Ніжність - Віталія Савченко: Вибране

гостя

Неймовірна… Сила…

                                           За  мотивами  повісті  
                                         “Тіні  забутих  предків”

-Кохатимеш?  ..  мовчали  сині  гори…
Лиш  вівці  сполошилися  в  отарі…
Лякала  ніч  глибинами,  як  море…
Бездонністю…  -  Чи  будемо  у  парі?
Чи  будем?...  гей!.  -    торкалося  смерічок…
Кричало  в  ніч…  котилося  по  схилах…
Топилось  в  чорних  водах  темних  річок…
Зникало...  зникло…-  чи  буду  щаслива?..

…-  за  тих,  хто  не  вклонився  цьому  дню…
Кого  світи  заводили    в  оману…
Хто  світлу,  водам,  вітру  і  вогню
Дари  складав…  за  зниклих  у  туманах…
Чия  дочасно  сплавилась  свіча…
Хто  в  коси  не  вплітав  весільних  стрічок…
За  блиск…    що  жив  в  закоханих  очах…
Та  розчинився  –  в  чорних  водах  річок…

-Кохатимеш?..  –  питалася  у  гір…
Лиш  коні  рвались  злякано  в  кошарі…
В  лісах  озвався  невідомий  звір…
А  той,що  вмів,  зганяв  докупи  хмари…
Звивалась  річка  зраненим  вужем…
Земля  кричала!..  плакала  –  вербою…
І  різав  хмари  грозовим  ножем
Отой,  що  вмів…  пускав  їх  за  водою…
Торкалась  ніг  смерЕкова  сльоза…
Котилась  небом  –  неймовірна  сила…
Гроза?..  Гроза!..  на  гори  йшла  –  гроза!
-Кохатимеш?!!  …….  Палагна…  ворожила…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577741
дата надходження 28.04.2015
дата закладки 03.05.2015

@NN@

Не спиться…

Я  зіроньку  кожну  впізнаю  в  обличчя,
А  з  місяцем  срібним  стрічаюсь  давно,
Тому-то  ночами  мені  і  не  спиться,
Порталом  у  світ  я  обрала    вікно.

І  тільки-но  вечір  лягає  на  місто,
Густа  пелена  огорта  ліхтарі,
Я  крила  вдягаю,  в  кімнаті  затісно,
На  мене  чекають,  десь  там,  угорі.  

Мої  походеньки  світами  до  ранку
Ніч  темна  ласкаво  сховає  між  зір,
А  з  першим  промінчиком  сонця,  мов  бранка,  
Стелюся  туманом  на  плечі  землі.

Я  зіроньку  кожну  знаю  в  обличчя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532773
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 28.10.2014

Наталя Данилюк

Залиш…

Урвала  голос  ві́трова  трембіта
І  цвіркуни  розпирскали  пісні...
Залиш  мені  медову  краплю  літа
У  гущі  кави,  чорно-смоляні́й.

Нехай  мені  розвидниться  раптово,
Коли  ти  будеш  десь  по  інший  бік,
Заграють  барви  тепло-кольорово
В  моїй  осінній  лагідній  журбі.

Коли  туман  моло́ками  густими
Стече  в  багряне  прядиво  дібров,
Я  заплету  свої  журливі  рими
У  світло-ніжний  спомин  про  любов.

Княгиня-осінь,  горда  і  вродлива,
Розсуне  штори  сивої  сльоти...
Залиш  мені  маленьку  краплю  дива
В  сім  океані  смутку  й  самоти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522194
дата надходження 08.09.2014
дата закладки 10.09.2014

Бойчук Роман

МИШКА-МИШКА… (Дитяча. Музика Михайла Герца)

[i][b]Слова  -  Романа  Бойчука
Музика  -  Михайла  Герца[/b][/i]

І.
Нашій    мишці    сіроманці
Вуса    білі    у    сметанці.
Навтьоки    вона    прудка
Від    домашнього    кота.

Приспів:
Мишка-мишка,    шкряботушка    -
Хвостик    дротиком,    два    вушка,
Чорні    очка,    наче    цятки.
Любить    мишка    в    нірці    спатки.

ІІ.
Заховала  у  куточок
Сиру  ласого  шматочок.
Нишком  з‘їла  свій  обід,
Щоб  не  бачив  кіт-воркіт.

Приспів:
Мишка-мишка,    шкряботушка    -
Хвостик    дротиком,    два    вушка,
Чорні    очка,    наче    цятки.
Любить    мишка    в    нірці    спатки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505841
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 19.06.2014

@NN@

Чи сон здолав, чи дійсністю я марю…

Чи  сон  здолав,  чи  дійсністю  я  марю  -
На  маках  роси,  горизонт  у  хмарах,
Волошки  кобальтом  відтінюють  жита.
Мій  рідний  край,  Вітчизнонько  свята,
Чому  красу  твою  на  шмаття  рвуть  заблуди,
Допоки  в  Україні  нестабільність  буде,
Чом  між  собою  ми  гриземось,  мов  собаки,
А  на  полях,  віднині,  кров  цвіте,  не  маки?
Не  маєм  гордості  за  край  в  якім  живемо,
Бо  по  чужих  церквах  поклони  Богу  б'ємо,
Чужим  правителям  співаємо  -  Осанна...
О,  Земле  рідна,  найгарніша  сама,
Чому  вродила,  плевела,  не  жито?
Знову  дітей  твоїх  розтерзано,    убито.
Ще  поки  нові  виростуть  герої,
Нам  довго  сльози  лити  із  тобою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504523
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 12.06.2014

Крилата (Любов Пікас)

Віршик про матусю

Мама  діток  родить.
Мама  діткам  годить.
Ніч  недосипає,  
На  руках  гойдає.
Як  маля  в  тривозі,
Гладить  руці,  нозі,
Цьомками  вкриває,
Небо  прихиляє.
Ангелів  і  Бога
Просить  про  підмогу,
Щоб  завжди  чували,  
Зла  не  підпускали
Хижі  чорні  бризки  -  
Лиш  любові  блиски.
Як  маля  зростає,  
Жить  його  навчає
Між  людьми  у  світі.
Мов  бджола  у  цвіті,  
Так  весь  день  в  турботі  –  
В  думах,    у  роботі.
В  навчанні  поможе,  
Приготує  ложе.
Хоч  вже  сил  не  має,
Казку  почитає,
Зранку  в  божій    ласці
На  город  подасться,
Огірки  посіє.
Це  вона  уміє!
Виполе  травичку.
Заплете  косичку.
Зварить  суп  чи  борщик.
Цвіт  посадить  в  горщик.
В  шафі  і  комоді
Поскладає  одяг.
З  ніжністю  святою,
З  радістю,  любов'ю
Їжу  приготує,
Діток  нагодує
Мама-трудівниця,  
Справжня  чарівниця.
І  за  це  рідненьку
Маму  дорогеньку
Щиро  і  завзято
Привітають  з  святом
В  день  чудовий  світлий
Діти  її,  квіти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498120
дата надходження 10.05.2014
дата закладки 11.05.2014

Мазур Наталя

Мені б…

Мені  б  до  тебе  схилитись,  любий,
І  не  питати,  що  з  нами  буде?
Погладить  ніжно  густе  волосся:
Чи  наше  літо  вже  відбулося?
Відколосилось  і  відспівало,
Чому  з  тобою  любились  мало?
Чому  багато  було  негоди?
Роки  промчали,  як  бистрі  води...
Стаю  навшпиньки,  щоб  трохи  вище,
Мені  б  до  тебе  на  відстань  тиші.
На  відстань  думки,  на  відстань  слова,
Щоб  лиш  очима  велась  розмова,
І  поцілунком  зігріти  б  очі,
Мені  б  до  тебе  на  крилах  ночі!
Ця  ніч-примара  зійде,  не  буде,
Мені  б  з  тобою  навіки,  любий!

25.03  -  24.04.2014  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497481
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014

Леся Геник

Коли каштани зацвітуть…

Коли  каштани  зацвітуть  
(Весна  уже  нерання...),
У  серці  стежку  віднайду
До  ясного  світання.
І  заяріють  береги
Барвисто-веселково,
Розгомоняться  навкруги
Мелодії  любові.

У  грудях  сонце  спалахне
Таким  жаданим  дивом!
До  танцю  поведеш  мене
Залюблено-щасливу.
І  я,  хмеліючи  сповна,
Горнутимусь  до  Тебе.
Зодягне  крила  далина,
Майне  у  синє  небо.

На  хвилю  спинить  кроки  час,
Немовби  десь  у  Раю...
Кружлятиме  кохання  нас
У  залі  світломаю
Посеред  лагідних  пелюсть,
Вознесенням  осанни...
До  Тебе,  серденько,  горнусь  -  
Поглянь,  цвітуть  каштани...
(6.05.14)

PS.  У  Станіславові,  не  важачи  ні  на  що,  магічно  квітують  каштани...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497362
дата надходження 07.05.2014
дата закладки 07.05.2014

Леся Геник

Сьогодні у Неба німіють уста

***
Сьогодні  у  Неба  німіють  уста,
Захмарився  овид  журбою.
Не  видно  дороги,  де  квітнуть  літа,
Видніє  лиш  та,  що  з  бідою.

У  сиві  тумани  запнулася  даль,
Немов  одинока  черниця,
На  чотках  вишіптує  дощ  і  печаль
Відрада  її  журнолиця.

Плететься  наосліп  у  лету  світів,
Туди,  де  ніхто  не  чекає.
Свобідних  не  люблять  у  сему  житті,
Невольних  у  той  не  пускають...

Тож  як  догодити  в  несонячну  мить
Богам,  що  востали  із  мертвих?
На  віях  у  долі  безсилля  бринить,
Бо  знову  судилася  жертва.

Бо  вкотре  волочить  дорога  ота,
Що  коле  терново  бідою!
Незрушно  німують  Небесні  уста
І  хмариться  овид  журбою...
(30.04.14)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495939
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 30.04.2014

Салтан Николай

Шматочок раю

[img]http://cs606923.vk.me/v606923008/6613/Kb-BC9Cxy1o.jpg[/img]
Волів  би  вітер  щастя  заплітати  
В  зелене  листя  ранньої  весни.
Отак  і  я  хотів  би  відчувати
Твої  обійми  теплі  з-за  спини.

Бо  ти  для  мене,  мов  шматочок  раю,
Серед  весни  лапатий  ніжний  сніг.
До  губ  твоїх  невільно  припадаю,
Що  аж  земля  пливе  з-під  моїх  ніг.

Пянію  я  від  ніжності  цілунків,
Та  тільки  тих,  що  память  береже  -
Ось  так  життя  позводило  рахунки,
Що  серце  досі  пробирає  щем.

Я  сподіваюсь  ти  колись  пробачиш
Мою  невчасну,  спізнену  любов.
І,  видно,  час  тепер  не  мій  товариш  -
Тебе  несе  від  мене  стрімголов.

І  не  знайти  відради  в  сьогоденні,
Що  так  невпинно  змушує  мене
Забути  все,  любов  свою  блаженну,
І  навіть  те,  що    небо  голубе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493138
дата надходження 17.04.2014
дата закладки 24.04.2014

Салтан Николай

Любити, як колись

[img]http://cs7009.vk.me/c616420/v616420008/788b/_MreG95EZVs.jpg[/img]
Небо  вічно  прихиляв  я
До  твоїх  ласкавих  рук,
Твердо  вірив  -  ти  остання
Із  моїх  найкращих  мук.

В  насолоду  були  сльози  -
Після  них  блаженства  мить,
Як  ранкові  чисті  роси,
Зачерпаєш  із    трави.

Освіжила  прохолода  -
Знову  чую  голос  твій,
Неповторна  яка  ж  мова,
Наймиліша  із  усіх.

З  часом  світ  перемінився
І  твій  голос  трохи  стих,
Ми  ж  руками  все  тяглися,
Та  торкнутись  не  могли…

Може  небо  важче  стало  
(Подалося  вже  увись),
Може  сил  мені  забракло
Так  любити,  як  колись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487499
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 24.04.2014

Крилата (Любов Пікас)

АЛЕ ІЗ СЕРЦЕМ ЩОСЬ УЖЕ НЕ ТЕ

Мені  здається,  вся  біда,  що  є,
Не  з  нами,  не  тепер,  не  в  Україні.
Бо,  як  і  вчора,  сонечко  встає,
Промінням    лиже    довгі  сірі    тіні,
Співає  пташка  в  туєвім  гіллі,
Дитя  дарує  посмішку  іскристу,
Народжується  день  в  густій  імлі.
Немов  метелик  з  лялечки  у  листі.
Але  із  серцем  щось  уже  не  те,  
Не  та  душа,  в  ній  радість  загубилась.
Весна.  А  в  серці  осінь  сум  плете.
Була  любов...  Куди  вона  поділась?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493868
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 23.04.2014

Крилата (Любов Пікас)

Що ж ви, крила мої?

Що  ж  ви,  крила  мої,  затяжіли?
Чи  не  чистила  вас  я  щодня?
За  вікном  так  сади  побіліли,  
Все  сміється,  лиш  журюся  я.

Загубився  мій  сенс  в  світі  жити,
Як  піду,  не  помітить  і  тля.
Буде  дощ,  як  завжди  моросити,    
Щедро  зело  ростити  земля.

Ех  ви,  крила,  вас  шила  я,  шила,
Все  збиралась  в  далекий  політ.
Вже  зима  скроні  снігом  укрила.
І  у  жилах  крупинками  лід.  

На  землі  я...  А  прагла  літати
(Я  у    снах  це  робила  колись).
Може,  крила,  вас  ще  підлатати,
І  візьметься  омріяна  вись?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491621
дата надходження 10.04.2014
дата закладки 12.04.2014

Крилата (Любов Пікас)

УКРИЛОСЬ НЕБО

Укрилось  небо  хмарами  густими.
Сховали  цвіт  дерева  у  саду.
Ридає  вітер  в  гіллі  яворини.
Спинило  сонце  золоту  ходу.

А  ще  недавно  променями  грало
В  квітучій  абрикосі  запашній,
Земля  з  шовкових  ниток  килим  пряла,
Під  ноги  клала    Весні  молодій.

А  бусли!  Як    кружляли  ніжно  в  парі!
І  я  колись  щасливою  була.
Так    палко  серце      грало  на    гітарі.
А  нині  обірвалася  струна…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491418
дата надходження 09.04.2014
дата закладки 12.04.2014

Крилата (Любов Пікас)

Зацвіли тюльпани дикі

Зацвіли  тюльпани  дикі
Побіля  ріки.
Наче  дзвони  срібноликі
Їхні  голівки.
Водами  Дніпра  налиті,
Вибралися  в  путь,
Коли  сонце  у  блакиті
Ворони  клюють.
Зацвіли,  в  серця  принесли
Трохи  світлих    втіх.
В  них,  мабуть,  життя  воскресле
Тих,  хто  в  землю  ліг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491239
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 12.04.2014

Шон Маклех

Сумую на березi океану бiля селища Накiл

           «Сім  років  Конан  мак  Ліатлуахра  
               жив  поза  законом,  
               вбиваючи  людей  та  собак,  
               викрадаючи  худобу…»
                                         (Із  давніх  ірландських  скел)                                                                                                                                

 Колись  давно  подорожуючи  Коннахтом  я  зупинився  на  березі  океану  біля  селища  Накіл.  Дивлячись  у  нескінченну  далину  води  я  думав  про  сумну  і  трагічну  історію  Ірландії,  про  нескінченні  війни  між  кланами  та  королями  –  без  мети  та  причини.  І  тоді  зовсім  зажурившись  я  написав  таке:

 У  дзеркалі  калюж  помітив  тінь  свою  сліпу
 Ти  чуєш,  Еохайде*,  чуєш?  Напни  вітрила.
 Я  істину  шукав  в  бувальщинах  легку  й  просту
 І  ноги  донести  до  Дубліна  мені  не  сила.
 Свічада  днів  чужих  мені  як  придорожні  знаки,
 Із  дивними  людьми  над  прірвою  іду  –  отак  судилось
 А  на  полях  Ірландії  –  червоні  маки  –  
 Сліди  легенд  сумних  –  буття  спинилось.
 Ми  легковажимо  життям  –  такі  вродились
 Чи  то  наш  острів  замалий  чи  все  приснилось…
 На  півночі  оленя  загубився  слід  і  три  поети  
 За  таїною  йдуть  чи  то  пливуть  в  свої  сонети.
 І  я  пісень  старих  сумних  собі  на  рану
 Поклав  і  журюся  –  колись  і  нас  не  стане…

 Примітки:
 *  -  це  я  про  Еохайда  Мугмедона,  а  ви  про  кого  подумали?  В  Ірландії  кілька  десятків  королів  носили  таке  ім’я…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450391
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 27.03.2014

Олександр Букатюк

Ксенії Мардян*

Безіменні  герої  Майдану,  
що  не  рвались  до  сцен  і  трибун,
ви  зірвали  із  духу  кайдани
і  відкинули  часу  табу.

