Заміняєш кохання любов'ю
все червоне фарбуєш у сіре
почуття розбавляєш водою
бо все справжнє не знатиме міри
небокраєм стає небовирій
треба межі тобі, аби взяти
нафіга тоді янгола крила
як до сонця боїшся літати?
ти казав: "хіба можна у бога
у кишені під серцем прожити?"
легше дихать за райським порогом
де не буде нічого боліти...
просто пливти. з маленької букви
поміж приголосними сховатись
вдих та видих. на полицю зуби.
А чи варто з тобой прокидатись?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214214
дата надходження 03.10.2010
дата закладки 02.02.2011
Хтось сьогодні, знаю, не засне,
Вкотре розгорне нуднезну книжку…
І закриє! Кинеться в турне,
Наче привид - від вікна до ліжка.
Хтось сьогодні буде сам не свій
З сірників фортецю будувати.
Причаївшись, йде годинник в бій.
Чи то важко - вічність рахувати?
Хтось сьогодні пригадає все!
Ті, ніжніші за пелюстки, руки.
Спогад стисне груди, як корсет.
Ну, скажіть, хто вигадав розлуку?
Тільки тиша в відповідь кивне,
Притулившись до плечей зізнанням.
Хтось сьогодні знову не засне
Бо любов така, немов остання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210321
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 07.12.2010
Я вмію ніжною лишатись… Знаю.
Зоставивши на спогад тільки почерк.
В порожній чашці запах з липи чаю
І губ моїх, які ти знову хочеш.
Я вмію ніжною лишатись навіть
На друзки перебивши порцеляну.
Ти ж точно знаєш - очі не лукавлять,
Якщо з-під вій на тебе тихо гляну.
Візьму тебе у долі на поруки.
Я вмію зовсім ніжно (без поразки),
Впиваючись у душу, плечі, руки...
Лишатись ще ніжнішою за ласку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216377
дата надходження 16.10.2010
дата закладки 07.12.2010
мені потрібно
до тебе
доторкатись
щоб відчувати
тепло і те
що я насправді
існую
в мене була
тисяча думок
і розмов про нас
яких насправді
не було
я затримував подих
на декілька
тисяч секунд і
ти приходила до мене
з підступністю
вчорашні випадкові
діалоги звучали
занадто брехливо
і я закохувався
ще раз у твоє волосся
мені потрібно
до тебе
доторкатись
і знати, що
ти мені не байдужа
щоб далі бути самотнім
і ти пройшла повз мене...
ні погляду
ні доторку
ні слова
тільки думки...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226576
дата надходження 05.12.2010
дата закладки 05.12.2010
Електрошоки дотиків
З корозією звуків.
Вбивають струмом
Кожної секунди.
Пульсують подихи.
З наступною строфою
Ти ловиш оклики
Своїх Нових Легенів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226275
дата надходження 03.12.2010
дата закладки 04.12.2010
Запахло травнем раптом восени.
Така собі насмішка депресивна.
Дерева голі. Хочу як вони
Лахміття поскидати агресивне.
А потім розцвіту як той каштан,
Що також переплутав все на світі.
Самообман? Нехай самообман!
Чи просто Богу захотілось квітів?
Запахло травнем… Пахне цілий день.
Десь сонце помилилося дверима
І світить як скажене на людей,
Що вже давно впустили в душі зиму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225927
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010
Я розриваю старі стосунки,
Модернізую старі світлинки,
Я додаю в них нові малюнки –
Корона, ріжки, крильця зі спинки.
Мені не сумно, мені не страшно,
Мені не складно послати к бісу
Всіх, хто спитає; всіх, хто наважиться;
Всіх, хто під руку гарячу лізе.
Я розриваю старі стосунки,
У мене в мозку перевороти,
У мене дивний feedback на дотики,
У мене комплекси, в мене пунктики.
Мені не важко змінити імідж,
Мені не складно кинутись матом,
Коли на краще вже ніц не зміниш,
Якщо ламати – то вже ламати!
