Люди шукають людей, щоб зігрітися трішки,
Будні зимові розбавити і метушню:
Пити какао і хрумкати разом горішки,
І милуватись палким пасадоблем вогню.
Взувши на ноги бабусині вовняні капці,
Вкупі гортати журнали і фотоальбом,
Погляд губити, шаріючись, між ілюстрацій,
Бо від взаємності доторків те́пло обом…
Щось говорити про фільми й книжкові новинки,
Хором співати, збиваючись з темпу, пісні…
Мріяти спільно про пахощі свіжі ялинки,
Про новорічний такий несподіваний сніг,
Що храбустітиме, мов накрохмалена вовна!..
Про кольорові гірлянди у вікнах квартир…
Люди шукають людей, ця потреба – духовна,
Десь підсвідомо закладений орієнтир:
Бути із кимось, так легше повірити в диво
Напередодні пресвітлого свята Різдва.
Люди знаходять людей – і від цього красиво,
Множиться щастя в повітрі і справжні дива!
[img]http://www.look.com.ua/pic/201503/1024x768/look.com.ua-117677.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706460
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
[i]По клавішах небесного роялю
Хмарини награвали легкий блюз.
У рамках дощового фестивалю
Зібралися краплини - королеви муз.
Звучала музика безмежно і красиво,
Що аж листочками заплакали тополі,
Стікала мрія нотами щемливо,
А знизу люди розкривали парасолі...[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672202
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 15.06.2016
1Коли сонце сідає за обрії сонні,
Сходить місяць на небі, за ним і зірки;
Біля серця згорнувши дві теплі долоні,
Небесам довіряю свої я думки.
2Шепчу тихо вустами молитву до Сина,
Що навчили ще бабця мене за життя,
І прошу відпустити щоденні провини,
Усі вольні й невольні мойого буття.
3Божий дух відганяє підступну гієну
Й розчищає стежину від бруду-сміття;
Янгол тихо сідає на праве рамено –
Охороною служить у час каяття.
приспів:
Догорає свіча – мають болі змаліти.
Відступає тривога і вся суєта.
Мироточить душа, бо любов’ю зігріта,
Й огорта мене сон під покровом Христа.
Аранжування і запис В. Сірий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672237
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 14.06.2016
Коли торкнеться, встань і увійди
У благодатний храм живого Слова.
Хай від зерна відсіється полова,
Липкий намул відступить від води.
Вся повнота блаженства від і до
У доторку невидимо легкому…
І всоте крапку переправ на кому,
Хай буде не останнім цей рядок.
Немов гончар, що глину вправно мне,
Гнучким словам надай тонкої форми.
Відчуй межу – де біле, а де чорне,
І витвір оживи святим огнем.
Коли ж дозріє слово молоде,
Немов вино, й попроситься на волю,
Вона пліч-о-пліч стане із тобою,
Стежками неземними поведе.
І прорече: «Довірся, я тобі –
Поезія, натхненниця і доля».
І хоч один – не воїн серед поля,
Та з нею не страшний ніякий бій.
Які б дороги ти не обирав,
Шукай у Слові мудрості й розради,
Не зрадь його й воно тебе не зрадить,
Хранителю скрипучого пера!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653362
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Буває так, що сльози висихають
іще до сонця, першої свічі...
Зібрало небо хмари в темну зграю,
ніхто й нікого більше не питає
про дощ, про сніг і стільбища нічні.
Спадають мокро чорні фами долі...
То не сльоза, то скапує мороз...
О, дайте хоч краплинку не юдолі
в сі гуденята зморені та кволі,
бо куля гостра йде не повз,
а проз!..
Та пізно, пізно забіліли ночі,
багаття ранку холодом пече...
І вже на плачуть, ні, не плачуть очі,
пробите серце онде кровоточить...
стікає біль на мамине плече...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647662
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 01.03.2016
1.
він іде
а за плечима день
сто пісень
з очима херувимів
він іде
несе в думках едем
сто імен
за обрій невмолимий
кожна мить
почувається вдома
як болить
я у пісні зведу
білих крил
надихаючий помах
ріки нот
з океанами душ
2.
він іде
дорогою цвіте
де-не-де
вплітає в небо терня
він іде
і дихає едем
мов душа
хлібів у свіжих стернях
не тамуй
сумом серце гаряче
відпусти
за вітрами жалі
як є ті
за якими заплачуть
не мине
світло тої землі
3.
він іде
хоч пахне смертю степ
ніч паде
на плечі чужиною
він іде
і чути як росте
Божий день
між болем і війною
кожна мить
почувається вдома
як болить
я у пісні зведу
білих крил
надихаючий помах
ріки нот
з океанами душ
Аранжування, виконання і запис Сірий В.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645946
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 22.02.2016
Весна, як жінка.Жінка, як весна:
Буває ніжна, а бува примхлива,
То зазвучить грайливо, як струна,
А то раптово вибухне, мов злива!..
Весна і жінка.Жінка і весна:
У них обох свої земні турботи
Своя морська бездонна глибина,
Свої космічні зоряні висоти.
І не спізнаєш істину сповна,
Бо хміль думок обсиплеться, мов сонях...
Весна-це жінка.Жінка-це весна:
Чиясь розрада і чиєсь безсоння...
Аранжування і запис В. Сірий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642946
дата надходження 11.02.2016
дата закладки 11.02.2016
Маестро спокуси жагуче творив насолоду
І нотами-трунком незайману тишу п’янив.
Амурові стріли дзвеніли, мов райські акорди,
І сіяла пристрасть вогнями небесні лани.
Художник бажання мене чарував світлотінню,
І амфору-тіло розписував фарбами ласк,
І чорний квадрат уповільнив солодке падіння,
То ніч-галерея відтінками втіх розцвіла.
У жертву мене він приносив гарячим кинджалом.
Окрилений місяць під куполом неба зітхав.
На ложі паперу розніжена рима стогнала,
А серце чорнилом стікало у чашу гріха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642848
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 11.02.2016
(вінок сонетів)
Давньогрецька богиня кохання і краси Афродіта – одна із верховних богинь античної епохи. Її основне ім’я має велику кількість епітетів, які допомагають розкрити всю багатогранну суть земної любові – від платонічної до тілесної та гріховної. "Сповідь Афродіти" - це гімн і водночас антигімн найвідомішому божеству кохання. Лірична героїня сама розкриває усі таємниці своєї суперечливої природи.
1.
Я – Афродіта, що з морської піни
Родилась на зорі часів і віх.
Я – шторм і неприборкана лавина.
Написаний медами мій завіт.
Уста мої – спокусливі рубіни,
Мій голос, ніби щастя дивний дзвін.
В мені бурлять незвідані глибини,
І кров моя, як хміль солодких вин.
Я сповідь напишу вінком сонетів,
Хоч серце, мов отруєний гранат,
Затягувало смертних у тенета.
З тих пір тяжіє на мені вина,
Коли любов осяяла планету,
На землю вийшла у вінку принад.
2.
На землю вийшла у вінку принад
Одягнена лише у ласки вітру.
Первісний і відвертий той обряд
Поглинув почуттів палку палітру.
Венерою ввійшла я в пишний сад,
І врожаями збагатила літо.
Ліси дзвеніли гомоном дріад,
І гори потонули в оксамиті.
Ще древній Рим не вкутала імла,
Не проросла гордині насінина.
Жила невинність в душах і тілах,
В гармонії цвіли мої долини,
Допоки їх праматірю була
Я – досконалість і краса нетлінна.
3.
Я – досконалість і краса нетлінна.
Та пробудив Адоніс горду кров.
Несла мене упряжка лебедина
В гірські краї незайманих дібров.
Я серце віддала людському сину,
Пізнала вперше муку і любов.
П’янким нектаром налились судини,
І нас вінчав смарагдовий покров.
Та якось вепр іклом його поранив.
Мисливець на траву безсило впав.
Ридала я, та не воскрес коханий.
Лиш на землі застиг кривавий пар
Червоним цвітом. Затягли тумани
Кохання чарівливий зорепад.
4.
Кохання чарівливий зорепад
Осипав щастя на поля тернові.
Відчувши найпекучішу із втрат,
Божественна душа зреклась любові.
Та відродилась із морських сонат,
Засяяла принадливо-казково.
Пісень моїх шовковий водопад
В красі не перевершить жодна мова.
Я – Понтія, володарка Сирен,
Що мрійників закохує до згину.
Та не злічити всіх моїх імен –
Любові безкінечна павутина.
Я – ночі фентезійний ефемер,
Я – день – барвисто-сонячна світлина.
5.
Я – день – барвисто-сонячна світлина,
Анфея із трояндових садів.
Росою сиплю зоряні перлини,
Вплітаю ранок у пташиний спів.
І музика небесна в душі лине,
Ефіром забуття чарує дів.
Смарагдами гаптовані тканини
Натхнення відбивають у воді.
Милуюсь я у дзеркало безсмертя,
Горю в серцях мільйонами свічад.
Я вічна в хаотичній круговерті.
У небі гусне місяць-мармелад,
Малює сни грайливі та відверті.
Я – ніч – жагучо-синій виноград.
6.
Я – ніч – жагучо-синій виноград,
Що в келихах жаги ставав нектаром.
І зграї непосидливих наяд
Купали почуття в озерних чарах.
Я – дикої троянди аромат.
У звуках піднебесної кіфари,
І в ритуалах галасливих свят,
І в насолоді еротичних марень –
Вартує скрізь моя срібляста тінь –
Уранія, небесна і людинна,
Богиня цноти і тілесних втіх
Всі образи зібрала воєдино.
Ця вічність – всевбираючий потік.
Ця велич не підвладна часоплину.
7.
Ця велич не підвладна часоплину.
Не я обрала цю фатальну роль.
"Пандемос" нарекли мене в Афінах,
Кумира по собі створив народ.
Їх щастя – це видовище й хлібина.
Їх чистота спотворена тавром.
Моя ж душа – отруйна серцевина –
Не вірує ні в зло, ані в добро.
Невинними уже не будуть люди,
Бо у пізнання дорога ціна.
Лиш я уникну каяття і суду
За всі гріхи розбещення і знад.
І знову подивую грішним чудом.
Ця примха найдостойніша із вад.
8.
Ця примха найдостойніша із вад.
Я – Пафія, божественна актриса.
Хвальбою засипає словопад,
І я горю пихатістю Нарциса.
В сценаріях земних надій і зрад
Ремарками ряхтять мої капризи.
Герої п’ють любовний сурогат,
І гинуть від облуд. Кінець. Завіса.
А де ж любов без его і брехні,
Що все прощає, не ламає крила,
Не кичиться і не впадає в гнів?
У неї на землі криве мірило...
Раби не правді служать, а мені –
Я світ солодким чаром полонила.
9.
Я світ солодким чаром полонила,
Та люд у мирі жити не хотів.
Дали мені у руки меч і стріли,
Кохання розіп’яли на щиті.
І знов, Парісе, я тебе зустріла.
Приніс ти в жертву тисячі життів
Мені за ласки краденого тіла,
І Трою поховав у небутті.
Беруть боги розплату за трофеї
В той час, коли мовчать земні суди.
І воїни зовуть мене Арея –
Цариця найкривавіших світил.
Хоч я без обладунків – ніжна фея,
Від подиху мого цвітуть сади.
10.
Від подиху мого цвітуть сади,
Безжурна юнь від захвату хміліє.
В таємнім лісі роздає сатир
Нектари із оман і ейфорії.
Та від похмілля людям не втекти.
Навіщо, Єво, ти взяла у змія
Те яблуко пізнання і біди,
І розбудила чарівну стихію?
Ти мала рай, але обрала гріх,
І світ на біле й чорне покроїла.
Та він у протиріччях посірів,
І вицвіли божественні чорнила.
Біліє чистотою святість мрій,
Та плід любові падає, доспілий.
11.
Та плід любові падає, доспілий,
І кожна Єва схожа на Ліліт.
Бенкети з Діонісом я ділила,
Хиталась від безумства вісь землі.
Хрипіли душі грішників від гнилі,
І огортала плоть розпусна лінь.
В екстазі вакханалії чманіли,
І каялись у річці п’яних сліз.
"Гетерою" мене повії кличуть,
Як служать ритуали срамоти.
Міняю, ніби маски, я обличчя,
Що втілюють магічний архетип.
Серця і плоть нестимуть люди вічно
На мій жертовник грішний і святий.
12.
На мій жертовник грішний і святий
Життя палким бажанням кровоточить.
І стогне плоть в обіймах темноти.
Я – Меланіда, королева ночі.
Бентежний місяць від жаги тремтить,
В морях пітьми гарячий шал хлюпоче,
У кожнім тілі дух моїх святинь
Що їх побудував спокусник-зодчий.
Не всохне древо зваби і оман,
Що заборона у раю зростила.
Вершина щастя – руйнівний вулкан
І опіум шаленості у жилах.
Немає ліків од солодких ран.
Повінчана із болем ніжна сила.
13.
Повінчана із болем ніжна сила,
Ненависть із любов’ю обнялись.
Я грізного Ареса спокусила,
Спила його кривавої смоли.
У ласках грішносяйного світила
Зітерлись грані всіх моїх облич.
Я – Порн. Мої бажання чорнокрилі
В людське єство гріхами уп’ялись.
Кипіла похіть у моєму храмі,
Безумстували всі, забувши стид,
І праведник у них не кинув камінь,
Бо душі не цурались наготи.
Немає заборон в сюжетах драми,
Що рід людський продовжує вести.
14.
І рід людський продовжує вести
Любов’ю загримована спокуса.
Отрутою стають п’янкі меди,
Ятряться в душах змієві укуси.
Це одкровення влади й самоти
Нашіптує моя порочна муза.
Немає бога, щоб мене простив.
Ніхто мої провини не відпустить.
Я каятись не вмію, та рядки
Цих сповідей правдиві та незмінні.
Солодке пекло і едем гіркий
Божественно сплітаються в людині.
Для мене ж садять лаври на вінки.
Я – Афродіта із морської піни.
МАГІСТРАЛ
Я – Афродіта, що з морської піни
На землю вийшла у вінку принад.
Я – досконалість і краса нетлінна,
Кохання чарівливий зорепад.
Я – день – барвисто-сонячна світлина.
Я – ніч – жагучо-синій виноград.
Ця велич не підвладна часоплину,
Ця примха найдостойніша із вад.
Я світ солодким чаром полонила.
Від подиху мого цвітуть сади,
Та плід любові падає, доспілий,
На мій жертовник грішний і святий.
Повінчана із болем ніжна сила,
Що рід людський продовжує вести.
_______________________________________________________________
1. Венера – римське божество садів і родючості, пізніше – богиня кохання, краси і гармонії.
2. Понтія – синонім Афродіти, що означає «морська».
3. Анфея – квітуча.
4. Уранія – цариця неба, а також старша із Мойр (богинь долі). Покровителька сім`ї та духовної чистоти.
5. Пандемос – афінський епітет Афродіти, що означає «всенародна».
6. Пафія – демонстративна, театральна.
7. Арея – означає «войовнича». Її храм побудовано у Спарті.
8. Гетера – покровителька куртизанок, а також просто незалежних жінок.
9. Меланіда – темна, нічна.
10. Порн – розв’язна, розпусна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642289
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Коли я приходив до тебе, я був собою,
я забував усе , що зі мною було до того,
що на світі є війни, життя, наче поле бою,
кораблі, літаки, моря, океани, дороги.
Коли я приходив до тебе, усе зникало,
що могло принести мені будь-який біль чи шкоду.
Ти мене лікувала і склеювала дзеркала
всі, що я розбивав. Ти ховалась, та я знаходив.
Тільки я знав завжди де потрібно тебе шукати,
хоч, по суті, тобі ніхто я, чужий, сторонній.
Бо якими б міцними не були думки-канати,
ти їх рвала. Бо краще - воля, аніж - в полоні.
Ти любила осінні парки, вечірню осінь.
Цих дволиких людей, що навколо, минала б тричі.
От згубитися б знову вкотре в твоїм волоссі!
От відчути б твою долоню знов на обличчі!
Щоб забутися, щоб забути про все на світі,
що життя - це театр і всі захопились грою.
Так набридло між манекенів повільно тліти.
Хочу знов спалахнути хоч би на мить собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634890
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 08.02.2016
Засинай на піску
Відчувай меланхолію тиші
Ребрами рук намалюй мені вітер на схилі
Треба мовчати і поклонитися тричі
І тихо украсти з долонь твоїх яблука стиглі.
Засинай на воді
Заколисує магія майя
Риби що тіло цілують упилися болем
Ти не потонеш. Віддайся і я упіймаю
У сіті, у світлі - з волосся, щоб пахнути морем.
Засинай, помовчи…
Ти — вітер і біль. Притулися
до холоду шовку чи м’якоті теплого тіла
Я – лиш пісок у безодні води
Я – у тисняві
…тільки на мить із тобою заснути хотіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639181
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Ми.
Щасливці.
Були.
Ми не знали у вічі війни...
Покоління, ціловане Богом у тім'я.
Народились в сорочці.
Як часто казали бабці й діди:
"Ви у спокої виросли.
Ситі та вільні.
Ви не знали біди!"
Божевільні...
Тільки й вмієм, що бідкатись:
"Безлад! Свавілля!
Можновладці гребуть за обидві щоки!
Наче ті хом'яки, ненаситні та жирні!"
Але ж ми не такі!
Ми святі!
Або майже святі...
Приклаємо титанічні зусилля,
Аби вибратись... з цього лайна!
Золоті... нема пробу, де класти!
Булаву нам! Всесилля!
Тільки справа у тім, що
Усе це пусті балачки.
І ніхто не допетрав ще
Сльози, вогонь, смерть, насилля -
Це реальність! Не міф!
Не далекі банальні чутки...
Ми війною замурзані...
Наша Земля у крові!
Тільки ми ні до чого тут.
Ми ні при чім. Ми не винні!
Найпечальніше те, що
Байдужість, мов вірус в нутрі.
Балачками отими, невіглаством, заздрістю
Повні були...
І усі ці сумнівні чесноти прилипли,
Наче ті реп'яхи до душі.
Мабуть, Богові, треба складати молитви
Кожен день, кожну ніч,
Посилати на небо листи....
Або мейли... Немає різниці...
І просити, просити, благати відповісти...
Чому важко так?!
І кому до снаги
Пробудити від сну!
Нагадати, що не існує чарівного зілля
Від страждань, бідноти і війни!
Є свідомий народ! Вільнодумний!
Сміливий та цільний!
І країна, яку прославляють її
Молоді, повні сил та амбіцій сини.
Як раніше здорові й живі,
І нарешті по-справжньому ВІЛЬНІ!
© Інга Хухра
https://vk.com/inga_huhra
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637369
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 21.01.2016
[img]https://cs7058.vk.me/c540105/v540105690/3d0a5/Oik8kjPZsc4.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c627928/v627928401/367dd/cq_cyvy5cyI.jpg[/img]
Коли крізь густу заметіль ти вертаєш додому –
У затишну й теплу оселю, де світло горить,
За битим порогом зі снігом обтрушуєш втому,
Приймаєш обіймів і слів благодатні дари…
І свіжістю дихаєш в рідні щасливі обличчя,
Сніжинками з одягу срібно ряхтиш навсібіч…
І щедрим столом зустрічає тебе добрий звичай,
І зашпори з пальців замерзлих втікають у ніч…
Рябіє в очах кольорами, вогнями і гріє
Цей прихисток світло-родинний одвічним теплом!
І поки за вікнами сипле, мете, біловіє,
Оселя тебе пригортає ворсистим крилом…
І зовсім не колеться, ніби улюблений светр,
Що вже залежався, зносився і трохи розм’як.
Вогонь у печі шурхотить, як пожовклі газети,
І кави гіркої лікує терпкий післясмак.
Отак і вертаєшся вкотре з дороги до хати,
Зима під ногами рипить, мов хрумкий пінопласт…
І добре, що можна всміхнутись комусь, обійняти,
І скинути все за порогом, як зайвий баласт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636498
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 18.01.2016
Знаєш, у цьому є сенс... Час сіяти. Час збирати.
У кожної жінки також, немов щось дозріває,
Вистрибує з надр єства і терзає, пече...
Наче десь у глибинах нутра перемикач
Заїдає на позначці «on»
І з тих пір дико хочеться когось іще, окрім Тебе
Любити, берегти від усього лихого, ростити й плекати!
Це щось дике, майже тваринне, чуже!
І в ту ж мить невід'ємне, природне, святе і первинне!
Я без Тебе пустеля. Я спрагла Сахара. Колючками тіло моє поросте!
Я без Тебе помру! Я без Тебе не я! Як без Тебе?! Забула... Не знала...
Лиш Тебе мені мало! Вже мало, коханий.
І турботи про Тебе, про «нас», це не те.
Все частіше «ми» втрьох.
Пустотливий синочок, а може, красунечка доня?
Неважливо, що поряд: моря, ліси, гори...
Оченятка навпроти, мов ті незабудки сині і щирі!
А життя напростець килимами ще милі і милі!
Як воно все буде? Чи буде?
Бог лиш знає! Йому видніше.
Помолюся Йому ще палкіше, нехай він нас не обійде
Благодаттю, що найсвятіша, щастям, якого більше
Ніхто нізащо у світі, за усі скарби, не придбає ніде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635785
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 15.01.2016
РІЗДВО НА ЗЕМЛІ
В Різдвяну ніч спалахує зоря,
Цей світ зорі у серці поселився…
Ця зірка від Всевишнього царя,
Бо Син Його на цій землі родився.
Дитя маленьке в яслах сповили,
А Бог Йому відміряв долю Сина,
Його гонили, навіть розп’яли,
Він був Син Божий, був Його дитина.
Він всі випробування переніс,
Воскрес із мертвих, як Його розп’яли,
І Бог Його у небеса возніс,
Нам наказав, щоб Сина шанували…
В Різдвяне свято заблищить зоря -
Це зірка Сина однородженого
Немов наказ від Господа – царя,
Син народився, то ж славімо Його!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633878
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 06.01.2016
Пером душі - тонким і невагомим
Пишу у шапці тексту нових днів
Слова , що з часом виллються у спомин
Колись на втіху сивому мені.
А може хтось, заглянувши в рукопис,
Знайде для себе промінець яси
І скаже, недаремно жив цей хлопець,
Що вірші серцем світові носив.
Любові крила шурхають уперто,
Надії даль мрійливо миготить
І заглядає віра у безсмертя,
Чи є там творчих днів хоча би мить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632771
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 01.01.2016
Здрастуй, мій зраднику!
Що в тебе з пам’яттю? –
картою бубною
падає в ніч,
в душеньку злякану –
пам’ять триклятая
під тріпотіння оголених свіч.
Здрастуй, мій зраднику!
Що в тебе з крилами? –
кажеш,
волочаться аж по ріллі?
Зріж і забудь їх,
гіркий мій, та милий мій…
Важко крильми
догодити землі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631994
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 30.12.2015
Щодня кудись біжить життя,
Цього ніхто не помічає,
І вже немає вороття,
Бо навіть сонце догорає.
Тому цінуй свій кожен день,
І дихай лиш на повні груди,
Для смерті ти жива мішень,
Життя вже іншого не буде.
Живи, та сильно не гріши,
Люби усе для себе звичне,
Для когось вірш ти напиши,
Бо час задуматись про вічне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630697
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Туманом теплим пестить трави,
Луку леліє, мов дівча ,
Грудневий ранок - моложавий
Дідусь з іскринкою в очах.
І що йому межа трагічна,
Фатальне лезо хмурих дат? -
Він знає, що воскресне січнем
У переддень різдвяних свят.
Тому й хилитись не воліє
Від жаху, як у бурі бук,
А випромінює надію
На безконечність вічних букль.
Читає автор В. Сірий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630591
дата надходження 22.12.2015
дата закладки 24.12.2015
От тільки що сидів з тобою поряд,
Було, як біля мами тепло з ним,
Витягував з депресії і горя.
І раптом... зник, зостались "нитка й дим".
Коли він є, його не помічаєш,
Усе якось природньо, звично так.
Брак відчуваєш у часи відча́ю,
Коли життя твоє втрачає смак.
Вже звик ти під крило ховати душу
Від негараздів, лиха і проблем...
Зник в морі негативу клаптик суші,
Де гамували твій сердечний щем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629911
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 21.12.2015
-О Гердо…
-Не треба…не варто, ранковий дощ
не змиє із вікон твої ідеальні квіти.
То просто ілюзія літа… розмитість площ...
і ми-безнадійно дорослі...
сріблясті віти
Торкаються неба…
Відверто… ти міг би, міг
розбитись на порох на схилах того узвишшя.
Імпресія смутку… безмір'я… безвір 'я… сніг
лягає так рівно…
зникає твоє обличчя
В уламках дзеркал...
Як сказати тепер тобі,
чудес не існує,ти ж вірив у них так твердо.
Прозорим мереживом лебеді по воді
(-То тільки ілюзія…
знаю, я знаю, Гердо…)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630068
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 21.12.2015
[b]головоломка[/b]
в голови ломка без безумства
серце кровоточиве кров оточила
кров от очила
кров от очи ве
гол
о
волом
ка
[b]кубік-рубік[/b]
серце моє – кубік-рубік
крутиш в руках як хочеш
але не можеш скласти
всі кольори до купи
хоч підкорюєш тіло
і заповнюєш душу
але в руках у тебе
серце головоломне
[b]* * *[/b]
земля танцює сім-сорок
о 7:30 ранку
(відкриваю кватирку
мов корок)
вічне – кава-сніданок
потім – пішки до праці
підошви цілують дорогу
одного й того ж інтерпретації
все і одразу – майже нічого
[b]недотворець[/b]
з глини ночі тебе виліплюю
потім ранок тебе краде
і так повторюється
з безсоння в безсоння
з вічності у вічність
яка ж це мука –
створити жінку
яку – ні поцілувати
ні обійняти
півням на сміх
[b]* * *[/b]
зтобоюніч
насниласьтимені
безтеберанок-прокиданок
бракуєслів
[b]* * *[/b]
в моїх руках ти стаєш
паперовою
тому я запліднюю тебе поезією
рук описи не горять
отже я смертний
створив тебе богинею
[b]будинки літнього віку[/b]
ці будинки
наче вставна щелепа
старого беззубого міста
під цими балконами
в березні
серенадять коти
але тут мені добре
ніби в раю з якого не виженуть
(він ще з добрий десяток літ
обійдеться без реставрації)
новобудови нині чомусь давлять на мозок
(їх стіни ще ні про що не говорять)
а тут – в будинках сто раз пенсійного віку
епохи віддаються століттям
щоб приглушити самосамотність
секунди-сперматозоїди
стають спогадами
я прийшов сюди
наче хтось в мені повернувся
до блудного дому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630181
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 21.12.2015
І втрати є. А як без втрат?
Дешевим зробиться і цінне.
Із шифоньєру зла й добра
Душа не раз лахміття вдіне,
Якщо без крил її єство
І очі у земній пилюці.
Але, як на відсотків сто
Вона відкине мрії куці,
То осягне височину
І збиток сей набутком стане,
І долю вигоїть сумну
Утіхи сонце полум’яне.
І мир, і радість, і гаразд
Стіною душу враз оточать,
І щезне смуток від утрат,
Мов та безсила потороча...
Музика, запис і виконання В. Сірий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629826
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015
Слова - Наталя Данилюк;
музика, запис - Микола Шевченко;
виконання - Марина Романович.
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629470
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 18.12.2015
І.
За мить
до весни
я спинився й побачив –
твої там
розквітлі
сліди.
Вони,
наче сни.
Ну а це, мила, значить, –
що різні
є наші
світи.
Намарне я прагнув зробитися вітром
Із теплих південних країв;
Впиватись нектарами ніжного цвіту,
Який не належить мені!
Приспів:
Знаєш,
Сніжні мої заметілі –
Вкрили кригою наші тіні.
Доки
спав я в зимовому сні,
себе розчинила ти в теплій весні.
Знаєш,
Сніжні мої заметілі –
Вкрили кригою наші тіні.
Доки
спав я в зимовому сні,
себе розчинила ти в теплій весні.
ІІ.
І все
навкруги
стало раптом інакшим…
З тобою
ми знову
на «Ви».
Несе
нас ріка
у своє, а не наше,
життя, де
немає
зими.
Бажання свої записав на папері
У пісні на крилах вітрів!
Схрестились орбітами дві паралелі
З таких наших різних світів;
Приспів:
Знаєш,
Сніжні мої заметілі –
Вкрили кригою наші тіні.
Доки
спав я в зимовому сні,
себе розчинила ти в теплій весні.
Знаєш,
Сніжні мої заметілі –
Вкрили кригою наші тіні.
Доки
спав я в зимовому сні,
себе розчинила ти в теплій весні.
Запис і виконання В. Сірий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629571
дата надходження 18.12.2015
дата закладки 18.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.12.2015
Поезія – моя релігія, моя віра, надія, любов. Моє творче кредо: "писати — це дихати, дихати — це жити, жити — це любити".
Іноді я жартую, що пишу навіть тоді коли сплю, їм, і навіть на ходу. Але, як відомо, в кожнім жарті доля правди. Бо щодо першого, то я не рідко пишу в напів сонному стані. А от їсти і при тому писати, чи писати на ходу, для мене звична справа. Бувало, що писав одразу три вірші, тобто на одному листі паперу починав писати один вірш (наприклад - патріотичний), на іншому — другий (припустімо - інтимна лірика), і на третьому — ще один (екзистинціний). Це правда бувало всього кілька разів. І пояснюється просто: поета не може лише щось одне боліти... проте я не зустрічав і не чув, щоб хтось практикував таке. Але для мене це не є чимось феноменальним, оскільки я під час натхнення пишу вірші десятками. Тому й кажу про себе — одержимий словом. При тому прекрасно розумію, що справа не в кількості, а в якості. Але не чекаю "манни з неба", а вправляюсь у віршеписанні не чекаючи натхнення, бо якби боксер не тренувався, а виходив не підготовлений на бій, то толку з нього було б мало. Але це тільки моя теорія і я її нікому не нав'язую. Проте я не знаю, що таке творча криза і як це "не пишеться". Бо для мене поезія попри все інше це велика праця, вічні пошуки... А ще я достатньо самокритичний, але й знаю собі ціну.
Отже, поезія — це сто стихій, світло поміж рядків, магія слова, віршешизофринія, словоодержимість, храм Слова, благословення і прокляття, дар і вирок, частка Логосу, портал у іносвіт — іншу дійсність, створення власного світу, вивільнення надсвідомого, явосон, молитвотворення, крик душі, яснобачення, ясночуття, віддзеркалення душі, донорська кров душі, пам`ятеувічнення, безмежнотворення, панацея, світоспасіння, боротьба духу, ляпас в обличчя смерті, життєпродовження, дивотворення, внутрішній голос, енергія Світла, повстання проти часу, євангеліє від "єритика", тамування спраги душі, виверження віршевулкану...
Я б міг дати ще багато особистих визначень поезії і, мабуть, дам у своїх віршах, але хочу додати (нагадати) тільки одне: "Спочатку було Слово..." (Ів. 1:1) і Слово буде завжди.
P.S. — http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437620
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628429
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 14.12.2015
В мене замість легенів — розгорнута книга.
Я читаю повітря, вдихаю і видихаю слова.
Серце — як білка в колесі, як — віршедзиґа.
Вени мої — під напругою — міліард слово-ват.
Щось в мені є від аrbor sapiens щось від землі,
від вогню, від води, від чотирьох вітрів...
Світе, ти у мені хоч тисячу раз зотлій,
поки творю тебе — я ще не відгорів.
*аrbor sapiens (лат.) — дерево розумне
30.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625146
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 01.12.2015
Бувають дні – важкі, німі і сірі,
Коли душа не видасть і рядка,
І стільки бруду затхлого в ефірі,
Що мимовільно тягнеться рука
Повимикати все і всіх до біса!..
І, застрибнувши у старий трамвай,
Пливти собі артеріями міста,
Сигнал зими ловити на wi-fi.
І думати, що все мине, що грудень
М’яким котом на лапах підповзе
І все оте роз’ятрене остудить…
Що в кучугури, як в легке безе,
Позагортає враз буденні драми,
Густим вапном забілить сіре тло…
І ти, мороз хапаючи вустами,
В повітря видихатимеш тепло…
І зупинившись десь, біля кав’ярні,
Заливши у гортань бразильську ніч,
Збереш у жмуток мрії всі примарні,
Новому дню поквапишся навстріч.
Відчуєш, як за кліткою грудною
Надія ворухнулася – жива!
Як тихо, невідчутною ходою,
Крадеться дух пресвітлого Різдва...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 17.11.2015
Десь читав подібний вірш, не пам'ятаю де... хай це буде інтерпритацією
Коли вітри цілують твої коси,
Коли усе , що є втрачає суть,
Ти не тікай від мене гола й боса!
Ти просто будь зі мною... просто будь!
Коли в душі розлючені морози
І моє серце огортає лють,
Коли вірші вплітаються у прозу
Ти просто будь зі мною ... просто будь!
Коли давно нема чого втрачати,
у чашку замість чаю лиють ртуть,
Коли я на війну одягну лати,
ти просто будь зі мною... просто будь!
Коли закінчиться останнє літо,
З дерев листки назавжди опадуть,
Не дай мені самому догоріти!
Ти просто будь зі мною... просто будь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505925
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 06.11.2015
В моїх думках руйнується реальність.
Я заявляю світу свій протест
(далеко вже не перший , не останній)!!!
Несу у гору свій камінний хрест.
Я вже давно зневірився у людях.
Я переміг в бою нещадну смерть.
Щось так шалено б"ється в мене в грудях.
Мене не скорить світу круговерть!
Я не чекаю від життя авансу.
Відкриті очі - мій єдиний жест!
Напевне, десь в епоху Ренесансу
я народився і одразу щез.
І відродився тут - на Україні,
серед людей без прав і без свобод.
Та ми здолаєм все, бо ми - єдині!
Я - українець! Я - її народ !!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538414
дата надходження 21.11.2014
дата закладки 06.11.2015
Напруження твоїх нервів давно перетнуло усі межі міцності.
Ти просто чекаєш останнього збільшення навантаження.
Не мають більш жодного значення всі твої погляди, мрії, цінності
й, тим паче, про тебе яке в кого складеться враження.
Довкола наповнені кров'ю і брудом протести, повстання, вироки.
Кидають за грати, вводять в оману, що зникли безвісті,
продають наші душі за безцінь дияволу кляті виродки,
віддаючи себе, мов повії, тій самій нечисті.
Надія, яку ти міг вкотре втратити, буде останнім незламним стимулом.
Віра у себе стане єдиною в серці цінністю.
І хтось небайдужий крикне: "Тікай, щоб в безодню тебе не скинуло!"
Тікати - останнє, що ти робитимеш перед вічністю .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606151
дата надходження 12.09.2015
дата закладки 06.11.2015
Я не поет, я мрійник! Ви пробачте,
що не продав я почуття за славу.
що у словах своїх не був лукавим,
а відданим собі самому радше.
Я не поет! Немає в мені фальші
(принаймні у віршах був з вами щирим).
Своє життя окреслював пунктиром
й суцільними обводив усі ваші.
Я не поет! Не голубої крові!
Звичайна жертва безкінечних літер.
Та вільний у словах своїх, мов вітер.
І у віршах не зрадив рідній мові.
Я не поет! Ніколи ним не стану!
Поет - нове тлумачення у світі.
Поет - лише заради слави й квітів.
\"Поет\" ввібрав у себе все погане.
Поети брешуть, вводять у оману.
В наш час для них давно всі рамки стерті.
Поетів пам\"ятатимуть по смерті,
А я розтану.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533342
дата надходження 29.10.2014
дата закладки 06.11.2015
Я далекий від геніальності.
Всі мажорні твої тональності
перетворюю у мінор.
І ще більше у тім трагічності,
що в мені надто мало вічності...
Рими фальші - на монітор.
Ти складаєш свої історії.
Теоретик. Мої теорії
безнадійно від тебе зречені.
Тобі треба ще більше практики,
бо за правилами граматики
я - помилка в твоєму реченні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576811
дата надходження 24.04.2015
дата закладки 06.11.2015
Її боліли відстані й міста
і дні, які тягнулися роками.
Думки втікали в"язнями із камер,
ховались у спустошених світах.
Кордони розбивалися. До дна
хтось пив її, облизуючи губи.
Мить щастя. Та яка цьому ціна
у світі між нащадками Іуди?
Керована інстинктами. Куди
ведуть її дороги мертвих вулиць?
Стирає дощ роз"ятрені сліди.
Ніч сонце до грудей Землі вже тулить.
І байдуже, що літо сліпить дні,
бо знищили надію, вбили віру,
в той час, як інші знов міняють шкіру -
святі, немов ікони на стіні....
А я б її знайшов, зігрів! Хоча б
за те, що в її грудях б"ється серце.
Ну і нехай в житті я просто раб,
мій голос в децибели й гігагерци
проллється і почує цілий світ.
Я відбудую свій священний храм!
На зло усім спотвореним богам
залишу на землі безсмертний слід...
Бо я не сам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588264
дата надходження 18.06.2015
дата закладки 02.11.2015
***
Проз тінь безсилля -
вістрям золотим.
І мус мовчати,
бо інакше - страта.
Притримуєш напівзотлілі врата,
А я вже не збанована за тим!
А я вже відгоріла,
тільки луг
Лишився десь у венах почорнілих.
Осіннє сонце ластиться невміло,
Як пес бродячий, до нічийних рук.
Шкода його,
та вето протиріч
Сьогодні ще не введене у дію.
І я тобі перечити не смію,
Стікаю долі з непритомних пліч.
Стікаю на підлогу,
крапля-друга...
І стіни розступаються вгору.
Лиши мені сей простір на пору,
Коли все тіло сковує недуга.
Коли свідомість печена тавром,
А відступити вже немає права...
Проз тінь безсилля бестія лукава
Втикає у плече їдке перо...
(2.11.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617856
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 02.11.2015
Якщо ти пташка - не лякайся неба.
Якщо людина - не цурайся діл,
Не піддавайся лесному "не треба",
Не підкоряйся хибному "навпіл".
Цілком віддай себе хорошій справі,
Служи людині іншій кожну мить,
І оминуть тебе думки лукаві,
І совість ані разу не зболить.
Якщо ти віл, цілуй щодня землицю.
Якщо людина - й поготів трудись,
Оберігай від заздрості зіницю,
Від тучі хорони погожу вись.
А, як зійде тобі ласкава парость,
Вклонися їй, вона - твоє дитя,
Бо, як прийде в твою оселю старість,
Не згасне сонце ясне над життям.
Якщо ти квітка - милуй око Богу,
Якщо людина - то не забувай,
Що маєш з ласки вишої дорогу
Життя земного - свій насушний рай.
То ж не зганьби байдужим неумінням
Призначення, що лине з висоти -
У небеса з маленького насіння
Погідним буйноцвіттям прорости...
(19.10.15)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615130
дата надходження 22.10.2015
дата закладки 22.10.2015
Рубаєм,пиляєм та валим дерева
На довідки,папки,газети й журнали.
Бажання людського надмірного чрева
Природи свободу украй доконали.
Рубаєм ,пиляєм та валим дерева,
І дозволу звісно у них не питаєм…
А нащо? Для чого? Кому це так треба?
Dominatur homo! Ми краще все знаєм!
Рубаєм,пиляєм та валим дерева,
Щоб витерти писок брудний на бенкеті.
Шматуєм рулони,коли є потреба,
Щоб врешті підтертися ними в кльозеті.
Рубаєм,пиляєм та валим дерева…
Хай тішаться святом зашмаркані діти.
Ялинка на площі, у цяцьках, зелена.
Та доля на звалищі потім чорніти.
Рубаєм,пиляєм та валим дерева
Щоб морда з білборда єхидно всміхалась
Із бюлетнів креслених перла взірцева
До Ради прокралась, і там заховалась.
Рубаєм, пиляєм та валим дерева
Французу,поляку чи німцю продати.
Ця справа не є безкорисна й дешева,
Пеньками прикрасимо рідні Карпати.
Тож будемо далі пиляти й рубати,
Допоки усім не забракне повітря.
Не звикли навколишній світ шанувати,
Не в силі ми дати йому довголіття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614882
дата надходження 21.10.2015
дата закладки 21.10.2015
ВЧОРА – СЬОГОДНІ – ЗАВТРА
Ще вчора не мав ні дітей
ні опори
І світ закривався шторами
за якими ні неба
ні дна
Ще вчора співав і соло
і хором
Не знав я мажору й мінору
і ніч починалась
як гра
Сьогодні є вороги і є друзі
Вночі забавляють музи
Вижити зранку – мета
Сьогодні співають інших мелодій
та начебто я ще в моді
І є незнайомі міста
Вже завтра життя наше стане іншим
Щось створить воно
а щось знищить
І я завтра буду не я
Вже завтра світ поміняє барви
Хтось начебто
хтось насправді
винайде сенси буття
Вони – діти миру й війни
Діти світла й тьми -
вони
А ми дамо їм трохи весни
Віри й надії у сни
А далі – хай самі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611963
дата надходження 08.10.2015
дата закладки 13.10.2015
Рожевий вечір, місячна година,
В кривих дзеркалах озера світлина -
Примари ночі, танець силуетів,
Осінній смуток у віршах поетів…
Світанок сонний, мружить небо очі,
І місто прокидатися не хоче,
Всю ніч ядучий дим дурман-кальяном
У вікна заповзав густим туманом…
Страшна задуха спати не давала,
Немов змія, в легені заповзала,
Жахіття снились, злісно реготали,
Нічні видіння нерви лоскотали…
Проміння сонця налякало Мару,
І зникли сновидіння й ночі чари,
В повітрі залунали перші звуки -
Авто-клаксонів дружні перегуки…
І почалася метушня ранкова,
Хтось - на роботу, інші йдуть до школи,
Зарюмсані малята і примхливі -
вони ще й досі на сонливій хвилі,
в садочок дріботять, як каченята,
блищать від сліз дитячі оченята,
бо навіть найдобріша в світі няня
їм не замінить рідний дім і маму…
У кожного щодня свої проблеми,
Та всіх чарує запах хризантеми,
Осіннє листя в дивній позолоті,
Прощальний шепіт осені в цейтноті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613000
дата надходження 13.10.2015
дата закладки 13.10.2015
В африканській річці жили
Два великих крокодили,
Біля берега бродили
І зубами клац-клац-клац.
Пильно вдвох спостерігали,
Антилопок виглядали,
Антилопок залякали:
«Поз’їдаємо ми вас».
Антилопи хочуть пити
Воду з річки. Що робити?
