Пам'ять кутається в архів спокою, як у ковдру,
Аби перечекати негоди багатоголосся минулого,
Аби відсіяти пострілом світла химеру, -
Бо деякі спогади мають здатність танути.
Вирівняти грифи, що на язику покрились мохом,
Від моря слів, приправленого солоністю,
Бо часом серце - як велике вмістилище чи льох:
Усього в ньому багато і від того ще більше спустошене.
У кожного власний морок правди і свої хащі смеркань,
Затерті мрії і поіменні люди-смайлики;
Все вимолюється, але є деякі з бажань,
Що чекають, поки ти
на репризі віри
заіскришся - і тоді
здійснюються.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940318
дата надходження 15.02.2022
дата закладки 31.05.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.04.2022
ШЛЮБНА НІЧ
Я зривають з тебе білу сукню мережану квітами,
Розкриваю гарячу, єдину і мокру твою.
І легенько входжу. Ти ж тихими криками
Хочеш взяти в себе і віддати для мене свою...
Три хвилини і я погашу твій палючий вогонь.
Як приємно коли ти зі спермою в ротик береш.
Кінчу в тебе... Цілую і це вже не сон...
Ти радієш і мій устає...
Після ночі тремтять твої ніжки,
Каву вранці для тебе готую
І приношу до тебе у ліжко
І нектаром тебе нагодую.
Він стоїть день і ніч, бо ніколи ні в кому не був
Він бажає, щоб завжди на Нім хтось вертівся.
І я зранку до ночі тебе куди можна — їбу
І їбатиму ще, бо мій *** Він іще не втомився..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852905
дата надходження 28.10.2019
дата закладки 09.03.2022
Моя Маленька Друїдочка, Наядочка
Я Знаю де Ти, бо Ти так легко розгадала,
чому саме Пурпуровий Мій колір улюблений
Блакитна і Зелена Земля - це ж так звично і "прісно",
бо ж Вона такою в Житті первісному не завжди була
Катаболізм перетравлює Тіло Моє в клітину Єдину.
А Розум Підносить Її в Невагоме Поле Одним гравітоном.
Я поза Часу, мотаю віки в Місці,
якщо Того достатньо, але не Зараз.
Анігіляція в баріонній взаємодії.
Тепер Я - Котушки Часу Основа.
Це - Вознесіння. Я більше не Людина. Я не Відповідаю.
Я - Хрест з Двох полів: Свідомості та постійного Руху в Пітьмі.
Зберігай прямі Кути в Ній: точку Старту і рахунок хвиль до Цілі.
Сприйняття і Досвіду - що Особливості Тепер чужій Матерії Тобі.
ІО'! Я - недолугий Бог. Я - Всесильний. Тремтіть ж Герої.
Бо Рухаюсь Я від Початкового Розширення
де Час і Матерія Свої Руки потиснули,
і назад до Тору, всіма дванадцятьма секундами.
Туди і Назад Чорну Спіраль не Покидаючи,
а Решті не Вистачає Сил і на пікосекунди
без перепочинку в Пере-матеріалізації.
Це - Катарсис для Его Мого. Я - Все та Нічого.
Бо руки мої, мої руки все ще тремтять
поруч з Вами, О', Люди Спокійні.
Пере-Переродження.
Я - Кисень в первісному Метановому Покривалі.
Окислюю законсервовану Ним залізну породу Собою.
"Ніщо" - для Мене Еони, як і Те, що знайти Тебе
посеред Тільки Землі одної, Ти ж - Єдина,
хто Тут зараз Думки має
Лейло, Зореграю
Я прямо перед Тобою
в це Твоє Лице Вдивляюся
воно таке сумне, таке Сумне
не в печалі, не у відчаї,
а просто в Смутку, Пусте
тільки й Думи за тривожне
і Я би покидав на самоті Тебе,
щоб просто поглянути знову на це Лице,
яке зі Мною ніколи не буває Таке прекрасне
Чому Сум, як ніщо Інше всіх вродливих красить
І тільки Вітер твоє волосся фіалкове гладить,
що кольору як і Океан цей, першим Життям багатий
який кисень первородний Видихає, що Тебе і обіймає
Втішає, наче Тую дивну пусту Скорбуту відчуває
та Ти холодна до Нього, бо Чужі то Руки,
і що Я Те роблю не дізнаєшся Ти ніколи
Ти по кам'яному березі повільно ступаєш,
і навколо Стоп Твоїх ромашки поростають
Друїдочка
Де Милий Мій, що постійно сумний Такий
Чому Я усміхатись так хочу тільки з Ним
з Його "жартів" - що факти повні сарказмів
бо тільки тоді хоч лиш очі Його, а горять
і тим Мене гріють наче вогник в метіль
Я той вогник плекаю, оберігаю
тільцем Своїм від вітру стрімкого закриваю
собою ж розпалюю в Те, чого сама Метіль боїться вже
І те вже торнадо вогняне, таке голодне,
таке до Мене постійно ненаситно-божевільне
не знаю, не Знаю, чи це Мені подобається,
чи лякає, Мені не зрозуміти Те постійне бажання
Я Його ділом, працею займаю, сили Ті перенаправляю,
а Він все рівно специфічної енергії тої повний
що робити не знаю..не знаю..
чому Я взагалі за Це думаю?
Ніби Це якась проблема Велика,
єдина "проблема" наша, ой, Я Дурна
Всім би Такі проблеми незбагненні
Любий, дивись, за що дурне думаю Я без Тебе.
Він гордий, свободолюбивий, трохи жорстокий..
Ні, не жорстокий, а холоднокровний
бо коли Любить - від задоволення муркоче,
і взагалі так лагідно кудись Мене підносить..
а перед Кінцем, в очі Собі Мене дивитися змушує,
а в Них або агонія блаженства чистого,
або агонія нерозуміння частіше всього
в якому пробачення і запитання "для Чого?"
а Я у відповідь розпусно як можу цілую Його
і Йому цієї відповіді достатньо, Він спокійний
заручник, заручник, бідний, Бідний
Ой-йой..як тепло Мені там стало...
а сама я ніколи цього ще не робила..
Ні-ні, не Я Йому потрібна,
треба було Себе видалити.
Але ж це важче зробити -
себе Вбити, аніж просто в Болі, але Жити.
Тоді б в Них на шляху стояв Один, а не Двоє.
("- Навіть не Думай за Таке.
Ти як Мінімум Моя Любима.")
і Ось Я
і Ти накидаєшся на Мене,
ніби вік не бачились,
ніби я вмер і воскрес
ніби й не думала більше побачити,
ніби я покинув Тебе не попрощавшись
заскочуєш на мене, щоб вільно губи цілувати
бо до них ніяк не дотягуєшся просто стоячи
Ти Моя маленька непрочитана Досі Книжечка,
яка Мене дивує з Кожною Новою Сторіночкою
і ти просиш, Ні, благаєш,
щоб я Тебе любив, як тоді
"по-справжньому" Всю Обійняв
Любив "так", щоб Ти забула,
що дихати нібито Маєш
І Я так Люблю Тебе за Це
за Те, що Ти найцінніше,
що Людина Має Віддаєш
Своєю Свободою Жертвуєш
і через секунду - Я вже голодно Тебе цілую
через дві - з губ Тебе киселем живим обволікаю
Тілом, яке Ти Вся відчуваєш, а для Мене власне
воно без концентрації на чомусь окремо - Безнервове,
через хвилину - Ти вже Вся поглинута трусишся в Мені
наче ще Жива втонула мурашка в каплі пурпурової смоли
тремтиш наче від вдушення, наче від холоду, але - Ні
спинка вигнута, голова закинута, очі широко розкриті,
крізь це напівпрозоре желе вдивляються в нікуди
наче здивовано, від задоволення ступлено,
зіниці розширені, язичок виставлений
тільки й ротик розкриваєш все ширше
та заковтуєш Мене в Себе все глибше
зупиняєшся, достатньо, бо губками пухкими
з маленьким язичком стискаєш основу
і починаєш робити, те від чого Я божеволію
те, що Я не переживав досі ніколи,
те, що і Ти вперше для Мене робиш
те, що доступно Мені тільки такому - безформному
Я Себе ж відчуваю через Твою шийку тонесеньку
Зовні - як гортань Твоя ходить все швидше,
всередині - як Ти Мене кільцем наче стискаєш
тугеньким кільцем яким по Мені слизенько проходиш
швидко знизу і до піднебіння, і куди повільніше
вже назад до низу - два рухи в ковтку єдиному
і Ти знову, навіть зараз все Сама робиш,
губки все розтискаються та язичок ховається,
від конвульсій постійних, котрі вже не від Мене,
а від Твоїх власних хвиль безперестанних,
що відлунюють від Мене назад до Тебе
та Ти той язичок гостренький все висуваєш
бо Він тільки в роті заважає, та Мене облизуєш
та розумієш відразу, що це ще один рух,
ще одна шалена Твоя для Мене дія
тепер Ти тільки це і робиш - ковзаєш ним
у такт стисканням горлом
зупиняєшся, і вперед, вгору насуваєшся
але в таку ж напівпрозору, але тверду стіну
носиком Своїм малесеньким впираєшся
і все Її вилизуєш Стіну із Мого почуття до Твоєї гідності
головку Свою провертаєш з боку на бік - ковтаєш
відсуваєшся лиш трохи і з силою насаджуєшся
ковтаєш, і знову ковтаєш головку повертаючи
і губами, а Я й забув Блаженним за Них,
ось для чого Ти берегла Їх, а губками
ні, не стискаєш, а до Себе маниш
губками наче просовуєш, те, що і так в Тобі вже все
і знову, але повільно починаєш ковтати, і манити
Я не витримую, бо язичок Ти, як і губки до цього - зберігаєш,
а Я так хочу Його, і далі Сам просуваюся проростаючи
від незвіданого відчуття Ти ніяковієш,
але через секунду вже усміхаєшся щічками,
та Знову відновлюєш ритм шалений
язичка і глоточки, та губки верхньої манливої
більше ніяких рухів взагалі
але тепер все для Мене по-новому
бо Я Серце Твоє з середини Відчуваю повне Спокою
Малесеньке Сердечко для Мене вирощене
Я б десь тут жив би, як сліпа бактерія, паразит
або там Знизу, як давно переношена дитина
Знизу.. Я й забув про Тебе взагалі в цьому божевіллі
Я охоплюю Тебе корсетом наче в талії
Ти розумієш, що не потрібно більше Самій триматися
та видавлюєш ручками вже вільними
з грудочок Своїх для Мене Ті білі річечки,
а Їх все немає, саме тоді, коли так бажаєш
відчайдушно все давиш, що вони червоніють аж
ті малесенькі грудки - ідеальні
трішки розводжу ніжки, які вже давно повисли
Твої очі розбігаються, серденько затрепетало,
бо знаєш - що, як завжди буде далі,
коли Я туди голодним направляюсь
не знаєш, що робити, кудись поспішаєш,
бо також знаєш, що через хвилину
нічого не зможеш вже зробити
та починаєш мене шалено вилизувати
тим змушуєш схаменутися, і зрозуміти,
як люблю Я ці внутрішні сторони Твоїх стегон
про що Ти завжди знала, Розумієш, усміхаєшся
заспокоюєшся, але темп не скидаєш,
бо довго Вони Мене зацікавлювати не зможуть,
бо ведуть Собою туди, що так хочу відвідати
ні, не витримую знову, припадаю
Твій таз до Себе притягую,
п'ю Тебе, випиваю
Ти гаряча і як ніколи досі - мокра,
як ніколи досі - Течеш, Витікаєш
як ніколи так швидко вже Тремтиш
як Ніколи Я Тебе всю висмоктую,
Зовні та Всередині
Солодкі Соки Твої,
Твій такий Солодкуватий Слиз
Ти вже навіть нічого не Робиш, не можеш
оченята заплющила, кулачки стиснула
лиш хаотично заковтуєш, та занадто міцно
губками Мене тримаєш та Їх не розтискаєш,
бо якщо розтиснеш - то вже не стиснеш, знаєш
і Моя наче ціль в тому - Тебе Їх розтиснути змусити
шаленію, коли обвиваю ці м'якенькі ніжки,
худенькі такі, дурію, коли за них і талію
ще сильніше Тебе до Себе притискаю
та починаю обтирати Себе Тобою
а Ти тільки й від Себе на Мені
залишаєш слід солодкий
терпиш, Себе вперше стримуєш,
тепер розумієш - як це може бути
одночасно важко і приємно,
і щоб приємно стало напевно,
потрібно щось одне вибрати:
стримувати далі або відпустити,
і Ти Відпускаєш, бо не можеш,
забагато відчуттів у вас - жінок
зосереджено в Місці одному крихітному
Відпускаєш, останній раз, найсильніше
і сьогодні більше Ти вже не зможеш
оченята широко розплющені,
повіки сіпаються, губки теж
не витримуєш, розмикаєш Їх все таки,
це Твоє Спустошення для Мене Прекрасне
Ти обм'якла, Ти - ніяка, сльози в очах,
тепер Тебе нічого не відволікає,
Ти тапер наче вже Вільна,
знову рухаєшся без рухів,
просто для Мене, як Дика
ковток, верхня губка, язичок,
поворот голови в бік один, в бік інший
та ні про що не думаєш, спокійна і..? Щаслива?
