Ходит поговорка, что истинную любовь можно познать только в безответности… Возможно это так и есть, но какую же цену нужно за это заплатить… Очень редко безответная любовь перерастает в прекрасное взаимное чувство, которое способно пройти сквозь века не смотря на различные испытания. В остальных же случаях все не так красочно… Да, сначала встретив человека и осознав, что это то, чего ты так долго ждал, готов на все, чтобы остаться рядом…множество весомых причин существует из-за которых невозможно стать ближе и первое что приходит в голову, это решение остаться друзьями…стать лучшим другом…ведь все что нужно, это видеть ее глаза, прекрасную улыбку, видеть, что она счастлива. Каждая минута проходит в ожидании новой встречи и дождавшись, чувствуешь непередаваемые ощущения пронизывающие все тело… Все так замечательно… любимый человек рядом, чего можно еще пожелать? Но этой прелюдии не суждено длиться вечно. Никогда! Совсем немного времени пройдет, когда больше не будет сил смотреть на нее только как на друга…хочется чего-то большего и это желание разъедает тебя изнутри… теперь каждая встреча приносит все больше мучений. Так много усилий нужно прикладывать каждый раз находясь рядом… Каждый звук ее сладкого голоса приносит новый поток боли прямо в сердце, каждый взгляд заставляет его просто замирать… После одиноких вечеров проведенных в размышлениях, в голову приходит только один вариант исхода событий… уйти. Не важно куда, главное подальше от нее… от той, которую любишь, которой принадлежит твое сердце… другого выхода нет… только так можно сохранить те трепетные чувства хотя бы в памяти. Возможно, кода-то боль утихнет и воспоминание о ней не будут искажать лицо масками боли… будет видна лишь легкая улыбка и взгляд смотрящий куда-то далеко от текущего времени… туда, где сердца слились воедино, где нет никаких глупых причин чтоб рассказать о своих чувствах и услышать слова взаимности…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125083
дата надходження 06.04.2009
дата закладки 06.04.2009
Високі замки мимоволі
Кидають тінь на твердь земну
Всі тихо вірять в свою долю
У долю вічну та одну
Хіба простіше з нею битись
Віч на віч у безодні снів
Коли приємно так коритись
і чути все, що чуть хотів
Казок немає для людей
Нема рожевих окулярів
Кидайте світ глухих ночей!
Мерщій виходьте із футлярів!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124646
дата надходження 02.04.2009
дата закладки 03.04.2009
Сьогодні дощ...
А завтра? - Буде сонце.
Я вірю в це
І бачу я у сні,
Як промінь сонячний
Торкне моє віконце
Крізь смуток сірої,
Без серця пелени.
Ось уяви:
Дощу не існувало...
Втомились від
одвічної весни...
І як тоді б його не вистачало.
Безцінні душі неба світлини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55768
дата надходження 23.01.2008
дата закладки 29.03.2009
Свобода слова - солов'я соната,
Лиш в небі вольнім пісня чиста лине.
В кишені ката її голос гине,
Ріка німіє в крижаних лещатах.
Сміття горіло.
Бруд з димом, кинутий з ефіру,
Влітав в екран очей, на перепонки впав.
Ковток повітря марно рот шукав,
Отрута впилася, мов кліщ, під шкіру.
А кров брехню нахабну підхопила,
По тілу чорна пляма розповзалась,
Вже й мудру голову вона заполонила.
