яся: Вибране

dovgiy

ДО БОЮ!

ДО  БОЮ!

Я  зараз  змагаюсь  щодня  із  собою
За  те,  щоб  дочасно  не  вийти  із  бою.
Я  знаю,  забракне  і  сили,  і  змоги
Аби  в  цім  бою  досягти  перемоги.
Нехай!  Не  звикати  страждати  щоденно.
Нехай!  Неспроможний  творити  пісенно,
Та  слово  своє  до  людей  направляю
Бо  в  ньому  і  ним  я  любов  прославляю!
Не  кажу,  що  я  люблю  краще  ніж  інші
І  я  не  один  вірний  обраній  Жінці,
Та  тільки  Моя  із  мільярдів  єдина,
Що  мала  би  бути  моя  половина.
Це  казка  і  мрія;    це  Віра  й  Надія;
Це  серце,  яке  зрадить  просто  не  вміє;
Це  мова  правдива  без  лесті  та  фальші,
Без  дій  помилкових  на  днини  подальші.
Ми  все  розуміємо.  Долі  не  зміниш.
Тому  особливо  всі  зустрічі    ціниш,
Бо  хоч  іще  світить  нам  зірка  кохання,
Та  кожна  із  них  може  стати  остання…
Ми  смертні,  не  вічні.  Свідомі  ми  цього
І  просто  від  неба  не  ждемо  нічого.
Назавтра  ми  впустимо  сонце  до  хати,
Аби  найдорожчих  теплом  зустрічати,
Аби  не  смутити  їм  душу  собою,
Не  можна  здаватись!  До  бою!  До  бою!

08.06.2019    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838176
дата надходження 09.06.2019
дата закладки 09.06.2019


