Іванна Шкромида: Вибране

Нова Планета

мій пташку

тобі  нема  куди  посадити
тепло,
яким  пахла  дорога
до  бАтьківщини.

пташку,
ти  не  знала,  що  тут
земля  втрапила  в  пастку,
відстань  твоя
зрошена  снігом
не  вміє  любити  
повернень.
вдрузки
розбила  
відчуття  
рідного  дому.

пташку,
крихтами  сліз  падаєш
втомлений,
просиш  у  часу
помочі.
світ  не  зупиниш
словом.
пісню  свою  лебедину
в  руки
людині
підносиш.

пташку,
згірклої  долі
присмак,
світло
зеленого
квіту
дітям  вплітаєш
у  крила.
зимними  снами,
постом  великим
бинтуєш
рани  весни,
що
тебе
не
зустріла.

мій  несказанний
пташку,
мій  ненаписаний
верше.
най  заколихує
вітер
музику  
твого
березня.
най  малює  картини
із  паперових  польотів,
чуєш?
 -то  колискова
поміж  дерев  
що  навпроти.
тобі  наворожить  сонце.






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783079
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 20.03.2018


Нова Планета

яр (заколихане)

не  дряпай  так  вперто  моє  лице
рубці  не  вміють  мовчати
осінь  сукрОвицею  
тече
єва  втікає  з  хати
в  пазуху  голосу  наберу
молитись  у  церкву  із  чимось
ітимуть
не  мертві  й  уже  не  живі
зірвані  квіти  полину
зигзиця  хвилину  враз  накує
синові
батьку
дитині
і  спатоньки  тихо  усіх  вкладуть
у  яр
темно-синій
бабуня  казок  їм  розповість
рядниною  вкриє
онуків
ой  сиро  сирітці  в  чорній  землі
судомить  їй  ноги  й  руки
полошиться  кінь  банькатих  примар
мотлошиться  біль  по  склепу
тихцем  щось  мугикає
бабин  яр
 мамо,
 а
 де  ти?..





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752783
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 29.09.2017


команданте Че

обезображение

мысль  как  форма  воды
только  в  ней  искажений  нет
в  самой  чистой  из  них  отражаемся  мы
раздетыми
лишь  глаза  не  привыкнут
терять  исходящих
след
тени  слов  ведь  порой  отмирают
до  полнолетия

твои  слезы  и  смех
есть  прощание
об  одном
и  хранится  молчанием  мысли  
частями  равными
она  форма  всего
ибо  мысль  есть  основа
форм
созидающих  смыслы
что  жизнь  разделяют
главами

смерть  всего  лишь  начало
густеющей  тьмы
из  строк
где  рожденье  стиха  станет  светом
но  вряд  ли  праздником
вместо  слов  поздравлений
всем  слышится
некролог
никто  не  замечает
что  нет  между  ними

разницы.





*фоновая  композиция  –
Candelabrum
«An  Eight  Centuries  Journey
In  The  Realm  Of  Death»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749073
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 17.09.2017


команданте Че

сказки о мертвых

перекладывать  с  полки  на  полку
фотографии  в  мятой  коробке
и  не  верить
что  не  поменялись
постареть
только  самую  малость
на  затертом  листе  фотобумаги
застывающие  в  полушаге
от  того  чтоб  не  с|двинуться  дальше
мы
портрет  ставший  мертвым  пейзажем
с  отмирающим  миром
друг  в  друге
умирая  рождаем  сквозь  руки
то  что  вечно  без  нас
выживает
не  имея  конца  или  края
продолжаясь  в  любви
любой  формы
я  ведь  тоже  любил
в  стихотворной
и  сейчас
застывая  на  фото
образ  смыт  мой  довольно
нечеток
и  как  будто  не  двигаясь  с  места
где-то  рядом  мой  призрачный
некто
исчезает  на  фоне  пейзажа
молча  снова
но  что-то  он  скажет
растворившись  в  дождя  океанах
я  один
|не  смогу  попрощаться|

останусь.



*фоновая  композиция  –
культура  курения  «Конфискатор»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725964
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 05.04.2017


Biryuza

пагорб

Пагорб  з  кипарисовою  короною
тішитися  тобі,  
молитись.
Кроки  драбиною
в  чорне  
чи  то  прозорість  
грає  відтінки.  
відтинаю  звичку  бути  десь  поряд  
янголом  безвідмовним,  
сонним  провидцем
на  полотнах  твоїх  долонь.
Пагорб  з  чіткими  лініями,
Знаками  супротиву  
й  натяками,  що  трохи  ще
 і  тебе  зустріну.
ожинові  сни  як  квитки  додому  
і  справа  не  в  тому,  
що  бісер  запрошень  розлитий.
Я  вмію  тебе  любити  і
вмію  дихати,
цього  так  мало  для  спокою
й  з  надлишком  для  весни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725723
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 29.03.2017


Biryuza

вулиця

промінь  вулиці  корінням  у  спомин,
блукала  там,
подумки  пакуючи  валізи,
нанизуючи  коралі  терпіння
на  залізні  дротики  долі.
з  болю  твого  проростало  натхнення,
з  жадобою  жменями  в  небо
його  жбурляли.
читала  сутінкам  тексти,
воскресни  
і  знову  помри.
на  рахунок  тисяча  й  три
опадаєм...
ця  вулиця  змусить
колись  
більше  не  прийти..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720021
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017


Biryuza

вулиця

промінь  вулиці  корінням  у  спомин,
блукала  там,
подумки  пакуючи  валізи,
нанизуючи  коралі  терпіння
на  залізні  дротики  долі.
з  болю  твого  проростало  натхнення,
з  жадобою  жменями  в  небо
його  жбурляли.
читала  сутінкам  тексти,
воскресни  
і  знову  помри.
на  рахунок  тисяча  й  три
опадаєм...
ця  вулиця  змусить
колись  
більше  не  прийти..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720021
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 24.02.2017


Biryuza

якого біса?

до  ладу  малюються  теплі  кімнати,
зі  злата  штучне  сонце  і  тепла  долоня,-
я  сьогодні  цей  світ  створила.
мила  моя,  чим  тобі  це  не  сад  і  стежка?
твої  сережки  як  дві  земні  кулі,
на  них  плями  води  і  лісу.
я  збагнула  це  тільки  тоді
коли  олівцями  загострені  риси
твої  спіткала.
смисли  і  знаки  бісером  під  ногами,
так  рано  цей  простір  в  щось  виріс  окреме,
старанно  вкладаю  нас  в  фрейми
снів,  жахіть  і  проклять...
мої  очі  болять  туманом  і  лісом,
ти  чудова  актриса,
яка  не  боїться  люстер.
та  скажи,
ну  якого  біса,
той,  кого  ти  любила
так  тихо  в  тобі  помер?!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714075
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 25.01.2017


команданте Че

дыши обо мне

|[i]фоновая  композиция  настоятельно  рекомендуемая
к  прослушиванию  во  время  прочтения[/i]|


в  нашем  мире  слова
как  семья  китов
им  дышать  без  любви
сложней  
если  каждую  клетку
моих  стихов
наполняют  твои
вдвойне

я  туманами  обнял
твои  цветы
гладя  снегом  ключицы
гор
на  краю  океанов  твоих
застыв
в  форме  вечности  вечных
форм

я  средь  тьмы
поглощаемой  светом  звезд
я  одна  из  двоих
планет
из  нас
между  мирами  построю
мост
звездной  пылью  оставив
след

просто  молча  целуя
твои  слова
зная  каждый  твой  знак
на  вкус
я  стараюсь
твой  мир  разрисовать
чтобы  вышел
не  слишком
тускл

я  так  жду
наступления  холодов
и  морозов
по  всем  фронтам
чтоб  теплом  задержать
всех  твоих  китов
хоть  немного
в  лагуне

рта.





*фоновая  композиция  –
Fall  To  November  Sky…
«This  Soul  Doesn't  Need  Mask»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710988
дата надходження 08.01.2017
дата закладки 09.01.2017


Нова Планета

продовжуй

шарудить  мерзлий  слід
легковажної  зримої  осені
і  дивниця  у  тім
що  листи  твої  досі  
приносить  мені
найчесніший  з  усіх
самотинний
вівчар-падолист

має  замір  на  мене
либонь  не
вгодила  я
віршами
конче  хочу  щоб  все
із  нутра
до  людей
і  жаждиво  впиваюсь
осінніми  квітами
що  дерева  прошили
плаксивим
дощем

пішаницею  легше  з  тобою
стрічатися
бо  в  політ  
то  вже  крила  не  ті
а  листи
а  листи  ти  продовжуй
писати
їм  теплішає
в  моїй  руці

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695858
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 21.11.2016


Нова Планета

тихожовтень

ти  тихо  виходиш  із  хати
навпомацки  грієш  руки
нехитрість  плаксивого  жовтня
у  горах  би  десь  перебути
моя  половинна  нічліжка
сивіє  на  ранок  травою
тепер  вже  не  важко  бути
дзвіницею  неба  німого
бо  все
що  вершиться  поряд
офірує  в  спеку  видіння
та  й  зрештою
чи  не  холодно
бути  чиїмось  прозрінням  
і  зовні  себе  виглядаю
дещицею  слів-перевтілень
стоїть  незакінчений  жовтень
мій  голос  вбирає  в  іній

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694164
дата надходження 13.10.2016
дата закладки 16.10.2016


Нова Планета

вир

о
сині  мої  непрохані  вірші
як  вівці
блукають  чужими  думками
гульвіси
по  кнайпах  старих  недопиті
минають  себе

сивочолі

о
красна  моя  ранена  осінь
жовтаве  волосся
у  коси
сплітає  
не  відає  місто  свічок-  спочивальниць
оливою  неба
стікає
у  руки  

сумних  полонин

о
доспіве  мій
моя  кипляча  любове
чи  знову
оманою  будеш  вростати  у  ніч
накреслюю  лисячий  слід
закінчення  жовтого
в  такт

несказане  
сипле  сріблистими  рибами
в  сад
на  гілля  твоє  себе
пришиваю
крилату  з  очима  барвінку
тихо

запрошую  в  хату
втомлена  
жінко


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691935
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 09.10.2016


Biryuza

навіть не знаю

ранок  у  схемах  й  таблицях,
чую  лінійні  кроки.
спиться,  не  спиться,  спиться,
сон  геть  втрачачає  строки.
спокій  на  чай  із  медом,
вірші  на  дотик  вірний.
ніч  розпускає  дреди,
плечі  ховає  чинно.
біль  спонукань  й  тривоги,
хто  ти  в  своїм  мовчанні?
зрада  на  дні  берлоги
наче  в  кишені  камінь.
кинеш  чи  повз  узбіччя?
мрії  стрибком  в  канаву.
в  болю  моє  обличчя
й  запах  міцної  кави...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693315
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 09.10.2016


команданте Че

день обещает быть

мои  темные  стороны  это  те
что  со  светом  связаны  невидимой  нитью
мои  темные  стороны  рождают  твоих  детей
не  плохих  не  хороших
с  беспечной  жаждой
жизни

мы  с  тобой  состоим  из  объятий
и  одного  поцелуя
потому  бывает  так  трудно  собраться
с  мыслями
мы  с  тобой  создаем  систему  свою
корневую
и  вплетаясь  друг  в  друге
сердцами
становимся  ближе
мы

мои  светлые  стороны  светят  в  углу
души
заставляя  тебя  улыбаться  и  быть
счастливой
мои  светлые  стороны  любят
к  тебе  спешить
и  считать  их  уродливый  мир
таким  красивым

мои  темные  стороны  это  конечно  ты
с  потускневшим  от  грусти
разбитым  о  небо
солнцем
привыкали  ночами  осколки  в  тебе
светить
а  теперь  и  во  мне
им  с  моими  светить

придется.




*фоновая  композиция  –
Ed  Scissor  &  Lamplighter
«The  Dust  Don't  Lay»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682316
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 08.08.2016


команданте Че

остановленный пульс весны

Ане.

свежевыжатый  снег  мертвый  город  неспешно  хоронит  
под  своей  тонкой  крышкой  оставив  посмертные  сны  
в  замерзающих  людях  что  падают  слишком  синхронно  
вместе  с  выпавшим  снегом  из  окон  последней  весны  

сигаретный  налет  на  словах  алкогольные  мысли  
не  пропустят  сквозь  фильтр  сгоревшего  солнца  тепло  
легионы  повешенных  вместе  безжизненных  листьев  
безобразно  свисают  и  кровью  питают  белок  

и  не  слышно  ни  птиц  ни  дыхания  слабого  ветра  
только  взлетное  поле  разбившихся  вдребезги  душ  
покрывается  плотно  не  снегом  а  крашенным  пеплом  
превращая  в  соленые  реки  сердечную  сушь  

горизонтом  потерь  пульс  весны  так  внезапно  занижен  
что  движение  взгляда  прервалось  почти  на  ходу  
и  весь  ужас  не  в  том  что  я  больше  тебя  не  увижу  
но  пугает  что  зная  я  все  еще  этого  

жду.



|14.06.1991  -  19.03.2016|

*фоновая  композиция  –
And  Also  The  Trees  «Boden»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653808
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 23.03.2016


Нова Планета

невловиме

скресає  самотою  блідий  полиск  лиця
пам'  яті  зчовганоіі
випускає  велику  ріку  самоцвітів
нова  пора  веснянкового  року

пізнаю  себе
тут
незрячою  сиротою
 серед  білого  дня

голубі  береги  дитинно
молять  спочину
безконечно
золотими  вустами  цілують
святкову  ходу
нашоіі  панни

прориває  кордони  обіймів
сивочолий  туман
взявши  скрипку
танцює  весілля
березня

вилущую  брунькуваті  пісні
невразливих  гілок-  рукавів
яко  вміють  лиш  птАхи
нечутно
зшиваючи  ніч  у  розкішну  плахту
світанку

змалку  
ліпивши  тремтіння
невловимих  надій
м'  якосердно
ступає
любов


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651852
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016


Biryuza

трикутне море

втриматись  на  вершині  трикутного  моря,
гойдати  випадок  на  ліанах  смутку
щоб  одного  осіннього  повтору
відірвати  відбиток  себе  від  землі,
струсити  мовчання  чорне
й  повільно  нести  сподівань  заліззя.
на  репризі  ти  
як  на  порозі
їдкою  візією  пробиваєшся  у  кімнату
аби  на  стелі  писати  
безкінечні  тексти
аби  мені  їх  читати
замість  молитви  і  битви
за  твою  середньовічну  увагу.
загубленим  стягом  увінчати  наш  простір,
так  просто
 приправити  час  кавою  загустілою
щоб  тобі  захотілось  розсипати  всі  слова,
які  заніміли  в  чужому  горі...
щоб  тобі  захотілося  царювати
на  вершині  цього  трикутного  моря.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648319
дата надходження 02.03.2016
дата закладки 02.03.2016


команданте Че

годтепель

когда  у  самого  порога  растают  серые  снега  августа
из  бухты  наших  мыслей  выйдет  сезон  холодных
людей
ты  разбудишь  меня  молчанием
вернув  к  жизни
большую  часть  которой  еще  вчера
я  бы  без  удовольствия
просыпал
а  я  обниму  тебя  взглядом
осознавая  что  мы  стали  на  один  день
ближе
потому  что  прощаться
больней

в  один  из  последующих  вечеров  начнется  творческий
абсцесс
тебе  снова  будет  тяжело
переносить  мои  стихи  а  мне  твои
слёзы
потому  что  ты  любовь  всей  смерти
и  я  почувствую  их
вес
ведь  он  внутри  каждого  слова
а  проживать  очередной  стих  для  тебя
будто  дышать
|под  наркозом|

нам  так  сложно  поверить
в  то  что  мы  можем  стать  для  кого-то
смыслом
но  может  смысл  как  раз  в  том  чтобы  находить  его
в  других
я  люблю  тебя  и  ты  являешься  частью  моего  духовного
организма
и  для  того  чтобы  чувствовать  себя  счастливым
мне  не  нужно  ждать  еще  один  день
год
или  пока  не  растают  снега
я  просто  мысленно  прижимаю  тебя

к  груди.




*фоновая  композиция  –
Blake's  Optimism  «Creation,  Postponed»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641934
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016


Нова Планета

навздогін

бо  виливаються  розніжені  хвостаті  вірші
з  чаші  горіховоі  осені
що  проглядає  очима  розпатраних  туманів
Побожно
І
Глибинно  
несучи  себе  до  брами  всесвіту.

і  не  маю  жалю
за  ними
віршами  що  йдуть  за  мною
убрід
дитинними
самітними
спраглими  голосу  
натомленими  через  день  
вітряними  і  неподільними
безумцями
що  вибухають  кількома  сонцями
і  вертають  німі.

маю  жаль
що  не  вродили  
навздогін
того  року
квіти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622328
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 23.11.2015


Нова Планета

стіна

Та  стіна  чимось  плаче  в  мені
Холодним
Білить  сіллю  і  морем
А  воно  ж  немовля
Не  розкаже  про  себе  вголос
Воно  топить  себе  і  з  води  відбувається
Птахом


Та  стіна  чимсь  болить
Невимовним
Десь  глибоко  насподі
Причаілась  рудим  переляканим  звіром
І  чекає  навпомацки  своєі
Покрови
Би  лишитись  комусь
 на  незабудь


                     Кимсь  торкає  мене
 та  стіна
                     Безголосим
     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617744
дата надходження 01.11.2015
дата закладки 06.11.2015


Нова Планета

відступництво  осені  в  мені
маковим  зелом
вростає  у  голос
випасаю  тебе
мій  лихий  жовтню
вдаючи  умиротворення
навколішки  тихість  дерев
вкладається  у  паперові  човники
і  моя  відвага
губить  себе




фіялкою  тобі  до  рук
а  чи  до  пам'яті
бути  
бодай  округлістю
і  теплом  чужої  молитви
аби  довіку
аби  до  краю  
клятої  осені
нарешті  дійти
і  ти
будинком  на  зимних  долонях
народишся
   чийсь  недолюблений  жовтню



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612999
дата надходження 13.10.2015
дата закладки 21.10.2015


команданте Че

монолит

может  нужно  было  сесть  в  другое  такси
развернуться
в  себя
на  сто  восемьдесят
научиться  слов  всуе  не  произносить
когда  те  застревают
костью

может  надо  активней  искать
и  жить
полным  ходом  не  думать
о  завтрашнем
жечь  улыбки
признания
тиражи
сообщений  от|п|равленных  в  нас
поэм

может  нужно  записывать
каждый  звук
даже  если  оно  там  давно
молчит
слушать  сердцем
сердца  что  стоят
вокруг
даже  если  всё  моно
лит

может  лучше  быть  по  одному
в  словах
все  мы  любим
|свободу|
безудержно
да  вот  не  устаем  всем  об  этом
лгать
ты  нужна  мне
как  я  тебе

|ну  же|




*фоновая  композиция  –
Mogwai  «Get  To  France»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603822
дата надходження 03.09.2015
дата закладки 03.09.2015


kappa

опівдні

рвати  траву  опівдні
босим  томити  стежку
дотик  стебла  до  литки  -
пити  той  шурхіт

пахнути  чимось  темним
сиво-зеленим
морем
морем  а  може  мертвим
птахом  що  спить  між  каміння
шлунок  якого  повний
страхом!

в  день  коли  не  світає
в  день  коли  мокрим  мохом
ноги  ростуть  і  південний
вітер  оближе  берег
і  сиво-зелені  пальці
моря  ввійдуть  волого
в  тиху  відкриту  гавань
аби  настати  богом
всім  нам


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596756
дата надходження 30.07.2015
дата закладки 24.08.2015


команданте Че

обет звучания

в  этой  воде  недостаточно  влаги
море
|может  стать  пеплом|
из  соли
в  глазах  горы
и  пустотой  наполняются
если  смотрят
в  суть  тишины
в  глубь  зашитой  без  швов
дыры  

я  не  держу  никого
и  себя
|в  пределах|
все  кого  я  умолчал
зазвучат
|в  других|
темень  души  не  прикроешь
завесой  тела
смерть  это  если  не  сам
|но  в  других|
погиб

пепел  и  слёзы  сгоревших
|со  мною|
чисел
падают  в  сшитый  утратами
|рот|
конверт
кровь  не  родившихся
но  не  забытых
писем
капает  с  губ  приоткрывшего
эту  дверь

неизлечимость  болезни  исчезнет
если
стать  ее  частью
|лишь  боль  не  исчезнет|
я
принял  слова  и  молчание
|стало  песней|
их  концентрация  мой
ежедневный

яд.




*фоновая  композиция  –
Культура  Курения
«Цепи»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593010
дата надходження 11.07.2015
дата закладки 17.07.2015


Biryuza

звістка про все на світі



тисячі  холодних  долонь
плескають  по  спині,
людина  червня  витискає  соки
з  довгих  світанків  
і  частує  ними  кожний  промінь  окремо.
монітор  неба
вмикає  мені  тебе,
показуючи  осінні  вірші
і  те,
як  ти  пишеш  затишний  дім.
я  б  на  його  адресу
писала  щовечора  лист
ніби  у  сокровенний  щоденник...
час  розчісує  лев"ячу  гриву,
вимолюючи  прощення
за  тишу
і  відсутність  дощу  у  нас
чи  відсутність  нас  у  дощах
міста
з  вервицею  старих  книгарень.
новини  здаються  невтішними
і  мені  б  заховатися  у  твоє  безсоння,
а  понеділок  нехай  проходить  повз...


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587350
дата надходження 14.06.2015
дата закладки 16.06.2015


команданте Че

пожиратель птиц

слышу  ли  я  шаги  за  спиной
это  ты  пришла
вижу  ли  редкие  печати  тьмы
на  стенах
это  тень  твоя
чувствую  ли  как  кто-то  тихо  крадется
где-то  совсем  близко
это  ты  следишь  за  мной
даже  когда  я  пытался  убедить  себя  в  том
что  это  всё
мне  лишь  казалось  –
ты  была  со  мной
в  той  обволакивающей  душу  пустоте
одинокой  и  брошенной
костнице  квартиры
ты  была  со  мной
среди  падающих  планет
в  беззубый  рот
ночного  неба
ты  была  со  мной
когда  что-то  пошло  не  так
и  время  пошло
в  обратную  сторону
а  я  остановился
на  одно  мгновение
заглядывая  в  пасть  ночного  неба
полного  замерших  планет
и  ничего  не  увидел
только  ты  была
со  мной
уже  слишком  давно
чтобы  это  было  неправдой
и  в  особенности  сейчас
ты  гораздо  чаще  чем  когда-либо
почти  всегда
рядом
с  тех  пор  как  исчезла
с  тех  пор  как
исчезло  всё
ты  была
со  мной

заканчивается  ли  затмение
или  оно  бесконечно
свисает  мертвым  солнцем
над  землей
нестирающимся  пятном
идеальной  формы
над  распластавшимися  словно
кожная  болезнь
городами
гигантским  черным  бельмом
накрывая  одинокий  глаз
постаревшего  неба
без  отражения
в  тысячах  блюдец  озер
безнадежно  и  слепо
соглядая  за  каждым
но  преследуя  одного
бесконечно

где  бы  я  ни  был
где  бы  не  находился
ты  со  мной

твоим  ли  именем
взывают  к  вечности
твоим  ли  именем  одаривают
жизнью  день
обрывая  ночь
твоим  ли  именем  созидают
вселенные
взрывая  свои  звёзды
твоим  ли  именем  называют
войны
твоим  ли  именем  целуют
умерших
на  руках  твоих

когда  в  реках  не  станет  воды
а  в  глазах  печали
когда  крики  птиц  смешает  тишина
твоего  голоса
когда  горы  сравняются  волной
плавно  падающего  с  твоей  головы
волоса
когда  больше  не  останется  смысла
в  словах
кроме  имени
ставшего  единым  воплощением
всего
я  буду  готов
проститься

будь  же  со  мной
|тогда|
.




