Zinthenko Olena: Вибране

Ки Ба 1

дні її весни /post-recovery/



спалено  пластмасові  вінки
сховано  під  оксамит  ікони
щось  звірине  кличе  крізь  віки
слухає  як  ніч  клянуть  вовки
і  малює  очі  на  долонях_
>
скроні  їй  оздобить  попіл/сніг
погляд  стане  медом  перекислим
вона  йде  в  подобовий  барліг
як  худоба  млява  під  батіг
срібний  хрест  здирає,  рве  намисто_
>
годувала  демонів  з  руки
схимників  манила  до  безодні
лущать  шиби  янголи/круки
її    сни  -  у  склянці  павуки,
дні  її  весни  пусті  й  холодні_
>
входить  з  острахом  її  причинна  тінь
у  першогріха  криваву  воду,
стане  соромом  чиїх  хмільних  видінь
гонор  чий  принизить  до  молінь
в  рясу  тлінну  заховавши  вроду_

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940416
дата надходження 16.02.2022
дата закладки 16.02.2022


Артур Сіренко

Музика мовчання

                           «Про  те,  як  тріщать  цикади
                               І  маки  цвітуть  –  ми  знаємо,
                               Самі  ж  в  глибокому  схроні
                               На  арфі  без  струн  граємо…»
                                                       (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

   Лицарям  Місячного  Сяйва  та  Горобиних  Ночей

У  глибинах  глини,  у  нутрощах  скель,
Під  корінням  старезних  дерев,
Що  снять  ароматом  конвалій  Неба
Ми  вирили  схрони  –  глибокі,  наче  колодязі,
Тихі,  наче  птах  світанку  опівночі.
Ми  чекаємо  слушного  часу,
Граємо  на  різблених  арфах  –  
Арфах  без  струн.
Ми  граємо  музику  тиші,  
Співаємо  пісні  мовчання  –  
Тут,  в  глибинах  землі.
Нас  чують  тільки  корені  –  
Підземні  руки  столітніх  буків
І  ясенів  синього  вечора  –  
Нашу  пісню  мовчання.  
Нам  сняться  сни  про  майбутнє  –  
Сонячне,  як  червнева  шипшина
І  високе,  як  Вега  у  липні,
Сни  про  країну  загірну,
Про  Землю  Майбутнього  –  
Нам  –  мрійникам  лісу,
Шукачам  незримого  і  невідомого,
Нам  –  прочанам  таємного,
Лицарям  сяйва  Місяця.  

А  десь  на  поверхні  зеленотравній
Серед  лісу  тінявого  і  яглицевого
Бродять  люди  босоніж  
І  дослухаються  –  
Вухом  до  землі  вологої  тулячись,
Хочуть  почути  музику  –  
Музику  нашої  тиші.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873543
дата надходження 26.04.2020
дата закладки 27.04.2020


Єлена Дорофієвська

####

Опасаясь  не  получить  ни  попытки  второй,  ни  шанса,
под  улыбкой  скрываю  мягкое  "залишайся"
и  рукой  машу.  
Уменьшаюсь  до  отражения  в  водовороте  кофе.  
Темнота  заполняет  стаканчик  в  бумажной  гофре:
всё,  вне  этой  окружности  —  белый  шум.
И  молчу  так  по-детски,  будто  судьбу  вершу.  
Ничего  ведь  и  не  случилось  на  самом  деле.  
Лишь  украден  палладиум,  удалён  маршрут,
изменилась  оптика,  выдержка  на  пределе,  
и  мысли,  такие  мысли...  —  любое  мужество  прошибут.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865125
дата надходження 17.02.2020
дата закладки 17.02.2020


Єлена Дорофієвська

Нікому нічого

Нікому  нічого,    Авелю,  не  говори.  
Що  обрав  собі  брата  і  виростив  матір,    відтак  створив  
І  себе  із  ребра  її  першого  чоловіка.
Час  спливає  в  зворотному  напрямку,  
і  на  сході  палає  Рим:  
Аве,    Авелю!  
...  йди  до  ягнят  і  нічого  не  говори.  

