Осінь обдере до слова.
Вірші голі, мов дерева.
«А написано чудово» –
бовкне сніжна королева.
Й понесуть її скажені
олені десь по долини…
що поробиш, певно, гени.
Тілько вітер моцний лине.
Обриває кожну фразу
і розтрушує довкола.
Не була іще ні разу
моя думка така квола.
14.09.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993894
дата надходження 15.09.2023
дата закладки 18.09.2023
Осінь приміряє парасольку
до лиця? А чи не до лиця?
Компліменти сипле їй тополька:
Ось, оця найкраща. Саме ця!
Хочуть іншу радити обнову
Горобини – модниці, їй-бо!
Ні! Не білу! Треба калино́ву,
Бо червоний колір – то любов!
Жовту радять золотаві клени,
а блакить – столітні два дуби.
А ялинці хочеться зелену –
Догодити кожному якби!
Бачити простори та комори,
Рідну землю у хмільній красі,
Вибрала чаклунка геть прозору,
От і помирила мудра всіх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993526
дата надходження 10.09.2023
дата закладки 10.09.2023
Як дичавіла «Прима» зранку,
давила горло, аж до кашлю,
а дим в’їдався у горлянку,
і місяць лютий скалив пащу.
Сів біля грубки на ослінчик,
дістав із торбочки кресало…
як перший спалахнув промінчик,
то заспівало й піддувало.
На вулиці казився скипень,
русло Дніпра скувала крига,
на грубці грівся чай із липи
та настрій підіймала книга.
І зігрівала тілогрійка,
бо ще тепло не йшло від пічки…
і тільки «Прима», як злодійка,
давила й дерла горло звично.
23.06.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986880
дата надходження 23.06.2023
дата закладки 26.06.2023
Відпалають останні акорди.
Зотліє трава.
Ще болітиме довго… (до часу, пташино, до часу)
Не римуються більше ні кров, ні любов… і слова
шкутильгають повільно й незграбно,
мов бідний на касу.
…іще стрінеться хтось,
що вітри у долонях несе
…ще спізнається той, що водицю освятить студену
Не розхитуй пітьму, бо у тебе є, зрештою, все --
і небесна блакить,
і весна, і твій вихід з Едему
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971717
дата надходження 22.01.2023
дата закладки 11.04.2023
Вечір тишу пряде
Під гучне цвіркунів сюрчання,
Заціловує день
Сині обриси хмар і гір.
Небокрай розовів.
Чи то з вечором їх вінчання,
Котрий нічку привів
І вінець готував із зір.
22.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978584
дата надходження 29.03.2023
дата закладки 29.03.2023
Березень калюжний – у співочім ранку:
День прийдешній славить хор пташиний весь -
Линуть звідусюди сяючі веснянки,
Сонечко голубить глибину небес.
Вже летять із півдня журавлині клини,
А струмки бадьоро точать голоси,
Первоцвіти мружать оченята сині –
Березень у гості втіху запросив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978138
дата надходження 25.03.2023
дата закладки 26.03.2023
Мороз прибрав дерева в іній,
Скрипить, іскри́ться білий сніг...
Влягли́ся спати хуртовини -
Сніжок ледь сиплеться до ніг ...
Край неба золотом палає,
Безмовний ліс ще спить, дрімає,
Лиш чути птиці перегу́к -
То манить дружку чорний крук !
Їх хижий лет - над полем бою...
На чорній, спаленій землі
Лежать загиблі москалі -
Укрили поле, все, собою.
Голодний ворон... Спозаранку
Подружку кличе... До сніданку...
27.12.2022 р.
Фото "http://www.deryabino.ru/ptaha/voron/voron07.jpg"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969551
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 16.03.2023
Ще сонний ліс . Та все ж - привіт, мій друже!
Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка .
Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив .
Сухим підліском під ногами хрустко.
Шипшина розгубила жменю ягід,
Що ніби з них зробив намисто ятлик,
Свою червону вимостивши грудку.
І звуками завихрилась новИми
Застояна за довгу зиму тиша,
Лісний вокал щоденно вище й вище,
Злітаються пташки, де кожна- прима.
А я, у пряні вгорнута обійми,
Чекаю- зараз подих перехопить
Від сірого, та все ж калейдоскопу
Такого милого мені лісного стріму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977118
дата надходження 15.03.2023
дата закладки 16.03.2023
(до Всесвітнього дня письменника)
У пошуках чи віри, чи любові,
переконався, тіло – це острог,
пройшовши шлях, знайшов себе у слові,
і звірився, що слово дійсно Бог.
Не блудослов, не кидай слів на вітер,
все повернеться збільшене в рази,
ціну вимірюй кожної із літер,
не висолоплюй без потреб язик.
У світі, звісно, жити легше грубим,
такий життя невтішний наратив.
Та рідне слово тільки тих полюбить,
його хто безкорисно полюбив.
03.03.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975672
дата надходження 03.03.2023
дата закладки 04.03.2023
Зашарівся неба виднокрай,
заблудився в очереті вітер
і дощу квітневий водограй
омиває вишні першоцвіти.
Громовиця суне звіддаля,
стріл Перун ні грама не жаліє…
Чуєте, як дихає земля,
сповнена родючої надії.
Сповнена думок про врожаї
і столи накриті обрусами…
А тепер співають солов’ї
і гаї вмиваються дощами.
27.02.23р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975197
дата надходження 27.02.2023
дата закладки 01.03.2023
Ні слова. Вже більше ні слова ворожою мовою.
З корінням згоріло в душі проклятуще й чуже.
Вже зерен кобзарських не сплутаю більше з половою.
Нехай мене Боже від бруду цього вбереже.
Я мир намалюю Шевченка пісенними римами,
В часи перемоги в війні українських людей,
Бо я - українка, душею і серця глибинами.
Любові до Неньки не вирве і смерть із грудей.
Ні слова. Хоч мова й не винна що дикі мерзотники
Міста українські руйнують ракетним дощем.
Та біль задзвонив у душі моїй скривдженій дзвоником:
Вже віршів не буду співати на мові нікчем.
28.12.2022
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973235
дата надходження 08.02.2023
дата закладки 08.02.2023
Коли ти скарги шлеш собі на долю
І бачиш все у кольорі пітьми...
Поглянь лише, як мучиться від болю
Старенька мати, кинута дітьми.
Коли ти сльози проливаєш марно
І проклинаєш цей буденний світ...
Згадай дитину, що не знає маму,
Вона не скаже їй святе"Привіт"...
Коли ти злися, що чогось немає
І руки опускаєш без старань,
Є ті, хто ноги у житті втрачає,
Слух чи зір... на них поглянь.
Коли у тебе у важку хвилину
Втратить життя яскраві кольори ,
Поглянь, на тих, хто кожну днину
У Бога просить ранки й вечори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973161
дата надходження 07.02.2023
дата закладки 07.02.2023
Чим пахне сніг? Здавалося б – нічим.
Вкриває землю до весни та й годі.
В саду лежить, у полі, на городі…
Відсвічується місяцем ясним.
Вдихає вітру свіжий морозець,
чи прихистку собі шукає в лісі
це не важливо у селі чи місті –
він є зими довершений вінець.
Можливо, що морозу апогей.
Дорослим те здається невідомим,
вони сидять у снігопади вдома…
Чим пахне сніг – питайте у дітей.
31.01.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921910
дата надходження 11.08.2021
дата закладки 03.02.2023
Знову безсоння. Крутиться в голові
зграя думок тривожних, зубата й зла.
Ранком недобрим сивієш від новин:
знову прильоти. Світла нема й тепла.
Світло зникає там, де з гучним виттям
падають чорні зорі й руйнують мир,
нечисть повзе зі сходу й жере життя,
щоби у світі більше ставало тьми.
Нечисть не знає: світло - не тільки струм.
Світло - це воїн, втомлений захисник.
Світло - прості акорди гітарних струн.
Світло - прості обійми й солодкі сни.
Світло - це поміч. Світло - це волонтер.
Це подарунки, зібрані містом всім.
Світло - народна пам'ять, що кат не стер.
Світло - тваринка, з вулиці взята в дім,
Мрії дітей в очікуванні Різдва,
Ковдра й гаряча кава, коли дощить.
Будь, Україно! Вірю, що ти жива,
доки не згасне світло в твоїй душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969601
дата надходження 29.12.2022
дата закладки 16.01.2023
Лапатий падав сніг,
Скрипів під кожним кроком –
З кутею майже біг,
Христа Різдвяним роком…
Як се давно було,
Та як заблизько серцю.
О ріднеє село –
Твій спомин щемом в’ється…
…До дядини добіг,
Хустину розв’язала,…
Хвалила,… ще пиріг
Свій теж туди поклала;
А в двері вже юрба
Із гомоном веселим,
Йде здравиця, сівба –
То радість світом стелить:
«З Різдвом Христовим Вас,
Зі снігом, урожаєм –
Хай буде все гаразд
Над України краєм!
І біди пройдуть всі
І щастя приголубить,
І спокій у душі
Вас поцілує в губи».
Лапатий знову сніг,
Хоч і часи надворі
Не ті,… лише у сні
У тім зірковім морі
Я привидом… знайду
Стежини в завірюсі –
Кутю,… й життя в меду,
В Різдвянім Світла крузі…
04.11.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970357
дата надходження 07.01.2023
дата закладки 07.01.2023
Помовчати я хочу, як і ти.
Мовчи, мовчи воно тобі так личить,
живе своїм життям шосе Столичне
і радощів тут повно, і біди.
Вогонь цигарки блимне де-не-де,
хороші тут снують і не хороші,
хтось продає любов свою за гроші
допоки тіло пружне й молоде.
А далі? Хоч травою не рости.
Доріг багато котрі м’яко стелять,
не найскладніші обирає челядь
й прямує, їй здається, до мети.
І тільки самогону перегар
такий собі дешевий модерн-віскі
не упади, життя – це надто слизько
і яма не перина з білих хмар.
Уперше? Ну вітаю, це почин.
Іще таких уперше буде й буде.
І не осудять і осудять люди.
А ти мовчи. Прошу тебе, мовчи.
22.12.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969025
дата надходження 23.12.2022
дата закладки 04.01.2023
Ялинка одягнена в шати святкові,
Виблискує дощик і янгол вгорі.
І буси на гіллях висять кольорові,
Вогнями мигають малі ліхтарі.
Радіє малеча, бо свято зимове,
Торкається ніжних, дитячих сердець.
Сьогодні для них буде дійство казкове,
А нам для дорослих, лиш року кінець.
У нас Слава Богу,є їсти і пити,
Багато є місця і зайві стільці…
Нема багатьох, бо пішли боронити,
Щоб келихи ми потримали в руці.
Вони зараз там, щоб ми жили у мирі.
Багато хто з неба уже завітав,
Вони поміж нами, у хаті, квартирі
І кожен невидимий келих підняв.
Годинник дванадцять разів вибиває,
Хай збудуться мрії в казковий цей час.
Усе, що народ України бажає:
-Хай мир, поскоріш завітає до нас!!!
31.12.22р. Олександр Степан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969772
дата надходження 31.12.2022
дата закладки 31.12.2022
Я не зрікаюсь, Господи, тебе:
І серце все моє тобі належить.
Любов моя сягає до небес,
Де стерлись всі умовності та межі.
Я рву неправди вузи назавжди,
До тебе йду крізь згарища епохи,
Ступаю в предків пам’яті сліди,
Які мене ведуть до Перемоги.
Горять в вогні війни календарі,
Таких святих у жодного народу
Нема. Я бачу лики кобзарів:
Вони слізьми вимолюють Свободу.
Я не торгую вірою, як ті
І не ділю її на чорну й білу,
Живу й умру на цій землі святій,
Аби вона воскресла у неділю
Від ран і горя, від страшних утрат,
Від зрадників і ницих, від роzії.
Люблю тебе ще більше во стократ!
Чекаю в Україні на Месію!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969319
дата надходження 26.12.2022
дата закладки 26.12.2022
Взявся Петя за уроки,
Біля нього тато сів,
Тему враз спіймало око:
’’Побудова нових слів’’.
Тато взявсь допомагати
(Суфікси - не для ослів),
З них утвориться багато
Гарних і цікавих слів.
Примостивсь у слові ззаду
Невеличкий суфікс -ун,
І посипались словечка:
Веселун, мовчун, крикун…
-Різні є Боги на світі,-
Каже тато -говорун,-
Прати Бог любив дощами,
Тому й звуть його Перун.
Ось єнот на цій картинці,
Симпатичний чепурун,
Любить лапки свої мити,
Має кличку - полоскун.
-Зрозумів,- синочок каже,-
Хто біжить - то це бігун,
Той у висоту стрибає,
В спорті знають - це стрибун.
За трибуну он вчепився,
Словом тішиться товстун,
Народ знає: цей політик –
Обіцяльник і брехун.
Під опікою дитина,
В неї батько - опікун,
А хто все майбутнє знає-
Називається віщун.
-Молодець,- радіє тато,-
На ’’відмінно’’ тільки вчись,
Бо мої найкращі гени
Всі тобі передались.
-Знаю, тату, я й про тебе,
Де приткнувся суфікс -ун:
Любиш їсти сир голландський,
То, виходить, ти с..ун?
В тата щелепа відвисла:
-Правило це де взялось?
Ти тупе і дурнувате,
Звісно, в матінку вдалось!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965063
дата надходження 08.11.2022
дата закладки 20.12.2022
Боги безсмертні. Але ж люди ні.
Вставляю стрічку в ПКМ четверту.
Чомусь сьогодні мариться мені,
що я небес посланець, – янгол смерті.
Усіяне відстрілами «гніздо»,
а кулі ще мету свою шукають…
насвистуючи пісню: хто, хто, хто
свою дорогу віднайде до раю?
Спіткнувся п’яно стомлений вояк,
захаркав у грузьку багнюку кров’ю…
Усе нормально, братику, ніштяк,
така вона закономірність бою.
Свою ми долю творимо самі,
ще й бачимо фінал її нетлінним.
Останнє, що побачилось - вогні...
Кіна не буде. Прилетіла міна.
14.12.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968261
дата надходження 14.12.2022
дата закладки 14.12.2022
А ви каталися у чо́вні
У літню ніч, що пахне сіном,
Дмухняним цвітом і поли́ном,
Під небом зоряним безмовним ...?