Ті  недоспані  ночі  і  втома  –
є  бальзамом  на  рани  Христа.
Саме  ви,  для  юрби  невідомі,
Україну  зняли  із  хреста.

Безіменні  герої  Майдану,
поіменно  вас  знає  Господь...
Україна  новою  постане,
коли  в  неї  такий  є  народ.





*Ксенія  Мардян  –  одні  із  тих  безіменних  героїнь,  яка  працювала  на  кухні  «Палацу  Свободи»  не  зважаючи  на  втому  та  недосипання.  Сподіваюсь,  що  завдяки  цьому  віршу  хоча  б  її  ім’я  знатимуть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488490
дата надходження 27.03.2014
дата закладки 27.03.2014

Наталя Данилюк

Тут сонце розбивається об вежі…

Тут  сонце  розбивається  об  вежі
І  кровоточить  яблунями  в  день,
Цвітуть  сади,  горять,  мов  у  пожежі,
Димить  пелюстя  з  вижухлих  кишень.

На  вербах,  мов  на  гойдалках  зелених,
Вітри  росу  колишуть  золоту,
Маленький  жук  на  вусики-антени
Пташині  трелі  ловить  на  льоту.

Тут  береги,  мережані  стібками
Духмяних  трав,  зіп'ялися  у  вись,
Квітки  кульбаби  жовтими  пучками
Зарінками  сухими  розбрелись.

А  зорі,  мов  загублені  монети,
Щоночі  застрягають  в  димарі,
Старих  тополь  готичні  силуети
Окреслюють  лимонні  ліхтарі.

Тут  ранки  свіжі,  скупані  у  м'яті,
Зміїться  річка  по́логом  лляним
І  світлих  мрій  метелики  строкаті
Вовтузяться  у  пазусі  весни.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488378
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 26.03.2014

Мазур Наталя

Біла завія

Де  проходить  незримий  рубіж
Між  майбутнім  і  важко-минулим,
Ти  розгублений  досі  стоїш
Осокором  самотнім.  Заснули

Почуття.  Не  турбує  їх  час...
Тільки  інколи,  наче  в  тумані,
Щось  знайоме  відчуєш,  і  враз
Все  зникає.  Лише  на  світанні,

Як  недовгий,  пожаданий  сон
Твою  душу  огорне  і  тіло,
Бачиш  погляд  мій  вірний,  і  знов
Його  губиш,  прокинувшись.  Біло

Замітає  завія  сліди,
Спраглі  мрії,  палкі  сподівання.
Ти  покликав  мене  у  кохання,
Тільки  сам  забарився  прийти.

12.  2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472104
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 13.01.2014

Крилата (Любов Пікас)

Подяка

До  всесвітнього  дня  слова  "дякую".

Я  Богу  дякую  за  те,
Що  народилась,
Що  я  така,  якою  є,
Що  не  зломилась.

Що  поруч  матінка  була
Зі  мною  мила,
Що  годувала,  підняла,
У  світ  пустила.

За  весь  земний  до  нині  путь,
За  дім,  родину,
За  цвіт,  пташину,  що  несуть
Тепло  у  днину.

За  діток  і  онуків  теж  -  
Насліддя  роду,  
Котрих  кохаю  до  безмеж,
Як  риб'я  воду.

Я  Богу  дякую  за  те,  
Що  українка.
Що  чиста  в  мене  поки  є
Іще  сторінка,

Де  дописати  прагну  те,
Що  спланувала.
Я  Богу  дякую  за  все,  
Що  маю  й  мала.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471830
дата надходження 11.01.2014
дата закладки 13.01.2014

Наталя Данилюк

Січневий дощ

Січневий  дощ  настирливо  січе,
На  во́гких  вікнах  креслить  піктограми.
Схилюсь  тобі  на  стомлене  плече  -
Така  шалена  відстань  поміж  нами!..

Така  глибока  прірва  у  словах,
Таких  неспівпадінь  і  заперечень...
Допоки  сніг  виборює  права,
Ми  на  межі  проще́нь  і  самозречень.

Допоки  іній  зранку  крадькома
Фольгою  огортає  сонну  липу,
Мені  болить  ця  вижухла  зима
До  хрумкоту  суглобного,  до  хрипу...

До  наростань  серцевих  амплітуд,
До  німоти,  що  тисне  невимовно!..
Рятую  душу  вперто  від  застуд,
А  від  любові?    Це  ж  невиліковно.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472059
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 13.01.2014

Вразлива

Репортаж з поетичного майданчику.

"Поетичний    майданчик".    Таку    назву    дав  Ігор    Лазаришин  ,конференц-    залу  "  Галичина".  На    сьогоднішній    презентації    першої    збірочки    віршів  -  нашої    яскравої  ,  як    осінь    і    теплої    та    доброї,як    літо      Віти    Савченко  ,  на    сайті    під    ніком    Ніжність.На    правах    господаря,журналіста-критика,кілька    слів    завжди    від    нього.  Здавалось    би  ,що    надто    суворий,вимогливий  .  Та    ми    вже    знаємо    цю    людину    і    уважно    прислухаємося    до    порад,зауважень    з    вдячністью    розуміючи,що  все    для    нашого  добра    і    росту,    як    гідних    літераторів.    Збірочка  "Все    це    -    душа    моя  "  вийшла    досить    гарною.Редагувала    цю  книжечку    Наталя  Данилюк.    В    своєму    виступі    вона    підкреслила,що    твори    Віти    ототожнюють  її    душевність,щирість,родинність,всевіддайність    та    любов    до    Бога.    Жінка,    що    багато    пережила,    пропустила    через    себе  ,вистояла    завдяки    любові    й    вірі..Автор    відкрила    душу    перед    читачем,а    це    досить    героїчно.  На      святі    була    присутня    родина  ,  мама,сестра    Леся    поетеса,яку    ми    всі    знаємо    під    ніком    Адель  Станіславська.Пригадала    дитячі    роки.  Бо    ще    з    дитинства    Віта    мала    задатки    до    поезії    і    режисури.Як    підтримка    коханий    чоловік    і    діти-синочки,що    дуже    гордилися    з    своєї    мами.  Гарні    слова    і  декламування    віршів    зі    збірочки,  прозвучали    в    виконанні    приятельки-  вчительки    26    школи    обласного    центру..Приїхала    чудова    поетеса  Людмила    Палагняк,  котра    також  висловила    свою    думку    відносно    збірочки.Авторка  її    чарує    ,  як    людина      з    сильними    двома    крилами  .  У    В.Савченко  тонке    відчуття      краси    природи.  Особливо    в    пейзажних      замальовках.    А    також      біль    і    неспокій    душі,яку    так    неординарно    описує    наша    Ніжність.    Наш    любий    Ярослав    Дорожний,як    завжди    з    прихованим    гумором    і    філософськими    порівняннями,відзначив    першу    збірочку    піснею,    але    ще    не    поставленою    на    ноти,    і    як    завжди  з    нагоди    свята  подарунок    із    підтекстом..    Віктор  Насипний  із    Тернополя  поєднав    у    своєму    виступі    зауваження    і    захоплення    певними    творами.  Побажав    подальшого    росту    в    поезії  і    прозі.    Наша    Леся  Геник    ,  як      завжди    чарівна    ведуча    і    декламатор,так    захопилася    читанням    віршів,що    як    сказала    на    закінчення    зустрічі    Оксана    Пронюк    ,  не    залишила,    що    із    цієї    поезії    цитувати    іншим    присутнім.  То    ж    своїми    словами    сказала,що    Віточка    в    своїй    збірочці      виклала  ,  мов    на    таріль    усі    мінорні    моменти    свого    життя.Відзначила    її  як    сміливу,серйозну.  А  мова      її    красива,виколисана    й    пісенна.Книжечка    охопила    досить    великий    період    творчості.  Одним    словом,    назвала    її    натхненною    бджілкою.Великою    радістью    для    Віточки    був    виступ      прекрасної    гості    з    чарівним    голосом,що    нас    не  вперше    зачаровує  -  красуні    Йорданочки    Дранчук.  Від    сестрички    Адельки    подарунком-чудова    відеокомпозиція..    Всі    ми    дуже    тішимося    успіхом    нашої    Віточки    з    надією,що    скоро    вона    в    новому    амплуа    дитячої    поетеси-казкарки,    і    підніметься    на    вищий    щабель    майстерності  .  Винесе    на    суд    маленького    читача  ,    свою    дитячу    збірочку.  Легких    крил  ,  Тобі,    люба    в    нелегкому    польоті!    З    найкращими    побажаннями    Данута    Сем*янів  /Вразлива/,  підкоректував    колега    по    сайту  /VIN/

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461140
дата надходження 17.11.2013
дата закладки 19.11.2013

Наталя Данилюк

В безлюдді

[img]http://photos.wikimapia.org/p/00/02/80/87/21_full.jpg[/img]

Примарилось,  що  моляться  дощі
Між  ку́полів  старих  готичних  сосен.
Монашкою  блукає  ту́жна  осінь
У  довгому  потертому  плащі...
Перебирає  вервицю  краплин
Під  шурхіт  золотого  листопаду,
Між  нетрями  занедбаного  саду
Кремезний  дуб  розкинув,  наче  млин,
Свої  розлогі  віти,  у  дворі
Схилилася  вдовою  сива  хата
І  стріха  покручена,  пелехата,
Повисла  на  старому  димарі,
Неначе  бриль.  У  вибиті  шибки
Вітри  холодні  свищуть,  ніби  коні,
І  перепрілі  стіни,  безборонні,
Мов  ліхтарі,  вогніють  крізь  віки.
І  так    прозоро  дихалось  мені  
У  цю  блаженно-молитовну  месу!..
Мов  серед  стін  старого  Херсонесу,
Блукала  я  в  безлюдній  глушині,
Де  все  таке  цілюще  і  живе
Зоріло,  грало  світлом  на  привіллі!
Іскрили  в  душу  яблука  дозрілі,
Чи  ж  їх  ніхто  століттями  не  рве,
Що  горнуться  так  любо  до  грудей
Чужій  і  неприкаяній  приблуді?

Трапляється,  що  в  дикому  безлюдді
Не  так  самотньо,  як  серед  людей.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458342
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 04.11.2013

Адель Станіславська

Мені б…

Мені  б  реакцію  мангусти,
що  тлумить  прудко  скорпіона.
Аби  не  ширилося  пусто*
гірке  –  доволі  вже  солоного.

Мені  би  антилопи  грацію,
жагу  і  міць  у    виживанні.
Замість  чуттів  сердечних  –  раціо,
імунітет  до    лінчування.

Мені  би  воркотати  кішкою,
на  суєту  ліниво  мружачись.
Мені  би  зникнути…  на  трішки  хоч  -
Дарма…  собою  бути  дужа  лиш.

*пусто  -  намарне,  даремно

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458328
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013

@NN@

Осіння туга…

Стікають  дні
У  чашу  осені
Краплинами  прозорими.
Холодне  небо
В  темну  ніч
Стікає  зорями.
Ген  потяглися
Журавлі
За  обрій  клином.
Верба  під  вітром  
До  землі
Зігнула  спину.
Над  ставом  
Тихо  осока
З  дощем  шепочеться  -
*Ще  день  чи  два
І  сніг  піде,
А  так  не  хочеться.
Хоч  би  ще
Крапельку  тепла  -
Погожу  днину,
Щоб  осінь  
Золотом  змогла,
Хоч  на  хвилину,
Прикрасить  
Листя  і  траву,
І  все  навколо,
Ще  хоч  би  раз,
Один  лиш  раз,
Побачить  *sоle*.

sole  (італ.)  -  сонце

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452325
дата надходження 03.10.2013
дата закладки 23.10.2013

@NN@

ПРО ДОЩ…

Люблю  мелодію  дощу,
Його  дзвінке  стаккато...
Осінній,  літній,  весняний...
Чи  в  полі  стрів...  загнав  у  хату...
Затих,  замріявся,  ущух,
А  чи  зове  гуляти...
Радію  й  досі,  мов  дитя...
Й  під  шум  дощу  люблю  поспати...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454452
дата надходження 14.10.2013
дата закладки 23.10.2013

Хлопан Володимир (slon)

СОН, , , ,

А  Ти  так  усміхаєшся  вві  сні,
неначе  бачиш  дивовижну  чудо-казку!
Будь-ласка,  краєм  ока  дай  мені
у  сон  Твій  глянути,  торкнутися...  Будь-ласка!
Я  хочу  залишитися  у  нім,
де  ми  удвох  такі  казково  -  невагомі
У  домі...  Райський  сад  -  казковий  дім
Я  -  королевич,  Ти  -  царівна  в  тому  домі
О  ні,  прошу,  очей  не  відкривай!
Не  випускай  зі  сну  гарячої  жар-птиці!
Хай  сниться  дивовижа...  Тихий  рай
Не  відкривай  очей...  Хай  наша  казка  сниться...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448487
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 23.10.2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.10.2013

валькірія

ЗАБАВИ РОЗУМУ

Не  відаєш  туги  моєї,  Космосе!
Стікає  сум  по  венах  і  не  спиниться,
В  пульсаціях  твого  звучу  я  голосу
І  вірю  в  те,  що  мрія  ця  окрилиться.

Ловлю  тепло,  що  рветься  через  відстані,
Ловлю  душею  всі  твої  означення,
Тавром  два  серця  наші  є  помічені
За  пристрасті,  що  досі  ще  оплакуєм.

Свідомість  догорає,  наче  знищена
Реальністю,  розтерзаною  прірвою,
Яка  між  нас  горою  є  найвищою,
Яка  безсонням  серце  прагне  вирвати.

Здається,  ця  любов  -  забави  розуму,
Для  тіла  і  душі  неначе  вбивством  є.
Колись  за  це  пробачення  попросимо,
Хоч  є  любов  завжди  безмежно-чистою...

У  сни  втікаю,  ходжу  лабіринтами
У  пошуках  того,  що  мною  втрачено.
Хтось,  може,  називає  це  інстинктами?
Пробач  мені  усе,  що  не  пробачиться!

В  очах  небес  шукати  нам  розгрішення,
Допоки  ще  душа  у  сяйві  зорянім.
Усе  вагоме  бачиться  на  відстані,
Усе,  що  справжнє,  ще  колись  повториться...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453606
дата надходження 09.10.2013
дата закладки 10.10.2013

Наталя Данилюк

В обіймах бабиного літа

Позолотила  руку  вільха-схимниця
Мольфару-жовтню,  листя  намела.
Бурлить  еспресо,  бульбашками  піниться,
Парує  в  сад  розніжена  імла.

Між  ниточок  мережив  павутинових
Сотає  літо  бабине  тепло.
Заплівся  вітер  в  кучерях  шипшинових,
Густим  барвінком  небо  зацвіло.

Бринить  світанок  райдужними  росами  -
Сповзають  краплі,  світлі,  ніби  ртуть.
Побудь  зі  мною  мрійницею,  осене,
Грайливим  літом  трішечки  побудь.

Вже  не  гірчать  порожніми  надіями
Мої  гаї,  зодягнуті  в  парчу.
Лоскочу  просинь  лагідними  віями,
Ступаю  в  день,  а  мариться  -  лечу!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453321
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 09.10.2013

Хлопан Володимир (slon)

РОЗЛУКА, , , , НІЧ

Шумить  вечірній  Київ,  мерехтить
Десь  квапиться  і  мчиться  без  упину
А  десь  далеко  мій  синуля  спить
В  краю  далекім  спить  моя  дитина

А  я  не  сплю.  Вдивляюся  у  ніч
В  осіннє  небо,  холодом  багате
Ти  спиш  у  цю  годину,  певна  річ
солодким  сном.  Чи  сниться  Тобі  тато?

Мені  хоча  б  на  хвилю,  хоч  на  мить
до  Тебе  доторкнутися  устами!
Хай  Бог  Тебе,  Твій  сон  благословить!
До  неба  промовляю  неустанно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453345
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 09.10.2013

Наталя Данилюк

Осінньо-мрійне

Ця  хвороблива  осінь,  ці  дощі
Вселенського  масштабу,  ці  тривоги...
Сріблиться  бісер  в  мене  на  плащі,
Цілують  краплі  тріщинки  дороги.

Сирого  листя  в  парку  намело,
Немов  обдертих  аркушів  порожніх.
В  ліхтарних  мушлях  вистигло  тепло,
Гірчать  полинно  очі  подорожніх.

Шаленим  тріском  вибитого  скла
Пронісся  вітер  -  лиш  його  і  чути!..
Мабуть,  і  я  себе  не  вберегла,
Ковтнула  тугу  краплею  цикути.

В  терпкій  сонаті  зливових  безсонь
Шукає  серце  втомлене  розраду.
Так  хочеться  твоїх  палких  долонь,
Під  теплим  пледом  кави  й  шоколаду...