Небезпечні два бандити
Крокодили живуть там.
Проти дужих крокодилів
Антилопоньки безсилі.
Раптом бачать за півмилі
Йде до них Гіпопотам.
«Друже наш Гіпопотаме,
Може статись лихо з нами!
З величезними зубами
Крокодили у воді
З’їсти нас чекають змоги.
Ми ж загинем без вологи!
Просим в тебе допомоги,
Щоб зарадити біді».
Каже Гіпо: «Гарантую
Я усіх вас порятую,
Тільки ноги ось роззую
Й крокодилів прожену».
Та, мабуть, не знав він броду
І потрапив у пригоду,
Весь занурився під воду
Й очевидно потонув.
Розійшлись водою кола,
Тихо стало враз довкола,
В порятунок віра квола
Угасала в антилоп.
А голодні крокодили
Апетити розпалили,
Швидко зуби нагострили
Й мілководдям топ-топ-топ.
У воді почувся хлюпіт,
Вслід за ним нестримний тупіт,
Гуркотіло, наче в ступі
Камінці тра-та-та-там.
Крокодили – два невдахи –
Стрімголов втекли від жаху –
Так злякав їх одним махом
І прогнав Гіпопотам.
Антилопи йдуть до річки –
Звеселіли їхні личка –
І Гіпопотаму в щічки
Поцілунки з вітром шлють.
А два злодія на хвилі
Опинились за півмилі,
І великі в крокодилів
Сльози із очей течуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607192
дата надходження 16.09.2015
дата закладки 18.09.2015
слова - Наталя Данилюк
музика, запис і виконання (від чоловічого імені) - Микола Шевченко
[img]http://ic.pics.livejournal.com/kaeru_basho/45789599/10714/10714_original.jpg[/img]
Осінь і кава. Спітнілий квадратик вікна…
Мжичка січе монотонно, розміреним кроком…
Ти ненароком наснилась мені, ненароком –
Як у пекучі морози деревам весна.
Ти просочилась крізь сито далеких розлук,
Мов оминула всі правила простору й часу...
Ти борознила вітрильником пам’яті трасу,
Падали спогади друзками лунко на брук.
Осінь блукала з палітрою в тінях узбіч
І фарбувала кераміку яблук в червоне,
Рейками колій протяжно скрипіли вагони
І горизонтам далеким летіли навстріч.
Кава схолола. В заплаканій рамці вікна,
Наче на знімку, застигло розмите бароко…
Сон обірвався, мов тріснула мідна струна –
Ти ненароком…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604267
дата надходження 04.09.2015
дата закладки 05.09.2015
...У рисах обличчя її, переповнених шармом,
Ловив насолоду я кінчиком кожної вії.
Там, нище ремня, відчував себе з міфу кентавром;
А вітер у пасма вплітав фіолетові мрії...
Роман Бойчук В МОЇМ МІКРОСВІТІ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596459
У мене на віях приховані диво-радари,
Вони насолоду хапають, як губка водицю.
Припустимо, йде, повз, шикарна гламурна дівиця,
То вії, вмомент, аж бринять від природнього дару.
І ремінь у мене єство ледь утримати може,
Бо, нижче від нього, кентавр прокидається, раптом...
Гудуть мої вії, як в полі на оранці трактор,
Дівиці тій Найк утікти уже не допоможе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596527
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015
Допоки ти спиш у м'якому сидінні маршрутки,
Вколисана кадрами літа в мутному вікні,
І сняться тобі у волоссі трави́ незабудки,
Чорничні кущі і гриби на трухлявому пні…
Гірські перевали, розгойдані трелями рі́чки,
Пташиним сопрано, дзюрчанням дрібного струмка,
Призахідне сонце – м’яке, наче полум’я свічки,
Духмяної хвої і диму гірчинка терпка…
Самотні човни на поверхні блискучого плеса,
Немов заговорені мантрою бога вітрів…
Допоки ти спиш і шиплять монотонно колеса,
Комусь ненаситна війна ставить мітку між брів…
І цілиться чітко, а потім – контрольний у скроню
(для більшої певності), жаль-бо не личить війні.
А ти, влаштувавши за мріями ласу погоню,
Так прагнеш себе вберегти від суєтності днів…
І серце вразливе сховати од відчаю й болю
За ширмою власних ілюзій і світу казок,
Немов боячись розбудити примхливицю-долю,
Зламати на дверях реалій іржавий замок…
Та що воно змінить? Війну не під силу збороти,
Фарбуючи дійсність обвуглену в лагідний тон…
Допоки ти спиш, десь у іншому світі – навпроти,
Є ті, що під кулями ревно пильнують твій сон…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593691
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 14.07.2015
Будь велетом між націй, мій народе,
Блакитно-жовтий стяг свій розгорни!
Стоять на варті миру і свободи
Твої відважні віддані сини.
Козацька кров нуртує в їхніх жилах
І сонцем сяє тризуб золотий.
Тебе веде могутня Божа сила,
Народе мій, здіймайся і світи!
[b]Пр-в:[/b]
Єдині ми від Заходу до Сходу,
Від сивого Дніпра і до Карпат.
Сія́й, країно вільного народу,
Мов діамант у ти́сячі карат!
Будь гідним предків, гордих і завзятих,
Твори щодень історію нову.
Хай ворог не посміє зазіхати
На гетьманську прадавню булаву.
Залишмо у минулому руїни,
Скажімо ворожнечам твердо “Ні!”.
Будуймо славне “завтра” для Вкраїни –
На благо наших дочок і синів!
[b]Пр-в:[/b]
Єдині ми від Заходу до Сходу,
Від сивого Дніпра і до Карпат.
Сія́й, країно вільного народу,
Мов діамант у ти́сячі карат!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591308
дата надходження 02.07.2015
дата закладки 02.07.2015
Не така як усі й намагатись не буду
І у рамки вміститися - не по мені.
Хай не так, як у інших, ідуть мої дні,
Я відкрита для світу і вірю у чудо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590701
дата надходження 30.06.2015
дата закладки 30.06.2015
[img]http://data4.gallery.ru/albums/gallery/99772-65043-33754212-m750x740.jpg[/img] [img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00509839.jpg[/img] [img]http://mayasakura.ru/wp-content/uploads/2012/02/S_ekretyi-krasotyi.jpg[/img]
заговори…
мов літеплом, все тіло
своїм чуттєвим тембром
оповий…
як плід граната,
серце переспіло
і тріснуло,
в туманну ніч кровить…
збери у жмені
зе́рнята багряні,
на спомин
у шкатулку заховай.
Купальська ніч
гойдає роси п’яні,
пахтить у небо
стеблами трава.
цей дикий танець,
пристрасно-тваринний,
цей поєдинок
вітру і вогню!..
мов у свічках,
у ватрах полонини…
і розсікає темряви броню
огненний бог
своїм пекучим лезом,
із лона іскри
сиплються дрібні!..
не личить бути
в ніч таку тверезим,
тож пий мене по крапельці,
п’яній!..
заговори, зашепоти,
вколисуй!
коли ж ущухне хміль у голові,
майнемо вдвох
у храм густого лісу
шукати квітки-папороті
цвіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589774
дата надходження 25.06.2015
дата закладки 25.06.2015
[img]http://www.perticonespedizioni.com/sites/default/files/storia.png[/img]
Уяви: шоста ранку, старий допотопний автобус,
Затягнувшись, викашлює дим, торохтить двигуном…
На сидінні потертому ти, ухопившись за спробу
Повернути в дитинство, сидиш… І тобі все одно,
Що позаду лишається червень, міста і вокзали,
Недопита і вистигла кава, запилений стіл,
І, розсипані стосами крил, перепрілі журнали,
Між якими пожовклі від часу конверти листів…
Хай воно залишається там, під печаткою “завтра” –
Ці буденні турботи, ці втрати себе в суєті…
Із рипучих колонок свідомість загойдує мантра –
Призабутих улюблених треків мотиви прості…
У закурених вікнах проскакують слайди пейзажів
І засвідчує небо погожий і сонячний день!
Так комфортно тобі наодинці, між цих антуражів,
Шурхотить, мов льодяники, пам’ять у сховках кишень…
Перламутрові трави блищать, наливаючись сонцем,
Мандариновим сяйвом запалює ранок зеніт…
Не повіриш, та всі ми, дорослі, плекаємо схрон цей,
У якому захований чистий незайманий світ.
В кріогенній посудині, в ампулі, ніби чар-зілля,
Має кожен галактику власну. І в обраний час,
Коли хвилею теплою, наче хмільне божевілля,
Ностальгія накриє, втікаємо далі від мас…
І, впіймавши автобус, тримаємо курс у минуле,
Де у кожного стільки щасливих простих таємниць!
І руйнуються відстані, з гуркотом падають мури,
Коли Вічність вливається в ґудзики наших зіниць…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589075
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 23.06.2015
1) * * *
[i]«Ось ту ніч, а там, за стіною,
видно як удень»
Василь Голобородько[/i]
Ніч за вікном а в кімнаті моїй – день
На сонце на стелі всілися мухи
В тіні зодягнуті ангели
Вени мої під струмом
Я – людина вулкан
Це віршів виверження!
Магма поезії заповнює простір простору
Я – людина-оркестр-всього – …
Все разом – Гармонія
Я – метаметафора
і кожен із вас я –
ті хто здатен читати чи слухати
Всі ми разом – Гармонія
але не тут
а там – де ми – Серце Єдине
2) * * *
[i]«…і я починаю бачити піаніно,
де всі клавіші білі…»
Василь Голобородько[/i]
земля – фортепіано де всі клавіші чорні
їду поїздом на одній рейці
та й ту хтось несе на металобрухт
а чи встигну доїхати до он того обрію
поки його не залито кров’ю неба розстріляного
…
може сховатись на верхню полку
поки пише хтось
слово о полку Ігоревім
3) * * *
скрипка грає без скрипаля
смичком скрипу дверей
я увійшов у цей скрип
бо відчинено на 7 замків тишу
в якій скрипка грає без
скрипаля
4) * * *
На вокзалі побачив незрячу жебрачку
Аж глянь а то – Куля Сліпа
Впізнала мене і каже:
подай ради землі рідної
життя своє безцінне
гріш якому ціна…
Дивлюся а на мене вже жде
Харон – провідник
німий проповідник
А я ще не встиг спакувати валізи
5) * * *
Сорокалітній я пишу:
40 літ йшов я пустелею
бачив лише міраж
думав що йду садом едемським
аж поки не вщипнув сам себе
і не прокинувся сорокарічним
а потім ще раз вщипнув себе
і зрозумів що не сорок мені
а отже ще довго іти псевдооазисом
6) * * *
квартира – міні тюрма
у якій я сам себе ув’язнив
це одиночка
а навіть – карцер
нікого тут більше нема
хоч коли б хтось сюди увійшов
тюрма стала б – безстінним всесвітом
хоча хто зна
чи увійде хтось чи ніхто
7) * * *
в небі пливуть гроби
чорна діра – земля
забудьмо усі «якби»
і пам’ятаймо «для»
в ночі обгортці день
пустеля в оазисі
хтось по серцях іде
ждуть неболази всі
8) * * *
повикидав усі годинники
той що на руці
і ті що на стінах
щоб забути про час
щоб не підпадати під його вплив
щоб жити вічно
зрештою
9) * * *
мальва між пелюстків заховала хату
коли ворог прийшов – трави врозтіч
тільки мальва не зрушить з місця
корінням тримає землю
одна
наче й не було більше квітів
що буде коли ворог зірве її
…
мобілізовані знаки питання
.
10) [b]137 днів перед п’ятницею 13-го[/b]
Замуровані в стіни істини
вимагають в душу не лізти, не
шукати брехливої правди,
й щоби кожен поет знав, де
здетонує тиша затаєна
й кожне дерево впізнає нас
на небі якомусь «-надцятому»
у п’ятницю тринадцятого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589034
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 22.06.2015
Поза зоною доступу друзі.
Тож дзвонити хіба — по трубах.
Не подзвониш абстрактній музі.
Порожнеча — карга беззуба.
Подзвонив би до Бога в небі,
але в Нього свої турботи.
І ніхто не набрав мене би —
побалакати з ідіотом.
Але я не впаду у розпач,
буду серцем дзвонити в стіни.
Усі тіні на стінах — врозтіч.
В зоні доступу — солов'їна.
Тільки тиша невпинно дзвонить.
І до ранку не дасть заснути.
На зв'язку якісь перепони.
Від мовчання б не шизанутись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=588345
дата надходження 19.06.2015
дата закладки 19.06.2015
Навіщо один одного не любимо,
Черстві стаєм, холодні, і чужі.
Зло пам’ятаємо, добро забудемо,
Чому себе ж вбиваємо в собі.
Приховуєм у посмішці нещирість,
Словами ображаєм в суєті,
І Богу потрапляєм у немилість
За витівки небажані оці.
Чому ж нас так кидає в круговерті
Антиморальних вчинків та ідей.
Чому лише перед обличчям смерті,
Стаєм подібні завше до людей.
Галопом в церкву,сповідатись ревно,
Опісля знову братись до пригод.
Забули ми про совість та даремно,
Вона ж якраз рятує від негод.
Про що тут ще балакать й говорити...
Учити дочок,наставлять синів!
Щоб віру щиру знову відродити,
Яка - найбільший спадок прабатьків.
Традиції і звичаї народу -
Єдиний опір блуду і пітьмі.
Ковтаймо й бережімо їх як воду,
На рідній нашій матінці землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573570
дата надходження 11.04.2015
дата закладки 10.06.2015
1
Промок до серця і до нитки.
Знов ллється пісня дощежнив.
То дощевир цей вірш вам виткав.
Дощелавина з небонив.
Промок до серця і до нитки.
Душевну спрагу втамував.
Цей вірш – немов дощу візитка
налита полум’ям в слова.
2
Я промок до кісток. Мов осінній листок
впав із дерева буднів у море
зливосонця живого, що наче місток
у небесні архангелів гори.
Я промок до кісток і промок до думок.
Мені манною дощ цей здається.
Він неначе останньої мрії ковток
віршеструнно торкається серця.
Поезія тУт: © ОЛЕКСАНДР БУКАТЮК
Франківськ — столиця "ПОЕТКВАРТАЛу"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583805
дата надходження 26.05.2015
дата закладки 27.05.2015
Ти почорніла від жаги,
Піщинко вищого ґатунку.
Цим надаєш мені снаги
І я бажаю твого трунку.
Твойого тіла гіркоту,
Мов каву в собі відчуваю.
І ось уже я допиваю
Останню краплю на льоту
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532568
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 14.05.2015
[img]https://cs7058.vk.me/c540104/v540104866/1cc71/32INmMLqK88.jpg[/img] [img]http://3.bp.blogspot.com/-OiOsYHFE7_E/UTlY_6FA2NI/AAAAAAAAERY/zOzoiN947K0/s1600/4rL3fsLlLos.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c624821/v624821845/2db39/ReMTZVnTN2k.jpg[/img]
Дівчино з голосом, дивовижним, як музика,
Викидаючи блузку стару, не забудь
Залиши́ти собі перламутрові ґудзики –
Заховай у шкатулку, а там – будь-що-будь.
І якщо пощастить вже дістатися пристані,
Обійшовши підступний кораловий риф,
Ти тримай свої мрії від інших на відстані,
Втаємничуй думки в закодований шрифт…
Розтинай, мов кораблик, смарагдові повені
І не бійся раптово зірватися вниз!..
Хай легені, озоном по вінця наповнені,
Видихають у небо просолений бриз.
Вірю, зможеш! І, крила пожухлі розправивши,
До своєї мети долетиш, далебі,
Дівчино з голосом, як розладнані клавіші,
Знай, що космос, насправді –
не десь, а в тобі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580504
дата надходження 11.05.2015
дата закладки 13.05.2015
Розпогодилось наче —
аж бризнуло в душу коктейлем
березневого фрешу!
І серце зробило кульбіт!
Бірюзова весна
розсилає по світу е-мейлом
у рожевих конвертах
мімозово-ніжний привіт.
У навушниках — щебет
і теплі котячі концерти,
на щоках — мітки янголів —
милі й чудні ямочки́!
Як дощам не під силу
прикмети весняні зітерти,
так і сонця не згаснуть в очах
золоті світлячки.
Розпогодилось наче:
в душі, у природі довкола,
життєдайними соками
знову нуртують бруньки...
І потягує віти розве́снена
вишня спроквола,
умокаючи пальчики
в ніжні хмаринні вершки.
Рештки талого снігу
бринять, мов акорди гітари,
стугонить металева труба,
як запалений нерв!..
Відпускаю тривоги свої,
мов небесний ліхтарик,
залишаю у серці
любові і світла резерв!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567178
дата надходження 16.03.2015
дата закладки 16.03.2015
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Sx3lyGqjBQw[/youtube]
[i]Слова: Наталя Данилюк.
Музика і виконання: Володимир Сірий.
Відеоряд: Олексій Тичко.[/i]
Слово об’єднало нас в родину,
Стало оберегом назавжди.
З кожного куточка України,
Мов на крилах, линемо сюди -
Ув обійми нашої світлиці,
Під її осонцений покров,
Де в очах у кожного іскриться
Незгасима лагідна любов.
Слово об’єднало нас , поетів,
Пригорнуло теплими крильми,
Мов ключі журавликів у леті,
Вкупі всі тримаємося ми.
Несемо велику силу слова,
Щоб запричастилася душа
І дзенить співуча рідна мова
У піснях, у прозі і віршах.
Тут єднання кожного зігріє,
Надихнувши на високий злет.
Слово об’єднало наші мрії
У святе покликання “Поет”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565565
дата надходження 10.03.2015
дата закладки 10.03.2015
[img]http://img01.chitalnya.ru/upload2/520/231897624675184480.jpg[/img]
Дощ перестрів мене раптово
На тихій вулиці міській,
Де усміхались волошково
Весняні бісики з-під вій...
Де все було таким ще сонним
В обіймах ранньої весни...
Лиш розфіранчені балкони
Пливли в повітрі, як човни,
А вітер дмухав на вітрила
З легкої диво-органзи.
І я віршами говорила,
Виймала слово зі сльози,
І лікувала наболіле,
Допоки дощ оцей не вщух.
А краплі бісером летіли
І шелестіли біля вух.
Я затуляла теплі груди,
Немов боялася, що хтось
Тепло в душі моїй остудить...
А з неба свіжого лило́сь
І обмивало все на світі:
Тривоги, біль і гіркоту...
І стін зволожене графіті,
Мов розтікалось на льоту.
І так хотілось розгубити
У цій мандрівці дощовій
Все відболіле й пережите!..
Але найдужче... Образ твій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562142
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 25.02.2015
http://www.stihi.ru/2015/01/24/12084 Б`ємо словом у серце!
Вы грузом двухсотым не сыты ещё?
Ах да, у вас правда другая.
Когда вам приходит о смертях отчет,
Ответите: я их не знаю.
Кидайте в овраг - пусть не знает никто,
Кого там земля накрывает.
А коль человек уж погибло там сто,
Ответьте: один погибает.
И пусть вы не сможете их имена
На кладбище памятно высечь.
Сумейте признаться - взяла их война.
Шести уже более тысяч.
Обманете, русские, чью-то вы мать,
Что сын её в армии где-то...
Груз-200 иль 300 потом вам прислать?
Скажите, хотя бы, о этом.
Светлы вы и чисты пусть в правде своей,
Надолго ли вам её хватит?
Ведь грешен уж каждый давно перед ней
Вопросом - умрем иль захватим?
И знайте: оружие смерть повлечёт,
Коль земли приметил чужие.
Вы грузом двухсотым не сыты ещё...?
Насытьтесь себе, заслужили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554543
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 25.01.2015
Маріуполь під вогнем,
Гинуть діти.
Що прийде із но́вим днем? -
Смерть і квіти.
Бо катам немає сил
Схаменутися.
Стане місцем для могил
Просто вулиця.
Скоро мир уже? - Навряд.
Це тяжкий час.
А чи завтрашній снаряд
Не уб'є й нас?
Кажуть: Маріуполь - Я...
Миру Божого!
Україна - це сім'я
В серці кожного.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554506
дата надходження 25.01.2015
дата закладки 25.01.2015
Вивчати тебе, як ревний нічний звіздар
Вивчає на мапі неба чудні сузір'я,
Ловити найменші імпульси на радар,
Торкатися мрій, як легіт легкого пір'я...
Вивчати тебе, а спільно ─ й себе в тобі,
Крізь призму душі твоєї уздріти власну,
І кожен запеклий в серці своєму бій
Навчитися обертати на мить прекрасну ─
На видих весни в погожу духмяну рань,
Де гнів ─ лиш палка корида ривкого вітру,
І кров ─ це не кров, а вибухла в день герань,
Малесенький штрих в чуттєву м'яку палітру...
Вивчати тебе по крапельці, мов дитя,
Що порух найменший вловлює вмить очима!..
І пульсу твого, і серця чітке биття
Вплітати в розмову з небом, у сни і рими...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=553432
дата надходження 21.01.2015
дата закладки 21.01.2015
Ми у змозі були розвести в наших душах багаття,
Я так довго чекала від тебе хоч іскру вогню.
Ти приходив і знову на роки зникав . Як прокляття,
Є та доля для мене. Чекаю, тому що люблю.
Не приходиш ні вдень, ні вночі . То навіщо ж ти клявся,
Що кохатимеш завжди? Навічно у серце ввійшов?
Не гасила я свічку надії, а ти не вертався,
Закувавши кохання моє у залізо оков.
Так, буває: в просонні покличу тебе, й уявляю,
Як цілуєш тихенько, як горнеш мене до грудей.
А тим часом, уже за вікном ранок сонцем стрічає,
Перші співи пташині і кроки поспішних людей.
Десь між тими людьми бродить щастя моє безталанне,
Той, кого я можливо, ніколи в житті не діждусь,
Та лиш тільки поклич мене, милий- без долі вагання,
З першим вранішнім вітром, стрілою, до тебе зірвусь.
18/01/2015
Н. Хаммоуда
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552673
дата надходження 18.01.2015
дата закладки 19.01.2015
https://www.youtube.com/watch?v=0YCGXBWny2k
на літературно-художнє видання “Шал у стані ейфорії”
(автор Бойчук Роман Іванович)
Чи часто ми задумуємося над відмінністю понять “кохання” та “любов”? Та й взагалі, чи є між ними відмінність? Хтось може розтлумачити це як українсько-російську мовну дивергенцію, хтось як доповнюючі поняття, а хтось як етапи одного почуття. Саме такої проблеми через контекст інтимної лірики торкається книга Романа.
Основний мотив такого жанру віршів передає любовну пристрасть автора. Я би навіть сказав не любовну, а пристрасть кохання. Підійшовши впритул до розрізнення цих понять, в українській мові варто відзначити любов передумовою кохання. Відповідно звернення “я тебе люблю” може ще не означати “я тебе кохаю”. Одним із значень латинського слова “intimus” є “потаємний”. Отже, інтимна лірика повинна бути відображенням саме “кохання” як чогось ближчого, чуттєвішого.
Назва книжки завжди відображає суть змісту. Так і в даному випадку. Шал у стані ейфорії чудово відповідає тематиці обраних творів. Досягнути піднесеного стану (ейфорії), доповнивши його шалом – це велике мистецтво для закоханого серця. Описуючи книгу одним словом я скажу “кохання”. Кохання, що подолало межу любові, але все ще зігрівалося її нотками.
У віршах Романа мені надзвичайно подобається відчуття рими. Якщо у цьому жанрі не використовувати її досконало, мабуть, лірика нівелюється, залишаючись для читача звичайною прозою інтиму. Тому вміння автора застосовувати широкий спектр рим (саме різноманітних рим, без широкого застосування односкладових чи простих дієслівних) оцінюється лише позитивно. Серед найпривабливіших рим виділяю наступні: троянд-діамант, поряд-погляд, люблю́-кришталю, емоцій-кроці, крові-пурпурові, вуст-глузд, і звісно, любов-немов.
Також позитивно оцінюю вдалу послідовність літер: голосна-приголосна і вміле чергування прийменників, що в черговий раз підкреслює знання автором мелодійності української мови. Зокрема, у вірші “Квітка пристрасті” – це рядок “тремтять зіниці ув очах”. Наявність метафор, так необхідних цьому жанру, робить його значно суттєвішим та алегоричнішим.
Щодо аналітики розмірів, спробуємо оформити її наступним чином:
Таблиця 1
Відсотковий склад розмірів у збірці
[b]Розмір[/b] [b]Цикл “Допоки б`ється серце” Цикл “У стані ейфорії” Вся збірка[/b]
Ямб 66,66% 76,19% 72,38%
Хорей 4,76% 6,34% 5,71%
Дактиль 2,38% 1,58% 1,9%
Амфібрахій 4,76% 4,76% 4,76%
Анапест 21,42% 11,11% 15,23%
Превалювання ямбу на ¾ свідчить про вміле застосування лірики, а найбільша частина анапесту з трискладових свідчить про наявність природної мелодійності у “коханні”. У двох циклах знаходимо по одному зразку дактиля (“Віриш чи ні”, “Ніч народила тебе мені”). Цікавими є зразки “Літній день і спека полуднева”, “Пізнай мене”, де рядки формують різні розміри, а читаючи суцільно отримуємо ямб.
Найкращими віршами та їх особливостями відзначу: “На гобелені” (сюжет), “Ти вічність” (порівняння), “Сніжний джаз” (опис), “Весна+літо” (II катрен), “У стані ейфорії” (жанр), “Інтим із запахом ванілі” (метафора), “Коханці осені” (ідея), “Вечір інтимної лірики” (експеримент), “З глибин аж вище неба” (опис). У вірші “Ніч народила тебе мені” зображено чистий пентаметр з подвійною клаузулою 1,3 і закритим складом 2,4, що заслуговує похвали.
Щодо критики її підібрати важко, оскільки рецензується лише обраний жанр, а критика щодо відсутності інших недоречна. Тому зауваження до існуючого спектру заміню порадами. Можна спробувати експериментувати у цьому жанрі, створюючи багатство ритмів, можна деколи замінювати лейтмотиви анафорами. Метафорично гарний вірш “На відстані подиху” псує повтор слова “ти” у першому катрені. Можна уникати частого опису ліричного героя словом “я”, формуючи вірші в третій особі.
Але загалом в даному жанрі збірка є близькою до досконалості як сюжетів, так і почуттів. Прочитавши її, хочеться розбирати на цитати, заворожувати серця коханих людей, писати пісні, розкривати серце. Книга є відбиттям як почуттів “відкритих”, так і “потаємних”, без надміру тематики жанру, поєднанням “любові” та “кохання” з виходом на останнє. Неймовірно вдячний поету за чудову нагоду проникнення в тонкий жанр інтимної поезії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552209
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015
https://www.youtube.com/watch?v=yXdeSKF_fNI
на літературно-художнє видання “Помаранчева дівчинка”
(автор Бреславська Ольга Олегівна)
У кожного з нас є особисте розуміння поняття “щастя”. Мабуть, воно являється сукупністю матеріальних, духовних, емоційних та почуттєвих складових, де міра переваги однієї над іншими визначає стан душі людської особистості. Рідко коли цей стан підвладний законам статики, оскільки зміна пріоритетів виступає однієї з передумов динамічності людських станів та відповідних їм трактувань понять. В даному випадку це поняття “щастя”. Вважаю за доцільне визнати ліричним епіцентром книги саме “щастя”, оскільки навколо цього поняття (хоча і опосередковано) формується спільність сюжетів.
Надзвичайно вражає велика кількість метафор. Як відомо, вони є неодмінними супутниками більшості поетів. Але в поезії кожного вони підкреслюють саме обрані поетом суть, жанр, емоції (наприклад, народність Шевченка, ліричність Байрона, експресію Маяковського чи романтизм Пушкіна). В поезії Олі вони солодять, подекуди зігрівають. Солодять, немов цукор до чаю; зігрівають, немов п`єц у зимову пору. І все це, незважаючи на можливу наявність смутку, правдивості, кохання.
Хотів би відзначити наступні зразки цих художніх фігур з творчості автора: “чути музику в тиші прози”, “туман кольору подиху”, “вечір погладжує спину”, “шепочуть душі книг”, “вітер облизує губи”, “плакала скрипка”, “із посмішок втішених весен”, і звісно, “помаранчева дівчинка”.
Якщо спробувати надати поезії поета якогось слова, тобто поняття, яке скаже нам про переважну більшість творів, я би обрав слово “щастя” для поезії Олі. Майже в кожному творі відчувається вихід на це поняття. Не прямо, не безпосередньо, а глибиною сюжету та його розв`язкою.
Також я би наважився назвати поезію Олі межею між лірикою погоди і казковістю з домінантою на ліриці погоди. Багато віршів метафорично виходять на казковість, але не огортаються нею сповна. Більшість віршів схильні огорнутися в світло сонця чи місяця, в дощ або сніг.
Аналізуючи вірші по розмірах, можна вирахувати наступний відсотковий склад: 42,86% ямб; 20,41% дактиль; 16,33% амфібрахій; 12,24% хорей; і 8,16% анапест, хоча в багатьох трискладових віршах наголос першого складу варіюється. Зазвичай, превалювання ямбу є завжди, тому ці відсотки дещо теоретичні, але свідчать про володіння автором усіма віршованими розмірами.
В п`ятірку найкращих для себе віршів я виділю наступні: “Слова в цукровій пудрі”, “Натомлений вечір”, “Ром у каві”, “Нелюдно у раю”, “В очах твоїх бачу ромашки”. Відповідно, коротко про їхні переваги:
“Слова в цукровій пудрі” – це чудовий зразок порівняння. Написання твору (вірша) порівнюється з приготуванням, і не чогось, а солодких коржиків. Ось і найяскравіший приклад солоду метафор. “Натомлений вечір” – це твір-метафора. Завдяки цьому він стає по-своєму особливим для кожного читача. Основна лінія – це оригінальність опису втоми вечора. “Ром у каві” відкриває алегорію чистої води, відповідно, асоціативне переосмислення відбувається читачем на власний розсуд. “Нелюдно у раю” заставляє читача пройти по раю і відчути його самотність, а так воно і є в житті, принаймні в цьому (земному) як передумові того (неземного). “В очах твоїх бачу ромашки” – це любов дитини до матері, надзвичайно влучно висвітлена. І справжня сила вірша починається від слів “Мамо, не спи…”.
І на завершення: рецензія не буде собою без критики, як би я того не хотів, хоча, на мою думку, і критикувати тут сильно ні́чого. Тому: в деяких творах з розбитою римою (і зміною розміру під зміст) швидка послідовність метафор не дає змоги виділитися кожній з них (“Над сивими Карпатами”, “Злива”, “В узбережжі очей”, “В тіні півмісяця”, “Окрилена, закохана”). А також зміна перших наголошених складів у трискладових розмірах під зміст гальмує швидкість інтонаційного читання (“***”,“Окрилена, закохана”, “Історію творять маленькі люди”). Зауваження суто теоретичні і жодним чином не вплинули на зміст.
Загалом, я дуже задоволений прочитаною книжечкою. Вона віднесла мене з дощових вулиць до межі казковості, щоразу нагадуючи, що “щастя” десь поруч. Надзвичайно вдячний поетесі за подаровану можливість приємного читання і бажаю нових щасливих звершень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552206
дата надходження 16.01.2015
дата закладки 17.01.2015
Стікає багряними ріками
Згасаючий день з висоти...
Краса під твоїми повіками,
Лише привідкрий ─ і світи!
Спивай виднокола, окреслені
Довкі́л облямівкою хмар.
Хай крила, мов зи́ми розвеснені,
Обтрусять вечірній нагар.
Як мушлі, наповнені рокотом,
Вітри притуляй до щоки,
Вслухайся, як сунуться покотом
Посріблені хвилі ріки...
Як безгомінь, за́склена кригою,
Немов оживає, рипить...
І світ вибухає відлигою
На ранок у чисту блакить!
І мріється легко, і те́плиться
В тобі, мов у звитку гнізда,
Весняного цвіту метелиця ─
Як свіже вино, молода!
Як провесінь, чисту, оновлену,
Зачерпуй життя із ковша,
Бо світлом таємним наповнена,
Мов шопка різдвяна, душа...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551768
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 15.01.2015
Я намалюю ніч
безмежно білу-білу
де місяць
наче тать
виходить крадучись
укрито сяйвом зір
твоє тендітне тіло
там тільки я і ти
дві тіні
дві душі
два подихи
а втім
одне на двох бажання
одна на двох любов
не ділиться на три
одна на двох любов
як перша та остання
а ніч на полотні
стожарами горить
я намалюю ніч
змішаю на палітрі
свою-твою любов
свою-твою весну
нехай собі горять
вже вогники досвітні
малюючи тебе
до ранку не засну
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546103
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 24.12.2014
Зима, яка серця змінила наші,
В якій ні щит, ні шолом не ржавів.
В якій хотіли просто жити краще… .
Зима, якій ми вдячні, що живі.
Зима, яка укрила нас сльозою,
В якій навчились бути ми гуртом.
В якій, мабуть, не бачили спокою;
Зима, яка була для нас щитом.
Яка – зимою зовсім і не була,
Бо нас вона крізь пекло провела́.
Бо смерті подих ми таки відчули,
І кров, мов навіжена, в нас текла.
Слова тепер в зимовій круговерті
Героям шану віддано складуть.
Героям Слава! Бо у їхній смерті
Сердечний стукіт наших амплітуд.
Зима, в якій ми сильні та єдині;
Яка змінила кожного із нас.
Яка дала надію Україні,
Зима, де кожен щось нове дізнавсь… .
Зима, яка серця змінила наші,
В якій ховати вміли власний страх.
В якій нових ми не боялись вражень;
Зима, душа якої – в небесах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492063
дата надходження 12.04.2014
дата закладки 22.12.2014
[b]Oh! did those eyes instead of fire,
With bright but mild affection shine,
Though they might kindle less desire,
Love, more than mortal, would be thine.[/b]
[i]Byron, To M-, 1806.[/i]
I thought, she could have fallen in love;
That she would like me, though a bit.
But I have frauded by now,
She loved herself; so nice and sweet.
And I have sincerely believed,
My love would help her build her shire.
But she ignored my single gift.
We soon believe what we desire.
CHORUS:
And I was thinking day by day,
Whether stop or go?
How I carry, carry this heavy doubt?
While she was shining ray by ray,
I`d already known:
Dear Mary, Mary – I have stopped.
I think her hair is image of gold;
Her eyes like lakes of beauty blue.
But this depiction now is cold,
I`m sorry, dear, when it`s true.
I think we will remain friends;
It was intended – she`s not there.
I wish her know – at our lands
There was a time when I loved her.
CHORUS
INTERLUDE
CHORUS
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519493
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 22.12.2014
З очей падуть не сльози – пелюстки
кохання, що відквітло на морозі.
На серці осад боляче-гіркий.
Мені зі щастям знов не по дорозі.
Я вже втомився мріяти і йти
за міражем, за сном, за серця боєм.
Поезія – мов правда між світил.
Все інше – згустки самоти і болю
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545559
дата надходження 22.12.2014
дата закладки 22.12.2014
[img]http://miresteta.my1.ru/_si/0/90367718.jpg[/img]
Мої думки, оголені дерева,
Гілками присягають висоту
І паморозі стружка металева,
Здіймаючись, згасає на льоту.
А спогади – захекані хлопчиська ─
Вже вкотре повертають у Різдво,
Де світ дитинства, як ніколи, близько,
Де з вітром неприборканим удвох
Розхитуємо гойдалку скрипучу ─
Аж п’ятами торкаємося хмар!
На прутику різдвяну зірку кру́чу,
Усівшись на засніжений димар…
І пряники розвішую медові,
Стрічками почепивши за гілки.
Тут відлиски на шибці кольорові
Мені малює місяць від руки.
Вкладає бабця казку сизооку
В картатий вузлик: “Спи, дитино, спи…”
І серце розбігається з півкроку,
В сузір’їв позолочені снопи
Пірнає легко, тоне в мерехтінні,
Вбирає в себе зоряний пилок…
На стику часових космічних ліній
Відлунює кожнісінький мій крок…
Минуле там розсипалось, мов сонях,
Насінням перепріло в рукавах…
І тільки пам’ять гупає у скронях,
Вривається у сни мої безсонням,
Як посвіт із далекого Різдва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544847
дата надходження 19.12.2014
дата закладки 19.12.2014
Не довго я була в едемі слів,
Бо вигнана прозрінню на поталу.
Душа зносила крила на землі,
І втратила усе, чого не мала…
Як цвіт натхнення втоптаний у бруд,
Так істина в диявольських тенетах.
Не створять чуда із мирських облуд
Боги, що переплавлені в монети.
І хмари кинуть сльози-якорі,
Наповниться душі печальне плесо.
Земне болото – кладовище мрій.
Пегас води із нього не нап’ється.
А з неба все гримить печаль-орган,
І відчай – заримована стихія.
А вірші – зоребуйний океан –
Нестерпно так у серці глибиніють…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544533
дата надходження 17.12.2014
дата закладки 18.12.2014
[img]http://img01.chitalnya.ru/upload2/374/b7053381ea26388ede6f8eb0d1bc90cf.jpg[/img]
Już Warszawa-Kijów czeka na peronie,
W moim sercu smutek, łzy w twoich oczach.
Та мене чекають в моїм ріднім домі;
Сніг в прощанні нашім радість убачав.
Викладає грудень в своїх білих стрічках
Візерунки неба на земельний шар.
А сніжинки тануть на рожевих щічках,
На твоїм обличчі створюючи шарм.
Стоїмо у тиші. Навіть “Kiedy przyjdziesz?”
Не спитаєш в мене… та й не знаю сам… .
“Мабуть, я вже піду”. Сніг усе сильнішав.
Непідвладне серце смутку і сльозам.
Не хотів я раптом бачить одкровення,
Та в твоїм тремтінні голос чую лиш:
“Proszę, przyjdź na Boże… Boże Narodzenie”.
Ну, а я промовлю, що прийду раніш.
Поїзд від’їжджає в рідну Україну.
Певно, ти питально дивишся услід.
Але я повинен, бо всім серцем лину
Неньку захистити, захистити Схід!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542764
дата надходження 10.12.2014
дата закладки 10.12.2014
Х…ЙЛОВІН, Х…ЙЛОВІН...
Цілий рік чекаєм свята.
Х…ЙЛОВІН,Х…ЙЛОВІН...
В нетерплячці кожна хата.
Орки,привиди,вампіри,
Запрягайте коні в фіри.
І гайда народ лякати,
Про інфаркти натякати.
Тато – зомбі, мама - відьма,
Образи беруть з життя,
Повикочували більма -
Страшно, аж тремтить земля.
Діду роги причепили,
Бабі - гострі пазурі.
Двері навстіж відчинили
І товчуться на дворі.
А навколо вурдалаки,
Кикімори лісові…
Лиця наче биті ср….ки,
Наче справжні москалі.
Перевертні волохаті
Лементують як дурні,
Фреді Крюгери картаті,
Франкештейни й упирі.
Збожеволіла країна,
Добре, хай так зараз є.
Але нащо нам чуже то,
Коли маємо своє.
Леся, наша Українка,
Коцюбинський теж те знали
Українську, рідну нечисть
Всю у творах описали.
Мавку краще б зобразили,
Потерчат, лісовика,
Перелесника вчудили,
І бісицю, і чура…
Українська нечисть краща
За весь імпортний кагал.
В основному вся карпатська
То для мене – ідеал.
Х…йловін, Х…йловін…
Нумо кожного шугати.
Х…ЙЛОВІН,Х…ЙЛОВІН…
Треба НАШЕ шанувати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534775
дата надходження 04.11.2014
дата закладки 09.12.2014
[i]Знаєте, сьогодні побував у Калуші на презентації творчості Романа та Олі Бойчуків. Зрозумів те, що оберігання взаємності почуттів у поетичному подружжі є найвідданішим та наприємнішим джерелом натхнення. Дуже дякую за їхні чудові книжечки. Тому цей невеличкий віршик, звичайно, присвячую Роману та Олі.
[/i]
[b] -Серце твоє моєму шепотіло
Про щирі та взаємні почуття[/b] [i](Роман "Мить щастя...мить весни...")[/i]
[b]-Цілуй мене, допоки не зомліла
Не розчинилась у світанку дня[/b] [i](Оля "Допоки").[/i]
Наодинці з дощем...в узбережжі ночей
Почуття невідоме накриє.
І відчується кров, що по жилам тече,
І відчується та ейфорія.
Серце б'ється, а отже, у ньому любов;
Переповнена щастям вже сумка.
Римо-строфи говорять усе без промов,
Вивільняючи місце стосункам.
Хтось - лише кулінар у словесній ігрі,
А хтось - форму вкусивши зопалу -
Переноситься миттю у стан ейфорій,
Помаранчем сповитого шалу.
Залишається взяти на згадку взірець
Мелодійності тої, як вдасться.
Побажавши натомість для пари сердець
Неймовірно чуттєвого щастя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542179
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 08.12.2014
У високих полях кукурудзяних
Обопільно підписана хартія:
"Ми ніколи не будемо друзями,
Заважатиме завжди симпатія".
Ми окремо снуватимем стеблами
Від весни аж до пізньої осені,
Захлинаючись болем під ребрами,
Почуттями, що кимось поношені.
Ми під сонцем стоятимем порізно,
Ми від вітру ховатимем нахили,
Зарубцюємось мріями, совісно
Потаємне стиснувши під пахвами.
Ми вб'ємо неіснуючі спогади,
Обрубавши у пам'яті ґнотики.
У холодному просторі погляди
Зігріватимуть нас, та не дотики.
Ми сторонні уста цілуватимем,
Закриваючи очі у відчаї,
Проведемо життя біснуватими
Із чужими навіки обвінчані.
Ми стикнемся не раз із капканами,
Що наставлять нам наші ілюзії.
Не судилося бути коханими,
То й ніколи не будемо друзями.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540703
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 02.12.2014
Коли вона пішла огорнута зимою,
Чомусь душа моя наповнилась весною.
Коли вона пішла залишивши лиш вітер
Та він мені приніс солодкий запах квітів.
Коли вона пішла спустивши легко вії,
То захопили враз мене шалені мрії.
Коли вона пішла не кажучи ні слова,
Серед моїх думок про неї лиш розмова.