бо Я Тебе не просто всю для Тебе ж Обіймаю,
але й для Себе стискаю лагідно шийку, стан,
кожне зі стегон, Твої ж Власні ручки на грудях,
все і відразу - так, як би не зміг людськими руками
Думаєш, як ніколи - чітко, щоб Я почув:
"Я Люблю Тебе, так, Я так Тебе Люблю"
все через те, що Я притиснувся
до передньої стінки Її стравоходу,
щоб відчути Сердечко перед Собою.
Бо те Сердечко тільки і б'ється,
щоб Я на Його Спокої зосереджувався,
щоб не закінчував, все стримувався
і Я Їй відповідаю - Я ту стінку погладжую,
бо Вона хоче дарувати щось нове
і не збирається зупинятися
Зупинилася, губки стиснулись,
солодка сльоза покотилася...
що Я з Нею Творю
Вона плаче, вперше в Житті,
нічого вже не ковтає,
язичок не висовується,
хоч намагається
лиш насувається головкою вище,
наче просить, щоб Я вже допоміг Їй
і почав Сам рухатися в Ній
Якщо Я таке з Тобою зроблю,
та і після такого, що Ти вже зробила
Я тиждень Тобі в Очі не зможу дивитися
ніби якби до того без тремтіння в шиї міг
Я місяць до Тебе не доторкнуся
поки Ти Сама того не захочеш
Ні, Маленька, це - нормально,
лиш доки - Ти все Сама робиш.
І Я був біля кінця вже так близько,
а Ми от як розчулили одне-одного.
Тобі Самій тільки пальчика одного
достатньо Мого вказівного, або
як зараз - будь-якого тертя легкого
із Зовсім малесеньким завзяттям,
а Ти он що для Мене виробляти готова
Таке Саморуйнівне, Самовіддане,
Те, що потребує Такої Сили,
Волі Духа та Витривалості
Знала б Ти, як Я це все Ціную
І Я обов'язково повернусь туди,
до Твого Сердечка, бо те - Блаженно.
Відчувати Його Спокій з Обох Сторін.
І те, що Ти вище витворяєш, все те, шалене.
Але битися об Нього Я не стану, не Посмію.
Я хочу тепер Тебе рідним тілом,
хочу відчути на своїх плечах Твої литочки
щоб Ти заплаканими очима цими
у синє, холодне полум'я агонії дивилась
щоб врешті відпочила, Вдихнула вільно
поки наші збиті мною в Тобі слизи
будуть витікати з тебе густим кремом
стікати по мені і капотіти на каміння
Я все це Їй кажу, поки на цей залізняк
колінками Її повільно опускаю.
А в Її очах чи то, як завжди - страх,
чи - зацікавленість, ні, більше - Бажання.
Навіть через Спустошення.
Вона попросила хвилинку, дві,
бо теж хоче дещо сказати,
щось, для чого вже не буде миті кращої
бо знає, що зараз зібрані думки в щось цілісне
через годину, дві, п'ять - в набір слів розсиплються
Я розчиняюся, Зникаю, не можу в Очі Їй дивитися
Я не можу Її бачити, Я не знаю чого хочу
Її тіло чи дух. Я хочу, щоб Вона на Мене лягла
і одночасно було втамовано ці бажання обидва
бо Її дух настільки Великий, що Вона готова
Жертвувати Своїм маленьким тільцем
Вона кумедно морщить носик,
витирає слізки ручатами. Вона..
Боги, Вона, як ніколи схожа на дівча.
Піднімає голову, Вітер завіває волосся
та дивиться вгору, як і весь час до цього
- Все це було так первісно і прекрасно.
Тепер Я те, Твоє бажання зрозуміла,
те саме, яке ти постійно маєш,
через яке більше страждаєш.
Бо Ти відчуваєш Мене повноцінно,
з середини, так, як Я не можу відчути
Тебе в Собі, де відчуваю тільки на третину
І те Тебе зводить з розуму, все хочеш повторити.
Але зараз, тільки що - Я Тебе відчувала.
І Я хочу знову, і знову, я так хочу знову.
І за інше думати вже ніяк не можу.
Але Мені болить страшенно, через те,
що Ти не можеш дати Мені те відчуття
в рідному тілі, недостатньо довжини,
щоб все, що Я роблю Ми обоє відчули,
весь той вакуум кільцевий рухливий.
Так, Ти Мене розбестив, і Я рада цьому.
Розбестив наче якесь мале дівчисько.
Рада, бо Ви - розбещенні з народження,
природою, завжди бачите Нас голими.
І це Вами відчувається, як наруга над Розумом.
Розумом, який так любите, коли він тіло дарує.
Дарує самовіддано, щоб втамувати ту жагу Вашу
Ту, Твою форму, Я тільки й завжди і прошу,
прошу в подібному до Твого бажанні,
бо Знаю, як Ти любиш в ній
Мене доводити до безсвідомого стану
в якому Я починаю труситися знову,
не закінчивши труситися від разу останнього,
щоб потім вже людиною брати Мене
без страху наруги цілей день без зупину,
а коли говорю, що "Хочу Тебе" в рідному тілі,
то доводиш Мене також швидко майже саме,
а особливо Доводиш окрім тих своїх "технік",
а ще тим, що просто завжди ставиш
мені на низ живота Свою долонь
з широко розставленими пальцями,
як і Тоді, коли Я вперше сказала "Хочу"
і та долонь - не тепла і не холодна,
Вона наче невагома, така ніжна-ніжна,
і Тим Ти робиш дещо, через що одне тільки те,
в мене постійне відчуття, що не можу відплатити Тобі,
Ти наче нею благословляєш, так, і іншого слова Я не маю..
в Ній я відчуваю впевненість і всепоглинальне твоє бажання
І те відчуття миліше мені за будь-які обійми "справжні"
а після того береш Мене тільки один раз, не більше, чому?
невже відчуваєш себе не вартим, неповноцінним?
Тепер Розумієш? Чому я її прошу? щоб ти не боявся
та і в Тій формі - Ти ніколи нічого не робиш для Себе
Тобі наче, як і Мені просто приємно, що раюють від Тебе
Так-так, а Ти Сам все не віриш мені, не Віриш,
що від натяків твоїх, від погляду твого -
я загоряюсь, я вся палаю і в Тобі згораю
Ні-ні, не від передчуття свого екстазу,
а від Того простого, що Ти будеш
насолоджуватись, як завжди
ніжно і лагідно в Своєму бажанні мною
а зараз, я хотіла просто відплатити,
бо Ти все Мені чого Я бажала - дав,
і навіть, як завжди дав - більше,
і з кожним разом даєш Все швидше.
Вона простягає Свої ручки,
такі маленькі, такі ніжненькі.
Простягає перед Собою долонями до Неба,
наче молить, просить щось у невагомого Бога.
- Просто попроси, скажи, що потрібні Тобі лиш Мої ручки,
якщо не хочеш, боїшся над тілом відразливої наруги
та роби з ними все, що хочеш, це ж просто шкіра
рухайся сам в них, або просто в свої візьми
або я Тобі допоможу сама ними, як зможу,
досі невміло, навчи, бо я того так хочу
бо Мені, мені не потрібні ті, такі часті екстази
а якщо раптово і захочу - то собі пальчиками
допомагати я не соромлюсь, ти ж мене всьому навчив
розкрив в мені "що і як", ти мене і розбестив Тим,
як палий янгол людську дочку, от тільки ти - добрий
вчив чогось для Мене, а нічого не навчив для Себе
але я знаю, що не зможеш, не зможеш попросити
будеш себе стримувати, а потім в агонії любити
і як зараз - розчинишся, коли усвідомиш те, тваринне
я люблю тебе, не бійся, ти в моєму серці, і я хочу,
щоб ти і відчував його по-тваринному
та вибач мене, милий, пробач мені,
що я таке миловидно-невинне
тіло обрала, яке тебе постійно спокушає,
я немов тим змієм себе відчуваю
ну ж бо, з'явися...ато ж остигну..
і я на тебе ляжу, і буду сама кохати,
коли тебе під собою почну відчувати,
знову і знову, що ти будеш від мене відвертати
свою голову в соромі від тих бажань частих
буду кохати, поки в тебе не лишиться навіть і краплі
і тільки тоді станемо людьми вже обидвоє спустошенні
так, ти навчив мене ще одному значенню цього слова
бо я те пожарище в тобі постійно розпалюю
мені його знову і знову тушити - це означає
тим паче, що я вогнетривка до вогню твого
бо я так не хочу, щоб ти свої сили марнував
бо ти все худнеш, кістки, м'язи і шкіра
та ребра які мене лякають, я їх боюсь
бо таким себе сам сприймаєш, таким і стаєш
навіть там де енергія сама тебе наповнює
лячно, страшно мені, що одної миті повіриш,
що розлетітися можеш, так і розчинишся
раніше до відзначеного Часу Мене покинеш,
я не знаю, що робити, що тобі ще дарувати
можливо почну для тебе навіть готувати,
як ти для мене смажиш ті смачнючі млинці,
щоб просто я не відчувала в шлунку порожнечі
на сковорідці яку нагріваєш на власній, тій самій долоні,
а я радію і захоплююсь від того завжди, наче дитина,
якій вперше показали простенький фокус
і ти сам вже усміхаєшся, і ми щасливі
ой-йой, як ти мене постійно заводиш
в мене тільки й божевільні плани,
які в голові виношую, обдумую,
і вони тобі точно сподобаються, я тебе здивую
як я багато вже набазікала, Милий, пробач
бо ти вже охолов, я знаю-знаю, вибач-вибач
Мені просто страшненько, хто ж тоді буде
мене кликати так ніжно "Мій Зореграю"
кликати так сумно і тихо, наче вмираєш
моторошненько мені, бо вже давно би розчинився,
як би не я, і не та вся моя маленька вага
І Вона знову плаче, вдруге в Житті,
але тепер тільки вже від Болю
Та це все Молить, а Я Її все Обіймаю
Знайомими, Рідними вже для Неї Вітру Руками
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907791
дата надходження 12.03.2021
дата закладки 09.03.2022
Гриціан Загарбузянський
«Еротичні Епітафії»
Хвилинне життя минає,
А Вічне—перед тобою…
Трафункам життя земного—
З Усмішкою і Журбою!
* * *
Вояцтво славив
Сліпий Гомер,--
А краль не бавив…
Тому й помер!
* * *
Вмер він з фалосом у вульві,
В золотім екстазі тіла…
О, яка то втіха, браття,
Вмерти так, як цар Аттіла!
* * *
Ахіллес був *** син,--
Знають всі героя:
Гехнув фалосом об мур—
Завалилась Троя!
* * *
Мав цар Александер
Залас до содома:
Пхав усій фаланзі
Свого македона!
* * *
В Чінгізхана був чухан—
Аж світ ухав:
Ним пів-світу Чінгізхан
Перечухав!
* * *
Одрізали прутня
Мертвому Навину:
Жаль було те диво
Класти в домовину!
* * *
Мав цар Петро сяжного прутня…
Була і в Катрі незабутня!
* * *
З лошаками Катря
Любила содома:
У цариці Катрі
Не всі булм вдома!
* * *
Розпусна цариця Катря
Од прутнів була в екстазі:
Любила на них стогнати…
А вмерла—на унітазі…
* * *
Умерла Катря: плачте й славте!
Але не хрест над нею ставте:
Хай тут стирчить у свято й будень
З граніту витесаний прутень!
