-Добре їсти в ресторані,-
Похвалився Вітя Грицю,-
Всіх люблю офіціанток:
І дівчат, і молодицю.
Страви вміло так підносять,
Ніжно в очі заглядають
(А не так, як жінка й теща,
Косі погляди кидають).
А коли вже розплатився,
Вирушаю йти до хати,
Чайові їм залишаю –
То готові цілувати.
-А мені більш до вподоби,-
Засвітились очі в Гриця,-
В спальному вагоні, друже,
Миловидні провідниці.
Усміхаються привітно,
Ні до кого не ревнують,
Після чаю, як годиться,
Іще й постіль пропонують!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007492
дата надходження 04.03.2024
дата закладки 05.03.2024
[b]В[/b] снах привиділись сині красуні,
[b]О[/b]х, яка неповторна краса,
[b]Л[/b]ітом вкриють маніжно долоні,
[b]О[/b]бійнявши, як ненька-земля.
[b]Ш[/b]епіт милий та рідні мотиви,
[b]К[/b]рок за кроком вся радість життя,
[b]О[/b]берегом немов для дитини
[b]В[/b]лучно знов принесуть почуття.
[b]І[/b] в безмежжі пшениці та жита
[b]П[/b]ривітає мене легіток,
[b]О[/b]х, до болю чарівністю звита
[b]Л[/b]ітня магія дивоквіток.
[b]Я[/b] у захваті, я у полоні,
[b]З[/b]ачарована в милому сні,
[b]Н[/b]іжна казка на рідному лоні
[b]О[/b]хопила простори земні.
[b]В[/b]еличаво вальсує, вітає,
[b]У[/b]топаю у розкоші трав,
[b]Б[/b]ільш не бачила, кращого краю,
[b]А[/b] деінде пахучих отав.
[b]Ч[/b]ерез роки прилину, я знаю,
[b]У[/b] місця де мій всесвіт зростав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007053
дата надходження 29.02.2024
дата закладки 29.02.2024
Я сонцем весни зацілую долоні
Подихом зігрію душу твою.
Моя любове я у твоїм полоні
Ти взяла у полон душу мою.
Я наче лебідь лечу до твого вікна
Серденько за тобою зітхає.
А я твоє літо ,а ти моя весна...
Зірка рання ,яка надихає.
А там ,де ти - тече ріка із синіх гір
Є море квітів , шепет буйних трав.
Дзвенить жива водиця мелодійних лір
І, для двох сердець сходить сонце із заграв.
Я йду по місячній дорозі до зірок
Падає яскрава зірка рання.
Я нарву букет фіалок поміж квіток
Подарую тобі своє кохання.
------- 2--------
А ти пішов із життя ,так рано,-
Залишив по - собі роздуми життя.
Це лиш особливим - Богом дано:
Відчути,творити ,цей світ - мить буття.
А ти- малював картини ,цей світ
І у своїх долонях тримав небо.
Ровесник весни - моїх юних літ
Мати земля встеляє квіт для тебе.
Я хочу всім розказати про тебе
Про що ти мріяв, думав і ,що читав.
Ти посланець - Ангел божий неба,
Ти - у важкий час країну захищав.
Шляхетний , добрий, ввічливий юнак
Пішов на війну у цей жорстокий бій.
Відважній воїн,та справжній козак
Залишив у моїм серці образ свій.
В руках запалена свічка горить
На колінах стоять у смутку люди.
Ти молодий тобі жити ,любить
А невимовна печаль, жаль у грудях.
Ти птахом злетів увись в тумани
Схилив старий дуб голову у журбі.
В серці глибока рана у мами
Плаче ,цілує чоло,руки тобі.
А ти любив у шахмати грати
Із братом останню партію зіграв.
Пішов на схід країну захищати
На полі бою за нас життя віддав.
А ти красень принц немов із казки
Був найкращий мачо на шкільнім балу.
Був у пеклі, де злети ,поразки...
За Україну пролив кров свою.
Як птах закружляв під небесами
І плаче тато за тобою сину.
Мама вмиває рани слезами
Не відпускає дитя в домовину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006921
дата надходження 27.02.2024
дата закладки 27.02.2024
Обіймає холодом,
Сива, втомлена зима.
Небо сяє золотом,
В серці лунає струна.
Стривожені дні тікають,
У невідому синю даль.
Студені води змивають,
Вчорашню, змучену печаль.
Любов гоїть наші рани,
Омиває душу теплом.
Вже стихають урагани,
Сірий дощик втікає шклом...
В просторі шукаєм мрії,
Кохання вип'ємо до дна.
Пишемо миті в сувії,
Звучить музика неземна.
Життя невтомно малює,
Нам загадкові картини.
А любов вже домінує,
Звільняє нас від рутини.
© Віктор ВАРВАРИЧ
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006833
дата надходження 26.02.2024
дата закладки 27.02.2024
Я знаю любий, що ти є,
Моє кохання, сонце, небо.
Я стільки літ живу без тебе,
Та гріє образ твій мене.
Я знаю любий, що ти є,
На цій землі, хоча далеко.
Як в теплий край летить лелека.
Мені привіт передає.
Я знаю любий, що ти є,
Приходиш в сни, мене цілуєш.
Цілунком душу ти лікуєш
І навіть зцілюєш мене.
Я знаю любий, що ти є,
Хоч за вікном зима, чи літо.
Так порядкують гордовито,
Усе ж чекаю я тебе.
Я знаю любий, що ти є...
Автор Тетяна Горобець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005797
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 14.02.2024
На дорозі в Польщі, хліб лежить,
Де пшениця колосилась, кров біжить.
Поле поливали не дощі весняні -
Сльози материнські, втерті рукавами.
Поле те орали не плуги залізні:
Буки, Смерчі, Гради вибухово-грізні.
Поле те безжально мінами встелили,
І стогнало небо голосом дитини.
А зернята в землю сіяли з любов'ю,
Ця земля родюча скроплена вже кров'ю.
Колоски добірні обплели тумани,
Сонечком зігріті, зріли, підростали.
У зернині - сила, в хлібові -життя,
І його плекали, мов своє дитя...
В Польщі на дорозі чоботом топтали,
І безжально серце Україні рвали.
Зоя Журавка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005804
дата надходження 14.02.2024
дата закладки 14.02.2024
Ліг сатирик у лікарню:
З сердечним припадком.
Добрий лікар з ним возився,
Як з малим дитятком.
Давав йому краплі різні,
Пілюльки, мікстури.
"Облиш,- радив,- байки писать,
Та мініатюри.
Добрі люди аплодують,
Слухаючи байку
А твій недруг сатаніє,
Наче сів на швайку,
І душа його розкисне,
Як брудна онуча,
І з пера його статейка
Виллється смердюча,
І уп"ється гострим гаком
У твоє реберце,
І пектиме, як отрута
Бідне твоє сепце.
Прийми, друже, мою правду:
Гірку та сувору,
Бо відправлять байки тебе
На Байкову гору."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003846
дата надходження 23.01.2024
дата закладки 23.01.2024
Із сивини розгублених століть
Пробилася історія правдива.
Почув про тебе, Україно, світ,
Адже жива! Жива усім на диво!
Усе здолала, що Господь послав,
Хоч падала не раз і підіймалась.
Ділили Ярослав* тебе й Мстислав**,
В передчутті біди вони єднались.
До світла ти усе життя ішла,
Утверджуючись на землі багатій.
Із вірою в добро завжди жила,
Хоча не раз ішли ще брат на брата.
Тебе любовно називали Русь,
А іноді – перлиною Європи.
З походів не один син не вернувсь.
Сьогодні свою землю кров’ю кропиш.
Ти знала смак поразок вікових
І перемог солодких мала вміру,
Крик чула той розпачливий вдови,
Якої муж упав за землю й віру.
Ти знову у нерівному бою
З росією, котра клялась в любові.
Свободу, вірю, збережеш свою,
Не раз пишатись буде світ тобою!
12.01.202
--------------------
* – Яросла́в Володи́мирович — київський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський. Князь ростовський і новгородський. Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької князівни Рогніди. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Був одружений з Інгігердою, шведською принцесою.
** – Мстисла́в Володи́мирович — князь тмутороканський і чернігівський. Представник династії Рюриковичів. Син київського князя Володимира Великого і полоцької князівни Рогнеди. Брат Ярослава Мудрого. Прізвисько — Хоро́брий.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003792
дата надходження 22.01.2024
дата закладки 23.01.2024
Журиться сонце в холодній долині,
Чом дивні небесся так довго не сині?
І ніжність в природі надовго щось зникла,
Душа до морозів ще зовсім не звикла.
Та я до весни тихо лину думками,
Приближую миті - ось цими рядками
І чую вже запах травиці та квіту,
Горнуся в обійми бажаного світу.
В думках уже лину, мов мила хмаринка,
Бажаю пошвидше відчути хвилинку,
Оту дивовижну, як пагін любові
І знову горнуся в обійми чудові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003821
дата надходження 23.01.2024
дата закладки 23.01.2024
Журиться сонце в холодній долині,
Чом дивні небесся так довго не сині?
І ніжність в природі надовго щось зникла,
Душа до морозів ще зовсім не звикла.
Та я до весни тихо лину думками,
Приближую миті - ось цими рядками
І чую вже запах травиці та квіту,
Горнуся в обійми бажаного світу.
В думках уже лину, мов мила хмаринка,
Бажаю пошвидше відчути хвилинку,
Оту дивовижну, як пагін любові
І знову горнуся в обійми чудові.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003821
дата надходження 23.01.2024
дата закладки 23.01.2024
Коли в тобі живе народний біль
І серце тужить, мучиться і рветься,
Коли у світ прийшов ти не з рабів,
То поклянися Україні-неньці,
Що будеш з нею в радості й біді,
У сніп її вкладеш і власну долю,
Повторищ славу козаків-дідів,
Бо ж не буває дармової волі.
13.01.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003613
дата надходження 20.01.2024
дата закладки 20.01.2024
Вітаю вас у цю зимову днину,
В календарі вже проситься весна.
Зима переступає середину,
В надії, що закінчиться війна.
Хай буде сніг і сонце поміж крони,
Хай срібний іній сяє на гіллі.
Хай Ангели тримають оборону
На небі, в морі, і на всій землі!
Виходить сонце на нову дорогу,
Дарує дням хвилинки золоті.
Ми українці! - віра в перемогу,
Найбільша віра в нашому житті!
14 січня 2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003351
дата надходження 17.01.2024
дата закладки 18.01.2024
Відзолотила осінь свої дні,
Вже відлетіла пісня тихо в да́лі,
Її мотиви щемні та сумні
Зима зіграє сміло на роялі.
Давайте поміркуємо в рядках -
Куди ж осіння краля відлетіла?
Чи може у засніжених листках
Її душа стривожено тепліла?
Чи може на Гаваї де краса
Чарує ніжно сонячним промінням?
Де образом торкається вона
Чарівно, відобразивши уміння.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003387
дата надходження 18.01.2024
дата закладки 18.01.2024
Край села хатина, в ній ненька й доня,
Та обходять хлопці, не красна доля,
У дівки є хлопець, трішки молодший,
Він їй до вподоби, каже хороший,
А мати що раз, свою думку має,
Як тільки він прийде, вже проводжає,
Тож нині у змові з дядьком Іваном,
Чи розум її покрився туманом?
-Ото ж приходь сватать, доня гарненька,
Із личка й доволі тілом пишненька.
*
Жіноче свято… йшов Іван до Галі,
У руці квіти, ніс букет конвалій,
Хоч шкода гроші, але ж що робити,
Та, якось треба ж душу їй здобрити,
Щоб не бачила, що одяг не модний,
Та, як завжди прийде, як вовк голодний,
І до запрошення за стіл, скуштує,
Що є на кухні, тут, як лис смакує.
*
Сьогодні вдачу мав, дівці всміхався,
Щойно при тещі в коханні зізнався,
На шиї синю, тормошив краватку,
Сказавши сфоткав, - Це буде на згадку.
Хоч червоніла, Галя, мов троянда,
Але ж вона не була, дійству рада,
Вчудив, він старший на років п’ятнадцять,
Чомусь зізнатись. їй надто боявся.
*
Думки за маму - Їй точно згодиться
Вона ж, поглянуть, модна молодиця,
Чому й насправді не повеселиться?
У платах мізку справжній переполох,
Напоїть треба, спати вкладу обох,
Й уявить страшно, що ж то буде вранці,
Від дум на щічках, аж пашать рум’янці,
Мені каблучку,добре що не приніс,
Гадаю можна поводити за ніс.
За плату тещі, є шампанське, пиво,
Добре набрались, нині це ж не диво,
Три літри пива і дві шампанського,
Іван хиливсь, кричав гучно, -О - го-го,
Погано знаєш, зятя рідненького,
Першої ж ночі, я фундамент вкладу,
Не бійся, хоч гнусь, пам’ятай, не впаду!
*
А вже за віконцем, Євген чекає,
Про Галюсин план, від давненько знає,
Метушня по хаті, ледь доволокли,
Геть сп’янілу маму… матюки пливли.
Очі , хоч й закриті в дядька Івана,
Та із уст слова,- Лиш мною кохана,
Матуся вже й рада, що тіла торкавсь,
Іван сполошився, як кліщ присмоктавсь.
*
Молоді всміхались, у руках стрічка,
Та й пішли гуляти, манила річка,
У одному ритмі б’ються сердечка,
Освітила стежку зоряна нічка.
Їх кохання чисте, свята водиця,
Як додому йшли, щасливії лиця,
Що на них чекає, не переймались,
У обіймах ніжних чуття ховали.
*
Вже погодний ранок, мати спитала,
-Доню, де та з ким всю нічку гасала?
-Ви вдвох за столом, задрімали мило,
Що ж робить пішла освіжити тіло.
-Зізнавайся хто, тебе добре пригрів,
Чи можливо чурка образить хотів?
Той сусід давно позирає сюди,
Хай Господь відводить сім’ю від біди.
-Все нормальом, не переймайсь мамо
Не влаштовуй ти, хоч сьогодні драми.
*
У вікно місяць, світить, засріблився,
Западло чорне, - жінца,- Щоб сказився,
Ой що ж накоїли, ми Іване вдвох?!
У руках трима, мисочку, ох та й ох,
-От чи отравилась, біда не знать чим?
-Мам, тепер дядько, оцей матиме чин.
Всміхалась Галя,- Ну хай буде і так,
-Ця роль підходить, най вітчим все ж козак,
Ой, ми ж матусю, як артисти в кіно,
Бо зазвичай, життя не гра в доміно.
*
По селу розмови, кого ж сватав Іван?
Вдачу мав, хоч голову накрив злий дурман.
*
Не завжди бувають влучні інтрижки,
Хто знає чиї й які ляжуть фішки.
15.01.2024р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003394
дата надходження 18.01.2024
дата закладки 18.01.2024
Стоїть ,як в казці осінній ліс
Розмальовані у барвах листя.
Аплодують осені на біс, -
Щоб сонечко зійшло із захристя.
Вітер зриває листя з клена
Згорає немов день моє буття.
Червоне , жовте та зелене
Згасають ,як зорі в небуття.
Жовтий лист кружляє вітер
І несе за течією ріки.
Всміхається клен красень містер
Розсипає лист з своєї руки.
Люблю осінь- золоту осінь
у барвах золотих осінній сад.
Як зорять крони в небо просинь
Встеляє килим до ніг листопад.
Я дякую Богу за життя!
За те ,що іду - в золоту осінь.
Шаную кожен день я буття
Не боюсь заметіль , і морозу.
Розстелився туман стіною
Поміж сніжних хмар сховалось сонце.
Кружля жовтий лист надімною
Дощ вмиває небесне віконце.
Листопад, листопад, листопад,
Прошу зігрій , ще осінні квіти.
Хай хризантеми і в снігопад
Дарують нам мить щастя - рай літа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998818
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 17.11.2023
Світ сколихнула чергова війна…
Скільки ж біди насіяла вона!
Скільки зламала і життів, і доль!
В скількох забрала родове гніздо!
Чи усвідомила московія свій гріх,
Що розсварила в світі ледь не всіх?
А чи зізнається хоча б колись собі,
Що стала джерелом планетних бід?
Та скоро прийде край і цій війні!
Господь опустить свій небесний гнів:
Заполонить москву таки біда,
Бо кров людська.. О, кров – то не вода!
30.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998809
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 17.11.2023
Світ сколихнула чергова війна…
Скільки ж біди насіяла вона!
Скільки зламала і життів, і доль!
В скількох забрала родове гніздо!
Чи усвідомила московія свій гріх,
Що розсварила в світі ледь не всіх?
А чи зізнається хоча б колись собі,
Що стала джерелом планетних бід?
Та скоро прийде край і цій війні!
Господь опустить свій небесний гнів:
Заполонить москву таки біда,
Бо кров людська.. О, кров – то не вода!
30.10.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=998809
дата надходження 17.11.2023
дата закладки 17.11.2023
Із хвиль непокірних і сивих Дніпрових
Ми волю пили, свій гартуючи дух,
Вмивалися потом солоним і кров’ю,
Бо край для нас був, мов останній редут.
Віки смакували ми трунок свободи,
Боролися і упивалися ним.
Найкращі синочки і дочки народу
Навіки згоріли в горнилі війни.
Нам доля і воля серця об’єднали,
Як батько Славутич свої береги.
Ми падали часто, вмирали й стогнали,
Але не втрачали ні мрій, ні снаги.
Нарешті зуміли і світ розбудити,
Аби кольорами він волі розцвів,
Аби допоміг зупинити бандитів,
Дійти до фіналу по їхній крові.
Кресати вогонь будемо із надії,
Аби освітити до волі нам шлях,
І вся Україна дитинно зрадіє,
Коли допоможе Господь у боях.
Ми гордий народ, європейський, великий,
Готові пройти через пекла жахи.
Врятуємо всіх від азійського лиха
І змусим орду заплатить за гріхи.
Ні мови, ні віри у нас вже не вбити –
Вони незнищЕнні, як вічне буття.
Назавжди позбудемося московитів,
В історію впишем свій шлях до звитяг.
26.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995458
дата надходження 05.10.2023
дата закладки 06.10.2023
Із хвиль непокірних і сивих Дніпрових
Ми волю пили, свій гартуючи дух,
Вмивалися потом солоним і кров’ю,
Бо край для нас був, мов останній редут.
Віки смакували ми трунок свободи,
Боролися і упивалися ним.
Найкращі синочки і дочки народу
Навіки згоріли в горнилі війни.
Нам доля і воля серця об’єднали,
Як батько Славутич свої береги.
Ми падали часто, вмирали й стогнали,
Але не втрачали ні мрій, ні снаги.
Нарешті зуміли і світ розбудити,
Аби кольорами він волі розцвів,
Аби допоміг зупинити бандитів,
Дійти до фіналу по їхній крові.
Кресати вогонь будемо із надії,
Аби освітити до волі нам шлях,
І вся Україна дитинно зрадіє,
Коли допоможе Господь у боях.
Ми гордий народ, європейський, великий,
Готові пройти через пекла жахи.
Врятуємо всіх від азійського лиха
І змусим орду заплатить за гріхи.
Ні мови, ні віри у нас вже не вбити –
Вони незнищЕнні, як вічне буття.
Назавжди позбудемося московитів,
В історію впишем свій шлях до звитяг.
26.09.2023.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995458
дата надходження 05.10.2023
дата закладки 06.10.2023
Ви підняли руку на Бога
Забули святу заповідь"не вбий!".
Прийшли з війною біль, тривога...
Зруйнували наш дім, і храм святий.
То не дощ ,то плаче Всевишній
Ллє сльози вмиває рани землі.
О, зупинися - враже грішний!
Ти спалюєш колоски на ріллі.
Сивий священник на колінах
Біля вівтаря молиться щиро.
Плаче ікона храм у руїнах...
Боже ,зупини війну ,дай миру!
Кате, ти взяв в свої руки зброю
Стріляєш у невинне дитя.
Вигнав на мороз ...топиш водою...
Хто дав право вбивати - життя.
Боже, солдат поверни з війни!
До рідної хати мамі сина.
Хай зійде рано сонце весни!
В саду росте щаслива дитина
О, Господи , війну зупини !
В молитві прошу, тебе благаю .
Ворога із землі прожени!
Хай запанує мир в ріднім краю.
--------- 2-‐------
Вбивцям, катам мого народу!
на цій землі їм місця немає!
Хто каламутить чисту воду,
Той у пекельнім вогні згорає.
Орда принесла біду, горе
стерті міста, села із землею.
Пролита жива кров, сліз море...
Мій рід шукає захист -Мойсея .
Ви вдарили по щоці Бога
Скривдили ближніх: сестру, і брата.
В мертвих стріляє звір убогий...
Україна на хресті розп'ята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995478
дата надходження 06.10.2023
дата закладки 06.10.2023
Гроза. По мирних людях – «іскандером»…
Кат по́минки безжально розстріляв.
Кривавилася куп’янська земля –
Кричали про терор гучні етери.
Оплакувала вбитих односельців.
Вся Харківщина зболена моя.
І кожен українець звіра кляв.
Усім єством пораненого серця,
Народ не зможе злочини простити.
У пам'яті, допоки ми живі,
Кафе, що зніс ракетний вогневій.
Невинно убієнні люди… Світе!
Розкрий же очі, нерішучий, дій -
Вони ж хотіли ж и т и …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995460
дата надходження 05.10.2023
дата закладки 05.10.2023
Я без тебе, мов птаха безкрила,
Не здіймусь у небо високо.
У леті втомлена і безсила,
У ході сповільнюю кроки.
Я без тебе - самотня лебідка,
Що ходить у травах у журбі.
Не солодко - душі, а так гірко
Шукаю твої милі очі в юрбі.
Я без тебе,як небо без сонця
Мокну ,як пташечка під дощем.
У роздумах сиджу край віконця
В'яну, сохну від сліз... в душі щем.
Я без тебе вчусь заново жити,
Шукаю твій портрет між орбіт.
Ні, не можу тебе відпустити!
Ти - в моїм серці ...мій ясен світ.
Я без тебе немов в саду вишня
Падаю листям до твоїх ніг.
В спогадах згадую дні колишні
У твоїх обіймах тану, як сніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992952
дата надходження 03.09.2023
дата закладки 03.09.2023
Дивуюсь ранку …
Яскраве сонечко… розсипало бурштин,
Місцями зливою припали промінці,
В барвистих росах розквітаючий полин,
Іще в дрімоті, в густих травах стрибунці.
Іду по стежці...
Босоніж добре, по спориші холод – струм,
Його сприймаючи - пробудження тіла,
Після кошмарів, сноведінь, позбудусь дум,
Адже цього, моя душенька хотіла.
Вітаюсь з літом...
Довкола квіти. Синім спалахом цикорій,
Немов свічки, із золотистим відтінком,
У мерехтінні, сонячних бризків вирій,
Вражає душу, тішусь густим потоком.
Ласкавить сонце...
Білі ромашки, заввишки до пів метра,
Голівки тягнуть, жага досягти неба,
У сподіванні , здійснитись мріям завтра,
У променистих цілунках є потреба.
Мов на змаганні......
Лопух чубатий, шию витягнув вгору,
Щоби на себе забрати жадане тепло,
І на ромашки вкотре зирить суворо,
Щоб лиш йому, завжди комфортніше було.
Далі до річки....
Стежина змійкою, руда трава в росах,
Й пісок вологий липне до п’ят, лоскоче,
Звернула в сторону, іду по покосах,
О, якже добре, з ніжністю сяють очі.
Я на горбочку....
Стрімка річка, мов посміхнулася мені,
У водах, веселкових казковість, краса,
Йти сміливо, знов надихнуть дари земні,
Уміть цінити, дане долею життя....
Усі тривоги залишити уві сні!
23.07.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992938
дата надходження 03.09.2023
дата закладки 03.09.2023
Україно, крізь вир століть
Ти долаєш свій шлях до волі
І геройством дивуєш світ,
Знемагаєш на браннім полі.
І хоча непростий твій шлях,
Але інших доріг не знаєш,
Не шкодує москва нам плах,
Та орду, вірю я, зламаєм.
21.08.2023.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992898
дата надходження 02.09.2023
дата закладки 03.09.2023
Я цікаву новину вам
Хочу розказати:
У нашому зоопарку
Скоротили штати.
Скоротили першим зайця,
Як молокососа,
Що взяв моду на начальство
Дивитися скоса.
Після цього скоротили
Старого собаку:
За те, що він не на того
Гавкнув з переляку.
З тріском вигнали жирафу:
Рідкісне багатство-
Не за те, що листя їла,
А за верхоглядство.
Шугонули і ведмедя
Кілограм на двісті.
Йти вперед, мовляв, не хоче,
Топчеться на місці.
Потім слона потурили
З гуркотом і громом,
Бо прийшов на його місце
Осел із дипломом.
Уцілів після скорочень
Тільки мудрий попка,
Що комісії признався:
"Я дурний, як пробка!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990156
дата надходження 31.07.2023
дата закладки 01.08.2023
Скрипаль взяв скрипку у свої руки
Грає, так красиво про любов.
Розлилися морем ніжно звуки
Музика веде до тебе знов.
Я слухаю музику скрипаля
Пісню про лебедів кохання.
З під моїх ніг йде обертом земля ..
В божестві стрічаю -світання.
Ти -мого серця муза -любов
Запрошую тебе в райський сад.
Купаюсь у океані зір знов
Тут серця єднає -зорепад.
Ти, моя без тіари цариця
Тобі нахилю цей світ до ніг.
Музика-це небесна криниця
Від струн любові тану ,як сніг.
Муза веде до вівтаря до зір
закохані серця вінчає.
Я дарую тобі скарби із лір...
Про любов душа тобі співає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990244
дата надходження 01.08.2023
дата закладки 01.08.2023
Скрипаль взяв скрипку у свої руки
Грає, так красиво про любов.
Розлилися морем ніжно звуки
Музика веде до тебе знов.
Я слухаю музику скрипаля
Пісню про лебедів кохання.
З під моїх ніг йде обертом земля ..
В божестві стрічаю -світання.
Ти -мого серця муза -любов
Запрошую тебе в райський сад.
Купаюсь у океані зір знов
Тут серця єднає -зорепад.
Ти, моя без тіари цариця
Тобі нахилю цей світ до ніг.
Музика-це небесна криниця
Від струн любові тану ,як сніг.
Муза веде до вівтаря до зір
закохані серця вінчає.
Я дарую тобі скарби із лір...
Про любов душа тобі співає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990244
дата надходження 01.08.2023
дата закладки 01.08.2023
Я зберігаю всі листи,
Такі близькі й такі далекі,
Неначе дотики весни
Знов, прилетівшої лелеки
Я зберігаю і люблю
Всі неповторні й милі миті,
Плекаю, дихаю, живу,
Вони в єдину долю зшиті
Ціную все своє життя,
Що завжди пестило та гріло,
Немовби миле янголя,
Що тихо святістю зоріло
Усі дороги та стежки
Я також в серці зберігаю,
Душевні, трепетні рядки
Тендітно, мов дитя плекаю
Все занотую, збережу,
Не допущу я грозам змити!
Я проведу чітку межу,
Цим зможу смуток зупинити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979567
дата надходження 08.04.2023
дата закладки 08.04.2023
Я зберігаю всі листи,
Такі близькі й такі далекі,
Неначе дотики весни
Знов, прилетівшої лелеки
Я зберігаю і люблю
Всі неповторні й милі миті,
Плекаю, дихаю, живу,
Вони в єдину долю зшиті
Ціную все своє життя,
Що завжди пестило та гріло,
Немовби миле янголя,
Що тихо святістю зоріло
Усі дороги та стежки
Я також в серці зберігаю,
Душевні, трепетні рядки
Тендітно, мов дитя плекаю
Все занотую, збережу,
Не допущу я грозам змити!
Я проведу чітку межу,
Цим зможу смуток зупинити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979567
дата надходження 08.04.2023
дата закладки 08.04.2023
Я зберігаю всі листи,
Такі близькі й такі далекі,
Неначе дотики весни
Знов, прилетівшої лелеки
Я зберігаю і люблю
Всі неповторні й милі миті,
Плекаю, дихаю, живу,
Вони в єдину долю зшиті
Ціную все своє життя,
Що завжди пестило та гріло,
Немовби миле янголя,
Що тихо святістю зоріло
Усі дороги та стежки
Я також в серці зберігаю,
Душевні, трепетні рядки
Тендітно, мов дитя плекаю
Все занотую, збережу,
Не допущу я грозам змити!
Я проведу чітку межу,
Цим зможу смуток зупинити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979567
дата надходження 08.04.2023
дата закладки 08.04.2023
Весна спустилась на ліси й поля
І обняла село моє далеке.
Й розчулилась заморена земля,
Як з вирію вернулися лелеки.
Підладили вони старе гніздо
І обняли крильми наше подвір’я
Тут не завадить їм уже ніхто
Збирати для м’якого ложа пір’я.
Тут править царство різних пташечок
Від щонайменших крихт чистять землицю
І пір’ячка маленький дріб'язок
Лелека встелить у свою світлицю.
В пташиному розливі їх пісень
Наш двір від зими стане оживати
Наповнений мелодіями день
Чари весни буде переливати.
Окреслять навкруг кола ластівки
Горобчики зцвірінькають акорди
А там і соловей подасть свистки
Й затьохкає тремтливо клавікорди.
Розвинуть ряст дерева та кущі
І плюш травички ляже по стежині
Й там їжачок прокинеться в гущі
І вигляне із земляної скрині.
Протягнуться промінчики ясні
І на галявці блиском затанцюють
В них відіб’ються звуки голосні
Й природи чудодійність закільцюють.
Голівки свої квіти підіймуть
Та посміхнуться радісному співу
Й пташині голоси лунатимуть
У божестві весняного розливу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979199
дата надходження 04.04.2023
дата закладки 06.04.2023
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.04.2023
Виглядала зимою снігу
І на шибках – морозних квітів.
Не скажу, що мені на втіху,
Випав сніг на душу у квітні.
Випав сніг на дахи й дороги,
І бійцям притрусив окопи,
У зими і весни діалоги –
Де зігрітись зостався клопіт.
І така та зима ще клята,
І така ця весна вже прошена,
А Ісусу нести розп’яття
У серця наші вщент спустошені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979237
дата надходження 05.04.2023
дата закладки 06.04.2023
Пора осіння… похмурий ранок. А дід Василь має кілька забаганок. Курям їсти дати та обійстя позамітати. Нема ж кому, вже кілька років живе сам. Воно б нічого, можна випити й сто грам. Горілочки чи винця, щоб не спаплюжити лиця. Та, звичайно ж, міру знать, не напитись , як та свиня. Біда в тому, що самотність ятрить серденько щодня. І трохи скрутно, пенсія одна, на душі смутно, якби ж то весна. Тоді з городу можна більше зелені продати. У гаманцеві свіженьку копійчину щодня мати. Чи в небі імла, вкотре подивився, невже дощитиме, а щоб ти сказився. Вже так набрид цей холодний дощ, та все ж піду, може, й продам щось.
В тунелі протяг, за це не журиться - не біда, одне бажання закінчилась би клята війна. Інколи так ятрять душу тривоги, в думках балаган - Дай Боже перемоги! В буденний день мало продавців, воно, як глянуть, катма й покупців. Хіба комусь діло до його петрушки чи кропу. Але ж впертющий дід тішиться, має замороку. Що тільки це він і несе на базар. До всіх всміхається, – Свіженький товар! Ви прихиліться, понюхайте цю духмяність! Хтось співчуває. - Ото вона, така старість! Мабуть, що пенсія, як копійки.
Дід своє знає, ходить залюбки. В душі секрет плекає, часом поспішає з якоюсь жінкою поспілкуватись. А часом, як хтось поряд свій товар продає, то можна трішки і позалицятись. Ну, звичайно ж , лише з молодшою за віком, щоб гарненька та не хвалилась чоловіком. Щоб одиначка, яка би в гості запросила, ну і,звичайно, розумна та ще повна сили. Та не поводилася гордо, як княгиня, а на городі була справжня господиня. Щоби зростали огірочки й бурячки, й до мене завжди посміхалась залюбки. Я ж не розбірливий, які би очі мала, чи карі, чи сині, лише б удвох, як голуби, щодень, щовечора були щасливі. І коли разом з настроєм добре попрацювати, зробить все з толком, щоби стабільний прибуток мати. А ввечері, як зірочки сяючі в небі, як для годиться, обійняти при потребі. Можливо, й навіть у дощову, хоч і в тепленьку нічку, зробить масаж, погладить плечі, поцілувать у щічку!
Ото думки, так багато, цілий міх, підкрутить вуса, самого бере сміх. А що, хіба гріх подумати, чи завада, якби ж знайшлась якась, можливо, була б рада. І ось раптово, повненька, світленька (душка), а на обличчі, як стигла грушка. Ледь посміхнулась, стала поряд. За мить так вразив її погляд. Що дід відразу, ніби від сказу. Ногами: туп -туп - туп, із вуст - Ах-ух! А руками, як півень крилами, поправляв кожух. Уздрів, гарна, підходить, от закрутити б із такою, то довіку розлучитися з бідою. Щоб вечорами одинокість не ятрила душу. Ото халепа, того й до ночі тут стояти мушу.
Вона із сумки дістала в’язані шерстяні носочки. Ледь зчервоніла, і ніби трохи соромлячись: - До дочки! Оце я вчора приїхала в гості. Ви ж знаєте нинішні можливості. Та все ж у подарунок купила постільний набір й на стіну з глини маленький український сувенір. Із днем народження треба ж привітати. Одна в мене, просто гріх не пам’ятати. Дід втішався, прищурив очі, зирк - зирк хитренько. І так до неї сміло, але тихенько,
- То ви з села, як там у вас? Як люди поживають? - Ви, що не знаєте та мабуть, як всі виживають. Шкода, війна - біда, хай би вже закінчилась. Тобі б і я, як всі, життям насолодилась. Люблю город, вирощувати помідори, вони у мене до самої Покрови. Ними любуюсь, покладу на долоньці, втішають душу, аж виблискують на сонці. Пишаюся врожаєм, дякую Богу, що ще жива і маю нагоду. Добре попрацювати, при потребі, звичайно, й відпочити. Кажуть, то правда, що заради чогось людина має жити. У очах діда блиск, як зірниці, й доволі розширені зіниці. Думки – Мабуть, її зустрів, на вдачу! За мить грошву рахував на здачу. Хоч надворі дощ і щодня погода похмура, та нині в діда кріп і петрушка йшли «на ура». Він усміхнений, бадьорий. Погляд гострий та до клієнтів завжди привітний, добрий. Подумки про жінку, мов до голубки: - Де ж та молодість, ті вишневі губки! Я б, напевно, всю нічку цілував, ну, звичайно, якби вік молодший мав. Жіночка в’язані носки продала та на старого поглядала. - А дідусь ще ого-го, певно, до роботи здібний. Шкода, вже нема мого, теж до всього був умілий.
З- за тунелю чути шурхіт. - Дощ! От періщить, отакої!- сказав дід й тихо продовжив: - Добре, що ми тут обоє! Біля діда у відерці останній пучок кропу. Він до неї лагідненько:
- Ой, погляньте, що твориться, не було би тут потопу! Бачите, вода по сходах, певно, й нас не омине. Вас… запрошую в гості, чи, може, боїтесь мене. Я зовсім близенько живу, з собою парасолю маю.
- Гаразд, годину дощову з вами й справді перечекаю. Щодо страху, ви мене розсмішили, нам без пригод добратись хай Бог дасть сили. Щоб часом ми не послизнулись та не впали. Та й згодом цей осінній дощ не проклинали. - Я бачу, у вас ще є пара в’язаних носків, - трохи незручно. То я б собі купити хотів.
Її веселий погляд враз підняв настрій діду. - Ото влупили - купити, скоро ж час обіду. Ви ж мене в гості запросили, без подарунку йти не годиться. Так не піду, де ж ви бачили, не дай боже, жадібному вродиться. Дід уважно слухав, бігали очі. - Чи відверто, чи лестощі жіночі. А чи то правда, що така щира й мила? Та враз здалося, ніби виросли крила. Жага жити, з нею спілкуватись, по житті, на краще сподіватись. Нехай, як вітер, пронеслись роки, але у нас ще є час зробити кроки. Щоби у вирії нормального життя чи в безпорадності , врешті обом бути довіку, позбутися відчуття самотності. Дрібненький дощ …. вони під руку, не поспішаючи, йшли по тротуару. Може помітив хтось, а хтось ні, поважну, похилого віку пару. Але їм двом це спілкування додало сили. Хто знає, скільки ще часу доля вділить. Чому разом не зустрічати сонце, не слухати веселий пташиний спів? На якусь мить трішки зігріти серце, погуляти серед квітучих садів. І не соромитись посміхатись від щирості сердечних почуттів! Так це знайомство, їх дружба обом продовжить життя. А що роки… чому й не відчути задоволення, частинку щастя.
2022р.
( (Носки- те саме, що шкарпетки).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979362
дата надходження 06.04.2023
дата закладки 06.04.2023
Так хочу, щоб прийшов в холодну ніч,
Зігрів цілунком ніжним і ласкавим
І в чому, мій коханий, в чому річ,
Що ти лиш став найкращим і бажаним?
Не вистачає в холод так тепла
Та рідних рук, що ніжно обігріють,
Без тебе, любий, у душі зима,
Твої лиш почуття зцілить зуміють
Та тиждень цей швиденько пролетить
І знову в серці відгукнеться радість,
Розлука з нами - тільки одна мить,
Бо почуття для нас з тобою святість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979350
дата надходження 06.04.2023
дата закладки 06.04.2023
Так хочу, щоб прийшов в холодну ніч,
Зігрів цілунком ніжним і ласкавим
І в чому, мій коханий, в чому річ,
Що ти лиш став найкращим і бажаним?
Не вистачає в холод так тепла
Та рідних рук, що ніжно обігріють,
Без тебе, любий, у душі зима,
Твої лиш почуття зцілить зуміють
Та тиждень цей швиденько пролетить
І знову в серці відгукнеться радість,
Розлука з нами - тільки одна мить,
Бо почуття для нас з тобою святість.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979350
дата надходження 06.04.2023
дата закладки 06.04.2023
Я чую музику у слові:
Наспів веселий, чи сумний,
Як ранок світлий і чудовий:
То урочистий, то легкий...
У серце біль бува приносить,
То піснею бринить в душі...
І не забить його в закони:
І з неба лине, і з землі...
Буває тугою озветься,
Буває ніжністю душі.
Торкає струни мого серця,
Які завжди бринять в мені...
Буває вихором підносить:
Аж до небес у синяву,
Бува розрадою приходить:
І в снах моїх, і наяву.
Бува в журбі, у голосінні,
Аж сльози котяться з - під вій,
Звучить набатом у молінні,
То підніма мене до зір...
Я чую музику у слові,
Кличе вона мене у даль.
Чарівна музика у мові:
Мій діамант і мій кришталь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979179
дата надходження 04.04.2023
дата закладки 04.04.2023
Сонячний промінь ліг на підвіконня,
У жвавім ритмі, водночас стук краплин,
По склі вікна дощове ластовиння,
На жаль ніхто не відчуває провин.
Колір краплин - слід смертельної війни,
Земля прийняла кров, а небо попіл,
Не вгамувати душевний біль весни,
Хто відповість за її сердечний клопіт?
У намаганні раненько змить сліди,
Смертей і болей, яких зазнали люди,
Важко вдається позбутися біди,
Від московітів, клятого Іуди.
Сонячний промінь, як дарунок днини,
Поміж хмарин, що несуть кислотний дощ,
Чисті б нехай і прозорі краплини,
Землю омили, щоб посміхнувся хтось.
Й весна, як птаха, розправила крила,
Благословенна, загоїти рани,
Святую землю, цвітом оповила,
І чисті води зарубцюють шрами.
Минуть роки в серцях лишиться спогад,
Що пережити, прийшлось Україні,
І коли дощ, не відірвати погляд,
Про війну вкотре, нагада родині.
03.04.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979148
дата надходження 04.04.2023
дата закладки 04.04.2023
Дорога непроста, шрамована війною:
То поле, мінами забите,
А то ракет уламки і химерних дронів,
І бронетехніка розбита.
Іще димляться згарища боїв в затишші.
Обходять хлопці - в них завдання.
Загін сміливих піднімається узвишшям,
У лігво ворога - є данні.
Потрібні пильність, обережність та увага,
Щоб не попасти у засаду.
І незначна деталь, на перший погляд, - важить, -
Вказівка слушна і порада.
Дорога через ліс - ось видно терористів.
Оточують, в кільці вже ворог.
Безстрашні вибивають силу цю нечисту.
І знов - у непросту дорогу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979149
дата надходження 04.04.2023
дата закладки 04.04.2023
Дорога непроста, шрамована війною:
То поле, мінами забите,
А то ракет уламки і химерних дронів,
І бронетехніка розбита.
Іще димляться згарища боїв в затишші.
Обходять хлопці - в них завдання.
Загін сміливих піднімається узвишшям,
У лігво ворога - є данні.
Потрібні пильність, обережність та увага,
Щоб не попасти у засаду.
І незначна деталь, на перший погляд, - важить, -
Вказівка слушна і порада.
Дорога через ліс - ось видно терористів.
Оточують, в кільці вже ворог.
Безстрашні вибивають силу цю нечисту.
І знов - у непросту дорогу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979149
дата надходження 04.04.2023
дата закладки 04.04.2023
Чим глибший слід лишаю у житті,
Тим більше переконуюсь у тому,
Що для людини головне в бутті –
Служити правді й не зважать на втому!
26.01.2022.
З дитинства родом всі ми – земляки –
І дім у нас один – Земля-планета,
Своя лиш доля в кожного й роки,
І лиш свої у кожного секрети.
2.02.2022.
Коли тебе ще кличе висота,
Й краса земна хвилює очі й груди,
Ти є людина, хай і не свята,
Та світ про тебе також не забуде.
3.02.2022.
Усе купується у світі й продається…
Сумління й честь – торги це не нові.
І тільки розум Господом дається,
Що поселяється не в кожній голові.
11.02.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978997
дата надходження 02.04.2023
дата закладки 04.04.2023
Стражденна мати,чорна ніч,
Знов захолола в хаті піч,
На ранок сонце, геть не гріє,
Душа болить серце мліє.
Щораз погримує гроза,
Завмерло все,стіка сльоза,
Скорботна мати ледь ішла,
За нею майже пів села.
Іде процесія. Несуть,
Сина- бійця в останню путь.
Жаль не позбутись довгих мук,
Їй би торкнутись його рук.
Не в змозі сина оживить,
-Без тебе я не зможу жить.
Цвіт ранніх квітів у імлі,
Схилились низько до землі.
Нині й пташина мов німа,
Ой, що ж твориш клята війна?
Не зчезнуть болі та жалі,
За що, сини, як журавлі,
Летять, курличуть вдалині.
30.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978989
дата надходження 02.04.2023
дата закладки 02.04.2023
Стражденна мати,чорна ніч,
Знов захолола в хаті піч,
На ранок сонце, геть не гріє,
Душа болить серце мліє.
Щораз погримує гроза,
Завмерло все,стіка сльоза,
Скорботна мати ледь ішла,
За нею майже пів села.
Іде процесія. Несуть,
Сина- бійця в останню путь.
Жаль не позбутись довгих мук,
Їй би торкнутись його рук.
Не в змозі сина оживить,
-Без тебе я не зможу жить.
Цвіт ранніх квітів у імлі,
Схилились низько до землі.
Нині й пташина мов німа,
Ой, що ж твориш клята війна?
Не зчезнуть болі та жалі,
За що, сини, як журавлі,
Летять, курличуть вдалині.
30.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978989
дата надходження 02.04.2023
дата закладки 02.04.2023
Якось прокинешся ти вранці,
Побачиш промінь на фіранці,
Торкнешся трепетно рукою,
А він всміхається весною
І запалає щастя в грудях,
Відчуєш ніжність його в рухах
Та милий промінь, то веснянка,
Що солодила тебе зранку
Чарівна, ніжна і бажана,
Неначе дівчина кохана,
Красиві, стримані манери,
Її краса, мов у Венери.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978941
дата надходження 02.04.2023
дата закладки 02.04.2023
Красу свою ховаєш у імлі
До глибини тендітну та вразливу,
Моя рука зворушно на столі
Малює пензлем звабливу картину
Садок вишневий бачу у дворі,
У нім лунають вже пташині співи,
А на прекрасній змореній землі -
Я бачу розкіш чарівної діви
Стоїть незламна, сильна, чарівна,
Найкраща в світі Україна-ненька,
Краса природна, мила і земна,
А я її, як донечка рідненька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977680
дата надходження 21.03.2023
дата закладки 21.03.2023
Через тиждень по весіллі
Задоволена Марина
Змійкою уже звивалась
Біля свого Костянтина:
-Розділю з тобою, милий,
Усі радощі і горе,
Ти для мене, як фортеця:
Будуть в нас курорти, море,
Бутіки, басейн, салони…
Друзі, гості - регулярно!
В вищих прошарках я буду
Креативна й популярна.
Все життя для мене будеш
Теплим і яскравим сонцем,
Ангелом, коханим, рідним,
Спонсором і охоронцем.
Кость зітхав, усе це слухав
(Довгий список його мучив),
Мовчки тім’я своє чухав
І свій висновок озвучив:
-Все для тебе, моя мила,
Дарувати світ я прагнув:
Якщо будеш ти щаслива,
То я довго не протягну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977694
дата надходження 21.03.2023
дата закладки 21.03.2023
Сріблястий сніг,трима в собі загадку,
Потішусь ним, взяла б собі на згадку
Але ж розтане. Ні, нема надії,
Як десь зникають, нездійсненні мрії.
Світленька крапля блищить у долоні,
Бринить спогад, розлука, дні холодні,
У почуттях віддалялися щодня,
Мене вражав, сарказм, постійна брехня.
Про все що мріяли, десь загубилось,
Але ж часті цілунки, втішавсь вроді,
Я зразу думала все це наснилось,
Можливо вітер, став на перешкоді.
То не спів пташок ніжний і весняний,
Й не дзюрчання веселеньких потоків,
Мабуть сніг, уже рихлий, ще срібляний,
Не жалію, не чую твоїх кроків,
Все на краще, певно ти цього хотів,
Тож не будемо, суперечить долі.
23.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977695
дата надходження 21.03.2023
дата закладки 21.03.2023
Задовга нічка… ніби клубок ниток
З темно-синім й золотистим люрексом
Вив’яжу місяць й ніжних маргариток
Із думками, що вплелися імпульсом
Зіркам подібних, раптово спромоглись
Зачарувати, ясним мерехтінням
Принести спокій, у душу домоглись
Вмить попрощатися з їдким сумлінням
Нічна картина, в весняному стилі
Гарненький светрик, зрадіє онучка
Мої ж думки, як мрії сизокрилі
Зігріють серце, хоча, це й дрібничка
Радість і втіха для себе самої
В задовгу ніч, позбутись дум, про війну
І не попасти, під вплив параної
Життя плекати і зустрічать весну….
14.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977254
дата надходження 17.03.2023
дата закладки 17.03.2023
Весна іде! і розсипає квіти,
Так має бути, так завжди було...
І цьому щастю хочеться зрадіти,
Відчути в серці світло і тепло.
Весна іде! відродить і зігріє,
Загоїть цвітом рани на землі.
І подарує втрачену надію,
Яку несуть у небі журавлі.
Нехай в минуле відійдуть тривоги,
Затихне грім, закінчиться війна...
І буде мир, і наша перемога!
І буде сонце, радість і весна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976139
дата надходження 07.03.2023
дата закладки 07.03.2023
Ти завжди повертайся додому,
До найкращого в світі порогу,
Коли навіть нікого немає,
Рідна стежка давно там чекає
Виглядає, мов рідная мати,
Яка вірно уміє чекати,
Щоби кроки найкращі відчути
Та в теплі найдорожчім побути
Рідну мову, любов до хатини,
Ніби погляд тендітний дитини,
Дивний спів солов'їний і чистий,
Наче подих осіннього листя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976150
дата надходження 07.03.2023
дата закладки 07.03.2023
В душі - немов на Стрітення погода:
Зима з Весною в вічній боротьбі...
То серед муз народжується ода,
А то лиш сум і плач несе в собі...
Бува потішить серденько дрібниця
Немов і Всесвіт падає до ніг…
То в неї вікна темної в’язниці,
Періщить по думках тугий батіг.
Знов квітнуть мрії, хочеться летіти
Душа сама здіймається в політ...
То раптом меркне сонце у зеніті,
На погляд тягарем лягає гніт.
Бринить на вітрі кинута надія:
Знайти межу гармонії й ладу…
Прийшла Весна і знову я радію,
Що скоро вишні зацвітуть в саду.
Все крутять будні і рутинні справи,
Війна печаль ще сіє по душі….
Та в унісоні всі Весни октави
Вже будять стоголоссям спориші.
Віками, мов на Стрітення погода:
Душа й природа в вічній боротьбі...
Обидві прагнуть злагоди й свободи,
Щоби співцем буть радісній добі.
05.03.2023
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975978
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Підсніжник
П-ідсніжник ніжністю сповитий
І в сонячних обіймах квітне.
Д-оклав усіх зусиль з-під снігу.
С-вітало - і пробивсь крізь кригу.
Н-аспівує весняний вітер,
І легко, ледь торкає квітку
Ж-иття тендітне, світлу радість
Н-а диво, це прикраса саду.
И(Й) росинка уляглась прозора,
К-расу ми споглядали вчора.
Первоцвіти
П-ервоцвіти, первоцвіти.
Е(Є)- секрети в ранніх квітах.
Р-іки сині проліско́ві,
В-олохатий сон казковий.
О-свіжає все навколо
Ц-віт підсніжника на волі.
В-абить ніжною красою,
І всміхається весною.
Т-и не рви красу чудну́
И( Й) збережи, немов весну.
Крокус
К-рокуси жовті і сині
Р-анні весня́ні квіти.
О-чі милуються ними
К-віти гойдає вітер.
У-смішка цвіту казкова,
С-онце з ними у змові.
Сон-трава
С-имвол спокою, кохання
О-біймає дні весни.
Н-ам дарунок і послання
Т-ихо шепче уві сні.
Р-анком вмиється весною,
А-ромат свій рознесе.
В-сі милуються красою,
А-втор створює есе.
Пролісок
П-ролісок із синіми очима
Р-адує галявину весною.
О-глянувся промінь, сяйвом блимнув.
Л-егкість цвіту, звабливість красою.
І стебло чомусь схилилось...хмара.
С- віт притих. І дощ пішов...примара
О-свіжив синяві очі цвіту.
К-раплі-діаманти - бризки квіту.
( Весна, 2021р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975970
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
А хто знає... а хто скаже, що є в світі Щастя?
Чи наїстись? Чи напитись? Чи жить без нещастя?
А нещастя позирає в вічі та й регоче,
бо знищити і забрати все з собою хоче.
А де Щастя, люди? Щастя пішло попід тинню,
сиротою в світі ходить, стало ніби тінню.
Ще повернеться, ще прийде... не треба благати,
як зрадіє Чорне море, всміхнуться Карпати.
І розвіються у світі всі гіркі нещастя.
Знайте, люди, з Миром в парі ходить в світі Щастя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975912
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Ранкове небо… все в сонячній заграві,
Хмари дрімаючі в золотій оправі,
Промінчики в розірваній павутинці,
Блиск срібла… ловлю в білесенькій сніжинці.
Вродливий ранок, рукоділлям багатий,
Легким багрянцем мерехтів коло хати,
За мить торкався блакитної фіранки,
По ній раптово засяяли іскринки.
То Божий дар, казковість, мене веде вдаль,
Думок пекучих позбудусь й свою печаль,
Віддам промінню, хоч повільно, хай спалить,
Можливо з болем, душу й серденько вжалить.
Та я стерплю, в собі сховаю жах війни!
Думок суцвіття… ждем подарунків весни,
Й ранків чарівних, світлих, мирних, привітних,
Збудуться мрії, Україна розквітне!
05.03.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975913
дата надходження 05.03.2023
дата закладки 05.03.2023
Торгаші - торгашки, як хитрі мурашки,
Що з вами зробити, за лихі замашки?
Ой вміють, сховати жадібності сліди,
Їм що? Весь час всміхаються, нема біди!
Схема обважування, для них, як закон,
Усім тим залишкам… не страшний рубікон,
Від збагачення - душенька втішається,
Покупець… у злобі, серденько крається.
Подумаєш, на грам п’ятдесят на рибі,
Обважить вас.Вмить почуєте – Спасибі
До нас, ще приходьте, ми завжди раді вам!
Прийдеш додому, швидко рибку в тарілку,
Вода стікає, ну хоч підставляй лійку,
А як наллєш, у чарчину стограмову,
Очі на лобі, навіть втрачаєш мову.
От злодії! Та це ж, майже пів стакана,
Під серцем, пече, щемить – яка ж омана!
Стисниш кулак, уже й гроші не рахуєш,
Іти й сваритись та хіба ти почуєш?
Рахуєш статки, втішаєшся до ночі,
Тож незадарма, майже всі дні робочі,
Ну, як, не за прилавком, то в контейнері,
Без свідків, товар готуєш, увечері,
Трохи води, хлюпнеш до тюльки, благодать,
Молишся Богу, якби ж швидше всю продать!
Копійки вкупі – є новенька машина,
Й для сина БУС- ощасливлена дитина,
На пікнік з друзями, музики, розваги,
А до людей, ані жалю, ні поваги,
Слова пекучі - Хто винен, що так живуть?!
Життя довгеньке, хай інший шукають путь.
Шкода… мені свідком довелося бути,
Картину, не зможу, ще довго забути,
За вікном… уздріла відро, під прилавком,
Мабуть в поспіх, накрите прозорим шовком,
Блиск води, добре бачила й апельсини,
Легкий вітер, здіймав шовк, як парусини,
Ті фрукти плавали, наливались (соком),
Воно б напевно, щось сказать ненароком,
Але ж кому?Тут всі «свої»! Може правди,
Захочеш? Помрій! Вмить себе безпорадним,
Відчуєш, посеред базарних торгашів.
У смутку, нам часто вимикають світло,
Сюрпризи…хоч і сприймають непривітно,
Тож на декові, зранку рибка розтане,
Та від цього, кожна хитрішою стане.
Вода їй в поміч й камера холодильна,
І вже на ранок, вся риба (геніальна).
Ніби скляна…у когось визиває шок,
Зате в ґадзині, золотенький ланцюжок,
Прикрива шию, де ж цю красу подіти,
Й хто на заваді.. стане, чом не радіти?!
Вже вдома.. води – немов була в пелюшці,
За це б, набити обличчя тій тварюці,
Ох торгаші, ненажерливі торгашки,
Чи хтось та й з влади, побачить ці замашки,
А тут, як кажуть, питання риторичне,
Навряд помітять! Захворювання вічне!
То висновки - робилися при союзі,
Все виправити, нам буде важко друзі,
З торгашками до європейських стандартів?
Я знаю, їм точно буде не до жартів.
Згадалось… взимку купила капустину,
Раптово… вода хлюп - хлюп - на одежину
І де б їй взятись? Це ж не влітку, де роси,
А продавчиня, мов всліпла.Торка коси,
Двома руками. Вмить кудись очі косить,
І шанобливо, розрахуватись просить.
Ти, як під гіпно́зом, враз очима блиска,
Це ж треба, ну й хи́тра, як лісова лиска!
Щодо ковбас, як годиться, то ж є ціна,
Вмить на вагу, ти враз, стаєш ніби німа,
Шокує наглість, - Переважити треба!
Від здивування зведеш очі до неба,
Щось не влаштовує? Шановна, не беріть!
Не заставляю, прийшли брати, то мовчіть!
Ось так… живемо, ви не дивуйтесь люди,
Не тільки… на базарах, але й повсюди.
У магазинах, (з добрим серцем) обважать,
Цікаво знать, вони від чого залежать?
Ці люди, які так мило всміхаються,
Чи може, в свій, судний день сподіваються,
Що Бог не бачив наживи, злодіяння,
Чи така наглість, плекають сподівання,
Що все минеться?! Друзі, гадаю, що ні!
Бог не прощає, нам гріховності земні,
На рай, хай не надіються! Час розплати,
Настане! Лиш треба трішки почекати,
Шкода, нас ДУРЯТЬ, мать краще й не сказати,
То де ж нам людоньки, правду розшукати?
Нині війна, жорстока, за виживання,
Не приховаю, надію й сподівання,
Настане МИР, влада помітить свавілля,
Торгашів – лисок. І до чого торгівля,
До смертей, людей приводить безгрошів’я,
Важко сприйняти, хтось ледве виживає,
А хтось шикує, бо совісті не має.
Потрібні зміни, європейські стандарти,
Ой важко буде, скажу, це вам не жарти,
Треба керманичів, як на передовій,
Щоб людські душі, не сповивав сніговій,
Щоб зрозуміли, буденні дні змінить війна,
Щоби надію, нам уквітчала весна.
І врешті - решт, у свіх сферах, все до пуття,
Бо ж кожен з нас, мріє про світле майбуття.
***
Мабуть, про щось іще можна було написати,
Але, як мудрі люди кажуть, треба честь мати.
Якщо ж торгашки, бажають попасти в рай,
То всім замашкам - потрібно покласти край!
10.02.2023р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973398
дата надходження 10.02.2023
дата закладки 10.02.2023
Розбуди ти мене на світанку,
В тихім шелесті квітів і трав
Де ховається в милім серпанку
Ніжне сонце у затінку барв
Обійми ти мене, ніби промінь
Та зігрій дивовижним теплом,
Хай твої найрідніші долоні
Доторкнуться до квітки листком
Розкажи і розвій в душі смуток,
Посели свою ніжність ві сні,
Щоби дивно приваблива рута
Нагадала про чари мені
І в гармонії ніжній і милій
Де ховаються всі почуття,
На поляні зелено грайливій
Розквітає життя мов дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969384
дата надходження 27.12.2022
дата закладки 27.12.2022
Розгонить місяць хмарні каламуті,
Бо на гостину в край мій завітав.
Освітить український сплячий хутір,
І соболині стріхи на хатах.
Зимі в догоду – снігу господині,
Він покрив білий ніби насинив.
Дерева вгнули обважнілі спини,
Зморило поруч, в напівсні, тини.
Біля дверей – у ріст людський – замети,
Не випускає грудень за поріг.
Не засмутило це ніяк поета,
До ранку від натхнення той горів…
Сліпучо-милу кралю незабутню,
у мріях палко місяць обіймав.
Від залицяння – аж сріблився хутір,
Така вона вже звабниця-Зима…
/Надихнула картина Юрія Прядко «Сплячий хутір»/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969364
дата надходження 26.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Моя бабусю, мила берегине,
Ви – та, хто душу всю у мене вклав.
Уже моє життя під осінь плине,
Та згадую я стежку край села,
Для мене там – початок України:
Блакить небес любила ще мала.
Гортаю спомин світлий обережно:
Спиваю світ дитинства весь, до дна.
Веде мене, маленьку, сива стежка…
Давно не має поруч Вас, однак,
Невидимо йдете зі мною теж Ви,
Ви – ангел мій, в житті я – не одна.
Минуло літо… В золотаву осінь
Зі шляху, як з орбіти – не змину.
Мені тепер роки чомусь приносять,
Прогірклість деревію, полину,
Закрався холод, й ноги - ніби босі.
Частіше рвусь думками в давнину…
Війни оскал хизується звіриний,
Та скільки б кров річками не текла,
Зневолити не зможе Україну,
Хто зітканий з брехні, зі скверни й зла,
Народ за ґрати весь він не зачинить,
Не знищить ниций першоджерела!
Молися в небі, рідна берегине,
За стежку України - мир, талан.
Щоб, як роса на сонці, ворог згинув,
А Україна вільною була!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969346
дата надходження 26.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Зійшла перша зірка над селом
Сяє , так вісниця магічно.
Розправив білий ангел крилом
Несе з давнини - вість предвічну.
Везіть на санях білі коні!
В село на різдвяні свята.
Хай линуть колядки у дзвоні
Славмо боже дитя в благодаті.
З неба ллє світло -зорепадом
І вечір запалює свічку.
Квітне блаженство- снігопадом
Видно, як вдень в зоряну нічку.
О везіть на санях білі коні!
В село на різдвяні свята.
Хай линуть колядки у дзвоні
Славмо боже дитя в благодаті.
Дух благодаті витає нас
З ікони Пречиста з Ісусом .
Прийшло Різдво і колядок час
Покривають столи обрусом.
Газда несе букет з колосся
Ставлять в кут перед образами.
Щоб у господі все велосся
Любов божа була між нами.
Пахне дванадцять страв на столі
Сходиться рідня до вечері.
Славлять Дитя боже на землі
Колядникам відкрито двері.
О ,везіть на санях білі коні!
В село на різдвяні свята.
Хай линуть колядки у дзвоні
Славмо боже дитя в благодаті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969327
дата надходження 26.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Ой тумани мої, роз тумани,
Доля птахом так швидко летиш –
Вийшов з хати давно, Тата і Мами,
Ти хоч трішечки роки притиш…
І такі за туманом картини,
Передивишся й за цілий день?
Все від того найпершого тину,
Табуном днів і літ віють – ген…
А Матусі – ви наші Матусі,
Це терпіння Вселенське у Вас
І чорняві Ви наші, і русі –
Погляд в серці очей не загас…
Це земнеє життя мов загадка –
Завитки дум туманом у даль,
Намотався клубок, не мав гадки,
Що між радістю прийде й печаль…
Ой тумани в пісенному крузі,
У народі ви символ святий.
Таїни у далекому прузі,
Життя мало – їх нам віднайти…
26.12.2022р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969316
дата надходження 26.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Я не зрікаюсь, Господи, тебе:
І серце все моє тобі належить.
Любов моя сягає до небес,
Де стерлись всі умовності та межі.
Я рву неправди вузи назавжди,
До тебе йду крізь згарища епохи,
Ступаю в предків пам’яті сліди,
Які мене ведуть до Перемоги.
Горять в вогні війни календарі,
Таких святих у жодного народу
Нема. Я бачу лики кобзарів:
Вони слізьми вимолюють Свободу.
Я не торгую вірою, як ті
І не ділю її на чорну й білу,
Живу й умру на цій землі святій,
Аби вона воскресла у неділю
Від ран і горя, від страшних утрат,
Від зрадників і ницих, від роzії.
Люблю тебе ще більше во стократ!
Чекаю в Україні на Месію!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969319
дата надходження 26.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Збігає час у вічності ріку,
Де свій аршин на все і воля Божа,
І течія своя, і п'ятий кут,
Який ніхто-ніхто знайти не може.
І хоча кожен вічності дитя,
Та змушений зважать на примхи долі,
Що є зорею й карою буття,
Фінал якого людям невідомий.
І той, хто бачив різне на віку,
Стає її слугою мимоволі,
Й надію має, іноді крихку,
Аби продовжить шлях життєвим полем.
11.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969098
дата надходження 23.12.2022
дата закладки 23.12.2022
Ти моя ніжність прекрасної долі,
Вогник казковий земної любові,
Зваблива зоря, що в небі сіяє,
Пісня чарівна, що з серця лунає
Янгол небесний і втіха душевна,
Ніжність сердечна, тендітна і щемна,
Слово зворушне неначе святиня,
Ти моя Музо - прекрасна богиня
Трепетна віра, любов і надія
Та найсолодша приваблива мрія,
Разом з тобою всміхається ранок,
Ти неповторний мій світ забаганок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968797
дата надходження 20.12.2022
дата закладки 20.12.2022
Туман клубочиться в приземнім шарі,
Біляста пелена без сонячного світла.
Дрібна краплистість - то вологості повітря,
Бо брат молочно-сизий з хмар кошари.
Відшелестіли листопади в тиші,
Краса осіння щедро поріділа. Сонна.
І гостро відчувається душі бездоння,
Здається: сховане в туманній ніші.
Спроможність заглянути і прозріти
Крізь бій запеклий і глуху ворожість.
Терпіти й дочекатись весноквіту,
Що зацвіте попри тумани впору.
(Весноквіт - авторський неологізм)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968633
дата надходження 18.12.2022
дата закладки 18.12.2022
Пуста квартира. А в ній ти,
Колись був поряд зі мною,
Давно роз’єднані мости,
Я живу досі… тобою.
Тоді був сніг, деінде лід,
На ньому, слова кохання,
Лиш на два дні виднівся слід,
Сердечний спогад - прощання.
Сонячний промінь пригрівав,
Слова стікали зі слізьми,
Я зрозуміла, жартував,
Тоді ж ще ми, були дітьми.
Різні дороги, минав час,
Весна, осінь, змінивсь пейзаж,
Жаль не з’єднали вони нас,
Мої думи… ніби міраж.
У гості, знову ти зайдеш,
-Привіт! Словом, мені скучно,
А може час знову знайдеш,
Не тихо скажеш, а гучно.
Згадаю… сорм’язливий,
При кожнім слові червонів,
Та все ж веселий, щасливий,
Коли про школу гомонів.
Тепер, ти у снах зі мною,
Та на снігу не бачу слів,
Живу, я лише тобою,
Не зупинити… гірких сліз.
14.12.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968624
дата надходження 18.12.2022
дата закладки 18.12.2022
Чому мила зимо, заплакала вранці,
Сльоза забриніла твоя на фіранці,
Скрапала тихенько до низу поволі
Чи може журба заховалася в долі?
Підняла свій погляд, схвильована пані,
Сказала, що чари сховались в тумані,
Тож буду частково Вам мить дарувати,
Немовби зворушні рядочки читати
Загадка хай буде в моєму творінні,
А Ви подивуйтеся милому вмінню,
Сьогодні весною війну зі світлини,
А завтра снігами покрию стежини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968614
дата надходження 18.12.2022
дата закладки 18.12.2022
Я той народ,
який, з колін уставши,
На цілий світ про себе заявив:
Я – волі син і буду ним і завше,
Хоч рана вікова в мені кровить.
Я той народ,
що вижив у неволі,
Вмирав не раз і знову воскресав,
Все ж виборов для себе іншу долю.
А мо', то сам Господь мене спасав?!
Я той народ,
що кинув долі виклик:
Позбутися московського ярма,
Тож світ увесь до цього має звикнуть,
Бо іншої мети в мене нема.
Я той народ,
в якого кредо – воля,
І предків дух мене не залишав,
Гартований надією і болем.
Такою українська є душа!
16.12.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968487
дата надходження 16.12.2022
дата закладки 16.12.2022
О ,світку, які у тебе кольори?...
Що завмирає дух від рук феї.
В позолоті віття клени й явори
стелять листя на клумби , алеї.
Я, стою дивлюсь на блаженну красу
Від променя сонця сліпнуть очі.
Розпустила осінь золоту косу
І мінорно листячком тріпоче.
Осінній день іскриться немов алмаз
Сяє променем сонця з блакиті.
Переливається , як камінь топаз
розвінчав дерева в срібній ниті.
О, Володарко блаженого раю
Дозволь увійти в хороми твої.
У цій красі ,як жовтий лист згораю
Любуюсь, як шумлять ліси, гаї.
Іду до тебе осене, як у храм,
Щоб бути з тобою у тишині.
Молюсь, віддаю низький уклін Богам
Розчиняюсь у хмарці -вишині.
Клубочиться стіною сизий туман
Розливсь, як молоко над рікою.
Небо тримає кремезний дуб титан
Смерековий ліс стелить габою.
Ще жовтень радіє бабиним літом
І збирає гриби на долині.
День сонячно зорить над білим світом
Передає вітання калині.
О, веди мене осене в Листопад!,
Щоб стріти зиму на білім коні.
Попрошу білого снігу -снігопад
Хай подарує мир -сонячні дні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963500
дата надходження 21.10.2022
дата закладки 22.10.2022
О панянко, златокоса,
Павучок впліта в волосся,
Павутиння і мережки…
Промінь сонця обіч стежки.
Йдеш поважно, гордовита,
До смаку… парчова свита,
Як художниця малюєш,
Ніби й трішки пожартуєш.
Злата фарба, разом з сріблом,
Різнобарвним покривалом,
При землі, накриєш листя,
Зрання роси, мов намисто.
Літо в осені - то празник!
Днина дарить всі прикраси,
В радість - жовті черевички,
Скачуть … веселі синички.
Не дощить, нині й тепленько,
Глянь навколо, як гарненько!
Попрошу, панянку осінь,
Не спіши, хай довша просинь,
Поясніє в піднебессі,
Кілька днів, іще ж на часі,
Листя в вальсі покружляє,
Хай красою повтішає!
***
Хоча б на мить, нам забути, про жахи війни!
За мир молімось! Ждем перемоги і весни!
21.10.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963533
дата надходження 22.10.2022
дата закладки 22.10.2022
Потонула небесна блакить
В сірій сутіні, у вечоровій.
Верби, мов головаті ляльки,
Скибка місяця і діброва.
Із повітря став тишу пряде,
Он вечеряти окунь зібрався,
Ніч для нього миліша , ніж день, –
До малька непомітно підкрався.
Обняла тиша і очерет,
І пташину у ложі-гніздечку.
Що їй сниться – природи секрет.
Рівно б’ється пташине сердечко.
Відспівали своє солов’ї,
Відбуяла суцвіттям калина.
Змовкли дятли – дерев ковалі –
Молотки їх в дуплі тополинім.
15.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963316
дата надходження 19.10.2022
дата закладки 19.10.2022
Лягла вже осінь інеєм у коси,
Літа ж сліди лишили на лиці,
Та це мене не змінить – не підкосить,
Хоч не купалась я у молоці.
Ішла життям, як людям подобає,
Із неба не хапала теж зірок,
Про чорний день багато не надбала,
Бо з совістю завжди звіряла крок.
Йдучи життям, я не лічила кроки,
Де більше було радості, ніж бід,
Воно ж мені підносило уроки,
Не дозволяло плакати й слабіть.
Траплялися тунелі й лабіринти,
Та вихід з них знаходився щораз.
Хотілось і висоти підкорити,
Але ж я – жінка, а не скалолаз.
Йшла… Мозолі і досвід набувала
Й любові не втрачала до людей,
Дітей і внуків нею напувала,
Гадаю, їх вона не підведе.
Пізнала й горя смак – він полиновий,
Але життя без нього не бува.
Кохання теж навідалось медове,
Без подарунків і гучних бравад.
Вино осіннє п'ю я й не нап'юся,
Бо чудодійна сила є у нім.
Всевишньому вклонюсь і помолюся,
Аби поставив крапку у війні.
Так і несу своє життєве кредо.
В нім – до землі, до рідної любов,
І іншого життя мені не треба,
Лиш би послав нам перемогу Бог!
17.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963230
дата надходження 18.10.2022
дата закладки 19.10.2022
Мій Боже, змилуйся над нами!
Над українцями у цім бою.
Прожени всю нечисть мечами
Зітни з плеча голову царю.
Що завтра буде я не знаю?!...
Знаю одне, що добро переможе зло.
Проженемо з краю хижу зграю
знищимо у прах варварів, орло.
Україна горить у вогні
І свята земля залита кров'ю.
Від градів, буків в диму-чорні дні
Стогне земля від наруг, болю.
Стерті із землі села, міста
У руїнах, вирвах-свята земля.
Ворог спалює хліба до тла
Горять, палають степи та й поля.
Покалічені ,вбиті діти
Вчорашній день накрито землею.
Мій Боже ,як у пеклі жити?...
Ворог нам диктує епопею.
В минуле немає вороття
Спалені мости дружби між нами.
Мати, ховає сина, дитя-
Оплакує гіркими слезами.
Забрав і вкрав кат у нас весну
Але у нас є віра і надія.
Тривога, сирени будять від сну
О, Боже захисти в безнадії!
Мій Боже змилуйся над нами!
Від крилатих ракет всіх захисти.
І стань щитом над козаками
Дай сили ворогів перемогти.
М.Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962612
дата надходження 12.10.2022
дата закладки 12.10.2022
Вже літо відіспалося у травах,
І з журавлями в вирій подалось.
Відпахли медом скошені отави,
У віття літо бабине вплелось.
У води, у прозорі, річки й ставу
Зірок сипнуло небо із долонь
Вони до дна, звичайно, не дістали,
Але потрапили у водяний полон.
Дощі, бач, заходилися тужити –
Чи літа, чи краси його їм жаль –
Вруниться поле молодого жита
І розбавляє сірості печаль.
А коли ранок забреде у роси
І збудить небо від нічного сну,
Воно помітить, що навколо осінь,
Котра змінила ліс, поля й Десну.
16.02.22022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962552
дата надходження 11.10.2022
дата закладки 11.10.2022
10.10.2022
Рівне, Дніпро, Запоріжжя, Тернопіль,
Вінниця, Київ, Житомир і Львів...
Ранок... Тривога, зруйнований спокій,
День народився і знову згорів...
Жертви невинні, сумно й печально,
Боляче в серці і гірко в душі...
Страшно і дико... Не зовсім реально,
Розпач і гнів на останній межі...
... Ми переможемо! Віримо свято!
В єдності маємо силу й броню.
Ми українці, і нас так багато,
В кожному серці є іскра вогню!
Ворог покараний буде і згине,
В пеклі, в тартарі навіки згорить.
Тільки тоді цілий світ й Україна,
Зможуть у мирі і спокої жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962553
дата надходження 11.10.2022
дата закладки 11.10.2022
В моє дитинство босоноге
Згубилась у світах дорога.
У ту щасливу світлу мить
Вузенька стежечка біжить.
Тут спокою душа шукає -
В зелених споришах блукає…
По стежці босоніж ходили
Та від землі черпали силу.
Спориш стелився килимами,
Вмивався літніми дощами.
А в синім небі красне літо
Плело в веселку самоцвіти.
Стежино поміж споришами,
Веди, веди мене до мами!
У двір, де пахли рута-м’ята,
А у гніздечку ластів’ята
Під дахом щебетали зранку –
Раділи сонцю на світанку.
А я у маминих обіймах –
Таких ласкавих і надійних!
Матусі вже давно не стало,
Доріжка геть позаростала…
Зазеленіла споришами
Колишня стежечка до мами.
Тетяна Котельнік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961067
дата надходження 27.09.2022
дата закладки 27.09.2022
В моє дитинство босоноге
Згубилась у світах дорога.
У ту щасливу світлу мить
Вузенька стежечка біжить.
Тут спокою душа шукає -
В зелених споришах блукає…
По стежці босоніж ходили
Та від землі черпали силу.
Спориш стелився килимами,
Вмивався літніми дощами.
А в синім небі красне літо
Плело в веселку самоцвіти.
Стежино поміж споришами,
Веди, веди мене до мами!
У двір, де пахли рута-м’ята,
А у гніздечку ластів’ята
Під дахом щебетали зранку –
Раділи сонцю на світанку.
А я у маминих обіймах –
Таких ласкавих і надійних!
Матусі вже давно не стало,
Доріжка геть позаростала…
Зазеленіла споришами
Колишня стежечка до мами.
Тетяна Котельнік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961067
дата надходження 27.09.2022
дата закладки 27.09.2022
В танці кружляє так ніч-королева,
Звабливим шлейфом торкнулася неба,
Дивним творінням вогні запалила,
Серце і душу мою полонила
А поряд сміливо місяць гуляє,
На милу красуню все поглядає,
Дивна картина і звісно доречі,
Шаль покриває непрохано плечі
Так зачаровує, кличе у далі,
Вмить нагадавши тендітність вуалі,
Ніжно торкає всі лінії вроди,
Як же розкішно у світі природи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961040
дата надходження 27.09.2022
дата закладки 27.09.2022
Свинцем лягає час на наші плечі,
І йде із ним людина до кінця,
Адже від себе неможлива втеча,
Та й доля поважає лиш борця.
Вона шанує добрих, не ледачих,
Із ними їй комфортно у житті,
Якщо готовий ворогу дать здачі,
Вона тебе не зрадить у путі.
23.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960662
дата надходження 23.09.2022
дата закладки 23.09.2022
Кургани вже стали ярами
І люди – не ті, що були,
Засіяне поле кістками,
Де вічний покров ковили.
Птахи кричать досі надривно,
Аж висох Бужок із жури.
Там сплять козаки тихо-мирно
Гучніші бандури – вітри.
Уже вгомонилися тіні –
Не ходять давно ні за ким.
Там падає час по краплині,
То мчить стрімголов на баскім.
Легенди здіймуться на хвилі,
То знову ідуть в забуття.
Той шрам на землі, як на тілі
До предків болить співчуттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960620
дата надходження 23.09.2022
дата закладки 23.09.2022
Кургани вже стали ярами
І люди – не ті, що були,
Засіяне поле кістками,
Де вічний покров ковили.
Птахи кричать досі надривно,
Аж висох Бужок із жури.
Там сплять козаки тихо-мирно
Гучніші бандури – вітри.
Уже вгомонилися тіні –
Не ходять давно ні за ким.
Там падає час по краплині,
То мчить стрімголов на баскім.
Легенди здіймуться на хвилі,
То знову ідуть в забуття.
Той шрам на землі, як на тілі
До предків болить співчуттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960620
дата надходження 23.09.2022
дата закладки 23.09.2022
Життям іду я вже не перше літо –
Немало їх лишилось на сліду.
Здавалося, царює мир у світі,
Тож все, про що я мріяла, знайду.
Я довго йшла і втому проганяла.
У срібло одяглось моє чоло.
Зозуля літ щедренько добавляла.
Радів за мене рід мій і село.
Стрічала ранки в сивій росяниці,
Із сонечком новий будила день.
Раділа веснам, першим громовицям,
Й порі, що літо бабине пряде.
Так глибшала в душі добра криниця.
Не знала, що війна ось-ось гряде,
Що небо Боже буде в блискавицях,
А в землі наші горенько прийде.
Лютневий день все поділив нам навпіл:
На «до» і «після»… Спокій відняла
Росія й загребущі її лапи
Творили пекло з міста і села.
І почорніли дні для українців.
Їх душі не раділи і весні.
Знали: не купиш волі за червінці…
Свердлили мозок думи навісні.
Весна вдяглася в траурну хустину,
Купалось літо в кров'яній ріці.
Вже й осінь стріла не одну дитину
В труні й сльозу утерла на щоці.
Шукали душі більш безпечні ніші,
Бо небо Боже плавилось в вогнях…
І хати почорніли найбіліші,
Коли вогонь ракети не минав.
Нарешті ворог клятий утікає,
Десь забуваючи накрадене добро.
Народжується день новий над краєм,
І світла додає йому Дніпро.
13.09.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959743
дата надходження 14.09.2022
дата закладки 14.09.2022
А роки невпинно так спішать,
Ми прагнемо повернуть назад.
Вони волосся наше сріблять,
За вікном кружляє листопад.
Твої вуста й очі досі горять,
Мене повертають у минуле.
І моє серденько також ятрать,
Губи поцілунки не забули.
Хай небо осяє зорепад,
Мені б до тебе повернути,
Пізнати б кохання серенад,
І на мить молодість відчути.
Однак усе минає у житті,
Проходить наше щастя і печаль.
Та спливають роки ці золоті,
А минуле втекло у синю даль.
©: Віктор Варварич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959751
дата надходження 14.09.2022
дата закладки 14.09.2022
З дитячого віку
Досі відчуваю
Батьківську опіку
І любов без краю…
Юності весняні
Мрії й сподівання,
Речі полум’яні
І п’янке кохання….
На губах смак літа –
Полуниці й вишні.
Кольори яскраві
І діла успішні…
За плечима – досвід,
За спиною – крила.
У життєві мандри
Підняті вітрила…
Осінь позолоту
Кинула на скроні,
Стали від роботи
Грубими долоні…
Швидко час минає,
Вже дорослі діти,
Підросли онуки,
Мов весняні квіти…
Припорошить снігом
Душу і волосся –
І за алгоритмом
Все в житті збулося!
Тетяна Котельнік
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959713
дата надходження 14.09.2022
дата закладки 14.09.2022
Наснилось мені серед тихої осені,
Як сад утопав у привабливій просині
І пісенний мотив вигравав у природі,
Там сховались думки в зачарованій вроді
Пожовтівша трава засинала в серпанку,
А плакуча верба проводжала до ганку,
Затихало усе і зникала вся скрута,
А у слід посміхалася зваблива рута
Бігла стежка у гай і в дрімоті зникала,
Пташка в співах своїх, як дитина змовкала,
Наступала пора поетапного звіту,
Казка милого сну захопила півсвіту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959564
дата надходження 13.09.2022
дата закладки 13.09.2022
Наснилось мені серед тихої осені,
Як сад утопав у привабливій просині
І пісенний мотив вигравав у природі,
Там сховались думки в зачарованій вроді
Пожовтівша трава засинала в серпанку,
А плакуча верба проводжала до ганку,
Затихало усе і зникала вся скрута,
А у слід посміхалася зваблива рута
Бігла стежка у гай і в дрімоті зникала,
Пташка в співах своїх, як дитина змовкала,
Наступала пора поетапного звіту,
Казка милого сну захопила півсвіту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959564
дата надходження 13.09.2022
дата закладки 13.09.2022
Якщо ластівка літає низько
Буде затяжний дощ, сирість, мряка.
Скоро осінь ...люта зима близько
З віт зриває жовтий лист вітряка.
Звучить мінорна музика Баха
І увесь світ завмер слухає дощ.
Під листом сидить монашка -птаха
Жде сонця...Вдихає в пахощі руж.
О, прошу, не йди від мене літо !
З висоти променем сонця зігрій.
Назбираю у віночок квіти
Напишу вірші із рожевих мрій.
Хочу відчути, ще трішки тепла!
Знайти стежку в тихий рай у літо.
І розправити свої два крила
У танці закружляти над світом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958993
дата надходження 07.09.2022
дата закладки 07.09.2022
Ти мене розбуди, коли ніжність настане в природі
І розкішна верба запишається вмить в насолоді,
Забринить спів пташок, ніби миле магічне сопрано
І під світлість думок у вікно вже постукає ранок
Ти мене розбуди, коли голуб прилине на луки
І почне вигравать голоском дивно звабливі звуки,
Він голубку свою так покличе до милого гаю,
Їй на крилах весну подарує розкішність розмаю
Ти мене розбуди, коли квіти почнуть розмовляти
І навколо луги зможуть пісню душевну співати,
В ту чарівну пору́ де роса доторкнеться красою,
Зрозумію тоді, що кохання всміхнулось весною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957537
дата надходження 25.08.2022
дата закладки 25.08.2022
Збігає час у вічності криницю,
Де усього зібралося доста,
Адже життя не може зупиниться,
І не замкнуть історії уста.
Чергуються там дні й тисячоліття,
Ні фальші, ані підкупу нема,
Весняні грози там і спеки літні,
І осінь не одна там, і зима.
Там пращури зібралися народів –
Герої і звичайні люди там –
Історія неправди не народить,
Може, тому вона і є свята!
Збігає час в криницю історичну,
Утворюючи особливий пласт,
Де всі події – звичні і незвичні,
Де воєн кров і хори мирних паств.
16.08.2022.
Ганна Верес Демиденко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957151
дата надходження 21.08.2022
дата закладки 21.08.2022
/сонет/
О, біженко! Мов перелітний птах
Вдивляєшся з тугою в небо сизе.
Нажите все – у двох ручних валізах,
бо кат безжально долю розтоптав…
Невизначеність... Відчай... Сум і біль –
Виттям сирени, що стискає груди.
І будуть ті, хто втечу цю осудить,
Кричатимуть: «Ганьба!» навперебій.
Ти ж візьмеш найдорожче та святе,
Свій сенс життя, кровиночку-дитину
(Хай буде кожен із дітей спасен!)
І руки Бог над потягом простер,
Він молиться за нашу Україну –
Слова Його гучніші від сирен…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954458
дата надходження 26.07.2022
дата закладки 26.07.2022
В небі хмари, мов мережки
Поміж них не бачу стежки
Я ж не пташка, щоб літати
Але мрію, хочу мати
Бо в житті завжди потреба
Мати свій шматочок неба
Щоби мрія, добра, світла
Щоб моя земля розквітла..
Щоби небо мирне й чисте
Щоби сонце золотисте
І в житті, відбулось диво
Мала б долю, я щасливу!
20.07.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954452
дата надходження 26.07.2022
дата закладки 26.07.2022
Зачаруй мене ніжно неповторним світанком
Та прикрий мої плечі дивовижним серпанком,
Захопи у обійми світ казкової феї,
Збережи в своїм серці квіт п'янкий орхідеї
Неповторна та чиста, хоч зовсім не весняна,
Заховалась між листям чарівна та бажана,
Посміхаєтться тихо, ніби зваблива фея,
Зачарована сяйвом неземна орхідея
Мовби вмілий художник доторкнувся картини,
Я стою і милуюсь - це ж прекрасні хвилини,
На моїм підвіконні ожила і заграла,
Ніби вмить у природі дивна казка настала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953218
дата надходження 14.07.2022
дата закладки 14.07.2022
Прийшла жінка перед ранком
З гулянки додому,
Чоловік від хвилювання
Ледь не впав у кому.
Стрепенувся, став казитись:
-Дивись мені в очі!
Бачу, щоб повеселитись,
Тобі мало ночі!
-Розкажу все до дрібниці:
Я зайшла до бару,
Не сама, ти не подумай –
З Леською на пару.
Вона з милим розлучилась –
Повна катастрофа!
Разом ми колись учились,
Ще підсіла Софа.
В барі ми потанцювали,
Нам коктейль налили
’’Рибка золота’’ назвали –
Всі його хвалили.
В голові враз закрутилось…
Отака зараза!
В рибку я перетворилась –
Це відчула зразу.
І тоді, ти не повіриш,
До самого рання
Мусила задовільняти
Всі чужі бажання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941225
дата надходження 26.02.2022
дата закладки 26.02.2022
Горить земля...
Скільки підірваних мостів,
Скільки поставлено хрестів,
О скільки бід! Скільки горя!
І мертвих чайок, вздовж моря,
Відстріляних із гарматів,
У тюрмах змучених братів,
Що воювали за свободу,
Не берегли… душу, вроду
Дивились у вічі смертям,
Щоб спалося, спокійно нам.
І день і ніч...
По бліндажах блукає сум,
Всім непозбутись їдких дум,
Про смерть, синів, що полягли,
Чи в них…. на руках вмирали,
І, як сказати матерям,
На війну кожен, йшов дитям,
А серденько зупинилось,
Матусі, мабуть й не снилось.
Що син зростав - йти на війну,
Що не зустріне вже весну,
І не спечеться каравай,
Його душа злетить у рай.
Летять снаряди...
Ворог не спить, імла… кордон,
Знов підкрадається »дракон»,
І свисти пуль збивають сніг,
Понапивались, луна сміх,
То їх розвага, їх пиха
Банда на землю зазіха.
Коли ж нажреся, (людоїд)?
Чи замість серця, маєш лід?
Не сняться, тобі ті хрести?
За гріх маєш відповісти!
Перед людьми й перед Богом,
Маєш кроваву дорогу,
Не мрій про рай, тобі у ад,
На тебе там, жде (маскарад)!
Страждають сім`ї...
О, скільки бід! Скільки горя,
Коли уйметься ця буря?
Буря ненависті, війни,
Коли ж повернуться сини?
Знов стемніли небосхили,
О, Всевишній, дай їм сили!
Вистоять за Україну!
Землю зберегти й родину!
19.02.2022р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940761
дата надходження 20.02.2022
дата закладки 20.02.2022
Ох, як чарує у саду осіннє листя,
Таке тендітне й неземне та ніжне й чисте,
Як ніби вміло змалював художник диво,
Що все сіяє навкруги ось так красиво
Який чарівний колорит, палітра грає,
Прекрасні образи листків, мов сон сплітає,
Танок, створивши чарівний у змові з світом,
Як відгук осені-краси, з'єднавшись з літом
Кружляють чари кожну мить, як балерини,
Ловлю тихенько всю красу дощу краплини,
Торкнувшись трепетно листків, мов мрій тендітних,
Я у мотивах розчинюсь, як снів розкішних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940455
дата надходження 17.02.2022
дата закладки 17.02.2022
Давно земля, стала чорним вугіллям,
Бо спалена, розбита чужаками,
Не вихваляється, ніхто весіллям,
Відчуджена… й нині під вояками,
А хто вони, бомжі в рашистській спілці
Погрожують, продвинутися й далі,
Чом не сидять, біля сім`ї в домівці?
А люди… по підвалах у печалі.
Наче той звір вигляда через решітку,
Як чорний ворон, висліджує здобич,
Нема кому, заповторити в клітку,
Летять снаряди. Як той змій Горинич.
Все пащу, із вогнем не закриває,
Вночі й вдень гинуть, люди на кордоні,
І знов… плаче мати, сім`я страждає,
Хоронять сина, давно немає доні.
О, Україно! Вистраждана доля,
Калини цвіт, опавший до землиці,
Яка ж важка, дорога твоя воля,
Дитя кричить, сльози в молодиці.
О Боже – Боже, скільки довгих ночей,
Розчарування, страждань, болей ,туги,
Скільки ж іще, треба за волю смертей
Як здолать ворога, позбутись наруги?!
Сьогодні зранку, гуляє свавілля,
Смертельні кулі, вмить сніг почервонів,
На батьківщині не буде весілля,
Хто стук сердець, молодих спинить посмів?
30.12.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937703
дата надходження 21.01.2022
дата закладки 21.01.2022
Давно земля, стала чорним вугіллям,
Бо спалена, розбита чужаками,
Не вихваляється, ніхто весіллям,
Відчуджена… й нині під вояками,
А хто вони, бомжі в рашистській спілці
Погрожують, продвинутися й далі,
Чом не сидять, біля сім`ї в домівці?
А люди… по підвалах у печалі.
Наче той звір вигляда через решітку,
Як чорний ворон, висліджує здобич,
Нема кому, заповторити в клітку,
Летять снаряди. Як той змій Горинич.
Все пащу, із вогнем не закриває,
Вночі й вдень гинуть, люди на кордоні,
І знов… плаче мати, сім`я страждає,
Хоронять сина, давно немає доні.
О, Україно! Вистраждана доля,
Калини цвіт, опавший до землиці,
Яка ж важка, дорога твоя воля,
Дитя кричить, сльози в молодиці.
О Боже – Боже, скільки довгих ночей,
Розчарування, страждань, болей ,туги,
Скільки ж іще, треба за волю смертей
Як здолать ворога, позбутись наруги?!
Сьогодні зранку, гуляє свавілля,
Смертельні кулі, вмить сніг почервонів,
На батьківщині не буде весілля,
Хто стук сердець, молодих спинить посмів?
30.12.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937703
дата надходження 21.01.2022
дата закладки 21.01.2022
Чому зажурений стоїш, понурений твій погляд,
Схилившись тихо до землі, думки твої не поряд?
Рука непрохано тремтить, а в серці світ надії,
У мріях зовсім лиш земних, зображені події
Від неба синіх кольорів, як ніби тінь на плечі,
Як хвиля смутку почуттів - мабуть вона доречі
І опадає тихо лист, сховавши в барвах літо
Де розгубилося тепло і те душевне світло
Сльоза збігає по щоці - емоцій не зупиниш,
Думками трепетно, як в сні в чужі краї полинеш,
Ось там захована причина того тяжкого суму
І стука в серці і душі вібраціями струму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937118
дата надходження 16.01.2022
дата закладки 16.01.2022
Уже Різдво ступає на поріг,
За столом збирається родина.
Люд вертається з далеких доріг,
Щоб прославити Божого Сина.
Вже небом розсипались зірниці,
І романтичний настрій дарують.
Передзвін лунає із дзвіниці,
І коляндники мир нам віншують.
Люди чекають різдва Месії,
І який через одну мить прийде.
І пролунає голос Марії,
Яка Ісуса у світ поведе.
Він народився в яслах на сіні,
А пастушки радість нам принесли.
І три царі схиливши коліна,
Народженому шану віддали.
Святковий настрій уже панує,
Господь дарує в цей різдвяний день.
Щастя і любов людям віншує,
І Божа радість ллється із пісень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935673
дата надходження 02.01.2022
дата закладки 02.01.2022
Палає горизонт на заході - далеко -
Не зміниш відстані і не зупиниш час.
Вам ніжність переллю від сонця в душу - глеком -
Допоки ще останній промінь не погас. 28.12.21
*Світлина автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935440
дата надходження 30.12.2021
дата закладки 30.12.2021
А я вночі… дивилась на сніжинки
Мені ж здавалось, що падають зірки
Яскраві, сріблі, лягли на стежинки
Ніби в дрімоті, розсипали хмарки…
Зимова тиша… Куди не глянь казково
Рогатий місяць ледь виглядав між них
А то насмілиться й увесь випадково
До землі гляне, виблискує святково
Ніби вітає передноворічну ніч…
Нехай ще трохи, подрімають хмаринки
Свіженький сніг, яскравіше заіскриться
Очі осліплять, білесенькі сніжинки
Й мені можливо,зимна краса насниться….
30.12.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935415
дата надходження 30.12.2021
дата закладки 30.12.2021
Ой у полі, в полі, жита колосяться
А рудій дівчині, хотілося щастя…
По полю, бродила, ромашки всміхались
Вітрець хвилювався,трави прихилялись
А в лісі пташина дзвінко щебетала
Уздріла дівчину, радісно вітала
Ти ж така красуня.. як сонце ясненьке
Як безхмарне небо, личенько гарненьке
В букет… збери квітів, по садку пройдися
Близесенько зовсім, старенька криниця
В ній свята водиця… Козак поспішає
Тож додому їде, спрагу відчуває
Поворкуй голубкою, водиці подай
І собі відразу, бажання загадай
Чаруючі очі – блакитні небеса
Козак усміхнувся –Та ти моє життя
Ти, як колосок, що мене врятує
Бог… на небі знає, він мене почує
Ніжно приласкаєш, а ще й нагодуєш
Вмієш приголубить, знай не пошкодуєш
Тож люба, підемо по одній стежині
Най всюди, лунають пісні журавлинні
Нам щастя бажають, разом вік прожити
Удвох, будем мила, життям дорожити…
06.08.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935414
дата надходження 30.12.2021
дата закладки 30.12.2021
Дівчині коханій Ніні
Скаржився боксер Микола:
-Криза паливна в країні,
Стало важко, як ніколи.
Хочеться тут вовком вити,
Бо сьогодні нам сказали,
Що вже змушені закрити
Тренажерні усі зали.
Це для мене - чорна дата,
Кулаки це відчувають,
Всі мої чемпіонати,
Як фанера пролітають.
-Вихід є,- сказала Ніна,-
(Працювала вона в банку)
Установу нашу знаєш?
Тож прийди до мене зранку.
Візьми паспорт і на тебе
Ми оформимо кредити,
І не буде вже потреби
Тобі в зали ті ходити.
З таким видом спорту рано
Тобі, голубе, прощатись,
Із колекторами будеш
Регулярно тренуватись.
Це міцна, надійна школа,
Сам побачиш результати:
В світових боях, Миколо,
Будеш ти перемагати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935420
дата надходження 30.12.2021
дата закладки 30.12.2021
Сприймаю небо з божим благословенням,
Щодня, всміхаюся ясному світанку,
На душі тепло, в сповитку з сподіванням,
Долоні… простягну, казковому ранку.
Щоб не згасала усмішка на обличчі,
І блакить неба без хмарин, неозора,
Щоб доброта, зборола зло в протиріччі,
Щоб лунав переспів жайвора,як вчора!
Сприймаю день у сонячному промінні,
Щоб мирним був, у полі пшениця, квіти,
Щоби нарешті, з війною Україні,
Вдалось покінчить й щасливо жили діти!
Я сприйму дощик, як нагороду Бога,
Щоби землицю наповнювали води,
І ми раділи від усього живого,
У наших душах, не помер дух свободи!
30.11.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933748
дата надходження 13.12.2021
дата закладки 13.12.2021
Сприймаю небо з божим благословенням,
Щодня, всміхаюся ясному світанку,
На душі тепло, в сповитку з сподіванням,
Долоні… простягну, казковому ранку.
Щоб не згасала усмішка на обличчі,
І блакить неба без хмарин, неозора,
Щоб доброта, зборола зло в протиріччі,
Щоб лунав переспів жайвора,як вчора!
Сприймаю день у сонячному промінні,
Щоб мирним був, у полі пшениця, квіти,
Щоби нарешті, з війною Україні,
Вдалось покінчить й щасливо жили діти!
Я сприйму дощик, як нагороду Бога,
Щоби землицю наповнювали води,
І ми раділи від усього живого,
У наших душах, не помер дух свободи!
30.11.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933748
дата надходження 13.12.2021
дата закладки 13.12.2021
Чомусь засумували явори,
Вже перший сніг притрушує їм скроні,
Хтось ніжно їм шепоче ізгори,
Тримай, тримай кохання у долоні!
Тримай, не випускай свою любов,
Можливо, це твоя любов остання,
А явори скриплять лиш віттям знов,
Виспівують мелодію кохання.
Пройде зима, прилинуть солов"ї,
Піснями чаруватимуть нас зрання,
Дивлюсь на явори й в душі моїй,
Щемить моє невипите кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932857
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 04.12.2021
Ось вже тремтить останній лист,
Що десь на дереві завис,
Злітають хвилі почуттів,
Мандрують в далечі світів
А ось на клумбі рай квіток,
Неначе купонька діток,
Чарують, ваблять восени,
Шлях прокладають до зими
Це хризантеми чарівні,
Останні промені земні,
Вони завершують етап,
Проводять нас до інших зваб
Сніжинки падають на квіт,
Так ніжно, змінюючи світ,
Кружляють з листом у танку,
Немовби феї у вінку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932826
дата надходження 04.12.2021
дата закладки 04.12.2021
Не забувай: село своє, чи місто,
в якім дитинство все твоє пройшло.
Можливо там було тобі і тісно,
та і комфортно, й гарно там було...
Не забувай: ту школу, де навчався,
й немало друзів в тебе там було...
І може там в любові ти зізнався,
й те почуття у світ тебе вело...
Не забувай: садок, подвір"я й хату,
Про батьківську турботу пам"ятай...
І дякуй мамі і своєму тату,
усе життя про це не забувай...
Не забувай: стежки ті і доріжки,
які вели тебе у майбуття...
Поїдь туди, або піди і пішки,
переконайсь, що все там допуття.
Не забувай:сусідів своїх й друзів,
і ігри ті, в які ви грали всі...
А ще долину, береги і річку,
де ви купались й тішились в красі.
Не забувай ті вечори цікаві,
і вогнище, яке палили ви,
пекли картоплю, й не були лукаві,
і які ви щасливі всі були...
Не забувай: ті вулиці і хати,
холодні зими і білі сніги,
цікаві весни й осені багаті,
що додавали сили і снаги...
Не забувай: ті зустрічі крилаті,
які проводили через роки...
Щирі розмови й висновки багаті,
вони чудовими були таки...
Не забувай:ті помисли пречисті,
які тебе завжди вперед вели.
Не забувай калину у намисті,
і те, в якій ви бідності жили...
Не забувай, тобою дане слово,
бібліотеку й клуб у вихідні,
свій випускний і рідну свою мову.
і як співали ви нові пісні...
Не забувай: ти дідуся, й бабусю
і згадуй ти про них усе частіш.
А ще дядьків і тіток, й всю родину,
не відкладай на потім, роби скоріш...
Не забувай: село всоє, чи місто,
в якім дитинство все твоє пройшло,
Не забувай, допоки ще не пізно,
щоб в пам"яті твоїй все ожило...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932797
дата надходження 03.12.2021
дата закладки 03.12.2021
ЛИСТОПАД
Ще вчора у жовтня миті голубі,
А нині листопад вітром віє в очі.
Розплітає довгі коси милій вербі
І бентежно у клена серце тріпоче...
Листопад, листопад, листопад...
Я не хочу іти до зими...
Поверни мене в осінній сад,
де троянди цвітуть із роси.
Листопад, листопад, листопад...
Засніжені хмари окутали день
За вікном проливають ,так рясно дощі...
Притих соловейко... Не щебече пісень
Курличуть журавлі... Несуть печаль душі...
Листопад, листопад, листопад...
Прошу зігрій, ще теплом мене!..
Я поверну тобі час назад,
де, ще ласкаве сонце ясне...
Кружляє опале листя золоте
Встеляє до моїх ніг килим багряний...
А завтра зима снігопадом замете,
вже морозяні ранки й вечір тьмяний..
М ЧАЙКІВЧАНКА
28 12 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932618
дата надходження 02.12.2021
дата закладки 02.12.2021
Подаруй мені, ти пані, снігову красу,
Я до себе у гостину щиро запрошу,
Пригощу духмяним чаєм, тістечком із клер,
Розповім про всі бажання чарівних ідей
Поспілкуємось з тобою про усе земне,
Нам розмова подарує диво чарівне
Та ми знаємо з тобою, що життя - це смак,
Поговоримо відверто не лише у снах
Та сміливо помандруєм у безмежний світ,
Помилуємось красою, як весняний квіт,
Це та казка, що створили ми на все життя,
Світ прекрасно неповторний де є почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932626
дата надходження 02.12.2021
дата закладки 02.12.2021
Подаруй мені, ти пані, снігову красу,
Я до себе у гостину щиро запрошу,
Пригощу духмяним чаєм, тістечком із клер,
Розповім про всі бажання чарівних ідей
Поспілкуємось з тобою про усе земне,
Нам розмова подарує диво чарівне
Та ми знаємо з тобою, що життя - це смак,
Поговоримо відверто не лише у снах
Та сміливо помандруєм у безмежний світ,
Помилуємось красою, як весняний квіт,
Це та казка, що створили ми на все життя,
Світ прекрасно неповторний де є почуття.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932626
дата надходження 02.12.2021
дата закладки 02.12.2021
А я піду в чарівний сад де пада листя,
Зберу яскравий зорепад, як світ намиста,
Додам любові і тепла та ніжну мрію,
Складу з чарівності життя, як я умію
І перев'ю в єдину мить життєві чари,
Хай моє серце звеселяє, мов стожари,
Чарівність милу збережу - я ж так хотіла,
Зітерти осені красу - я не посміла
За горизонтом новизна, на вітах іній,
Природа вабить неземна і згини ліній
І буде скоро малювать зима картину,
А я у серці залишу осінню днину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932530
дата надходження 01.12.2021
дата закладки 01.12.2021
А я піду в чарівний сад де пада листя,
Зберу яскравий зорепад, як світ намиста,
Додам любові і тепла та ніжну мрію,
Складу з чарівності життя, як я умію
І перев'ю в єдину мить життєві чари,
Хай моє серце звеселяє, мов стожари,
Чарівність милу збережу - я ж так хотіла,
Зітерти осені красу - я не посміла
За горизонтом новизна, на вітах іній,
Природа вабить неземна і згини ліній
І буде скоро малювать зима картину,
А я у серці залишу осінню днину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932530
дата надходження 01.12.2021
дата закладки 01.12.2021
Тікає листопад, уже дев'ятий,
Нам нагадавши про народний гнів,
Про осінь, оту пам'ятну й розп'яту,
Як голос правди вкотре задзвенів.