Я розриваю старі стосунки,
Мені плювати, хто що там каже,
Мені не шкода псувати враження,
Коли вже вивчено всі лаштунки,
Коли вже здерто й роздерто маски,
Забути ролі мені не важко,
Нема суфлера – нема підказки,
Шкода лиш, - щойно розбила чашку…
07.05.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194688
дата надходження 09.06.2010
дата закладки 01.12.2010
Ти передрік мене собі на смерть.
І я прийшла. Дивись, я з плоті й крові.
Мене наповнив ти собою вщерть
І всі слова мої невипадкові,
Бо ти вкладаєш їх мені в уста,
Мов сам вкладаєш меч мені в долоні.
Ти знаєш, любий, істина проста:
Не я в твоєму - ти в моїм полоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225301
дата надходження 29.11.2010
дата закладки 01.12.2010
Стоїш одна біля пустого ліжка,
Вдихаєш осінь крізь прочинене вікно.
Наче руда, а, може, чорна кішка
П’є валер’янку – п’єш терпке вино.
Вже в’ївся запах спаленого листя
В медову шкіру голками дощу.
Ти чуєш голос схибленого міста
Крізь пластикову шибку. «Не пущу!», -
Кричиш до ворона, що сів на підвіконні
І гострим поглядом читав твої думки,
(Твої думки законно-незаконні)
Без права власності на зламані рядки.
Самотньо-ідеальний погляд мрії
Збиває з пантелику глядачів.
Аншлаг в твоїй виставі без події.
Перебороти можна й без мечів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225799
дата надходження 01.12.2010
дата закладки 01.12.2010
Далека ніч. Вокзал. Перони.
Проймає холодом до нитки.
Прощанням втомлені вагони
Лишають в серці чорні мітки.
Годинник, колії зустрічні.
Чекання-кат, квиток додому.
І не назвеш, що пересічні,
І не назвеш «лише знайомі»…
По різні сторони від миті…
Я від вікна відвернусь вільно.
Виду подам, що не болить і
Вид зроблю, що дуже сильна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219688
дата надходження 02.11.2010
дата закладки 30.11.2010
Любят не за что-то, а вопреки.
__________________________________
- Это была обычная девушка – говорил он – но так казалось только сначала…
- А почему – «казалось» и почему – «сначала»? – отозвался ребёнок.
- Дорогой, ты не видел, где я оставила свой мобильный телефон? – пронеслась мимо женщина и, не дождавшись ответа, торопливо вышла из комнаты.
- Почему? Ну, знаешь ли…. Я встречал её в метрополитене больше девяти раз, и каждый раз она держала в руках цветы…. Да, цветы. Привлекающий внимание букет роз или охапку полевых.
- … а что если, телефон остался в кафе? – вернулась женщина, озабочено оглядывая детскую комнату.
- Всего лишь цветы? – разочаровано спросил ребёнок – и что же здесь необычного?
- Ей никто не дарил цветов…
Ребёнок задумался.
- Значит, она сама покупала себе цветы – вот и всё… - нашёл он объяснение спустя минуту.
- Странно, но при выходе – она опускала букет в урну – просто ответил мужчина. – И дальше, шла уже без цветов, как будто их не было никогда.
- Действительно – странно, – тихо произнёс мальчик.
- Дорогой, до финала сказки – у вас осталось пятнадцать минут, а потом ребёнку нужно – спать – спокойно отозвалась женщина и вышла.
- И в тоже время – ничего странного – продолжил мужчина. – Однажды, эта девушка увидела большой букет роз в руках другой женщины, и она представила себе маленькую историю о том, как эти цветы были подарены. Она даже заметила, как женщина с цветами была погружена в свои, видимо, радостные, приятные мысли, как она невольно – сама того не замечая – улыбалась губами, а потом спохватившись – делала серьёзное лицо. Но спустя минуту-вторую, её лицо снова отображало внутренний трепет, она поддавалась нахлынувшим чувствам, она была во власти впечатлений.