Течія  віднесе  краплі  крові  у  зерня,  сховає  у  нім,  
Бо  початок  у  ньому  —  початок  усьому  й  навіки:
Поїзди  і  намети,  
Чорні  діри  в  землі  і  вицвілий  тьмяний  німб.  
Так,  принаймні,  говорять  в  новинах.  
Так  стверджують  кулемети.  
Залишайся  в  зернині,  Авелю  —  у  броні.  

Доки  світ  обирає,    як  саме  тебе  вбивати,  
Доки  зріє  й  росте  із  ребра  наполохана  мати,
Нічого  нікому,    Авелю,  не  говори.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844352
дата надходження 07.08.2019
дата закладки 08.08.2019


Касьян Благоєв

А. , 54. Розсипи



213*  полини  втрат  січневих,  на  13-те:  
   «а  завтра  –  згадаю  тебе,  молоду  і  вродливу…»

Що  для  смерті  цей  світ?!  –  В  нім  царює  і  править  вона.
А  боги?  –  в  небесах  їх  бенкет,  де  смак  раю  й  вина,
Квітне  день  весняний,  вічна  радість  та  ангельські  співи,
А  для  смертних  –  лиш  чаша  з  миттєвих  обманів-принад…

214*  із  Книг  моїх  розчарувань:
   я  вже  й  посивів  –  та  не  став  мудрішим…

Ти  душу,  Касьяне,  беріг  від  спокус  всіх  земних,
Ти  бога  шукав  –  поки  інші  у  пристрастях,  в  них  
Знаходили  щастя,  кохались,  раділи  земному!  
Ти  ж  знаєш  Письмо  –  та  для  щастя  як  мало  тих  крихт!..

215  напередодні  7-го  числа,  у  вдячність  за  прожите:
     «благодать,  коли  бриз  у  твої  паруси!»

І  Синдбад  у  свій  час  прапор  мрії  підняв,
Хоч  не  знав:  буде  вітер  під  парус,  чи  штиль.
Тож  і  я  на  попутні  вітри  не  чекав,
Ані  милостей  днів  –  і  проплив  стільки  миль!

216*  всі  радощі  –  у  ньому!..

Кохання  –  сакральна  офіра  небес  дням  земним:
З  ним  світу  ми  раді,  і  в  щасті  ми  –  разом  із  ним,
І  стелить  дороги  у  завтра,  безцінне,  прекрасне,
І  крила  дарує,  і  найсокровенніші  сни!
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824286
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 05.02.2019


Єлена Дорофієвська

Чаша

По  чёрным  шершавым  улицам  ночи  свои  волоча,  
Погружается  город  в  туман,  становится  слеп  и  сед.
Приспускается  оттепель  рваной  хламидой  с  его  плеча,
Отражается  в  лужах  извилистый  лунный  след,
И  круглый  фонарь  ощетинивается,  сияя  -
Не  только  предметы  теряют  в  тумане  привычный  вид:
И  нас  не  минует  –  заманит  чаша  сия,  а
После  –  обожествит.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823740
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 02.02.2019


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2019


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2019


Ки Ба 1

прозора ніч


совиний  клич_  прозора  літня  ніч_
з  ким  навіч  –  віч  двійник  ефірний  нині_
чи  стане  світла  фосфорній  перлині,
аби  осяяти  мінливе  тло  узбіч_

духм’янотравий  злежаний  туман_
дурман  та  мак  -  вінків  примар  окраса_
йде  по  слідах  одна  з  них,  плоті  ласа_
зірвався  крик  в  чумацький  океан_

мед  на  вустах,  на  райдужці  полин_
ялин  спідниці  тінь  нічийна  топче_
тягни  своє  дошкульне_  авва,  отче_
й  щезай  як  дим  над  зросою  долин_

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795794
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 16.06.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.06.2018


Шевчук Ігор Степанович

Літа вістка



                                                           Приносить  тональність  —  та  кличе  Бог


                                                                   Святому  Духу  і  Невісті
                                                                   присвячується  з  любов’ю

1

у  вас  в  душі  тайник
а  хто  
в  нього
проник
а  хто  в  нього  проник?


