Література - це мистецтво, вічно живе, паруюче та відчайдушне. Споконвіків її творили митці, люди зовсім іншого кругозору, ті, що відчувають істину, яка схована від ока простої, черствої людини. Кожен із нас в якійсь мірі романтик, поет, творець, але те, що подарували нам ті, що творили літературу, вони особливі, їм випала честь прославляти себе та свої думки, відкривати людям очі на просте й складне, наставляти. Теперішня література стала суттєво відрізнятися від тієї, що була раніше. Люди перестали вважати, що професія письменника - це взагалі професія. Та коли мова заходить про лірику, то багато хто з увагою та трепетом відноситься до неї. Тема кохання, одна із головних тем поетів, письменників, скульпторів чи художників. Скільки моментів пов'язано з таким великим та чистим, чудовим та грізним, жорстоким та добрим, взаємним і нерозділеним, щасливим та нещасним. Любов живе в серцях...
Думки... Вони весь час переслідують нас. Навіюють спогади та мрії, провокують на вчинки і дають змогу відчувати себе у різних моментах свого життя. Так письменники беруть за о снову своїх творів думку, яка породжує дію, що перетворюється на умову співіснування, породжує життя.
Лірика двадцятого століття... Що це? Яка різниця, яке століття? Це ж лірика, священна, цнотлива, потойбічна. Ф.Кафка сказав, що : "Літереатура - це я сам, це моя плоть і кров". Для нього літеретура - це все. Він не може уявити себе без неї, як простий смертний не може уявити свого існування без їжі та води. Література - це повітря. Лірика - це життя. Вони зв'язані по рукам та ногам. Людина, що кохає, вона, ніби відірвана від землі, а людина, що пише, вона парує в небесах.
Влучно написано! Я ще раз перечитаю... 
Про нас 
