Днями  людину  я  зустрів  цікаву,  
Жалівся  вміло  на  всі  боки,
Порадами  запнуть  хотів  я  справу,
Але  він  далі  сипав  гніву  попіл.

Його  питаю,  -  Пане  а  Ви  звідки?
-  Я  синку,  з  України,  він  відповідає,
-  Якій  ж  біді  жахливій  були  свідком?
-  Я  просто  народився  не  втім  краю,
Хотів  би  бути  корінним  Поляком,
Або  Росія,  щоб  мене  вродила,
А  замість  того  кинули  мене  у  ср...
Ну  розумієте,  так  мати  породила.

-  І  де  ж  працюєте,  як  не  секрет?
Я  обережно  вирішив  спитати.
-  Та  не  працюю  я  ні  де,  
Не  вмію  я  руками  працювати.
-А  що  ж  умієте,  в  житті  робити,
Ще  обережніше  питаю  (бачу  злиться).
-Умію  злісно  я  кричати  й  голосити,
Ще  вмію  не  хропіти  коли  файно  спиться.
-Чого  ж  тоді  Ви  кричите,  
Жалієтесь  усім  кому  попало.
-Кричу,  бо  обіцяли  грошей,
Багато  спирту,  хліба  й  сало.

Хто  обіцяв?...,  надумав  не  питати,
Бо  вірите,  дуже  огидно  стало.
Людина  продала  державу,
За  гроші,  бочку  спирту  й  сало.

А  висновки  робіть  самі  для  себе,
Не  намагаюсь  я  когось    навчити,
В  житті,  побільше  працювати  треба,
А  не  себе  та  шлунок  свій  жаліти.

ID: 154839
Рубрика: Вірші, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.11.2009 15:24:43
автор: Ярослав Клочник