*фоновая  композиция  –
Lycia
«The  Morning  Breaks  So  Cold  And  Gray»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583725
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 27.05.2015


Biryuza

ніколи ще

спиш,
а  на  сході  минулого
хлопчик  фарби  тлумачить
і  малює  уперто  словами  герби.
не  роби  як  він  просить,
він  твій  колір  не  бачив
і  ніколи  твій  голос
іще  не  любив.
коли  спиш
він  здійсняє  твої  теореми
і  шліфує  мовчанням
розкидані  сни.
він  кричав:
чи  важливо,  
що  де  
ми
там  ніколи  не  буде  
весни?
ну  і  що  попри  усміх
йому  відказати?
відстань  фарби
і  в  серці  численні  герби...
не  роби  як  він  просить,
він  ще  крику  не  бачив
і  ніколи  цю  тишу
іще  не  любив....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583675
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 26.05.2015


команданте Че

человек из ниоткуда

жизнь  цепь  из  затянувшихся  прелюдий
где  любят  тех  кто  не  умеет
ждать
а  я  лишь  человек  из  ниоткуда
и  следующий  прямо
в  никуда

мы  называем  неслучайным
случай
когда  встречаем  тех
кого  не  ждем
а  я  предпочитаю  мукам
мучить
себя  же  ожиданием
её

среди  перепрожитых  одиночеств
ищу  |себе  подобного|
себя
на  лицах  улиц
ставя  пятна
ночи
а  ты  питаешь  тенью
пятна  дня

мы  в  сердце  тишины
не  слышим  сердца
и  в  темноте  не  видим
чистоты
мы  между  строк
одни
средь  тысяч  терций
потерянные  в  городах
пустых

я  кутаюсь  во  тьму
бетонных  тканей
ныряя  в  вечность
уличных  текстур
чтоб  грудами  обломков
ожиданий
уменьшить  громкость
сердца

|пустоту|
.



*фоновая  композиция  –
Lauren  Vieira  «Jules»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582558
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 20.05.2015


Biryuza

недільне

вишневий  сироп  недільного  ранку
на  шиї  прикраси  видінь,
а  в  горняті  чай
 одягається  в  плівку  минулого.
де  ти,
шукачко  власної  волі?
нитки  твої  у  шухляді
рвуться  у  білий  простір  чужої  канви.
я  знаю,  що  ти  пишеш  вірші
про  дощ
про  лева
про  лютий  і  вересень,
що  завше  приходять  раптово,
але  читати  це  все  не  мені.
дні  мають  здатність  танути,
тому  я  надсилаю  ці  промені  спокою
до  вівторка
аби  ластівки  твоїх  слів
прилітали  частіше
в  недільні  сутінки  мого  міста...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581759
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 20.05.2015


команданте Че

домой

спешите  домой
идите  к  своим  любимым
как  редко  мы  с  теми
с  кем  хочется
просто  быть  
заполнив  одних  остаемся  одни
пустыми
годами  с  другими
строим  от  них  же
щит

мы  все  умираем
подолгу  внутри  умираем
и  в  каждом  из  тех
кто  кого-то  из  нас
терял
зияет  прореха  под  сердцем
как  дверь  входная
в  другой  из  миров
но  закрытый
для  всех
портал

мы  делим  себя
на  любимых
и  тех  кто  любит
любовники  гасят  погасших
сердец  очаг
но  мы  забываем
что  нас  населяют
люди
любите  себя  и  любите  их
просто

так.





*фоновая  композиция  –
Dystopia  Nå!
«God  Morgen,  Dystopia.  Drommer…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578274
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 01.05.2015


команданте Че

касания наших у|лиц

мечты  выгорают  рано
любовь  выбирает
раня
осколочными
от  веры
кого-то  из  нас  двоих
впустили
глаза-экраны
пустые
сердца-карманы
минуты  молчаньем
мерят
с  тех  пор  как  стук  наших
стих

с  тех  пор  на  душе
стемнело
и  перед  зари  расстрелом
мне  снится  лишь  тьма
и  монстры
всю  тысячу  лет
подряд
и  боль  не  уходит  с  телом
и  тесно  внутри  пробелам
и  хочется  чем-то  острым
твое  из  себя
изъять

в  домах  во  дворах  и  скверах
где  мы  растворяли  серость
сегодня  брожу  безлико
почти  разучившись
ждать
а  ты  не  страдаешь
|верой|
ты  просто  стреляла  первой
оставшись  прощальным  снимком
бесцветных  имен
и  дат

касания  бывших  улиц
напомнят  нас
свежей  болью
ранением  прямо  в  полость
души
прижигая  шрам
где  сердце  моё  проткнули
когда-то  две  карих
пули
и  каждый  раз  что-то
колит
|как  будто  остались|

там.





*фоновая  композиция  –
Sun  Devoured  Earth
«How  Hard  We've  Tried»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575667
дата надходження 19.04.2015
дата закладки 20.04.2015


Biryuza

епіграф

опісля  спалахів  помирають  магнолії
щоб  карбунки  їх  лиць  тішили
твоє  сіро-байдуже  око.
ці  вулиці  впадають  у  море
разом  із  пам"яттю  наших  слідів
і  більше  ніхто  не  чує  назв,
імен  чи  тихої  музики.
так,
просто  торкаєшся  пальцем  уст
і  світ  залишається
за  межами  твого  лискучого  вікна,
яке  тепер  не  віддзеркалює  ранок,
листівки
й  адреси.
опісля  спалахів  помирають  магнолії,
а  ти  лише  щойно  написав  епіграф
до  цієї  весни...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573906
дата надходження 12.04.2015
дата закладки 14.04.2015


команданте Че

будь-що|будь-де|будь-коли

вони  вимагають  від  нас  звертати
на  непристосовані  до  зупинок  узбіччя
розсіяної  перегнилими  зернами
їхньої  неуваги
витрушують  вміст  ретельно  неприбраних
роками  будованих  домів
свідомості
руйнують  зібраність  священних  кишень
думок
із  завжди  свіжими  могилами  ненароджених
віршів  коханим
змушують  дихати
зараженим  повітрям  небайдужості
отруюючи  наше  несприйняття
їхньої  дійсності
вони  спотворюють  нас
калічать  нас
вбивають  нас
знебарвлюють
намагаючись  торкнутися  наших  слів
дивитися  нашими  очима
слухати  нашими  вухами
проживати  наші
смерті
помираючи  від  того
у  знемозі  будь-що
будь-де
будь-коли
змінити
в  собі

а  ми  продовжуємо
їх
кохати

аж  до  самого
народження.




*фоновая  композиция  –
Troum  «Cold»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571594
дата надходження 03.04.2015
дата закладки 06.04.2015


команданте Че

підшкір’я гір

з  вікон-близнюків  стікає  сік
весняних  збуджень
до  всохлих  підніжь
підвіконь
дістаючи  до  твоїх  ніг
що  застигли
скам’янілим  деревом
яке  більше  не  дає  плодів
окрім  мертвих
слів  що  лежать  непорушно
на  знекровлених  аркушах
і  без  надії  чекають
чи  то  повернень
до  рідних  місць
що  стануть  їм  могилою
чи  то  добровільного  ув’язнення
серцевих  судин
всередині  електронних
листів
до  порожнечі
які  можливо  ніколи
не  отримає
адресат
бо  ви  надто  різні
а  зв'язок  надто  сильний
щоб  почути
один  одного
і  витримати  одного  разу
назавжди  залишившись
один
це  останній  політ  думок
із  свідомості
прямісінько  в  минуле
коли  дерева  ще  вміли
ходити
і  плодоносити  натхненням  жити
де  вікна  були  залежні
від  підвіконь
отримуючи  сік  що  їх  поєднував
ззовні
який  циркулював  вздовж
всієї  вентиляційної  системи
будинкових
судин
забезпечуючи  регулярністю
самовідновлень
часу
ми  ж  з  тобою  тоді  просто  були
пов’язані
однією  кров’ю
що  переповнювала  наші
електронні  зізнання
сповзаючи  з-під  втомлених
пальців
до  безмежного  простору
символів
неактивованої
магії
крізь  нові  стіни
і  вікна  що  з’являлися
потрапляючи  у  всесвіт
думок
де  ця  кров  ставала  найважливішим
в  житті  кожного
листом  надії
на  кохання
який
здавалось
ще  зможе  потрапити

в  обійми
адресатів.




*фоновая  композиция  –
Xasthur
«Cursed  Be  The  Memory  Of  Light»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565885
дата надходження 11.03.2015
дата закладки 11.03.2015


команданте Че

увечность

что  ты  знаешь  о  глубине
той  где  уже  не  чувствуешь  света
хотя  еще  далеко  до  дна
ощущаешь  его  отовсюду
а  потому  продолжаешь  плыть
вслепую

в  реальности  никаких  границ  нет  
как  в  любви
и  ты  начинаешь  верить  в  это
в  конце  кошмарного  сна
где-то  после  половины  пути
когда  в  легких  заканчивается
уверенность
и  теперь  они  наполнены
лишь  мечтой  
поэтому  ты  снова  дышишь
полной  грудью
в  моменты  отчаянья  мы  почти  всегда
верим
что  всё  не  случайно
что  мы  не  просто  так  слепо  рискуем
вдруг  оказываемся  на  дне
становится  понятно  что  это  мы
мы  настоящие
вокруг  и  внутри  себя
генерируем  свет
материализуем  сны
и  снова  плывем
сквозь  тьму
сомнения
и  боль

дальше.




*фоновая  композиция  –
Sidewalks  and  Skeletons
«WHITE  LIGHT»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565646
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 10.03.2015


Biryuza

*Г*

майже  приручені  березнем
прапори  на  гілках  відстані
домівки  і  смерті.
в  тиші  лунають  відступи:
відступи  від  свого  терпіння,
розчищай  собі  шлях  до  маяків.
хто  посмів  
твій  спокій  тримати  за  гриву
коли  кружальця  дотику
розчинялись  у  воді?
цукор  малює  спогад  на  дні
високі  мури  і  білі  сукні
і  ким  би  не  марилась  ця  осінь
тобі,
викарбовуй  на  долоні  із  левом
герби,
приручаючи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564874
дата надходження 07.03.2015
дата закладки 10.03.2015


команданте Че

молчание на прощание

внутренний  диалог  включен  работает  всё  исправно
а  вот  с  внешним  беда  и  дела  очевидно  хуже  
что-то  медленно  отмирает
микроклимат  души  отравлен
ей  как-то  сложно  привыкнуть  к  тому
что  этот  исключительный  внутренний  мир
наxуй  никому  не  нужен

уже  пять  дней  как  самому  себе  сказать  абсолютно  нечего
что-то  сломалось  и  потому  молчу
как  вкопанный
но  пишу  словно  одержимый  тем
что  нет  ничего  вечного
кроме  слова
и  любви
поэтому  смерть  достается  только  нам

голосу  сердца  всегда  не  хватает  молчания  двоих
ведь  когда  мы  молчим  то  громко  кричим
кому-то
о  том  что  этот  кто-то  является  самым  главным
элементом  во  вселенной
где  стих
это  одна  из  многочисленных  умирающих  планет
внутреннего  мира  в  котором  на  самом  деле
слишком  одиноко
тихо

и  пусто.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560882
дата надходження 19.02.2015
дата закладки 19.02.2015


Flexis

Это хруст моих дешевых костей.

Ни  этот  город,  ни  любой  другой
Не  дал  возможность  ощутить  поруку  -
И  я  привык  нащупывать  рукой
Пустое  место  рядом,  а  во  звуках
Других  шагов  отсутствие  моих
Неразличимо.  
В  этом  мире  кто-то
Решил  делить  пространство  на  двоих:
На  ты  и  я,  светил  да  идиотов,
Но  все-таки  в  одном  объединив  -
Размеренно  дублируются  паствы,
Чтоб  и  умен,  и  беден,  и  ленив
Часть  жизни  погребенную  в  лекарствах
Молился  о.  
Но  мне  никто  не  свят  -
Живу  один,  довольствуюсь  немногим.
И  слушаю  как  косточки  хрустят,
Пока  по  ним  расхаживают  боги.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=559124
дата надходження 12.02.2015
дата закладки 12.02.2015


команданте Че

некрополитен

снегоочистительные  машины  двигаются  слишком  медленно
по  не  совсем  зимнему  но  совсем  холодному  сердцу  города
и  хотя  снег  давно  остался  только  в  нашей  памяти
а  также  на  душе  некоторых  не|довольно  одиноких  женщин
из  года  в  год  ожидающих  таких  же  мужчин
то  это  уродует  и  без  того  потасканную  проститутку-улицу
бесполезным  поглаживанием  некрасивых  придорожных
морщин

я  же  как  можно  быстро  спускаюсь  на  дно  какой-то  бывшей  реки
которую  выпотрошили  и  лишили  имени  чтобы  каждое  утро
мы  могли  стоять  незаметно  и  не  дай  бог  коснуться
чьей-то  ледяной  лишенной  прикосновений  руки
ежедневно  по  артериям  этих  мертвых  рек  проходит  вечность
погребенных  в  метро

и  я  так  стараюсь  не  смотреть  в  глаза  напротив
не  потому  что  боюсь  встречного  взгляда  или  мне  неприятно
просто  там  в  глубине  пустых  и  ничего  не  выражающих  глазниц
сидит  тот  от  кого  меня  уже  целую  вечность  воротит
с  тех  самых  пор  как  я  коснулся  чужой  руки  и  понял  что  она

моя.




*фоновая  композиция  –
Chelsea  Wolfe  «Black  Spell  Of  Destruction  (Burzum  cover)»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553974
дата надходження 23.01.2015
дата закладки 23.01.2015


команданте Че

радио «молчание»

я  счастлив  просто  быть  с  тобой
на  одной  волне
ты  мое  радио  
которое  с  утра  до  ночи  окутывает  меня
молчанием
и  в  твоих  глазах  есть  всё
то
чего  в  моих  словах
нет
хотя  я  всё  равно  пишу  тебе
но  скорее  чтобы  снова  оказаться
рядом
прикоснувшись  к  пульсирующим
теплотой
звукосочетаниям

и  я  настолько  счастлив
от  того  что  у  меня  есть
ты
что  часто  напрочь  забываю  –
всегда
приходится
возвращаться
в  этот  почти  лишенный  красок
почти  онемевший
мир
где  из-за  невозможности
чувствам  звучать
в  атмосфере  отсутствия
а  таким  как  ты
цвести
такие  как  я

увядают.




*фоновая  композиция  –
Zimne  «Меланхолия»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552925
дата надходження 19.01.2015
дата закладки 20.01.2015


kappa

спини

хлопче  з  відвертою  шкірою!
світлиці  зате́мніли,  повалилися
як  ми  знавісніли

на́впіл  околиці  зрізані
розшматовані,  гострі

позгорталися  наші  гості
в  клумки  бід  і  відчалили
самі  зостались

он  чайки,  як  білий  біль
он  пісок  остовпіло  сиплеться
на  грудях  почив  візерунком

за  які  статки  усе  те  продано?
на  яких  дівиць  міняно?

хлопче  з  відвертою  шкірою
з  ді́рою  на  кожну  долоню
спини́  мене


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552441
дата надходження 17.01.2015
дата закладки 17.01.2015


Biryuza

біля вікон чужих

біля  вікон  чужих  дозрівають  зимою  сливи,
ти  малюєш  уперто  їх  знуджений  смак
і  ніяк  не  відтягнеш  час  сходжень  з  архіву,
де  червоним  на  білому  пишеш  йому  ім"я.
ледь  тутешній  тобі  не  ввижаються  більше  мапи
і  безглузді  зупинки  з  світанками  у  росі.
так  милуєш  серця  і  з  нудьги  їх  ламаєш  навпіл,
а  йдучи  пожинаєш:
 "добро  не  сій."
біля  вікон  чужих  дозрівають  зимою  сливи,
у  щоденники  вбраний  святково  біль.
ну  чому  і  тобі  не  побути  в  цім  сні  щасливій?
спантеличено  відповідь:
...
 не  вмію.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546923
дата надходження 27.12.2014
дата закладки 30.12.2014


kappa

хлопчику

ви  такі  святі  й  чисті,
ніби  росли  в  челяді  бога.

хлопчику,  якби  знали
як  мені  та  дорога
до  вас
верестом  проросла,

та  що  ім'я  дівиці  кожної,
котра  тою  стежкою  йшла  
до  вас!
я  пишу  в  себе  на  вилиці.

та  що  всі  стежки  чужі,
котрі  ви  своїми  стопами  мучили
в  мене  тепер  спускаються
як  залізні  сходи.

іще  оті  вірші  і  вірші
котрійсь  з  них  написані
ніби  річище,  в  мені  висохли.

як  від  мене  тоді  сахнулися,
вся  чорно́та  на  мене  вислалась

ви  ж  так  і  зосталися

святі  й  чисті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545562
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 22.12.2014


Biryuza

. .

погруддя  забрискані  пилом
у  день
коли  прощаючись  з  тілом
ти  радо  стаєш  камінням
і  забуваєш  навмисно  дихати.
дати  через  дефіс
як  приз  за  таке  терпіння.
бідна  моя  дитина
мені  ж  бо  відомі  усі  шляхи.
ліжечко  твоє  досі  сонне
над  ним  не  мовчать  ікони
й  промінням  муркочуть  роки.
навіщо  тобі  погруддя?
коли  нас  обох  не  буде
залишиться  тільки  пил...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545420
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 22.12.2014


kappa

(із сновидінь)

я  б  встигла  в  тобі  прихисток  
знайти,  півтеплий,  абощо,
на  ранок  так  нишком  наснитись,
і  був  би  русявим  хлоп'ям
ти

в  моїх  би  кімнатах  розлився
як  світло,  хай  ні́де  нам  місто
своє  називати  ім'ям
що  так  чисто
бувало,  тоді,

як  уперше
зустрілися  прихистки-лиця
лиш  тільки  в  зіницях  та  Кора-убивця
ти  чуєш?
я  б  встигла  напевне  тебе

зберегти.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544058
дата надходження 15.12.2014
дата закладки 16.12.2014


kappa

морем

море  твоє  мені  пахне  настирливо,
я  згубила  дорогу  і  тільки  море
мені  -  ніби  вбивця

в  лице  спантеличено  дивиться
твоя  поранена  олениця
з  хвостом  риби

і  я  так  стискаю  міцно  у  пальцях
тебе,  і  море  твоє  стирчить
із  потилиці

тепер  мені  пахне  воно,  і  чудиться
ніби  хвоя  росте  зі  спи́ни
і  я  виростаю  гіллям
на  дні  твого  моря  крислато

гойдаюсь  за  вітром


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539699
дата надходження 26.11.2014
дата закладки 28.11.2014


Biryuza

*…

крізь  сон  не  згадаю  де  я
досі  навпомацки
рахуючи  левів
чи  родинки  на  твоїй  спині
колиска  моя  зайнялась
і  не  чує  плачу
хтось  бачив  й  не  чув
хтось  чув  і  не  бачив
холодних  будиночків  дня.
сьогодні  б  єдину  зупинку
щоб  тло  поєдинків  кудись.
ти  чуєш  і  бачиш,
мамо
молись
за  таких  як  я...
дітей

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522090
дата надходження 07.09.2014
дата закладки 08.09.2014


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.09.2014


kappa

де ви

де  ви,  де  ви,  маленькі  виродки,  закохані  і  безсонні
лежали  на  стінах,  на  стелі,  мили  свою  чорну  голову
водою  білою  і  божевільною

суглобами  своїми  скрипіли,  сталевими  прикидаючись
нині  вас  мало,  а  вчора  на  моїх  ребрах
ви  сиділи  незчисленними  зграями

де  ви,  де  ви,    єдині  мої  улюблені
що  без  вас  я  немов  жебрачка  землею  голою
тиняюсь,  руки  заламуючи  і  плачучи

не  йму  вам  віри,  пальці  свої  тру  так  завзято,  неначе  
чекання  мені  встромлено  в  спину  як  човен  у  сті́ну  -

ну  коли  ж  вам  не  стане  що  їсти,  мої  ненависні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521083
дата надходження 02.09.2014
дата закладки 04.09.2014


Flexis

Вишнёвый закат

Тебе  пять  лет.  Тебе  ещё  не  спится.
И  ты  в  окошко  устремляешь  взгляд  -
Вишнёвых  туч  густую  вереницу
Вдоль  горизонта  выстроил  закат.

Ты  точно  знаешь,  всё  предельно  просто,
А  наша  жизнь  зависит  лишь  от  мам,
Покуда  в  луже  можно  сделать  остров,
Покуда  в  холодильнике  зима.

И  ничего  не  предвещает  бедствий,
Но  город,  погружаясь  в  темноту,
Твоё  невольно  сокращает  детство
С  остатками  заката  наряду.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515204
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 05.08.2014


Biryuza

діцкеанр

швидкість  вплітає  в  мене  електрострічки
аби  світилась  на  відстані  принаймні  століття
ліхтариком  "Спокій  праворуч.  Відчинено"
подорожні  не  від  світу  цього  ніколи  не  гукають  на  допомогу,
заради  бога,  не  верзи  усіх  цих  будьласкаідякую,
все  одно  цей  дім  занадто  спільний  і  бездахий
щоб  пити  в  ньому  мікстури  пробачень  щосну.
поглянь,  я  пливу  так  розлючено  крилами,
цяти  сонечка  татуйовані  на  спині.
спантеличено  запросила  би,
але  віриш,  не  знаю  куди.
старість  моя  не  просить  води,
спрагою  розбиває  небесні  склянки.
швидкість  смакує  нас  майже  зрілих,
доброго  
доброго
доброго
ранку

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507151
дата надходження 24.06.2014
дата закладки 25.06.2014


Шон Маклех

Острів скляного мосту

               «…На  острові  стояла  фортеця  
                       з  бронзовими  воротами,  
                       до  неї  вів  скляний  міст…»
                               (Скела  «Плавання  Майл-Дуйна»)

Там  все  прозоро  –  і  внизу  вода,
Ми  бачимо  минуле  й  майбутнє,
Нам  треба  йти,  але  вертаємось  назад:
У  часі,  в  просторі.  Присутні  тут  ми
Але  не  знаємо,  не  відаємо  де  –  
В  якій  ще  божевільній  круговерті?
Ми  тут,  ми  на  мосту,  на  острові  –  
Це  сон  чи  просто  на  порозі  смерті
Ми  –  волоцюги  моря  на  межі
Одвічного,  таємного,  земного.
Шукаємо.  Таємні  сторожі
Нам  музику  подарували  сну
І  жінка  в  білому  несла  у  чаші  воду
Сандалі  срібні  й  невагомий  шовк  –  
Як  мариво  ми  бачили  свободу
І  знову  сон…  Коли  ж  прокинулись,
Побачили  у  вранішній  імлі:
Навколо  море.  Ми  на  кораблі…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502097
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 30.05.2014


kappa

двори

що  мені  чорні  двори  шепотіли?
кроки  твої  як  вітрила  і  стисла  дорога  з  перилами
ли́лась  і  ли́ла  нас  зримими
звідусіль

гли́боко  ринвами  стиглими  в  спинах  дворів  отих  чорних
на  кпини  здіймали  нас  шепоти  їхні  і  горсткою
вдалою  сипалось  ли́лось  і  падалось  з  їхніх  дахів
вбираючи  надто  ту  драму
до  серця

а  нам  поготів  і  казали  "спиніться,  спиніться"
лиця  що  заздрили  лиця  із  безлічі  хибних

що  тобі  чорні  двори  шепотіли  що  врешті
ти  припинила  свій  спів?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495178
дата надходження 26.04.2014
дата закладки 28.04.2014


команданте Че

мёртвая зыбь

у  долгого  молчания  широкие  больничные  коридоры
завалены  лихорадочными  мыслями
покалеченные  и  воспаленные
все  они  ждут  своего  часа
когда  уже  можно  будет  уйти
и  прожив  еще  одну  бесконечность
нескольких  секунд
в  чьих-то  устах
пронеся  неисчислимость  лет
в  чьих-то  головах
наконец  умереть
чтобы  не  мучиться  больше
утопая  в  бездонной  тишине
толкаясь  о  криконепроницаемость
плотных  стен  из  мертвых
единомышленников
так  и  не  сумевших  найти  выход
и  озвучить
себя..

