Смикаю, набираю в долоні,
І жменями пхну до рота…
Губляться, ніби дні, поміж травами
Тонкошкірі плоди.
Сині пальці,
Чорні вуста і зуби,
Ситець теж пофарбовано …
- Хі !!!
Як недоречно і не вчасно
Шовковиця стала мені на шляху.
Куди тепер бігти, як то в місто отак вирушати.
Замурзана пичка,
Розплетена, розторсана, не ошатна.
- фу..
Бігла би іншим шляхом,
Підборами розбивала би ранок,
У маршрутівці би їхала…
Шовковиця стала впоперек,
Переплелася з парканом…
Відлік зворотній часу,
Цок-цок-цок…
Втрачаю контроль.
Кожен звук з дитинства гукає.
І цей тепло-ягідний запах,
Ах, дерева шорстка кора…
І чорні очиці
Підводять погляд:
- Достигла, ура!!!
Смішно сказати, стільки років,
Стільки зіпсованих суконь…
І синьо-- чорнильних плодів…
І комах, і нав’язливих мух, і стурбованих бджіл….
Згадалось.
Час зупинивсь
Цок-цо…
Стрілки зійшлися на поділці безтурботність.
- Чим же відмити руки?..
Смішно сказати, стільки літ,
Десь у кишеньках днів
Соковиті шовковиці
Мені снились,
Весело стрибали, ударялись об плечі,
Чоло і об спину.
Лізли в чуприну…
З пам’яттю грались.
А я?!
Злазити час!
Гілки віддавати мене не хочуть,
Смикають невдоволено за поділ.
Лоскочуть…
Так, я йшла.
Так, вже бігла б, неслася в гамір, задуху і пил…
Та на щастя, на моє, дитиняче щастя,
Шовковиця трапилась мов поводир.
Викрала декілька митей для мене
З безкінечного павутиння днів
Наточилася дитинства жменя.
Лише мені.
А може всім…
27.06.13 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433977
дата надходження 27.06.2013
дата закладки 28.06.2013
Поїзд, дорога
Шлях, кладений смужкою
Залишаю по заду щось своє
Втрачаю відтінок часу
Бавлюсь думками
Твої пальці в моєму волоссі
Грають мелодію долі
Стою на колінах, цілую ноги
Ти далеко не моя
Я близько не твій
Ніби прощались
Натомість розмови до ранку
Здавалось, розставили крапки
А зародили щось нове
Тепер не буде все так
Змінились сни наші
Ніби яскраві, але в тумані
Далеко до щастя
Ой, як далеко
Дай подивитися ще раз на тебе
Глянь мені в очі
Залишся для мене такою,
Яку досі малюю
Здається багато не треба
Просто дивися на мене
Знаєш, ми залишимось довше
А поки прокинутись треба
Аби то так, коли не
Твої пальці в моєму волосі
Грають мелодію долі
Стою на колінах, цілую ноги...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434076
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 28.06.2013
Шаленію, коли так дивишся…
Ковтаючи слину ,
Ледь прикусивши нижню губу…
Імлисті очі дожирають крихти моєї вроди…
Ти затягуєш мене на глибочінь, у вир.
Ох не вибратись,
ні не сил бракує,- не маю бажання борсатися,
намотуючи на кінцівки жмути павутиння…
Липкі слова, клейковина твоїх компліментів
просочуються в тугу свідомість
нейтралізують всі засоби,
паралізують волю,
несуть у лігво жаги…
Не відведи очей!
Відай ними,
мов рій бджіл
обсідай діжу меду,
відвідай!
Немов відьмак,
Відай моїми потаємними думками,
Оберни мене на ніч.
Зоряну.
Ватру розпали.
Трав назбирай,
Трунок смачний і цілющий
наговорений влий в серцевину моєї суті...
Відай моїми думками.
Я смолянистими косами неба вкрию тебе,
гарячим диханням вогнища ніжитиму тебе,
відай мною!
Я шаленію, коли ти так на мене дивишся !
Ні не на мене,
А в зоряне небо , у квітнучі трави.
У краплю меду, в келих глибоководних дум,
У хтиву танцівницю степової ватри…
Ти відаєш мною!
Відвідуєш мою душу,
Заколисуєш в мороці своїх долонь.
У сказаннях пальців ,
у сагах вуст,
у переспівах вій…
І жадібно п’єш з моїх зап’ястків свободу.
П’єш з моїх очей світанкові роси ,
П’єш з рота мого німоту самоти...
Ти відаєш мною.
Відаєш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423026
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 16.05.2013
Танок пальців на струнах повільно
вводив в сон, що тривав наяву,
там частенько бува d́ej́a vu,
там частенько блукаєш безцільно
і повторюєш гамму просту.
Рятувальна й сліпа порожнеча
не зустріне мене у цей вечір,
не тому, що бракує їй такту,
не тому, що вона - моя втеча
в світ музичних емоцій абстрактних.
Забуття цілюще й жада́не
не вгамує вогонь мій душевний,
хоча граю я дуже старанно,
хоч влучаю в акорди напевно,
віддаючи їм знаки пошани.
"Я продовжу танок, хоч до ранку.
Я зіграю для вас, хоч до крові!"
Але хто мене зловить на слові?
