Написав вірш. А його суть я зрозумів тільки через 2 роки,
коли у Львів привезли копію Туринської плащівниці...
Тільки тоді я дав йому назву, коли прийшов в церкву Юра
в останій день, в великодню Суботу, а в неділю (Великдень),
її уже відвезли в Київ.
Попробуйте уважно прочитати і зрозуміти, що він написаний
за 2 роки до подій. Я пробував привязати його до якогось
смислового значення, пробував замінити деякі слова. Але
тільки в такому виді вірш приймав вид завершеності,
в других випадках він розсипався на частини, як пісок.
Отака чудна історія...
(СОН)
Цей день весняний,
Високий, чистий.
Такий жаданий,
Такий іскристий.
І я з думками,
Розсипчастим намистом,
Біжу до Тебе,
Такий заспаний,
Нічним містом.
І босими ногами
Знімаю пил віків,
Який роками
Ніхто не мів...
І в голубім тумані
Образ твій
Осів на грані
Старинних вівтарів.
Я припаду до них
Своїм чолом,
Бо я ще встиг...
"Шелом" Тобі, "Шелом"!