обнимаю  тебя
тысячами  необъятных
неизлечимых  любовью
слов
отпуская  их  всех
чтобы  никогда  не  отпускать
тебя  одну
целУю
как  никогда  не  поцелую
миллионами  неуловимых  улыбок
чтобы  приблизить  друг  друга
становясь  еще  ближе
по  отдельности
оставаясь  еще  дальше
друг  от  друга
но  с  каждой  секундой
вместе

не  становится  легче
даже  когда  рыбы  воспоминаний
помогают  плыть  течением  снов
лишь  изредка
и  ненадолго  появляясь  на  поверхности
быстротекущих  дней
жадно  впитывая  кислород  ожидания
наших  первых  встреч
где  уже  совсем  не  важно
какие  они
|по  счету|
и  чьи  воспоминания
спасут  меня
|от  меня|

но  мы  оба  все  еще  живем
в  этом  огромном  королевстве  
кривых  и  недосказанных
немых  и  неозвученных
забытых  и  неосознанных
мыслей
где  любовь  жива
благодаря  их  пожизненному
|умо|заключению  
в  сердце
и  невозможности  встретиться
однажды
на  губах

вместо  твоего
поцелуя.





*фоновая  композиция  –
Oubliette  «Intro»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494310
дата надходження 23.04.2014
дата закладки 23.04.2014


Biryuza

листівка

краплі  жодності  на  чолі,
я  молюсь  за  кожного  актора
твого  внутрішнього  театру,
нам  не  варто  пити  соки  війни
й  чужини.
зупинився  ліворуч  квітень,
він  ланцами  обіймає,
заборонами  говорити
чи  зшивати  у  ковдру
 тканинні  чутки.
він  м"який,
ледь  бузковий,
він  випльовує  мову
на  цукрові  хатини  
й  двори.
поверни  моє  сонце,
бо  невдовзі  дерева  
повтікають  з  своєї  кори.
так  могли  досі  бути,
але  відра  отрути
розкорінили  тихо  цей  бунт.
ми  ще  тут
і  крізь  зорі
я  до  твоїх  акторів
надсилаю  листівки  у  кут.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494021
дата надходження 21.04.2014
дата закладки 22.04.2014


Ragnar Eller

Девушка с брошкой

Лужи  мерцали  на  асфальте  под  тусклым  светом  вечерних  фонарей,  как  компьютерные  мониторы,  и,  не  угасая,  транслировали  отражение  готической  архитектуры  собора.  Напротив  меня,  на  соседней  лавочке,  сидела  девушка  с  длинными  каштановыми  волосами,  в  которых  запутался  листочек  с  нависшей  над  ней  кроны  дерева,  потемневшего  и  состарившегося  с  наступлением  ночи.  Похолодало.  Девушка  застегнула  пальто  на  молнию  и  подняла  воротник,  укутывая  шею.  Листочек  продолжал  висеть  в  паутине  волос,  как  маленькая  осенняя  бабочка,  желавшая  укрыться  в  тепле.  Я  хотел  подойти  к  ней  и  вынуть  его  из  волос,  но  передумал,  -  эта  золотистая  брошка  только  придавала  очарования  тонкому  девичьему  профилю.
Она  ждала,  поглядывая  на  часы  и  высматривая  знакомое  лицо  среди  редких  прохожих.  Но  никто  не  приходил.  Не  знаю,  сколько  времени  прошло,  полчаса,  час  или  вечность  для  нее,  -  но  в  конце-концов  она  достала  из  пачки  сигарету  и  попробовала  закурить.  Зажигалка  долго  не  загоралась  в  дрожащих  хрупких  пальцах.  Тогда  она  встала,  приглаживая  на  бедрах  пальто,  и  направилась  ко  мне.
-  Простите,  у  Вас  не  найдется..?
-  Да,  конечно...  -  я  поднес  голубой  огонек  к  ее  губам,  прикрывая  его  ладонью  от  ветра.  Кончик  сигареты  зажегся  и  задымился.
-  Спасибо,  -  большие  янтарные  глаза  вспыхнули  спокойной  благодарностью.
-  У  Вас  в  волосах...  -  девушка  вопросительно  взглянула  на  меня.
-  Вот,  -  ответил  я  и  поправил  локон  мягких  блестящих  волос  за  ухо,  -  Так  лучше.
-  Спасибо,  -  она  чуть  улыбнулась  и  ушла,  тихо  ступая  влажным  стеклом  асфальта,  разбивая  каблучками  многочисленные  отражения  единственного  собора.
Я  долго  смотрел  вслед  ее  удалявшейся  фигуре,  постепенно  исчезавшей  в  медовом  тумане  сумрака  города.  А  ведь  ее  не  существует.  И  листочка  тоже.  И  собора.  И  города.
И  меня.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485949
дата надходження 16.03.2014
дата закладки 11.04.2014


Шон Маклех

Середмістя

«Черевики  в  мене  завжди  міцно  зашнуровані
   І  я  не  дозволю  місту  кусати  мене  за  п’яти…»
                                                             (Х.  Кортасар)

Серед  міста
В  якому  всі  будинки  сірі,
Де  живуть  люди  з  чорними  душами,
Я  бачив  перехожого
Вдягненого  у  синій  плащ,
Що  був  розмальований  метеликами.
Він  носив  дзеркало
В  якому  замість  весни
Відображалася  осінь,
В  якому  замість  людей
Відображалися  звірі,
В  якому  замість  квітів
Відображалися  мушлі.
Той  перехожий  казав,
Що  заблукав  у  це  місто  випадково,
Що  він  шукав  ключ  від  усіх  дверей,
Бо  його  дзеркало  –  то  теж  двері,
Бо  кожне  вікно  цих  сірих  будинків  –  
Це  зіниці  черепа
Старого  давно  померлого  писаря,
Що  в  похиленій  ратуші
Записував  у  реєстр  мертвих,
Не  знімаючи  чорні  окуляри  думок.
У  тому  місті
Зупинилися  всі  годинники
Коли  серед  ночі
На  дзвіниці  зруйнованого  храму
Сова  прокричала  слова  одкровення
Мовою  давно  зниклого  народу:
Уривок  пророцтва
Про  людей  вдягнених  в  сіре.
Тільки  ніхто  не  зрозумів  ці  речення.
Окрім  отого  перехожого  –  
Отого  –  з  дзеркалом.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490925
дата надходження 07.04.2014
дата закладки 07.04.2014


Flexis

Письмо без ответа.

Прости,  что  не  писал  тебе...Плевать.
                       "Мы  так  давно  не  виделись,  родная..."
Швыряю  эти  строки  на  кровать,
Невольно  наше  время  вспоминая.
                         "Теперь  всё  проще.  Я  лечу  на  свет..."
Но  медленно  засасывает  омут.  
И,  кажется,  набор  грядущих  лет
Достанется  кому-нибудь  другому.
                         "Прости,  я  не  хочу  тебя  грузить:
                           Привычки  и  стихи  остались  те  же
                           И  никому  невидимая  нить..."
Теперь  с  тобою  связывает  реже.
Да  к  чёрту  всё!  Шаги  мои  легки.
И  время,  как  других,  меня  не  старит...
В  квартиру  заползают  сквозняки,
Редея  во  вчерашнем  перегаре.
В  кармане  мелочь  и  десяток  рифм,
                     "Поверь,  я  без  тебя  с  тоски  не  вою."
Когда-то  мы  с  тобой  поговорим.
Надеюсь,  ты  поговоришь  со  мною...
                     "Несётся  жизнь,  безумна  и  глупа."
Подобна  бестолковому  курорту.
Смотрю  в  стакан,  а  там  моя  судьба  
По  донышку  стеклянному  растёрта.
Меня  тошнит  от  праздной  болтовни
И  молодость  сжигаю  понапрасну.
Пока,  родная,  если  что  -  звони.
                 "Не  надо  писем.  В  общем,  всё  прекрасно."

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490447
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 07.04.2014


Шон Маклех

Зелений день

             «То  город-дощ,  холодний  і  зелений…»
                                                                         (Майк  Йогансен)

Дні  як  і  вірші  бувають  різних  кольорів:  білі,  чорні  і  навіть  зелені.  17  березня  якраз  зелений  день  –  люди  вдягають  зелений  одяг,  зелені  капелюхи  і  навіть  фарбують  сиві  бороди  у  зелений  колір.  Я  подумав,  що  в  нас,  ірландців,  більшість  днів  меланхолійно-дощаві.  Але  тільки  не  цей!  Мені  чомусь  пригадалась  давня  легенда  про  мореплавця  Майль  Дуйна:  під  час  плавання  він  приплив  до  острова  де  паслися  тільки  чорні  і  білі  вівці.  Якщо  чорна  вівця  потрапляла  у  біле  стадо,  то  автоматично  ставала  білою  і  навпаки.  Я  подумав,  що  в  День  святого  Патріка  всі  ми  вівці,  а  пастор  у  нас  один  і  написав  таке:

Вітрила  вулиць  –  навіть  вони  зелені.
Трилистий  день  дощиська-скрипаля.
Скільки  слів  стають  сьогодні  човнами,
Скільки  пісень  стають  сьогодні  небокраєм
Сьогодні  ми  всі  мандрівці-волоцюги:
Старі  бородаті  шкіпери  і  молоді  юнги  –  
Пливемо  від  острова  до  острова  –  
Від  острова  Мрій  до  острова  Пісень.
Адже  кожен  із  нас  керманич  човна,
Що  обтягнутий  шкірою  –  
Давнього  ірландського  човна,
Що  пливе  через  море  Вічності.
Сивий  пастух  пантрує  два  стада  –  
Чорних  і  білих  овець.
На  острові,  що  зветься  Життя.
Але  кожна  вівця  самостійно  вирішує
Чорною  бути  чи  білою.
А  в  повітрі  дзвін:  над  островом  арфи
Проростають  легенди  листками  шамроку.
День,  коли  можна  забути  журбу,
День,  коли  сумні  пісні  стають  веселими,
День,  коли  ми  згадуємо  –  ми  всі  ірландці,
День,  коли  з  дідової  скрині  
Дістаємо  старезні  картаті  кілти
Ми  –  кельти…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486360
дата надходження 17.03.2014
дата закладки 17.03.2014


Помаранчева дівчинка

римуєш  біду  в  мої  коси
та  тихо  ти
закрию  тобі  в  себе  входи  всі
та  виходи
із  тобою  не  можна  мовчати  
і  слухати
заборонено  і  величати
і  рухати
волхвами  давно  вже  наврочений  
й  створений
шаманськими  лихими  чарами  
скорений
у  тебе  не  можна  не  вірити  
й  в  тобі  вагатися
у  тобі  не  можна  забутися
і  віддаватися
з  тобою  так  добре  тонути
не  дихати
римуєш  біду  в  мої  коси
та  тихо  ти

Помаранчева  дівчинка

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485195
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 12.03.2014


kappa

тих ти любиш?

тих  ти  любиш?
шляхами  ку́пчилася  вода,
бігла  канавами.
зшивали  порізи  вони,  безликі,
ставали  поганню  і  знов  обертались
святими.

вони  округли́ли  роти
і  руки
склали  в  розпуці  чи  в  злуці.
двох  смертоносних  машин  адепти.
курці  чи  безбожні.

полили  архіви  пальним  та  годі  -
варто  вже  щезнути  зовсім
всім.
вони  чатували  на  знуджений  диптих
посуд  били.
вщухла  негода  а  ти  –
любиш  не  тих.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481125
дата надходження 22.02.2014
дата закладки 23.02.2014


Flexis

Но я скучаю.

Немногим  дольше  жизни  в  тишине
Отмерено  мне  вытерпеть,  но  всё  же
Я  думаю  о  будущей  жене
И  что  её  отсутствие  дороже.

И  что  под  грузом  будничных  забот
Не  разглядеть  чужую  чашку  чая
Среди  моих,  пока  из  года  в  год
Себе  твоё  отсутствие  прощаю.

Пока  рассвет  срезает  облака
И  новый  день  собою  источает,
Есть  смысл  дождаться  вечера,  пока
Мне  не  по  ком  скучать,  но  я  скучаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480118
дата надходження 17.02.2014
дата закладки 17.02.2014


Biryuza

час прощатися

сповіді  здаються  небезпечними
коли  кисневі  зашморги  деінде,
з  собою  наодинці  не  до  ґречності,
гіркі  сполуки  часу  та  огида
від  всього,  
що  без  наміру  і  дописів
в  нотатки  загортається
безсоння,
і  десь  у  повномертвому  автобусі
малюєш  мапу  на  чужій  долоні.
не  прибуття  постане  тут  спокусою
і  не  яскраві  з  усміхами  знимки.
з  собою  бути  всесвіт  марно  змушуєш,
вбиваючи  у  нетрях  сиву  жінку.
і  що  ті  сповіді  коли  мовчання  захистом,
а  ти  з  упертості  в  нім  слухаєш  месію?
не  прибуття,  а  тільки  час  прощатися,
як  прикро,  що  прощатись  я  не  вмію...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479939
дата надходження 16.02.2014
дата закладки 16.02.2014


Нова Планета

…бути білим

лютий  завжди  був  до  мене  приязний
не  морозив  долоні  і  стояв  осторонь
інколи  падав  мені  на  груди
як  і  личить  старому  гостю
в  кишені  носив  сонце
щоб    очі  були  зеленішими
зриваючи  вірші  з  втомлених  вій
на  голі  дерева  розвішував
він  завше  стрічав  мене  так  радо
як  листи  своїх  адресатів
тихо  в  кутику  серця  танув
жовтими  повенями  і  новими  світами
а  я  шукала  інших    зупинок
сміючись  з  його  недоречних  повістей
він  же
носив  квіти  
на  кожні  мої  дні  народження
лютий  завжди  був  до  мене  приязний
спав  собі  в  зморшках  руки
молився  моїм  янголам
і  боявся  піти
бо  холодно  бути  білим

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478968
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 12.02.2014


ІлюзіЯ

*

Про  слова,  
що  ніколи  не  були  сказані.
Про  мої  і  твої  (рідні  і  чужі)  слова.
Зі  своєю  вагою  і  змістом,
пекучо-терпким  присмаком,
відповідною  тональністю…
Ті  слова  означали  так  багато,
що  заступали  собою  світ.

Про  слова,  
що  були  чимось  більшим,  
ніж  кілька  пустих  звуків…
Були  нашим  всім,  
що  з’явилось  нізвідки…

Недомовленість  завжди  глибша
від  людини…
Недомовленість  це  коли  більше
не  форми,  а  змісту…

Звукам,  що  помирають  на  кінчику  язика,
ніколи  не  стати  словами…
Бо  у  нашому  з  вами  просторі
найлегше  мовчати  про  головне…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477891
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 08.02.2014


команданте Че

правила нехорошего тона

в  хранилище  улик  и  доказательств
нашей  любви
ничего  нет
и  никогда  не  оставлялось
потому  что  есть  двое
которым  не  нужен  пульс
как  подтверждение
жизнедеятельности
душ
чтобы  почувствовать
друг  друга
|терпением|

и  каждый  раз
когда  мне  хочется  снять  с  тебя
эти  стихи
я  делаю  это
чтобы  понять
|без  слов|
вот  так
не  разговаривая  с  тобой
|раздетой|
прошлым
ощутить
как  ты  говоришь  со  мной
пошлым
и  таким  открытым
только  тебе
вай-фай  доступом
к  моему  бесперебойному
сердцу
языком
|молчания|

и  мы  очень  стараемся
не  искать  причин
стать  чьим-то  ритмом
|став  им|
не  теряя  смысла
быть  рядом
со  своим  теплом
будучи  далеко
|не  рядом|
и  в  холоде

потому  что  у  нас  выходит
любить
без  правил  и  подтверждения
действительности
нас
как  тех  кто  научился
чувствовать
друг  друга

|молчанием|




*фоновая  композиция  –
Novembre  «Jules»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477720
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 07.02.2014


Biryuza

ти спи

від  нотного  стану  візьму  окраєць  тиші
і  наважусь  бути  поміж  вітрів  і  пародій  на  них,
відкинувши  тихо  стару  парасолю,
дозволю  небесним  озерам  здобути  сон
у  моєму  волоссі.
дзвіночки  у  жертву  холоду  носять  стебла,
а  ти  ще  не  вмерла,
мовчазна  й  незнаюча?
й  справді,  рано  ще,
бо  ж  тільки  настало  НІКОЛИ,
ти  довго  цього  чекала
чи  просто  робила  вигляд.
хлібом  грудей  наситиш  чуже  немовля,
і  врешті  дізнаєшся,
що  земля  
твоя  майже  округла,
такої  наруги  не  стерпить  жодна  пустеля,
а  зараз  застелю  світанок  вуглем,
ти  спи...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477132
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 05.02.2014


команданте Че

тихие сны войны

не  опаздывай  на  свою  революцию
твоими  мыслями  еще  можно  ее  совершить
и  остаться  живым
а  не  существующим
мыслями  можно  свергать  диктатуру
в  головах  тысяч
по-настоящему  веровать  в  созидание
лучшего  исхода
для  миллионов
лучших
в  начало  новых
людей
по-новому  мыслящих
в  новом

твоими  стихами  можно  писать  историю
и  нужно  творить  чтобы  жить
настоящим
нужно  жить  чтобы  творить
настоящее
нужно  творить  чтобы  быть
настоящим
так  живи!
пиши!
будь!

я  верю  в  тебя
уже  не  меньше  чем  ты  веришь  в  то
что  всё  это  происходит
не  просто  так
что  это  не  просто  твоя  и  моя  кровь
эта  кровь  преодолевает  километры
эта  кровь  нарушает  границы
страниц  и  проливается
не  зря
я  верю  что  мысли  замораживают
время
утепляя  души
я  верю  что  самые  тихие  потоки  стихов
сильнее  любых
стихий
я  чувствую  пульсацию
монолитной  мысли
в  тебе
и  верю  в  ее  бессмертие
на  послевоенных  просторах
внечеловеческих
сознаний

поспеши  же  к  началу  конца!
иначе  не  успеешь  выстоять  очередь
тех  кто  желает  перемен
и  стать  первым
поэтом
который  из  нее
выйдет
чтобы  стать  последним
настоящим
человеком
который  войдет
в  новую  историю

твоего
будущего
__

не  опаздывай
жить.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474092
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 21.01.2014


Нова Планета

паперове

твої  обереги  тліють  в  мені  сміливістю
перебути  світанки  натще
міцно  тримаю  простирадло  зім"яте
що  так  пахне  м"ятою
тиша  вкорочує  собі  віку
десь  на  старій  автостанції
все  що  залишить  по  тобі  січень
відправ  мені
в  сухім  оберемку
з  лікарських  трав
       ти
       народжений  з  відстані  голої
       що  мені  призначалась  як  нагорода
       стогнеш  від  надлишку  голосу
чи  суголосся  тернового
множиться  сніг  хворобливо  білий
до  лику  святого  схожий
знайдеш  себе
         мій  любий  голубе
десь  посеред  літа
в  полиновім  квіті
 а  зараз
заплющуй  очі
доброї    ночі



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472822
дата надходження 15.01.2014
дата закладки 20.01.2014


команданте Че

чат, где все молчат

мы  были  похожи  слезами  на  лицах
но  слёзы  на  лицах  счастливых
|не  в  счет|
мы  больше  друг  другу
|не  пригодимся|
любовь  бесполезна
|пока  не  умрет|

последнее  слово  прощальным  сигналом
во  взгляде  печальном
|одном  на  двоих|
останется  вечным
блуждая  в  астрале
глухой  навсегда  неозвученный
стих

я  сильно  боялся  твоих  удаленных
нетленных.  в  них  больно
и  дольше
|гореть|
но  в  каждом  живу
и  умру
|обреченным|
беречь  в  нас  любовь
там  где  нас  больше

|нет.|




*фоновая  композиция  –
parks  «cassi»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471508
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014


kappa

п а м' я т ь

шукай  мене  в  зірваній  телефонній  лінії
на  півночі  внутрішніх  каст  і  докорів
де  відлуння  спокутує  снігові  замети

вичерпує  віру  і  крадеться  сторожко
всипане  почерговим  старінням  і  щоразу
мій  аскет  плаче

шукай  мене  там,  де  вітражі  очищуються
білим

наче  не  було  жодного  введення  муз-весталок
наче  тугу  нашу  часом  злякано
і  тут  набережна  заплакана  

і  пам’ять  зношена  боса  спить


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467783
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013


Biryuza

усетерапія

лікуюсь  теплопланетними  напоями,
гіпсокартонна  високість  крапає  гіркотою.
де  двоє,  там  завше  з"являються  відстані
в  чашах  асфальту  
чи  відстань  у  декілька  слів.
ти  обережно  складаєш  згорток  усетерапій,
медовістю  фітоголосу
крізь  шуркання  мертвих  змій
прямісінько  в  мій  неспокій.
доки  втішатись  ядучою  праімлою?
злою  пиши  мене,
з  каменю,
геть  твердою
щоб  солодавість  напоїв
холола  на  дотик  і  смак,-
так  лишень  позбудуся  власної  тіні
і  цінне  каміння  до  холоду  притулю,
щоб  не  дізнатись  як  боляче  ткати  імлу...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461730
дата надходження 20.11.2013
дата закладки 21.11.2013


kappa

тихо

мені  було  тихо.
так  тихо  буває  тоді,  як  вмирає  король.
і  усе  помирає  хрестом  розіп’явшись  наголо.
моїх  божевіль  що  боялись  когось
хто  пішов
предостатньо  і  більше.

тільки  вирвані  з  коренем  б’ються  звиваються  вірші!
тільки  вирвані  з  коренем  ми  на  дорозі  течем
білою  білою  кров’ю,  а  може
то  сніг

мені  стало  тихо.
як  хтось  обійшов  мій  жертовник  і  тричі.
і  замовкли  вірші  і  камлання  і  стогін  і  я.
обійшов  мій  жертовник  і  там  припинили  гудіння
дзвони  костьолів
забулись,
де  сторожі  поранили  стопи
щоб  зоставити  мармуром  краплі
кольору  мертвих  гвоздик
для  обох.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459525
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 10.11.2013


kappa

але п о т і м

і  так  жили  собі
ні  до  кого  рук  не  простягаючи
чи  варто  когось  любити?
граючись  помирали  ми  граючись  всі  пішли

я  б  радила  тобі  мити  спогади
сушити  їх  на  шнурках  я  би
білі-білі  читала  сповіді  я  би
не  боялась  сміятись  вщент

навіть  коли  сніг  випаде
вірити  вірити  вірити
твоїм  птахам  всьому  вірити
але  потім  я  піду  в  ліфт

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458363
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013


Biryuza

крізь трафарети сну

крізь  трафарети  сну  малюєш  себе  змарнілу,
чинбар  уміло  із  шкіри  вовтузить  морок,-
сорок  чи  двісті?-
поруч  із  листям  
зірветься  змокріла  гілка,
тільки  пильнуй  
аби  не  вродилась  відстань.
старість  -  ліхтар,
що  завше  благає  світла
навіть  тоді
як  вся  темінь  в  тобі  принишкла.
кішкою  хмар
дощ  оголошує  знижку,-
чи  на  терпіння?-
дізнатися  знов  не  вийшло.
нішу  чужу  плекай-
не  жебрай
тиші  і  кусень  сухого  хліба.
крізь  трафарети  сну  у  себе,
там  де  із  шкіри  втікає  чимбар.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458326
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 03.11.2013


kappa

восьмий кут

восьмий  кут  повітряної  кулі  -
лоно  всіх  твоїх  пів-порожнеч,
мій  прихисток  в  призахідному  світлі.
і  він,  призахід-вечір,  млосно  сипле
себе,  спинає  дзвін  простоволосо,
в  блідій  сорочці,  ніби  стріха,  
височить.