чого  від  Духа  відтягла
                                       ця  маєта?
і  не  світивсь  в  Постах?


бо  от  рука  в  рукав
ріка  Любові  витіка
в  таїнників
що
поки  ще  в  шести
материках!

ріка  Любові  —  витіка


2

ріка  Любові
по  земних  ще  парниках
Невіста  й  Дух
Невіста  й  Дух
як  йшли
так  і  —
ідуть...


 
3

і  може  підійде  
серце  
моє?


4

«але  дай  мені
не  з  меншою  силою
кликати  Тебе,
душі  моєї  відрадо!
світло  Твоє  —
осяває  мене  малодушного!»


дай  мені  —  кликати
                                                         Тебе!!!
а  й  в  іншого  
в  душі  
тайник  —
а  хто  в  нього
проник??
Христос
Бог!
й  лице,  як  море  —  не  рябе...


Дух  почиває  в  Нім.
а  це  —  
Дух  ще  й  Невіста!
і  літо  —  в  Тройці
і  звісно:
що  весна  —  літа  вістка
що  й  було...
Алилуйя!!!

28.05.2018,  День  Святого  Духа

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793612
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018


Єлена Дорофієвська

Третий. Помню, пока проживала она в раю…

Помню,  пока  проживала  она  в  раю,
Имени  не  имела,  просто  звалась  женою.
И  если  бы  кто-то  взял  у  неё  интервью,
Так  и  представилась  бы:    «Я  -  жена  и  ничто  иное,  
Я  -  для  Адама,  я  -  из  его  ребра».
Но…  Физика,  гравитация  -  лучшее  из  пространств
Держится  не  на  двух,  а  на  трех  китах...
Третьим  и  главными  не  бывать,  но  и  не  запасными:  
-  Спустись-ка  на  землю,  Адам,  женщине  нужно  имя!
И  если  бы  кто-то  взял  у  жены  интервью,
Она  б  отстояла  земную  судьбу  свою,
Сказала  б:  "Меня  зовут  Ева,  а  это  –  Адам,  мой  муж,
Он  вышел  из  мифа,  процессу  познания  чужд,
И  если  б  не  змей,  не  горький  полезный  опыт,
Адам  не  покинул  бы  райских  удобных  тропок.  
Теперь  же  он  смотрит  не  сквозь,  а  видит  меня  как  впервые  -  
Бедра  мои  упругие,  волосы  золотые…"
...И  были  у  мужа  труды,  а  у  Евы  –  дети
И,  где-то  поблизости  -  вечный  надёжный
 третий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793636
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.05.2018


Ки Ба 1

такі вірші народжуються важко…

такі  вірші  народжуються  важко…
раз-по-раз  висне    генератор  рим_
шкварчить  під  черепом  густа  нейронна  бражка,
іскряться    звивини  зашерхлої    кори…

з  таких  віршів  не  кровоточать  сенси,
суха  структура  /  вивірена  форма,
покроковий  посібник  до  регресій_
позбута  суті  викривлена  норма…

в  таких  віршах  згубитися  –  нізащо_
навмисно  виписана  каяття  подоба…
зірок  катма_  є  лиш  тернові  хащі_
зла  муза  в    темінь  дивиться    з-під  лоба…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782245
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 15.03.2018


Єлена Дорофієвська

Наївне

Папір  пручається,  бо  просить  вірш  на  мові
Ламких  крижин  з  прийдешньої  весни.
Йому  відповідаю:
–  Поясни,  
Бо  я  таємні  символи  любові
Забула  всі...
-  То  йди  шукай  -  у  сни!
…І  знову  шурхіт  -  янгільське  крило  
Та  шепіт  олівця  в  рядку  нерівнім:
-Чому?!  Чому  сама  собі  катівні
Вишукуєш  в  кожнісінькому  сло….?  -

