Веселенька Дачниця: Вибране

Ніна Незламна

Частівки 3

Ой,  люди,  чекала  дива
Хотіла,    бути  щаслива
Ні  жоден,  чоловік  не  звик
Ой,-  кажуть,  -  Гостра  на  язик..
***
День  свободи,  гульки  в  клубі
Баби  стали  товстогубі
Рік  свині  то  так  годиться
В  кума  ж    рило  у  зіницях
***
Одягла  свиня  корону
П`яні  очі  на  корову
Що,  дивись,чи  й  не  дівиця
Дай  життям  насолодиться…
***
Співав  пісню  наш  Омелько
Наче  справжній  соловейко
Тільки  півень,  геть  злякався
Що  за  чудо,  де  він  взявся?
***
Таня,  сусіда  хвалила
Коли,  другу  чарку  пила
Як  розпили  вже  по  п  `ятій
Полягали  разом  спати
***
Час  чудовий    в  депутата
Все  дозволить  та  зарплата
«Ікра  красна»,  рибка,  пиво
Живеться  йому  щасливо…
***
Настя  твіст  затанцювала
Мужиків,  причарувала
 В  білій,  короткій    спідниці
Заздрять  баби  тій  блудниці
***
Депутати  мов  в  облозі
 Тож  вибори  на  порозі
Перевернуте  корито
 Всі  гріхи  під  ним  зарито
***
Так  чудово  працювали
Гроші  у  офшори  слали
Депутати  тепер  нові
Переодяглись  в  обнови
***
В    Раду  їдуть  депутати
Хтять  проводити  дебати
 Та  молодий  в  нас,  президент
Корупцію  знищить  -  ущент!
***
Мрія  у  людей  не  згасне
Що  буде  життя  прекрасне
Нам  би  Раду  розігнати
За  заслуги,  всіх  за  грати….
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835700
дата надходження 16.05.2019
дата закладки 17.05.2019


Амадей

Ну як мені не жить тобою

Ну  як  мені  не  жить  тобою,  
Коли  черемуха  цвіте,
Коли  напоєний  любов"ю,
А  в  небі  сонце  золоте.

Ну  як  мені  не  жить  тобою?
Коли  моя  душа  співа,
Я,  зачарований  тобою,
І  ллються  з  серденька  слова.

Ну  як  мені  не  жить  тобою?
Коли  нам  з  неба  зорепад,
Щасливу  зірку  шле  з  любов"ю,
Коли  квітує  цвітом  сад.

Ну  як  мені  не  жить  тобою?
Коли  так  хочеться  любить,
На  небі,  послана  тобою,
Для  мене,  зірка  мерехтить.

Ну  як  мені  не  жить  тобою?
Коли  в  душі  твоі  пісні,
Мене  наповнюють  любов"ю,
Мов  соловейко  навесні.

Ну  як  мені  не  жить  тобою?
Чомусь  уже  не  знаю  я,
Я  вже  живу  лише  тобою,
Чарівна  зіронько  моя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835624
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Повінь кохання

Закутала  місто  барвиста  весна,
Повіки  ж  бруківки  холодні,  мов  іній.
Надія  провулків  занадто  тісна,
І  розписи  сонця  з  тонюсіньких  ліній.

І  змерзли  пелюстки  весняних  долонь,
Тривожить  на  скронях  меланж  ніжно-сизий...
А  може,  це  тільки  розбурханий  сон?
Земля  ж  у  квітковій  пишається  ризі.

Любові  моєї  погадка  крилата
Обійме  теплом  твої  пазли  мовчання.
І  навіть  бруківка  вбереться  у  шати,
Бо  повінь  кохання  розмиє  печалі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835637
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Valentyna_S

…не відає меж

По  безмірно-бездонному  морі
Покотилося  сонце  в  круїз,
Й  традиційна  регата  за  обрій
Почалась  під  весняний  каприз.

І  побачать    хмарини  держави
Кращі  тої,  що  рідною  зву.
Та  лиш  їй  я  співатиму  славу,
Тій  землі,  де  вродилась  й  живу.

Іншим  ліпше  ведеться  народам:
У  комфорті,  достатку,  без  війн.
Прикувала  мене  тиха  врода
І  тримає  в  заруці  навік.

Хоч  століття  у  замкнутім  колі,
З  перших  кроків  люблю  я  усе  ж
Сині  очі  волошок  у  полі,
Придорожні  свічками  тополі  —
Й  почуття  це  не  відає  меж.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835465
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Валентина Ланевич

Сліпець не кидає каміння.

Затишний  парк,  тінисті  липи,
Ті,  що  пізнали  вже  роки.
Поруч  Стоходу  тихі  схлипи,
В  кронах  заплутались  хмарки.

Дорога  вниз  до  абрикосів,
Котрі  в  ліловому  цвіту.
Скільки  ж  життя  ставило  кросів
До  мене  тут,  де  нині  йду?

Кого  стрічав  на  перехресті
Вмитий  дощем  у  часі  хрест?
Думки,  думки...Ви  повні  жесті,
Чи  віднайшли  стій  Еверест?

Здобуток,  що  дає  прозріння
І  душу  сповнює  теплом.
Сліпець  не  кидає  каміння,
Що  тисне  в  плечі  лантухом.

Вогонь  спокійний  в  очах  краще
Поту  соленого  край  вій.
Прекрасне,  цінне  і  насушне  -
Все  в  переплеті  в  ниті  мрій.

13.05.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835464
дата надходження 13.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Катерина Собова

На уроцi

Вчителька    розповідала
Про    сільське    тваринне    царство,
Як    там    люди    із    любов’ю
Доглядають      господарство:
-А    худоба    чує    й    бачить,
І    цінує    цю    роботу,
Вам    завжди    добром    відплатить
За    всю    ласку    і    турботу.

Кожен    день    корівка    вдячна
Молоком    всіх    пригощає,
Бо    господар    її    смачно
І    годує,    й    напуває.

Тут    відмінниця    Маруся
Чемно    руку    підіймає
(У    селі    була    в    бабусі,
І    в    цій    справі    дещо    знає):

-Добровільно    всі    рогаті
І    не    думають    давати:
Молоко    в    кози    й    корови
Треба    силою    забрати.

Качці,    гусці,    чи    індику
Довго    не    дають    прожити,
Господиня    птицю    любить,
Якщо    нею    стіл    накритий.

І    господар    докладає
У    хліві    зусиль    немало,
Бо    в    кабанчикові    бачить
Ковбасу,    биточки  ,    сало…

В    курки    яйця    забирає,
Їй    не    платить    -    все    задаром,
На    ягняток    поглядає  –
Шашлик    буде    незабаром.

Стало    ясно    навіть    свиням:
Якщо    зняти    з    людей    маску,
То    навіщо    цим    тваринам
Ця      любов    фальшива      й    ласка?

Вчителька    в    своєму    плані
Все    чудово    розписала,
А    ця    капосна    Маруся
Отакий    урок    зірвала!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835581
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Надія Башинська

ТАМ, ДЕ БЕРІЗКИ ШУМЛЯТЬ ЗА СЕЛОМ…

Там,  де  берізки  шумлять  за  селом
й  горять  маки  червоні  у  травах,
спить  безименний  солдат  вічним  сном...
Тут  земля  знов  у  ранах.

         Невже  не  навчилися  ми  цінувать
         життя  ще  й  сьогодні?
         Знову  стоїть  на  сторожі  солдат
         на  краю  безодні!

Ой,  як  багато  по  світу  таких
із  ясними,  як  цвіт,  іменами.
Йдуть  вони  завжди  попереду  нас.
Є  ж  їх  скільки  й  за  нами...

         Невже  не  навчилися  ми  цінувать
         життя  ще  й  сьогодні?
         Знову  стоїть  на  сторожі  солдат
         на  краю  безодні!

Злиться,  вирує  розлючений  звір  
в  душах  тих,  хто  любові  не  знає.
І  молодий  йде  солдат  знов  у  бій.
Нас  усіх  захищає.

         Невже  не  навчилися  ми  цінувать
         життя  ще  й  сьогодні?
         Знову  стоїть  на  сторожі  солдат
         на  краю  безодні!

Там,  де  берізки  шумлять  за  селом
й  горять  маки  червоні  у  травах,
вже  заплатив  за  життя  тут  солдат...
Чом  земля  знов  у  ранах?!.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835258
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 13.05.2019


геометрія

ДОПИШИ ЧАСТІВКУ…

                         1.За  столом  закуски  море,
                               От  тому  горілку  п"єм,
                               Васю  ми  сьогодні  женим,
                               ...................................
                         2.На  рентген  з"явилась  Тоня,-
                               Вся  в  нейлоні  і  капроні,
                               Лікар  каже  їй  миттєво:
                               ...................................
                           3.  Запитали  ми  дівицю:
                                 -Чому  їдеш  за  границю?
                                 -Не  сидіть  же  біля  мами
                                   .................................
                           4.  У  нас  різні  є  дівчата
                                   По  усій  країні...
                                   А  в  наш  час  лежати  можна
                                   .......................................
                           5.  На  стіні  висить  пальто,
                                   Мене  не  сватає  ніхто,
                                   Вийду  в  поле  закричу:
                                   ..................................
                           6.  Споконвіку  в  нашім  краї,
                                   Коли  сутужно  всім  було,
                                   Людей  надійно  виручали:
                                   .....................................
                           7.  В  моді  стали  різні  шоу  -
                                   І  співочі,  і  краси...
                                   Краще  було  б  відновити
                                   ......................................
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834913
дата надходження 08.05.2019
дата закладки 08.05.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Розростеться

Крізь  асфальт  проростають  пагони  юності
І  смарагдом  блищать  під  сонячним  ликом.
Навіть  травень  здається  незрілим,  як  юнга,
Бо  кохання  уперше  тріпоче  листям.

Шелестіти  удвох,  брунькувати  серцями,
Розквітати  пелюстками  щастя  в  імлі,
Берегти  побудовані  душами  храми,
Щоби  вірності  промінь  не  зник  на  землі.

І  тоді  вже  чекати  повторення  знову,
Щоб  розбити  єднанням  важкості  камінь.
Розростеться  гілля  із  плодами  любові.
І  коріння  чеснот  зміцніє  з  роками.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834680
дата надходження 06.05.2019
дата закладки 07.05.2019


Новоградець

Совенята

Ще  в  парку  не  горіли  ліхтарі  
І  літній  день  над  містом  не  погас,
Коли  із  крон  ялинових  вгорі
Злетіли  совенята  в  перший  раз.

Безшумно  крильця  з  гілки  донесли
На  землю  двох  сіреньких  пташенят.
І  злякані  пухнастики  були,
Що  вгору  не  піднімуться  назад.

Не  видно  було  матері  навкруг  -
Добути  корм  належало  сові.
Лиш  дівчинка  ішла  і  її  друг,
Побачили  малечу  на  траві.

Малі  були,  без  сумніву,  із  тих,
Хто  совами  ширятимуть  колись.
А  зараз  голос  дівчинки  притих  -
Чекала,  чи  піднімуться  увись...

А  двійко  круглооких  пташенят
Прибігли  під  ялинові  стволи,
Підскочили  з  кумедністю  малят,
Злетіли  -  і  на  гілочці  були!

І  з  гордістю  сприймали  звисока,
Як  приз  людський  за  подвиги  свої,
Підтримуючий  погляд  юнака
І  окрик  тріумфуючий  її.

Ніхто  крім  них  не  бачив  совенят  -
У  парку  не  гуляло  більше  пар.
Лише  пройшов  алеєю  наряд
І  поряд  загорівся  ще  ліхтар.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834746
дата надходження 07.05.2019
дата закладки 07.05.2019


Квітка))

Давай переб'ємо на кухні весь посуд

Давай  переб'ємо  на  кухні  весь  посуд,
Це  краще,  чим  важко,  забуто  мовчати.
Нехай  весь  на  друзки  і  кроки  наступні,
Де  можеш  нестримно  і  дико  кричати.

Але  не  мовчи  вже...  мовчання  вбиває,
Накручує  серце,  із  болю  думки...
Не  можеш  сказати,  що  ти  відчуваєш,
В  цім  пеклі  із  жалю,  де  відчай  на  ти...

Давай  переб'ємо  на  кухні  весь  посуд.
Бо  туга  в  обіймах  повільно  задушить.
І  болю  шаленому  крикнути-    досить.
Нехай  всі  ці  друзки  лікують  нам  душу...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833096
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 05.05.2019


Valentyna_S

В тім сні…

Розцвіли  небеса  незабудками,
Росяниста  парча  сонцеграє.
Розлетілись  бажання  голубками
Й  залишилися  за  виднокраєм.

Розливається  сонце  озерцями  —
Міріади  блистять  на  стави́ську.
Плачуть  верби  в  режимі  інерції,
До  води  нахиляючись  низько.

Ледь  гойдається  чайка  на  промені,
Виглядаючи  в  ки́п’яті  здобич.
Викликаю  без  успіху  спомини,
Супокій  окликаю      на  поміч.


Я  знаходжусь  по  той  бік  реальності,
Де  зникає  буденність  спесива.
Хоч  просте  тут  усе  до  банальності,
Я  щаслива  в  тім  сні…  Я  щаслива!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834491
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 05.05.2019


геометрія

НИНІ СУМУВАТИ ЛЮДЯМ ГРІХ…

                               Вже  весна  панує  у  просторі,-
                               Додає  наснаги  її  квіт.
                               Дякую,  що  світять  її  зорі,
                               Покрива  чарівністю  весь  світ...

                               Сонячно  і  тепло  вже  надворі,
                               Й  сипле  білим  квітом,  ніби  сніг,
                               Розгорнулись  пелюстки  любові,
                               Нині  сумувати  людям  гріх...

                               Хоч  бува  капризною  погода,
                               І  бува  невесело  мені...
                               Не  втрачаю  жодної  нагоди,
                               І  пишу  казки,  вірші,  пісні...

                               Стомлені  вже  руки  в  мене  й  ноги,
                               Працювать  все  важче  з  кожним  днем,
                               Не  чекаю  я  собі  підмоги,
                               І  не  відхиляюсь  від  проблем...

                               А  проблем  усім  нам  вистачає,-
                               Негаразди  ллються  через  край,
                               Білим  квітом  їх  весна  вкриває,
                               Все  -  таки  весна  -  це  справжній  рай...

                               І  коли  бува  на  душі  важко,
                               Беру  в  руки  ручку  і  папір,..
                               І  над  "і"  я  не  поставлю  крапку,
                               Доки  не  закінчу  новий  твір...

                               Радістю  наповнюється  серце,-
                               Від  дзвінків  онуків  і  дітей,
                               І  мені  іскриться  промінь  сонця,
                               В  лабіринтах  весняних  ідей...

                               Бо  ж  весна  панує  і  чарує,
                               І  торкає  серця  і  душі,
                               Чи  пишу  я,  чи  знову  працюю,
                               Не  лишаю  місця  я  журбі...

                               До  весняних  змін  я  прислухаюсь,
                               Чую  кожен  порух,  спів  і  сміх,
                               Я  весні,  як  літу  усміхаюсь,
                               Нині  сумувати  людям  гріх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834510
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 05.05.2019


Катерина Собова

Життя-буття

Захворіла.    Світ    немилий.
Ледве    дибаю    в    аптеку.
(Це    мені    іще    під    силу,
Слава    Богу    -    недалеко).

Мамо    рідна,    а    там    ціни…
Тут    уже    не    треба    жерти,
Лікуватись    -    відпадає,
Вигідніше    буде    вмерти.

По    дорозі    завернула
У    салончик    ритуальний,
Щоб    прикинути      всі      кошти
На    обряди    поминальні.

У    салоні    молодичка
Чемно    все    пропонувала,
Коли    суму    всю    назвала  –
В    мене    серце    ледь    не    стало..!

Я    це    все    підрахувала
І    послала    смерть    далеко,
Вдома    гроші    всі    зібрала  –
З    радістю    іду    в    аптеку!    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834533
дата надходження 05.05.2019
дата закладки 05.05.2019


Sukhovilova

Я не знаю…

я  не  знаю  куди...я  не  знаю,
я  не  знаю  куди  я  бреду...
то  стою,  то  від  чогось  тікаю,
то  в  пустелі,  то  знов  у  саду...
я  не  знаю  навіщо,  не  знаю
біла  птаха  торкається  скронь...
кожну  днину  плащем  накриваю,
бережу  теплотою  долонь...
я  не  знаю  чому,  я  не  знаю
часто  бачу  розлуку  і  біль,
мабуть  більше,  ніж  слід,  відчуваю,
краще  б  гризла  хутро,  як  та  міль...
я  не  знаю  від  чого,  не  знаю
гроші  й  влада  міняють  людей,
та  чому  ж  їх  війна  не  міняє?..
мабуть  випало  сердце  з  грудей...
я  не  знаю  коли,  я  не  знаю
щезнуть  війни  і  мир  буде  знов,
я  мовчу...я  кричу...я  благаю  
хай  панує  у  світі  любов...
я  не  знаю  для  чого,  не  знаю
хтось  кидає  на  вітер  слова,
я  так  мрію,  так  хочу  й  чекаю,
щоби  зникла  кровава  сльоза...
не  завжди  все  вдається  сказати,
я  не  зовсім  на  "ти"  із  пером...
просто  хочеться  всім  побажати,
щоб  частіше  ділились  добром.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834323
дата надходження 03.05.2019
дата закладки 05.05.2019


Катерина Собова

Чоловіки

Давні    подруги    зібрались
На    Масницю    в    Вероніки,
У    житті    в    них      добре        склалось    -
Кожна    має    чоловіка.

-Мій    Іван    -    це    переможець,-
З    гордістю    сказала    Люда,-
На    роботі,    в    господарстві,
Як    сказав    -    отак    і    буде!

-Так    не    можу    вам    сказати
Тут    про    свого    я    Семена,-
Повела    розмову    Ната,-
Підкаблучник    він    у    мене.

-Мого    знаєте    Марата,-
Тут    не    втрималася    Ліда,-
Вже    -    в    державнім    апараті,
Завжди    перший,    бо    він    -    лідер!

Аліментника    я    маю,-
Враз    зітхнула    Вероніка,-
Наробив    дітей    по    світі,  
Будемо    платить    довіку.

Валя    каже:    -А    мій    Гарик
Дуже    добрий,    м’якотілий,
І    тому    зі    мною    в    парі
Має    статус      -    потерпілий.

То    ж,    дівчаточка,    давайте
Вип’ємо    за    них  ,  хороших,
Щоби    вірно    нас    кохали,
Щоб    водилися    в    нас    гроші.

І    як    вчила    моя    ненька:
-Чоловік    -    важлива    птиця,
Хоч    кривий,    сліпий,      дурненький    -
В    господарстві    знадобиться!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833375
дата надходження 20.04.2019
дата закладки 21.04.2019


majra

Чекай мене

Чекай  мене  у  перших  числах  квітня!
Коли  весною  виповниться  світ!
Побачиш  -  вишня  у  саду  розквітла  -
То  -я!  то  -  я!  несу  тобі  привіт!

Чекай  мене,  як  я  тебе  чекаю,
Як  небо  -  сонця,  як  дощу  -  земля!
Коли  зозуля  одізветься  в  гаю,
То  -  я  тебе  покличу  іздаля!

Як  соловей  у  лузі  заспіває,
Й  калина  білий  одягне  вінок.
Чекай  мене,  як  я  тебе  чекаю,
Щоб  разом  полетіти  до  зірок!

Розкрутить  Вічність  колесо  Фортуни,
І  вручить  доля  компас  Вегвізір.
Складуться  воєдино  древні  руни,
В  яких  про  нас  писалось  з  давніх  пір.

Чекай  мене,  як  світ  чекає  літа,
Як  ранок  -  світла!  із  роси  й  води.
Коли  душа  для  радості  відкрита,
Приходить  щастя  -  раз  і  назавжди!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830658
дата надходження 27.03.2019
дата закладки 05.04.2019


majra

Короткі миті

Короткі  миті  радості  моєї,
Стежки  мої  під  вербами  в  селі...
Там  щастя  в  небі  сяяло  зорею,
І  Божу  милість  несли  журавлі.

Там  мрії  розліталися  крилато,
І  так  на  серці  радісно  було,
Що  до  цих  пір  спішу  я,  мов  на  свято,
В  оте  найкраще  на  землі  село.

Вклонюсь  низенько  отчому  порогу,
Свій  "Отче  наш"  вичитую  в  думках...
І  вийду  знову  на  земну  дорогу,
Бо  мама  й  тато  вже  на  небесах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831330
дата надходження 01.04.2019
дата закладки 05.04.2019


Катерина Собова

Кругообiг води в природi

Вчитель    каже:    -У    довкіллі
Є    цікаві    в    нас    уроки,
Ми    у  вивченні    природи
Робимо    помітні    кроки.

Опади    ідуть    в    нас    рясно:
Дощ,    чи    сніг  -    завжди    у  моді.
Хто    на    прикладі    пояснить
Кругообіг    у    природі?

-Я!  –  схопився    першим    Вася,-
Вчора      ясна    була    днина,
Тато    гарно    так    старався    -
Зранку    мив    свою    машину.

Вся    волога    піднялася,
З  неї    хмара    утворилась,
А    під    вечір    вся    ця    маса,
Мов    з    відра    на    землю    лилась.

 -Тепер,    діти,    поміркуйте
І    скажіть,    а    хто    з    вас    знає,
Як    же    він,    цей    кругообіг,
На    життя    людей    впливає?

-Я    скажу!    -  продовжив    Вася,-
Дощ    впливає,    та    ще    й    дуже!
Тато    довго    матюкався
В    своїй      «Ниві»      у    калюжі.

Це    була    страшна    картина:
Було    видно    всім    відразу,
Бо    задрипана    машина
Тата    довела    до    сказу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831720
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 05.04.2019


Новоградець

Україна

Розписує  сонце  в  багрянець  картину  -
Злітаючий  лайнер,  причал,  кораблі.
Ти  трудишся,  зводиш  міста,  Україно,
І  соняшник  тягнеш  до  неба  з  землі.

Славутича  хвилі  і  вітер  здалека
Шевченкову  пісню  співають  тобі.
Твій  прапор  -  пшениця  і  небо  над  степом,
Звитяга  і  мужність  в  твоєму  гербі.

Колись  тут  на  кручі  полковник  козацький
За  сином  у  відчаї  одяг  роздер.
І  крик  твоїх  коней  під  шабельний  брязкіт
Відлунням  далеким  ми  чуєм  тепер.

В  степах  придніпровських,  у  центрі  Європи,
Ти  перша  стрічала,  спиняла  орду.
І  знову  на  сході  вогонь  і  окопи,
І  внуки  козацькі  відводять  біду.

Там  тане  у  битвах  надія  забродів,
Що  шлях  твій  накреслить  російський  багнет.
На  карті  планети,  між  вільних  народів,
Вже  час  вимальовує  твій  силует.

Ти  юна,  і  тільки  нарощуєш  сили,
Сусідка  стареньких,  заможних  країн.
Я  вірю  -  чужинців  в  столиці  осілих
Замінить  відважний  Тарасовий  син.

Підніметься  в  травні  на  полі  колосся,
Де  грудень  холодний  розсіював  сніг.
І  жито  комбайн  покладе  у  покоси,
Де  танк  крізь  окопи  прорватись  не  зміг.

Я  з  круч  твоїх  древніх  дивлюсь,  Україно,
Як  тіні  від  хмарок  біжать  по  землі.
А  сонце  малює  багрянцем  картину  -
Злітаючий  лайнер,  причал,  кораблі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831751
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 05.04.2019


Катерина Собова

Курортний роман

На    курорті    у    Одесі
Слюсар    із    села    Данило
Покохав    блондинку    Лесю,
І    тут    враз    їх    закрутило…

У    любовному    романі
Вже    літав    щасливий    Даня:
Поцілунки    на    лимані,
Страсті    звечора    до    рання!

Радісна    була    і    Леся,
Така    лагідна    і    мила,
Бо    жила    вона    в    Одесі,
Простаків    з    села    ловила.

Через    тиждень    вже    Данило
Раптом    дуже    зажурився,
І    став    світ    йому    не    милий,
Їсти    й    пити    розучився.

Леся    зразу:    -Ти    голодний
І    сердитий,    мій    хороший…
-Бо    на    тебе,    таку    стерву,
Я    потратив    усі    гроші!

Цілував    тобі    я    ручки
І    водив    до    ресторану,
Купив    сукню    і    обручку,
А    ти    вже    з    якимось    паном!

-Бачиш,    милий,    -  каже    Леся,-
Що    живу    я    без    зарплати,
Поки    тут    сезон    курортний,
Так    я    мушу    заробляти.

Це    у    мене    така    звичка
(І,    як    бачиш,    непогана),-
Цьомнула    Данила    в  личко
І    пішла    на    зустріч    з    паном.

В    роздумах    тепер    Данило,
І    хоч    спогади    хороші,
Ліпить    байку    для    дружини,
Де    поділися    всі    гроші?

Мусить    так    переконати,
Щоб    не    трапилось    відмови,
Гривні    встигла    переслати
Хоч    би    на    квиток    додому!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831032
дата надходження 30.03.2019
дата закладки 02.04.2019


Надія Башинська

СХИЛЯЮСЬ ПЕРЕД ГОСПОДОМ В МОЛИТВІ

Дивлюсь  на  небо...  Райдуга  п'є  воду.
Чомусь  так  рано,  й  не  було  дощу.
Ніби  Господь  дарує  мир  народу.
Так  хочеться  цю  припинить  війну!

Брати,  одумайтесь!  Не  треба  крові.
Вже  досить  нею  землю  поливать.
Землі  побільше  дайте  ви  любові
Вона  з  любов'ю  буде  розцвітать.

У  кожен  дім  хай  радість  завітає.
Хай  в  мирі  буде  з  нами  Крим  й  Донбас.
Хай  сонце  ніжно  всіх  нас  зігріває.
Росіє,  ти  ж  була  сестра  для  нас!

Не  думали,  що  ворогом  ти  станеш,
що  стільки  горя  нам  ти  принесеш...
Схиляюсь  перед  Господом  в  молитві,
щоб  нам  зіслав  всім  миру  із  небес.

(Вірш  моєї  сестри  Галини  Жабенко,
який  з'явився  після  того,  коли  вона  
вперше  в  цьому  році,  побачила  райдугу)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830519
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 27.03.2019


Надія Башинська

ЯКЩО З СОВІСТЮ ТОРГУВАТИСЯ…

Чути  серця  стук:  
 "Тук-тук-тук!  Тук!  Тук!"
Це  співає  так  душа.
Не  потрібно  їй  ні  мільйон,  ні  два,
хоч  не  має  ні  гроша.

         Вміє  весело  вона  сміятися.
         І  не  треба  їй  платить.
         Якщо  з  совістю  торгуватися  -
         кожен  знає,  як  душа  болить.

Чути  серця  стук:  
 "Тук-тук-тук!  Тук!  Тук!"
Це  говорить  так  душа...
Є  безцінною  вона  й  вільною,
хоч  не  має  ні  гроша.

         Вміє  весело  вона  сміятися.
         І  не  треба  їй  платить.
         Якщо  з  совістю  торгуватися  -
         кожен  знає,  як  душа  болить.

Чути  серця  стук:  
 "Тук-тук-тук!  Тук!  Тук!"
Це  радіє  так  душа.
Бо  є  світлою  і  привітною,
хоч  не  має  ні  гроша.

         Вміє  весело  вона  сміятися.
         І  не  треба  їй  платить.
         Не  торгуються...    чисті  совістю,
         хоч  душа  найбільше  в  них  болить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829373
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 17.03.2019


Валентина Ланевич

Злетіла ввись зазивна пісня.

Злетіла  ввись  зазивна  пісня,
Синичка  сповіщала  про  весну.
Завіса  скрипнула  горішня,
Фіртка  збудилася  із  напівсну.

Спориш  проклюнувся  вздовж  стежки,
Що  бігла  звивисто  десь  в  далину.
Сонечко  гладило  сережки,
Тріпав  їх  теплий  вітер  в  дивину.

Рясніли  грона  калинові,
Мов  краплі  рудуватого  вогню.
Шпаки  щось  чубились  в  полові,
У  небі  цапля  кликала  рідню.

І  білизна  лилась  по  сині,
Славили  в  церкві  дзвони  новий  день.
І  річка  хлюпалась  в  долині,
І  в  серці  радість  билась,  що  живем.

17.03.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829389
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 17.03.2019


Любов Іванова

ВАЛІЗА РОКІВ

[b][i][color="#ff00fb"]До  року  рік  складаю  у    валізу
І  ревізую  часом  цей  багаж.
Може  колись  у  труднощі  чи  кризу
Літа  візьмуть  мене  на  абордаж...

Усіх  подій  не  перерахувати
Були  сумні,  хвилюючі  й  смішні.
Є  ті,  що  варто  швидше  забувати,
Або  ж  такі,  що  дуже  дорогі.

Я  за  усе  безмежно  вдячна  Богу
За  неба  синь  і  за  красу  долин
І  за  мою  заквітчану  дорогу
Ось,    до  відмітки  шістдесят  один...

Люблю  людей  і  вірю,  що  взаємно
Радію  сонцю,  як  мале  дитя...
Живу,  сміюсь,  римую  не  даремно
У  цьому  й  є  мій  справжній  сенс  життя....[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829339
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 17.03.2019


Valentyna_S

Пам'ять

У  двір  заходить  ніч-черниця,
Лишивши  втому  в  росах  споришів.
Спадає  з  невідь  сиза  мжиця
На  порошню,  що  день  нам  залишив.

Сховався  місяць  білолиций
У  мичку  льону  барви  бузини.
Вода  солодка  у  криниці
Студенно    дзвоном  срібним  з  дна  дзвенить.

Єдина,  кліпнувши,  зірниця
Спустилася  до  дзеркала  води,
Бо  там  живе  всесвітня  таємниця,
Чому  ж  щодня  приходить  всяк  сюди?

Стара  вже  вишенька  крекоче
Замшілої  цямрини  поблизу́.
Про  себе  листячком    шепоче,
Змахнувши  краплю,  мов    журну  сльозу,

Бо  пам’ятає:    молодою
Її  колись  мій  батько  посадив,
Солодкою  поїв  водою,
Викохував  роками  і  годив.

Тепер-от  часто  вишні  сниться,
Намисто  пишне  й  довге--    до  землі,
Й  зіниця    зоряна  криниці
Сплакне  за  тим,  хто  викопав  її.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829274
дата надходження 16.03.2019
дата закладки 17.03.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Ліричну малювати акварель

Золотокосе  сонце  виглядає  знову
У  крепдешині  біло-синіх  хмар,
І  ллється  струмом  свіжість  чиста,  світанкова.
Весна  листає  долі  календар.

Як  хочеться  віч-на-віч  бути  лиш  з  тобою,
І  линути  в  зелений  березіль,
А  під  ранкові  звуки  флейти  і  гобою
Причарувати  ніжністю  твій  зір.

Вдихати  насолоду  райдуг  і  медовість,
Життєвий  пити  залюбки  коктейль.
Вслухатися  у  тихий  березневий  говір,
Ліричну  малювати  акварель.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829383
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 17.03.2019


Любов Іванова

ВЕСНА ДАРУЄ НАМ КОХАННЯ

[b][i][color="#f00808"][color="#080ff0"]В[/color]  душі  моїй  лунає  скрипка
[color="#080ff0"]Е[/color]кспромт  новітніх  відчуттів.
[color="#080ff0"]С[/color]ердець  осмислений  постскриптум
[color="#080ff0"]Н[/color]і,  не  такий,  як  ти  хотів.
[color="#080ff0"]А[/color]ле  ж  цвіте  щорік  підсніжник

[color="#080ff0"]Д[/color]ає  наснагу  первоцвіт,
[color="#080ff0"]А  [/color]я  цілунків  хочу  ніжних,
[color="#080ff0"]Р[/color]озраду  попри    збірку  літ.
[color="#080ff0"]У[/color]  квітня  я  візьму  принади,
[color="#080ff0"]Є[/color]  в  них  велика  доля  чар.

[color="#080ff0"]Н[/color]ай  розпач  лишиться  позаду
[color="#080ff0"]А[/color]  серцю  -    промінь  із-за  хмар.
[color="#080ff0"]М[/color]оя  ти  втіхо    і  надіє,

[color="#080ff0"]К[/color]вітуча  сонячна  пора.
[color="#080ff0"]О[/color]й,  як  же  серденько  радіє.
[color="#080ff0"]Х[/color]іти  виходять  з-під  пера.
[color="#080ff0"]А  [/color]серцю  хочеться  любові,
[color="#080ff0"]Н[/color]еначе    в  юність  знову    путь.
[color="#080ff0"]Н[/color]е  лише  в  мріях  і    розмові,
[color="#080ff0"]Я[/color]  хочу  в  пристрасті  тонуть.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829026
дата надходження 14.03.2019
дата закладки 15.03.2019


Новоградець

Венера

                     Авторський  переклад.


Безшумно,  повз  гори-химери
В  затоку  ідуть  кораблі.
І  в  небі  далека  Венера
Моргає  подружці  Землі.

Одна  в  тишині  океанній,
Зайнявшись  найпершою  з  зір,
Пливе  вона  в  димці  туманній
Над  морем  і  пасмами  гір.

На  хвилі  свій  промінь  кидає,
На  вкриту  росою  вербу,
І  хочеться  в  думах,  буває,
Спитати  зорю  голубу:

-  Скажи,  чи  в  небесному  світі
Не  страшно  бродити  одній,
То  сходячи  нишком  з  орбіти,
То  знову  ідучи  по  ній?

Як  здавна  донині  жили  ми  -
Все  знала  і  бачила  ти:
Закоханих  палкі  обійми
І  свіжі  могильні  хрести.

Ти  чула  Христові  молитви,
Ішла  вслід  за  валками  гарб,
Світила  над  стінами  битви  -
Про  все  розказати  могла  б.

-  Скажи,  що  ти  знаєш,  плането?
Що  бачила  з  плином  сторіч?..  -
А  древній  хранитель  сюжетів
Лиш  гордо  іде  і  мовчить.

Ховається  свідок  мовчазний,
Повзе  у  туман  вдалині,
І  з  темних  висот  неприязно
І  холодно  світить  мені.

Не  викаже  нам  таємниці
Планета-подружка  Землі,
Лиш  море  туманом  сріблиться
І  в  бухті  гудуть  кораблі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827664
дата надходження 04.03.2019
дата закладки 14.03.2019


Ніна Незламна

Сімейний оберіг / проза /

       Вчора  ввечері  хурделило…  Веселився  вітер,    кружляв  в  танці  з  пухкими  іскристими  сніжинками.  На  ранок  все  потопало  під  білим    пухом,  а  де  –інде  невеличкий  морозець  прикрив  сріблястим  інеєм.  На  гілках  дерев    лежали  купи    снігу,    а    кущі  ж    наче  сховалися  під  широкими  білосніжними  шапками,  як  подивитися  здалеку,  вони  ввижалися  низенькими  хатками.  
         З  вікна,  наче  рукою  подати,  здавалося  ледь  нахилившись,  можна  дістати  грона  калини.  Її  гілки  добре  нахилилися  під  вагою  снігу,  рум`янощокі  грона  виблискували  на  сонці.  Олексій,  висунувши  голову  з  під  ковдри,  ще    лежав  в  ліжку,  задивлявся  в  вікно,  любувався  видом.  Він  проживає  з  батьками  в  п`ятиповерховому  будинку,  в  двокімнатній  квартирі  на  другому  поверсі.    Сьогодні    пізно  проснувся….  Всі  в  клопотах    в  передноворічну  ніч,  а  в  нього  ввечері,  в  центрі  міста  перше  побачення  з  Вікою.    Самому  було  доволі    дивно,  як  зміг  зважитися  на  такий  крок,  знайомство  через  ОLX  визивало  усмішку.    А  почалося  все  це,  десь  близько  місяця  назад….    
 Олексій    вже  три  роки  поспіль  працював  диспетчером    при    Відділенні    залізниці,  мав  непогану  платню.    Хоча  й  мав    дешевенький  ноутбук,  з  яким  ходив  на  роботу,  але  давно  мріяв  собі  купити      сучасний  комп`ютер.
 Виваливши  не  маленькі  гроші,  як  говорила  його  мама,  задовольнив  своє  бажання.  Встановивши  його      в  кутку  своєї  кімнати,  він  задоволено  крутився  на  комп`ютерному  кріслі,  катався  на  ньому  від  столу  до  вікна  і  назад.    Мама  сиділа  в    м`якому  кріслі,  посміхаючись    з  цікавістю  спостерігала  за  сином,
-  Ти    тішишся,  як  дитя…    Наче,  як  маленький….  Пригадуєш,  як  ми    з  татом,  тобі    на  день  народження  купили  пожарну  машину  на  батарейках  ?  Скільки  радості  було,  геть  спати  з  нею  ліг…
 Олексій  зморщив  носа,  від  спогадів  блиском  горіли  очі,  легка  усмішка  на  обличчі,
-  Пригадую,  як  зранку  шукав,    ледь  не  плакав.  А  ти  її  в  коробку  поклала  й  заховала  під  ліжко.  Ох  і  сердитий  я  тоді  на  вас  був.  Це  добре  пам`ятаю.
 Мати  встаючи  з  крісла  сказала,
-  Тобі  треба  кактус  купити,  поставити  навпроти  комп`ютера,  кажуть  випромінювання  забирає  на  себе.
Хлопець,  поправивши  русяве  волосся,  що    спало  на  чоло,  відповів,
-  Я  то  не  вірю  в  це,  але  може  ти  мені  сама  купиш…  Це  ж  треба  йти  в  магазин  «Квіти»,  я    чесно  й  не  пам`ятаю  коли  там  був.
Мати  хитаючи  головою  заперечила,
-  Е  ні!  Куплю,  ще  не    такий,  не  сподобається.  Он  сорочку  подарувала,  то  не  догодила,  ти  вже  сам  синку,    сам.  А  то  може,  ще  скажеш,  щоб  дружину  тобі  знайшла.  Вже  двадцять  п`ять  років    минуло,  все  то  на  роботі,  то  вдома,  не  бачу,  щоб  біг  на  побачення.  Тому  й  квіти  не  купуєш…    Дорослішай  вже,  гадаю    в  дитячі  ігри  на  ньому  грати  не  будеш…
     Олексій  задумуючись  задивлявся  в  вікно,  правду  мама  говорить,  треба  дорослішати.  Але  ж  не  так  легко  знайти  порядну  дівчину,  ну  навіть  молоду  жіночку.  Он  на  роботі  Таня  така  славна,  розійшлася  з  чоловіком.  Шкода  дитину  має  та  і  старша  на  два  роки,  варіант  відпадає.  А  де,  ще  можна  познайомитися,  в  кав`  ярні,  де  тусується    молодь,  не  люблю  ходити,  не  моє…
     Через  пару  днів  він  повністю  заглибився  в  комп`ютер.  Задумав  подивитися  картинки  кімнатних  кактусів.    Від  кількості  різних  видів,  розбігалися  очі…  Від    простих    з  великими  голками  йому  ставало  моторошно,  здавалося,  що  ось  –  ось  вколеться,  а    квітучі    -  їх  кольори  йому  нагадали  весну,  дуже  сподобалися,  краса  та  й  годі,  невже  і  в  мене  вдома  можуть  зацвісти  ?  Зацікавленість  зробила  свою  справу,    не  вагаючись  зайшов    на  сайт  ОLX.      Доволі  здивувався,  що  в  його  містечку  такий  великий  вибір  кактусів.    Йому  сподобалося  два  кактуси,  один  з  рожевими  квіточками,  а  інший    з  темно  -  синьою  квіткою.  І  поряд  декілька  маленьких,  пухнастих    кактусів  в  маленьких  горшках.  На  жаль  під  кактусами    замість  ціни  було  написано  -    «ціна  договірна»  ,  він  помітив,  що  адресат  був  один.  О!  Напевно  прямо  хтось  займається  цим.
       Перед  очима  мелькала  реклама,  коли  йому  прийшла  відповідь,  для  спілкування    отримав  телефонний  номер.  І  чому  не  написати  ціну  відразу,  хоча  це  й    майже  не  важливо  та  врешті  передзвоню,  це  ж  не  важко  зробити.  Від  здивування  піднялись  брови,  коли  почув  молоденький  голос  і  тут,  же  сам  для  себе  несподівано  надавив  на  червону  кнопку.    В  емоціях  сказав,
-  Фу  -  ти,  дурень  безтолковий!  Злякався  чи  що?  І  від  чого?
       Чи  від  здивування,  що  почув  молодий    голос?  Повівся  точно,  як  хлопчисько,  картав  себе  в  душі.  Такого,  ще  не  було  зі  мною,    але  ж  доволі  приємний  голос  і  хто  вона,  через  яку  зніяковів  раптово?!    У  голові  кружляла  думка,  а  що  можливо  й  правда  продає  кактуси,  чи    то  така  пастка,  щоб  познайомитися?  Зразу  такий  час,  що    дівчата    можуть  піти  на  хитрість,  щоб  зачепитися,    за  що  -  небудь,  познайомитися  та  згодом  запросити  на  побачення.  Поглянув  на  годинник,  стрілки  показували  на  двадцять  першу,  трохи  запізно,  але  відступати  нема  бажання,  скажуть  якийсь  ***  передзвонив  і  виключився.  І  він  рішуче  знову  набрав  номер.
         Віка  сиділа  за  столом,    коли  вдруге  з  телефону  залунала    мелодійна  музика.
-  Чи  хтось    жартує,  чи  помилково…  ,  –  здивувалася    в  голос,  побачивши  той  самий  номер,  що  висвітився  напередодні.
Дівчина,  ще  не  збиралася  лягати  спати,  хоча  після    випитої  напередодні  чашечки  кави  настрій  поліпшився  та  відчувала,  що  справи  кепські,  напевно  підхопила  вірус,  бо  часто  чихала.  
 Почекаю,    вирішила  взяти  на  витримку,      хай    побіситься  трохи…  Та  спохватившись,  коли  мелодія  втретє  закінчувалася,  відповіла,
-  Ало!  Я  вся  уваги,  слухаю  вас!    
Олексій  намагався  говорити  спокійно,  виважено,
-  Доброго  вечора  пані!  Ви  вибачте,  я  дзвоню  з  приводу  кактуса,  ви  продаєте?
В  відповідь  почув  чихання,  а  потім  відповідь,
Звичайно  продаю,    звичайно,  навіщо  б  я  подавала  об`яву  в  ОLX.
Тут  наче  його  біс  штовхнув  у  спину,
-  А,  що  кактуси  вилікувати  вас  не  в  змозі,  чую  напевно  хворі.  Чи  то  хтось  інший?
Він  сказав  і  відразу  пошкодував  про  свою  поведінку.  Мама  каже  дорослішай,  яке  там  ,  така  безглузда  поведінка  роздратувала  його,  мовчав,  чекав  відповіді.    На  кілька  секунд  запала  тиша.    Потім  тихо,  наче  десь  здалеку,  в    телефоні  почув  чийсь  жіночий  голос,
-  Випий  чаю,  він  з  лимоном.  Ти  ліки  випила?
 От  халепа,  точно  хворіє,  а  я,  як  той  ідіот  і  голосно  в  телефон,
-  Ви  мене  вибачте  я  передзвоню  через  декілька  днів,  ви  одужуйте.  
Дівчина  відразу  відповіла,
-  Я  вам  маякну,  коли  мені  покращає.  Вибачте,  три  дні,  як  подала  кактуси  на  продаж,  не  думала,  що  так  швидко  хтось  передзвонить,  а  тут  і  правда    така      напасть    -    грипую.  
-  До  побачення.  Видужуйте!  -  тихо  видавив  з  себе.  А  потім  посміхнувшись,  сам  до  себе  в  голос,
-  А  голосок  милий…  Ой,  що  це  я,  як  кіт  на  сметану…  
   Треба  було  запитати  ім`я,  лягаючи  спати,  думав  про  неї  ,  голосок  то  милий,  а  з  виду  яка?  Скільки  років?  Чи  захоче  зустрітися?    А  може  заміжня?  А  потім  сам  себе  зупинив,  а  чи  не  забагато  думок  перед  сном…    Врешті  ж  якось  маю  побачити  кактуси,  не  буде  ж  пересилати  поштою,  це  в  одному  містечку.    Так,  засинаючи,  планував,  завтра  треба  терміново    йти  в  перукарню,  бо  вже  заріс,  мама  каже  став  схожий  на    Тарзана.
       Минуло  три  дні…    Ввечері  він  сидів    за  комп`ютером,  зареєструвався    на  сайті  »  Фейсбук»,  шукав  однокласників,  коли  задзвонив  телефон  і  виключився.  О!  Напевно    вона,    недовго  хворіла,  хто  б  ще  міг  бути.  Всі  ці  дні  думав  про  неї  і  чого  й  сам  не  знав.  Її  голос  переслідував  його,  як  мана.  О,  як  не  заміжня,  хай  дасть    адресу    у    фейсбуці,  побачити  б  її,  біленька  ,чи  чорнява?  І  цікаво  очі  які?  Хай  би,  як  небо  голубенькі,  світлі  і  привітні,  тільки  не  чорні.  Можливо  ті  квіти,  кактуси,  хоч  і  колючі  та  стануть  єднанням  долі.  Голосно  калатало  серце,  відчував,  як  у  вухах  і  скронях    стукає  кров.  Що  буде,  то  буде,  рішуче  набрав  номер  телефону,
-  Добрий  вечір!  
Йому  відповів  милий  голос,
-  Гадаю  добрий!  
 Почувши,  задоволено  хитнув  головою,  продовжив,
-    Мене  звати  Олексій.  Мені    сподобалися  ваші  два  квітучі    кактуси,  хочу  один  з  них    придбати.  Скажіть  мені  ціну  і  куди  та  в  який  час  я  зможу  підійти,  щоб    його  забрати.  Який  з  них,  я  вирішу  коли  побачу,  так  можна?
Він  почув  в  голосі  переміну,  відчував,  що  швидше  за  все  зраділа.  Мелодійний  голос,  наче  витримав  якусь  паузу,  а  потім  дівчина    сказала,
-    До  речі  мене  звати  Віка.  Ви  знаєте,  я    сьогодні  вночі  їду  до  Києва  на  сесію,  за  три  тижні  повернуся,  тоді  й  прийдете.  Можна  звичайно  мамі  сказати,  щоб  вас  зустріла,  якщо  терміново,  як  ні,    то  тоді  вже,    як  повернуся.
-  Адресу  дасте?  -    поспішив  запитати.
-  То  вам  терміново?  -  в  голосі  відчувалося  здивування.
-  Ні  –  ні…  Гаразд  приїдете  з  сесії,  дасте  про  себе  знати.  Удачі  вам!
-      сказавши  ,    відчував,  що  повівся  трохи  безглуздо,  нащо  було  питати  зараз  адресу,  чекав,  що  вона  скаже.
-  Добре,  дякую,  на  добраніч,  -    пролунало  в  відповідь.
   Віка  дивлячись  у  вікно  замислилася,  а  може  мені  його  заінтригувати,  хай    трішки  почекає,  ще  передзвонить,  здається  молодий  хлопець,  не  одружений.  Загалом  такі  речі  купують  жінки,  зробила  висновки.
 Вона  зникла,  а  він  все  ще    тримав  телефон  біля  вуха.  Йому,  ще  хотілося  з  нею  про,  щось  поговорити,  щоб  почути    той    ніжний  голос.  
Після  розмови,  ще    довго    щось  читав  за  комп`ютером,  відкривав  інші  сайти  та  те,  що  було  перед  очима,  нічого  не  сприймав.  Якась  магія,    чи,  що  в  її  голосі,  що  так  подіяла  на  мене,  дивувався    собі  сам.
Пройшов  час…    До  Нового  року  залишилося  три  дні.  Олексій,  ще  валявся  в  ліжку,  коли  задзвонив  телефон,  висвітився  її  номер.  Ну  нарешті…    Стільки  вільних  вечорів,  стільки  й  часу  думками  про  неї.  Навіть  була  думка  за  телефонним    номером    дізнатися  адресу,  якщо  не  передзвонить  до  Нового  року.    Як    добре,  що  не  забула,    здавалося  був  спокійним  та  в  душі  відчував  хвилювання.    
-  Добрий  день,  це  я  Віка,  дзвоню  з  приводу  кактусів.
Він  намагався  говорити  бадьорим  голосом,  але  спокійно  сказав,
-  Доброго  дня  !  О!  До  речі,  коли  дасте  адресу,  що  я  прийшов  за  кактусами?
-  То  ви  не  передумали!    Гаразд,  знаєте,    зараз  на  часі  підготовка  до  Нового  року.  Ну,  то  прибирання,  то  щось  інше,  щось  смачненьке  приготувати.  Можливо  ми    вирішимо  це  питання  після  Нового  року?
 Олексій  потягнувся  в  ліжку,  відчув  чоловічу  силу,  приємно,  тепло  на  душі,  хоч  співай,  весело  до  неї,
-  У  -  ва,  то  ви  вмієте  готувати,  напевно  годите  чоловікові,  так?
Вона  сміялася,    сміх  нагадав  спів    синички,  чому    зробив  таке  порівняння  і  сам    дивувався  такій  кмітливості.
Після  сміху,  якесь  шарудіння  і  її  голос,
-  Ще  ні,!  В  мене  чоловік  в  проекті,  так  через  рік  –  другий.  Мені  іще  півтора  року  залишилося  вчитися,  отримаю  диплом,  тоді  вже    можна  й  закохатися,  а  зараз  не  на  часі.
Її  слова  його  розсмішили.  Ну  і  ну  плани,  подумав  і  сказав,
-  А  у  вас,  що  квіти  цвітуть  теж  по  вашій  забаганці,  бо  ви  їм  наказуєте?  
Запала  тиша…    Віка  чомусь  зніяковіла,  а    потім      тихо,  вже  не  рішуче,  
-  Ви  знаєте,  ну  гаразд,  якщо  ви    не  проти,  прийдіть  ,  завтра,  чи  після  завтра,  після  обіду  для  мене    так  зручніше,  що  скажете?
 -Та,  я  хоч  сьогодні  і    хоч  зараз,    в  мене  вихідний  день.  А  завтра  я  на  роботі  цілий  день,  -  не  поспішаючи  запропонував  Олексій.
-  Ні  сьогодні  відпадає,  мама  на  роботі,  а  без  мами  я  нікого  в  квартиру  не  впускаю,  вибачте.    А  далі  сплануйте    самі,    пропонуйте  коли  вам  виходить  краще.  Що  до  мене,  я    пішла  в  відпустку,  тож  кожного  дня  вдома  .
-  Віко,  я  тридцять  першого  числа  з  нічної  зміни,  виходить  в  цей  день    було  б  краще,  що  скажете?    Хоча  я  розумію  такий  день,  всі  в  клопотах,  як  ви  кажете.  Ви  напевно  десь  зустрічаєте  Новий  рік?!
Йому  здалося,  що  вона  грає  в  мовчанку.  Тихо…  
А  потім  не  дочекавшись  відповіді  випалив,
 -  А  давайте  краще    зустрінемося  на  площі,  біля  ялинки  разом  зустрінемо  Новий  рік,  а  потім  ,  як  ви  не  проти,  підемо  до  вас,  заберу  кактус.  Ви  тільки  скажіть,  як  я  вас  розпізнаю,  може  ви  в  фейсбуці  зареєстровані,  щоб  вас  побачив?
От  телепень,  сварив  себе  в  душі,  можливо  в  неї  хтось  є  і  запитав,
-  Чи  відкаже?  
Він  почув    легеньке  хіхікання,  а  потім  вона    весело  сказала,
-  Це,  що  спочатку  побачення,  а  потім  кактуси?  Як  розуміти  вашу  пропозицію?
Він  замислився,  відчував,  що  вона  фліртує    з  ним.  Ох,  вже  ці  дівчата,  напевно  зовсім  молоденька,  стоп,  але  ж  скоро    закінчує    навчання    і  працює,  значить  років  дев`ятнадцять    –  двадцять  є,  розмірковував  про  себе.  Віка  раптово  виключилася…
-  Катастрофа  -    раптово    голосно  вигукнув  на  всю  кімнату.  
А  потім  злетів  з  ліжка  почав  віджиматися  на  полу.    В  голові  гуділи  бджоли;    ні,  як  хочеш  так  і  вважай  та  я  хочу  побачити,  яка  ти…
Твій  милий  голос  то  наче  пташиний  спів
Якби  мав  крила,  то  до  тебе  вже  б  летів
Нехай  кактуси  -  як  привід  поєднання
Може  й  проснеться  те  почуття  -  кохання…
Погнався  вітром  в  душ,  сердитий  сам  на  себе,  дубовим  віником    шмагав,  вже    доволі    розчервоніле  тіло..
 _-Зараз  чекай,  лиш    не  зникай,  прийшов  до  тями,  нехай  так  буде,  хай  буде  спочатку  побачення  із  вами,  а  потім…  Так,  досить  базікати!  
Задоволений  вискочив  з  душу,    швидко  всунувся  в  штани  й  сорочку,  набрав    номер  телефону.
В  вухах  наче  оглух,  задивляючись  в  одну  точку,  слухав  мелодію  .Вона  вже  закінчилася  ,  пішов  повтор…  Раптом  почув  її  голос,
-  Віко!  Це  я,  Олексій!  Давайте  о  двадцять  другій  зустрінемося,  в  центрі  міста,  біля  ялинки.  
Вони    спілкувалися  хвилин  п`ять,    домовилися,  як  розпізнають  один  одного….
Вона,  морщила  носика,  моргала  в  дзеркало,  що  висіло  на  стіні,  трохи  збоку    від  комп`ютера.    Її  голубі  оченята  сяяли  радістю…
Коли  попрощалися,  Олексій    рукою  витер  спітнілий  лоб.  Це,  якесь  божевілля,  чим  вона  так  манить  ?  Трохи  терпіння,  вмовляв  себе,  побачу,  що  то  за  пташечка….
                 Блиск  кришталю  на  вікнах  будинків  мерехтів,  переливався,  вигравав  різними  кольорами  вогнів,  здалеку  в  гірляндах  виднілися  сяючі  ялинки.    Знову  й    знову  чути  веселу  музику  і  сміх,    час  від  часу  неподалік  вихлопи  петард…      
Олексій  хвилюючись,  підходив  ближче  до  центру  рідного  містечка.  Гаряче  дихання    в  повітря  спричиняло    пару,  яка  від  вітру  прилягала  до  махрового  шарфа.  Йому  здавалося,  що  від  хвилювання    втратить  голову,  сміявся  про  себе,  мабуть,  як  подивитися  збоку,  виглядаю  хлопчиськом.    Та  побачивши  її  ,  на  сходах  мерії  біля  площі,  ледь  не  зашпортнувся.  Ні  зразу  не  підійду,  можливо  й  не  вона,  глянув  на  годинник,  за    п*ять  хвилин  двадцять  друга,  напевно  вона….  Струнка,  в  чорному  пуховику,  під  пояс,    його  низ    і  рукава  біля  зап`ястя    виділялися  білими  стрічками,  комір  з  лебединого  пуху  і  така  ж  шапочка,  з  під  якої  виднілося  русяве  волосся.  Здаля  зирнув,    так  –  так  не  чорнява,  добре,  що    стоїть  навпроти  вікна  з  ілюмінаціями,  роздивлюся  її.  Ховав  троянду  під  пальто,  щоб  не    відразу  пізнала  його.  Була  домовленість,  що  він  буде  тримати  в  руках  червону  троянду.  
На  височеньких  підборах  чобітки  придавали    їй  стрункості,  подумав,  як  берізка  під  снігом,  а  які  ж  очі?  І  посміхаючись  направився  до  неї……
 Їм  було  легко  розмовляти,  наче  знали  один  одного  не  один  рік,  погляди        бентежили  серця.    Він    навіть  не  міг  уявити,  що  знайшов  ту,  яка  припала  до  душі.    А  її  очі  голубі,  про  які  він  мріяв,  час  від  часу  іскрились  при  розмові.  Краса  губ,  кольору  стиглої  вишні,  манила  доторкнутись….    Гучні  салюти  й    весела  музика,  підіймали  настрій…
     Пройшло  два  роки….      В  передноворічну  ніч,  на  другому  поверсі  однокімнатної  квартири  гучно  грала  музика….      У  своїй    квартирі  вони  вперше  удвох  зустрічали  Новий  рік.  На  заскленому  балконі  мерехтіли    яскраві  ілюмінації,  освітлювали  оберіг  молодої  сім`ї  –  квітучі  кактуси.
     В  кімнаті  з  телевізора  чути  промову  президента.        Віка,  в  пишній  сукні  задивлялася      в  вікно,  пригадувала  першу  зустріч.  Олексій    підійшов  до  неї  з  двома  фужерами    апельсинового  соку,  ніжно  поцілував  в  уста,
-  Давай  моя  небесна  феє,  вип`ємо  за  нас!  За  наше  майбутнє!
       Кольорові    салюти  і  феєрверки    раз  у  раз  іскрами  освітлювали  містечко  ї  їх  щасливі  обличчя.    Він  ніжно  рукою  обіймав    за  округлену  талію  і  вкотре  відчував  тепло  від  погляду,  топився  в    її  голубих,  закоханих  очах…..
                                                                                                                                                                                                                     Січень  2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826754
дата надходження 25.02.2019
дата закладки 13.03.2019


Ольга Калина

Ми з Музою (іронічне)

Ми  вдвох    із  Музою  гуляєм
Навкруг  подвір’я  до  ріллі.  
Ногами  човгаєм,    згрібаєм
Торішнє  листя  на  землі.  

А  вітер,  вітер  дошкуляє..
Тепер,  неначе,  ще    зима.
І  холодом  таким  проймає  –
Натхнення  зникло  і  нема.  

Мовчить  подруга  моя  –  Муза.
Тихесенько  під  ніс  сопе.
На    лоба  зсунула    картуза,  
Торішнє    листячко  гребе.

-Ну  що,    мовиш?  Мовчи,  заразо.
 Без  тебе  справлюся  сама.
 Слова  ловлю,    докупи  в’яжу,
А  вірша  не  було  й  нема.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828882
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 13.03.2019


Надія Башинська

ЧИСТА ВОДИЦЯ

Часто  думками  додому  я  лину...
до  хати  в  садочку  й  того  журавля,  
що  стереже  тут  нашу  криницю.
Ой,  яка  ж  добра  у  ній  є  вода!

         Чиста  водиця  у  нашій  криниці.
         Часто  в  ній  світиться  зірка  ясна.
           Татову  силу  і  мамину  ласку,  
           й  веселий  мій  сміх  пам'ятає  вона.

Кажуть,  без  смаку...  Вода  ж  в  ній  солодка.
Як  небо  безкрає  -  криниця  ясна.
Яблуні  рясно  зріють  в  садочку.
А  біля  неї  калина  рясна.

         Чиста  водиця  у  нашій  криниці
         Часто  в  ній  світиться  зірка  ясна.
         Ніжно  колише  її  небо  в  зорях,
         а  вранці  проснеться  під  спів  солов'я.

О,  скільки  розмов  біля  неї  велося...
як  мальвами  квітли  тут  літнії  дні.
Всіх  вислухала  наша  криниця,
сонячні  зайчики  грались  в  відрі.

         Чиста  водиця  у  нашій  криниці.
         Часто  в  ній  світиться  зірка  ясна.
         Мамину  пісню,  оту  вечорову,
         що  всіх  заколисує,  знає  вона.

Плакала  з  нами  рясними  дощами  
і  дзвінко  сміялася  в  сонячні  дні.
І  пелюстками  квітів  барвистих
пахнуть  й  сьогодні  ті  краплі  мені.

         Де  б  не  ходив  я,  додому  вернуся,
         до  рідної  хати  -  добра  джерела.
         І,  як  в  дитинстві,  з  криниці  нап'юся.
         Я  знаю:  насправді,  вода  в  ній...    жива!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828641
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 13.03.2019


Valentyna_S

В кімнаті пахне хлібом і свічками…

В  кімнаті  пахне  хлібом  і  свічками.
Між  книгами  у  шафі  діалог,
Пришитий  до  життя  і  доль  стіжками
Нитками  переплетених  епох.

Бурхливі  злети,  пристрасті,  падіння,
Страждання,  відчай,  плач  зі  сторінок…
Любов  розвіяна,  нечуване  спасіння…
Очима  фрази  терті  до  дірок.

Їх  гомін  чують  із  портретів  предки,
Пізнавши  мудрість  за  життя  на  смак.
Ви,  персонажі,  лиш  маріонетки,
Хоч  завше  переймався  вами  всяк.

…Мені  тут  пахне  хлібом  і  свічками,
І  незбагненне  щось  притягує  сюди.
Мовчать  світлини,  вінчані  стрічками.
На  спогади  оперлись  книг  ряди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828703
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 13.03.2019


Евгений Познанский

АНГЕЛ УНИЧТОЖЕННОГО ХРАМА

 (При  возведении  каждого    Храма  Бог  посылает  своего  Ангела,  который  вечно  стоит  при  алтаре,  и  если    даже  храм  разрушается  остается  на  месте  алтаря  до  страшного  суда).

Прости  их,  Боже,  тех  людей  беспечных,  
Которые  сюда  приносят  хлам  
Они  не  знают,    что  я  сам  тут    вечно,
Они  не  знают,  что  стоял  тут  храм.

Крест  райской  птицей  небо  рассекал,
Лучился  купол  новой  позолотой,
Нарядный  хор  начала  службы  ждал,
Сам  регент  теребил,  волнуясь,  ноты.

А  настоятель,  ласковый,  седой
Обдумывал  для  проповеди  слово,
Тогда  сказал  мне  так  Господь  Святой:
"Смотри,  народ  Мой  храм  построил  новый»

Ещё  была  полна  людьми  дорога,
Шли  в  новый  храм,  Творца  Благодаря.
А  я,  Благославлен  Рукою  Бога,
Стал  в  этот  день  навек  у  Алтаря.  

Вливались  солнца  теплые  полоски
Курился  ладан  дымкой  кружевной,
А  половиц  обтесанные    доски,
Так  пахли  замечательно  смолой!

Я  видел  здесь  и  свадьбы  и  крестины,
Десятков  поколений  христиан...
…………………………………
Я  помню  тех,  кто  превратил  в  руины,
Мой  храм,  Я  помню  страшный  их  обман.

Потом  здесь  создавали  люди  скверы,
Потом  и  скверы  стали  пустырем…
Но  пусть  они  и  не  имели  веры,
Я  в  храме  уничтоженном  моем!

Я  знаю  этой  полночью  сырой
Знакомый  бес  вновь  подойдет  в  развалку
И  скажет:  «что  красавчик  наш  Святой,
Тебе  приятно  караулить  свалку?»

Пусть  не  поверит  он  моим  словам,
Я  «Да»  скажу,  ведь  я  оберегаю,
Разрушенный,  исчезнувший,  но  ХРАМ!.
Который  стал  для  многих  дверью  Рая.

Велит  Господь  и  возродится  он!
Гонения  пройдут,  как  все  земное,
И  снова  грянет  колокола  звон,
Так  будет!  ибо  место  здесь  святое.

Пока  здесь  пенья  хора  не  слыхать,
Здесь  только  ветер  бродит  завывая.
Но  нерушима  истины  печать,
И  я  от  сюда  слышу  хоры  Рая.

Я  не  прекрасный,  Чистый  Серафим,
Те  Ангелы  в  раю,  конечно  выше,
Но  я  отсюда  подпеваю  им,
И  знаю,  что  меня  Господь  мой  слышит!
Киев,    2019.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828663
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 13.03.2019


Валентина Ланевич

Плине сонечко за обрій.

Плине  сонечко  за  обрій,
Рожевіють  в  небі  хмари.
Вітер  шарпає  неспокій,
Не  знайде  собі  він  пари.

То  біжить  у  степ  широкий,
То  штурмує  морські  хвилі.
То  впаде  у  сон  глибокий,
То  рахує  нові  милі.

І  тополі  при  дорозі
Заціловує  по  черзі.
І,  здається,  що  при  змозі,
Королем  стати  на  торзі.  

Та  торги  бувають  всякі
І  по  совісті  й  по  честі.
І  бестижі  та  двоякі,
І  такі,  що  повні  жесті.

І  любові,  ласки  повні,
Що  добро  несуть,  повагу.
Ті,  що  вузи  мають  кровні
І  не  знають  в  житті  краху.

І  живе  в  погоні  вітер
За  душевним  порятунком.
Блудить  доля  поміж  літер,
Що  лежать  в  заплічнім  клунку.

10.03.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828537
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 10.03.2019


Новоградець

Котяче кохання

Я  знаю  -  скажеш  що  не  віриш
У  намальовану  красу,
Але  любов  свою,  без  міри,
Тобі  словами  донесу.

Ти  найгарніша,  наймиліша
На  весь  бескрайній,  білий  світ.
Моє  котяче  серце  тішать
Твій  ніжний  погляд,  ніс  і  хвіст.

Я  твій  навіки,  без  вагання,
Я  все  життя  віддам  умить,
Щоб  в  ніч  весняну  до  світання
Лише  тебе  одну  любить.

Всі  зорі  з  місяцем  і  сонцем
Згрібу  з  небес  тобі  хвостом,
І  сяду  в  тебе  під  віконцем
Могутнім  лицарем-котом.

Пухнастим  стану  суперменом,
Щоби  під  блиск  твоїх  очей,
Зірватись  раптом  як  скаженний
І  ну  мерщій  ловить  мишей!

Тоді  до  полюсів,  до  самих,
Моя  любов  розтопить  сніг.
І  все  що  є  під  небесами,
Я  покладу  тобі  до  ніг.

Намиста,  перли,  самоцвіти,
Всю  саму  цінність  і  красу,
Заморські  квіти  всього  світу
Тобі  єдиній  принесу.

І  ти  узнаєш,  королево,
Що  я  один  на  білий  світ
Не  тимчасовий,  березневий,
А  всесезонний,  справжній  кіт.

Бо  за  гірські  вершини  вища
І  довша  всіх  тисячоліть,
Моя  любов  по  всіх  горищах
Гасає,  скаче  і  нявчить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828452
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 10.03.2019


Ніна Незламна

Сьогодні Прощена неділя

Відійде    МАСЛЯНА…  З  останніми  снігами
Сьогодні  -  «Прощена  неділя»    й  ми  з  вами  
Звертаємось  до  Бога  й  до  всього  люду
Пробачте    будь  ласка!  Ви  простіть  небогу…

На  коні    вітер,  геть  злиться,  шаленіє
Сірі  хмарини,  сердито,  скрізь  розвіє
Думки    ж  в  піднебесся,    летять  мов  птахи
Вкотре,  звернусь  я,  Боженька  прости!

І  ненароком,  впаде  крапля  солона
Чи  то  водиця,  зовсім  ще  холодна
В  душі  мов  клекіт,  той  біль  не  сховати
Чи  навчилися,  ми  людоньки  прощати?

В  цей  день  весняний,  все  ж  виглянуло  сонце
Печаль  віджену  …  Погляну    за  віконце
І  сумління  всі  ,  гордість  й      думки  зухвалі
Нехай  вітрисько,  віднесе,  як  найдалі…

Прошу  прощення  і  хочу  побажати
Будьмо  дружніші,  навчимося  прощати
Бог  милостивий,  каймось,  нас  усіх  простить
Тож  у  єдності,  в  мирі,буде  краще  жить!
*
Прошу,  Вас  друзі  і  недруги,    простіть!
Образу  в  серці  на  мене  не  держіть
Молюсь  до  Бога....Я  прошу,  мене  прости
Як  спричинила,  я  нечаянно    гріхи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828518
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 10.03.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Охоронець

Весна,  а  небо  ніби  з  сивиною...
І  я  дивлюсь  в  шовкову  хмарну  вись.
І  тягнуться  дерев  ще  голі  крони,
Немов  мої  думки  в  життєвий  диск.

І  час  суворий,  перемінна  доля.
Вантаж  терпіння  -  ноша  непроста.
І  попри  негаразди  сила  волі
Тримає  в  кліщах...ледь  тремтять  уста...

Я  сльози  розчиняю  в  барвах  сонця,
І  непомітно  огорта  тепло.
Це  обіймає  ангел-охоронець,
Він  береже  мене  і  світле  тло.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828384
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 10.03.2019


Valentyna_S

З'явився ранній ренесанс

Блакить  мигтить  блідим  опалом.
Приспавши  провесняний  сон,
Сніги  прирікши  на  поталу,
Зима  втекла  за  горизонт.

Мов  на  фарфоровій  тарілці,
З’явився  ранній  ренесанс:
Життя  брунькується  на  гілці,
Співає  радість  у  ягілці,
Покинув  вчасно  декаданс.

Душа  ясніє  первоцвітом,
Бо  сонцем  дихає  сповна.
Й  любов    ще  запанує  світом,
Не  бути  смутку  важким  гнітом,
Й  незгод  впаде  глуха  стіна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828437
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 10.03.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Жмуток тепла

А  ти  приніс  мені  нову  весну
І  а-капельний  жаворона  спів.
Та  пісня  ллється  звуком  голосним
І  розбудила  широчінь  степів.

А  ти  приніс  мені  весну  бажань,
Що  у  промінні  сонця  мерехтить.
І  розгоряється  натхнення  жар.
Небесна  посміхається  блакить.

А  ти  приніс  кохання  навесні.
Душа,  мов  крокус  ніжний,  розцвіла.
Тривогам  впевнено  кажу  я  :"Ні!"
Бо  в  серце  лине  жмуток  твій  тепла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828110
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 07.03.2019


Valentyna_S

Пастораль

Звідси  наша  хата  виглядала  весни,
Синіми  очима  задивлялась  в  даль:
Хай  би  попід    небом  криги  швидше  скресли
Й  світ  опанувала    рання  пастораль.

Лопотіли  крила  ластів’ячі  в  гніздах,
Стріха  видихала  затишок  й  тепло.
Полинів  гірк  запах  й  лоскотав  нам    ніздрі,
Сонце  обсипалось  на  віконне  скло.

Гралось—забавлялось  на  біленьких  стінах,
Причілок  молодшав    і  чолом  яснів.
Потерпала--никла    темрява  у  сінях,
Захисту  шукала  в  кроні  ясенів.

Двері  відчиняла  хата  й  прикалабок:
Покидай  нас  швидше,  з  холодом  журо.
З  горба  до  дороги--    килимок  кульбабок
У  яскраво  -  жовтих  теплих  болеро.

Із  бузку  вінками  чепурилась  хата
І  ховала  старість  в  рОзкоші  вишень…
Звідси  простелилась  путь  моя  хрещата,
Та  до  неї  в  снах  вертаюсь  я  лишень.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827458
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 06.03.2019


геометрія

А ЖИТИ УСЕ - ТАКИ КРУТО…

                     А  жити  усе  -  таки  круто,-
                     не  лиш  молодим,  а  й  старим...
                     Прийдешнє  наповнювать  суттю,
                     веселим  бути,  чи  й  сумним...

                     Стрічати  збентежені  ранки,
                     бродить  по  ранковій  росі,
                     життєві  ловить  забаганки,
                     вклонятися  диво  -  красі...

                     І  днями,  що  йдуть  перестуком
                     у  клопотах  праці  й  турбот...
                     Спокійно    долать    перепони,-
                     пливти  у    красі  насолод...

                     А  в  ночі  чарівно  -  важливі,-
                     ловити  любові  ковток...
                     Зупинки  й  стоянки  можливі,
                     відомо  це  нам  не  з  чуток...

                     До  сліз  мені    рідні,  до  крику,-
                     річок  і  озер    голубінь,
                     з  селом  моїм  довгу  розлуку,
                     батьків  моїх  радість  і  біль...

                     Степи  і  поля  неозорі,
                     зорі́  вечерової  путь,
                     безмежні  широкі  простори,
                     що  їх  Україною  звуть!!!

                     Отож,  жить  усе  -  таки  круто,
                     чи  ви  молоді,  чи  старі...
                     Любити,  долати  розлуки
                     і  мрії  плекати  ясні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827733
дата надходження 04.03.2019
дата закладки 05.03.2019


Zoja

Вже весна…

На  календарі  сьогодні  вже  весна
Впевнено  і  швидко  крокує  по  країні.
Добро,  мир,  спокій  хай  несе  вона.
Це  є  мого  народу  заповітна  мрія.

Теплом  своїм  вона  огорнить  нас.
Промінням  землю  лагідним  зігріє.
В  серця  засіє  віру  і  любов  нам.
І  не  дозволить  зникнути  надії  !

04.03.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827867
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 05.03.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Коли усміхається жінка

Коли  усміхається  жінка,
То  сонце  виходить  з-за  хмари
І  б"є  в  золотії  литаври,
Коли  усміхається  жінка.

Як  в  жінки  сльоза  на  обличчі
Й  душа  її  плаче  від  горя  -
Навколо  все  сіре  й  порожнє,
Як  в  жінки  сльоза  на  обличчі.

Як  світлої  радості  хвиля
Жіноче  єство  огортає,
То  серденько  ніжно  співає
І  щастя  з"являються  крила.

Хай  завжди  всміхається  жінка,
Кохає  і  буде  кохана,
Бо  й  справді  вона  -  незрівнянна,
Коли  усміхається  жінка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827671
дата надходження 04.03.2019
дата закладки 04.03.2019


Надія Башинська

Я ВСЕ СКАЖУ… БЕЗ СЛІВ

Я  все  скажу  без  слів...  Так  розмовляти  вмію.
Як  поглядом  своїм  в  тобі  я  заяснію.
А  дотик  рук  моїх  тебе  зігріть  зуміє.
Кохає  ніжно  той,  хто  говорить  так  вміє.

Цвіте  для  нас  весна,  квітує  тепле  літо.  
Є  осінь  золота,  зима  дарує  квіти.

Я  все  скажу  без  слів...  Зникає  в  них  потреба.
Бо  поцілунок  мій  розкаже  все,  що  треба.
І  ти  мовчиш?..  Нехай.  Сама  я  прочитаю.
В  твоїх  очах  ясних  помітила:"Кохаю!"

Цвіте  для  нас  весна,  квітує  тепле  літо.  
Є  осінь  золота,  зима  дарує  квіти.

Я  дякую  словам.  Люблю  їх...  вони  знають.
Сильніші  почуття  від  них,  коли  кохають.
Я  все  скажу  без  слів...  Так  розмовляти  вмію.
Як  поглядом  своїм  в  тобі  я  заяснію.

Цвіте  для  нас  весна,  квітує  тепле  літо.  
Є  осінь  золота,  зима  дарує  квіти.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827583
дата надходження 03.03.2019
дата закладки 04.03.2019


Любов Іванова

ВЕСЕЛЫЕ ЛИМЕРИКИ № 12

[b][i][color="#3e11c2"]Загадала  подарок  под  ёлку
С  бриллиантом  мечтала  заколку.
Мне  желаний  опять
Не  убить,  не  унять,
Получила  трусы  и  футболку.
****
В  карнавальном  костюме  Наташа
Март  пришел,она  пляшет  и  пляшет.
А  танцует  -  не  ест.
Так  уменьшила  вес,
На  сегодня  -  лишь  грохот  костяшек.
****
В  новогоднюю  ночку  под  утро
Разгребал  из  сугроба  весь  хутор
Посредине  двора
Ледяного  Петра
Видно  сбился,  бедняга,  с  маршрута.
****
Как  то  раз  ближе  к  ночи  у  дома.
Состоялась  любовь...  без  condoma.
Ой,  не  мог  Петька  знать,
То,  что  будет  гулять
В  мае  около  окон  роддома...
*****
Грабанули  наш  погреб  с  картошкой
Так  возьмите-же,  гады,  немножко.
Нет  же!!  Все  пол  ведра
Унесли  со  двора,
Как  теперь  зимовать  нам  с  Сережкой?
*****
Чьи  то  ножки  торчат  из  соломы.
Ой,  никак  это  доченьки  Томы?
Вот,  шал**а,  опять
Ходит  с  Колькой  гулять.
С  ним  они  лишь  неделю  знакомы.
****
Подарите  кота  свое  тёще,
Бродит  там  один  старенький  в  роще.
Как  бедняга  не  сдох?
В  шубке  тысяча  блох...
Цель  одна  -  сделать  жизнь  тёщи  горше.
****
Похудела,  что  ветром  уносит
Муж  почти  каждый  день  меня  просит.
Ты,  дурёха,  не  хнычь
Надо  все  же  кирпич...
Прикрутить  к  пояснице  на  тросик.
****
Ясновидящий  медиум  Жужа
Нагадал  мне  богатого  мужа..
Бог  не  слышал,  он  спал.
И  другого    мне  дал
За  постель  ему  каждая  лужа...
****
Вечно  пьяненький  сторож  Ерошка
Спит-храпит,  аж  трясется  сторожка.
Сон  такой  -  просто  класс..
Ну  а  нам  пятый  раз
В  цех  колбасный  свободна  дорожка.
****
Обо  мне  по  деревне  судачат.
Под  прицелом  у  баб  моя  дача.
Что  ни  ночь,  что  ни  день
В  окнах  через  плетень
Силуэты  агенток  маячат.
****
Из  окна  старой  ветхой  сторожки
Откровенно  торчат  чьи-то  ножки.
Ни  к  чему  суета
И  отгадка  проста,
Светка  мужу  наставила  рожки.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827434
дата надходження 02.03.2019
дата закладки 04.03.2019


Капелька

Луна играет с нами в прятки

Луна  играет  с  нами  в  прятки
И  снова  задаёт  загадки.
Луна-  планета  или  спутник,
А  может  быть  зеркальный  путник?

Луна  встречала  астронавтов,
Терпела  взгляды  космонавтов.
Луна  даёт  холодный  свет.
Какой  здесь  правильный  ответ?

Луна  чудит  Земле  приливы
И  в  настроеньи  перегибы.
Луна  нам  освещает  ночь,
Торопит  пешеходов  прочь.

Луна  к  Земле  небезразлична,
Вокруг  неё  петляет  лично,
Но  непонятно  почему
Скрывает  сторону  одну.

Луна  не  терпит  любопытства,
К  себе  не  подпускает  близко.
Летит  космический  объект
-Таинственный  всем  континент.

Луна  сама  под  впечатленьем,
Что  потеряли  настроенье.
Никто  к  ней  в  гости  не  спешит
Красиво  и  счастливо  жить.

На  Марс  туристов  собирают,
А  за  Луну  всё  забывают.
Не  стало  денег  и  программ,
Чтоб  на  луну  помчаться  нам.

                     Февраль  2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827201
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 02.03.2019


Надія Башинська

Є В КОЖНІМ СЛОВІ БОЖА СИЛА!

         Ходив  Бог  світом,  мови  роздавав.  Мав  стільки  їх,  
як  квіток  серед  трав.  Дзвінкі,  бадьорі  та  барвисті.
Які  ж  ті  мови  голосисті!
Носив  з  собою  повний  міх,  ті  мови  розсипав,  як  сміх.
І  люди  тішились,  раділи,  бо  ж  голоси  їхні  дзвеніли.
         Довго  ходив...  то  ж  натомився.  Сів  відпочити  там,
 де  гай.  Вода  прозора  там  в  ставочку.  Подумав:
 -  А  тут  справжній  рай!  Калина  наливає  ґрона,  у  дуба  
кучерява  крона.
В  берізок  є  нові  сережки,  у  молодих  ялин  -  мережки.
І  люди  трудяться  у  полі.  Ген  височіють  як  тополі!  Жита
зазолотіли  нині.  А  небеса  над  ними  сині...  
Люблю  бувати  в  Україні,  -  радів  Господь.  -  Тут  заночую,  
їй  гарну  мову  подарую.
         Порожнім  був  уже  мішок...  Бог  засмутивсь.  
Чийсь  голосок  почув  гарненький.  То  з  гір  збігав  струмок  
маленький.  А  він  так  дзвінко  дзюркотів,  що  кущ  калини  
задзвенів!  Що  ягідка  -  то  слово  світле.  
-  Дзвени!  Дзвени,  моє  ти  рідне!  
Словами  повнилася  мова,  а  Бог  радів  все:  -  Калинова!
         Уже  за  гаєм  сонце  сіло...  примовкла  нива,  притих  став.
Лиш  соловеєчко  співав.  Переливалася,  дзвеніла  та  ніжна
пісня.  -  Солов'їна!  -  тішивсь  Господь.
         А  коли  вранці  сонце  встало,  вся  Україна  заспівала.  
І  гарно  так  заговорила...  Є  в  кожнім  слові  Божа  сила!
І  ти  люби  свою  країну  і  її  мову  солов'їну.  Дзвінку,  веселу,  
калинову,  барвисту,  ніжну,  світанкову!
         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826670
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 24.02.2019


Оптимістка

Зачекай…

Прохолоди  подих  ледь  помітний  -
Це  крокує  осінь  золота.
Обережно,  тихо  і  привітно
Осінь  в  мою  душу  загляда.

А  в  душі  моїй  вирує  літо!
А  в  душі  -  іще  весни  розмай!
Ще  так  хочеться  любити  і  радіти,
Я  благаю  осінь:  "Зачекай!"

Літечком  ще  дай  насолодитись,
Сколихни  в  душі  легеньккий  щем...
Я  прошу,  не  поспішай  пролитись
Сірим,  непривітливим  дощем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806515
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 23.02.2019


Валентина Ланевич

Відлягло, попустило і скресло.

Відлягло,  попустило  і  скресло,
Що  той  лід  на  весняній  воді,
В  серці  змученім  те  перевесло,
Що  тримало  "тепер"  і  "тоді".

І  замріяла  ввисі  веселка,
Що  несла  коромислом  сліди.
І  в  душі  обізвалася  прялка,
Смиче  кужіль,  щоб  звести  мости.

Що  у  часі  заледве  не  щезли,
Припорошені  пилом  образ.
У  єства  закольцьовані  жезли,
Що  не  знайдеш  багатших  прикрас.

Серцевина  у  вічності  кріпка,
Первородний  вогонь  не  згаса.
Запалає  й  зволожена  квітка,
Так  єднанням  творять  чудеса.  

21.02.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826328
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 23.02.2019


Валентина Рубан

СМІЯЛОСЬ СОНЦЕ


Сміялось  сонце  –  плакала  зима,
Холодні  сльози  тихо  проливала.
Вона  уже  лишилася  сама,
За  віхолами,  певно,  нудьгувала.

У  сонці  вже  всміхається  весна.
Зазеленіє,  оживе  все  навкруги.
Вже  далина    розкинулась  ясна,
Вже  просинаються,  на  всонні  ,  береги.

Вже    небо  в  пролісковий  дивний  цвіт
Прибралося  і  розквіта    весняно.
І  ожива  довкола  увесь  світ,
Вже  й    вітер  дише    тепло  і  слухняно.

