Галина Кудринська: Вибране

Мандрівник

А чи гуляли Ви у дощ ?

[i]А  чи  гуляли  Ви  у  дощ
без  парасолі  легко,  просто  ?
Де  дзвін  кришталиків  із    площ
гукав  мені  заздравні  тости.

Бо  я  в  пилюці  був  життя,
та  навіть  душ  не  допоміг
відмити  всю  печаль  єства,
а  дощ  дрібний  розмив  поріг.

І  я  танцюю  поміж  рим
веселих  крапель  в  унісон.
А  з  дзеркала  калюж  -  вітрин
до  мене  посміхався  Бог.

А  чи  гуляли  Ви  у  дощ  ?
[/i]





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799294
дата надходження 14.07.2018
дата закладки 14.07.2018


ukran

ЧАРІВНА ВЕСНЯНА НІЧ

[b]Розлилася,
Річечка
Навесні.
Одяглася,
Ніченька
У  вогні.
Задрімали,
Лебеді
На  воді.
Колисали,
Гребені
В  далині.
Місяченько,
Хвилями
Заблукав.
Так  гарненько
З-зорями
Танцював.
Закружляла
ЗІронька
У  горі,
Та  й  упала
БІдненька
До  землі.
Ти  бажання
З  вірою
Загадай,
І  кохання
З  лірою
Пізнавай.
Спочивала
Довго  там
Ця  краса
Малювала
Файні  нам
Чудеса…[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479229
дата надходження 13.02.2014
дата закладки 17.07.2017


ukran

Пробачте, мамо!

Скажіть,  матусю,
Чи  варте  втомлене  життя?
Немов  у  крузі
У  нетрях  власного  буття      
Я  заблудився.
Панує  дика  темнота.
Скрегоче  пісня
Що  чую  тільки,  тільки  я.

Пробачте,  мамо,
За  біль,  розлуку  і  брехню
Отця    нестало
Я  Вам  Його  не  заміню,
Як  не  стараюсь
Ех,    краще  б  я  тоді  помер!  -
До  небокраю
Прикований  життєвий  нерв.

Скажіть,  матусю,
Чи  варте  сковане  життя?
Не  перевчуся
Таких  як  я  більше  нема-
У  цілім  світі.
Скувала  міцно  ця  земля.
Несамовиті
Панують  гордості  слова.

Пробачте,  мамо,
За  все  погане,  що  було
Напевно  рано
Я  на  доросле  сів  крило
Мені  не  просто
Для  Вас  я  витерплю  усе
Признаюсь  -  жорстко
Мене  по  течії  несе.

Скажіть,  матусю,
Чи  варте  злякане  життя?
Так,  я  боюся,
За  Вас  ріднесенька  моя.
Я  буду  сином
Для  Вас  маленьким  і  міцним.
Хай  чоловіком
Залишусь  вічно  молодим.

Простіть,  рідненька,
Безсилі  вчинками  слова.
Буденність  клейка,
Немає    в  неї  вороття.
Ніщо  не  можу
Подіяти  з  цим  болем  я.
Мене  тривожить
Ця  вічна  холодом  зима.

Скажіть,  матусю,
Чи  варте  праведне  життя?
Я  підкорюся
Законом  Ваші  є  слова
«В  любові  –  бідність»,
Стає  безсилою  війна.
Для  наших  злиднів
Вже  й  смерть  якась  і  нестрашна.


Пробачте,  мамо…


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482860
дата надходження 01.03.2014
дата закладки 17.07.2017


Борода

Бійцеві Горана

Безіменному  Герою  Євромайдану
     П  Р  И  С  В  Я  Ч  У  Ю



Лише  на  мить  забули  ми  за  Крим
у  переддень  святого  Великодня  -
іще  один  відважний  побратим
поповнив  сотню  янгольську  сьогодні.
Згорів  в  огні  за  волю  і  за  нас
та  не  помер,  а  заступив  на  варту,
прикрасив  лик  його  іконостас
з  воротами  священними  до  Правди.
Піднявся  ввись  над  Стелою  кружля,  
взира  звідтіль  на  ворогів  і  друзів
та  зводить  конху  Волі,  а  земля
вже  розцвіта  у  веселковім  прузі.
Оранті  Краю  сльози  обітер
та  до  калини  гілки  дотулився  -
він  там  в  дозорі  волі  відтепер
аби  назад  ніхто  не  поступився.
А  його  прах  залишено  землі,
там,  де  Аскольд  з  героями  із  Крутів.
де  квіти  умиваються  в  сльозі,
щоби  повік  такого  не  забути.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490601
дата надходження 06.04.2014
дата закладки 14.04.2014


Борода

Пам"яті Небесної Сотні


Майдан  завмер.  Молитва  і  сльоза.
Від  згустків  болю,  смутку  і  печалі
боліло  в  грудях  -  сотню  проводжали,
безсмертну  сотню  в  сині  небеса.
Вони  ставали  у  ангельський  стрій
один  за  одним  мовчки  у  колону,
як  йшли  на  січ  проти  орди  в  погонах
лиш  з  вірою  супроти  куль  у  бій.
І  їх  єднав  не  карб  рубців  і  ран,
не  дати  смерті  й  ці  холодні  труни  -
любові  до  Вітчизни  чисті  струни
торкав  молитвою  стривожений  Майдан.      
Як  шикувалась  сотня  в  небесах
кожен  ридав  і  присягав  до  скону
край  боронить  й  по  Божому  закону
колись  й  самим  звершити  в  небо  шлях.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481468
дата надходження 23.02.2014
дата закладки 27.02.2014


Василенко

При виде Вас.

При  виде  Вас  я  забываю
                               куда  иду  и  что  желаю.
Глазами  стройный  стан  лаская,
                               себя  я  этим  убиваю.

                           ***
Нет-нет!  Я  Вас  не  обвиняю.
Мне  это  право  не  дано.

При  виде  Вас  я…  погибаю.
Но  Вас  я  не  возьму  на  дно!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324042
дата надходження 22.03.2012
дата закладки 05.07.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2013


Дід Михалич

А Я ЛЮБЛЮ ПОГОВОРИТИ З ВІТРОМ….

А  я  люблю  поговорити  з  вітром,
про  хмари,  про  життя,  що  все  минає.
Багато  ж  бо  літає  він  по  світу,
багато  чує  і  багато  знає...

А  я  люблю  з  дощем  поговорити,
до  нього  свої  руки  простягаю.
Кажу:  "шановний,  підкажи,  як  жити,
а  то  я  вже,  здається,  помираю.

І  довго  ми  ведемо  з  ним  розмову,
з  дощем  я  цілий  вечір  розмовляю.
Я  щось  подумаю  собі,  а  потім  знову
під  дощ  свої  долоні  простягаю.

Можливо  хтось  засуджувати  буде,  
мовляв  я  хворий,  чи  не  зна  як  жити...
Та  чхав  на  те,  що  там  говорять  люде.
А  я  люблю  із  вітром  говорити....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417764
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 14.05.2013


Борода

Повернулись хрущі

Повернулись  хрущі.  Загуділи  в  садку  і  у  гаї,
на  деревах,  на  квітах,  у  шиби  гамселять  щораз.
Люди  мовлять  таке  -  що  то  вірна  прикмета  врожаю.
Повернулись  хрущі  і  скликають  на  вотчину  нас.

Певно  щось  в  тому  є,  та  вертатись  далеко  не  просто,
коли  звик,  як  той  хрущ,  прилітати  до  яблунь  на  цвіт,
а  чужбини  нектар  в"ївся  в  шкіру,  неначе  короста,
й  по  шматках  розібрав  тебе  вже  перетоптаний  світ.

Як  їх  всіх  відшкребти  і  стулити  докупи  круг  серця,
як  себе  віднайти,  наче  в  ріднім  та  дикім  краю?
Доїда  мошкара  і  шістнадцять  напружених  терцій
по  секунді  літа  перескладують  в  душу  мою.
         

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424240
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 14.05.2013


Володимир Шевчук

Глянула на мене…

Глянула  на  мене  поглядом  високим,  
Гордим,  але  теплим,  як  липневий  день.  
Усміхнулась  мила,  –  майже  ненароком!  –  
А  утім,  від  того,  що  весна  іде.  

А  утім,  від  того,  що  і  я  всміхнуся.  
Боже,  це  взаємність!  Не  любов,  а  все  ж…  
Обнімай  скоріше,  березень  вернувся  
І  руйнує  серце  сотнею  пожеж.  

Десь  на  небі  тихо  молодість  ридає,  
Хоч  у  грудях  подих  все  ще  не  зачах.  
Завтра  ти  про  мене  більше  не  згадаєш,  
Та  сьогодні  я  лиш  у  твоїх  очах...  







11.02.2013  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401175
дата надходження 14.02.2013
дата закладки 26.02.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.12.2012


ж. Дніпро

Увага! Ж. «Дніпро» разом з Клубом Поезії розпочинають формування тематичних поетичних збірок


Увага!  Ж.  «Дніпро»  разом  з  Клубом  Поезії  розпочинають  формування  тематичних  поетичних  збірок  за  наступними  темами:




  1. Новий  Рік   -  термін  подання  –  до  1  листопада  2011  р.

    Поезії подавати  на: 

    poetryclub_1@ukr.net  

     


  2. Жіночий  день  –  вірші,  які  посилюють  відчуття  свята  чи  настрою  у  жінки.  –  термін  подання  –  до  15  грудня  2011р.

    Поезії подавати  на: 

    poetryclub_2@ukr.net  

     


  3. Серія  «Улюблені  домашні  тварини»(робоча  поки  назва)  -  окремими  видання  по  кожній  тварині.  –  по  мірі  збору  достатньої  кількості  –  більше  150-200  цікавих творів  на  окремого  чоловічого  друга  (  4  номінації  -собаки,  коти,  папуги,  мишки,  рибки)

    Поезії подавати  на: 

    poetryclub_3@ukr.net  



Поезії подавати  на  відповідні є-мейли,  вказувати  адресу,  координати,  ім`я



(також,  прохання  звертати  увагу  на  теми  календарних  дат  у  Клубі  поезії,  та  радіо-передач  на  «яскравому  радіо»  -  майбутні  збірки)



Мова  –  бажано  -  українська,  можлива  –  російська.,  жанр  –  поезія.



Кількість  творів  одного  автора   -  необмежена,



Обсяг  твору  –  необмежений,   Формат  виданнь  –  святковий



Палітурка  –  тверда,   Тираж  1.5  –  3  тисячі  примірників



Бажаючих  прийняти  участь  у  відборі  творів  разом  з  фахівцями  літ.ж. «Дніпро»,  надіслати  8-10  поезій  відповідної  тематики  (на  мою  пошту  у  сайті)  будь-яких  авторів  і  пояснити,  чому  саме  такі  вірші,  з  Вашої  точки  зору,  мають  бути  у  збірках.



Шеф-редактор  літер.ж."Дніпро"   Євг.Юхниця





У  доісламській  поезії,  та  й  після  -  існував  та  існує  віршовий  жанр  Мадх  (славлення)  -  панегірик,  адресований  переважно  можновладцям.  Цікаво,  а  чому  нашим  поетам  -  не  спробувати  звернутися  до  цього  жанру,  і  оспівати  тих,  хто  на  Ваш  погляд  -  заслуговує  на  опоетизацію!  Якщо  українські  Мадхи  з,являться  у  поетів  -  спробуємо  їх  видати  і  поставити  у  торгівельну  мережу!  Готові  твори  -  прохання  надсилати  на  мою  адресу  у  сайті  Клуба  Поезії.


Шеф-редактор  літер.ж."Дніпро"   Євг.Юхниця


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281588
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 01.12.2012


Борода

Чому зірки…

Чому  зірки  живуть  мільярди  літ
і  мирно  в  однім  просторі  яріють,
а  ми,  земляни,  поділили  світ,
як  і  життя,  на  чорне  і  на  біле,
щораз  стежки  міняємо  невміло,
лиш  при  порі  складати  заповіт
то  згадуєм,  картаєм  бідне  тіло  
і  проклинаємо  і  цвіт,  і  гніт?
А  хіба  знаю?  Сам  тим  задаюсь.
Великі  майя,  мудрий  Златоуст,
і  наш  Тарас,  нехай  із  різних  келій,
чимало  поливали  ті  пустелі,
оті  піски  нещасних  людських  душ,  
аби  там  проросла  любов  до  краю,
не  користацька  -  дай,  бо  помираю,
а  справжня  -  помираю,  бо  люблю!
І  неважливо  де  ти  здаш  той  звіт,  
і  обереш  шматок  Землі  для  раю,  
два  записи  по  собі  залишаєм  -
як  народивсь  й  коли  залишив  світ.
Це  твоє  сальдо,  твій  земний  диптих,
ще  згадка  в  панахиді  за  померлих,
а  все  життя  (для  тебе  -  як  Говерла!)  
в  однім  тире  поміститься  між  них.
Оце  і  все?  Для  цього  ми  живем?
Та  ні,  вправніші  досягають  слави  -
їх  імена  в  літописах  держави,
у  назвах  вулиць,  зір  і  теорем.
А  пересічним  -  тільки  дати  дві
на  час,  поки  стоїть  могильний  камінь,
лише  любов  буде  блукать  думками
по  твоїх  генах  у  душі  новій.
Тож  за  життя  люби  весь  світ  нараз,
люби  усе,  що  лиш  любити  варто,
аби  горіла  в  юних  душах  ватра,
мільярди  літ,  як  зорі  понад  нас!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372907
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 24.10.2012


Борода

Каховське море

Десь  тут  колись  у  славнозвісних  плавнях
козацький  дух  рождався  й  умирав,
що  не  спалили  вороги  Украйни  -
злощасне  море  зжерло,  мов  удав..
Колись  тут  воля,  а  тепер  лиш  води,
що  зацвіли  від  кривди  і  журби,
цвинтарний  запах,  пам"ятник  свободі,
могила  сіл  й  козацької  доби.
Тут  ще  шумлять  вцілівші  верболози,
що  пам"ятають  той  гарматний  дим,
пожеж  заграви  і  обличчя  кожне
обдурених  і  страчених  затим.  
Іржали  коні,  бряскотіла  криця,
мушкетні  дула  цілились  в  лице  -
звала  до  бою  Йванова  правиця
і  вороги  давилися  свинцем.
Хто  проти  волі  -  кров"ю  обіп"ється,
хто  за  недолю  -  осуд  і  ганьба!
Вмирала  Січ  Сіркова,  Чортомлицька
і  слала  смерть  нещадно  ворогам...
Тепер  тут  море.  Ген  гудять  турбіни
і  кораблі  переправляє  шлюз,  
але  внизу  -  там  серце  України,  
її  звитяга,  що  мовчить  чомусь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362563
дата надходження 07.09.2012
дата закладки 08.09.2012


Борода

До побачення, літо!

Складає  літо  мовчки  шапіто  -
скінчилася  вистава  барвінкова,
вже  вересень  заблимав  на  табло
та  нагадав  -  пора  іти  до  школи!
А  в  скверику  ще  серпень  не  зібрав
від  феєрверків  незгорівші  зорі,  
складає  атрибути  святкувань
у  торбу  літа  гамірливий  дворик.
Пахучий  червень  килимки  скрутив,  
а  липень  з  річки  кликнув  зазивала  -
і  через  мить  нав"ючені  вози
покинуть  нас.  Скінчилася  вистава.
А  нам  і  ніколи  артистів  провести,
бо  дзвоник  вже  про  іншу  сповіщає.  
Ну  що  ж  -  прощайте,  друзі!  До  весни!
Десь  після  травня  знов  на  вас  чекаєм!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361352
дата надходження 01.09.2012
дата закладки 05.09.2012


Віталій Назарук

Дружина - «скарб»

Запитала  у  Миколи  дружина  Марійка…
Здивувало  це  питання  дуже  чоловіка.
-  Ти  скажи  мені,  Миколо,  -  Марійка  питає,
Чому  наш  Іван  дружину  «скарбом»  називає?
-  Мене  часом,  як  питають  про  тебе,  Марійко,
То  питають  звідкіля  ти,  скільки  з  чоловіком,
Скільки  діток  нажили  ми,  чи  є  теща  в  мене,
Такі  ставлять  запитання  й  сусіду  Семену…
Бо  ж  Іванова  дружина,  коли  ми  у  полі,
Намалює  собі  губи  і  ходить  поволі,
Або  часом,  наче  кішка,  ляже  в  холодку,
Всі  питають  у  Івана,  де  ж  ти  взяв  таку?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343909
дата надходження 14.06.2012
дата закладки 14.06.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2012


Стяг

Закоханий травень

Молочні  береги  акацій
Розносять  пахощі  дощем.
Під  ними  буйночубий  травень
Вмивається  спросоння-зрання
Й  пильнує  в  захваті:
Над  ним  танцюють  танці  у  польоті
Тіла  тендітних  ніжних  грацій  –
Тепер  йому  не  до  акацій  :
Він  закохавсь  у  ластівок.
Ще  хвилька  –  і  про  них  забуде  ,
Полюбить  ту  ,  що  ген  за  гаєм  ,
У  модній  сукні  виглядає.
Оту  усміхнену  веселку  
Він  нареченою  назве.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333593
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 27.04.2012


Андрій Гагін

Краплинки дощу

Кап...
І  краплинка  дощу  на  листочку;
Ледь  зібралась  росинкою  -  впала  донизу.
Тук...
Доторкнулась  відразу  грибочка  -
і  сховалася  потім  у  сонмищі  хмизу.

Кап...
Це  вже  інша  -  гайнула  між  трави  -
Оросила  пелюстки  конвалій  сонливих.
Тук..тук...
Навкруги  шум  і  дзвін  залунали,
Гомінкими  краплинами  свіжої  зливи.

23.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333232
дата надходження 26.04.2012
дата закладки 27.04.2012


Андрій Гагін

Горобці і вишні

Горобці  сидять  на  вишні,
Мов  плоди,  сіренькі  пишні.
Всі  співають  в  повне  воло,
Дзвінко  пісню  ллють  навколо.

А  коли  вони  злетіли  -
Немов  рій  безмежно-сірий.
Стало  сумно  скрізь  відразу  -
Зникли  спів  і  радість  разом.

Сумувала  також  вишня  -
Бо  компанія  колишня;
Вже  обсіла  віти  клена:
Цвірінчать,  мов  навіжені.

Все  співають  знову  пісню
і  забули  друга,  звісно.
Та  коли  настало  літо
І  плоди  зросли  із  цвіту...

Вже  клюють  червоні  вишні
Горобці  сіренькі,  пишні.
Повернулися  юрбою  -
Всі  до  вишеньки  смачної.

Оттакі  оці  вже  друзі,
Гірших  не  було  в  окрузі.
Бо  як  вишень  вже  не  стало  -
Знов  далеко  десь  співали.

11.04.2012

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332215
дата надходження 22.04.2012
дата закладки 23.04.2012


Борода

Ім"я поета - боротьба, ім"я поета - Україна

Василь  Семенович  Стус  (*6  січня  1938,  село  Рахнівка  Гайсинського  району  Вінницької  області  —  †4  вересня  1985,  табір  ВС-389/36-1  біля  села  Кучино,  Пермської  області)  —  український  поет,  перекладач,  прозаїк,  літературознавець,  правозахисник.  Один  із  найактивніших  представників  українського  культурного  руху  шістдесятників.  Герой  України.

За  власні  переконання  в  необхідності  української  культурної  автономії  творчість  Василя  Стуса  була  заборонена  радянською  владою,  а  сам  поет  був  на  12  років  позбавлений  волі,  де  і  помер  мученицькою  смертю.
                                                                   /Матеріал  з  Вікіпедії/

Пам"ятаймо!





ІМ"Я  ПОЕТА  -  БОРОТЬБА,  ІМ"Я  ПОЕТА  -  УКРАЇНА


Гряде  душа.  Забракло  сил
катам  розправитись  з  душею
і  за  наказом  фарисеїв  
на  піках  розп"яли  сонет.
Та  невмирущим  є  Поет,  
що  протиставив  сталі  честь,
бо  муж  єси,  і  воїн,  і  боєць!

Хіба  розіп"яти  безсмертнеє  слово,
хіба  віщу  правду  в  катівнях  зморить?
Трясіться,  нещасні,  у  власних  оковах,
з  яких  навіть  совість  ночами  кричить.

Прийшла  пора  долать  рубіж.
душа,  бо  й  зігнута  не  гнеться!
Чи  думали  вам  то  минеться
і  ми  забудем  імена,
які  Поет  в  обличчя  знав  -
убивців  і  убивців  вбивць,
бо  муж  єси,  і  воїн,  і  боєць!