Девушка заметила, что не только она одна замечает это. Цветы – привлекали взгляд людей. Кто-то даже замечал, как и она сама, чувства, которые переполняли женщину с цветами. Кто-то смотрел ей в глаза. Девушка определённо уловила особенность, которая ей подсказывала, что все, как и она, понимают и видят одну историю с множеством различных исходов; все, как и она, провели линию мужчины к женщине. Всё было настолько очевидно, что никто даже не сомневался в своих предположениях, насыщенных романтизмом…
И спустя время, девушку можно было увидеть в этом же метрополитене, с букетом красивых цветов, с той лишь разницей, что их ей никто не дарил. Она покупала цветы сама.
- Зачем?
- Она знала, что думают люди, глядя на неё. Она читала это в их глазах, в быстро ускользающих взглядах, в полу улыбках. Она очень нуждалась в этом. Она и сама вскоре начинала верить, что девушка, которой подарили букет цветов, которая вечером спешит домой, которую любят – это и есть она. В этом не сомневались десятки людей, встретившие девушку. И почему сомневаться – ей?
- Странная девушка. Она всё выдумала!
- Выдумала - согласился отец.
- Но какой в этом смысл?
- На первый взгляд – никакого.
- На первый взгляд?
- Да.
- Ты часто встречал эту девушку? Ты с ней разговаривал?
- Да, конечно. Она впоследствии – стала нашей мамой.
- … ох, дорогой. Я тебе сто раз говорила, что цветы мне дарили – негромко произнесла женщина.
Ребёнок и мужчина одновременно посмотрели на неё.
- Видишь – шепнул отец сыну – она до сих пор верит в это….
Мальчик долго лежал с открытыми глазами, глядя в белеющий потолок. Игрушки с примесью зеленоватого фосфора светились в темноте. В тишине большого дома щёлкнул выключатель ночного светильника. Значит, отец положил свою книгу на столик и, обняв мать, закрыл глаза. Если они вместе – значит не так уж и важно – дарил ей кто-нибудь цветы или она покупала их себе сама. И значит, отец был прав: смысл отсутствовал только на первый взгляд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225029
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 30.11.2010
Вір йому!
Першому
Ліпшому
ВИпадку.
Падай у ноги.
Цілуй їх.
Вони лише
Світлого неба
Торкалися
Правдою,
Доки прийшли
До тебе
Несподівано.
Вір йому!
Згадуй-но,
Як воно
Дикеє
Стукало.
Билося.
Не зупинялося.
Святом
Святого Пришестя
Здавалося.
І не здавалося.
Било по клавішах,
Струни здригалися,
Рвалися-гралися...
Де ж ті роялі?
В кущах поховалися?
Вір йому!
Першому
Ліпшому
Випадку.
Не обертайся.
Тримай його
Храбрістю.
Чуєш метеликів
лОскотно-лОскотних?
Так у долонях
Кохання кохається.
Не відпускай
Від себЕ
Випадковості.
Може,
Є істина
В несвоєчасностях?
Раптом,
Безглуздя
Опиниться долею?
Вір
У святїї його
Непричасності.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220110
дата надходження 04.11.2010
дата закладки 28.11.2010
Дай руку – й ми підемо звідси
Дай руку – довірся мені
Відкрила вже двері в цій клітці
Я тут, я з тобою – завжди
Дай руку – я витягну нас
Я зможу, нам вистачить сили
А ти лиш повір, вір у мене весь час
Для мене достатьньо вже віри
Не бійся – давай, вже відкрила я двері
І руку тобі простягаю свою
Я тебе підніму, відведу до оселі
Зігрію, сховаю й від бід захищу
А ти лиш не бійся – тебе не покину
І серце замерзло що, знов оживе
Я знаю як боляче втратить людину
Що шрамами вкрила серце твоє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223488
дата надходження 21.11.2010
дата закладки 28.11.2010
Вечір. Бахмач. Вокзал.
Переповнена зала.
Ти мені не сказав.
Я тобі не сказала.
Північ. Поїзд. Пора.
Поспіх зібрані речі.
Стук в серцях завмира.
Мрій надломлені плечі.
Пізно. Рука в руці.
Нам не зустрітись більше.
Будуть вогні - не ці.