Лиш тільки серце відчайдушно відбивалось,
Мов риба в лід. Бо не сприймало.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123217
дата надходження 25.03.2009
дата закладки 25.03.2009
“Ти знаєш, що ти людина…”
Людина… Яке загадкове створіння… Для чого вона прийшла на світ, для якої користі її створила природа? Чи знаєте ви, що ваше існування на Землі не випадкове? Чи задумувалися ви над тим, що ваше життя вимагає відповідних дій з користю для когось? “Кожна людина народжується для якоїсь справи. Кожний, хто ходить по землі, має свої обов’язки в житті” (Ернест Хемінгуей). І це справді так. Адже ми не були створенні лише для того, щоб задовольняти свої потреби та примхи. Ні! Природа не випадково обрала нас, як “вищих істот”, не дарма ж нам дали “звання” Homo Sapiens. Напевно, якщо б вона могла повернути час, то дуже б сильно задумалася, чи варто створювати людину. Адже з кожним століттям людина вдосконалює свої знання і надбання. Разом з цим, з кожним роком вона завдає все більшої і більшої шкоди навколишньому середовищу, вирубуючи ліси, висушуючи болота, проводячи експерименти з небезпечною зброєю. Все, що останнім часом робить людина, шкодить не лише природі, а й їй самій. Погіршується екологія, разом з цим – і здоров’я людей, відбуваються незворотні зміни в умовах життя та існування не лише людства, а й усього живого. Отже, з впевненістю можна сказати, що людина – це “блудне” дитя природи, яке в зрілому віці звернуло з вірної дороги, а обрало хибну, нищівну та смертельну для себе та всієї планети.
Ми повинні оправдовувати наше “звання” Homo Sapiens, яке нас спонукає і зобов’язує охороняти все живе на цій планеті. Якщо ми будемо так робити, то виправдаємо слова Максима Горького: “Человек есть украшение мира”. Отже, для людини є обов’язком прожити своє життя з користю. Тому вона повинна чітко визначити для себе ціль і йти до неї. Але, звичайно, не потрібно забувати про інших, бо “тільки тоді станеш людиною, коли навчишся бачити людину в іншому”(О. Радіщев).
Людина, людина, людина… Можна сотню разів повторити це слово, але так і не збагнути справжню його суть та завдання. На мою думку, людина – це щирість, любов, вдячність, ввічливість та чистота. Життя людини – найцінніше; думки її, як перли; а мова – найбагатша. Тому людське життя не можна купити та продати, як і її душу. “Хоч людське життя не має ціни, ми завжди поступаємо так, ніби існує ще щось більш цінне” (Антуан де Сент-Екзюпері).
Нам, як людям, властива здатність до розмноження, тобто продовження свого роду. І це, напевно, головний наш обов’язок. Звичайно, ми хочемо, щоб наші діти жили в чистому та доброму світі, без бід та катастроф. Тому ми повинні докладати максимум зусиль, щоб наше оточення було таким, в якому благополучно могли б жити наші діти.
На кінець скажу: люди, посміхайтеся, і всі проблеми підуть від вас, бо “посмішка завжди прекрасна, бо вона привідкриває простий внутрішній світ людини”, як писав Максим Новіков.
Посміхайтесь на здоров’я!
2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123199
дата надходження 25.03.2009
дата закладки 25.03.2009
Когда-нибудь, проснувшись утром, умывшись, во время своего “мужского” завтрака ты вспомнишь Меня. Пусть мысль обо мне не задержится также долго, как мысль о пополнении счета на телефоне, мальчишнике, или о чем-то твоем, сугубо-личном, я все равно буду рада пригласить тебя на похороны. Да, да!
Когда-нибудь мы Вместе похороним мое Одиночество.
А пока Одиночество мирно посапывает на моей пустой постели, а ты, человек-спаситель, еще и не подозреваешь, насколько мне нужно, чтоб Ты вспомнил про Меня.
До встречи в будущем, Тот Кого Сейчас Нет!...
Когда-нибудь я буду любить зиму. Потому, что с годами начинаешь ценить не время года, а его ход.
Когда-нибудь у моих друзей все будет хорошо. Ведь я отдала им часть души, чтоб они научились понимать счастье.
Когда-нибудь я забуду тебя Д., ссору с потерянным другом и свой первый поцелуй.
Когда-нибудь я перестану вести дневники, потому что буду писать свои мысли не на бумаге, а на судьбе , воплощая их в жизнь.
Когда-нибудь ты быть может, улыбнешься, вспоминая эту зиму, мой дорогой человек.
“Когда-нибудь ” начинается уже Завтра, и я спешу уйти туда.
А если сегодня тебе показалось на миг, что я рядом – не верь.
Это все воспоминания, которые украл вчерашний день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123155
дата надходження 25.03.2009
дата закладки 25.03.2009