* * *
Довго Катря царювала,
Та загасла її зірка:
Тепер Янголів мордує
Ненаситна її дірка!
* * *
Чималого заласа
Мав Лаврентій Берія:
Стогнала на фалосі
В нього вся Імперія!
* * *
Любив секс Маодзедун,
Хоч і був старий пердун:
Переграв звитяжець Мао
Вузькооких пав чимало!
* * *
Юних пип не кривдив
Імпотентний Брежнєв—
Лиш ялозив трішки
По них своїм лежнем…
* * *
Мав Гаврило галіфе
Із лампасами,--
Усіх пав любенько грав
З прибамбасами!
* * *
Дзеркальну хворобу
Мав Юхим до гробу:
Не бачив з-за пуза
Свого карапуза…
* * *
Прутень був у Мишка—
Мов колода тяжка,
А в каліки Якова—
Не було ніякого…
* * *
Мав Панотець «божня»--
Скрізь ним «святобожив»:
Не в одній родині
Янголят примножив!
* * *
Гірко плачуть молодиці
Над могилою Оверка:
Де іще такого прутня
Відшукати їм теперка?!
* * *
Завдавав лелекам
Цей Панич роботи:
Хутко вчиняв діток—
Тільки й мав турботи!
* * *
Прийняла земелька
Навіки Омелька,--
А була в Омелька
Товста «карамелька»!
* * *
--Я в Рай прийшов,--а тут не ті задарки:
Ні чарки, ні цигарки, ні Одарки!
Тепер, як Ангел, крилами махаю—
Та про земні гріхи в журбі зітхаю!
* * *
--Я—вже в Позасвітті…
Мила, як ся маєш?
Чий там «ковбасунок»
У руці тримаєш?!
* * *
--На моїй могилі
Тяжко не зітхайте:
Я вже відмахався,--
А ви ще махайте!
* * *
Не вставав йому ніяк,--
Позаяк він був пияк!
* * *
Наробив боргів,
Наплодив дітей,--
Та й до райських дів
Змандрував Тадей…
* * *
Тут спочила в Бозі
Молода вакханка—
Танцівниця жвава
І палка коханка…
* * *
Він жінок не любив—
Лиш горілочку пив,
Прутня мав—та не грав,
Позаяк був пияк…
* * *
Давала щедро усім Одарка…
Спочила в Бозі її «трударка»!
* * *
Мир цій пишній плоті:
Понесло у Лету
Панну любозаду
І любопереду!
* * *
Пхав усім ласункам
Хлоп солодке «чудо»…
Мир твоєму праху,
Золота «орудо»!
* * *
Мав козак товстеньку
Насолоди «палю»:
Не одну на неї
Нателесив кралю!
* * *
Приймала ця пані «списа насолоди»
В усі перелесні виходи і входи…
* * *
Мала панна щедрі
Дупку і дупельце:
Кожному хлопчині
Звеселяла серце!
* * *
Мала чарівниця
Золотий «низочок»:
Бавились там хлопці
Не один разочок!
* * *
Мала плівку—та й по плівці,
Жила дівка—та й по дівці!
* * *
Тут лежить Венери
Працьовита жриця,
Що кохала Саву,
Клима, Яця, Гриця,
Тараса, Миколу,
Федора, Степана,--
А тепер Ангелу
Пестить «марципана»!
* * *
--Я пипирив,--а Кум зирив,
Я горів,--а Кум—огрів!
* * *
Грали любоманку
У солодкій позі:
Так вона, щаслива,
І спочила в Бозі…
* * *
Поклонітесь, брати, його подвигу:
Він кохав—до останнього подиху!
* * *
Захлинулась юна краля
Золотим фонтаном сперми…
І її солодкій смерті
Щиро заздримо тепер ми!
* * *
Ці коханці вмерли разом
В насолоді любограю,--
І тепера цілу вічність
Насолода їх триває!
* * *
Вбив нещадно муж ревнивий
В хвилю зради пані любу…
Хай старому імпотенту
Фал осла розірве дупу!!!
* * *
Юна краля тут спочила,
Що пів-світу полонила:
На її солодкій «пипці»
Грали всі, немов на скрипці!
* * *
Як знебулого ховали—
Гірко панни сльозували:
Лиш від згадки його фала
«Пипки» їм оргазували!
* * *
Тут лежить ласун, що вмер
Вагіну лизавши,--
І тепер йому, брати,
Солодко назавше!
* * *
Як Яцька ховали—
Всі дівки ридали,
А з гробу стирчало
Чимале «качало»…
* * *
Любив і пити чарку
І бавити Одарку…
І весело живеться
В Раю тепера Марку!
* * *
--Залюбки я пив чарчину,
Залюбки любив дівчину,--
І з веселою душею
Залюбки тепер спочину!
* * *
Співчуття ця пані гідна,
Бо була вона фригідна:
Мала йолопа-мужару,
Що не зміг роздмухать жару!
* * *
Цей бевзь не бавив жіночок,
Хоч і добрячий мав «стручок»…
І гнівно Бог його спитав:
«Навіщо «хрін» тобі Я дав?!»
* * *
Тут поховано Артема:
Мав нівроку він «тотема»!
* * *
Спочив навіки тут Артем:
Товстий у хлопця був «тотем»!
* * *
Грався Гриць біля циць
І пипиць молодиць,--
А з отих пипценят
Виліз рій «гриценят»!
* * *
Була в Ганни ласа «пуцька»,
Добра «пуцька»--не з лопуцька!
* * *
На повій дебілові свербіло…
А СНІД—хап! …І вже нема дебіла!
* * *
Вже їм не сіять і не жать…
Друзяки щирі тут лежать:
Умер Микола на лежанці,
А Опанас—на коліжанці…
Мав «чухмандала» Опанас—
Якби такі були у нас!!!
* * *
Неабиякі у Ганки
Були в ліжку забаганки…
Та зійшла на Божий ганок—
І немає забаганок!
* * *
Дружина зрадила йому…
Він Її—в гроб! А сам—в тюрму!
* * *
Жінка хлопцям молодим
Усе—морг та морг!
А ревнивий чоловік—
Бах!—Її—і в Морг!
* * *
Моторним був мій любий Кум
І жвавий мав козацький ум,
А найжвавішим те було,
Що в лонці грало весело!
* * *
--Втонув, як муха в меді я:
«Фініта ля Комедія!»
* * *
Любив Гриць-гульвіса
Скочити у «Гречку»:
Спокусив ласунок
Чималу вервечку!
* * *
Заласні були вуста
В юної Ликерки:
Ой, любили посмоктать
Козацькі «цукерки»!
* * *
Хтивий Федір до загину
Мав кохання на умі:
Усолоджував вагіну
І дружині, і кумі!
* * *
Докладав зусиль
На кумі Василь,
А ревнивий кум
По макітрі—«Бум!»
* * *
Любив бабу дід, як душу,
А трусив, неначе грушу,
Гнув щосили, мов лозу,
Та й чухрав, немов козу!
* * *
Страждав без кохання
Нещасний Кіндрат:
Не міг його прутня
Підняти й домкрат!
* * *
Як любить кіт сметану,
Як любить цап капусту,--
Любив цей Гриць-гульвіса
З дівчатами розпусту!
* * *
--На могилоньці моїй
Покохайтесь грішно:
Чути стогін любих втіх
Так мені утішно!!!
* * *
Вмер Іван Запхайло:
Вся жінва ридала—
Як уздріла в гробі
Його «чухмандала»!
* * *
Як застала жінка
На сусідці Гриця,--
Забила сірому,--
Люта, як тигриця!
* * *
--Покинув я грішниць,--
Чар земних розкішниць:
В емпіреях Раю
Янголиці граю!
* * *
Невмируща пам’ять
Велелюбній Зенці,
Що для всіх медочок
Мала у гузенці!
* * *
Згвалтувать хотіли
Вурки каратистку:
Обскубла їм дівка
Яйця, мов редиску!
* * *
Переграла три села
Джигунова «цяця»,--
Та в четвертому йому
Одірвали яйця!
** *
Цей гусар помер на палі,
А сестра його—на фалі…
* * *
Цей красень втішався мінетом не раз…
Тепер спочиває за вічною даллю:
Солодка красуня, війшовши в екстаз,
Відгризла йому золоті «причандалля»…
* * *
Цей джигун був супер,--пробі!
Фал йому стояв і в гробі!
* * *
Була в цеї діви «квіточка» ще дика:
Не святив їй лонце золотий «владика»…
* * *
Лягла в домовину дівчина у цноті:
Хай святі Ангели входять їй до плоті!
* * *
З чоловіком—жерлась,
А з хлопами—дерлась…
Та й до скону бабі
Піхва не зітерлась!
* * *
--Начиталась Лада
Маркіза де Сада:
Фал мені відгризла—
Отака досада!
* * *
Од каліцтва сумувать
Не довелось Вою:
Одірвало йому «хрін»
Разом з головою…
* * *
Тут спочив у Бозі
Велелюбний бонза:
Був у нього «лелень»
Дзвінкий, мов та бронза!
* * *
Настала й для Савки
Та хвилина скрутна:
Віддав Богу душу,
А Чортові—прутня!
* * *
--Чималого мав я
В матні «ковбасунка»:
Була кожна краля
До нього ласунка!
* * *
Був оцей спочилий
У любизні асом:
П’ять красунь одразу
Бавив хурдибасом!
* * *
У могилу цю полеглий
«Вояка» нівроку мав:
Не одну фортецю цноти
Він любенько звоював!
* * *
Мав козак у штанях
Велетня-єгора:
Не мав де запхати—
Та і вмер від горя…
* * *
Він згорів на лонах пань
В золотій роботі:
Пом’яніть його, брати,
Поєднанням плоті!
* * *
--Пхав я кралям залюбки
Під солодкії лобки
Золоту «оруду»…
Жаль, що вже не буду!
* * *
--Любо пхав я жіночкам
Дишло золотеє…
Одітнули вороги
Мені диво теє!
* * *
Ти пішов од нас, Єгоре,
А кумі та жінці—горе!
Сльози крапають із вій:
Незабутній «лелень» твій!
* * *
Печаль німа: була—й нема!
Її вже Янгол обніма!
* * *
Крає душу гірка дума:
Вже не ляжу я під кума!
* * *
Мали ці друзяки
Чималі «ковбаси»:
Залюбки з дівками
Гралися в любаси!
* * *
Любила любощі ця Любка—
Всіх чарувала її дупка!
Всіх її перса чарували—
Всі залюбки їх цілували!
* * *
І персата Франція,
Й цицьката Італія
Ностальгійно згадують
«Чухмандал» Віталія…
* * *
Втоми в любощах не знала,--
Та пішла від нас Ярина:
Не могла вона і днини
Пережить без «пуцюрина»!
* * *
Відпливла до Раю
Ця грайлива «Рибка»:
Усіх чарувала
Її хтива «пипка»!
* * *
Цей джигун часу не гаяв,
А жінок любенько граяв,--
І за ті гріхи «карає»
Його Бог солодким Раєм!
* * *
--Ой, пускала межи ноги
Мене кума мила:
Виростали в кума роги,
А у мене—крила!
* * *
Вже не грає Овдій
Молодиць… А ти—дій!
* * *
І Трохим, і Юхим,
І Петро, і Марко—
Всі любили тебе,
Солодка Одарко!
* * *
Він жіночок не турбував:
У самоті мастурбував!
* * *
Не міг маніяк
Вгамуватись ніяк…
Та Смерть—баба зла:
Вгамувала козла!
* * *
Закохався він в Регіну—
І загинув за вагіну,
Бо кохав Регіну Босс—
Всім відомий балабос…
* * *
Мав пуцюру—щире диво,
Та не бавив краль жаждиво:
Тяжко винен Саврадим…
Боже, змилуйся над ним!
* * *
Мала жінка файну «ступку»,
Та Петро не бавив Любку:
Марно скнів його «товкач»…
Боже, грішнику пробач!
* * *
Мав Ахмет гарем жінок:
Кожній щедро в передок
Залюбки медок точив,--
Як Аллах його учив!
* * *
Тут по праці спочив
Пресвятий чоловік:
Молодицям точив
Він медок цілий вік!
* * *
Бавив Гнат і куму,
І дружину свою…
І любенько йому:
Розкошує в Раю!
* * *
Вона пройшла вогонь і воду…
Всі грали кралю зоревроду!