У ньому чулась та велика сила,
Котра будила Київ, Суми, Львів,
І владу неабияк це бісило,
Тому й Майдан втопила у крові.
Не просто був Майдан – на гідність проба –
Чи позбулася ланцюгів душа…
Стурбовані Америка й Європа,
Зате Росія вкотре мала шанс.
Вже й восьму осінь живемо в осаді,
На полі бою впали тисячі…
П'ємо пігулки чергової зради,
Та силу іще маємо в плечі.
22.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932517
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
Тікає листопад, уже дев'ятий,
Нам нагадавши про народний гнів,
Про осінь, оту пам'ятну й розп'яту,
Як голос правди вкотре задзвенів.
У ньому чулась та велика сила,
Котра будила Київ, Суми, Львів,
І владу неабияк це бісило,
Тому й Майдан втопила у крові.
Не просто був Майдан – на гідність проба –
Чи позбулася ланцюгів душа…
Стурбовані Америка й Європа,
Зате Росія вкотре мала шанс.
Вже й восьму осінь живемо в осаді,
На полі бою впали тисячі…
П'ємо пігулки чергової зради,
Та силу іще маємо в плечі.
22.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932517
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
[i]«зривайте рожу, коли є цвіт,
коли дівчи́ні 17 літ»…
(з вуличного шансону).[/i]
На осінь звично в небі переміна:
Ідуть дощі… кружля відлетний птах…
У храмі ревно преклонив коліна
Напів-мирянин і напів-монах.
– Молю Тебе, всемилостивий Боже,
Воздай мені за ісповідь гірку.
Я розповім тобі про… дику рожу,
Що виросла не в райськім квітнику.
В саду у мирі квітла дика рожа,
Любила бджіл і мріяла про шлюб…
Я пожадав чужого, Боже, ложа
І в квітнику содіяв перелюб.
Я розплітав цій рожі темні коси,
Я в місяця просив її руки.
Вона, напевно, й досі ще голосить
У спогадах про вильця й кісники.
Я їй спивав росу з п’янкого тіла,
Допоки місяць в хмару покотивсь…
А на світанку рожа обімліла –
Я тілом жінки, Боже, причастивсь!
Я смакував гріховне це причастя,
Ховав чоло під пу́рпурний покров.
Ох, це рослинне… пелюсткове щастя!
(…А в пуп’янку текла червона кров).
Я смакував, я шматував, впивався,
Аж поки мід не видався гірким.
Мій дух ослаб – і врешті я злякався…
(А, може, дух від роду був слабким)!
Що цей квітник – він дихає вороже,
Що тут між терня плодяться вужі…
Я не молю о тіло тої рожі,
Молю лишень о зцілення душі!
(А пуп’янок)?
… Про пуп’янки – байдуже…
Їх прихистить ‘горожа і квітник.
Моя блаженна втіхо, дика руже!..
(І на півслові непомітно зник).
Прости мені, всемилостивий Боже,
Я вбив її!.. Моя блакитна лож!
(А як же бути з білим квітом рожі –
Не пожадай!? Не вбий!? Не чужелож!?)
…Тремтять уста, палають скроні – любиш!? –
Скажи мерщій…
– О Боже, поможи…
За мить палкої ласки душу згубиш!
А, зрештою, нічого не кажи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932467
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
🎨🎨🎨
Осінь малювала фарбами в саду.
Айстрам та жоржинам — колір до ладу.
Небо заколисував зоряний скрипаль,
У вечірніх сутінках гасла пастораль.
Промінь відтворила між багряних віт,
Стежку застелила до моїх воріт.
Як ішла по вулиці вербам молодим
Фарбувала листячко кольором рудим.
Вгледіла калину, зблизька підійшла,
Щось поміркувала, пензлем повела.
І тепер від осені багряніє сік
З гіркуватим присмаком в ягодах щорік.
Скинув камизельку величавий дуб,
Виграє на сонці золотавий чуб.
Скільки літ — то байдуже… Що йому мороз!
Хоч малюй, художнице, вітер серед гроз.
Кольором брунатним підвела красу,
Яблукам і грушам додала росу.
А коли втомилась, то спочити сіла,
В неї залишилась тільки фарба біла.
Що робити з нею думала-гадала
Та й перед світанком грудневі віддала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932473
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
Остання мелодія Осені…
То вітром звучить, то дощем,
Сніжинки не ждані, не прошені,
Танцюють свій вальс над кущем…
Ще листя кружляючи парами,
Завершує шлях свій в ставку,
А місяць виспівує з хмарами,
Шукаючи нот в квітнику…
Природа злилася в мелодію,
Що лине до самих Небес
У душах залишивши копію,
Неначе для захисту хрест…
Остання мелодія Осені…
Співанку веде голосну
Де трави зім’ято-столочені,
Чекатимуть нову Весну!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
26.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932478
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
Остання мелодія Осені…
То вітром звучить, то дощем,
Сніжинки не ждані, не прошені,
Танцюють свій вальс над кущем…
Ще листя кружляючи парами,
Завершує шлях свій в ставку,
А місяць виспівує з хмарами,
Шукаючи нот в квітнику…
Природа злилася в мелодію,
Що лине до самих Небес
У душах залишивши копію,
Неначе для захисту хрест…
Остання мелодія Осені…
Співанку веде голосну
Де трави зім’ято-столочені,
Чекатимуть нову Весну!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
26.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932478
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
Останній штрих осіннього пейзажу
Розмило надокучливим дощем…
В провулочку вечірньому прощалась
Із осінню стара віолончель…
Акорд мінорний ще бринів в повітрі…
Романсу ноти, вирвані, брудні,
Віднесені ошаленілим вітром,
Тремтіли, зачепившись на сосні…
Я забрела в осінню турбулентність…
Причастя смутку терпне на губах…
Зберу краплини пізнього натхнення
З осінніх, ледь жевріючих, бажань…
Нічний ліхтар поскрипував, гойдався…
Злітались до малят зимові сни…
Останній день осінній готувався
Зустріти першу фрейліну Зими…
30.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932483
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
І що ще скажеш про величну осінь,
Про шарм її, єство та епатаж?
Осіння акварель уяву гостить,
Щороку різна, а за суттю — та ж..
Ці кольори — гарячі та холодні,
М’які, контрастні, радісні, сумні —
Завжди доречні, актуальні, модні,
Близькі усім, а не лише мені.
В осінні дні, оманливо-зрадливі,
Непередбачливі, неначе вир,—
Радію сонцю та протяжній зливі.
Секрет відкрию: осінь — мій кумир!
© Володимир Присяжнюк
10.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932503
дата надходження 30.11.2021
дата закладки 30.11.2021
Зашумить садок раненько,
А ти вийдеш, люба ненько,
Вже відеречко з тобою
Скоро буде вмить з водою
Побіжиш по милій стежці,
Як привабливій мережці,
Там тебе чекають квіти,
Як маленькі твої діти
Пригортаєш, розмовляєш,
Ніжно пісню їм співаєш,
Пестиш локони рукою,
Поєднавши їх з красою
Поливаєш світ-листочки
Та чарівні пелюсточки,
Ой, як ніжно розквітають,
Світлом, радістю вітають
Все милуєшся ти ними,
З їх красою вся щаслива,
Ніби в очі заглядаєш,
Погляд ніжний там шукаєш
Змалювалася картина,
Чуєш дихання дитини,
Все б віддала за обійми,
Щоби поряд бути з дітьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932215
дата надходження 28.11.2021
дата закладки 28.11.2021
Зашумить садок раненько,
А ти вийдеш, люба ненько,
Вже відеречко з тобою
Скоро буде вмить з водою
Побіжиш по милій стежці,
Як привабливій мережці,
Там тебе чекають квіти,
Як маленькі твої діти
Пригортаєш, розмовляєш,
Ніжно пісню їм співаєш,
Пестиш локони рукою,
Поєднавши їх з красою
Поливаєш світ-листочки
Та чарівні пелюсточки,
Ой, як ніжно розквітають,
Світлом, радістю вітають
Все милуєшся ти ними,
З їх красою вся щаслива,
Ніби в очі заглядаєш,
Погляд ніжний там шукаєш
Змалювалася картина,
Чуєш дихання дитини,
Все б віддала за обійми,
Щоби поряд бути з дітьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932215
дата надходження 28.11.2021
дата закладки 28.11.2021
Що люди, чи живем у іншому світі?
Гниєм, прієм, як рудий цвіт у суцвітті
Чому в городах працюєм, як годиться,
Але не в змозі, як пани збагатиться?
На жаль давненько царює алігархат,
Що полишав народ без землі й без хат,
Собі ж хороми, машини і за кордон,
Поїздки часті, не хтять позбутись корон,
Які в радянські часи собі придбали,
Коли заводи, за безцінь підібгали,
Тепер шикують і ціни підіймають,
А що то совіть? Чи вони її мають?
Рясниться сонях на моїй рідній землі,
Ковтаю сльози надто боляче мені,
Коли ціна на олію серце крає,
Хтось такий біль із царів відчуває?
Чи буря, в них золочені дахи зне́сла,
І лишила, обдертих, чи збулись крісла?
Моя стражденна, рідненька Україно,
Народ мовчить, уже давно впав на коліна,
Бо силоньки й піднятися не має,
Живе у злиднях, день і ніч страждає.
А хтось тікає в Америку у Польшу,
Підносить судна і замітає площу,
Рідко кому, там робота до вподоби,
Хтось може скаже, усе це, від жадоби,
Але ж дітей, треба до школи зібрати,
Вже сорок років, а ще й не має хати.
Кажуть біда, одна не ходить по країні,
Тужні, не милі, ті пісні солов`їні,
Від можновладців, жаль, лунають поспішно,
Почуй Всевишній, гірко, людям не смішно.
Дорожча хліб, а що вже й вивезли зерно?
Війна скінчилась ? Про неї уже й мовчимо,
На сході й досі, стріляють, убивають,
Про мир й не чути, сумно, сім`ї страждають.
З села по пенсію, стара диба пішки,
Через лісок, навпрушки, подібна кішки,
Щоб хтось часом, не відібрав грошенята
Услід дивились, сполохані звірята.
Як думки… тікають, ховаються в кущах,
Із бажанням, там утаїти свій острах.
П`ять кілометрів до пошти, дожилися!
А що пани, де ваш глузд,чи напилися,
Хтось Бренді, чи інших спиртних напоїв,
Що нині, від влади ваш панич накоїв?!
Закрили пошти, медпункти, на жаль й школи,
Що раді всі? Зате відкрили офшори,
І тепер кажуть, це давненько в законі.
Два роки поспіль, всюди вірус вирує,
Нема кордонів, чи хтось народ почує,
Що тут та десь бракує кисню, спасіння,
А що пани, може до вас прийде прозріння?
Що не в грошах щастя, чи не вчила мати,
Щоб бути добрим, треба совість мати!
Не забереш, усе з собою на той світ,
Ти на тім світі, такий же прогнивший цвіт,
Гріхів набравшись, вповні, по самі вінця,
Тобі не бачить раю, пітьма в зіницях.
Знов новини - сполохались за тисячу,
Може хтось й протягне руку від відчаю,
Все тіло, мабуть здригнулось, від сліз, болю,
Картаючи, на злісне життя і волю,
І вкотре проклинаючи свою долю,
Протопче стежку по рідненькому полю,
Кілька зернин візьме, пригорне, як дитя,
До неба погляд, а чи буде майбуття?
У рідної країни України,
Чи степи чорні і кинуті руїни,
У спадок лишаться? Ой, боюсь напевно ні,
Бо давно круки, бродять по моїй землі,
В надії все, загарбать під свої крила.
О, моя славна, рідненька Україно,
Народ мовчить, уже давно впав на коліна,
Борімось люди! Адже терпіть не гоже,
І навіть кожен з нас, знаю, словом зможе,
Донести правду про це злиденне життя,
У панів совість, щоб проснулась. Й майбуття,
Країни віджило й розквітло в суцвітті,
Й була, з найкращих країн на всьому світі!
О, Боже! Від болей й зневіри, в жилах кипить кров,
Прошу! Поверни нам Віру, Надію і Любов!
17.11.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931948
дата надходження 25.11.2021
дата закладки 25.11.2021
Дивиться осінь у люстерко зранку,
Тихо, відшторивши милу фіранку,
Ось, подивіться, хіба ж не красуня?
Чуються звуки позаду відлуння
Вже олівцеи підправила брови,
Тінь дивно впала земної діброви,
Вмить підчеркнула смарагдові очі,
Щоб відчували казковість у ночі
Ніжні вуста, ніби колір калини,
Шарму додали осінній дівчині,
Сукню із листя зіткала майстриня,
В поясі айстра привабливо синя
Довге волосся, як колір пшениці,
Сміло схиляє до зелен травиці,
Справжню красу відібрать неможливо,
Як же до тонкощів пані красива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931941
дата надходження 25.11.2021
дата закладки 25.11.2021
Дивиться осінь у люстерко зранку,
Тихо, відшторивши милу фіранку,
Ось, подивіться, хіба ж не красуня?
Чуються звуки позаду відлуння
Вже олівцеи підправила брови,
Тінь дивно впала земної діброви,
Вмить підчеркнула смарагдові очі,
Щоб відчували казковість у ночі
Ніжні вуста, ніби колір калини,
Шарму додали осінній дівчині,
Сукню із листя зіткала майстриня,
В поясі айстра привабливо синя
Довге волосся, як колір пшениці,
Сміло схиляє до зелен травиці,
Справжню красу відібрать неможливо,
Як же до тонкощів пані красива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931941
дата надходження 25.11.2021
дата закладки 25.11.2021
Виплескується з пам'яті кіно
Про повоєнні чорно-білі роки.
Дивлюсь на них, неначе крізь вікно,
Де по землі роблю я перші кроки.
Дівчам плетусь поволі в споришах,
Немов мураха немічна, двонога.
Вгорі хмаринки знов кудись спішать…
Невже нема їм діла до земного?
«Чому?» – про це питаю у думках,
І погляд їм услід поплив мрійливо.
Дорослі ми були не по роках,
Хоч по-дитячому прямі і пустотливі.
«Бабусю, а хмаринки де живуть?
А як вони потрапили на небо?
Чому без весел і без рук пливуть?
Ну, хто про це розкаже, окрім тебе?»
Та ж посміхнеться ледь краєчком губ,
Умостить мене поряд, як годиться,
Й почне про хмари, про молочний зуб,
Що мишка вкрала.
Це і досі сниться.
17.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931912
дата надходження 24.11.2021
дата закладки 25.11.2021
Прикарпаття в буйноцвіті, високі трави, мов у намисті… Роса холодна, обпікала ноги , вона босоніж, немає іншої дороги. І навіть до хатини, рідної стежки, густий спориш, порозстеляв мережки. Кущі шипшини одягнуті в зелені ягоди – корали. Гілки з шипами, на ногах лишали рани. Чи й відчувала, а чи й ні, від хвилювання, душа ніби в вогні. Спішить до сина, не бачились два роки. Певно піднявся тиск, пашіли щоки. Ой, що ж життя, ти робиш з нами. Із чоловіком стали чужаками. Обіцяла приїде пізніше та зібралась швидко, вийшло раніше….
Ще раз погляне, ялини і пишні смереки, широко вряд, а там подалі уже виднівся й сад. Дерева густо, ніби прикрашають гори. То зблизька, а то, аж здалеку, чути звук сурми. За мить, трембіта вигравала весело. Уже просиналося, рідне, напівпусте село….
Неподалік, попереду, свекрухина хатина, як не зайти, тож вже давно родина. Адже про неї теж не забувала, кожного місяця гроші посилала. Вона ж стара, немічна, вже років п’ять, лежача. Хоч й часто чула вслід слова,
-Ой, сину - сину, а твоя Софія ледача. І що то в школі за заробітки, чи не навчаться самі дітки? Пісень співати та шити й вишивати, в кожній хатині, цього навчить мати. Нехай би їхала на заробітки. А ти б пішов до Наталкиної тітки. Вона ще має силу, за мною пригляне.
У відповідь, ледь стримуючи сльози, з під лоба гляне. Все промовчить, а під серцем, щем до болю. І вже не вперше, дорікає долю.
Але ж кохала і він клявся в коханні. Їм соловей співав, спадали роси ранні. Роман все руки потирав, тож молоденька й на це кохання, дала згоду ненька. Щоби молодшу брав, проторочила всі вуха. І зразу нею, втішалася свекруха. Ніби все добре й народився синок Богдан, на жаль вже згодом, ніби в оселі був шаман. На пустім місті сварки і все частіше, кудись чоловік зникав. Малим Богданчик, її часто за рукав смикав,
- Мамо, а тато в тітки Наталки, рубає дрова, а я туди боюся йти, там висока кропива. Вона ж пекуча, а йти куди не знаю, де можна обійти. Та й тато кілька раз мене тягав за вуха, кричав, щоб за ним не йшов та щоб його, я завжди слухав.
І по щоках, стече не одна сльозина, поцілує, приголубить сина,
-Поглянь синочку, які в нас чисті небеса! А ні хмаринки, тож не журимося й ми. Я любий, напевно скоро поїду в найми. Подамсь до Польщі, будеш з татом й бабусею пару років.
А він до її щічок притуляв руки,
-Хай тато їде, ти ж маєш тут роботу, вчителюєш. Принаймні гроші ж заробляєш. А він вдома і вдома, чому його, бабуся не пускає?
Обійме сина, знов душенька страждає. Ледь стримуючи сльози доводить сину,
-Ой любцю, зима попереду, нам дров треба, тож в його силі є потреба. Дрова закінчилися, піде в ліс, привезе машини дві –три, тоді вже й про це можна позбутися жури. Бачиш й бабусі кожного для все гірше й гірше, чи й дочекаємося, коли стане ліпше. Боюся зовсім перестане ходити, не знаю синку, як ми далі будем жити.
Біля вікна не раз задумалась… І нащо ця Наталка десь взялась. Жила в Росії, певно років десять, може й більше, батьки не раз казали,
-Добре живе, каже,що їй там ліпше.
Але приїхала, ні грошей, ні дитини. Хвалилась людям,
- Може б там і була, якби не було війни.
Це однокласниця його, можливо в них було кохання? Але відразу відганяла думку, на краще мала сподівання. Можливо допомагає так, по- сусідськи.Тож завжди дружньо жили їхні батьки.
І рік за роком так минав, синок, вже ранець у руках тримав. Навчався добре, із сумом, матусю обіймав, за походеньки батька давно знав. Вона ж ховала лице в долоні, висушувала сльози ті, солоні. Думок багато та одного разу так допекло! Свекруха, майже лежача, щось гучно буркотіла й лаючи її,
-Софіє!Ти ба чого захтіла! Покинь ці надії! Хай він вдома господарює, а ти їдь. Кажу , його я не пущу, про це і думати забуть! Богдан уже підріс, бач, справжній Муромець росте. Не буде ж ходити, як циганське дитя обдерте. За мене не журися, хоч вам і набридли мої охи та я, іще поживу трохи.
Вона вже зібралася в дорогу, валізу підвезла до порогу. Тремтіло серце, як покинути хатину, то іще нічого, але ж дитину! Та, який вихід, іншого ж не має. Цікаво, адже й чоловік, чомусь не відмовляє?
По кутках гляне, ніби скрізь залягла журба.Чому ж настало таке важке життя? А, що кохання, - то напевно все міраж, думки джмелині - підкрадався мандраж.
-О, мамо, я вже тут, я встиг! Як добре, ще не поїхала ти!
До хати забіг Богдан, кинувся обіймати.
-Ой, синку- синку, що ж я за мати?!Бачиш, автобус за годину, я вже зібралась, поїду сину. Ти ж зрозумій , це тільки заради тебе. Щоб ти найкращий був у мене. Щоби навчався, як годиться! Можливо й татко твій зласкавиться. Чомусь на мене дивиться, як на тінь..
-О! Мамо, але ж тітка Наталка і він…
Не дала договорити, долонею уста прикрила,
- Помовч синочку, я це знаю, уже з тобою говорила.
У Польщі, їй і справді повезло, мабуть що усім бідам назло. Вона потрапила до поважної пані, що мала статки непогані. Побачивши диплом учительки, гувернанткою її взяла і невагаючись, аванс дала. Навіть подарувала кілька суконь із своїх старих, дубових скринь. Пані - художниця, тож часті гості. Кинула оком,
-Це щоби мала гарний вид, мені й тобі не мили кості.
Згущались хмари, вбиралась осінь у барвисті кольори. А згодом, за вікном морозні вечори. Минали довгі, зимові дні… У смутку. А почує голос сина, мріє про відпустку. Панянка, влітку мала летіти в Ізраіль на відпочинок. Вона ж, календарні дні лічить, в своїй кімнаті проронить кілька сльозинок. А син телефоном, вкотре підтримає словами,
-Мамо, ти не турбуйся, все добре і з бабусею, і з нами.
Так час спливав…. Роки минали, бувала вдома кожного літа, в цей час панянка мандрувала по світу. Лиш охоронець залишався в будинку. Вона ж втішалася таким довгим відпочинком. Хоч по приїзду, доводилося добре попрацювати. Тож треба побілити дві хати. Та й на зиму якісь закрутки зробити й дитину вечорами приголубити. А Роман, знаючи про її приїзд, ховавсь від зустрічі, певно боявся сварки, подивитись у вічі. Йшов на вирубку лісу,чи комусь ремонт зробити. Тож треба теж якусь копійку заробити. Але було, інколи і зустрічались, по приїзду, на стіл клала гроші, він всміхнеться й відзразу сховає очі. Але похвалить,
-А ти молодець! Бачу задоволена, гарні гроші заробити вдається.
І більш ні слова, як і що? Себе втішала, добре, хоч не думає казнащо. Напевно ж про все вивідав у сина. А він щирий, розкаже, тож дитина. А , що ж кохання?! Десь заблукало, як відлуння і не повернеться, вже немає й сподівання.
Софія поспішала, давно цей день чекала. Ласкавий промінь ніжно торкнувся її обличчя. Від думки, на мить здригнулась, ну от, лиш два місяці й будем прощатися. Від хвилювання, на скронях помітно здулися вени. Різко зупинилась, але ж все добре, син вдало склав екзамени. Вона досягла своєї мети, в училищі навчатиметься. В душі з розсіяними думками, назад оглянеться. Роки прожиті в подружжі згадає, адже давно втрачене кохання, серце страждає. Тоді, вже буде краще розірвати всі стосунки. А сину, з Польщі надсилатиме гроші й подарунки. Заради нього служитиме панянці, хоч давно зникли з обличчя рум`янці. І ніби пізня осінь вплітає в коси сиві павутини, але вона, на все згодна - заради дитини.
Аж ось і стежка… Нема на клумбі квітів, відцвівший кущ бузочку від вітру шелестів. То ніби зустрічав її привітно. За мить хитнулась, поглянувши в вікно. Наталю вздріла, в своєму фартухові. До обличчя відчула прилив крові. На мить завмерла та все ж вирішила зайти. Але ж не втече кругом хати. То ніби в серце ніж та треба гордість мати. Адже, хоч й колишнього коханого та все ж роками була мати.
Стискало в горлі, важко говорити, все ж наважилась двері відчинити.
Відразу, в ніс вдарив запах м`яти й чебрецю, уздріла розчервонілу молодицю. Та махнула рушником й косо позирнула до свекрухи,
-Піду в себе знайду липучку, знов налетіли мухи.
Й ледь не спіткнувшись, вискочила з хати. Думка- стріла - Хай краще так, навіщо щось брехати.
З пустою тарілкою в руках, стара сиділа в ліжку, побачивши невістку, в очах з`явився страх і похапцем потягнула на себе рядюжку. Злісно звернулася до неї,
-Ану, забери тарілку! Три дні поспіль, варениками годують.Подай води, зап`ю пігулку. Але ж пенсію мою одержують. Кажуть ледве на ліки вистачає. А їм то що, напевно може брешуть, тож Роман гроші заробляє! Це добре, що приїхала, гроші чи долари поклади в шухляду, я ж притомилася, замучили, нехай приляжу. Та допоможи, накрий простирадлом ноги. Ти знаєш, не можу позбутися тривоги. Богданчик теж, пішов з ним у ліс працювати. Грошей катма, чому мало заробляєш, що ти за мати?!
В очах вогонь та знову мовчала, образи ті, вдала непомічала. А серце гупало, шаленіло. Одне бажаня втекти - душеньку гріло. Ні… ні - помисли, погляд у вікно до неба. Дай Боже сили нині змиритись треба. Ніби не чула тих образ, колючих й не бачила тих поглядів, зміючих. Думка оса - Ба, що захтіла, знову долари на ліки! О, їй би сліз пролить ріки. Та лиш одна сльозина затремтіла на віях, думки холодні, ніби в сніговіях. Адже ці гроші заробляла для сина, ні, не віддам, хоча ми і родина. І тихо, наче й в хаті не була, в душі раділа, нарешті змогла! Все ж кілька раз, як йшла додому озирнулась, із болем в душі, криво посміхнулась. Чому раніше рішучості не мала? Навіщо молодість згубила, все прощала?
Вже за вікном стемніло… вона чекала сина й чоловіка. Дивилась до ікон, молилась, що вдома, сину буде втіха. Образи з смутком, у вечірній млі втопила, наскороруч пельменів наліпила.
Стрілки годинника бігали на циферблаті, важке чекання, на устах, раз у- раз відчувала сльози, солонуваті. Нарешті, різко відчинились двері, геть відступили, думки химерні.
Теплі обійми матері й сина, сповзла на плечі шовкова хустина. Син - легінь, ніжно в очі заглядав,
-Матусю, люба, я так тебе чекав!
- Як ти підріс, любий мій синочку!Дай же погляну, постій хвилиночку! Дай надивлюся моє янголятко!
Й погляд на двері,
-А де ж наш татко?
Це запитання, йому одне із неприємних. Якщо не мають почуттів взаємник, то що шукати винних?
-Та зараз розповім, він у бабусі.
Тільки тепер, помітив сивину в її волоссі,
-Мамо пробач, я нічого не зміг зробити, він там з Наталкою, сказав не прийде, там залишиться жити.
Вставало сонце і сідало… Серденько спокою бажало… І задивлялась нічкою в зірниці, здавалося, позбулася в`язниці. У піднебесся здіймались світлі мрії. Минуло кілька клопотливих днів.
Літній день, хоч і сонячний , привітний, все ж навівав смуток. Всі образи, Софія намагалася зібрати в жмуток. І по дорозі до автобуса, ніби на вітер викинути, в небуття, щоб той розвіяв, а вона думала лише про майбуття.
Посеред хати дві валізи на колесах. Сидячи, руки схрестила на грудях, бриніли сльзи на очах,
-Синку, пробач мене і не суди строго, подякуймо цьому порогу. Попереду на нас чекає дорога. Квартиру винаймемо в місті, згодом будеш навчатися, а я, в Польщу подамся в серпні. Звичайно ти не будеш жити в розкоші, доки навчатимешся, висилатиму гроші.
Вже не маленький, за неї син у душі страждав, почервонів та все ж несміло запитав,
-Мамо, а якже твоє особисте життя?
Ледь вгамувала часте серцебиття. І ніжний материнський поцілунок у чоло.
-О синку, любий, моє кохання давно відцвіло. Все що було, вже давно полином проросло. Лиш гіркоту я відчуваю на устах, гляну на тебе, солод, бо попереду шлях. Твій шлях синочку, в світле майбуття, заради тебе, твого щастя! Я народила тебе на цей світ, тільки шкода, терпіла скільки літ! Отих принижень, зрад і неповаги, одна у ліжку, безсонні ночі, часті тривоги. Тільки заради тебе терпіла сину, топтала свою гордість, грішми підтримувала батькову родину. А може ти не пам`ятаєш, окрім бабці й сестрі перепадало.
-Та ні матусю! Просто знаєш… Мене це довго дивувало. Чому задовго все терпіла, пробач, вже бачу посивіла… А що ж далі, після навчання?
-Та я ж маю сподівання. Поїдемо в Польщу, ні це не жарт,тобі зробимо закордонний паспорт. Думаю там і ти знайдеш роботу. Я вже маю дозвіл на постійне проживання. Звичайно, якщо ти будеш мати таке бажання. Ну, а захочеш з батьком спілкуватись, я буду тільки на краще сподіватись. Твоє життя - тож сам вирішувати будеш. Все ж сподіваюсь і про мене не забудеш.
Широка траса, автомобілі в два ряди… Себе втішала, що їде не назавжди. Та нині, заради сина зароблятиме гроші , щоби його умови життя - були ліпші. Та ніби здалеку, підпливала думка за Україну. Шкода, що змушена покинуть свій край, родину. Поки що краще там, хоч й важко та треба виживати. Заради тебе синку, бо я ж твоя мати!
20.10. 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929490
дата надходження 31.10.2021
дата закладки 24.11.2021
Пишу листа, а серце завмирає,
Думки переплелись з усім життям,
А доля сторінки усе листає
Щемливо, поєднавши з почуттям
На хвильку зупинюся, такі милі,
Оті місця в яких не раз були,
Де роки пробігали так щасливі,
Що залишили трепетні сліди
І серце защемить де ті стежини
Та згадка сміло звуком пробіжить,
Так дорогі ріднесенькі хвилини -
Хотілося би їх іще прожить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931855
дата надходження 24.11.2021
дата закладки 24.11.2021
Пишу листа, а серце завмирає,
Думки переплелись з усім життям,
А доля сторінки усе листає
Щемливо, поєднавши з почуттям
На хвильку зупинюся, такі милі,
Оті місця в яких не раз були,
Де роки пробігали так щасливі,
Що залишили трепетні сліди
І серце защемить де ті стежини
Та згадка сміло звуком пробіжить,
Так дорогі ріднесенькі хвилини -
Хотілося би їх іще прожить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931855
дата надходження 24.11.2021
дата закладки 24.11.2021
Листопад, листопад, листопад,
Я тебе не чекала, повір..
Ти так стрімко ввірвався в мій двір
І зали́шив без ли́стя мій сад.
В нім я цвіту дерев не знайду
І у літо не куплю квиток,
Бо останній із вишні листок
Ти безжалісно кинув в траву..
І заплакало небо дощем
Як летіли удаль журавлі,
Як пронеслася аж до землі
Та журба із пташиним плачем.
Листопад, листопад, листопад,
Не вселяй в моє серце жалю́,
Повернися, тебе я молю́,
Повернися скоріше назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931861
дата надходження 24.11.2021
дата закладки 24.11.2021
...А осінь так благала зиму зачекати,
Ні покривати барв її холодним сріблом.
Не одягати землю у весільні шати,
Бо ще вона не докохала, не доквітла.
Недоцілована в саду стоїть калина,
І недопещені дуби її торканням,
І райські яблучка, і грона горобини,
І хризантем пелюстя в трепетнім чеканні.
Ще кілька днів у праві володіти світом,
І дарувати людям різнобарвні днини,
Бо вже грудневий із-за пліч голосить вітер,
Падуть додолу тихо ягоди шипшини,
Покірно клоняться і скрапують у трави,
Прийнявши долю, мов коханці в день розлуки.
В пустій надії, що повернуться заграви,
Дерева в-вись, немов до Бога, тягнуть “руки”.
Просила осінь. Та благання всі даремні.
Зима на зміну йде. Через віки щороку.
Як не проси спинити плин життя буремне,
Лягають з осеней у зими наші кроки.
©Н.Хаммоуда.
23.11.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931824
дата надходження 23.11.2021
дата закладки 23.11.2021
Людмилі Володимирівні Житніковій, матері єдиного сина Ігора Нешка, який загинув у Російсько-Українській війні 8.11.2015.
Її Всевишній матір'ю назвав,
Подарувавши сина-музиканта,
Який на сході гідно… воював…
Як же без нього їй тепер звикати!?
«Сєдой»
Минає осінь… І ця теж… без тебе…
Синочку мій, промінчик у вікні,
Сьогодні знов холодне плаче небо,
Згадало, мабуть, профіль твій в вікні.
Міцний, мов дуб, високий і плечистий,
Дитяча посмішка принишкла на вустах.
В очах – вогонь упертого хлопчиська –
Від батька в спадок ти її дістав.
«Сєдой» – тебе назвали побратими,
Хоча не мав ти навіть сорока.
Війна багато сивих наплодила,
Тож виглядали ви не по роках.
Ще не оговталась земля після Майдану,
І тіні ангелів металися вгорі,
А вже війною Крим, Донбас гойдало –
Росії кігті там і пазурі.
Ти розумів, що коїться на сході
Й стояти осторонь від тих подій не зміг,
Бо вірним сином був свого народу,
Залишив наш навік тоді поріг.
Вітри іще шурхочуть падолистом,
А осінь виглядає перший сніг,
Тебе ж у снах я бачу то в колисці,
То на кордоні… Саксофон, пісні –
Усе злилося в безперервнім русі:
Війна і спогади, і неспокійні сни.
Я ж хоч у них до тебе пригорнуся…
А мо’, то ти послав нам дощ рясний?!
10.11.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931806
дата надходження 23.11.2021
дата закладки 23.11.2021
У нас покликання: робити з буднів свято
І зовсім не важливо, в який час,
Бо ми натхненно, впевнено й завзято
Свою всю душу віддаєм для вас.
Навчились працювати дистанційно
Чимало разом втілили ідей
Бо на сьогодні це все дуже цінно:
Освоїти футаж і хромакей.
На камеру учились працювати
Без глядачів і без аплодисментів
Тепер багато є що пригадати
З курйозних посміятися моментів.
В ФБ - спільнотах ми презентувались,
Поширювали нас сотні разів
Ми працювали, мріяли, старались
І маєм безліч грамот і призів!
2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930684
дата надходження 12.11.2021
дата закладки 14.11.2021
Осінні дні такі барвисті,
У них особливі кольори.
Сховали мрії в падолисті,
Оці неповторні вечори.
Серед золотистої пори,
Іде осінь із листопадом.
П'ють юне вино із амфори,
Смакують білим шоколадом.
А на порозі прохолода,
Полонить гори сірий туман.
І розгуляється негода,
Напише особливий роман.
А пухкий сніжок закружляє,
Заховає натомлені дні.
Вже зима крила розправляє,
І прилетить на білім коні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930733
дата надходження 13.11.2021
дата закладки 13.11.2021
Голубкою згадалась ти мені,
Як тихо спочивала у садочку,
А на рідненькій, дорогій землі
Квітки сіяли ніжно у рядочку
Те миле сяйво - чорнобривців світ,
Я знаю, їх любила до нестями
І неповторний образ й милий квіт
Він так чарівно поєднавсь з піснями
Схилялась тихо, ніжно до краси
Та шепотіла дивно та грайливо,
Всміхнувшись, ненько, гладила листки
І знову відчувала, що щаслива
Голубкою згадалась ти мені,
Як тихо спочивала у садочку,
А на рідненькій, люблячій землі
Світ чорнобривців вабив у рядочку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930735
дата надходження 13.11.2021
дата закладки 13.11.2021
Голубкою згадалась ти мені,
Як тихо спочивала у садочку,
А на рідненькій, дорогій землі
Квітки сіяли ніжно у рядочку
Те миле сяйво - чорнобривців світ,
Я знаю, їх любила до нестями
І неповторний образ й милий квіт
Він так чарівно поєднавсь з піснями
Схилялась тихо, ніжно до краси
Та шепотіла дивно та грайливо,
Всміхнувшись, ненько, гладила листки
І знову відчувала, що щаслива
Голубкою згадалась ти мені,
Як тихо спочивала у садочку,
А на рідненькій, люблячій землі
Світ чорнобривців вабив у рядочку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930735
дата надходження 13.11.2021
дата закладки 13.11.2021
Вона – звичайна жінка – не свята,
Хоча любові у душі – по вінця…
У сивині і скроні, і літа,
Й обличчя характерне для провінцій.
На ньому – зморшки – доленьки сліди –
Немало пережити довелося:
Щоранку промінь сонечка будив
І фарбував без дозволу волосся.
Вона була із долею на «ти»,
Хоч не завжди та хтіла їй служити.
Краса її не встигла відцвісти,
А вже й синочка мала одружити.
Й помчало їхнє вихором життя,
Де чергувались успіхи із горем…
Синок ставав поволеньки… сміттям,
Щодень штормило їх сімейне море.
Вона ж боролась із останніх сил,
Аби синочка втримать-врятувати,
Аж поки зрозумів нарешті син,
Як дорого за все сплатила мати.
Вона ж – звичайна жінка – не свята,
Але ж душа наповнена любов'ю,
Хоч не прості за спиною літа,
Святкує власну перемогу з Богом!
31.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930518
дата надходження 10.11.2021
дата закладки 11.11.2021
О моя мово, калинова, співоча
Ти, як веснянка, краса дівоча
В сорочці вишитій і в віночку
Передаєшся… доні й синочку
Тебе завжди, я в душі плекаю
Ніби любов неньки відчуваю.
Передавалась з її молоком
Дзвеніла ніжно й тихо струмком
У колисковій, як клала спати
Пісень вкраїнських вчила співати
І берегти, як зіницю ока.
О, моя мово - світанок й зорі
Світлії мрії в небеснім морі
Тебе ганьбили, а ти сіяла
Сотнями літ, в борьбі, все ж буяла
Як диво квітка, в безмежнім полі
У сподіванні кращої долі.
Була в в`язницях, знала знущання
Знов заясніла, як зірка рання
Тобі ж світити, зігрівати серця
Щоби в родині було щастя.
Закріплена клятвою народу
Сприймаю, як свяченую воду
Що придає, сили на все життя
Несу з любов`ю в мирне майбуття
Передам радо, дітям й онукам
Щоб прославляли її у всі віка!
***
Шановні друзі!
Щиро вітаю з Днем української писемнності і мови.
Бережімо й прославляймо нашу рідну мову!
Успіхів Вам в творчості і нових досягнень!
09.11.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930343
дата надходження 09.11.2021
дата закладки 09.11.2021
Я тебе чекаю, як зоря,
Місяця галантного із неба,
Мов дощу так висохша земля
І думки і близькі, і далекі
Я тебе чекаю, як трава,
Щоб тихенько ніжно пригорнутись,
Мов ранкова трепетна роса,
Утонути в ній та вмить забутись
Як чарівна квітка у саду
Та чекає милий промінь сонця,
Мов чудове літо у вінку,
Ніжно, заглядаючи в віконце
Я чекаю так, як ще ніхто,
Не чекав тебе у цілім світі,
Ніби квітка з'єднана з листком,
Що мрійливо бавиться у квіті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930337
дата надходження 09.11.2021
дата закладки 09.11.2021
Я тебе чекаю, як зоря,
Місяця галантного із неба,
Мов дощу так висохша земля
І думки і близькі, і далекі
Я тебе чекаю, як трава,
Щоб тихенько ніжно пригорнутись,
Мов ранкова трепетна роса,
Утонути в ній та вмить забутись
Як чарівна квітка у саду
Та чекає милий промінь сонця,
Мов чудове літо у вінку,
Ніжно, заглядаючи в віконце
Я чекаю так, як ще ніхто,
Не чекав тебе у цілім світі,
Ніби квітка з'єднана з листком,
Що мрійливо бавиться у квіті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930337
дата надходження 09.11.2021
дата закладки 09.11.2021
У тобі - океану глибина,
Безмежжя неосяжне і широке.
І притаманна , звісно, сивина,
Бо вже достатньо і століть, і років.
На диво, в тобі, рідна стільки слів.
І кожне - діамантове проміння.
У тобі, мово, материнський спів,
І розуму, і почуттів сплетіння.
Народу нашого - душа одна,
Гарант на вічність, золоте натхнення.
У тобі милозвучності весна.
Прозора, українська - тво́є ймення.
Шевченка рідна мова й роду код.
В твоїй скарбниці - гордість України.
Зазнала мордувань і перешкод,
Але жива наві́ки, й вільна нині.
( Вітаю усіх одноклубників 9 листопада з Днем української писемності та мови. Бережімо нашу рідну!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930298
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 08.11.2021
Рвучкий холодний вітер
Пронизує наскрізь,
Не знаєм де подітись
Від нього я і ти.
І сонечко сховалось
Десь за дуби старі,
А хмар кудлаті клапті
Розкидані вгорі,
На полонині наче
Овець отой табун,
Небо дощем заплаче
Та навіває сум.
Ой, осене-красуне!
Ти обніми крилом,
Нехай не буде суму,
А радість і тепло.
Хай золотом-багрянцем
Ще тішиться душа
Та серденько співає.
В осінь не поспіша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927480
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 08.11.2021
Когда луна выглядывает робко,
Надеясь, что повергнет в сон землян,
Многоэтажек серые коробки
Вдруг вспыхивают сотнями гирлянд.
Поток машин, что едут вереницей...
Глядит Селена, словно на невеж:
«Ну почему им, резвым, всё не спится?
Куда бежит немеркнущий кортеж?»
А ей бы возлежать на небоскрёбе…
(Богине он – удобнейший шезлонг!)
Но суета и шум её коробят,
Иллюминаций блеск, машин трезвон.
И в серебре доносится сердито:
«Ложитесь, люди! Дребезжит рассвет!»
С ней негодует весь небесный свиток,
Кипящим лунным гневом разогрет.
…Огни тускнеют. Лязг исчез трамваев.
Затихла людной страсти карусель.
Луна, вздохнув, кокетливо зевает:
«Ах, наконец-то! Доброй ночи всем!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930305
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 08.11.2021
Я тебе обійму жовтим листом
І візьму у калини намисто,
Одягну я на шию тендітно
І в душі відобразиться світло
Ох, краса, причаровує погляд,
Дивина та ще й чується подих,
Зупинюся на мить, задивлюся
І чарівності знов посміхнуся
Як же вабить вона та чарує,
Моє серце і душу хвилює,
Покладу обережно намисто,
Хай на згадку лишиться під листом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930266
дата надходження 08.11.2021
дата закладки 08.11.2021
Душа поета – храм, цілюще джерело,
Куди йдуть спраглі мудрості напиться,
Йдуть не по крам, а щоб в душі цвіло,
Тож не дозволь замулиться криниці!
28.05.2021.
В усі часи в усьому будь з народом,
Живи одним життям із ним завжди,
Опорою будь для сім’ї і роду,
Допоки сила й розум є, трудись!
Не вимагай за це і нагороди,
Колись вона наздожене тебе.
Людина – не лише дитя природи,
А посланець на землю їз небес.
Не є вона й господарем планети,
Хоч би який високий мала ранг.
І тільки той, хто став уже поетом,
Доладно відшліфує слова грань.
23.06.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930232
дата надходження 07.11.2021
дата закладки 07.11.2021
Душа поета – храм, цілюще джерело,
Куди йдуть спраглі мудрості напиться,
Йдуть не по крам, а щоб в душі цвіло,
Тож не дозволь замулиться криниці!
28.05.2021.
В усі часи в усьому будь з народом,
Живи одним життям із ним завжди,
Опорою будь для сім’ї і роду,
Допоки сила й розум є, трудись!
Не вимагай за це і нагороди,
Колись вона наздожене тебе.
Людина – не лише дитя природи,
А посланець на землю їз небес.
Не є вона й господарем планети,
Хоч би який високий мала ранг.
І тільки той, хто став уже поетом,
Доладно відшліфує слова грань.
23.06.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930232
дата надходження 07.11.2021
дата закладки 07.11.2021
Чому плачеш, осене?.. Золота нема?
Цвіт зів’яв і близько вже холодна зима?
Чому плачеш? Бабине літо відцвіло?
Понесли на крилечках журавлі тепло?
Непомітно сплинули золотаві дні…
Не плач… Гріють серденько спогади ясні.
Ти ж цвіла жоржинами й чорнобривців цвіт
силоньки додасть ще всім на багато літ.
Бачу твою усмішку… втіха неспроста.
Квітнуть хризантемами вже й мої літа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930076
дата надходження 06.11.2021
дата закладки 06.11.2021
«Світ викинув іграшки снів
Щоб бавитись Правдою голою…»
(Вільям Батлер Єйтс)
Найтемніший час буття: на межі:
Між епохами листя і снігу: темрява.
Між світами тіні і плоті: спалах зірок.
Я запалюю вогнище – горобини.
На горі, де колись росло дерево – ясен –
Дерево палімпсестових мрій
Літописів болісних абатства Келлс.
Ніч на Самайн – сопілка малює стежу:
Піснями бруслини черленої та отруйної –
Ядучої, наче втрачені дні дощів.
По тріщинам черепа оленя ірландського
Читаю майбутнє – відкрите, як плями на Місяці –
Розчахнуті
У безодню часів залізних коваля Гоббана –
Віків ножів, мечів та іржі кораблів.
Книга тріщин на черепі в ніч на Самайн
Читаю написане – Хтось Невідомий
Надсилає нам знаки літопису Вічності.
Танцюйте, співайте, вожді призабутих кланів,
Завжди між вогнів, між язиками полум’я
В пошуках чистоти, Істини слів заборонених,
Діти квітучого вересу – діти осені кельтів.
Ідіть між вогнів…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930097
дата надходження 06.11.2021
дата закладки 06.11.2021
Матуся її в засвіти пішла…
Аби вернулась, цілувала б руки,
Ділили би на двох життєві муки.
А може б, іншу долю Бог послав?
Не цю, щербату, звідки протекло
Сльозою щастя, терпко-полинове.
Осипалися, ніби лист кленовий,
Життєві плани. Дещо лиш збулось…
Душа оголена, мов гілля восени
Терпить дощів і злих вітрів наругу,
П’є не меди – гірку, колючу тугу…
Частують нею матінку сини.
Всі мрії, мов трухляччя жовтопил,
Розсипались, та так, що й не зібрати,
Скоріш вона страдалиця, ніж мати.
Невже і Бог буває теж сліпим?
Гудуть роями сто думок в мені:
Хіба так можна з матір’ю? Ви ж люди!?
Ніколи вам добра в житті не буде,
Й ніхто не переможе в цій війні.
6.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930131
дата надходження 06.11.2021
дата закладки 06.11.2021
Коли і хто фарбує листя …. (Осінь)
І воно пада навпопад?
Коли й хто в ірій подалися? … (Птахи)
Закінчує що листопад? … (Осінь)
Коли вгорі цвітуть заграви? … (Ранком)
І зашерга чому вода? … (Приморозок)
Тумани плинуть кучеряві,
Ховаючи незриму даль. … (Ранком).
18.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929640
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 02.11.2021
У саду вишневім загубилась осінь,
Відшукать чарівну я не можу й досі,
Загляну в гайочок, може там притихла
Де стоїть калина ще зовсім не стигла
Але там немає, лиш її слідочки,
Де встеляла листям ніжно килимочки,
Тож пройдусь по стежці у лісок-заграву,
Може відшукаю осені появу
Ось уже лісочок, дивина-поляна,
Поряд ще струмочок виграє сопрано
І вже бачу пані, тихо так здригнулась,
Глянула у вічі. ніжно посміхнулась
І тепер в обіймах милі дві панянки,
Зустрічаєм разом дивовижні ранки,
Я дарую мову, чарівні рядочки,
А вона із листя стелить килимочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929592
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021
У саду вишневім загубилась осінь,
Відшукать чарівну я не можу й досі,
Загляну в гайочок, може там притихла
Де стоїть калина ще зовсім не стигла
Але там немає, лиш її слідочки,
Де встеляла листям ніжно килимочки,
Тож пройдусь по стежці у лісок-заграву,
Може відшукаю осені появу
Ось уже лісочок, дивина-поляна,
Поряд ще струмочок виграє сопрано
І вже бачу пані, тихо так здригнулась,
Глянула у вічі. ніжно посміхнулась
І тепер в обіймах милі дві панянки,
Зустрічаєм разом дивовижні ранки,
Я дарую мову, чарівні рядочки,
А вона із листя стелить килимочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929592
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021
У саду вишневім загубилась осінь,
Відшукать чарівну я не можу й досі,
Загляну в гайочок, може там притихла
Де стоїть калина ще зовсім не стигла
Але там немає, лиш її слідочки,
Де встеляла листям ніжно килимочки,
Тож пройдусь по стежці у лісок-заграву,
Може відшукаю осені появу
Ось уже лісочок, дивина-поляна,
Поряд ще струмочок виграє сопрано
І вже бачу пані, тихо так здригнулась,
Глянула у вічі. ніжно посміхнулась
І тепер в обіймах милі дві панянки,
Зустрічаєм разом дивовижні ранки,
Я дарую мову, чарівні рядочки,
А вона із листя стелить килимочки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929592
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021
Люди, погляньте,
Земля, мов казка,
Природа втішна,
Живіть будь - ласка!
І небо синє,
Й Сонце яскраве,
Тож будьмо сильні,
Життя ж прекрасне!
Нам воно дане
Лиш раз в цім світі,
Отож, радіймо,
Як ранні квіти...
Хочеться жити,
Добро творити,
Читать, писати,
І працювати...
Жити у правді,
Вірить, любити,
Вірус прогнати,
Війну спинити...
Слабшим від себе
Допомагаймо,
Бог бачить з неба,
Благословляймо...
Люди, розгляньтесь,
Жива природа,
Повітря свіже,
Осінь чудова...
Треба дружити,
Вірить, творити,
Нове шукати,
Світ прославляти...
Життя людини
Буває й дивним,
Та є в них право
Бути щасливим...
Треба в цім світі
Дива ловити,
Садки і квіти
Щиро любити...
Тож будьмо дужі,
І не байдужі,
Дружить, любити,
Й у мирі жити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929625
дата надходження 01.11.2021
дата закладки 01.11.2021
Як побачиш ти слід на моєму вікні,
То згадаєш привабливу квітку,
Аромат чарівний передавсь і мені,
Пам'ятаю його ніжно влітку
На зеленій траві там де грає струмок,
Яскравіла така мила втіха,
Пригортала до себе чарівний листок,
Що всміхався непрохано світу
А навколо пашіли розкішні поля,
Утопаючи в росах ранкових,
Як же кликала сміло нас ненька-земля,
Щоб відчули красу її знову.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929062
дата надходження 27.10.2021
дата закладки 27.10.2021
В обіймах хмар, осіння днина поспіша,
Разом із сонцем ховається за обрій,
За цілий день, доволі зморена душа,
Ніби в раю, тепло пізна, тишу й спокій.
Притихла річка в зеленім жабуринні,
Та течія, майже зовсім непомітна,
Гойдалась ряска змарніла, в ластовині,
На ній листочок сповитий в павутині.
Малий, жовтенький, стрімглав летів до річки,
Не попрощався, навіть із берізкою,
Мріяв поплавать у водиці, хоч трішки,
Та на шляху зустрівся з павутинкою.
Схилився вечір, в обіймах прохолоди,
Все затаїлось, колисалось у дрімотІ,
Маленькі рибки, не водять хороводи,
Лиш яснить зіронька посеред німотИ.
20.10.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928542
дата надходження 21.10.2021
дата закладки 21.10.2021
Стеле осінь під ноги не квіти –
Стиглі трави, загорнені в сум.
Заколисує бабине літо
Свіжовмиту осінню красу.
Ще кружляє у тихому вальсі
Жовтоокий слуга-листопад.
День короткий красі здивувався,
Адже скоро зима наступа.
Запорошить-засипле снігами
Всі дороги, поля і ліси.
Гілля саду іздасться рогами,
Сріблом небу доточить краси.
Але це буде потім, а зараз
Бавить око осіння краса,
Та вже хмари, неначе хозари*,
Завойовують синь-небеса.
18.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928408
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Це - просто осінь, просто жовтий лист,
як жовта купіль для душі тремкої,
утомленої тугою й двобоєм
з собою і зі світом суєти.
Оця жовтіть - така собі відрада,
допоки ще не дощ і мокрий сніг.
Цей жовтий лист мені, як оберіг,
ці голі крони - як одчайна правда,
Того, що час, мірило надземне,
не пандерує жодного, нікого.
Усе, що є - від Бога, і до Бога
щомиті нас веде, веде, веде...
І цей Едем жовтневий - ява з'яв
святих нетлінних в німбах золотавих,
коли довкруг розходяться заграви,
коли іскриться світлом від заграв.
Коли усе, що маєш - тільки мить
на те, щоб доторкнутись і відчути,
як проростає небо від спокути
у золотаво-лагідну блакить.
В цю просто осінь, Господи, з душі
тобі вклоняюсь за ярке прозріння!
Скидаю долі тугу і каміння,
і, доки ще не падають дощі,
пірнаю в це яскраве жовтопіння,
пірнаю в це яскраве жовтопіння...
17.10.21 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928390
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Це - просто осінь, просто жовтий лист,
як жовта купіль для душі тремкої,
утомленої тугою й двобоєм
з собою і зі світом суєти.
Оця жовтіть - така собі відрада,
допоки ще не дощ і мокрий сніг.
Цей жовтий лист мені, як оберіг,
ці голі крони - як одчайна правда,
Того, що час, мірило надземне,
не пандерує жодного, нікого.
Усе, що є - від Бога, і до Бога
щомиті нас веде, веде, веде...
І цей Едем жовтневий - ява з'яв
святих нетлінних в німбах золотавих,
коли довкруг розходяться заграви,
коли іскриться світлом від заграв.
Коли усе, що маєш - тільки мить
на те, щоб доторкнутись і відчути,
як проростає небо від спокути
у золотаво-лагідну блакить.
В цю просто осінь, Господи, з душі
тобі вклоняюсь за ярке прозріння!
Скидаю долі тугу і каміння,
і, доки ще не падають дощі,
пірнаю в це яскраве жовтопіння,
пірнаю в це яскраве жовтопіння...
17.10.21 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928390
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Кожен день цікава теща
З наполегливим завзяттям
Ревізує й контролює
Поведінку свого зятя.
Молодий, а сиві скроні…
Чи достатньо заробляє?
Як відноситься до доні,
За дітей, добробут дбає?
Це Семена стало злити,
Ляпнув, теща ледь не впала:
-Як би, мамо, так зробити,
Щоб ми довго вас шукали?
Враз схопилась за голівку:
-Якщо я несу вам горе –
В червні ти купи путівку
І відправ мене на море.
В липні, щоб відпочивати –
Прибережні є курорти:
Там я зможу показати
Всі бікіні, сукні й шорти.
А у серпні я не проти
Пригадати сни дівочі –
Кращі всі міста Європи
Бачити на свої очі.
Буде в спокої радіти
Вся сім’я твоя, Семене,
Протягом усього літа
Відпочинете від мене.
А як все оце оплатиш,
Буду я не теща-мати,
Після цього мене будеш
Дорогою називати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926167
дата надходження 25.09.2021
дата закладки 19.10.2021
Треба ж дівці Валентині
Отакою вдатися!
Все грішила й пішла нині
В церкву сповідатися.
По порядку розказала,
Де й коли кохалася,
З ким, які стосунки мала –
Батюшці призналася.
Емоційно пояснила,
Як не треба плодитись,
Чоловіків, хлопців вчила
В ліжку як поводитись.
Швидко службу піп відправив,
Звільнив церкву від роззяв,
Після сповіді у Валі
Номер телефона взяв.
В семінарії не знали
Сексуальну втіху цю,
Слава небесам - прислали
Валентину-грішницю!
Пояснив, що в неї вдома
Буде ще молитися…
Захотів святий отець
Дечого навчитися!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927761
дата надходження 12.10.2021
дата закладки 19.10.2021
День у кабінеті шефа
Неспокійно починався:
Щось кричав по телефону,
І до когось матюкався.
Головний бухгалтер першим
В його двері вже не пхався:
Втік в своє робоче крісло
І паперами обклався.
Всі по відділах принишкли,
День ставав темніше ночі,
Не дай, Боже, керівництву
Враз потрапити на очі!
Шеф у гніві викликає
Свою вірну секретарку:
По команді ’’Струнко!’’ стала
Перед ним дебела Дарка.
-Водія,- кричить,- негайно!
Довели чорти до стресу!
Відлучитись мені треба
Задля свого інтересу!
Іподром за мною скучив,
Кажуть, гнів знімають коні,
Трохи верхи покатаюсь –
Таке право є в законі.
-Та я миттю,- каже Дарка,-
Буде тут водій відразу,
Бо кобила ваша зранку
Вже дзвонила аж три рази!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928004
дата надходження 15.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Скоро в шефа іменини,
Тридцять років - це не жарти!
Мало бути якнайкраще –
Доля сплутала всі карти.
Все прикинули зарані:
Треба боса здивувати –
У престижнім ресторані
Його будемо вітати.
Гарна зала, фотозона,
Кухня наша - не корейська,
Не якесь там ’’В Робінзона’’,
Тут культура європейська!
А сюрпризом, що здивує,
Буде головна цукерка:
Танець свій йому присвятить
Знана в місті стриптизерка.
В відділах здали всі гроші,
Підготовка йде невпинно,
Шеф у настрої хорошім –
Все удатися повинно.
Іменинник наш завзято
Танцював і веселився,
Насолоджувався святом,
Був тверезий, не напився.
Тамада всім об’явила
Для сюрпризу час пророчий,
І пов’язкою закрила
Ювіляру ясні очі.
Повели, відкрили очі,
Він застиг… І в цю хвилину
У відомій стриптизерці
Впізнає свою дружину!
На шесті вона крутилась,
Граціозно вигиналась,
Усміхаючись, шляхетно,
Поступово роздягалась.
В шефа мову відібрало,
Заікаючись, белькоче,
Руки жестом показали,
Що додому він вже хоче.
Свято луснуло, як булька,
Стало все на півдорозі,
Під столом валялись кульки,
Розійшлися всі в тривозі…
В офісі в нас пекло зараз,
Керівник - темніше ночі.
В них - розлучення. Збулися
Всі слова мої пророчі.
За сюрприз (моя ідея)
Додалось мені турботи,
Ювіляр мені помстився –
Вже шукаю я роботу.
На увазі, друзі, майте:
Завжди, в будь-яку годину,
Досконало зразу взнайте
Все про шефову дружину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928195
дата надходження 17.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Осінь. Дощ. Химерні тіні
Заховалися в саду.
Жовте листя в мерехтінні...
...Ніч, як кладку перейду.
Тихий день, не чути сміху,
Листя впало на поріг.
Я знайду під ним горіхи
І спечу смачний пиріг.
А коли настане вечір,
І пора відпочивать.
Чай з калини - так до речі,
Осінь. Спокій. Благодать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928400
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Спішу до лісу навмання.
Трава від сонечка линя,
Залита ж росами
До ніг світ небо прихиля?
Мене це диво окриля:
То примха осені.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928404
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Спішу до лісу навмання.
Трава від сонечка линя,
Залита ж росами
До ніг світ небо прихиля?
Мене це диво окриля:
То примха осені.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928404
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
[i]/секстина/[/i]
В білій шовковості кіс
Кінь розчинився, мов щез.
Білого вершника ніс
Риссю до білих вершин,
Падала білим дощем
Чуйність із білих хмарин.
Хто скривдив білу красу?
Спокій шукаєш чому?
Серце зім’яв білий сум,
аж крижаніла в Ній кров:
Вірила дарма Йому –
Іншу коханий знайшов…
Слалась туманом печаль
З білих шовків-скатертин.
В тихій задумі мовчав
Білої вершниці кінь:
Тільки б її віднести
Геть від сумних потрясінь.
«Щастя бажаю тобі!
Глянь, сяйва – біла краса…» –
й Та, попри тугу та біль,
Шию коня обійма…
Вершниця й білий рисак
В білий неслися туман.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928369
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
Ти мене на світанку розбудиш,
Посміхнешся ласкаво мені
І ніколи мене не забудеш
У отій неповторній красі
Заплетеш миле сяйво у коси,
Проведеш при ранковій зорі,
Як же ніжно торкаються роси
Все лоскочучи ніжки мої
Візьмеш руку, коханий, так ніжно
І покриєш цілунком її,
Як же зразу стає мені втішно,
Ніби я янголя на землі
По стежині пройдемо з тобою,
Там так швидко злетіли роки,
Перев'ємо красу із журбою,
Ніби осінь чарівні листки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928345
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
[i] /альба/[/i]
- Привіт, коханий! Віриш, моя любов – безкрая,
Ти тут – і вірне серце, як вперше, завмирає…
- Нарешті, люба, поруч, до тебе рвавсь, єдина,
Дай обійму: для щастя є лічені хвилини –
Поїду спозаранку.
І шепочу я палко хмільному небокраю:
- О вогняний розлучнику, чекай-но! Я благаю!
Два серця спраглих пристрасних палають в дві жарини,
А далі – знов розлука: сів на коня – й покинув…
Чекай, не йди, світанку!
( А́льба (окс. alba — «ранкова зоря») — ранкова пісня, скарга закоханих на
неминучість розлуки з настанням ранку. Обов'язковий елемент - форми слова "світанок", "зоря", "ранок" в кінці строфи.)
Фото - інтернет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928354
дата надходження 19.10.2021
дата закладки 19.10.2021
ТАМ ДЕ ЖИВЕ ЛЮБОВ
А там, де живе любов
У тім раю двоє щасливі.
Слухають співи дібров
І дарують слова красиві.
А там, де живе любов
Там є ніжності, ласки безмір.
І в жилах гаряча кров
Окриляє лебедів до зір.
А там, де живе любов
Голуб, до голубки воркує.
Чути пісню з молитов
І вічний райський сад квітує.
А там, де живе любов
Там в душі цвіте рання весна.
Витає Святий Покров
Вінчає долі зірка ясна.
А там, де живе любов
Нестрашні дощі, заметілі.
Панує свято з промов
Цвітуть щастям ромашки білі.
А там, де живе любов
Там сяє сонечко з висоти.
Ловлять погляд очей знов і знов
Рука, в руці ідуть у світи .
А там, де живе любов
Там нема розлуки, печалі.
Лиш пісня дзвенить із мов
І на крилах веде у далі.
А там, де живе любов
Там медом пахне -райське життя.
Рвуть кайдани із оков
Від слів відчуває тепло душа.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928262
дата надходження 18.10.2021
дата закладки 18.10.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=k4x-4JOI5Qo[/youtube]
Жовтий лист упав на руку,
Про що думав, як летів?
Жалкував ти про розлуку,
Зовсім падать не хотів ?
Подивився вверх в польоті,
Листя всі махали.
Ти ж один був в позолоті,
Вслід тобі зітхали.
Ти ж маленький, хоч жовтенький,
Все ж життя дорожче.
Ти покинув любу неньку,
Це тобі найтяжче.
Ти удачно опустився,
Сів на мою руку,
У теплі ти опинився,
Забув про розлуку.
Ти здалека прилетів,
Знаю - лист від ТЕБЕ.
В нім сказати щось хотів,
Здогадатись треба.
Я візьму тебе до себе,
Будеш жити в хаті.
Піклуватимусь про тебе,
Бо ти лист, як свято..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928270
дата надходження 18.10.2021
дата закладки 18.10.2021
Сіренька пташечка, жвавенька
Літала низько над водою
Чомусь здалось невеселенька
Хай налюбуюсь, я тобою
Лиш кілька злетів й полетіла
В гаю на неї ждали друзі
В очах сльозинка затремтіла
В гніздечко впала, що в окрузі
Лунає пісня понад гаєм
Ховалось сонечко за обрій
Ця мить - прощання з рідним краєм
Готова відлетіть у вирій…
Болить серденько, палить печаль
Як шкода́, таке ваше життя
Відлітає пташина у даль
Крикнуть хочеться - не відлітай!
03.10.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928286
дата надходження 18.10.2021
дата закладки 18.10.2021
Осінь дібровам
накинула на плечі
хустки тернові.
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928310
дата надходження 18.10.2021
дата закладки 18.10.2021
Мій любий краю, дорога домівко,
Перед очима, ніби фотоплівка,
В моєму серці - золота перлина,
Як ніби неповторна Україна!
Мій любий краю, з рідною землею,
Я поєдналась так тихенько з нею,
Співучі ріки, рев Дніпра могучий,
Здригаючі від шуму рідні кручі
Мій любий краю, дорога домівко,
Зворушлива від щастя фотоплівка,
Ти в моїм серці - золота перлина,
Як ніби неповторна Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928268
дата надходження 18.10.2021
дата закладки 18.10.2021
Надихнув Володимир Шевчук своїм віршем " Баграніє у осені сад"
Не забула, слова ті живуть,
В її серці, як осінь приходить.
Як хмаринки у небі пливуть,
Як увечері сонце заходить.
І як ранок кидає росу,
Залишаючи мокрії сльози.
І як день посилає грозу,
Вона все це забути невзмозі...
Ти її так багато сказав,
А вона усе серцем відчула.
Листопад їх в намисто знизав,
А воно бурштино́м спалахнуло.
Так й кохання горить до сих пір
І його загасити неможна.
В нього лише прошу ти повір,
Хоч за вікнами осінь вельможна...
Автор Тетяна Горобець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928292
дата надходження 18.10.2021
дата закладки 18.10.2021
Ой у гаю зеленому дівчина гуляла,
із рясною калиною вона розмовляла:
"Скажи мені, калинонько, чом зелені ґронця?
Чи журба в тебе велика, чи замало сонця?
Скажи мені, калинонько, чом схилилась низько?
Може знаєш, де мій милий, далеко чи близько?
Може знаєш, калинонько, де мій милий ходить?
Чом до мене молодої довго не приходить?
А без нього, калинонько, ой сумна ж є днина.
Коли милого зустріну й буду з ним щаслива?"
А калина відказала: "Квітну білим цвітом.
Ягідочки зелененькі ще дозріють літом.
Я ще нижче нахилюся, коли осінь прийде.
Будеш з миленьким стояти доки сонце зійде.
Знай, дівчинонько, що доля милого приводить.
Прийде, як мої ягідки мороз підсолодить."
Ой у гаю, де калина віти нахиляла,
обнімав козак дівчину, що його чекала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928009
дата надходження 15.10.2021
дата закладки 15.10.2021
Загадаєш бажання ти із самого ранку,
Заховаєш подалі у чарівнім серпанку,
А коли час прилине, то дістанеш тихенько,
Поговориш душевно та попестиш легенько
Ось і збудуться мрії, треба вміти чекати
Та зуміти бажанню свої мрії сказати
І воно неодмінно посміхнеться, як сонце,
Що так ніжно засяє у рідненьке віконце
Та прокаже сміливо - ось і мрії збулися,
Підніми, любий погляд та тепер посміхнися,
Ось прилинуло щастя, що так вірно чекала,
А тобі мила доля, мов зоря дарувала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927651
дата надходження 11.10.2021
дата закладки 11.10.2021
Тебе люблю, ти найдорожча в світі,
Початок твій з колиски і маля,
Купаєшся завжди в веснянім квіті,
Даруючи життя і почуття
Ти вмієш говорити і співати,
Як і акторка, і співачка в такт
Та дивовижно до ладу збирати,
Як ніби вікіпедію в томах
Ти філігранна, ти і мелодійна,
Як ніби сяйво місяця й зірок,
Ти наймудріша і в житті надійна,
Сама краса, що лине до думок
Тебе люблю, бо ти найкраща мова!
У світі, і у серці, і душі,
З тобою подружуся знову й знову,
Щоб слід свій залишити на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927474
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 09.10.2021
[i]Під журливі ноти
листя облітає.
У Лимані - праця
спозаранку.[/i]
Розуміє жовтень:
Осінь золота є,
а у нас – в рум’янцях,
мов лиманка!
[i]Линуть в теплі далі
Журавлі й лелеки.
Крізь осінні зливи
сонця просять.[/i]
Тільки-но стрічали –
й знову шлях далекий,
Те «курли» тужливе –
їхні сльози.
[i]
В пісні переливах
буде сум їм братом.
Журиться пташина
між туманів:[/i]
«Людоньки! Щасливо
Вам відзимувати!»
І полинуть клином
із Лиману…
[i]Зимонька-майстриня
снігом вкриє дрібно –
не страшить негода
односельців.[/i]
Пісню журавлину
тягне голос срібний –
про весну виводить,
серце рветься...
/квадратне римування./
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927039
дата надходження 04.10.2021
дата закладки 05.10.2021
За вікном буяє весна… Раптовий поривчастий вітер, чимдуж несе хмари, підносить, розділює їх на ребристі…. по небу ніби сходи вдалину…
Зненацька, до скла вікна на мить прилипає зірваний з дерев цвіт. І також раптово злітає, крутиться й стрімголов летить далі, деякі з них повільно, парашутиком, припадають до землі….
Весна… В душі Марини подвійне відчуття радості . З сяючими очима, вкотре, змахом руки, прибирала з чола біляве волосся. Час від часу дивилася на скло вікна, на ньому ледь помітно відбивалося її обличчя. Усміхнена сама до себе,з думками – Бач доню, я вчора навіть пофарбувала коси, хоча мій вік, сорок п`ять років, немолодий, як ти кажеш, але ж і не той вік, щоби забитися в якийсь куток, завернутися в плед, як та гусінь у кокон і просто чекати старість. Ні - ні, я так не зможу і не хочу, добре, що за фахом бухгалтер, хоч і робота за ком`пютером та все ж спілкування з людьми надихає до життя -. Прикривши повіки, з легкою усмішкою, схилилася до дверей балкона, веселим голосом,
-Так, здається прибирання завершено, настав час поніжитися у ванні.
Стрілки годинника поспішають до дванадцятої години… Вона вже має справи з мукою, місить тісто на пельмені, тож чекає на Дарину - єдину втіху в своєму житті. Донька , чотири роки в Москві, працює бухгалтером на будівельній фірмі. Два роки, назад приїжджала, на річницю поховання батька. Раптово підкралася печаль… життя Івана було закоротким, після служби на підводному човні, отримав опромінювання. Хоча з Москви, де винаймали квартиру і повернулися в рідну Вінницю та рак, поступово все ж зробив свою справу. Відтоді, три роки Марина сама. Хто знав, що так складеться доля. А нині донька приїде не одна, а з своїм хлопцем - Русланом, ще й з його батьком, каже хоче познайомитися. Звичайно цікаво познайомитися, але ж це так далеко їхати, чи це вже заручини мають бути? Вкотре задавала собі запитання. Думка за доньку бентежила, - Поїде на чужину, але каже буде серед українців, бо вони теж з України, чому не сказала звідки, країна велика. Чи кохання в неї, чи може пожаліла хлопця, що чотири роки назад поховав маму, загинула в автокатастрофі. Трохи дивно, скільки часу пройшло, а його батько приїде сам, чи до цієї пори собі не знайшов жінки… Чоловіки ж загалом не такі, як жінки, в основному відразу знаходять заміну. А можливо, одночасно до когось з рідні їде погостити. Ой, що то думки, їх багато, як нині цвіту на деревах, як приїдуть може тоді про все дізнаюся.-
Вечоріло… Раз – по - раз дивилася у вікно. Від думок , вузенькі брови вкотре підіймалися дугами, то знову вирівнювалися -- Довго добираються, хоча правда і дорога неблизька та вже ж, після розмови по телефону минула година, вже й мали бути. Так, заміжжя справа серйозна, хай би не поспішала… Але ж кажуть, дівку треба віддавати заміж, поки цвіте, як квітка. Мабуть захочуть маленьке весілля, то вже так і буде. Он, Тетяна ( хрещена), тільки зустріне і відразу запитує, коли будемо калиною і барвінком прикрашати коровай. Шкода, Андрій десь зник, після хрещення доньки тільки й бачилися пару раз, як приїжджав до батьків.. Толком і не вдалося поговорити, поспішав на потяг, його,ще відразу після школи, дядько забрав на будівництво в Росію. Напевно вже й дівчина була, бо червонів, коли запитували, чи часом не знайшов якусь росіянку. Буде Тетяна за двох відбувати, і за себе, і за хрещеного. Ото треба буде скільки горілки випити. Хоча в ресторані, це не в селі. Та то все пусте, хай би вже донька стала на рушник, якщо в них справжнє кохання й подарувала онуків, адже сім`я це краще, чим самій, як зозуля кукувати.
В квартирі смачно пахло різними наїдками… Красиво сервірований стіл втішав її, уміє по- святковому накривати, так щоб гостей налаштувати на урочистий лад. На столі стояли тарілки з холодними стравами, Марина, м`яким рушником, старанно, до блиску натирала келихи для шампанського. А в голові знову роїлися думки - Ну, вона влаштує своє життя і все, мені би тільки онуків дочекати, шкода далеко, якийсь час хочуть пожити в Росії. Але ж згодом планують повернутися в Україну. Такі часи, сумбурні, подій забагато, але ж життя триває. Хоч і війна другий рік та ще є можливість поїхати в Росію, може побачу, де вона буде жити. Врешті, колись ж ця війна закінчиться. Саме в цей час, коли витерла останній келих, різкий дзвінок перервав думки. З легким трепетом у душі, подивилася в дзеркало, грайливо підморгнула,
-Ну тримайся тещо, зустрічай зятя.
Здивуванню не було меж… Дарина обійнявши маму, запрошувала гостей до квартири. Руслан – високий на зріст хлопець, першим переступив поріг. Марина, привітно посміхнувшись, прийняла квіти, подякувала. Адже вона його декілька раз бачила по телефону, тож знайомство відбулося ще рік назад. За ним, злегка нахилившись, переступив поріг Андрій ( хрещений доньки). Від несподіванки вона закліпала очима, в недоумінні запитала,
- О! Андрію, а ти тут як? Скільки років, скільки зим не бачилися. Проходь - проходь, будемо разом святувати зустріч. Бачиш донька приїхала з майбутнім зятем, є нагода познайомитися.
Позираючи в двері, ніби когось шукала,
- Здається мав бути, ще один гість.
Його обличчя засяяло сонцем, обійняв, поцілував в щоку. Дарина і Руслан, шоковані такою зустріччю, дивилися один на одного, ледве стримували загострені відчуття, щоби не задати запитання, звідки вони один одного знають? Андрій обома руками охопив молодят ,
- От таке сімейство зібралося! Тобі сину повезло з тещою! Що ж ти ні разу не сказав призвіще Дарини, можливо би я здогадався, що це моя похресниця. Якби була схожа на маму, швидше за все я би здогадався, а так попробуй дізнайся чия вона, з Вінниці та й все.
Марина від зустрічі розхвилювалася, почервоніла, збентежена такою подією, ніяк не змогла сприйняти, що Руслан – син Андрія. Виходить, що коли хрестили Дарину, він вже мав сина, бач, а мовчав. На душі трепітно, але відчувала полегшення, добре, що свій - .українець. Думки двоїлися, адже Андрій хрещений, це виходить два рази поріднилися.
За мить, уже запрошувала до столу, напевно тут немає чого заперечувати, мабуть так має бути - заспокоїла себе. Не бачилися двадцять п`ять років і ось такий сюрприз.Так – так, якось це все треба переварити, Андрій – мій кум, однокласник, тепер майбутній свекор моїй доньки….
За столом, уже вщухали вітання, тости і веселі розмови. Дарина , час від часу позирала на маму і на Андрія Степановича ( так називала його) , помічала їх пристальні погляди один до одного. Він майже весь час усміхався, брав страви і кожну з них пропонував Марині. Смакуючи пельмені з сметаною, пожартував,
- Ой, Руслане ці пельені такі вже смачні, такі смачні, чи й часом не з чарами? Я би такі щодня смакував.
Марина почервоніла, а зять в кишеню за словом не поліз,
- А, що тату, якщо чари на благо, чому не смакувати? Може мені вдасться умовити тещу поїхати до нас, ну принаймні хоча би на якийсь час.
Андрій звів густі брови на переніссі, злегка махнув рукою,
- Та ти ж сину не тягни воза поперед коней, на все сві час. Хай відбудемо весілля, а там, як батьки казали, як карта ляже.
Марині і не снилося, що все так складеться. Ні в якому разі доньку відмовляти не стане, адже Андрія, можна сказати, знала пів життя. Навіть у школі, інколи сиділи за однією партою. Хлопець - мрійник, спортивної статури з запальним характером, симпатичний, русявий з зеленими очима, мав вигляд охоронця, був на цілу голову вищий за неї.
На балконі спілкувалися молодята. Андрій з Мариною - на кухні пили чай. Він розповідав про своє життя, з болем у душі згадував про дружину. По закінченню розповіді, ледь усміхнувшись, сказав,
- Знаєш, оце зустрілися, я за скільки років, на душі відчув полегшення. Можна сказати, просто щасливий, що тебе зустрів, що наша молодь знайшла одне одного. В мене в Москві двокімнатна квартира, правда не в центрі, але для дітей підійде, до роботи недалеко. А я собі, щось підберу, на худий кінець, куплю однокімнатну, маю трохи заощаджень. Ну хіба можливо захочуть велике весілля, прийдеться якусь частину витратити, але за рік, думаю поповню, гадаю молодим треба жити окремо.
Вона, після випитого вина, розпашілася… Раз у - раз, на собі ловив її ніжний погляд. Така ж привітна і мила – думка плуталася, мов у павутинні. І тут, немов проснувся, а може самотня, як і я? Тож нині не запитаю, треба відбути весілля, а далі життя покаже.
Ту чашку, що тримав у руці, ледь не впустив, вона вчасно підхопила,
- Ой, Андрію, ти так замислився, десь літаєш…
- Та напевно й тебе охоплюють думки, бентежать, хіба ні?
- Ну добре, піду готувати ліжка, вже пізно, пора відпочивати.
- Ні- ні, ми з Русланом зупинилися в готелі… Ти пам`ятаєш Ірину з нашого класу? Вона працює в Загсі, тож я з нею домовився за два тижні весілля, думаю ти даси згоду. Якби знав, що ти мама Дарини, ти би приїхала до нас, там би відгуляли весілля. Тут трохи складніше, але я про все домовився.Знаєш, у спадок маю квартиру від батьків, вже чотири роки здаю квартирантам. Оце недавно навідувався, ще на три роки підписали договір. Ця війна колись же закінчиться, тоді й повернемося додому.
- Ти завжди передбачливий, як і в школі, помітила і весело погукала молодят.
А час летів… Після невеличкого весілля минуло пів року. Марині тільки й втіхи, робота, спілкування з донькою. Кожної неділі дзвонив Андрій, цікавився справами на роботі, здоров`ям і кожного разу , як підтримка,
-Ти тримайся, розумію, одній важко, але скоро ми це питання вирішимо.
Вона тільки наважиться його запитати, про яке питання мова та він, лише крізь легенький сміх прмовить,
- Ну все свашко, все, бувай здорова!
А в самого ж кров грає. Чи й не роки - думки літають - Ще ж не старий,он дехто вперше одружується в сорок років. Чи не спроможній витримати погляди молодих, осудять, ні? А вона ж гарна жінка, ще в соку, таку привабливу іще треба цілувати і гладити те ніжне тіло. Напевно заради цього, перед дітьми, можна цей сором пережити.
Минув майже рік…. Марина збиралася їхати в Москву, Дарина народила сина. Оце сюрприз, бачила, що на обличчі донька трохи змінилася, але, що вагітна тримали в таємниці. От молодь - збираючи валізу, думка за думкою літала - Від них всього можна чекати і Андрій теж хороший, мовчав. Та тут же хвалила його, але ж молодець, дітям залишив квартиру і собі придбав, тільки не сказав, однокімнатну, чи двокімнатну та це все вже не так важливо. Може туди приведе собі дружину, шкода славний чоловік, а вже скільки років сам…
Вона спускалася по сходах вагона, коли за руку її підтримав Андрій,
-Ну нарешті. З приїздом!
Трохи соромлячись, прийняла від нього три червоні троянди, подякувала. Але він поводився дуже дивно, ніби чоловік. Прихилив її до себе, обійняв, поцілував у щоку, прошепотів,
- Я так давно чекав цієї зустрічі.
Його сміливість вразила, перехопивши подих, обличчя зашарілось,
-Ой, дивися на нас люди дивляться.
Хоч вересень місяць видався теплим та все ж вітер приносив прохолоду. Від вокзалу, машиною їхали майже дві години. Вона не сіла поруч з ним, гадала так краще, безпечніше. Помітила його погляд, чомусь зрівняла з поглядом голодного кота, який би з насолодою з`їв щось смачненьке. По дорозі майже мовчали, вся увага на рух , автомобілів, як комах.
Він уміло вів машину, в серці плекав надію, що скоро зможуть побути наодинці. За ці, півтора року після весілля, скільки думок і всі тільки про неї- Якби ж погодидася жити разом. Манить до себе, проникла в саме серце, загубив спокій, чи я не вартий її уваги? Чи не помічає, чи не хоче помічати, як я до нею ставлюся? Як підібрати ключ до її серця?
Після спілкування по телефону, інколи по скапу, дивувався своїй поведінці, напевно вдруге закохався. Хоча й минуло скільки років після школи, часто згадував її веселі сині очі, усмішку, виникало сильніше бажання зустрітися, пригорнутися, зігрітися в її обіймах. Вкотре замислювавася,- Колись говорив мудрий Сковорода » Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю». Бач, разом вчилися, до того ж і куми, і ось тепер свати. Чи то доля так керує, хто знає, але я вірю, серце підказує, що я зможу зробити її щасливою. Нехай тільки повірить і довіриться, адже це основне в сімейному житті.
Вони вирішили не чекати ліфт, сходами підійнялися на третій поверх, Андрій, поставив валізи,
- Зачекай, дістану ключі.
-А може краще подзвонити? Чи боїся розбудити онука?
У відповідь хитрий погляд, лукава усмішка,
- Там немає кого будити. Ми приїхали до мене, ти з дороги, тобі треба прийняти душ, відпочити. Не хвилюйся, в них все добре, я попередив, що приїдемо під вечір.
Як сполохана пташка, переступила поріг квартири. Від здивування кліпала очима, розхвилювалася, почервоніла,
- Чому мене не запитав, чи я так хочу?
- Це ми з дітьми так вирішили. Я запропонував, вони підтримали, навіть зраділи. Вважають, що так і їм вільніше, і нам краще.Тим паче син зараз у відпустці, хай самі побавляться, сім`я буде міцнішоюю Руслан дуже хотів сина, тож хай обоє і пізнають плоди кохання.
- Але ж моя присутність може завадити твоїм планам, відпочинку, якось незручно.
- Та перестань, я тільки радий твоїй присутності, хочу тобі дещо запропонувати.
Оцінюючи, роздивлялася квартиру, тут і не скажеш, що живе неодружений чоловік. Чисто, комфортно, зі смаком підібрані оббої. На серванті весільне фото дітей, на столі кришталева ваза з цукерками і тут же на маленькому підносі яблука і білий виноград. Саме той виноград «Дамські пальчики», які вона обожнює. Невже пам`ятає, як колись пригощав мене? На якусь мить ніби завмерла, згадуючи школу і ті грона винограду, які тоді перед нею поклав.
Раптово перервала тишу,
- Таким виноградом ти в восьмому класі мене пригощав, пам`ятаєш?
- Ну, якби забув, мабуть би купив інший, - сказав і, як хлопчисько наважився підійти до неї, пристально дивився в очі, вона відчула, що не спроможна зробити крок назад, щоб відійти. Легкий дотик щока до щоки, хотів поцілувати, але вона, все ж спромоглася відвернутися,
-Андрію, це що?
- Це те, що я хочу тобі запропонувати. Хочеш одружимося, якщо ні, то давай просто жити разом.
Кров підступила до обличчя, руками схопилася за голову,
- Та ми ж з тобою свати,чи як? І як це сприймуть діти? Ти собі це уявляєш? В голові не вкладається, оце бовкнув!
- Ну, а якби не були сватами, якби випадково зустрілися, я б тебе точно не відпустив. Ти ж теж вже декілька років одна. Чи вато втрачати час, коли можно жити повноцінним життям. Марино, ми давно не діти, нам по сорок п`ять років, це чи й не вік, це ще не старість, а лише пів життя. До речі, мені син сказав, що не буде проти, якщо ми поберемося.
Як обухом по голові, вона відразу присіла на стілець…запала тиша. Він мовчки приніс їй рушники,
- Давай, краще іншим разом про це поговоримо.. Вибач, не стримався, прийми ванну, я приготую перекусити. Розслабся…. До дітей поїдемо через години три, не раніше і нам їхати не більше, як з пів години.
За вікном темніло… За святковим столом вщухали гучні розмови. Марина натішилася онуком, який уже солодко спав. Руслан прихилившись до батька, щось шепотів на вухо. Дарина, розрізала торт, пропонувала каву, чай, спостерігала за чоловіком. Що за шипотіння, що за секрети поміж них? Раптом Андрій підвівся,
- Слухайте діти, ми після солодощів поїдемо відпочивати. Даринко, я думаю ти не проти, щоби мама відпочила в мене вдома. А завтра зранку, разом наліпимо пельменів і приїдемо до вас. Вам втрьох буде весело, а я що один буду? Вважаю це просто не чесно, не покидайте мене одинокого. Я після завтра поїду на об`єкти, тоді й з Максом награється і з тобою наговориться. Гадаю, так всім буде зручніше.
Руслан тупо дивився на Дарину, ледь помітно кивав головою, щоби погодилася. Її очі забігали по всіх, здвигнула плечима,
-А, що мамо, я не проти. Тут вночі Макс заплаче, тебе розбудить. У нас режим, це ж не день, щоби гратися, вночі дитина має спати.
Марина розвела руками, трохи здивовано,
-Але ж я скучала за вами, приїхала тобі допомогти.
-Так, мамо, так. Я теж скучила, але ж ти приїхала не на один день. Я підтримую Андрія Степановича, якою би дорога не була, гарний відпочинок не завадить.
Обличчя Руслана, аж розпливлося в усмішці. Потираючи руки, він потягнувся за шматком торта, підморгнув батькові. Марина помітила це, стрілою прилетіла думка, -Він напевно домовився з сином. Але ж і донька підтримала. Збентежено, розгублено поглянула на доньку і ледь прикусивши нижню губу, на згоду кивнула головою й сказала,
- Ну гаразд, якщо ніхто не проти, може так і краще.
Андрій метушився, допомагав прибирати посуд, хотів якнайшвидше повернутися додому. Раптово заплакав Макс, Дарина поспішила до сина,
-О! Проснувся, саме час погодувати. Я пішла, тож завтра ми чекаємо на вас.
Руслан,з усмішкою на обличчі, на собі зав`язував фартух,
- Здається все, всім дякуємо, тепер моя черга попрацювати….
Андрій стояв біля дверей, переминався з ноги на ногу, усміхнений весело заговорив,
- Ну, що свашко, ми свою місію виконали, пора на сідало. Вважаю, на даний момент ми тут зайві.
Марина, знову присіла на заднє сидіння машини. Не очікувала такої гостинності, адже так хотіла поспілкуватися з донькою. Андрій лише позирав у дзеркало, щоби побачити її обличчя.. З однієї сторони він її розумів, але з іншої, не хотів, щоби залишилася з дітьми.
Він закрив двері машини, поклав руку на плече,
- Погода гарна, може прогуляємося? Чи ти вже хочеш відпочивати? Я хотів поговорити про нас.
- Вона різко повернула голову, кліпаючи очима запитала,
- Хіба між нами щось є окрім дітей?
- Марино,ти ж мене знаєш, я на вітер слова не кидаю. Переїжджай до мене, Через два – три місяці Дарині треба готувати річний звіт по матеріалах.Ти ж в цьому знаєшся, допоможеш їй.
- Який звіт, вона ж у декретній відпустці?
- Ти вже забула, на яких правах ми тут працюємо? Подумай і про нас, чому ти там одна, я тут один. Чи я тобі зовсім байдужий?
Опустила голову, зробила вигляд ніби, не почула запитання. Рукою, ніжно взяв за підборіддя,
-Зараз нічого не говори, подумай. Я довго думав, чекав цього дня, щоби приїхала. Ми не діти і нам соромитися того,чого хочемо не потрібно. Я буду тебе шанувати, як зіницю ока. Ну, а який я ,ти сама знаєш. Дарина з Русланом знають мої наміри, підтримують. І я радий, що твоя донька розумниця і мене розуміє.
-Дарина знає? Чому ж нічого не сказала?
-Напевно не встигла…
В квартирі тихо… Андрій стояв на балкон. Вона вийшла з ванної кімнати,
-Андрію, я звільнила ванну, можеш йти митися,
Поспішив до неї, розставивши руки обійняв, поцілував у щоку,
-Ось так би завжди!
Зашарілася, звільнилася від обіймів,
-Не тисни на мене, дай час подумати.
Наступний день, пролетів швидко. Вдвох ліпили пельмені… Андрій розповідав про роботу, згадував анекдоти, ділився думками, як би хотів жити далі. То лунав сміх, то раптово обоє задумувалися. Він намагався позалицятися до неї, нащо вона кидала суворий погляд, хитала головою, але ніяких слів. Адже вночі довго не могла заснути, а може й справді погодитися. Симпатичний, вміє обійти й діти не проти. Нав`язувалася думка -А який він у ліжку?- та відразу відганяла її. Боже, що скажуть знайомі, засудять? Їй здавлось ніби чула шепіт, чи ток переслідувала думка,- Будеш знову одна, самотність - не подружка, в душі хочеш спокою, а буде пустота, яка згодом принесе біль.
Сімейний обід, веселі розмови… згодом з Дариною та з онуком прогулянка. Вона тішилася хлопчиком, а він немов відчував її ласкавий погляд, солодко спав у візочку. Донька перша почала розмову про Андрія. Пояснювала мамі, що він, відразу після весілля, їм повідомив про своє рішення. Тому й поспішив придбати квартиру, готувався до її приїзду.
-Дарино, а якби я відмовила, щоби ти тоді сказала?
-А ти, що вже відмовила? Я думала ви вже спали разом…
-Тю на тебе, от молодь! Як у вас все просто?! Так, він вартий уваги, але я навіть не уявляю, що мені скаже кума, коли дізнається. Чи сусіди, скажуть на старості років баба з розуму з`їхала.
-А ти подумай про себе, навіщо тобі думати про когось. Якщо ти про тітку Тетяну, я думаю, якби вона була одна, не упустила б такий шанс. Тим паче вчилися разом та й жених завидний, не з бідних. Подумай, заробимо гроші, закінчиться війна, повернемося в свою Вінницю. Я би й зараз пташкою полетіла, хоча би одним оком побачити рідне місто.Знаєш мамо, сумую за Бугом, за квітучими вишнями, каштанами, а ще за фонтанами в парку й клумбами з різнобарвними квітами.
-Я подумаю, можливо ти й права. Але прошу, Руслану про нашу розмову не говори. Кілька днів побуду, роздивлюся, з часом виріщу,чи довго погостюю, як ні, то поїду звільнятися. Та тільки ти не підганяй мене, на це дуже важко зважитися.
-Ой мамо, будь простіша, чого боятися?
Минуло три дні… Андрій повернувся з будівельних об`єктів,
під обід, але не поїхав до дітей, вирішив прийняти ванну та відпочити. Хоч і вимотаний за ці дні та заснути так і не вдалося. З боку на бік перевертаючись, думки про Марину не давали спокою. Що скаже? І коли скаже? І, як втриматися від спокуси, коли вона в іншій кімнаті і така жадана? Діти владнали своє життя, на кілька років принаймні, а ми?
Хоча по приїзду передзвонив, що вже вдома, але приїхав до дітей коли стемніло.Ще з порогу попередив, що не голодний, вечеряти не буде.
Руслам, трохи здивований батьком, усміхаючись, тихо запитав,
-Ти, що відсипався? Чи пельмені для Марини Василівни ліпив?
- Думаю ми завтра вдвох наліпимо!- великим пальцем руки, товкнув сина в бік і голосно продовжив,- Василівно, поїхали додому! Напевно пристала за ці дні! Чи, ще не наговорилися з донькою. Що там Макс, давав спати?
За неї відповіла донька,
- Все нормально, але звичайно мама просиналася, коли пхикав.
І продовжила,
-Мамо, візьми до чаю шматок торта, що ми спекли. Хай Андрій Степанович оцінить наші здібності.
Андрій стояв поруч з Мариною,
-О! Солодощі це моя головна слабкість, обожнюю торти! Не відмовляйся, берем і поїхали.
Андрій під руку підвів Марину до машини, відкрив передню дверцю,
- Прошу, пані! Сидайте поруч, зігрійте сердечко водієві.
Кров прилинула до обличчя,
-Андрію Ва….
Вмить, вказівним пальцем торкнувся її уст, заперечив головою,
- Нас тільки двоє, може досить так офіційно.
- Гаразд! Ти часом не випив?
- Ну де ти і хіба колись, за кермом мене бачила на підпитку? О, до речі, добре, що нагадала сідай, поїхали.
Їхали мовчки, вона намагалася дивитися на дорогу та все ж час від часу, крадькома позирала до нього.
За пів години, були біля будинку, він з пакета дістав пляшку вина, ледь усміхнувшись до неї,
- Добре що про вино нагадала. Дивися, мої хлопці подарували, бачиш французьке, є нагода розслабитися, як вважаєш?
Роздивляючись етикетку, посміхнулася,
- Мені здається я такого ніколи й не смакувала, як хочеш, спробуємо.
Ну от, нарешті потепліло – помітив про себе і вони мовчки вийшли з машини.
Закриваючи машину, Андрій позирнув довкола, не міг не помітити повний місяць,
-Маринко подивися, як світить місяць, напевно досяг піку зростання.
Вона поглянула й непоспішаючи пішла вперед, він йшов повільно, ніби капцями вимірював відстань, продовжив,
-А знаєш, повний місяць між людьми розпалює вогонь, кажуть інколи приводить до неприємних наслідків.А хтось каже, що цією місячною фазою можна скористатися так, що вона принесе удачу. Колись сам читав, що до кожного повного місяця треба обов`язково готувати початок чогось дуже важливого, щоб ця справа мала величезний успіх у майбутньому. Найголовніше - не кидати це на півдорозі.
Вона озирнувшись,
-Не відставай! Одне знаю, в таку фазу мені погано спиться, він ніби забирає енергію, часто навіює сум, буває бентежить. Іще інколи сняться всякі жахіття, що, аж мороз проймає.
- Значить нам повезло, будемо вином зігріватися.
На столі солодощі, фрукти, пуста пляшка з під вина і два келихи, в яких вина залишилося лише по декілька крапель. Вони сиділи на дивані, з екрану телевізора линула пісня »Эти глаза напротив».Чи то, так пісня подіяла, чи випите вино, притулилася до нього, немов шукала захисту. Розпашіла, слухала його серцебиття, хотіла рахувати та де там… Ото лупить - зробила висновок, чи це так вино мене розібрало. Заворушилася, хотіла вислизнути з - під руки, наче та пташка з- під крила. Його благаючий, ніжний погляд зупинив її,
-Не тікай!
Довгий, пристрасний поцілунок в уста, пробудив її жіночість, прошепотіла
-Андрію, що ти робиш зі мною….
- А що, щось не так, то скажи,- прошепотів у відповідь.
Відчув, як вона сильніше притулилася до нього. Поцілунки в шию, як пробудження весни, в її очах помітив блискавки. Не в силах зупинити бажання двох… . ЇЇ тіло тремтіло… підхопив, на руках заніс у спальню кімнату…
Надворі сіріло… в квартирі тихо. Вона боялася відкрити очі, в паніці прошепотіла,
-Ой, що ж я накоїла…
Він вже давно не спав, лежав з заплющеними очима, почув шепіт, посміхнувся. Злегка провів долонею по її оголеній спині, пригорнув до себе,
-Що пташечко попала в клітку? Тож знай, тепер я тебе нікуди не відпущу. Маринко, люба, от і все вирішилося, адже нам так добре було. Навіщо втрачати час, стримувати солодкі бажання, ми вже давно не діти.
Травень 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914653
дата надходження 23.05.2021
дата закладки 04.10.2021
Напрочуд теплий серпневий ранок…. Легкий туман ледь- ледь припав до землі…Здаля виднілися квітучі, пишні чуби лопухів і де-не де, мов загубилася трава, кілька стеблинок ніби підглядали за всім, що навкруги.
Так і Він вкотре озирав довкола і закидав вудочку в ставок. За звичкою, озираючись потирав руки. За мить догнала думка - Щось так клює паршиво - і чи здалося, чи й справді сприйняв легкий плескіт води.
-Тю, - сам собі, -цікаві звуки і хто б тут, нині мав бути? Здається звечора , один я був на дачах. І знову насторожений погляд на червоний поплавок. А він гойдався на тихеньких, веселкових хвилях, подібний загубленому кораблику. Вода рябила, переливалась і перший відблиск сонця відбивався в його очах.
Зникав туман, топився в воді. А чагарник, пробуджувався від сну, листочки скидали росу, ледь помітно підіймалися, тягнулися до сонця. Десь здалеку крикнула качка, вмить, неподалік якась їй відповіла і знову сплеск води…
Та що це тут, хіба так близько може бути качка? І не боїться, ото дива! Він пригинаючись, тихо піднявся. За метрів десять, ближче до берега, біля зілля, спиною до нього, по пояс у воді стояла молода жінка. Довге, солом`яного кольору волосся, розпливлося по воді. Вона, раз- по - раз руками, бризкала воду на плечі.
Він вмить руками став протирати очі, там, поміж зіллям і чагарником туман іще не зник. То ніби русалка - підкралась думка… Та ні, здається ж я вчора не пив, якась мура в голову лізе… Що за чортівня! Поглянув на поплавок , той- все гойдався, здавалось з вітром сперечався, ніби проявляв свою непохитність. Лиш пару кроків зробив вперед, присів, роздвинув листя чагарника. Оголена жінка долонями торкалася води, повільно поверталася до нього.
Немов злякався та все ж тихо,
- О ні!- рукою прикрив очі. Та вмить роздвинув пальці – А груди! Мабуть уста дитини, ще не торкалися цієї краси! Напевно очі світлі, якби ж то ближче підійти, але ж злякаю. О, Боже, що за думки, чому так бешкетують…
Раптово, поспішаючи, вона зібрала волосся в гумку й піднявши руки догори, кинулася у воду. За мить, подібна рибі, розвернулася, лягла на спину. Той сплеск води і її стан манив до себе, в душі бажання - іще, хоч раз, подивитися. Закляк на місті, не відвести очей. Звісно не русалка – врешті, подумки зробив висновок, але ж красуня…
Вона ж, розставила руки в сторони, злегка дріботіла ногами, упевнено трималася на воді. І майже непомітно пливла в сторону білого латаття. Від хвиль квіти злегка підіймалися і опускалися, одночасно мінливо виблискували на сонці.
Таку картину, чи й колись побачиш… Його чоло змокріло від поту, по жилах розтеклась гаряча кров.
- Та, що це,- пальцем струсив краплину з носа. Враз по спині пробігли мурашки. Ні-ні, в такі роки, на таких красунь задивлятися не варто.
Геть від напруження, відчув, що тіло заніміло. Ніби той робот, повільно повернувся до вудочки.
- Мабуть я голову втрачаю, - сам до себе.
Згадалось… Колись з дружиною доволі накупався. Насолодився її устами. Та, чоловіча ненаситність, бентежила все тіло. Були часи…сама природа шепотіла про кохання. Але ж наситився…
Чорт забирай, що за дитячі роздуми… Але ж красива, витончений став і молода. Я ж шостий рік, як одинак. Й мені вже скоро сімдесят, а хай би, ще хоча би на якусь мить торкнувся я, того рідного плеча, з яким прожив своє життя. І, як колись, притулився до щоки.
Почув сильніший сплеск води, чув качки крик і прислухався в тишу. Цікавість все ж перемогла, різко піднявся, подивився в її сторону. Вона на березі, в чому мати народила, рушником витирала волосся. Він все ж не спромігся відразу присісти. Жінка, чи дівчина й не розібрати, напевно помітила його. Різко розвернулася і зникла за кущами глоду.
Кілька секунд… вже безнадійний погляд на поплавок. Той несподівано різко затремтів і раз- у - раз, то топився, то виринав.. Сполоханий, від здивування вирячив очі, поспіхом потягнув вудочку. На гачкові тріпалася щука.
-Ого! Пролунало над водою, здійнялось ввись і поступово, вже тихіше зникло вдалині.
Щука, розміром не менше сантиметрів сорок, вигиналася, намагалася зірватися з гачка. Де й сила взялася, різко потягнув до себе.
Щука виверталася, розбризкуючи з себе воду, тріпалася на траві. На його обличчі розплевлася усмішка, в захваті дивився на неї,
-Оце так улов! Як одну рибку вже не в змозі спіймати, то нехай хоч ця, нарешті потішить мою душу.
30.08.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925469
дата надходження 18.09.2021
дата закладки 04.10.2021
Напрочуд теплий серпневий ранок…. Легкий туман ледь- ледь припав до землі…Здаля виднілися квітучі, пишні чуби лопухів і де-не де, мов загубилася трава, кілька стеблинок ніби підглядали за всім, що навкруги.
Так і Він вкотре озирав довкола і закидав вудочку в ставок. За звичкою, озираючись потирав руки. За мить догнала думка - Щось так клює паршиво - і чи здалося, чи й справді сприйняв легкий плескіт води.
-Тю, - сам собі, -цікаві звуки і хто б тут, нині мав бути? Здається звечора , один я був на дачах. І знову насторожений погляд на червоний поплавок. А він гойдався на тихеньких, веселкових хвилях, подібний загубленому кораблику. Вода рябила, переливалась і перший відблиск сонця відбивався в його очах.
Зникав туман, топився в воді. А чагарник, пробуджувався від сну, листочки скидали росу, ледь помітно підіймалися, тягнулися до сонця. Десь здалеку крикнула качка, вмить, неподалік якась їй відповіла і знову сплеск води…
Та що це тут, хіба так близько може бути качка? І не боїться, ото дива! Він пригинаючись, тихо піднявся. За метрів десять, ближче до берега, біля зілля, спиною до нього, по пояс у воді стояла молода жінка. Довге, солом`яного кольору волосся, розпливлося по воді. Вона, раз- по - раз руками, бризкала воду на плечі.
Він вмить руками став протирати очі, там, поміж зіллям і чагарником туман іще не зник. То ніби русалка - підкралась думка… Та ні, здається ж я вчора не пив, якась мура в голову лізе… Що за чортівня! Поглянув на поплавок , той- все гойдався, здавалось з вітром сперечався, ніби проявляв свою непохитність. Лиш пару кроків зробив вперед, присів, роздвинув листя чагарника. Оголена жінка долонями торкалася води, повільно поверталася до нього.