Уже  світанок  в  барвах  виграє,  
І  день  красивий,  ніби  вірші  пише.
Усе  кругом  надію  подає.
На  радість,  щастя,    віру,        і  не  лише…

23.02.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826590
дата надходження 23.02.2019
дата закладки 23.02.2019


геометрія

ЖУРБА…

               Ой  чого  ж  то  потемніли
               і  верба,  й  калина?..
               Чого  гілля  опустили
               дуб  і  яворина?..
                                     Не  в  верби  то  біля  хати,
                                     гілля  потемніло...
                                     То  за  сином  плаче  мати,
                                     і  серце  зболіло...
               То  не  в  дуба  гілля  гнеться,
               від  вітру  й  морозу...
               А  то  в  батька  душа  рветься,
               та  ще  й  ллються  сльози...
                                     До  землі  то  нахилилась,-
                                     ні,  не  яворина...
                                     То  від  горя  похилилась,-
                                     синова  дружина...
               Зажурилась,  потемніла,-
               не  диво  -  калина,
               то  від  болю  заніміла,-
               синова  дитина...
                                     На  Майдан  пішов  сміливо,-
                                     справедливість  відновить...
                                     Та  в  поході  тім  загинув,
                                     серед  сотні  там  лежить...
                           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826239
дата надходження 20.02.2019
дата закладки 23.02.2019


Любов Іванова

ПОД СНЕГОМ СПИ ВЕСНА ДО МАРТА

[b][i][color="#0727b5"][color="#bf11ae"]П[/color]о  уши  все      замело,  не  пройти,  не  проехать
[color="#bf11ae"]О[/color]х  и  зима,  удивляется  всюду  народ...
[color="#bf11ae"]Д[/color]аже  сейчас  и  на  лыжах  сугробы  -    помеха

[color="#bf11ae"]С[/color]ани  нужны,  чтоб  доехать  с  крыльца  до  ворот
[color="#bf11ae"]Н[/color]ет  во  дворе  в  это  зимнее  время    детишек.
[color="#bf11ae"]Е[/color]сли  гулять...  то  конечно  же  лучше  потом,
[color="#b816c4"]Г[/color]лавное  в  дом  занести  хоть  вязанку  дровишек
[color="#bf11ae"]О[/color]х  и  тепло  им  на  печке  в  обнимку  с  котом.
[color="#bf11ae"]М[/color]ожет  зима  свою  власть  все  же  вскоре  отпустит,

[color="#bf11ae"]С[/color]  гор  побегут  к  рекам  вниз  озорные  ручьи,
[color="#bf11ae"]П[/color]росто  уйдет,  убежит  и  пора  зимней  грусти
[color="#bf11ae"]И[/color]  прилетят    долгожданные  в  рощи    грачи...

[color="#bf11ae"]В[/color]новь  зацветет  нежно  белым  красавец-подснежник
[color="#bf11ae"]Е[/color]сли  лучи  потихоньку  пробьются  к  земле.
[color="#bf11ae"]С[/color]олнце  опять  искупает  в  лучах  своих  нежных
[color="#bf11ae"]Н[/color]овый  росток...  и  станцует  фокстрот  веселей...
[color="#bf11ae"]А[/color]  бушевать  злым  метелям  осталось  не  долго

[color="#bf11ae"]Д[/color]а  и  сейчас  приутихли  они,  будто  спят
[color="#bf11ae"]О[/color]чень  не  часто  завоют  за    городом  волком

[color="#bf11ae"]М[/color]игом  потом    по  оврагам  на  отдых  летят
[color="#bf11ae"]А[/color]  над  землей  небо  блещет  своей  бирюзою
[color="#bf11ae"]Р[/color]азве  есть  те,  кто  простится  с  зимой  не  готов?
[color="#bf11ae"]Т[/color]алой  водой  ручейки  уходящее  смоют
[color="#bf11ae"]А[/color]  ведь  пора  подготовить  простор  для  цветов!![/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826351
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 22.02.2019


Валентина Ланевич

Розцвітав барвінок небом голубим.

Розцвітав  барвінок  небом  голубим,
Ніжним  зелен-листом  усміхався  всім.
Сплітала  в  віночок  квіти  та  стебло,
В  доленьки  благала,  щоб  щастя  жило.

Щоб  її  кохання,  як  той  маків  цвіт,
Горіло  в  серденьку  ще  багато  літ.
Щоби  не  щеміло  в  ночах  самоти,
Вуста  ж  жебеніли:  милий  тільки  ти.

Стікала  пекуча  сльоза  по  щоці,
Тремтіла  росою  на  фото  в  руці.
Малювала  зустріч  пензлем  із  надій:
Любий  мій,  коханий,  ти,  навіки  мій.

Припадала  ніжно  до  грудей,  що  з  жил,
Бо  без  нього  бути  бракувало  сил.
Ув  очах  тонула:  приголуб,  мене,  -
Просила,  молила,  -  кохала  над  все.

19.02.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826109
дата надходження 19.02.2019
дата закладки 21.02.2019


Валентина Малая

ЗАВЖДИ Є ВИБІР

[color="#1100ff"][i][b]Завжди  Є  вибір,чи  альтернатива...
Чи  мізками  керуємось,чи  ні...
Сердечні  відчуття  інтуітивні...
Сприйми  Їх  і  довірся      Істині.

Також  подруга  є  Відповідальність.
Не  кожен  ладен  з  честю  це  нести.
Як  часто  заважає  нам  ...дуальність
Або  гріховних  вибриків  хвости...

То  ж  будьмо  чесними    з  самим  собою
І  Совісті  не  йде́мо  у  розріз.
Озброємось  і  вірою  й  метою...,
Стрімглав  щоб  не  скотитися  униз...

А  ще  Є  чиста  ,й  дуже  гірка  Правда,
Й  з    докорами  Сумління  подружись.
Мізкуй  щодня  свої  й  чужі  шаради...
У  чисте  Слово  увійди  і  одягнись!

Й  любімо  дружно  материну  мову=
Й  несімо  світу  Дружбу  і  Любов!
І  пісню  солов"їну  й  колискову.
Нехай  Вас  захистить  Свята  Покров.

21.02.2019р.[/b][/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826275
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 21.02.2019


Евгений Познанский

СОРри (sorry)

Точно  жук  из  Колорадо,
И  откуда  это  горе,
Там  где  надо  и  не  надо,
Всюду    лезет  слово  sorry.

Зацепил    в  трамвае  даму
С  другом    ль  слишком  резко  спорил,
Ты  с  улыбкой  кроткой  самой
Говоришь  любезно:  sorry.

Незаметно  из-за  моря,
Как  и  разный  прочий  хлам,
Слово  маленькое    Sorry,
В  речь  пробралось  как-то  к  нам.


Как  в  чужом  каком  то  сити,
Очень  часто  в  разговоре,
Вместо  слово  «  извините»
Мы  услышать  можем  sorry/

И,  поверьте  мне,  не  сладко
Размышлять  о  тайном  воре,
Слов  укравшим  два  десятка  
И  подсунувшем  нам  sorry.

Вы  простите,  но  скажу  я,  
Хоть  английский  и  в  фаворе
ЗаSORRYли  речь  свою  мы,
И  не  только,  впрочем,    sorry.

Знать  язык  Шекспира  круто,
Но  неужто  мы  в  просторе
Нашей  речи  почему  то
Не  нашли  замену  sorry

И  таких  примеров  много
Портят  речь  нам,  вот  в  чем  горе,
Не  судите  слишком  строго,
Извините,  но  не  sorry!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825934
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 20.02.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Без пут

У  безголосім  сні  з*являлись  у  чеканні
Ескізи  декорацій  від  руки.
У  непроглядну  тьму  світилом  з  неба  канув.
Здавалось,  влучно  бив  у  серце  кий.

І  трепіт  губ,  немов  під  вітром  лист  осини,
Лишився  із  минулого  іще.
А  світ  на  мить  якусь  ставав  безбожно  сірим,
І  підпадьомкував  пташиний  щем.

Ескізи  декорацій  вранці  малювались.
Чи  світлосій  спроможні  повернуть?
Чуття  хмаринним  покотились  зразу  ж  валом,
І  промінець...  блідий,  але  без  пут.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826087
дата надходження 19.02.2019
дата закладки 20.02.2019


Любов Іванова

ВЕСЕЛЫЕ ЛИМЕРИКИ № 11

[b][i][color="#09b00c"]Как  то  раз  ближе  к  ночи..  на  пляже
Я  смотрю,  мой  Иван,  сучку  вяжет.
Кто-то  даст  мне  ответ?
Кобеля  -то  -  там    нет!!!
Может  сам  мой  супруг  правду  скажет!?

Тётя  Катя,  как  будто  наседка...
Внуков  кормит  по  разным  беседкам..
Не  то  -  драке  бывать
Восемь  их  -  не  унять!!!
Разогнать  бы,  как  птичек...  по  веткам.

Ловелас  из  холодной  Чукотки
К  дамам  нес  лишь  бутылочку  водки..
Но  намек  -  на  лицо  -
Обожаю  мясцо!!
И    грамм  двести  балтийской  селёдки!!

Санитар  по  фамилии  Осин
В  психбольнице  работал  лет  восемь.
Психов  всех,  ей-же  Бог
Приручить  как-то  смог..
Он  им  тир  смастерил  между  сосен.

Ловелас    из  холодной  Камчатки,
Не  носил  ни    носки,  ни  перчатки..
Вот  и  делу  венец,
Отморозил  конец,
А  какой  мужичонка  был  сладкий...

Очень  юная  леди,  бывало
Допивала  вино  из  бокалов.
До  историй  смешных,
На  застольях  любых.
Став  посмешищем  местных  журналов.

Чтоб  улучшить  себе  настроенье
Я  в  камин  брошу  пару  поленьев.
Страсти,  ах,  горячи
Кум..  лямур...  две  свечи...
Жаль  испортил  все  муж-привиденье!!

Санитар  по  фамилии  Клюев
Замутил  с  санитаркою  Юлей,
Но  узнал  сам  главврач!!
Клюев  мигом  и  вскачь.
Улетел  с  отделения  пулей!!

У  зайчишки  в  сосновом  лесочке
Предложение  волк  сделал  дочке.
Ну  и  зять,  Бог  ты  мой!
Плачет  зайка  с  женой.
Дочку  спрятали  в  погребе  в  бочке!

Даздраперма,  жена  депутата
На  приемах  ругается  матом.
Ей  всего  -  двадцать  лет.
Депутат  -  старый  дед...
Боров  толстый,  почти  в  два  обхвата.

Две  блондинки  их  города  Химки
Оголили  на  площади  спинки,
Ляжки,  ножки,  живот
Нет,  ну  не  анекдот??
Откровенные    делали  снимки...[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825698
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 17.02.2019


Ольга Калина

Не знаю ( рондо )

Не  знаю:    вже  весна,  чи  ні,  
 Але  її    давно  чекаю.  
І  цей  пейзаж  сумний    в  вікні
Я  кожен  день  спостерігаю:
Вже  почорнів    проталий  сніг
По  всьому  полю  аж  до  гаю.
Багнюка  стелиться  до    ніг..
Ну  як  тепер  я  погуляю?!
Не  знаю..
Чи  дасть  зима  прийти    весні?!  
В  душі  надію  я  плекаю,  
Що  завтра,  як  в  чарівнім  сні,
Свою  весну  я  пострічаю.
Тепло  чи  принесе  мені?!  
Не  знаю..




















Рондо  -  тверда  форма  в  поезії  Нового  часу,  так  або  інакше  що  спирається  на  середньовічні  зразки  (див.  рондо  у  французькій  поезії  XIII  -  XV  віків).  Згідно  М.  Л.  Гаспарову,  рондо  в  російській  поезії  Срібного  століття  -  цей  вірш  з  15  рядків  з  наскрізною  рифмовкой,  причому  9-а  і  15-а  є  усіченим  першим  віршем.

Рондо́  (фр.  rondeau  —  круглий)  —  назва  строфічної  організації  вірша  з  відповідною  жорсткістю  форм,  яка  склалася  у  середньовічній  французькій  поезії,  звідки  поширилася  на  європейські  літератури.

Основним  вважається  канонічне  рондо  з  тринадцяти  рядків  на  дві  рими,  де  перший  двічі  повторюється  на  восьмому  та  тринадцятому,  зразки  якого  спостерігалися  у  творчості  К.  Маро  (16  ст.).  Відомі  також  рондо  з  одинадцяти  та  п'ятнадцяти  рядків  («Осіннє  свято»  М.  Рильського),  а  також  —  складне  рондо  з  чотиривіршів  із  обов'язковим  повторенням  послідовно  кожного  рядка  першого  катрена  як  підсумкових  рядків  наступних  катренів.  Повторювані  слова  витворюють  своєрідний  лейтмотив  рондо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825719
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 17.02.2019


Ольга Калина

Старість

Грудневий  вечір  тягнеться  так  довго  -
Надворі  розгулялася  зима.  
Не  розуміє  матінка  одного:
Чому  зосталася  вона  сама?!

Ростила  діток,  ніжила,  любила,  
Все  віддавала,  що  тільки  могла.  
Колись  найкраща,  і  така  вже  мила,  
І  сама  найрідніша  їм  була.

Роки  летіли  -  діти  підростали
Й  помандрували  свій  шукати  хліб.  
Та  й  чоловіка  рідного  не  стало  -
З  тих  пір  пройшло  дванадцять  літ.

Не  їдуть  діти:  ні  сини,  ні  дочки,  
Не  хочуть  внуки  бабу  навістить.
По  хаті  дим  засновує  куточки
Від  свічки,  що  забула  загасить.

Напередодні  помолилась  Богу:
Щоб  в  її  діток  склалось  все  гаразд,  
В  житті  щоб  вірну  вибрали  дорогу,
Щоб  успіх  супроводжував  щораз.

Аби  лиш  їм  жилося  в  місті  добре  –  
Вона  вже  якось  проживе  сама.  
Сьогодні  встала,    порубала  дрова,
На  когось  сподіватися  -  дарма.

Зайшла  у  хату,  грубу  запалила,  
І  борщик  тихо  мліє  у  печі,
Та  відчуває,  що  не  ті  вже  сили
Й  чомусь  уже  не  спиться  уночі.

Чомусь  так  довго  тягнеться  ця  нічка,  
І  вітер  страшно  виє  за  вікном,  
Потухла,  догорівши  зовсім,  свічка  -
Сидить  матуся  в  хаті  за  столом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815905
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 17.02.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Любов і пристрасть

Минає  пристрасть,  ніби  спека  влітку,
Коли  раптово  задощить  в  природі.
А  після  зливи  потяг  тільки  тліє
Примхливої  гарячої  свободи.

Які  ж  бо  інтереси  у  людини?
І  що  для  неї  головне  насправді?
Не  плутайте  любов  і  пристрасть  нині,
Хай  вам  розкриється  і  суть,  і  правда.

У  пристрасті  єдина  мить,  дорога
Оманна  лиш,  шаленість  круговерті.
Любов  до  ближнього  -  завжди  від  Бога,
Це  вічне  почуття  і  після  смерті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825422
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 17.02.2019


Валентина Ланевич

Ой, піду я до криниці.

Ой,  піду  я  до  криниці,
До  криниці.
Там,  під  явором,  копиці,
Йой,  копиці.

У  криниці  вода  чиста,
Вода  чиста.
А  я  дівка  гонориста,
Гонориста.

Мене  милий  переймає,
Переймає.
Ув  обіймах  притискає,
Притискає.

Мій  миленький,  йой,  ти,  погодь,
Йой,  ти,  погодь.
Мене  із  розуму  не  зводь,
Ох,  ти  не  зводь.

Мокре  сіно,  бач,  іде  дощ,
Бач,  іде  дощ.
Вийде  сонце,  завтра  приходь,
Йой,  бо,  приходь.

13.02.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825326
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 14.02.2019


Master-capt

Любовь, как мёд

Любовь,  как  мёд  –  
Подарок  Бога!
И,  как  полёт
В  объятьях  друга;
Как  два  крыла
Красивой  птицы
Любовь  сплела,      
Чтоб  не  разбиться.  
И,чтоб  парить
В  открытом  небе,
Двоим  любить  –  
Желанный  жребий!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825238
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 14.02.2019


Sukhovilova

Я торкалась до неї…

Я  торкалась  до  неї,  як  вміла,
І  любила  такою,  як  є,
Вона  стала  продовженням  тіла,
І  сховалась  у  серце  моє.
Я  торкалась  до  неї  руками,
Ніжно  пестила  струни  душі,
Вона  грілась  моїми  думками,
І  ридала,  коли  йшли  дощі.
У  волошках  сиділи  й  співали,
На  перетині  древніх  епох,
Сходи  сонця  разом  зустрічали,
І  ділили  самотність  на  двох.
Аромат  її  свіжий  вдихала,
Милувалася  нею  вночі,
З  перших  днів  я  її  покохала,
І  дала  їй  від  серця  ключі.
Вона  мліла  у  моїх  долонях,
І  стогнала,  мов  ранений  звір,
Розкривалася,  мов  спілий  сонях,
Її  голос  лунав  аж  до  зір.
Я  торкалась  до  неї,  як  вміла,
Вся  розпечена,  наче  Сахара,
Вона  стала  продовженням  тіла,
Моя  подруга  вірна  -  Гітара!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825012
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 12.02.2019


Надія Башинська

СПИТЬ СТАВОК ПІД СНІГОМ…

         Спить  ставок  під  снігом...  верби  ще  дрімають.
Очерет  тихенько  шелестить.
-  Тихо,  тихо...  вітре!  Перестань  кружляти.  Тут  все  
спить.
Не  буди.  Не  треба.  Зимі  панувати.  Хай  солодкі  ба-
чать  сни.  Ще  присип  їх  снігом  білим-білим,  ясним.
Нехай  відпочинуть  до  весни.
А  весна-царівна,  як  сипне  проміння!  Від  його  теп-
ла  проснеться  став.  І  розпустять  коси  верби  на-
ші  гарні.  Схочуть,  щоб  ти,  вітре,  розчесав.
         Усміхнувся  вітер,  підморгнув  хмарині,  й  білий-
білий  сніг  уже  летить!
Біло-біло  стало...  Біла  ковдра  вкрила  все  навколо.  
Хай  поспить.
Верби  наші  пишні  стоять  білі-білі.  Біло  ніжні  віти  
розцвіли.
         Спить  ставок  під  снігом...  й  верби  кучеряві  
край  води  солодкі  бачать  сни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824969
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 12.02.2019


Valentyna_S

Грає сопілка… Дивні ці звуки

Грає  сопілка…  Дивні  ці  звуки.
Сипле  кохання  хто́  через  край?
Лель  наливає  меду  в  розлуку--
Гіркість  її  він  соло́дить  нехай.

Кличе  лелек    летіти  додому,
Леля  -  сестриця    обру́си  їм  тче.
Вишиє  білим  по  голубому,
Золотом  щирим      вручну  підмете.

В  льолю  тоненьку  сонце  вдяглося,
Котикам  «люлі»  сокоче  верба.  
Раннє  на  ніжки  квіття  звелося,
Ластівок  кличе  знову    турба.

Гребенем  вітер  чеше  волосся
Лелю  та  Лелі  й  леліє    близнят.
Хор  у  гаю  --  птахів  стоголосся--
Будить  зі  сну  ясенців  пахолят.

Грає  сопілка…  Дивні  ці  звуки.
Сипле  кохання  хто  через  край?
Лади  й  Сварога  любії  діти!
Земле  Вкраїнська,  весну  зустрічай!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824908
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 12.02.2019


Катерина Собова

Подружнi обов`язки

Музикант    Михайло    Львович
Керував    дитячим    хором,
Потім    вивчивсь    в    інституті
І    ведучим    став    актором.

В    обласному    грав    театрі
Головні    й    важливі    ролі,
Від’їжджав    на    ціле    літо
З    колективом    на    гастролі.

Оженивсь    Михайло    рано.
Молода    дружина    Іра
Працювала    в    ресторані
(Була      донею    банкіра).

Міша    так    кохав    дружину,
І    наліво    десь    не    лазив,
Кожен  день    дзвонив    Ірині,
Іноді  по    два,    три    рази:

-Все    для    тебе    я    стараюсь,
Тож    працюю    без    обіду,
А    обов’язки    подружні
Компенсую,    як    приїду.

В    ліжку    я    захоплюсь    грою,
Тут    немає    що    казати:
Я    в    боргу    перед    тобою  –
Буду    чесно    відробляти.

-Не    хвилюйся    так,    коханий,
Будеш    все    робити    в      міру,
І    обідай    в    ресторані,-
Щебетала    в    трубку    Іра.

Поки    ти    на    своїй    сцені
 Розпинаєшся    щосили,
Ми    твої    борги    подружні
Вже    з    сусідом    погасили!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824211
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 08.02.2019


Веселий песиміст

Ангел в электричке

Сегодня  ангела  я  видел  в  электричке,
ребенок  -  девочка,  с  ней  братья  и  сестрички,
Кудряшки  светлые  и  пухленькие  щечки,
Большие  глазки,  губки  как  цветочки.

Она  мороженое  детям  раздавала,
И  улыбнувшись  мать  ее  обняла.

В  миг  улетучилась  печаль,  так  незаметно,
День  солнечным  залился  ярким  светом,
И  серце  радостью  наполнилось  до  края,
Я  видел  на  яву  кусочек  Рая  !

-  Да!  -  Стоит  жить  лишь  за  мгновенье  это!
Увидеть  ангела  -  хорошая  примета.

(09/2018)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824632
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 08.02.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Білила хату я під очеретом

Білила  хату  я  під  очеретом,
Старенька  стріха  німбом  освітилась.
Відбиток  долі  справжній  раритетний.
І  на  душі  так  стало  тихо-тихо...

І  все  навкруг  з  весною  прокидалось,
На  Божий  світ  дивились  очі  вікон.
І  комин  поглядав  із  верху  даху,
Напрочуд  світлий  віяв  з  саду  вітер.

Білила  хату  я  під  очеретом,
І  незабутнє  дійство  залишилось
У  пам*яті,  сільське  не  просто  ретро,
А  рідний  щем  стікав  сльозою  з  шибки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824511
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 08.02.2019


Капелька

Текут "весенние" ручьи

Текут  "весенние"  ручьи
Уже  в  начале  Февраля
И  скоро  прилетят  грачи,
Услышим  песню  соловья.

Когда  метели  отметут,
Растают  полностью  снега,
Весенний  расцветёт  уют,
Добром  наполнится  земля.

И  с  радостью  тепло  опять
Стучится  солнышком  нам  в  дверь
И  тянет  больше  погулять
И  подышать  весной  теперь.

Неторопливая  ходьба.
Не  подгоняет  дождь  и  снег.
Зимой  как-будто  бы  весна.
В  душе  тепло,  уют,  успех.

Но  всё  ж  Февраль  покажет  прыть,
Не  зря  ведь  Лютым  нарекли.
Зиме  вновь  быть  или  не  быть,
А  нам  писать  о  том  стихи.

                           4-5.02.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824411
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 08.02.2019


Valentyna_S

За вікном

Неначе  в  дзеркало,  на  стежку  в  глянці  
Дививсь  йдучи  незрячий  чоловік.
Допомагав    пакет  нести  панянці
Й  тростиною  шукав  путь  звіддалік.

Повз  жвавих  хлопчаків  промчався  гуртик,  
Щоб  дебошир--мороз    щік  не  припік.
Євразієр  волік  зубами  прутик,
Й  побачивши  дітей,  за  ріг  утік.

Ховають    каркання  хрипке  ворони
Під  крила  пурпурово-смоляні.
І  ніби  незумисне    іній  ронять
Гербарії  в  напівпрозорім  склі.

Настінний  мірно  клацає  годинник,
На  «до»  та  «після»  розділяє  час.
Стікає  день,  і  вік  наш  по  краплині--
Щохвилі    меншає  його  запас.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824571
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 08.02.2019


Надія Башинська

ВІД СЕБЕ НЕ ТІКАЙ…

         Від  себе  не  тікай...    бо  не  втечеш.  Від  себе  не  тікай...  
і  не  старайся.  І  скільки  б  не  було  в  житті  невдач,  не  нарікай.
Не  плач.
         А  хочеш  -  можеш  плакати.  Та  тільки  що  матимеш  від  сліз  отих  
гірких?  Проблем  не  стане  менше.  Їх  тільки  тобі  під  силу  роз  -
в'язати.  Бо,    кажуть,  кожному  по  силі  Бог  дає.  Все  те,  що  маєш,
то  твоє.  
         Ти  кажеш  "важко"?  Якщо  тобі  довірено  нести,  То  сильний  ти.
І  хоч  гне  спину  той  багаж  тяжкий...  Радій!
Немає,  кажеш,  сили  далі  йти?  Не  бійся!  Бог  завжди  допоможе  
у  путі.
         А  з  Ним  -  і  з  тягарем  важким  здається  завжди  шлях    легким!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823605
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 05.02.2019


Valentyna_S

Мама

                               Світлій  пам’яті  односельчанки,  
                                 матері  добровольця  і  волонтерці
Отам  лежить  у  квітах  його  мама.
Ще  молода.  Ще  зовсім  молода.
Душа  сполохана  її  страждала
З  тих  пір,  як  з  півночі  прийшла  орда.

Він  в  неї  син  один.  І  є  ще  донька.
Обох  оберігала  як  могла.  
Їй  про  онуків  мріялось  маленьких,
Та  мрію  розпорошила  війна.

Єдиний  син  її  тепер    на  фронті,
А  Ганна  не  лиш    мама--волонтер.
Бо  не  могла  впиватися  комфортом,
Як  дім  синочка  --  шанці  й  БТР.

А  що  вона  могла?  Що  годна  мама?
Хіба    заслонить  сина  від  свинцю?
Жіноче  серце  —  кровоточа  рана.
Загоїти  не  можна  рану  цю.

Із  побратимами  синочок  нині
У  себе  вдома.  Чутно  горя  плач.
Вона  лежить  у  квітах  в  домовині.
--Від  смерті  не  вберіг  тебе.  Пробач…

Отам  лежить  у  квітах  його  мама.
Скорбота  мозок  випила  до  дна.
Рида  люд  на  подвір’ї  у  нестямі:
--Ще  молода.  Така  ще  молода…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824166
дата надходження 04.02.2019
дата закладки 05.02.2019


Sukhovilova

Були часи…🤔

Блукали  між  будинками,
Ішли  в  життя  сходинками,
У  натовпі  губилися,
Знаходились...світилися...
Добро  по  світу  сіяли,
Про  щось  у  парку  мріяли,
Сміливо  в  світ  дивилися,
Серця  від  щастя  билися...
Під  грозами  сміялися,
І  до  краплин  торкалися,
Співали  в  рупор  стомлений,
І  дерли  нерв  оголений...
Сліди  свої  розхляпали,
В  майбутнє  шлях  роздряпали,
В  альбомах  залишилися  -
По  світу  розлетілися...
***🦅🦅🦅🦅
   

(  Світлина  зроблена  ще  у  2001  році)







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824193
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 05.02.2019


Валентина Ланевич

Люблю, - набатом у надвечір’я ввись.

Люблю,  -  набатом  у  надвечір’я  ввись,
Де  сонце  заступають  темні  хмари.
Дякую  долі  за  те,  що  є,  -  колись,
Де  він  був  мій  і  не  було  печалі.

Збігають  дні  у  мовчазнім  рятунку
Від  холоду  у  серці  та  за  вікном.
Чуднішого  не  втрапиш  подарунку,
Аніж  кохання,  що  личить  обидвом.

Кохання,  -  сонце,  що  з  пітьми  тікає,
Душа  без  нього  в  утробі  сирота.
Віро  моя,  ти  де,  -  душа  питає,
До  світла  лине  укотре  навмання.

03.02.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823973
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 04.02.2019


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 105

[b]Если  милый    изменил  
Нож  возьми  в  комоде!!  
И  лиши  его  тех  сил  
Что  по  бабам  водит..  

Я  с  утра  уже  на  взводе  
И  до  слез  обидно  
Обещали  сватать  вроде  
Но  сватов  не  видно.  

Расскажи  всю  правду,  Женя,  
Коль  такой  ты  мудрый.  
Эти  сложные  движенья  
Все  из  камасутры?

Поперхнулся  мой  миленок
Не  спеши,  просила  мать..
Только  он  привык  с  пеленок
Всех  быстрее  все  сожрать!!

В  декабре  корпоративы
Отмечают  доктора,
Разгребли  презервативы
Праздник  будет  на  УРА!!

Выпендрилась  тётя  Лена,
Что  при  ней  -  все  на  виду,
В  модерновых  лабутенах
Как  корова  шла  на  льду.

Дед  Пришел  в  "Минуту  славы"
Спеть  хотел  и  стать  звездой.
Ну,  а  судьи  были  правы
Бабке  песни  свои  пой.

Пятница  вдруг  "Чёрной"    стала
В  магазинах  все  гребут
В  полцены  машину  сала
Размели  за  пять  минут...

У  забора  я  стояла
Приподняв  повыше  грудь
Ожидала  идеала,
Так  приди  хоть  кто-нибудь!!

Пели  песню  петухи
Подпевали  куры.
Где  вы  хлопцы-женихи,
Ждут  Вас  бабы-дуры!!

У  мого  миленка  грыжа
На  руках  носить  не  рад
Мужики  смеются,  -  Гриша
В  гараже    возьми  домкрат.

Припасла  чуток  винца
В  углу  у  иконы...
Опоила  молодцА
Взял  меня  он  в  жены.[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823914
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Мінливість

Роздав  свої  картки  візитні  лютий:
На  двадцять  вісім  днів  безмежжя  драйв.
Полинули  в  його  мінливість  люди,  
Бо  у  піжмурки  з  ними  вправно  гравсь.

То  припече  -  бурульки  слізно  плачуть,
То  холодом  проймає  до  кісток.
А  то  поводиться,  як  справжній  мачо:
Будує  льодяний  в  зірках  місток.

О  лютий-місяць,  не  криви  душею.
Весняний  лазер  швидко  прибере
Твою  морозно-срібну  галерею,
І  щирий  Березіль  помчить  вперед.


(У  цьому  році  28  днів  має  лютий.)



01.02.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823843
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Паморозь-заброда

Суцільним  льодом  паморозь  осіла,
І  гілочки  дерев  оздобила  красою.
Долина  вбралась  в  одяг  сніжно-білий,
І  срібний  ранок  розбудив  те  царство  сонне.

Чарівність...  А  яка  ж  вона  холодна!
І  хочеться  під  час  зими  тепла,  відлиги.
Душевність  не  замінить  сила  лоску,
Мереживо  морозу  і  словесна  крига.

Хай  щезне  швидше  паморозь-заброда,
Чекає  ж  будь-яка  людина  змін  на  краще.
І  не  введе  в  оману  жодна  ода,
Бо  ще  болить  промерзла  льодом  давня  рана.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823396
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019


Катерина Собова

Збереглася

Галя    -    жінка    безтурботна,
Зайвих    клопотів    не    має,
У    трюмо    серед    кімнати
Себе    пильно    розглядає:

-  Дівка    я    була    негарна
І    дурна    була    -    не    мудра,
Гроші    витрачала    марно
На    помади    всякі    й    пудри.

Та    вони    не    рятували
Це    лице    моє    потворне,
Наче    я    трусила    сажу  –
Було    завжди    якесь    чорне.

Ніс    у    мене    -    баклажаном
(Дуже    часто    був    він    синій),
І    від    мене    всі    тікали  –
Обминали    навіть    свині.

Чогось    в    мене    росли    вуса
І    була    широка    спина,
Я    в    штани    як    уберуся  –
Була    схожа    на    мужчину.

Голос    грубий    -    ціле    горе,
Йшла    до    клубу    -    як    на    плаху…
В    темноті    як    зарегочу,
То    тікали      всі    від    страху.

-  Чуєш,    Петре,    я    змінилась?
Стали    зморшки    більші    зрання…
(Чоловіку    набридала
Вона    часто    цим    питанням).

Тоді    Петя    обізвався:
-  Що    ти,    цим    не    переймайся,
Навіть    через    тридцять      років
Ти    чудово    збереглася!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822669
дата надходження 25.01.2019
дата закладки 30.01.2019


Надія Башинська

ЯКЩО ХОЧЕШ, СПИТАЙ…

Якщо  хочеш,  спитай...    чом  земля  родить  рясно?
Якщо  хочеш,  спитай...  чом  зоря  сяє  ясно?
Має  зірка  ясна  досить  чистого  срібла.
Ти  ясніша  від  неї,  знай,  моя  рідна!

У  зими  поцікавсь,  чому  стелиться  сніжно?
У  весни  ти  дізнайсь,  чому  квітне  так  ніжно?  
Солов'ями  дзвенить  тут  година  досвітня.
Ти  ніжніша  від  неї,  знай,  моя  рідна!

Якщо  хочеш,  спитай...    чом  шумить  явір  в  полі?
Якщо  хочеш,  спитай...  чом  зустрілися  долі?
Гріє  душу  мою  твоє  кожне  словечко.
"Ти  найкраща  у  світі!"  -  скаже  сердечко.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822871
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Ольга Калина

Слово

Це  слово  мовлене  душею  
Сонетом  ляже  на  листок,  
Як  пісня  лине  над  землею,  
Несе  далеко  до  зірок.

У  вишині,  за  небокраєм,  
Де  неба  синього  блакить,  
Воно  там  птахою  співає
І  десь  далеко  так  летить.

А  то  буває,  слово  ранить  
І  серце  ріже,  як  ножем.  
В  тенета  підлості  заманить
І  біль  не  змити  вже  дощем.

А  ще  буває,  що  застрягне,  
Загубиться  в  потоці  рим,  
Своєї  цілі  не  досягне
Та  й  згине  в  лабіринті  тім.

Плекайте  слово  і  лелійте,
І  не  тримайте  силоміць.
То  ж  відпускайте,  не  жалійте.
Правдиве  слово  -  в  ньому  міць.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822925
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Східний

Моя Україна

     

Моя  Україна  найкраща  у  світі,
Моя  Україна  –  джерельна  вода.
І  жито,  й  пшениця,  і  небо  в  блакиті
В  своїй  вишиванці  завжди  молода.

Моя  Україна  –  це  люди  привітні,
Веселка-місток,  золоті  купола.
Моя  Україна  –  веснянка  у  квітні
І  віра  у  Бога  навічно  жива.

Моя  Україна  –  це  літні  світанки,
І  роси  на  травах,  політ  журавля.
Моя  Україна  –  прозорі  серпанки,
Й  уся  в  чорноземах  родюча  земля.

Моя  Україна  –  це  дихання  вітру,
І  бджілка  трудяга  в  вишневім  саду.
Моя  Україна  подібна  лиш  світлу,
За  що  безумовно  її  я  люблю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823009
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Valentyna_S

Співає вечір колискову берегам…

Співає  вечір  колискову  берегам.
На  кладці  –  ми.  На  небі  —  щербень-місяць.
Ставок  полоще  срібні  хвилі  з  жовтих  плям.
Ногами  ря́ску  очерети  місять.

Феєрія.  Не  вечір--теплий  кашемір.
Лиш  ми  удвох  на  цьому  бенефісі.  
Та  ще  допитливість  жіноча  ярок-зір,
І    місяця  з  пенсне  на  переніссі…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822633
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Валентина Ланевич

Моя берізка білокора.

Моя  березка  білокора,
Окраса  краю,  що  у  нім  живу.
Тендітність  в  стані  й  непокора,
Весною  ніжність  з  соком  її  п’ю.

Стоїть,  принишкла  на  морозі,
Не  гріє  низьке  сонце  ще,  не  те.
Гуляє  вітер  при  дорозі,
Шарпає  коси,  гілками  трясе.

Подружки-сестри  обступили,
Мовби  дівчата  красні,  молоді.
У  гурті  набирають  сили,
Протистояти  щоб  лихій  зимі.

24.01.19

фото  автора

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822611
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 104

[b]Это  чья  в  сугробе  шапка
То  ль  из  норки,  то  ль  с  бобра
Третий  день  тягает  шавка
Аж  трясется  конура.

Мы  с  кумой  переобулись
В  лабутены...клуб  затих!!
Девки  мало  не  рехнулись
В  тапках  комнатных  своих.

У  миленка  нос  картошкой
Как  природа  подвела!
Если  б  вытянуть  немножко
Замуж  может  быть  пошла...

Вот  не  знаю  что  одеть
Простыня  мне  впору  .
Я  ж  поправилась  на  треть
Даже  страшно  взору!!

На  работе  я,  как  белка
Разрулю  любой  аврал.
Коль  не  та  бы  переделка
Муж  с  главбухом  нас  застал.

Улыбается  ехидно
Стерва...  чувствует  нутром!!!
Может  думает  не  видно,
Как    бежит  к  ней  мой  Петро.

Осень  ручкой  помахала
Но  не  знала  я  о  том.
Я  же  пьяная  лежала
Под  рябиновым  кустом.

Жили  были  дядя  с  тетей
Средь  курей,  коров  и  коз.
Пока  дядя  на  работе,
К  тете  бегает  завхоз.

На  стене  висел    платочек
Пусть  теперь  висит  картуз!!
У  нас  с  мужем  восемь  дочек,
Где  ж  ты  мальчик-карапуз?

Я  уеду  на  Майями
С  воздыхателем  своим.
Муженька  оставлю  маме
Нужен  глаз  да  глаз  за  ним..

Передышка  между  сессий
Праздник  телу  и  душе
До  утра  орали  песни,
На  девятом  этаже.

Кум  позвал  меня  к  калитке
И  на  ушко  известил:
У  меня  бухла  в  избытке
Ты  закуску  прихвати.

Скоро  зимняя  рыбалка,
Пусть  чуток  окрепнет  лёд.
У  пруда  уже  русалка
Стол  сваяла,  выпить  ждет![/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822850
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 27.01.2019


majra

На все свій час

На  все  свій  час  (це  не  прості  слова),
Каміння  розкидати  і  збирати.
Спокон  віків  ця  істина  жива,
Покликана  нас  мудрості  навчати.

І  вік  живи,  і  цілий  вік  учись,
Долай  свої  неходжені  дороги.
...Я  теж  спішила  жити,  і  колись,
Ламала  крила  і  збивала  ноги.

Хоч  ще  не  переступлена  межа,
Але  ж  такі  тонкі  життєві  грані.
Вже  літа  хоче  стомлена  душа,
Спинилась  мить  в  єдиному  бажанні.

Життя  -  театр,  і  всі  події  -  гра,
Це  треба  зрозуміти  і  прийняти!
...Каміння  позбирала,то  ж  пора,
Свій  дім  новий  весною  будувати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822063
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 24.01.2019


Світла(Світлана Імашева)

Високі слова не промовлю…

Високі  слова  не  промовлю,  моя  зачарована,
Така  неповторна  і  рідна,  колиско  моя,
Молитимусь  тихо  твоєю  правічною  мовою,
Піснями  сповита,  єдина  у  світі  земля.

Тут  небо  і  степ  обнялися  в  пориві  жагучому,
Пречисті  світанки  над  стомленим  полем  цвітуть,
Тут  голос  трембіти  блукає  карпатськими  кручами,
Ночами  Господь  викарбовує  зоряну  путь...

Пісні  твої  линуть  до  Бога  тією  єдиною
Правічною  мовою,  що  зачаровує  світ;
Дніпро  і  Карпати  зовуться  в  віках  Україною,  
Тут  серце  Європи  стукоче  у  гомоні  літ...

Грядеш  з  забуття,  кобзарями  твоїми  оспівана,
Воскресла  з  пожарищ-смертей,  із  чужинських  обмов,
Тернисті  шляхи  торувала  з  високою  вірою
У  правду  одвічну  своїх  золотих  хоругов...

Високі  слова  не  потрібні,  моя  зачарована,
Така  неповторна  й  болюча,  -  мене  не  суди.
Лише  припаду  після  довгого  шляху,  згорьована,
До  чистої  тої  твоєї  живої  води.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822534
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 24.01.2019


Надія Башинська

ЛЮБЛЮ СВІЙ КРАЙ!

Люблю  свій  край...  він  даний  мені  Богом,
в  блакиті  ніжній  сонце  золоте.
За  хмари  жайвір  високо  злітає,  
де  зріє  в  полі  жито  золоте.

         А  в  мого  краю  гір  дзвінкі  потоки.
         І  пахне  тут  черемхою  весна.
         Зігріти  може  серце  кожне  слово.
         У  нас  всіх  Україна  тут  одна!

Глянь,  тягнуться  до  зір  стрункі  тополі.
Є  оберегом  явір  й  ясени.
І  вишитий  рушник  є  в  кожній  долі,
Бо  люблять  їх  всі  доньки  і  сини.

         А  в  мого  краю  гір  дзвінкі  потоки.
         І  пахне  тут  черемхою  весна.
         Зігріти  може  серце  кожне  слово.
         У  нас  всіх  Україна  тут  одна!

Ми  віримо  -  настане  час  щасливий,
і  замість  гроз  засяє  день  ясний.
І  усмішками  світ  весь  заясніє,
бо  кожному  є  край  свій  дорогий!

         А  в  мого  краю  гір  дзвінкі  потоки.
         І  пахне  тут  черемхою  весна.
         Зігріти  може  серце  кожне  слово.
         У  нас  всіх  Україна  тут  одна!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822246
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 24.01.2019


Надія Башинська

СВОЄ ТИ ЗВАЖУЙ КОЖНЕ СЛОВО…

         Проснулася  Ворона  рано...  Пізно  щодня  вона  вставала,
а  тут  прокинулась.  Не  спала.  
В  саду  якраз  в  цей  час  дзвеніла  весела  пісня  солов'їна.
Прислухалась...  А  й  справді  гарно.  І  дзвінко,  й  весело.  
Так  славно!
Й  подумала:  "Мені  б  отак.  Ото  жилося  б  гарно  як!  
Усі  б  мене  навкруг  хвалили.  Усі  б  мене  одну  любили."
         Умилася  і  причесалась,  у  нову  сукню  гарну  вбралась.
"Я  краща  Солов'я!"  -  сказала.  Сіла  на  вітку  й  заспівала.
"Кар..р..р!",  "Кар..р..р!"-  лунало  увесь  день.  Таке  воно  
те  "Кар..р..р!"  й  тепер.
         Ніхто  перечить  не  посміє:  співає  кожен  так,  як  вміє.
Все  ж  пам'ятай,  що  ти  Людина!  Тобі  підкориться  вершина.
Своє  ти  зважуй  кожне  слово.  Виконуй  все,  що  обіцяв.  
Злетіти  зможеш  вище  хмар!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822104
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 24.01.2019


Любов Іванова

ЕСТЬ ЛИ В ЖИЗНИ МЕСТО ЧУДУ?

[b][i][color="#008cff"]А  есть  ли  место  в  нашей  жизни  чуду?
Не  раз  себе  я  задаю  вопрос...
А  чудеса....  они...  они  повсюду..
Ответ  один  и  он  конечно  прост.

И  ручеёк,бегущий  торопливо,
И  по  весне  капель  из  мокрых  крыш.
Ужель  не  чудо,  не  большое  диво
Когда  на  свет  рождается  малыш!?

А  по  утру  молочные  туманы,
А  легкий  бриз  над  морем  в  жаркий  день?!
Во  всех  лесах  цветущие  поляны    ,
И  у  окна  душистая  сирень..

Каскады  туч  и  радуга  цветная,
Туман  над  лугом,  трели  соловья.
Картины  маслом  из  земного  рая,
Привычный  глазу  фактор  бытия...

И  в  октябре  деревья  цвета  злата,
И  с  гор  поток,  несущий  воды  вниз...
И  океан  с  полоскою  заката....
Не  чудо  ль  это  -  наша  с  вами  жизнь?[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822237
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 24.01.2019


Катерина Собова

Шпалери

-  Мамо,    заміж    я    виходжу,-
Рано    Лерочка    сказала,-
Навіть    вже    подружнє    ложе
Я    для    нас    облаштувала.

Гіві    -    класний,    просто    мачо,
У    шашличній    він    працює,
Не    п’є    пива,    тільки    чачу,
І    найкраще    брейк    танцює.

В    міру    стриманий,    поважний,
В    нас    кохання    -    до    безтями,
Тихий,    лагідний,    уважний,
І    в    науці    добре    тямить.

Дуже,    мамо,    я    щаслива,
В    цьому    ти    не    сумнівайся,
Ти    побачиш,    Гіві    -    диво,
І    мені    такий    дістався!

Мама    слухала,    зітхала,
І    промовила    до    Лери:
-Запроси    його    на    вечір
І    поклейте    вдвох    шпалери.

І    під    час    роботи    пильно
Придивись,    моя    дитино,    
То    відкриється    для    тебе
Зовсім    інша    вже    картина:

Ти    побачиш    -      зразу    стане
Він    сердитий,    як    собака,
Серед    ночі    Гіві    буде
І    падлюка,    й    скотиняка,

Грубіян,    козел    дебільний,
Хам,    бездара    і    ледащо,
Проклинати    його    будеш
І    життя    своє    пропаще.

Ця    стосується    наука
Всіх    дівок,    не    тільки    Лери:
Щоб    заміжжя    удалося  –
То    поклейте    вдвох    шпалери!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822025
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 20.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Любов і сльози

Холодний  дощ  періщить  у  вікно,
Заплакала  зима,  заголосила.
Довкола  стало  сірим  полотно,
Яке  вона  із  радістю  білила.

Розгнівавсь  дощ  на  подру́жку  свою,
Що  віддала  вона  любов  морозу.
Тому  накликав  хмару  дощову,
Даруй  тепер  йому,  ти  зимо,  сльози.

Мороз  втішати  зимоньку  почав,
Не  плач  кохана,  будуть  переміни.
Він  палицю  свою  до  рук  узяв
І  заморозив  дощові  краплини.

На  землю  знову  полетів  сніжок,
Хурделиця  -  матуся  посміхнулась.
І  білий  пух  упав  на  поріжок,
Зимова  казка  радо  повернулась.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821801
дата надходження 18.01.2019
дата закладки 18.01.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

На крилах щастя

Коли  дмуть  холодні  зимові  вітри,
Тоді  дуже  хочеться  твого  тепла,
До  тебе  пригорнусь  цієї  пори,
Відчую  підтримку  міцного  плеча.

Так  затишно-затишно  стане  мені,
Згадається  літечка  сонячний  дощ,
У  серці  лунають  кохання  пісні
І  щастя  на  крилах  несе  мене  знов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821782
дата надходження 18.01.2019
дата закладки 18.01.2019


Валентина Ланевич

Хочете - вірте, хочете - ні.

   Хочете  -  вірте,  хочете  -  ні,  а  я  живу,  неначе,  у  казці  і  свій  Карлсон  у  мене  є,  ні,  стійте,  не  один,    а  два.  Один  живе  на  горищі  великого  будинку,  так-так,  я  постійно  чую,  як  він  стукає,  там,  у  мене  над  головою,  коли  пробирається  вечорами  через  дірку,  зроблену  ним  самим  між  шифером  на  криші,  а  зовуть  його  Рудохвоста  Білка.  
   Саме  так,  вам  не  почулося.  Чи  живе  білочка  на  горищі  постійно,  чи  тільки  приходить  туди,  щоб  поповнити  свої  запаси  у  схованці,  може  й  горішками,  котрі  ростуть  побіля  хати,  те  спитати  потрібно  було  би  у  неї  та  руденька  прудка,  швидко  тікає,  тільки  мельк  хвостиком  і  вже  не  видно  її,  втікла.
   Другий  Карлсон,  але  стривайте,  трішки  передмови...
   Коли  моя  мама  залишилась  сама,  після  відходу  тата  у  вічність,  я  переїхала  до  неї,  на  хутір,  щоб  підтримувати  її  та  допомагати.  Самі  знаєте,  хто  живе  близько  до  землі,  той,  частково,  з  неї  і  виживає  і  той,  хто  звикнув  відчувати  землю  босими  ногами,  хто  знає,  яка  грудка  землі  на  дотик  пальців,  той  ніколи  не  зможе  змиритись  з  проживанням  на  поверсі,  в  кам’яниці,  от,  як  я  жила  донині,  бо  ж  і  сонце  на  власному  подвір’ї  світить  по-особливому,  ласкаво  та  тепло.  
   Та,  що  ж  я?  Ага,  про  другого  Карлсона.
   Минулоріч,  якраз  напередоні  Водохреща,  випало  чимало  снігу,  що  іскрився,  переливався  на  сонці,  бо  морозець  не  ловив  гав,  він  і  мене  добряче  пощипував  за  носа,  коли  я  йшла  подвір’ям,  а,  там,  Карлсон,  а,  вірніше,  вона  -  зайда-підкидиш,    чорна  кицька.  Так  роблять  по  селах,  грають  малими  котятами,  ніби,  у  підкидного  м’яча.  Відносять  від  свого  дому,  від  гріха  подалі  і  хай  буде  що  буде  з  ними,  аби  не  залишались  на    очах.
     Кицька-зайда  якось  зуміла  протриматись  до  сильних  морозів,  а  далі  не  сила  стало  їй  одній  виживати  і  вона  мовчки  підійшла  до  мене,  до  самих  моїх  ніг,  та  мовчки  заглянула  у  вічі.  
     З  того  часу  Чорнушка,  як  Карлсон,  живе  на  горищі  літньої  кіхні  і  спить,  або  відпочиває  на  коминних  лежаках.  Хатньою  кицька  так  і  не  стала  та  вона,  коли  голодна,  зіскакує  з  горища  донизу  і  їсть  зі  своїє  мисочки,  яку  я  ставлю  для  неї,  а  ще,  майже  кожного  разу,  перед  тим,  як  почати  їсти,  зайда  повертає  до  мене  голову  і  дякує.  Ні,  вам  це  не  почулось,  саме  дякує,  я,  хоч  і  не  розумію  котячої  мови,  але  впевнена,  що  це  так.  Інколи  кицька  про  щось  розповідає  мені,  у  той  час  звучить  не  звичне  для  нашого  людського  вуха  мявкання,  а  з  її  горла  виривається  якийсь  мелодійний,  милий  клекіт,  бо    й  сама  Чорнушка  за  своїм  характером  добродушна.  Вона  іде  до  мене  на  руки,  ходить  за  мною  слідом  хвостиком  і  ми  з  нею  разом  споглядаємо  навколишні  краєвиди,  слухаємо  тишу  чи  завивання  вітру,  або  спів  солов’я  та  іншого  птаства,  на  яке  така  багата  наша  земля.
       
 17.  01.19

   З  наступаючим  Водохрещем,  любі  друзі  і  всі  ті,  хто  поруч  нас,  хоч  ми,  іноді,  про  це  і  не  здогадуємось.  Смачної  куті  та  гарної  святкової  вечері!  Хай  Господь  благословляє  вас  усіх!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821765
дата надходження 17.01.2019
дата закладки 18.01.2019


Надія Башинська

РАДІЄ СОНЦЕ ЗАВЖДИ РАНКУ!

         Радіє  Сонце  завжди  ранку,  Земля  вдягає  вишиванку,
лунає  чийсь  веселий  сміх...  А  я  пишу  вірші  для  всіх.
Весела  пісня  в  них  дзвенить  й  так  хороше  усім  нам  жить!
В  них  ночі  зоряні,  світання,  світла  надія  і  кохання.  
І  квітнуть  вишні  біля  хати,  і  яблук  урожай  багатий.  І  жито...
Жито  в  чистім  полі,  як  гімн  життю,  подяка  долі.    
Щаслива  світиться  в  нім  днина,  бо  ж  кожна  золота  зернина.
Злітає  жайвір  тут  за  хмари,  тополі  жайвір  є  до  пари.
         У  моїх  віршах  неба  просинь...  весна  в  цвіту,  і  щедра  осінь.
Про  щастя  кожне  слово  мріє,  то  ж  в  холоди  зігріть  зуміє.
Є  під  вікном  калина  пишна,  і  колискова  дзвенить  ніжна,
бо  слово  горнеться  до  слова...    барвами  грає  рідна  мова!
Живе  в  них  Віра  в  добрий  час  й  Любов,  й  Пошана  до  всіх  вас.
         Радіє  Сонце  завжди  ранку,  Земля  вдягає  вишиванку,
лунає  чийсь  веселий  сміх.    А  я  пишу  вірші  для  всіх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821669
дата надходження 17.01.2019
дата закладки 17.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Орхідейно-білий ранок

Орхідейно-білий  ранок  снігом  пахнув,
Біла  орхідея  розцвіла  в  кімнаті.
Глянцеві    бурульки,  як  мовчання  пазли,
Ще  вночі  застигли    у  скляному  насті.

А  тепер  звисали,  мов  сліпучість  сонця.
Хвилювали  серце  новизною  часу,
Діставали  ніжно  і  чуттєво  донця.
У  зіницях  любий  виринав  анфасом.

Орхідейно-білий  ранок  таємничий.
Орхідея  біла  розцвіла  любові.
Імпульсом  до  дії  -  біла  мальовничість.
Крізь  мовчання  криги  пробивалось  слово.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821105
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Ніна Незламна

Змарнував скільки літ / з гумором /

                                                     
Ой  погляну  в  дзеркало  та  й  підкручу  вуса
За  вікном  сусідонька,    то  моя  спокуса
Сипле    сніг  лапатий,  а  я  ж  не  жонатий
 Що  правда  не  високий  та  зате  багатий.
Кажуть,  кривий  ніс    в  мене  і  ноги  колеса
Та  тож  брешуть,  хай  їм  біс  й  вона  не  принцеса
Кругом  хати  з  віником,  пташкою  літає
Щось  наспівує  під  ніс,  сніжний  день  вітає
Я  все  чую,  не  глухий,  не  відведу  погляд
Мабуть  взуюсь  в  валянки,  стану  з  нею  поряд.
Ось    лопата  у  руках,  любов  б`є  між  ребра
Вже  усмішка  на  вустах,  мені  того  й  треба
Білі  кучугури,  аж  іскрять,  срібляться
Ой  мрію,  нарешті,  обійняти  вдасться.
 На  гілці  синичка,  їсть  смачненьке  сало
Радість  від  думок  тих,  аж  тепліше  стало
Кругом  хати  стежка,  хоч  танцюй  свобода
Мабуть    мені  буде,  якась  нагорода  ?
Потрудився    добре,  мо»    на  чай  запросить
Ось    іде  назустріч,  здалося  голосить
Голос  той  писклявий,  тіло  затремтіло
-  Ти  оце  чого  тут?    Й  твоє  яке  діло?
Що  снігу  по  вікна.  Нема,  що  робити?
Чи  за  це,  гадаєш,  буду  я  любити?
Руки  в  боки  взяла,  зміряла  сердито
-  Чого  діду  лізеш,  як  свиня  в  корито?
Думаєш  не  бачу,  все  зириш  за  вікном
Як  працюю  літом,    я  на  клумбі  рачком  
Очі  не  вилазять?  Ото  старий  матняк!
Зникни  з    моїх  очей,  майориш,  як  маяк!
Ото  так  розмова,    діда  кинуло  в  піт  
Та  вона  ж  пантера,  змарнував  скільки  літ
-  Ото  фантазерка,  -    поглянув  хитренько
-  Кому  ти  потрібна,  не  встаєш  раненько
Стало  тебе  шкода,  дякувала  б  краще
Щоб  та  я  влюбився?!  Хай  язик  не  плеще!
Отакі  дурниці,  подивись  на  себе
Кікімора  -    баба,  плював  я  на  тебе!
На  плечі  лопата…Тікав,  погляд  оси
-  Вікна  замурую!  Спокушатись  досить!

                                                                             25.12.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821552
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Евгений Познанский

НОЧЬ СОЛНЦЕВОРОТА

Зазвучали  в  душе  древней  песни  таинственной  ноты.  
Эта  длинная  ночь  ночь  последняя  солнцеворота.
За  окном  точно  фильм,  и  красивее  нет  киноленты.
Ночь  шаманка-красавица  северной  сказки-легенды.
Вся  в  мехах  снежных  туч,  вот  на  небо  ночное  взгляни  ты,
Снегопадом  густым      все  одежды  шаманки  расшиты.
И  хоть  нету  луны,  но  как  бисер  цветной  и  лучистый
Тут  и  там  на  снегах  загораются    мелкие  искры.
И  без  звезд  и  луны  все  же  светится  небо  ночное!
Хоть  шаманка  закрыла  его  пеленой  меховою,
Но  упорно  я  верю:  ночь  эта  –  шаманка  не  злая,
И  всему  вопреки  утро  тоже  она  ожидает,
Ждет  его,  точно    мужа  с  нелегкой  но  славной  охоты,
И  огонь  раздувает  для  нового  солнцеворота
В  ночь  такую  спать  сладко,  да  только  заснуть  не  могу  я,
Снова  в  небо  смотрю,  в  снегопада    пушистые  струи,
Хоть  и  полночь  а    кажется  есть  в  облаках  позолота!
Эта  ночь  непростая,  ночь  зимнего  солнцеворота.
25  Декабря  2018.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821337
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Valentyna_S

Замальовка 6

Сусально-зоряне  сині  мерехтіння
Нічного  вернісажу  небозводу,
І  пілігрима  на  річці  сліду  тіні,
Й  дзеркальність  срібна,  й  перламутрість  льоду…

На  перелозі  трояндові  світання…
Блакить  гойдає  пір’я  лебедине…  —
Довічне  досконалості  пізнання.
Невже  краса  врятує  світ  й  людину?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821267
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Зимове резюме, додай снаги

Здається  чистим  резюме  зими,
Бо  жодної  не  видно  плями.
Але  в  хурделиці  кохання  мис,
І  лід  блищить  на  свіжих  зламах.

-  Дійти  б  безвізово  крізь  заметіль,
Вину  б  розгладити  і  тіні,
І  розірвати  аксіоми  кіл,
І  відродить  нові  клітини,  -

Так  брьохкали  думки  через  сніги,
І  серце  допікала  туга.
Зимове  резюме,  додай  снаги,
Хтось  прагне  подолати  хугу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821481
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 102

[b]Замела  метель  миленка
Этой  снежною  зимой.
Я  тянула,  как  теленка
За  веревочку  домой.

Пролетевший  Новый  год
Горький,  словно  редька.
Мне  покоя  не  дает
Шляющийся  Петька!

Дед  Мороз  признался  Мане
Я  к  тебе  с  любовью,  Мань!!
А  не  смог  сегодня  в  бане,
Без  ВИАГРЫ  -  дело  дрянь!!

Надоели    жутко  всем!
Бабушки  на  лавочке.
Кто?  К  кому?  Зачем?
Все  наводят  справочки.

В  воскресенье  в  нашем  клубе
Насмотрелись  мы  всего!
Приставал  дед  Митя  к  Любе
И  добился  своего.

Растопила  печку  Люба
Съел  огонь  дровишек  треть,
Разогрелась  только  груба
А  Петра  не  разогреть!!

Что  ж  ты,  милый,  недоволен
Я  трудилась,  как  пчела
Распилила  сорок  брёвен.
Все  потом  в  сарай  снесла.

Отдыхала  я  в  Тунисе
На  меня  был  средний  спрос.
Я  мечтала  о  метисе.
А  подъехал  негритос.

Милый  сделал  предложенье
Батя  тиснул  на  него!
То  всего  предположенье,
А  ребенок  -  не  его!

Это  кто  такой  сердитый,
Петька,  чтоли?  Оляля!
Словно  бомж  в  трубе  -  не  бритый,
Ну  а  гонор  -  короля!!

Не  доели  оливье...
Две  кастрюли  точно
Говорю  своей  "свинье"
Доедай-ка  срочно...

Скоро,  скоро  на  работу!!!
Все  неделю  пьют  и  жрут!!
Каждый  праздником  измотан
А    излечит  -  только  труд.

Поздравляли  с  Рождеством,  
Девки  в  ЦУМе  модные,
Одиночки,  в  основном,
На  любовь  голодные..[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821080
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Валентина Ланевич

У вогонь не підливай ти масла.

У  вогонь  не  підливай  ти  масла,
Побережи,  що  можна  зберегти.
Життя  не  вічна,  гарна  казка,
Себе  у  ньому  спробуй  віднайти.

А,  що  помилки?  Гіркий  досвід,
Щоби  твердіший  в  долі  став  поріг.
Як  сонечко  зійде  на  захід,
Щоби  не  бити  задаремне  ніг.

Прибережи  порив  бажання
Для  кроку  зваженого  залюбки.
Аби  звершились  сподівання,
Ще  не  марай  ти  чистої  руки.

Господь  дарує  для  підтримки
Гармонію  душевного  тепла.
За  викликом  не  жди  зупинки,
Тулись,  як  є,  до  рідного  плеча.

12.01.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821147
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 13.01.2019


majra

Я не знаю

Я  не  знаю,  що  тобі  сказати,  
Розійшлись,  як  в  повінь  береги...
Між  печалей  загубилось  свято,
І  весну  засипали  сніги.

Та  чи  треба  тут  щось  говорити,
Доля  розсудила  нас  сама...
Ми  не  вміли  цінувати  літо,
А  тепер  не  тішить  нас  зима.

Задивляюсь  в  душу,  наче  в  небо,
В  глибину,  яка  не  має  дна...
...Як  зробити  перший  крок  до  тебе,
У  надії,  що  прийде  весна?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821114
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Капелька

Який чарівний, гарний мир

Який  чарівний,  гарний  мир.
Вкрив  землю  сніг  неначе  сир.
Укрив  природу,  всі  місця.
Подарував  любов  в  серця.

Всім  стало  світло  на  душі
Від  білизни  і  чистоти,
Бо  ця  чарівна  красота
-Натхнення  всім  і  новизна.

Її  дарунок-  ніжність  лір,
Душевна  радість,  Божий  мир.
Вона  знов  зцілює  серця.
Без  неї  радощів  нема.

Нема  без  красоти  добра.
Ця  красота  для  всіх  одна,
Але  по  різному  її
Оцінює  весь  світ  собі.

У  будь  які  часи  епохи
Цінують  всі  життевий  спокій.
Цінують  золоті  стосунки,
Від  серця  добрі  подарунки.

Цінують  радість  від  душі,
Чудові  твори  і  вірші.
Цінують  творчість  в  екумені  (1)
-До  світла  чарівні  ступені.

Любов  цінують,  позитив.
Як  добре,  що  сніг  землю  вкрив.
Як  гарно  що  така  краса
Добром  наповнює  серця!

(1)  Екумена-  всесвіт.

Вірша  написано  у  грудні  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821111
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Ольга Калина

Хазяйнує зима

Ці  холодні  вітри  принесли    нам  сніги,
Що  так  тихо  лягають  під  ноги.  
І  скрипить  морозець.  Він  собі  навпростець:
То  над  полем,  то  через  дороги,  

То  пройшов,  то  пробіг,  не  спинявсь  на  нічліг,
Та  й  усе  навкруги  тут  морозить.  
А  за  ним  сніговій    сніг  посипав  новий
І  мелодію    страху  виводить.  

То  ж  ніхто  не  втече..  Завірюха  мете,
Всіх  навкруг    заганяє  до  хати.  
 Ця  холодна  зима  хазяйнує  сама  –
То,  мабуть,    урожай    будем    мати.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820591
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Микола Карпець))

З неба кружляє листок

[b]З  неба  кружляє  листок[/b]

Золото,  золото,  золото
Зліва  і  справа  –  і  скрізь
Небо  неначе  розколоте
Хтось  розірвав  синю  вись

Звідти  під  музику  вальсу
З  неба  кружляє  листок
Не  залишивши  нам  шансу
З  ним  ще  летить  тисяч  сто))

Може  не  сто,  може  більше
Та  не  у  цьому  тут  суть
Стало  навколо  світліше
Сонце  на  землю  несуть
12.10.18  М.К.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821107
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Моя любове ( слова до пісні)

Коханий  мій,  коханий  мій,тебе  чекаю,
Багато  мрій,  багато  мрій  я  в  них  літаю.
Хоч  хуртовина  за  вікном  і  сніг  лапатий,
Тебе  коханий  перед  сном,  хочу  обняти.

Приспів:
І  нехай  хоч,  що  буде  у  зиму  цю  сніжну,
Шепотітимуть  губи,  так  ніжно,  так  ніжно.
Притулюся  до  тебе  в  кохані  зіллюся,
Я  не  можу  без  тебе  я  в  серці  лишуся.


Коханий  мій,  коханий  мій,  моя  любове,
Ти  зрозумій,  ти  зрозумій,  цей  день  казковий.
Ти  будеш  завжди  у  душі  в  моєму  серці,
Не  відпущу  бажаних  мрій  в  очах  озерце.

Приспів:

Коханий  мій,  коханий  мій,  зима  так  сні́жить,
Твої  слова,  твоє  тепло,  голубить  й  ніжить.
І  не  страшні́́́  нам  хуртовини  ні  морози,
Хай  на  обличчі  лиш  від  щастя  будуть  сльози...  

Приспів:

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821073
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Юхниця Євген

Засіванка дачна

Сієм-сієм,  засіваєм:
З  Новим  роком,  дачники!
Ми  вам  щедро  заспіваєм
Засіванку-вдяченьку  –
За  ковбаску  і  закру́тки,
За  копчене  сало,
За  карасика  з-під  вудки!
--Що,  це  -  все?  Тут  мало...  

Й  просо  -  сіємо,  й  пшеничку,
Й  у́смішку  -  на  кожне  личко!
З  Новим  роком!
З  Новим  роком!
В  танок  –  рученьки  у  боки!

Ми  співаємо  подяку  -
За  оте,  накапане
Під  цукерки  і  тараньку,
Під  млинці  наляпані!
...Нас  пригостите́,  пузатих  -
Й  бу́дете  щасливі.
І  здорові,  і  багаті,
І  сусідам  –  милі!!

Й  просо  -  сіємо,  й  пшеничку,  
Й  у́смішку  -  на  кожне  личко!
З  Новим  роком!
З  Новим  роком!
В  танок  –  рученьки  у  боки!

12.01.19  р.  (  Засіванка  дачна  дачникам»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821063
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Sukhovilova

***

Шукаєш  маленькі  джерела,
Купаєшся  в  морі  краплин,
Вода  тут  мілка  і  весела,
Незріла  душа  без  глибин.
Шукаєш  фонтан  у  негоду,
Щоб  босою  в  ньому  забутись,
Кидаєш  монетки  у  воду,
Щоб  знову  сюди  повернутись.
Ти  спраглою  п'єш  океани,
У  воду  солену  пірнаєш,
Шукаєш  підводні  вулкани,
І  мушлі  пусті  відкриваєш.
А  може  шукаєш  криницю,
Вузеньку,  сиру  і  глибоку?
Я  дам  в  твої  руки  "синицю"  -
Надійну,  бездонну  затоку.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820918
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 11.01.2019


Valentyna_S

Замальовка

За  вісь  земну  тримає  ніч  планету,
Очима  пробирає  паралелі.
Заграла  сфера  «Місячну  сонату»
Холодної  зими  пісним  пастелям.

Ціп  кидає  зігріта  яворина,
Кленочки  в  жмурки  граються  в  пригірку.
А  поруч  двоє:    парубок  й  дівчи́на.
Своїй  коханій  він  дістане  зірку!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820854
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 10.01.2019


Катерина Собова

Застуда

Зима    справу    свою    знає,
З    снігом    тут    не    забарилась,
І    як    часто    це    буває  –
Я    добряче    застудилась.

Бачу,    зовсім    кепська    справа.
Йти    в    аптеку    -    а    де    гроші?
Тут    я    зразу    пригадала
Метод    вірний      і    хороший.

Це    -    картопля    у    мундирах:  
Відварити,    розім’яти,  
Тоді    ковдрою    накритись  -
Пару    треба    цю    вдихати.

Розпочала    процедуру,
Бачу,    щось    не    вистачає…
Так    нашкодить    можна    здуру,
Невже    розуму    немає?

То    ж    взяла    під    ковдру    сала,
Хліба,    шинку,    огірочків,
Коньяку    маленьку    пляшку
Й    маринованих    грибочків.

Дві    години    смакувала,
Хочте    вірте,    хочте    -    ні,
Рано    я    здорова    стала,
Враз    розвиднилось    мені.

Тут    народна    медицина
Поборола    усе    лихо,
Бо    моя    реформа    краща,  
Як    в    тієї    Супрунихи!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820804
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 10.01.2019


Валентина Малая

ПРИЙДЕШНІЙ РІК ХАЙ ПРИНЕСЕ

[color="#6a00ff"][i][b]Чекають    свята  всі  малята,  всі  учні,юнаки  й  дівчата…
І    чудо  кличуть  у  свій  дім,  щоб  було  весело  усім…
Прийдешній  рік  хай  принесе  …все,що  задумали,усе!
Добро    хай  мчиться  по    доріжці  .А    щастя  -  не  лише  у  книжці!

Просімо  в  Бога  допомоги,хай  дасть  усім  –  прямі  дороги,
Любові  й  миру  в  кожну  хату,  достойні  пенсії  й  зарплати!
І  просвітління  всіх  умів,Щоб  люд  достойно  жить  зумів…
Спасіння  матері-країні,а  вороги  хай  просто  згинуть…

Хай  хоч  із  племені  «Нібу»    прийде  на  Землю  голубу
МИР  і  ДОБРОБУТ  ,І  БЕЗПЕКА…    для  українця  і  для  грека,
Японця,німця  ,білоруса,і  для  англійця  і  для  руса…
Закрий  усі  воєнні  крани,загой  усі  народні  рани…

Синів  додому  поверни,бездомних  щиро  пригорни…
Притримай  руки  марнотратців    і  накажи  всіх  винуватців,
Хто  на  чужеє  зазіхав,  хто  із  життям  в  рулетку  грав…
Молімося  Йому…і  щиро!  Й  чекаємо  …не  свята—МИРУ!

Хай  прийде  свято  для  малят!Всіх  учнів,юнаків,дівчат!
І  прийде  чудо  в  кожен  дім!Хай  буде  весело  усім!
Прийдешній  рік  хай  принесе  …все,що  задумали,усе!
Добро    хай  мчиться  по    доріжці  .А    щастя  -  не  лише  у  книжці!

27.12.2018р.[/i]

[/b][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819142
дата надходження 27.12.2018
дата закладки 10.01.2019


Valentyna_S

Я і сонце

Зимове  сонце  вирвалось  на  волю
Й  втікає  чимскоріше  від  нечеси.
В  малиново-фрезовій  чистій  льолі
То  з’явиться,  то  щезне  мовби  Несі.

Та  об  клубок  спіткнулось  ненароком
Й  шафраном  зразу  ж  плюснуло  гарячим.
Звелось  й  пливе  зі  мною  поруч,  збоку,
У  вічі  дивиться,  чи  я  не  плачу.

Йду,  де  на  мене  хтось  іще  чекає.
Йому  ж  розцілувати  сніг  весь  конче.
Тож  свиснуло  мустангу    малахаєм--
На  нім  дістатись    Гімалаїв  хоче.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820581
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 10.01.2019


вчитель

Ода каві

́́́Складаю  оду  терпкому  напою,
Що  бадьорить  і  робить  нас  меткими.
О  каво!  Суть  енергії  твою
Не  порівняти  з  трунками  п'янкими.

Засмаглі  зерна,  сповнені  натхнення,
Готові  вмить  з  окропом  поєднатись,  
Щоби  збагнути  кави  одкровення
І  кожному  глиб  істини  пізнати.

Своєю  силою  й  снагою,  ароматний  друже,
З  Богів  напоєм  можеш  дорівнятись,  
Бо  в  загадковому  історії  розвої
Прихильники  були  і  будуть  поклонятись.

Моя  амброзіє  ранкова!  Духмяна  мріє!
Чарівна  ти  у  будь-якій  оздобі:
Чи  шапочка  вершків  тебе  прикрасить,
А  чи  присмачить  дрібка  імбирю,  кориці...

І  навіть  у  класичному  убранстві
Ти  є  окраса  пані  Філіжанки!
Ковточком  вишуканим  у  блаженстві
Забути  клопоти  земної  Забаганки!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434459
дата надходження 30.06.2013
дата закладки 08.01.2019


Любов Іванова

В РОЖДЕСТВЕНСКИЙ ВЕЧЕР

[b][i][color="#68b327"][color="#db073f"]В[/color]от  еще  один  год  остается  в  архиве  

[color="#db073f"]Р[/color]азместилась  на  полках  событий  чреда  
[color="#db073f"]О[/color]н  прошел...  прошумел,  будто  в  августе  ливень  
[color="#db073f"]Ж[/color]аль,  но  жизнь  быстротечна,  как  в  ливне  вода.  
[color="#db073f"]Д[/color]огорает  свеча,  дивный  запах  от  ели,  
[color="#db073f"]Е[/color]cть  обитель,  где  греет  домашний  уют,  
[color="#db073f"]С[/color]тол  накрыт  для  семьи,  (ведь  сегодня  сочельник),  
[color="#db073f"]Т[/color]ак,  как  было  всегда  -  из  двенадцати  блюд...  
[color="#db073f"]В[/color]  дверь  стучится  метель  и  поет  свои  песни,  
[color="#db073f"]Е[/color]й  колядки  под  стать    детвора  пропоет  
[color="#db073f"]Н[/color]ам  колядки  детей  что  ни  есть  лучший  вестник.  
[color="#db073f"]С[/color]тав  звездой  путеводной  на  годы  вперед.  
[color="#db073f"]К[/color]аждый  в  праздник  такой  пребывает  в  молитвах.  
[color="#db073f"]И[/color]  о  мире  взывает  к  Святым  Небесам  
[color="#db073f"]Й[/color]  душа  для  любви  и  для  счастья  открыта,

[color="#db073f"]В[/color]се  на  свете  готовы  к  большим  чудесам...  
[color="#db073f"]Е[/color]сть  желаний  полно,  пусть  сбываются  в  святки,  
[color="#db073f"]Ч[/color]удеса  вокруг  нас,  время  для  волшебства.  
[color="#db073f"]Е[/color]сли  верить,  то  все  будет  в  полном  порядке  
[color="#db073f"]Р[/color]адость  жизни  познай  в  эти  дни  торжества...[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820442
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Радіємо народженню Ісуса

Цілуються  сніжинки  у  різдвяний  вечір,
Сіяє  перша  зірка  над  вертепом.
Пречистий  сніг  лягає  на  земельні  плечі,
І  на  душі  так  радісно  і  тепло.

Земля  в  чуттях  врочиста,  і  святкове  небо,
І  сріблом  обіймає  місяць  храми.
Хіба  для  щастя  більшого  людині  треба?
Це  ж  світло  Боже  нам  розкрило  брами.

Радіємо  народженню  Ісуса  знову,
Що  воскресає  віру  і  надію.
Спасителя  любов  -  для  нас  життя  основа,
Щоби  не  втратили  добро  Месії.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820456
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019


Надія Башинська

Я ТАК ЛЮБЛЮ ТЕБЕ… ПОВІР!

         Які  слова  мені  сказати,  щоб  всю  любов  ту  передати,
мій  дорогий  і  рідний  краю,  яку  до  тебе  відчуваю?
Твої  ліси,  діброви,  ріки...  поля,  росою  зранку  вмиті,  хви-
люють  душу,  тішать  зір.  Я  так  люблю  тебе!  Повір.
         А  кущ  калини,  де  джерельце,  мов  теплоти  сипнув  у  
серце.  Своєю  він  зігрів  красою.  
Ген  сходить  сонце  за  горою...  Проміння  щедро  розсипає  
на  все,  що  бачить.  Воно  знає  -  чекають  всі  його  тепла.
         Моя  ти  доленько  ясна!  Дав  Бог  в  такій  красі  нам  жити,  
де  жайвір  в  небі,  зріє  жито.  Чебрець  квітує,  пахне  літом.  
Ромашки  тут  цвітуть,  сестрички.  В'ються  стежини  в  світ,  
мов  стрічки,  через  поля  у  світ  широкий...    та  повертають  
через  роки.
Їх  скільки  б  не  було  багато,  всі  кличуть  нас  вони  до  хати,
де  мама  й  тато.  Зріють  вишні.  Які  ж  рясні  вони  й  розкішні!
Там  медом  яблука  налиті  й  дитинства  дні  найкращі  в  світі!
         Які  слова  мені  сказати,  щоб  всю  любов  ту  передати,
мій  дорогий  і  рідний  краю,  яку  до  тебе  відчуваю?
Твої  ліси,  діброви,  ріки...  поля,  росою  зранку  вмиті,  хви-
люють  душу,  тішать  зір.  Я  так  люблю  тебе...    Повір!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820477
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019


Валентина Ланевич

Дайся мені чутись.

Милий  мій,  миленький,
Дайся  мені  чутись.
Чи  прийдеш,  любенький,
Щоб  про  все  забутись?

Варенички  з  сиром,
Борщик  червоненький.
Кухлик  із  узваром,
Мій  ти,  солоденький.

Картопелька  з  салом,
Деруни,  пампушки.
Тіло  дише  жаром,
Збиті  дві  подушки.

Голову  втрачаю
Від  твого  цілунку.
Немає  там  краю,
Де  любов  в  дарунку.

03.01.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820056
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 05.01.2019


Ніна Незламна

А чи хотіли…

[youtube]https://youtu.be/8Xr68ZvU_XE[/youtube]

Знову  налив  в  келих  вино,  аж  через  край
Зі  мною,  ще  побудь  прошу,  тож  не  тікай
Хай    в  ясні  очі  загляну,  в    ці  чарівні
Майже  щоночі  бачу  їх….Сняться  мені.

Колись  навпіл  все  ділили,  щастя  й  радість
А  чи  хотіли,  щоб  прийшла  журба  й  старість
 І  щоб  зронили  троянди,    всі  пелюстки
Як  молодість,  як  садили…Їх  залюбки...

Огорнуть  думки  і  тиснуть….  Вкотре  печаль
Б`є  безпорадність,  як  жити?  Погляди  вдаль…
Десь  загубитись,  там  в  траві  поміж  квітів
Одному  жити…  Так  важко  на  цім  світі….

                                                                               11.12.2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820108
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 101

[b][color="#0a8f60"]У  заснеженных  ворот
Петька  с  синей  рожей..
Льда  и  снега  полон  рот,
И    кальсоны  тоже...  

Нам  в  сельклуб  идти  облом...
Не  хватает  духа!!!
Веселимся  за  столом...
Я  и  мой  Петруха!!

Год  Свиньи  не  за  горами
Муж  язвит,  мол,  год-то  твой!!
Звал  бы  нежными  словами,
Так  ведь  нет!!  Зовет    свиньей!!

Отмечали  праздник  в  бане...
Ну,  скажу  я  вам,  масштаб!!
Сорок  лет  соседу  Ване
Потому  здесь  сорок  баб.

Коробок  нашли  под  ёлкой
С  дочкой  начали  гадать,
Кто  подсунул  его  ловко
Батя  или  сволочь-зять!

Посох  Дедушки  Мороза
Пусть  пока  гоняет  птиц!
Ну  а  мы    изучим  позы
С  камасутровских  страниц.

Со  Снегуркой  зажигали
До  утра  в  ночном  кафе...
В  детский  сад  пойдем  едва  ли
Мы  же  в  зюзю  подшофе...

Мы  стояли  в  карауле
Скукотище,  как  в  гробу!
В  прорубь  нА  спор  сиганули
А  попали...  на  губу.

Ночью  мне  опять  не  спится  
Снится    грех,  "слиянье  лун"!  
Кум  за  мной  со  спальни  мчится  
А  в  руках  большой  колун!!  

На  большом  автомобиле  
Где-то  тонн  на  двадцать  пять  
Я  привез  картохи  Миле  
На  три  года  хватит  жрать.  

Потрясающий  мужчина  
Из  соседнего  двора.  
Лучше,  Женьки,,  Константина,  
Мишки,  Васи    и  Петра.[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819763
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 03.01.2019


Valentyna_S

І білий день, і чорна ніч

І  білий  день,  і  чорна  ніч,  
І  спокій,  й  рух  --у  взаємодії.
Не  може  й  бути  протиріч
Поміж    крильми  буття  стихії.

Добро  і  зло.  А    межі    де,
Буває,    зрозуміти  складно…
Від  щастя    крок  лиш  до  біди,
Хоч  в  жмені  нитка  аріадни.

Усього    мить  –й  все  шкереберть,
Йдемо  хоч  манівцем,  хоч  прямо.
Лише  безсмертна  круговерть
Із  фінішним  вінцем  над  нами.

Ми  Є  ще!  --  значить:  живемо
В  облогах  суєти  й  тривоги.
Свої  в  них    жили  тягнемо
До  цілковитої  знемоги.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819913
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

А місто сяє в новорічних кольорах

А  місто  сяє  в  новорічних  кольорах...
І  феєрична  ніч  в  святковій  сукні,
І  місяць  ясночолий,  мов  блискуча  бра,
Освітлює  будинки,  вулиць  сув*язь.

То  ж  рік  Новий  в  людські  оселі  завітав,
І  сум  розвіяв,  негаразди,  біди.
Щоб  жити  і  творити  -  тисячі  підстав.
Одна  з  яких  -  це  поруч  друзі  й  рідні.

Ноктюрни  в  січні  грає  сніжна  заметіль,
І  хтось,  мов  ангел  світла,  обіймає.
Життя  продовжить  зранку  сонячна  таріль,
А  поки  мирне  місто  засинає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819796
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Sukhovilova

З Новим роком!


Від  душі  я  з  Новим  роком  вас  вітаю,
І  бажаю  вам  любові  і  тепла,
Щоб  збувались  ваші  мрії,  побажаю,
Щоби  зірка  провідна  у  світ  вела.

Нехай  затишком  омиється  господа,
І  пропахне  мандаринами  душа,
Хай  у  думці  буде  воля  і  свобода,
І  не  вкриє  ваше  серденько  іржа.

Хай  налиються  багрянцем  сонця  сходи,
І  цілує  стіни  полум'яний  вечір,
Хай  всміхаються  вам  щиро  пішоходи,
І  хай  Ангели  сідають  вам  на  плечі.

Я  бажаю  вам,  щоб  поруч  були  люди,
Із  якими  вам  захочеться  мовчати,
І  в  хвилини  безнадійності  і  смути,
Прилетіли,  щоби  міцно  обійняти.

Я  бажаю  вам  кохання,  наче  космос,
Наче  мега  океан,  але  без  дна,
Кожен  виворіт  душі  -  це  мікрокосмос,
Це  безмежна,  загадкова  глибина.

В  цьому  світі,  наче  каучук,  гнучкому,
Я  завжди  зумію  з  вами  помовчати,
Постелю  під  ноги  висохлу  солому,
І  прийду  у  сни,  щоб  міцно  обійняти,

Я  шалено  вдячна  вам  за  кожне  слово,
За  тепло  сердець  крізь  часові  дірки,
Ви  в  житті  моєму  всі  не  випадково,
Ви  в  моєму  мікрокосмосі  зірки.

Ми  у  Всесвіті  літаєм  -  це  незмінне,
Це  дарований  нам  Господом  круїз,
Бережіть  усе,  що  вічне  і  нетлінне,
А  все  інше  -  це  лиш  теплий,  літній  бриз.
***К.В.***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819689
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 02.01.2019


Катерина Собова

Чесна секретарка

Була    чесна    дівка    Міла  -
Ще    не    зналася    з    коханням,
І    брехати    теж    не    вміла
(Було    гарне    виховання).

Молода,    струнка,    вродлива,
Виявить    до    всіх    турботу,
То    ж    не    було    того    дива  –
 Взяли    зразу    на    роботу.

Лев    Ісакович    -    начальник,
Міла    -    в    нього    секретарка,
І    хоч    шеф    людина    груба  –
Фірма    ця    тримає    марку.

Міла    зранку    вже    у    шефа:
(Не    питає:    «Як    Вам    спалось?»)
-Тут    до    Вас    стоїть    вже    черга,
Ще    з    учора    записались.