Прийшла  пора.  Ставай,  Поет!
З  ребер  зніми  заржаві  грати,
ми  не  боги,  та  час  карати,
бо  час  -  не  час  і  вік  -  не  вік.
Для  тебе  замалий  цей  світ,
вже  підроста  достойна  зміна.
Ім"я  поета  -  боротьба,  ім"я  поета  -  Україна!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327322
дата надходження 03.04.2012
дата закладки 03.04.2012


Віктор Фінковський

Будь

Намалюй  мені  усмішку,
добротою  уквітчане  золото,
Намалюй  мені  соняхи
і  безмежністю  сповнену  синь,
Намалюй  мені  озеро,
де  кохання  сіятиме  човником,
Бо  немає  й  між  зорями
яскравішої  в  світі  краси...

Намалюй  мені  затишок
і  доверши  його  оченятами,
Намалюй  мені  загадку,
що  й  премудрі  її  не  збагнуть,
Намалюй  свою  радісність,
і,
кохана,
не  прошу  багато  я:
Просто  
будь.
Просто  
будь.
Просто
будь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317750
дата надходження 28.02.2012
дата закладки 03.03.2012


Борода

Коли цвіте мигдаль

Коли  цвіте  мигдаль  -  п"яніє  небо,
хмарками  затуляючи  гортань,
п"янію  я  тобою  та  без  тебе,
я  божеволію,  коли  цвіте  мигдаль.

Коли  цвіте  мигдаль  -  панує  вітер,
щоб  поєднати  чашою  Грааль
пилинки  щастя  із  усього  світу,
тільки  не  нас,  коли  цвіте  мигдаль.

Коли  цвіте  мигдаль  -  звучать  фанфари,
весна  вдягає  карнавальну  шаль,
нема  в  житті  жорстокішої  кари,
аніж  розлука,  як  цвіте  мигдаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318403
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 03.03.2012


Борода

Перше зізнання

Ми  мовчимо.  Притихли  верболози
і  опустили  віти  до  води,
затихли  зорі  у  блаженстві  божім,
а  місяць  стих  в  передчутті  біди.

Мовчазна  тиша  роздирає  простір,
молотить  серце,  ніби  молотком,
завмерли  звуки  на  міськім  погості,
птахи  замовкли  над  німим  ставком.

Здурів  весь  світ  в  мовчазному  чеканні
та  плесом  ночі  вже  до  нас  гребе
і,  німоті  пручаючись  в  змаганні,
почув  свій  голос:  «Я  люблю  тебе!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318599
дата надходження 03.03.2012
дата закладки 03.03.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2012


Віктор Фінковський

Небо

В  нас  споконвіку  ув'язнене  низьке  й  високе  начало.
Тіло  назавжди  засліплене:  око  і  вухо  не  знало...
Вихор.
Цейтнот.
Не  розгледимо:  з  нами  загублена  скінія...
Небо  не  можна  побачити  -  квітнуть  засохлії  лілії.  *

Сльози  гіркії  над  грішними  миром  стікають  і  кров'ю...
Як  ми  далеко  від  істини!
Що  заберемо  з  собою?
Грім  навертає  і  блискавка?
Стало  багато  наляканих?
Неба  не  можна  торкнутися,  але  ікони  заплакані...

Скільки  робилося  нападів!
Скільки  здіймало  повстання!
Скільки  отих  воскреснули?
Слово  за  Небом  останнє...

Долі  стривожені  пишуться...
Ручка  твоя  на  столі  з  листом...
З  Небом  не  можна  боротися,
Опір  Йому  -  це  невігластво.

*  -  www.molbuk.ua/2006/09/23/sukh-ll-zazelenli-vd-chudotvorno-koni.html

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296834
дата надходження 29.11.2011
дата закладки 04.12.2011


Борода

Святиня народу

450  років  віддаляє  нас  від  часу  написання  Пересопницького  Євангеліє,
450  років,  як  ми  звертаємось  до  Бога  мовою  своїх  предків.
Наш  небесний  Отець  приймає  всі  молитви,  але  прислухається  в  першу  чергу  до  тих,  які  йдуть  від  щирого  серця,  і  благословляє  скорше  ту  паству,  яка  не  зазіхає  на  чужі  цінності,  а  невпинно  розвиває  свою  мову,  культуру,  історію,  як  одну  з  невід"ємних  складових  світового  вінка  Господнього  Творіння.
Бережімо  ці  надбання,  пам"ятаймо,  що  наш  край  дарований  нам  Всевишнім  і  ми  відповідальні  перед  ним  за  його  подальшу  долю.  Бо  ми  -  діти  Господні,  бо  ми  -  діти  Украни!

Від  Луки  й  Матвія,
Марка,  Іоана
гласить  про  Мессію
Святеє  Писання.
Зверх  тисячоріччя
від  Володимира
віру  канонічну  
сповідуєм  щиро.
Молимось  Ісусу
і  Святій  Марії,
Благовістя  служим
Святого  Андрія.
Славим  Боже  Слово
мовою  народу,
що  віками  кров"ю
здобував  свободу.  
Славим  його  нині,
славитимем  завтра,
ім"ям  Отця  й  Сина
горить  в  серцях  ватра,
Святим  Духом  кріпнем
і  черпаєм  сили,
аби  край  наш  рідний
процвітав  щоднини.
Щоб  в  серцях  озвалась
Проповідь  Нагірна
й  в  злагоді  скупалась
ненька  Україна.
Щоб  в  єдиномовних
і  єдиновірних
на  ланах  безкрайніх
ріс  лиш  хліб  добірний.
Щоб  життя  всміхалось
долею  і  статком,
щоб  дитя  сміялось
і  раділа  мати.
Щоби  були  гожі
врожаї  і  днини
Слава  тобі,  Боже!
Слава  Україні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295813
дата надходження 25.11.2011
дата закладки 04.12.2011


Любов Іванова

ЛІТЕРАТУР. САЛЮТ

Я    би  зібрала  зелен  квіт  землі,
із  водних  плес  дістала  всі  лілеї,
щоб  мій  віночок  на  твоїм  чолі,
додав  краси  на  славнім  ювілеї..

А  ще  зібрала  б  я  такі  слова,
які  навічно  закарбує  серце..
А  в  них  повага  і  любов  жива
в    душі  краян  відлунням  озоветься..

Якби  ж  то  кожне  слово  проросло
і  врожаями  рясно  забуяло,
може  б  тоді  несамовите  зло
плодитись  в  нашім  краї  перестало..

Ти  -  неповторна,  ти    одна  така,
наче  в  дібровах  пісня  солов"їна..
То  ж  процвітай  віднині  у  віках
наша    квітуча  ненько,  Україна!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276832
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 25.08.2011


Борода

ЛІТЕРАТУРНИЙ САЛЮТ/ Святкує Україна Незалежність

Cвяткує  Україна  Незалежність
вродливою,  дзвінкою,  молодою,
а  рід  її  сягає  у  безмежність
тисячоліть  історії  земної!

Бо  це  вона  трипілля  обробляла,
бо  це  вона  насипала  кургани,
бо  це  вона  життям  обдарувала
князів  великих  і  січі  гетьманів.

Бо  це  вона  від  тих  часів  донині
є  матір"ю,  хоч  виглядає  юно,
і  понад  нею  небо  таке  ж  синє,
і  житній  колос  лопотить  по  струнах.

У  тих  акордах  музика  врожаю,
в  блакиті  пісня,  в  вишиванці  доля  -
розкинулось  від  краю  і  до  краю
безмежне  небо  і  безкрайнє  поле.

Що  побажать  Тобі  в  двадцятиліття?
Щоб  була  незалежною  надалі,
щоб  пересуди,  історичне  смІття
твоє  лице  знов  слізьми  не  вмивали.

Щоб  була  незалежна  від  обману,
щоб  стала  незалежною  від  зради,
щоби  Тебе  твої  же  отамани
не  роздирали  на  дві  різних  правди.

Щоби  границі  були  лиш  навколо,
щоб  дух  свободи  панував  повсюду,
щоб  турнікети  й  міліцейські  школи
не  були  перепоном  твоїм  людям.

Щоб  була  Ти  єдина  і  багата,
щоб  була  Ти  весела  і  щаслива,
щоб  кожен  українець  міг  сказати:
ЛЮБУЙТЕСЯ!  ЦЕ  МОЯ  БАТЬКІВЩИНА!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276863
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 25.08.2011


Николай_Седой

№256 К народу ( юбилей, итоги)

Мой  славный  народ  Украины,
Скажи  мне,  за  что,  почему
Живёшь,  как  изгой,  на  чужбине
И  вновь  покорился  ярму.

Неужто  о  воле  казацкой
Забыл  ты  в  прошедших  годах,
И  доля  в  покорности  рабской
Звенит  на  твоих  кандалах.

Богатство  земли  и  заводы
Кому  ни  за  грош  ты  отдал?
Во  власти  -  добра  антиподы,
Офшорный  в  них  ржёт  криминал.

Бездомная  голь  офицеров  -
Державы  постыдный  канон.
Растоптана  властью  их  вера
В  оковах  презренных  времен.

Коррупция  -  яд  олигархов  -
Сжирает  вживую  мораль,
И  грязь  их  мажорных  угаров
Свивает  пороков  спираль.

В  позиции  "хата",  мол,  "с  краю"
Сокрыта  твоя  нищета,
А  власть  в  демократью  играет,
Где  ***  у  корыта  всё  та.

Набатом  бей  совесть  народа,
Гони  этих  "слуг"  поскорей.
Смотри,  компрадоров  порода
Страну  твою  грабит  наглей.

Для  счастья  детей  в  поколеньях,
Где  честь  -  есть  мерило  всех  дел,
Народ  мой,  не  стой  на  коленях.
Свобода  -  отважных  удел!

20  августа  2011  года.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276641
дата надходження 23.08.2011
дата закладки 24.08.2011


Николай_Седой

№222 ВОНА

вона  працює
вона  це  Україна
вона  переможе


В  Україні  знову  лине
Дивовижна  новина,
Не  працює  вся  країна,
В  ній  працює  лиш  вона!

Та  працює  так  завзято,  
Горе  -  майже  в  кожній  хаті...

З  молотка  пішли  заводи,
Геть  народ,  тобі  лиш  чай,
Ось  такі  в  нас  воєводи,
Кого  любиш  –  обирай!

З  глузду  з`їхала  людина,
Це  вона  –  вся  Україна?

Зграя  вбивць  та  казнокрадів,
Зашморг  нам  в  ії  косі,
Знов  до  влади?Ми  не  раді,
Бо  від  вас  в    жебрацтві  всі...

Лиш  брехати,  красти  може,
І  вона  нас  переможе?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151735
дата надходження 24.10.2009
дата закладки 24.08.2011


Віктор Фінковський

Люди

В  море...
і...
голіруч  -
Де  ти  подібне  бачив?
Ближні
Чужі
Сліпці
Люди...  
вид  
вузькозрячі.

Хто  і  кому  тут  брат?
Люті,
уперті,
злобні  -
Пише  усе  в  серцях...
Люди...
вид  
твердолобі.

Прагнути  треба  змін!
С  е  р  ц  е...
синонім  -
ч  и  с  т  и  й...
Серце,
воно  
з  о  р  я...
Люди  не  знають  істин...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276453
дата надходження 22.08.2011
дата закладки 23.08.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.08.2011


Ninel`

ГІРКА СПОКУСА…

Всміхалось  сонце  віями  весни.
Чомусь  в  той  день  хотілося  літати.
Ти  вкрав  мене  на  білому  коні,
Галопом  мчали  в  ніжності  згорати...

Хиткий  місток  купався  у  воді
На  озері,  де  квітнуло  латаття.
Там  гордості  лишалася  тоді,
Коли  зім`яв  ти  моє  біле  плаття...

Знесилені  в  цілунках  до  незмоги,
Вдихали  аромат  трави  густої...
Душа  спиналась  дотиком  тривоги,
У  серці  щем  -  натяк  долі  пустої...

Давно  місток  нетесаний  скосився,
В  років  польоті  не  спинити  час...
Спокуси  результат  гірким  лишився,
Щаслива  мить  уже  не  звабить  нас...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275710
дата надходження 18.08.2011
дата закладки 18.08.2011


Борода

Острівці

Чому  літа  так  пожирає  час?
Чому  життя,  як  повінь  невблаганна,
змиває  все,  залишивши  для  нас
у  пам"яті  лиш  острівці  кохання?

Як  простиню,  розстелю  небеса,
під  голови  зіб"ю  пухнасті  хмари,
напоєм  щастя  стане  нам  роса,
кришталем  втіхи  -  зіроньки  яскраві.

Поважний  місяць  човником  буде  -
він  вознесе  нас  у  блаженства  миті,
попутним  вітром  в  скронях  загуде,
вітрила  нашпануються  в  блакиті.

І  ми  відкриєм  новий  острівець,
але  останнім  не  назвемо  вперто  -
знову  життя  під  стукіт  двох  сердець
пливе  у  даль,  всміхаючись  відверто.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275284
дата надходження 15.08.2011
дата закладки 18.08.2011


hronik

Вчись нарешті жить!

Глушу  я  душу  в  музиці  навзнак,
В  вухах  навушники  собі  гуркочуть
І  зосереджено  будую  власний  шлях,
А  тут  прокуратура  щось  белькоче...

Життя  б  відкинути  кудись  назад,
Забрести  в  хащі  істини,  прозріння,
Навести  в  серці  цім  нарешті  лад,
Бо  щось  воно  мені  в  відпустку  лине.

Кудись  податись  і  спалить  мости,
Зібрати  щастя  в  подорож  далеку
На  тім  катамарані  в  Гірне  поплисти,
Побачить  довгодзьобого  лелеку.

Життя  коротке  -  вчись  нарешті  жить:
Воно  веселістю  тобі  озветься!
Полиш  ті  будні,  з  волею  зійдись,
Бо  світ  не  вічний  й  не  такий  далекий!

29.07.2011  року      Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272623
дата надходження 29.07.2011
дата закладки 30.07.2011


Андрій Гагін

Куди подівся цвіт кульбаби…

Мала  галявина  край  поля
Красива,  жовта  була  вчора.  
Духмяні  квіти  оксамитом
Немов  би  фарбою  розлиті
На  полотні  зелених  трав
Та  цвіт  той  зник.  Куди  пропав?
Кудись  подівся  він  сьогодні
Та  лиш  метелик  вже  голодний
Шукає    зранку  жовту  квітку  –
Кульбабки  ж  всі,  не  мають  цвіту.

Куди  ж  поділа  цвіт  кульбаба?
Чому  не  видно  рясні  квіти?
Ростуть,  як  вчора,  усі  трави,
Цвітуть  ромашки  білим  цвітом,
Та  квітнуть  нині  всі  чудові
Малі,  великі,  кольорові
На  галявині  скрізь  квіти  -
Кульбабки  ж  всі  жовтоголові
Свій  цвіт  зуміли  десь  подіти.

Можливо  пташка  цвіт  той  з’їла,
Зелений  жук,  чи  гусінь  сіра,
Чи  дощик  вчора  лив  так  сильно,
Що  змив  той  цвіт  кудись  безслідно.
Та  мабуть  ні  -  бо  навкруги
Пухнасті  кульки  всюди  видно.
із  вітром  линуть  догори
Маленькі  парасольки  вихром  –
Вони,  напевно,  є  ті  квіти  -
Що  зранку  разом  всі  відквітли!
25.05.2011

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268134
дата надходження 02.07.2011
дата закладки 04.07.2011


Любов Іванова

ГЛУПА ЗАТЕЯ ВОЕВАТЬ С ЛЮБОВЬЮ. .

Глупа  затея  -  воевать  с  любовью,
предполагать,  что  ты  ее  сильней.
И  в  этой  схватке  -  бросить  к  изголовью
оттенок  грусти,  серость    скучных  дней..

Глупа  затея  -    свои  чувства  прятать
и  запирать  на  ключ  в  сырой  чулан..
Заставить  сердце  безутешно  плакать
от  пустоты  и  нанесенных    ран..

Открой  ей  дверь..  и  отпусти  на  волю..
И  пусть  летит,  опережая  свет..
Всего  того,  что  мы  зовем  ЛЮБОВЬЮ..
весомей  нет..  важнее  в  мире  нет..

Любовь  взлетит  красивой  вольной  птицей
к  тем  берегам,  где  неизменно  ждут..
Там  два  сердечка  смогут  насладиться
желанной  встречи  радостью  минут..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11012165887

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268551
дата надходження 04.07.2011
дата закладки 04.07.2011


Margoshka

Цыганка

Циганка  подошла  "Дай  погадаю..."
Я  руку  протянула  с  недоверьем...
Ведь,  хоть  свою  судьбу,  увы,  не  знаю,  
Не  верю  во  все  эти  суеверья.

Смотрела  на  её  лицо  я  мило
Она  была  как  старая  загадка
И  нечто  в  ней  таинственное  было...
Быть  может,  настоящая  цыганка?

Ну  нет!  Что  им  от  нас  сегодня  надо?
(копейки  были  у  меня  в  кармане)
"Нет,  нет!  Мне  не  нужна  твоя  награда
Скажу  я  то,  что  видишь  ты  в  тумане.

Скажу,  что  будет.  Правду  иль  не  правду
Тебе  решать.  Теперь  меня  послушай.
И  будем  мы  сейчас  с  тобой  на  равных
Поверь  мне,  для  тебя  так  будет  лучше..."

И  начала  рассказывать  старуха
Про  то,  что  было,  и  о  чем  мечтаю
И  голос  прорывался  её  глухо
Сквозь  призму  снов,  в  которых  я  витаю.

Хоть  раньше  я  считала,  что  цыгане
Потерянный  народ  -  упали  низко,
Теперь  же  с  ней  я  изменилась  крайне
Почуствовав  их  силу  очень  близко.

Старуха  же  смотрела  в  мою  руку
И  очень  много  в  линиях  читала
Всё  изучала,  будто  бы  науку,
Слова  не  говорила,  а  шептала.

"Я  знаю,  что  ты  парня  полюбила.
Он  с  гонором,  характером  и  нравом...
И  душу  ты  свою  не  погубила,
Принадлежит  он  весь  тебе  по  праву.

Я  вижу  счастье  в  линиях  знакомых,
Любовь  и  брак  счастливый  вижу  тоже.
И  множество  минут  и  чисел  новых
И  дней,  что  друг  на  друга  не  похожи.

Твоя  любовь  преграды  одолела.
Любить  тебя  он  будет  -  вот  увидишь!
Не  будет  от  тебя  ходить  налево,
А  дальше  -  ты  сама  уже  предвидешь..."

Цыганка  встала,  молча  удалилась.
Но  речь  её  во  мне  еще  звучала...
А  деньги?  Заплачу!  -  я  спохватилась.
Но  та  цыганка  будто  бы  пропала.

Я  долго  под  деревьями  сидела.
Поверить  ли  во  все,  что  мне  сказали?
Прохладно  стало...Я  свой  плащ  одела.
И  листья  свою  песню  прошуршали...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265695
дата надходження 18.06.2011
дата закладки 18.06.2011


Володимир Шевчук

Я знаю

(Писалося  з  поетесою  Галиною  Леськів)

−  Я    знаю,  что  сегодня  наверно  не  усну.  
Пусть  трижды  сосчитаю  в  галактике  планеты  
И  думать  не  устану  про  эту  тишину…    
Ведь  песен  больше  нет.    Ведь  я  не  знаю  где  ты.  

−  Для  того,  хто  чекає  –  на  небесах  хвала,  
Бо  з  дерева  кохання  не  опадає  листя…  
Бо  значення  немає,  що  відстань  немала,  
Якщо  у  серці  стільки  для  перемоги  місця.  

10.06.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264362
дата надходження 10.06.2011
дата закладки 11.06.2011


Борода

Спонукання до гріху

Чи  є  та  правда,  чи  її  нема,
коли  ченці  ховають  в  довгих  рясах
жадобу  крові  й  пожирають  ласо
нещасні  душі  -  жертовне  ягня.

З  міражним  "міром"  лізуть  у  двори,
у  бородах  сховавши  хижі  плани,
оті  прямі  нащадки  Чінгісхана,
в  святі  хоругви  красять  прапори.

Я  шаленію  від  жорстоких  фраз!
Знов  чоботиська  обтирають  в  душу,
висячу  шаблю  знов  гострити  мушу,
щоб  її  помахом  звільнитись  від  образ.