* * *
Кайфує в Пеклі мазохіст:
Його шмага Чортиці хвіст!
* * *
--Відмахався—та й квит:
Прощавай, білий світ!
Я тепер у Раю
Янголиць награю!
* * *
Від земних чарівних личок
Пішов Яць до Янголичок,
А у Яця—файна «цяця»:
Буде й Там їй люба праця!
* * *
Тут спочиває щедрий «хрін»:
Усім качав медочок він!
* * *
Клим жінок не турбував:
Сам себе мастурбував!
* * *
Був Овдій натурою
Схожий на Овідія:
Не одна принадниця
Його прутня звідала!
* * *
Ця весела молодиця
Всім давала як годиться!
* * *
Завжди стояв у діда
Козацький «інструмент»,
Як на його могилі—
Гранітний монумент!
* * *
Ця заласна бабера
Між Янголів тепера…
Любила ця бабище
Козацьке «неабищо»!
* * *
Зупинись, ласунко люба,
І зрони сльозину з вій:
Спить Панас у цій могилі—
Він солодкий був курвій!
* * *
Ходив Кирило у сутані,--
Та застромляв сусідці Тані!
* * *
Всі кралі тугою повиті:
Пішов до Вічності Овсій!
Любив їх ружі соковиті
Його товстезний «ковбасій»!
* * *
В Засвіт змандрувала
Дівка грайсовита:
Усіх чарувала
Її «соковита»!
* * *
Вже в Раю Опанас…
Ллються сльози з очей:
Більш не буде у нас
Тих солодких ночей!
* * *
Мав не життя, а шарварок:
Чесав солодких варварок!
* * *
Пан цей спокою не знав,--
Не життя мав—шарварок:
Всіх Варварок він чесав,
Як той варвар—варварок!
* * *
Назавжди цей «хрін» укляк,--
А дівкам і світ побляк!
* * *
Навік-віків цей «хрін» укляк,--
А жіночкам і світ побляк…
Ох, не одну він дівку звів,--
Та одубів-забронзовів!
* * *
Од жіноцтва Саві—на вінку вінок,
Бо любив він палко у жінках Жінок!
* * *
Усім жінкам він улещав,
Звав кожну «Дорогою»,
Бо зачарований навік
Був їхньою жагою…
* * *
--І веселощі, і чарку
Ти любила, мила тещо,
Ти мій чуб любила палко—
І ще дещо, і ще дещо!
* * *
Цей прутень завше бунтував—
І повставав, і повставав!
Офір солодких він жадав:
Дівкам цнотливим жару дав!
* * *
Він вигравав на усі барви—
І всі його любили лярви!
* * *
Сяйнувала краля, наче любе сонце:
Всіх приймала радо у солодке лонце!
* * *
Нікого він не оминув
Своїм коханням щирим…
Та ось—у Вічності заснув,--
І світ здається сірим!
* * *
Він жив курвисто—
І грав барвисто!
А як укляк—то й світ побляк!
* * *
Полюбляв цей «грайселик»
Лляти в лонця «киселик»:
Качав любо медочок—
Наплодив синів-дочок!
* * *
Забрав у засвіти Матвій
І ревний жаль, і прутень свій…
* * *
--Грайсувала моя баба,
Грайсувала моя мама,
Любограю насінина,--
Я вродилась така сама!
* * *
Ох, яка скорбота!
Помер наш Михайло…
А був у Михайла
Чималий «запхайло»!
* * *
В цей гріб заховано Ониська,
Що мав товстого «качаниська»!
* * *
…Він Її—«Ех!»
А його—«Гех!»
* * *
--Збаламутив я цей світ—
Та й пішов: «Привіт, привіт!»
* * *
Це гробівець крутого Босса,
Що мав твердого «балабоса»!
* * *
Грав молодиць гульвіса ревно,--
Та в гроб загув… І вмер, напевно!
* * *
Любо грав жінву гульвіса—
Тепер в Пеклі грає Біса!
* * *
--Цьом-па-па, Любов земная:
До Ангеликів пішла Я!
* * *
Ця грайсунка пішла в Рай
На веселий Гуртограй!
* * *
--В Чортосвіт гайнула Ти…
Ох, нещасні ті Чорти!!!
* * *
Діду—і тут не пощастило,
Бо поруч—бабина могила!
* * *
До смерті баба з дідом жерлась,
А з бахурами—жваво «дерлась»!
* * *
--Мій муже любий, муже вірний,
На кого ж ти мене покинув?!—
На кума Савку, на Микиту,
На Василя, Пилипа, Клима!!!
* * *
Любила Пані гроші—
І «пипчурі» хороші!
* * *
--Обдарував мене Ерот:
Вділив я всім його щедрот!
* * *
Ліг джигун у домовину—
За солодкую провину…
* * *
--Забрав муж у Засвіт «шишня»:
Овдовіла моя «пишна»!
* * *
--Пив «оковиту», грав «соковиту»:
Поки жилося—радів я Світу!
* * *
Всім давала ця «Мала»…
Тепер—Ангелам дала!
* * *
Грав сусідку бравий бахур,--
А сусід його бабахнув!
* * *
Він грав усіх—допоки міг!
* * *
Він всіх телесив «балабосом»--
І з босяка—зробився Босом!
* * *
--Я—до Любої з ясою,
А до мене—Смерть з косою!
* * *
Стояв цей «прутень»--сила!
Та Смерть його скосила…
* * *
Тут спочила Фея
Любощів і танців,
А в могилах обіч—
Сім Її коханців…
* * *
Була красуня тілесата
Розкішноперса ще й вусата:
Ах, полетіли в Небеса
Її розкішні тілеса!
* * *
Писав Поет сонети
Ще й золоті газелі,--
Любив палкі мінети
Ще й пханочки веселі!
* * *
Як померла баба Настя—
Вмер і дід її—від щастя!
* * *
--Пив і я солодкі чари…
Та розбилась моя чарка!
* * *
Цей пан дарма часу не гаяв,
А дівок любо граяв, граяв!!!
* * *
Тут вічно-сном заснув каліка:
Не було «прутня» в чоловіка!
* * *
Пан Ероту служив:
Він махав—значить, жив!
* * *
Плачте «скрипки» золоті:
Цей «смичок»--вже в Небутті!
* * *
Був святим цей Пастир:
Кадив Богу ладан—
І твердого «божня»
Пхав солодким Ладам!
* * *
Кришталеву душу
Мав цей Божий Свідок:
Бавив свою жінку—
Ще і двох сусідок!
* * *
Істинно побожно
Жив цей святий Парох:
Пхав своє «святило»
Дівкам до всіх шпарок!
* * *
Вже ж «Адамів спадок»
Був у чоловіка:
Ледве домовини
Зачинилось віко!
* * *
--Граєш—отже, ти живеш!
А я вже не граю:
З верби груші золоті
У Раю збираю!
* * *
Мав художник молодий
Чималого пензля:
Не одній намалював
На лобочку вензля!
* * *
Тут письменник спочива…
Тіштесь, любомани:
Грав дівчата він любіш,
Ніж писав романи!
* * *
Полюбляв Поет мінет—
І дівки любили…
Написав дівкам сонет—
За сонет і вбили!
* * *
Файно грав цей музикант
На співучій скрипці,--
А ще краще «пипчуром»
Грайсував у «пипці»!
* * *
Тут лежить естрадна зірка:
Любо дівчина співала,--
А ще краще з хором хлопців
В будуарі грайсувала!
* * *
Тут спочив у Вічності
Славний Імпресаріо:
«Імпресарив» з Юлею,
Аллою і Сарою…
* * *
Тут лежить славетна
Порнофільмів зірка:
Горіла в «роботі»
Кожна її дірка!
* * *
Вічна пам’ять меценату—
Доброчинному герою:
«Меценатив» любо Нату,
Дзвінку, Зірку ще і Зою!
* * *
Мав цей Легінь диво грубе,
Що всім кралям було любе:
Пів-села діток правдиво
Наробило його «диво»!
* * *
Втішив хлопець молодиць—
Та й пішов до Янголиць!
* * *
Шеф змію на грудях вигрів:
Він дружину Шефа «виграв»!!!
* * *
Втішив цей хлопець не одну:
У нього був такий,--що ну!
* * *
Два горя жінці він завдав:
Гаман поніс—і «хрін» забрав!
* * *
Він загинув за сусідку—
За Її солодку «квітку»…
* * *
Він зробив свою останню спробу—
«Хрін» не встав! …Хлоп з горя—ліг до гробу!
* * *
--Любась наїхав на стовпа…
«Пипчурику»,--цьом-цьом, па-па!
* * *
Мав трудар спочилий
Золотеє «рало»,
Що невтомно кралям
«Цілинки» орало!
* * *
Мав трудар спочилий
Золотеє «рало»,
Що красуням нивки
Межи ніг орало!
* * *
Залюбки Любороб
Любу справу робив…
Та ревнивець якийсь
Нам героя убив!
* * *
Виріс на могилі
Вельми буйний рутень,--
Бо спочив тут в Бозі
Унікальний «прутень»!
* * *
--Садив я сусідці
Золотого «боба»…
А сусід ревнивий
Гахнув мене в лоба!
* * *
--Не минайте, Кралі,
Моєї могили,--
Як не обминав я
Ваші лонця милі!
* * *
Пошануйте Його:
В Нього був—Ого-го!
* * *
Любив Гриць дівчата
Грати в кожну шпарку…
Випийте за нього
Поминальну чарку!
* * *
Любо він кохався—
І помер в любизні…
Пом’яніть Грайливця
Чаркою на тризні!
* * *
--Вмер я через любощі—
Та й лежу під липкою…
…Хоч потрися, Кралечко,
Об могилу «пипкою»!
* * *
Він горів, він палав—
І в усі «засилав»!
* * *
Він горів, він палав
У чудесній красі—
І «гінця» засилав
Під подоли усі!
* * *
Гнат—прекрасно горів,
А сусіда—шкварчав,--
Бо Гнат жінці його
Мед у лонце качав!
* * *
--Бавив я «пипчину»--
І не знав спочину…
Та склепив повіки—
І спочив навіки!
* * *
--Мав я «меч» золотий—
Уражав ним дівчат…
…З’їли хроби мого
Золотого «меча»!
* * *
--Мав я в штанях «диво»--
Грав дівчат жаждиво…
…З’їли кляті хроби
Моє грубе «диво»!
* * *
Мала щедра Панночка
Чарівного ротика:
Діялась в цім ротику
Золота еротика!
* * *
Вмер він від інфаркту
Під час любо-акту:
Що в матні свербіло—
Навік одубіло!
* * *
Йому стояв—та він упав…
Жіноцтво, плач: твій Паж пропав!
* * *
Любо у «пипицях»
Цей герой трудився…
Плачте, молодиці:
Вмер ваш вірний лицар!
* * *
Мав палкий Запхайло
Члена-феномена…
Росте з його члена
Травиця зелена!
* * *
Лежить в цій могилі
Велелюбна баба:
Мабуть, досі мучить
Її люба зваба!
* * *
--Ночував у мене
Красень феєричний:
Залишив «дарунок»
Мені венеричний!
* * *
Ласо дід покійний
На жінках старався:
Заграв три дружини—
Та вже й сам угрався!
* * *
Були в Кралі форми—
Чарівні оздоби!—
З’їли ті оздоби
Ненажерні хроби!
* * *
Два рази вмирати
Довелося діду:
Перший раз—для жінки,
Другий раз—для Світу!
* * * *
Лягло в цю могилу
Кралі звабне тіло,
Що три сотні «прутнів»
Звабило на «діло»!
* * *
Любо цей покійний
Грав сусідку милу…
Чень, і тут прорився
В сусідню могилу!
* * *
Для жінок ще за життя
Вмер цей незабутній,--
Бо ще в давнії літа
Десь позбувся «прутня»…
* * *
Любила ця Краля
Люб’я ненастанне…
Хто Її згадає—
Тому враз устане!
* * *
Смерть його застала—
На жіночій плоті…
Схиліть, браття, чола:
Він згорів—в роботі!
* * *
Залишив Знебулий
Жінці скарбів силу,
А скарб найдорожчий—
Забрав у могилу!
* * *
--Пішов я до Бога
На вічну Бесіду,
А жінчину «пипку»--
Заповів сусіду!
* * *
Любомани,--сльози з віч!
Він міг пхати день і ніч!!!