Усе по колу йде, і знаю,повернеться
Та,що колись пішла - частинка мого серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=537295
дата надходження 16.11.2014
дата закладки 02.12.2014
Як ми бракує літа
Коли печаль пригріта
І топляться ледачі
Під сонечком невдачі
Як ми коня бракує
У полі що гарцює
На ньому без упину
То вгору то вдолину
Як ми ріки бракує
Що хвилями керує
Камінчика жбурнути
Розбігтися й пірнути
Як ми бракує гір
Де ходить дикий звір
І вітер трембітає
Для тих хто там блукає
А небо сіє зорі
Блискучі та прозорі
Кидає у діброву
Зелену смерекову
Вечеря на природі
Із цвіркуном в городі
Повітря злотоквітне
Солодке і тендітне
Як ми бракує літа
Коли душа зігріта
І кожен день світання
У серце шле кохання
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539372
дата надходження 25.11.2014
дата закладки 02.12.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.11.2014
у кожнім колі кільканадцять кіл
і кожне коло кволо в груди коле
і колотнеча й колос нізвідкіль
знов воля долі обізвалась болем
голодні німби в голосі: "коли?"
свіча колюча і кричуща пам'ять
і тіло Сина нагло відняли
як хліб насущний... більше не віддам я!
вином чи кров'ю в колоброді літ
земля впивалась що і нині спрагла?
відлуння: ГО-О-О-ЛОД!!!... і війна століть
у пеклі ДАТ моя душа засмагла
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538357
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014
Полем - як долею, босою-голою
крізь ніч і туман, аби непомітно.
Зранена холодом, страхом і оловом
Землю вбійняла...Свідок їй вітер...
Три картоплини у пазусі зморщеній
Три колоски, сльозами пророщені
Три Отче наш й Богородице Діво.
Тисячі кроків. Облуплена стінами.
Дошка на дошці, притрушені сіном.
І стеля, як небо – і сіре, і низько.
Пальці-коріння, обтягнута кістка
Зілля на шиї замість підвіски
Сльози і піт крізь діряві долоні стекли.
Сни - вже не сни, задимлене марево
Діти-анге́ли вкриваються хмарами
Три колоски проросли… Спаси – сохрани!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538250
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 20.11.2014
Окупація тиші. Що се? пекла повтор?
Пером серця я пишу:
Йде війна, не АТО!
Не АТО. А на НАТО
не надійся, народ.
Перемир’я із Катом?!
Президент ідіот!
Не прокинулись й досі?
Ох, який страшний сон!
Замінована осінь.
Божевілля вогонь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538135
дата надходження 19.11.2014
дата закладки 19.11.2014
Хіба се вірші? Згустки болю,
душа, що рвана на шматки.
Се не поезія, а – доля,
розп`яті відчаєм рядки,
небес вода, що серце точить,
самопожертва, віра, чин,
причастя слова, духу почерк…
Се кров пролита — в світ кричить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536659
дата надходження 13.11.2014
дата закладки 14.11.2014
Помаранчева дівчинка
Твого серця
бігає чи то літає
по небесних вулицях Поезії
нею опікується Слово що є Богом
слово що є Любов'ю
тому від посмішки Помаранчевої дівчинки
осінь стає помаранчевою
від нині року Божого 2014-го
і надалі – допоки світу і СЛОВА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535177
дата надходження 06.11.2014
дата закладки 07.11.2014
І закрутилась дивна карусель…
Коловорот… А треба – ще доплИсти…
Тому що гине… тоне… корабель…
Неясні обрії обіцяних земель…
Сто запитань …
На всі – не відповісти…
Сто запитань… на всі – не відповісти…
І ось мене ведеш без заборон
У те чарівне… і жадане місто…
Яке було для нас єдиним змістом…
Ще мить….
І ось він – Гордий Вавілон!
Ще мить… і він підніметься над нами…
У небеса впираючись крильми…
Як символ некерованої драми…
Збудований рабами… чи богами…
А… може…
місто це зліпили – МИ?…
І кожен з нас – творець!…
І архітектор…
І легко так віддаючись в полон…
Мій зореліт міжзоряний протектор
Вже майже стер……….
…….. об гордий ВАВІЛОН…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534971
дата надходження 05.11.2014
дата закладки 06.11.2014
[img]http://effectfree.ru/useruploads/results/2014/11/04/15/1e56fe8.jpg[/img]
Терпи, любове, біль тебе шліфує,
Відточує старанно кожну грань,
Ані зусиль, ні часу не шкодує
Для чергової порції страждань.
Гори, любове, бо тобі не вперше
Дражнити долю розпалом борінь!..
Один щабель, що на путі до звершень,
Стількох вартує злетів і падінь...
Одне маленьке скельце кольорове -
А розіллє веселку у пітьмі...
Борись, любове, ну ж, борись, любове,
Кричи, коли вуста твої німі!
Гартуй себе у полум'ї нещаднім,
Не вір у підлі підступи афер,
Лише тобі думки твої підвладні,
Лише тобі здолати цей бар'єр!
Провадь крізь бурю свій побитий човен
І будь комусь, як по́світ у вікні!
Терпи, любове, ох, терпи, любове,
Бо тільки справжнє вистоїть в борні.
І тільки вічне, мудре і терпляче,
Засіявшись, дозріє у врожай...
Терпи, любове, Бог тобі віддячить,
А від людей подяки не чекай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=534263
дата надходження 02.11.2014
дата закладки 03.11.2014
Оля Бреславська (Бойчук) – є прикладом жінки-письменниці в умовах домашніх труднощів, побутових проблем, буденних перипетій. А все тому, що попри весь тягар трьох кутів в домі, які тримає на собі кожна берегиня домашнього затишку, Оля ще й знаходить час для Слова. Напевно, найкраще зрозуміють її інші жінки, які причетні до письменства, бо вічно не вистачає часу, бо гіперактивні діти, бо сто турбот і тривог в голові та в серці, але «якщо Бог дав талант, то дасть і час на його втілення» (за Галиною Христан). А Оля Бреславська із тих, хто не витрачатиме дорогоцінний час на нарікання і скиглення, а знайде хвилинку-дві для читання-писання, або, може, то час знаходить її, бо вона не пише кожен день, а тоді коли пишеться. Дуже важливим фактором є вплив тих найближчих, найрідніших, що нас оточують, а вірніше їхнє відношення до твого ремесла, розуміння чи нерозуміння. В цьому сенсі Олі поталанило, бо має чоловіка – поета Романа Бойчука, і то такого, що підтримає і зрозуміє. Хоча до кінця зрозуміти жіночу душу не спромігся ще жоден чоловік і ніколи не спроможеться. І то ще невідомо кому більше пощастило Олі з Романом чи Романові з Олею. Але жарти жартами та це подружжя є гідним прикладу не тільки для творчих сімей, а й для звичайних. Мабуть, саме тому їхній дім, в якому панує любов, такий щедрий на творчість. Кажуть, що всі поети – діти. Так і є. А ще кажуть, що в кожному вірші частина автора, частка пережитого ним. Саме з цих двох причин я насмілюся сказати, що в душі Оля в певному сенсі є також тією «Помаранчевою дівчинкою», яку побачила в своїй донечці Іринці. Діти Євгенчик та Іринка – то натхнення, втіха, і радостемука для хороших батьків Олі і Романа.
Авторка цієї чудової поезії також пише і справді хорошу прозу. Та попри це і незважаючи на все інше все ж у Олі Бреславської є також потреба в поезії. І це мене особисто радує, бо є що читати. А Оля має про що писати і «На одинці з дощем», і коли бачить себе «В узбережжі очей» його, бо кожне її твориво, наче скупане «У молитві». Залишається тільки привітати Олю із виходом у світ її дебютної книги і третього дитяти «Помаранчевої дівчинки». Отож бажаю вашій сім’ї як мінімум щорічного поповнення, що мати на увазі під цим «поповненням» вирішувати тільки вам, дорогі друзі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533900
дата надходження 01.11.2014
дата закладки 02.11.2014
я ходжу по воді
бо на землі зараз
ВЕЛИКИЙ ШТОРМ
бо в землі нині
МОЖНА ВТОНУТИ
і то не через брак віри
а навпаки…
тому я ходжу по воді
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533100
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 30.10.2014
Ти думаєш, мені не страшно тут?
Ти думаєш: відважний, не боюся!
А я, бува, згадаю про матусю,
Коли скажені "Гради" заревуть
Над головою змореного літа -
І так захочеться тікати, бігти,
Не озираючись, туди, назад,
Де рідний дім, а не скажений "Град"!
Невже гадаєш так: що я не хочу
Удома просинатися собі,
Погожій посміхаючись добі,
Коханій задивлятися ув очі,
Хмеліючи медами почуттів,
Щасливе сонце зріти на путі...
Усе б віддав, аби лишень... не вмерти!
Сльозу з очей коханої утерти...
Не думай, що не корчаться в мені
Страхи ніколи не узріти сина!
Не гладити голівоньку і днину
Нову йому не звити в новодні.
Не простелити путівець у даль,
Де добра доля, успіх, а не жаль
За батьком, що упав на полі бою...
О, як я думкою терзаюсь тою!
О, як боюсь! До крику... Не гадай,
Що я не знаю страху тут, в окопах,
Що лиш відвага селиться в "укропах",
І змога боронити рідний край!
Це так, це - перше! То ж моя земля!
Життя віддам за неї радо я!
Але буває страшно без межі,
Коли регоче "Град" і десь в душі
Зрадлива думка болем защемить:
Що можу впасти намертво за мить...
(23.10.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532996
дата надходження 28.10.2014
дата закладки 28.10.2014
Твір писать задали дітям
Про свою кімнату вдома.
Руку тягне раптом Вітя:
- Що за опис, - невідомо?
Нащо думать, що й до чого,
Як це так: змістовно й стисло?
В мене там нема нічого:
Ліжко, шафа, стіл і крісло.
Каже вчитель: - Дам пораду.
Щось додай – книжки, картину.
Може, інше. Думай, згадуй.
Килимок, м’яку частину.
Ззаду сміх. І хтось штовхає
Сильно й вперто Вітю в спину:
- Точно. Справді. Хай згадає
Про свою оту частину.
Є м’яка частина в нього.
Колір свій міняє часто.
Це залежить лиш від того, -
Прут чи ремінь візьме тато…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532905
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 28.10.2014
[img]http://www.mobinations.com/mediacontent/image/osenniy-listik.gif[/img]
Розпогодилось! Сонячний спис протаранив діброву
І застряг у густій шевелюрі тополі. А день
Заплітає у вільхові кучері стрічку шовкову
З потічків говірких і веселих пташиних пісень.
Розпогодилось! Боже, ну, що іще треба для щастя?
Може крил невагомих для злету в небесну теплінь?
І нестримної віри в душі, що усе в тебе вдасться,
Що відступить тривоги і сумніву капосна тінь!
Що утрати минулі ти при́ймеш в душі, як належне,
Не зронивши за ними ні краплі гіркого жалю...
Глянь, як пізня троянда на клумбі удосвіта мерзне,
Та вона не розмінює теплу надію свою...
Її віра у ранок прийдешній росте безупинно,
І у сонце нове, що розсіє кристали роси...
Так і ти не здавайся і вір у прекрасне, людино,
І радарами серця лови неземні голоси!
Налаштовуй себе на красу, на любов і на диво,
Хай тебе не зламають підступні зневіра і страх...
Озирнися довкола: як сонячно, легко, красиво -
І у світлому храмі природи, і в тебе в думках!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526241
дата надходження 27.09.2014
дата закладки 27.10.2014
Шановні поетклубівці та поціновувачі поетичного слова!
Щиро запрошуємо Вас на презентацію поетичних збірок "Шал у стані ейфорії" та "Помаранчева дівчинка" від чудового творчого тандему Романа Бойчука та Олі Бойчук-Бреславської.
Презентація відбудеться 1 листопада о 13.00 год. в приміщенні обласного часопису “Галичина” по вул. Січових Стрільців, 25 в м.Івано-Франківську.
Будемо раді зустрічі з Вами!
Оргкомітет Міжрегіонального поетичного клубу "Об'єднані словом"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532789
дата надходження 27.10.2014
дата закладки 27.10.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.10.2014
Ця осінь не народжує поетів,
Ця осінь виколихує печаль...
Хоча й цвіте безмежжями букетів,
Та тільки над могилами, на жаль.
Ця осінь не римує, а ридає
На аркушах нерадісних митців,
Бо матері лишаються без раю
І зостаються без надій вітці.
Ця осінь не співає серенади,
А дико завиває по ночах!
Не золоті, іржаві листопади
У неї цього року на плечах.
Ця осінь не натхненниця, а мука!
Не фея добра - чарівниця зла!
Чаклує неустанно лиш розлуки
І переводить на журу усі слова!
Ця осінь не забудеться ніколи...
О, Боже, більш ТАКЕ не повтори!
Засіяне хрестами, плаче поле,
Летять невинні душі догори...
(17.10.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530887
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 21.10.2014
Муркоче дощ за плівкою вікна,
Таке приємне тепле муркотіння!..
Мов десь бринить приглушено струна –
Мінорних нот мелодія осіння.
Розкішні крони виїла іржа,
Сповзла блискуча штучна позолота,
Листком обдертим зраджена душа,
Немов сирітка, тулиться до плота.
Горить багряно мокрий виноград,
У сиву мряку вибухнувши кров'ю,
Бо і його нещадний листопад
Не омине своєю нелюбов'ю.
Завихрить листя п'яна круговерть,
Награвшись, кине тліти і забуде...
Там, де життя вирує, тінню смерть
Чатує поруч – так було і буде.
Муркоче дощ, грайливе кошеня,
Бо що йому природи обмирання?
Ще буде у дерев нове вбрання,
Бо ця плаксива осінь - не остання.
Ще соками заграють гілочки,
Весна розтопить плівку захололу,
Проклюнуться, мов зубики, бруньки,
Нове життя забігає по колу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531182
дата надходження 20.10.2014
дата закладки 20.10.2014
Я знов закохалась у вітер. Бо він – невловимий.
Палкий Казанова, володар любовних штормів.
Розбились на вірші мої кораблі-пілігрими.
До грішного раю прокладено зоряний міст.
Ефіром сочаться у кров аромати троянди,
Червоні пелюстки, як шкіри його оксамит.
Той погляд – вогонь, а уста – мармеладні принади,
І голос у серці отруєним жалом щемить.
І кришиться небо дощем діамантових літер,
І падає місяць у келих рубінових зваб.
На карті фантазій нектаром сузір’я розлиті,
Цунамі кохання розбурхує пристрасті шквал.
Йому – всі бажання. Бо він – неповторно-шалений.
Йому – всі омани, що гріх перемножив на біль.
Спокуснику-вітре, мій сон заколишуть сирени.
Якщо я прокинусь, дозволь закохатись «на біс»…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530836
дата надходження 18.10.2014
дата закладки 18.10.2014
Мій жовтень – листоноша чарівний.
Невільник часу і чужих історій.
Розносить людям і яскраві сни,
І дощ в конвертах, і холодні зорі.
Мій янгол. Сум багряно-золотий.
Збирає втрати, підсумки і драми –
Гербарій боротьби і самоти.
Іде до раю грішними садами.
Моє натхнення. Мій далекий друг.
Лиш спиниться на хвильку – і в дорогу.
Летить у вікна чар осінніх рун,
Римує вітер слізні епілоги.
Моя свобода у полоні мрій…
Щодня втрачаю і знаходжу знову
Твій вічний сенс – примирення стихій,
І цю любов, солодку і тернову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529630
дата надходження 13.10.2014
дата закладки 14.10.2014
О, мій маестро зоряної музики,
Що ллється словопадом золотим!
Для мене краще залишайся музою.
Не знаючи, любов мені прости.
Наповнений слізьми колодязь істини.
Долаючи вогонь душевних битв,
Іду до тебе римами тернистими,
О, мій скрипалю щастя і журби…
Зціли натхненням і цілунком вічності,
Мій сонцекрилий лицарю пера.
Одним розмаєм наші сни заквітчані,
Ми шовком слів один зіткали рай…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511380
дата надходження 14.07.2014
дата закладки 29.09.2014
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=nsNkZG83Sek[/youtube]
Впали бузковi тумани на плеса, –
знову вернулася осiнь до нас;
Ваша величносте, Осiнь-принцесо,
Вас запросити дозвольте на вальс.
Крила багрянi, рожевi та жовтi
через тумани несуть в снiгопад;
знаю я: вальс не закiнчиться в жовтнi,
вальс поведе в листопад, в зорепад.
Щедра, прекрасна, i нiжно-небесна,
й світла, як Місяць в верхах молодий,
в платтях барвистих, мов казка чудесна,
Осiнь танцює свiй вальс золотий.
Створено 2,3. 01. 1987 року, смт. Брошнів (Івано-Франківщина)
Опубліковано: "Моя пісня". Львів: "Сполом", 2004. 120 с. - С. 91.
[i]Музика Василя Гринчука (відео)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477995
дата надходження 08.02.2014
дата закладки 26.09.2014
[b]ОСІНЬ[/b]
Осінь в лісах порозпалює ватри:
Клени, берези шаліють в екстазі!
Тільки недовго вже їй дівувати,
Світ дивувати безумством фантазій…
Осінь ночами чаклує дощами,
Осінь ночами чаклує вітрами,
Але ідуть її дні, як прочани,
До льодяного зимового храму.
Осінь пишається пишним убором,
Ніби дівчи́на до зустрічі з милим…
Білим укриє зима омофором
Жовтогарячої осені килим.
Віхола скоро у сніжнім завою
Тут закружляє в сумнім полонезі…
Та фантазеркою, а не вдовою
Осінь лишається в світі поезій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525651
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 25.09.2014
У мене є дах і стіни...
У тебе - земля, окопи,
вогонь, рубежі, руїни…
А дощ восени наскоком,
і сльота і вітер зимний,
і ночі важкі повіки...
Свинцево десь вибух гримне -
не сплять вороги-шуліки.
У мене обід, вечеря...
У тебе - скупий окраєць…
Й розчинені навстіж двері
душі - сам-один, як палець
під Богом й перед війною,
із вірою в побратима...
Стискаєш судомно зброю
стежиною пілігрима…
У мене суєтна тиша.
У тебе - громи і гради...
Історію час нам пише
про жертви, любов і зраду,
і кроки до України,
а може самих до себе…
Мене не рятують стіни.
Тебе - притуляє Небо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525459
дата надходження 24.09.2014
дата закладки 24.09.2014
І не мариться вже, і не сниться
Солодкаво-серпнева імла...
Теракотова спритна лисиця
Павутинку хвостом замела.
І припудрились міддю дерева –
Хоч дивуйся обнові, не вір!..
Срібнодзвонить печаль кришталева
В пасмах річки прудкої між гір.
Ще бринять у квітках медоноси,
Допиваючи літній нектар,
Відшептали у полі покоси,
Буйні трави обстриг перукар.
І заплів золотаву пшеницю
У сухі шурхотливі снопи.
Де-не-де розілляв багряницю
Щедрий вересень. Чуєш, поспи,
Моя ду́ше натомлена, квола,
Відпусти ці тривоги й жалі!..
Даль осіння, немов захолола,
Пригинає печаль до землі.
І у сяйвом наповнену шпарку
Виє протяг, пече до кісток!..
На розписаний вижухлий аркуш
Опустився кленовий листок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521102
дата надходження 03.09.2014
дата закладки 03.09.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.08.2014
Ще крок до перемоги, мій народе,
Один лиш крок, але який важкий!..
Нема шляхів широких до свободи,
Лише тернисті і вузькі стежки.
Ще подих до омріяного волі!..
А поки задихаються в димах
Твої калини, верби і тополі,
Твої багряні маки у житах...
А поки кров'ю скроплена землиця
Щодень палає в лютому вогні
І роздирає грізна блискавиця
Блакить небес. І гинуть у борні
Твої сини за правду незбориму,
Бо голос крові праведний не вщух!
Під обстрілами в гіркотинні диму
Гартується незламний їхній дух.
Ще крок до перемоги, ще лиш подих,
Одне зусилля – хай і надважке –
До справжньої свободи, мій народе,
Бо згине зло лукаве й нетривке!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519313
дата надходження 24.08.2014
дата закладки 26.08.2014
Хлюпнула осінь багрянцю
В літній притишений сад.
Клич мене, серпню, до танцю
В цей вогняний маскарад!
Пишні оливкові крони
Вкрив золотавий пилок,
Листя, неначе дублони,
Жевріє поміж гілок.
Зранку молочні тумани
Пряжить вологий ефір,
Лускають стиглі каштани,
Гепають на кашемір.
Яблук медові плафони
Сіють лелітки дрібні...
Скирти вляглись, мов бізони,
На обгорілій стерні.
Поле поголене гладко,
Серпень щетину зібрав...
Хто ти, руденьке хлоп'ятко
В купелі пряних отав?
Первісток осені? Промінь,
Вкраплений в пізні листи?
Серце в раптовій судомі
Скапує медом густим.
Сонце мольфарить над лугом,
Крильця лоскоче джмелю...
Будь мені, вересню, другом
Й тим, кого щиро люблю...
Тим, хто не тішився цвітом
В буйному морі весни,
Всім, недолюбленим літом,
Вколеним жалом війни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519453
дата надходження 25.08.2014
дата закладки 26.08.2014
[img]http://www.ledi.lt/vartotoju-galerijos/1153_beach_girl_sea_summer_sun_favim_com_49347_large_jpg.jpg[/img]
Дівчинко, ти – океан, що навиворіт!
Тиша назовні і буря всередині.
Серце сльозами солоними вигорить,
Та все одно очі в небо підведені.
Што́рмами доля розгойдує дні твої,
Мов паперові тендітні кораблики,
Знову підставиш бліді щоки вітрові!..
Ми зі світами своїми, мов равлики:
В декого зовні будиночки-мушельки,
В декого – мікросвіти, мов галактики,
Гори такі, що нікому не зрушити!
Хтось в океані малесенькі клаптики
Облюбував, засадивши оазами,
З Богом говорить у тиші намоленій,
Хтось за гіркими словами-образами
Прагне сховати думки свої зболені.
Дівчинко, ти ─ океан, що навиворіт,
Равлик із мушлею-світом всередині.
Доля людини – у вічному виборі,
Поки приціли ще тільки наведені…
Поки немає межі неповернення,
Вільні думки у польоті високому,
Світла душа ще нічим не осквернена –
Ні гіркотою провини, ні докором…
Будь комусь мрією, доброю, чистою,
В хащах болотних водою прозорою!
Може, якщо не зламаєшся, вистоїш,
Станеш корабликом, станеш опорою...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515125
дата надходження 02.08.2014
дата закладки 04.08.2014
Напиши мені, друже, про Бога,
Мейлом скинь усі координати:
В соцмережах який має логін
І який позивний Його в чатах.
Скажи, що публікує у статус,
Чи Він пости коментить у френдів,
Чи святкові засвідчує дати
На світлинах із пляшкою бренді.
Чи вживає у бесідах сленги,
Чи вкладає у месиджі лінки,
Модні чи відслідковує тренди,
Моніторить які Він сторінки.
Офіційне яке Його лого,
Як відноситься до плагіату.
Напиши мені, друже, про Бога,
Я про Нього не знаю багато.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514392
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 31.07.2014
На днях хоронили солдата
З АТО. Усього двадцять три
Над гробом схилилася мати
І дві молоденькі сестри
І кожен казав, як годиться
Лунали красиві слова:
Комбат, вояки, очевидці,
Священник, сільський голова
А мати дивилась на тіло
І слів тих не чула чомусь
Лиш зболено так шепотіла:
"Синочку!.. Павлусю!... Павлусь!.."
"Кровинко моя... Мій синочку...
Вставай!.. Пробудись!.. Ти не вмер!
Для кого я шила сорочку?..
Для чого ми ́ жити тепер?.."
А далі немов заніміла
Неначе урвалась струна
Коли, мов кораблик, поплила
Двором дерев ́яна труна
Стояла заплакана мати
І дві молоденькі сестри
Із сином простилися, з братом
Навік. У його двадцять три
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514441
дата надходження 30.07.2014
дата закладки 31.07.2014
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/424500f448d4487056258b2980ca7ac4[/img] [img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/6e9161f35bbb548c840bc8d49a3efd45[/img]
Прадавній лісе, вкрий і прихисти
Нас, пілігримів, у своїй дрімоті,
Де сивих гір потріскані хребти
Ряхтять на сонці, ніби в позолоті.
Тут зупинився звичний часоплин,
Мов збився з ритму суєти мирської,
В затишші хвойно-букових гардин
Гриби собі дрімають в супокої.
Вузенька стежка мохом поросла –
Ступати м'яко, мов по ковроліні,
Янтарним воском скапує смола
І мерехтить у теплому промінні.
Застигла брила ве́тха, мов ковчег,
Посеред моря зелені і моху,
Грайлива річка піниться, тече
Отарою овець з переполоху.
Фарбує день медовим олівцем
Прозорі хвилі, схожі на цирконій.
Тут кожен з нас – тендітне деревце
У мудрого пралісу на долоні.
П'ємо ковтками спраглими озон,
Вростаємо у пам'ять корінцями.
Могутня скеля, дужа, мов бізон,
Згори до себе манить манівцями.
Тут по обіді небо в молоці
Купає соснам чубчики колючі,
Важкі думки летять, мов камінці,
У пащу прірви зі стрімкої кручі.
І вже душа, просвітлена, легка,
В обіймах лісу наслухає го́вір.
Чиясь міцна невидима рука
Збиває хмар подушечки пухо́ві.
Така краса, аж розум солодить,
Очима не вловити всю палітру!
Тримаємось думками за блакить,
А крила – невловимі руки вітру!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513829
дата надходження 27.07.2014
дата закладки 27.07.2014
Ходити по лезу
щодня
видивляючись прірві у вічі...
Вкладатись у ліжко
щоночі,
неначе в провалля химер...
І знову чекати,
вслухатись,
молитись і
важити тричі
кожнісіньку думку,
і чутку,
і здогад...
І поки не вмер
ще мир остаточно
на цьому хиткому
житейському полі,
збирати краплини
зі сліз,
що у горлі
застрягли клубком,
щоб ними гоїти
затерплі серця
замордовані
болем,
надривно
плекаючи совість,
кривавим
війни молоком...
Кричати у пустку людей,
поміж гомону дня
і безсоння -
безглуздя...
Допоки?
Навіщо
громадити в душу гріхи?
Калічити серце
об лезо життя...
Днесь
лягає на скроні
сизе мрево смирення
і квилить,
як в небі журливі птахи...
2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513324
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Це просто біль… від того… що зима
Накриє снігом найцінніші квіти…
Це просто біль… від того… що нема
Шляхів простих… а ми – лиш тільки діти…
А ми з тобою – просто два світи…
Ще простягаєм так невміло руки…
Ще мої груди нині пестиш ти…
Та понад нами вже кружляють КРУКИ…
Це просто біль від того… що тепла
Нестерпно мало у твоєму… досить…
А чи від того… що моя весна
Не переможе цю багряну ОСІНЬ…
Це просто біль від того… що світи
Непройдені… непрощені… невмиті…
А ще від того… що твої вітри
Зметуть стежки над прірвою у житі…
Це просто біль від того… що світи
Летять собі… а ми такі безсилі…
Та все ще… незбагненно молоді…
Нестерпно юні… і до сліз красиві…
Це просто біль… від того… що нема…
І знаю я… ніколи вже не буде…
Нестерпний біль… від того… що ЗИМА…
А ми з тобою – лиш… звичайні люди…
……і…..не спинити………………………….
……і……не перейти……………………………
…….летять……………Світи…………………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513368
дата надходження 25.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Вже не так, сьогодні вже не так -
Не болить від кулі в грудях рана.
Весь перебинтований, у швах -
Злу наперекір - живий, кохана.
Ще не час, сьогодні ще не час -
Не вмивай слізьми за мною землю.
Я був, є і буду поміж вас,
Я вогонь пройшов, вогонь я стерплю.
Хоч ще раз, сьогодні хоч ще раз
Подумки до тебе я прилину.
Пам'ятаю твій чіткий наказ -
Виконаю, зможу — не загину.
На війні — завжди як на війні -
Балансуєш на межі безодні.
Зріє сила в погляді німім -
Лиш не зараз, тільки не сьогодні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513306
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 25.07.2014
Криваві жнива на моїй волелюбній землі,
Що стала, немовби розпечена лава на дотик...
Тут замість ракет агресивних прості журавлі
Із давніх-давен розтинали небесні висоти.
Тут ґрунт засівали не гільзами – чистим зерном,
Леліяли хліб, а не покручі Буків і Градів,
Тут завше стрічали смачним калачем і вином,
Бо здавна велось, як у всіх: чим багаті, тим раді.
Тут вчили синів не тримати в руках автомат,
Не битись за землі чужі, а свою боронити,
Щоб кирзовим чоботом жоден докучливий "брат"
Святині вкраїнські зухвало не смів очорнити.
Тут вчили любити і спадок батьків берегти,
Тут пісня й молитва кріпили в думках і у праці...
Допоки не вдерлись до рідної хати "брати" –
Загарбники вільних і духом нескорених націй!..
Криваві жнива – небувалий рясний урожай...
Втішайся набутком, кульгава беззуба потворо!..
Чи є у жадобі твоїй ненаситній межа,
Чи знайдеться світло, що здатне поглинути морок?
Ще визріє хліб у напоєній кров'ю землі,
На чорній золі проростуть чебреці й матіоли...
Та вбиті життя – заблукалі навік журавлі –
Із вічного вирію вже не повернуть ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513225
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 24.07.2014
Це не люди, і навіть не звірі -
Звірі звірства такого не вчинюють...
Загоряються новосузір*я
Там, де рідні від горя причинніють.
І впиваються в очі тим нелюдам,
Що вовками за гроші схопилися.
Юродивий витягує неводи,
Удоволено зводячи вилиці.
Розчинили на зраді відпущення
Вузькочолі поборники темного.
А над нами загусли відлуннями
Жахні тіні єства кожноденного...
Озвіріло не тло, не історія -
Сатанинськи реве теперівщина!
На Землі Українській - мордовія!
В кожнім серці - скровавлена тріщина...
То не люди, то навіть не звірі -
Звірина знає тільки кормитися.
Плачуть явлені новосузір*я,
Просять вірити нас і молитися...
(17.07.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512869
дата надходження 22.07.2014
дата закладки 23.07.2014
Смаглявий липню, вдячна за тепло,
За карамельну спеку полудневу,
Що цілувала бронзове чоло
У тиші парку мовчазному леву.
За бірюзову свіжу акварель,
За кужіль хмар, що випряли світанки,
І за медово-сонячний коктейль,
Розлитий у квіткові філіжанки.
За огнедишні пасадоблі гроз,
За мантри вітру у густому житі,
За хвиль атла́сних лагідний гіпноз,
Що дарував такі чуттєві миті!
За органзу духмяних вечорів,
За кастаньєтне брязкання цикади,
А ще – в густому сяйві ліхтарів
Арабки-ночі профіль шоколадний.
За поцілунків присмаки хмільні
На задніх крі́слах пізнього трамваю!..
Коли прийдуть осінні тихі дні,
На самоті я все це пригадаю.
Перегорнувши спогадів альбом,
Зап'ю́ солодким чаєм ностальгію...
За липнем липа плаче за вікном –
Вона, як я, прощатися не вміє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512644
дата надходження 21.07.2014
дата закладки 21.07.2014
Якщо завтра не зійде сонце
І настане довічна темінь,
Буде простір пекельно чорним,
Наче в пащах космічних дір –
Все одно я прийду до тебе
У грозу, в ураган, крізь терні,
Щоб тримати тебе за руку –
Ти чекай лиш, надійся, вір!
Якщо завтра не зайде сонце
І настане одвічне світло,
Яке зробить яскравим світ твій,
Мов прожектор на стежці в рай –
Все одно я прийду до тебе
Без страху́, що мене засліпить,
Щоб водити тебе за руку –
Ти надійся лиш, вір, чекай!
Якщо завтра не прийде завтра
І настане сьогодні вічне –
Ні на мить не впадай у відчай
Та не хмур на чолі брову.
Все одно я прийду до тебе –
Обіймемося міцно-міцно,
Посплітаємо наші руки
Швидше аж на одну добу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511543
дата надходження 15.07.2014
дата закладки 16.07.2014
Сьогодні в мене духовна проза зі слів, які вишукую в своєму серці. Тулю й пригортаю до себе зволожений сльозами білий аркуш і посилаю до висот Всевишнього слова молитви матері. Сьогодні неримовані рядки, а лише ритмічний стукіт серця. Воно ж у мене сильне і напрочуд щире до кожного із вас, бо пригорнула б цілий світ.
Моя поезія тепер замовкла, як замовкає день, коли його поглинає ніч. Я не знаю, яких ще слів відшукати. Відкривати словник, щоб збагатити запас мови? Так, зараз я недостатньо можу зосередитись, щоб знайти правильні слова, щоб віднайти молитву, яка дає міць і силу над ворогами. Книжок у мене багато, було б стільки любові у людей! Знову читаю вдумливо захисні Псалми, гортаю сторінку за сторінкою…
Годинами ходжу по кімнаті і не знаходжу душевного втихомирення. Очі шукають порятунку, а серце – спокою. Єдиний Бог, тільки Єдиний Бог все може, - повторюю, як навіжена. На поличці біля малих образів знаходжу в себе Стрітинську свічечку і тішуся, наче вперше вона така дорогоцінна. Тепер ця річ для мене дорожча за все золото світу. Беру її, як святиню і запалюю…
Чомусь я завжди купляла лише зелені свічки, як символ природи. Певно з весною порівнювала і всім живим. Але зараз мені не до цього. Нехай все росте і родить на цьому світі, - шептала я. А ще: Спаси та помилуй, Боже, всіх діток, котрі охороняють кордони України! Ангеле Хоронителю, захищай наших воїнів в зоні АТО! Болить серце за кожного сина, чоловіка, батька, а за своє рідне чадо, мою кровинку - найбільше.
Андрій - гарне ім'я. Так називався первозванний учень Христа. Я завжди виховувала сина бути чесним, працьовитим і поважати людей. Я не вчила його вбивати! Навіть коли він в дитинстві ненароком вбив курку, що вилетіла на виноград, дістав від мене доброго ляпаса по шиї.
- А от уяви, що це людина, а не курка?!, - кричала я. А він стояв, як вкопаний, на одному місці і все говорив невинно: "Мамо, я хотів її зігнати"...
Я вчила його світлих почуттів, але не наскільки, щоб бути добровольцем в зоні АТО. Який же він у мене відповідальний, аж сама собі не вірю. Та я ж сама його вчила бути таким. Я його вчила бути Людиною з великої букви. На днях він мені сказав: "Мамо, я не буду "косити", я не вмію цього робити". Так, я згідна з ним. Але ж боляче, так боляче! Звідки в мене ці кляті сльози з'являються. Я сильною була все життя. Я вмію чоловічу роботу робити. Я вмію сміятись невдачам і вірити в мрію. Навіть коли з "одним підбитим крилом"…
Але ж зачепили за саме найдорожче, сокровенне. Він – єдиний!!!
Хапаюся за кожне слово і запевняю себе: "Я вірю, все буде добре!". Андрієві передали в посилці маленьку фарфорову статуетку Божої Матері. З нею дідусь Іринки, дружини сина, пройшов всю світову бойню і повернувся живим додому. Іринка чекає його та й дітки вже хочуть бачити батька.
Ходжу, немов маятник, і не знаходжу спочинку. Тільки мамина молитва може перевернути горе, тільки мамине серце може відчути найбільший біль. Гоню думки про найстрашніше, лише світла віра в перемогу тримає мене.
Сьогодні я не буду спати. Хіба ж матері сплять, коли їхні діти на війні? Моя душа пише поезію, яку рубцюю на своєму серці. Не скорюся ніколи, бо народилася українкою. Я знаю, що я вперта і любов до України ніхто не зможе відібрати. Любов сильніша за всі багатства земні. Яку вартість має золото чи розкіш?...
Моя поезія вище матеріального. Моє життя – прагнення досконалості в Бозі. Лише Господь подає кожному руку, «витягує з тенет птахолова".*
Сьогодні мені пишеться по-іншому. Як вмію, як можу, і як вірю... Молитва матері – найсильніша!
Господи, допоможи нашим дітям повернутися живими!
Всевишній, пошли миру і спокою рідній землі!
http://youtu.be/BQuLAPJq1b0
http://firtka.if.ua/?action=show&id=55603
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510519
дата надходження 10.07.2014
дата закладки 11.07.2014
Спочатку був дощ. Потім липень став липнем.
Пеклися маршрутки на асфальту плиті.
Здавалось, що сонце ніколи не зникне,
що ночі не будуть такі золоті.
Але напливали, мов затінки в спеку,
як айсберги чорні -- рятунки надій.
Слова, що спішили в сподівану мекку
будили безсоння, мов сліди на воді.
І сни бунтували, але, хто їх слухав,
як серце стрічало буденні дива.
Немовби злітало щось голубом-Духом
в незграбні, безкрилі, та щирі СЛОВА,
наповнивши змістом украденим в міста
із лона мостів і омертвлених стін...
І снилась - не снилася діва пречиста --
де я біля образу Її колін...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508727
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 11.07.2014
Ну от. Тепер я старша ще на вірш.
А ти іще на вірш від мене далі…
Як постріли у душу – галас тиш.
У скриньку серця – листопад печальний.
Ти вільний, хай у прозах, і чужих…
А я – повік заручниця образи.
Вона – і муза, і щоденний гріх.
А спогад, як лихвар скупого часу.
У віршах він спинився і помер.
І літерами смуток сльози ронить.
На гріх я стала старшою тепер,
Бо думати про тебе – заборона.
Любові я не випишу повік.
Сувої – ніч, а спогади – чорнило.
Розлука стала довша ще на вірш,
І всю мене у собі розчинила…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507384
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 26.06.2014
Молитва сильніша за атомну зброю,
за полчища грізні зомбуючих війн.
Хай краще в нас буде поменше героїв.
Герої загиблі, а ми ще живі.
Щоб менше було в нас ридань материнських,
вдовиних й сирітських жахаючих сліз,
до Бога, народе, молись український
і випроси мир для своєї землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507247
дата надходження 25.06.2014
дата закладки 25.06.2014
[img]http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/8/101/640/101640858_Stanislav_Sidorov__TuttArt___9_.jpg[/img]
[i]Дожди, как жизнь, всегда разнообразные...
Нет в жизни одинаковых путей...
Как судьбы у людей, бывают разные...
Так и характер разный... у дождей... [/i]
[i]автор: невідомий, на вірш натрапила в інтернеті[/i]
Буває дощ тонкий, мов павутинка,
Ковзне по шкірі лоскотом легким ─
І невагома вовняна хмаринка
По небу розтечеться, як вершки.
Буває дощ насуплений, понурий,
Заторохтить по плитах черепиць,
Деревам розкуйовдить шевелюри,
Неоном навіжених блискавиць
Розріже небо, кашляне громами
І в сиві пасма щільно заплете
Веселку кольоровими стрічками,
Розсіє в полі мрево золоте.
Буває дощ веселий і грайливий,
Або ж мінорний, тихий і сумний:
То награє піднесені мотиви,
То ностальгує в дотику струни.
А ще буває ніжний, мов романтик,
Вінки сонетів пише на шибках!..
Тополям розплете шовкові банти,
Сховається хлопчиськом у кущах
І радісно хіхікає, бешкетник,
Крізь зуби цідить іскорками сміх!
То розсипає жменями монети,
То затрубить у кришталевий ріг.
Дощі бувають різними, як люди:
У кожного свій норов і струна,
Свої ескізи, нариси, етюди,
Свій почерк і космічна глибина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506834
дата надходження 23.06.2014
дата закладки 23.06.2014
Вірш зі збірки " Наодинці зв словом" став піснею. Сам собі режисер викладає на свою сторінку оновлене творіння)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506669
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 22.06.2014
Останній вірш. Думок гарячий біль.
Палац вітрів зруйнований прозрінням.
Душа вагітна тишею безсиль.
У серце ж без гріха – летить каміння.
Останній грім розірваних небес.
У літерах-дощах – печальна сповідь.
Не прийме жодна із твоїх адрес
Дарунку запізнілої любові.
Останній Рим ілюзій упаде.
І винесе сумління грізний вирок.
А спокій... Не знайду його ніде.
Та відпущу рядки в далекий вирій.
Останній лист у вічність – епілог,
Тускніє дрібно-зоряний мій почерк.
Не буду я у списку перемог.
А ти не вчиниш цей блаженний злочин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505213
дата надходження 14.06.2014
дата закладки 19.06.2014
Діду-діду, лавка захолола,
Зачекалась в затінку на вас...
Журна вишня схлипує спроквола
Під скрипучий вітру контрабас.
Все минає: час, події, люди
В цій хиткій нестримній суєті.
І невже отак воно і буде:
Перетне межу на самоті
Кожен з нас, лишивши після себе
Невигойну траурну журбу?
Ще не раз запалиться крайнебо,
Сповістивши про нову добу...
Ще не раз дощі свої етюди
Відіграють клавішами стріх...
Та чиєїсь зірки вже не буде,
Тільки попіл - сивий, наче сніг.
Розтривожать душу мідні дзвони,
В голосінні вдарять у блакить!..
Діду-діду, стежка захолоне,
Заростуть в минуле рубікони,
Тільки пам'ять час не спопелить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505967
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 19.06.2014
А що насправді в звуках цих… люблю…
Не розумію цього слова суті…
Так ніби я над прірвою стою…
Й збираю кульки ефемерні ртуті…
Так ніби вітром тополиний пух…
І почуттів накотиться лавина…
Один невірний рух… і на краю
Уже не я … а тільки половина…
Тому ніколи не скажу люблю…
Щоб не звучало це люблю банально…
Падіння мить… І серце я ловлю…
Вітрами пошматоване безжально…
Дощами… сонцем… росами впаду
На дні утопій… на краю Феміди…
Візьму за руку… й просто приведу
Тебе у ті сади Семіраміди…
Нехай вони відкриються тобі…
Оті долини африканських прерій…
І зникне сум… що жив в твоїх очах…
Розіллється на тисячі містерій…
Відчуєш прохолоду тих алей…
Моїх долонь вологу і сердечність…
І ту ледве вловиму паралель…
Яку ми називаєм безкінечність…
Бо скільки ще ходити треба нам
Стежками болю...відчаю... обману…
Як безнадійним двом мандрівникам…
Відкриється нам берег океану…
Облиш шляхи… якими ти пройшов…
Я проведу тебе по лезу скелі…
Насправді як основу із основ…
Ми віднайдемо воду у пустелі…
І не проси сказати те… люблю
Серед бетонів… пустоти… і бруду…
Щоби не прозвучало те люблю…
Як вирок всьому… ким була і буду….