Немов злякався та все ж тихо,
- О ні!- рукою прикрив очі. Та вмить роздвинув пальці – А груди! Мабуть уста дитини, ще не торкалися цієї краси! Напевно очі світлі, якби ж то ближче підійти, але ж злякаю. О, Боже, що за думки, чому так бешкетують…
Раптово, поспішаючи, вона зібрала волосся в гумку й піднявши руки догори, кинулася у воду. За мить, подібна рибі, розвернулася, лягла на спину. Той сплеск води і її стан манив до себе, в душі бажання - іще, хоч раз, подивитися. Закляк на місті, не відвести очей. Звісно не русалка – врешті, подумки зробив висновок, але ж красуня…
Вона ж, розставила руки в сторони, злегка дріботіла ногами, упевнено трималася на воді. І майже непомітно пливла в сторону білого латаття. Від хвиль квіти злегка підіймалися і опускалися, одночасно мінливо виблискували на сонці.
Таку картину, чи й колись побачиш… Його чоло змокріло від поту, по жилах розтеклась гаряча кров.
- Та, що це,- пальцем струсив краплину з носа. Враз по спині пробігли мурашки. Ні-ні, в такі роки, на таких красунь задивлятися не варто.
Геть від напруження, відчув, що тіло заніміло. Ніби той робот, повільно повернувся до вудочки.
- Мабуть я голову втрачаю, - сам до себе.
Згадалось… Колись з дружиною доволі накупався. Насолодився її устами. Та, чоловіча ненаситність, бентежила все тіло. Були часи…сама природа шепотіла про кохання. Але ж наситився…
Чорт забирай, що за дитячі роздуми… Але ж красива, витончений став і молода. Я ж шостий рік, як одинак. Й мені вже скоро сімдесят, а хай би, ще хоча би на якусь мить торкнувся я, того рідного плеча, з яким прожив своє життя. І, як колись, притулився до щоки.
Почув сильніший сплеск води, чув качки крик і прислухався в тишу. Цікавість все ж перемогла, різко піднявся, подивився в її сторону. Вона на березі, в чому мати народила, рушником витирала волосся. Він все ж не спромігся відразу присісти. Жінка, чи дівчина й не розібрати, напевно помітила його. Різко розвернулася і зникла за кущами глоду.
Кілька секунд… вже безнадійний погляд на поплавок. Той несподівано різко затремтів і раз- у - раз, то топився, то виринав.. Сполоханий, від здивування вирячив очі, поспіхом потягнув вудочку. На гачкові тріпалася щука.
-Ого! Пролунало над водою, здійнялось ввись і поступово, вже тихіше зникло вдалині.
Щука, розміром не менше сантиметрів сорок, вигиналася, намагалася зірватися з гачка. Де й сила взялася, різко потягнув до себе.
Щука виверталася, розбризкуючи з себе воду, тріпалася на траві. На його обличчі розплевлася усмішка, в захваті дивився на неї,
-Оце так улов! Як одну рибку вже не в змозі спіймати, то нехай хоч ця, нарешті потішить мою душу.
30.08.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925469
дата надходження 18.09.2021
дата закладки 04.10.2021
По обрію місяць… Ніч розсіває зорі
Світлані не спиться… Смуток сховає в морі
Вона під вечір, знову залишиться одна
Та все ж її… зігріє вірність лебедина
У дальній рейс, відправиться її коханий
Ніби морськими хвилями він увінчаний
З дитинства мрія бачити світ, мандрувати
Хоч дуже важко - не хоче розчарувати….
Корабль відчалював, не стримати й сльозини
З ним відпливали світлі, щасливі хвилини
У душі в кожного надія й сподівання
Оберігатиме… в дорозі зірка рання
Хоч підкрадалась думка - нині світ жорстокий
Та він повернеться, коханий, кароокий.
***
З часом не чути звуку мотора й вдалині
Розпочиналися буденні, моряцькі дні
Під сплеск і муркіт хвиль, море ховало думки
Та календар, як втіха, лічив дні розлуки.
І борознило судно, моря й океани
Сонячний зайчик на воді... Очі Світлани
Йому ввижалися, добрі, світлі, привітні
Море у штилі… Мав повернутися в квітні
Та не судилося, як мріялось, гадалось
І не чекав ніхто, але воно так сталось.
Уповні місяць зрадливий і ненаситний
Йому б творити злодіяння, непохитний
Неначе в змові з вітром, розгулялось море
Могутні хвилі, раз -у- раз … жага покори
Ніби розгнівався всемогутній Пасейдон
Корабль хилився, за мить потрапив у полон
На жаль далеко, землі не видно й маяків
Мов кінець світу, вода зносила моряків
Й вантаж топився під гугіт сиренних звуків
Наче непотріб, який заважав розгулятись
Та від напасті, чи зможе хтось віддалятись?
Коли глибини, здатні в себе втягнути все
В штормовій трясці, лиш Бог удачу принесе…
А море, так гнівно й безжально вирувало
Свист вітру … надихав, поводилось зухвало
Тріскіт судна, уламки вниз наче до пекла
Нічне відлуння…. гучний скрегіт здіймавсь до неба.
На його щастя, рятувальний круг на хвилях
Відчуття радості, стремління, як вітрила
Плавун умілий, хоч виснажений, але смілий
На якийсь час здавалось зовсім оп’янілий
Перед очима Світлана, той ніжний погляд
Знову ввижалось - дотягнутись… й вона поряд
Та віддалялась, чомусь кожної хвилини
Як ніч ховалася….. напередодні днини…
***
Бринів світанок, нарешті вгамувався шторм
Його надія грала барвами над морем
Переливалася веселка кольорами
Вселяла віру - кохана спасла чарами!
Хоч так далеко, все ж між нас є нить єднання
Дитям радів, що виживе - мав сподівання…
Вітрець лінивий… здаля доносив гул судна
Невже я виживу? О доле милосердна
Даруєш щастя й один шанс на виживання
Але уздрівши на мачті прапор … Вагання
Стиснуло душу. Скам`яніло младе тіло
Свідомість втратив, за мить, водою укрило…
Три дні й три ночі, обкурені пірати п`ють
Артур лежачий, маряться хвилі, в лице б`ють
Гарячий, мов з велетенської печі йде дух
Він відчував, що інколи, зовсім втрачав слух.
Та час лікує рани і душевні кризи
І поступово … відійшли життю загрози
То вже не сон і не кошмари, а наяву
На душі весело стало. Дививсь у синяву
Чистого неба. Повітря придавало сил
Йому б злетіти, втекти, але немає крил…
***
Поспіль п`ять років… навіть і кроку по землі
У морських хвилях, мрії - розбиті об скелі
Життя піратське, сьогодні повезе чи ні?
Та, як позбутись? Душа палає, у вогні
Ув`язнений, на шлюпці не втечеш далеко
Змиритись? Зі злодіями жити нелегко….
В неволі, в самоті, - відчаю не позбутись
Озлоблений та перед ними мусив гнутись
І підкорявся, в надії , що скоро втече
Від нерішучості, в грудях тисне, аж пече.
Сонливий місяць, морська гладь вкрита туманом
Пирати п`яні, в дрімоті разом з атаманом
Розчарування… Пропливли майже пів кулі
Втекти уплав?Так то ж на вечерю акулі…
Жага життя на волі, з болем серце крає
Думка про втечу, неначе свічка згасає
Та неумисно, почув розмову піратів
Скоро земля. Втечу - мав кілька варіантів…
Напевно доля… знову дала шанс у житті
Він веслувальник, тож не зрадить своїй меті.
***
У темноті нерозібрати що за люди
Скрізь метушня… мо» не помітять, втекти! Куди?
Він уже втретє, до човна ніс якісь пляшки
Тремтіло тіло, розвернувся, біг навпружки
Здалось чи й насправді, ніхто і не помітив
Такий засмаглий, як усі, цим себе захистив
Ще борода й волосся майже нижче плечей
Тікав у ніч, подалі від неприємностей.
Так довго біг і все вперед, куди не знати
Далі від моря, щоби уникнути страти
Пірати вміли безжалісно убивати
Зухвалу честь і свою гордість захищати
Одне втішало… позаду зникала мова
Зовсім не чути гулу судна і шуму моря.
***
Літневий ранок… сонце промінням виграє
Пестить обличчя, ніби з новим днем вітає
По тілу біль, кров на роздертих руках й ногах
У душі страх, сум`яття, сльозини на очах
Погляд зневіреного, вмить усмішка, - Що втік?
Посеред хащів, з цікавістю поглянув у бік
Здається пагорб… Як побачити місцевість?
Де я знаходжусь? За мить охопила радість
Тільки тепер, дійшло, за ним немає погоні
Сльози рікою, на колінах у поклоні….
Здригались плечі, лунали слова молитви
В розчаруванні, що зовсім немає грошви…
В голові гул і слова втіхи, ніби поряд
-Не падай духом! Поспіши в напрямку моря!
Шукав очами, здалося голос жіночий
Ніби Світлани, такий же ніжний, співочий…
-Моя кохана,ти мій ангел охоронець
Придай же сили - не втратити мені терпець.
Три дні по хащах, безсилий, в харчах потреба
В крові підошви, пам`ятав - до моря треба
Вузенька річка змійкою спускалася униз
Поміж дерев, жінка- індіанка несла хмиз
Зрозумів, що це один з індійських островів
Молив Бога, щоб не потрапить до ворогів.
***
За шматок хліба, три роки робота в порту
І цим втішався, ладен служити і чорту
В надії, потай на судно потрапить вдасться
Та знав, у житті на все, треба мати щастя.
Темна нічка… Судно рибальське відпливало
Так тісно в бочці, тримавсь. Й гірше бувало
Кричали чайки, навіювали печалі
Думки роїлися клубком, летіли вдалі
Згадав роки, як у дитячому притулку
Дуже хворів, відмовився випить пігулку
Тоді в каструлі, в доволі малій, сховався
Зате вже потім перед дітьми хизувався
Ото був спритний! Та думки кудись тікали
Втрачав свідомість, ведіння - величні скали…
***
Не знати скільки він пролежав, тиждень чи два
В білих халатах люди, чув англійські слова
За мить біля нього нахилився чоловік,
-Мені здається, тебе бачив позаторік
Чи помиляюсь, можливо в порту Гаїтті
Ото, дружище , бувають дива на світі
То ти англійську розумієш? Чому мовчиш?
Чи може здалеку, але бачу не плачеш..
Це був не сон, він розумів англійську мову
За бесідою, стрічали пору ранкову
Все розповів, чи пан,чи пропав - сам не знає
А що втрачати? В серці надію плекає….
Хто ця людина не відав,з часом зрозумів
Зжалилась доля – він один із дипломатів
***
Без документів, всім бідам на противагу
Добра людина, йому вділила увагу
Не стала осторонь, не часто так буває
Мрія вернутись, вкотре серце зігріває
Босоніж йти, відчути свою рідну землю
Бачить красу, вкотре вирватися на волю
І повернутись у рай - в обійми Світлани
Вже досить вигнанцем, бороздить океани.
Військовий госпіталь – притулок на півроку
На Батьківщині осінь, стріли жовтооку
А днів зимових скільки? І чи в сподіванні
Що я живий? Чи вдвох зустрінем зірки ранні?
Тікає сон, думки ятрять. Лягає смуток
На душу знову. Зібрати б оце все в жмуток
Навік позбутися, втопить у морскім царстві
Й не жити тут, у темряві, хоч вже й не в рабстві
Немов вигнанець, жаль, але по своїй волі
Час згоїть рани, вкотре подякую долі
Чекаю вироку… Хто зна, як карта ляже..
У гріхах каявсь - може якраз Бог поможе.
Відстань між нас, Світланко, уже невелика
Знаю з тобою, ніколи не пізнав лиха
Мені би крила та й під твоє тепле крило
Навіть готовий, з тобою їхати в село
А море,чайки, поклик завжди мандрувати
Лишив би я, щоб нам храм любові збудувати.
***
Весняний ранок, як вісник його удачі
Напередодні вирішені всі задачі
На причалі … дуже гучно й доволі людно
У спецодязі моряка, спішив на судно
У портмоне, подароване дипломатом
Декілька доларів та папери з білетом
Порт Сан- Хуана залишався за плечима
Яка вона, стала тепер моя Вітчизна?
Чи дочекалась мене? Чи ще коханий Світлані?
Далекий шлях… у надії і в сподіванні…
Як пасажир на судні, то справжній відпочинок
Тепла каюта, мрії до білих хмаринок
Смачні закуски, вино і теплі спогади
Про першу зустріч - приваба ніжним поглядом.
І вісім років уже сувмісного життя
Вона диспетчер у порту. Ніжні почуття
І світлі мрії й плани на майбуття
Давно було б замати собі рідне дитя
Та все відтягували час. - Бо хати нема
Вона так часто казала, напевно жартома
Щоб його не засмутити. Адже мала шанс
У лікарні утішали - На все треба час.
Він розумів, мабуть тому й не наполягав
Кохав всім серцем й душею, берегтись благав.
***
Дорога дальня… позаду страх і тривоги
Думки… думки, як приймуть, зустрінуть колеги?
Змінявся настрій,то бурхливий у мажорі
За мить сумління і спокій, уже в мінорі
Вкотре до дзеркала підійде, втішається
Модна зачіска -»канадка», посміхається
Дякувать Богу, ваги набрав , доглянутий
А то сухий був, зчорнілий, як з хреста знятий.
Хоча давненько на висках сріблиться іній
Лишив сліди, йому цей круїз незабутній
Та все ж, ті самі очі не втрачали блиску
При згадці про кохану, мов відчував ласку.
З судна на судно три пересадки, без проблем
Та за роки втрачені, згадував з болем
Як змити з пам*яті, те що переніс на плечах
У душі й в серці… раптово сльози на очах.
Стамбул привітний… сяяв під ранковим сонцем
Напередодні … вмитий теплим літнім дощем
Йому не раз доводилось тут побувати
Нині ж із трепетом у душі став сприймати
Знайомий порт і близько судно з Батьківщини
Здалось не було на затримання причини
Та лиш по трапу зійшов, як один чоловік,
Ну, що Артуре, помандрував, побачив світ?
***
Червоний обрій раз у- раз топивсь у морі
Гучна молитва у Софіївському соборі
Слова розносилися, далеко по окрузі
Він на балконі з дипломатом, ніби друзі
В готелі одна ніч, а до Одеси ранком
Повернення, коханій буде подарунком.
Сонячний ранок, передвіщав чудовий день
О,скільки лишиться у свідомості вражень
Від пережитого і пройденого в житті
Артур стояв схиливши голову в сум*ятті
Не міг повірити,що скоро буде вдома
Літак здіймався ввись, у блакитні небеса
Милує очі, приваблює земна краса
Від хвилювання весь аж тремтів , яке щастя
Кілька годин й вже точно повернутись вдастя
Чи дочекалася, чи ні, люба Світланко
Де зараз ти, моя кохана веселунко?
А може.. не моя, ранила думка- стріла
Чи всупереч коханню між нас тьмяна імла
Як геть прогнати всі сумління й вірить
Невже комусь, своє серце змогла довірить
Душить неспокій, криштальні сльози на очах
Думки нав`язливі, вже здавалось знесе дах
Але ж любились і цінували кохання
Духмяні квіти…в полі збирали до рання…
***
Довга розмова в адміністрації порта
На столі рапорт і звіт на чотири листа
Одне втішало,що спасли двох побратимів
Що були з ним на судні. Розповісти він вмів
Але маринували його до вечора
На завтра запрошувала прокуратура
Смеркалось… В диспетчерській Світлани не було
Розпука… На очах сльози, змокріле чоло
Звільнилась- це слово для нього наче вирок
Чому?Що заставило зробити такий крок?
Він ніби п`яний йшов по знайомій вулиці
Від ліхтарів добре виднілися таблиці
Ну от, здається, я знайшов, тут незаблукав
Вже й третій поверх, хвилюючись, дзвонив, гукав.
***
Уже в готелі…. В руках номер телефона
Чому й навіщо, змінила квартиру вона?
Туга в погляді, на серці глибока рана
Чи надія і сподівання все омана?
За вікном темінь, похолодало, крапав дощ
Десь зникли зорі,чом цьому не завадить хтось?
Хоча б не змокла, може назустріч вийти їй
Він намагався, непозбутись усіх надій.
Чекання…Як перетерпіти пів години?
Так важко!Чому занадто довгі хвилини?
Він відчував, хвилювалась, все ж мала прийти
Може й немає мені приводу радіти?
Пригадував… За день до відплиття в море
Яєчню на кухні смажили й помідори
З одної вилки смакували, посміхались
Як парубійко залицявся, вже й кохались….
Перед очима та усмішка на обличчі
Сама чарівність. За мить сміялась у вічі
Так тепло, весело, душевно, щиросердо
В обіймах шепіт,- Світлано - моя трояндо!
Невже тоді, з нами доля пожартувала
Була негода, морські хвилі шматувала
Хустинка синя, ледь- ледь трималась на плечах
Передчуття… раз – у - раз погляд відчаю, страх
І все ж весною, мені дихала у спину
Ти знала, все життя кохав тебе, єдину
Та кілька чайок, нібито попереджали
Літали низько й занадто гучно кричали…
***
Тихий стук у двері… На місці не встояти
Надто важко в душі хвилювання сховати
Думки – блискавиці серед хмарного неба
Можливо й не моя та нам зустрітись треба
Це не сон… вона з хлопчиком, років дев`яти
Тепла зустріч…. не буде його докоряти
Блиски в очах…На віях бриніли сльозини
У обіймах, на устах полинні краплини
-Ну от діждалась, - слова сина, хитренький погляд
-Ти так нічого… маєш непоганий вигляд…
Я йду й думаю, ніяк не усвідомлюю
Де ти був, що так довго добиравсь додому?
Чуєш, не плач,- за мить притулився до мами
Не відпускай! Нехай постійно буде з нами!
Вересень 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926925
дата надходження 03.10.2021
дата закладки 04.10.2021
Повзе туман і котить сивину:
Дорогу биту ледь-ледь видно,
Немов шукаючи чиюсь вину,
Оповиває все, що рідне.
Долина в сумнівах, краплистий гай,
Ставок устелений туманом.
А хтось комусь сказав колись "прощай",
Немов стиснув коня арканом.
Повзе туман і котить сивину,
Доріжка в споришах притихла.
Чи віднайдеш життєву глибину?
Колись жили давно тин з тином.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926269
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 27.09.2021
́Картину намалюю словом я,
Що відчуває вся моя душа,
Розкрию Вам безмежний дивосвіт,
Красу, яку дарує безліч літ
Я проведу тихенько у садок,
Що виграє чарівністю квіток,
Де у плодах всі яблуні стоять
І груші ніжним солодом п'янять
А потім поведу сміливо в гай
Де ще загрався співом дивограй
Та вже відчутний осені порив,
Непроханих таких холодних злив
Я занотую теплі дні на мить,
Хай ще душа по літньому бринить,
Вберу все до останньої частини,
Щоб гріли восени тепла краплини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926325
дата надходження 27.09.2021
дата закладки 27.09.2021
Я зустрілася з Осінню вранці.
Наші долі на стежці зійшлись,
Де тумани гойдаються в танці,
Загадкові й тепер, як колись.
А за ними, вже зоране поле...
Все минуле уже в борозні.
Та стерня, що до крові колола,
Притомившись, лежить десь на дні.
Як же схожа з тобою я, Осінь…
Павутина торкнулась чола.
В тиші мудрість звучить безголоссям...
Біль ночами повзе до крила.
Та обличчя зоріє рубіном,
Кришталева роса у очах...
Хай дощі... Вони чисто і пінно
Змиють бруд, що несла на плечах.
Обійму тебе, Осене, міцно.
Чай поп'є́мо при теплих свічах...
В зиму зробимо крок непомітно
В найпростіших життєвих речах.
26.09.2021
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926248
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
З далеких і близьких доріг,
Лечу, біжу, спішу до хати.
Вертаюсь я на свій поріг,
Щоб літо в кошик позбирати.
Привітно шелестить горіх,
Мені ця мить так часто сниться...
Криниця - вічний оберіг,
Яскраві айстри й чорнобривці.
І хата вікнами сія,
Схилилась в докорі німому...
Осіння доленько моя,
Ти привела мене додому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926278
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
Пахне в лісі зволоженим мохом,
Свіжозрізаним сонним грибом.
Обережні ледь чуються кроки…
Та то ж осінь ступає, либонь.
Он побігли намоклі стежини
Вліво-вправо, а та он – навскіс.
Туманець на достиглих ожинах…
Капотить із березових кіс.
Цідить тишу ця казка осіння,
А як дятел її сколихне,
Силует сіруватий лосиний
Краю лісу ураз досягне.
Хто бував у осінньому лісі,
Певне, той не забув його теж,
Й оживе це пізніше у пісні,
А чи в вірші. Нема красі меж!
13.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926293
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
Колише вітер гілля та й колише
Листки зрива й кидає попід ноги
Чому мене тривога неполише
Чому нема, їм іншої дороги…
Життя коротке, весна, літо, осінь
Подих весни і сонячне проміння
Серед суцвіття зваба - ніжна просинь
Зрадливий вітер, холод, вже тремтіння…
Хлюпоче дощ, відчай, осінь ридає
Сльозини - краплі стікають до землі
Певно природа себе так втішає
Але на серці,чомусь важко мені…
Три пори року, мрії до блакиті
Жаль час минає , так занадто швидко
У ваших скринях поховались миті
Щасливі, радісні, доволі прудко….
Не зупинить - час, вітер, осінній дощ
Сприйму дари, напевно за потрібне
Бо зупинить все це не спроможній хтось
Що дано Богом для нас воно рідне
Нам залишається лиш привітати…
Як доживу- буду зиму стрічати...
26.09.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926228
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
Жиємо ми усі не без гріха,
І кожен жне своє одвічне поле.
Воно частіш у тернах, будяках,
Й де край його, нікому не відомо.
А ми жнемо і вперто мітим слід
На гравії, у травах у шовкових,
Й сприймаємо по-своєму цей світ,
Далеко інший, ніж на рушникові.
І справа не лише у кольорах,
Хоча вони частіш червоно-чорні.
Каміння б не спізнитися збирать,
Що доля нам розкидала учора.
17.09.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926190
дата надходження 25.09.2021
дата закладки 26.09.2021
[b]А[/b] я на мить поринула в дитинство,
[b]З[/b]емна краса - чарівна благодать,
[b]А[/b] у душі малесенька колиска,
[b]П[/b]риємно з неї спогад діставать.
[b]А[/b] так мені щемить вона у серці
[b]Х[/b]вилина незабутня знов і знов,
[b]М[/b]атуся відчинила в хату дверці
[b]О[/b]біймами, даруючи любов.
[b]Л[/b]иш мить одна і вже дитя щасливе,
[b]О[/b]хоплене найкращим почуттям,
[b]К[/b]олиска заколихує грайливо,
[b]А[/b] аромат насичений життям.
[b]В[/b]еселкою всміхається щаслива
[b]І[/b] ніжний дотик, як літневий сон,
[b]Й[/b]ого душа так трепетно манила
[b]Н[/b]атхненно доторкаючись долонь.
[b]У[/b] милих тінях де сховались миті,
[b]В[/b] солодких ароматах, неньки рук.,
[b]Я[/b] бачу, як любов і ніжність звиті,
[b]К[/b]расою, об'єднавшись в один звук.
[b]З[/b]ахоплююсь побаченим, почутим,
[b]Г[/b]райливо все милуюся життям,
[b]А[/b] так мені хотілося побути
[b]Д[/b]е б я себе відчула ще дитям.
[b]К[/b]расу і аромати всі вдихнути,
[b]А[/b] душу ще наповнить почуттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926226
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
“Майдан національної пам’яті” (до 30-річчя незалежності України)
20.09.2021р. в Національному університеті “Чернігівська політехніка”, а 24.09.2021. у обласній бібліотеці для юнацтва відбувся круглий стіл “Майдан національної пам’яті” (до 30-річчя незалежності України).
Організатори: Обласна бібліотека для юнацтва, кафедра філософії і суспільних наук НУ “Чернігівська політехніка”, благодійний фонд ім. Софії Русової.
Відкрив засідання професор кафедри філософії і суспільних наук Крук О.І.
Своїми спогадами про буремні події кінця 1980-х – початку 1990-х років поділилися Володимир Єрмак, Іван Чаус. Прозвучало і кілька віршів на цю тему Ганни Верес (Демиденко).
Історія із кожного спита
Усе в природі йде закономірно:
І пори року, й після ночі день.
Чому ж серед людей питання спірне,
Коли воно стосується ідей?
Отак і в нас: із чим, куди ідем?
Так, всі ми, українці, надто різні,
А як же, кожен вільний – демократ.
Одне лякає: може бути пізно,
Коли той – в луг, той – в плуг, навчав Сократ,
Кров тоді ллється і звучить булат.
Сьогодні вкотре ми на полі бою,
Та й зараз бачення єдиного нема:
Той – у окопі з стрічкою набоїв,
Собою ризикує – не дріма.
В своїх долонях мир для нас трима.
Віддать життя він ладен без остатку –
Для нього воля і земля – святі.
Комусь війна стійкі дарує статки,
Тож в мільярдери він уже злетів.
Ба, кожен служить лиш своїй меті.
Росія ж вміло петлі затягає:
Крим відібравши, нам штовха ОРДЛО,
І ми повільно тихо знемагаєм,
Бо давить жорстко нас орла крило.
Тому і божевілля* відбулось.
І як тут не згадати слів Сократа:
Відбудеться держава в світі та,
Де поважають матір і солдата,
Де кожному земля своя свята.
Історія ж із кожного спита,
Чому так сталось.
2.10.2019.
* – підписання у Мінську так званої формули Штайнмайєра.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926101
дата надходження 24.09.2021
дата закладки 24.09.2021
Закохала весна синьоока
В задумі, журиться клен молодий.
Зорить у небо простір глибокий
Опустив голову, як птах сумний.
А юна весна птахом у літо
Біжить за шаленим вітром у даль.
Ще вчора для щастя цвіли квіти
О ,Чому на серці смуток й печаль?
Не навчились, ще жити, любити,
Шанувати високі почуття.
Та, щоб одне одним дорожити
І святу любов - молоде життя.
Знайдіть коханій найкращі слова
І, щоб світились від щастя очі.
Хай не розлучить хмара грозова?
А сяє сонце в серце жіноче .
А серденько замріяне юне
Вірить у першу любов, у казку.
А без сонечка квітка зів'яне
Всі, ми прагнемо ніжності й ласку.
Байдужість приведе до розлуки
Немов із неба грім блискавиця .
Завдає серцю душевні муки
Лікує нас любові зірниця .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925897
дата надходження 22.09.2021
дата закладки 23.09.2021
Сьогоднішній день такий чудовий,
Блага вість усіх нас осінила.
У осінній день такий казковий,
Богородиця нам народилась.
Божі Ангели чудно співають,
А сонечко особливо зорить.
Богородицю всі прославляють,
І дарують Їй неповторну мить.
Радіють всі люди і небеса,
Цариця неба, землі з'явилась.
Нас заполонила Її краса,
І Господня заповідь здійснилась.
Хай в цей день урочистий, святковий,
Богородиця благословляє.
Дарує аромат волошковий,
На світлі шляхи нас направляє.
Нехай молитви наші почує,
Дарує нам мир і свою любов.
Усіх людей під покров гуртує,
І звільнить нас із гріховних оков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925730
дата надходження 21.09.2021
дата закладки 21.09.2021
Осінь співає пісні мелодійні,
І торкається, так ніжно сердець.
А нас зцілюють слова спокійні,
Золота осінь чудовий співець.
І їй підспівує холодний дощ,
Так майстерно на листях танцює.
А розлившись посеред міських площ,
Відзеркаленням небо дарує.
Виграють барвами юні клени,
Вічні дуби на сонці струменять.
Осінь тче золоті гобелени,
Які красою серця полонять.
Осінь, як розкішна королева,
Своєю красою ув'язнила.
Поважно крокує містом - Лева,
Смачною кавою пригостила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925706
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Осінь співає пісні мелодійні,
І торкається, так ніжно сердець.
А нас зцілюють слова спокійні,
Золота осінь чудовий співець.
І їй підспівує холодний дощ,
Так майстерно на листях танцює.
А розлившись посеред міських площ,
Відзеркаленням небо дарує.
Виграють барвами юні клени,
Вічні дуби на сонці струменять.
Осінь тче золоті гобелени,
Які красою серця полонять.
Осінь, як розкішна королева,
Своєю красою ув'язнила.
Поважно крокує містом - Лева,
Смачною кавою пригостила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925706
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
***
По нехоженым тропам протопали кони…
В. Высоцкий
Той караван відходив на світанку,
Мій перший призабутий караван.
Вставало сонце у рожевому серпанку
Й світилась росами нетоптана трава.
Іржали коні, відчуваючи дорогу,
І озирались на покинуті місця,
І забувалися усі перестороги,
І тільки шлях, у невідоме шлях.
Ріка шуміла на кряжистих перекатах
І пахло глицею й дурманом трав,
Горіли по ночах курні багаття
Й сушився одяг після переправ.
А він все йшов той караван забутий
І ніс з собою стільки сподівань -
На нові зустрічі, незвідані маршрути,
На здійснення затаєних бажань…
…Заплющиш очі і побачиш знову –
В розпадках підіймається туман,
В ранковій тиші брязкають підкови
І в горизонт відходить караван.
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899192
дата надходження 25.12.2020
дата закладки 20.09.2021
Влаштували конкурс в лісі, щоб вибрать найкращих.
Готувались всі ретельно, не було ледачих.
От зібралися ранененько, стали придивляться. А зійшло-
ся чималенько. Кому ж всміхнеться щастя?
Вийшла першою Лисичка в новій вишиванці, із кора-
лями на шиї… влаштувала танці. Хвостик вправо, хвостик
вліво, лапками дрібоче, посміхається ласкаво. Перше міс-
це хоче. Лиска шубку гарну мала, їй аплодували, а скіль-
кох вона загризла – те не рахували.
Потім Вовк на сцену вийшов. Він клацав зубами і сер-
дито так дивився. Правда був без мами. Та всі знали, хто
є мама і хто його тато, то ж голосували дружно, як за де-
путата.
Тут на новій іномарці (чуть не в’їхав в сцену) молодий
Ведмідь приїхав. Подобавсь він Пантері. А вона була в жю-
рі разом з гарним Левом. Говорили в лісі всі, що й той був
кавалером.
Всі дивились на Ведмедя. Він лиш посміхався та притопту-
вав чомусь. В цьому й було щастя. Бо сказали: «Які лапи…
і яка усмішка!» Ото ж третім був Ведмідь, називали «Міш-
ка».
А на сцену вийти більше не дали нікому. Білки, Зайці, Їжа-
ки поплелись додому. Міркував кожен, чи він там не поми-
лився? Бо ж не один після цього сльозами умився.
Поховалися й сиділи у дрімучій хащі, бо робили що хоті-
ли всі оті «найкращі».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925656
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Вона його кохала і… коха,
Хоч зрада надиктовує: «Отямся!»
Не відчува вона в собі й гріха,
Лиш біль на дні душі її зостався.
Вона його кохала й ще… коха,
Усупереч всьому, і власній волі,
Вогонь його в душі не затиха,
Хоч іноді вона кляне і долю.
Той, хто пізнав кохання дивний смак,
Цим трунком на усе життя упився,
Та поселитись може в нім зима,
Коли коханий здатен оступиться.
Любов і зрада поряд часто йдуть:
Перша дарує крила для польоту,
А інша сіє в серці біль-біду,
Яку несила виполоти зроду.
Хто зрадою в житті перехворів
Несе в душі шрами ледь не до тризни,
Бо через неї мало не згорів,
І біль образи, мов тисками тисне.
«Чому так є? – запитую себе, –
Чому такий живучий біль від зради?»
І чується далеке із небес:
«Я можу дати людям лиш пораду:
Ніщо так не лікує душам біль,
Як та любов, що небо посилає,
Тому любити вміння не згубіть,
Допоки серце ще життям палає.
Живи і ти любов’ю до людей,
Бо проти зради зброя це єдина.
І заясніє сонцем тобі день,
Бо Богом кожна обрана людина!»
25.08.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925693
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Засентябрилась осень молодая,
Играя красками под кистями лучей...
Дни летние с волненьем вспоминая,
Пью аромат пленительных ночей.
Да, осень - и прощенье, и прощанья,
Того, что уже было, не вернуть,
Пусть верим мы в пустые обещанья,
Но сожалеть не будем мы ничуть.
А осенью мы подведём итоги:
Чего добились, что нам предстоит,
За что к нам благосклонны были боги,
За что небесный выдали кредит.
В осеннем вальсе свадебные пары...
Сверкают спицы Колеса Сансары...
©Вадим Странник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925685
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
Засентябрилась осень молодая,
Играя красками под кистями лучей...
Дни летние с волненьем вспоминая,
Пью аромат пленительных ночей.
Да, осень - и прощенье, и прощанья,
Того, что уже было, не вернуть,
Пусть верим мы в пустые обещанья,
Но сожалеть не будем мы ничуть.
А осенью мы подведём итоги:
Чего добились, что нам предстоит,
За что к нам благосклонны были боги,
За что небесный выдали кредит.
В осеннем вальсе свадебные пары...
Сверкают спицы Колеса Сансары...
©Вадим Странник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925685
дата надходження 20.09.2021
дата закладки 20.09.2021
На озері, між зграї лебедів,
Де квітнуть сонцем водяні лілеї,
Лебідку одиноку я зустрів,
А в ній душа, коханої моєї.
Вона дивилась з сумом у мій бік,
Не зводячи свій погляд лебединий,
Той погляд, не забуть мені повік,
Такий, мабуть, у світі він єдиний.
Я подививсь на неї, і душа,
Від щастя і від болю заридала,
Ці почуття, не передать в віршах,
Для цього, просто слів на світі мало.
Я підійшов, до неї, нахиливсь,
Погладив їй голівоньку сивеньку,
Вона їз сумом подивилась ввись,
Немов промовила:"Прости мене, рідненький".
Рукою я лебідку пригорнув,
І як кохану, я притис до себе,
Тебе, кохана, - ні, я не забув,
Я всі мої вірші пишу для тебе.
Вона на мене подивилась знов,
Для мене й ти лишивсь в житті єдиним,
Ми бережем, святу нашу любов,
І сльози потекли з очей пташиних.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925550
дата надходження 19.09.2021
дата закладки 19.09.2021
Вже осінь кружляє серед нас,
Золотом листочки малює.
Вистеляє килими з прикрас,
Казкову красу нам дарує.
З туманом долину покрила,
Заховала смуток у полі.
Листям душу позолотила,
З'єднала закохані долі.
Усміхається так привітно,
Із вітром дерева гойдає.
Дарує нам місячне світло,
У мрії стежки прокладає.
Йде із росою у світанки,
І обіймає нас за плечі.
Грає роль слухняної бранки,
Танцює з зірками підвечір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925535
дата надходження 19.09.2021
дата закладки 19.09.2021
Крапля роси на розкішному листі,
Дивокалина стоїть у намисті,
На її вітах сяйво, як в казці,
Вся неповторність купається в ласці
Солодко зваблює сонечко миле,
Так пробігає по вітах грайливо,
Дивно лоскоче зелені листочки,
Милі, тендітні, краси пелюсточки
Тихо прямує, як ніжне дитятко,
Як чарівне, неземне янголятко,
Горнеться ніжно до квітки, листочка,
А я чарівність впишу до рядочка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925537
дата надходження 19.09.2021
дата закладки 19.09.2021
Настали дні тихі та чисті,
малинні, яблунево-виноградні...
Виблискують здоровим глянцем
зелені стріхи горіхових монастирів.
Ранки тепер прозоріші за стрімкі гірські потоки,
а вечори, наче море, лагідне у відблисках сходу...
І немає краю в цій глибині пізнання!
Не зникають, не маліють чуття,
лиш витончуються, стають надвагомими, надголосними.
Сплітають одним духом те, до чого можна лише доторкнутися.
12.09.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925115
дата надходження 14.09.2021
дата закладки 15.09.2021
Пам'яті дідуся Лободи Івана Васильовича, репресованого у 30-х.
Тремтіли дні тоді, немов від сказу,
І ночі божеволіли не раз,
Як панувала сталінська зараза,
Народ ламала, не зронивши фраз
Про те, чому саме його обрала
Для кари, хоч не винен зовсім був,
І долю молоду переорала…
Слова ж красиві линули з трибун.
Минали дні, роки, майже століття…
Вмирали й ті, хто цей творив терор
І голоду звірине лихоліття…
Таких історія не знала ще потвор,
Які народ уласний корчували
І сіяли пекельно-дику лжу
Ті, що півсвіту хлібом годували –
Свої ж раділи з лободи коржу…
В німій покорі не хотів він жити,
Прорахував усе заздалегідь.
Хотів на своїм полі сіять жито,
Господарем буть долі і угідь.
Він бачив сни, як з дітками працює
На Богом даній, на своїй землі,
Та мрію задавили його цюю
Компартії сини, що у Кремлі.
Його забрали… з вироком… без суду,
Якраз сади весняні зацвіли,
Наливши бруду всій родині в груди,
У невідомість батька повели…
У двадцять шість пішов, не попрощавшись,
Вернутися живим ще сподівавсь,
Беріг в собі, як дітки закричали,
Й тоді, як під час допитів звивавсь…
Не повернувся… Чи то так судилось?..
Не пощастило звідти й утекти…
Ще довго дітям тато й мама снились,
Як вишні починали знов цвісти…
3.09.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925104
дата надходження 14.09.2021
дата закладки 14.09.2021
Село це завжди мозолі,
І хліба дух,запах землі
Треба народитись і тут жити,
Щоб тяжку працю оцінити.
Щоб їсти хліб і знати ціну,
Треба добряче гнути спину.
Смакує сало з часником,
Коли запити молоком.
Як зранку мукне де корова,
То цілий день ходіть здорові.
Додайте відер передзвін-
Думкам і мріям є розгін.
Десь одинокий дим з печі,
Не всі справляють калачі.
Пташок ранковий переспів.
Селянський двір,сільський мотив.
Та й у селі якось надійно,
Повітря чисте.добровійне.
А кожний день,як благодать
З півнями ранок зустрічать.
Пірнути в працю з головою
І цілий день шкребти сапою.
Після роботи-добрий вечір
Вже відпочинуть руки й плечі.
Хмеліть під зорями нічними,
Кохать дівчину,чи дружину.
Ловить короткий літній сон,
Удвох сопіти в унісон.
Така от музика в селі,
Та тут життя бурлить вповні.
І пісня рветься із грудей
У рідкісний святковий день.
Життя не мед,але в кафе,
Частенько молодь "під шофе".
Та й ті що старші не пасують
Святою горілкою смакують.
А тоді пісні.бувають бійки
Горілки п"яної відвійки,
На другий день новин торбина-
Гуляй село-твоя година.
Моє село,таке як є,
Схиляюсь на його плече.
Я тут живу і тут творю.
Я з ним і в ньому як в раю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922278
дата надходження 15.08.2021
дата закладки 13.09.2021
Вони удвох, йшли взявшись за руки
Обрій у мареві… гучні звуки
Здаля доносивсь барабанний бій
В обличчя віяв терпкий суховій…
Крок вліво, вправо, на роздоріжжя
Вже й підіймалися на узгір`я
Ближче до хмар, впіймати вологи
В багні втопити, усі тривоги…
Печаль й сумління лишить позаду
Й навік забути, почуттів зраду
Що так зненацька ввірвалась до них
Та, як позбутись, помилок земних?
І вже позаду блиск блискавиці
Здригалось небо від громовиці
Й земля вмивалась холодним дощем
А вони йшли під надійним плащем…
Серця вистукували - ти прости
Ще не зруйновані між нас мости…
Ясні думки ринули у вирій
У світ кохання, у світ фантазій
І кожен з них, беріг сподівання
Бажання збудуться й зірка рання
Освітить шлях, до щастя й майбуття.
07.09.2021р.
Вірш до картини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924991
дата надходження 13.09.2021
дата закладки 13.09.2021
Вже мені осінь вишиває клени:
Багряним, жовтим, золотим,
А ще так хочеться, щоб вишила зеленим,
Промінням осяйнула голубим.
Я, як природа, прагну втіхи,
Джерельної напитися води,
Каштани падають і падають горіхи,
Воркують тихо дикі голуби.
Осінній вітер ще в дорогу кличе,
Та я не взмозі вже за ним спішить.
Зима з-за обрію настирливо курличе,
Я з осені у зиму іду жить.
Стоїть зима у мене на порозі,
Вже вкрила коси сріблом сивина,
Та не лякають і вітри, й морози,
Лякає те, що знову йде війна.
А що таке війна я добре знаю,
Приходить вона в сни, як наяву,
Тривоги й болі знову відчуваю,
Ну як же зупинити цю війну?..
Довгі дороги вже я подолала,
Та світять мені сонце і зірки.
І повість я свою не дописала,
Хоч вже за обрій котяться роки.
Отож пишу, пишу, як вишиваю,
Свого життя вагомі сторінки,
Дітей і внуків завжди виглядаю,
Джерельно-чисті лагідні струмки.
Живу одна, роздумую, читаю,
Пишу казки, вірші,пісні,
І насолоджуюсь поезією й піснями,
Хоча думки й реалії сумні...
Може й не все я встигну написати,
Війна на Сході душу обпіка...
Та хочу я онукам передати-
Наснагу й велич кожного рядка...
І нехай осінь вишиває клени:
Багряні, жовті, золоті...
Ще будуть ранки свіжі і рожеві,
А ночі й дні спокійні і ясні!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924984
дата надходження 13.09.2021
дата закладки 13.09.2021
ПОГЛЯНЬ КОХАНА,ЯКА КРАСА!
Ще, вересень нас зігріває теплом
У квітнику цвітуть айстри ,як зорі.
Небо обніма лебединим крилом
І дарує нам сонячні дні чудові.
Поглянь, моя кохана, яка краса!
в наш сад прийшла неждано юна осінь.
А ще не зима ...О, ні , ще не зима!
Лиш срібна нить є на моїм волоссі.
Нехай не лякає дощ, перший мороз
І не знічує душу непрохана осінь.
Я, віднайду сонечко у вірші з проз
Найкращі слова як квітоньки роси.
Ми, з тобою немов місяць і зоря
Йшли назустріч щастю в літній вечір.
Щоб звінчати долю біля вівтаря
І збудувати гніздечко лелече.
Я, назбираю у пучок листя золоте
Красиву корону для тебе облаштую .
Ти , моя королева... я жадаю тебе
І так ніби вперше, люблю, і цілую.
Я, не йду, а лечу на крилах вітру
У наш казковий рай - осінь золоту.
Хай Листопад буде для нас привітним
Прожене із душі твою самоту.
ID: 924966
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924966
дата надходження 13.09.2021
дата закладки 13.09.2021
ПОГЛЯНЬ КОХАНА,ЯКА КРАСА!
Ще, вересень нас зігріває теплом
У квітнику цвітуть айстри ,як зорі.
Небо обніма лебединим крилом
І дарує нам сонячні дні чудові.
Поглянь, моя кохана, яка краса!
в наш сад прийшла неждано юна осінь.
А ще не зима ...О, ні , ще не зима!
Лиш срібна нить є на моїм волоссі.
Нехай не лякає дощ, перший мороз
І не знічує душу непрохана осінь.
Я, віднайду сонечко у вірші з проз
Найкращі слова як квітоньки роси.
Ми, з тобою немов місяць і зоря
Йшли назустріч щастю в літній вечір.
Щоб звінчати долю біля вівтаря
І збудувати гніздечко лелече.
Я, назбираю у пучок листя золоте
Красиву корону для тебе облаштую .
Ти , моя королева... я жадаю тебе
І так ніби вперше, люблю, і цілую.
Я, не йду, а лечу на крилах вітру
У наш казковий рай - осінь золоту.
Хай Листопад буде для нас привітним
Прожене із душі твою самоту.
ID: 924966
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924966
дата надходження 13.09.2021
дата закладки 13.09.2021
Поцілунки твої відчуваю,
У них пломеніє літнє тепло.
Ти мене кохаєш, я це знаю,
А я пригортаю твоє чоло.
Я до тебе світанком мандрую,
А квіти купаються у росі.
Червоні троянди подарую,
У заплету їх у твоїй косі.
І ми закружляємо у танці,
В якому співає наша любов.
На щоках проявляться рум'янці,
Я у тобі своє щастя знайшов.
Нехай міцніє наше кохання,
І життєвої снаги додає.
Ти подаруй мені сподівання,
Я щасливий, що ти у мене є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923535
дата надходження 29.08.2021
дата закладки 29.08.2021
Я тебе обожнюю, мій світе,
Ти моя і велич, і краса,
Ми твої вразливі, милі діти,
Лиш з тобою розквіта душа
Завдяки тобі цвітуть каштани,
Аромат розносять навкруги,
Вмієш ти зцілити наші рани,
Ніжним поцілуночком весни
Я тебе обожнюю, мій світе,
Ти, як любий батько, нам усім,
Дорогий, а ми для тебе діти,
Нас завжди збираєш в дружний дім
Лиш з тобою подолаєм смуток,
Уберем печалі із душі
І розквітне у садочку рута,
Ту, що ми садили навесні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923422
дата надходження 28.08.2021
дата закладки 28.08.2021
Санітарка до хірурга:
-Вас вже кличе головний,
Щось йому ви не вгодили,
Бо вже зранку ходить злий.
Догадавсь хірург, що значить
Ця розмова тет-а-тет…
Що вже буде - там побачить,
З цим зайшов у кабінет.
-Хочу я, колего, чути,
Поясніть такий момент:
Як так сталось, що за місяць
В вас вмер третій пацієнт?
Розкажіть усе детально
(Ви - хірург, а не медбрат),
До подробиць, не формально:
Хід роботи, результат.
-Операцію сьогодні
Пацієнту я робив,
Не старий, бадьорий, модний,
І ще б довго в світі жив…
В хворого була зараза
(Зараз це не дефіцит),
Вирізав (нащупав зразу)
Я якийсь апендицит.
Чоловік отямивсь зразу,
Почав тихо говорить,
Вимовив одну лиш фразу:
-Лікарю, я буду жить?
Пояснив йому все ясно,
Бо на цьому зуби стер,
Я сказав, що все прекрасно,
І він з радості - умер!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923351
дата надходження 27.08.2021
дата закладки 28.08.2021
А час іде і вже нема батьків,
Все відгуло за безліччю років,
Лиш давня згадка в серденьку щемить
Та мить не повернуть, не зупинить
Вернусь в дитинство, чарівні часи,
Згадаю неповторність світ краси
І ніжний погляд з ласкою в очах
Лиш відображу в пам'яті і снах
Хоча б на мить вернутися туди,
Відчуть місця де в зелені луги
Давали сили, смак на все життя,
Себе побачить ще зовсім дитям
Лиш тільки спогад віє із років,
Час не вернуть - нема уже батьків
І тихо згадка в серденьку щемить
Та мить хвилин - їх вже не зупинить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922790
дата надходження 21.08.2021
дата закладки 21.08.2021
Моя любов, як той безмежний край
І мальовнича й до глибинки чиста,
Як милий, мелодійний дивограй
Із калинових кетягів намиста
У ній і шелест листя у саду
Та ніжність, що купається у квітах,
Тендітно випромінює красу
І ласку, що лиш бачимо у дітях
Моя любов тендітна і жива
До квітки, і листочка, і до серця,
У ній лише з'являється краса
І скрізь спроможна відчинити дверці
Я вдячна своїй долі і життю,
Що наділила серцем, щоб любити
І пам'ятаю істину просту,
Лиш нею можна миттю все зцілити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920783
дата надходження 29.07.2021
дата закладки 29.07.2021
Я помрію, політаю
Десь думками в небо сині….
Ранком сонце зустрічаю
Наберуся в нього сили
Бо це ж літо, відчуваю
Розсипає, щодня чари
Я ж йогО, радо вітаю
Хоч й буркочуть, часом хмари
Та й нехай… і побуркотять
Нині всіх, діймає спека
Хай краплиночки полетять
Я зрадію і лелека
Тож помрію, політаю
Знов думками в небо сині
Там лелеку привітаю
Сяють щастям, очі нині
Блискавиць… літо й веселок
Вже умилася землиця
Дарить свіжість, ясний ранок
Хочу ним насолодиться.
20.07.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920119
дата надходження 21.07.2021
дата закладки 21.07.2021
Пронеслось гуркотом далеким ..
І темні хмари дощові,
В плащі сіренькім та благенькім,
Спустились низько до землі.
Посоловіло все повітря,
Заполонивши синю даль,
Немов у пізнє надвечір’я,
Навкруг розкинулась печаль.
Холодний і сердитий вітер
Здійняв жахливу круговерть:
Все підхопив й давай вертіти,
Наповнив курявою вщерть.
Загомоніли клен й берізка,
Змахнули гіллячком хистким
Й донизу, зверху на доріжку,
Дрібненькі сипались листки.
А після них великі краплі,
Такі холодні, дощові,
Мов від оркестру на спектаклі,
Мінором неслись по траві.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920120
дата надходження 21.07.2021
дата закладки 21.07.2021
[i] ...Не знаю я, что значит бытие,
хотя и знаю, что зовут Любовью.
[b] Микола Гумільов
[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/RsN-1zVPn9I[/youtube]
[i]
[b][color="#078c88"]Мені зозуля накувала
судьбу завдовж 120 літ!
І я біжу… Та без привалу
буває тяжко… Меркне світ…
І я лечу у гущу лісу,
де б'є спасенне джерело,
там кущ калини кетяг звісив
й своє натомлене зело…
Схилившись ижче ручая,
я п'ю в задуху, до смаку –
і ось зозулю чую я:
"Ку-ку!
Ку-ку!
Ку-ку!
Ку-ку! "
І – закрутилось, завертілось,
на всі конячки завелось!
Співати в танці вже хотілось,
уповні, весело жилось...
…Та серцем раз закмітив я:
не хлюпотить життя ручай –
куди ж поділась “прить” моя?..
І, не впадаючи в відча̀й,
послідком сил своїх велю
вклонитись низько журавлю...
Тут б'ю поклони, і молю:
"Ручай мій, лий, не висихай,
І ти, куковка, не літай
в чужий, незнаний мною край –
снагою сповніть плоть мою! "
І, щоб таку уволить волю,
ручай нову розвинув силу,
і, всупереч нещасній долі,
життя знов стало любим, милим.
• • •
... О, мій ходисвіте! Є втома –
шапкуй смиренно джерелу
і, як паломнику годиться,
скуштуй цілющої водиці!..
Одвіт тобі прийде пото̀му,
як по весняному теплу
відчуєш кличі віщі птиці,
дзюрчання свіжої водиці…
Тож пий її "в задуху"! Знов…
тобі ручай воздасть сторицею,
даруючи
повік
Любов![/color][/b]
10.06.2021
___________
На світлині: куточок парку у Феофанії (околиці міста
Києва), де є кілька джерел цілющої, освяченої води
(Світлина роботи Вікторії Шепелевич). [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916432
дата надходження 10.06.2021
дата закладки 21.07.2021
Любіть життя не нарікайте,
В кожного воно норовливе.
Від сильної злоби втікайте,
А творіть своє - особливе.
І хай ніколи не лякають,
Одвічні, життєві незгоди.
Проміння сонця осявають,
Ваші шляхи і перешкоди.
Ловіть ці привітні світанки,
І ходіть босоніж по землі.
Стрічайте місячні серпанки,
Ловіть щастя дорослі й малі.
Усе любіть, що Бог дарує,
Радість, журу і палку любов.
Моліться Він завжди почує,
І звільнить із гріховних оков.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920087
дата надходження 21.07.2021
дата закладки 21.07.2021
Світанок у пурпу́ровім загарі,
Пробуджується у обіймах ніжних.
Мелодії хтось грає на гітарі,
Вона летить до хмарок білосніжних.
Прозора хвиля у обіймах вітру,
Йому на вушко тихо, щось шепоче.
Трима художник у руках палітру,
Чекаючи світанок, ще із ночі...
Яка краса, яке чарівне диво!
Ярило - сонце землю пригортає.
Стежиною до нього йду сміливо,
Світанок в полі вже мене чекає.
Рукою роси, він розсипав травам,
Торкнувся берега, стрімкої річки.
У позолоті верби кучеряві,
Йому всміхнулись, наче дві сестрички...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920095
дата надходження 21.07.2021
дата закладки 21.07.2021
Ти на зупинці… нині так дощило…
І парасольку вітер раз- у- раз здіймав,
Твій ніжний погляд подарував крила,
Та почуття на якийсь час, все ж я прогнав.
Хоч і спромігся, але ж така мила.
Тільки б тобі, букети квітів дарував.
Ліхтар гойдався…. пора вечорова,
Ховались очі, ніби зорі між хмарин,
Все ж встиг розгледіть личко, чорноброва,
Нам не зустрітись, мабуть не стало причин,
І я б хотів, тебе бачити знову,
Весна буяє, шкода, в пошуках один.
Шукає щастячко, у цей похмурий час,
Забилось серце, так гучно, неспокійно,
Сипала чари, певно весна між нас,
І вітер віяв, здавалось мелодійно,
Якби ж, ми в барі, запросив би на вальс,
І на душі, мабуть би стало спокійно.
Та гул трамваю, пришвидшив серця стук,
Ти поспішала, вже й відчинились двері,
Відчув відразу у скронях перестук,
Як попередження, збудження артерій,
Від хвилювання, на ходу, як павук,
Схопивсь миттєво за чоловіка,- Вперед!
Прошепотів на вухо, торкався рук,
Ледь – ледь пропхався, замість нього наперед.
Вона підняла, волошкові очі,
І в цей момент, легенький дотик до плеча,
Як порятунок, враз взялась охоче,
За його руку, здригнулась, як дівча,
Думка- стріла -І вона цього хоче,
Легкий рум`янець, перевела подих.
Він відчував, нарешті це вже не сон,
З тремтінням слухав її серцебиття,
Душа співала неначе в унісон,
І мила усмішка осяяла обличчя.
У скронях тисло, так пульсувала кров,
Чомусь нестримно, хотілось щось сказать,
І притиснутись та себе поборов,
Ні не дозволить. Краще ім`я спитать,
Може вона, здатна дарити любов,
І, як хлопчисько, врешті закохаюсь,
Зігріва душу втіха – сподіваюсь,
Різко торкнулась,- Ну пішли зі мною,
Прошепотіла і почервоніла,
Заворожила своєю красою,
Як та троянда, навесні розквітла,
Та враз продовжила, - Сто баксів досить,
Якщо ти маєш, гайда сміливіше!
Слова болючі, мов напали оси,
Вмить відсахнувсь. На серці холодніше.
Чи знов обпікся?Що ж ти робиш доле?
Чому обходить щастя стороною….
А, я ж хотів кохання і неволі,
А не інтрижки! Й хитнув головою,
-Не та адреса, люба – помилилась,
Тож прОшу, вибач, нам не по дорозі,
У храм би краще, йшла та й помолилась.
І перед Богом, покайсь за пристрасті
За всі гріхи, а мене ж, зараз відпусти!
Думки, як рій – що не принесли радість,
Обличчя - маска й ті очі – омана?
Чом не розгледів і проявив слабкість?
А я ж гадав, буде моя кохана,
Надія зникла, як вранішня роса,
Лиш гул трамваю заполонив тишу.
Дивився вслід, дякував долі й Богу,
А дощ все лив, спромігся змить афішу,
І притупляв сердечний біль й тривогу,
Так краще – зразу, розійшлись дороги!
Квітень 2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917708
дата надходження 24.06.2021
дата закладки 19.07.2021
Сутеніло… До неї підбиралася журба….так вдалині вже гучно гомоніли. То молодь збиралася біля вогнища. Нині ж в обід знову дощило і громовиця блискала по небу, а її серце знову тремтіло. Як оте, молоде деревце, шо біля річки похилилось. І вона з небом теж просльозилась та вкотре взяла себе в руки й помолилась, - Прости ти, Боже, може я мала гріхи, тому й кохання ти мене лишив…
Там, біля річки, сміх і пісні, звабливі очі, усмішки, гучне серцебеття. Любов, надії, кохання і обійми, мабуть щасливе майбуття. Вона ж неподалік, присіла в траві густій, мов захисту шукала, тут, наодинці з спогадами, свою безнадію ховала.
А, що вже їй, минуло п*ятдесят, тепер же, самій зустрічати зорепад. В цю ніч, купальську, їй зорі миготіли. Здавалось, ніби знали її печалі, підтримати хотіли. І вітерець розвіював ледь посивілі коси… Сльозини чисті, ніби вранішні роси. Вона ж волала – журбу відпущу і хай вгамую своє серце й душу. Той біль, що кожного дня їй завдає…Та своє щастя, не знайде, знає. Бистра річка - симфонія води лунає… Ні не на втіху, навпіл серце крає. Не прийде милий спогад розділити. І хто б підказав, як далі жити? Як спромогтися, цю журбу втопити?
Вітер приніс вразливий сміх, їй би десь зникнути впоспіх… Пливли вінки, колихались на воді, зірки тонули золоті. А їй пекло в грудях до болю. Чом Боже, ти дав мені таку долю? Враз круговерть,то ніби в урвище вода загомотіна. А, я ж чекала, теж кохання хотіла. Рік чотирнадцятий, Майдан, завбрав її друга – чоловіка. Навіки з ним, на жаль, десь зникла й втіха. Уже й забула, коли й посміхалась. Та рана знову й знову придати болю намагалась.
Тьмяніли зорі від полинових сліз… Десь по воді полискував, ледь шурхотів верболіз. Як при розлуці коханого слова,-Я повернуся, ось тільки пройдуть жнива!
Душа боліла і ридала… А річка спогади ховала. Та вони на мить топились і знову виринали… Про ті дні й ночі, що вони колись веселились, вірили один одному, мали надію на щастя,кохали....
06.07.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919009
дата надходження 08.07.2021
дата закладки 19.07.2021
На моїм підвіконні,
Як на милій долоні
Лежить трепетна квітка,
Як промінчик від світла
Посміхається любо
Та дивуються люди,
Ніби звабливе сонце
Заглядає в віконце
Я розшторю фіранку
Так швиденько із ранку,
Доторкнуся я дива -
Від краси вже щаслива
І бринить мила врода -
От створила природа,
Чарівна ніжна квітка,
Як промінчик від світла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919909
дата надходження 19.07.2021
дата закладки 19.07.2021
Цвіте лілія в літнім саду
немов дівчина молода
Гроза додає досаду,
a вона чекає козака.
Чекає, один день, другий...
А його нема та й нема.
А ніби вчора був любий
Від сліз в'яне її краса.
Де ти, милий забарився?
Скажи, хто перейшов межу.
Чи з доріженьки ти збився?...
За тобою любий тужу.
Казав, що любиш лиш одну
До серця тулив, обнімав.
Ти, прийшов у мою весну
Про кохання пісню співав.
Дала, ключ до свого серця
Словам твоїм довіряла.
А дика ружа сміється,
Що тебе у мене вкрала.
Не зривай, лілії в саду !
Та, що квітом розквітає.
Ніколи, не кажи'' люблю'',
якщо на думці іншу маєш.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919858
дата надходження 18.07.2021
дата закладки 18.07.2021
Я так ніжно тебе обіймаю,
І ми тулимось єством до єства.
Я кохання - вино наливаю,
Ти промовляеш пристрасні слова.
Я цілую твої ніжні руки,
І уста солодкі, полум'яні.
За мить ми з'єднаємо сполуки,
І впіймаємо миті - кохані.
Пізнаємо цю одвічну любов,
Що палає вогнем в наших серцях.
Звільнимо пристрасть із міцних оков,
Засвітимось з тобою в промінцях.
Ми відчуємо мить насолоди,
Що єднає закохані пари.
І звільнимо простір для свободи,
А зранку нас розбудять фанфари.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919850
дата надходження 18.07.2021
дата закладки 18.07.2021
Нарешті потрапила й мені до рук книга-шедевр, не побоюся цього визначення, - хрестоматія "Література рідного краю. Чернігівщина"(1320с.), вагою понад 4кг., де зібрані кращі твори авторів від прадавніх часів (творіння Володимира Мономаха) і до сьогодення. Дуже приємно, що серед таких значимих корифеїв-літераторів є й моє скромне ім'я і кілька моїх віршів. (Не можу не згадати, що ця збірка-велет готувалася Ганною Арсенич-Баран, талановитою українською письменницею, головою Чернігівської спілки письменників, а побачила світ після її відходу в інші світи. Боляче це усвідомлювати, але так є).
В трави зеленоокі
Скапує ніч росою,
Річечка неглибока
Тут полонить красою.
Тиша смиренно-сіра
Витяглася струною…
Десь небеса висіли,
Тут – очерет стіною.
Раптом струна порвалась –
То обізвався лебідь…
Пара їх тут… кохалась…
Посмішку слало небо.
24.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919454
дата надходження 13.07.2021
дата закладки 14.07.2021
Сьогодні я відчула запах літа,
А може був то неповторний сон,
Як ніби за безмежностями світу
Ріка розли́лась дивовижна Дон
Її притоки рідні, ніби діти,
Ховали нерозкриту ще красу,
Мов янголи чарівні, що по світу
Нам дарували свіжість неземну
Кружляли чайки, гралися на хвилях,
То опускались, то злітали знов,
На їх тендітгних білосизих крилах,
Народжувалась з крапельки любов
Сьогодні я відчула запах літа,
А може був то неповторний сон
Та чайок, що так линули по світу
Завжди чекає дивовижний Дон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919295
дата надходження 12.07.2021
дата закладки 12.07.2021
Довго їхав козаченько молоденький,
під ним коник натомився вороненький.
Зустрів дівчину красиву на стежині,
щічки ніби ягідочки на калині.
Мов вино п'янке, вуста її... не спити.
козаченько став дівчиноньку просити:
- Вийди, дівчино красива! Де смерічки,
цілуватиму твої рожеві щічки.
Де дуби міцні, кремезні у діброві,
я спиватиму із вуст нектар медовий.
А де вишні налилися біля хати,
я скажу, що буду вік тебе кохати.
Як зоря зійде і місяць ясний зійде,
до козака дівчинонька у гай вийде.
Бо ж давно його дівчинонька чекала,
ще іздалеку коханого впізнала.
Довго їхав козаченько молоденький,
під ним коник натомився вороненький.
Напувала дівчинонька вороного,
надивлялася на рідного, милого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919310
дата надходження 12.07.2021
дата закладки 12.07.2021
А нам уже минуло п'ятдесят,
Це не так багато і не мало.
Приємні миті душу веселять,
Однак уже тіло іншим стало.
А у душі, ще молодість зріє,
І вогонь любові у ній горить.
Із плином часу він не маліє,
Лишень по особливому зорить.
І ще ловлять погляд карі очі,
В серці луна мелодія весни.
Не тривожать нас сни, ці пророчі,
А дух стає міцним, як ясени.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919233
дата надходження 11.07.2021
дата закладки 11.07.2021
Вчительці завдав мороки
Другокласник Коля:
Знову не зробив уроки
І прийшов у школу.
Вчителька вже ледь не плаче,
Тисне на хлопчину:
-Чом не зроблені задачі?
Всім скажи причину!
-Тато з мамою сварились,
Я наставив вуха,
Мені так було цікаво –
З радістю все слухав.
Захотілось потім спати,
Тихенько роззувся,
За ті вправи, що писати,
Просто я забувся.
Вчителька сказала Колі:
-Батька викликаю:
Другий рік уже ти в школі –
А його не знаю.
Бачила я тільки маму
(Таку не забути),
Хочу татову програму
Щодо тебе чути.
-Так оце ж вони у сварці
Часто виясняють:
Хто мій батько і який він –
До цих пір не знають!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919273
дата надходження 11.07.2021
дата закладки 11.07.2021
Пшеничне поле стигле вже давно
Тож гнеться долу кожна соломина
Бо обважніло в колосках зерно,
А з висі синьої пташина пісня лине.
Висять над полем сині рукава
Легкі й широкі, їх дістать несила.
Їх вітер, мов вітрила, надува.
То сонце його в гості запросило.
Внизу тихенько річечка тече,
Спішить, аби зустрітись з рукавами.
Липневе сонце гаряче пече.
Хмарки ж здаються диво-островами.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918373
дата надходження 01.07.2021
дата закладки 01.07.2021
Коли уранці сонечко всміхнеться
І птахи защебечуть у гаю.
Пісенним хором пісня розіллється,
А я на зустріч пісні тій піду.
Пісенні звуки промовляє річка,
Несе її зваблива течія.
І сонячне проміння, наче стрічка,
Вплітається в блакитні небеса.
Підхоплює мотив веселий вітер,
Несе його на луг і в береги.
Заслухались мелодією квіти,
І так стає красиво навкруги.
Для мене навіть шелест листя - пісня,
Веселий джмелик додає акорд.
Через паркан троянда перевисла,
Вмостивсь метелик ніби справжній лорд...
А коли нічка завітає в гості,
Засвітяться зірки, мов ліхтарі.
Навіть й тоді летітимуть у простір,
Мелодії, що грають звіздарі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918153
дата надходження 29.06.2021
дата закладки 01.07.2021
Я твої цілую руки
І топлюсь в твоїх очах.
Роз'єднала нас розлука,
Та вернув до тебе шлях...
Довго, довго йшов по ньому,
Лабиринтами кружляв.
Та повір, що ту дорогу,
З перешкодами долав...
Як лили́ дощі осінні,
Слухав їх мелодії.
Як лягав на вії іній,
Вії згадував твої.
А коли весна всміхалась
І стелила білий цвіт.
Ти у снах моїх з'являлась
І від того меркнув світ.
Зігрівало тепле літо,
Разом з ним любов твоя.
Маковим торкала цвітом
І волошками в полях...
Обійняв, притис до себе,
Ти навік любов моя.
Посміхалось до нас небо,
З нами серце розмовля.
І тепер, коли зустрілись,
Руки ніжно цілував.
Все збулося, як хотілось,
Вітерець пісень співав...
Автор Тетяна Горобець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918318
дата надходження 01.07.2021
дата закладки 01.07.2021
А ти мене чекай, як світ весну
Та серце і душа весняні квіти,
Як погляд всю небачену красу
Та, ненька, найдорожчих своїх діток
А ти мене чекай, як квіт росу,
Яка зволожить ніжно і невтомно
І милий промінь обійме красу,
Природу ще зманіжену і сонну
А ти мене чекай, як нічка сон
І зорю, що чекає місяць вірно,
Як казка доторкається до скронь
Прекрасною чарівністю тендітно
Чекай, коли здається нема сил
Та і тоді тримайся за чекання,
Навіть тоді, коли суворість зим
Та знаю, переможе лиш кохання!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916762
дата надходження 14.06.2021
дата закладки 14.06.2021
Якщо не повірити сивим предтечам,
якщо розірвати облуди листи,
то може спасінням явитися втеча
і дивним віднайденням втрачений ти.
Якщо обітнути нав'язливий вузол,
що туго втиснувся в зап'ястя твоє,
то можна пробачити в друзях не друзів
і виспрагло вчути в собі ким ти є.
Якщо не шукати на вмерлих світлинах
ні сонця, ні тіней, а час, тільки час...
То можна позбутись гіркої провини,
що часто до болю обтяжує нас.
Якщо не дивитись на темні графіті,
що хтось малював на піддашші рудім,
то можна усе зрозуміти на світі,
І що найважніше - себе у собі...
11.06.21 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916732
дата надходження 13.06.2021
дата закладки 13.06.2021
И вот сбывается всё то,
О чём зимой мечталось.
Мы в неглиже и без пальто.
Приносит лето радость!
Горит костёр, котёл с ухой.
Нам удалась рыбалка.
Сидим за шахматной доской.
Вот где нужна смекалка...
Но ароматная уха
Зовёт скорей обедать.
Она достойна, чтоб в стихах
Смогли о ней поведать...
Вот, где рождается сюжет,
Который нынче в моде!
А потому спеши, поэт!
Воздай триумф природе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916719
дата надходження 13.06.2021
дата закладки 13.06.2021
Рудий світанок відступає,
Лишає слід - сріблясті роси,
Сонна земля ранок стрічає,
І розплітає сонце коси.
Той відблиск золота яскравий,
По квітах, різнокольорових,
Торкнеться промінець ласкавий,
Й загубиться в травах шовкових.
Сонце осяє піднебесся,
Мерехтять роси, земля парує,
Вмить відчує ніжість і ласку.
Ця літня повінь, як і завжди,
Квітів духмяність, здійма вітрець,
Йому сказати хочу - зажди,
Приляж на мить, не вій навпростець.
Нехай послухаю, я пташку,
То зяблик ранок зустрічає,
В долонцях пригублю ромашку,
У мріях з літечком літає.
Я їй, подарую усмішку,
За мить, як сонце зігріває,
Та з нОвим днем мене вітає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916496
дата надходження 11.06.2021
дата закладки 11.06.2021
Давні подруги зібрались
(Разом їхали на ринок),
Враз розмова зав’язалась
Про туризм і відпочинок.
Думку висловила кожна
Про країни і курорти:
-От де показати можна
Всі купальники і шорти!
Пощастило нашій Майї,
Не старіє серце з віком,
Подалася на Гаваї
Із законним чоловіком.
-Це вже горе,- каже Віка,-
Не мені, жінки, вас вчити,
Щоб по світу чоловіка
Із собою волочити.
Перебила швидко Настя:
-Треба досвідом ділитись:
Щоб спіймати справжнє щастя –
Треба нам у Галі вчитись.
Має жінка хитру вдачу:
Чоловіка залишила
Доглядати хату й дачу,
Песика, кота й шиншилу.
А сама (вночі дзвонила) -
Вже з коханцем на Мальдівах:
Оце жінці пощастило,
Зразу стала світська діва!
Пляж, морське повітря, вина…
Враз, дівчата, зникне втома,
Якщо ваша половина
В цей період буде вдома!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916525
дата надходження 11.06.2021
дата закладки 11.06.2021
Вже не пройдуся, рідними стежками,
Батьківська хата припала до землі,
Посеред трав зруйнована дощами,
Ніби кропИва, жалить серце мені.
Колись стежини й не одна до ха́ти,
Поміж квіток стелились рушниками,
Рясно ромашки й п`янкі кущі м`яти
Тепер на жаль, покриті смітниками.
А де ж той луг!? Он, чагарники всюди,
Й висохший став, уздріла далеченько,
Побіля них всякого хламу груди,
Боляче бачить, а де ж лелеченьки?
І дуб старезний, зранений схилився,
То від журби напевно, птахів нема,
А колись чубчик сонцем золотився,
Тепер коріння гниє, сповила тьма.
Від хімікатів. Безвідповідальність,
І людства безжальність, губить природу,
Чому черстві? Сповиває байдужість?
Напевно, все звертають на погоду.
Річка- вонючка ледь- ледь видніється,
Не знати й звідки, в неї течуть во́ди,
Кілька вербичок, скривлені гіллячка,
Руді листочки, з журбою п`ють воду.
У виживанні, жовто- руді трави,
Лиш лопухи здіймаються до неба,
Ці не бояться гидкої отрави,
Все ж чорні плями, деінде на стеблах.
Вкотре погляну, не впізнаю села,
Вже не пройдуся рідними стежками,
Далеко в лісі… зозуля співала,
В душі печаль, я ж пройтись сподівалась.
09.06.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916395
дата надходження 10.06.2021
дата закладки 10.06.2021
А завтра літо...
знову літо,
пихате...
травами одіте,
плаксиве...
у молочних грозах,
зомліло ляже
в верболозах.
Вже завтра літо...
чи зігріє?
Всі сподівання та надії,
казкові ночі,
світлі ранки,
вдягне у квіт рясний
альтанки,
у росах ляже під порогом,
в калюжі вимиє дороги.
Шуміти буде
в пишнім житі,
аби родитись
та віджити...
У потічку замочить ноги,
заложить бриль
собі, розлогий,
Із листя дуба,
барвів клена -
сорочку вишиє
зелену.
Червону й жовту,
синю, синю...
в черешнях, вишнях,
геть невинну,
зцілує бджілку -
заколише,
з кульбабки
молочком розпише,
ті дивні сни
зірок чаклунок,
зібравши всі вітри
у клунок -
у міх краси, тепла
та чуда...
чи скаже хтось,
що це облуда?
Це просто літо -
пишне літо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915500
дата надходження 31.05.2021
дата закладки 31.05.2021
П`янкі конвалії, вночі розквітли
Золотий ранок побачить прагнули
І він накинув на них срібні роси
Промінь придав веселкової краси
Їх чарували пташинні голоси.
Широке листя , блискуче, лапате
Рушник зелений в мене коло хати
В ньому сховались маленькі дзвіночки
Біленький цвіт, мов рясні сніжиночки
Що опустили літаючі крильця.
Дарунки лісу … й фіалочки вінком
Замайорів синій колір під вікном
Літають пахощі, їх так багато
В душі моїй, це ніби справжнє свято
Дуже хотілось квіти обійняти…
Ні, не зривати, хай краса буяє
Хай моє серце весну відчуває
І обійстя…. І сад квітучий нині
Втішає жити, так радісно мені
Богу подяка за рай й світлу днину!
20.05.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915438
дата надходження 31.05.2021
дата закладки 31.05.2021
Ти на дорогу ходиш, мамо,
Мене у гості не чекай.
Я не приїду, як бувало,
А ти онуків виглядай.
А я до тебе вітром лину,
Клена гойдаються листки,
Несу тобі я смак полину
Й синівське лагідне: "Прости!"
Про це нашіптують листочки,
Ти їх послухай, не спіши.
Може, той клен - то твій синочок,
Йому про себе розкажи.
Пройшло років уже немало,
Та не зійшла твоя журба.
Не побивайсь за мною, мамо,
Ти в цьому світі не одна.
І пиріжків ти, як бувало,
Мені із вишнями спечи.
Роздай їх людям, моя мамо,
І біля клена помовчи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915391
дата надходження 30.05.2021
дата закладки 30.05.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UUnuQ998Gq8
[/youtube]
Чом сумний, козаче,
Сльози на очах?
Що журба ця значить,
Ти ж бо вільний птах?
Десь домівка, діти,
Ждуть тебе батьки.
Мрієш долетіти,
Може, навпрошки?
Зла війна забрала
Все, що дороге.
Молодість украла,
Вже не поверне.
Десь ревуть гранати,
Йде шалений бій.
Дочекайся, мамо,
Вірити умій.
Коли дощ постука
У твоє вікно,
Ти його не слухай,
Знай тільки одно:
Я живучий, мамо,
Куля не проб"є,
Проб"юсь крізь тумани,
Знаєш, який є.
Головне - не плакать,
Знай, що повернусь.
Вір у кращі знаки,
Ніжно пригорнусь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914771
дата надходження 24.05.2021
дата закладки 24.05.2021
Маленька гілочка торкається віконця,
Дрижить суцвіття, від частих пестощів вітру,
Воно ж в надії до світла, лине до сонця,
У цім природи хист тягнутися угору.
Часті дощі, кожного дня прохолода,
Геть зажурилась, моя молода калина,
Я разом з нею, ждала, чи буде нагода,
В мережці сонячній зігрітись, як дитина.
Куди не глянь, всюди справжній зелені розмай,
Холодні зливи вволю пестили травичку,
Вона терпляча, хоч час від часу й відчай брав,
Ясніли мрії, тікав сумнів по струмочку.
Бурхливі води, нині землю напоїли,
Придали сили, від нині все хоче тепла,
Як барабани, гучні грози відгриміли,
В блакитне небо, калина квіти простягла.
24.05.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914776
дата надходження 24.05.2021
дата закладки 24.05.2021
Гарцює день у сонячній оазі,
Хмарки толочать неба височінь.
Милуюся красою тут щоразу,
Як сонце промені купає у Збручі.
Вода тоді сміється веселково
І очі зачаровує мої,
А вечір прийде – спустить колискову,
Що подарують зорям солов’ї.
Вже й не весна, але іще й не літо.
Бентежить зір погода ця ясна.
А на калини захмелілім цвіті,
Хова акорди пісня солов’я.
16.05.2921.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914731
дата надходження 23.05.2021
дата закладки 23.05.2021
Десь далеко в океані,острів щастя є,
Називається " Коханням",там любов живе.
На цей острів потрапляєм в місячнім човні,
Один - одного кохаєм в зоряному сні.
Приспів:
Острів кохання, острів любові,
Ніжне єднання, цілунки медові.
Острів кохання нам не забути,
Тільки на ньому ми хочемо бути.
Посміхаюся до тебе і цілунки шлю,
В нас у свідках лише небо і твоє "люблю".
І немає більше щастя, як в обіймах буть,
Святе Господа причастя, нам обом дадуть.
Приспів:
Я без тебе не залишусь, ти без мене теж,
В твої очі дивити́мусь в них немає меж.
Цілуватиму долоні і уста твої,
Добре бути у полоні з тобою мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914635
дата надходження 23.05.2021
дата закладки 23.05.2021
Помандрую в світ де лиш тепло
Та весна дарує аромати,
Де дитинство трепетне пройшло
Та завжди чекала, люба мати
Забринить серденько, як струна,
Незабутні радісні хвилини,
Як теплом зігріється душа
Згадкою щасливої родини
Та і біль відчується у ній,
Бо не вийде із хатини мати
Не відчую трепетних подій,
Бо нема кому вже зустрічати
Защемить та згадка у душі
Та лишиться назавжди у серці,
Тож і сум, і радість навесні
І в минуле вже закриті дверці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914047
дата надходження 17.05.2021
дата закладки 17.05.2021
Думки я перетворюю в слова,
Від почуттів вони лягають в риму,
Бо ними моя мислить голова
І бачиться мені уже незриме.
З очей буває сльози потечуть:
Сумні чи радісні переживу хвилини,
Сама не розумію в чому суть,
Тоді торкнуться ці слова людини.
Ні, не людини - людської душі
Хтось скаже, що написано про нього,
Моя душа ридала в тім вірші,
Чи то сміялась - дякуючи Богу...
Я не писала - просто цим жила -
без почуттів, що можна написати?
З порожнього не вип"єш джерела,
Щоб пити слово - треба душу вкласти.
Так і живу - то каюсь, то грішу,
Сміюсь в словах, радію, навіть плачу,
Та в почуттях ніколи не брешу
Ви б це відчули - бо душа все бачить.
Галина Грицина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914038
дата надходження 17.05.2021
дата закладки 17.05.2021
Створено під враженням
від вірша "Не ріж косу"
авт. НАДЕЖДА М.
Дякую авторці.
Жіночі коси стали вже не в моді --
в глибокім забутті вже та краса.
Та в пам"яті спливає при нагоді
матусина до пояса коса.
В дитинстві визнавав беззаперечно
я образ мами тільки при косі.
Однак перелічить буде доречно
матусині найкращі риси всі.
Прекрасних рис я знав у ній безмежно,
їх не вмістить в короткому віршІ.
Хоч в трьох словах назвУ що їй належне:
Краса у косах, В Серці і в Душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913891
дата надходження 15.05.2021
дата закладки 15.05.2021
До мене лебідь на ставку приплив,
Щоб хоч комусь про смуток розказати,
Він, як і я, лебідку свою втратив,
Й зі мною своїм болем поділивсь.
Вона була для нього - над усе,
У них, у парі, виростали діти,
Було у них в житті чому радіти,
Тепер лиш спогад й біль в душі несе.
Я спіавчуваю, любий білий друже,
Я й сам цей біль душею пережив,
Я й сам любив, я так її любив!
Втрата така болюча, дуже-дуже.
Хто не втрачав, тому це не збагнуть,
Як серце за коханою страждає,
Від болю цього ліків ще немає,
Мабуть в цьому і є любові суть.
Та сонце сходить знову, й світить знов,
Шукай серед лебідок пару друже,
Бо одному у світі... гірко дуже,
І ти знайдеш...як я свою знайшов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913882
дата надходження 15.05.2021
дата закладки 15.05.2021
Падает, падает снег…
Так ли всё в мире банально?
Новый, мы думаем век.
Всё относительно. Тайна
Нас окружает всегда –
В зимнюю, летнюю пору…
Скажете: «В чём же беда?
Ведь поднимаемся в гору».
Ха! Что имели в виду?
Гору духовной природы?
Или наитья узду?
Иль победить эту моду?
Чувственный край посетить:
Плакать? Смеяться? На плаху?
Мне вас не остановить –
Слов поэтических, птахой…
- Пойте! Клянитесь в любви!
Верьте…, не верьте, живите!
Как танцевали мы твист!
Зря у компьютеров спите…
Нежны ресницы твои,
Смех заразительно весел…
Чувства нам не утаить –
Мир стал нам вовсе не тесен!
Вновь лепестковый здесь снег…
Тонкой, на нити, пространство
Мира. Стремительный бег
Сказочной жизни ли царства?
Опять сорвался…
06.01.2013г. – май 2021г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913887
дата надходження 15.05.2021
дата закладки 15.05.2021
Я Вас зустріла у період злив
І відчувався неземний мотив,
Я день запам'ятала назавжди,
Хоча з тих пір пройшли уже роки
Сад весь тонув в чарівному квіту,
Я відчувала трепетну красу
Та погляд Ваш впіймала із даля,
Хто ж більш п'янив весна чи почуття?
Усе сплелось в гармонію світів
І чулись звуки навіть із лугів,
Там бавилась у розкоші трава,
А я почула трепетні слова
Найперше, що промовили вуста:
"Що я чарівна, як сама весна"
І у думках здавалось то був сон,
Що захопив зненацька у полон
Весняний сад красою полонив,
Мабуть і він в житті ось так любив
Та навіть зараз згадує душа,
Хто ж більш п'янив весна чи почуття?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913866
дата надходження 15.05.2021
дата закладки 15.05.2021
Ніч Місяця купала
На Івана Купала.
Голубила, пригортала,
Обіймала, чарувала.
Начистила аж до блиску —
Не у м’яті та любистку,
Занурила у море:
«Плещися, люба Зоре!
Хлюп-хлюп, хлюп, миленький мій,
В хмарний загорну сувій.»
У рухливому таночку
Мокру скинула сорочку,
Примовляла щось магічне
Про кохання споконвічне.
Цілувала, крадькома,
Засвітилася й сама.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913824
дата надходження 14.05.2021
дата закладки 14.05.2021
Вона жінка: кохана й мати.
В неї ласки небесний дар.
Вміє ніжно любить й кохати.
В ній глибінь невичерпних чар.
Вона радість й тепло дарує,
красить кожну життєву мить.
Поцілунком очей чарує,
в яких сонце весни царить.
Розсіває щасливу мрію,
гріє подихом доброти.
Все на світі вона зуміє,
лиш би близьким в спокої йти.
Ладна навіть весь вік страждати,
щоби смуток забрати ваш.
І теплом душі зігрівати
в безнадію й тривоги час.
А самій так мізерно треба:
усміх бачити ув очах.
І над вами блакитне небо,
де в дні мирні злітає птах.
Та уваги хоча б маленько
й чоловіче поруч плече.
Щоб вспокоїлося серденько,
й лиш любові сльоза тече.
Вона та, що дає розраду.
Та, що світу несе красу.
Квітка у весняному саду,
та, що в’яже верби косу.
Боже! Дай їй земного щастя!
Світла й радості у житті.
Хай розвіється днів ненастя
у безхмарному почутті.
Хай посіє твоя правиця
щедрий усміх в її вуста.
Вона ж серцем земна цариця,
хоча з виду така проста.
В ній вирує безмежність слова
невичерпної щедроти.
І та музика загадкова,
яка ллється на всі світи .
Вік не знати б її серденьку
ні обману,сльози, образ.
Подаруймо уваги жменьку
хай квітує літ сто для нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913809
дата надходження 14.05.2021
дата закладки 14.05.2021
Ой, у лузі-лузі баский кінь стоїть,
А на ньому верхи та й козак сидить.
Лівою рукою за повід держить,
Правою шаблюку, - військо сторожить.
Вслухається в тишу, в переспів пташок,
Зором соколиним лине за лужок.
Раптом, чує брязкіт ворога мечів:
Уставайте, браття, наш час зазорів.
Стали козаченьки плечем до плеча,
Завзяття й відвага не сходять з чола.
Слава лине степом, аж до наших днів,
Побороти волю ворог не зумів.
Бо у волі сила, мов криця тверда,
Кров, - гаряча зроду, кров, - то не вода.
Не займайте волю, свободу та честь,
Зазнаєте кари в пізнанні безчесть.
13.05.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913755
дата надходження 13.05.2021
дата закладки 14.05.2021
Чи бачив, коханий, як плакали зорі?
Мабуть нещасливі були у них долі
І сльози збігали, як ніби в людини -
Не бачили зваби чарівної днини
А білі хмаринки зворушно втішали,
Тендітно горнулись та все обіймали
І затишні й милі ставали хвилини,
Краси поєднання, як неньки й дитини
І місяць чарівний дивився у очі,
Такі неповторні та ніжно дівочі
Та миле небесся вкривало їм плечі
І все промовляло привабливі речі
Ось зорі всміхнулись, побачили світло,
Їх так чарувало спокусливе літо
І з місяцем в парі, як світ неповторні,
Все чулись у далях розмови змістовні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913770
дата надходження 14.05.2021
дата закладки 14.05.2021
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rNtjyE65ROQ[/youtube]
Пір`їнами… ледь землю притрусило… Алича, абрикоса, черешня, вишня - скидає білосніжний цвіт... Схилились небеса… Весна холодна… в бузку не стало сили, на День Перемоги розпуститись нині. Щоб, як завжди, кожен з нас зміг прийти на цвинтар з букетом пахучого бузку, тюльпанів, нарцисів.
. В цей Великий день - День Перемоги пом`янути тих, хто віддав своє життя за нашу волю. Велика Вітчмзняна війна… Сьогодні, як і в цей день кожного року - ці слова на вустах. Війна ХХ століття… Ця біда… прийшла майже в кожну родину. І рана, ще ятрить, і часом, як хто нисипить солі, згадавши про тих, кого немає поряд з нами. А скільки їх, відчайдушних, сміливих, непереможних полягло за нас з вами, щоби ми народилися й мали спокій. Кожен другий нині в могилах, а кожен другий із живих був поранений. А скільки сиріт, скільки жінок стали вдовами, залишилося без підтримки?! Їх не злічити, як і не виміряти той біль, що зазнав наш народ. Вони герої, за кожен крок рідної землі билися до останньої краплі крові. Цей подвиг залишиться у віках і кожного разу зі сльозами на очах, згадаємо в поклоні перед обелісками, могилами тих, хто пішов у інший світ. Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам`ять про героїв! Ми привітаємо з цим Великим святом - Днем Перемоги і схилим голови перед живими, що є серед нас. На жаль, їх залишилось зовсім мало. Для них і нас цей день назавжди у серцях. Їм би пожити в спокої, на жаль, знову в тривозі за країну. Адже вже сьомий рік Україна виборює свою незалежність. Полинно… гірко на душі і серце спокою немає. Бо знову діти й онуки йдуть на передову, на кордоні, захищаючи нас з вами. Страшні, часті звістки, про смерть воїнів ( синів і доньок), рвуть серця й душі матерів, дружин. І з острахом у майбуття, дивиться підліток. Та Україна, як квітуча калина, в мороз й холод вистоїть, як завжди. І залунає пісня солов`їна, прикрасять квіти Дніпровські береги! Бо ми народ нездоланний, непереможний! І гідні дати відсіч ворогу! Вчора - 8 травня, в День пам`яті примирення, йшов дощ. Зронилася не одна сльоза, за загиблими плакали небеса. Цей пам`ятний день - річниця капітуляції нацистської Німеччини, як символ перемоги над нацизмом.
Як хочеться в це вірити, що і в подальшому житті, нам вдасться це зберегти. Нині сонячний ранок… І чисте небо, вітає кожного з добрим ранком. Хай не згасає мрія, що прийде мир на Україну. Що втихомириться холодний, нестерпний вітер. Напевно, зірвані, розсипані пелюстки по землі, то, як сльози за загиблими на війні. В душах надія, розквітнуть яблуні і груші, бузок придасть білій окрасі відтінок спокою і віри в майбуття краще й мирне.
***
Шановні друзі, читачі!
Щиро вітаю з Днем Перемоги!
В кожну оселю, в кожну світлину, зичу миру, щастя, здоров`я, спокою і достатку!
Єднання нам! І процвітання рідній Україні!
Я разом з Вами хочу сказати - ГЕРОЯМ СЛАВА! Вони завжди в наших серцях!
09.05 2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913257
дата надходження 09.05.2021
дата закладки 09.05.2021
Вже сміло і ніжно шле сонце проміння,
Своє неповторно грайливе уміння
І так заглядає в віконце щоранку,
Пора прокидатись уже до сніданку
Побачила промінь, вікно відчинила,
Чарівна картина мене полонила
І чую той дотик красуні веснянки,
Тепер зустрічатиму завжди світанки
Рука потягнулась та дотик впіймала,
Як ніби так любо поглянула мама
І серденько ніжно сяйнуло красою,
Я знов поріднилась у чарах з весною
Спасибі рідненька, що будиш із ранку,
Що зорі ховаєш в чарівнім серпанку,
А потім ти небу даруєш щоночі,
Щоб все милували завжди мої очі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911785
дата надходження 23.04.2021
дата закладки 23.04.2021
Чи я втомилась від плакучої весни,
Але і холод сповива кожну днину,
Сприймати не хочу, ніяких провин,
Вона ж нагадує маленьку дитину.
Яка зробила перші кроки по землі,
Порозсипала довкола первоцвіти,
І я втішалась, на серці добре мені,
Чарують очі, зваблюють дивоцвіти.
Та час спішить…Тож розквітай дівицею,
У берізку,бузок вдихни, обвий теплом,
І для трави, стань теплою водицею,
Злети пташкою, впевнено накрий крилом.
Святу землицю, захисти від мороку,
Із сонцем всесвіт прикрась вінком й златом,
Розвій сміливо пелену, без сорому,
Угоду з вітром підпиши ненароком.
Ти ж господиня, сумніви переборюй,
Вдягай черешням, вишням біленькі сукні,
Мов наречені, хай квітнуть, все підкорюй,
Бо ти ж уже, стала весняною пані.
Мабуть втомилась від плакучої весни,
Маю бажання, хай всіх торкнеться промінь,
Й в людей не буде непорозумінь, війни,
Хай зазвучить, веселий пташиний гомін.
*
Тож пробудися весно, принеси радість,
І хоча б трішки, звесели нашу старість.
17.04.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911471
дата надходження 19.04.2021
дата закладки 19.04.2021
Легка хвиля просилась до ніг...
а вона все дивилась на море.
Треба йти, вже пора. Її час.
Ой, як тяжко... Бо знала: там горе.
Сиротиною-полечком йшла...
пусті гільзи навколо, воронки.
Все ж сипнули кульбабок і тут
її добрі і теплі долоньки.
Хлопців бачила... Мужні які
ці сини-українці. Сміливі.
Залишила багато тепла,
щоб прибавилось їм більше сили.
А говорять "не тепла" вона...
а де ж того тепла стільки взяти?
Завітала в ліси, у поля,
у садочки до кожної хати.
Ми привикли, щоб нам... щоб для нас.
А чи іншим умієм вділити?
Ми привикли, щоб нам... щоб для нас.
А чи вміємо інших зігріти?
І розсипаний цвіт... то ж для нас.
Усміхаймося більше. Радіймо.
І цьогоріч квітучу весну
своїх душ теплотою зігріймо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911454
дата надходження 19.04.2021
дата закладки 19.04.2021
Чимало говорила вже про тебе —
В своїх піснях, творіннях, у думках.
Окрилена, злітала просто неба,
Хоча не птах.
Чар-зіллям спраглу душу напувала,
Тебе здіймала у свої світи,
Яскраві зорі, сяйво дарувала —
Тепер і ти
Сві-ти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911424
дата надходження 19.04.2021
дата закладки 19.04.2021
Для тебе, любий, стану небесами,
Щоб ніжно вигравали вечорами,
Зорею неймовірно чарівною,
Красунею тендітно неземною
Для тебе стану квітами, лугами,
Безмежно чарівними берегами,
Струмочком, що так грає водевілем,
Майбутнім твоїм радісним і світлим
Для тебе стану чистою рікою
І в травах світанковою росою,
Полями, що укриті килимками,
До глибини зворушними рядками
І світлом неповторного кохання
Та ніжністю прекрасного бажання,
Коштовною красою у природі,
Щоб ти купався в справжній насолоді.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911434
дата надходження 19.04.2021
дата закладки 19.04.2021
Вийшли заміж всі подружки... що ж робити?
Біля хати у них бігають вже діти.
В Гальки двоє, в Нінки троє, п'ять у Насті.
Не виходжу заміж я. Що за напасті?
У намисті хочу гарному ходити.
Чоловік приносить хай цукерки й квіти.
Та не в цьому, мабуть, є жіноче щастя.
Ото ж стала я до подруг придивляться.
Чоловік Гальчин у полі... все працює.
Галька хряка годовалого годує.
Є ще кури, є ще гуси і цисарка.
Чоловік здоровий... в радість йому чарка.
Добрий чоловік і в Нінки, любить жарти.
Виграє завжди у всіх він в грі у карти.
Бачу, й Нінка веселенька і здорова.
Добре доїться у Ніночки корова.
Три козички є у неї й кроленята.
Та ще плавають в ставочку каченята.
Є щасливою й подруга наша Настя.
Має діточок багато... то є щастя!
Три гектари з гарбузами обробляє.
Ще й близняточок на літечко чекає.
Є ягняточок з п'ятнадцять і телиця.
Не впізнати Настю - гарна молодиця.
Отже заміж я збираюся, дівчата.
Буде діточок і в мене повна хата.
Підказали мені Галька, Нінка й Настя,
що у дітях і в роботі справжнє щастя.
Заведу коня й корову ще й індика.
То ж шукаю, щоб жив в щасті... чоловіка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911249
дата надходження 17.04.2021
дата закладки 17.04.2021
Ти в дорогу мене провела на світанку,
Коли трави були у розкішнім серпанку
І схилялись сади у чарівному квіті,
Я такої краси ще не бачила в світі
А стежина вела у гайок де калина,
Чарувала серця, ніби мила дівчина,
Неподалік струмок вигравав вже сопрано,
Розкривалась краса, бо надходив так ранок
Промайнуло життя - я не встигла відчути,
А вразлива душа так хотіла побути
В неповторній красі неймовірного квіту,
Бо такої краси я не бачила в світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911048
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021
Ти в дорогу мене провела на світанку,
Коли трави були у розкішнім серпанку
І схилялись сади у чарівному квіті,
Я такої краси ще не бачила в світі
А стежина вела у гайок де калина,
Чарувала серця, ніби мила дівчина,
Неподалік струмок вигравав вже сопрано,
Розкривалась краса, бо надходив так ранок
Промайнуло життя - я не встигла відчути,
А вразлива душа так хотіла побути
В неповторній красі неймовірного квіту,
Бо такої краси я не бачила в світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911048
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021
Ти в дорогу мене провела на світанку,
Коли трави були у розкішнім серпанку
І схилялись сади у чарівному квіті,
Я такої краси ще не бачила в світі
А стежина вела у гайок де калина,
Чарувала серця, ніби мила дівчина,
Неподалік струмок вигравав вже сопрано,
Розкривалась краса, бо надходив так ранок
Промайнуло життя - я не встигла відчути,
А вразлива душа так хотіла побути
В неповторній красі неймовірного квіту,
Бо такої краси я не бачила в світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911048
дата надходження 15.04.2021
дата закладки 15.04.2021
Іще не виспалась земля,
І сонце десь іще барилось,
Тремтіла вранішня зоря,
Трава росицею умилась.
Пташки останні бачать сни
(Вони у них частіш пророчі).
Край неба, трішечки ясний,
Перемагає темінь ночі.
Аж ось озвалася в гаю
Якась пташина, потім друга,
Немов із ранком заграють,
Щоб цілий день не знати туги.
19.09.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911022
дата надходження 14.04.2021
дата закладки 14.04.2021
Ти до мене прийшов, коли зорі сховались за хмари
І кремезні дуби голосами століття заграли
Та у світі лісів аромат чую свіжо духмяний
І у ранок краси, ти з'явився до мене, бажаний
Побоявсь розбудить - не порушити сон мій казковий,
Твої очі ясні задивилися в світ світанковий
І у вирі думок де кружляли нездійснені мрії,
Сміливіш підштовхнув неповторні житттєві події
Ти мене розбудив, коли ранок всміхнувся росою
Та привабливий квіт привітався чарівно красою,
Мила зустріч була незабутньою в нашій гостині,
Ніби грала весна мелодійно на самій вершині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910486
дата надходження 09.04.2021
дата закладки 09.04.2021
Моє багатство – діти і рідня,
І та земля, де перші мої кроки.
Без них не можу жити я і дня,
І доля, що дає мені уроки.
Моє багатство – друзі й вороги –
Одних – люблю, а з іншими – борюся.
Моє багатство – всі мої гріхи,
І ними я ні з ким не поділюся.
Моє багатство – слово і перо,
Це ними я буденність розбавляю.
Учуся в людях цінувать добро,
Любов і милосердя зіставляю.
Моє багатство – сонячні пісні,
Що ллються із душі нестримним плином.
Їм груди мої стали затісні.
Моє багатство – вільна Україна.
Моє багатство – то не височінь
Тієї слави, що веде в безсмертя.
Моє багатство – внуки на плечі
Й життя земне в полоні круговерті.
Моє багатство – солов’їний край,
Осяяний і в зорянім намисті,
Мій неповторний український рай
З народом, що боротись не втомився.
Моє багатство – неба глибина,
Що кличе мене порухом хмарини,
На скронях недозріла сивина
І дух, який ніщо не підкорило.
7.04.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910460
дата надходження 08.04.2021
дата закладки 08.04.2021
БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ - це Велике християнське свято започатковане в !V столітті і присвячене події, що описана в Євангелії апостолом Лукою. Архангел Гавриіл сповістив Діві Марії, що вона обрана Богом, щоб народити Спасителя світу. Слова архангела були першою "благою" вістю для людства після гріхопадіння, тобто від часів Адама і Єви.
Церква навчає, що Пресвята Марія не просто дізналася, що у неї буде дитинка, а дала згоду на це, і саме в момент промовлення нею слів "Се, Раба Господня, хай буде Мені по слову Твоєму" і відбулося непорочне зачаття.
Цього дня тим, хто поститься дозволяється їсти рибу і олію. Люди несуть у храм на радісні служби насіння, щоб освятити його для майбутнього садіння, бо вважається, що в цей день Бог землю благословляє.
З Благовіщенням пов"язано багато народних прикмет.
На Благовіщення, вважається, не можна нічого робити в домі, на городі, бо навіть птиця гнізда не в"є, а дівка косу не плете. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи, до цього
"турбувати" землю вважалося гріхом.
Свято Благовіщення вже прийшло до нас,
У весняну пору, у прекрасний час...
Блага вість з"явилася у чудовий день,
А за ним прибуде ще і Великдень...
Радісних всім звісток, Миру і Добра,-
В це чудове свято, всім бажаю я,
А ще всім Здоров"я й теплої весни,
Віри і Надії, Любові й Краси!
А ще віри в Правду, в життєві Дива,
Відійшли назавжди вірус і війна...
Щоб була цікавою нинішня весна,
Й наша Україна знову розцвіла...
Щоб все було добре у кожній родині,
Щоб ожила Правда в нашій Україні...
І щоб наша влада людей розуміла,
Людям помагала й працювала вміло...
А якщо не вміє, то хай відійде,
І тоді народ наш нову обере,
Справедливу, вправну і ще й роботящу,
І тоді всі справи в нас будуть путящі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910334
дата надходження 07.04.2021
дата закладки 07.04.2021
Благую весть архангел Гавриил
Провозгласил для набожной Марии
О том, что Бог её определил
К рожденью Сына Божьего, Мессии.
Что Дева без греха Дитя зачнёт,
Ведь Дух Святой проникнет светом в тело.
Как Богоматерь ждёт её почёт –
Сын будет души исцелять умело.
Грядут невзгоды страшные в пути –
Умрёт за род людской Он и воскреснет.
Но веру свято будет Сын нести,
Народ спасая от духовной бездны.
В конце туннеля виден яркий свет –
То прозревают люди понемногу.
В насилии и войнах правды нет,
Мы очень виноваты перед Богом.
Что неспроста нас косит страшный мор,
И бедные страдают, и вельможи.
Ведь совести живём наперекор –
Испытывать судьбу свою негоже…
Грехов, пороков у людей не счесть,
Мы нарушаем все законы Божьи.
Пусть даст надежду нам Благая весть,
Проникнув в душу массы толстокожей.
Наступят исцеление и мир,
О счастье пропоют нам птичьи стаи.
Давайте станем попросту ЛЮДЬМИ,
И каждый из себя пусть начинает.
P.S В цей день, рік назад, я прийшла в КП. Добре запам'ятала, що саме в це чудове свято я почала писати вірші для широкого загалу. Дякую, шановні одноклубники, за підтримку, адмінам - за такий чудовий сайт. Читачам - за увагу до моїх віршів. З повагою та вдячністю, Білоозерянська Чайка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910319
дата надходження 07.04.2021
дата закладки 07.04.2021
Я знаю, як любив чарівнй сад,
Що слав так любо ніжні аромати
І у думках предбачених порад
Любязно дарував земні карати
Солодкий смак розносив дивину
До тонкощів, даруючи нам радість
І ніжно відчували ми красу -
Це сяйво вирувало, ніби святість
А потім в далі сміло мене вів,
Ласкавий промінь обіймав за плечі,
Тоді здавалось, ніби він хотів
Мені сказати щирі, милі речі
А серце відчувало вже весну
І руки так тягнулись до світанку,
Щоби побачить ранішню росу,
Яка ховалась в звабливім серпанку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910078
дата надходження 05.04.2021
дата закладки 06.04.2021
Ой летіли гуси з чужини додому,
не першу й не другу, а вже днину сьому.
Пролітали гуси там, де синє море,
здалеку відчули в Україні горе.
І вітри холодні крилечка шарпали
в полі, де солдати зранені стогнали.
