Тисячоліттями,  живу  на  повну  силу,
Смакуючи  у  різнобіч  всі  радощі  життя,
Поїдаючи  без  прощення  любу  скотину,
Дияволом,  все  існування  називаюсь  я.

Це  не  я....Не  мій  це  стиль......

Це  тіло  обрав  для  жертви  недаремно,
От  зараз  вимальовую  творіння  нове,
Символи  та    букви  лягають  покірно,
Тим    часом  теплої  я  попиваю  крові...

Ні...Не  дамся...Допоможіть...

Тихенько,  мовчи  корися  долі,
А  я  продовжу  свою  панацею,
Не  бачити  твоєму  серцю  волі,
Творю  без  болі  нову  опогею!!!

Тебе  поборять....Люди  добрі...
Як...б...б...олить...

Ха!!!  людство  вже  давно  прогнило,
Для  певної  руїни  живого  майбуття
Я  представлятиму  свободи  -  нову  силу,
Вогнем,  хворобами!!!  Не  допоможе  каяття.

Не  можу  втриматись....Я...помираю...
Прощавайте....
Рукою...доторкнутися  хоч  раз....
До  теплого...болить...

Що  робиться!!!  Я  слабну!!!
Не  може  бути!!!Я  ж  ДИЯВОЛ!!!  
О  ні  він  ще  живий!!!  Доб»ю!!!
Він  не  здобуде  переможця  славу!!!
Ні!!!Не  можу  я  згасити  душу  цю,
Піду  шукати,  жертву  нову    далі,
Мільйон  сердець  чорніють  навкруги,
Когось  тай  з»їм  без  смутку  та  печалі!!!

Не  втримався  рогатий  у  мені,
Утік,  але  не  згинув  пам»ятайте,
Добром  прогнав  я  темні  дні,
Добра  і  Ви  в  житті  шукайте!!!!

Хай  не  згасає  щастя  вогник  в  темноті...

ID: 153341
Рубрика: Вірші, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.11.2009 19:37:21
автор: Ярослав Клочник