у  восьмий  кут  повітряної  кулі
крислато  чудиться  і  суне  пиху  тихо,
преситий  гасової  лямпи  снінням
самотній  привид
міст  твоїх.

він  пресвятий  і  скрізно  одинокий  -
окови  сліз  посмертної  цноти́́
його  плече  стискають  і  марніють.
мені  нема  куди  у  прорізах  іти,
у  прорізах  облудних  восьмих  рим
повітряних  широт
строкатих  куль
які  цілує  привид  твого  дому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453961
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 31.10.2013


команданте Че

|свето|тень (в соавторстве с Purpoia)

мне  важен  не  столько  свет  сколько  шаг  к  нему
поэтому  я  |во  тьме|
нахожусь  в  пути
я  знаю  однажды  мне  предстоит  свернуть
но  лишь  для  того  чтобы  вновь  по  прямой
пойти

Киев  бесшумно  дышит  легкими
гладковыбритых  стен
эхо  чужих  голосов  в  опустевших  вагонах  метро
щелчок  зажигалки
тишина  запечатанная  в  конверт
становится  пеплом  свежесгоревших
слов

воспоминания  не  торопятся  уходить
в  отличие  от  людей
в  отличие  от  них  стихам  не  позволяют
|стареть|
серые  волны  лиц  порой  кажутся  мне
мертвей
чем  горсть  опавших  листьев
с  диагнозом  смерть

родной  мой
осень  не  только  сырость
осиротевших  подъездов
не  только  ржавеющие  под  дождем
авто
люди  пропавшие  без  вести
насыщают  нас  кислородом
стихов

есть  вещи
о  которых  молчат  годами
никем  не  озвученные  кадры  немых
кинолент
всегда  остаются  с|нами
ты  и  есть  свет
я  твоя
|тень|

это  не  мир  для  меня
это  я  для  него
слишком
|тесен|
я  очень  хочу  чтобы  ты  мне  светила
а  не  наоборот
но  ты  теперь  там
где  больше  не  бывает  закатов  и  весен
где  время  застывает  черно-белыми  фото
с  нашими  заключенными  в  их  вакууме  телами

между  нами  гудки  оборванных  телефонных  звонков
пауза  длиной  в  вечность
от  выдоха  и  до  вдоха
пульсацией  сверхновых  звезд
|друг  в  друге|
мы  растворяемся  в  своей  бесконечности

будильник  вынесет  мое  тело  на  холодный  песок  рассвета
на  кончиках  ресниц  дыхание  твоей  близости
в  туманном  космосе  твоих  глаз
я  сгораю  кометой  
и  возрождаюсь  из  пепла
солнцем  в  снегах  пустыни

я  просыпаюсь  с  болью
от  того  что  это  всего  лишь  еще  один  день
|без|
и  мне  остается  улавливать  твое  отсутствие
во  все  еще  холодном  дыхании
ветра
но  я  не  могу  быть  рядом
иначе  этот  тускнеющий  свет  однажды  просто  бы  исчез
я  стану  твоим  городом
потому  что  хочу  |всем  сердцем|
согревать  тебя
и  больше  никогда  не  быть
твоим

|поэтом|




*фоновая  композиция  -
Thranenkind  «Ein  Hauch  Von  Zweisamkeit»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454852
дата надходження 16.10.2013
дата закладки 17.10.2013


kappa

опале

ти  бачиш,  яке  воно  мертве,  опале  листя?
ми  сірі  і  довгі,  ми  глухі,  як  кути.  як  мох  патлаті  і  вологі  на  чиїхось  кам’яницях.  ми  кашель  в  порожньому  трамваї,  ми  діри  в  светрах  вуличних  пілігримів.    нас  повно  в  гудінні  соборів  і  нас…  нема  ніде.  ми  діри  в  светрах  вуличних  пілігримів.
наш  птах  з  проламаним  чолом  виє,  наче  собака,  чорним  воєм  –  твій  птах,  мій  птах.  а  може,  то  грудень.    і  пахне  сніг  у  тебе  біля  тім’я  так  ніжно,  так  нестерпно.  
ми  скидаємось  на  дві  дерев’яні  споруди  в  провінційному  парку,  фарбовані  кольором  прихованого  придушеного  приспаного  божевілля  –  синя  і  біла,  біла  і  синя  постать.  ми  вижили  чудом  поміж  гамору  безлюдного  натовпу,  поміж  безлицьої  галасливої  метушні  ми  вижили  як  виживає  тиша  цвинтарів  серед  остовпілого  від  душевнохворості  міста.  ми  лишились  водою  на  карнизах  чудернацьких  будівель  –  а  потім  стекли  вниз  і  щезли.  чудернацькі  будівлі    нам  вслід  глипали  майже  не  вірячи.  ні  у  що  не  вірячи  -  сухотні  брудні  будівлі,  запалені  невірством.  
якби  тільки  знати,  що  плакальниці  за  нами  відмовчать  усі  тиші.    плакальниці  ніби  щогли  височіють  над  морем  нашим  і  крізь  щем  спинаються,  і  чари  оті  не  розвіються  і  не  сколихнуться..  ніколи.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453196
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 10.10.2013


kappa

літні дачі

закриваю  ставні.
пройнялася  літньою  дачею,
як  це  буває  –  до  сліз.  
стільки  вже  гамору,  стільки...
від  пилюки  приїжджих.  
горстка  слів    -  і  смерть,  друже.
сиджу  на  валізах.
мовчання  перед  від  ́їздом.
мовчання  росте  з  мене
плющем.
залишу  свого  Кусаку  вкотре
тут.  і  веранду
вмощену  блиском-барвінком.
і  вікна,  котрі  заливали  щастям,
коли  діти  плескали  в  долоні,
сміялися  «Льоля,  Льоля»,    в  сукенках
барвистих  
квіти  топтали,  безхмарні.  
а  як  же  приручені,  друже?
Кусаки  на  літніх  дачах,
яких  ми  лишаємо,  ей?

осінь  збере  все  докупи,
як  дорожні  пакунки.
прибере  із  веранд  парусини,  
і  вслід  моїм  крокам  помости
заскриплять  ненависно  прокльони.
я  заркиваю  ставні.

просто  не  всилі  зостатись.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418001
дата надходження 13.04.2013
дата закладки 28.09.2013


kappa

як тепер

я  загубила  тебе  на  трамвайній  зупинці.
вчора.
я  плакала  і  думала  -  як  тепер,  як.
потім  чайки  мостили  гнізда,
гнізда  мостили  чайок
на  черепиці  сусіднього  будинку.
моє  вікно  плакало  на  нього  і  думало
як  тепер,  як.

я  загубила  тебе  на  трамвайній  зупинці.
два  роки  тому.
чугунна  ванна  лишала  написи  повсюдно.
вона  писала  -  як  тепер,  як.
я  писала  -  світ  помножив  на  сто  свої  діри.
і  щока  червоніла  від  ляпасу.


я  загубила  тебе  на  трамвайній  зупинці.
пройшла  рівно  тисяча
днів.
і  кожен  спинався  у  прощу.
і  кожен  кричав  мені  -  як  тепер,  як.
тільки  тисяча  перший  день  осені
докричався.

і  я  загубила  тебе  на  трамвайній  зупинці
сьогодні  вранці
і  завтра
і  знов  і  знов  і  знов
корпораційні  плакати  заляпані  брудом
на  яких  миготить  неон  -  як  тепер,  як.
як  і  тоді,  як  і  повсякчас  -  старезний  міт.
про  те,  як  я  загубилась  на  трамвайній  зупинці.








: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447614
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 26.09.2013


команданте Че

настоящее имя

я  б  наверное  жил
и  наверно  был  счастлив
|мечтами|
но  себя  потерял
там  где  ты  не  пыталась
найти

у  меня  тебя  нет
и  мне  хочется  чтоб  перестали
называть  имена|миг
пустое  беззвучие
тел

я  никто
никому
никогда
ничего
не  узнаю|т
настоящее  имя
исчезнет  в  плетеньях
|сети|

у  меня  тебя  нет
и  не  нужно  быть  нужным
кому-то
мне  не  сложно  не  верить
сложнее  поверить

|не  в  тех|





*фоновая  композиция  –
Miasme  «-  -»  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449668
дата надходження 17.09.2013
дата закладки 18.09.2013


Нова Планета

її

вона  сиділа  тихо  під  його  ключицею
весь  вересень  з  минулого  року
перелякано  блимала  своїми  очицями
аби  не  наврочити
аби  не  розбудити  його  втому
що  солодко  спала  на  тому  боці  жовтня
прикидалась  іншою
і  тихо  собі  божеволіла
поправді  була  його  херувимом
хоч  і  проростала  як  завше  з-під  ребер
наївна
мріяла  народити  сина
десь  в  листопаді
впираючись  пальцями  в  небо
тримала  в  мотузці  тижні
випускаючи  лише  суботи
а  він  благословляв  птаху  що  жила  в  її  голосі
шаленів  від  жовтого  кольору  
нової
своєї
осені

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448364
дата надходження 10.09.2013
дата закладки 10.09.2013


команданте Че

пары ́ядов

к  концу  первой  зимы
расстояние  станет  по|пыткой
согревания  памятью
в  пепле  холодной  войны
ничего  не  останется
вместо  сердец  лишь  избыток
сильной  боли  внутри
опустевшей
могильной
тюрьмы

продолжая  смотреть
как  мучительно  тлеет  минута
под  влиянием  ночи
лишенная  |скорости|
сна
ненадолго  умрёшь
засыпая  тревожно
как  будто
ожидаешь  чтоб  в  это  мгновенье
не|снилась
она

но  уже  не  родишься
а  значит  еще
не  погибнешь
от  осколков  надежд
или  ядов
несвежих  обид
то  что  кажется  р|ядом
находится  дальше
и  выше

если  любишь  кого-то
то  будешь  |с|  любовью

|убит|




*фоновая  композиция  –
Gris  «L'Aube»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442163
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013


kappa

щільність

в  мене  було  задосить  щільностей,  наша  не  гірша.
не  гірша  щемом  та  що  пролилась,  і  та,  що  ві́ршами.
якби  скоріше  вниз  і  сніда́нкова  кава..  гарячіша  ледь
щоб  не  так  терпкістю  ти́снуло  і  знову  -  як  колись  -  
вщерть  до  дір  розпростершись,  падати.

незграбним  порухом  завше  здіймаєш  жалюзі
задихатись  світлом  з  тобою  і  вільно  стало  б  нам
якби  скоріше  вниз  і  сніда́нкова  кава...  гарячіша  ледь,
вниз  по  сходах,  вниз  по  принишклості  спільних  спогадів,
і,  може,  за  мить  до  ро́зстрілу  -  оживем.
 
але  ти  відвертаєшся,  скрізь  озброєний,
але  ти  відвертаєшся  вдвоє,  втроє,  і
я  залишаюся...  тут.

на  поверхні  причеплена,  мого  місяця  з  фосфору,
оте  мріяння  стосами,  котрому  сльози  приписані.
вниз  скоріше  якби,  з  сніданко́вою  кавою  
вільно  стало  б  нам,  тим,  що  в  простінь  закутані.
було  щільностей  вдосталь  та  відсутності...  більше.




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439566
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013


Нова Планета

чужинцю

                                                                                                                       
                                                                                     і  цокотіли  кроки  наче  годинник  втомлений
                                                                                     і  те  сьогодні  було  вчорашнім
                                                                                     
                                                                                                                   
і  коли  всі  кораблі  викорчувати  з  моря
рани  води  заростуть  ламкістю
затягнися  мною  до  краю  мовчанки
пересип  мене  в  гавань
                                 ніжно  чеши  сонливе  волосся
                                 там  надто  багато  порухів

хляпає  дощ  на  старі  конверти
які  завтра  відправлю  в  Трою

сміялась  риба  десь  в  мені  глибоко
а  в  тебе  сузір'я  лева
синів  пересаджений  шепіт
глаголицею  неба
                         мій  змучений  іменем  чужинцю
                         слухай  мене  безсоромну

ті  тисячі  прощальних  троянців
еквівалент  мого  спокою

і  всі  їхні  коні  жовтаві
забобонно  проповідують  зрілість
тобі  ще  сто  весен  з  повенями
розсікатимуть  олівцями  вірність
тобі  ще  падатимуть  дзеркала
доливатимуть  січень  у  вени
ховай  наше  сонце  у  скрині
мироточ  своїм
іменем...  з  мене




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437631
дата надходження 16.07.2013
дата закладки 17.07.2013


Flexis

Не романс

He  cтaнy  Вac  пpoщaть,  мoй  милый  дpyг,
Зa  тo,  чтo  Вы  дpyгим  тeпepь  coгpeты.
Oт  cлoвa  "мы"  Вac  штypмoм  бpaл  иcпyг
И  нёccя  oт  кoлeн  дo  cигapeты.
Teпepь  дpyгoй  Bac  тaщит  пoд  лyнoй,
Ha  yшкo  чтo-тo  лoвкo  гpaфoмaня.
A  я  пишy,  винo  тoмy  винoй,
Игpaя  accoнaнcaми  в  cтaкaнe.  
И  yтoпив  cвoиx  cиниц  к  yтpy,
Пoлгopoдa  изpeзaв  нa  тpaмвae,
Bдpyг  пoнял,  чтo  бeз  Bac  я  нe  yмpy
И  что  порой  неплохо  мне  бывaeт.
Oн  дapит  Baм  тo  cлaдocти,  тo  кycт,
To  чac  пoпcы  c  пoпкopнoм  нa  дивaнe.
Алькoв  моей  души  вceгдa  был  пycт
И  ecли  бyдeт  пoлoн,  тo  нe  Baми.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434628
дата надходження 01.07.2013
дата закладки 01.07.2013


Нова Планета

мамою

ти  ніколи  не  вміла  малювати  сонливість
а  над  голосом  тихим  завше  пахло  безкольором
та
що  пальцями  вчиться  сміятись
десь  нитками  сплетена  з  холоду
всі  твої  повнолітні  дощі  зашкарублись
на  ринвах  вичікувань
там
між  сизих  туманів-хрущів
хтось  чекає  на  тебе
захеканий
і  малює  безпомічно  верховіття  дерев
одягає  на  них  обрамлення
та
що  вітер  спиняє  вогнем
заслуговує  кликатись
мамою

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434178
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 28.06.2013


ІлюзіЯ

Любов – це фонетика

Буває  по-різному…
Один  мій  друг  точно  знав:
Любов  –  це  фонетика.
Невпинна  вібрація  язика,
яка  переростає  у  звук  ррр…
Крапочка  літери  [і]  захована  за  щокою.
Чергування  шуму  і  тиші,
тиші  і  шуму…
Легке  божевілля.
Своєрідний  дисонанс.

Один  мій  друг  надто  любив  фонеми.
Вони  виповзали  із  середини
і  залишались  десь  на  кінчику  язика.
Були  його  силою  та  змістом…

Могло  б  скластись  по-іншому.
Тільки  хто  знайде  в  собі  сили  переписати  сюжет?

Коли  мій  друг  навчився  бути  глибоким,
його  назвали  аутистом
А  він  всього  лиш  вірив  у  звук  більше,
ніж  у  саму  людину.
А  він  всього  лиш  ніс  в  собі  щось,
що  з’явилось  за  мільйон  років  до  світла.
А  він  всього  лиш  знав  напевне:
Любов  –  це  коли  нікого  немає.
Любов  –  це  коли  тебе  нема.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433357
дата надходження 24.06.2013
дата закладки 25.06.2013


команданте Че

плевра

твои  глаза  глубоко  во  мне
посажены
светло  но  теперь  я  не  вижу
в  темноте
ничего  из  того  что  было
ничего
кроме  пары  мертвых  теней
от  пары  холодных  планет
не  осталось
у  них  несколько  важных
сердечных  частей
и  терпение
вышли
из  строя
чтобы  к  нам
долететь

долетели
и  у  нас  не  случилось  дождя
на  поверхности  мёртвых  планет
они  только  внутри
происходят

так  и  у  нас
голоса  продолжают  молчать
темнота  продолжает  сгущать
консистенцию  тяжести
воздуха
в  сжатой  от  крика
груди

продолжаю  стоять
обездвижен  внезапным  падением
пары  мертвых  теней
посреди  бездыханной  и  впалой
груди  в  центре  темного
города

я  один
и  хочу  закричать
но  не  слышу
дыхания  слов
я  один
и  стою  в  темноте
и  смотрю  в  темноту
но  не  вижу
движения..

я  один

мне  под  ноги  ныряют  обломки
сердечные  части
от  пары  холодных
планет

а  внутри  меня  дождь
начинает..





*фоновая  композиция  –
Papillons  de  la  guerre  with  r.roo
«Winter  people»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432805
дата надходження 21.06.2013
дата закладки 21.06.2013


Quadro.Tony

Мы могли

[i]песня  группе  SummerFM[/i]

Мы  могли  пить  из  крана  воду
Не  задумываясь  что  после
Мы  могли  оседлать  ветер
Оставляя  следы  на  крышах
Мы  могли  видеть  двери  в  стенах
Открывать  ржавые  калитки
Тех  сердец  что  давно  закрыты
Мы  могли

Мы  могли  закричать  от  боли
Или  смехом  открыть  счастье
Мы  могли  ненавидеть  роли
Разрывая  себя  на  части
Мы  смогли...
То,  что  не  изменишь
Может  где-то  мы  не  успели
Но  мечтать  до  конца  и  верить
В  дружбу,  лето  и  верный  случай
Мы  могли  все  что  было  с  нами
Под  землей  только  время  лечит
Но  и  эти  пустые  мысли
Забываем,  когда  мы  вместе
Мы  смогли...
Мы  могли...

Мы  могли  видеть  в  каплях  солнце
Дождь  могли  рисовать  в  тетради
Или  слышать  октавы  ночи
На  холодных  пустых  проспектах
Мы  -  как  мы,  сказаны  слова  все
Поколение  Декаданса
Childrens  of  Coяn,  подвалов  дети
Группа  крови  в  глазах  открытых
Мы  могли..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432791
дата надходження 21.06.2013
дата закладки 21.06.2013


kappa

наостанок

а  наостанок  вечора
підпільно
згорнеш  миттєвості  і  не  збагнеш,
що  надто  стисло  тут  старіє  шепіт
де  закапелки  вух  годують  тишу,
ти  обіймеш  
так  само  раптом  знов.

зазвичай  обсяги  тікань  між  нас  взаємно,
взаємно  відстані  навскіс,  а  десь  тепліше.

в  тобі  собака  лиже  рани  вперто  –  вдосталь
й  мені  відрізано  репресій  кашлем  станцій
метро,  чиїми  сходами  без  тебе  обіймусь.

і  наостанок  вечора  знесиля  та
знемрії,
паски  безпеки  розірвавши,  відступлюсь,
ні  кроку  в  спільність,  вкотре  бігти  крізь
причетність  млосності  до  тих  поривів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431478
дата надходження 14.06.2013
дата закладки 14.06.2013


Biryuza

мінус Я

сонце  пишеться  чорною  фарбою,
знічнілими  руками  
і  биттям  призупиненим.
винна  та,  
що  у  дзеркалі  має  прихисток,
що  пашіє  крижаним  себелюбством.
зустріч  з  тим,
кого  можна  передати  лише
через  свої  очі  і  відчування,
зустріч  з  тим,
кому  усі  спроби  промовити-
то  лише  покарання.
сонце  пишеться  фарбою  чорною,
ти  навчилась  робити  себе  іконою
і  на  більше  напевно  не  здатна.
акуратно  змиваю  із  своєї  шкіри
твою  щирість  іржаву,
ти  безправна
й  малювати  навчилася
тільки  хрести,
щоб  комусь  їх  за  тебе,
дичаву,
у  безвість  нести...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430649
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 12.06.2013


kappa

згубивши

згубивши  свою  магістраль  на  півпогляду
ближче
до  опівночі,  що  уже  споконвічно  і  знов
гасне  в  гробниці  долонь  для  печалі
кодована.
ти  зриваєш  завіси  бо  тут  і  мене,
ніби  єресь,  спростовано.
на  півпогляду  ближче  в  надії  спастись
пересічно.
так,  щоб  раптом  не  вниз  і  ніхто  не  помітив.
щоб  ні  сліз,  ані  крику  в  бурлесках  печатей
на  глум  експертиз.
як  осанна  і  північ  у  ризах  витоптують  коло
ламаючи  грунт  наших  скронь,
буде  інше  прозовано  з  віршів  і  рим
заклинання,  і  втома.
через  сотню  віків  нам  народи  постелять
відбіленість  шляху
як  простінь,
а  поки,  пригуби  чиюсь  душу  вином  та  ніжніше,
сп  ́яній,  задихнись  і  схилися  до  неї.
на  відстані  погляду
вдвоє  і  ближче,  і  ліпити  любов  з-під  узбічь
душа  ота  лярвою  буде
на  опівніч  для  тебе.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430580
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 11.06.2013


kappa

автоприсвятне

я  знов  присвячена  тобі  як  листя  осені
печаллю  святить  знавісніле  сльотне  небо
так  мало  треба
щоб  сокрушити  на  ніщо  мене  і  брязкіт  гільзи
мов  злодій  під  подолами  ховаєш
полатаного  поперек  свого  пальта

я  знов  плющем  горнусь  у  стіни  пестощів
заплісняві́лих  десь  між  пальців  прісності
відмерши  де  похрещені  кюветами

кадила  тут  що  пахнуть  божевіллям
висять  під  стелею  
лампадне  світло  скроні
твої
цілує  тихо

я  знов  присвячена  тому  хто  листям  осені
брудну  калюжність  святить  непорочно

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428981
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 02.06.2013


Biryuza

мені сто тринадцять і я…

в  тобі  ніякого  роздвоєння,
усе  найтепліше  скоєно  геть  не  тобою.
луною  його  прокидання  вголос
і  натяк  про  те,  
чого  скоро  не  стане.
вівсяне  волосся  лягає  нотним  станом
на  простирадло  сутужності.
ми  в  серпні  одружимся  
з  вереснем,
припиняючи  листування
немов  би  ця  осінь  занадто  остання
й  занадто  жива.
мені  сто  тринадцять
і  я  деградую  в  слова.
кожен  з  моїх  прозоравих  псевдонащадків
радить  прокинутись
або  ж  явитись  спочатку,
взяти  у  зморщені  руки  пожовклі  сувої
і  крокувати  по  душах
у  віршах  з  тобою.
я  ще  накою
 багато  всіляких  одужань,
тільки  б  повірилось  в  гілля
жилавого  "дуже".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428940
дата надходження 02.06.2013
дата закладки 02.06.2013


kappa

супутнику (дорожнє)

десятками  несезонних  ридань
рвуться  зап  ́ястя,  мов  босі  брили.
прощаючись,  стає  страшно

мені  неспокійно,  коли  ти  не  поряд

спотикання  над  рівністю  автострад.
і  розлогість  литого  бетону  кроною.
за  тобою  чуже  тупотіння  ніг.

мені  неспокійно,  коли  ти  не  поряд

ніч  наша,  випита,  шибки  -
скляні  всередині.
та,  що  справа,  чому  розбита?

мені  неспокійно,  коли  ти  не  поряд.

здмухнеш  раптом  прочанство
як  пилюку,  розпалену  милями.
кашляєш  дорогами,  ніби  кров  'ю.

мені  неспокійно,  коли  ти  не  поряд.

