Fills Agler: Вибране

Юліан

Все просто

Все  просто,  дорогая,  -  слишком  сложно
Хранить  в  себе  осколки  твоих  слов.  
Они  вросли  в  меня,  впитались  в  кожу,  
Взорвали  мир  мой  с  тысячи  фронтов.  
Все  просто,  дорогая,  очень  просто,
Закутав  свои  плечи  в  города,  -  
Заснуть  счастливым,  а  проснуться  взрослым,  
Стоящим  у  обрыва  в  никуда.  
Закрыть  глаза  и  превратиться  в  ветер,  
Бежать  по  краю  в  поисках  тебя.  
И  обнажиться,  обнулиться  в  лето.  
Погибнуть  и  родиться  из  огня.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876637
дата надходження 20.05.2020
дата закладки 17.09.2022


Анастасія Крупська

Діти волі

Летять  у  небі  літаки...
І  тонуть  в  горизонті  мрії
А  ми  з  тобою  -  дітлахи,  
Яких  кохання  гріє...

Приходять  зорі,  сонце  гасне...
І  світ  зникає  у  долонях.
А  ми  з  тобою  -  діти  щастя,
Хоч  разом  втомлені  від  горя...

Минають  миті,  дні,  години...
І  день  пробуджує  весну.
Давай  ,  пробачимо  провини
І  знов  помітимо  красу.

Спіймаєм  мить  і  час  зупиним...
І  разом  втонемо  в  любові.
Неможливе  нам  можливе,
Бо  ми  с  тобою  -  діти  волі!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957786
дата надходження 27.08.2022
дата закладки 15.09.2022


Юхниця Євген

Цінності міняються, поспішність…

Цінності  міняються,  як  під  небом  хмари.
Учора  визначальне,  а  сьогодні  …пшик.
Побути  з  рідними,  полинути  в  стожари,
А  не  валіза  рятування,  мов  лідник.
…Поспішність  перерахувань  у  Фонди,
Розводим  руки  з  шоків,  до  спини.
Сьогоднішнім  прожити  якось,  й  годі.
А  зізовсюд  –  гуркотівня́  й    балакуни…

22.08.2022р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957749
дата надходження 27.08.2022
дата закладки 27.08.2022


Артур Сіренко

Доктор Етернітас

                         «Мій  спомин  спить  у  ланцюгах
                             Далеко  десь  від  наших  тіней…»
                                                                                   (Гійом  Аполлінер)

Мій  хвостатий  друг
Колись  був  будинком
З  вікнами-арками:
Готичним  прихистком  привидів,
Колись  височів
Серед  міста  камінних  спогадів,
Нині  –  співак  березневих  арій,
Нині  –  поет  муркотання,
Мисливець  ночей  орхідей,
Знавець  гризунів-пискунів.

Колись  мій  вусатий  друг  –  
Мій  співбесідник  єдиний,
Співавтор  ноктюрнів-елегій
Був  камінним  домом-фортецею
З  химерами  сліпими  
На  стінах  холодних  алюзій,
Глипав  темними  вікнами
У  сутінки  середньовіччя,
Виглядав  доктора-алхіміка
Єретика  сивочолого,
Чекав  його  з  прогулянок
З  чорним  псом-пуделем
І  ховав  у  пивниці-безодні
Старе  вино  оксамитове
У  діжці-барилі  дубовій.  

Мій  пухнастий  друг  –  
Свідок  звитяжних  вігілій
На  дахах  міста  ілюзій,
Шанувальник  приблуди  Місяця
Знає  чужу  самотність,
Відає  запахи  осені,
Коли  ніч  нескінченною  пусткою,
А  попереду  
Вічність.      