Тихенько ве́сельце плескоче,
Об борт незримі плещуть хвилі...
Як самоцвіти - зорі милі
Воліють у водицю вскочить.
Іскриться місячна доріжка,
Чарує вродою латаття,
Своїм розкішним бальним платтям -
У неї з місяцем інтрижка ...
А той, як пан розсівсь на хмарі
І пильно з неба спогляда́є
Бо квіти ті, він добре знає,
Ще зрадять в ша́лому угарі !
Спустились в воду з неба зорі
З лата́ттям кружаться у танці
А той, що греблі рве, русалці,
Нашіптує : - втечем за море !
Шепоче щось водя́ник мавці
Бо в неї закохавсь без тями
Намисто дарить з кораля́ми
Й персте́ні надіва на пальці
- Еге... подумав місяць ясний
Зівати, братці, тут не треба ...
Скоріш потрібно злазить з неба,
А то ще вкра́дуть дівку красну !
Спустився місяць аж на воду
Спокійно, важно, бо гордує,
По світ-доріженьці прямує
До квітки, чарівно́ї вроди ...
Та звідкісь вітер злий повіяв,
Здійнявши хвилі ой, не дрібні !
Прогнав із хвильок зорі срібні
Й доріжку місячну розвіяв...
Тож місяць трішки завагався ...
Вітрисько ж швидко все обшастав,
Неві́сту-квітоньку засватав
Й за море з нею геть подався !
А місяць знов посів на хмарі
Вниз ошелешено взирає
І як то сталося - не знає,
Що він залишився без пари ...
05-28.11.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964772
дата надходження 05.11.2022
дата закладки 14.12.2022
[img]https://sun9-33.userapi.com/c855028/v855028689/197692/52P4uFbnw5M.jpg[/img]
А знаєш, цей грудень – скринька зимових див:
Лише привідкрий – і сяйво наповнить простір!
І можна чекати світлої Коляди,
Коли за столом зберуться найближчі гості.
І мама накриє щедрий, смачнющий стіл,
І звично стару колядку затягне тато,
І з давніх ікон родинних усі святі
Підхоплять мотив, наповнивши співом хату.
А ти, причаїшся збоку – й анішелесь,
Боїшся дихнути, щоб не злякати казку.
Бо магією наповнений світ увесь,
І можна роздати кожному світло й ласку.
Відху́кати іній смутку з вікна душі,
Щоб мрії, немов гірлянди, рябіли в ньому,
І перетрясти минулого стелажі,
Бо варто звільнити місце чомусь новому.
Усе це зринає в пам'яті, мов кіно,
Затерте вже до дірок – як-от «Сам удома»...
Та кожен раз гріє душу тобі воно
Так свіжо і так водно́час… давно знайомо.
А віриш, цей грудень – скринька зимових див,
Яка цілий рік проле́жала на горищі,
Щоб ти зазирнула з усмішкою туди
Здмухнула пилюку на дерев’яній кришці …
І випустила зі сховку Різдвяний дух,
І Богові нашептала про власні мрії...
І, може, одна із них долетить до вух,
А решта, як ті сніжинки, впаде на вії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857545
дата надходження 10.12.2019
дата закладки 18.11.2022
Запахло в небі серед хмар
травою луговою,
понад ставом величний пар
стелився долиною...
Душі торкається, щемить
у струнах попід серцем
раптовий дощик, жебонить
посрібленим люстерцем.
Осіння тиха, пряна ніч
опуститься на землю,
де міріадами сторіч
Господь зіркову греблю
над нами в небі помістив,
щоб спокою не знали
і серед цих небесних див
ми поглядом шукали
єдину зіроньку свою,
що долю нам колише
і там, в далекому саду,
всі справи наші пише...
Понад ставочком у гаю
шовковими стежками
іду у ніч, в думках стою
смугастими дощами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964279
дата надходження 30.10.2022
дата закладки 30.10.2022
Нового ранку! Учора вдягнулась як ти.
Дуже сумую, але посміхаюсь - так треба.
Як поживають мої волохаті коти?
Не вистачає їх лапок, аж звідси й до неба.
Як ти, як мама і як там Володька, сусід?
Є що поїсти, та батькові дрова на зиму?
Я так тужу, за котами. Вдягайся, як слід.
Наші посіять встигають пшеницю озиму?
Знаю, що мама картоплю копала сама.
Довго не сплю, хоч ракети тут ніц не літають.
Дуже важка має бути прийдешня зима,
В Харкові наші щодня знов і знов помирають.
Я все роблю, що залежить від мене. Проте,
Сил настає, коли душу обтяжує туга.
Я наберу, поспілкуюся з вами й з «коте»,
Можеш мені передати хвостатого друга?
Я врятувала їх від холодів і біди.
Вчора купила вам тепле взуття і зарядні.
Хоч би одного м’якого клубочка сюди.
Ти не хвилюйся за мене, тут люди порядні.
Вибач за хаос моїх неслухняних думок,
Хочу сказати, що ви найдорожчі у Світі.
Вчора сплела собі жовто-блакитний вінок.
Он він висить, я залишила на верховітті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957177
дата надходження 22.08.2022
дата закладки 21.10.2022
Лапатий падав сніг,
Скрипів під кожним кроком –
З кутею майже біг,
Христа Різдвяним роком…
Як се давно було,
Та як заблизько серцю.
О ріднеє село –
Твій спомин щемом в’ється…
…До дядини добіг,
Хустину розв’язала,…
Хвалила,… ще пиріг
Свій теж туди поклала;
А в двері вже юрба
Із гомоном веселим,
Йде здравиця, сівба –
То радість світом стелить:
«З Різдвом Христовим Вас,
Зі снігом, урожаєм –
Хай буде все гаразд
Над України краєм!
І біди пройдуть всі
І щастя приголубить,
І спокій у душі
Вас поцілує в губи».
Лапатий знову сніг,
Хоч і часи надворі
Не ті,… лише у сні
У тім зірковім морі
Я привидом… знайду
Стежини в завірюсі –
Кутю,… й життя в меду,
В Різдвянім Світла крузі…
04.11.2009р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387072
дата надходження 23.12.2012
дата закладки 21.10.2022
Бувають дні – важкі, німі і сірі,
Коли душа не видасть і рядка,
І стільки бруду затхлого в ефірі,
Що мимовільно тягнеться рука
Повимикати все і всіх до біса!..
І, застрибнувши у старий трамвай,
Пливти собі артеріями міста,
Сигнал зими ловити на wi-fi.
І думати, що все мине, що грудень
М’яким котом на лапах підповзе
І все оте роз’ятрене остудить…
Що в кучугури, як в легке безе,
Позагортає враз буденні драми,
Густим вапном забілить сіре тло…
І ти, мороз хапаючи вустами,
В повітря видихатимеш тепло…
І зупинившись десь, біля кав’ярні,
Заливши у гортань бразильську ніч,
Збереш у жмуток мрії всі примарні,
Новому дню поквапишся навстріч.
Відчуєш, як за кліткою грудною
Надія ворухнулася – жива!
Як тихо, невідчутною ходою,
Крадеться дух пресвітлого Різдва...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 17.10.2022
На грані банкрутства розуму
існує сьогодні земля.
Тяжкі крають душу роздуми
і спогади попіл встеля.
Постали міста руїнами
та братські могили зросли.
Дим чорний над Україною
розвієшся ти коли?
05.04.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944084
дата надходження 05.04.2022
дата закладки 10.10.2022
Відверто говорю зі зміями,
про Маріуполь вщент розбитий,
про мир далекий і омріяний,
про безсердечність московитів.
Країна повниться руїнами,
до Господа ідуть Герої.
Але не станем на коліна ми
перед московською ордою.
13.05.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947632
дата надходження 13.05.2022
дата закладки 10.10.2022
Осінній дощ, мов доторки до клавіш...
Об темні шибки дзенькає кришталь,
Листки беріз, мов зорі золотаві,
Вплелись в легку посріблену вуаль.
Сльозяться вікна.Сяєво лимонне
В кімнатну тишу сіють ліхтарі,
Сріблястих крапель соло монотонне
Періщить листя яблунь у дворі.
По черепиці бісером стаккато-
Ох, ці невтішні осені плачі!..
Журлива липа тулиться до хати,
Крізь вікна ловить відлиски свічі.
Ридає небо вперто, мов на збитки,
По склі стікають струмені води
І під дощем, промокнувши до нитки,
Самотня ніч на гойдалці сидить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371462
дата надходження 17.10.2012
дата закладки 08.10.2022
Напийся сонця, горобино,
коротшають осінні дні.
І скоро перші хуртовини
заряботять в моїм вікні.
Запахне листопад снігами,
запахкотить надвечір піч,
мороз гулятиме дворами,
аж до світанку, цілу ніч…
На ранок висрібляться трави
і хризантем німі кущі.
А поки вдосталь пий заграву,
тумани осені й дощі.
26.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960916
дата надходження 26.09.2022
дата закладки 28.09.2022
[i]Моїм близьким[/i]
Навіює охлялим вітровієм
Вечірню прохолоду з вишини.
Над обрієм зоря рожево мріє,
Купаючись в туманах далини.
На вулицях у міста безголоссі
Засвітять ось бадьоро ліхтарі.
Годинник скоро цілу проголосить,
Дзвіниці розгукаються старі...
Велично поздіймалися костели,
Шпилями рвуть небесне полотно.
Сиджу в своїй кімнаті невеселій
І жвавий, і приморений водно.
Навколо очепурені будинки,
В подвір'ях прохолодна благодать.
Листвою припорошені стежинки –
Приємно наодинці там блукать!..
Та хочеться усе ж мені додому,
Пройтися у вподобаних місцях,
Зігнати в колі друзів сіру втому,
Щоб усмішка припала до лиця.
Пригадую собори в позолоті,
Над Києвом бузкові вечори –
Втопає серце страдно у скорботі
За втіхами пройдешньої пори.
Зріднився я із любою землею,
Закоханий в привілля дивний чар.
Не бачившись подовгу із ріднею,
Несу розлуки прикрої тягар.
Тебе не вистачає, рідний краю!..
Не буду опустивши руки скніть –
Вернуся, тільки сили назбираю,
І знову у душі засяє цвіть.
Обтяжливий неспокій я відкину,
Бо вірю у нового щастя час!..
І впевнений, кохана Батьківщино:
Ще стрінуся з тобою і не раз!
[i]23/24.ІХ.21 р.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960989
дата надходження 26.09.2022
дата закладки 26.09.2022
Розпахлася осінь то яблуком стиглим,
То сливою сивою в чистій росі,
Заглянула в сад вона не на гостини,
А щоби добавити шарму красі.
У плахту багряну прибралась калина,
Із кетягів пишний вінок одягла.
Спіткнулось об явір «курли» журавлине
Й журбою війнуло, що в серце лягла.
Уже й алича у новім сарафані.
Махнула рукою услід журавлям.
«Ніколи вона не була така файна,» –
Пишалась красою її і земля.
4.08.2022.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960982
дата надходження 26.09.2022
дата закладки 26.09.2022
Куди йдемо́ ми по житті,
Куди веде дорога,
Куди те тіло во плоті́
Веде нас від порога?
Ми розмірковуєм над цим?
Та ні. Все не до то́го,
Навкруг вита сує́тний дим
Й не зі́йдем з кола цього.
Його торуєм з року в рік,
А там одне й те са́ме,
Може звернути врешті вбік
Й змінитися нам з вами?
Щоб зрозуміти, що душі
Потрібно більш, ніж тілу,
А в нас нікчемні бариші
Займають нішу ці́лу
У так прекрасному житті,
В взаєминах між нами,
Чи в лихолітнім каятті
Пробудимося з вами ?
Й збагнемо в тому морі сліз,
Смертей, розрухи, втрати,
Що все-таки коли даєм,
Це краще аніж брати.
Зверніть душу до людей
(бездушні вже йдуть),
Невже про́йдемо крізь пекло,
Щоб збагнути суть.
24.04.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945883
дата надходження 24.04.2022
дата закладки 26.09.2022
Моя Україна болить у мені,
моя Україна ридає.
Сьогодні держава в борні та вогні,
а вчора була тихим раєм.
Хоронимо нині жінок і дітей –
могили, могили, могили…
Чомусь не втішає церковний єлей
чи ладан свої втратив сили.
Не зможе ніхто подолати народ
і віру відняти у Бога.
Не треба мені від вождів нагород.
Я вірю в твою перемогу!
25.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960801
дата надходження 25.09.2022
дата закладки 25.09.2022
Холодна осінь. В небі хмари злі.
Дощи́ть, поме́ркло - мо́вби вечоріє ...
Копа́ соломи мокне край ріллі,
Осіннє сонце ледве-ледве гріє ...
Вже топлять печі в хатах, у селі,
На тра́вах, зра́ння, мокрий сніг біліє.
Сади дрімають у холодній млі,
Сердитий вітер між гілляччям виє,
Збиває пізні яблука з гіллі́,
Ламає ві́ти, гне аж до землі́ !
Невтомний, злющий... Дує, шалені́є,
Немов скажений... В мерзлій ковилі,
На збля́клих фарбах, на осіннім тлі,
Калини кущ червоним пломені́є ...
15.09.2012 р.
Фото https://hozyain.by/wp-content/uploads/2019/11/i.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959973
дата надходження 17.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Холодна осінь. В небі хмари злі.
Дощи́ть, поме́ркло - мо́вби вечоріє ...
Копа́ соломи мокне край ріллі,
Осіннє сонце ледве-ледве гріє ...
Вже топлять печі в хатах, у селі,
На тра́вах, зра́ння, мокрий сніг біліє.
Сади дрімають у холодній млі,
Сердитий вітер між гілляччям виє,
Збиває пізні яблука з гіллі́,
Ламає ві́ти, гне аж до землі́ !
Невтомний, злющий... Дує, шалені́є,
Немов скажений... В мерзлій ковилі,
На збля́клих фарбах, на осіннім тлі,
Калини кущ червоним пломені́є ...
15.09.2012 р.
Фото https://hozyain.by/wp-content/uploads/2019/11/i.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959973
дата надходження 17.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Немає рим, немає ритму,
слова кошлаті, як бомжі…
Що напишу, відразу витру.