погляд  м  ́якістю  не  торкається
тоді  рве  всі  пункти  призначення,
мій  дім  страчено,  і  гучне  віддалення  твоє

стій

мені  неспокійно,  коли  ти  не  поряд.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428219
дата надходження 30.05.2013
дата закладки 30.05.2013


Biryuza

безпотребність

безпотребність  помічати  ланцюжки  зустрічей,
в  мені  тягучою  смолою  лише  одне  ймення.
пригоршня  літер  в  просторій  кишені
коли  усі  псевдовчення  
тануть  як  цифри  на  шкірі,
мені  потепліннями  звістка
про  те,  що  надвірю.
подвір"я  зморшкувате  вечором
і  сумлінням,
ти  в  мені  відображенням
наче  в  склотихій  вітрині.
завше  як  нині...

тому
й  безпотребність  ланців.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427541
дата надходження 26.05.2013
дата закладки 27.05.2013


Нова Планета

щоб

розплітає  повільно  дощ  на  вікні  довжелезні  коси,
травень  вже  домиває  скло,  щоб  гоїти  коліна  весни.
ти  народжуєшся  в  мені  кілограмами  згустків  від  нашого:
перелічені  кимось  птахи  повертають  у  тишу  води.
вечір  сивий  позаду  штовхне  запізнілий  натяк  на  світло:
ти  відбудешся  знов  в  мені  криголамом,  як  завше  нізвідки,
           набряк  мови  від  жестів  лишатися  поруч,
           набряк  шкіри  від  нерозривності  доль,
           зашиваю  в  легені  твій  втомлений  голос,
           щоб  по  венах  квіти  вміли  цвісти.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425839
дата надходження 19.05.2013
дата закладки 19.05.2013


Biryuza

з неможливості говорити

ластівка  відкоркувача
залізно  огортає  горлянку,
що  здатна  лише  на  скляні  вияви  звуку,
на  скуйовджений  магнітом  келих.
весела  в  час  пригнічення  забаганок,
випадіння  із  списку  холодних  перлів.
переслухано,далебі,  існуючі  імена,
а  інших  марно  ткати  з  алфавітної  марлі.
нема,  нема,  
але  неодмінно  станусь,
рано  ще  в  пащеку  вогню  рими  опалі,
рано  олією  цілувати  дрібничні  опіки,
з  спотикань  майструвати  прірви,
ми  рівні  в  цих  щоденних  каверзах,
наважуюсь  знати,
що  ластівка  -  знак  "приблизно"
і  зовсім  не  тисне  залізо
на  склі  передчасних  тривог...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421113
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 15.05.2013


Flexis

О последнем стихотворении.

И  вот  не  слышно  даже  тишины,
А  пустота  внутри,  как  и  снаружи.
Твои  молитвы  больше  не  нужны
И  Богу  ты  ни  капельки  не  нужен.
И  не  уйти  в  поход,  в  далекий  рейс
К  краснеющим  ладоням  горизонта.
Да  только  стих  пестрит,  как  эдельвейс,
Как  жертва  неудачного  аборта...
И  ты  от  рифм  не  выдохнешь  новей,
Пред  жизнью  не  поднимешься  с  коленей,
Но  стих  штурмует  мысли  в  голове,
Зондируя  остатки  вдохновений.
Допишется  в  утеху  серых  ртов.
И  точку  продырявив  сигаретой,
Ты  выдохнешь  последнее  "готов..."
...И  кто-то  назовет  тебя  поэтом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424395
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 12.05.2013


kappa

funeral

загортаючись  в  плед  із  безсоння  стихійно  натканий,
мені  все  тісніше,  і  чується  те  шурхотіння  –
квіти  на  плечах  у  ночі
ростуть  відсивілим  цвітінням,
вихудлі  пагінці  –пальці  ковтають  її,
точену  мерзлим  підгрунтям
скутості.  

і  мені  все  тісніше,  в  смертності  щільної  тиші,  
так  тільки  щогли,  стривожені  вітром  північним
виють  шалені  і  виють,  і  плачуть,  і  скиглять,  
мов  прокляті.  

втисячне  ми  перелічені
шви,  що  на  рани  накладені,
шви,  крізь  які  кровоточилось
щиро,  якось  по-дитячому  –  ніби  босоніж  .
і  ми,  покалічені.

тіла  без  обличь  –  вже  сезонна  моя  порожнеча.
вкотре  продавши  перонам  зріднілих  за  відстань,
мені  все  тісніше  в  в  ́язницях.
мене  все  частіше  засліплює  сальвою  їх  мерехтінь  –
блудниць,  що  приходять  і  гинуть  синхронно.

і  щогли  у  такт  для  них  стогнуть.

плед    із  безсоння,  відсутності,  відстаней  
щільніше  –  на  плечі  тієї  хворої.  заквітчано  сивістю
щоки  і  пальці.  ніч  боронила  спокоєм.
"на  вічную..".
трепетом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424244
дата надходження 12.05.2013
дата закладки 12.05.2013


kappa

хворію - знов…

я  часом  хвора  ранками  зомлілими.
морозною  –  аж  до  тремтінь  –  росою.
по  грудях  -  реп  ́яховими  цвітіннями.
та  не  тобою,  друже,  не  тобою.

я  часто  хвора  пообіднім  затишком.
чи  ситцем  втомлення  змарнілого  покрою.
чужих  присутностей,  чужих  прихилень  надлишком.
лиш  не  тобою,  віриш,  не  тобою!

і  понад  вечір,  я  хворію  кволістю,
хворію  гуркотом  причинного  прибою.
але  загублена  вночі  між  складок  простені  –
від  всіх  захована,  хворію  знов  тобою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423230
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 06.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.05.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.04.2013


kappa

ти знов несеш свої печалі

ти  знов  прибрів  в  оте  моє,  мій  пілігрим.
воно  віджило  після  втрат,  після  розп  ́ять  і  після  відстаней,
і  не  дивись  –  пустими  кріслами  в  моєму  полі  не  селись!
то  лиш  квадрат,
в  якому  п  ́ятий  кут  не  лічений,
і  ти  ще  начебто  не  знищений,  
розлогістю  моє  заповнюєш    -  бездоння  замкнене
трьохпростірне
і  тригонометричне.
не  личить  знову  обривати  перебинтоване  та  зцілене,
напоєне  цілющим  відсічем  -  самій  собі  в  останній  вересень,
той,  що  залишила  на  пристані,  хрипінням  схоплений  і  відстрілом
тепер  по-новому  воскреслий.  ти  ж  знов  несеш  свої  печалі.
на  стомлених  плечах  і  вмить
на  розстріл  ставиш  магістралі,  що  я  проклала  через  далі
щоб  утекти!
моє  шепоче  відвернутись,  здригається  в  руках  щораз  
затиснене  в  сплетіннях  пальців,
пече  в  долоні,  знаєш,  крихкістю,
отою  трепетно  моєю.
зіткнулась  вись  чужими  злетами,  чужими  скиснена  обіймами,
та  стій,  і  ти  ж  давно  мені...
мій  пілігрим.
посунеш  знов  в  чиїсь  світи,  молитись  на  її  святих,
зоставиш  кашель  чи  щось  гірше,
мені  ж  тут  легше.
тут
вільніше.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421303
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 27.04.2013


Нова Планета

відмовчене

вже  цвітуть  яблуневими  квітами  у  чужинських  садах
наші  діти
голіруч  затискаю  між  пальці  дні  двадцяті  кінцівок  лисого  квітня
торохтить  десь  позаду  втома  віків
і  писати  рубцями  по  шкірі  то  вітру  то  дерева
надто  гаряче
надто  без  крил  підійматись  з  трави  вчора  скошеної  
і  скрапати  верлібрами  з  прогнивших    дахів
надто  вже  дощове  те  чекання
на  закінчення  посту
бо  відпостила  голос  твій  ще  у  довгих  розчесаних  косах
ще  у  ніч  що  світила  комусь  ліхтарем  до  шпиталю  
на  схилі  гори
де  відмолюють  твою  присутність  журавлині  ключі
і  ще  муляють  десь  між  парами  ребер  твоїм  пошматованим  небом
і  впирають  в  легені  твоїми  світами
докорінно  змінені  очі  на  рентгенівський  промінь
щоб  мене  просвітити
щоб  промити  дитинство
і  назавжди  ввімкнути  дорослість

а  в  чужинських  садах  все  блукають  непрохані  гості  щоб  зеленого  квіту  назбирати  мокрим  птахам

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421272
дата надходження 27.04.2013
дата закладки 27.04.2013


Biryuza

поглянь, осторонь нас

поглянь,  осторонь  нас  жалібний  день  Головосіка,
усі  використані  мечі  стікають  часом  дражливо.
сонце  з  плечей  твоїх  в  зимне  терпіння  як  ліки
чи  календарні  тортури  крізь  запахи  теплої  лімфи.
хто  ти?  стоїш  перечавлений,  соками  болю  стікаєш
наче  б  і  леза  притуплені,  щойно  засвоєна  цвіль.
я  одягаюсь  в  живучість,  вливаюсь  у  зграю
топтані  стежки  нудотно.  
ніч  креслить  кадриль.
міль  домальовує  простір  до  щему  тканинний,
цінність  жалоби  нам  з  кров"ю  розмішана  сіль.
скільки  дотримань  і  відступів  через  комірки
датами  спільності  будучи  рівно  на  стільки
щоб  зігріватися  світлом  прадавніх  горінь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421010
дата надходження 26.04.2013
дата закладки 26.04.2013


Flexis

Безысходность

Не  зову,  не  ищу...  Мне  осталась  твоя  тишина,
Зарифмованный  вздох  и  прощальная  фраза  навылет.
Ты  привыкла  сбегать  и  всегда  остаёшься  одна  -
Это  ангелы  наши  тебя  уберечь  позабыли.

Я  не  в  силах  бродить  по  следам  умирающих  звёзд  -
В  этой  чёрной  тоске  все  мечты  уже  были  отпеты.
Это  путь  одиночества,  он  неизбежен  и  прост,
Зачехленных  гитар  и  случайно  убитых  поэтов.

Но  взвывает  душа,  измеряя  тобой  города,
Измеряя  весь  мир,  задыхается,  кашляя  пылью...
Как  бессмысленно  ждать  и  бессмысленно  верить,  когда
Это  ангелы  наши  меня  уберечь  позабыли.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340996
дата надходження 31.05.2012
дата закладки 25.04.2013


Flexis

Cкyчныe книги, плoxиe фильмы, нeнyжныe люди

Koгдa  тeбя  тpяcёт
и  кoнчилиcь  cлoвa
бeз  лжи  и  бeз  peклaм
ни  c  кeм  нe  пoзнaкoмить
кoгдa  cтeкaeт  вce
чтo  нoчью  pиcoвaл
c  xoлoднoгo  cтeклa
нa  теплый  пoдoкoнник

Кoгдa  нe  зaкpичaть
чтo  в  зaaлe  нeeтy  мeecт
кoгдa  дocтoйныx  книг
нe  xвaтит  cил  зaмeтить
то  с  твоего  плеча
cпускает  ноги  бec
и  дepжит  зa  кaдык
и  шeпчeт  o  пoбeдe.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331352
дата надходження 18.04.2012
дата закладки 24.04.2013


kappa

пустелі

безликі  сотні  пустель  між  нами
стають  навшпиньки,  щоб  було  видно
шпилі  зневажень  вночі  розп  ́ятих

щоб  було  чути  як  млосні  пальці
торкають  лиця  де  язви  стогнуть,
відточать  скроні,  застелять  очі

екстрактом  ковдри  і  крик  сітківки
застромлять  в  землю  ловити  громи
пашіти  в  простір  червоним  вітром

безликі  сотні  пустель  між  нами
останні  свідки  останніх  ниток
що  сніг  стиснули  в  чернечі  зграї

на  сміх  екранам  засірить  дотик
свистінням  в  кронах  напів-звіриним
де  виють  дюни  дротя́ним  воєм

там  ніч  надвоє.  сигналять  діри
незшиті  кимось,  хапають  ртутне
голодні  губи,  печалить  подих

безликі  сотні
пустель  між  нами

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420404
дата надходження 23.04.2013
дата закладки 23.04.2013


kappa

вижити

інфікований  простір  надвоє  проламує  ліжко
бо  лещата  вростають  ще  зранку  глибо́ко  у  жертву
скасовану  білим  стоянням  повітря  в  кімнаті
з  намаганнями  вижити

верещання  здуріле  втручає  будильники  в  тіло
вмикає  усі  механізми  ходіння  і  щему
святкований  вчора  кінець  відігрався  рубцями
закріпленими  по  шкірі

згальмувавши  в  собі  випивання  чужих  магістралей
бродінням  вина
що  тече  по  канавах  облудно
мов  в  артеріях  зашморгом  міста  убитого
знаєш  навіщо?  надриваннями  вижити

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420013
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 21.04.2013


kappa

бажання не бути

бажання  не  бути  забилось  в  куточки  подушки
вчорашнім  димом
нерозвіяним  тими,  хто  викурював  тут  мовчанку,
зайшовши  в  гості,  залишившись  на  спечений  в  пам  ́яті
кусень  часу,

так  і  не  пояснивши,  навіщо.

бажання  не  бути  зависло  іконою  вікон,
коли  по  них  скиглили  очі  застиглим  вдивлянням  у  темінь.
ще  носять  прекожну  рису  
когось,    хто  сидів  навпроти.
штопав  словами  діри  в  провислій  тиші.

так  і  не  пояснивши,  навіщо.

втрата  закреслена  просто  бажанням  не  бути
стрімко  червоною  рискою
по  голій  стіні
тими,  хто  пише  вірші  для  постійних  знеболень.
а  мовчанка,  що  вчора  ходила  кімнатами  боса
сьогодні  у  кожен  рядочок  -  як  вирок.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419842
дата надходження 20.04.2013
дата закладки 21.04.2013


ІлюзіЯ

Народжене болем

Те,  що  народжене  болем  пер́е́йде  у  біль.
Застигне,  загубиться  в  купі  домашнього  хламу.
Стане  отим  невідомим,  тим  дико  білим.
Буде  точкою  відліку,  першим  свідомим  зламом.

І  ті,  що  плюють  у  спину  світла  попросять.
І    хтось  їм  подасть,  ніби  голем,  неповноцінний  вірш,
Дрібку  тепла,  ранки  заквітчані  росами...
.....
Найменше  вартує  те,  у  що  ти  найбільше  віриш…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419176
дата надходження 17.04.2013
дата закладки 17.04.2013


Нова Планета

words

вже  надцяту  осінь  пропалюю  дірку  у  імені
картковим  будинкам  не  варто  читати  романів
питальними  знаками  всіялись  сіни  і  стіни
фіксуючи  м'якість    падіння  зеленки  на  рану
виловлюю  натяк  на  пронумеровану  смугу
що  коси  плете  із  худих  магістралей  продовжень
вистрілююсь  стебла  якоїсь  трави  довгочубої
просвердлюють  пам'ять  як  голодоморові  воші
слова  відцвітають  і  дошкуляють  лиш  подихом
загорнуті  у  парафінову  плівку  чужинця
вивітрюють  коми  і  голос  неголений
майструючи  гнізда  десь  посеред  іншого  війська
 

словам  зовсім  легко  спалитись  на  півдорозі
запам'ятатись  привабливою  картиною
словам  зовсім  важко  прожити  осторонь
і  не  пошлюбитись  з  людиною

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418358
дата надходження 14.04.2013
дата закладки 14.04.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2013


kappa

зізнання

з  моїх  найщиріших  –  стояння  подертих  беріз,
перегризені  зайцями  горла  ридають  щоранку
повінню  битих  колін,  що  ламали  їх  діти,
хрускотом  дерева  тріпнувши  зтишений  ліс,
суччя  складають  лісничі  під  стріхи  домівок,
і  те  лихо  скривавлює  стіни  їм,  вікна  стуляє
як  крильця  блідої  метілі  в  посмертний  гербарій,
а  я,  мов  близнюк,  відчуваю  беріз  завивання,
в  мені  чорний  шепіт  обіцянки  ліпить  із  гіпсу,
гіпсом  згортає  всі  тріщини  в  купу  мовчання,
брудною  водою  кору  пересвячує  в  шкіру
і  шкіру  в  кору,  зализує  втиснені  цвяхи,
на  яких  повисають  шпаківні  з  обличчями  злими,
то,  може,  й  вони  проклинали  мої  найщиріші,
коли  їх  птахи  виїдали  собі  до  сніданку.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417729
дата надходження 11.04.2013
дата закладки 12.04.2013


Flexis

Я здесь, мой друг.

Я    здесь,    мой    друг.    Как    пару    лет    назад,
Опять    стоим    на    стыке    биографий.
Как    школьница    неловко    прячет    взгляд,
Носочком    продырявливая    кафель,
Ты    слышишь    вновь    поток    журчащих    фраз
К    тебе    с    неутомимым    интересом.
И    я    уже    привык    в    который    раз
Отыскивать    в    девчонке    поэтессу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369484
дата надходження 08.10.2012
дата закладки 08.04.2013


kappa

то все було босоніж

то  все  було  босоніж.
невинно  і  чисто,  як  білі  сорочки
на  тілі  в  дівчаток,  що  вперше  йдуть  в  школу
по  спілій  бруківці  майбутніх  оточень.

то  все  було  безстрашно.
як  свідомість  стерильна  довоєнного  часу,
подвоєна  запалом  хвилі  братерства,
відчищена  рівністю  цифр  особистих.

то  все  було  як  вперше.
мальоване  фресками  крові  на  ліктях,
чужими  присвятами  зречене  вдосталь,
пополудні  кричало  куванням  зозулі.

то  все  було  алегро
по  відточених  лезах,  що  лежать  ненароком
на  шляхах  поріднілих,  на  обласканих  стежках,
без  жодних  обі́цянок  знову  спастися.

то  все  було  повтором.
як  зображення  всоте  із  срібл  негатива,
як  щорічний  спектакль  з  незмінним  сюжетом,
як  платівка,  що  б  ́є  сокровенним  мотивом

то  все  було  людьми,  що  згубили  дорогу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416272
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Biryuza

приймаючи штовхання

вирвана  із  контексту  світління
лінією  хвилястою.
розпродаж  німого
не  мого  настрою,
ти-яструб  приручений,
хочеш,
інакшу  затребуй.
декоративні  дерева
прямісінько  зі  спини.
увімкни  гучномовці
й  на  зовсім  
їх
у  сміттєві  баки.
не  залякуй,
я  й  так  нам  планую  землянку.
кожного  ранку  трепет,
а  решту  на  завше.
з  протертої  замші  
усі  позаслівні  листи.
ти  мій  дещо  холодний  вияв
і  те,  що  сказати  не  вмію-
принада  дощу.
розчуй  в  перехлинності  літа
як  сон  залишає  орбіти
і  зовсім  не  бідами  вбита,
а  тим,
що  у  груди  мовчу.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415975
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Нова Планета

навзаєм

у  мовчанні  навзаєм  одне  величезне                    серце
виткане  з  недостатностей
сірих  птахів                          тиші
у  нього  свій                          сад
там  своя                                вишня
і  кілька  доріг  з  вузлуватими  принципами
його  старі  рукавиці  ніколи  не  зношуються
сорочка  завжди  чиста  й  випрасувана
обидва  будинки-людинки
                             вже  майже  мотанки-ляльки


у  мовчанні  навзаєм  ніколи  нема  взаємностей
тонни  слів  плодяться  комашинням
на  вікнах  порожніх  осель
де  вчора  горіло  світло
мовчання  навзаєм  зрідка  лише  розмагнічується
об  електрику  голосу
воно  настільки  звикле
до  грудня  і  холоду
що  ніколи  не  вкривається  ковдрою
                                                     у  нього  лише  один  літепний  мінус
                                                     живе  доти
                                                         допоки  ти  віриш  в  його
                                                     криптограму  архівів
                                                     

     

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416264
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 07.04.2013


Нова Планета

і ті вогнепальні вірші

і    ті  вогнепальні  вірші
відчалюють  в  Буенос-Айрес
навзаєм  мене  обіймають
у  тиші
старої  палуби
і  той  вайлуватий
залюблений  ними
пройдисвіт
що  часом  звелів  називатися
клянчить  навпомацки  ручку
щоб  тій    набридло  писати
його  мармулядовий  светр
настільки  пропахся  ртуттю
що  тексти  мої  полохливі
бояться  її  розлити
і  знову  ті  зранення  жовтня
скубуть  якісь  горизонти
електролізують  долоні
розчісують  комусь  волосся
складають  в  конверти  засмаги
зачерствілих  еміграцій
якісь  божевільні  ідеї
своїх  кристалічних  прустрацій
ті  вогнепальні  вірші  ампутували  дихання
всмоктались  солоним  присмаком
у  колір  німого  тижня
вже  б  делетували  
пам'ять
і  розкрутили  б  по  гаєчках
замішане  вчора  тісто
налили  б  мені  чаю
і  діставалися  б  гавані
з  новим  населеним  пунктом
десь
у  Боенос-Айресі


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415728
дата надходження 04.04.2013
дата закладки 04.04.2013


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.04.2013


Нова Планета

вік (на)

   Мої  вікна  тулились  до  розпеченого  шару  повітря,  змінювали  свої  металеві  обладунки  на  хитросплетіння  прозорої  фіранки  голосів,  що  долинали  з  розквітлої  вулиці,  перетворившись  завчасно  на  сніг  і  дощ,  аби  ближче  відчувати  їх  скло.  Вони  завжди  різнились  своєю  оголеністю,  ніколи  не  вдягали    гардин,  їм  було  б  надто  тісно  у  тому  дивитись  на  шляхетні  будиночки,  що  проросли  з-під  асфальту,  ніколи  перед  тим  небувши  посіяними.
     Їх  сни  завжди  скапують  з  даху  перекислим  воднем,  не  викликаючи  жодних  підозр  на  мою  приналежність  до  них.  Вони,  наче  настояне  на  дріжджах  тісто,  трясуться  від  вітру  і    спазмують  чиїсь  подушки,  щоб  знову  на  ранок  відбутися  киснем.  Але  зазвичай  їх  кінцевий  пункт  призначення  –  підвіконня,  на  котрому  цвітуть  невеличкі  зеленаві  сліди,  від  сизих  туманів,  що  у  нас  надто  поширені.  Вони  відчуваються  всюди,  навіть  у  дзеркалі  і  у  крилах  птахів,  що  вертають  з  вирію.  То  така  властивість,  що  закладена  в  нас  генетично  –  у  якомусь  іще  днк,  щоб  бути  іншими.
         Я  б  віднесла  їх  до  невротиків,  їх  листи  винятково  віршовані  і  написані  мовою  троянд.  Тому  завжди  якісь  бліді,  бо  пересічному  мешканцю  аби  зрозуміти  хоч  натяк,  треба  розуміти  тумани.  (Ті  люблять  моряцькі  костюми  і  волосся  завжди  перенаселене  криками  чайок).
         Загалом  вони  ніколи  не  скаржаться  на  тривкі  недобутки  вдома.  Їх  сприйняття  дійсності  лабіалізоване  і  фразеологічно  зрощене.    Вікна  –  то  ж  продовження  світу,  тавроване  лише  баченням  шепоту  і  срібних  серпанків  мого  переймання.  Найбільший  їх  клопіт  –  залишитись  прозорими  і  в  кристалізованому  стані,  тому  вони  мовчать.  Така  примружена  тиша  -  жертва  якимсь  язичнецьким  богам,  а  ті  допомагають  їм  не  зріднути.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415210
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013


Biryuza

персональна руйнація

не  пригадую  перших  нулів  своєї  ідентифікації,
в  кращому  випадку  їх  шістдесят  із  гаком.
кольору  облізлого  лаку  всі  оці  псевдостіни,
теплий  присмак  руїни  мріє  зробитись  Смаком.
маком  притрушені  сни  як  словами  невігластво,
з  твоїх  печатей  б"є  струмом  чи  знаком  нерівності
"не"  все  суцільніше  й  тихше  підлащує  глумами,
сурми  безвуччя  і  вітер  нас  млосно  висурмує.
грубою  казкою  "звідкись"  являюся  розпачем,
обручем  навколо  шиї,  якій  не  бажалось  прикрас.
раз  передперший  зізнання  собі  у  пророчості,
раз  надостанній  крізь  енність  збілілих  гримас...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414432
дата надходження 31.03.2013
дата закладки 31.03.2013


Biryuza

дім ти не бачиш в мені.