Бо що насправді в звуках тих… люблю?…
Не поясниш ти цього слова суті…
Бо я насправді в ночі на краю…
Збираю кульки… ефемерні… ртуті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505815
дата надходження 18.06.2014
дата закладки 18.06.2014
Гомонять крадькома на дахах уночі наші душі,
Що втекли крізь вікно, не упевнившись чи ми поснули.
А безсоння натомість тримає за горло і душить,
Ще й Морфеєві ангели взяли сьогодні відгули.
Обговорюють похапцем, шепчуться, що з нами стало:
Чи злякалися ми, чи відмовились вірити в чудо;
Як гарячі серця сформувались в холодні кристали;
Чом засуджені на самоїдство Страшним Самосудом?
Зрозуміли сердешні причину – бракує Любові!
Полишали дахи, повернулися знову у спальні,
Щоб до пізнього ранку крутити нам сни кольорові
Як ходила Землею Любов між людей тріумфально.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505717
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 18.06.2014
Вірші і кліп - Олексій Тичко
Виконання і запис: Володимир Сірий (Рідний)
http://www.youtube.com/watch?v=Mwm44XxRJSA#t=20
=======================
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=Mwm44XxRJSA#t=20[/youtube]
Дивлюся фото з поруділими краями,
Дитячі лиця, не впізнати - хто є хто.
І на папері, і у пам’яті є плями,
Хоча минуло сорок років, а не сто.
І де ви зараз усі діти зі світлини,
Які стежини протоптали по землі?
Чекали «пташку» і ображені застигли,
Бо не діждались… Ще наївні і малі.
На жаль, ми гості, тимчасові в цьому світі
Гортаю фото - ви живі , чи уже ні?
І тільки згадки на папері ніжно-світлі,
Беззвучно плачуть, бо сумують у мені.
Приспів
Розрісся бузок і акація біла,
Торкаються неба уже явори.
Це часу хода все змінити зуміла,
І ми не такі, як в дитинстві були.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505653
дата надходження 17.06.2014
дата закладки 17.06.2014
Крі́зь бірюзові скельця
Сонце, неначе лайм.
Слухаю ритми серця,
Літо в мені онлайн.
Зві́льна* сотаю стежку
Через густі лани.
Вставивши свіжу флешку,
Червень гортає сни.
Хвилі, немов позлітка,
Весело шурхотять,
В радощів - безлімітка,
Сонцю кричу: "Дай п'ять!"
Тепла його долоня
Лине навстріч моїй!
Цідить сонливий сонях
Промені поміж вій.
Крізь бірюзові скельця -
Неба аквамарин,
Між децибелів серця
Вібротони́ судин.
Шепіт морської піни
В мушельках теплих вух,
Скелі, як бедуїни,
На трав'яний кожух
Сіли лічити хмари
Крізь золотий пилок.
Проблиски, мов динари,
Сиплються між гілок.
В турці парує кава,
Наче арабська ніч.
Сонце моє русяве,
Клич за собою, клич...
Літо моє, не сердься,
Вітер у голові!
Крізь бірюзові скельця
Фарби, немов живі!
[i]*Звільна - повільно.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503438
дата надходження 05.06.2014
дата закладки 16.06.2014
Шукаю забуття у літній ночі,
У хвилях неба...
В зоряних вітрів
Благаю помочі...
Мовчать високі зодчі -
Мабуть, так високо моїх не чутно слів.
А тут безмір'я фальші та облуди!
А тут безмежжя підступу і зла!
О, хто такі ці тіні вперті?
Хто ці люди,
Котрі випалюють усю мене до тла?!
І хто Боги ці - безголосі пави?
На хвилях неба темні катери...
Шукаю забуття...
Вгорі, на переправі,
Мовчать, як завжди, зодчі, зорі і вітри...
(10.06.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504558
дата надходження 11.06.2014
дата закладки 12.06.2014
1
Поет/людина
-------------
Щоб дістатися джерела, потрібно пливти
проти течії.
Станіслав Єжи Лєц
Великий скарб - душевний спокій
чи осягнути нам дано?
Йдемо убрід. Ріка глибока.
Думки затягують на дно.
Знов тет-а-тет. Поет й людина.
Чи я це ти, а ти це я?
Чи ми одного половини?
Знов атакує течія.
Не звикли йти за течією
ні я, ні ти, ні наше "Я".
Йдемо дорогою своєю.
Не зіб'є з ніг нас течія.
2
* * *
Йду проти течії дощу.
За течією йти не звик.
А світ волає: відомщу!
І дуже хоче, щоб я зник.
Та поки йду наперекір
супроти течій і вітрів -
терни лишаються від зір
і не вмовкає серця спів
(...ДАЛІ БУДЕ...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504748
дата надходження 12.06.2014
дата закладки 12.06.2014
Тихо, тихо на землю спадає
промінь сонця, такий молодий,
і над всім возвеличено сяє
Святоюрівський верх золотий.
Гожий вітер по місту гуляє,
в небо чисте летить журавель,
дню новому назустріч ступає
древній град українських земель.
[i]Приспів:
Доброго раноку тобі, батьку Львове,
древній граде вкраїнських земель!
Доброго раноку, стодзвонна любове,
білокрилих надій журавель![/i]
Так дбайливо, мов ока зіницю,
в щедрих лонах своїх бережеш
пишні храми й величні дзвіниці,
стіни древніх палаців і веж.
Б’є старий по-новому годинник –
серця твого то віще биття;
сяйвом світлим взаємин родинних
величається в тобі життя.
[i]Приспів.[/i]
У розвоях кварталів зелених
зримі помисли твоїх творців:
вміння зодчих, і мудрість учених,
й невичерпні таланти митців.
В передзвонах тролейбусних ліній
солов’їний вінчається спів;
у єдиній сім’ї нововільній
ти веселкою квітня розцвів.
[i]Приспів.[/i]
Тихо, тихо на землю спадає
промінь сонця, такий молодий,
і над всім возвеличено сяє
Святоюрівський верх золотий.
Де розбризкують сяйва фонтани,
даю волю найкращим словам:
доброго ранку Вам, любі львів’яни,
щастя-долі бажаю всім Вам!
[i]Приспів.[/i]
Створено 10 - 26. 05. 1986 року, м. Львів
Опубліковано: "Моя пісня". Львів: "Сполом", 2004. 120 с.
С. 5 - 6.
[i]Музика Семена Карпи[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502150
дата надходження 30.05.2014
дата закладки 03.06.2014
(вінок сонетів)
1.
В античному саду гріхи доспіли,
Їх жадібно збирав голодний люд.
Плодами зваб втішалось кожне тіло,
А душі мерли від отруйних пут.
Тим оргіям земним боги раділи,
Плануючи усім жахливий суд.
Та люди і донині не прозріли,
І п’ють із чаші зла солодкий бруд.
А мудрість у лахмітті самозречень
Жебрачкою блукала по світах.
Приходила невчасно й недоречно,
Цнотливістю бентежила невдах,
Хоч гріла віра їй кістки старечі,
Неправдою заріс камінний шлях.
2.
Неправдою заріс камінний шлях.
Яким ходили воїни й народи.
Шукали люди у чужих слідах –
Хто істини, а хто – винагороди.
Та всі перетворилися у прах,
На ньому протиріччя щедро родять,
А правда – у колючих бур’янах,
І лютий меч скосив зерно свободи.
Збивала мудрість ноги об ганьбу,
І руки в жилах від безсилля мліли…
Олімп давно про неї вже забув,
А смертні, від жорстокості сп’янілі,
Продовжували марну боротьбу.
Тьмяніла правда перед культом сили.
3.
Тьмяніла правда перед культом сили,
Бо люд кумирів обирає сам.
Гріхи йому молитви шепотіли,
Спокуси будували скверний храм.
Статут природи – основне мірило
Канонів диких і абсурдних драм.
І навіть мудрі божевілля пили,
Вихлюпуючи відчай із пера.
Жерці розпусти моляться порокам,
Олтар гріхів огидою пропах.
У воїнів – боги завжди жорстокі,
Їх образи таять величний жах.
За покликом безумних лжепророків
Несла у бій жадоба чорний стяг.
4.
Несла у бій жадоба чорний стяг,
Бо з волі Зевса – грізного тирана –
Програли у божественних боях
Атлант і Прометей – боги-титани.
Один тримає небо на плечах,
Страждає у невидимих кайданах.
А іншого карає хижий птах,
Сльозами людства кровоточить рана.
Якщо немає правди між богів,
То як можливо людям жити в мирі?
Хто розгадає суть священних слів?
Чи є спасіння у сумнівній вірі?
За відданість дарують лютий гнів
Їх ідоли, в гордині скам’янілі.
5.
Їх ідоли, в гордині скам’янілі,
Насититись безумством не могли.
В людей у жилах пристрасті кипіли,
Чесноти вкрила пелена імли.
Як точать черви цвіт невинно-білий,
Що вже не знає дотику бджоли –
Пороки юні душі полонили,
А мудрість не діждалася хвали.
Щасливий той, хто розумом убогий,
Хто по тернистих не ходив стежках,
Шукаючи до істини дороги.
Щасливі ті, хто у чужих гріхах
Трагічного не бачать епілогу,
Не чують неминучий смертний крах.
6.
Не чують неминучий смертний крах
Раби і дурні, що нагі душею,
У долі не благають більших благ.
У корені зав’ялились ідеї.
І дух свободи у ярмі зачах,
Дістала кривда дорогі трофеї,
І золото – ціна усіх звитяг –
Бездарний автор злої епопеї.
Щасливий той, хто істини не знав,
Кому жорстока правда не боліла,
Хто шмат черствий у спокої жував,
Хто розум не виплакував чорнилом.
Бо не мінявся світовий устав,
А мудрість все жебрачкою ходила…
7.
А мудрість все жебрачкою ходила
Туди, де ткалось плетиво спокус,
Де в голоді марнів Пегас безкрилий,
Поети скніли на могилах муз,
Де мрії нездійсненні миготіли,
Де місяця ріжок у сонце вгруз,
Де кров’ю заплямоване світило
Пекельно рвало піднебесний шлюз.
Хотіла мудрість стати молодою,
Про щастя ворожити на зірках,
Скорити світ граційною ходою,
Забути назавжди про біль і страх…
Та люд її залишив поза грою –
Буяла дикість у гнилих серцях.
8.
Буяла дикість у гнилих серцях,
Розбещених у розкоші та блуді,
Кривавий Колізей збирав аншлаг –
За злочини юрбу ніхто не судить.
Анархія жадоби і розваг
Свавільно-ницо панувала всюди,
В прекрасних нестаріючих садах,
Отруйним бур’яном зросли облуди.
Бо світ пішов дорогою гріха,
І рухається в прірву без упину.
О, доля людства – пафосно-лиха!
Джерела правди, чисті та дитинні,
Замулює гординя і пиха.
Але життя людське – лише піщина.
9.
Але життя людське – лише піщина
У хаосі космічної води.
На дно небес ведуть земні вершини,
І байдуже – летіти, чи повзти.
Людьми керують поклики тваринні,
Їх манять заборонені плоди.
Нікчемна перед Всесвітом людина,
Хоч до богів рівнялася завжди.
Хто пише для людей дурні вистави,
І як змінити їх абсурдний хід?
Для когось цілий світ – лише забава.
Його жадоба, ненависть і хіть,
Звитяга, велич, боротьба і слава –
Трагічна метушня, комічна мить…
10.
Трагічна метушня, комічна мить –
О, скільки в неї вкладено нектару,
Натхнення, і отрути, що п’янить,
Вина і крові, злочинів і кари!
Земних ілюзій нерозривну сіть
Майстерно зав’язав Олімп захмарний.
Жага протесту в німоті кричить,
Та утекти з цього полону марно.
Між днем і ніччю невідчутна грань,
Добро і зло злилися воєдино,
Набуло щастя кольору страждань.
Немає в тім ні честі, ні провини –
Душа – до зір, а тіло – до бажань…
Статут природи буде завжди чинним.
11.
Статут природи буде завжди чинним,
Його табу – солодшими за мед.
В багнюку розкидаються перлини,
Гучні пророки ждуть своїх комет.
Феміда ж не помилує невинних.
Сліпа вона, та чує дзвін монет.
Плете Арахна жертвам павутину,
І сходяться пороки на бенкет.
Мінялись імператори й герої,
Сріблили зорі сивину століть,
Та час на тілі людства ран не гоїть.
Нутро його, загноєне, болить.
Вкарбований інстинктами у крові,
Божественний рукопис не згорить.
12.
Божественний рукопис не згорить,
Зникають лиш переклади і форми.
Він увібрав безумство лихоліть,
Нащадкам передавши сталі норми.
Коли краса приховує огидь,
І грація наслідує потворність,
Буяє гордість, а сумління спить,
Сплітаються у душах біле й чорне –
Тоді приходить процвітанню край,
І падають держави на коліна,
Пекельним терном заростає рай,
Отрутою стають солодкі вина,
Панує ненаситність хижих зграй,
А створене людиною – загине.
13.
А створене людиною – загине.
Якщо не буде миру і добра,
Бо юні насолоди швидкоплинні,
А мудрість завжди бідна і стара.
Цей вічний маскарад ніхто не спинить,
Та може бути чесною ця гра,
Щоб ніж підступний не всадила в спину
Ганьба поразок і огида зрад.
Яскраві маски і вбрання строкаті
Закрили душі, як залізний щит.
Царі, паяци, генії, солдати! –
Усім гріхів напитися кортить!
Та все на світі вимагає плати,
Довівши долю до могильних плит.
14.
Довівши долю до могильних плит,
Заміють і тріумфи, і поразки.
Хто в долі був не раб, а фаворит,
Той навіть смерть перехитрити ласий.
Потік бажань приречених бурлить,
В передчутті смертельного екстазу,
Але пітьма миліша за блакить,
Коли єство людини гріх уразить.
Людська душа – це амфора без дна,
І скільки б каяття туди не лили,
Бажання не втамуються сповна.
Солодкий біль несуть отруйні стріли.
Шалено розродилася весна –
В античному саду гріхи доспіли.
МАГІСТРАЛ
В античному саду гріхи доспіли,
Неправдою заріс камінний шлях.
Тьмяніла правда перед культом сили.
Несла у бій жадоба чорний стяг.
Їх ідоли, в гордині скам’янілі,
Не чують неминучий смертний крах.
А мудрість все жебрачкою ходила.
Буяла дикість у гнилих серцях.
Але життя людське – лише піщина,
Трагічна метушня, комічна мить…
Статут природи завжди буде чинним.
Божественний рукопис не згорить,
А створене людиною – загине,
Довівши долю до могильних плит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502057
дата надходження 29.05.2014
дата закладки 29.05.2014
Хурделить пухом тополиним,
Лоскоче листя теплий сніг,
Немов сатинові перини
Настромлені на гострий ріг.
Така хурделиця січнева
На старті літа почалась,
Аж наіндичились дерева,
А гордий дуб, могутній князь,
Набравши пуху в сиві вуса,
Примружив очі - і як чхне!..
Верба полоще, як медуза,
Із вовни в'язане кашне.
І я дивуюсь, мов дитина,
Підвівши очі в голубінь,
Де тополина хуртовина -
Поміж янтарних мерехтінь
Тримає Всесвіт у полоні -
Така ангорова, така,
Мов лагідні твої долоні,
Мов оксамитова щока!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501823
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 29.05.2014
Ще серце чує шепіт мрій,
Та сон торкнувся твоїх вій,
І вечір в сутінках погас,
Прошелестівши: спати час...
Тебе покине самота,
Огорне тіло дрімота,
А за вікном – звичайна річ,
У небі світом править ніч.
Моя кохана, засинай,
У сновидіння поринай,
Дивись солодких ніжних снів,
Де я тебе до щастя вів.
Де палко в губи цілував,
Своїм коханнячком назвав,
Тугу пестощами змив,
Солодким шалом тіло вкрив.
Моя кохана міцно спи,
Хай сняться вранішні степи,
Гірський шумливий водоспад,
І в небі срібний зорепад.
Іскриться в висі сонцеграй,
Шумить весною щедрий гай,
І в море обрій тебе зве,
Там вітер милою назве.
І ні печалі, ні сльози,
Ніколи там нема грози,
Нехай в твоїх солодких снах,
Ніколи не приходить страх.
Нехай моя кохана спить,
Про все, що мріє хай їй снить,
Хай заколише колискова,
І віднесе у світ казковий...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151855
дата надходження 25.10.2009
дата закладки 29.05.2014
Не пишеться. А ніч – сліпа безодня.
Сплелись корінням у душі слова.
Старих казок змішались епізоди,
Казкар сердець любов не доспівав.
Не буде клятв. Навіщо пишні фрази?
Архіви болю збереже душа.
Даремно шліфувати слів алмази,
Бо сказано до мене все, на жаль.
Пером зірок оспівані омани.
Судом кохання виправданий гріх.
А серце – плід, що зірваний зарано.
Воно б кохало, та едем згорів.
Не напишу. А ти не прочитаєш.
І зійдуть чари перетлілих мрій.
І душу, перевтомлену від таїн,
Від сну розбудить запізнілий грім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501808
дата надходження 28.05.2014
дата закладки 28.05.2014
Убили сина. Гірко плаче мати.
За Україну він поклав життя.
Вітри по-вовчи залились виттям.
Убила звістка вибухом гарматним.
А чисті небеса мовчать трагічно.
Лиш – «мамо… мамо!» - квилить, як пташа,
Скорботна, та нескорена душа.
І «Сину… сину» - обізветься відчай.
Вставай, синочку! Скрізь весна буяє!
Та ні… Не встане. Міцно він заснув.
Зустрів хоробро кривду і війну.
Не плачте, мамо, він тепер у раї…
І знову правда кровоточить словом.
І знов на серці – невигойний слід.
Ніхто за мир даремно не поліг,
Їх кров цвіте трояндами любові...
[img]https://pp.vk.me/c540106/c540103/v540103939/1f391/6hDnytgl7LM.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501594
дата надходження 27.05.2014
дата закладки 27.05.2014
ИТОГИ
первого Международного литературного поэтического конкурса
«ДЕБЮТ»
Лауреатами конкурса стали 6 номинантов.
Номинация "ПОЭЗИЯ О ЛЮБВИ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ":
1 место — Тухватулина Мария Адильевна (г. Рязань, Россия);
2 место — Аджиева Динара Анатольевна (г. Симферополь, Крым, Россия);
3 место — Цветикова Светлана Олеговна (г. Рязань, Россия).
Номинация "ПОЭЗИЯ О ЛЮБВИ НА УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ":
1 место — Данилюк Наталья Васильевна (пгт Перегонское Ивано-Франковской обл., Украина);
2 место — Багрянцева Елена Юрьевна (г. Киев, Украина);
3 место — Мороз Ирина Николаевна (г. Киев, Украина).
Дипломанты Международного литературного поэтического конкурса «ДЕБЮТ» от издательства «ДОЛЯ» (номинация «Поэзия о любви на русском языке»):
— Бакуменко Оксана Владимировна (г. Сумы, Украина);
— Башурова Марина Олеговна (г. Гомель, Республика Беларусь);
— Казимирский Роман (г. Бар, Черногория);
— Коробихина Елизавета Денисовна (с. Турмасово Тамбовской обл., Россия);
— Кофанов Сергей Владимирович (пос. Хоботово Тамбовской обл., Россия);
— Маркова Ксения Борисовна (г. Тверь, Россия);
— Николаенко Анна Витальевна (с. Широкое Криворожского р-на Днепропетровской обл., Украина);
— Нилов Дмитрий Николаевич (г. Гомель, Республика Беларусь);
— Орлова Юлиана Михайловна (г. Севастополь, Крым, Россия);
— Панина Виктория Сергеевна (г. Тверь, Россия);
— Рева Ольга Владимировна (г. Горловка Донецкой обл., Украина);
— Тимонина Александра Владимировна (г. Ялта, Крым, Россия);
— Файзуллин Роман Халилевич (г. Стерлитамак, республика Башкортостан, Россия);
— Штакина Ирина Александровна (г. Скопин Рязанской обл., Россия).
Дипломанты Международного литературного поэтического конкурса «ДЕБЮТ» от издательства «ДОЛЯ» (номинация «Поэзия о любви на украинском языке»):
— Жусев Иван Васильевич (с. Полтавка Первомайского р-на Николаевской обл., Украина);
— Заворотная Анна Викторовна (г. Макеевка Донецкой обл., Украина).
Дипломанты Международного литературного поэтического конкурса «ДЕБЮТ» от журнала «Доля» (номинация «Поэзия о любви на русском языке»):
— Зорина Алиса Игоревна (г. Ялта, Крым, Россия);
— Извольская (Косенко) Алина Юрьевна (г. Севастополь, Россия);
— Люборосцева Анастасия Сергеевна ( г. Ялта, Крым, Россия);
— Нафеева Зера Марленовна (г. Симферополь, Крым, Россия);
— Смоляренко Анастасия Андреевна (г. Ялта, Крым, Россия).
Дипломанты Международного литературного поэтического конкурса «ДЕБЮТ» от журнала «Доля» (номинация «Поэзия о любви на украинском языке»):
— Аджиева Динара Анатольевна (г. Симферополь, Крым, Россия);
— Бойчук Роман Иванович (г. Ивано-Франковск, Украина);
— Егорцева Оксана Владимировна (г. Горловка Донецкой обл., Украина);
— Иванчишин Татьяна Ивановна (с. Попели Дрогобычского р-на Львовской обл., Украина);
— Колесник Марина Фёдоровна (п. Константинополь Велико-Новосёлковского р-на Донецкой обл., Украина).
Председатель жюри конкурса,
директор издательства «ДОЛЯ», гл. редактор журнала «Доля» В.М. Басыров.
Координатор конкурса,
редактор издательства «ДОЛЯ», редактор журнала «Доля» О. В. Прилуцкая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501290
дата надходження 26.05.2014
дата закладки 26.05.2014
1. Спочатку було…
Не сон страшний збудив від буднів душу
Майдан криваво закричав у серце
Дітей побили дикі пси скажені
й Тебе Мадонно що вагітна Словом
І я не зміг тоді сидіти вдома
здушили душу серця гнів і сльози
Хтось бив мене з середини кийками
й трощив ікони душ несамовито!
Я став не я тепер – мене мільйони
Ні не страшні нам діти люцифера
бо на Майдан пішли ми наче в серце
розп’ятої віками України
де мов вулкан прокинулась Голгота
що спрагла жертви бо вогнем вагітна
І ще не знали материнські сльози
що вість жахлива їх серця розіпне
і весь Майдан серцями заридає
бо смерть запише ангелів в реєстр
і стане більше сиріт й вдів на світі
лише земля мовчатиме причорно
бо їй не вперше заливатись кров’ю
й синів приймати у холодне лоно
щоб народити знову їх для неба
мов добровольців у небесне військо
які хотіли жити і любити
але рабами не хотіли бути!
Хай Божим гнівом наші душі вразить
якщо посмієм подвиг їх забути
як знову Матір віддамо розп’яти
страшне прокляття нас зітре на порох!
Різдво на Майдані
Матір світу із Сином у лоні
виганяли з не бідних будинків
не приймали у жодному домі
де ніколи не квітла зоря України
А Межигір’я господар
ще й натравив своїх собак на неї
Та ми Її прийняли на Майдані
щоб народила Вона Спасителя нашого…
Ми ще не знали тоді що Його Шлях
проходитиме через Голготу
по вулиці Інституцькій
* * *
Не зцілить час і вічність не розвіє
із пам’яті –
ті дні такі врочисті
із пам’яті –
ті дні такі трагічні
що й рай не зможе загоїти рани
бо досі ходжу з кулею у серці
Ні то не вцілив сатанинський снайпер
свинцем пекельним причастивши щедро
Та куля – то сльоза закам’яніла
що не змогла розвіятись за вітром
але у серце жадібно вп’ялася
щоб те не вмерло розпачем убите…
* * *
«Що не кажіть, а ми були щасливі», –
сказав один із тих юнців завзятих
яких вписали у Небесну сотню
пером гвинтівки і чорнилом крови
«Що не кажіть, а ми були щасливі
(яке печальне і трагічне щастя!!!)
Не з сторінок історії козацтва
війнуло духом волі і братерства
«МИ поріднились з хлопцями з під Крутів
приречені на молодість одвічну…!»…
Він ще мабуть зустрів кохання перше
любити вмів так палко не зрадливо
А над труною плакали дівчата
І мати… МАТИ голосила німо
(в кайдани жаху закував хтось голос!)
і лиш вуста здригалися в нестямі
та так КРИЧАЛИ що серця лиш чули
безперестанно:
Сину…
Сину!
Сину-у-у!!!
* * *
НА СЕБЕ ТИ ХРЕСТ МАТЕРІ УЗЯЛА
ТИ ЯК НІХТО УСІХ ЇХ РОЗУМІЄШ
І РАЗОМ З НИМИ ВСІМ ЄСТВОМ РИДАЄШ
БО РАДИ НАС ВСІХ ТИ ВІДДАЛА СИНА
НА МУКИ ЛЮТІ
НА СТРАЖДАННЯ ВІЧНЕ...
БЛАГОСЛОВЕННА БУДЬ ВОВІК МАДОННО
* * *
Маленька доня запитала знову:
Де татко наш? скажи мені матусю!
А ти до крові покусавши губи
промовиш врешті
мов у власне серце устромиш ніж
нестямними словами:
На небі татко… Ангелом небесним
тепер він нас від зла охороняє
(І заридаєш чорно і прегірко!!!)
Не першу ніч очей ти не склепаєш
Маленька плаче: я до татка хочу!...
А він в раю терзає власну душу
(незримий світ здригається від крику!)
Такі страждання й пеклу не відомі…!!!
* * *
Гурик…
Дідич…
…
Небесна сотня
Забирає найкращих смерть
Щось у душах невідворотне
Все вирішується Тепер!
Земні надра в потопі крові,
небо топиться у сльозах…
Чуєш ЇХ в цім терновім слові?
Страх розвій на незримих вітрах!
* * *
Ой чи чули ви, люди, Мадонни ридання німе?!
Ой чи чули ви, люди, що з Сином Її вчинили?!
Катували нещадно! Стократно Його розпинали,
щоб покинути в лісі розп’ятого на морозі!!!
УПА–2014
Україна народжена вдруге,
бо нарешті Майдан воскрес.
Не дамо дітей на наругу.
І не пустимо душі під прес!
Кожен з нас відтепер повстанець,
кожен з нас віднині в УПА.
Україно, (Христу осанна!)
Ти тепер не німа й сліпа!
2. Революційні вірші-записки поета-активіста:
1
Я серцем там, де кулі свищуть,
де смерть цілує молодих,
а пекло піднялося вище
в тріумфі горя і біди.
Куди поділось тоді небо?
в які скотилося світи?
Одна надія лиш на Тебе.
До нас зійшла Ти з висоти.
Тож я пишу, немов молюся.
Мене Ти створюєш з пера.
Таких не знала революцій,
а ні одна сумна пора!
2
...І досі почуття провини,
що я живий, вони ж – в труні.
Здається кожен, хто загинув
у вічі дивиться мені.
Тож просто мушу жити гідно,
й не забувати їх урок.
Вони тепер для нас всіх рідні...
Стає мечем моє перо!
АНТИОДА САТАНИНСЬКОМУ СПЕЦНАЗУ
О скільки знову каїнів й іуд!
Дешеві душі продали за гроші!
Немов збісився озвірілий люд,
що одержимий бісосвинством Раші!
Не змити крові з ваших хижих рук.
В шаленстві дикім знову – брат на брата!
Ви люди?! пси?! (Ніяк не розберу!)
Чи то, вірніше – птах ручний у ката?!
У вас же також доньки і сини!
(Відрікся батько?! Проклинає мати?!)...
Біля Майдану чорні табуни.
І знов везе їм ворог автомати...!!!
АНТИОДА ДИЯВОЛЬСЬКОМУ СНАЙПЕРУ
Ти гвинтівку любиш як дівку,
сієш щедро криваві троянди.
Будеш "русскую" пити горілку,
заливати "совєцкім" гланди.
Кулаком "поцілуєш" дружину,
може навіть підеш у церкву,
(бо вже перше причастя в сина)
хоч душа твоя давно мертва.
Реготатимеш біля «ящика»,
не спіткнешся біля порога.
В грудях в тебе не серце – ящірка,
що сховалась в нору від Бога.
Хоч, можливо, наземні слідчі
не розкриють твою причетність,
але кине тобі у вічі
Суд Небесний – незаперечність!!!
СТРАШНИЙ СОН РЕГІОНАЛА
Крізь сон страшний в холодному поту
в кімнаті заволаєш золотій:
Рятуйте люди! Господи, рятуй!
Не бийте! прошу! свій я! свій я! сві-і-і-й…!
Прокинувшись, забудеш клятий сон,
себе «в святі» запишеш «по закону».
А за «розп’яттям» в сейфі той мільйон,
в крові «відмитий» вбитих на Майдані!
РЕАКЦІЯ НА РУССКИЙ ЗОМБОЯЩИК
в терористи вписали б й святих
і фашистами звали б апостолів
прогинають ссавці хребти
що брехнею щоденно постили б
а вілікая ваша руссь
поїдає себе з середИни
я вже навіть не злюсь а сміюсь…
обертається в зомбі людина!
Лєнінопад
(страшний несон комуняки)
Знов вождь упав!
Упав Володька Лєнін,
що вам рідніший аніж батько й неня!
Аж гарчите від люті і знемоги…
Над «тілом» ідола піднявся палець Бога!
На панахиді за безсмертними
Здавалось, що серце в труні
невимовно-нестерпного болю…
Не вмирають герої?! Амінь!
Хоч візьми собі й збожеволій!
та
ТВІЙ ГОЛОС В СЕРЦІ МОЇМ ПРОРІК:
ДИТИНО МОЯ, Я МАДОННА МАЙДАНУ.
НЕМАЄ СИНА МОГО ВГОРІ,
ВІН З ВАМИ – «ГОЇТЬ» КУЛЯМИ РАНИ.
Молитвослів’я до Мадонни Майдану
Ти нас, Мадонно, знову народила
у муках тих, що лиш Тобі відомі.
Тож не здолає нас ніяка сила,
бо ми за мир у кожнім храмі-домі.
Ти від біди нас завжди рятувала,
на Тебе ми надіємося й нині.
Пробач за те, що вірили ми мало.
Тобі осанна! Слава Україні!
* * *
ТИ БАЧИШ СИНА В КОЖНОМУ ІЗ НАС
І ПІДСТАВЛЯЄШ СЕРЦЕ ПІД УДАРИ
НАВКОЛО РОЗПИНАТЕЛІВ СПЕЦНАЗ
ВТІК КЕСАР ТОЙ ХТО СПАВ КОЛИСЬ НА НАРАХ
АЛЕ ТИ З НАМИ НИНІ І ПОВІК
ТИ З НАМИ МАМО У ГОДИНИ ГОРЯ
І В МИТІ ВТІХИ… СИН ТВІЙ ЧОЛОВІК
ПОМЕР ЗА НАС ЯК І УСІ ГЕРОЇ
МІСІЯ МАЙДАНУ-УКРАЇНИ
Звершилося! Але це ще не все.
Ця перемога – подарунок Бога.
Жорстока Раша нам сюрпрайз несе,
але – за нами праведна дорога.
Тепер Майданом мусить стати світ.
А в України місія жертовна.
Я чую як слова в мені живі
ворушить якась сила молитовна.
* * *
ЯВИСЯ НАМ У СВІТЛІ СЛОВА,
ПРЕЧИСТА МАТІНКО СВЯТА.
НЕ ПЕРЕСОХЛИ РІКИ КРОВИ,
ТА НЕ МОВЧАТИМУТЬ УСТА,
ЩОБ ЗНОВ МИ ПІД ТВОЇМ ПОКРОВОМ
МІЦНІЛИ ДУХОМ У БОЮ,
ЩОБ СИЛЬНЕ МОЛИТОВНЕ СЛОВО
З’ЄДНАЛО НАС В ОДНУ СІМ’Ю.
СЛОВО МАДОННИ МАЙДАНУ
Діти мої не розумні, я вимолила вас з оков гріха як любляча Мати. Бо ви забували про мертвих (тих, хто віддав життя за вашу свободу), зневажали живих (батьків, дітей, одне одного), та вбивали ненароджених (30 мільйонів вбитих шляхом аборту дітей – 30 мільйонів втрачених шансів на щасливе майбутнє); ви були байдужими; ви давали хабар навіть власній совісті… Нескінченна кількість ваших гріхів, діти мої. Ви грішні перед Господом, тож доведеться вам багато страждати, щоб очистити свої серця. Тому, дорогі мої, з відкритими серцями і сповнені любові, викрикуйте ім’я Небесного Отця, щоб Він міг освятити вас Святим Духом, бо через Нього ви станете джерелом Божої любові. Всі ті, хто не знає мого Сина, всі спраглі любові і миру мого Сина, будуть пити із цього джерела. Спасибі. Моліться за ваших пастирів. Я молюсь за них і Я хочу, щоби вони завжди відчували благословення моїх материнських рук і підтримку мого материнського серця. Знайте, що я постійно та неустанно молюся за вас. Моліться ж і ви, бо молитва це частина Боротьби, і завдяки її могутній силі ви врятуєте себе, а отже – Україну.
МОЛИТВА ДО МАДОННИ МАЙДАНУ
Мати сиріт і знедолених пристановище,
преблага Княгине і Спасителько наша,
що береш наші страждання на себе
як муки свого Сина. Мадонно Майдану,
прийми молитву від своїх невдячних дітей,
молися за нас, будь нашою Берегинею,
бо лиш в Тобі і в Сині Твоєму рятунок наш.
Заради героїв Небесних сотень,
Покрово, захисти нас.
НеКінець
світ став Майданом
Матінко Свята
а Україна під Твоїм покровом
тож ми готові понести свій хрест
(Звершилась революція! – Гряде війна!)
для нас від нині Ти – МАДОННА МИРУ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500205
дата надходження 20.05.2014
дата закладки 20.05.2014
Знов серце лютий звір терзає,
той самий часом ніжний звір.
Не всі шляхи ведуть до раю.
Ми ж без любові не живі.
Душа не кається в коханні.
Вірші – не прощені гріхи.
Пекельні муки і страждання
в раю, де зносить всім дахи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499321
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 17.05.2014
Коли – пів-сантиметра до мети
Коли здається – воля надто квола
Коли здається, що несила йти
Ти йди, не озираючись довкола!
Відкинь зневіру, сумніви і страх
Спали усе в минулого багатті
Іди вперед до крові на устах
Шляхом, що подолали твої браття!
Твій шлях один – померти чи дійти
З неволі до омріяної волі
Дух воїна у собі віднайти
Стискаючи свого меча до болю!
Коли здається, що несила йти...
Ти просто глянь у віковічне небо
Там сотня твоїх ангелів - братів
В надії, щиро моляться за тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499347
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 17.05.2014
Старенькі –
у яких дихання одне на двох
серцебиття одне на двох
окуляри одні на двох –
йдуть містом
тримаючись за руки
живучи ніжністю
не підвладною рокам
бо душі в яких любов
не старіють
ніколи
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499274
дата надходження 16.05.2014
дата закладки 16.05.2014
Зірвав із серця гамівну сорочку.
Такий я є. Люби чи не люби.
А щастя знову надає відстрочку,
хоч так воркочуть ніжно голуби.
Хоч вже весна і все в зеленім світлі,
дерева, трави, очі, і шляхи.
Як стебла струни піснею заквітли.
А вірші як сповідані гріхи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497559
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 08.05.2014
Слова по місті ходять між людей,
але самотні у юрбі словечок.
Всім байдуже, якщо десь вірш іде.
Проходить день. Знов напливає вечір.
Шукає слово риму лиш свою
у морі рим красивих та порожніх.
А може я тебе не впізнаю?
Але ж нам розминутися не можна.
А ж ось і Ти. Одна така, одна
душі моєї незамінна рима...
Слова самотні. Не Твоя вина.
Молю, не гримни серденька дверима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497619
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 08.05.2014
***
Сьогодні у Неба німіють уста,
Захмарився овид журбою.
Не видно дороги, де квітнуть літа,
Видніє лиш та, що з бідою.
У сиві тумани запнулася даль,
Немов одинока черниця,
На чотках вишіптує дощ і печаль
Відрада її журнолиця.
Плететься наосліп у лету світів,
Туди, де ніхто не чекає.
Свобідних не люблять у сему житті,
Невольних у той не пускають...
Тож як догодити в несонячну мить
Богам, що востали із мертвих?
На віях у долі безсилля бринить,
Бо знову судилася жертва.
Бо вкотре волочить дорога ота,
Що коле терново бідою!
Незрушно німують Небесні уста
І хмариться овид журбою...
(30.04.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495939
дата надходження 30.04.2014
дата закладки 30.04.2014
Ти маєш звичку запивати каву,
Похмуре небо фарбувати «артами»,
Переставляти у романах глави,
І грати всюди однією картою.
Ми – береги пустельного багаття.
Ти – ніби дзеркало моєї вічності,
В якій панує Хаос* і Ерато**,
В сузір’ї підсвідомості повінчані.
А час плете мереживо із буднів,
І знаками питання, ніби спицями
В душі сплітає березні і грудні,
Дві нитки долі – небо і земля –
Це ми…
*Хаос - простір цілковитого безладу, із якого виникли перші грецькі боги.
**Ерато - муза любовної поезії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=495473
дата надходження 28.04.2014
дата закладки 29.04.2014
у солов’я з горла витягують щебет
у сонця крадуть тепло і світло
в квітів відбирають останню сорочку – росу
а що мені робити коли в мене нічого немає
крім віршів та Богу відомого імені
де подітись коли кожна стіна прикидається обрієм
а папір пише мене пером
та ще й цей верлібр не дає заснути
як і кожен попередній і всі наступні після опівночі
якби я не чув в цій тиші власного дихання
то подумав би що я не автор
а ліричний герой власних віршів
але то так
нюанси
все що мені залишається кинути виклик снам
і не думати що завтра (вірніше вже сьогодні)
страшенно хотітиметься спати
та не буде такої можливості (хоч і неділя)
бо в мого друга Романа Бойчука День народження
(мені здається що він його діти і дружина – мої родичі)…
… Боже
невже моє життя
перетворюється в поезію
а поезія стає життям…
… дівчино з квітами в очах
хочеться щоб ти це читала
і покохала мене таким
яким я є насправді
бо Ти неідеальна – краща за всіх ідеальних
і тільки Ти вживатимешся з моїм БожеВіллям
до якого вже починають звикати
слова і ангели …
та поки не спалахнув світанок
я йду битись за те щоб повернути
солов’ю солов’єве
сонцю – сонцеве
квітам – росу
(кесар почекає!)
Богу – Боже
всім – своє
і останні думки з якими я (хоч на трішки) засинатиму
і перші – з якими я прокидатимусь
будуть такими:
Дякую Тобі Господи! Спасибі Діво Маріє
за Дар Слова за Любов і Благодать
та за це солодке прокляття – не спати
розпинаючи серце віршами
во ім’я Творчості
із благословінням Творця
Амінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489179
дата надходження 30.03.2014
дата закладки 31.03.2014
Тут сонце розбивається об вежі
І кровоточить яблунями в день,
Цвітуть сади, горять, мов у пожежі,
Димить пелюстя з вижухлих кишень.
На вербах, мов на гойдалках зелених,
Вітри росу колишуть золоту,
Маленький жук на вусики-антени
Пташині трелі ловить на льоту.
Тут береги, мережані стібками
Духмяних трав, зіп'ялися у вись,
Квітки кульбаби жовтими пучками
Зарінками сухими розбрелись.
А зорі, мов загублені монети,
Щоночі застрягають в димарі,
Старих тополь готичні силуети
Окреслюють лимонні ліхтарі.
Тут ранки свіжі, скупані у м'яті,
Зміїться річка по́логом лляним
І світлих мрій метелики строкаті
Вовтузяться у пазусі весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488378
дата надходження 26.03.2014
дата закладки 26.03.2014
Матусю, прости! За страждання прости, Україно!
За рани тяжкі, що ятряться на тілі твоїм,
За муки, гріхи, і принижену мову перлинну,
За розбрат синів і негоди ворожої грім!
Прости за дорогу тернисту до раю свободи,
Ми знали напевне – туди не пускають рабів!
Ми сіяли віру, чекали на радісні сходи,
А зріс на могилах безсмертний і праведний біль.
І падали кулі у серце твоє, ніби зливи.
І тихо стогнала земля у кривавій росі.
Та все ж ми були – хай недовго – так щиро-щасливі,
Єдині та горді, хоч вижили, мамо, не всі…
І плинула кача, і плакали зболені душі.
Потоптаний цвіт чобітьми знавіснілих катів.
І відчай-почвара надію знеможену душить,
Та мрії про волю залишаться вічно-святі.
Прости, Україно, за сльози гіркі та ридання,
Закопчене небо і спеку пекельну зими!
Ця ніч безкінечна скорилася врешті світанню.
Хоч довго проспали, та інші прокинулись ми!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487290
дата надходження 21.03.2014
дата закладки 21.03.2014
Глаголять: люби Росію,
Бо старший єси твій брат.
А я тільки ката зрію,
Я зрію, що то - лиш кат!
Немічений, темний воїн,
Що багне урвати шмат
Моєї землі святої...
Хіба таке чинить брат?
Де прерії волі вольні
Засилля ворожих лат -
Неправду мені говорять,
Мовляв, захищає брат...
Брехнею мене толочать!
Поблизу моїх же врат
Зарилися поторочі -
Хто зна вже: чи брат, чи кат?
Замовкніть, сліпці невірні,
Ваш голос гроша не варт!
Московщина Україні
Не брат, а одвічний кат!!!
(11.03.14)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485162
дата надходження 12.03.2014
дата закладки 12.03.2014
[img]http://img-fotki.yandex.ru/get/6623/110243660.0/0_9279f_a315846f_XL[/img]
Тримайся за небо,
за нитку ворсистої пряжі,
за промені перші -
тонкі наконечники стріл!
Крадеться весна,
синьооке дівча в камуфляжі,
і душу твою
привідкриту бере під приціл.
А зброя у неї -
то світлом налиті гранати,
то кулі посріблені
свіжих ранкових дощів,
любовний полон
і жадані невидимі ґрати,
отрута солодка
духмяного цвіту й кущів.
Тримайся за небо,
розширюй межу горизонту,
і дихай вільніше,
із вітром п'янким в унісон!
Краденься весна,
окупантка з південного фронту,
дивись, не проспи!