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955451
дата надходження 05.08.2022
дата закладки 17.08.2022


Артур Сіренко

Туди, де дощі

                         «У  руслі  сухому
                             І  там  протоптали  стежку.
                             Сяйво  листя.»
                                                                           (Йоса  Бусон)

Свою  долю  ховаю  в  торбу
З  малюнком  риби  та  лева,
Наче  рана  минулого
Болить  багряний  світанок:
Йду  за  поріг  замшілий
Ніби  той  волоцюга,
Що  забув  свої  книги
Написані  вдосвіта
І  пішов  мандрувати
В  країну  п’янку  вересня
(Трохи  загірну):
Туди,  де  дощ.  Де  краплі
Важкі  як  осіннє  небо.
Там:  навряд,  якось
Плинний,  нестворений,  
Споконвічний  (не  сон)
Явив  мені  знаки
На  павутинці  срібній,
На  межі  дерев’яного  світу
У  ходах  копачів  твердокрилих:
Вічність-жебрачка  прозріла,
Вона  вже  бачить
Очима  синіми
Блукальця  кожного
Загорнутого  в  шовк  вечора:
День  запізнився,
День  надто  тверезий
Для  сови,  що  дивиться  вниз
З  даху  будинку  епохи
У  прірву  «Сьогодні»,
У  безодню  хвилин,
Де  люди  не  хочуть  бути.
Краще  будуй  собі  вежу
З  базальтових  брил  меланхолії
Ножів,
Якими  Паріс  різав  яблуко.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956608
дата надходження 16.08.2022
дата закладки 16.08.2022


Артур Сіренко

На щиті

                 «На  щиті  він  несе  
                     Твій  смеркаючий  усміх,
                     Пришпилений  
                     До  ворожого  стягу  зі  сталі…»
                                                                                       (Пауль  Целан)

Я  повернусь  
У  край  наш  овечий
На  черленім  щиті,  
Що  триматимуть  міцно
Втомлені  руки  моїх  побратимів,
Я  повернусь,
Коли  вогняний  світанок  
Торкнеться  пальцями  променів
Білого  марева  вишень
На  щиті,  що  створив  Гефест  –  
Син  Гери,  вихованець  Фетіди
(Заграва  –  
Там  тужавіє  серце  Неба,
Там  тамтами  Галактики  –  
Ритм  Гелонів).
Згадайте:  
Стежинами  пролісків
Йшли  ми  на  Схід
Дорогами  мідними,  дорогами  номадів
Сірооких  сколотів.
На  прощання  коваль  
Трьома  чорними  смугами  
Плямував  і  мені  сагайдак.
Як  колись  за  Сулою  
Коні  били  копитом,
Чорне  Сонце  пророчило  битву,
Сокіл  кричав  –  там,  де  блакить.
І  не  знав  кожен  з  нас,
Що  холодна  вода  чаші  снів
Бузиною  забарвлена,  що
Час,  наче  пес,  ковтає  хвилини
З  руки.  Із  долоні.
Хвилини,  які  віднайшли
Ми.    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932643
дата надходження 02.12.2021
дата закладки 04.01.2022


VM XIII Vita

Моя Осінь

Моя  Осінь.
.
Ти  моя  золота  осінь.
Щастя  написане  книгами.
Ніби  пробите  сонце,
Промінь  скаче  дзигами.

Ти  моє  золоте  серце!
Нерозбиваних  казок  сказане.
Бо  з  тобою  щоранку  проснешся,
І  губами  забуте  як  фазами.

Я  давно  покохав  твої  очі,
Відзеркалля  небес  списані.
Я  з  тобою,  як  в  морі  втопився,
І  забув,  що  ми  книгами  писані.

А  коли  прокидаюсь  ночами,
Бачу  темні  дарунки  зорями.
Як  ти  плачиш  нічними  сльозами,
І  розбитими  кричиш  грозами.

Це  кохання  давно  не  зібрати.
Ми  занадто  стали  серйозними.
Щоб  світами  над  небом  літати,
Розівчились  ходити  босими.

Я  так  просто  тебе  відпускаю,
Не  прив'яжу  тебе  я  душами.
І  не  треба  всю  силу  вміщати,
Щоб  ножами  убити  гострими.

Ти  та  ніжність  яка  мене  вчила,
Перестати  бути  жорстокими!
І  до  болі,  намертво    вбила.
Щоб  бродити  тінями  самотніми….
.
M/V  XIII  (затуманена  душа)♥

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896905
дата надходження 01.12.2020
дата закладки 10.03.2021


Чайківчанка

Я НЕ ШУКАЮ СЛАВИ

Я  ,не  шукаю  слави  на  землі
Прошу,  в  Бога  благословення.
Я,  є  гість  на  його  кораблі
Він,  месія  душі  і  дає  натхення.