По  лезу  довгім  скаче  камінець,
на  ефесі  рука  аж  оніміла,
а  лють  й  нахабство    лиш  гартують  тіло
і  бридко  зачіпають  за  терпець!

За  все  спитає  сталь  оця  дзвінка,
за  підлість,  за  образи,  за  знущання.
Тож  начувайтесь!  і  просіть  востаннє,
щоби  на  душу  я  не  взяв  гріха.

Вагання  відкидаю,  наче  хлам,
і  ціль  одна  -  одвічная,  як  Київ.
О,  Господи!  коли  ти  є,  спини  їх,
бо  відомщу  за  первовіри  храм!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263516
дата надходження 05.06.2011
дата закладки 08.06.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.06.2011


Андрій Гагін

Тюльпановий цвіт

Горить  земля,  палаючи  червоним
Вогнем  весни,  який  розцвів,  настав.
Це  щира,  ніжна  витівка-відгомін
і  клумби  вкрились  у  потоки  лав.

Горять  вогні  тюльпанові  в  тандемі
Із  сонцем  теплим,  лагідним  весни.
Цвітуть  навколо,  мов  краса  Едему  -
Десь  там  душа,  і  спробуй  зупини.


3.05.2011  (в  ред.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259554
дата надходження 14.05.2011
дата закладки 14.05.2011


Борода

Якби мертві могли говорити

Якби  мертві  могли  говорити
розказали  би  сиві  могили,
що  не  прапор  той,  кров"ю  налитий.
захищали  вони  так  уміло.
Не  заради  фанфарів-парадів
йшли  у  бій  і  лягали  під  танки,
а  щоби  їхні  внуки  по  правді
за  життя  були  вдячні  останкам.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258559
дата надходження 09.05.2011
дата закладки 09.05.2011


Борода

Золота рибка

Ще  сонце  не  сховало  своїх  барв,
ще  обрій  розглядає  його  вроду.
Я  розчинився  в  сутінках,  як  мавр
і  поглядаю  на  принишклу  воду.

Рибко  моя  золотая,
не  ловлю  тебе  -  чекаю!
Ти  зверши  моє  бажання  -
запали  навік  вогонь  кохання!

Розлилось  плесо  прямо  до  небес
і  зорі  в  нім,  мов  лілії,  кружляють.
Я  місяць  притягнув  за  гострий  верх
і  серце,  як  наживку,  натягаю.

Світанок  скочив  в  воду  і  поплив,
нагнав  на  берег  пустотливі  хвилі.
Я  так  тебе  сьогодні  й  не  зловив,
та  ввечері  я  повернуся,  мила!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258129
дата надходження 07.05.2011
дата закладки 07.05.2011


Борода

Христові муки

Уївся  терен
в  зболене  чоло,
кінцівки  оніміли
і  затерпли.
Пробитий  бік,
мов  осине  жало,
ятрить,  пустивши
метастази  смерті.

Пітьма  і  морок,
стогін  зжатих  вуст,
що  всі  у  солі  -
піт  змішався  з  кров"ю.
Свідомість  мук
і  сухожилля  хруст,
що,  наче  струни,
натягнулись  з  болю.

Легені  обпікає
пломінь  ран,
і  смерті  щупальця
повзуть  до  серця  плоті.
Пече  обвислий,
задубілий  стан
і  поцілунку
слід  Іскаріота.

Клітини  мозгу
обіплів  павук,
тускніють  очі,
нутро  холодніє...
Душа  летить
тунелем  вічних  мук
на  неймовірне  світло
у  надії.

У  сяйві  тім
встає  Господь-Творець
і,  обікривши
ще  криваву  душу,
гласить:  «Кріпися,
це  ще  не  кінець!
Ти  ще  вернутись
на  Голгофу  мусиш!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255397
дата надходження 22.04.2011
дата закладки 02.05.2011


Black Angel

Душа поэта

Душа  поэта-  словно  птица,  
Стремительно  несется  вдаль,
Никто  не  знает  ,  что  ей  снится,
Но  прошлого  ничуть  не  жаль...

Она  летит  под  облаками,
Врезаясь  в  синеву  небес,
Питаясь  сказочными  снами,
Вся  в  ожидании  чудес.

Быть  может  там  свободы  лучик,
Сумеет  веру  укрепить,
Разгонит  сотни  тысяч  тучек,
И  вновь  она  захочет  жить)))

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256251
дата надходження 26.04.2011
дата закладки 26.04.2011


Татьяна Маляренко-Казмирук

НЕ ПЛАЧ, ВЕСНА

Уж  пол  весны  сегодня  на  исходе,
А  грусть  дожди  всё  льют  и  льют,  и  льют…
Неужто  солнце  столь  у  нас  не  в  моде,
Лучи  его  не  скоро  запоют?

Не  плач,  весна  –  красотка    молодая,
Позволь  ты  солнышку  согреть  поля.
Уйми  слезу.    Пусть  радостью  сверкая,
Ликует  наша  матушка-земля.

Вот-вот  луга  на  бархате  зелёном
Раскинут  роспись  жёлтых  лепестков.
Подарят  первые  цветы  влюблённым.
И  радужные      игры  мотыльков.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252816
дата надходження 10.04.2011
дата закладки 13.04.2011


jaryj

Цей голос…

Люблю  цей  голос  істинно  дзвінкий,
Люблю  так  слухати  його  ночами.
Часами  він  до  надзвичайності  п'янкий,
Що  захмелієш  зразу  до  нестями.

Цей  голос  -  пісня  нового  вірша,  -
Новітній  шлях  до  того  щастя.
Життя  так  лиється  із  серця  неспроста
Та  пробиває  мури  всіх  напастей.

Твій  голос  -  муза  щирих  сподівань,  -
Куточок  мрії,  що  дійде  в  реальність...
Люблю  його  -  він  ліки  від  страждань,
Які  виховують  мою  ментальність.

19.03.2011  року      Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248187
дата надходження 19.03.2011
дата закладки 21.03.2011


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.03.2011


jaryj

Куди ідеш?

І  смеркає,  і  світає,
День  Божий  минає,
І  знову  люд  потомлений,
І  все  спочиває.
Тільки  я,  мов  окаянний,
І  день  і  ніч  плачу
На  розпуттях  велелюдних,
І  ніхто  не  бачить,
І  не  бачить,  і  не  знає  —
Оглухли,  не  чують;
Кайданами  міняються,
Правдою  торгують.
І  господа  зневажають,—
Людей  запрягають.
\"І  мертвим,  і  живим,  і  ненародженим  землякам  моїм,  в  Україні  і  не  в  Україні  моє  дружнє  посланіє\",  Тарас  Шевченко

І  час  іде  від  віщого  кобзарства

М  и  не  змінили  ставлень  до  життя:
Е  фекту  нуль...  все  тягнеться  в  митарстві,
Р  обота  до  Росії  кличе  майбуттям.  
Т  акі  вкраїнці  \"скраю\"  поробились  -
В  они  не  хочуть  в  руки  взять  себе  -
И  накшим  способом  ідуть  десь  у  могилу,
М  оскаль  нас  точить,  в  ланечку  веде.

І  так  живем  із  вечора  до  рання

Ж  енемось  за  прибутками  за  дня  -
И  нак  буває  в  світі.  Є  світання:
В  країні  настає  нове  буття
Ми  И  кати  швидесенько  навчились,
М  ентальність  рабська  кидає  привіт

І  ти  вперед  потрібно  -  лиш  би  пили,

Н  ещадно  б  наїдали  скрізь  живіт.
Е  ней  би  плакав  за  таких  еллінів,
Н    е  так  спокійно  жив  би  наш  Платон,
А  ми  подібні  на  тих  немічних  пінгвінів
Р  оботи  менше  -  наче  той  планктон.
О  так  живемо  в  темряві  по  нині,
Д  ержава  рулить,  змучує  серця.
Ж  илаві  руки  в  декого  зробились  -
Е  кспрес  несе  не  воїна-борця..
Н  іяк  не  можем  взятися  за  руки...
кр  И  вавий  слід  все  тягнеться  роки:
М  и  -  стадо,  що  іде  на  муки,

З  биваємо  роками  зморені  боки...
н  Е  все  так  легко,  як  здається  вперше,
М  и  ще  не  раз  спіткнемось  на  шляху  -
Л  юбов  до  волі  ще  нас  перевершить,
Я  кщо  дорога  не  простелиться  в  гріху...
К  уди  ідеш,  людино,  ти  сьогодні?
А  як  простелиш  всі  свої  стежки?
М  ине  життя  і  пустяться  дороги,

М  ине  той  час  -  не  вічний,  нелегкий.
О  так  пройдешся  ти  в  неволі  скутий
І  вже  зістарівшись,  побачиш,  що  зробив...
М  инеться  все...  Можливо  ти  забутий

Н  е  будеш  світом  диким  й  навісним.

10.03.2011  року      Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246249
дата надходження 10.03.2011
дата закладки 18.03.2011


Борода

На 8 Березня

З  святом  вас,  любі  дівчата!
Разом  з  хлопцями  ,завзято,
Щиро  вас  вітаєм  нині,
Любим  ,прагнем  вас,  і  гинем
Ми  за  вами  поусюди.
Розказать-  не  вірять  люди,
Що  така  в  нас  тяга  сильна,
Що  так  любим  безупинно
Як  ви  трудитесь  дівчата,
Мов  ті  бджілки-янголята.
От  і  думаєм  ми  завше
Як  би  помогти  вам  краще.
Так  у  роздумах  і  нині
Ми  на  ліжку  по  годині
В  пошуках  ідеї-мами
Засинаємо  з  думками,
Просипаємсь,  як  в  тумані,
Ну  а  ви,  наші  кохані,
Як  не  в  ванні  -  то  на  кухні.
Голови  уже  нам  пухнуть
Як  знайти  вам  допомогу...
Що?
                                                   За  стіл  вже?  
                                                   Слава  Богу!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245707
дата надходження 08.03.2011
дата закладки 08.03.2011


Борода

Я підірву цей грішний світ

Я  не  мастак  в  підривній  справі,
зростав  у  мирніїй  державі
(всім  так  здавалось,  і  мені).
Не  навчений  стрілять  по  людях,
та  хай  цей  вірш  убивцям  буде,
як  смертний  вирок  в  Суднім  Дні.

Бо  серце,  неспроможне  вбити,
картеч  готове  зарядити
й  пижом  прокляття  заліпить.
Щоби  скарати  всіх  злодіїв,
насильників,  убивць  і  гнівом
до  смерті  їх  приговорить.

Щоби  очиститись  від  бруду,
брехні,  обману  і  облуди  -
піду  на  гріх,  згорю  в  вогні.
Я  підірву  разом  з  собою
цей  світ  неправди,  мордобою,
щоб  згинув,  як  в  страшному  сні.

Та  не  тротилом  і  не  толом  -
а  підірву  його  я  словом,
щоб  зник  навік  зловіщий  слід.
Щоб  вибух  знищив  метастази
тої  бандитської  зарази  -
я  підірву  цей  грішний  світ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242449
дата надходження 21.02.2011
дата закладки 22.02.2011


Борода

*

Німію  від  напружених  думок,
Вмираю  від  останніх  вісток  з  дому,
Та  серце  знов  пройма  електрошок:
"Не  час!  Cпинись!"  -  і  я  виходжу  з  коми.

"Вмирати  добре  -  як  зробив  вже  все,
Вмирати  можна,  щось  та  залишивши,
А  просто  так  вмирати  -  то  пусте!
Сховатись,  так  нічого  й  не  зробивши."

"Та  що  робить?"  -  питаю.  "А  борись!
Борись  зі  всім,  що  так  калічить  серце,
Борися  вперто,  кожен  день  і  мить.
Борись!  То  саме  легше  -  вмерти!

Як  не  бажаєш  дітям  зло  терпіть,
Коли  не  хочеш  знов  у  пастку  блуду  -
Борися!  Як  на  протязі  століть
Боролись  ті,  про  котрих  кажуть  -  ЛЮДИ!

Бо  сатаністські  заклики,  як  смерч,
Проносяться  над  грішними  світами,
Дахи  знімають,  голови  із  плеч  -
Цілі  міста  в  обіймах  океанів.

Цілі  країни  у  обіймах  мук,
Цілі  народи  у  обіймах  лиха.
І  мовчимо!  Не  видно  навіть  рук,
Бо  душим  дух,  аби  сидів  він  тихо.

"Не  треба  крові!"-  кричимо  усі  -
"Не  треба  смерті!",  хоч  самі  вмираєм,
А  Сатана  сміється  голосніш
І  помирати  нам  допомогає.

І  Божі  храми  в  відчутті  біди
Заплакали  тривожно  образами:
"Моліться,  док  отруєні  плоди
Не  з"їли  в  вас  ще  доостатку  тями!"

Творець  сердито  дивиться  згори:
"Невже  ви  не  второпали,  сердешні?
Ви  -  й  є  ті  воїни  супроти  Зла  орди,
То  ваша  місія,  то  борг  перед  прийдешнім!"

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234395
дата надходження 12.01.2011
дата закладки 13.01.2011


Светлана Буй

До матері

Присвячується  матерям  війни


Он  гляньте,мамо,маки  розцвіли,
Червоні,наче  Ваші  сльози.
Це  ми  говоримо,
Ваші  сини.
Ви  нас  чекали  скільки  було  сил,
всі  роки.
Ви  нас  чекали  кожен  рік  з  війни.
Сивіла  Ваша  лагідна  голівка.
А  на  четвертий,
під  кінець  весни,
Знялись  Ви  в  небо,наче  перепілка.

Аби  Ви  знали,що  уже  кінець-
Кінець  страхіттям,війнам  і  печалі,
Вам  вісточку  доносив  вітерець,
Його  Ви  не  відчули.
Пізно.
Жаль  як!

Небесні  далі  відчинили  зів,
І  з  грішної  землі  Вас  відізвали.
О  Боже,мамо,як  же  я  хотів
Відчуть  тепло  твоє,
твій  погляд,мамо...

Поглянемо  на  поле  в  волошках,
І  материні  очі  в  них  знайдемо.
Слова  із  уст  злітають,наче  птах.
Твій  біль  в  собі  ,матусю  ,ми  несемо.

Пробач  ,матусю,за  жорстоку  долю,
За  серце  чорне  наших  ворогів.
Ми  воювали,
скільки  мали  змоги.
Бо  рідну  землю  кожен  з  нас  беріг!

Вже  вкриті  скроні  наші  сивиною,
Вже  є  онуки  й  правнуки  малі.
Так  хочеться  побачитись  з  тобою,
Матусенько,
хоча  би  у  ві  сні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233675
дата надходження 08.01.2011
дата закладки 09.01.2011


Борода

Як?

Як  відшукати  сенс  цього  життя,
Як  розгадати  тайну  змісту  слова,
Відкликати  як  думку  з  небуття,
В  потрібний  ракурс  повернуть  розмову?

Як  розгадати  вічності  секрет,
Як  віднайти  все  те,  що  не  вмирає,
Як  змалювати  відчуттів  портрет,
Як  дати  відповідь,  коли  її  немає?

Як  зрозуміти  те,  що  не  дано,
Як  роздивитись  те,  що  не  існує,
Як  осягнути  поглядом  пано
Й  не  пропустити  те,  чого  бракує?

Як  розпізнати  в  різнобарв"ї  перл,
Як  в  гамах  віднайти  потрібну  ноту,
Як  правильно  довірить  влади  жезл,
Чи  вовка  відрізнити  від  койота?

Як  не  знітитись  в  темряві  на  мить,
Не  отруїтись  при  пожежі  димом,
Як  пересилить  біль,  коли  болить,
І  з  тисяч  слів  знайти  потрібну  риму?

Як  прочитати,  що  писав  поет,
У  лабіринт  думок  відкрити  дверці,
Щоб  зрозуміти  правильно  куплет,
Наспіваний  не  голосом,  а  серцем!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231099
дата надходження 25.12.2010
дата закладки 25.12.2010


jaryj

Таємнича груднева пригода

Надворі  градусів  п’ятнадцять  обіцяли
І  тільки  мінус  невимовно  сумував,
Десь  стільки  снігу  ми  вже  не  чекали,
Проте  він  повернувся  й  сипать  пухом  став.

Усе  укрилось  білим  всюди  духом
І  двадцять  сантиметрів  кинули  прибій,
Усюди  корки  в  центрі  й  дивні  слухи,
Що  перше  січня  скаже:  «Сніг!  Відбій».

А  скрізь  машини  ковзають  по  бруку,
Із  фар  лапате  світло  лиється  у  даль…
Хтось  впав,  хтось  підвернув  там  руку,
Хтось  загубив  найкращий  в  світі  шаль.

Там  стукнулись  джипи,  нові  машини
І  Городоцька  суне  у  рядах  собі,
А  я  в  думках  додому  знову  лину,
Щоб  відвернутися  від  гіршої  брехні.

Стою  в  маршрутці  ступором  білявим,
Авто  заносить  градусів  на  сорок  п’ять,
Лиш  мимоволі  споглядаю  на  чорняву,
Яка  до  поручні  тулилась  між  дівчат.

І  ми  зустріли  погляд  ненароком
Та  присоромившись  пустили  очі  вниз…
Така  картина  сталась  перед  Новим  Роком…
Усе  минулось,  зникнуло  кудись…

01.12.2010  року        ЛМР  –  Рясне  (Львів)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225843
дата надходження 02.12.2010
дата закладки 02.12.2010


Halyna

Прости, что отдаюсь

Я  больше  эту  песню  не  люблю.
Прости,  что  отдаюсь  шальному  ветру.
Уйду  во  тьму  без  стука,  незаметно…
И  этот  миг  в  себе  боготворю:
За  боль  и  за  любовь  благодарю.

Не  надо  жалких  писем  ни  о  чем.
Прости,  что  отдаюсь  порыву  грусти.
Я  верю,  ты  меня  сейчас  отпустишь,
Прижав  висок  железным  кулаком.
Поверь,  я  ухожу  с  таким  трудом…

Ты  просто  вспоминай  –  внутри  себя.
Прости,  что  отдаюсь  другим  ладоням.
Я  все  простить  смогла  бы.  Все!..  Но  кроме
Молчанья  скорбь,  губами  шевеля,
К  моей  души  касаясь  алтаря.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225526
дата надходження 30.11.2010
дата закладки 30.11.2010


Борода

Перший сніг

Перший  сніг  прихорошив  дороги
І  обкутав  промерзлії  віти,
Застелив  новий  коврик  під  ноги,
Розбудив  непосидливих  діток.

І  малеча  до  вікон  припала,
Заглядаючи  в  білу  картинку:
Чи  не  видно  ще  там  Миколая,
Чи  Мороз  не  несе  ще  ялинку.

Загорілися  очі  бажанням,
Зачекалися  санки  без  діла,
І  забулося  враз  за  навчання  -
Скуштувати  той  сніг  захотілось.

Метушаться  матусі  по  хаті  -
Дістають  чобітки,  рукавички...
Перший  сніг.  Такий  свіжий,  лапатий
Закрутив  в  білу  хустку  криничку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224794
дата надходження 27.11.2010
дата закладки 27.11.2010


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 11.11.2010


tosikosan

То був солодкий дощ

То  був  солодкий  дощ  і  повна  мірка  суму.
Сидів  біля  вікна,  гадав  літ  власну  думу.
Метелики  –  думки  літали  біля  квіток,
Я  пензлем  малював  майже  дорослих  діток.

А  поряд  місце  їй,  залишив  без  вагання.
Бо  вчора  я  зробив,  палке,  як  грім  зізнання.
Сказав,  мов  відрубав,  що  я  її  кохаю,
Вона  в  отвіт  слова,  про  зміст  який  чекаю.

