Вітер кидає мені в долоні
жменьку сонячного проміння,
останнього сонячного проміння
і тихою ходою повільно зникає,
такий ласкавий, такий ніжний.
А ти навіть не дивишся у мій бік.
Та даремно я згадала про тебе -
тобі вже давно немає місця,
ані в моєму житті,
ані в моєму серці.
Легеньке золотаве листя
осідає на землю.
Хмаринки ніби ковдри на блакитному небі,
в них сяють і переливаються маривом
краплинки осіннього дощу.
Та на серці пусто і сумно:
нізким поділитися цією красою.
Є лише я та вітер,
який саме зараз дарує мені
дивну пісню невідомої птахи;
є лише я та сонце, яке ледве всміхається;
є лише я та дерева,
які плачуть листям, розділяючи мій смуток;
є лише я та хмари,
що невпинно наближають дощ;
є лише мої очі,
в яких виблискують кришталеві сльозинки,
немов дощ у хмарі, такіж непомітні,
допоки не випадуть росою на обличчя.
2001
Fayr відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все есть))) не грущу)))) пасиб Алекс)
14.09.2006 - 10:54
Fayr відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасиб Олика))) это один самых так сказать родных для меня стишков)))
22.06.2006 - 11:41
Глория Альт : "є лише я та сонце, яке ледве всміхається;
є лише я та дерева,
які плачуть листям, розділяючи мій смуток" все..заради лише цих рядків можна забути про все і захлинутися золотим осіннім риданням
є лише я та хмари,
Fayr відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже рада що тобі сподобалось)
22.06.2006 - 11:41
Глория Альт : "є лише я та сонце, яке ледве всміхається;
є лише я та дерева,
які плачуть листям, розділяючи мій смуток" все..заради лише цих рядків можна забути про все і захлинутися золотим осіннім риданням
є лише я та хмари,
09.06.2006 - 16:30
Fayr відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
певно ти інакше сприймаєш... чула і читала навіть не один раз... сльзи і LM...