безпотребно  вираховую  собі  вироки,
гірко  від  кавозамінників,
від  того,  
що  сповнились  сном  льодовиті  нутрощі,
кущеподібними  повідомленнями
про  те  як  я  в  думці  вужчаю
чи  про  те,
що  й  тепер  бездомна  я.
сповнюю  склянки  розбитими  шибами,
мертвою  рибою  сум
у  тобіозерності.
впевненість  переміряна  сукнею,
муками  зношена  аж  до  марлі.
в  тихій  лікарні  
на  розі  предсмертя,
майже  утретє
минулість  оскаржена.
геть  не  відважна
ба  навіть  не  зранена,
чайною  ложкою  
пишу  окріп,
діб  мені  мало  згодинених,
винна...
а  хоч  би  й  у  тім,
що  дім  
ти  не  бачиш  в  мені.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412073
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 29.03.2013


Нова Планета

синтетичне

                                                                                                     З  відчуттів,  котрими  прокисла  ручка,  я  видам  колись  словник.


митець  що  ліпив  з  нас  статую
напевне  не  вірив  у  синтез  
крил  забинтованих  полином
міцнозаварених  митей
він  не  думав
що  неістоти-іменники
таки  можуть  жити
і  навіть  ловитись  антенами
на  висоті  шумохворих  чистот
він  не  знав
що  у  статуй  своя  кровоносна  система
свої  рецидиви
і  антологія  сну
коліщатка  завжди  миготіли
за  схемою
однорідно  фіксуючи  суміжність  домінантних  рядів
калькування  прямих  запозичень
у  валентнозалежних  долонь
а  спорідненість  душ
слугуватиме  місцем  поєднання  невивчених  мов
що  сприймались  лише  на  дотик

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413725
дата надходження 29.03.2013
дата закладки 29.03.2013


Biryuza

будь мені кольором

шафи  вщент  забиті  синонімами  до  дрібного  "я"-
з  них  починаюсь  і  ними  ж  завершуюсь...
зрештою,  
не  мені  обиралось  ім"я,
не  чіпляла  його  на  шию  чавунною  нагородою.
слушні  нагоди  -  то  відзвуччя  й  поранення,
ранньою  старістю,  пізньою  юністю
рунами  татуйованими  на  відсутності  шкіри,
я  одягаюсь  в  сіре
знов  благаючи  холоду.
і  чого  б  я  тобі  не  зуміла  дозволити?
вибиваючись  запитаннями  другосортними,
загортаю  себе  у  ковдру
і  більше  не  знатимусь.
ти  ж  бо  на  радощах  прокидайся
в  схованках  передчасних.
доки  не  згасне  
лампадове  тіло,
будь  мені  кольором...
білим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411754
дата надходження 23.03.2013
дата закладки 23.03.2013


Biryuza

схематичність дійсності

схематизація  зрусявілої  дійсності
коли  мідь  підіймається  над  усіма  палітрами,
я  витримую  двісті  життів  в  тобі
і  напевно  ще  стільки  ж  витримаю.
хитрою  натякальністю  геть  нашкірною,
уявляюся  вірною  крізь  часи.
принеси  черпанок  сей  позаслівності
або  дзбан  втамованих  нами  спраг.  
ми  -  закон,  перебутий  у  соці  чинності,
ми  -  правтеча  із  сущих  справ.
хтось  обрав  схематичність  душі  зсірілої,
у  могилу  штовхаючи  власний  вік,
а  мені  залишатись  від  знань  сп"янілою,
розпиваючи  голос  в  горнях  доріг.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411073
дата надходження 21.03.2013
дата закладки 22.03.2013


Роман Штігер

посміхайся +

на  вулиці  холодно
немов  не  весна  а  осінь  знову
зайди  швидко  і  зачини  двері  за  собою
вечір  сумний  не  бери  погане  в  голову
вечір  струнами  натягнутий  рветься  під  серцем

мені  не  потрібен  новий  одяг
мені  не  потрібно  смачної  їжі
можна  лиш  тепле  сонце  над  головою
зручну  подушку  і  тебе  в  нових  аватарах

мені  говорять  посміхайся  друже
посміхайся  щиріше
бо  у  цьому  вся  хитрість
хто  не  знає  де  його  світло
впадає  у  ніч  як  в  заглиблення  мороку
тому  посміхайся  до  тиші

можна  мовчати  навіть  тоді  коли  немає
кому  вилитись  щирістю
можна  приміряти  німб
ніби  насправді  хочеться  вірності
можна  піти  по  гарячому  сонцю
вічному  віснику  чистоти  і  захищеності
але  ти  посміхайся  благаю
посміхайся  якомога  сильніше

ти  світишся
немов  би  наїлася  літа
ти  проціджена
ніби  рентгеном  просвічена
така  свята  така  необдумана  мною
чекала  весну  мов  на  спасіння
й  друге  пришестя  тепла
друге  падіння  холоду  понад  поверхнями
а  тут  постійні  протяги  і  приморозки
благаю  зачини  двері
ти  ж  мене  не  слухаєш

мені  повторюють  друже  поглянь  навкруги
вітер  кружляє  танцюючи  листям  відірваним
люди  не  іграшки
люди  не  їжа  гірка
яку  можна  одразу  ж  сплюнути
їм  же  також  болить
їм  же  також  в  серці  муляє

мені  тобі  нічого  сказати
ці  слова  неідеальні  знаю
я  у  бога  їх  беру  в  займи
на  тому  світі  я  усе  віддам  з  надбавкою
по  краплині  йому  буду
капати  капати  капати
дощами  з-під  серця

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407554
дата надходження 09.03.2013
дата закладки 11.03.2013


Flexis

Мне скоро.

B  бecпaмятcтвe  oбopвaнныx  минyт
Ни  тeплыx  cлoв,  ни  шeпoтa  пpoклятий.
Я  взял  пpивычкy  cкypивaть  винy
В  тoм,  чтo  poждeн  и  жив  coвceм  нeкcтaти.
Mнe  кaжeтcя,  чтo  гoды  yтeкли
Водою  талой,  покидая  горы.
И  зaпax  cвeжeвыpытoй  зeмли,
Cшибaeт  c  нoг.  Mнe  cкopo,  cкopo,  cкopo.
Haщyпывaя  кoнтypы  нeбec
C  oтливaми  свободы  и  покоя,
Как  чyждa  cвятocть  шaнca  выжить  здecь,
Так  людям  чуждо  выживать  со  мною.
И  самому  себя  не  сокрушить,
Когда  уже  разбит,  повержен,  вспорот.
В  paзoрванных  мexax  мoeй  дyши
Давно  сквозит.  Мне  скоро,  скоро,  скоро.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403616
дата надходження 23.02.2013
дата закладки 04.03.2013


Flexis

За лаштунками душі

Загортаючи  простір  кімнати  у  сутiнь,
Легким  протягом  вечір  крізь  вiкна  ковзнув...
Я  був  трохи  самотнiм  (та  вiльним,  по  сутi),
Мiркував  над  сюжетом  майбутнього  сну.

Билась  гілка  об  скло,  заважала  постiйно.
Я  щодуху  думки  на  кулак  намотав...
Та  все  швидше  стрибала  по  меблях  та  стiнах  
Ледь  помiтною  тiнню  моя  самота.

Поїдала  мене  домінуюча  втома,
Мертво  погляд  застиг  в  конденсаті  на  склі...
А  назовні  пожовклеє  листя  в  судомах
Потерпало  від  крапель  на  мокрій  землі.

Розтинаючи  груди,  невидима  сила
Затискала  легені...  Сильніше,  сильніш...
І  застуджене  горло  про  поміч  просило  -
Не  почув  же  ніхто.
А  якби  ж...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253892
дата надходження 15.04.2011
дата закладки 04.03.2013


Нова Планета

диптих

то  вже  ближче  до  якогось  психічного  розладу
говорити  щораз  про  присутність  тебе  під  ребрами
і  трощити  мовчання  якимсь  розпачем
якоюсь  дикістю
і  купкою  старих  мемуарів
а  що  буде  з  тобою  по  той  бік  вродливості?

ти  напевне  залишишся  хворою
відчайдушно  любитимеш  перехожих
і  їх  поздирані  погляди
питимеш  ту  ж  чорнотну  ніч  у  горняті
слухатимеш  скупі  падіння  листя
і  писатимеш
про  незакінчені  початки  руйнацій

і  нехай  я  таки  стану  божевільним
щоб  перебути  твої  дивацтва  поруч
ти  можеш  записати  мене  у  свої  вірші
або  носити  на  шиї
як  намисто
ти  можеш  зв’язати  мої  зів’ялості
посадити  в  чуже  тіло
а  я  все  одно  дихатиму
про  те  що  іншим  не  під  силу
розпливатися  у  твоїй  ідеальності
то  моя  карма

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399573
дата надходження 09.02.2013
дата закладки 09.02.2013


Нова Планета

сві (т) лина

її  меланхолійний  кисень
осідав  повільно
на  чистих  сторінках
аритмії  буття  -    небуття.
там  залишався  один  вистріл  -  
у  скроню,
аби  дописати  епоху.
ручка  невпинно,
під  супровід
грому  виття
виводила  літери,
курсивом  рівняючи  долю,
шрифт  в  неї  –  північ
інтервалом  –  без  імені
тропами  топче  абзаци,
грам  з  50  ще  інею
і  можна  у  тему  вдягати
оголені  речення.
котрим  вже  морозямо
під  нерозумінням  стояти,
римитись  грозами,
падати  спекою,
когось  виглядати,
а  з  іншими  спати.
         (  і  нехай    світлини  залишаться  тільки  світлинами  )

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385705
дата надходження 17.12.2012
дата закладки 18.12.2012


Квітка Надії

Моє intermezzo

Я    утомився.    Мене    втомили    люди.    Мені    докучило    бути    заїздом,    де    вічно    товчуться    оті    створіння,    кричать,    метушаться    і    смітять.    Повідчиняти    вікна!    Провітрить    оселю!    Викинуть    разом    із    сміттям    і    тих,    що    смітять.    Нехай    увійдуть    у    хату    чистота    й    спокій.    (М.Коцюбинський    «Intermezzo»)    


Якесь  примарне  відчуття  щастя  
Мене  ліниво  штовхає  у  спину,  
Усе  проходять  люди  крізь  серце  
Без  жодних  пауз,  зупинок,  упину…  

Агов,  люди!  Спиніться!  Зробіть  зупинку!  
Бо  усе  ж  іде  не  за  планом,  усе  ж  не  так!  
Маю  звичайну  потребу  відпочинку,  
А  годинник  вперто  скандує  тік-так…тік-так...  

Я  хоча  б  на  мить  відречуся  від  світу,  
Ковтну  тої  свободи  бодай  на  хвилину  –  
Так  боюсь,  аби  серед  галасу  й  гніту  
Ненароком  не  втратити  в  собі  людину.  

Ви  не  маєте  на  мене  жодного  права  
З  безкінечними  «мусиш»,  «треба»,  «повинна»,  
Дозувати  дні  і  встановлювати  рамки,  
Я  ж  така  як  і  ви  –  звичайна  людина.  

Досить!  Я  подарую  свою  відсутність,  
Хай  інші  штрихують  вам  порожнечу,  
Аби  просто  не  втратити  власну  сутність  
Маю  право  на  безстрокову  втечу.  


Intermezzo  –  перерва,  відпочинок

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318526
дата надходження 02.03.2012
дата закладки 03.03.2012


Роман Штігер

треба бути сильною +

вдихати  асфальтні  випари  й
без  виправдань  ховати  лікті  за  спиною
треба  буди  сильною  щоб
ніхто
чуєш?
ніхто  не  зміг  тебе  скривдити
адже  треба  міцно  триматись  за  руки
так  міцно  щоб  десь
через  місяць  ти  сказала  
занадто  впевнено
ти  мені  вже  не  потрібен
можеш  іти  собі  і  ходити  довкола
сьогодні  буде  вітер  не  схожий
ні  на  кого
ти  хороший
але  йди
не  гай  часу
лягай  собі  у  ліжко  один  
набери  води  у  рот
мовчи  і  не  вплітай  
мене  у  свої  кляті  вірші!
ти  віриш  у  це?
звичайно  що  ні...

ти  бачиш  усюди  стільки  фальшивок
із  блефу  навколо  сшиті  так  хрестиком
як  марення
ми  хрестимось
хрестимось  і  
пестимо  когось  бо  хочеться
як  вода  що  просочується  
між  ребрами
ми  ребуси
усі  безсилі  і  кволі  завжди
зажди!
я  ще  все  не  сказав
нам  поменше  би  скиглити
і  думати  через  раз
але  ти  будь  сильною
тримайся  міцно  за  руки
уже  не  мої
не  проси  
у  неба  дощів
не  проси

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262901
дата надходження 01.06.2011
дата закладки 27.01.2012


Роман Штігер

недо

інколи  робиться  дуже  страшно  коли  
треба  кудись  від'їзджати  і  залишати  наприклад  
тліти  вологу  цигарку  на  пальцях  чужих  
залишати  усе  помирати  на  призволяще  
і  не  знати  що  буде  із  нею  завтра  і  після  
що  буде  із  цією  тишею  завмерлою  від  пустоти  

ти  ніби  щось  таємно  приховуєш  у  собі  
чи  то  правду  чи  то  любов  позбавлену  віри  
але  треба  врешті-решт  переборювати  усі  
ці  страхи  і  невпевненості  
пливти  проти  течії  і  робитись  сильнішим  ніж  учора  
брати  тільки  найнеобхідніше  
мізер  харчів  і  багато  теплого  вбрання  
вирушати  у  зворотньому  напрямку  
до  недотебе  
де  немає  жодного  натяку  на  присутність  твою  

без  тебе  недосон  
без  тебе  недовіра  
без  тебе  недостатність  серцево-судинна  і  взагалі  
без  тебе  катастрофічно  ніяк  

наші  сподівання  наповнені  болем  і  кров'ю  
змішаною  з  чорним  молоком  
треба  щось  змінювати  
людизафотошоплені  
людипідкоректовані  
людинелюди  уже  стали  давно  
прекрасні  ззовні  але  не  справжні  ось  там  
під  тими  прекрасами  

у  мене  серце  рветься  на  кавалки  століть  
у  мене  дні  попередньо  прораховані  на  самоті  
у  мене  без  тебе  ніяк  не  виходить  по-справжньому  жити  
не  виходить  просто  чекати  і  бігти  на  місці  
ось  так  не  виходжу  нікуди  за  межі  спільної  розлуки  
чи  можливо  чогось  там  не  досить  серйозного  
про  що  не  варто  думати  в  голос

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307903
дата надходження 20.01.2012
дата закладки 21.01.2012


Квітка Надії

Не бери мене більше за руку…

Всі  почуття  коли-небудь  вмирають,  і,  вмираючи,  перетворюються  на  зірки.  Якщо  мені  хтось  скаже  про  вічне  кохання,  я  покажу  йому  нічне  небо  …(С)

Тихо  свічка  горіла  в  кімнаті,  
я  зігрівала  свою  розлуку,  
адже  сьогодні  йому  сказала:  
«Не  бери  мене  більше  за  руку…»  

Все  стирає  холодний  вітер,  
Все  змиває  раптова  злива,  
І  шепочуть  осінні  квіти:  
«Ти  й  без  нього  будеш  щаслива!»  

Змінять  фарби  свою  палітру,  
А  осінь  -  розплете  волосся,  
І  в  обіймах  вільного  вітру  
Зрозумієш:  Все  відбулося.  

Тихо  свічка  погасла  в  кімнаті,  
я  відігріла  свою  розлуку,  
хоча  сьогодні  йому  сказала:  
«Не  бери  мене  більше  за  руку…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286813
дата надходження 17.10.2011
дата закладки 19.01.2012


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.01.2012


Володимир Шевчук

Ти стояла…

Ти  стояла,  
а  я  –
очі  в  сторону
Все  ховав  
ні  на  що  не  надіючись…    
Та  нічого  з  собою  
не  діючи  
Знову  зводив,  
і  
бачив  красу.  
Ти  дивилася  ніжно  і  
з  подивом,  
А  я  ж  майже  
відвів  
свою  голову
І  не  знав,  
чи  то  часом  
не  марево,  
Відмикати  цей  вічний  засув…  
Ти  стояла  
і  просто  не  зводила  
З  мене  погляду,  
юності  
повного.  
Чи  ж  ти  бачила  
ще  когось  
дивного  
Хто  б  ховався  від  твоїх  очей?  
Я  хотів  підійти,  
та  все  згадував,  
Що  красиві  
не  стануть  
знайомитись  
З  диваком,  
кому  тільки  лиш  
марити,  
А  не  ждати  від  долі  гостей.  
Ти  хотіла  
вже  йти,  
а  я  досі  ще  
Не  наважившись  
глянути  вкотре  так…  –  
Ні,  
я  погляд  твій  зовсім  не  витримав!  
Але  вголос  
все-рівно  
сказав…  
Я  сказав,  
що  
нехай  мені  сниться  це,  
Як  байдужий,  
коли  мрія  поруч  ось,  
Як  не  вмію  
поводитись  
дивлячись!..  
І  тоді  ти  сама  підійшла.  

07.12.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298515
дата надходження 07.12.2011
дата закладки 18.01.2012


Журавка

Осінь напарфумилась тобою

Осінь  напарфумилась  тобою.  
Я  сьогодні  плакала  вже  двічі.
Осінь  так  замучила  нудьгою,
Бо  ж  мовчить  по-київськи  у  вічі.  
Хай  би  вже  скоріше  задощило,  
Щоб  хотілось  дихати  на  повну.      
Знаєш,  а  без  тебе  я  щаслива.    
А  що  плачу,  то  лиш  так,  умовно.  
Клята  звичка!    От  і  все,  не  більше.    
Трохи  часу  і  усе  зітреться.    
Вже  зима  запахне  кимось  іншим.
Іншим,  хто  так  просто  не  здається!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281622
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 22.09.2011


Володимир Шевчук

Як тихий струмок…

Як  тихий  струмок  повесні  оживав,  забринів  –  
Влюбилася  дівчинка  в  хлопця  з  сусіднього  дому,  
А  потім  дізналась,  що  жити  їй  –  декілька  днів…  
І  так  написала,  не  кажучи  й  слова  нікому:  

«Не  виживе  Бог  без  Богині,  інакше  пітьма…  
Ти  мій  диво-Бог!  –  Я  повірила  в  Бога  так  пізно…  
Хоч  я  іще  пишу,  а  втім,  мене  майже  нема,  
Хоч  ти  не  дізнаєшся,  як  я  прощаюся  слізно.  

А  розум  тобою  так  легко,  так  сильно  сп’янів!..  
(Кохання  в  дванадцять  немає,  повторює  ненька)
І  навіть  якби  я  прожила  ще  тисячу  днів,  
Ти  й  так  не  звернув  би  уваги  –  я  надто  маленька…  

Вже  завтра,  як  сонце  зійде,  то  моє  голубе  
Заквітчане  небо  погасне,  відчувши  утому…  –    
І  інші  блакитні  очата  зустрінуть  тебе,  
Коли  ти  несміло  й  самотньо  ітимеш  додому…  

Живи,  мов  за  двох!  Наче  я  в  тобі  також  жива,  
Живи  і  не  думай,  що  завтра  твоє  не  настане,  –  
Живи  до  ста  літ.  Вір  у  те,  що  стаються  дива  
І  серце  не  знає  осіннього,  тільки  весняне.»  

…Як  тихий  струмок  літом  пісню  дзвінку  вигравав,  
Одному  красивому  хлопцю  набридло  трагічне  
І  він  не  писав!  Хоч  і  болю  свого  не  ховав…  –  
У  воду  ступив,  де  ховалося  небо  і  вічне.  

14.09.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280612
дата надходження 14.09.2011
дата закладки 15.09.2011


MADLEN

Розміняна совість… (…вокзальне…)

Таксі,ніч,в  сумочці  розміняна  совість  на  дрібні  купюри.
І  пляшка  сліз  з  болем  і    апельсиновим  смаком  в  руках.
Сонний  таксист  заглушує  свідомість  звуками  радіо.
Розраховуєшся  макалатурою  і  фальшивою  посмішкою.

Струсиш  з  плеча  рукою  остатній  спазм  совісті,  
Кидаєшся  на  зустріч  девятигодинній  відчайдушності
Львівський  вокзал,в  руках  совість  з  написом  номера  поїзду
Пом"ята  і  волога  від  хвилювання,закинеш  в  кишеню.

Переповнені  зали  очікування  дешевою  кавою  і  випічкою.
Твоя  совість  в  кутку  займається  пірсінгом  на  твоєму  тілі
щоразу  проколюючи  нові  місця  вставляє  туди  сережку
Терпиш  зціпивши  зуби  з  остатньою  надією  на  його  голос.

Заклеїш  рот  совісті  скотчом  і  вульгарно  закинеш  назад  в  кишеню.
Остатня  надія  відвороту  телефон  який  онімів  від  твоїх  рук
Один  день  ковтаєш  який  стає  камнем  в  горлі  ,задихаєшся.
Крок  ,поїзд  ,реальнісь  губиться  в  натовпі  сонних  людей.

Купе,третя  поличка,і  смак  вишневого  велюру  в  роті.
Обнімаєш  подушку  яка  головним  болем  б"є  по  скронях.
І  один  тупий  спогад  який    дусить  тонкими  пальцями  шию.
Добєш  совість  низьким  його  вчинком  і  сигаретним  димом.
Попереду  безсонна  ніч  в  обіймах  з  мобільним  телефоном.

Під  запах  вагонного  пилу  який  лоскоче  свідомість,
Побачиш  марево  з  відбитком  його  вульгарності  і  низькості.
Нудотливий  ранок  з  присмаком    міцного  чаю  з  лимоном,
І  шматком    мігрень  з  шоколадом  і  горішками  в  фіолетовій  обгортці.
 
Прибуття,  київський  вокзал,метро,чужі  вулиці
Втікаєш  від  виснаженої  совісті  в  зимово-сніжні  спогади.
З  надією  що  життя  зробить  поворот  на  дев"яносто  градусів...
наЇвна....тікАєш!  ...від  реальності...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277724
дата надходження 30.08.2011
дата закладки 30.08.2011


Журавка

Паморозь

Дивно,  якось  примарилось  -  
Впала  на  землю  паморозь.  
Прийшла  з  листопадом  крученим,  
Вітром  у  тишу  влучила.
Чи  то  серед  літа  чувано  
Щоб,  наче  раптовим  струменем,  
Дико  об  землю  вдарилась  
Бліда  і  підступна  паморозь?
Кроками  йшла  риплячими.
Люди,  хіба  ж  не  бачили?!

Дивно…  мабуть  примарилось.  
Дихаю…  в  серці  паморозь.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273669
дата надходження 05.08.2011
дата закладки 08.08.2011


She said: gray...

Вигнані з раю

Простягнуте,  
мов  доля,  рученятко…
(Хто  ти,  мала?  
І  де  твоя  рідня?)
Як  вигнане  
із  раю  янголятко,  
гріхи  чужі  
спокутує  щодня.

Крильцятам
вже  не  вистачить  пір”їнок.
Дбайливих  рук  
не  гріє  вже  тепло.
Чи  заплете  
в  косичку  хтось  барвінок?
На  нічку  
поцілує  у  чоло?