Іде  солодкий  дощ,  думки  біжать  у  мандри,
Малюю  я  її,  а  поряд  кущ  троянди.
Вона  леліє  цвіт,  а  я  її  лелію....
Це  лагідно  роблю,  бо  маю  стаж,  умію.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219258
дата надходження 31.10.2010
дата закладки 01.11.2010


Мойра

Я зробила неможливе

Брехня.
Така  собі  маленька,
миленька  брехня.
Аби  люди  усміхались.
Я  її  так  нанавиджу,
але  ж  брешу.
Якби  я  ніколи  не  брехала,
була  б  "іншіща".
Немає  місця  у  
палатах,  маршрутках.
Речі  витерті  від  пилюки
і  волосся  нактучене
на  пальці.
Випиті  усі  нерви,
вичитані  з  паперу
незрозумілості.
Зараз  гарна  погода.
В  мене  чудові  батьки
і  кіт.
Сама  собі  роблю  проблеми,
щоб  мати  що  вирішувати.
Чекаю  ганьби,  
пережитого  стресу.
Мотивуюсь.
Психопатка?
Не  те  слово.
І  інколи  роблю  все  -
частіше-  усе,  але  не  те.
Люблю  свої  рожеві
стіни  і  лінзи.
Шматки  паперу  і  
зелені  ручки.
Але  як,  до  біса,
це  все  остогидло!
Прагнення  волі  і  страх.
Бо  втрачу  свою  кляту
зону  комфорту.
Так  не  буде  вічно-
Я,  кіт  і  комп"ютер.
Буде  життя,  діти,  політика.
Якщо  неможливо  не  вміти  
кохати-
Я  зробила  неможливе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219442
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 01.11.2010


Ольга Кричинська

А краще б…

Згорнуся  листком  -  на  більше
Не  вистачить  сил  сьогодні.
Навколо    -  і  ті,  і  інші,
А  краще  б  -  не  було  жодних.

Ти  там  вимикаєш  світло,
Я  тут  -  у  своїй  кімнаті.
Ми  схожі,  ми  майже  рідні,
А  краще  б  тебе  не  знати.

Між  нами  -  години  й  милі,
А  краще  б  -  світи  й  століття.
Згорнуся  листком.  Я  вірю
У  милосердя  вітру.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219160
дата надходження 30.10.2010
дата закладки 30.10.2010


Андрій Гагін

Осень, вечер, путь домой…

Осень,  листья…  словно  бред;
Грязь,  асфальт  и  чей  то  след.
Вечер  в  небе?  Это  тучи.
Но  усталость  ломит,  мучит!

По  дороге  идут  ноги;
Тело  тянут  в  сцепке  строго.
Этот  день  ничем  немногим
не  отличен,  но  был  долгим!

Он  усталый  шёл  с  работы;
Сорок  гривен  отработал.
Мысль  одна:  «Лишь  отдохнуть»
Завтра  утром  снова  в  путь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219129
дата надходження 30.10.2010
дата закладки 30.10.2010


Фурманец Натали

БОЛЬ

Боль  разрушает  мой  внутренний  мир,
Голод  её  утолить  я  не  в  силах,
Словно  хозяйка  устроила  пир,  -  
Скорбь  и  досаду  к  себе  пригласила.
Сил  придала  ей  чужая  печаль,
Чьей-то  души  приоткрытая  дверца…
Разум  беспомощно  что-то  кричал,
Боль  же  впивалась  безжалостно  в  сердце.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219162
дата надходження 30.10.2010
дата закладки 30.10.2010


Я тебе люблю

Вона так хотіла (історія сім'ї, часто типової)

Вона  так  хотіла  стати  :
Потрібною,  коханою,  радісною.
Що  й  аж  перестала  спати  –
Все  мріє  про  сім*ю  свою  заздрісно.
Такі  вже  солодкі  ті  мрії,
Думки,  плани,  надії.
Багато  так  днів  в  них  літала
І  з  ними  горя  не  знала  !
З  людиною  коханою  жити,
З  любов*ю  в  сім*ї  все  робити.
Здорові  і  радісні  діти,
В  саду  червоніючі  квіти…
І  тут  у  її  житі  час  настає  –
Вона  не  сама  –  кавалер  в  неї  є  !
Розмови,  прогулянки,  квіти  …
Не  може  без  нього  вже  жити  !
Дискотеки,  кіно,  різні  клуби,
Вірші  для  неї  і  поцілунки  в  губи…
Залицяння  пролетіло  стрілою  –  
Тепер  же  у  ЗАГСі  обоє  .
Весілля  було  не  дешеве  –
Молодий  з  молодою  як  король  з  королевою  !
Що  боргів  так  багато  –  нічого,
Тут  попросять  допомоги  у  Бога  .
Ось  і  сімейне  життя  почалося,
Та  закоханість  так  швидко  минулася  !
Моя  кохана  людина  –  що  сталось  з  тобою  ?
Вже  й  забувся  про  неї  –  його  слова  наче  зброя  !
Що  ранить  і  завдає  болю  почуттям.
Кожен  робить  те,  що  хоче  і  живе  своїм  життям  .
«Сходи-но  за  пивом»  -  просить  її,
Маленькі  вже  діти  в  нещасної  сім*ї  .
Розлучення  стоїть  вже  біля  порога,
Невдало  дівчина  вибрала  свою  дорогу  .

Як  корабель  розбився  й  затонув  в  океані,
Так  мрії  її  розвалились  і  зникли  в  тумані  !

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215511
дата надходження 11.10.2010
дата закладки 29.10.2010


mind your mind

Град мира

Тишина  царит  над  градом  мира,
Лучик  солнца  пробивается  средь  крон...
               Ночь.  И  в  Лету  канувших  кумиров
               Вдруг  шаги.  И  колокольный  звон.

Пава  белая  шагает,  как  невеста,
Черный  лебедь  рассекает  гордо  пруд...
             "Ты  скажи,  мы  правда  будем  вместе?"  -  
             Их  не  ждут.  Они,  похоже,  ждут.

     Враний  крик  разрежет  небо  на  осколки,
     "Час  пришел!"  -  провозгласит  курантов  бой.
     Не  боишься  пусть  ты  нечисти  нисколько,
     Но  боишься  ль  встречи  с  памятью?  С  собой?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217462
дата надходження 21.10.2010
дата закладки 21.10.2010


Татьяна Маляренко-Казмирук

ЖІНКАМ ВОЄНИХ РОКІВ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Майдан  кольоровий  від  квітів.
Обійми,  і  сльози,  і  сміх…
Радіють  дорослі  і  діти,
Радянський    Союз  переміг…

Та  жінці  у  чорній  хустині
Ніяк  не  до  свята  тепер.
Сховала  єдиного  сина,
Від  рани  тяжкої  помер…

На  схилах  Дніпра  в  сорок  третім
Коханий  поліг  чоловік.
В  домівку  тепер  тиша  мертва
Та  сум  поселились  навік.

А  скільки  війна  залишила
Без  батька  маленьких  дітей.
Біда  їхню  долю  прошила,
Але  не  зламала  ідей.  

Зігнула,  як  вітер  билину,
Згасила  вогонь  у  очах.
Жіночу  красу  за  хвилину
Війна  огорнула  в  печаль.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168562
дата надходження 28.01.2010
дата закладки 15.10.2010


Володимир Шевчук

У коханні хлопець…

У  коханні  хлопець  зізнавався  тихо:  
«Ти  для  мене  –  зорі,  хоч  на  серці  шрам;  
Ти  –  моя  богиня,  що  прогонить  лихо;  
Ти  –  мої  світанки;  Ти  для  мене  –  храм.  

Ти  для  мене  пісня.  Ти  –  мої  зіниці  
Напуваєш  раєм;  рятівний  мій  круг…  
Ти  –  весна  шалена;  книги  на  полиці.  
Ти  –  моя  пелюстка...  Я  ж  для  Тебе  –  друг.»  

12.10.2010  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215669
дата надходження 12.10.2010
дата закладки 14.10.2010


jaryj

На хвилях натхнення

Десь  хвилі  бризки  розбивають  в  береги,
Шепоче  місяць  зірці  про  кохання...
Ти  лиш  на  хвилю  від  причалу  відпливи  -
В  глибинах  знайдеш  істинне  натхнення...

Хлюпоче  ніжно  між  зірками  та  вода,
Шукає  шлях  до  щастя  і  визнАння...
А  десь  гуляє  пара  молода
І  морю  посила  палкі  вітання...

14.10.2010  року      Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215985
дата надходження 14.10.2010
дата закладки 14.10.2010


Борода

Чому помирають поети

Знесилені  болем  Планети,
З  душею,  відкритій  вітрам,
Без  війн  помирають  поети,
Залишивши  ім"я  віршам.

Ввібравши  до  краплі  всі  сльози,
Впитавши  тривогу  і  біль,
Ізранене  серце  не  може
Дограти  життя  водевіль.

Відкриті  для  Всесвіту  нерви,
Пробиті  іонами  мук,
Схилились,  як  втомлені  верби,
Від  кубла  наповзших  гадюк.

Утомлені  правдою  зв"язки
Набухли  й  закрили  гортань
І  вени  відстукують  важко
Секунди  надмірних  страждань.

Тріщать  пересилені  м"язи,
Горить  розпростерта  душа
І  кров  стигне  в  жилах  одразу,
Лиш  дух  -  як  розгніваний  птах.

Не  всі  доспівавши  сонети,
Свій  попіл  віддавши  вітрам,
Щораз  помирають  поети,
Залишивши  ім"я  віршам!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208812
дата надходження 01.09.2010
дата закладки 11.10.2010


Ольга Гордзій

А я живу заради зустрічі з тобою

А  я  живу  заради  зустрічі  з  тобою,
Заради  ніжності,любові,теплоти,
Щоб  ти  торкнувся  ніжно  так  рукою
Й  подарував  промінчик  доброти.
Заради  ласки,ніжного  цілунку,
заради  щастя  і  майбутнього  краси,
заради  вічного  кохання  -  подарунку
Який  не  зможуть  відібрати  в  нас  роки.
Я  хочу  бачити  щодня  і  щохвилини
твою  усмІшку,блиск  очей  твоїх,
І  знати,що  на  світі  є  людина,
Яка  є  втіленням  усіх  надій  моїх.
А  я  живу,заради  зустрічі  з  тобою
щоб  дарувати  ніжність  та  любов  тобі,
і  щиро  вірю,що  лише  зі  мною
ти  прагнеш  поруч  крокувати  у  житті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205862
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 10.10.2010


Ольга Гордзій

Нам подароване земне життя

Нам  подароване  земне  життя,
з  його  гріхами,ласкою,любов"ю,
І  з  першої  хвилини  й  до  кінця
Цей  шлях  повинні  ми  пройти  достойно.
Нехай  біда,нехай  любов  чи  смуток,
усе,з  чого  складається  воно,
ми  можемо  усе  здолати  й  навіть,
зробити  те,чого  не  жде  ніхто.
Неможе  бути  все  в  житті  прекрасно,
якщо  не  вірити  у  себе,у  людей,
якщо  не  бачити,як  світить  ясно
Промінчик,що  веде  в  наступний  день.
У  день,в  якому  білий  колір  буде
Заміною  тих  чорних  днів  сумних,
У  день,в  якому  ти  про  все  забудеш,
І  з  висоти  поглянеш  вже  на  них.
Де  світло  є,там  буде  радість,щастя,
там  буде  та  кохання  таїна
і    сила  віри,що  усі  нещастя
Дасть  змогу  проганяти  все  життя.
Любов  прийде,  і  навіть  в  люту  зиму
твоя  душа  цвістиме,мов  весна,
і  ти  зустрінеш,  ту  одну-єдину,
людину,що  лише  тебе  ждала.
І  задля  цього,вірте,варто  жити,
Долати  перешкоди  на  шляху,
Надіятися,Вірити,Любити,
І  за  усе  це  дякувать  Отцю.
Цінуйте  й  бережіть  цей  подарунок,
Бо  вдруге  не  дадуть  його,не  ждіть,
І  випивши  до  дна    життєвий  трунок
у  інший  світ  спокійно  відійдіть.
Щоби  тоді,з  висот  святих,безмежних,
проглянувши  усе  своє  життя,
було  що  в  вічність  з  гордістю  принести
не  залишивши  й  краплі  каяття.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205872
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 10.10.2010


Еріка

Танцующая со тьмой.

Танцующая  со  тьмой  
Под  яркой,  родной  луной,
Забыла,  что  значит  страх
С  клинками  в  своих  руках
Несет  она  смертный  бой
Ступая  опасной  тропой.
Не  имея  права  на  любовь
Проливает  чужую  кровь,
Не  имея  права  прощать
Сама  выбирает  жить  или  умирать…
В  пустых  глазах  зажигая  огни
Чувства  растворяет  в  тени,
С  клинками  в  хрупких  руках
Врагов  своих  превращая  в  прах
Тихо  совести  шепчет  «молчи»,
Танцующая,  как  тень  в  ночи.
И  неважно,  что  света  нет
Теперь  тьма  ее  новый  свет,
Роднее  солнца  теперь  луна
Танцующая  со  смертью  она
По    грани  лезвия  своего  клинка,
Пока  не  дрогнет  у  судьбы  рука.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215380
дата надходження 10.10.2010
дата закладки 10.10.2010


Ксю...

Можна я просто тебе обійму?

Можна  я  просто  тебе  обійму?
я  ж  не  скажу  ані  слова...
визнаю  вкотре  свою  лиш  вину,
тихою  й  ніжною  буде  розмова.

Можна  я  просто  тебе  обійму?
без  емоцій,  сумлінь  чи  вагання.
тобі  своє  серце  візьму,
й  залишусь  у  миті  чекання...

Можна  я  просто  тебе  обійму?
Так  міцно,  назавжди,  навіки.
можна  я  просто  тобі  прошепчу
те,  що  сховають  від  тебе  повіки?
10.10.10  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215239
дата надходження 10.10.2010
дата закладки 10.10.2010


jaryj

Егоїст

Коли  живеш  -  не  думаєш  про  світ;
Тоді  вагу  лиш  мають  гроші
І  пхаєш  всячину  у  свій  живіт  -  
Такий  для  себе  гарний  і  хороший

Коли  живеш  -  для  себе  ти  герой,
Ростеш  і  киснеш  у  житті  зчорнілий.
Для  тебе  всі  -  суцільний  геморой...
Не  любиш  бути    недогрітим.

Життя  для  тебе  -  це  лиш  вічна  гра,
Яка  триває  в  безконечності  літами
Й  розваги  лізуть  серед  гарних  мрій  -  
Тобі  би  трафіку  -  лиш  бути  жвавим!

17.08.2010        Львів        ЛМР

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206459
дата надходження 17.08.2010
дата закладки 10.10.2010


Любов Іванова

НЕЗЬЗЯ ДРУГ ДРУГА НАМ ТЕРЯТЬ…

Слезой
Обильно  смою  горечь  губ,
Со  мной..
На  фразы  о  любви  ты  скуп....

Шагов
Шум  удаляющихся  вдаль,
Любовь
Облачена  опять  в  печаль..

О  нет!!
Непозволительная  грусть..
Рассвет..
К  истокам  нашим  я  вернусь..

А  там..
Там  чувств  живительный  родник..
Ты  сам,
Тогда  припал  к  нему..  приник..

Испил..
Неужто  все  испил  до  дна?
Любил?
Нет..  Любишь  ты..не  я  одна..

Урок..
Проверка,  так  ли  я  крепка..
Курок,
Взвела  судьба  мне  у  виска..

Мосты
Огонь  разлук  пока  не  сжег,
Мечты..
Оставил,  как  любви  залог..

Отдам..
Вольному  ветру  грусть  опять.
Ведь  нам
Нельзя..  друг  друга  потерять!!


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11007092795

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215289
дата надходження 10.10.2010
дата закладки 10.10.2010


ІлюзіЯ

Тихий гріх

Сміялось  небо,  бурмотіли  хмари
Прийшла  весна  і  всюди  чувся  сміх.
А  ти  стояла  і  чекала  кари,  
Страшної  кари,  за  свій  тихий  гріх.

Ти  думала  це  допоможе  жити,
Ти  думала,  що  виходу  нема.
Холодні  очі  шепотіли:  “вбити!”
А  в  серці  лютувала  вже  зима.

Ти  добре  чула  дикий  крик  благання:
“  матусю  я  для  тебе  все  зроблю,-
цей  дикий  крик  сильніший  від  кохання,-
ні.......  не  вбивай,  я  так  тебе  люблю!”  
 
Застигла  мить  й  чиясь  рука  зробила
Холодним  рухом  найстрашніший  гріх.
Здригнувся  світ  ,  а  ти  безжально  вбила,
Пекучий  і  німий  дитячий  сміх.

І  серце  в  грудях  наче  зачерствіло,
Мов  блискавка  хвилина  пізнання.
В  цю  тиху  мить  все  стало  зрозуміло
Й  ти  вийшла  з  кабінету  навмання.

Сьогодні  поглядом  своїм  лякаєш  хмари,
І  чують  перехожі  дикий  сміх.
Мов  навіжена  просиш  в  неба  кари
Страшної  кари  за  свій  тихий  гріх.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121399
дата надходження 15.03.2009
дата закладки 07.10.2010


Борода

25 сонет

Ох,  й  познущались  над  тобою,  нене,
За  те,  що  вільною  хотіла  стати!
За  всі  роки,  за  всі  віки  напевне
Сторінки  гіршої  не  відшукати.

З  звіринною  ненавистю  і  злістю
Тебе  морили,  не  дававши  їсти,
Тебе  -  одвічну  годувальницю  народів!

Машина  більшовицького  терору
Смітила  смертю  на  твоїх  просторах
І  нищила  зачатки  вільних  сходів.

А  лише  згадка  про  твій  герб  і  прапор
Була  сама  вже  "ворогом  народу"
І  гнала  вільнодумців  по  етапах,
Або  стріляла  в  камерах  холодних.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213779
дата надходження 01.10.2010
дата закладки 03.10.2010


МАР`ЯНА КОСТИШИН

Лиш не обманюй, чуєш, не обманюй

Ця  осінь  із  дощем  і  тихим  вітром,
Одна  з  найкращих  на  моїм  віку...
Я  знаю,що  без  тебе  й  тільки  мрію,
Реальність  ти  украв  ще  в  ту  весну...

Не  снився  ,не  приходив  вечорами
І  не  чекав  любові  із  гори...
А  що  любов?Це  потяг  до  страждання...
Це  є  в  мені,ця  часточка  і  ти!

Не  говори  солодких  слів  омани...
Не  треба  починати  із  брехні...
Краще  мовчи,що  треба-я  вже  знаю...
Прийде  ще  час  для  сповіді  душі...

Мовчи  про  головне,слова  лиш  ранять,
Любов  свою  на  вчинках  покажи,
Лиш  не  обманюй,чуєш,не  обманюй,
Стань  мені  тим,що  вміє  берегти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212998
дата надходження 26.09.2010
дата закладки 26.09.2010


Любов Іванова

Енергія матінки землі.

Згадалося,  як  босими,  малі,
Ми  бігали  густими  споришами..
Я  з  ніжністю  торкнуся  до  землі..
Розбудженими  мріями,  думками..

Енергія  від  матінки-землі
Заструменіє  наскрізь  п"ятірнею..
Я  чую...    Це  не  здалося  мені..
Як  спрагла  я,    наповнююся  нею..

Я  не  прийму  з  її  джерел  руки,
Мене,  як  ненька,  ця  земля  зростила.
Дала    наснагу  на  життя    роки,
Як  невичерпна,  життєдайна  сила..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11008046572

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208689
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 26.09.2010


Віктор Фінковський

В урвище! В багаття чи безодню!

В  урвище!  В  багаття  чи  безодню!
Все  залишить!  Мчати  від  морок!  -
Почуття  не  виникло  сьогодні,
А  давно  проймає  до  кісток.

Скочити!  Згоріти  чи  летіти?
Хай  же  крутить  доля  карусель,
Та  тобі  кидаю  виклик,  світе,
Та  тебе  я  кличу  на  дуель!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212412
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 26.09.2010


Любов Іванова

ТЫ НЕ ТРОГАЙ, ОСЕНЬ , МОЮ ДУШУ. .

Ничего  в  природе  не  нарушу,
Лишь  прошу  у  Бога  об  одном,
Ты  не  трогай,  осень,  мою  душу,
Подожди!  Успеешь  и  потом..

Страсть  твоя  ко  мне  необъяснима,
Ну  зачем  мне  серость  твоих  дней?
Но  пока  люблю....  пока  любима,
Я  не  стану  спутницей  твоей..

Не  крадись  по-лисьи  к  изголовью..
Моросящей  пеленой  дождей.
Я  смогу  зарисовать...  любовью
Неприглядность  осени  своей..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11009184498

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212432
дата надходження 23.09.2010
дата закладки 26.09.2010


Віктор Фінковський

Не бійся, довірся, забудь все…

Не  бійся,  довірся,  забудь  все!
Без  часу  і  місця,  без  тям!
Обійми  шалені  минуться,
Бо  так  лиш  кохає  життя.

Не  думай,  не  прагни...  нірвана.
Емоції.  Колір.  Галоп.
Сьогодні  -  ти  моя  кохана.
Про  завтра  нема  і  чуток.

