І не лишилось більше слова,
Бо відданість моя тобі
Така смиренна і раптова,
Як соломина у журбі.
І не лишилось, бо збулося
усе до краплі, до сльози.
Ти не кохав мого волосся,
А я чекала не грози.
І падала, мов тінь на стіни.
Невинна, тиха і німа.
Стояла віра на колінах,
І плакала в кутку пітьма.
Чому, скажи, в прозрінні тому
Ти не звелів мені піти?
От бачиш, не лишилось слова.
Я скам’яніла, як і ти.
Оценка поэта: 5 В таких випадках важко щось казати... І чи варто???
У ваших віршах стільки болю, суму істраждань... Чекаю, що скоро все зміниться на краще!
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Заходьте! Я завжди вам дуже рада 
Дякую, що заходити!
Удачі Вам!
,але життя прекрасне 