Здається, нерви на межі.
Це вересень іде по листу,
аж під ногами шарудить.
І неба просинь чиста-чиста
й тендітна павутинки нить
веде до бабиного літа,
що вже настане ось-ось-ось…
Й вино малинове налите…
Давай, за все, що не збулось.
02.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958395
дата надходження 02.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Шукаєш сло́ва? Ось воно, бери.
І не кажи, що ти чекав на інше
воно тверде, як моноліт гори
та може бути, звісно, і м’якішим.
Усе лежить у площі де шукав –
млинці одним, а іншим папіроси.
Не любить слово телепнів і ґав,
але себе любити дуже просить.
Без слова не збувається народ,
вмирають села, висихають ріки…
То Українців надпотужний код.
Ми ж перед ним зросійщені каліки.
18.09.22р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960085
дата надходження 18.09.2022
дата закладки 18.09.2022
Є у серпневій терпкості щось магічне,
Сповнене світлих передосінніх див:
Жолудів жменя, вкинута у наплічник,
Ніжно-солодка м’якоть доспілих слив…
Струни трави в зіпрілому воборо́зі*,
Що награють мотиви гірських висот,
Сонце липке, розхлюпане по підлозі,
Мов ароматний персиковий компот…
Є щось таке смиренне і таємниче
В цій передвересневій легкій журбі:
Ліс у свої покої соснові кличе
Свіжістю смол і пахощами грибів…
Замшею моху, темного і густого,
Де потають підошви, мов серед хмар, ─
Просто прийти й побути у тиші з Богом,
Налаштувавши серця свого радар.
Хай вільний вітер бавиться у волоссі,
Тіло солоне дубить, лоскоче нюх!..
Дай собі шанс укотре прийняти осінь,
З легкістю відпустивши серпневий дух.
[i]*Воборіг ─ конструкція на чотирьох стовпах, призначена для зберігання сіна.
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745451
дата надходження 10.08.2017
дата закладки 30.06.2022
Криваві жнива на моїй волелюбній землі,
Що стала, немовби розпечена лава на дотик...
Тут замість ракет агресивних прості журавлі
Із давніх-давен розтинали небесні висоти.
Тут ґрунт засівали не гільзами – чистим зерном,
Леліяли хліб, а не покручі Буків і Градів,
Тут завше стрічали смачним калачем і вином,
Бо здавна велось, як у всіх: чим багаті, тим раді.
Тут вчили синів не тримати в руках автомат,
Не битись за землі чужі, а свою боронити,
Щоб кирзовим чоботом жоден докучливий "брат"
Святині вкраїнські зухвало не смів очорнити.
Тут вчили любити і спадок батьків берегти,
Тут пісня й молитва кріпили в думках і у праці...
Допоки не вдерлись до рідної хати "брати" –
Загарбники вільних і духом нескорених націй!..
Криваві жнива – небувалий рясний урожай...
Втішайся набутком, кульгава беззуба потворо!..
Чи є у жадобі твоїй ненаситній межа,
Чи знайдеться світло, що здатне поглинути морок?
Ще визріє хліб у напоєній кров'ю землі,
На чорній золі проростуть чебреці й матіоли...
Та вбиті життя – заблукалі навік журавлі –
Із вічного вирію вже не повернуть ніколи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513225
дата надходження 24.07.2014
дата закладки 29.06.2022
Посивіли брови в чорнобривця.
Крапле жаль імлистий з-під повік.
Май же спин, борвію-довгогривцю,
Не втинай його короткий вік.
Він би сам хатину-самотину
Перед часом кинути не зміг.
Мідяками розсипа́всь вздовж тину,
Відкупне оплачував й беріг.
До хилкої прикипів оселі,
Темних вікон в майві павутин.
Про життя квітуче в цій пустелі
Під кілкою памороззю снив.
Посивіли брови в чорнобривця,
І штрикає боляче кришталь,
Й співчуття не спинить довгогривця…
Та кого проймає ця печаль?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927531
дата надходження 09.10.2021
дата закладки 14.05.2022
Така важка дорога до весни,
Терпка зима фарбована в багряне...
Чи згасне, врешті, полум'я війни
І чи світанок в ніч твою загляне,
Народе мій? Під вибухи й дими
Твоїх синів, загорнутих у стяги,
Запеленали янголи крильми.
Гірка ціна народної звитяги...
І прапори, умочені у кров,
Вітри холодні шарпають, мов круки.
Голосять дзвони храмів і церков,
У відчаї здіймає в небо руки
Твоя Вітчизна: Боже, зупини
Оті криваво-варварські розправи!..
Така важка дорога до весни,
Такий оскал голодний і лукавий
Страшного звіра!.. Скільки ще життів
Тобі поставлять на жертовні плити,
Щоб ти, потворо, пив і сатанів,
Розсмакувавши кров синів убитих?
Гряде твій час: у кузнях душ людських
Кують мечі від Заходу до Сходу
І не врятують ниці байстрюки
Тебе від помсти нашого народу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480942
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 15.04.2022
Сніги курили в темряву, як ладан,
Шарілися від крові і вогнів,
Писалася новітня Іліада
Під брязкоти шоломів і броні.
Зима рипіла тужно під ногами
Під знавіснілі вибухи гранат
І пеленали янголи снігами
Тих, що по різні боки барикад.
Дві блискавиці, дві нерівні сили
У ковдрі диму, темній і густій...
І плакальниці гірко голосили:
Когось несли в рядні, як на щиті...
Комусь іще весна недобриніла,
Недоцвіли бузки і алича...
Ворожа куля вп'ялася у тіло,
А при собі - ні шаблі, ні меча...
Ані тобі найпу́щого* набою,
Лиш двоколірний прапор у руці!..
А поряд непорушною юрбою
Щити́ли* Звіра продані бійці.
*Найпущий (діалектне) - найпростіший, найслабший.
*Щитити - захищати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475428
дата надходження 27.01.2014
дата закладки 13.04.2022
[i]На знімку : ключі від хати, яка знаходилась на вулиці Кірова, за номером 5,
в селі Копачі, Чорнобильського району.[/i]
* * *
Лежать ключі в моїм столі...
Такий тяжки́й, болю́чий спо́мин
Про я́сний ранок і поли́н
Про жах й покинуті осе́лі
В моєму рі́дному селі...
І біль розп'ятої землі...
* * *
с. Копачі.
26 квітня 1986 р. Субота
Був квітень і земля буя́ла.
Яскраве сонце і тепли́нь.
Весна в своїх правах стояла
Скрізь цвіт весни - куди не кинь...
Субота. Ніжність і сонливість
Іду, поли́шив передпо́кій.
Блакить небес, ранко́ва свіжість
І ніжний, дивови́жний спокій ...
Пелю́сток вишні тихий та́нок,
Вже чуть пташо́к весня́ні співи.
Нара́зі хвіртка заскрипіла...
Сільськи́й звича́йний, тихий ранок.
Ступа́ю тихо через ганок
І наші погляди зустрілись...
З пустим відром зайшла сусідка,
В очах тривога, жах і туга...
Весня́ий настрій стерся швидко :
- Стрясло́ся що , яка нару́га ? !
Я не питав, дивився в очі,
А в відповідь вуста шепочуть :
- Ти знаєш, а́томна взірва́лась ...
Отак ця вісточка ввірва́лась,
Як ніж у мозок... Час летить,
Із цим зжили́сь ми, а в ту мить -
Здоровий глузд ніяк не смів
Сприйнять весь жах почутих слів !..
- Тьоть Мань, спокійно, то - брехня !
Обман ! ! ! Такого не буває !
Я ж там працюю, добре знаю :
Це - ви́гадки, це маячня́ ! ! !
Не може атомна взірва́тись
Ніко́ли ! Це не може статись !
Плітки́ це все ! Якась облуда !
Реактор - надміцна́ споруда...!
Нара́з , неначе перемкну́ло,
І фрази, що хотів сказати,
В очах сусідки потонули...
Там біль ... не можу передати...
* * *
Неква́пливо, весь в клопо́тах
Зго́рбившись, немов старий
Йде, натомлений, з роботи
Наш сусід Петро Цибрій -
Сторож гідромонтажу́
Зупинився, привітались :
- Дядьку Пе́тре, що там сталось ?
Ка́жуть, а́томна взірва́лась ? !
- За́раз, хлопці, розкажу ...
Дядько мо́вчки зупинився,
Дістав "Приму", закури́в,
Помовча́в, заговорив :
- Блок крізь зе́млю провали́лвся ...
Блок четвертий, мов пропав,
Навіть стін його нема́є ...
Сильно щось вгорі палає ...
Та я довго не стояв,
І не все там роздивився...
Що, до чого, - я не знаю,
Та реа́ктора - немає ! ! !
Може, просто розвали́вся ...
Нічо́го там ніхто не знає,
Ну що я то́лком розкажу́ ... ?
Я - сто́рож, скла́ди стережу ...
Яду́чий дим навкру́г вита́є,
Від то́го диму погиба́ють
Поже́жники... Покрі́влю га́сять,
Вогонь збивають та не злазять
І в то́му чаді зомлівають ! ! !
Їх в медсанчасть везуть машини,
Поже́жні но́ві під'їжджають
І лізуть хлопці по драби́нах
У са́ме пе́кло, на верши́ну ...
І пе́кло те не покида́ють ! .
Замовк Петро, погасла "Прима" :
- Лихо лю́те там зчини́лось,
Таке жахі́ття, що й не снилось ...
Аби це горе під дверима
У наших хат не опинилось ...
Та й рушив далі, невеселий...
А десь, жорстока і незрима,
Біда вже кра́лась до осе́лей ...
* * *
В сільраді то́лком не сказа́ли,
Бубні́ли щось про непола́дки...
А по́тім прямо, в лоб спитали :
- Ти ж знаєш, що в нас за порядки ...
Ти ж грамотний, чого питаєш ?
І станцію ти добре знаєш...
Поїдь... Роздивишся, з'ясуєш
І, звичайно ж - щось почуєш !
А потім - й нам все розтолкуєш ...
Я з'їздив, краще б там не був ...
А ліпше, навіть, щоб не чув ...
* * *
Доро́гу вла́сті перекрили,
Однак, доріжка ж є по полю ...
Край річки дамбу спорудили*
Для мотоцикла - вольна воля !
Через лужок, поті́м по да́мбі
Ще й по́під ліній проводами...
Яки́хсь в дорозі п'ять хвили́н
І, ось він - АБК* один !
ОРУ́ проїхав, зупинився,
На блок поглянув й обломи́вся !*
Як би сказав Петро Цибрій :
- Крізь землю блок той провали́вся ...
Якщо не так - то розвали́вся,
Немає блока - хоч убий !
Жахну́всь я сили руйнівно́ї
І розверну́всь ... До прохідно́ї ...
* * *
ЧАЕС. АБК-1, прохідна.
26 квітня 1986 р. Субота
Проско́чить швидко не вдало́ся,
Бо про́пуск прапорщик забрав.
Він був розгубленим, здало́ся,
І довго щось перевіря́в :
- Є в спи́сках ... На четвертий блок ...
Немаю пра́ва не пустити ...
Та ра́джу Вам - не слід ходи́ти ...
У очі глянув і замовк.
Я пам'ятаю. Ту пора́ду,
Звича́йно ж, я ігнорува́в ...
Тим більше, чув я, як позаду,
По дроту хтось доповідав :
- Реа́ктор цілий, безпере́чно !
Вода в реактор подає́ться,
Дах погаси́ли. Не займе́ться !
Все під контролем, все безпе́чно !
Не знав тоді масштаб біди́ !
Не слухав до́брую пораду !
Залишив прохідну́ поза́ду
Й помчав, чимду́жче, до труби́ !
* * *
Горілим тхне тут, сажа й пил !
Четвертий стро́щений і тліє !
Дим бу́рий криє небосхил,
Від цього жа́ху серце мліє !
З нутра́ ввись ва́лить ї́дкий дим !
Навкру́г все вси́пано скалка́ми !
Бетон, залізо - все густим
Кіптя́вим ша́ром під ногами !
В повітрі сті́йкий запах зга́ру,
Смоли́ й пале́ного вугі́лля,
А ще - гарячого металу
І за́пах хімії з окі́лля ...
Четвертий, близько, я спини́вся,
Як зміг, довкола обдивився !
В диму все, в чорному тумані,
Знайомий корпус, невпізнанний ...
Заточи́всь, перечепи́вся
Чуть - чуть не впав і не уби́вся ...
Під ноги, врешті, придивився -
Невті́шна і страшна́ картина
Поста́ла враз пере́д очима ...
Неначе, білий світ скінчи́вся !
Траву накрило чорним пилом,
Вугіллям всипаний маршрут ...
Так не буває ! Що за диво ?
Не може буть вугілля тут !
Це ж не вугі́лля це ж ... Графі́т * ,
Розби́тий ви́вергнув реактор !
Графіт в траві - жахливий фа́ктор...
Катастрофа ... На весь світ ! ! !
Й нічи́м вже тут не допоможеш !
Потрібно йти відсі́ль ! Скорі́ш !
Пора вертатись, по́ки можу !
Бо пропадеш тут ні за гріш !
Та б'ється думка, недоречна :
- Реактор цілий, все безпечно,
Все під контролем, безпере́чно ...
* * *
Чимду́ж наза́д, якмо́жна швидше,
І на прохі́дній ли́ше мо́вив :
- Дружи́ще, дя́кую на слові,
До бло́ка не підходьте ближче ...
Графіту там лежить чима́ло ...
Реактор, пе́вно, розірва́ло ...
У ві́дповідь : - Про це ми знаєм,
І на́віть всіх попереджаєм !
Начальство, тільки, Бога мать !
Ніяк про це не хоче знать !
Бояться правди, от шакали,
А всі ж дози́метри в зашка́лі !
Твердя́ть від ра́нку : - Все безпе́чно,
Все під контролем, безпере́чно !
* * *
Верну́всь в село. Квіту́ють вишні.
Ледь видно листя, в цві́ту пи́шнім,
Голу́бить вітер ніжно ві́ти,
В двора́х, на клумбах - ні́жні квіти !