Без  сонця,  повітря,  без  рамок!
Не  варто  нічого  прохать!
Без  неба,  без  ночі.  Вже  ранок.
Кохай,  поки  можеш  кохать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212757
дата надходження 25.09.2010
дата закладки 26.09.2010


Борода

10 сонет

Та  дух  Русі,  великого  народу
Блукав  просторами  моєї  України,
Дух  вільності,  дух  правди  і  свободи  -
І  оживали  стоптані  руїни.

І  піднімались  порвані  знамена,
Як  не  в  Карпатах,  то  в  Дніпра  долинах
І  возставали  лицарі  країни.

І  знову  дзвони  били  десь  на  сполох,
Знову  тремтів  зарозумілий  ворог  -
То  возрождалась  ненька  Україна!

Дніпро-Славутич  умивав  їй  рани,
Вітри  свободи  обдували  груди...
Валилися  імперії-  тирани,
А    Русь  Свята  була,  і  є,  і  буде!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211796
дата надходження 20.09.2010
дата закладки 21.09.2010


jaryj

Коханій

Я  п'ю  з  твоїх  долонь  палке  кохання
І  мрію  вічно  про  незнаний  щем.
Лиш  часу  слушного  чекаю  для  зізнання
Та  мрій  гарячих  під  чужим  дощем...

А  струмінь  лине  з  серця  той  до  неба,
Наповнює  любов'ю  гори  і  ліси.  
Нам  для  кохання  більшого  не  треба  -  
Лиш  серце  чисте  та  душі  краси.

Нам  лиш  любитися  до  старості  роками
І  вірити  в  безсмертя  наших  душ
Та  зорі  рахувати  між  шляхами  -  
Ти  лиш  палкої  миті  криком  не  поруш.
18.09.2010  року  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211519
дата надходження 18.09.2010
дата закладки 18.09.2010


Борода

6 сонет

Із  висоти  пташинного  польоту
Я  бачу  Альту  біля  Трубежу
І  раті  русів,  кінні  і  піхота
Зійшлись  в  бою  на  воднім  рубежу.

І  кров  кругом.  О,  Мудрий  Ярославе!
Невже  ціною  владної  булави
Є  смерть  братів?  CКажи  мені  -  чому?    

Не  простоїть  надовго  та  держава,
Що  міць  свою  на  крові  замішала
І  братовбивчу  виграла  війну.

Отак  і  сталось  -  від  гріха  не  вмились,
Була  держава  й  розчинилась  в  млі,
І  на  двори,  на  княжі  поділилась
По  твоїй  смерті,  князю...і  вині!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211299
дата надходження 17.09.2010
дата закладки 17.09.2010


Борода

Як козаки футбола грали

Спроба  написання  футбольного  гімну  до  ЧЄ  2012


Як  козаки  футбола  грали  -
На  альбіоні  туман  ганяли,
У  Нідерландах  саджали  квіти  -
Як  наша  слава  гуляла  світом!
З  биками  бились  на  Піренеях  -
Як  нам  відкрились  футбольні  двері!

         П  -  В
     --------
Чуби  за  вуха,
А  вуса  в  зуби.
Зберіться  з  духом,
Футбольні  клуби!
Донецьк  і  Харків,
Львів,  Олімпійський,
Ми  -  найсильніші!
Фінал  -  вкраїнський!
Суддю  -  на  мило,
А  м"яч  -  в  ворота,
Тримайсь  щосили,
Мати  Європа!

Ще  пили  пиво  галантні  німці,
Смажили  піцу  ще  італійці,
Продукт  Шампані  писав  рекламу  -
Як  ми  вже  мали  футбольних  фанів.
Вперед,  козацтво!  Агов,  Варшава,
Нас  вже  чекає  футбольна  слава!

             П  -  В


Згадаймо,хлопці,  козацьку  славу  -
Ми  всіх  громили,  нас  всі  боялись!
Вперед,  наш  курінь,  вперед,  дружино!
М"яч  -  як  планета,  а  ми  -  неспинні,
Куліш  зварили,  хоругви  вгору!
Егей,  Європа!  Посунься!  SORRY!
 
             П  -В

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210128
дата надходження 09.09.2010
дата закладки 09.09.2010


Борода

На летовищі

На  взлітній  смузі  ланцюги  вогнів  -
Минулих  літ  суворі  маяки,
Раз  в  рік  на  ній  стрічаю  журавлів,
І  кожен  день  -  сріблясті  літаки.

І  ті,  і  ті  приносять  з  синіх  хмар
Ковток  повітря  з  батьківських  долин
І  я  його  вдихаю,  наче  дар,
І  оживаю  пульсами  клітин.

А  потім  проводжаю  знов  в  політ
І  смуток  й  біль  на  крила  їм  кладу,
Кладу  любов,  як  свій  синівський  звіт,
За  ті  роки,  що  в  маяках  гудуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209825
дата надходження 07.09.2010
дата закладки 07.09.2010


Володимир Шевчук

Щаслива ти? Тоді чому сльозина…

«…Полюби  і  зрадь  через  хвилину,
Та  хоч  на  хвилину  полюби!»  
В.  Симоненко.



Щаслива  ти?  Тоді  чому  сльозина  
Так  болісно  рум’янцем  потече…  
Чому  без  крил  у  ранці  знову  спина  
І  біль  колишній  не  на  жарт  пече…  

Для  чого  дум  у  серці  ціла  сотня,  
Навіщо  знов  виходиш  до  Збруча…  
Нещасна  ти.  Нещасна,  бо  самотня
І  гордість  нас  так  рідко  вируча…  


31.08.2010  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208690
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 31.08.2010


Борода

Судилище

Страхітний  сон  побачив  уночі  -
Торжествувало  зло  у  царстві  темнім
І  при  одній-однісінькій  свічі
Вершилося  судилище  підземне.

Судили  Слово,  що  воно  луна.
Судили,  бо  мовчати  не  хотіло,
судили,  що  повстало  проти  зла
І  правду  світу  щиру  говорило!

Судили,  не  позволивши  сказать
Що  воно,  Слово,  мусить  все  ж  лунати!
І  засудили...Вже  кати  стоять
Готові  теє  Слово  розтерзати.

Бо  і  кати,  і  судді,  і  істці  -
Одне  лице,  зелене  від  валюти.
Й  злорадна  усмішка  заграла  на  лиці
Уперемішку  із  оскалом  люті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208578
дата надходження 31.08.2010
дата закладки 31.08.2010


Любов Іванова

НЕ ЛЮБИШЬ ОСЕННИЕ ДОЖДИ?

Не  любишь  осенние  дожди  ?
По  душе  стекают  грустью  дикой,
Разливаясь  меланхолией  в  груди,
Бередя  унынием  безликим..

Надоели  серые  дожди  ?
Словно  неба  полотно  прорвалось,
Но...  ругать  погоду  подожди  !
Ей  же  надо  смыть  земли  усталость..

Обжигал  планету  солнца  луч  ,
Летнею  жарою  без  просвета,
Дождик  для  земли  уставшей  -  душ  ,
Он  необходим  ей  после  лета..

Протяни  ты  капелькам  ладонь..
Вовсе  он  не  серый  и  унылый,
Умываясь  из  небес  водой,
Улыбнись..Какой  же  дождик  милый!!!


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2009
Свидетельство  о  публикации  №1910105420

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208065
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 28.08.2010


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.08.2010


Annette Barabach

В окно струится мягкий лунный свет…

В  окно  струится  мягкий  лунный  свет…
Плывет  луна  в  космическом  просторе.
Ей  не  нужны  все  наши  слезы,  горе,
Ей  дела  нет  до  многих  наших  бед.
Я  у  окна  сижу,  глядя  на  небо,
На  мягкий  свет  луны,  на  сонмы  звезд,
На  старый  над  рекою  нашей  мост
И  вдаль,  на  горы,  на  которых  не  был…
И  я  хочу  скорей  умчаться  ввысь,
По  лунной  пробежать  дорожке  в  небо,
Туда,  где  никогда  плач  слышен  не  был…
И  посмотреть  на  землю  сверху  вниз.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208000
дата надходження 27.08.2010
дата закладки 27.08.2010


Володимир Шевчук

Бачиш генія…



Бачиш  генія  у  моїй  душі,  хоч  насправді  –  лише  каліку  
Бог  створив  колись..,  тільки  вкотре  ти  проводжаєш  мене  до  трону…  
Я  довіку  тебе  кохатиму..,  хоч  минатиму  –  теж  довіку
І  до  скону  лиш  фотографію  цілуватиму…  –  так,  до  скону!..  

А  на  небі  –  все  фіолетове;  під  ногами  –  мов  рай  зелено;  
Серце  проситься  в  задзеркалля    –    о  яке  же  воно  ледаще!..  
Я  у  сумнівах  помиратиму,  хоч  сміятимусь…    –  так,  шалено!  
І  романтику  подавлятиму..,  та  писатиму  –  якнайкраще…  

25.08.2010  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207753
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 26.08.2010


jaryj

ДЕНЬ

Минув  цей  день,  а  я  усе  шукаю
Заради  чого  нині  щось  робив
І  інколи  себе  чомусь  лякаюсь  -
Буває,  не  туди  я  з  впевненістю  брів...

А  кожен  день  шукає  майбуття
У  риску  замальовує  буденність.
Шукаєм  щастя...  Може  надарма
Прийдеться  днину  забивать  до  смерті?
25.08.2010  року  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207775
дата надходження 25.08.2010
дата закладки 25.08.2010


Софія Вдовиченко

СВЯТКОВИЙ САЛЮТ. ПІДНІМАЙСЯ З КОЛІН, УКРАЇНО!

Піднімайся  з  колін,  Україно,
Бо  для  щастя  настала  пора.
Хай  над  світом  пливе  солов'їно
 Стоголосе  вкраїнське  “Ура!”.

Усміхайся,  моя  Батьківщино!
Ще  для  тебе  розквітне  весна.
Хай  Землею  крокує  невпинно  
Перемога  твоя  голосна.

Розцвітай,  європейська  державо!
Серед  рівних    будь  рівною  ти.
Помаранчеве  сонце!  Яскраво
Для  Вітчизни  моєї  світи!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207585
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010


Борода

СВЯТКОВИЙ САЛЮТ! З святом тебе, УКРАЇНО!

Заглядаю  з  Піренеїв
Як  в  Дніпрових  водах,
Мов  в  люстерочку  водневім,
Чепуриться  врода.
Одягла  сорочку  білу,
Вишиту  квітками,
В  вишивці  ожив  барвінок  
Синіми  нитками.
Трохи  нижче  -  стигле  поле
Колоситься  житом,
І  від  верху  додолини
Хрестиком  розшите.
Як  чарівна  наречена,
Дев*ятнадцятилітня,
Крайку  запина  зелену,
Оздоблену  віттям,
І  лісами,  і  гаями,
Буйнотравим  степом,
Лелеками-журавлями,
Солов*їнним  злетом.
Іще  зверху  тугий  пояс
Обвив  стан  тендітний.
Ото  врода,  наче  доля!
Під  голос  трембіти
У  намисто  вбрала  шию
З  калини  шнурочком,
Засміялася  так  щиро
Голосом-дзвіночком,
В  косу  вплела  свіжу  м*яту
І  стрічки  вчепила...
Закохавсь  по  самі  п*яти  -
Дихнути  несила!
І  не  я  один,  а  всенькі
Дружнії  держави,
Бо  то  мою  Україну
Нині  світ  весь  славить!
Їй  кланяється  Європа
І  всі  континенти
Реверансами  глибоко,
Сиплять  компліменти.
Лише  хтось  ще  кривить  морду,
Мов  хоче  спитати:
«Що  за  краля?»  Кажу  гордо:
«Україна!  Мати!!!»


З  СВЯТОМ!  СЛАВА  УКРАЇНІ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207544
дата надходження 24.08.2010
дата закладки 24.08.2010


jaryj

Quo Vadis?

Куди  піти?  Усюди  клятий  світ
Колише  зраду,  злобу  і  жадобу.
Хтось  у  бурлеск  суцільний  вже  поліз
І  перетворився  у  худобу.

Куди  ми  йдем?  Невже  у  небутті
Сконаєм  в  хтивості?  А  спроби
Змінити  долю?  Ми  в  житті
Все  підбираємо  фальшиві  ролі...

17.08.2010  року  Львів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206467
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 23.08.2010


Любов Іванова

ПОРНОФИЛЬМ. . Юмореска.

Привез  детям  мужичок
С  города  конфеты.
Себе  -  новый  пиджачок
И..порнокассету.

И  пока  с  женой  одни,
(На  прогулке  дети),
Захотелось  порнофильм
В  обед  посмотреть  им.

Влипли  глазами  в  экран,
Смотрят,  не  мигая.
-  Сколько    прожили  мы,  Мань,
Ничего  не  зная.

Ну,  а  вечерком  мужик
Вернулся  с  работы.
-  Мань,  у  тебя  видно  -  сдвиг?
Смотришь  до  сих  пор  ты?

Слёзы  ручьями  из  глаз,
В  иступленьи  полном.
Еды  нет,  на  кухне  грязь.
Она  ж  смотрит  порно!

Ваня!  Не  кино,  а  бред.
Объясни  мне  внятно.
Поженились  или  нет
Они...  Не  понятно!


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11004078648

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207289
дата надходження 22.08.2010
дата закладки 22.08.2010


Борода

Чорні круки

Чорні  круки,  чорні  круки,
Чорні  ненажери.
Не  один  помер  від  муки,
Бо  закрили  двері
І  в  темниці  заклювали,
До  смерті  заїли,
Оббрехали,  обплювали  
Безгрішнеє  тіло.
Ох  і  вмієте,  паскуди,
Зживати  зі  світу
І  бояться  тому  люди
Вороннього  сліду.
Бо  раніше  хоч  боялись
Ви  суду  людського.
А  теперки  об*єднались
Й  розіп*яли  слово.
Прикували  його,  бідне,
До  чорної  скелі
І  шматуєте,  клюєте,
Ніби  Прометея.
Свого  крука,  що  нажерся,
У  судді  пропхали,
Щоб  над  словом  бути  зверху,
Як  хто  запитає
За  що  його  так  карають  -
Щоби  відповісти.
А  тим  часом  бідне  слово
До  смерті  заїсти,
Поки  влада  вороняча
Плюндрує  посіви.
Та  не  думайте  безкарно
Не  буває  гніву.
Винищим  ми  ваші  гнізда,
Воронячі  зграї,
Одумайтесь,  зак  не  пізно  -
Слово  оживає!
Воно  вище  і  міцніше
Від  посліду  й  крику,
Що  залишиться  пізніше
Від  вас,  круки  дикі.
Спалимо  потім  і  послід,
Щоб  й  сліду  не  було,
Спалимо  і  ваші  мощі,
Щоб  усі  забули,
Що  були  у  нас  ті  круки,
Що  круками  звались,
Щоб  не  чути  навіть  звуку
Як  ви  називались.
Чорні  круки,  чорні  круки,
Чорні  ненажери,
Ой  не  довго  вам  судилось
Зачиняти  двері!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206072
дата надходження 15.08.2010
дата закладки 15.08.2010


Вікторія

Падав теплий сніг

Падав  теплий  сніг.
Вона  знял́а  пальто
І  плаття  шовк  до  ніг
Сиропом  стік  давно.

Він  запалив  камін
І  обійняв  її.
Тіні  шугались  стін,
І  падав  теплий  сніг.

Вони  ховались  тут.
Їм  було  добре  вдвох.
Вона  заміжня,  ну
А  він  жонатий  бог.

Жорстокий  долі  жарт
Чи  божевільний  світ?
Вони  хотіли  так
І  падав  теплий  сніг...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205878
дата надходження 14.08.2010
дата закладки 14.08.2010


Борода

Фотосинтез

́Фотосинтез  життя,
Фотосинтез  зеленого  світу
І  набряклі  бруньки
Демострують  чарівний  свій  хист.
А  пройде  якийсь  час  -
Забуянить  усе,  прийде  літо,
І  краплинки  роси
Разом  з  світлом  відродяться  в  лист.

Він  вбиратиме  все,
Що  з  легенів  всякчас  викидаєм.
Не  ділитиме,  ні!
А  під  дією  сонця  тепла,
Лиш  умиє  у  росах,
Легенько  усе  поскладає,
І  очистить  у  кисень
Усі  наші  грішні  слова.

Може  й  нам  би  отак
Очищатись  у  мислях  і  діях
І  творити  добро
Із  усього,  що  світом  пливе?
Не  ділити  його,
Не  складати  направо,  й  наліво,
А  у  квантах  тепла
Перетворювать  в  вічне,  живе!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184122
дата надходження 15.04.2010
дата закладки 12.08.2010


Борода

Дожилася, Україно!

Дожилася,  Україно!
Дочекались  влади,
Що  за  вишиту  сорочку
Саджають  за  грати.
Спам*ятайтесь,  яничари,
Поки  ще  не  пізно!
Бо  не  пройдуть  вам  так  даром
Акти  вандалізму,
Що  ви  зараз  тут  творите
Із  своїм  народом,
Щоб  вгодити  чужоземцям,
Душите  свободу.
Ви  ще  будете  просити
Покаяння  в  Бога,
Котрого  нині  продати
У  ярмо  готові.
Заплатите  за  синоди,
За  святу  Софію,
За  святі  дніпровські  води,
За  стоптану  мрію.
Заплатите,  яничари,
Ви,  бісові  діти,
Що  й  нащадки  ваші  будуть
У  пеклі  горіти!
Проклинаю  вас  навіки,
(Ви  чуєте  нині?)
Запроданці  безголові!
Слава  Україні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202843
дата надходження 26.07.2010
дата закладки 28.07.2010


Борода

Візитери

Почалися  дива  на  Україні  -
Для  всіх  базік  відкрили  хутко  двері
І  ті,  хто  вчора  бризкав  з  рота  слину
До  нас  помчали  їхать  в  "візитери".

Один  згадав,  що  замкам  тим  англійським
Дружині  ще  б  купив  шматочок  Криму"
Й  міста  цілі  уже  назвав  -  "російські",
Щоб  при  нагоді  подарити  сину.

А  другий  на  гебешнії  погони
Одів  ізверху  патріаршу  рясу
Й  примчався  в  Київ,  буцім  до  поклону
Дніпровським  схилам  молитви  співати.

Чи  заспіває  як  палили  храми
І  справжню  віру  нищили  недавно,
Її  служителів  морили  Сибірами,
Розстрілювали  при  закритих  ставнях?

Чи  заспіває  як  співали  владі
Хвалебні  гімни  при  голодоморі
І  посміхались  криво  десь  позаду
Як  Слово  Боже  утопало  в  крові?

Чи  заспіває  як  хрести  ламали,
Як  із  церков  виносили  святині,
Чи  заспіває  як  його  васали
Своїх  же  прихожан  здають  понині?

Не  заспіває,  не  надійтесь,  дарма!
Не  заспіває,  не  згадає  й  словом
І  тих  людей,  що  вмерли  лиш  недавно,
Як  отруїлись  димом  тютюновим.

Бо  не  за  тим  явились  "візитери"
Й  приперлися  до  нас  в  спекотну  днину  -
А  возродити  хочуть  із  паперів
Імперію  "велику  й  недєлиму"!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202562
дата надходження 24.07.2010
дата закладки 28.07.2010


Юлія Кобейн

Три любовника любви

Кто  крепкою  любовью  напивался,
кто  видел  мир  глазами  дурака,
тот  легкомысленно  себя  стеснялся,
тот  жил  не  временами,а  всегда.

Кто,бабочке  подобно,стремясь  к  свету,
уставший  от  ожогов  падал  вниз,
тот  добавлял  все  к  своему  завету:
"Любовь  не  божество.  Это  каприз"

Кто  как  безумец,  от  любви  к  себе
изнемогал  всю  жизнь  и  был  один,
тот  знает  что  такое  век  в  тюрме
и  от  презрения  умрет  тот  господин.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200919
дата надходження 14.07.2010
дата закладки 14.07.2010


Радченко

***Я схожою стала на маму

Так  дивно!  На  маму  я  схожою  стала:
Повільна  хода,  синій  смуток  очей.
Це  мамина  смерть  все  в  мені  поміняла
І  відчай  утрати  торкнувся  плечей.

А  знаю  лиш  я,  чому  так  воно  сталось:
В  день  смерті  матусі  у  серці  моїм
З'явилося  щось  і  в  краплинку  зібралось,
А  пам"яті  голос  "прости"  шепотів.

І  я  зрозуміла,  що  мамина  ніжність
І  радість,  і  віра,  надія  і  біль
У  серці  моєму  навік  залишились
І  стало  минуле  її  -  моя  тінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200745
дата надходження 13.07.2010
дата закладки 13.07.2010


Борода

Що дешевше?