Простих  розмов  про  все  і  ні  про  що,
Торкань,  цілунків,  поглядів  і  дива.
Якщо  колись  зустрінемось,  якщо...
Сама  собі  позаздрю,  бо  щаслива!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452731
дата надходження 05.10.2013
дата закладки 07.10.2013

Крилата (Любов Пікас)

Роби, що можеш

Так  вчора  холодно  було  -  
Теплінь  сьогодні.
Зірвала  темне  полотно
Небес  безодня.

Скупалось  сонце  у  хмарках,
Жучки  в  отаві.
Заграла  радість  у  думках,
І  світ  з’яскравів.

Чекаєш  чуда?  Чудо  є  -  
Живеш,  існуєш!
Тобі  дається  лиш  твоє.
То  чом  сумуєш?

Торкнулось  сонечко  щоки.
Всміхнися  гоже.
Тікають  миті,  дні,  роки.
Роби,  що  можеш!...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452916
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 06.10.2013

Крилата (Любов Пікас)

Чекати серце не втомиться

Хоч  не  зуміла  Вас  зустріти,
Сторінку  чистою  тримаю.
Нікого  в  дім  свій  не  зігрітий
Без  каганця  я  не  пускаю.

Без  каганця,  що  чисто  рівно
Горить,  не  тліє,  не  димиться.
Хай  серце  кригою  -  все  рівно
Воно  чекати  не  втом́иться.

Чи  Вас  зустріну  днем  осіннім,
Коли  тепло  зімкне  повіки,
Чи  в  час  весняного  цвітіння  –  
Однаково,  аби  навіки.

Аби  заповнити  сторінку
Сюжетом  радісним,  ласќавим.
Аби  пір’їнка  до  пір’їнки  –  
І  у  політ,  до  зір  яскравих.

Щоб  Вам  сказать:  «Ви  мої  крила,  
Мій  подих,  серця  стук  ритмічний.
Я  довго  Вас  в  думках  носила.
Тепер  Ви  мій,  навіки  вічні!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452288
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 04.10.2013

Патара

Прости нам, Отче, ми лиш люди…

Усі  ми  різні  :  праведні  і  грішні,
Хоч  грішних  більше,  шкода,  але  факт.
Іде  життя  то  миттю,  то  неспішно,
Хотілося,  щоб  трішечки  не  так.
В  гріху  зачаті,  роджені  у  муках...
Коли    зійдемо  з  цього  шляху  ми?
Складемо  у  молитві    наші  руки,
Бо  ми  -  лиш  люди  й...будемо  людьми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452199
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 04.10.2013

Наталя Данилюк

Залишені слова

Слова  мені  залишились  і  все,
Нічого  окрім  слів  -  скупа  розрада...
Кривим  розмитим  почерком  есе
Виводить  дощ  по  сірих  автострадах.

Під  парасольку  туляться  вітри,
Січуть  в  обличчя  краплі,  ніби  струни.
Зітри  мене  із  пам'яті,  зітри,
Як  вічність  на  табличці  древні  руни...

Як  захмеліла  впевнена  весна
Останній  сніг  роздмухує  у  полі.
Густої  зливи  сива  пелена
Сповила  шовком  пальці  захололі.

Похмуре  небо  ру́ном  затяглось,
Надуло  щоки  зморені  старечі.
Слова  мені  залишились  -  хоч  щось,
Хоч  проблиски  в  холодній  порожнечі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452196
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 03.10.2013

Helen Birets

З ВІТРОМ

Я    каву    заварю    собі    сама
І    постіль    незастелену    залишу,
Хай    скористається    теплом    Зима
Та    заметіллю    цю    зруйнує    тишу.

В    солоне    море    душу    опущу,
Хай    заживе,    як    рани,  що  на  тілі.
На    жаль,  від    болю    я    не    захищу,
Бо    ж    і    самій    уже,    мабуть,    несила...  

Розтоптана,    зневажена,    дарма!
І    босими    на    склі    стою    ногами,
Та    сухо    там,    бо    крові    вже    нема,
Стекла    вона  болючими    сльозами...

Відбілена,    без    болю    ─  чистий    лист,  
А    чи    почну    писати    знов    -    не    знаю.
Знівечений,    щоб    знову    жити    -    хист,
Здається?    Ні!    Бо    з    вітром    вже    зникаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451974
дата надходження 01.10.2013
дата закладки 01.10.2013

Хлопан Володимир (slon)

ОСІНЬ….

І  знову  осінь,  знову  небо  плаче,
загорнуте  у  темно  -  сіру  шаль.
Йому,  мабуть,  ніколи  не  пробачу
оцю  печаль.  Оцю  свою  печаль!
Цей  сум  одвічний,  ці  раптові  сльози.
Цей  дивний  щем...  Сумний,  осінній  щем...
Я  ненави́джу  ці  метаморфози,
навіяні  вітрами  і  дощем!
Я  ненавиджу?  -  Мабуть,  не  сприймаю
і  не  люблю  важких,  осінніх  дум...
Я  Твоє  фото  з  портмоне  виймаю  -  
і  десь  зника  і  щем,  і  дощ,  і  сум...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450301
дата надходження 20.09.2013
дата закладки 01.10.2013

Хлопан Володимир (slon)

ПОТВОРА…. .

А  він  ішов...  Тулився  до  людей  -
потворний  кіт  -  обдерте  ліве  вухо
Більмом  на  оці  зиркав  на  дітей,
а  ті  кота  гамселили    щодуху

Та  він  ішов...  Шукаючи  любов,
горнувся  кіт  потворно  -  неповторний
та  гнали  його  люди  знов  і  знов,
і  лаяли...  Вже  майже  рефлекторно
..................................................
Одного  дня,  знайшло  його  дівча
розтерзаного  псами...  ледь  живого
Він  жалібно  і  кволо  так  нявчав...
Схилилася  із  жалістю  до  нього,

Потвору  приголубила  -  таки
Він  зболено  поглянув  на  дитину,
а  потім  пригорнувся  до  руки,
замуркотів...  
І  стихнув  за  хвилину

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448119
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 01.10.2013

Крилата (Любов Пікас)

В ДЕНЬ ВІРИ, ЛЮБОВІ, НАДІЇ

Хмарини  розчісують  вії
В  день  Віри,  Любові,  Надії.
І  сонце  до  них  по  дотичній,
Бо  свято  сьогодні  величне!

Три  діви,  святі  три  сестриці
Із  вірою  в  серці,  мов  криця,
Тіла,  що  ледь-ледь  розцвітали,  
На  смерть  без  вагання  віддали.

Померли,  Христа  не  зреклися.
З  них  кожній  казала  «Молися!»
Їх  матінка  люба  Софія.
А  ворог  вже  смертоньку  сіяв.

Померли  дівчатка  і  мати
В  сон  вічний  поринула  спати.
Пишалась  дітьми,  та  несила
Глядіть  їй  було  на  могили.

Крізь  муки  пройшли  всі  чотири.
Але  не  злякались  сокири.
Їх  душі,  неначе  лелії,
На  небі  Всевишній  леліє.

Їх  смерть  –  це  для  засторога.
Ростімо  ж  в  любові  до  Бога,
До  ближнього,  рідного  краю
Дітей  –  це  дорога  до  раю.

Нема  заборони  –  молися!
Не  кланяйся  злу,  не  корися.
Із  Богом,  з  добром  йди  у  світ
Крізь  товщі  болота  і  лід.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451901
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013

Наталя Данилюк

На межі

[img]http://mailbox.gazetevatan.com/MailFoto/10_49_0426935_6.jpg[/img]

Зупинишся  раптово  на  межі
І  в  шепоті  дерев  почуєш  Бога...
Десь  миготять  шалені  віражі,
А  в  тебе  -  рівна  сонячна  дорога.

І  у  твоїх  з  калюжами  слідах
Відбилось  небо,  чисте  і  високе,
Хмарин  лінива  біла  череда
Набилась  вітру  сивому  за  щоки.

Сочиться  в  душу  музика  легка,
Лелітками  кружляють  світлі  ноти,  
Чиясь  ласкава  впевнена  рука
Тебе  веде  в  небачені  красо́ти.

Душа  світліє,  диханням  своїм
Ти  піднімаєш  небо  над  землею.
Купає  день  в  шафрановій  імлі
Душі  твоєї  ніжну  орхідею.

Отак,  бува,  застигнеш  на  межі,
Здмухнеш  пилюку    відчаю  і  втоми,
І  світ  зітре  умовні  рубежі,
І  тіло  стане  майже  невагомим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450746
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 28.09.2013

Леся Геник

Вітаємо! (Весільне)

[color="#6600ff"][i]Щиро  вітаємо  Адель  Станіславську  
з  прекрасною  подією  -  одруженням  донечки  Яни!  
Всіляких  благ  молодятам,  любові,  здоров'ячка  
та  безмежного,  незмірного  щастя!  
А  нашій  дорогій  Аделечці  -  щирої  наснаги  
носити  горде  імення  молодої  тещі!  [/i][/color]
***
Пригорнені  весільним  рушником
Всміхаються  щасливі  молодята,
Балюють  гості  щедро  за  столом,
Втирає  нишком  сльози  тихі  мати.

Прийшла  та  мить,  коли  у  світлу  даль
Їй  донечку  благословляти  треба,
Видзенькує  душі  дзвінкий  кришталь
У  дзвоні  голосному  аж  до  неба.

І  сиплеться  у  залу  білий  цвіт
Господнього  ясного  завитання
На  добру  путь,  на  многа-многа  літ
Всіляких  благ  і  щирого  кохання!
(2.09.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446821
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 02.09.2013

Адель Станіславська

У цей радісний-сумний день…

[quote]Рідній  Душі  присвячую  з  тугою,  скорботою  і  любов'ю...
[/quote]
А  ти,  сестричко,  знала?
Ні,  не  знала,  
як  я  до  Тебе  в  гості  прилітав...
Як  душечка  моя  легкою  стала
ти  спала...  
А  я  сон  Твій  колихав.

Я  вдома  був  нарешті  через  роки.
Я  захотів  весільної  почуть...
Твоє  мої  серденько  чуло  кроки,
і  мозок  чув  тривоги  каламуть.

Було  весілля.  Виросли  онуки...
Ти  плакала  -  моя  душа  цвіла.
Онучка  цілувала  Твої  руки  -
сьогодні  під  вінець  вона  ішла.

І  грали  так  музики...  Файно  грали!
І  вальс  до  серця  щему  додавав...
Ти  знала,  сестро?
Ти  цього  не  знала...
Я  з  вами  був.
І  поруч  там  стояв...

2013р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446700
дата надходження 01.09.2013
дата закладки 02.09.2013

Крилата (Любов Пікас)

Наш зв'язок

Ми  ранками  прощаємось,  
Набираючи  з  очей  одне  одного  густоти    молока  з  медом.
В  обід  перемовляємось,
Посилаючи  безпровідним  зв'язком  енергію  сонця.
У  надвечір'я  сходимось,
Переливаємо  кохання  з  серця  до  серця  під  пледом.
А  опівночі  котимось
По  небесних  хвилях,    взявши  старт  із    квартирного  віконця.
Це  наші  будні  дні.
А  у  вихідні
Ми  скелелази,  що  сміло  долають  вершини,
Ясні  вогні,  що  горять  від  малої  лучини.
Лебеді-пт́ахи,  що  понад  світами  кружляють,
Крокуси-квіти,  котрі  між  снігів  розцвітають.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445378
дата надходження 25.08.2013
дата закладки 26.08.2013

olesyav

Секрет сивенької бабусі

Старенька  сивенька  бабуся
В  немоднім  смішнім  капелюсі
Ховає  у  торбу  картату
Цікавих  секретів  багато.

Там  –  спицями  плетені  хмари
І  в’язане  сонце  до  пари,
Дощами  вишивані  квіти
І  сни,  розмальовані  вітром.

А  ще  у  тій  торбі  знайдете
Пухнастий  кульбабковий  светр,
Сережки  й  намисто  із  вишень
Та  казку  від  сірої  миші,

Ще  сотню  пісочних  тістечок,
І  мир  для  усіх  суперечок,
Для  носика  –  цятки-веснянки,
Для  настрою  всім  –  забавлянки.

Секретів  усіх  не  злічити.
Та  знайте,  мої  любі  діти!
Як  стрінете  раптом  бабусю
В  немоднім  смішнім  капелюсі

І  з  торбою  в  синю  клітину  –
Всміхніться  тоді  неодмінно.
Бабуся  за  усмішку  добру
Секретик  вам  витягне  з  торби.
2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445013
дата надходження 23.08.2013
дата закладки 24.08.2013

Тамара Васильєва

А тиша буває різною…

Яка  різна  тиша  буває,  еге  ж?  Гарно  і  світло.  Бо  ж  тиша  може  бути  і  страшною,  і  гнітючою,  і  моторошною  також.
(Ніжність.  Коментар  до  вірша  "Тиша")

А  тиша  буває  різною…
Співають  у  ній  солов’ї.
І,  раптом,  стає  холодною,
Як  ночі  самотні  мої.
Без  тебе  шипить  гадюкою
В  душі  розпікає  вогнем,
І  кожна  хвилина  мукою,
Чекання  пливе  кораблем.
Не  хочу  я  тиші  слізної,
Не  можу  я  в  тиші  німій.
Порву  окови  залізнії.
В  цій  тиші  чужий  ти,  не  мій.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441227
дата надходження 03.08.2013
дата закладки 03.08.2013

Тамара Васильєва

А ти до мене посміхнися…

Я  напою  тебе  добром,
Цілунком  вигою  страждання.
І  посміхнеться  зірка  рання
Тобі,  мені  і  нам  обом.

Одна  стежина  за  селом
І  так  повіяло  теплом.
Ти  чуєш,  відступає  зло.
Було  всього,  всього  було…

Нам  треба  поле  перейти,
Життя  поділене  на  сажні.
І  милі  стеляться  поважні,
Пішла  дорога  у  світи.

Ти  ясний  місяцю  світи,
Щоб  я  побачила  і  ти.
Світанок  треба  зберегти,
У  росах  стільки  самоти.

Віддам  тобі  своє  тепло,
А  ти  до  мене  усміхнися...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440435
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 01.08.2013

Крилата (Любов Пікас)

Про неї

Вона  маленькою  бродила
Поміж  лугів,  лісів,  озер.
Її  у  транс  щораз  вводила
Природа,  мов  гіпнотизер.
В  її  очах  купалось  літо,
Пливли  хмаринами  думки.
Вона  завжди  раділа  світу,
І  свято  вірила  в  казки.
Вона  малою  гру  любила,
Її  манила  боротьба.
У  ній  поєднувалась  сила
І  щиросердна  доброта.
Вона  життя,  мов  сік,  ковтала
Хапала  миті  за  барќи.
І  книги  поїдом  з’їдала,
Немов  солодкі  цукер́ки.
А  потім  раптом  поскромніла.
Ступила  зрілість  на  поріг.
Вона  знайти  себе  хотіла.
Науку  гризла,  мов  горіх.
Вона  любов  на    смак  пізнала  -  
Солодка  була  і  гірка.
У  скриню  честь  свою  сховала.
Ключа  нікому  не  дала.
А  потім...  доля  чи  недоля
Її  схопила  на  гачок.
Скінчились  її  вільна  воля.
Змілів  живильний  потічок.
Лиш  діти  душу  її  гріли.
Робота  клала  в  кошик  плід.
А  хмари  купчились,  сіріли
І  сонця  затуляли  слід.
Дощами  лилася  тривога,  
Громами  розривався  біль.
І  довго  слалася  дорога,
Де  тільки  камінь,  кров  і  сіль.
Вона  ішла.  Вона  молилась.
З  останніх  сил  несла  хреста.
Та  якось  вранці  пробудилась  –  
А  за  вікном  цвіте  весна.
А  на  спині...  не  хрест,  а  крила.
В  очах  проміння  виграє,
У  тілі  молодеча  сила,
І  серце...  знову  казки  жде...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440049
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 31.07.2013

Тетяна Луківська

Не обгортайте душу самотою …

                                                                                                           

                                   (Ксеня  Габа:  інколи  людина  не  може    нічого      зробити  з  своєю  самотністю,  а    інколи  просто  боїться  ще  одної  дози  болю)


Вночі    вела  розмову    з  самотою,                                                                                                                                      
Здавалася  вона  мені  сумною.
Уранці  попрощатися  хотіла,
Сміливо  за  столом  вона  присіла…
-  До  серця  смуток    не  клади,-  просила,  -
Не  обгортай  мої  опалі  крила,
Не  зазирай  печаллю  в  мою  душу
Із  самоти  я  вибиратись  мушу…
Від  неї  я  невміло  відбивалась
Та  самота  щільніше  пригорталась.
Спокусливо  шептала  і  пророче…
І  світлий  день  ішов  у  смуток  ночі.
Тремтіла  кава  у  моїй  долоні,
Останній  промінь  стерсь  на  підвіконні,
А  самота  мостилася  під  серцем,
Неначе  стала    вже  життєвим  сенсом,
Неначе  ми  із  нею  стали  цілим…
Та,  просто,  якось,    друзів  поріділо.
Згубилися  слова  у  заметілі  
Думок,  що  у  мовчанні  посивіли…
Необережно  самоту  позвала…
-  Ти  відпусти  мене,  -    її  благала…
Так    щиро  я  просилася  на  волю,
Не  прогадати  ще  старалась  долю.
А  самота  скептично  усміхалась
І  залишати  душу    не  збиралась.
В  моїх  руках    давно  схолола  кава,
А  я  все  менше  й  менше  мала  права.
Ще  більше  в  низку  додавала    смутку,
Сіріло  вже  у  кожному  закутку.
І  серце  в    павутиння  обгортала…
Стояла    недоторканою  кава…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 24.07.2013

Крилата (Любов Пікас)

Нічне

Густим  крилом  накрила  ніч  холодне  небо.
Заснуло  сонце,  погойдавшись  в  промінцях.
А  я  не  сплю,  чекаю  зоряного  Феба.
Може,  шепне  щось,  як  не  буде  у  серцях.  

