Миропомазанням  звіриного  оскалу,  час  вимагає  покірних  зізнань,
Тисячу  жертв  самопожертви,  впадуть  нараз  до  колінних  картань.

Маска  раба  зірветься  з  обличчя,  перетвориться  в  білий  пісок,
Вічністю  вогонь  розгортає,  льодовито  холодний  дерев’яний  ціпок.  

Анатомічно,  кістками  проходить,  хірург  своїм  залізним  лезом,
Тактично,  граматично  вірно,  ножем  глибоко  вирізає  тезу…

ID: 152320
Рубрика: Вірші, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.10.2009 15:23:20
автор: Ярослав Клочник