В міському парку вкритому опавшим листям,
Завмерла тиша, і, наче, зупинився час,
Й прощальним махом останній лист у шурхоті колише
Німе повітря, золотом зманивши вас.
У насолоді відчуття взаємної любові,
Ви стоїте, милуючись в красі,
На мить завмершої осінньої останньої краплини крові,
Мої батьки- вже старенькі "дідусі".
Хтось з перехожих шепотить:"Осіння пара..."
Замріяна, закохана і трішечки сумна.
Я знаю ж, що осінній лист-це лиш примара,
У вас в душі навічно оселилася весна!
Осіння пара, осіння пара...
Пора осіння,-а вам не жаль,
Не плач гітара, радій,гітара,
Бо не погасить цю любов осіння сива шаль...