Будуть вокзали інші
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225038
дата надходження 28.11.2010
дата закладки 28.11.2010
Так тихо дихає вітер
Холодним повітрям в мені
Завмерли краплі в повітрі
Тихесенький дощ у душі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224852
дата надходження 27.11.2010
дата закладки 28.11.2010
Врятуй мене від мене
Знайди моє в мені.
Можливо твоя тиша
Позбавить метушні?
Є привід для мовчання
Є привид, що у шафі
Складає по поличкам,
Сортує наші лахи.
Є муха для газети,
Є миті для тепла,
Які в несамовитті
Дістанеш з-під крила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211877
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 25.11.2010
Приблизно тисяча ночей,
мільйон хвилин строкатих днів,
коротка відстань до очей:
до вій, зіниць, повік і брів.
На кшталт бездонних метражів,
кілометрових сподівань,
до вій, зіниць, повік і брів
легким цілунком прощавань.
До кілоджоулів і ват
простих енергій та знаків,
немов екскурсія назад
до вій, зіниць, повік і брів.
Приблизно тисяча листів
у лік ночам, що прибули.
До вій, зіниць, повік і брів
лише за кроком ми були.
І пригорщ мрій. Від них печаль
та клаптик щастя догорів.
І вже не бачити, на жаль,
тих вій, зіниць, повік і брів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182775
дата надходження 09.04.2010
дата закладки 25.11.2010
Я мог бы погибнуть от каждого отдельного аффекта, присущего мне. Я всегда сталкивал их друг с другом.
Мое сильнейшее свойство -- самопреодоление. Но оно же по большей части оказывается и моей нуждой -- я всегда стою на краю бездны.
______________________________________________________________________
Я не думаю тепер…
(Коли я – думав?)
Якби не страта від людей –
Я б сам себе усунув…
Я сам страждання віднайшов
Над купoю любові –
Бо так бажав! Бо та любов –
Частіше - поза грою…
Та я не проти почуттів!
Я може - більш за інших
Їм присягав та з ними жив
У небезпечній тиші…
Мене притягує – важке,
Не здатне на відвертість –
Що є – то є
Усе моє
До біса іншу чемність!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180218
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 25.11.2010
Пишу вірші на плечах у війни –
Вічно кривавої, особистої
Не відриваючи пальців від стіни,
Плету із трупів-спогадів намисто я
Копаю снам своїм могилу,
Перебуваючи в лікарні
Благаю, одягніть бахіли…
Зараження сердець – летальні
Чиїсь ступнІ блукають душею,
Погляди створюють невиліковне –
Відчайдушні ривки у небесну траншею,
Віддала ж усе взяте законно
Моя кров має присмак малини,
Порохом куль закупорені вени
То гріхи, від яких я загину…
Тепер знаю я їх поіменно
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206370
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 20.10.2010
Наше небо, пошрамоване дротами
переплавило сталь і пролилось дощами
Між нами сотні кілометрів,
метрів байдужого оптоволокна
І слів стіна, яка німа
У двориках чужі холодні руки,
суки, забирали душу
тепер я бігти лезом мушу?
Та ні, під шкірою з брехні
ховається налякана дитина
Недомальована художником картина
Така, як мона ліза овердрайв,
що не ховає наркотичний кайф
Але покриті пилом мікросхеми снів
з тих днів, де ти хотів
домалювати мені крила, щоб я летіла,
шукати бога у мережі більше не хотіла
ти пив іржаве світло ліхтарів з моїх долонь,
а в мене троди вже були прикріплені до скронь
три
два
один
яскравий вибух,
і згаснув у очах вогонь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210537
дата надходження 12.09.2010
дата закладки 20.10.2010
Вирізаєм божків дерев'яних,
Ми так тішимось ними мов діти
Янголят же убили рум'яних,
Їх пір'їнки в подушки набиті
Позабули, що ідоли тліють,
Якщо кинути їх у багаття
Їх вуста дерев'яні німіють,
Не врятують нас їхні закляття
Рабами дерев'яності стали
Помираєм на сходах у церкві
До обвуглених ніг ми припали,
А в душі безнадійно вже мертві
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194280
дата надходження 07.06.2010
дата закладки 20.10.2010
Вона – припинення інерцій
польоту нашого життя.