-Може    вони    в    інший    офіс?
(Відірвавсь    від    Інтернету)
-Ні,    до    Вас,    бо    всі    питають:
-Цей    козел    у    кабінеті?

Вчора    всі    вони    кричали,
Аж    доходило    до    сварки:
-Коли    буде    ця    скотина?-
Доповіла    секретарка.

Тоді    шефу    пояснила:
-Співробітники    всі    знають:
Бараном,    козлом,    придурком
Тільки    Вас    так    називають.  

Хоч    би    хто    сказав,    чи    мовив:
-Лев    Ісакович    у    себе?
Тільки    й    чуєш:    -Тут    падлюка?
Та    йому    в    тюрму    вже    треба!

Так    начальника    вже    зранку
Секретарка    здивувала,
З    цього    дня      ця    чесна    Міла
Тут    уже    не    працювала.

Дівці    думать    не    завадить:
Щоб    приносить    гроші    в    хату    -
Треба      вміти    шефа    гладить,
А    де    треба    -    то    й    збрехати.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819784
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Надія Башинська

Я З ТОБОЮ!

         Все  просив  чоловік:  -  Дай,  Боже,  сили!
Все  просив  чоловік,  щоб  простили.  А  прощати  за  що?  
Видно,  знає.  За  плечима  мішок  важкий  має.  Там  малі  є  
гріхи,  є  й  великі.  І  дрібнесенькі  жить  не  дають  чоловіку.
         Чув  Господь  й  запитав:  -  Чому  просиш?  Назбирав  
повен  міх.  Сам  не  носиш.  Я  з  тобою!  Ми  вдвох  міх  несемо.
Бачиш,  прірва?  Туди  упадемо.
-  А  навіщо  тобі?!.  -  той  змолився.  -  Це  ж  мої  всі  гріхи...
Та  в  воді  опинився.
         І  несла  та  ріка  його  стрімко.  Плакав  той  чоловік.
Було  гірко!
Та  не  зчувсь,  як  на  березі  він  опинився.  Там  багаття.
Димок  вгору  вився.  Був  порожнім  мішок.  Стало  легко.
Тепер  міг  чоловік  йти  далеко.  
І  згадав  він  тоді  свої  роки.  Там  солодкі  були  гріхів  кроки.
Зрозумів:  цукру  ніс  мішок  повний!  Здався  теплим  тепер  
день  холодний...
         Нам  би  всім  ці  слова  зрозуміти,  щоб  гіркі  не  прийшлось
сльози  лити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819861
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Любов Іванова

З НОВИМ РОКОМ!!!

[b][i][color="#42e009"][color="#0b2d7d"]Усі,  як  в  дитинстві  чекають  наближення  свята,
І  мають  доволі  надій,  і  великих  бажань,
Хто  ж  знає,  що  нам,  подарують  оті  поросята?
Хай  був  би  це  приріст  найкращих  людських  сподівань.

Нехай  принесуть  людям    спокій    і  мирні    світанки  ,
У  кожну  родину  -  повагу,  підтримку  й  любов.
А  ще,  щоб  здійснялись  бажання  любі  й  забаганки...
І  справи  від  влади  позамість  солодких  розмов.

Прийдешня  Свиня  має  Жовтою  бути,  як  сонце,
А  ще  -  Земляною,  цей  факт  зрозумілий  для  нас.
Нехай  Новий  рік  в  кожен  дім  і  у  кожне  віконце
Несе  те  безцінне,  що  має  вагу  повсякчас.

А  доля  нехай  всіх  купає  в  здоров"ї    і  щасті,
Врожайні  поля    одягає  ясна  сонцезлоть.
І  днини  прийдуть  у  життя  веселково-квітчасті,
Нехай  береже  нас  усіх  й  Україну  Господь!!

Від  щирого  серця  вітаю  усіх  з  Новим  роком!
Хай  буде  Вам  легко  на  різних  життєвих  стежках.
Долайте  шляхи  заповзятим,  упевненим  кроком
Тримайте  удачу  надійно  і    міцно    в  руках!![/color][/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819567
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 31.12.2018


Світлана Моренець

ВКЛОНІМОСЬ ВОЇНАМ!

В  ніч  між  минулим  роком  і  прийдешнім,  
під  метронома  Всесвіту  биття,
ми  дякуємо  ближнім,  Силам  Вишнім
за  все,  що  не  піде  у  забуття.

Столи  накриті,  настрій...  "півсвятковий"  –
війна  диктує  правила  буття,
і  мерехтять  гірлянди  ялинкові,
мов  з  того,  довоєнного  життя.

Брато́ве,  сестри,  дорогі  "укропи",
любові  вам  і  щастя  –  на  сто  літ!
Але  вклонімось  воїну  в  окопі,
що  за  наш  край  під  обстрілом  стоїть.

Всім  тим,  хто  за́раз,  може  в  ці  хвилини,
втискаючись  від  кулі  тілом  в  сніг,
мир  береже  для  вашої  родини,
щоб  свято  кожен  з  нас  відчути  зміг.

І  пом'янемо  в  цей  святковий  вечір
тих,  хто  пішов  від  нас  на  небеса,
прийнявши  жах  війни  на  власні  плечі,
кого    обійме    мати  лиш  у  снах...

Хай  темні  сили  у  безодні  згинуть!
Ми  віримо  у  світле  майбуття.
За  ВОЇНІВ!  За  мирну  Україну!
За  нашу  перемогу!  За  життя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819492
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 30.12.2018


Катерина Собова

Лебедине озеро

Баба    Зіна    торби    склала
(До    продуктів    діти    ласі),
Доньку    й    зятя    ощасливить
Зранку    в    Київ    подалася.

Качка,    курка,    ось    яєчка,
Все    домашнє,  що    й    казати!
Сир,  сметана,    пиріжечки  –
Любить    внучка    смакувати.

Зять    із    радості    десь    дівся,
Поки    все    розпакували    -
Із    квитками    він    з’явився
І    сказав    до    тещі-мами:

-Відпочинете    в    нас,    мамо,
Та    із    внучкою    підете
(Це    культурна    в    нас    програма)
У    казковий    світ    балету.

Це    -  Чайковський!    Фантастично!
Музика    зі    сцени    лине…
Зачароване    й    незвичне
Озеро    це    лебедине.

Баба    з    внучкою    в    театрі.
Йде    вистава,    так    все    гарно…
Роздивилась    люстри,    крісла
(Час    не    витратила    марно).

За    вечерею    із    дітьми
Баба    враженням    ділилась:
-В    світі    казки    побувала,
Та    мені    таке    й    не    снилось!

Таке    озеро    велике    -
Лебедів    тих    назліталось,
І    великі,    і    маленькі,
Де    їх    тільки    і    набралось!

Так    загадили    всю    сцену,
(Там    ходить    не    можна    ниньки),
Щоб    нікуди    не    вступити    -
То    всі    бігали    навшпиньки!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819491
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 30.12.2018


Амадей

Тебе я вперше покохала

Тебе  я  вперше  покохала,
Коли  черемха      зацвіла,
Кохання  я  іще  не  знала,
Ще  не  цілована  була.

Мене  манили  твоі  очі,
Медом  налитіі  уста,
Мені  вчувалися  щоночі
Твоі  такі  п"янкі  слова.

Цих  слів    не  чула  я  ніколи,
Й  заграло  серденько  моє,
Ці  відчуття  для  мене  нові,
Відчула  -ти  у  мене  є.

Мене  наповнювали  щастям,
До  тіла  дотик  рук  твоіх,
Вдвох  мріяла  піти  купатись
На  заздрість  всіх  подрУг  моіх.

Навіть  поранить  собі  тіло,
Щоб  ти  мене  на  руки  взяв,
Й  щоб  ти  так  ніжно  і  несміло
При  всіх  мене  поцілував.

Роки-роки,  спливають  весни,
І  замовкають  солов"і,
Чому  ж  тепер  вони  воскресли,
Ті  почуття  в  душі  моій!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819309
дата надходження 28.12.2018
дата закладки 29.12.2018


Любов Іванова

УЗОР НА МОРОЗНОМ СТЕКЛЕ

[b][i][color="#110ec4"[color="#de4318"][color="#ff0000"]У[/color][/color]  этого  художника  талант  волшебных  рук,
[color="#f25608"]З[/color]абеливать,  раскрашивать    он  любит  все  вокруг.
[color="#f25608"]О[/color]кно  он  наше  мастерски  в  картину  превратил
[color="#f25608"]Р[/color]исунок  этот  выполнить  других  он  не  просил.

[color="#f25608"]Н[/color]очной  порой  под  вьюги  вой  он  кисть  макнул  в  снежок
[color="#f25608"]А[/color]х,  как  красив  на  форточке  расцвел  в  момент  цветок.

[color="#f25608"]М[/color]еж  рамами  оконными  мазочек  за  мазком
[color="#f25608"]О[/color]н  складывал    мозаику  прозрачным  хрусталём,
[color="#f25608"]Р[/color]исунок  вышел  мастерский,  художник  -  виртуоз  
[color="#f25608"]О[/color]кно  к  утру  усеяно  обильем  белых  роз...
[color="#f25608"]З[/color]агадки-загогулины,  разводы  и  ажур
[color="#f25608"]Н[/color]о  если  присмотреться,  цветы  -    среди  фигур.
[color="#f25608"]О[/color]т  солнечного  лучика  картина  оживет
[color="#f25608"]М[/color]агнолия  из  инея  как    в  мае  расцветет.

[color="#f25608"]С[/color]нежком  везде  усыпана  за  окнами  земля
[color="#f25608"]Т[/color]акие  же  белесые  деревья  и  поля.
[color="#f25608"]Е[/color]сть  издревле  в  природе  пора  чудес  зимы
[color="#f25608"]К[/color]огда  сверкают  инеем  долины  и  холмы.
[color="#f25608"]Л[/color]етят  с  небес  снежинки  и  радуют  всем  глаз
[color="#f25608"]Е[/color]сть  то,  что  наблюдаем  мы  в  природе  и  сейчас...[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819360
дата надходження 29.12.2018
дата закладки 29.12.2018


Valentyna_S

Вишивала мати

Вишивала  мати  рушники  зимою.
Вишивала  ружі,  братики  і  маки.
Віншувала  вечір  піснею  журною,
А  надворі  вітер  стугонів  і  плакав.

Під  руками  неньки  розпускались  квіти,
Барвами  весніло  полотно  на  п’яльцях.
Закликало  радість,  кликало  у  літо,
Як  його  торкалась  ніжність  її  пальців.

Тріскотіли  дрова  весело  у  грубі,
Відсвіти  торкались    на  обличчі  смутку.
Усміхалась  мама,  усміхалась  любо
Квіточкам  яскравим  у  маленькім  жмутку.

Вишивала  мама  рушники  зимою.
Вишивала  гладдю  й  хрестиками  квіти.
У  кімнаті    пахло    лісом  і  смолою.
Забавлявся    снігом  на  подвір’ї  вітер.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819270
дата надходження 28.12.2018
дата закладки 28.12.2018


Ольга Калина

Замітає зима

Замітає  зима  та  хурделить,
І  під  ноги  лягають  сніги,
Покривалом  білесеньким  стелить  –
Біло-сніжне  усе  навкруги.  

Спить  під  сніжною  ковдрою  поле
Та  під  лід  заховався  ставок.
Озивається  вітер  лиш  болем
З-за  дерев,  як  залишить  садок.  

Всі  дерева  прибралися  в  іній  –
Хазяйнує  в  садочку  мороз.
Додає  всім  сніжиночкам  ліній,    
Переймається  ними  всерйоз.  

Одягає  в  сріблясті  скрізь  шубки
І  дерева  закутує  всі,
Та  торкається  пензликом  шибки
В  час,  коли  всі  заснуть  уночі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819064
дата надходження 26.12.2018
дата закладки 28.12.2018


Валентина Ланевич

Не забувай про мене, любий.

-  Не  забувай  про  мене,  любий,  -
Шепочуть  губи  знов  і  знов.
Спинилась  поглядом,  де  груди,
Де  хрест  натільний,  серця  зов.

Вдивляєшся  у  далеч  сиву,  
Вдихаєш  запах  степу,  трав.
Душі  безмежного  пориву
Прониклий  зір  на  все  ввібрав.

Нелегка  служба  у  солдата,
Між  зморщок  мужність  на  лиці.
Для  ворога  єдина  плата,  
Відлита  куля,  що  в  руці.

І  шлях  додому  -  Перемога,
І  я,  -  чекатиму,  ти,  знай.
Твоєю  бути  воля  Бога,
В  тривозі  ніжність  позакрай.

25.12.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818967
дата надходження 25.12.2018
дата закладки 28.12.2018


Надія Башинська

ТРОЄ ХЛОПЦІВ-МОЛОДЦІВ…

         Троє  хлопців-молодців  все  гуляли.  Їли-  пили...
Ні  про  що  більш  не  дбали.  Не  хотілось  їм  тоді  щось
робити.  Та  б  подумати  пора,  як  в  світі  жити?    
         Та  один  з  них  спохвативсь:
-  Досить  гуляти!  Буду  хати  для  людей  будувати.
І  раділи  люди  там,  і  хвалили:
-  Гарний  майстер!  Молодець.  Дай,  Бог,  сили!
         Другий  трохи    почекав...  Придивився.
Бити  байдики  і  цей  натомився.          
-  Що  робити,  -  думав  він,  -  щоб  щось  мати?  Піду  
в  поле,  буду  там  я  орати.
Як  надумав  -  так  зробив.  Діло  славне.  Колоситься  
навкруги  жито  гарне!
Хвалять  люди:
-  Молодець!  Працьовитий.  В  цього  хлопця  гарно  як  
родить  жито!
         І  сміявся  третій:
-  Ні!  Так  робити?!  Ще  й  обсіли  вас  обох  малі  діти!
Не  для  мене  це,  скажу.  Погуляю.  То  хоч  клопоту,  
як  ви,  я  не  маю.
         Ой,  як  швидко  ті  роки  пролетіли!  Залишився  він  
один.  Нема  сили.  Ні  кола,  а  ні  двора...  Жити  треба.
         То  ж  працюй!  А  не  чекай  манни  з  неба.
Не  шанують,  знай,  того,  хто  гуляє.  Допоможуть  
завжди  тим,  хто  про  щось  дбає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818998
дата надходження 26.12.2018
дата закладки 27.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Сутінковими фарбами бавиться вечір

Сутінковими  фарбами  бавиться  вечір.
Ось  і  грудень  закінчує  рік.
І  на  площах  ялинки  високі,  мов  вежі,
Час  веде  невмолимо  свій  лік.

І  зима  не  шкодує  сріблястих  сніжинок,
Виганяє  тривогу  з  душі,
Бо  людині  у  мирі  так  хочеться  жити,
Хай  для  щастя  знайдеться  рушій.

Сутінковими  фарбами  бавиться  вечір.
Не  згасає  в  серці  надія,
Що  розгадані  будуть  життєві  всі  квести,
Не  розійдеться  слово  з  ділом.


(Світлини  під  час  свята  Святого  Миколая  у  нашому  місті.)    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819057
дата надходження 26.12.2018
дата закладки 27.12.2018


dashavsky

Нехай щастя прийде в кожну хату.

[youtube]https://youtu.be/WAt6xzLWhtU[/youtube]

Поч.20сек.

Нехай  Щастя  прийде  в  кожну  хату,
Нехай  Любов    з  нами  буде  завжди.
Щоб  посміхались    маленькі  діти
І    не  боялись  жахіття  війни.
Хай  мир  поміж  нами  скоро  настане,
Щоб  у  мирі  та  злагоді  зажили.
Хай  ангел  в  небі  високо  літає
І  захищає  він  нас  від  біди.
Крилами  над  нами  зло  розганяє,
Щоб  в  Новім  році  щасливі  були.
Нехай  Віра  прийде  в  кожну  хату,
Нехай  Надія  з  нею  буде  завжди,
А  Любов  поєднає  нас  назавжди.
І  щоб  в  майбутнє  впевнено  ми  ішли.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819082
дата надходження 26.12.2018
дата закладки 27.12.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 99

[b][i][color="#e61515"]В  двери  ломится  соседка,
Дать  за  мужа  хочет  в  глаз.
Ну  заходит...  так  ведь  редко,
Мне  бы  чаще  -  в  самый  раз!

А  меня  милок  не  любит
А  обязан,  блин,  любить!
Часто  бегает  до  Любы
Я  пойду  ей  окна  бить!

Моя  милка  на  рыбалке
Пила  с  нами  наравне
А  потом  валялась  в  балке
И  одежды  нет  на  ней.

Мы  с  тобой  такая  пара
Как  нигде  никто  другой.
Называешь  меня  -  ШМАРА,
Я  тебя  -  ЧУВЫРЛО  мой!

Мой  миленок  любит  пиво,
Хлыщет  вёдрами,  как  конь...
А  потом  такой  ретивый,
Словом  ты  его  не  тронь...

Как  настряпаю  я  мАнты
Для  себя,  не  для  подруг!
Ела  так,  аж  давят  в  гланды
Уплела  -  семнадцать  штук.

У  меня  в  шкафу  не  брюки,
Не  рубашки,  не  постель..
Прячу  бражку  там  от  "злюки"
Сам  тихонько  пью  оттель.

Я  наквасила  капусты
Для  себя  и  старика.
А  сосед,  зараза,  шустрый.
Тащит  миской  с  погребка...

Солнце  светит,  но  не  греет
В  предвкушении  зимы.
Мой  милёнок  не  умеет,
Спим  давно  раздельно  мы.

Повод  есть  повеселиться
Для  себя...  и  напоказ...
Наш  сынок  решил  жениться
Ничего,  что  в  пятый  раз.

Наши  гости  загостились
Свадьба  кончилась  дней  пять.
Нет,  вы  гляньте,  удивились
Их  давно  пора  прогнать!

Никому  не  уступаю
Я    ни  мужа,  ни  побед!!!
Жаль,  что  я  не  побеждаю,
У  меня  и  мужа  нет...[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818653
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Sukhovilova

На окраєчку села

На  окраєчку  села  зігнулась  хатка,
У  вікно  дивились  зорі  золотисті,
Заховалася  в  снігу  старенька  кладка,
Задрімав  садочок  в  білому  намисті.

Хрускотіли  на  снігу  чиїсь  санчата,
Чувся  галас  дітвори  і  псячий  вий,
Десь  в  селі  співали  молоді  дівчата,
А  у  хаті  -  вогник  мерехтів  слабкий.

Там  сиділа  за  столом  старенька  мати,
І  дивилась  у  вікно...сльоза  котилась...
Так  хотілось  своїх  діток  обійняти,
Над  іконою,  немов  верба,  схилилась.

Засинає  світ,  згасає  в  хатах  світло,
Лиш  її  віконце  в  темряві  світилось,
Серденько,  мов  сад,  любов'ю  квітло,
І  з  останніх  сил  у  грудях  тихо  билость.

Пікся  хліб  і  духмяніла  чиста  постіль,
Дов'язала  шалик  дітям  в  подарунок,
Та  ніхто  сьогодні  не  приїхав  в  гості,
І  вікно  покрив  морозний  візерунок.

Крізь  дзвеніли  і  гули  зимові  свята,
Під  вікном  лунали  сміх  і  спів  колядки,
Згаснув  вогник,  з  ним  -  самотня  мати,
Заховалася  в  снігу  старенька  кладка.

P.S.
Хай  це  будній  день  чи  урочисте  свято,
Приїжджайте,  поки  вас  чекає  мати!
Приїжджайте  діти,  поки  ще  живі
Ваші  рідні,  найдорожчі  матері!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818735
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Sukhovilova

***

Тиха  музика  платівки
У  морозну  ніч  злетіла,
Я  взяла  нові  листівки,
Під  ялинкою  присіла...
Всім,  кого  люблю,  ціную  -
Кожне  слово  присвятила,
Через  відстань  поцілую,
І  подякую  за  крила!
За  вікном  зимова  нічка,
На  землі  сріблястий  пух,
Затишок  дарує  свічка,
Музика  плекає  слух...
Я  відправила  на  зірку
У  конвертиках  листівки,
Віднайдіть  у  хмарах  дірку,
В  серці  -  музику  платівки.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818440
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 23.12.2018


Катерина Собова

Іскра

Надивився    мій    Микола
Фільмів    тих      американських,
Став    лінивий,    як    ніколи,
Десь    взялись    манери    панські:

Смокче    содову    і    віскі
(Я    до    цього    геть    не    звикла),
В    ліжку    став    уже    ніякий,
Іскра    в    нього,    бачте,    зникла!

Я    взяла    електрошокер
(Треба    ж    дійсно    щось    робити)
І    до    Колі    враз    приклала,
Щоб    цю    іскру    відновити.

Тепер    ось    сиджу,    чекаю,
Поки    він    прийде    до  тями…
Буде    іскра,    добре  знаю
Я    без    всякої    реклами,

Де    торочать    про    Віагру,  
Камасутру,    різні    трави…
Знаю,    що    електрошокер
Більш    надійний    у    цій    справі.

Вже    ворушиться    Микола,
Бачу,    довго    буде    жити,
Як    не    з’явиться    ця    іскра    -
Доведеться    повторити!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818247
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 21.12.2018


Катерина Собова

Сiно

У    суд    скарги    полетіли
На    старезну    бабу    Ніну,
Що    та    в    себе    на    подвір’ї
Запалила      купу    сіна.

В    суді    бабі    пояснили:
-Така    дія    є    злочинна,
І    за    вчинення    пожежі
Заплатити    штраф    повинна.

Відстояти    честь    і    право
Гордо    встала    баба    Ніна:
-Ваша    честь,    це    було    лихо,
А    не    просто    купа    сіна.

Там    завжди    росла    капуста,
Потім    я    там    склала    сіно,
Так    з’явився    дім    розпусти
На    подвір’ї    в    баби    Ніни.

Хто    там    тільки    не    виводивсь!
І    таке    там    виробляли,
Що    моє    те    бідне    сіно
Разом    з    ними    теж    стогнало.

І    я    зовсім    не    палійка,
Ви    мені    скажіть    ще    «Браво!»,
Я    спалила    цю    борделю  –
На    це    маю    повне    право.

І    як    чесна    громадянка
Посаджу    там    знов    капусту,
За    це    випишіть    подяку,  
Що    закрила    дім    розпусти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817586
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 19.12.2018


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Життя таки прекрасне

Зозуленька-ворожка  до  лісу  прилетіла,
Комусь  літа  щасливі  відлічує  щодня,
Для  когось  трохи  смутку  вона  наворожила,
Хтось  вірить,  хтось  не  вірить,  таке  наше  життя.

А  соловейко  соло  виводить  на  калині,
Хочеться  в  краще  вірить,  як  слухаєш  його,
Ота  чудова  пісня  серця  всім  полонила
І  ніжно  обнімало  кохання  нас  крилом.

Та  що  би  там  не  сталось  -  життя  таки  прекрасне,
Треба  його  прожити,  а  не  проіснувать,
Добро,  усмішки  й  радість  уміти  дарувати,
Тоді  себе  щасливим  ти  будеш  відчувать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816486
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 19.12.2018


Valentyna_S

Замальовка 3

Іду  я  за  містом  чужими  слідами.
Довкола  знайоме  --тепер  невпізна́нне.
В  дрімучому  спо́кої  лісу  не  спиться  —
Чи  пташка  розбудить,  чи  вій  сніговиці.

Тремтить  у  ліщини  від  холоду  віття.
Немає  кому  її,  змерзлу,  зігріти.
Мороз  пробирає  шрамне  тіло  дуба,
Й  доклавши  зусиль,    він  стрясає  сніг  з  чуба.

Напружило  жили  осики  гілляччя.
На  неї  дивлюся:  сміється  чи  плаче?
Старенька  смерека  сокоче  невпинно:
--Навіщо  людина  зрубала  ялину?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818099
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 19.12.2018


Надія Башинська

ХОДИТЬ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ ВІД ХАТИ ДО ХАТИ!

Ходить  Святий  Миколай  від  хати  до  хати.
Подарунки  в  нього  є  для  усіх  завзятих.

Працьовитих  обійде,  то  ж  про  них  подбає.
Він  для  всіх,  хто  любить  труд,  подарунки  має.

Під  подушки  покладе  гарненькі  пакунки.
Бо  для  тих,  хто  чемним  є,  всі  його  дарунки.

І  на  суші,  й  на  воді  він  допомагає.
Про  всіх  добрих  Миколай  завжди  пам'ятає.

Вчить  і  нас  всіх  Миколай  про  добро  лиш  дбати.
Тоді  світлий  день  прийде  й  будемо  багаті!

 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818141
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 19.12.2018


Valentyna_S

Зачекались диво-свята…

Зачекалась  диво-свята
Вся  слухняна  дітвора.
Чистять  крильця  янголята  —
З  Миколаєм  йти  пора.
На  ґринджолах  парокінних
Миколай  мчить  до  дітей.
І  рипить  сніг  срібнодзвінно:
--Кожна  хато,  жди  гостей!
Томні  яблуні  в  садочку
Сколихнули  зимні  сни--
Аж    бурульки  в  холодочку
Забряжчали    від  луни.
Дика  грушка  на  горбочку
Чимсь  маячить  угорі--
Це  ж  усілися  віночком
Яркогруді  снігурі.  
Всі  давно  чекають  свята  —
Найжаданішого  з  всіх.
І  матусям,  й  навіть  та́там
Нанесе  Микола  втіх.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818095
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 19.12.2018


Микола Карпець))

Ох та нічка, нічка, нічка

[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/2/44009971.gif[/img]
[b]«Ох  та  нічка,  нічка,  нічка»[/b]
[color="#000ad1"][i][b]
Ох  та  нічка,  нічка,  нічка
Що  згоріла  наче  свічка
Пролетіла,  промайнула
Все  відправила  в  минуле

Ще  здається  лиш  зустрілись
Ще  Амур  жбурляє  стріли
У  руках  моїх  ромашки
Поцілунки-обнімашки

Ще  нема  сплетіння  тіл
Ти  накрила  файно  стіл
Ось  сальце-м’ясце-ковбаска
Не  соромся,  їж  будь  ласка

Не  соромся,  будь  як  вдома
Від  кохання  млості  втома
Підхопив  тебе  на  руки
Не  соромлюсь  –  досить  муки

Не  соромлюсь  –  на  диван…
Десь  згубилась  голова
Та  й  навіщо  вона  треба?
–  У  очах  твоїх  синь  неба
У  очах  твоїх  весь  світ…

Під  диваном  притих  кіт
Причаївся,  чмише  носом
Поглядає  на  нас  косо
Поглядає,  заздрить  трішки  –
Ще  не  березень  для  кішки
Не  весна  ще  для  кота
Тож  сиди,  рахуй  до  ста
Чи  до  тисячі,  чи  більше

Так,  коханий,  так,  ніжніше…

Ох  та  нічка,  нічка,  нічка
Що  згоріла  наче  свічка
Пролетіла,  промайнула
Все  відправила  в  минуле))
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*11.12.18*  ID:  №  817138[/b][/i][/color]
[url="http://mykola.at.ua/publ/krashhe/okh_ta_nichka_nichka_nichka/13-1-0-154"]©  Сайт  авторської  поезії[/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817138
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 18.12.2018


Надія Башинська

КАЖУ ВАМ ВСЕ ЦЕ НЕСПРОСТА…

Я  бачу...  бачу...  тане  сніг!
На  ніжних  гілочках  беріз
тремтять  вже  крапельки  рясні.
Бо  теплі  дні  стоять...  Ясні.

А  тане  сніг  той  неспроста...
Є  в  світі  істина  проста:
Усьому  -  в  міру  завжди  й  скрізь!
Лиш  теплота  розтопить  лід.

Отак  розтане,  зникне  зло.
Забудем,  що  воно  й  було.
Кажу  вам  все  це  неспроста.
Із  злом  не  дружить  Доброта!

Де  Справедливість  й  Честь  живуть,  
не  ходять  ні  обман,  ні  лють.
Де  Світло  -  никне  темнота.  
Все  очищає  Чистота!

Я  бачу...  бачу...  тане  сніг!
На  ніжних  гілочках  беріз
тремтять  вже  крапельки  рясні.
Бо  теплі  дні  стоять...  Ясні.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817724
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 18.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Неповторна мить

Біла  пудра  сипалась  з  небес  на  землю,
Притрусила  вії  сосен  і  ялин.
І  мороз  додав  блискучих  стразів  зерна
У  білясто-сніжне  покривало-твин.

Сплять  під  снігом  втомлені,  пожухлі  трави.
Свіжість  у  повітрі  -  свіжість  почуттів.
Обіймає  кашеміром  день  ласкаво,
Бо  любові  янгол  прилетів  зі  снів.

Сонце  зазирає  крізь  завіси  сніжні,
Ми  пірнаєм  разом  в  музику  зими.
Ласк  мереживо  -  і  щедра  ллється  ніжність,
І  шепочуть  губи...неповторна  мить.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817783
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 18.12.2018


Надія Башинська

КАЖУТЬ…

Кажуть,  що  холодна...  Я  зігрію.
Кажуть,  що  несніжна...  Я  завію.
Все  прикрашу.  Інеєм  сипну.
Я  люблю!

Засріблиться  світ  іще  ясніше.
Від  морозу  стане  бадьоріше.
Всіх  розважу,  в  шуби  одягну.
Я  люблю!

Задзвеню  колядками  по  хаті.
Будете  щасливі  та  багаті.
Ріки  льодом,  щоб  пройшли...  Скую.
Я  люблю!

Розбуджу  від  сну...  Гей  просинайтесь!
Холоду  мого  ви  не  лякайтесь.
Бо  мій  холод  на  добро  всім  є.
Бійтесь  того,  що  в  серцях  живе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817100
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 14.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Ти не журись

Рука  дощу  старанно  креслить  день  ескізом,
Втрачає  сніг  грудневий  білизну.
І  водомузика  звучить  в  гулкій  репризі,
Думок  потік  снується  в  шумний  нурт.

Хоч  не  буває  все  в  житті  людей  гладенько,  
І  негаразди  крутяться  в  душі.
Цей  дощ  гуде,  ятрить,  мов  резонатор-дека,
Впадать  у  відчай,  друже,  не  спіши.

Ти  не  журись,  бо  злива  смутку  ненадовго.
Ще  глянець  сонця  в  небі  заблищить.  
І  рідний  хтось  знайдеться,  втішить  теплим  словом,
Відчуєш  силу  і  надійний  щит.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817290
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 14.12.2018


Valentyna_S

Замальовка

Присадкувата  хата  сховалась  в  базнику.
Застиг  зневіри  погляд  в  тінях  хащі.
--Заходь,  хто  хоче,--риплять  дверцята  в  сіннику.
Горіх  рогами  вдерся  на  горище.
Лиш  забреде,  бува,  кульгавий  дощ-всюдирозлий.
Постукає  він  костуром  у  вікна:
--В  оцій  хатині  ще  є  хоч  хто-небудь  живий?—
Й  потупцювавши  трішки,  також  зникне.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817324
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 14.12.2018


НАСИПАНИЙ ВІКТОР

ПРО ПІВНЯ байка

 
У  груди  бився  півень  сміло:
-  За  вас  порву  я  горло  й  тіло!
Хай  знають,  чують  правди  соло,
Мою  відвагу,  силу  й  голос!
Обрали  півня  в  раду  двору,
Він  старшим  став  на  хлів  й  комору.
Чомусь  раптово  стишив  голос.
Співа  ліниво,  навіть  кволо.

Отак  усі,  хто  вліз  у  Раду,
Тепер  пани,  бо  мають  владу.
Продали  голос  свій  відкрито.
Живуть  безбідно,  легко  й  сито.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817216
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Ніна Незламна

Що це за житуха

Ой,  що  це  в  нас    за  житуха?
Горла  жінка  –  цокотуха
 -  У  хатині  нема    пічки
Зовсім  посиніли  щічки!
Батареї  -        геть  холодні
Чи  ще  жива,  я  сьогодні?!
Чоловік  -  Що  за  причина
А  хіба  я,  не    мужчина?
Спати  треба  вдвох  вкладатись!
Хоч  старенькі,  чом  ховатись?
Сонечко….  Іди  зігрію…
Щоночі,  про  тебе  мрію…
А  дружина,  гордість  має
Скоса  хитро  позирає
Не  зрівнятись  і    лисиці
Очі  горять,  як  в  тигриці
-  Які  обійми,  до  біса!
Чи  здурів,  гріха  -    побійся!
Ходи  за  газ  вже  заплати
Підійняли  оті    *коти
Ціни.  Стали  недосяжні..
Всі  вони  блазні  продажні.
Останні  копійки  здеруть
Все  за  офшори  загребуть
Страшно  жити,  от  холера
Стала  хата  мов  печера
Чи  це…  Кам`яне  століття?
Тих  всіх  –  викинуть,  на  сміття!
Сидять  там  -  не  чоловіки
А  зажери  маніяки!
Зникни  кажу!    З  очей  моїх!
Боюсь  заб`ю,  матиму  гріх…
Прикривав  руками  вуха
Права  моя  цокотуха
У  скарбничці  ,  гривні  білі
Беруть  руки…..Задубілі
Мабуть  все  ж,    піду    платити
Якось  треба  вік  дожити…

                                                         06.12.2018р  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816757
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Катерина Собова

Брехливий тато

Хлопчик    Вітя    каже    мамі:
-Тато    наш      -  не    молодець,
Мене    вчив    казати    правду,
А    сам    -    той    ще    брехунець!

Набрехав    він    тьоті    Ірі
(Двері    он    її    навпроти,
Як    тебе    не    було    вдома    -
Тато    їй    приносив    шпроти).

Намолов    наш    чесний    тато,
Що    тут    поруч,    недалечко,
Десь    живе    корова    в    нього,
Ще    є    курка    і    овечка.

Він    казав    учора    Ірі:
-Ти    -    модель,    повинна    знати,
Що    з    коровою    моєю
Тут    тебе    не    порівняти.

Моя    курка    -    геть    без    мозку,
Синя,    наче    не    прилавку,
Вся    обскубана    й    облізла
І    страшна,    неначе    Мавка.

Тьотя    Іра    так    сміялась,
(Тато    їй    приносив    гречку)
І    сказав,    що    лягла    спати
Десь    його    дурна    овечка.

Отак    тато    забрехався,
Та    нехай    він    міру    знає,
Бо    таких    тварин    і    близько
У    квартирі    в    нас    немає.

Вдома    ввечері    сьогодні
(Татові    таке    й    не    сниться),
Що    зустріне    його    курка
Дуже    схожа    на    тигрицю!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816976
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


геометрія

ЗНОВ ПРОВОДЖАЮТЬ БАТЬКИ СИНІВ - КРАСЕНІВ…

     Падає,  падає  листя  із  ясенів,
     Поруч  калина  в  чарівнім  вінку...
     Знов  проводжають  батьки  синів-красенів,-
     На  непотрібну  нікому  війну...

     Стоять  зажурені  батько  із  матір"ю,
     Вщерть  переповнені  тривог-думок,
     Зранку  до  самого  сонечка  заходу,
     Не  відійдуть  ні  на  мить,  ні  на  крок...

     Лиш  аж  під  вечір,  як  сонце  сховається,-
     Стомлені  в  хату  неспішно  зайдуть...
     Он  із  портрета  синок  усміхається,
     Руки  до  нього  і  очі  ведуть...

     Так  у  тривозі  тепер  вони  житимуть,
     Що  там?  Ну  як  там  воює  синок?
     Долю  благатимуть,  Бога  молитимуть,
     Щоб  уцілів  й  повернувся  синок...

     З  самого  ранку  до  вечора  пізнього,-
     Погляди  линуть  туди,  де  синок,
     Моляться,  просять,  благають  Всевишнього,
     Так,  що  аж  вітер  зненацька  замовк...

     Довга  зима  ця  й  нестерпно  холодна,-
     Сили  в  батьків  забира  й  забира...
     Скільки  синів  забере  невідомо  ще,
     А  у  батьків  вже  й  душа  завмира...

   Треба  війну  цю  негайно  спинити,-
   Це  зрозуміло  усім  і  мені...
   І  Україну  пора  відновити
   Наперекір  негараздам  й  зимі...

   Снігом  засипало  листя  із  ясенів,
   І  на  калині  в  снігу  кетяги...
   Ждуть,  виглядають  синів  своїх  красенів,-
   Чеканням  стомлені  їхні  батьки...
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816533
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Любов Іванова

СЛУЧАЙНАЯ ВСТРЕЧА

[b][i][color="#0011ff"][color="#f21308"]С[/color]колько  лет,  сколько  зим  пролетели  и  в  прошлое  канули  
[color="#f21308"]Л[/color]ишь  теперь  я  смогла,  стоя  здесь,  у  реки  сосчитать.  
[color="#f21308"]У[/color]скакали  года  и  истлели  в  бушующем  пламени  
[color="#f21308"]Ч[/color]то  же  тянет  меня  поэтапно    в  душе  воссоздать.  
[color="#f21308"]А[/color]  коль  жизнь  привела  нас  с  тобой  снова  к  памятной  пристани,  
[color="#f21308"]Й[/color]значально  понять  -  в  лабиринтах  запутались  мы  
[color="#f21308"]Н[/color]у  а    коль  суждено,  все  былое  забудем    и...    выстоим,
[color="#f21308"]А[/color]  сейчас    мы  стоим,  взяв  у  прошлого  счастье  взаймы.
[color="#f21308"]Я[/color]хта  нашей  любви  столько  лет  дрейфовала  меж  скалами,  

[color="#f21308"]В[/color]етры  гнали  ее,  а  бывало  ложили  на  борт...  
[color="#f21308"]С[/color]  наших  вольных  широт  мы  прибились  к  причалу  усталыми  
[color="#f21308"]Т[/color]ак  бывает  в  пути...  вот  такой-то  у  нас  поворот.  
[color="#f21308"]Р[/color]астеряли  давно  мы  обиды,  которые  гложили  
[color="#f21308"]Е[/color]сть  лишь  чувств  красота,  есть  любовь  и  желание  жить.
[color="#f21308"]Ч[/color]то  жалеть  о  былом....  А  хорошее  мы  подытожили,  
[color="#f21308"]А[/color]  важнее  всего  -  между  нами  не  прервана  нить.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816662
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Valentyna_S

Торкнулась ніч сорочачим крилом

Торкнулась  ніч  сорочачим  крилом
Скарбів  небесних  таємниці.
Заграло    самоцвітами  кругом,
Мигтять  зимові    плетениці.

Сновида  місяць—майстер-ретушер--
Сяйливості  додав  опалам
І  стелить  білий  трендовий  мохер
На  листя  вижухле  опале.

Чарує  цноти  світла    благодать,
І  пахне  ладаном  святечним.
А  десь  в  селі  розлився  сміх  дівчат
Й  поплив  по    світу  безкінечнім.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816762
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Valentyna_S

Дивина

Біло-біло--ані  сліду.
Спить  земля  під  теплим  пледом.
Гілля  пишне  —  в  снігоцвітті,
Іскри  сіються  крізь  сито
На  рум’янці  горобини
І  самшиту  одежину,
На  стовпці  в  овечих  шапках,
Гуні  яблунь  в  сизих  латках,
Шпажки  дикої  ожини,
Теплі  валянки  стежини.

Чимсь  сипнув  вітрець  в  обличчя.
Що  це?  Що?  Чи  мені  сниться?
В  срібло  вбралися  ялини,
В  пачках  кружать  балерини…
Козуб  повний  носить  білка,
В  ньому  гриб,  горіх  й  мобілка  …
Скрекотять  сороки  вперті,
Крила  враз  почали  терти:
--Це  ж  бо  радість  —  не  абищо,
Харч  збирать  тепер  навіщо?
Білка  –  добра  господиня,
В  неї  скарбу  повні  скрині.
Змилосердиться,  напевно,
У  дуплі  ж    горіхів  повно!..

Протираю  очі,  Щезло…
Зникло  все:  сороки  й  білка.
Вихор  мчиться  до  присілка…
Дивина  зі  мною  сталась,
Бо  земля  до  свят  прибралась.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816561
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Надія Башинська

ЧАРІВНИЧКА

Тихою  ходою  осінь-чарівничка  
йшла  через  місточок.
Там  на  бережечку  тихо  шумів  листом
молодий  кленочок.

         А  в  того  кленочка  вишита  сорочка.
         Осінь  гаптувала.  
         А  тому  кленочку  вишиту  сорочку  
         осінь  дарувала.

Гаптувала  зранку  осінь  вишиванку,
в  очі  задивлялась.
У  того  кленочка  золотиста  осінь  
ніжно  закохалась.

Ой  стояла  з  кленом  осінь  золотиста,
де  були  покоси.
Їй  вплітала  нічка  зіроньки  сріблисті  
в  золотії  коси.

Йшла    до  клена  осінь,  осінь-чарівничка,
через  наш  садочок.
Де  вона  ступала  -  залишавсь  за  нею
золотий  слідочок.

Тихою  ходою  осінь-чарівничка  
йшла  через  місточок.
Там  на  бережечку  тихо  шумів  листом
молодий  кленочок.






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816567
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Любов Іванова

МРІЇ МОЇ, ЯК РОЗГНУЗДАНІ КОНІ

[b][i][color="#ab0909"][color="#0921ab"]М[/color]оже  даремно  у  сни  свої  вірю
[color="#0921ab"]Р[/color]анок  прийде,  змиє  росами  їх.
[color="#0921ab"]І[/color]  вже  сум"яття    в  черговій  зневірі
[color="#0921ab"]Ї[/color]стиме  далі,  як  березень  сніг...

[color="#0921ab"]М[/color]арення  ночі  розбудить  реальність
[color="#0921ab"]О[/color]тже,  у  сни,  віри  й  близько  нема...
[color="#0921ab"]Ї[/color]хні  сюжети,  то  справжня    банальність.

[color="#0921ab"]Я[/color]  ними    тішусь,  а    правда  -  німа.
[color="#0921ab"]К[/color]рутяться  кадри,  вертають  в  минуле

[color="#0921ab"]Р[/color]адість  зі  смутком  -    це  суміш  життя
[color="#0921ab"]О[/color]й,  якби  ж  ми  один  одного  чули
[color="#0921ab"]З[/color]нов  запалили  б  свої  почуття.
[color="#0921ab"]Г[/color]ірко  і  тоскно  буває  на  серці
[color="#0921ab"]Н[/color]іби  ж  не  горе,  а  сльози  біжать.
[color="#0921ab"]У[/color]  мелодійності  десь  поміж  терцій
[color="#0921ab"]З[/color]наково  смутки  і  болі  лежать...
[color="#0921ab"]Д[/color]ень  запалився  яскравим  промінням
[color="#0921ab"]А[/color]  може  сонце  зігріє  мене.
[color="#0921ab"]Н[/color]ебо  дасть  сил  і  наповнить  терпінням
[color="#0921ab"]І[/color]  ще  надію,  що  смуток  мине.

[color="#0921ab"]К[/color]ожну  хвилину  я  вірити  хочу
[color="#0921ab"]О[/color]сінь    відступить,  а  далі  -  весна.
[color="#0921ab"]Н[/color]ай  би  Всевишній  мені  напророчив
[color="#0921ab"]І[/color]нше  життя,  але  з  щастям  сповна...[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816556
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Бережіть любов

У  розкоші  безмежності  пухких  снігів
Ні  звука,  і  ні  слова,  тільки  тиша.
Кохання  прокладе  доріжку,  ніби  гід.
І  душ,  й  сердець  торкнеться  ваших  нишком.

Щоби  з  очей  світилась  радість,  не  сльоза,
Для  вас  віч-на-віч  ніжність  і  без  свідків.
Щоб  вірності  плелась  серед  зими  лоза,  
Щоби  жорстокості  не  віяв  вітер.

То  ж  бережіть  любов,  що  відшукала  вас,
Не  втратьте  в  недовір*ї,  в  холоднечі.
В  гармонії  живіть,  цінуйте  щастя  час,
Тоді  не  буде  в  душах  порожнечі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816408
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018


Микола Карпець))

Навколо дощ і ми удвох

[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/2/838874836.gif[/img]
[b]  «Навколо  дощ  і  ми  удвох»[/b]
[color="#0025de"][i][b]
Навколо  дощ  і  ми  удвох
Біжить  народ  –  переполох
А  нам  плювати  на  погоду,
Похмурий  день,  на  з  неба  воду
Калюжі,  мокре  що  пальто
На  водопади  з  під  авто
На  те,  що  дощику  стіна  –
Все  ж  не  завадить  нам  вона

І  неважливо,  чи  є  зонт    
Нема  калюж,  води  і  бруду
Нема  стурбованого  люду  
Є  ти,  і  неба  горизонт

І  є  смачнючі  спраглі  губи
Чи  для  кохання,  чи  для  згуби
А  чи  для  того,  щоб  вдвох  йти
На  край  землі  в  нові  світи

Рука  в  руці  і  ми  удвох…
І  дощ,  який  послав  нам  Бог
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*28.09.17*  ID:  №816301[/b][/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816301
дата надходження 04.12.2018
дата закладки 04.12.2018


Кароліна Дар

Зимова ніжність

Сьогодні  знову  випав  білий-білий  сніг,
Зимова  ніжність  тихо  стелиться  під  ноги
І  я  іду,  не  розбираючи  дороги,
Під  дітлахів  веселий  срібний-срібний  сміх.
Холодні  клапті  розбиваються  на  друзки
І  припають  до  плаща  і  рукавиць
Усі  чужі  і  круговерть  мільйонів  лиць
Аж  до  душі  тепер  простягують  мотузки.
Осколки  снігу,  як  розбиті  дзеркала,
Та  для  усіх  настала  вже  зимова  казка,
Тож  насолоджуйтесь,  хороші,  ось,  будь  ласка
Зима  торкається  цілунком  до  чола.
А  небо  сипле,  засипає  геть  усе,
Дає  деревам  ці  зимові  теплі  шати,
Вони  мовчанням  тихо  будуть  розмовляти
З  блискучим  маревом,  що  рветься  до  осель.
Сьогодні  холодно,  та  ніжність  шелестить,
Моя  ж  давно  уже  розтанула,  напевно,
О,  якби  змогу  хоча  б  раз  ще,  потаємно
Зимову  ніжність  повернути  хоч  на  мить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815422
дата надходження 27.11.2018
дата закладки 04.12.2018


Ніна Незламна

Яблуко спокуси ( Вони дружили)

                                                 
             Літо….    Теплий,  сонячний  день…    Сонце  грає  промінням    в  блакитному  небі,    пробивається    між  пухкі  білі  хмаринки  до  землі.  Яскраві    золоті  промені,  витанцьовують,  мерехтять  з  легеньким  вітерцем,  переливаються  по  траві.  Купаються  в  позолоті  квіти;    волошки  й  ромашки,  а    чебрець  тягнеться  догори,  в  надії  вкотре  отримати  сонячний  поцілунок.
         Доволі  теплі,  сонячні  промені  припікали  майже  голі,  вже    добре  засмаглі  плечі,  заглядали    хлопцям  в  очі,  які  світилися  радістю…    Вітер  пестив  крилом  обличчя,    підіймав,  розвіював  волосся,  бавився  з  ним,  воно  час  від  часу  хвилясто  спадало  на  чоло…  Вони  височенькі  на  зріст,  худорляві,  до  того  ж  босоногі,  в  однаковому  одязі,    в    сірих  майках  і  в  чорних    закочених    по  коліна    штанах,  мали  вигляд  чаплі.    
     Костя  -  чорнявий  красунчик,  так  називали  його  в  школі,  раз  по  раз  рукою  підбирав  кучеряве  волосся,  вдивлявся  в  ярок.  Толя  ж  русявий  хлопець,  з  зеленими  очима  і  веснянками  на  обличчі,  весь  час  тормошив  його  за  руку,  відволікав  від  погляду.    Це    щойно  прийшли  з    кукурудзяного  поля,  тримаючи  в  руках  по  декілька  молодих  початків,  кинули  їх  на  землю  і  присіли  на  самому  краю  обриву  над  яром.  За  звичкою,  спустивши  ноги  донизу,  задоволено    гойдали  ними…
     Кукурудзяне  поле  зовсім  поруч,  лише  невеликий  пагорб  з  городами  відділяв  хати  від  яру  і  широка  вулиця.  Воно  здалеку    здається  зеленим  морем,  немов  би  з  сонячними  променями,  а  як  що  ж  підійти  ближче,  добре    видно  золотавий  цвіт  верхівок  кукурудзи  і    широкі,  довгі  листки,  які  приховують  молоді  початки.  
     Хлопці  жили  по  -  сусідству,  метрів  сімдесят  один  від  одного,  їх  розділяло  глибоке  урвище.  Воно  утворилося  від  води,  що  стрімко  стікала  після  сильних  дощів  з  поля.
       Як  приємно    насолоджуватися  свободою  після  закінчення  школи.  Попереду    чекало  нове  життя,  навчання    в  місті…  Обоє  мали  бажання  вивчитися  на  слюсаря  по  ремонту  автомобілів,  тому  й  подали  документи    в  професійно  -  технічне  училище.  
     Веселий  галас    долинав  з  яру,  де  паслися  качки  і  гуси,    і  тут  же  гралася  дітвора.  Для  дітей,  від  чотирьох  до  дванадцяти  років,  то    наче    земний  подарунок,    було  де  чудово  провести  вільний  час.      Ярок    доволі  широкий  і  глибокий,    приховував  в  собі  невеличкий  ставочок,  можна  сказати  копанку.  Коли  дні  були  занадто  жаркі,  діти  місилися  ногами  й  руками  в  багнюці,  будували  якісь    загорожі,  замки.  А  потім  задоволено  купалися,  вимивалися  та      хлюпалися  й    обливалися  водою,  тішилися  відпочинком.
   Ці  хлопці  теж  мали    таку  насолоду,  тут  промайнуло  і  їхнє  дитинство….  Яр  вабив  до  себе,  шовкова  трава  виростала  такою  високою,  що    в  ній  можна  було  заховатися,  дітвора  часто  грала  в  жмурки.    Дівчата  ж  здебільшого  тішилися  квітами,  що  росли  попід  самі  обриви  яру,  плели  віночки.  Як  стати  на  пагорбі,  за  дорогою  в  полі,  то  яр  здається  великою  чашею  наповнений  зеленню  і  квітами,    а  маленький  ставок,    що  майже  в  середині,    здавався  дзеркалом.  По  іншу  сторону  яру  доглянуті    городи,  а  за  ними  в    ряд,  як  під  лінійку,    нові  будинки.
       Костя  вдивлявся,  спостерігав  за  Танею,  яка  спустилася  в  яр,  з  іншої  сторони,  махала  рукою,  звала  до  себе  шестирічного  брата  Сашка.  Швидкий,  дотепний,  непосидючий,  так  про  нього  відзивалася  дівчина,  коли  щось  розповідала  хлопцям  про  нього.  То  справжнє  шило,  за  яким  треба  добре  дивитися,  чи  часто  навідуватися,  щоб  раптом  не  потрапив  в  якусь  халепу.
     Вона  доганяла  його,  а  він  як  козлик  скакав,  тікав  від  неї  кругом  ставу.  Діти  в  захваті  дивилися  на  це  дійство,  ніхто  не  наважився  зупинити  малого,  тільки    пищали,  коли  та  майже  доганяла  його  і  гучно  сміялися,  коли  вивертався    з  під  її  рук.
       Толі  було  шкода  дівчини,  він  захоплювався  нею,  відчував  симпатію,    вкотре  махнув  рукою  перед  очима  Кості,  шкірився,
 -  Ти  мене  чуєш?  Агов!  Ну  досить  зуби  показувати  від  задоволення.  Ото  малий  бешкетник!  Такий  неслухняний,  ну  капець!  А  ти  аж  рота  відкрив,  дивися,  щоб  часом  метелик  не  залетів,  он  бачиш,  який  красивий  літає….
       Таня  симпатична  дівчина,  струнка,  як  берізка,  світло  русява,    з    волошковими    очима,  красивої  форми.    Обом  хлопцям  подобалася,  кожен  хотів  привернути  до  себе  увагу.  Вона  з`явилася  в  їхньому  житті  три  роки  назад….  Сама  родом  з  Воронезької  області,  батьки,  в  пошуках  кращого  життя,  приїхали  працювати  в  Радгосп.  Спочатку  жили  в  гуртожитку,    а  згодом  купили  будинок,  діти  раділи,  їм  сподобалося  селище.
Дівчина  навчалася  в  цій  же  школі,  що  й  хлопці,  закінчила  дев`ятий  клас.    Вони    майже  щодня  поряд  з  нею,  кожен  пропонував  провести  зі  школи  додому,  часом  сварилися  між  собою,  хто  буде  нести  її  портфель.  Костя  був  хитрішим  за  Толика,    поводився  вільно,  не  стримував  своїх  емоцій,  міг  притулитися    всім  тілом,  зажати  в  обійми,  не  бажаючи  відпустити.  Таня  ж  на  це  тільки  всміхалася,  хоча  бачила,  що  подобається  Толику.  А  сама  ж    мріяла  про  дружбу  з    Костею,  про  перший  поцілунок,  його  дотики  хвилювали  її,  а  погляд  підкоряв  молоде  сердечко.
         Одного  разу,  мама,  дивлячись  на  неї  сказала,    
   -  Ой,  рано  ти    доню,  розквітла  квіткою  весняною….  До  бабці  вдалася….  Та  мене  в  шістнадцять  народила,  така  ж  була  пухкенька,  як  ти…..  Ой  дивися,  не  зроби  помилки,  як  вона…
Таня  трохи  здивувалася,  потім  хитро  повела  очима,
-  Мамо  та  хіба  ж  то  погано?  Тож    вийшла  заміж  за  дідуся,  ти  є  на  світі….
Та  вдивлялася  в  дівчину,  шукаючи,  чи  часом,  щось  не  змінилося  в  ній,
-  Важкі  умови  життя  заміжньої  жінки,  доню.    Це  тільки  зараз  життя  ледь  стає  кращим,  розбудовується  країна,  відкривають  фабрики  ,  заводи,  а  раніше  з  села  було  не  виїдеш,  не  дозволяли,  а  в  селі  жити  дуже    важко,  сама  ж  знаєш.  Хоча    і  в  селищі  не  легко  та  все  ж  надія  є  ,  що  ти  виб`єшся  в  люди,  поїдеш  в  місто  навчатися.  Прошу,  не  закохуйся  рано,    моя  пташечко.
Почувши  мамині  слова,    в  розмову    вліз  Сашко,
-  Ага,  он  Костя    і  отой  Толик  все  їй,  то  квіти  дарують,  то  цукерками  та  яблуками  пригощають,  напевно  обоє  в  неї  влюбилися…
Скрививши  кирпатого  носика    задоволено  хіхікав,  дивився  на  реакцію  сестри.  Та  ображено  надула  свої  темні,  як  стигла  вишня,      пухкенькі  губи,
-    Ото  вже  шило,  чого  встряєш,  ану  геть  звідси!  
               Хоча  Костя  і  спостерігав  задоволено,  як  Таня  бігає  за  братом  та  коли  Толик  відволік  його  своєю  промовою,  схрестив  руки  перед  собою,  підморгнув,
-  Так  я  пішов….
Він,  як  вихор  злетів  з  пагорба,  де  не  так  було  круто,  за  кілька  секунд    стояв  перед  Сашком,  розставивши  руки,  спіймав  його.  Малий    дригав  ногами,  пищав,
-  Ой  спасіть  мене,  не  хочу  додому…
Костя    добре  зажав  його  доволі  сильними  руками,
-    Ану,  зізнайся  кукурудзи  хочеш?
Малий  здивовано  закліпав  оченятами,
-  А,  що  вже  є  така,  що  можна  варити?
 Таня  вже  стояла  поруч  з  ними.  Квітчата  сукня  ледь  просвічувалася,  облягала  її  молоденькі  пишні  перси,  від  яких  Костя,  занімів.  Його  погляд    в  її  очах  горів  вогнищем,  бажанням  доторкнутися,    по  тілу  бив  струм.  Коли  погляди  зустрілися  почервонів,  як  рак.
Вона  ж  зніяковіла  трохи,  а  потім  різко  взяла  брата  за  руку,
-  Йдемо  додому…  Пора  обідати…
Костя,  труснув  головою,  дивився  в  сторону  поля,  шукав  слова,  
-  Оце  хочу  запропонувати  твоїй  сестрі,  щоб  пішла  зі  мною  по  кукурудзу,  ми  з  Толиком  принесли  трохи  та  не  помішало  б    більше  зварити,  щоб  наїстися  досхочу.  І  яблука  «білий  налив»  в  посадці  є…
 Сашко  відразу  скумекав,
-    Давай    йди,  я    зараз  сумку  принесу,  а  мамі  скажу,  що  пішла  до  Тоні  побазікати,  музику  послухати…
Таня  і  Костя,  від  здивування    ледь  –  ледь  хитали  головами,  посміхалися…  Костя  підтримав  його,
-  Ото  молодець,  а  кажеш  в  тебе  брат  вередливий,  а  він  бачиш  який,  то    справжній  скарб  мудрості.
Вона  відразу  сердито  заперечила,
-  Ага!    А  потім  продаси?!  Ні,  не  підмовляй  мене…
Костя,  в  надії,  схватив  її  за  руку,
-  Та  ми  ненадовго,  пішли…
 Вони    відразу  відійшли,  як  подалі  від  дітей,  вона  все  ,ще    вагалася,  не  знала,  як    краще  поступити.  Але  ж    дуже  хотілося    тих  яблук,  таких  ранніх,    по  -  сусідству  ні  в  кого  не  було.
Сашко  дивлячись,  що  сестра    вагається,    взяв  напрямок  додому.  Обоє,  мов  схаменулися,  дивилися    йому  вслід,  він  біг    швидко,  миготів  брудними  стопами.    Костя  уважніше  придивлявся  до  дівчини,  намагався  заглянути  в  очі,    сміливіше  взяв  за  другу  руку,
-    Почекаймо,  не  тікай,  такий  гарний  літній  день,  тим  паче  вихідний,    охорони,  ну  об`їждчиків,  сьогодні  не  буде,  в  одного  з  них  день  народження,  хвалилися  пару  днів  назад….
Ховала  погляд,  звільнилася  від  його  гарячих  рук,  відійшла  в  сторону,  позирнула  в  сторону  Толика.  Той  пересів,  як  подалі  від  обриву,  підібгав  одну  ногу  під  себе,  злегка  покачувався,  спостерігав  за  ними,  в  голові  роїлися  думки  й  про,  що  можна  говорити  так  довго?
             Малий  вже    біг  по  стежці,  що  тягнулася  від  хати,  через  весь  город,    до  яру,  в  руках  тримав  плетену  сумку  і  весело  кричав,
-  Гей  –  гей!  Все!    Я  вже  є…  
Він  знову  скакав,  як  козлик,  здавалося,  часом  летів,    за  мить  був  біля  них,
-  Таню,  мама  пішла  на  поле,  до  буряків.  Тож  прийде  не  скоро,  кажу  йди,  принесеш  кукурудзи,  вона  прийде  похвалить,  що  зварили,  побачиш,  ну  і  яблук,  вони  ж  мабуть  вже  стиглі.    Я  даю  чесне  слово,  пообідаю  і  буду  гратися  в  ярку.  Не  віриш?  Ось  тобі  хрест.
Позираючи  на  всі  сторони,  перехрестився,  в  очах  грали  бісики  від  задоволення.
-  Ну  гаразд,  давай  цю  сумку,  -  погодилася  сестра.
Костя  свистом  привернув  увагу  Толика,  крикнув,
-  Не  чекай  на  нас  !Я  під  вечір  зайду  до  тебе!
 Хлопець  похапцем  піднявся,  кивнув  рукою,  зібрав  качани  кукурудзи  в  руки  і  опустивши  голову,  з  думками    попрямував  додому.  І  куди  це  їх  понесло,  якого  дідька  не  сказав,  що  за  намір  має,  тож  говорив,  що,  як  брати,  всім    треба  ділитися.    А  це,  не  сіло,    не  впало,  десь  пішов,  навіть  додому  кукурудзу  не  заніс.  
             Костя  й    Таня,  тримаючись  за  руку,  йшли  яром  в  сторону,  до    менш  крутого  схилу...  Як  подалі  від  дітвори,  підіймалися  на  гору,  до  дороги,  а  там  вже  й  поле.
       Кукурудза  оточувала  зі  всіх  сторін,  наче  забрала  їх  в  полон.  Йшли  навпростець,  часом    мовчки  пригиналися  під  густо  переплетеними  листками,  кожен  думав  про  своє….
         Які  гарячі  в  нього  руки  і  сильні,  думала  Таня,  напевно  стане,  ще  сильнішим  й  мужнішим,  ще  ж  піде  в  армію,  там  вимуштрують.  Може    не  буде  шукати  собі  молодшу  жінку  за  мене.  Хай  би  разом  довіку,  як  моя  бабця….  І  гарний  же,  хіба  б  були  не  пара…
     Костю  ж  хвилювало  інше….  Як  добре  я  і  вона,  і  більше  нікого.  Така  зваблива,  проста,  як  дрова  і  в  той  же  час  загадкова,  а  очі…
Втопився  би  в  них…  Тільки,  як  стримати  себе,  адже  так  манить  її  помацати,  притулитися,  відчути  тепло  тіла….  Ні  –  ні,  більшого  я  собі  дозволити  не  посмію,  адже,  ще  молоденька,  хоча  й  при  ній  все.  Хай  би,  ще  пару  років,  туди,  перед  армією,  тоді  б  вже  точно  знав,    що  буде  моя….Треба  вгамувати  своє  бажання  близькості…  В  книгах  пишуть  одне,  а  як  воно  насправді  вперше,  навіть  не  уявляю…  Та  колись  же    все  рівно  маю  стати  чоловіком.  Легкі  удари  листя  кукурудзи  по  обличчі,  відволікли  від  думок.  
 Раптово  взяв  її  за  плечі,  злегка  обійнявши,  дивився  в  очі,  наче,  щось  намагався  побачити  в  них,
-  Ти  така  гарна,  як  квітка…
-  Ого,  певно  не  троянда,  а  ромашка,  бо  світла,-    усміхаючись  заперечила,  намагалася  звільнитися  з  обіймів.
-  Хай  буде  й  так.  Чуєш,  давно  хотів  тебе  спитати,  будеш  зі  мною  дружити?  -  серйозно,  прямим  поглядом,  все,  ще  дивився  їй  в  очі.
-  Так  ми  ж  втрьох  дружимо,  хіба  ні?  -    спитала  і  відразу  наче  присоромилася,  опустила  голову.
Він  наблизився  так  близько,  що    чула  його  подихи.  В  неї  чомусь,  наперекір  бажанню,  закрилися  очі….    Солодкий,  невмілий  поцілунок  сполохав  їхні  серця.  Відсахнулася,  не  знала  де  подітися,  почервоніла.  
Хлопець  ледь  стримував  своє  тремтіння,  рука  доторкнулася    до  підборіддя,  
-  Що  не  сподобалося?  Чи  може  я  тобі  противний?
Краплі  поту  виступили  на  лобі….  Говорив  не  поспішаючи,  перехоплював  подих,  щоб  не  відчула  його  хвилювання,  зупинявся  після  кожного  слова….
Миттєво    вирвалася,  як  пташка  вилетіла    з  клітки,  бігла  вперед  до  посадки,
-  Тю,  дурнику,  щось  таке  скажеш…  Давай  спочатку  яблук  нарвемо.  А  потім  вже  кукурудзи.
       Його  серце  ледь  не  вискакувало  з  грудей,  як  зупинити  бажання  спокуси.  Він  здається  читав  в  книжках    про  таке  відчуття.  Хоч  доволі,  ще  ж    хлопчисько  сказати  та  його  тягнуло  до  літератури  про  кохання.  Батько  дуже  любив  читати  про  кохання,  брав  книги  в  бібліотеці,  хтось  привозив  з  Москви,  була  і  йому  нагода  дізнатися  з  книжок  про  почуття,  відчуття  та  звабу  щодо  жінок.  Мабуть  і  зарано  часом  думав  про  себе.  Та  де  подітися,  як  вгамувати  цей  потяг?  Книги  зробили  свою  справу,  він  порівнював    свої  відчуття  до  Тані    з  тими  героями,  про  яких  читав.  Часом,  аж  струм  по  тілу,  як  було  побачить  її  десь  на  одинці,  бажання  цілувати  й  цілувати..
 Мати  ж  не  помічала  чим  захоплюється  син,  коли  лягав  спати,  бачила,  що  за  книгами,  а  за  якими  не  цікавилася.  Навчався  непогано,  не  курив,  а,  що,  ще  треба  матері,  здавалося  в  сім`ї    все  нормально.    Їй    ледь  вистачало  часу  впоратися  по  хазяйству,  зварити  їсти,  прибрати,  а  потім  в  поле  на  буряки.  Взимку  то  менше  роботи,  так  старша  сестра  приносила  доньку,  Наталочку,  щоб  побавила,  їй  щойно  виповнився  тільки  один  рік.  Батько  ж  з  батьком  Толика  працював    в  місті  на  ХТЗ.  Рано  їхали  на  роботу,  пізно  приїжджали,  де  там  їм  до  дітей.  Часто  на  заводі  працювали  по  дві  зміни,  виконували  план.
           Таня  підскакувала  біля  яблуні,  намагалася  дістати  жовтувате  яблуко.  Крехтіла,  ,  підіймаючи  руки  догори,  вкотре  ставала  на  ціпочки  та  на  жаль  не  могла  дотягнутися  до  нього.  Костя  вийшов  з  кукурудзи  і  зупинився.  Досить  і  так  коротка  сукня,  підіймалася,  ще  вище,  її  оголені  пружні  стегна  притягували  погляд,  відчував  збудження.  Швидко,  обома  руками,  схватив  її  вище  колін,  підняв,  щоб  нарешті  дістала  те  яблуко.  Вона  махала  руками,    а  потім  діставши  його,  сміялася  від  задоволення.  Вони  хилилися  до  землі,  їй  здалося,  що  падає,  нагнувшись,  обійняла  його  руками  за  шию,  приголубила  до  себе,  тримаючи  яблуко,  
-  Костю,  дай  я  вкушу,  почекай!  Хай  посмакую,  бачиш  стигле,  жовтесеньке,  -  щебетала  дівчина.
 Опустилися  в  траву,  вона,  посміхаючись,  позирала  на  нього,  натягувала  сукню  на  оголені  стегна.  Хлопець  не  задумуючись  впав  поряд  з  нею,  облокотившись  однією  рукою,  спостерігав,  з  якою  насолодою  вона  смакувала  те  яблуко.  Поправивши  своє  волосся,  що  спало  на  чоло,  тягнувся  дістатися    її  руки,
- А  мені,  я  теж  хочу  посмакувати,-  
Таня    різко  повернулася  в  сторону  яблуні….  Розплелася  коса  і  гладеньке  волосся  розсипалося  по  плечах,    вона  грайливо,  
-  Там  вище    є,    діставай,  що  без  мене  не  дістанеш,  не  дістанеш?!
Мила  усмішка,  сяючі  очі,  наче  мавка  зачарувала  його…  Це  розпущене  волосся…  Дивився  на  неї,  як  на  святу,  не  в  змозі  зупинити  вулкан  почуттів….  Вона  саме  кусала  яблуко,  коли  він  наблизився,  намагався  одночасно  з  нею  вкусити  його.  Сік    потік  по  бороді,  він    пристрасно  цілував  її    уста,  ховався  в  волоссі….  Ніжні  дотики  губами  до  шиї  сп`янили  обох,  його  пальці  торкнулися  пишних  грудей,  яблуко  покотилося….    Десь  загубилося  те  яблуко  спокуси…  Лише  яблуня  й  трава  знали  цю  таємницю…  А  поряд  шелестів  вітер,  загравав  із  листям  і    здалеку  чути  мелодійну  пісню  соловейка.
 Неподалік,  не  дуже  високо,    кружляв  рудий  шуліка,  мов  підглядав  до  молодої  оголеної  пари,  яка  сховалася  в  траві.…
     Розчервоніла  Таня  приходила  до  тями…..  Соромилася,  намагалася  дивитися  в  сторону,  ховала  очі,  а  він  вкотре  цілував  пружні  пишні  груди  й  повторював,
-  Не  хвилюйся,  ти  тепер  моя.    Тільки  зараз  про  це  нікому  не  треба  знати  ,  чуєш..  Я  не  боюся,  ні,  просто  нащо  ці  розмови,  ми  тепер  дівчина  і  хлопець,  присягаюся,  будемо  разом.  Треба  зачекати,  відслужу,  потім    одружимося.  .  .
Сором`язливо  затуляла    руками  груди,  розгублено  до  нього
-  Досить,  Костику  досить,  благаю…
           Вона  вже  одягнена  лежала    під  яблунею,    а  він,    мовчки  над  нею,  обривав  яблука….
     Поверталися  додому…  Час  від  часу,  він  цілував  її  в  уста.  Від  дотику  закривала  очі,  танула  росою  на  сонці,  наскільки  приємні  їй  були  його  дотики,    ніжність  огортала  все  тіло.
     Мати  Тані  вже  була  вдома,  коли  вони  зайшли  на  обійстя.  Здивовано  дивилася  на  пів  голого  Костю,
-  Ну  ти  даєш,  хоча  б  посоромився  при  дівчині,  ось  так,  вже  легень  здоровий.  Ой,  молодь,  молодь…
Потім  суворо  позирнула  на  обох,  довго  ходили?
 -  Та  ні,  -    заперечила  Таня,  -  Ми  швидко.
 -  Ось  принесли  яблук  і  кукурудзи,  сьогодні  охоронці  гуляють,    завтра  такої  нагоди  не  буде,  -  підтримав  розмову  Костя,  біля  криниці  викладав  на  лавку  кукурудзу.
-  То  добре,  що  приніс,    дякую.  Тільки,  щоб  в  пелені  нам  донька  подарунок  не  принесла….
Дівчина  відчула  вогонь  по  всьому  тілу,  почервоніла.  Костя    відразу  підійшов  до  неї,
-  Ви  тітко  Олю,  не  хвилюйтеся  я  її  не  ображу,  гадаю  прийде  час,  будемо  разом….  Ну  я  піду    Таню…..    На  все  добре!
-  Та  то  не  тобі  вирішувати,  а  долі,  -  вдогін  сказала  жінка.
З  ніг  до  голови  зміряла  поглядом  доньку,
-  А  ти  йди,  посуд  треба  перемити  й  пообідай,  бачу,  що  не  їла….
 О  -  хо  -  хо  –  хо  -  хо…  Час  летить….Будемо  разом  -    це  ж  треба  такого!  Ще  молоко  на  губах  не  обсохло,  а  він  –  будемо  разом…
 Тані  наче  ніж  по  серцю,  мовчки  йшла  на  кухню…  Але  ж  він  мені  подобається  мамо  і    до  чого  це  бурчання….  Що    хіба  будеш  проти?  Сама  ж  колись  казала  гарний  хлопець…  Ні,    про  те,  що  сталося  нікому  ні  слова,  навіть  подружці,  зробила  собі  висновки.
   Галасливо  лунала  пісня  з  приймача.  Костя  ж,  задоволений  подіями,  вже  вдома  вплітав  зелений  борщ.  Розмірковував,  піти  до  Толика  та  ні,  краще  цим  не  ділитися.    Ось,  як  воно  буває,  це  сталося,  навіть  не  міг  подумати,  наче  солодкий  сон…  Але  ж  дозволяти  собі  такі  щасливі  миті  великий  ризик…  Думай  голово,    думай,  як  уникнути  пастки…
 Та  час  летів,  йому  не  приходилося  про  це  багато  думати.  Таня  почала  тікати  від  нього,  намагалася  бути    разом  лише  в  компанії.      Вони  зустрічалися  раз  на  тиждень,  потай  від  усіх,  так,  зовсім    ненадовго,  ввечері.  Дівчина  намагалася  тримати  дистанцію  між  ними,  не  допускала  звабливих  ніжностей,  лише  поцілунки.  Він  теж  не  наполягав,  знав,  що  так  поводитися  це  небезпечно,  попереду  навчання,  а  потім  армія.
   Хоча  Костя  нічого  не  сказав  Толику  про  потайні  відносини  з    Танею  та  той  все  ж  помітив,  якими  закоханими  очами  вони  дивилися  один  на  одного  при  зустрічах.  В  нього  боліло  серце  й  душа,  адже  він  мав  намір  запропонувати  їй  дружбу,  як  колись,    в  восьмому  класі,  тоді  відказала.  Зараз  знову  чекав  нагоди  та  на  жаль  Костя  випередив  його.
Час  летів…  Навчання  в  училищі,  робота  на  городі  і  раз  на  тиждень  зустріч  з  Танею  влаштовували  Костю.  Він  помужнів,    мати  косо  позирала  й  качала  головою,
-  Ой  парубче,  дивися  не  попади  в  крижану  воду,  не  провались  під  лід,  дивися  на  життя  як  слід,  будь  відповідальним  за  свої  вчинки,  щоб  не  плескали  в  магазині  про  тебе  нічого  поганого.
 Він  же    в  відповідь  чмокне  в  щоку,  вкотре  всміхнеться,
-  Не  хвилюйся  все  під  контролем.
 Розумів,  що  грається  з  вогнем  та  все  ж  пару  раз,  ходив  з  Танею  по  солому  для  корови.  Обоє  розуміли,  що  варто  б  було  близькості  не  допустити  та    молода,  гаряча    кров  переповнювала  сосуди,    нестримні  почуття    брали  над  ними  верх.  
       Толик  почав  зустрічатися  з  Тамарою,  на  рік  молодшою  за  Таню.  Худенька,  світлоока  дівчина,  доволі  симпатична  привернула  його  увагу,  ще  в  школі,  на  одному  з  вечорів.  Її  рухи  чимось  нагадували  рухи  Тані,  йому  здавалося,  що  вони  навіть  трохи  схожі,  різниця  була  тільки  в  статурі.    Часто  весела  компанія  збиралася  під    його  парканом,  гучна  музика  линула  по  всій  окрузі,    топилася  в  яру.    Їм  разом  було  добре  та  він  все  ж  задивлявся  на  Таню,  шкодував,  що  друг  завадив  стосункам.  А  Костя  був  наскільки  веселим,  що  часто  навіть  більше  уваги    приділяв  Тамарі,  не  помічаючи  цього  за  собою.  Дівчина  поводилась  легковажно,  розв`язно  ніж  Таня,  могла  не  соромлячись  розповісти  похабний  анекдот,  часто  підморгувала  Кості,  зваблювала  веселими  розповідями.  Для  Тані  це  послужило  дзвіночком,  зробила  висновки,  що  більше  ніяких  інтимних  стосунків,  тільки  дружба.
       Воно  напевно  так    й  мало  бути,  доля  писала  нові  штрихи  в  житті.  Час  летів…  Таня  навчалася  в  місті  на  бухгалтера,  Костю  забрали  в  армію.  Відносини  між  ними  стали  трохи  холодніші,  чи  можливо  із  -  за  ревнощів,  чи,  щось  інше,  але  коли  йшов  в  армію,  вмовляв  Тоню  піти  з  ним,  залишитись  на  одинці    та  вона  категорично  відмовила,
-  Прийдеш  з  армії,  потім,    ми  ж  тоді  були  майже  діти.  Гадаю  подорослішали,  адже  наслідки  можуть  бути  не  найкращі,  ти  зрозумій  мене,  поїдеш,  не  знати,  що  буде  далі…  
   Щось  і  в  душі  Кості  коїлося,  відбувалася,  якась  війна.  Його  тягнуло  поспілкуватися  з  другими  дівчатами,  побути  вільнішим  в  стосунках  з  іншими.  Він  навіть  не  просив  Таню  дочекатися  його  з  армії,  це  її  насторожило.  Та    напевно  гордість,  яка  з`явилася  в  неї  з  роками,  не  дозволила  говорити  на  цю  тему.  Залицяльників  було  багато,  не  тільки  з  селища,  а    й  міста,  з  тими,  що  навчалася  пропонували    дружбу.  Зупиняли  думки  за  Костю,  надія,  що  все  буде  в  них  добре  і  те,  що  сталося  між  ними.  А  часом,  як  поганий  настрій  губилася  в  своїх  думках  і  запитувала,  а  може  в  мене  вже  все  перегоріла  до  нього?  А  потім  ввечері  в  ліжку,  згадувала  перші  відносини,    тихо  плакала,  ні,  я  без  нього  жити  не  зможу.      
       Минуло  два    роки…  Костя  служив  в  Казахстані,  писав,  що  служба  непогана,  працює  водієм  при  штабі.  Таня  все  рідше  отримувала  від  нього  листи,  хвилювалася,  приховувала  відчай  в  душі,  намагалася,  щоб  ніхто  не  помічав,  що  їй  боляче.  А  тут,  ще  й  Толик  посварився  з  Тамарою,  став  частіше  зустрічати  її  з  електрички.  
             Служити  в  армію  не  пішов,  чи  то  якісь  проблеми  зі  здоров`ям,  чи,  щось  інше,  дівчина  не  цікавилася  цим.  А  він  часто  жартував,
-  Матуся  не  відпускає.
Він  один  в  батьків,  можливо  тому  й  не  захотіли  відпускати  своє  чадо.  Тим  паче  дядько    мав  звання  капітана,  при  одній    військовій  частині  в  місті.
       За  останній,  третій  рік,  служби  Таня  отримала  всього  чотири  листи  від  Кості,  вже  й  сама  не  знала,  що  робити.  Толик  же    не  давав  проходу.  Якось  одного  разу  завів  розмову,
-  В  житті  все  буває,  хай  там,  що  було  з  Костею,  це  не  буде  завадою,  для  нашого  кохання.  Ти  лише  почуй  мене,  адже  я  тебе  давно  кохаю,  ну  так,  я  не  такий  сміливий  був,  як  він  та  він  же  перейшов  мені  дорогу,  зрозумій  це,  давай  зустрічатися.
Лише  всміхнулася  та  все  ж,  наче  соромлячись,  видавила  з  себе,
-  Життя  покаже…
     Одного  вечора  вони  їхали  разом  з  роботи,  він  проводжав  її  додому.  Під  ніжним  поглядом  дозволила  себе  поцілувати…  
Він  працював  в  місті  на  ХТЗ  комірником  в  одному  з  цехів,  робота  була  не  важка,  після  роботи  мав  багато  вільного  часу.  Знав,  що  Костя  майже  не  пише  листів,    при  зустрічах,  вкотре  освідчувався  в  коханні,  приносив  квіти,  цукерки.  
 Таня  губилася  в  своїх  думках…..  Дивне  відчуття    пронизувало  тіло  при  поцілунках.  Чомусь  пригадала  восьмий  клас,  як  Толик  пропонував  їй  дружбу,  помічала,  що  був  ніжніший,  уважніший  при    спілкуванні  ніж  Костя.  
   Збігли  три  роки  служби….  Ніякої  звістки  Таня  не  отримала  від  Кості.  Одного  разу  в  магазині  баби  шушукалися,  що  мати  Кості  отримала  листа,  хвалилася,  що  має  там  дівчину,  залишився,  ще  на  рік,  по  контракту,  на  відбудову  міста.
Ні,  вже  не  плакала  під  яблунею  в  саду,  як  раніше,  коли  так  чекала  від  нього  листи.  В  душі  щось    перевернулося  до  болю.  
         Пройшло  трохи  часу,  Таня  з  Толиком  побралися…    Дім  Толика  був  побудований  на  два  входи,    проблема,  де  будуть  жити  відразу  відпала.  Батьки  задоволені  його  вибором,  радо  прийняли  її  в  сім`ю.
           Вони  жили  злагоджено,    в  достатку,  через  рік    народився  хлопчик.  Душі  не  чаяли,  тішилися  малим  Максимком,  хлопчик  оченятами  був  схожий  до  Тані,  вона  раділа  цьому.  Адже  всі  говорять,  що  діти  будуть  щасливі,  якщо  дівчинка  схожа  на  тата,  а  хлопчик  до  мами.  Толик,  щасливий  тато,  цілував  йому  ніжки  і  примовляв,
-  Ах  ти  щастя  наше!    І  вкотре  обіймав  і  цілував  Таню.  
       Минуло  чотири  зими,  як  пішов  на  службу  Костя,  всі  думали,  що  там  вже  й    одружився  і  залишився  жити.  Та  він,  одного  травневого  вечора  з`явився,  як  грім  серед  ясного  неба.
Мама  Толика  Марія,  здивувалася,  коли  той  зайшов  до  хати,
-  О  Костику,  з  поверненням!  
Оглядала  його,  помітила  нижче  виска  невеликий  шрам  від  опіку.  
-  Помужнів,  справжні  чоловік.  Що  це    на  щоці?  Чи  горів  десь,  від  чого  рубець?  Ти  з  дружиною  приїхав?
Костя  присів  на  стілець,
-  Та  це  одного  разу  машина  загорілася.  Та  він  же  невеликий,    майже  непомітний,  а  ви  помітили.  І  не  одружився  я  з  чого  ви  взяли?
-  Так  Зоя  хвалилася,  що  дівчину  там  маєш,  -    торохтіла  іграшкою  перед  малим  жінка.
Він  підправивши  чуприну,  усміхнено,
-  О  мама  є  мама,  я  ж  написав,  що  доглядає  дівчина  в  медсанбаті,  як  потрапив  після  опіку.  Я  тому  і  залишився,  ще  на  службі,  хотів,  щоб  все  добре  зажило.  Нікому  не  писав  про  це  в  листах,  боявся,  що  наважиться  мама  приїхати,  а  це  ж  їхати  далеко,  не  близький  світ  та  й  нащо,  щоб  охала  та  ахала  біля  мене,  як  квочка  біля  курчат.  А  малий  схожий  до  Тані,  гарненький  хлопчик,  як  назвали?
-  Максимко  в  нас  є,  бачиш  дядьку,  -      поцілувала  онука  в  чоло,  продовжила,
-    А  ти  змінився,    подорослішав.
 Тільки  промовила  ці  слова,  відкрилися  двері,  до  хати  зайшли  Таня  і  Толик.
 Таня  відразу  зблідла  побачивши  його,  в  грудях  здавило,  ховаючи  хвилювання,  привіталася,
-  З  приїздом!
 І  забравши  сина,  йшла  в  іншу  кімнату.
-  Ну,  я  пішла,  там  вечеря  на  плиті,  знайдеш  Таню,  -    кинула  на  ходу  свекруха.
Хлопці  обіймалися,  дивлячись  один  на  одного…  Толик  весело  запропонував,
-  Ну    не  тікай,  давай  повечеряєш  з  нами.
Він  не  відмовлявся,  лише  поглядав  в  сторону  кімнати,  куди  пішла  Таня  з  сином.
       Травневий  вечір  видався  приємним  в  спілкуванні.  Толик  поставив  на  стіл  пляшку    домашнього  вина.  Першим  тост  сказав  Костя,  привітав  з  сином,  побажав  достатку,  щастя.
 Таня  після  вина  розслабилася,  розпашілася,  годувала  сина  манною  кашею,  раз  по  раз  чмокала  в  чоло.  Вони  сиділи  за  столом,  як  справжні  друзі,  наче    й  нічого  дивного  не  сталося.
           Життя  продовжилося…  Таня  поводилася  розгублено,  коли  до  них  заходив  Костя.  Толик  інколи  спостерігав  за  обома  та  для  ревнощів  не  було  причин.
       Мати  ж  Кості  хвилювалася,  відчувала,  що  не  забув  перше  кохання,  наполягала,  щоб  менше  спілкувався    з  ними,  не  ліз  в  сім`ю.  Костю  в  місто    зовсім  не  тягнуло,  в  селищі  влаштувався  водієм  на  роботу,  з  пекарні  розвозив  хліб  по  магазинах.  
Пройшло  декілька  днів,  в  одному  з  магазинів  він  побачив  Тамару,  трохи  здивувався.  Дівчина  стала  справжньою  жовтою  трояндою.  Вона  побачивши  його,  аж  підскочила,  на  обличчі  розпливлася  привітна  усмішка,
-  Костю,  це  ти?  Сто  років  не  бачила.  Ану  дай  погляну.  Ох  -  ох,  справжній  чоловік  став,  помужнів,  красунчик!  
Веселі  очі  засяяли  від  щастя,  хитро  позирнула  довкола  і  вискочила  із  –  за  прилавка,  так  близько  підійшла,    наче  хотіла  в  ньому  заховатися,  шепотіла  на  вухо,
-  А,  що  легеню,  правда,  що  одружився  чи  то  все  брехня?    
Він  не  очікував  такої  реакції  та  не  розгубився,  чмокнув  її  в  щоку  і  тихо,
-  Ні,  ясне  сонечко,  я  в  твоєму  розпорядженні,  якщо  бажаєш.
Дівчина  вирячила  оченята,
-  То  скільки  того  діла,  чекай  після  роботи,  прогуляємося…
Костя  чомусь  розхвилювався,  від  чого  сам  не  міг  зрозуміти.  Та  радий,  що  все  так  склалося,  життя  налагоджується….
         Вони  почали  зустрічатися.  Тамара  рада  була,  що  він  з`явився  в  житті,  їй  чомусь  все  не  везло  з  хлопцями.  Довгих  стосунків  ні  з  ким  не  було.  Згадували  минуле,  часом  сміялися,  часом  поринали  кожен  в  свої  думки.  Кості  було  приємно  спілкуватися  з  нею,  ніяких  протиріч.  Вона  всміхалася,  намагалася  звабити  і  їй  це  вдалося,  приємні  вечори  з  магнітофоном,  солодкі  поцілунки,  вони  зрозуміли,  що  їм  добре  вдвох.  Костя  згадував  Таню  і  всміхався  про  себе,  а  потім  раптово  губився  в  думках  та  загубив  я  її,  вмовляв  себе,  загубив,  що  вже  тепер  вдієш.
 Вони    зустрічалися  майже  пів  року,  коли  нарешті  Костя  запропонував  Тамарі  одружитися.  Ні  клятви,  ні  палкого  освідчення  в  коханні  не  було.  Вона  просто,  одного  вечора,  запросила  до  себе  в  гості,  її  батьки  поїхали  відпочивати  в  Ялту.  Чи  мало  так  бути,  чи  то  взаємне  почуття  бажання  близькості  вирішило  все  за  них.  Вона  мов  купалася  в  щасті….  А  може  і  справді  він  моя  доля,  замислилася,  можливо  це  і  є  кохання,  хто  знає  яке  воно  насправді.  Колись  думала,  що  Толик  буде  чоловіком,  навіть  тремтіла    в  його  обіймах,  коли  грішили.  А  вийшло  все  по    іншому,  в    нього  давно  сім`я.  Від  роздумів  на  устах  заграла  усмішка,  ясний  блиск  в  очах…  Та  і  тепер  же  ми  дружимо  в  чотирьох,  це  ж  просто  класно,  коли  ніхто,  ні  на  кого  немає  образ…
             Три  вечора  Костя  з  Толиком  будували  намет  для  весілля.  Гостей  на  весіллі  не  багато  та  гуляли  весело.  Поздоровлення,  тости,  подарунки,  а  згодом  «Гірко»,  молодь  рахувала  протяжність  поцілунку.  А  потім  танці  під  магнітофон  та  Толик  і  Таня  відразу  пішли  додому.  Свекруха  вже  виглядала  та  й  виглядала  в  вікно,  бо  Максимко  капризував,  не  хотів  лягати  спати  без  мами.
               Пройшло  майже  дев`ять  місяців….  Одного  вечора,  Таня  вкладала  сина  спати,  як  раптом  щасливий  Костя,  з  усмішкою  на  обличчі,  переступив  поріг,
-  Вибачте!  Ой,  привіт,  ти  одна?  А  в  мене  радість,  народився  син,  а  Толик  де?
Таня  приклала  пальця  до  губ,  щоб  не  розбудив  сина,  потім  рукою  вказала  на  другу  кімнату.
Толик  вже    почув  його,  відкривав  двері,
-  Заходь.  Щось  хотів?
Костя    із  -  за  пазухи  дістав  пляшку  вина,
-  Син  в  мене  народився,  чуєш,  син,  хочу  в  честь  діда  назвати  Сергієм.  Прийшов  з  вами  відсвяткувати  цю  подію,  до  своїх  йти  запізно,  хай  там  сплять.  
 -  Ну  то  й    добре,  вітаю!  Хай  росте  здоровим  і  щасливим!  -  привітав  його.
 І  відразу  трохи  хвилюючись,
-А,  як  там  Тамара,  як  здоров`я,  важко  їй  прийшлося?
Костя  трохи  здивовано,
-  Та  все    добре,  все,  як  годиться,  потерпіти  це  жіноча  справа…
       Таня  зайшла  в  кімнату,  в    руках  тримала  тарілки  з  закускою,
- Ну,  що  ж  вітаю  Костю!  Хай  росте  здоровим  твій  синочок,  вам  з  Тамарою  на  радість!
Вони  сиділи  зо  дві  години…..    Костя,  розповідав  про  роботу,  про  життя.  Після  весілля  з  Тамарою    жили    в  літній  кухні,  біля  її  батьків,  планували  купити  земельну  ділянку,  збудувати  будинок.  Дівчина  категорично  відмовилася  жити  з  свекрухою,  Костя  й  не  сперечався,  вирішив  можливо  так  і  краще.  В  одній  хаті  з    її  батьками  він  не  захотів  жити,  адже  в  Тамари  ще  був  молодший  брат,  який  закінчував  школу.  
Пройшов  час….  На  обійсті  в  Толика  весело,  Тамара  кожні  вихідні  приїжджала  з  Сергійком  до  Тані.  Тільки  теплий  день,  вона  вже  тут,  як  тут.  Немовби    подруги  з  дитинства,  ділилися  всякими  новинами,  часом  обоє  тішилися  новим  вбранням,  як  маленькі  діти,  купували  однаковий  одяг.  А  основною  втіхою  було  спілкування  з  дітворою.  Що  матері,  ще  треба  -  щоб  не  хворіло  дитя  та  не  плакало,  зростало  в  радості,  в  достатку.  
Минуло  два  роки….    Костя  й  Тамара  ввійшли  в  новий  дім,  відгуляли  новосілля.  На  святкуванні  Костя  не  одноразово  дякував  Толику  за  допомогу.  За  цей  час  дружба  їх  сімей  стала  ще  міцнішою.  Було  й  таке,  що  Костя  прийде  до  Толика  за  чим  -  небудь,  то  Таня  й  до  столу  запросить  пообідати,  хоча  того  й  вдома      часом  не  було,  чи  побавляться  вдвох  з  малим.  Ніяких  розмов  лише  погляди…    Щось  відбувалося  в  їхніх  душах,  ховали  очі  один  від  одного  та  переступити  межу  дозволеного  не  наважувались,  вслід  одні  зітхання…
 Жінки  між  собою,  наче    сестри,    кожна  ділилася  своїми  поглядами  на  життя,    тішилися  хлопчиками.  Свою  материнську  любов  ділили  навпіл,  чи  то  плакав  Максимко,  вдвох  втішали,  чи  вередував  Сергійко,  обоє  вмовляли,  намагалися  забавити  іграшками.  Тільки  одну  тему  ніколи  не  підіймали,  тему  про  кохання,  про  особисті  відносини  з  чоловіками,    кожна  тримала  це  при  собі,    ховала  під    потайним  замком.  Та  частіше  за  все,  знаходили  в  журналах  нові  страви,  веселі  суперечки,  що  ж    смачнішого  приготувати  чоловікам.
Зима  постукала  в  вікно…    Цього  року,  відразу  після  жовтневих  свят,      добре  навіяло  снігу,  тримався  невеликий  морозець.
 Тамара  торгувала  в  магазині  за  графіком  -  тиждень  вдома,  а  тиждень  працює.  Одного  разу  й  зібралася  до  Тані  з  сином  та    хурделиця    стала  на  заваді.  Якось  Костя  прийшов  пізно  з  роботи,  передав  привіт  від  Толика,  бачив  його,  той  біг  в  аптеку,  за  ліками,  бо  всіх  звалив  з  ніг  грип.  На  Новий  рік  захворів  Сергійко,  всі  свята  пройшли  в  лікуванні..
 Одного  вечора,  це  було  після  Водохреща,  Тамара,  Костя    і  Сергійко  обтрушувалися  від  снігу  в  коридорі,
-  Агов!  Хтось  є  вдома?  Чи  ви  вже  забули  про  нас?  -  весело  гукав  Костя.
 Із-за  дверей  виглянув  Максимко,  навстіж  відкрив  двері,  почав  підскакувати,
-  Ура!  Сергійко  прийшов  з  мамою  й  татом  і  торт  принесли!
 За  кілька  секунд  з`явився    Толик,  всім    допомагав  роздягатися,  
-  О!  Які  гості,  ну  нарешті  вирвалися,  заходьте,  заходьте.
       Дорослі  весело  спілкувалися  за  столом,  хлопчики  посмакували  тортом,  вже  гралися  в  іншій  кімнаті.  Тамара  нахилилася  до  Тані,
-  Ти,  щось  говорила  про  вечір  в  школі?
 Та,  не  поспішаючи  шепотіла,
-  Та,  ще  не  встигла,  куди  поспішати,  ще  є  час…  
-  Еге,  знаю  свого,  йому  треба  заздалегідь  сказати,  
зирила  Тамара  на  всі  сторони.
Таня  продовжила,
-  Сукні  в  нас  є,  думаю  вмовимо  своїх  мужиків  піти  потанцювати.  Давно  ніде  не  гуляли,  гадаю  не  відмовлять.
Тамара  зразу  ж  чайною    ложкою  постукала  по  чашці,
-  Слухайте  мене!    Увага!  У  нас  з  Танею  є  пропозиція,  шостого  лютого  в  школі  зустріч  випускників,  давайте  вирвемося  хоч  в  цьому  році.  Скільки  часу  пройшло,  а  ми    жодного  разу  не  були.  Діти  вже  старші,  думаю  бабусі  посидять,  що  скажете  хлопці?  
Ті  усміхнені,    переглянулись….    Костя  моргнув  Толику,
-  А  не  боїтеся,  що  собі  молодших  знайдемо.
Тамара  на  мить  рукою    прикрила  йому  вуста,  сердито  писклявим  голосом,
-  Ну  ото  таке  бовкнув,  подумав,  що  сказав?!  Нащо  нам  настрій  псувати,  то  гадаю  всі  -    за!
         Через  кілька  днів  двоповерхова  школа    приймала  випускників.    В  спортивному  залі  лунала  музика,  прямо  в  коридорі  вздовж  вікон  стояли  столи,  на  них  пляшки  з  напоями  «  Ситро»,  «  Крем-  сода»  та  солодощами.  Довкола  тільки  й  чути  привітання,  веселі  розмови,  від  захоплень  сміх,  крики  й  вереск.
         Таня  з  Толиком  прийшли  першими.  Він    одягнений  в  чорний  костюм  з  білою  сорочкою,  яку  прикрашала  атласна,  небесного  кольору,  краватка.    Таня  ж    виглядала  круто,  на  ній  була  гарна  сукня  такого  ж  кольору,  як  краватка,  з  модним  рукавом  кльош.  Вона  облягала  її  красивий  стан,  трохи  приховувала    пишні  груди.  
 Таня  вкотре  озиралася  назад,  шукала  поглядом  Костю,  сьогодні    вирішила  з  ним  серйозно  поговорити,  ,один  на  один,  бо  іншої  нагоди  не  буде.
 Тамара  не  йшла,  а  плила  павою,  вздрівши  знайомих,  привітно  всміхалася.    На  ній  сукня  такого  ж  покрою,  як  і  в  Тані,  тільки  рожевого  кольору.  Позаду  Костя,  справжній    джентльмен,    в  коричневому  костюмі    в  білій  сорочці  і  рожевій  краватці.  На  них  всі  звертали  увагу,  так  вишукано  ніхто  не  був  вдягнений.
       Тільки  вони  зустрілися  і    привіталися,  як  в  коридорі  всі  заплескали  в  долоні,  з  учительської  вийшли  вчителі  і  директор  школи.  Промови,  вітання,  квіти,  овації,  усмішки.  На  якийсь  час  наче  повернення  в  дитинство….
 Хтось  відкоркував    «  Шампанське»….  Хтось  юрбою  посунув  в  клас,  а  дехто  пішов  в  спортивний  зал,  де  грав  магнітофон.
Тамара    тягнула  Таню  за    руку,
-  Йдемо  танцювати,  пішли  до  залу,  чуєш,  це  «  Лада  «,  пішли.
 Костя  задивлявся  на  Таню,  відколи  зустрілися,  не  зводив  з  неї  очей.  
 Та  Толик  тримав  все  під  контролем,  трохи  здивовано  кліпав,  водив  очима,  то  в  її  сторону,  то  в  його.
В  залі  зазвучала  пісня  «Червона  рута»,  Толик    похапцем  обійняв  Таню,  заглянув  в  очі,
Що  це  ти  чимось  заклопотана,  все  в  порядку?
-  Та  все  в  нормі,  це  тобі  здалося.  Вони  всміхалися  ,  намагалися  танцювати  в  такт  музики,  хоча  їм  це  не  зовсім  вдавалося.
Костя  відійшов  до  однокласників,  за  кілька  секунд  вже  линув  сміх.  Тамара  ж    стояла  з  однокласниками,  про  щось  розповідала,  розмахувала  руками.
На  сцену  піднявся  директор  школи,  сказав  кілька  привітальних  слів  і  об`явив  білий  танець.  Зазвучала  музика    вальсу….
   Тамара  поважно  підійшла  до  Толика,  усміхнено,
-  Я  запрошую,  вас  джентльмене,  Таню,  оти  не  проти?  
-  Та  кивнула  головою  ,  ну  от  і  добре.  Вона  повернулася  в  бік  до  однокласників    та  перед  нею    вже  стояв  Костя,
-  Ви  можливо  мене  хотіли  запросити  мадам?!
О!  Саме  вчасно,  -    дивлячись  прямо  в  очі,  помітила  Таня.
Він  обережно,  немов  скарб,    тримав  її  за  талію,  вони  легко  танцювали  під  музику.    Серця  билося  в  тривозі,  з  чого  почати,  як  сказати,  
 -  Костю,  нам  треба  менше  бачитися,  ця  дружба  ні  до  чого  хорошого  не  приведе,  ти  над  цим  ніколи  не  задумувався?  
Ледь  -  ледь  притулився  до  неї,  збуджено  шепотів,  
-  Ми  зробили  помилку,  знаю.  Ми  маємо  бути  разом,  хоч,  як  там,  лише  треба  трохи  зачекати.
   Вона  дивилася  прямо  в  очі,  раптово  голос  затремтів,
-  Ой,  руки  сильні,  не  підходь  занадто  близько
Гріха  боюся,  скорюсь,  піддамся  спокусі
Став,  ще  сильнішим,  ніж  тоді,  як    був  хлопчисько
Давай  у  танці,  сховаєм  почуття,  в  русі.
Він    ледь  підняв  її,  летіла  пташкою  у  ритмі  танцю.  Обоє  розчервонілі,  від  задоволення  закривали  очі…  Костя  переводячи  подих  заговорив,
-  Люба,  благаю,  не  дивись  на  мене  так
Закривши  очі,  я  відчуваю  лечу
Зумів  з  тобою,  як  колись  попасти  в  такт
Все  пам`ятаю,  не  думав,  що  утрачу
Треба  пробачить,  що  винен  це  я  знаю
Мене  бентежиш,  хочу  тебе  відчути
Ми  розлучились,  нащо?  Поведи  до  раю
Де  скуштували,    вдвох  яблуко  спокуси
Де  так  любились,  кохались,  не  забути…
                       Закінчився  танець…  Перевівши  кілька  раз  подих,  Таня  сміливо  дивилася  в  очі,
-    Що  за  спогади  Костю?  Ти  не  забув…  Пам`ятаєш…    А  я  думала  вже  й  забув…
Потім  веселіше,
-  А  ти  добре  танцюєш,  не  розучився.!  Вміло  вів  в  танці,  геть  закружляв  мене,  як  птах  летів,  я  ледь  встигала  за  тобою.
Він  витримав  її  погляд,    покірно,
-  Я  птах  біля  тебе,  бо  це  ти  даєш  мені  крила.
Відразу  заперечила,  крутнула  головою,
-  Ну  досить,  досить  вже  співати,  пішли!
Вона  відчула  тремтіння  його  руки.  Він  проводив  її,  на  ходу  шепотів,
-  Кажеш    співати?!  Та  я  без  тебе,  як  той  соловей,    що  втратив  голос.  
Вони  підійшли  до  Толика,
-  Забирай  свій  скарб,  бережи,  а  то  правда  хтось  вкраде,  гарно  танцює!  
Таня  радісно,  наче  охмеліла  від  танцю,
-О!  Оце  вечірка,  так  закрутив  в  танці,  що  ледь  капці  не  злетіли.
Всі  дружно  переглянулися,  линув  сміх.  Цей  вечір  видався  чудовим.  Кожен  для  себе  отримав  задоволення,  наче    маленький  шматочок  щастя….
         А  час  летів…  Весняний  переспів  птахів  бадьорив  настрій,  звеселяв  і  вже  давно  бузок  відцвів…    А  Костя  вкотре  згадував  очі  Тетяни,  в  душі  переживав  радість  тої  миті,  як  колись  були  разом.  Насмілився  зробити  крок,  щоб  повернути  її  собі.  Із  хвилюванням  не  один  раз  чекав  її  з  роботи.  Зупинить    машину,  трохи  в  стороні  від  дороги,    відкриє  капот,  а  для  чого  і  сам  не  знає,  косо  позирає,  хто  йде  з  електрички,  чекав  нагоди,  коли  одна  йтиме  додому.
Навесні  та  на  початку  літа  роботи  завжди  багато  на  городах  та  Сергійко    часто  просив  маму,  піти  погратися  з  Максимком.  
   Якось,  одного  разу,  Тамара  запитала  Таню,
-  У  Вас  все  в  порядку  вдома?
Та  здивовано  запитала,
-  Чого  це  ти  раптом  про  це    запитуєш?  
-  Тамара  не  забарилася  з  відповіддю,  швидко  пролепотіла,
-  Та  пару  раз  бачила  Толика,  в  забігайлівку  заходив,  вона  ж  поруч  з  нашим  магазином.  Думаю  чого  б  це?  Він  же  здається  пива  не  любить….    
-  Все  в  порядку,  більш  –  менш.  Ти  цим  не  переймайся,  це  в  нього  бувають  дні  такі,  інколи  чомусь  дуже  замислений  ходить.  Я  в  душу  не  лізу,  можливо  на  роботі,  щось  не  так,  він  не  любить  про  роботу  говорити.
Та    не  знала  ні  Тамара,  ні  Таня,  що  Толик  одного  разу  випадково  їхав  додому  не  в  тому  вагоні,  що  дружина.  Згодом  побачив  машину  Кості,  а  потім,  як  Таня  йшла  додому  не  одна,  їхав  в  своєму  напрямку  додому.  Це  його  заінтригувало,  він  декілька  раз  слідкував  за  дружиною  та  нічого  підозрюваного  не  помітив.  Але,  те,  що  стала  часто  відмовляти  в  близькості,  знову  повертало  до    сумних  думок.    То  тоді  чого  б  це?  А  можливо  вони  знову  разом?  
       Одного  літнього  дня,  в  Толика    на  роботі  була  комісія,  після  ситного  обіду  в  кафе,  випровадив  гостей  додому.  І  сам  задоволений,  що  з  перевіркою  все  в  порядку,  вирішив  поїхати  додому  раніше….
   Він  спускався  по  сходах  з  електрички,  за  пару  метрів,    на  першій  платформі  побачив  Тамару.  Вона  ледве  пересувалася  з  сумкою,  вирішив  їй  допомогти,
-  Тамаро,  зачекай!
За  пару  секунд    забрав  в  неї  сумку,
 -  Привіт!  Ти  що  камінців  набрала,  таке    важке  підіймаєш?!  Давай  проведу  додому.
Вона  радо  всміхалася,
 -  Та  я  сьогодні  вихідна,  малого  завела  до  мами,  а  сама  по  зарплатню  пішла.  А  тут  якраз  товар  привезли,  оце  й  отоварилася,  бо  сам  знаєш,  як  зараз  з  продуктами,  не  часто  завозять.  А  ти    чого  сьогодні  так  зарано  з  роботи?
-  Так  склалося,  був  облік.  Раніше  закінчили,  зводив  комісію    в  кафе  та  й  чкурнув  додому.  Таня  сьогодні  затримується  на  роботі,  то  я  звільню  маму  від  Максимка.
         Вони  зайшли  в  хату,  Тамара  відразу  поставила    пательню  на  газову  плиту,
-  Зараз  поїси  зі  мною  за  компанію,  потім  підеш,  пригощу  тебе  вином.  
 Він  ледь  посміхнувся,
-  Та  я  то  не  голодний,  хіба,  що  за  компанію  та  поспілкуватися.  Як  у  тебе  справи?  Задоволена  життям?  Ми  ніколи  на  цю  тему  не  говорили,  все  всі  разом,  то  діти,  то,  ще  хтось.
Жінка  трохи  зажурившись,
-  Та  живемо…  Костя  правда  змінився,  напевно  твоя  Таня  таки  його  турбує…  Хоча  нічого  не  помічала  та  відчуваю…  Наша  дружба  мене  часом  дивує,  але  так  звикли  один  до  одного,  що  навіть  і  не  уявляю,  щоб  ми    не  спілкувалися.  
-  А  ти  знаєш  Тамаро,  я  не  можу  зрозуміти,  що  в  нас  відбувається,  вона  більш  привітніша  стала  до  гостей,  чим  до  мене,  -    продовжив  розмову.
Виклавши  на  тарілки  ковбасу  і  смажені  яйця,  запросила,
-  Давай,  он  вино,  бери,  вип`ємо,  перекусимо,  ти  ж  не  за  кермом.
В  душі  відчував  радість,  що  поруч  з  нею,  посміхаючись,  наливав  вино  в  фужери.  Вона,  немов    ненароком,  притулилася  до  нього,  прилягла  на  плече,
-  Та  ну  їх,  Толику  ти,  що  нічого  не  помічаєш?  Ми  дружимо,  воно  наче  й  смішно  та  не  стану  нічого  казати,  до  чого  приведе  ця  дружба,  скажу  чесно  -    не  знаю.
Запала  тиша…  Випили  вина,  закусили.  Він  ніжно  взяв    за  талію,  
-  Тамаро,  як  чесно,  шкодую,  що  не  з  тобою…
           Вже  темніло  коли  Толик  йшов  додому,  йшов  не  по  дорозі,    а  через  колії,  щоб  часом  не  зустрітися  з  Костею.  Відчував  задоволення,  вгамовував  емоції  після  спокусливого  вечора.  Що  далі?  Думки  гризли,  як  оси.  І  відразу  вмовляв  себе  та,  якось  буде,  але  ж  вона  така  жадана  і  гаряча,  як  колись…..  Це  напевно  перст  долі,  принаймні  це  не  погано,  що  ми  знову  разом…
             Одного  літнього  вечора  Таня  затрималася  на  роботі,  робила  звіт  за  квартал,  приїхала  електричкою  додому,  коли    вже  стемніло.  Було  не  людно…  Перейшовши  через  колії,  здивувалася,  побачивши  посеред  дороги    машину  «Хліб»,    Костя,  вздрівши  її,  гукнув  через  відчинене  вікно,  
-  Таню,  давай  сюди!  
Вона  підходила,  до    відкритих  дверей,
-  Ну  нарешті,  а  вдома  за  тебе  хвилюються,  що  так  довго.  Це  я  був    у  вас,    привіз  запчастину  для  машини,  ваша  ж  не  находу.  Сідай  підвезу,  пізніше    свою  зажену  в  гараж….
Таня  чомусь  тремтіла,  гучно  билося  серце,  коли  сідала  в  машину,  побачивши    на  ньому  білу  сорочка  розстебнуту  до  пояса.  Її  погляд    ковзнув  по  мужніх  оголених  грудях  й  відразу  різко  відвела  донизу.    Він  не  міг  не  помітити,  той  ніжний  погляд    світлих,  блискучих  очей,  пригадав    ті  сяючі  очі  під  яблунею…    Ой,  Таню,  що  ти  робиш  зі  мною,  що  ти  робиш?  Як  витримати  той  потяг  до  тебе?  А  можливо  й  не  треба  нам  ховатися  один  від  одного,  можливо  прийшов  час  знову  бути  разом?
Машина  різко  рушила  з  місця,
-  Що  замерзла  та  наче  ж  літо,  правда  серпень,  вечорами  відчувається  прохолода.
Вони  їхали  вздовж  посадки,  Костя    більше  звертав  увагу  на  Таню,  чим  на  дорогу,  хотів  дивитися  й  дивитися  на  неї,  хоча  б  на  мить  доторкнутися  до  її  вуст.
-  Ух!-    Костя  раптово  відсахнувся,  зупинив    машину  перед  пишним  кущем  шипшини,  продовжив,
-  О,  маєш  тобі,  дивися,  як  нас  угораздило,  це  все  твої  очі,    як  поглянеш  мов  заворожуєш,  не  даєш    ти  мені  спокою…
 -  Здавай  назад,  шкода,  ще  й  такий  рясний  кущ,  -  Таня  похапцем,  трохи  хвилюючись,  вилазила  з  машини.  
Він    миттєво  був  біля  неї,  взяв  за  дві  руки,  вона  зіскочила  на  траву.  Ховала  очі  донизу,
-    Слухай  Костю,  відпусти!  Далі  сама  піду,  одного  не  можу  зрозуміти,  до  чого  приведе  нас  ця  дружба?!  Мені  важко  знайти  причину,  щоб  посваритися  з  Тамарою.  Та  і  не  хотілося  б,  скажу  чесно  та  вже  занадто  ми  часто  всі  зустрічаємося.  Мені  важко  розумієш,  те,  що  було  між  нами,  спогади  мучать  мене…
Він  дивився  на  неї  з  болем  в  очах,  з  ніжністю,  трепетом,  теплом    в  душі,  міцно  зажав  в  обіймах,  цілував  в  уста,  в  шию,  вона  не  відчула  під  ногами  землі,  поніс  на  руках  в  посадку.
 Життя…  Таємні  зустрічі  продовжувалися  більше  року…
Тамарина  мати  помітила,  що  все  частіше  Толик    заходив  в  гості  до  її  доньки.  Навіть  хотіла  з  нею  поговорити  на  цю  тему  та  розмови  не  відбулася,  Тамара  відразу  обірвала,
-  Мамо  не  лізь  в  душу!  Моє  життя,  сама  розберуся…  Благаю,  не  треба  повчань,  вже  доросла!
             Стосунки  Кості  з  Тетяною  теж  продовжувалися.  Це  ввійшло  в  звичку,  хоч  раз  на  тиждень  та  таки  зустрічалися.  Часом  Костя  їхав  в  місто,  зустрічались  в  готелі,  не  могли  вберегтися  від  спокуси  і  любовного  божевілля,  насолоджувалися    радістю  до  самозабуття.  Не  було  сили  волі  розірвати  стосунки,  хоча  часом  і  задумувалися,  як  жити  далі…
 Одного  вечора  Костя  заїхав  до  батьків,
 -  Мамо,  ось  привіз  свіжого  хліба  два  буханці,  був  дуже  гарячий,  придавив  лотком.  Як  ви  тут?  Батько  на  роботі?
Та  сердито  зміряла  сина,
-  Ти  мені  краще  скажи,  як  ви  там?
 Він  лише  посміхнувся,
-  А,  що?    В  нас  все,  як  у  людей,  все  в  порядку…
 Мати  раптово  почервоніла,  стукнула  по  столі  кулаком,
-  Що  ти  дурника  корчиш!  Зупинися,  ну  погуляв  трохи  та  скільки  ж  можна?!  Люди  два  роки  кості  миють,  друзі  зі    школи  до  тепер  та  дружіть,  але  ж    нащо  зраджувати  дружинам.  Чи  мізків  зовсім  бракує,  що  в  одного,  що  в  іншого.  Тож  маєте  діти,  Максимко  вже    має  йти  до  школи  і  наш  Сергійко  підріс,  як  ти  уявляєш  собі,  як  діти  дізнаються  від  людей,  їм  роти  не  позакриваєш.  Яка  то  рана  буде  хлопчикам?!  Сором  і  ганьба  на  все  селище!
 Костя  більше  не  хотів  слухати  моралі,  як  обпечений  зірвався  зі  стільця,  йшов  до  дверей,  на  ходу  вигукнув…
-  Ма,  ти  так  не  хвилюйся,  я  поговорю  з  Толиком,  ми  щось  вирішимо,  якось  воно  буде,  все  має  стати  на  свої  місця…
Закінчувалося  літо…  Вечоріло….    Костя  з  Тамарою  несподівано  завітали  в  гості  до  Толика  й  Тані.  Їх  зустрів  Толик  з    Максимком,  малий  відразу  запитав,  
-  А  Сергійко  де?  Чому  не  взяли  з  собою?
Тамара  зайшла  останньою,  привіталася,    ніяковіла  перед  поглядом  Толика,  не  знала  де  заховати  очі.  Він  зрозумів,  що  щось  не  так,  але  мовчав,  дивився,  що  відбуватиметься  далі
Костя  поставив  на  стіл  пляшку  вина  і    палку  ковбаси,  завернуту  в  газету,
 -  Нам  би  поговорити,  можливо  на  дворі  краще,  щоб  без  малого…  
 -  Зараз  Таня  зайде,  вона  понесла    моїм  батькам  продуктів,  я  привіз  з  міста.
І  відразу  до  сина,
-  Ти  йди  до  бабці  з  дідом,  пограйся  там,  скажи  мамі,  я  так  наказав…
Відкрилися  двері,  зайшла  Таня.  Побачивши  гостей,  посміхнулася.  
-  О!  В  честь  чого  збори?  Ще  й  з  пляшкою,  що    будемо  обмивати?
Толик  випровадив  сина  з  хати,
-  Ну  ось  прийшли  поговорити,  а  про  що    зараз  дізнаємося.
         Хилилося  сонце  до  сну….  Останні  промені  лизали  хати,  листя  на  деревах,  ховалися  між  соняхами  в  полі,    на  пагорбі  припадали  до  трави…  А  тут,  де  яр,  набагато  темніше,  а  на  самому  дні  світлішою  плямою  виділявся  ставок.  Було  напрочуд    тихо,  лиш  десь  далеко  часом    гавкала  собака….
Вони  сиділи  в  чотирьох,  на  самому  краю  обриву  яру,  спустивши  босі  ноги  донизу.  Костя    вдивлявся  в  ярок,  пригадував  дитинство,  а  за  плечима,  неподалік  поле  з  кукурудзою,  яке  нагадувало  про  той  випадок,  про  те  медове  яблуко  спокуси,  яке  колись  поєднало  їх  з  Танею.  Вона  тихо,  наче  миша  сиділа  в  його  обіймах.  А  Толик,  обійнявши  Тамару  за  плечі,  шепотів  на  вухо,  вона  час  від  часу  сміялася,  луна  топилася  в  ярку  і  знову  ставало  тихо.
         Розмова,  що  відбулася  нині,  була  настільки  стриманою,  серйозною,  без  крику,  без  дорікань,  без  образ.  Вони  достукалися  один  до  одного,  зрозуміли,  що  варто  все  повернути  назад,  хоча  втратили  час  і  є  діти.  Та  гадали,  що  подальше  життя  не  стане  великою  раною  дітям,  що,  як  і  раніше  будуть  дружити  сім`ями.  А  діти  з  часом  підростуть,  зрозуміють,  що  краще  жити  з  коханою  людиною,    що  від  долі  ніде  не  подітися…  
       Згодом  селищем  пішли  чутки…  Обмінялися  дружинами,  це  ж  треба  такому  статися,  дивина…      І  хто  б,  колись  зміг  подумати,  що    так  буває    в  житті…
       Минуло  два  роки….  В  кукурудзяному  полі  лунав  сміх  і  вереск,  Максимко  й  Сергійко  з  дітьми  гралися  в  хованки,  вони  тепер  жили  по  сусідству.  А  біля  паркану  Толика,  на  лавці  сиділи  дві  подруги,  поруч  з  ними  дві  коляски.  Таня  тримала    на  руках  чорняву,  кучеряву  доню,    вона  голівкою  вертіла  в  різні  боки,  наче  шукала    когось.  А  Тамара,  час  від  часу  заглядала  в  коляску,  де  солодко  сопіла  донечка…
     То  персти  долі,  вони  підвладні  їй…  Чи  то  вершин  досягали  в  житті,  чи  то  в  скрутні  часи,  що  згодом  з`являлися  по  дорозі  життя,  вони  проходили  разом,  підтримуючи  одна  одну.  А  час  летів,  життя  продовжувалося...  
 