Болить  душа.
І  вже  не  грає  скрипка.
Скорботний  жаль  
у  серце    -  ніби  ніч.
Я  не  втішав.
Бо  обірвалась  нитка.
Лиш  повні  болю  очі  -
віч-на-віч...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239633
дата надходження 08.02.2011
дата закладки 08.02.2011


Галинк@

самотність удвох

Самотність  удвох.  Чаювання  опівночі.  Спокій.
Ріка  часу  думки  омиває  в  воді  пізнання.
Або  тиша  в  руці,  або  в  венах  омріяний  морфій,
Або  кожен  на  завтра  вдіває  все  нове  ім'я.
Тільки  ти  і  вогонь.  Тільки  тиша  все  лізе  у  вуха,
І  від  шуму  в  сусідів  щоденно  болить  голова.
Ми  мовчатимем  вічність.  У  серці  настане  посуха.
Новий  постріл  у  скроню  -  несказані  щастям  слова.
Ти  мовчиш  -  я  мовчу.  Нас  нема.  Є  самотність  удвох.
Виповзають  думки  -  неозвучені  крихти  любові,
Виростає  стіна.  Все  пробачить  замріяний  Бог.
Тільки  ти  не  пробачаш.  І  тиша  погладжує  скроні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232899
дата надходження 04.01.2011
дата закладки 04.01.2011


ІлюзіЯ

*

Мізерні  можливості,  великі  надії.
На  щось  поставлено  важливі  акценти,
А  воно  пропало  і  що  тут  вдієш,
Вціліла  лише  бутилка  абсенту.
Розбите  серце.  Усе  те  саме.
Усе  спочатку.  Усе  як  вчора.
І  п'яні  букви  звуть  музу  мамою,
А  муза  втомлена,  муза  -  хвора.
Усе  як  завше.  Четверте  коло.
Слова  забуті.  Думки  розтрачені.
ТИ  не  згадаєш  мене  ніколи,
Та  це,  сьогодні,  не  має  значення.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224010
дата надходження 23.11.2010
дата закладки 23.11.2010


little black

Неспокійністю вистукує потяг…

неспокійністю  вистукує  потяг...
вже  позаду  
"маленький  Париж".
прохолодно
й  цей  клятий  протяг,
я  мовчу...
ти  мовчиш.
тарабанить  осіння  злива  -  
біль  і  втома,
втома...біль,  
зачепилась  за  власні  крила,
затягнула  петлю  надій.
аромати  терпкого  страху  
у  повітрі  витають
слів
нам  не  бракне,
ми  просто  з  браком,
ми  щербаті,
ми  вже  не  ті.
час  пантрує  на  наші  душі,
гнів  муштрує  нас  з  дня  у  день,
небо  давить,
дощить
і  глушить,  
небо  знає  кінця  секрет.
каламутні  дзеркала  вікон
зазирають  в  зіниці.
снів
так  бракує.
жонглює  серце
почуттями,
гризуть  думки.
позіхаєм...
четверта  ранку,
десь  на  фініші
новий  старт.
ми  зашторим  брудну  фіранку
й  віддамося  
нічним
шляхам...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217784
дата надходження 23.10.2010
дата закладки 23.10.2010


VenusInFurs

Вітер фіранками лагідно грається…

Вітер  фіранками  лагідно  грається,
Сонце  заходить,а  день  починається.
Я  сова.
Блимають  зорі,  недбало  розкинуті,  
Я  в  них  зникаю-  самотня,  покинута,  
Як  вдова.
Марно  борюся  з  пустими  надіями,
Тими,  що  так  "непомітно"  висміюєш
Між  рядків.
Тихо  крадуться  отруєні  роздуми,
Що  ти  мене,  "недостатньо  дорослої",
Не  схотів.
Я  облітаю  весь  Всесвіт  за  досвідом,
Стану  для  тебе  старою  (дорослою)...
Самоціль?
Але  сумнівний  такий  хід  історії...
Адже  ж  знання  (хтось  так  часто  повторює)-
Лише  біль?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204897
дата надходження 08.08.2010
дата закладки 08.08.2010


k-ivanka

розлогі клени огорнулись зеленавістю…

розлогі  клени  огорнулись  зеленавістю,
ранкові  роси  смуток  допилИ,
я  йду  життям  за  руку  із  ненавистю,
я  трохи  більше,  ніж  шматок  краси.
мистецтво  щастя  -  бути  наодинці,
мов  намистини  сипати  думки.
для  кленів  радість  в  дощовій  краплинці,
для  мене  досить  з  гідністю  піти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198319
дата надходження 29.06.2010
дата закладки 29.06.2010


Еріка

Замість тисячі слів…

Замість  тисячі  слів,  
Лише  погляд  один.  
Ти  забути  зумів  
Крик  минулих  годин.  

Ти  забути  зумів,  
І  полинув  у  даль,  
Замість  тисячі  слів  
Ти  сказав  лиш  прощай!  

Лише  вогник  в  очах,  
Як  те  сонце  одне.  
Радість  тільки  у  снах,  
Де  життя  не  сумне.  

Ти  забути  зумів,  
Не  твоя  то  вина.  
Замість  тисячі  слів  
Лише  тиша  одна...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189355
дата надходження 13.05.2010
дата закладки 05.06.2010


Журавка

Ще сім хвилин

Здійнялась  в  гору  хмарка  голубів.
Їх  наполохав,  мабуть,  сплеск  в  долоні.
Серед  облич,  неначе  прапорів,  
Гублюсь  в  юрбі  на  довгому  пероні.  

Ще  ціла  вічність  –  цілих  сім  хвилин!  
Готується  душа,  немов  до  страти.  
Повисло  небо,  наче  із  гардин.  
Здається,  можна  пальцями  дістати.

Вже  кілометри  рідні,  як  свої…  
За  вікнами  минуле  промелькало.  
Прокинулись  травневі  солов’ї,
Співають  оди  сірому  вокзалу.  

Ще  сім  хвилин!  Ще  цілих  сім  хвилин  
І  будуть  очі  очі  впізнавати.
Світ  завмирає  барвами  картин.
Ще  сім  хвилин….  О,  як  же  це  багато.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190069
дата надходження 17.05.2010
дата закладки 23.05.2010


Metrolog

Там де ми…

Ми  там  де  біль,
     Ми  там  де  сльози,
         Ми  там,  де  залишило  нас  життя.

В  серцях  вогонь,
     В  душах  морози,
         В  очах  нічого  -  пустота!!!

Знайомий  звук,
     Шепіт  молитви,
         От  тільки  ангел  твій  глухий...

А  спокій  знову  розриває
     питання  мертвий  чи  живий....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190845
дата надходження 20.05.2010
дата закладки 20.05.2010


Rock Lenok

Найкраще

Я  десь  за  ранком,  за  отим  дощем
Бреде  за  мною  темінь  кришталева
Бо  все  минає,  лише  щем
Спада  росою  на  мої  дерева
І  тихий  вітер,  наче  час
Змішавши  пил  із  нашими  думками
Шукає  в  тому  бруді  нас
Стирає  те,  що  (не)було  між  нами.
І  пелюстковим  снігом  засипає  все  весна
Тепер  лише  під  стукіт  твого  серця  засинаю  
А  хтось  казав  -    найкраще  те,  чого  у  нас  нема
Не  правда,  ти  –  найкраще,  що  я  маю…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180174
дата надходження 27.03.2010
дата закладки 28.03.2010


Журавка

Бувають вірші…

Бувають  вірші  –  муки,
Бувають  –  білі  крила.
Не  опускайте  руки,
Якщо  творить  несила!  
Не  опускайте  очі,
Як  погляд  спинить  муза.
Вона  лиш  правди  хоче
І  серцю  не  обуза.  
Бо  ж  вашими  устами  
Кричить  вона  до  світу.  
Ота  примхлива  дама,
що  зупиняє  вітер.
Ловіть  її  за  руки,
Вони  –  землі  вітрила.
Є  вірші  –  ревні  муки,
А  є  –  могутні  крила.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179300
дата надходження 22.03.2010
дата закладки 23.03.2010


Metrolog

До дна…

Давай  доп’ємо  чашу  пізнання,
таку  глибоку  і  неосягненну,
У  вічність  перетворимо  слова
чорнилом  вливши  в  шар  пожовклого  паперу...

     Закриймо  двері  у  минулий  світ,
     У  світ,  де  були  "королями",
     Й  зі  страхом  подивімося  вперед,
     У  час,  як  станемо  рабами...

           Сміялася,  розпатлана  душа,
           Дивуючись  своїй  же  порожнечі
           Дивуючись,  як  плавиться  вона
           У  немочі  людській,  у  їх  гріховній  печі!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172579
дата надходження 18.02.2010
дата закладки 18.02.2010


Кава

За кроком, крок

За  кроком  крок,
Ступаю  в  темінь,
Не  бачачи  кінця  шляху!  
 За  кроком  крок,
Іду  вперед  я,
Назад  дороги  не  знайду!
За  кроком  крок,
Я  задаю  питання:
“Куди,  за  чим,  навіщо  йду?”!
За  кроком  крок,
Все  більше  розумію,
Що  відповідь  ніколи  не  знайду!!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159107
дата надходження 03.12.2009
дата закладки 09.01.2010


Claud

Коридори

Будинок.  Безліч  кімнат  та  коридорів.  Немає  ні  вікон  ні  дверей.  Що  це?!  Це  –  лабіринт.  Тиша,  мертва  давляча  на  свідомість  тиша.  Жах,  енергетика  жаху.  У  кімнатах  різні  предмети:  інвалідні  каляски,  кавалки  бляхи  від  операційних  столів,  лампи,  скальпелі,  ляльки,  крісла  –  качалки,  уколи,  нитки,  ліжка,  довідки,  карточки  хворих  та  бите  скло.  Обідрані  стіни,  побита  плитка  на  підлозі,  вічно  розгойдані  лампочки  на  довгих  дротах.  Уявили?  Та  у  цих  тунелях  цілодобово  біжить  він,  тікає  від  неуникності  вічного  увязнення  лабіринтом.Руки  побиті,  ноги  порізані  до  кісток,  незначна  кількість  бинтів  почервоніли.    Як  вам  обстановка?  Жахлива?  Хм-м!  А  він  живе  там  уже  ціле  своє  життя,  рухається  хоча  пульс  та  дихання  відсутні,  вони  не  потрібні  йому.  Бродить,  шукаючи  вихід.  Він  там  сам,  ніхто  не  може  йому  сказати,  що  з  відти  немає  виходу.  Це  найхимерніше  переплетіння  коридорів  відносно  зорового  сприйняття  людини.
P.  S.  Ось  що  таке  скалічена  підсвідомість.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165031
дата надходження 09.01.2010
дата закладки 09.01.2010


Ніна Яворська

Ми просто масовка…

Поїсти,  поспати,  курнути  "травички",  
сходити  в  кіно  на  прикольний  блокбастер  -  
це  все  для  сучасного  людства  вже  звичка.  
Бажання  гарячі,  мов  жовтий  фломастер.  
Машини  розкішні,  кофтинки  гламурні,  
книжки  тільки  ті,  що  читає  тусовка,  
плітки  про  фінанси  і  справи  амурні...  
У  цьому  житті  ми  всього  лиш  масовка.  
Слухняно  повторюєм  завчені  фрази,  
майстерно  вдаємо  кохання  і  сльози.  
Наш  розум  поволеньки  входить  у  фазу  
відсутності  мрій  і  арктичних  морозів.  
Живемо  усі,  як  на  автопілоті.  
Ми  живимо  тіло,  забувши  про  душу.  
Тому  і  стрічаємо  ранки  в  скорботі.  
Тому  і  самотність  за  серце  нас  душить...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164267
дата надходження 04.01.2010
дата закладки 04.01.2010


LaLoba

Фото Ф

Фіолетова  радість
Французьких  мелодій
Фіалками  на  вікні
Фантомом  здаються  мені
Фальсифікат  рапсодій

Фонетика  любові
Фігурно  обкатує  лід
Фундук  у  цукерки  ховає
Флейта  в  ехо  щезає
Фазаном  розпушує  хвіст

Філософи  записують  книги
Фліртують  з  чоловіками  жінки
Фокстрот  дерева  танцюють
Франками  губи  цілують
Фарисеї  купили  квитки

Фарбітки  на  старих  одежах
Факір  витягає  кроля
Феячі  крила  падають  в  Сену
Фіакром  білим  везуть  наречену
Фаянсофе  немовля

Феєрія...
Фелон...
Футарк...
Фа-мінор  -  щось  сьогодні  не  так...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164013
дата надходження 03.01.2010
дата закладки 03.01.2010


k-ivanka

Білосніжний етюд про кохання

Мого  нерозділеного  кохання  романси,
Пелюски  рожеві  з  троянд  облетіли  додолу.
Сни  снили  чорно-білі,чорно-білі  сни...
Мені  не  шкода  сліз,мені  не  шкода  болю.
Літаю  з  хмарами  над  вежами  будинків,
Я  облітаю  з  них  із  першим  білим  снігом...
Я  -  натюрморт  засліпленого  почуття,
Лечу,лечу,лечу...білосніжним  снігом.
Моя  краплина  ніжності  замерзла  на  морозі,
Ти  не  зігрів  її  солодким  теплим  подихом...
І  шепчуть  янголи  мені  зимову  колискову,
А  я  все  плачу  тихо,стиха...стиха.
Світло  ліхтарів  кидає  тінь  на  мої  мокрі  очі,
Я  сніг  пригрію  на  своїх  щоках,устах...
Я  поглинаюся  самотнім  вечором
І  знову  мертва...лише  у  снах,лише  у  снах...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159370
дата надходження 05.12.2009
дата закладки 05.12.2009


k-ivanka

Заплакала чомусь твоя гітара…

Заплакала  чомусь  твоя  гітара,
І  кров  у  струнах  аж  кипить!
Навіщо  їй  важка  ця  кара,
Ти  думаєш,  гітару  серце  не  болить?!
Не  треба  дарувати  свого  горя
Отим  тоненьким  струнам-ниточкам.
Ти  думаєш,  якби  у  неї  була  воля,
Вона  б  жила  з  тобою  сам-на-сам?!
Як  смішно  ти  її  цілуєш,
І  по-дурному  обіймаєш  її  стан.
Ти  думаєш,  що  їй  приємно,  як  голубиш?!
Не  довіряй  своїм  чуттям!
Вона  страждає,  тихо  плаче...
Щодня  так  іншу  обіймаєш  в  парку,
А  ввечері,  нічого  не  було  неначе,
Гітару  знов  береш,  запалюєш  цигарку...
Ти  думаєш,  вона  не  відчуває  зради,
Не  бачить  тих  очей  сіро-далеких?!
Немає  іншої  в  неї  відради,
Як  біль  у  тебе  забирати?!
Краще  мовчи,  сиди  в  кутку,
Ковтай  спокійно  свої  сльози.
Але  гітару  в  руки  не  бери,
Їй  вже  достатньо  болю  дози!
Ніколи  не  кажи  гітарі,
Що  ти  її  кохаєш..!
Ти  тільки  струни  її  рвеш,
І  серце  розбиваєш!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156404
дата надходження 18.11.2009
дата закладки 18.11.2009


LaLoba

Сім хвилин

Сім  хвилин
                                                                         (емоційна  подорож  у  себе)                                                                              
                                                                                                                                                               «Стрілка  бігає  по  колу,
                                                                                                                                                                 Миті  тануть,  наче  свічі,
                                                                                                                                                                 Я  читав,  що  в  одну  річку
                                                                                                                                                                 Ще  ніхто  не  входив  двічі.
                                                                                                                                                                 Нас  таких,  які  ми  зараз,
                                                                                                                                                                 Вже  не  буде  за  хвилину,
                                                                                                                                                                 Це  останній  шанс,  кохана,
                                                                                                                                                                 Народи  мені  дитину.»
                                                                                                                                                                 Гурт  Н-Три
                                                                                                                                                                 Пісня  «Народи  мені  дитину»

Субота...
Посеред  кімнати,  що  захаращена  старими  меблями,  хаотично  розкиданими  рукописними  листками,  кольоровим  одягом  та  антикварними  речима  лежить  мертва  Жінка.  Протяг  щосили  гримає  то  відчиненими  дверима,  то  кватиркою,  переміщає  по  кімнаті  папери,  ніби  грається.  Повітря  наелектризоване  тим,  що  півмиті  тому  відбувалося  в  кімнаті.
Цікаво,  чи  є  злочином,  коли  ти  забуваєш  замкнути  Двері?  Чи  це  проста  невихованість,  неуважність,  байдужість?..

Ти  з’явився  у  моєму  житті  надто  несподівано,  а  у  цій  квартирі  ще  несподіваніше.  Несподіваність  полягає  в  тому,  що  ми  ось  вже  10  років  ділимо  дах  на  двох...

Сім    хвилин  тому...  Що  було  сім  хвилин  тому?  Яким  пристроєм  перенести  своє  тіло  та  душу  назад  у  короткі  сім  хвилин?
Чи    потрібна  чиясь  допомога?  Чи  проведе  Хтось  мене  у  довгу  подорож  тривалістю  у  сім  хвилин?

Хвилина  Перша
Я  пишу.  Я  пишу  вірш,  прозу,  сльози,  лист,  байдуже  що.  Основне  –  дія.  Я  пишу,  слухаючи  музику,  яка  скручує  мене  в  ембріональне  перевесло  та  примушує  всіювати  папір  мілким  зерном  почерку.  Я  –  суцільна  емоція.  Мене  не  існує,  як  мене.  Бо  я  слухаю,  відчуваю,  пірнаю  у  себе  і  пишу...  я  хочу  все-все  викласти  назовні,  забути,  витратити,  створити  всередині  себе  Тишу.  Тишу,  в  якій  спілкуються  з  Богом.
Ти  є.  Як  Бог,
Що  сотворив  цю  Яву,
Стрибожими  крильми
Перетворив  на  лаву
Всю  мою  кров,
Яка,  немов  Вогонь,
Тепер  прямує  іскрами  єством,
Несучи  кисень  до  вулкану  серця.

Ти  –  сотворив...
Мені  лишається  померти...

Кому  я  пишу?  Це  є  таємницею  навіть  для  мене.  Хоча,  ні!  Є  конкретний  адресат,  ім’я  якого  завізоване  на  ось  цьому  теплому  конверті,  який  вважає,  що  «Життя  сильніше  смерті»  та  постійно  прагне,  щоб  йому  це  довели...)
Ця  хвилина  добігає  кінця  і  я  хочу  назвати  її  своєю  власною  хвилиною...
Цікаво,  чи  дійсно  Життя  сильніше?..

Хвилина  Друга
Знайшла  старого  листа,  написаного  7  років  тому.  Як  він  тут  опинився?  Почерк  мій,  а  писала  не  я.  Хто?  Хто  тоді  користувався  моїм  тілом,  хто  відчував  ним  і  де  в  той  час  була  Я?  Куди  відлітала  моя  Душа,  яка  є  присутньою  на  разі  в  Мені?  
Я  обурена!!!
Перечитую  написане  Колись.  Незрозуміло  скільки  Цьому  років  –  чи  7,  чи  7  віків...  
Гарний  склад.  Полохливо-настирний,  дитячо-жіночий.  Здається,  що  ось-ось  і  ти  впіймаєш  Його.)  Це  все  неймовірно  щиро  і  наївно.
Темно...

Дівчинко  моя  маленька!  Яка  ж  ти!  Скільки  у  тобі  сили  та  беззахисності.  Кому  то  все?  Куди?  Чи  донесеш,  не  порозхлюпуєш  по  дорозі?..  

 Мамо?..
 Ма!!!!!
Де  Ти?  Чи  чуєш  мене?  Чи  знаєш,  що  живеш  в  мені?  Чи  можеш  зараз  пригорнути  мене  до  себе?..  Чи  можеш  все  повернути  назад?  Чи  достатньо  Твоєї  Любові  на  цей  вчинок?  Чи  маєш  таке  бажання?  Забери  мені  волосся  з  чола,  з  очей;  покажи  де  Я  Є,  дай  мені  розуміння...    Дай  мені  свою  руку...просто...  Пробач  мені,  Мамо,  бо  зараз  Я  є  Ти,  бо  зараз  Я  вже  теж  Мама,  бо  зараз  звертаюся  до  Тебе,  тим  самим  відкриваючи  Себе...
Дякую...
Тобі...
За  Життя...

Хвилина  Третя
Такий  звичний  колись  рух  –  рукою  по  низу  живота.  Затримка.  На  секунду.  Та  вага  тої  секунди,  як  вага  цілого  життя.  Цікаво  чи  відчуватиму  щось  подібне  ще  раз?  Як  то  було  дивно  і  давно,  коли  у  моєму  лоні  взяло  і  завелося  маленьке  руде  лисенятко,  що  постійно  лоскотало  моє  серце  зсередини.  Неймовірні,  безсловесні  відчуття!
Заколисуючі  рухи,  плавні,  неначе  річка.  Думки  та  мрії,  які  створюють  невидиму  оболонку  навколо  твого  манюсінького  тільця  –  аби  захистити,  не  пошкодити.  Це  як  стояти,  не  вміючи,  на  лижвах  перед  стрімким  спуском  і  знати  –  впасти  не  маєш  права!  А  страшно  ж  як!!!  Хочеться  самій  Туди  –  де  тепло,  темно,  м’яко,  солодко,  затишно.  Де  –  зовсім  не  страшно,  не  боляче.  Але,  видно,  коли  прокидається  Сонце.  Чутно,  коли  мама  сміється,  а  коли  –  плаче.  Смачно,  коли  Там  з’їли  цукерку.  Дивно,  коли  є  ще  чиясь  рука,  крім  маминої...  Як  передати  це  все?  Коли,  ніби  ти  ззовні  і  з  середини  водночас.?
Довга  хвилина  –  у  рівних  дев’ять  місяців.  Вона  скоро  завершиться.  Завершиться  секундним  неймовірним  щастям,  вибухом,  вивеженням,  народженням...  Відчуття  звільнення  Свободи  з  себе,  коли  мій  крикостогін  переплітається  з  першою  піснею  мого  лисеняти...
Боляче.  Тепло.  Ніжно.  Сльози.  Щастя...  
Життя...