Даремно боїмось ми смерті.
Вона приємна і легка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215754
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 12.10.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2010
* * *
коли слова
відлітають
птахами
в небо -
тиша
стає
океаном
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145718
дата надходження 17.09.2009
дата закладки 12.10.2010
Чорний лак роз*їдає обличчя.
Завантажені файли весни.
Ти промотуєш спогади, миті,
Та тепла не нестимуть вони.
Знов replay на останні моменти.
Знову сльози і дощ на CD.
Тисни delete, щоразу, без ейку.
Але серце блокує вхідні...
[ейк- від англ. ache - біль]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211857
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 20.09.2010
Даруй з колючками квіти -
До них буде важче звикати.
Спробуй мене напоїти -
Тоді буде легше кохати.
Спробуй мене підкупити -
Я буду твоєю доскону.
Як вийде мене приручити -
Вертатимусь навіть додому.
Я буду тобі віддаватись
За золото й діаманти,
Не буду питань задавати -
Мене не цікавлять формати.
Мене не цікавлять обличчя,
Ім'я твоє не цікавить.
Однаково скажу, що личать
Тобі кольори яскраві.
Кохай і вкладай в мене душу,
Вкладай в мене гроші, нерви.
Я знаю, я буду, я мушу
Робити вигляд взаємний.
Кохання моє продається.
Його віддаю під заставу.
Мені все одно - Вам приємно.
Бо ж серця у мене немає.
Цей орган разом із душею
Колись я принесла у жертву.
І тепер живу за межею,
За якою мала б померти.
За якою немає щастя,
За якою я зрадила долю.
Вона навчила прощати
І звикати до болю.
Тож даруй з колючками квіти -
До них буде важче звикати.
І як хочеш ти мною жити -
Розучися кохати...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211836
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 20.09.2010
Вечір вкрив осінню тишу
Неземним легким крилом,
А життя як завжди пише
Із минулого псалом.
Я відкрию тихо двері,
Щоб ніхто не чув їх скрип,
Сяду біля тебе в сквері,
Біля голих грубих лип.
Ти мені накриєш плечі
Теплим светром, як в той раз,
Та забравши свої речі
Скажеш: «вибач, мені час»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210275
дата надходження 10.09.2010
дата закладки 12.09.2010
Ти ефемерний, наче місяць в повні,
немов зі мною, але все ж не мій.
Зігнорувавши світ умовний ззовні
всередині ти вільний і нічий...
Ти — мовби тінь, яку не наздогнати,
але занадто ясний для тіней.
Мені тебе ніяк не вполювати,
належачи до сонячних дітей.
Ти — як вода для спраглої в пустелі
чи спогад, вельми ніжний і п’янкий.
Прошу крізь порівнянь цих цитаделі:
як не зловлю, впіймай мене, стрімкий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210454
дата надходження 11.09.2010
дата закладки 11.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2010
На стихійних ринках продають той дощ,
що падав на гниле те сиве листя...
А тим часом вчора львівський сивий бомж
Вдихав сухий асфальт із вмістом кисню.
На полях зітхала осінь до весни -
Казала, що засне собі в болоті...
А тим часом вчора я дивився сни,
бо знав, що сон цей був давно самотній.
Всі вулиці давали світу зброю,
калічила вона і попадала в ціль...
А тим часом вчора ці хвилі з моря
Говорили з сонцем про солодку сіль
А над Говерлою сходило небо -
холодний дощ із вітром кружляли вальс...
А тим часом вчора ці тихі верби
співали про те, що не існує нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209194
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 04.09.2010
Стоїть навколішки
Посеред згадок,
Шукає посмішки
Із фотокарток.
Шукає втрачене,
До купи тулить…
Вона небажана,
Вона минуле…
Яскраві враження,
Гіркі надії…
Вона небажана!
Не розуміє…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209209
дата надходження 03.09.2010
дата закладки 04.09.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.08.2010
Я вже давно живу лиш у віршах,
Бо муза грає мною, як на скрипці.