* * *
Любо Гнат попрацював,
Живучи на світі:
Всі сусідські хлопчаки—
Його кревні діти!
* * *
Тут зотлів у гробі
Золотий «бамбула»:
Досі рать жіноча
Його не забула!
* * *
Цей Знебулий вмер з біди,--
Бо мав Чим—не мав Куди…
* * *
--Цьомав чужій жінці
Чарівний лобочок…
За той «Цьом» і втрапив
Я в оцей гробочок!
* * *
--Запала з коханцем
Я у забуття…
А мій муж—відправив
Нас у Небутття!
* * *
--Засівала з Любком
Я солодку нивку…
А він мав дружину—
Фурію-ревнивку!
* * *
З безліччю коханців
Вдерла Краля «дерті»,--
А останнім Любком
Став їй Ангел Смерті…
* * *
Спить у цій могилі
Феєрична Краля:
Не одна цю Кралю
Пам’ятає фаля!
* * *
Оці дві сестриці
Були вже бабусі,--
А все ще любили
Солодкі «любусі»!
* * *
Цей дідусь-кректало
Секса любив звабу:
До самої смерті
«Чухрав» свою бабу!
* * *
--Грав я жіноцтво,--
Та вже не граю:
Тамту «оруду»
Поніс до Раю!
* * *
Велелюбний «лелень»
Був у цього Бонзи:
Поставте знебульцю
Тутка «піхву» з бронзи!
* * *
Не втішав Олену
Чоловіків «лежень»,--
Зате слав коханців
Бог Їй без обмежень!
* * *
…Навік Мазохісту
Втіха незабутня,--
Коли йому курва
Відгризала «прутня»!
* * *
Злетів у вічний Апогей—
Та й бавить Янголів цей Гей!
* * *
Так рясненько Пані цій
Любі «прутні» тикали,--
Що і вгору було Їй
Поглянути ніколи!
* * *
--Любив я «вагіни»
Бавить любо-грою:
Поставте тут стелу
З доброю дірою!
* * *
До кохання в Пані
Залас був ментальний:
Хай стирчить тут вічно
Фал монументальний!
* * *
Померла Гапка,
Бо «дерли» круто…
А Дарку—заздрість
Заїла люто!
* * *
Хай ангельські «прутні»
Всолоджають вічно
Пані, що «твердинців»
Жадала хронічно!
* * *
Мав дудар Микола
Чималеньку «дуду»--
Та й примножив нею
У трьох селах люду!
* * *
Тут лежить Уласів «прутень»:
Красень, велетень, могутень!
* * *
Забила Микиту
Жінка зла косою—
Як застала в лузі
В любощах з козою!
* * *
Вмер цей Князь—на кралі,
У солодкій фазі…
І тепер кайфує
Він у саркофазі!
* * *
Це могила фалоса—
Золотого стоїка:
Годі було втиснути
Його міць до слоїка!
* * *
Щоб не вмер повік народ,
Щоб жили тепер ми,--
Проливав цей Лицар кров—
Ще й потоки сперми!
* * *
Ой, ходив «колобок»
Під солодкий лобок…
Та потрапив сюди
У годину біди!
* * *
Тут спочила в Бозі
Чарівниця Ванда:
Всіх усолоджала
Вандина «троянда»!
* * *
Мала ця знебула
Чарівну «дірчину»,
Що приймала в гості
Не одну «перчину»!
* * *
Хай спокійно спиться
В гробі Патріоту:
Не одну козацьку
Наплодив він роту!
* * *
Звіялась до Раю
Молода Ласунка:
Ангелу там любо
Смокче «ковбасунка»!
* * *
Догоджав цей Лицар
«Лесенем» проворним
Всім красуням світу—
І білим, і чорним!
* * *
…Не стояв «вояка»
В пана Генерала:
Жінку замість нього
Дивізія «грала»!
* * *
Покропіть медочком
Гробок цеї Шельми:
Була в цеї Шельми
«Пипця» ласа вельми!
* * *
Тут спочила в Бозі
Синьоока Тельма,
Що була в любасах
Вельми жвава шельма!
* * *
Лягла в цю могилу
Вагіна пропаща,
Що була невситна,
Як левина паща!
* * *
Молоду Грайсунку
Спом’яніть, братове:
Було Її лонце
Нащомить готове!
* * *
Золотий «Ходило»
Тут спочив у Бозі:
Залюбки він кралям
Заходжав між нозі!
* * *
Тут лежить Петрів «прутас»:
Був товстезним він—Атас!
* * *
…На цім Фалі, як на палі,
Чарівні стогнали кралі:
В Рай душею линули,--
З насолоди гинули!
* * *
Жіночок солодких
Не грав цей Ледащо—
І смердів на світі
Невідомо нащо!
* * *
Юних пав не бавив
Цей бридкий Ледащо:
Ковтни його, Пекла
Вогнедишна пащо!
* * *
Пішов цей пан до Пекла
На роги до Чортів,--
Бо «прутня» мав,--а бавить
Нікого не хотів!
* * *
Чорти у Пеклі Саву
Тепер товчуть за те,
Що не точив красуням
Медів’я золоте!
* * *
Мав цей злісний Ледар
Фалю вічно сплячу…
П’є тепер у Пеклі
Він смолу киплячу!
* * *
Велетень Микита
З глеками «кохався»,--
Бо його «телесень»
В піхви не втискався!!!
* * *
--Забув я любаси,--
Сплю в цвинтарній тиші:
Лиш пищать над гробом,
Кохаючись, миші!
* * *
Тут навік спочила
Велелюбна дівка:
Плакало за нею
Все село Курвівка!
* * *
До сконання баба
Мала жваву «пипу»:
Дідів «ковбасунок»
Приймала без скрипу!
* * *
Ця старезна діва
Все життя постилась,
Бо Їй на любаси
«Піхва» не мастилась…
* * *
Він жінок не бавив…
Покарав Бог трутня:
Смажать Чорти в Пеклі
Шашлик з його «прутня»!
* * *
--Хто жінок не грає—
Того Бог карає…
А я граяв гоже—
П’ю медів’я Боже!
* * *
Він жінок не бавив…
Покарав Бог трутня:
Смажить Біс у Пеклі
Шашлик з його «прутня»!
* * *
Пхав «червоноглава»
Кралям поміж нозі…
Та й заслужив Сава
Щиру ласку Бозі!
* * *
Ця Діва—не давала:
За ті гріхи смертельні
Її чортиська смажать
У Пеклі на «пательні»!
* * *
Носив Пан цей «прутня»
Лиш для теліпання…
І в смолу пекельну
Пішов на «купання»!
* * *
--Щодень я бігав на курви—
І жваво бавив їх! …А ви?!
* * *
Він граяв до останку—
І любу лляв «сметанку»…
Узяв Пан Бог до Раю
Героя Любограю!
* * *
Не лизав Микита
Кралям лоно свіже,--
А тепер підхвістя
Чортам в Пеклі лиже!
* * *
Ласувала медом
Зоофілка з догом…
Тепер виє в Пеклі,
Покарана Богом!
* * *
Ох, які розкішні
Тут зотліли перса!
Не один «прутасик»
Об них ласо терся!
* * *
Тут спочила дупка—
Пишна ласолюбка,
Сповнена медочку,
Як вулик в садочку!
* * *
Тут спочила в Бозі
Володарка «цяці»,
Що стонадцять «прутнів»
Змучила у «праці»!!!
* * *
Тут спочила Пані
Та Її дві доньки:
Усі три медочок
Приймали в «тудоньки»!
* * *
Тут спочив навіки
«Любограєць» Лесів:
Всіх ласунок міста
Він «перетелесив»!!!
* * *
Чималого «розбишаку»
Зоофіл мав у трусах:
Грав пінгвінів і ведмедів
На крижаних полюсах!
* * *
Не встромляв красуням
Любого «князенка»:
За те і карають
Чорти в Пеклі Зенка!
* * *
Всім солодким чарівницям
Він казав жорстоке «Ні!»…
За те й вариться, Ледащо,
У Пекельнім казані!
* * *
Зневажав цей Ледар
Жіночі влещання:
Смажать його в Пеклі
Чорти за знущання!
* * *
Тут лежить такий «довбан»,
Що не влазив навіть в дзбан!!!
* * *
--Я лежу в могилі,
В руті та барвінку…
А ти, любий Куме,
Втішай мою жінку!
* * *
Тут спочила в Бозі
Вагіна славетна:
Була полум’яна
Вона, мов та Етна!
* * *
СНІД Гаврила трафив—
Гіркнуть наші думи…
Браття-любомани,--
Не цурайтесь «гуми»!
* * *
--Ох, пильнуйте, браття!
Грав я Марусину—
Та й спіймав на «прутня»
СНІДОвірусину!
* * *
«Прутня» мав, як дзвона,--
А жінок не граяв:
Так цей Ледацюга
Все життя і згаяв!
…Була клята дірка
У «кондомі» Тата:
Через те й зродили
Цього супостата!
* * *
Нудьгувала цілий вік
Цій Знебулій «пипка»,--
Бо мав Її чоловік
У матні—«теліпка»!
* * *
Бог життя його позбавив,
Бо він жив, як ниций кріт:
Любих панночок не бавив—
Лиш ганьбив Адамів рід!
* * *
Пішла Зоофілка
В Пекло до Чортів,--
Бо усолоджала
«Піхвою» хортів!
* * *
До останку граяв дід:
Не зганьбив Адамів рід!
* * *
Спом’яніть любасами
Козака Георгія:
Була його пристрастю
Велелюбна Оргія!
* * *
Йшла до неї хлопців
Золота навала:
Всім ця люба Краля
Солодко давала!
* * *
Ця Поетка юна
Любила верлібри—
І приймала в лонце
Будь-які «калібри»!
* * *
Найсвітліша пам’ять
Мандрівцю Мусію,
Що «перетелесив»
Ледь не всю Росію!!!
* * *
Мав цей бравий «морський вовк»
Чималу «торпеду»:
Любо краль торпедував
Ззаду і спереду!
* * *
Юну Демократку
Згадай, любий Світку:
Всіх вона пускала
У солодку «квітку»!
* * *
Мала Гапка між ніжок
Полум’янисте «пекло»:
Всі товстезні «чортяки»
Пхались в нього запекло!
* * *
Відбула до Вічності
Чарівна Наталія:
Грала Її Франція,
Греція й Італія!
* * *
Вертіла ця Пані
Задом і передом:
По усій Європі
Торгувала медом!
* * *
Тут лежить в могилі
Славний «Грайсовило»:
Як поліг до гробу—
Все жіноцтво вило!!!
* * *
--Любив я дівчатам
Заслизать між ніжки…
Ох, солодка панно,
Постій тут хоч трішки!
* * *
Тут лежить у гробі
Чимала «оздоба»:
Все жіноцтво з горя
Билося об гроба!!!
* * *
--Забрав муж у Засвіт
Золоту «оруду»…
А я ж ту «оруду»
Повік не забуду!
* * *
Знала цього Хлопа
Чи не вся Європа:
В усі ласі «пипки»
Пхав він свого «чопа»!
* * *
Тут зотлів у гробі
Незабутній «херос»:
Заздрив йому навіть
Бог Кохання Ерос!
* * *
Всіх дівок довбали
Хлопці «довбаями»…
Вічна пам’ять друзям,
Що лягли до ями!
* * *
Так з хлопами грала
Ця жона померла,--
Що самій Венері
Жваво «носа втерла»!!!
* * *
Полюбляв медок точить
Під лобки Михайло…
Це не хрест міцний стирчить,--
А його «кохайло»!
* * *
Пішов з горя наш Кіндрат
Янголиць кохати,
Бо мав «прутня»,--та не мав
Де його запхати!
* * *
Тут спочив звитяжець!
Любив дід «любусі»:
До самого скону
Застромляв бабусі!
* * *
--Тішивсь я в розпусті,
Мов коза в капусті:
Розважав до скону
Кралі медовусті!
* * *
Це могила діда:
Палив дідо файку—
І до скону бабі
Пхав солодку «пхайку»!
* * *
Тут лежить крутий «довбан»:
Круто Пан вів діло,--
Аж допоки і йому
В’язи не скрутило!
* * *
Тяжко-важко в житті
Цей Бідака страждав,
Бо жадав—і не мав,
Бо не мав—і жадав!