Хотів  померти.  На  зорі
Попа  покликав  сповідатись,
Лиш  рот  відкрив,  а  він  мені:
«Cпочатку  би  розрахуватись!
А  то,  не  дай  Бог,  точно  вмреш  -
І  хто  мені  тоді  заплатить?»
«Наглющий»  -  думаю  -  «Без  меж!
Уже  за  сповідь  передплата!»
Та  заплатив,  посповідавсь,
А  він  ізнов  своє  белькоче:
«Якщо  надумав  помирать  -
Плати  й  за  похорони,  хлопче!
Плати  за  все  і  наперед...»
І  називає  мені  таксу.
Таку,  що  точно  чуть  не  вмер,
А  він  ще  добавляє:  «В  баксах!!!»
Та  я  спинився.  Тут  дзвінок,
Я  піднімаю  трубку  -  з  пекла!
Питаю:  «Хто?»,  говорить:  «Чорт!
Ти  що,  надумав,  хлопче,  вмерти?
То  запиши  ось  номер  цей
І  скинь  на  нього  спершу  гроші.
І  щоб  квитанція,  окей?
Чи  ти  бо  передумав  може?
Дивись,  поки  ще  місце  є!
Й  смола  ще  по  розцінках  старих...»
Дешевші  дрова  теж  дає
Й  казан  ціною  -  майже  даром.
«А  ще»  -  всміхнувсь  він  криво  в  бік:
«Спіши  вмирать,  бо  там,  позаду
Добавити  пенсійний  вік
Задумала  Верховна  Рада!
Не  встигнеш  -  будеш  знов  «пахать»,
А  там  і  Кодекс  Податковий.
Обкладуть  так  -  що  і  вмирать
Не  буде  часу  і  за  що  вже!»
Подумав,  всі  рахунки  звів  -
Від  суми  аж  перекосило,
А  ще  за  поминки,  за  гріб,
Вінки,  свічки,  і  за  могилу!
Е,  ні!  Стривайте!  Дулю  вам!
Беру  тайм-аут  я  у  смерті!
Хоч  й  важко  жити  зараз  нам  -
Та  все  ж  дешевше,  аніж  вмерти!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200000
дата надходження 08.07.2010
дата закладки 11.07.2010


Любов Іванова

МОЯ ЧАРІВНА МОВО…

Чарівна  і  свята!  Пісенно-колискова!
Ти  пестиш  наче  матінка  мене.
Ти  -  пісня  солов"я  у  гомінких  дібровах,
Що  зачарує  й  небо  осяйне..

Чарівна  і  свята!  Пісенно-колискова!
Цілющої  води  п"янкий  струмок.
Ти  ніжна  і  м"яка,  джерельно-світанкова,
Повітря  життєдайного  ковток..

Чарівна  і  свята!  Насправді  -  солов"їна!
На  світі  краще  мови  не  знайти.
Ти  -лагідна  моя,  улюблена,  родинна,
Ти  -  незрівнянна!  Сама  краща  ти!

Чарівна  і  свята!  Пісенно-колискова!
Ти  краща  на  землі  посеред    мов,
Тобі,  тільки  тобі,  моя  співоча  мово!
Освідчуюсь  в  любові  знов  і  знов..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11005275511

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199229
дата надходження 04.07.2010
дата закладки 07.07.2010


Борода

Слово

В  кутку  вбиральні  зачаїлось  Слово,
Зіжалось  бідне  і  ридма  ридало.
Його  оділи  в  шовки  кольорові
І  залізяччя  в  вуха  повтикали.

Понадівали  імпортні  брязжцяльця
І  оголили  груди  безсоромно,
Дешеві  персні  оділи  на  пальці,
Поначіпали  їй  чужого  повно.

Під  «ірокеза»  хутко  зачесали,
Нанесли  крем  із  кавової  гущі,
І  обкурили,  і  нашпигували,
На  шию  вділи  в  алкоголі  мушлю.

Обули  у  підбори  із  прогресу,
У  руки  дали  сумочку  мовчання
І  наказали  (ніби  то  облесло)
Не  говорити  більше  про  кохання.

Не  говорити  те,  що  надоїло,
Не  вимовляти  чим  жило  віками,
Щоб  згадувать  за  вишивку  не  сміло
І  крайки  заховало  з  рушниками.

І  плаче  бідне  у  вбиральні  Слово
Саме  собі  закривши  в  моду  двері...
Під    музику  по  подіуму  новім
Ідуть  чужі  розбещені  моделі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199453
дата надходження 05.07.2010
дата закладки 06.07.2010


Борода

Випадок на пляжі

Спекотний  день.  Усі  біля  води.
Шукають  в  ній  куточок  прохолоди.
Хто  в  бадмінтон,  хто  в  теніс,хто  куди,
А  хто  прийшов,щоб  лиш  змочити  ноги.

Такий  тут  галас  (просто  до  небес!),
Тут  волейбол,  тут  шахи,  водне  поло,
Тут  конкурси  на  кращий  в  хвилях  сплеск,
На  голосніший  писк,  на  кращий  сміх  довкола.

І  раптом  -  незбагненна  тишина.
Всі  погляди  зійшлись  на  побережжі  -
Іде  піском  довершеність  сама
У  капелюшку,  сумочка  із  шерсті.

У  темних  окулярах,  не  спіша,
Іде  краса  під  парасольку,  пишно.
Ось  зупинилась,  граціозна  вся,
І  усміхнулась  дуже  симпатично.

Поважно  з  сумки  досягла  рушник
І  на  піску,  мов  постіль,  розстелила,
Зняла  халатик,  склала  його  вмить,
І  акуратно  в  сумку  положила.

На  сумку  парасольку  одягла,
Уважно  всіх,  в  оцінці,  роздивилась
Й  не  менш  красиво  на  рушник  лягла,
Дістала  зеркальце  й  злегка  причепурилась.

Навіть  жінок  тут  ревність  не  взяла,
Усі  стояли  геть  відкривши  рота  -
На  сонечку  вмостилася  краса,
І  тій  красі  було...чотири  роки!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199083
дата надходження 03.07.2010
дата закладки 06.07.2010


Борода

БАГАТОкланість

Куди  ми  йдем  і  що  ми  робим?!
Гризем  в  загадках  кулаки,
Бо  ми,  як  кури  на  городі,
Коли  шукають  черв*яки.

Десь  бігаєм  по  грудомахах,
До  крові  здерли  собі  п*яти,
Повірили,  що  всі  невдахи,
Й  що  годі  кращого  шукати.

То  ми  туди  женемось  вправно,
А  там  нас  -  вибачте,  не  ждуть,
Ми  в  другий  бік  -  а  там  й  подавно,
Лиш  обіцянок  каламуть.

Зате  тим  півням,  що  при  власті,
Усі  права  віддали  враз  -
І  кури  всі  одної  масті
Пріоритет  мають  у  нас.

А  їхні  діти  вже  міністри
І  вже  керують,  аж  гуде,
Не  маючи  навіть  «магістра»,
А  що  ж  в  подальшому  нас  жде?

Багатовекторність  -  казали,
По  бувшому  -  багатопланість.
Мені  здається,  то  збрехали,
У  нас  росте  БАГАТОкланість!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197262
дата надходження 23.06.2010
дата закладки 28.06.2010


ПрЫнцесса

Відпускаю тебе до неї.

Відпускаю  тебе  до  неї,
У  гарячі  обійми  її,
А  сердце  немов  навіжене
Дико  б*ється
У  грудях  моїх.
Ти  прийдеш  стомившись  додому,
Та  не  я  тебе  обніму,
І  не  я  запрошу  до  столу,
І  не  я  в  такт  тобі  помовчу...
Ти  надів  на  руку  обручку,
Другу  -наділа  вона...
Сердце  б*ється  у  грудях  так  гучно,
І  від  безпорадності  завмира...
Я  для  тебе  не  друг  і  не  мати,
Не  знайома  твоя  й  не  сестра,
То  дозволь  хоч  коханкою  стати,
Бо  дружиною  стала  ВОНА!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196440
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 19.06.2010


Vik@

Мы боимся поверить в чудо

Мы  боимся  поверить  в  чудо,
Мы  боимя  открыть  глаза.
Забываем  спросить  откуда,
Не  хотим  отвечать  куда.

Мы  боимся  остаться  сзади,
Мы  боимся,  что  нас  не  найдут,
Повторяем  "Чего  жить  ради?"
А  минуты  и  дни  все  идут.

Мы  искатели  жизни  смысла,  
Но  не  видим  в  тонеле  свет.
Наша  жизнь  в  темноте  повисла  
Уже  сотни  и  тысячи  лет.

Мы  боимся  взяться  за  руки,  
Мы  не  знаем  как  дальше  жить,
И  наш  мир  умирает  от  скуки,
Не  желая  посредником  быть.

И  дойдя  до  последней  строчки,  
Мы  решим  возвратиться  назад,
но  наткнемся  на  жирные  точки,
Не  имея  за  жизнь  наград.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196434
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 18.06.2010


Борода

Хвиля-вбивця

Десь  бродить  неосяжними  світами
По  голубих  безмежжях  океанів
Та  хвиля-вбивця,  шелестить  віками,
Заносячи  страшні  жахіття  в  пам*ять.

Частіше  прокидається  в  Бермудах
Стовпом  води  із  смертоносним  жалом,
Паралізує  волю,  стигнуть  люди  -
І,  мов  удав,  зжирає  їх  злощаво.

Вона  нікого  не  прощала  зроду,
Не  залишає  свідків-очевидців,
Стає,  мов  смерч,  раптовою  горою,
Вбиває  і  ховається  у  тиші.

Що  за  загадка,  вигадка  чи  правда?
І  де  вона  береться  серед  штилю?
Як  ті  гіпотези  привести  всі  до  ладу,
Як  розгадати  тайну  вбивчу  силу?

А,  може,  хвиля  та  -  то  згусток  болю,
Що  накопичується  у  природних  ранах,
Що  ми  весь  час  байдужістю  тупою
Наносимо  Землі  цій  неустанно?

Розігріваємо  знесилену  планету  -
Й  вона  заплакала  від  нас  льодовиками.
І  сльози  ті  збирає  у  букети
Та  «віддаровує»  потопами  й  цунамі.  

А  як  їй,  бідній,  витерпіть  наругу,
Коли  із  неї  решето  зробили?
З  її  лісів  лишились  тільки  смуги,
В  морях  нафтові  плями  роз*ятрились.

Її  повітря  -  це  озонні  діри,
Її  поля  -  хімічні  полігони,
Збирається  той  біль  у  згустки  сірі
І  піднімається  раптово  із  безодні.

А  ми  потім  шукаємо  де  винні
За  урагани,  смерчі  і  цунамі,
За  вбивці-хвилі  і  за  потепління.
Немає  винних,  бо  ми  винні  самі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196423
дата надходження 18.06.2010
дата закладки 18.06.2010


H&N

постмодерне

а  ми  ходили  вдвох,  дивились  на  весну
читали  наші  очі  в  синім  небі
як  діти  -  загравали(ся)  зі  смертю
таких  смішних  та  сонячних  думок
сплітали  подих,  як  дерева  -  віти
не  на  хвилину,  а,  здається,  навіки
й  нечутно-ніжним  порухом  руки
ми  малювали  в  поцілунку  тишу
і  під  дощем  ми  танцювали  правду
одну  на  двох,  таку,  як  наше  серце
а  перехожим  -  видавався  герцем
наш  не  розписаний  по  правилах  танок
а  небо,  боже!  кришталево-синє,
розсяяне  зірками  поночі  -
у  ньому  ми  знаходили  ключі
якими  зачиняли  наші  тайни
здавалось  навіть,  що  душа  розтане
і  зіллється  в  одне,  як  місяць  й  хмари
і  все,  що  є,  було  для  нас  не  марним
а,  може,  навіть,  уявлялося  святим
о  ні!  це  не  було  палким  коханням  
навряд-чи  можна  підібрать  слова
які  єднають  в  спільне  серце  -  два
що  розбивають  і  життя,  і  душу
на  щастя  й  поцілунки  в  синім  небі
і  терпкий  біль  з  відтінком  каяття
загострений,  як  лезо  небуття
розмінений  на  вітер  і  на  сонце
уже  на  скронях  майоріє  осінь
що  спогадами  вплетена  в  волосся
неначе  неба  просинь  або  просідь
заквітчана  у  сонячність  думок
вже  за  спиною  (знаю)  смерть,  не  крила
та  наші  очі  все  такі  ж  ясні
минущий  світ  зимові  бачить  сни
ми  ж  ходим  вдвох.  І  бачимо  -  весну.

©    Copyright:  H&N,  2010

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191965
дата надходження 26.05.2010
дата закладки 18.06.2010


Борода

Я люблю дощ

Ялюблю  дощ.  Його  тугі  краплини
Збивають  з  мене  сиві  пасма  дум.
Я  люблю  дощ.  Хай  змиє  всі  провини,
Що  нанесуть  на  серце  тугу  й  сум.

Хай  лине  ж  він  такий  несамовитий,
Що  аж  все  тіло  тим  дощем  пройметься,
І  серце  схоче  жити  і  любити,
Хоча  і  важко  у  житті  прийдеться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184437
дата надходження 16.04.2010
дата закладки 18.06.2010


Борода

Відкриваю лице

Відкриваю  лице.
Підставляю  зустрічному  вітру
І  знімаю  із  себе  той  одіж,
В  якому  ховавсь.
Хай  на  скроні  дмухне,
Хоч  і  пасма  зими  вже  не  зітре,
Та  повіє  живинцем
І  втомлені  груди  роздасть.
Я  не  той,  за  кого
Ви,  можливо,  мене  і  приймали,
Не  Геракл,  не  Атлант,
І  не  воїн,  напевне,  уже.
Я  -  звичайна  людина,
Яку,  як  і  вас,  обікрали
І  яка  свою  честь,
Як  єдиний  той  скарб,  береже.
Дуже  мало  в  житті
Я  пізнав,  щоб  назвати  хорошим
І  життя  я  прожив,
Що  напевне  вмістилося  б  в  трьох,
Все  життя  я  робив,
Розміняв  всі  літа  я  на  гроші,
Бо  хотів,  щоби  діти
Піднялись  колись  з  «чотирьох».
Так,  я  правду  кажу  -
У  поезії  я,  може,  й  новий,
Бо  недавно  лишень
Поміняв  молоток  на  перо,
Але  то  вже  не  я,
То  літа  мої  з  вами  говорять
Й  на  папір  заставляють
Складати  нажите  «добро».
Отож,  вибачте  всі,
Якщо  хтось  обманувся  в  надіях,
Я  -  такий,  як  і  всі!
І  не  ангел,  не  демон  зовсім,
Просто  хочу  сказать
І  з  надією  сам  у  те  вірю,
Що  почуєте  ви
Й  не  осудете  строго  потім!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195522
дата надходження 14.06.2010
дата закладки 18.06.2010


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.06.2010


Ninel`

ЛИСТ ТАТОВІ…

Пишу  листа  тобі  я  знову  ТАТУ,
Дощем  збігає  стомлена  сльоза...
Скільки  всього  тобі  я  хочу  написати,
...Аби  лиш  ти  почув  мої  слова...

А    знаєш,  ...я  як  загублена  зернина,
На  стомленому  полі,  де  зібраний  врожай,
Хоч  вже  й  доросла,  а  наче  ще  дитина
Пишу  тобі,  пишу......Лиш  ти  відповідай...

Та  відповіді  вже  не  дочекаюсь...
Крізь  все  життя  листи  журби-печалі  пронесу
І  на  портрет,  де  твоя  посмішка  зосталась,
Молитву  прочитаю  й  поради  попрошу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180286
дата надходження 28.03.2010
дата закладки 18.06.2010


Ахотничег

Прости, что в мыслях тебе я изменил

Прости,что  сделал  больно
прости,что  в  мыслях  тебе  я  изменил
любовью  разбросался  вольно,
тебя  совсем  забыл...
Прости,что  думал  о  другом,
украдкой  возвышал  его
прости,что  рассказал  о  нем
прости,прости  меня  за  все...
Прости,что  между  нами  расстояние
ты  далеко-я  далеко
Прости,что  в  этой  форме  я  пишу  признание
словами  сделать  это  нелегко

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195604
дата надходження 14.06.2010
дата закладки 14.06.2010


Борода

Я не віртуальний!

Мене  чомусь  прийняли  за  фантома,
Без  тіла,  без  душі  і  без  обличчя.
Може  сказалась  та  одвічна  втома?
Що  автобан  закинув  на  узбіччя?

Та  я  стараюсь  все  таки  піднятись  -
Я  вже  повзу  по  тім  кюветі  вгору,
Хоч  гравій  так  й  норовить  осипатись
І  пальці  всі  зцарапані  до  крові.

Таки  піднімусь.  Стану  край  дороги
І  закричу  машинам,  що  несуться:
«  Я  ще  живий!»  і  вірить  хочу  Богу,
Хтось  та  й  зупиниться...
                                     і  двері  розпахнуться.

Подивиться,  і  скаже:  «Таки  дійсно!
Не  манекен,  не  тип  якийсь  астральний!»
І  мені  стане  аж  від  того  млісно:
Я  -  ще  живий!  І  я  не  віртуальний!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195567
дата надходження 14.06.2010
дата закладки 14.06.2010


Тинка_Крис

Если любишь - женись!

Вот  же  в  жизни  как  бывает!
Всем  нам  хочется  любить.
Только  сердце  наше  знает,
Как  и  с  кем  нам  в  жизни  быть.

Много  есть  мужчин  на  свете,
Выбрать  надо  одного.
Один  от  счастья  солнцем  светит,
Другого  взгляд  -  не  значит  ничего.

Но  каждый  -  под  покровом  ночи,
Мечтает  в  тайне  о  своём,
Поцеловать,  обнять  вас  хочет.
А  придет  утро  -  что  потом?

Если  с  каждым  обниматься,
Чтоб  любовь  свою  понять,
До  рассвета  целоваться,
То  -  когда  же  время  спать?

С  новым  днём  придёт  забота,
И  не  даст  покоя  нам,
Учёба,  школа,  дом,  работа  -
Надо  спать  нам  по  ночам.

Коль  захочешь  обниматься,
К  сердцу  моему  прижмись.
Коль  ночами  -  целоваться,
То  -  сначала  ты  женись!
                       *  *  *  
                     "Ответ  Фатимы  "  

Музыка:Айдамир  Мугу  -Dj  Slon  (Parti  remix)  /  Фатима

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194876
дата надходження 10.06.2010
дата закладки 10.06.2010


Борода

Захід сонця

З  заходом  сонця  побагріли  хмари,
Кривавим  відтінком  замалювали  схили.
Зловіщі  тіні  бродять  долинами,
На  цвинтарах  відкрились  домовини.

Стають  з  могил  червоні  комісари
З  руками  у  крові  по  самі  лікті,
З  грудьми,  по  пояс  вкриті  орденами
Й  шикуються  в  криваво-чорнім  світлі.

Он  піднімають  в  почестях,  з  могили
Усіх  катів  їх  головного  ката,
Навіть  в  самих  коліна  заходили
Від  торжества,  чи  з  страху,  чось  дрижати.

З  зацвівших  склепів  дістають  архіви
І  «воронки»  готові  до  роботи.
Земля  й  сама  від  того  побагріла,
Її  вже  продають  «іскаріоти».

Невже  і  зараз  чорне  те  знамення
Нас  не  навчить  запалювати  ватри,
Щоби  спалити  в  світлі  сьогодення
Ті  чорні  привиди,  щоб  наступило  завтра!