Сміє́ться сонечко на небі,
Невтомний жа́йворон бринить ...
Бджола стурбо́вана летить,
Ну що іще для щастя треба ? !
Я йшов смурни́й, не рад весні́,
Під я́сним сонцем, синім небом.
Чи то приви́ділось мені,
Чи то було́ в кошмарнім сні,
Що бачив пе́кло, по́руч се́бе !
І щось робить, негайно, треба ...
* * *
с. Копачі. Сільрада
26 квітня 1986 р. Субота
З обіду я, зайшов в сільраду,
Про що, де бачив, розказа́ти.
Не встиг, бо зам. не дав сказати -
Він сам все знає ! Він тут - влада !
Не заставив зам. чекати -
Він підвівсь, дістав бумаги,
Тиші попроси́в, ува́ги,
Й урочи́сто став читати :
- З району нам прийшла депе́ша,
З якої слі́дує
по-пе́рше :
В машза́лі лопнув трубопровід,
Стався ви́тік, ви́лив масла,
Загорівсь електропровід
Й запала́ла маслотра́са !
Поже́жники вогонь туши́ли,
Гаси́ли полум'я безстрашно,
Уміло, грамотно й відважно !
Й пожежу швидко погаси́ли ! ! !
По-дру́ге ,
маю що сказати :
Пані́чних слу́хів не сприйма́ти,
Й сами́м плітки́ не розпуска́ти !
І вре́шті решт, та в Бога ж мать !
Спокі́йно ! Не панікува́ть !
Ідіть додому ляга́ть спать ! ! !
Кажу Вам ще раз - все безпе́чно !
Все під контролем, безпере́чно !
* * *
Ті дні кошмаром промайну́ли ...
Пройшли́ літа́, біль не стиха́є
Хоч може, з ча́сом, призабу́лись,
Та в снах події ті зрина́ють ...!
* * *
27 квітня 1986 р. Неділя
Неділя. Вийшов в передпо́кій,
Ще рано, але спать - незмо́га !
Нервозний і тяжки́й неспокій,
В душі́, як крик, брини́ть тривога !
Красивий і бенте́жний ранок ...
Ступаю тихо че́рез ганок,
Не чуть, чому́сь, пташи́ні співи ...
Нара́зі, хвіртка заскрипі́ла -
Прийшла, пові́рена від вла́ди,
З папе́рами у пу́хкій па́пці,
Посильная сільсько́ї ради,
Й наказ, читає по бумажці ...
Дослівно зміст не пригада́ю.
Текст, може, десь в архі́в й схова́ли ...
Та суть, звича́йно, пам'ятаю,
Прибли́зно, так вона сказала :
- Затя́мте всі й не забува́йте :
В хата́х віко́н не відчиня́йте !
Діто́к гуля́ть - не випуска́ти !
Нехай сидять тихе́нько в хаті !
Й доро́слі, вдома, щоб сиді́ли,
По дво́ру й са́ду не ходили...
Ну, там, худо́бі їсти дати ...
Папе́ри всі свої́ зібра́ти,
Кошто́вні речі й гроші взяти,
Ще й те́плий одяг... І чека́ти !
Чека́ть візиту медсестри́,
Роби́ть щось - в хаті, чи в веранді
І буть готовим, по команді,
Поли́шить хату, днів на три...
Під пі́дпис все - щоб не забу́ли !
А ще - таблетки роздава́ла...
Під пі́дпис, що́би в рот покла́ли
Пігу́лки з йо́дом ! Наказала
Не ви́плюнули, щоб ковтали !
На ді́ток пальцем насвари́ла,
Щоб ро́тики вони відкри́ли,
Й чи є пігулки, показали ...
Поті́м, знервована й нера́да,
По ха́тах да́лі побрела́,
Ще залиши́лось пів села́
Їй обійти́, поті́м - в сільраду ...
* * *
Пройшо́вся й я, зайшов в сільраду,
Гибі́в там зам., над телефоном...
Чи знає щось ? Чи дасть пораду ?
Туди ж зайшов наш агроном.
На до́шці став наказ читати,
Ніяк не може зрозумі́ти,
А як дійшло́, дава́й кричати !
Його́ проси́ли не шуміти,
А агроном - всіх в Бога мать :
- Посівна́ ...! Не дам зірва́ть !
Жіно́к - перебирать в кага́ти
Картоплю ж, бо пора саджати !
Механізаторів - на стан !
Роботи - море ...! Океан !
Плуги́ й сіва́лки готува́ти,
Два тра́ктори ремонтувати !
Він не каже, він вола́є !
Бо день весняний - рік годує !
Не перший рік він ...! Добре знає !
Та раптом гул моторів чуєм !
Монотонний і надривний.
Над принишклою землею...
Довжелезною змією,
Буси тя́гнуться, невпи́нно...
Я́сним днем, при світлі фар,
Пусті́, безлюдні, як прима́ри,
Людей щоб вивезти від зга́ри,
Спішать з усю́дів, на пожар !
Скільки їх ? Десятки ? Сотні* ?
Там проїхали того́ дня.
Зняті з київских маршрутів...
Ту колону не забути !
Нараз, на спо́лох, телефон
Цю тишу, дзвінко, розтривожив :
- Так, слу́хаю, сільрада, ... зможем !
Та враз, здригну́вся барито́н :
- Все зробим ми ! Я гарантую !
Не допускати... Чую, чую !
А потім, трішки промовчав,
Повісив трубку і сказав :
- Евакуація... Людей із міста...
Матір Божая, пречи́ста...
Гарантува́ти ві́льний рух.
Із дванадцяти до трьох ...
Узбі́ч дороги не стояти,
На шлях плуги не випускати...
Люди стихли, скам'яніли,
Всі, хто був тут, зрозуміли,
Що буде, вре́шті, із селом...
Замовк, нарешті, й агроном...
* * *
Нічо́го більш не виясня́ли.
Тихе́нько в двері подали́сь,
Як в чо́мусь ви́нні, розпроща́лись
Та й по домівках розбрелись ...
Спіши́ли, щоб скорі́ш, до хати...
Папери в кучу всі зібра́ти,
Кошто́вні речі й гроші взяти,
Ще й теплий одяг... І чекати !
Сидіти - в хаті, чи в вера́нді
І буть готовим, по команді,
Днів на три поли́шить хату,
Три дні - це ж зо́всім небагато ...
* * *
1986 р. Ве́рбна неділя.*
Той час мину́в, немов вві сні,
Не в сні, в жахливому кошмарі ...
Весна в пекельному угарі
І спо́внені тривоги дні ...
Під грізний гу́ркіт вертольотів,
Вдиха́ючи їду́чий дим,
Ішли щоранку на роботу !
Покинувши зати́шний дім !
Жінки́ ходили на кага́ти,
В мішки картоплю відбира́ти,
Дідусь у млин - муку моло́ти !
Весна багата на роботу ...
Та жо́ден праці не цура́вся !
Для всіх закон в селі прости́й :
- Вмирати може ти й зібрався,
А хліб, будь ла́скавий, засій !
Пройшла неділя, дні вербо́ві,*
На ста́ні у ремонті трактор,
Дві сіва́лки, вже готові
Та тліє за селом реа́ктор ...
* * *
5 травня 1986 р. Понеділок
Автобусів в той день не жда́ли,
Хоча́ звича́йно добре знали,
Що нас чекає гірка путь !
Що при́йде час і заберуть
В автобуси. І повезуть
У даль, від рі́дного порогу ...
Готові всі були в доро́гу
Пода́лі від біди гайну́ть !
Грузи́лись швидко, без зупинок.
Тули́лись мо́вчки, не без сліз !
Немало бо́лісних сльозинок
Тоді упало до коліс !
Вмостились діти, як дорослі.
Неусмі́хнені, серйозні,
Стриво́жені : - Куди ж ми з дому ?
- Мату́сю, а коли додому ? !
- Днів через три - вам все об'являть -
Ви ж тя́мите, у чому суть ?
Пожежники тут все попра́влять
Й додому всіх вас привезу́ть !
В ванта́жівки грузи́ли скот ...
Корів, свине́й везли на бі́йню !
Нерво́вий тик і рук тремтіння
І скри́влений від пла́чу рот...
Більш повезло́ домашній птиці -
Зерна́ їм да́ли, як годи́ться
І хві́ртки скрізь повідкривали !
Котів із хат повипускали,
Собак від бу́док відв'язали,*
Прощально, з жалем подивились,
В автобус, спо́внені турбот,
Знерво́вані, нарешті всілись.
Та ду́ші коло хат лиши́лись ...
* * *
До тих, хто був в той час у полі,
Або на тракторному стані,
Хто був на фермі чи у школі,
Автобуси були пода́ні
Прямі́сінько до їх роботи !
Тоді й скінчи́лись їх турбо́ти -
Жіно́к забра́ли від кага́тів -
Чуть - чуть лиши́лось перебра́ти !
Мого діду́ся, Кицуна́
Під руки вивели з млина,
І так, в робочому убра́нні,
У бус всадили, невблага́нні ...
Людей забрали із полів,
А трактористів - від ріллі́,
Від о́ранки взяли́ мужчин !
Була на те значна́ причина :
Весня́ний вітер хи́ский, змі́нний,
Подув з пожа́рища в село !
І дим, їдки́й, радіакти́вний,
На ха́ти лю́дські понесло́ !
* * *
Зібрали всіх - мали́х, стари́х,
Усі в автобусах розсілись,
Нарешті всі угомони́лись.
В салоні навіть шум затих ...
Водій уже мотор завів,
Пора рушать від цього лиха .
- Стривай ! - Чийсь голос задзвенів :
- Ключі на ла́вочці зали́шив !
Побіг, верну́вся сам не свій
- Ключі забув, ключі від ха́ти,
Ну ти хоч па́дай, а хоч стій
Замки́ б прийшло́сь тоді́ збивати ...
* * *
Пройшли́ обі́цяні три дні,
З тих пір, як з дому відлучи́ли ...
В чужі оселі притули́ли
Та ще й в далекій стороні !
Спинився час, лиш сірі дні,
Листки́ в календарі́ зрива́ли,
Зміша́лись бу́дні й вихідні́,
Лиш кло́потів вони дода́ли.
Минали тижні. Невесе́ла
Нови́на швидко нас дістала -
Зломи́ли й в зе́млю закопа́ли
Всі, в рі́дному селі́, осе́лі !
Хати́ звали́ли й потрощили !
Зламали двері, стіни й стелі
Й бульдо́зерами в глиб зарили !
Лише́нь ключі від них лиши́лись ...
* * *
Давно́ замки́ заіржаві́ли,
Лежать в сплюндро́ваній землі.
Давно вже люди постарі́ли,
Живуть в збудо́ванім селі.
І ті ключі вже не потрібні,
Що відмика́ли ха́ти рі́дні .
І треба б все давно́ забути,
І тих ключів давно позбутись ... !
Лежать ключі в мої́м столі́...
Такий тяжки́й, болю́чий спо́мин,
Про я́сний ранок і поли́н,
Про жах й поки́нуті осе́лі
В моє́му рі́дному селі́,
Про біль розп'я́тої землі́...
* * *
*дамбу спорудили - навколо ставка-охолоджувача ( пруда-охладителя ) ЧАЕС.
Штучна відкрита водойма для охолодження нагрітої на АЕС води.
Навкруги ставу, прямо по берегу, була прокладена бетонна дорога аж до АБК-1.
* тут і далі - абревіатури подаються без перекладу, як імена власні, для більш реалістичного відтвореня подій.
АБК - административно бытовой
корпус ( рос. )
ОРУ - открытое распределительное
устройство ( рос. )
*облом - різкий перехід до негативних емоцій
*графіт - графітова кладка, знаходиться виключно всередині реактора, поміж уранових стержнів ( пробачте за простоту пояснення ). Герметичний від зовнішнього середовища. Графітові блоки мають характерну, унікальну форму, переплутати їх ні з чим не можна. Графіт зруйнованого реактора надзвичайно радіоактивний, і разом з уламками ядерного палива становить радіаційну небезпеку номер один - на віддалі в два метри до уламка графіту смертельна доза
радіаціі набирається беззахисною людиною приблизно за 10 хвилин.
* У Прип'ять прибуло понад 1200 автобусів з інших міст України. На залізничну станцію Янів було подано два дизельних потяги на 1500 місць. Евакуація була оголошена жителям як тимчасовий захід, із собою дозволяли брати тільки речі першої необхідності. ( Вікіпедія )
дні вербові* - вербна неділя, в 1986 р. відмічалась з 27 квітня.
Собак від бу́док відв'язали,* - одна із собак знайшла своїх хазяїнів у Лехнівці, новозбудованому селі, за 230 км від Копачів, через рік.
25.02.2022 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941208
дата надходження 25.02.2022
дата закладки 11.03.2022
Не робимо прогнози, бо це невдячна річ, щодня якісь загрози, в тривозі день і ніч! Хочеться жити в мирі, скоро прийде весна, тренуємося в тирі, загрожує війна! У багатьох є зброя, тривожно на душі, ближні до нас з війною, «брати» й «товариші»? Хочуть смертей і крові? Брешуть відкрито всім! А ми завжди готові, свій захищати дім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941088
дата надходження 23.02.2022
дата закладки 24.02.2022
Є на небі планета Героїв,
Там живуть наші хлопці з Майдану,
Там солдати тепер після бою
Вчаться в сни прилітати до мами.
Хтось казав, не болить там їм, ніби,
В невагомості все по-іншому…
Їхні сонця сіяють німбами
Та про них всі думають віршами.
Мріють ще повернутися хлопці,
І на поміч прийти побратимам:
У гарячій-гарячій точці
Наша спільна живе Батьківщина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940755
дата надходження 20.02.2022
дата закладки 20.02.2022
Лелеки кружляли - дивилися люди.
Лелеки прощались,
Бо треба летіти.
Їм звисока видно:
Згасає вже літо.
Згасає вже літо
Ледь-ледь, непомітно
В колючій стерні,
Наїжаченій в полі,
У першім листочку,
Що падає долі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889646
дата надходження 24.09.2020
дата закладки 18.11.2021
Тихе́нько кінча́ється ба́бине літо ...
Ла́гідний вітер, небе́сна блакить,
Ще при́язним сонцем окі́лля зігріто,
І павучо́к - ген у небі летить ...
