Любов породжує життя
І паростки нестриманих бажань,
Які зростають в силі дуже швидко.
Вони, із кроками буття,
Себе назвуть Богами без вагань –
Частинкою Творця їм бути гидко.
Начхати їм на почуття,
І душу спонукають до страждань,
Щоб вгамувати вдачу ненаситну.
Світогляд їх без каяття,
А поведінці – хиби вподобань,
В яких лиш супротив до всього світу.
Взиває вічність з майбуття
До безладу нахабних зловживань –
Та люди вже раби свого свавілля.
Не зрять в любові вороття
До Бога, до духовних поривань
І відокремлюють себе з довкілля.
Мабуть, лиш в смерті – забуття –
Спасіння вічного від зазіхань
Розбещених плекань, думок та збуджень.
Хоча є дивне відчуття,
Що не було б в житті без тих бажань
Ні відкриттів, ні наукових суджень.
Але ж є мудрі здобуття
Народів різних віросповідань,
Що радять нам в усьому знати міру.
А що стосується життя –
Воно пусте без паростків бажань,
Які несуть Любов до Бога щиру.
09/03/2009