Невже  нічого  людство  не  навчили
Мільйонні  списки  жертв  на  обелісках,
Щоб  зараз  знов  на  спалених  могилах
Кати  здіймали  прапор  «комуїзму»!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194776
дата надходження 10.06.2010
дата закладки 10.06.2010


Роман Штігер

кадри минулого

вбиваюсь  вже  кадрами  минулого
де  краплями  стікає  по  щоці  роса
а  я  все  бачу  спогади  такими  недолугими
такі  мов  пензлем  гралася  весна
і  те  що  серцю  миле  бриніло  у  піснях
я  змию  кадри  всі  із  цього  кінофільму
давайте  всі  разом  втечемо  від  нас
як  завжди  бігтиму  туди  де  тихо  і  вільно
почую  спів  пташиний  обіймусь  із  тобою
моя  мамо  куди  втікає  час  востаннє
скажи  мені  що  сильно  любиш…  знаю
що  життя  не  вічне  і  кадри  вже  відтануть…
як  весняний  сніг  опісля  сильної  грози
яка  буде  просити  помочі  у  теплого  літа
а  я  буду  вже  зі  своїми  там  дітьми
гратися  і  згадувати  Вас  з  печаллю  з  вітром...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194762
дата надходження 09.06.2010
дата закладки 09.06.2010


Leah-Alice

Сфотографую любов…

Сфотографую  любов...
Так  хочу  її  пам'ятати...
Фото  пусте  знов  і  знов,
Не  було  кохання...  Як  знати?
Фотоальбом  почуттів...
Фото  пусті  всі  і  темні...
Одного  лиш  фото  окрім
Фото  із  болем...  Даремно...
Фотоапарат  візьму  знов,
Може  тепер  все  інакше?..
Сфотографую  любов...
Тепер  наче  вийшло  краще...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194760
дата надходження 09.06.2010
дата закладки 09.06.2010


Борода

Мене болить

Мене  болить.  Той  біль,  неначе  яд,
Все  роз*їдає  і  повзе  до  серця.
Мене  болить.  Неначе  слизький  гад
ЗатИснув  горло  й  вогнедише  перцем.
Мене  болить.  На  ранах  свіжа  сіль
Вбирає  кров  й  пече  невиносимо.
Мене  болить  і  той  нестерпний  біль
Вже  доїдає  неслухнянне  тіло.
Мене  болить,  що  я  іще  живий,
А  там  вмирають  від  шматка  тротилу.
Мене  болить,  що  він  вмер  молодим,
А  я  життя  марную  посивілим.
Мене  болить,  що  я  досхочу  їм.
А  там  дитя  вмирає  у  пустелі.
Мене  болить  за  мій  батьківський  дім,
Якого  «закрутили»  в  «каруселях».
Мене  болить,  що  тонуть  кораблі,
Мене  болить,  як  літаки  палають,
Мене  болить,  що  на  святій  землі
Донині  кляті  війни  не  вшухають.
Мене  болить,  що  мучився  Ісус,
Мене  болить,  коли  палили  Жанну,
Мене  болить  за  бідність  людських  душ
І  за  убогість  теж  болить  нестанно.
Мене  болить,  а  значить  -  я  живу,
Коли  ще  біль  той  серцем  відчуваю.
Мене  болить...А  нащо  я  терплю?
Чому  мовчу,  й  не  бившись,  помираю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194397
дата надходження 08.06.2010
дата закладки 09.06.2010


Борода

Ломбард

Це  банк  убогості,
Це  банк  падіння  мрій,
Остання  форма  порятунку  долі.
Стоїш  у  ньому,  очі  з-попід  вій
Підняти  стидно  від  огиди  й  болю.
Бо  ти  міняєш  зараз,  лиш  на  мить
Щоб  полатати  рвану  одежину,
Все  найдорожче,  що  в  душі  лежить,
Міняємо  на  гроші  Батьківщину!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187587
дата надходження 04.05.2010
дата закладки 06.05.2010


Татьяна Маляренко-Казмирук

жіноча доля

I                                                                                                                                  1
           –    Приїхали...  –  промовив  водій  і,  зупинивши  машину,  показав  рукою  на  лісосмугу,  яка  майже  до  самих  гілок  була  засипана  снігом.  Поряд  повинна  бути  дорога  до  села.  Ми  вийшли  з  машини,  і  не  роздумуючи,  попрямували  навпростець.  Тітка  Ольга  і  мама  йшли  попереду.  Я  зі  своїм  невисоким    зростом  ледь  витягала  ноги  зі  снігу  і  знову  пірнала.  Йшли  мовчки.  Був  чудовий  зимовий  ранок.  Сонячні  промені  виблискували  на  сніжному  полі.  Здавалось  вони  розбивались  на  маленькі  частинки  і  безладно  плигали  по  ньому.  Від  цієї  білизни  і  блиску  було  боляче  очам.  Ось  і  перша  хата.  Це  хата  тітоньки  Олени.  Мною  оволодів  жах.  Защеміло  серце.  Що  скоїлось?  Чому  Вірочка  пішла  з  життя?..
               Двір  був  очищений  від  снігу.  Посеред  двору  на  табуретах  стояла  труна,    над  якою  тужила  тітка  Олена.  Колір  її  обличчя  зливався  з  кольором  чорного  одягу.  Вона  раз-за-разом  промовляла  одні  і  ті  ж  слова:  «Донечко,  пробач!  Це  мене  Бог  карає  за  мій  гріх...»  Батько  мовчки  дивився  на  мертву  доньку.  По  його  щоках  котились  сльози.  Поряд  стояв  чоловік  Віри.  Його  постать  ледь  похитувалась.  Плакали  сестри  і  брат.  Мало  хто  міг  стримати  сльози  .
                 Хтось  дав  команду:  «Час!».  Труна  з  тілом  на  чоловічих  плечах  попливла  з  двору.  До  кладовища  йшли  через  все  село.  Дорога  була  старанно  очищена  від  снігу  односельчанами.  Дорога…  Остання  дорога…
               Я  зайшла  в  будинок.  На  дивані  сиділа  сусідка,  а  в  дитячому  ліжку  бавились  двоє  діточок.  Старшій  Світлані  три  роки,  вона  ще  не  вміла  ходити,  бо  народилась  з  психічними  вадами.  Після  цих  пологів  з  Вірою  щось  скоїлось.  Стала  мовчазна  і  до  всього  байдужа,  але  діточок  своїх  любила  безмежно.    Наталка  –    гарненька,  здорова  дівчинка.  Завтра  їй  виповниться  рік.  Дві  сирітки.  Що  їх  жде  в  цьому  житті?  Одна  надія  на  бабусю  і  дідуся.  З  моїх  очей  нестримно  потекли  сльози,  швиденько  вийшла  на  подвір’я,  до  болю  стиснулось  серце.  Вдома  у  мене  залишилося  двоє  маленьких  діточок.  Мені  нестерпно  захотілось  їх  обійняти  і  сказати:  «Не  бійтеся,  я  ніколи  вас  не  залишу».
                 Вечоріло.  Після  поминків  люди  повільно  розходились.  Я  пішла  до  дітей.  Дівчатка  капризували  і  кликали  маму.  Маленькі  не  розуміли,  що  більше  ніколи    не  побачать  своєї  матусі.  Вранці  ми  роз’їхались  по  домівках.  Мене    довгий  час  не    залишала  думка:  «Що  таку  тиху,  добру,  молоду  жінку  змусило  накласти  на  себе  руки?  Мабуть,  післяпологова,  незрозуміла  для  багатьох,  хвороба  штовхнула  її  на  той  світ.»

                                                                                                             II

         Минав  час.  Чоловік  Віри  жив  в  сусідньому  селі,  в  будинку  збудованому  разом  з  Вірою.  Вона  так  і  не  встигла  погосподарювати  в  ньому.    Дядько  Іван  з  тіткою  Оленою  трішки  оговталися.  Онуки  росли  біля  них.  Півроку  минуло  з  дня  смерті  доньки.  Батьки  вирішили  влаштувати  поминки.  Та  ось  з  грішми  скрутно.  «  Поїду  до  Олександри.  Вона  обіцяла  допомогти.»  -  промовив  дядько  до  дружини.  «Щось  сьогодні  дужче  болить  нога.  Проклятий  осколок,  жити  не  дає.  Ну  нічого,  помалу  доїду»,  –  подумав  він,  сів  на  велосипед  і  поїхав.
       Тітка  займалась  онучками.      Подивилась  на  годинника.  «Час  повернутись,  де  ж  він  є?»  –  запитала  сама  в  себе.  Вклала  дітей  спати    і  вийшла  надвір.  «  Уже  зовсім  темно,  а  його  немає...»,  –  шепотіла  сама  собі.  Вдивляється  в  темряву.  Мелькнула  постать.  Вона  кинулась  назустріч.  Перед  нею  стояв  племінник.  «Де  дядько?  –  суворо  запитала  хлопця,  -Де?»  –    «Тітонько,  заспокойтесь»,  –  глухо    промовив  той.Серце  жінки  закалатало,  відчуваючи  біду.  
«Говори,  що  з  ним?!»  –  закричала  Олена  на  все  подвір’я.  «Дядька...  не-не-не-ма-є,  –  заїкаючись  промовив  племінник,  -  його  збила  машина.  Тітонько,  тітонько...»  -  
   злякано  повторював  хлопчина.
– Тітонько,  тітонько,  не  хвилюйтесь.                                                                                                                                                                                                                                                 Та  вона  вже      нерухомо  лежала  на  землі.  Племінник  підняв  непритомне  тіло  і  заніс  до  хати.  Нервово  почав  шукати  нашатир.  Тремтячими  руками    відкрив  пляшечку,  підніс  до  обличчя.  За  мить  вона  відкрила  очі.
"Іва-а-не-е-е!"  –  промовила    вона  якимось  дивним  голосом.  Здавалось  луна  покотилась  по  всій  Землі.  Але  Іван  її  не  чув.
                 Після  смерті  чоловіка  тітка  дуже  змарніла.  Її  коси  зовсім  побіліли.  На
 обличчі  з'явилися  глибокі  зморшки.  Серце    стало  слабим.  Тітка  
 Олена  злягла.  Дітей  забрав  їх  батько.  Старшу  відразу  відправив  у  спец-інтернат.  А  меньшу  залишив  біля  себе.  Тітка  після  лікування    піднялась  і  почала  помаленьку  возитися  по  господарству  .  Але  думка  про  свій  гріх  постійно  переслідувала  її.  Вона  час  від  часу  повторювала:  "Грішна  я,  грішна!"  Що  б  це  значило?  –  думала  я.  Така  славна  сім’я.  Ніяких  прикрощів.  Виховали  четверо  дітей  в  мирі  і  злагоді.  В  чому  її  гріх?        
                   
                                                                                                                   III

           Дорога  стрічкою  стелилася  під  колеса  нашого  автомобіля.  В  усіх  був  гарний  настрій.  Ми  так  давно  не  бачили  тітоньку  Олену.  Після  смерті  чоловіка  вона  переїхала  жити  в  сусіднє  село,  ближче  до  доньки.  І  тепер    живе  на  березі  прозорої,  як  дівоча  сльоза  і  швидкої,  як  гірський  струмок,  річки,  з  чудовою  назвою  «Ворскла».  Залишилось  декілька  кілометрів.  Обабіч  дерева  бігли  нам  назустріч.    Ліворуч  за  ними  –золоте  море  пшениці  переливалось    оксамитовими  хвилями.  Праворуч  –  величезний  червоний  "господар"  упевнено  плив  по  полю.  Одна  за  одною  прибували  вантажівки,  і  велетень  щедро    наповнював  їх  зерном.  Вантажівки  урочисто  везли  золотий  скарб    на  елеватор.  Спостерігаючи  за  всім  цим,  я  не  помітила,  як  під’їхали  до  села.  Ось  і  двір  тітоньки  Олени.  Квіти,  квіти,  квіти...  Скільки  ж  їх?..    Вона  худорлява,  в  білій  хустинці  ,  вибігла  нам  назустріч.
"  Господи,  як  давно  я  вас  не  бачила,  скучила  за  всіма!  Проходьте!"  -схвильовано  запрошувала  нас  в  дім,  обнімаючи  кожного.
     "Як  багато  у  вас  квітів!"  –  промовила  я.
 Тітонька  з  ніжним  сумом  відказала:  "Вірочка  дуже  любила  жоржини,  хай  ростуть.  Я  розмовляю  з  ними,  неначе    з  донечкою  спілкуюся".  Не  встигли  зайти  в  дім,  як  вона  вже  до  столу  кличе.  Сіли  обідати.                                                                                                                                                                                        "  Ось  ви  приїхали  і  я  згадала,  як  Вірочка  приїздила  на  вихідні  з  міста  весела  така,  добра",  –  промовила  тітонька,  і  одним  ковтком  спорожнила  чарку.  Я  здивовано  подивилась  на  неї.  Вона  зніяковіло  запитала:  "Дивно?"
         "Так!"  –  відповіла  я.
         "Дивно  не  дивно,  але  чарка  залишилась  моєю  єдиною  подругою,
яка  може  мене  зрозуміти  і  трохи  заспокоїти".    
           "Тітонько,  ми  всі  вас  розуміємо  і  любимо,  а  що  допомогти  –  говоріть,  ми  допоможемо".  
         "Е,  племінничко,  ніхто  мені  вже  не  допоможе"  
             Наповнила  ще  одну  чарчину  і  завзято,  як  добрий  пияка,  опорожнила  її.  Я  не  знала,  що  далі  говорити,  але  вона  сама  продовжила  розмову.
             "Не  дивуйся,  заливаю  свій  гріх  з  бідою".  
                             "    Тітонько,що  це  ви  все-  гріх  та  гріх.  Який  у  вас  може  бути  гріх?"  
             "  Краще  нікому  не  знати.  Хоча  не  вірю,  що  ти  не  знаєш.  Мама  що  не  розповіла?"  
               "  Про  що?  "–  запитала  я.
               "А  може  й  не  знаєш,  так  слухай  хто  твоя  тітонька."
               Вона  щільно  заплющила  очі,  різко  хитнула  головою  (начебто  набиралась  сміливості)  після  чого  розплющила  їх  і  почала  свою  розповідь.
           "  Під  час  війни  мене,  як  і  багатьох  інших  молодих  хлопців  та  дівчат,  забрали  до  Германії.  Працювали  ми  там  дуже  багато  і  тяжко.  Але  це  друга  історія.  Головне  те,  що  невеликою  групою  ми  відтіля  змогли  втекти.  Між  нами  був  і  Василь.  Гарний  такий,  стрункий,  волосся  чорне,  а  очі  блакитні-  блакитні.  Покохали  ми  одне  одного.  З  великими  перешкодами  ми  добралися  до  Москви.  З  тих  пір  почали  жити  з  ним  разом.  Влаштувалися  на  роботу,  знайшли  квартиру,  поганеньку,  правда,  але  ми  були  щасливі.  Тим  часом  закінчилась  війна.  Ми  старано  будували  своє  сімейне  життя.  В  кінці  сорок  п’ятого  року  я  завагітніла.  Спочатку  все  було  добре,  та  ось    підходив  час  народжувати.  Я  звісно  лишилася  роботи.  В  нашій  підвальній  квартирі  почала  хворіти.  Подумали  ми  і  вирішили,  що    поїду  народжувати  додому,  на  свою  рідну  Полтавщину.  Мені  дуже  не  хотілось  залишати  чоловіка,  вибору  не  було.  Приїхала  додому,  Боже,  а  там  і  холодно,  і  голодно.  Батько  не  вернувся  з  війни,  при  мамі  четверо  малих  дітей,  дорослий    син  з  невісткою  і  дитиною,  і  я  з  пузом...  
Тітка  знову  взялась  за  пляшку,  але  глянувши  на  мене,    з  почуттям  провини  сказала:  «Не  буду!».  Поклала  руки  собі  на  коліна,  гірко  заплакала.  В  цей  час  вона  була  схожа  на  маленьку  беззахистну  дитину.  Я  розгубилась,  не  знала,  як  її  заспокоїти.  Тітка  мабуть  це  зрозуміла,  витерла  швиденько  очі  фартухом  і  почала  розповідати  далі:  "Під  кінець  вересня  сорок  шостого  року  я  народила  синочка.  Дуже  схожий  на  Василя,  тому  назвала  малюка  його  ім’ям.  Відправила  листа  чоловікові,  розповіла  про  всі  складні  обставини,  але  відповіді  так  і  не  діждалась.  Написала  знайомим.    Мені  відповіли,  що  знають  про  народження  синочка.  До  них  заходив  Василь  і  дуже  хвилювався.  Хотів  поїхати  побачити  сина,  та  його  не  відпустили  з  роботи.  Потім  він  зник.  Більше  його  ніхто  не  бачив.
 І  почалися  мої  справжні  страждання.  Піч  топити  нічим,  їсти  нічого,  спати  ні  на  чому,  роботи  немає  і  повна  хата  дітей.  Пережили  ми  зиму  в  сварках,    та  в    голоді,  та  й  весна  нам  добра  не  принесла.  Від  чоловіка  ні  однієї  вісточки.  Я  зі  своїм  синочком  зовсім  була    зайва.    
Йшов  сорок  сьомий  рік...  З  кожним  днем  було  важче  і  важче.    Інколи      по  дві  доби  і  крихти  в  роті  не  мали.  Синок  мій  зовсім  заслаб.  Зібрала  я  наші  нехитрі  пожитки,  дитину  взяла  на  руки  і  пішла  з  дому,  ще  не  розуміючи  куди  іти.  І  вирішила  добиратись  до    Полтави.  Йшла  селами,  ночували  з  Васильком  де  ніч  заставала,  їли  що  попадалося.  Через  тиждень  добралися  до  Полтавського  вокзалу  зовсім  обезсилені.  Синок  майже  весь  час  спав.  Маленькі  його  пальчики    почали  пухнути.  Я  сиділа  на  лавці,  яка  находилась  на  платформі,  на  колінах  лівою  рукою  тримала  дитину,  а  праву  протягувала  вперед,  тримаючи  на  долоні    обручку  –  це  все,  що  залишилося  у  мене,  берегла  на  крайній  випадок.  Кудись  спішили  люди.  І  нікому  не  було  діла    до  того,  що  на  моїх  руках  вмирає  немовля".  
           Тітка  замовкла,  ми  також  всі  мовкли.  Ось  вона  різко  опустила  голову  і  гучно  застогнала.  Потім  випрямилася,  налила  собі  чарку,  промовила:          "Пробачте!"  -  і  поспіхом  проковтнула  гірку  рідину  .  Я  підійшла  до  неї,  щоб  заспокоїти  і  зупинити  розповідь.  Але  тітонька  відвела  мею  руку  і  сказала:  "  Підожди,  може  я  вперше  заговорила  про  це,  не  заважай.  Головне  -  попереду...  Так  от,  я  сиджу  з  протягнутою  рукою  і  думаю,    що  робити.    На  платформі  стояв  потяг.  Дивлюся  до  вагону  підходить  парочка,  весела  така.  Їм  років  по  сорок.  Я  спостерігаю  за  ними,  видно  що  не  голодні.    Вони  зайшли  у  вагон,  я  слідом.  Провідниця  не  встигла  мене  й  зупинити.  Вагон  виявився  купейним.  Пара  зайшла  в  купе,  а  я  в  сусіднє.  Воно  було  вільне,  я  швиденько  положила  Василька,  сунула  йому  під  платок  обручку  і  блискавкою  вискочила  з  вагону.    Побігла,  не  розуміючи  куди.    Бігла,  падала,  вставала  і  знову  бігла  до  тих  пір,  поки  не  втратила  свідомість.  Коли  опритомніла,  біля  мене  були  якісь  люди,  я  ледве  підвелась,  хтось  дав  мені  води.  Відразу  не  розуміла,  що  зі  мною  коїлось,а  потім,  як  прийшла  до  тями...      "Син...  Де  син?..  Де  Василько?  Вокзал...Де  вокзал?"  Хтось  показав  в  якій  стороні    вокзал.  Я  бігла,  бігла...  Сили  не  було  зовсім.  Мені  здавалось,  що  стою  на  одному  місці...    Ось    платформа...  Але  вона  була  пуста.  Пам'ятаю,  що  сіла  на  лавку  і  все..."