Папір  зім"яла.  
Ні,  не  проросло
В  моєму  серці  зернятко  наївне.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774459
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 06.02.2018


Єлена Дорофієвська

Троя

…Вьется  лентой  по  окнам  хрустальная  изморозь,  и  луна,
Подрумянив  сплетение  символов  зимнего  алфавита,
Опечаленным  «О»  прилипает  к  узорчатым  галунам
Над  твоим  подоконником  в  сумраке  глянцевитом.
…И  приходит  она,  как  пришли  бы  три  тысячи  кораблей  –
Воплощённая  парусность  множества  праздных  писем.
Ты  морщинишь  межбровье,  в  бредовой  застряв  кабале  -
Абсолютную  власть  можно  свергнуть,  но  не  превысить.
Умолчи  о  душе  –  только  тело,  и  пусть:  всё  –  тлен.
Подчиняясь  порядку  блаженства,  ведущего  к  аду,
Эту  ночь  наполняет  одна  из  прекрасных  Елен
Потому,  что  луна  светит  яблоком  из  «Илиады».
Поцелуем  срезаешь  часть  мягкого  имени  с  языка.
Что  захватчик,  что  вор  -  равноценно  с  изнанки  ночи.
И  луна  превратилась  в  подкову  троянского  рысака  -
Каждый  чёртовый  гвоздь  под  известный  финал  заточен.
О  любви  забывают,  устав  за  неё  воевать.
Этот  мир,  как  и  миф,  безупречно,  но  наспех  скроен:
Ей  придётся  вернуться  к  супругу  в  карман  и  в  кровать,
Оставляя  руины  твоей  персональной  Трои.
…На  рассвете,  вдыхая  иней  со  стёкол,  как  с  плащаниц,
Неизбежное  солнце  восславит  Вергилия  и  Гомера  -
Загорятся  три  тысячи  мачт  между  двух  столиц
И  развеются  с  пеплом  следы  уходящей  эры.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775269
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018


*Svetlaya*

фея в малиновом… (сердце - слеза…)

фея  в  малиновом...
крылья  из  роз...
в  платье  жаккардовом...
апофеоз...
тонкая  талия...
ножки  -  струна...
эльфы  цветочные...
с  ними  дружна...
фея  -  волшебница...
взгляд  -  бирюза...
зелье  целебное...
сердце  -  слеза...
чувства  тончайшие...
воздух  дрожит...
фея-кудесница...
вновь  ворожит...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767737
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Маргарита Шеверногая (Каменева)

В останній раз


Вона  приходила  завжди  «в  останній  раз».
Зітхала  млосно  і  натхненно  віддавалась.
Коліна  (й  вище)  цілував  –  вона  сміялась,
Стогнала  голосно,  стрибаючи  в  екстаз…
Завжди  кохалася,  немов  в  останній  раз.

Слова  кохання  їй  на  вушко  шепотів,
Вона  ж  про  це  кричати  вголос  не  боялась,
З  його  страхів  і  несміливості  знущалась,
А  з  мрій  утримати  назавжди  –  й  поготів,
Адже  сама  балансувала  між  світів.

А  потім  зникла…  бо  прийшов  нарешті  час
Птахам-зальотникам  у  вирій  відлітати.
А  він  чекає,  не  пускаючи  до  хати
Нікого…  Мріє  без  жалю  і  без  образ
Хоча  б  побачити  її  в  останній  раз…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767712
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Циганова Наталія

запятые

на  торшере  гнездятся  сны
может  на  ночь  а  может  намертво  
наши  завтра  обречены  
но  не  заперты  
между  снегом  и  декабрём  
подрастают  до  неба  паперти  
что-то  может  и  соберём  
что  не  заперто
на  издёрганных  берегах  
сотни  "мало  ли"  с  Богом  замерло  
где  душа  распылила  прах  -
и  не  заперта...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767577
дата надходження 23.12.2017
дата закладки 23.12.2017


Артур Сіренко

Блукання сумної Ерато

             «Тіеко  не  бачить  мого  земного  тіла,
                 Вона  тягнеться  до  іншого  мого  «Я»  
                 Під  оболонкою  плоті…»
                                                               (Такамура  Котаро)

