Пам'ятаєш той вечір, коли ми зустрілись,
мою сукню зелену, яку так любив?
Біля озера тихого як опинились
І вночі милувалися на двох лебедів.
Ти казав про кохання, про вічне й глибоке,
я дивилась у очі прекрасні твої.
Поцілунки твої підіймали високо,
хоч лежали разом на прим'ятій траві.
Пам'ятаєш востаннє, коли ми зустрілись,
мою сукню блакитну, яку ти любив,
біля того ж озерця ми знов опинились
і також дивувались коханню птахів.
На прощання клялися, що не в останнє.
Ми писали вірші і шалені листи,
але згадку про це неймовірне кохання
нагадає лиш запах м'якої трави.
Вірш дуже чудовий: чуттєвий, ліричний, в ньому звучить мелодія серця, мінорна, ніжна, але така близька людській душі.
Свою творчість ти пропускаєш через серце, через своє ніжне, прекрасне та водночас сильне людське серце...
Бажаю тобі творчої наснаги та грандіозних успіхів!