                       Тітка  встала,  підійшла  до  образів,  почала  хреститися  і  тихо  читати  молитву.  Я  плакала.  Підняла  очі  на  свого  чоловіка  і  побачила,  як  по  його  щоці  стікає  сльоза.  Бачила  вперше,  як  плакав  мій  чоловік.  Помолившись,  тітка  знову  сіла  за  стіл.  Я  не  стрималась.  «Тітонько,  а  як  же  ви  вижили?»  –    запитала.
             "Як?  Не  знаю  як,  мабуть,  Бог  допоміг.  Отямилась  я  в  лікарні.  Виявилося,  що  за  моє  життя  вже  добу  боролися.  Пролежала  два  тиждні  з  запаленням  легенів.  Вийшла  з  лікарні  налисо  пострижена,  за  душою-  ні  копійки.  Бродила  по  вулицях  міста,  так  дійшла  до  базару.  В  голові  ніякої  думки.  Коли  чую,  мене  хтось  гукає.  Зупинилася.  Дивлюся  дядько  Петро  –  далекий  родич  з  сусіднього  села.  Почав  мене  розпитувати  про  справи.  Але  мені  нічого  було  відповісти.    Потім  він  мені  говорить:  «Оленко,  поїхали  до  нас,  у  мене  захворіла  дружина,  а  дитину  глядіти  нікому.  Ти  для  нас,  як  знахідка.»  Я  покірно,  мовчки  попленталася    за  дядьком.  Потім  завжди  думала,  що  мені  його  сам  Бог  послав,  тільки  з  запізненням.  Так    почала  доглядати  чужу  дитину.  Я  дуже  любила  їхнього  хлопчика.  Іноді    забувала,  що  це  не  мій.  Для  всіх  синок  мій  був  мертвим.  Тітка  з  дядьком  співчували  мені.  Навіть  коли  тітка  почала  ходити  і  вже  сама  могла  справитись  з  дитиною,  вони  сказали,  що  я  їм  ще  потрібна,  бо  знали,  іти  мені  нікуди.  Так  я  залишилась  у  них  жити.  Пізніше  познайомилась  з  Іваном.  Весною,  сорок  восьмого  року,  ми  одружились.  Іван  був  дуже  добрий  чоловік.  Він  кохав  мене,  а  я  жила  з  надією,  що  зможу  його  полюбити.  І    полюбила,  бо  не  любити  такого  чоловіка  не  можливо...  Втомила  я  вас  своєю  розповіддю.  Ходімо  в  садок".  
         Тітонька  Олена  взяла  килимок,  розіслала  на  траві,  ми  всі  сіли  поряд.    Спека  вже  трохи  спала.  Від  річки  линув  дитячий  гомін.    Мої  думки  знову  і  знову  повертались  до  розповіді.  Раптом  тітонька  продовжила:  
"  Іванові  я  все  розповіла,  він  мене  зрозумів.  Ми  майже  все  життя  розшукували  Василька,  а  коли  я  була  вагітна  Вірочкою,  з’явився  мій  перший  чоловік.Кликав  мене    з  собою,  виправдовувався,  що  не    його  вина  в  тому,  що  так  сталося  .Завіряв,  що  кохає  мене  і  буде  любити  дитину,  яку  я  повинна  народити,  обіцяв  ніколи  не  згадувати  про  втрату  Василька,  але  я  зрозуміла,  що  моє  кохання  до  нього,  пішло  разом  з  синочком..."
           Через  тиждень  ми  поїхали  додому,  а  через  рік  я  дізналася,  що  тітка  Олена  померла  від  сердечного  нападу.  

                                                                                                                   IV

               Поїзд  набирав  швидкість.  Василь  Степанович  дивився  у  вікно,  і  під  стукіт  коліс  тихо  говорив:    "  Додому,  додому,  додому..."
       Сьогодні  друге  травня.    Путівка  закінчується  десятого,  але  він  не  зміг  побороти  в  собі  бажання    скоріше    повернутись  в  свою  маленьку  холостяцьку  квартирку.  Йому  вже  сімдесят  шість  років,  а  він  одинак.  А  точніше  можна  сказати  -  однолюб.  Так  сталося,  що  для  нього  в  житті  була  одна  жінка,  яку  він  кохав  все  життя  -  Олена,  і  кращої  він  не  знайшов...  Якби  в  молодосты  він  був  розумніший,  стриманіший  все  могло  б  бути  інакше.  Не  потрібно  було  гарячкувати.  До  дружини  б  поїхав  на  декілька  днів  пізніше,  а  то  полаявся  з  директором  заводу,  наговорив  такого,  що  і  до  Полтави  не  дали  доїхати,  забрали  з  поїзда  і  заховали  за  грати  на  два  роки  без  права  листування.  А  Оленка,  звичайно,  не  змогла  впоратись.  Голод,  хворе  немовля.  Розгубилась  бідолаха...  
                 Недовго  він  був  на  одинці  зі  своїми  думками.  В  купе  з    галасом  завалилися  троє  молодиків,  які  були  добряче  напідпитку.  Весело  буде!..  Але  ж  свято...–  подумав  Василь  Степанович.Та  хлопці  вляглись  і  відразу  поснули.  Він  піймав  себе  на  думці,  що  жалкує.  Знову  один.  Десь  години  через  дві  провідниця  розбудила  його  попутчиків  і  вони  зовсім  ще  не  протверезілі,  сонні,    пішли  до  виходу.Поїзд  зупинився.  Станція  невелика,  але  на  пероні  людно.  
           "  Добрий  день.  Зі  святом  Вас!  "–  весело  привітався  новий  попутчик.  
           "Добрий-добрий.  Дякую!  Відкіля  ти  такий  гарний  і  чемний?  "–  з  усмішкою  запитав  Василь  Степанович.                        
                 "  Ой,  не  питайте.  Настрій  нікудишній,  хоч  і  свято"
                 "Ще  молодий,  а  настрою  немає?  Я  в  твої  роки..."  –  подивився  уважно  на  хлопця  і  замовк.  Думки  його  полинули  в  післявоєнні  роки.  І  знову  згадав  дружину,  синочка,  якого  й  побачити  не  довелось.  
       Та  що  це  таке?  Ні!  Досить  сумних  думок!  Такий  цікавий  хлопчина,  поспілкуюсь  краще  з  ним.  –  подумав  Василь  Степанович.  "  Ну  що,  давай  знайомитись,  юначе?"
       "  Валентин!"  –  підхопився  хлопець  і  подав  руку.  "  Василь  Степанович!"  –  ледь  піднявся  той  і  прогтянув  свою.  На  якусь  мить  затримав  руку  юнака  у  своїй.  Хлопчина,  чи  то  здивовано,  чи  то  зніяковіло  забрав  руку  і  сів  на    місце.  Василь  Степанович  трохи  постояв  в  задумі,  потім  зробив  крок  назад  і  тихенько  сів.
     "  Вам  погано?"        "  Та  ні.  Це  щось  сьогодні  "нахлинуло",  як  кажуть,  на  мене,    –  видавив  із  себе  усмішку  Василь  Степанович,  –  Давай  пообідаємо,  а  то  одному  зовсім  не  хочеться.  Мені  дівчата  з  санаторію  сухим  пайком  видали  такий  "сидір",  що  на  ввесь  вагон  вистачить.  Чайку  б  нам".    "  Зараз!"  –  підхопився  Валентин  .  
       "Додуматись  до  такого,  -  докоряв  собі  Василь  Степанович,  -  ніби  зустрів  свого  сина...Він  же  зовсім  молоденький.  Ну  нічого...  Приїду  додому  і  думки  зберуться  до  купи",  –  засміявся  сам  до  себе  Василь  Степанович  і  почав  викладати  на  столик  їжу.  Та  думка  про  хлопчину  не  полишала  його.  "  Погляд...  Кого  він  мені  нагадує?..  Та  що  мені  сьогодні  ввижається?    "  Ось  і  чай.  Гарячий!"  –  зайшов,  всміхаючись,  Валентин.
         "Як    мало  потрібно  одинокій  людині?  Поряд  з’явився  хлопчина,  поцікавився  моїм  самопочуттям,  посміхнувся,  і  я  щасливий,  –  думав  Василь  Степанович,  
підсовуючи  огірок  до  Валентина.  –  Ну  давай,  будемо  обідати  і  розповідай,  що  скоїлось,  чому  немає  настрою.  Іноді  це  допомогає".
     "  Ой,  не  знаю  з  чого  розпочати.  Все  дуже  складно.  –  Хлопчина  встав,  нервово  пройшовся  по  купе  і  знову  сів.  –  Розумієте,  так  склалось  життя,  що  мого  тата  виховували  зовсім  чужі  люди.  Дідусь  був  льотчиком-випробувачем,  бабуся  –  лікар.  Його  знайшли  зовсім  маленьким,  голодним  і  дуже  хворим.  Лежав  собі  в  пустому  купе  в  щось  одягнений  ,  зверху  замотаний  в  хустку.  Тільки  дякуючи  дідусевим  пайкам,  та  бабусиній  професійності  він  і  вижив.  Своїх  дітей  у  них  не  було  .  Взагалі,  вони  були  дуже  хороші  люди.  Жаль,  я  їх  не  пам’ятаю.  Мені  пішов  четвертий,  коли  померла  бабуся.  Дідусь  помер  в  рік  мого  народження.  Після  смерті  дідуся,  бабуся  все  розповіла  татові  і  дала  пакунок  з  одягом,  в  якому  його  знайшли.  З  того  часу  він  втратив  спокій,-  Валентин  переставляв  з  місця  на  місце,  все  що  попадалось  під  руки.  –  Ну  скажіть,  потрібно  бабусі  про  це  було  розповідати  таткові?..  Навіщо!?"
   "Думаю,  так,  хлопчику.  Потрібно  для  тих,  хто  опинився  в  такому  становищі.  Неодмінно  потрібно!  –  схвильовано  відповідав  Василь  Степанович.  І  відразу  запитав,–  А  ви  розшукували  його  рідних  батьків?  "
 "Тато  розшукував  більше  двадцяти  років,  а  тепер  я  продовжую.
 "Ну  і  як  ?"
     "  Їду  з  чергової  зустрічі  з  пакунком  таткового  дитячого  одягу.  І,  як  неважко  здогадатися,  ні  з  чим.  Правда,  з'явився  шанс.  Сьогодні  вранці  зателефонував  додому  і  мені  батьки  розповіли,  що  з  телебачення,  з  передачі  «  Жди  мене»,  дали  ще  одну  адресу,  і  запрпонували  нам  поїхати  на  Полтавщину  з  татковим    одягом.  Так  що,  десь    хвилин  через  сорок  я  виходжу.  До  ранку  почекаю  і  першим  автобусом  поїду  розшукувати  по  цій  адресі".        
         Серце  Василя  Степановича  ніби  зупинилося  в  очікуванні:  "  Покажи,  будь  ласка  адресу."
         "  Ось!"  –  Валентин  поклав  на  стіл  маленький  папірець.
       Василь  Степанович  одів  окуляри  і  довго,  мовчки  перечитував  раз-за-разом  адресу.  В  нього  пересохло  в  горлі,  задзвеніло  в  голові.  «Невже!  Невже  це  може  бути?»  –  запитав  він  сам  у  себе.  Підняв  голову  і  раптово  втратив  голос.  Помовчав,
     і  якимось  незнайомим  голосом  попросив  Валентина:  "Візьми  мене  з  собою.  Я  потім  тобі  все  розповім.  Я  знаю  цю  адресу..."
                                                                                                 
                                                                                                     V

                 Десь  через  годину  вони  їхали  по  нічній  Полтаві.  А  ще  через  годину,
стояли  біля  дверей  потрібного  будинку.  Старенька,  з  ціпочком  в  руці,  жінка  відчинила  їм  двері.  Навідь  не  запитуючи  хто  вони,  запросила  в  дім.  Яскраве  світло  освітлювало  всі  кутки  кімнати.  В  кімнаті  було  охайно  і  затишно.  Через  декілька  хвилин  всі  сиділи  за  столом.  На  столі  стояли:  чай,  молоко,  печиво,  пиріжки.  Була  пізня  ніч.
"Ну  що,  будемо  знайомитись?  –  запитала  господиня  і  зразу  добавила
-Мене    зовуть  Олександра    Пилипівна.  З  чим  приїхали?  Вам  мою  адресу  на  телебаченні  дали?  "  
 "Так!",  –  швидко  відповів    Валентин.    Василь  Степанович  вдивлявся  в  обличчя  жінки,  йому  так  хотілося  знайти  знайомі  риси,  але  минуло  більше  п’ятидесяти  років...
     "Я  зараз  все  покажу",  –  продовжував  Валентин.    –
 Ні,хлопчику,  спочатку  я  дещо  розповім,  а  тоді  подивимся  разом,  –  зупинила  його  Олександра  Пилипівна  ,  а  сама  продовжила.  –  Серед  одягу  повинна  бути    сорочечка-вишиванка  ручної  роботи.  Вона  білого  кольору,  а  комірець  –  блакитного.  Я  сама  її  шила  і  сама  вишивала  для  свого  сина  Мишка.  На  кишені  вишита  буква  «М».  Мишко  був  старший  за  Василька  і  ввесь  одяг,  який  став  маленький  на  нього  діставався  Васильку.    Сестра    мені  говорила,  що  в  той  проклятий  день  її  синочок  був  у  цій  сорочечці".    
         Валентин  задоволено  засміявся.  Розвернули  пакунок.  Сорочечка  з  блакитним  комірцем  і  літерою  "М"  була  зверху  "Так  ось  чого  мого  татка  Миколою  назвали",  з  радістю  промовив  Валентин.
Василь  Степанович  піднявся  зі  стільця,  обережно  взяв  пакунок  і  міцно  притиснув  його  до  грудей.  Очі  його  підступно  заблищали.  Хлопчина  також  встав  і  здивовано  подивився  на  нього.  Одна  мить,  і  Валентин  був  в  обіймах  свого  діда.  Пакунок  з  дитячим  одягом  був  поміж  них,  як  спресована  втрачена  багаторічна  любов  сина.  Олександра  Пелипівна  підвелася  зі  стільця  і  завмерла.  Вона  тількі  тепер  до  кінця  усвідомила  що  цей  хто  цей  молодий,  гарний  хлопчина  онук  Олени.  Василь  Степанович  відпустив  онука  і  повернувся  до  неї.  Вона  вся  тремтіла.  Валентин  підійшов,    обійняв  її  за  плечі  і  мовчки  притулив  свою  шевелюру  до  її  сивої  голови.  Олександра  Пилипівна  ,вдивляючись  в  обличчя  Василя  Степановича,  промовила:        
                   "  Ну  що  зятьок,  я  тебе  впізнала  відразу,  тільки  не  радіє  моє  серце.  Скільки  горя  перенесла  Олена  через  тебе.  Ой  і  гірка  її  жіноча  доля...  А  як  вона  тебе  кохала,  царство  їй  небесне...  
                   Василь  Степанович    присів  на  стілець.  Мовчав,  але  не  від  того  що  нічого  було  сказати,  а  в  нього  просто  не  було  сил  виправдовуватися.  Він  дістав  пігулку,  ковтнув  її,  запивши  молоком.  Олександра  Пилипівна  підійшла  до  нього  ближще,  поклала  руку  на  плече  і  промовила:  «Добре,  ідіть  в  ту  кімнату,  лягайте  відпочивати,  а  завтра  поговоримо».  Він  встав  і  повільно  пішов  в  другу  кімнату.  Валентин  попросив    дозволу  зателефонувати  додому  в  Харків.  Розповівши  все  батькові,теж  пішов  відпочивати.  Та  ні  дід,  ні  онук  не  заснули  до  ранку  і  на  хвилину...
                   За  сніданком  продовжили  вчорашню  розмову.  Василю  Степановичу  і  Олександрі  Пилипівні  було  про  що  поговорити.  Десь  під  обід  приїхав  з  дружиною  головний  герой  подій  -  син  Олени  і  Василя  Степановича  Микола.  Ось  тут  тітка  дала  волю  сльозам.  Коли  всі  заспокоїлись,  гуртом  поїхали  до  могили  Олени.
                 Весняне  листя  виблискувало  смарагдом  на  деревах.  Навкруги  червоніли  тюльпани.  Біля  могили    стояли  троє  рідних  чоловіків  –  з  трьох  поколінь.  Стояли  мовчки.  Цікаво,  про  що  думав  кожен  з  них  в  ті  хвилини?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147177
дата надходження 26.09.2009
дата закладки 19.04.2010


Борода

Кара

За  що  така  кара,
За  що  такі  болі?
Ходив  попід  хмари,
Вдихав  запах  волі,
А  потім  -  провалля,
А  потім  упадок,
Політ  в  сині  далі
Ввірвав  той  випадок.
Я  рвуся  у  небо,
Я  лагоджу  крила.
А  може  не  треба,
А  може  несила?
Несила  злетіти,
Несила  літати,
Несила  хотіти,
Несила  пізнати.
Пізнати  іще  раз
Ту  велич  польоту,
Дістатись  до  вас
І  дорожнього  поту
Не  стерти,  не  вмити
А  просто  скупати.
У  річці  втопити,
Щоб  твердо  вже  знати
Що  був  він  останнім,
Останнім  польотом.
В  хорошому  плані,
Бо  деколи  хто  ти
Зовсім  забуваєш,
Літаючи  в  небі,
І  міри  не  маєш,
Бо  так  вабить  небо!
Та  Бог  усе  бачить
І  він  не  прощає
Тому,  хто  задовго
У  хмарах  літає.
Не  він  шле  нещастя  -
Самі  вибираєм,
Забувши  відчасу,
Що  неба  не  знаєм.
Й  тоді  вже  -  падіння
І  крах  усім  планам,
Як  кара  сумлінню,
Бо  ми  ж  то  -  земляни!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184736
дата надходження 18.04.2010
дата закладки 18.04.2010


Борода

Скажи навіщо

Скажи  -  навіщо  я  тебе  зустрів,
Скажи  -  навіщо  втратив  розум-спокій
Який-то  вітер  із  усіх  вітрів
Мене  овіяв  почуттям  глибоким.

Скажи  -  навіщо  синій  небокрай,
Яскраве  сонце  у  росинках  зранку.
Скажи  -  навіщо  кинула:  =Прощай!=
Ти  в  відповідь  грайливому  світанку.

Скажи  -  навіщо  версти  вогнянні
Стають  у  нас  завжди  на  перешкоді
Скажи  -  навіщо  ти  сказала  =Ні!=,
Й  в  душі  жалієш  дотепер  відтоді.

Скажи  -  навіщо  ці  страждання  нам,
Ховаємось  у  часі  друг  від  друга.
Навіщо  я  побачив  тебе  там  -
Хазяйкою  в  будинку  свого  друга.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184550
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 17.04.2010


Борода

Королева ночі

Я  проснувся  тої  ночі,
Бо  мені  приснились  очі.
Мені  снились  твої  губи,
Мені  снилася  ти,  люба!

І  волосся  на  подушці,
В  нього  заховались  вушка,
І  румянцем  щічки  вкриті,
Снилася  мені  щомиті.

Снилася  як  королева  -
За  кутюрє  була  Єва,
Візажистом  -мої  ласки,
Не  тікай  із  сну,  будь-ласка!

Снилася  як  спрагла  ружа  -
Випила  мене  байдуже
І  сховалась  за  світанком,
Не  дружина,  й  не  коханка.

Снилася  мені,  та  зникла
І  ніяк  я  не  привикну,
Що  це  сон.  Тебе  -  немає,
І  я  марево  кохаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184548
дата надходження 17.04.2010
дата закладки 17.04.2010


Борода

Ода жінці

Перед  Творцем  схиляюся  в  пошані
Й  не  знаю  де  слова  подяки  взяти
За  той  безцінний  дар,  що  спіслав  він
Й  дозволив  ЖІНКОЮ  його  назвати!

Як  у  саду  розкішная  троянда,
Царює  в  різнобарв"ї  чудо-цвіту,
Овила  Землю  запахом  лаванди,
Ти  -  красивіша  від  всіх  разом  квітів!

Що  дав  Творець  тоді  до  тої  глини,
Із  кого  образ  став  він  твій  ліпити  -
Не  знає  людство  правди  і  понині,
І  тайну  цю  нікому  не  відкрити!

Бо  в  твоїм  образі  усі  земні  бажання,
Усі  земні  здобутки  і  звитяги.
У  твоїм  образі  витає  дух  Кохання,
Дух  Ніжності,  дух  Вірності  й  Поваги!

У  твоїм  образі  вирує  Материнство,
Ховається  палке  бентежне  Слово,
У  твоїм  образі  сам  Оберіг  Дитинства,
І  сама  Суть  всього  життя  земного!

Перед  Творцем  схиляюся  в  поклоні,
Його  творінню  возсилаю  шану,
Коли  він  брав  моє  ребро  в  долоні  -
Шматочок  серця  взяв  мого,  кохана!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184221
дата надходження 16.04.2010
дата закладки 16.04.2010


Борода

Метелик

Лиш  мить  краси,
Лише  хвилинка  слави,
І  стільки  радощів
У  збуджених  очах!
І  не  проси!
Його  вже  вічність  вкрала,
Його  нема!
Лиш  тінь  у  небесах.
Він  вже  погас,
Лише  на  мить  оживши,
І  залишивши
Сім"я  на  цвіту,
Щоби  до  нас,
Самому  не  нажившись,
Дітьми  вернутись
Крізь  завісу  сну.
Ради  одного
Виблиску  польоту
Він  плазував,
Закутим  був  в  мішок.
Навіщо  слава,
Як  природа  проти,
Щоб  він  увись
Піднявся  до  зірок!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184262
дата надходження 16.04.2010
дата закладки 16.04.2010