По осінньому парку бреду в сивочолих туманах,
Повертаючись в думах до наших таємних розмов.
Бачу образ твій, очі і усмішку ніжну, жадану,
Оксамитовий погляд, твою незрадливу любов.
Потай мрію щораз, що в стрімкому життєвому вирі,
Серед тисяч облич відшукати тебе пощастить!
Цілуватиму руки, кохана, твої без упину,
Зазирнувши у очі твої, ніби в синю блакить.
В них побачу твій шлях, сяйво юності, нашу розлуку
І ретельно приховані в закутках серця жалі.
І на лавці старій, в милозвучних, знайомих нам звуках,
Пригадаємо знов незабутні літа молоді.
Подарую тобі, кольорами осяяні, квіти.
Знов мелодія ночі звучатиме тільки для нас!
Як же хочу тебе, пригорнувши міцніше, зігріти.
Та між нами незримо постали загати і час.
І дарма, що літа неможливо назад повернути,
А за нашими вікнами зимно і журно сніжить.
Попри трунок журби, навесні віднайду первоцвіти
І в уяві, кохана, зустріну тебе хоч на мить.
08. 03. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722266
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 01.05.2017