А  я  не  сплю.  Любов  весь  день  плела  і  шила,
Черпала  сили  із  небесного  ковша.
І  хай  я  м'язи  свої  трішки  натомила.
Але  ж  як  банно  розігрілася    душа!

А  я  не  сплю.  Хронічно  днів  не  вистачає.
У  ночі  кілька  тихих    відщипну  годин.
З  балкона  в  сонно-мрійне  небо  споглядаю.
О  де  ти,  зірко  моя,  щастя  швидше  кинь!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438588
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 21.07.2013

Крилата (Любов Пікас)

Доля взяла Добро на руки

Ненависть,  заздрість,  злість  зібрались.
Утрьох  напали  на  Добро.
З  останніх  сил  воно  трималось,
Але  не  впало  у  б*гно.

Стиснуло  губи  аж  до  муки,
А  з  серця  кров  текла,  текла.
Тут  Доля  підійшла,  на  руки
Взяла  Добро  і  понесла.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438190
дата надходження 19.07.2013
дата закладки 20.07.2013

Оля Бреславська

. . Леліють спогад пелюстки магнолій…

Без  ночі  нетутешній  мандрівник
Без  пари  з  уст  торкнувсь  моїх  долонь.
Заліз  у  душу  поглядом  і  зник,
А  я  тону  в  очах  його,  либонь.

Як  грім  з  ясного  неба  та  любов,  
Загорнена  у  погляди  жага,
Написана  чорнилом  і  пером-
Розірвана...і  спалена…чужа.

Носити  воду  в  ситі  почуттів
Чи  перед  совістю  упасти  долі?
Переживу,  а  ти  –  і  поготів
...Леліють  спогад  пелюстки  магнолій...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434244
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 13.07.2013

Леся Геник

Купальський вогонь

Майна*  горить,  поглянь,  майна  горить,
Метелики  вогненні  аж  до  неба  -
То  ніч  купальська  тайною  п’янить,
Дивами  пригортаючись  до  тебе.

Аж  пробирає  наскрізно  хмільне
Невідано-чуттєве  доторкання,
Возносячи  угору  неземне,
Священне  дійство  пломеню-ячання.

І  ти  летиш  у  відблисках  рясних,
В  густому  ароматі  чарозілля,
Довкола  вирій  крилець  золотих  -
Таємна  ніч  купальського  привілля...
(6.07.13)

*майна  (діал.)  -  гілочки  липи,  котрими  прикрашають  домівки  на  Зелені  свята
Саме  у  ніч  на  Купала  традиційно  спалюють  майну
 
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435727
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 13.07.2013

Оля Бреславська

Наодинці з дощем

Наодинці  з  дощем…
за  вікном…
На  зап"ясті  пульсує  спомин.
Кава  мовчки  гірчить…
Над  столом
витанцьовує  дика  втома.

Так  зрадливо  втікає  день
поміж  вчинки,  слова  і  мрії,
спокушає  і  губить  людей,
або  в  миті  надію  леліє…

Наодинці  з  дощем…
І  ловлю
у  долоні  солодкі  сльози.
Я  люблю  це  життя…
Люблю
чути  музику  в  тиші  прози.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435720
дата надходження 07.07.2013
дата закладки 13.07.2013

Леся Геник

Устами притулюся до землі…

Устами  притулюся  до  землі  -
До  тої,  що  найперша,  наймиліша.
У  рідному,  коханому  селі
Стареньку  хату  пригорну,  потішу.

Бо  десь  отут  усі  мої  літа  -
Іще  такі  наївні,  світлоокі,
Не  страчені  намарне  по  світах,
Дитячі  босоного-щирі  кроки.

А  над  вікном  ікони  пресвяті
Ще  й  до  сих  пір  молитву  пам’ятають
Оту,  що  матінка  на  самоті
Вигойдувала  аж  до  небокраю...

І  де  б  життя  тепер  не  повело,
Куди  б  не  простелилися  гостинці,
Зусюди  повертаю  у  село,
Тулю  уста  до  рідної  землиці.
(12.07.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437062
дата надходження 13.07.2013
дата закладки 13.07.2013

Адель Станіславська

Болить…

-  Ох,  якби  ж  то  вмерти...  Якби  ж  то  вмерти...

Але  смерть  не  кориться  забаганкам.  Вона  сама  знає,  коли,  до  кого,  та    у  який  час  прийти.  Комусь  вона  за  кару,  а  комусь  во  спасіння...

До  Миколи  вона  підійшла  вже  зовсім  близько.  Ходить  собі  по-під  хатою,  зазирає  у  вікна,  скрипить  штахетинами  старого  паркану,  б'є  рідким  дощем  у  шибу,  а  більш    спекою  літньою  дихає,  тільки  порогу  не  переступає.  Чекає.  Скільки  їй  іще  отак  тинятися  довкола  Миколиної  хати  -  сама  знає.  А  він  не  знає,  хоч  і    чує  її,  наслухає  її  кроків,  як  нескінченними  безсонними  ночами  терпить  тяжкий  біль  у  спотворених  ранами  ногах  та  навіщось  здоровому  упертому  серці...  А  воно  б'ється,  гупає  віддаючи  тим  потужним  стуком  десь  аж  у  сивих  скронях,  а  Микола  у  такт  тому  вигупуванню  раз-по-раз  запитує  себе  пошепки    та  стогнучи  -  за  що?  за  що?  що  я  кому  за  життя  зробив  злого?

Відповіді  нема.  Німує  нічна  тиша.  Бо  хіба  скаже    вона    Миколі,  що  людське  поняття  справедливості  і  Боже  провидіння  -  не  одне  і  те  ж?  Що  не  всі  хто  чинить  зло  -  терплять  муку.  І  не  всі,  хто  не  робить  зла  -  мають  легку  смерть...  А  мучеників  часто  Бог  тримає  на  гріхи  або  ласку  покути...  іншим.

 Немилосердна  спека,що  загусає  від  раннього  ранку  до  пізнього  вечора,  не  тане  навіть  уночі.  Гаряче  повітря  не  вистуджується  нічим  і  дошкуляє  хворому  не  менш  ніж  болючі  ноги.  Тут  на  самому  сході  України  завжди  так  -  улітку  сонце  пече,  аж  земля  репається,  хоч  руки  у  щілини  запихай,  повітря  сухе  і  гаряче,  дощу  не  допросишся  -  Бог  сам  знає,  де  і    коли  Йому  землю  поливати.

Приїхав  колись  сюди,  у  шахтарський  край,  батьківщину  посушливих  рудих  степів  і  високих  тополь,  ліпшої  долі  шукати  від  тої,  що  лишив  удома,  на  барвінковій  своїй,  смерековій,  буйно  зеленій  прикарпатській  землі,  де  ранки  дихають  свіжою  прохолодою,  а  босі  ноги  вмивають  густі  роси,  де  сонце  сходить  з-за  сусідської  стодоли  з  купою  пахучого  зеленого  сіна  і,  лагідно  та  неспішно,    кидає  своє  проміння  на  кожну  травиночку,  на  кожну  стебелиночку  чи  квіточку,  голублячи  -  вставай  дитино,  новий  день  настав...

Ліпшої  долі...

 Гарним  був  парубком,  вродливим,  розумним,  статним.  Як  відслужив  у  війську,  повернувся  у  рідне  село.  Влаштувався  працювати  сільським  завклубом.  Там  і  познайомився  з  вродливою  бібліотекаркою,  немісцевою  дівчиною  Марусею.

 Горличкою  туркотіла,  ластівкою  вилася  коло  нього,  зазирала  щиро  у  вічі,  шепотіла  слова  лагідні  та  пестливі,  зваблювала  гнучким  ладним  станом.  Закохався  Микола,  та  й  невдовзі  одружилися  собі  молодята.  А  що  не  було  куди  молоду  жону  додому  вести  -  дома  дві  сестри  жили  з  матірю,  одна  заміжня,  інша  на  виданні,  то  недалекі  сусіди  пустили  квартирантами  на  своє  обійстя  до  старої  незаселеної  хати.

Зажили  собі  у  любові  та  злагоді.  Лиш  дітей  не  було.  Однак  не  журилися  сим.  Молоді,  здорові,  роботящі,  зранку  до  ночі  на  роботі  та  на  газдівці  -  дасть  Бог,  будуть  ще  дітки,  аби  здоров'я...

Не  дав  Бог...  Та  й  щастя  тривким,  мабуть,  не  буває.  Бо  коли  його  забагато  -  віднятися  мусить.

Заговорили  по  селі  люди.  Недобре  заговорили.  Зачали  Марусю  Миколину  "у  зубах  носити",  нібито  спуталася  вона  з  колгоспним  агрономом,  та  й  чести  чоловікові  уриває.  А  він,  сліпий  дурень,  ні  сном,  ні  духом  не  відає.

Чи  ж  є  яка  подія  у  селі,  аби  не  була  вона  донесена  до  найглухіших  вух?  Немає.  Отак  і  Миколині  вуха  стали  повнитися  людським  поголосом.  Чи  був  дурний,  чи  упертий,  чи  так  любив  свою  щебетушку  Марусину  -  не  вірив  нікому  і  край.  Казав:  доки  не  побачу  на  свої  очі  -  не  повірю!

Ой,  Боже  ж,  Боже...  Нащо  Ти  дав  людині  язика?  На  саму  біду.  Людські  язики  теліпаються  -  лихо  множиться,  переноситься,  перегукується,  аж  доки  чогось  не  нагукає.

У  клубі  "крутили"  кіно.  Зайшло  уже,  мабуть,  далі,  як    за  половину,  коли  торкнув  Микола  за  плече  молодшу  сестру,  що  сиділа  в  темряві  задивленого  на  екран  залу:

-Іринко,  на  тобі  ключі,  закриєш  клуб,  як  усі  розійдуться.  Мені  додому  конче  треба.

Сестра  ключі  взяла  і  кивнула  на  знак  згоди.

А  Микола  рушив  до  виходу,  де  його  чекала  агрономова  дружина...

-  Ви  мені  пробачте,  Миколо,  але  я  не  годна  се  більше  терпіти.  Я  знаю,  що  вони  вкупі  і  знаю  де.  Ходім,  самі  побачите.

Дорога  додому  здалася  вічністю.

Як  переступили  за  браму  -  серце,  здалося,  перестало  битися.  У  вікнах  хати  було  темно.  Двері  були  заперті.  Світилося  лише  у  господарів  обійстя,  куди  і  постукали.

На  стук  визирнула  сполохана  господиня  -  що  ся  стало?

-  Маруся  в  тебе,  Ганю?  -  Мовив  Микола  чужим  голосом.

-  Нема  в  мене!  А  хіба  вона  не  в  хаті?

-  Може  й  у  хаті...  А  може  й  ні.  -  Мовив  тихо.  Раптом  на  його  обличчі  майнув  здогад.  -    На  стрих  мені  треба...  Драбину  дай.

-Чи  ти  здурів,  хлопе?  -  зиркнула  знічено  і  перелякано  водночас  Ганна,  нервово  косячись  на  агрономову  жінку,  що  стояла  біла,  як  мрець  поруч  зворохобленого  її  квартиранта.

-  Давай  драбину,  Ганю,  я  певен,  що  Маруся  на  стрисі,  а  як  не  даш  зараз,  то  я  й  тебе  приб'ю,  -  прошипів  той.

Ганна  поточилася  назад,  а  тоді  кинулася  до  стодоли  по  драбину.  Як  винесла,  Микола  вихопив  її  в  Ганни  і  приставив  до  стіни  хати  з  того  краю,  де  фаціят  даху  при  місячному  сяєві  блимав  вічиненим  віконечком.

Піднімався  по  ній  Микола  ватними  ногами,  що  ледь  його  слухались.  Ще  від  півдороги  до  верху  зачув  дивні  звуки  на  горищі,  що  не  залишали  ніяких  сумнівів  -  там  любилися  двоє.  Хоч  розумом  уже  розумів,  що  зараз  відкриється  його  очам  -  не  вірив,  не  хотів.  Та  ось  і  останній  щабель,  а  звуки  усе  голосніші.

-  Марусю,  -  покликав,  і  вмовк  від  сподіваного  подиву.

Пара  заклякла.  Маруся  вискнула  злякано  і  завовтузилася,  вивільняючись  з-під  розігрітого  любощами  агронома.  А  той  завмер  і  не  ворушився,  лише  дихав  важко,  намагаючись  робити  це  якомога  тихіше.  Але  тиша,  що  запала  на  стрисі  була  така  густа,  аж  дзвеніла.

-  Злазьте  обоє,  -  зронив  нащось  Микола  і  поволі,  ледве  пересуваючи  ноги,  почав  спускатися  долу...

Що  було  потім  пам'ятає,  як  жахливий  сон.  Ніби  то  не  було  насправді,  не  з  ним,  а  з  кимось  чужим.  Дивився,  як  заламує  руки  у  відчаї  агрономова  дружина,  як  дрібно  трясуться  її  викривлені  плачем  вуста.  Як  заклякло  тулиться  до  дверей  своєї  господи  перестрашена  Ганна,  котра,  як  виявилося  згодом,  добре  була  поінформована  про  ті  таємні  любощі  квартирантки  з  агрономом  -  сама  ж  бо  їх  покривала...  Як  поволі  і  непевно  злазить  з  горища  розхристаний  чорнявий  красень  коханець  і,  квапливо  глипнувши  на  Миколу,  потрапляє  під  гарячу  руку  скривдженої  і  приниженої  дружини,  яка,  що  мала  сили  з  розгону  зацідила  йому  ляпаса  по  розпашілому  винуватому  обличчі,  а  за  тим  ще  і  ще,  ніби  їй  відібрало  розум.  Як  прочиняє  двері  хати  його  Маруся,  і  тремтячи  всім  тілом  притискається  до  стіни,  боячись  підвести  погляд  на  чоловіка  і  розлючену  суперницю,  котрій,  поза  тим,  здається  зовсім  не  до  неї...

Не  пригадує  достеменно  Микола,  чим  те  все  скінчилося.  Пам'ятає  сполотнілу  матір,  що  кинулась  до  нього,  як  переступив  рідний  поріг,  як  усе  допитувалась  у  сина,  що  сталось,  хоч,  здається  уже  наперед  знала,  що  він  сказати  може  -  хіба  тота  дурна  слава  про  її  невістку  оминула  її  вуха?  Пригадує,  як  прийшла  сестричка  з  клубу  і  стала,  як  вкопана  в  порозі  -  що  сталося?  -    а  він  вийшов  з  хати,  і  палив,  палив  цигарку  за  цигаркою,  аж  поки  не  викурив  усі  до  решти,  а  тоді  закликав  її,  аби  пішла  з  ним  забрати  його  речі  з  дому,  до  якого  не  повернеться  вже  ніколи,  ніби  й  не  було  тих  щасливо  прожитих  з  Марусею  років...

Та  кажуть,  що  любов  сліпа.  І,  певне,  добре  кажуть.  Бо  перемогла  вона  його  -  простив  він  Марусю...

Як  по  тому  скандалі  вигнали  її  з  роботи,  бо  не  могло  се  лишитися  не  розголошеним,  село  гуділо,  як  розбурханий  вулик  на  ранок  другого  дня.  Встидні  подробиці  ширилися  і  дійшли  до  самого  району,  недарма  агрономова  жінка  у  сільській  раді  секретаркою  працювала,  виперли  її  суперницю  далеко,  аж  у  гірське  селище,  подалі  від  гріха.  Агроном  туди  не  поїде,  а  Микола...  Микола  поїхав  по  якомусь  часі,  як  стали  покаянні  листи  від  невірної  дружини  приходити.    Біль  не  гаснув,  але  не  гасла  й  любов  до  неї.  Стогнав,  як  зранений  звір  самотніми  ночами,  згадуючи  тепло  і  пахощі  її  принадного  податливого  тіла,  її  красиві  очі  із  лукавими  сміхотливими  бісиками,  її  довгу  русяву  косу,  що  пахла  рум'янком,  котру  вона  заплітаючи,  любила  викладати  красивим  і  пишним  колачем  довкола  тендітної  голівки...

