Пружини час розмотує прискорено,
На зрізі кільцями рубцює слід,
І осідає порохом на скронях
Чи то років, чи то іржі наліт.
Чи то великий досвід за плечима,
Чи зібране каміння у нирках,
Каміння філософське під очима -
Запаси мудрості у двох мішках.
Життя, порізавши на лінії долоні,
Десь на зап'ястку зупиняє скло,
Притрушує шляхи мої солоним,
Щоб до кінця, бодай, не зажило.
Не треба солі - сіль моє минуле,
Але навряд чи прісно проживу...
Стирає час на порох все, що було.
Додати б хоч родзинки дежа вю.
Життя - війна, і час - найбільший ворог.
Завжди вбиваю час, коли пишу.
Та навіть якщо я - лиш тільки порох,
В своїх віршах родзинки залишу.
Сильно сказано! Прекрасний вірш! Для чогось то ми живемо на цій Землі... Може лише для кількох родзинок, що залишаться в пам'яті тих, хто їх скуштував...
Foxy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