Якби ж могли гуси крильцями обняти,
якби ж могли гуси та й на крильця взяти...
Ой летіли гуси з чужини додому,
принесли до хати крапельку солону.
Не з синього моря солона краплина,
то гірчить від болю синова сльозина.
Ой летіли гуси.
Ой летіли гуси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910001
дата надходження 04.04.2021
дата закладки 04.04.2021
Ой летіли гуси з чужини додому,
не першу й не другу, а вже днину сьому.
Пролітали гуси там, де синє море,
здалеку відчули в Україні горе.
І вітри холодні крилечка шарпали
в полі, де солдати зранені стогнали.
Якби ж могли гуси крильцями обняти,
якби ж могли гуси та й на крильця взяти...
Ой летіли гуси з чужини додому,
принесли до хати крапельку солону.
Не з синього моря солона краплина,
то гірчить від болю синова сльозина.
Ой летіли гуси.
Ой летіли гуси...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910001
дата надходження 04.04.2021
дата закладки 04.04.2021
А ви не бійтеся любить,
Коли весна надворі рання,
А ви не бійтеся, любіть,
Можливо це любов остання,
А ви не бійтеся любить,
Коли травневі в небі грози,
А ви, не бійтеся, любіть,
Коли зима прийде, морози.
А ви не бійтеся любить,
Коли надворі дощ і вітер,
А ви не бійтеся, любіть,
Навіть, коли дорослі діти.
А ви не бійтеся любить,
Святіших почуттів немає,
Нехай у серденьку звучить,
Кохана, я тебе кохаю!
А ви не бійтеся любить,
Нехай завжди душа співає,
А ви не бійтеся, любіть,
Любов, Господь благословляє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893488
дата надходження 31.10.2020
дата закладки 01.04.2021
У День Поезії я хочу привітати,
Усіх, хто з Музою живе на «ти»,
Хто любить вірш читать, декламувати.
Літать думками у Поезії світи.
Знаходити слова, потрібні фрази.
Все це – крізь своє серце пропускать.
Читаючи – забути всі образи,
Навчитись біль і сумнів відпускать.
В Душі лишати лиш янтарно – чисті
Прадавні, невмирущі почуття.
Слова криштальні, ніжністю барвисті.
Нести у Всесвіт все своє життя.
Бо тільки слово сказане з любв’ю
Зуміє всі незгоди подолать.
Словами ж краще довести, ніж кров’ю,
Повірити, відчуть, закарбувать…
Поезія – це своєрідна зброя,
Бальзам на серце, ліки для душі.
Для Всесвіту в цілому – це здоров’я,
Пісні, поеми, оди, і вірші.
21.03.2021 р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908729
дата надходження 21.03.2021
дата закладки 22.03.2021
А ти хотів кружляти у танку,
Із ніжно чарівливою красою
І в неповторно сніжному листку
Згадати мить найкращу із зимою
Коли земля вкривалась полотном
І грали водевілем заметілі,
Ти доторкався трепетно чолом,
Що пробігав мороз по моїй шкірі
І все сплелося - холод, почуття
Та ти вертався в трепетні події
І набирало обертів життя
Та так збувались неповторні мрії
А ти хотів кружляти у танку,
Із ніжно чарівливою красою,
А серце відчувало вже весну,
Назавжди розпрощавшись із зимою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908754
дата надходження 22.03.2021
дата закладки 22.03.2021
Я люблю ніч.
Той темний тихий час,
Коли тебе ніхто не зачіпає.
Коли не потребуєш ти прикрас,
А чорнота всі болі закриває.
Я люблю ніч.
Люблю її мару,
Коли я можу бути ким завгодно.
І врешті не ховати ту діру
В душі моїй - безмежну і холодну.
Я люблю ніч.
Її морозний дзвін,
Запах левкою і трави п'янкої
В якому не бажаю жодних змін,
Щоби краси не втратить неземної.
Я люблю ніч,
Коли складні думки
Складаються в рядочки на папері,
А Музи, піднімаючи гілки,
Рими несуть через відкриті двері.
Я люблю ніч,
За всю її красу.
Це дивно може ніч отак любити,
Та думку цю через життя несу:
Вночі, чомусь, мані найлегше жити.
Фото: Pixabay
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908270
дата надходження 17.03.2021
дата закладки 17.03.2021
Душа сивіє повільно...
Коли їй холодно й страшно,
Коли відсутні обійми,
На тілі не має мурашок.
Коли вже не хочеш уваги
І ніжності теж не хочеш,
Не маєш уже наснаги,
Ти слів головних не шепочиш.
Коли смак втрачає кава
І впевненість враз втрачаєш,
Коли не така вже й ласкава
І очі ти вниз опускаєш.
Коли до людей не тягне,
Бо наскрізь ти їх бачиш,
Коли ти нічого не прагнеш
І навіть нічим не завдячиш.
Душа сивіє безмовно...
Без криків, істерик, скандалів,
Без галасу...безумовно,
Без битих в підлогу бокалів.
Без з'ясування відносин,
Тихенько собі сивіє,
Ніби вчиняючи злочин -
Потім ночами виє.
Душа сивіє завчасно...
Коли їй холодно й страшно,
Коли відсутні обійми,
На тілі не має мурашок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908257
дата надходження 17.03.2021
дата закладки 17.03.2021
[b]Я[/b] сумую по рідних стежках,
[b]В[/b]сі думки, як життя перебрала
[b]І[/b] в душі наяву і у снах
[b]Д[/b]ивовижні хвилини чекала.
[b]Ш[/b]епіт ніжний лісів і гаїв
[b]У[/b] весняній красі розчинявся,
[b]К[/b]рай дороги ліхтар мерехтів,
[b]А[/b] здавалося промінь ховався.
[b]Л[/b]іс іще, як завжди гомонів,
[b]А[/b] гаї заспівали мотиви,
[b]Н[/b]іжна хвиля п'янких почуттів
[b]Е[/b]моційно лунала красиво.
[b]З[/b]ащеміло на серденьку так,
[b]А[/b]ж глибинно відчулись мотиви,
[b]Б[/b]ерезневий в душі зорепад
[b]У[/b] красі чарував так грайливо.
[b]Т[/b]и стояв і дивився у даль,
[b]Н[/b]еймовірні згадались картини,
[b]Є[/b] в природі тендітна вуаль,
[b]С[/b]міло шаллю вкриває стежини.
[b]Я[/b] торкнулася думкою сну,
[b]Й[/b]ого ніжність схиляла в дрімоту,
[b]В[/b]мить додавши мотиви в весну,
[b]О[/b]бійнявши красу й насолоду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908224
дата надходження 17.03.2021
дата закладки 17.03.2021
* * * * * * *
Найбільша таємниця -
Серце жінки...
Скільки вміщає
Всього,
У собі,
Тільки...
І світу мало,
Щоби стало,
Її пізнати...
В пізнанні -
Відкривати,
Як свою мати...
В любові,
Як кохання, -
Ранок світанковий...
В ненависті,
Як трунок,
Від себе ратунковий...
Серце жінки -
Таємниця з таємного...
Рветься жалем,
Не раз воно,
В розумінні зосталого...
За маленьким із малого -
За стабільним і рідним...
Із кусочків,
Що Всесвітом,
Даровано із тим...
Доровано,
Із милості, --
У дорозі збереження...
Серце рветься
За Світом --
На краєчку
Життя...
Серце жінки -
Це Всесвіт,
Це - Життя
І
Погибелі сталь...
Болем світиться усміх
Своїм близьким у даль...
У прощанні і прощенні
Серце тайну хоронить...
Серце жінки --
Земля,
Що відроджує й родить...
--------------------------------
PARIS -- 2010
================================
Автор : Катинський Орест
------------------------------------------------------------------------
http://www.poetryclub.com.ua/printpoem.php?id=504831
====================================================
https://uamodna.com/articles/serce-zhinky-1/
====================================================
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908209
дата надходження 16.03.2021
дата закладки 16.03.2021
Люблю тебе любов'ю без обмежень.
Кожнісіньку відмінність твою, грань.
Без зайвих обіцянок, застережень,
Без жодних непотрібних сподівань...
Не за твої такі глибокі очі,
Хоч я в них потонула вже давно,
Не за вуста оті, які шепочуть,
А я від слів хмілію, як вино.
Не за красиву душу - добру, чуйну,
Не за високий зріст і гарний стан...
Зростає почуття квітуче, буйне,
Його плекаю, наче діамант.
А ті, хто не любили, запитають:
- То чим ти вразив серденько моє?
- Та не за щось по-справжньому кохають,
А просто так, бо ти у мене є!
Фото автора. 10 років разом ❤️
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908149
дата надходження 16.03.2021
дата закладки 16.03.2021
Мужчин считают сильным полом.
У них надёжное плечо!
Они – поддержка и опора!
И поцелует горячо.
С годами кровоточат раны.
Тревожных мыслей целый шквал.
Не спят ночами ветераны,
В горячих точках кто бывал.
Наш слабый женский пол - вынослив!
Мы приспособились вполне.
Мы легче переносим осень.
Сложнее - травмы на войне.
Наши свиданья - крайне редки.
Но всё равно мы будем ждать.
И пусть стихи, словно таблетки
Помогут дружбу продолжать…
12. 03. 2021. Мой рисунок- тушь, перо. ватман.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907716
дата надходження 12.03.2021
дата закладки 12.03.2021
[b]Н[/b]адійшла вже пора вечорова,
[b]А[/b] в гущавині десь в далині
[b]П[/b]розвучала краса колискова,
[b]О[/b]хопивши мене навесні.
[b]Л[/b]егко так, ніби дотик матусі,
[b]Я[/b]к промінчик торкнувся лиця,
[b]Н[/b]іжно й мило йому посміхнуся
[b]І[/b] засяю, як миле дитя.
[b]Т[/b]ихо нічка надходить і грає,
[b]А[/b] мотиви, як спів солов'я,
[b]Є[/b] загадка, яку я не знаю,
[b]М[/b]ить, що там заховало життя.
[b]Н[/b]іч казкова і в сяйві долина
[b]О[/b]хопила вуаллю усе,
[b]Г[/b]ордовито крокує дівчина,
[b]О[/b]х, як грає красою лице.
[b]К[/b]ольорами виблискує блуза,
[b]Р[/b]озвівається слід промінця,
[b]А[/b] насправді, приваблива Муза,
[b]Ю[/b]но нам прикрашає життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907025
дата надходження 06.03.2021
дата закладки 06.03.2021
Ночью весна сменила свой наряд
Белой вуалью украсила сад
Накрыла землю снежным пледом
А полный месяц, торопясь следом
Пленил оттенком чуть - чуть синеватым
Всюду искрилось серебром, златом.
Но о весне шептались берёзы
Хотя и дремлют под снегом розы
И уж подснежники цветут давно
Я погляжу на крокусы в окно
Слегка в росе хрустальной искристой
Словно слезинкой зеркально чистой
Под лучом солнечным задребезжит
И веселее ручей зазвучит...
Уж ранним утром… пробуждение
Ведь не унять мне восхищения
Как ясно солнце, звенят капели
И снова птицы, заводят трели….
06.03.2021г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907039
дата надходження 06.03.2021
дата закладки 06.03.2021
Мазок. Ще мазок—це весна розмальовує простір.
Вода, акварелі і трішки таланту—так просто—
Й ховають замети зухвалі раніш ірокези
Під трепетно-білі подолки осики й берези.
Надмір самовільна. Далеко вона не аскеза:
Збитошно-чарівна й, скажімо, справжнісінька крейзі.
Тече, мов пісок, гіркотливий осадок між пальців
Й зникає під туркіт дрижливий в саду калатальця.
А там розгубилась весна. Потягнулась за сірим.
Ворожий їй спалах вогняний, мов з пащища звіра…
На мить зупинило пригнічення рух коліщатко:
Он гладить військовий в окопі рябе котенятко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906881
дата надходження 04.03.2021
дата закладки 04.03.2021
Я знову в сутінках нічних
Твоє лице шукаю
І погляд ніжний, дорогий
Я у думках торкаю
Для чого ти з'явивсь в житті
Непрохано та сміло,
Щоб знову в серденьку моїм
Кохання забриніло?
Я знову в сутінках нічних
Шукаю рідний погляд,
Такий приємний і простий,
Який вже зовсім поряд
І відчуваю на собі
Твої кохані очі,
В моїй стривоженій душі
Відходять вдалеч ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906804
дата надходження 04.03.2021
дата закладки 04.03.2021
Не сумуйте, мої берізки,
Не сумуйте, мої ясени,
Звідки сум у вас взявся, звідки?
Я ж приходив до вас щовесни.
Стелить золото осінь під ноги,
Вітер в гАю співає пісні,
Звідки сум ваш і звідки тривоги?
Стоїте ви в задумі сумні.
Не сумуйте, до вас прилину,
Збіжить осінь, за нею зима,
Забіжу я й до вас на хвилину,
Більше часу на жаль нема.
Повернуся я з вами в весни,
Де співають п"янкі солов"ї,
Може знову в душі воскреснуть,
Ті палкі почуття мої?
Не сумуйте, мої берізки,
Не сумуйте, мої ясени,
Я з піснями прилину, тільки б,
Дочекатись нової весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906848
дата надходження 04.03.2021
дата закладки 04.03.2021
Лютневі вибрики погоди,
Чуттєві вибрики зими…
Завжди бажатиму свободи,
Щоб вирватися із пітьми.
Лютневі вибрики погоди,
Щоденні вибрики життя…
Здолаю зайві перешкоди,
Що не впускають каяття.
Лютневі вибрики погоди,
Весняні вибрики в душі…
Серця тісні немов комоди,
В них й почуття уже не ті.
Лютневі вибрики погоди,
Нестерпні вибрики сердець…
Любов уже виходить з моди,
Та щирості настав кінець.
Лютневі вибрики погоди,
Відлиги вибрики й дощу,
Та в Небеса закриті сходи,
Хоч з миром душу відпущу.
Лютневі вибрики погоди,
А в мріях вибрики думок…
Не віднайшла я насолоди,
Коли з Небес зробила крок.
Лютневі вибрики погоди,
Кохання вибрики й весни…
Лихі життєві ляльководи
До щастя не дали дійти…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
23.02.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905835
дата надходження 23.02.2021
дата закладки 23.02.2021
(Жартівлива розповідь)
А я знала, що пройдисвіт та його кохала
Готувала йому їсти, завжди одяг прала
А він бачу, сяють очі, пішов до діброви
Там дівчатка молоденькі,мають чорні брови
За обрій сонце сіда, кольори веселкові
Яскраві лягли до землі, ну а я Миколі
Он півник наш, все з курьми, а ти, тікаєш з хати
А я? Як же я миленький, перестав кохати…
Немов хмари гострі брови - Діти є, що треба
І чого ти причіпилась, тож погода тепла
Тоді ж зимонька була, з тобою зігрівався
Забула, як у сараї в ніжностях кохався.
А у мого Миколоньки, чорнява чуприна
Мені казав на весіллі - що славна дівчина
Але чом, ото скурвився, їй Богу не знати
Вечорами кудись зника - попробуй вгадати
Ніч сиза… не сяють зорі, от задачку маю
Всі очі прогледіла - але ж його кохаю
Нині місяць уповні, ну, а думки, як оси
Ми зірниці зустрічали, розчісував коси
Все ж… в минулому спливло, повиростали дітки
Хоч.. і волосся сивеньке, біжить до сусідки
Що ж… Придумала, взяла зашила шіріньку
Тож.. хай бісова душа - мене має за жінку
Поки той патик на стрьомі, потрусяться руки
Чи й сусідка не почує матюкові звуки
Та на раз та мить гаряча,упаде гачечком
Ото й будуть удвох, тихо втіішатись гаєчком
Еге ж, якби ж ті думки почув хтось, серед ночі
Та я… напевно скупа, від сліз витерла очі
Ясний ранок, до віконця, лип, аж виджу Раю
Миколу свого, геть голий - вийшов із сараю.
В плечі слідом викидала, напевно труси й штани
-Слухай, ти не трави душу, порушив, всі плани!
Кричала на все подвір`я, аж заспівав кугут
Навіщо звав,щоб дізналась, що ти давно( банкрут)!
Бач, а ходив немов півень, хотів покохати
От, халера, вихвалявсь, ото навчивсь брехати
Гнівом горю і бажанням, піду до ставочку
Німфою - прикинусь,когось стріну на горбочку
Ну, як ні ,то так і буде,не повезло з сусідом
І навіщо я зв’язалась,ти ж давно став дідом
Як не маєш пороху, в своїй порохівниці
Тоді йди під три чорти, не приваблюй дівиці.
А у мого Миколая вуса,чорні брови
Та вже вийшов їз сараю, ходив до корови
ШкодА, хоч й бісова душа, минуло скільки літ
Простила, кохання тліло… лиш подивилась вслід.
23.02.2021р.
Дякую Валентині Ярошенко –
Надихнуло написати, після прочитаного вірша
«Такий у мене він один».
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905816
дата надходження 23.02.2021
дата закладки 23.02.2021
Запитаю стиха у весни
Де взяла чарівної краси?
А вона у слід відповіда -
Дарували зорі й небеса
Неповторний квіт і зелень трав,
Ранок ніжний роси дарував
І у милім образі листки
Солодили звабою весни
Запитаю в літа тихо теж,
Як змогло дістатися до веж,
Де взяло водичку у струмку,
Квіти чарівливі до смаку?
Спів пташок і тріо, і дует,
Створювали вміло і квінтет
І у насолоді залюбки
Музу додавали у рядки
Запитаю в осені мотив,
Як так змалювала світ для див,
Ніжні колорити де взяла,
Щоб у сяйві гралася трава?
І солодкий ніжний смак плодів,
Як зібрала вміло із садів,
А п'янкий медовий аромат
Влаштував привабливий парад
Запитаю сміло у зими,
У казково сніжної краси,
Як створила диво з кришталю,
У небессі звабила зорю?
В срібло одягла усі кущі
І дерева ваблять неземні,
Як змогла створити новизну,
Щоби поєднати всю красу?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905072
дата надходження 17.02.2021
дата закладки 17.02.2021
Вечір тихо догорає
І зникає в темноті…
Кожний шерех завмирає -
Тільки думи в самоті.
Осліпляють… засвітились
Разом зоряні вогні
І мов іскорки пробились -
ЇЇ очі чарівні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892963
дата надходження 26.10.2020
дата закладки 16.02.2021
У сподіванні, я поруч з тобою,
Що ти, зігрієш, хоч надворі мороз,
Твій погляд теплий, як сонце весною,
Притягуючий, як цей букет мімоз.
Що дарував, як предвісник кохання,
Так несподівано сполохав серце,
Віщала щастя, нам зіронька рання,
Ти ж намагався стримать хвилювання.
Я пам`ятаю, білосніжну зиму,
Що залишили, давно за плечима,
Ти витирав непрохану сльозину,
Одній побути,знав була причина.
Ясні зірки, скрип снігу під ногами,
Уповні місяць… шепіт про кохання,
Та час летів, відстань лягла між нами,
В душі таїла сум і сподівання.
В морозний вечір - вітер ятрив душу,
Ти обіймав жадав мене зігріти,
Втішав,- Пробач та я їхати мушу,
Адже дав слово, його не порушу.
Я почекаю, як ота калина,
Нині під снігом, у білій вуалі,
І також вкрита вузенька стежина,
Вітер здіймався… порошив печалі.
У метушні, позирну, що за вікном?
Лапатий сніг - підкрався, як цей спогад,
Земля прикрашена сріблястим вінком,
І мій коханий - ти зі мною поряд.
13.02.2021р
Фото з інтернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904577
дата надходження 13.02.2021
дата закладки 14.02.2021
[b]Переклад з [/b][i]© Copyright: Бабенко Катерина, 2017
Свидетельство о публикации №117021406904 [/i]
А ти, давай, живи!... Що значить - ти стомилась!?...
Лише вперед іди!... І всім вітрам на зло!...
Та не спочатку... Йди, поки не зупинилась...
Все що було – життя у твій вінок вплело…
Нехай воно трясло, душа на клапті рвалась…
Старалася сама ті рани залатать...
Бувало, в хованки сама з собою гралась...
Та чи життя від себе може десь сховать!?...
А кожен шрам душі - нагадування битви…
Уже рубців на ній давно не полічить…
Твоє минуле все - сакральне у молитві,
Твоє життя тебе таку змогло створить.
Ти пройдеш все, не треба сумнівів триматись.
Ти зможеш все… Ніхто цю силу не збагне…
І під життєвим грузом не дозволь зламатись
Щоб не було – життя у нас, таки, одне.
Припудри шрамики, вдягни свою усмішку -
Ти зараз, тут, сьогодні… - Тож радій, живи!
Прийми від долі все! Минуле все, як книжку
Якщо вже прочитала, - закрий і збережи.
13.02.2021
Л. Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904606
дата надходження 13.02.2021
дата закладки 13.02.2021
Порозмовляй зі мною, люба пані,
Мабуть сховала осінь у тумані,
А ще недавно грали діаманти
Красу творили неземні таланти
Листки кружляли в ніжнім водевілі
І руки доторкались струн умілі,
Зворушність і тендітність, як у вальсі,
Краса звучала трепетно в романсі
Порозмовляй зі мною, люба пані,
Я знаю, що тепер в сумному стані,
Ти відлетіла в ирій, як пташина,
Немовби вдалеч пісня солов'на.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904460
дата надходження 12.02.2021
дата закладки 12.02.2021
А ти шукав кохання неземного,
В зимових барвах холоду й зітхань,
Щось неймовірно чистого й гіркого,
Вливаючись у волю із зізнань.
Любов’ю напивався у повернень-
В оазі задихалася печаль.
І тільки погляд у самотності пояснень,
І стогін слів, і крик в розлуки, даль.
До щему божеволіли світанки -
Солоний смак у серце зазирав,
І у думках заплетені альтанки -
Холодний вітер душу лоскотав.
Чого шукав кохання неземного?
Так паморочить втіха пишну мить,
У ностальгії подиху - чудного,
Сльота весни нам мрією щемить...
(С) Леся Утриско Воробець
Картина заслуженого художника України , Анатолія Марчука
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904440
дата надходження 11.02.2021
дата закладки 11.02.2021
Тікала ніч… Світанок немов птах, наперекір темноті, розправив крила. Мережки сині, зелені, фіолетові й золоті вигравали по краю неба, освічували частинки землі, в осінньому вбранні.
Їх мерехтіння проникало через скло вікна. Падало на ліжко в кімнаті, де спав Сергій. Торкалися його очей, пробуджували, пестили обличчя. Очі не хотіли відкритися, потягнувся. А чи він спав, чи не спав так і не міг зрозуміти, хвилювався, боявся проспати. Але відчув в собі силу, як добре, все ж таки трохи відпочив. Відкривши очі, вслухався в тишу. За зачиненим вікном просиналося село. Линув тихий переспів півнів, за мить вже голосніший, напевно під самим вікном. Таке воно сільське життя, зовсім інакше чим міське - тільки подумав, як з іншої кімнати донеслося тихе шарудіння. Вмить, крізь щілину дверей, пробилося світло, видно хтось проснувся. Ледь відчинивши двері, показалася голова Миколи, тихо гукнув,
-Гей друзяко! Пора вставати. Підйом! Автобус не чекатиме. Ти не дивися, що темно, перший автобус о п`ятій сорок. Чи передумав? А може й справді поїдеш пізніше?
Сергій, поверх блакитної сорочки, натягував синій светр, як хлопчисько, підскакував то на одній нозі, то на другій.
-Н і - ні, де ти бачив, запізнюся в інститут, студенти скажуть - загуляв.
Микола посміхаючись, запитав,
-Що таку думку про тебе мають? Цікаво і чого це? А може ти змінився? Мовчиш про свої холостяцькі походеньки.
У відповідь, зішуривши носа, усміхнено, протяжно,
-Так кожен по собі судить, після бурних вихідних, в аудиторію часто приходять напівсонні.
Вони прощалися надворі. Сергій в дипломат для документів поклав « тормозок».
- Дякую! Та я б в їдальні перекусив...
Микола заперечив,
-Чого ти? Це ж все домашнє. Шкода, ні яблук, ні груш не хочеш взяти. Досить скромнічать, ми ж як рідня, за плечима шість років навчання. Сам вчора згадував , як останній шматочок сала та одне яйце ділили на двох. Таке було студентське життя у гуртожитку, інші й не повірять, що інколи навіть недоїдали.
Поклавши на плече руку, продовжив,
-Ти вже наступного разу приїжджай з коханою! Скільки можна жити одному, дивуєш, скромний, як дівчисько. Вперед козаче, будь сміливішим, час летить, запам`ятай,його не повернути!
Теплі обійми, стискання рук. На прощання, Сергій махнув рукою, придивлявся на стежку.
Микола - дивився вслід. Так – так у кожного своє життя. У мене дім є, сім`я, землі добрий шмат, господарство на славу, а що він? Все сам та й сам, хоча й від інституту кімнату має та все ж напевно сумно одному, а роки летять. Щось не так в ньому, можливо тому, що виріс в дитбудинку. Боїться одружитися, узяти відповідальність за сім`ю. І їсть так мало, як ота кицька. Такий, як був скромний , такий і залишився. Дивно, он студенток в інституті, яку хочеш вибирай . Невже жодна з них не могла спокусити? Тьфу ти, що за думки лізуть...
По тілу відчув легке тремтіння, озирнувся назад, навкруги окинув оком.
-Ух … прохолодні ночі, що значить осінь.
Посміхнувся від думки, що догнала його, йду до Світланки, нехай зігріє. І все ж краще коли в ліжку не один, як перст, а таки вдвох тепліше.
Сергій поспішав… Час від часу, ліхтариком телефона освічував стежку, по якій йшов. До траси кілометра два, не менше. Дорогу знає, коли навчалися в інституті, влітку не раз гостював. Вставали раненько, коли, ще на сонці переливалася роса веселковими кольорами, косили сіно.
Час підганяв йти швидко, а думка думку опережає, одна одну доганяє. А Микола молодець, директор школи й математику викладає. Гарну дружину собі знайшов, ще й з будинком. Славна жінка, вчителька початкових класів. Ще й ім`я таке гарне – Світлана. Вона і справді, як світло, яке іще й несе тепло . Саме так він відчував своє тіло при спілкуванні з нею. А очі, як волошки, красиві, балухаті. Молодець Микола! Немов підводив риску.Як добре, що я навідався, приймають як рідного. Та й молодість приємно згадати!
На душі стало тепло, переводячи подих, зупинився, відволікся від думок. На мить задивився на край неба, світанок вигравав світло фіолетовим і синім з золотистим кольорами.Тоненьке сонячне проміння здіймалося вище, освітлювало небо. Мов щастям наповнилася душа, кивнув рукою, наче привітався з світанком й прискорив ходу.
Біля зупинки людей багато. Автобус - ПАЗ під`їжджав на невеликій швидкості. Люди юрбою кинулися до відчинених дверей. Сергій стояв в стороні, спостерігав за посадкою пасажирів.. Подивитися.... поневолі посміхнешся, люди один поперед одного, товкаючись, заходили в автобус. В місті теж автобуси їдуть битком набиті, але люди поводяться більш стримано. Мабуть, якби записав на телефон та згодом показав їм, напевно б самі з себе сміялися. Правда товкалися, поспішали люди та в той же час їх обличчя усміхнені й задоволені. Напевно знають один одного,підсумував роздуми. Майже всі віталися з худорлявим, привітним водієм, років п`ятидесяти.
У автобус зайшов останнім. Залишилося лише два вільних місця, що навпроти всіх пасажирів. Всупереч бажанню, не комфортно, але вибору немав, Мусив присісти на одне з них і відразу відчув на собі пронизливі погляди оточуючих. Мабуть дивуються, хто я і звідки? Видно для них чужий, ще й всівся перед всіма, як більмо на оці. Навпроти нього, в чорній пошарпаній курточці, сидів щупленький дідусь з ясними очима, лівою рукою тримався за опухлу щоку. Напевно до стоматолога, ледь скривившись, поспівчував старому. А поряд з ним, в світло-коричневій курточці, сиділа пишненька жіночка років тридцяти. Вона двома руками тримала кошик з червоними, пахучими яблуками. Між її ногами стояла сумка, з пластиковими пляшками молока. Вона весь час смикалася, намагалася ногами притримувати її, щоби часом не впала. Сергій зніяковіло дивився у вікно, але запах яблук приваблював до себе. І він знову любувався ними. Не можливо було не помітити з під курточки пишні груди жінки, сяючу шкіру, красиву шию. Раптово відчув прилив крові до обличчя, стало жарко. Зненацька жінка кахикнула, від несподіванки, аж здригнувся. От йолоп, куди дивлюся, напевно помітила, ото осоромився. Вона поправила комір курточки і трохи нахилившись до нього, запитала,
-Вас пригостити яблучком?
На мить розгубився. Очі забігали, як в полохливого зайця, під носом виступив піт. Зніяковів, боявся заперечити, прямим поглядом подивився й до неї, тихо,
- Дякую, ні! – витерши хустинкою піт під носом, продовжив,
- Просто вони так пахнуть, поневолі подивишся. Такі великі, ще й з блиском, немов у них заховалась якась частка сонячного проміння, видно стиглі, напевно соковитий сорт.
Сказав і відразу ж повернув голову до вікна. Але не помічав, що за вікном, замислився. Красива жінка, як соковита ягідка, якомусь чоловіку пощастило. Волосся блонд з ледь рудуватим відтінком підходить до її кольору очей. Очі кольору світлого горіха, дивно, але ж і в мене такий самий колір очей. Тільки в її очах є зірниці, напевно весела молодиця. Мені б таку дружину, нехай і сільську, навіть з дитям, якщо доля не склалася. Адже в житті всього буває.. Серед студенток такої і не бачив.
Водій різко зупинив автобус, відчинив передні двері. Повна жінка циганської зовнішності, з маленькою чорною сумочкою в руках, ледьве спромоглася піднятися по сходах в автобус. Вона відразу привернула до себе увагу. Доволі великі, золоті сережки кільцями торкалися коміра чорної курточки. Піднявшись, грубим голом, обурюючись пробурчала,
-І чого гнатися? Тож зупинка! Чи ти мене не помітив?
І продовжила бурчати про щось на своїй мові. За мить рукою товкнула Сергія в плече,
-Пропустіть, я хочу біля вікна сидіти.
Відразу до неї відчув неприязнь; от циганка, наглість – це перше, на що здатні такі люди. Здвигнувши плечима, хотів встати, жіночка навпроти нього віддвинула ноги. Її сумка з пляшками молока впала йому на ноги. Вона миттєво посунула кошик до дідуся,
- Ой!- вирвалося з її уст і кинулася до сумки.
Сергій не міг залишитися байдужим, майже одночасно з нею, ледь нахиляючись, потягнувся рукою до сумки. Саме в цей час сіпнувся автобус, вони стукнулися головами.
Дідусь тихенько засміявся.
Ой,- жіночка подалася назад, приклавши пальці правої руки до своїх пишних губ,
-Вибачте!
І приснула сміхом. Мусила долонею затулити уста, щоб не розсміятися вголос. У відповідь позирнув, усміхнений, підняв сумку. Циганка, чимось схожа на квочку, сідаючи на сидіння, підіймала курточку щось бурчала під ніс.
Сергій взяв сумку і поставив між своїми ногами,
-Хай тут стоїть, так надійніше, а ви краще кошик тримайте, нагрузили дідуся, він же такий немічний.
Кров кинулася до її обличчя, почервоніла, подякувала. Цікаво – подумав - не заперечила і чого червоніти, чого соромитися?
Через пару зупинок автобус був переповнений. Людей напхалося, мов оселедці в бочці. Сергій на собі відчував її погляд . Поневолі й сам, час від часу, немов вивчаючи, дивився на неї. Раптово загарчав мотор автобуса , від зупинки всі різко сіпнулися.
Водій рукою погладив лисину й голосно,
-Цього тільки бракувало!
Він вийшов з автобуса, за допомогою важеля відкрив капот. Декілька секунд роздивлявся, щось мацав руками й захлопнувши його, повернувся на місце. Знову намагався запустити двигун, але той не піддавався, гарчав і знову глух.
Водій із заклопотаним видом обличчя, попросив всіх вийти. Попередив, що великі речі можна залишити на місцях, йому треба хвилин двадцять - тридцять, щоб розібратися в чому справа.
Люди закопошилися, один перед одним поспіхом виходили з автобуса.Хтось хустинками витирав обличчя, хтось позираючи на інших, застібав одяг на ґудзики. З натовпу, якийсь чоловік сказав,
-Оце так поїздка! В автобусі - ніби в бані побував. Добре, що зупинилися, хоч свіжим повітрям подихаємо .
Неподалік від автобуса, Сергій очима шукав, десь в метушні загубив ті красиві очі. У діші відчув легеньке хвилювання. Роздивився довкола.
На заході в небесній далі, як валики, виднілися білі хмари. Зазолотився схід, посміхалось ранкове сонце,легенький вітерець пестив обличчя. По обіч траси невеличкі пагорби покриті майже сухою травою. А далі кювет, за ним чорніло зоране поле.
Раптово згадав чиїсь слова- »Кажуть життя мудре, само все ставить на свої місця».І в чей же момент побачив її. Немов гора скотилася з плечей, дала перевести подих. Вона на пагорбку розстелила ряднину і озираючись, присіла на неї. Здивувався, адже не тільки вона , а й інші сідали прямо на траву. Щоб до себе не привернути уваги, йшов не поспішаючи.
Вона вже кусала бутерброд з смаженим яйцем. Побачивши його перед собою, зашарілася. Від здивування кліпала округленими добрими очима, швидко проковтнула їжу й до нього,
-О, ви теж вийшли! Присідайте, в мене і для вас знайдеться бутерброд,
З кишені курточки витягнула прозорий поліетиленовий пакет з бутербродом, поклала на ряднину Сміливо позирнула в очі й мило посміхнувшись, запропонувала,
-Беріть! Не соромтеся, я - Ольга з Кудієвець, не бійтеся… він без чарів.
Хіба встоїш перед такою спокусою, адже не снідав, добряче зголоднів. Ще в автобусі на нього подіяв запах яблук, якби ще раз запропонувала, можливо б і не відмовивився. Догнала думка - цікаво, поводиться, як незаміжня, ще й мова про чари. Але взяти не наважився. Вона з апетитом жувала свій бутерброд, іншою рукою, наполегливо подала йому пакет з бутербродом.Помітив, що вона без обручки, надія охопила його,з неприхованою радістю, запитав..
- Де ж тут присісти?
-Та не бійтеся, я ж не кусаюся, ось поруч, на ряднину. Ви не дивіться, що вона старенька, але ж чиста. Це я, навсяк випадок, при собі в сумці з молоком ношу.
Задоволений запрошенням, присідаючи поруч,
- Тоді вже й познайомимося.
Витягнув шию, як журавель, озираючись, взяв пакет,
- Дякую! А ви смілива жінка Олю, мене ж звати Сергій.
І несподівано для самого себе випалив,
- Попереджаю я неодружений, а ви?
В обличчя вдарила кров і розтеклась по жилах, не зміг сказати більше й слова.Оце так учудив.
Голос подібний пташці - весело заговорила,
- Ой, де в селі порядного знайти… гарні чоловіки давно потікали. Залишилися вдівці та чоловіки бальзаківського віку. Ви напевно в гостях побували, їдете з дипломатом, мабуть прямо на роботу.
Вона помітила з яким задоволенням він з`їв бутерброд. Подякував й похапцем здійнявся на ноги,
-О, вибачте, добре, що нагадали, мені треба передзвонити.
Неподалік, поспілкувався з колегою по кафедрі, попросив підмінити. На якусь мить замріявся, погляд ліг на траву. В ній копошився павук, швидко снував гніздо. Його думки, мов осіннє павутиння під краплинами роси й поривчатого вітру.Чи зможу я нарешті зважитися, зробити пропозицію, її провести, чи попросити номер телефона. Згадав слова Миколи й ледь посміхнувшись, підійшов до неї, подав руку,
-Думаю пора вставати, бачу наш водій руки витирає.
Вона відразу подала руку. За мить стояла навпроти нього, подарувала усмішку й примруживши очі,
-Ну то пішли, в такому разі треба поспішати. Мене мають зустріти, я на замовлення везу молоко і ці яблука. Якось на базарі продавала молоко,одна панянка скуштувала, сподобалось. Уже пів року спілкуюся з нею. Інколи яйця та дещо з городини замовляє. От і катаюся, трохи далеченько, але нічого, воно того варте.
Він рішуче взяв її за руку,
-Олю, а якщо я вас сьогодні вкраду?
Вмить розвернулася, пильно подивилася, заперечила,
-Та ні! Я в них сьогодні маю бути.
Люди не товкалися біля автобуса, йшли один за одним вервечкою, поглядом підбадьорювали один одного.
Нарешті автобус рушив з місця. Дивлячись у вікно, Сергій розмірковував - цікава жіночка. Все сама розповіла, а от чому в них має бути сьогодні, не сказала.
Циганка помітила, що він часом подивляється на Ольгу. Ліктем ледь товкнула його й нахилившись, над вухом тихо прошепотіла,
-Твоя удача!Дивись не впусти щастя, сміливіше хлопче!
Він лише посміхнувся й знову повернув голову до вікна. В осінньому вбранні мелькали дерева, кущі і багатоповерхові будинки. Цього всього не помічав, думав, як непомітно попросити в неї номер телефона. Відмовить – ні? А, як відмовить? Як наполягти? Тож при всіх не буду кричати, зачекай, не тікай! .
Автобус плавно знизив швидкість, зупинився біля зупинки. Його хтось товкнув в плече, відволік від думок. Люди вже виходили з автобуса. Тільки тепер він помітив, що вони приїхали в місто. Ольга вже стояла біля дверей, за нею, розставивши руки, приготувалась до виходу циганка.
Почервонів від обурення до себе. От йолоп, прогавив! Як тут сміливіше діяти, тож не полізу по головах людей.
Нарешті вийшов з автобуса, циганка немов чекала на нього,
-Доганяй своє щастя. Сьогодні твій день.
Роздивлявся довкола, шукав очима… Помітив через дорогу, коли вона вже сідала в чорний Mercedes – Benz.
- Мій день кажеш, - тихо сказав про себе.
Йому пощастило, відразу зупинив проїжджаюче таксі,
- Будь ласка за чорним мерседесом, якщо можна.
Молодий білявий водій привітно посміхнувся,
- Гаразд! Дивлячись який ти розчервонілий, емоційний,таке враження, що ти в гонитві за щастям.
Сергій хустинкою витирав змокріле чоло,
-Мені сказали , що сьогодні мій день.Тожвсе можливо, прошу не відставай!
Ольга в розпачі, через силу посміхалася до знайомого водія, дядька Василя, як вона його називала. А думки про Сергія - ну-ну,навіть номер телефона не запитав. Ой чоловіки - чоловіки, а говорив неодружений. На обличчі славний, чомусь здався заторможений, несміливий чи що? Але якби хотів краще дізнатися про мене,то б не дивився весь час у вікно. Фу -ти і чого придала значення цьому знайомству.Чи й варто міським вірити?
-У вас щось сталося?- перервав думки дядько Василь?
-Та ні, - вже відповіла веселіше і запитала,
-Ви мене на автовокзал завезете чи ні?
- О! Цього не знаю. Це залежить від того скільки часу пробудете в гостях. Маю їх сина до стоматолога завести, в який час, не знаю.
Через хвилин п`ятнадцять, чорний мерседес заїхав на одну з вулиць на околиці міста. Зупинився біля красивого кованого паркану. За високими кущами троянд , виднівся двоповерховий будинок з білої цегли, з великими напів круглими вікнами, покритий черепицею з червоним відтінком.
Водій таксі присвиснув крізь зуби,
-Ого ця панянка з багатеньких. То, що тут зупинятись ?
Сергій розхвилювався,
- Так – так, почекаємо її тут. Але вона не з багатеньких, проста сільська дівчина, чи жіночка. Ти не хвилюйся, я розрахуюся.
- Вибач, але я довго стояти не зможу, за годину маю їхати на замовлення.
Вони обоє прилипли до вікна, Ольга швидко йшла вперед, за нею поспішав водій, в руках ніс торбу і кошик з яблуками.
Сергій розрахувався з водієм таксі, вирішив зачекати Ольгу. Він рухався по тротуару вперед і назад, розмірковував, як краще підійти до неї коли повертатиметься додому. Приблизно через хвилин п`ять, водій повернувся і мерседес швидко зник з очей. Мабуть безглуздо поводжуся, критикував себе. І чому було не покликати її ?
Ольга в цей час, від господарки Олени отримала гроші, які вона була їй винна за два місяці. Жінка середньої статури, за віком трохи старша за неї, розповідала про сина, пригощала чаєм з тістечками.
Пройшло більше години. Від думок, йому стало незручно, можливо хтось слідкує, а я петляю майже на одному місці. І сам непомітив, як відійшов на метрів п`ятдесят. Саме в цей час з`явився чорний мерседес, різко зупинився біля воріт. Він тільки й помітив, як Ольга рукою комусь кивнула, сідала в автомобіль.
На якусь мить оторопів, наче на нього хто вилив окріп. Закліпав очима, біг по тротуару, махав дипломатом і кивав рукою, але його ніхто не побачив. Завертівся дзигою, де знайти таксі? Але ж по таких вулицях рух автомобілів мінімальний, де тут йому взятися.
Трохи заспокоївшись, розмірковував - мабуть виглядаю немічним ідіотом, це ж треба такого. Задавав собі запитання - де вона швидше за все має бути? Вирішив добратися до автовокзалу. Майже через пів години, нарешті спіймав таксі. Він на скільки був схвильований, розчервонілий, що таксист,чоловік років сорока, здивовано подивився на нього. Зміряв з голови до ніг підозрілим і не дуже доброзичливим поглядом , запитав?
-Ви, що від когось тікаєте, чи когось доганяєте ?
- Ні шановний, давай швидше, доганяю своє щастя.
Обличчя водія відразу змінилося, засяяло усмішкою й веселим голосом,
- Проходили таку школу. Кажи куди їхати.
Сергій вже ні про що не думав, тільки про неї. Ото заінтригувала, можливо й справді сьогодні мій день, змінити своє холостяцьке життя на сімейне.
В пошуках, навкруги обійшовши автовокзал, придивлявся до людей, що сиділи на лавках. Намірився зайти в зал відпочинку та раптом, за плечима почув її голос. Ледь опустивши голову, з під лоба позирнув позад себе. Вона підходила до автовокзалу з тим самим худеньким дідусем, що їхав з ними в автобусі. Став, як укопаний, прислухався до її слів,
- То ви тепер до доньки їдете, це добре. А я тут почекаю, може наш автобус відремонтують, то хоч останнім рейсом доберуся додому.
Перевівши подих, він різко розвернувся до них,
- Олю, а я думаю де ви пропали?
Вона не чекала на нього. Здивований погляд, лише одна мить відчула, як величезна усмішка розплилася по її обличчю, очі засвітилися щастям.
Вони в кав`ярні… неподалік від автовокзалу. Обоє усміхнені, смакували Сергіїв »тормозок». Він розповів про себе, про друга Миколу. Трохи ділився поглядами на молодь, яким в інституті викладав математику. Дізнавшись, хто він за фахом, вона здивувалася. Цікаво, як це студентки загубили такий шанс? Після думки емоційно сказала,
-А я закінчила педагогічне училище, але в нашому селі школу закрили так і недовелося мені повчителювати. Але не шкодую, вдома стала швачкою. Моя мама рукодільниця й мене навчила шити й вишивати, можна сказати - свій маленький бізнес.
Мило посміхнувшись, відвела погляд до вікна. Вона підносила до губ чашку з кавою, смакувала її, від задоволення закривала очі. А він вже мріяв, що вона так само буде закривати, ці красиві, загадкові очі, після поцілунку.
Сутеніло… Автобус так і не виїхав на маршрут. Ольга намагалася вмовити таксиста, щоб завіз в село, але жоден не погодився. Сергій розумів, що безглуздо відразу запросити до себе, але в той же час, не хотів відпустити. Вона з кишені дістала телефон, мала намір набрати номер. Саме в цей момент, він ніжно взяв її за руку,
- Олю зачекайте! Думаю найкращий варіант - це поїхати до мене. В мене дві кімнати, обіцяю бути чемним, оберігатиму ваш сон. Не відмовляйте відразу, подумайте.
По ній було видно, що розхвилювалася,ледь розпашіла. То пристально дивилася на нього, немов вивчала, то відводила погляд на ліхтарі, що горіли вздовж алеї.
А він не міг відвести від неї очей, знову пригадав слова Миколи – «Сміливіше!». Ну і нехай, як у вир головою, що буде,то буде. Лише одна мить, ніжно обійняв, притулив до себе,
-Олічко, ви мені дуже сподобалися.То може варто поїхати до мене? Здається, що нам доля дає шанс влаштувати сімейне життя. Подумайте.ми ж не діти.В житті так буває,що один крок може бути вирішальним.
Вона ледь звільнилася від обіймів, задумливо дивилася в його очі, перевівши подих, прошепотіла,
-Ну гаразд.
Від радості, він довгим поцілунком припав до її вуст.
Минуло майже два роки…. Закінчувалось літо… Автомобіль BMW синього кольору звернув з траси, по ґрунтовій дорозі їхав на малій швидкості. За кілька хвилин, Сергій вирулював автомобіль під дерев`яний паркан. Відразу відчинилися ворота, назустріч поспішав Микола. Підхопив за руки сина й доньку, які вибігли поперед нього,
-Ану побачимо, що за гості приїхали до нас…
Сергій, швидкий, як хлопчисько, за мить з іншої сторони автомобіля подав руку дружині. Ольга після пологів, стала ще більш привабливою, принаймні так здавалося йому.
-Ну, а малого, що в баби з дідом залишили ?- запитав Микола.
-Та ні, він так солодко спить ,- з усмішкою на обличчі відповіла Ольга.
Діти вирвалися з рук батька, за мить з цікавстю заглядали на заднє сидіння автомобіля.
З будинку вийшла усміхнена Світлана,
-Ну що гості дорогі, забирайте своє чадо, запрошую до хати!
Микола з Сергієм, як два брати, після обіймів, поклавши, один одному руку на плече, спостерігали, як всі заходили в будинок.
10.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895136
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 10.02.2021
Пеший день зими… Сонячний ранок... У повітрі відчувається легенький морозець. Голі дерева й кущі.... і на клумбі жовті хрезантеми, все покрите інієм. Рита поспіхом пройшла біля клумби, але тут же на мить зупинилася, звернула увагу на жовті хризантеми. Чи забули про них, дивно, хай би у вазі потішили чиїсь очі, шкода бідолашних. При вході привітався охоронець. Вона, як старому знайомому, у відповідь підняла руку,
- Доброго ранку! І зайшла в офіс.
Привітавшись з коллегами, зняла з плечей в`язану червону шаль і демонстративно, любуючись нею, повісила на спинку свого стільчика. Округлилися очі, розчарувано позирала на всіх, чи сліпі, хай йому грець! Що то за робота в банківській сфері, весь час зайняті. Хоча б хтось один та щось сказав, сама ж зв`язала, ще й такими чудовими квітами. Знявши чорного кольору осіннє пальто, кахикнула. Але ніхто не звернув уваги. Вадим - програміст, майже прилип до манітора, водив очима, напевно, щось читав. Завідуючий офісом - Володимир Іванович, теж працював за комп`ютером, вводячи текст, щось бурчав про себе. Ой, такі всі зайняті, шкода Тетяни немає, у відпустці, якби вона була, то вже точно б розхвалювала. А цим, як не ткнеш під ніс, то й не помітять.
Рита уважно подивилася на Вадима. Роїлися думки, два роки, майже щодня поруч,чому так і не зрозумів, що я тебе давно кохаю. Окрім усмішки нічого не подарував, навіть в день народження, лише кліпнув очима і демонстративно вручив букет квітів. А потім, як пили шампанське, торкнулись келихи, лише сказав,- »За тебе!». Якби ж то знав, як я сохну за тобою, кожного ранку радію, коли зустрічаю на роботі, тоді й працюється з натхненням.
Раптом Вадим відчинив кватирку,
- Щось сирістю несе, давайте приміщення провітримо.
І знову занурився в комп’ютер.
Рита дивилася у вікно; на оголених гілочках горобини - злегка іскриться срібний іній, а червоно- оранжеві грона неначе в пуху. Красиво, добре,що морозець тримається. Дивно, вчорашній день й не віщував, що сьогодні буде такий славний день.Задивилася у синє небо… Пливли більші і менші пухнасті хмари, вони інколи доганяли одна одну, а іноді скупчувалися. Цікаво, адже надворі майже немає вітру, а туди вище, стрімко пливуть, як кораблі. Ледь посміхнулася, от би мені політати так, як хмари. А небо синє, як твої очі… На якусь мить прикрила балухаті сірі очі й уявила,що обійняла його і цілує.О, якби ті хмари сказали мені, чи зверне він на мене увагу, ну хоч коли небуть. Я чекатиму рік, два, три….
Думки, як вітер, не могла припустити, що в нього є кохана дівчина. Міркувала - то напевно доля, адже живемо в одному п`ятиповерховому будинку, тільки під`їзди різні. Майже кожного ранку бачила, як поспішав на роботу і як повертався. Потай, слідила за ним. А він навіть не припускав такого, немов десь літав. Байдужий до оточення, на якусь мить підійме голову вище, здвигне плечима і йде далі. А на роботі по телефону ніколи й ні з ким з дівчат не спілкувався, хіба що з мамою та сестрою.
Рита симпатична дівчина, русява, коротка зачіска їй дуже пасувала.Одне часто бентежило, що лікар попередив за комп*ютером треба працювати в окулярах. А вони часто не хотіли триматися на її кирпатому носику.
Раптово Вадим повернувся до неї,
-Ну що мала, ти ще не замерзла, може заченити кватирку?
Й відразу, зачинивши її, присів на свій стілець. І навіщо було запитувати? Адже відразу кинувся звчиняти. Це слово «мала» на неї діяло, як громовиця. І нащо рвати серце? Скільки раз, мабуть з мільйон, не менше, йому говорила, щоб так не називав. Терпець увірвався. Хай йому грець! Знервовано зняла окуляри, жбурнула в бік, але не розрахувала, вони впали на підлогу.
Вадим здригнувся,
-Тю, це чого раптом?,
Але, як джельтмен, відразу підняв окуляри,
- Добре, що не розбилися.
Прямим поглядом подивилася на нього, махнула рукою,
- Та не розрахувала, слизький стіл, тому і впали. Дякую!
Сказала і почервоніла. А очі - в них блиск і надія. Хотілося крикнути » Зверни ще раз на мене увагу! Посміхнися… твій погляд, як ковточок свіжого повітря для життя.» Але він цього не помічав.Запала тиша, знову всі занурилися в роботу.
Через години дві, Вадим вертівся на стільці, позирав на неї, на шефа. Рита ховала очі, розуміла чому, адже в цей час, завжди запарювала чай і кожен мав можливість насолодитися ним.
Та в неї не той настрій, бачила погляди, але вирішила дочекатися, щоб попросив. Та де ж тут, як закон підлості - невдача, Володимир Іванович, басистим голосом порушив тишу,
- Так… Рито, а де наш чай? Моя дружина спекла печиво, що даремно? Якщо я не помиляюся, сьогодні мій день пригощати.
Через декілька хвилин, в приміщенні запахло м`ятою, від кожної чашки гарячого чаю підіймалася пара. Тож не відмовить шефові, тут, як кажуть, нікуди не подінишся. Це добре, роїлися думки, м`ята заспокоює. І тут же знову думки про нього. Бач… мовчав, гордість не дозволила попросити. Але ж окуляри підняв, вже й образа минулася, наче її й не було.
Знову всі займалися своїми справами. Рита дивилася на манітор, таблиці, рахунки, мишкою пересувала, але не помічала їх, знову підкралася думка. Отака тонка натура, свою чашку завжди побіжить помиє, а взяти інші не наважиться. Знає, що я мию свою і шефа. Чи то хоче показати свою незалежність, чи жаліє?! Але ж помічала, що йому подобалося коли приносила чашку чаю. Світліло обличчя, задоволено морщив ніс, посміхався.
В обідній час всі поспішали у кав`ярню. Легкий обід підіймав настрій. І трохи жвавіше спілкувалися. Але спілкувалися знов про роботу. Інколи Рита, себе і інших, про себе називала банківськими крисами. Які весь час вели тихий образ життя. Любили, щоб їх ніхто не відволікав від роботи.
За вікном сутеніло… Робочий день збігав до кінця. На якісь секунди, її увагу привернув горобець, сів на підвіконня, зазирнув у вікно, за мить перелетів на грону горобини, охоче дзьобав ягоди і час від часу вертів головою. Вона поневолі посміхнулася й вголос,
-Ви бачили таку красу, кажуть полохливий горобець, але не побоявся подивитися до нас.
Шеф щось пробурчав, але зрозуміти було важко,що хотів сказати.. Вадим повернувся й весело,
- Ти перевіряєш рахунки,чи любуєшся природою та що коїться за вікном, кумедна… Закінчився місяць, день - два треба про все прозвітувати.
- Я вже закінчую, не хвилюйся!
Знервовано, пальцями однієї руки постукувала по столі й кліпнувши очима,
- Що скажеш Вадиме, перший день зими, може разом підемо додому, прогуляємося, полюбуємося першим інієм, маленькими бурульками. Хоч сонце й світило, але не розтопило цю красу.
Здалося знервовано засіпався на стільці, позирнув на шефа, але промовчав. Володимир Івановия цю розмову пропустив поза вуха, щось записував у блокнот.
До закінчення робочого дня залишалося хвилин п`ятнадцять. Рита вкотре подивлялася в його строну.В душі запитувала, що нічого не скажеш?! Хоча б один єдиний вечір залишитися наодинці, торкнутися волосся, очей, губ. Шкода… Та все ж надіялася, відразу за ним вийде, підхопить під руку й скаже - Я готова, йдем, погуляєм, адже перший день зими, свіже повітря нас підбадьорить.
Майже о вісімнадцятій годині, у двері постукав охоронець,
-Вадиме, вас просять вийти.
Очі Рити забігали, немов щось шукали, цікавість розпинала душу. Хто б це? Вона, саме в цей час, виключила свій комп`ютер, хотіла одягатися. Вадим зірвався з місця, на ходу одягав чорну шкіряну курточку,
- Бувайте! До завтра!
Володимир Іванович махнув рукою,
- Бувай! Я ще трохи попрацюю.
Тільки всигла поглянула в спину, як вітром здуло. До кого б це так поспішав?
Вона уже стояла в пальто, на плечах поправляла шаль, в душі мала бажання йти за ним, але щось зупинило. Підійшла до вікна.
Ліхтар добре освічував територію біля офісу. Вадим підбіг до якоїсь дівчини, обійнявши, поцілував в щоку. Вона білявка , на зріст ледь нижча за нього, підхопила його під руку і вони попрямували по тротуару. Дивилася вслід, помічала, як він розмахував рукою, напевно їй про щось розповідав. Чому не мені? Стиснуло у горлі, на вії забриніла сльоза. Легенько рукою гладила шаль, про себе тихо,
- Марні надії… Чому мене не помітив? Як шкода… Чому нерозділене кохання? Як важко на душі…
01.12.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897434
дата надходження 07.12.2020
дата закладки 10.02.2021
В квартирі тихо… Лише інколи вітер, кинувши на скло вікна жмуток снігу, порушить тишу. І то так тихо, але Вона тупо дивиться на скло, хоч й час від часу чує, те тихе торкання. Для неї мов пробудження від думок.
В кімнаті, навпроти вікна, святковими стравами накритий стіл. Два кришталеві бокали, в них на дні залишилося по декілька крапель недопитого вина. Ті залишки, їй здавалися недомовленими словами, на які Вона чекала роками. Вогонь і запах пахучої свічки, часом хитався від її подиху, торкався душі, намагався втішити, зігріти. Бо ж стан душі такий, як надворі зимовий, холодний, а так хотілося тепла. Немов шукала десь розради, щоб не розплакатись. На склі вікна, купки сніжинок трималися його, деінде на лисинах стікали маленькі краплинки. Цим придали жалю, Вона тихо заплакала. Напевно від своєї недолугості, було бажання все висказати, що лежало на душі, щоби врешті почув.Та не посміла, адже в такий вечір не мала бажання сваритися. Декілька років поспіль такого не було, щоб він пішов і не всміхнувся, чи не залишивши на ній ніжний погляд, чи на якусь мить затримався в солодкого поцілунку.
В душі, спогад, мов написав книгу про її життя.Чи плач є в ньому, напевно так, коли не приходив вчасно, як обіцяв. В тій книзі викарбувані золотом слова про щасливі миті; в спокусі, в теплих обіймах. Ніжні дотики, ласкаві погляди, як нагорода за її ласку. А Вона мліла, вміла дарувати, адже кохала. І не жадала знати, що він одружений і є дитя . Та мала сподівання, що буде майбуття, нехай не зараз, а колись. Та поки кров у жилах кипить, прийде до неї, вгамує полум`я, той жар потушить, що палить її тіло. Віддасть йому частину тепла, порине в річку прохолоди, з тремтінням впаде на його мужні груди. Він так жадав її. Таким солодким було їх кохання. Не сміла відмовити і Він руками, немов птах крилами, пригортав її. І обіцяв все життя кохати. Хоча і знала, що це гріх, але погодилась його пронести через все життя. Бо Він один, як розділити на двох? Коли топилась в його зелених очах, намов ковток цілющої води шукала там для спасіння. Тож серце тріпотіло, немов у пташки, що тікала від ястуба, в обіймах знаходила захист. Він цілував її груди, стан, ховався під простирадло, відчував її бажання, виконував їх і сам з блиском в очах, від задоволення стогнав.
Сльози котились…. Деж молодість? Чому покидає? Адже не бажає з нею прощатись. Хай би, як раніше…. під лісом широке поле. Почути дзвінкоголосого солов`я, спів про кохання, збирати в букет квіти; маки, волошки, ромашки і стиглі колоски жита, пшениці. І бігати по травах, квітах, як колись, немов діти. Чи на долоню покласти декілька зерен і пригостити, вустами доторкнутись долоні. І, як вдячність - відчути поцілунок, що стрілою проникне через все тіло. Як же відмовитись від цього? Не знати. Підкралась думка - »Хіба, як сорок років, то вже все не так сприймаєш? Можливо хтось та тільки це не для нас… В такі роки здається магія притягує до того, кого по - справжньому кохаєш. Відмовитись? Де сили взяти?
Думки літали -» Ну ось,провели Старий Новий рік. Невже з ним моя молодість відлітає. Перше і останнє кохання мене покине? Що це було? Ніяких слів, лише зітхання. Між нас, як прірва в небуття. Холодний став, як айсберг в океані. На жаль не доторкнувся до мого тепла. А, як же я? А може, ще прийде? Чи може - це моя помилка в житті? Ой, від думок, аж голова стала свинцева «.
Вона встаючи з-за столу, на ходу налила в бокал вина і залпом випила до дна. Кілька раз сердито труснула головою, кліпала очима, з вій на тарілку впали останні сльози. Віддвинувши її, підійшла до люстерка, криво усміхнувшись, обома руками взялася за голову. На скронях помітила кілька сивих волосин. Так, Вона білявка, їх важко розгледіти, але ж раніше не було. В розчаруванні пригадала »- Пішов, але ключі від квартири не залишив,значить прийде! В душі мов буря бушувала, розставивши руки, повсюди роздивлялась, що справді не залишив? На мить надія, мов промінь сонця зігріла серце. Але, підійшовши до телевізора, на підвіконні балкону, на коробці цукерок помітила ключі. Схиливши голову, мов підстрелена пташка припала до холодного скла вікна, в ньому хотіла знайти розраду. П`ятнадцять років надій і сподівань забрав з собою Старий рік...
Крізь сльози шепіт,
- Так це була моя помилка.
А за вікном жбурляла заметіль, сховала всі стежини, по яких він приходив до неї. Вітер по склі, немов би в такт із сердечним частим ритмом, відбивав,- «Так,це помилка … Помилка… Помилка…
28.01.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902803
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 10.02.2021
Наповню музикою хмари, що летять,
Вдалечену, понесуть мій біль, печалі,
Туди де ти, коханий, де бомби гатять,
Розбиті мрії, всі в дріб`язок дзеркальні.
Де білий сніг окровавлений зненацька,
Зранений воїн шукав просвіт між хмар,
Хоч на хвилину ,його погляд до сонця,
За допомогою звернутись до Творця.
Хай він почує та побачить нині,
Як клятий ворог, сусіда хоче знищить,
Як ллються сльози материнські полинні,
І жахів скільки і бід землі приносить.
Тож розійдіться, хмари, я вас благаю,
Смичок здригається, як серце дівчини,
Хай він повернеться до рідного краю
Мій любий, милий, що живий - відчуваю!
09.02.2021р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904249
дата надходження 10.02.2021
дата закладки 10.02.2021
Не оцінили гарний вчинок? Ніхто не дякував тобі? Життя, - щоденний поєдинок, за виживання в боротьбі! Нагадувати не потрібно, що знову ти без нагород, твори добро одноосібно, і не чекай хвалебних од! Просто живи на світі білім, і гідні справи ти верши, від понеділка до неділі, - міркуй, плануй, працюй, спіши!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904218
дата надходження 10.02.2021
дата закладки 10.02.2021
До тебе бігла щозими,
Мені всміхалися сади
У квіті ніжнім з кришталю,
Створивши неземну красу
Сніжинки в образі роси
Торкались милої краси
І в білосніжному вбранні
Кущі стояли неземні
До тебе бігла щовесни,
Мені всміхалися квітки
І незабудки голубі,
Як ніби небо в синяві
Схилялись віти у квіту,
Нам дарувавши новизну
І промінь сонечка ясний
Всміхався, ніби неземний
До тебе бігла в літні дні
При сяйві ніжної зорі,
Як місяць тихо проводжав
Чарівним сяйвом обіймав
Схиляв до себе, ніби сон,
Торкавши ніжністю долонь,
Хмарки кружляли в тишині
Дарунки славши неземні
До тебе бігла восени,
Як дарував садок плоди
І слав духмяний аромат,
Що розчинявся в світі зваб
І стільки б років не пройшло
Та миле згадую тепло,
До нього б бігла всі віки,
Щоби відчуть усі смаки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904219
дата надходження 10.02.2021
дата закладки 10.02.2021
До тебе бігла щозими,
Мені всміхалися сади
У квіті ніжнім з кришталю,
Створивши неземну красу
Сніжинки в образі роси
Торкались милої краси
І в білосніжному вбранні
Кущі стояли неземні
До тебе бігла щовесни,
Мені всміхалися квітки
І незабудки голубі,
Як ніби небо в синяві
Схилялись віти у квіту,
Нам дарувавши новизну
І промінь сонечка ясний
Всміхався, ніби неземний
До тебе бігла в літні дні
При сяйві ніжної зорі,
Як місяць тихо проводжав
Чарівним сяйвом обіймав
Схиляв до себе, ніби сон,
Торкавши ніжністю долонь,
Хмарки кружляли в тишині
Дарунки славши неземні
До тебе бігла восени,
Як дарував садок плоди
І слав духмяний аромат,
Що розчинявся в світі зваб
І стільки б років не пройшло
Та миле згадую тепло,
До нього б бігла всі віки,
Щоби відчуть усі смаки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904219
дата надходження 10.02.2021
дата закладки 10.02.2021
Є в кожного в душі скарбничка
І в кожного – вона своя,
Лежать в тій скриньці таємничій
Якесь число, чиєсь ім'я,
Напівзабуті сни і мрії,
Колючі реп'яшки образ,
Далекі вогники надії,
Уривки голосів і фраз,
Близьких людей ясні усмішки,
Розчарувань найперших біль,
Красива пісня, гарна книжка,
Улюблений з дитинства фільм...
І скільки б ми скарбів не мали –
Коштовних, срібних, золотих –
Та скринька, що в душі сховалась,
Є найціннішою із них.
[i](Твір зі збірки "Скарбничка душі")[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904212
дата надходження 09.02.2021
дата закладки 09.02.2021
Я не соромлюся, що виросла в селі,
Ба, навіть цим ще трішечки й пишаюсь,
Бо переваги є і немалі:
В людей сільських багатшою душа є.
Вона все знає: хто і де живе,
З сусідами Різдво стрічає й Пасху,
Хто й як дитя народжене назве,
Й запросить тій дитині Божу ласку.
Коли я чую «баба із села»,
То хочеться «персоні» тій «умазать»:
А ким твоя пра- пра- колись була?
А по траві зеленій ти не лазив?
А по землі, на ноги що звела,
Тій, що, на жаль, тебе іще годує?
А пив холодну воду з джерела?
А їсти хліб, що зріс там, не гордуєш?
А знаєш, де беруться мозолі,
І як болять порепані геть п’яти?
Картоплю ту, що в тебе на столі,
Доводилось, на жаль, із цим копати.
А чув хоч раз ти пісню у селі,
Якій і небо відкриває двері?
Для неї в хаті стіни затісні,
І йшли до нас століттями – не вмерли…
Отак-то, друже, квити ми тепер,
Хоч полюси у нас лишились різні,
Якщо ти в місті, й тричі мільйонер,
Любити землю вчитися не пізно!
11.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904185
дата надходження 09.02.2021
дата закладки 09.02.2021
Зима вистеляє чудні килими,
В неї виходять красиві узори.
Літає із снігом, махає крильми,
Не йде з весною на переговори.
Зима малює особливу казку,
Із морозом скувала всі потоки.
Вона вдягнула королеви маску,
Із вітрами танцює на всі боки.
Вона на сонці сіяє, іскриться,
І в неї плаття таке особливе.
Із птахами співає, веселиться,
А серце в неї таке норовливе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904081
дата надходження 08.02.2021
дата закладки 08.02.2021
Баба Ніна внучку Таню
Чемності навчала
І з метою виховання
Казку прочитала.
Колобочок неслухняний
Стежкою котився,
Чимось схожий був на Таню
(В школі ще не вчився).
Не схотів він на віконці
Тихенько лежати,
Мовчки грітися на сонці
Й не тікати з хати.
Безтурботний був, ледачий,
Пісеньку співає,
А бабуся вдома плаче -
Його виглядає.
Казку баба дочитала
І тяжко зітхнула,
Як лисичка рада стала –
Колобка ковтнула.
І питає бабця Таню:
-Що повчальне в казці?
Хто хороший, хто поганий,
Хитрий, ходить в масці?
-Я лисичку полюбила,-
Каже Таня мило,-
Треба їсти, поки тепле –
Так матуся вчила.
Баба гралася із тістом
(З дідом - старомодні),
Як не вміли свіже їсти –
Хай сидять голодні!
Цю, бабусенько, науку
Усім пора знати:
Якщо щастя лізе в руки,
Нащо відпихати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903448
дата надходження 02.02.2021
дата закладки 08.02.2021
Ти тихо зайшов у кімнату
Де бачила милий вже сон,
Підковдра легенько зім'ята
Легенько торкалася скронь
Боявсь підійти і порушить
Надмірну уніч тишину,
А так же хотілось побути -
Відчути, вібрати красу
Рука потягнулась несміло,
Торкнувшись тендітно плеча,
А в серденьку тихо щеміло
Знайоме до сліз почуття
Стояв і завмерши на хвильку
Та поглядом знову вивчав
І стукало серце так сильно,
Його ти зі мною лишав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904030
дата надходження 08.02.2021
дата закладки 08.02.2021
Ти присядь на поріг, моя люба і мила матусю,
Стільки тяжких доріг - зрахувати я навіть боюся,
Ти пройшла у житті та приємних хвилин було мало
І в тендітній душі серце завжди твоє трепетало
Зупинись, дорога, сядь спочинь ти іще на хвилину,
Подивись навкруги, яка гарна і мила година
І всміхнеться душа, чуєш голос уже за спиною,
Це дитяча рука, зовсім поряд, рідненька, з тобою
Дай, матусю, тебе обійнять, стільки років в розлуці,
А роки все летять, як птахи перелітні в окрузі
І в обіймах твоїх - вмить пролинуть життєві події,
Тільки в серці лишать заповітні та бажані мрії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903823
дата надходження 06.02.2021
дата закладки 06.02.2021
З Вами ми меди пили губами,
Тішились віршами, як могли,
Час збігав і так уже роками
З Вами ми щасливими були.
Вечорами голосочок ніжний,
Душу мою й серце зігрівав,
Я чекав Вас кожен вечір сніжний,
З вітром Вам цілунки посилав.
І мені тоді чомусь здавалось,
В грудях в мене полум"я горить,
З Вами ми у юність повертались,
Згадка й зараз голову п"янить.
Згадую і серденько тріпоче,
І в душі співають солов"ї,
Як же хоче, як же серце хоче,
Ще почути голосок її.
Віхола стежки всі замітає,
Море ціле снігу намело,
Вдячний Богу, коли я згадаю,
Що було в житті моїм, було,
І сьогодні дякуючи Небу,
Ввечері зустрінемося знов,
Щастя мені більшого не треба,
Тільки б пить оцю п"янку любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903729
дата надходження 05.02.2021
дата закладки 05.02.2021
Замітає стежки, ось і знову зима завітала,
На зів'ялі листки накидає красу-покривала
І дерева стоять у тендітно чарівних нарядах,
А покрівлі вкрива білосніжно приваблива вата
Сріблом сяє весь світ, ніби зорі із неба упали,
Як чарівний привіт, ніжні чари красою заграли
І торкнулась рука, казка в мене уже на долоні,
А зима звідусіль покриває чарівністю скроні
Дивина навкруги, оглянулась, як ніби у казці,
Наяву чи ві сні, я купаюсь у трепетній ласці,
Білосніжна краса все кружляє в ранковім тумані,
Як прекрасно мені, у такім феєричному стані.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902887
дата надходження 29.01.2021
дата закладки 29.01.2021
Зупинилась на мить, де бузок.
Ой розцвів як… і пахло весною.
Тут співала на гілці рясній
мала пташка вверху наді мною.
І була її пісня дзвінка,
немов весен розквітлії кроки.
І летіла та пісня легка,
немов юності світлії роки.
Ти лети, моя пташко… Лети!
Лети вгору, розправивши крила.
Чую пісню веселу твою
й розумію, яка ти щаслива.
Ой, як дзвінко співала вона…
повернулась додому й раділа.
Її цвітом зустріла весна,
щоб спочили натомлені крила.
Брала нотки високі й низькі,
по всім гаї той спів розсипала.
Все притихло, примовкло навкруг…
життя радість пташина пізнала.
Ти лети, моя пташко… Лети!
Лети вгору, розправивши крила.
Чую пісню веселу твою
й розумію, яка ти щаслива.
І здалось, що почула мене
пташка та… бо у небо злетіла.
Ой, як легко дивитись було
на в блакиті розправлені крила.
Обізвався до неї весь гай
в унісон із землі стоголоссям.
І летіла та пісня в поля,
що наллються добірним колоссям.
Ти лети, моя пташко… Співай!
Я з тобою буду співати,
бо й людині дано на землі
миті щастя ясного пізнати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902136
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 22.01.2021
В чём сила стиха?
Да, стих – выручалка,
Порою – кричалка.
Но, если он в точку,
Ну, в самую точку...
Порою хоть куцый стишок
Достанет, догонит,
Найдёт свою жертву,
Достанет до самых кишок.
И ценят же стих тот
За то, что не в бровь-то,
За меткость, за точность,
За злобу, за прочность.
А, если ребром уж вопрос, –
Да, сможет он в ухо,
Да, сможет он в горло,
(Вернее нет средства!) – и в нос!
А в сердце, а в душу?
Оттянешь за уши?
Нет средства милее,
Нет средства вернее.
Здесь сила его ещё та!
Отыщет, затронет
Там тайные струны.
Мелодии, ритмы, слова...
21.21.01.21.21
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902103
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 22.01.2021
Зимонька... у білому кожушку,
Лиш на два тижні, до нас завітала,
Гарна, дівиця в капелюшку,
Зізнаюсь, вміло,сніг розсипала.
Гляне направо сипле сніжинки,
Прямо ж, в білих вуалях поле й ліс,
Зирить на ліво сяють стежинки,
Річка... виблискує, по ній вже міст.
Іній бринить - на стальних перилах,
З блакитно - лазуровим відтінком,
Відблиск вздовж річки на покривалах,
Ще й місяць, мов ліхтариком світить.
Річка люстерком, з сніжних кристалів,
Диво картини мороз малював,
Вирізав квіти , сипнув коралів,
Справжня чарівність, мене здивував.
Вечірня тиша… Вабить мій погляд,
Кущик калини, грона під пухом,
Мороз тріскоче, якась тривога,
Вітер підкрався, ледь теплом дмухав.
Похмурий ранок, сонливій пані,
У жмуток взяв й відніс блиск до річки,
Що ж ти красуня нині в омані,
В розчаруванні, збліднілі щічки.
Тож тримайсь люба, відкинь спокусу,
Не грайся з вітром, нині збережи,
Білосніжність, казкову окрасу,
Краще з морозом землю освіжи.
Хай я потішусь, то ж січень не спить,
Ще почаруй і хугу запроси,
Сяй мов веселка, всміхнись до зірниць,
Перлами знов, землю ороси.
19.01.2021р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902080
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 22.01.2021
Все починається з любові.
Буяє надворі весна
І все навкруг стає враз нове,
Й кохання в серці ожива.
Все починається з любові
Від материнских ніжних рук,
Вона тече із кодом в крові
Від дотику дитячих губ.
Все починається з любові:
Краса душевна й теплота,
Коли дитині тепле слово
В хатині мама промовля.
Все починається з любові:
І щирість серця, й доброта,
Взаємність ляже нам в основу
Будови свого майбуття.
Все починається з любові
До краю рідного й землі,
Саме вона нас зве на подвиг,
На вчинки праведні, святі.
Все починається з любові –
Й трава без неї не росте,
Любов звучить у Божім слові,
І до людей з небес іде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902101
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 22.01.2021
Я тебя давно, так хотела встрелить,
Лишь бы увидев, в миг затрепетала,
Как земля с рассветом, смогла ответить,
В ласке купалась, как птица взлетала…
Ты согревал бы, как солнце, но не сжёг,
Чтоб горел костёр, тот костёр желаний,
А в нём заманчиво сверкал огонёк,
Чтобы не было… разочарований.
Уж тихий вечер…. мне нежность подари,
Миг страсти, познаем любовь хмельную
Я в поцелуях…. растаю до зари
Меня ты возьми, сладкую… земную.
27.05.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898145
дата надходження 14.12.2020
дата закладки 14.12.2020
Сіла на місточку осінь й заспівала…
про те, як в садочку яблука зривала.
Як збирала груші, медами налиті,
ґрона винограду, пишні й соковиті.
Золотом розшита в осені сорочка…
пісня за водою плине від місточка.
І співає осінь про поля широкі,
щедрі урожаї… і Карпат потоки.
Птахам перелітнім пісню дарувала,
в далеку дорогу їх благословляла.
Закружляв у танці вітер і немарно,
прилинули хмари, уже стало хмарно.
Пішла по городах та усе співала...
так ще одну осінь тут зустріла мама.
Їй дарує осінь чорнобривці ясні,
в них цвітуть ще сонцем пелюстки прекрасні.
Хризантемки ніжні до неньки сміються,
бо ж такі чарівні мелодії ллються…
Від пісень осінніх все навкруг стихає,
ніжна позолота дороги встеляє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895405
дата надходження 18.11.2020
дата закладки 18.11.2020
Тікала ніч… Світанок немов птах, наперекір темноті, розправив крила. Мережки сині, зелені, фіолетові й золоті вигравали по краю неба, освічували частинки землі, в осінньому вбранні.
Їх мерехтіння проникало через скло вікна. Падало на ліжко в кімнаті, де спав Сергій. Торкалися його очей, пробуджували, пестили обличчя. Очі не хотіли відкритися, потягнувся. А чи він спав, чи не спав так і не міг зрозуміти, хвилювався, боявся проспати. Але відчув в собі силу, як добре, все ж таки трохи відпочив. Відкривши очі, вслухався в тишу. За зачиненим вікном просиналося село. Линув тихий переспів півнів, за мить вже голосніший, напевно під самим вікном. Таке воно сільське життя, зовсім інакше чим міське - тільки подумав, як з іншої кімнати донеслося тихе шарудіння. Вмить, крізь щілину дверей, пробилося світло, видно хтось проснувся. Ледь відчинивши двері, показалася голова Миколи, тихо гукнув,
-Гей друзяко! Пора вставати. Підйом! Автобус не чекатиме. Ти не дивися, що темно, перший автобус о п`ятій сорок. Чи передумав? А може й справді поїдеш пізніше?
Сергій, поверх блакитної сорочки, натягував синій светр, як хлопчисько, підскакував то на одній нозі, то на другій.
-Н і - ні, де ти бачив, запізнюся в інститут, студенти скажуть - загуляв.
Микола посміхаючись, запитав,
-Що таку думку про тебе мають? Цікаво і чого це? А може ти змінився? Мовчиш про свої холостяцькі походеньки.
У відповідь, зішуривши носа, усміхнено, протяжно,
-Так кожен по собі судить, після бурних вихідних, в аудиторію часто приходять напівсонні.
Вони прощалися надворі. Сергій в дипломат для документів поклав « тормозок».
- Дякую! Та я б в їдальні перекусив...
Микола заперечив,
-Чого ти? Це ж все домашнє. Шкода, ні яблук, ні груш не хочеш взяти. Досить скромнічать, ми ж як рідня, за плечима шість років навчання. Сам вчора згадував , як останній шматочок сала та одне яйце ділили на двох. Таке було студентське життя у гуртожитку, інші й не повірять, що інколи навіть недоїдали.
Поклавши на плече руку, продовжив,
-Ти вже наступного разу приїжджай з коханою! Скільки можна жити одному, дивуєш, скромний, як дівчисько. Вперед козаче, будь сміливішим, час летить, запам`ятай,його не повернути!
Теплі обійми, стискання рук. На прощання, Сергій махнув рукою, придивлявся на стежку.
Микола - дивився вслід. Так – так у кожного своє життя. У мене дім є, сім`я, землі добрий шмат, господарство на славу, а що він? Все сам та й сам, хоча й від інституту кімнату має та все ж напевно сумно одному, а роки летять. Щось не так в ньому, можливо тому, що виріс в дитбудинку. Боїться одружитися, узяти відповідальність за сім`ю. І їсть так мало, як ота кицька. Такий, як був скромний , такий і залишився. Дивно, он студенток в інституті, яку хочеш вибирай . Невже жодна з них не могла спокусити? Тьфу ти, що за думки лізуть...
По тілу відчув легке тремтіння, озирнувся назад, навкруги окинув оком.
-Ух … прохолодні ночі, що значить осінь.
Посміхнувся від думки, що догнала його, йду до Світланки, нехай зігріє. І все ж краще коли в ліжку не один, як перст, а таки вдвох тепліше.
Сергій поспішав… Час від часу, ліхтариком телефона освічував стежку, по якій йшов. До траси кілометра два, не менше. Дорогу знає, коли навчалися в інституті, влітку не раз гостював. Вставали раненько, коли, ще на сонці переливалася роса веселковими кольорами, косили сіно.
Час підганяв йти швидко, а думка думку опережає, одна одну доганяє. А Микола молодець, директор школи й математику викладає. Гарну дружину собі знайшов, ще й з будинком. Славна жінка, вчителька початкових класів. Ще й ім`я таке гарне – Світлана. Вона і справді, як світло, яке іще й несе тепло . Саме так він відчував своє тіло при спілкуванні з нею. А очі, як волошки, красиві, балухаті. Молодець Микола! Немов підводив риску.Як добре, що я навідався, приймають як рідного. Та й молодість приємно згадати!
На душі стало тепло, переводячи подих, зупинився, відволікся від думок. На мить задивився на край неба, світанок вигравав світло фіолетовим і синім з золотистим кольорами.Тоненьке сонячне проміння здіймалося вище, освітлювало небо. Мов щастям наповнилася душа, кивнув рукою, наче привітався з світанком й прискорив ходу.
Біля зупинки людей багато. Автобус - ПАЗ під`їжджав на невеликій швидкості. Люди юрбою кинулися до відчинених дверей. Сергій стояв в стороні, спостерігав за посадкою пасажирів.. Подивитися.... поневолі посміхнешся, люди один поперед одного, товкаючись, заходили в автобус. В місті теж автобуси їдуть битком набиті, але люди поводяться більш стримано. Мабуть, якби записав на телефон та згодом показав їм, напевно б самі з себе сміялися. Правда товкалися, поспішали люди та в той же час їх обличчя усміхнені й задоволені. Напевно знають один одного,підсумував роздуми. Майже всі віталися з худорлявим, привітним водієм, років п`ятидесяти.
У автобус зайшов останнім. Залишилося лише два вільних місця, що навпроти всіх пасажирів. Всупереч бажанню, не комфортно, але вибору немав, Мусив присісти на одне з них і відразу відчув на собі пронизливі погляди оточуючих. Мабуть дивуються, хто я і звідки? Видно для них чужий, ще й всівся перед всіма, як більмо на оці. Навпроти нього, в чорній пошарпаній курточці, сидів щупленький дідусь з ясними очима, лівою рукою тримався за опухлу щоку. Напевно до стоматолога, ледь скривившись, поспівчував старому. А поряд з ним, в світло-коричневій курточці, сиділа пишненька жіночка років тридцяти. Вона двома руками тримала кошик з червоними, пахучими яблуками. Між її ногами стояла сумка, з пластиковими пляшками молока. Вона весь час смикалася, намагалася ногами притримувати її, щоби часом не впала. Сергій зніяковіло дивився у вікно, але запах яблук приваблював до себе. І він знову любувався ними. Не можливо було не помітити з під курточки пишні груди жінки, сяючу шкіру, красиву шию. Раптово відчув прилив крові до обличчя, стало жарко. Зненацька жінка кахикнула, від несподіванки, аж здригнувся. От йолоп, куди дивлюся, напевно помітила, ото осоромився. Вона поправила комір курточки і трохи нахилившись до нього, запитала,
-Вас пригостити яблучком?
На мить розгубився. Очі забігали, як в полохливого зайця, під носом виступив піт. Зніяковів, боявся заперечити, прямим поглядом подивився й до неї, тихо,
- Дякую, ні! – витерши хустинкою піт під носом, продовжив,
- Просто вони так пахнуть, поневолі подивишся. Такі великі, ще й з блиском, немов у них заховалась якась частка сонячного проміння, видно стиглі, напевно соковитий сорт.
Сказав і відразу ж повернув голову до вікна. Але не помічав, що за вікном, замислився. Красива жінка, як соковита ягідка, якомусь чоловіку пощастило. Волосся блонд з ледь рудуватим відтінком підходить до її кольору очей. Очі кольору світлого горіха, дивно, але ж і в мене такий самий колір очей. Тільки в її очах є зірниці, напевно весела молодиця. Мені б таку дружину, нехай і сільську, навіть з дитям, якщо доля не склалася. Адже в житті всього буває.. Серед студенток такої і не бачив.
Водій різко зупинив автобус, відчинив передні двері. Повна жінка циганської зовнішності, з маленькою чорною сумочкою в руках, ледьве спромоглася піднятися по сходах в автобус. Вона відразу привернула до себе увагу. Доволі великі, золоті сережки кільцями торкалися коміра чорної курточки. Піднявшись, грубим голом, обурюючись пробурчала,
-І чого гнатися? Тож зупинка! Чи ти мене не помітив?
І продовжила бурчати про щось на своїй мові. За мить рукою товкнула Сергія в плече,
-Пропустіть, я хочу біля вікна сидіти.
Відразу до неї відчув неприязнь; от циганка, наглість – це перше, на що здатні такі люди. Здвигнувши плечима, хотів встати, жіночка навпроти нього віддвинула ноги. Її сумка з пляшками молока впала йому на ноги. Вона миттєво посунула кошик до дідуся,
- Ой!- вирвалося з її уст і кинулася до сумки.
Сергій не міг залишитися байдужим, майже одночасно з нею, ледь нахиляючись, потягнувся рукою до сумки. Саме в цей час сіпнувся автобус, вони стукнулися головами.
Дідусь тихенько засміявся.
Ой,- жіночка подалася назад, приклавши пальці правої руки до своїх пишних губ,
-Вибачте!
І приснула сміхом. Мусила долонею затулити уста, щоб не розсміятися вголос. У відповідь позирнув, усміхнений, підняв сумку. Циганка, чимось схожа на квочку, сідаючи на сидіння, підіймала курточку щось бурчала під ніс.
Сергій взяв сумку і поставив між своїми ногами,
-Хай тут стоїть, так надійніше, а ви краще кошик тримайте, нагрузили дідуся, він же такий немічний.
Кров кинулася до її обличчя, почервоніла, подякувала. Цікаво – подумав - не заперечила і чого червоніти, чого соромитися?
Через пару зупинок автобус був переповнений. Людей напхалося, мов оселедці в бочці. Сергій на собі відчував її погляд . Поневолі й сам, час від часу, немов вивчаючи, дивився на неї. Раптово загарчав мотор автобуса , від зупинки всі різко сіпнулися.
Водій рукою погладив лисину й голосно,
-Цього тільки бракувало!
Він вийшов з автобуса, за допомогою важеля відкрив капот. Декілька секунд роздивлявся, щось мацав руками й захлопнувши його, повернувся на місце. Знову намагався запустити двигун, але той не піддавався, гарчав і знову глух.
Водій із заклопотаним видом обличчя, попросив всіх вийти. Попередив, що великі речі можна залишити на місцях, йому треба хвилин двадцять - тридцять, щоб розібратися в чому справа.
Люди закопошилися, один перед одним поспіхом виходили з автобуса.Хтось хустинками витирав обличчя, хтось позираючи на інших, застібав одяг на ґудзики. З натовпу, якийсь чоловік сказав,
-Оце так поїздка! В автобусі - ніби в бані побував. Добре, що зупинилися, хоч свіжим повітрям подихаємо .
Неподалік від автобуса, Сергій очима шукав, десь в метушні загубив ті красиві очі. У діші відчув легеньке хвилювання. Роздивився довкола.
На заході в небесній далі, як валики, виднілися білі хмари. Зазолотився схід, посміхалось ранкове сонце,легенький вітерець пестив обличчя. По обіч траси невеличкі пагорби покриті майже сухою травою. А далі кювет, за ним чорніло зоране поле.
Раптово згадав чиїсь слова- »Кажуть життя мудре, само все ставить на свої місця».І в чей же момент побачив її. Немов гора скотилася з плечей, дала перевести подих. Вона на пагорбку розстелила ряднину і озираючись, присіла на неї. Здивувався, адже не тільки вона , а й інші сідали прямо на траву. Щоб до себе не привернути уваги, йшов не поспішаючи.
Вона вже кусала бутерброд з смаженим яйцем. Побачивши його перед собою, зашарілася. Від здивування кліпала округленими добрими очима, швидко проковтнула їжу й до нього,
-О, ви теж вийшли! Присідайте, в мене і для вас знайдеться бутерброд,
З кишені курточки витягнула прозорий поліетиленовий пакет з бутербродом, поклала на ряднину Сміливо позирнула в очі й мило посміхнувшись, запропонувала,
-Беріть! Не соромтеся, я - Ольга з Кудієвець, не бійтеся… він без чарів.
Хіба встоїш перед такою спокусою, адже не снідав, добряче зголоднів. Ще в автобусі на нього подіяв запах яблук, якби ще раз запропонувала, можливо б і не відмовивився. Догнала думка - цікаво, поводиться, як незаміжня, ще й мова про чари. Але взяти не наважився. Вона з апетитом жувала свій бутерброд, іншою рукою, наполегливо подала йому пакет з бутербродом.Помітив, що вона без обручки, надія охопила його,з неприхованою радістю, запитав..
- Де ж тут присісти?
-Та не бійтеся, я ж не кусаюся, ось поруч, на ряднину. Ви не дивіться, що вона старенька, але ж чиста. Це я, навсяк випадок, при собі в сумці з молоком ношу.
Задоволений запрошенням, присідаючи поруч,
- Тоді вже й познайомимося.
Витягнув шию, як журавель, озираючись, взяв пакет,
- Дякую! А ви смілива жінка Олю, мене ж звати Сергій.
І несподівано для самого себе випалив,
- Попереджаю я неодружений, а ви?
В обличчя вдарила кров і розтеклась по жилах, не зміг сказати більше й слова.Оце так учудив.
Голос подібний пташці - весело заговорила,
- Ой, де в селі порядного знайти… гарні чоловіки давно потікали. Залишилися вдівці та чоловіки бальзаківського віку. Ви напевно в гостях побували, їдете з дипломатом, мабуть прямо на роботу.
Вона помітила з яким задоволенням він з`їв бутерброд. Подякував й похапцем здійнявся на ноги,
-О, вибачте, добре, що нагадали, мені треба передзвонити.
Неподалік, поспілкувався з колегою по кафедрі, попросив підмінити. На якусь мить замріявся, погляд ліг на траву. В ній копошився павук, швидко снував гніздо. Його думки, мов осіннє павутиння під краплинами роси й поривчатого вітру.Чи зможу я нарешті зважитися, зробити пропозицію, її провести, чи попросити номер телефона. Згадав слова Миколи й ледь посміхнувшись, підійшов до неї, подав руку,
-Думаю пора вставати, бачу наш водій руки витирає.
Вона відразу подала руку. За мить стояла навпроти нього, подарувала усмішку й примруживши очі,
-Ну то пішли, в такому разі треба поспішати. Мене мають зустріти, я на замовлення везу молоко і ці яблука. Якось на базарі продавала молоко,одна панянка скуштувала, сподобалось. Уже пів року спілкуюся з нею. Інколи яйця та дещо з городини замовляє. От і катаюся, трохи далеченько, але нічого, воно того варте.
Він рішуче взяв її за руку,
-Олю, а якщо я вас сьогодні вкраду?
Вмить розвернулася, пильно подивилася, заперечила,
-Та ні! Я в них сьогодні маю бути.
Люди не товкалися біля автобуса, йшли один за одним вервечкою, поглядом підбадьорювали один одного.
Нарешті автобус рушив з місця. Дивлячись у вікно, Сергій розмірковував - цікава жіночка. Все сама розповіла, а от чому в них має бути сьогодні, не сказала.
Циганка помітила, що він часом подивляється на Ольгу. Ліктем ледь товкнула його й нахилившись, над вухом тихо прошепотіла,
-Твоя удача!Дивись не впусти щастя, сміливіше хлопче!
Він лише посміхнувся й знову повернув голову до вікна. В осінньому вбранні мелькали дерева, кущі і багатоповерхові будинки. Цього всього не помічав, думав, як непомітно попросити в неї номер телефона. Відмовить – ні? А, як відмовить? Як наполягти? Тож при всіх не буду кричати, зачекай, не тікай! .
Автобус плавно знизив швидкість, зупинився біля зупинки. Його хтось товкнув в плече, відволік від думок. Люди вже виходили з автобуса. Тільки тепер він помітив, що вони приїхали в місто. Ольга вже стояла біля дверей, за нею, розставивши руки, приготувалась до виходу циганка.
Почервонів від обурення до себе. От йолоп, прогавив! Як тут сміливіше діяти, тож не полізу по головах людей.
Нарешті вийшов з автобуса, циганка немов чекала на нього,
-Доганяй своє щастя. Сьогодні твій день.
Роздивлявся довкола, шукав очима… Помітив через дорогу, коли вона вже сідала в чорний Mercedes – Benz.
- Мій день кажеш, - тихо сказав про себе.
Йому пощастило, відразу зупинив проїжджаюче таксі,
- Будь ласка за чорним мерседесом, якщо можна.
Молодий білявий водій привітно посміхнувся,
- Гаразд! Дивлячись який ти розчервонілий, емоційний,таке враження, що ти в гонитві за щастям.
Сергій хустинкою витирав змокріле чоло,
-Мені сказали , що сьогодні мій день.Тожвсе можливо, прошу не відставай!
Ольга в розпачі, через силу посміхалася до знайомого водія, дядька Василя, як вона його називала. А думки про Сергія - ну-ну,навіть номер телефона не запитав. Ой чоловіки - чоловіки, а говорив неодружений. На обличчі славний, чомусь здався заторможений, несміливий чи що? Але якби хотів краще дізнатися про мене,то б не дивився весь час у вікно. Фу -ти і чого придала значення цьому знайомству.Чи й варто міським вірити?
-У вас щось сталося?- перервав думки дядько Василь?
-Та ні, - вже відповіла веселіше і запитала,
-Ви мене на автовокзал завезете чи ні?
- О! Цього не знаю. Це залежить від того скільки часу пробудете в гостях. Маю їх сина до стоматолога завести, в який час, не знаю.
Через хвилин п`ятнадцять, чорний мерседес заїхав на одну з вулиць на околиці міста. Зупинився біля красивого кованого паркану. За високими кущами троянд , виднівся двоповерховий будинок з білої цегли, з великими напів круглими вікнами, покритий черепицею з червоним відтінком.
Водій таксі присвиснув крізь зуби,
-Ого ця панянка з багатеньких. То, що тут зупинятись ?
Сергій розхвилювався,
- Так – так, почекаємо її тут. Але вона не з багатеньких, проста сільська дівчина, чи жіночка. Ти не хвилюйся, я розрахуюся.
- Вибач, але я довго стояти не зможу, за годину маю їхати на замовлення.
Вони обоє прилипли до вікна, Ольга швидко йшла вперед, за нею поспішав водій, в руках ніс торбу і кошик з яблуками.
Сергій розрахувався з водієм таксі, вирішив зачекати Ольгу. Він рухався по тротуару вперед і назад, розмірковував, як краще підійти до неї коли повертатиметься додому. Приблизно через хвилин п`ять, водій повернувся і мерседес швидко зник з очей. Мабуть безглуздо поводжуся, критикував себе. І чому було не покликати її ?
Ольга в цей час, від господарки Олени отримала гроші, які вона була їй винна за два місяці. Жінка середньої статури, за віком трохи старша за неї, розповідала про сина, пригощала чаєм з тістечками.
Пройшло більше години. Від думок, йому стало незручно, можливо хтось слідкує, а я петляю майже на одному місці. І сам непомітив, як відійшов на метрів п`ятдесят. Саме в цей час з`явився чорний мерседес, різко зупинився біля воріт. Він тільки й помітив, як Ольга рукою комусь кивнула, сідала в автомобіль.
На якусь мить оторопів, наче на нього хто вилив окріп. Закліпав очима, біг по тротуару, махав дипломатом і кивав рукою, але його ніхто не побачив. Завертівся дзигою, де знайти таксі? Але ж по таких вулицях рух автомобілів мінімальний, де тут йому взятися.
Трохи заспокоївшись, розмірковував - мабуть виглядаю немічним ідіотом, це ж треба такого. Задавав собі запитання - де вона швидше за все має бути? Вирішив добратися до автовокзалу. Майже через пів години, нарешті спіймав таксі. Він на скільки був схвильований, розчервонілий, що таксист,чоловік років сорока, здивовано подивився на нього. Зміряв з голови до ніг підозрілим і не дуже доброзичливим поглядом , запитав?
-Ви, що від когось тікаєте, чи когось доганяєте ?
- Ні шановний, давай швидше, доганяю своє щастя.
Обличчя водія відразу змінилося, засяяло усмішкою й веселим голосом,
- Проходили таку школу. Кажи куди їхати.
Сергій вже ні про що не думав, тільки про неї. Ото заінтригувала, можливо й справді сьогодні мій день, змінити своє холостяцьке життя на сімейне.
В пошуках, навкруги обійшовши автовокзал, придивлявся до людей, що сиділи на лавках. Намірився зайти в зал відпочинку та раптом, за плечима почув її голос. Ледь опустивши голову, з під лоба позирнув позад себе. Вона підходила до автовокзалу з тим самим худеньким дідусем, що їхав з ними в автобусі. Став, як укопаний, прислухався до її слів,
- То ви тепер до доньки їдете, це добре. А я тут почекаю, може наш автобус відремонтують, то хоч останнім рейсом доберуся додому.
Перевівши подих, він різко розвернувся до них,
- Олю, а я думаю де ви пропали?
Вона не чекала на нього. Здивований погляд, лише одна мить відчула, як величезна усмішка розплилася по її обличчю, очі засвітилися щастям.
Вони в кав`ярні… неподалік від автовокзалу. Обоє усміхнені, смакували Сергіїв »тормозок». Він розповів про себе, про друга Миколу. Трохи ділився поглядами на молодь, яким в інституті викладав математику. Дізнавшись, хто він за фахом, вона здивувалася. Цікаво, як це студентки загубили такий шанс? Після думки емоційно сказала,
-А я закінчила педагогічне училище, але в нашому селі школу закрили так і недовелося мені повчителювати. Але не шкодую, вдома стала швачкою. Моя мама рукодільниця й мене навчила шити й вишивати, можна сказати - свій маленький бізнес.
Мило посміхнувшись, відвела погляд до вікна. Вона підносила до губ чашку з кавою, смакувала її, від задоволення закривала очі. А він вже мріяв, що вона так само буде закривати, ці красиві, загадкові очі, після поцілунку.
Сутеніло… Автобус так і не виїхав на маршрут. Ольга намагалася вмовити таксиста, щоб завіз в село, але жоден не погодився. Сергій розумів, що безглуздо відразу запросити до себе, але в той же час, не хотів відпустити. Вона з кишені дістала телефон, мала намір набрати номер. Саме в цей момент, він ніжно взяв її за руку,
- Олю зачекайте! Думаю найкращий варіант - це поїхати до мене. В мене дві кімнати, обіцяю бути чемним, оберігатиму ваш сон. Не відмовляйте відразу, подумайте.
По ній було видно, що розхвилювалася,ледь розпашіла. То пристально дивилася на нього, немов вивчала, то відводила погляд на ліхтарі, що горіли вздовж алеї.
А він не міг відвести від неї очей, знову пригадав слова Миколи – «Сміливіше!». Ну і нехай, як у вир головою, що буде,то буде. Лише одна мить, ніжно обійняв, притулив до себе,
-Олічко, ви мені дуже сподобалися.То може варто поїхати до мене? Здається, що нам доля дає шанс влаштувати сімейне життя. Подумайте.ми ж не діти.В житті так буває,що один крок може бути вирішальним.
Вона ледь звільнилася від обіймів, задумливо дивилася в його очі, перевівши подих, прошепотіла,
-Ну гаразд.
Від радості, він довгим поцілунком припав до її вуст.
Минуло майже два роки…. Закінчувалось літо… Автомобіль BMW синього кольору звернув з траси, по ґрунтовій дорозі їхав на малій швидкості. За кілька хвилин, Сергій вирулював автомобіль під дерев`яний паркан. Відразу відчинилися ворота, назустріч поспішав Микола. Підхопив за руки сина й доньку, які вибігли поперед нього,
-Ану побачимо, що за гості приїхали до нас…
Сергій, швидкий, як хлопчисько, за мить з іншої сторони автомобіля подав руку дружині. Ольга після пологів, стала ще більш привабливою, принаймні так здавалося йому.
-Ну, а малого, що в баби з дідом залишили ?- запитав Микола.
-Та ні, він так солодко спить ,- з усмішкою на обличчі відповіла Ольга.
Діти вирвалися з рук батька, за мить з цікавстю заглядали на заднє сидіння автомобіля.
З будинку вийшла усміхнена Світлана,
-Ну що гості дорогі, забирайте своє чадо, запрошую до хати!
Микола з Сергієм, як два брати, після обіймів, поклавши, один одному руку на плече, спостерігали, як всі заходили в будинок.
10.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895136
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 18.11.2020
Красоту, собрав свою в охапку,
Осень заспешила прямо в луг.
Золотую бросив клену шапку,
Нарядила в шелк берез – подруг
Осторожно подошла к калине,
Что росла у самого пруда.
Красный, с желтым цвет, на половину,
Бросила, как прошлые года.
Покачала ветром в небе тучи,
Унося в даль серые куски…
Ухватила ясный, теплый лучик,
Чтобы не остыть ей от тоски
Волшебством своим заколдовала,
Закружилась в вихре золотом.
Пела песни и не унывала,
Не задумываясь, что будет потом….
Что на смену - в ледяном жупане
Зима снежная уверенно придет.
Все вокруг - в сереневом тумане…
Да в снега седые заметет.
Бродит Осень, хороводы водит
Дни ее уж сочтены на нет…
В жизни не случайно все приходит,
Тьму всегда заменит яркий цвет.
17.11.2020 г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895331
дата надходження 17.11.2020
дата закладки 17.11.2020
Любов моя, печаль моя і щем,
Ти пісня соловейка світанкова.
Віки тебе зволожують дощем,
Стражденного коріння праоснова.
Живуча і нескорена в віках,
Чудесна і прадавня моя мова.
Як вогник благодатний у свічках,
України перлина і оздоба.
Спивав її від мами з молоком,
Гаї у ній... калина і діброва.
Артерії наповнюють струмком,
Мелодії душа її казкова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895312
дата надходження 17.11.2020
дата закладки 17.11.2020
А хто сказав, що легко жить з коханою,
Коли її схолола вже душа,
В тобі ж горить кохання, не стиха ніяк,
І роки, мов заведені спішать?
А хто сказав, що легко буть коханою,
Коли в душі обранця згас вогонь,
І слуха темна ніч твоє зітханнячко,
І відректись не можеш від свого?
А хто сказав, що легко буть коханою,
Подружній усвідомлюючи гріх,
А вдома дітки ждуть, геть занехаяні,
І розуміння: з ними – твій поріг?
А хто сказав, що легко стать коханою,
Коли супроти себе треба йти,
І від людей, і від дітей ховаючись,
Хоч знаєш: не надійні ті мости?
А хто сказав, що легко жить, кохаючи,
Коли навколо – болю океан,
І хвиля хвилю б’є, не затихаючи,
Й думок проходить цілий караван?
11.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895321
дата надходження 17.11.2020
дата закладки 17.11.2020
Час минає... і що тобі треба?
Щось новеньке чи так, як колись?
Ту малесеньку зірочку з неба,
До якої ми разом тяглись.
Ми любили, вона нам світила,
Зігрівала в пітьмі почуття.
І чеканню й терпінню навчила,
І прикрасила наше життя.
Час минає... В нас осінь - прекрасна!
Фіолетовий вечір в вікні...