Поїхав.  Лиш  не  затримався  там  надовго.  За  рік  чи  півтора,  знову  Маруся  запізналася  з  якимось  любасом.  Видно  така  вже  була  в  неї  неспокійна  натура,  а  лиш  не  могла  вона  тримати  вірність  доброму  і  спокійному  Миколі.  А  він,  як  і  першого  разу,  забрався  без  крику  чи  рукоприкладства  через  невірність,  на  сей  раз  уже  назавжди.

Друзі  дивувалися  його  тихій  вдачі,  його  дурній  доброті,  а  хтось  і  посміювався  відверто  -  як,  ти  навіть  не  бив  пики  суперникові?  не  тягав  курву  за  патла?  та  я  б  її,  якби  вона  була  моя!..  -  і  йшли  одна  за  одною  повчальні  і  злісні  репліки  добряче  здибленої  чоловічої  філософії  на  тему  подружніх  відносин  і  чоловічих  прав...  Та  тільки  не  так  мислив  Микола.  Не  такими  були  його  потреби,  не  такою  була  його  любов,  не  такою  була  його  зранена  душа.

Терпіти  наругу  вдруге  було  нестерпніше  першої.  Не  міг  бачити  співчутливих  поглядів  односельчан,  не  міг  слухати  докірливих  висловлювань  друзів,  не  міг  зустрічатися  з  агрономом  ані  ходити  повз  хату,  де  лишились  спогади  про  багаторічне  і  колись  щасливе  сімейне  життя  з  тією,  що  зрадила  його  довіру.

Отак  і  зважився  поїхати  на  схід  Украіни,  куди  напочатку  шістдесятих  активно  вербували  бажаючих  працювати  на  будівництві  для  блага  і  добробуту  великої  радянської  держави.

Гадав  їде  на  час  на  роботу,  а  поїхав  на  решту  життя...

Залишив  матір,  родину,  сусідів,  односельчан,  рідний  і  дорогий  серцю  край,    спогади  і  болі,  образи  і  розчарування...  Узяв  лише  наймолодшу  сестричку,  котра  була  другом  і  опорою,  теплим  промінчиком  і  частинкою  дому,  янголом-охоронцем  у  чужомовному  краї,  до  котрого  мусив  звикати  і  вчитися  чужих  порядків  та  звичаїв,  що  було  не  важко  загалом,  навіть  навпаки  -  змінитися,  стерти  минуле  житття,  пірнути  у  цілком  протилежне,  нове,  незвичне,  однак  рятівне  повсякдення,  де  не  буде  й  крихти  спомину  про  ТЕ  життя.

Молодість  бере  своє.  Рани  гояться,  рубцюються,  а  бальзамом  на  них  -  нові  враження,  нові  обов'язки,  нові  умови,  реалії  і...  захоплення.

Був  Новий  рік,  весела  молодіжна  компанія,  і  вона,  красива,  спокійна  і  упевнена  в  собі  молода  жінка.  Від  знайомих  довідався,  що  вона,  як  і  він,  розлучена.  Сама  виховує  маленького  сина.  Слово  за  слово  і  розбалакались,  роззнайомились  і,  здається,  взаємно  запали  у  око  одне  одному.  Відкликавши  набік  сестру,  Микола  спитався  -  як  вона  тобі?  що,  якби  я  оженився  на  ній?  На  що  та  з  усмішкою  відповіла  -  гарна  дівчина,  коли  люба  тобі  -  одружуйся.

 З  того  дня  почав  Микола  зустрічатися  з  Ніною.  А  за  якись  час  стали  жити  разом,  а  тоді  й  побралися.  Сестра  ще  пожила  з  ними  якись  час,  та  й  вернулася  додому.  А  Микола    залишився  будувати  своє  сімейне  щастя.

 А  будувалось  воно  не  просто.  Та  Микола  теж  не  з  простих  був.  Одного  разу  доля  вже  його  простувала,  а  тепер  він  її  простував,  як  умів,  як  вдавалося...

Рік  за  роком  спливали  дні.  У  Миколи  виріс  власний  будиночок,  обійстячко  невелике  -  хоч  і  місто,  а  подвір'ячко  власне,  невеличкий  городець,  садочок,  діти  -  син  і  дочка,  дружина-господиня  у  домі,  робота,  усе,  як  у  людей.  Усе,  як  годиться.

І  тільки  ночами  снилася  рідна  батьківська  хата,  брати,  сестри,  стежка  додому  попід  вербами  над  прохолодною  річкою,  корови  на  вигоні,  друзі  давні,  пісні,  що  любив  співати...  Прокидався  серед  ночі  і  слухав  тишу.  Зітхав.  А  вранці  казав  дружині,  що  хоче  поїхати  додому,  до  мами...

А  потім  і  матері  не  стало.  І  поїздки,  уже  до  сестри,  порідшали.  І  що  віддаленішим  ставав  від  Миколи  дім,  то  дужче  тужила  його  душа.  Радів  кожному  нечастому  приїзду  сестри.  Її  рідному  голосу,  тій  неповторній  західняцькій  вимові.  Очі  світилися  вогким  блиском,  усміхався  стримано  і  щасливо.Тільки  з  нею  міг,  згадуючи  домівку,  перепитуючи  про  старих  друзів,  знайомих,  стати  тим  колишнім  Миколою,  що  залишив  у  ріднім  краї  від  себе  тільки  тінь  спогадів.  Спрагло  ловив  вухами  звуки  рідної  мови,  бо  чув  її  хіба  що    з  екрану  телевізора,  коли  дивився  новини,  адже  тут  її  не  почуєш  на  вулиці,  населення  виключно  російськомовне...

Роки  течуть,  як  вода  на  бистрині.    Збігали  і  Миколині  потроху,  влягаючись  зморшками  на  обличчі  та  густою  сивиною  на  скронях.  Робота,  будні,  клопоти  –  вертілося  все,  як  шалена  дзиґа.  День  за  днем,  рік  за  роком,  а  там  і  десять,  і  двадцять…  Чи  й  жив,  чи  лиш  снилося?  Незчувся,  а    уже    й  діти  давно  розлетілися,  свої  гнізда  звивши.    А  вони  з    жінкою  лишилися  удвох  вік  добувати.  Беріг  її,  як  умів.  Доки  працював  -  потроху,  а  як  на  пенсію  вийшов,  усе  по  господарству  сам  робив.  І  грядки  полов,  урожай  збирав,  двір  та  дім  доглядав,  водичку  від  сусідів  носив,  і  Ніні  допомагав  у  всьому.  Хвороблива  вона  в  нього  була...  Усе  на  серце  жалілася,  бувало  і  в  лікарню  доводилося  класти.  Боявся  втратити.

 Якось,  як  гостювала  у  них  сестра  Миколина,  стався  випадок.  Звечора  усе  добре  було,  як  завжди,  побалакали,  повечеряли  та  й  полягали  спати.  А  вночі  дружині  недобре  стало,  мусив  «швидку»  викликати.  А  на  ранок,  як  сестра  прокинулась,  застала  його  на  порозі  сидячого,  розгубленого  і  розбитого,  що  украдкою  сльозу  витирав:

-  Ніну  вночі  «швидка»  забрала...  Боюся  я,  Іра.  Не  хочу  залишатися  сам,  без  неї...

Ніч,  яка  Господи,  як  у  тій  пісні,  місячна,  зоряна…  І  спекотна  і  довга,  і  важка,  як  кара.

Лежить  Микола  сам-один...  На  підлозі,  голий,  слабий  і  нещасний.  Хвороба  забрала  останні  сили.  Навіть  у  туалет  самостійно  сходити  не  може.  Дружина  вдягає  йому  памперс.  Кілька  ночей  поспіль  падав  з  ліжка.  Біль  спати  не  дає,  а  сили  піднятися  нема...  Пече  все  тіло.  Хотів  піднятися  -  упав…

Не  сном  забувається  Микола,  маренням  час  від  часу.  У  забуття  впадає  ненадовго.  Не  знає  ані  де  він,  ні  нащо.  Впізнає  лише  біль,  що  терзає  його  нещасні  ноги.  Хотіли  відтяти  –  не  дав.  Не  хотів  живим  обрубком    безвольним  лежати.  А  однаково  лежить    безсилим,  впокореним…  Печуть  рани.  Господи,  як  печуть.  І  здається  йому,  що  голочками  тонюсінькими  виштрикується  біль  з  кожної  клітиночки  тіла  і  витягуються  ті  гострячки  у  тонесененькі  ниточки  і  плетуться,  плетуться,  звиваючись,  як  потворні  змійки  кублячись  і  намотуючись  у  чорний  велетенський  пекучий  клубок,  що  розростається  нескінченно,  набираючи  страхітливих  розмірів,  ризикуючи  упасти  і  задушити  під  собою  нещасного  Миколу.

Але    ж  ні…  Не  паде,  на  притискає,  не  душить.  Лише  раптово,  як  марево  розвіюється  від  різкого  поруху  Миколою,  що  сіпається  ,  бажаючи  урвати  той  біль.  Розвіюється  і…  проростає  новими  дрібусінькими  невидимими  гострячками  з-попід  набряклої  шкіри.

Пече…  Мордує.  Сідниці  у  пролежнях...  Болить…

Не  чує  Ніна...  Кликав,  кликав  -  спить.  Та  і  як  же  почує,  коли  аж  дві  кімнати  їх  розділяє...  Вона  давно  ночує  окремо  від  нього...    А  він  не  спить  ночами,  стогне,  кличе  Ніну.  Ані  собі,  ані  їй  спати  не  дає...

-  Мамо...  За  що  така  мука?..

Курити  -  страх,  як  хочеться,  ноги  болять  немилосердно,  аж  до  запаморочення...  Вранці  Ніна  прийде,  сваритися  буде.    Ніна  побожна,  років  десять,  як  до  церкви  ходить,молиться  й  за  Миколині  гріхи…  Каже  -  не  можна  курити.

А  йому  біль  спати  не  дає,  жити  не  дає  і  вмерти  не  дає...-    Господи,  яка  довга  ніч...

 -    Ніно!..  Ніно!..

Якби  ж  то  вмерти...  Якби  ж  то  не  мучитись…

А  смерть  мовчить.  Стоїть  на  чатах  і  слухає  Миколину  муку.  Чекає.  Не  час  іще.  Вона  сама  знає  коли  настане  пора.  Зачекай  Микольцю,  потерпи,  неборе...

 ***

-                  Ніно,  нахилися  будь  ласка...  Дай  я  тебе  поцілую...
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436931
дата надходження 12.07.2013
дата закладки 13.07.2013

Адель Станіславська

На грані задзеркалля

Зустрілись  дві  душі  на  грані  задзеркалля,
немовлені  слова,  лиш  схлипу  стиглий  зойк.
Розгублені  роки  мов  падолист...  і  жалю
перлиночки  дрібні  нанизані  в  разок.

Скотилось  сонце  ген  до  обрію,  до  ночі,
затаєна  печаль  у  променях  блідих.
Тужили  дві  душі,  прощались  неохоче
і  танула  одна  у  відблисках  сумних...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434243
дата надходження 29.06.2013
дата закладки 13.07.2013

Наталя Данилюк

Мукачівська весна

Сакура  цвіте  під  шлейфом  неба-
Пелюсткова  ніжна  заметіль
І  весна  мукачівська,  мов  Геба,
Розливає  у  повітрі  хміль.

Гілочки́  купаються  рожеві
У  медово-сонячнім  вині
І  солодкі  ле́готи  квітневі
Поміж  крон  виспівують  пісні.

Сіє  овид  бронзовий  серпанок
По  квітучо-вишитій  землі,
На  горі  красується  Паланок*,
В  піднебесся  вперлися  шпилі.

Заплело́сь  мереживо  магнолій
У    густі      нефритові    сади.
Пливемо,  як  човники,  поволі
Вздовж  янтарних  вуличок-судин.


*Замок  Паланок  -старовинна  середньовічна  пам'ятка  архітектури  в  м.  Мукачево  Закарпатської  області.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421540
дата надходження 28.04.2013
дата закладки 29.04.2013

Леся Геник

Не бійся кроків…

(В.С.)
Не  бійся  кроків,  що  ведуть  у  даль,
Не  бійся  неба,  що  зове  літати...
Не  всі  той  рух  вітатимуть  -  нехай,  -
Знайди  у  собі  сил  не  відступати!

Знайди  у  собі  моці  вберегти
Нетлінний  вогник  вірної  надії
І  з  часом  розійдуться  береги
Річок  мілких,  а  сумнів  помаліє.

І  зблисне  успіх,  наче  пектораль
На  гоноровому  погрудді  долі,
Лиш  не  вагуй,  назад  не  повертай,
Простуй  у  даль  за  кроком  крок  поволі...
(21.03.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411090
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 21.03.2013

Крилата (Любов Пікас)

На Водохреща

Я  вийшла  із  дому.  Йорданські  морози
Жбурнули  в  лице  колючки.
А  потім  прибули  вітри-віртуози,
У  руки  узяли  смички

І  стали  по  віттях  водить  бездиханних.
Скрипіли  і  гнулися  ті.
А  потім  взялися  за  моє  убрання,
Немов  за  капусту  зайцІ.

Я  мусила  довго  надворі  стояти,
Коритись  морозу,  вітрам.
Святилась  вода  на  Йорданськеє  свято.
І  дива  очікував    храм.

Звершилось  нарешті!  Звичайна  водиця
Молитвою  стала  свята.
Мов  вихор,  з  кропила  –  на  пальці,  на  лиця
Неслась,  з  нею  -  Божа  рука.

І  вітер  скорився,  упав  на  коліна.
Мороз  у  ліси  відступив.
Зайнялися  душі  вогнем,  мов    поліна,  
В  усіх,  хто  водиці  попив…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395202
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 25.01.2013

Адель Станіславська

Зворотній бік

О  як  щемить,  о  як  пече...  Горить,  згорає,
ламає  світ  печальна  мить
утрати  раю*

Слова,  як  дим.  Слова,  слова...  та  що  із  того?..
Хіба  вони  в  душі  живуть
знаменням  Бога?..

Спочатку    -  слово!  -  Мовить  хтось,  і  буде  правий.
Та  скільки  слів,  що  сіють  лжу,
рече  лукавий...

Межею  йдеш  щомить,  щодень  і  так  -  довіку
Зворотній  бік,  зворотній  світ
у  кожнім  лику...




*  тут  світ  та  рай  у  значенні  внутрішнього  стану  душі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395096
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 25.01.2013

Наталя Данилюк

Січневий ранок

На  круглих  п'яльцях  сивої  зими
Січневий  ранок  вишив  павутиння
Лопоче  сніг  пухнастими  крильми
Між  покривал  густого  хмаровиння.

І      обважнілий      кущ      горобини́
З  багряних  грон  обтрушує  серпанок.
Ледівками*    застигли    теплі  сни,
Туманний  розпрозоривши  світанок.

Немов  міраж,  розтанула  весна,
Твої  сліди  в  заметах  захололи...
Ані      душі,    суцільна      білизна,
Печаль  моя  сьогодні  -  біле  поле.


*Ледівки  -  бурульки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395005
дата надходження 24.01.2013
дата закладки 25.01.2013

Леся Геник

Краплини світанку…

***
Краплини  світанку  в  озерці  любові,
Шовкове  пелюстя  троянд...
І  серце  смакує  ті  краплі  ранкові,
Немов  найсолодшу  з  принад
Едемського  саду,  що  пахне  весною  -
Медова  спокуса  цвітінь...
І  кличе  мереживна  зваба  покою
У  купіль  –  п’янку  глибочінь,
Де  сонце  у  кожному  вирині  -  щастя!
Де  небо  -  розхвилений  птах...
І  тане  трояндово-пінне  причастя
Блаженством  на  стиглих  вустах...
(23.01.13)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394923
дата надходження 23.01.2013
дата закладки 25.01.2013

Крилата (Любов Пікас)

Білі лебеді летіли

Білі  лебеді  летіли.
На  ставок  з  розгону  сіли.
Крилами  залопотали,
Тиху  воду  розгойдали.
З  неї  вигнали  дрімоту,
З  неї  вийняли  дрібноту  –  
Рибу.  Як  перекусили,
Сміху  в  воду  натрусили.
Недалечко  я  стояла.
За  усім  спостерігала.
То  ж  й  мені  трішки  попало
Того  сміху    у  рукАва.
Випхала  його  швиденько
Та  й  поклала  у  кишеньку.
А  тепер,  як  сум  лапає,
Сміх  з  кишеньки  витягаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394417
дата надходження 21.01.2013
дата закладки 24.01.2013

Наталя Данилюк

Різдвяна казка

Така  погожа  світла  вись-
Вогні  горять,  немов    софіти,
А  ялинкові  пишні  віти
У  мерехтінні  зайнялись.
Хрумтить  скоринкою  сніжок
І  до  небесної  кошари
Зірок  прибилися  отари
Скубти́  шовковий  моріжок.
Витає  світлий  дух  Різдва:
Горять  лампадки  веселкові
І  пахнуть  пряники  медові,
Довкола  множаться  дива́.
Святочно  вкуталась  земля
У  тонкосрібну  павутинку,
З  долоньки  здмухує  сніжинку
Рожевокриле    янголя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389121
дата надходження 01.01.2013
дата закладки 01.01.2013

Леся Геник

У ВИРІ ТЕПЛОГО ЄДНАННЯ…

Маленьке  чудо  ялинкОве
У  вогниках  палких  бажань...
Сьогодні  стрілися  ми  знову  
На  хвилі  радісних  вітань.