Рветься "соль" і я бачу на ґанку
Тінь твою і парфюм пелюстковий
вдихаю..вдихаю..вдихаю...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276864
дата надходження 24.08.2011
дата закладки 29.12.2011
Це ненавмисно і не всупереч,
та іноді не вистачає плеч,
щоб втримати реальність і не впасти,
щоб у самого себе віру та й не вкрасти,
це ненавмисно, це іржавий меч,
це незнання своєї власті,
це безкінечний ланцюг напастей,
а їм натомість - ряд невдалих втеч.
Цих ненавмисних втеч вже не злічити.
Де ти, де марево? Не розрізнити.
В примарних замках із піску й вугілля,
випрошуєш у долі божевілля.
Це ненавмисно і не натомість,
це пустота і невагомість,
фантоми нищать душі-квіти,
тому й страждають люди-діти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262716
дата надходження 31.05.2011
дата закладки 04.09.2011
Гра у кохання,
Солодкі зітхання,
Вбивчий, як трунок,
П'янкий поцілунок.
Темні бажання,
Рук поєднання,
Очі палаючі,
Подих жадаючий.
Рухи манливі,
Стогін щасливий,
Дотик холодний,
Погляд голодний.
Ніч все ховає,
Кров'ю стікає,
Ніжне страждання,
Смерть і кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119089
дата надходження 03.03.2009
дата закладки 31.05.2011
– Злітаєм зі мною на небо?
Посидим на кільцях Сатурна...
– Навіщо воно мені треба!
Як мінімум, це некультурно!
– Пограєм давай у комети!
Ти падай, а я упіймаю!
Говорять, хороша прикмета...
– А це що таке?! Я не знаю...
– Злітаєм зі мною на небо?
Навчу тебе бачити барви...
– Не бачу такої потреби.
Для мене і сіре – це гарно!
– А, може, в країні захмарній
Разом осідлаємо мрію?
– Ти кинь ці химери примарні!
На щастя, такого не вмію...
– В грозу пролетим по алеям!
Повір, що не буде нам нудно!
– Та що за вульгарні ідеї?!
Там холодно, сиро і брудно!
– Я знаю усюди ми встигнем!
Злітаєм зі мною на небо,
Де тонкою стрічкою стигне
Межа між Еребом і Фебом*!
Зіллємось із заходом сонця!
По зорям біжим, там повернем!
В майбутнього глянем віконце!
– Весь світ – це суцільне інферно*!
Не маю я часу на тебе,
У мене багато роботи!
Яке може бути тут небо?!
Турботи, турботи, турботи...
– Давай! Полетіли! Ну що ти!
Покинемо цю трясовину!
– Не корч із себе ідіота!
Ти ж ніби нормальна людина!
...
Хай я ненормальна істота :-)),
Та краще вже бути камінням,
Чим стати в щоденних турботах
НОРМАЛЬНОЮ
СІРОЮ
ТІННЮ
Бо вічність, всі дні і всі ночі
Ти ходиш і ходиш по колу...
... ЯК ЖАЛЬ...
... ЩО СЛІПІ ТВОЇ ...
... ОЧІ ...
... НІЧОГО...
... НЕ БАЧАТЬ ...
... ДОВКОЛА ...
05.03.09
*Межа між Еребом і Фебом – в моєму трактуванні, межа між днем і ніччю. :-))
Ереб (Erebos :-)) ) – одне з начал світу у древніх греків; бог Вічного Мороку, син Хаосу, брат і чоловік ночі Нюкти та батько Ефіра, світлого дня. :-))
Феб – він же сонцесяйний Аполлон. :-))
*Інферно – пекло.
P.S. ЩИРО ДЯКУЮ Грицюку Тарасу, Груші Насті та холодному березневому вечору за ненавмисно :-))) подароване натхнення! :-))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119664
дата надходження 06.03.2009
дата закладки 31.05.2011
Чотири кам*яні стіни, що не розбити головою...
Закритий вихід до труни, що була б зайнята і мною...
Суспільства, бидла, катастроф...
Мене стіна оберігає!
От за таких от всіх умов,
Мене цей вечір обіймає...
І не ввійде сюди ніхто,тут лиш себе замурувала,
Стосунки, вина і авто...
Про них ніколи б не згадала!
Цемент зруйнується колись...Причина: дощ, нещастя, міни...
І знову на пустих місцях,
Прийдеться будувати стіни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201142
дата надходження 15.07.2010
дата закладки 24.03.2011
я тримаю тебе за руку...
відчуваю, що ти щасливий...
зараз ти тільки мій,хоч п*яний,
зараз ти неймовірно красивий...
я тримаю тебе...не хочу...
віддавати тебе нікому...
не ревнуй, бо тобі належу...
тільки зараз...тобі одному...
ти тримаєш мене за руку...
і не хочеш її впускати...
я люблю, коли ти щасливий,
і не знаєш як це сказати...
щось важливе знов лиш між нами...
недарма...алкогольне сп*яніння...
ти цілуєш мене у губи...
мене зовсім не мучить сумління...
нам ніхто заважати не буде...
я сприймаю тебе до друку...
все минає...та тільки зараз...
я тримаю тебе за руку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198363
дата надходження 29.06.2010
дата закладки 24.03.2011
Позабытый с осени
Запах трав под росами,
Что ещё под косами
Не успели пасть.
Листьев пух рассыпанный
Изумрудной глыбою
Завалил, и сны мои
Цветом – морю в масть.