Та раптом зміни́лося щось спозара́ння...
Нічка холо́дна, мороз досвіта́ння,
Небо рапто́во, немов потемні́ло -
Ні, не похмуре, воно - посині́ло !
Ро́си, сьогодні повітря умили,
Свіже, пахуче, ним дихати легко !
Видно за о́брій - дале́ко-далеко,
Ключ журавлиний над обрієм квилить !
Бабине літо нежда́но скінчи́лось ...
Осінь, краса́ золота́, наступи́ла !
Чарі́вний мольбе́рт, біля гаю розкрила,
Фарби барви́сті з пеналу дістала,
Навкру́г озирну́лася, поворожила
І пе́нзлем чарі́вним пейзаж дописа́ла -
Кра́сеня ясена вділа в бордо́ве,
Окинула по́глядом - вийшло чудово !
На клена зеле́ного - зо́лота я́сного,
А в верхові́ття - ще й трішки багря́ного !
З пи́шною вишнею - за́вжди морока.
З лівого боку їй треба червле́не,
З правого - жовте, а ззаду зеле́не !
Та вишня у нас - неймові́рно солодка,
То хай покрасу́ється, поряд із кленом !
Осінь всміхнулася - всяк тут чуду́є
Берізка-капри́зка, і та вереду́є,
Хоче той колір, що з білим пасує !
Про́сить крім жо́втого, ко́лір зелений,
А ось і дубо́чки. Немо́в навіже́ні -
Бажа́ють, щоб ша́ти були із прінта́ми,
З прико́льними на́писами, з вензеля́ми
Осінь люб'язно до них посміхну́лась,
Трі́шки подумала і відверну́лась.
На очі коси́нку собі пов'яза́ла,
І знов за роботу, з завзя́ттям, узя́лась !
Пе́нзель чарі́вний в руках аж літа́є,
Фарби нао́сліп, навкру́г розкида́є !
Кра́пельки фарби - роя́ми злітають,
На ша́ти дере́в і кущі́в потрапля́ють !
Бри́зки летять невпопа́д, як попало !
Червоним, оранжевим, скра́шене листя,
Дубо́чки прибра́лись - в багря́нець вдягли́ся,
А осінь сміє́ться : - Всім-всім щоб дісталось !
Ба́виться ко́льором і весели́ться !
Темним бордо́вим, роже́вим, як квіти,
А жо́втих відті́нків - то вік не злічи́ти !
Майсте́рний художник, як є - чарівни́ця !
А що в неї ви́йшло - самі́ подиві́ться !
Милу́йтеся ба́рвами - осінь у лісі !
[img]http://www.poetryclub.com.ua/upload/photoalbum/5500080f1d282eb5abc57081a5a4bce2[/img]
14.10.2021 р.
Фото http://4.bp.blogspot.com/-Zs5Zns0su-I/Ve7iD71EBRI/AAAAAAAABD0/_WJbJaffk5Y/s160
0/%25D0%25BE%25D1%2581%25D1%2596%25D0%
25BD%25D1%258C.jpg
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928062
дата надходження 15.10.2021
дата закладки 22.10.2021
Життя хтось не прожив, а пролетів.
І навіть не відчув на крилах лету.
І тільки спів, цей солов’їний спів
такий п’янкий для кожного поета.
У жи́та шумі таїна буття.
Ви чули до схід сонця, як у полі
вітають ранок наливні жита́
і легковій гуляє на роздоллі...
Іду до Батьківщини вівтаря,
несу у серці виплекану ружу.
Де пестить роси зніжена зоря,
там золотом не виміряти душу.
19.06.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928523
дата надходження 21.10.2021
дата закладки 21.10.2021
Живе байду́же серце сотню літ.
Байду́же серце не болить, не плаче
воно холодне, а моє гаряче,
мабуть, тому і плаче, і болить.
Снують бездушні люди по землі.
Бездушні люди зазвичай – щасливі.
Прогірклих сліз їх не розчулять зливи,
такими легше жити взагалі.
Душа не скніє, Совість не гризе.
Хіба ув онній є для них потреба?
Дороги ці приводять до Ереба,*
а далі буде тільки тьма. І все.
27.05.21р.
*Ереба – бог вічного мороку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926639
дата надходження 30.09.2021
дата закладки 30.09.2021
Колись усе повториться на світі:
Зими буденні і святкові дні,
Весняні ранки, сонцем обігріті
Липневі ночі, теплі і хмільні...
І буде знову тлінна золотавінь,
В старому сквері мідний падолист,
Гучних дощів розсипані октави
І завірюх такий протяжний свист...
І вкотре будуть райдуги цвісти
Барвистим сяйвом десь на видноколі...
Колись усе повториться!Лиш ти
Для мене не повторишся ніколи...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309504
дата надходження 27.01.2012
дата закладки 29.09.2021
Зустріч
Зустрілися дерева,
а де - ніхто не знає.
Та й завели розмову,
під шелестіння віт:
- Ти хто? Я - дуб з діброви!
- А я - береза з гаю!
- А я - смерека з бору.
- А я - верба, з боліт...
Розказували всяке.
Здебільшого - жалілись:
то вітер дошкуляє,
то заєць,
то бобер...
Але ні в кого й близько
таких зубів немає,
як у двоногих в лапах - за
день лягає сквер!
І вирішили: більше людині
не коритись.
Що краще - вмить згоріти,
чи вік в колоді гнить?
Ще ж так кортить вологи
небесної напитись,
І кучерями вкрити,
Карпат
лисий
граніт!
Зустрілися дерева...
Та вже їх там немає.
Залишились розмови,
та пнями прикрий слід.
І був там дуб,
з діброви,
була береза з гаю,
була смерека з бору
й верба,
з гнилих
боліт...
19.09.20
М.Шевченко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889179
дата надходження 19.09.2020
дата закладки 27.09.2021
[b]А[/b] я на мить поринула в дитинство,
[b]З[/b]емна краса - чарівна благодать,
[b]А[/b] у душі малесенька колиска,
[b]П[/b]риємно з неї спогад діставать.
[b]А[/b] так мені щемить вона у серці
[b]Х[/b]вилина незабутня знов і знов,
[b]М[/b]атуся відчинила в хату дверці
[b]О[/b]біймами, даруючи любов.
[b]Л[/b]иш мить одна і вже дитя щасливе,
[b]О[/b]хоплене найкращим почуттям,
[b]К[/b]олиска заколихує грайливо,
[b]А[/b] аромат насичений життям.
[b]В[/b]еселкою всміхається щаслива
[b]І[/b] ніжний дотик, як літневий сон,
[b]Й[/b]ого душа так трепетно манила
[b]Н[/b]атхненно доторкаючись долонь.
[b]У[/b] милих тінях де сховались миті,
[b]В[/b] солодких ароматах, неньки рук.,
[b]Я[/b] бачу, як любов і ніжність звиті,
[b]К[/b]расою, об'єднавшись в один звук.
[b]З[/b]ахоплююсь побаченим, почутим,
[b]Г[/b]райливо все милуюся життям,
[b]А[/b] так мені хотілося побути
[b]Д[/b]е б я себе відчула ще дитям.
[b]К[/b]расу і аромати всі вдихнути,
[b]А[/b] душу ще наповнить почуттям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926226
дата надходження 26.09.2021
дата закладки 26.09.2021
Крізь вікна сонця струмені потоком,
Строката ковдра з листя на землі,
Налиті виноградні грона соком,
Букет осінніх квітів на столі…
Бешкетник-вітер стукає у шибку,
Тихенько шкрябає, неначе кіт,
А потім проникає у кватирку,
По закуткам летить, як вертоліт…
Лоскоче тіло і куйовдить коси,
Мені шепоче лагідні слова,
Що за вікном на нас чекає Осінь
чарівна, ніжна, тепла й золота…
Відкрила навстіж вікна й полетіла
разом із вітром у пістрявий гай,
Де листя таємниче шурхотіло,
І кликав на гостину небокрай…
Додому повертатись не хотіла,
Душа просилась в сонячний зеніт,
Нарешті сенс життя я зрозуміла –
Земне – для тіла, для душі – політ!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614005
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 23.09.2021
давай о важном, давай о счастье...
знавал его или так транзитом?
отметин несколько на запястье...
да нет, случайно, стеклом разбитым...
давай о важном... побольше сути
как в редактуре - “воды” не нужно...
любовь, как в фильмах с Орнелой Мути?
Тебе встречалась простая дружба?
Ты веришь в верности идеалы?
В души звучанье, среди абсурда?
Стоял на сцене, когда фанфары?
Грустил с бокалом под песни Курта?
Плевали в спину? Ножи вонзали?
Щеку вторую сумел подставить?
Тебя любили, но предавали?
Такое сложно, порой, представить...
Давай о важном, давай о вечном
Пусть, время гонит, как тачки в ралли
О том, что в мире, так скоротечно
Все, что, однажды, в руках держали...
Давай о важном, давай о счастье
Не «как у всех», а в своём мериле
Отметин несколько на запястье,
А, это тело с душой мирили...
AnnaVi #annvishtak #annaslittlepoetry
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925747
дата надходження 21.09.2021
дата закладки 22.09.2021
(із циклу Карашинські жита)
Ще віддає свою вологу Здвиж,
проміння сплутав у тумані ранок
і місяця виблискує уламок,
проймає серце світанкова тиш.
П’є подорожник крапельки роси.
Співає перша птаха над водою.
Пора іти в поля за чередою,
аж попід ліс до стомлених осик.
Подалі від нав’язливих людей.
Де сам на сам лишаєшся із лісом,
життя ще дасть надихатися містом.
А тут сьогодні череда іде…
30.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925731
дата надходження 21.09.2021
дата закладки 21.09.2021
А дід пішов за обрії орати,
Мов не на вічність, а на день чи два…
Розгріб турботи звичні біля хати,
Із вилами пройшовсь біля хліва.
Напхав у ясла сіна, щоб корова
Під вечір не урвала молока.
Поправив у печі тоненькі дрова –
Й рудий огень урізав гопака!
В думках розклавши наміри по буднях,
Поворкотів, що молодь вже не та,
Що їм би тільки спати до полудня,
І усміхнувся… Ох, літа-літа.
Бо що йому, старому, ждати смерті,
Якщо життя тримає на плаву?
Ще сили є, аби кути підперти.
А молоді́? Нехай ще поживуть.
Отак собі у роздумах і праці
Провадив день старенький чоловік…
А світ гудів мільярдами вібрацій,
Які зливались ув один потік.
Зима лежала біла і кудлата,
Коли побрів за овид сивий дід…
І вікнами заплаканими хата
Йому охрипло застогнала вслід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 20.09.2021
Цей жовтень почався не звичним янтарним теплом,
А сонним дощем, сіризною, важкою вологою...
Сріблясті паєтки сповзають прозорим вікном -
Хоч трішки маленького дива між осені вбогої!..
Нелегко свій день починати, як сонця - катма,
Як вії твої не лоскочуть розплетені промені...
Звисає з дахів тонкосрібна густа бахрома,
І мокра ворона, як флюгер, застигла на комині.
Збадьорює кава ранкова й водночас гірчить,
Як дим з перепрілого листя на во́гких обочинах.
Затягнута фе́тром блідим, засльозилась блакить,
І скрапує воском берізка в гаю позолочена.
Опе́ньки, як равлики, видерлись вкупі на пень,
Їм сосни вологі накурять з кадильниці ладану.
...А я ще не хочу тепло відпускати зі жмень,
Тримаю його, наче нитку тонку Аріаднину...
[i]Світлина з Інтернету.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890358
дата надходження 01.10.2020
дата закладки 19.09.2021
Хато моя стара, ну які роки там?..
А озирнешся – і півжиття нема.
Сніг на тобі полатаний, наче свита,
То вже не ті морози й не та зима.
То вже не ті химе́ристі купи снігу,
То вже не так мете, як колись, віда́й…
Кинешся в цю пухку білизну з розбігу,
А із порога: «Дівко, ану вважай…» ─
Бабці така знайома вже засторога…
Хай ти іще мала, та пізнала все ж:
Варто в житті надіятися на Бога
І на своїх близьких, безперечно, теж...
Вміти розчути голос твоєї крові,
Бути єдиним цілим із усіма,
Хто із тобою зріс у теплі й любові,
Ко́го з доріг вертала сюди зима,
Щоб у родиннім колі зустріти свята,
Сили набратись з рідного джерела.
Як же дбайливо горне до себе хата,
Пір’я летить з осмиканого крила…
Як тут сьогодні порожньо й безголосо,
Наче з платівки пам’яті стерто дні!..
Хато моя самотня, простоволоса,
Де прихилити серце своє мені?
Станеш у дверях – протяг із сіней дує,
Стисне нутро полинна якась журба!..
Бабо і діду, хто вам заколядує?
Вітер хіба…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857626
дата надходження 11.12.2019
дата закладки 19.09.2021
Україна. Тридцяті… Холодна стерильна імла.
Я вже майже не сплю, але вірю, що все тільки сниться:
Я – змарніле худюще дівча із глухого села
Десь на Сході, а може, і в Центрі – яка вже різниця?
Холод лютий, як звір, пропікає мене до кісток
І судомою зводить живіт від голодної муки!..
Це остання межа, чуєш, Боже? Я майже за крок…
І коли я впаду, підхопи моє тіло на руки.
Поклади мене там – недалечко, побіля своїх.
На потріскані пальчики дмухаю, подихом гою…
А чи є у людської душі той найвищий поріг,
За яким ти вже більше не чуєш розпуки і болю?
Я не знаю, я просто дитина, зернинка мала
В цій звірячій машині, яку запустив сам диявол!..
Все забрали до крихти – ні двору нема, ні села,
У народу мого й на життя вже відібране право.
Україна. Двотисячні… Місто залите в бетон.
Смітники переповнені їжею, голови – брудом.
Ти шукаєш, де можна дешевше купити «айфон»,
Напихаючи шлунок масним калорійним «фастфудом»?
Зупинися й подумай: тридцяті, маленьке село
В коматозному голоді, кинуте напризволяще!..
Що ти знаєш про спрагу боротися смерті на зло?
Про терору червоного люту оскалену пащу?