У  вирі  теплого  єднання,
Де  слово  дячне  і  добро,
Де  щирі  янголи  світання
Наточують  своє  перо.

І  свічка  -  се  святочне  диво
На  неботканім  полотні,
Вклонилась  вічності  поштиво,
Встелила  іскорки  чуднІ

У  кожде  серце  полум’яне,
У  душу  кожду  -  ніжний  цвіт...
Осанна,  Господи,  осанна
Тобі  за  день  цей,  люд  і  світ!

За  те  сніжинне  покривало
Натхненно-плеканих  надій,
За  ту  прекрасну  світлу  залу
І  світло  радості  у  ній  -

Незмежна  дяка!  У  долоні
Срібляста  кулька  -  дива  торк...
О,  милі  друзі,  ми  сьогодні
Ще  стали  ближчими  на  крок.
(22.12.12)

************************
Сьогодні  22  грудня  у  величне  християське  свято  Анниного  зачаття  Діви  Марії,  в  усміхненій  вітальні  "Галичини"  вже  вшосте  запалили  яскравий  вогник  щирої  поезії  учасники    міжрегіонального  поетичного  клубу  "Об’єднані  словом".
Цього  разу  усіх  присутніх  оповило  теплою  хвилею  подяки  за  всі  ті  дива  у  торбі  року  минущого,  що  додали  сил  і  наснаги  летіти  увись  -  до  чистого  неба  світлої  надії.  Довкруж  настелилися  білі  сніжиноньки  побажань,  розіскрилися  кульки  на  добро  від  чарівниченьки-казкарочки,  густо-густо  насіялося  ніжного  тепла  од  кожного  серця...
Дякуємо  усім,  хто  не  зважаючи  на  незборні  снігові  замети,  вічну  гру  у  переганялки  з  часом  та  масу  інших  несподіваних  віхол,  все  ж  знайшли  можливість  завітати  на  цю  теплу  гостину...
І    хай  минущий  рік  буде  тепло  оповитий  нашою  щирою  вдячністю  та  шаною,  а  рік  новий  зустріне  усіх  теплими  обіймами  і  материнською  прихильністю.
То  ж  рушаймо  у  путь  з  незгасним  світлом  у  душах  і  щонайщирішою  любов"ю  у  серцях...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386927
дата надходження 22.12.2012
дата закладки 22.12.2012

She said: gray...

Різдвяний спогад

А  витинанок  білих  на  вікні
зима  вже  не  майструє.  Пластик  в  рамі
трикамерний.  Та  мріється  мені
про  візерунки  холоду.  Ті  самі...

В  них,  подихом  пробивши  часу  мур,
у  дзеркало  дитинства  очі  мружив.
Довершеності  ліній  і  фактур
в  морозу  зичив  –  вдало  чи  не  дуже...

Вподобав  струни  срібного  литва,
розлогість  замороженого  саду.
У  місячному    світлі  ожива  
іскристі  ці  шедеври  і  принади.

Різдвяний  спогад  свічкою  тече
по  пальцях.  Мамин  голос  гріє  душу.
Ти  схаменися,  хлопче!..  Не  втечеш  
від  того,  що  і  так    прожити  мусиш.

Ось  чарівна  закінчилася  ніч.
Розтанули  дитинства  витинанки...
Я  так  і  не  збагну,  у  чому  річ?  
Чому  на  скронях  срібло  в  мене??

Мамко!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386461
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012

Наталя Данилюк

Зимова ніч

Неначе  борошно  крізь  сито,  
Зима  просіяла  сніжок.
Скрипучу  хвіртку  привідкрито,
Густий  клубочиться  димок
Із  димарів,  неначе  з  люльок.
Взялися  кіркою  шибки,
Під  канделябрами  бурульок
В  лелітках  білі  килимки,
Неначе  хутро  соболине.
Дрібною  пудрою  снігів
Поволі  куряться  долини
І  білі  схили  берегів.
Духмяні  аромати  хвої
Морозна  свіжість  обійма
На  вікнах  масляні  левкої
Малює  пензликом  зима.
Торкає  вітер,  мов  навкірки,
Нічну  притишену  струну
А  ген  по  небу,  наче  з  гірки,
На  санях  місяць  прошмигнув.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386239
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 21.12.2012

Леся Геник

Миколина ніч

Краплиночку  дива  в  долоні  -
І  тепло  до  серця  щодуж!
Які  ж  нині  вікна  Господні
І  лагідні  доторки  стуж.

Яка  ж  нині  стеля  пребіла  
І  світло  від  лампи  ясне!
Гуляє  душа  в  заметілях,
Надівши  строкате  пенсне.

Щось  визріє  в  зорянім  леті,
Щось  винайде  в  місячній  млі...
Надія,  як  лепта  до  лепти,
Мазок  до  мазочка  на  склі  -

Морозяна  гра  у  малюнки.
Вкосичених  мрій  письмено.
Молитва,  свіча,  візерунки,
Де  вічне  святе  полотно,

Де  сиво-засріблені  крила  -
Вчаєна  Миколина  ніч...
В  долоньці  краплиночка  дива,
Прачудо  пір’їнне  до  віч...
(18.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385933
дата надходження 18.12.2012
дата закладки 21.12.2012

Тамара Васильєва

Зимовий блюз

Зимовий  блюз  нічної  заметілі
Звучав  майстерно  –  вітер  допоміг.
 Сніжинки  заворожено  летіли,
Багато  на  шляху  було  доріг…
 
А  заметіль  крутилася  у  танці,
Душа  співала  серцем    льодяним.
Та  раптом…  розтопився  лід  в  озерце  –  
То  вітер  хуртовину  полюбив.

ВстоЯти  серце  вже  було  не  в  змозі  
В  обіймах  вітру,  ночі  і  снігів.
І  капало    ще  довго  при  дорозі  -
Зимовий  блюз  кохання  запалив.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385024
дата надходження 15.12.2012
дата закладки 15.12.2012

Леся Геник

Не сумуй, моя люба душе…

Не  сумуй,  моя  люба  душе.
Все  минеться  -  за  хвилею  хвиля...
Світлий  янгол  у  небі  уже
Над  тобою  надимлює  крила.  

То  миттєве  -  ця  смута  твоя,
Що  сльозою  тріпоче  на  віях.
Вже  світанно  зоріє  здаля,
З-поза  хмари  он  сонцем  ясніє.

То  ж  буває  усякого  -  вік,
Наче  поле,  засіяне  травно.
То  зіркам  утрачаємо  лік,
То  дощить  за  вікном  неустанно.

Але  з  кожного  болю-борні
Залишається  сила  учіння  -
Як  не  стратити  серця  в  огні,
Як  не  зрадити  чаші  терпіння.

Бо  в  усьому  є  воля  Того́,
Хто  вділив  нам  од  вічності  світла.
І  зрятує  од  муки  й  тривог
Тільки  гадка,  у  віру  зодіта.

Вже  недовго:  за  день,  може,  два
Сивопера  покута  змаліє.
Вір,  душе  моя  люба,  в  дива,
Причастися  словами  надії...
(11.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384163
дата надходження 11.12.2012
дата закладки 12.12.2012

Леся Геник

Ти - не вічність…

Ти  -  не  вічність...  Ти  -  вічна  невічність.
Обезкрилена  зграйка  думок.
Тільки  долі...  Лиш  долями  -  стрічні
Під  наметом  холодних  зірок.

Сиві  тіні,  довкруг  -  сиві  тіні...
Не  зови  до  світань  -  їх  нема!
Полотніє  душа  в  голосінні,
Де  в  заметах  раює  зима.

І  намарно  не  жди,  бо  чужинка...
Вже  у  жилах  розбавлена  кров.
На  щоці  у  лампадки  крижинка  -
Замерзає  востаннє  любов.

На  вікні,  мов  суха  витинанка.
Тільки  й  того  -  смертельний  вогонь...
Безголоса  покірна  вигнанка
Наусебіч  зо  серця  твого.

То  ж  -  не  вічність,  я  знала  -  не  вічність!
До  очей  -  наполохана  ніч.
Наші  долі  -  лиш  долі  навстрічні
Під  наметом  розпатланих  свіч...
(12.12.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384461
дата надходження 12.12.2012
дата закладки 12.12.2012

палагняк

Різдвяний наспів.

Бог  предвічний  народивсь  в  яскині  –
Веселіться,  люди,  в  єдиній  родині!
В  небесах  сіяє  Різдвяна  зірниця  -
Свят  зимових  знову  почалась  вервиця.

Небеса  і  землю  об’єднавши  в  співі,
Отрочатко  світу  заснуло  на  сіні.
Поруч  віл  спокійно  румига  стеблину,
Бо  прийшов  Спаситель  у  кожну  хатину.

В  Вефлеємі,  в  яслах,  добре  немовлятку,
Поклоніться  ж,  люди,  Божому  дитятку,
Поклоніться  ж,  люди,  Богу  –  чоловіку,
Рятував  щоб  грішних  від  нині  довіку.

Ангели  у  срібні  труби  засурмили  :
«  Син  –  Бог  в  світ  явився»,  –  всіх  оповістили.
Славте  ж  його,  люди,  дзвінко  колядами,
Хай  завжди  і  всюди  Ісус  буде  з  нами.

Хай  маля  Господнє,  у  стайні  сповите,
Увійде  у  серце,  що  йому  відкрите,
Для  усіх  обійми  радісно  розкриє,
Віри  та  любові  зерна  щедро  сіє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380470
дата надходження 26.11.2012
дата закладки 29.11.2012

Наталя Данилюк

Перший сніг

Цей  перший  сніг!..Кульбабові  перини
Хтось    розпоров    на    сивих  небесах,
Летить  завія    пухом    лебединим,
Мов  клапті  вати  висне  на  гілках.

В  кроля́чі  шубки  вбралися  ялинки,
Сховавши    вушка    в    білі  комірці.
Як  та  мушня,  злітаються  сніжинки,
Прозорим    воском    тануть  на  руці.

А  сніг  летить,  густий  і  полохливий,
Садів    осінніх    блідне    кімоно...
Кудлатий  пес,  захекано-щасливий,
Шубо́вснув  у    засніжене    рядно!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381123
дата надходження 29.11.2012
дата закладки 29.11.2012

Наталя Данилюк

Передгрудневе

Вже  листопад  рихтує  довгу  фіру*
Вбирає  в  у́пряж  білого  коня.
Так  мало  сонця  кинуто  в  офіру
Цим  перепрілим  вистудженим  дням.

Дме  вітерець  в  калинову  свирівку*,
Тріщить  над  ставом  схилена  лоза,
Сухий  листок  скотився  на  долівку-
Сумного  клена  трепетна  сльоза.

Таке  німе  зворушливе  прощання...
Холонуть  стрази  чистої  роси.
Ну,  відпустімо  осінь  без  вагання,
Мабуть,  і  в  грудня  є  свої  плюси:

Зимових  ранків  блискітки  яскраві
На  тонкорунних  прядивах  снігів
Дзвінкої  річки  пасма  кучеряві,
Закуті  в  кригу  сонних  берегів...

Дрібних  сніжинок  пишні  візерунки,
На  мокрих  вітах  паморозь  крихка,
А  ще  -  морозу  щирі  поцілунки,
Що  рум'яніють  в  тебе  на  щоках.


*Фіра(діалектне)-підвода.
*Свирівка(діалектне)-сопілка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379220
дата надходження 21.11.2012
дата закладки 21.11.2012

Крилата (Любов Пікас)

Вийшов в двір гуляти кіт

Осінь  пізня,  та  в  обід
Сонечко  пригріло.
Вийшов  в  двір  гуляти  кіт,
Освіжити  тіло.

Привітався  з  кішками  –
Вилізли  з-під  грядок.
Дряпнув  камінь  кігтями  –  
Поточив.  Порядок!

В  гру  –  «Квача»  з  пташатами
Він  пограв  (мав  звичку).
Стріпав  лапенятами,
Пощипав  травичку.

Втома  взяла  котика  –    
Сів  на  пень  хутенько.
Вимив  ніс,  животика,
Замурчав  тихенько.

Сонечко  дивилося,
Сидячи  на  ганку.
Муркання  напилося,
В  сон  пішло  до  ранку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379134
дата надходження 20.11.2012
дата закладки 21.11.2012

Крилата (Любов Пікас)

Мряка за віконцем

Мряка,  непогода
За  віконцем,  стужа.
Дощик  землю  дзьоба,
Розлились  калюжі.
У  кущі  сховалась
Злякана  пташина,
Хризантема  впала
Личком  на  стежину.
Тихо  скиглить    листя,
Крутячись  в  окрузі,
Щулиться  намисто
На  калині  в  лузі.
А  в  хатині  мама
Варить  борщ,  є  тато.
Візьму  книгу,  стану
Про  пташок  читати.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378023
дата надходження 15.11.2012
дата закладки 21.11.2012

Крилата (Любов Пікас)

Тополя гола

Тополя  гола  небо  підпирає,
Зажурено  хитає  головою.
Вона  ще  літо  тепле  пам’ятає,
Спів  пташок  під  зеленою  габою.

Вона  ще  пам’ятає  крик  дитячий,
Торкання  ніжне  теплих  рук  малечі.
Сьогодні  ж  в  її  вітах  вітер  плаче,
Холодні  хмари  коси  хижо  чешуть.

Стоїть  вона  розгублена,  понура.
Дрібним    гіллям  у  небо  заглядає.
Не  вірить,  що  не  вернеться  зозуля,
Своїм  «ку-ку»  уже  не  привітає.

Ти  не  журись,  тополенько,  велична.
Ще  осінь  обігріє  твої  віти.
Потім  піде,  бо  це  для  неї  звично
Йти  в  листопаді,  як  у  серпні  літу.

Прийде  красуня    в  білому  кожусі,
Твоє  гілля  накриє  ніжним  пухом.
Заснеш,  немов  дитя  біля  матусі,
Поки  птахи  не  збудять    гойним  рухом,

Весну  принісши  на  змарнілих  крилах
І  сонцеві  продзьобавши  стежину
Нести  тепло  на  золотистих  вилах
На  землю  і  на  тебе,  тополино!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376460
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012

ГАЛИНА КОРИЗМА

ЯК Я ЛЮБЛЮ ЦІ БІЛІ ХРИЗАНТЕМИ

Як  я  люблю,  ці  хризантеми  білі!
Ці  сонечка,  що  пахнуть  уночі.
Здається  тихим  раєм  день  осінній,
Що  навіть  і  не  падають  дощі.

Як  я  люблю  цей  спокій,  що  панує
В  квітках  поміж  долоньок  пелюстків.
Вмивають  роси  і  на  них  ночують
Сріблясті  дива  —  кульки  водяні.

Погідний  ранок  сонно  спочиває,
Що  навіть  спокій  обгорнув  плече.
В  мізерну  крихту  не  любов  згорає,
А  білим  цвітом  повниться  земне.

Як  я  люблю  ці  диво-самоцвіти,
Маленькі  сонечка  до  спраглої  душі.
Чого  ж  від  долі  можна  ще  хотіти?
Хіба  що  жити,  жити  на  землі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363546
дата надходження 11.09.2012
дата закладки 08.11.2012

Ярослав Дорожний

Та, що прийшла уночі

Іду  я  в  помислах  цілком  буденних.
Жовтнева  ніч  укрила  всенький  шлях.
Аж  тут,  поміж  дерев  імлисто-темних,
З’явилася,  як  мрійний  диво-птах.  
Красуня  біла.  Впрів  –  так  стало  душно.
Забилось  серце,  мов  іду  я  в  бій.  
Вона  ж  стоїть,  так  гордо  й  незворушно.  
Ота  …  машина  моїх  світлих  мрій.  

31.10.  22.56.  поїзд:  Київ  –  Хмельницький.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376441
дата надходження 08.11.2012
дата закладки 08.11.2012

Наталя Данилюк

Спогади

Старі  образи,  спогади  старі,
Лоскоче  ніздрі  запах  кардамону,
В  осінню  ніч  сльозяться  ліхтарі
Зеленим  чаєм  з  долькою  лимону.