Хай ще довго ця зірочка ясна
Світить в небі тобі і мені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894900
дата надходження 13.11.2020
дата закладки 13.11.2020
Осінній сквер. Так ясно світить сонце.
Сидить дідусь із костуром на лавці:
Поважний погляд й доброта живая,
А поруч зграйка голубів літає.
Чому злетілися? Чого їх так багато?
Що думає дідусь - мені того не знати...
Бере велику торбу, в колір неба,
І ставить зовсім близько біля себе.
Розсілись й голуби по лаві. У мовчанні...
На руки дідуся, сидять в чеканні.
Старенький дістає свої наїдки,
Можливо, віддає усе до нитки.
І стільки втіхи і блаженства буде!
Він не один: птахів присутність всюди.
Він - ще потрібен на землі комусь...
А скільки щастя випромінював дідусь!
Поніс тепло і радість не останню.
Приходить він щодня в години ранні.
Давайте будемо добріші, люди,
То й Божа благодать із нами буде.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890241
дата надходження 30.09.2020
дата закладки 13.11.2020
Я чекаю від тебе листа,
Напиши, передай через осінь.
Поцілунку чекають уста,
Може лист той блукає в дорозі?
Дощ краплинами мочить його,
Розмиває слова на листкові.
Не забути мені те тепло,
Що так гріло у кожному слові.
Я чекаю від тебе листа
І ніяк дочекатись неможу.
Рахувати не хочу літа,
Вони нам в цьому не допоможуть...
Лише знають осіннії дні,
Як без тебе тужливо в кімнаті.
Бачу тіні сумні на стіні,
А у небі хмарини кудлаті.
Я чекаю, ти лиш напиши,
Заспокой моє серце і душу.
Осінь... холодно... плачуть дощі,
А думки, знов минуле ворушать...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894827
дата надходження 13.11.2020
дата закладки 13.11.2020
Є у житті і солодко, й гірко.
Кожного долі світиться зірка.
Всіх нас любов, свята, зігріває.
Той є щасливим, хто любов має.
Справжня любов, мов крапля сонця,
в чаші любові не видно донця.
Справжня любов, мов світло ясне,
і через терни пройде… а не згасне.
Є у житті і ясно, і хмарно.
Знайте, прийшли ми в світ цей немарно.
Всі, хто любов у серденьку має,
сам він, як сонце, всіх зігріває.
Справжня любов, мов крапля сонця,
в чаші любові не видно донця.
Справжня любов, мов світло ясне,
і через терни пройде… а не згасне
Є у житті і солодко, й гірко.
Кожного долі світиться зірка.
Всіх нас любов, свята, зігріває.
Той є щасливим, хто любов має.
Справжня любов, мов крапля сонця,
в чаші любові не видно донця.
Справжня любов, мов світло ясне,
і через терни пройде… а не згасне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894798
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 12.11.2020
Нектар зі скрипки музикою стік,
Йшов втомленими, як і ми, снігами,
Залишив в неповторних серцю гамах
густе тепло, що не забути вік.
У край бажань, що так і не збулись,
Знайома скрипка голосом покличе.
У музиці замріяно-величній
знов оживає приспане «колись»…
У нотах – ту́га й невимовний жаль –
Смичок зайшовся в емоційнім русі.
За кожною струною – біль тягнувся –
шкодує все
за втраченим
скрипаль…
Сум викликав одну із тих примар,
що кожен заховав під вічні ґрати –
тепер його у нас не відібрати.
… Стікає почуттів п'янкий нектар .
(Іллюстрація - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894742
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 12.11.2020
Розгубив клен бурштин
Та не плакав чомусь, а сміявся,
Хризантем різнобарв"я
Морози лякали вночі.
У вогнях горобин
Ліс зігрітися ще намагався,
Дуб старий на вітрах
Був одягнений лише один.
Тихо стало навкруг:
Одинока озветься пташина,
Пізня осінь своє
Відвойовує право давно,
І туман йде до рук:
Спати хоче неначе дитина,
На воді розстеливши
Осіннє своє полотно.
Скоро прийде зима
Заспівають сумні заметілі,
І присниться землі,
В тім зимовому, доброму сні,
Солов"їні пісні
І намріяні тихо надії,
Я попрошу її,
Хай насняться вони і мені.
Галина Грицина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894727
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 12.11.2020
А ні трун, ні хрестів, лише ями,
І яри, рівчаки, бур"яни...
Не ховали, а лиш загрібали,
І назавжди, навічні віки...
Вже й не плакали,..тільки стогнали,
Сиві хмари,..й дитя під дощем,
Нема сонця,..лиш хмари і хмари,
А у душах печаль лиш і щем...
І у свята, у будні, й ночами,
Вже не чуть й щебетання птахів,
Бо як люди й вони помирали,
Під покровом вітрів і дощів...
Сірі дні ще чорніші від ночі,
І негода, і темінь густа,
Муки й болі, й без сліз уже очі,
А у душах й серцях пустота...
І всіх тих, що зазнали ці муки,
Пам"ятаймо, допоки живі,
Їх печалі і смерті, й розлуки,
Болять й нині усім і мені...
У живих вже нема бусурманів,
Вже й вони відійшли в інший світ,
Їм віддасться за те, що знущались,
І вбивали країни весь цвіт...
Ні хрестів, ані трун, ані тризни,
Пом"янемо сьогодні ми всіх...
Чорна сповідь і пам"ять Вітчизни,
Вірних доньок й величних синів...
Україно, моя Україно,
Вже піднятись пора із колін,
І розправити плечі і спини,
Для майбутніх твоїх поколінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894745
дата надходження 12.11.2020
дата закладки 12.11.2020
Листопад, листопад,
Ми чекали тебе,
Кожен день йде назад,
Ну а ми йдем вперед...
Буде друге число,
Третє при́́йде за ним,
Часу вправне вeсло
Життя ру́ха човни...
Ми пливем у човні
Поміж двох берегів,
Як в найкращому сні
Серед сонця й вітрів...
Серед звуків птахів
І природи краси,
Шум грайливий води
І опалі листки...
Торжествує життя
В циклі звичнім своїм,
Вже прийшов листопад,
І ми все ще в човні...
01.11.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893640
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 04.11.2020
[i]А я достукаюся до тебе
у шибки скло рукавом кленовим,
дрібною мжичкою сію з неба,
пейзажем осені кольоровим.[/i]
А я пошкрябаюсь в двері рано,
не чуєш – гримне осінній протяг,
машин колесами тарабаню,
гучний сигнал дасть останній потяг.
[i]В тобі заб’юся наївним віршем –
закалатаю у серці щемом.
Я заспіваю птахів не гірше,
весною стану… дай Бог діжде́мо.[/i]
Я забряжчу від замка ключами
і засурмлю, голосніше го́рну,
як колискова прийду ночами,
а ти почуєш – й мене пригорнеш.
… Знай, я достукаюся до тебе.
(Ілюстрація - інтернет.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893877
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 04.11.2020
Тече річка невеличка... тут цвіте калина.
Умиває своє личко й співає дівчина.
Тихо-тихо біжить річка, її не спинити.
Ой красива ж та дівчина, її лиш любити.
А в тій річці козаченько коней напуває.
Він почув, як дівчинонька весело співає.
Там, де верби кучеряві низько нахилились,
між квітучих трав дівчина й парубок зустрілись.
Пустив коней випасатись в трави козаченько.
До душі йому красива дівчина-серденько.
Біжить річка невеличка, хвилями хлюпоче,
полонив козак той ніжне й серденько дівоче.
Козак погляду не зводить ще й цілує в личко
ту красиву дівчиноньку, гарну, невеличку.
Тихо-тихо біжить річка, місяць в ній в серпанку.
Вдвох гулятимуть сьогодні до самого ранку.
Тече річка невеличка... тут цвіте калина.
Ой щаслива у обіймах козака дівчина.
Тихо-тихо біжить річка, її не спинити.
Козак дівчині до пари, його лиш любити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893956
дата надходження 04.11.2020
дата закладки 04.11.2020
Заходилося небо попрати
Найбіліші хмарини свої
І давай їх у річці купати,
Та стелить полотном по воді,
Простягнуло їх вдаль аж за обрій.
І смичком провело по струні,
Щоб під звуки казкових мелодій
Простирадло пливло по воді.
Тож гойдаються хмари на хвилях
В неймовірній отій білизні.
Ну а просинь, між хмарами синя,
Сліпить очі, між них, в борозні.
Ця картина чарівна, казкова
Нам відкрилася, мов ми в Раю,
І до себе зове загадково,
Щоб пірнуть в неймовірну красу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893908
дата надходження 04.11.2020
дата закладки 04.11.2020
Я згадую той запах матіоли,
Що так п'янив чарівно у саду,
У затишку приємної розмови
Нам дарував небачену красу
Квіт-аромат охоплював простори
І солодко манив і спокушав
Та чарував чудово милі доли,
Як ніби світ росою напував
По стежці пробігала тінь від сонця,
В мереживі купалися луги,
Ромашки дарували милі донця
Чарівний смак тендітної краси
Десь в далині відлуння гомоніло,
Розносило прекрасні почуття,
А згадка тихо в серденьку щеміла,
Відчувши подих справжнього життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893806
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
[i]У дощовій ріці
не стримуєш ридання,
розводи мнеш в невиннім папірці.
Намоклий лист – дрижанням у руці –
пішла любов… єдина і остання.[/i]
За декілька хвилин –
суцільна порожнеча,
троянди сум наповнить до глибин
і відчаєм пригнічених світлин
зведе згорьовані, пониклі плечі…
[i]Світ докорів-карань –
поповниться на жертву,
пече в руці останнє із послань,
а в голову б'є злива запитань…
… у відповідь – цей дощ і тиша мертва.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893841
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
В обіймах Листопада, моя берізка,
Дарує.... зовсім поруч,всю красу мені,
Давненько, до неї, стоптана доріжка,
Листочки - ніжні припадають до землі.
Прийшов його час, хоче повеселитись,
У змові з вітром, під музику цимбалів,
Своєю вдачою бажав насолодитись,
Вже чутно танго, захмелів у танці.
Немов джельтмен торкнеться усіх листочків,
Та тож цілунок, давно її кохає,
Спливе час швидко і дивних віт – дзвіночків,
Той, місяць грудень вві сні заколисає.
Раненько- вранці в прохолоді берізка,
Немов в намисті помарнілі листочки,
І так нежданно, вниз покотиться слізка,
Один з них скине, поведеться мовчки.
І засрібляться всі трави, що довкола,
Погляну люба, прикрашаєш нам цей світ,
Із златом жовті, листочки зроблять коло,
Ти ж наче в сонці, в чарах, усім шлеш привіт.
02.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893842
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
В обіймах Листопада, моя берізка,
Дарує.... зовсім поруч,всю красу мені,
Давненько, до неї, стоптана доріжка,
Листочки - ніжні припадають до землі.
Прийшов його час, хоче повеселитись,
У змові з вітром, під музику цимбалів,
Своєю вдачою бажав насолодитись,
Вже чутно танго, захмелів у танці.
Немов джельтмен торкнеться усіх листочків,
Та тож цілунок, давно її кохає,
Спливе час швидко і дивних віт – дзвіночків,
Той, місяць грудень вві сні заколисає.
Раненько- вранці в прохолоді берізка,
Немов в намисті помарнілі листочки,
І так нежданно, вниз покотиться слізка,
Один з них скине, поведеться мовчки.
І засрібляться всі трави, що довкола,
Погляну люба, прикрашаєш нам цей світ,
Із златом жовті, листочки зроблять коло,
Ти ж наче в сонці, в чарах, усім шлеш привіт.
02.11.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893842
дата надходження 03.11.2020
дата закладки 03.11.2020
Сонце сідало, все нижче й нижче,
Ніч наступала, все ближче й ближче,
Щебет уйнявся….Так тихо в лісі,
Листя кружляє, як в шкільнім вальсі.
З сумом спадає, ледь - ледь шепоче,
Грітись під сонцем, так дуже хоче,
А вітер мляво, немов в колисці,
Теж у дрімоті, в багровім листі.
Ніч королева .. осінь стрічає,
Місяць лукавий, сміло моргає,
Тиша повсюди.. зорі низенько,
Йде прохолода, зовсім близенько.
20.09. 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808110
дата надходження 28.09.2018
дата закладки 28.10.2020
( трохи з минулого)
Невеличке селище….. Понад хати чепурненькі, плинуть хмари волохаті… Порозкидані по небу , ледь- ледь ближче й ген – ген далі, наче відстань відміряють, одна одну доганяють.
Сонце вишкірилось в очі, розганяло їй печалі. І не тільки сонце нині, а ще й радість розпирала груди. Ну ось і все, закінчився навчальний рік, ще один рік, а потім до нових досягнень. Тоня поверталася зі школи в старенькій формі й в такому ж біленькому фартушкові, що залишились у спадок від старшої сестри. Стомлена й виснажена, напевно перенервувалася, із- зі екзаменів пів ночі не спала. Ну от нарешті все позаду. Здавалося сьогодні і сонце світило яскравіше, і вітерець лагідніший, тепліший. Ковток свіжого повітря, придавав сили. Хотілося, як семирічній дівчинці, розставити руки в різні сторони, кружляти і кричати- позаду навчальний рік! Ура!
Вона неначе на роздоріжжі між небом і землею та всі емоції намагалася приховати, тож попереду широке залізничне полотно. Набравши за щоки повітря, голова, як у пташки, верть в одну сторону, верть в іншу, який сигнал горить? Чи часом потяг не летить? Де-де, а тут не можна гав ловити. Напружена, розчервоніла, обличчя схоже на червону кульку. Вже перейшовши залізничне полотно, склавши пишненькі губи в трубочку, випустила повітря, наче тягар скинула з душі. І обережно по вузенькій стежці,що між насипним щебнем і ракушняком спустилася до посадки.
Густенько, рядочком, стрункі берізки молоді, немов дівчата в плямистих, білих з чорним, сарафанах, що задивляються у височінь. Іх підпирали пишні кущі шипшини, на них деінде майорів рожевий цвіт. Далі шеренгою до себе приваблював бузок. Темно - зелене листя, ледь колихалося від вітру, жадало сонячного поцілунку. Хоча він уже й відцвів, а листя так виблискувало на сонці, що цього просто не можна було не помітити. Тут і пишні кущі глоду й стрункі гостролисті клени, є більші й менші. Де –не – де густіше, між них, ще зовсім молоденькі. На кущах акації виграє оркестр, то бджіл гудіння. Ті жовтенькі квіточки пахучі, в них солод, інколи діти навіть їх смакували. При виході з посадки з обох сторін крислаті вузьколисті ( дикі) маслини. Вона ніколи не могла прийти мимо них, щоб не налюбуватися. Сріблясто - білі продовгуваті листочки на гілочках і купками бруньки дивують очі. День чи два бруньки розкриють жовтенькі ( медові ) пелюсточки. І на них весело загудуть бджоли. Який той п`янкий запах, коли розкриваються всі квіточки разом. А насолода буде восени, йдучи зі школи часто зупинялися і по кілька штук ягід відправляли в рот. А згодом брали кісточки і заклавши між пальці, стріляли ними. Наче на змаганні, хто вцілить далі. І линув сміх над всією посадкою, здіймався вверх й губився вдалині над залізничним полотном.
Ну ось, стежка вперлася в пагорбок, а далі через дорогу близько й додому. Та гавкіт собаки - дворняшки, кожного разу її попереджає; не підходь близько, я охоронець обійстя. Це тут, вздовж посадки, новобудови. З червоної цегли одноповерхові будинки на чотири господаря. Це житло побудували для працівників електропідстанції, яка регулює напругу на електрифікованих ділянках залізниці. Ці працівники; монтери, контактники, сигналісти, яких можно часто бачити на залізничному полотні, на дрезині з довгими драбинами.
Це так добре, що тепер до Харкова їздять електрички, багато людей там собі знайшли роботу. А то колгосп далеко, а радгосп зовсім маленький, в основному там працюють всі приїжджі, живуть в бараках. Хоч до Харкова електричкою їхати майже годину та люди з задоволенням знаходять роботу, по – перше, можна більше грошей заробити ніж в колгоспі, по –друге, змінна робота більше приваблива ніж щоденна. Про це не раз роздумувала Тоня, мріяла, закінчить школу й теж буде працювати в Харкові.
Вона, махнула рукою до пса,
-Та не гавкай ти, пора вже й запам`ятати тих хто тут часто ходить.
Вмить неподалік, біля паркану з штахет, побачила Романа. Це хлопець – кавалер, так називає його батько. Залицяється до старшої сестри. Славний, високий, коренастий, з білокурим чубом, який чомусь весь час спадає на лоб, ще більше округлює обличчя. Його балухаті блакитні очі подобалися всім дівчатам з вулиці. Вдома, під дерев`яним парканом, лежало декілька штук давно зрубаних тополів, ось там і збиралися хлопці й дівчата. Щоб веселіше було, хтось приносив приймача, на максимум включали гучність, щоб допитливі люди, похилого віку, не підслуховували розмов.
Роман, взрівши її, махнув рукою,
-Зачекай!
Він напевно був вихідний, бо одягнутий зовсім по – літньому. Яскраво зелена сорочка з коротким рукавом пасувала йому. Широко шагав в літніх сандалях, без шкарпеток під час ходьби, аж підскакував, напевно цим показував веселий стан душі. Темно - коричневі спортивні штани з закатаними штанинами, не облягали тіло, злегка надувалися вітерцем. Здалеку здавався доволі кумедним. Кілька секунд і він вже був поряд, обличчя сяяло, як сонце,
- Привіт мала, а я до вас.
-Тю… Привіт!,- й трохи задумавшись,
- А… це ж Надя вдома,- нагадала,- Це ж в неї практика.
Роман нагнувся, закатав штанину спортивних штанів, яка раптово обвисла й підморгнувши,
-Думаю сестричка не приревнує, що я йду з тобою.
Миттєво скривила губи, наче з`їла кислицю й гордовито,
-Ото нема про що поговорити,
Швидкою ходою пішла вперед. А він йшов слідом по стежці, чомусь човгав сандалями і в той же час , намагався не відставати. Зайшовши зі сторони городу й саду, вона побачила батька й до Романа тихо,
- Дивися, тато дивиться до бджіл. Бачиш, один вулик зовсім відкритий, чуєш, як бджоли гудуть, ото розліталися. Так- так, ти, як хочеш, а я тікаю в хату.
Навздогін вигукнув,
-То ти Наді скажи, що я прийшов, хай вийде!
Слова відволікли батька від бджіл. Уздрівши Романа, на голові поправив антимоскидну шляпу й вигукнув,
-О! Іванович прийшов!
Хлопець сміливо попрямував до вулика, привітався. Тоня ж затрималася, від цікавості, аж рота роздявила. Головна інтрига в тому, про що ж говоритимуть?
Батько кивнув рукою,
-То добре, що прийшов та ти краще відійди від вулика, бо бджола є бджола, це не дівчина, не цілувати буде, а кусати. Так почастує медом, що його й їсти не захочеш.
На обличчі Тоні розплевлася усмішка, от видав, ледь не сказала вголос. Береже хлопця, напевно майбутнього зятя. Бач, як до нього - з повагою ставиться. От тільки сестра, як пава ходить. І чого спитати… здається хлопець не поганий, симпатичний і до того ж привітний, веселий. Правда западенець, як мама каже, але ж перспектива, після технікуму, як молодий спеціаліст отримає квартиру.
Дівоча хитрість не має меж, вже на веранді. Біля відчиненої кватирки бджіл не було, вирішила підслухати, про що йтиме розмова.
Роман і не подумав відійти від вулика, нахилився над ним і час від часу махав рукою, відганяв бджіл. Цікавість - розпирала дівчині душу, спостерігала. Ото сміливець!
Батько щіткою струшував бджіл і уважно роздивлявся медові рамки й до нього,
--Та ти краще йди в хату, бо й справді покусають.
Він задравши голову,обома руками взявся в боки й гордовито, наче хвастався,
- Та ні, мене бджоли люблять. У нас в горах, у дідуся, теж пасіка є, десь вуликів п`ятнадцять.Частенько там був і бджоли мене кусали, але нічого страшного в цьому нема, трохи червоніло і все.
Раптово скрипнули двері, мама стала на порозі й сердито до батька,
- Що ти там хлопця тримаєш. Покусають бджоли, біди не обберешся, ще запухне чого доброго, чи алергія візьметься не дай Бог!
І за мить до Тоні,
- Ти вже є, ну, що здала екзамен?
-Здала на четвірку. Все, тепер вже відісплюся, - відразу відповіла і зникла в хаті.
Надя сиділа біля вікна й посміхалася,
- Диви і не боїться.
- То ти бачиш, що він прийшов, чого не вийдеш?
- Ой, біжу й падаю, треба помаринувати, хай знає наших. Може скажеш при всіх йому кинутися в обійми.
- Тю, чи тебе бджола вкусила,чого така сердита…..
- І чого вдень приходити, ну ввечері, ще зрозуміло.
- Та ну тебе,- сказавши,Тоня пішла в другу кімнату переодягтися.
Мама повернулася в хату заклопотана, з каструлі в банку наливала паруючий кампот,
- Ось вистигне, пригостите хлопця, а я піду в літню кухню, доварю борщ. Вже й пора пообідати.
Дівчата біля вікна - спостерігали, як Роман розмахував руками, щось розповідав. Аж раптом привернув увагу вулик, що стояв майже поруч. З нього вилетіла купа бджіл. Очі, ледь не повилазили на лоба,Тоня заверещала на всю хату,
- Ой! Тато напевно не бачить, дивися, це ж рій!
Мов темна хмара оскаженілих бджіл, з дзижчанням підійнялась над старою високою грушоу й на одній із гілок сіла. Тоня вибігла надвір та лише махнула рукою і вмить заспокоїлася. Батько вже закрив вулик і ніс драбину. Вони помітили рій. Роман відкачав штани,
-Давайте я полізу зніму бджіл.
Батько, здалеку здавався квочкою. Розмахував руками, метушився,
- Ой якби не злякати, щоб далеко не полетіли, бо ж шкода, це ж ціла сім`я. Ой, подивися, як їх багато.
А бджоли, дзижчали, як сказилися . Довкола літали і вкотре намагалися хоч когось вкусити. За кілька секунд, Надя, з біленькою хустинкою в руці, підійшла до Тоні. Вони підійняли хустку догори і розтягнули її, як парасольку, підійшли ближче до вуликів. Надя намагалася вгамувати емоції, все ж голосно сказала,
-Ну справжній цирк. Роман, ти на голову одягни татового капелюха, тож бачиш, як бджоли до обличчя.липнуть.
Йому напевно стало дуже приємно, що вона потурбувалася за нього. Повернувся до них напрочуд веселий, в очах витанцьовували іскринки. Ледь посміхаючись, підморгнув,
-Ну, я ж сказав вони мене люблять. Завтра побачиш, зі мною буде все гаразд.
Мама, почувши галас, вибігла з літньої кухні. Роман вже намірився лізти по драбині, вона за мить зірвала з себе хустину,
- Ой Боже куди ж ти лізиш! Ходи сюди зав`яжу на голову.
Він трохи зніяковів та все ж спустився. За декілька секунд, вже в хустці, в робочих рукавицях, з віником і темним полотном, що дала мама, піднявся до бджіл. Намагався віником зігнати бджіл до купи і вже накривав їх полотном. Скрутив їх разом з гілочками й декілька раз труснув. Батько подав маленьку пилку,
- Ой Іванович, ось так- так, хутко по гілочках, збери до купи і ми їх разом з гілочками в посилочний ящик відправимо. А я потім в літній кухні розберуся з ними, там пустий вулик є. І, як це я прогавив, нічого не розумію. Чи вже сліпий став.Тож пару днів назад дивився.
Десь за годину, вся ця тривожна метушня закінчилася і всі разом обідали в хаті. На апетит ніхто не скаржився, не відмовлявся від пахучого борщу з сметаною. Батько чистив часник, клопотався за рій, тішився, що не пропали бджоли. А дівчата позирали на Романа і зажимали губи, щоб не засміятися, бо розчервонівся, став схожим на червоний буряк, із насінням. Його білявий чуб, після того, як він вмився мав саме такий вигляд. Він не соромився, лише час від часу з під лоба позирав на Надю. Вона ж незадоволено поглянула на батька й надула свої пухкенькі губи, коли він запросив його на обід. Вона сиділа за столом між Тонею і мамою, показувала характер, що вона проти. А Тоня, поклавши в свою тарілку сметану,запросила хлопця,
-Чуєш Романе, бери сметанки, свіженька й корисна.
Надя в цю ж мить, дотовкнулася її руки й пронизала суровим поглядом.
Після обіду батько провів рукою по своїй напівлисій голові, кахикнув і з серванту витягнув термометр. Підійшов до Романа , підморгнув правим оком,
- Ану Іванович, поміряй температуру, щось ти розчервонівся, як варений рак. Чи то дівчат соромишся, чи нас, дякую, що допоміг, не бідкайся, ми люди прості.
Дівчата, немов домовилися, водночас стиснули губи й закатали балухаті блакитні очі догори, стримували сміх.
І що тут смішного, миттєво пролетіла думка, Роман зашарівся,
-Та все буде добре… ну, як ви так дуже хочете, то поміряю….
Пройшло декілька хвилин Надя проводжала Романа до хвіртки,
-А голова не болить?
-Та ні, за мене не переймайся. Температура ж нормальна. Що червоний, не звертай уваги, минеться. Я тобі кажу мене бджоли люблять. Пару укусів для годиться, то не біда, завтра побачиш.
День збіг до кінця… По обрію до купи зібралися сірі й білі хмари, їх наче навпіл розрізали червоні смужки. На подвір`ї ґелґотіли гуси, вкладалися спати. Надя перед сном, все ж не витримала, за ту сметану, що пропонувала Роману, сестрі прочитала мораль.Та з відповіддю не забарилася,
- Могла б і сама запропонувати, чи то така гордість,чи до неї жадібність?
І наче ховаючись від неприємностей, примруживши очі й відкопиливши нижню губу, залізла під ковдру. Але швидко заснути не вдалося, все ж тягар з душі вирішила зняти,
-Надь,ти не спиш?
Надя у відповідь повернулася до неї.Тоня продовжила,
-Ти не ображайся, що я так сказала. Але ж він тобі подобається. Як на мене, то й була б з ним лагіднішою, привітною.
- Спи вже! Ха –ха! Яйця будуть курей вчити.Чого маю ображатися? На твою балаканину, я зовсім не звертаю уваги.
Наступний день пройшов без пригод. Так, звичайні щоденні домашні клопоти. Надя з самого ранку, сидячи за столом, зводила дебіт з кредітом, тож навчалася на бухгалтера. А Тоня з задоволенням годувала своїх любимчиків, тобто гусей. Любов привита з самого дитинства, завжди з гарним настроєм спілкувалася з ними, на долоні подавала зерно. А вони милі, сірі й біленькі, мов довірливі діти, дивилися в її очі, один поперед одного ґелґотали і смакували його. Холодненькі дзьобики лоскотали долоню, дівчина примружувала очі й посміхалася до них. Гуси відчували її настрій і доброту схиляли донизу голови і знов ґелґотали, немов дякували. Навіть гусак, до неї ставився шанобливо, довірив свою сім`ю. А півень, напевно ревнував, бо знервовано закидав ноги, підскакував. Як охоронець, спостерігав за цим дійством. Кури вже давно наїлися й займалися своєю улюбленою справою, порпалися на подвір`ї, шукали черв`ячків та іншу живність. Мама на кухні рехтувала вечерю. В літній кухні батько возився з бджолами, щось гомонів про себе. Бідкався, що вже закінчується відпустка й скоро треба йти на роботу. А робота та, як поїде потягом, то може й тиждень чи два вдома не бути. Тож працював монтером на залізниці, в потягах далекого сполучення.
Вечоріло… Дівчата, як ті дівиці в казках, визирали у вікно, погляд на стежку, що проходила через сад й город. Хоча й після подій з роєм, намагалися сховати свої емоції, більше мовчали, але обох турбував Роман.
Вже й виплив уповні ясний місяць, заглядав у вікна. Розмальовував по підлозі, в`язаних килимах і стінах якісь узори. Здавалося намагався кожну з дівчат попестити в ліжку, показати свою любов до навколишнього світу, але все було навпаки, чомусь бентежив, не давав заснути.
Сонячний ранок пробудив дівчат. Через скло вікон проникали сонячні зайчики, часом попадали на очі. За мить, відчуваючи теплий дотик, очі поневолі моргали. Сон тікав… Тоня вкотре переверталася в ліжку, легкий скрип порушував тишу. Надя теж вже не спала, кліпаючи очима, раз- по- раз потягувалася,
-Хоча довго не могли заснути та здається спали непогано. Відчини вікно, ти ж ближче до нього.
Тоня - похапцем зірвалася з ліжка, швидко відчинила й висунулася з нього,
-Сьогодні теж день буде гарний. О, це ж нині субота, напевно мама на базарі.
Й відразу метнулася в ліжко, вкрилася ковдрою.
За мить, батько розмовляв з Дружком, якесь, ледь чутне торохтіння, наче по залізу. Напевно насипав йому їсти. Побачивши відчинене вікно, гукнув,
-Дівчата, досить ніжитися! Мати на базарі, годуйте гусей, курей та й для нас сніданок.
Тут заперечень не може бути. Він всіх тримав наче в їжакових рукавицях. Так в сім`ї повелося, його слово, як залізний кремінь.
Ближче до обіду, з літньої кухні батько виніс літрову банку меду й й вікно до дівчат,
-Так є свіженький. Тільки ж не накидайтеся дуже, а то животи болітимуть.
Тут і мама задоволена, посміхнулась,
-Не баріться, гайда смородини нарвіть. До меду вареничків наліпимо, на пару зготуємо.
Хоча стиглої ягоди було мало, але заради вареників, можна й терпіння набратися. Батько метушився біля вуликів. А дівчата, за одним махом, вирішили позасмагати. А чому б і ні? Погода сприяла бажанню. В коротких спідницях та майках повсідалися, на стареньку ряднину, біля кущів смородини. До вуликів й до стежки не маленька відстань, ще й розділяв їх ряд яблунь. Вони мовчки обривали ягоди і часом, як ті пташечки по кілька штук відправляли в рота. Надя ж інколи здіймалася на ноги, позирала в кінець городу й на стежку. Ну, звичайно подумки тішилася Тоня, бач не звертає уваги на мої слова, а сама хвилюється, Романа виглядає. Задоволено позирала на сестру, так - так люба, точно закохалася.
Пройшло трохи часу… Дівчата почули човгання, по стежці йшов Роман. Як партизанки, пригиналися за кущами, визирали з-за них, спостерігали, що ж буде далі. Вийти й зустріти не наважилися, адже в майках сором показатися. Він був одягнений в морську смугасту тільняшку.
- Тю, - тихо вирвалося з уст Наді,- Чого раптом в тільняшці?
Тоня вирячила оченята, прошепотіла,
--Що тут незрозумілого, напевно приховує сліди бджолиних укусів. Але ж прийшов, значить все в нормі. Мабуть тепер не буде хвастатися, що його бджоли люблять. Але ж хода яка дивна… зверни увагу, як він йде!
Роман йшов повільно, широко розставляв ноги й одночасно позирав навкруги. Коли до них повернувся обличчям, в дівчат ледь не повідпадали челюсті від того видовища. Обличчя не було червоним, але добряче запухшим.
Й пари з уст, на якусь мить язики заціпило, жодна з них й слова не змогла промовити. В очах скакали бісики, бажання розсміятися розпирало щоки. Стискаючи губи дивилися одна на одну, ледь стримували свої емоції, тож себе не можна видати.
Хлопець, не поспішаючи, підійшов до батька. Той першим подав руку, привітався і прикипів до його обличчя. Дівчатам було не до смородини, уважно придивлялися, що ж буде далі. Батько рукою, обережно торкнувся його лоба,
-Так, тут трішки підпух, а от на обличчі більше. Хоч температури не було? Ти нині трохи схожий на китайця.
Після цих слів дівчата схопилися за животи, щоб часом не засміятися.
- Та ні, міряв вчора й сьогодні. Вчора трохи морозило, але минулося, - сказавши, відійшов в сторону.
Батько помітив, як ступаючи, він широко розставляв ноги. Посміхнувся, правою рукою декілька раз підтер свого носа й хитро озираючись, запитав,
-Ти так ноги широко розставляєш, ото біда! Що там теж покусали?
Роман миттєво зніяковів, почервонів, його очі забігали, як миші, озирав все навкруги, чи часом ніхто не чує. Звичайно, хлопець не ждав такого прямого запитання. Але врешті, задер голову догори, трохи соромлячись заперечив,
-Та ні, там не покусали, то ноги трохи попухли. Сам не розумію, як вони туди залізли, штани ж наче з щільної тканини.
Батько по - дружньому поплескав його по плечу,
-Отака любов бджолина! Думаю саме страшне позаду. Добре,що прийшов,бо всі хвилювалися за тебе. То пішли в літню кухню, побачиш, як я мед качаю. А там і вареничків з смородиною скуштуєш, напевно вже дівчата наліпили.
В очах наче палахкотів вогонь, ледь стримуючи емоції, дівчата потайки проходили за сараєм, щоб непомітними прослизнути до хати.
09.10.2020р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891234
дата надходження 09.10.2020
дата закладки 28.10.2020
Із літечком і я вже попрощалась,
Де вдосталь було сонечка й тепла,
Де я любов’ю вперше причащалась,
І доля надто щедрою була.
Хоча літа вже полудень минули,
І сивина торкнулася чола,
Із головою в осінь я пірнула.
Радію, що в житті цім відбулась.
Немає осені без бабиного літа,
Як не буває весен без тепла.
Своє ж тепло дарую внукам, дітям,
І ця турбота вічна для крила.
26.10.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893206
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 28.10.2020
Вона берегом йшла... їй раділа ріка,
по смарагду нечутно ступала.
"Ти найкраща між всіх!" - тихо вечір шептав.
Усміхалася. Не помічала?..
А він слідом ішов... Не спинилась й на мить.
Ну, промовила хоч би словечко.
Сіяв вечір навколо яскраві вогні,
бо любити уміло сердечко.
Місяць срібла сипнув, їй доріжку прослав,
де ясніла ріка, ніби стрічка.
В ній купалися зорі, сріблилась вода.
Так на зустріч із ранком йшла нічка.
Розливалися співом ясним солов'ї,
а, помітивши нічку, стихали.
В її косах горіли яскраві вогні,
що при зустрічі з ранком - згасали.
Бо яснішим від нічки був раночок той.
А стрункий же який... Кучерявий.
У волоссі яснів промінець золотий.
Погляд - неба блакить. Величавий.
Вона берегом йшла... їй раділа ріка,
по смарагду нечутно ступала.
"Я люблю тебе!" - ніжно їй ранок шептав.
Усміхалася... і цілувала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893141
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 28.10.2020
Плакучий жовтень скаржиться на долю -
Вже зранку дощик, а з обіду - злива
Подарувала Осінь парасолю -
Його втішала, що вона щаслива…
Та недовіра шарпала під серцем:
Озолотитись в сонячнім промінні,
Змішати б фарби в срібному озерці,
А не дрімати в сонячнім сумлінні….
В глибокій тиші - ледь в поклоні трави,
Як перли краплі осявали кругом.
Тож вже на небі виграють заграви
Відблиск зірничок… протягнувсь ланцюгом.
Одна лиш втіха - нічка-чарівниця
Шепоче жовтню, що пливуть хмаринки
Багрянець ляже в гаю й в чорнобривцях,
Цілунки ранні - сонячні жаринки…
Радіє жовтень й осінь та, блудниця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891083
дата надходження 08.10.2020
дата закладки 08.10.2020
Храм Божий, виден у речушки….
Вьётся узкая тропа, средь деревьев, густых трав,
Ветер воет, рвёт так жесток - показывал свой нрав,
Со щеки слёзы стирая, не печалься уж ты,
Словно рядом вздыхает, в уши режет- не грусти!
Как печаль унять в душе? Ведь Она, совсем рядом,
Он влюблён, так давно, покорила его взглядом.
А её взгляд, так нежен, словно наваждение,
Если бы знала, ведь так тяжело терпение.
Прекрасна, словно нимфа, с зелёными глазами,
Греховны мысли, иль что может быть между нами?
Мужскую похоть, как стерпеть? В жилах закипает кров,
Так опуститься! О, Боже, ведь это грех какой!
В забвение упасть бы, тело пылает вновь и вновь,
Молодушка, летний цветок, с ней грех познать любовь.
Он алтарник, не молод, знает, ведь надо устоять,
Уж увидев, вздохи, как притяжение унять?
Наверняка, ей лет двадцать, может чуть побольше,
О, что за мысли блудные, прости меня Боже!
Признаться стыдно? Да, ведь мне уж давно тридцать пять,
До поры этой - одинок…. увы, девственник я.
Летний вечер, тёплый, дремлет в лёгком тумане,
Проходит служба и людей нынче много в храме,
Он озабочен, для батюшки правая рука
Здесь и она, для него же это просто мука.
Стройна как берёзка, стояла в уголочке,
Желанна, красива в летнем, белом платочке,
Шептали губы, а взор устремлён к иконе,
На миг какой –то, уж застывшая в поклоне,
Казалась, совсем хрупкой, очень одинокой,
Прошу, судьба моя, ну не будь же жестокой!
Не уж - то ты, так и не сможешь меня понять,
Ведь я страдаю - горю желанием обнять.
Довольно странным было, ему сегодня принят,
Одна сегодня, без мамы, очаровывал взгляд,
Греховны мысли, может после службы, мне вдруг взять,
Да подойти, к ней смело? О, Всевышний, нет - нет – нет!
Давно в душе бушует ураган, цунами,
Но я на службе, это пропасть между нами.
Отслужив службу, молился, покаяние,
Увы, но ведь нельзя позвать на свидание,
Переодевшись, всё же торопился за ней,
Коварны мысли, Он вновь, как среди двух огней.
Едва догнал её, нежно руки коснулся,
Сиянье глаз, стесняясь, слегка улыбнулся,
Оторопевшая, чуть – чуть, уж рядом Она.
-Ты не боишься, вот так идёшь, совсем одна?!
Сегодня служба, уж довольно долго длилась.
Глазами хлопая, пред ним слегка склонилась,
-Я знаю, завтра отмечаем праздник большой,
Вблизи мой дом, ну уж коль пришёл, пойдём со мной,
Сегодня мама, в ночную смену на работе,
Боюсь немного… не горит свет на повороте.
Вдруг замолчала, словно ждала, что скажет Он,
Но очень близко, зазвонил чей - то телефон,
Слегка вздрогнула, плечом коснулась его плеча,
Он так разволновался… поцеловал сгоряча.
Нет - нет, Она не сопротивлялась, поддалась,
Желала страстно, ну же, наконец дождалась,
В руках растаяла, как белый снег под солнцем,
Пускай что будет, бать может всё обойдётся.
А Он, уж так голоден, что забыл о грехах
Тонул, в её счастливых, удивлённых глазах.
Узка тропинка, губы слегка касались губ,
Какая нежность… невзначай охмелела вдруг,
Тишину в улочке нарушил стук калитки,
Чтоб дверь открыть, ей ведь не надобно визитки,
Уже в глаза, не боясь, посмотреть посмела,
Того не зная, что на лице побледнела,
Манящие губы, уж тихо прошептали,
- Но мы, ведь хотели этого, давно ждали,
О, эти чувства, намного посильнее нас,
Он восторгался ею, не мог отвести глаз.
Чуть растерялся, ему рубашку расстегнула
Ладонью тёплой, провела по лбу, улыбнулась
Вся задрожала, как оторвавший лист на ветру
Лишь только миг - с себя сбрасывала всю одежду.
Два чуть твёрдых соска, ощупь волосатой груди,
-Ты не бойся, любовью нынче, меня награди.
Лёгкий румянец на лице, уж коснулась плоти,
В его руках изнемогала, душа в полёте.
Он понял, его хотела, ждала, совсем не прочь,
Не знал женщин, бурен порыв, прекратить уж невмочь.
К бедру притронулся, возбуждал, ласкал рукой,
Тихо шептала, - О , мой милый, мой дорогой.
В объятиях, Он едва смог к кровати поднести.
Слова, чуть слышно,-Я знаю что грех, меня прости,
Давно ждала, буду любима только тобой,
Не бойся ты, делай, что пожелаешь со мной,
Смелее, наверняка уж давно мужчина,
Так в чём же дело, милый, какая причина?
-Я же алтарник, ты правда доверяешь мне?
-Согласна я, может не веришь в нашу любовь?
Он к её плоти, ласково коснулся рукой.
Уж блеск в глазах и страстный, манящий, нежный взгляд,
-Ты наслаждение, ведь нам, не до слов сейчас.
И под влиянием блаженства и сильных чувств,
Жаждущих тел слияние и влюблённых душ,
Извивался, в соблазне дрожал, в голове шум, звон,
Дождалась, уж словно в тумане, её тихий стон,
Достиг желанного, сорвал цветок весенний,
Словно в неволе, уж подобна Жар птице в клетке,
Изнемогая от неги, слегка трепетала.
Как сладостны минуты любовных влечений!
И шепот, -Любимый, ты лучший всех на свете!
Любуясь младым телом, Он страстно целовал,
Хмелея, улыбаясь, снова привлекал.
В который раз, казался пьян, шептал,-О ты мой свет!
Ни обещаний, ни слов, любя встречали рассвет,
Груди касаясь, с невероятной страстью ласкал,
От поцелуев, Он, уж в какой раз изнемогал,
От тёплых, нежных слов, в нем словно растворялась,
Казалось, как дитя - сильнее прижималась.
Но вдруг, будильник, двоим о времени напомнил,
Звонок, ну совсем не кстати, нарушил их покой,
Но губы её, ведь так сладостны как мёд. И Он,
Еще … с новым азартом желание исполнил.
Уж лёжа рядом, так взволновано произнёс,
- Я счастлив -хочу, чтобы ты об этом знала,
Давно собою – на всю жизнь очаровала.
Вдруг, пальцами касаясь его губ, сказала,
-Знаю, в праздник согрешили – себя спасала.
Ведь в храм ходила, всегда только ради тебя.
Тебя ждала. Думала уже сойду с ума,
Если хоть раз, милый, не поцелуешь меня,
Не обратишь внимания и не коснёшься рук,
О, если бы ты знал, какие это муки!
Теперь знаю, какой ты нежный, мной любимый,
И эту ночь, и вечер наш, неповторимый,
Давно в моей душе совсем нету сомнений!
Люблю! Поэтому тебя прошу поверь,
Так нежен, я твоя, до конца своих дней,
Ведь ты, сегодня в мир любви, открыл мне дверь.
Он одевался, - Да, знаю, вдвоём грешны,
Но пусть нас Бог…только услышит и простит,
Уж настрадались… он с небес это видит,
Ведь каждый из нас, по жизни, свой крест несёт,
Не уж не милостив, думаю нас поймёт.
Поцеловав, не торопясь, он уходил,
-Мой дорогой, меня собой ты покорил,
Пусть Бог простит и оградит от всяких бед,
Слезу уронив…. нежно посмотрела вслед.
Не посмела пойти в храм Божий помолиться,
После бурной ночи, ведь надо освежиться,
У иконы просила прощения за грех,
Волновалась, уж в доме убиралась наспех.
Ведь мама придёт, ах, только бы не узнала,
Всё вспоминая, в душе каясь, уж страдала,
Как сладок грех, вряд ли сможет меня понять,
Терпеть так тяжело, желание унять,
Уж так старалась, принять вид спокойной лани.
В храме так празднично - украшено цветами,
Уж весь пол устлан, ароматными травами,
В нарядной одежде, радостны прихожане,
Есть знакомые, почти все односельчане.
Сияют лица и в руках ветки берёзы
В серебряных вазах, тёмно- красные розы.
Батюшка, всех поздравлял и кропил водицей,
Люди из храма, выходили вереницей.
Сегодня, всё вовремя, сделать не успевал,
С хором в мольбе, прощения просил, подпевал.
По нему видно, всё же что- то с ним случилось,
Дитя моё….Но неужели ты влюбилось?
Уж в какой раз, на него батюшка посмотрел,
Всё держишь в тайне? Ну погоди, как же посмел?
Коснуться женщины, надо разрешение
Иль ты забыл? Боже, что за поведение?
Уж в храме… совсем пусто, догорают свечи,
Озлоблен батюшка, вдруг взял его за плечи,
- Дитя сознайся, ты нынче дома ночевал?
-Прости я грешен… Уж ему руку целовал.
Покраснев сильно, пал на колени перед ним,
-Прости я каюсь! Не сдержался – был победим.
За этот грех, я молиться буду день и ночь!
-Что любишь, от меня посмел скрыть! Да пошёл прочь!
Скажи, как искупить пред Богом, тобой вину?
Прошу! Не рви мне душу, как тонкую струну,
Грех этот - буду нести до конца дней своих,
Поверь, я все грехи, отмолю за нас двоих.
О, Боже! Подскажи как научить молодых?!
Попросишь у Всевышнего и у всех святых
Прощения. Лишь вода, ни соков, ни борщей!
-Тебя, я закрою на сорок дней и ночей!
Одно окошко, не поглядеть, так высоко,
В душе тревога и на сердце так нелегко,
Молился Он и всё время библию читал,
И мысль о ней, не покидала, больно страдал,
Надо бороться за любовь - это понимал,
Не думал, что предстоит долгая разлука,
Её не видеть сколько дней, какая мука.
А может время очень быстро пронесётся?
Кричать, просить, этим ничего не добьётся.
Брали сомнения за всё, тяжело дышал,
Как там она? Снова о поцелуях мечтал.
Увы, но почему ночи так темны и длинны,
У нас, все намерения благие, чисты,
Любимая, хоть на миг бы, увидеть тебя,
Во всём, что случилось, пойми, я виню себя.
Он в полумраке, как оторваться от смуты?
Такие долгие секунды и минуты,
Где же ты солнце? И день как ночь, и ночь как день,
Душа болит, а от свечи содрогалась тень.
Как всегда, утром ясно солнышко вставало,
Уходил день, слегка сердечко ликовало,
Читая библию, чуть эхо разносилось,
Но сон краток, совсем ничего не приснилось.
В полнолуние, душа рвалась на части
Боже, скажи мне, почему я несчастен?
В отчаянии поклоны бил, уставал,
И снова в руки, брал «Божье слово», читал.
С утра в окошке немного посветлело,
Услышал шорох…уж дверь тихо заскрипела,
Всю ночь не спал, от мыслей в жилах кровь кипела,
В надежде… сегодня день - был сорок первым,
Уж очень похудевший, выглядел бледным.
Уставший взор на дверь, батюшка на пороге,
-Сознаюсь честно, тебя просто от в восторге,
Молись дитя! Как дела? Ну что скажешь теперь?
Ты … испытание выдержал образцово,
Думаю всё понял, читая Божье Слово.
Их разговор длился примерно часа два,
В глазах туман, вдруг закружилась голова,
Умылся потом, на ногах едва держался,
Но устоял, кивнув головой, соглашался.
Руки коснулся, не отводя от него глаз,
-Так что пошли!, тебя прощаю, на первый раз,
Речей довольно…поспешим, все давно ждут нас.
Летело время…..И вот, Он на службе снова,
Ну, что поделаешь, коль судьба так сурова,
Горечь разлуки… Душа страдает, так больна,
В храме так пусто, часто пугает тишина.
Началась служба, искал глазами, где Она?
И вот, в который раз её не находил,
Я бы, всю жизнь, только одну ценил, любил,
Страдал, часто при с книгами свечах, дружил,
Себя, даже иногда, невзначай жалел,
Но мать, спросить о ней, Он просто не помел.
Но, Он не знал, что ей младой пришлось пережить,
Мать бы узнала позже, ведь нельзя было бы скрыть,
Ей бы сквозь землю провалиться, просто не жить!
В храм ей, идти не хотелось, в себе закрылась,
Она бы мышкой, в одиночестве, зарилась,
Сколь унижений выслушать? Вот бы поплакать,
Молча слушала, на душе горько однако.
Со временем… уж путь далёк, ждала родня,
Ведь под сердцем, Она дитятко носила,
Вот потому, всё мать так и решила,
Дитя от кого? Молчала, в тайне держала,
Вот так вдали, четыре года проживала.
Какая радость, мальчонка родился на свет,
Еще прошло, казалось быстро, так пару лет,
И так похож на него, те глазки, улыбка,
Но Он не знал, что где - то подрастал сынишка.
Давно домой пора, - тихо сказала себе,
Но сын от кого, сберегу - пусть будет секрет,
Ведь мысленно, всегда любимый, я с тобою,
И часто плачу по ночам, правду не скрою.
Но вдруг, словно стрела пронзила её сердце,
А может, ты совсем не был, уверен во мне?
Давно другую, в тёплой постели ласкаешь,
И обо мне, даже совсем не вспоминаешь.
Приеду… в храм уже с сынишкой я приду,
Не знаю, иль на радость будет, иль на беду,
Но ведь, нашему сыну, скоро идти в школу.
Его… ты сам увидишь, думаю все поймешь,
В один из вечеров, может к нам в гости придёшь,
И коль судьба - звёзды в небе соединятся,
Я ещё верю…. мы найдём с тобою счастье.
Но время шло… и Он уже стал совсем другим,
Ему казалось, что Бог его давно простил,
Переболел, уж всё бурной рекой отнесло,
Любить решил, ОН лишь Бога, больше никого.
Поездка в Харьков, довольно изменила жизнь,
В дорогу батюшка благословил,- Ну трудись!
И проучившись в духовной семинарии,
Казалось ожил, понял, что не в изгнании,
И такой радостный, уж возвратившись домой,
В служение в храме, окунулся с головой.
Нынче заканчивалось солнечное лето,
Её сердечко, всё ещё прошлым согрето,
Уж с пол часа, как слышны колоколов звуки,
Благословение получить на науки,
Держа за руку сына, Она в храм спешила,
И ведь сюда, сама раньше, ходить любила.
Вот с тропинки, они сошли у ворот храма,
На мгновение, ей показалось, Он замер.
Но с машины, не озираясь, вышел смело,
Уж увидала, его лицо побледнело,
Глаза блестели, вспомнилось искушение.
Казалось, сердце едва не выскочит с груди,
Но мысленно сдержался, себе твердил – иди!
Ты библию читал, нас Бог учит- потерпи!
Ведь люди смотрят на тебя, нынче ждут в храме,
Ты батюшка, они со всей душой в поклоне,
Даже если душа, пылает в адском огне,
И закрыв дверь машины, поклонился ко всем,
Он так торопился и со словами,- Мир Вам!
По ступенькам, словно убегал, поднялся в храм.
Он проводил службу, вскользь посматривал на всех,
Она прекрасна, уж стояла в уголочке,
Пышна маленько, в том же беленьком платочке,
А совсем рядом, стоял небольшой парнишка,
Мучила мысль, а может это мой сынишка?
Продержаться смог, не показал волнение,
Ребятишек - благословлял на учение.
Причастились хлебом, вином, все расходились.
Её мысли терзали, словно раздвоились.
Идти иль может остаться, с ним наедине?
Узнал ли сына? О Боже, а если вдруг нет?
Уж горьки слёзы от волнений и печали,
Мы будем вместе? Какой путь звёзды избрали?
А Он, после службы, уехал на машине,
Смотрела вслед, но остановив взгляд на сыне,
Терзали мысли и душу рвали на части,
Бог не простил? Не уж мы потеряли счастье?
Но вскоре, домой спешила с библиотеки,
Сигнал машины, Он резко открыл две дверцы,
Остановился, её заставил встрепенуться,
-Не думал, что дороги, вновь пересекутся,
Хотя я очень часто тебя видел во сне,
Разволновавшись,- Поговорим наедине?!
Присела, терялся взгляд, спрятала гордыню.
Машина двигалась, ехал к реке поближе,
-Ты так, уж не гони, прошу чуть -чуть потише,
А хочешь, мы можем поехать прямо ко мне!
Сжав руль, удивился, но вдруг густо покраснел,
Словно, что -то поднял, повернуться не помел,
Остановив машину, так страстно поглядел,
-Ты так прекрасна, как цветок. Но скажу в ответ,
-Прошу прости, любимая! Мне так жаль, но нет!
Как гром слова, - Тогда пропала, так внезапно,
Батюшка был зол, в комнатушке меня запер,
Я так страдал, за своё непослушание,
Ночью и днём, в полутьме читал Слово Божье,
Имел наказание, на долгих сорок дней,
Всё для того, чтобы стать ответственным, мудрей,
Ведь за двоих, просил прощение у Бога.
Она слушала, голову склонив, как же я?
Он серьёзен, словно все её мысли читал,
Говорил, уж совсем не торопясь, продолжал,
-Я страдал и в надежде почти два года ждал,
Ведь в храме, очень часто мать, в здравии видал,
Прости, но поэтому за тебя не спросил,
Пережить разлуку, мне едва хватило сил.
Затем учеба и вот теперь на службе я,
Но ты пойми я не отрекаюсь от тебя,
Одну любил и клянусь, я век буду любить,
Посмел с тобою, один бокал вины испить,
Теперь за грех, расплачиваться я буду один!
Вдруг резкий жест и она, за руку его взяв,
-Ты что ослеп, иль рядом мальчонку не видал?
-Но ведь у нас с тобой, подрастает сынишка!
Двумя руками, её нежно взял за плечи,
-Я не могу! Любимая, к чему все речи,
Пойми, женщин не иметь, я Богу поклялся,
Только ему, уж навеки верным остался,
Спелой вишней ты стала - ещё будет семья!
Но вдруг, покатились слёзы по его щекам,
-Прости! Я знаю, очень больно пережить нам,
Но мне, дороги назад нет, я прошу пойми,
Сына, лучше в церковную школу приведи,
Знай, я не откажусь от кровушки то своей,
В жизни встретишь - хорошего человека, друзей!
-Ну, отпусти, зачем ты нас обеих мучишь!?
-Как снести боль, от человека когда любишь?
Вдруг очень громко, так злобно крикнула она,
Сказав так резко, словно оборвалась струна.
Он в этот миг, руками, её прижал к себе,
-Пойми, я благодарен тебе, нашей судьбе,
Любовь моя! Если я вознесусь в небеса,
Ты в моей памяти, останешься навсегда,
Даже когда, душа будет среди тёмных туч,
Как светлый, тёплый, желанный, нежный солнца луч!
Но сейчас, призирай меня, перестань любить,
Так обеим, нам будет легче всё пережить,
Сын подрастёт, ведь я всегда помогать буду!
А он пойдёт, уж по своей жизненной тропе,
Уж повзрослев, я надеюсь, не попрекнёт мне,
Всё же надеюсь, меня узнает и поймёт.
Освободилась от объятий, уж поняла,
Вместе не быть, в шоке, вдоль дороги побрела,
Все же машина , медленно ехала за ней,
Он до сих пор влюблён. Тот голос словно ручей,
-Такова жизнь! Но встречей остался доволен.
Прошло три года….
Он в храме, весел, радуется душа,
Ведь нынче, крестил славного малыша,
Родного брата сынишки своего,
И это, уж стало счастьем для него,
Сиянье глаз и на сердце так легко,
Она любима - значит всё хорошо!
-Спасибо Боже! Что меня услышал ты!
А я твой раб, навеки!
И за всех буду, отмаливать грехи!
***
Алта́рник (служитель алтаря) — именование мужчины-мирянина,
помогающего священнослужителям в алтаре.
От автора;
Прошу меня простить,
за мысли откровенные
Из жизни, ведь не выбросишь,
чувства сокровенные
И кто любил, был любим,
думаю не осудит
Мы все грешны…
не живём без прелюдий.
22. 09. 2020 г .
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889424
дата надходження 22.09.2020
дата закладки 01.10.2020
Упали яблука червоні
на теплу землю у саду.
Не встигли підхопить долоні
красу ту стигло-молоду.
Налиті сонцем і любов‘ю
ясніють мило у траві,
а поряд, весь залитий кров‘ю,
юнак лежить… Не буревій
безжально кинув їх додолу,
а вибух міни у дворі.
Бійця лиха спіткала доля,
як тільки ранок зазорів.
Упали яблука червоні…
Життя – запекла боротьба…
Стискають автомат долоні,
а серце матері – журба.
10.08.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885588
дата надходження 10.08.2020
дата закладки 11.08.2020
За чашкою чаю, що спрагу тамує
відлунням почулось: «люблю і сумую…»
Стривожилось серце і зжалось до болю…
немов в грудях тісно, і хоче на волю…
На те ж вона мати, щоб все відчувати:
коли порадіти, коли співчувати…
Коли у молитві зустріти світання,
і випустить в небо тривогу й зітхання...
З якими словами до Бога звертатись,
щоб діти додому могли повертатись...
Щоб сон був спокійним, а на світанні
оселя батькІвська сіяла в чеканні.
Щоб гамір і сміх було чути повсюди,
кровинки птахами летіли зівсюди…
У чашці тонула глибока зажура…
Їй так пасувала погода похмура…
10.08.2020
Л.Таборовець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885602
дата надходження 10.08.2020
дата закладки 11.08.2020
Мені голубка лист твій принесла́,
Його від тебе довго так чекала.
Весна вже буйноцвіттям відцвіла,
І весілля́ уже відсвяткувала...
І ось твій лист, так серцю дорогий,
Думками тихо, поночі читаю.
Коли наступить знову день нови́й,
Голубка інший принесе я знаю...
Я відповідь думками напишу
Її з голубкою тобі відправлю.
Про почуття в листі тім розкажу,
У ньому поцілунок свій зоставлю.
Бо там де ти, давно іде війна,
За тебе любий так переживаю.
Розлучницею стала нам вона,
Без тебе мій коханий засинаю...
І лиш у сні торкнешся ти руки,
І лиш у сні всміхатимусь до тебе.
Любов не зпопелять нашу роки,
Наступить день, ти пригорне́ш до себе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883784
дата надходження 24.07.2020
дата закладки 24.07.2020
Дощі... Дощі... Жадали благодать,-
а втрапили в сейсмічну турбулентність.
Явили води темний знак розп"ять...
Згадали ми про сущу бівалентність!
Складеться в формули тяжкий еквівалент...
Відповідальність - найсутніше з правил!
Дощі біжать... Руйнуючи - кричать!
... Дозволив зло - у злі і потопаєш!
02.07.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881497
дата надходження 02.07.2020
дата закладки 03.07.2020
На море буря бушевала
И крики чаек доносились
Её я встретил - не узнала
Так чудны глазки! Часто снились
Она смотрела, на брызги волн
На лице строгость, беспокойство
И вдруг всё вспомнил, как ночной шторм
Душа пылает, одно расстройство
К кому пришла же ? Задал вопрос
Изнемогая, уж сам себе
И захватил бы…. Я штук сто роз
Всю жизнь улыбку, хранил в душе.
Прошли года, ты словно рядом
Вдвоем делили парту в школе
Слегка скользнув, обычным взглядом
Нет не узнала… Недоволен..
Но не посмею, словно море
Тревожить сердце, ведь так люблю
Под тихой гладью, спрячу вскоре
Свою горячность.... я утоплю
Стих из сундука
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881522
дата надходження 03.07.2020
дата закладки 03.07.2020
У весняному цвіті вишневий мій сад,
Ніжно, ніжно всміхається ранку.
Доторкає промінням його сонцепад
І в рожевім ховає серпанку.
Білі квіти, неначе біленька фата,
Прикриває у вишеньки личко.
Манить врода її, надзвичайна краса,
Хоча ростом вона невеличка.
Задивляється вітер на вроду оту,
Доторкнутись до неї боїться.
Пригорнувся б, та зі́б'є із квітів росу,
Тож чекає, що вишня всміхнеться.
А вона прислухається до голосів,
Що луною летять в піднебесся.
Не знаходить для вітру чомусь своїх слів,
Бо від нього тепла не діждеться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881521
дата надходження 03.07.2020
дата закладки 03.07.2020
У весняному цвіті вишневий мій сад,
Ніжно, ніжно всміхається ранку.
Доторкає промінням його сонцепад
І в рожевім ховає серпанку.
Білі квіти, неначе біленька фата,
Прикриває у вишеньки личко.
Манить врода її, надзвичайна краса,
Хоча ростом вона невеличка.
Задивляється вітер на вроду оту,
Доторкнутись до неї боїться.
Пригорнувся б, та зі́б'є із квітів росу,
Тож чекає, що вишня всміхнеться.
А вона прислухається до голосів,
Що луною летять в піднебесся.
Не знаходить для вітру чомусь своїх слів,
Бо від нього тепла не діждеться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881521
дата надходження 03.07.2020
дата закладки 03.07.2020
Свічко, воском лита,
Скапуєш сльозами,
Де землиця вкрита
Чорними снігами.
Мамині й вдовині
Впали, наче грози -
В чому ж їх провина,
Що в душі морози?
Застелили вічність,
Смерть любов
Приспала,
Де не долюбила,
Та й не докохала...
Не прийдеш до мами,
Щоб її обняти,
Вже густі тумани,
Де стежки до хати.
Де пороги рідні
Застеляє відчай,
Плач свічок погідний
І спочинок вічний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881052
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 28.06.2020
Дзвенять над Карпатами весни,
Смерековий славлячи край,
Мов сніг, на горі едельвейси,
Над ними схиливсь небокрай.
Дзвенять не трембіти – то весни,
Чарують задимлену вись,
Веселки гнучкі перевесла
Між горами ген піднялись.
Об камінь струмочок спіткнувся –
То гомін гірської води,
Тієї краси хто торкнувся,
Там серце лишив назавжди.
30.08.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880994
дата надходження 27.06.2020
дата закладки 28.06.2020
Люблю синє небо, таке загадкове,
Люблю його добрим, люблю його злим,
Коли воно літнє, осіннє, зимове,
Весняне...я небо люблю будь-яким.
За все йому вдячна: за сонце і грози,
За втомлений захід, за радісний схід,
За білі сніжинки у люті морози,
За дощ, що гойдає краплинами глід.
Люблю його різним, неначе людину,
В якої то хмари в душі, то зірки,
Яку полюбив хтось лише на хвилину,
А хтось, як я небо, на довгі роки...
***
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880760
дата надходження 25.06.2020
дата закладки 25.06.2020
В переливах теплого літа,
У проблисках дивної краси.
Блукає любов незігріта,
Що загубилась серед роси.
Мандрує у сірому тумані,
У верховіттю квітучих садів.
І виблискує на ятагані,
Римується музою із віршів.
Кружляє у танку з лебедем,
Веде з птахами хороводи.
Зорить рубінами з діадем,
Малює чудні епізоди.
І зв'язує долі рушниками,
Закоханих єднає навіки.
Світ обійшла із мандрівниками,
Спинилась в гирлі бистрої ріки.
Їй необхідно перепочити,
І випить виноградного вина.
Якщо є любов - хочеться жити,
І мріємо щастя спити сповна.
Нехай любов серед нас мандрує,
Дарує неповторні моменти.
Серця закоханих полірує,
І говорить щирі компліменти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880733
дата надходження 25.06.2020
дата закладки 25.06.2020
ЯК РІЧКА З БЕРЕГІВ
Я розпливлась, як повінь навесні,
Я розгубилась, як листок осінній.
Я розчинилась солодом в тобі
Вина п"янкого в келиху весільнім
До пальчиків... до кінчиків самих,
У ніжність проросла одним тобою,
У свічі-цвіт каштанів молодих,
У вітер поля - піснею дзвінкою
Я забриніла нотою в тобі
Незнаної високої октави,-
Як крапелька торкається землі,
Як сонце, купане у спокої заграви
Я вийшла в світ, як річка з берегів
У світ , де радість бути разом, в парі,
У світ моїх невтрачених надій,
Що рвуть струну осінньої гітари.
25.06.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880744
дата надходження 25.06.2020
дата закладки 25.06.2020
Полоснув тишу вечора дощ,
А на серці поріз від мовчання.
Цілувала б слід від підошви,
Якби стукнув у шибу з старанням.
А натомість шумить за вікном,
Розливає струмки сильна злива.
Б’ю до Господа вкотре чолом,
Лиш з тобою я буду щаслива.
Хай проблеми, на те є буття,
Все минає у змиві водою.
Викресається іскра з тертя,
Як душа гомонить з теплотою.
Не чекай у ваганні ночей,
Пригорни словом ніжним, жаданим.
Витри сльози печалі з очей,
Ти ж для мене завжди був коханим.
Охоронцем зіркових доріг
Галактичного простору висі.
На двох доля сплела оберіг,
Ним пов’язані душі і досі.
23.06.20
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880620
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 23.06.2020
Пливуть водицею роки –
Їм течію не обігнати…
Пішли у засвіти батьки,
А я бабуся двічі й мати.
Немов кораблики, літа
Пливуть, підхоплені водою…
Їх течія не розверта –
Добром гартує і бідою.
Мережить коси ранній сніг,
Сповите серденько журбою…
Усе вмістилося в мені –
Пізнала смак життя й любові.
Пливуть літа у сиву даль –
Несе їх, крутить течією…
Життя людське – то не вода –
Змагання з долею своєю.
21.06.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880616
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 23.06.2020
Літо , запрошує у зелений гай !
Де пахучі трави немов море.
Тут за гаєм , жито як Дунай...
Малює , казку небо світанкове.
На стежці літа віднайдемо рай
Послухаємо, трелі солов'їні.
Засолодить , душу червневий май
Злетимо , у далі голубині.
О , давай ,помовчимо з тобою!
У тиші ,послухаємо літо.
Глянь ,як дзвенить водограй над водою!
На березі ріки цвітуть квіти.
Всевишній , нам дарує блаженний час!
Прекрасні літні сонячні дні.
І квіти волошки цвітуть для нас
Зорями квітнуть літа молоді.
Ми , зупинимо цю щасливу мить!
І назбираємо ,зілля у жмені.
Над берегом життя вода біжить!
Дивлюсь, на тебе як клен зелений.
Подай , мені свою руку моя мила!
І дозволь , поцілувати уста.
Притулись ,як до клена тополина
Хай у серці вічно цвіте весна.
Ми , прийдемо сюди через літа
На берег любові щастя , надії .
Закружляє ,у вальсі - Осінь Золота
Зігріє,вогник свята від ностальгії .
Літо , запрошує де граби , буки!
У чисте поле , ліс і діброву.
Щоб між нами не було розлуки
Сіє ,на щастя зірку вечорову.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880583
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 23.06.2020
Ми щасливі купалися в травах,
Нас сприймала зелена краса,
В небі вже догорала заграва
І на травах з'явилась роса.
Я тебе пригорну та зігрію
Я тобі прошепочу вірші,
Моя доля,любов і надія,
Половинка моєї душі.
Ми купались в безмежному полю,
В ніжних хвилях живої ріки
Заплелися в одну наші долі,
Об'єднались серця навіки.
Ти моя неповторна ,єдина,
В серце дивляться очі твої,
А лице червоніше калини
Бо на нім поцілунки мої.
Вже вечірня зоря догоріла,
Завтра нова світитиме нам,
Ми на віки удвох моя мила,
Я нікому тебе не віддам.
Ми пройдем по життю як по травах,
Об'єднавшись немов дві ріки,
Бо любов то для нас не забава,
Як кохати лише на віки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880522
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 23.06.2020
Він будив Україну
Словом правди палким,
Все життя до загину,
Слів знаходив полки.
Він любив Україну,
Так як він тільки вмів.
Гідний пагін коріння –
Він горів – не димів.
Він будив Україну,
Поки й змовкли уста –
Стуса шлях повторив він
І Ісуса Христа.
На хресті розіп’ята
Ще пручалась душа,
«Бійтесь волю проспати!» –
Нас молила в віршах.
Він будив Україну
До нового життя,
Долі мав він веління
Шлях обрати звитяг.
Він любив Україну
Більш за власне життя,
Розумів до пуття
Її долю чаїну,
Тож не мав каяття!
14.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875917
дата надходження 14.05.2020
дата закладки 15.05.2020
Болять мені щоденні наші втрати,
Хоч знаю, воля надто дорога,
Війни не просто загасити ватру:
Найкраще плем’я наше там ляга.
Печуть мені і доля України,
Й невтішні сльози вдів і матерів,
І туга за землею Чураївни,
І неба сум, розіп’ятий вгорі.
Болять мені синів і дочок рани
Й кожнісінька в Донбасі наша смерть,
Дратує посмішка лі-Путіна-тирана
Й війни гібридної «дістала» круговерть.
О Боже! Розум дай тому народу,
Що донедавна «братом» називавсь,
Примірять наших матерів скорботу,
Адже прокляттям ляжуть їх слова
На діток Раші, що не народились,
На завтрашній їх непрожитий день,
На владу, що з війною заходилась.
Вже скоро-скоро «чорний день» гряде!
11.12.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857603
дата надходження 11.12.2019
дата закладки 11.12.2019
Білі віти... в снігу,
сніг іскриться від сонця.
Позолочений день
зазирає в віконця.
Вже заснув наш садок,
кущ калини дрімає.
Їй красуня-зима
віти теж прикрашає.
Білі віти... в снігу,
вкриті щедро всі ґронця.
Зникне в них гіркота
від морозу і сонця.
Білизна-чистота
ягідки підсолодить.
Чарівниця-зима
біля річки вже ходить.
Ще й за річкою їй
треба віти вкрить глоду.
Не піде вона вбрід,
міст збудує із льоду.
Гай прикрасить й лісок
легка ковдра пухова.
Ой красива ж яка
є у всіх тут обнова.
Білі віти... в снігу,
сніг на сонці іскриться.
В барвах ясного дня
світ увесь веселиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857174
дата надходження 07.12.2019
дата закладки 07.12.2019
Іще дна осінь у минуле попливла,
Відцвівши кольорами міді й сонця,
Долала шлях вона від міста до села,
Постукуючи і в моє віконце
То гілкою, що вітер нахиляв,
То краплями дощу свинцеважкими,
Їх не хвилює вже людська хула –
Вони гаптують з листя теплий килим.
Сіріє неба клапоть угорі.
Мені здалося, зиму він чекає.
О, як він вірність осені беріг!
Легкі хмаринки теж кудись тікають.
«Я грудень, – вивів чітко календар, –
А отже зиму маю починати.
Сьогодні честь я осені віддав,
Пора зимі ворота відчиняти».
А та, почувши грудня баритон,
Влетіла завірюхою з-під хмари,
Тепер її не спинить вже ніхто.
Земля ж від втоми тихо задрімала.
5.12.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857108
дата надходження 06.12.2019
дата закладки 06.12.2019
(Навіяно поезією Г. Коризми " Мій кораблику")
Моя тиха і добра пристане,
Я лечу крізь вітри до тебе.
Мій кораблику, з думами чистими,
мрій високих - до краєчку неба
Потаємних, що зорям нашіптують
Про рукопис, зметений вітром...
І про берег, де хтось очікує
Вже сьогодні, дивись...Погідно.
Ти обіймеш мене і так затишно
Під високого неба світилами.
Навіть шторм причаївсь, дивись- но,
Ми століттями були щасливими!
Мій кораблику тихої пристані,
Ти земний...Доторкнутись до просені...
Так, це ти... забаривсь поміж хвилями...
В тихий легіт пливи по осені.
Н.Карплюк - Залєсова
6.12.19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857094
дата надходження 06.12.2019
дата закладки 06.12.2019
Сини мої - два лебеді крилаті.
Я горда, що вони - мої сини!
І є в них сила - бо вони два брати,
Немов би материнські дві руки.
Дала синам своїм блакитні очі,
Як два озерця чистої води.
Щоб не було між вами ворожнечі,
У злагоді і дружбі, щоб жили.
Приспів
Сини мої, мої синочки,
два рідних серця, дві душі,
одне коріння і листочки.
Благословіння Вам, сини.
Сини мої - моєї долі крила,
Несіть родинний вогник в майбуття.
Коли ви разом, то велика сила,
Плече надійне поряд все життя.
Хай оберегом мамина молитва
Веде з добром, синочки, по житті.
Щоб Ваша совість завжди була світла.
Ви слід, що я лишаю на землі.
Зоя Журавка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489600
дата надходження 01.04.2014
дата закладки 22.11.2019
Такий час…
Ой, що твориться люди
Доволі галас всюди
Де літають літаки
Почубились залюбки
Два півні, ще й прилюдно
В душі -боляче, сумно.
Той протягує руки
Не жаліє сорочки
Лице в самогов пушку
Загубив гідність людську.
Ой, сором…
Як ганебно, що сказати
Та це ж наші депутати
Прославились на весь світ
Казали країни цвіт
Йшов у Верховну раду
Впоспіх, мов до параду.
Погляньте…
Боже, де ж ті закони?
В відчаї до ікони
Тож договір на світло
Так тихо, непомітно
З Росією уклали
Мабуть щоб більше крали.
Давно нема довіри
Катма й на краще віри
В Незалежність нашу
Мати пенсію кращу
Щоби, про народ дбали
Тобто, не ґвалтували.
Ой, що це?
Неначе блискавиця
У всіх, червоні лиця
Кричать землю, продати
Все до нитки - забрати
І щоб ми поніміли
Мовить слова не сміли.
У кожнім місті й селі
В людей біль, невеселі
Боже, що тридцять третій
Знову на цій планеті?
Журба, вийшли на протест
Де ж обіцяний прогрес?
Що добре заживемо
Під серцем надто щемно …
Комусь - сміх й комусь сльози
Боюсь, будуть (погрози)
Не шоу - всі це знайте
Країну не продайте!
Слухайте…
Ох пане, наш президент
На що, цей експеримент?
Казав, що референдум
Виконуй, власний задум!
Як ні ж, людям поясніть
Всі сумніви розженіть
Референдум тож гроші
Не живем у розкоші
Ще й вас, підводять друзі
Багато, в них ілюзій.
Шановний...
Ви вийдіть до народу
Щоб він, на все дав згоду
Що часу катма знаю
Вас пане закликаю
Тож вам довірили все
Для цього час іще є
Бо, як урветься терпець
Прийде й цій владі капець…
22.11.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855512
дата надходження 22.11.2019
дата закладки 22.11.2019
Тече вода, як і текла
Веселими потоками...
Роки мої десь віднесла,
Сховала за воротами...
Ось я піду,ось я піду,-
І до води, й до річечки...
І попрошу, і попрошу,-
Спинить їх плин хоч трішечки...
За ними бігти уже я
Не маю зовсім силоньки...
Й спинити, ні не можу я
Ні жодної хвилиноньки...
Та все ж іду, іду - спішу
Я знову й знов до річечки...
Її благаю і прошу,-
Спини плин літ хоч трішечки...
Якось дійшла я до ріки,
Їй низько поклонилася...
І попросила щоб роки
Мої призупинилися...
Ріка мовчала і текла
Весільними потоками...
Поруч всміхалася верба
Гілками кароокими...
Я розплела свою косу,
Лице умила й віченьки...
Тягар життя я донесу,-
До неба, не до річеньки...
Та я не буду поспішать
В далеку піднебесную...
Весну я буду виглядать,
І з нею ще воскресну я...
Тече вода як і текла
Бурхливими потоками...
Не буду я лічить літА,
ЛІта чекать з покосами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855195
дата надходження 19.11.2019
дата закладки 19.11.2019
Кохай мене милий, кохай,
Наше кохання на часі.
На струнах любові зіграй,
Влаштуй вечір на терасі.
Про мене завждий пам'ятай,
Хай музика нас зачарує.
Ніжно до грудей пригортай,
Хай серце любов'ю вібрує.
Хай за вітром летить курай,
У далекі незвідані далі.
А, ти мене милий кохай,
Даруй золоті пекторалі.
Сонце втекло за небокрай,
А ти обіймай мене за плечі.
Заведи у дивний водограй,
Цілуй в уста молоднечі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854117
дата надходження 09.11.2019
дата закладки 15.11.2019
Осінні дощі поволі дріботять,
Омивають натомлену душу.
З вечірніми сутінками сріблять,
Я їхній спокій непорушу.
Я з дощами поряд крокую,
В глибину ночей поринаю.
Разом з ними бешкетую,
Ловлю веселку у водограю.
Хай дощі іскряться, як молоде вино,
Звеселяють стривожену долю.
Зросять золотисте руно,
Встеляться у безмежному полю.
Їхній шум заколисують осінь,
Бистрими водами біжать у долину.
Хмари втекли, видніється просинь,
Місяць осяяв скелясту вершину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854372
дата надходження 11.11.2019
дата закладки 15.11.2019
На бистрині
неспинні ритми,
мигтять вогні,
збігають рими.
То глибина,
то переміль,
троянди тут –
там білий хміль...
О махаон,
яскравий друже,
лише еол*
тебе й нас кружить;
життя твоє
два по сім днів,
дитя,... мосьє... –
та вже й збринів...
Вже в ірій, бач,
птах на крило...
Життя ускач,
так – чи було?
На бистрині
усенькі дні.
Так що є нинь?
– мед, чи полин?
17.10.2019р.
Єол* – у древньогрецькій міфології,
бог, володар вітрів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851825
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
Осіння пантоміма за вікном,
Неначе посміхнулась хризантемно.
А листя розфарбоване в сезон
Тремтить від вітру, кланяється чемно.
Осіння пантоміма міражів...
І думка ностальгійно-кашемірна.
То ж скільки ще чекати довгих днів,
Адже ця осінь зовсім не покірна.
Осіння пантоміма на шляхах,
Краплини дощові спадають тихо.
І восени злітає вільний птах.
Чи не завадить крилам буйний вихор?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851836
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
Це Бабине літо в осіннім багрянці
Зайшло на гостину, до мене на чай,
А я зашарілась, покрилась рум’янцем..
-Проходь дорогеньке, за столик сідай.
Радію візиту, моє ти рідненьке,
Побудь ще зі мною і йти не спіши.
Нехай відігрію розбите серденько,
Ти камінь, що давить мене, зворуши.
Давай погуляєм в осіннім садочку,
Де вже хазяює у нас падолист
Та листя кружляє в веселім таночку,
Адже до веселощів в тебе є хист.
Нехай відігріюсь душею і тілом,
Щоб в серці надовго лишилось тепло.
Й сама як залишусь, то хай порадію,
Що в мене, у гостях, ти довго було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851810
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
[b]Корона сонетів «ВІНЕЦЬ ДЛЯ МУЗИ»
(Магістральний вінок)
Сонет VI. [i][/i][/b]
Самітницею ставши для людей,
Тремка душа сама в собі блукає.
Натхнення пустоцвітом опаде,
В тюрмі рядків уп’юсь вином одчаю.
Журботу притуливши до грудей,
Я тишу на стіні утрат читаю.
Життя краси коротке, ніби день,
Дорога досконалості – без краю.
Бентежна муза – мій суддя і кат.
На мрії вже чекають ешафоти.
Не кинуть люди навіть мідяка
За ці жертовні, вистраждані оди.
Торкнула серце чарівна рука –
Повік мені за міражі боротись.
Корона сонетів – твір, що складається із 15 вінків сонетів, пов`язаних спільними римами. Кожен сонет центрального (магістрального) вінка виступає магістралом ще для окремого вінка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851830
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
Навіть Небо закохане в Осінь,
Не спішить дозволяти дощам
Золоте забруднить їй волосся,
Непідвладне холодним вітрам…
Ще серпневі виспівує оди,
Осінь, ніжно зігрітим, полям,
Хоч давно календар повідає,
Що не час уже літнім пісням…
Навіть Небо закохане в Осінь,
Шаленіє немов молоде,
Сонцем зіткані, вранішні роси
На вівтар свій земний покладе…
Бог зіслав благодать бурштинову –
В парках сакури знову цвітуть,
А закохані, ніби весною,
На вінчання до храмів ідуть…
Навіть Небо закохане в Осінь,
Закружляло, мабуть, в вишині,
Щоб для неї отам прокричати –
«Ми на цілому світі одні!»
Небесами обвінчані нині,
Та зігріті осіннім теплом
Почуттями вповиті навіки,
І кохання доповнять добром…
Навіть Небо закохане в Осінь,
Божу волю сьогодні вершить
Лиш тому така юна ще досі –
Посивіти ніяк не спішить…
То ж давайте злітати душею
Там разом, де вона в небесах,
Щоб зігріті серця не згубити,
А обрати їм правильний шлях…
Навіть Небо закохане в Осінь
Огортає в любов нині нас,
Щоб чим довше життю пораділи,
Бо для старості маєм ще час…
Не впускаймо і в сни заметілі,
Відганяймо геть думи сумні,
Бо хоч тілом усі люди тлінні,
Та душею завжди молоді…
#поезія_Іванна_Осос
18.10.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851834
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
Ще Осінь ніжно-сонячно фарбує –
Тепла у душі почуттями додає,
Погроз Зими, фліртуючи, не чує,
Бо з Літом ще в коханні заграє…
Тому й вальсує Літо над землею,
Шалений свій не зупиняючи танок,
А Осінь, що уквітчана серпанком,
Весільний не скидає свій вінок…
Живріє Осінь, ще закохана у Літо,
Зігріта в щирих та взаємних почуттях,
Тому немає шансів навіть в Вітру
На холод дотику поцілунку на вустах…
Тумани опускаючи на землю
Вже скаженіє з ревнощів Зима…
Бо якщо Осінь ще коханні з Літом,
То в кого ж закохається вона..?
Де сил набратись їй й наснаги,
Як Вітер підкорити почуттям,
Щоб землю в кригу закувати,
Підлаштувавши шлях снігам..?
Зимі б уже стоптати жовтий килим
Та панувати гордовито в тишині,
Всі ріки кришталем міцним сповити,
Щоб все навкруг належало лиш їй…
Та непідвладні почуття бажанням,
Ще Літо й Осінь розважатися спішать,
А Зиму лиш тоді, мабуть, покличуть,
Щоб їх у Новім Році обвінчать…
16.10.19
#поезія_Іванна_Осос
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851835
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
СВІТ У РОЖЕВІМ ВІДТІНКУ
Закохані, бачуть світ у рожевім відтінку...
на алтар ,несуть світлі високі почуття.
Любов ,відкриває для долі нову сторінку
і дає, крила жар птиці злітати в небеса.
Від ніжно-ласкавих слів ,втихають хвилі моря...
і закохане , серце трояндою розквітає.
Бо кохання -це мистецтво, у пісні, у мові
тож відшукай, лагідне слово, що надихає.
Від дотику ,коханого хочеться літати,
від солодкого, цілунку сяє зорями небо.
І слово, відігріє змерзлу пташку, як мати...
то ж нехай, щастя усміхається для тебе.
Від морозу ,холоду і дощу, в'яне квітка...
заростає ,колючим терням квітучий розмай.
Тож радій ,прекрасній митті божому світку-
і яскравими фарбами ,малюй свій тихий рай.
М. ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851828
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019
А я сповідую ЛЮБОВ!
Не тільки ту, де править Ліра
І не лише де грає кров
Від вроди ніжного кумира.
Це всеосяжне почуття,
Ношу в собі ще з років юних.
Воно на протязі життя
Примушує звучати струни
В бідою змученій душі,
Чим додає терпіння й сили.
Тому й пишу свої вірші
Для всіх – закоханих і милих.
Хоч сам при тому ні на грам
Не зустрічаю свою мрію…
Та все ж таки зізнаюсь вам:
Надію зморену лелію.
Нехай мій світ – лише вікно,
Та ще я бачу в завіконні
Небес блакитне полотно,
Світанку спалахи червоні,
Отари біло-рунних хмар,
Над різнобарв’ям ріднокраю.
До Того, Хто послав цей дар,
Подяку в слові я складаю.
Тому, що крім оцих красот,
Душі дав лебедині крила,
Щоб міг до зоряних висот
Злітати стрімко в своїх мріях!
Вірші читає добрий люд
Дарує відгуки сердечні
Тож відчуваю звід усюд,
Що я іду по вірній стежці!
Веди мене, моя Любов
Аж до останньої зупинки,
А потім повторися знов
У стеблі ніжної травинки,
Коли прийде нова весна
Та до життя розбудить квіти.
Тоді і з’явиться Вона
Щоб світ довершеністю гріти!
17.10.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851722
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019
За вікном стемніло….Здалеку… край неба майже не видно.
У салоні автобуса сонне царство. Хтось спить роззявивши рота, хтось раз – по - раз клює носом донизу, ворухнеться, відкриє очі, озирнеться й знову впадає в дрімоту. Контингент пасажирів різний, маже всі, окрім однієї пари літніх людей, їдуть в одиночку. Микола сидів навпроти проходу на самому останньому ряду міжміського великого автобуса. Він придивлявся , що за вікном, час від часу позирав на годинник, скоро виходити…
Коли він вийшов з автобуса, швидко зачинилися двері, від мотору, на якусь мить, аж в вухах загуділо.. Автобус набрав швидкість, наче тікав від нього, залишаючи одного на трасі, яка стелилася серед поля.
Високий на зріст, широкоплечий, тримаючи невеличку валізу, озирнувся й відразу з кишені жакета дістав ліхтарик. Повільно перевів подих, свіже повітря придало йому сили, як рукою зняло сонливість. Майже перша година ночі, який там дурень в цю пору їхатиме в село - копошилися думки, як оси. Нічого, п’ять кілометрів не так і багато, але ж біля ставу не знати яка дорога, напевно краще йти попід ліс, але ж напевно всі сім кілометрів вийде. Йшов по дорозі встеленій вапняною крихтою, перед собою тримав ліхтар. Інколи повертався назад і настільки можна було світити дорогу, задивлявся на неї, а потім, як дитина світив на себе і озираючись назад до землі, дивився на свою тінь. З піднятим настроєм, посміхаючись, заговорив,
- Чому мовчиш і йдеш за мною? Ти, як ця ніч? Ніде ні миші, ні птахів не чути. Розповіла б мені хоч про, що - небудь, чи нагадала?!
Занурився в спогади … Найперше, що пригадав, це те, як сусідка тітка Ольга, кричала йому вслід,
- Байстрюк, забудь сюди дорогу. Вона кращого знайде!
І далі, немов бачить перед собою… Літній , ясний, теплий ранок. Легенький вітерець куйовдить листя молодим деревам. Широкий став, вода виблискує,виграє на сонці і де – не - де часом виплескує риба й знову ховається у воді. То там, то зовсім близько круги розходяться по прозорій воді. Місцями мілко, аж піщане дно видно, а, як подалі ледь - ледь видно густі водорості - колишуться від течії. Він і Оксана у воді по пояс, в руках тримають білу натягнуту хустину, намагаються її повільно занурити у воду, під самий край берега, що впирається в обрив. Прикусивши нижні губи, переглядаючись один на одного, по шию присідають, він, кивнувши головою, подає їй знак. Вони миттєво витягують хустку і гучний вереск з уст Оксани губиться далеко над ставом. Вона осяяна сонцем, всміхається, сонячні очі.
-Бачиш, є! Мабуть штук вісім, точно! Ой, дивися, щоб не вискочили в воду, он, як плескаються!
Вони щасливі, похапцем вийшовши з води, висипали рибу у відро. І так декілька раз, поки не відчують, що джерельна вода від холоду, аж ноги зводить. Воно того варте, поділяться майже порівну, по - чесному, так вважали обоє і задоволено несли додому. Знали, що батьки завжди раді посмакувати рибу, хоч і невеликі карасики хлюпалися у відрі та дітям було приємно почути добрі слова.
Микола чорнявий хлопчина, підростав без батька, йому боліло під серцем, коли в селі йому вслід хтось кидав слово «байстрюк». Тоді, ще в дитинстві, якось не звертав уваги. Та одного разу, як минуло їм по дванадцять років, вони з Оксанкою йшли разом зі школи. Дівчина, як завжди, махнула рукою,
- Бувай!
І зайшла на своє обійстя.
Микола почув голос її батька,
-Дорослішай вже! Он, яка гарна стала! На тебе в селі всі хлопці задивляються, а ти водишся з байстрюком. Що інших хлопців немає, щоб ранець носили?!
Прийшовши додому, озлоблений, на підлогу кинув ранець й до бабусі,
-Ви мені скажіть, що за слово таке - « байстрюк»? І чому я часто чую від дядька Петра?! Я,що винен, що батька не знаю! Он у нас в класі, ще троє хлопців батьків не мають і нічого, ніхто їм вслід не кричить.
Бабуся, задумливо, приголубила онука,
-Почекай, ще тиждень, чи два і ви поїдете в Вінницю, мама купує квартиру, там будете жити. Шкода, що в нас такий народ, невихований, нечемний. Підростеш хлопчику, все зрозумієш. Не знати, що чекає на його онуків, ніхто наперед не знає, як складеться життя його доньки, чи онуків.
Він, звільнився від обіймів, присів на край ліжка,
-Цікаво… Мама нічого не говорила… Це правда і ми поїдемо туди жити? А як я без ставка, без села, без друзів?
Старенька кліпала очами, з щоки рукою струсила непрохану сльозу,
-Такі речі роблять тихо, люди заздрісні. Вона скільки років там працює, скільки і гроші складала, щоб вирватися з села, хоче тобі дати шанс навчатися у великому місті. Адже ти розумний хлопчик, в школі вчишся найкраще за всіх. А те, що говорять тобі вслід, не звертай уваги. Підростеш, зрозумієш, що в житті всякі є обставини, а люди, на жаль, чомусь все частіше злі, чим добрі. Таке воно життя, хлопчику……
Пройшло рівно два тижні, Микола з мамою переїхали жити в невеличку квартиру на другому поверсі п`ятиповерхового будинку. Мама продовжувала працювати на кондитерській фабриці, а він ходив до школи, яка знаходилася зовсім близько. Нові друзі з будинку, в якому жили та добре вписався в колектив класу. Відвідував гуртки «Хімічний» і «Математично - фізичний». Життя в хлопця зовсім змінилося, але часто згадував Оксану. Її смарагдові очі та став, інколи снилися ночами, немов звали до себе. Та в село, вони з мамою їздили тільки на свята і влітку сам приїжджав до бабусі накосити сіна, відремонтувати паркан та біля ставу трохи поніжитися на сонці. Оксана потай прибігала туди, щоб ні в якому разі не дізналися батьки, бо суворо заборонили бачитися з ним. Але заборонений шматочок завжди ласий, вона тільки дізнавалася, що він приїхав, бігла до паркану, махала хустинкою, щоб він знав, що зустрінуться біля ставу.
Роки минали… Ось і закінчують школу він у Вінниці, вона в селі, відстань велика та не для них. Микола став справжнім легінем, привабливим красунчиком. Вона ж , як квітка орхідея, навряд , чи хто з хлопців відмовився б від такої славної дівчини. Потайні зустрічі, перші поцілунки, ніжні обійми. Дружні стосунки розпалили вогонь кохання.
В селі, Оксані від хлопців не було проходу. Син голови колгоспу не раз приходив до її батьків, просив, щоб не відправляли в містечко вчитися, що він одружиться з нею і забезпечить всім необхідним, що потребує для щасливого життя. Та вона на очі не хотіла, не тільки його бачити, а і щоб хтось інший доторкнувся її пухкеньких губ, чи взяв в обійми. Не втрачала надії, що, чи рано, чи пізніше, все ж вирветься з села, між люди, як вона часом говорила, просила про це батьків. Та де там, одна донька, батько вкотре гримав кулаком по столі, сказавши, щоб і думати про це забула, що тут залишиться жити..
На Провідну Неділю Микола з мамою приїхав в село. Після кладовища,з Оксаною зустрілися на своєму місці. Вона вже знала коли буде випускний вечір, попередила, що проводитимуть в сільському клубі. Він навіть посміхнувся, почувши число,
-Це ж просто чудово, а в нас пізніше на два дні, тож я приїду. Ну нарешті умов своїх батьків , давай поступимо вчитися в Харківський університет, там скільки професій, вибереш яку захочеш. Я вирішив свою долю пов`язати з хімією. А там, дивися десь направлення отримаємо і поїдемо вдвох, влаштуємо своє життя.
-Зі сльозами на очах, Оксана подивилася на нього, відкопиливши губу, крутила головою,
-Ні, єдиний вихід, вивчишся, приїдеш за мною, ти ж будеш мені писати листи?
Він ніжно обійняв, потонув в її закоханих очах,
-Що я! Ти - дивися не вийди заміж! Чи вистоїш проти рішення батьків?
Знову хитала головою і цілувала його обличчя,
-Вистою, любий! Буду тільки твоя, мені нікого не треба, чуєш.
Трепіт сердець, палкі цілунки, ніжні обійми, тулилися один до одного, мов пара голубів.
В школах уже пролунали останні дзвоники… В кожному селі гудіти випускні вечори. І Микола приїхав до Оксани. Добирався потай, зійшов раніше з автобуса, три кілометри, здалися кількома хвилинами. Бабуся не здивувалася, лише обійняла, як завжди, трохи з хвилюванням промовила,
-Добре, що приїхав, треба в льоху порядки навести та дещо з горища дістати. А ввечері напевно підеш до клубу?
Він, ледь почервонівши, посміхнувся, ,
-І все ви знаєте, чому приїхав…. І заради кого…
Старенька легенько торкнулася його плеча.
-О - хо - хо, знаю і бачу! Оксана майже кожні вихідні тебе виглядає.Ой, ти дивися, дорослішай, не наламай дров, будь відповідальним, не завдай болю ні дівчині, ні нам з матір`ю.
З клубу, на все село гуділи музики. Після вручення атестатів, запрошені гості, вчителі і батьки розходилися по домівках, а радісна, щаслива молодь залишилася на танці. Оксана в сукні бірюзового кольору нагадувала молоду берізку. Сукня облягала її красивий стан, ледь прикривала коліна. Модні, світло - коричневі туфлі на невеличких підборах - підкреслювали красу струнких ніг. Вона весело розмовляла з однокласниками, в той же час позирала на вхідні двері, з хвилюванням чекала на Миколу. Син голови колгоспу Юрко переслідував її цілий вечір, чекав нагоди, хотів запросити на перший повільний танець. Він зробив кілька кроків до неї. В цей час Оксана рукою махнула в сторону дверей, не встиг повернути голови, здивовано кліпав очима, де ж поділася? Вона,помітивши Миколу при вході, ледь нахилившись, прослизнула між танцюючих пар.
Вечірній, легенький вітерець шепотів про кохання.…. Обійнявшись,вони йшли до ставу. Згодом, вона крутилася перед ним, як дзиґа. Не замовкала, як пташка в лісі, розповідала, як пройшов вечір . Запитувала, чи подобається йому сукня, а він у відповідь цілував її солодкі вуста, які зводили з розуму. Перед обличчям спокуси намагався тримати себе в руках, на якісь миті закривав очі, вгамовував свої почуття. Навіть не помітили, в теплій, дружній розмові, як від села відійшли в сторону лісу. Мерехтіння зірок, мінливий погляд повного місяця нагадував казкову картину, Оксана майже весь час посміхалася, відчувала себе щасливою. Раптово зупинилась і розставивши руки в сторони, задерла голову догори й голосно сказала,
-Давай будемо разом, як місяць і зорі. Тільки я одна зірка, запам`ятай! Давай не розлучатися!
Опустивши голову , сказала тихіше,
- Хіба це важко зробити?
Він дивився на неї сяючими очима, запропонував,
-То поїхали зі мною і наше бажання збудеться!
Уже її благаючий погляд бігав по його обличчю, наче шукав розраду, невже він не розуміє, що це зробити занадто складно…. Калатало серце, відчула, як від хвилювання прилинула кров до обличчя. Йшли мовчки, кожен у своїх роздумах…
Блідолиций місяць виглянув із – за лісу, освітив дорогу й житнє поле. Неподалік - під лісом, виднілася стара скирта. Вона зуміла вгамувати хвилювання, відкинула тривожні думки, весело сказала,
-А ну, Миколко, дожени мене, ану дожени!!!
Двлеко в лісі загубився її крик… На той крик відповіла якась пташка. І знову тихо – тихо…. Пристрасні поцілунки… Зацвіло кохання від напруги, моторошні хвилі пронизували тіла. Вона спокусниця кохання, заволоділа його серцем, вони згоріли у вогні першого дотику, не думаючи про гріх, не думаючи, що на них чекає. Втративши самоконтроль, дивилися один на одного, не розуміючи, як це сталося. Не ховала сяючі очі, не ховала оголене тіло, задоволено шепотіла на вухо.
-Це я, спокусниця, це я винна! Я цього хотіла, бо я кохаю тебе і ти давно знаєш. Тепер я вірю, ти приїдеш за мною. Їдь любий,, але повертайся, я завжди буду тебе чекати,завжди!
Здалеку - гавкіт собаки… Оксана відкрила очі, Микола ж, скрутившись клубком як дитя, тихо сопів. Раптом в кущах щось зашаруділо. Вона гучно засміялася, розбудила його,
- Миколо! Ой, здається заєць! Дивися, он, он там, по дорозі вухастий побіг. Думаю чого це собака гавкає і цікаво де він взявся? Невже такий нюх має, так здалеку чує зайця….
Він, потягуючись, піднявся, підхопив її за руку,
- Ти, як почуваєшся? Будемо йти, чи посидимо?
- О - го посидимо! На годиннику пів на другу, давай швидше йдемо додому. О третій годині світатиме, треба повернутися, щоб нас не помітили, - говорила і похапцем, з себе струшувала солому.
Поверталися додому…. Біля клубу, ще гомоніла молодь. Оксана двома руками повисла на його шиї,
- Прощаймося, чи до побачення?
- Ну, що ти! Ти ж говорила я місяць, а ти зірка, значить будемо разом. Приїжджай в Вінницю, адресу знаєш,тільки так будемо разом. Адже ти знаєш, як твої батьки відносяться до мене.
Без сліз, легенька усмішка на обличчі, погляд очі в очі. Жаданий поцілунок, все ж засмучені, але настав час розійтися по домівках.
Він так і не заснув, за відчиненим вікном лунав то ближче, то здалеку переспів півнів. Перші промені сонця вигравали в небі, переливалися, змінюючи веселкові кольори . Попрощався з бабусею, впевнено поспішав на трасу, час підганяв, треба повертатися додому.
А час летів… Микола поступав у Харківський університет. Писав їй листи, на два перших вона відповіла, а потім немов загубилася. Не знав, як вдіяти, чи поїхати? Уже й акінчилася здача екзаменів, хотів дізнатися, чи зарахований, адже їхати неблизький світ, як казала мама, аж тут отримав від бабусі листа. Від прочитаного пітнів, на голові дибом підіймалося волосся, тіло проймах жах. Він боровся з думками про Оксану, вірити - не вірити, як це? Пройшло два місяці, бабця написала, що Оксана вийшла заміж, поїхала в якесь велике місто. Ні, це сприйняти, як це? Хіба це можливо? Але ж сама обіцянку давала, що буде чекати! Чи віру втратила, що приїду, що одружимося?
Буквально на другий день отримав листа від мами. Писала, що в неї все добре і теж саме за Оксану,тільки добавила, що поїхала в Київ. Не міг думки зібрати до купи, поїхати в Вінницю, а потім у село, що це дасть? Він знову і знову їй писав листи в село, в надії, що все ж передадуть, але відповіді так і не дочекався.
Місто Харків велике, красиве…. Чудовий парк імені Горького з широкими алеями, квітучими клумбами і різновидністю дерев -приваблював до себе. Микола теж мав нагоду інколи там погуляти, посидіти на лавці, зануритися в книжки, основною метою було навчання. Два рази на рік приїжджала мама, привозила бабусину консервацію, домашні пиріжки з капустою, які він обожнював, розповідала про своє та бабусине життя. За Оксану нічого не знала, сусіди все тримали в таємниці. І в селі люди дивувалися, знаючи,що батько кричав, що нікуди не поїде, аж тут раптом вийшла заміж, ще й так далеко.
Минуло два роки…. Микола від мами отримав лист, вразила звістка, писала, що вийшла заміж. Повідомила, що на фабриці познайомилася з одним інженером, який приїхав встановити нове обладнання . Пробув на фабриці два місяці, запропонував поїхати з ним і вона наважилася. Написала,що їй здалося, що надійний, щоб не засуджував її, адже вже дорослий, має з розуміти, що самотньому жити - це не кращий варіант в житті. Читаючи новини, по- звичці, чухав голову і посміхався, в душі радів за маму. Адже добре, що буде не одна, в нього ж, щодо навчання великі плани.
Пролетіли чотири роки… Микола поїхав в Дніпропетровськ, нарешті познайомився з відчимом. Олег Степанович, виявився вдівцем, привітним чоловіком, всього на рік старший за маму. Мав сина, який після інституту поїхав в Німеччину і там працював у одному з університетів. Миколі сподобалося, коли він запропонував йому поїхати в Німеччину до сина, загорілися очі, тішився, це ж в житті- просто якесь везіння. Мати нічого не розповідала про село, адже сама тільки раз в рік їздила до бабусі. Старенька стала дуже немічна, але залишати батьківщину не захотіла. Розповіла, що батько Оксани розбився на мотоциклі, що вона після цього, аж через рік повернулася жити в село. Що має сина, хвалилася її мати, що все в неї добре і онук, дуже розумний хлопчик. Так боляче і водночас ніяково, він пригадував ніч після випускного, сльози наверталися на очі, адже обіцяла. Було бажання поїхати в село, хоч перед від`їздом до Німеччини та мати порадила краще поїхати, як приїде, через рік. Нагадувала сину, що треба берегти кожну копійку і запевняла, що бабуся не образиться, все зрозуміє.
Доля йому дала шанс побачити світ. Ніколи і не уявляв, що буде нагода працювати в великому портовому місті Гамбург. Син вітчима Вадим, дуже схожий на батька і розмовою, і привітливістю, радів знайомству. Він винаймав житло і працював в Гамбурському університеті, займався дослідженнями в області хімії. Микола жадібно слухав розповіді від Вадима про роботу, йому було дуже цікаво, адже він любив і хімію, і фізику.
Вони тепер жили разом, не палили цигарок і не пили спиртних напоїв. Зарплата дозволяла добре жити й одночасно робити заощадження. Микола з задоволенням влився в колектив і через місяць випробувального терміну, підписав трудовий договір на три роки. Звичайно, цьому сприяв Вадим, адже він вже рік, як працював тут і в нього договір був на три роки. Після закінчення договору мав намір продовжити, ще на три роки. Як тільки вечір, Микола думав про Оксану, про село.До болю тиснуло у грудях та розумів,її не повернути. В розпачі,все ж заспокоював себе, мабуть пожартувала доля, подавши колись надію на чисте і вірне кохання.
Ось так хвилина за хвилиною нестримно плив час… Хлопці задоволені життям, листи від рідних і часом міжнародні телефонні переговори, щоб хоч на якісь хвилини почути рідні голоси. Але, щоб більше заощадити грошей, вирішили працювати без відпусток.