* * *
В тенетах вічних пожадань
Сірома бився, мов у кліті:
Аж тут нарешті він знайшов
Те, що дарма шукав у світі…
* * *
Над усе йому були
Чужі ліжка милі…
Чень, і тутка він лежить
У чужій могилі!
* * *
Ця шалена Пані
Всіх мужів жадала…
…Від Її могили
Тримай «хрін» подалі!!!
* * *
Тут лежить в могилі
Жартів’я Природи:
Мав козак три «прутні»,--
Товсті, мов колоди!!!
* * *
Над усе ця Краля
Квітки полюбляла:
«Квіточки» Венери
Усім дарувала!
* * *
--Мав я за кохання
Од Венери «квітку»,--
А мене та «квітка»
Та й звела зі Світку!
* * *
Спочиває тут герой
З легіонів Ероса:
Усім поспіль застромляв
Цей звитяжець «хероса»!
* * *
--Я—на кумі…
А кум—в пітьмі:
Лусь!—мене в лоб!
А я—у гроб!
* * *
--Я—сусідці під лобок—Ах!
А сусід мене в гробок—Гах!
* * *
--Я лежу в тісній домівці,
Я лежу в сирій темниці:
Не запхаю вже ні дівці,
Ні солодкій молодиці!
* * *
--Я відкохав своє… А ти
Хутчій кохатися лети!
* * *
--Дала мені, браття,
Краля тілесата…
…Я ж не знав, що лярва—
СНІДовірусата!
* * *
…Ось і догулялась
Юна Марусенька:
Зловила у «пипку»
СНІДовірусенька!
* * *
--Любо виграв Данку
Я після сніданку…
Вона ж—мала СНІДа:
Чорт би з’їв ту Данку!!!
* * *
--Кум помер—засранцем:
Мав дизентерію…
А я вмер—коханцем:
Дістав СНІДерію!
* * *
Тут поліг мерзотник
В могилу холодну:
«Прутня» мав, як дзвона,--
І не «виграв» жодну!!!
* * *
Тут лежить негідник—
Лайка йому віншем:
Сам не бавив жінку—
І не давав іншим!
* * *
Тут лежить, мов жаба,
Препаскудна баба:
Гроші з мужа брала,
«Піхви» ж—не давала!
* * *
Любо всім давала—
Медом частувала…
Тут лежить ця пава:
Вічна їй прослава!
* * *
Тут навік спочила
«Пипка» незабутня,
Що усолодила
Міріаду «прутнів»!
* * *
Зломив Любоманку
Фатум злий, мов гілку…
Оросіть Їй, браття,
Спермою могилку!
* * *
Хоч красень юний навік зів’яв,--
Та до останку в нього стояв!
* * *
В любощах солодких
Вмерла юна Аза:
Хай буде Їй вічна
У Раю оргаза!
* * *
Усолоджувала всіх
Пані білим тілом…
Спом’яніть Її, брати,
Незлим тихим ділом!
* * *
--На могилі перець
Посадіть від серця,--
Бо любив я кралям
Пхати свого «перця»!
* * *
Прожила ця Панна
В золотій щедроті:
Бавилось пів-світу
В Її любім «гроті»!
* * *
Не мала Красуня
В серці егоїзи:
Всі по її лонцях
Робили «круїзи»!
* * *
Тут лежать три козаки,
Мов те пруття з віничка:
Закохала трьох сіром
Одна ласа жіночка!
* * *
Лежать три Легіника,
Мов те пруття з віника:
Одну Кралю бавили—
Аж духу ся збавили!
* * *
Відгризла гуцулка
Фал «Енкаведисту»:
Помстила наругу
Лютому садисту!
* * *
Любо всі грайсунки
Давали Яремі…
Бавиться тепер він
В Райському гаремі!
* * *
Солодкий був ротик
В юної Аннети,
Що Ангелам робить
Золоті мінети…
* * *
Спом’яніть, братове,
Козака Миколу,
Що був майстром боксу—
Ще і «любайболу»!
* * *
Цей Аскет молився—
І не бавив ладу…
Плюньте, любомани,
На могилу гаду!
* * *
Тішився цей витязь
Любограйним таном:
Бавив роксоланок—
Де вже тим султанам!
* * *
Тут спочив навіки
Будуарний левень:
Всіх ласунок міста
Переграв незле він!
* * *
Божим ласкам віддалася
Ця тигриця будуару:
Всі хлопи стогнали ласо
В пазуриськах Її чару!
* * *
Еней був парубок моторний—
І «козака» мав хоч куди:
Піхвате кодло грав проворно—
Усім Дідонам лляв меди!
* * *
Вельми жвавого мав
Цей Панич «пипчука»,
Що на всіх молодиць
Уставав сторчака!
* * *
Хтось помер від меча,
Хтось—на вістрі списа…
А гульвісу звела—
Героїчна «грайса»!
* * *
Вмер він щирим козаком:
«Хрін» стояв йому кілком!
* * *
Наробився козак—
Та і ліг відпочить…
Вмер Максим—і хрін з ним:
Он з могили стирчить!
* * *
Був цей Пан активним членом
Розмаїтих Асамблей:
Всім славетним «піхвам» Світу
Залюбки точив єлей!
* * *
Тут спочив активний член
Партії Стоячих:
Смолоскипом він горів
У тілах гарячих!
* * *
Полум’яний борець
Од гризоти зів’яв:
Він був членом ЦеКа,--
Але вже не стояв…
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
Гриціан Загарбузянський:
«Вояцькі Афоризми»
(З творів часів дурно-гарбузного Ентузіазму)
* * *
Світи в руці тримає
Той, хто відвагу має.
* * *
Добрі будь-які дороги,
Що ведуть до перемоги.
* * *
Вояка наш не журиться:
Б’є зайд—аж небо куриться!
* * *
Лицар б’ється—то вже б’ється:
До загину не здається!
* * *
Козак наш гонор має:
Своїх присяг тримає!
* * *
Найдорожче для героя—
Батьківщина, вождь і зброя.
* * *
Провідника наказ—
Святий закон для нас!
* * *
Добрий вишкіл, добрий гарт—
І війна бійцям, як жарт!
* * *
Хоч зараз до бою,--
А я ся не бою!
* * *
У світі лиш одна є правда груба:
Між хижаків вівцею бути—згуба!
* * *
Нам нема чого втрачати:
Час останній штурм почати!
* * *
В гіршому трафунку—голова на пліт,
Зате в кращім, брате,--здобуваєш світ!
* * *
Хто не хоче сильним бути—
Буде в рабстві спину гнути.
* * *
Тих, що зреклися зброї,
Чекає доля Трої…
* * *
Ще буде, браття, ворог битим,
А стяг наш—славою повитим!
* * *
Або велич—або знелич!
Або велич—або знеміч!
* * *
Або будемо панами,--
Або штурхать будуть нами!
* * *
Терпи, козаче: вояк не плаче!
* * *
Де недоуми при владі---
Там держава в безпорадді…
* * *
Хочеш сильним бути—будь,
Хочеш світ здобуть—здобудь!
* * *
Тоді й про мир балачка
Солодка, наче мед,--
Коли стоїть на варті
Надійний кулемет!
* * *
Мудрий пам’ятає щомомент:
В світі лише сила—аргумент!
* * *
Як задрімав козак—пропав:
І Край, і голову проспав!
* * *
Ворогам затямить варто,
Що погані з нами жарти!
* * *
До війська йдуть хлоп’ятами,
А тут стають—лев’ятами!
* * *
Ми вояки уже терті:
Не злякаємось і смерті!
* * *
Краще бути вбитим,--
Ніж ганьбою вкритим!
* * *
Краще душу стратить,--
Ніж свій Прапор зрадить!
* * *
Чи то жити, чи вмирати—
Гонорово треба, брате!
* * *
Фортецю тіла можна взяти,
Фортецю духу—не здолати!
* * *
Як заграє грізно зброя—
Щем проймає і героя…
* * *
Мінометні галушки—
То не в тещі пиріжки!
* * *
Коли лупить міномет—
Це не те, що їсти мед!
* * *
Тим щастя Боже,
Хто переможе!
* * *
Той, братове не козак,
Хто не знає—що та як!
* * *
Дух бійця—це перша зброя,
Друга зброя—меч героя.
* * *
Хто зродивсь козаком—
Не помре кізяком!
* * *
Як дістав рубця на лоба,--
Знай: то лицарська «оздоба»!
* * *
Війна—це тяжезний труд
Між смертей, жахів і скрут…
* * *
Життя чи смерть—усе пусте:
Все так не буде, як на те!
* * *
Чи життя, чи смерть у груди—
Не журись: все так не буде!
* * *
Наша Місія—від Бога:
З нами Бог—і перемога!
* * *
Заки в світі ми живі,--
Лежи, враже, у траві!
* * *
Не боїться бійки
Вояцька ватага,--
Бо дзвенить нам в жилах
Козацька відвага!
* * *
Козак б’ється—то вже б’ється:
Навіть гинучи,--сміється!
* * *
Хай затямить ворог—Ша:
Не з лопуцька в нас душа!
* * *
Не розлучайтеся з мечем,
Бо лихо завше—за плечем!
* * *
З мечем—здобудеш волю,
Без нього—у неволю!
* * *
Свобода без меча—
Розтане, мов свіча…
* * *
«Герой»: за хатами
Аж блискав п’ятами!
* * *
Пішов «герой» в атаку—
Поранило у сраку!
* * *
Меч і Плуг—брати Життя:
Кожен брату—опертя.
* * *
Той, хто з криці, а не з вати,--
Той і буде панувати!
* * *
Закон Війни простий—завчи:
Де стрінеш ворога—товчи!
* * *
Закон Воїна завчи:
Ворогів чимдуж товчи!
* * *
Занепадають козаки—
Без могутньої руки…
* * *
Згинуть—легко! Треба жить—
І все вражжя порішить!
* * *
Вмерти—кепсько, далебі,
Та ще гірше—жить в ганьбі!
* * *
Бились предки за свободу—
Час і внукам до походу!
* * *
Хай тріщить ворожа кість:
Меч звитяг іржа не їсть!
* * *
Лиш мужнім Бог добро дає:
Що завоюєш—те й твоє!
* * *
Правда світу—скрізь левина:
Хто слабкий—того й провина!
* * *
Пустим не переймайся:
Поки живий—тримайся!
* * *
Сім провин—а квит один!
* * *
Одна чи сто провин,
А квит за все—один!
* * *
Хоч стонадцять провин—
Порахунок один!
* * *
Лицар знає чого хоче:
Вражу кров не марно точе!
* * *
Добрий меч треба викувать,
А бійця треба виховать!
* * *
Хто є вояк—той знає як!
* * *
Хто силою дуж—
Той для світу і муж!
* * *
Чия взяла—тому й хвала!
* * *
Не бійся смерті: смерть люби,
А бійся вічної ганьби!
* * *
Хто чесно дбав потрібне діло—
Той смерті в очі гляне сміло…
* * *
Або в бою можи—
Або в землі лежи!
* * *
Козак війною бавиться—
Козацька сила славиться.
* * *
Така і воля Неба:
Роби—що зараз треба!
* * *
Живи по край,
А край—то в Рай!
* * *
Бувалий вояк—то добрий козак!
* * *
Вінець пацифізії—розквашені фізії!
* * *
Найкраща пацифіза—
Дзвін збройного заліза!
* * *
Треба державою дужою буть:
Дужих—бояться, а кволих—скубуть!
* * *
Тільки з того буде діло,
Хто гартує дух і тіло!
* * *
Без тернів та офір
Не сягнути до зір…
* * *
Дурня ініціатива—як диверсія шкідлива…
* * *
Чи вороги кругом, чи друзі—
Щомиті в пильній будь напрузі…
* * *
Пильнуй на чатах, бо щомить
До бою можуть засурмить…
* * *
Війна—не цяцька:
Там все зненацька…
* * *
Війна—робота хвацька:
Там все бува зненацька!
* * *
Сильні—воюють за панування,
Кволі—воюють за виживання…
* * *
Наш лицар гонор має:
Своїх присяг тримає!
* * *
Обстріляний вояк
Тямкує—що та як…
* * *
Або звитяжно сам веди,--
Або за іншими іди.
* * *
Або лицарем у славі,--
Або трупом у канаві…
* * *
Обачні—вдень і уночі
Тримають руку на мечі…
* * *
В дурного воя—жада одна:
Хоч між своїми—аби війна!