                                                                                                                                                                   В  прозі  відображені  
                                                                                                                                                                   реальні  події  1965  -  1978  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816121
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 03.12.2018


Sukhovilova

Я не хочу

Я  не  хочу  з  тобою  під  небом
Засинати  на  мокрій  траві,
Я  не  хочу,  благаю,  не  треба
Проникати  в  клітини  мої...

Я  не  вмію  тебе  пробачати,
І  горіти  з  тобою  вночі,
Я  не  хочу  тебе  спокушати,
І  не  хочу  від  серця  ключі.

Не  заплачу  -  і  ти  не  почуєш,
Не  покличу  -  і  ти  не  прийдеш,
Ти  у  венах  моїх  не  пульсуєш,
У  кав'ярні  мене  не  знайдеш.

Я  не  хочу  тебе  дивувати,
І  не  хочу  торкатись  душі,
Я  не  хочу  літак  твій  чекати,
І  писати  про  тебе  вірші.

Відчуваю,  що  поруч  блукаєш,
Відчуваю,  що  йдеш  по  слідах,
Мої  очі  під  сонцем  шукаєш  -
Але  це  в  паралельних  світах.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815969
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 03.12.2018


Любов Іванова

УЖЕ СКОРО ЗИМА

[b][i][color="#940d0d"][color="#0d2d94"]У[/color]  деревьев    снял  ноябрь  одежды,
[color="#0d2d94"]Ж[/color]ить  теперь  нагими    до  весны.
[color="#0d2d94"]Е[/color]сли  не  терять  в  душе  надежды,

[color="#0d2d94"]С[/color]ладкие  о  лете  будут  сны.
[color="#0d2d94"]К[/color]атит  ветер  листья  в  буераки,
[color="#0d2d94"]О[/color]тцвели  в  садах  поляны  астр,
[color="#0d2d94"]Р[/color]азбросал  морозец    всюду  знаки
[color="#0d2d94"]О[/color]н  своё  сполна    еще    отдаст...

[color="#0d2d94"]З[/color]а  рекой  туман  прилег  в  ложбине
[color="#0d2d94"]И[/color]  уже  не  видно  птичьих  стай.
[color="#0d2d94"]М[/color]ожет  на  душе  и  не  унынье
[color="#0d2d94"]А[/color]  попала  льдинка  невзначай.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816071
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Капелька

Прийшла зима

Прийшла  зима,  а  з  нею  сніг
Ліг  гарно,  ніжно  на  поріг.
Неначе  ковдра  вкрив  міста,
Повеселішала  земля.

Під  снігом  може  відпочити,
Зимові  думки  полюбити,
Що  знову  радість,  знову  дні,
Коли  втекли  дощі  сумні.

Ще  й  гарний  сніг  запанував,
Бо  влітку  десь  відпочивав.
Тож  дочекалась  дітвора
-Награється  в  снігу  вона.

Малечі  свято  на  дворі
-Достали  сані,  ковзани.
Дорослі  парубки,  дівчата
Бажають  теж  в  сніжки  пограти,

Бо  сніг  пухкий,  неначе  вата.
Прийшла  зима,  а  з  нею  свята.
Знов  завітали  сніжні  дні.
Радій,  не  мерзни  і  люби!

                     Грудень  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816068
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Любов Іванова

ВЕСЕЛЫЕ ЛИМЕРИКИ 9

[b][i][color="#568a29"]Трудовик  был  любителем  кваса
Обойтись  мог    без  хлеба  и  мяса.
Даже  водка  -  фигня,
Но  без  кваса  -  ни  дня!
Говорили  о  тонных  запасах.

Королева  шансона  Агата
Пела  для  одного  депутата.
Чтобы  скрасить  досуг,
Было  много  услуг.
Но  какая  за  то  была  плата!!!!

Понаехавший  дворник  Таджиков
Он  в  любви  своей  клялся  великой.
Всем,  кто  в  доме  живет.
Нет...  Ну  не  идиот?
Но  на  это  смотреть,  правда,  дико...

Выпускница  на  трассе  за  лесом.
Дальнобойных  бралА  своим  ...  весом.
Был  судья,  например,
Тормозил,  поп  и  МЭР...
Чтоб  помяла  дедов  своим  прессом.

Губернатор  какого-то  края
Вышел  утром    с  чужого  сарая..
Снял  опилки  с  штанин
Блин,  плейбой,  из  витрин...
А  за  ним  вышла  голая  Рая...

Гастарбайтер  Джамшут  с  Украины
Для  ремонта  привез  тачку  глины.
Что  за  эксперимент?
Здесь  ведь  нужен  цемент!!!
За  рублем,  глянь,  приехал  он  длинным!!

Офтальмолог  из  местной  больницы.
Проверял  мне  прибором  глазницы...
Но  перчаточки  снял
И  меня  приобнял
Начал  щупать  мои  ягодицы..

Гастарбайтер  Джамшут    из  Казани
Мне  такое  настроил  по  пьяни
Прогнала  бы  клюкой,
Мастер  он  -  никакой!!
Зато  мастер  любовных  признаний!!!

Гинеколог  из  клиники  местной.
Был  средь  женщин  фигурой  известной..
Этот  пылкий  типаж
Делал  секси-массаж..
Называл  в  это  время  -  прелестной...

Трудовик  был  любителем  пива.
Так  и  жил  у  киоска  разлива.
Забывал  про  урок.
И  конечный  итог  -
Нос  был  синим,  как  спелая  слива.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815908
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Ніна Незламна

Зима сувора…

                                                                                                   В  цей  день  зимовий,  скажу  –  Привіт
                                                                                                   Шановні  друзі!    Я  всіх  люблю
                                                                                                   І  Боженьку  за  вас  молю
                                                                                                   Хай  дасть  здоров`я    й  шматок  щастя!
                                                                                                   Перебороти  нам  удасться  
                                                                                                   Всі  негаразди!  Хай  відійде
                                                                                                   Війна  гібридна!  І  мир  прийде!
                                                                                                   Принесе  радість  у  хатину
                                                                                                   Життя  любімо  й  Україну!
           Зима  сувора…

Зима  сувора….То  навмисно
Прийшла  так  рано,  нас  всіх  страшить
Принесла  холод  і    в  намисто
Вдягла  дерева.  Зникла    блакить…
Повсюди  сипле    чари  білі  
Пух  і  пір`їнки….    В  снігу  стежки
Вітер    завіє….Несе  хвилі
Золоті  й    сріблі…  Я  залюбки
Порину  з  ними  в  казковий  світ
На  серці  тепло,  хоч    лід  іскрить
Ловлю  очима  зими  блискіт
Душа  радіє…  Щаслива  мить…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816030
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Амадей

Згадай мене моя лебідко

Згадай  мене  моя  лебідко,
Коли  на  серці  в  тебе  туга,
Коли  на  серці  в  тебе  гірко,
Коли  невистачає  друга.

Коли  з  очей,  мов  роси,  сльози,
Весь  світ  дощами  заливають,
Коли  в  душі  тріщать  морози,
І  серцю  спокою  немає.

Згадай  мене  моя  лебідко,
Згадай,  і  серцю  легше  стане,
Господь  на  небі  буде  свідком,
Для  тебе  зірку  я  дістану.

Для  тебе  нахилю  я  небо,
З  тобою  біль  твій  розділю  я,
Для  мене  більшого  не  треба.
Ти  вір  і  знай,  тебе  люблю  я.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815768
дата надходження 30.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Валентина Ланевич

Що минуле кромсати, ковтати.

Що  минуле  кромсати,  ковтати,
Як  мікстуру  від  грипу  гірку.
Слину  згуслу  збирати,  тримати
В  горлі  стиснуту,  як  у  мішку.

У  житті  не  буває  дороги,
Щоб  не  вклинилась  в  неї  крива.
І  турбують  невчасні  тривоги,
Хилить  плечі  в  думках  голова.

Опускаються  руки,  де  важко,
Раптом  стало  поклажу  нести.
В  невідомість  кричиш:  моя  пташко,
Моя  доле,  зведи  всі  мости.

Щоб  любов  і  усмішка,  кохання
Заясніли  в  ранковім  вікні.
Щоб  минуле  знайшло  покаяння
На  відпущеній  легко  стіні.

25.11.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815235
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Микола Карпець))

І запах кави до світанку…

[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/428215341.jpg[/img]
[b]«І  запах  кави  до  світанку…»[/b]
[color="#0408db"][i][b]
І  запах  кави  до  світанку…
В  твоїй  квартирі,  в  зимню  ніч
А  ми  з  тобою  віч-на-віч
І  рано  ставити  ще  крапку
Стікає  віск  іще  зі  свіч
В  холодно-теплу  зимню  ніч
 
Співає  вітер  за  вікном
Кружляє  сніг  над  зимнім  парком
І  нам  ніскілечки  не  жалко
Що  склянки  ті  не  із  вином

Що  ми  сп’янілі  й  без  вина
Достатньо  нам  горнятка  кави
Бажання  й  мрія  в  нас  одна
А  сніг  кружляє  між  гілками
Переплелися  ми  думками
Кохання  пити  щоб  до  дна

Ніч  промайне  –  наступить  ранок
І  вже  прощаюсь  на  порозі
Ти  і  вечеря,  ти  й  сніданок
І  проведеш  мене  на  ґанок
І  теплий  спомин  у  дорозі
 
На  зміну  дню  наступить  вечір
І  знову  стрінемо  зорю
І  наші  губи  знов  зашепчуть  –  
Ах  як  же  я  тебе  люблю…
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*24.11.18*  ID:  №  815129[/b]
[/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815129
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Valentyna_S

Манить небо

Відсутній  погляд  здійня́ли  голуби  --  
І  на  буденщину  дивлюся  збоку.    
Мені  байду́жі  емоції  юрби,
Давно  не  вірю  я  земний  пророкам.

Мізерним  зверху    видається    клопіт,
Пустою  гра  в  ролі  пішаків.
На  отаких  не  зменшується  попит--
Й  не  вберегтися    їм  хижаків  кібців.

Тому  й  манить  мене  високе  небо,
Де  воля  розкрива  свої  обійми.
Капканів  стерегтися  там  не  треба,
Хіба  з  землі  хтось  випустить  обойму.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815097
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Я запізнилась

Я  запізнилась  у  твоє  життя  осіннє,
Лиш  блискавичним  розчерком  майнула.
І  швидко  проросла,  мов  гілочка  осини,
Роки  кувала  ще  мені  зозуля.

Я  твого  берегла  тепла  німий  окраєць,
І  вечір  погляду,  очей  зізнання,
І  прагнення  сліпе,  і  недоречні  рамки,
Що  так  тримали  в  обрисах  серпанку.

Я  запізнилась  у  твоє  життя  осіннє.
Моє  ж,  здавалось,  розцвітало  квітом.
Все  ж  наздогнала  восени  під  небом  сірим,
А  листя  облітало  вже  із  віття.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815630
дата надходження 29.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Sukhovilova

Чому так буває?

Чому  так  буває,
Що  день  догорає,
І  ніжність  тікає  із  рук?
В  душі  холодає,
І  сонце  сідає,
Лишаючи  присмак  розлук...

Чому  помирають
І  не  воскресають
Від  болю  розбиті  серця?
А  душі  латають,
Теплом  огортають
Молитви  до  Бога-Творця?

Чому  так  буває,
Що  правда  зникає,
І  свіжа  брехня  на  столі?
Чому  хтось  вбиває,
А  хтось  захищає,
Хтось  пішки,  а  хтось  на  коні?

Чому  хтось  чекає,
Щодня  виглядає,
Хоч  знає,  що  він  не  прийде?..
А  хтось  відпускає,
Добро  розсипає,
І  кужіль  надії  пряде...

Чому  без  розлуки,
Душевної  муки
Немає  на  світі  життя?
Сердець  перегуки
Вібрують,  мов  звуки,
А  потім  летять  в  небуття...

Чому?  -  Я  не  знаю,
До  сонця  злітаю,
А  потім  лежу  на  снігу...
Сніжинки  лапаю,
Повітря  вдихаю,
Тамую  життєву  жагу...

Питання  лунають,
У  небо  злітають,
І  зморшки  біжать  по  чолі:
Навіщо  вмирають?
Навіщо  страждають?
І  сльози  течуть  по  землі?!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815179
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Світлана Моренець

ТИ БЕРЕЖИ ЇХ, БОЖЕ!

Вже  день  спішив  за  обрій  і  котив
поперед  себе  диск  вогненний  сонця,
збавляв  шалений  темп,  губив  мотив
і  блискотів  прощально  у  віконцях.

Запалювали  люльки  димарі,
пихтіли  в  чисте  небо  теплим  духом.
Давно  поснули  мухи  й  комарі,
бо  холодно,  тож  не  гули  над  вухом.

Лиш  зрідка  голос  птаха  долинав,
та  й  знову  панувала  райська  тиша.
Яскраві  барви  вечір  поглинав.
Спалахували  зорі.  Місяць  вийшов.

Повільно  вечір  плив,  як  мед  густий.
Нірвана...  Але  враз  прийшла  до  тями:
за  мирні  миті  –  Господи,  прости!  –
на  фронті  платять  кров'ю  і  життями.

Благословенний  спокій  і  оця
краса,  немов  по  Божому  закону  –
все  завдяки  нескореним  бійцям,
що  тілом  закривають  шлях  дракону.

І  хвиля  смутку...  Й  звичний  епілог  –
благання  до  Небес,  слова  молитви,
бо  захистить  захисників  лиш  Бог...
–  Ти  бережи  їх,  Спасе,  в  кожній  битві.

                                             2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815528
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Master-capt

Тайная радость

Ты,  моя  тайная  радость,  
Мой  златоносный  ручей,
Бог  предоставил,  как  благость  –  
Музу  бессонных  ночей.

Прелесть…тоска  и  разлука  –  
Краткая  повесть  любви…
Всё,  что  рождается  в  муках  –  
Дорого  стоит,  прими!

Нет  больше  милости  Божьей,
Кто  вдохновил  бы  творца  
Словом,  что  душу  тревожит,
Страстью  наполнил  сердца.  
                                                                             
Мы,  наслаждаясь  друг  другом
Терпим  излишество  встреч:
Радуем  преданным  слогом,
Чтим  стихотворную  речь.  

Жажда  любви,  восхищаться  –  
Трогать  румяную  плоть:
Сложно  невольным  встречаться,
Больно  в  тоске  пировать.

Ты,  моя  тайная  радость,  
Мой  вдохновитель  стихов…
Нам  уготована  малость  –  
Вечная  сладость  грехов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815150
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 28.11.2018


Ольга Калина

Стоїть верба, що над водою

Стоїть  верба,  що  над  водою,  
Додолу  звісивши  гілля.
І  так  милується  собою
Й  сміється,  як  мале  дитя.

З  гори  на  себе  поглядає:
На  відображення  в  воді,
Ще  й  гіллячко  своє  купає,  
Як  ті  русалки  молоді.

Лише  туман  легенько  стелить
Молочно-білий,  сивий  дим,  
А  сонце  встане  -  все  підпалить,
Лиш  слід  залишиться  за  ним.

І  оживе  верба  зелена,  
Розправить  гілки  й  гнучкий  стан
Та  й  посміхнеться  враз  до  клена,  
Який  солодко  ніч  проспав.

І  знов  подивиться  на  вроду,  
Що  віддзеркалює  в  воді..
Спасибі,  матінко-природо,  
Що  показала  це  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814656
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 28.11.2018


Новоградець

Найкраща земля

Високо-високо,  що  ледве  їх  видно,
Повільно  по  небу  пливуть  журавлі.
До  рідних  домівок,  з  далекого  півдня
Летять  за  вожатим,  від  краю  землі.

Під  крилами  хата,  знайомий  садочок,
Уже  побілілий  під  цвітом  вишень,
А  поряд  дівчатко  спитати  в  них  хоче:
Про  землі  далекі  дізнатись  лишень.

-  Скажіть,  дикі  птахи,  куди  ви  літали?
Вас  з  осені  в  наших  краях  не  було,
Вам  пальми  тропічні  на  вітрі  співали
І  море  вам  довго  під  крила  пливло.

Що  бачили  ви  у  квітучій  савані?
Які  пролітали  заморські  міста?
А  правда,  що  з  сіллю  вода  в  океані?..
Бо  в  нас  у  струмочку  лиш  тільки  проста.

Притихло  дівчатко,  напружило  сили
І  знову  до  птахів  гукає  здаля:
-  Журавлики  милі,  скажіть,  білокрилі,
А  де  найгарніша  у  світі  земля?

Летіли  поважно  створіння  крилаті  -
Якраз  над  садочком  вишневим  були  -
І  відповідь  мудро  промовив  маляті
Вожак  журавлиним  протяжним  "курли":

-  На  південь,  маленька,  ми  в  жовтні  летіли,
Коли  відхилялась  від  сонця  земля.
На  тепле  проміння,  за  ходом  світила
Спрямовано  в  небі  політ  журавля.

Жили  ми  в  затоці  за  містом  портовим,
Над  морем  солоним  закінчивши  путь,
І  чули  як  пальми  шумлять  у  дібровах
І  бачили  як  там  савани  цвітуть.

Там  в  диких  пустелях  біжать  антилопи
І  трави  під  сніг  не  ховає  зима.
Там,  в  Африці  тепло  і  гарно  в  Європі,
А  краще  від  твого  садочка  нема.

Промовили  птахи  і  вдаль  потяглися,
Лиш  рідне  повітря  рубали  з  плеча.
Вони  вже  на  гнізда  дивилися  в  лісі,
А  вслід  їм  дивилось  притихле  дівча.

Під  пальми  тропічні,  з  вишневого  цвіту,
Так  в  землі  далекі  хотіла  мала,
А  зграя  пташина,  шляхом  у  півсвіту,
Повільно  по  небу  додому  пливла.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815393
дата надходження 27.11.2018
дата закладки 28.11.2018


Любов Іванова

ЛЕТИТ СНЕЖИНОК ХОРОВОД

[b][i][u][color="#240acc"][color="#cc0a92"]Л[/color]ес  укутан  тополиным  пухом,  
[color="#cc0a92"]Е[/color]ли  вышли  на  парад  невест.  
[color="#cc0a92"]Т[/color]ак  же,  как  на  мед  в  июле  мухи  
[color="#cc0a92"]И[/color]ней  наземь    падает  с  небес.  
[color="#cc0a92"]Т[/color]анец  не  на  сцене,  а  в  пространстве  

[color="#cc0a92"]С[/color]олнце  создает  пушинкам  блеск,  
[color="#cc0a92"]Н[/color]ет  красивей  скверика  в  убранстве  
[color="#cc0a92"]Е[/color]й-же  Богу  -  это  мир  чудес!  
[color="#cc0a92"]Ж[/color]дут  декабрь  и  взрослые,  и  дети,  
[color="#cc0a92"]И[/color]м  по  нраву  вьюга  и  мороз,  
[color="#cc0a92"]Н[/color]ебо  держит  в  тщательном  секрете  
[color="#cc0a92"]О[/color]чень  занимательный  прогноз.  
[color="#cc0a92"]К[/color]ажется,  что  это  всё  из  сказки,  

[color="#cc0a92"]Х[/color]утор,  роща  в  инее  и  пруд  
[color="#cc0a92"]О[/color]казалось  -  хватит  белой  краски,  
[color="#cc0a92"]Р[/color]азукрась  -  картинки  оживут...  
[color="#cc0a92"]О[/color]х  и  фея,  матушка  природа,  
[color="#cc0a92"]В[/color]  сказке  быть  -  такая  красота!!  
[color="#cc0a92"]О[/color]т  того  морозная  погода  
[color="#cc0a92"]Д[/color]аже  в  минус  двадцать  -  не  беда![/color][/u][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815447
дата надходження 27.11.2018
дата закладки 28.11.2018


Надія Башинська

УСІ ПРИЗНАЛИ ЙОГО СВОЇМ ЦАРЕМ!

         Проснувся  якось  Тигр...  Був  сильний,  молодий.
Себе  в  ріці  побачив  й  подумав:  "Он  який!  Мені  б
царем  тут  бути,  щоб  кланялись  усі.  То  не  мочив  би
лапи  у  мокрій  цій  росі."
         Ото  ж  пішов  по  лісу.  "Цар  звірів  я!"  -  казав  
усім,  кого  він  бачив,  кого  там  зустрічав.        
         А  ж  тут  назустріч  Лев...  здалека  чути  рик.
Та  молодий  наш  Тигр  вже  перейшов  на  крик.
"Давай,  -  сказав,  -  змагатись!  Хто  перший  добіжить
на  кручу  ту  найвищу,  де  річка  ця  шумить".
         Він  навіть  не  послухав,  що  Лев  сказать  хотів,  а  
миттю  розвернувся  й  стрілою  полетів.  Ламав  кущі  
й  дерева,  бо  ж  дуже  поспішав.  Він  багатьох  пора-
нив,  багато  затоптав.  Коли  прибіг  до  кручі  -  там  Лев  
уже  стояв!  
         Отак  провчив  нахабу  могутній,  мудрий  Лев.
Не  сам...  усі  признали  його  своїм  царем.
Бо  знав  той  Лев  дорогу,  якою  треба  йти,  щоб  швидко  
і  успішно  добратись  до  мети.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815189
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 26.11.2018


Аяз Амир-ша

Быть или…

Не  буду  долго  говорить,
Но  только  ходят  слухи,
Что  будем  скоро  мы  варить
Уху  из  мухи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813341
дата надходження 10.11.2018
дата закладки 26.11.2018


Valentyna_S

Я щаслива…

Я  щаслива,  бо  ще  живу,
                             Пишу  суєт  своїх  главу  ,
                             Люблю  людей  і  глиб  небес
                             Й  без  нарікань  несу  свій  хрест.

                             Іще  бентежать  в  тім  житті
                             Шляхи  прокладені  сліпі--
                             І  не  пригне    журба-печаль,
                             Й  засвітня  синьо-срібна  даль.

Я  щаслива,  бо  ще  живу,
                             Мій  корабель  ще  на  плаву.
                             А  в  нім  зневіри    ревний  біль--
                             І  це  життя    людського  сіль.

Я  щаслива,  бо  ще  живу.
                             Своїми  мріями  пливу
                             У  день  буденний  черговий--
                             Який-небудь  —  та  дорогий…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814643
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Ніна Незламна

І чай вечорами…

Нехай  все  буде…  Так,  як  є  між  нами
Осінь  сповила  в  сіреньку  ряднину
Ми  тільки  удвох…І  чай  вечорами
Пахучий  запах  сповнив  порожнину…
Тікає  смуток    в  пічку  із  дрОвами
Вогонь  палає,  хвилясті  язики
Як  феєрверки..  З  ясними  смугами
Знов  будоражать  потаємні  думки…
Вітер  шмагає…  Дощ  стукав  по  шибці
Погляди  ніжні….    Супокій    панує
Лиш  веселиться,  вирує  в  грубці
Спогад  бурхливий  із  димом  воскує….

                                                                         13.11.2018р                

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813824
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Амадей

Лебедина пісня

Сум  і  біль,неначе  чорна  хмара
Розлучили  лебедину  пару.
Ім  би  в  парі  тішитись  в  коханні,
Дарувати  почуття  останні,
Не  судилось...чорною  дірою
Смерть  іх  розлучила  між  собою.
Залишився  лебідь  одинокий,
Позабув,  про  щастя,  і  про  спокій,
В  очереті  тужить  день  при  днині,
Рве  на  клапті  серце  лебедине.
Раз  за  разом  в  воду  він  пірнає,
Сльози  лебедині  так  ховає.
Й  плесо  стало  вже  йому  не  миле,
Втратив  він  щонайдорожче,  милу.
Спогади  лишились,  та  сивини,
Біль  у  серці  й  вірність  лебедина.
А  лебідка  з  неба  поглядає,
І  любов  на  землю  посилає,
Не  тужи,  лебедику,  не  треба,
Прийде  час,  і  ти  прийдеш  на  небо,
Ну  а,  поки  що,  прошу  тебе,  від  нині,
Шли  мені  пісні  ти  лебедині.
Я  і  тут,  на  небі,  іх  почую
Ними  біль,  і  смуток  розжену  я,
І  співає  лебідь  кожну  днину
Пісню  про  кохання  лебедине,
Одинокість  й  біль  він  свій  тамує,
Вірить,  що  кохана  його  чує,
Лебідь  серце  рве,  пісні  співає,
З  милою  в  піснях  він  розмовляє.
Час  летить,  настала  осінь  пізня,
Й  лине  в  небі  лебедина  пісня.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814856
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Надія Башинська

Я У ОСІНЬ СВОЮ ЗАБРЕЛА…

Я  у  осінь  свою  забрела...  
Через  літо  ішла,  цвіли  й  весни.
Я  у  осінь  свою  забрела...
О,  скільки  літ  журавлі  вже  віднесли!

У  труді  кожен  прожитий  день.
Літо  барвами  ясними  квітло.
В  позолоті  берізки  тепер.
На  душі  від  їх  шепоту  світло.

Горобина  у  ґронах  ясних.
І  калина  до  річки  схилилась.
Я  у  осінь  свою  забрела.
Опадає  тут  лист  ...  Засмутилась.

Не  впущу  я  на  довго  журбу.
Хоч  дощем  сіє  осінь,  і  хмарно.
Нехай  сонячно  буде  в  душі.
Ще  жоржини  цвітуть...  І  так  гарно!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814638
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Genyk

СОФІЙКА І ОСІНЬ

ВсміхалосЬ  тепле  Літечко
В  красі  собі  жило
І,мовби,не  примітило
Як  в  Осінь  запливло

А  Осінь  так  старалася  
Красою  вчарувать
І  з  Літечком  змагалася
І  нумо  малювать!

Таких  кольорів  в  Літа
Ніколи  не  було
Захоплене  узорами
У  даль  десь  відплило

А  та  все  вимальовує
Осінній  вернісаж
Аж  фарби    закінчилися
Нагрянув  листопад

Куди  ж  краса  поділася
Де  золоті  листки
Дерева  оголилися
Сірі  дощі  прийшли

І  тут  Осінь  побачила
Що  й  Літечка  нема
Сама  вже  зажурилася
На  зміну  йде  Зима
                                                                 GENYK

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813803
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 95

[i][b][color="#22940d"]Зятю  я  куплю  калоши
Вместо  лаковых  туфлей.
Он  у  нас  такой  хороший.
Ходит  следом:  "Мам,  налей!"

Осень  грустная  пора
Глянь,  зима  вдогонку..
Бабы  наши  по  дворам
Квасят  самогонку.

Скучно  стало  бабке  с  дедом
Дед  и  стар  уже,  и  груб.
Каждый  день  велосипедом
В  танцевальный  ездит  клуб.

Я  готовила  по  книжке
Блюдо  "Соколиный  глаз"
А  теперь  несчастье  Мишке  -
Обнимает  унитаз.

За  столом  шептались  гости
Громче  всех  один  месье.
Блюдо  "Жаренные  гвозди"
Оценили,  но  не  все.

Пропустив  с  десяток  стопок
Наш  месье  прищурил  глаз
Под  столом  пробрался  ловко,
-  Уступи,  Миш,  унитаз!!

Мне  соседка  строит  глазки,
Дура!  Я  же  не  мужик!
Оказалось  у    Савраски
Этот  самый  лесби  бзик!

Был  бы  милый  посмелее,
Быть  бы  свадьбе  впереди,
А  то,  как  козленок  блеет
Не  оттянешь  от  груди.

Не  таи  обиду  в  сердце
Отпусти  ее  меж  ног!
Приоткрой  загадки  дверцу...
Нет  обиды,  видит  Бог!

Ты  красивая  сегодня
Как  сама  Софи  Лорен.
Только  вон  торчит  исподня,
Да  и  крыша  дАла  крен!

Подари,  милок,  сережки
Перстень  с  камнем  хризолит
А  то  вот,  дружок  Сережка.
Вмиг  тебя  опередит.

Королева  я,  не  скрою!!!
Хоть  сто  раз  вам  повторю!
Говорю  не  с  перепою,
Но  гашиш  тайком  курю![/color][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814184
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Микола Карпець))

Я на руках тебе несу…

[b]«Я  на  руках  тебе  несу…»[/b]
[color="#032edb"][i][b]
Я  на  руках  тебе  несу…
Не  суть  –  куди,  коли  і  в  скільки
Частинки  цілого  ми  тільки
Дві  половинки,  і  в  грозу
І  в  ясний  день,  у  спеку,  в  холод
Я  відчуваю  спраги  голод
І  п’ю  тебе,  як  день  росу
Я  на  руках  тебе  несу…
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*19.11.2018*  ID:  №814461
[/b][/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814461
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Sukhovilova

Ти приходиш…

Ти  приходиш  до  мене  щоночі,
І  мандруєш  зі  мною  у  снах,
Ти  цілуєш  заплющені  очі,
І  гойдаєш  на  дужих  руках.

Ти  приходиш  до  мене  щоранку,
Свіжі  квіти  і  чай  на  столі,
Ніжно  будиш  мене  на  світанку  
І  несеш  по  життю  на  крилі.

Ти  приходиш  в  засніжену  пору,
Розтираєш  долоні  мої,  
І  під  співи  небесного  хору
Загортаєш  в  обійми  свої.

Благодаттю  мене  накриваєш,
І  роздмухуєш  вогник  душі,
Ти  щоночі  й  щодня  прилітаєш,
І  шепочеш  на  вушко  вірші...

Свого  Ангела  бачу  щоночі,
Разом  з  Ним  я  мандрую  у  снах,
Він  цілує  заплющені  очі,
І  гойдає  на  дужих  руках.
※✩✩✩※




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814388
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Sukhovilova

Твій слід шукаю…

Твої  шляхи,  мов  голограми,
Шукаю  їх  у  світлі  дня,
А  ти  літаєш  між  горами,
Мов  полохливе  пташеня.

Буває  світиш,  наче  фара,
До  тебе,  мов  світляк  лечу,
Дощами  падаєш  із  хмари,
І  я  від  холоду  тремчу...

А  часом  за  рояль  сідаєш,
І  душу  змочуєш  вином,
Буває,  ніжно  присипляєш,
Чоло  цілуєш  перед  сном.

Буває,  ти  летиш  з  вітрами,
І  залишаєш  теплий  дім,
То  десь  хвилюєшся  з  морями,
Кружляєш  в  небі  голубім.

Ти  наче  свіжий  сік  гранату,
Мене  напоюєш  із  рук,
Ти  -  незакінчена  соната,
Ти  безіменний,  тихий  звук.

Ти  мрія,  що  на  світ  з'явилась,
І  знов  сховалася  між  гір,
Хоч  я  людиною  вродилась,-
Твій  слід  шукаю,  наче  звір.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814389
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Новоградець

Київська гроза

Я  пам'ятаю  як  синіли  хмари
І  грім  травневий  різав  тишину,
Як  по  бруківці  витертій  бульвару
Нам  злива  хлюпотіла  про  весну.

Палили  свічі  київські  каштани
І  краплями  гасила  їх  гроза,
Й  на  платтячку,  прилиплому  до  стану,
Лежала  твоя  вимокла  коса.

Хай  опустіли  вулиці  при  зливі
І  блискавки  лякали  нас  тоді,
То  був  наш  час  і  ми  були  щасливі,
Одні  бредучи  містом,  по  воді.

Густішав  дощ  і  сивими  нитками
Заткав  усе  в  туман,  і  лиш  під  ним
Була  в  цвіту  бруківка  перед  нами,
А  світ  був  безтурботно  молодим.

І  нам  тоді,  ще  зовсім  юній  парі,
Було  іти  й  дивитись  залюбки,
Як  крутячись  в  струмочках,  по  бульвару,
Каштанові  спливали  пелюстки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814392
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Valentyna_S

І дощ холодний, і самотність…

Знімають  шуби  мурі  хмари,
Вдягають  ними  тротуари,
Хребти  дерев,    кущі  та  площу,
І  листя  кинутого    мощі.

Самотня  постать  чує  дотик
Холодних  рук.  Ядучий  опік
Уразив  тіло,  зранив  душу,
Думки  переодяг  із  плюшу.

Скривило  небо  злу  гримасу  —
Чи  то  байдужості  до  часу  .
І  дощ  холодний,  і  самотність
Пліч-о-пліч  йдуть  у  пізню  осінь.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814125
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Осіння мудрість

Осінній  бал  відтанцювало  листя,
Встелилося  в  шовковий  легкий  шурхіт,
І  сірий  ранок  подививсь  імлисто:
Дерева  височіли,  ніби  шули.

Осіння  мудрість  після  листопаду
Дає  для  роздумів  час  міжсезоння.
Прощає  всі  образи  слізна  пам*ять,
Бо  в  кожнім  дні  свої  нові  резони.

Людина  прагне  затишку  і  миру,
Для  щастя  зовсім  небагато  треба:
Любов,  надію  в  серці  й  силу  віри  -
Буває  й  восени  прихильним  Небо.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814179
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Світлана Моренець

ОСІННІЙ СУМ

Непрохана,  осінні  теплі  дні
зима  так  передчасно  засніжила.
Заклякла  осінь  у  холоднім  сні,
безсила,  збайдужіла  і  безкрила.
А  вчора  загравала  із  дощем,
ховалась  в  зелен-листячку  тополі.
Сьогодні,  ледь  жива,  долає  щем,
розгублена  від  повороту  долі...

Так  і  в  житті:  неждані  холоди
морозом  обпечуть  твої  бажання...
І  крижаніє  серце  від  біди,
обкрадене,  спустошене  прощанням.
І  ти  надовго  осінню  замреш.
В  минулому  –  душа  і  думи,  й  погляд,
де  келих  щастя  повним  був,  по  креш...
А  нині  –  тільки  спогади...  лиш  спогад...

14.11.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814223
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Евгений Познанский

ФЕЕРИИ ОСЕНИ

Город  засыпан    роскошной,  осенней  листвой.
Где  тут  газоны  и  где  тут  асфальт  тротуара?
Залито  все  многоцветной,    и  тихой  волной,
Море  безводное  создали  осени  чары.

Тополь  поднялся  огромным  бенгальским  огнём.
Листья  ,  как  искры,,  такая  на  них  позолота,
Только  они  не  летят  целым  залпом,  снопом,
Каждому  время  отдельно  дано  для  полёта.

Даже  туман  тоже  стал  золотистым  дымком,
Лёгкий  и  добрый,  и  взгляду  совсем  не  преграда,
То  ли  лучи  растворились    нечаянно  в  нём,
То  ли  в  нём  отсвет  и  вздох  золотой  листопада?

Буркнул  прохожий:  «а  листья  совсем  не  метут».
Я  отмолчался,  ведь  он  мне,  увы,  не  поверит,
Если  скажу,  что  метёлка  бессмысленна  тут.
Время  пришло  листопада  волшебных    фиерий

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813797
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 14.11.2018


Любов Іванова

ВРЯТУЙ ВІД ДУМ ГІРКО ОСІННІХ

[b][i][color="#1007bd"][color="#a1082c"]В[/color]  душі  за  присмаком    полин,
[color="#a1082c"]Р[/color]озлуки  біль  від  розставання.
[color="#a1082c"]Я[/color]  би  спинила  часу  плин,
[color="#a1082c"]Т[/color]а  замість  цього  лиш  зітхання.
[color="#a1082c"]У[/color]  даль  не  пройдених  доріг
[color="#a1082c"]Й[/color]тимемо  далі  та  не  разом.

[color="#a1082c"]В[/color]  тім  біль,  що  НАС  ти  не  зберіг
[color="#a1082c"]І[/color]  прохолодою  образив.
[color="#a1082c"]Д[/color]есь  серед  лютих  холодів,

[color="#a1082c"]Д[/color]есь  поміж  перших  заметілей
[color="#a1082c"]У[/color]явно  не  знайти  слідів
[color="#a1082c"]М[/color]оїх  болючих  перевтілень.

[color="#a1082c"]Г[/color]учніше  грому  тиша  знов
[color="#a1082c"]І[/color]  лист  з  дощем  злітає  долі...
[color="#a1082c"]Р[/color]озплата  смутком  за  любов,
[color="#b01313"]К[/color]оли  все  тьмяне  мимоволі.
[color="#a1082c"]О[/color]дначе,  можеш  ти  спасти,

[color="#a1082c"]О[/color]дин  лиш  ти...отой  ...  тодішній.
[color="#a1082c"]С[/color]палив  між  нами  ти  мости
[color="#a1082c"]І[/color]  зникло  все,  як  сніг  торішній.
[color="#a1082c"]Н[/color]а  серці  мряка  і....  дощі,
[color="#a1082c"]Н[/color]евже  нічого  з  цим  не  вдію?
[color="#a1082c"]І[/color]  лише  віра  у  душі
[color="#a1082c"]Х[/color]оває  сум  мій  за  надію.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813742
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 14.11.2018


Капелька

Когда взгрустнётся невзначай

Когда  взгрустнётся  невзначай
(Немало  в  жизни  есть  причин),
На  грусть  любовью  отвечай,
Ведь  в  этом  мире  не  один.

Так  вспомнив  дружеский  совет
Я  рад,  что  в  сердце  не  зима
И  равнодушия  в  нём  нет
На  все  житейские  дела.

Пройдут  проблемы  и  года
И  новые  ещё  придут,
А  молодість  не  вернеться,
Бо  молоді  літа  минуть.

Ото  ж  цінуй  душе  життя,
Люби,  на  повні  дихай  груди.
Нема  в  минуле  вороття.
Щаслива  будь  завжди  повсюди.

                                                         5.11.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813240
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 13.11.2018


Валентина Ланевич

Кайдани - воля, воля - кайдани.

Кайдани  -  воля,  воля  -  кайдани,
В  звичних  словах  кохання  цільна  суть.
Немов  тремтячі  сиві  тумани
Всі  почуття,  котрі  серця  несуть.

Легкі,  крилаті,  світлом  налиті,
У  миті  осяйній  летять  без  миль.
Теплом  любові  душі  сповиті,
Кристали  падають,  де  біла  сіль.

Відверта  чесність  перед  собою,
То  запорука  спірності  життя.
Життя  тканина  різного  крою,
Прийми  одне  на  двох  серцебиття.

06.11.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812869
дата надходження 06.11.2018
дата закладки 12.11.2018


Ніна Незламна

Ми майже схожі…

Ой,  пізня  осінь,  ми  майже  схожі
Листки  багряні  з  сивим  відтінком
А  було  ж  літо,    всі  дні  погожі
Життя    стелилось  синім  барвінком…
Рясні    ромашки,  в  житах  квітучі
Ми  їх  любили,  удвох  збирати
В  обіймах  з  вітром,  слова  пекучі
 Плітки  й  заздрощі,  змогли  здолати
Ранкові  роси…  Придали  сили
В  очах  проміння,  сердечка  гріли
Та  тож  на  часі…  Як  молодими
Світлу,  коханню,  й  діткам  раділи….
Відцвіли  вишні…  Мрії  збулися
Хата  і  в  хаті,  то    все  до  ладу
 В  сивині  коси,  чомусь  взялися
Моя  б  то  воля…  Хто  вибрав  владу?

Десь  грає  скрипка….  На  струнах  печаль.
Війна  на  сході,  ой  ятрить  душу
Роки  злітають,  з  листками  на  жаль  
Той  біль    під  серцем,  сховати  мушу…
Лишить  відтінок,  знову  на  косах
Це  сьогодення,  безлад  в  країні
Де  ж  керманичі?  Злодії  в  норах
Журба  і  туга,  сумно  в  хатині…
Ой  пізня  осінь,  ми  майже  схожі
Темніють  фарби,  листя  сіріє
Гризуть  давно  нас,  думки  негожі
 Й  моє  волосся,  щодня  тьмяніє….
                                                                         06.11.2018р

                                                                                               фото  з  інтернета

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813298
дата надходження 10.11.2018
дата закладки 12.11.2018


Sukhovilova

Моя Осіння Ностальгія

В  руці  агати  роглядала,
А  дощ  шмагав  з  усіх  сторін...
Ти  підійшла  і  обійняла,
Поклала  дрова  у  камін...

В  твоїх  обіймах  заховалась,
Змастила  тіло  ейфорія,
Ти  знов  прийшла  й  не  привіталась,
Моя  Осіння  Ностальгія...

В  душі  моїй  удвох  блукали,
Кидали  дрова  у  вогонь,
А  дні  -  мов  камінці,  спадали,
З  моїх  розімкнутих  долонь...

Свій  погляд  в  небо  підійняла,  
Скінчився  дощ  давним-давно,
А  я  з  проектором  стояла,
Крутила  спогадів  кіно.

До  пережитого  торкалась,
Тверділа  кварцова  надія...
Ти  знов  пішла  й  не  попрощалась,-
Моя  Осіння  Ностальгія...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813149
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 12.11.2018


Sukhovilova

Закохані душі птахів

★З★аховався  сизий  голуб,  під  сходинку  від  негоди,
★А★безжалісний  листопад  розливав  холодні  води.
★К★рук  у  небі  дзвінко  кряче,  душі  криком  роздирає...
★О★блітає  двір  голубка,  свого  голуба  шукає...
★Х★ронос  стрілки  підганяє...  дощ  шумить,  мов  Ніагара,
★А  ★вона  летить  у  небі,  наче  вільна,  сіра,  хмара...
★Н★іч  на  землю  опускалась,  і  гукали  поїзди,
★І★  гукала  разом  з  ними,  в  темний  простір...в  нікуди...

★Д★есь  крило  своє  пошкодив,  біль  пройняв  аж  до  кісток,
★У★  листочок  загорнувся  і  забився  у  куток...
★Ш★аленіла  непогода,  а  голубка  все  літала,
★І★  у  кожну  темну  шпарку  цілу  нічку  зазирала.

★П★олетіла  на  дорогу...  Фари...  скло...  і  гальмів  свист!
★Т★ак  скінчилась  їхня  доля...впав  останній  жовтий  лист...
★А★рка  висохла  на  сонці,  голуб  знову  полетів,
★Х★ворий,  мокрий  і  голодний,  повний  щирих  почуттів.
★І★  побачив  він  голубку...  впав  на  землю  -  і  заснув...
★В★ін  її  у  свої  крила,  наче  в  ковдру  загорнув...

P.S.♡
Падав  сніг  в  пусте  гніздечко,  на  сходинку  у  дворі...
А  десь  там,  високо  в  небі,  світять  нові  дві  зорі!★★
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813409
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 12.11.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Дізнатися б

Дізнатися  б,  а  чи  кохаєш  ти  мене?
Чи  тільки  позолоти  сліпить  блиск  урочий?
А  може,  це  колись,  немов  туман,  мине,
Опустить  осінь  стомлено  вологі  очі.

Дізнатися  б,  а  чи  кохаєш  ти  мене?
Чи  може,  зваблення  для  тебе,  ніби  свято?
Тремтить  щодня  живий  в  блуканні  серця  нерв,
А  сни  надій  купаються  у  листі  м*яти.

Дізнатися  б,  а  чи  кохаєш  ти  мене?
Чи  все  навкруг  лиш  звичне  й  тимчасове  в  світі?
Моє  кохання,  мабуть,  щиро-неземне,
Бо  восени  розквітла  ніжно  віра  цвітом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813221
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Любов Іванова

ВИШНЁВОЕ ВИНО

[b][i][color="#ed0909"][color="#19cf13"]В  [/color]бокале  искрился  волшебный  напиток  
[color="#19cf13"]И[/color]  в  воздухе  таял  его  аромат...  
[color="#19cf13"]Ш[/color]афраном  стелился  ковер  маргариток...  
[color="#19cf13"]Н[/color]ам  было  волшебно  без  боли  утрат.  
[color="#19cf13"]Е[/color]ще  опьяняла  любви  атмосфера  ,  
[color="#19cf13"]В[/color]  саду  заливался  шальной  соловей  
[color="#19cf13"]О[/color]  чем  я  мечтала,  всего  лишь  химера  
[color="#19cf13"]Е[/color]ще  бы,    родник  осушил  суховей.  

[color="#19cf13"]В[/color]се  ж  помнится  мне  та  наливка  хмельная,  
[color="#19cf13"]И[/color]  чувства...  и  чувства,  испитые  всласть.  
[color="#19cf13"]Н[/color]е  зря  и  сейчас,  когда  их    вспоминаю,  
[color="#19cf13"]О[/color]пять  окунаюсь  в  ту  первую  страсть[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813110
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018


Ніна Незламна

Туман, туман….

                                                                                 /слова  до  пісні/  

Туман,  туман…  Густий    туман,  стелився  над  землею
Нащо  скажи,  вієш  печаль  і    розлучив  нас  з  нею
Адже  ми  вдвох,  два  деревця,  так  осені  раділи
Ховали  сум,  в  сухих  листках,  мов  промені  ясніли  -  2  рази

Туман,  туман,    трава  ледь  -  ледь,  багрянцем  полонена
В  обійми  взяв,    легко  крилом,  під  музику  Шопена
Поля  й  луги  в  срібній  росі,  вже  стали  кришталеві
Ліс  наче  спить,  не  чуть  птахів,  зникли  пісні  веселі  -  2  рази

Я  попрошу,  сизий  туман,  розвійся  в  піднебессі
Хай  донесу,  тій,що  люблю,  своє  кохання  в  серці
 Цій  калиноньці,  що  схилила,  червоні  грона  змоклі
Не  зможу  жить,    погляд  сумний,    летять  листки  пожовклі  -  2рази

Молодий  клен,  трішки  гойдавсь…  Через    туман  мінливий
Нашіптував,  ніжні  слова,  втрачав  голос  сонливий
Туман,  туман…  Густий    туман,  стелився  над  землею
Нащо  скажи,  вієш  печаль  і    розлучив  нас  з  нею
         Нащо  скажи,  вієш  печаль  і    розлучив  нас  з  нею
                     Нащо  скажи...  Вієш  печаль...І      розлучив  нас  з  нею....

                                                                                                                             01.11.2018р
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812511
дата надходження 04.11.2018
дата закладки 06.11.2018


Капелька

Кохання- наче справжня казка

Кохання-  наче  справжня  казка.
Багато  в  неї  є  причин.
Вона  не  скаже  нам  "будьласка",
Але  кінець  частіш  один.

Вона  знаходить  свою  долю
Там,  де  кисільні  берега.
Де  назавжди  кохані  двоє
І  щастя  все  перемага.

Вона  дарує  насолоду
-  Чудову  пісню  солов’я.
Добром  кінчаються  пригоди
І  знову  мир,  а  не  війна.

Кохання  розквітає  всюди
Де  гарний  є  врожай  добра.
Любіть,  цінуйте  любі  люди
Себе  і  близьких  і  життя!

                     Жовтень  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812190
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 05.11.2018


Sukhovilova

Багато бачила вона

Багато  бачила  вона
Старенька  лавка,  під  вікном,
На  ній  писали  імена,
Неначе  пам'яті  альбом.

На  ній  сиділи  молоді
Дівчата  й  хлопці,  цілу  ніч,
І  падали  листки  руді
Кружляли  з  часом  віч-на-віч.

Співали  в  унісон  пісні  
Під  супровід  гітарних  струн,
І  крапали  дощі  рясні,
Життя  неслося,  мов  тайфун.

Обличчя  щезли  у  імлі,
З  собою  спогади  забирали...
Гаврани  чорні  на  гіллі,
Ранкову  тишу  роздирали...

Дивилась  бабця  із  вікна
На  лавку,  біля  свого  дому,
На  стерті  часом  імена,
Що  зникли  із  життя  альбому...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812702
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 05.11.2018


Катерина Собова

Бiс в ребро

Захотів      Петро    на    старість
У    житті    усе    спізнати,
А    то    все    -    робота,    діти…
Може    варто    й    погуляти?

Вечорами    веселився
(Кума    Валя    -    недалечко),
Біс    в    ребро    йому    вселився,
Став    Петро    скакати    в    гречку.

Але    пам’ятав,    що    треба
І    сім’єю    дорожити:
Старість    вже    не    за    горами  –
Треба    ж    десь    віка    дожити!

До    дружини    підлизався
(Сковорідку    купив    нову),
Трішечки    в    коханні    клявся,
Далі    вів    таку    розмову:

-Ганю,    мила,    сказать    правду
Буду    я    тебе    просити:
Якби    я    завів    коханку,
Чи    змогла    б    мені    простити?

-Ну,    аякже,-    Ганя    каже,-
Це    побачиш    зверху,    з    неба,
Зразу    ангелом    ти    станеш!
Мертвому    прощати    треба…  

І    провідувати    буду    -
В    нас    он    цвинтар    недалечко…
Враз    позбувся      Петя    блуду,  
Не    стрибає    більше    в    гречку!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809507
дата надходження 10.10.2018
дата закладки 31.10.2018


Олекса Удайко

КАЖІТЬ СЛОВА ХОРОШІ ЗА ЖИТТЯ

[color="#0a68b0"]                        [i]В  о  з  '  є  д  н  а  н  н  ю
[/color]          [color="#b00a94"]правослаавних  церков  в  Україні[/color]
         [color="#e0930d"]          п  р  и  с  в  я  ч  у  є  т  ь  с  я[/color][/i]

[youtube]https://youtu.be/eavK2s-XcYs[/youtube]
[b][i]Кажіть  слова  хороші  за  життя,  
бо  на  тім  світі  в  них  нема  потреби:
там  інші  алгоритми  в  небуття,
закони  різні  –  на  землі  й  на  небі…

По-іншому  розводяться  мости,
по-іншому  янтаряться  коралі…
Щоб  до  краси  тієї  нам  дійти,
на  цьому  світі  не  творіть  печалі…

Любімося  ж…  То  Богом  нам  дано.
Кохаймось  тут,  бо  там  все  інше  буде…  
Ділімо  хліб...  й  на  всіх  –  п’янке  вино,
і  Бог  за  це,  повірте,  не  осудить…

Та  слів  дарма    не  кидаймо  пустих:
Від  щирості…    хай  серце  не  зів’яне!
Не  забуваймо    віншувати  тих,
хто  в  милосерді    і  турботах  –  п’яний…

Шануймо  і  славімо  щиро  тих,
хто  хрест  свій  тяг,  хоч  тяжко,  на  Голгофу,
тримався  клятви  на  крові́  святих  –
й  братів  по  кро́ві  їхніх  філософій…

…Найдіть  слова  потрібні  –  за  життя,
щоб  славити  пожертви…  і  коралі…
щоб  слізьми  не  вмивалося  дитя,
коли  батьки  його  у  прі  вмирали.