Після закінчення трудових договорів, швидкий потяг віз хлопців додому. Роки пробігли, пролетіли, мабуть пора подумати й про сімейне життя.
Два дні поспіль радісна зустріч в Дніпропетровську. Вадим відразу зайнявся купівлею житла для себе, мав намір влаштовувати особисте життя, щоб не жити разом з батьком. Миколі ж було трохи простіше, в вінниці мама не продала квартиру, здавала в оренду, мав намір поїхати ближче до рідного села. Поїхати до своєї, вже зовсім старенької бабусі, про яку розповідала мама, що ледь ходить і скаржиться на проблеми з зором. Можливо операції потребує, задумувався, гроші є, заробив, то чому ж не допомогти.
На мить зупинився, несподівано перед ним, під світло ліхтаря, потрапив заєць.
- Оце так - так! - сказав голосно.
Довговухий тікав скільки було сили, а він, всміхаючись, намагався світити йому навздогін.
Вдалині виднілися вогники, це вже село просинається - подумав Микола. Ось, рідне, моє село…. Дорогою, немов перегорнув сторінки свого життя.
Небо ледь - ледь ховало в себе зорі, на сході світліла синява.
Дружок навіть не загавкав, коли Микола підійшов до паркану. Дзвін ланцюга і одночасний спів півня почулися на обійсті. Тихо підійшовши до вікна , постукав у шибку, голосно позвав,
- Бабусю, це я… Микола, відчиняй!
За ці роки, старенька наче висохла - зробив висновки. Яка ж вона маленька стала і худенька, обіймав і цілував її. Скільки ж років, я не бачив її ?! Але ж молодець, тримається!
У пічці полум`я облизувало дрова, в хаті пахло димом і м`ятою. Склавши жилаві, худенькі руки одну до одної, Бабуся мовчки сиділа на ліжку, він біля неї присів на стільчику, це вона попросила, ближче присісти, жалілася, що на очі зовсім погано бачить. Нині, він для неї був слухняним хлопчиком , як і колись, вона витирала непрохані сльози, сльози радості, сльози щастя, тішилася, що дочекалася побачити онука.
За чаєм, він задоволено розповідав про життя в Німеччині, про роботу, про Дніпропетровськ. Пообіцяв повезти в Вінницю, показати лікарям, як треба, то й зробити операцію, якщо вона звичайно дасть на це згоду.
Старенька, послала його в сарай, випустити курей та кинути їм пару жмень пшениці. Півень вискочив першим, топтався на місці, розмахував крилами, відразу заспівав. Дружок стояв на двох задніх лапах, спиною притулившись до буди, махав передніми лапами. Микола з усмішкою на обличчі,
-А… Що чекаєш окраєць хліба? Хоч вже і старий та годен на двох лапах стояти, молодець!
Той, наче розуміючи його мову, став на чотири лапи, завиляв хвостом. Отримавши шматок хліба, який зловив на льоту, пес позираючи на всі сторони, не поспішаючи, пішов в буду.
З хати виглянула бабуся, поправляючи хустинку на голові, крикнула,
-Миколко, принеси свіжої водички! Відро чистеньке, на штахеті висить!
У сусідів, за парканом, вщент переплетеним виноградом, почувся брязкіт чогось залізного, гучний дзвін пролинув навкруги.
- О, мабуть хтось ланцюга з відром впустив чи, що., - протяжно сказала старенька, подивилася в сторону сусідів, продовжила,
- Хтось хазяйнує, чи Ольга, чи Оксана, а можливо і син, мабуть же допомагає жінкам. Важко тримати хазяйство без чоловічих рук.
Від почутого опустилися руки, відро вже гойдалося в криниці, а він на якусь мить закляк на місці. Раптом з - за паркану гучний голос сусідки,
-Оксано, це, що з тобою? Йди до хати та переодягнися, всю воду на себе вилила! Як це ти примудрилася впустити відро.
Він почув голос Оксани,
-Та зашпортнулася, хотіла поправили відро та не втримала. Не кричи , не лякай нікого.
Він похапцем витягнув відро з криниці і за мить був у хаті. Збентежений, бабусю взяв за плечі, вона вже присіла за столом, чистила зварену в мундирі бараболю. Гучно, хвилюючим голосом запитав,
-Що ви сказали, бабусю, як без чоловіків. А чоловік Оксани, що тут не живе? Вона давно тут з сином?
-Так! Давно. Я вже й не пам`ятаю скільки років тут. Як батько розбився, навіть була на похорони не приїхала. Звичайно ж дивно та люди казали, що Ольга не захотіла, щоб повернулася в село. Лише згодом, через рік, на поминки батька приїхала так і залишилася. Пізніше люди розповідали, що малий лепетав, що в нього батька немає. А чи, то виходила вона заміж, чи ні, ніхто точно і не знав. Ще тоді, влітку було приїхало кілька гостей, на другий день вже й поїхали. На цьому і все весілля, говорили, що в Києві, а хто, що за чоловік, так ніхто не знає, жодного разу сюди не приїжджав.
Старенька дивилася на онука, бачила, як змінювався на обличчі, то блід, то червонів, продовжила,
-Зараз працює в сільраді, щось там пише, навіть не знаю ким її туди працевлаштували та зарплатню отримує. Ще чула бабські розмови, що син – байстрюк. Можливо і нагуляла там, весілля ж ніхто не бачив, як і чоловіка.
Миколі, наче хто голку в серце вгатив, перехопило подих, по жилах відчував гарячу кров, аж впрів.
Він пригадав, як його тітка Ольга називала байстрюком, хотів, щось сказати бабусі та промовчав. Старенька, хіба може пам`ятати, як він у дитинстві, плакав їй в пелену, запитував, чому його так називають? Мабуть не варто ворушити минуле. Запала тиша…
За мить пригадав маму. Уже, як подорослішав, тоді вона зізналася, що був гарний хлопець Володимир. Чоловік сам був з містечка, працював на комбайні під час збору зернових. Було кохання та сплило, як вода в річці, так сказала йому, обіцяв приїхати та так і не дочекалася.Таке життя – всього на світі є.
Колотилося серце, наче хотіло вискочити, чи розірватися на шматки,схвильовано запитав,
-Бабцю, чекайте - чекайте, а скільки років малому?
-Та, який він вже малий, я то далеко погано бачу, але цупкенький хлопець, давненько корів пасе, - відповіла протяжно.
Присів на стілець, що стояв поруч, оббирав бараболю , мочив у олію, яка стояла на столі в блюдці і притрусивши зверху сіллю, жадібно смакував, намагався приховати хвилювання,
-Ні! Ніде не їв кращої бараболі, як у нас! Як би ви знали, як хочу до ставу! Я так за всім сумував.
Запихаючи в рот бараболю за бараболею, вже посміхнувся до бабусі,
- Я тут побуду трохи! Заготую на зиму дров та в лікарню поїдемо, очі покажеш лікарям, можливо, якісь окуляри треба…
Бабуся задумалася, хитнула головою,
-Зрозуміле діло… Мене не обдуриш, хочеш Оксану побачити. Поїси… краще ляж поспи, ти ж з дороги, виморений…
Кивнувши рукою, бабця вийшла надвір, присіла на стілець, що стояв неподалік від криниці. Щось бурмотіла про себе, час від часу, примружуючи очі, дивилася до сонця.
Микола взявши з шафи рушник вийшов з хати,
-Я піду до ставка… Скупаюся з дороги, як стане спекотно, тоді відісплюся...
З радістю йшов, з легким хвилюванням. Роздивлявся навкруги, на дерева, на трави, на ту стежку, якою бігав босоногим.. Хотів знайти, щось знайоме та лише дивувався, що дерева, тополі, берізки, клени, тоді були молоденькі , а тепер стояли біля ставу стрункі і високі, мов охоронці. А тополі, здавалося, аж дістають синяву неба. А берізки, з яких колись брали сік, виросли справжніми крислатими красунями. Здивовано подивився, на кущі шипшини, адже тоді тут їх і не було. І ось нарешті невеликий пагорб і широкий ставок. Хотів одним поглядом захопити всю картину ставу та де там - красень - подумав посміхаючись. Вода в ставку здалеку рябила, переливалася синім кольором з зеленкуватим, час від часу виблискувала на сонці, миттєво сріблилася. Неподалік на воді, під обривом, привернули увагу гуси . О! почухав голову, як в дитинстві, цікаво, а карасики тут ще є, ще не перевилися..
За кущем шипшини над обривом сидів чорнявий хлопчина, в руці тримав невеличкого прута. Побачивши Миколу швидко піднявся на ноги й здивовано запитав,
- Дядьку, ти когось шукаєш?
Від несподіванки, аж обличчя перекосило, немов струм вдарив в голову, це кругленьке обличчя десь бачив? Де? Думка за думкою, картинки за картинками миготіли перед очима. А потім несподівано для хлопця, різко розвернувся й швидкою ходою попрямував назад, до хати. Бабуся, побачивши його, піднялася,
-Що вода холодна, чому так швидко повернувся?
Він не слухав її .У хаті, з старої шафи дістав фотоальбом,знервовано, всі фото висипав на стіл, за мить виглянув до бабусі,
-Я попрошу… бабусю, підійдіть сюди!
За мить старенька, розмахуючи руками, присіла біля столу,
-О, що це ти?! Вирішив дитинство пригадати? Він знервовано передивлявся старі, ледь рижі фото й різко відкладав у сторону.
Старенька кліпала очима, не могла зрозуміти для чого онук погукав її. Нарешті він знайшов своє фото, внизу надпис – «мені дванадцять років».
Очі вігали, немов шукали розраду,зирив, то по фото, то до бабусі. Почервонів, холодний піт покрив чоло. Він тремтячим, радісним, громовим криком заговорив,
-Бабусю, це мій син! Бабусю він не байстрюк! Чуєте, не байстрюк!
Сльози радості затьмарили очі, він підніс їй фото під самий ніс.
- Уважно подивіться, це ж я ! І він зараз майже такий самий, невже ви не бачили? І чому Оксана нічого вам не сказала?!
- Заспокойся, - витираючи тремтячою рукою сльози, ледь чутно промовила старенька.
-Я ж погано бачу… майже нікуди не ходжу, навіть на цвинтар, а тут паркан такий високий, ще й виноград. А Оксану може раз в місяць побачу, привітається і швидко в хаті зникає. А Ольга від смерті Петра, вірніше, після поминок ні разу навіть не привіталася.
- А мама, що теж ні разу не бачила хлопчика, хоч скажіть,як його звати?
- Не було з мамою мови про це, ти ж знаєш, як приїде вся в роботі, і білизну треба попрати і в хаті прибирає, а на другий день вже й їде. Нічого не говорила, мабуть й не подумала,що може таке бути. А звати Сашком знаю, знаю вже кілька років ходить у школу, гарно навчається. Це мені тітка Кладія розповідала, вона мені часом молоко приносить, ось і все,як на сповіді,що знаю,те й розповіла.- старенька приклала руки до грудей.
Запала мовчанка… Микола сидів з опущеною головою,в руці тримав фото.
Вона продовжила,
-А ти ж таки порушив моє прохання, пам`ятаєш! Що ж це ти… бісова твоя душенька! Якби ж я знала… Що ж ти накоїв?Ой- йой.. І, як тепер це все розгрібатимеш?
Підійнявши голову, задумливо, з сумом дивився на неї,
-Будемо розгрібати, як ви сказали. Ввечері разом підемо до них. Що скажете? Адже я не знав, думаю пробачить Оксана, клялася ж, що кохає і чого мовчала? Не розумію… Мабуть розмова важка буде та я не відступлюся! Ніколи і нікому не дозволю, щоб мого сина називали байстрюком.
Травень 2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836550
дата надходження 26.05.2019
дата закладки 16.10.2019
Спідничку маю в оборки
Я ручками візьмусь в боки
Гопак вмію танцювати
Бабцю з дідом звеселяти
*
Гоп- гоп- гоп - та й поверчуся
Туди й сюди повернуся
А в бабці щасливі очі
Роки спомина дівочі
*
В мене капчики новенькі
Подивіться, ой гарненькі
На підборах, політаю
Немов дзиґа закружляю
*
Гоп - гоп – гоп - та й поверчуся
Туди й сюди повернуся
Дідусь, ніжками тупцює
Бачу, бабцю вже цілує
*
В мене очі, як волошки
Потанцюю я ще трошки
Звеселила їх, щаслива
Тож я дівчинка кмітлива
*
Гоп-гоп-гоп - ще покружляю
Бабцю з дідом звеселяю
Я дівчинка невеличка
Модна на мені спідничка.
16.10.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851605
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 16.10.2019
ЩОДЕННО РОЗКВІТАЮ У СЛОВІ
Щоденно, розквітаю, як квітка у слові...
а в'яну, від холоду, пересуд й хули.
Зі мною, є небесний Отець у любові
і дає, мені небесні ласки з висоти.
Я воскресаю ,оживаю з краплі роси
проростаю, глибоко корінням до небес.
Підбираю, узори райдужні кольори
у світ ,казковий веде у рай кінь Полонез.
Лечу, від щастя у Всесвіт на сьоме небо...
молюсь ,за квітучі весни літо у тиші
Хто просить, у Бога... тому, дає що треба...
широкий океан перепливеш з Всевишнім.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851585
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 16.10.2019
Докупи день збирає вечір сизий,
Спалахуючи блиском ліхтарів.
Підкинув місяць у багаття хмизу
І засіяв півкругом угорі.
Квапливо поспішає перехожий.
Зітхають порожнечею двори.
Відмежувавшись поза огорожу,
Поскрипують старечо явори.
І лиш немолодого віку жінка
Стояла в самотині край вікна.
Кого чекала в темному затінку?
Про що відкритись прагнула вона?
Про те, що із роками перетліло.
І щось пече у зболеній душі.
Бо молодість у безвість відлетіла,
Лишивши слід крутий від віражів.
Вона чиясь сестра, дружина, мати...
Але самотність стала на поріг.
Ніхто не знає: знайде, а чи втратить,
І де одна із тисячі доріг.
Докупи день збирає сизий вечір,
А ніч вкладає зорі у коші.
І може хтось колись обійме плечі,
Розрадить сум самотньої душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851117
дата надходження 11.10.2019
дата закладки 11.10.2019
Пойми любимый, не моя вина,
Что ты не выпил этого вина,
Тебя ждала, ведь я, тогда у реки,
Не позвонил, но всему вопреки,
Не сомневалась, жила надежда.
Время всё сгладит… и мы как прежде,
Будем вдвоём, несмотря на осень
Обиды сможет, сердце отбросить?
Уметь прощать, ты не научился,
А ревновать? Как жаль, что ты злился.
Уж погляди, на этот небосвод,
Может утеху, всё же принесёт,
Гордость уйми и налей мне вина,
Прикоснись губ, вдвоём выпьем до дна,
Всю горечь ту,что на душе лежит,
Желая сможем, обиды простить.
Давай же выпьем, за любовь, милый!
2016г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851081
дата надходження 11.10.2019
дата закладки 11.10.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2019
Чом я тебе тормошу,
Навіщо тебе я тривожу?
Пошепки, тихо кажу:
Жити без тебе не можу.
Серце колотить щомить:
Забудь те кохання, жінко...
До тебе, крізь терен, летить,
Пульсує, молотячи дзвінко.
Повісті зжовкнув папір,
Відгомін - глибоко в серці.
Вітру стокрилого гін:
З перцем обоє, з перцем...
В ліжку твоїм пасія...
Двоє набрались застуди...
Авже ж якось буде...не я...
Як кажуть : якОсь воно буде
Змієм спокусливим в"є
Вервечку спогад, де двоє...
Там серце твоє і моє...
А в них - аритмії , збої
Ніжність, що вкутала б світ,
Терни здавалися пухом,
"Він і вона" - моноліт,
Здіймались єдиним духом.
Чом я тебе тормошу,
Нащо завдаю тобі клопіт?
Без права любити - люблю...
Питання... Мовчання.. Допит...
Н. Карплюк - Залєсова
18.09.19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849982
дата надходження 01.10.2019
дата закладки 01.10.2019
Замріяні роки спочити присіли
Снопи посивіли... Зима ж бо , зима...
А ми бо лишень дорослИ, звеселіли,
Дарма, що летіли, збирались... Дарма...
Замріяні роки птахами - у зграю,
Осипалось жито, у пригошнях - рай
верітку - у хрестик ,
Летіть - позбираю
Минулого спогади - ген поза край!
А справжнє хай зріє між серцем і часом,
Між сонцем- весною, де мудрості лик
У яблуках меду, у маківках Спасу,І
У тім, як з душі виривається крик
Роки за роками, ідуть, не вгавають,
Дарма, що в прийдешнім - колишній заквас,,
Покинула чорне, у біле вдягаюсь,
Тасує колоди відвертості час
Н.Карплюк-Залєсова
30.09.19.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849988
дата надходження 01.10.2019
дата закладки 01.10.2019
Котиться світ наш, котиться
В чорну діру біди…
Що з нами, люди, коїться?
Горя ж – у три ряди!
Весни і зими – в траурі,
Осені й літа – теж.
Кладовища – гектарами,
Ледь не щодня – кортеж
З тілом бійця стрічаємо
З фронту, із передка*…
Біль чом не помічаємо
Тих, хто лишивсь синка?
В когось життя, мов повінню,
Все кругом залива,
Щастям той переповнений,
Вищим ураз ставав.
В когось – гірською річкою –
Зніс усе на шляху,
Згодом стає це звичкою –
Долю зустрів лиху.
Кожен у праві вибрати,
Ким і яким прожить,
Тільки життєвим вибрикам
Не поспішай служить!
Де б,у яку би місцину
Не потрапляли ми,
Не забуваймо істини:
Будьмо завжди людьми!
20.09.2019.
* – з передової.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849259
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 25.09.2019
Якась ти, осене, змарніла
І зовсім ти не золота –
Трава посохла і зчорніла,
І вітер виє неспроста.
Настільки висушив повітря,
Що стогне матінка-земля,
Здіймає куряву як пір’я
Й пилюкою усе встеля.
Нема величності у вбра́нні,
Жовтогарячих кольорів.
Дерева стогнуть у чеканні:
« Води подайте і дощів».
Коричневе засохле листя
Тихенько падає в траву.
Я так чекала падолиста -
Посуху маю вітрову..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849309
дата надходження 25.09.2019
дата закладки 25.09.2019
Якби не було в нас війни:
Не була б мати сиротою,
І не росли б страшні хрести,
І не ішов би син до бою.
Цвіла б калина на весіллі,
На рушнику маівся б світ...
У чорнім квіті, мов вугілля,
Війна, проклята, стільки літ.
І не росло би сиротою,
Мале дівчатко у селі,
Вдовиця, вкрита самотою,
Чорніше чорної землі.
І шлях, протоптаний ордою,
Земля напилася кровиці,
Могила в квітах... молодою,
І мати сива... крик вовчиці.
Хлоп‘ятко всілось між вінків:
Там очі тата... Боже! Тата!
І світла пам`ять для синів -
Хрести, хрести - сирітська хата.
І сотні безвісти пропалих -
Їх душі в Господа давно,
Війною, Боже, світ пропахлий -
Все котиться кудись - на дно...
(С) Леся Утриско
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849319
дата надходження 25.09.2019
дата закладки 25.09.2019
Проймає тіло, осінній холод,
Несе вологість і аромати,
На душі гірко та пряний солод,
Як влітку хочу, я розшукати.
Грона калини…. тішаться очі,
Від чар краси, душенька радіє,
Про тепло мрію, стріну охоче,
Від почуттів,аж серденько мліє.
Багрове листя… що знову осінь?
Вдяглась берізка, в кафтан строкатий,
У піднебессі, схована просинь,
Розгулявсь вітер, різкий, крилатий.
Зіркові роси, з відтінком срібла,
З листви стікають, ясніє в травах,
Ми дочекались, земленько рідна,
Красуні цвіт у осінніх барвах.
23.09.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849231
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019
Візьми мої долоні в свої руки
І більш ніколи їх не відпускай.
Щоб не тривожили душевні муки,
Бо у душі живе кохання, знай.
Ти у життя моє ввірвавсь неждано,
Для мене зірку засвітив вгорі.
Про більше говорити, ще зарано,
А втім... Ти в очі подивись мої.
У них знайдеш печаль мою і радість,
Романтику й наснагу до життя.
Ти не побачиш там ні біль, ні старість,
Там оптимізм завжди́ і боротьба...
Даю тобі мій друже свою руку,
Веди мене коханий по прямій.
Засолоди коханням ту розлуку,
В осінню пору ти теплом зігрій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849186
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019
Пр: Коли «бабине літо» засріблилось в тумані,
А волоські горіхи полонили сади.
Зацвіли хризантеми ніжно білі й червоні,
Залишивши у серці кольорові сліди.
Коли осінь на дворі нам роки рахувала,
А дощі мов музики, грали чардаш душі.
Зацвіли хризантеми, що життя дарувало,
Наче промені теплі, рідні нам – не чужі.
Білі хмари сіріють, золота хуртовина,
За роками щоднини плачуть рясно дощі.
Хризантеми із казки, як нова скатертина…
Це та квітка осіння, що цвіте для душі.
Хризантеми з під снігу довго ще виглядають,
Вони теж, як і люди, не спішать до зими.
Тепле сонце щоднини спозаранку чекають,
Відлетить скоро осінь, помахає крильми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849175
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019
[i]Почти дотлевший пульс…
[/i]
[b]Смог –
Вокруг да около
Дымка – суета
Тленность однобокая
Изгарь – из костра
Возвышает искорки
Фунтиком тепла…
Вниз махает издали
Осень –
Что ж, пора
Доставать одёженьки,
Сапоги…
Гармонь
Стёженьки-дороженьки
Трелью пофасонь
Да помилуй душеньку,
В рабстве суеты
Надломили рученьки
Падшие листки…[/b]
[i]Звучит осенний блюз…[/i]
24. 09. 19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849218
дата надходження 24.09.2019
дата закладки 24.09.2019
В небі осіннім веселка
Світ розчахнула навпіл.
Барви яскраві здалека
Очі милують й довкіл.
Крапля холодна упала
Раптом на вію одну.
Крилоньки думка складала,
Горнулась у самоту.
Втрати й здобутки всі ревно
Час сторожив із хрестів.
Славив хороше й душевне,
Острів гріхів, щоб мілів.
Славити Господа буду
Словом я щирим своїм.
Серце очищу від бруду,
Щоби позбутись руїн.
19.09.19
світлина автора: Валентина Ланевич
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848761
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 20.09.2019
Танцює осінь під Шопена,
Мелодії чарівна мить.
Ще не опало листя клена,
А вальс в душі уже звучить.
Рудоволоса, щедра осінь,
Ступає радісно до нас.
Впадуть під ноги срібні роси
І закружляє ніжний вальс.
Коханий! Швидше подай руку,
Прийшов той довгожданний час.
Шопен... Шопен... Ти чуєш звуки,
Вони до себе кличуть нас...
І він такий щасливий й радий,
Коханій руку простягнув.
Той танець їхній серед саду,
Для них він незабутнім був.
Кружляло листя, а з ним осінь,
Всміхалась парі з висоти.
У цім осіннім безголосі,
Дивився їй у очі ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848805
дата надходження 20.09.2019
дата закладки 20.09.2019
Ох, эта осень…
Замело тропинку между нами,
Вдруг слегка, уж золотистой листвой,
Пролетело, ну прям как цунами,
Потеряли…все связи с тобою.
Ох, эта осень..
Паук смелый, плетёт паутинку,
Всё надеется, никто не тронет,
Вновь разложит, кружева на тропинку,
Под дождём вся нарядность утонет.
Ох, эта осень…
Я в надежде, мой милый, жду в гости,
Иль не сможешь, не найдешь тропинку?
Из рубрики» В годы молодые»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848716
дата надходження 19.09.2019
дата закладки 19.09.2019
Всміхнись до мене сонячним промінчиком,
Пошли мені усмішку чарівну,
З тобою ми вже зорями повінчані,
Ми поселили в серденьку весну.
Весна буяє, білим цвітом піниться,
П"янить, неначе молоде вино,
Чому з тобою пізно так зустрілися,
Злились два серденька закохані в одно.
В піснях кохання серденько виспівує,
І пісня лине з душ у небеса,
Душа в піснях любов свою оспівує,
Кохання пізнє, - це ж така краса!
Хоча воно й з засніженими скронями,
Та в серденьку іще вогонь горить,
І ловим зорі в зорепад долонями,
А дотик тіл, як в юності п"янить.
А серденько з грудей, от-от і вискочить,
Й полине піснею у сині небеса,
Одного погляду твого для мене вистачить,
Від нього помирав я й воскресав.
Твій голос ніжний, лине в душу піснею,
П"янію так, неначе від вина,
Любов"ю насолоджуюся пізньою,
А в серці квітне, юності весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848158
дата надходження 14.09.2019
дата закладки 19.09.2019
Вже, напевно, так добре не буде,
Як хотілось тобі і мені.
Осінь душу вітрами остудить,
І заплаче дощем у вікні.
Жовтим листям дороги заносить,
Невідомі Господні путі...
Не сумуй, це всього лише осінь
У природі і в нашім житті...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848025
дата надходження 12.09.2019
дата закладки 18.09.2019
Моя доля в сузір"ї Діви,
Між малих і великих зір.
На латині звучить красиво
Обнадійливо! просто - ViR.
Скільки сили у цьому слові -
Вір, надійся, гори, світи!
Це Богиня краси й любові,
Материнства і доброти!
Virgo* Діва (лат. Virgo) — зодіакальне сузір'я, Скорочення Vir
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848611
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 18.09.2019
Вечірня Вінниця… Сяючі ліхтарі…. Щасливі обличчя перехожих.Ось вже й настав останній літній день. Краса довкола, фонтани співають
пісень… У цьому парку людей, як комах, аж мерехтять в очах. Озирнулась старенька й звідки вирвалися всі? Їх так багато, аж бере страх! І майже всі одинаки, поспішають. Погляд вперед і по окрузі, наче когось виглядають. Та дехто йде тихою ходою, он там далеченько, навіть з палкою, ледь - ледь тупцює дідусь з бородою. Й чого несе сюди їх, думала старенька. Хоча погода, правда ж і гарненька. Так скоро втихомиряться напевно, турботи будуть, не марнуватимуть часу даремно.
Вона сиділа на дерев`яній лавці, прихилилась, де вже й не була сьогодні, притомилась. Приїхала на місто подивитись, де не гляділа, не забувала перехреститись. Думки туманом оповиті, то лише на мить. Здається люди несуть в собі радість, ситі, напевно в місті добре жить…
Та раптом кілька голубів порушили думки, злегка присіли до землі, всміхнулась й залюбки,
- Ото пташина і все по парах, яка краса. Здається й людей не бояться, ну чудеса.
Пиріжок, той, що привезла з собою, накришила в жменю - горою. І посміхаючись жбурнула цим сміливцям. Помітила, відразу людей усмішка на лицях. Добре, теж не шкодують - світла думка промайнула. А може хто подумає, -от бабця утнула! Та хай там, чого шкодувати, хто ж цих беззахисних має підгодувати…
На лавці, що поруч, молодята присіли, на ній лиш вдвох, напевно пораділи. Вона гарненька, сама світленька, сонячно всміхалась, ото дівчисько, думка – оса - мабуть закохалась. Й старенька молодість згадала на хвильку; Ой, ти ж тепер на небі мій Васильку. А ми ж з тобою не по парках гуляли, а біля ставу корів випасали. І в теплі ночі зоряні, нам щебетали солов`ї. Ой, як би ж ти любий знав, як сумно без тебе мені…
Хлопець русявий, видний, привернув увагу, в пакеті копошився, напевно має спрагу. За мить до неї нахилився, щось шепотів й щоразу позирав навкруги, вона ж у майці, ніжно рукою притискав їй пишненькі груди. «Отак при людях, Боже - Боже та чи, то так робити гоже!» І з пересердя голубів прогнала.» Де ж сором й гордість, чи ж то я кохання не знала?!» І спідтишка вирячила очі,
- « Нехай би краще дочекались ночі». За мить хлопчина розгорнув цукерку і пхав подрузі прямо в рота. Старенька різко з лавки піднялась, «Ото гидота ! «
Суворий погляд до молодих, вони вже цілувались. Ледь - ледь тихенько перевела подих, а їм прохожі тільки посміхались.
» От дожилися»,- шепотіла про себе старенька, -» Геть світ змінився, а Вінниця гарненька!»
Й попленталась до автостанції, думки про старість. «А біс в ребро! Літа – літа….» …В душі ховала заздрість….
1.08.2019р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848562
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 18.09.2019
Торкнула моєї душі, Іванночко. Дарунок від мене. Наша маленька Україна в чужині. Хай цвіте душа, мов калина.
Привезла зі Львова калину, два пучечки лишень ... та все ж,домом пахне ....
🎶🌻🌞🌻🎶
Іванна Таратула Філіпенко.
Пахне домом все довкола -
Чужина в калину вбрана,
Враз душа зосталась гола -
Струна серця надірвана.
Посаджу зернятко кволе,
Де землі чужої жменька,
Калинове зійде поле -
Я ж притулю до серденька.
В чужині нехай зародить,
Мов дитина коло серця,
Рідним вітром, сонця сходом,
Всі дощі проллю з відерця.
Заплету в чарівні коси,
Милу пісню заспіваю:
- Україно, моя рідна,
Як же я тебе кохаю.
(С) Леся Утриско
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848547
дата надходження 18.09.2019
дата закладки 18.09.2019
Листочки, як сльози,
Спадають додолу...
Прощається вишня
З життям до весни
Не вміє, сердешна,
Жалітись на долю,
Порине самотньо
У райдужні сни.
Ох, як же далеко
Той подих весняний,
Той промінь світанку
І місячний щем...
Спадають тихенько
Листочки додолу -
Заплакала вишня
Осіннім дощем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847871
дата надходження 11.09.2019
дата закладки 11.09.2019
Закружляв і впав під ноги лист кленовий,
Він про осінь нам сьогодні нагадав.
За вікном до нас всміхався день казковий,
Промінь сонця біле личко цілував.
Заховаюся в обійми твої ніжні,
Серця твого буду слухати биття.
Почуття у нас з тобою дивовижні,
Нехай буде у коханні все життя.
І заграє нам сопілка калинова,
А пісень співати буде вітерець.
Солов'їна, українська наша мова,
Буде ніжністю торкатися сердець.
І поллються її звуки в піднебесся,
Доторкнуться до пухких, осінніх хмар.
Разом з осінню стернею ми пройдемся,
Нічка місяцем запалить нам ліхтар...
Будуть зорі посміхатися й моргати,
Прохолодою повіє від ріки.
На прогулянці тумани вже кудлаті,
Розділилися неначе острівки...
А мені в цю пору затишно з тобою,
Хоч і осінь, та кохання гріє нас.
Напуває і п'янить воно любов'ю,
І у тиші цій звучить для нас романс...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847282
дата надходження 06.09.2019
дата закладки 06.09.2019
Манять круглолиці
яблучка в садочок
І густіші роси
омивають трави
Зустрічає осінь
кожен тут куточок
І летить на землю
листячко яскраве.
їжачок готує
на зиму запаси
і тягають білочки
до гнізда горішки
роздягає осінь
всі свої прикраси
вже до приморозків
зовсім зовсім трішки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846938
дата надходження 02.09.2019
дата закладки 06.09.2019
Сад старий давно уже не родить,
Відспівали юність солов"ї.
Лиш примара поміж яблунь ходить,
Спогади збираючи мої.
Десь у листі - яблучко самотнє...
Їжачок чи вітер шарудить,
Щось велике і невідворотне
В серці по-осінньому щемить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847120
дата надходження 04.09.2019
дата закладки 05.09.2019
– Дай мені разом усе!
Шляхетність уже не спасе!
Очі твої – Ятрань –
Примара моїх кохань.
Дай мені сили обійм,
Програти тобі в боротьбі.
В тихих болотах чорти –
Тримай мене не впусти!
– Дай мені зразу і все!
Ти ж випромінюєш секс!
На цвинтар мізерних надій –
Голками фарбованих вій.
Дай мені примху спідниць,
Навіжено торкатись сідниць.
Шаблони зламаємо вщент!
Дай мені! Дай мені ще!
instagram: @j.s.garmasch
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772429
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 05.09.2019
З давніх-давен коханим присвячували вірші та пісні, звучали серенади
під балконом чи будинком тієї, яка полонила серце.Їм, представницям
слабкої статі зізнавалися у палких почуттях.А коли вони відповідали вза-
ємністю, це надихало чоловіків на подвиги та великі звершення.
Але як колись, так і тепер частенько можна зустріти такого собі ловеласа,
Який привселюдно хвалиться своїми любовними пригодами, мовляв за ним
"сохне" не одна дівчина чи жінка.
Та погодьтеся, що той, котрий і справді є неперевершеним коханцем, й
слова не зронить про своє інтимне життя.Та й про жінок теж не скаже
нічого образливого, навпаки - захищатиме їх.А той, котрий на кожному кроці
вихваляється своїми "подвигами" та ще й дозволяє собі з насмішкою говорити
про жінок, не гідний називатися справжнім чоловіком.
На жаль є й жінки, котрі не можуть втримати язика за зубами, розповідають
подругам всі подробиці інтимного життя.Повірте, такі можуть втратити своє
щастя назавжди.Бо про таке стороннім розповідати аж ніяк не годиться.
Згадайте слова відомої пісні"Ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє
не відкривай."Адже залишалася і досі залишається таємниця двох сердець.
Про неї повинні знати лише ВІН і ВОНА.
То ж любіть, закохуйтеся, зізнавайтеся у палких почуттях, бережіть таємницю двох сердець, щоб ненароком не сполохати птаха Щастя.Нехай
він обнімає вас своїми дужими крильми.Кохайте і будьте коханими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825626
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 05.09.2019
Не заплітай ще коси, стигле літо,
Залиш як є, хай маки зацвітуть,
У сніп життя вдягни пахуче жито...
У снах химер вітри отави жнуть.
Зігрій заграв останні паморочки,
Ще просить ябко вигріти боки,
Хай ранні роси вишиють сорочки
Лелекам, що вимірюють стібки.
Стібки життя - розважні, гордовиті,
Бо завтра лет, бо завтра ніч гучна,
Руде колосся - будні, сном надпиті,
Тим теплим сном... годинонька чудна.
У снах химер колишеться бродіння
Пісень гучних - обжинкових висот,
У літні коси папороть осіння
Вплітає сум туманових чеснот...
(С) Леся Утриско
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847214
дата надходження 05.09.2019
дата закладки 05.09.2019
Любий червень, подякую Вам
За солодкий ковток прохолоди!
Після спеки так рада вітрам,
Злива ж стала вінцем насолоди.
Десь занадто суворо вона
З пересердя ламала дерева.
Схаменулась,
Затихла,
Пішла,
По собі залишивши джерела,
Щоб земля напилась досхочу,
Ожила, стала свіжа, зелена...
Посміхаюсь і знов шепочу:
"Червень, дякую, друже шалений!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840562
дата надходження 01.07.2019
дата закладки 01.07.2019
Ніч на Купала. Вогнище до неба.
Ріка у квітах, наче у вінку.
До берега пливуть лебідка й лебідь,
Кружляючи в веселому танку.
У квітах луг, дівчата у віночках,
Шепоче таємниці очерет.
Пари сховались по своїх куточках
І кожна з них тримає свій секрет.
Ось йдуть русалки, відьма, мавки з лісу,
Купальські чари сипляться кругом.
Небу у зорях хтось відкрив завісу,
З-за верби виглядає сивий гном.
Папороть квітла, як пренцеса в лісі,
Сичі кричали дивлячись на луг.
Пливли хмарки між зорями у висі,
Місяць одяг із димки капелюх.
Збирався ранок, відпливли віночки,
Всі парубки побігли вдалину.
Сховали цвіркуни свої дзвіночки,
Запахло сіно з смаком полину.
Почулась пісня… Хлопці із далека
Верталися з віночками в руках.
Ходив по росах молодий лелека,
Ніс кожній парі свій хороший знак.
Вогонь потух. Нічні пропали чари.
Папороть вже у лісі відцвіла.
Перше проміння вдарило з-за хмари,
Такою ніч сьогоднішня була.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840568
дата надходження 01.07.2019
дата закладки 01.07.2019
Літа, як птахи пролетіли,
Вже в мене сива голова.
А серце, наче заніміло,
В нім чую татові слова:
Приспів:
«Звертаюсь я до тебе, сину,
Не заплямуй до віку рід.
Храни, як маму Батьківщину,
Лиши у світі чистий слід.
Не піднімай на внуків руку,
Ділись теплом, що є в душі.
Знанням своїм віддай онукам,
Накрий плащем, коли дощі!»
« А ще прошу, щоб хоч не часто,
Доглянь могили край села.
Знайди для цього хвилю часу,
Стежина щоб не заросла.
Коли почнуть сивіти скроні,
Я подивлюсь зі сторони.
А ти скажи своїм внучатам,
Хай не соромлять сивини.
Бо ми ще стрінемось на небі,
Хотів би стрітись у раю.
Для цього бачу я потребу,
Пораду вислухай мою:
Приспів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830788
дата надходження 28.03.2019
дата закладки 28.03.2019
Земля пам’ятає героїв,
І ми пам’ятаємо їх?
Знай: пам’ять про них – наша зброя –
Забуть їх – непрощений гріх!
Земля пам’ятає і війни,
Бо ж має криваві сліди.
Знай тих, хто не став на коліна,
До битви за волю будив.
Земля – подарунок від Бога –
Не тільки це всесвіту шмат,
Де зло у борні із любов’ю.
Не дай же любов цю зламать!
24.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829711
дата надходження 19.03.2019
дата закладки 20.03.2019
Земля пам’ятає героїв,
І ми пам’ятаємо їх?
Знай: пам’ять про них – наша зброя –
Забуть їх – непрощений гріх!
Земля пам’ятає і війни,
Бо ж має криваві сліди.
Знай тих, хто не став на коліна,
До битви за волю будив.
Земля – подарунок від Бога –
Не тільки це всесвіту шмат,
Де зло у борні із любов’ю.
Не дай же любов цю зламать!
24.10.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829711
дата надходження 19.03.2019
дата закладки 20.03.2019
Прийшла у край весна зеленоока,
Теплом торкнулась серця і душі.
Розли́лась річка в береги широка,
Прийшло натхнення Музи і вірші.
Співати стали птахи стоголосо,
Прибрався ліс у ніжний первоцвіт.
І заблищали оксамитом роси,
Мінявсь калейдоскопом дивосвіт.
Весна тихенько будить звірів в норах,
Всміхаються їй сонце й небеса.
Земля прокинулась, широке поле,
Довкола нас чаруюча краса.
На річці оселилась гусей зграя,
Про свій розповідають переліт.
Десь вітерець поміж гіллям літає,
Вербові котики вже бачать світ.
І стали довші дні, коротші ночі,
Від радості заплакали дощі.
За цим усім, спостерігали очі,
Красу душі думками несучи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827973
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 06.03.2019
Чувствую...
Так глубоко Чувствую...
В Душе...
С мудростью,
Одновременно с лёгкостью...
Воспринимаю...
Что родилось во мне...
Восторженно!
С пониманием...
Дарю!
Тебе!
То нежное...
Необычайное...
С простотой
В Душе...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827001
дата надходження 27.02.2019
дата закладки 06.03.2019
Війна -людожерка пожирає життя,
Не жаліє ,ні старого ,ні малого...
Від зриву мін ,здригається у сні дитя,
У пані -без лиця, немає ніц святого.
У піднебесний рай злітають найкращі!
На обеліску ,викарбуване ім'я.
війна плавить мідь і сталь у своїй пащі
Шматує живе тіло розпинає життя.
Кружляє чорний ворон жалісно кряче
Там де лежить молодий юнак у крові
ворожа куля пробила серце юначе,
Мінами, все спалює до тла на землі.
Солдату ,допікає мороз хуртовини,
Як пожарище розпалює вража рука.
як дитя ридає ,і гинуть побратими
Летять ,білим птахом у сині небеса.
Війна -тривога ,руїни, криваві бої,
Свистить, ревучий залп і ворожі гради,
Гострий меч, викорінює все на путі.
Одягає, в чорну хустину, у шрами.
Витесує, дубові хрести ,копає могили
Завдає ,душевний біль, журбу,і печаль...
Боже ,подай спокою, злагоди, миру!
Залікуй ,рани славу героя уквітчай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827833
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 06.03.2019
Фиолетовым сирень цвела…
Ароматом сладости пьянив…
Написать решилась про себя:
Ни слезинки больше не пролив…
Я невестой юною была…
И в кипенность белых покрывал
Завернулась нежностью тогда…
(Испугать, наверно, не желал)…
От сердечной искорки огня
И лампадки теплятся в углу…
Как молиться стану за тебя,
То нечаянно голос надорву!
По-другому - нету прежних сил…
По-иному - видно, не сказать…
Мне бы помнить,что ты говорил...
Мне бы спрятать,чтоб не потерять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827997
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 06.03.2019
Вдихаю еліксир чарівної весни,
Бо час прийшов екстравагантної панянки.
Мені повітряні і легкі сняться сни,
І мариться зеленоока німфа-нявка,
Яка цілує ніжно гілочки дерев,
Пташиним диригує вміло щебетанням,
І знов стрибає сонця золотавий лев,
В серцях зароджуються паростки кохання.
Щезають миттю і проблеми, й суєта,
Мелодію весни, мов хіт не зупинити.
Злилися спраглі в поцілунку двох уста,
Підморгують їм вії сині первоцвітів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827977
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 06.03.2019
МУДРІ РЕЧІ
Колись почула мудрі речі:
Не їсти пирога із печі,
Коли парує ще, гарячий;
Не покладатись на ледачих;
Вперед іти у спеку й вітер;
На пустирі ростити квіти;
Від сонця набиратись сили,
Та по стежині правди сміло;
І недругу – у поміч руку;
В життя – Всевишнього науку;
Не прагнути земних регалій;
Радіти квіточкам конвалій,
Вербичці та старому в’язу;
І дякувати всім щоразу.
Життя земне – в тобі самому:
І в говірливому, й німому,
У зрячому, а чи сліпому…
Тобі відкрити двері дому,
Тобі творити в ньому диво
Й плекати душеньку красиво.
Радієш, плачеш – це нормально,
Вона зростає в тім реально.
Земне для неї – тимчасове,
Бо в інший світ злетить мусово.
Щаслива, як у згоді з тілом –
Душі живій до всього діло.
Лише почуй її ти голос –
Зросте зерня в добротний колос.
Подивишся на світ очима
Душі небесної, святими.
Дослухайся її веління,
Щоб відвернути гріх падіння.
29 листопада 2018
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827994
дата надходження 06.03.2019
дата закладки 06.03.2019
Иммунитет мой был благополучный.
Ничто не предвещало мрачных дней.
Но вдруг явился вирус злополучный.
Коварным оказался прохиндей.
Не знала я, что он бесцеремонный.
Свалил меня в постель,захлопнув дверь.
Мне жажду утолял лишь сок лимонный.
А вирус вёл себя, как хищный зверь.
=====================
«Какое низкое коварство» -
Антибиотики глотать.
И вместе с вирусным лекарством-
Всю микрофлору отравлять.
Но что поделать? Курс лечения
Должны пройти и победить.
В дальнейшем надо без сомнения
Иммунитет восстановить.
=====================
Но появилась добрая надежда!
Без маски захожу я в интернет.
Общаюсь я с друзьями. как и прежде...
Надёжное окошко в белый свет!
Теперь коварный вирус и злодей –
В числе моих опаснейших врагов.
Пусть в доме торжествует Гименей -
Украсит кров гирляндами цветов.
06. 02. 2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824408
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 14.02.2019
Я сегодня… стану снежинкой,
Загляну… в дивные глаза,
Назовёшь, ты меня пушинкой,
Уж от смеха блестит слеза.
У объятиях…. я растаю,
Тепло рук, ну как солнца луч,
Ведь снежинка, уж погибаю,
Любисладко, прошу не мучь.
За окном, пусть летят снежинки,
Мороз сильный, уж на стекле,
Он рисует цветы, картинки,
Хорошо нам и в феврале.
Мы вдвоём и это прекрасно,
Недалёко, от нас весна,
Стать снежинкой, знать не напрасно,
Вот зима, нам и не страшна.
2000г
Шановні друзі! Вітаю всіх з Днем Святого Валентина!
[youtube]https://youtu.be/0FDAljlfljw[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825427
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 14.02.2019
Він дарував без приводу їй квіти
Й прикраси із гірського кришталю,
Та головне – він дарував бажання жити.
Вона казала йому щиро: "Я люблю!’’
Сусіди ними тихо милувались,
І говорили пошепки: “Авжеж!
Якби у нас чоловіки так закохались,
То щастю не було би уже меж!”
Та час пройшов, вже сивина на скронях,
І посмішка вже зникла на вустах,
Нема тепер його руки в її долонях,
Їх щастя зникло, загубилося в літах.
Тепер у кожнім їхнім слові недовіра,
Образа, недомовленість якась,
І туга за минулим та зневіра,
Як той полин – проявлено гірка.
Чужа людина… Що вона, що він їй…
Живуть окремо, в гості ходять теж,
Долають кожен сам життєві буревії,
Бо пристрасті в сім’ї не мали меж….
Та якось йшла по вулиці вона,
Додому з магазину, було темно…
Й почула: б’ють когось три пацана,
Три гопника – на поміч йти даремно?
Ні, будь що буде – вчили так її батьки,
Що йти на поміч завжди треба людям.
І помахом тендітної руки,
Вона влучає гопнику по грудях.
“Ты одурела баба, шо ты бьёшь?
Я щас как врежу – ты уже не встанешь!''
Та звук сирен лякає трьох “святош’’ –
Вони поспішно, похапцем тікають.
“Що це за чоловік такий лежить?
В крові обличчя, та таке знайоме…’’
І серце стиснулось у неї вмить:
“Це ж він! Цей мій колись коханий Рома!’’
Стирає кров вона з його повік,
А він лежить так непорушно-тихо,
Її колись коханий чоловік…
“Яке ж його спіткало лихо!
Ні, я не кину, виходжу його,
Якщо врятують лікарі, якщо врятують…”
І обняла колись коханого свого -
Його життя таки чогось вартує…
Щодня вона в лікарні – він лежить,
І пам’ять повертається поволі:
Ця жінка, що тут день і ніч сидить –
Та це ж його колись кохана Оля!
О, як вона ходила, ніби лань,
І як вона літала, ніби пташка!
Коли ж вони переступили грань,
Поза якою разом жити стало важко?
Та неважливо вже коли - тепер вона
Для нього знову стала надважлива,
І в серці знову зойкнула струна,
І знов кохання засвітилось диво.
“А може ми забудем, що було
Між нами в ці роки?’’, - вона сказала.
І в серці знов з’явилося тепло,
Як в юності вона його кохала!
Він теж нарешті зрозумів усе –
Всі свої промахи і помилки колишні.
Тепер на хвилі щастя їх несе -
Несе життя… А може й сам Всевишній…
І знову тішаться старі сусіди з них,
І щастю їхньому радіють їхні діти,
І знов в оселі їх дзвінкий лунає сміх,
І знов без приводу він їй дарує квіти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822267
дата надходження 22.01.2019
дата закладки 08.02.2019
[url="http://s.poembook.ru/theme/d3/76/c8/4897859d72553265f57c0934c5623a648827ab7b.mp3"target="_blank"]Ссылка на
аудио Читает Автор откроется в новом окне.[/url]
Ты уходила навсегда.
И возвращалась на минутку.
Моя душа тебя звала.
Разволновавшись не на шутку.
Как ураган бурлила страсть.
Срывая лишние одежды.
Любовь как водопад лилась.
И утопали в ней надежды.
Тот бесконечно длится сон.
И в бытие в нём исчезает.
И каждый сердца сладкий стон.
Как тонкий лёд на солнце тает.
Я просыпаться не хочу.
Умрут за гранью все мечты.
Я всё, всегда, тебе, прощу.
Только б со мною была ты.
Картинка из открытых источников.
© Александр Донец. 2019.
© Св. № 119........504
© Читает автор.
[youtube]https://youtu.be/PqVTh7NI6As[/youtube]
[url="http://s.poembook.ru/theme/d3/76/c8/4897859d72553265f57c0934c5623a648827ab7b.mp3"target="_blank"]Ссылка на
аудио Читает Автор откроется в новом окне.[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824619
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 08.02.2019
Неначе в дзеркало, на стежку в глянці
Дививсь йдучи незрячий чоловік.
Допомагав пакет нести панянці
Й тростиною шукав путь звіддалік.
Повз жвавих хлопчаків промчався гуртик,
Щоб дебошир--мороз щік не припік.
Євразієр волік зубами прутик,
Й побачивши дітей, за ріг утік.
Ховають каркання хрипке ворони
Під крила пурпурово-смоляні.
І ніби незумисне іній ронять
Гербарії в напівпрозорім склі.
Настінний мірно клацає годинник,
На «до» та «після» розділяє час.
Стікає день, і вік наш по краплині--
Щохвилі меншає його запас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824571
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 08.02.2019
Сипле грудень снігом, моросить дощем…
Мов дарунки з неба падають в цей день
Вісники святкові за вікном гудуть
Світлі побажання синові несуть…
Мелодію виводить ніжно саксофон,…
З ним птахи зимові пісню в унісон.
Сум і радість в серці діляться навпіл,
в час коли готую я святковий стіл.
Всі домашні страви, як завжди смачні
З радістю готую їх в святкові дні.
Манить ароматом запашний пиріг...
Рідних всіх скликає батьківський поріг.
Сядемо до столу,… лине в домі сміх…
В мить таку я хочу обійняти всіх.
Відстань в кілометри стала поміж нас
Тихо мчить по трасах у розлуці час…
Рік за роком доля по шляхах веде
Вірю, вона щастя в дім твій приведе.
Хай любов взаємна серце зігріва
І завжди у радості хай душа співа.
Принесе вітання Вітер – Вітровій,
пісню подарує Ангел-чародій…
Я тобі, синочку, сонцем посміхнусь,
Вишию сорочку й тихо помолюсь…
В кожному стібочку – побажання рій
квітне візерунком мрії і надій…
Гілочки із дуба – здоров’я оберіг,
щоб у ній здолати труднощі ти міг.
Сили і удачі, витримки, добра,
світла тій стежині, що в житті обрав.
Батьківські поради, мов святі слова,
щоб жили у серці, як правда вікова.
В долонях посилаєм усмішки тобі
Ніжне сяйво сонця, в небі голубім
В пригорщах Любов несе твоя рідня
А Віру і Надію хай Бог дає щодня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818000
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018
А ТИ КАЗАВ МЕНІ ЗАВТРА Я ПРИЙДУ
А ти казав :мені "завтра до тебе прийду!"
а час, біжить десятками літ як коні...
Різні моди поміняла вишня у саду,
і сохне, в'яне без твоєї любові.
За вікном ,свище вітер... заметіль зима,
ще метелиця ,замела стежки до саду.
Окула у криштальні грати,ти один я сама,
покрила золоте листя снігопадом.
Розлився дощ і віє холодний вітер
і куди мчить, біжить швидкий поїзд життя?
Я на снігу, пишу лист тобі із літер
твої сліди покрила сніжниця зима.
Не все так вклалось, як мріяла навесні,
не судилось, на станції тебе зустріти.
Тануть, сніги і пливуть роки молоді...
і літо ,дарує мені троянди квіти.
Я хотіла, щоб ти мені їх дарував...
нахиляв ясні зорі у тихий вечір.
І князем місяцем колискову співав,
до серця, пригортав обнімав за плечі.
Залишив ,смак цілунку на спраглих вустах,
любов згоріла листям полум'ям вогню.
За вікном ,вітражі несе спогад білий птах-
Із рідних стали чужі... у наш рай зорю.
Я більш, не повернусь на берег ріки...
де у веснянім садочку вишня цвіла.
Час, з пам'яті стер почуття...спалив мости,
де колись я тебе чекала і ждала.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817984
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018
Вляглась віхола за гаєм
Спішить нічка з Миколаєм
Несе він в своїй торбинці
Діточкам усім гостинці
Під подушку по пакунку
Тіштесь любі подарунку!
Тут цукерки і родзинки
Є і ляльки, і машинки
Книжки і веселий м`ячик
Маленький біленький зайчик
Він не взяв з собою різки
Бо в нас всі хороші дітки.
Ось і ранок на порозі
Не лишайтесь на морозі
Завітайте і ви в хату
Будем разом святкувати
Хочу радо, всіх вітати
Та здоров`я побажати
10.12.2018р
*****
І Вас дорогі друзі! Шановні читачі! Сердечно вітаю із Днем святого Миколая Чудотворця!!! Хай прийде мир на нашу святу землю! Бажаю здоров`я всім, достатку, поваги, тепла! Хай щира любов завітає в кожен дім! Нехай збуваються мрії і плани!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818015
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018
[b][i][color="#ab0909"][color="#0921ab"]М[/color]оже даремно у сни свої вірю
[color="#0921ab"]Р[/color]анок прийде, змиє росами їх.
[color="#0921ab"]І[/color] вже сум"яття в черговій зневірі
[color="#0921ab"]Ї[/color]стиме далі, як березень сніг...
[color="#0921ab"]М[/color]арення ночі розбудить реальність
[color="#0921ab"]О[/color]тже, у сни, віри й близько нема...
[color="#0921ab"]Ї[/color]хні сюжети, то справжня банальність.
[color="#0921ab"]Я[/color] ними тішусь, а правда - німа.
[color="#0921ab"]К[/color]рутяться кадри, вертають в минуле
[color="#0921ab"]Р[/color]адість зі смутком - це суміш життя
[color="#0921ab"]О[/color]й, якби ж ми один одного чули
[color="#0921ab"]З[/color]нов запалили б свої почуття.
[color="#0921ab"]Г[/color]ірко і тоскно буває на серці
[color="#0921ab"]Н[/color]іби ж не горе, а сльози біжать.
[color="#0921ab"]У[/color] мелодійності десь поміж терцій
[color="#0921ab"]З[/color]наково смутки і болі лежать...
[color="#0921ab"]Д[/color]ень запалився яскравим промінням
[color="#0921ab"]А[/color] може сонце зігріє мене.
[color="#0921ab"]Н[/color]ебо дасть сил і наповнить терпінням
[color="#0921ab"]І[/color] ще надію, що смуток мине.
[color="#0921ab"]К[/color]ожну хвилину я вірити хочу
[color="#0921ab"]О[/color]сінь відступить, а далі - весна.
[color="#0921ab"]Н[/color]ай би Всевишній мені напророчив
[color="#0921ab"]І[/color]нше життя, але з щастям сповна...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816556
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018
Під моїми вікнами зима,
У морозні шибки заглядає.
- Знову будеш зимувать сама?
А тепла, тепла в душі немає?..
Розкладу я дрова у печі,
Хай вогонь палає, аж до неба.
Розчиню діжу на калачі,
А тоді нічого більш не треба!
Чаклувати буду над столом,
І радіти - гарно все вдається!
Хай зима лютує за вікном,
А душа, душа моя сміється!
Дозріває скарб мій у печі,
Слава Богу - є чим частувати!
Паляниці пишні й калачі
Завтра буду людям роздавати!
Дітям будуть з маком пироги!..
Дістаю найкращу скатертину,
Хто там ще страждає від нудьги? -
Завітайте на мою гостину!
Чай із трав, а ще - духм"яний мед,
Пахне сонцем, радістю і літом!
Я знаходжу тисячі прикмет,
Щоб у згоді бути з цілим світом!
Сійся і родися на землі!
Хай приходить благодать із неба!
В теплій хаті, з хлібом на столі!
А для щастя більшого не треба!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816505
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018
[i]«Зима недаром злится,
Прошла её пора -
Весна в окно стучится
И гонит зиму со двора»[/i]
Ф. Тютчев
Злиться дощами і снігом,
Вітром лютує Зима,
Птахою б`ється у вікна,
А на порозі – Весна!
Всі метушаться навколо,
Зиму благають: «Вже йди!»,
Жайвір наспівує соло,
Пісню про чари Весни…
Злиться Зима і клопоче,
Стиха на Весну бурчить,
Та їй у вічі регоче,
Вітром весняним шумить…
Відьма-зима, навіжена,
Снігом жбурляє в лице,
Знову погода студена,
Небо залите свинцем…
Сонцем Весна забуяла,
Вмилася снігом, дощем,
Стала ще більше рум’яна,
Землю накрила плащем…
В душу вселила надію,
Скоро настане тепло!
Я, мов дитина, радію,
І відчиняю вікно…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645950
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 26.11.2018
Осень бережно качает,
Как ребёнка в колыбели,
Жёлтый лист моей печали,
И под музыку свирели
Тихо плачет... Время тает,
Рассыпаясь на мгновенья...
Осень дарит вдохновенье,
Осень всё о жизни знает...
И с улыбкою мадонны
Обнимает нежно взглядом:
Не грусти. Прошу. Не надо...
Как глаза её бездонны...
Ускользает торопливо:
Не надолго, право слово...
Я не плачу. Так... Тоскливо.
Как всегда, я ждать готова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814943
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.11.2018
Я пташиним крилом розтинаю тишу
Вітер несе над беззоднею вдалину
В польоті набираю висоту найвищу
та щоб осягнути Божу мудрість святу.
За обрій далина...Небо неозоре
Тут панує предивна -божа благодать
І дивлюсь, у блакитне глибоке море
доторкнутись зір тайну Всесвіту пізнать.
Я відкриваю двері у соборний храм
Молюсь.Нанизую зоряні коралі.
Ангел роздає причастя духовний крам.
Медитую ,рани від тривог печалі...
Вдихаю , у пречисті сяючі світила,
У сочно-медовий алмазний зореквіт-
Вимірюю ,відстань розпахнувши крила
У долонях несу світло у білий світ.
М. ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814892
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 23.11.2018
Колись у нашім краї
лелеки не жили,
і я,люди, не знаю,
чому таке було...
Та якось прилетіли
лелеки з тих країв,
де зиму зимували,
у пору холодів...
Коли сніги розтали,
й морози відійшли;
хатинки збудували
і в нас тут зажили...
Та якось в нашім краї,-
знайшовсь злий чоловік,-
хатинки він зламав їм,
й лелек прогнав в той рік...
Птахи засумували
й покинули село,
і десь в якомусь гаї,-
звели нове гніздо...
Село було на гірці,
а гай у низині...
І тихо чоловіку
жилось тоді в селі...
Спокійно було й людям,
ніхто не турбував,
а злий той чоловічок
сім"ї чогось не мав...
Селяни працювали,
за себе кожен дбав...
Не думали й не знали,
хто тих лелек прогнав...
Та якось у ніч темну
проснувсь один лелека,
й побачив що палає,
щось зовсім не далеко...
І він піднявсь на ноги,
і ними стукотів,
і своїм носом-дзьобом,
він дуже клекотів...
Почули це лелеки,
проснулися усі,
і довгими дзьобами
заклекотали всі...
Клекіт люди почули,
вогонь підняв усіх,
і швидко усі встали,
і той злий чоловік...
Пожежу погасили,
ніхто не постраждав,
в розмовах все ж питали,
як й хто їх розбудив...
Отак усі й дізнались,
і злий той чоловік,
що завдяки лелекам
ніхто з них не згорів...
І люди захотіли
лелекам помогти,
всі разом збудували,-
нові для них хатки...
І працював старанно
отой злий чоловік,
вставав він кожен ранок,
раніше за усіх...
І вже на другу весну,
як зацвіли садки,
вернулися лелеки
у нові ті хатки...
Як тільки прилетіли,
то й оселились там...
І люди їх зустріли,
й раділи тим птахам...
І з того уже часу,
на рідній нам землі,
лелеки проживають,
і люди вдячні їм...
За щирість їх і ласку,
готовність помогти,
і кажуть їм: "Будь-ласка,
живіть у нас завжди!"
Не даром кажуть люди,-
не буде там біди,
де всі живуть у дружбі,-
і люди, і птахи...
Лелеки зрозуміли,
що й злий той чоловік,-
злим більше вже не буде,
бо ж все він зрозумів...
Отож і людям треба,
як і отим птахам,
щоб чистим було небо,-
буть добрим усім нам!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814902
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 23.11.2018
Принишкло небо над тривожним морем
В квилінні чайки відчувалось… горе.
Мов заворожена, на березі стою
І долю вкотре вже запитую свою,
Чому вона так схожа на чаїну,
За ідеал я маю Чураївну
І небезпечний понад хвилями політ,
Й чому такий жорстокий дикий світ?
Мовчала доля… Тільки моря стогін…
Й не зрозуміла я нічого з того.
Квилінням в серці обізвалася луна.
Яка ж безстрашна, все-таки, вона!
Розправивши свої невтомні крила,
Здалося, істину мені відкрила:
Літати треба, й не заради похвали,
А так життя пташині й нам велить.
15.12.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814905
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 23.11.2018
Виткала у небі
Ніченька підкову
Сумували верби,
Чуючи розмову,
Що життя легкого
В світі не бува.
Правда є такою,
Не лише слова:
– Доню, моя квітко,
Пам’ятай до скону,
Доля і в лебідки
Не бува казкова.
І не Божі грози
Уночі блищать,
А жіночі сльози
Ллються та гірчать.
– Дякую. матусю,
Рідна моя ненько,
Думами тулюся,
Хоч і не маленька.
А твоя порада –
Свято для душі,
П’ю слова ці радо,
Адже не чужі.
Ткала ніч доріжку
З маминої мови,
Сумовито трішки
Та лилась розмова.
Дивом калиновим
Упились роки,
В душах – не зимово
В неньки і дочки.
22.07.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814932
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018
Беру твою в руки сорочку
Й здається відразу мені,
Що прийдеш сьогодні, синочку, -
Затримався десь на війні.
Як довго на тебе чекаю
Всі дні і всі ночі підряд.
В віконце весь час виглядаю
І часто виходжу я в сад.
Іду на широку дорогу,
Яка веде вдаль за село.
На серці тамую тривогу:
Минуло, пройшло, відгуло.
Іду до твоєї могили,
Де сльози горохом летять.
Лежиш ти, синочку мій милий,
Але я тебе хочу ждать.
Бо серце змиритись не хоче,
Не прийме реальність ніяк,
Журба все ятрить і лоскоче,
Й жевріє надії маяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814373
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 22.11.2018
Меланхолійний плач віолончелі
Чарівним щемом накриває залу.
І, раптом, скрипки "піднімають" стелю
Так, ніби їм стає повітря мало.
І неквапливим гулом океану
Акорди старовинного органу:
FortE, piano. I foptE, piano.
Як міг маловідомий композитор
Усю красу, усю трагічність світу
В таку пресвітлу тугу перелити?!
Якась волога застеляє очі
Коли звучить "Адажіо" магічне.
Зникає все. Лише душа тріпоче.
Маліє суще. І панує вічне!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814804
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018
Стою, немов тополя перед груднем,
Немов, дорога, що цілує вись.
Вдихають синь блакитну спраглі груди,
Моя душа в Едемі цім, зцілись!
Отут, у цьому раю, перед світом,
Вже й мак червоний небу оголивсь
Здалось, подібна до маленьких квітів,
Бо в моїм серці також безліч див.
Стою перед тобою, дню привітний,
Тобі одному я повім думки,
Бо лиш тепер, коли опали квіти -
Усе таке відкрите і близьке.
Мій кожен слід - у видимих сузір’ях,
Думки мої - у книгах серед вас.
Пливе зі Сходу тихе підвечір’я,
І навіває Захід зимний час.
Стою. Мовчу. Вдивляюся у небо,
Ще поки сонце в душу мерехтить...
Комусь - для щастя так любові треба,
А моїй долі - цілий світ любить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814788
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 22.11.2018
Коли образи в спину
Їм не корися, сину.
Не смій торкатись долу,
Коли не біля дому.
Не говори красиво
До тих, хто діє хтиво.
Руки давати бійся
В ворожому обійсті.
Не мруж ясні зіниці.
Не псуй води в криниці.
Не міряй долю лихом,
Коли у небі тихо.
Ні подумки, ні вголос
Не сій роздору колос!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814826
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018
І плакав Київ,і плакала країна.
Ой ніхто так в мирний час не плаче.
Небесну сотню ховала Україна,
Але і досі ще над нами чорний ворон кряче.
Летіли кулі і несли смерть,
Летіли кляті і смертям раділи,
А душі болем заповнялись вщерть.
А душі плакали.а душі сиротіли.
Був самий юний борець із Тернопілля.
Чим завинив хлопчина перед катом?
Один в батьків опора і надія
Та смерть його устигла перейняти.
Небесна сотня у небесне царство
Нас залишила злетіла в небеса.
А ми лишились,українське братство,
Щоб зберегти навіки їхні імена.
Помолимося браття за полеглих,
Героям нашим слава навіки!
Була ця перемога не із легких,
Але вже правди нові повстають полки.
2013р.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814713
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018
«Уста запам'ятають силуети
твоїх таких сподіваних нестям.
І десь там на околицях планети
насняться білі заздрості світам»
#Богдан_Томенчук
Розхристане ліжко і ніч за вікном,
Волосся зміїлось і кликали очі,
Повільно вуста смакував, мов вино,
І зваблював ніжно принади дівочі…
Пірнав у глибини, до самого дна,
Наосліп блукав лабіринтами тіла,
Бриніла у грудях надривно струна,
І серце скажено, як шторм, шаленіло…
А потім летіли удвох в небеса
Пашіли від радості щоки рум’яні,
І сльози іскрились в очах, як роса -
Закоханим заздрили зорі багряні…
#Ольга_Шнуренко
P.S. Дякую Богдану Томенчуку за натхнення...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814720
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018
І плакав Київ,і плакала країна.
Ой ніхто так в мирний час не плаче.
Небесну сотню ховала Україна,
Але і досі ще над нами чорний ворон кряче.
Летіли кулі і несли смерть,
Летіли кляті і смертям раділи,
А душі болем заповнялись вщерть.
А душі плакали.а душі сиротіли.
Був самий юний борець із Тернопілля.
Чим завинив хлопчина перед катом?
Один в батьків опора і надія
Та смерть його устигла перейняти.
Небесна сотня у небесне царство
Нас залишила злетіла в небеса.
А ми лишились,українське братство,
Щоб зберегти навіки їхні імена.
Помолимося браття за полеглих,
Героям нашим слава навіки!
Була ця перемога не із легких,
Але вже правди нові повстають полки.
2013р.́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814713
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018
[b]«Я на руках тебе несу…»[/b]
[color="#032edb"][i][b]
Я на руках тебе несу…
Не суть – куди, коли і в скільки
Частинки цілого ми тільки
Дві половинки, і в грозу
І в ясний день, у спеку, в холод
Я відчуваю спраги голод
І п’ю тебе, як день росу
Я на руках тебе несу…
© Микола Карпець (М.К.)
*19.11.2018* ID: №814461
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814461
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 21.11.2018
(Використані факти з реальних подій)
В неглибокому рівчаку, якими зазвичай відмежовують ділянки городів чи садків від вулиці, щоб часом не забрела чужа худобина, гралися «в хатки» дві дівчинки: Зінька і Яринка. Обламками іржавого обруча видовбували в ґрунтовій стіні рову неглибокі ніші на кшталт лежанок та печей, поличок та мисників, прикрашаючи їх, чим доведеться.
В миснику розкладали зібрані на смітнику яскраві черепки від колишнього посуду, порожні пуделка від вазеліну та аптечні пляшечки з-під давно використаних мікстур. Лежанки застеляли лопухами та листям безу, маючи їх за цупкі пікейні покривала. А ще набивали землею щербаті слоїки та висаджували в них калачики й інші рослини з привабливим листям і цвітом. Вазони виходили гарні, як ті, що росли в хатах на підвіконнях. Землянки на очах перетворювалися в світлиці, і дітворі від того було радісно.
Голод дівчатка вгамували пісним гороховим супом, яким в приюті підгодовували в обід дітей, в котрих батьки працювали з ранку до ночі в полі. В іншу пору дня малеча переходила на підніжний корм: смакувала зеленими калачиками, що з’явилися після цвітіння дикої герані, та білою акацією в найкрасивішу її пору. Від того животи часом дошкулять, зате їсти не так хочеться. Копали в лузі й корінці смачного молочаю – дитяча плоть вимагала вітамінів і їх малеча знаходила під ногами.
- Ой, відвернись і не оглядайся! – злякано прошепотіла Зінька, почувши уже знайомий звук.
- Давай заховаємося… Присядь, щоб не було видко з дороги…
Дівчатка затамували подих і принишкли, почувши скрип коліс старої підводи.
- Чи їде по когось, чи вже забрав?..
Про що йдеться розуміли обидві, але дитяча допитливість перемагала над страхом. Коли жахливий катафалк проїхав мимо, дівчатка виглянули зі схованки йому вслід. З воза, немов сухі жердини, стирчали чиїсь худі ноги.
- Свят-свят-свят… – перехрестилися обидві разом.
- А якщо я помру, то ти будеш за мене молитися? – запитала Яринка Зіньку.
- Буду. І плакати щодня буду за тобою.
- Я теж, якщо ти помреш… – пообіцяла навзаєм подружці.
Розчулені дівчатка обнялися і гірко заплакали.
- Щоб не померти треба влітку все, що можна, їсти. Черепахи та мідії – знаєш, які смачні насправді? А пахнуть як! Хлопці Панасюкові щодня на Рось ходять купатися, а звідти несуть додому ракушки. У вогонь кидають, і вони в ньому самі розкриваються. Якось давали й мені скуштувати. Смачно…
- А я б гидувала таку бридоту… – скривилася Яринка.
- Чого? Це ж не жаби. Хоча і їх вже скрізь виловили, – зітхнула Зінька.
- Від жаб на руках і ногах бородавки висипають. А баби Ликери, що вміла виводити, вже немає. То краще їх не чіпати.
- Давай ще кринички зробимо, якщо хочеш.
- Хочу, – підтримала пропозицію подружка.
Вони хутенько зробили в землі невеличкі лунки, підняли спіднички і присіли кожна над своєю.
Сонце повернуло на Захід, і збудована хатка опинилася в тіні дерев. Дівчатка вилізли з канави і попрямували до вишневих заростів на межу між їх садибами по зелепухи та ґлей, що ще не зовсім затвердів на стовбурах дерев. Такий можна якоюсь трісочкою зняти з кори, а затверділий доводиться гризти зубами, обціловуючи шорсткі стовбурини.
Перекусивши, чим Бог послав, Зінька з Яринкою позалазили на вишню і повсідалися, немов сороки на гілках.
- А взимку, знаєш, що можна їсти? Я минулої зими бачила крізь шибку, як чиїсь діти ходили і кізяки збирали, що колгоспні коні залишають на шляхах. В них всередині бувають зерна вівса, та їх навіть і зверху видко. Можна промити у воді та зцідити обережно, щоб не спливли за водою. А потім просушити та перетерти в жорнах на муку.
- А що? Й справді можна! Якщо вже нічого буде їсти, то й ми так будемо робити.
Про що б не пішла розмова, вона весь час сходила на їжу. Дитячі фантазії вишукували в уяві зимових пейзажів то замерзлих ворон і горобців, що повинні налетіли з голих ланів до осель, то запашні пухнасті бруньки на соснових лапах в лісі, то жолуді під снігом, що мають десь залишитися з осені. Вони щиро раділи своїй кмітливості і це додавало дівчаткам світлих надій.
Вночі Яринці стало зле. Її кидало то в жар, то в холод, в животику булькало і рикало, кишки ходили ходуном.
- Ой донечко, рідна, – промовляла, плачучи мама. – Чого ж це ти наїлася? На кого ж я тебе завтра залишу? Мені ж вранці в поле йти, бо ж тато ще не скоро з заробітків приїде. Як же мені тебе лікувати? Ой, скільки ж діточок уже померло від кривавого поносу… Ой, як же мені тебе вберегти?
Жінка нишпорила в торбинках з травами при тьмяному світлі каганця, примовляючи, як над покійником. Десь мав бути пучок сухого кінського щавлю, на який тільки й могла розраховувати згорьована мати.
Яринка ловила спраглими губами прохолодне повітря хати і згадувала Зіньку. Як там вона – чи так само страждає, чи її Бог милував? Ой, нехай би милував! Вона б прибігла вранці до неї. Та й супу в обід принесла б, якщо наллє кухарка в приюті.
Мати запарила в горняті зілля та залишила на припічку, щоб настоялося. Яринка, скривившись, маленькими ковточками пила час від часу несмачне тепле пійло, а потім лопотіла босими ніжками по холодній долівці до помийного відра. До ранку зітхала та стогнала уві сні від болю в животі.
Прокинулася, коли матусі вже не було дома, але підвестися з подушки сил не вистачило. Знала, що їсти все одно нічого – мати звечора наказала пити лише відвар кінського щавлю.
Зінька не приходила і Яринці стало страшно. Вона прислуховувалася до звуків з вулиці, але за вікном стояла тиша. Найбільше боялася дівчинка скрипу підводи. Під ковдрою було тепло і Яринка знову задрімала. Прокинулася від сухого скреготу дверних завісів.
- То ти ще не вставала? Чи живіт болить?
- Ой болить… – відізвалася до Зіньки. – А ти чого довго не приходила? Я вночі просила Бога, щоб він тебе милував.
- Напевне, він тебе почув, Яринко. Спасибі тобі за те. Тітонька Зофія на кілочок двері зачинила, а я здогадалася, що ти в хаті, бо куди ж мала подітися…
- Мама сказала супу сьогодні не брати, а я не знаю, чи дотягну до завтра без нього.
- Дотягнеш, Яринко. Пий побільше, щоб не смоктало у шлункові. Живіт голодом лікують.
Потім про щось подумала і запропонувала:
- А давай я мотанку зроблю, щоб було чим гратися. Так і завтра скоріш настане.
В обідній час Зінька побігла до приюту, а Яринка залишилася в постелі з лялькою. Личко її було без рота і носа, без брівок та очей: ні смутку, ні радості не видавало м’якеньке обличчя зі старої сірої хустини. Але Яринка знала, що лялька їй співчуває і міцненько пригортала її до грудей допоки не повернулася Зінька. Подружка прийшла не з порожніми руками.
- Яринко, поглянь, що я тобі принесла.
На долоні дівчинка тримала твердий шматочок бурштинового кольору. То був ґлей – застигла вишнева смолка, зліплена в кульку, якою вони й раніш залюбки ласували.
- Від маленької цукерочки гірше тобі не стане. Посмокчи трішки.
Яринка засунула за щоку гостинець і з насолодою відчула, як тане в роті липкий запашний шматочок.
Слабувала Яринка недовго, дякувати Богу. Через кілька днів знову ходила разом з Зінькою обідати гороховим супом.
- Щось дівчат з Карпенкового хутору давно не видко. Чомусь не приходять більше гратися до нас. Давай, навідаємося до їх садиби, – немов передчуваючи недобре, запропонувала Яринка.
Карпенків хутір раніше був найкращим у селі кутком. Величезні дуби, привабливі городи та садочки на березі Росі оточували біленькі хати селян-середняків, що мешкали на хуторі. Тепер і він заріс бур’янами та обезлюднів. Залишилася заселеною лише одна хата. Жили там якісь чужі прийдешні люди з двома дівчатками-погодками.
Яринка з Зінькою чимчикували колись розкішною вулицею, пробираючись заростями бузини та лободи. Позаду здіймалася курява від жовтого пилку, босі ноги теж ним покрилися. Дівчатка зупинилися, бо угледіли біля знайомого двору міліцейський воронок. Серед обійстя стояли два міліціонери та батько їх нових подружок. Дівчатка заховалися в кущах біля садиби та прислухалися до розмов дорослих.
- Померли мої дітки… – пояснював господар тремтячим голосом виконавцям влади, до яких вже дійшла чутка про зникнення дітей.
- А де ж ви їх поховали? На цвинтар дітей уповноважений не відвозив.
- Та тут в садочку і поховав донечок своїх.
Показати, де саме, чоловік не зміг, бо слідів свіжоскопаної землі в садибі не було. Міліціонер кілька разів ударив його, і чоловік упав серед двору горілиць.
Зінька з Яринкою завмерли під кущем безу і не ворушилися. Стражі порядку почали обшукувати сад і хату. З відчинених дверей смачно запахло холодцем і дівчатка ковтнули слину. В цей час з низенького льошника, нахилившись, вибрався ще один чоловік у синій гімнастерці з погонами, тримаючи в руках якісь шматки, загорнуті в сині з горошком клапті тканини. Яринка впізнала в них платтячка дівчаток. Налякані страшними здогадками та видовищем, діти побігли геть від садиби до села з криками відчаю та жаху.
- Він їх не поховав… Вони їдять своїх дітей, – заливалися сльозами Зінька з Яринкою.
З хутора донісся гуркіт мотору міліцейської машини і вже здалеку дівчатка побачили, як вона виїхала на шлях.
Ввечері дорослі обговорювали страшну подію на селі. Але ж то був не єдиний випадок. Люди пропадали серед білого дня, а деякі двори обходили десятою дорогою, підозрюючи їх господарів в лиходійстві.
Восени Яринчин татко повідомив, що він влаштувався рахівником на залізниці у Макіївці і розпорядився збиратися в дорогу. До найближчої станції добиралися морозного ранку пішки з невеликим клунком з пожитками. В набитому людьми вагоні зігрілися, ще кілька годин їхали до якогось міста, де була пересадка на потяг до Сталіного. Яринка помітила, що пасажири в ньому були набагато справніші, ніж у її краї. Якийсь дядечко, що сидів поруч, дістав з чемодана паляницю, відрізав від неї дві скибки та протягнув дівчинці з матір’ю. Яринка наїлася нею, як ніколи в житті.
В невеличкій кімнатці в робітничому гуртожитку родина прожила безбідно до кінця весни. А потім прийшла звістка, що життя в селі почало налагоджуватися і матуся занудьгувала за рідною хатою. Керівництво залізниці пропонувало батькові залишатися назавжди в Донбасі, але Яринка з мамою сльозами виплакали у татка повернення на батьківщину. Зіньки живою дівчинка не застала.
20.11.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814710
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018
Молюсь за тебе, нене Україно,
В усіх соборах і усіх церквах,
Луною голос мій до Бога лине:
«Спини війну, що почала Москва.
Спини її правителів жорстокість,
Любов’ю кожне серце запали,
Спини крові невинної потоки,
Бо ж гинуть наші діти – не пани.
Молюсь за тебе я і наодинці,
Увечері молюся і зрання,
Якщо не мудрості, дай розуму ординцям,
Що їх Лихий на цю війну найняв.
Молюся я за славних наших воїв,
Щоби Всевишній їм життя зберіг,
Нащадки їхні щоб не знали воєн,
І тільки друзів їх стрічав поріг!»
14.10.2018.о).
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814674
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018
Не дна вже сотня в небо піднялась
За землю рідну – неньку Україну,
Щоб віковічна мрія всіх збулась
І не жили би більше на колінах.
Із волею народ щоб повінчавсь
І не на день чи два – уже навіки,
Хоч не одна згорить іще свіча
Й юнак завчасно стане чоловіком,
Щоб Україна врешті відбулась
Як незалежна правова держава,
Не втрапила аби вона в колапс,
І землю рідну діти не лишали.
Тих жертвами не варто називать,
Хто є герої – вибір їх свідомий,
І зброя їхня – не палкі слова,
А дії з допомогою фантомів.
12.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814677
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018
Осіннє золото… Щось є його миліш
Душі твоїй у світі загадковім,
Коли і прямо, й справа, і лівіш
Стоїть стіна, так схожа на підкову?
А ти, мов чудернацький напівгном,
Впиваєшся осінньою красою,
Реальність де чергується зі сном,
Й принишкла тиша, скупана росою.
Дрімає вітер в листі золотім,
Блакить висока розпростерла крила,
І ти душею знов помолодів:
Краса клітинку кожну підкорила.
В осінній казочці і ти – уже не ти,
А птах чарівний, здатен до польоту,
Щоби понад землею пропливти,
Закоханий у бархат-позолоту.
3.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813691
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
Бринить джерельною водою мова,
Бо чисті животворні слів краплини.
Не зраджуйте духовній цій основі,
Вона бере початок із родини.
З дитячої колиски, з пісні мами,
Із батьківської мудрої науки.
В ній волелюбного народу тяма,
І гідність, що пройшла крізь лихо й муки.
У душу нації хай ллється мова -
Велична, неповторна, серцю рідна.
То ж бережіть те джерело з любов'ю,
Єднайтесь словом українським плідно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813693
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
Вже сивина з літами обнялася,
Хоч мав і не такий солідний вік,
Душа ж вогнем кохання зайнялася,
Що сяяло з-під стомлених повік.
Давно пішла з життя його дружина,
Мов краплі дві, на неї схожий син.
Обидва надто честю дорожили –
Ніхто не бачив в їх очах роси.
Зарубцювалась рана тої втрати…
Зустрілась інша жінка на шляху.
Вона синочка й донечки є мати
І долю мала зовсім не лиху.
Але в життя свої на все закони
А часто потребує й коректив.
Здавалось, жити будуть так до скону,
Та інше бачить долі об’єктив:
Їх зустріч. А чи справді випадкова?
А може, влаштував її сам Бог?
Бо щастя підняли вони підкову,
Що поєднала серденька обох.
Ідуть вони, за руки взявшись, містом,
Ніхто їм і нічим не заважа.
Серцям у грудях від кохання тісно
Й теплом зігріта кожного душа.
Спадає осінь золотом на плечі,
Але у душах їх цвіте весна!
На них дивився дивовижний вечір.
Його стрічали двоє: ВІН – ВОНА!
13.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813689
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018
Осінь - Фея в стилі ретро... І сердита і смішна,
То буває вередлива, то від яблук запашна.
То біжить у луг, де вітер, грає в піжмурки з дощем,
То зриває в букет квіти, то приносить в серце щем.
Зрозуміти її складно, бо ж вона у нас така,
Свиту із листків одягне й витинає гопака.
То вона неначе пані, повелителька дощів,
Щічки в неї, то рум'яні, а то просто нема слів...
Ось така вона буває, то танцює ніжний вальс,
В листопаді закружляє і здивує усіх нас.
То сміється, а то плаче, то співає, то мовчить,
А буває ще й терпляча, а то хоче відпочить...
В ясний день, в погожу днину, пензля узяла до рук,
Ось шедевр, її картина і не буде більш розлук.
Осінь - Фея в стилі ретро... Дивиться згори на нас,
Як зима одіне светра, заспіває свій романс...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810380
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 13.11.2018
Піщані в нас стежини по селу –
о, скільки раз бо пройдені ногами
і рідко біля двору є валун,
рівненько, аж до річки, берегами...
Таврійський край і рівний степ, як стіл
лиш зрідка десь гора й джерело в'ється.
І не шукай – вже зник останній віл.
А як чутливе стало наше серце...
Так ніжно й любо ми пройшли свої –
дитинство, юність над землі простором,
а тому в серці несемо краї.
Чи не занадто платимо суворо?...
Та мабуть ні. Так, твердо й треба так –
ціною в долю вистелена стежка.
То й найдорожчий знак, а не п'ятак
за дні, що в серці – ба́тьківська мережка...
24.10.2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811265
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Не порівнюй мене, я інШа,
В двічі краща, чи в десять – гірШа,
Ні на чиї не схожі вірШі,
Й почуття в сто разів більШі.
Подивися у мою дуШу,
Лише правду сказати муШу,
Без краплини брехні і фальШі
З мріями в почуття подальШі…
В нас бажання на стільки хороШі
Їх не вкрадеш, не купиш за гроШі.
Хай від заздрощів супиться тиШа,
Я ж левиця твоя, не миШа,
Хоч сусідам всі звуки чутніШі,
Та з тобою ми найщасливіШі.
P.S. Коли думку свою допиШу?
Босі ступим в росу спориШу
Я надію свою не лиШу
І за вушко тебе укуШу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811228
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Яка красуня! і куди іде
Вона в цю мить у світі золотому?
Сліди її повсюди і ніде,
Приємна всім, не віддана - нікому.
У неї очі, як квітучий льон,
І коси, як вогненні блискавиці.
Прекрасна казка! віщий диво-сон,
Який лиш раз за все життя присниться!
Багрянці сяють в кожному вікні,
Не кличуть в гості, але ж всі встрічають!
Це - Осінь! Осінь! знаєш ти чи ні?
Царівною цю панну величають!
Рукою золотою поведе,
Не вклониться ніколи і нікому!..
Сліди її повсюди і ніде,
Вона пішла...по листі золотому...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811279
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Я советую… Всем вам это прочесть
Вы же знаете, что Бог на свете есть
Придут расплаты….. За грехи страшные
Лучше жить в мире - так безопаснее
***
В тесной печурке извивался огонь…
Один остался… В жилах густела кровь…
Вдруг кашель сильный, поглядел в окошко…
Давно уж осень…. «Пожить, хоть немножко».
Он на кровати, едва губы сжимал,
» А может хватит, ведь я, очень устал».
Старик промерз, хотя одежды ворох…
Она не грела, вдруг услышал шорох..
Нет, не подняться, -« Кто здесь?», тихо спросил…
И снова кашель, привстать не было сил…
Взгляд бросил на пол, всё в густом тумане
Вонь, прелый запах, словно в чулане….
Кряхтя всё нюхал - « Табак может это?»
В старой избушке беззвучное эхо...
Изнемогая, едва приподнялся…
Пред ним столб дыма , в воздух расплывался…
Руки трясутся, всё же протёр глаза …
Не мог поверить, не мог слова сказать….
Вытирал слёзы, что бежали ручьём….
Сынок перед ним, в фуфайке и с ружьём.
Вновь дрожь по телу, объятия нежны
«Чего ты плачешь? Вишь, вернулся с войны
Сын твой родимый, знаешь, даже герой!
Я расскажу всё, ты дружишь с головой?
Думаю не смог, совсем меня забыть
Не век одному, вот здесь же, тебе жить!»
Дымок в избушке, поднялся к потолку
« Ты подыми ка, я сам встать не смогу»
И вот сидит уж, греет плечи кожух
«А ну погляжу, вижу крепок, стал дюж…
Давно.... Беда то, годок назад, ушла
На покой мамка, изнемогла душа
Богу молилась и так тебя ждала
Да не суждено. Хлопот мне предала….
Ох, как тяжело , одному среди тайги
То зверь залезет, то чёрт несёт других
Тех, словно леших, что голодны всегда
Глаз держи остро, гляди придёт беда.
Ну болтать хватит, теперь ты расскажи
Где был, что видел, отцу всё доложи
Годков то двадцать, с тобой не видались
Да прошло время, за тебя боялись…
Мысли что женат, сердца согревали
Ведь с матушкой то, о внуках мечтали».
« Ну хватит отец, что творится, слушай
Был в Украине… Не бил там баклуши
Война в Донбассе, уж пятый год пошёл
Туда попал я, сказать счастье нашёл».
«Сынок постой ка, что несёшь? Что за бред?
Что за война то? Ох, зачем сколько бед?»
«Да всё не важно….. А тебе что так жаль?»
«Ох, болит душа, ты принёс мне печаль.»
«Ты чё? Ну даёшь! На меня погляди
Смотри хорошо, вишь медаль на груди….»
Старик побледнел, лишь глаза блестели
Ты сошёл с ума, вы что обалдели?!
Это не правда, я слышать не хочу!
«Ну ладно отец, пусть лучше промолчу…»
« Ну нет, хочу знать, рассказывай, давай
Нечего скрывать, как на блюдце подай!
Осталось мало, мне пожить, не молод »
В избушке тепло, а к старику холод
Пробрался в душу, от жутких новостей
«Чё лямку тянешь? Сказывай побыстрей!»
Впереди стена, камнем показалась
Руки дрожали, душа испугалась
«Да как же это? Там родина моя!
А ты говоришь, война, горит земля
Побывал в аду? Что братьев убивал?»
«Всего там было! Исправно воевал.
Дают медали, ты знаешь не зазря!»
«Дурья башка, что слушаешь царя?
Народ послушай! Уничтожать людей?!
Да ради чего? Будет проклят злодей!
В царских хоромах … Ему жить то легко
А ми как живём? Не ходи далеко
Погляди, где газ? Тот, что он продаёт
Хочу лучше жить, я же не идиот…
Всё земель мало, наведи порядок
На своей земле! Ты сын - стал мне гадок!»
Сильно терзался, на лице покраснел
«Разочаровал…. Зачем пойти посмел?»
Собрав все силы, хотел кричать старик
Не получилось, его голос охрип
«Течёт кровь в тебе, не только русская
А по прадеду, то украинская!»
«Я узкоглазый « - решил сын перечить
«По прабабушке! Ты стал бессердечен!
Не перебивай! Слушай, что говорю!
И я всей душой Украину люблю!
Там корни наши, дед любил калмычку
Вот и родила дитя - мальчишку
Что мне не веришь? Полезай на чердак
Там найдёшь фото, думаю не дурак
Отец в медалях, тоже воевал
Да тот народ же, ведь свободы желал
В девятнадцатом, добились своего
Потом был Союз, вроде и ничего
Мы в одно время, жили всей семьёй там
А потом мечты, уж поехал на БАМ….
О ,если бы ты знал, люди приветливы
Совсем не жадны, примут раздетого
Дадут одежды, накормят, напоют
За столом песню, веселую споют…
Припомню как то- » Ніч яка місячна»
Мужик один пел. Да как мелодично
Какая нежность, ты бы послушал её
Все полюбили, даже пели семьёй.
Перед глазами красота земная
Поют соловьи, сердце замирает
Туда мысленно….. Так часто летаю
И во снах вижу, за рекой скучаю
О Днепре писал, наш поэт Шевченко
Ох,если бы знал, как болит сердечко
Да Украина….. Довольно красива!
Я был в Карпатах… Народ не ленивый
А терпеливый, даже не представишь!
Не пойму тебя… Уснул? Чего молчишь?»
Сын в карман полез… Ухмыляясь слегка
Бутылка в руке, » Дорога далека»
Тихо произнёс. Из горла начал пить
А потом громко, » Я хотел лучше жить.»
На вот посмотри, сколь бабла я привёз!»»
В руке доллары, «Что доводишь до слёз?
Покаяться нет ! Не жди и не буду
Пускай на душе даже совсем худо…»
Склонился старик, словно мёртвой хваткой
Схватил те деньги, посмотрел с украдкой
И резко к печке, отбросил от себя
Послушай не так! Воспитывал тебя!»
Уж назад падал, он сдержаться не смог
Сердито шептал, « Ведь накажет же Бог!
Думаешь прощу? Ошибаешься - НЕТ!»
Закрывал глаза, часто дёргался дед….
Вдруг резкий кашель, разнёсся в избушке
А сын пил водку, словно чай, из кружки
Уж стало тихо, только треск дровишек
От печки тепло, едкий запах шишек…
Свет бил в окошко, новый день наступал
А сын одетым, на табуретке спал
Старик проснулся, спеша заговорил
« Ты, сын послушай, землю свою любил
Хотел вернутся. Позже сократили
С работ то многих. Назад не пустили
Независимость, тогда объявили …».
«Да ладно батя, зачем всё вспоминать
Скажи мне лучше, где схоронили мать?»
И в кружку налил, в который раз водку
Дай - ка закушу, ведь привёз селёдку
Я мать помяну, может и ты выпьешь?
Смотрю изнемог, едва - едва дышишь…»
«Нет, не скажу я… Где могила, не спорь
Не ходи туда, прошу нас не позорь
Испоганил род, облил грязью предков
Как это гадко и довольно мерзко….
Не хочу видеть , уезжай от селя!
Как носит таких, родимая земля….
Ведь не ровен час, я уйду на покой
Скажи зачем знать….» - «Нет - нет, отец постой
Ведь ты же не прав и обязан простить
Думаю и мне , тяжело будет жить
С тем что пережил, что делал, что видал!»
« Ну сын довольно, я уж очень устал!
Говорю уйди, прошу дай умереть
Не могу боле, на тебя смотреть
Я очень хотел, пожить ещё малость
Зачем принёс боль, скажи мне на старость?»
Он привстал слегка и сильно закашлял
Не ожидал сын, внезапно заплакал
Между губ в отца что - то потемнело
Вот и смерть пришла. Подошёл несмело
Поглядел в глаза… И громко зарыдал
Прости, очень жаль, что тебя я предал! »
Стучал в окошко, осенний мелкий дождь
Тишина в избе, тело мучила дрожь
Толи от горя, а может от страха
Водку пил с горла, да жизнь не сахар
Мучила совесть, в бега податься?
Где в душе покой? Как с прошлым расстаться?
И как жить с этим? Вновь остался один…
Опять с печурки, повалил сильный дым….
***
Умейте ценить дружбу всех народов
На мирном поле дождусь новых всходов…
22.10.2018г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811008
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Спешите в лес семьёй пока ещё не поздно!
Лес ждёт гостей, листва приветливо шумит.
Художник краски подбирает виртуозно.
Пейзажу придаёт багряный колорит.
Лес в эту пору раскрывает свои тайны.
Поделится сокрытыми богатствами.
Тебе покажется, что всё нашёл случайно…
Корзинку щедро ты наполнишь яствами.
Не будем спорить – осень всё-таки мила!
Однако, до определённого момента…
Пока её не раздевают догола…
Такой стриптиз печален - без аплодисментов…
06. 10. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809211
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Спешите в лес семьёй пока ещё не поздно!
Лес ждёт гостей, листва приветливо шумит.
Художник краски подбирает виртуозно.
Пейзажу придаёт багряный колорит.
Лес в эту пору раскрывает свои тайны.
Поделится сокрытыми богатствами.
Тебе покажется, что всё нашёл случайно…
Корзинку щедро ты наполнишь яствами.
Не будем спорить – осень всё-таки мила!
Однако, до определённого момента…
Пока её не раздевают догола…
Такой стриптиз печален - без аплодисментов…
06. 10. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809211
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Все життя я розпитую старших людей,
Вчу історію свого народу.
Я молюсь! І кляну наш народ за той день,
Як забули, якого ми роду.
Хлібосольна земля, воля в серці у нас,
Солов’ї тут найкращі у світі.
Кожен з нас піднімався, в свій час, на Парнас,
Як колосся у сильному житі.
Були важкі часи, та співало село
І окрайцем ділилися люди.
Та такого між нас, в ті часи не було,
Щоб гнобили нас всі і усюди
Ми при лампі читали вночі «Кобзаря»,
А жінки рушники вишивали.
І тепер, як колись, засіяла зоря,
Ми до волі своєї добрались...
А оті, хто приїхав до нас із даля,
Хто живе на Поліссі між нами.
«Старший брат» - так ми звали колись москаля,
На Волині зове нас "хохлами".
Не потрібно нам "штокати" й "какати" тут,
Це святиня моєї країни.
Тут живуть українці - прекрасний наш люд,
Він позбавиться скоро руїни.
І тоді зацвіте благодатна земля,
Заспіває село, як раніше.
І народить ще жінка землі немовля,
Що історію нову напише!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811267
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Все життя я розпитую старших людей,
Вчу історію свого народу.
Я молюсь! І кляну наш народ за той день,
Як забули, якого ми роду.
Хлібосольна земля, воля в серці у нас,
Солов’ї тут найкращі у світі.
Кожен з нас піднімався, в свій час, на Парнас,
Як колосся у сильному житі.
Були важкі часи, та співало село
І окрайцем ділилися люди.
Та такого між нас, в ті часи не було,
Щоб гнобили нас всі і усюди
Ми при лампі читали вночі «Кобзаря»,
А жінки рушники вишивали.
І тепер, як колись, засіяла зоря,
Ми до волі своєї добрались...
А оті, хто приїхав до нас із даля,
Хто живе на Поліссі між нами.
«Старший брат» - так ми звали колись москаля,
На Волині зове нас "хохлами".
Не потрібно нам "штокати" й "какати" тут,
Це святиня моєї країни.
Тут живуть українці - прекрасний наш люд,
Він позбавиться скоро руїни.
І тоді зацвіте благодатна земля,
Заспіває село, як раніше.
І народить ще жінка землі немовля,
Що історію нову напише!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811267
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 25.10.2018
Вже павутинки бабиного літа
в полон піймали радість і печаль.
Органзою легкою оповита
на сході сонця туманіє даль,
мов сни переглядає легкотілі,
сховавшись в нерозвіяних димах...
Жар-птиця-Осінь в двір мій прилетіла,
розмалювала пурпуром сума́х*.
Веселкою всміхнулося подвір'я,
засяяв кущ - очей не відвести,
немов птахи, порозпускавши пір'я,
на сонці гріють крила і хвости.
Чарує Осінь, мов казкова фея,
художниця декору, майстер див.
Витягує із скринь такі трофеї,
щоб кожен вразив, душу розбудив.
Та, збуривши емоції, навшпиньки,
тихцем піде красуня...
Жаль... Як жаль!
І тиснуть горло срібні павутинки,
в клубок з'єднавши радість і печаль.
*сума́х - декоративна рослина.
Світлина автора. Сумах.
23.10.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811051
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 24.10.2018
Цілуй стрункі ніжки, замріяне море,
Плечима відштовхуй забутий причал,
Даруй сонцеблиски крізь денце прозоре
І хвиль сокровенність і радощів шал.
Лелій ніжне тіло із присмаком солі,
Сповий, захисти від вітрів-забіяк.
Тримай на плаву під вітрильником долі,
Веди у мандрівку, де світить маяк.
15/09/18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807622
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 24.09.2018
Ой красуне, черешенько, чом листя скидаєш,
Все не спиш, і ранесенько, сонечко стрічаєш,
А воно, все нижче й нижче, промінці лукаві,
Ох, ця осінь, ближче й ближче, всі ранки в тумані.
Дрібний дощик часто скаче….Та й так веселиться,
На черешеньці моїй, укотре засріблиться,
Скрізь прикрасить зжовкле листя й трави ледь багрові,
Мов намиста в чорнобривців, а айстри чудові.
В капелюшках кольорових, як ота веселка,
Похилила голівоньку, трава молоденька,
Ой красуне, черешенько, не сумуй хороша,
Бо до мене, теж йде осінь, на висках пороша.
Зустрічаймо цю панянку, хай фарби підкине,
Хоч шкода, на душі сумн, ой, час швидко плине.
29.08.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804818
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 29.08.2018
Коли під Місяцем напишеш мені листа
Я чекатиму сама на самоті із самотою
Засмучена холодними людьми,втомлена собою
Побудь зі мною хоч теплотою...
Коли під зорями відчиниш мені двері до раю
Крізь стіну сіро-синіх дощів де нікого не знаю
Окрім тебе одного...згоряю...
І можливо десь-колись проспівай мені пісню сумну
Мій поете без імені, Принце, опираючись сну
Ні не зімкну очей, я присягну...
Коли Місяць помре він засне не чикаючи ранку
Його тисячна смерть у туманному сірому замку
Не потішить мене ночі-бранку...
Там де світ помирає, завмирають вуста
Не заплачу!Ні я ж плачу, Принце мій,і заклинаю
Пусті дні,що на черзі за ранком спішать,їх без краю
Полюби мене...й я покохаю...
....і в холодному диханні тихого ранку- одна...
Задихається сонце, вмирає остання зоря...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803238
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 17.08.2018
ЗАМИРОТОЧИЛО ЛІТО
Замироточило літо струнка ялиця
Віковічне дерево у глеєвій сльозі
а Над нею ,закружляла горда орлиця
і Милується, як шелестить ліс у красі.
Тихенький вітерець колише хвойні віти
Чути голос, скрипки піанінно контрабас...
Відлунює мелодія –Золоте літо,
У вальсі ,закружляв чудовий прекрасний час.
Гучні трембіти ,нас кличуть високо в гори
До вершин ,де кам’яні скелі полонини,
телеграф, несе рацію до осокори...
і Шумить, водограй понад сосну модрини.
Не рубай, ялицю ,граби ,буки смереки,
Їх коріння, тримають замріяні ліси
Пахуче миро освячує політ лелеки
Ялиця, цариця - білосніжної зими.
М ЧАЙКІВЧАНКА –
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803388
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Осінь знову заглядає
У моє вікно.
Все минає, все спливає,
Як і не було.
Промайнуло тепле літо,
Віднесли вітри.
- Душу чом не відігріто?
Ти летиш куди?
Я благаю: "Повернися,
Сонцем відігрій.
На хвилинку забарися.
Залишися. Стій."
Та не чує красне літо,
Все спішить кудись
І злітають за ним слідом
Журавлі у вись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803403
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Осінь знову заглядає
У моє вікно.
Все минає, все спливає,
Як і не було.
Промайнуло тепле літо,
Віднесли вітри.
- Душу чом не відігріто?
Ти летиш куди?
Я благаю: "Повернися,
Сонцем відігрій.
На хвилинку забарися.
Залишися. Стій."
Та не чує красне літо,
Все спішить кудись
І злітають за ним слідом
Журавлі у вись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803403
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 17.08.2018
СОНЕТ1
Прийди ,до мене в гості моя Богине!
Де білосніжні яблуні цвітуть в саду
Де розлогі віти зоріють лебединно
Із келиха ночі у травах п'ють росу.
Зоря, веде до небесного вівтаря
Встеляє оксамитовий килим у ноги
Священний храм у любові звінчає серця
і закоханих благословить рука Бога.
М ЧАЙКІВЧАНКА
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803434
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 17.08.2018
[i]Всім, хто словом
творить правду і
красу на землі... [/i]
[youtube]https://youtu.be/7UUdJyaci4s[/youtube]
[i][b][color="#3b4202"][color="#1a6b06"]Художнім словом
в своїй масі люд не марить –
живе дивами й повним животом…
Й не йде у голову: еллін ти чи ти - арій,
миліш погратись в канапе з котом.
Можливо, лиш один
із кільканадцять тисяч,
що має хіть до словникових крипт,
завити може враз на зо́рі чи на місяць,
коли у нього слово заболить.
Й нехай хоча б один із
кільканадцять тисяч
віднайде в муках вірне слово те,
його на чільне місце у душі повісьте
як талісман, як символ, як святе…
А що, як ненька
Україна в небезпеці,
й один хоч з сотні тисяч – не в борні?..
Нехай ваш словотвір звершить мажори з терцій –
і той в бою вже, на баскім коні!