Бродит юность в воздухе,
Ветер весь в черёмухе,
Позабыв об отдыхе,
Жизнь спешит впитать
Высь, барвинком синяя.
Горизонта линия,
Птицами чертимая,
Ожила опять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244258
дата надходження 01.03.2011
дата закладки 01.03.2011
Я наближаюсь до переосмислення.
Розум занадто невблаганно тішиться.
Розум втрачає практичні обов'язки.
Він розчиняється - бо не відноситься
До перевтілення, себто - формації,
До невід'ємної інтерпретації.
До невід'ємного зайвого значення.
Що не стосується - те забувається.
Хочеться, Віриться, Любиться, Прагнеться -
Зайві відтінки застиглих банальностей,
Безперешкодно розподіляючись,
Так і не маючи власного значення.
Деякі речі занадто окремі,
Це тимчасово, однак це нестерпно.
Хочеться вірити в щось безпричинне -
Трошки надії - і з'являться стигми.
Що невід’ємне - те не застигле -
Ще одна трішки банальна причина
До перевтілення, себто - формації
Вже застарілої інтерпретації.
Що не стосується - те забувається
І називається переосмисленням.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=71106
дата надходження 27.04.2008
дата закладки 20.11.2010
... смійся, поки теплі долоні дрімають на шиї,
смійся, бо хтось підслуховує наші розмови.
Вчора спалила всі фото й радію,
тільки десь поруч вовтузиться "ЗНОВУ".
Вранці слухняно до тебе з істерик-
хто ти без мене й нудних меланхолій?
(Дивний, нахабний й байдужий холерик)-
може дозволю мовчати...дозволю.
Я не для того, щоб снитись під ранок
і виглядати крізь шибку містерій.
Падаю вище вже заданих планок,
створююсь мрією не на папері...
Раптом заснула...з руками на шиї,
ти не смієшся , а я дратівлива.
Що ж все так нудно? Чому я радію?
дива чекаю й не вірую в...диво.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222630
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 20.11.2010
...акварелі, акварелі...
сіре дихання будинків.
і пристаркуваті вікна
сонно дивляться на мене.
потягнув мене за вушко
добрий ранок шарудінням,
і вщипнув за сплячий носик
кави запах, теплий тостик.
...подушками, подушками
вибираюсь на світанок,
жовтим пледом, ніби медом,
солоденьким поцілунком
укриваєш мої плечі,
мої пальці, ніжки й ручки...
...акварелі, акварелі...
дивні промені в повітрі
понанизують сріблясті
росянисті намистинки.
понадкушують тумани
у бузку сухе суцвіття,
теплі труби у котельнях
і антен смішні хвости...
підіпруть вогні станційні
вогкі теплі простирадла
із небесної постелі
злазять потяги картаті.
видихають чорний кашель,
протирають срібні рейки,
спотикаючись на стиках
не дають мені поспати!
...подушками, подушками...
пробираються крізь хащі
стадо слоників рожевих
із чужих снодійних казок...
...акварелі, акварелі...
твої пальці, ніби пензлі
на мені зобразять башту,
намалюють небосхили,
хитру посмішку і сонце,
і сердечко полохливе,
там, де в мене є серденько
будеш старано виводить.
тріпотатимуть яскраві
чи метелики, чи бабки,
крильця вгору, руки вгору,
ай, як лескоту злякалась...
Я вщипну тебе за хвостик,
п"ятачок пухнастий цьомну,
Ти поводився негоже,
та без тебе я неможу!!!
18.11.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222920
дата надходження 18.11.2010
дата закладки 18.11.2010
Поэты!!! Давайте восстанем все вместе!!!
Давайте устроим протест в декабре!
Довольно платить наши кровные песне,
Она – пережиток с противным амбре!
Докажем, давайте, что рифмы и строфы
Способны ещё удивить знатоков.
Не будем распяты крестами Голгофы!
Не бойтесь протеста и злых языков!
Сейчас стихотворчество не актуально,
Оно не приносит поэтам доход!
Оно именуется «Hobby» - печально…
Не взяты властями стихи в оборот!
Давайте читать, как в Советское время:
На улицах, громко, чтоб слушали все
Бунтарское, вольное, СЫТОЕ племя
Поэтов творящих в огромной толпе!
Поэтов, могущих заставить смеяться,
Рыдать, сострадать и прощать за грехи!
Давайте пойдём во все двери стучаться,
Давайте читать на дороге стихи!
Услышат! Поверят! Не сразу, но всё же!
Идёмте на площадь!!! Протест заявлять!
Сидеть и молчать для поэта негоже!
К тому же нас много! Не шесть и не пять!
Поэты!!! Давайте восстанем сегодня,
Чтоб завтра стихами суметь прокормить
Себя и семью, чтобы жить плодотворно,
И с гордостью имя поэта носить!
01:39
16.11.10
Структура проведения мероприятия:
1 день.
1 часть – официальная. Сбор в 14:00, начало в 14:30
- Вводное слово ведущих. Знакомство с выступающими участниками;
- Выступление участников со своими стихотворными работами (вперемешку с музыкальными номерами) – 1,5 часа. После кофе брейк 20-30 минут (антракт). Продолжение выступлений – 1,5. Обсуждение стихотворений и комментарий самого автора. (Лимит времени выступления одного участника 5-7 минут.)