Все,  що́  щастить  –  у  наших  же  руках:
гнівити  Бога  в  нас  нема  потреби…
Єдиний  Він  –  у  серці  і  в  думках,  
його  веління  –  
                                                   на  Землі  й  
                                                                                                 на  Небі!  [/b][color="#5c0c99"][/color]

30.10.2018[/i]

На  світлині  –  Володимирський  собор  
                                       у  Києві  (фото  автора).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811954
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 31.10.2018


Евгений Познанский

БОГ ОТЦА МОЕГО

   (Светлой  памяти  моего  отца  В.  Г.  Познанского  посвящаю).
Синего  Вечера  звёздные  строчки.
-«Папа,  а  на  небе  спят  Ангелочки?»
Выключен  свет,  час  волшебный,  ночной,
Только  не  страшно,  ведь  папа  со  мной.
Он    в  темноте  среди  этих  теней,
Кажется  больше  ещё  и  сильней.
Голос,  как  дрема  и  сильный  и  мягкий:
-«Спят  ангелочки,  на  тучках-кроватках.
Ночью  Господь,  обходя  небосвод
Им  поцелуи  неслышно  пошлет».
Три  ли  мне  года  тогда  было?  Два?
Я  хорошо  помню  эти  слова.
Может  быть  с  них    я  и  начал  дорогу  
К  храму,  а  правильней  к  вере  и  к  Богу.
Этот  прекраснейший  образ  Творца
Будет  со  мною  в  душе  до  конца
Вот  что  мне  дал  этот  папин  ответ.
Бог  милосердный,  хранящий  весь  свет  
Бог  по  отцовски  целующий    в  щёчки,
Спящих  на  тучках  своих,  Ангелочков.
Мудрые  книги  прочел  я  потом,
Были  они  чистой  веры  зерном,
Но  борозда,  для  святого  зерна
Папой  в  душе  моей,  проведена.

Синего  вечера  звёздные  строчки…
Папочку  встретьте  в  раю,  Ангелочки.
Евгений  Познанский.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809457
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 31.10.2018


Valentyna_S

Шепнула осінь…

За  плечі  обійняла  осінь,
Шепнула  тихо:    «Вже  пора.
Ти  ще  витаєш  десь-то  досі  —
Зима  ж  з-за  рогу  вигляда.

Літа  твої  разом  з  птахами
У  вирій  мчалися  ключем,  
Тож  розгубилися  шляхами  —
Й  здійня́лись  в  небо  міражем.

Не  варто  тіней  виглядати,
Душа  хоч  тенькне  навесні…».
Якби  ж  то  їх  могла  зібрати
Й  прожити  ще  раз  хоч  вві  сні…

А  зараз  треба  ще  горіти,
Бо  стільки  є  у    мене  справ!
Не  дай,  о  Боже,  лишень  тліти,
Дай  осягнути,  що  послав!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811557
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 31.10.2018


геометрія

ДАВНО МИНУЛО МОЄ ЛІТО…

                                 Сірі  тумани,  ранні  роси
                                 Впали  на  землю  і  траву...
                                 А  моє  літо  стоголосе,-
                                 Уже  минуло,  відпливло...

                                 Давно  зросло,  в  степах  дозріло,-
                                 Пшениці  зрілої  зерно,
                                 А  моє  літо  відспівало,
                                 Та  не  забулося  воно...

                                   Моє  веселе  тепле  літо,
                                   Мені  сміялось,як  дитя...
                                   Сльоза  скотилася  по  цвіту,
                                   Не  буде  літу  вороття...
                                 
                                   Хоч  не  здійснилися  всі  мрії,
                                 (В  житті  моїм  усе  було)...
                                     І  я  надіюся,  що  літо
                                     Моє  не  даром  відцвіло...

                                     Я  йду  осінніми  стежками,
                                     Вже  до  зими  лягає  путь...
                                     Моє  життя...Навіть  піснями,
                                     Літа  мого  не  повернуть...

                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811949
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 30.10.2018


Любов Іванова

ГРУСТНО МНЕ В ЭТОТ ВЕЧЕР

[b][i][color="#0c35a6"][color="#cc0e3b"]Г[/color]оню  от  себя  я  тоску  и  печаль,
[color="#cc0e3b"]Р[/color]аскрасить  бы  время  оттенками  счастья,
[color="#cc0e3b"]У[/color]ходит  былое  и  мне  очень  жаль...
[color="#cc0e3b"]С[/color]  собой  пусть  уносит  минуты  ненастья.
[color="#cc0e3b"]Т[/color]ы  мне  преподал  настоящий  урок,
[color="#cc0e3b"]Н[/color]о  сердце  не  хочет  смириться  с  потерей
[color="#cc0e3b"]О[/color]  боли  моей    ты  прочтешь  между  строк,

[color="#cc0e3b"]М[/color]еж  рек,  где  был  раньше  таинственный  берег
[color="#cc0e3b"]Н[/color]е  мне  ты  сегодня  приносишь  цветы
[color="#cc0e3b"]Е[/color]динственной  звать  будешь  дальше  другую!

[color="#cc0e3b"]В[/color]се  ж  в  сердце  моём  не  погасли  костры...

[color="#cc0e3b"]Э[/color]дем,  где  мы  вместе...  О  нем  я  тоскую.
[color="#cc0e3b"]Т[/color]аинственно  сумерки    кроют  дома,
[color="#cc0e3b"]О[/color]пять  разжигаю  камин  в  одиночку.
[color="#cc0e3b"]Т[/color]еперь  госпожой  в  моем  сердце  зима...

[color="#cc0e3b"]В[/color]ойду  без  тебя  я  еще  в  одну  ночку.
[color="#cc0e3b"]Е[/color]два  темнота  подкрадется  к  окну,
[color="#cc0e3b"]Ч[/color]адрою  своей  тяжко  ляжет  на  плечи.
[color="#cc0e3b"]Е[/color]й-Богу,  сегодня  в  тоске  не  усну...
[color="#cc0e3b"]Р[/color]азлукой  мы  сердце  и  душу  не  лечим.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811943
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 30.10.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Мій сад любові

Мій  сад  любові  в  золотій  імлі,
А  ще  в  нім  і  смарагдове,  й  багряне.
Вражає  різнобарв*ям  стільки  літ,
Гілля  думок  душевно  досі  манить.

Осінній  день  несе  щедрот  плоди.
І  стиглих  яблук  асорті  із  раю,
І  шепіт  пахощів  айви:  прийди...
Вони  втамують  біль,  загоять  рани...

Мій  сад  осінній  в  золотій  імлі,
Його  плекали  руки  мами  й  тата.
І  найдорожчої  нема  землі,
Де  сад  любові,  й  серцю  рідна  хата.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810714
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 30.10.2018


Надія Башинська

ЖОРЖИНИ КВІТНУТЬ У САДУ…

Жоржини  квітнуть  у  саду
і  чорнобривці  заяснілись.
Скажи  чому?  Скажи  чому?
Чому  з  тобою  ми  зустрілись?

         Вже  журавлі  у  теплий  край
         на  крилах  літечко  відносять.
         Уже  примовк  осінній  сад...
         пелюстки  розсипає  в  росах.

Листок  кленовий  впав  до  ніг
там,  де  принишкла  горобина.
Знов  закружляє  білий  сніг,
тому  й  тривожиться  калина.

         Вже  журавлі  у  теплий  край
         на  крилах  літечко  відносять.
         Уже  примовк  осінній  сад...
         пелюстки  розсипає  в  росах.

Жоржини  квітнуть  у  саду
і  чорнобривці  заяснілись.
Бо,  видно,  знають  всі  вони,
чому  з  тобою  ми  зустрілись...

         Вже  журавлі  у  теплий  край
         на  крилах  літечко  відносять.
         А  у  душі  моїй  розмай...  
         хоч  ходить  поряд  щедра  осінь.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811622
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018


Анатолій Розумний

ЗАХМАРИЛОСЬ…

Захмарилось…  Захмарилось  довкола...
Немає  сонця...  Дощ  полоще,  як  з  відра...
Захмарилось...  Так  сумно...  Ну  й  погода!..
Тепло  останнє  вже  у  вирій  відліта…

Захмарилось...  Захмарилось  довкола...
Холодний  вітер  дме,  змітає  палий  лист...
Захмарилось...    Самотньо...  Дуже  шкода,
Бо  осінь  -  то  не  літо...  Має  інший  хист...

Захмарилось...  Захмарилось  довкола...
Не  видно,  мабуть,  зовсім  вже  цьому  кінця...
Захмарилось...  Морозить...  Думка  квола
Тремтить…  Зігрітись  хоче  світлом  каганця...

Захмарилось...  Хай  хмариться...  Минеться...
Іще  настануть,  вірю,  теплі,  ясні  дні...
Хай  хмариться...  Душа,  мені  здається,
Не  замерзає…  Навіть  у  морози  злі…

Анатолій  Розумний
27.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811617
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018


Світлана Моренець

"Нашого цвіту - по усьому світу"

Бачимо  часто    в  щоденних  новинах
з  різних  країн  емігрантів  рої.
І  серед  них  пізнаю  на  світлинах  -
по  вишиванках  -  це  ж  наші,  свої!

Бельгія,  Чехія,  Польща,  Канада,
США  та  Австралія,  Чілі,  Габон...
Що  потягло  їх?  Багатства  принада?  -
Гнали  їх  злидні  й  біда  за  кордон.

Наче  хтось  долею  нації  грає,
що  утікають,  хоч  би  й  не  хотів,
голодом  гнані  з  родючого  краю,
страхом  репресій,  знущанням  катів.

Нині  жене  безробіття,  безладдя,
бідність,  безправність,  продажний  закон,
владне  безкарне  крадійство,..  безвладдя,
цін,  хабарів  ненаситний  дракон.

Злими  вітрами  по  білому  світу
вже  розмело  міліони  братів
мудрих,  талантів  -  найкращого  цвіту!
Як  же  наш  край  обіднів,  опустів!..

Може  онукам  знайдуть  батьківщину
чи  своє  щастя,  кому  повезло.
Більшість,  мов  пташечки  з  вирію,  линуть
думкою  й  серцем  у  рідне  гніздо,

де  залишилися  сім*ї  та  друзі,
край  у  вогні...  -  і  печаль  крижана...
Там  непогано,  та  серденько  в  тузі  -
не  зігріває  чужа  чужина.

Вразять  події  у  рідній  сторонці  -
власний  майданчик  зберуть  звідусіль,
бо  ж  і  вони,  як  і  ми,  -  українці,
біль  України  -  їх  горе,  і  біль.

Ще  й  одягнуть  вишиванки  святкові  -
з  рідного  краю  святий  оберіг,
роду  й  народу  тотеми  спадкові,
пам*ять  про  корінь  і  рідний  поріг.

І  не  потрібні  слова  чи  зізна́ння,
хто  вони  родом  й  зібрались  чого,
бо  вишиванка  -  це  символ  єднання
в  світі  безмежнім  народу  мого.

                               27.10.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811515
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 27.10.2018


Амадей

Отака любов

На  алеі  парку  влітку  ,
Появилось  диво  з  див,
Поряд  із  креслатим  кленом,
Хтось  троянду  посадив.
Коли  сонце  пекло  сильно,
Клен  у  тінь  іі  ховав,
Від  вітрів,  від  суховіів,
Він  собою  закривав.
Та  троянда  підростала,
Набиралася  краси,
Клен  іі  торкавсь  несміло,
Ніби  дозволу  просив.
ІІ  пуп"янки  ,мов  перси,
Клен  гіллям  своім  ласкав,
І  в  один  чарівний  вечір,
В  почуттях  він  ій  зізнавсь.
А  вона  горнулась  ніжно,
Й  тріпотіла  мов  жива,
Вона  клену  шепотіла
Найчарівніші  слова.
Та  не  довго  щастя  квітло,
Для  закоханих  сердець,
Хтось  зламав  тендітну  квітку,
Й  щастю  іх  прийшов  кінець.
Клен  іі  поів  росою,
Ніжні  шепотів  слова,
І  до  осені  троянда,
Знов  красунею  була.
Відстраждало  іі  тіло,
Зранена  душа  іі,
Знову  квітнуть  ій  хотілось,
З  серця  полились  пісні,
Клен  розправив  своі  плечі,
Ніби  весь  помолодів,
А  коли  приходив  вечір,
Про  кохання  шепотів,
І  вона  розквітла  знову,
Чарувала  цвітом  знов,
Полонила  ніжну  квітку  ,
Пізня  трепетна  любов.
Клен  останнім  своім  листям,
Укрива  від  холодів,
Щоб  мороз  не  заморозив,
Щоб  ніхто  не  надломив.
Не  біда  холодний  вітер,
В  них  кохання  квітне  знов,
Хай  Господь  оберігає
Іхню  трепетну  любов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811375
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018


Ніна Незламна

Що ж то за лиха година. .

                 
Вітер  виє,  завиває  мов  вовчиця  в  лісі
Купи  листя  підіймає    в  кущах  на  узліссі
 Чи  то    музика  оркестру,  між  дерев  гуляє
 То  тихіше,  то  гучніше,  все  такт  підбирає.
А  сполохана  пташина,  дивується  світу
 Що  ж  то  за  лиха  година?  Злякалася  вітру
Задивляється  до  неба,  все  в  сірій  пелюшці
 Серед  чорних  хмар  горбатих,  місяць  на  подушці.
То  з`явиться,  то  пропаде  до  землі  схилився
 Суворо  насупив  брови,  без  зірок  лишився
 Гей  ти  вітре  –  дідугане,  зась  грати  на  скрипці
Прийде  ранок,  тож  вгамуйся,  задрімай  в  колисці.
Он  на  дубі,  між  гіллями  в  листянім  намисті
 Віднайди    нарешті  спокій,  згубись  в  падолисті.
Хай  світанок  заясніє,  хмари  відпливають
А  пташки,  що  залишились,  пісень  заспівають
Хай  земля  моя  радіє,  з  нею  й  я  щаслива
Заясніє  в  позолоті,  ця  осінь  мінлива.

                                                                                                           25.10.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811355
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018


Genyk

ОСІННЄ…




Журавлина  осіння  журба
Знебарвлює  землю  і  квіти
І  даремна  твоя  боротьба
Не  можеш  і  ти  не  сивіти

Кожна  осінь  є  часу  тавро
Всіх  примусить  усе  оплатити
Скільки  б  весен  у  нас  не  було
Треба  осінь  свою  пережити

А  там,  десь,  зелене  тепло
Повернеться  до  нас  із  весною
Подарує  нам  доля  весло,
Щоб  в  осінь  доплисти  з  тобою


                                       GENYK

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807654
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 26.10.2018


Надія Башинська

СЕРДИЛАСЬ МАВПА…

         Сердилась  Мавпа...    Бо  ж  ніби  Сарна  десь  чула,  
що  Мавпа  негарна.  
         І  як  таке  могли  сказати?  Та  ж  Мавпу  краще  не  чіпати.
Тепер  все  треба  вислухати!  Бери  та  хоч  тікай  іїз  хати.
Про  всіх  та  мавпа  розказала...
-  Давно  ночує  хтось  в  Удава.  А  той  Удав  усе  скриває,
й  сам  часто  дома  не  буває.
         Сердилась  Мавпа  й  говорила:
А  які  зуби  в  Крокодила!  Перегризе  усе,  що  може.  Ніколи  
він  не  допоможе.  Тільки  й  дивись,  бо  щось  потягне.Таке
вдалося  воно  жадне.
         Сердилась  Мавпа...  не  боялась,  над  Бегемотами
 сміялась:
-  Оті  великі,  як  напились  -  то  в  ресторані  всі  побились.
Скажу  я  вам,  не  стільки  з'їли...  зате  усе  там  перебили.
Як  протрезвіли,  мов  воскресли...  по  мішку  грошей  всі  
принесли.  Все  вони  п'ють,  усе  гуляють,  хоч  ні  гроша
 не  заробляють!
То  де  ж  взяли?  Їх  запитайте.  А  мене  краще  не  чіпайте!
         У  мене  очі,  мов  ті  зорі.  Я  не  обманюю  ніколи.  Все,  що
сказала,  то  є  правда,  хоч  є  для  когось  і  негарна.
У  мене  хвіст  іще  є  довгий,  і  маю  я  характер  добрий.  
Про  всіх  давно  усе  я  взнала,  то  тільки  краплю  вам  сказала.
Про  мене  так...  Великий  гріх.  Як  розкажу  я  про  вас  всіх!..
         Такі  й  між  нами  проживають.  Вони  завжди  про  всіх  
все  знають.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811201
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018


Sukhovilova

Свічечка…

На  підвіконні  свічечка  горіла,
Зігнулась  до  обдертого  вікна...
Усі  куточки  темні  засвітила,
В  щилини  заховалася  пітьма.

Я  вогник  відчайдушно  закриваю
Від  вітру,  обгорілим  рукавом,
І  темряву  в  безодню  відсуваю,
Малесеньким  світилом  і  теплом.

Ця  свічечка  кімнату  засвітила,
І  світло  розлилося  по  землі,
Собою  сотні  свічок  запалила,
Обдерті  стіни  стали  як  нові.

Сиджу  перед  вікном  і  споглядаю,
Як  свічечка  малесенька  горить...
Від  протягу  руками  закриваю,
Надію,  що  у  серці  мерехтить...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811169
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018


Sukhovilova

Подякую Богу…

Подякую  Богу
За  світлу  дорогу,
За  те,  що  живу  на  землі  кожен  день!
За  спокій  й  тривогу,
Я  дякую  Богу,
За  те,  що  я  чую  мільйони  пісень.

Бувало  боліли
Поламані  крила,-
Ти  душу  поранену  знов  лікував...
І  знову  летіли
Відновлені  крила
І  Ти  мене  знову  за  руку  тримав!

Я  дякую,  Отче,
Що  маю  я  очі,
І  можу  побачити  весь  білий  світ!
І  сонце  лоскоче
І  нічка  шепоче,
За  те,  що  даруєш  мені  цей  політ.

Я  дякую  Боже
За  тих,  хто  поможе,
І  тих,  хто  покине  в  хвилини  важкі...
На  друга  так  схоже
Обличчя  вороже...
Я  інколи  вдячна,  що  рвуться  зв'язки.

Щоранку  радію,
І  вдячна,  що  мрію,
За  добрих  і  щирих  навколо  людей,
Я  серце  відкрию
І  рідних  зігрію,
Притисну  міцніше  до  своїх  грудей.

Я  дякую  Богу
За  те,  що  так  строго
Він  вчив  мене  мудро  чинити  в  житті...
За  силу  й  знемогу,
За  всю  допомогу,
За  те,  що  ведуть  мене    Руки  Святі!

Подякую  Богу,-
І  піду  в  дорогу,
І  хай  тихі  зорі  у  небі  вже  сплять...
В  душевну  тривогу  -
Я  завжди  із  Богом!
Із  Ним  разом  в  серці  живе  благодать!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810715
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Валентина Ланевич

Край дороги кущ калини росою умився.

Край  дороги  кущ  калини  росою  умився,
А  на  нього  з  зір  високих  потік  світла  лився.
З  зір  високих  та  з  місяця,  що  горів  у  небі,
Обіцявся  прихилити  при  першій  потребі.

Та  в  душі  його  холодній  пустка  гостювала,
Лиш  красу  із  грон  червоних  вона  випивала.
В’яло  листячко  зелене,  осінь  билась  в  груди
І  здавалося  калині  -  напилась  отрути.

Не  віддай  мене  нікому:  чуєш,  любий,  милий,  -
Шепотіла  через  сльози,  погляд  занімілий.
-  Не  віддай,  кохай,  -  молила,  до  землі  вклякала,
Зірвавсь  вітер,  хмарка  сиза  місяця  сховала.

22.10.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810895
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Катерина Собова

Сiмейний альбом

Дівчинка    Натуся    з    татом
Відпочинок    влаштували
І    в    сімейному    альбомі
Всі    світлини    розглядали.

Тато    з    мамою    -    туристи
(Гарно    знято    на    світлині),
Ось    із    ними    -    альпіністи
На    засніженій    вершині.

Мама    там    струнка,    тоненька,
Підкоряла    скелі    просто,
Зараз    в    гори    не    полізе  –
Важить    вже    за    дев’яносто.

Дуже    пильно    і    уважно
Роздивлялась    фото    Ната
І    в    розпліднику    приматів
Дівчинка    впізнала    тата.

Милувалась,    дивувалась,
І    до    тата    обізвалась:
-Тебе    мавпи    оточили,
А    матуся    десь    сховалась?

-Ось    же    мама,-    тато    каже,-
Ззаду    неї    став    горила,
Він    сердитий,    бо    матуся
Всю    красу    його    закрила.

Відібрала    в    нього    кашу…
-Дуже    дивно,-    каже    Ната,-
Серед    мавп    матусю    нашу
Навіть    важко    розпізнати!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810725
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Надія Башинська

ОДИН ТИ В СВІТІ Є… ОДИН!

Один  ти  в  світі  є...  Один!
Як  лист  на  дереві  зелений.
Один  ти  в  світі  є...  Один.
Як  ясне  сонце  в  синім  небі.

Щоб  хтось  за  тебе  щось  зробив?
На  це  не  варто  нам  чекати.
Тебе  спитають,  як  прожив?
Тобі  ж  за  все  відповідати.

Тебе  спитають,  про  що  дбав?
Якими  ходиш  ти  стежками?
Чи  допоміг?  Чи  зрозумів?
Чи  поросло  все  споришами?

Один  ти  в  світі  є...  Один!
Та  знай,  що  ти  є  несамотній.
Із  кошиком  йдеш  по  житті.
Ото  ж,  поглянь,  чи  не  порожній?

Нехай  він  повниться  добром
І  радістю,  і  теплотою.
Один  ти  в  світі  лиш  такий...
А  ми  усі  -  разом  з  тобою!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810517
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Світлана Моренець

Візитна картка України

         [i](віршоване  оповідання)[/i]

Я  не  носила  вишиванок,
їх  в  мене  просто  не  було,
бо  збереглось  тих  одяганок
десяток  на  усе  село.
І  в  домі  –  жодної  ікони,
то  не  було  і  рушників,
не  мали  скринь  ми  чи  схоронів
із  давнім  спадком  прабатьків.

Квартира  вчителя.  Чистенько.
Макети  звірів  та  птахів.
В  дубовій  рамі  сам  Шевченко
дивився  з  глибини  віків.
Матуся,  вроджена  шляхтянка,
не  вишивала  полики:
хазяйство,  школа  й  до  світанку
перевіряла  помилки
у  стосах  зошитів...
                                                         Ой,  нене,
тяжким  було  твоє  життя.
З  усіх  захоплень  –  щодо  мене  –
найменше  вабило  шиття.
Від  примітивних  візерунків,
що  бачила  я  по  хатах,
не  мліло  серце  вередунки,
не  видихали  груди:  "Ах!"

Аж  поки  я  не  побувала
в  гостинах  дальніх,  у  рідні.
Там  в  кожній  хаті  дивували
творіння  рук  на  полотні.
Живії  маки  між  колоссям,
орнаменти  на  рушниках
такі,  що  стримать  не  вдалося
моє  гучне  і  щире:  "Ах!!!"

Везла  узори  від  майстрині
давнішній  подрузі  сім'ї,
золоторукій  Василині,
щоби  порадувать  її.

...  Минає  час.  Ми  на  терасі,
а  Вася  –  ластівкою  в  дім
влітає  мовчки  до  Тараса,
мить  –  вишитий  рушник  на  нім.

...  Запала  тиша.  Посвітліло?
Чи  душ  торкнулася  яса?
В  Шевченка  очі  потепліли  –
зачарувала  всіх  краса.
Її  магічна  диво-сила
людину  змінює  і  світ.
Яку  ж  полуду  я  носила
усе  життя?!  Сімнадцять  літ!

Роки  студентські.  Як  гурманка
дивлюсь,  здивована  без  меж:
на  кожен  смак  є  вишиванка,
й  для  мене,  капризулі,  теж.
На  вибір  –  силонька-силенна,
для  всіх  випадків  й  поколінь:
чорно-калиново-вогненна
палітра,  й  неба  голубінь,
і  вишукано  білосніжні,
й  осінні  барви  золоті,
яскраві,  однотонно-ніжні
батистові  й  на  полотні.

Яка  безмежна  фантазійність,
майстринь  таланту  глибина!
В  них  –  пісні  тиха  мелодійність
і  оберегів  таїна.

Ну  що  там  Ґуччі  та  Версаче?!
У  вишиванці  є  наш  знак:
лиш  одягни  її,  юначе,
і  ти  –  орел.  Ти  –  свій!  Козак!
Серед  такого  ось  розмаю
твоє  дитинство  протекло,
у  ній  –  краса  твойого  краю,
душі  народної  тепло.

Тож  нині  пані  і  панянки,
та  й  карапузи-малюки
вдягають  радо  вишиванки,
шанують  й  носять  залюбки,
як  цінні  нації  перлини,
її  таланту  щедрий  цвіт.
Вони  –  візитки  України,
що  славлять  край  наш  на  весь  світ.

                             17.10.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810387
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 18.10.2018


Світлана Моренець

У віршах – стогін й спів душі


Я  тільки  вчусь  писати  вірші,
товариші.
Тому  вони  –  не  майстра  витвір,
а  стан  душі,
що  звідала  в  житейськім  морі
і  страх,  і  біль,
тремтливе  щастя  й  чорне  горе,
й  на  рані  сіль.
Горнила  бід  її  кували,
неначе  сталь,
різьбили  грані,  шліфували,
немов  кришталь...

То  ж  стала,  як  струна  од  вітру
чи  камертон,
зі  смутком  й  радощами  світу
звучати  в  тон.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809322
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 14.10.2018


Любов Іванова

ВІТАЮ З СВЯТАМИ!!!

Тим,  хто  нині  в  строю,
Чи  в  пекельнім  бою,
Наша  щира    любов  і  вітання.
Найтепліші  слова
Хай  долинуть  до  Вас.
І  молитви  святої  звучання.

Ми  підтримуєм  Вас
Кожну  мить,  кожен  час,
Своїм  серцем,  душею  і  словом.
Богородиця  хай
Наш  прославлений  край
Захистить  своїм  щедрим  Покровом

Хай  омріяний  мир
Вкриє  розбрату  вир.
І  любов  переможе  в  двобою
Щоб  і  Захід  і  Схід
Були  вільні  від  бід.
Я  вітаю  усіх  з  ПокровОю!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809861
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 13.10.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Люби мене

Люби  мене  щоліта,  мов  веселку,
Яка  містком  з  усмішкою  стрічає.
Єдиному  тобі  віддам  я  серце,
Наповню  радістю  і  щастям  чашу.

Люби  мене,  мов  осінь  кольорову,  
Я  подарую  почуттів  палітру,
Лише  тебе  зігрію  теплим  словом,
Божественна  звучатиме  нам  ліра.

Люби  мене,  мов  перший  сніг  узимку,
Що  очищає  душі  від  печалі.
Неначе  у  нічному  небі  зірка,
Сплітатиму  із  ніжності  вуалі.

Люби  мене,  мов  первоцвіт  весною,
Кохай  в  промінні  сонця  до  нестями,
Бо  тільки  в  парі,  як  в  ковчезі  Ноя,
Любові  збережемо  вічність  храму.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809859
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 13.10.2018


Валентина Ланевич

Ой, кружляє шуляк в небі.

Ой,  кружляє  шуляк  в  небі,
Зирить  хижим,  темним  оком.
На  озері  пливе  лебідь
Із  лебідкою,  щоб  в  обок.

Хвилька  хвильку  здоганяє,
Чисту  воду  пінить  мимо.
Лебідь  шию  вигинає,
До  голівки  тулить  спину.

І  лебідка  білокрила
Тілом  горнеться  до  нього.
То  кохання  дужа  сила
Не  збороти  ввік  якого.

Буде  нести  в  тихім  сплеку
Озеро  його  об  берег.
Разом  стрінуть  небезпеку,
Як  житєвий  на  те  жереб.

02.10.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808639
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 03.10.2018


Катерина Собова

Капуста

Де    подітись    у    відпустку?
Я    із    милим    -    екстремали:
То    ж    до    матінки-свекрухи
У    село    Яри    помчали.

З    тої    радості    свекруха
Нас  так    щиро    зустрічала  –
За    колоду  зачепилась,  
Впала    -    ногу    вмить    зламала.

Так    старалась    показати
Всі    манери    свої    гарні,
А    так    вийшло,  що    на    місяць
Опинилась    у    лікарні.

Того    ж    дня    вже    подзвонила:
-Щоб    не    сталось    в    вас    розпусти,
Берись,    доню,    до  роботи,
Терміново    квась    капусту!

У    цій    галузі,    признаюсь,
В    мене    успіхів    -    не    густо…
Звідки    мені    було    знати,
Як    там    квасять    ту    капусту?

Тут    прибігли    консультанти  –
Всі    сусідські    молодички:
Була    кожна    тут    гарантом,
Розказала    сільські    звички.

За    знайомство    пили    зразу,
Розважались    без    упину,
І    за    цим    сільським    указом
Квасимо    вже    третю    днину.

Лежать    овочі    на    купі,
У    діжках    і    в    банках    -    пусто…
Може    завтра    вже,    нарешті,
Дійде    черга    до    капусти?    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808323
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 03.10.2018


Ніна Незламна

В житті так буває /проза/

Рання  осінь  мандрувала…  Примхлива  погода.  Квітка  голівку  схиляла,  лягла  прохолода.  Вересневі  ночі,  стали  холодніші….  А  в  небі  зорі    мерехтять,    то  ясніші,  то  темніші.
Щедра  осінь  пахла  медом,  грушками,  спілим  виноградом…  Ішла  славна  молодиця  попід  своїм  садом.  Та  й  вгледіла  сусіда,  козака  Миколу,    так  давно  кохала,  мовчала,  не  казала  нікому.  В  саду    чути  спів  пташини,  то  зяблик  заводить,  а  в  душі  свято  в    Галини,  геть  очей  не  зводить.  Так  сердечко    часто  б`ється,    неначе  тріпоче,  а  в  очах  іскринки,  надивитись  хоче.  Вся  почервоніла,  як  в  саду  калина,  ото  закохалася,  немов  та  дівчина.  Скрізь  про  неї  кажуть,  порядна,  гарна  молодиця,  репутація  чистенька,  як      та  в    криниці  водиця.
               Ледь  -  ледь  вітерець  віє,  свіжістю  проймає  і  Миколі  чуба  догори  здіймає.  Ой,  бачить,  який  же  красень,  чорнявий,  високий,  не  мов  славний  селезень  та  іще  й  кароокий.  Мав  упевнену  ходу,  йшов  струнко,  додому  ніс  воду….
             Ой,  що  ж  ти  робиш  зі  мною  жінко!  Люблю  ж  твою  вроду.  Пильно  подивився,  геть    перечепився,  водою  криничною  миттєво  освіжився.  Хоч  вона  була  здаля  та  йшла,  як    неначе  краля.    А  в  нього,  йому  здалося,  враз  виросли  крила.  Ой,  бідна    моя  голівонька,  сива,  ото    трясця,    яка  ж    вона  красива!  Перед  ним    мов    фея,  чи  то  квітка  орхідея.  Вмить  піднявся,    швидкі  ноги,  геть    пішов  з  дороги.  Який  сором,  ледь  не  плакав,  аж  поруч  песик  загавкав.  Він  той  душ  із  ним  прийняв,  шкода,  його  обійняв….  Кулею  влетів  до  хати.  Осоромивсь,  що  сказати!
       Галя    ж  жінка  гордовита,  виду  не  подала,  за  кущем  калини  усмішку  сховала…  У  душі  мов  задзвеніла  струна….  Ой    зізналася  собі,  закохалася    вона.  Тьохнуло  сердечко,  все  зирить  в  віконечко…    Ой  помітив  певно,  тож  впав  не  даремно…
Ледь  -  ледь  місяць  заяснів  та  чомусь  на  прислав  снів…  Вдягла  ніч  темну  вуаль,  на  душі  в  жінки  печаль….  А,  як  лягала    спати,    намагалася  надію  сховати,  може  справді  задивився,  хай    би  зі  мною  одружився.  Ох,  ті  гарні    вуса,  аж  бере  спокуса.  Чому  доля  не  проста….Відчути  б  його  вуста…
         Хоч  ясніше  місяць  світить  та  Миколу  він  не  тішить,  геть    ночі  пропали,  думки  не  дрімали.  В  них  неначе    заблудився,  дуже  злий  на  себе,  чи  родився  я  поганий,    чи  її  не  гідний?    В  дзеркало    моргав  собі,  а  чи  роки  вже    не  ті?  Не  спішив,  розстеляв    ліжко,  знов  в  дзеркало,  до  себе  ніжно,
-А,  що    хіба  такий  страшний?  Тож  козак  іще      прудкий,  хоч  і  впав,  таке  ж  буває…
Все  сам  себе  умовляє,
-  Хіба  занадто  товстий,  щоб  не  закохатись  і  на  вид  не  крокодил,  щоб    самому  зостатись.  Біда  одиноким  в  житті,    всі    знають,    так  буває….Коли  доля  на  шляху  когось  забирає.
   Ранок  сонечко  дрімає..  Та  не  спиться  козаку.  Все  в  віконце  зазирає,  має  свою  думку.    А,  що  хіба  я  старий  ?  Сорок  літ  минуло  !    Довгі  вуса  підкрутив,    хай  би  сумісне  життя  було..
Надворі  вітерець  віє,    десь  зяблика  чути,  Микола  про  Галю  мріє,  як  її  забути?    Чути  голоси  лелечі,  певно  відлітають  і  подумав,  ото    добре,  всі  родину  мають.  Якби  я  був  птахом  став,    не  думаючи  б  до  них  пристав,  бо  ця  одинокість  душу  розриває,  болить  в  грудях,    наче  серце  крає…
Взяв  новесеньке  відро,  пішов  до  криниці.  А  в  самого  погляд,    все  до  молодиці.  Її  бачить  на  обійсті,  уже  хазяйнує.  Курочок  та  гусеняток,  прямо  з  рук  годує..
-О,  сусідко!  Добрий  ранок!  Ну,  як  вам  живеться?  Я  по  воду  бачте  йду,  давайте  відерце…  І  вам  воно  раненько,  свіженькою  краще  вмитись.  А  мені  воно,  оце,  треба,  ну…    Хочу  поголитись….
Гусочки  заґелґотали,  кури  копошились…  Очі  світлі  в  молодиці,  от  би  поріднились!
 Так  подумав    і  Микола,  як  ішов  по  воду.  Ох  красуня,  зачарувала,  загубить    мою  свободу!  Сонце  промені  кидало,  чоловіка  звеселяло,  бач  не  відвертається  і  вже  не  ховається.  Ох,  цілував  би  уста  солодкі,    до  пізньої  ночі,  мо  «  пізнав  би    її  тіло,  ті  ласки  жіночі…  
                 Одне  відро  на  стежині,  вода  чиста,  як  росинка,  а  в  сусідки    –  молодиці    на  вії  сльозинка.  Так  давно  його  кохає,  чому  все  не  помічав?  Кожну  нічку  виглядає,  мінливий  місяць  зустрічав.
Він  привітно  усміхнувся,
-  Будемо  мовчати?
Зашарілась,  почервоніла,
-  Ну….  Йдемо  до  хати.
-  Мені  сорок,  -  мовив  він,  -  А  ти  молоденька,  трохи  соромно  мені  та  ти  ж  така  гарненька.    Вкотре  я  не  можу  спати,  спокій  загубився…  Скажу,  правди  не  сховати,  давно  я  те…  Влюбився.
Галя  ж  мило  усміхнулась,  гладила  коліна,
-Та  влюбляються  ж    у  щось  ,  а    я  жінка  вільна.  …  В  мене  можна  закохатись,  трясця  ж  ,  молоді    роки!  Правда  було  кілька  раз  заходили  козаки…  Та  скажу  вам  чесно,  від  них  я  ховалася,  хоч  ви  трохи  старші  та  в  вас  закохалася…
         Сиділи  за  чаєм,    мов  голуби  воркували,  а  місяць  і  зорі  у  віконце  заглядали…
Розчесав  їй  косу,  нею  любувався..  Оглядав  її  красу,  в  коханні  зізнався…
Мов  сп`янів,  чи  то  від  чаю,  чи  від  її  ласки  та  йому  здалося,  що    попав    у  лоно  казки….
Заспівали  півні,  гуси  ґелґотали…    Радісні,  щасливі  ранок  зустрічали….
 Їм  обом  здалося,  то  пташки  вітали…
А  згодом  сусіди,  вдвох    на  рушник    стали.  Не  весна  надворі,  осінь  мандрувала..  То  вона    -  чаклунка,    долі  поєднала…..
                                                                                                                                                         Вересень  2017р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808340
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 03.10.2018


Новоградець

Коли в нічному небі догорить…

Коли  в  нічному  небі  догорить
Моя  зоря,  промчавши  небосхилом,
Подумаю  в  свою  останню  мить  -
Вона  із  тих,  які  для  вас  світили.

Не  спіймана  у  ями  чорних  дір,
В  висотах  не  відшукуючи  слави,
Іде  моя  -  одна  з  найменших  зір,
Між  інших,  іменитих  і  яскравих.

Хай  правди  відстояти  я  не  вмів
І  хижий  світ  змінити  був  не  в  силах,
Але  коли  кипів  у  мені  гнів,
Вона  яскравим  полум'ям  горіла.

Байдужістю  несе  від  мертвих  тіл
З  давно  уже  погаслими  вогнями,
А  в  розсипі  палаючих  світил
Моя  іде  супутником  над  вами.

Коли  смішні  малята  в  перший  раз
На  ніжки  піднімалися  несміло,
Хвилюючись,  дивилася  на  вас
Моя  зоря,  і  променем  світила.

Хай  кажуть:  -  Не  з  важливих  ти  світил,  -
Холодні  зорі,  мертві  і  не  зрячі,
Але  палаючи  з  останніх  сил,
Моя  зоря  іде  в  сім'ї  гарячих.

І  навіть  коли  час  мою  свічу
Погасить  в  мерехтливому  світанні,
Я  в  небі  метеором  пролечу,
Над  вами  догоряючи  востаннє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 03.10.2018


Надія Башинська

ХОЧУ Я, ЩОБ ТАК ВОНО І СТАЛОСЬ…

Довго  йшло  Добро  полями...  ріками  пливло,  морями.
По  лісах  воно  ходило.  Натомилося.  Присіло.
А  тут  з  лісу  вийшов  Вовк  голодний  і  зрадів:  обід  же  
буде  добрий!
-  Біля  тебе,  каже,  -  мені  б  сісти.  -  Хочу  я  тебе,  Добро,  все  
з'їсти.
А  Добро  весь  день  допомагало.  Натомилось.  Сили  
було  мало.  Де  ж  тепер  узять  тієї  сили?  Не  врятує  й  те,  
аби  просили.
-  Ну  що  ж...  Їж!  -  Вовкові  Добро  сказало.  -Та  обіду  з  мене  
буде  мало.
А  тут  з  лісу  Зло  лихеє  вийшло.  Було  воно  гарне,  таке  
пишне.
-  От  знайшов  обід!  -  сміялось.  Вовкові  воно  й  дісталось...
 Є  у  світі  Свята,  добра  сила,  що  Добро  від  лиха  захи-
стила.  Хочу  я,  щоб  так  воно  і  сталось.  Щоб  зникло  Зло,  
Добро  -  зосталось!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808155
дата надходження 28.09.2018
дата закладки 28.09.2018


Тетяна Луківська

У крихтах літа…

Переступила  з  літа  в  осінь,
Перегорнула  календар.
Але  ж  яка  небесна  просинь
Ще  виграє  з-за  сірих  хмар!
Впиралось  літо,  шелестіло
Вітрами  теплими  впритул.
І  золотіти  не  хотіло,
І  не  кришило  палітур.
Щебече  птаство  лунко  в  парі,
Сади  у  яблуках    цвітуть.
А  дощ  завис  в  осінній    хмарі,
Здається,  краплі...  переждуть.
І  айстри...кольорами  грають,
Висвічують  уклінно    цвіт.
Сягає  літо  небокраю  -
Росою  скрапує  із  віт.
Осіння  днино,  не  тривожся,
Що  літу  плещемо  віват!  
Не  визначаєм  переможця,
Лише    радіємо,  що  так.
Так  літо  днює,  попри  осінь
І  забарилось  не  на  жарт.
А  соняшник    проміння  й    досі
Збирає  із  небесних  кварт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807416
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 27.09.2018


Любов Іванова

МЕЛОДИЯ ОСЕНИ

[b][i][color="#9c0505"][color="#0cab27"]М[/color]узыка  дождя  и  листопада
[color="#0cab27"]Е[/color]ле  слышен  в  небе  птичий  гам
[color="#0cab27"]Л[/color]истья  уже  чувствуя  прохладу,
[color="#0cab27"]О[/color]падают  медленно  к  ногам.
[color="#0cab27"]Д[/color]ымка  проплывает  над  оврагом
[color="#0cab27"]И[/color]  уходит  к  озеру  в  свой  дом.
[color="#0cab27"]Я[/color]вно,  бабье  лето  где-то  рядом

[color="#0cab27"]О[/color]счастливит  вскоре  всех  теплом..
[color="#0cab27"]С[/color]    шорохом  листвы  душе  уютно
[color="#0cab27"]Е[/color]сть  у  этой  музыки    свой  шарм.
[color="#0cab27"]Н[/color]ежности  потоки  поминутно,
[color="#0cab27"]И[/color]  с  усладой  сердца  пополам.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807448
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 27.09.2018


Капелька

Стремись счастливым быть всегда

Не  надо  сильно  огорчаться.
Кругом  такая  красота!
И  в  сорок  лет  и  даже  в  двадцать
Стремись  счастливым  быть  всегда!

И  в  шестьдесят  прекрасно  время,
И  в  восемьдесят,  даже  в  сто.
Мы  боремся  с  своею  ленью,
Достойно  чтоб  прожить  ещё.

Кто  ищет  свет,  его  увидит.
Кто  хочет  тьму,  она  придёт.
Старайся  позитивно  думать
Себе  и  ближним  не  на  зло.

Стремись  к  здоровью  в  своём  теле,
В  душе  всегда  храни  тепло.
Ведь  кто  бы  в  жизни  что  не  делал.
Всё  сверху  видно  хорошо.

Увидит  каждый  в  своём  сердце
Как  отражение  в  воде.
Увидит  солнце,  небо,  месяц.
Они  в  добре  ипи  во  зле?

Увидит  горы  и  долины.
Поля  в  хлебах  иль  в  сорняках.
Красивы  нежные  равнины
Когда  не  в  шрамах,  а  в  цветах...

Не  надо  сильно  огорчаться
По  мелочам  и  просто  так.
Проблем  хватает  на  стодвадцать
-Серьёзный  и  реальный  факт.

                     12.09.2018

   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806825
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 26.09.2018


Евгений Познанский

РОЖДЕСТВО ПРЕСВЯТОЙ БОГОРОДИЦЫ

Ни  одно  из  сокровищ  земли  не  держала  бы  нежно  так  Анна,
Как  держала  она  долгожданную  крошку  свою,
Слезы  счастья  опять  и  опять  на  ресницах  вставали  туманом
"Дал  Господь  нам  дитя,  мне  теперь  хорошо,  как  в  Раю»*.
 
Сам  потомок  царя  храбреца,  Псалмопевца  Давида,
Даже  если  б  ему  вдруг  надели  корону  царей,
Был  бы  Иоаким  и  тогда  не  настолько  счастливым,
Как  когда  наклонился  над  маленькой  дочкой  своей.

Может  он  целовал  нежно  дочери  ручки  и  ножки,
На  руках  свою    доченьку  нежно,    с  волненьем    держа,
И  шептал    он  малышке:  "моя  ненаглядная  крошка!
О  Мария,  надежда  моя  и  моя  госпожа!»**

Быстро  годы  пройдут,  и  уже  будет  взрослой,  Мария.
И  сама  станет  матерью.  Матерью  Бога!  Христа!
И  поклоняться  ей  и  цари  и  народы  земные,
Так  Она  Милосердна,  Добра,  и  Мудра,  и  Чиста!

Этот  праздник  великий  мы  чтим,  как  мне  кажется,  мало,
От  чего?  Разговор  будет  слишком  серьёзный,  большой.
В  этот  день  нет  у  нас  ни  гуляния,  ни  карнавала,
И  правительство  нам  не  дает  в  этот  день  выходной.

Ни  кого  упрекать  не  хочу  я  моими  словам!
Я  хочу    всех  поздравить  и  только  сказать  об  одном:
В  этот  день,  как  всегда,
Пресвятая  Владычица  с  нами,
И  Спасителя  молит  о  бедном  народе  своём.  
*Святые    Иоаким  и  Анна    родители  Девы  Марии,    они  очень  долго  не  имели  детей,  что  в  Иудее  считалсь    знаком  немилости    Божией,  так  что  рождение      рождение  дочери  стало  для  них  велечайшей  радостью.
**Имя  Мария  переводиться  как  Госпожа  или  Надежда.
См.  Протоиерей  Серафим  Слободской  «Закон  Божий»  С.  258

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807378
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 26.09.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 89

[b][color="#170fab"]Как-то  ночью  у  плетня
Друг  мой  Василёчек,
Мои  плавки  поменял
На  стринги  в  цветочек.

Кто-то  шел  за  мною  следом
Аж  до  самого  плетня.
Оказался  старым  дедом
Ох  и  вывел  он  меня.

Где  вы,  годы  молодые,
Где  вы,  хлопцы  удалые?
По  соседству  -  старый  дед.
И  других  парней  здесь  нет.

Ой  спасибо  тому  деду
Что  за  мною  следом  шел
В  город  точно  не  поеду,
Мне  и  с  дедом  хорошо.

Потянулась  вверх  за  грушей
Платье  лопнуло  по  швам.
Не  прошлось  в  саду  с  Ванюшей
Раздеваться  по  углам.

Прыгнула  через  костер...
И  как  чурка  тлею...
То  лечила  год  запор,
Теперь  -    диарею!!

Гармонист  у  нас  Володя
Неказист  и  нелюдим,
И  одет  по  старой  моде
Но    все  девушки  -  за  ним...

Сини  глазки,  чуб  волной
Волос  цвета  осени...
Петька  верен    мне    одной,
Остальных  мы  бросили...

У  подружки  у  моей
Память  от  Василия,
Как  наставит  ей  теней,
Ходит  вечно  синяя...

После  свадьбы  едем  в  Крым,
Ляжем  там    рядами,
Пока  с  кожи  черный  дым
Не  пойдет  клубами.

Сразу  два  купила  теста
Подтвердили  -  есть  залет!!
Вот  Вам,  хлопцы,  и  невеста
Та,  что  честь  свою  блюдет!!![/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807481
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 23.09.2018


Sukhovilova

Ти для мене…

Ти  для  мене  -  мов  повітря.  Я  тебе  вдихаю...
Я  живу  лише  тобою...лиш  тебе  кохаю.

Твої  очі  дна  не  мають...у  морях  купають...
Твої  руки  -  наче  крила,  в  небо  підіймають...

Твоя  посмішка  -  мов  сонце,  зранку  зігріває...
А  твій  голос  -  наче  пісня,  в  голові  лунає.

Твоя  віра  -  мов  фортеця,  що  нас  захищає...
Наша  мрія  -  мов  джерельце,  серце  напуває....

Тихий  шепіт  -  наче  вітер,  тілом  відчуваю...
Твій  цілунок  -  наче  вогник,  на  вустах  палає...

Ми  ідем  по  стежці  долі,  по  світах  незнаних,
То  у  світлі  дня  блукаєм,  то  в  густих  туманах...

Твоя  ніжність  -  наче  ковдра,  плечі  огортає...
Твою  ласку  -  наче  квіти,  в  душу  заплітаю.

Дні  минають...Їхні  тіні  у  імлі  зникають...
Мов  птахи,  летять  у  вирій  й  більше  не  вертають.

Хай  роки  від  нас  тікають  -  цього  не  боюся!
Я  з  тобою,  обійнявшись,  цим  життям  пройдуся...

Ти  для  мене  -  мов  повітря!  Я  тебе  вдихаю!
Я  живу  лише  тобою!  Лиш  тебе  кохаю!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807346
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Катерина Собова

Мама - воїн

П'ятирічний  Віля  з  татом
Мовчки  фільм  дивилися:
Там  індійці  щось  кричали,
Чогось  метушилися.

-  Тату,  що  воно  за  люди?
Всі  у  пір'я  вбралися,
І  фломастерами  дивно
Так  розмалювалися?

-  Це  індійське  плем'я  дике,
Бачиш,  як  гуртуються,
Розфарбовують  всі  пики  -
До  війни  готуються.

Вороги,  як  їх  побачать  -
З  переляку  впадуть  всі,
І  забудуть,  що  тримали
Лук  і  стріли  у  руці.

-  Наша  мама,-  каже  Віля,-
Воювать  збирається,
Скільки  туші  на  тих  віях,
Очі  -  аж  злипаються.

Біля  пупа,  в  бровах  кільця,
Й  в  носі  теліпаються,
Крем,  помада  на  обличчі,
Пудра  обсипається.

І  наколка  в  неї  класна,
Вибриті  виски  смішні...
Ті  індійці  -  всі  нещасні,
Не  такі  вони  й  страшні.

Наша  мама  переможе
Будь-якого  вояка,
Як  нам,  тату,  пощастило,
Що  вона  страшна  така.

У  те  плем'я  піде  в  шортах,
Їм  покаже  кулака,
Вони  крикнуть:  -  Бачим  чорта!
Дадуть  зразу  драпака!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806123
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Надія Башинська

Я ЗНАЮ!

Я  знаю:  молитви  до  неба  злітають.
Мов  птахи,  дороги  свої  вони  знають.
У  них  найсвітліші  всі  мрії  вкладаю.
На  них  особливу  надію  я  маю.

Про  мир  на  землі  прошу  в  кожному  слові,
про  радість  і  щастя  в  батьківському  домі.
Щоб  правда  свята  панувала  у  світі,
і  тішили  душу  матусині  квіти.

Летіть,  мої  добрі  думки  і  надії.
Летіть,  мої  теплі  і  яснії  мрії!
Вас  Матінка  Божа  сьогодні  чекає,
у  щедрі  долоньки  свої  позбирає.

Своєю  любов'ю  усіх  вас  зігріє,  
із  рук  своїх  зерням  над  світом  розсіє.
То  ж  всі  проростете,  мов  жито  у  полі.
Бо  Божа  любов  буде  в  кожному  слові.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807333
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Valentyna_S

Просто осінь

Ніяка  це  не  казка.    Просто  осінь.
А  дощ  то  ллє,  то  падає,  моросить.
Розсипав  долі  перли-намистини--
Збирають  їх  берези  і  вербини.

Нагнувся  до  землі  низенько  явір:
Не  чує,  чи  співає  досі  жайвір.
Дубок    чубком  хитає  сонно,  в  бронзі.
Старенька  липа  плаче  при  дорозі.

Лише  радіють  пишні  хризантеми,
Поетам  презентують  свіжі  теми.
У  хороводах  з  вітром  диво-кралі
Співають  нам  позбутися    печалі,

З  повік    незвані    витерти  сльозини
Й  сказати  всім,  що  це  лиш  павутини--
Слабкі  обійми  бабиного  літа…
І  приховати  тайну  цю  від  світу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806763
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Valentyna_S

Моя УКРАЇНА

Атланти--  Карпати,  Говерли  вершина
і  луки  картаті,  й  нарцисів  долина.
Озера  сяйнисті,  пісні  солов’їні,
калини  намисто—
                                       моя  Україна.

Ключі  журавлині,  надземність  барвінку,
стрункі  тополини,  зоря  на  зарінку.
Хрести  у  блакиті  —  церковець  данина,
волошки  у  житі  —  
                                       моя  Україна.

Купайло  й  гаївки,  букетик  на  Спаса.
Колядки  й  щедрівки  —  фольклору  окраса.
Козацтва  звитяга  і  туга  чаїна,
на  вірність  присяга  —
                                         моя  Україна.

Провладні  "пророки"  —    калитки  й  тартюфи,
незняті  «навроки»,  високі  тарифи.
Плачі  Ярославен,  що  спалюють  душі,
і  лицарства  слава,  і  битви  за  куші  .
Народ,  що  не  стане  перед  злом  на  коліна,--
це  рідна  країна  —
                                         моя  Україна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804204
дата надходження 23.08.2018
дата закладки 20.09.2018


Валентина Ланевич

Срібний хрестик до губ прикладаю.

Срібний  хрестик  до  губ  прикладаю
І  молю  у  Всевишнього  долі.
Щоб  спинив  супостата  в  тім  краю,
Де  в  окопах  земля  в  димнім  полі.

Щоб  вберіг  від  осколка  снаряда,
Чи  від  кулі,  що  в’ється,  шальної.
Щоби  діти  діждалися  тата,
Щоби  ночі  були  у  спокої.

Щоби  Схід  не  хрестився  вогнями,
Де  у  досвітку  запахи  крові.
Я  молюсь,  не  будуйте  ви  храми,
В  душах  майте  ви  храм  і  у  слові.

Засівайте  добром  ниви  правди,
Хай  любов’ю  в  серцях  проростає.
Не  пізнаєте  милості  в  кривді,
Вона  розум  безсонням  карає.  

18.09.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807054
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 19.09.2018


геометрія

ОСІНЬ ЗА ПЛЕЧИМА…

                                   Осінь  за  плечима,
                                   а  зима  на  носі...
                                   А  мені  приснилось,
                                   що  ще  літо  йдосі...
                                                                       Чи  то  так  приснилось,
                                                                       а  чи  показалось,
                                                                       я  навіть  не  встигла
                                                                       в  цьому  розібратись...
                                 Ніби  повернулось
                                 знов  до  мене  літо.
                                 І  в  садку  моєму
                                 розквітнули  квіти...
                                                                       А  поміж  квітками
                                                                       моя  юність  ходить...
                                                                       І  мене  мій  милий
                                                                       на  руках  знов  носить...
                                 На  руках  знов  носить,
                                 про  любов  шепоче,
                                 і  мене  цілує,
                                 й  пригорта  охоче...
                                                                     І  мені  приємно
                                                                     все  те  відчувати,
                                                                     хочеться  взаємно
                                                                     його  цілувати...
                                 Та  ось  хтось  постукав
                                 у  моє  віконце,
                                 й  заглянули  в  хату
                                 промені  від  сонця...
                                                                   Як  же  не  хотілось
                                                                   мені  просинатись,
                                                                   не  так  з  сном,як  з  милим
                                                                   знову  розлучатись...
                                   Цілий  день  чекаю
                                   з  нетерпінням  ночі,
                                   знов  зустрітись  з  милим
                                   дуже-дуже  хочу...
                                                                 Що  це  неможливо,
                                                                 мені  зрозуміло,-
                                                                 молодість  від  мене
                                                                 давно  відлетіла...
                                   Дивного  у  світі
                                   немало  буває,
                                   хай  хоч  в  снах  до  мене,-
                                   молодість  вертає...
                                                               Осінь  за  плечима
                                                               мене  не  турбує,
                                                               бо  вона  красива,
                                                               і  я  не  сумую...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807035
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Світлана Моренець

Дві пристрасті

[b][i][color="#000080"]У  кожного  свої  є  вподобання
з  того  безмежжя,  що  згубило  лік.
Позбутися  їх  –  марні  намагання,
в  полон  здались  ми  залюбки  й  навік.
Ті  люблять  танці,  спорт,  мистецтва  твори,
а  хто  в  обійми  Бахуса  бреде...
Я  ж  –  у  полоні  чарівниці-Флори.
На  сходинці  за    нею,  Муза  жде,
бо  знає  добре:  я  в  цупких  тенетах
страшної  сили  –  магії  краси.
Мій  сад  для  мене  –  чарівна́  планета
буяння  дивоцвітів  і  яси.

Вражає  диво:  непримітний  корінь,
насіннячко,  а  іноді  й  листок,
враз  розіллються,  як  весняна  повінь,
квітучим  різнобарв'ям  пелюсток
у  ніжність  перших  крокусів,  нарцисів,
тюльпанів,  незабудок  голубінь,
в  помпезність  фараонову  ірисів,
півоній  чи  в  дельфініумів  синь.

Жаринами  полум'яніють  маки,
контрастом  їм  –  гортензії  шапки,
проснулися  від  сонця  портулаки
і  виткали  яскраві  килимки.
В  коронах  гордих  королівських  лілій
заграла  діамантами  роса.
З  дерев,  щоб  ті  від  спеки  не  зімліли,
розвісили  ліани  паруса.

З  верхівки  вишні,  обійнявши  гі́лля,
стовбурчить  вушка  "кручений  панич",
силкується  згадати,  мов  з  похмілля,  –
що  він  робив  на  вишні  цілу  ніч?
Мов  наречена,  вквітчана  веранда
потічками  з  ломиносів  квіток.
Цариці  незрівняннії,  троянди,
ошатно  оповили  закуток...  –

Для  них  раніше  сонця  прокидаюсь,
спішу  в  мій  рай  по  вранішній  росі,
блаженно  в  Божій  розкоші  купаюсь,
виспівуючи  серцем  гімн  красі.
Затамувавши  подих,  –  не  зламати  б!  –
я  вітерцем  над  квітами  лечу
і,  вбравшись  у  п'янливі  аромати,
розчулена,  з  пелюстками  тремчу.

Я  в  цьому  царстві  квітів  –  повелитель...  –
і  в  ролі  землекопа  та  раби.
"Кайфую"  від  краси  як  небожитель  –
і  падаю  від  втоми  чи  журби...

Що  ж  Муза?
                                     Неспроможна  на  образу,
ховається  за  плетивом  гірлянд
і  шле,  всміхнувшись,  думку,  о́браз,  фразу,
що  я  читаю  в  шепоті  троянд.

О  світла  Музо!  Літо  вже  за  гори
несуть  птахи  на  крилах,  за  моря.
Разом  з  теплом  розтануть  чари  Флори,
і  упаду  в  твої  обійми  я,
бо  скучила.
                                     І  ми  не  раз  –  вже  скоро!  –
під  плач  дощів,  під  музику  вітрів,
біля  вогню  в  холодну  сніжну  пору
торкнемось  поетичних  вівтарів.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807024
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Заворожена-зачарована

Заворожена-зачарована
Я  красою  її  неймовірною.
Скільки  тих  таємниць  іще  сховано
На  самому  дні  скрині  осінньої?

Ще  не  вивчено  й  не  розгадано
Усього,  що  є  в  доленьці  осені,
Та  приходом  своїм  вона  радує,
Зачаровує-заворожує.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806988
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Надія Башинська

ТВОРИТЬ ТАК ВМІЄ ЛИШ ГОСПОДЬ…

Творить  так  вміє  лиш  Господь...  
На  що  не  глянь  -  з  його  насіння.
Прозора  неба  чистота  
і  сонця  золоте  проміння.    

Тут  все  святе:  дзвінкі  гаї,    
степів  безмежнії  простори,  
широкі  ріки  і  луги,  
в  медовому  цвіту  діброви.  

І  свіжість  ранків,  й  вечори...  
поля,засіяні  хлібами.  
В  грайливім  морі  кораблі,  
всі  срібні  зорі  для  нас  з  вами.

Творить  так  вміє  лиш  Господь...  
Щоб  солов'ї  в  саду  співали  
і  наливався  виноград,  
і  спіли  яблука  рум'яні.  

Скрізь  гнуться  віти  від  плодів.  
А  ми  -  землі  святої  діти.  
То  ж  нам  довірено  любить,  
оберігати  і  творити.

Любімо  Землю!  Бо  ж  вона  
довірлива,  немов  дитина.  
В  її  барвистому  вінку  
є  чорнобривці  і  калина.  

Ромашки,  маки,  нагідки,  
любисток,  шавлія  і  м'ята.
Тут  сонце  зігріває  всіх,  
повниться  щастям  кожна  хата.
     
Творить  так  вміє  лиш  Господь...  
На  що  не  глянь  -  з  його  насіння.
Прозора  неба  чистота  
і  сонця  золоте  проміння.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806814
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Валентина Малая

ЛІТО, ВІДПОЧИНЬ

[color="#4400ff"][i][b]
Осінь.Вереснева  просінь.Зникла  неба  синь...  
Просять.Перевесла  ночі...:"Літо,відпочинь!"  
Косять.Уже  стигле  жито...Гарний  урожай!  
Мокнуть.Від  дощу  доріжки...Щастя  забажай!

Краплі.Падають  на  землю.  Плачуть  небеса.
Роси  на  траві-покосі  ,ой,яка  ж  краса!!!  
Свіжість  .Осінь  чарівниця.Спека  відійшла.
Ніжність.Золота  манливість,як  торік  була...

Доле,ой,дівоча  доле=осені  сестра  .
Поле,запустіло  поле  і  у  сон...  пора...  
Осінь.Вереснева  просінь.Зникла  неба  синь...  
Просять  .Перевесла  ночі:"Літечко,спочинь!"

07.09.2018р.
[/b][/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805882
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 17.09.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Цінуй своє

А  від  осінніх  слайдів  -  прохолода,
Сезон  із  тріщин  сонячної  фрески.
Розчервонілися  калина  з  глодом,
Гойдається  гілля  від  курсу  веста.

Людині  хочеться  тепла  земного,
Щоб  поруч  блиск  очей  коханих  в  радість.
І  не  врятує  спілкування  блогу,
Мережа  штучних  вікон  у  каскаді.

Щоби  не  було  прохолоди  в  душах,
Осінній  буревій  не  ятрив  серце,
Цінуй  своє  гніздо,  мов  вірний  бушель,
Родинного  лиш  щастя  сила  в  герцях.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806519
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 14.09.2018


majra

В осінніх днях

В  осінніх  днях  прихована  печаль,
Коротший  день  і  притомилось  сонце...
Опале  листя  відкриває  даль,
Але  чомусь  не  манять  горизонти.

Тумани  білі,  перлами  -  роса!
Які  чудові  в  осені  прикраси!
Чому  не  тішить  серце  ця  краса,
Й  бентежить  душу  швидкоплинність  часу?

На  землю  ллється  золото  небес,
Цей  фейєрверк  охоплює  пів  світу!
Ми  ж  -  навесні  чекаємо  чудес,  
А  восени  -  сумуємо  за  літом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806483
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 14.09.2018


Катерина Собова

На курортi

В  санаторії  -  знайомства,
Залицяння  -  без  обману,
Через  три  дні  вже  курортні  
Розвиваються  романи.

Один  зразу  кинув  оком:
За  столом  -  сусідка  гарна...
Пропонує  ненароком
Час  провести  вдвох  не  марно.

Познайомилися:  Лера,
В  бізнесі  є  перші  кроки,
Артист  цирку  він  -  Валера,
Стаж  -  уже  п'ятнадцять  років.

Розказав,  що  вже  п'ять  років
Сам  живе,  бо  розлучився,
І  хоч  вільний,  незалежний
Та  кохать  не  розучився.

Чемно  в  дверях  пропускає,
Компліменти  -  як  годиться...
Але  враз  -  куди  він  хилить
Розкусила  молодиця.

Покаталися  на  яхті
(Бий  тебе  нечиста  сила,
Каже,  гаманець  забувся)  -
То  й  за  нього  заплатила.

Потім  бреше,  що  велика
Черга  біля  банкомату
І  тому  не  зміг  сьогодні
Тут  отримати  зарплату.

Через  тиждень  наша  Лера
Бачить,  що  кіна  не  буде,
Виказала  все  Валері,
Так,  щоб  чули  усі  люди:

-  Обдурити  кожну  хочеш?
Думаєш,  що  в  цьому  здібний?
То  ти  вільний,  нежонатий,
Чи  нікому  не  потрібний?

Ти,  брехливий  голодранцю,
Сам  на  себе  будеш  злиться,
Бо  жінки  дурні  й  наївні
Вже  давно  перевелися.

Враз  представився  артистом,
Захотів  здобути  славу?
З  таким  шлюбним  аферистом
Я  не  раз  вже  мала  справу.

Я  сама  сюди  примчалась,
Щоб  не  так  відпочивати,
Як  знайти  якогось  дурня
І  до  нитки  обібрати!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805564
дата надходження 05.09.2018
дата закладки 13.09.2018


Світлана Моренець

На грані осені та літа

Відщебетало,  буйно  відцвіло,
порадувало  щедрим  урожаєм,
а  сонячними  днями  і  теплом
нас  літо  ще  й  у  вересні  вражає.

Налив  меди  й  нектари  добрий  Спас
в  дари  багаті  баштана  і  саду.
Намилувався  місяць-зорепас
чарівною  красою  зорепаду.

Убравши  села  в  розсипи  жоржин,
в  калин  коралі,  грона  винограду,
відходить  літо  без  доріг  й  стежин,
щоб  оминути  заморозків  зраду.

О  літо,  полишаєш  ти  мій  край,
на  крилах  вітру  відлетиш  в  сава́ну.
Ескорт  почесний  із  пташиних  зграй
прощальну  вже  виспівує  осанну.

А  ми  в  морозні  зимні  ночі  злі,
занурившись  під  тепле  покривало,
згадаємо,  які  безжурні  дні
й  хвилини  щастя  літо  дарувало.

                           6.09.2018  р.
-

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805698
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 11.09.2018


Ольга Калина

Тінь від свічки ( ГРОТЕСК)

Химерна  тінь,  що  йде  від  свічки,
Танцюює  й  скаче  по  стіні:
То  падає,  немов,  калічка,  
А  то,    як  риба  в    мілині.  

Як    жаба    скаче    у  болоті  
І  висуває    язика.  
Ну    що    сказати  цій    гидоті  ,  
Коли  вона  така  бридка.    

Ось    тінь  тебе  вже  обступає,
За  плечі  ловить  і  шипить,  
І  все  сміється,  і  лякає
Та  так,    що  спину  холодить.  

Цей  жах  всю  душу    вивертає    -
З  тенет  не  вирватись  ніяк.
Подоки  свічка  не  згоряє    -
Химера    кличе    переляк.    





















Гротеск  (фр.  grotesque  —  химерний,  незвичайний,  від  італ.  grotta  —  грот,  печера)  —  вид  художньої  образності,  для  якого  характерними  є:  

1)  фантастична  основа,  тяжіння  до  особливих,  незвичайних,  ексцентричних,  спотворених  форм  (звідси,  зв’язок  Г.  із  карикатурою  й  огидним);  
2)  поєднання  в  одному  предметі  або  явищі  несумісних,  різко  контрасних  якостей  (комічного  з  трагічним,  реального  з  фантастичним,  піднесено-поетичного  з  грубо  натуралістичним),  що  веде  до  абсурду,  робить  неможливою  логічну  інтерпретацію  гротескного  образу;  
3)  заперечення  усталених  художніх  і  літературних  норм  (звідси  зв’язок  Г.  з  пародією,  травестією,  бурлеском);  
4)  стильова  неоднорідність  (поєднання  мови  поетичної  з  вульгарною,  високого  стилю  з  низьким  і  т.п.).

Г.  відкрито  й  свідомо  створює  особливий  —  неприродний,  химерний,  дивний  світ:  саме  таким  показує  його  читачеві  автор  (на  відміну  від  фантастичного  світу  як  умовно-реального).  

Термін  Г.  походить  від  знайдених  на  межі  XV-XVI  ст.  Рафаелем  Санті  у  римських  підземних  гротах  химерних  настінних  малюнків  з  поєднанням  рослинних  і  тваринних  форм.  Г.  використовувався  ще  в  міфології  та  античній  літературі  (Аристофан,  Плавт).

Дуже  поширеним  Г.  стає  у  XX  ст.,  особливо  у  творах  модерного  спрямування:  відновлюються  старі  традиції  Г.,  з’являються  його  нові  форми  (Ф.Кафка,  І.Еренбург,  Б.Брехт,  В.Маяковський,  В.Гомбрович,  С.Мрожек,  Юрій  Клен).  Елементи  Г.  наявні  у  сатиричних  творах  Т.Шевченка,  Нечуя-Левицького.  Гротескними  є  “Ботокуди”  та  “Доктор  Боссервісер”  І.Франка,  “Досвід  коронації”  К.Москальця,  “Московіада”  Ю.Андруховича.  Цікаві  приклади  Г.  спостерігаються  у  творчості  М.Бажана  на  межі  20-30-х  (“Розмова  сердець”,  “Гетто  в  Гумані”,  “Сліпці”  та  ін.),  а  також  у  поемі  “Гофманова  ніч”:

Ось  він  сидить,  цей  куций  Мефістофель…,
Ковтає  мовчки  дим,  вино  слизьке  і  слину,
Мовчить,  і  дивиться,  і  гне  свою  живу,
Загострену,  мов  голий  нерв,  брову,
Неначе  сласний  кіт  худу  і  хтиву  спину.

Г.  різниться  і  від  алегорії,  за  якою  будується  раціональне  іносказання.

В  краї  тім  жиють  прикупі
Всумішку  троякі  люди:
Неприязні  елементи,
Бидло  й  праві  ботокуди.
Діл  їх  якось  не  видати,
Лиш  страшнії  чути  вісти,
Що  всіх  правих  ботокудів
Вони  раді  б  в  каші  з’їсти.
Бидло  –  що  сказать  про  нього?
З  масті  сіре,  їсть  невпинно
(Як  є  що),  спить,  робить,  родить,
Ну,  і  богу  душу  винно.
Але  третій  люд  –  герої,
Просвічені,  грубо  вчені;
Не  живляться  лободою,
А  щодень  їдять  печені.
Ботокуди  –  то  підпори,
То  стовпи  порядку  й  віри:
Латають  усім  сумління,
А  в  сорочці  роблять  діри.  (І.Франко  «Ботокуди»)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806221
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 11.09.2018


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Вітер споминів

Вітер  споминів  так  теплотою  війнув
Про  матусю-голубоньку  рідну  мою
Та  про  батька  згадати  також  не  забув,
Коли  були  вони  ще  обоє  "в  строю".

Татусів  яблуневий  великий  садок
Рясно  родить  і  нині  та  кличе  мене,
Ну,  а  матінка  сіяла  квіти  в  рядок,
Там  рожева  півонія  й  досі  цвіте.

І  туди  він  подув,  де  берізки  ростуть,
Нині  ці  білокорі  вже  зовсім  великі,
Нагадав  мені  він  про  черемху  оту,
Що  весною  дарує  усім  білі  квіти.

Над  стежиною  він,  наче  птах  пролетів,
Отією,  що  змійкою  в"ється  до  хати.
Скільки  б  літ  не  минуло  та  сонячних  днів,
Вітер  споминів  все  допоможе  згадати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806246
дата надходження 11.09.2018
дата закладки 11.09.2018


Валентина Ланевич

Душа співає і пісня ллється.

Душа  співає  і  пісня  ллється,
Із  вуст  гарячих  лине  ув  вись.
Господь  із  неба  пошле  хай  долю,
Щоб  мрії  щирі  усі  збулись.

В  грудях  збирай  тепло  любові,
Нехай  роздмухує  із  іскри  жар.
І  усміхнись  на  добрім  слові,
Привітних  із  очей  сипни  ти  чар.

Хай  обпікають  розум,  тіло,
Всечасно  бережуть  родинну  міць.
І  щоби  серце  не  боліло,
Щоб  в  ньому  не  збирати  багряниць.

01.09.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805238
дата надходження 01.09.2018
дата закладки 10.09.2018


Sukhovilova

Так чудово сьогодні

Так  чудово  сьогодні,  так  ясно,
В  горобині  заплутався  промінь,
Розливається  днина  прекрасна,
Тисячами  казкових  симфоній.

І  так  хочеться  серцю  співати,
Приголубити  промінь  рукою,  
Разом  з  листям  у  танці  кружляти,
Гомоніти  стрімкою  рікою.

Мов  роса,  прилягти  на  травинку,
Наче  хмарка,  за  обрій  втекти...
І  покласти  цей  день  у  торбинку,  
Разом  з  ним  у  майбутнє  піти...

Споглядаю  прощально  зозульку,
Що  пірнула  в  рясну  голубінь,
Відпускаю  повітряну  кульку,
У  розп'яту,  неторкану  синь.

Так  чудово  сьогодні,  так  ясно,  
І  звільнився  заплутаний  промінь.
Засвітилася  зірка  прекрасна,
Пише  ноти  для  нових  симфоній.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805829
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 09.09.2018


Valentyna_S

Ця диво-осінь незбагненна

Ця  диво-осінь  незбагненна
У  вересневих  снах  садів!
Цвіте  калина,  вже  огненна,
Каштан  свічками  забілів.

Поміж  плодів  рум’яних  яблунь
З’явивсь  новий  рожевий  цвіт.
Сі́на  ж  на  луках    пахнуть  в’янню,
Птахи  зібралися  у  світ!

Омбре  ,  сомбре  теж  в  неї  в  тренді,
І  буде  стильним  балаяж.
Земля  зазиміла,  у  пледі--
А  літо  здовжує  вояж.

Ця  диво-осінь  незбагненна
У  вересневих  снах  садів.
Ти  чар  явила  свій  натхненно
На  подив    знаючих  дідів.


На  Тернопільщині  у  вересні  зацвіли  каштани,  яблуні  й  калина

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806077
дата надходження 09.09.2018
дата закладки 09.09.2018


геометрія

ОСІНЬ НАСТУПАЄ…

                                             Уже  мені  осінь                          
                                             посріблила  коси...              
                                             Прошу  її  дуже-                    
                                             не  засмучуй  душу...
                                                           Я  їй  дозволяю,-
                                                           нехай  порядкує...
                                                           І  не  заважає,  
                                                           хай  душа  святкує...
                                               Мені  довподоби
                                               її  різнобарв"я,
                                               і  її  турботи,
                                               то  не  марнослав"я...
                                                         Я  спостерігаю                            
                                                         за  змінами  в  світі,                
                                                         і  мені  моргають                        
                                                         її  диво-  квіти...      
                                               Я  не  помилилась,
                                               вони  не  бояться,
                                               і  не  розучились
                                               світу  посміхатись...
                                                           Хоч  цьогоріч  літо,
                                                           дуже  припікало,
                                                           а  ще  моїм  квітам,
                                                           дощу  не  хватало...
                                               Як  було  спекотно,          
                                               я  їх  поливала,                          
                                               і  вони  постійно                
                                               до  мене  моргали...
                                                           Мені  мої  квіти
                                                           настрій  піднімали,
                                                           з  ними  легше  в  світі,
                                                           смуток  я  долала...
                                               А  ще  за  пташками  
                                               я  спостерігала,
                                               лелечат  лелеки,    
                                               літати  навчали...
                                                           Коли  лелечата              
                                                           боялись  злітати,                    
                                                           їх  батьки-лелеки                  
                                                           із  гнізд  викидали...
                                                 Боязно  і  тихо
                                                 ті  крильми  махали,
                                                 а  батьки-лелеки  
                                                 злітать  помагали...
                                                             У  осінній  тиші
                                                             усі  про  це  знають,-
                                                             лелеки  найперші
                                                             в  вирій  відлітають...
                                             Не  лиш  птахи  й  квіти  
                                             усе  помічають,                        
                                             скінчилося  літо,                    
                                             осінь  наступає...      
                                                           І  я  прошу  осінь,
                                                         (вона  ж  не  лукава),
                                                           нехай  її  просинь,-
                                                           буде  всім  цікава...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805407
дата надходження 03.09.2018
дата закладки 05.09.2018


Катерина Собова

Коханка

Анжеліка  розгубилась,
Погляда  в  кутку  на  нішу...
Чоловік  прийшов  з  роботи
Не  як  завжди,  а  раніше.

Він  щось  хоче  пояснити,
Виправдовується  зразу,
Анжеліка  догадалась  -
Щось  приховує,  зараза.

-  По  тобі  я,  милий,  бачу,
Хочеш  розіграти  драму?
Що  за  ніжності  телячі?
Говори  відверто  й  прямо!

-  Ну...  ти  ж  знаєш,  дорогенька,
Я  не  вчитель  і  не  ректор,
В  мене  фірма  чималенька,
Я  -  поважний  там  директор.

Відбуваю  всі  наради,
І  успішний,  всім  на  диво,
Делегації  стрічаю,
Дбаю  за  корпоративи.

Мусить  бути  шеф  розкутий,
Це  не  просто  забаганка,
Зараз  так  повинно  бути...
Словом  -  в  мене  є  коханка!

-  Господи,  яка  це  радість!
Що  ж  ти  не  сказав  раніше?
А  я  завжди  так  боялась...
-  Германе,  вилазь  із  ніші!

Відсвяткуємо  всі  разом,
Бо  це  все-таки  подія,
Вип'єм  дружно  за  коханку,
Хай  вона  десь  там  зрадіє!

Завести  амури  всякі
Молодий  не  завжди  зможе,
Мати  любку  в  твоїм  віці  -
Це  уже  на  подвиг  схоже!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804335
дата надходження 25.08.2018
дата закладки 05.09.2018


Sukhovilova

Я йшов по алеї

Я  йшов  по  алеї,  неначе  примара,
Мені  так  хотілось  частинки  тепла.
Топилися  крила,  немов  у  Ікара,
І  воском  гарячим  самотність  текла.

Присів  на  краєчок  обдертої  лавки,
Вдивлявся  у  сірі,  важкі  небеса.
Хитався  метелик  на  кінчику  травки,
У  віях  сховалась  підступна  слоза.

В  очах  метушилися  заспані    люди...
Їх  вітром  несло  у  замріяну  даль.
А  я  малював  чудернацькі  етюди,
З  натури  змальовував  власну  печаль.

Мелодія  скрипки  прорізала  простір,
І  хтось  обережно  торкнувся  руки...
Нікого  в  цей  день  не  чекав  я  у  гості,
Крутилися  в  хаосі  різні  думки.

Але,  все  ж  наважився,  і  обернувся,-  
На  мене  дивилися  двоє  дітей!
Зітхнув  із  полегшенням  і  посміхнувся,
Швиденько  дістав  із  кишені  грошей.

Проте  вони  тут,  щоб  любов    дарувати,
Вогнем  запалити  зажурені  очі.
Вони  підійшли,  щоб  теплом  обійняти,  
І  їм  не  потрібні  пожмакані  гроші,

Два  Ангела  сіли  на  змучені  плечі,
У  тілі  вирує  збентежено  кров.
На  землю  приліг  зачарований  вечір,
З  натури  виліплюю  власну  любов.

Бреду  по  алеї  невпинно  роками,
Сиджу  на  краєчку  обдертої  лавки.
У  серці  малюю  поля  з  вітряками,
І  Божу  корівку  на  кінчику  травки.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805447
дата надходження 04.09.2018
дата закладки 04.09.2018


Sukhovilova

Кілька слів

Я  вийшла  на  балкон  з  горнятком  чаю,
І  все  навколо  знову  як  завжди:
В  повітрі  пахне  м'ятою...  вдихаю...
І  в'ють  гніздо  на  дереві  дрозди.

А  новий  день  затягує  в  будденність,
Наношу  на  обличчя  свіжий  грим...
Я  втратила  свою  духовну  єдність,
Бреду  по  світу,  наче  пілігрим...

І  по  щоці,  чомусь,  сльоза  котилась...
Та  вмить  з'явились  ви,  я  це    відчула.
Сказали  "кілька  слів"  і  розчинились.
І  я  їх  в  свою  душу  загорнула.

Візиту  я  чомусь  не  здивувалась,
Я  ніби  знала,  що  прийдЕ  цей  день,
І  ваших  "кілька  слів"  я  дочекаюсь,
І  випущу  метеликів  зі  жмень.

В  житті  моєму  ви  не  випадково,
Та  я  колись  цього  не  розуміла...
І  варта  було  вам  сказати  слово,-
Як  я,  безкрила,  знову  полетіла!

Слова  подяки  вам  кричу  у  простір!
Хотілося  б  ці  миті  повторити...
Я  з  радістю  чекаю  вас  у  гості!  
А  поки  йду  у  затінок...  творити...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802549
дата надходження 09.08.2018
дата закладки 29.08.2018


Ніна Незламна

Проводжала мати… / присвячую всім матерям/

                                               Ці  слова  до  пісні  присвячую  всім  матерям...
                                               На  жаль  їх  сини  загинули  на  війні.
 
Проводжала  мати  сина  на  війноньку
Та  й  на  мужні  груди,  клала  голівоньку
Сину  мій  рідненький,  миле  соколятко
Нащо  йдеш,  синочку,  моє  янголятко
Та  тримать  не  можу,  плаче  Україна
Земля  -  ненька  стогне,    все  в  журбі  калина
Й  не  одна  дівчина  стала  вже  вдовиця
Життя  у  скорботі,  виє,  як  вовчиця…
Проводжала  мати  сина  на  війноньку
Боженьку  просила…  Тож  за  кровиноньку
За  свою  рідненьку….  За  щастячко  в  полі
Щоб  жилось  усім  нам,  мирно    та  й  на  волі
Щоб  сонце  всміхалось,  душа  не  боліла
А  наша    сторонка,  вся    барвінком  цвіла
Та  щоб  повернувся,  живий  і  здоровий
Щоби  стіл  накрила…  Раденька,  святковий.
Проводжала  сина  та  й  його  просила,
Хоча  текли  сльози  стриматись  несила
Прожени  тих  клятих,  ворогів  пихатих
Нащо  їм  ті  землі,  нащо  йшли  до  хати?
Не  гостем  із  хлібом,  а  із  автоматом
А  колись  ти  нечисть,  називався  братом…
Завмирало  серце,  від  такої  зради
Ой,  скажи  но  Боже,  де  шукати  правди?
Проводжала  сина  й  сонечко  за  обрій
Ховалось  проміння  й  материнський  спокій
 Вітер  розгулявся,  ніс  хмари  сльозливі
Ой,  любий  синочку,  чи  й  будем  щасливі?
Полинові  сльози….  Личенько  вмивали
Серце  завмирало...Птахи  не  співали…  
Проводжала  мати  сина  на  війноньку
Під  хустку  ховала  сиву  голівоньку…  

                                                                           09.08  2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802544
дата надходження 09.08.2018
дата закладки 28.08.2018


Дніпрянка

БАГАТИЙ СЕРПЕНЬ

Серпневі  дні  на  п'ядь  коротші,
Щоб  ночі  свитку  доточить.
Задумались  небесні  очі,
Їм  би  від  спеки  відпочить.

Як  на  вогненній  колісниці
Прогуркотів  святий  Ілля,
Столи  голублять  паляниці,
Дощем  умилася  земля.