Час  –  кульгавий  жебрак
З  торбою  –  Всесвітом,
З  торбою  –  Простором,
З  торбою,  де  ховаємось  ми
Разом  з  тією  Порожнечею  –  
Нескінченністю.
Всі  сидимо  біля  вікна
За  склом  якого  одна  чорнота
І  жодної  голки  світла
Для  ока  сліпого,  для  шкіри  
                                                                             чутливої
(Люди-безхатьки  бачать  шкірою)
Крила  комах
Ти  збираєш,  Ерато,
Замість  квітів  прозорих
У  букети  синього  Неба
(Нам  літати,  їй  плакати,
Нам  падати,  їй  плакати,
Нам  помирати,  їй  плакати
Завжди).
Люди  шукають  знаки,
Що  писані  давнім  шрифтом
На  крилах  птахів,
На  панцирах  черепах
(Повільних  панцерників)
А  горах  Еллади
У  кам’яній  хатці
Досі  живуть  люди  
Які  вірять,
Які  просто  впевнені,
Що  Гомер  був  зрячим.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766165
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 15.12.2017


Леся Геник

Іти

Не  важачи  на  біль,  уперто  йти,
спинаючись  поволеньки  на  ноги.
А  надовкруж  хрести,  хрести,  хрести...
І  котловани,  вириті  з  дороги...

І  муляжі  сліпих  поводирів,
і  масок  неосвічених  -  огроми!
Шукати  вперто  в  цій  глухій  дірі
хоч  крапку  ліку  від  гіркої  втоми.

Благеньку  іскру,  що  не  впаде  ниць
перед  нечистим  зрадницьки  убого.
Шукати  дня  у  витоках  зіниць  -
маленький  натяк  на  єднання  з  Богом.

І  не  знайшовши  знову  далебі
укотре  правди  серед  цього  світа,
усе  ж  іти,  уперто  йти  собі,
спинаючись  поволеньки  до  світла.

24.10.17  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757149
дата надходження 25.10.2017
дата закладки 26.10.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.10.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.10.2017


Циганова Наталія

помолчать…

Эта  осень  уже  на  сносях  
облаками,  размытыми  синью.  
Пару  стульев  к  окошку  придвинув,  
поглазеть,  помолчать  в  небеса.  
Громыхнёт  на  задворках  земли,  
раскурёжив  кинжалами  вечер,  
чётным  жизням  расписанный  в  нечет:  
не  убей,  и  в  ответ  -  не  умри.  
Что-то  скажут  когда-то  про  нас  
(  хоть  бы  нам  по  дороге  оглохнуть  )...
Да  свернут  между  прочим  в  полотна  
не  свои  берега  -  про  запас.  
И  они  -  не  начало  начал.  
Вечность  съест  -  и  добавки  попросит.

...остывая  и  слушая  осень,  
           помолчать...
                       помолчать...
                                   помолчать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752227
дата надходження 25.09.2017
дата закладки 25.09.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.08.2017


Єлена Дорофієвська

Блюз банальных бабочек

...И  даже  если  еще  нет  музыки,  важен  ритм  -
Первый  низкий  акцент,  как  удар,  утверждающий  ваше  право
Друг  на  друга  сейчас,  в  этой  точке,  где  каждый  почти  горит,
И  в  четыре  ладони,  похоже,  вселился  дьявол.
…Отражается  танец  в  зыбучих  песках  зрачков,
Потемневших  от  блюза.  И  в  тесном  контакте  бедер
Равновесие  ваше  зависит  от  бабочек  -  банальных  бабочек  и  костров.
И,  конечно,  от  ритма  –  он  вязок,  изменчив,  приятно  неоднороден.
И  ведет  тот,  кто  опытней,  старше,  свирепей,  сильнее...  Вот
Самый  лучший  танцпол  –  подвернувшаяся  поверхность.
…Гулкий  низкий  акцент.  Вам,  как  паре,  весьма  везет  -
И  синхронность  движений,  и  музыке  соразмерность.
Доверяя  друг  другу,  услышьте,  как  дышит  блюз…
И,  растаяв  в  плие,  постарайтесь  не  торопиться,
Заплутав  в  самой  хрупкой  из  самых  непрочных  узд,
Виртуозно  в  финале  рассыпавшись  на  частицы…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735344
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 26.08.2017