* * *
Твоє життя—звитяжна мить:
Війна іде, війна гримить!
* * *
Дурні перемагають—великою ватагою,
А мудрі та кмітливі—умінням та відвагою.
* * *
Бійцям одна дорога—
Звитяга й перемога!
* * *
На війні—як на війні:
Доки жив—усе в борні!
* * *
На війні—як на війні:
Вмер—то вмер, а ні—то ні!
* * *
Мовчи, бо ворог слухає:
Скрізь в нього пильні вуха є!
* * *
Де один дурень забреде—
Там триста мудрих пропаде!
* * *
Бойова когорта:
Не боїться й Чорта!
* * *
Хоч і вродився орачем,--
Не розлучайся із мечем!
* * *
Плуг—нагодує, а меч—врятує.
* * *
Меч січе—кров тече…
Хто від смерті втече?!
* * *
Без Плуга—люд не проживе,
А без Меча—не виживе…
* * *
Йди собі за Плугом,--
А Меча май другом!
* * *
Меч—не для краси:
З ним живим єси!
* * *
Мають Меч не для краси:
З ним захищеним єси!
* * *
Мури Єрихону зрушив сурмо-грай…
Пропаганда—сила: завше пам’ятай!
* * *
Як зламають Меч—Вітчизно, плач:
Пропаде без Воїна Орач!
* * *
Хто при зброї—той на волі,
Хто беззбройний—той в неволі…
* * *
Хочеш мирно раювати—
Вчись побідно воювати!
* * *
Вмирати ми не боїмось:
В обличчя Смерті сміємось!
* * *
Вбити—не родити:
Вистачить і миті!
* * *
Убивати—не роджати,
Руйнувать—не будувати!
* * *
Вбити—легше, ніж родити:
Свисне куля—та і квити!
* * *
Не журись: будем жити
До останньої миті!
* * *
Із «АКаесом» на плечі
Спокійно вдень і уночі…
* * *
Як маєш зброю і набої—
То і Пан Бог завжди з тобою!
* * *
Про мир говори,--
А крізь люфу зори!
* * *
Про мир у світі говори,--
Але меча свого гостри!
* * *
Наслухай про мир слова чудові,--
Але зброю май напоготові!
* * *
Для звитяги час—всюди й повсякчас!
* * *
Перемагає не ватага,--
А гострий розум та відвага.
* * *
Полеглі—стали уже травою,
А ти –до бою готуйся, Вою!
* * *
Слова—спливуть та й годі,
А Меч—завжди в пригоді!
* * *
У кого руки на мечах—
Тим голова ще на плечах.
* * *
Хто покинув свій меч—
Тим і голови з плеч!
* * *
Меч—не сіє, та вже
Сіяча береже!
* * *
Хто знезброївся—тих шкода,
Бо лиха їх жде пригода!
* * *
Хоч який прийде хан—
Буде всім прочухан!
* * *
У біді наш козак не покине друзяк.
* * *
Той, хто зрадив друзяк,--
Не козак, а кізяк!
* * *
Як одержав копняк—
Став козак, як той мак!
* * *
Для вояків війна—забава,
А для Вітчизни—зиск та слава.
* * *
Джерела вільного життя—
Звитяга й самоопертя.
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Вояцтво обідає…»
* * *
Гетьман сала і ковбас
Закусити дав наказ!
* * *
Як завзято хліб їмо—
Так і ворога б’ємо!
* * *
Вояцька каша—хоч куди:
Їмо—хай ворог жде біди!
* * *
Вояцька добра каша:
У ній наснага наша!
* * *
Хай там що—не журись
Та до каші берись!
* * *
Любо дружною юрбою
Підкріпитись після бою!
* * *
Підкріпися хоч би де—
І тягар з душі спаде.
* * *
З’їж, вояче, хліба ще,--
Щоб як гинуть—не натще!
* * *
Будем жити чи вмирати,--
А наразі—їжмо, брате!
* * *
Каша добрая зварилась—
І чота не забарилась!
* * *
Дружно, хлопці, не барися:
За ложки хутчій берися!
* * *
Смачно пахне від котла:
Кашу знищимо дотла!
* * *
Не продасть Вітчизну нашу
Той, хто їсть вояцьку кашу!
* * *
Кухарями військо горде:
Смакоту спечуть і з чорта!
* * *
Кухар наш спече й кота—
І всі скажуть: смакота!
* * *
Кашовар наш—чарівник:
Зварить щось—ковтнеш язик!
* * *
Впала в кашу куля з неба:
То не біб—з’їдать не треба!
* * *
Кулі в миску залітають,--
Хлопці ж—кашу уплітають!
* * *
Хай війна,--а я не важу:
Любо їм вояцьку кашу!
* * *
Хай війна з мільйоном бід,--
А обід собі обід!
* * *
Хай війна та зачекає,
Бо вже каша вичахає!
* * *
Ти, Війно, десь там грими:
Зголодніли тутка ми!
* * *
Заповзяті хлопці наші
І до бійки, і до каші!
* * *
З побратимом—навпіл хліб,
З ворогами—навпіл гріб!
* * *
Є щось їсти—то берись,
А немає—не журись!
* * *
Помолились козаки—
Та і з Богом за ложки!
* * *
Кожному у пузі
Сурма лунко грала…
Кашовар є першим
Після генерала!
* * *
Міна в казан ухне—
І все військо рухне,
Бо вся його сила—
У походній кухні!
* * *
Воякам без кухні
Від біди не втекти:
Штаб та кухня—війська
Головні об’єкти!
* * *
Нам без каші не здолать
Ворогів у герці:
Штаб є війська голова,
Кухня ж—його серце!
* * *
Хвала кашоварам
За поживу любу,
А хто кепсько варить—
Міну тому в дупу!
* * *
Їсть вояка кашу
Та і в ус не дує,--
Ще й орду ворожу
Кулями частує!
* * *
Не все, браття, ворогів
Збройно побивати:
Треба й ложкою хоч мить
Нам повоювати!
* * *
Не все биться зброєю
Із ордою вражою:
Треба трохи й ложкою
Повоячить з кашею!
* * *
Час обіду—хай війна
Трохи зачекає:
Хай лиха голодна смерть
Хлопців не спіткає!
* * *
Дайте каші вояку
Так, аби не трішки,--
Бо давно голодний марш
Йому грають кишки!
* * *
Хай дістануть кухарі
Із котлів що мають,
Бо вже сурми бойові
В животах нам грають!
* * *
Гей, не будь скупигою,
Генерале кухні:
Ще добавки бравому
Козакові ухни!
* * *
Січе з кулемета
Кашовар наш славно,
А в війні з котлами
Він герой подавно!
* * *
На війні без кухні
Вижити несила,
Бо у ній найбільша
Стратегічна сила!
* * *
Пропали б навіки
Славні вої наші
Без веселих жартів
Та смачної каші!
* * *
Любить стрілець Пузо
Вражву побивати,--
А ще більше любить
Кухню штурмувати!
* * *
Як наїлись міцно—
Любо б’ються наші:
Нема перемоги
На війні без каші!
* * *
Як наїлись хлопці—
Пада ворог трупом,
Бо нема звитяги
Без каші та супу!
* * *
Зголодніла наша
Бойова когорта:
Чорт на зуби втрапить—
То з’їмо і чорта!
* * *
Любо нам вояцькі
Суп і кашу їсти:
Ще б до них «святої»
Випить грамів двісті!
* * *
Славна, браття, каша:
Ще б сюди перчину,
А до того дива—
Рідної чарчину!
* * *
Не барися, кашоваре,
А хутчій вари та смаж,
Бо вже нам кишки порожні
Виграють голодний марш!
* * *
Смачно пахне юшка—
Любо в шлунок булька…
Кроком руш за нею,
Сало та цибулька!
* * *
Струнко, шинко й кашо:
Бадьор і бравада!
Генерале Шлунок,--
Приймайте парада!
* * *
Кашоваре, не барись—
До котлів хутчій берись,
Бо вже наші козаки
Зголодніли, як вовки!
* * *
Воювать з котлами—
Кашоварська доля:
Гей, на штурм рушайте,
Крупи й бараболя!
* * *
Натомилась братва—
Зголодніла дотла…
Гей, за ложки хутчій,--
Всі до штурму котла!
* * *
Зголоднів вояка—
Не мучте людину:
З’їв би я і чорта,
І його родину!
* * *
Сяють, мов багнети,
Бойові ложки:
Знищимо дощенту
Вражі галушки!
* * *
Де стрілець Горе-Біда?
Біля кашовара,--
Бо миліш йому обід,
Ніж військова чвара!
* * *
Йде стрілець Горе-Біда—
По коліна море:
Кашовару з ним—біда,
Ворогам же---горе!
* * *
Наш стрілець Горе-Біда
Має добру ложку:
Суп і кашу залюбки
Нищить не потрошку!
* * *
Наш стрілець Горе-Біда
Б’є вражву стоїчно--
Ще і кашу залюбки
Нищить героїчно!
* * *
Грають нам у шлунках
Єрихонські труби:
Залюбки і чорта
Змелять наші зуби!
* * *
Любо їсти кашу
Дружною сім’єю:
Ще би нам до каші—
Чарочку тієї!
* * *
Хвала й дяка Богу
За щедроту многу:
Наснажи, Пресвітлий,
Нас на перемогу!
* * *
Поки захищала
Мужня чота гору—
З’їла на ній всеньку
Фауну і флору!
* * *
Голодний гранатник
Полював на зайця:
Вполював од зайця
Лиш вуха та яйця!
Хххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
«Неримовані Афоризми»
* * *
Один постріл мовить більше,
Аніж тисяча промов…
* * *
Остання галета—навпіл з побратимом,
Остання граната—навпіл з ворогами!
* * *
Лицарська доля—боротьба…
* * *
Хто боїться вмерти—той загине першим…
* * *
Де голова розумна не керує—
Марно працюють руки золоті…
* * *
Народ має руки золоті,
Але марні всі його зусилля
Без дороговказної Еліти—
Мудрої ясної Голови!
* * *
Ми—Івани-Побивани:
Ворогів б’ємо—і край!
Якщо в хату лізеш Катом,--
То пощади не чекай!
* * *
Якщо вже битись—то героїчно:
До перемоги—або до смерті!
* * *
Чий дух зломився—той втратив усе!
* * *
Нас можна убити—але не зломити!
* * *
Чим більше хочуть знищить нас—
Тим живучіші ми стаємо…
* * *
Сила Віри—Світ стрясає,
Бо вона—найперша зброя!
* * *
Вмирати—всім страшно,
Та це—тільки раз,
Бо двічі ніхто не вмирає!
* * *
«Масло—замість гармат!»
Гасло мітингів Пацифістів.
…Якщо не буде у нас гармат,--
Заберуть Орди і наше масло!
* * *
Рідний Плуг без Меча—
На чужинців працює…
* * *
«Думка Наполеона»:
…Хто не годує своє Військо—
Той годуватиме чуже!
* * *
Для перемоги—треба зброї,
До зброї ж—треба голови!
* * *
Миру—мир, а козакам—по кулемету!
* * *
Без «АКАесу»--нема прогресу!
* * *
Про мир собі базікай,
А кулемета—змащуй!
* * *
З усіма дружи! Та всім
Важко улещати…
Тож завжди готовим будь
Себе захищати!
* * *
Поразки—учать перемагати…
* * *
Агресія може прийти зусебіч…
* * *
Вояки за гроші—то є глина,
Воїн за Ідею—то є сталь!
* * *
Ворог розуміє тільки мову зброї…
* * *
Хижий ворог поважає—
Тільки дужчого за себе…
* * *
Слимакові хребта не зломиш:
Його можна лише розчавити!
* * *
Легше звалить непохитне,--
Аніж зломити гнучке….
* * *
Гнучку лозу—не ломить буря:
Її шаленство—на дуби!
* * *
Вистоюють—лиш незламні,
Перемагають—нещадні…
* * *
Хто знезброєний засне—
Той прокинеться в неволі…
* * *
Знічев’я війни не починай,
А почав—воюй до перемоги!
* * *
Одна дурниця—всю справу губить…
* * *
З вівці вовка не зробиш,
Як і з вовка—вівцю…
* * *
Життя—відпустка з Вічності:
Гуляй—і не журись!
* * *
Якщо ти зверхник—тоді наказуй,
Якщо підлеглий—наказ виконуй!