І не здайся в солодкий полон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477791
дата надходження 07.02.2014
дата закладки 07.02.2014
[b]О струни надії, закутані в пам"ять,
Обвиті минулим, заснулі в імлі,
Збудіться, і душу співанкою мами
Врятуйте у пори лукаві та злі.
Дитинство безхмарне і юність привітна
Живуть у куплетах загублених мрій.
О струни надії, ви - совісті діти, -
Побавтеся трішки в моєму дворі.
Доросле життя обважнілим пакунком
Лягло на рамена, вп"ялось в мозолі.
О струни надії, вибринюйте лунко,
Щоб легше жилось на скорботній землі.
06.02.14
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477516
дата надходження 06.02.2014
дата закладки 06.02.2014
Коли торкаюся очима твого стану,
І коли бачу у своїх міцних обіймах,
Тоді в шпарину з-поміж штор вповзає ранок
Повільно.
Коли на кухні мимохіть ловлю твій запах,
І ти по венах розтікаєшся неначе, -
Спинити паводок цей може тільки кава
Гаряча.
Коли на вулиці людей дуже багато,
Я обнадійливо вдивляюсь в очі кожні,
Але без тебе, навіть велелюдний натовп -
Порожній.
Коли удома більш нікого, окрім кішки,
То не врятує навіть по суботах покер,
Та й для одного уночі двоспальне ліжко
Широке.
Коли закінчилася наша спільна стежка,
Здавалось воля розпрямилася підпільна,
Та звітувало моє серце, що усе ж я
Невільник.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477100
дата надходження 04.02.2014
дата закладки 04.02.2014
Напряла за ніч, набілила
Таких дивовижних красот!
Мов атласні білі вітрила,
Мережать ліси горизонт.
А срібла на вікнах, а хутра!..
В молочному губиться світ
І крига тонким перламутром
Ясніє на місці боліт.
Як білі ведмеді полярні,
Кущі одяглись в кожушки,
Синиці, мов айви янтарні,
Засніжені вкрили гілки.
І ветхий димар бородатий
У смушку поважний, як пан,
Крізь танучі клаптики вати,
Сотає молочний туман.
Потягує люльку дубову
І сизий викашлює дим,
У пе́чі потріскують дрова,
Охоплені палом рудим.
А в турці посапує кава
І пінка повзе крадькома...
За вікнами горда, як пава,
Блукає розкішна зима.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476243
дата надходження 31.01.2014
дата закладки 31.01.2014
Дві шеренги
Щити і солдати,
Спалахнуло на мить
З-під дахівки,
Ти жадав цілий світ обійняти,
А упав, обійнявши бруківку...
Ти летів, брате,
Наче в безодню
Збитим птахом,
Розкинувши крила
До землі...
У обійми холодні
Чорним снігом земля застелила
Пригорнула, мов мати, до себе:
"Люляй, люляй навіки, синочку!"
Чорним снігом нахмурене небо
Візерунки на твоїй сорочці
Вишивало.
Шиття чорно-біле,
А на серці -
скривавлена квітка,
"Люляй, люляй, синочку мій милий"...
Обірвалась життя біла нитка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475442
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 28.01.2014
Сніги курили в темряву, як ладан,
Шарілися від крові і вогнів,
Писалася новітня Іліада
Під брязкоти шоломів і броні.
Зима рипіла тужно під ногами
Під знавіснілі вибухи гранат
І пеленали янголи снігами
Тих, що по різні боки барикад.
Дві блискавиці, дві нерівні сили
У ковдрі диму, темній і густій...
І плакальниці гірко голосили:
Когось несли в рядні, як на щиті...
Комусь іще весна недобриніла,
Недоцвіли бузки і алича...
Ворожа куля вп'ялася у тіло,
А при собі - ні шаблі, ні меча...
Ані тобі найпу́щого* набою,
Лиш двоколірний прапор у руці!..
А поряд непорушною юрбою
Щити́ли* Звіра продані бійці.
*Найпущий (діалектне) - найпростіший, найслабший.
*Щитити - захищати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475428
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 28.01.2014
[i]"...Століття - зморшка на чолі Землі.
Всесвітні війни, революцій грози...
Дніпро до ніг стежиною проліг
І котить славу в сиві верболози.
Поет став морем. Далеч степова,
І хмарочоси, й гори - ним залиті.
Бунтують хвилі - думи і слова,
І сонце генія над ним стоїть в зеніті..."
Іван Драч[/i]
[b]Давно затих Шевченка віщий голос,
Хоч волею відлунює в серцях.
Змінився час, та все іде по колу –
Немов проклятий України шлях.
Свавілля, беззаконня і зневіра…
Сусіди розривають на шматки.
Свої пани від влади озвіріли,
Кидають людям, наче псам, кістки.
Для України ж – всі кохані діти,
Її душа за кожного болить.
Священними слідами «Заповіту»
Ідуть сини… Виходять із імли!
І знову кров’ю хреститься свобода,
Але назад немає вже шляху!
Ні – ворогам! Ні – підлим ляльководам!
Ми долю переможемо лиху!
Ми візьмемо життя у власні руки
Неначе волі синьо-жовтий стяг,
Могутня сила щирості та злуки
Най приведе в щасливе майбуття!
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474103
дата надходження 21.01.2014
дата закладки 22.01.2014
[i]Радуйся, ой, радуйся, земле,
Син Божий народився![/i]
Саме словами цієї колядки – звіщання радісної новини народження Спасителя світу, осяйної Надії для всього українства, особливо сьогодні, і розпочалася перша цьогорічна творча зустріч Міжрегіонального поетичного клубу «Об́’єднані словом». В Різдвяній поетичній містерії, яка відбулася 11 січня вже традиційно у світлиці «Галичини», взяли участь поети та письменники з м. Івано-Франківська та Івано-Франківщини, Тернопілля, Львівщини тощо. Тематично літературне дійство переплелося в двох напрямках, а саме це - різдвяно-новорічні поезії з одного боку та твори, присвячені Євромайданові, з іншого. Присутні зачаровувалися натхненними рядочками Наталі Данилюк, Олесі Овчар, Василя Процюка, Данути Сем’янів, Романа та Олі Бойчуків, Романа Федишина, Уляни Дубініної, Тані Нємцової та інших. Окрім того, поетклуб підбивав підсумки за минулий рік і відрадним стало те, що творчий набуток відчутний, адже це і низка творчих зустрічей, і вихід у світ декількох поетичних збірок, і цілий ряд цікавих презентацій як у світлиці «Галичини», так і за її межами. Не обійшлося й цього разу без представлення вартісних поетичних добірок, а саме потішили своїми первістками Володимир Сірий та Шон Маклех. Щодо Володимира Сірого(на нашому сайті - Рідний), то він вперше завітав у гості до івано-франківського товариства і представив увазі колег по перу свою першу поетичну збірку під назвою «Наодинці зі словом», яка минулого року вийшла у Тернопільському видавництві, а також запросив у таємниче царство єднання слова і музики, виконавши кілька музичних творів, зокрема пісню «Я до тебе прийду навесні» на музику В. Охріменка. Іншу збірку поезій ірландського поета, слов’яніста Шона Маклеха з неординарною назвою «Кам’яний трамвай», яка нещодавно вийшла в одному з видавництв м. Івано-Франківська, представив його добрий друг – станіславівський поет, прозаїк, науковець Артур Сіренко, який, окрім того, став ще й упорядником книжки та автором передмови до неї.
В другій частині творчої зустрічі виступили ті учасники, які мали можливість особисто відвідати головний Євромайдан країни. Тут вони ділилися своїми враженнями від почутого-побаченого, і, скажу відверто, що від де-яких розповідей про вияви патріотки наших співвітчизників аж мурашки дріботіли по спині! Так, особливою колористикою відзначилися виступи Ігора Стожара (який, зокрема, був сотенним у загонах самооборони на майдані), Василя Процюка, Романа Лесюка, Наталі Крісман, Оксанки Пронюк та інших. Не можливо для прикладу не навести слова Оксанки Пронюк: «Коли я приїхала на Майдан, мені дали до рук віника. Господи, яка ж я була щаслива прислужитися спільній справі цим віником! Мені здавалося, що це на даний момент – найдорожче!». Також слово взяв журналіст, літературний критик Ігор Лазоришин і дав свою оцінку тій ситуації, яка має місце на даний момент в Україні, і заочно своїм баченням поділився Ярослав Дзісяк-Дорожний. На жаль, з вагомих причин не змогли доєнатись до зустрічі Адель Станіславська та Сашко Букатюк, проте їхня духовна присутність відчувалася майже на дотик. Зате окрилював своєю щирістю найменший учасник поетичної світлиці – маленький Матвійко, синочок Наталі Крісман та Романа Лесюка, який своєю усмішкою, «козацьким» чубом та вишиванкою додавав особливої снаги всім присутнім. Насамкінець зустрічі поетклубівці вирішили долучитися до матеріальної підтримки на спільну справу Майдану і зібрали хоча й невелику суму, та тим не менше вартісну, адже по нитці зі світу - та й буде сорочка!
Закінчилося дійство молитвою за Україну та виконанням Державного Гімну. Таким чином, літературна зустріч, окрім всього іншого, ще й стала своєрідною творчою акцією підтримки Євромайдану. Учасники висловили щире сподівання на те, що зміни на краще таки відбудуться з Божою поміччю, з поміччю кожного небайдужого Українця!
То ж і різдвяний дзвіночок, який радісно звістив про народження нової Надії, ще довго дзвенітиме не тільки у світлиці "Галичини", а й у серцях «Об’єднаних словом».
Христос народився! Слава Україні!
[b][i]Леся Геник[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472957
дата надходження 16.01.2014
дата закладки 16.01.2014
Де Ти, місто моє рідне,
Босоногий, юний час?
Я усе віддати згідний,
Щоб вернутися до вас!
Де Ти, Юносте щаслива,
Милі пустощі шкільні?
Вірні друзі, незрадливі,
І веселощі хмільні...
Я тепер від вас далеко,
Не спинити часу плин,
Ви візьміть мене, лелеки,
По дорозі у свій клин!
Хоч на мить, бодай на хвилю,
У дитинство зазирнуть!
Ех, лелеки... Мої милі!
Хай легким буде ваш путь!
Я далеко...Серцем краюсь,
У дитинство своє рвусь...
Рідне місто, милий Краю,
Я до тебе повернусь!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472570
дата надходження 14.01.2014
дата закладки 15.01.2014
Січневий дощ настирливо січе,
На во́гких вікнах креслить піктограми.
Схилюсь тобі на стомлене плече -
Така шалена відстань поміж нами!..
Така глибока прірва у словах,
Таких неспівпадінь і заперечень...
Допоки сніг виборює права,
Ми на межі проще́нь і самозречень.
Допоки іній зранку крадькома
Фольгою огортає сонну липу,
Мені болить ця вижухла зима
До хрумкоту суглобного, до хрипу...
До наростань серцевих амплітуд,
До німоти, що тисне невимовно!..
Рятую душу вперто від застуд,
А від любові? Це ж невиліковно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472059
дата надходження 12.01.2014
дата закладки 12.01.2014
[img]https://pp.vk.me/c630027/v630027407/1f24a/AFqln3U_B0s.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c630027/v630027407/1f254/N9300xyllYU.jpg[/img]
[i]Озвучка: Аліна Орел
Малюнок: Дарина Рощак
Освітньо-культурний проект «Рідний край у словах і барвах»[/i]
Малює січень плавно від руки
В молочній піні строгі панорами,
Тут світлоокі бойківські хатки́
До гір плечистих туляться дахами.
І так од віку: скільки цих лісів,
Відколи сонце білить полонини,
Живуть собі пліч-о-пліч у красі
Світи природи й вільної людини.
І так їм добре й затишно обом,
І спільна чаша миру завше повна.
Змахне Господь пресвітлим рукавом -
Закружеляє клаптаками вовна!
Крізь по́ри снігу дихає земля,
Коріння стугонить, як пружні жили.
Старенький бойко* жмутком короля*
В саду дерева в'яже, щоб родили.
У світлу пору сивого Різдва
Тут кожна хата просить вас до столу
І молитвами щирими слова
Летять, мов сніг, до Божого престолу.
А в час, коли проклюнеться весна,
Немов курча з-під матової плівки,
Розбудить землю сонну борона
І свіжі краплі чистої дощівки.
І зарясніють щедро врожаєм
Густі поля й доглянуті городи,
Пройдеться Бог заплуженим конем,
Благословенням землю заскородить.
І буде хліб пахучий на столі -
За працю добру щедра нагорода.
Із роду-віку на моїй землі
Живуть у мирі люди і природа.
*Бойки - представники однієї з етнічних груп західноукраїнських областей.
*Король - те саме, що дідух, різдвяний сніп.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471550
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Приємно, як збирається у хаті
Уся родина за одним столом,
Серця сповиті миром і теплом,
Думки пливуть, немов хмарки кудлаті.
Малеча біга, скаче, гомонить,
Світ пізнає, мов колос в полі, спіє.
А серце так тріпоче, так радіє,
Так прагне зберегти цю світлу мить!
Затихнув час, любов в кутку снує.
У щастя зодягається родина.
І хай святиться ціла Україна!
Хай Бог благословення їй дає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471489
дата надходження 10.01.2014
дата закладки 10.01.2014
Те саме Різдво.
І вечеря, і люди -
близькі, найрідніші!
І бабина хата.
Збираємось вкотре,
та бабці не буде...
Вливаюсь в обійми
родинного свята.
Розмови, колядки
і спогади світлі,
і тато словами
жонглює уміло,
дзвенить його сміх
у п'янкому повітрі!
Лиш темне волосся
давно побіліло...
Вовтузяться діти -
дрібні пташенятка...
А руки у мами,
як в доброї феї,
куйовдять чиїсь
оксамитові прядки,
та вже не мої,
тільки доні моєї...
І вже не мені
покладе у кишеню
розчулений дід
за колядку дарунок...
Різдвяний серпанок
хапаю у жмені,
а спогади тануть,
немов поцілунок!..
І я вже сідлаю
іржаві санчата,
мережу засипані
снігом облоги,
у білих вершках
заховалася хата
і сипле зерно
віншувальник під ноги...
В молочних туманах
пливуть гобелени
і стежка в дитинство
лісами поро́сла,
і сніг у дворі
вже не вищий за мене,
те саме Різдво...
Але я вже доросла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470907
дата надходження 07.01.2014
дата закладки 08.01.2014
Пегасе мій, обпалений вітрами,
Освячений мечами блискавиць!
Мої слова – душі твоєї шрами,
Наш біль тлумачить голос громовий.
Мені тебе все важче приручати,
І між рядками сліз шукати рай.
Та воля, непокірна і крилата,
Натхненням кровоточить із пера.
Мій вірний друже, генію свободи!
Тобі блукати вічно між зірок,
Бо на душі, мов кара й нагорода,
Безсмертя і самотності тавро.
І ти летиш все швидше, мій Пегасе,
Земне тяжіння утрачає сенс…
Наш вимір – поза простором і часом,
У світі нерозгаданих чудес.
ШАНОВНІ КОЛЕГИ!
БАЖАЮ УСІМ В НОВОМУ РОЦІ ПЕГАСА (КОНЯ)
ВПЕВНЕНО РУХАТИСЯ ДО СВОЇХ МРІЙ,
СМІЛИВО ПРИРУЧАТИ КРИЛАТОГО КОНЯ ПОЕЗІЇ,
ТА ДОЛАТИ ВСЕ НОВІ РУБЕЖІ УСПІХУ!
ХАЙ НАТХНЕННЯ НІКОЛИ НЕ ПОКИДАЄ ВАС!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470066
дата надходження 03.01.2014
дата закладки 06.01.2014
[img]http://s008.radikal.ru/i304/1112/65/6bee081af52e.gif[/img]
Впала зірка срібним камінцем
На перини сніжно-перкалеві,
Сизий місяць мідним гребінцем
Чеше гриву синьому коневі.
А коли курантів бій гучний
Розіб'є на друзки сиплу тишу,
Хай тебе у поруху струни
Рік Новий у казці заколише...
У криштальнім сяйві, у теплі,
В ароматі пряної ялинки!
Поки ніч гойдає на крилі
Мрій твоїх тендітні намистинки...
Поки неба сяючий велюр
Розливає зблиски на подвір'ї,
Я для тебе вогник запалю
В золотому плетиві сузір'їв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469496
дата надходження 31.12.2013
дата закладки 31.12.2013
це преображення сердець
у дусі бою.
і Син воскреслий
і Отець
тепер з Тобою.
знов Україно молода
Ти повна сили.
Воістину воскрес Майдан!
благословила
нас невпокорена Любов
що зло поборе.
знов гори йдуть під Твій покров
степи
і море
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468543
дата надходження 26.12.2013
дата закладки 26.12.2013
Тоді поет, коли своїм пером, керуєш в серці з мудрістю в двобою,
Словами правди пута розірвеш, в змаганні залишаєшся собою.
Коли здається вже немає сил і хтось тобі фальшує про знемогу,
Повір! Поміж безсилля і зневір - добро дарує сильним перемогу.
Словами можна вбити, розсікти, слова сильніші від гармат і кулі
Лиш той поет, хто зоряні мости стожильно в тілі гаслом пророкує.
Не піддається на облесливі слова, добро і зло - супротиставить,
Бо гріш ціна поетам, як душа кумира-ідола викохує і славить.
Навіщо слави і вінків лаврових?! Тоді поет, як непохитне слово
серед каміння силоміць цвіте. Великий той, хто в Бога за малого.
Тоді поет, коли життя і смерть - альтернатива правди і любові
Сліпим поетам - пропасть. Ну, а зрячим – поезія в небеснім ореолі.
Живи поете і твори добро! Яка велика сила народитись.
Поезія – це ти, твоє єство. Не смій, серед негідних загубитись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468378
дата надходження 25.12.2013
дата закладки 25.12.2013
[img]http://img.mota.ru/upload/wallpapers/2010/06/17/16/02/22393/mota_ru_0061833-crop.jpg[/img]
Ще січень - немовля в зими в утробі...
І місяць на гачечку, мов ліхтар,
Тримає на горі казковий хоббіт,
Вливає світло у нічний нагар.
Іще зірки холодні й нерухомі,
Немов комашок тільця в янтарі,
Їх не бентежать пасма невагомі,
Що видихають в небо димарі.
Ще снять у хмарах сиві заметілі,
Сховавши пір'я в білих подушках,
І зморшкуваті ябка почорнілі
Гойдаються на замшевих вітрах.
Ще лід такий тендітний і прозорий -
Венеціанське вишукане скло...
І на пожухлі вивітрені гори
Зимове руно досі не лягло.
Іще сніги з-під атласної плівки
Не шурхотять патлатими крильми...
Та вже дзвенять колядки і щедрівки
На дні старого куфера зими.
І вже ялини пахнуть пряним воском,
Вже репається тиші тятива...
Вливаються криштальним відголоском
У шепіт ночі дзвоники Різдва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467819
дата надходження 22.12.2013
дата закладки 23.12.2013
Закута річка в холод порцеляни,
У горностаях тануть береги...
Різдвяний дід запріг биків у сани
І бороздить незаймані сніги.
Його волосся, викохане літом,
Зітнуть блискучі місячні серпи
І, заквітчавши пряним сухоцвітом,
Пов'яже січень дідухи-снопи.
Поля й діброви хуга відсвіжила,
Сніжком затерла білим, як вапно.
Морозна ніч, обтрушуючи крила,
Зірок-рибин сипнула у вікно.
Риплять бики, півмі́сяці-копитця
В сипучій пудрі грузнуть без кінця,
Різдвяний дід під інеєм сріблиться
І сивина старому до лиця.
В його благенькій вискубаній бирці*
Гніздиться ніч, вороняче крило,
Крізь дірку в тайстрі* губляться гостинці,
Веселкою цяткують біле тло.
А дід, немов усміхнений Ярило,
Куди не ступить - сіє благодать!
Дрібне пелюстя світ запорошило,
На вітах сосен дзвоники бринчать.
[i]*Бирка - смушева шапка.
*Тайстра - гуцульська торбина, яку носять через плече.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467257
дата надходження 20.12.2013
дата закладки 20.12.2013
Впало з неба прядиво густе
На розмоклі барви падолисту,
А зима, як мачуха, мете,
Не шкодує холоду і свисту.
Дмуть у сурми здиблені вітри,
Між дерев снують, немов примари.
Як зайча до теплої нори,
Тьмяне сонце пирснуло у хмари...
Загорнулось в рунну сивину
І сопе у свій кирпатий носик.
Крізь холодну білу пелену
Клапті снігу жалять, ніби оси.
А зима, сховавши в комірець
Полум'яні вистуджені щоки,
Чимчикує лісом навпростець,
По ярах і пагорбах високих.
По блискучих куполах церков
Аквареллю пише петриківку.
Посивілі маківки дібров
Огортає в заморозну плівку.
І в її широкім рукаві
Снять пташки, метелики і звірі,
І плояться подихи живі
По вітрами видубленій шкірі.
Сніг колючий плечі огорта,
Грію пальці вихололі чаєм
І моїм ужаленим вустам
Так твого тепла не вистачає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465945
дата надходження 14.12.2013
дата закладки 14.12.2013
Метеликів гарячий теракот
Обсипався на попіл. Пізня осінь.
Нема-нема дарованих щедрот,
Душа за літом бабиним голосить.
Хрумтять на вітрі вимоклі гілки -
В дерев суглоби ниють на негоду.
Мов догорілі тліючі свічки
Стрункі тополі тануть край городу.
І я, немов підрізаний листок,
Немов метелик, зігнаний із гілки,
В холодну зиму стишую свій крок
Під завивання тужної сопілки
Терпких вітрів. І дихання моє
Стає таким легким і невловимим.
Осіння хвоща піниться і б'є,
Верлібри днів розламує на рими.
І гасить шал серпневих літоднів
Хода зими, розмірено-чутлива.
На зламі пір довірена мені
Природи мудрість, давня й незрадлива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462635
дата надходження 26.11.2013
дата закладки 26.11.2013
Зашторюй швидше, мила, штори,
У ліжко спішно чимчикуй -
Знайомитиму із прибором!
Як працювати з ним врахуй:
У руки варто ніжно брати.
Там, де не треба, не тисни!
Цей пристрій дуже делікатний,
Він же не різьблений з сосни!
Скажу іще одне тривожно -
Зубами гризти це не слід,
Бо, ненароком, справді можна
Накоїти багато бід!
Я знаю - ти усе зумієш,
Мої вказівки пам'ятай!
Ти так давно про нього мрієш,
Тому вперед! Бери! Давай!
...Ну годі радісно пищати!
Ти справжня гуру! Це твій культ!
Старайся лиш не поламати
Новий телевізійний пульт!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461519
дата надходження 19.11.2013
дата закладки 19.11.2013
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/249/98249357_10.jpg[/img]
Немов поштар пожухлі телеграми,
На сходах час думки порозкидав,
Де я, мала, напоєна вітрами,
Лечу й хапаю зблиски у рукав.
І, прив'язавши кулькою за стрічку
Рожеве сонце, пурхаю, біжу!
Лоскоче літо променем у щічку,
Стирає світ невидиму межу,
Щоб я, бува, спіткнутися не сміла!
Цілує п'яти травка молода,
Біжить поодаль річка розімліла
Наввипередки, ніби череда.
Квітчасте плаття ситцеве лопоче
Легким вітрилом! Житні колоски,
Як вартові у полі поторочі,
У мушлі вух нашіптують казки.
А світ мені непізнано-широкий:
Десь даленіє дідів оборіг
І дріботять мої маленькі кроки,
І небо шовком стелиться до ніг!..
А там, за полем, майже на чуприні,
Статечний Бог, мов явір молодий,
Мені махає пальцем і донині,
Всіміхається крізь вуса: "Підожди!
Куди біжиш? Загубишся, дитино..."
А я, спинившись зойком на льоту,
Веселим сміхом пирскаю перлинно,
В небесне плесо димкою росту.
Міліє світ, а я собі угору,
Вже й хата наша - цяточка мала,
Вуаль повітря, чисту і прозору,
Уповиває сонячна імла.
Шумлять дуби розлогі і чубаті,
Пісні псаломні гублять у траві
І мрій моїх метелики строкаті
Прядуть у Бога літо в рукаві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460067
дата надходження 12.11.2013
дата закладки 12.11.2013
Ось шкандибає Слово,
Втомлене в битвах грізних,
Хтось його обезкровив
В лапах своїх залізних,
Знищене і обдерте,
Сотні разів розп'яте,
Наче душею мертве,
Вбите жорстоким катом,
Сумно кидає погляд
В небо з жалів скорботне,
В погляді - згусток болю,
Але вже зримий спротив.
Кинута кимсь монета
В церкві фальцетом стогне,
Підкуп, а чи пожертва?
Морок вростає в скроні...
Знову бруківка, суржик,
Беркут - криваві руки,
В серці холоднім - стужа,
Ближньому ближній - круком,
Ворог, мов звір голодний,
Душить дитя в колисці...
Досить ярів холодних,
Кров'ю - в сиру землицю!
Знову поет-провісник
Скапує кров'ю в рими
В пошуках вічних істин,
Хоче з'єднатись з ними,
Прагне себе наситить
Волею, наче птаха.
Боже, зціли нас світлом!
Слово, воскресни з праху!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459622
дата надходження 10.11.2013
дата закладки 10.11.2013
Заховай мене, Рідний, у себе -
Хочеш - в серце, а хочеш - між ребер,
Десь глибоко, де тепло і тихо,
Де не зможе сягнути нас лихо.
Заховай поміж зоряним пилом,
Я свої в нього мрії сповию,
Щоб реальними стали навесну,
Як сніги всі під сонечком скреснуть.
Заховай мене десь по-між рими,
У той простір, лиш янголам зримий,
Де веселки сплітаються в коси,
Де торкнутись до дива так просто.
Якщо буду до тебе я близько -
Не злякають холодні вітриська,
Не навіють зневіри і смутку
В моє серце, ховай мене хутко!
І тримай мою душу міцніше
За крило, що втомилось від лету.
Заховай мене в сни свої віщі!
Заховай мене в вірші, Поете!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459538
дата надходження 09.11.2013
дата закладки 09.11.2013
Мій дощику осінній, ти прийшов,
По склі постукав лапкою м'якою.
Хтось розпоров тугий небесний шов -
Розсипалися миті супокою
Намистечком янтарним по стіні.
Вохристі блиски променів ранкових
Вогніли в наїжаченій стерні,
Мов золоті загублені підкови.
А ти стрибав рухливим кошеням
Під мелодійну сонячну сопілку:
То по дзвінких калюжах навмання,
То по деревах, з гілочки на гілку!
Летіли бризки свіжі і легкі,
Мов биті скельця сипались на друзки!..
Схилили айстри китиці п'янкі,
Немов дощу злякались, боягузки!
А ти шугав між листя і кущів,
Творив з води мозаїку прозору!..
Яке ж бо диво - сонячні дощі,
Як радість Бога в листопадну пору!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459067
дата надходження 07.11.2013
дата закладки 08.11.2013
У пасадоблі юний вітровій
Завихрив пишну китицю жоржини!..
О, як не личить ніжності моїй
Жагучий погляд, солодко-полинний,
Твоїх зрадливих, осене, очей,
Жаги твоєї полум'я багряне!
А листопад настирливо січе,
Мов навіженець! Ли́ском порцеляни
Між очере́тів же́вріє ставок,
Вже не бентежать порухи пташині
Застигле плесо. Вижухлий листок,
Мов на крихкій тоненькій павутині,
Магічні кола креслить, як мольфар,
Що так боїться осінь підпустити.
Сльозиться теплий яблучний узвар
На о́брус листя, золотом розшитий.
А ти, палка і горда, мов Кармен,
Тріщать гілки, як брязкіт кастаньєти!..
Шалений гул огненно-пружних вен
Приглушать мідні сяючі браслети.
Звивалось тіло рухами змії,
Летіли бризки свіжого мохіто!..
Та все ж не личать вибрики твої
Моїм очам, задивленим у літо!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459328
дата надходження 08.11.2013
дата закладки 08.11.2013
А ти приходиш в мої сни,
Хоч не просив тебе про це,
І не збагну ніяк чому?
Можливо простір той тісний,
Володарює де Морфей,
Чи може нудно там йому?
А ти приходиш крадькома,
Щоб доторкнутися душі.
Вповзаєш в неї, як змія.
У нас майбутнього нема –
Любов лежить серед мерців.
Я вже не твій, ти не моя.
А ти приходиш. Кожну ніч!
Бодай забула б ти цей шлях!!
Чи загубилася на нім.
Щоби хоч раз вдалось мені
Злетіти, наче вільний птах,
У гордовитій самоті.
А ти приходиш... Приходи!
Хоч в снах побудемо удвох.
Заради цього тільки сплю…
Між нами спалені мости,
Але, мабуть, ти знаєш, ох,
Як сильно ще тебе люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458908
дата надходження 06.11.2013
дата закладки 06.11.2013
"Ти…
перетворилася…
на осінь…"
Монолог скуйовдженої душі так і не знайшов вдалого співбесідника -слухача. Жовтневі піднесені емоції, що багріли позитивом, що давали крила, що літали, не мовчали…. Впали. Додолу.
Стою оголена перед Тобою… шукаю довкола крила. Та ні…зронила їх, зронила…чи обпалила власними табу. Тепер стою, мовчу, чекаю. Не відвертайся, чуєш? Не лети до нашої мети, не смій залишити мене зі зламаними крилами тут, серед сльотавої голодної осені! Адже Ти знаєш, що для мене значить голод!
Згадай наше ранкове мовчання, доки тіло не ковтне кавальчик хліба.
Згадай брак слів за вечерею, якщо день минув без порції несподіванок.
А знаєш як мене лякає слово «дієта»? Воно асоціюється з невиліковною хворобою, коли …
..хочеш бути красивою, стрункою, і не помічаєш у дзеркалі випуклих ребер, колін і всього решта, що не мало б бути випуклим;
…коли хочеш бути здоровою, обмежуєшся «Марією», кефіром і овочевим відваром, і незабаром забуваєш, що можна їсти щось набагато смачніше, бо дивна болячка вимагає дієти постійної, пожиттєвої і суттєвої.
А ще ж є дієта спілкування, фізичного кохання.
А знаєш, мені призначили депресанти, з префіксом «анти». Ні, не божевільна я, не лякайся.
Але зізнайся, що вже звик до перепадів мого настрою, переважно до його мінорного звучання, до мого постійного читання і мовчання.
А від сидіння в чотирьох стінах, від прогулянок книжками і вершкової кави крила не виростуть.
А за вікном осінь, яка минає, пролітає поодиноким листям. А моїм розсипаним намистом покотилися задуми по сходинках… покотилися вниз. І я за ними… вниз. Присіла, принишкла, як мишка, і забула, що довкола мене вирує життя. Ні, не те, що в думках, здогадках і загадках. Не те, яке бачу крізь призму тривоги. Там – дороги, на всі чотири сторони. І це набагато більший вибір, ніж той, який зараз переді мною: вгору чи вниз. Треба бути скрізь.
Ти якось сказав, що я сильна. І тому не пропонував свого плеча. Змовчав.
І це правда - я сильна і вільна.
Тільки поправ мені крила. І я буду красива, зваблива, щаслива.
На цьому досить! Я не дозволю собі сказати:
«Ти...
...перетворилася
...на осінь»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458757
дата надходження 05.11.2013
дата закладки 05.11.2013
[img]http://amore.4bb.ru/uploads/0000/39/7f/207567-1-f.jpg[/img]
Ну, і пощо загубленим листком
Тебе сюди заніс осінній вітер?
Над захололим бронзовим ставком
Гойдаються вербові довгі віти.
І ні душі довкола. Візаві́
Тривожна осінь. І холодна пустка
Ковтає сонця відлиски живі,
Що застигають у янтарних згустках...
І рій думок, гірких розчарувань,
Невже душа на світло обміліла?.
О, не чекай від когось покаянь!..
Поглянь: тополя листям облетіла,
Хіба ж вона за втрату дорікне,
Мов злодію, терпкому листопаду?
Відомо їй, що й осінь промине,
Що принесе омріяну відраду
Нова весна. Зав'яжеться життя,
Бруньки розкрилять листячко зелене.
Хіба й тобі не буде вороття
У ці квітнево-ніжні гобелени?
Не дорікай, змирись і відпусти
Минулі втрати, мо' здобудеш більше.
Стоять дерева, голі, мов хрести,
Та сонце їм виблискує ясніше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458461
дата надходження 04.11.2013
дата закладки 04.11.2013
[img]http://photos.wikimapia.org/p/00/02/80/87/21_full.jpg[/img]
Примарилось, що моляться дощі
Між ку́полів старих готичних сосен.
Монашкою блукає ту́жна осінь
У довгому потертому плащі...
Перебирає вервицю краплин
Під шурхіт золотого листопаду,
Між нетрями занедбаного саду
Кремезний дуб розкинув, наче млин,
Свої розлогі віти, у дворі
Схилилася вдовою сива хата
І стріха покручена, пелехата,
Повисла на старому димарі,
Неначе бриль. У вибиті шибки
Вітри холодні свищуть, ніби коні,
І перепрілі стіни, безборонні,
Мов ліхтарі, вогніють крізь віки.
І так прозоро дихалось мені
У цю блаженно-молитовну месу!..
Мов серед стін старого Херсонесу,
Блукала я в безлюдній глушині,
Де все таке цілюще і живе
Зоріло, грало світлом на привіллі!
Іскрили в душу яблука дозрілі,
Чи ж їх ніхто століттями не рве,
Що горнуться так любо до грудей
Чужій і неприкаяній приблуді?
Трапляється, що в дикому безлюдді
Не так самотньо, як серед людей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458342
дата надходження 03.11.2013
дата закладки 04.11.2013
Журбують вишні в золоті червленому,
Вмочили, мабуть, листя в каркаде
І по хребті, ще де-не-де зеленому,
Сповзло за го́ру сонечко руде.
А хризантем у трави нахурделило,
Мов хто розсипав жмені конфеті!
І листопадить випалене дерево,
Листки-дублони ронить золоті.
Розмито хмари в небі акварелями,
Немов зі збанка вилито вершки,
І не дзвенять сопілковими трелями
Між крон махрових радісні пташки.
Плоди достиглі світять, ніби глянцеві,
У шевелюрах лискають густих,
На яблунево-палевім рум'янцеві
Цілунок сонця бджілкою застиг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457397
дата надходження 29.10.2013
дата закладки 29.10.2013
А ти для мене вогник засвітила
І день заграв, немов у ворожбі,
Моя натхненна Музо світлокрила,
За кожне слово дякую тобі!
Що я сміялась, плакала й зітхала
В солодкому полоні рим і фраз,
Що по тонких невидимих лекалах
Відточувала слово, мов алмаз...
Що не було мовчання поміж нами
І забуття не штрикали ножі,
Що я кохала завше до нестями,
Що я страждала вкотре на межі.
І милувалась чарами природи,
Розгледівши дива́ у простоті,
І ти мені освічувала сходи,
Вела у даль незвіданих світів.
А скільки весен разом заквітчали,
А скільки зим дмухнули в потічки!
І золотої осені опали
Ми заплітали спільно у рядки!..
І ти, така окрилена й щаслива,
Була зі мною в радості й журбі!..
Моя прекрасна Музо незрадлива,
За кожен подих дякую тобі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456230
дата надходження 23.10.2013
дата закладки 23.10.2013
Кохання. Воно величне і прекрасне. Воно оспіване у творах мистецтва, у віршах та прозі. Та тільки поезія робить його ніжно-романтичним, шалено-пристрасним чи дико-феєричним. Поезія наповнює його барвами, вибуховою непереборною силою, надає коханню зовсім іншого сенсу.
Але творити інтимну лірику дано не всім. Лише обрані на небесах можуть істинно возвеличувати це дивне почуття. Серед цих обраних - Роман Бойчук, збірку інтимної лірики якого презентували 18 жовтня в Івано-Франківську. Власне вже сама назва збірочки – «Шал у стані ейфорії» - говорить сама за себе. У своїх віршах молодий поет намагається поєднати ніжно-романтичні почуття із шаленою всеохоплюючою пристрастю до коханої людини, до музи, до дружини Ольги.
Вечір презентації книги перетворився на вечір інтимної поезії, під звуки романтичної живої музики у виконанні саксофоніста Станіслава Маника та гітариста Стапана Вірстюка. Кохання відчувалось всюди: у звуках романтичної музики, у вогниках свічок та лампадок, у голосах тих, хто читав віршовані рядки, що променіли ніжною пристрастю.
Сам автор інтимної лірики вважає, що йому дуже пощастило видати свої твори: крок назустріч йому зробило багато людей, для яких поезія, а надто інтимна, є далеко не байдужою. «Це дебютна збірка, хоча й писав вірші я з дуже раннього віку, - розповідає Роман Бойчук. - Проте, поезія, яка увійшла до збірки «Шал у стані ейфорії», є новітньою. Я написав її за рік часу. Це був якийсь шал: я писав по два-три вірша в день. Мої вірші часто друкували у періодичному виданні «Дніпро», тож я вирішив видати окрему збірочку і це мені вдалось».
Збірка «Шал у стані ейфорії» видана у видавництві «Тіповіт» накладом 300 примірників. Половина з книжечок має у своєму додатку диск із аудіо віршами, які начитував сам автор.
Вікторія Біла
http://briz.if.ua/14473.htm
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456027
дата надходження 22.10.2013
дата закладки 22.10.2013
Деб’ютна збірка Романа Бойчука «Шал у стані ейфорії» - це віршове вираження душі натхненного романтика одержимого коханням в життєтворчі миті ейфорійного шалу, щораз цнотливої пристрасті, бо кожне воскресне самоспалення любові бажає втілюватись в серці вічнозакоханого завжди, неначе вперше, бо любов немає ні початку, ні кінця, бо «ніколи любов не перестає»* і саме тому спочатку буде Слово… А слово Романа сповнене кохання і пристрасті до своєї дружини Олі, новітньої музи поета. І саме тому дана збірка ламатиме вже стереотипне невірство у існування справжнього кохання, яке наче істина існує, але не всім дано осягти…
Важко висловити об’єктивну думку з приводу творчості друга, брата по перу, але з іншого боку і легше, бо він, як і я, невиправний романтик, і також одержимий коханням. Проте на щастя в його випадку не доводиться «головою битись об невидимі скелі / лізти на неІснуючі стіни» (авт.), а щораз шаліти «у стані ейфорії» «допоки б’ється серце»** на що й сподіватиметься відчути кожен читач прочитавши сю збірку і причастившись пристрастю, яку випромінють вірші Романа Бойчука. На прикладі автора кожен чоловік замість того, щоб витріщати очі на чужих жінок, побачить в своїй половинці звабливу спокусницю, пристрасну богиню і просто найніжнішу та найріднішу людину. Хто зна, може саме така інтимно-еротична лірика перевиховуватиме потенційних "казанових а-ля донжуанів" на зразкових сім'янинів, яким є і сам Роман. Але жарти жартами (хоч це жарт тільки на чверть), а хочеться таки критики, щоб бути більш об'єктивним. Проте звідки взяти критику, коли Роман здається ще не давно почав писати, а вже набув здатності творити по-своєму, хай, може, не формально чи ритмічно довершено, але у власній стилістичній манері. Не часто зустрінеш початківців, які претендують на рівень професіоналізму, але у випадку Романа Бойчука це не так і дивно, бо в нього ще той непосидючий темперамент і наполегливість. Та головне те, без чого не обійтися жодному чоловікові, це підтримка його дружини, яка й надихає поета на життєтворчі звершення. Про кохання Романа і Олі можна говорити багато, але слова скупі. Наприкінець (у даному тексті, але не взагалі) скажу тільки, що образом-символом поезії Романа Бойчука є саксофон, а музикою, яка передає більш глибший ніж самі слова сенс віршів, являється - джаз. В інших випадках, через свою ритмічну вільність, джазу імпонували б верлібри, але це більш ритмічно-формально, а тут все якраз на місці. Тому читайте "Шал у стані ейфорії" і прислухайтесь як між рядків лунає музика джазу, яка, як і поезія - вічна.
*1 до Кор., 13
** назви розділів збірки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450228
дата надходження 20.09.2013
дата закладки 21.10.2013
може мене викрадуть
звабливі інопланетянки
щоб проводити над моїм тілом
еротичні досліди
може я опиратимусь
ну зовсім трішки
для виду
і найпристраснішою буде та ніч
найпалкішою
аж поки
раптом
не обірветься мій сон
на найінтимнішій миті
:))))))))
поки шо без оформлення але це під враженнями... ще напишу під якими, просто настрій веселий...)))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455239
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 19.10.2013
Свою збірочку "Шал у стані ейфорії" Бойчук Роман сьогодні презентував в книгарні Є в Ів-Франківську ,що по вул.Незалежності.
Збірочка складається з двох розділів "Допоки б*ється серце" і "У стані ейфорії" ,дуже красивим,інтелігентно-витонченим музичним фоном,став виступ саксофоніста Ярослава Малика. Мелодія одна за одною мов підкреслювала всю красу романтизму,трепетних бажань кохання і делікатного інтиму .Вмілий модератор - Леся Геник, плавно направляла бесіду в правильне русло.Роман сердечно поділився з друзями,рідними як писалася йому ця збірочка,адже почуття закоханості , в свою Олю , простежується від першого до останнього слова. Варто було послухати , як читає ті вірші , серце від радості мало не вирветься з грудей,а на очі навертаються сльози радості, за чудове почуття,що їх об*єднало,що їх кріпить і допомагає.З великою приємністью і з захопленням вставали один по-одному до слова і одноклубівці, друзі,приїхав рідний брат зі Львова привітати.. Шал ейфорії кружляв у повітрі ,припіднятий настрій,радість за Романа,за його родину,за чудову книжечку,яку варто і скажу твердо- рекомендовано би почитати усім закоханим і тим, хто хоче покохати по-справжньому.Яке цікаве і приємне закінчення презентації,власна пісня подарунок Олі, у виконанні Романа.,і їхній лебединий танок.
В стані ейфорії/,по гарячим слідам/,як каже Шнуренко Оля,з купою помилок та від щирого серця, поділилася з вами Данута Сем*янів/ Вразлива/.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455220
дата надходження 18.10.2013
дата закладки 19.10.2013
Мої думи неначе у хмарах зависли,
Розтривожили небо, вагітне від злив.
Мій Коханий, мене перепишеш у пісню?
Бо в старій пісні надто бракує кисню,
Між словами не простір - одні вузли...
Я не буду тиха - бо я нестримна,
Я безумно-шалена стихія вогню.