Та нічого… А може, і добре, що це вже – архів,
Що десь там загубилась і я у стотисячних списках…
Інфіковані душі прогресом, тому і глухі,
Не розгледиш на відстані те, що не бачиться зблизька.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697240
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 19.09.2021
Дівчинко із очима,
як скло, вологими,
ти вже й забула,
як пахнуть осінні рими…
Світ тебе ловить,
обмотуючи дорогами,
наче бинтами
стерильними і тугими.
Можна цей день узяти
і залпом випити,
але від цього солодше
тобі не стане.
Цей сивоокий дощ,
наче пес не при́п’ятий,
пробує зализати
торішні рани.
Треться у шию
носом вологим,
леститься,
прагне твого тепла
наковтатись вволю.
Вся ця хандра осіння –
маленька дещиця
з того, що перепасти
могло б на долю.
Можна втекти від світу,
замкнутись в коконі,
випасти непомітно
із цих реалій.
Хай собі дні,
мов коні переполохані,
мчать попри тебе стрімко
все далі й далі.
Можна весни чекати,
немов пробудження,
книгу перегорнути,
не прочитавши…
Та повернути втрачене
вже не здужаєш,
кане у Лету
осінь твоя
назавше.
Тож пропусти цю тугу
крізь себе хвилею,
виплачешся –
і стане тобі світліше!..
Там, де душа, мов птаха,
впаде безсилою –
вибухни
ві́ршем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850285
дата надходження 04.10.2019
дата закладки 19.09.2021
Охрестити тіло надто просто.
Душу охрестити – неможливо.
Он прийшли «братки» із дев’яностих,
обікрали всіх й живуть щасливо.
Ви́си́ть хрест у кожного на пузі
ніби у хресті ми з ним і браття…
Кажуть: воздається по заслузі,
він п’є пиво, я жеру – латаття.
Ну не вмію красти, що робити?
Не святий, мабуть, занадто грішний.
Знову свині лізуть до корита.
А мені про це писати ві́рші.
25.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925533
дата надходження 19.09.2021
дата закладки 19.09.2021
Ведіть мене через дрімучий ліс.
У променях погожого світанку
Так сонячно біліє вишиванка-
Ота,що бабця вишила колись...
Немов ручай розплЕлася коса,
Ой коси-коси,ви-дівоче щастя!
Сира мотузка в'їлася в зап'ястя,
Обмила ноги вранішня роса...
Вологий ліс сьогодні мовчазний,
Йому мій біль разючий і нестерпний...
О,як у мене в грудях серце терпне!..
Вже не зустріну теплої весни...
Вже не прийду до тебе на розмову,
Мій любий лісе,батьку,не журись,
Десь там,можливо,стрінемось колись
І у сльозах обіймемося знову.
Між гострих круч звиваються стежки:
Отут мого дитинства перші кроки
Від батьківської хати в світ широкий,
Отут мої повстанські співанкИ...
Тут журавлем увічнена криниця
І мамине барвисте вишиття
На витканому полотні життя-
Воно тепер мені щоночі сниться...
Блищить у травах батькова коса,
Холодна сталь її на сонці терпне,
Парує молоко у дзбанку тепле...
Лягла на душу спогадів роса...
Ведіть мене,совітські конвоїри,
Від подихів важких повітря згіркло
І на шинелі п'ятикутна зірка
Уп'ялася у серце диким звіром!..
Спинилися над прірвою...Аж заки-
Холодний постріл!..Кров на вишиванці...
Прощай,мій лісе!І брати-повстанці!..
На грудях розцвіли криваві маки...
Ой,маки-маки,хто це вас насіяв
Між вишиття барвистого мого?
Схилився наді мною сивий Бог,
Утер сльозу,що висікла на віях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282010
дата надходження 22.09.2011
дата закладки 19.09.2021
Коли тебе не стане на землі,
В моїй душі засохнуть океани,
Роса кривава зійде на ріллі,
Коли тебе в житті моїм не стане...
Коли тебе не буде в цих садах,
Обсипляться троянди снігоцвітом,
І потече отруєна вода
В моє солодке яблуневе літо...
І змовкнуть всі пташині голоси,
Дзвінкі струмки обірвуться,мов ноти,
І перетліють попелом ліси
В той темний день невтішної скорботи...
І відлетять,мов пізні журавлі,
Усі мої несправджені надії,
Коли тебе не стане на землі,
І крик в мені раптово заніміє...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294148
дата надходження 18.11.2011
дата закладки 19.09.2021
Я тебе не зустріну більше,
Буду вічно лише страждати,
Буду вічно писати вірші,
І для тебе пісні писати.
Буду вічно пісні співати,
Ти їх звідти почуєш ... з неба,
Буду в снах тебе цілувати,
Мені більшого вже не треба.
В сні тебе пригорну, так ніжно,
Всю любов я тобі подарую,
Жити будеш ти в серці вічно,
Не знайти мені більш такую.
У піснях і в віршах, жива ти,
Потрапляю я знову в казку,
Я у снах тебе буду чекати,
Ти приходь в мої сни ...будь ласка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917366
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 14.09.2021
Про що співають солов’ї?
Коли цвітуть сади вишневі,
смарагдові стоять гаї,
травневе небо кришталеве.
І розливається: тьох-тьох…
Немов по венах кров гаряча.
Питання багатьох епох:
сміється птаха ця, чи плаче?
Шукайте відповідь в собі,
в розпечених мов жар долонях.
Про що співають солов’ї
закоханим у ніч безсоння…
19.04.21р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925028
дата надходження 14.09.2021
дата закладки 14.09.2021
Щодня я відстані долаю,
Крізь ліс, крізь поле - за село,
Де силу в крила наливає
Мені природи джерело.
Спасибі, Боже, за цю пору,
За кожну хвильку, кожну мить,
Що маю в серці непокору
Й від суєти можу злетіть.
Вперед на зустріч із красою,
Де сонце сяє, сніг скрипить,
Де заяць стежкою лісною
Ніким неляканий біжить.
Де сріблом все навколо вкрите,
Де діаманти скрізь блищать
І сяйвом простори залиті –
Й весь всесвіт хочеться обнять!
В такі хвилини забуваю
Про всі проблеми на землі.
І я з природою співаю!
Й весь світ всміхається мені!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905952
дата надходження 24.02.2021
дата закладки 11.09.2021
Низе́нько, над кро́нами хмара пови́сла,
Дере́ва прини́шкли, чека́ють дощу́.
Вітри́сько наха́бний, зриває з них листя,
Шарпа́є сердито, грози́ть : - Потрощу́ !
Сморо́дині вітер викру́чує віти,
В садо́чку бісну́ється, несамови́тий !
Споло́хав пташо́к, повали́в спіле жито,
Пелю́сточки ніжні зриває на квітах !
На дах метале́вий, баба́хкають гру́ші,
Бабу́ся, зляка́лась, вікно́ зачиня́є,
Мо́литься Богу : - Спаси́ наші ду́ші !
Бо бли́скавка в хату, бува́, заліта́є !
Пала́є вогне́м - блискави́ця згора́ !
В коли́сці просну́лась і пла́че дитина,
Гри́мнуло так, що зірва́лась карти́на !
Розве́рзлося небо і ллє, як з відра́ !
Сві́тло пога́сло, вже су́тінки в хаті
Споло́ханих ді́ток вколи́сує мати
- Засні́ть мої лю́бі, неха́й вам тала́нить ...
Заснули. Лиш чути, як дощ барабанить ...
31.08.2021 р.
Фото :
https://i.pinimg.com/originals/01/
92/7d/01927d6940b728834131b829e44bbb0d.gif
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923825
дата надходження 01.09.2021
дата закладки 09.09.2021
Гладь ставка серебром рябится,
а камыш захватил весь берег.
Я пришел тишиной напиться
и не нать никаких Америк.
Мне не нужен их ср@ный доллар
с демократией вкуса крови!
Мне бы нашей хохляцкой доли,
чтоб с утра, да не хмурить брови!
Мне б на злато глядеть пшеницы
и вкушать сладкий запах липы,
и с любимой встречать зарницы
под июльского ветра всхлипы.
Мне не нужен дурацкий бургер,
эти звезды и эти штаты!
я совсем не похож на флюгер,
мне дороже всего - Карпаты!
И пускай всю затянет ряской
гладь пруда, где луна большая
искупалась вчера с опаской,
но вернуться сюда обещала...
...ну, а если ставок исчезнет,
я не стану считать потери,
ибо даже в часы болезни
здесь душа открывает двери.
13-16.08.2011 с. Чапаево Полтавской обл.
*фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275551
дата надходження 17.08.2011
дата закладки 29.08.2021
Морозный хруст ветвей орешин,
Ручья застывший камертон,
Соседний лес обходит леший,
Как престарелый почтальон.
Закат в январском небе тонет,
Где звёзд рассыпана крупа.
Умчались солнечные кони,
Но светит Млечная Тропа.
Зажглись огни в уютных хатах,
Звучит колядок перезвон,
Манящий запах чая с мятой
Сулит спокойный тихий сон.
А на печи тепло, как в мае,
От крупных белых кирпичей.
На лунный колоб хрипло лает
Сиркó кудлатый и ничей.
А в крайнем доме, после кружки,
Взял в руки бережно баян
Старик, усевшись на подушке:
Войну припомнил дед Хирьян.
Позёмка утекает в балку.
Поставив свечи на окне,
Желает дивчина-гадалка,
Чтоб Грыць пришёл наутро к ней.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891285
дата надходження 10.10.2020
дата закладки 29.08.2021
Кожен день -
як маленька вічність,
коли поруч тебе нема -
Гаснуть зорі,
зіниці,
свічі,
зазирає у ніч - зима...
Замітає стежки,
повіки -
ти - у спогадах,
ти - у снах.
Відшукати
від тебе ліки
не дано мені -
так і знай.
Ти - найкраща
моя пригода.
В нас і серце
на двох - одне.
Вже і бути без тебе -
годі -
з кожним подихом,
з кожним днем...
Лиш торкаюся
рук магічних -
і зникає печаль німа.
Кожен день -
як маленька вічність,
коли поруч тебе нема...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845695
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 29.08.2021
Ласка́вого мо́ря блакить неозора,
Купа́ються ніженьки в шо́вковій хвилі,
Вода пустотли́ва, іскри́ста, прозора,
Проро́чить блаже́нства хвили́ночки милі !
Пісок білопі́нною хвилею ви́праний,
Сія́є на сонці, як цукор розси́паний !
Скрипу́чий, гарячий, від сонця вогнистий !
Чисте́нький, лиш ча́єчки слід, як нами́сто ...
Хвиля, грайли́во водою оббри́зкала,
Торка́ється, ма́нить, шепоче - купа́йтесь,
Воді́ благода́тній, на ми́лість віддайтесь !
В обі́йми до се́бе, пустунка, покли́кала ...
Вода криштале́ва, ледь дише прибоєм ...
Красу́ твого́ тіла ховати не хоче !
Таму́ючи по́дих, милу́юсь тобо́ю ...
В обійми, в обійми - нам море шепоче !
В обі́йми - повто́рює круча луно́ю ...
А тіло, нарешті, з'єдна́лось з водою !
Ні́жними пе́рсами ба́виться піна,
Вода обмива́є, сідни́чки й коліна,
Пе́стить живіт, доторка́ється ло́на,
На хви́льку завме́рла в діво́чій доло́ні...
За мить, голе тіло вже скрізь обніма́є !
Крапли́нки на шкі́рі, перли́нами ся́ють !
Сонце в воді діама́нти розси́пало,
З хвилею ра́зом, у море покли́кало !
Теплим блаже́нством, змори́ло все тіло,
Зася́яло ніжно і час зупини́ло !
А кру́чі стоя́ть на сторо́жі всеці́ло !
І на́віть не знають, що час зупини́вся,
Мая́к насторо́жився, чуть нахилився,
Мені підморгну́в і ледь-ле́дь, зашарі́вся ...
Мовля́в - Я не ви́дів ! Яке́ моє діло ... ?
А море, ледь чу́тно, за ним шелесті́ло :
- Ніхто вас не ба́чить, коха́йтеся сміло !
10.08.2021 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920970
дата надходження 31.07.2021
дата закладки 25.08.2021
Пиши о счастье, женщина, пиши
О хлебе, доме, детях и колясках,
Целуй рассвет, показывая жизнь
В ярчайших проявлениях и красках.
Транслируй исключительно добро,
Заваривай чаи на пряных травах,
Зовись женою, матерью, сестрой...
Налево не ходи, ходи направо.
Не смей болеть! Здоровья жернова
Должны перемолоть любые хвори.
Война в груди? А толку? Воевать
Ты не имеешь права априори!
Не депрессуй, не плачь, не истери...
Танцуй и пой - твоя такая участь!
Никто не слышит, женщина, твой крик,
Как будто он гортанен и беззвучен!
02.04.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909927
дата надходження 03.04.2021
дата закладки 02.07.2021
Я на любовь накладываю вето,
Посмертный мораторий и табу.
Ещё вчера ты был приоритетом,
Сегодня стал пустым набором букв.
Потоки подсознанья перекрыты
И отключён ментальности канал!
Не ощущаю больше дефицита,
Который ты так остро вызывал!
В системе сердца - сбой, перезагрузка,
Разорвана кармическая связь.
Свет ауры твоей настолько тусклый,
Что даже мёрзну рядом находясь.
Вселенной говорю за всё спасибо,
Я обрела духовную юдоль.
Но судьбоносным стал конечный выбор:
Ты больше не способен вызвать боль.
01.06.2021
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915587
дата надходження 01.06.2021
дата закладки 02.07.2021
Червень тихо бреде споришами, покосами;
Засміялись черешні, политії грозами;
Аромат полуниць сонцехвилями-маревом,
Мліє сонна земля, вмита літніми чарами.
Вже й Зелені свята плинуть хмарами, водами;
І пишніє наш край і полями, й городами;
Листом-зелом оселі убрані, заквітчані…
Ми з тобою також теплим літечком звінчані.
