Я тут…
Маленька ніжна квіточка –
Я перший мамин цвіт,
Немов тихенька зірочка
Побачу теплий світ…
Я знаю…
Я знаю, що я дівчинка,
Маленькі рученята,
Русявії косички,
Блакитні оченята…
Я хочу…
Я хочу народитися,
Побачити весну,
І з матінкою рідною
Відчути цю красу…
Я чую…
Я чую своє серденько
І матінку свою,
І хоч іще не бачила,
Та так її люблю!
Я сміюся…
Так, сміюся, бо щаслива,
В мене є родина,
Я у матінки кохана –
Найкраща дитина.
Я мрію…
Я мрію прожити в любові
Маленька як зірка дитиночка
Співати пісні калинові –
В майбутньому ж я україночка!
Я знаю…
Лежала мама у палаті
І щось невпинно голосила,
І якась тьотя у халаті
Сердито кричала…просила…
Я не бачу…
Нічого не бачу, не дивлюся,
Та чую: лихо…лихо…лихо…
Мене вбила рідна матуся
І стало
Тихо…
Тихо…
Тихо…
дітей не можна вбивати)Вони чисті!Як може мати іти на вбивство дитини? гріх.
квіточко ти диво.вірш дуже гарний.щирий.
Нехай у світі буде багато діок і таких людей як Ти)
Квітка Надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хочеться щоб в нашій Україні було багато щасливих діточок
Спасибі тобі, Олесенько, що читаєш мої віршики
Хтось написав Вам " Ви пишете вірш від імені дитини, яка знаходиться в материнському лоні."
То вірш від серця і небайдужої совісті, а спосіб донести до свідомості інших залежить від задуму автора.
Як на мою думку, дуже вдало і доходить до багатьох, бо тема принципово актуальна.
Мене бентежить вислів "Берегиня",
котрий взводять в ранг містичного. --Жінку не варто обожнювати, краще її
не принижувати.
Квітка Надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
письменники України чомусь так люблять оплакувати реальність, а колись поети мали велику місію вселяти віру, малювати майбутьнє в якому хочеться жити, можливо прийшла пора воскресити цю традицію.