В мене масок нема, бо не зношу гриму,
Моє серце щораз вибухає в риму,
А душа надто любить ходити ню.
Коли душі приходять єдиним цілим -
Всі стираються грані, а є лиш Суть.
Буду поруч я - в спину тобі не вцілять,
Бо прикрию крилом, у боях ледь зотлілим,
І ми разом діждемось свою весну.
Я казала, прощатись пора настане,
Коли в нашім мовчанні весь зникне сенс.
Та сьогодні є 'ми', хоч і десь за туманом,
І твій голос ще й досі мені гоїть рани,
І я вірю, що ти - мій всесвіт весь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454585
дата надходження 15.10.2013
дата закладки 15.10.2013
(вінок сонетів)
1.
Панує осінь, тихо і велично,
Мережить у повітрі трунок-дим.
Скликає щемні спогади на віче,
Збирає зрілість, як терпкі плоди.
В янтарних вітражах застигла вічність,
Старіє ліс, щоб стати молодим,
І ворони – посли із потойбіччя, –
Приносять вісті у забутий дім.
В палац осінній ще приходять мрії,
Багряний розсипають серпантин.
Крилатим звіром вітер виє-віє,
В садах згасає полум’я жоржин.
Остання невідмолена надія
На полотні небес гаптує синь.
2.
На полотні небес гаптує синь
Холодний день із сизими очима.
Стоїть у полі, як старезний млин,
Усохлий ясен, від життя спочилий.
Як віщий жрець, лякає тишу він,
Поскрипуючи чорними плечима.
Скидають гори паморозь вершин
На простирадло змореного диму.
То палить смуток вицвілі листи.
Приречення цій осені так личить!
Вона жадана гостя самоти.
У небо лине ностальгії річка,
На сивому склепінні висоти
Читають клени роздуми готичні.
3.
Читають клени роздуми готичні,
На шелест перепещують печаль.
Душа умита грозовою ніччю,
Воскреснув день від золотавих чар.
Думки небес тлумачать сни містичні,
В осінніх епілогах тліє час.
Магічний голос в позачасся кличе,
І ллється простір із дірявих чаш.
Обряд журби туманом оповитий.
Намисто із невидимих перлин
Володарці стихій дарує вітер.
На кронах гусне смуток і бурштин.
Краплинами рідкого оксамиту
В повітрі тане смак багряних вин.
4.
В повітрі тане смак багряних вин,
Об небо, загратоване печаллю,
Сумління б’ється крилами провин,
І пам’яттю щемить у серці жало.
Мовчать жалі пожухлої трави,
Бешкетник-вітер бавиться кресалом,
Гірких спокут здіймає хижий вир,
І листя перемішує опале.
А осінь на війну благословить,
І жовтневі на спис пов’яже стрічку,
Ховає в чорні рукава блакить,
Фарбує в колір вічності обличчя.
На небі хмари – ніби срібний щит.
Вишіптують тепло дуби сторічні.
5.
Вишіптують тепло дуби сторічні
Благанням неприкаяно-німим.
Ідуть у бій стихійні протиріччя,
Щоб вирвати знамено у зими.
Блукає жовтень, як печальний лицар,
Простелює янтарні килими.
У душі наливає сум по вінця,
Глухою невідомістю сурмить.
Шукає він того, що не існує,
Вдихає кров’ю висохлий полин.
А кінь його гарцює – вітер буйний.
І воїн той – спокути блудний син,
У неба просить згинути не всує,
А молитви несе журливий плин.
6.
А молитви несе журливий плин,
І павутинням бабиного літа
Вони срібляться у вбранні долин,
Яке не встиг ще чарівник дошити.
У запахи соснової смоли
Терпку печаль з туману перелито,
Старих дібров золотить куполи
Невидима рука рідкого світла.
Із прірви неба голосом палким
Запрошує на танець хаотичний
Спокусник-вітер зболені думки,
Мов тушить у душі бентежну свічку.
І ніби журавлів тонкі рядки,
Високі мрії спогадом курличуть.
7.
Високі мрії спогадом курличуть,
Покладені на музику небес,
І ноти, ніби полохливі птиці,
Ховаються-зливаються у текст.
Гуляє світом золота цариця,
Лишає скрізь її гарячий перст
Розкішні барви – дотик чарівниці.
У неї досконалий кожен жест.
Вона прекрасна, хоч така самотня,
Але щаслива у своїй путі.
Вдихає, ніби солод, біль гіркотний,
Черпає силу з дивних сновидінь.
І під крилом натхненної свободи
Закуталась душа в шовкову тінь.
8.
Закуталась душа в шовкову тінь,
У спокої, – чекає все ж негоди.
Мов лабіринтом із прозорих стін
Сама в собі непримиренно бродить.
Вражає неосяжність володінь
Цариці душ і мертвої природи,
І непохитна міць її твердинь,
Громи співають їй похмурі оди.
В передчутті стихійної краси,
Що намалює підвечірня злива,
Прощення і очищення для всіх
Готує осінь, ніби звичне диво.
Вже кличуть ніч розхристані ліси.
Вбирають біль осінні переливи.
9.
Вбирають біль осінні переливи,
І шепіт листя зцілює серця.
Панує скрізь готична королева
Талантом геніального митця.
Вона могутня, пристрасно-бурхлива,
Хоч світу не показує лиця.
Водночас і похмура, і сяйлива,
Душа в шипах тернового вінця.
Солодких мук нектари і настої
Дарує щедро запізнілий рай.
І рани від оман дбайливо гоїть,
Хоч в пам’яті карбує кожен шрам.
Вітає осінь вже нових героїв,
Сюжети пише для щемливих драм.
10.
Сюжети пише для щемливих драм,
Гортає почуттів затерту книжку.
Між сонцем і дощем проводить грань,
У бій добра і зла шикує військо.
І знову ніч замінить свіжа рань,
Хоч нагадає, що зима вже близько.
На сцені суму – вишукана гра,
Актриса-осінь зачарує блиском.
То грацію вдихає у гілля,
То скрипкою розніжиться журливо.
В багряних снах – натхнення скрипаля,
Немов завмерли в них пташині співи.
Стрічає золотого короля
Володарка закохано-мрійлива.
11.
Володарка закохано-мрійлива
В сумного неба безкінечну даль
За виднокрай буття думками лине,
Сльоза її чистіша за кришталь.
Змокрілі перечитує архіви,
Де плаче правда і регоче фальш.
Спиває повінь тиш велична діва,
І гордо носить срібну пектораль.
У темний пурпур одягнулась осінь,
Немов іде на пишний маскарад.
Як ворона крило, її волосся,
У чорний шовк уплетена жура.
А жовтень-сум коханням стоголосим
Цілує барви сонячних заграв.
12.
Цілує барви сонячних заграв
Шовковий подих осені-чаклунки,
Повільно ніч виходить із шатра,
Приймає небо таїни дарунки.
Відторгнеться минулого кора,
Душа воскресне від бажання-трунку.
Фантазія казкового пера
Виписує магічні візерунки.
Дрімота пестить кароокий глід,
Вечірній промінь визирнув грайливо
Із невагомо-срібних пірамід.
Неорані стоять ще вільні ниви.
Хмільна свобода лихоманить світ,
Розчісує вітрам шалені гриви.
13.
Розчісує вітрам шалені гриви
Гребінка зір. Покрила землю ніч.
Співає скрипка солодко-журливо.
Клубиться низько темрява сторіч.
Полює скрізь невидимий мисливець,
Бентежить тишу одинокий сич.
А в осені душа така вразлива,
Таїть кохання не почутий клич.
Відтінки хмар погрозливо сіріють,
Немов ідуть на битву сотні рас.
Та мить одна – і вітер їх розвіяв.
Із місяцем зустрілось око Ра.
Володарка печальної стихії
Освячує природи древній храм.
14.
Освячує природи древній храм
Могутня жриця і земна богиня.
Граційним жестом воскрешає прах.
Продовження дістане все, що гине.
Містична, нерозгадана пора
Із присмаком нектару і полину,
В передчутті солодких покарань
Вона співає пісню лебедину.
У ній пітьма зі світлом обнялись.
У ній сплелись відродження і відчай,
Похмурні фарби і янтарний блиск.
Її усмішка ніжна і трагічна.
У вальсі мрій кружляє падолист.
Панує осінь, тихо і велично.
МАГІСТРАЛ
Панує осінь, тихо і велично,
На полотні небес гаптує синь.
Читають клени роздуми готичні,
В повітрі тане смак багряних вин.
Вишіптують тепло дуби сторічні,
А молитви несе журливий плин.
Високі мрії спогадом курличуть,
Закуталась душа в шовкову тінь.
Вбирають біль осінні переливи.
Сюжети пише для щемливих драм
Володарка закохано-мрійлива,
Цілує барви сонячних заграв,
Розчісує вітрам шалені гриви,
Освячує природи древній храм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454105
дата надходження 12.10.2013
дата закладки 15.10.2013
Сьогодні В Галичині відбулося свято,-презентація збірочки Лесі Геник. Сказати,що все пройшло гарно,то нічого не казати.Наше сонечко з синіми очима, своїм світлом , як магнітом притягує людей, і не дивно зал тріщав від друзів,рідних,близьких їй людей і звичайно-море квітів!. Добре сказала Люба Долик,що Лесині вірші це , як правдивий мід,а для проби й краплиночки досить.Атмосфера в залі тепла, сонячна. Здалеку приїхали Олексій Тичко і Тамара Васильєва,але не як гості ,а як до себе,своїх,додому. Іван Гентош, як завжди , задавав тон своїми жартівливими пародіями.Ярослав Дорожній з Чорткова, своїм напутнім словом заохочував.Кожен із нас щось хотів і міг сказати,та просто часу не вистачало для усіх, та побажання світилися в наших очах і на обличчі, то ж Леся з радістью читала їх.Як приємно зрозуміти,що у житті нічого не буває просто так,візьмемо хоча би отой факт,що ще в дитячі роки Господь поставив не плече ій руку,а може ангела,щоб допоміг.Вона переступила той поріг ,а допомога надійшла від вчителя шкільного,і перша книжечка вже торувала їй дорогу, і наполегливість , якою наділена вона.Евген Баран сказав дуже правильні слова,що слово окрилює,надихає,правду оспівує,але може і брехати... В збірочці "Від душі до душі" зібрані духовно і душевно чисті слова і рядочки,які з приємністью читаєш,пізнаєш,без фальші.І ми друзі по перу "Об*єднані словом" гордимося своєю Лесею ! Бажаємо щоб її книжечка побувала в багатьох читацьких руках, і займала гідне місце на поличках бібліотек. Від усього серця з Вами поділилася Данута Сем*янів/ Вразлива/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454281
дата надходження 13.10.2013
дата закладки 14.10.2013
Позолотила руку вільха-схимниця
Мольфару-жовтню, листя намела.
Бурлить еспресо, бульбашками піниться,
Парує в сад розніжена імла.
Між ниточок мережив павутинових
Сотає літо бабине тепло.
Заплівся вітер в кучерях шипшинових,
Густим барвінком небо зацвіло.
Бринить світанок райдужними росами -
Сповзають краплі, світлі, ніби ртуть.
Побудь зі мною мрійницею, осене,
Грайливим літом трішечки побудь.
Вже не гірчать порожніми надіями
Мої гаї, зодягнуті в парчу.
Лоскочу просинь лагідними віями,
Ступаю в день, а мариться - лечу!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453321
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Світку мій, світку! Доле, о доле!
Де твоя правда, де твоя воля?!
Де загубилась, в ранах, побита,
Болем задушена, смутком повита?
Де ж бо блукає? Якими світами?
Де та владарка пісень над піснями?!
Чом же не з'явиться хоч на хвилину,
Чом не покаже нам рвану свитину?..
Скільки питань... А у відповідь - тиша...
Але дізнатися б, чим правда дише,
Де заховалася, чом не виходить,
Чом волелюбних пісень не заводить...
Світку мій, світку!.. Доле, о доле!..
Де твоя правда, де твоя воля?..
В кронах дерев заховалась, у зворах,
В хвилях Дніпра, у холодних коморах,
В заспаних травах, у свіжих покосах,
В ранньому щебеті й крапельках-росах...
В стогоні серця, у плачі дитини,
В душі поривах гіркої години...
Але не в слові, не в думці єдиній,
Не вирина з-попід фарб на картині!
Пісню не зложить, в устах не заграє...
Хто іде мимо - скубе, не минає!..
Світку мій, світку... Доле, о доле...
Ось твоя правда, ось твоя воля...
________________________________________
30 березня 2013 року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453319
дата надходження 08.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Осінь лі́та хлюпнула в діброву -
Заіскрився сонячний кришталь
І берізку, панну гонорову,
Загорнув у лагідну вуаль
Теплий день. Розсипала коралі
Горобина в кучері струмка.
На осінній мідній пекторалі
Розтопилась паморозь крихка.
Пишна липа, променем розтята,
Нагинає віти до землі,
Чорнобривці, ніби кошенята,
Під парканом ніжаться в теплі.
Мов тугі пшеничні перевесла,
Блиски сонця пнуться у вікно...
І в моєму серці крига скресла,
Струменить судинами вино.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453219
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 08.10.2013
Посипався горіх зелений –
Обмерзло листя.
Каштани оголились, клени
Під вітру свисти.
А яблука червонобокі
Блищать до сонця.
Останні набирають соки
З коріння донця.
А небо синьою габою
Укрилось знову.
Зелене листя між собою
Веде розмову.
Воно ще хоче відчувати
Сонячну ласку.
З квітками, травами зіграти
В осінню казку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453042
дата надходження 06.10.2013
дата закладки 07.10.2013
(навіяне серіалом)
Блекджек, рулетка – ігри в казино,
Шалені гроші, дороге вино,
Жінки продажні, клерки та гравці,
Ці товстопузі боси-гаманці,
Сигарний дим, парфуми, перегар,
Чванливі люди і пустий «базар».
Тут у фаворі хтивість і «бабло»,
Обман, розпуста - підлості кубло,
А на десерт наркотиків дурман,
Від «передозу» в голові бедлам -
Зваблива "леді", з картами в руках,
Танцює дикий танець на столах…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453075
дата надходження 07.10.2013
дата закладки 07.10.2013
Усі ми різні : праведні і грішні,
Хоч грішних більше, шкода, але факт.
Іде життя то миттю, то неспішно,
Хотілося, щоб трішечки не так.
В гріху зачаті, роджені у муках...
Коли зійдемо з цього шляху ми?
Складемо у молитві наші руки,
Бо ми - лиш люди й...будемо людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452199
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 02.10.2013
Слова мені залишились і все,
Нічого окрім слів - скупа розрада...
Кривим розмитим почерком есе
Виводить дощ по сірих автострадах.
Під парасольку туляться вітри,
Січуть в обличчя краплі, ніби струни.
Зітри мене із пам'яті, зітри,
Як вічність на табличці древні руни...
Як захмеліла впевнена весна
Останній сніг роздмухує у полі.
Густої зливи сива пелена
Сповила шовком пальці захололі.
Похмуре небо ру́ном затяглось,
Надуло щоки зморені старечі.
Слова мені залишились - хоч щось,
Хоч проблиски в холодній порожнечі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452196
дата надходження 02.10.2013
дата закладки 02.10.2013
В кишенях руки, а душа - у хмарах,
Сягає погляд ген за небокрай.
Вже хазяйнує осені примара,
Фарбує в жовте за́тишний мій рай.
Шиплять вужами довгі автотраси,
А в лісі - тиша. Марево густе
Чудні зефірні скорчило гримаси,
Густій ліщині віхолу пряде.
Пора глінтвейну, пледів і туманів,
Із давнім другом щирих балачок,
Щоб каганцями яблука рум'яні
Пашіли в дим полинних цигарок...
Щоб ностальгія блюзових мелодій
Гойдала струн тягучу карамель...
Ця невмируща класика ще в моді,
Як і парфум під маркою Chanel.
Як фотозвіт чуттєвих меланхолій,
Сирого моху пахощі терпкі...
Ховаю руки, трішки захололі,
У рукавички замшеві тонкі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451794
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 30.09.2013
Мій сад сьогодні дихає полинно,
Між трав пожухлих тліють болота́,
Нанизує дощинки покраплинно
На павутинки осінь золота.
Немов лампадки, охрою налиті,
Махрові айви блимають в туман,
Молочний дим снує по оксамиті-
Між мокрих яблунь куриться кальян.
Пливуть мелодій течії прозорі -
Мрійливий вітер пробує кларнет.
Не я тебе намріяла, а зорі
Зіткали з пилу світлий силует.
Сховала нас загублена альтанка,
Сотала пряжу хляпавка густа,
Гіркої кави тепла філіжанка
Нам зігрівала пальці і вуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451466
дата надходження 28.09.2013
дата закладки 28.09.2013
Ми тулилися спинами,
В різні боки дивилися
І мовчали так голосно,
І кричали так тишею.
Розмежовані стінами
Суперечки-Чистилища,
Що зростали так болісно,
І ставали все ширшими.
Ще тулились потилиці,
Хоч лоби вкрились ґулями,
І словесні баталії
Вирували у головах.
Серця биті на милицях,
У взутті, що намуляло,
Пройшли крізь аномалії
Де бул́о надто холодно.
Все ж тулилися душами,
Що від болю скрутилися,
Навідріз відкидаючи
Геть усі звинувачення.
Якби тишу порушили -
Вже б давно помирилися,
Та сиділи чекаючи
Хто попросить пробачення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451002
дата надходження 26.09.2013
дата закладки 26.09.2013
[img]https://scontent-a.xx.fbcdn.net/hphotos-xpa1/t1.0-9/p370x247/10292530_830708136940442_8367619137235722010_n.jpg[/img]
[i]Картина Ніно Чакветадзе[/i]
Дівчинко, очі в котрої, мов темні каштани,
Кучері з мідним відливом, роса на щоці...
Я за тобою, мій янголе, в сиві тумани
Беззастережно подамся - рука у руці.
Там, де ти ходиш, ліси, наче первісні храми,
Сосни високі торкаються в небі зірок,
Пахне повітря терпким ялівцем і грибами,
Міддю виблискує теплий кленовий листок.
Там поміж вербами річка розсипала коси,
В полисках сонця сріблиться рідким кришталем.
Мліють від подиху вітру шовкові покоси,
Квітка бринить, зацілована диким джмелем.
Там, де ти ходиш, дерева шепочуться з Богом,
В небо фісташкове кануть ясні молитви.
Білим вітрильником день за широким облогом
Ковзає легко в сатинових пасмах трави.
Там не гірчать полинами невтішні розлуки,
Теплиться віра, мов чиста янтарна смола.
Сонце медове бере тебе ніжно за руки,
Гладить пір'їнки твого золотого крила...
Дівчинко, очі в котрої, мов темні каштани,
Пообіцяй, що не кинеш мене на межі
Раю свого неземного, де тінь моя тане
В теплому сяйві твоєї близької душі.
[img]https://scontent-a.xx.fbcdn.net/hphotos-xpa1/t1.0-9/p370x247/10292530_830708136940442_8367619137235722010_n.jpg[/img]
[i]Картина Ніно Чакветадзе[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450395
дата надходження 23.09.2013
дата закладки 23.09.2013
Важко звикати до втрат.
Рідні стають чужими...
Я тобі більше не брат?
Гримни сестро двеРима!
Знову самотня душа.
Ангел пішов наЗАвЖДИ...
Осінь змерзає без шат.
Всесвіт маліє без див.
Важко звикати до втрат.
Серця частинка вмира...
Знову прийде листопад
слухати скрипку пера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450355
дата надходження 20.09.2013
дата закладки 23.09.2013
Загублена поміж готичних сосен,
Закутана у па́леву* парчу,
Блукальниця рудоволоса осінь
Збирає краплі сивого дощу
З ворсинок моху, лебеді-тумани
Пливуть по хвилях темних верховіть.
На потемнілі пагорби й поляни
Пролито теплу вересневу мідь.
Гірчить повітря прілим виноградом,
Що від шмагання зливами зачах...
Цілуй мене, моя осіння зрадо
Із присмаком цикути на вустах!..
*Палевий - блідо-жовтий з рожевим відтінком.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450007
дата надходження 19.09.2013
дата закладки 20.09.2013
1-2 червня в м. Івано-Франківську відбулася творча зустріч з нагоди першої річниці від заснування Міжрегіонального поетичного клубу «Об’єднані словом». На цей раз слово об’єднало поетів та письменників з Київщини, Полтавщини, Черкащини, Тернопільщини, Львівщини та Івано-Франківщини.
Розпочалося дійство презентацією самого поетичного клубу в культурно-мистецькому центрі «Є», а продовженням традиційно стала поетична вітальня у світлиці обласного часопису «Галичина».
Впродовж зустрічі на адресу "Об'єднаних словом" лунало чимало позитивних, схвальних відгуків, адже за рік, що минув, поетклубівці провели ряд цікавих зустрічей, презентацій поетичних добірок, і, зрештою, створили ту сприятливу атмосферу, в межах якої творча особистість має змогу розвиватися та реалізовувати свій творчий потенціал.
Загалом усе дійство було вельми цікавим і багатим на численні приємні несподіванки, як от виступ Ярослава Чорногуза, який викликав справжнє захоплення в усіх присутніх своєю неперевершеною яскравістю, виконання пісень під гітару молодої івано-франківської поетеси та композитора Йордани Дранчук, "сповнений щастя" виступ Люби Долик, гострий та влучний гумор Миколи Базіва та Івана Гентоша. Особливою приємністю стало й те, що на гостину завітала відома українська письменниця Дара Корній (Мирослава Замойська).
Не менш цікавим та захопливим було творче доєднання поетичним словом й інших учасників зустрічі – Ореста Чоловічка, Ганни Назарків, Ярослава Дзісяка (Дорожного), Романа Короля – гостей з Тернопільщини, та господарів святкування – Аделі Станіславської, Лесі Геник, Віти Савченко, Оксанки Пронюк, Наталі Данилюк, Данути Сем’янів, Романа Бойчука, Олі Бреславської, Михайла Гутина, Ігора Стожара, Олесі Овчар, Артура Сіренка тощо. Приємно, що знайшли змогу завітати до світлиці "Об'єднаних словом" Зеновій Винничук (м. Коломия), Оля Струтинська (м. Калуш) та Олег Росткович, а також змогли вперше зазирнути до поетичної вітальні Олександр Букатюк та Рудницька Світлана - учасники надвірнянської літстудії «Бистрінь». Також в ході поетичного спілкування було представлено цікавий фотовідеоряд про творчі зустрічі "Об'єднаних словом", який підготувала Адель Станіславська.
Окрім того, під час творчого дійства відбулися презентації поетичних збірочок, які нещодавно побачили світ – «Сорок вісім кроків» Тамари Васильєвої (м. Кременчук, Полтавщина) та «Нерозгадані сни» Олексія Тичка (м. Городище, Черкащина).
Як завжди, викохане зерно мудрості у творче спілкування засіяв Ігор Лазоришин і особливий гість зустрічі – голова Національної спілки письменників України (Івано-Франківський осередок) Євген Баран. Останній, познайомившись ближче з діяльністю поетичного клубу, засвідчив своє схвалення і готовність допомогти втілити в життя нові проекти.
Смаковитою родзинкою під кінець творчої зустрічі стали літературні читання в Музеї мистецтв Прикарпаття, приправлені екскурсією залами музею та вишуканою грою на роялі талановитої івано-франківської поетеси, композитора та піаністки Тетяни Ралько.
Вцілому вся зустріч була сповнена яскравою веселковою барвою поезії та прози, позитивною емоцією та справжньою, щирою радістю кожного з учасників, адже підтвердилась теза про неймовірну силу Слова, котре має величезну міць до єднання.
(4.05.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429465
дата надходження 05.06.2013
дата закладки 17.09.2013
А Ти так усміхаєшся вві сні,
неначе бачиш дивовижну чудо-казку!
Будь-ласка, краєм ока дай мені
у сон Твій глянути, торкнутися... Будь-ласка!
Я хочу залишитися у нім,
де ми удвох такі казково - невагомі
У домі... Райський сад - казковий дім
Я - королевич, Ти - царівна в тому домі
О ні, прошу, очей не відкривай!
Не випускай зі сну гарячої жар-птиці!
Хай сниться дивовижа... Тихий рай
Не відкривай очей... Хай наша казка сниться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448487
дата надходження 11.09.2013
дата закладки 11.09.2013
Долі вічі сліпі?
Ні, то душі незрячими стали,
В веремії терпінь
Мрій, котрим вже не збутись, навалом,
Споконвічна хандра
Метастазами світ оповила,
Що не день - тіні драм
Розправляють над ним чорні крила.
Б'ють зневіри дощі
По обличчю, навідмаш, без жалю,
У схололій душі
Всі джерельця надій повсихали,
Тягарями провин
Нас все більше схиляє додолу,
Поміж тисяч стежин
Не знаходимо ту, що не коле.
Кожен погляд наскрізь -
Відсудомлює душу на друзки,
Знову спалений міст,
Двом на стежці одній надто вузько,
У пустелях облуд
Вже немає і крихти від істин,
Де він, Вищий той Суд?
Чи колись нам до нього доплисти?!
Ми живемо в надрив,
Кожна думка - мандрівка у себе,
Крізь холодні вітри
Прориватись хоч важко - все ж треба.
Хоч недолі змія,
Наче зашморг, стискає нам душу,
Та ми з древа життя
Опадати завчасно не мусим!
У самому кінці,
Де усі вже стираються грані,
Проглядається ціль,
До якої дійшовши, всі рани
Ми загоїм колись,
Доторкнувшись до вічного Світла...
Прозрівай і світись!
Вір - навесну наш світ знов розквітне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448201
дата надходження 09.09.2013
дата закладки 09.09.2013
Ця липа спить, загорнута в тумани,
У позолоту щедрої парчі,
Їй на долоні золотом багряним
Кленова гілка плаче уночі.
Кущі малини, сірі і безлисті,
Шепочуть їй про березень хмільний.
Вже поруділи трави шовковисті
І невгамовні стихли цвіркуни.
Ця липа спить, напоєна вітрами,
Обшарпана непроханим дощем.
Дарма, що серпня вирізьблені брами
Закрила осінь бронзовим ключем.
І може їй не випаде у квітні
Зазнати вкотре цих метаморфоз,
І гілочки, оголені тендітні,
Скує нещадний вранішній мороз...
Та всеодно ці мрії щонайвищі
Не спопелити. Буде ще весна!
Ця липа спить... Прислухайся у тиші,
Як невагомо дихає вона...
Колись, отак заснувши ненароком
Під тихий шепіт листя восени,
Піду і я легким повільним кроком
В розмай п'янкої вічної весни...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447515
дата надходження 06.09.2013
дата закладки 06.09.2013
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0iGaXHkDoN0[/youtube]
-----------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qLS0sLFsRQg[/youtube]
-----------------
Не зачіпай журливої струни,
Нехай зі сну не будять опівночі
Притихле серце вижухлі тони -
Закутані у сиве поторочі.
Нехай мовчать полинні голоси
Під куполом гіркої безнадії.
Минуле в гості марно не проси,
Сльозою не тривож надарма вії.
Бо згас вогонь і мрево неземне
Розтануло за вікнами у долі,
Тужлива пісня вже не заверне
Чуття п'янкі, безрадно захололі.
І тільки ніч запеленає сум -
Ясою обезкрилене звучання...
Молю, не зачіпай журливих струн,
Хай серцю сниться небо до світання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447256
дата надходження 05.09.2013
дата закладки 05.09.2013
Присвятив себе Господу він... Він священнослужитель,
Який кожного дня між людей ширив Божий закон.
Але часом коли по неділях в церковну обитель
Приходила вона — він ховав погляд свій між ікон.
Як обітницю дав – ні на мить не лякав його сумнів,
У призначенні тому, що вибрав свідомо колись.
Він не думав... не знав... він не бачив ще тої красуні
Від якої весь внутрішній світ кардинально змінивсь!
Почуття під табу і постійні душевні тортури...
Він боровся як міг... він до неба невпинно взивав!
Та зітхали лиш церкви старезної купол і мури
Як на сповідь схилилась вона, а він їй сповідавсь...
Вона встала, пішла. Він залишився наче розп'ятий.
Оглянулась сказати: ″А, знаєте, Бог - є любов″...
Чи ти, Боже, на нього зійшов, чи він просто проклятий?
Людям не зрозумілий, відлучений з Твоїх церков...
З нею в серці, із Богом в душі йде упевненим кроком,
Хоча знає чекають випробування чималі.
Може там, на тім світі це вилізе все йому боком -
Він до пекла готовий, а рай вже пізнав на землі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447169
дата надходження 04.09.2013
дата закладки 04.09.2013
Крок і крок, ще один, ще один…
В такт музиці, музика під настрій погоди, а вже погода не має значення, коли в душі чути відгомін ритмічних скорочень піднесеного серця.
Крок за кроком, мета вже близько, одна зі ста собі подібних впродовж дня.
А потім втома… і вже вдома…
Що, знову кави? А серце дозволяє, не протестує гупанням крізь тіло, білизну, блузку… Давай! Повне улюблене горнятко! Торкнулись губи гарячого скла, зникає запах в органах чуття, і адреналінові атоми обсмажених зерен мчаться сантиметрами втомлено-розслабленого тіла . І, о диво!. Готова рвати і метати, писати, читати, співати на повен голос, лиш би ніхто не стояв надворі під відчиненим вікном кухні, бо звідти підвищений голос звучить ще гучніше.
Агресія як відповідь депресії. Голова спазмує у скронях. Чому? Кава ще нікуди не поділася і нав»язливо натягує нервові ниточки в ритмі танцю. Повну тацю висипала пігулок. Спазмолітик? Заспокійливе? Від безсоння? Щось візьму, а воно не береться, боїться, не грає в такі ігри. Ну і хай. Попереду довга ніч…
- Давай, може ванну наберемо? Може, й для двох, та без свічок і пелюсток, лише вода. Вода і тиша, тобто твоє мовчання.
- А потім? Може вина?
- А потім.. я подумаю, чи захочу… може…мить кохання. Кілька секунд і все, вже пізно…
- Ти сьогодні хто мені – друг чи ворог, кішка чи тиха мишка? Ти любиш насильство в ліжку. А я люблю тебе, і твою рідкісну ніжність, або захмелілу мелахолійність… Дозволь собі віддатися мені. Дозволь…
Мовчазний ранок. Кава і кілька слів. Звідки агресія без причини? Від голоду, шлунок не терпить самотності, він – хижак. Він дряпає зсередини, і я, мов вовчиця гарчу на все, що порушує ще сонну рівновагу мого тіла.
Новий день. Без планів та ідей. Однаково буде так, як складуться обставини, як зійдуться люди, як накаже Бог. Лише можна прийняти все як належне, або відверто протестувати, можна усміхнутись перешкоді, підморгнути і піти далі. А можна вперто стояти на місці і обурюватись на ввесь світ, якому байдуже до твого настрою і світосприйняття. А настрій такий змінний, що навіть десяток до болю однакових днів матимуть настрій всіх кольорів веселки і від того вже в минулому часі називатимуться неповторними; давні друзі і літні люди можуть через той настрій ставати то братами за духом, то заклятими ворогами, у білизні яких копирсаєшся, як в купі секонд-хенду.
Коханому вже звично грати свою незмінну роль у виставі одного дня з єдиною сценою для двох, без глядачів і слухачів. Він – просто чоловік. А жінка зіграє всіх решта: чортицю, вовчицю, янгола, музу, коханку, ревниву дружину, дбайливу матусю…
Так цікавіше – гратися по-дитячому в дорослі ігри. Сидіти вдома і пізнавати увесь світ. Слухати тишу і чути в ній шептання янгола. Сідати за кермо і мчатися з шаленою швидкістю, навздогін часу. Втікати світ за очі ,а потім повертатись. Ненавидіти його, не в силі щось змінити, мовчки прокричати свою злобу, а потім шалено кохатись, викидаючи ввесь біль і гнів у пристрасть.
Так простіше - вчитися на власних помилках, а потім шукати в тому свою правду… Розбити любляче серце заради його щастя і втішатися тим виправданням. Натхненно віддаватися творчості: малювати плани на полотні, що за ніч знову стає білим, ліпити скульптуру власного еgо, а потім віддати дітям для забавки і поступового знищення, писати віршами кожен новий день і видавати щорічний збірник спогадів…
- У чому твоє щастя?
- У непомітних дрібницях – суницях, котрих щодня назбирую повен кошик або до половини, а ввечері ласую, або відкладаю до завтра, бо завтра може бути до сліз голодним і скорботним.
- Поділишся?
- А ти зі мною вже давно ними ласуєш, не помітив? Лови!
І усміхнулась, поцілувала, прошепотіла на вушко «Люблю». Молитва, почуття, вірність, дотики. Дітки, батьки, друзі нам і друзі ми… «Дякую» - « Люблю» - «Пробач»… Обійми, терпеливість , щире «Не плач». Смачно, правда?
- Смачно. Не помічав як часто куштував, працюю, прагну, вчуся.
- Дрібниці. З»явишся у потрібний час у потрібному місці, і вузлик зав»язався. Постукав ним у двері – якщо мигнуло червоне, зупинись, бо дасть по носі. Йдеш далі. Стукаєш знову. Зелене? Заходь і тепер працюй в поті чола.
- Усе так просто у тебе, а ти – така складна!
- Я - Жінка! А значить – твій янгол, твоя інтуїція, твій хрест і твій рай. Хіба не забагато мені, щоб бути простою і доступною? Хіба не досить для тебе Мене, щоб бути щасливим?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446974
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 03.09.2013
Літописи тиші листає зневажливо вітер,
Розбита на тисячі «я» невагомість душі.
Блукає в жовтневих рядках невідмолений квітень,
І сиву печаль відбивають небес вітражі.
На струни журливі нанизує осінь хвилини,
Янтарний мотив заколише прадавні ліси.
А серце розбито плачем на зернятка калини,
У скриню хмарин заховалась розніжена синь.
На лезах дощу – срібна кров неживого повітря,
Вростають думки у єство неосмислених рун.
Страждання і осінь – печальна готична палітра.
Зневіриться розум, а серце віддасться перу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446991
дата надходження 03.09.2013
дата закладки 03.09.2013
Ми вічні вороги
Всьому, що навкруги
Наш вирок – час
Наш вимір – вічність
У наших небесах
Гримлять чужі боги
Чужі борги
Фальшують відчай
Ми вічні бунтарі
Із вимерлих порід
Мечі – в сльозах
Знамена – в зорях
Повітря – із вогню
Шляхетних злидарів
Веде похід
В обійми непокори
Ми – бунтарі
Із вічно-вільних мас
Ми –
Я і мій стрімкий Пегас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446884
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 02.09.2013
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Z_4z6h_CMuo[/youtube]
І час мине… згорить зоря самотня…
І тільки тінь десь скраю упаде…
Та відповідь між тишею… німотна,
Її слідів у травах не знайде…
Фіалка ніжна, піднебесна сповідь…
О хто коли тих слів палких шукав?
Між квітів розчарованої крові,
Букетів запашних не назбирав…
До ніг не кинув… тій зорі самотній,
Що час ковтає, і без сил згаса…
Лиш на устах тремтять ще спрагло ноти,
Чуттям незвідана її краса…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372446
дата надходження 21.10.2012
дата закладки 31.08.2013
Приємний ранок з присмаком вівсяним,
З легким відтінком масла й шоколаду,
На хліб поклала трішки мармеладу,
Котам у блюдце налила сметану…
Дарма, що дощ періщить за віконцем,
Тепер нам не страшні ні дощ, ні злива,
Я знову зранку радісна й щаслива -
В моїй душі сіяє літнє сонце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446426
дата надходження 31.08.2013
дата закладки 31.08.2013
Згадати твій голос не важко-ти тільки поклич,
впізнаю тебе серед тисячі інших облич.
Аромат щастя вдихну на повні груди ,
розчую кроки крізь шепіт дум повсюди..
В юрбі картатій непомітно доганяла б,
Всі витівки як жарт, за руку упіймала б.
Нараз розтопиться в очах твоїх крижинка,
І зрозумієш за плечима - твоя жінка!
Ота єдина у твоє життя влетить ,
обставини всі лише за плечима.
Таким відносинам лише комусь снить,
тим горді, бо разом - дві половини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446252
дата надходження 30.08.2013
дата закладки 30.08.2013
Хочу вишеньку-морелю
Смакувати у садку
І гойдати на орелі
Свою пісеньку дзвінку.
У травиці-шовковиці
Жуцю-сонечко знайти
І дитячі таємниці
Тихо їй розповісти.
Хочу сонце зачерпнути
У долоню зі струмка
І знайти чарівний прутик,
Що лякає гусака.
Хочу хмарки випасати
Пополудні на лужку
І в зозулі запитати,
Скільки має ще «ку-ку!»…
Не дивуйтесь, любі діти:
Що за мрії, звідкіля?
Просто хочу я у літо,
Дуже-дуже хочу я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445689
дата надходження 27.08.2013
дата закладки 28.08.2013
Не нагадуйте, мамо, про осінь,
Це лиш рік добігає кінця...
Посріблилося житнє волосся,
Але Вам сивина до лиця,
Як і яблуньці тій край городу.
Закосичить груднева зима
Цю тендітну замріяну вроду,
А вона не зачахне. Дарма,
Що морози лихі і нестерпні
Розпинатимуть віти тонкі,
А вона ще душею у серпні -
В оксамитових крильцях листків...
Ще пірнає у купіль медову
Перламутрових сонячних днів
І гойдає на вітах підкову
Місяченька у теплому сні.
І з окриленим вітром у парі
Ще співає п'янким споришам.
Не нагадуйте, мамо, про старість,
Не старіє, повірте, душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445847
дата надходження 28.08.2013
дата закладки 28.08.2013
Я тебе проміняла на осінь,
На застудні плаксиві дощі...
Журавлі замережили просинь
І шипшини патлаті кущі
Зайнялись феєрверком багряним.
Перепріла пшенична канва,
Розливається запахом пряним
Розімліла у скирті трава.
Я волошки й жита проміняла
На янтарні букети листків,
На застиглі холодні дзеркала
Вересневих калюж і ставків...
На забуті мотиви флояри,
На молочний туман поміж гір,
Де, сповитий в оливкові чари,
Розгорнувся м'який кашемір.
Розбрелися думки безголосі,
Згасли барви ранкових заграв...
Я тебе проміняла на осінь,
Ти ж... на іншу мене проміняв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445448
дата надходження 26.08.2013
дата закладки 26.08.2013
По бруківці видзвонюють лунко
Дощові намистинки води.
Не крадись, кароока чаклунко,
У мої захмелілі сади.
Зачепилось фісташкове плаття
За ожинову гілку цупку.
Ще горить каганцями латаття
В надвечірній імлі на ставку.
Ще, пропахнувши димом і Спасом,
Теплий серпень дзвенить поміж гір,
Розливаючись, піниться квасом
Яблунево-медовий ефір!..
Наливаються вермутом пряним
Пелюстки оксамитових руж,
Мов тонкі черепки порцеляни,
Обсипається листя довкруж.
Ще на серці так світло й дитинно,
Спрагло п'ю малахітовий рай!
Не крадись, не гірчи так полинно,
Зупинися на день! Зачекай...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444741
дата надходження 22.08.2013
дата закладки 23.08.2013
[i]Під крилом у сонячного літа
Хочемо родинно посидіти,
А відтак, хай кожен прочитає
Ті слова, що літо забавляє.
Кожна зустріч - то чиєсь розкрилля,
Може то твій час? І твоя хвиля?
Бо коли замироточить слово,
Час, поете, свідчити любові.
(з візитки серпневої зустрічі "Об'єднаних словом" "Під крилом у сонячного літа")[/i]
Під крилом у сонячного літа
Вже ворожить осінь на листках,
Та, теплом і щирістю зігріте,
Розквітає слово на вустах.
Ллються строфи щедрі потічками
Під гітарні переливи струн
І проміння сонячне стрічками
Розвіває вітер, мов пустун.
Під крилом у яблучного Спасу
Стільки теплих спалахів зіниць!
І вірші добірні, мов окрасу,
Заплітає в райдужний вінець
Кожне серце, спрагле і натхненне,
Світле, мудре, зріле й молоде.
Будь же ти навік благословенне
Слово, що об'єднує людей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444135
дата надходження 19.08.2013
дата закладки 20.08.2013
Пожежа, вибух, землетрус,
Торнадо,смерч, потоп, війна.
Грабіж, отруйних змій укус,
Убивство, ґрати, чужина.
Безхаття, голод, холод, зло,
Аварія, насилля, крик,
Утрати, зради чорне тло.
У спину звіра дикий рик.
Світова змова, кризи час,
Закон, робота – префікс без.
Паличка Коха, рак і сказ.
Пні в царстві сосен і берез.
Цей список болю, сліз, біди
Можна продовжити. Але ж
Ти встав, і сонце з висоти
Тобі всміхнулося з небес.
Ти каву п’єш, їси калач,
Смак насолоди в груди йде.
Вмикаєш музику, трубач
Виводить соло, душу рве.
Ти відчиняєш в світ вікно.
Вдихаєш кисень, кров бурлить.
Барвисте за вікном кіно:
Дитя щебече, кіт мурлить,
Дідусь пил з килима трясе,
Троянда цвітом майорить,
Юнак із слів картину тче,
Крізь телефон краса летить.
Вдягаєшся. Радієш. Йдеш
Творить звичайне і просте.
Джерелиться у серці фреш,
Любов хлібиною росте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443650
дата надходження 16.08.2013
дата закладки 16.08.2013
Для синочка. Сплела з його ж слів.
Мамо, в очах твоїх бачу ромашки,
Мало, лиш дві, і без білих пелюсток,
А волосся м"якеньке, як пір"ячко пташки,
І пахне солодким смаком кукурудзок.
А очі у тебе кольору неба -
Там хмарки любові, веселка журби,
А я дуже-дуже схожий на тебе.
Навчи мене добрим бути, як ти!
Мамо, а знаєш, а я вже дорослий:
Усе як ти вчила – умію, роблю.
Мамо, не спи, не сказав же я зовсім
Як сильно-пресильно тебе я люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443166
дата надходження 13.08.2013
дата закладки 14.08.2013
(ПЕРЕСПІВ)
З Медовим Спасом! Господи спаси!
Вітаю ВАС і шлю молитви в Небо!
Чоло знаменням хресним осіни,
Скуштуй кусочок хліба з ароматним медом!
Хай ангели завжди оберігають від біди!
Життя хай буде з присмаком медовим!