- Вынесение на обсуждение основной идеи, постановка целей и методов их достижения с последующим формированием организационного комитета.
2 часть – неофициальная – «свободный микрофон»:
- перемещение всех желающих в кафе;
- знакомство со зрителями;
- прослушивание стихотворений зрителей и ознакомление со сборниками (если таковые имеются).
2 день.
- Посещение театра (по желанию). Начало в 12:00.
- Прощание с участниками.
Свободное время и разъезд.
Отчёт по проведенному «Первому всеукраинскому Съезду Поэтов».
1й Всеукраинский Съезд Поэтов состоялся в г.Киеве, 27 ноября 2010 года. Наше мероприятие прошло в рамках дружеской встречи-знакомства поэтов розового сайта, а также уважаемых и широко известных поэтов г.Киева – Евгении Бильченко, Марины Киевской и Юрия Крыжановского.
На Съезде присутствовало более 40 поэтов из разных уголков Украины, ярко продемонстрировавшие, что поэзия – жива, действенна, популярна и способна творить чудеса. У всех в ходе мероприятия была возможность продекламировать свои произведения и после получить критику, мнения и пожелания со стороны своих коллег. Все участники – люди очень талантливые, творческие и читаемые он-лайн. Среди них были и композиторы, и исполнители, которые представили авторские песни, это: Анатолий Урюпин (г. Киев, 47 лет, автор и исполнитель), Татьяна Хаустова (композитор и исполнитель с песнями на тексты своей матери – Евгении Хаустовой; г. Антрацит, Луганская обл. 16 лет) и Александр Панченко (г. Киев, 30 лет, автор текстов и исполнитель).
Основная идея данной акции заключалась в том, чтобы поэты, наконец, гордо и во всеуслышание заявили о существовании современной, качественной, способной заставить сопереживать, чувствовать, ЖИТЬ, поэзии, которая, как любое искусство, заслуживает должного отношения, как это было во времена Пушкина, Есенина, Маяковского.
Среди планов на будущее существуют идеи относительно проведения Фестиваля Поэзии в рамках 2-го Всеукраинского Съезда Поэтов.
Все участники-члены клуба, которые присутствовали на нашем вечере-встрече выражают свою глубокую благодарность и признательность господину Евгению Юхнице за то, что все мы смогли встретиться и познакомиться благодаря существованию и должному функционированию нашего розового сайта.
С уважением организаторы 1-го Всеукраинского Съезда Поэтов – Карл Доммерштерн, Тамирис и Са Пачико.
А вот и фотоотчёт, за что большое спасибо Любе Козырь! http://kozyr-lubov.livejournal.com/72044.html
А вот и мой личный фотоотчёт.
http://www.facebook.com/album.php?aid=11338&id=100001780761880&l=efaad993fe
http://www.facebook.com/album.php?aid=11395&id=100001780761880&l=44105788ec
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222468
дата надходження 16.11.2010
дата закладки 18.11.2010
Перегортаючи сторінки спогадів,
я розумію, що мій поспіх недоречний,
що крізь омани і непевні здогади,
крізь сумніви, крізь серця колотнечу,
я біг і не підводив погляду,
позаду — спалені мости й руїни заперечень.
Як втриматись у ритмі сьогодення?
Можливо для душі потрібна тиха гавань?
Щоб там черпати досхочу натхнення,
щоб віднайти в собі той “вічний травень”,
і там вслухатись зі смиренням
у гуркіт шторму? Але зваба дальніх плавань...
кличе..кличе..кличе..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212676
дата надходження 24.09.2010
дата закладки 19.10.2010
Я переключил выклюатель печали на вкл. Мозги отрезвели под действием дыма что источали папиросы. Это от предков осталось наверное. Чувствую землю ногами хотя вроде не босой. Хотел быть большим и делать как большой. Теперь я винтик, винить в этом систему глупо и тупо, я становлюсь глупым и грубым. Хочется одеть дам в шубы да сминать ладонями их губы и лепетать что-то до крайности нежное. Чтобы было странно. Такой большой, больной, измученный а знает слова добрые. Но произносятся лишь слова колючие. Злючие по барабану сверкают слова и отражаются в глазах людей странно. Я вижу дымку туман это не обман, это взгляд как вуайерист мальчишка подглядывает за делами ночными, я гляжу за собой, это реально выбл*дки и слова похожие. Чувствуется желание пить, блевать и дать наконец-то кому-то пороже. Погода погожая вроде бы и тут же слякоть, это душе мякоть, я буду работать только накуренным, чтобы я стал как дым, не святым, но тоже укутатся в теплоту горящую, макаревич был когда-то еще настоящим. Но тоже стал механизмом, как старое слово теряет смысл, так я теряюсь и одинок в мегаполисе. Кто-то колется, кто-то пьет, кто-то трудоголик, мало кто живет. Мы наркоманы и руки тянем за дозой, еда лишь наркотик, плохо без нее, но я выживаю ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209469
дата надходження 05.09.2010
дата закладки 13.10.2010
Мій шлях позаду. Стоптані сандалі.
І я сиджу, закутана в думки.
На каменях лежать мілкі мої коралі,
Які я з гордістю носила в дитсадки.
Тепер вони малі. Годяться на браслети.