Свячені  яблука  на  Спаса
Миряни  з  радістю  несуть.
В  коморах  всі  добра  запаси
Втішають  вицвілу  красу.

А  серпню  закортіло  в  прийми,
Стежину  вибрав  навпростець.
Його,  як  щастя,  осінь  прийме:
Жених  -  багатий  удівець.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804045
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 28.08.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 85

[b][color="#157a29"]За  оврагом  хуторок,
Там  живет  Ерошка.
Меня  в  рощу  уволок
А  снял...  только  брошку.

Не  смотрите,  девки,  строго,
Петька  всех  вас  обманул
Прошлой  ночью  пол  второго
Ко  мне  в  койку  сиганул!

Заблудились  мы  в  посадке
Хоть  село  за  сто  шагов.
И  любились  очень  сладко
Аж  до  первых  петухов.

Как  то  раз  на  сеновале,
(Он  всем  девушкам  знаком)
Космы  вырвала  я  Вале,
Чтоб  не  путалась  с  Петром.

Раскатала  Сонька  губы
Захотелось  ей  чудес,
Чтоб  камин  был  вместо  грубы,
Вместо  конки  -  мерседес...

У  залёточки  Петра
Ни  кола  нет,  ни  двора.
Но  зато  он  третий  год
Замуж  всех  подряд  зовет.

По  ночам  мой  куманек
Ходит  в  поле  в  сена  стог
Прослежу  ка  я  за  ним,
Там,  гляди,  и  полежим..

Обещал  любить  до  гроба
Мой  соседушка-зазноба!!
Я    узнала  и  в  ударе..
Обещался  и  Варваре!!

На  завалинке  опять
Женихов  присяду  ждать..
Сорок  лет  все  жду  у  ставень,
Не  зовут!!  Я  ж  в  койке  пламень!!

Шестьдесят  -  еще  не  осень...
Мне  -  всего  пятьдесят  восемь.
А  кто  выпьет  литр  водки
Краше  я  любой  молодки!

Мы  шутили  до  рассвета,
Аж  до  первых  петухов
Но  пришла  супруга  Света,
Надавала  тумаков..
[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802766
дата надходження 11.08.2018
дата закладки 26.08.2018


Valentyna_S

А вечір пахне травами

А  вечір  пахне  травами,
Медом  і  душицею.
Гіркою  пахне    кавою
Й  здобою  з  корицею.
 
Стогне  сад,  обвішений
Горнятами-плодами,
Й  місяць,  зовсім  сплющений,
Дивується  із  нами.

Вечір  косить  серпиком
(Вже  хмари  у  покосах)
І  розставляє  глечики
Попід  серпневі  роси.

Літиться  ще  літечко
У  всьому  щедрокраї
Й  сипле  через  ситечко
Лелітки  на  врожаї.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803965
дата надходження 21.08.2018
дата закладки 21.08.2018


Валентина Ланевич

Ой, ти, вербо рясна, чому похилилась?

Ой,  ти,  вербо  рясна,  чому  похилилась,
Чому  тремтять  віти,  росою  умилась?
Умилась  росою  тай  до  сонця  сходу,
Обійнявсь  з  тобою  кущ  терпкого  глоду.

Я  тому  схилилась,  що  стою  на  кручі,
Гонить  вітер  в  небі  мимо  грізні  тучі.
Тучі  грізні  з  громом  та  ще  й  блискавиці,
А  мені  лиш  треба  чистої  водиці.

Щоб  вода  холодна  напувала  серце
Та  давала  силу,  щоб  мені  не  вмерти.
Щоб  не  вмерти,  з  миром  жити  в  цілім  світі,
Щоб  світило  сонце  ясне  у  зеніті.

Щоби  круки  чорні  не  лякали  днину,
Щоб  щаслива  мати  люляла  дитину.
Дитину  люляла  з  піснею  у  грудях,
Бо  знала  напевно,  що  її  не  збудять.

Щоб  роки  минали  в  славі  та  багатстві,
Щоби  ми  забули,  що  були  у  рабстві.
У  рабстві  сваволі  в  лихую  годину,
Господи,  Всевишній,  вбережи  Вкраїну.  

12.08.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802902
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 21.08.2018


Віталій Назарук

СПІВАЛА НІЧ

Співала  ніч,  співала  –  я  люблю
І    солов’ї    до  ранку  не  змовкали.
Закохані  знайшли  свою  зорю,
Дивились  в  небо,  слухали  й  мовчали.

Пр:  Закоханих  в  полон  забрала  ніч  -
Єдина  мрія  -  швидше  одружитись,
Вони  сиділи  поруч  пліч-о-пліч
І  не  могли  на  зорі  надивитись…

А  у  гаях  співали  солов’ї,
І  їм  у  такт  вгорі  злітали  зорі.
Була  єдина  пара  на  землі,
Якій  відкрився  край  цей  неозорий.
Пр.

Спасибі  небу  за  земну  любов,
За  зорі  в  небесах,  які  літають.
Що  він  її  на  цій  землі  знайшов
Й  кохану  прагне  повести    до  раю.
Пр.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802831
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 21.08.2018


Евгений Познанский

СДЕЛАЛ АВГУСТ БУКЕТ

Сделал  август  букет      из  прохладных  ночей
И  из  полдней,  вскипающих  зноем,
Сделал  август  букет  из  зеленых  ветвей
И  листвы  с  молодой  желтизною.

Сделал  август  букет  из  багровых  лучей
Остывающих,  пышных  закатов,
И  из  молний  крылатых  и  синих  огней  ,
Из  заливистых,  гулких  раскатов.

Даже  яблоки  август  добавил  в  букет
Украшения  лучшие  сада,
И  чтоб  шёл  от  букета  искрящийся  свет
Он  осыпал  его  звездопадом.

Завернуть  в  целлофан    этот  чудо-букет
Не  пытается  август-цветочник.
Он  его  завернул,  это  знает  весь  свет,
В  синий  бархат  небес  своей  ночи.

Август  думает,  ждёт,  день  проходит  за  днём:
Не  отвергнет  букет?    не  отбросит?
И  уткнулась  в  букет  заалевшим  лицом,
Прижимая  к  груди  его  осень.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803473
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 19.08.2018


Valentyna_S

На долині

                         Етюд
Находившись,  літо    осеніє.
Спорожніла  кузня  зозулина.
Згорбатіла  рутка  стогом  сіна,
Очерет  чуприну  сиву  скинув.
З  потічком  тихенько  сокоріє,
У  червоне  вкутавшись,    купина.

По  мокві  бреде  самотній  бусол,
Сенс  життя  шукає  у  болоті.
Засичали  збори  дикі  гуси,
Підморгнуло  з  неба  сонце  русе.
Відчиняють  вирії  ворота
В  безамбітні  теплії  широти.

Вечорами  під  зими  завої
За  верстат  присяде  весняниця,
До  тепла  натче  шовків  сувої
Під  мотив  веселої  й  сумної…
Карусель  поверне  патерицю
Й  молодій  весні  вкладе  в  десницю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803361
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Валентина Ланевич

Я не вмію кривити душею.

Я  не  вмію  кривити  душею,
Комком  в  горлі  застрягли  слова.
По  житті  йшла  босоніж  стернею,
Дурманили  єство  почуття.

З  головою  кидалася  в  омут,
Не  шукала  завбачливо  брід.
Тамувала  у  тілі  оскому,
За  любов’ю,  мов  тінь,  слід  у  слід.

Та  зникали  безслідно  світанки,
Переходили  в  скніючий  день.
І  думки  десь  тікали,  підранки,
І  роки  битим  дзеркалом:  дзень.

Розкотились  горохом  спокуси,
В  серці  скалки  так  ниють,  болять.
Холод  безвістю  шарпає  груди,
Чом  кохання  боги  не  присплять?

Чом  неволі  позбутися  годі?
Вперто  сумніви  думку  гризуть.
Не  радію  відкритій  свободі,
Кволі  крила  у  небо  несуть.

11.08.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802806
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Sukhovilova

Вона була заплакана й голодна

Вона  була  заплакана  й  голодна,
Сиділа  знову  боса  у  кімнаті.
Відлунювала  крик  стіна  холодна,
І  знову  плакали  хмарки  кудлаті.

Вона  сиділа  в  байковій  піжамі,
Серед  мільйонів  -  змучена,  одна...
Як  хочеться  про  все  сказати  мамі,
Та  це  була  лише  її  війна...

Притисла  до  щоки  хустину  рідну,
І  град  забарабанив  по  вікну...
Всміхалась  тиша  хижо  і  єхидно,
Лиш  тільки  град  не  залишав  саму.

Ніщо  не  вічне  під  гарячим  сонцем,
І  град  скінчився...тиша  десь  пішла.
У  дні  важкі  Господь  був  охоронцем,
По  краю  прірви  з  Ним  вона  пройшла!

Вона  сиділа  в  байковій  піжамі,
Серед  мільйонів  -  більше  не  одна,
Всміхалася  щаслива  в  скайпі  мамі,
Скінчилася  із  долею  війна!

А  час  тікав  безжалісно  й  неспинно,
В  повітрі  закружляв  осінній  лист...
Та  доля  посміхнулась  їй  невинно,
В  дарунок  принесла  життєвий  зміст!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802425
дата надходження 08.08.2018
дата закладки 16.08.2018


Valentyna_S

Україні

Україна  —  моя  радість  і  біль,
Невичерпний  священний  грааль.
               Світлоглядна  мрії  яснінь,
               Тиходумна  сердечна  печаль,
               Милозвучна  мамина  мова,
               Вишиванки  суть  загадкова,
               Світлоглядна  мрії  яснінь.
Україна  —  моя  радість  і  біль,
Невичерпний  священний  грааль.

Україна  –  моя  пристань  й  любов,
Ненаглядна  споконвічна  краса.
               Ти  буття  основа    основ
               І  зоря,  що  повік  не  згаса.
               Колір  поля  безкрай  золотого,
               Піднебесся  безмір  голубого.
               Ти  буття  основа    основ.
Україна  –  моя  пристрасть  й  любов,
Ненаглядна  споконвічна  краса.

Ти  стрічаєш  у  святковім  вінку
Із  тернинням,  що    вп’ялось  у  квіти.
           На  землі  не  зустріти  таку:
           Нам    тобою  сьогодні  радіти
           Й  незгасимим  свічкам  осокорів,
           Урочистим  видзвонам  соборів,
           І  сміливим  синам—соколятам,
           Що  боронять  тебе  від  заклятих.
           На  землі  не  зустріти  таку.
Ти  стрічаєш    у  святковім  вінку
Із  тернинням,  що  вп’ялось  у  квіти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802901
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 14.08.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Лиш віра рятує

Туман  попелястий  улігся  на  простір  земельний,
І  коник  його  -  пелена.
Мишасто-химерно  проникли  мазки  акварелі,
І  пили  світанок  до  дна.

І  десь  у  тумані  блукали  надії  прим*яті,
І  втоми  змарніле  лице.
Крізь  морок  ледь-ледь  пробивалися  струмені  м*ятні
З  невидимим  світла  різцем.

Туман  ненадовго,  нас  кличе  до  волі  дорога,
Розсіється  сизість  думок.
Хоч  вип*єм  за  правду  життя  ми  гарячого  грогу,
Лиш  віра  рятує  у  строк.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800565
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 09.08.2018


Ніна Незламна

Випадковий збіг обставин / проза /

                                       Випадковий  збіг  обставин
 Він  налив  в  бокали  вино  «Ігристе»і  чомусь  не  міг  кліпнути  очима,  мов  зачарований,  дивився  прямо  в    її  світлі,  волошкові  очі.  Заглядав  в  них,  шукаючи  дна,  хто  вона,  хто  загубив  цей  скарб?  
В  нього  бажання  чисте,  без  інтрижок,  забрати  зараз  її  з  собою…  Вона  ж,  як  та  троянда,  рожеві  щічки,  пухкенькі,  мов  пелюстки  троянди  зібрані  до  купи,  круглолиця.  І  в  голові  неначе  дзвін;  ти,  ще  не  зустрічав  такої.  Ні,  точно,  він    не  зустрічав  кращої  ніде  в  світі,  хоч  побував  і  в  інших  країнах.  Це  ж  треба  зустріти  тут,  на  вокзалі…
   Йому  здавалося  люди  всі,  як  паперові,  метлялися  туди  -    сюди.Чому  і  сам  собі  не  розумів,  припало  таке  в  голову,  коли  проходили  вздовж  них,  немов  вітер  проймав  і  тільки  подив  від      своєї  ж  думки.
 Це  невеличке  кафе,  вщент  забите  молодими  людьми.  Хтось  часом  затримував  свій  погляд  на  них.  А  він  неначе  голову  втратив,  чи  то  вогонь  палав  так  по  тілу..  Йому  напевно,  не  один  хтось  позаздрив,  дивлячись  на  її  красиві  коліна…  Та  сукня,  облягала  щільно  тіло  .  Звичайно  травень  місяь,тепло,  нащо  вбиратися  в  штани….  Йому  наче  й  не  до  того  б,  бо  свіжа  рана  на  серці…  Та,  як  не  помітити,  коли  сам  дивився  на  неї,  як  кіт  на  сметану.    Якесь  дивне  відчуття  в  душі…  Хотілося  поділитися  з  нею,  розповісти  про  себе…  Дивно…  Вона  немов  магніт  притягувала  до  себе.Очі  вкотре  хотіли  піймати  її  погляд,  щоб  зрозуміти,  що  в  них,  як  сприйме  все,що  розповість?  Йому  кортіло,  вилити  всю  душу,  розказати  про  свою  біду…..  А  чи  зрозуміє  вона,  яке  серце  має?
 Так  перед  цим  в  одній    черзі  стояли,  за  квитками.  Вона    так  мило  всміхнулася  до  літньої  жінки,  що  стояла  поруч,
-Бувай  матусю..Я  повернуся,  ось  тільки  грошенят  зароблю.
Жінка  змахнула  рукою  собі  по  обличчю,  він  зрозумів,  непрохану  сльозу,  напевно  просльозилася…
-  Бувай  донечко.  Будеш  на  місці,  передзвони!  
І  ніжно  взяла  в  обійми  своє  чадо.  А  та  всміхнулася,  весело  подивилася  і  поправила    волан  на  грудях  її    сукні…  
 Ось  тоді  й  звернув  на  неї  увагу.  Струнка,  як  берізка,  витончена  талія,  округлі  перси,  красиві  ноги…  Звичайно  нащо  їй  одягати  штани,  чи  довгу  сукню,  тут  є,  що  показати!  Стільки  ж  їй?  Дивився  прямим  поглядом,  наче  хотів  почути  відповідь  на  це  питання.
Мати  пішла,  він    на  мить  поглянув  вслід  і  знову  вся  увага  до  неї.  Трохи  поміркувавши,  все  ж  наважився  підійти  та  чомусь  так  не  рішуче,  мов  заворожений,  тихо  запитав,
-Ви  часом  не  до  Польщі    їдете?
Всміхнулась,  в  очах  сонячно,  тепло  і  ніжність,  трохи  здивовано,
-  Що  ви  запитуєте,  адже  перед  вами  брала  квиток…
І  вже  про  себе;ох  ці  чоловіки,  їм  би  тільки  знайти  якусь  причину,  щоб    познайомитися  з  котроюсь,  так  сказати  з  черговою  лялькою.  І  замати  на  деякий  час  знайомство,  щоб  швидше  пройшов  час.  
   А  він  оцінюючи  дивився,  на  густе,  білокуре  волося,  на  її  стрижку.    Ледь-ледь  всміхнувся,
-  Вибачте,  вам  зачіску  хтось  підпортив,  ви  помітили  це,  ні?
Миттєво  почервоніла,  пухкенькі  губи,  кольором  вишні,  ледь  здригнулися,  до  нього  тихо,
-    Ви    знаєте,  а,  я  б  не  посміла,  ось  так  сказати  прямо  незнайомій  людині,  тим  паче  дівчині…  Вибачте,  на  мій  погляд  це  нахабство  з  вашої  сторони.
 Він  побачив,  як  вона,  ще  сильніше  червоніла,  від  цього  ставала,  ще  красивішою,  І  сам  відчув,  як  прилинула  кров  до  обличчя,  фу  -    ти,  відводив  погляд,  що  це  я,  як  хлопчисько.  А  потім,  рукою  ніжно  взяв  її  за  руку,  ледь  нахилився  до  неї  і  тихо  на  вухо,
-Та,  я  ж  це  так,  як  зараз,  по  -  модному….  Хіба  молодь  робить  не  так?    Я  відчуваю  ви  мене  вважаєте  старим…  Ну,  я  до  того,що  позрівнянню  з  вами.  Ви,  як  троянда,  що  тільки  -  тільки  розквітла.
Вона  не  сперечалася,
-Ага,  тільки  не  забувайте,  що  троянди  завжди  з  шипами…
Гордовито  поглянула  на  нього,  а  потім  відвела  погляд  в  сторону,  чекала,  що  буде  далі.
Почуття  взяли  верх,  немов  дамбу  прорвало,  він  сміливо  випалив,
-  У  нас,  ще  є  час  до  потяга,  давайте  зайдемо  в  кафе….
Здивовано  повела  оченятами,  тепла  усмішка  на  обличчі  подала  йому  надію.  Змірявши  його  з  ніг  до  голови,  на  знак  згоди  кивнула  головою.  Роман  задоволено  взяв  її  валізу,  свій  рюкзак  закинув  на  плече,
-То  можливо  скажете  яке  ваше  ім`я?    Мене  звати  Роман…
-Я  сам  українець,  живу  тут  в  Києві,  це  працюю  в  Польщі.
Вона  на  декілька  секунд  зупинила  на  ньому  погляд,
-А  мене  звати  Ліна.  Як  вам  таке  ім`я?
Він  показав  їй  рукой,  щоб  йшла  вперед,
-  Прошу!  Гарне  ім`я,  як  на  мене,  ви  йдіть  вперед,  я  вже  за  вами,  як  годиться.
Люди,  як  мурахи,  всі  поспішали,то  в  одну  сторону  то    в  іншу.
Добре,  що    кафе  близько,  не  прийшлося  довго  товкатися  між  них.  
           І  ось  вони  удвох…    Він  не  знав,  що  буде  далі  та  відчував  потяг  до  неї,  ні,  такий  шанс  втрачати  не  можна.  Це  ж  треба,  так  недоречно  в  цей  час  зустріти…  Плани  порушити  не  може,  поїхати  за  нею  не  зможе.  Бо  ж  приїздив  з  Польщі  на  похорон  до  мами.  Сам  вже  два  роки  поспіль  їздить  туди.  Працює  на  фірмі  за  контрактом,  це  дали  відпустку,  можна  сказати,    лише    на  п`ять  днів.  А  до  кінця  контракту,  ще  пів  року.  
 Він  не  відводив  від  неї  очей….  Ой,  що  це,  нагадав,  як  часом  люди  кажуть,  -  »Куди  серце  летить,  туди  й  око  глядить».
       Вона  не  поспішаючи  пригублювала  вино,  їй  ставало  трохи  моторошно  від  його  погляду,  час  від  часу  опускала  очі  донизу,  наче  приховувала  сором`язливість.
       Молоденька  квітка,  скільки  ж  їй?    Це  питання  мучило  його,  дратувало…  Невже  між  нас  різниця  в  роках  завелика?  Що  це,  закономірність  життя?  Втратити  близьку  людину  і  відразу  знайти  свою  долю?  Цікаво….  Все  можливо,  дивлячись  на  неї  копошилися  в  голові  думки,  як  рій  біля  вулика.
           Він  не  пам`ятає  батька....  Йому  було  всього  три  роки,  коли  той  розбився  на  машині.  Є  старша  сестра,  різниця  між  ними  десять  років,  давно  живе  окремо,  має  сім`ю.  Вже  пора  і  йому  мати  сім`ю    та    мабуть,  ще  не  настав  той  час,  ще  ж  тридцятника  не  має.  Він  все  так  з  мамою  жартував  -«  Ще  встигну    хомут  на  шию  одягти,  ще  можна  погуляти».    Раптово  пригадалося,  як  вперше  їхав  до  Польщі,  як  вона  давала  поради  і  її  слова,
-  Їдь  синку,  можливо  там  знайдеш  свою  половинку,  тільки  запам`ятай,  повертайся  сюди,  бо  лише  тут  будеш  щасливий,    на  рідній  землі.  І  одружуйся  на  українці,  щоб  не  зганьбити  наш  козацький  рід,  бо  іншої  я  не  прийму,  так  і  знай!»
А  згодом  помовчала  і  далі  зовсім    тихо,
-    Та  хіба  ж  я  доживу  до  цього  дня….Хіба  доживу…
 Так,  вона  напевно  чомусь  знала,  що  маю  зустріти  цю  красуню.  Можливо  передчувала,  як  складеться  моя  доля.А  мо»  їй,  щось  наснилося,  бо  в  розмові,  ще  сказала,
-  Як  не  там,  то  в  дорозі  зустрінеш  свою  долю.
 Він  мандрував  думками,  тиснуло  в  грудях  від  споминів  про    неї,  кліпав  очима,  намагаючись  відігнати  непрохані  сльози.
Ліна  поглянула  на  мобілку  і  трохи  задумуючись  ,
-  Романе  вибачте,  напевно  нам  пора,  зараз  подадуть  наш  потяг  і  ми  з  вами  розійдемося  по  різних  вагонах.
-  Але  ж  ми  зустрінемося?  Вам  до  Перемишля?  -  відразу  запитав  він.
-Так!Пішли!-  сказала  вставаючи  і  поспішила  до  виходу.
Ледь  –  ледь    сутеніло…  Свіже  повітря  охолодило  їх  почуття  та  серця  гучно  стукали  в  грудях,  що  далі?
Вона  йшла  вперед,  час  від  часу  озираючись,  він  віз  її  валізу,  як  покірний  слуга,  збентежено  дивився  на  неї,  наче  хотів  взяти  на  руки  і  сказати;  »Давай  нікуди  не  поїдемо!  Давай  залишимося!  Він    би  наважився  зробити  це,  якби  не  контракт.  Адже  жити  одним  днем  не  можна,  гроші  треба,  тож  на  похорон  влетів  в  копійку  та  й  далі  треба  якось  жити,  добре,  хоч  квартира  є,  так  і  за  неї  треба  платити…  Зараз  без  заначки  не  можна  жити,  що  я  їй  запропоную?  Треба  зачекати,  вже  після  закінчення  контракту  зможу  їй  запропонувати  серце  й  душу.  Та  як    не  втратити  це  миле  сотворіння,  не  прогавити,  ой  боюсь,  хтось  вкраде.Та  тільки  скільки  ж  їй  років?  Його  це  мучило…  Запитати,  ні,  це  не  корректно…  Якби  це  заглянути  в  паспорт?
Вона  підійшла  до  п`ятого  вагону,
-  Ось  ,  це  мій  вагон!
Біля  вагону  стояла  провідниця,  вже  видно  зі  стажем,  років  п`ядесяти,  а  можливо  й  більше.  Оцінюючи  глянула  на  пасажирів.  Ліна  подала  їй    квиток,озираючись  на  Романа.  Та  взяла  і  відразу  протягнула  руку,
-Давайте  паспорт,  покажіть,  щоб  я  на  митниці  знала,  що  є…  Ви  вибачте  та  так  нажаль  буває,  білет  на  одне  призвіще,  а  паспорт  на  друге…  А  то,  ще  потяг  затримають,  краще  відразу  перевірити,  чим  потім  нервуватися,  виясняти.
Роман  не  втратив  нагоди,  поспіхом  забрав  у  провідниці  її  паспорт,  Ліна  не  встигла  навіть  відкрити  рота,  щоб  щось  сказати.
Миттєво  відреагувала  провідниця,  заклопотано,
-А  то  ви  разом!  Чому  не  даєте  все  відразу?  Швидше  давайте,  за  вами  ж  люди  стоять.
Дівчина  навіть  не  могла    уявити,  що  вони  будуть  їхати  в  одному  вагоні.  Збентежено  дивилася  на  свій  паспорт,  який  тримав  Роман.    І  моттєва  усмішка  на  обличчі,  вона  поспіхом  легенько  витягнула  свій  паспорт  з    його  рук.  От  халепа,  не  вдалося,  перевів  подих  хлопець.
Провідниця  роздивляласяся  його  білет    і  паспорт,
-  Так  місця  двадцять  два  і  двадцять  три,  проходьте.
 Роман,  подав  руку    дівчині,  допоміг  зайти    на  сходи,  а  сам  мов  летів  на  крилах.  Розчервонілий,  задоволений,  поспішив  за  нею.Це  ж  просто  класно,  що  в  одному  вагоні,  ще  й  місця  в  одному  купе.
В  вагоні  людно….    В  купе  вже  була  одна  парочка,  чоловік  з  жінкою,  середнього  віку,  за  шось  клопоталися,  щось  витягували  з  валізи.
     Роман  був  на  сьомому  небі,  в  очах  світило  сонце,  коли  дивився  на  Ліну.  О  Боже,  який    випадковий  збіг  обставин,  це  ж  треба,  все  йде,  як  по  маслу!  Трохи  заспокоював  своє  серце,  від  хвилювання  відчував,  як  воно  гупає,  озирався,  йому  здавалося  всі  це  чують.
 Потяг  набирав  хід…  Вони  стояли  в  проході  вагону  біля  вікна.
Роман  дещо  розповів  зі  свого  життя.  Коли  сказав,  що  йому    двадцять  вісім  років,  дівчина  мило  всміхнулася,
-А  мені  двадцять  один  минув,  що  на  вигляд  старша?
Від  задоволення  він  закрив  очі,  підставив  обличчя  до  відкритого  вікна.  О,чарівнице,  королево,  будеш  моя,  сім  років  різниця,  це  ж  зовсім  не  багато…  Гадаю  в  тебе  на  даний  момент  немає  нікого  з  залицяльників,  як  би  був,  то  прийшов  би  провести  на  потяг.  Ні!  Немає  сумніву,  вона  буде  моя,  запевняв  себе  подумки,  з  полегшенням  переводив    подихи.
   Дівчина    зацікавлено  дивилася  на  нього,  але  нічого  не  запитала.  Її  в  полон  брав  мандраж,  як  там  в  Польщі?  Що  за  люди?  Чи  впорається  з  роботою,  яку  їй  запропонували?  Адже  є  вища  освіта,  можливо  це  має  значення...
       Вони  кілька  хвилин  мовчали,  пристально  задивлялися  в  вікно,  за  яким  виднілися  в  весняній  зелені  дерева,  поля,  квітучі  луки  й  пагорби.  Останні  сонячні  промені  вигравали  по  обрію,  при  ньому  небо  потопало  в  рожевих  та  темно  фіолетових  кольорах,  а  вже  вище  змінювалося  на  темно  синій  колір.  
Мовчанку  порушив  Роман,
     Ви  довіретесь  мені?  Я    давненько  в  Польщі,  перегляну  ваші  документи  від  роботодавця,  можливо  це  не  далеко  від  моєї  фірми.
-А  чом  би  й  ні,  то  добре,  що  хтось  знайомий  буде  в  місті,  буду  знати,  що  вразі  чого,  буде  до  кого  звернутися  за  допомогою,
-не  поспішаючи,  дивлячись,  то    в  вікно,  то  на  нього,  говорила  вона.  З  їхнього  купе  вийшла  парочка,  жінка  всміхнулася,
 -  Ми  до  ресторану    на  якусь  годинку,  приглянете  за  речами?
Звісно,-  відразу  відповів  Роман.
 А  потім  до  Ліни,
-  Ви  напевно  переодягтися  бажаєте,  то  йдіть.  А  я  чай  нам  замовлю,  щось  перекусимо…
-  Гаразд,-  задоволено  відповіла,  всміхнулася  і  метеликом  юркнула  в  купе,  відразу  закрила  двері.
Ну,  то  й  добре,  думав  хлопець,  всміхаючись.  Треба  йти  в  наступ,  чого  тягнули  кота  за  хвоста.
-Все  добре,  чоловіче!  Бачу  задоволені,  всміхаєтеся,
-  вздовж  купе  йшла  до  нього  провідниця.-  Всі  позакривалися,  чи  вже  спати  лягають  так  зарано.    Може  чай,  чи  каву  з  печивом,  чи  з  вафлями?
-Дякую,  я  саме  хотів  замовити,  нам  два  чаю  і  на  ваш  вибір,  що  принесете  з  солодощів.
 Вона  задоволено  кивнула  і    попрямувала  до  свого  купе.
 Надворі  вже  стемніло…  Вони  сиділи  за  столом….  Чай  парував  і  пах  на  все  купе,
-Ну,що  випё`ємо  за  нас!  І  перейдемо  на  »  ТИ»    шановна  Ліно…  Ви  не  проти?
Вона  злегка  почервоніла,в  очах  веселі  вогники,
-А  чом  би  й  ні!
Він  ледь  не  засміявся,  адже  вона  тоді  теж  так  сказала,  напевно  звичка  така.  Вони  весело  стукнулися  склянками  з  чаєм  і  задоволено  не  поспішаючи,  пили.  Він  все  не  міг  від  неї  відвести  очей,  її  щоки  зарум`янилися,  вона  ловила  його  ніжний  погляд,  на  якийсь  час  завмирала….
От,  це  ж  треба,  такий  кльовий  і  напевно  одружений.  Щось  нічого  не  розповідав  за  дружину,  напевно    хоче  гульнути,  робила  собі  висновки  дівчина.    Здалеку  заходить,  хитрий,  не  зрозуміти  чому  себе  відразу  вважав  старим,  не  модним….  Та  так    і  буде,  покажу  йому    документи,  можливо  краще  розбирається  чим  я.  Не  втрачу  шанс,  корона  з  мене  не  впаде,  як  підтримаю  інтрижку.
Роман  уважно  дивився  на  папери,  не  вірив  своїм  очам,  вона  їхала  на  ту  фірму,де  працює  він.  О!  До  біса  сумніви,  все  в  порядку…
Чоло  спітніло  від  хвилювання,  напевно  зробився  весь,  як  червоний  рак,  заговорив,
-  Ми  з  тобою  мов  в    полі
Як  ті  квіти  на  волі
Ти  волошка  небесна
Поруч  наче  воскресла
А  я  схожий  на  мак
Нехай  буде  все  так
Певно  доля  звела
В  казку  ти  привела
Казка  та  про  кохання
Скажеш  може  зарання
Та  для  мене  ти  квітка
Що  ось,  щойно  розквітла
Тебе  тільки  любити
Все  життя  би  кохати
Та  чи  згідна  не  знати
Моїм  другом  ти  стати…..
І  раптово  стало  тихо….    Тільки  чути  плавний    стукіт  колес,  наче  стукіт  двох  сердець…..  Він  бачив  її  очі,  вони  сяяли…  Так  він  готовий  в  них  утопитися…  Бачити  їх  все  життя…..
Вона  сиділа,  як  зачарована.  Її  очі  округлилися,  світилися  щастям.  Ледь  опанувала  себе,  що  за  дива?  Не  фіга  собі!  Оце  його  понесло,  ото  вже  вміє,  а  може  він  ловелас?  Але  ж  красивий,  видно  культурний,  не  нахаба…
Роман  ніжно  взяв  за  руку,
-  Знаєш,  а  я  щасливий,  не  знаю,  як  ти…  Це  ж  треба  такий  збіг  обставин….  Тебе  запросив  на  роботу  мій  роботодавець.  Ти  розумієш,  що  це?  Ми  будемо  разом,  зовсім  поруч..
Вона  знизала    плечима  і  здивовано,
-  Що  справді?  Та  я  ж  тільки  на  пів  року  їду,  а  далі  не  знати,  що  і  як  буде?    Чи  сподобається?  Життя  покаже….
-  Так  сонечко,  життя  покаже,  доля  вирішить  за  нас  з  тобою.  Головне,  що  ми  разом…  Я  тобі  не  казав,  я  щойно  втратив  найближчу  людину,  маму….  Не  передбачиш  всього  в  житті  та  вона  не  була  проти,  щоб  я  поїхав  на  заробітки.  Мені  за  контрактом  залишилося  пів  року…  Гадаю    повернемося  разом  і  влаштуємо  своє  життя.  А  там,  через  рік  можна  буде  і  одружитися.
Ліна  від  почутих  слів  розпашілася,  зніяковіла.  Не  чекала  такої  розмови,  тому  й  мовчала.  Дивилася  на  його  сяючі  очі,  хотіла  все  почуте  переварити  в  собі.
Він  побачив  її  реакцію,
-  Ти    зараз  не  поспішай,  краще  нічого  не  кажи.  Згодом  ми  краще  пізнаємо  один  одного,  тоді  й  даси  відповідь.  Головне,  що  ми  будемо  йти  зараз  однією  дорогою.  Хто  знає,  можливо  це  збіг  обставин  та    напевно  це  вирішуємо  не  ми.
Він  ніжно  поцілував  їй  руку…
Вона  раптово  зніяковіла,  зашарілася,  їй,  ще  ніколи  ніхто  не  цілував  руки.  Було  приємно,  вона  забравши  руку,    подарувала  йому  ніжний  погляд,  наче  дала  надію..  
Неждано  постукали  в  двері…  Чоловік  з  жінкою  зайшли  в  купе…
Ліна    ледь  всміхнулася,  
-  Гаразд.  Життя  покаже…  А  тепер  на  добраніч!
   Роман  поспіхом  заліз  на  верхню  полку.  Він  полегшено  переводив  подихи…  Ну  от,    все  з`ясувалося,  заспокоював  себе,    все  буде  добре….  Сон  не  йшов,  пригадав  мамині  настанови,  не  втрачати  голову,  бути  відповідальним…  Ой,мамо,  мамо,  це  ти    напевно  знала  все  наперед….  Задоволений  почав  дрімати….
   Ліна  все,  ще  не  спала,  емоції,  переживання    і  невеличкий  шматочок  задоволення,  це  все  треба  було  сприйняти.  Дивувалася  всьому,  що  сталося  за  цей  день….  А  можливо  все  це  має  так  бути,  хто  знає?  А  можливо  і  справді  не  ловелас,  чому  вбила  собі  це  в  голову?  Наче  відчула    ніжний  дотик,  дотик,  його  губ  до  руки,  стало  тепло  на  душі,  провалювалася  в  сон.
 За  вікном  час  від  часу  мерехтіли  ліхтарі…..  Потяг  мчав  на  великій  швидкості,  заколисував  пасажирів…    Він  віз  молодих  людей    в  майбутнє,  ще  не  пізнане  життя….  Ніхто  з  них  не  знав,  чи    складуться  пазли  в  житті  чи  ні?  Та  кожен  мав  надію  на  краще.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801549
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 07.08.2018


Капелька

Не доверяй лукавым чувствам

Не  доверяй  лукавым  чувствам
-Себе  всё  время  говорю.
От  них  становится  лишь  грустно
И  огорчаешь  красоту.

Не  будь  лукавым,  лицемерным,
Не  надо  воздух  сотрясать.
Пусть  будет  золотая  мера,
Умей  за  слово  отвечать.

Лицо  в  стихах  ты  открываешь
И  в  чувствах  сердце  говорит.
Ты  в  них  живёшь,  а  не  играешь,
Умея  искренне  любить.

Бывает  слово  много  значит.
В  нём  радость,  свет,  любовь,  тепло.
Но  иногда  и  слова  хватит  
И  снова  торжествует  зло...

Увидел  свет  в  конце  тоннелля,
Есть  всё-же  правда  на  земле.
Стараюсь  никому  не  делать,
Чего  б  не  пожелал  себе.

Иду  по  жизни  очень  просто,
Порой  уносит  в  облака.
Мы  на  земле  всего  лишь  гости
И  годы,  как  в  реке  вода.

Второй  вариант  третьего  куплета:

Лицо  в  стихах  ты  открываешь,
Будь  откровенным  сам  с  собой.
Ты  в  них  живёшь,  а  не  играешь.
Ты  в  них  с  открытою  душой.

                               01.08.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801886
дата надходження 04.08.2018
дата закладки 06.08.2018


Валентина Ланевич

Відпускайте свій біль, хай не тисне.

Відпускайте  свій  біль,  хай  не  тисне
В  грудях  серце,  що  завше  болить.
Звільніть  місце  тому,  що  є  вічне,
Тій  любові,  котра  все  гоїть.

Не  вернути  подій,  де  страждання
Не  впускає  у  ніч  тихий  сон.
Хоч  тисняться  у  мізках  вагання,
Жить  теперішнім  днем  не  боронь.

У  розвазі  спокійній,  не  вмисне,
Усміхнись  від  душі  із  теплом.
І  відразу  бо  стане  затишно,
Власних  мук  вже  не  будеш  кротом.

24.07.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800491
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 30.07.2018


геометрія

ПОЛЕЧУ Я З ЛЕЛЕКАМИ…

                               Літо  уже  котиться  за  хмарами,
                               хоч  проміння  сонячні  ясні...
                               Та  уже  ховаються  за  хатами
                               веселкові  спогади  мої...

                               Щоб  були  ті  спогади  веселими,
                               йду  я  до  калини  і  верби,
                               там  поміж  кущами  і  деревами
                               хочу  заховатись    від  журби...

                               Осінь  виглядає  вже  з-за  обрію,
                               змінює  всі  пахощі  земні,
                               додає  краси  природі  й  спокою,
                               листям  замете  мої  жалі...

                               В  осені  чудове  різнобарв"я,
                               ще  сполошить  душу  не  одну,
                               заховає  в  листі  марнослав"я
                               і  постіль  постелить  вже  до  сну...

                               Як  зав"ється  осінь  понад  кленами,
                               і  додолу  листя  опаде,
                               знову  я  думками-перевеслами
                               буду,милий,  згадувать  тебе...

                               Спогадами  й  мріями  далекими,-
                               небо  знову  стане  голубе...
                               Полечу  на  південь  я  з  лелеками,
                               та  і  там  шукатиму  тебе...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801336
дата надходження 30.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Олег М.

ЗА ЩАСТЯМ

Можна  бігти  за  щастям  життя
Та  примарне  воно  і  далеке
Плинуть  в  вирі  буття,неспокійні  літа
Відлітають  у  вирій  лелеки

Приспів:

Ти  зозуле  співай,років  нам  добавляй
Рушниками  стели  щастя  й  долю  
Та  стежина  життя,ой  коротка  яка
Проведи  по  щасливому  полю

Дай  не  збитись  з  доріг
Й  приведи  на  поріг
Щоб  в  любові  те  щастя  пізнати
Бо  вже  пада  до  ніг
Із  дерев  білий  цвіт
Бо  у  щасті,все  ж  треба  кохати....

Приспів

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795026
дата надходження 09.06.2018
дата закладки 30.07.2018


Любов Іванова

ВЕСЕЛЫЕ ЛИМЕРИКИ 6

[b][color="#1009e6"]Емельян,  что  на  печке  катался
Наконец  то  со  мной  рассчитался..
Четверть  хлебушка  брал
Утром  в  среду  отдАл.
А  порядочным  раньше  казался.

Марь  Иванна  -  майорша  в  отставке
Как  все  бабушки  села  на  лавке.
Кости    стала  всем  мыть
В  ней  ментовская  прыть!!
А  еще  на  сто-грамм  ходит  к  Клавке!

Дед  Василий,  пастух  из  Отрады
Коровёнок  пас  целое  стадо,
Он  пока  их  пасет
Молоко  отсосет....
Ой,  менять  пастуха  людям  надо?

Тетя  Фекла  с  деревни  Линёво
Вышла  в  свет  в  шубе  норковой,  новой
На  центральный  торжок
И  у  баб  теперь  –  шок.
Все  ж  считали  ее  непутёвой

Дед  Василий  с  деревни  Матрешки
Он  бурёнок  зовет  "Мои  крошки!"
Дед,  он  не  идиот,
Все  подряд  продает,
Шерсть,  хвосты  и  коровьи  лепешки.

Тетя  Фекла  с  деревни  Морошка
Прикупила  намедни  гармошку
Не  идет  в  огород
Громко  песни  поет
Ну  а  зрителей  два  –  пес  и  кошка.

Парамонов,  любитель  рулетки
Куш  мечтает  сорвать,  ставит  метки
На  игральный  экран…Верит  в  чудо,  баран.
И  от  нервов  глотает  таблетки.

Гуманоид  с  соседней  Вселенной
Ах,  мужик,  я  скажу...обалденный!!
10  ходок  за  ночь
И  еще  бы  не  прочь...
Называл  всё  необыкновенной!!!

Выпускница  Егэшкина  Лера
Подцепила  себе  кавалера
Он  имеет  лавэ
Возит  на  БМВэ
Он  не  кто-нить  -  декан  универа![/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801085
дата надходження 28.07.2018
дата закладки 30.07.2018


Валентина Ланевич

Ой, летіли дві зозулі, притомили крила.

Ой,  летіли  дві  зозулі,  притомили  крила,
Одна  одній  кукували,  що  жити  несила.
Що  нестерпно  обіймає  груди  дужий  холод,
А  вони  бо  відчувають  до  любові  голод.

Що  у  ніч,  як  зійде  місяць,  туга  сушить  груди,
А  вони  ладні  шукати  дитинчат  повсюди.
Витискають  сльози  марні  з  очей  по  краплині,
А  як  втомляться  дурити,  кують  на  калині.

Розходиться  луна  гаєм,  дзвенить  ввисокості,
А  зозулі  сивоброві  летять  в  мандри,  в  гості.
Видивляються,  де  пташка  лишила  гніздечко,
Підкидають  господині  в  крапинку  яєчко.

Так  безпечно  проминають  літа  за  літами,
Не  пізнати  тим  зозулям  любові,  що  в  мами.
Підростають  зозулята,  сироти  від  роду,
Ну,  а  мати,  знай,  співає  до  Петра  в  погоду.

08.07.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798566
дата надходження 08.07.2018
дата закладки 24.07.2018


Ніна Незламна

Нема кращих чудес.

 Я  по  полю  ходила…  Чудо-квіти  збирала
Скрізь  волошки    й  ромашки..  І  Тебе  зустрічала
 Та  ще  м`яту  й  фіалки…  Вони,  аж  чарували
 А  червонії  маки..  Так  серця  зігрівали….
 Босоноге  дитинство...  В  реп`яхах  вся  спідниця
 Ліс  далеко  розлігся...  Близько  чудо-криниця
 Смакували  водицю..  .    Сміх  летів  до  небес
 Розцвіли  рожі  ніжно  …Нема  кращих  чудес
 Ах  ти  полечко,  поле..  Славний  наш  оберіг
 Щастячко  волошкове…  Життя  наше  зберіг
 І  той  місяць,  і  зорі,  світять  нам  в  небесах
 Ми  завжди  у  любові...  Освітили  наш  шлях.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800258
дата надходження 22.07.2018
дата закладки 23.07.2018


Катерина Собова

Покаялась

Молодиця    гарна    Мілка,
(Всім    на    заздрість,    що    й    казати)
Вирішила    з    понеділка
Життя    нове    розпочати:

-Правду    люди    в    селі    кажуть,
Не    сховаєш    в    мішку    шила,
Не    з    одним    я    чоловіком
В    житті    цьому    согрішила.

Дякую    тобі    я,    Боже,
(Бо    від    тебе    не    сховатись),
Що    я    вчасно    схаменулась
І    за    розум    буду    братись.

Як    робила    моя    ненька  -
Піду      в    церкву    і    покаюсь,
Про    всі    свої    походеньки
Я    на    сповіді    признаюсь.

На    трьох    аркушах    великих
Усе    грішне    написала,
Щоб    нічого    не    забути  -
Разів    кілька    прочитала.

-Але    що    ж    тепер    виходить?
Як    його    надалі    жити?
Це    крім    свого    чоловіка
Більш    нікого    не    любити?

Бо    на    сповіді    -      це    легко
Усе    батюшці    признатись,
А    тоді    -    уже    не    можна
Більше    з    Ігорем    кохатись!

З    Мустафою    всі    стосунки
Доведеться    розірвати,
Ізю    й    Гарика    забути...
Що    я    з    цього    буду    мати?

В    житті    в    церкві    сповідатись
На    старості    встигне    кожна,
А    грішити    і    блудити    -
Тут    і    запізнитись    можна!

Старість    вже    не    за    горами,
Кому    буду    я    потрібна,
Як    я      зморшками    покриюсь
І    волосся    стане    срібне?

Швидко    аркуші    порвала:
-Бий    тебе    нечиста    сила!
Всі    гріхи,    що    назбирала,
Сама    собі    відпустила!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800348
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 23.07.2018


Катерина Собова

Оправдався

Ніч.    Не    спить    дружина    Міла.
Що    за    доленька    така?
Із    качалкою    зустріла
Чоловіка    -      пияка.

Боже    мій,    таки    з'явився!
Алкоголік    і    ледащо,
Щоб    ти    тим    вином    вдавився,
Все    життя    твоє    пропаще!

Я    вже    звикла,  що    додому
Можеш    ти    не    доповзти...
І    це    ж    треба    -    перед    ранком
Принесли    тебе    чорти!

-Тихо,    жінко,    не    сварися,
Дійсно,    тут    кругом    чорти...
Не    один    же    я    їх    бачу,
Їх    побачила    і    ти!

А    ти    кажеш,    я    п'яниця,
І    додому    повзу    рачки,
Що    горілка    мені    сниться,
Бо    це    біла    вже    гарячка.

Я    був    з    друзями    у    шинку,
Вибачай,    дружино    мила,
Оцю    всю    нечисту    силу
Ти    у    хату    заманила!

Те    рогате,    те    хвостате,
Кожне    так    на    тебе    схоже,
Можна    тут    біди    чекати,
Тож    рятуйся,  хто    як    може.

Я    не    буду    їх    чіпати,
Тут    я    чесно    оправдався,
Я    іду    культурно    спати,
А    ти    з    ними    розправляйся!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800020
дата надходження 20.07.2018
дата закладки 20.07.2018


She said: gray...

Мимолітне…

Чи  ти  мене  покличеш  
з  висоти?...  

Століття  йти  -  але
твоїх  висот  мені  
не  досягти.

Давно  вже  я  спалив  
свої  мости..

А  ти?!...
....

У  снах  живуть    
колись    намріяні  світи,
де  ми  удвох  
так  гарно  перейшли
на  «ти»....
.....

Пробач.

Це    спогад-птах  
у  зграї  наших  днів  –  
щасливий  спів    
ще  чистих,    
незабруднених  струмків...

Не  треба  слів...








адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545903
дата надходження 23.12.2014
дата закладки 20.07.2018


She said: gray...

Зоре моя надвечірняя…

Зоре  моя  
надвечірняя  –
чом  ти  така  
знов  засмучена?
Тисне  неспокій  
на  серденько,
довгим  чеканням  
замучене?

Доленько  рідна,  
заквітчана...
В  тебе  в  очах  
знов  сльозиночки?
Вітер  невблаганно  
висушив
радості,  щастя  
краплиночки?

Мрія  моя  
зачарована  -
так  тебе  
хочу  торкатися!..
В  краї  чужім  
щохвилиночки
прагну  до  тебе  
вертатися.

Знов  пригорну    
заціловану,
рідну,  від  щастя  
заплакану  -
щоби  Кохання,  
як  полум'я,
квітло  червоними  
маками...

2009

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304309
дата надходження 05.01.2012
дата закладки 20.07.2018


She said: gray...

Серця сад…

Творіть!  
Хай  серце  пише  вірші!
Хай  десь  не  в  риму,  
невпопад.
Хай  десь  не  кращі  
і  не  гірші.
Вони  -  всі  ваші!  
Серця  сад...

Вірші  -  
як  дзеркало  душевне.
Дзвенять  відверто,  
як  кришталь,
торкнувшись  іноді,  
напевно,  душі...  
далекої,  на  жаль.

Сміються  й  плачуть,  
ніби  діти!
Як  ваші  діти  -  
плоть  і  кров  -
допомагають  зрозуміти,
що  є  Життя,  
а  що  -  Любов.

Творіть!  
А  Час,  як  мудрий  критик,
надасть  свою  
оцінку  всім  -
хоч  бізнесмен  ви  
чи  політик,
або  поет,  
чи  пілігрим...

2009

________________________

*  Присвячується  всім  авторам,  особливо  початкуючим.
Творчих  успіхів  всім!  
З  повагою  і  щиро.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302552
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 20.07.2018


Любов Іванова

АВГУСТ СТУЧИТСЯ В ДВЕРИ

[b][i][color="#0b730f"][color="#c90a60"]А[/color]  дальше  -  яблок  созревших  тьма  
[color="#c90a60"]В[/color]  садах,  июлем  еще  согретых.
[color="#c90a60"]Г[/color]рушовый  волнами  аромат,
[color="#c90a60"]У[/color]слада  дивной  макушки  лета.
[color="#c90a60"]С[/color]висают  с  веток  к  земле  плоды,
[color="#c90a60"]Т[/color]отчас  готовы  упасть  на  травы.

[color="#c90a60"]С[/color]едые    в  туманах  стоят  сады,
[color="#c90a60"]Т[/color]ут  астры  в  росах  с  утра,  как  павы.
[color="#c90a60"]У[/color]ходит  тихо  июль  цветной  ,
[color="#c90a60"]Ч[/color]ерникой  спелой    леса  богаты.
[color="#c90a60"]И[/color]  шепчет  тихо  морской  прибой,
[color="#c90a60"]Т[/color]ам  ярче  солнца  горят  закаты.
[color="#c90a60"]С[/color]ытА  росой  на  лугах  трава,
[color="#c90a60"]Я[/color]чмень  схож  с  заревом  по  оттенку

[color="#c90a60"]В[/color]едь  не  найти,  не  найти  слова

[color="#c90a60"]Д[/color]ать  всем  красотам  земли  оценку.
[color="#c90a60"]В[/color]ершина  лета  -  цветной  июль,
[color="#c90a60"]Е[/color]му  приходит  пора  прощаться.
[color="#c90a60"]Р[/color]азвесит  небо  дождинок  тюль
[color="#c90a60"]И[/color]  кто  сказал,  что  не  в  этом  счастье.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799799
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 19.07.2018


Евгений Познанский

БЕЗ КАЗКИ

(рондель)
Без  казки  надто  сумно  у  житті
І  не  лише  дитині  і  поету.
Прогрес  скарбами  сповнює  планету,
Але  скарбниці  душ  чомусь  пусті.

І  ми  сумуємо:  «де  ті  слова  прості?
Де  чисті,  не  спотворені  сюжети?»
Без  казки  надто  сумно  у  житті
І  не  лише  дитині  і  поету.

Хай  на  полицях  є  томи  товсті,
Що  дня  нову  читаємо  газету,
І  не  живемо  дня  без  інтернету,
Я  сам  пишу  і  нарисі,  й  статті,
Без  казки  надто  сумно  у  житті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799803
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 19.07.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Студений дощ проник в гарячий липень

Студений  дощ  проник  в  гарячий  липень,
Залопотів  неждано,  прудко.
Виводила  десь  тонко  звуки  скрипка,
І  серце  ціпеніло  в  грудку.

Дивилась  діва  вдалину...Дощило.
І  божевіллям  стала  мука.
Розмокла  з  сумом  щастя  давня  брила,  
Стріла  зламалась  з  долі-лука.

Скрипаль  журився...-  недосяжний  берег...
Доходив  дощ  струною    скАли.
І  падали  сльозинки  з  небосфери  -
То  душі  скрипкою  ридали.


(  СкАла  -      у  музиці  ряд  звуків,  розташованих  за  висотою).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797969
дата надходження 03.07.2018
дата закладки 11.07.2018


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Золотився ранок

Золотився  ранок,  усміхався
Та  купався  в  променях  тепла,
Капелюха  зняв  і  привітався
Чемно  та  привітно  з  усіма.

Розбудив  на  грядці  квіти  сонні,
Бджілоньку  покликав  в  пелюстки,
Котиком  сидів  на  підвіконні
І  про  щось  тихенько  муркотів.

Покропив  росою  зелен-трави,
Солов"я  піснями  забринів.
Такий  світлий-світлий  та  яскравий
У  душі  автограф  залишив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797820
дата надходження 02.07.2018
дата закладки 08.07.2018


Любов Іванова

ГОРЯТ ЛУЧИ ПОД СВОДАМИ ДОРОГ

[b][i][color="#1100ff"][color="#e0043b"]Г[/color]-оризонт  зажегся  светом  алым  
[color="#e0043b"]О[/color]-свещая  нам  с  тобою  путь.
[color="#e0043b"]Р[/color]-азговор  был  как  бы  запоздалым,
[color="#e0043b"]Я[/color]-  поймать  в  словах  пыталась  суть.
[color="#e0043b"]Т[/color]-ы  в  глаза  смотрел    с  какой-то  грустью

[color="#e0043b"]Л[/color]-ился  свет  на  лица  с  высоты...
[color="#e0043b"]У[/color]-носило  время  в  захолустье
[color="#e0043b"]Ч[/color]-истотой  манящие  мечты...
[color="#e0043b"]И[/color]  винить  друг  друга  слишком  поздно,

[color="#e0043b"]П[/color]-росто  спишем  все  на  давность  лет,
[color="#e0043b"]О[/color]-тпуская  тропкой  придорожной
[color="#e0043b"]Д[/color]-анный  нам  волнующий  сюжет...

[color="#e0043b"]С[/color]-вет  бросает  солнечные  блики
[color="#e0043b"]В[/color]-ечереет...  рядом  бродит  ночь
[color="#e0043b"]О[/color]-тчего  из  сердца  рвутся  крики
[color="#e0043b"]Д[/color]  онимают...  Шли  бы  дальше  прочь.
[color="#e0043b"]А[/color]  тропинка  наша  та  же...  та  же...
[color="#e0043b"]М[/color]-ы  по  ней  ходили  столько  раз
[color="#e0043b"]И[/color]-  рука  твоя  привычно  ляжет

[color="#e0043b"]Д[/color]-абы  трепет  в  сердце  не  погас.
[color="#e0043b"]О[/color]-багрится  вечер  нашей  страстью
[color="#e0043b"]Р[/color]-азбудила  встреча  нежность  слов.
[color="#e0043b"]О[/color]-божглась,  теперь  борюсь  за  счастье
[color="#e0043b"]Г[/color]-де  есть  ты  -  там  радость  и  любовь.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798364
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 08.07.2018


Новоградець

Ведмедиці

Затьмарила  землю  і  небо  покрила
Сріблястими  зорями  ніч.
Зі  сходу  на  захід  повзуть  небосхилом
Мільйони  палаючих  свіч.

Пливуть  вони  дружно,  мигають  звисока,
Не  сходять  зі  шляху  ніде.
А  з  ними,  сузір'ям  завжди    одиноким,
Велика  Ведмедиця  йде.

Далеко  на  Північ,  проходить  по  небу
Маленька  сестричка  одна,
І  з  нею  Великій  зустрітися  треба,
Та  тільки  не  може  -  сумна.

Їх  в  просторі  космос  з  своєї  колиски
Розкидав  ще  зовсім  малих.
Під  розміром  різним,  горінням  і  тиском
Вирує  життя  своє  в  них.

Летять  вони  двоє,  кружляють  по  колу,
По  тверді  своїй  голубій,
І  жаль,  що  не  зможе  Велика  ніколи
Потиснути  лапку  Малій.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797257
дата надходження 27.06.2018
дата закладки 06.07.2018


Світлана Семенюк

Пташка

                                                                             Моїй  мамі



Там,  де  тоне  в  споришах  стежина,  
Там,  де  квітнуть  яблуні  й  калина  -
Пташка  щебетала,…  клопотала,
Діточок  до  серця  пригортала.
Їм,  збирала  зірочки  в  намисто,
Вповідала  казочки  барвисті;
Їм,  співала  ніжні  колискові
І  плела  віночки  із  любові;
Їм,  в  гніздо,  приносила  скоринки,
Витирала  з  оченят  сльозинки;
І,  у  спеку,  і,  в  життєву  зливу
Над  малими  розкривала  крила.


І  не  знала,  пташка,  відпочинку:
Літечком  трудилася,  і,  взимку.
Та  коли  ж  її  відпочивати?
Треба  пташенятам  помагати!
Вистачало  клопотів,  роботи
Кожен  день  –  усе  нові  турботи.
І,  хоча,  долала  часто  втома,
Не  жалілася  вона  нікому.


Там,  де  тоне  в  споришах  стежина,  
Там,  де  квітнуть  яблуні  й  калина  -
Гілочка  порожня  колихнулась.
Полетіла  пташка…й  не  вернулась…
Не  щебече,не  клопоче  пташка.

Як  без  мами  важко…  Як  же  важко…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797443
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 06.07.2018


Катерина Собова

Заспокоїла

На    автобусній    зупинці
Тая    вії    підправляла,
Довго    стрілку    малювала,
Поки    в    око    щось    не    впало.

Звісно,    почало    сльозитись,
З    туші    потекли    потьоки,
А    тут    стало    ще    й    казитись
На    біду    і    друге    око!

Тая    сльози    витирає  –
Стала    хусточка    вже    чорна,
Аж    тут    бабця    підбігає
Дуже    жвава    і    моторна.

Таки    встигла,    слава    Богу,
Доведеться    ще    й    чекати…
Поки    вирушать    в    дорогу  –
Почала    все    оглядати:

Ще    людей    не    назбиралось,
Недалеко    хлопчик    скаче,
На    автобусній    нікого,
Тільки    дівка    якась    плаче.

Бабця    зразу    йде    ло    Таї
(Як    же    таке    пропустити?),
Що    до    чого    -    не    питає,
Зразу    стала    говорити:

-Не    плач,    дівчино,    так    гірко,
Ще    зустрінеш    свою    долю,
Не    таке    то    щастя    -    заміж,
Нагуляйся    собі    вволю.

Я    колись,    як    дівувала
(Як    його    вже    не    крути)
Із    лиця    була    потворна,
І    страшна,    така,    як    ти.

Якщо    я      -  така    погана,
Пішла    колись    під    вінець,
То    й    для    тебе    десь    знайдеться
Може,    хоч    якийсь    вдівець!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798190
дата надходження 05.07.2018
дата закладки 05.07.2018


Надія Башинська

ЦЕ Ж ДЛЯ ТЕБЕ ВЕСЬ СВІТ!

Встало  сонце  ясне...  Золоті  промінці
розсипає  навкруг.  Звеселяє.
Всім  дарує  тепло,  всьому  силу  дає.
Всіх  його  доброта  зігріває.

Якщо  хочеш...  Пливи!
Як  захочеш...  Літай!
У  польоті  розправ  свої  крила.
Це  ж  для  тебе  весь  світ,
і  його  ніжний  цвіт.
Право  кожного  -  доля  щаслива!

Якщо  мрія  твоя  кличе,  манить  і  зве.
І,  як  сонце  ясне,  вона  сяє.
Ти  довірся...  Іди!  Хай  вперед  лиш  сліди.
Лиш  сміливий  мети  досягає.

Якщо  хочеш...  Пливи!
Як  захочеш...  Літай!
У  польоті  розправ  свої  крила.
Це  ж  для  тебе  весь  світ,
і  його  ніжний  цвіт.
Право  кожного  -  доля  щаслива!

Зможеш  ти  досягнути  багато  в  житті.
Кожен  сам  свою  долю  шукає.
І  до  щастя  свого  сам  ти  зможеш  дійти.
Для  щасливих  світ  барвами  грає.

Якщо  хочеш...  Пливи!
Як  захочеш...  Літай!
У  польоті  розправ  свої  крила.
Це  ж  для  тебе  весь  світ,
і  його  ніжний  цвіт.
Право  кожного  -  доля  щаслива!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796140
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 04.07.2018


Валентина Ланевич

Одягається в панцир тривоги душа.

Одягається  в  панцир  тривоги  душа,
В  суперечностях  внутнішніх  крається,  б’ється.
Навкруг  половіють,  наливають  хліба,
Гнеться  колос,  ознака,  що  літо  минеться.

Так  минеться  й  життя  у  мирській  суєті,
Зійде  в  захід  у  часі  на  вічний  спочинок.
Чи  зробив,  чи  не  встиг,  що  ти  мав  на  меті,
Все  відійде  у  безвість  з  космічних  пилинок.

Десь  витатиме  поруч  заблудлих  думок,
У  листанні  років,  із  книг  людського  буття.
Жолудь  виросте  в  дуб  й,  між  кремезних  гілок,
Зозуля  живим  куватиме  звичне  пуття.

29.06.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797502
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 04.07.2018


Михайло Онищенко

Дощами умиті.

                                 Дощами    умиті.

Дощами    умиті,    від    сонця    налиті,
Жита    дозрівають    в    полі,    ростуть.
Сьогодні    я    в    житі,    кожної    миті,
Життя    відчуваю    всю,    справжню,    суть.


                                         Приспів:

Рости    жито  –  житечко,    у    тепле    літечко,
Щоб    щедрим,    багатим,    родив    урожай.
І    кожен    розквітне,    мов    ота    квіточка,
Коли    на    столі    буде    свій    коровай.


Ой,    матінко  –  Земле,    ми    всі    твої    діти,
Прийшли    у    наш    Світ,    творити    добро.
Будемо    життю    ми    завжди    радіти,
І    нам    несе    щастя,    славний    Дніпро.


                                         Приспів:

Рости    жито  –  житечко,    у    тепле    літечко,
Щоб    щедрим,    багатим,    родив    урожай.
І    кожен    розквітне,    мов    ота    квіточка,
Коли    на    столі    буде    свій    коровай.


Жита    ніби    чують,    їх    вітер    колише,
І    щось,    тихенько,    собі    гомонять.
Вчасно    посієш,    доглянеш    їх    лише,
То    урожай    добрий    можна    прийнять.


                                           Приспів:

Рости    жито  –  житечко,    у    тепле    літечко,
Щоб    щедрим,    багатим,    родив    урожай.
І    кожен    розквітне,    мов    ота    квіточка,
Коли    на    столі    буде    свій    коровай.


Дощами    умиті,    від    сонця    налиті,
Жита    дозрівають    в    полі,    ростуть.
Стояв    я    у    житті,    кожної    миті,
Життя    відчував    тут,    всю    його    суть.


                               09:10.15.06.2018.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797367
дата надходження 28.06.2018
дата закладки 03.07.2018


Світлана Семенюк

Літо – це палітра ароматів



Пахнуть  пряно  стиглі  абрикоси,  -
У  мисчині,  на  вікні  веранди.
А  на  ганку,викупані  в  росах,
Розкривають  пелюстки  троянди.

В  вуликах  гудуть  рої  бджолині  -
Медом  липовим  вкривають  соти.
А  в  цей  час,  у  заростях  малини,
Випробовує  пташина  ноти.

В  небі,кольору  блакитних  флоксів,
Сонце  червоніється  томатом.
Запашне,  барвисте,стоголосе…
Літо  –  це  палітра  ароматів!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797326
дата надходження 28.06.2018
дата закладки 02.07.2018


Любов Іванова

ДАЙ МНЕ РУКУ СВОЮ

[color="#187ca1"][b][i]А  я  решила    -  это    на  века
Нас  развела  судьба  под    парусами.
Но  миг  единый...  и  твоя  рука
И  образ  твой  опять  перед  глазами..

Ладонь  твоя  мне  не  дает  уйти,
Влечёт  обратно  с  небывалой  силой.
И  разделить  нам    общие  пути
Опять  нельзя...  опять  невыносимо...

И  это  вовсе  не  самообман,
И  не  мираж    в  приветливой  лагуне.
Ты  мой  любимый,  мудрый  капитан
На  уходящей  в  рейс  совместной  шхуне.

А  помнишь,  раньше...  там...  на  небесах,
Любовь  для  нас  предрёк  небесный  знахарь?
Твоя  рука,  как  ветер  в  парусах...
И  я  свою  подам  тебе    без  страха.[/i][/b][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797423
дата надходження 29.06.2018
дата закладки 02.07.2018


Тома

Три речі…

Три  речі  не  повернути  ніяк  назад:
Слова,  можливість,  час  ...
І  ніколи  не  спалахне  багаторазово,
Одного  разу  вночі  темною  полегла  зірка.

Три  речі,  що  не  слід  втрачати:
Спокій,  надію,  свою  честь  ...
Намагаючись  частіше  ближнього  зрозуміти,
Його  прийнявши  таким,  яким  він  є.

Три  речі  в  житті  найцінніші:
Довіра,  любов,  і  переконання.
Лише  за  собою  визнання  провини,
Привносить  в  душу  просвітлення.

Три  речі  в  житті  дуже  слабкі:
Удача,  влада,  великі  статки.
Вони,  маючи  різкий  поворот  долі
Даються  нам  як  в  покарання.

Три  речі,  що  визначають  людину  суть:
Праця,  чесність,  життя  досягнення.
Нехай  важкий  і  не  легкий  цей  шлях,
Але  це  -  життя,  а  життя  -  рух.

Три  речі  руйнують  розум  і  тіло:
Гординя,  злість,  вино  без  міри  ...
Хто  зміг  в  собі  себе  перебороти,
Побачить  в  тому  всі  ознаки  химери.

Три  речі,  чомусь  важко  сказати:
Люблю  тебе,  прости  мене,  і,  допоможи.
А  може,  просто  перестали  розуміти
Один  одного  ми,  як  давні  вороги  ???
Павло  Купчинський
Переклала  на  українську  мову    4.05.18      5.45

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794317
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 02.07.2018


Новоградець

Подрузі

З  тобою  поряд  все  здавалось  ніжним,
Вечірній  дощик  мило  хлюпотів,
І  вітер  твою  блузку  білосніжну
Тріпав,  з  тобою  гратися  хотів.

Любов'ю  і  жіночою  красою
Не  балує  військовий  гарнізон,
А  ти  прийшла,  змінила  все  собою,
Ввірвавшись  несподівано,  як  сон.

Ми  вдвох  ішли  по  стежці  і  дорозі,
І  в  скверику  сиділи  допізна,
А  потім  нас,  піднятих  по  тривозі,
З  своїх  частин  виводила  війна.

Я  тільки  пригадав,  як  біля  гаю  -
Коли  із  боксу  повз  на  холостих  -
Чекав  твій  погляд  -  може  запитаю,
А  я  забув,  не  зміг,  або  не  встиг.

Я  все  вдивлявсь,  ведучи  у  колоні,
Я  знав  і  зрозумів  лише  один  -
Впізнала  ти,  уже  за  гарнізоном,
Знайшла  мою  між  сотнею  машин.

Я  лиш  кивнув  -  сікла,  летіла  в  очі
Піднята  попередньою  земля.
І  навіть  танк  послухав  неохоче
Потягнутого  вліво  важеля.

Ще  мить  -  і  заховав  тебе  із  виду
Завісою  піднятий  ззаду  пил.
І  дизель  консервований  розкидав
По  білій  блузці  крапельки  мастил.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795940
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 01.07.2018


Новоградець

Пісня дитинства

                   Запозичено  з  твору  Ольги  Калини
                   "Давай  заспіваємо  пісню".

Ти  чуєш  -  в  полях  золотистих,
Де  хліб  ще  не  зовсім  доспів,
Колосся  і  квіти  барвисті
Шумлять  колисковий  наспів.

Сідає  лелека  на  хату
І  маки  цвітуть  за  вікном  -
Нам  мама  цю  пісню  крилату
Співала  колись  перед  сном.

Ми  в  мріях  птахів  чорно-білих
Сідлали,  впадаючи  в  сон,
На  край  горизонту  летіли,
Де  з  небом  зливається  льон.

Роками  і  обрієм  скрито
Уяви  дитячої  світ,
А  голосом  маминим  літо
Співає  про  птахів  і  цвіт.

Над  квітами  лине  здалека
Ця  пісня  на  білім  крилі,
І  знову  несуть  нас  лелеки
До  самого  краю  землі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794979
дата надходження 09.06.2018
дата закладки 01.07.2018


Ольга Калина

Я тобі подарую це літо

Я  тобі  подарую  це  літо.
Хай  воно  зігріває  теплом.
Там  де  ранки  вже  росами  вмито
І  лелека  махає  крилом.  

Де  барвінок  росте  попід  тином
І  де  мальви  цвітуть  під  вікном,
Де  стоїть    ця    біленька  хатина,
Оповита  вишневим  садком,  

Де  у  полі  буяє  пшениця,  
Дозрівають  високі  жита  -
Все  так  гарно  навкруг  колоситься,
То  ж  в  нас  будуть  багаті  хліба.

Все  твоє  тут:  і  небо,  і  сонце,  
І  в  долині  широка  ріка,
Ще  віночок  в  дитячій  долоньці,
І  ця  пісня  весела    дзвінка.  

А  над  нами  тут  мирнеє  небо
І  лунає  дитячий  скрізь  сміх,  
Бо    війни  нам  нікому  не  треба,
Хай  прийде  до  нас  щастя  для  всіх.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797238
дата надходження 27.06.2018
дата закладки 01.07.2018


Капелька

В твоих глазах увидел счастье

В  твоих  глазах  увидел  счастье
И  отражение  любви.
Пусть  не  постигнет  нас  ненастье
И  будут  солнечные  дни.

В  твоих  глазах  восходит  солнце  
И  небо  синее  всегда,  
И  лучик  нежный  на  оконце
-Твой  взгляд.  Счастливые  глаза.

В  твоих  глазах  увидел  море
И  в  зной  прохладой  освежит,
И  с  плеч  слетают  словно  горы.
Твой  взгляд  согреет,  вдохновит.

В  твоих  глазах  оазис  счастья
Чудесной,  нежной  красоты.
В  нём  место  есть  любви  и  страсти,
И  исполняются  мечты.

В  твоих  глазах  всегда  лишь  лето  
И  очень  тёплая  весна.
Но  всё-же  в  них  бывает  редко
Зачем-то  осень  иногда.

Твои  глаза  магнитом  манят,
В  них  утешаются  сердца.
Они  в  любви,  они  не  ранят,
Они  прекрасные  всегда.

В  твоих  глазах  увидел  душу.
В  ней  отражение  добра.
Душа  сказала:"Сердце  слушай!
Пусть  будет  только  красота!"

Я  восхищён  великой  тайной  
Разумной  жизни  на  Земле.
Хотя  в  ней  всякое  бывает.
Есть  место  "вечной  мерзлоте".

Глаза  любимой  укрепляют
Всегда  на  жизненном  пути.
Порою  даже  воскрешают,  
Когда  тяжёлые  вдруг  дни.

Глаза,  лицо,  ты  вся  такая  
-Из  сказки  фея  наяву.
И  это  Женщина  любая.
Всех  воспеваю  красоту!

И  каждая  почти  Принцесса!
Свой  цвет,  узор  и  аромат.
Мужчина  увлечён  процессом
Познать  загадочный  Ваш  сад!

Вам  этот  стих  я  посвящаю!
Мужчин  умеете  любить!
Добра-любви-тепла  желаю!
Под  мирным  небом  Вместе  жить!

                       Май-  июнь  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795764
дата надходження 15.06.2018
дата закладки 19.06.2018


Надія Башинська

А ЩО БУДЕ ДАЛІ?

Доглядала  Ведмедиця  своє  Ведмежатко.
Все  чесала  йому  шубку  та  гладила  лапки.
Цілувала  його  ніжно  у  мордочку  файну.
Вже  й  виросло...  Ведмедиця  має  дяку  гарну.

Каже  Ведмежа,  що  в  неї  шуба  вже  немодна.
Що  сама  вона  негарна  та  ще  й  непроворна.
Що  на  люди  виводити  таку  сором...  Годі!
Нехай  краще  бур'ян  поле  в  своєму  городі.

А  Ведмежа  не  працює,  бо  ж  воно  є  файне.
По  курортах,  в  ресторанах...  
                                                     Життя    в  нього  гарне!
Працювала  Ведмедиця,  про  Ведмежа  дбала.
Хоч  не  дуже  в  неї  густо,  та  все  ж  назбирала

грошенят  вона  чимало...  От  хто  така  мати!
Правда,  не  на  довго  стане,  якщо  так  гуляти.
А  що  далі?..  Задумайтесь,  татусі  та  мами!
Гірко  вам  тепер  ведеться...  А  що  буде  далі?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795981
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Горобинонька в цвіту

Горобинонька  в  цвіту,
Білі  пелюсточки.
Я  до  неї  підійду,
Повідати  хочу
І  про  радощі  й  жалі,
Усмішки  та  сльози,
Наче  подрузі  своїй,
Стане  легше  може.

Мовчки  слуха  деревце,
Вітами  гойдає,
Ніби  розуміє  те,
Що  розповідаю.
Таємниць  вона  моїх
Не  видасть  нікому.
І  з  душі  відходить  біль,
Полишає  втома.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795829
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 18.06.2018


Надія Башинська

О, ЗОРЯНА НІЧ…

Розсипалась  зорями  ніч
і  сміхом  дзвінким  десь  у  гаю.
Торкаюсь  коханої  рук
і  радість  легку  відчуваю.

А  місяць  на  нас  задививсь
і  зорі  ясні,  що  у  річці.
Купаються  там,  де  кленок
шепоче  щось  тихо  смерічці.

         (2р.)О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Ясна.  Привітна.
         Зі  мною  дівчина  моя,
         як  зіронька  світла!

Хлюпочешся  в  чистій  воді
і  срібною  хвилею  граєш.
О,  зоряна...  зоряна  ніч!
Для  нас  ти  вогні  розсипаєш.

Торкаються  чари  твої
тонких  струн  душі  й  мого  серця.
Доріжкою  срібною  міст
побіг  через  річку  й  озерця.

         (2р.)О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Ясна.  Привітна.
         Зі  мною  дівчина  моя,
         як  зіронька  світла!

Розсипалась  зорями  ніч
і  сміхом  дзвінким  десь  у  гаю.
Торкаюсь  коханої  рук
і  радість  легку  відчуваю.

Ця  радість  моя  через  край,  
коханій  вона  передасться.
Бо  ж  світиться  зоряна  ніч,
дарує  закоханим  щастя.

         О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Ясна.  Привітна.
         Зі  мною  дівчина  моя,
         як  зіронька  світла!

         О,  зоряна...  зоряна  ніч!
         Для  нас  ти  -  знаю.
         Зі  мною  дівчина  моя.
         Її  я  кохаю...









адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795442
дата надходження 13.06.2018
дата закладки 14.06.2018


Master-capt

Не дай мені, Боже…

Не  дай  мені,  Боже…

Кривої  дороги
З  тяжкою  сумою…
Скалічені  ноги
Побитих  війною!

Не  дай  мені,  Боже,
Гординю  носити:
Не  бачити  схожих,
Людей  не  любити;
Позичити…  лихо,
Пізнати…  провину,
На  цвинтарі  тихо
Ховати    дитину.

Не  дай  мені,  Боже,
Невірну  дружину,
Бо  ревність,  ворожа    –  
Зживе  в  домовину;
Щоб  людям…    позаздрив!
Щоб  руки…  украли,
Злодійства  ховали,
Ще  гірш…    убивали.

Не  дай  мені,  Боже,
Коханку  від  друга,
Бо  серцю  не  скажеш,
Щой  мила    -    подруга!
Щоб  серце  не  знало  –  
Кохати    повію…
Бо  знищу,    вразливо,
І  Віру,  й  Надію!

Не  дай  мені,  Боже,
Продать  Батьківщину,  
Щоб  військо  вороже
Топтало  країну.
Нехай    Україні,
Прошу  тебе  мило,
Мов  гарній  дівчині:
Довіку    щастило.

Я  жив…як  хотілось,
І  бачив  –    півсвіту,
Роками  вертілось  
Безхмарнеє  літо.
Не  дай  мені,  Боже,
Невірному  сину,
На  смертному  ложе  -  
Печальну  годину!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 14.06.2018


Променистий менестрель

Горнешся й ластишся піснею дня

Наше  життя  швидкоплинне  минуще,
горнешся  й  ластишся  піснею  дня...
Поглядом  линеш  за  обрій  із  кручі  –
шлях  в  далечінь  в'ється,  мовби  змія...

Вигини  шляху  –  то  вигини  долі,
скільки  зарубок  на  ниві  буття...
Так  коротеньке  в  космічній  юдолі  –
встигнути  б  все  зрозуміть  до  пуття...

12.06.2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795334
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 12.06.2018


Елена Марс

Коли мені мрійливо й безтурботно

Коли  мені  мрійливо  й  безтурботно,  
Коли  душа  блукає  серед  рим  -
Малюю,    мов  художниця,    полотна
Й  ділюсь  зі  світом  всесвітом  своїм.  
Прозорим,    мов  ріка,  й  таким  наївним,  
Чим  повниться  уся  моя  душа.  
Про  доленьку,  подібну  на  пташину,  
Про  щастя  й  сльози  -  все  в  моїх  віршах.  

Можливо,  світу  байдуже  до  мене  -
А  я  пишу...  Мене  читаєш  -  ти,  
Закоханий  так  палко  і  шалено!..  
Для  тебе  б  -  вік  співати  і  цвісти,  
Малюючи  свої  таємні  мрії,  
Допоки  я  надіями  жива...  
...  Жіноче  серце  так  любити  вміє  -
Що  бліднуть,  перед  ним,  усі  слова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795359
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 12.06.2018


Катерина Собова

За дружин!

Троє    друзів    розмовляли
(Всі    недавно    оженились,
Від    весіль,    і    як    гуляли    -
Гарні    спогади    лишились).

-Моя    Зоя,  -    Олег    каже,-
Не    дружина    -    просто    мрія:
І    на    кухні,    і    у    ліжку
До    пуття    зробить    все    вміє.

Усіх    хлопців    пригортала
(Не    важливо,    де    навчалась),
Зате    все    опанувала
І    тепер    мені    дісталась!

Тут    Петро    вступив    в    розмову:
-А    я    мріяв,    щоб    дружина
Розуміла    мою    мову
Й    народила    мені    сина.

Мені    з    Олечкою,    хлопці,
Пощастило,    як    нікому:
Розродилася    нормально,
Вчора    вже    забрав    додому.

Хоч    знайомі    ми    півроку
(Люди    кажуть,    що    це    мало)
Достроково    мені    двійню
Олечка    подарувала!

Прийшла    черга    до    Миколи,
Який    хоче    похвалитись,
(Хоч    казав,    що    він    ніколи
Не    наважиться    женитись):

-Щодо    вибору    дружини
В    мене    була    своя    мірка:
Серед    інших    виділялась
Молода    штангістка    Вірка.

Еталон    краси    у    мене  –
Це    моя    нова    машина,
Вибирав,  щоб    була    схожа
З      «Нивою»    моя    дружина.

Мало    жерла,    була    скромна,
З    виду    щоб    була    красива,
Обережна,    економна,
І    щоб    мала    кінські    сили!

Щоб    усе    тут    розказати    -
Не    вкладешся    у    хвилинку,
То    ж    продовжили    розмову
Наші    хлопці    вже    у    шинку.

За    своїх    дружин    хороших
(Щоб    не    влізла    тут    коханка),
Пропили    у    шинку    гроші
Й    розійшлися    перед    ранком!    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795200
дата надходження 11.06.2018
дата закладки 12.06.2018


геометрія

ВІДЦВІЛА КАЛИНА БІЛЯ ХАТИ…

                                         Відцвіла  калина  біля  хати,
                                         А  мені  ночами  сниться  тато,
                                         Мама  і  невістка,  і  синочок,
                                         Від  сім"ї  відірваний  листочок...

                                         Я  люблю  калину  й  доглядаю,
                                         Сни  свої  я  їй  розповідаю,
                                         Рідні  мої  в  них  живі  й  цікаві,
                                         Погляди  їх  щирі  і  ласкаві...

                                         Слухає  калина  і  моргає,
                                         Болі  мої  й  смуток  відчуває,
                                         Мені  з  нею  легше  сумувати,
                                         Розуміє  все  вона,як  мати...

                                         Згадуємо  з  нею  всіх  померлих,
                                         Нам  вони  є  найдорожчі  перли...
                                         В  сни  приходять  з  небуття  ночами,
                                         І  здається  ось  вони  між  нами...

                                         Дякую  щоденно  я  калині,
                                         Що  підтримує  завжди  й  донині,
                                         З  нею  мені  легше  нести  ношу,
                                         Вона  ж  мені  подруга  хороша...
                                             
                                         Полетіла  б  я  до  них  на  крилах,
                                         Та  ні  крил  не  маю  я,ні  сили,
                                         А  моя  калина,ніби  мати,
                                         Болі  й  смуток  помага  долати...

                                         Розуміє  все  моя  калина,
                                         З  нею  в  світі  я  не  сиротина,
                                         Рідних  вже  мені  не  повернути,
                                         Буде  все  так,як  і  має  бути...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794885
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 12.06.2018


Надія Башинська

ОЙ У ПОЛІ ЖИТО…

(2р.)Захотіла  якось  з  милим  погуляти.
Та  мені  не  можна  йти  одній  із  хати.

         (2р.)Ой  у  полі  жито.
         Ой  у  полі  жито.
         Було  мене  сварено.
         Було  мене  бито.

(2р.)Не  пускала  мама,  не  пускав  і  тато.
А  я  до  миленького  сама  пішла  з  хати.

(2р.)Повних  колосочків  в  полечку  зібрала.
З  милим  до  схід  сонечка  в  саду  розмовляла.

(2р.)Як  прийшла  до  хати,  сварилася  мати.
Колосків  багато,  сварився  ще  й  тато.

(2р.)Ой,  мамо  і  тату,  мене  не  тримайте.
Якщо  зятя  хочете  -  гулять  відпускайте!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795260
дата надходження 11.06.2018
дата закладки 12.06.2018


Любов Іванова

ТАЕТ ВЕЧЕР ГОЛУБОЙ

[b][i][color="#931aa1"][color="#139e6b"]Т[/color]-ам,  где  небо  встретилось  с  землею
[color="#139e6b"]А[/color]-лый,  с  жемчугами  небосвод.
[color="#139e6b"]Е[/color]-сли  не  судьба  нам  быть  с  тобою,
[color="#139e6b"]Т[/color]-о  не  нам  встречать  вдвоём  восход.

[color="#139e6b"]В[/color]-ерила,  ждала  и  так  любила,
[color="#139e6b"]Е[/color]-вой  я    была,  а  ты  -  Адам.
[color="#139e6b"]Ч[/color]-то  же  наша  доля  натворила
[color="#139e6b"]Е[/color]-жели  задать  вопрос  Богам?
[color="#139e6b"]Р[/color]-азбрелись  опять  по  небу  звёзды,

[color="#139e6b"]Г[/color]-ейша-ночь  укуталась  чадрой.
[color="#139e6b"]О[/color]-тпускаю  прочь  я  мыслей  орды
[color="#139e6b"]Л[/color]-унной  междузвёздною  тропой.
[color="#139e6b"]У[/color]-лицы,  проулки,  перекрестки
[color="#139e6b"]Б[/color]-лиже,  ближе  предрассветный  час.
[color="#139e6b"]О[/color]-тблески...  былого  отголоски...
[color="#139e6b"]Й[/color]-  восход...  быть  может  он  для  нас...[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795310
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 12.06.2018


Надія Башинська

ВДВІЧІ ЩАСЛИВА!

 Коли  душі  легко  -  вона  заспіває.  
 У  мріях  казкових  до  сонця  злітає.
 Їй  тепло  і  ясно,  і  все  зрозуміло.
 Бо  сонце  навколо  їй  путь  освітило.