З Медовим Спасом! Свят медочок! Свят!
Смакуйте мед і будьте всі здорові!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443219
дата надходження 14.08.2013
дата закладки 14.08.2013
Мій грішноокий. Недосяжний мій.
Скажи… ну як мені тебе назвати?
Самотній геній? Повелитель мрій?
Втомилась я миритись-воювати…
О, хто ти – ворог? – ні, не ворогів
Ненавидять так пристрасно-гаряче.
Ми муз ділили. Нам гріхи богів
Натхненням стали і солодким плачем.
Ти друг мені? – Та друзям не несуть
Бажання на жертовники гріховні.
Спиваєш із рядків моїх красу,
І маревом ведеш, як місяць вповні.
Ти – чаша нерозкаяних бажань.
Прекрасний гріх страждання не відмолять!
Та тільки втішно і водночас жаль,
Що маски ми не знімемо. Ніколи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442777
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 12.08.2013
XII. Джерела меду
На карті пристрасті – джерела меду,
Жагучі ласки – гейзери пустель.
Це власний рай… омріяна планета…
Де плід наш заборонений росте.
На карті насолод – тіла-рельєфи,
Очей озера із прозорим дном.
Жага веде у ніч, як в давні міфи,
Де із небес зірки течуть вином.
Серпом блискучим косить місяць тишу,
А ніч гаптує шовком почуття.
На скелях снів сонети вітер пише,
І кожне слово – в такт серцебиття.
І дихання палке відчують зорі,
Із чаші ночі розіллється шал,
І стане неосяжним диким морем,
В стихію медом увірветься шквал.
Цикл "12 казок місяця"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442730
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 12.08.2013
X. Трояндова німфа
До тебе я прийшла, як німфа моря.
В’юнкі троянди обвивали тіло.
Ти образи мої бажанням твориш –
То пристрасні, як ніч, то ніжно-білі.
До тебе я прийшла, як ореада.
З гірських дібров озвалась дивним ехом.
Краси твоєї надпила принади,
І колискову заспівала тихо.
До тебе вийшла я з морської піни,
Божественно тебе причарувала.
Я – дика квітка, я – нічна перлина,
Вогонь бажань, що солодко обпалить…
Для тебе я із неба народилась,
Як пісня вітру, як ласкаве світло.
Звучатиму в тобі медово-дивно,
Весною вічно-юною розквітну!
Цикл \"12 казок місяця\"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442569
дата надходження 10.08.2013
дата закладки 12.08.2013
Леліє серце літні акварелі:
Багряні маки в житі золотім,
П'янких півоній лагідні пастелі
У всій своїй величній простоті...
І буйних трав смарагдові долини,
Лампадки яблук спілих на гілках,
А за селом - строкаті скатернини
Квіткових барв у росяних полях.
Медів пахучих охру золотаву
І полудневий сонця лимонад,
Розлиту в небі вистуджену каву
Над вечоровим куполом Карпат.
Крізних річок ясні аквамарини,
На пелюстках посріблену росу -
Ці веселкові барво-намистини
Я із собою в осінь понесу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442662
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 11.08.2013
Я тобою снила, як дощем
Квітка снить у полудневу спеку,
І торкав душевні струни щем,
Що для тебе я така далека...
Я тобою снила, наче птах
Снить у клітці небом волошковим...
По твоїх заплутаних стежках
Розгубило щастя всі підкови.
Та збирати випало чужим
І ділити навпіл дні і ночі.
Ти мені на долю ворожив,
Та слова не справдились пророчі.
І в чужих незвіданих світах
За тобою стерла білі крила...
Я тобі відкрилась у віршах,
Та даремно душу оголила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442112
дата надходження 08.08.2013
дата закладки 08.08.2013
***
Лиши за своїми дверима слова, що просякнуті грішним,
Не треба тулитись до марно-хвалебних, невартісних од...
Ти бачив, то знаєш: у світі двом правдам недобре, затісно,
Вони між собою не зладять... а душі підуть на киот
Не-божий... І будуть палати у вікнах пекельні очиці,
І будуть боліти-кровити розтерзані райські серця!
Не треба пізнання "не-з-неба", води, що "не-з-чисто-криниці",
Чи варто, ще будучи зрячим, говіти словами сліпця?
(7.08.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442015
дата надходження 07.08.2013
дата закладки 07.08.2013
III. П'ята стихія
В тобі злилися всі чотири сили –
Земні стихії, породивши п’яту –
Стихію грішно-оку, бурно-крилу,
Що прагне нас шаленством поєднати.
Розбурхала в мені бажань вулкани,
У кров гарячим вітром увірвалась,
В солодке море, як у вічність, кану,
Тебе і кисню мало мені… мало!
Ми впали у полон хмільної втоми…
Вирує неприборкана стихія!
Тіла й серця так солодко судомить,
Від тебе шаленію і п’янію…
Заповняться всі амфори любов’ю
У храмі золотої Афродіти.
Мій всесвіт завагітніє тобою,
І буде над безоднею зоріти…
Цикл "12 казок місяця"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441674
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
Римую Карпати зі словом "кохати",
Там очі радіють і смачно легеням.
На згадку візьмеш дивну казку до хати
Бо казка - це друге Карпатам імення.
Про Альпи говорять натхненно, поштиво,
Напевно, не брешуть, перечить не буду...
Та житимуть марно, не вгледівши дива,
Якщо ще Карпат не відвідали люди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441656
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
Налитий медом золотавим
І соком яблук запашних,
Через фісташкові отави
І поруділі бур'яни
Крокує Спас. Химерні тіні
Тремтять над плахтами полів.
Яскраві проблиски осінні
Цілують крила журавлів.
Така налита світлом тиша,
Що навіть колос не дзвенить...
Мрійлива яблуня колише
Ефірну лагідну блакить.
Аж прогинаються дерева
Під плодом щедро-наливним.
Так близько осінь вереснева -
Лиш тільки руку простягни,
Відчуєш подих і тривогу,
Що гострим протягом кольне.
Вози вантажить у дорогу
Русяве літо запашне.
Вже атмосфера трохи терпне,
Немов розлито пінний квас...
Іще тримаюся за серпень,
Де пахне яблуками Спас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441585
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 05.08.2013
Мені учора нічка ворожила
На зорях полум'яно-золотих,
Тлумачила, гадала по світилах,
Змагала долю визріти у них.
І щось без перестанку шепотіла,
Допоки не вгавали цвіркуни...
А я стояла тиха і несміла
В обіймах неосяжної луни.
Вдивляючись у засвіти незримі,
Вигойдувала сонми сподівань
На те, що у небесній віще-скрині
Нема жалів, нема розчарувань.
І згірклого, сумного темнослів'я
Мольфарка-ніч не вирве із глибин
Бездоння таємничого сузір'я,
Де вічності незмежний часоплин...
Стояла і в далекі переливи
Вслухалася-чекала дивини,
Усе навкруг до сну горнуло крила
І тільки не вгавали цвіркуни...
(1.08.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440951
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 01.08.2013
Вбивати час... Холоднокровно...
Не відчуваючи жалю...
Немов в запасі його повно
В бездонній чаші з кришталю.
Вбивати гнівно... Відчайдушно...
Різноманіттям дивних мук...
З лицем спокійним, незворушним.
Гадати, що зійде все з рук.
Вбивати зараз... Завтра знову...
Щоденно жити, наче кат!
Чергове вбивство — сумне шоу,
Парад безглуздих марних страт.
Вбивати звично... Так буденно...
Знаходити у цім екстаз...
Не розуміти патогенно -
Час теж щодня вбиває нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440885
дата надходження 01.08.2013
дата закладки 01.08.2013
Музика Едгара Нікітіна ( як виявилось пізніше)
Ти світе мій.
Ти оаза між пісків.
Тобі життя
Я дарую просто так.
Знайди його на стежці поміж згаслих ліхтарів
І освіти, щоби цвіло пурпуром, наче мак.
Приспів:
Щастя рине згори.
Хай замовкнуть вітри!
Ми з тобою удвох.
І рушник стелить Бог.
Два чужих береги,
Нас з’єднали зірки
В спільний подих ріки
Навіки.
Тебе ждала,
Наче місяць жде зорю.
Тобі плела
Я вінки з п’янких сонет.
І ось щаслива дата літа на календарю.
І дощ змиває з губ полин, дарує сонце мед.
Приспів:
Щастя рине згори.
Хай замовкнуть вітри!
Ми з тобою удвох.
І рушник стелить Бог.
Два чужих береги.
Нас з’єднали зірки
В спільний подих ріки
Навіки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440661
дата надходження 31.07.2013
дата закладки 31.07.2013
I. Коханка місяця
О, місяцю, це я – твоя коханка!
Я – зоряний туман твого безсоння.
У сяйві ніжності засну до ранку,
А потім розчинюсь у міжсезонні.
О, любий, я весну вплела у коси,
А сукня – із прозорого серпанку.
У хмарах-подушках заснула просинь,
А я – твоя покірна муза-бранка.
Твоє кохання – чудодійне зілля,
Настояне на зорях і дурмані…
Осяй мене медовим божевіллям,
Торкнися оксамитовим бажанням!
Просочуються щем і насолода
У відчуття трояндовим ефіром.
Для нас, коханий, голосом свободи
Звучатимуть всю ніч небесні ліри.
Цикл "Дванадцять казок місяця"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440514
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 30.07.2013
Снує над садом прядиво дощів,
Плоди намоклі гупають в отаву,
Бешкетник-вітер яблуньку розплів,
Пірнув у хмарку димно-кучеряву.
Дрібні краплини, зібрані в разки,
Замерехтіли в літа на долоні.
Шовкових лілій ніжні пелюстки,
Мов полохливі крильця безборонні,
Заграли щедро барвами в саду.
Легких думок в'юниться веретено:
Дитинних мрій хурделицю пряду,
Лелійний пух лягає на рамено.
І так на серці радісно мені!
Дзвенять калюжі струнами кіфари,
Тонкі патьоки грають на вікні -
Дощу дзвінкого мокрі мемуари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440428
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 30.07.2013
Ти думаєш, легко ховатись за пишними фразами?
Годинник – мій лікар – таблетки-хвилини виписує.
В моїх коридорах – паяци зі злими гримасами.
А докори падають в серце іржавими списами.
Ти знаєш, як боляче зорі стирати долонями,
Писати романи на скелях забутого берега?
Мої сновидіння хворіють очима бездонними,
І мовчки проходять з худими валізами березні.
Ти знаєш, як гірко мережити місячне марево,
І пити коньяк, зафарбований смутком і кавою,
Мій день, як завжди, ледь розмитий і трохи захмарений.
А ніч – із очима твоїми, очима лукавими…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440398
дата надходження 30.07.2013
дата закладки 30.07.2013
Моя свобода кровоточить віршами,
Твою самотність віддзеркалить римами.
Всі болі оксамитом ти завішуєш,
А я його зриваю так нестримано.
До раю ми удвох пролог напишемо.
Так довго я літала небом відчаю,
Горіла льодом і кричала тишами,
Щоб у твоїй спокусі стати вічністю.
Янтарні сльози застигають ніжністю,
П’янкі вуста зливаються рубіново.
Люблю тебе. Такий розкішно-грішний ти!
В твої бажання упаду лавиною…
Твоя самотність із гріхами вінчана.
В твоїх зіницях – міріади пристрастей.
Моя свобода, у вітрів позичена,
Медовим каяттям в душі залишиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440128
дата надходження 29.07.2013
дата закладки 29.07.2013
Іду до неба віршами і снами.
Ти білий шлях пролив у каву ночі.
Там зорі місяць у обійми манить,
І спокушає на солодкий злочин.
Мені до тебе – тисячі зупинок,
І кілька вічностей… Будую храми
Для мрій, таких медових і перлинних.
Із рим і рун складаю орігамі.
Твоєї зваби мигдалевий присмак
Шовковить кожну часточку повітря.
Бажання захлинаються у римах,
Твій погляд, ніби зоряна палітра…
Мені до тебе – крик… і кілька воєн…
Спокуси-сни збираються у зграї.
Тавро щемить на серці невигойне.
Лиш сумнів-меч візьму… але програю!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440082
дата надходження 28.07.2013
дата закладки 28.07.2013
Яка адреса у твоєї тиші?
Я надішлю їй, ніби сповідь, лист.
Зірву з небес кохання стиглі вишні,
Щоб сокровенних мрій відкрився зміст.
Скажи мені пароль свого безсоння,
Я музою влечу в твої сади.
Натхненням зацілуй уста і скроні.
Щоб зашарівся місяць молодий.
Переклади жагу мою на щебет
Обласканих весною солов’їв,
І в амфори бажань розлийся небом,
Щоб ми торкнулись веселкових див,
В обійми впали, як в шовкове море,
Де ніжністю штормлять палкі слова,
Де млість терпка на сон солодкий морить,
І погляд твій – Амура тятива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439827
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 28.07.2013
Ваша сім'я - мов Сонце
мов сонце чотирикриле
Ви самі собі - Щастя
Ви самі собі - Сила
Ваші душі - мов діти
Ваші діти - немов янголята
знають що сонце - Мама
знають що сонце - Тато
знають бо сонценята
бо пташенята діти
Щиро бажаю ВАМ зАвжди
в небі Любові летіти!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439910
дата надходження 27.07.2013
дата закладки 28.07.2013
Він сипле в каву замість цукру зорі,
А в чай – пелюстки диких орхідей,
Малює сотні чарівних історій,
Співає про кохання, мов Орфей.
Він любить сонце і мажорні ноти,
На перли перетворює дощі,
Казковим світлом небокрай золотить,
Різьбить із літер до сердець ключі.
Горить натхненням серед буднів сірих,
Пером жар-птиці він писати звик.
Хто в небесах запалює сузір’я? –
Це майстер казки – добрий чарівник!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439668
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Ти їй даруєш всі світанки,
Тепер належиш тільки їй.
А я своїх ілюзій бранка,
І світ без тебе, мов німий.
Та я ж сама собі казала,
Як поєднало нас життя:
"Не полюби - любов-омана,
Й гостропекучі почуття."
В кулак я силу не зібрала,
Піддалась волі... А тепер
Реву в зімн́уте покривало,
Бо ти болиш поміж ребер.
Та, знаєш, тішить лиш єдине,
Я не бреш́у, мій свідок - Бог,
Що на цей день, на цю годину
Хоч ти щасливий з нас обох.
//26.07.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439585
дата надходження 26.07.2013
дата закладки 26.07.2013
Підставляю обличчя простягнутим сонячним променям,
Мружу очі грайливо, неначе до них зачіпаюсь,
Та стежиною йду босоногим щасливим паломником,
Золотавим теплом благодатним увесь огортаюсь.
Необтяжений клопотом сіро-похмурим буденності,
Що покинутий у черевиках під пагорбом знятих,
До вершини прямую черпнути у пригорщі певності,
Віри в те, що наземний плазун також здатний літати.
Хто сказав, що життя присудило низинами повзати,
Між доріг кам'янистих, позбавленим права на мрію.
Перепони усі подолати рішучості сповнений -
Окрім сонця блискучого ціль величава так гріє.
І до краю квапливо іти семимильними кроками,
Від землі відірватись шаленим стрибком в невагомість.
Полетівши, життям кольоровим метеликом порхати,
Черевики залишивши, крила здобувши натомість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439414
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 25.07.2013
[i] "...народитися разом у коханні..."
Марія Вайно "Теплий двір,
або рапсодія струнного квартету"[/i]
Там, де мальвами косичені тини,
Вікна долі - сонячні зіниці,
Там зустрілися дві мрії, дві весни,
Дві щонайсолодші таємниці.
І заквітувало зілля довкруги,
А світанки стали ще ясніші -
Понад течією щастя береги
Воз'єднались, наче найрідніші.
Притулилось любо до крила крило
У світлиці щедрого зоріння,
І у грудях, ніби вишнє джерело,
Розлилося лагідне проміння.
Там, де мальвами косичені світи,
Сонце у весільному ячанні -
Там колись в обіймах неба я і ти
Народились разом у коханні...
(25.07.13
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439418
дата надходження 25.07.2013
дата закладки 25.07.2013
[b]"я обіцяю не дотримуватися своїх обіцянок"[/b]
і ці слова ти справді запам'ятав
тому
опісля завжди говорив зі мною, коли
мене нема
мчався за голосом
запахом
постатю
мчався за Образом
мчався за похітю
в той час, коли я була
поряд
на відстані подиху
ти втрачатимеш мене довічно
з кожним разом зорі будуть гаснути
і ставатиме світліше в нас
всередині
а навколо - морок байдужості, заплямованості, небезпечності
морок несвідомості, прихливості
морок сюрпризів
[b]ти втрачатимеш мене довічно
[/b]
запам'ятай...
ми по різні береги одного моря
ми різні домішки одного препарату
ми різні відтінки одного кольору
ми різні фрукти одного саду
ми різні ноти однієї композиції
ми різні актори одного фільму
ми різні герої однієї книжки
ми різні букви алфавіту
ми різні стрілки годинника
ми різні клавіші роялю
ми різне доповнення один одного
ми як два закінчення одного початку
ми по одну сторону сонця
[i]це все триватиме довічно[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439154
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 24.07.2013
[img]https://pp.vk.me/c630027/v630027407/1f25e/vB8ZHlNwdh8.jpg[/img]
[i]Озвучка: Аліна Орел
Малюнок: А. Годованець
Освітньо-культурний проект «Рідний край у словах і барвах»[/i]
Коли навчишся слухати траву
І голос лісу зможеш розуміти,
Річок дзеркальних музику живу
Та гул вітрів, подібний до трембіти...
І у простих березових листках
Уздриш легких метеликів тендітних,
А полонина в росяних квітках
Тобі ясними барвами заквітне,
Мов самоцвіти впали у траву -
Замерехтить палітрою дзвінкою!..
Коли відпустить серце тятиву,
Пробивши обрій думкою легкою...
Ти просвітлієш сонцем поміж хмар,
Збагнеш нарешті істину важливу:
Життя - такий неоціненний дар,
Таке просте і неповторне диво!
І прокричиш у небо: "Я живу!
Усе моє: ліси, поля і квіти!"
Коли навчишся слухати траву,
Тоді і душу зможеш розуміти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439248
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 24.07.2013
Захотіла жінка сукню, та ще й від Армані,
Бо така сам́а в подружки і в сусідки Ані.
Підійшла до чоловіка та й давай молити,
Впавши щиро на коліна, щоб сукню купити.
- Тебе хтось із дуба гепнув? Чи з'їхала з глузду?
Та ти знаєш скільки треба на цю річ капусти?
- Знаю, милий, не сварися, дам тобі капусти,
Йди в комору подивися, там її є густо!
Той пішов, узяв торбину та й біѓом із хати,
І майнув якусь шевкиню по селі шукати.
Так пройшло три дні із гаком, приходить мужчина:
- Жінко, в тебе нині свято - купив я сукнину!
Та його розцілувала і в плечі, і в ноги,
І лиш сукню ту узяла - утратила мову.
- Чоловіче, ти що, п'яний? Що ж це за холера?
Я хотіла від Армані, а в цій - лиш на ферму!!!
- Жінко, годі, схаменися! Не пали горєчку!
Будеш ти, як суперзірка у цьому платтєчку!
Пам'ятаєш, Леді Гага вийшла в платті з м'яса?!
Так, у тебе, правду скажу, сукня в сто раз краща!!!
//24.07.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439198
дата надходження 24.07.2013
дата закладки 24.07.2013
Коли буває важко між людьми,
Я йду до лісу говорити з Богом...
Високі сосни дужими крильми
Мене стрічають за старим облогом.
В молочне мрево дивні молитви
Шепочуть стиха схимниці суворі,
Поміж ворсинок мокрої трави
Палахкотять у душу мідні зорі.
Тут потічки, як струни золоті -
Одна за одну тонша і дзвінкіша!
У цій могутній звичній простоті
Така п'янка і кришталева тиша!..
Тут кожна голка хвойна, чи листок,
Травинка кожна - все таке знайоме...
Немов якийсь невидимий місток
Веде через нефритові хороми
Тебе до Бога. Краплею роси,
Обкуреної ладаном духмяним,
Торкає світ нетлінної краси,
Загоює твої душевні рани.
І ти летиш з холодної пітьми -
Увись, у синь, подалі від земного!..
Коли буває важко між людьми,
Втікай до лісу говорити з Богом...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438784
дата надходження 22.07.2013
дата закладки 22.07.2013
Знов Бог дав день, та ще чудовий ранок
З молитвою збудилася зі сну.
Наснились діти, мов ясний світанок,
Котрих за руки в літечко веду.
Це тільки сни. Вже стільки довгих років,
А я чекаю вісточок від них.
Вслухаюсь в звуки, наче чую кроки
Своїх дітей до болю дорогих.
Дай Боже їм здоров"я, добру долю,
Молюсь за них, і прошу про одне,-
Щоби не знали маминого болю,
Як їх життя на захід поверне.
Піду мабуть, попораюсь по хаті,
Бо може нині хто із них буде?
Ох діти-діти, як же важко знати,
Що старість кожний день собі краде.
Вам ніколи... Є справи, і робота,
Та й свої діти - сонце у вікні.
А в мене в хаті, самота й скорбота,
Снами живу, й рахую сумні дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438709
дата надходження 21.07.2013
дата закладки 21.07.2013
Розгулялась буря понад містом,
Сивих розлякала голубів,
Об вікно вдаряється зловісно,
Стогнучи відлуннями громів.
І, рвучи на темні клапті небо,
Гучно-лунко б’ється до дверей...
Ну а я... а я тулюсь до тебе,
Щемко пригортаюсь до грудей.
І, здається, ніби дужа сила
Рук твоїх - то справжній оберіг,
Доки стогне буря огнежила,
Болісно шмагаючи поріг.
Поки розпашілі блискавиці
Протинають хмарне полотно,
Ми з тобою - дві щасливі птиці
Під любові лагідним крилом...
(12.07.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438448
дата надходження 20.07.2013
дата закладки 21.07.2013
Між голих слів і обіцянок
Твоїх нестерпно гострих вій,
Прокинувся погожий ранок
у тиші, втомлено-німій.
Пронизливо читаєш душу:
На кожнім вістрі - новий біль.
Мовчу, як Ти. Підлити мушу
Тобі під корінь гнів і хміль.
Ти спраглий, знаю. Сліз доволі!
Полию солодом без меж.
А Ти, задивлений на зорі,
вночі магічно зацвітеш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437368
дата надходження 14.07.2013
дата закладки 14.07.2013
. РАНОК І ВЕЧІР
Над обрієм сонце. Ранок.
Річка. Легенький серпанок.
Діамантами сяють роси,
Верби у воду занурили коси.
Птаство до неба підносить пісні,
Линуть довкола трелі рясні.
Надвечір півнеба в заграві –
Півнеба грозою вагітне.
І ось блискавиці яскраві
Хмари зшивають світлом.
Тополі – стрункі монументи,
Гілля догори підвів,
Виконують роль диригента
Симфонії хмар і вітрів.
30 липня 2002
На фото робота автора (комп. обробка фото)
*Виокремлено зі збірки "Легенди..." для зручності читачів
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436417
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 11.07.2013
Рожевих лілій теплі каганці
Грайливі тіні кидають на сходи.
Чомусь до мене в гості не приходиш...
Зоріє бісер в літа на щоці.
Холоне світло в рамочці вікна,
Де я тебе втомилася чекати.
Хмарки звисають клаптиками вати
З небесно-домотканого рядна.
Немов рубіни, в сонячну імлу
Кривавлять вишні, спекою налиті.
Які чудові неповторні миті -
Лише б радіти світлу і теплу!..
Лише б удвох пірнати в дивосвіт,
Де ми такі усміхнені й щасливі!
Та пролягли сліди твої зрадливі
До інших привідчинених воріт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436415
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 10.07.2013
Постарі́ла яблунька давно -
Білочуба дідова потіха...
Всохле гілля пнеться у вікно,
Та плоди не гупають на стріху.
Постаріла яблунька і дід
Вже не той, зігнув старечу спину.
Притулюсь до скошених воріт,
Чи, бува, не кличуть на гостину
Обважнілі пишні гілочки
Те дівча, що бавиться у травах...
Це ж мої усміхнені роки!..
І мою чуприну кучеряву
Розкуйовдив теплий вітерець!
Скільки весен збігло потічками,
А душа літами навпростець-
В дідів сад: до яблуньки, до мами...
Під скрипучі видихи воріт
Аж роса навернеться на очі!..
Постаріли яблунька і дід,
А душа старі́тися не хоче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435978
дата надходження 08.07.2013
дата закладки 09.07.2013
Тримаючи за руку піднебесся,
Бреде мій Ангел десь у далечінь,
Допоки туго в’яжуть перевесла
Єство зболіле вірою молінь.
І поки трави стеляться шовково
До ніг іще несходжених стежок,
Возносить Ангел для душі обнову
З глибин Господніх, праведних річок.
***
Хоча й незриме світло оберега,
Та чутна сила дужа на плечі,
Допоки, пригортаючись до неба,
Ще линуть Ангели у далечінь...
(5.06.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435556
дата надходження 06.07.2013
дата закладки 06.07.2013
[i]Там у травах мене ти кохала,
В ароматах духмяних цвітінь.
Папороть-квітом у ніч на Купала,
Я згорав від солодких тремтінь...
(Роман Бойчук: "Папороть-квітом у ніч на Купала")[/i]
Веди мене у цей сосновий храм,
Де холодком приємним віє м'ята
І де трава духмяна, не прим'ята
Шовкові п'яти ніжитиме нам.
Вогнів купальських теплі каганці
Освітять нам гаптовану стежину,
Змахну роси криштальну намистину,
Що на твоїй вилискує щоці...
Там, у густому затінку дібров
Палахкотить багрянцем дивна рута
І пісня предків, давня, призабута,
В обіймах ночі залоскоче кров.
П'янким чар-зіллям споєна душа,
Немов метелик ніжний стрепенеться!..
Тулюся до твого палкого серця,
Як Мавка лісова до Лукаша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434876
дата надходження 02.07.2013
дата закладки 02.07.2013
Сипле ранок бісер на отави,
Кришталем намисто мерехтить,
Край городу мальви, наче пави,
П'ють дощем розбавлену блакить.
А проміння вилилось на ґанок,
Наче бризнув соком нектарин.
Чи й тебе цілує літній ранок
Проз вітрила атласних гардин?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434571
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 01.07.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.07.2013
Фонтан мелодій. На бруківці дощ
Натхненно витанцьовує, вальсує.
Граційні па у ритміці підошв,
Де парасольки позабуто всує.
Старенька вулиця віолончель
До рук узявши, розсипає ноти
На поспіх балансуючих плечей
Краплинами вогкої позолоти.
І ми удвох, забувши геть про все,
Шалено несемося теж у танці
Під зливою фонтанових пісень,
Дощу липневого щасливі бранці.
(30.06.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434565
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 01.07.2013
Хлопчику Липню,
твій голос сьогодні
невтішний,
краплями ртуті
застигла на віях
роса.
Вітер наслідує
схлипи,
немов пересмішник,
в мокрій травичці
посвистує
срібна коса.
Маки згорнули
вітрила свої
пурпурові,
срібною змійкою
річка додолу
сповзла,
бедрик застиг
на стеблині
краплиною крові -
пальчик вколола
духмяна
гнучка ковила.
Свіже повітря
світанок настояв
на липі,
крепові хмари
Ярило згорнув
у сувій.
Вгадую кроки
твої
у паркетному скрипі,
з мушлі гірчичної
шепіт
виловлюю твій.
Росами плаче
землиця іще
не прогріта,
квіти вологі
розлили
солодкий парфум...
Хлопчику Липню,
дитино
медового літа,
як же не личить
тобі
цей фісташковий сум...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434079
дата надходження 28.06.2013
дата закладки 28.06.2013
...Улітку стану пухом тополиним
І ароматним шлейфом цвіту лип...
До тебе лиш я звідусіль прилину,
За будь-що віднайду ясний твій лик...
Бойчук Роман До тебе лиш… За будь-що…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430923
Комусь болить роздвоєння особи,
Мені ж проблема ця не заважає.
Давно вже стало це для мене хоббі -
То птаха я, то пухом я літаю,
То ароматом липи стану, раптом,
То однією з багатьох сніжинок.
В болото ту сніжинку втопче трактор...
Болотом хляпну на твою кофтину.
Не відпере заморський порошок,
Ензими для кохання - не завада
Від моїх віршів впав би хтось у шок,
Але не ти. Хай інший собі пада.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430974
дата надходження 12.06.2013
дата закладки 27.06.2013
Чорничним соком вилилася ніч
У темний глек розпатланого саду
І срібнолику місячну монаду
Кудлата хмарка виштовхала пріч.
Дрібних зірок медові каганці
Сплітаються в химерні павутинки,
Роси крізної світлі намистинки
Привітний вітер бавить у руці.
Під звуки тополиних шепотінь
Лисніє і погойдується жито.
Проз гілочки, заплетені у сито,
Просіялась воща́на* світлотінь.
І на лляному диво-полотні
Русява мавка вишиває руни,
А потічок у травах семиструнний
Їй цілу ніч наспівує пісні.
*Вощаний - який має колір воску; блідо-жовтий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433484
дата надходження 25.06.2013
дата закладки 26.06.2013
Де трави гнучкі і духмяні
Купають коралі суниць,
Де світлі сузір'я медвяні
Спустились у люстра криниць...
Де річка в посріблені коси
Купальські вінки заплела,
В пахкі зеленкаві покоси
Пірнула дражлива бджола -
Поснити у скошених квітах,
В намистечку диво-перлин.
Де вітру гірського трембіта
Гуде між високих модрин...
Де бинди* вплітають строкаті
Русалки у коси верби,
Де в куфері, в дідовій хаті,
Лежать незліченні скарби -
Душа невмируща народу,
Правічні пісні і казки...
Де руни мого родоводу
Лягли на цупкі рушники,
Де виткала доля стежину
Початку мого і кінця...
Тут змалку мене, як зернину,
Плекала долоня Творця.
*Бинда (діал.) - стрічка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433676
дата надходження 26.06.2013
дата закладки 26.06.2013
На блюдечку шовкового латаття
Згорнувся червень котиком рудим,
А вітерець розчісує багаття,
Жаринки тануть в дзеркалі води,
Немов огненне зоряне намисто,
Що, розірвавшись, котиться по склі.
Повітря пахне солодко і чисто,
В піалах цвіту ніжаться джмелі,
Вдихають м'ятну свіжу прохолоду
Між пелюсткових ніжних пелюшок.
Берізка задивилася на вроду,
Розсипавши сережки у ставок.
Смаглявий вечір тихо пропливає
Між очеретом сонним у човні.
Медова зірка зблиснула над плаєм,
Янтарним оком кліпнула мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432558
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 20.06.2013
Червень витрусив у трави полуниці запашні,
На килимі Німфа* спала, вплівши ягоди рясні
у волосся русокосе. Поміж хвиль густих сплетінь
загубився промінь літа, ген... між яворами в тінь.
Пестив червень на осонні рясноцвіт, красу з чудес
Полуниць дрібних доволі, наче зіроньки небес.
Цить... Тихіше... Німфа сонна, простягнулась наче лань,
Полуниць гарячих лави достигають до світань.
Вабить ягодами лісу дивовижний краєвид,
Соловейко утомився і безжурно десь затих.
Віть тоненьку стеблоцвітну, мов мереживо дощів
Герса** тихо прикрашала сріблом поміж яворів.
Не давала нічка спати молодому скрипалю,
Довго він шукав стежини у розлогому гаю.
- Це для кого ти шукаєш поміж пряжі в тишині,
Присолоджені ягідки – полунички запашні?
*Ні́мфи (грец. Νύμφες — дівчина, наречена, молода жінка). Переносно німфа — вродлива жінка.
**Герса (грец. Έρση — «роса»).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432132
дата надходження 18.06.2013
дата закладки 18.06.2013
Плаче вечір бісером по стрісі,
Мідні струни б'ються об шибки́,
На старому во́гкому горісі
Причаїлись вимоклі шпаки.
І зірки лампадками блідими
Блимають з-під темної чадри.
Візерунки тінями кривими
По траві виводять явори.
І душі моїй сьогодні журно
Під мінорне дріботіння струн,
Мокра шибка світиться ажурно
В переливах висічених рун.
А тополя тулиться до клена,
Захмеліла, наче од вина...
Чи й тобі нашіптує про мене
Літній дощ у рамочці вікна?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428469
дата надходження 31.05.2013
дата закладки 31.05.2013
Для донечки
«Со то є? Апельсинка? А то? Помаланці?
А мозна я з»їм? А я хоцу сце»
Складаються в пісеньку нотки дитячі:
«Більсе не хоцу - язицок пеце.»
Пахне цитринкою шийка маленька,
Липкі рученята- привід для втіх
Біжить до води Мандаринка кругленька,
Вмивається смішно від щічок до ніг.
Принесла бабуся з городу гарбузик -
Цілований сонцем і теплим дощем.
Оглядає Іринка, погладжує пузик:
«А цю помаланцу я тоцно не з»їм!»
Вхопила морквинку « Я зайциком буду»
Побігла босенька по теплій траві
Помарнчева дівчинка – мамине чудо,
Сонечком сяє у небі моїм...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427707
дата надходження 27.05.2013
дата закладки 27.05.2013
Вишіптуй журу із мене,
холодну, колючу муку.
Клади лікувальне зілля
на виболене чоло.
Безсиле єство надії
тримає іще за руку,
хоча сподівання мрево
давно уже відцвіло.
Фати не було у мрії,
пішла під вінець у чорнім...
Ніхто не сказав, що марно,
що чорне - то на біду!
Тепер на душі - розруха,
думок голосне воро́ння
видзьобує крихти світла
в захмареному саду.
Така вже у серця карма -
то падати, то злітати,
то зранене у юдолі
вираювати крило.
А ти не дивись, що плачу,
Вишіптуй мої утрати,
Клади лікувальне зілля
На виболене чоло...
(23.05.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426959
дата надходження 24.05.2013
дата закладки 24.05.2013
Курагою розсипані зорі
По небесній шовковій чадрі,
Срібних снів павутинки прозорі
Заколисує ніч у дворі.
Тепле літо смарагдові крила
Розгорнуло, де снять моріжки,
Де ірисам пастельні вітрила
Заціловує легіт п'янкий,
Де роса на густім оксамиті
Відбиває освітлену вись,
Де на лаві, серпанком сповиті,
Наші пальці тонкі заплелись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426897
дата надходження 23.05.2013
дата закладки 24.05.2013
Чи то я вже якась старомодна,
Не встигаю ловити тенденції,
Чи я стала до світу холодна
І такою зал́ишусь до пенсії?
Бо інакше, як можна дивитися,
Як ще діти - міняються статями? -
Вже дівчатам у моді битися,
Юнакам же - хвалитись платтями.
Вже й душі у них всіх не розгледіти
За мейкапом й прозорими вбр́аннями,
Чомусь так вже у світі заведено,
Що душа має місце останнє вже.
Замість того, щоб в храм помолитися
І піти, щоб звільнитись від нечисті,
Нашій молоді легше напитися
І втопитись у п'яному еросі.
А на завтра, вдивившись у дзеркало
Й не згадаєш вчорашнього сорому,
Ти підеш і віддашся упевнено
Вже не першому, а двадцять сьомому.
Ось, уже і під серцем прижилося
Твого роду суспільне продовження.
Ти вбиваєш його - бач, звалилося,
Наче з неба, тобі це на голову!!!
Та тобі ще замало фломастером
Замальовують душу дияволи,
Ти біжиш на штеблетах на кастинги
На відбір, де тебе ще не зрадили.
І що далі? - система запущена -
Ти в сльозах прибігаєш до матері...
А її вже нема...Ти засмучена,
Бо не всигла її поховати.
І цей біль ти розвіюєш з друзями,
Де всі п'яні до втрати свідомості,
Ловиш кайф - наркоту, мов ілюзію,
Що вбиває в тобі каплю совісті....
_______________________________
Я не знаю, як далі боротися,
Я не можу на все це дивитися...
Краще бути між всіх старомодною,
Але з Богом в душі залишитися.
//21.05.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426301
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 21.05.2013
Русяве літо знову на порозі,
Бджола полоще крильця у медах,
На небосхилі, наче на облозі,
Пасеться хмарок біла череда.
Шовкова річка коси розметала,
Цілує й пестить теплі береги.
На трав'яні духмяні покривала
Лягли тремкі кульбабові сніги.
А дітвора юрби́ться біля ставу,
Немов прудкі пискливі горобці,
І плеса гладь, янтарно-золотаву,
Мережать пінні сиві бурунці.
Густа засмага бронзою покрила,
В медовім сонці скупані, тіла.
Хмільна весна розправила вітрила,
У бірюзове море попливла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426331
дата надходження 21.05.2013
дата закладки 21.05.2013
Передчуттям любовного екстазу
Бентежне серце солодко тріпоче.
Звучать в мені твої відверті фрази
Мотивом оксамитової ночі.
Лечу до тебе у думках, як вітер,
Та поглядом боюся доторкнутись.
Сонетами із диво-срібних літер
В душі моїй щемить хмільна отрута.
Тобою марять німфи і дріади,
А музи пелюстками стелять ложе.
Як магія, твоя зваблива влада
Бажання грішні на секунди множить.
На музику спокус кладеш свій голос,
Маестро ночі, чарівник безсоння!
Ще мить – і міражів замкнеться коло
В обіймах і в очах твоїх бездонних…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424145
дата надходження 11.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Якось випала мені вільна часинка. І, певно, за гріх було б не скористатися нею, аби не присісти за, до щему рідний, монітор та ще й з намріяно-невиправним кольором екрану, шо так часто за барвою нагадує суцвіття весняних сакур, і не насолодитися творінням якогось сучасного поета чи прозаїка. Отож, попавши під владу слабкості протидії окомп'ютеризованим намаренням-очікуванням, я по самі вуха занурилась у сьогочасне літературне чтиво, всім єством відчуваючи, що от-от і сакури таки зацвітуть цієї весни іще раз, принаймні для мене…
Та, яке ж розчарування нахлинуло, коли, опісля кількох рядочків нібито вишуканої літературно-прозової писанини, котрі вже майже обіцяли нахлюпати повні жмені очікуваного дива, очі надибали справжні неотесані каменюки. А ті за своїм штандартом надто схожі були на об'єкти тверджень самосвідомих українців-теоретиків-практиків: «не призвичаюйся до…, бо це тебе зробить схожим на…». Отакі собі каменюки величезні і камінчики дрібно-колені, при умовному згоджені з якими і вбиранні безформного змісту котрих, відбувається стрімка реінкарнація душі в оболонку чужинно-сусідського брата!
І тут, із силою бензопильних зубців, котрі зажерливо шматують дужі карпатські смереки, в серце врізалась кровоточлива гадка: а невже ніяк не можна без цього гидотно-сірого каміння, без цих гостро-задзюблених країв, що боляче протинають аж до найтоншого древка вразливої гідності? Невже, беручись за перо і жадаючи зачепити читача за «живе», автор опирається виключно тільки на розсипи цього безколірного, кривосутнісного каменюцтва? І невже саме ці хирляві ненадійні підпори здатні й справді допомогти втілити в реальність викохану мрію величі поза-над-рівневого професіоналізму? Невже в нашій прекрасній, милозвучній, багатющій материнській мові не знайдеться достойних, не пропахлих темнотою, слів для вияву щонайнеординарнішого задуму?
Таких "невже", що пронеслись у моїй голові, можна навести ще багато, та чи зміниться щось від того? Чи є хоча б найменша причина десь глибоченько на самому дні дражливої невпевненості сподіватися, що явище словоляпства з означенням гидоблудства якимось чином викоріниться якщо не з нашого повсякденного базікання, то хоч би зі сторінок, котрі проходять сакральне висвячення чорнильним духом? Адже так не хочеться, до болю, до крику, до гаркоту і знемоги не хочеться, аби юні пагінці нашої, і без того ранено-зраненої нації, засихали помежи каміння нецензурного слововияву!
Отакі неприємні думки заскочили мою бліду свідомість. Та все ж, закликаши всю силу волі, таки змусила себе дійти кінця цієї, пересипаної потрощеними валунами нецензурщини, писанини. Хоча начитане вже було позбавлене будь-якого змісту. А після того, як очі добігли до рятівної крапки, невидючим поглядом розчарування втупилася в почорнілу роззявлену пащу свого комп'ютера, де, корчачись від невимовної муки, догорали останні гілочки моїх сьогоднішніх сакурових сподівань. І не ставало повітря серцю, і не вистачало моці душі на добре слово чи дрібний окрайчик позитивного чування. А все єство сторуко хапалося за молитву і благало: рятуймо, рятуймо цвіт, бо хіба гіллячко винне, що весна покалічена провальними підступами? Хіба винне деревце в тому, що впало під зір ненажерливого рубаки? Хіба є вина слова в тому, що йому викручують всю потугу? Рятуймо свою мову від бруду, рятуймо свої душі, бо вони, як свіжосоке листя, багнуть жити, марять дототягатися до сонячної благодаті! Рятуймо щосили свої сакурові сподівання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425478
дата надходження 17.05.2013
дата закладки 17.05.2013
Ти ділиш навпіл яблуко спокуси,
А я з тобою душу розділю.
Вогонь і шторм злилися у союзі,
Як смак вина і запах мигдалю.
Шалений плід в раю зірвала Єва,
Відкривши для Адама грішну суть.
З тих пір зриває вітер яблуневий
Із юних душ незайману красу.
Котилося те яблуко по світу,
Скоряючи і смертних, і богів,
Його взяла в Паріса Афродіта,
Щоб світ ціну кохання зрозумів.
І зрештою спинилось поміж нами
Щоб напоїти еліксиром втіх…
Ми люди, але станемо богами
У власнім раї, де любов – не гріх!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424891
дата надходження 14.05.2013
дата закладки 14.05.2013
Одцвітає кульбаба,
травнева снує хуртовина,
парашутики сиві
розгойдує легіт між трав.
Серед готики гір
соловіє гладка полонина,
пектораллю фіалок
духмяних її заквітчав
оксамитовий травень.
І тиша стоїть напівмертва,
бірюзовим сатином
застигли німі небеса...
Одцвітає кульбаба,
яка ж надаремна ця жертва -
невагомо-тендітна,
летка сиворунна краса...
Теплих кінчиків пальців
завія торкається ніжно,
за щетинки трави
зачепилась ангорова шаль...
Одцвітає кульбаба,
в душі по-весняному сніжно,
білий світ оповила
пухнаста і тепла печаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424600
дата надходження 13.05.2013
дата закладки 13.05.2013
[b]ДО[/b]рога людства забрела в пітьму.