Приходить вечір – вічний Падишах,
Відміряє самотності, як ситцю.
А у душі, як завжди, задощить,
Бо ж незабутнє не змогло зітліти.
Його б узяти в руки й розтрощить!
Усе ніяк не може одболіти.
Вже й сподіванням увірвавсь терпець!
Сама себе то страчу, то прощаю…
Щоночі йду з безсонням під вінець,
І музі в чашку підливаю чаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184399
дата надходження 16.04.2010
дата закладки 02.08.2010
Сірів вокзал… Тягнувся у повітрі
Тепла останнього солодкий дим.
Чиїсь усмішки, часом недопиті
Кидались в очі, як вогні вітрин.
Ще плакав дощ – вже осінь догорала,
П’яніло небо ароматом днів…
І лиш Вона несміливо стояла
У вихорі сполоханих вітрів…
Стелив туман… Її руде волосся
Розсипав вітер ніжно по плечах,
І непомітно запалила осінь
Блискучий вогник в втомлених очах.
Вже сутеніло… Вряд чи хто помітив
Її самотній сірий силует,
Лиш фарбами осінньої палітри
Писав художник втомлено портрет.
Зганяючи кудись пташині зграї,
Притихла осінь між людьми плелась…
Він малював Її… Я знаю,
Вона Йому прекрасною здалась.
Десятки ліній розбігались стрімко
Й коли раптово щось ішло не так –
Виводив ще раз Він цю саму Жінку,
Захоплено ковтаючи азарт…
Останні потяги тікали вже зухвало,
Соната вітру холодно звучала,
Він малював Її… Лише бувало,
Тягнувсь до склянки із дешевим чаєм…
Лиш олівець тепер міг передати
Солодкий смак емоцій й почуттів,
І на ввесь світ хотілося сказати
Про те, як Він враз Нею захворів…
Він допивав до дна вже насолоду…
А з ним і вулиця змовкала враз…
Штрихи останні ще лягали гордо,
Десятками невидимих прикрас.
Мінялось все… Час за собою вів…
Одна Вона не йшла, стояла…
А Він дививсь в портрет і розумів:
«Чогось йому відверто бракувало»…
З листа чомусь дивилась незнайома,
Неначе чимсь нагадуючи ту,
Що була поряд… Жінку.. Невідому…
Оту, чию Він малював красу…
Іще раз глянув і провів рукою
По сірих намальованих губах,
А потім кинув свій портрет додолу
Із гіркотою осені в очах.
На мить застигло ще розчарування,
Емоцій згусток в темряві повис,
А потім осінь миттю, без прощання
Самотньо побрела собі кудись…
Раптово дощ посипався із неба –
Пора про себе на ввесь світ кричала…
Художник, усміхаючись про себе,
Купив дешевого ще склянку чаю.
А потім щось його штовхнуло сміло
ЇЇ гірким тим чаєм пригостить…
Він підійшов… Розмалювала сірим
Два силуети осінь в одну мить…
Зривався дощ, змиваючи з перону
Уривки фраз, емоцій, почуттів…
Читала осінь по чиїйсь долоні
Мільйони переплетених життів.
Тремтів листок беззахисно під вітром…
Портрет, здавалось, плакати уміє –
Стікали тихо краплі непомітні
По намальованій осінній мрії…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204014
дата надходження 02.08.2010
дата закладки 02.08.2010
Через пару годин опритомніла...вірно самотня,
Кілька чарок, смак лайму - холодна безодня.
Теракотові штори - фасон догораючих ритмів -
Приховали цей світ від моїх непростих алгоритмів.
Досить давньої свіжості усміх в німім задзеркаллі,
Я зіграла в "блек джек" - мої ставки підступно невдалі.
На кону дві доріжки кохання (безмежно-шалений азарт)
Королево істерик, впіймай вже нарешті свій фарт!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168353
дата надходження 26.01.2010
дата закладки 02.06.2010
твої картини напоєні мегазмістом
все паранормальні, усе космогенні
будь ти хоч сто раз ісламістом
тільки не геній, тілький не геній
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185083
дата надходження 19.04.2010
дата закладки 19.04.2010