Абисинські пісні.
2. П’ять биків.
Процював я п’ять років у пана,
випасав у степах його коней,
і за це я отримав у нього
п’ять волів, до ярма вже привченних.
Одного з них зарізано левом.
Я знайшов на траві левів послід,-
треба краще крааль боронити,
треба з ночі палити багаття.
Другий раптом побіг, бо сказився,
дзвінкою ужалений осою.
Я блукав п’ять діб в диких хащах
та ні де вола не побачив.
Двом волам підсипав сусіда
прямо в їжу отруйного зілля,
і воли валилися долу,
а язик ставав у них синім.
Тож останнього взяв й сам зарізав,
щоб було мені чим святкувати
у годину, як дім запалав у сусіда,
там горланив господар, він зв’язаний був.
3. Невільницька.
Зранку прокидаються пташки,
вибігають у поле газелі,
європеєць виходить з намету,
розмахуючи довжелезною пугою.
Він сідає в тіньочку від пальми,
загорнувши обличчя в зелену вуаль,
ставить поруч з собою пляшку віскі
та лупцює ленивих рабів.
Ми повинні чистити його речі,
ми повинні охороняти його мулів,
а на вечір їсти солонину,
котра ще вдень зіпсувалась.
Слава нашому господарю-європейцю!
Рушниці його далеко поцілять,
у нього така гостра шабля
і так боляче лупцюється пуга!
Слава нашому господарю-європейцю!
Він хоробрий, та він недотепа:
у нього таке ніжне тіло,
що так гарно різати ножем.
4. Занзібарські дівчата.
Раз довідався бідний абисинець,
що далеко, на північ, в Каірі,
занзібарські дівчата танцюють
і любов продають за гроші.
А йому давно вже набридли
розтовстілі жінки із Ґабешу,
хитруваті та злі сомалійки
і брудні батрачки із Кафи.
Тож поїхав собі абисинець
на своїм однісінькім мулі
через гори, ліси та пустепі
далеко-далеко на північ.
На нього напали бандити,
він убив чотирьох й заховався,
а в густих хащах Сенаара
Слон-самітник розчавив його мула.
Двадцять раз поновився місяць,
поки він дістався Каіру
і згадав, що якраз він без грошей,
і пішов назад тим же шляхом.