Це тіло виросло. Та дух лишився той.
Він все в коралях тих готується на взлети,
А впавши вниз, ридає тихо: “Ой...”
Та все ж встає, обтрушує колінця,
Звертає хвацько кепку набакир,
Трояндовим вином наповнює по вінця
Тепло медових віч машинок командир.
У світ його вриваються неждані,
Такі холодні і такі чужі
Інстинкти й Розум, навчені в омані.
І садять душу жить на ланцюзі...
Вона болить...Дивлюся на коралі.
Мої маршрути пилом полягли.
Чи знали ви, мої горизонталі,
Як солодко ходилося мені?
Тепер стискає серце пересмішник
У ностальгії пройдених доріг.
Я – інша. І тому торішній
Закрив шляхи назад солодкий сніг.
Стою перед тривожним невідомим.
І страшно, й лячно. Та бринить струна
Моїх доріг із сліз таких солоних,
Таких, що невідоме не спиня...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172267
дата надходження 16.02.2010
дата закладки 16.02.2010
Не вірь мені! Сьогодні я брехлива,
Сьогодні ти в прицілі моїх стріл.
Не вітряна, не звабна - просто хтива,
Розбещена потоком теплих днів.
Сьогодні я літаю вище неба,
Згораю й воскресаю у вогні
Й на крилах надто вітряного Феба
Марную дні, загублені в тобі.
Сьогодні ніч моя верховна жриця -
На ложі з хмар віддамся забуттю.
Ти знаєш добре - не умію злиться,
Але як треба, - боляче вколю...!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156882
дата надходження 21.11.2009
дата закладки 22.11.2009
Верлибр –
Это когда страшно.
Это когда не знаешь
Что и как написать,
Но садишься и пишешь.
Пишешь, чтоб жить.
Без страха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136819
дата надходження 09.07.2009
дата закладки 16.10.2009
Скінчилися мандри, у ангела складені крила,
Вже Звір, посміхаючись, гострить свої пазури.
Без неба не жить, а піднятися в небо несила,
І стомлене серце частіше і дужче болить.
Став день замалим, затісною на шиї краватка,
Людські пересуди до зашморгу звузили світ,
Свобода безжально відміряна рівнем достатку
І чартерним рейсом обмежено кожний політ.
Піднятися б в небо, хоча б хоч на мить, хоч востаннє,
А далі, згораючи, каменем вниз, перервати політ.
А хтось на землі загадає наївно бажання,
Побачивши в небі палаючий ангела слід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141794
дата надходження 17.08.2009
дата закладки 22.08.2009
* * *
Вже день почато.
В сивий ранок
прокинешся чужим стерном.
Душа, мов віск,
ночами тане
і б’ється у сліпе вікно,
як день, три дні, як вічність тому.
Здолає день нові мости.
Час витікає по краплині
крізь білі пальці пустоти.
І хтось між списаним папером,
на загадки твоїх нестям
побачить відповідь банальну
в німих очах чорнильних плям.
А поки – ти гориш від болю,
від пошлості та простоти
того, яке було тобою,
того, що вже тепер – не ти.
Крізь ґрати і залізні рами
непевних ранішніх прозрінь
ти дивишся у ніч печально –
такий самотній і чужий,
і молишся – не віриш Богу –
і все ж ти молишся до сліз́
про довшу за життя дорогу,
щоб не звернути, не зректись,
щоб, гублячись в пустелях буднів,
світ знов шукав твоє плече –
Душа, мов віск, ночами тане –
і вперто в глибину росте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139189
дата надходження 28.07.2009
дата закладки 31.07.2009
* * *
Спливе печаль і день – мов крик –
У спраглім горлі твого міста
знов розпочне свій променад.
І буде знову все, як вічно.
У зачарованому колі:
дерева, люди і авто,
реклама, шопи, кока-кола,
бомжі на станції метро.
І тільки ти один незвичний,
розхристаний, палкий – один –
сидиш на сходах в сиву вічність
із торбою Сковороди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139359
дата надходження 30.07.2009
дата закладки 31.07.2009
* * *
Ще не випитий келих ночі
палить душу вогнем свічі.
Талих слів я твоїх не хочу -
не скажи мені, промовчи.
Ми пройдемо по цьому колу –
двадцять кроків –
в полон юрби
отакі – первозданно голі,
отакі – наче сніг, легкі.
Бо тепер всі скарби –
мідяччя.
Бо тепер усі клятви – хула:
те, що станеться з нами завтра,
не вмістить у вузькі слова
Те, що станеться з нами завтра …
Відчуваю рубцем душі
як тріпоче метелик рани
на жорстокім вогні свічі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139597
дата надходження 31.07.2009
дата закладки 31.07.2009
Над хмарами літаєш?
Пам'ятай,
не там приховано рай.
А де? Ти не вгадаєш
Шукаєш істину в вині?
Облиш,
Вона ж ось, біля тебе
А ти спиш...
Прокляттями вкриваєш світ?
То й що?
Ти не розтопиш гнівом лід
Злом не спинити зло
То як же бути, ти питаєш?
Знаю я!
Наповнена всім, що ти шукаєш
Душа твоя
2002
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139064
дата надходження 27.07.2009
дата закладки 27.07.2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2009
Зачем считать ушедшие года[?] –
Что было и что не было - Господне…
Нет «завтра», а тем более «вчера» -
Есть тайна бесконечного «сегодня»…
Условно разделение времен…
Пустые бредни… Время – неделимо.