 Коли  душі  добре  -  вона  посміхнеться.
 І  сміх  той  дзвінкий  її  скрізь  розіллється.
 І  квітне  душа  така  райдуги  цвітом.
 Барвисте  тоді  розцвітає  в  ній  літо.

 Коли  душі  весело  -  всьому  радіє.
 А  ще  душа  ніжно  любити  уміє.
 Бо  світла  любов  ця  дає  душі  крила.
 Як  люблять  її  -  душа  вдвічі  щаслива!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795312
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 12.06.2018


Не Тарас

Твої очі

Твої  очі  красиві.
Я  так  хочу  у  них  задивитись,
Я  так  хочу  дурману  напитись...
Твоі  очі  красиві.

Твої  очі  чарують.
Може  ти  незвичайна  чаклунка.
І  немає  мені  порятунку.
Твої  очі  чарують.

Твої  очі  сміються.
Хоч  не  встигли  вони  долюбити,
Цьому  світу  ще  будуть  радіти.
Твої  очі  сміються.

Твої  очі  питають?
Чи  з  коханням  звязок  я  тримаю,
І  яким  те  кохання  буває?
Твої  очі  питають.

Твої  очі  бажають.
Покохати  можливо  востаннє
Пережити  оте  хвилювання...
Твої  очі  бажають.

Твої  очі  красиві,  
Твої  очічарують,
Твої  очі  сміються,
Твої  очі  питають,
Твої  очі  бажають...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793028
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 08.06.2018


Шостацька Людмила

РУБАЮТЬ ДУШІ


                                   Рубають  ліс…А  як  болить  душа!
                                                   Хто  наказав?  Хто  право  дав,  нарешті?
                                                   У  лісі  також  є  всьому  межа,
                                                   Коли  рука  вже  на  межі  арештів.
                                   І  не  садив,  і  ти  йому  –  чужий,
                                                   І  що  залишиш  по  собі  людині?
                                   Собі  також  таке  не  ворожи,
                                   Що  два  життя  буває  у  гордині.
                                   За  смертний  гріх,  за  вирубаний  ліс,
                                                   За  цю  крадіжку  у  цілого  світу  –
                                                   Тобі  плисти  у  цьому  морі  сліз,
                                                   Тобі  зігнутись  від  малого  вітру.
                                   Не  знаю  хто  ти,  як  твоє  ім’я,
                                                   Не  знаю  прав  твоїх  і  твого  чину.
                                   Та  жадібність  твоя,  немов  змія.
                                                   І  ти  –  вже  звір…Не  схожий  на  людину.
                                                   Я  навіть  квітку  вирвати  боюсь.
                                                   Хоч  я  сама  її  колись  садила.
                                     Нехай  прикрасить  світ  вона  комусь,
                                                   Нехай  комусь  додасть  своєї  сили.
                                   Я  чула  плакав,  гірко  плакав  ліс,
                                                   Я  знаю  –  сльози  також  мають  очі.
                                   І  витирав  їх  вітер,  із  беріз.
                                                   Цей  ліс  –  не  твій!  Це  –  володіння  Отчі!
                                   Не  смій!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794754
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018


Дніпрянка

ЗГАСЛЕ КОХАННЯ

Не  ростуть  тополі,
Як  засохли  корені.
Не  відчують  волі
Ті,  що  духом  зморені.
Не  вгамує  спрагу
Джерело  замулене.
Не  загоє  рану
Співчуття  розчулене.
Тож  не  розпалити
Сонцю  на  світанні
В  серці  гордовитім
Згаслого  кохання.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793796
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 07.06.2018


Любов Іванова

МНЕ ТАК ОДИНОКО БЕЗ ТЕБЯ

[b][i][color="#0f9908"][color="#c21563"]М[/color]-едленно  идут  мои  часы
[color="#c21563"]Н[/color]-очь,  луна  и  тихо  шепчут  звезды.
[color="#c21563"]Е[/color]-ли  ждут  предутренней  росы

[color="#c21563"]Т[/color]-ьмы  уход  и  утреннюю  роздымь.
[color="#c21563"]А[/color]-  затем  игривый  солнца  луч
[color="#c21563"]К[/color]-ажется  скользнет  в  окно  сквозь  листья.

[color="#c21563"]...О[/color]-тойди  из  дум  моих...  не  мучь...
[color="#c21563"]Д[/color]-ай  покой  душе...  душе    и  мыслям.
[color="#c21563"]И[/color]-ли  же  останься...  насовсем,
[color="#c21563"]Н[/color]-ет  ни  мне  и  ни  тебе  покоя...
[color="#c21563"]О[/color]-сень  наша  -  время  хризантем
[color="#c21563"]К[/color]-ак  смириться  с  этим  среди  зноя.
[color="#c21563"]О[/color]-тцветают  летние  цветы,

[color="#c21563"]Б[/color]-лизится  осенняя  прохлада.
[color="#c21563"]Е[/color]-сли  вскоре  не  вернешься  ты,
[color="#c21563"]З[/color]-начит  это  все  тебе  не  надо.

[color="#c21563"]Т[/color]-ихо,  словно  кошка,  входит  день,
[color="#c21563"]Е[/color]-сли  бы  он  был  тобой  украшен...
[color="#c21563"]Б[/color]-росит  снова  грусть  на  сердце  тень,
[color="#c21563"]Я[/color]-  не  знаю,  где  же  счастье  наше.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794687
дата надходження 07.06.2018
дата закладки 07.06.2018


Михайло Онищенко

Маки червоні.

                   Маки    червоні.


Вже    літо    настало    і    маки,
Цвітуть,    дуже    гарно    цвітуть.
І        маки,    червонії    маки,
У    лузі,    у    полі    ростуть.


                         Приспів:

Маки    червоні,    червоні,
Й    зелені    у    полі    жита.
Цвітуть    ніби    маки    червоні,
Молоді,    молодії    літа.



Їм    сонечко    світить    із    неба,
І    дує    легкий    вітерець.
А    маки  цвітуть    і    нам    треба,
До    них    треба    йти    навпростець.


                           Приспів:

Маки    червоні,    червоні,
Й    зелені    у    полі    жита.
Цвітуть    ніби    маки    червоні,
Молоді,    молодії    літа.


А    маки    зацвіли    з    любові,
Як    палке    кохання    бува.
З    любові,    простої    любові,
Даруєм    їм    гарні    слова.


                         Приспів:

Маки    червоні,    червоні,
Й    зелені    у    полі    жита.
Цвітуть    ніби    маки    червоні,
Молоді,    молодії    літа.


                       30.  05  14.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794332
дата надходження 04.06.2018
дата закладки 07.06.2018


Надія Башинська

ВІЛЬНИЙ ВІТЕР

Вільний  вітер,  де  хоче  літає...
ячмені  і  жита  колихає.
В  кроні  дуба  ще  трішки  спочине
та  й  у  гори  високі  полине.

Між  смерічками  тихо  пов'ється,
на  найвищу  вершину  збереться.
А  яка  тут  найвища  -  він  знає,
він  до  неї  свою  стежку  має.

-У-у-у!  -загуде,  якщо  ненароком
за  сучок  десь  зачепиться  боком.
-Ш-ш-ша...  -  втішатимуть  вітра  смерічки.
Стихне  він  лиш  внизу,  біля  річки.

Любить  вітер  із  хвилями  гратись,
навперейми  бігать...  сміятись.
Річці  теж  до  вподоби  шуміти,
вона  з  вітром  уміє  дружити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794202
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 07.06.2018


Валентина Ланевич

Не затулюсь я від чужого горя.

Не  затулюсь  я  від  чужого  горя,
Не  відхрещусь  від  болю  та  біди.
Призупинюсь,  коли  сиренить  скора,
Погляну,  в  який  бік  ведуть  сліди.

Протектори  відбились  на  дорозі
Від  швидкістної  квапної  їзди.
Душею  не  черствій,  якщо  ти  в  змозі,
Подати  руку  слабкому,  не  жди.

Ти  не  чекай,  щоби  не  ти,  хтось  інший,
Прийшов  на  допомогу  в  скрути  час.
Не  думай  що  король,  а  той  хтось  гірший,
У  совісті  на  те,  свій,  Божий  глас.

26.05.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793302
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 07.06.2018


Ніна Незламна

Зайди на хвилинку / проза /

Весняний  сонячний  день….  В  небо  сині  де  –  не  -  де  розкидані  білі  й  сірі  хмаринки,  схожі  на  невеличкі  перинки,  а  там  далі,  на  довгу  павутину,    під  дійством  вітру    ледь  помітно  пливли    до  заходу.  Часом,  їх  наче  хтось  зупиняв,  скупчувалися    і    вже  були  схожі  на  височезні  сірі  й  білі  гори..
Олеся,    задравши  голову  догори,  промовила    до  дівчат,  
-  Здається  дощу  не  буде,  хоча,  хто  знає,  в  цьому  році  така  непередбачена  весна.
-У  –гу,  -  підтримала  її    одна  з  однокласниць.  -  Нарешті  крокуси  в  мене  на  клумбі  зацвіли  й  бузок    ледь  –ледь  зеленіє.  Листки  тюльпанів  доволі  великі,  але    бутонів  цвіту,  ще  не  видно.
-  А,  що  ти  хочеш!?  Тож  тільки  тиждень,  як  потепліло,  -  підтримала  розмову  Олеся.
Троє  світлооких    дівчат,  в  легеньких  курточках,  після  закінчення  уроків,  поверталися  зі  школи    додому.  Вони  жили    в  одному  районі  містечка,  ще  з  дитинства  часто  разом.  Ходили    всі  в  один    садочок,  ось  і    навчаються  разом,  закінчують  восьмий  клас.  
 -  Так,  дівки,  може  сьогодні  зберемося  в  мене,  почаюємо,  відірвемося  по  повній,  ну  звичайно,  як  уроки  підготуємо,  -  запропонувала  Олеся,  поправляючи    русяве,  коротко  підстрижене,  волосся,  що  спало    на  чоло.
-О!  А  в  тебе,  що,  нікого  вдома  немає?  -  запитала  Люба.
-  Краса!  Свобода!  Ці  два  дні  була  бабуся,  ото  вже  керувала  мною,  те  так  роби,  а  те  так  роби,  дістала.  А  батьки  погнали  на  Польщу  за  товаром,  привезуть  мені  якісь  обновки,  замовила  їм  дещо.  Десь  завтра  мають  приїхати,  думаю  зранку,  якщо  на    митниці    немає  великої  черги.  Якщо  ж  там,  якась  надзвичайна  сетуація,  то  тоді  вже,  хоча  б  до  вечора  дісталися  додому.  Тож  є  шанс  розважитися  без  опіки,  ночувати  буду  сама,  так  добре  коли  ніхто  не  заважає,  -  весело,  задравши  голову  догори,  наче  в  танці,  крутилася  перед  дівчатами  Олеся.
 -  Е  ні!  На  жаль  сьогодні  я  пас,  -    заперечила  Таня.
-  Справ  багато,  точно!  -    підтримала  її  Люба,  киваючи  головою.
 Відразу    продовжила  Таня,
-  Ти,  що  забула,  завтра  ж    відкритий  урок  з  математики!  Ні,  хай  якось,  тільки  не  сьогодні.
Вони  саме    підійшли  до  провулка,  Олеся  всміхнувшись,  махнула  рукою,
-Ну  гаразд!  Тоді  бувайте!  До  завтра!
Дівчата    в  відповідь  усміхнулися,  
-Бувай!  Бувай!  
Озираючись,  кожна  махнула  рукою,  пішли  своєю  дорогою.
 Олеся,  щось  бурмочачи    собі  під  ніс  наспівувала,  потім  вставила  в  вуха    маленькі  навушники,  слухала  музику.  Задоволено,  не  поспішаючи,  прямувала    по  обіч  дороги.  Через  два  чужих  обійстя,  вже  й  бабусин  паркан.  Проходячи    мимо,  кинула  оком  до  хати,  яка  ледь  виднілася  із-за  широких  воріт,    пригадала,  що  мама  наказувала,  щоб  коли  йшла  зі  школи,  то  хоч  на  хвилинку  заходила  до  бабусі,  щоб  всі  за  неї  менше  хвилювалися.  Можливо,  щось  треба  допомогти,  бо  ж    останнім  часом    тиск  не  давав  спокою  старенькій.  А,  не  така  вже    й  стара,  подумала  дівчина,  лише    сімдесят  два  минуло,  якби,  щось  треба  було,  то    напевно  б  вже    разів  десять  передзвонила.
 Наталя,  на  зріст  маленька,  худенька  жінка,    була  в  городі,    не  поспішаючи,    копала  землю  під  грядки  і  час  від  часу  кидала  погляд  до  хвіртки.  Вона  виглядала  єдину  онучку,  хоч  дівчинка  підросла  й  стала  дуже  вередлива  та  все  ж  надіялася,  що  хоч  на  хвилинку  зайде  до  неї.  Як  завжди  на  веранді,    на  тарілку  поклала  апельсину  і  три  цукерки,  вона    так  зустрічала  онучку,  знала,  що  та  любить,  коли  на  неї  чекає  бабуся  і  обов`язково  пригостить  її  чим  небуть  смачненьким.  І  хоча  вже  можна  сказати  виросла  дівчинка  та  все    ж  коли  зайде  до  хати,  скрізь  хитренько  погляне,  знайде  гостинці  і    всміхаючись  подякує.
 Сонце  ховалося  за  обрій…  Темно  -  сині  стрічки,  ледь  приховували  його,  від  останніх  променів  змінювали  колір  на    фіолетовий  та  рожевий…    От  би  Бог  дав  дощу,  в  думках  Наталя,    від  вітру  швидко  сохне  земля,  зашкарубіла.  Журилася,  як  просапати  часничок,  щоб  не  пошкодити  молоденькі  стебельця,  ой  треба,  треба  дощику….
   Старенька  зайшла  до  хати,  як  завжди,  після  любої  роботи  молилася  до  ікони,  читала  молитву.  Поставила  чайник,  щоб  напитися  чаю.  Раптово,  опустивши  погляд  собі  під  ноги,  похитнулася.  Ой,  щось  заносить!  Чи  це  здалося?  Відчула  слабкість  в  ногах,  ледь  втримавшись  за  стілець,  присіла  на  нього.  Заспокоїла  себе,  тож  випила  всі  ліки,  чого  б  це,  знервовано    подумала,  добре  що  в  фартухові  мобільний  телефон.  Ледь  спітніла,  тремтячою  рукою  набрала    номер  доньки  та  оператор  повідомив  про  недосяжність  і  знову  набрала    онучку.  Вона  її  набирала  вже  втретє  за  сьогодні  та  на  жаль  Олеся  не  відповідала.  В  очах  замерехтіло  чорними  плямами,    ледь  -  ледь  дотягнулася  до  ручки  в  газовій  плиті,  напруживши  всі  сили  вдалося  крутнути  її,  в  голові,  аж  задзвеніло,  тихо  прошепотіла,
-  От  добре,  я  встигла  виключити  чайник,  встигла…..
Олеся  після  приготування  уроків  дивилася  фільм  про    Гаррі  Понтера,  від  здивувань  і  хвилювань  підскакувала  на  дивані.  Водночас  задоволено  хрумала  «  Чіпси  з  беконом»,  насолоджувалася  самостійністю.
     Була  майже  північ,  коли  закінчився  фільм,  вона  поглянула  в  вікно,  а  потім  на  телефон  і  в  голос,
-  Ого!  От  час    пролетів!
Дівчина  побачивши  пропущені  три  дзвінки  від  бабусі,  відразу  себе  заспокоїла.  Та  нічого,  гадаю  все  добре,  чи  подзвонити?  Та  ні,  напевно  вже  пізно,  хай  спить,  не  варто  будити,  за  цілий  день  десь  –  то  налазилася  в  городі,  наробилася.
 Вона  зручно  вкладалася  в  ліжку,  запхала  в  вуха  навушники.
           Надворі  сіріло…      Олеся  почула  голоси  батька  і  матері,  потягнулася.  О,  як  добре,  вже  приїхали,  подумала  і  повернулася  до  стінки,  заховала  голову  під  ковдру,  міцно  заснула.
 Валентина  слухала,  як  плавно  сопе  доня,  всміхнувшись  до  чоловіка,
       -  Так  міцно  спить,  нехай,  вже  розбудемо  до  школи,  чого  раніше  турбувати.  Раз  спить,  значить  все  добре,  думаю  то  так  мама  дзвонила,  напевно  хотіла  дізнатися,  коли  нарешті  будемо  вдома.
   Чоловік,  загнавши  машину  на  обійстя,  прямо  не  роздягаючись  впав  ниць    на  ліжко,  
-Так!    Прошу  мене  не  турбувати,  я  виснажений.  Олесю  розбудиш,  тоді  вже  побіжиш  до  тещі,  дайте  я  висплюся.
   Валентина  швидко,  щось  наспівуючи  собі  під  ніс,  готувала  сніданок,  позирала  на  годинника,  зараз  поснідаємо  і  разом    підемо,  я  до  мами,  вона  до  школи,  планувала  собі  в  думках.
-Так,  гайда,  доню,  вставай!    Ти  в  скільки  вчора  лягла  спати?    Вже  втретє  кричу  вставай,  а  ти  ніяк  розплющити  оченята  не  можеш?  –  будила  Олесю.
Вони  швидко,  майже  находу,  допивали    каву.  Олеся    позирнула  вкотре  в  дзеркало,  а  потім  на  годинника,  який  висів  над  столом,
-  Ну  все,  гайда,  а  то  й  справді  я  запізнюся!  Пішли,  доганяй!
Валентина  догнавши  доньку  лише  тепер  запитала,
-  Ти  вчора  до  бабусі  заходила?
 Та  наче  не  почула,  вирвалася  вперед,
-  Все  я  побігла…  Передавай  бабусі  привіт!
           На  обійсті  тихо,  під  самими  дверима  лежав  пес,  його  сумні  очі  наче  ранили  Валентині  серце,
-А,  що  це  ти  під  самими  дверима?  Дружок,  вставай,  пускай  мене  до  хати.
Пес  опустивши  голову,  пригнувся,  повільно  підійшов  до  буди,  ліг  на  землю,    на  очах  блистіли  сльози.
-О!  Що  це  ти  такий  сумний,  не  скачеш,  захворів,  чи  що?
Валентина  взялася  за  ручку  дверей,  зачинені….
     Після  третього  уроку  Олеся  отримала  від  мами  повідомлення  «Після  уроків  терміново  зайди  до  бабусі,  я  тебе  чекаю  тут».
       Дівчина    не  переймалася,  після  уроків,  значить  не  терміново,  тож,  як  завжди,  в  хорошому  настрої,    поверталася  зі  школи.
       Три  подружки  йшли  не  поспішаючи,  наче  озиралися  на  всі  сторони  і  крутячи  головами,  позирали  до  неба,  у  всіх  в  вухах  виднілися  навушники,  напевно  слухали  музику.  Погода  сприяла  настрою,  яскраве  сонце  сліпило  очі,  які  блистіли  від  задоволення,  дівчата  час  від  часу  покачували  головами.  Вони  вже    доходили  до  провулка,  коли  Олеся  запропонувала,
-  Підемо  до  мене,  батьки  шмотки  привезли,  разом  подивимося.  Тільки  зайду  до  бабусі  на  хвилинку,  там,  мама,  щось  хотіла,  тож  треба  зайти,  зачекаєте  мене,  я  швидко…
       Вони  підходили  до  бабусиного  обійстя….
-  Що  це?  -  промовила  одна  з  подружок.
-  Хвіртка  навстіж  і  ворота,  щось  привезли  твоїй  бабусі,  Олесю.  
Та  здивована,  кліпала  очима,  хитнула  головою,
-  А  я  звідки  знаю,  сказали  зайти,  ось  зараз  зайду  дізнаюся.  Мене    це  зовсім  не  хвилює,  що  їй  привезли  і  нащо….
     Підійшовши  ближче,  дівчата  спантеличено  дивилися  одна  на  одну…    На  обійсті,  стояла  батькова  машина…  Дві  половинки  вхідних  дверей  веранди  відкриті,  поруч  стояли  два  похоронні    вінки  і  кришка  гроба.  Олеся  зблідла,  стало  моторошно  й  холодно…
Таня  взяла  її  за  руку,
-Ми  з  тобою  зайдемо,  тримайся…
-  Не  треба!
Різко  й  сердито  обірвала  подружку,  а  потім  тихіше,  
 -  Відчепіться…    Краще  йдіть,  я  передзвоню  вам…  
З  острахом,    дрібними  кроками  йшла  до  будинку…    Гучно  стукало  серце,  холод  пробрався  за  спину,  тіло  чомусь  затремтіло….
         Олесі,    ці  два  дні,  наче  в  страшному  сні…  Людей  багато….  Плач,  розмови,  все  доходило  до  свідомості  наче  з  підземелля,  час  від  часу  шуміло  в  голові…  Запах  запалених  свічок,  як  те  похмілля,  туман  перед  очима…  Відлуння,  шепіт  чужих  голосів,  метушня.  А  згодом,    вже  надворі,  вітер  доніс  голос  батюшки  -  «Прощайтесь».  А  сльози  чи  були,  чи  плакала  й  не  пам`ятає,  лише  за  руку  маму  весь  час  тримала,  спітнілі  пальці,  а  ноги  немов  чужі,  ледь  -  ледь  робила  кроки,  здавалося,  що  земля  хиталась.  А  поруч  Таня,  щоки  їй  витирала,  а  Люба  поклала  руку  Олесі  на  плече,  стояла  схиливши  голову  до  неї.
           На  обійсті  тихо…  Дружок  сумно  виглядав  із  буди…    Після  поминального  обіду  в  кафе,  Олеся  з  мамою  і  батьком  повернулися  до  бабусиного  будинку.  Батько  вирішив  машину    загнати  на  своє  обійстя.
         Мати  ледь  стримуючи  сльози  відкрила  замок,  зайшла  до  хати.  Олеся  ,  на  підвіконні  веранди,  побачила  апельсину  і  цукерки…  
На  якусь  мить  завмерла…..Думки  і  спогади,  сльози  рікою,  наче  прорвало  дамбу…  Ридання…..
-  Вона  мене  чекала  й    цього  разу,  а  я….
Валентина  почула,  як  каялася  донька,  підійшовши  одійняла  її,
-Ти  виплачся,  Олесю….    Виплачся,  не  тримай  в  собі…Пішли    в  кімнату…
Вона  дивилася  на  маму,  ледь  здригнулася,  як  змінилася  вона….  Під  очима  синій  відтінок,  постаріла  за  ці  два  дні  і  в  цьому  теж  винна  я.  Та  ці  думки  в  собі  тримала,  не  наважувалася  сказати  мамі    про  це,  наче,  щось  не  пускало  сказати  тепле  слово.  Вони    обоє  розуміли,  що  не  вберегли    найдорожчу  людину.
 Валентина  деякі  речі  ховала  в  шафу,  повідкривала  вікна….
 Олеся  зирнула  на  годинник,  який  висів  над  ліжком.  На  ньому    зупинені  стрілки  -    22  години  30  хвилин,  цей  час  вона  бачила    в  себе  на  телефоні,  їй  дзвонила  бабуся.  
 Дівчина  з  закритими  очами  сиділа  в  кріслі,  відкинувши  голову  назад,  час  від  часу  здригалося  тіло,  перед  очами  спогад…
     Вони  з  бабусею  в  лісі…  Трава  шовкова  попід  дерева  і  велика  галявина  вся  в  суницях.  На  траві  ряднина,  на  ній  сидить  бабуся  з  букетом  квітів,    вся  осяяна  сонячним  промінням,  махає  рукою,  кличе  до  себе,
-Олесю,  сонечко  моє,  йди  до  мене,  навчу  віночок  плести.  Ходи,  моя  люба,  дивись  не  об`їшся  суничок.  Ми  потім  додому  в  кошик  ще  назбираємо.  Йди  моя  зіронько!  Йди  моя  цокотушечко!
   А  потім  бабуся  наспівувала  веселу    пісеньку  й  Олеся  підстрибувала  в  танці,  взявшись  руки  в  боки,  задоволено  сміялася,  підтримувала  на  голові  сплетений  віночок….  Додому  йшли  майже  мовчки,  сонце  добре  пригрівало,  ще  й    теплий  вітерець  дмухав    в  спину,  обіймав  за  плечі,  Олесі  хотілося  спати.
-Бабусю,  ноги  мої  плутаються,  болять,  давай  відпочинемо,  -    забігала  наперед  неї,  просила,  заглядаючи  в  очі.
-    Ну  давай  моя  пташечко,  хватайся  ззаду  за  плечі,  понесу  тебе,  мій  скарб,  ось  так,    крами  баби.
Щеміло  серце,  важкий  тягар  лежав  на  душі…
   Пройшло  три  роки….    Олеся  закінчувала  одинадцятий  клас….
     Вона  подорослішала  за  цей  час,  стала  уважнішою  до  мами  й  батька,  після  втрати  бабусі  зрозуміла,  що  в  житті  можна  зробити  велику,  не  виправну  помилку,  якщо  не  приділити  увагу  рідним.    Дівчина  в  кінці  кожного  тижня  заходила    на  бабусине  обійстя,  довкола  все  оглядала  і  знову  й  знову  згадувала  ті  прекрасні    дні  дитинства,  які  проводила  з  нею.
Коли  затримувалася  в  школі,  то  попереджала  маму,  що  зайде  хоч  на  хвилинку    до  бабусиного  будинку.  В  кімнатах  фото  і  вишиті  рушники  і  часті  спогади…  Бабусині  настанови  з  роками  стали  для  неї  правилами  в  житті,  бути  зваженою,  охайною,  щирою  і  правдивою.
Напередодні  останнього  дзвоника  в  школі  Олеся  підійшла  до  батька,
-  Тату,  ти  мені    дуже  потрібен  зараз.  Поїхали  до  бабусі  на  кладовище,  мені  треба….
Він  здивовано  подивився,  перебив  її,
-  Ми  ж  були  недавно,  тобі  сьогодні  до  цього?  В  тебе  ж  завтра  святкова  лінійка  в  школі.
Олеся  ледь  хвилюючись  продовжила,
-  Треба,  тату,  дуже  треба.  І  будь  ласка,  зачекай  хвилинку!
Вони  під`їхали  до  центрального  входу  кладовища..  Олеся  з  букетом  квітів  вийшла  з  машини,
-  Ти  зачекай  мене  тут,  добре?!  Я  хочу  сама….
Дівчина  пішла  знайомою  стежкою…  Біля  пам`ятника  розквітлі  квіти…    Олеся    серветкою  витерла  від  пилу  бабусине  фото,  поцілувала,
 -  Бабусю,  я  прийшла,  бачиш,  прийшла    сама.  Я  вже  доросла,  в  мене  завтра  в  школі  останній  дзвоник.  Прошу  благослови  мене  на  іспити  і  прости…
 На  мить  застигла….  Непрохані  сльози  покотилися  по  обличчі  донизу…  Вона  дивилася  на  фото  і  шепотіла,  
-  Прости  мене  рідненька  за  мою  байдужість…  Я  так  шкодую,  що  не  можна  час  повернути  назад…  Що  ти  пішла  так  рано  від  нас  і  винна  в  цьому  я,    прости…  Я  ж  так  люблю  тебе  бабусю…
Легенький  вітер  ледь  колихав  квіти…  Олеся  відчула  його  тепло,  озирнулась  і  знову  до  фото,
-    Бабусю,      я  візьму  в  школу  той  рушник,  що  ми  з  тобою  вишивали  разом.  Ти  скільки  слів  тоді  хороших  говорила  і  побажань…  Я  все  пам`ятаю  рідненька,  прости  мене  і  благослови….  
         Вона  сиділа  в  машині  на  задньому  сидінні  і  ледь  виглядала  в  вікно…    Зустрічний  вітер  осушував  їй  обличчя…  Батько  поглядав  в  дзеркало  над  головою,  в  салоні  машини,  позаду  себе,  бачив  її  припухлі,  ледь  червоні  очі,  він  розумів  її,  йому  не  було  що  сказати,  чи  про    щось  запитати…  Донька  подорослішала,  стала  серйознішою,  мудрішою  та  нажаль  час  не  повернеш  назад…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791111
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 07.06.2018


Катерина Собова

Анкетування

У    психолога    на    курсах
Почались    заняття    зрання:
Фахівець    підготувався
І    провів    анкетування.

Бо    для    дальшої    роботи
Йому    треба    було    знати
Про    відносини    сімейні,
Тому    мусив    запитати:

-Що    ви    будете    робити,
(Для    жінок    було    питання)
Чоловік    не    вперше    зрадив,
І    ця    зрада    не    остання?          

Деякі    жінки    питання
Разів    кілька    прочитали,
Зважували,    прикидали,
Тоді    відповідь    писали.

Одні    пишуть:    -Це    жахливо!
Як    з    таким    надалі    жити?
Тільки    на    високій    ноті
З  таким    треба    говорити!

Інші:      -  Бігти    до    коханки,
Патли    їй    повиривати!
На    чужих    щоб    чоловіків
Перестала    зазіхати.

Половина    жінок    пише:
-Тут      не    треба    зволікати,
На    розлучення    заяву
Треба    зразу    написати!

Некрасива    відповіла:
-Треба    просто    все    забути,
Тільки    ласкою    удасться
Чоловіка    повернути.

Одна    пише:    -  Не  спішити,
І    прикласти    усі    сили,
Треба    взнати    достовірно    -
Може    все    наговорили!

Та    одна    тут    наймудріша
Навіть    думати    не    стала,
Лиш    питання    прочитала    -
Зразу    нижче    написала:

-Якщо    тільки    я    узнаю,  
Що    повівся    так    зі    мною,
Впевнена    на    сто    процентів    -
Зразу    стану    я    вдовою!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794198
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 06.06.2018


Ольга Калина

Давай заспіваємо пісню

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hSOADM3o0OA[/youtube]

Давай  заспіваємо  пісню
Про  вишиту  долю  свою,
Посаджену  мамою  вишню,
Про  ластівку  в  ріднім  краю.  

Лелека  і  білая  хата,
Ще  мальви  цвітуть  під  вікном.  
І  лине  ця  пісня  крилата  
У  полі  над  житом,  вівсом.  

Буяє    волошкове  літо
І  маків  червоних  лиш  цвіт.
Все  росами  чисто  помито.
Хай  пісня  полине  у  світ.

Хай  лине  у  даль  з  журавлями,
Високо  на  їхнім  крилі
І  скрізь:  над  лісами  й  полями,
Від  неба  аж  ген    до  землі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794528
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 06.06.2018


Капелька

Люблю смотреть на облака

Люблю  смотреть  на  облака.
Они  как  море  и  река,
Когда  опять  за  горизонт
Садится  солнце,  словно  зонт.

Картина  чудная  всегда
-  Таинственна,  торжественна.
Лучи  всё  меньше  светят  нам,
Внимая  больше  облакам.

И  тишина  приходит  вдруг.
Она-  всегда  желанный  друг.
Пора  природе  отдыхать
И  день  ложится  тоже  спать.

Пусть  всё  спокойно  отдохнёт,
Ведь  дел  всегда  невпроворот.
Давайте  вспомним  вечер,  день;
Конечно  если  нам  не  лень.

Плывут  по  небу  облака.
Уносит  жизни  их  река.
Другие,  словно  снег  и  лёд,
Не  сразу  двинутся  вперёд.

Забрались  выше  в  небеса
И  распростёрлись  как  леса.
Они,  как  ребус  и  кроссворд.
То  словно  пинчер-  классный  торт.

Всё  в  этом  мире  неспроста.
Земля,  природа,  небеса.
Непросто  так  из  далека  
Летят  по  небу  облака.

                             Май  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793906
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 04.06.2018


Світлана Семенюк

Золотий човник

Казка



1

У  полі,  серед  трав  пахучих,
Жив-поживав  цвіркун  веселий.
Під  листям  будяків  колючих
Була  у  коника  оселя.

Він  був  славетним  музикантом,
Любив  на  скрипочці  пограти.
А  також  володів  талантом  -
Далеко  й  високо    стрибати.

Прокинеться,  бувало,  рано,
І  ну  швиденько  у  мандрівку.
Стрибає  помежи  листками,
По  стеблах,  квітам  по  голівках.

2

Стрибаючи  одної  днини,
Цвіркун  натрапив  на  струмочок.
А  поряд  гнулася  стеблина,  -
Це  очеретяний  місточок.

До  себе  коник  мовив  гордо:
-Струмок  мені  не  перешкода!
Навіщо  міст?  Я  ж  майстер  спорту!
Стрибнув  –  і,  булькнувся  у  воду.

Кричить  цвіркун:  -На  допомогу!
Волає,  та  ніхто  не  чує,  -
Немає  поблизу  нікого…
Та  хто  ж  комаху  порятує!

3

Геть  засмутився  бідний  коник,
Вже  борсатись  немає  сили.
Аж  бачить,  -  золотистий  човник
Прямує  по  зелених  хвилях.

На  човника  стрибун  забрався,
До  берега  поплив  швиденько:
-Без  тебе  я  б  не  врятувався!
Спасибі,  друже  дорогенький!

Ось  так-от  вибрався  з  води
Зарозумілий,  гордий  коник.
А  що  було  б  якби  туди  
не  поспішив  хоробрий  човник?


4

Ви  скажете  -Це  що  за  казка?
І  де  такі  дива  бувають?
Що  у  струмку,  посеред  ряски
Із  золота    човни  блукають?

І  зовсім  це  не  таємниця,
А  човники  таки  існують:
Їх  панна  Осінь-чарівниця,
З  листочків,  власноруч,  майструє.

Фарбує    їх  у  позолоту,
Що  має  у  великій  скрині.
Це  трішки  клопітка  робота,
Та  не  для  осені-майстрині…

А  вже  як  вітерець  подує  -
То  золоті  човни-листочки
Щоднини  весело  мандрують  
І  по  ставках,  і  по  струмочках…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793885
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 01.06.2018


Любов Іванова

РЕГИСТРАЦИЯ БРАКА (акро)

[b][i][color="#1016a8"]Р[/color][color="#6110a8"]-ешили  мы  с  любимым  пожениться
[color="#1016a8"](Е[/color]-го    уговорила  за  три  дня!)
[color="#1016a8"]Г[/color]-ляжу,  а  взгляд  его  уже  искрится
[color="#1016a8"]И  [/color]-  это    просто  счастье  для  меня.
[color="#1016a8"]С[/color]-о  свадебкой  мы  долго  не  тянули,
[color="#1016a8"]Т[/color]  ри  дня  и  был  заказан  ресторан
[color="#1016a8"]Р[/color]-аз  сердце  мы  друг  другу  распахнули,
[color="#1016a8"]А[/color]  -  чувства...  их  у  нас  сейчас  фонтан!!
[color="#1016a8"]Ц[/color]-арицей  вел  в  тот  день  меня  на  роспись,
[color="#1016a8"]И[/color]  -в  церковь,  как  и  надо,  под  венец,
[color="#1016a8"]Я[/color]  -в  книге  сразу  ставлю  свою  подпись

[color="#1016a8"]Б[/color]-ыть  рядом  с  милым  будем  наконец!!
[color="#1016a8"]Р[/color]-азъехались  уже  со  свадьбы  гости,
[color="#1016a8"]А  [/color]-новость  я  ему  -    вместо  страстей,
[color="#1016a8"]К[/color]-ажись,  он  лопнет  вот  сейчас  со  злости
[color="#1016a8"]А[/color]-мбец!!!!  -  Узнал  про  пятеро  детей!![/color][/i]
[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793861
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 31.05.2018


Надія Башинська

ЖИТТЯ ДАНО… Є ПРАВО ЖИТИ!

Життя  дано...  є  право  жити,
ми  для  добра  прийшли  в  цей  світ.
Для  нас  тут  ясне  сонце  світить,
росою  вмитий,  яблунь  цвіт.

Є  зорі  у  нічному  небі...
А  днями  світиться  блакить,
що  щедро  землю  напуває,  
дощами  тихими  шумить.

До  себе  манять  полонини,
дзвінкі  вершини  синіх  гір.
Тут  джерело  втамує  спрагу
й  потішить  всіх  пташиний  спів.  

Беремо  ми...  всього  без  краю,
світ  не  рахується  -  дає.
Знай,  мудрість  та,  що  вчить  давати,
багатством  найціннішим  є!

То  ж  головне  -  вчись  працювати,
щоб  кращим  світ  із  нами  став.
Старайся  жити  так  ,  щоб  більше
того,  що  дав  ти...  а  не  взяв.

Розквітла  квітка  бджілок  вабить,
в  слідах  добра  і  наш  є  крок.
Тут  кожен  день  -  життя  екзамен,
для  нас  усіх  новий  урок.

До  чого  ж  світ  наш  є  прекрасним...
Творцем  він  створений  для  нас.
Живім!  Творім!  Оберігаймо!
Робить  добро  -  це  наш  є  час.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793130
дата надходження 25.05.2018
дата закладки 29.05.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.05.2018


Евгений Познанский

РУСАЛОЧЬЯ НЕДЕЛЯ

Журчаньем  ручья  нам  предания  пели,
О  страшной,  волшебной  русалок  неделе.
Когда    далеко  уходя  от  воды
Везде  они  бродят,  тогда  жди  беды.
Прохладные  руки  и  светлые  косы,
Прозрачные  взгляды,    всплеск  звонкий    вопроса:
«Полынь  ты  несешь  или  может    ромашку?»*
«Полынь»  отвечай  и    исчезнет  бедняжка.
Кто  скажет  «ромашка»    пропал  навсегда,
Ищи  его  там,  где  большая  вода.
 
Пусть  век  двадцать  первый  моргает  дисплеем
Русалки  здесь  бродят  кругом  по  аллеям,
По  улицам,  там  же,  где  ходит  народ
Асфальт  раскалённый  их  ножки  не  жжёт.
И  тянется  цель  их  в  веках  точно  нить:
С  собой  заманить,  увести,  утопить.
Бывает,  что  топят,  как  раньше  тела,
Но  жизнь  и  сюда  измененья  внесла,
Я  вижу  русалок  большой  хоровод
Любовь  мою  русую  в  бездну  ведет.
Ах,  да,  ты  жива,    ты  тут  рядом  со  мной,
Но  где  твоя  нежность?  Ты  стала  другой.
Их  губы  тебе  нашептали:  «остынь».
Чего    же  ты  им  не  сказала:  «полынь!»
4  июня  2017.
*В  ряде  областей  согласно  народным  преданиям  русалка  спрашивает  "Что  у  тебя  полынь  или  петрушка?"
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793623
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018


Світлана Семенюк

Розкажи мені казку…

Розкажи  мені  казку...

…Про  зелений  садок,
У  якому  так  рясно
Розквітає  бузок.

Як  листки  розпускає
Виноградна  лоза;
Спраглі  трави  вмиває
Вечорова  гроза.

Розкажи  про  каштани
Що  горять  вздовж  доріг.
Про  лілові  тюльпани,
Про  пелюстковий  сніг.

…Про  лавандове  небо
І  духмяні  зірки.
Розкажи,  як  у  вербах
Мостять  гнізда  пташки.

…Про  малинові  ранки  
І  вже  теплі    дощі.
Як  гудуть  на  світанку
Серед  листя  хрущі.

...Про  природу  чудесну  -
В  лісі,  в  полі,  в  гаю…
Хочу  слухати  весно
Ніжну  казку  твою!

Розкажи  мені  казку…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790820
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 29.05.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Цвістиме знову яблуневе диво

Коли  проб*ється  перший  промінь  вранці,
А  яблунька  рожевим  зацвіте,
Твоє  обличчя  вкриється  рум*янцем,
І  серце  ніжно  спогад  обплете.

Я  поруч  буду  на  світанку,  поруч,
Бо  ніч,  мов  мара  смутку,  пропаде.
І  сумніви  згорять  в  огні  на  порох,
Я  хвилюватиму,  як  мюскаде.

Цвістиме  знову  яблуневе  диво,
І  таємниць  розкриється  сезам,
Бо  у  житті  усе  для  нас  можливо,
Якщо  в  душі  любові  чистий  храм.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789114
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 24.05.2018


Микола Базів

Скоромна (пародія)

 


                 «Любитимеш  знов…  після  посту».

                       Патара  Бачія.  «Переступи».
                                                                           Сайт  клуб  поезії
                                                       

До  мене  прийшов  ти  в  петрівку*,
Якраз  пополудні  в  неділю.
Цукерки  приніс  і  горілку,
Плекав  на  кохання  надію.

Почав  обіймати  нескромно,
Та  я  зауважила  гостю:
-  Я  –  жінка  як  свято,  скоромна,
Чекай  до  закінчення  посту!..

Ти  вдруге  прийшов  у  м’ясниці,
Але  перешкоди  не  зникли  –
«Коня  напоїти  з  криниці»
Завадили  місячні  цикли…

Нарешті  діждалась  побожна
Потрібного  дня  після  посту,
Сказала  тобі:  -  Нині  можна!..
Та  в  тебе  уже  –  «на  півшосту».



*  петрівка  –  піст  перед  12липня


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792649
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 24.05.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 76

Полюбила  я  солдата,
Также  нравится  матрос,
Стала  юбка  узковата
Пузо  вылезло  на  нос,

Я  купалась  без  трусов,
Гнулась  в  реверансе...
Видно  из-за  тех  усов
Все  мужчины  в  трансе!

Я  весь  день  в  сети  сидела
А  казалось  -  только  миг
Жениха  найти  сумела.
А  достать  оттуда  -  фиг!

Уж  сажать  картошку  скоро,
А  мне  лень  с  кровать  встать.
Мне  б  лопату,  да  с  мотором
За  день  можно  все  вскопать.

В  мае  солнце  греет  сильно,
А  меня  аж  зло  берет!
Мне  смотреть  еще  пять  фильмов
А  Петро  копать  зовет.

Хватит  греться  возле  грубы
Наступил  мой  звездный  час!
Зреют  персики  у  Любы
И  готов  в  заборе  лаз.

Два  джигита  на  вокзале
Вышли  мне  наперерез!
Дура!  Ведь  предупреждали,
Чтоб  не    шла  за  ними  в  лес.

У  миленка  стресс  случился  
И  несет  он  сущий  бред!  
Мол,  зачем  на  мне  женился.  
Ведь  назад  -  дороги  нет!!!!!  

Доброй  стала  я  вчера  
Есть  на  то  причина.  
У  меня  вместо  Петра  -  
При  бабле  мужчина,  

Без  штанов  жених  сбежал  
К  дамочке  богатой!  
А  свой  жезл  любви  держал  
В  кулачок  зажатый.  

Что  я  дура  натворила?  
Виноват  коньяк  и  пунш!!!  
В  полночь  дверь  Петру  открыла  
Позабыв,  что  дома  муж.  

Не  желаю  я  пахать  
И  сажать  картошку  
Расстелю  свою  кровать  
Позову  Сережку..

У  меня  на  сарафане
Нет  цветочков,  помню  я..
Поменялись  видно  с  Маней.
Мы  с  ней  -  шведская  семья.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792332
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 22.05.2018


Евгений Познанский

СТУДЕНЧЕСКИЙ ТОСТ

(Из  восточного)
Жил  в  древности  мудрец,  добрейший  был  старик,
И  раз  спросил  его  любимый  ученик:
«О  мой  Учитель  дай  премудрый  твой  совет:
Я  встретил  девушку,    которой  лучше  нет.
Но  если  я  женюсь,    создам  свою  семью,
То  мудрость  познавать    я    не  смогу  твою;
А  если  я  решу  и  далее  учиться,
С  любимой  навсегда  предёться  мне  проститься,
И  мужем  стать  хочу,  и  славным  мудрецом,
Что  выбрать  мне  теперь,  чтоб  не  жалеть  потом?»
И  отвечал  мудрец,  с  отцовской    добротой:
«Что  хочешь,  то  себе  и  выбери,  сын  мой,    
Но  знай,  каким  бы  ты  не  стал  путём  идти,
А  пожалеешь  ты  и  о  втором  пути».
Друзья  мои  жизнь  не  проста,  быть  может
Судьба  подобный  выбор  вам  предложит:
Учиться  дальше  иль  создать  семью?
Так  вот,  я  мой  бокал  за  то  и  пью,
Чтоб  в  жизни  нашей  не  простые  дали
Мы  и  любимых  и  науку  брали.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748139
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 21.05.2018


Малиновская Марина

~ Три правила для бесконечного счастья ~


Прочла  недавно  в  психологическом  журнале  статью  Ицхака  Пинтосевича  о  том,  как  научиться  быть  счастливым  вопреки  различным  ожиданиям  от  жизни,  независимо  от  того  сбываются  эти  ожидания  или  нет,  ведь  прождать  можно  и  всю  жизнь…
Подход  автора  мне  понравился,  сочла  его  рекомендации  разумными.
Привожу  основные,  главные  моменты  и  свои  личные  размышления…


Правило  №  1
Наведи  резкость  на  сегодня

Прямо  на  сейчас.  Это  единственное,  что  существует  в  реальности.  Прошлое  –  уже  прошло  и  покрыто  туманом.  Так…  одни  воспоминания.
Будущее  –  загадка  со  множеством  неизвестных,  которые  от  нас  не  зависят  вообще.  Поэтому  предсказать  результат  ты  не  можешь.
А  сейчас  существует  в  реальности,  поэтому  увидь  его!  Почувствуй  его!    Услышь  его!

Моё  мнение:  будущее  зависит  от  наших  действий  и  мыслей  в  настоящем,  поэтому  говорить,  что  множество  неизвестных  будущего  от  нас  не  зависят  вообще  было  бы  неверно,  по  крайней  мере  не  совсем  верно…  да  будущее  многовариантно,  но  у  нас  всегда  есть  выбор,  как  поступить,  что  сказать  в  настоящем,  это  и  откроет  завесу  будущего…  я  считаю,  что  каждый  из  нас  способен  моделировать  своё  будущее,  благодаря  развитию  таких  качеств,  как  осознанность,  внимательность…


Правило  №  2
Сравнивай  настоящее  только  с  тем,  что  хуже  его

-  если  ты  молод,  то  сравни  сегодня  со  старостью;
-  если  ты  стар,  то  сравни  со  смертью;
-  если  ты  беден,  то  подумай  о  тех,  кто  в  Африке  пьёт  воду  из  луж;
-  если  у  тебя  нет  семьи,  подумай  о  тех,  у  кого  нет  ног  и  рук;
-  если  у  тебя  нет  ног  и  рук,  подумай  о  тех,  у  кого  они  есть,  но  у  кого  нет  мозгов  этому  радоваться.  А  у  тебя  есть  мозги!

 Потому  что  умение  сравнивать  –  это  свойство  ума.  Умение  выбирать,  с  чем  сравнивать,  -  это  свойство  развитого  ума.

Моё  мнение:  Да,  сравнивать  ещё  нужно  уметь…  если  уж  решил  сравнивать,  то  во  благо  себе,  но  не  доводить  себя  до  саморазрушения,  уничижения  личности…  хотелось  бы  добавить  ещё  по  поводу  внешности  –  если  кто-то  вдруг  решит  посмеяться  над  твоей  внешностью,  сказав,  что  ноги  кривые,  фигура  некрасивая,  намекнув  на  лишний  вес  или  худобу,  то  не  спеши  расстраиваться  и  принимать  слова  другого  на  веру,  просто  сравни  себя  с  теми,  у  кого  есть  реальные  увечья,  травмы,  ожоги  и  т.п.  это  очень  отрезвляет…  ведь  красота  прежде  всего  это  здоровье!  А  если  кто-то  считает,  что  ты  далёк  от  стандартов  красоты,  то  дело  в  его  очень  узком  восприятии…  Я  здорова,  а  значит  я  красива  своей  уникальностью!
А  если  ещё  добавить  внутреннюю  красоту  и  работу  над  её  развитием,  то  ты  красив  вдвойне!  Лучше  учиться  ценить  то,  что  есть,  и  совершенствовать  себя!...  



Правило  №  3
Выбери  быть  счастливым

Быть  счастливым  –  это  выбор.  Его  особенно  легко  сделать  при  выполнении  первых  двух  правил.  Выбери  быть  счастливым  и  действуй  для  достижения  этого  счастья  сейчас.  Не  потом,  а  прямо  сейчас!

Задание  –  упражнение
1) Составь  свой  список  действий,  людей  и  мыслей,  которые  доставляют  тебе  счастье.
2) Делай  каждый  час  что-то  из  этого  списка.
3) Каждый  раз,  когда  ты  начинаешь  планировать,  вспомни  самые  счастливые  моменты  за  прошлый  год.
4) Учитывай  в  любом  своём  плане,  что  ты  живёшь  прежде  всего  для  счастья.  И  только  количеством  счастливых  дней  измеряется  качество  твоей  жизни.

Моё  мнение:  Да,  счастье  это  выбор,  как  и  всё  в  нашей  жизни…
Как  и  сама  жизнь  для  каждого  из  нас  это  выбор…  и  как  долго  в  ней  оставаться  счастливым,  здоровым,  любимым,  успешным…




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792608
дата надходження 21.05.2018
дата закладки 21.05.2018


Новоградець

Конвалії

Нам  не  маки  в  зелених  полях  червоніли,
Коли  з  димом  тумани  пливли.
Нам  в  лісах  розпускались  конвалії  білі,
Біля  наших  землянок  цвіли.

Ми  любили  тебе  і  для  нас,  Україно,
Були  дім  передгір'я  Карпат.
У  твою  безнадійну,  найгіршу  годину
Я  був  твій,  український  солдат.

Ми  топтали  в  походах  конвалії  білі
І  вогнем  їх  палив  кулемет,
А  в  затишшя  стояв  з  них,  між  стін  закоптілих,
У  відстріляній  гільзі  букет.

Вони  поряд  росли  з  бойовими  стежками.
І  як  ніжний  супутник  війни,
Вслід  за  димом  розвіяним  знову  за  нами
Своїм  цвітом  біліли  вони.

В  лісовій  глушині,  в  Україні  повсталій,
Вони  нас  зустрічали  з  боїв.
І  в  нещасті  лягали  дзвіночки  конвалій
На  могили  батьків  і  синів.

Вже  збігає  мій  час...  І  від  наших  землянок
Тільки  ямки  зарослі  знайдуть.
А  в  травневих  лісах,  на  тих  самих  полянах,
Білі  квіти  так  само  цвітуть.

                                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790991
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 18.05.2018


Інна Рубан-Оленіч

Колись і тепер

[i]Колись  було  йде  парубок,  личенько  рум'яне,
А  тепер  он  тиняється  –  обкурене,  п’яне.
Колись  було  вийде  хлопець  ввечері  до  клуба
Тепер  б’ються  один  з  одним,  чуть  не  вріжуть  дуба.
А  дівчата!!!  Було  колись  про  любов  співають,
А  тепер  он,  іномарку  вони  піджидають.
Колись  парубка  побачить,  соромиться  стрепенеться
А  тепер  сама  на  нього  стрибає-дереться.
Колись  було  під  гармошку  співають  пісень
А  тепер  навушник  в  вусі  стирчить  цілий  день…
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791847
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 18.05.2018


Шостацька Людмила

ХРЕСТИКИ ДУШІ

                                           Цілувала  голка  вишиванку,
                                                           Малювала  долю  і  красу.
                                                           Цілувала  ввечері  і  зранку,
                                                           І  сльозу  роняла,  мов  росу.
                                                           Вишивали  рученьки  невтомно,
                                                           Викладали  хрестики  душі.
                                           Вишивали  пані  і  мадонни,
                                                           Підбирали  доленьці  ключі.
                                           Молодим  –  на  щастячко  стелили,
                                                           А  воям  -  в  дорогу  оберіг.
                                           Додавали  вишиванки  сили
                                           На  канві  натруджених  доріг.
                                           Малювали  долю  Україні
                                                           Пишним  квітом,  стиглим  колоском,
                                                           Бурштинами,  вродою  калини,
                                                           Озивались  серця  голоском.
                                           Вишивали,  плакали  й  співали
                                           Пісню  роду  голосом  віків.
                                                           І  неслись  по  світу  ці  хорали
                                                           У  серця  коханих  козаків.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792054
дата надходження 17.05.2018
дата закладки 18.05.2018


Любов Іванова

СТРАШНИЙ СОН ДРУЖИНИ

[b][i]Крик  такий  -  (холоне  кров,)
У  моєму  домі.
Щось  наснилось  певно  знов
Моїй  любій    Томі.

Я  Тамарцю  розбудив,  -
-  Розкажи  но  люба,
Ти  кричала,  я  з  тих  див
Ледь  не  врізав  дуба!

Як  послухав,  то  аж  зблід
Від  тієї  вісти:
-  Біг  за  мною  людоїд
Хотів  мене  з"їсти!!!

Я  летіла  стрімголів
Щоб  не  міг  догнати,
Бачу  -  глибочезний  рів,
Що  робить....стрибати!!?

З  скелі  клен  виріс  о-тут,
Я  із  переляку
Ухопилась  на  льоту
За  його  гілляку...

Та  насниться  ж  такий  жах,
Аж  груди  стискає.
Врятувалась,  але  страх
Ще  не  відпускає.

Я  обняв  її    і  в    мить
Пригорнув  до  себе.
Ніч,  весь  хутір  нині  спить
І  нам  спати  треба.

 Бачиш,  Бог  нас  береже...
Он...  відвів  атаку...
Томо,  ти  ж  не  спиш  уже
Відпусти...  гілляку.[/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791524
дата надходження 13.05.2018
дата закладки 18.05.2018


Надія Башинська

ОЙ КУПИЛА ЧЕРЕВИКИ…

Ой  купила  черевики,  а  на  що  -  не  знаю.
Я  ж  думала  танцювати  в  них  піду  до  гаю.
Там  зібрались  парубки  всі  і  дівчат  багато.
Гарно  буде  в  черевиках  нових  танцювати.

Ой  для  чого  ж  черевики,  як  музики  грають,
А  мене  на  ту  гулянку  з  дому  не  пускають?
Ой  для  чого  черевики,  ще  й  такі  гарненькі,
Як  сидіти  треба  дома  біля  тата  й  неньки?

На  гуляночці  вже  хлопці  мене  виглядають.
Танцювати  з  ким  я  хочу,  правда,  ще  не  знають.
А  з  сусіднього  села  там  приходить  високий.
Дуже  гарний  він,  білявий,  стрункий,  кароокий.

Ой  пусти  мене,  матусю...  відпусти,  рідненька!
Танцювати  дуже  хочу,  бо  я  ж  молоденька.
Ой  пусти  мене,  мій  татку,  танцювать  досхочу.
Я  ж  у  тії  карі  очі  дивитися  хочу!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792163
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 18.05.2018


Ольга Калина

Розпустилась верба

Розпустилась  верба  над  водою
У  цім  Панськім  широкім  ставку,  
Де  прозора    вода  чистотою  
Віддзеркалює  аж  до  піску.  

Розчесала  вона    вже  всі  коси
Та    купає  у  водах  гілля,
І  щоранку  збирає  ті  роси,
Що  з  водою  пливуть  звідсіля.  

Вітерець  розмовляє  з  вербою
І  щоразу  про  щось  гомонить.  
Ну,  а  хвилі  біжать  над  водою  -
В  бистрині  так  далеко  шумить.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790409
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 18.05.2018


Світлана Моренець

ДОСИТЬ!

Вірш  написаний  давно,  коли  життя  було  зовсім  іншим.
Від  дідів  та  батьків  знали  про  страхіття  голоду,  репресій,  війни.
Хоч  ці  біди  були  позаду,  але  нас  також  виховували  рабами,  
безправними,  слухняними,  безголосими.  Всілякими  засобами  
знищуючи  почуття  гідності,  змушували  безупину  кланятись  
партії  за  "щастя"  жити    "в  необъятной  Родине",..  де  справжню
убогість  існування  ми  і  не  могли  оцінити,  не  бачачи  інший  світ.
Я  не  розміщала  вірш  на  сайті,  боялась,  що  він  буде  незрозумілим    
для  молодшого  покоління.    
Та  хай  знають,  що  були  в  нашій  історії  і  такі  часи,  
коли  люди  жили    серед  пустих  полиць  і  прилавків,  коли  про  волю,  
свободу  слова  чи  виїзд  за  кордон  не  можна  було  й  мріяти.
І  нав'язувався  такий  спосіб  життя  тим  же  "братом",  що  приніс  нам  війну.

Невже  з  народження  –  й  навік
в  мені  це    відчуття  провини?
Ті,  хто  рабом  прийшов  у  світ,
прожив  як  раб  –  рабом  і  згине.
Бо  це  –  діагноз,  вирок  це,
гіпнозу  вплив.  В  підкірці,  в  генах:
"Я  –  винна!..  щось...  комусь...  аж  ще
з  батьківських  екстра-андрогенів".

Втовкмачували  з  ранніх  пір,  
що  [i]Родінє[/i]  довіку  винні.
Незгодним  –  каторга...  Сибір.
Всі  завинили  з  пуповини!
І,  вибачаючись,  жила,
всім  заглядаючи  у  вічі.
В  когось  не  ладились  діла  –
себе  винила  в  тому...  вдвічі.

...  А  навкруги  –  зухвалість,  глум,
безправ'я,  знахабніла  влада...
В  душі  завис  вселенський  сум:
чому  ж  їм  совість  –  не  завада?
Що  ж  то  за  люди  ми  такі,
що  на  ріднесенькій  землиці
всі  живемо  як  байстрюки
безправні,  безголосі,  ниці?!

Випалюю  з  душі  щомить
одвічне  почуття  провини.
Рабою  змушували  жить  –
скінчилось.  Досить!  Я  –  ЛЮДИНА!

                 Десь  приблизно  1985  рік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784863
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 17.05.2018


Надія Башинська

ОДЯГНУ Я ВИШИВАНКУ

Сл.  та  муз.  Н.Башинської
Аранжування  Б.Попова

Одягну  я  вишиванку,  бо  красиву  маю.
Заспіваю  пісню  дзвінко,  немов  пташка  в  гаю.

         (2р.)Ой  красива  ж  вишиванка,
         маками  розшита!
         Тут  ромашки  і  волошки
         квітнуть  поміж  жита!

У  своїй  я  вишиванці  іще  краща  буду.
-  Дуже  гарно  вишиваєш!  -  хвалять  мене  люди.

         (2р.)Ой  красива  ж  вишиванка,  
         на  ній  сонце  сяє!
         Дозріває  в  полі  жито,  
         соловей  співає!

Квіти  гарно  вишивати  мама  научила.
Щоб  завжди  була  у  мене  доленька  щаслива.

         (2р.)Ой  красива  ж  вишиванка,
         на  ній  квітнуть  ранки!
         Є  найкращими  у  світі  
         наші  вишиванки!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792001
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 17.05.2018


Надія Башинська

ДЕ ПОКОСИ СЕРЕД ЛУГУ…

Де  покоси  серед  лугу,
                         квітів  сила...
У  пісень  тут  виростають
                                             крила.

Де  ріка  між  верб  глибока
                         біжить  стрімко.
Тут  співає  моя  мама
                                               дзвінко.

В  лісі,  де  до  неба  сосни...
                             ніби  хмарно.
Тут  співає  моя  мама
                                                   гарно.

А  у  полечку,  де  жито
                                 у  покосах,
Розсипаються  пісні  ті,
                                                       в  росах.

Їх  мелодії  почуєш
                                 рано  вранці
В  промінців  ясного  сонця
                                                           танці.

Тут,  де  яблуні  і  груші,
                                     пахне  мята,
Разом  з  мамою  співає
                                                 наша  хата.
                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791423
дата надходження 12.05.2018
дата закладки 15.05.2018


Валентина Ланевич

Ой, ти доле, моя доле, чому ти такая?

Під  калиною  дівчина  тугу  виливає
Та  сльозами,  що  так  ллються,  жалю  добавляє.    
Ой,  ти  доле,  моя  доле,  чому  ти  такая?
Чому  іншим  даєш  щастя,  а  мене  минаєш?

А  мені  даруєш  смуток,  розлуку  й  чекання,
Стала  ввечір  під  калину,  простою  до  рання.
Виглядатиму  милого  із  битого  шляху,
Чи  обійме,  як  зустріне,  як  мене  побачить?

Чи  на  грудях  його  дужих  забуду  тривоги?
Обіймає  з  роси  холод  босі  мої  ноги.
Обіймає  мене  вітер,  місячик  моргає,
Соловейко  в  темнім  гаї  любо  все  співає.

Виспівує,  витьохкує,  аж  серденько  мліє,
А  за  хмаркою  у  небі  зоря  дальна  мріє.
Світить  зіронька,  ласкає  заплакані  очі,
Утікають  за  туманом  одинокі  ночі.

14.05.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791699
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 15.05.2018


Любов Таборовець

Роздуми про життя

Ніхто  в  житті  не  знає  долі  наперед…
З  ким  вірність  жде,  а  де  чекати  зради…
Хто  стане  другом  нам,  хто  радість  відбере,
а  хто  у  час  сумний  додасть  розради.
Хто  знищить  все  прекрасне…  Хто  усе  віддасть,…
розділить  хліб,  і  слово  тепле  скаже.
Хто  руку  допомоги  в  час  важкий  подасть,
а  хто  й  в  простій  пораді  нам  відкаже.
З  ким  почуваєшся  самотнім  і  чужим,
Кому  відкриєш  легко  серце  й  душу…
Або  ж  усе  життя  своє  живеш  із  тим,
кого  не  любиш,  а  терпіти  мусиш.
Ніхто  не  знає,  яку  маску  одягне,
І  що  де  жде,  блукаючи  цим  світом…
Кого  удача  всюди,  й  успіх  посягне,
а  хто  за  гріх  зів’яне  пустоцвітом.
Таке  людське  життя:  одним  завжди  щастить  -
біль,  горе  і  страждання  -  мають  інші.
Одним  -  за  справедливість    завжди  вічний  бій,
а  де  -  хто  і  брехнею  є  мудріший.
Так    живемо  на  цій  святій  своїй  землі
І  в  благодаті,  радості    і  в  злості…
Грішим,    як  недосвідченні  і  молоді,
Забувши  те,  що  ми  на  ній  лиш  гості.
Ще  помилкам  чужим  ведемо  справно  лік,
а  про  свої  не  хочемо  і  чути…
Та  рідних,  друзів  ображаємо  весь  вік,
не  боячись  страждання  від  покути.  
Там  де  кричати  треба,  довго  мовчимо,
А  інколи  і  по  святинях  топчем…
І  перед  сірістю  ми  трусимось  давно
Хоча  красиво  жити  усі  хочем.
Ми  в  розпачі,  коли  не  досягли  мети
Наше  життя  у  суєті  нестримній…
Дивись,  воно  пройшло...  І  ми  уже  не  ті,
Бо  за  вікном  звучить  наш  вальс  осінній…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791174
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Ольга Калина

Мама

Поросло  вже    травою  подвір'я
І  стежина  ряснить  споришем.
Ти  пішла  у  далеке  сузір'я
І  приходиш  у  спомин  дощем.  

Ой  ти,  матінко,  мамочко,  мама,
Я  сумую  без  тебе  завжди,  
Простягнулося  небо  між  нами
Й  неосяжні  просторі  світи.

Ой  ти,    матінко,  сивая  нене,
Ти  приходиш  до  мене  у  сни:
В  безтурботне  дитинство,  шалене
І  в  цвіт  вишень  з  твоєї  весни.      

Хоч  би  раз  ще  до  рук  притулитись,  
Подивитись  у  очі  ясні
І  в  розмові  на  тебе  дивитись  -
Все,  що  хочеться  зараз  мені.  

Вже  покрилася  смутком  хатина,
Та  все  ж  вишні  і  досі  цвітуть,
А  у  небі  біленькі  хмарини
Ці  думки    так  далеко  несуть.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791374
дата надходження 12.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Новоградець

Дніпро

Ти  котиш,  Дніпро,  свої  води  лісами,
Степами  південних  рівнин
І  все  пережите  тобою  з  віками
Ти  знаєш,  Славутич,  один.

Давно,  в  льодовик,  твоє  русло  водою
Прорізала  вперше  весна
І  перші,  на  Північ,  над  юним  тобою
Мисливські  брели  племена.

З'являлись  народи  і  знову  зникали
На  сивих  твоїх  берегах.
Сармати  і  скіфи  кургани  лишали
І  час  їх  розвіював  в  прах.

Ти  ще  пам'ятаєш  Хорива  і  Кия
На  хвилях  своїх  голубих.
Ти  ніс  їхній  човен  -  і  гордо  твій  Київ
На  кручах  стоїть  після  них.

З  твоєї,  Дніпро,  Запорозької  Січі
Неслися  у  бій  курені.
І  мужньо  дивився  противнику  в  вічі
Полковник  Тарас  на  вогні.

Закований  в  кригу  вітрами  зі  Сходу,
Не  раз  ти  сповільнював  хід,
А  потім  ламали  бушуючі  води
І  в  море  виносили  лід.

Ти  гордо,  Славутич,  течеш  без  упину
Крізь  простір  і  далеч  віків,
Лиш  хвилі  грайливо  в  степах  України
Б'ють  в  сивий  пісок  берегів.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790243
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 09.05.2018


Zoja

Моя Україна.

Україно  моя!  Я  люблю  тебе  дуже!
Твої  простори,  безкраї.  твої  поля.
Ти  прекрасна,  велична,  ти  ніжна  і  горда!
Наших  предків  славетних  героїчна  земля!
Я  люблю  тебе  дуже,  коли  цвіт  у  садах.
Коли  ниви  твої  колосяться  зерном.
Я  люблю,  коли  осінь  дощами  спада.
І  коли  все  зима  покриває  сніжком.
Я  люблю  твої  росяні  ранки,
Дні  спекотні  і  дощові.
Твої  зорьки  вечірні  і  ніжні  світанки...
Я  люблю  запах  трав  в  косовицю
І  повітря  медово-  п'янке.
Василькові  галявини,  сіна  копиці,
Жайворонковий  спів  і  політ  журавля  -
Це  моя  неповторна  українська  земля!
Мені  завжди  ти  люба,  ти  для  мене  єдина,
Моя  матінко  рідна,  ти  моя  Україно!
А  коли  я  далеко,  то  я  думкою  лину
На  мою  Батьківщину,  на  мою  Україну.

Квітень  2017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787911
дата надходження 18.04.2018
дата закладки 07.05.2018


Катерина Собова

Люблячi дiти

Баба    Домка    грошенята
Із  пенсії    відкладала,
Тож  від  моди  не  відстала
І    мобілку  вже  придбала.

Вадик-син,  невістка,  внуки
У    столиці  проживають,  
Непогано    заробляють
І    свою  квартиру  мають.

А      торік  придбали  дачу,
І    хвалилась    всім  Домаха,
Що    купив  синок  машину,
Зветься    вона    «Євробляха».

І    в  селі    всім    розказала:
-Олігархом    Вадик  став,
І    оту  круту  машину
Аж  з  Німеччини    пригнав!

І    сусіди    добре  знають
(Їх  Домаха  задовбала)
Як  її  всі  поважають  –
Внуки  і  невістка  Алла.

А  на  свято    -    була  Трійця,
До    Домахи    завітали
Такі    ж  баби    -    відпочити,
Всі    новини  розказали:

Як  було  сьогодні  в  церкві,
Як    отець  Василій  правив,  
І    що  Вітька  Гавриленків
Варчину  Марго  знеславив.

Тут    в  Домахи    на  весь  голос
Обізвалася    мобілка.
-Внуки    гучність  тут  включили,-
Пояснила    баба    Мілка.

Це,  щоб  всі,  хто    є,  почули,
Як  Домаху    люблять  діти.
Тихо!  Зараз    ми  почуєм,  
Що    там  будуть    говорити.

-Алло,  мамо,-    в  телефоні,-
У  нас  зараз  обмаль  часу,
Вислухати    постарайтесь,
І    в    дорогу    вже  збирайтесь.

Ми    всі    їдемо    на  море,
(На  руках  уже  путівки),
Мій    водій  до  вас  прибуде  –
Буде  голуба    автівка.

Відвезе    він    вас  на  дачу:
Будете  за  всім  дивитись,  
По    можливості    (це  ж  літо)  –
Трішки    будете  трудитись.

Треба    все  пересапати,
Прополоти    всі  грядки,
Помідори    підв’язати,
Поливати    огірки.

Консервацію    закрити
(Ви  вже  досвід  маєте),
Ми  не  будемо  Вас  вчити,
Ви    все  добре    знаєте.

Скрізь    помиєте  в  кімнатах,
І    вазони    поливайте,
Там,  де  рибки    -    не  забудьте:
Корм    і  воду  поміняйте.

І    картоплю  не  забудьте,-
 Розпиналась  в  трубці  Алла,-
Покропити  й  підгорнути
(Ми  її  ще  й  не  сапали).

Тут    Домаха    перебила:
-Не    збивайте  мене  з  мислі,
Я    вам  зараз    скажу  гарно
(В    бабів    щелепи    відвисли).

-Чуєш,  Алло,  я    оглухла
Вже  від  цього  крику  й  гаму,
На  все  літо  на  городі
Постав    раком    свою  маму!

Хай    слухає    соловейка,
Жайворонка    і    зозулю,
А    від    мене  одержите
Величезну    гарну  дулю!

Бабам    смішно:    -Що,  Домахо,
Люблять    діти?  Хай    їм  грець!
Ховай    свою  гарну  дулю,
Будем    їсти    холодець!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788662
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 07.05.2018


