[i]Написав би тобі...Але ж ти не читаєш листи,
Не заглянеш ні разу у нетрі поштової скриньки.
Я для тебе красиві слова намагаюсь знайти,
А на аркуш лягають лиш плями чорнильної синьки.
/Олександр Яворський/
[/i]
Написала б тобі... Та пустим залишився б конверт.
Зміг би ти прочитати листа, у якому без літер
Біле поле незаймано-чисте і тільки на чверть
Того аркуша тінь поцілунків, журбою сповитих?
Як зібрати свої почуття й одягнути в слова?
Скільки раз намагалася, стільки ж терпіла поразки:
Рвалась думка з півоберту, наче тонка тятива
Під невмілими пальцями - я поставала без маски.
І сміялася правда у вічі мені, як дощем
У натягнутих струнах бриніла печаль безголоса:
"Що ж ти, мила, до нього крізь темінь - і ще, й знову ще?
В полі трави, що були за постіль, зібрали в покоси."
Що про мене? Вмістилася б сповідь в хвилину, проте
В нас немає і тої, тому у чорнильному морі
Я шукаю слова, та тобі не напишу про те,
Як хворіє есе в мені /наше/ між тисяч історій...
З вдячністю автору за хвилю натхнення: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727161
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727466
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 08.12.2017
Вже нікуди бігти, і ніч напуває дощем
Пустелю в мені. / Градом сипле назустріч незмінно./
Вірші - не вірші. А слова - не слова: поле мінне,
Де я по крупиці втрачаю себе ще і ще.
Добратись до крапки, а далі - босоніж по склу
За межі рядків, бо невчасно сплатила рахунки
За обраний шлях... /і безсоння в його поцілунках.../
Немов би ця вічність ніколи не зійде в золу.
Торкнутися сонця - спалити вчорашній листок.
І зрадити римам зумисно - віддатися прозі.
А потім так довго вслухатися, як по підлозі
Ледь чутно /мов стогін/ скрипітиме біль помилок.
Невдала утеча. І досі в руці олівець.
А я напишу... /Відрікалась? Можливо... Пізніше.../
Врізається криком, як лезом, обвуглена тиша,
Ота, що не другом, а зводить усе нанівець.
І нікуди бігти. Біжу за дощем навздогін.
Вода по мені, як по грифу його тонкі пальці.
Мені би в ті руки! Акордом прогнати печаль цю,
Допоки зі мною у кожному подиху - він.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739930
дата надходження 30.06.2017
дата закладки 08.12.2017
[i]У кожному мовчанні своя істерика
/Рінат Валліулін/[/i]
Гупає в скронях сонце. Під серцем - тиша.
Плаче надривно скрипка, як немовля.
Тихше, маленька, тихше, бо ти сильніша
З кожною тишею, що на тобі - петля.
Душить і душить змій мовчазних істерик,
Жадібно пестить пальці, як материк
Лиже солоне море. І на папері
Вкотре німіє без пунктуацій крик.
Що тобі, леле? Правди шукаєш? Тісно
Їй у полоні тіней, химер і зла.
Падають зорі сяйвом примарних істин.
Падають зорі. А долетять - зола.
Все, що минуло, також впаде за обрій:
Дотики слів, усмішка і порух вій...
Мабуть, в цей час любити - уже хоробрість.
Тихше, маленька. Тихше... Бо він - не твій.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745879
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 08.12.2017
[i]"...дивна дівчинка-лід
дивна дівчинка-слід
дивна дівчинка-час
їй так добре без вас"[/i]
[b] [i]Міха Невідомський[/i][/b]
Їй так добре, коли навкруги тільки тиша і тінь
На шпалерах від вогника лунко розбитих ілюзій.
Коли ручка й папір залишилися в неї за друзів,
Вона мовчки пішла, загортаючись в біль від падінь,
Одягаючи душу в бинти, тамувати печаль,
І вином самоти упиватись /до краю/ на людях…
Коли в спину ножем, то чому ж так болить в її грудях,
А під шкіру врізається часу гірка вертикаль?
Дивна дівчинка-ніч, у якій перетліла війна
За окраєць тепла і украдене світло надії.
Їй так добре, коли тільки тиша і тінь… і вона…
Коли туга в очах догорає сльозою на віях…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702183
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 06.12.2016
Своїх ви не ховайте почуттів,
якщо вони до того ще й хороші.
А щирих – не ховайте й поготів,
бо їх не купиш ні за які гроші.
Нехай вони хлюпочуть як вода
чи квітами із ваших вуст струмують.
Не вистачає квітів? Не біда –
у справах ваших хай вони квітують!
Хай погляд ваш завжди мов блиск зірок
несе в собі тепло, яскраве світло,
щоб кожне ваше слово, кожен крок
перевертали світ, кохання квітло.
Із нього починається усе,
нічого не буває без любові.
Вона на крилах кожного несе,
за хмари підіймає знову й знову!
Вона – душі то лет і серця спів.
Любов – блаженство і безсонні ночі
а то наповнені сльозами карі очі.
Живіть, кохайте, не стидайтесь слів,
своїх ви не ховайте почуттів!
05.12.2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116120507092
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704997
дата надходження 06.12.2016
дата закладки 06.12.2016