Как ветер за распахнутым окном,
Оно всегда… всегда проходит мимо,
Хвостом своим, задев календари,
Раздав морщины в качестве отметин…
Зачем и для чего считаем дни,
Непрожитые дни до нашей смерти?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=86144
дата надходження 28.07.2008
дата закладки 13.06.2009
Д. М.
Город пром́оченный
скалил лики,
что-то пытаясь сказать,
мне ли?
Помнишь,
под этим дождем диким,
Руки друг другу с тобой грели…
Небо штормило
со всей м́очи,
Ветер порывистый
дул шквалом…
Слух мой тревожный ловил клочья
Слов,
что в горячке святой шептала…
Было ли это?
Скажи!
Было?? -
Этот вопрос – он всего важнее!…
Время –
я знаю –
кусок гнили,
Что обмотался вокруг шеи…
Коконы слов мотыльками рвутся,
Свет –
это то, что словам ближе…
Яблоком сердце кладу на блюдце –
Только дожди в глубине вижу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114206
дата надходження 29.01.2009
дата закладки 13.06.2009
Безответная любовь -
Это когда о ней думаешь меньше,
Чем о самоубийстве,
А угодившая на щеку
Капля дождя
Причиняет боль.
Синоптики заверили,
Сегодня каких-либо осадков
Не предвидится,
Однако, я останусь дома -
Поразмышляю
О любви.
Сентябрь 2008г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124546
дата надходження 02.04.2009
дата закладки 21.05.2009
Бессчетный день
Пытаюсь уместить
Свой новый стих
В черновике,
В одной из клеток.
Качелям – тень,
А крылья отрастить,
Чтоб умереть
На чердаке;
Я канарейка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109810
дата надходження 29.12.2008
дата закладки 21.05.2009
Порцелянові ляльки
Танцювали на столі –
Всі вони, маріонетки,
Виглядають, мов живі.
Очі карі, чорні, сині –
Обирай собі, не спи!
Проведи по білій спині
І волосся розчеши...
Лялька вдячності не знає,
Лялька спить, не бачить снів...
Лиш тобі допомагає,
Бо колись її купив.
Порцелянові вуста
Гарні, та німі...
Лялька – штука не проста,
Не така, як ми.
Ручки білі, ніжні пальці,
Та нема тепла...
Сонце світить, та не бачить
Променів вона.
Ладний стан, дарма що мовчки
І німа сидить...
Якщо треба – допоможе,
Все переболить.
Та і лялька після танцю
Хоче самоти.
Ти до завтра на полицю
Милу поклади...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116104
дата надходження 10.02.2009
дата закладки 21.05.2009
Так гірко,хочеться кричати
Та ось не можу,а чому?
Багато так хотілося сказати,
Але у більшості мовчу
Невже все те,що жалюгідне,
Спотворене давно вже мною
Крокує поряд біля мене,
Та не дає мені покою
Чому всі сни - одні страхіття
І темна навіть та душа,
А може я - це лише сміття?,
Яке не гідне для життя
Не здатен опір я чинити
Думкам,що викликають страх
Забув я що таке любити,
Це не життя а просто жах
Чому я бачу лише зло,
У всьому,навіть у мені
Чинити хочу я добро,
Та вже не вірю я собі
Кому ж повірити,скажіть,
Як навкруги одна брехня
Куди поділася та мить,
Всі щирі,чисті почуття
До кого шлях той приведе,
Який обрав не тільки я
На що чекає те живе,
Яке сповзає в небуття
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129792
дата надходження 13.05.2009
дата закладки 21.05.2009
Стадия №1. Не совершая резких движений: не вздумайте кашлянуть, зевнуть, моргнуть или пошевелить языком. Боже упаси! Последствия могут быть непредсказуемыми. Чтобы распухший мозг вернуть в исходное положение, хорошо обложить его ватой или льдом, а лучше льдом с ватой. Но, увы, вам это не дано. Конечностями не пользуйтесь, на время забудьте, что они у вас есть. Представте себе, что они у вас в гипсе. Кстати, не исключено, что оно так и есть, но убедиться в этом вы сможете позже, когда протрезвеют нервные клетки и мышечные окончания.
Не пытайтесь сходу вспомнить где вы, кто вы. Мозг не выдержит перегрузки. Молчите, никаких связей с внешним миром. В крайнем случае, помычите, но только в том случае, когда почувствуете, что вас кладут в гроб, приняв за покойника. Тогда подайте признаки жизни. Не можете замычать, пукните чем-нибудь.
На позывы желудка не реагировать, пусть выпутывается сам. Первый час старайтесь ни о чем не думать. Даже о приятном, потому что финал одинаковый. Казалось бы, почему бы не подумать о женщинах, вообразить себя с ними. Нельзя. Во-первых, мозг, как бы ни пыжился, такого представить не сможет, лишь раскалиться в пустую, а, во-вторых, неясная команда пойдет к прочим органам, они к этому не готовы, могут неправильно среагировать, а постель никто менять вам не будет. О погоде также думать не рекомендуется. Может сработать ассоциативное мышление: море, волны, качка и тошнота. То же с политикой: дебаты, речи — тошнота. Словом, о чем бы ни подумали,— кончится тошнотой. Стоило ради этого напрягаться!