Ніна Незламна

Життя з присмаком полину

                                                                         Життя  з  присмаком  полину

             Літо…  Яскраве  сонце,  ще    пригрівало,  хоча  плинуло  ближче  до  заходу.  У  небо  сині,  високо  -  високо,  де-інде  пливуть  білі  хмаринки,  немов  би    пух,  доганяють  одна  одну.  А  ці,  що  нижче,  здавалось  рукою  подати,  завмерли,  зависали  на  якийсь  час  ,  а  потім,  так  раптово,  під  дійством  вітру,    тримали  путь  до  заходу.  Там,  здовж  обрію,    рожева  стрічка  відокремлювала  небо  від  землі.  А  зі  сходу  сунула  чорно  -  синя  хмара,  вітер  її  часом  обіймав,  вона  поспішала,  а  потім  на  якусь  мить  зупинялася,  ховаючи  під  себе  білі  хмаринки,  які  згодом  розчинялися  в  ній.
         Напевно  буде  гроза,  подумав  Анатолій,  позираючи  на  небо.  Він  сидів  на  маленькому  дерев`яному  стільчику,  широко  розставивши  ноги,  в  руках  тримав  полин,  який  вибивався  в  цвіт.  Кілька  раз  нюхав  його,  закриваючи  очі,  а  потім,  вкотре,  кидав  погляд  довкола  себе  і  кудись  далеко,  далеко…    Яка  краса!  Барвисте  літо,  трави  шовкові,  зелені  -  зелені,  пирій  доволі  вже  високий  і  килимом  встелився    кучерявий  спориш.    А  далі  все  змішалося,  серед  трав  ромашки,  конюшина,    де  –  не  –де    видніються  бутони  волошок,  вони,  ще  не  цвітуть.  Десь  купками  висока  татарська  колючка  і  зовсім  при  землі  молодий    чортополох.  І  немов  хто  посіяв,  цілі  кущі  полину,  вони  ледь  прихилялися  від  вітру.
 Він  дивився  на  них  і  пригадував  своє  життя.  Вкотре  думаючи,  чому  життя  таке  гірке,  полинове?  В  серці    носить  спогад  про  бабусю,  яка  все  йому  говорила,-  «Жити,  це  вже  щастя».  А  хіба  щастя  буває  таким  гірким?  Але  моє  життя,  як  стверджувала  бабуся,  що  це  щастя,  чомусь    воно  із  присмаком    гіркого  полину...
         Русявий  хлопчик  років    шести  –  семи,  в    сірій  майці  і  подертих  синіх    штанцях,  закачених  по  коліна,  сидів  на  товстій  гілці,  розложистої,  старої  яблуні.  В  руках  коротка  патика,  якою  прицілювався  кудись  вдалину.  Його  голубі  очі  бігали  то  в  один  напрямок,  то  в  інший,  голосно  закричав,
-«Та-та-та-та—та-  та-та».
-Досить  в  війну  гратися,-  голосно  обізвалася  бабуся,  щойно  вийшла  з  хати,
-  Пішли  в  город  бур`ни  рвати!  Бачиш,  як  після  дощу  виросли.  Як  підгорну  бараболю?  Ти  спочатку  великий  бур`ян  руками  вирвеш,  а  я  слідом    за  тобою,  буду  підгортати,-  продовжила  вона.
Він  примружував  очі  від  сонця,  підтер  рукою  носа,  ледь    усміхнувся,
-Не  кричи,  іду,  вже  йду!  Ти  без  мене  не  можеш!
Як  метеличок,  вже  був  поруч  з  нею,  вона,  ледь  всміхаючись,  рукою    погладила  по  голові,
-  Та  і  ти  кому  ж  потрібен,  сиротиночка?  Ти  мені,  а  я  тобі,
-  приховуючи  сльозу,  перевела  подих  бабуся.
       І  то  правда,  він  жив  з  нею,  залишила  його  мама,  пішла  заміж  в  інше  село.  А  батька  зовсім  не  пам`ятає,  бабуся  розповідала,  що  був  та    давно  кудись  далеко  поїхав,  ні  разу  не  написавши  листа.
       А,  щоб  вона  без  онука?  Одна  донька  і  тій  щастя  немає,  пішла  долю  шукати.  З  ким  би  було  в  хаті  заговорити?  Та  і  так,  хоч  малий  та  все  ж  допомагає,  воду  з  криниці  витягне,  в  городі  теж  від  нього  поміч  є.    То  добре,  хоч  городина  родить  непогано.  В  колгоспі,  в  полі  на  буряках,    багато  грошей  не  заробиш,  копійки.  Злиднота  все  життя,  за  весь  вік  навіть  корови  не  придбала.  Її  батьки  мали  багато  дітей,  скрутно  жилося,  всі  розбрелися  по  святій  землі,  навіть  не  знати  де  один  від  одного  живуть,  немов  чужі.  Не  кожна  родина  так  жила    та  то  напевно  цій  сім`ї  таке  щастя.  І  їй  щастя  Бог  не  дав,  чоловік  змолоду  помер.  Ще  досі  носить  по  ньому  тягар,  так  і  не  наважилася  вдруге  вийти  заміж.  Тож    тепер  тільки  й  розради,  що  біля  неї  онук.
     Толя  висмикував,  бур`яни  голими  руками,  а  щоб  витягнути  осот,  замотував  руки  в  старе  ганчір`я,  бо  ж  було  дуже  боляче,  коли  малесенькі  гострі  голочки  кололи  долоні.  Бабуся  швидко,  вміло  підгортала  бараболю,  намагалася  встигати  за  хлопчиком,
-Ти  не  біжи  швидко!  Он  дивися,  який  кучерявий  кущ  полину  пропустив!  Його  краще  вирвати  з  корінням,  бо,  як  зрубати  то  знову  буде  рости  з  новою  силою,  ще  пишнішим  стане.
Він    кидав  бур`яни  на  купу  і  позирав  довкола,
-І  чому,  його  так  багато  на  городі?  Як  нахилюся  до  нього,  то  такий  пахучий,  що,  аж  в  носі  закрутить,  так  і  хочеться  пчихнути.  І  долоні  після  нього  трохи  зеленуваті,  а  ще,  якщо  їх  не  помити,  то  все,  що  візьмеш  в  рот,  таке  гірке,  аж  язик  терпне.
Бабуся  всміхнулася,  
-Тож  недалеко  земля  пустує,  його  там  багато  розвелося,  от    вітром  і  переноситься  насіння  куди  хоче.  То  ліки,  любий.    Майже  всі  трави  лікувальні,  ось  підеш  до  школи,  все  будеш  знати,  якщо  не  будеш  ледачим.      
         Час  летів,  Толя  перейшов  в  третій  клас.  На  початку  літа,  як  завжди,  робота  в  городі.  Він  вже  брав  в  руки  сапу,  хоча,  ще  не  дуже  вміло,  але  допомагав  бабусі  справитися  з  бур`янами.  Після  городу,  їли  зварену    в  мундирах  бараболю.  Хлопчик,  облизував  пальці,  по  яких  стікала  олія,  бабуся  побачивши  це,  товкнула  рукою    між  плечі,
-Не  розливай,  тож  гроші  коштує!  Он  скільки  всього  потрібно  до  школи!  І  капці  і  одяг  потріно  новий,  підріс!На  тебе  грошей  не  настачуся.
Махнула  рукою  в  сторону  садка,
-  Он    після  обіду,  підеш  в  сарай  візьмеш  ручну  пилку,  залізеш  на  яблуню,  на  ту,  ну  на    стару,  що  все  на  ній  сидиш,    спиляєш  сухі  гілочки,  вони  не  товсті  та  їх  там  багатенько  є,  порубаємо,  буде  чим  хоч  на  раз  пропалити  в  пічці.
Заперечень  бути  не  може,  подумав  хлопчик,  бо  гратися  з  дітьми  не  пустить,  а,  ще  так  хочеться  на  ставок,  покупатися,  адже  літо.
     Він  любив  своє  село…  Йому  бабуся  розповідала,  що  раніше  воно  малу  назву  Головчинці.  В  той  самий  рік,  що  він  народився,  село  перейменували  в  Кармелюкове,    на  честь  народного  месника,  організатора  селянського  руху  Устима  Кармелюка.  Село  мальовниче,  декілька  невеликих  ставків,  сповиті  плакучими  вербами.    Неподалік  ліс  листяний  і  широка  смуга    з  ялин  та  сосни,  а  далі  все  поля  і  поля  по  рівнині,  а  то  по  широких  пагорбах.
         Толя  тремтячими  руками  тримав  пилку,  вона  не  слухалася  його,  змокрів,  з  лоба  стікали  краплі  поту.  Потім    потроху  відпочивав  і  вкотре  брався  за  пилку  і  наполегливо  пиляв,  хоча  було  доволі  важко.  Здавалося  запаморочилась  голова,  адже  сонце  добре    припікало,  незчувся,  як  злетів  разом  з  гіллякою  до  землі,  від  удару,  різкий  біль  в  голові  і  спині.  Лежав  розставивши  руки  й  ноги,  боявся  поворушитися,  оце    так  -  так,відразу  думки,  ото    буде  крику  від  бабусі  на  все  село.  Вона,  в  цей  час  сиділа  на  стільчику  перебирала    сухий  чебрець  для  чаю.  З  переляку  зірвалася,  бігла      до  нього  розмахуючи    обома  руками,  сплеснула    в  долоні,
-Ото  роззявляка,  чому  ж  з  тієї  гілки  не  зліз?!  Застав  дурня  Богу  молитися  й  лоба  поб`є.
       Декілька  днів  Толя  лежав  в  ліжку,  все  боліло,  бабуся  розтирала  горілкою.  Журилася,  в  містечко  не  повезе,  бо  треба  гроші  на  автобус  та,  ще  не  дай  Бог  покладуть  в  лікарню,  то  вже  краще  вдома.  Та  йому  доля  дала  шанс  на  життя,  все  обійшлося,  через  два  тижні,  хлопчик  засмагав  на  ставку,  разом  з  сільською  дітлашнею.  Бабуся,  після  падіння,  трохи  жаліла  його,менше  заставляла  допомагати,  щовечора  читала  молитву,  щоб  відійшли    всі  напасті  і  хвороби.
     А  час  летів,  шкільні  роки  придали  сили.  Підріс  та    був  не  дуже  високим,  зате  широкоплечим.  Дивилася  зі  сторони  на  нього  бабуся  і  думала,  в  кого  вдався?  Адже  в  роду  таких  низеньких  не  було,  а  може  те  падіння  далося  взнаки,  хто  знає?  Він  для  неї  був  справжнім  помічником,    вона    дуже  любила  його  та  все  ж    сварила  і  бурчала  на  нього  занадто  часто.  Все  хотіла,  щоб  більше  звертав  уваги  на  навчання  і    щоб  думав,  як  пережити  зиму,  адже  дрова  треба  носити  з  лісу,  де  ті  гроші  на  вугілля?  І  донька  за  стільки  років  пару  раз  навідалася,  як  гостя.
   Йому  до  душі  прилягли  уроки  співів,  ні  не  самі  пісні,  а  музика  на  баяні  його  зачарувала.  Навіть  бігав  додому  до  вчителя  музики,  той  вчив  його  грати  і  хлопець  мав  мрію  поїхати  десь  вчитися.  Було  проснеться  раненько,  відкриє  вікно  надвір  і  слухає  солов`їний  спів,  який  долинав  з  лісу.  І  після  того  все  доймав  бабусю,  щоб  купила  йому  баян  та  вона  в  відповідь    все  головою  покачає,  трохи  сердито,
-Коли  ти  подорослішаєш?  Тебе  баян  не  нагодує!
         Та  час  летів  і  день  за  днем    все  кудись  поспішав…    Толя  часто  в  вікно  задивлявся,  планував,  ось  вже  школу  закінчує,  щоб  там  не  було,  якби  не  було  та  поїде  навчатися  музики.  Декілька  років  потай  складав  від  бабці  гроші.  Ті  копійки,  що  заробляв  влітку,  коли  пас  на  пасовиську  чужих  корів  і  на  колгоспних  полях  сапав  буряки.  Ходив  до  клубу,  де  був  баян  і  часом  відводив  свою  душу,  награвав  деякі  мелодії.  І  з  іскринками  в  очах  мріяв  поїхати  вчитися  в  музичне  училище.
         Та  на  жаль  ті  мрії,  лише  зосталися  мріями.  Так,    він    не  погано  грав  на  баяні  та  бабуся  категорично  заборонила  навіть  думати  про  це.  Заховала  всі  його  документи,  хлопець  плакав  і  просив,  ледь  не  на  колінах,  вона  не  хотіла  його  почути.
           Після  закінчення  школи  багато  молоді  поїхало  в  районне  містечко.  А  дехто    поїхав  поступати  навчатися  в  Вінницю,    в  Київ.  Він    та  ще  декілька  однокласників,  звичайно  бідніші,  залишилися  жити  в  в  селі,  працювати  в  колгоспі.
         Думки  страшні  сповили  молоду  голову.  Не  бажання  жити,  підкралося,  переслідувало  хлопця…..  Одного    вересневого  дня,  він  у  відчаї  заліз  на  горище,  плакав,  не  міг  змиритися,  з  тим,  що  залишився  в  селі.  Непередбачено  в  старій  валізі  знайшов  дідові  речі  для  рибалки:  сітку,  кілька  крючків,  поплавки.  Раптом  під  ногою,  під  старим  лахміттям  і  сіном  відчув,  щось    тверде,  горбкувате.  Зацікавлено  розгортав  руками.  Рушниця!    Оце  ж  треба,  подумав,  як  її  раніше  не  помічав?!  Ну  от,  тепер  все  вирішиться  вбив  собі  в  голову.  Кілька  днів  поспіль,  потай  зникав  на  горище  і  одного  разу  бабуся  почула  постріл.  
     Толя  лежав  в  ліжку,  поряд  сиділа  бабуся,  люди  в  білих  халатах  копошилися  біля  нього,  про  щось  шепотіли.  В  голові  гуділо,  на  очах,  якась  пелена,  на  мить  не  міг  зрозуміти,  чому  всі  біля  нього?  Він  смутно  пригадав,  як  наважився  вистрілити    в  себе  та  тільки  все  осмисливши,  почав  плакати,  чому  не  помер?  Бо  не  хоче  жити  без  музики.
       Швидка  допомога  зі  Жмеринки,  повезла  хлопця  на  обстеження  в  Вінницю.  Заключення  лікарів  нікого  не  втішало,  куля  залягла  недалеко  від  серця.  Ніхто  з  лікарів  не  наважився  оперувати,  йому  кололи  антибіотики,  ще  де  що,  щоб  не  сталося  зараження  крові  і  звичайно  ж  вітаміни.  
 Ця  новина  відразу  долетіла  до  матері.  Вона    вже  на  другий  день  була  в  лікарні.  Толя  холодно  її    зустрів,  плакав  як  маленький,  занурившись  в  пелену  бабусі,  що  не  хоче  жити,  що  немає  заради  чого  жити.  Он  хтось  щасливий,  а  він?  Чому  так  живе,  де  його  щастя?  І  коли  нарешті  буде  жити  не  гірше  інших?
       Бабуся,  хвилюючись,  гладила  голову  онукові,  умовляла,  що  все  буде  добре.  Вона  по  -  своєму  розуміла,  що  таке  щастя,  бо  вкотре  говорила,  що  жити  -  це  вже  щастя.  Бачити  сонце,  небо,  відчувати  тепло  землі,  вирощувати  на  ній  врожаї,  слухати  спів  пташок,  треба  радіти  цьому.  Сама  ж    тремтіла  від  його  слів,  згадуючи  своє  злиденне  життя,  ледь  стримувала  себе,  щоб  не  розплакатися  при  хлопцеві.  Адже  і  насправді  багато  людей  жило  набагато  заможніше  їх.  Гадала  з  цим  треба  змиритися  і  просто  жити,  працювати,  надіятися,  що  колись,  таки  доля  зробить  подарунок,  життя    обов`язково  стане  кращим.
               Минав  час…  Бабуся  поступилася  хлопцеві.  Він  закінчив  Вінницьке  музичне  училище.  Військкомат  признав  не  пригідним  для  служби  в  армії  за  станом  здоров`я,  тож  залишився  в  селі.
   Мусив    змирився  з  цим  життям,  як  і  раніше  пас  корів  і  інколи  ходив  до  клубу.  Одного  разу  гнав  корів  на  водопій  до  ставка,  на  пагорбку  помітив  обрив,  з  під  чорної  землі  виднілася    світла  глина.  Виникло  бажання  зліпити  статую  Устима  Кармелюка  і  він  таке  це  зробив,  хоча  на  це  пішло  багато  часу.
Згодом  купив  собі  баян,  в  святкові  та  вихідні  дні  грав  в  клубі,    нарешті  в  колгоспі  вирішили,  призначили  його  завідуючим.
       Вже  й  не  хлопець,  а  справжній  чоловік,  тішилася  ним  бабуся.  Тільки  біда  була  в  тому,  що  лікарі  попередили,  на  трактор  сідати  не  можна  і  треба  шануватися,  щоб  часом  куля  не  зрушилася  з  місця  в  сторону  серця.
           Напевно  б  уже  і  одружився  та  не  знайшов  дівчини  собі  до  душі.  В  селі  кожен  один  одного  знає,  це  так  завжди  ведеться,  всі  як  одна  сім`я.  Але  співчуття  хлопець  до  себе  не  хотів.  Мабуть  тому  коли  відчував  це  від  дівчат,  намагався  розірвати  стосунки.  Він  не  був  красенем,  дехто  з  дівчат  цуралися  його,  до  того  ж  низькуватий  на  зріст,  але  в  клубі  завжди    веселий,  охайно  одягнений  і  ввічливий.
   Бабуся  часто  клопоталася  про  нову  хату.  Як  одружитися,  куди  приводити  наречену?    В  приказному  порядку  наполягла,  щоб  почав  будувати  новий,  просторий  дім.  Адже  ця  глиняна  хатина  залишилася,  ще  від  її  бабусі.  Солом`яний  дах  протікав,  маленькі  вже  давно  перекошені  вікна  мало  освітлювали  хатину  всередині,    а  стіни,  здавалося  вросли  в  землю.  Як  не  важко,  але  будівництво    було  розпочато,  стіни,    простінки  і  дах  вдалося  зробити  за  два  роки.  А  потім  по  одній  кімнаті  планував  робити  внутрішні  роботи,  бо  вікна,  двері,  підлога,  це  все  ж  гроші,  яких  так  не  вистачало.
             Пройшло  два  роки…    Одного  разу,  на  святкування  дня  врожаю  на  концерт    в  клуб  завітали  гості  з  іншого  села.  Ось  тоді  Толя  зустрів  свою  половину.    Це  була  Людмила,  чорнява  жінка  тримала  на  руках  дівчинку  років  трьох,  яка  весь  час    виривалася,  хотіла  танцювати  під  музику.
     Згодом  він  дізнався,  що  вона  розлучена,  зустрічалися  недовго.  Вони  жили  злагоджено,  її  донька    Аня    дуже  полюбила  його.    Бабуся  доживала  останні  дні,  стала  зовсім  немощна.  Тішилася,  що  нарешті    може  піти  спокійно  в  інший  світ.
       Згодом  Людмила  народила  двох  синочків.  Раділи  щастю,  що  прийшло  в  їх  дім.  Воно  все  б  наче  добре  та  після  других  пологів  дружина    захворіла,  залишила  його  з  трьома  дітьми.
         Ото,  життя,  як  той    гіркий  полин!  Дуже  переживав,  побивався,    упадав  у  відчай,  розпач,  плакав,  як  мала  дитина.  Дивився  на  дітей,  хватався  за  голову,  що  буде  сам  з  ними  робити?  Боліло  в  грудях,  аж  пекло…..О  Боже,  що  ж  це  за  життя,  мов  в  пеклі….  Відчував,  що  втрачає  сили,  слабкість  у  тілі.  Куля  дала  про  себе  знати..  А  діти,  як  зляжу,  хто  ж  буде  з  дітьми?  Від  мами    не  чекати  підмоги,  відтоді,  як  вийшов  з  лікарні,  лише  раз  була,  коли  хоронили  бабусю,  немов  чужа…  
 Треба  було  терміново  шукати  дружину,  бо  все  валилося  з  рук,  досить  ледь  осилював  бідність,  ще  діти  один  за  одним  хворіли  і  сам  неначе  став  на  пів  живий.  З  сільських  жінок,  ніхто  не  наважився  піти  на  троє  дітей.
       Він  раніше  часто  в  клубі  бачив  газету»  Сільські  вісті»,  якось  навіть  сміялися  з  хлопцями  про  рубрику--  »Вербиченька»,в  якій  подавалися  об`яви  для  знайомства.  Що  було  чекати?  Наважився    відразу  декільком    жінкам  написав  про  своє  життя  та  проблеми.  
Згодом  приїхала  жінка,  з  села  Хмельницької  області.
Галя,  русява  жіночка,  з  смарагдовими  очима,  симпатична,  мала  красиву  косу,  яку  закладала  віночком.  Вона  не  була  заміжня,  хоча  такого  віку,  як  і  він.  Жінка  найняла  вантажну,  бортову  машину,  привезла  придане;  корову,  кілька  овець,    шафу  з  дзеркалом  та    дві  валізи  з  речами.
       Це  було  влітку,  діти  її  добре  прийняли,  адже  вона  вміла  приготувати,  щось  смачненьке,  до  того  ж    ввечері    розповідала  цікаві  казки.  В  хаті  стало  веселіше,  встигала  і  прибрати,    і    попрати,    і  за  дітьми  мала  час  догледіти.  Минув  місяць  та  Анатолій  залишився  незадоволений  нею,  помітив,  що  занадто  багато  готує    їсти  страв,  які  залишалися  псові  та  котові.  Йому  не  подобалося,  що  вона  зовсім  не  вміла  економити  гроші.  Тож  не  склалося  в  них  сімейне  життя.  
 Та  молодий,    гаряча  кров  грає  в  жилах,  як  без  жінки  ?  Знову  писав  в  «Вербиченьку».  Далеко  не  прийшлося  їхати,  йому  відповіла    Рая  з  сусіднього  села.  Вона  розійшлася  з  чоловіком,  мала  сина.  Ось  так  у  хаті  було  четверо  дітей,  яким  треба  було  дати  раду    та  і  жити  за  щось.  
       Анатолій  задумався,  за  ті  копійки,  що  отримує  в  колгоспі  за  роботу  в  клубі  таку  сім`ю  не  прогодуєш.  На  свій  риск  вирішив  зайнятися  фермерством,  взяв    в  колгоспі  землю  в  аренду.  Сам  не  міг  сідати  за  трактор,  тож  взяв  до  себе  кілька  чоловіків  на  роботу.  Заощаджень  майже  не  було,    мусив  брати  позику  в  банку.  Придбав  трактор,  комбайн  і  вантажну  машину.
       Діло  пішло  не  погано,  перші  два  роки  дали  прибутки,  справно  сплачував  процент  в  банк.  Діти  підростали,  були  в  якійсь  мірі  помічниками,  на  обійсті  повеселішало,  крім  курей    розвели  качок  та  гусей.  В  полі  вирощував  зернові  і  ріпак.  І  недалеко  від  себе  капусту  та  помідори,  цим    в  основному  займалися    старші  діти.
         Тим  часом  і  в  сім`ї  знову  поповнення,    народився  син,  а  через  рік  і  другий.  
     Здавалося  життя  налагодилося  та  фермерство  стало  занепадати,  трактор  часто  ламався,  запчастини  були  дорогі,  інший  купити  не  було  за  що.  А  згодом  зламався  і  комбайн.  Біда  була  в  тому,  що  він  брав  позику  в  банку  на  десять  років,  які,  ще  не  сплили,  боргу  залишалося  багато.Єдиний  вихід  продати  машину,  щоб  хоч  трохи  зменшити  борг.  Так  все  і  відбулося,  його  фермерство  розвалилося.    Він    ще  років  два  вирощував  капусту,  а  згодом  і  це  не  стало  вигідно,  щоб  десь  зліва  когось  наймати,  щоб    зорати  поля,  теж  треба  гроші.
         Почалися  проблеми  з  здоров`ям,  куля  наче  ворушилася,  мусив  часто  їздити    до  лікарів  на  консультації.  Відчай  в  душі,  знову  розчарування,  а  в  недобудованій  хаті  шестеро  дітей,  яких  треба  ставити  на  ноги.  Старших  треба  відправити  вчитися  в  училище,  а  молодших  вкотре  підготувати  до  школи.  Він  ніколи  не  покидав    свій  баян,  коли  все  ладналося  добре,  звучала  весела  музика.  Коли  ж  в  душі  відчай  награвав  сумні  мелодії,  які  линули  на  все  село.  Люди  відчували  його  життя,  і  часто  говорили,-  О!  Толя    свою  журбу  виливає  в  музиці».    
         Анатолій  коли  більше  приділяв  уваги  фермерству  не  помічав,  що  Рая  була  занадто  повільною  жінкою.  Як  старші  діти  були  вдома,  в  хаті,  хоч  і  сірі  стіни,  то  завжди  було  підметено,  більш  –  менш  прибрано  і  завчасно  був  приготовлений  сніданок  чи  обід.  Коли  ж  старші  поїхали  навчатися  в  районне  містечко,  він  помітив,  що  дружина  не  може  справитися  навіть  по  господарству.  
   Про  неї  в  селі  говорили;»  Якщо  Рая  зранку  варить  суп,  то  до  обіду  зварить,  якщо  ж  борщ,  то  це  лишень  на  вечерю  буде  готовий.  Та,  що  вдієш,  втішав  себе  чоловік,  добре  хоч  так,  тож  сам  не  залишиться  з  дітьми,  в  хаті  треба  жінки.  Коли  часом  і  бурчав  на  неї,  вона  змовчувала,  розуміла,  що  суперечки  ні  до  чого  доброго  не  доведуть.  Він  все  частіше  прикладав  руку  до  грудей,  ледь  –  ледь  бліднів,  вона  бачила,  що  йому  болить,  співчувала,  жаліла  його,тому  і  намагалася  все  згладити.  
     В  тій  хаті,  як  в  убогій,  одинарні  вікна,  взимку  холодно,  багато  дров  треба,  щоб  зігрітися  взимку.  Дружина  на  роботу  ніколи  не  ходила,  де  там,  хіба  можна  все  встигнути  робити,  коли  така  повільна,  а  ще  й  таку  араву  нагодувати,  не  встигне  зварити  одне,  вже  з`їли,  треба  щось  інше,  діти  підростали,  мали  хороший  апетит.
Пройшли  роки…  Старша  донька  вийшла  заміж,  жила  недалеко,  мала  троє  дітей.  Не  було  такого  дня,  щоб  не  навідалася  до  батька,  а    старша  онучка  то  майже  весь  час  біля  дідуся.
       Старші  його  сини  знайшли  свою  долю  далеко  від  дому.  Менші  ж  діти  після  закінчення  школи  були  всі  біля  нього.  Куди  не  кинься,  майже  скрізь  навчання  платне,  тож  на  сімейній  нараді  вирішили  взяти  землю  в  аренду,  зайнятися  вирощуванням    малини.  Анатолій  розумів,  він  сам  не  потягне,  вже  нема  того  здоров`я  зовсім,  одна  надія  на  синів.  Та  і  щоб  десь  недалеко  їхати  дітям  на  роботу,  попробуй  її  знайти,  можливо  з  часом  і  поїдуть  кудись  та  зараз  знову  настав  час  виживання.
 Три  роки  поспіль  літо  все  засушливе,  тож  хлопці  змушені    возити  воду  з  ставу,  наймати  машину,  щоб  не  пропала  малина.  Майже  всі  дні  в  малиннику,  важка  праця    та,  що  поробиш.  Хлопці  здавали  малину  в  Жмеринці  на  вокзалі  перекупщикам,  які  везли  на  Одесу.  Шанували  кожну  копійчину,  батько  тішився  ними,  добре  що  в  мене  є,  щоб  без  них  робив...  Хоча  не  такий    старий  та  здоров`я    не  мав,  ото,    тепер  хіба  що  керувати    навчився  добре....
               На  сиву  голову  й    за  шию  впало  декілька  крапель  дощу…
 Анатолій  здригнувся,  немов  проснувся,  раптовий,  сильний  вітер  кружляв,  віяв  в  обличчя,  спогади  десь  полетіли.  Він  позирнув  на  темно  –  синю  хмару,  яка  висіла  над  головою…
-Тату!  Тату!  Гайда  швидше  в  хату!  А  то  змокнеш,  знову  захворієш,  -  гукнув  один  з  синів.  
Два  сини  поспішили  в  хату,  в  руках  тримали  по  дві  луб`нки  з  малиною.
От,  добре,  подумав  він,  буде,  що  здати,  буде  свіжа  копійка  в  хаті.  
Встав  зі  стільчика,  той  полин,  що  тримав  в  руці,  ледь  –  ледь  прив`яв,  підніс  його  до  носа,  примруживши  очі  відчув  запах  і  в  голос,
-Ой  ,який  же  ти  пахучий!  Та  чому  ж  такий  гіркий,  як  моє  життя?!  
 Він  заходив  в  хату,  усмішка  на  обличчі,  тішився,  що  пішов  дощ,    адже  він  так  потрібен  для  малини…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787144
дата надходження 12.04.2018
дата закладки 07.05.2018


Михайло Онищенко

А дні ідуть.

                     А    дні    ідуть.
                   
А    дні    ідуть,    минають    знову,
Моїй    журбі    краю    нема.
Бо    без    любові,    без    любові.
Прийшла    печаль,    прийшла    сама.

А    за    вікном    холодний    вечір,
І    на    душі    згаса    вогонь.
Не    обійму    тебе    за    плечі.
І    не    відчую    жар    долонь.

Та    пам’ятаю,    пам’ятаю,
Цілунок    губ    твоїх    п’янкий.
Тебе    згадаю  -  серце    краю,
Лечу    до    тебе,    в    час    такий.

А    дні    ідуть,    проходять    ночі,
Моя    надія,    не    проста.
Я    хочу    бачить    твої    очі.
І    цілувать    твої    вуста.

 00:25.25.12.2016.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790378
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 07.05.2018


Валентина Ланевич

Не питай мене, весно, чом сумую ночами.

Не  питай  мене,  весно,  чом  сумую  ночами,
Чом  зітхаю  так  гірко,  коли  зійде  зоря,
Коли  місяць  у  повні,  а  я?  Я,  до  нестями,
Серцем  щиро  кохаю,  вечорую  ж  одна.

За  вікном  соловейко  вверх  витягує  ноту,
Паруватись  в  природі  вже  настала  пора.
Віддавала  б  з  любов’ю  всю  жіночу  турботу
Та  на  грудях  цілунком  малювала  би  два.

Ти  б  лежав  головою  на  тремтячих  колінах,
Позабувшись  на  мить  ту,  що  іде  ще  війна.
Хоч  душа,  сивиною,  вся  в  незгоєних  ранах,
Підібрала  би  теплі  я  для  неї  слова.

29.04.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789613
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 04.05.2018


Ніна Незламна

Ой, дівчино…

 Ой  дівчино,  дівчинонько,  рожевії  щічки
 Підем,  люба,  погуляєм,  ми    вдвох  уздовж  річки
 Так  вербиченька  зацвіла,  як  та  молодиця
 Б`є  джерельце    молоденьке,    цілюща  водиця
 Придасть  вона  святая  та  й  силоньки  доволі
 Ой  уста  твої  медові,  як  квіточки    в  полі…
 Вода  в  річці  чиста  -  чиста,  все  ледь  –  ледь  сріблиться
 Чи  підеш  за  мене  мила?  Хочу  одружиться
 Заспівала  пташка  в  лісі…Чи  будеш  моєю?
 Хай  життя  наше  щасливе  стане  течією
 Вік,  я  буду  шанувати,    сонечку  радіти
 Зчарувала  ти  красою,  хай  будуть  в  нас  діти!
 Над  рікою  місяченько,  скоса  поглядає
 Козаченько  дівчиноньку  міцно  обіймає
 Засяяли  очі    ясно…  І    по  небу  зорі
 Мерехтінням  освятили,  поєднали  долі…

                                                                                               09.04  2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789640
дата надходження 30.04.2018
дата закладки 01.05.2018


Амадей

Я прийду до тебе яблуневим цвітом

Я  прийду  до  тебе  яблуневим  цвітом
Щоб  твоє  кохана  серденько  зігріти,
Щоб  тепла  принести  в  душу  одиноку,
Щоб  зустріти  в  веснах  долю  синьооку.

Напоіти  душі  гарними  піснями,
Щоб  вуста  зігріти  полум"ям  жаданим
Щоб  в  душі  розквітли  світанкові  вишні,
Доленька  щоб  квітла  мов  троянда  пишна.

Розцвіла,  розквітла,  налилась  росою,
Може  доля  щастя  нам  пошле  з  тобою,
Не  дивись  що  скроні  вкрились  білим  цвітом,
Хай  кохання  наше  у  серцях  розквітне.

А  коли  розквітне,  задзвенить  піснями,
В  хмарні  дні  засвітить  сонечко  між  нами,
Не  зів"януть  щастя  полум"яні  квіти,
Полум"я  кохання  буде  серце  гріти.

Я  прийду  до  тебе  яблуневим  цвітом,
Щоб  твоє,  кохана,  серденько  зігріти,
Та  коли  відчую  холод  поміж  нами,
Розстелюсь  назавжди  біля  ніг  снігами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789837
дата надходження 01.05.2018
дата закладки 01.05.2018


Любов Таборовець

Родинний квітник


Поєднались  в  щасті  люблячі  два  серця
Затишок  сімейний    ангел  їх  гойда…
Почуття  ці  світлі,  сріблом  у  озерці
Виграють  і  сяють,  як  свята  вода.

Подарунки  долі  їм  приніс  лелека
Сяйвом  заясніла    материнства  суть…
Подарунок  Божий,    мрія    їх  далека
Посадили  квіти…  в  радості  цвітуть…

Райдужно  зростає  втіха  у  родині
Їм  батьки  дарують  щастя  і  любов.
Дбають,  поливають,  щоб  росли  щоднини  
І  доволі    в  серці    щирих    молитов.

Щоб  тяглась  до  сонця  квітонька-дитина,
Мати    хай  дарує  ніжність  і  тепло…
Виросте  жорстока  –  не  шукай  причину,
Значить  хтось  посіяв  в  малу  душу  зло.

Щоби  мати  мужність,  справедливим  бути  -
Батько  хай  дарує  свій  духовний  гарт.
Витримка  й  сміливість,  то  в  житті  набуте
Дайте  у  майбутнє  їм  надійний  старт.  

Поливайте  в  спеку,  захистіть  в  морози…
Хай  не  зломить  вітер  гілочки  тонкі.
Вчіть  достойно,  з  честю  витримати  грози
Тішилось  щоб  серце  в  вас  через  роки.

Будуть  діти  -  квіти  вдячні  вам  довіку.
Осінь  ваша  пройде  серед  їх  краси…
Від  людей  подяки  буде  вам  без  ліку,
Хай  квітник  родинний  додає  снаги!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788605
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Евгений Познанский

КИРИЛИЦЯ ЧИ ЛАТИНИЦЯ?

(З  приводу  намірів  деяких  діячів  перевести  
Українську  мову  з  кириличного  алфавіту  на  латинський).

Чи  чуєш  ти,  розбещена  "еліто",
Тих  предків,  що  прославили  наш  край.
Воюючі  із  власним  алфавітом,
За  що?  й  для  кого  ти  себе  спитай.
Такі  палкі  захисники  держави,
Що  дим  із  вух,  і  з  носа  дибом  пар,
Але  тепер  продовжили  ви  справу,
Яку  робив  той  грізний  циркуляр
Який  з  пера  люб'язного  Валуєва,
Колись  злетів.  БО  це  не  менше  зло.
Ви  скажете:  «ми  мову  не  плюндруємо»,
Та  алфавіт  для  мови  це  крило.
Крило,  яке  у  висі  підіймало
Поетів  й  літописців    всіх  віків!
Кому  ж  тепер  воно  ворожим  стало?
І  хто  такий  нікчемний  наклеп  сплів?
Зізнайтеся,  яка  нечиста  сила
У  вас  в  експертах?  Хто  подав  вам  знак?
І  чим  Рівноапостольний  Кирило
Й  його  абетка  завинили  так?
Кирилицею  пращури  писали!
І  нею  ж  «Заповіт»  писав  Тарас!
Ви  шахти  і  заводи  вже  покрали,
Та  хоч  абетки  не  крадіть  у  нас!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787548
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Надія Башинська

ЖИТТЯ НАВЧАЄ НАС УСІХ…

Світило  сонце  увесь  день...  Світило.
Всіх  зігрівало,  для  усіх  ясніло.
І  щедро  так  своє  тепло  всім  дарувало.
Комусь  багато  все  ж  було,  а  комусь  -  мало.

То  ж  хтось  жалівсь,  бо  жарко...  Розімлівся.
А  інший  за  весь  день  так  й  не  зігрівся.
Тепер  задумалася  я...  У  чому  сила?
Світить,  як  сонце?  Для  усіх?  
                                                           Не  догодило  ж?..

Не  догоджать...  А  просто  жить.  Всіх  не  зігрієм.
Та  все  ж,  як  сонце,  дарувать  ми  радість  вмієм.
Чи  одному,  чи  багатьом...  хто  скільки  зможе.
Буває,  що  в  житті  і  нам  хтось  допоможе.

Життя  навчає  нас  усіх,  як  в  світі  жити.
Хай  не  для  всіх,  для  одного,  та  все  ж...  Світити!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788650
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 23.04.2018


Новоградець

Салага

Він  ледве  ще  освоїв  автомат
І  зовсім  був  не  схожим  на  героя,
Як  підліток,  зелений  ще  солдат,
Прикурюючий  поряд  після  бою.

Він  в  полк  прибув,  коли  ішли  бої,
Салага  -  охрестили  його  з  жартом
І  з  фляги  посвятили  у  свої,
Хоча  не  думали,  що  буде  вартим.

Давно  було,  а  пам'ятаю  як
Тодішній  бій  розкручував  картину,
Як  наповзаючий  російський  танк
Впритул  уже  обстрілював  хлопчина.

Вони  ішли  -  чотири  по  снігу,
Стріляли  з  кулеметів,  а  навпроти,
Нервуючи,  піхоту  на  бігу
Від  танків  відсікала  наша  рота.

Завмер  один,  похований  в  диму,
Роззутий  і  обідраний  на  міні,
А  той  що  поряд  повз,  і  вже  в  йому
Нас  бачили  розмазаних  по  глині.

І  коли  холод  крався  по  спині,
Коли  бувалих  зрадила  відвага,
Прицільно  їхні  прилади  скляні
Трощив  з  окопа  чергами  Салага.

Недовгий  у  засліпленого  шлях  -
Їх  бронебійники  добили  ПТУРом,
І  всі  вони  диміли  на  полях
В  зимовий  день,  холодний  і  похмурий.

По-іншому  я  глянув  на  бійця
У  формі  ще  новенькій,  не  потертій,
З  холодністю  альпійського  стрільця
Стріляючого  вже  за  крок  від  смерті.

Я  усвідомив  -  буде  все  гаразд,
Коли  зі  мною  поруч  після  бою
Прикурював  зелений  ще  солдат,
Із  вигляду  не  схожий  на  героя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786666
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 22.04.2018


Надія Башинська

ПЛИВИ, ХМАРИНО, ДЕ ПОЛЯ…

Пливи,хмарино,  де  поля...  у  річці  вмийся.
Над  полем  дощиком,  рясним,  ти  скрізь...  Пролийся!

Сію  зернятко  золоте,  хай  проростає.
Тут  в  неба  очі  голубі...  жайвір  співає.

Від  сонця,  неба  і  землі  сил  набирайся.
О,  земле  рідна  і  свята...  Розвеселяйся!

Сію  зернятко  золоте,  прошу:  -  Родися!
Тут  вас  багато  гарних  є...  Заколосися!

Зерняткам  щедро  в  колоску  всім  наливаться!
Цінуй  і  ти  свій  рідний  край...  Не  смій  цураться!

Пливи,хмарино,  де  поля...  у  річці  вмийся.
Над  полем  дощиком,  рясним,  ти  скрізь...  Пролийся!

Нехай  хліба  на  всіх  полях...  Заколосяться.
На  рідній  в  кожного  землі  лиш  квітне  щастя!






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788407
дата надходження 21.04.2018
дата закладки 21.04.2018


Надія Башинська

НА СОНЦІ БДЖІЛКА ГРІЄ КРИЛЬЦЯ…

На  сонці  бджілка  гріє  крильця,  
де  вулики...  тут  наша  хата.
Під  стріху,  у  своє  гніздечко,
вже  повернулись  ластів'ята.

Весь  сад  в  цвіту...  знов  ніби  сніжно,
та  відзвеніли  заметілі.
А  це  так  гарно...  Це  так  ніжно
розквітли  наші  вишні  білі!

Жучок  по  гілочці  тоненькій
біжить  в  новенькій  вишиванці.
Три  чорні  цяточки  на  крильцях,
з'явився  він  сьогодні  вранці.

Синичка  тінькає  в  садочку,
весняні  ж  дні  як  роз'яснілись!
У  травах  пишних  променята
в  ясних  кульбабках  засвітились.

Лохматий  джміль  тут  розгудівся:
-  Всім  дякую,  що  розбудили!
Тепер  я  мож-ж-ж-у  роздзи-ж-ж-ж-чатись,
за  зиму  вже  набрався  сили!  

Від  саду  стежечка  побігла
між  травами  туди,  де  річка.
Вона  стрімка,  бо  з  гір  збігає,
і  в'ється,  як  в  Марічки  стрічка.
   
Блакиттю  ніжною  розквітло  
весняне  небо  й  над  рікою.
Тому  і  в  річки  сині  очі,  
як  в  незабудок  під  горою.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787561
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 18.04.2018


Катерина Собова

Мобілка

Баби    -    Маня  і  Явдоха
У  садочку  посідали,
Де  були  і  що  почули
Одна  одній  розказали.

-Я    із  сином  говорила
(Він  живе    аж    у  Канаді),
Скільки    доброго    почула
Від    дітей,    дружини  Наді.

Хокеїст    мій  син  Микола,
По  льоду  ганяє  шайбу,
Ще    й  онуків  побачила
По    отому…  як  це…  скайпу!

На  край  світу  та  Канада,
Подумати  треба  тільки…
Як  же  добре,  що  винайшли
Телефони    ці    -    мобілки.

-Ой  не  дуже  воно  добре,-
Перебила  баба  Маня,-
Ось  давай    ми  пригадаєм
Наше  буйне  дівування:

Що  ми    тільки  виробляли…
І    гуляли  завжди  вільно,
Не  боялись,  що  хтось  зніме
До  подробиць  на  мобільний.

Он  ти  з  Петром,  що  робила
В    сіні,  що  біля  Секлети?
Це  щоб  зараз,  то  виклали    б
Вже  до  ранку  в  Інтернеті.

-А    ти  з  Павлом  на  горищі
Кохалася    аж    до  ранку!  
Він  тебе  тоді  покинув
І    узяв    руду  Оксанку.

-А    як  ми  в  ставку  купались?
Без  нічого    -    зовсім    голі!
Нам    було,  що  показати,
Дякуючи    мамі    й    долі.

Всі    принади    виставляли,
Хоч    самі    це  добре  знали,
Що    у  лозах,  очеретах
Хлопці  завжди  підглядали.

А  щоб  в  них  були  мобільні,
Чи  оті…  як  їх  …  смартфони?  
Доведи,  що  ти  не  гола
Там  у  тому  телефоні!

-Пам’ятаєш,    тебе    п’яну
Аж  на  хутір  занесло,
Це  щоб  зараз    -    на  екрані
Бачило    б    усе  село!

Он  Олена  согрішила,
Як  була  у  кума  Петі,  
А  сьогодні  всі  вже  знають    -
Прочитали  в    Інтернеті.

Ми  грішили  й  не  боялись
У  дівоцтві  тих  законів,
Як  же  добре,  що  не  було
В  нас  мобільних  телефонів!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787510
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 18.04.2018


Валентина Малая

ІЩЕ НЕ ВЕЧІР

[color="#7700ff"][i][b]
Іще  не  вечір,навіть  і  не  ніч!
Скидаємо  думки  погані  з  пліч...
Куди  спішити?Не  прийшла  пора...
Життя-цікаве,ніби  в  діях  гра!

Іще  не  вечір,навіть  і  не  ніч,
В  полоні  всі  життєвих  протиріч…
Складаймо  пазли  віри  й  сподівань,
Йдемо  вперед  без  страху  і  вагань…

Іще  не  вечір,навіть  і  не  ніч,
Йдемо  сміливо  по  вістрю  узбіч,
Лишаючи  старе  й  вчорашній  день,
Купаємось  у  мові  одкровень…

Іще  не  вечір,навіть  і  не  ніч,
День  зустрічай  із  щастям  віч-на-віч…
Біжи,стрибай,лови,іди,співай!
Зважай  на  все,що  цінне-пам'ятай!

Життя-цікаве,ніби  в  діях  гра!
Куди  спішити?Весняна  пора...
Скидаємо  думки  погані  з  пліч...
Іще  не  вечір,навіть  і  не  ніч!
02.03.2018р.[/b][/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779802
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 11.04.2018


JuliaN

Прощайте обиды

Прощайте  обиды,
Отпускайте  печали.
Даже  если  "прости"
Вам  еще  не  сказали.
Даже  если  вам  больно
И  в  груди  сердце  плачет,
Отпускайте  достойно!
Что  обиды  вам  значат?
Примиритесь  с  врагами,
Пусть  пробьется  луч  света.
Этот  "свет"  будет  "вами",
Что  обида  вам  эта?
Отпусти,  стань  свободным,
Радость  в  сердце  вернется.
Ведь  прощать  -    благородно!
Благом  вам  обернется.
Отпустил,  значит  вырос,
На  "ступеньку"  стал  выше.
Значит  правильный  выбор
Принял  сердцем  ты  свыше!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786427
дата надходження 07.04.2018
дата закладки 07.04.2018


Любов Іванова

Я МЛІЮ ЗНОВ В ТВОЇХ РУКАХ

[i][b][color="#2c1ad4"][color="#f25a0e"]Я[/color]-кби  ж  то,  любий  мій,  якби

[color="#f25a0e"]М[/color]-и  почуттів  не  марнували,
[color="#f25a0e"]Л[/color]-юбились  й  далі  без  журби
[color="#f25a0e"]І[/color]-  щастя,  як  усі,  пізнали.
[color="#f25a0e"]Ю[/color]-рбою  думи  стали  в  ряд,

[color="#f25a0e"]З[/color]-ависли  тугою  у  серці.
[color="#f25a0e"]Н[/color]-е  треба,  чуєш,  більше  зрад
[color="#f25a0e"]О[/color]-тих  мінорних...  поміж  терцій.
[color="#f25a0e"]В[/color]-есна,  співають  солов"ї

[color="#f25a0e"]В[/color]-  твої  обійми  хочу,  любий,

[color="#f25a0e"]Т[/color]-уди,  де  любощів  рої
[color="#f25a0e"]В[/color]-  блаженну  мить  на  вістря  згуби.
[color="#f25a0e"]О[/color]-бійми    снились  знов  мені,
[color="#f25a0e"]Ї[/color]-х,  як  ніщо  душа  бажає.
[color="#f25a0e"]Х[/color]-тось  там  напевно  в  вишині

[color="#f25a0e"]Р[/color]-озраду  нам  тут  призначає.
[color="#f25a0e"]У[/color]  -  серці  ще  горить  вогонь
[color="#f25a0e"]К[/color]-оли  ти  поряд,  він  палає.
[color="#f25a0e"]А[/color]-  я  в  теплі  твоїх  долонь
[color="#f25a0e"]Х[/color]-олодну  зиму  відпускаю.[/color][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785564
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 03.04.2018


Надія Башинська

ВІН ЖИВ, ЯК МИ…

Він  жив,  як  ми...  під  небом  цим,
як  льон  у  полі,  синім.
Любив  людей,  батьків  своїх,
зростав  сміливим,  сильним.

Давало  Небо  і  Земля
Йому  усе,  що  треба.
Допомагати  людям  всім  -
була  в  Нього  потреба.

Він  просвіщав  і  лікував,
хворих  ставив  на  ноги.
І  звали,  кликали  Його
життя  ясні  дороги.

У  світлі  жив,  до  світла  вів  
ще  й  інших  за  собою.
Та  обернулась  доброта
й  довіра  та...  бідою.

Гірко  страждав  Він  на  хресті,
служіння  не  відрікся.
Щоб  кожен  з  нас  міг  в  світлі  жить
і  Правді  поклонився.

О,  шлях  гіркий!  О,  шлях  тяжкий!
Знущались...  Що  хотіли?
Не  для  людей,  лиш  для  себе
хочуть...    щоб  їм  служили!

Все  ж,  знищить  світла  не  змогли,  
в  серцях  воно  ясніє.
Служити  людям  у  наш  час
багато  хто  уміє!

Міцніє  Віра  з  кожним  днем,
вклоняємося  Богу.
Що  показав  до  світла  нам,  
до  радості...  дорогу!





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785803
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018


Шостацька Людмила

БЕЗКРОВНА ОПЕРАЦІЯ /гумореска/

                                                                   /життєва  історія/
                                                                         
                                               Дід  Іван  у  своїх  нирках
                                                               Довго  камені  носив.
                                               Часом,  навіть  плакав  гірко,
                                                               Як  той  виходу  просив.

                                                               Щезли  сон  із  апетитом,
                                                               Дід  не  знає:  далі  як?
                                               У  лікарню  –    із  візитом:
                                               "Скальпель"  ходить,  маніяк.

                                                                 Дід  –  мерщій  в  село,  до  баби.
                                                                 Їй  самій  уже  болить.
                                                 Лікарям  попала  в  лаби,
                                                                 У  районі  десь  лежить.

                                                                 Раптом  «Евріка!»  –  у  діда.
                                                                 "Брага!  Пий  і  нє  хачу!»
                                                 До  сніданку,  до  обіду
                                                 Й  до  всілякого  харчу.

                                                 Пив,  аж  в  носі  закрутило,
                                                                 Смачно  й  користь  ще  й  яка!
                                                 Нирки  так  воно  помило,
                                                                 Камінці  йшли  з  козака.

                                                                 Став  дідусь  рожевощокий,
                                                                 Вже  не  корчиться:  «Болить!»
                                                 Не  тримається  за  боки,
                                                                 Може  й  "Скальпеля"  навчить.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785548
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 03.04.2018


Любов Іванова

В ЕГО ПЛЕНУ Я…

[b][i]Он  шел  ко  мне  отчаянно  сквозь  зиму  
Хоть  повод  не  давала  я  никак.  
Любовник?  Он  забрал  мой  пыл  и  силу.  
Ведь  столько  дам  вокруг..А  он...  чудак.  

И  только  встретил,  без  прелюдий,  сразу  
Меня  он  уложил  скорей  в  постель.  
Не  помню,  доводил  ли  до  экстаза,  
Ах,  если  б  знала  -  не  открыла  дверь...  

Забыла  о  прическе  и  о    платьях,  
И  кажется,  что  белый  свет  не  мил.  
Почти  неделю    я  в  его  объятьях..  
Хотела  оттолкнуть...  да  нету  сил..  

И  кажется  -  совсем  я  изомлела.  
С  ним  вместе  на  примятой  простыне.  
И  до  всего,  что  важно,нет  мне  дела.  
Пот  каплями  стекает  по  спине...  

Мне  млеть  в  его  объятьях  -  не  приятно.  
Скорее  бы  за  ним  и  след  простыл..  
И  это  и  логично...  и  понятно,  
Коль  даже  муж  измену  с  ним  простил.  

Я  от  него  избавиться  бы  рада.  
С  чего,  скажите,  он  ко  мне  прилип  
Хоть  был  бы  мужиком,  таким,  как  надо  
А  то  обыкновенный  вирус  ГРИПП...[/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781779
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 02.04.2018


Евгений Познанский

ПАСХАЛЬНЫЕ НАКЛЕЙКИ

(Антиреклама  в  стихах)
Опять  для  крашенок  наклейки
На  полках  маркетов  пестрят,
И  даже  в  праздники  лазейки  
Для  дел  своих  находит  ад.

«Не  красьте  яйца  по  старинке»
Любезно  предлагает  он,
«Тут  на  наклейках  есть  картинки,
Есть  репродукции  Икон».

Выходит  мы  со  скорлупою,
Которая  с  яйца  снята,
Бросаем  в  сор  своей  рукою
И  лик  Воскресшего  Христа!

Но  не  подумавши  об  этом,
Рекламный  слушая  призыв,
Берём  с  наклейками  пакеты,
Рецепты  бабушек  забыв.

Подумайте,    приятно  будет,
В  великий  праздник  видеть  вам,
Как  ваше  фото  всюду  люди,
Бросают  в  мусор  тут  и  там?

Чтобы  в  такой  великий  праздник
Не  искупаться    во  грехе.
Яичко  в  луковой  окрасим  
Простой,  привычной  шелухе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785675
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018


Східний

Плакуча верба

     

У  дзеркало  вдивляється  верба
Й  розчісує  вітрами  коси.
Красуня  поряд  -  квітка  голуба
Оділа  ранні  буси-роси.
Напився  з  бусинки  кудлатий  джміль
І  загудів  понад  полями.
Карась  озерне  дзеркало  пробив,
Розбіглись  хвилі  в  нім  кругами.
Зламався  вітру  сивий  гребінець,
Поплив  туманом  над  водою.
З'явився  в  небі  білий  табунець,
Поважною  ішов  ходою.
Верба  нечесана  зосталась  та,
Сплелися  коси  між  собою.
Стоїть  похилено  в  сльозах  сумна.
Тому  і  звуть  її  -  
Плакучою
Вербою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781666
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 02.04.2018


Східний

Україні і українцям



Зустріти  я  хочу  квітучу  країну,
Обличчя  щасливі,  усміхнені  лиця,
Багату  побачить  свою  Україну,
Оту  неповторну,  що  ранками  сниться.

Щоб  сонця  багато  і  хліба,  і  квітів,
Веселка  у  небі  і  співи  пташині,
Щоб  нами  пишались  у  цілому  світі,
І  пісня  лунала  б  у  кожній  родині.

Зустріти  я  хочу  світанки  із  миром,
Без  битв,  без  баталій  і  всяких  там  воєн.
Щоб  правда  лунала  і  вірили  щиро,
Бо  ми  того  варті,  бо  кожен  з  нас  воїн.

Люблю  Україну  всім  серцем  і  духом,
Люблю  подих  вітру  за  його  свободу.
Люблю  українців,  мов  кремінь,  із  духом.
Вклоняюсь  народу,  незломному  люду!

                               02.04.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785660
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018


Михайло Гончар

Щоб довіку було нам до сміху

Та  годі!  
                         Весни  в  цьому  році  не  буде,  
Бо  літо  одразу  запалить  жаровню...
Не  бажано  з  ним  цілуватися  в  губи  -
Це  може  зашкодити  трохи  здоров'ю.  

Та  годі!  
                         Не  плачте  -  субтропіки  близько...
В  саду,  уявіть  собі,  зріє  хурма.  
По  два  урожаї  збирай  і  не  кисни.  
Навіщо  та  зашпорна  довга  зима?  
--
А  втім,  без  весни  рік,  неначе  каліка.  
Хай  краще  щороку  буяє  весна!  
І  Першого  квітня,  
                                                             і  нині,  
                                                                                 й  довіку  
Було  нам  до  сміху  
                                                                 й  до  чарки  вина!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785586
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 02.04.2018


Шон Маклех

Папороть у руках

                                   «Ченці  волохатими  пальцями
                                       Книгу  розкриють  свою  вересневу…»
                                                                                                                           (Пауль  Целан)

Написано  в  мій  день  народження,  коли  мені  виповнилося  103  роки.  Подумав  про  це  число  трьохцифрове  і  жахнувся.  Хоча  чого  б  то…  Хіба  що  припустити,  що  все  було  недаремно…          

Зазираю  нишком:
Що  пише  він  там  –  
Той  старий  у  дзеркалі:
Які  вірші  водить-виводить
Навпаки-навиворіт?
Хотів  би  хильнути  з  ним
Чарочку  задзеркального  віскі,
Але  де  там…
Тільки  кажу  йому  –  
Потойбічному:
«Ти  був  рудим
Наче  весняне  сонце,
Став  білим  –  
Норвезьким  полярним  пугачем,
Навіщо  мене  так  покарано
Чи  то  нагороджено:
Таким  віком  безкраїм
Чи  то  нескінченним?
Певно,  щоб  бачив
Жахіття  й  марноту
Світу  сього  недоладного  
І  журився,
Над  руїнами  слухав  вітер,
Над  пусткою  співав  мовчанням,
Над  прірвою  казав,
Що  всюди  порожньо,
А  не  тільки  в  безодні  темній
Небуття  вічного,  
Над  травою  промовляв  шовколистяно
Зачесував  її  розпатлану,
Згадував,  хто  лежить  під  нею
Чи  то  зіллям  зеленим  –  папороттю
Із  землі  проріс  буттям  новим,
Чи  просто  думав-гадав  чому
Тобі  свідком  бути  судилося  
Мовчазним  свідком  відчаю…»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785604
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018


Амадей

Ода любові

Коханню  вік  любий  доречний,
Допоки  полум"я  горить,
Хай  кажуть  всі,  як  з  літ,  то  й  з  глузду,
Краще  коханням  в  світі  жить.

Не  допускати  в  серце  заздрість,
Ненависть,  підлість,  різне  зло,
Господь  створив  нас  для  любові,
Щоб  жити  зручно  всім  було.

Нехай  кохання  в  кожнім  серці,
Буяє,  полум"ям  цвіте,
Оберіга  від  зла,  від  смерті,
Кохання  для  людей,  -святе.

І  навіть  у  Святому  Слові  ,
Написано,  -БОГ  Є  ЛЮБОВ,
Прекрасне  родиться  з  любові,
Врятує  світ,  свята  любов.

Не  можна  добрим  буть  на  світі,
Якщо  нікого  не  любить,
Втратять  красу  найкращі  квіти,
Не  буде  сонечко  світить.

На  світі  так  не  вистачає
Порозуміння  і  тепла,
У  серденьку,  яке  кохає,
Господь  не  залишає  зла.

Коханню  вік  любий  доречний,
Живіть,  кохайтеся,  любіть,
На  ніжне,  трепетне  кохання,
Нехай  вас  Бог  благословить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785505
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018


Катерина Собова

Iнтелект

Якось  я  сказав  дружині,
Що  вона  мені  не  пара.
Знає  тільки  кухню,  свині,
А  в  науці  –  геть  бездара.

Що  не  має  інтелекту,
У  мистецтві    -  недотепа,
І  до  повного  комплекту
Ще  й  затуркана  дурепа.

Я  тоді  уже  подумав,
Треба  тут  сказати  зразу,
В  нещасливу    я  годину
Ляпнув  цю  невинну  фразу.

Жінка  висновок  зробила.
Та  цікаво  було  далі:
Розвивалися  події,
Як  в  бразильськім  серіалі.

Продала  корову  й  свині,
І  літає,  як  на  крилах,
Замок  великий  на  дротині
В  хліві  на  двері  почепила.

Десь  комусь  вона  дзвонила,
Приїхали  якісь  люди,
Навезли  апаратури,
Розставили  в  хаті  всюди.

Хлопці  –  майстри  на  всі  руки:
Пояснили,  де  планшети,
«Однокласники»,  «Фейсбуки»,
Як  сидіти  в    Інтернеті.

За  науку  цю  хорошу
Дякувала  їм  дружина,
Віддала    всі  наші  гроші,
Що  збирав  на  запчастини.

Щебетала  моя  мила
Про      «Контакт»  і    про  «Ютуб»,
Що    вона  уже  вступила
В  інтелектуальний  клуб.

За  продані  качки  й  свині
Мріяв  я  купити  скутер,
Та  дружина  враз  придбала
Сканер,  принтер  і  комп’ютер.

Я  забув,  коли  їв  борщ,
І  які  на  смак  котлети…
Жінка  зранку  і  до  ночі
Зависає  в    Інтернеті.

І  до  мене  вже  говорить
Іноземними  словами…
Поряд  з  нею    -  я  вже  дурень
(Нехай  буде  це  між  нами).

Я  вже  ясно  зрозумів
(Це  кажу  і  ледь  не  плачу),
Вже  не  з’їм    я  голубців,
Вареників  не  побачу…

Боже  милий  і  єдиний,
Маю  просьбу  лиш  одну:
Поверни  мені  дружину
Ту    -  затуркану  й  дурну!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784971
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 72

[b][color="#5e0707"][i]Уболтала  я    Федота
Сделать  для  Ютуба  фото
Где  мы  с  ним  сидим  в  обнимку
Раздраконит  это  Нинку.

Чем  тебя  мне  удивить,
Может  напрочь  бросить  пить?
Ах,  не  веришь,  мне  Маруся!!
Пуще  прежнего  напьюсь  я..

Я  синоптикам  не  верю
Вон,  сугроб  какой  под  дверью!!
А  по  ихнему  прогнозу
Уж  давно  кранты  морозу.

Теща  словно  Несмеяна,
И  надута  постоянно.
То  грустит,  то  дверью  хлопнет,
Рассмешу,  не  то  вдруг  лопнет!

Ой,  девчата,  что  творится
Расписали  хлопцы  лица
И  шугают,  как  пираты,
Все  конкретненько  поддаты!

Я  вчера  пошила  юбку,
Удивить  решила  Любку,
Ведь  у  ней-то    -  мини  есть...
В  ней  она  продала  честь.

Учудил  вчера  Кондратий
Стырил  деньги  в  банкомате
Его  бабе  в  кайф  живется,
А  сидеть  -  ему  придется.

Я  соперницу  спросила,
-  Ты  с  Петром  в  лесок  ходила?
А  она  мне  неуклюже,  -
-  Импотент  твой  мне  не  нужен!

Чай  готов,  прошу  садиться
Всем,  кому  еще  не  спиться.
С  бергамотом,  между  прочим.
Будем  пить  до  полуночи.

Зря  поверила  тебе,
Там,  у  сеновала.
И  в  отчаянной  борьбе,
Честь  я  потеряла!

Мой  миленок  не  согласен
Говорит  -  балОвана!!
Мы  уже  в  четвертом  классе
А  я  не  целована!

Приди  милый  вечерком
Не  будь  таким  слабым.
Ты  с  маманькой  не  знаком
А  уже  пора  бы!!

Как  у  кума  во  дворе
Петухов  штук  тридцать.
Бобик,  сидя  в  конуре,
Выбежать  боится.[/i][/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785331
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 31.03.2018


Шостацька Людмила

НАДУМАНИЙ АЛЮР

                                                                                                         
                                                       Не  перший  сніг  і  не  останній
                                                       Запорошив  мої  думки.
                                                                       Знов  гарний  кінь  у  добрій  стайні
                                                                       Бере  смаколики  з  руки.

                                                                       Лискучий,  в  яблука,  парує,
                                                                       Ніяк  не  бідний  на  любов.
                                                                       Аж  грива  світиться,  гарцює
                                                       І  щастя  сиплеться  з  підков.

                                                                       Життя  галопом  пролетіло,
                                                                       От  би  мені  іще  одне!
                                                                       Взяла  вуздечку  я  несміло,
                                                                       Гривастий  мчить  у  даль  мене.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784368
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 28.03.2018


Евгений Познанский

БРАТ

Война  это  смерть  и  обида,
Война  это  горе  и  стон.
Из  рода  царей  Селевкидов*
Два  брата  сражались  за  трон.

И  встретились  армии  братьев,
Решилась  судьба  той  войны!
Гремели  щиты  и  проклятья,
Свирепо  трубили  слоны!**

К  Селевку  судьба  благосклонна,
Войска  Антиоха  бегут!
Отряды  солдат  побеждённых
Сдаются  уже  там  и  тут!

От  верных  его  полководцев,
К  Селевку  гонцы  так  спешат,
«Мы  гоним  врага,  враг  сдаётся!
Разбит  недостойный  твой  брат!»

Однако  Селевк  с  тяжким  вздохом
Вопрос  задаёт  всем  гонцам:
«Что  с  братом  моим,  Антиохом,
Он  ранен?  Убит?  Где  он  сам?»

И  старый  стратег  знаменитый,
Подвёл  всем  докладом  итог:
«Увы,  хоть  победа  добыта
Мятежник  бежать  всё  же  смог».

Прости,  этим  нашим  просчётом
Отравлен  победы  финал»
Но  царь  не  печален,  напротив,
Как  солнце  Селевк  просиял!

«Хвала  вам,  бессмертные  боги,
Владыки  небес  и  земли,
За  то,  что  не  слишком  вы  строги,
За  то,  что  вы  брата  спасли!»

Воскликнул  Селевк,  победитель,  
Тогда  с  просветлевшим  лицом,
Потом  обернулся  он  к  свите,
Гадавшей:  «что  с  нашим  царём?»  

«Друзья  мои,  вот  что  скажу  я,
Слова  вас  мои  удивят:
Хоть  с  братом  моим  мы  воюем,
Но  он,  всё  равно  ведь,  мой  брат»

*Селевкиды  -  III  -  I  вв.  до  Р.  Х.  династия,  основанная  одним  из  соратников  Александра  Македонского  Селевком  Никатором.  В  пору  наивысшего  расцвета  Селевкиды  владели  Сирией,  Месопотамий,  Ираном,  значительной  частью  Средней  Азии  и  малоазиатского  полуострова.            В  основе  стихотворения  эпизод  из  т.  н.  Братской  войны  240-е  годы  до  Р.  Х.  которая  велась  между  Братьями  Селевком  Калиником  и  Антиохом  Гиераксом.    Калиник  переводится  "Добрый  победитель"  а  Гиеракс  означает  "Коршун",  поскольку,  по  словам  античного  историка  "он  всегда  был  хищником,  пытавшимся  захватить  то,  что  ему  не  принадлежит".
**  Завезенные  из  Индии  боевые  слоны  были  наиболее  мощной  ударной  силой  в  армиях  Селевкидов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784717
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 27.03.2018


Новоградець

Впало небо волошками в жито…

Впало  небо  волошками  в  жито,
На  поля  синевою  лягло
І  травневими  грозами  змито,
Що  раніше  в  степу  відцвіло.

Відбуяли  біляві  нарциси,
Від  кульбабок  розвіявся  пух
І  до  сонця  з  хлібів  піднялися
Сині  очі  близняток-подруг.

Із  цвітучими  злаками  поряд,
Квіти  пізньої  зовсім  весни,
Бірюзою  безкрайнього  моря
Розцвітають  надовго  вони.

Їм  лугів  різнотравних  не  треба,
Їм  миліше  між  юних  хлібів
З  колосками  здійматися  в  небо,
Коли  цвіт  перших  трав  облетів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 27.03.2018


Дніпрянка

Я за Україну!

Я  -  за  Україну  рідну,
Сонцесяйну,  родовідну.
За  народ,  від  зла  спасенний,
Працьовитий  і  пісенний.
За  розважливі  закони,
Що  долають  перепони,
Та  міцну  державну  владу,
Що  нам  зможе  дати  раду.
За  утвердження  країни
Й  право  кожної  людини,
За  мою  натхненну  мову,
Неповторну,  веселкову.
Я-  за  Україну  світлу,
В  мирі,  єдності  розквітлу.
Щоб  пишалися  ми  нею
Під  щасливою  зорею!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784402
дата надходження 25.03.2018
дата закладки 27.03.2018


Світлана Моренець

Я вишиваю свою долю…

Вкриваю  віршами  частенько
я  сторінки,
гаптую  в  них  стібком  дрібненьким
свої  думки,

сплітаючи  в  узор  барвистий
святе  й  гріхи,
бо  непрості  були  тернисті,
круті  шляхи.

Юнацькі  спогади,  події
сюди  влились,
розчарування  і  надії,  
що  не  збулись...

Смарагдом  вишилась  би  стежка
мого  життя,
та  чорна  врізалась  мережка
у  те  шиття.

Тумани  смутку  і  печалі,
озерця  сліз...
душа  ввібрала  на  скрижалі
буття  ескіз.

А  вкрапленнями  золотими
на  полотні,
час,  де  ще  всі  були  живими,  –
щасливі  дні.

Ввірвались  осені  відтінки,
дощів  сезон,
і  вже  сріблясті  павутинки
беруть  в  полон...

–––––––––––––––––––––––
Не  будемо  про  сніговії,
на  схил  життя...
Наперекір  всім  вітровіям,
що  в  забуття

відносять  пам'ять,  в  чорне  поле,
мов  пух  з  тополь,
я  вишиваю  свою  долю
у  Книзі  Доль.

                             26.03.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784492
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 26.03.2018


Любов Таборовець

Прийшла пора…

Прийшла    пора  нам  гнати  з  серця  страх
І  випустить  на  волю  думи-крила.
Хай  буде  правди  слово  на  вустах
Про  ту  біду,  що  землю  рідну  вкрила.
Корчуймо  без  жалю  в  собі  раба...
Давайте  всі  розправим  гордо  спину...
Бо  й  в  пісні  оселилася  журба,
І  на  шматки  рвуть  матінку  -  Вкраїну.  
Хай  кожен  з  нас  пробудиться  від  сну...
Та  так  щоб  серцю  в  грудях  стало  тісно!
На  вірність  рідним  землям  присягнем
Поки  є  час,  поки  іще  не  пізно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784050
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 26.03.2018


геометрія

А ВЕСНА, НА ТЕ Ж ВОНА Й ВЕСНА…

                                         Вже  весна  он  загляда  в  вікно,
                                         Сонечко  проміння  шле  до  хати...
                                       -Ну  чого  ж  ти  плачеш?..Ну  чого?..
                                         Чом  весну  не  хочеш  зустрічати?...
                                                         Чи  стомила  так  тебе  зима?..
                                                         Та  ж  зимою  всім  буває  важче,..
                                                         А  весна,  на  те  ж  вона  й  весна,
                                                         Щоб  усе  міняти  лиш  на  краще...
                                           Чуєш?  Линуть  весняні  пісні,
                                           І  дзюркочуть  лагідно  струмочки...
                                           Усміхнеться  все  навкруг  весні,
                                           В  небуття  відійдуть  заморочки...
                                                           -Та  знаю  я,діточки,  все  це,
                                                               Що  весна  змиває  усі  болі,
                                                               Та  мені  так  боляче  про  те,
                                                               Що    триває  ще  війна  на  Сході...
                                           Ще  й  жура  щодня  мене  гризе,
                                           Коли  знову  чую  я  неправду,
                                           Що  з  "верхів"  у  нас  вона  іде,
                                           І  постійно  топче  Віру  й  Правду...
                                                               Що  не  бачать  там,"вгорі"  нужду,
                                                               Від  якої  люд  давно  страждає...
                                                               Чую,як  весна  співає:  "Йду!"
                                                               І  Надію,й  Віру  повертає!..
                                           І  весну  я  з  радістю  прийму,
                                           Подихи  її  я  відчуваю,
                                           Неможливо  не  прийнять  весну,
                                           Сльози  свої  й  відчай  заховаю...
                                                               А  весна,на  те  ж  вона  й  весна,
                                                               Щоб  додати  людям  Віри  й  сили,
                                                               І  готові  ми  зробить  усе,
                                                               Щоб  війну  цю  швидше  закінчили...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783203
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 24.03.2018


Світлана Моренець

НАШ ПОЕТИЧНИЙ КЛУБ

Безмежна  сила  Інтернету
впіймала  в  сіті  всю  планету:
всі  "гуглять"  чи  сидять  в  You  Tube,
а  ми  –  у  Поетичнім  Клубі,
бо  нас  заніс  на  цей  Парнас
крилатий  (чи  кривий)  Пегас.

Несхожі  тут  пани  і  пані:
монументальні,  многогранні  –
це  автори́  поем  епічних
чи  історичних,  чи  міфічних...
Хтось  тут  кує  амбітні  плани,
у  інших  –  філософська  суть,
у  третіх  вірші  –  трепет  лані,
довершені  до  філіграні...
як  є  і  ті,  що  "муть"  несуть.

Є  сіячі  фольклорних  зерен,
а  хтось  –  колючий,  наче  терен,
сатира  в  них  –  гостріш  ножа.
Буває    в'їдлива  іржа,
що  українське  все  паплюжить,
викупує  в  брудних  калюжах.
Тут  і  запроданці,  і  "тролі",
у  них  конкретні  платні  ролі  –
ганьбити  злісно  патріотів,
ліпить  їм  марку  ідіотів.

Є  моралісти,  фантазери
і  обструктисти-флібустьєри,
прозорі  й  мутнокольорові...
дотепні,  мудрі,  гонорові,
нудні  та  прісні,  феєричні,
розсудливі  чи  істеричні,
є  незворушні,  наче  дуб...
а  разом  –  ПОЕТИЧНИЙ  КЛУБ.

Всі  згуртувались,  згрупувались,
по  інтересах  об'єднались,
то  ж  зрідка  лиш  якась  пташина
загляне  до  чужого  тину.
Серед  "своїх"  –  любов,  обійми...
за  мить  –  вже  суперечки,  війни...
все,  як  в  пригодницькім  кіно...
але  ж...  комфортно  все  одно.

Та  як  би,  часом,  ми  не  злились,
забувши  статус  й  смак  манер,
і  довго  після  бруду  мились,
бо  вилив  друг  на  нас  цебер,

та  будьмо,  друзі,  толерантні:
пошлем  уклін  наш  елегантний,
подяку  щиру  і  визна́ння
(і  скажемо  це  без  вагання!),
Тим,  Хто  відкрив  цей  сайт  для  Клубу,
Хто  дарував  солодку  згубу  –
на  сайті  вірші  розміщати
й  себе,  коханого,  читати,
приймати  схвальні  "одобрямси"  –
безмірні  в  щедрості  аванси.

У  всіх  нас  –  спільні  інтереси,
і  Клуб  для  нас  –  як  другий  дім...
Ото  ж,  поети  й  поетеси,
шануймося  у  домі  цім!
                 
                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542149
дата надходження 07.12.2014
дата закладки 23.03.2018


Новоградець

Зірка

Ще  промені  тільки  повзуть  по  узгірку
І  сяє  росою  земля,
А  вже,  ледь  проснувшись,  приколочку-зірку
Ладнає  в  волосся  маля.

Притримує  хвостик  невміло  руками
Ще  крихітка  зовсім,  але
Себе  вже  дорослу  і  гарну,  як  мама,
У  дзеркалі  бачить  мале.

Приляж  іще,  внучко  -  поглянь,  біля  печі,
Твій  котик  ще  солодко  спить.
Та  тільки  не  йметься  моторній  малечі  -
Не  личить  їй  згаяна  мить.

Ще  ляльку  вдягнути  і  встигнути  треба
Пшоном  покормити  курчат.
І  там  ще,  на  кухні,  турбот  аж  до  неба  -  
Нелегке  життя  у  дівчат.

Спішить  уже  жити  маленька  трьохрічка  -
Заплаче  як  скажеш:  -  Не  лізь!
Приколочка-зірка  і  бантик  зі  стрічки
За  день  побувають  ускрізь.

Охочу  до  всього,  так  манить  мурашку
Ще  зовсім  не  пізнаний  світ.
І  дивимось  ми  -  відліталі  вже  пташки,
На  твій,  пташенятко,  політ.

Ти  поряд,  малеча,  хоча  уже  скоро
Нам  вийде  відведений  час,
Спаде  наша  зірка,  промчить  метеором
І  ранок  настане  без  нас.

Але  вже  приколку  ладнає  невміло
В  волосся  зіркова  мала.
Зміняючи  нашу,  в  зеніт  небосхилом
Її  уже  зірка  пішла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783456
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 23.03.2018


Любов Іванова

Загубились у покосах молоді літа

[b][color="#951dad"]Загубились  у  покосах  молоді  літа,
Вплела  стрічку  у  волосся  осінь  золота.
Десь  надія  моя  в"ється    в  віршах  поміж    рим
І  природою  кладеться  на  обличчя  грим.

І  у  дзеркалі  я  бачу    вже  не  ті  вуста
А  у  посмішку  закралась  долі  гіркота.
Покриває    мої  скроні  срібна  заметіль,
Ніби  й  далі  йде  дорога,  а  не  та  вже  ціль.

Те,  що  в  дзеркалі  я  бачу,  все  не  до  смаку,
А  було  ж  -  коня  спиняла    на  усім  скаку
Але  падати  у  відчай  не  погоджусь  я,
По  весні  ще  хочу  слухать  співи  солов"я.

Я  покосами  густими    в  далечінь  піду.
Може  десь  там  поміж  ними  молодість  знайду.
Ну  то  й  що,  усе  міняє  невблаганній  час
Та  ще  хочу  я  кохати,  як  у  перший  раз...[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775146
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 23.03.2018


Шостацька Людмила

ХЛІБ ДУШІ

                                                                                   Щиро  вітаю  усіх  моїх  друзів-поетів  з  
                                                                                   Днем  Поезії.
                                                                                   Я  знаю,  як  Ви  закохані  у  слово.  
                                                                                   Нехай  ця  любов
                                                                                   буде  взаємною.


                                                           Я  просто  тобою  живу,
                                                           Собі  не  збираючи  лаврів.
                                           Цю  долю  обрала  нову
                                                           Під  звуки  словесних  литаврів.

                                                           Ти  –  хліб  для  моєї  душі,
                                                           Ти  –  крапля  водиці  в  пустелі.
                                                           Ти  –  справжні  до  щастя  ключі,
                                                           Ти  –  сонце  у  моїй  оселі.

                                                             Тебе  не  прошу  ні  про  що.
                                                             Ти  просто  приходь.  Я  чекаю.
                                             Мені  навіть  раптом  здалось,
                                                             Що  ти  –  це  промінчик  із  раю.

                                                               За  щастя  до  тебе  торкнутись,
                                                               Із  вуст  твоїх  пити  меди
                                               Минутися  і  не  минутись,
                                                               Ступаючи  в  Музи  сліди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783635
дата надходження 21.03.2018
дата закладки 23.03.2018


Любов Таборовець

ЖІНКАМ - БЕРЕГИНЯМ



За  велич  й  надбання    минулим    літам
Всю  шану  й  повагу  я  жінці  віддам.
Бо  жінка  –  чарівна    Богиня  земна,
Кохання,  натхнення  і  згусток  добра.
Щоб    продовження  дати  нашим  родам,
Через  чари  її  пішов  з  раю  Адам.  
В  битвах  за  неї  наносили  рани.
За  вроду  жіночу  точилися  драми…
Жінки  надихали  бійців  до  звитяг
На  захист  їх  гордо  підносили  стяг.
Бо  жінка  –  це  мати,  життя  і  сім’я,
Полум’я  серця,  і  родини    ім’я.
Святе    материнство,  щастя  від  Бога.
Жінка  -  продовження  роду  людського.
Вона  –  немов  мрія,  що  в  пісню  пливе.
У  кожній  із  них  Афродіта  живе.
І  Євина  мудрість,  загадковість,  краса…
Ніколи  в  ній  сонця  тепло  не  згаса.
Бо  жінка  –  це  ніжність,  цілунку  вогонь.
Цілющі  й  звабливі  обійми    долонь.
Як  сяйво  перлини,...    квітуча  Весна,
Оспівана    світом    жіноча  краса.
У  пісні  й  поемі  живіть  кожну  мить.
Нехай  вам  Богині  в  усьому  щастить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783631
дата надходження 21.03.2018
дата закладки 22.03.2018


Любов Іванова

ЧАСТУШКИ № 70

[i][b][color="#17960e"]Подарил  мне  муж  колечко..
Но  дешевка!!  Стыд  и  срам!
А  я  вышла  на  крылечко,
Строю  глазки  мужикам.

Всех  коллег  я  рассмешила,
А  была  ж  -  авторитет!
Выйти  замуж  я  решила,
За  парнишку  20  лет.

Как-то  раз  ночной  порой
Кадр  в  дом  стучался
Попросился  на  постой..
И  совсем  остался...

Мужа  в  отпуск  провожаю
И  нарочно  слезы  лью..
А  уедет  -  загуляю!
И  станцую...  и  спою!!!

Как  то  шел  домой  "под  мухой"
Деревенский  агроном.
Он    росточком  мне  до  уха...
У  него  и  кличка  -  ГНОМ.

Наступил  на  куст  морошки
Мой  Ивашка,  во  дела.
Я  бегом,  расставив  ножки,  
Впереди  него  легла.

Мне  вчера  так  стыдно  стало,
Не  нашла  я  нужных  слов.
Приподняла  одеяло,
Ну  а  кум  там  без  трусов.

Звездочки  в  глазах  сверкают
Пять  их  выстроились  в  ряд.
По  бокалам  разливаю.
Элитарный  "Арарат"!

Рифму  гну  в  бараний  рог
Как  кузнец  болванку.
Зажму  сильно  между  ног
Да  придам  огранку.

Я  жене  своей  Глафире
Подложил  кольцо  в  пломбире…
Про  сюрприз  она  не  знала…
Три  клыка  себе  сломала.

Кум  пришлепал  босиком
Чемодан  набит  битком
Не  одеждой,  не  вещами,
А  валютой  и  деньгами…

А  соседка-балаболка,
У  нее  в  заборе  щёлка..
Как  прилипнет  к  щёлке  глазом
Сплетен  шлейф  к  утру  заказан![/color][/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783011
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 18.03.2018


Любов Іванова

МІЙ ЮВІЛЕЙ

[b][i][color="#c42020"]Скільки  раз  вже  сонечко  сідало,
Щоби  знову  вдосвіта  вставати.
60  -  багато  а  чи  мало?
Я  сьогодні  можу  вже  сказати.

В  60    я  викупана  в  щасті,
У  турботі,  радості  й  любові.
Я  сьогодні  -  ніби  на  причасті
А  воно  -  у  кожнім  добрім  слові.

Я,  здається,  знову    народилась
За    благословінням  Господа  і  неба!
Є  вже  те,  чому  в  житті  навчилась.
Є  ще  те,  чому  навчитись  треба.

Чималу  пройшла  уже  дорогу...
Та  в  майбутнє  і  думки  і  погляд.
Я  за  все  вклоняюсь  низько  Богу
І  тим  людям,  що  зі  мною  поряд.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782698
дата надходження 17.03.2018
дата закладки 18.03.2018


Світлана Семенюк

Порожня колиска




Порожнє    лелече  гніздо  одиноко  стоїть
У  кроні  стрункої  акації,  поблизу  хати.
Іще  восени,  здійнялися  лелеки  в  політ,
Мабуть,  полетіли  весну  барвінкову  шукати…


Гніздо  -  то  колиска,  наповнена  ніжним  теплом….
Щороку  у  нім  виростають  малі  лелечата.
Під  зорями  ясними  і  материнським  крилом  
Вони  засинають,    ростуть,  роблять  спроби  літати.


Стареньке  гніздо  –  неприступна  фортеця  і  дім!
Тут  кожна  галузка  любов*ю  батьків  обігріта,
Щоб  затишно  було  малечі,  все  літечко,  в  нім.
Зимою  ж  -    холодне,  самотнє,  шматоване  вітром!........


Але,  вже  невдовзі,  прилинуть  лелеки  в  село,
Акація  вкриється  квітом.  Весна  уже  близько!
І  знову    цвістиме  життям  одиноке  гніздо!
Знов  будуть  пташата!
                   А  поки…            порожня    колиска!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772176
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 12.03.2018


Світлана Моренець

КОХАННЯ ЗРІЛОЇ ПОРИ

Як  це  назвати?  З  давнього  часу
не  можу  подолати  дивну  хворість:
без  тебе  світ  втрачає  всю  красу,
сіріє,  блякне,  скрізь  –  безбарвна  кволість,

що  нівелює  радості  буття.
Живу  чеканням...  збайдужіння...  втома.
Та  веселково  виграє́  життя,
коли  ми  разом  –  за  край-світ  чи  вдома.

Вже  схлинув  молодечий  карнавал,
а  серце  ловить  імпульси  магічні.
Взаємне  притягання  двох  начал
свій  пік  пройшло,  адже  і  ми  не  вічні.

Мабуть,  пора  розвіятись  золі
від  почуттів,  палаючих  вогненно,
здається,  на  очах  вже  мозолі
намуляти  повинні  ми  взаємно  –

так  ні!  Яку  ж  струну  ти  зачепив,
що  безліч  літ  бринить  і  не  вмовкає?
Мій  любий!  Скільки  ласки,  світлих  див
душа  моя  в  твоїй  ще  відшукає?

Зачарував.  Навік  приворожив,
мій  добровольцю  у  моїм  полоні.
Амур  дві  долі  в  небі  сторожив
і  пострілом  з'єднав  серця  й  долоні.

І  ми  –  удвох,  на  гору  чи  з  гори
веде  життєва  звивиста  дорога.
–  Лиш  не  вдягни  світ  в  чорні  кольори!  –
єдине,  що  благаємо  у  Бога.

Любов...  Вона  не  знає  перешкод,
ні  відстані,  ні  термінів,  ні  віку,
якщо  серця  знайшли  свій  спільний  код.
...  І  лине  вдячність  Господу  –  без  ліку.

                               3.03.  2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780467
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Чекаю

Стежина  в  спориші  забута,
А  я  стою  на  ній  роки.
Неначе  поглядом  прикута,
В  думках  листаю  сторінки.

Не  вся  прочитана  та  книга,
Що  почали  читати  ми,
Життя  крутило,  ніби  дзигу,
Не  тільки  гладь,  а  ще  й  ями.

Стою  я  боса  на  стежині,
Чекаю,  хоч  і  пізно  вже.
Ти  забарився  у  рутині.
Стою...в  ранковім  негліже.

Люблю  до  німоти,  до  болю.
(Блукаєш  ти  серед  чужих.)
Чи  я  побачу  очі  льону,
Поки  є  видих  і  є  вдих?

Чекаю  досі  на  стежині,
У  венах  стигне  моя  кров.
І  чую  пісню  лебедину,
І  знову  воскреса  любов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775957
дата надходження 09.02.2018
дата закладки 11.03.2018


Ольга Калина

Показався зелений барвінок

Показався  зелений  барвінок
Під  кущем  голубого  бузку.
Тут  росте,  бо  так  любить  затінок,
Між  цих  квітів  собі  в  холодку.  

Посадила  його  ще  матуся
Так  давно  у  своїм  квітнику.
Вишивати  барвінок  навчуся,
Як  вона  на  моїм  рушнику.  

Вишивала  на  щастя,  на  долю
І  в  дорогу  далеку  дала.
Щоб  свій  край  я  любила  до  болю
І  стежину  назад    віднайшла.    

Я  так  довго  по  світу  блукала
І  додому  верталась  не  раз.
Слід  матусі  своєї  шукала,
Та  лиш  смуток  стрічає  щораз.  

Потемніли  в  хатині  віконця,
Вже  матусі  немає  тепер,
Лиш  барвінок  всміхається  сонцю
І  сльозу  на  лиці  вітер  втер.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781206
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Любов Іванова

ЖИТТЯ, ЯК СВІЧА…

[b][i][color="#690f0f"]Життя,  як  свіча...  Відгорить  і  за  обрієм  згасне
Залишивши    слід  у  серцях  і    на    рідній  землі.
І  все,  що  було...  а  було  ж  -  і  сумне...і  прекрасне,
Розтане  як  день  в  невблаганній,  вечірній  імлі.

Життя,  як  свіча,  що  стікає  неквапно  додолу,
Та  світлом  своїм    зореніє  вона  не  дарма.
А  скільки  сердець  ця  свіча  зігріває  довкола
І  поряд  з  людьми  зігрівається  серцем  сама.

Життя,  як  свіча...  Та  не  можна  безслідно  згоріти,
Даруйте  тепло,  бо  не  треба  у  душах  зими...
І  дуже  шкодА,  якщо  хтось  це  тепло  не  помітив,
І  поруч  пройшов,  загорнувшись  у  морок  пітьми.

Життя,  як  свіча...  Хай    горить  якнайдовше  цей  вогник,
Наповнять  життя  невичЕрпної  сили  струмки.
Нехай  поміж  круч  пропливає  життя,  наче  човник.
І  власна  свіча    зореніє  ще  довгі  роки...[color="#690f0f"][/color][/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781426
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 10.03.2018


НАДЕЖДА М.

Надпий із мого келиха добра…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Xh8N0JCeros[/youtube]



Накритий  стіл  в  кафе,  всього  добра,
І  ти  сидиш  за  столиком  напроти.
Невже  це  знов  почнеться  стара  гра?
І  як  оці  думки  перебороти.?

Ти  наливаєш  в  келихи  вина,
Воно  іскриться,  ніби  в  позолоті.
А  за  вікном  холодна  ще  весна...
Та  нАщо  про  погоду?  Про  це  потім.

А  тиша  причаїлась  край  стола,
І  подих  перехоплює  неспокій.
Ось  що  спитать  хотіла  й  не  змогла...
Чому  ти  так  близький,  а  так  далекий?

Надпий  із  мого  келиха  добра,
Настояний  з  роси  пахучих  квітів.
Душею  доторкнись  мого  пера...
Вони  найкращі  будуть  тобі  ліки.

Збери    слова,  що  сказані  тобі,
Що  силою  цілющою  повиті.
І  пригорни  до  серця  їх  собі.
І  рани  перестануть  вже  боліти...

Мелодію  якусь  скрипаль  там  грав,
І  тиша  залишалася  між  нами..
Очима  ти  мене  в  полон  узяв...
Я  так  хотіла  це  почуть  словами..










адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781122
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 10.03.2018


Володимир Присяжнюк

Білих квітів голівки невінчані

Я  для  тебе  знайду  підсніжники
На  галявині  пізнього  січня-
Білі  квіти  на  білому  ліжнику,
Диво  з  див,  притягально-магічне.

Та  зривати  красу  не  стану-
Просто  зроблю  миттєве  фото-
Його  вишлю  тобі  на  пам’ять-
Ти,  надіюсь,  не  будеш  проти.

Нагадають  хвилини  ніжності
Білих  квітів  голівки  невінчані-
Я  для  тебе  знайду  підсніжники
На  галявині  пізнього  січня.
©  Володимир  Присяжнюк
20.01.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772451
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 10.03.2018


Зоя Журавка

ХАЙ БУДЕ ЩАСЛИВА ДОЛЯ

Боже,  наш  милосердний,
Дай  щастя  чарівній  жінці.
В  час  тяжкий,  безпорадний
Поговори  наодинці.
Коли  жінка  стояти  буде
На  перехресті  своєї  долі,
Дай  сил,  хай  лихе  забуде
Життям,  щоб  іти  поволі.
В  обіймах  нехай  щовечір
Рахує  у  небі  зорі,
В  будинку  гамір  малечі
Народженої  в  любові.
Хай  буже  щаслива  доля,
Хай  будуть  здорові  діти
І  щоб  ніколи,  прошу,  ніколи
В  самотності  їй  не  жити.
Автор  Зоя  Журавка(Іванова).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779210
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 10.03.2018


Валентина Ланевич

Підкорена тобою, не скорюся.

Підкорена  тобою,  не  скорюся,
Я  воювати  буду  за  любов.
Із  теплотою  тілом  пригорнуся,  
Свою  змішаю  із  твоєю  кров.

Єдиним  цілим  імпульсом  чуттєвим
Відчуєм  ласки  злуку  водночас.
Із-за  фіранки  кінчиком  рожевим
Промінчик  сонця  поцілує  нас.

Благословить  кохання  піднебесна,
Той  вільний  вибір  в  морі  суєти.
З  зими  холодної  водою  скресла,
Рікою  розіллюсь,  бо  поруч  ти.

Мій  милий  серцю  чоловік,  де  доля,
Очей  капкан  розставила  сама.
І  губиться  у  них  моя  сваволя,
Підкорену  голубить  глибина.

09.03.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781260
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 10.03.2018


Евгений Познанский

РОСКОШНЫЙ СНЕГ

Хорошо  в  уютной,  снежной    белизне.
Создают  кругом  сугробы  анфилады,
Пробираться  между  них  приятно  мне,
Хорошо,  что  есть  на  свете  снегопады!
Снег  усердно  подсыпают  небеса,
То  пушистый,  то  слегка    колючий,  мелкий
Чтоб  была  подольше  белою  краса,
Подновляют  замка  снежного  побелку.
Чтобы  копоть  городская  и  песок
Не  пятнали  эти    снежные  чертоги,
Да,  ходить  по  снегу  трудно  без  дорог,
Но  пусть  лучше  не  скользят,  а  вязнут  ноги.
Я  в  три  года  раз  в  сугробах  так  увяз,
Как  в  капкане  у  охотника  добыча,
И  слезинки,  как  снежинки  шли  из  глаз,
И  отца  я  звал  тогда  на  помощь,  хныча.
А  сейчас      я  улыбаюсь  и  иду,
Может  туча  даст  волшебную  снежинку,
За  которой    точно  в  сказке  я  пойду,
И  найду  случайно  в  детство  вдруг  тропинку?
Я  давно,  конечно,  взрослый  человек,
Но  во  мне  есть  много  детского  азарта,
Если  вижу  вот  такой  роскошный  снег,
Даже  в  первый  день  весны,  в  начале  марта!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779713
дата надходження 01.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Дніпрянка

ПОВІР

 Повір,  що  серце  вже  не  спить:
На  ніч  пелюсткою  згорнулось,
Воно  весною  тільки  снить,
Щоб  дні  щасливі  повернулись.
Як  тільки  жайвір  заспіва,
І  сонце  радо  спаленіє,
То  знайдуться  палкі  слова,
Що  вернуть  крила  нашій  мрії.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780652
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 06.03.2018


Любов Іванова

МОЯ РІДНА ЗЕМЛЯ. .

Тут  пахне  земля  восени  падолистом,
Тут  роси  спадають  на  трави  намистом,
Схвильований  крик  по  весні    журавля,
І    це  моя  рідна  вкраїнська  земля..

Тут  в  полі  налите  добірне  колосся,
Тут  верби  полощуть  у  водах  волосся,
Тут  з  вітром  і  сонцем  весь  час    розмовля,
Моєї  Вкраїни  квітуча  земля..

Тут  серце  сповите  в  колисці  любові,
Тут  все  найщиріше  у  кожному  слові,
Тут  птаха  вертає  додому  здаля,
Бо  тут  її  рідна  матуся-земля..

Тут  ночі  травневі,  зі  сном  не  сумісні,
Тут  чари  земні  солов"їної  пісні,
Господь  тут    любов"ю  з  небес  промовля.
-  Трояндою  квітни  найкраща  земля..


©  Copyright:  Любовь  Иванова  2,  2012
Свидетельство  о  публикации  №11208266793

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359994
дата надходження 26.08.2012
дата закладки 05.03.2018


Володимир Верста

Талія

[quote]Епіграф:
Комедія,  яку  представляє  Талія,  не  викликає  сміх  і  не  дозволяє  забутися.
Комедія  –  це  Школа  Життя  і  ми  всі  без  винятку  граємо  свої  ролі  і  отримуємо  цінні  уроки.  Ми  повинні  глянути  на  себе  зі  сторони,  щоби  в  кінці  кінців  посміятися  над  нашими  помилками  й  пожалкувати  про  їхню  незліченну  кількість.  Щоби  потім  на  наших  обличчях  почали  з'являтись  іронічні  гримаси,  які  будуть  означати  те,  що  ми  себе  в  них  побачили.  І  тоді  ми  пізнаємо  ціну  комедії  та  усмішки.
[/quote]

Виблискують  софіти,  а  на  сцені
Дві  маски,  а  під  ними  таїна.
Лягає  на  обличчя  ніжна  темінь,
Захована  від  світу  сторона...

Під  оплески  вирує  кров  у  вені,
Вистава  починається  сумна...
Хто  цей  актор?  Кричу  у  всі  легені:
«Не  повертайся!»  ...І  лише  вона

Стоїть  у  масці,  не  відводить  погляд...
Продовжується  п'єса  вічна  ця,
І  ось  я  опиняюся  з  ним  поряд,

На  відстані  не  бачачи  лиця.
Ні!  Я  –  не  він!  Це  тільки  давній  спогад,
Що  хоче  повернутись  до  кінця...

Та́лія  —  представниця  комедії  в  елліністичному  каноні  муз.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  04.03.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780230
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Володимир Верста

Полігімнія

Співають  оди  днів  забутих  вірно
Сирени,  що  у  моря  берегів.
Нашіптують  сонети  мелодійно
Твої  уста,  торкаючись  вітрів.

Моя  богине,  я  вклонюсь  покірно,
Нехай  лунає  одинокий  спів
Мого  тобі  присвяченого  гімну,
Буяють  ноти  запашних  садів.

Заквітчані  луги  –  кохання  цноти,
Троянди  зацвітають  водночас.
З  тобою  залишаємося  доти,

Допоки  в  серці  мій  вогонь  не  згас.
А  поки  зі  стрілою  ми  Ерота
Закохані  шукаємо  Парнас...

Полігі́мнія    —  одна  з  дев'яти  муз,  винахідниця  ліри,  муза  пантоміми  та  гімнів.

Е́рос,  також  Е