Й хоча б одно
велике та заснуле серце,
розчавлене тромбозом сьогодень,
на кардіографі від слова стрепенеться,
йому вкажіть діагноз і мішень…
…Художнім словом
в своїй масі люд не марить,
не клеїть вчинкам і чуттям окрас…
Хоч слово те, буває, пестить… А то – вдарить...
Та так, що... в шкереберть – іконостас![/color][/color][/b]
25.08.2017[/i]
[youtube]https://youtu.be/biql2F92IMY
[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747758
дата надходження 25.08.2017
дата закладки 16.08.2018
Вот и август, прощаясь со мной,
Растворится в дали бирюзовой...
Только сердце ещё не готово
Повстречаться с осенней порой.
В этом царстве холодных дождей
Неуютно мне, зябко, уныло.
Разрушительна осени сила,
Для души вдохновенной моей.
Мне не в радость осенняя хмарь.
Мне грустна красота листопада,
Будто злобное что-то во взгляде
Медной стервы!.. Кладёт на алтарь
И сжигает листву на костре -
Словно годы!.. Кратчают рассветы...
Разлетается пепельным ветром,
Умирая на смертном одре,
Бренной жизни
ещё одно
лето...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803296
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 16.08.2018
ПОЛОЩЕ ДОЩ ВЧОРАШНІ МРІЇ
Я принесла, в жертву тобі свою святу любов,
Реготали вітри, навіяли чорну розлуку...
з моєї душі ,стікала з рани гаряча кров-
Ти пройшов стороною, і не подав мені руку.
У жертовнім капищі , догорав кохання вогонь...
Жевріла ,пречиста надія оживляла серце,
Я задихалась, повітря ковтала з сонця долонь
примхлива Доля ,вивертала все верх дном на скерцо.
Полоще ,осінній дощ вчорашні спогади мрії
Зажурливий вечір наливає абсент у бокал
Слякоть ,холод розтоптали душу у безнадії...
Дивлюсь, у калюжу ,бачу райдугу із зеркал.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803256
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 16.08.2018
Коротко... Про
г о л о в н е . . .
Малина пахне…Літньо…Свіжо…П’янко…
В уяві ж інший - незабутній сік…
Зустрілись ми з тобою тоді зранку…
В малиннику згубили часу лік…
Що нас звело.- чи випадок, чи небо,-
Не думалось...І зараз не скажу...
Село на думці...Школа... Юна Геба...
Та ми в той час не перейшли межу...
Розкидало по світу... Юнь...Вокзали...
Та десь в душі той вогник іще тлів!..
Ти тут,- я там...Життя...Всього бувало...
І от - малинник...Казка...Диво з див...
В твоїх очах - сум'яття...Жаль...Надія...
В моїх - ти щось помітила своє...
В обох,- бажання...Виплекана мрія...
Васильку!..Рідна!....Щастя ти моє!..
Так малиново пахли твої губи…
Припухлі… Соковито – запашні…
Відчула ти цнотливий подих згуби,-
Та все ж,- твоя,- шепнула ти мені…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801865
дата надходження 04.08.2018
дата закладки 15.08.2018
Я виросла в маленькому Парижі...
Я виросла в маленькому Парижі:
Цвіли акації, каштани і жасмин.
Дощем омиті площі дивовижні —
Це любий Львів, який лише один!
Академічна, Стрийський парк, алея...
Пекарська і Личакова горби —
Тут юні мрії квітли, мов лілея,
Під гомін голосливої юрби!
Подвір'я школи: клени, клумби, липи,
Тоненька стежка крізь старенький сад,
Де цілувались вперше юні діти,
Де кожен ще не знав розлук і зрад.
Дорога мудра в древніх істин стіни
Вела упевнено, свідомо в знань світи!
Так промайнули молодості днини,
Де стрімко крокували до мети!
Не пам'ятаю я турбот буденних,
Тих клопотів буремних кожну мить!
Живе і квітне тільки сад натхнення,
Де жар сердець палких-палких горить!
01. 08. 2018 м. Львів автор Наталія Калиновська.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803179
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 15.08.2018
Чи знаєш ти в житті ціну сльози, -
Очей солону, мамину вологу,
Яка із шумом першої грози
Спада, мов бісер, рясно на підлогу?
Коли, рука війни, в її життя
Сипнула надто гострих серцю спецій,
З тих пір в красивих, кавових очах
Застигли води всіх земних Венецій.
Із тої днини сива далечінь,
Тепер відносить душу у окопи,
Де світло-ніжна, рідна голубінь
Очей синочка, миру в неї просить.
Тож ти, хоч зрідка, просто уяви,
Як їй у груди б'ють воєнним берцем.
Чи знаєм ми таку ціну сльози,
Як плаче мама... плаче мама серцем?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763470
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 15.08.2018
Мовчання іще не прощання,
Якщо навіть криза в душі,
Це швидше глибинне чекання,
Щоб визріли в серці вірші.
Не пишеться… треба раненько,
Коли не кричали півні,
Із ліжка піднятись тихенько,
Щоб сон не тривожить рідні,
За вудки, сачка та принаду
І далі від міста й села,
Щоб волі приглушена радість
На лоні природи знайшла!
Гойдається місяць на плесі,
Стіною чорніє комиш
І риби веселої плескіт
Тривожить незайману тиш…
До чого ж любив я ці миті!
Давно вже не був на ставку!
Вже тільки хмаринки в блакиті
Показують волю таку.
А я – мов безкрилий лелека
Сиджу на дворі у візку…
Лиш вітер приносить здалека
На спогад про радість п’янку
Живі річкові аромати
Чи шум від розправлених крил…
Це слабості монстр проклятий
Дорогу до неба закрив!
Отож і живу у полоні…
Лише ще я маю в душі
Немовби синицю в долоні –
Шпаринку до волі – вірші.
Мовчання – іще не прощання
Це пауза духу в житті,
Думок та емоцій чекання
І Музи наспівів дзвінких.
вівторок, 14 серпня 2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803199
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 15.08.2018
Для вас, здається, й старості нема,
Ви молода нівроку і вродлива,
Швидка на слово, трішечки примхлива,
Розмінюєте роки легкома.
Не поступаються ясним нічним зіркам
Очей грайливих променисті зорі.
Хто з вами поруч - ніби човен в морі,
Непогамовним відданий вітрам.
Дозріло все і в долі, і в саду,
Зріднилися красиве і корисне,
А над Дніпром неповний місяць висне
І в серце ронить думку молоду.
Скінчило літо днів завітних лік,
Хай повен буде ваш жіночий вік!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803095
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018
Туманна ця погода... (вільний переклад)
Ну й дивина - туманна ця погода,
Ховаються в ній розмисли й гадки…
Благоволить загадками природа…
Та я тебе зустріну ще таки!
Хай метеором молодість промчалась…
Хай туга крає серце вже давно…
У попелі ще іскорка зосталась,
Вона воскресне, любий, все одно!
Дощі. Дощі… Відносьте всі незгоди,
Дрібні образи, давню ворожду…
В жорстких обіймах клятої негоди
Я все-таки люблю тебе і жду!
м. Будва, Наталія Калиновська.
Какая странная, туманная погода...
Манит задуматься о смысле бытия.
Благоволит загадками природа,
А это значит — встречу вновь тебя!
Но грустно почему-то всё равно,
Ведь молодость безудержно умчалась!
Стучит вновь дождь в закрытое окно,
Где ожиданий грусть-печаль осталась...
Дожди, дожди... Уносят все невзгоды,
Стучат, поют надеждой сентября...
В объятиях тумана непогоды
Я жду тебя, как прежде, так любя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803038
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018
Вона, обнявшись з горем, спала,
В господі все сама вела,
З війни вдовою раптом стала,
Як і багато із села.
Сама косила і в’язала,
І ціпом молотила хліб,
Дітей до школи споряджала
І підпирала ветхий хлів.
Висока, статна молодиця,
У грубім чоботі – нога,
На ній – незмінна і спідниця,
Що стегна круглі обляга.
А вже як пісню заспіває,
Їй рівних, ні, нема в селі,
І сльози вміло заховає
Десь у найглибшій глибині.
Така вона, радянська жінка,
Жила що в повоєнний час.
Згадаю, й так стає вже гірко.
Хай це не вернеться до нас.
25.10.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802780
дата надходження 11.08.2018
дата закладки 13.08.2018
Цвітуть сади… І стільки в тому дива,
І щастя, і оновлення, й краси,
І свіжості незнана щедра злива…
Збери до серця і життям неси.
Цвітуть сади продовженням буття,
Перекликом надій і добротою згоди,
І кожна з весен наче відкриття,
А день весняний - втішлива пригода.
Цвітуть сади… До божевілля світло,
Квітка до квіточки – гілля в росі тремтить.
І світ оновлений і радістю розквітлий
У мудрість Задуму вбирає теплу мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790399
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 13.08.2018
Ці слова до пісні присвячую всім матерям...
На жаль їх сини загинули на війні.
Проводжала мати сина на війноньку
Та й на мужні груди, клала голівоньку
Сину мій рідненький, миле соколятко
Нащо йдеш, синочку, моє янголятко.
Та втримать не можу, плаче Україна
Земля - ненька стогне, все в журбі калина
Й не одна дівчина стала вже вдовиця
Життя у скорботі, виє, як вовчиця…
Проводжала мати сина на війноньку
Тай просила Бога… Тож за кровиноньку
За свою рідненьку…. За щастячко в полі
Щоб жилось усім нам, мирно та й на волі.
Щоб сонце всміхалось, душа не боліла
А наша сторонка, вся барвінком цвіла
Та щоб повернувся, живий і здоровий
Щоби стіл накрила… Раденька, святковий.
Проводжала сина та й його просила
Хоч текли сльозини, стриматись несила
Прожени тих клятих, ворогів пихатих
Нащо їм ті землі, нащо йшли до хати?
Не гостем із хлібом, а із автоматом
А ти, колись нечисть, називався братом…
Завмирало серце, від такої зради
Скажи мені Боже, де шукати правди?
Проводжала сина й сонечко за обрій
Ховалось проміння й материнський спокій
Розгулявся вітер, ніс хмари сльозливі
Ой, синочку любий, чи й будем щасливі?
Полинові сльози…. Личенько вмивали
Завмирало серце...Птахи не співали…
Пішов… відчайдушний синок на війноньку
Під хустку…. ховала сиву голівоньку…
09.08.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802544
дата надходження 09.08.2018
дата закладки 09.08.2018
Колисала нічка
Воду диво-річки,
Зоряним притомленим крилом,
М’яту із любистком
Зодягла в намисто,
Напувала сном моє село.
Нічка колисала
Зоряні кресала,
Дарувала місяцю пісні,
Мрію величала,
Ранок зустрічала,
Роси де сміялися рясні.
1.08 2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802476
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 08.08.2018
Гостріше гострого меча
Буває слово для людини.
Хто його силу поміча,
Той цінуватиме родину,
Бо необдумані слова
Готові вбити – не вбивати.
Хто істину цю забува,
На кого-хоч може кивати.
Знічев’я ти не кидай слів,
Щоб не вернулись бумерангом.
Слова – найкращі із послів,
Вони найвищі мають ранги.
Слова ті щирі, від душі,
Що здатні камінь роздробити, –
Важливий для життя рушій,
Готовий подвиги творити.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802475
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 08.08.2018
Хто змалював план, страти-Небесної Сотні?
Хто беркуту ,дав наказ в народ стріляти?
Хто розпалив війну? за трон, і рублі модні?...
Вкоротив, життя, ти негіднику кате.!
За скоєний злочин, нема прощення тобі.,
Вбивця-нелюд!тобі, брат -рашиський ватник...
І серед своїх, не буде місця на землі,
В історії ,повічно продажний зрадник.
Скажений звір! стріляє у козака сина
Тече кров рікою, реве ,стогне Дніпро-
Осиротіла, мати ,вдова і дитина,
Кат, руки миє ,не спить ...потіє чоло.
На білім снігу, заплакало сонце кров'ю...
На мерзлу бруківку, падали ясени...
Труїли газом, і обливали водою...
Стихала, худерлиця в заметіль зими.
Розтерзана істина, надія і воля ,
На лютий мороз, роздягли на коліна...
Зчорніла у скорботі українська доля..
Привласнив Крим, Донбас у вогні руїні.
Над степом ,у трави падають, гаснуть зорі...
В бою ,безслідно горить у попіл солдат...
Від граду ,викарбувана земля у крові
І знівечені віти ,калиновий сад.
М Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802466
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 08.08.2018
Хто змалював план, страти-Небесної Сотні?
Хто беркуту ,дав наказ в народ стріляти?
Хто розпалив війну? за трон, і рублі модні?...
Вкоротив, життя, ти негіднику кате.!
За скоєний злочин, нема прощення тобі.,
Вбивця-нелюд!тобі, брат -рашиський ватник...
І серед своїх, не буде місця на землі,
В історії ,повічно продажний зрадник.
Скажений звір! стріляє у козака сина
Тече кров рікою, реве ,стогне Дніпро-
Осиротіла, мати ,вдова і дитина,
Кат, руки миє ,не спить ...потіє чоло.
На білім снігу, заплакало сонце кров'ю...
На мерзлу бруківку, падали ясени...
Труїли газом, і обливали водою...
Стихала, худерлиця в заметіль зими.
Розтерзана істина, надія і воля ,
На лютий мороз, роздягли на коліна...
Зчорніла у скорботі українська доля..
Привласнив Крим, Донбас у вогні руїні.
Над степом ,у трави падають, гаснуть зорі...
В бою ,безслідно горить у попіл солдат...
Від граду ,викарбувана земля у крові
І знівечені віти ,калиновий сад.
М Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802466
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 08.08.2018
Складу в букет найкращі квіти слів,
Сплету вінок з барвінку і калини.
Пшеничний лан, що золотом дозрів -
Найкращий фон небесної картини!
Ліси, поля, озера і гаї,
Тумани, роси, зоряні серпанки.
Зозуленьки, лелеки й солов"ї
Сплітають візерунки вишиванки!
Змальована природою краса
Така прекрасна, вічна і нетлінна
Благословляють сині небеса
Цю землю, що зоветься Україна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802427
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 08.08.2018
***андеграунд***
Повість... А чи роман...
Ерос... Кохання... Хіть...
Книжку писали нам
Пера нічних птахів...
Ти пам"ятаєш, як
Зорями уночі
Вмилися ти і я
Під коментар сичів?
Ти не забула, де
Темряву із вікна
На ніч нам виклав день
Ніби есе в журнал?..
...камінь у воду впав
Річки на ймення Стікс,
Надвоє розірвав
Нашої повісті
Книжку, що я писав,
Що написала ти,
Віце-коректор прав-
ок! І сюжет пустий,
Той, у якому є
Запити на шаблон,
Збіркою видає...
...хай би усе ішло...
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118080709068
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802421
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 08.08.2018
Таке низьке і таке високе
Таке мілке і таке глибоке
Таке далекоглядне і таке близоруке
Таке яскраве і таке сіре
Таке біле і таке чорне...
І рілля поміж квіти,
І веселка посеред грому
І біла чапля посеред болота,
І таке чесне і таке брехливе
Така простота і така недовіра...
Між небом і землею є путь
Торований не нами,він знає,
що без болі немає радості,
без сліз немає щастя,
без гріха немає причастя...
Сповідь немає похідної,
вона перед БОГОМ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801702
дата надходження 02.08.2018
дата закладки 03.08.2018
Таке низьке і таке високе
Таке мілке і таке глибоке
Таке далекоглядне і таке близоруке
Таке яскраве і таке сіре
Таке біле і таке чорне...
І рілля поміж квіти,
І веселка посеред грому
І біла чапля посеред болота,
І таке чесне і таке брехливе
Така простота і така недовіра...
Між небом і землею є путь
Торований не нами,він знає,
що без болі немає радості,
без сліз немає щастя,
без гріха немає причастя...
Сповідь немає похідної,
вона перед БОГОМ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801702
дата надходження 02.08.2018
дата закладки 03.08.2018
Серпень кроїть обруси
Довжиною у осінь.
Зворохобились гуси:
Літо ж лагідне досі.
Не налітилось літо,
Не сходило сандалів.
Сіє соняшник ситом
Жовту радість з печаллю.
Лише день сонцеклонно
Укорочує поли
І колосся в поклоні
Пригинається в полі.
Піднімає малина
Посивілії вії,
Червоніє калина,
І струнчать деревії.
Ляже плодом червивим
Літо в росяні перли,
В мої роки зрадливі,
Що назад вже не вернуть.
Серпень кроїть обруси
Довжиною у осінь.
Зворохобились гуси:
Літо ж лагідне досі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801748
дата надходження 03.08.2018
дата закладки 03.08.2018
Бабуся й внучка – це єдине ціле,
Неначе в них на двох одна душа.
Любов така, що розправляє крила,
Вишневим цвітом долю прикраша.
Порозуміння з погляду, з півслова
І непотрібно двічі говорить…
Та довгою буває в них розмова,
Бабуся прагне внученьку навчить..
А менша сяде й слухає уважно,
Черпає мудрість і «мота на вус» ,
Обдумає, і як доросла - зважить,
Утриматись не може від спокус…
Отак живуть, бабуся і онучка,
Дві різні долі, та одна душа.
І діляться новинами на вушко,
Розумна бабця і мале пташа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801733
дата надходження 03.08.2018
дата закладки 03.08.2018
Перекреслюю сумнів - кармічні закляття,
Що сплелися у долі холодний сюжет,
Я сьогодні вдягну оксамитове плаття
І високі підбори, як гострий стилет…
Вуст кривавий рубін, півопущені вії,
Погляд дико-звабливий - до самого дна -
Образ жінки фатальної чарами віє,
І пригублено келих терпкого вина…
Під мелодію танго - відкину сум’яття
І заклично ступлю на блискучий паркет…
Я сьогодні вдягну оксамитове плаття,
Ти вплетешся у долі моєї сюжет…
У жагучому танці - у ритмі кохання -
В поєдинку зіллються гарячі тіла…
Потяг плоті відвертий - безмовне жадання,
Дика влада жіноча і пристрасть твоя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801656
дата надходження 02.08.2018
дата закладки 02.08.2018
Болить у мами серце, як дитятко,
Упало, спотикнувшись на путі…
Вона з любов’ю, часом для порядку,
Голубить сину щічки молоді.
І навіть коли виросте, є внуки,
Для мами син, кровиночка її.
Маленьке лихо, вже ламає руки,
Бо син рідніший на усій землі.
Його чекає завжди із роботи,
Ласий шматок від себе відірве.
За стіл сідає так, що син навпроти,
Отак на цьому світі і живе.
А, як же любить, як її за плечі,
Обніме і пригорне рідний син.
Подивиться у карі її очі
І тулиться, бо в неї він один.
Сини, шануйте у житті свою матусю…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801640
дата надходження 02.08.2018
дата закладки 02.08.2018
Час, не зітре твої сліди життя на землі...
Душа поета ,буде жити вічно у слові,
Пролетять ,століття табунами на коні-
Червона калина заспіває твою мову.
М. Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801639
дата надходження 02.08.2018
дата закладки 02.08.2018
Назву тебе зіркою на ім'я Сонце,...
Щоб зорею сяяла вдень і вночі
Дарувала земну любов у долонці
В заметіль зими танув сніг на путі.
Моя квіточка весни ,найкраща пісня...
На світанні сонця промінь золотий
На вишневій гілці цвіт зелене листя...
Щебет пташки, діамант голос чарівний.
Бачу ,волошкою ,в пшеничнім колоссі
У полі, цвітеш маком в стиглих житах
Під небесами ,жайвором в стоголоссі
Ти Всесвіт ,прекрасний зореквіт у снах.
На полотні ,неба пишу твоє ім'я...
Нехай світить, на землі тисячу століть...
зорій, світанкова зоре сонечком дня
Усміхнись, квітом із яблуневих віть.
По між ясних зір світи доленько моя
Нехай надивлюсь у блакитні очі
Послухай ,як б'ється у серці почуття
Ти мій солодкий плід медові ночі.
Ти чуєш, я хочу в обійми твої...
Дай збудуєм міст щастя два береги
Давно мрією розквітла в моїй душі
Лечу до тебе , через океан світи.
М Чайківчанка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801535
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 01.08.2018
В пекучих болях різало твердинь,
Плювалась вош свинцем... - амеба.
Гриміло небо... і зчорніла синь,
Горіло пекло вдалеч на пів — неба.
Тріщали кулі... падало з гори,
Осколки простір різали як бритви.
Ординські зайди вилізли з нори,
Під дикий гегіт чорної молитви.
Біжіте хлопці, я прикрию вас,
Напевне мушу, я сьогодні вмерти.
Свистить уже московії фугас,
За Україну... падаю з пожертви.
В тім розкажіть, як Неньку я любив,
Я з інтернацьких був в її за сина.
Я нею дихав, думав нею, жив,
Для мене ж матір, бо вона єдина.
Як промінь смуток впав... і захолов,
Біля героя опинився поряд.
Шуміла буря... рясно дощ пішов,
То Україна плакала від горя.
Памяті Віктора Єременка, котрому виповнилось лише 21рік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801412
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 31.07.2018
[i][b]Мільйони різних ваблячих акустик
Гучного літа радують мене.
І міні-глобус ранньої капусти
Й тонке баштанно-ніжне макраме.
Густе сплетіння пагонів ожини,
магічний порух крилець у джмеля.
В такі бо миті я така щаслива,
Мов від безсмертних рухів скрипаля.
І, поки осінь чорних клавіш - віття,
Не доторкнулась хмурим візаві.
Я медитую з музикою літа
І небу вдячна, що усі живі.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800411
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 31.07.2018
У нелюбові світ оцей втопив
Зухвалий день, приречений до страти.
Щоби щось мати, мало відібрати
Зернину, коли складені снопи.
У нелюбові покликом бравад,
Вмирає, передчасно скрижаніле,
Хоча й тріпочеться іще в півсили,
Маленьке серце, - точка больова.
У нелюбові тіні самоти
Із Задзеркалля знову визирають,
Олію ллють, хоча оті трамваї
Ще так далеко, близько тільки ти, -
Відлуння неозначеного раю.
У нелюбові скупана душа,
Вже долю набіло, не перепише.
Розкаже про тугу багато більше,
Остання крапка, не твого вірша...
10.04.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786829
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 30.07.2018
В старій хатині заховався сум
Під сірими від часу рушниками.
Узори їх ще бережуть красу,
Що маминими створена руками.
В них дивовижних маків пишний ряд,
Волошки із колоссям обнялися.
З портрета очі мамині зорять
Крізь запах чебрецю і дрібнолисту.
Он мальви заглядають у вікно:
Кортить і їм на диво подивиться.
Цим квітам теж, мабуть, не все одно:
Чи жита то колосся, чи пшениці.
Ті рушники – чарівне полотно.
В них – доля жінки, котра вишивала,
І покоління роду не одно,
Що витримало не одну навалу.
В них древо роду гіллям піднялось,
Його не знищити, ані зламати.
Усе, що малося в житті, те відбулось,
Та вище всього оберегом мати!
27.07.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801224
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018
Коли вітрила осінь підійма
І в далеч біло-синю відлітає,
Лягає всюди килимом зима,
Аж поки сонце весну привітає.
Воно запросить до життя зело,
І журавлями небо розмалює,
Що синім морем рівно розлилось…
Сади травнева заметіль схвилює.
Коли ж краса ця в літо заблука,
Озветься з лісу дивним стоголоссям,
Жита гроза липнева підляка,
Й волошки сині згубить між колоссям.
15.01.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800881
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 27.07.2018
Виший мені килим, люба весно,
Щоб усе Полісся зацвіло.
Від зими нехай земля воскресне
І весь вирій стане на крило.
В небесах веселиків щасливих,
Жайвора у небі при росі.
Хай нам теплий дощик все оживить,
У раю пташиних голосів.
Виший навесні щасливу долю,
Заклади багаті врожаї.
Щоб земля не корчилась від болю,
Щоб родились діти на землі.
Виший щастя нам, майбутня весно!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800916
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 27.07.2018
Пестить світанок буяючі трави. Весь світ у нього в долоньці...
Розсипала роса свої діаманти по ще сонних пелюстках квіток.
Зненацька постукав хтось тихо в віконце...
Діждала нарешті стара мати своїх синів - своїх діточок.
І радість її тепер світліша од сонця
Бурхлива лава любові скипіла у серці
О, Боже! Як добре почути цей стукіт в віконце
Тепер вже не страшно, не страшно і смерті
Стоїть тихенько в полі налите золотом колосся
У дорогій, найкращій, милій серцю сторонці
Дай Бог, щоб на Україні всім матерям довелося
Почути тихий стукіт у своє віконце
[b]Відредаговано I.Teрен. Щиро дякую вам за таке прекрасне редагування[/b]
Пестить світанок буяючі трави. Світ у його долоньці...
Роси розсипали, мов діаманти, ранні ще сонні квіти.
Раптом постукає хтось у причільне, біля святих, віконце...
Може діждалася матінка сина? Може - на тата діти?
Радість їх буде від ранку світліша і веселіша од сонця.
Скресли потоки любові бурхливі і закипіли у серці.
Боже мій милий! Як добре почути стукіт оцей у віконце
Переростає тривога у радість, наче не страшно і смерті.
Хилиться тихо у полі на ниві злотом налите колосся
У дорогій, у найкращій і милій серцю твоєму сторонці.
Дай же то, Боже, щоб і в Україні нашим батькам довелося
Чути той стукіт тихенький, мов серце б'ється у рідне віконце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800799
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 26.07.2018
Молодиця гарна Мілка,
(Всім на заздрість, що й казати)
Вирішила з понеділка
Життя нове розпочати:
-Правду люди в селі кажуть,
Не сховаєш в мішку шила,
Не з одним я чоловіком
В житті цьому согрішила.
Дякую тобі я, Боже,
(Бо від тебе не сховатись),
Що я вчасно схаменулась
І за розум буду братись.
Як робила моя ненька -
Піду в церкву і покаюсь,
Про всі свої походеньки
Я на сповіді признаюсь.
На трьох аркушах великих
Усе грішне написала,
Щоб нічого не забути -
Разів кілька прочитала.
-Але що ж тепер виходить?
Як його надалі жити?
Це крім свого чоловіка
Більш нікого не любити?
Бо на сповіді - це легко
Усе батюшці признатись,
А тоді - уже не можна
Більше з Ігорем кохатись!
З Мустафою всі стосунки
Доведеться розірвати,
Ізю й Гарика забути...
Що я з цього буду мати?
В житті в церкві сповідатись
На старості встигне кожна,
А грішити і блудити -
Тут і запізнитись можна!
Старість вже не за горами,
Кому буду я потрібна,
Як я зморшками покриюсь
І волосся стане срібне?
Швидко аркуші порвала:
-Бий тебе нечиста сила!
Всі гріхи, що назбирала,
Сама собі відпустила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800348
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 26.07.2018
На вершечку літо...
Дощиком умилось.
Яблуком налитим
В осінь покотилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799941
дата надходження 19.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Я тот вечер всю жизнь позабыть не могу.
Ту любовь с юных лет до сих пор берегу.
Вальс цветов и луна, вместе – он и она.
У истоков любви пишут их имена.
Тот огонь с юных лет до сих пор не погас.
Он в тот вечер во мне запылал первый раз.
И с тех пор с ним по жизни я гордо иду.
С этим светом иду я у всех на виду.
Он со мною всегда, до конца моих дней.
Тайно нас обвенчал мудрый Бог Гименей.
Я стремлюсь сохранить тот душевный настрой…
Хоть из жизни ушёл мой любимый герой…
Я заботу его ощущаю с тех пор.
Он меня защищал, как орлицу орёл.
Он меня укрывал от ветров, холодов.
И любовью своей отвечал на любовь.
Разве можно забыть ту счастливую жизнь?
Оборвалась внезапно коварная нить…
Но огонь из души невозможно унять.
Кто любовь испытал - это может понять.
В ритме вальса сложилась семейная жизнь.
Беззаветно храню ту счастливую нить.
Этот темп я, конечно, утратить боюсь.
За него постоянно я Богу молюсь…
Держит радость меня всё равно на плаву,
Несмотря на крутую морскую волну.
Жизнь готовит потоки больших перемен…
Поднимаюсь я снова и снова с колен.
Но с годами трудней победить негатив.
Заглушают недуги волшебный мотив.
Нам на помощь приходит всегда наш Господь.
Удаётся болезни опять превозмочь.
Вновь со мной вальс цветов – он звучит всё равно.
В мир цветов я опять распахнула окно…
22. 07. 2018. Рисунок «Гименей»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800158
дата надходження 21.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Касание - лунною дорожкой...
Подкожный трепет - мотылька...
Изгибы тела дикой кошки -
В горячем пламени огня...
Волной, желанного, цунами
Глаза - за шторами ресниц...
Такие чувственные гаммы
Не помнят правило границ...
Когда,желаемые губы,
Попробуют сладчайший мёд,
Горчинка нежного(пачули)
С височной вены упорхнёт...
Да и запреты неуместны,
Пока в крови бурлит река...
И потаённое - прелестно
На половине ложа сна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789284
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 27.04.2018
МАТИ ЗЕМЛЕ ОДЯГНИСЬ У ВИШИВАНКУ
Над квітучими берегами зашуми діброво...
на чарівних струнах заграйте стрункі явори,
мати земле, зодягнись у вишиванку святкову!
бо до тебе, ідуть у гості на свято дочки і сини.
Заспівай, соловейко пісню про гори Карпати,
про найкраще місце на землі рідний мій край-
із світів, зустрічай ключ журавлів рідна мати
і веди, у вишневий садочок у зелений гай.
Вклоняюсь, низенько рідна матінко мила...
за твою любов, ласку і безмежне серце золоте-
за духмяний хліб, що зародила щедро нива...
за сонячні весни, які наливали літо осяйне.
Рідна земле ,незрівняна красуне синьоока!
над селом ,увінчана в райдужній короні...
замріяні ліси, степи, поля роздолля широке...
у храмі ,прикрашені рушники святі в іконі.
На світі ,найдорожча наймиліша -ти землице...
тут дитинство, юності пройшли найкращі роки,
із джерела, відлунює водограй цілюща водице
і манить, ясно зоря , щоб цілувала мамині сліди.
Із криниць, черпаю сили духу і натхнення...
жива вода ,тамує спрагу душі у чужому краю.
Світанки, причащають єлеєм моє одкровення...
бо я тебе люблю дуже дуже ,мій тихий раю.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789030
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 25.04.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2018
Моя река течёт от лета... -
Из лона очень нежных грёз...
"Отрадою" зовутся где-то...
Не все причалы - пристань слёз...
Моя река - наверно, пламя...
Растопит самый твёрдый лёд,
Когда с конца, в исток начала,
Приветы с радостью пришлёт...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788947
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 25.04.2018
Співайте, солов'ї... Співайте!
Земля в цвіту. Розвеселяйте
всіх, хто проснувся... І будіть
тих, хто ще спить!
Бо час вперед...Бо час біжить.
Його ніяк не зупинить.
Щасливий, хто із часом йде,
немов той час він сам веде.
Співайте, солов'ї... Співайте!
Свої зернята розсівайте.
У кожного зернятко є,
хоч різний плід воно дає.
Чиїсь піснями задзвенять,
у когось - колосом шумлять.
Хтось сад свій у плодах плекає,
у когось в морі в хвилях грає.
Зернятами є й букви ці,
як сонця ніжні промінці.
Вони серця всім зігрівають,
в душі любов'ю розцвітають.
Співайте, солов'ї... Співайте!
Земля в цвіту. Розвеселяйте.
Ми з вами будемо радіти,
і стане веселіше жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788911
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 25.04.2018
Простяглось полотно тут із квітів,
На цім березі квітне весна.
Наймиліша для мене у світі
Рідна серцю моя сторона.
Я іду тут де трави високі,
Де ставочок - Широка Руда.
Тут фіалки цвітуть синьоокі
І на греблю схилилась верба.
Милуватись я стану водою,
Подивлюся як хвилі біжать
І почую як явір з вербою
Розказати новини спішать.
Розмовляти я буду з вербою,
Що спустила гілля до води.
Й поділюся своєю журбою:
Що так рідко приходжу сюди.
А хотілося б як найчастіше
Берегами ставочка пройтись,
Щоб ставало на серці тепліше
Й душа з радістю линула вись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788927
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 25.04.2018
Гойдає вітер, гілочки вишні,
По них квітучі, бруньочки пишні,
Така рясненька, вся в духмяному цвіті,
Листочки ніжні у оксамиті.
Струнка, чарівна, мов наречена,
Донизу сонцем, позолочена, наголос
Всміхнувся промінь, ніжно цілує,
Веселий, з пелюстками жартує.
Окраса саду біля хатини,
А попід нею немов стежини,
Нарциси квітнуть, поряд фіалки,
Дзижчать трепітно, весело бджілки.
Потішусь вітерець повіває,
В обіймах теплих все розквітає,
Яка ж, то радість, щастя на землі,
Дожити, бачити, все це мені.
Квітень 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788935
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 25.04.2018
Писала лист тремтячою рукою,
Й спадали сльози гіркі на листок:
"Хотілося б побачитись з тобою,
Не їдеш ти додому, мій синок.
Спустошилась без тебе наша хата,
Лиш павуки снуються по кутках,
А по ночах ота сова проклята
Вганяє в серце своїм криком страх.
Той страх, що я тебе вже не побачу.
Покрилася стежина споришем.
Ти повернись, невже не бачиш - плачу,
Я не вгамую сильний біль і щем.
Ти завітай додому на хвилинку,
Хоча б ще раз побачити тебе,
Почути голос твій, мій любий синку.
Без тебе вже й калина не цвіте...
Ти знай, що я тебе щодня чекаю,
Я принесла тобі із вишень цвіт.
Чекай на звістку - зараз відправляю," -
І лист взяла й поклала на граніт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788938
дата надходження 25.04.2018
дата закладки 25.04.2018
-- Погляд твій, наче жар обсипає,
Поцілунків гарячий вогонь!
Моє серце від них завмирає
і тріпоче в пелЮстках долонь!
У обіймах твоїх я - щаслива!
В нашім небі нема суєти...
Ти сьогодні причетний до дива,
І його сотворив мені - ти!..
-- Твої очі іскринками сяють,
Сміх дзвіночком лунає в гаю!
Білі руки, мов крила літають,
Розтривоживши душу мою!
Ти така неповторно щаслива!
Сонце тільки для тебе сія!
Я сьогодні причетний до дива,
Бо його сотворив тобі я!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788892
дата надходження 24.04.2018
дата закладки 24.04.2018
[b][i][color="#4178b0"]День просто не знав,
що чекання у сутінках плаче.
Він просто минав -
Віддаляв чи скорочував час...
Знов у самоти
я у подружках...,вечір побачив
Сльозу гіркоти,
що так схожа, здаєтья, на нас.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788421
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 24.04.2018
Непозбувна ота ностальгія...
І я вкотре роками малію,
В сині очі задивляюсь барвінку…
А день дзвенить голосно, лунко!
На горбочку хатина під стріхою,
Старенька, похила — а в снах стала втіхою.
В ній чиста кімната, з синявою стіни,
Долівка підмазана свіжою глиною.
Причілок хати підтримують мальви,
Далі за ними — дика груша і кальвіль.
За древньою шопою-- ружа рожева,
На рові від дороги — височенні дерева.
А в самім кутку дорогого обійстя
Дуб могутній неохватний розрісся…
На моїм подвір’ї так лагідно й тихо,
Наче ніколи не бувало тут лихо.
Фото з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788729
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 24.04.2018
Я ожидала эту встречу...
Я выбегала за порог...
Дорожкой выставляла свечи...
Сливовый испекла пирог...
Над чашей грога колдовала
И вскипятила молоко...
Часы у времени украла
(Под чёрно-белое кино)...
Всё вспоминала,вспоминала,
Перелопачивая дно...
Я укололась и упала!..
С трудом поднялась...Зажило...
Мне было мало,мало,мало!.. -
Такое сладкое вино...
А те сандаловые свечи -
В заледеневшее окно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788789
дата надходження 24.04.2018
дата закладки 24.04.2018
Він міг назвати міною снаряд
І зовсім був не схожим на героя,
Як підліток, зелений ще солдат,
Прикурюючий поряд після бою.
Новенького в обстріляній сім'ї,
Салагою прозвали його з жартом
І з фляги посвятили у свої,
Хоча не думали що буде вартим.
Давно було, а пам'ятаю як
Тодішній бій розкручував картину,
Як наповзаючий російський танк
Впритул уже обстрілював хлопчина.
Вони ішли - чотири по снігу,
Стріляли з кулеметів, а навпроти,
Нервуючи, піхоту на бігу
Від танків відсікала наша рота.
Завмер один і щезнув у вогні...
За мить, ще два роззулися на міні...
А той що поряд повз і на броні
Іскрили рикошети від машини.
І коли холод крався по спині,
Коли бувалих зрадила відвага,
Прицільно їхні прилади скляні
Впритул кришив короткими Салага.
Не впустить бій засліплену броню,
Ракета в нерухомий не промаже...
І чорний дим тягнувся від вогню,
Як стрічка ритуальна екіпажу.
Горів метал. Розносив вітер чад
І дух людський, горілий, після бою.
А зовсім поряд щупленький солдат
Нагар знімав з розібраної зброї.
І лиш в уяві бачився живий,
Угадувався в рисах на обличчі
Його далекий предок, кошовий,
Полковників скликаючий на Січі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786666
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 19.04.2018
По світу щастя я шукаю,
Така вже доленька гірка.
Та кожну ніч я повертаю
У сон, де рідна сторона.
Де горобці живуть у стрісі,
В саду воркують голуби,
І край дороги на узбіччі
Зростають велетні дуби.
Птахи кружляють в небі синім,
Змахнуть прощай мені крилом.
А там, у рідній Україні,
Рідня вечеря за столом.
Старенька матінка хлібину
Розломить теплу і пухку.
І мою донечку-дитину
Заколисає на бічку.
Сама блукаю на чужині,
Навкруг казковий зелен-рай,
А я думками у хатині,
Де на землі квітучий май.
Сплітає вітер довгі коси
Старій похиленій вербі.
Чарівно сяють ранком роси,
Коштовні крапельки в траві.
Зоя Журавка(Іванова).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787692
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018
Я напевно з вітром поведу розмову,
Він такий, вологий, несе прохолоду,
Нахилюся, нізький кущик зеленіє,
Це смородинка, мені сердечко гріє.
На городі, нині весну зустрічаю,
Сонце в очі, сліпить, з думками гуляю,
Ось розквітне, скоро, це боже творіння,
Тож тепло настане, не бере сумління.
Під парканом, то неначе море синє,
Квіти ряски, виднілись, а листя їхнє,
Десь сховалося, поміж кущів малини,
Мов розмову веде до бруньок калини.
Незабудки славні й стелиться барвінок,
Так привітно дивляться уздовж стежинок,
Голубіє, побач, яскраво, барвисто,
І жовтенька пшеничка сплела намисто.
Ясні промені, тріпочуться у танці,
Відчуває земля, ось, у вишиванці,
Гляне в небо, сонце, потішиться квітнем,
Я щаслива з нею, радію, що квітне.
Вітерець тепленький,обійняв за плечі,
Ген, аж там, далеко,чути крик лелечий,
Й шпака спів, веселий. Він просто, їх дразнить,
Як вони, не здатен, упевнена заздрить.
Скрізь, блукав, мій погляд, так добре на душі,
Тож треба писати, про весноньку вірші.
11.04.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787642
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018
Помарніла нічка, засрібливсь світанок,
У тумані зорі, вишиванці ранок,
На берізці пташка, сонечко стрічає,
По травичці роси, вітер колисає.
ЗО, так пахне весна й пісні задушевні,
Я охоче почую, ніжні, любовні,
У гнізді вмостилась, пташка полохливо,
Вже й сміється сонцю, в лісі гамірливо.
Витанцьовують промені, аж зі сходу,
Яке ж щастя, таку люблю я природу,
Одяглась, черешня, в зелену хустинку,
Богу дякую, за земельку в барвінку.
За новЕ джерело, цілющу водичку,
За сріблясті ріки та й чисту криничку,
Є цей світ, казковий! Я в його полоні,
Тут життя і радість, щастячко в долоні!
02. 04.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787643
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018
Ця сива старенька на лаві сидить,
Обличчя змарніле і серце щемить.
Зчорніла душа і немає вже сліз
Ще й каменем відчай у серце заліз.
Все водить очима вона навкруги,
А в погляді тому вже стільки туги.
Нічого не бачить вона у цю мить,
Бо серце ридає, бо серце кричить:
Синочок рідненький в могилі лежить,
Йому б, молодому, радіти і жить.
Забрала синочка проклята війна,
Зосталась матуся у хаті одна.
Сидить ця старенька в глибокій журбі,
Не сміє пташина співать на вербі,
Лиш вітер холодний шмагає в лице,
І очі налилися сірим свинцем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787667
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018
Коли до мене ти прийшов,
у небі місяць знов зійшов.
А зорі... зорі так яскраво
Засвітились.
Коли додому проводжав,
калині вітер щось шептав.
І чули яблуні в саду,
як ти сказав мені: "Люблю!"
Коли тебе чекала я,
в небі зійшла ясна зоря.
і ніжно верби до води всі
Нахилились.
Коли додому проводжав,
калині вітер щось шептав.
І чули яблуні в саду,
як ти сказав мені: "Люблю!"
А сад цвіте, а сад п'янить,
знов нічка яблуні приспить.
А ранок зорі в пелюстках всі
Позбирає.
Дано нам щастя на землі,
де в ясних зорях вечори.
І чують яблуні в саду,
як ти шепочеш знов: "Прийду!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787269
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 13.04.2018
[b][i][color="#0c1594"][color="#e31814"]Т[/color]-рамвай подъехал к новой остановке
[color="#e31814"]А[/color]- за окном весенний теплый штрих.
[color="#e31814"]В[/color]- салон вскочил по юношески ловко
[color="#e31814"]С[/color]-едой мужчина где-то лет моих...
[color="#e31814"]Т[/color]-олько с чего бы сердце бьется чаще?
[color="#db1714"]Р[/color]-одное что-то... Время - не спеши!
[color="#db1714"]Е[/color]-й Богу... он!!! И память в одночасье
[color="#e31814"]Ч[/color]-ерпнула чувства из глубин души...
[color="#e31814"]А[/color]- за окном все тоже время года,
[color="#e31814"]В[/color]-есна.. и вишен нежно-буйный цвет,
[color="#e31814"]О[/color]-пять земля коснулась небосвода
[color="#e31814"]В[/color]- глазах моих... О Боже, сколько лет!!
[color="#e31814"]С[/color]-тучит сердечко и трепещет птицей,
[color="#e31814"]Е[/color]-го удары, словно в небе гром.
[color="#e31814"]Н[/color]-а нас спустились годы вереницей,
[color="#db1714"]Е[/color]-му, родному, быть бы лучше сном.
[color="#db1714"]С[/color]-леза скатилась по щеке с морщинкой,
[color="#db1714"]Л[/color]-юбимый - рядом, может подойти?
[color="#db1714"]У[/color]-йти вдвоем неведомой тропинкой,
[color="#db1714"]Ч[/color]-то бы могло нас ждать в таком пути?
[color="#db1714"]А[/color]- тут ... опять назвали остановку
[color="#db1714"]Й[/color]- он сошел... за миг свернул за рог...
[color="#db1714"]Н[/color]-о пусть я плачу... плачу втихомолку,
[color="#db1714"]А[/color]- случай этот все ж послал мне Бог![/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787210
дата надходження 12.04.2018
дата закладки 13.04.2018
Літо… Яскраве сонце, ще пригрівало, хоча плинуло ближче до заходу. У небо сині, високо - високо, деінде, немов той пух, пливуть білі хмаринки, доганяють одна
одну. А ці, що нижче, здавалось рукою подати, завмерли, зависали на якийсь час , а потім, так раптово, під дійством вітру, летіли. Там, здовж обрію, рожева стрічка відокремлювала небо від землі. А зі сходу сунула чорно - синя хмара, вітер її часом обіймав, вона поспішала, а потім на якусь мить зупинялася, ховаючи під себе білі хмаринки, які згодом розчинялися в ній.
Напевно буде гроза, позираючи на небо, подумав Анатолій. Він сидів на маленькому дерев`яному стільчику, широко розставивши ноги, в руках тримав полин, який вибивався в цвіт. Кілька раз нюхав його, закриваючи очі, а потім, вкотре, кидав погляд довкола себе й кудись далеко – далеко. Яка краса! Барвисте літо, трави шовкові, зелені - зелені, пирій доволі вже високий і килимом встелився кучерявий спориш. А далі все змішалося, серед трав ромашки, конюшина, де – не –де видніються бутони волошок, вони, ще не цвітуть. Купками висока татарська колючка й зовсім при землі - молодий чортополох. І немов хто посіяв, цілі кущі полину, вони ледь прихилялися від вітру.
Він дивився на них - пригадував своє життя. Вкотре думаючи - чому життя таке гірке, полинове? В серці носить спогад про бабусю, яка все йому говорила, - «Жити, це вже щастя». А хіба щастя буває таким гірким? Але моє життя, як стверджувала бабуся, що це щастя, чомусь воно із присмаком гіркого полину..
Русявий хлопчик років шести – семи, в сірій майці й подертих синіх штанцях, закачені по коліна, сидів на товстій гілці, розложистої, старої яблуні. В руках коротка патика, якою прицілювався кудись вдалину. Його блакитні очі бігали, то в один напрямок, то в інший, голосно закричав,
-«Та-та-та-та—та- та-та».
-Досить в війну гратися, - голосно обізвалася бабуся, щойно вийшла з хати,
- Пішли в город бур`яни рвати! Бачиш, як після дощу виросли. Як підгорну бараболю? Ти спочатку великий бур`ян руками вирвеш, а я слідом за тобою, буду підгортати, - продовжила вона.
Він примружував очі від сонця, рукою підтер ніс, ледь усміхнувся,
-Не кричи, іду, вже йду! Ти без мене не можеш!
Як метеличок, вже був поруч з нею, вона, ледь всміхаючись, рукою погладила по голові,
- Та і ти кому ж потрібен, сиротиночка? Ти мені, а я тобі,- приховуючи сльозу, перевела подих.
І то правда, він жив з нею, залишила його мама, пішла заміж в інше село. А батька зовсім не пам`ятає, бабуся розповідала, що був та давно кудись далеко поїхав, ні разу не написав листа.
А, щоб вона без онука? Одна донька й тій щастя немає, пішла долю шукати. З ким би було в хаті заговорити? Та й так, хоч малий та все ж допомагає, воду з криниці витягне, в городі теж від нього є поміч. То добре, хоч городина родить непогано. В колгоспі, в полі на буряках, багато грошей не заробиш, копійки. Злиднота все життя, за весь вік навіть корови не придбала. Її батьки мали багато дітей, скрутно жилося, всі розбрелися по святій землі, навіть не знати де один від одного живуть - немов чужі. Не кожна родина так жила та, то напевно цій сім`ї таке щастя. І їй щастя Бог не дав, чоловік змолоду помер. Ще досі носить по ньому тягар, так і не наважилася вдруге вийти заміж. Тож тепер тільки й розради, що біля неї онук.
Толя висмикував, бур`яни голими руками, а щоб витягнути осот, замотував руки в старе ганчір`я, було дуже боляче, коли малесенькі гострі голочки кололи долоні. Бабуся швидко, вміло підгортала бараболю, намагалася встигати за хлопчиком,
-Ти не біжи швидко! Он дивися, який кучерявий кущ полину пропустив! Його краще вирвати з корінням, бо, як зрубати то знову буде рости з новою силою, ще пишнішим стане.
Він кидав бур`яни на купу й позирав довкола,
-І чого, його так багато на городі? Як нахилюся до нього, то такий пахучий, що, аж в носі закрутить, так і хочеться пчихнути. І долоні після нього трохи зеленуваті, а ще, якщо їх не помити, то все, що візьмеш в рот, таке гірке, аж язик терпне.
Бабуся всміхнулася,
-Тож недалеко земля пустує, його там багато розвелося, от вітром насіння йпереноситься навкруги.То ліки, любий, майже всі трави лікувальні, підеш до школи, все будеш знати, якщо не будеш ледачим.
Час летів, Толя перейшов у третій клас. На початку літа, як завжди, робота на городі. Він вже брав в руки сапу, хоча, ще не дуже вміло, але допомагав бабусі справитися з бур`янами. Після городу, їли зварену в мундирах бараболю. Хлопчик, облизував пальці, по яких стікала олія, бабуся побачивши це, товкнула рукою між плечі,
-Не розливай, тож гроші коштує! Он скільки всього треба до школи! Капці, одяг новий, підріс!На тебе грошей не настачуся.
Махнула рукою в сторону садка,
- Он після обіду, підеш у сарай візьмеш ручну пилку, залізеш на яблуню, на ту, ну на стару, що все на ній сидиш, спиляєш сухі гілочки, вони не товсті та їх там багатенько є, порубаємо, буде чим хоч на раз пропалити в пічці.
Заперечень не може бути- подумав - бо гратися з дітьми не пустить, а, ще так хочеться на ставок, покупатися, адже літо. Любив своє село… Йому бабуся розповідала, що раніше воно малу назву Головчинці. В той самий рік, що він народився, село перейменували в Кармелюкове, на честь народного месника, організатора селянського руху Устима Кармелюка. Село мальовниче, декілька невеликих ставків, сповиті плакучими вербами. Неподалік - листяний ліс і широка смуга з ялин та сосен, а далі все поля йполя по рівнині, а то по широких пагорбах.
Він на яблуні,тремтячими руками тримав пилку, вона не слухалася його, змокрів, з лоба стікали краплі поту. Трохи відпочивав і вкотре брався за пилку, наполегливо пиляв, хоча було доволі важко. Здавалося запаморочилась голова, адже сонце добре припікало, незчувся, як злетів разом з гіллякою до землі, від удару, різкий біль в голові і в спині. Лежав розставивши руки й ноги, боявся поворушитися, оце так - так, відразу думки, ото буде крику від бабусі - на все село. Вона, в цей час, сиділа на стільчику,для чаю перебирала сухий чебрець.З переляку зірвалася, бігла до нього розмахуючи обома руками, сплеснула в долоні,
-Ото роззявляка, чому ж з тієї гілки не зліз?! Застав дурня Богу молитися й лоба поб`є.
Декілька днів Толя лежав в ліжку, все боліло, бабуся розтирала горілкою. Журилася, в містечко не повезе, бо треба гроші на автобус та, ще не дай Бог покладуть в лікарню, то вже краще вдома. Та йому доля дала шанс на життя, все обійшлося, через два тижні, хлопчик засмагав на ставку - разом з сільською дітлашнею. Бабуся, після падіння, трохи жаліла його, менше заставляла допомагати, щовечора читала молитву, щоб відійшли всі напасті й хвороби.
А час летів, шкільні роки придали сили. Підріс та був не дуже високим, зате широкоплечим. Дивилася зі сторони на нього бабуся і думала - в кого вдався? Адже в роду таких низеньких не було, а може те падіння далося взнаки, хто знає? Він для неї був справжнім помічником, вона дуже любила його та все ж сварила і бурчала на нього занадто часто. Все хотіла, щоб більше звертав уваги на навчання та думав, як пережити зиму, адже дрова треба носити з лісу, де ті гроші на вугілля? І донька за стільки років пару раз навідалася, як гостя.
Йому до душі прилягли уроки співів, ні не самі пісні, а музика на баяні, його зачарувала. Навіть бігав додому до вчителя музики, той вчив його грати і хлопець мав мрію поїхати десь вчитися. Було проснеться раненько, відчинить вікно надвір, слухає солов`їний спів, який линув з лісу. І після того все доймав бабусю, щоб купила йому баян та вона в відповідь все головою покачає, трохи сердито,
-Коли ти подорослішаєш? Тебе баян не нагодує!
Час летів… день за днем все кудись поспішав… Толя часто у вікно задивлявся, планував - ось вже школу закінчу, щоб там не було, якби не було та поїду навчатися музики. Декілька років потай складав від бабці гроші. Ті копійки, що заробляв влітку, коли пас на пасовиську чужих корів і на колгоспних полях сапав буряки. Ходив до клубу, де був баян, часом відводив свою душу, награвав деякі мелодії. З іскринками в очах мріяв поїхати вчитися в музичне училище. Та на жаль ті мрії, лише зосталися мріями. Так, він не погано грав на баяні та бабуся категорично заборонила навіть думати про це. Документи заховала, хлопець плакав і просив, ледь не на колінах, вона не хотіла його почути.
Після закінчення школи багато молоді поїхало в районне містечко. А дехто поїхав поступати навчатися в Вінницю, в Київ. Він та ще декілька однокласників, звичайно бідніші, залишилися жити в селі, працювати в колгоспі.
Думки страшні сповили молоду голову. Не бажання жити, підкралося, переслідувало хлопця. Одного вересневого дня, він у відчаї заліз на горище, плакав, не міг змиритися, з тим, що залишився в селі. Непередбачено в старій валізі знайшов дідові речі для рибалки: сітку, кілька крючків, поплавки. Раптом під ногою, під старим лахміттям й сіном відчув, щось тверде, горбкувате. Зацікавлено розгортав руками. Рушниця! Оце ж треба – подумав- як її раніше не помічав?! Ну от, тепер все вирішиться, вбив собі в голову. Кілька днів поспіль, потай зникав на горище і одного разу бабуся почула постріл.
Толя лежав в ліжку, поряд сиділа бабуся, люди в білих халатах копошилися біля нього, про щось шепотіли. В голові гуділо, на очах, якась пелена, на мить не міг зрозуміти, чому всі біля нього? Він смутно пригадав, як наважився вистрілити в себе та тільки все осмисливши, почав плакати, чому не помер? Бо не хоче жити без музики.
Швидка допомога з Жмеринки, повезла хлопця на обстеження в Вінницю. Заключення лікарів нікого не втішало - куля залягла недалеко від серця. Ніхто з лікарів не наважився оперувати, йому кололи антибіотики, ще дещо, щоб не сталося зараження крові і звичайно ж вітаміни.
Ця новина відразу долетіла до матері. Вона вже на другий день була в лікарні. Толя холодно її зустрів, плакав як маленький, занурившись в пелену бабусі, що не хоче жити, що немає заради чого жити. Он хтось щасливий, а він? Чому так живе, де його щастя? І коли нарешті буде жити не гірше інших?
Бабуся, хвилюючись, гладила голову онукові, умовляла, що все буде добре. Вона по - своєму розуміла, що таке щастя, бо вкотре говорила, що жити - це вже щастя. Бачити сонце, небо, відчувати тепло землі, вирощувати на ній врожаї, слухати спів пташок, треба радіти цьому. Сама ж тремтіла від його слів, згадуючи своє злиденне життя, ледь стримувала себе, щоб не розплакатися при ньому. Адже і насправді багато людей жило набагато заможніше їх. Гадала з цим треба змиритися і просто жити, працювати, надіятися, що колись, доля зробить подарунок і життя обов`язково стане кращим.
Минав час… Бабуся поступилася хлопцеві. Він закінчив Вінницьке музичне училище. Військкомат признав не пригідним для служби в армії за станом здоров`я, тож залишився в селі.
Мусив змирився з цим життям, як і раніше пас корів і інколи ходив до клубу. Одного разу гнав корів на водопій до ставка, на пагорбку помітив обрив, з під чорної землі виднілася світла глина. Виникло бажання зліпити статую Устима Кармелюка і він таке це зробив, хоча на це пішло багато часу.
Згодом купив собі баян, в святкові та вихідні дні грав у клубі, нарешті в колгоспі вирішили, призначили його завідуючим.
Вже й не хлопець, а справжній чоловік, тішилася ним бабуся. Тільки біда була в тому, що лікарі попередили, на трактор сідати не можна, треба шануватися, щоб часом куля не зрушилася з місця в сторону серця.
Напевно б уже і одружився та не знайшов дівчини собі до душі. В селі кожен один одного знає, це так завжди ведеться, всі як одна сім`я. Але співчуття хлопець до себе не хотів. Мабуть тому коли відчував це від дівчат, намагався розірвати стосунки. Не був красенем, дехто з дівчат цуралися його, до того ж низенький на зріст, але в клубі завжди веселий, охайно одягнений і ввічливий.
Бабуся часто клопоталася про нову хату. Як одружитися, куди приводити наречену? В приказному порядку наполягла, щоб почав будувати новий, просторий дім. Адже ця глиняна хатина залишилася, ще від її бабусі. Солом`яний дах протікав, маленькі вже давно перекошені вікна мало освітлювали хатину всередині, а стіни, здавалося вросли в землю. Як не важко, але будівництво було розпочато, стіни, простінки і дах вдалося зробити за два роки. А потім по одній кімнаті планував робити внутрішні роботи, бо вікна, двері, підлога, це все ж гроші, яких так не вистачало.
Пройшло два роки…Одного разу, на святкування -«День врожаю», на концерт в клуб завітали гості з іншого села. Ось тоді він зустрів свою половину. Це була Людмила, чорнява жінка тримала на руках дівчинку, років трьох, яка весь час виривалася, під музику хотіла танцювати.
Згодом він дізнався, що вона розлучена, зустрічалися недовго. Жили злагоджено, її донька Аня дуже полюбила його. Бабуся доживала останні дні, стала зовсім немощна. Тішилася, що нарешті може спокійно піти в інший світ.
Згодом Людмила народила двох синочків. Раділи щастю, що прийшло в їх дім. Воно все б наче добре та після других пологів дружина захворіла, залишила його з трьома дітьми.
Ото, життя, як той гіркий полин! Дуже переживав, побивався, упадав у відчай, розпач, плакав, як мала дитина. Дивився на дітей, хапався за голову, що буде сам з ними робити? Боліло в грудях, аж пекло. О Боже, що ж це за життя, мов в пеклі…. Відчував, що втрачає сили, слабкість у тілі. Куля дала про себе знати.. А діти, як зляжу, хто ж буде з дітьми? Від мами не чекати підмоги, відтоді, як вийшов з лікарні, лише раз була, коли хоронили бабусю.
Треба терміново шукати дружину, все валилося з рук, досить ледь осилював бідність, ще діти один за одним хворіли і сам неначе став напівживий. З сільських жінок, на троє дітей - ніхто не наважився піти. Раніше - часто в клубі бачив газету» Сільські вісті», якось навіть сміялися з хлопцями про рубрику-- »Вербиченька», в якій подавалися об`яви для знайомства. Що було чекати? Наважився відразу декільком жінкам написав про своє життя та проблеми.
Згодом приїхала жінка, з села Хмельницької області.
Галя, русява жіночка, з смарагдовими очима, симпатична, мала красиву косу, яку закладала віночком. Вона не була заміжня, хоча такого віку, як і він. Жінка найняла вантажний бортовий автомобіль, привезла придане; корову, кілька овець, шафу з дзеркалом та дві валізи з речами.
Це було влітку, діти її добре прийняли, адже вона вміла приготувати, щось смачненьке, до того ж ввечері розповідала цікаві казки. В хаті стало веселіше, встигала і прибрати, і попрати, і за дітьми мала час догледіти. Минув місяць та Анатолій залишився незадоволений нею, помітив, що занадто багато готує їсти страв, які залишалися псові та котові. Йому не подобалося, що вона зовсім не вміла економити гроші. Тож не склалося в них сімейне життя.
Але ж молодий, гаряча кров - в жилах грає, як без жінки ? Знову писав у «Вербиченьку». Далеко не прийшлося їхати, йому відповіла Рая з сусіднього села. Вона розійшлася з чоловіком, мала сина. Ось так у хаті було четверо дітей, яким треба було дати раду та і жити за щось.
Анатолій задумався, за ті копійки, що отримує в колгоспі за роботу в клубі таку сім`ю не прогодуєш. На свій риск вирішив зайнятися фермерством, в колгоспі взяв землю в аренду. Сам не міг сідати за трактор, тож взяв до себе кілька чоловіків на роботу. Заощаджень майже не було, мусив брати позику в банку. Придбав трактор, комбайн і вантажну машину.
Справи пішли непогано, перші два роки мали прибутки, справно сплачував процент в банк. Діти підростали, були в якійсь мірі помічниками, на обійсті повеселішало, окрім курей - розвели качок та гусей. В полі вирощував зернові, ріпак. І недалеко від себе капусту та помідори, цим в основному займалися старші діти.
Тим часом і в сім`ї знову поповнення, народився син, а через рік і другий.
Здавалося життя налагодилося та фермерство стало занепадати, трактор часто ламався, запчастини дорогі, інший купити нема за що. А згодом зламався і комбайн. Біда була в тому, що він брав позику в банку на десять років, які, ще не сплили, боргу залишалося багато. Єдиний вихід продати автомобіль, щоб хоч трохи зменшити борг. Так все і відбулося, його фермерство розвалилося. Ще років два вирощував капусту, а згодом і це не стало вигідно, щоб десь зліва когось наймати, щоб зорати поля, теж треба гроші.
Почалися проблеми з здоров`ям, куля наче ворушилася, мусив часто їздити в лікарню на консультації. Відчай в душі, знову розчарування, а в недобудованій хаті шестеро дітей, яких треба ставити на ноги. Старших треба відправити вчитися в училище, а молодших вкотре підготувати до школи. Він ніколи не покидав свій баян, коли все ладналося добре - звучала весела музика. Коли ж у душі відчай, награвав сумні мелодії, які линули на все село. Люди відчували його життя, часто говорили, - О! Толя в музиці свою журбу виливає ».
Коли більше приділяв уваги фермерству, не помічав, що Рая була занадто повільною жінкою. Як старші діти вдома, в хаті, хоч і сірі стіни, та завжди підметено, більш – менш прибрано й завчасно приготовлений сніданок чи обід. Коли ж старші поїхали навчатися в районне містечко, помітив, що дружина не може справитися навіть по господарству.
Про неї в селі говорили;» Якщо Рая зранку варить суп, то до обіду зварить, якщо ж борщ, то це лишень на вечерю буде готовий. Та, що вдієш, втішав себе чоловік, добре хоч так, тож сам не залишиться з дітьми, в хаті треба жінки. Коли часом й бурчав на неї, вона змовчувала, розуміла, що суперечки ні до чого доброго не доведуть. Він все частіше прикладав руку до грудей, ледь – ледь бліднів, вона бачила, що йому болить, співчувала, жаліла його, тому й намагалася все згладити.
В тій хаті, як в убогій, одинарні вікна, взимку холодно, треба багато дров, щоб зігрітися взимку. Дружина на роботу ніколи не ходила, де там, хіба можна все встигнути робити, коли така повільна, а ще й таку араву нагодувати, не встигне зварити одне, вже з`їли, треба щось інше, діти підростали, мали хороший апетит.
Пройшли роки… Старша донька вийшла заміж, жила недалеко, мала троє дітей. Не було такого дня, щоб не навідалася до батька, а старша онучка, то майже весь час біля дідуся.
Його старші сини- далеко від дому знайшли свою долю. Менші ж діти після закінчення школи були біля нього. Куди не кинься, майже скрізь навчання платне, тож на сімейній нараді вирішили взяти землю в аренду, зайнятися вирощуванням малини. Анатолій розумів, він сам не потягне, вже зовсім немає того здоров`я, одна надія на синів. Та і щоб десь недалеко їхати дітям на роботу, попробуй її знайти, можливо з часом і поїдуть кудись та зараз знову настав час виживання.
Три роки поспіль літо все засушливе, тож хлопці змушені з ставу возити воду, наймати автомобіль, щоб не пропала малина. Майже всі дні в малиннику, важка праця та, що поробиш. Хлопці здавали малину в Жмеринці на вокзалі перекупщикам, які везли на Одесу. Шанували кожну копійчину, батько тішився ними, добре що в мене є, щоб без них робив... Хоча не такий старий та здоров`я не мав, тепер хіба що, навчився добре керувати.
На сиву голову й за шию впало декілька крапель дощу…
Анатолій здригнувся, немов проснувся, раптовий, сильний вітер кружляв, віяв в обличчя, спогади десь полетіли. Він позирнув на темно – синю хмару, яка висіла над головою…
-Тату! Тату! Гайда, швидше в хату! А то змокнеш, знову захворієш, - гукнув один з синів.
Два сини поспішили в хату, в руках тримали по дві луб`нки з малиною.От і добре - подумав він – буде що здати, буде в хаті свіжа копійка..
Встав зі стільчика, той полин, що тримав в руці,він вже ледь – ледь прив`яв, підніс його до носа, примруживши очі відчув запах і в голос,
-Ой ,який же ти пахучий! Та чому ж такий гіркий, як моє життя?!
Заходив в хату, усмішка на обличчі, тішився, що пішов дощ, адже він так потрібен для малини…
Квітень 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787144
дата надходження 12.04.2018
дата закладки 12.04.2018
Сторінка кривава Донбасу…
Згадаєш – і тіло тремтить.
Не можна змиритися з часом,
Бо він не наближує мить.
Цю мить довгожданого миру
Чекають і діти й батьки,
Із болем пекельним, нестримно,
Так відлік пішов на роки…
Роки загубились в безодні,
Поринули в пекло війни,
Де люди, в стражданнях, голодні.
Їх очі так просять весни.
Весни, коли сонце уранці
На мирному небі зійде.
Додому повернуться бранці,
І спокій у серце прийде.
Коли замовчать вибухівки,
Ховатись не треба в підвал.
А зброя досягне зупинки –
Припиниться пострілів шквал.
Донбас… Він спотворений, в крові!
Давно у стражданнях живе!
Почуйте ж цей відчай у слові,
Життя побудуйте нове!
Війну зупиніть, схаменіться!
Чи совість із глуздом прийдуть?!
До Бога, в молитві, зверніться!
Хто винен, хай кару несуть!!!
04.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787061
дата надходження 11.04.2018
дата закладки 11.04.2018
И я - люблю на ушко...
И я - слова в лицо...
И мне нужна подружка...
И сильное плечо...
И я ношу в горохи...
И длинное плиссе...
И рыжую помаду...
Румянец - на щеке...
И я смотрю на солнце,
Когда заря встаёт...
И в тёмное оконце,
Как лодочка плывёт...
И я пишу сонеты,
Когда душа болит...
Но я совсем не ангел,
Когда внутри кипит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786758
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018
Клякаю під хрестом Твоїм, мій Боже,
Якщо гріхи мої простити тільки зможеш...
Твій погляд зболений від гострих голок терня,
А я така мала - менш макового зерня
Страшний той біль спотвореної правди...
Я проведу Тебе у те, що буде завтра,
В те, що впаде Тобі із рук людського сина-
Марії-матері - облюблена дитина...
Я вип'ю всі Твого страждання краплі,-
Бузумні вигуки... чого ви в світі варті?
Безумству натовпу й до нині не прозріти...
Несуть хрести і матері, і їхні діти..
Душа кричить, бо кривда безконечна.
Коли ж страждання того стація кінечна?
Де, Боже, плечі ті, щоб здужати нести.
Шлях найтернистіший без докору пройти
Болить вона...до кінчиків, мій Боже,
Прости усі мої провини, якщо зможеш...
Спокутую, ридаю і жалкую, Христе,
Обмий мене з усіх гріхів в четвер Твій чистий
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786503
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 07.04.2018
Я хочу бійців привітати
Усіх, які зараз в АТО.
Здоров'ячка їм побажати,
Щоб Янгол їх брав під крило.
А Божої Матері ласка
Хай гріє їх ніжним теплом.
Вони захищають і в Пасху
Сім'ю, що сидить за столом.
Душею родина із ними
І молиться Богу щодня:
Бійці щоб лишились живими,
Їх бачити хоче рідня.
Щоб далі, у вільній країні
Щасливо ми разом жили.
Надія вони України.
Пишаємось вами, СИНИ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786447
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 07.04.2018
Кохання у душі бринить струна...
Пянить напій, де радості і сльози
Свій келих, любий, питимем до дна
Добро хай гріє серце в дні морозні.
Як раптом доля ще доллє печаль...
Здолаєм разом труднощі й напасті.
Хай келих наш сіяє, мов кришталь
Щоб тільки разом пити з нього в щасті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781467
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 02.04.2018
Я ВТОМИЛАСЬ ВІД ДОРІГ
Щодень, із сходом сонця прокидаюсь...
молюсь, за родину, Україну щиро Богу,
так швидко біжить час а куди не знаю?
виміряю кілометри довжелезну дорогу.
Я втомилась від доріг галасливого світу...
до кривавих мозолів забила свої ноги,
ще не зима ,не осінь, а тільки квітне літо...
задихаюсь,без кисню іти по терні ,що коле...
Іду, іду до місця , що позначено на карті...
від тепла зашкалює градус обливає піт в жару,
добре ,що Янгел -Охоронець стоїть на варті-
виведе, із тупіку , щоб відпочити на ходу.
Я втомилась від пройдених доріг у житті...
від праці себе загнала, як заїзджений кінь,
живу ,працюю ,шоб віддати борги на землі-
і тримаю, все на плечах ,щоб досягти ціль.
Не так легко одинокій злетіти до вершин...
я не прагну,визнання лавровий вінець і славу
а як пташка, шукаю крихту хліба, а не полин...
духовні скарби, високе небо- райдужну заграву.
М. ЧАЙКІВЧАНКА.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785602
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018
- Забути милого так треба!..
Бо почуття вже скаженіло...
Неначе крук вчепився в ребра
І по-звірячому рве тіло.
- Забуду все!.. Хай скриє тиша
поранену нещасну долю!..
- Не будуть сльози литись більше!..
Жахливого не буде болю.
- Забуду, як вогонь пекельний,
Спокусливий та ніжний погляд!..
Від нього сором був смертельний...
Та в мріях лише... - Був би поряд!..
Хай зникнуть хвилі наших бесід!
Світанки питиму байдужі...
Нехай далеким буде Всесвіт!
Летять Зірки не в наші душі...
І не згадаю повний місяць...
Що сяйвом огортав бажання...
Улюблене забуду місце...
- Я розпрощаюся з коханням!
- Забуду все... Затихне пісня
у серці... у душі... - Навіки!
Кінець спектаклю... Все. Завіса.
Сама собі знайшла я ліки...
Забути все... це як пірнути
Навічно в темряву без раю.
Охоплять голі нерви пути...
А Сонечка уже... немає.
Кидаю вітру... пил з багаття...
Надії... що були пустими.
Залишу лиш... стареньке плаття,
В якому збереглись обійми.
2.04.2018 р.
Фото з інету.
Забуду все...
(перевод)
Забыть любимого мне нужно...
Любовью... я уже болею.
Вцепился ворон в ребра будто
И по-звериному рвет тело.
- Забуду все!.. Упрячу в прозе
свою израненную долю!..
Не будут больше литься слезы!
Не будет горечи и боли.
Забыть смогу я, без сомнений...
как обнимал он нежным взглядом...
- Стеснялась я его... смертельно!
Но в мыслях только... - Был бы рядом!..
Исчезнут волны разговоров...
Рассветы будут безразличны!..
Не будет больше в небо взоров,
где звезды падали к нам лично.
Моя любовь... моя рутина...
И с ней не будет мне покоя.
- Расстанусь точно, слышишь, милый?!
Я с безответною любовью...
Забуду все... Не будет песен
в сердечке... и в душе... - Навечно!
Туман пусть мир укроет... если
Весна не будет бесконечной.
Забыть все... это как с обрыва
Упасть в бездонную пучину!
Не ждать судьбы такОй счастливой!..
А Солнышко... меня покинет.
Не буду к прошлому касаться...
Надежды рухнули пустые.
Оставлю лишь... одно из платьев...
Хранит объятия доныне.
3.04.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785634
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018
Весна спустилась над селом,
Збудила життєдайні соки,
І все навколо зацвіло
Під синім куполом високим.
Ген плинуть клини журавлів
Понад озерами, над плаєм,
Понад безмежністю полів.
Їх клекіт душу забавляє.
І ліс ураз ожив, і луг,
Їх сонце променем голубить.
Роботи більшає селу,
Та працювати воно любить.
7.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785638
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018
Впало небо волошками в жито,
На поля синевою лягло
І травневими грозами змито,
Що раніше в степу відцвіло.
Відбуяли біляві нарциси,
Від кульбабок розвіявся пух
І до сонця з хлібів піднялися
Сині очі близняток-подруг.
Із цвітучими злаками поряд,
Квіти пізньої зовсім весни,
Бірюзою безкрайнього моря
Розцвітають надовго вони.
Їм лугів різнотравних не треба,
Їм миліше між юних хлібів
З колосками здійматися в небо,
Коли цвіт ранніх трав облетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 29.03.2018
"Когда ты сердишься – рисуй бамбук,
Когда ты счастлив – орхидеи».
Ваяй изящные изгибы рук
Для целомудренной Венеры.
Пока ты счастлив – вспомнишь вдруг,..
Блуждая,теми полюсами,
Потише,сделав,сердца звук,
Как пред свечами с образами...
Не забирай и локон с плеч,
Не зацелованный, губами…
Не поменяй и место встреч,
Куда являешься ночами…
"Когда ты сердишься – рисуй бамбук,
Когда ты счастлив – орхидеи». - китайская пословица.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785074
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 29.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2018
Майже все моє свідоме життя пройшло на Полтавщині і, повернувшись на Чернігівщину, я хвилювалася, як зустрінуть мене на рідній землі у літературних колах. Перший, з ким я поспілкувалася телефоном, був Маринчик Станіслав Гаврилович, керівник Ічнянської спілки літераторів «Криниця», котрий по-батьківськи тепло обізвався до мене і запропонував стати членом цієї спілки. Затрепетала зворушена душа і народила такі поетичні рядочки з назвою «Ріднокрай»:
«Блукала ж де ти довго так, дитино, –
Озвавсь до мене сумно Ріднокрай,–
Життя ж таке коротке у людини,
Щоби шукати в чужині свій рай?
І небо, хоч одне у цілім світі,
Але ж… своя земля завжди тепліш,
І зими інші вдома, весни й літа,
І жовтолистом осінь пада в вірш.
Давно тебе чекає і криниця,
Не раз у неї місяць заглядав…
Й копач її, твій батько, мабуть, снився,
І пахла з неї сріблена вода.
Глибокий яр у посивілих росах,
Де в полинах рясні молочаї,
Тебе до раю рідного запросять
Й веселим щебетом-піснями солов’ї,
Що юності колись не доспівали,
І стежечка, ще береже твій слід
У весни, котрі землю засівали –
Твого дитинства й юності там світ!»
28.01.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785000
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 29.03.2018
Згадається нераз те перше, не останнє...
І не було образ, було лише кохання.
Раділо небо нам і зорі посміхались,
У місячнім човні так радісно катались.
Де трави запашні і де дзвеніли роси,
Освідчувавсь мені й вплітав ромашки в коси.
І вітер чарівник літав поміж лісами,
Він мандрувати звик, він милувався нами.
Всміхалися уста і ніжно шепотіли,
Ти пригортав мій стан а почуття кипіли.
І знають трави лиш кохання таємниці,
Сплітавсь в вінок спориш і падали зірниці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784710
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 27.03.2018
… [i][b] [color="#c23131"] Буває і так...
[/color][/b][/i]
[i][b][color="#172163"]Залізничний вокзал… Поруч ,- Він і Вона…
Щось говорять… Він руку тримає,-
Зігріває в долонях… Надворі весна,-
Та тепла все немає й немає…
Лиш у душах тих двох зародилось тепло…
Час прощання… Гудок… Поцілунок…
Відповів…І розмови,- немов не було,-
Лиш в серцях квітне ніжності трунок…
…Як доїхав?.. Як серце,- болить, не болить?...
Та болить… Бо ж чи скоро побачу
Твої очі… А в нас тут “хвилююча” мить,-
Ми з дружиною їдем на дачу…
А у тебе?.. Нічого!.. Алкаш мій притих,-
Дала відсіч… Відчула свободу…
Та в душі поселилось найбільше із лих,-
Бо запала на зрілу я вроду…
Бачу тебе щоночі у снах… Наяву
Поруч ходиш легкою ходою…
Лиш про тебе думки… Лиш тобою живу,-
Немов вік ми знайомі з тобою…
Поцілунок твій перший цвіте на губах,
Усе стогне бажанням ночами…
- Рідна… Мила… Я тебе теж бачу у снах…
Кинь усе… Не роби з життя драми…
Я на грані… Зійдемось,- розмовам на зло…
Не життя це!..Не можу так далі...
Та в житті не бува,- щоб ніяк не було,-
Повернемо на " реверс" медалі...
[/color][/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783974
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 23.03.2018
Я себе не вважаю поетом,
Мої вірші – це проба пера,
Й крила надто слабкі ще для злету,
А в житті вже осіння пора.
Тож слова у думки запрягаю,
Уплітаю краплинки тепла,
І від щастя, й сльози знемагаю,
Щоб поезія плином плила.
Пишеш й світ проклинаєш і любиш,
Загадковий і дивний цей світ,
Коли шепчуть Всевишньому губи:
«Урятуй Україну і цвіт.»
Коли знаєш, що слово – це криця,
Й усвідомлюєш силу його,
Й дістаєш кожне з денця криниці
Для душі і утіхи, й нагод.
Не вважаю себе я поетом,
Але ліру свою не згублю
Й поділюся із вами секретом,
Що поезію справді люблю!
6.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783859
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 22.03.2018
Цей світ - театр, а люди в нім - актори,
Де кожному із них відведена вже роль.
Одному дано все: моря, річки і гори;
Щодня сидить в сідлі і завжди він - король.
А іншому не те, хоч має все для цього,
Бо так же, як і той, він по життю іде.
Хоч якби не старавсь, але нема нічого:
Тернистая стежина в сторону веде.
А доленька його, як ролі роздавали,
Блукала в лузі десь, чи спала у траві.
Мабуть, в той час її тоді вже не шукали,
Бо в черзі ще стоять, там - доленьки нові.
Лишається йому лиш не втрачати віри:
Не лише епізоди, а ще зіграє роль.
Та смикають згори за струни його ліри
Й на сейф його душі поклали вже пароль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783356
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 22.03.2018
- Вы знали, подруги, вы знали, друзья,
За что я люблю Украину?!
Скажу я всем вам... не любить нам нельзя...
То место, где мы все родились.
Здесь первые зори согрели мой взгляд...
А сердце лелеяло дружбу.
Здесь каждого дня в детстве - мой листопад...
- Нам всем помнить прошлое нужно!
Здесь мама девчонкой с портфелем большим
Бежала тропинкою в школу...
Здесь каждый росточек казался родным!..
Казался поселок... костелом.
Жаль... с детством навеки потеряна нить...
Вернуться бы... в самом-то деле!..
Историй полно... И мне их не забыть...
Приятная грусть и веселье.
Дороги частенько зовут в родной край.
Томится сердечко в разлуке...
Там каждого хлеб... то для всех каравай!
И чья-то печаль... для всех мука.
Лишь темные тучи взойдут над страной,
Ложится боль в душу слезинкой...
- Моя Украина навеки со мной!
Все просто... ведь я - украинка.
22.03.2018 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783847
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 22.03.2018
Люблю поезію й свою творю давно,
Не знаю ще творитиму допоки…
Чи то від Бога так мені дано,
А чи гашу душі у ній неспокій.
Не розумію, хто ж мені звелів
Волошкою зійти у житнім полі,
Чи в жайвора на трепетнім крилі
Пізнати смак краси, польоту й волі.
На світ погляну я із вишини
І піснею полину над простором,
Молитиму, щоб рай Бог відчинив,
Де сліз немає і людського горя.
3.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783606
дата надходження 21.03.2018
дата закладки 21.03.2018
Букву „Б” якщо згубити,
Лиха можна наробити,
Адже Батько, Батьківщина,
В нас єдиний і єдина.
А ще Брат, Бабуся теж,
Як же нам без них, еге-ж?!
Буква „Б” важлива дуже,
І врахуй мій юний друже,
В алфавіті буква друга,
Приголосна ця подруга.
Бах і Бух, а також Бум,
Буква створює ця шум,
Буркає, БуБнить, Белькоче,
БараБанить і Брязкоче.
Білка б”є по БараБану,
БуБна віддали Барану,
Блискавка шматує небо,
Буква „Б” завжди де треба!
14.07.2010р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350494
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 19.03.2018
Крізь тенета турбот, мов крізь хмари – промінчики сонця,
фраза, слово чи думка майне... наче з інших світів.
Може Муза послала із вітром її крізь віконця,
а чи янгол торкнувся крилом полохких почуттів?
Стрепенеться душа і пірне в протиріччя емоцій,
обважніє від виру строкатих думок голова
і, впіймавши зерно в тім бурхливім безладнім потоці,
несподіваним змістом наповнить звичайні слова.
Ле́гкий тремор і нерви, неначе натягнуті стропи,
подих в горлі завмер, щоби птахом злетіти до зір,
коли вбрані у рими слова заплітаються в строфи
і, освячені в серці, лягають рядки на папір.
Із небесної висі, з таємних світів нескінченних,
з амплітуди чуттів: від безодні – до місяця злет,
з болю, сумнівів, сліз, із любові поривів вогненних,
з праху, сяйва краси, мрій, фантазій натхненних,
в незбагненнім пориві, творить свої вірші Поет.
19.03.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783173
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 19.03.2018
Как на нынешней нашей тревожной планете
И тогда новостей было много на свете.
Что сказал Кесарь Август парфянским послам,
И какие награды послал он войскам,
Что купцы привезли из Египта зерно,
И в цене упадёт, очевидно, оно.
Вести главной не знали владыки земные,
Что Архангел явился Пречистой Марии.
Весть благую он Деве Пречистой принес,
Что ЕЁ будет сыном Сын Божий, Христос.
Но теперь этот день страны чтут и народы.
Этот праздник прошел сквозь безбожия годы,
Вопреки всем запретам старушки седые
Говорили внучатам о Деве Марии,
Всех жалеющей, Доброй Царице Небесной.
И пекли сладких птичек из сдобного теста.
И теперь среди всех новостей и хлопот,
Этой вести благой не забудь, мой народ!
Может быть даже прямо теперь, в этот час,
Богородица молится Сыну за нас.
По молитвам Её многих милует Бог,
Избавляет от горя, болезней, тревог.
И Её чудотворных Икон Благодать
Продолжает людей исцелять и спасать.
Нас она избавляет от всякой беды.
Вспомним, как был Почаев спасен от орды!
Не забудем о Ней мы в такой трудный час
И тогда сам Господь не забудет о нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657866
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 16.03.2018
Чи знаєш ти, що двісті тридцять два
Вже добровольців вбито на Донбасі?
Стають комком у горлі ці слова,
Ридання в грудях клякнуть безголосі.
Сімсот аж дев'яносто дев'ять з них
Трьохсотими доставлені в лікарні.
А скільки з них було таких важких,
Що вже здавалось - всі зусилля марні.
А інвалідом залишитись як?
Як перспектива – жити інвалідом?
Щоб потім дошкуляв якийсь «дурак»,
Бач, він «розумний», воювать не піде.
Ці добровольці – кращі за всіх нас,
На захист Неньки встали враз стіною
І віддали життя у важкий час,
Коли Вітчизна кликала до бою.
Своє життя поклали на ваги,
І не вагались жодної хвилини.
Злякалися, спинились вороги.
І ми сьогодні маєм - Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782276
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 15.03.2018
- Дозріло яблучко... зірвати хочеться.
- Дозріле яблучко хочеться всім!
- Розквітлу квіточку милують віченьки.
- Хочу, щоб ти став єдиним моїм!
Дозрілі яблучка.
Зірочки-зернятка.
Темнії ніченьки.
Люблячі серденька.
Дозрілі яблучка.
Зірочка-долечка.
Знов зазирають
до нас у віконечка.
- Це ж для нас є обох зоряні ніченьки.
- На втіху зірочку Бог дарував!
- Дозріле яблучко. Рум'яне. Ніжнеє.
Для мене виросло... щоб я зірвав...
Дозрілі яблучка.
Зірочки-зернятка.
Темнії ніченьки.
Люблячі серденька.
Дозрілі яблучка.
Зірочка-долечка.
Знов зазирають
до нас у віконечка.
- Дозріле яблучко зірвати хочеться.
- Дозріле яблучко до душі всім!
- Розквітлу квіточку милують віченьки.
- Щастя, що ти є в цім світі... моїм!
Дозрілі яблучка.
Зірочки-зернятка.
Темнії ніченьки.
Люблячі серденька.
Дозрілі яблучка.
Зірочка-долечка.
Знов зазирають
до нас у віконечка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782271
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 15.03.2018
Хочу бути з тобою ніжнішою так щоби ніжність
Нам позаздрила двом і не мала реваншу для себе
І нехай поміж нами і є не суміжна суміжність
Я без тебе, як без неба...
Хочу плавно з тобою вплітатися жилами в весну
В цю, що зараз пелюстки мов сніг осипає у трави
І вслухатися в спів солов'я, мов у службу воскресну
В тлі заграви, як октави...
Хочу бути відтінком яскравим на тлі сіро-синім
Дні буденні і тьмяні розбавити кольором раю
Наче грішник в покуті впаду на порозі яскині
Всім чим маю, тим кохаю...
І в освітлені місяця й зір хочу бути весною
Безкінечною й вічною жрицею сонця живого
Хочу бути для тебе і тільки, щоб бути з тобою
Хочу цього, більш нічого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782206
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Щодня ті обстріли ідуть.
І плачуть димом небеса,
Затьмарила гримуча ртуть,
Від вибухів життя згаса.
Чотири роки ллється кров,
Вогнем охоплена земля,
І стільки знищено дібров,
Печаль на крилах журавля.
Але наш прапор майорить,
І сині проліски цвітуть.
Настане Перемоги мить,
Бо в мирі й правді - вища суть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782232
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
День народження в Ганнусі.
Скоро їй – чотири рочки.
Є питання у бабусі
І до свята заморочки.
- Що ти хочеш, моя кицю?
Замовляй, я те куплю.
Плаття, шапку, чи спідницю?..
Ну, скажи, тебе молю.
- Хоцю лозоцьку галненьку,
Бабця рада: «Ну, й дива,
Купим ложечку маленьку».
«Ні, не те!»-, твердить мала.
Довго думали-гадали,
Що воно таке і як?
Все в умі перебирали,
А воно – ні так, ні сяк.
Вже не знали, що й гадати,
Раптом : «Квітоцька!» -, маля
«Є індиго в нашій хаті!»-,
Радо бабця промовля.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782229
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Небо струснуло гучне гелготання,
З краю чужого шлють гуси вітання
Рідному ставу з плесом прозорим,
Буйним отавам, степам неозорим.
Зграї гусей повертають додому,
Милі здолавши, не чуючи втоми.
Сіли спочити на березі річки,
Крила поклавши на гілля вербички.
Скоріш би удома звити гніздечко
І пару знайти, як волить сердечко.
Своя хата рідна-- то не чужина,
Рада домівці й родина пташина.
Спішаться птахи, стомившись до краю.
Коли ж вернуть люди з чужого раю?
Давно їх чекають рідні та діти…
Чи скоро їм вдома будуть радіти?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782110
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Не поспішаючи, підкрадався осінній вечір.. В домі тихо, тільки чути,як чітко вибиває годинник «Тік – так… Тік - так». Вона в смутку, в розчаруванні, сиділа біля мами.Ледь стримувала сльози, в голові гуділо, перед очима іноді з`являвся туман. Вкотре рясні, солоні сльози, з гірким присмаком, вмивали обличчя, зволожували уста, краплями падали на
поділ сукні і окуляри. Весь час знервовано смикала в руках зовсім мокру носову хустинку, не відводила погляду від неї,
- Матусю, рідна, дорогенька, не йди, чуєш, тебе благаю. А, як же я сама? Одненька буду без тебе? Ні! Тільки не це..
В кімнаті тихо - тихо… Вона вже не чує годинника, увага вся до мами. Місяць, а може й більше вона лежала виснажена, бліда - бліда. Ледь затрусилися уста, шепіт,
- Донечко, пробач.
Раптово сивий місяць уповні заглянув в вікно, кинув сяйво на ліжко, закрив навічно її очі. Ніч давно розкидала зорі, які ледь-ледь мерехтіли, а сама дрімала в тиші.
Надія в відчаї… Залишилася одна, як билина, душа тремтіла, розривалася, гаряче на серці, біль у грудях, ледве їх стерпіла. Думки про рідну, ніжну матусю - що я тут без тебе досягти можу? Одна опора й світло у вікні була для мене ти…
Дівчина не знала батька, мама все тримала в таємниці. Інколи з сумом говорила - » Краще б його не мала, але ти доню, в мене одна розрада. Тобою вік я прожила і все робила, щоб краще було тобі, люба, комфортніше, на цьому світі. Дала освіту, тож тепер сама рідненька в житті дорогу вибирай, прошу тільки не оступись, як я. Добре роздивися, щоб тобі не така доля, як моя».
Вона пригадала, як поводилася мама, коли зустріне в селі п`яного чоловіка, задумається й скаже -»О, ще один. Де беруться гулящі і пияки? Чому коли зустрічаються, всі хороші здаються? А тільки подаруєш своє кохання, вкотре приповзе весь в болоті, п`яний й просить вибачення. Мине день - другий, творить теж саме. Ой доню, хто вигадав таке життя? Де знайти, щоб був порядний? Придивишся по селі майже всі горілку п`ють, хтось більше, а хтось менше, тому і в злиднях все живуть, хіба їм потрібна ця бібліотека? Хіба що, якась жінка прийде взяти прочитати книгу й то все більше про кохання. Це говорить про те, що жінкам - цим сільським трудівницям, теж хочеться нормального відношення, любові й поваги. Бути господинями, але не рабинями, подай, принеси, прибери. Хто знає, в місті людей більше проживає, можливо там й менше вживають алкогольні напої. Та й то треба знати з якої сім`ї і хто батьки? Хоча поговірка є; «В сім`ї не без виродка». Я молода була, не розгледіла, закохалася, годила, як могла, а він згулявся, бешкетував, а потім поїхав далеко, в Росію на бурові установки, там і спився». А так, щоб, ще щось про нього розповісти, то ніколи не хотіла. Тільки кивне головою, очі стануть сумні, відразу прикладе руку до грудей й слова - «Не ятри душу».
Наді минуло двадцять три роки, її дім від сусідів метрів двісті і від одних, і від других. Немає з ким поспілкуватися, окрім рижого сміливого, хитрого кота на ім`я Марс й невеличкого молодого, чорного пса на ім`я Топа. Вони кожного дня проводжали її до хвіртки - коли йшла на роботу, а після вісімнадцятої годили спокійно сиділи, кіт на паркані, а песик прямо біля хвіртки, чекали на господарку. І саме цікаво, що ніколи не билися, поважали один одного. Топа добрий, часом нюхне його, а в кота відразу хвіст догори, спокійно пройде, навіть не озирнеться. Та коли пахне, щось смачненьке, Марс відразу плигав на руки. Хитро заглядав в очі й терся, тицявся носом у підборіддя. Топа спостерігав, виляв хвостом, ледь - ледь скавулів. Вони звикли, знали, що дістанеться обом та кіт хитріший, хотів завжди все першим отримати. Вона тішилася, адже з ними веселіше. А, ще часом з телевізором, бо то тільки й розваги, а так майже всі дні з книгами. Колись рушники вишивала, адже кожна дівчина мріє зустріти коханого, стати з ним на весільний рушник. Тепер цим не займалася, оберігала очі, адже з зором мала проблеми.
Час плинув….. Вечоріло… За вікном ліпив мокрий сніг з дощем, чути свист вітру, то тихіше, а то так сильно, аж гуділо в пічці й в піддувайло сипалися яскраві, червоні вогники - жаринки, від яких освітлювало підлогу. Надя підкинула кілька дровенят, від яскравого світла, задоволено примружила очі. Жар в грубці спалахував великим полум`ям, в обличчя віяло гаряче повітря. На столі, на годиннику шістнадцята, помітила й замислившись, промовила,
-Так, скоро стемніє, якраз за дві години згорять, можна збиратися додому. Добре, що Топа та Марс на веранді, були б замерзли. Адже погода неприємна, їдюча, холодна, так, вже пізня, примхлива осінь.
Сьогодні бажаючих взяти книги, було зовсім мало. Вже, як примерзне, тоді приходить більше читачів, аж з колгоспу, це від села кілометрів три, тоді веселіше. Підіймається настрій, хтось, про щось цікаве розповість, чи помилуються її квітами в вазонах. Так, вона їх дуже любить, це мама так навчила, не забуде вкотре полити та помити листочки, налюбуватися ними. І часом в самотності пригадає, як колись до них тихо - тихо говорила мама, немов боялася їх злякати,
- Мої славненькі - квіточки
Наче гарненькі - діточки
Несуть радість тобі й мені
Справжня весна в нас на вікні
Шануй їх доню, це сонечка цвіт
Скільки б не було люба, тобі літ…
Спогади про маму турбують душу, скотиться непрохана сльоза. І все перед очами, пригадає її веселий настрій біля вікна, прислухається до пташиного переспіву, вкотре всміхнеться. А потім, як наслухається пташок вголос мріє; о, якби я пташкою була, то б полетіла куди захотіла.
Раптово її думки перервав стук в двері, зайшов високий, молодий чоловік в окулярах,
-Вибачте! Добрий вечір!
Зняв окуляри, поспіхом витирав скельця носовою хустинкою,
-Я здається заблукав, з села звернув, гадав доїду до траси, а дорога привела до вашого села. Оце проїхав трохи, все ще не розумію, як проїхати до траси. Ніде ніяких знаків немає, як на трасу попасти? Підкажіть будьте ласкаві.
У легкій курточці стояв перед нею, без головного убору. Акуратно підстрижене русяве волосся, обличчя світле, приємне, блакитні очі. Про себе описала його зовнішність, що в нього на душі, хто знає? Не зміг би, ось так, хтось незнайомий, приїхати, пожартувати, ще й в таку кепську погоду. Він скоса позирав, не міг зрозуміти її мовчанки. Кахикнув, щоб звернула увагу на нього, ледь почервонівши, продовжив,
- Ви знаєте, так стемніло, хоч око виколи, в яку сторону не погляну, нічого не бачу. Ото халепа, не можу зрозуміти в яку сторону їхати?!
-А ви хто і звідки? – запитала, поправивши окуляри.
- Я це… Ой, вибачте, я Максим, як треба й прізвище скажу.
Мило всміхнулася,
-А я Надя, бібліотекар, як бачите. Ви знаєте від нас до траси чотири кілометри та я вас розчарую, дорога погана, автомобілі розбили, коли в містечко возили буряк на цукровий завод. Якщо, і вас авто «Нива», то проїдете, якщо ж ні, боюся, що прийдеться вам зустріти ранок в якійсь калабані. Чоловік підійшов ближче, впритул до столу, за яким вона сиділа. Здивовано відреагувала на його сміливість, відразу встала, хотіла запитати, можливо зможе, ще чим допомогти. Та він уважно придивився на неї, протягнув руку,
- Тоді будемо знайомі.
Дівчина трохи розумілася на людях, адже скільки книжок читано – перечитано, з них таки чогось навчилася. Ледь усміхнена, гадала, що не помилилася в ньому, подала руку,
-А ви мабуть в Олексіївку їздили?
- Розумієте, в нас Василь Степанович – електриком працює на заводі. йому зателефонували, що захворіла мама, а вона ж в Голубівці живе. Автобус з містечка лише два рази на день ходить, то я допоміг людині, адже разом працюємо.
- То можливо чаю? Ви ж напевно не гостювали, з дому давно.
- Ну так - так, прямо з роботи, не заперечую, вибачте, вам заморока та я буду радий. Хоч в авто й тепло та з собою не додумався термос взяти, ще розсіяний таки трохи, хоча вже й не хлопчисько. Та знаєте, все не передбачиш, коли, ще сам, не маєш сім`ї, то на все не дуже звертаєш увагу.
- Сідайте, он стілець, - запросила, водночас уважно придивлялася до нього.
О, то він не одружений, цікаво, а чому, хіба дівчат на заводі, чи в містечку немає? Чи можливо перебирає, шукає якусь вишукану, багату. На вигляд років двадцять вісім, чи тридцять, але здається не більше.
Максим присів, чомусь розгубився не знав, як поводитися, роздивлявся полиці з книгами і з - під тишка позирав на неї, нарешті запитав,
- Ви тут одна і не боїтеся?
Мило всміхнулася, відвела погляд до вікна,
- Чому одна? З книгами, з квітами. Ви знаєте, в нас гарна бібліотека, тут самотнім себе ніколи не відчуєш. Правда, як хто зайде, якісь новини розповість, то теж цікаво. Але книги - це, як люди. В кожній із них є своя історія, своя доля. В них, як зачитуєшся, то здається попадаєш в море, в якому, то штормить, то так тепло й світло, що в душі відчуваєш весну. А історичні, то немов казки, правда, то я не про Шевченка, там стільки болі й журби, особливо зараз згадуються його твори. Яка гірка доля матінки України, чому віками, так званий брат, все хоче принизити націю. Та сумне, часом хочеться чогось душевного, вже візьмеш твори молодих поетів. Мова відроджується, то добре, чисте кохання, красива, щедра земля, а світанки й вечори, то потрапляєш в обійми природи, тішишся, насолоджуєшся всім, перед очима немов картини.
Він намагався заглянути в очі. Заслухався, сам того не помічаючи, ледь роззявив рота, вже стрепенувся, зробив глибокий подих,
- О! Ви прямо, як та фея знань, така промова! Я сам технічний інститут закінчував, все більше діло з залізом маю, знаєте залізниця, це вагони й вагони. Признаюся не дуже мав бажання до книг, так ото часом про кохання, то більше читав зарубіжних письменників. А зі школи звичайно більше пам`ятаю Шевченка, Лесю Українку. Та зараз інший час, скрізь більше комп`ятерів, в нас на роботі і в мене вдома є, тільки я там більше тримаю інформацію щодо роботи. А новини мені всі з інтернету батько розповідає, загалом зайнятий, якщо чесно, то бракує часу.
Вона не поспішаючи розлила чай, припрошувала до пряників, що лежали в тарілці. Так, про свою маму мовчить, є батько, цікаво, загалом сини завжди більше мову ведуть за маму, а тут інше. Значить не мамин синочок, як то є розбещений - не чоловік виростає, а ганчірка, нікчема, розмазня - перекручувала в голові роздуми за нього.
Тут була з ним і в той же час десь, чомусь згадувалися прочитані твори. Хотіла в них віднайти подібного героя.
Подякував за чай, якісь хвилини мовчання, теребив в руках окуляри,
- Ви дозволите переглянути книги? Можливо для себе, щось цікаве знайду.
- Будь ласка, - глянула на годинник, стрілки годинника доходили до вісімнадцятої. Він слідкував за нею, тож відразу зреагував,
- Ой, що ж я напевно піду, вибачте, бачу вам час додому.
Вона перебила його,
-Та, як це піду? Куди в автівку? Ні - ні, я запрошую вас до мене в гості, я б могла звичайно з вами тут до ранку побути , знайшла б вам, що розповісти та на мене вдома чекають.
Максим уважно дивився, вона трохи почервоніла, в голосі відчувалося хвилювання, миттєво не задумуючись випалив,
- Я зрозумів, чоловік, дитина. Вибачте, вас більше ні на хвилину не затримаю.
Вона різко встала, розвела руками, заговорила доволі голосно з хвилюванням, поспішаючи.
- Який чоловік, яка дитина, з чого ви взяли? Я вас просто не можу відпустити мерзнути в автівці, а включите опалення вам буде в ній небезпечно. Ви вперше в нашому селі, тож значить гість, вважаю так не годиться. А вдома в мене, мої любимі кіт і песик.
Присіла на стілець, зробила глибокий подих, знявши окуляри, поклала їх на стіл.
Він здивувався…. о, які очі, волошкові, їй краще без окулярів. Красива дівчина, варто придивитися, а що окуляри носить, то нічого, я теж очкарик, так в школі дражнили. Пригадав, свою дівчину зі школи, з протилежного класу, яка проводила в армію, але напевно не доля, бо не дочекалася, вийшла заміж. Від тої пори, то тільки робота, як наречена. Піймав себе на тому, що вона чим - то схожа на його перше й останнє кохання. В голові спогад - батькові слова, » Вже може господиню приведеш у квартиру, гадаю пора одружитися, можливо б менше був на роботі. Звернув би увагу на те, що роки швидко летять, молодість саме кохати, що заважає нарешті подумати про себе, про мене, одружився б, потішив мене, я б онуків, ще трохи побавив».
Вона одягалася в пальто, а він замислившись сидів, поринув в спогади. Йому було десять років, як мама зникла, поїхала в Москву на заробітки і все, ні слуху, ні духу. Батько все життя працює на ЖВРЗ, в електричному цеху, тому й вчився він по настанові батька. Місяця три, як очолив бригаду в цьому цеху, хотів змін на заводі, з`явилися інвестори, роботи було і йому це подобалося. Батькові одному важко тягнути сина, але більше він не одружився. Пригадує, як часом на ніч вдома залишався сам, тільки тепер дорослим розумів, де він був. Та про жінок, ніколи не було мови, можливо соромився, хто знає. Адже хлопчиськом ніколи про це не задумуєшся.До того ж й звикли вдвох, здавалося, що все так і треба. Хоча, зізнавався сам собі, що брала безсонниця, після якогось фільму, чи то від переглянутої інформації в інтернеті.
Вона поспішно в грубі прикрила піддувайло,
-Ну, що йдемо до мене, гадаю іншого виходу просто немає.
Як джентльмен, пропустив її вперед, виходив слідом, мов покірне ягнятко.Чомусь коли ближче до неї підійшов, її легкі парфуми, чи то не парфуми, привабили його. Мовчав йсам дивувався чому, з`явилося бажання, ще якийсь час побути з нею.
Надворі трохи вітряно, але дощу не було. Біля бібліотеки припаркована - синього кольору автівка.
- Ні, гадаю, в авто сідати не варто, там дорога розбита, краще пішки, - попередила його, не вагаючись пішла вперед.
Темно, хоч око виколи, вона витягла з кишені ліхтар, освічувала дорогу, він сміливо її взяв під руку,
- Так гадаю зручніше, під ногами багнюка, якщо будемо падати, то так і буде, адже разом веселіше.
Йшли не поспішаючи, Надя мовчала, лише схиляла голову донизу, час від часу, дивилася під ноги. Після його слів відчувала, як підступає гаряча кров до обличчя, розбігається в жилах по тілу. Він теж йшов мовчки, міцно тримав її руку, боявся відпустити, щоб від слизької дороги не втратити рівноваги.