По этому старайтесь ни о чем не думать и сохранять недвижимость. В недвижимости ваше будущее.
Стадия №2. Попробуйте открывать глаза. Не получится, черт с ним, откроете завтра! Если все-таки они откроются, не спешите. Открывайте со скоростью: один глаз в час.
Стадия №3.попытайтесь установить свою личность. Начните с очной ставки с отражением в зеркале. Добравшись до зеркала, не пугайтесь увиденного. Возможно, что это не вы, а кто-то стоит сзади. Да, волосы ваши, брови ваши, а вот таких глазок и ротика не бывает в природе. Если изображение затуманено, подождите. Через пять минут картинка зафиксируется. Давайте рассуждать логически. Если вы не признаете себя в отражении, значит, там отражается кто-то другой, а вас надо искать в соседней комнате. Найдите первое попавшееся тело, подтащите его к зеркалу, заставьте отразится. Предположим: это лицо вам более знакомо, чем предыдущее. Значит, из соседней комнаты вы притащили себя.
Стадия №4. Теперь начинается самое интересное. Путешествие в прошлое. Вам предстоит узнать, где вы были, что вы делали. Что может быть увлекательней прогулки по провалам памяти! Вспоминайте вместе с дружками.
Сопоставим то, что есть, с тем, что уже не вернешь. Во рту комочки земли с большим содержанием глинозема. Левой туфли нет вообще, а если снять правую, то между большим и указательным пальцами застрял кусочек гранита, в кармане обрывок телеграммы с одним словом «умер». Друзья подскажут вродевроде бессвязные факты, но вдруг озарение, вспышка в мозгу, и все сходится! Не иначе, умер друг Коля! Точно! Выпили с горя, отломили кусок гранита от памятника Карлу Марксу и в «Камазе» привезли на кладбище, где, плача и рыдая, установили камень на свежей могиле. Да, да, да! Вот почему не повернуть голову в лево. Все сходится! Потом налетели идиоты с криками: «Это не ваша могила, убирайтесь вместе с булыжником!» Ага, ага! Но в результате кого-то похоронили!.. точно!
Отпечаток шины на левом боку тоже не просто так. Это когда компанией на грузовике мотались с гранитом по городу в поисках подобающего места для установки памятника другу Коле. Вам подсказывают, что памятник установили в тихом месте — посреди песочницы детского сада. Осталось мелочь: найти тело, подсунуть под надгробие, и все дела!
Потом провал, вечная мерзлота, а вот дальше пикантное приключение. Нет двух зубов, и почему-то на бедрах вместо трусов застегнут женский бюстгальтер! Который ничего не скрывает, а только подчеркивает, как его ни крути. Но не это смешно, а то, каково сейчас прекрасной незнакомке, у которой на месте бюстгальтера плавки! Умора! Значит, был легкий роман, жаль, никогда не вспомнить с кем, но, главное, был!
И последняя головоломка. Вы думали, в ухе радиоточка и концерт по заявкам. Вытащили — краб! Вы считали, что никогда не были на Черном море! А выяснилось — были!
Видите, сколько интересного узнали вы о себе! Это увлекательный авантюрный роман конца двадцатого века! Причем, вы не только главное действующее лицо, вы же автор и слушатель. Согласитесь, что может быть интереснее путешествия в мир бессознательного и обратного! Другими словами, следуя инструкции, выйти из похмелья можно с не меньшим удовольствием, чем то, которое получили, когда напивались. Главное, есть что вспомнить. Жаль, нечем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103996
дата надходження 21.11.2008
дата закладки 20.05.2009
…а зимой ты обычно бываешь чудесно бледна -
от осеннего кашля до вечной весенней простуды,
и в холодно-небесных глазах королевы Гертруды
отражается бездна, как небо, лишенное дна…
…а зимой ты тиха и почти не бываешь со мной,
это просто понять, но гораздо сложнее смириться,
так отчетливы в зеркале наши фигуры и лица,
что фотограф ослепнет от вспышки… Зимой… А зимой
мне так сложно угадывать полутона и цвета:
в поездах, одурев от жары и противного чая,
я особенно сильно по небу и солнцу скучаю,
черно-белым пятном растекаюсь в чужих городах.
Мы обычно встречаемся в среду на той стороне,
где ветрами сильнее облизано тело столицы.
Эй, фотограф, попробуй, поймай в объектив наши лица,
чтоб хотя бы они отражались на сумрачном дне…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108963
дата надходження 23.12.2008
дата закладки 19.05.2009
Нарешті, я помер, я бачу світло.
Причина всьому рани на руках.
Нарешті це не опіумна казка,
Реальне світло і реальний страх.
Нарешті я лечу туди, далеко,
у пекло, де і місце є мені.
Але якась, пряма туди дорога...
І світло й досі майорить в пітьмі....
Я бачу... бачу я зелені кущі,
Спів милих та тендітних світлих дів
Ворота що відкрились надімною,
І янгола, що лавра мені звив...
"Якого дідька, де чорти, де пекло!?
Не хочу я сюди, мені у низ!"
Та грубий голос прогремів із неба:
"То терба було бігти на корниз,
До тогож, ти скажи мій юний друже
Чи може бути гірше щось за рай,
Для того, котрий жив з бажанням "в пекло"?