[b]РЕ[/b]спубліки – в руїнах беззаконня.
[b]МІ[/b]зерних цінностей надпили муть
[b]ФА[/b]натики спотворених канонів.
[b]СОЛЬ[/b]феджіо приречених ідей
[b]ЛЯ[/b]кає слухачів фальшивим ритмом.
[b]СІ[/b]м ролей не дограє корифей,
[b]ДО[/b]бро ж і зло продовжать вічну битву.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423432
дата надходження 07.05.2013
дата закладки 07.05.2013
У пахощах травневої пори,
Коли дурманять яблуні рожеві
І пелюстки тендітно-перкалеві
Цілують теплі мускусні вітри...
Коли вишень дитинних білоцвіт
Січе у трав духмяне шумовиння
І золотого сонця павутиння
Мережить гір шовкових малахіт,
Великий День крокує по землі,
Гудуть врочисто дзвони Великодні,
Усі стежки-доріженьки Господні
Ведуть під тепле сайво куполі́в.
З-під вишиття святкових рушників
Паски гладенькі дихають ваніллю
І величають сонячну Неділю
Пташок співучих трелі гомінкі.
Щаслива звістка лине до небес
І голос храму світ весняний будить!
Радійте нині, веселіться, люди, -
Христос Воскрес! Воістино Воскрес!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422736
дата надходження 04.05.2013
дата закладки 07.05.2013
Потрісканого сонця задзеркалля
Свідомість манить у полон спокус.
На тілі мрій, у хмарах заблукалих,
Змія гріха залишила укус.
Нектар п’янкий розсипався по небу,
Пролився вітер на долоні снів.
Померлих міражів чорніють ребра,
А спів Сирен туманом занімів.
Думки дощу сплітаються у чари,
Лягаючи на музику оман.
Сумління п’яне сумнівами марить,
Читаючи буття нудний роман.
Крилата тиша забринить у римах,
Свободою із серця проросте,
Притулок подарує пілігриму…
Та скільки ще в душі таких пустель?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422479
дата надходження 03.05.2013
дата закладки 03.05.2013
Донечка ріднесенька –
Татусеве щастячко!
Ще така малесенька,
А вже носиш платтячко.
Мов ота принцесонька,
У червоних капчиках
Смішно так і весело
Топаєш на пальчиках.
Два чарівних хвостики,
Що вгорі закручені,
Вже з'єднались мостиком
Із білявих кучерів.
Все навколо схоплюєш,
Спритно так навчаєшся.
Радість переповнює,
Коли ти всміхаєшся.
Рученятка тягнуться
З татком обійматися –
Як тобою з мамою
Нам не любуватися!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421895
дата надходження 30.04.2013
дата закладки 30.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2013
Коли Кохана навіть далечіє,
коли у друзів безліч є турбот,
лиш ти не відречешся, не зумієш,
хоча не раз здавалося от-от...
Але завжди, мов тінь, неначе ангел,
за мною йдеш, хай і колючий слід.
Як втамувати невтамовність спраги?
Про щось, мабуть, і знати нам не слід...
Ти інколи зовешся Самотою,
не раз тебе Поезією зву,
здаєшся серцю Матір'ю Святою,
а я без тебе, Сестро, не живу...
Коли почуюсь одиноким в світі,
сльозу душі вітрами обітреш,
Кохану й друзів буду серцем гріти,
хоч сам у лоні снігових пожеж...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410285
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 26.04.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.04.2013
"Ганьба" – лунали чиїсь крики.
"Гріх смертний" – хтось ледь шепотів.
А понад Ним стояли жовті пики
Заслужених скривавлених катів.
Збирався натовп. Полуднева спека
Сушила плями крові на чолі.
Він схожий був на олімпійця-грека
З вінком терновим, що на голові.
Був суд. Несправедливий, але чесний
За нормами законів тих часів.
І Він пішов у путь останній хресний –
Народ тоді Його не зрозумів.
Хрест на горі. Розп'ятий Він на ньому.
Віддав життя за тих, хто розпинав.
Враз почорнів весь світ під гуркіт грому -
Його страждання Господь-Бог прийняв.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420825
дата надходження 25.04.2013
дата закладки 25.04.2013
Сховатись від грози в майстерні слова -
В похилій хаті із душею осені,
Де стінам не прикрила рот обнова,
Де дзеркала ще не вкривали простині.
Там сирість смокче пил попід софітами,
Лягає долі, змучена самотністю.
Там кожна п"ядь пропахнулась совітами,
Там страшно прокидатися удосвіта
І бачити жадобу книг запилених,
І чути крик німий: "Читай, небого!"
За спинами сервантів перекривлених
Товчуться душі книг - скрипить підлога...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420711
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 25.04.2013
Вже теплий травень дихає між крон,
Строката клумба грає кольорами
І пелюстки зірчастих анемон
Впиваються мигдальними вітрами.
Уже й тюльпан проклюнувся палкий,
За мить розгорне крильцята багряні,
Стрункі нарциси, горді парубки,
В біло-блакитній неба порцеляні
Медово-ніжні ловлять промінці,
Вони ж петляють в безмірі ясному.
Патлатий джміль у вишні на руці
Полоще тільце в літеплі м'якому.
А сонний кіт приліг на моріжку,
З квіткових мушель вловлює пахтіння.
Такий розмай у маминім садку,
Така шовкова магія цвітіння!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420641
дата надходження 24.04.2013
дата закладки 24.04.2013
Ти просила упіймати сонце
За окраєць теплого проміння.
Відповів тобі – це справжній нонсенс,
Я не маю щучого веління!
А ти нахмурилась з самого ранку –
Такий твій спосіб свого досягати.
Та бовкнув я на твою забаганку,
Що можу тільки облизня впіймати.
Ти цілий день крутила носом вдома,
Бо не схотів тобі я догодити.
І вже під вечір, коли брала втома, –
Зметикував, що слід мені зробити.
Я упіймав тебе за твою руку,
Назвавши "сонцем моїм променистим" –
І перестала ти вдавати злюку,
Побачивши в руках моїх намисто..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418874
дата надходження 16.04.2013
дата закладки 16.04.2013
У музику серця
вплітаються струни дощу,
розсипчастий бісер
дзвенить по твердій черепиці.
Мені, як тій вишні
самотній, сьогодні не спиться,
та тіні зажури
у серце своє не впущу.
Якби ж то забутись
у мареві соннім, якби...
Душа, ніби пташка,
у ночі тремтить на долоні
і скапують сльози
з небес мерехтливо-солоні,
на шибах пітніючих
тануть сліди ворожби.
Настирливий вітер
вчепився за коси беріз,
цілує бруньки
захололі терпкими вустами.
Так мало, мій друже,
лишилось надії між нами
і ту вже поглинули
зли́вові паводки сліз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418564
дата надходження 15.04.2013
дата закладки 15.04.2013
Мені тебе так мало, моя Весно!
Бубнявію тобою до знемог -...
Бойчук Роман Мені тебе так мало...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417868#com1863416
Мені тебе ТАК мало, знемагаю!
(Добавки й у садочку я просив).
Серед краси весняного розмаю,
Для мене ти - найбільше диво з див!!!
Ти не шкодуй себе для мене, Ладо,
Так швидко молоді промчать роки,
Хтозна по яблука до твого саду
Чи йти комусь вже буде із руки?..
А я вже весь практично набубнявів,
Ще трішки, іскри полетять з очей!!!
Таких як ти не зустрічав ще Павів,
Був би дурний, якби пустив трофей!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417877
дата надходження 12.04.2013
дата закладки 12.04.2013
Я теж чекаю світлої весни,
П'янких вітрів і пишного розмаю.
Гірська ріка штовхає валуни,
Остання крига тріскає з одчаю,
Ніби прозоре витончене скло,
Од вітру хмари скорчили гримасу.
Гірких жалів на серце налягло
І дні батожить повелитель часу,
Як табуни, вже й ліку їм нема,
Такі невтішні видались прогнози,
Та все ж чекаю: видихне зима
Свої терпкі непрохані морози.
Ще буде сад божественно цвісти,
Пташина пісня випурхне над плаєм.
І хтось дверима рипне, може й ти...
Так обмаль віри. А душа...чекає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416988
дата надходження 09.04.2013
дата закладки 09.04.2013
Безвимірна брехня
без краю, дна і страху?
Безвимірні діла
у безгомінні зла?
Стобурчиться стерня
на бездоріжжі шляху -
безвартісні слова
без крихточки тепла...
Присохла свіжа кров
у цівочках до правди...
Невчуті молитви -
у хмарах грозових.
Від пари підошов
брудної гри назавжди
залишаться сліди
у стосах вікових.
І долями недоль
доповнять кари чашу,
і болями стечуть
незмінно у віки.
За щедрістю сваволь
не чутно "Отченашу"...
Не губиться лиш суть
кармічної ріки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416530
дата надходження 07.04.2013
дата закладки 07.04.2013
Мій синьоокий квітню, де ти, де?
Спочила злива бісером на стрісі
І на старому мокрому горісі
Весна тумани димчасті пряде.
Сапфір небес залитий молоком,
Сире повітря хлеще теплі скроні
І первоцвітні крильця безборонні
Холодний вітер лиже язиком.
Ще сніг біліє, ніби рафінад.
Візьму й покину пошуки намарні,
Ховаючись у затишній кав'ярні,
Пірну вустами в теплий аромат.
Розпилить джаз непрохану журбу,
І я в думках відчалю неквапливо
Туди, де в пиві свіжому дбайливо
Купає день розплетену вербу.
Де синю гладь криштальної води
Рунтує* лебідь помахом раптовим,
Де сад квітучий міряє обнови,
В піалах цвіту піняться меди.
*Рунтує - тривожить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416205
дата надходження 06.04.2013
дата закладки 06.04.2013
Натягнутими др́отами електричних мереж
Пробігаю кілометри невтомливим струмом –
Десь із того кінця світу тихо ти мене звеш,
Ловлю хід твоїх думок, сперечаючись з шумом.
Відшукаю одну вільну частоту коливань,
Не засмічену флюїдами збуджених духів.
Простір більш не перешкода для палких поєднань
Без обіймів, без цілунків, без пристрасних рухів.
Крізь навколишню прозорість летимо тільки ми,
В паралелях, що з'єднались, випульсовують звуки.
Ти сейсмічністю своєю закликаєш "візьми" –
Безконтактність відпускаю і беру твої руки…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415299
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 04.04.2013
Ще цілують морози
лелекам натомлені крила,
обпікають легким
первоцвітам тонкі пелюстки́.
Так невчасно зима
оксамитовий гай побілила...
Та в повітрі вчувається
шлейф, солодкаво-терпкий.
Вже весняна хода
помережила білу ангору,
крізь холодну сльоту
просочилось янтарне вино.
І кирпатий підсніжник
задер свого носика вгору,
споглядаючи неба
застигле молочне панно́.
Вже деревам кортить
хутряне́ поскидати убрання,
у медовому сонці
поніжити во́гкі бруньки...
Так невчасно тебе
потривожило тепле кохання,
у криничку душі
закотилось рубіном палким.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415353
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013
Не ламай байдужо ми життя під корінь,
Не пиляй захланно гілля навесні,
Бо воно в оазі запашної хвої
Багне великодні рипати пісні.
Не лупи кори ми зо самого серця,
Не стели доокруж вічного тріски,
Бо питва жадаю з чистого джерельця -
Зріти як дужіють молоді ліски.
Не глуши ми світу ревом бензопильним,
Душу безневинну в засвіт не жени.
Придивися зором божооким, пильним -
І розкайся щиро, сю ману спини...
***
Голосити будуть великодні дзвони
Понад полонини, згарища сумні.
Плакатимуть гірко вицвілі ікони
Під воскресні свято-радісні пісні,
Поки не учує кожне серце стогін
Вмерлої смереки, тої - навесні...
(3.04.13)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415202
дата надходження 03.04.2013
дата закладки 03.04.2013
Як Елвіс Преслі - король попу,
А Емінем - мастак хіп-хопу,
Міхель Шумахер - цар екстриму,
Так наш Роман - творець інтиму.
В його рядках - одне блаженство,
Сплелися рими у шаленстві.
І кожен день смачніші вірші
Кружляють у інтимній ніші.
Гарячі пристрасті палають
І ніжним дотиком торкають.
Наніч читати маю звичку
Його з "вершками полуничку".
//20.03.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413966
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 30.03.2013
Зірву із уст печать мовчання
і серце викричу з грудей.
В добу на душу посягання
мені Зоря мечем зійде.
В ядро Калини влию крови,
Чумацький шлях весь перейду,
щоб віднайти у предків Слові
підкову щастя й гаразду.
А ворог у монгольськім сказі
згниє в Московії багні.
Не від Європ ми, й не від Азій, -
коріння наше в давнині,
коли ще сталлю було слово,
а воля волею була.
Та спадок наш вміщає Мова,
що є загорозою для зла.
Отож свідомі будьмо духу,
що в сонних душах, мов в ярмі,
і рабства випалім макуху.
Оце і все. Вовік. Амінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413538
дата надходження 28.03.2013
дата закладки 28.03.2013
23 березня в м. Івано-Франківську відбулася чергова творча зустріч учасників Міжрегіонального поетичного клубу «Об’єднані словом» під назвою «На хвилі весняного натхнення». Традиційно, поетклубівці зустрілися у світлиці обласного часопису «Галичина» і на цей раз вона стала справжнім прихистком для своїх гостей від весняної, чи то ще зимової, негоди. Тут хотілося б зацитувати слова одінєї з учасниць зустрічі поетеси Олесі Овчар:
Я б хотіла принести весну,
Але снігу повнісінькі жмені.
Я б хотіла принести тепло -
Та куди зледенілій мені.
Ну то, може, я просто всміхнусь,
Аби хвилі добра незбагненні
Розхмурили природи чоло
Й розтопили навколишній сніг.
Так, чомусь весна ніяк до нас не вибереться цьогоріч… Та, не зважаючи на негоду, у вітальні «Галичини» було таки справді по-весняному затишно і світло.
В ході зустрічі поетклубівці віддали шану великому Кобзареві, зачитавши напам’ять кілька його творів: «Причинна» у виконанні Ольги Кальянової, «Наймичка» - Любов Геник, «Розрита могила» - Романа Бойчука, «Заповіт» - Михайла Гутина та ін., а також виконавши пісню «Думи мої, думи мої…». Пам’ятна свіча Тарасові Григоровичу не стишила свого сяйва ані на мить впродовж усього творчого дійства, а спів Ярослава Чорногуза, у виконанні якого звучали твори нашого батька, тільки додав якогось незбагненного містичного світла…
Далі відбулася невеличка презентація колективної збірочки поезій учасників поетичного сайту «Натхнення» під одноіменною назвою «Натхнення». Присутні співавтори Наталя Данилюк, Віталія Савченко, Адель Станіславська та Леся Геник виступили із своїми схвальними відгуками про книжечку і зачитали по декілька своїх творів з її сторіночок. Також не оминули у своїх виступах й інших співавторів (а їх всього 23), зокрема висловивши щиру подяку Таїсії Цибульській за чудову ідею створення збірочки, Олексію Тичку, Тамарі Васильєвій та Ярославу Чорногузу за організацію і всіляке сприяння з’яві цієї чудової книжечки на світ. Особливе незабутнє враження справила кількахвилинна відеопрезентація авторства Аделі Станіславської.
(Переглянути її можна за адресою http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=Zq4T7lpzUwU
Залишаючись на «Хвилі весняного натхнення» продовжили свої виступи інші учасники зустрічі – Роман Бойчук, Оля Бреславська, Михайло Гутин, Олеся Овчар, Данута Сем’янів, Таня Ралько, Роман Фединяк(Мандрівник), останні, до речі, вперше доєдналися до «Об’єднаних словом». Саме ця обставина – доєднання за щораз нових і нових людей, котрі мають бажання й надалі залишатися в колі поетклубівців, неймовірно тішить і наштовхує на думку, що справді ці зустрічі є необхідні для багатьох і молоді поети роблять якусь потрібну, важливу справу у сфері духовності.
Щодо останнього чинника, то ця творча зустріч була особливою. Зважаючи на те, що ми зараз перебуваємо в часі Великого посту, Оксана Пронюк запросила приєднання кожній душі до глибокого розважання в ці дні. Саме з її ініціативи всі присутні долучилися до прочитання опоетизованої Хресної дороги Богдана Бойчука, таким чином відкривши своє серце для великої сили справжнього духовного чування. А ще учасники зустрічі долучилися до збору коштів на лікування хворого на рак п’ятирічного Миколки Федака - будемо сподіватися всім серцем на його одужання.
То ж можна відверто сказати, що творча зустріч «На хвилі весняного натхнення» надихнула всіх присутніх, збурила в душі якісь глибокі духовні порухи, засіяла зерна доброї пам’яті. Тішить і те, що поетична збірочка «Натхнення» припала усім до смаку, то ж побажаймо їй подальшого вдалого мандрування Україною (невеличкі презентації уже відбулися на Київщині, Полтавщині та Черкащині), а її співавторам і всім учасникам зустрічі нових звершень, наснаги та величного натхнення…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411932
дата надходження 24.03.2013
дата закладки 25.03.2013
(присвячено одному другові, якого не хочеться втрачати)
Занадто в́исоко літаєш -
Зміни свій ракурс до землі.
Тебе погублює зухвалість
І твій нестерпний егоїзм.
Ти топчеш друзів під ногами
Своїм нестриманим єством,
Не бачиш ти - під небесами
Ти ж все затулюєш крилом.
Спустись на землю, ти ж людина!
І є тепло в твоїй душі!
І самолюбства обріж крила,
Бо робиш боляче усім.
І пам'ятай - взлетиш високо,
Це значить - низько упадеш,
І буде твій політ жорстоким -
Ти друзів вже не повернеш!
//20.03.13//
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410630
дата надходження 20.03.2013
дата закладки 20.03.2013
Що ми з тобою? - Тіні від говерл,
Маленькі дві комети небо-сфер,
Які крізь Час, між душ людських розп'ять
Чимдуж летять.
Одне життя,
Одна на двох орбіта,
Лиш два крила, що сонце обпалити
Хотіло нам... та вітер перемін
Вогонь згасив.
За все прости!
За біль і за любов,
За те, хто що з нас так і не зборов,
І за слова, які в безмовній тиші
Хтось з нас залишив...
Повіч, навіщо
Тратимо людей,
Яких так міцно прагнем до грудей
Своїх прикласти? Так, життя - не казка,
В нім - крихти щастя...
Так легко впасти,
Серце розтрощити,
Так важко біль просіяти крізь сито
Гірких зневір, зректись жалів-печалей,
Щоб жити далі.
Сніги розтануть,
Всі слова із мрій,
І ті, що пишуть янголи вгорі -
Окрилять душу, нас напоять снами...
Новий Світанок...
Що ми з тобою?
Що шукати в снах? -
На ціле небо два на двох крила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410095
дата надходження 18.03.2013
дата закладки 18.03.2013
Лунає музика чарівніша ніж світ,
Немов струмок малесенький дзюркоче.
Крадеться в душу, наче хитрий кіт,
Що ніжно кігтями в середині лоскоче.
На арфі долі грає музикант.
Дарує людям пісні щирі звуки.
Приніс у жертву юність і талант,
Й до крові стерті білі-білі руки.
Крізь сльози дивні ноти видає.
Тамує біль. Від музики п’яніє.
Себе частинку залу віддає
І сам від того весело радіє.
Немов на вітрі втомлена свіча
Живе залежно від ілюзій та вібрацій,
Лікує рани захват слухача
І злет палких, нестриманих овацій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409816
дата надходження 17.03.2013
дата закладки 17.03.2013
"Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують,
та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть..."
(1-ше послання апостола Павла до коринтян,13,8)
Стільки весен я Тебе чекав,
стільки снів про Тебе перебачив.
А тепер, хіба навіки втрачу?
Ні! Ніколи! Тиша ця гірка...
Все надія за любов'ю йде,
віра все шукає оправдання...
Всі слова безглузді... а Кохання
в щирих душах Бога віднайде...
Все ж, колись закінчаться слова,
серце опанує мову тиші,
напишу обійми, а не вірші.
Вже Любові твориться Глава...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408759
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 13.03.2013
Березневим ніжним лелем
Закохалася зима.
Розтеклася дивним хмелем
Давня стриманість німа.
Сонцепроменем долоні
Як торкнувся до щоки,
То сніжинки невагомі
Заховались у струмки.
Стрепенулась, налякалась:
– Ще це сталось, лелю мій?
Усміхнувся він ласкаво:
– Перші слізоньки надій...
Невідоме і незнане
В серці проліском зросло.
Захищалася снігами
Та рятунку не було...
Серце, звідавши любові,
Випромінює тепло...
І поволі, так поволі
Тануло її єство.
Розімліла від блакиті
Погляду його очей,
Прихилилась голим віттям
До коханого плечей.
Засинала ще Зимою
У незвичнім відчутті.
А прокинулась Весною
Поруч з ним...
в новім житті...
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177072
дата надходження 13.03.2010
дата закладки 05.03.2013
26 лютого в Івано-Франківському обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей з сільської місцевості відбулася творча зустріч Обдарованих словом ліцеїстів з представниками Міжрегіонального поетичного клубу "Об’єднані словом". Метою зустрічі було сплести тугий віночок взаєморозуміння, взаємопідтримки та обміну творчим потенціалом, познайомити молодь з нашим поетичним сайтом, а також заохотити здібних до творчості молодих людей, творити й надалі. І, як результат, вийшло справжнє феєричне свято поезії та пісні. Зі сцени лунало милозвучне поетичне слово авторства поетклубівців у чудовому учнівському виконанні, справжні українські пісні у дарунок гостям. Останні ж, у свою чергу, виступаючи, зачитували учнівську поезію і прозу, виділяючи найсильніші та найбільш вподобані рядочки. Особливою вагомістю відзначився виступ п. Ігора Лазоришина, як літературного критика, котрий зробив достеменний аналіз представлених юнацьких творів, таким чином зорієнтувавши поетів-початківців у подальшій творчій роботі. Зрештою, кожен із запрошених зумів залишити у юних серцях весняні пагінчики любові та приязні.
У програмі заходу мали місце запитання, адресовані поетам "Об’єдниним словом" і вони з превеликим задоволенням давали відповіді на них. Так, Адель Станіславська (Олександра Федорів) привідкрила таємницю значення для неї поезії, ознаменувавши її "самим життям", Віталія Савченко, озвалася до аудиторії надхненними словами "тільки писати не полишай", Данута Сем’янів здивувала всіх своїм обдаруванням писати твори на чотирьох мовах, Леся Геник зазирнула в далеке дитинство, коли тільки започатковувалися перші образи і рими... Справжньою несподіванкою стала зустріч двох Наталочок Данилюк, нашого любого "одуванчика" і талановитої юної поетки-ліцеїсти, а Наталя Крісман, як і завше, вразила усіх присутніх граційністю свого виступу, означивши місію "Об’єднаних словом" - "нести слово до людей!".
Окрім того зі сцени звучали поезії Романа Бойчука (справжнього романтика), Михайла Гутина (сучасного Сковороди, за словами господарів дійства), Оксанки Винницької та Олесі Овчар. Поетклубівці мали можливість познайомитися з творчістю вихованок ліцею Даналишин Надійки, Гарасам"юк Іринки, Капущак Віри, Сенів Юлії, Годованець Іринки, Данилюк Наталі, а також насолодитися пісенними виступами Ані Луклян, Ілонки Панчишин, Анастасії Павлюк та педагога ліцею Галини Михайлівни Павлюк. А насамкінець, як вже традиційно склалося на більшості поетичних зустрічей, мала слово Оксана Пронюк (Світанок), що, за словами ведучих, "здатна виступити так, щоб у кожній душі зійшов світанок"
"Об’єднані словом" висловлюють щиру подяку організаторам цієї творчої зустрічі, а саме дирекції Івано-Франківського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей, зокрема, Ірині Антонівній Купчак, освітянці з багаторічним досвідом, вихователю-організатору ліцею, Яницькій Галині Григорівні, класному керівнику 9-го класу та, дійсно неймовірно талановитим, учням-дев’ятикласникам, котрі створили феєрію словесно-пісенного свята. Та й усім-усім, хто тією чи іншою мірою долучився до організації пам’ятного дійства. Дякуємо Вам за ту теплу атмосферу, у якій рясно-рясно колосилося Українське Слово, за ці прекрасні миті, котрі залишаться в душі кожного з нас назавжди. Нам неймовірно радо було бути на Вашій гостині.
З усього серця бажаємо всім юним Талантам творчого розвою, рясно всіяних найяскравішим квітом життєвих стежин, сонячних звершень на дужих крилах поезії! А завершити ці щирі побажання хочу словами Оксаночки Пронюк:
Обдаровуйте словами - хай вони цвітуть між нами,
Ясноокі, ясночолі - з візерунками любові!
Вишивайте, примовляйте - рідним словом сповивайте.
І любистком на світанні в срібних росах напувайте!
Словом світ благословляйте і дітей оберігайте
Словом сильним і пророчим рідну землю захищайте!
І шануйтеся у слові - в українській рідній мові!
У шляхетній, гоноровій, найосяйнішій обнові!!!
Хай по мові нас впізнають, по любові запізнають,
А по вірності і честі - Многа Літа заспівають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404749
дата надходження 27.02.2013
дата закладки 27.02.2013
вірші прозорі
видно як в грудях рядків
б'ється їх серце
й дихання чути
яке на собі
відчуваєш
мов доторк
чиєїсь
душі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403445
дата надходження 22.02.2013
дата закладки 23.02.2013
1
...І я перестав поспішати
Сказав мені ангел: ось воно -
все що тобі потрібно
бо серце твоє не порожнє
у ньому живе ЛЮБОВ
а отже - Господь
...
2
Бог не говорить словами
вони замалі для того
щоб зрозуміти те що Він каже
проте слова - наче крихти
що приведуть до Відповіді
на всі запитання
хочете знати - питайте
а Він відповість: ЛЮБОВ
3
Чуєш благу Присутність(?)
ангельських крил тріпотіння
в віянні вітру
в змістовнім мовчанні
чуєш
але не знаєш як це усе назвати
музика ж ця беззвучна
як і сама молитва
що лине від серця
слово одне - ЛЮБОВ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402477
дата надходження 19.02.2013
дата закладки 20.02.2013
Прислухайся: ти чуєш?То ж весна...
Дзвінкі струмочки вирвались назовні
І їхні співи, срібно-молитовні,
Бринять, немов натягнута струна.
Під стріхами бурульок передзвін -
Така весняна магія сльозиться!
На гілочці калиновій синиця
Клює червоних ягідок рубін.
Прокинувшись, потягується сад...
У переливах срібних амальгами
Прудкої річки поміж берегами
Хрумких крижин біліє рафінад.
Прислухайся: в засніженій імлі
Вже первоцвітів чути шарудіння
І, життєдайним вигріте промінням,
Пульсує серце нашої Землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402097
дата надходження 18.02.2013
дата закладки 18.02.2013
Очей твоїх співають херувими,
І всяких слів доступніші, повір, –
Ясний позíр
І порух тіла невловимий.
Думки свої, не мовлені вустами,
Переклади на музику чуттів,
Щоб світ летів
І перевтілювався нами.
Пощо слова, – очима говорімо:
Настала мить, де слів не підбереш
І не збагнеш
Словами сказаного німо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397481
дата надходження 02.02.2013
дата закладки 05.02.2013
Я так тебе люблю,
що аж пітніють руки
І серце через раз
вистукує тони.
Вже діти виросли,
дасть Бог, підуть онуки,
А я в полоні ще
у нашої весни.
Хоч вже не молоді
і срібло в нас на скронях,
Та що нам ті роки?..
Нехай собі ідуть!
Так затишно руці
моїй в твоїх долонях,
Оце, напевно, є
життя правдива суть.
[youtube]http://youtu.be/aBRAdWXMPro[/youtube]
05.02.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398396
дата надходження 05.02.2013
дата закладки 05.02.2013
Це кохання між двох -
диво_танго сполоханих тіней.
Ніби бризки вогню
у розплавленім воску свічок...
Це кохання терпке,
наче моря схвильована піна,
що у танці жаги
напува невтолимий пісок.
Це кохання між двох…
Це кохання – і солод, і мука.
Це найтонша струна
у таємних глибинах єства.
Чиста музика сфер,
що вібрує напруженим звуком.
І плетіння світів
невагома двінка тятива.
Це кохання, як хміль
медом сонця по вінця налитий.
І спекотне, як ніч,
що зриває шалену грозу.
Наче буйність садів
межи зваби невинного цвіту.
Наворожена мить,
що сльозою стікає в росу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396852
дата надходження 30.01.2013
дата закладки 31.01.2013
Як хитрий тать*, вкради мене у лісу
Під молитовний шепіт яворів
Опустить вечір ситцеву завісу,
Останній промінь кане між гаїв.
І перша зірка вийде на орбіту,
Лимонним соком збризне небокрай.
Як хитрий тать, вкради мене у світу
І десь в кишені серця заховай.
*Тать - злодій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396116
дата надходження 28.01.2013
дата закладки 28.01.2013
Самотня ніч ворожить на зірках,
В душі бредуть печалі-пілігрими.
Волає тиша, мов полин, гірка.
Думки мої – не в такт, слова – не в риму…
До тебе не приходжу більше в снах,
Лиш спогади – невірні слуги часу,
Мені дозволять доторкнутись дна
Хмільного моря, де тонули разом.
У павутинні вічності бринить
Струна-крило загубленого раю,
Курличе час жалями сивини,
А я скарби минулого шукаю
У небі мрій, де чарівна рука
Малює сни у місячнім соборі,
І де любов, безсмертна і п’янка,
У келих серця наливає зорі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386186
дата надходження 19.12.2012
дата закладки 09.01.2013
Вогонь закам’янілий поміж нас
Байдужістю спалив сади едему.
Скували душу ланцюги образ
Згасає сонце і палає темінь...
Вже пам'ять обтрусила ніжний цвіт,
Мереживо зірок порізав вітер.
Чи варто щастя кликати навзрид,
Коли воно мінливе, перелітне?
Вплітаю серце у вінки безсиль,
І проти течії пливу… в нікуди!
Як плід медовий отруїла гниль,
Так світлу пам'ять заплямують люди.
Несказаним ридає висота,
У келихи безсоння ллються вірші
Про те, що ти, на жаль, не прочитав
Моє кохання між рядками тиші…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387088
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 09.01.2013
Коли зі слів пророчення святого
Зійде звізда на тлі біблійних драм,
Волхви з дарами рушать у дорогу –
Вклонитися Марії з Немовлям.
Сповите поміж вівцями в соломі
Передчуттями повниться єство.
Чи вже дано збагнуть – Йому, малому,
Який тягар віщує це Різдво?
Як страшно знать, що зраду вже готують
Уста того, хто руки цілував!
А хто співав натхненно алілуя,
Шугне у вир диявольських забав.
До скону світу матимем дилему:
За ким піти??
І, мабуть, неспроста...
Зійшла звізда над містом Вифлеємом –
Благовістить народження Христа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390813
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 09.01.2013
Що ж ви браття зажурились,
Руки опустили?
Чи ви Богу не молились,
Чи втратили сили?
Що це з вами, де поділась
Завзятість козацька?
В душах неміч причаїлась
І торба жебрацька.
Невже, браття, позабули
Слова з “Заповіту,”
Як у битвах спину гнули,
Не терпіли гніту.
Як Сірко гуляв степами,
Як шаблі дзвеніли.
Вража кров текла ріками
Від волі п’яніли.
А тепер що? – знову рабство,
Лиш в своїй країні.
Брехня квітне і нахабство
В вільній Україні.
Знову рани від нагайки
І ярмо, і пута.
Щира віра в пусті байки,
В животі отрута.
Знову діти йдуть у найми
До чужого пана.
Честь і гордість дали в займи,
У очах омана.
Може досить браття любі
Неправду терпіти,
Жити в муках і у згубі,
І без діла скніти?
Не плазуйте – розрівнайте
Свої сильні плечі!
І скидайте, не чекайте
Лахміття старечі!
З колін швидше піднімайтесь,
Гостріть коси, вила.
І всі разом поєднайтесь,
Є ще у вас сила.
Тай женіть, женіть у спину
Те що вас мордує.
Бийтесь, браття, безупину –
Зло, як вітром здує.
Все чуже, усе пропаще
На порох зруйнуйте.
І на місці тому краще –
Нове побудуйте.
Щоб жидва, мордва й кацапи
З заздрості спеклися.
І забрали брудні лапи,
І бога зреклися.
Свого бога. В нас чужого
Не було й не треба.
Маєм поля клаптик свого
І шматочок неба,
І працюєм. Не жалієм
Ні крові, ні поту.
Вірю, браття, що зумієм
Звершити роботу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390753
дата надходження 08.01.2013
дата закладки 09.01.2013
Таких зірок нападало у двір,
Хоча би кілька вкинути в торбину!
Вергає сяйво місяць, мов факір,
На снігову розпушену перину.
Стрункі ялини в муфти хутряні
Сховали віти, срібно-пелехаті,
Розквітли мальви білі на вікні,
А поміж ними - ластівки чубаті.
В небесну бязь клубочаться дими,
Мов сива хата пасма розпустила.
Понад крихким мереживом зими
Різдвяний янгол випрозорив крила.
А в хаті вже пристелено обрус -
Свята Вечеря кличе до почину
І немовлям усміхненим Ісус
Благословляє радісну родину.
Дрібні зірниці світяться в імлі,
Немов ясні начищені таре́лі
Крокує ніч різдвяна по Землі
І загляда до кожної оселі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390020
дата надходження 05.01.2013
дата закладки 05.01.2013
Щодня у полі зпозаранку
Збирала трави на сорочку
Й ночами шила вишиванку
Одному синові-синочку.
Плела на полотні узори
Нитками й щирими словами.
Вшивала небо, ясні зорі,
З близькими, рідними стежками.
І обереги малювала
На долю кращу, неповторну.
Щоб сила зла його минала
Вплела молитву чудотворну.
Й цілющі трави полонинські
І рідну хату на горбочку,
Солоні сльози материнські,
Вкладала в вишиту сорочку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389840
дата надходження 04.01.2013
дата закладки 04.01.2013
Кохати вас - тонути в неба далі,
Вдихати вітряну морозну сніжність,
І воскрешати пелюстки зів"ялі,
Лиш подихом народжувати ніжність...
Кохати Вас... У зорях велеможних...
Та місяцем біля вікОн блукати,
Щоб зорепадом почуттів тотожних
Розсипатись, й цілунками збирати...
Кохати Вас... до зубожіння рими,
а часом шедеврального потоку.
Днем малювати сни і жити ними,
До спалаху лишивши десь півкроку.
Кохати... Вашу близькість відчувати,
Для мене це, як таїнство причастя
І в серці Ваше Ім"я карбувати...
Кохати Вас... яке безмежне ЩАСТЯ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386392
дата надходження 20.12.2012
дата закладки 03.01.2013
Лікарю
На дворі вже осінь чи зовсім зима
Не бачу нічого навколо пітьма
Пригадую в сонця кровило проміння
Стікаючи в море до пуповиння
А потім раптово темніти почало
Замовкло усе що мало начало
В подобах і діях дурної уяви
Усе відбулось бо ліків замало
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389391
дата надходження 02.01.2013
дата закладки 03.01.2013
Опусти мене тихо додолу
На сатинових крилах своїх.
На зимову печаль захололу
Облітає замріяно сніг,
Наче свіже пелюстя жасмину,
Що роздмухав легкий вітровій.
Снігопад побілив скатертину,
Силует розпрозоривши твій.
Замережили ніч заметілі,
Загортаючи Всесвіт крильми,
Ми з тобою два янголи білі
На криштальній долоні зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389536
дата надходження 03.01.2013
дата закладки 03.01.2013
Стрімка ріка в шалений спокій плеса
Несе холодні спогади снігів...
На вісь хитку історії колеса
Витки століть намотують тугі.
Таки усе повторюється, справді.
Та ще не всі пророчення збулись!
Нову шукать онук захоче правду,
Яка була вже знайдена
колись.
Усе життя – один суцільний спомин!
Себе згадаю: може, я – не я?..
Шумить вода, не відаючи втоми,
Щоб повернутись на круги своя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386579
дата надходження 21.12.2012
дата закладки 21.12.2012
Між пальці днів просочуюсь піском,
Перетікаю в інші сотворіння…
Пронизаний мільйонами оском,
Іду босоніж в’їдливою рінню.
Пекучий біль нагадує мені,
Що це не сон
і певно – не кончина.
І я радію болю
в глибині
Душі своєї, як мала звірина,
Що я іще живий на цій землі,
Торкаюсь трав
І слухаю зозулю,
Милуюся бенкетами джмелів,
Занурююся в радощі минулі...
Це все моє,
Це більше, ніж буття, –
Воно в мені праістиною сходить.
Стою блаженно-чистий,
мов дитя,
І розчиняюсь в музиці природи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385998
дата надходження 19.12.2012
дата закладки 19.12.2012
Завзято творимо ми цю буденність,
Сплітаємо із вічності стрімких подій,
Все маємо і вміємо, чекаємо, вертаємо,
А світ диктує правило: "Ти дій, лиш дій!"
І тут ми всі крокуємо під музику світів,
Оркестри, полонези, симфонії майстрів...
Тут чесні - озираються, а віддані - ховаються
І всі чекають лиш попутних їм вітрів.
"Світ гине, задихається...!" - писав хтось з авторів,
Мов в травах він купається у підлості своїй,
В спокусах і обмані, в байдужості людській.
Так, відьмин цей казан приправлений усім.
Та варто лиш убити підступний егоїзм
Й нарешті проявити справжній героїзм...
Вдихне на повні груди цілющий дух наш світ,
І навкруги розквітне надії первоцвіт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382175
дата надходження 03.12.2012
дата закладки 18.12.2012
Ми сьогодні ще надто чужі
За горнятком пахучої кави...
Тане сонце у теплій іржі
Золотої вечірньої нави.
І чатує на іскру вогонь
У роздоллі чуттєвої свити,
Де черкання гарячих долонь
Ніжним торком іще не надпите.
А за вікнами - біла вуаль,
Крутобокі вогкі кучугури.
Дзвонить серце, неначе кришталь,
Пригорта обіру́ч партитури,
На котрих домальовано вись
Світлим кольором ячної мрії...
Та ховає щоразу кудись
Янгол звабу під вицвілі вії.
І хоча вже й душа на межі -
Розговіння палкої заграви -
Ми сьогодні ще надто чужі
За горнятком пахучої кави...
(14.12.12)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384923
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 15.12.2012
Сумує день на білому папері,
Розгорнутому снігом по землі,
І збитими вершками акварелі
Загусли на пошерхлому гіллі.
Від подиху морозу перемліли
Вітрами не причесані кущі
І смуток мій сьогодні білий-білий,
Прочинене віконечко душі,
А в ньому стільки білої печалі,
Такого снігу зА ніч намело!..
І зайнялися інеєм скрижалі,
Під кригою застигло джерело...
Вустами пересохлими ворушу
Вогких туманів димчасту вуаль...
Ну, зазирни промінчиком у душу,
Розвій оту засніжену печаль!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384810
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 14.12.2012
Як два світи в безмежжі голубім,
Шукаєм одне одного не всує:
В мені є те, чого нема в тобі,
В тобі є те, чого мені бракує.
Перепливемо ріками жалю,
Перебредем пустелями омани,
Щоб кожне слово мовило:
Люблю,
Щоб кожний рух повторював:
Кохана.
І хай там де: в безлюдді чи юрбі, –
Щомиті одне одного святкуєм!
Бо є в мені, чого нема в тобі.
Бо є в тобі, чого мені бракує.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384794
дата надходження 14.12.2012
дата закладки 14.12.2012
3 листопада в м. Івано-Франківську як ніколи
розпогодилось - то приїхали на гостину талановиті
Творці Поетичного Слова зі Львівщини, Тернопільщини,
Черкащини, Полтавщини, Закарпаття та Івано-Франківщини.
Барвисті віночки витончених рим, як вже стало традицією,
випліталися у світлиці обласної газети "Галичина" (за що ми
щиро вдячні їй, а зокрема п.Ігору Лазоришину).
Навіть сонце, так незвично і геть не по-осінньому, тягнулося
безліччю теплих променів до вікон поетичної вітальні, аби
набрати в оберемки якомога більше вишуканої віршової грації.
І притуливши до себе те чи інше слово то співчутливо схлипувало,
то поринало у світ найглибших філософських істин,
то зачровувалося мелодикою звучання чуттєвості, а то й
рум"яніло густо-густо,
пригубивши насолоду найсокровеннішого, усміхалося найщирішою
усмішкою, а бува й зовсім заходилося реготом...
Та й у серцях присутніх так само розквітали щирі
сонечка, котрі, сподіваємось, помандрували разом
з ними до їхніх затишних домівок.
А усміхнені хризантеми туляться щільненько одна до
одної у "галичанській" світлиці і нашіптують їй на вушко:
як то хороше, як то мило і незабутньо, як то рідно і неболітно,
коли завітають на гостину такі світлосяйні гості...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375515
дата надходження 04.11.2012
дата закладки 05.11.2012
По пальцях струмом на дотик шкіра.
І слів нанімо кривавих тавро.
Я шаленіла на рівні тіла.
На рівні серця збрешу всеодно.
Вразлива самотність пече у грудях
Сполохана твоїм тропічним теплом.
Ти просто змовчиш укотре на людях,
Стинаючи віру мою, мов серпом.
Впиваючись палко губами в серце....
Впускати у себе... Тримати в собі...
Моїх окулярів розчавлені скельця.
Я просто не бачу розплати в тобі.
Тілами стинати кордони між нами....
Ламати причини моїх нарікань....
Вивчати всі родимки,лінії,шрами...
На піку оргазмів шукати грааль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304472
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 25.10.2012
Якщо ваш малюк вже давненько не спить,
Якщо в нього ручка чи ніжка болить,
Чи просто…. ну просто не хочеться спати,
Ви спробуйте казку йому розказати.
Про зайчика в полі, що сів подрімати,
Про котика, рибку і вітер крилатий ,
Про мишку, що шкрябає тихо паркет,
Як татко для мами приносить букет.
Як раді батьки , що у них є малеча,
І їм не страшна у дворі холоднеча
Ну і , звичайно, ще треба сказати,
Як люблять його і матуся, і тато!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363627
дата надходження 12.09.2012
дата закладки 12.09.2012