Леся Утриско

Матіоли

І  ще  один  літній  день  підходив  до  кінця,  змінюючись  теплим  а  навіть  трохи  задушливо  -  млосним  вечором.  Пахли  матіоли  під  вікнами,  що  блимали  очицями  у  фіранках,  затуляючи  світло,  яке  рвалося  на  волю.  На  призьбі  під  виноградом  вложився  старий  кіт.  Дрімав...  та  все  ж  очікував  теплого  молока,  що  надоїть  Ольга  від  старої  Красуні.  Та,  щаслива  після  пасовиська,  румигала,  прилігши  на  тогорічній  соломі,  що  стелилася  на  її  ложе,  примруживши  очиці,  та  посапуючи  змокрілими  ніздрями  від  запареного  буряка  з  відсівками.  
   Ольга  набирала  тепленької,  як  мід,  що  вибраний  з  вулику,  води,  аби  сполоснути  набухле  коров’яче  вимя.  Зграя  курей,  як  ворони,  вмощувалася  на  старих  бантах  і  все  пахло  дивовижним  життям  -  кожне  своїм...  та  по  свому.  
Жевріло  щасливе  замучене  нічне  небо,  затихали  хмарки,  заколисувався  сад  після  дощу,  захмелілий,  як  від  вина,  що  ще  не  добродило.  Все  забувало  втому,  буденну  щоденну  сільську  втому.  
Впоравшись  в  старій  стайні,  Ольга  несла,  перехилившись  на  бік,  повне  поливане  біле  відро  свіжого  теплого  молока.  Влила  котові  в  бляшанку,  бухнула  псові  коло  буди  у  стару  облуплену  роками  миску  та  нарешті  влізла  до  кухні.  Над  плиткою  висів  шнур  з  кількома  випраними  білими,  як  сніг,  марлями,  що  пахли  молоком,  як  духами.  Цей  запах  їх  ніколи  не  покидав.  В  куті  на  дерев’яній  палиці  висіли  такі  ж  марлі  з  сиром,  що  скапував  сироваткою,  як  лід  з  даху  в  сонячний  зимовий  день.  На  кухні  кипіла  молода  бульба  в  очікуванні  на  кусь  свіжого  масла,  котре  Ольга  стовкла  в  масляниці  зранку,  поки  ще  не  пекло  сонце,  та  на  жмут  порізаного,  пахучого  до  запоморочення,  кропу.  
Цідилося  молоко,  як  якийсь  скарб,  що  заповнював  глиняні  глечики,  котрий  пах  свіжою  травою,  що  вимили  роси.  Ольга  несла  свій  скарб  до  старої  півниці,  де  підлогою  була  добре  втоптана  чорна  холодна  земля.  А  звітам  виймала  до  хати  холодний  глечик  з  квасним  молоком.  Сметана  підійшла  зверху,  як  жовтий  квітковий  крем,  що  був  приготовлений  для  тіла...
   Гриць,  хоч  добряче  замучений  днем,  сидів  під  виноградним  покриттям  від  сонця,  обганяючи  їдких  комарів,  клепав  стару,  та  ще  придатну  до  вживання  косу,    на  почорнілій  від  дощу,  кобиці...
Завтра  косовиця...  
А  нині  Господь  дав  попереду  нічку,  котра  в  молитві  та  сні  промайне,  як  одна  мить.
 -  Гриньку!  А  чи  довго  тобі  ше  клепати,  бо  бульба  стигне?
-  Та  ше  трохи,  зараз  йду.
За  той  час  Ольга  вийняла  з  старого  батьківського  креденсу  два  глиняні  кухлі,  як  на  пиво.  
В  літровий  слоїк  зібрала  сметану,  а  під  нею  було  щось  неймовірно  прохолодне  -  квасне  молоко,  котре  тільки  і  рятувало  від  жари  та  літньої  спраги.  
Зачерпала  великою  ложкою  білі  брили,  як  плуг  навесні  зачерпає  ріллю,  котра  тримається  купи.  Бо  так  любила  його  пити.  Гринькові  розколотила  дерев’яною  колотівцьою,  виструганою  з  вершка  різдвяної  ялиці,  весь  бутель,  бо  знала,  що  вип’є  на  однім  диханю...
-  Отче  наш,  Ти,  що  єси  на  небесах,
нехай  святиться  ім‘я  Твоє,  нехай  буде  воля  Твоя.  Як  на  небі  так  і  на  землі...  тихо  мовив  про  себе  молитву  Гриць  вже  коло  ліжка,  а  Ольга  ще  порала  на  кухні,  грюкаючи  баняками.  
Подекуди  чувся  гавкіт  собак,  та  село  потихенько  засинало  літнім  сном.  Лишень  не  спали  під  вікном  матіоли,  очікуючи  ранньої  роси,  аби  притупила  їх  запах,  що  пянив  через  підхилене  вікно...
 Це  було  їх  божественне,  неповторне  сільське  життя  з  помислами  та  розвагою,  з  дощами  та  грозою,  з  любов’ю  та  відчаєм,  з  радістю  та  печаллю-  життя,  яке  може  снитися.  Може  бути  і  водночас  зникнути,  мов  міраж.  Та  до  осені  було  ще  дуже  далеко...

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838031
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 08.06.2019


dovgiy

КУЛЬБАБКА Я

Ми  удвох  у  цьому  світі  стрілися
Чи  то  доля,  а  чи  лиш  іронія.
Я  в  куточку  на  подвір’ї  тулюся,
Ти  в  садку  доглянута  півонія.
Ніби  й  небо  для  всіх  нас  однакове,
Ніби  й  дощ  обох  нас  поливає,
Та  ти  квітка  для  людини  знакова,
Бур’янцем  я  у  траві  зростаю.
Ох,  кульбабка  я,  кульбабка,
Як  маленьке  сонечко!
Відцвітаю,  залітаю
Пухом  у  віконечко,
А  у  хаті,  у  букеті,
Ти  стіл  прикрашаєш
І  пушинку-парашутик
Тай  не  помічаєш!
Взяв  твій  образ  у    маленьке  тім’ячко,
Зберігаю  ніжність  та  надію,
Що  колись,    як  найдорожче  сім’ячко,
Дарувати  я  любов  зумію.
То  нічого,  що  ти  гойна  панночка,
До  таких  квіток  як  я,  -  байдужа,
Та  колись  на  мене  таки  зглянешся
І  всміхнешся  лагідно,  мій  друже!
Бо  кульбабка  я,  кульбабка,
Серцем  –  ясне  сонечко!
Щовесни  я  посміхаюсь
Людям  у  віконечко.
На  голівках  у  віночку
Діток  прикрашаю
І  на  квітниках  на  тебе
Терпляче  чекаю.