КартоплІ зацвіли, і жасмин, і півонія…
Літні дні прибули – мила серцю гармонія;
І зітхає земля, щедрим плодом вагітная,
Хмари кроплять поля і скоряються літові…
Кожна гілка цвіте, кожна квітка всміхається,
Літо долі гряде і плодами пишається…
А громи десь гримлять за полями, за мріями,
І землиця, і мати чекають з надією…
Фото автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917434
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
бабушка топила лишнего котёнка
на глазах у мира мальчиков глуши
и кривлялось солнышко на волне в ведерке
и бежала трещинка в даль по дну души
но батюшка помолится
ФСБ спасет
радовался дедушка наливаясь брагой
в полдень за сарайчиком прячась от людей
и смеялась внученька над слепой дворнягой
подавая в миске ей дождевых червей
но батюшка заступится
ФСБ найдет
гоношилась маменька обдолбившись пивом
жалилась соседушке на свою судьбу
и плевалась семечком с матерком визгливым
прямо под скамеечку в городском саду
но батюшка поможет
русский мир взойдет
торговался папенька в хлам с единороссом
направляя аргументы в чемоданах в Кремль
чтоб стреляли в спину миру русские матросы
снова как в 17м силясь встать с колен
ФСБ поможет всем
светлый рай придет
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917414
дата надходження 20.06.2021
дата закладки 20.06.2021
Когда не пишутся стихи,
То всё, наверное, в порядке -
Зазря не просится в тетрадку
Набор словесной шелухи.
Вулкан эмоций стих и спит,
Неактуальны больше войны,
На сердце благостно, спокойно,
Простыл и след былых обид.
Сошла уныния печать,
Опять улыбка на витрине
Лица. И хочется отныне
Многозначительно молчать...
Когда ты выпустишь пары,
И, наконец, предашься неге -
Как думать в августе о снеге,
Писать забросишь.
До поры.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862765
дата надходження 27.01.2020
дата закладки 13.06.2021
Мамині руки
Я Ваші руки, мамо, пам'ятаю —
потріскані, шершаві та сухі.
чомусь мені здавалось, я не знаю,
що з вигляду вони якісь брудні.
Мені тоді так соромно було
перед своїми друзями за Вас...
кудись далеко все це упливло,
як швидко промайнув мій юний час.
Тепер кручусь безсонними ночами,
не сплю від сорому, мечусь від муки...
Я б зараз мив гарячими сльозами
і поцілунками сушив би Ваші руки.
17.09.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888996
дата надходження 17.09.2020
дата закладки 24.05.2021
[i]"За гла́дию вод, на холме́ - церкову́шка . . ."
Церковь Святого Пророка Илии
в городе Чернобыле. [/i]
Ве́тры весенние, теплые, го́нкие,
Вмиг растопили, согнали снега.
Снег обратился потоками звонкими,
А речка отве́ргла свои берега...
Во́ды бурлят и стремятся в поля,
Луга покорились и сдались разливу.
В бурных ручьях утопает земля,
Не может противиться ша́лу прилива !
Река разгулялась, смела́ берега !
Вода победила и, с сушею споря,
Долину реки, заливные луга,
Все обратила в бескрайнее море !
Берег далек, растворился в тумане.
Его очертания еле видны.
Люди давно уже спрятали сани
И пересели все, дружно, в челны.
Вот лодка плывет на базар, с провиа́нтом.
Старик бородатый стог сена везет.
Навстречу ползет голубая шаланда,
На свадьбу, с гостя́ми, с гармонью плывет.
Рядышком с нами, важно и чинно,
Плывет плоскодонка, мотором гудит.
В рясе блестящей, укрывшись овчиной,
Батюшка гордо в моторке сидит.
Ветви деревьев торчат из воды,
На них воробьи́шки сидят беззаботно.
Там, где вчера были зайца следы,
Щука в траве притаилась вольготно.
Мальчишки при деле. В больших сапогах,
Тихонько бредут по заросшей мели́.
Щук добыва́ют, с остро́гой в рука́х,
Тех, что на о́тмель, в траву́ подплыли́ !
Наш дом, на околице - вовсе не суша,
А остров, отъятый* водой от села !
Со всех направлений водою окружен.
Река во всю ширь в том году разлилась....
За гла́дию вод, на холме́ - церкову́шка.
За рощей весенней блестят купола.
На Пасху, конечно же, правится служба,
Гудят и трезво́нят колокола.
Зво́ны пасхальные, ра́достны, чи́сты
Над вешней водою, волна́ми плывут.
И с многоводной волно́ю лучистой
Весть благода́тную всем разнесут.
* Отъя́тый - отобранный, забранный
07.12.2020 - 03.05.2021 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897486
дата надходження 07.12.2020
дата закладки 29.03.2021
Новое платье - словно цветной зефир.
Машенька в нём - принцесса. Куда надеть?
Вот бы на бал, как Золушка! Танцы, пир!
Мамочку взять и брата - грозу сердец.
Только не папу: выпьет - и быть беде.
Надо успеть вернуться домой к семи.
Маше вбивают в голову каждый день:
"Нет ничего на свете важней семьи".
Новые серьги к платью. Кольцо. Фата.
Маша сегодня - Золушка на балу.
Кончился страх! Теперь всё пойдёт не так!
Принц, как мечталось, - весел, красив, неглуп.
Он - идеал. Герой романтичных снов.
Только один изъян - тяжела рука.
"Лишь бы не пил..."
А парочка синяков -
К этому нашей Маше не привыкать.
Новая "Хонда"! Скорость! Как мир, стара
зависть подруг. И горе внутри старо.
Знает Мария цену таким дарам:
вывих плеча и сломанное ребро.
"Взять бы детей, умчаться на край земли!" -
этих опасных мыслей как будто нет.
"Нет ничего на свете важней семьи" -
неоспоримый Машин приоритет.
То ли слепая кукла в чужой игре,
То ли нарочно выбранная судьба...
Шарфик, очки, перчатки, тональный крем...
Часто ей снится Золушкин первый бал.
Снятся другие жизни в других мирах.
"Что-то сегодня ноет в груди. Ребро?.."
...Вместо подарка Машеньке в этот раз
новые туфли, белые, купят в гроб.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874816
дата надходження 06.05.2020
дата закладки 25.03.2021
Трудно быть богом, если один за всех,
Если от голосов закипает мозг,
Если ожогом нА душу каждый грех,
Если ты сделал больше, чем даже мог:
Умер, воскрес, вознёсся на небеса,
Дал им свободу выбора, цель и дом.
Только вокруг по-прежнему детский сад:
Каждый бежит к тебе со своим горшком.
Трудно быть богом, если в душе дыра,
Если устал оттуда сюда сновать,
Если опять упорно рисуешь рай,
А на рисунке, мать его, снова ад.
И, проклиная свой бесполезный дар,
Жаждешь сойти с ума, понимая, что
В то, что ты есть, и будешь, и был всегда,
Кроме тебя, не верит уже никто.
Если ты одиночеству даже рад,
Тяжестью давят титулы альф-омег,
Если тебя, любя, норовят сожрать...
Трудно быть богом, если ты – человек…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716808
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 24.03.2021
снова свобода! снова она не в радость,
сколько веков из памяти ни стирай.
если ты вдруг сумела сбежать из ада,
вряд ли тебе когда-нибудь светит рай.
тот, кто поймал, не бросит свою добычу -
мчится по следу опытным гончим псом.
демон тебя узнает в любом обличье,
вцепится мёртвой хваткой, отравит сон.
знает, какие выбрать и кнут, и пряник.
знаешь, ему приятно тебя ловить.
если успеет, в сердце ножом застрянет.
или придет под видом большой любви.
ты не устала прыгать из тела в тело,
в разных веках и странах рождаясь вновь?
разве такой свободы тогда хотелось?
разве теперь не хочешь судьбы иной?
мир превратился в копию адской клетки,
кажется жизнь не жизнью — дурацким шоу.
вырваться прочь бы с этой дрянной планетки...
слышишь? беги! он снова тебя нашёл!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908983
дата надходження 24.03.2021
дата закладки 24.03.2021
Старый я альбом листаю,
Здесь на фотках вся семья,
Фотографию встречаю,
Это кто? Так это ж я.
Я смотрю на это фото,
Рядом зеркало со мной,
Ох попортил меня кто-то,
Я теперь совсем другой.
Здесь глаза совсем другие
И лица другой овал,
Там такие молодые,
Здесь морщинок целый вал.
Альбом память сохраняет,
Он устроил встречу нам,
Нас пол века разделяет
Дорогой мой мальчуган.
Фотография мне скажет
Я теперь совсем не тот,
Но душа осталась та же
И она во мне живёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908424
дата надходження 18.03.2021
дата закладки 18.03.2021
Читаючи Ліну Костенко
Читаю на дозвіллі Ліну…
своїх емоцій не таю,
її поезію нетлінну
неначе в спеку воду п'ю
Її мелодію незриму,
що так п'янить, бентежить душу,
отриману від бога риму,
ніяким чином не порушу.
Слова, як істина звучать.
А роздуми — моїм співзвучні.
Цього не можна замовчать
усе у ціль, всі стріли — влучні.
09.07.2020р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882796
дата надходження 14.07.2020
дата закладки 16.03.2021
Остывшие крыши
лизнул
и повыше
взобрался
безумный
рассвет.
Ужасно-прекрасно!
Лишь Богу подвластно...
Как жаль
что тебя
рядом нет.
Фото автора стиха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908039
дата надходження 15.03.2021
дата закладки 15.03.2021
Прибула в село Маруся
З нареченим Домініком,
Познайомила бабусю
Із майбутнім чоловіком.
Тут старенька побажала,
Щоб жили довіку в парі:
-Для весілля буде зала
В ресторані, а не в барі.
Бо таке лиш раз буває:
Гроші ми на це зібрали,
Значить, вас Господь єднає,
Щоб розлуки ви не знали.
-Що ви, бабцю? Що за мода?
Не така у мене вдача:
Заміж один раз виходять
Некрасиві і ледачі.
Кожен шлюб у мене вдалий,
Я характер маю впертий…
Краще сядьте, щоб не впали:
Нік у мене вже четвертий!
Крапку ставити ще рано,
Тут не знаю я упину,
Бо одна із забаганок –
Ощасливити мужчину.
Не моя вина у тому
(Правила тотожні з віком)
Треба дати холостому
Шанси стати чоловіком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907492
дата надходження 10.03.2021
дата закладки 10.03.2021
9-го березня Україна відзначає 207-у річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Геніальний поет, талановитий художник та борець за Україну – саме так говорять про Шевченка в Україні й у всьому світі. З криниці Кобзаревого слова черпаємо ми і нині мудрість, наснагу і любов до України.
Усі ми знаємо біографію Тараса Шевченка, втім поза увагою часто залишаються цікаві факти із життя Кобзаря - деякі взяті з біографії, а деякі засновані на переказах очевидців та друзів поета.
Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, в ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не примічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним. До людей ставився спершу недовірливо і перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.
Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. В запальності його, однак, не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди й справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. В суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.
ЛЮБОВ ДО ПІСНІ
Шевченко не уявляв собі життя без пісні. Навіть малюючи картину, він завжди тихенько наспівував народні пісні, чаруючи друзів і свого учителя Карла Брюллова.
Палку любов до народної пісні Тарасу прищепили мати, яка співала колискові, дід – історичні (про Коліївщину), батько – чумацькі, сестра Катерина – ліричні. За свідченнями сучасників, Шевченко міг слухати співи годинами в якомусь вдячно молитовному настрої. Спів для Тараса був органічною потребою.
Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував: "Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В.В. Тарновського, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: «Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим».
Куліш згадував, що коли Шевченко співав, усі довкруж замовкали і зачаровано слухали, дехто плакав, а він співав людям на втіху. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру – тенор. Він співав серцем і був визнаний справжнім народним співцем України.
Шевченко все життя також збирав і записував українські народні пісні, а деколи і сам створював мелодії до своїх віршів (пісня «Ой, повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»). Поет записував тексти пісень, а щодо мелодій, то завдяки своїй природній музичній обдарованості, швидко їх схоплював і засвоював напам’ять. Він був одним з перших фольклористів, який зумів побачити в народній пісні феномен української нації:
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!
Наспівність, мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних музичних композицій майже всім українським композиторам.
Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. Музикою до «Заповіту» Шевченка Лисенко розпочав унікальний у світовій музиці цикл вокальних творів на слова одного поета – «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка». До нього увійшли композиції (приблизно 100), які відрізняються за жанровими ознаками. Це – пісні, дуети, тріо, квартети, хорові поеми, кантати.
ШЕВЧЕНКО І ЗАСЛАННЯ
Коли Т. Шевченко вперше приміряв солдатський мундир і шинель, у нього котилися сльози. Він не знав, що одяг зшили за казенний рахунок, а тому запитав – скільки грошей винен за мундир. Унтер-офіцер без запинки відповів – 40 рублів. Поет заплатив. Щоправда, гроші йому повернули, коли про випадок дізналося вище керівництво.
Коли Т. Шевченка в жовтні 1850 року переводили в Новопетровськ, поет знайшов на вулиці в Гур’єві вербову ломаку: вона служила йому палицею в дорозі. Прибувши у форт, Шевченко застромив палицю в землю на солдатському городі, і з неї виросло перше дерево в Новопетровську. Пізніше, при підтримці коменданта фортеці Ускова, вибрав він місце для саду (верст за дві од форту), зробив план, розмітив, де які дерева садити, і восени 1853 року на тому місці закипіла робота. Дерева виписали з Астрахані і з Гур’єва, перевезли також, за порадою Шевченка, і великі шовковиці з Ханга-Баби. В саду збудували для родини коменданта літній дімець і альтанку. Біля альтанки спорудили землянку, яка стала місцем творчого натхнення самого Шевченка. Форт Новопетровський було скасовано 1857 року і перейменовано в Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка, а землянка — дімцем Шевченка.
ШЕВЧЕНКО І ДІТИ
Шевченко дуже любив дітей. Коли він жив у Києві на Пріорці (1859), поет дуже здружився з дітворою. Діти бігали за ним і кричали: „Дядьку, розкажіть нам ще одну казочку”. По обіді поет ішов у сад, лягав під яблунею і кликав до себе дітей. Вони лазили по ньому, пустували. — Кого люблять діти, — казав про себе поет, — той не зовсім ще поганий чоловік.