Тепер літатимеш серед пірнатих зграй!"
"Пустіть уроди!" було недоречно,
Мене вже волокли кудись на скон.
Зліпили крила, дали німб на плечі,
І відпустили в янгольский загон...
Я так кричав та лаяв все на світі,
Що мене плескали не по одній щоці,
Щей перепало кедом десь у печінь,
Що я таки підвівся як в вісні...
Рука порізана, до іншої не встиг,
А поруч старі друзі та гітара.
Від тоді з самогубством в мене зясь,
На всяк пожежний, може то й не мара...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121932
дата надходження 18.03.2009
дата закладки 18.05.2009
"...Бог вовсе не призрак с иконы..."
КОВАЛЁНОК
Богу немного за тридцать,
Сутул он, представь, близорук,
Он судьбы читает по лицам,
Он любит бомжей и старух,
Он любит согбенных и сирых,
Он терпит богатых и злых,
В носках его водятся дыры,
Он скромен, стеснителен, тих...
Он очень боится трамваев,
Вокзалов, дрезин, поездов,
Мечтает об отпуске в мае,
Жалеет молоденьких вдов.
Живет он в обычной хрущобе,
Работает кладовщиком,
И ходит в замызганной робе,
И платит исправно в профком.
Он только не может креститься,
И дразнит его машинист,
Сосед его, Саша Возница:
-Наверно, ты, Бог, атеист.
Когда же восходит над миром
Светило великое - Ра,
Бог ходит в портках по квартире,
И смотрит в колодец двора.
Он знает, что завтра случится,
Он ведает тайны и сны,
Он любит пельмени и пиццу,
А водку не пьет он с весны.
Не веруют в этого Бога,
Лицом он не вышел, убог,
И лет ему вовсе немного,
Но все же он истинный Бог!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=93723
дата надходження 21.09.2008
дата закладки 18.05.2009
Ось перша станція – Сирець.
Йду по вагону навпростець,
Вагон пустий, та за хвилину
Туди зайшли ще дві людини.
Вони знайшли собі місця,
І потяг рушив до кінця.
Одна – то жінка, років сорок,
Під хворими очима – морок.
Мабуть втомилась, працювала,
Долонь під голову поклала.
А другий – парубок, пацан,
Одразу видно - хуліган.
Шатається – уже напився,
Слід на обличчі – мабуть бився.
Та висновок мій був поспішний,
Я каюсь, кожен в світі грішний.
Тій жінці, справді, – двадцять п’ять.
Вже рік висить на кокаїні.
І намагались лікувать –
Не заздрю я її родині.
А хлопець – майже сирота,
Працює він на кладовищі.
Померли мати та сестра,
Від батька - шрам той на обличчі.
Щодня ми судимо людей,
І це ніяк не припиниться.
Хто вийде зараз з цих дверей?
Можливо лікар, може й вбивця…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130455
дата надходження 18.05.2009
дата закладки 18.05.2009
Травневе небо з ароматом кави,
Бузковий присмак, трішки гіркоти…
Рулет солодкий, мов весняний вечір…
Шкода, щоправда, що не поруч Ти…
Самотні зорі мов корали з перлів,
Холодне ліжко і відсутність снів…
Чекаю Завтра… А в душі танцюють
Останнє танго трійко вічних слів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130364
дата надходження 18.05.2009
дата закладки 18.05.2009
А ночь мала, моё дитя...
Как мякоть вишни,
Размером с ширину ногтя
Руки всевышней,
Она прохладна и нежна
Ко всем уставшим,
Когда наездница-луна
На небе пляшет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=94981
дата надходження 29.09.2008
дата закладки 18.05.2009
Узор вручну, широка планка,
легенький запах ковили,
моя сорочка вишиванка,
вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ, простори,
по лівій, правій стороні.
Червоно - чорні всі узори,
мережив ряд на полотні.
Традицій пласт, легенди роду,
духовний символ, оберіг,
калини кущ, дівочу вроду,
на полотні все хтось зберіг.
Прості орнаменти, народні,
тягучі як пісні степів.
Все актуально і сьогодні,
хоча й прийшли з далеких днів.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127449
дата надходження 23.04.2009
дата закладки 23.04.2009
Між мертвих дум німих доріг,
Серед пустельних стін чекання,
Я припаду до твоїх ніг,
Моє осквернене кохання.
Давно вже мучусь каяттям, -
Недогледіла, не вдержала...
Хтось познущався над життям,
Для когось сліз було замало.
Я тихо долю проклену,
Попрошу прощення у Бога...
І вже, мабуть, навік засну,
Немов чиясь німа дорога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127364
дата надходження 23.04.2009
дата закладки 23.04.2009
Безкрилий птах, хто ж це обрізав крила?
Чому ти дав? Чому не полетів?
Чому я дав,мабуть що клітка мила.
Чому я дав, мабуть того хотів.
Але ж там воля, брате, чуєш Воля,
Там пісня,брате, в синіх небесах.
Яка там пісня, коли хочеш їсти.
А воля - це цукерка з солі,
Солодка зверху,та в очах сльоза.
Два птаха – приручений і дикий,
Вели свій спів через віконце хати.
Той щебетав, що волею багатий,
А той сміявся з нього в клітці ситій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126107
дата надходження 13.04.2009
дата закладки 20.04.2009