Спиває  місяць  паморозь  крихку
З  колючих  віт  посрібленої  туї.
В  туманну  шаль  закутавшись  тонку,
Самотньо  сквером  стишеним  крокую.

Крізь    голі    віти    дихає    зима,
Такий  туман-що  зашпори  у  душу!
Пощо  сную  в  цій  темряві  сама?
Гірких  думок  пергаменти  ворушу.

Шепоче  станси  пряний  листовій,
Просочуються  звуки  в  ніч  негожу.
Ці  спогади-страшніші  всіх  завій!..
Розсипати  б  на  порох...Та  не  можу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376057
дата надходження 07.11.2012
дата закладки 08.11.2012

Наталя Данилюк

Колись і ти…

Колись  і  ти  навчишся  між  рядків
Шукати  істин  проблиски  і  тіні,
В  безлистій  тиші  заспаних  садів
Ловити  звуки-співи  солов'їні.

Колись  і  ти,  гортаючи  життя,
Пізнаєш  серця  зболеного  муку.
І  добре  те,  що  інша,  а  не  я,
Тебе  в  цю  мить  триматиме  за  руку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375575
дата надходження 05.11.2012
дата закладки 08.11.2012

She said: gray...

Сон про літо

Хай  плаче  дощ.  
І  тихо  стогне  осінь.  
Я  не  прокинусь  рано,  
як  завжди.
Хочу  у  сні  з  тобою  –  
там,  де  роси,  
де  літня  рань  -  
спускатись  до  води...  

Ввійти  у  річку  
щирими,  мов  діти,  
що  бавляться  у  гру  
ранкових  хвиль.  
Щоб  випадковим  
дотикам  радіти
і  спілкуватись  легко,  
без  зусиль.  

Тебе  смішну  і  мокру  
я  виносив  
на  берег  для  кохання  
знов  і  знов.
Нам  тихо  так  
дзвеніли  літні  роси,
для  нас  лиш  квітла  
сонячна  любов...  

2009

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305378
дата надходження 09.01.2012
дата закладки 08.11.2012

Наталя Данилюк

Пощо жалієш?

Палахкотить  багрянцем  тихий  сад-
Пожежу  крон  повільно  гасить  вечір.
Пощо  жалієш  теплий  листопад,
Що  оксамитом  падає  на  плечі?

О,  не  жалій,  бо  сад  заквітне  знов,
Коли  землі  весна  розІтне  груди.
Хіба  тобі  не  шкОда,  що  любов
Вже  одцвіла?А  іншої-не  буде...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367191
дата надходження 28.09.2012
дата закладки 28.09.2012

Леся Геник

Так пізно-пізно айстри розцвіли…

***
Так    пізно-пізно    айстри    розцвіли,
А    пригорнути    любляче    несила...
О    де,    в    яких    світах    блукали    ми,
Що    вже    голівонька    безрадно    сива?

Лиш    очі...    Очі    пломенно    горять,
Тремкі    уста    -  в  жаданні    поцілунку!
У    небі    хмари    сіро    лопотять,
Шукаючи    од  болю    порятунку.

Але    нема...    В    квітастих    пелюстках
Ховає    долю    осінь    русогрива.
Так    пізно-пізно    стрілись    у    світах,
Що    й    пригорнути    любляче    несила...
(20.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366423
дата надходження 24.09.2012
дата закладки 26.09.2012

ГАЛИНА КОРИЗМА

НЕ КРАЙ СВОГО СЕРЦЯ, НЕ КРАЙ

Не  край  свого  серця,  не  край,
У  мене  інше  життя.
Хіба  ж  повернути  май
І  юності,  що  відцвіла?

Хто  ж  в  силі  здолати  час?!
Він  зник,  за  межу  в  небокрай.
Вже  внуки  зірками  горять,
Не  край  свого  серця,  не  край.

Пів  неба,  чи  ж  цілий  світ
У    щирих  та  добрих  очах.  
Я  знаю,  що  ти  зберіг
Любов,  що  у  нас  була.  

Відвертості  -  повний  міх
Згубилось  по́спіль  в  літах.
Прости,  не  рахованих  слів...
Прости,  поміж  все  життя.

Всі  дні  заплелися  в  роки,  
Сховалась  любов  за  рукав.
Мережили  долю  зірки
А  жовтень    згорав-згорав...

Вже  вишила  доля  рушник
З  червоних  і  чорних  ниток.
Ще  й  травень  у  осені  зник,
І  вже  не  поверне  ніхто.

Не  край  свого  серця,  не  край,
Хай  крається  тільке  моє.
Я  знаю,  що  ти  кохав
Так  сильно  і  понад  все.

Я  знаю,  що  ти  любив
Без  фальші  і  без  підстав...
Прохаю,  щоб  тільки  жив
І  Бог  -  благословляв.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366061
дата надходження 23.09.2012
дата закладки 26.09.2012

Адель Станіславська

О світе мій…

Цей  світ  догори  вже  дриґом!
О  Боже,  який  се  світ...
Шалена  нестримна  дзиґа
на  піку  марнотних  літ,  
у  верші  сліпого  часу,
на  схилі  довіри  дням...
Не  цмулити  б  цю  відразу  -
убити  в  душі  ягня!
Не  мучитись,  не  любити,
не  пити  жалю  напій,
нещасний  нужденний  світе!..
О  світе,  коханий  мій...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365471
дата надходження 20.09.2012
дата закладки 24.09.2012

Леся Геник

Твоє мовчання

Мені  твоє  мовчання  до  смаку  -
Таке  огранне,  тепле,  соковите...
І  хлюпає  розрадою  дощу
В  осіннє  небо  серце  привідкрите.

Без  грому,  гаму,  шалу  блискавиць  -
Півтіні  пам'яті  у  закамарку  світу.
Твоє  мовчання  -  вовна  рукавиць
В  офіру  невідтепленому  літу...

Там  -  на  престолі  біля  ніг  полів,
Де  виє  вітер,  де  рокоче  травно,
Твоє  мовчання  -  оклик  журавлів,
Любистком  осипає  зорі  вправно

В  мої  долоні,  в  збаночок  душі
Без  вроків  оголеної  принади.
В  осінній  сповіді  дрижать  дощі...
Твоє  мовчання  у  каплиці  правди...
(16.09.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364485
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 24.09.2012

Адель Станіславська

У осінньому Львові дощ

У  осінньому  Львові      дощ,
Парасольок  парад  строкатий,
І  бруківковий  глянець  площ
На  відлуння  ходи  багатий.
Десь  між  звуками  кроків  тих
Заблудились  мої  у    часі
Між  будівель  оцих  старих,
У  краплин  затяжному  вальсі…
Ллє  у  душу  тепло  камін
Попід  древнім  склепінням  вежі,
А  на  фресках  старезних  стін
Відблиск  свіч,  ніби  блиск  пожежі.
У  горнятку  парує  чай,
Двійко  душ  зігріває  словом…
І  якщо  на  землі  є  рай,
Нині  він  у  дощі  над    Львовом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364471
дата надходження 16.09.2012
дата закладки 24.09.2012

Ольга Струтинська

Душа твоя- віночок волошковий.

Тебе  зустріла  на  пшеничнім  полі,
Де  маки  розсипали  ніжний    сміх  .
І  стрепенулось  серденько:ти  поряд!
І  я  повірила-прийшов  із  снів  моїх  .

Душа  твоя-  віночок    волошковий,
Що  зітканий      із    сонця    і      тепла  .
Щоб  ніжним  соняхом  схилився  ти  до  мене-
Я      б    все        на    світі    віддала    .

Молитися  стаю  ,а  поряд  ти  стоїш.
І  вже  тобі  молюсь,тобі-не  Богу.
За  віщо  мучуся,караюся  й  ...люблю?
Чому  ти  іншому  комусь  не  перейшов  дорогу?

Ти  в"яжеш    воєдино  все  моє  буття,
Мов  золоте    пшеничне      перевесло.
Та  як  же  я  без  тебе?  Я  ж  помру!
Хоч  мить  побудь.Побудь  і  я...воскресну!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362074
дата надходження 04.09.2012
дата закладки 04.09.2012

Наталя Данилюк

Осіння тиша

На  гобелени  перестиглих  днів
Мазки  пастельні  накладає  осінь
І  теракотом  теплим  у  волоссі
Серпневий  день  останній  відзвенів.

Із  тонкосрібних  дивониточок
Плете  павук  мереживну  зажуру
І  на  пожухлу  нотну  партитуру
Приліг  кленовий  зморений  листок.

Здійнявши  віти  трепетні  у  вись,
Старенька  вільха  у  молитві  тане
І  гарбузів  янтарні  каравани
Уздовж  городу  мирно  розбрелись.

І  тільки  вітру  в  цей  супОкій-зась,
Пантрує  тишу  осінь  невблаганна...
Лиш  срібнодзвінна  музика  органна
В  її  шовкові  коси  заплелась.

Неначе  бАбок  крильцята  лляні,
Снують  над  плесом  сонячні  заграви!..
Пірнуло  небо  у  горнятко  кави,
Вершками  розчинилося  на  дні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361672
дата надходження 03.09.2012
дата закладки 04.09.2012

Леся Геник

Відлетиш…

Відлетиш  сумними  журавлями,
А  між  крилами  моя  душа  -
Сонце  недопите  над  полями,
Зорі  із  небесного  ковша...

Відлетиш  мовчазно  на  світанні,
Не  торкнувши  ніжності  роси  -
А  вона  ж  бо  хлипає  коханням,
А  вона  ще  мріє  зацвісти

У  промінні  всіми  кольорами,
Веселково  сколихнувши  світ...
Та  "курли"  -  і  тане  журавлями
В  далині  душі  моєї  слід...
(30.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361595
дата надходження 02.09.2012
дата закладки 04.09.2012

Адель Станіславська

Вона

Вона  не  любить  стиглу  гучність  слів,
тони  лукаві  і  манірні  ролі.
Бадьорі  марші  верх  чужих  голів,
поклони  примхам  не  своєї  волі.

Вона  не  терпить  масності  думок
і  потічків  словесного  єлею.
Коли  гидливо  тиснуть  на  курок,
стріляючи  зі  зброї  привілею.

Байдужий  їй  солодкий  дифірамб,
порожній  флірт  і  роль  чужа  позірна...
Від  того  носить  незгладимий  штамп  -
Холодна,  наче  лід,  високомірна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361098
дата надходження 31.08.2012
дата закладки 04.09.2012

Леся Геник

Кружляє осінь…

***
Вже  вкотре  за  вікном  кружляє  осінь...
І  безнадій  мереживний  обрус
Лягає  на  посріблене  волосся,
На  тінь  омрійну,  ли́стом  у  траву,

Де  павутинні  сни,  що  впали  з  неба  -
З-під  крилець  юних  янголів  дощу...
Востаннє  пригортаюся  до  тебе,
За  мить  безмовним  літом  відпущу

У  далеч  неосягненого  щастя,
Туди,  де  іншомовна  пастораль  -
Душі  твоєї  ла́данне  причастя,
Сльози́  моєї  -  зранена  печаль...    

І  на  долоні  сонцесяйним  пасмом
Ще,  ніби,  й  усміхається  життя,
Та  за  вікном  укотре  білим  вальсом
Кружляє  осінь  вицвілі  чуття...
(30.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360959
дата надходження 30.08.2012
дата закладки 04.09.2012

Наталя Данилюк

Ах, ця осінь!

Ах,  ці  коси  каштаново-русі!
Ця  хода  величава  й  легка!
На  розшитому  сонцем  обрусі
Зупинилась  засмагла  рука.

Спалахнули  смарагдові  зорі
З-під  розкішних  корицевих  вій,
Перед  нею  принишкли  в  покорі
Ніжні  айстри  в  пожухлій  траві.

А  вона  кружеляла  між  сосен,
Розстилала  квітчасті  хустки
І,  заколені  жмутком  в  волоссі,
Лопотіли  шовкові  стрічки.

Вигиналась  під  звуки  тамтамів,
Дивні  руни  цвіли  на  плечі
І  листки,  мов  чудні  орігамі,
Оживали  на  темній  парчі.  

Заціловане  сонцем  волосся,
Лляло  пахощі  хвойні  терпкі...
Ах,  ця  діва-мольфарниця  осінь!
На  зап'ястку-браслети  тонкі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360637
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 04.09.2012

Адель Станіславська

Як соняху до сонця…

У  досконалості
нема  межі…
До  неї  ген  далеко,
як  соняху  до  сонця…  
На  порі    
дрібне  насіння,
кинуте  у  спеку
у  лоно  ґрунту…  
Ясне  угорі  
високе  небо,
нидіє  тривога  -
сіяч  не  спить
чатує  на  момент
посіву  сходів…
Тільки,  воля  Бога  -
послати  дощ  
чи  випалити  вщент…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360479
дата надходження 28.08.2012
дата закладки 29.08.2012

Наталя Данилюк

Вже пахне осінню в саду…

Вже  пахне  осінню  в  саду,
Смакує  сонце  м'якоть  плоду,
Гойдає  липу  молоду
Грайливий  вітер  край  городу.
І  обважнілі  гарбузи
Ліниво  ніжаться  в  промінні.
Крізь  сонне  плетиво  лози
Крадуться  проблиски  осінні.
Немов  отара  на  спочин,
Мішки  з  картоплею  рядами
Вмостились  затишно  під  тин.
І  перестиглими  садами
Снує  осіння  тепла  тінь.
Ген  за  плечистою  горою
У  яхонтову  мерехтінь
Пірнуло  сонце  курагою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360141
дата надходження 27.08.2012
дата закладки 29.08.2012

Адель Станіславська

Густим туманом розтопилась ніч

Густим  туманом  розтопилась  ніч
і  гусне  осінь  у  серпневім  ранку...
Зійшла  душа  із  шальок  протиріч
і  всілася  на  втишеному  ґанку.

Загострені  до  відчаю  чуття
настирливо  бороли  снів  утому,
будили  нерозумне  маяття,
тривогу  безпідставну  незникому…

Чому  ж  вона  сполохана  така?
То  ж  тільки  вкотре  проминає  літо.
То  тільки  сум  біліший  молока
у  тім  серпанку  ранішнім  розлитий…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359810
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 29.08.2012

Наталя Данилюк

У мами моєї…

У  мами  моєї  в  городі  
замріяний  бог
приліг  відпочити  
в  пахучому  свіжому  сіні...
І  зблиски  летять
мерехтливо-серпнево-осінні
між  маминих  буднів  земних,
між  турбот  і  тривог.

У  мами  моєї  в  саду  
заметіль  хризантем
тремтить,  розполікана
в  лагідно-сонячній  зливі!
І  очі  всміхаються  мамині,
добрі  й  щасливі,
і  в  серці  зоріє
такий  оксамитовий  щем!..

У  мами  моєї  так  солодко
пахне  в  печІ-
вогнем  зацілована
мліє  рум'яна  хлібина!..
І  я  у  кутку,
ясноока,  білява  дитина,
всміхаюся  ніжно
до  теплих  смачних  калачів.

У  мами  моєї  намолені
снять  образИ
і  вишита  хрестиком  доля
мого  родоводу
лягла  на  рушник,  наче  промені  
світлі  на  воду,
немов  на  долоню  Пречистої
перла  роси...

У  мами  моєї  таких
розмаїтих  казок,
таких  колискових  у  кУфері*  
в'язанка  пишна!..
І  біля  криниці  
зажурена  мамина  вишня
у  душу  мені
натрусила  серпневих  зірок...


*Куфер(діалектне)-скриня.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359722
дата надходження 25.08.2012
дата закладки 28.08.2012

Наталя Данилюк

Осіння тінь

Осіння  тінь.Осикова  зажура
Тріпоче  листом  ніжним  у  вікні.
Тремтить  на  вітрі  сонна  партитура,
В  повітря  ноти  скапують  дрібні.

Осіння  тінь  гойдається  на  вітах
Між  павутинок,  трепетно-крихких.
Рожева  айстра,  серпнем  обігріта,
В  долонях  сонця  ніжить  пелюстки.

Вже  зажеврів  червоний  гладіолус,
Хмільна  отава  стелиться  рядном,
Дзвінкого  літа  обважнілий  колос
На  жорна  часу  висипав  зерно.

Тонких  гілок  вибагливе  сплетіння
Мережить  сонцем  зведені  мости.
Яка  ж  вона  чудна-ця  тінь  осіння,
Така  вразлива  й  стримана,  як  ти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359381
дата надходження 23.08.2012
дата закладки 27.08.2012

Леся Геник

Зрікаюся…

Зрікаюся  осінніх  пустослів,
Згорілих  у  зневірі  падолистів...
Лише  б  мене  Ти,  Господи,  зустрів,
У  цьому  зачарованому  місті!

У  скверах  цих,  де  топчеться  пітьма,
Щоб  Ти  подав  мені  зненацька  руку,
Допоки  ще  на  за́стінках  зима
Невидимо  малює  білу  муку...

