Ми з тобою – як дітлахи в пісочниці…
Маленькі дітлахи. Зовсім.
Мати-Доля і тато-Фатум не випускають нас за межі цієї площини, в якій ми граємо в свої чудернацькі ігри,
а притулитися одне до одного – зась – через нездоланні пісочні мури та наші персональні зАмки, яких ми набудували і живемо там з уявними друзями, цілковито наївно і щиро вважаючи все за Правду:
і те, що поза пісочницею – таке страхітливо небезпечне Ніщо,
(і Доля – добра мама, і Фатум – грізний татко)…
і те, що мури високі та неприступні,
і те, що замки – найкраща схованка…
і те – що друзі уявні – найкращі.
Лише в те ніяк не повіримо, що може існувати інша Правда, де ми давно не діти, де легко переступити які завгодно мури, де зАмки – лише дзвін прозорого осіннього повітря, і друзі – явище рідкісне та унікальне…
і тільки ми з тобою – справжні… ти і я
і немає жодної пісочниці, правил та істин,
дня, ночі, проминання часу, ані обов'язку попрощатись…
тільки ти. тільки я.
…
у світі без меж, по якому блукає любов…
…
та годі вже підкидати пісок угору!
просто обійми мене нарешті…
26.10.09