06.06.2019

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837846
дата надходження 06.06.2019
дата закладки 06.06.2019


Sukhovilova

Весна

Привіт,  Весна,  з  зеленою  косою,
І  сплетеним  із  променів  вінком,
Мої  легені  дихають  тобою,
Черемхою,  кульбабкою,  бузком...
Біжу  в  травневі  грози,  мов  дитина,
Біжу  вологим  килимом  із  трав,
Вдягаю  із  ромашок  сорочину,
Збираю  трішки  сонця  у  рукав...
Ти  так  тендітно  пахнеш,  несказанно...
Вже  яблунька  розквітла  під  вікном,
Прекрасна,  ароматна,  бездоганна,
Напоюєш  мене  хмільним  вином...
Маленька  бджілка  сіла  на  волосся,
Пухнастий  жовто-чорний  талісман,
І  серце  із  бузком  переплелося,
Розкрилася  душа,  немов  тюльпан...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835167
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 11.05.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Хай не спішить до тебе осінь рання ( слова до пісні)

Пройдуся  полем,  де  ростуть  ромашки
І  де  вплелись  волошки  в  пшениці.
Послухаю  дзвінкоголосу  пташку
І  вітер  потримаю  у  руці.

Насолоджусь  красою  ріднокраю
Тобі  свої  відкрию  почуття.
Прошепочу  коханий,  що  кохаю,
Любов'ю  переповнилось  життя.

Приспів:

Хай  не  спішить  до  тебе  осінь  рання
Й  до  мене  хай  вона  не  поспіша.
Бо  в  серці  ще  горить  вогонь  кохання,
Неначе  легкокрилий  птах  -  душа...

Нехай  в  житах  не  губиться  стежина,
По  ній  ще  довго  нам  з  тобою  йти.
В  твоїх  думках  коханий,  я  єдина,  
Ці  почуття  ми  будем  берегти.

З  тобою  ми  поніжимося  літом,
У  цім  розкішнім,  чарівнім  теплі.
Подивимось  на  осінь  гордовито,
Нехай  не  голосять  нам  журавлі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835104
дата надходження 10.05.2019
дата закладки 10.05.2019


Касьян Благоєв

КАМІНЬ ВІЧНОСТИ…


(в  Радоницю,  місяця  травня…)

Святої  тиші  спокій  і  жура…  
На  цвинтарі  сільському  сосен  варта,
А  тінь  хрестів  застерігає:  «Варто
На  світі  жити,  раз  твоя  пора!».

Тут  явиться  прозріння,  днем  одним:
Межу  всьому  відчуєш  явно,  зримо
Руками,  розумом,  шляхами  пілігрима  –  
Он  встелені  як  хвоєю  вони  –

І  камінь  в  мітках  вічності  замре:
Твоє  життя  все  вміститься  у  риску
Між  числами!  –  до  тризни  від  колиски
Ім’я  –  на  подих,  дати  дві  –  й  тире…

О  дар  буття,  цінуй  його  мов  скарб:
Ким  був  ти,  мав  що  –  все  постане  прахом,
Тож  дні  свої,  любов,  ще  душу-птаху
Оберігай  –  та  додавай  їм  барв;

До  часу  в  камені  торкнися,  до  трави,
Світ  обійми  любов’ю  –  і  живи.
Біжи  від  суєти,  бо  все  зітре
Оте  святе  між  датами  тире!  
---
 (над  Припа"яттю,  де  край  дитинства  і  пам’яті  роду…)
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834438
дата надходження 04.05.2019
дата закладки 04.05.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Дозволь мені тебе любити

Дозволь  мені  тебе  любити,
Дозволь  коханою  назвати.
Без  тебе  в  світі  важко  жити,
Ще  важче  в  невідомість  грати.

Дозволь  мені  тебе  обняти
І  притулитися  до  тебе.
Солодкий  мед  із  уст  збирати
І  дарувати  зорі  з  неба.

О  Боже!  Як  тебе  кохаю!
Сто  раз  скажу,  промовлю  ніжно.
Любов  моя  прийшла  із  Раю,
Лягла  словами  в  весну  пізню.

Послухай,  що  шепоче  вітер,
В  садочку  птах  пісень  співає.
Усі  зберу  для  тебе  квіти
І  прошепочу,  що  кохаю.

