Осінь…Гарна і водночас сумна пора. Вона вкриває золотом дерева, приносить у серця людей легенький сум, та він трішечки солодкуватий…Хочеться сидіти на підвіконні і дивитися на це золото природи, або вибігти на вулицю і з дитячою радістю, гратися листям, гуляти, і слухати романтичну гру на роялі.
В таку пору хочеться писати вірші, натхненні красою осіннього неба. Хочеться закутатись в жовтого шарфика, і піти до парку, а там милуватись як заходить сонце, виблискуючи останнім теплим промінням на жовтих листочках… Хочеться зібрати букет із листя і принести, разом з ними, в дім краплинку чарівності, а потім захопивши парасольку, гуляти під дощем, бачачи в калюжах небо, і мріяти про щось недосяжне…Хочеться взяти фотоапарат і фотографувати цю осінь, залишивши в кожному фото краплинку золотавої незабутності…Хочеться дивитися на дощ, і слухати як він вистукує чарівну мелодію, яка назавжди залишиться в моєму серці. Хочеться просто гуляти містом і слухати щасливий щебет душі, або дарувати радість тому хто поряд і бути від цього вдвічі щасливішою. Для мене, неймовірна радість, коли поряд я завжди бачу тебе, такого закоханого і до безтями коханого мною… Хочеться схопити тебе за руку, піти милуватись нашими осінніми зорями, або сидіти на даху будинку, під нічним небом і розмовляти про щось чарівне. Подивитись тобі в очі, і зрозуміти що ти - моє життя, і побачити в твоїх очах такі незабутні вогники щастя, хочеться заснути в твоїх обіймах і ніколи не розлучатися…
Пам’ятаєш як ця мрійлива осінь нас познайомила?
Так неймовірно, що в душі мільйони солодких почуттів, а називаються одним словом – кохання…
на жаль ця краса тепер в минулому... 
