Схилилось  небо  блідолице,
Душа  твій  тихий  берег  зберегла,
Горять  свічки  в  твоїй  світлиці,
Їх  святить  ангел  дотиком  крила!

Пустіє  двір...  Там  плаче  мати...
Ідуть  роки...  Нема  їм  вороття...
Не  стали  в  світі  менш  стріляти,
Та,  що  ж  поробиш,  –  як  таке  життя?!

Кривавий  гній  зліпився  в  груду,
Лукавий  світ  –  не  має  каяття,
Нема  кінця  такому  блуду,
Якого  не  затягнеш  в  забуття.

Я  сліз  не  можу  приховати,
Не  стримую  свого  серцебиття...
Коли  гримлять  страшні  гармати,  –
Завжди  сиріткою  стає  дитя!

ID: 159159
Рубрика: Вірші, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.12.2009 21:45:21
автор: Ninel8