|
Видео-стихи "Какие у Бога глаза?" (на русском языке) ищите здесь:
http://www.youtube.com/watch?v=tgcb4NwJOMY
Вариант на русском языке см. здесь:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137578
Прості питання
Частина 1. Які очі в Бога?
Скопичились хмари, та раптом крізь них
Сяйнув промінь сонця, мов радісний сміх.
"Дивись, - це Господь небеса освітив.
Він нам посміхнувся і благословив".
Допитливий хлопчик матусю спитав:
"Які очі в Бога? Якби ж то я знав".
"Їх колір - це неба лазурна блакить,
Що часом грозою похмуро гримить,
Надвечір росою на травах тремтить,
І сонцем їх погляд прекрасний горить.
Цей зір справедливий охоплює всіх,
Усе помічає: і щедрість, і гріх.
Глибоким і райдужним світлом повні,
Вони нескінченні, безкраї вони.
В них - шелехи листя і запахи квітів,
В них - спогади чисті та мрії розлиті,
В них - мамині пісні та сни нерозкриті,
І ми, Його діти, в очах цих відбиті".
Задумався син та спитав маму знов:
"А хто такий Бог?" "А БОГ Є ЛЮБОВ".
вересень 2009 р.
Прості питання
Частина 2. Бог є Любов.
„А як зрозуміти це: Бог є любов?”
Маленький чомучка питається знов.
Такий зосереджений раптом він став:
Дізнатися прагне про те, що не знав.
„Бог – пан усього в цьому світі живого.
Спочатку був Бог, та було Його Слово.
І Слово крізь простір лунало без меж, -
Хоч був всемогутнім, самотнім був теж.
Навколо крім Бога не було нічого,
Лишень пустота озивалась до нього.
Тож, чудо створити Господь ухвалив,
Зібрав свої сили та Землю зліпив.
А потім планету наповнив водою,
Бо хтів її згодом зробити живою.
Проте у промізклій похмурій імлі
Ніщо не хотіло рости на Землі.
Подумав Він: „Треба, щоб світло було,
Не дуже гаряче, що дасть нам тепло.
І виникло світло, що „Днем” Він назвав,
А темряву „Ніч” нарікати вказав.
Підвищив Він твердь, відділив від води,
Засіяв травою, зростив там сади,
Із газів осяйних звів коло зірок,
Ним морок прикрасив в означений строк.
А також Він Місяць та Сонце створив,
Та ними День з Ніччю Господь освітив.
Тут Бог пересвідчився: „Це є добро”.
Проте зупинятись зарано було.
Зарадили світло, вода і тепло,
З’являтись життя на Землі почало:
В морській глибині зграйки риб запірнали,
Над ними повітрям птахи закружляли.
Твердінь населили юрби плазунів
Та безліч комах і всіляких ссавців.
Лишив головне на останок Творець,
Усього живого великий Отець.
Подумав: „Зробити господаря слід,
Того, кому буде належати світ.
Свій образ і душу людині я дам,
І перший мій син буде зватись Адам.
Та щоб чоловік міг продовжити рід,
Йому помічницю додам я услід”.
Він кістку з Адамових ребер узяв,
Створив з неї жінку та Євою звав.
Їм розум і чуйність Господь дарував,
Був поряд і завжди в житті помагав.
Та правило було від Бога одне
Передане людям, в житті головне:
„Любов – це найвищій у світі закон,
У будь-яких бідах надійний заслон.
Повинні ділитись ви з ближнім завжди.
До вас повернуться турботи плоди.
Вам люди натомість Любов принесуть,
Побачивши світла в вас праведну суть”.
І нам не даремно Творець дав життя:
Ця нитка тонка, і нема вороття.
Його ми повинні достойно прожити,
Навчитись близьких своїх завжди цінити.
Ми з татом колись один одну зустріли,
Навіки віків бути разом хотіли,
Кохали, від щирого серця раділи,
І тугу, і щастя ми навпіл ділили.
За це нам дарунок від Бога один:
У нас народився наш крихітний син”.
листопад 2009р.
Прості питання
Частина 3. Як я народився?
„А як я у вас народився?
Невже із повітря зліпився?”
Дитячі питання наївні й простенькі,
Та відповідь складно виходить у неньки.
Пояснення довгі про те, що та як.
Без них зрозуміти не вийде ніяк.
„Від мами і тата ти наполовину.
Ти став нашим первістком, бажаним сином.
На мене очами ти схожий, авжеж,
А жвавий характер від батька береш.
Татусині брови, і профіль подібний.
Як він, ти розумний, веселий та здібний.
Від кожного Бог по кровиночці взяв,
Та їх у маленьке зернятко з’єднав:
„Хай мама з’їсть зерно й водою зап’є”.
У нені в животику сумочка є,
Тож сім’ячко це в ту торбиночку впало,
Зігрілось та мало-помалу зростало.
Під серцем носила матуся його,
Надійно ховала від світу всього,
Кормила та пестила, дуже любила,
Усе для добробуту його робила.
Ну що, здогадався? Цим сім’ям був ти -
Малесенький плід, що почав там рости.
Неначе кавунчик в мішечку ти ріс,
В півроку став майже великий на зріст,
Почав по ночах сторчака повертатись
І вибратись звідти скоріш намагатись,
Та дуже нескоро усе відбулось,
Тому схаменутись тобі довелось.
Ще місяці зо три дитятко чекало,
В кінці кінців тісно в животику стало.
І ось наступив довгожданий той час,
Коли ти порадував окриком нас,-
Повітрям наповнився простір легень.
Найкращім у світі для нас був цей день!
Листопад 2009 р.
© Галина Верд
ID:
172308
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 17.02.2010 09:17:29
© дата внесення змiн: 08.02.2013 12:03:53
автор: Галина Верд
Вкажіть причину вашої скарги
|