Дозволь  мені  тебе  любити,
З  тобою  поруч  завжди  бути.
Любов  не  можна  спопелити
Її  ніколи  не  забути


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834264
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 02.05.2019


Svitlana_Belyakova

Знаю, мимо Вас своeй Жизнью растаю.

Знаю,  мимо  Вас  своей  Жизнью  растаю.
В  глубине  души,
мы  все  немного  идеалисты.
И  только  ребёнок  невинный,
его  лепет  -  нежный  и  трогательный.
Цените  нашу  реальную  Жизнь.
Наши  взаимоотношения  
"в  рамки  приличий"  не  втиснуть.
Жизнь  заставляет  нас  встрепенуться.
Драгоценны  зёрнышки  
золотого  колоска  Жизни.
Семя  Вечности  в  каждом  мгновении  Времени.
Любовь  в  далеке  искать  не  надо,
она  всегда  с  нами,
наша  Солнечная  Суть.
Нажаль,  семени  обиды  не  дано
войти  в  Мир  цветами  прощения.
Если  ,  даже  жалость  Душу  покидает,
знать  она  совершенно  пуста,
пусть  каждый  это  знает.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833174
дата надходження 18.04.2019
дата закладки 18.04.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Закоханий політ (слова до пісні)

Коли  на  землю  впадуть  роси
І  цвітом  вкриється  трава.
Вплету  тобі  ромашки  в  коси,
Немов  у  пісню  ці  слова.

Піде́м  у  луг  у  чисте  поле,
Де  вітер  тихо  гомонить.
Дарує  небо  неозоре,
Кохання  ніжного  блакить.

Візьму  тебе  на  свої  руки
Й  до  свого  серця  пригорну.
Нехай  слова  почують  луки,
Як  палко  я  тебе  люблю.

Прошепочу,  що  так  кохаю,
Від  себе  більш  не  відпущу.
Кохання  наше  стало  раєм,
Не  змокло  навіть  від  дощу.

Ми  збережем  його  навіки,
Нікому  більш  не  віддамо.
Воно  у  нас  таке  велике
І  так  лиш  нам  любить  дано.

Моя  кохана,  моя  ніжна,
Для  мене  ти  ромашки  цвіт.
Твоя  усмішка  дивовижна,
Несе  в  закоханий  політ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823494
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Пісаренчиха

ФОРА

Буває  всяко:  то  удар  тримаю,
А  то  стаю  водою,  і  ніхто
Не  змінить,  не  зурочить,  не  здолає.
Хоч  з  платини  відлийте  решето,

Не  вичерпати  –  марна  заморока.
А  буду  каменем  –  зітруть  в  пісок.
Гордо  померти  –  в  цьому  мало  проку.
Зроблю  ще  щось.  Смерть,  вона  прийде  в  строк.

А  збоку  можемо  спостерігати,
Як  люди  помирають  за  пусте,
Щоб  інший  хтось  відчув  провину,  втрату,
Герой,  з  готовністю  життя  кладе.

Ні,  стану  полум’ям,  якщо  потрібно,
Водою,  вітром,  каменем  на  дно.
Життя  –  це  боротьба,  з  розряду  вільних.
Ти  сам  на  сам,  і  фори  не  дано.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822569
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 24.01.2019


Веселенька Дачниця

Люблю я пісню заспівати

Люблю  я  пісню  заспівати:
де  б  не  була,  де  б  не  ходила,
бо  пісня,  як  вода  джерельна,
поп’єш  і  виростають  крила.

Люблю  я  пісню  заспівати:
на  дачі,  вдома,  у  дорозі  -
усюди  пісня  допоможе  -
ізцілить  душу,  що  в  тривозі.

Люблю  я  пісню  заспівати:
про  край  лелечий  і  калину,      
і  маму  рідну,  й  чорнобривці,
і  незабутню  ту  стежину…    
           
Люблю  я  пісню  заспівати:
і  авторську,  а  ще  -  народну,
таку  журливу    і  веселу!
І  жартівливу,  й  хороводну.

Люблю  я  пісню  заспівати:
про  те,  чого  навчала  мати      
у  босоногому  дитинстві  -    
трудом  висот  лиш  досягати.

Бо  пісня  -  це  душі  молитва,
криштально  -  чисте  джерело,
журбу  розвіє,  ще  й  зігріє                                      
хоч  би  як  важко  не  було.        
                                                                     14.08.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803082
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 14.08.2018