Лише  б  душа  почула  тихий  глас  -
Любові  неземної  срібнокрилля.
І  звідкись  раптом  винісся  пегас,
Коли,  по  вінця  зранена  безсиллям,

Брестиму  наодинці  в  ехо  днів  -
Золу  чужого  сонячного  неба...
Зрікаюся  осінніх  пустослів
І  йду  у  даль  з  надією  на  Тебе...
(22.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359249
дата надходження 22.08.2012
дата закладки 27.08.2012

Адель Станіславська

Так айстро-чорнобривцево в саду

Так  айстро-чорнобривцево  в  саду  
гойдає  дні  свої  останні  літо...  
І  все  у  ньому  чинно,  до  ладу,  
і  неба  просинь,  сонечко  і  вітер,  
що  лагідно,  мов  дотиком  руки  
дбайливої  торкається  волосся,  
цілунком  пустотливим  до  щоки.  
І  ми,  мов  діти  днем  погожим,  босі,  
усміхнені  і  радісно-хмільні  
колишемось  на  гойдалці  благенькій.  
Вбираєм  пахощі  погідно-осяйні  
і  щирий  усміх  лагідної  неньки,  
і  мірне  "жу"  бджолиної  рідні,  
що  поряд  нас  снує  собі  невтомно.  
І  лине  день  до  сну...  
В  наступні  дні  
так  швидко,  
так  нестримно,  
карколомно...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359057
дата надходження 21.08.2012
дата закладки 27.08.2012

Наталя Данилюк

Проведи…

Проведи  мене  з  літечка  в  осінь
Під  шовковий  мінор  яворів...
Оксамитовий  лист  у  волоссі,
Мов  метелик  крихкий  догорів.

Струни  серпня  в  житах  відзвучали-
Ох,  якби  ж  то  вловити,  якби!..
Зачепилася  річка,  мов  шалик,
За  смарагдові  коси  верби.

Між  галузок  в  діброві  розквітли
Тонкострунні  нитки  павутинь...
Скільки  спогадів  теплих  і  світлих
Нам  залишить  серпневий  цей  день!

І  коли  спрагле  літо  розтане,
Зажевріють  багрянцем  сади,
Проведи  мене  в  сиві  тумани,
У  печаль  яворів  проведи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358712
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 27.08.2012

Леся Геник

Наполошена зграйка пташина…

***
Наполошена  зграйка  пташина
Над  готелем  осінніх  надій...
Проминула  ся  ніч,  як  година
Чорнобрових  спокус  і  омрій.

Поки  темні  вокзали  ще  сонні,
Ти  один  перехожий  в  мені.
Каблучками  відлуння  бетонні,
Наче  біль  -  голосні-голосні!

На  плечі  теліпається  течка,
В  далину  йду  стежками  світань...
Там,  де  Сонце  Життя  над  містечком
Простягає  намолену  длань.

І  сполошена  зграйка  пташина,
Як  невтримана  вічністю  мить.
Ніч  минула...  Зайнялася  днина,
Розколисує  в  небі  блакить...
(17.08.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358828
дата надходження 20.08.2012
дата закладки 27.08.2012

Наталя Данилюк

Пасує осені…

Обіднє  сонце  міряє  калюжі-
Яскраві  зблиски  поглядом  ловлю.
О,  як  пасує  осені  байдужість-
Як  хризантемам  холод  кришталю,

Коли  затихне  віхола  січнева
Поміж  пелюсток  білих,  наче  сніг.
Тремтливим  листом  схлипують  дерева,
Мінорний  шурхіт  котиться  до  ніг.

Полоще  день  опущені  вітрила
У  тонкосрібних  косах  потічка,
Дрібне  пелюстя  осінь  обтрусила-
І  не  здригнулась  впевнена  рука.

Вже  в  прохолоду  озера-свічада
Багряним  листям  клен  зашурхотів.
О,  як  пасує  осені  ця  зрада-
Як  і  тобі  нещирість  почуттів!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356629
дата надходження 11.08.2012
дата закладки 19.08.2012

Леся Геник

А вже запахло осінню в саду…

***
А  вже  запахло  осінню  в  саду...
Надули  щоки  яблука  червоні.
Пасе  дбайливо  сонце  череду
Хмарин  пухнастих  в  неба  на  долоні.

Уже  недовго  -  схлипнуть  журавлі
І  закурличуть  пісню  на  прощання.
І  раптом  ти  розчинишся  в  мені
Краплинкою  осіннього  кохання...
(17.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351331
дата надходження 18.07.2012
дата закладки 20.07.2012

Адель Станіславська

Приходимо у світ голими

Приходимо  у  світ  
голими,
Із  душами  як  сніг
чистими,
Із  вільною  мов  птах  
волею,
а  долями,  як  сон
млистими.

Блукаємо  життям
потемки,
Від  світла  і  добра  
сліпнемо,
І  кричимо  у  світ
пошепки...
З  якого  ж  тіста  нас
ліплено?

Якого  роду  ми  
племені,
І  хто  у  душі  нам
сажу  дме?..
Знекровлені,  сліпі
зведені,
З  бідою  вінчані  
ув  одне…

Приходимо  у  світ  
чистими…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343614
дата надходження 12.06.2012
дата закладки 18.07.2012

Леся Геник

Я розтрачена і самотня…

***
Я  розтрачена  і  самотня...
Я  загублена  і  забута...
Ці  холодні  північні  мури,
Ця  нездо́лана  днів  тасьма.
Щось  вмирає  між  нас  щомиті,
Щось  таке,  що  вже  не  вернути!
Дотліває  останній  вуголь,
Де  розхлипалася  зима.

Сиві  бруні  торкають  серця  -
І  так  коле!  Нестримно  коле...
На  душі  -  солонавий  присмак
Загрубілих  від  звички  слів.
Я  -  пташина  забута  вітром.
Я  -  невільниця!  Я  -  неволя!
Необачна  надії  бранка,
Ко́тру  ти  опери́ти  смів

І  залишити  в  дикім  небі
Серед  янголів  того  світу,
Серед  демонів  сього  часу  -
Навперейми  земним  богам!
Де  згорає  останній  вуголь,
Де  полями,    що  вже  без  квіту,
Тінь  покірницею  без  Ім"я  -
На  поталу  чужим  ногам...
(16.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350884
дата надходження 17.07.2012
дата закладки 17.07.2012

Леся Геник

На плечі…

***
На  плечі  твоїми  руками
вечір.
Уквітчані  зорі  в  обіймах  небес.
До  речі...  чи  знаєш
до  речі?
Життя  половину  чекала  тебе...

В  отавах  розсіяна  місячна
лава.
Парує  росою  закутаний  сон.
Заграва  у  серці  моєму  
заграла!
Ти  щастя  моє!  Семицвіт!  Семитон!

О,  Боже!  Мій  лагідний  Боже...
Не  можу...
Спокусливо  зирять  у  душу  слова.
Так  гоже  всміхаються  заспані
рожі
і  тулять  голівки  до  мого  чола...
(13.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350110
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 17.07.2012

Наталя Данилюк

Я так люблю помріяти про вас…

Я  так  люблю  помріяти  про  вас
Коли  надворі  не  вщухає  злива
І  тінь  горіха,  трепетно-грайлива,
Перебирає  дрібно  ніжний  вальс.

Я  так  люблю  пірнути  поміж  хвиль
П'янких  думок,  приємних,  наче  м'ята...
Холоне  постіль,  поспіхом  зім'ята,
В  розмиту  шибку  неба  акварель

Стікає  й  гусне  барвою  чорнила.
Десь  серед  хмар  заплутались  зірки,
Мов  поміж  крон  патлатих  світляки,
Ніч  в  капелюшок  їх  переловила.

І  дощ  затих.Посріблена  струна
Ще  де-не-де  між  краплями  дзвеніла.
Солодка  ніжність  доторкнулась  тіла,
Заструменіла  терпкістю  вина.

Мов  призабулась  гіркота  розлуки,
Серцебиття  своє  сповільнив  час...
О,  як  люблю  помріяти  про  нас
І  потриматись  подумки  за  руки!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350070
дата надходження 13.07.2012
дата закладки 17.07.2012

Адель Станіславська

Ця тиша…

Ця  тиша  між  нами
така  красномовно-палка...
Теплом  розімлілим
свідомість  колисану  ніжить,
і  хлюпає  в  серці  
по-давньому  гостро  і  свіжо,
у  просторі  часу
вразливістю  слова  крихка...

Ця  тиша  між  нами
дорожча  за  музику  слів...
О,  як  же  це  гарно  -  
уміти  мовчання  читати,
що  тане  у  серці  
смаком  карамельної  вати
і  ніжно  заводить  
у  солод  замріяних  снів...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349559
дата надходження 11.07.2012
дата закладки 17.07.2012

Леся Геник

Чи варто відкрити душу…

***
Чи  варто  відкрити  душу,
Прибрану  рушниками?
Сонце  де  землю  сушить,  
Де  лускотить  вітрами,
Де  розірвуть  без  жа́лю!
Навіть  останню  нитку...
Боже,  хіба  ж  я  знаю?
Господи,  та  ж  не  видко!
Здалеку  цвіт  -  зіниці,
Здалеку  -  ясне  слово...
Пімш  -  то  вже  блискавиці,
Пімше  -  громи  до  крові,
Стугону  болю  в  скронях!
Поки  десь  там  сміються...
Тут  у  сумних  долонях
Гадини  темні  в"ються...
(16.07.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350728
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 17.07.2012

Наталя Данилюк

Непрохана печаль

Яка  ж  вона  непрохана-печаль...
Ще  в  шибку  зазирають  дні  погожі
І  теплий  вітер  із  пелюсток  рожі
Зриває  ніжних  променів  вуаль.

Ще  серединка  літа.Дзвін  пісень
Між  шелесту  дерев  лунає  садом-
Та  вже  війнуло  в  душу  листопадом!..
Листком  кленовим  обірвався  день

І  дотліває  мовчки  під  вікном.
Медами  липа  солодИть  духмяно,
Десь  волошковим  ніжним  океаном
Хмарин  пливе  скуйовджене  руно.

Яка  ж  вона  непрохана-сльоза...
У  розпал  літа  сльози  недоречні,
Та  ниють  рани  зболені,  сердечні,
І  суне  з  гір  насуплена  гроза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350761
дата надходження 16.07.2012
дата закладки 17.07.2012

Леся Геник

Мрія…

А,  може,  й  тільки  мрія...
Вже  липа,  майже,  квітне
І  на  світанні  лунко
щебечуть  солов"ї...
І  ніч  мине  похмура,
і  днина  непривітна,
то,  може,  врешті  й  сонце  -
у  сутінки  мої?

На  дримбі  грає  ясен,
праотчо  так,  поважно.
Там  серед  гІлля  Янгол
надії  береже...
РозІрве  вітер  сумнів  -
і  все,  що  невідважно,
надимить  дужо  крила  -
і  ген  за  хмари    вже!

Між  гойдалок  акацій
п"янить  єлейна  думка:
що,  може,  завтра  промінь
розчеше  сум  гаїв!
В  саду́  ,  налитім  пло́дом,
протя́гне  небо  руки  -
вбере  у  світлу  одіж
всі  сутінки  мої...
(19.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338524
дата надходження 19.05.2012
дата закладки 20.05.2012

Леся Геник

Лети…

***
Лети  у  сиву  ніч  -
Зостануся  одна.
Між  нами  воском  свіч
Біліє  далина...

Між  нами  -  страта  слів
І  марнота  думок...
Жага  незрима  днів
До  сяєва  зірок...

Хай  тільки  шерех  крил
У  пам’яті  на  мить.
Уже  немає  сил,
Остання  рветься  нить,

Де  рожі  квіт  пов’яв
Нето́рканий,  дарма...
Лети  собі,  а  я
Зостануся  одна...
(12.05.12)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336985
дата надходження 13.05.2012
дата закладки 20.05.2012

Оксана Пронюк

Це про тебе

Це  про  тебе.
Весь  вірш  як  молитва.
Це  перерва.
Життя  як  гонитва.
Очима
Вимірюю  слово.
Забула
Коли  була  вдома.
Це  про  тебе.
Прости  що  спізнила.
Любити
Не  вміла,  бо  жила.
Шукала
На  нас  обох  часу.
А  вийшли
Слова«Отченашу».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290434
дата надходження 03.11.2011
дата закладки 20.05.2012

Оксана Пронюк

… і очі раю

«…Сім  місяців  тебе  нема…
Пішов.  Утік.  Іще  вторік.
Зосталася  сама.  Та  не  одна.
Твоє  дитя,  що  гріло  душу.  Мушу.
Заставити  любити  самоту.  А  ще  журу
За  вікнами  чужого  краю.  Завмираю.  
Розпачливо  кричу.  Не  знаю,
Як,  сину,  я  тобі  скажу:  покинув…
Втомився  жити.  В  ту  хвилину
Я  рвалася  –  летіла  в  слід
Раптово  все…  Дванадцять  літ  
Як  один  крик.    Не  знаю  сину!
Нам  тільки  три.  
Ще  до  народження  півроку.
Всілись  світи.  Німію,  Боже  з  самоти.
Де  ти,  скажи?  Вчуваю  кроки  під  дверми.
І  одкриваю.  Вже  сьомий  місяць  відкриваю.  
Тебе  немає.  А  я  чекаю.  
Не  винувачу,  не  кричу  лишень  вчуваю.
Давно  живу  я  під  дверми.  Сина  гойдаю.
Такий  як  ти.  Скажи,  що  прийдеш  хоч  колись.  
Я  зачекаю.
Мовчить  мобільний  телефон.  Змінив  свій  номер.  
Надзвонюю  в  німі  світи:    вернутись  можеш!
Спітнілий  Скайп  аж  від  очей  тікає
Може  комусь  він  відповість  мій  «nikolae».
Згадала  фільм.  Циганська  пошта.  Будулаю.
Перекажіть.  Що  я  (вже  ми!)  Чекаю.
Маленька  крихта  на  руках
І  очі  раю.  Боюсь,  сльозою  розбуджу
Синятко  зрання.  Подушку  випрала  слізьми
І  засинаю.  А  в  снах:  ми  йдем  рука  в  руці  і  очі  раю.
Зриваюсь.  До  дверей  лечу.  І  відкриваю…
Сама  себе  не  впізнаю:  чого  чекаю?
Що  диво  станеться  мені,  чи  відридаю.
Та  вперто  правду  не  пущу  –  бо  я  кохаю.
А  день  за  днем  німі  ідуть  –  куди  не  знаю
Я  так  і  сину  розповім  –  що  ми  чекаєм.  
Може  чиїсь  стежки  прийдуть  в  (Котовськ)  Хімчешті
Знайдіть  Миколу  і  скажіть:  «Вернись  нарешті!»…»

…Стерла  життя  до  сліз  самотня  жінка
Все  розкришилось  вмить  –  як  до  одвірка…
Він  як  пішов  вторік  -  так  не  розвіяв  втому,
Витеребив  чужий  світ  потребу  свого  дому…

P.S.
Читаю  з  вами  поміж  сліз  слова  Людмили,
І  вже  мороз  не  жалить  так,  як  розпач  пилить.
Між  нами  тисячі  вітрів  і  скільки  ж  болю,
Та  знаю  те  «допоможіть»  не  дасть  спокою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310838
дата надходження 02.02.2012
дата закладки 20.05.2012

Адель Станіславська

Надвоє…

Темний  ангел
затьмарює  радість,
Ангел  світлий
тамує  печаль,
Чорнокрилий  
гаптує  лукавість,
Білокрилий  -
Любові  вуаль.

Ангел  світлий  шепоче  -
Довірся...
Темний  ангел  перечить  -
Не  вір.
Білий  лагідно  кличе  -
Не  бійся...
Чорний  -  страхом  
затулює  зір.

Боротьба  поміж  двох...
І  надвоє
рветься  щось  із  душі,  
аж  до  хмар...
Вийду  світлом  
із  цього  двобою,
а  чи  тінню
жахливих  примар?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336107
дата надходження 09.05.2012
дата закладки 20.05.2012

Адель Станіславська

Загубилася

Загубилася  між  вітрів,
між  стихій  небезпеки  жити...
Запал  юних  років  зотлів,
спопелів  стиглим  жнивом  ситий.

Полонянка  чужих  світів,
бранка  волі  комусь  годити,
у  душевну  тремку  наготу
запеленана,  оповита.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332113
дата надходження 21.04.2012
дата закладки 20.05.2012

Адель Станіславська

Душа

Народжена  бути  променем,
Нескореним  і  незломленим,
Маленька  і  непомічена,
В  далеких  світах  засвічена,
В  далекі  світи  спрямована,
Недолею  не  вгамована,
Сном-вісником  застережена,
У  Божій  руці  збережена,
Блукає  в  житті  півпотемки,
Навпомацки,  сканер  –  дотики...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325952
дата надходження 28.03.2012
дата закладки 20.04.2012