Хвилина  Четверта
Нарешті  Осінь.
Сонячно…  Мереживно…  Дзвенить.
Ти  щойно  торкнула  мене  поцілунком  падаючого  листя.  Я  посміхнулася.  Ти  заплакала  від  надлишку  емоцій.  Я  полізла  на  найвищий  дах  нашого  міста,  аби  посидіти  там  з  Тобою.  Ми  сидимо  тут,  як  два  дивні  янголи,  звісивши  ноги  вниз.  Я  завше  думала,  що  Ти  –  поважна  пані.  Помилялася.  Бо  зараз,  махаючи  ногами  та  крадькома  поглядаючи  на  Тебе,  дивуюся,  яка  Ти  ще  дитина  –  весела,  у  потішному  береті,  у  колготах  в  смужку,  у  тоненькому  пальтечку,  з  рудим  волоссям…
Ти  щойно  придумала  дощ,  бо  хотіла  показати  мені,  як  розцвітають  парасольки.  Я  такого  ще  не  бачила!  Мить  –    і  сіре  полотнище  вулиці  розцяцьковане  урбаністичними  квітами.  Комусь  розкажеш  –  не  повірять.  Ти  питаєш,  що  я  снила  нині.  Я  розповідаю  Тобі  про  свої  химери,  а  Ти  по-дитячому  зачинаєш  малювати  їх  туманом.  Схоже  виходить.
Запитую  Тебе,  чому  Ти  така  маленька  і  чую  у  відповідь  ;  «БО  ТАК!»
Я  запрошую  Осінь  в  кав’ярню.
Ми  сидимо  біля  великого  вікна,  їмо  медове  тістечко  (одне  на  двох)  та  п’ємо  узвар.  Ти  відчинила  вікно,  висунула  руку  і  дозволяєш  дощу  цілувати  її.  Тобі  це  подобається.
Я  кажу,  що  вчора  написала  у  листі  до  Нього  :«Смак  узвару  –  це  смак  того,  як  я  баную  за  тобою  –  багатогранний,  неоднозначний  та  природній,  щирий…»
Ти  посміхаєшся  і  погоджуєшся,  що  це  правда.  Ніяк  не  можу  збагнути,  хто  переді  мною  –  мудра  Жінка,  добра  Бабця  чи  маленька  Дівчинка.
- яка  Ти?
- Така  ж,  як  і  Ти!)  А,  можливо,  навіть,  що  Ти  –  це  Я.
Знову  згадую,  як  писала  зовсім  недавно;  «Обожнюю,  як  пахне  Осінь…  Неймовірний  запах!  МІЙ…  запах  почуття,  яке  пришвидшує  серце,  перевертає  все  внизу  Живота,  дозволяє  Творити…  Хочу  поділитись  з  Тобою…»
- чого  ти  зараз  хочеш?
- Поцілуватися,  як  вперше  –  не  задумуючись  випалюю  я.
Що  далі?  Це  наша  з  Осінню  таємниця)

Хвилина  П’ята
Двері.
Скільки  часу  я  вже  стою  перед  цими  Дверима?    Топчуся,  як  студент  перед  екзаменом.  Вже  не  раз  торкалася  ручки,  пробувала  відімкнути  замок  ключем  зі  своєї  зв’язки.  Та  в  останню  мить,відсмикувала  руку,  а  з  нею  всю  себе  від  тих  Дверей.  Вони  приховували  в  собі  такий  потужний  заряд  магнетизму,  щось  таке,  що  вирізняло  їх  від  сотні  інших  дверей.  Вони  з’являлися  на  моїй  дорозі  там,  де  їм  заманеться,  часами  доводячи  мене  до  сказу.  Іноді,  я  сідала  на  землю  та  ,  спираючись  до  них  спиною,  говорила  у  простір,  плакала  та  каялась,  як  на  сповіді.  Хоча,  ні,  я  ніколи  не  сповідалася  в  церкві,  вважаючи,  що  тайна  сповіді  на  те  і  тайна,  що  я  маю  балакати  з  Богом  на  одинці.  То  ж,  можна  сказати,  що  ,деколи,  за  Дверима  сидів  Бог.  Цілком  ймовірно,  теж  підпираючи  їх  спиною...
Ох  вже  ці  Двері!
Останні  два  роки  я,  здається,  майже  вросла  в  них,  перетворилася  на  дерево  розмальоване  часом.  Я  теж  стала  Дверима.  Багато  хто    відкривав  мене,  заходив  досередини,  або  проходив  крізь  мене  кудись  Далі.  Мені  було  добре  від  того  і  тому,  для  всіх,  я  була  Завжди  Прочиненими  Дверима.)  
Бентежило  одне,  чому  я  ніяк  не  можу  відчинити  «своїх  »  Дверей?
Тоді  я  зупинилась.
Було  відчуття,  що  якщо  Щось  терміново  не  трапиться,  то  стане  занадто  пізно,  бо  зараз  я  втрачаю  найдорожче  та  найважливіше,  що  у  мене  є  –  Себе.  Я  нагадувала  собі  Дику  Птаху,  що  збожеволіла,  що  літає-кидається  несамовито  у  різні  сторони  світу  і  ,  ні  в  якому  разі,  не  дозволить  собі  сісти  на  землю,  аж  допоки  не  знайде  те,  що  шукає,  або...  помре  в  польоті...
Так  тривало  рік.
Розплющ  очі.
Як  боляче!
Двері...
Всього  лиш  штовхнути...
Давай!

«Останній  крок,  як  пів  Життя.
А  все  Життя  –  це  лиш  Сьогодні.
Ця  мить  –  початок  майбуття,
Бо  Ти  –  моя  Безодня.»

ТАК!
Світло.  Легко...    Життя...

Хвилина  Шоста
Сон    (Лист  до  Вовка)
...я  зараз  поруч  з  Тобою,  біжу  до  того  млина,  до  якого,  точно  знаю  коротшу  дорогу.  Але,  біжу  за  тобою,  бо  хочу,  щоб  Ти  добіг  першим  і  зустрів  мене  там,  іронічно  посміхаючись  (якщо  у  тебе  вийде  зробити  так  з  вовчею  пащею))).
Серце  моє  стукотить  і  розливає  по  жилах  дивну  кров,  яка  зовсім  не  схожа  на  звичну,  наповнена  якоюсь  гримучою  підривною  сумішшю,  речовиною.  Відчуваю  себе  на  пороховій  бочці!
Моє  Життя  розділилось  блискавкою  і  я,  часами,  вже  не  цілком  розумію  де  я  і  хто  я.  Живу  зараз  цією  секундою,  що  стукає  у  вилицях,  що  не  дає  думати,  що  стирає  межу  між  сном  та  реальністю.  "Хто  Ти?".  А  хто  я?  Я  -  табу.  Мабуть...  Я  знаю  ким  або  чим  я  хочу  бути,  але  хто  я  зараз  -  невідомо.  
Відчуваю  свої  мязи  та  своє  дихання,  що  з’єднюється  з  твоїм;  своє  тіло,  що  мчить  бездумно  до  "завтра"  у  простір  і  світ,  де  мені  ніхто  не  завадить  бути  собою  і  де  є  Ти...
Я  буду  кусатися,  буду  рвати  кігтями,  борюкатися  в  грязюці,  втікати,    наздоганяти,  буду  дикою,  щоб  Ти  не  запідозрив  в  мені  людяність...  Бо  моя  вовча  сутність  покладена  Вовку,  що  чекає  біля  старого  Дуба,  Вовку,  який  одинокий  апріорі,  але  який  має  мати  ще  щось,  крім  самотності,  який  вміє  мріяти,  чекати  та...
Ти  все  ще  стоїш  там  і  чекаєш...Сподіваюся,  що  на  мене.  А  я  підкрадуся  тихо-тихо,  щоб  не  відлякати  тебе...  Я  зупинилася  і  просто  милуюся  тобою...  Твоїм  поважним  сумом  та  дикою  самотністю.  Мені  щемить...  Чи  відчуваєш,  що  я  поруч?  Чи  просто  робиш  вигляд,  що  не  помічаєш  мене,  з  цікавістю  вичікуючи,  що  буде  далі.
Ти  так  близько...  Та  вітер  дме  в  мою  сторону.  Ти  не  знатимеш  про  мою  присутність,  бо  я  теж  вмію  чекати...  Бо  мені  важливо,  щоб  Ти  сам  відшукав  те,  що  є  твоїм.  Мене  нема...  Лише  волога  поволока  на  очах  вказує  на  мій  біль,  чи  то  пак,  щем  у  грудях.
Іди  на  запах!  Скільки  тебе  вчити?!  Принюхайся  і  перестань  боятися  того,  що  є  невідворотнім.  Не  тримайся  за  свою  гордість  та  не  ховайся  за  самотність.  Твоя  пора  от-от  настане.  Не  прогав  її.
Я  буду  поруч  і  встигну,  якщо  щось,  плигнути  і  перегризти  невідомому  горло,  лиш  би  Ти  дійшов  туди,  куди  тобі  треба...
Ти  знаєш,  Вовче,  що  Я  є,  що  Ти  є  і  що  Ти  потрібен  мені  чи  не  більше,  ніж  я  тобі,  бо  перехід  треба  робити  самому  та  з  повадирем,  який  відчуває,  який  може  бути,  може  стати  тобою,  який  може  жити  в  самій  глибині  того  місця,  що  зветься  Душею.
Ось  і  зараз,  я  стою  і  думаю,  що  робити,  виходити,  чи  ні,  наперед  знаючи,  що  за  якусь  хвилю,  вистрибну  і  майну  хвостом  перед  тобою,  вишкірюсь  і  поманю  за  собою  в  спільні  сни...
Чи  Ти  підеш  туди?  Ти  в  змозі  обирати...  Бо  Ти  -  Вовк,  достатньо  мудрий  та  вишколенний,  щоб  відповідати  за  свої  вчинки;  та  все  ще,  по  дитячому,  невміло,  вогким  носом  тицяєшся  у  свою  інтуіцію,  думаючи  перепровірити  свої  інкстинти.)))
І  як?  Які  на  смак  сльози?..  Ходи  до  мене...  Я  вже  була  тут...  І  хочу  бути  тут  з  тобою.  Цей  нічний  світ  наш.  Не  забирай  його  у  мене,  будь-ласка,  бо  інакше  я  можу  загинути...  Бо  саме  тут  живе  моя  душа,  саме  тут  легко  думається,  саме  тут  є  місце  для  Свободи...
Чи  в  змозі  Ти  зрозуміти  мене,  Вовче?  Чи  в  змозі  прийняти?
Насправді,  я  маленька  і  потребую  твого  захисту,  бо...  так...
Чуєш,  Вовче,  не  стій,  побігли!  Покажи  мені  шлях,  свою  дорогу,  всіяну  зорями.  Мені  дійсно  цікаво...
Де  Ти?
Я  зараз  поруч  з  Тобою,  біжу  до  того  млина,  до  якого  точно  знаю  коротшу  дорогу...
Але  біжу  поруч,  щоб  почути  спільний  перестук  сердець  в  унісон.)))  Щоб  Жити...  Щоб  продовжити  Життя...
Бо  я  теж  Вовк,  як  і  Ти...

Хвилина  Сьома
Я  обертаюся  на  звук  повороту  ключа  в  замку.  Ти  заходиш  і,  як  завше,  розкладаєш  свої  речі  в  коридорі,  кухні,  спальні...  Таке  враження,  що  ти  не  бачиш  мене.  Не  відчуваєш  в  якому  я  стані,  не  помічаєш,  що  по  моїх  щоках  течуть  невидимі  сльози,  що  я  стала  невимовно  старою  і  ...  хочу  померти...  Мій  погляд  розбивається  об  стіну,  яку  я  збудувала  власноруч.  
Байдужість...  
Слова  з  майбутнього  позапозавчора:  «відчай  від  усвідомлення,  що  все  скінчилось»...  )
Це  так.
Ти  виходиш    і  забуваєш  замкнути  за  собою  Двері...
А  я  мовчки  змітаю  рукою  все  зі  столу  на  підлогу,  встаю  і...
вмираю  посеред  кімнати...
Вмираю,  як  абортоване  дитя,  як    одинока  гуцулка  високо  в  горах,  як  вовчиця,  що  віддала  останні  крихти  малим,    як  непрочитана  книга,  як    моя  Любов  до  тебе.....

Посеред  кімнати,  що  захаращена  старими  меблями,  хаотично  розкиданими  рукописними  листками,  кольоровим  одягом  та  антикварними  речима    протяг  грається  паперами  та  щосили  гримає  то  відчиненими  дверима,  то  кватиркою.
Цікаво,  чи  є  злочином,  коли  ти  забуваєш  замкнути  Двері?

Я  встаю  і  на  очі  потрапляє  :
«...коли  ридання  виривалися  з  моєї  сутності,  з  живота,  з  плечей,  зі  спини,  з  пальців,  з  думок  ,із  серця,  з  душі,  Було  надзвичайно  добре  і  невимовно  боляче...  Я  народжувала  сама  себе,  чітко  відчуваючи  поруч  чиюсь  присутність,  чиюсь  підтримку  ("Не  плач,  маленька").
               Це  неймовірно  відчувати  та  пропускати  крізь  себе  ці  почуття,  коли,  здавалося,  що  таке  пройшло  давним-давно  і  Такого  більше  ніколи  не  буде...
Потрібен  стимул.  Хоча...  навіщо  стимул,  щоб  Жити,  просто  Жити?
Я  Народилась  і  Живу.  Завтра  чекатиму  нового  Народження  та  нового  Життя.
Я  одночасно  Дитина,  Жінка  і  Бог...
Дякую  Тобі!
За  нове  народження!  За  Життя...»

 Народи  мене  ще  раз...
 Здрастуй,  Любове...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153997
дата надходження 07.11.2009
дата закладки 07.11.2009


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.11.2009


Rock Lenok

Гра в мовчанку

Ти  робиш  мене  прозорою  -  
лягаю  на  тебе  шаблоном.
Померла  сьогодні  –  теж  for  you
Заговорили  унісоном.
Давай  у  мовчанку  пограємось
Ти  ж  знаєш,  моя  гордість  паперова
Дотиками  доторкаємось,
Мова  рухів  теж  мова.
Я  говорю  тобі  все  подумки,  
слова  із  вуст  не  вилітають.
Життя  моє  –  це  сходинки,
що  відразу  за  мною  зникають.
Там,  в  кімнаті  замкнулась.  Істерика.  
Я  словами,  плітками  оголена.
Цей  противний  характер  холерика
та  ілюзія,  що  мною  створена.
Як  можна  не  спати?
Люблю  ночі.
Давай  сьогодні  мовчати.
Очі  в  очі.

П.С.  Вірш  потрібно  читати  пошепки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153508
дата надходження 04.11.2009
дата закладки 04.11.2009


danusja

Слово-закон

Ти  говориш:  «Твоє  слово  -  закон,
 Ти  для  мене  єдина,  кохана,
 Твоя  думка  для  мене  –  вогонь,
 Що  не  раз  обпіка  мені  рани»  

     Я  тобі:  «Моє  слово  закон?
 Та  хіба  ти  на  нього  зважаєш?
 Моя  думка  для  тебе  вогонь?  
 Та  хіба  ти  її  помічаєш?      

 Твоя  зрада  для  мене  печаль
 А  брехня  то  нестерпнії  муки
 Твої  очі-  то  тихий  мій  рай
 Що  навік  зав’язав  мені  руки.»    

 А  ти  знов  «Твоє  слово-  закон
 Що  захочеш  скажи,  я  дістану  
 Твої  сльози  то  мов  моя  кров  ,
 Що  повільно  тікає  із  рани.»    

 «Та  нічого  мені  більш  нетреба  
 Я  усе  зрозуміла  давно
 Розвертайся  і  йди,  мій  коханий.
 Моє  слово  ж  для  тебе  закон!»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153353
дата надходження 03.11.2009
дата закладки 03.11.2009


Навіжена

Пауза в житті...

Пауза…Реклама  –  в  твоїй  голові.  Не  знаєш  чого  хочеш,  часто  поболює  голова  і  тоншить.  Ти  не  знаєш,  що  таке  життя.  Ти  його  ще  не  жила…ти  посміхаєшся,  але  з  покусаних  губ  йде  кров…ти  не  розумієш,  що  з  тобою…ти  зникаєш.  З  тобою  біда.  Ти  зникаєш.  Загубила  свої  мрії…а  в  голові  пауза,  та  сама  реклама,  що  в  телевізорі…вертаєшся  до  серіалу,  свого  життя…ні..це  не  варіант.  Перемикаєш  канал.  Шукаєш  нове  щастя.  Ні…це  не  воно.  Вже  майже  натискаєш  на  кнопку  (ВИКЛ.)..та  ні…ще  є  надія…DVD  воно  допоможе  за  власним  вибором  жити,  поставити  свій  диск…свій  фільм,  свою  історію,  жити  за  власним  сценарієм…і  тут…Бах,…вимкнули  світло,  все  відключилось…СТОП,  кричить  твій  мізг,  нервова  система  дає  про  себе  знати,  знову  припадок  істерії…ні…перезапуск.  Знову  все  запускається..  їй  це  набридло…знову  світло…знову,  яскраві  кольори,  гарні  –  позитивні  емоції,  веселі  будні…ні…  DVD  зломалось…ммм…знову  телевізор,  і  знову  не  цікавий  серіал…і  знову  пауза…РЕКЛАМА…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152924
дата надходження 01.11.2009
дата закладки 01.11.2009


Журавка

Чому плачуть очі?

Чому  плачуть  очі,  як  терпне  у  грудях
І  світ  замовкає  на  мить?
Коли  не  знаходиш  святого  у  людях.  
О,  очі,  чи  й  вам  болить?  
Чому  вони  плачуть,  коли  зрозуміють,
Що  щастя  в  простих  речах?
Долоні  в  долонях  чиїхось  зігрієш...
О,  очі,  що  значить  страх?
Краплини  роси,  що  повільно  втікають,
Бувають  від  щастя  хмільні.
Та  знаю  єдине,  хай  як,  не  бувають
вони  безголосі  й  німі.  
Кохання,  то  сльози  і  сльози  -  розлука,
Як  птахи,  що  в  вирій  зірвались.  
І  смуток  у  серце,  бувало,  постукав
і  радість,  коли  повертались.  
Все  бачили  сльози:  світанки  і  ночі.
Прозорі,  тендітні  медузи.  
Сумні  і  заплакані  часто  очі  
у  гості  нічної  -  музи.  
То  ступінь  найвища  не  слабкості  -  сили
і  правди,  що  сумнів  змітає.  
Бо  плачуть  лиш  ті,  в  кого  серце  красиве,
хто  вірить  і  справді  кохає.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111224
дата надходження 10.01.2009
дата закладки 31.10.2009


ІлюзіЯ

Я ж лиш хотіла….

Я  не  хотіла  тебе  вбивати,
Але  не  вміла  прощати  зла.
Але  не  вміла  брехні  прощати,
І  зупинитися  не  змогла.
Летіли  пулі  метеоритом
І  роз'їдали  душі  граніт,
А  ти  просив:  "Дай  хоч  мить  дожити,"
А  я  безжально  шептала:  "ні..."
Ти  падав  з  відчаєм  на  коліна,
А  я  стояла  сліпа  від  сліз...
Ніби  сіре  дубове  поліно,
Не  лізь  у  душу,  в  думки  не  лізь!
І  тільки  час  все  зумів  спинити.
Моя  лікарня  -  квиток  на  волю.
Я  ж  лиш  хотіла  тебе  любити,
А  ти  завдав  мені  стільки  болю.....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152238
дата надходження 27.10.2009
дата закладки 28.10.2009


Ярослав Клочник

Скажіть чому? (вічна пам‘ять…)

Скажіть  чому,  коли  зло  відкриває  обличчя,
Скалить  зуби,  проливає  кров,
Йому  вірять,  коряться,  хоч  бачать,
Правдиво  осипають  тисячами  промов?

Чому  коли  мати  ховає  малу  дитину,
Їй  в  гріб  сміються,  кажуть,  що  жива,
Коли,  доїдаючи  останню  хлібину,
Радіють,  хоч  знають  про  останні  жнива?

Чому  історію  вогнем  голодомору  оповиту,
Змішують  з  брудом  та  болотом  свідомо,
У  майбутнє  лізуть  стрімко,  соковито
Облизуючи  рани,  й  гнучи  спини  покірно?

Чому  людина  так  боїться  правди?
Чому  з  відкритими  очима  спить?
Чому  життя  у  нас  втрачає  стрімко  силу?
Чому….у  мене  серце  так  болить?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148010
дата надходження 02.10.2009
дата закладки 22.10.2009


Наталка Тактреба

без сну

Вона  ховала  думки  в  рукавичку,  а  погляд  -  під  вії
Вона  лякала  мене  як  неспокій,  бо  вона  -  професійна  повія
Тихенько  приходила  вранці,  скидала  одежу  додолу
Кохала  мене  -  ми  коханці!  Продайте  нам  валідолу!!!
Безсонна  ніч  наробила  нам  шрамів  -  від  уст  й  до  самого  серця
вона  не  минає  вранці,  ось  дивися  -  знову  несеться
я  втомлено  закриваю  вуха,  вона  ж  шепоче  такі  дурниці!
так  хочу  читати  її  думки,  ті,  що  на  дні  рукавиці...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150068
дата надходження 14.10.2009
дата закладки 21.10.2009


Вікторія

Дощ сліпий

Дощ  сліпий.
Він  не  бачить  вечірнього  міста.
Він  іде
І  лишає  озоновий  слід,
Дощ  сумний
І  у  клітках  вікон  йому  тісно.
Він  мине,
Але  візьме  на  пам'ять  цей  цвіт.

Дощ  іде.
Відбиває  на  шибках  мотиви.
Він  чужий
Цьому  місту  і  цим  небесам.
Силует-
Тінь  ажурна,опущені  крила...
Дощ  сліпий
Він  все  бачить  без  масок  й  прикрас.  

Дощ  іде.
Театральні  змиваються  фарби.
Вільний  вдих  -
У  повітрі  бузок  і  озон.
Менует-
Гречний  танець,  усмішки  і  чари.
Вільний  крик
І  у  нас  ціле  місто  на  двох...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141981
дата надходження 18.08.2009
дата закладки 15.10.2009


Serg

Місце згадок…

Тихенький  дощик  
Так  невтішно,
Доріжку  осени  змочив...
Десь  з  висоти  на  землю  грішну
Листочок  жовтенький  злетів,  -
Немов  сторінка,  що  пожовкла,
Встеливши  пилом  почуття,
Маленька  часточка,  краплинка
Мого  минулого  життя...

Осіннім  парком,  
Як  в  дитинстві,
Про  страх  і  відчуття  забув...
Лише  з  природою  в  єдинстві
Крізь  сльози  осени  збагнув,  -
Летять  роки  і  час  згадати
Про  них,  як  промінь  світлих  мрій,
Всі  на  землі,  мов  листя  жовте,
Та  змочені  росою  вій...

Це  місце  згадок,  
Дивовижно,
До  нього  ноги  самі  йдуть...
Щоразу  на  душі  тривожно
І,  ніби  вогники  пливуть
Крізь  гілки  сонячні  надії
Й  на  землю  падають  дощем,
Вони  думками  мене  гріють...
А  вітер  шелестить  плащем!

Такий  невпинний,  
Життєдайно
Згори  зриває  новий  лист...
Куди  спішиш?  Вернись  негайно!
Облиш  свій  невгамовний  хист!
Колись  і  я  радів  поривам,
Твій  дух  у  спину  відчував,
Наперекір  тобі,  у  зливу,
Лице  під  комір  не  ховав!

Я  прошу,  
Не  спіши  зривати
Мої  листочки,  -  то  роки...
Так  болісно  вже  відчувати
Й  писати  гірко  ці  рядки!
Бо  розуміння  й  осторога,
Нажаль,  приходять  лиш  тоді,
Коли  вже  встелена  дорога
Роками-листям  у  журбі...

Та  я  не  плачу,  
То  багатство!
Я  впевнено  іду  життям...
І  сподівань  величне  братство
Плекаю  мужнім  почуттям,
Бо  є  у  мене  вічна  сила,
Допомагає  знов  і  знов
Розправити  над  світом  крила,  -
Моя  невичерпна  Любов!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149374
дата надходження 11.10.2009
дата закладки 11.10.2009


К@труся

Осінь...

Хмарно.  Вогко.  Сіро.
Вітер  крізь  фіранки.
Чорна  кава  з  сиром
Ранком  з  філіжанки.

У  дощу  в  полоні
День,  журба  і  сльози.
А  на  підвіконні
в'яне  квіт  амброзій.
 
Тепла  ковдра.  Вечір.
Зібране  волосся.
Крик  сумний  лелечий…
Осінь…Осінь…Осінь…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146575
дата надходження 22.09.2009
дата закладки 22.09.2009


Rock Lenok

Чорні рими

Я  сьогодні  чекала  на  знак,  що  від  Бога
Але  терном  тугим  заросла  Та  дорога
На  хрестах  павутиння  снує  павук  сивий
Нас  сьогодні  у  пекло  піти  попросили…

Ти  без  всяких  вагань  пов*язав  мені  руки
І  прирік  мене  вічно  терпіти  ті  муки.
І  водою  із  кухля  скропивши  чоло
Увігнав  в  білі  груди  поламане  скло.

Обпікши  шию  поцілунками  палкими
Мене  залишив  тут,  складати  чорні  рими.
Ти  прив*язав  мене,  щоб  я  не  полетіла
Кохав,  кохав  моє  безгрішне  тіло.

Тепер  збираю  я  метелики  на  плитах
Заплутана  коса  і  віє  вітер.
Тепер  з  тобою  ми  лиш  перехожі
Закохані,  й  до  болю  схожі…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143234
дата надходження 28.08.2009
дата закладки 29.08.2009