* * *
Один ти—ніщо, зі спільнотою—сила!
* * *
Апофеоз Цивілізації—модернізоване Дикунство!
* * *
Ідею можна скомпрометувати,--
Але не можна знищити Її…
* * *
Краще вже кращий з Чортів,--
Аніж найгірший з Янголів!
* * *
Краще справний багнет,
Ніж несправна гармата…
* * *
У мерців проблем немає:
Про живих турбуйся ти!
* * *
Потрібна мужність—щоб убити,
Потрібна мужність—щоб умерти,
Але стократ потрібна мужність—
Жить, ідучи із бою в бій!
* * *
Не кожна стрілянина є війна,--
Як і війна—не кожна стрілянина…
* * *
Один дурень—зіпсує
Справу тисячі розумних…
* * *
Свій дурень—небезпечніший за ворога…
* * *
Вчись мовчати, бо слова—небезпечніші за кулі…
* * *
Щоб потрапити до Раю—
Треба Пекло перейти…
* * *
Бог перемоги посилає
Тому, хто здобуває їх!
* * *
Бог дає тим, хто вміє взяти…
* * *
Або сваволя—або неволя!
* * *
Смерті не бійся—бійся ганьби…
* * *
Ганьба—страшніша смерті…
* * *
Смерть—лише мить,
Ганьба ж—навіки…
* * *
Пожаліти ворогів—зрадити своїх…
* * *
У мерців проблем немає:
Всі проблеми—у живих…
* * *
Якщо не чують слів—тоді почують постріли…
* * *
Або ти—або тебе…
Тож краще—ти!
* * *
Хто жаліє ворогів—
Той своїх занапащає…
* * *
Жити хочеш—то не бійся,
А боїшся—то вмирай!
* * *
Дано—лиш тим, хто вміє взяти!
* * *
Шалених—всі бояться,
Сумирних же—товчуть!
* * *
Хто не вчиться потом—
Буде вчитись кров’ю…
* * *
Дурень—хто вважає
Ворога за дурня…
* * *
Дужчих—не карають:
Карають—слабких…
* * *
«Думка Катерини Другої»
Переможців—не судять:
Судять—переможених…
* * *
Вмер—то лежи, а живий—то борись!
* * *
Все не буде так добре—
І не буде так зле!
* * *
Хто воювати не вміє—
Буде звойований сам…
* * *
Люба війна, чи не люба,--
А воювати учись!
* * *
Сила—то іще не розум,
Але розум—то вже сила!
* * *
Розум—то є сила, бо і силу—зломить!
* * *
Бог з тими, хто перемагає…
* * *
Де залізні характери—
Там завжди перемога…
* * *
Боєць без зброї—не боєць,
А зброя без бійця—не зброя…
* * *
Є дух бійця—то буде й зброя!
* * *
Козак буде—меч здобуде!
* * *
Життя триває у війні,
А мир—перерва між боями…
* * *
Хто не воює за своє—
Той за чуже загине…
* * *
Закони світу пише меч звитяжця…
* * *
Дарують—лиш ярмо раба,
А волю—треба здобувати!
* * *
Гарант безпеки—власна сила,
А не обіцянки чужі…
* * *
Герої—все при зброї,
А раби—все в ярмі!
* * *
Пацифістські розмови—
Колискова для дурнів…
* * *
Не спи, козаче: орда не спить!
* * *
Найкраща гарантія миру—
Могутній військовий кулак…
* * *
Меч і Плуг—брати крицеві:
Бережуть безсмертя Роду…
* * *
Військо без зброї—що пес без зубів…
* * *
Хто не боїться втратить все—
Той все і здобуває…
* * *
Вмерти—щонайлегше: треба—
Вижити і перемогти!
* * *
Хто чого вартий—покаже бій…
* * *
Тіло—вразливе, дух—ось фортеця!
Ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
ххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххххх
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804832
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 09.03.2022
В лесу с тобою вместе ляжем.
Постелем в травы мягкий плед.
И снимем больше чем на пляже.
Я рядом положу букет.
Сначала будем очень робко
Один другого мы ласкать.
Ты словно божия коровка,
А лес нас будет укрывать.
Лаская я войду в глубины.
Падет луч солнца на живот.
Ты как травинка выгнешь спину,
И лес застонет, оживет.
И в этом маленьком оркестре
На острове среди дерев
Мы глубоко задышим вместе.
Я буду яростным как лев.
И даже белки удивятся,
И спустятся на нас смотреть,
Когда ты можешь так отдаться,
Что даже может лес сгореть.
09.05.2011 Дмитрий Дробин
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874913
дата надходження 07.05.2020
дата закладки 09.03.2022
Ти на ложе лягла, натягнула сорочку,
Візерунками вишивки, сонячні знаки.
Я торкаюсь їх, пещу... Але це не точно,
Під сорочкою руки, натільні атаки.
Жар долоні здіймає, лоскоче сосками,
А тканина пожари надійно покрила.
Біле личить тобі, о яка ти вродлива!
Підпираю, малюєш на комірі злами,
Що шалено дівочі окреслюють перса.
Мені очі вивчаєш і птаха небесна,
Підіймає здивовано крилами брови -
Я заходжу...
О точно, це не випадково!
Не випадок тканиною квіточки вишив,
І злучив наші пестощі, дихання, мову.
Розриваю сорочку, де скрикує тиша,
Де на тілі орнаментом шепіт наново,
Ми одежі зминаємо знову...
І знову...
#ОлегКупрієнко © 29.03.2020р.
#поезіяОК #вишиванка 🇺🇦💗
#еротика
без цензури 👇
[url=""]https://t.me/poetsleep[/url]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876715
дата надходження 21.05.2020
дата закладки 09.03.2022
Бо не стануть із часом вином, що зростає в ціні –
В кулаки перетворяться замкнені в холод бутони.
Тісно в переддзеркаллі.
Алісо, на тій стороні
Не по чорних і білих дорога –
По снах,
Без кордонів.
Ти малюєш на склі, видихаєш огрійливий фон,
Ліній дивних сплетіння повторюють обрис емоцій.
Здіймуть крила малюнки, якщо відчинити вікно,
Бо вони полетять у мандрівку на іншому боці.
О, не бійся, Алісо, що протяги знищать тепло –
Необхідне натхненню повітря, як рибі під льодом.
Шлях до істини не крізь вину, і не через вино –
Просто дихай й лети крізь дзеркала й морожену воду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928177
дата надходження 17.10.2021
дата закладки 18.10.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.08.2021
Ось де ти, згубо –
Ребром повертаєшся, колеш.
Серце ковтнула,
Як хмари зажурене сонце,
Головоногі,
У головоломці похмурій
М’яз кам’яніє.
У мушлі –
Дві стулки та пустка.
Не розгойдає
Тебе ні печаль, ані радість.
Сон кришталевий
Вартує глибинна байдужість.
Рифи підводні –
Невидимі зовні химери,
Захист руйнують,
Піском засипаючи сутність –
Ні, то не перли,
То граду холодного грона
Стигнуть безпросвітком,
Крила двостулкових лущать.
Сон кришталевий,
Пусти мою зранену душу,
З мушлі на волю –
Я сонце
Побачити мушу,
Що вийде з-за хмар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923124
дата надходження 24.08.2021
дата закладки 27.08.2021
Нам осінь знову листям шелестить,
І вітер навіває пряні мрії.
Он пані чобітками цокотить.
В пальті, з шовковим шаликом на шиї.
За нею наче стрічка в'ється шлейф
Парфумів з ароматом винограду.
І відправляє погляди у дрейф
Чоловіків, які ідуть позаду.
Яскраве листя падає до ніг,
По ньому веселіше крокувати,
Вже хтось її зустрів, хтось не зберіг,
А хтось лиш тільки мріє цілувати.
А хтось сидить на лавочці і жде
Щодня в обід красуні променади,
Хоч полонило серце молоде,
Та він не зітре з губ її помади.
Знов пані чобітками цокотить,
Думки кружляють і кружляє листя.
Шепочу осені: "Спини цю мить
На золотій картині середмістя".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890298
дата надходження 01.10.2020
дата закладки 03.03.2021
Ти в цьому світі
колючкою
Зростаєш
по пояс довкола
І мабуть,
як завжди,
за звичкою
Порушуєш спогадів кола.
Весь складений
із протиріччя ти
І серце у зморшках
без зайвого.
Тобі все необхідне -
хвилююче,
А так хочеться,
зрештою,
справжнього.
Кожен прагне до свого птаства,
Своєї втіхи ,
щоб збулося бажане.
Щось недороблене нами,
недосказане
І щось аж занадто
до нас прив'язане.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881180
дата надходження 29.06.2020
дата закладки 29.06.2020
Самотність як ціль життя
У сотій заповіді війни,
У склянці випитого вина,
В останньому дні зими.
В добрій старій качелі,
В запахах і у снах,
В рідній - чужій оселі
І в не прожитих днях
В потягах і маршрутах,
Торкнувшись в безодні дна,
З присмаками отрути ...
Самотність як ціль життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843666
дата надходження 31.07.2019
дата закладки 01.08.2019
Вона народилася недоношеною,
Нерозквітлою брунькою вишні
Прийшла, наче гість ніким не запрошений
Бо так нам сказав Горішній
Горішній живе на горі захмареній
Солодкій мов заздрість,
липкій, як спека
В ковчег ми заходимо тільки парами
З гори ми виходимо тільки клекотом
Вона народилася, причаївшись
Ядуча як патока чи кориця
Її годувати самим або їсти
Її виганяти або коритися
Для неї жити або померти
Для неї любити або ненавидіти
У ній ти існуючий або стертий
У ній ні хвилини спокійно всидіти
Вона проклинає тебе і тішиться
Вона поглинає молекули й атоми
Для неї лежачий або підвішений
Уже абсолютно не має значення
***
Вона народилася на роздоріжжі
Сходу і Заходу, простору й часу
Чорним побілому, мертвому виріжи:
"Донецька війна чи війна Донбасу"
Донечка виросла і зупинилася
Десь поміж стилосом і стилетом
Лоно твоє за три літа зліцене
Час, Україно, вийти з декрету.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723706
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Пам'яті Небесної сотні
Нехай земля полеглим буде пухом,
А душі спочивають у раю.
Майдан кривавий нищив сильних духом,
Які за гідність вийшли на борню.
Вони любили серцем Україну,
Лише хотіли правду донести.
Але цинічно влада їх убила
Під керівництвом "чуйної" Москви.
Їх, зовсім юних ще, не пощадили.
І байдуже, що в них лише був стяг.
Катуючи, стріляючи у спини,
Лишили біль, спустошення і жах.
Але, ще непокарані і досі,
Живуть в обіймах батюшки Кремля.
А матері, голосячи щоночі,
У снах шукають зранене дитя.
Та прийде кара рано, чи то пізно!
І Божий суд настане в слушний час.
Це на землі всі можновладці грізні,
Але не на найвищих терезах.
Свічу скорботи запаливши нині,
Вклонюсь, згадавши всіх по іменам.
Тих, хто віддав життя за Україну,
Не кланяючись в ноги ворогам.
– Гори яскраво, свічечко, не меркни.
Нагадуй тим, хто сіє люте зло,
Що незабаром їх чекає пекло
Й не допоможе янгола крило.
20. 02. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719395
дата надходження 20.02.2017
дата закладки 20.02.2017
НЕВ’ЯНУЧЕ КОХАННЯ
На лавці у парку, що зовсім уже не нова,
Сиділи закохані, ніжно узявшись за руки.
Ще й досі із вуст про кохання лунають слова,
Хоча вже у них не малі підростають онуки.
Роки пропливли, ніби в небі біленька хмаринка,
І в голови їх сивину вже плете вітерець . . .
У них в почуттях іще досі жевріє іскринка,
Тому що кохання ніколи не йде із сердець.
А що тут такого, що їм вже давно дев’яносто?
Закохані люди завжди про любов гомонять!
Поважний вже вік і гуляти вже дуже не просто,
Від щастя ще й досі в очах їх сльозинки бринять.
Кохайте так люди, щоб разом проплисти рікою,
Що зветься життям і в якої є певний кінець.
Щоб в сто літ сказати: «Спасибі, що разом з тобою
У старому храмі пішов я колись під вінець . . .»
08.10.2015р. Паша Мельник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617405
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 06.02.2017