Якось наймичка Оришка прала одяг та знайшла гроші, про які Шевченко забув, і він на ці гроші влаштував для сусідських дітей „бенкет”. Пішов на базар, накупив іграшок та ласощів, ледве доніс. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, поет теж радів. По обіді перекупка привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів. З двору «бенкет» перейшов на вигін. Посходилися дорослі й говорили: «Оцей старий, певне, божевільний!" Шевченко бігав разом з дітьми, повчав їх, сміявся, змагався з хлопцями.
ШЕВЧЕНКО І МИСТЕЦТВО
Перший іспит з малювання Шевченко складав 23 червня 1838 р. — через два місяці після викупу з кріпацтва. Оцінки виставляли, починаючи з першого номера, що був найвищим балом. На цьому іспиті Шевченко одержав 13-тий номер. Проте уже 4 жовтня 1838 р. на місячному екзамені йому присуджено найвищий бал —1-ий номер, наприкінці того ж місяця — 3-тій номер, ще через місяць, 30 листопада, —2-ий. Одержання тричі таких високих номерів, було великим успіхом і давало підстави для переведення в наступний натурний клас ще до закінчення навчального року. На третному іспиті (за третину року) 24 грудня 1838 р. Тарас малює вже з натури й одержує 4-тий номер.
Пишучи поему „Катерина”, Т. Шевченко питав у І. Сошенка: — А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде? — Та одчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш? Під „ділом” Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався: — А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907457
дата надходження 09.03.2021
дата закладки 09.03.2021
Не заметить невозможно
Жизнь светла и чи́ста
Мнения иные ложны
Коль душа лучится
Если радостью наполнен
И Добром и Светом
Ты во поле во широком
Жаворонком спетом
Там река в долине вьётся
Соловьи в дубравах
Как влюблённых сердце бьётся
Гул пчелиный в травах
Нам душой с природой слиться
Песнь её услышать
Сердцем вместе взвеселиться
Благодать всколышет
Жизнь тогда прекрасной станет
Творчеством нальётся
В гармоничных тонких гранях
Божий смысл вернётся
И в сердцах Любовь воспрянет
Красота окружит
Вся Вселенная запляшет
В переплав оружье
03.03.2021г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906721
дата надходження 03.03.2021
дата закладки 03.03.2021
Симфония трамвайного звонка.
Туман стоит над кронами у окон.
«А утро в цвет парного молока», –
шепчу тебе, чуть задевая локон.
Шепчу тебе слова про дождь и свет,
о нежности листвы ранимой очень,
о том, что лучше ведь сезона нет
в году, чем затянувшаяся осень.
Ты слушаешь не размыкая век,
щекой к руке прижавшись, тихо дышишь.
Шепчу тебе: «Мой милый человек»,
ресницы дрогнув выдали, что слышишь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690827
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 17.01.2021
Весь сад в цветах. Всё памятно и свято,
тропинка к дому и белёный дом
в котором жил давным-давно…
когда-то,
окошки с тюлем, крынка с молоком;
И запах хлеба с корочкой, из печки,
скоблёный стол и угольков огни;
Под рушниками лики, блики свечки,
и выцветшие фото всей родни.
Хмелеет август от жары и света,
роняет август спелые плоды…
Я мал ещё, и засиделся где-то,
забыв уду, над кромочкой воды,
глазея на мальков лягух и рыбы,
на то, как цапли бродят в камыше,
на облаков причудливые глыбы…
И хорошо так было на душе,
аж до слезы от радости не ясной.
Глядел на пчёл, спешащих на цветок,
на лёт стрекоз, и слушал гул неясный
грозы цветастой, как в траве платок.
Приснился дом, где всё до боли свято,
калины гроздья зреют над окном.
Я мал ещё, спят слепыши-котята,
накрытые заботливо рядном.
Шаги и голоса… Беззвучно плакал
пред рушниками и шептал: «Молю,
им тыщу лет». А воск тихонько капал
в прозрачную, как свет, ладонь мою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667683
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 17.01.2021
Ти шепочеш,
торкаючись вуха губами
ледь відчутно,
неначе метелик чи подих.
Та я чую слова,
та усе між словами...
Я їх вгадую, мила,
завчасно, на подив.
Я вгадав, що в очах твоїх
щастя багато,
більш ніж зірочок
в небі нічному,
та квітів
у лугах; видають,
як у полі багаття,
найкоханнішу,
най... Найщасливішу в світі.
Ти шепочеш, що в тебе
від мене удари
пропускає серденько,
а то завмирає,
чи зривається раптом
у небо, за хмари,
без страху, наче крила
пташинії має...
Ти шепочеш,
що в тебе
від мене тремтіння
пробігає ні з чим
незрівнянне у тілі.
Перебив я вустами
твоє шепотіння:
«А у мене від тебе
мурашки по шкірі».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901596
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021
Заніміли над ставом верби,
Ледь дзвеніло над ними небо,
Замовкає пташина пісня –
Все чекає, що буде після…
Місяць виплив уже із хмари,
Пасти вивів зірок отари,
З-поміж верб заглядав до ставу…
Впав у нього… Ось-ось дістану,
Зачерпну його із водою,
У човні з ним всю ніч простою.
А як ранок зарожевіє,
Місяць з рук утекти зуміє.
Подивлюсь на свої долоні,
І здається, що я в полоні
Вже у сонечка, а не в місяця.
Жаль, в долонях воно не вміститься.
20.10.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770823
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 14.01.2021
Что-то пройдено. Перечеркнуто.
Позабыто нещадно памятью.
Иногда, в этой жизни чокнутой,
Что-то гибнет, сгорая в пламени.
И не жаль ничего, наверное,
Коль в костёр равнодушно брошено.
Всё что дорого сердцу - верное,
От беспамятства огорожено.
Может более не накопится
Ничего, что душой оценится.
Только если дано - и в копоти
Отыщу... избегая ленности.
Но ведь жизнь - это волн движение.
Остановки порой пугающи.
На последней из них: затмение,
Где раскроет земля влагалище.
И всё то, что вдыхаю с жадностью,
И всё то, что для сердца ценно мне
Упокоит земля безжалостно,
Ведь и я в этом мире - временно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842427
дата надходження 19.07.2019
дата закладки 14.01.2021
Моя мрія далеко і близько...
Не дістати до неї рукою...
Йду до неї без звуку...без блиску...
І от...мрія вже стала метою...
Я нікому про неї ні слова...
Жоден друг, жоден ворог не знає...
Я до битви за мрію готова...
День за днем...рік за роком минає...
Не чекаю підтримки чи критики...
Не малА вже...з собою відверта...
Все здійсниться - немає в тім містики...
Бо з роками я стала уперта)
10.08.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901276
дата надходження 14.01.2021
дата закладки 14.01.2021
"Приидите ко Мне, вси труждающиеся и обремененные, и Аз упокою Вы" (Мф, 11.28)
"И говорит ему: друг! Как ты вошёл сюда не в брачной одежде?" (Мф, 22.11)
Научиться бы жить, не сломав и былинки,
За печали добром воздавая сполна.
И в любимых глазах не увидеть соринки,
Лучше думать, как вынуть свои два бревна.
Научиться бы жить без сомнений и страха,
А оружием Веры их стрелы ломать,
Не жалеть поделиться последней рубахой
И в преклонных годах почитать свою мать.
Научиться бы жить, чтобы помыслы злые
Не роились, как осы, в больной голове,
Быть готовым к коварству лукавого Змия,
Что залёг, притаившись в зелёной траве.
Научиться бы жить, избегая соблазнов,
Чтоб примером дурным для кого-то не стать,
Не бросаться на ветер словами напрасно,
Не завидовать ближним и не осуждать.
Научиться бы жить, не горбатясь под ношей,
И смиренно, без ропота крест свой нести,
Не сдаваться и думать всегда о хорошем
На тернистом, ухабистом жизни пути.
Научиться бы жить, невзирая на лица,
Не стесняться других повести за собой,
Не замалчивать правду и не возгордиться,
Благодарным за всё быть - за радость и боль.
Научиться бы жить бескорыстно и просто,
И любить безусловно, без всяких "за что".
Не томясь ожиданием встречи с погостом,
Быть готовым всегда, в пятьдесят или сто.
Научиться бы жить, никого не обидев,
Никого не виня, никого не браня,
Чтобы Бог хоть в "чуть-чуть научившемся" виде
Смог когда-то в Свой Дом пригласить и меня.
На фото: Почаевская Лавра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749834
дата надходження 08.09.2017
дата закладки 02.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.07.2017
Девчонка-плакса с малых лет
Бывает, так уже измучит...
И просится, чтобы, нет-нет,
А кто-то взял её "на ручки".
Она становится взрослей,
Проходит возраст "почемучки",
Но хочется всё также ей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И в юности находит сплин,
Пока девица не получит
Свой неизменный витамин,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
Она надеется и ждёт,
Что, может, завтра будет лучше,
И, наконец, найдётся тот,
Кто сможет взять её "на ручки".
Мечтает девушка во сне,
(Хоть сон она вам не озвучит)
Что принц приедет на коне,
И он возьмёт её "на ручки"...
Капризна девушка порой,
И та ещё бывает "штучка",
Желая, чтоб её "герой"
Почаще брал её "на ручки".
И обижаться-то смешно
На оскорбления от "злючки",
А просто, видимо, давно
Никто не брал её "на ручки"...
Вы будьте чуточку добрей,
Когда она вам откаблучит,
Она же хочет поскорей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И дома, если меркнет свет,
И над семьёй сгустились тучки,
На это есть простой совет:
Возьмите женщину "на ручки".
Она устала от забот,
Но теплится надежды лучик,
Что очень скоро муж придёт
И заберёт её "на ручки".
Она согреет вас теплом
И спрячет все свои колючки,
Погасший свет вернётся в дом -
Возьмите женщину "на ручки".
Крадутся медленно года
Змеёй предательски-ползуче...
Ей ощущается всегда,
Что, как без рук, без этих "ручек"...
* * *
Она - уюта островок,
Она... Ну что бывает круче?
А нужно только и всего:
Не выпускать её из "ручек".
[i]Идеей стихотворения послужили многочисленные публикации в интернете, раскрывающие некоторые аспекты женской психологии.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739034
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 23.06.2017
Ця трава, скуйовджена, прим’ята,
Цих кульбаб молочні ліхтарі –
Пух летить, як вищипана вата,
Невагомо плаває вгорі.
Завмираю: слухаю, як п’яти
Доторкають стебла молоді…
І мені так солодко лежати,
Як човну легкому на воді!
День такий привітний і погожий,
Мов Великдень в будень цей забрів!
Крила рук, розкидані на ложі
У лляних овалах рукавів…
І соро́чки вишитої ромби –
Голубі на білому, і сни,
В голові розсипані, немовби
Золотаві промені весни!..
І така травнева чиста тиша
Срібнодзвонить співами пташок!
І трава скуйовджена колише
Мого тіла теплий сповито́к…
І на шкірі – ніжний подих неба,
Лоскітливо-трепетний, живий,
Мов кульбаб насіялось зі стебел
У мої овальні рукави…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665712
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 14.05.2017
У Моршині цвіте бузок. Бу-зо-о-ок!
Молочно, світло- й темно-фіалково!
Глядиш на чудо це, спиняєш крок,
Так радісно тобі стає, казково!
Вбираєш запах цвіту до клітин,
Хмеліє кров від свіжості парфумів.
Всього два тижні бузових фестин –
А дух – орлом, і око у безумі.
Цвіте бузок, король весни – бузок!
В дрібні уста його цілує вітер.
Цвіте бузок – це вам не дріб’язок,
Це старт до днів омріяного літа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733418
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
І знову яблунька розквітла,
Як роду пам'ятник в саду,
Моя ровесниця тендітна,
Така, як завжди - до ладу.
Колись дідусь, душа-людина,
До саду цю красу приніс
І ось піввіку вже родина
Так вдячна дідусю, до сліз.
У гіллі пам'ять причаїлась,
Це-вже історія в саду,
Зі мною яблунька молилась,
Вона - свята, до неї йду.
Мене обніме й квіти сяють
Біло-рожевими неонами,
На флейтах бджілки ніжно грають,
Живе деревце Родіонове!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732225
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 07.05.2017
Руці – краплини щирості,
Очка – коштовні опали.
Як же словами викласти
Як ми тебе чекали!
Спи, солодкий ангелику,
Маминим раєм обвийся.
Ти прийшов до нас здалеку
І по дорозі втомився…
(Доньці)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643588
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 29.01.2017
...Такую ничем не удержишь.
Не купишь, такую, ничем.
Не пробуй с ней быть самодержцем,
Не стоит быть властным вообще.
Свободу дари - не монетки!
Рабыню тебе... не простит.
Умеет любить, но не в клетке!
Ей рамки - как в сердце тиски!..
Кокетку в ней видишь? - напрасно!
В ней взгляд лишь кокетлив один.
Ревнуешь? Зачем? Хоть и страстна,
Но ТЫ её страсть... Героин...
Разлился дурманом по венам
И в кожу впитался... собой...
Не мыслит она об изменах,
Ни телом своим... Ни душой.
Но всё же любить под диктовку -
Не сможет!.. Плясать?.. - Никогда!
Зови её - стервой, плутовкой,
Но это... ошибочный взгляд...
Быть верной, конечно, умеет,
Но только - в свободе своей,
И помни, ответить сумеет,
На боль, причинённую ей.
Полёта лишить не пытайся!
Не свяжешь такую ничем!
Иначе... уже... попрощайся
С любовью своей... Насовсем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714989
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 28.01.2017
[i]А у нас за окном зима…
Небо кроет деревья вуалью…
(Жанна ЖАБКИНА «А у нас за окном зима…»)[/i]
Я смотрю за окно зевая,
У кого-то за ним зима.
У меня дребезжат трамваи,
И в тумане стоят дома.
На асфальте скопились лужи –
Это снег в жидком виде лег.
Дождь и ветер…
Зато нет стужи.
Может, мир и не так уж плох.
Может, мир не такой уж мрачный
И не стоит его склонять.
Он различный и многозначный,
Просто надо его понять,
Разобраться и не обидеть
В грязно-сером промозглом дне,
И удастся тогда увидеть,
Как природа грустит в окне…
21.01.2017г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713636
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 21.01.2017