Як добре, ось так - удвох, набагато веселіше, чим одній. Ха! А цікаво, як він в мене вдома буде себе вести? Ловелас чи ні? Але відразу зупинила себе, кажуть з повій бувають гарні дружини, можливо й з ловеласів згодом теж бувають гарні охоронці домашнього вогнища, хто знає.
На веранді загавкав пес. Кіт, не вагаючись, з підвіконня плигнув на підлогу, потягнувся, не міг зрозуміти, на кого може гавкати пес, адже мала прийти господиня. Вона відчинила двері й відразу взяла пса на руки,
-Подивися Максиме, це мій охоронець - Топа.
Той не хотів вгамуватись, ричав на нього, від ревнощів хотів вирватися з рук, дістати незнайомця.
-Е ні, так справи далі не підуть, гайда дам їсти і в буду, прикрию, курткою, щоб зігрівся, там будеш спати,- клопоталася до собаки, відчинила двері в простору кімнату й привітно до гостя,
- Ти проходь! Ой, вибач ненароком перейшла на «ти»
Він хотів взяти її за руку та пес виривався, аж клацав зубами, ледь не дістав його,
- То краще, що на «ти», будемо рідніші, так зручніше, це ж не дев`ятнадцяте століття.
Уже звчинила за ним двері, давала їсти собаці й котові.
Він - озираючи кімнату, помітив… О, як тут вишукано й комфортно. Пахне сосною, травами, а книг, як багато та й квітів, як в магазині! На серванті помітив фото жінки, знайшов схожість між ними, зрозумів, що це напевно мама, але ж її немає, що сама живе, оце сюрприз й наважилася запросити, це ж треба! Ще ніколи так, на одинці, не був, з дівчиною, в незнайомому селі, при такій кепські погоді. Доторкнувся до пічки, вона була ледь тепла.
З оберемком дров - вона відразу зайшла в хату й поспіхом розпалювала пічку, з усмішкою до нього,
- Ну ось, своє господарство нагодувала, тепер нам час подумати про вечерю. Ти любиш пельмені?
Він мовчав, вона права, я люблю пельмені, але не куплені в магазині, а ті, що вони готують в вихідні дні з батьком.
-Максиме, роздягайся, будь ласка сам, не соромся, нас в хаті лише двоє, немає чого соромитися, різниця в вікові бачу не велика, тож, як кажуть, сучасна молодь не соромиться нічого, вперед, ми ж живемо в двадцять першому столітті!
Вони сиділи за столом, насолоджувалися чаєм, після смачних пельменів, які запивали вином. Він розповідав про школу, друзів, за пройдений шлях в житті. Вона з радістю підтримувала розмову, розповіла про своє дитинство, про маму. Розповідала фрагменти з розповідей, прочитаних книг. Напевно вино трохи вдарило в голову, дивлячись один на одного, їх притягувало неначе магнітом. Максим все всміхався, ненароком клав свою руку на її плече, адже сиділи поруч, їй здавалося, що то сонячні промені підкрадалися до її тіла. Розчервонілася, веселий погляд, усмішка, задоволення від спілкування. Спіймала себе на тому, що їй так ніколи не було приємно спілкуватися, хотіла голову покласти на його плече. Як мамі колись, як було вечорами вдвох пили чай, а вона потім обійме її і скаже;» Добре доню вдвох, одній людині не прожити нормальне життя, обов`язково має бути сім`я, а вже яка, то Бог вирішує. Гадаю в тебе буде інша доля».
Вона й не помітила, як за думками опинилася в його обіймах.
Мабуть про, щось думає, він сам про себе вів бесіду, обставини, чи хтось керує тим, що зараз відбувається? Так спокійно на душі, неначе знає її все життя, лиш хвилювання, що чекає на нього попереду. Невже я не скористаюся цим випадком? Не наважуся, адже вона гарна, а що, якщо має когось? Але ж його тут немає. А я є і здається живий, що ледь стримую гарячі почуття. Це, що кохання? О, біс би забрав мою нерішучість, адже мовчить, в обіймах, як дитя. А волосся пахне, дурманить.
Від пічки відчувається тепло, йому ж здавалося, хмеліє. Хмеліє від спокуси, яка крутиться в думках, напрягши все тіло.
Їй так було добре, відчувала тепло й його серцебиття. Думки далеко не тікали, кого, ось тут, в селі зустріну, чи буде, ще така нагода зустрітися з ним? Ні, той переселенець, що заходить в бібліотеку частіше за всіх, їй зовсім не подобається, хоча й приносить цукерки, кидає погляди та він її не приваблює. Кинутися у вир головою. А раптом дитя? А якщо дитя, то хоч красиве, таке, як він. Та так і буде, тож не сама буду, потягну, робота є, а зараз на дітей дають допомогу. Вона придала собі рішучості, що має бути так і буде, це напевно доля…
Обережно звільнилася, від обіймів. Він раптово приторкнувся до уст. Той поцілунок вирішив все… Жадні цілунки, пружні перси, вогонь в серцях. Відчуття нового тіла і перший поштовх, розлилося (червоне вино)…
Лежав щасливий, ця мить спокуси йому неначе подарувала крила. Ніколи в житті, не відчував такого задоволення. Вона… вона єдина така і моя. Кипіла кров по жилах, у скронях гупотіло, а тіло, ще бажання мало та ні, він зупинив себе. Не втрачу я її, моєю навік буде. Клянусь в душі, збережу вірність лебедину, я берегтиму, кохатиму її все життя, це моя доля. Але ж, як дивно так далеко від мене була і так раптово я її знайшов…
Пізній, похмурий ранок заглядав у віікно, дощу не було і вітер здавалося зовсім пропав. Принаймні так подумала Надя, вона проснулася раніше. Чи шкодувала про нічну близькість? Ні, напевно так поступила після прочитаних книжок, вирішила, що кохати в житті можна декілька раз і воно те відчуття, не відразу приходить, а буває й з часом. Напевно там, на небі, зорі складають свої пазли, їм видніше. З висоти роздають долі, які їм до вподоби, чи можливо хто яку заробив, хто знає?
Він ледь – ледь відкрив очі, вона в синьому, махровому халаті, за столом нарізала бутерброди, закипів електричний чайник.
Він не соромлячись, в білизні, підійшов до неї, несподівано взяв на руки. Осінній ранок, а в серцях весна, а в душі радість й бажання насолоджуватися один одним. Обоє не вважали чогось боятися, соромитися, поринули у світ любові, медових поцілунків, пристрасно бажали близькості.
Сніданок, поцілунки, ніяких обіцянок, тільки погляди один до одного й кожен при своїх думках. В обох гарний, піднесений настрій та час нагадував, що треба йти на роботу. Він допоміг їй одягнути пальто, присівши на одне коліно, закривав замки на чобітках й усміхнено зазирав в очі, хотів знайти в них - хоч маленьку блискавку щастя.
Надворі Топа виліз з буди, тихо ричав і подзвякував, неподалік, біля пустої тарілки, сидів кіт, не звертаючи на пса уваги, поважно вмивався.
Вони підходили до бібліотеки, біля авто стояли два літні чоловіки, розмахували руками, про щось сперечалися.
Один з них помітивши їх звернувся,
- Ага, Надю, добрий день! То це до тебе гість приїхав, а ми з дядьком Іваном ледь не посварилися, вже, аж на пиво посперечалися. Я думав це син Степана приїхав, а він доводив, що до Валентини діти приїхали, тож ніхто не виграв, не буде кому пригостити пивом. Вибачайте нас!
І вже до Івана, товкаючи в плечі,
- Пішли, пішли! Чого рота роздявив? Молода, напевно коханця якогось замала, тож не буде, як її мати, весь вік одна. Чого такій гарній одній залишатися… Пішли….
Той намагався вкотре озирнутися, рукавицею підтирав ніс.
Максим обійняв її,
- Чуєш Надю, молода, коханець, то я тобі тепер хто?
Вона ледь почервоніла, миттєво згадала ніч, опустила очі,
- Ну врешті гадаю не коханка, а далі час покаже. Може цей соловейко, що залетів в бібліотеку, тільки в ліжку щирий, а так ні, хто знає?
Він ледь збліднів, не соромлячись притиснувся до неї, знявши їй окуляри поцілував. Не пручалася, хай там хтось і побачить, так і буде.
Вони в бібліотеці… Швидко почала роздягатися, він допоміг й нічого не запитуючи, пішов надвір, з під навісу приніс оберемок дров.
Раділа допомозі, але занепокоїлася,
- Тобі ж час їхати, ти вже й так запізнився на роботу, доки доїдеш, буде обід.
- Все гаразд, я зателефонував батькові, о другій буду на роботі. А ти мені поясни, ще раз якою краще дорогою поїхати, щоб не заблукати.
Вона всміхаючись розповіла йому маршрут,
- Гадаю сюди дорогу, ще знайдеш, чи знову в іншому селі заблукаєш?
Зморщила носа, притиснула вказівного пальця до його вуст,
-Це я пожартувала, мовчи, не треба нічого говорити.
Він на всякий випадок залишив свій номер телефона, на ходу,
-Шкода, що зараз не маєш телефона та гадаю скоро він в тебе обов`язково з`явиться.
Вони завмерли в поцілунку, їм обом не хотілося розлучатися та в житті не завжди виходить так, як хочеться.
Поспішив до дверей,
- Не проводжай мене, скоріше повернуся.
Минуло три дні… Надя в бібліотеці, біля вікна… Сутінки лягали на землю, чому так довго тягнеться час? Хай би неділя швидше була, то можливо б приїхав.
Прийшовши з роботи додому, тішилася з котом та песиком й все прислухалася, чи раптом не їде якась автівка.
Погода в неділю покращилася, навіть виглянуло сонце.
Вона з вікна дивилася в сторону садка, любувалася калиною, яка пишалася червоними гронами. Декілька горобців, крутилися над нею, то відлітали, то присідали, крутили голівками, щось знаходили й знову відлітали. Пригадала, що на весільний каравай обов`язково кладуть калину. Гарні звичаї та чи я колись буду розрізати весільний караван для гостей, час покаже. Ну, як не приїде… Та ні вона відкидала цю думку, але сумнів підкрадався, як черв`як.
Пройшло більше тижня, від Максима ніякої звістки. Вже перестала чекати, вирішила так і буде, напевно зірки в небі переплутали все, не мала бути ця зустріч, втішала себе. Ввечері, в п`ятницю, чомусь зовсім зіпсувався настрій, навіть не знала чого. Біля маминого фото, тихо просила вибачення,
- Прости матусю, своє непокірне дитя, не прислухалася до твоїх порад. Зізнаюся тобі, він мені сподобався, я б хотіла з ним бути, в мене склалося враження про нього, що він порядний, надійний. Хотілося б мати такого чоловіка та чи будемо разом? Я тільки мрію про це, попасти в його обійми й ліпити пельмені, які він обожнює. Та не їде, а дзвонити я перша не буду, йти по людях, дайте зателефонувати, ні. Пробач мамо своє дівчисько, зрозумій мене, як жінка, адже ми створені Богом для кохання, для продовження роду. Знаю це гріх, але ж такий солодкий….. Кожна жінка мріє кохати і бути коханою, це ж врешті не мої вигадки.
Щоб поліпшити настрій, включила телевізор, знайшла канал - »Горизонт», звучали українські пісні. А й справді, музика творить чудо, вже всміхалася швидко прибралася в хаті. Не задумуючись, замісила тісто на пельмені, адже пару днів назад купила в сусідки свіжини. Вирішила, чого вже другий день має стояти перемелене м`ясо. Не їде, ну й нехай - сама наїмся.
Вже близько півночі в хаті смачно запахло. Так, хоч пізно та вона зварила кілька штук, смакувала, тішилася, як дитя,
- Ага тебе немає, то я сама пару штук з`їм і за тебе також, а ти пошкодуєш, що не посмакував мої пельмені з кропом.
З головою накрилася ковдрою в ліжку, від позитивного настрою, чи від вечері відразу заснула.
Сьогодні не спішила на роботу, в суботу відкривала бібліотеку об одинадцятій. Пробудив її кіт, лапою торкав пальці ніг, це так завжди, як захоче надвір. Потягнулася… Ого! На годиннику близько десятої. Оце так! Посміхнулася, мабуть завдяки пельменям так гарно спалося,всі хвилювання десь поділися.
Раптом загавкав Топа, почула гул автівки. О! Та сьогодні ж субота, заспокоїла себе, він зазвичай на роботі та і так рано не може приїхати.
Не поспішаючи, накинула халат, випустила кота, від здивування, на якусь мить застигла на місці. Біля хвіртки стояли якийсь чоловік з жінкою, жінка тримала в руках на рушнику хліб, хто це може бути? Ні, щось не те… Аж раптом побачила Максима з букетом червоних троянд, на ходу поправляв квіти.
О, Боже! Як дзиґа закрутилася в хаті, за хвилину, вже одягнена, відчиняла двері. Топа рвався, гарчав, схаменулася, але ж оголені ноги, розчервонілася від хвилювання,
- Ой, Боже, що ж це я!
Але ж не повернуся - подумала, мов умовляла себе. Поспіхом, в калоші всунула ноги, що стояли поряд, поспішала вгамувати пса.
То були батько Максима з тіткою Ганною, Максим взяв їх на підмогу, як сказала тітка, що сватання має бути в непарній кількості людей. Надія задоволена, не дарма вчора багатенько наліпила пельменів, але й гості прийшли не з пустими руками.
Пройшли зимові свята, вже й вода освятилася по всій землі, закінчувався холодний січень.
Морозним видався і цей день, сніг сріблився й золотився від сонячних променів.
І так світло й тепло було в молодят на душі, їхали в комфортній автівці від РАКСУ. Максим сяяв від щастя, все намагався притулити до себе наречену. Надя на якусь мить, дивлячись у вікно, задумалася - мамо, це так красиво, ти напевно бачиш. Пробач, мене, що не прислухалася до твоїх порад. Подивися - я щаслива, мені доля зробила подарунок і в мене все добре, люба,привітай мене.
24.02.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781305
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Ти щось замислив від самого ранку
Коли у ліжко срібну філіжанку
Приніс, весни нектарних промінців.
І ніжно обійняв сонливі плечі
На вушко шепотів немов малечі
Шепочуть матері, казкове щось.
Лоскоче подих так тепленько носик
Грайливих поцілунків повний стосик
Мене окутав, не вагомо, всю.
Запахне за вікном Весна бруньками
І полетять вони у низ шпильками
Коли їх вітер крадькома здмухне.
Ти мій бешкетник з рідними очима
Не у Весні, насправді, тут причина
А в тому, що мені коханий ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781582
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Ніч розлила пітьму
На утомлену тишу перону...
Защеміло... Зніму
Я на спомин душі заборону.
Відійшли поїзди
У краї, де ніхто не чекає.
Як же хочеш туди,
Де минуле твоє спочиває,
Мов на гілці пташа-
Сполохни і воно затріпоче!..
І зболіла душа
Відлетіти за потягом хоче,
Тільки серце тобі
Скаже правду, мов голкою вколе.
Безнадійності біль-
Ти нічого не вернеш ніколи.
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118031200828
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782149
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Україну укотре штормить –
Тужать матінки і чорноброві –
То історії чорная мить,
Де ненависть зустрілась з любов’ю.
Там згорають найкращі в вогні,
Й білих ангелів більшає в небі.
Стогне тяжко земля у війні,
Та чи кожен спитає у себе:
«Чим для мене є рідна земля
І чи гідним я був і є сином,
Й як терпіти знущання Кремля,
Коли й небо вже стало не синім?
Україна ж – земля козаків,
Я ж свободи і гідності правнук,
Має бути і мій між штиків,
Що утверджують волю і правду!»
12.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781941
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Планы весенние терпят фиаско!
Это зима снова кружится в пляске.
Нам показалось – ушла и простилась.
Примета плохая - вдруг возвратилась...
Выше сугробы и круче метели.
Снегом засыпаны в парке качели.
Не поддадимся капризам погоды.
Шубы дублёные - это крик моды.
Но из-под снега пробьётся росточек.
Людям подарит свой нежный цветочек.
И уж позднее заплачут берёзы.
А вслед за ними распустятся розы...
Ну, а пока что после морозов –
Первые ветки жёлтой мимозы.
Ветка мимозы, оливы, лира -
Служат древнейшим символом мира!
В марте у женщин - праздник Всемирный!
Женщины требуют только Мира!
Мир нам дороже всех благ и подарков.
Услышьте женщин в молитвах жарких!
1 марта 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779512
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 13.03.2018
Я в своїх загрубілих долонях,
Вам приніс би із яблуні цвіт…
Та мій сад не розквітнув спросоння,
Хоч і зник вже у березні сніг.
Я би Вам, всі зірки дістав з неба...
Та, на жаль, мій аркан не для них,
Допомогу тут янголів треба,
Та і їх не знайшов я...Не зміг.
Я нектарами Вас привітав би,
З купажу Закарпатських всіх вин.
Цицерона затьмарив, щоб знали,
Перед Вами б упав й сивий Рим!
Голос рвав би я бардом співучим,
Та, на жаль, Бог не дав мені слух...
Я в моря, як "Голландець летючий",
Вас відвіз, шторм війни лиш би вщух.
Я би зміг...Чи не зміг, не важливо,
Та від серця, у день цей весни,
Я вітаю дівчат всіх так щиро,
Що, аж рвуться всі струни душі!
Вам кохання земного бажаю...
Нехай злиться Амур за слова,
Це його хліб і добре я знаю,
На любов лишень в нього права.
Живіть в щасті від нині й довіку
І радійте життю, як ніхто,
Хай дістане заморську Вам квітку,
Ваш коханий немов у кіно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781925
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Я бачила дива́ чужин країн:
міста модерні у пісках пустелі,
священні древні залишки руїн,
захмарні вежі, храми іі готелі,
стомовний різноликий Сінгапур,
архітектуру Праги, Риму, Відня,
величні Прамбанан, Боробудур,*
віднайдені у диких джунглях півдня.
Сповна в світах екзотики й краси,
вражаючих. Але чомусь душею
чаруюся від крапельки роси
на маминій стежині споришевій
в моїм краю, від пісні солов'я,
голубизни озер, волошок в житі,
де жайвора почула соло я,
від спогадів, з дитячих літ нажитих.
Лякали "співом" павичі, орли,
вдаряв по нервах крик різкий папуги,
а смуток журавлиного "курли" –
до спазму в горлі! –стільки в ньому туги...
Вишневе буйноцвіття вабить зір,
п'янять степи розлогі чебрецями,
мре серце від краси Карпатських гір,
закохана у Київ до безтями...
Все миле серцю – край мій і нарід,
де народилась з Божого веління.
Тут, в Україні, весь мій славний рід
крізь сотні літ проріс углиб корінням.
Ввібравши мудрість, силу й біль землі,
ми аурою спільною вповиті.
Тож я – листок на древньому гіллі́,
без кореня свого не здатна жити.
* Прамбанан, Боробудур – дивовижної архітектури
древні храми на о. Ява.
12.03.2018 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781964
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Є люди різні: хмари і вітри,
Є сонячні і теплі, є холодні.
Одні дарують світу кольори,
Є підлі, ниці, чисті, благородні…
Бувають навіть люди їжаки,
Такі до себе близько не пускають,
Та гірші певне ж ті хто слимаки,
Бо неприємний слід в душі лишають…
Лінивці люди, і мурашки є,
Люди ліхтарики, і люди морок ночі.
Є серед нас хто не відасть своє,
А є хто з іншим ділиться охоче.
Живуть між нами трутні, бджоли, оси,
Нарциси, і ромашки польові.
Неговіркі є, і дзвінкоголосі,
Розумні, і без клепки в голові.
Свій шлях шукає в долі кожен сам,
Комусь земні стежки, комусь політ.
Хтось левом йде життям, а хтось ягням.
Родюча вишня хтось, хтось пустоцвіт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781871
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
[i]Присвячую любій мамі - найдорожчій у світі людині[/i]
Подарую мамі квіти
у ранковому привіті.
Щоб сіяли її очі,
Як небесні зорі ночі.
Посміхалось її серце -
добра й ніжності озерце.
Пригорну і поцілую
Всю любов її відчую…
Зітру, наче ту росинку,
світлу з щік її сльозинку.
Слова щирі відшукаю,
Із весною привітаю...
Сяду поряд я близенько,
подивлюся в очі неньці…
Богу дякую щоднини,
Що вона жива донині.
Їй теплом зігрію руки,
Що зазнали втому й муки.
Не чекаю нині свята -
Квітів їй несу багато…
Знаю: радість подарую
вже лиш тим, що нас почує.
Дяки в квітах цих замало,
бо життя подарувала.
Нас ростила і плекала
Радість й щастя в цьому мала.
Цей букет найкращий в сіті:
діти й внуки у суцвітті…
Всі до рідного порогу
часто топчемо дорогу
Поки мама жде родину,
то свята для нас година…
Нам згори курличуть птахи
Потомились бідолахи…
До свого гнізда вертають…
Кращих місць вони не знають
Тут коріння і майбутнє,
Найрідніше й незабутнє!
Хай птахи про це і люди
Рознесуть по всіх усюдах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781855
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Коли у місті тихий, мирний ранок
Ще людям розкидав останні сни,
Старенька вже чекала біля храму!
Бо син її живим прийшов з війни.
Сніжинки лоскотали церкви скроні,
Сам Батюшка всміхнувсь привітно їй,
Бо знали всі вже в тім мікрорайоні,
Що в неї син з війни прийшов. Живий!
Почаївська Ікона. Божа Матір,
В очах її така Свята любов.
Молилась жінка їй у церкві й в хаті,
Аби синок з війни живим прийшов.
Сім свічок сяють тепло, мов сузір’я,
Усі свічки старенька ставить їй!
Молилася й дано було по вірі,
З війни її козак прийшов живий!
Ось вже обід святковий у квартирі,
Прийшла кума, прийшов сусід старий,
І як ніколи добрі всі та щирі,
Бо їх солдат з війни прийшов живий.
Щось телевізор голосно волає,
Щось кажуть про Європу брехуни...
А мати тут - сама мов свічка сяє,
Бо син її живим прийшов з війни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781861
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Сльоза і воїн… Надскладна розмова…
В житті їх так непросто поєднать!
Та іноді буває доля злою,
Коли вирує полум’ям війна.
Так, воїн, справді, іноді ридає,
Коли втрачає друга на війні,
Убір із голови рука скидає,
А все єство його кричить: «О, ні!»
Й проколе серце болем ця утрата,
Адже в бою друг ближчий від рідні.
Він там за батька, іноді за брата,
Бо ж перед небезпекою – одні.
Й покотиться скупа сльоза щокою,
Яку сховати воїн поспіша…
Як згодитися з долею такою?
Та й тут рятує другова душа:
«Не плач, мій друже, я іще з тобою,
Запам’ятай, сльоза лишає сил.
Молитиму за Україну Бога,
А ти не тільки воїн – її син!
Я знаю, Україна переможе –
Нікому волі не перебороть!
За рідних потурбуйся, якщо зможеш,
Й за сина, бо це кров моя і плоть!»
9.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781859
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Наше світло у нічку темну,
Тепле сонце в палючий день,
Рідні діти, вас недаремно
Виколисували з пісень...
Дарували тепло і спокій,
Захищали від холодів,
Щоб тепер, через сотні кроків
Кожен міг у душі радіть...
Вже від того, що сонце світить,
Зігріваючи, як завжди,
Та зростають і ваші діти,
По землі щоб святій ходить...
Ми і досі... чомусь не спиться...
Виглядаєм з усіх сторін,
Або хай вже хоч хто присниться
Теплим зустрічам навзамін...
І так дуже скучаєм, справді, -
Та... і світ якийсь нетривкий...
Приїжджайте, бо ми вам раді...
Невгомонні ваші батьки...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781848
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
З'явились проліски з-під снігу,
вже зирять очками на світ.
Над ними небо, синє-синє,
проміння сонця ллє у світ.
Дзвенять пташки, весні радіють.
Весела пісня їх. Дзвінка.
З'явились проліски з-під снігу,
біля маленького струмка.
А цей струмок такий веселий!
Радіє проліскам ясним.
Весняний вітер-непоседа
навперегін біжить із ним.
Туди, до річки... там багато
струмків зібралося малих.
І розлилася, повновода,
вже наша річка... не на сміх.
Навіть журавлики крилаті
дивуються:"Поглянь яка!"
З'явились проліски з-під снігу
біля маленького струмка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781833
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Шумлять тополями літа
І гонить час роки угору.
В нас кожна мить в житті – свята,
У золотих хрестах собору.
До храму кличуть знов і знов,
Молитви сплетені в ожині,
І гонить серце в жилах кров,
І горне шиї лебедині.
Любов на крилах ввишині,
Оспівують церковні дзвони.
І у волинськім бурштині,
Зібрались відблиски ікони.
Ходіть до храму по святах,
Цілуйте хрест – святиню нашу.
Щоб залишалась на губах
Той мед причастя, що їз чаші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760174
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 12.03.2018
Люби рідну мову, як подих землі,
В душевній колисці лелій ти вітрами,
Люби наяву та в чудовому сні,
Піснями в гаях, буйним квітом, садами.
Люби рідну мову, що мати дала
В піснях колискових, в молитві до Бога,
В пташинім польоті, щоб віра несла,
В блаженному слові в далеку дорогу.
Між тисячі інших, ця- тільки твоя,
Хай бита катами- плюндрує чужинець,
Найближча тобі, як матуся... свята,
Люби рідну мову, бо ти- УКРАЇНЕЦЬ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778512
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Патріотизм – не просто почуття –
Орієнтир це для душі і серця,
Коли віддать готовий ти життя
У надскладному роковому герці.
І патріот – від «отче» і «земля»,
Любить яку – обов’язок людини.
Це почуття людину окриля,
Бо батьківська земля лише єдина.
Патріотизм – висока це любов –
Не кожен досягає ті висоти:
Це коли з бою кличе тебе Бог,
Згораєш, не чекаючи на квоти.
Патріотизм – синівське почуття
Любові із обов’язком пожертви,
Коли настане час важких звитяг,
За рідну землю ти готовий вмерти!
18.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778490
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 22.02.2018
ІІ він не бачив, лиш голос
Із слухавки ніжний почув,
І серце його стрепенулось,
За сон і за спокій забув.
Заграло серденько, як ліра,
Лилися із серця слова
А він покохав, і він вірив
Що кращоі в світі нема.
В морози чув спів солов"іний,
Й троянди цвіли на снігу
Блукав він в густій заметілі
Неначе в квітучім саду.
І сонце світило і гріло
Для нього і вдень і вночі
В думках малював іі тіло
Коханням своім живучи.
Вона його рани лічила
Одним лише словом,...люблю,
І серце до болю хотіло
Побачить кохану свою.
В коханні воно пломеніло,
Мов сонце на весь білий світ
І навіть зима відступила,
Щоб землю коханням зігріть.
Одного зимового ранку
До вуха він слухавку взяв,
Почуть іі голос жаданий,
Розмову іх хтось розірвав.
У слухавці чулось мовчання
Він тільки тепер зрозумів,
Сьогодні не зробить зізнання,
В душі замовк спів солов"ів.
І знову зима і морози,
На землю кохання прийшли,
Кохання молилось крізь сльози
Просило хоч краплю весни.
Залишити, не заморозить,
Хоча б лише в мріях, чи снах,
А потім воно розіллється
В п"янких солов"іних піснях.
І трапилось диво, і знову,
Від НЕІ полились вірші
Відчувши палке ІІ слово,
Кохання заграло в душі.
І вирвалось співом на сонце
Щоб птахом у небо злетіть,
А потім в гаях солов"іних
Закоханим душі п"янить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777587
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 22.02.2018
Кохай її, як триста літ тому,
Коли мечі писали слід кривавий,
У заметіль цвіли пожеж заграви,
А ти шукав одну її...Чому?
На поле спрагле випала роса
І напоїла день, зітхнувши тяжко.
Непоказна квітує десь ромашка,
Непоказна? - хто отаке сказав?
Вже триста літ на пелюстках її
Ворожимо, - розіпнута прощає,
Бо може подарує крихту раю,
Коли кохання проти течії,
Через віки. Вона тебе чекає,
Кохай її.
10.02.18.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776770
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Присвячується моєму однокласнику
Басарабу Віталію та всім воїнам-інтернаціоналістам.
Ще молодий, а ветеран,
Ще в снах моїх болить Афган.
Це так недавно і давно –
Війна насправді, не в кіно.
Ташкент – Шиндант, аеродром,
Цей шлях літак прошив крилом.
У всіх новоприбулих – шок:
Кругом лиш гори і пісок.
І вертольоти, й літаки,
В вогні солдати – новачки.
Від спеки все кругом горить,
Уста засохлі просять пить.
Гірські дороги бачу й нині,
Круті дороги – серпантини.
Через Саланг колона йде,
І КШМ її веде.
То шлях дорогою життя!
Комусь він був без вороття,
А хтось до пострілів вже звик,
Без них, як свято без музик.
Та роздирає серце туга,
Коли ти бачиш очі друга,
Що гаснуть в тебе на очах,
І душу огортає страх,
І жалить підло, як змія:
«Та це ж війна, а коли я…»
І, як міраж, той силует –
В молитві – матері портрет.
Те слово матері спасе,
Її молитва – над усе.
З тобою, як незрима тінь,
Духовна єдність поколінь.
Спитаєш ти: « А в двох словах,
Як там було? Не по книжках,
Не по статистиці сухій,
Де тільки мертвий і живий?»
- А коротко: нестерпна спека,
І пісня мамина далека,
І чай з верблюжих колючок,
І спогади про свій садок.
До джерела ще так далеко –
Два роки йти за кроком крок…
І ти, як зморений лелека
Від поту й крові вже промок.
АК, бронежилет і каска,
Бакшиш від наших шураві –
Це не заморська нова казка –
Рядки історії живі.
І над усім цим – небезпека,
Неначе зведений курок.
Яка ж у смерті картотека,
То знає , мабуть , тільки Бог.
Як чорний крук, "Чорний тюльпан" –
Несе біду Афганістан.
Сховав надію матерів
В коробках цинкових гробів.
А в час затишшя –всі в ударі:
В кого баян, в кого гітара.
І ллється пісня про кохану
В горах пекельного Афгану.
Лиш тут насправді розумієш,
Що зрадити ти не зумієш.
І що тобі не влучать в спину,
А будеш битись до загину
За честь і доблесть Батьківщини,
І сльози матері й дівчини…
***
Що б про війну цю не казали,
А іспит ми на мужність здали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776627
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
[b][i][color="#ea00ff"]С любимым, рай и в шалаше!
Простая женщина в миру,
Мне чужды в жизни маски.
Когда нибудь, и я умру-
От переизбытка ласки...
От нежности, и слов твоих
Летаю выше крыши...
Тепло и радость на двоих,
Мы счастьем общим дышим!
И если вдруг печаль в душе,
Жизнь всё равно прекрасна!
С любимым, рай и в шалаше!
Всецело я согласна.
13 02 2018 г
Виктория Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776755
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Прочитаешь мои письма,
Схорони их от огня… -
Станут жёлтые,как листья,
Вспомнишь с нежностью тогда…
Нелегко даётся рифма
И лиричная строка,
А сотрёшь случайно числа…
Даты памятны всегда…
Кружевное слов монисто
Собирают неспроста…
Мои письма – словно листья…
И душевные…Пока…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776756
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Пишу,пишу,и вянет лист под фразой,
Как лёгкие от дыма у курца
Так тяжела,как исповедь,не сразу
Дорога к пораженью у гонца...
Война со скукой требует подпитки
"Горят" нейроны искажая жизнь
Я пью любовь,зловонней из напитков,
Даже в Аду не подают "на бис"...
Что ждёт в конце мою седую душу,
Две рюмки водки и один лимон?
Курю печаль,ещё одну минуту,
И вешаю за стаж значок "ГЕРОЙ".
Всё важное опять отбросит тени,
И ты хоть синим пламенем гори,
Уходят навсегда дурак и гений,
Всегда...Какого б чёрта не дери!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761614
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 13.02.2018
Серед тисяч життєвих доріг
Вибираємо тільки одну,
Залишаючи отчий поріг,
Йдем «у люди» життя щоб збагнуть.
І молитва матусі жива
Поспішає за нами услід.
Вона здатна творити дива –
Прихиляє до ніг цілий світ.
Щоб стежина рівніша була,
Пам'ятаймо про отчий поріг,
Жінку, котра усе віддала,
І себе, щоб Господь уберіг.
11.03.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776583
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
Весна минає й літо бистротечне,
За тим приходить осінь і зима.
Не обіцяй мені кохання вічне,
Того кохання вічного нема.
Дні минають – звужується коло,
А в нім життя - лише любовна гра.
Коли стихає в ній останнє соло,
Приходить розлучатися пора.
В житті кохання мов роса медова
Що опадає з неба задарма.
Як є воно – життя таке чудове,
Життя сумне – коли його нема.
Очей від нього відвести несила,
Його нам з неба шле Всевишній Бог.
Як є воно то відростають крила,
З ним легше йти в житті до перемог.
Не обіцяй мені кохання вічне,
Пообіцяй хоча б коротку мить.
Нехай воно немов вітри зустрічні,
Кудись у даль повз нас не прошумить.
Парище
2018р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776549
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
[b][i][color="#0040ff"]Життя-важкий екзамен
Вмирають цінності моральні,
Зростають ціни день при дні.
Захмарні стали комунальні,
Живемо всі ми у борні...
Ввійшли нові закони в дію,
Та все одно не до пуття...
Керують владою злодії,
Людське марнуючи життя...
Із року в рік, одне й те саме
Ми чуєм, що ідем в Європу...
Життя - тепер важкий екзамен,
Ми всі принижені холопи...
07 02 2018 р
Вікторія р[/i][/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775868
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018
Трепет порвёт тишину -
С чувством адажио звуки…
Тянутся души к огню,
Словно озябшие руки…
За фейерверком любви
Время приходит расплаты…
Не объявляя войны…
Шрам,оставляя,заплатой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775910
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018
У обіймах туги й болю,
Неначе зламався світ,
Іде боротьба за волю,
Де нищиться кращий цвіт.
Не квітом земля рясніє,
Не килимом чебреців –
Від горя земля сивіє –
Їй шкода синів-бійців.
О, скільки ж біди зазнала
Ти, земле моя, й смертей!
У відповідь застогнала:
«О, де ж отой Прометей,
Який ці омиє рани,
Адже вони так болять,
Народ підняв на тирана? –
В думках непростих земля.
1.10.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771484
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Ніколи я лихою не була,
Хоч, може часом і кому здавалось.
Я добрим людям не бажала зла,
А до лихих воно само верталось.
Не заздрила нікому, не кляла,
(Хоч іноді - до дідька й посилала!..)
До кожного привітною була,
Лиш потайки, ночами сумувала...
Та це не всім подобалось, не всім,
Не раз, не два - мов в пеклі, обпікалась.
Багато літ і стільки ж лютих зим,
Я з буревієм заздрості змагалась!
І пристрасті кипіли, як смола,
Вагання роздирали - за і проти!
Та, з часом мудрість все ж допомогла,
Мені себе знайти й перебороти!
Змінилось - все! і я уже не та,
Іду в свій світ дорогою своєю.
Мене не зачіпає суєта,
Життю радію з чистою душею!
Сьогодні, зараз! - це найкраща мить!
Любити ближніх і добро творити!
Бо час, як світло - іскрою злетить!
А ми ще тільки починаєм жити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771374
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Ведь Он во мне души не чает!
И Я - к нему "неравнодушна"…
Жизнь друг без друга – огорчает!
Нам вместе – никогда «не душно!»
В любви мы обретаем счастье!
Не допуская расставанья…
Порой случается ненастье -
Разлука нам несёт страданья…
Мы расстаёмся ненадолго.
При встречах – сердце замирает…
Из берегов выходит Волга!
Любовь нас вновь объединяет!
Но жизнь - коварною быть может!
Бессильны люди перед смертью…
Такое горе всех тревожит…
И нет страшнее – уж поверьте…
«Любовью дорожить умейте!»
Счастливый шанс – не упустите!
Ведь этот дар – сильнее смерти!
Живите в радости, любите!
Как та царица - Нефертити…
14. 01. 2018. Рисунок автора - "Царица Нефертити"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771309
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Ведь Он во мне души не чает!
И Я - к нему "неравнодушна"…
Жизнь друг без друга – огорчает!
Нам вместе – никогда «не душно!»
В любви мы обретаем счастье!
Не допуская расставанья…
Порой случается ненастье -
Разлука нам несёт страданья…
Мы расстаёмся ненадолго.
При встречах – сердце замирает…
Из берегов выходит Волга!
Любовь нас вновь объединяет!
Но жизнь - коварною быть может!
Бессильны люди перед смертью…
Такое горе всех тревожит…
И нет страшнее – уж поверьте…
«Любовью дорожить умейте!»
Счастливый шанс – не упустите!
Ведь этот дар – сильнее смерти!
Живите в радости, любите!
Как та царица - Нефертити…
14. 01. 2018. Рисунок автора - "Царица Нефертити"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771309
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 14.01.2018
Я хочу запитати Боже небо,
Що рухає людьми, коли вони,
Пройшовши через біль, жахи війни,
Туди ж вертають? Що це є? Потреба?
Бажання землю, рідну боронить?!..
А хіба може дружба та не вразить,
Поміж бійцями, вірна, бойова,
Коли тебе друг тілом закрива,
І ти з ним тут, щоб знищити заразу,
Яка дощами смерті полива?
І хто на себе міряв ту тривогу,
Чи зна, як тліє другова душа,
Коли ось поряд бачив ще живого,
А вже душа у небо поспіша
Після страшного бою, чергового?
А сльози бачив ти чоловіків,
Як побратимів вийдуть проводжати
В останню путь? Й як можна не зважати
На вдів і сиріт, змучених батьків,
Котрих із горем мусять залишати?
О небо! Ти єдине у цім світі,
Що здатне океани поєднать ,
Адже осипалось вже стільки цвіту,
Зроби, щоб стала нація міцна,
Й залиш це Україні заповітом!!!
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713146
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 11.01.2018
А руки-віти обплітають стан.
Торішньої кори пласти знімати
не боляче. Бо не буває ран
в відродженні. Корінням проростати
кудись углиб до таїн, до твоїх
джерел глибоких, набиратись сили.
Сплестись з твоїм корінням то не гріх -
то воля долі. Землю оросили
дощі. Набралась зелені трава.
Очікуваний та такий раптовий
розмай...Радію я!! Я ще жива!!!
Після дощу у неба веселковий,
щасливий настрій. Я щаслива теж!!
Співає листя у пухнастій кроні...
...Немає у бажаннях наших меж,
бо ми, одне у одного в полоні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770738
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018
Курличе осінь в небі журавлем
І сіє в душу у мою тривогу,
То кличе гай бурштиновий мене.
Прослала осінь листяну дорогу.
І ось я тут, де казка навкруги,
І шепіт листя товпиться у груди,
Дерева – різнобарвні корогви…
Таку красу ніколи не забути.
Вдяглась у помаранч горобина,
У спалахах, червоних, кущ калини,
А наді мною – неба глибина,
І я туди пташиною вже лину.
Перебираю сонця промінці,
В мереживо осіннє їх вплітаю,
І щастя вже сміється на лиці.
Тепер я осінь із-під хмар вітаю.
А піді мною багряніє гай,
Я ж упилась красою, неземною:
Це мій чарівний, український край,
Повінчаний навіки він зі мною.
22.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762902
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017
Ми поглядів загострені ножі
Змінили на зіркове мерехтіння
І вчасно зупинились на межі -
Кохання наше зберегло сумління.
Розтанув лід гордині у серцях -
Росою совісті ми душі оросили
І змили сіль зневіри на рубцях,
Що необачно одне-одному зробили.
І дві душі із вітром в унісон
Кохання пісню заспівали колискову.
В теплі взаємності поринули у сон,
Щоб вдвох зустріти зіроньку ранкову...
© S.Nemo
26.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743607
дата надходження 26.07.2017
дата закладки 22.11.2017
́́́
Вже й листопад, а там дивись - зима
Накриє землю ковдрою пухкою.
Осінній вітер листя підійма,
Кружляє ним, складає під вербою.
Іду вже по барвистому саду,
На килим ляжу жовто-полум'яний,
Заплющу очі. В осінь забреду,
Почую, як летять з дерев каштани.
Біжиш до мене, усмішка в очах,
А білі руки, ніби білі крила,
Твій поцілунок, ночі при свічках,
Ми летимо на зоряних вітрилах.
Чаклунка осінь розіслала сни,
Туманом млосним розстелила ложе,
Торкнулася забутої струни,
Пожовклим листям у саду ворожить.
Та знаю я, солодка мить мине...
Боюсь відкрити навіть свої очі.
Залиш собі хоч крапельку мене
І я з тобою залишусь охоче.
Та вже сніжинка впала на плече,
Сон полетів на південь за птахами.
Вже й листопад... Як швидко час тече...
Ніхто не скаже, що було між нами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761726
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
Прокотивсь по землі листопад.
Простелив килими, барвисті,
Вітровієм промчав по степах,
Вдяг шипшині рясне намисто.
Мідно-жовто горять кольори,
Із бурштиновими злилися,
Засоромилися явори,
Розгубивши останнє листя.
Небо сірим шатром піднялось,
Невисоким і неозорим,
Сиротіє в долині село
В сивім мареві, непрозорім.
10.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761643
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
Вже нікуди бігти, і ніч напуває дощем
Пустелю в мені. / Градом сипле назустріч незмінно./
Вірші - не вірші. А слова - не слова: поле мінне,
Де я по крупиці втрачаю себе ще і ще.
Добратись до крапки, а далі - босоніж по склу
За межі рядків, бо невчасно сплатила рахунки
За обраний шлях... /і безсоння в його поцілунках.../
Немов би ця вічність ніколи не зійде в золу.
Торкнутися сонця - спалити вчорашній листок.
І зрадити римам зумисно - віддатися прозі.
А потім так довго вслухатися, як по підлозі
Ледь чутно /мов стогін/ скрипітиме біль помилок.
Невдала утеча. І досі в руці олівець.
А я напишу... /Відрікалась? Можливо... Пізніше.../
Врізається криком, як лезом, обвуглена тиша,
Ота, що не другом, а зводить усе нанівець.
І нікуди бігти. Біжу за дощем навздогін.
Вода по мені, як по грифу його тонкі пальці.
Мені би в ті руки! Акордом прогнати печаль цю,
Допоки зі мною у кожному подиху - він.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739930
дата надходження 30.06.2017
дата закладки 22.11.2017
Белые клавиши трогают пальцы…
Долго не смеет решиться рука
Вспомнить аккорд… - из когорты страдальцев…
Ноту за нотой – мелодию для… -
Края земли…И для донышка неба…
Больно, наверное, больно… пока…
Но - разливается тёплая нега
В красно-солёной…Внутри…Где душа…
Коль ностальгия напросится в гости
И в тайниках все скелеты найдёт,..
То перемоет любимые кости…
Не обещая,что скоро уйдёт…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761738
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
И это был не сон…
Во тьме теснились тени…
Бретельки опускала
Послушная рука…
Горячая волна
Будила негу лени…
И ты - её позвал...
И я - её ждала…
В окошечко без штор
Заглядывали тени…
"Войти - не пригласят…
Покрепче - не нальют…
Смотри - бокал вина
Пролился на колени...
Наверное,губами
Все капельки сотрут..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761371
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 20.11.2017
«Я проклинаю, – з материнських вуст
Слова камінням падали додолу, –
Хоч матір’ю у світі цім зовусь
Й слова були ще досі невідомі…
Я проклинаю, – рвали ніч уста
Тієї, що жила лише любов’ю, –
Синочок мій не для війни зростав,» –
Під зоряною корчилось габою.
Й калічив серце мамі чорний біль,
Не даючи дрімати небу й ночі…
«Росіє, завинили чим тобі?» –
Вогнем палали материні очі…
Вдихала ніч гіркий цей монолог,
Шукаючи пояснень-аргументів:
Чому так статись у житті могло
І винен хто у сина її смерті?
Сльози її зміліло джерело
Й матуся не зронила і краплини…
Чому в житті так з нею відбулось?
Чом позбулась єдиної дитини?
На небі схід ліниво багровів,
А мати у думках важких блукала:
Як жити їй, афганця удові?
І від прокльонів душу рятувала…
«Я проклинаю,» – плакала трава,
Й німіло небо від її розпуки…
Вже день новий в природі наставав,
Та матінку не залишали муки.
9.11.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760801
дата надходження 17.11.2017
дата закладки 17.11.2017
Не устрашает мраком вечность…
Но страшно это «никогда»… -
Не встретить утро, день и вечер…
И - не смотреть на облака…
Не слыть - любимицей фортуны…
Не быть - послушницей судьбы…
Не разрисовывать картины…
Не говорить слова любви…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759404
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 08.11.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.11.2017
"Поцелуи обжигают прикасанием, в темноте...
Эти бабочки роятся сокровенное открыть..."
слова однієї палкої Жінки...
Солодка пара губ-екстаз думок!
І знову роздягаєш мою душу
Переплелися руки.Я не мушу
Вже більше зволікати, коли крок
між нами...
і навіть менше...
В тобі горить розпечений вулкан
Занадто вже чутливі твої очі
Вивчали всю мене крізь призму ночі
Свідомо забрели у мій капкан.
Лилась ріка спокуси по спині.
Уста спивали з сіллю аромати
Позаздрили нам зоряні цукати
Блистіли у захмарній вишині.
Ти шепотів на вушко не вірші
А дотиків вогненні серенади
І роєм спалахнули зорепади-
Метелики на стегнах і в душі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759425
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 08.11.2017
З-аблищало сонце, просинатись треба.
А- лінощі кажуть – не вставай ще, ні!!
Г-олубінь безмежна вранішнього неба
Л-агідний промінчик скаче по стіні.
Я- відкину ковдру, ніжитись доволі,
Д-ень прийдешній стука в шибку вітерцем
А- душі до щему необхідно волі...
Є- ж бо, що тяжіє серденько свинцем..
Р-оздивлюсь довкола, день такий хороший,
А-ж до небокраю поглядом сягну.
Н-іч вже поскладала сни мої у кошик.
О-сь де я сховаю мрію осяйну…
К-олихає вітер калинОву гілку,
У- повітрі пахне прілий падолист,
М-ріям, як і людям, солодко.. чи гірко
О-н скільки зібралось різних тих намист.
Є- у кожній днині неповторні миті
В-осени і влітку, взимку й по весні,
І- найкраще небо у своїй блакиті,
К-раще не насниться навіть увві сні.
О-дчиню кватирку і вдихну свободи
Н-е помітить раю, треба буть сліпцем.
Ц-е й не може бути краще насолоди
Е-ос* розмовляє з першим промінцем.
* Еос в поезії – ранкова зоря.
Фото - з інету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759230
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017
[b][i][color="#644a82"]Люба осине, знов
ми чеканням вимірюєм час.
Сльози дрібним дощем,
листопадово й холодно в нас.
А ти плачеш чому,
хто й завіщо образити смів?
Знаєш, смутки мої
дуже схожі до твоїх дощів.
Та не в силі, прости,
я не втішу тебе... не тепер.
Загубилась чомусь
і ніяк не знаходжу себе...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759123
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017
Гаряча кава.Ти - перед вікном.
Яскравий смак із ноткою печалі.
Блищать вогнями завіконні далі
І ніч гойдає зоряним човном.
Проснеться жаль і чашка затремтить.
Паралізує душу тихий спомин
І душать сльози їх гарячий комин
Клубочиться в тобі, пече щомить.
Сьогодні не заснеш ти, як завжди,
Блукатимеш зіницями по стелі,
Де місяць свої зоре-акварелі
Жбурлятиме недбало в нікуди.
Болить тобі.Тобі він так болить.
Ще ниють не забуті свіжі рани,
І в голові твоїй пусті екрани,
А в них мутна заблукана блакить.
У тебе залишилася ця ніч.
Єдина, не фальшива, не примарна
В якій ти залишаєшся безкарна
У відповідь лиш осуд власних віч.
Холодна кава.Ти, і тільки ти!
Маскує ніч за ним останній спогад
У душу прокрадеться тихий здогад
Забудь його востаннє, відпусти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750997
дата надходження 17.09.2017
дата закладки 07.11.2017
Сп'яніла від тебе, від першого погляду твого
Що ниткою з золота вник у зіниці мої
Тобі не хотіла насправді нічого я злого
Та щось розпалило в мені невблаганні бої.
Незнаною дикістю б'ється в мені непокора
На себе несхожа, як привид з старого кіно
Я зовсім не та, не свідома й до чортиків хвора
Мене ти заводиш і хмільно п'яниш мов вино.
Бери роздягай, відкривай в мені кожну сторінку
Читай між рядками усю. Я оголений нерв.
Жадай мене так, як бажають омріяну жінку
І хай ця потреба в тобі не включає перерв.
Моя нетвереза любов - почуття наркотичне
В тумані дурману твого я блукаю всліпу
І вабить до тебе мене щось незнано-містичне
Жадобу на тебе я маю до жаху скупу!
Від тебе не хочу взамін я нічого, й ні слова
Не прошу із уст тих, що мають у собі магніт
Моя нетвереза любов, мов любов підліткова
Така ж бо гаряча й палка, як розпечений дріт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756774
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 07.11.2017
Рання осене! Ой дивна осене!
Ти по саду ногами ще босими
Ходиш тихо, ніким не помічена,
Та пташки галасують у відчаї:
За моря відлітати збираються –
Серед них ватажки обираються.
Сад рясний так радіє цій осені:
Ноги миє дощем їй і росами.
І туман загляда- женихається,
Тільки осінь над ним насміхається,
Тож походить, немов неприкаяний,
І в найближчих ярочках зникає він.
Рання осене! Ой дивна осене!
Моя подружко ти, жовтокосая!
За тобою спішу, йду я стежкою,
Зачепилась за кущик мережкою,
Ой мережечкою- павутиннячком,
Полетіла, легка, в капустиннячко!..
Рання осене! Ой дивна осене!
12.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758899
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 05.11.2017
Вдома чекали мого повернення.
Я посміхаюсь, сонця сліпить обличчя.
З мого тіла виходить невпевненно
Кров, тихий подих, двадцятиріччя.
Я осідаю, вливаюсь у землю,
Кров покрива колосків поголів'я,
Погляд мутніє, смертю спеленаний,
Сонце цілує мені чуба на тім'ї.
Я входжу в землю, лягаю у трави,
В ґрунт проростаю кривавим корінням...
Ранок туманом гуляє над ставом...
Я помираю під трави шурхотіння.
Кров'ю розшитий замурзаний піксель,
Ця вишиванка - найцінніша у світі.
Я посміхаюсь, я гордий. Цініть це.
Я помираю, не встигши пожити.
Я маю двадцять, два з них - на Сході
Я засинаю під вибухи й свисти.
Ну а сьогодні, нарешті, пішов я,
Прилігши на землю, як зірване листя.
Мене опізнають по жетону на грудях,
І з собою разом я прихопив ворогів.
Я буду в ґрунті, в зорях і в людях,
Я лишусь в тих, хто мене полюбив.
Лишусь в землі, яку більше за все я
Серцем своїм покохати зумів.
Честь й Батьківщина - моя панацея
Від смерті, від болю, від ворогів.
Моя бура кров з Донбасу озветься,
Визволить вас від хижих катів...
Тут, в колосках, моє життя обірветься,
Бо я Батьківщину більш за все полюбив...
#олька_оленька #олень
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758102
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017
Підступно із кущів, з нічної тьми
пустив хтось чергу довгу з автомата.
Тендітна жінка з ангела крильми
упала замертво – такий доробок ката.
Своїм життям, наповненим ущерть,
вона пройшла лише до половини.
Її дорогу перетнула смерть
і враз не стало гідної людини.
Вона, як українська Жанна д’Арк,
не раз й не два старій дивилась в вічі
і не один отримав кулю в карк.
На жаль тепер по ній палають свічі…
Побільше б нам Окуєвих Амін
та, як у неї, віри в свої сили –
війни б давно ми зупинили плин
і ворогів наголову розбили!
31.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758114
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017
Українська славна біла хата…
Тиха пристань для стількох доріг…
Тут духмяний запах рути-мяти
І спориш, що пнеться на поріг.
За вікном – гаптовані фіранки,
В хаті – білена до свят велика піч.
Спів дзвінкоголосих півнів зранку
Й тепла солов’їна літня ніч.
На стіні – намолена ікона
Кутається бережно в рушник…
Наче скарб і захист, охорона,
Перший у нещасті рятівник.
А під нею – пожовтіле фото
Рідних, справжніх, дорогих облич –
Тих, що пронесли ознаку роду.
В літопис життя їх свій поклич.
В свято пахне хата пирогами,
Теплим хлібом, медом, молоком.
Й теплі, зашкарублі руки мами
Стомлено вмостились за столом.
Мамина, бабусина присутність…
Хтось, можливо, з них уже не тут.
Але саме тут – духовна сутність,
Головне в житті – молитва й труд.
Українська славна біла хата…
Скатерка, ослінчик, рушники…
Не забудь додому завітати,
Де живуть або жили батьки.
Де пройшло дитинство безтурботне
Росами босоніж по траві.
Де все справжнє, хоч тепер не модне,
Бо з’явились цінності нові.
Ти ж не забувай про рідну хату.
Час знайди, відвідай, погостюй,
Обніми рідненьких маму й тата,
І тепло в душі своїй відчуй.
Розбуди в ній щирість і довіру,
Справжність ту, що нам дали батьки…
І надію, і любов, і віру…
Не знімай з ікони рушники…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758139
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017
Жовтнева фуга... Бачиш? Листопад
за рогом причаївся в потороччі...
Збира до торби листя-сни пророчі,-
чи встереже?... Чи випурхнуть назад...
Порозлітаються садами журавлі,-
ранет схвильованих закрутять в круговерті...
Бодай як сонце спить,- такі одверті...
Руді птахи ті - клаптики душі...
О, старче, не ховай до торби сніг...
Хай зігріва замерзлі руки саду!
Народжусь ним і білим тілом впаду...
Аби травою стати навесні!
21.10.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756597
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Прикупил Виагру тесть
На бабло, что в доме есть!!
Жрем теперь лишь патиссоны,
Зато вздыбились кальсоны!
*
Теща сделала татушку,
Хоть свези ее в психушку!
Тут виагра, там тату
Вот послал Бог срамоту!!!
*
А у свата под пупком,
Цепь мощнейшая с замком!!
Сваха ключ в кармане носит
Сват и в нужник ключик просит!
*
Как у Толика в чулане
"Генерал" упал по пьяни!!
Девка держится за дойку...
Возвращай, гад, неустойку!!
*
Злая тетя в интернете
На мальчишек ставит сети,
Мой вон - кандидат наук,
А попался, как паук.
*
Что у нас на ужин, зая?
Вопрошает мой Максим!
Я в ответ ему - не знаю...
Может в койке полежим?"
*
В доме люстра закачалась,
Сверху вновь сосед шалит,
Жаль, не мой, какая жалость
Мой ленивец крепко спит.
*
Внучка я, из русской сказки,
Глянь, подпухли с ночи глазки.
И синяк на пол щеки
Ванька чистил кулаки!
*
Снег летит и ветер дует
Знать зима вошла во вкус.
Мой Петро в снегу буксует
Но к порогу держит курс!
*
Он встречал меня с букетом,
После свадьбы.. первым летом.
И уж тридцать лет потом
Провожает батогом!
*
Как я вовремя успела,
Серенады он ей выл!
Гвоздодером так огрела,
Ноты сразу все забыл!
*
Эта дурочка , золовка
Провела всех дома ловко!
Привела бомжа с вокзала,
Мол, пришел ко мне, сказала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756585
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 22.10.2017
Люблю цю осінь на твоїх щоках,
овіяну минулого вітрами...
У ній не сум, а радше ніжний шарм,
у ній все те, чого не було з нами...
Люблю цю осінь,- дощ і падолист,-
твоїм очам її не приховати...
В них не печаль - незнаний досі хист,
що робить нас не листям, а птахами...
Люблю цю осінь!... Вічний монолог...
Розп"яттям душ розраджуєм кохання!
У ній не сум,- чекання вічне двох...
Тай і на двох - одне навік мовчання.
25.09.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754334
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 09.10.2017
Не відпускай мене, прошу... коханий!
З тобою світло й сонячно мені.
Я поцілунками загою рани.
Без тебе полином гірчать і ясні дні.
Поїхав знов... бо друзі там. Бо треба.
Без тебе їм не обійтись ніяк.
Дозволь з тобою бути. Я благаю.
Для тебе зіркою засяю в небесах.
Щоночі можеш мною милуватись.
Поглянь, на тебе пильно я дивлюсь.
І квіткою розквітну десь у травах.
З тобою, знаєш сам... нічого не боюсь!
Кохаєш ти мене, кохаєш... Знаю.
Для тебе сонцем ясним я зійду.
Ранесенько у росах там засяю.
Теплом зігрію тебе й ніжно обійму.
У зорях я, у квітах я... у сонці.
З любові маєм ми міцну броню.
Ти - світ ясний, що у моїм віконці.
І я з тобою Україну бороню!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754380
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Не відпускай мене, прошу... коханий!
З тобою світло й сонячно мені.
Я поцілунками загою рани.
Без тебе полином гірчать і ясні дні.
Поїхав знов... бо друзі там. Бо треба.
Без тебе їм не обійтись ніяк.
Дозволь з тобою бути. Я благаю.
Для тебе зіркою засяю в небесах.
Щоночі можеш мною милуватись.
Поглянь, на тебе пильно я дивлюсь.
І квіткою розквітну десь у травах.
З тобою, знаєш сам... нічого не боюсь!
Кохаєш ти мене, кохаєш... Знаю.
Для тебе сонцем ясним я зійду.
Ранесенько у росах там засяю.
Теплом зігрію тебе й ніжно обійму.
У зорях я, у квітах я... у сонці.
З любові маєм ми міцну броню.
Ти - світ ясний, що у моїм віконці.
І я з тобою Україну бороню!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754380
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017
Я долю витчу власними руками,
Щоби мені покірною була,
Щоби не насміхалась над роками
І польовими маками цвіла.
А поміж ними житечка колосся,
Щоби життю всміхалася не раз,
Легеньким сріблом розлилась в волоссі –
А це найкраще із усіх прикрас.
Я долю свою вишию руками
На сірому життєвім полотні
І простелю святими рушниками,
Щоб ніг не поколоти на стерні.
Земля і хліб – щось є цього дорожче,
Як мак цвіте і в росах свіжий слід,
А понад ним – небесні сині очі…
Який казковий, все-таки, наш світ!
5.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754227
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Підкрадається вже осінь –
Обережний чути крок –
Золоті обнови просить
У завбачливих зірок.
Ще отаву коси косять;
Це – остання сіножать,
Ластівки снують-голосять,
Навівають тихий жаль.
У садочках рум’яніють,
Посміхаються плоди.
Як тумани засивіють,
Осінь зайде і сюди.
Сяде бджілкою на віти,
На дерева чи кущі,
Зацілує ніжно квіти
Й тепло стане на душі…
6.09.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754228
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017
Коли зашарілось обличчя калини,
А листя бурштином блищало,
Літали удвох у ключі журавлинім,
Кохання у цвіті буяло.
Складали із шалу букет-ікебану,
І вохрою сонце сліпило,
І в юності зорі були талісманом,
А очі навпроти п*янили.
Стелив місяць сяйвом медовим дорогу,
І серце палало багаттям.
І дні, мов свічадо казкове в пролозі,
Лисніли коштовним лататтям.
Роки промайнули, неначе година.
Горить від зірок теплий спогад.
І знову дозріла червона калина,
І погляд осінній твій поряд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753815
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 05.10.2017
Похилий вік, який похилий вік…
Уже й сама мов тин , що похилився…
Та день новий знов кличе на поріг,
Де ранок щедрим сонечком упився.
Знов дивовижею здається білий світ,
І спориші, й ромашки, що край ниви…
Всміхнеться, наче скине четверть літ:
« Хіба ж не диво? Достеменне диво…»
Веде розмову з вишнею старою,
З жоржинами, що квітнуть край воріт,
Немов і не лишалась сиротою,
Немов і досі з нею увесь рід.
Де стежці вузько витись повз садок,
Її город в буянні стиглім літа.
На смужечках прополених грядок
Вирує зелень, сонечком зігріта.
Там соняшник торкається руки
І чорнобривців квіт милує око,
І бурячків шикуються рядки,
І диньки налились медовим соком.
Мов пух кульбаби, десь згубився лік
Її рокам в щоденному натхненні,
І десь беруться сили, хоч й малі,
На дивну творчість у житті буденнім.
Дозріє день у літньому теплі,
Де по межі рясніють трави в цвіті…
І вклониться вона своїй землі,
Що та тримає ще її на світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753420
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 02.10.2017
Україна моя котрий рік у війні –
І себе, й цілий світ рятує.
Її вірні сини полягли у борні
За свободу, мов хліб, святую.
Україна стріча на колінах синів,
Біль мечем розриває груди:
Скільки ще ця війна в нас поставить хрестів,
Скільки свіжих могил ще буде?
Україна ховає найкращих дітей…
Геноцид, чи ціна за волю?
Тільки Бог один знає всю правду про те,
Як нам вибороть кращу долю.
Україна у ранах кривавих, важких,
Від так званих «братів», лукавих,
Це вони гнули нас не роки, а віки,
Смертю-голодом не злякали.
Україна жива. Й хоч болючі шрами
Нагадають не раз про себе,
Гордо пройде вона через війни-шторми
Й сонце волі освятить небо!
5.05.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753424
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 02.10.2017
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668153
А день спливав, губився в надвечір’ї,
І вечір похапцем тулився до зірок.
Літа летіли, мов птахи у вирій,
Розмотували юності клубок.
А що їм юним світом володіти?
Вони ж найкращі, хто з ними рівня?
З весною вінчані і зіткані із літа,
На «ти» із вічністю, на все у них броня.
Та час спішив – у молодість спровадив,
На сто доріг шукать свою… одну.
Не знадобилась нитка Аріадни,
Щоб привести у рай свою весну.
А втім, весна у осінь закотилась,
Шука в жоржинах свій юнацький цвіт.
Час не минає… ні! Це я змінилась,
Це я спливаю до осінніх літ…
І день спливає, гасне в надвечір’ї,
Сотає в вечір радості й жалі.
О моя осене, невже і ти у вирій
Мої літа підхопиш на крилі..?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694344
дата надходження 14.10.2016
дата закладки 01.10.2017
[color="#ff0000"][i](30 вересня за церковним календарем -
ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ та матері їх - СОФІЇ)[/i]
[/color]
Три дивні дівиці,
три се́стри-сестриці,
три нитки плели серед поля -
то ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ-лебедиця,
а з ними і вольная Воля...
Три нитки барвисті,
три долі іскристі,
сплітали вродливі сестриці -
три стежки-дороги
упали під ноги
у шовки густої травиці.
Направо підеш -
Красну ВІРУ знайдеш край стежини...
Впадуть білі зорі -
криштальні, прозорі,
у ночі п'янкі, солов'їні.
Наліво підеш -
то НАДІЮ знайдеш край озерця...
Заграє бажання -
жарке, мов світання,
на струнах зболілого серця.
А прямо підеш -
щиру Приязнь знайдеш край дороги...
Луною дзвінкою,
ЛЮБОВ'Ю палкою
опалить тебе до знемоги...
На хвилях ЛЮБОВІ
у трави шовкові
впадеш горілиць обімліло.
А пісня
на чулого серденька
мові,
про Долю розкаже несміло...
- О, Долечко-Доле, скажи, моя ясна,
чи панночка ти, чи небога?...
- Коли в твому серденьку ВІРА є Красна -
до щ а с т я пряменька дорога!
[i](Зі збірки, що вкладається [b]"Туга за Єдинорогом"[/b], 2017)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752994
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Де вітри пасуть вгорі простори
І гуляють хвилі на морях,
Де синіють, височіють гори,
Лине пісня, пісня вівчара.
Приспів.
То моя, моя все Україна,
На землі де другий Божий рай,
Там верба, тополя і калина
На собі тримають небокрай.
Де жита морями розлилися
І неспокій у полях гуля,
Там тумани сиві розляглися,
Українська то свята земля.
Приспів.
То моя, моя все Україна,
На землі де другий Божий рай,
Там верба, тополя і калина
На собі тримають небокрай.
19.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752292
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 30.09.2017
Не треба чашки, щоб води напитись,
Я хочу пити із твоїх долонь
І дивлячись у очі – говорити
Палкі слова - гарячі, як вогонь.
Вода з твоїх долонь мені смакує,
Від неї кров у жилах виграє…
Вода така і рану залікує,
І розхвилює серденько моє.
По цих долонях я читаю долю,
У них перебираю долі мить.
Тут хочу загубити власну волю,
Їх цілувати, з ними жить і жить.
Не треба чашки, щоб води напитись,
Я хочу пити із твоїх долонь
І дивлячись у очі – говорити
Палкі слова - гарячі, як вогонь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752857
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 29.09.2017
[i]Ти просто не знав, що мене тобі долею наслано...[/i]
Оксана Забужко
[youtube]https://youtu.be/A5Y7WjjrxN0[/youtube]
[b]
[i][color="#5e0470"]Я - та, що дав у нагороду Бог
тобі, щоб бути буднями і святом,
світитись сонцем, та – одна за двох
тримаю стелю злагоди у хаті.
Я - та, що усміхаюся усім,
а хочеться від розпачу кричати,
бо говорити не свобідна, втім,
пишу вірші... Як у віршах змовчати?
Я - та, що діток народила - трьох!
У мене є ще витримка і сила,
щоб не зламатись і таки удвох
гніздо родинне вити... Є ще крила!
Я - талісман? О, так! Була я та,
що стежку до звитяг тобі стелила...
Чому ж тепер одна, мов самота
собі торую шлях, а де вітрила?
Я - та... я - та... Невже? Невже, я - та?
Ти вмієш гарно мовити - красиво.
І все ж надіюся, що золота
Любов зійде ще...
В Богові та сила![/b]
[/i][/color]
09.03.2017
* Відповідь на вірш О. Удайка "HOMO FEMINIS" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722309
Образ літературної героїні є збірним образом багатьох сучасниць нашого сьогодення.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723101
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 28.09.2017
Жінка в літах йде тихою ходою,
Неначе кроком міряє літа…
Волосся відбілила білизною,
Та видно жінка серцем – золота.
Її роки тепер її багатство,
Бо за душею спомини одні.
Робота, діти, вдома – господарство
І вишиті картини на стіні.
Роки злетіли, наче клин осінній,
Та ще не чути трепетне - «курли».
Її подружки, йдуть неначе тіні,
Які давно онуками зросли.
Вона іде і не рахує кроків…
Красива жінка, серцем молода.
І плинуть вдаль її багатства роки,
Час швидкоплинний, як в ріці вода.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752652
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 28.09.2017
Я рисовала корабли
Со слов седого капитана…
И убегала от тоски
В огонь ожившего вулкана…
Я узнавала маяки
И берега - у океанов…
И обжигалась о пески
У стен оранжевых барханов!..
Зачем приснились корабли?..
И след, остывший, караванов?..
И серебристые виски...
Под монотонный звон там-тамов?..
Ведь осень тихая пришла…
Невольно душу оголила…
В последний раз,наверно,я
Себе влюбиться разрешила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752420
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 27.09.2017
Чим пахне осінь?..Яблуками й тміном,
А моя осінь пахне полином,
Вкриває мої коси білим сріблом,
І чорнобривці квітнуть під вікном...
Ще пахне осінь димом і туманом,
А мені знову пахне полином...
Думки пливуть неначе сірі хмари,
І айстри пломеніють під вікном...
Чим пахне осінь?.. Зрілими плодами,
А моя осінь пахне полином,
Обличчя покриває рівчачками,
Й калина дозріває під вікном...
Вітрами пахне осінь і дощами,
А мені завжди пахне полином.
І очі застеляються туманом,
І хризантеми плачуть під вікном...
Ах, осінь, осінь!..Пахне вже й зимою,
І на устах вже присмак полину.
Не дай мені спочинку і спокою,
Благаю лише крихітку тепла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751543
дата надходження 21.09.2017
дата закладки 21.09.2017
О краю мій, лечу в думках до тебе,
Де ніг моїх малий несмілий крок,
Це там найвище над землею небо
І особливий погляд у зірок.
Це там лежать заквітчані рівнини
І осокори гострі, мов шпилі,
Стрічають в небі клини журавлині,
Коли весна впаде серед полів.
О краю мій, любове незбагненна,
Ясна палітра витканих полів,
До тебе кличе кров моя у венах,
В край чебреців і сивих полинів.
Туди, де простір – ні кінця, ні краю, –
Де даль сивіє смугами дібров,
Де хвилями жита під сонцем грають,
Де проросла надія на добро!
26.06.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751562
дата надходження 21.09.2017
дата закладки 21.09.2017
Ты больше не позволишь…
Не встретишься со мной…
И душу не откроешь…
Не велено судьбой…
Тебе не одиноко
В плаксивые дожди?
Лишь осенью выс`око
Взлетают журавли!..
Карминовые соки!..
Карминовые сны!
А белокурый локон!
А струны тишины!!!
А ты и не узнаешь,
Не встретившись со мной…
Дорогою не ходишь
По старой мостовой…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751585
дата надходження 21.09.2017
дата закладки 21.09.2017
Ні,це не сон у спраглу літню ніч,
Це - марення. Ним дихає самотність.
Та тільки блиском погляду поклич
І розпочне ходу безповоротність.
І закружляє зорепаду вир,
І ми у ньому ,сяйвом оповиті,
В саду бажань прихистимось,повір,
Щоб жодної не марнувати миті.
Бо літня ніч не зносить самоти,
Хоч кожен біль притулку в ній шукає,
І прагне полиново прорости.
А у заграві ранку -догорає...
Нам досить сну,вже проспано весну,
Та Спас медовий досі ще чекає...
Хай кожну мить ,на почуття рясну,
Душа з повітря досхочу вбирає!
Так світло йти крізь темну ніч удвох.
Дзвенить луна кантати зорепаду...
Бог є любов. Цим світом править Бог.
Це Він дарує ніч і лоно саду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742568
дата надходження 18.07.2017
дата закладки 21.09.2017
[b][i][color="#8411f0"]Знайди мене тут,
де гасне прожитий день...
І мов у старому замку -
царює тиша...
Чому?...Й хто спокій
з моєї душі краде?
Чекання плаче...
Я ж душу ховаю в віршах.
Знайди...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751430
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 20.09.2017
Ще пам'ятаю запах твого тіла
Ще пам'ятаю дотик ніжних рук
Душа в обіймах тих не раз горіла
Ще пам'ятаю свого серця стук...
Ще пам'ятаю перші білі квіти
І зиму сніжну, і мороз палкий
І ми, щасливі всміхнені як діти...
Ловили погляд ніжності легкий...
Ще пам'ятаю свої перші сльози...
Коли в коханні зізнався ти мені...
Вплітав троянди туго в мої коси...
Чому ж вже не приходиш ти у сні?
Ще пам'ятаю всього так багато
Не вирвати цю пам'ять з мене, ні...
Я знаю, милий, в тебе нині свято...
На жаль, любов моя вже не в ціні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751353
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 20.09.2017
Ты помнишь - сколько дней в году?..
Я столько и любила...
Сто тридцать пять часов в аду
Отняли много силы...
Мне кажется - не так давно...
Но мы уже чужие...
И веткой не стучат в окно
Деревья те... - Большие...
Ты не звони,и не пиши...
Приветом не отвечу...
Ключи глазами не ищи
Под вазою с секретом...
Пароль сменила на замке...
И запахи - для кожи...
И разлюбила Шардоне...
И ярко-рыжий тоже...
Зачем приходишь в вещий сон
И словом душу нежишь?..
Но не дотронешься рукой...
Наверное,не можешь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751324
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 20.09.2017
Заблукала осінь у садочку,
Дочекалась дивної пори,
І фарбує пензликом листочки
В жовті і в червоні кольори.
В осені такі яскраві фарби,
Так красиво в парках і в садах,
Та чомусь її чудові барви
Навівають смуток у думках...
Може сумувати мені досить,
Журавлями відлетять літа...
І в моє життя приходить осінь,
Як подруга щира, золота...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751357
дата надходження 20.09.2017
дата закладки 20.09.2017
Спеленали снова солнце
в небе тучи-облака,
унесется эхом звонким
наше лето в никуда.
Осень щедрою рукою
всем подарит грошик-медь,
за далёкою рекою
ива будет песни петь.
Горевать о теплом лете,
о несбыточной любви,
о туманном здесь рассвете,
и о клятвах на крови.
А потом зимой студёной,
облачившись в белый снег,
будет девушкой наивной
ждать весны своей разбег.
И тогда, как снова солнце
выйдет в небо из оков,
разольются гимном звонким
песни птиц со всех кругов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751271
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 19.09.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=O1JXBABy0KE[/youtube]
Осінь - єдина пора року,
яка вчить.
Elchin Safarl.
Ось уже і перша прохолода,
Освіжить вчорашні всі думки.
І нехай в осінню насолоду,
Не залишить пам"ять щось взнаки.
Осінь - не пора розчарування,
Не міняє осінь життя зміст.
Не збідніють серця поривання,
Не зів"януть, як осінній лист.
Лиш на мить, одну єдину мить,
Серце з ритму зіб"ється і плаче,
Або просто мовчки защемить,
Сльози серця, щоб ніхто не бачив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751236
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 19.09.2017
[i]Тринадцять літ… А наче – все життя: Тринадцять літ мольби, сум’яття, болю…
OI Udayko[/i]
[youtube]https://youtu.be/YqmV_qfoDj0[/youtube]
[b][i][color="#60077d"]Були ми разом аж тринадцять літ.
Тепер чужі. Живем самі, нарізно.
Тоді був милим нам весь білий світ!
На чотирнадцятім - сльозам завізно.
Просила я тебе лишити все,
щоб нам удвох плекати нашу долю.
Ти вибрав те, що деколи несе
багатство, визнання й жадану волю.
Гойдав кленове листя зимний дощ,
тремтіла вишня від вітрів, тужила.
А душі наші й досі просять прощ,
І волі так й нема, мов забарилась.
Усі тринадцять наших любих літ
в дитяті нашім - у маленькім сонці.
Кохання щирого - яса, одсвіт
отам сховалися - в малій долоньці.
Тринадцять літ долали шлях удвох,
кому ж тепер нести оту покуту,
що в чотирнадцятому ми не втрьох -
сама колишу сиротину смутку.
[/i][/b][/color]
За твором OI Udayko "Тринадцять літ"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751259
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 19.09.2017
[img]http://s019.radikal.ru/i613/1709/d9/01e92dd67970.jpg[/img]
Моя Україно! Моя найдорожча Святине!
Вітаю тебе із далеких доріг та країн.
Де б я не була і куди б мене світ не закинув,
Тебе я довічно носитиму в серці своїм.
Співає душа, коли бачу тебе в кінофільмах,
Гортаю сторінки альбомів і серце щемить.
Від думки такої щаслива, немов породілля,
Де родиться поле і пісня, і гай, і блакить.
Ця мова моя в переливі, як жайвір у небі,
Як вечір надходить — мереживо стелять зірки.
Я згадую матір і батька у рідній оселі -
Мою Україну, де доля на два береги.
Усе в мене є — надароване духом і словом,
Оте, що не купиш і навіть не силі продать.
За тебе, моя Україно, вимолюю Бога,
Щоб рідному краю послав із небес благодать.
Моя Україно! Ти земле сколотів-русинів,
Із давніх-давен ти плекала героїв в борні.
Я міцно стискаю руками наш стяг жовто-синій
Бо я - українка! Це ім'я ти дала мені.
Із Днем Незалежності, нене моя колискова,
Вітаю тебе і на серце долоню кладу.
Хай вічністю дихає мова твоя калинова,
Бо я у майбутнє вкраїнця-онука веду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750241
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
Ні хвилі смутку - це лише туман,
Ні краплі сліз - земля дощами вмита.
...Розвіявся ілюзії дурман,
І якось раптом зникли барви літа.
Стою на перехресті трьох доріг,
Куди вони ведуть - якби ж я знала?!.
Вже незабаром прийде перший сніг,
А я ще блюз осінній не зіграла!..
У жовтім листі - звуки золоті,
Вони кружляють вальсом у повітрі!
Мабуть, буває в кожному житті,
Невдалий вибір фарби на палітрі...
...Фальшиву ноту вітер віднесе,
Дощі розмиють контури картини...
Я добре знаю - це іще не все,
Свій шлях пройшла лише до половини.
Дивлюсь довкола - осені краса,
Для мене наче відродилась вперше!
Осіннє сонце й сині небеса
Очистять душу і зігріють серце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750332
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
Зазирнуло літо у вікно. Щедро так проміння нам
сипнуло.
Ой, як заясніло! Зацвіло... І про мене літо не
забуло.
І покликало мене у гай. Зелено тут і квітнуть
дзвіночки.
В незабудок ніжно-голубих чомусь весело
сміються очки.
Ой, яке тут розмаїття барв! Бджоли та джмелі тут
хазяйнують.
Бо яскравих квіток пелюстки їх до себе манять...
і частують.
Зазируло літо у вікно. І мене покликало із хати.
Засміялось сонце:- Що ж? Пора з літечком тобі
помандрувати!
І ромашок принесло букет. На пелюстки ніжні
надивлюся.
Обривати їх?.. Навіщо ж так?.. Я у твої очі
подивлюся!
А в твоїх очах ... Невже весь світ?! Гори, ріки,
море, океани.
Я з тобою обійду весь світ! Знаю, літо помандрує
з нами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750233
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
«Оскарное» небо – солнечные дни…
Средь колосьев хлеба – маки,васильки…
Хор многоголосный прячется в траве…
Губы – на запястьях...Губы – на бедре…
До чего приятно нежность сотворить!
До чего приятно, не скупясь, дарить!
И, благословляя, родники за всё,
Глаз, не открывая, ощущать её…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750261
дата надходження 12.09.2017
дата закладки 12.09.2017
Приголублена полуднем тиша
Ув обіймах снує промінець.
Ось і джмелик жоржину колише,
Під кущем заховавсь стрибунець —
Справжній коник, лиш тільки маленький,
Загубив свій смичок серед трав,
Затремтів його голос тихенький —
Донедавна на скрипочці грав.
Підігріте повітря так кволо
Оксамитом торкнуло плече,
Павутинки літають навколо —
Літо бабине посаги тче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750071
дата надходження 10.09.2017
дата закладки 10.09.2017
О, як важко в цім світі прожити,
Щоб людиною слід залишити.
Пережити потрібно жорстокі жнива,
Щоби пам'ять лишилась жива.
Як водиці живої напитись..?
Коли треба під ноги дивитись.
Коли пашеш щоденно, як кінь,
Під копитом не видно камінь.
Споришами не сіють доріжку,
Де підставлять найближчі підніжку.
Коли рідко в нас штиль, а штормить,
Не розслабишся навіть на мить.
Щоби в мареві вік не тужити,
Варто все це майбуть пережити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748960
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 06.09.2017
З нагоди Успіння Пресвятої Богородиці
О, Матір світу, славимо тебе,
В твоєму лоні цілі покоління,
Хто освятився іменем твоїм,
Чекає на твоє благословіння!
Плекає діток,як ти нас лелієш,
І на землі ростиш своє зело,
Аби коріння міцно проросло,
Бо тільки так лани життя засієш!
Даруєш світло і несеш добро,
Вершини працею увік скоряєш,
В дитячім сміху щастя ти черпаєш
І материнське осягаєш ремесло!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748493
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 06.09.2017
Горджуся тим, що я є просто жінка,
Й від батька маю прізвище Ходак,
І тим, що я проста є українка,
А прадідусь відважний був козак.
Горджуся тим, що рай земний пізнала,
Він від Карпат до сивого Дніпра,
Пахучим хлібом з часником до сала,
Котрий в сім’ю родину всю збирав.
Горджуся тим, як бачу клин лелечий,
Що понад краєм рідним проліта,
Як дощ купає клену жовті плечі
Й зозуля лічить у гаю літа.
Горджуся тим ,як пахне двір любистком,
І клечанням на Троїцькі свята,
Як ранок в споришах росою бризка,
І українства дух над цим вита!
18.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749429
дата надходження 06.09.2017
дата закладки 06.09.2017
КВІТИ ЛЮБОВІ
Як моє серце ніжності воліло,
Я сіяла квітки, довкола – біло…
Біленькі пелюстки… Яке натхнення!
Вони мій порятунок від будення…..
Коли ішлося про чуття шалені,
Вогнем палали квіточки черлені…
Багряний колір, пряний аромат…
Й таємна стежка до Адама в сад…
Як сум пробився у душі куточок,
Ромашок я насіяла рядочок…
Від сліз я ними витирала очі,
Журбу і жаль, збентеження дівочі…
Коли ж душа запрагла самоти,
Враз незабудки почали цвісти…
Оті - «люби мене, та не покинь»….
Пелюстя шепотіло тузі: згинь!
І ось мене ці квіти обнімають,
Дурманом різнотрав’я напувають…
Від запахів і барв я ходжу пֹ’яна,
Як перший раз закохана й кохана!
05. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744941
дата надходження 06.08.2017
дата закладки 05.09.2017
Люблю тебе я, Україно!
Як можу, як вмію любити.
Прийшов час сумний, невеселий...
Тебе, рідна, нам боронити.
Бувають в житті і веселі,
бувають хвилини журливі.
Приймаєм гірке і солодке.
З тобою єдині. Щасливі.
І хоч вітри грізні... та марно
сльозами-дощами вмивають.
Любов - то найвища є сила.
Нізащо її не зламають!
Струнку гнуть тополю, високу,
і кленів малих не жаліли.
І жито стоптали у полі...
Вони ж молоді ще. Безсилі.
Та глянь, Україно! Є в тебе
Відважні сини-соколята.
Міцні і бадьорі, сміливі.
Любов в їх серцях - не здолати!
Люблю тебе я, Україно!
Як можу, як вмію любити.
Та вірю - прийде час веселий.
Ми будемо щастю радіти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748954
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 05.09.2017
Гілку м"ятки,горобини
І листочок полину
Ти у сни завжди приносиш –
Полум"яні восени…
Ще чекаю…І приходиш…
Обіймаєш і тремтиш,
Наче вперше…Чи в останнє...
Не спинити тую мить...
Твої губоньки солодкі,
Як той спасовий медок…
Шаленію,як голубиш…
А до прірви – лише крок…
Двом туман біленьке стелить…
Сивим димом ніч гірчить…
Відкриваю очі,леле…
Чомусь серденько щемить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748794
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 05.09.2017
Стою у роздумах тяжких :
За що Господь Вкраїні
Дозволив згарищам біди,
Смертям дав згоду і руїні...
Чому розкидав всіх дітей
По теренах Планети ,-
Провалля зсувів надтяжких
ЇЇ накрили злети...
Ми відвернулись від Христа,
Хоч церкви відімкнули...
Ми надто любимо свята,
Та святість в них забули..
Нема у нас святих імен
У площах, вулицях, майданах,
Хоч чверть століття живемо
Не в плутах, не в кайданах...
Дітей йменуємо своїх
Іменнями чужими,-
А діточки прийшли на світ
У переддень з святими...
Забрали Ангелів в діток,
Врубавши їхні крила,
Чому дивуємось відтак,
Що не несуть вітрила?..
Ми п"єм вино, як той бальзам,
Відвідавши причастя,
І свято віримо по тім,-
"Приречені" на щастя...
Перехрестивши храм святий,
Ідем грішити в люди
З переконанням у серцях,
Що ми -- безгрішні люди...
А гріх скував, як спрут, мене
І землю мою, люди !
Нам волю Бог послав з Небес,
Щоб вмились від отрути...
Вкраїнцю мій, зітри сльозу,
Прокиньмось, сестро, брате !
Господь втомився із Небес
Найкращих забирати...
Питаємо : За що ? Чому ?,-
Витає в Небесах...
Пречиста Сина просить Там...
За Україну... у сльозах
Прокинься, чуєш, українцю,
І свого брата возлюби,
Доріжку в серце до Ісуса
Любов"ю тою проклади !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709903
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 02.01.2017
Моя Вкраїнонько! Земля обітована,
дарований нам Богом щедрий край,
а доля в Тебе – згіркла і туманна,
хоч мав би бути споконвічний рай.
Чом ходимо ми хибними шляхами,
де крик німий втоптав кривавий слід?
Чому, як не чужі, то власні хами
ведуть "в ніку́ди" зболений нарід?
Довірливі... Терплячі... Тож поганам,
як мито, – Твої доньки і сини.
Від Колими до Таврії – кургани
жертв розстрілів і голоду, війни...
Чи вирвемося ми з середньовіччя,
байдужості струсивши мертвий тлін?
... Тремтять у вікнах поминальні свічі –
це подихом із Неба лине відчай:
"Невже не зможете піднятися з колін?!"
26.11.2013 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702988
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 18.12.2016
– Зорі, зорі... зорі ясні! Світ ви бачите увесь.
Зорі, зорі... зорі світлі. Загубилась зірка десь.
Де вона ота яскрава, найдорожчий в світі гість?
Де вона ота прекрасна, що принесла світу вість?
Вість найкращу, найсвітлішу...
Вість-молитву найтихішу.
– Не згубилася зірниця. Справ тепер в неї багато.
Наряджається... Засвітить.
Сповістить усім про свято.
Їй в Святвечір серед неба бути в сяйві осяйному.
Світло те величне, ясне, кожному дарує дому.
– Зорі, зорі... зорі ясні, неба Божого ви цвіт.
Зорі, зорі... зорі світлі, ви з зірницею прийдіть.
Як засяє зірка ясна – з нею землю звеселіть.
Зорі, зорі... зорі ніжні, нашу радість освятіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707107
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.12.2016
( Присвята до 60 - річчя Любомирі Нарозі )
Жінка -загадка,
Жінка - краса,
Молодість...згадка...
Диво-коса...
Усмішка щира,
Пломінь в очах,
Мовою мила,
Статність в речах...
Жінка, як диво,
Ношу несе,
Каже - " Щаслива
понад усе !"
Каже, що любить
Люд і життя,
Бо не буває
Назад вороття...
Богопослушна і
Берегиня,
Десь відчайдушна -
Вміла газдиня.
Мама, бабуся.
Жінка кохана.
Завжди потрібна,
Завжди бажана.
Ім"я загадки
Вплітали в Любов,
Щасливий є той,
Хто її віднайшов.
З миром у серці
Іде по землі,
І ми побажаємо
Щастя її ....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706603
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 14.12.2016
Ось і осінь дотрушує
Пісні останній лист,
Поринати у роздуми змушує,
В багряно- жовтий падолист...
Ось і осінь дотрушує
Досконалу печаль у світ
І летіти у спогадах змушує,
Чекати підсніжника цвіт.
Ось і осінь дотрушує
Збитої ковдри теплинь...
Серця тривожного змушує
Стримати злет в небосинь.
Ось і осінь дотрушує
Звуком останніх струн,
Цнотою стріти примушує
Хурделиців сніжний табун.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706202
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016
Ой ти мово калинова, ти мій дивний цвіте!
Тут є сніжні заметілі... гріє тепле літо.
Линуть весни журавлями, бо життя розквітло.
Кожне слово сонцем сяє, весело й привітно.
Море... й полечко безкрає, і Карпат потоки.
Ой ти мово моя рідна, в тобі часу кроки.
Дарував нам Бог на втіху, щоб вели розмову.
Бережімо, ніжну й світлу, материнську мову!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705724
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016
Плаче свічка в вікні
Вже не воском – людською сльозою…
Тихо ніч осіда,
Накриває все сонним крилом.
Я ж кричу їй:
– О, ні!
Пригадай 33-ій… Зимою
Голод як поїдав…
Вимирало ж і місто й село…
Плаче свічка в вікні,
На шибках вимальовує тіні,
Темна ніч за вікном
Заридала осіннім дощем.
Голос мертвих дзвенів,
Ніби струмом пронизував тіло,
Й хоч було це давно,
Та й з роками не меншає щем…
Плаче свічка в вікні,
Зна, як нас виривали з корінням,
Й знов пекуча сльоза
По свічі опускається вниз.
Образ Бога змарнів:
Не прийшло ворогам ще прозріння,
Може б, він підказав,
Щоб покаятись хоч спромоглись.
27.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703379
дата надходження 28.11.2016
дата закладки 28.11.2016
Нічка посіяла
зорі
В полі нічному,
німім.
Води вночі
непрозорі.
Ранок іще
не димів.
Верби тут сплять
і тополі
В передранковій
імлі,
Голоду свідки
й неволі
Тут, на вкраїнській
землі.
Старість, мов зраджена
доля,
Зморшки в корі
пише-рве,
Ранить щоразу
свідомість
Тим, хто між
нами живе.
Стиха шепоче
стежина
Про найстрашніші
роки,
Як Україна
тужила
І не роки,
а віки.
Скільки ж тут сліз
пролилося.
Знає і небо,
й земля,
Вітер цілує
колосся.
Час тільки рани
зціля…
3.12.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703214
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 27.11.2016
Любов і біль. Я сонцю усміхнусь,
І пригорну берізку край дороги.
Святій землі низесенько вклонюсь,
За неї я молитимусь до Бога.
О земле рідна, матінко моя!
Коли гіркота днів твоїх минеться?
Моїх дідів тут слава полягла,
У правнуків серцях вона озветься.
Роки твоїх утрачених синів
Туманом линуть, росами додолу…
І квилять душі криком журавлів:
Вони з війни не вернуться додому.
Та я не вірю! Пам'ять бо жива -
В людській любові вічно буде жити!
Болять синів несказані слова,
Що так спішили землю боронити.
Любов і біль… У мене два крила!
Одним прикрию землю від прокляття,
Другим любов посію, щоб цвіла,
Щоб Україна не була розп'ята.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703040
дата надходження 26.11.2016
дата закладки 27.11.2016
ЛІНА КОСТЕНКО
НАПИТИСЬ ГОЛОСУ ТВОГО…
***
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думу перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жестом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
Перевод с украинского языка
НИЛА ВОЛКОВА
НАПИТЬСЯ ГОЛОСА ЕГО…
***
Напиться голоса его
И всей влюбленности безбрежной,
Впитать печаль его и нежность
И чудо колдовства того.
Растаять, слушать, не дышать,
Чтоб даже мысли мимо, мимо.
И паузы неотвратимость
Красивым жестом вдруг спасать.
Слова натягивать, как луки,
Сбивая ловко, на лету,
Необъяснимой этой муки
Беспомощную немоту.
Быть независимой, беспечной.
Перемолчать: ну, кто кого.
И беззащитно, бесконечно
Ждать только голоса его!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701522
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Твоєї ніжності я більше не боюсь!
Хіба лякається прибою біла чайка?
Серед пісків мене лиш не забудь...
В енігмі снів - лиш я твоя відгадка!
Я більше не боюсь сталевих лез,
що зопалу у зливу слів вкладаєш...
Мене не зраниш ними, не зітнеш!
Ти відчував, як люблячи - згораєш?
Я не боюсь лишатися сама,-
навчив мене нести нелегку ношу...
Моя душа - не зав"язь, а скала!
Що в зимку їй безпросвітна пороша?
Я - вічна ніжність, ти же - Чоловік...
І наша єдність в світі незборима!
Любов і милість - прагнення і сила...
І буде так допоки світу вік!
19.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701528
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Твоєї ніжності я більше не боюсь!
Хіба лякається прибою біла чайка?
Серед пісків мене лиш не забудь...
В енігмі снів - лиш я твоя відгадка!
Я більше не боюсь сталевих лез,
що зопалу у зливу слів вкладаєш...
Мене не зраниш ними, не зітнеш!
Ти відчував, як люблячи - згораєш?
Я не боюсь лишатися сама,-
навчив мене нести нелегку ношу...
Моя душа - не зав"язь, а скала!
Що в зимку їй безпросвітна пороша?
Я - вічна ніжність, ти же - Чоловік...
І наша єдність в світі незборима!
Любов і милість - прагнення і сила...
І буде так допоки світу вік!
19.11.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701528
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Втомилося сонце, сховалося в сірості світу,
І днить крізь сніги, що завчасно скорили тепло.
Поборена осінь прощалась у ніч незігріту,
І плакали клени, і верби вслід били чолом.
Куди ж ти, красуне? А хто ж нас у шати зодягне?
А хто ж так вітрами зголосить про наші жалі?
А хто ж наші думи одвічні душею осягне?
І хто ж синє небо прихилить в ранковій імлі?
Рясніє калина, вона ще не знає морозів,
І листя багряне не встигло у вічність злетіть.
І я ще до тебе у гості стою на порозі,
І зболені вірші так хочу тобою зцілить.
Спізнилась з прощанням. І вітер затих у печалі.
Нікуди не йду – хай снігами мене занесе.
У відповідь осінь відгукує листям зів*ялим:
Я буду теплом зігрівати у віршах усе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701557
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
Приторна сладость сандаловых свечек...
Призрачен свет уходящей любви...
Осени утро похоже на вечер...
Серое - в тренде(в предверии зимы)...
Липкие губы - от красной помады...
Словно магнит - откровения часы...
Словно магнит - притяжение взглядом:
У одиночества(среди толпы)...
Слышишь: протяжное "ля" камертона?..
Звук прорывается - из темноты...
Первой волной укрывает - истома!..
Это она оставляет круги!..
Пятую реку сковали морозы...
Первую(вброд)проходили мою...
Снились - колючие (жёлтые) розы...
Спелые яблоки - в нашем саду...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700091
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016
Мы не простим вам,ватники России,
Тупой бахвалисто-имперский -изм
И ваше отношенье к украинцам
Мы понимаем не иначе как фашизм!
Мы не простим российскому солдату
Боль обезумевших от горя матерей,
Горькие слёзы вдов,сестёр и братьев,
Осиротевших маленьких детей!
Мы не простим продажным прокурорам,
Одевших мантии и потерявших честь,
И шьющих обвинительные вздоры
Украинцам.Пропутинская месть!
Мы не простим писателю,поэту,
Историку,артисту и певцу,
Отныне ставшему не сеятелем света,
А жалкою подмёткой подлецу!
Мы не простим ваш ватный постсоветский,
Чудовищно преступный пофигизм,
Дающий право развязать донбасский,
Кровью окрашенный военный коммунизм!
Мы не простим вам авантюру с Крымом,
Фанфары,танцы, вопли"УРА НАШ!"
Союз и дружбу вы пустили дымом,
В ответ назвав предателями нас!
Мы не простим плевки и смех злорадный,
Когда в Майдан стреляли "беркуты́"
И исходящий от вас воздух смрадный...
Антимайданы,фейки и понты!
Мы не простим разгула журналистов,
Несущих ложь,неприязнь и вражду,
Кремлевских верных псов-пропагандистов,
В мозги ваши исправивших нужду!
Мы не простим вам дикий,азиатский,
Радиоактивно-ядерный оскал.
Гримасой лжи покрыт ваш образ братский.
За пазухой припасен арсенал!
Мы не простим вам,ватники России,
Ваш агрессивный путинский демарш,
Пусть внуки знают ватная Рашия
Не друг,не брат,а враг навеки наш!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642250
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 12.11.2016
День зітхнув вітерцем і приречено
Відійшов у минулий час,
Залишивши про себе для вечора
Безнадійно- сумний парафраз,
Бо природа й сама вже не вірила,
Що повернеться літо назад, –
Місто – в темному, небо – в сірому,
В брудно-жовтому – листопад...
Та як виклик оцьому світові,
Попри темряву і холоди,
Ти приходила вся у світлому
І у радісному, як завжди.
Духмяніла вечірньою свіжістю
І парфумами "Тет-а-тет",
І, з тобі лиш властивою ніжністю,
Загорнувшись у во́вняний плед,
Гріла руки об чашечку з кавою,
Й туркотіла про се і про те...
Й пізня осінь буває яскравою,
Як кохання у душах цвіте!
Парафраза, парафраз, -у. 1. Переказування змісту твору або чужих думок своїми словами
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692118
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Куди, красо оманлива, осіння,
Зникаєш надто швидко повсякдень?
Який мольфар в час свого повеління
Посмів тебе позбавити натхнень?
Куди щедроти ясних днів поділа,
Куди пливеш, сягнувши всіх вершин
Краси своєї ? Тлінна і відцвіла
Летиш зів’ялим листям в часоплин.
Де покровителі краси твоєї ?
На що зрадливці очі відвели?
Як плаче мудрість старості своєї,
Вони вже іншим возвели хвали.
Оплакувать дощем – то марна справа,
Як горювать від зболених образ.
Час не лікує втрат. Твоя відправа –
Зима, що скорить нас усіх не раз.
В лісах оголених красу шукаю,
Мов з вічних зір вичитую знання,
Серед одвічних істин я блукаю,
Та вічна не краса й не надбання.
У бляклості й понурості вся мудрість,
Із золота вчорашнього - гниття.
Як сенс майбуття людського, як сутність –
Це з «праху в прах» - зі смерті у життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696221
дата надходження 23.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Осіння тиша. Синій дощ і ми…
Обіч дороги склякли мокрі клени.
Не треба слів, хай дощ про нас шумить.
Присядь, коханий, ближче біля мене.
Візьми за руку, нині я без крил.
Як осінь справжня… Хоча що між нами?
Шляхи несходжені на сотні миль,
І ночі зшептані не нашими йменами.
Між нами час ловив не нашу мить,
І квіти не мої, не ти… так треба.
Не нашим щастям в серці защемить,
І сьома вись не нашого крайнеба.
Між нами осінь і цей синій дощ,
І наші руки літом полонені.
І наше «ми» серед чужинських площ,
А ще, напевно, наші мокрі клени…
[i]продовження [/i]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791994
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694800
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Недолюбил… моё тепло…
Недолюбил… моё тепло…
Не пил ночей благие росы…
Не целовал ты так давно…
И не вплетал ромашки в косы!
Недомечтал... мою любовь!
Не понял... слов, что не сказали…
И окрылялся вновь и вновь…
Тем, что мы так и не познали…
Недожелал… тех встреч огонь!
Которым годы… так пылали!
Лишь только тень моих ладонь…
Тебя коснётся в ночь печали…
Недолюбил... моё тепло…
Не целовал в блаженстве ночи!
Любовь... так спрятал далеко,
Что только вторят грустью очи…
Недолюбил… любовь мою!
Признаться в этом нету мочи…
Недомечтал... мечту свою…
Ту, что любила в жизни очень...
11. 10. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693948
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 23.10.2016
Любити землю, рідну, – то не честь –
Обов’язок свідомої людини,
Що пам’ятає, кров чия тече
У неї в венах і в її дитини.
Любити землю, рідну, – не ганьба –
Вона життя дала тобі й зростила,
І виріс ти з покірного раба
В борця, що має гідність, гордість, силу.
Любити землю, рідну, – сином стать
Чи відданою, вірною дочкою,
У лігві власнім ворога дістать,
Бо іншої землі нема такої.
16.08.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684440
дата надходження 18.08.2016
дата закладки 23.10.2016
Вдяглося тепле літо у шовки,
Де кольори усі переплелися:
Там – голубінь упала у ставки
Й завмерло на воді зелене листя.
Чарує мак вогнем весь білий світ,
У житнім полі виріс він, духмянім,
Ромашечок розлився диво-цвіт,
А далі – сад, де яблука рум’яні.
Садив його колись іще мій дід
(Рука легка була, казали в нього),
Напевне, знав дідусь уже тоді,
Що бігтимуть сюди маленькі ноги
Моїх, зеленооких онучат,
А я тим тішуся і рідного згадаю –
І струни-спогади легенько зазвучать –
У пам’яті архів я їх складаю.
Бур’ян від спеки трішечки прив’яв,
Та не здаються трави у долині,
Й колише вечір пісня солов’я,
Що заховався в кучерях калини.
6.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681267
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 23.10.2016
Виводить скрипка соло самоти,
Грушевий запах висить серед саду,
А ми удвох з тобою – я і ти,
сховалися у лозах винограду.
Чарує ніч і мерехтять зірки,
Дрімають півні на кутку сільському.
Твій поцілунок видався терпким,
Мов говорив: пора іти додому.
Та ще не час, не впала ще роса,
Колише вітер листя винограду,
Зірок намисто в темних небесах,
Немовби груші в шелестінні саду.
Повзуть хмарки і гримотить набат,
І місяць сіє травам срібні роси.
Змовкає ніч, стомився музикант…
Світанок треті півні проголосять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596497
дата надходження 29.07.2015
дата закладки 29.07.2015
присвячую Юлії Костюкевич
Її особливі прикмети:
тріщинки на вустах
від довгої відсутності поцілунків
вимучена посмішка
через відсутність щастя
неспокоєм зайняті руки
через нашу нікому не потрібну розлуку
і погляд що дивиться в душу
втомлений спраглий до радості
в якому згасає сонце
й журавлі відлітають у вирій
Вона поривається з ними
загублено і безкрило
беззахисно і тендітно
схожа на зневоднену квітку
із щастям
у перспективі
19 липня 2015 [16:04]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594722
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 19.07.2015
Твоє криваво-чорнеє намисто
розсипали черешні, Україно!
І де перлини впали, покотились,-
стоять тепер обпечені могили...
Там, де упали ягоди-коралі,-
забрали з дому батька-нені сина...
А як же вийшли знов його зустріти -
безмовно стріла тільки домовина!
Обвуглились в палючім вирі сонця
і запеклися кров'ю в венах поля...
Ті ягоди - їх кров. А смерть - як доля...
............................................ для Них.
А нації - життя! Майбутнє! Воля!
2015р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591959
дата надходження 06.07.2015
дата закладки 19.07.2015
Війна...
Слово жіночого роду.
Чому ж у звучанні жорстокість така?
Навіщо на світ проливає, мов воду,
Той біль...і тече нескінченно сльоза.
Війна...
Всюди плач, всюди стогін і мука,
Крик нестримний, хмари з вороння.
Бо війна - то назавжди розлука,
Чиясь в небо злітає душа.
Війна - то надія й чекання,
Павутиння пряде сивина.
Щось застрягло у горлі... мовчання.
Так болить, що і слів вже нема.
Війна нам приносить страждання,
Почорнілі у ранах поля.
Стогне вітер, і здригається зрання
Від нестерпного болю земля.
Війна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594204
дата надходження 17.07.2015
дата закладки 19.07.2015