Я,  промовляю  його  устами
І  несу,  світу  світлі  думки.
Сію,  зерно  у  ріллю  словами
І  пишу,  вірші  з  божої  руки.

Душі,  не  потрібно  земних  благ
Золото-срібло  царя  корону.
Вона  хоче  ласки  божих  уваг
Щоб  служити,  Господу  до  скону.

Я,  не  шукаю  слави  на  землі
Він,  увінчав  у  вінець  моє  життя.
Цвіту  ,і  зростаю  у  квітці,  стеблі
Славлю,  Бога  -Спаса  Христа.

М  .Чайківчанка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907045
дата надходження 06.03.2021
дата закладки 07.03.2021


яся

І знайшовся той, хто загубився.




                                                           Сорок  днів  після  хрещення  перебував  ти,  Господи,
                         в  пустелях  наших  душ,  просвічуючи  їх  своїм  світлом,  світлом  
                         Богопізнання,  пізнання  тебе  як  істинної  любови.  І  відкрилися  
                         нам  духовні  очі  на  гріховну  природу  нашу.
                                                           О!  Гріх  відкидати  любов,  що  рятує,  наповнює  життя
                         змістом,  є  джерелом  натхнення.  У  ній  і  відчувається  краса  життя.
                                                             О!  Гріх  -  пристрасть  і  пожадливість  похоті  не  дають
                           осягнути  ту  істинну  любов.  
                                                             І  нині  ми  як  той  блудний  син  просимо  прощення  в  Отця
                           Небесного  за  те,  що  відвернулися  від  нього,  покладаючись  на  свої
                             сили,  розум  і  керуючись  своїми  емоціями.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906398
дата надходження 28.02.2021
дата закладки 28.02.2021


Марія Тутова

Шлях долі

На  світі  живе  людина,
А  в  серці  у  неї  надія.
Надія  на  те  що  буде,
На  те  що  життя  не  згубе.

Що  сором  не  прийде  до  хати
Й  не  буде  вона  його  знати.
Аби  і  батьки,  і  діти,  
Пишалися  -так  треба  жити!

А  може  людина,  
Й  помилку  зробити
Та  в  серці  надію  вбити.
Бо  печаль  захопила  ті  дні,
Які  в  мрії  у  неї  жили.

І  далі  не  знавши,  що  буде,
На  помилки  скоріш  ступе.
Що  потім  польються  сльози,
Через  які,  нажаль,
Помітно  лише  цю  печаль.

Та  знати,  треба  одне  -
«Бог  не  покине  тебе!»,
І  пам'ятаючи  це,  згадати
Колишню  надію,  побудувати  мрію.
Витерти  сльози  свої.

Та  зрозуміти  -  «мої!»,
Усі  були  дні  мої,
Всі  помилки  свої!
Кожен  той  день  -  це  урок!
На  правильно  зроблений  крок.

Щоб  у  майбутньому  мати,
Бажання  душі  співати!
Як  тільки  це  зрозуміє,
Радість  у  домі  зустріне.
Яка  не  покине  вже,  а  допоможе  лише!!!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861759
дата надходження 18.01.2020
дата закладки 18.02.2021


Марія Тутова

Казка про доброту

Тремтить  рука,  зірвать  красу  бажає,
Лиш  серце  шепче,  кличе  та  болить:
«  Не  погуби,  не  вбий  красу  природи!
Нехай  живе,  як  ти  живеш.»
Рука  повільно  опустилась,
Радіють  очі  кожну  мить.
Та  з-за  спини  він  чує  голос:
«  Спасибі,  що  дав  квітці  жити!»
І  повернувшись  в  ту  ж  хвилину,
Він  закохався  на  все  життя.
Хотів  зробити  подарунок:
Чудовий,  лагідний,  пестливий
Зірвавши  квітку  чудо-диво,
І  чує  лиш  одне  у  слід:
«  Зірвав  її  -  ти  вбив  мене  »
І  помирає  наречена,
І  в'яне  квітка  на  руках,
І  серце  біль  перемагає,
І  шепче,  кличе  та  болить:
«  Ти  вбив  її,  ти  вбив  кохання,
Не  пожалію  й  я  тебе.  »
І  в  туж  секунду  помирає
У  тому  озері  навік.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861069
дата надходження 12.01.2020
дата закладки 18.02.2021


Шон Маклех

Грань леза

   «Похмурий  сон:  на  головах
     Стоять  століття  і  бездумно  марять.»
                                               (Майк  Йогансен)

Туманом  ранковим  з  Борнео  приплив  пароплав.
Весняним  шматочком  кори,  синім  проліском  вітру
Читаю  забутий  трактат  божевільних  заграв
Старого  філософа  прерій  –  провісника  Мітру.
А  місто  дощить  снами  Сени  й  мостів,
А  місто  сіріє  догматами  папського  світу.
Ти  йшов  по  життю  чи  на  крилах  летів?
Чи  дихав  свинцем  газетлярського  міту?
Пощезни  як  тінь  сажотруса  стоока,
Скажи:  що  було?  Якої  релігії  смак
Так  терпко  у  горлі  застряг?  І  глибоко
Світло  незграбне  вдивляється  в  озеро.  Мак
Росте  й  червоніє  полями  Шампані.
А  ти  як  Матей  сон  свій  зелений  комусь  продаєш.
Виблискують  березня  сивого  й  чорного  грані
Як  камінь  коштовний,  як  лезо  –  авжеж.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484949
дата надходження 11.03.2014
дата закладки 10.07.2020


Шон Маклех

Розірване намисто

                                     «Перли  розсипані.
                                         Нажаль,  розірвана  нитка…»
                                                                                         (Райнер  Рільке)

Наш  світ  зруйновано.
Намисто  днів  і  слів  розірвано.
У  жмені  перли  істин.
Міста  людської  віри
У  руїнах.  Тліє  прах  надій.
Свою  містерію  безглузду  правлять  
Тиран  і  лицедій.
Наш  сад  порубано.
Священних  манускриптів  попелище.
І  дим  гірчить
У  стійлах  скотарів.
Світ  нетривкий.
Вервечку  часу  й  молитов
Розітнуто.  Розпалась
На  ноти  пісня  Всесвіту.
Молись.    Епоха  зла
Прийшла  дочасно.  
Над  світом  душ  панує  мла.
І  про  останні  дні  святі
Пророчить  сивочолий  старець  –  
Монах,  скрипторій  і  скрипаль.  
І  я  цю  казку  слухаю,  нажаль…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504379
дата надходження 10.06.2014
дата закладки 10.07.2020


Шон Маклех

Серед неіснуючого

                                   «Дні  мої,  мої  дивні  діти,
                                       Віддав  вас  вольній  волі.»
                                                                           (Майк  Йогансен)

Луна  засипаних  криниць  
Мені  кричить  услід  –  мені,  старому,
І  небо  споглядаю  впавши  долілиць  
І  п’ю  з  хмарин  важких  прозору  воду.
Я  спочиваю  у  тіні  дерев,  які  ще  не  зросли,
Які  обабіч  шляху  ще  не  виткнулись  з  землі,
З  блискучого  насіння  ще  й  не  проросли,
І  дивлюсь  на  істот,  що  вуха  чималі
Не  виставили  з  хащів  кропиви
Глухої,  як  і  мій  нещасний  край.
З  минулого  ведуть  мої  сліди  –  
Грай,  конику  трави,  свої  катрени,  грай!
Я  –  «вічний  жид»  -  блукаю  в  пошуках  води
Живої  –  в  сьогоденні  заблукав,
Але  живу  в  майбутньому  –  
Серед  його  віршів,  його  заграв.
Мій  костур  тріснув  і  дірявий  плащ
Та  я  апостол.  Серед  темних  хащ
Пророчу  равликам  про  їх  Армаґеддон,
Про  Будду  зайчиків  і  про  метеликів  закон
І  бачу,  як  із  хворої  землі
Замість  зела  й  трави
Ростуть  ножі
Ростуть…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442713
дата надходження 11.08.2013
дата закладки 09.07.2020