OlgaSydoruk

Для желающих в Нирвану…

Для  желающих  в  Нирвану  расписание  на  стене!
Возле  пламени  оргазма  -  по  натянутой  струне…
Возвращение  в  Нирвану  -  в  чёрно-белом,..наяву,..
Миражами,..  голограммой…  Пока  счастье  на  плаву…
Возвращение  в  Нирвану,  когда  осень  за  окном,
Беспристрастным  поцелуем  и  с  надломанным  крылом…
Возвращение  в  Нирвану  –  по  велению  души…
Расписание  до  точки  в  свой  блокнотик  запиши…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747862
дата надходження 26.08.2017
дата закладки 26.08.2017


Відочка Вансель

Відчуй життя на смак

Відчуй  життя  на  смак.  Досконало.  В  його  не  досконалості.  В  радості,  зраді,  болі,  обману,  сльозах.  

Все  це  відчучай  повністю.  

Навчитися  все  тримати  відпускаючи.  

Розбиватися  на  тисячу  найдрібніших  шматочків.  Потім  зрозуміти,  що  таке  фантастика.  

Коли  ці  шматочки  із  найбіднішим  віддзеркаленням  в  найменшому  і  викривленому    впіймають  сонячного  зайчика  і  перетворяться  в  цілісність.  

Ти  потрібен  Всесвіту  таким,  яким  ти  є  зараз.  З  твоїми  шрамами  і  помилками  в  мільйон  арів.  

Ти  просто  потрібний.  

Ти  просто  потрібна.  

Все,  що  стається  з  тобою  -  все  це  потрібно  для  тебе.  


Написати    для  одного  читача.  Якщо  він  схоче  тебе  прочитати.    Або  не  прочитає  ніхто.

Це  ж  твоя  розмова  з  Всесвітом.  

Коли  ти  відчуваєш  біль  і  розчарування  -  це  ж  прекрасно.  Ти  не  закрився  від  Всесвіту.  Ти  маєш  пропустити  все  через  себе.  

До  одного  міліметру  своєї  душі  і  тіла.  

Значить,  ти  просто  живий.  

І  не  приймай  порад,  що  ти  заслуговуєш  тільки  на  краще.  

Ти  заслуговуєш  на  всі  смаки  життя.  

Забудь  про  гальма.  Сама  призначай  собі  розмір  крил.  

Слухай  себе.  Якщо  хтось  диктує  твою  правильність  життя.  

Торкайся  душі  людини.  І  впускай  її  в  свою.  

Це  не  залежить  від  вікових,  соціальних  і  будь-яких  критеріїв.  

Це  вигадали  люди,  які  нічого  більше  не  можуть  вигадати.  

Які  хочуть  засунути  тебе  в    стандартну  клітку.  Вибач.  Та  вони  її  навіть    не  будують.  

Вони  хочуть  тебе  зробити  щасливим.  Схожим  на  мільярди  нещасних.  

Смійся.  Ніби  це  останній  день.  

Плач.  Ніби  вимер  весь  світ.  Коли  він  йде.  Значить,  в  цьому  світі  ти  знайшла  його.  Ти  побачила.  Ти  відчула.  

Закохайся  так,  ніби  на  Землі  ще  не  було  кращого.  Ніби  ніколи  і  не  буде.  

Не  треба  мінятися.  Страшно  ставати  схожою  не  на  себе.  

Екзальтуй.  

Зачиняйся  від  себе.  Народжуйся  заново.

Чекай  кохання.  Кохай.  Це  відчувається  на  відстані  в  мільйони  кілометрів.  

Просто  живи.  

В  тире,  що  між  датами  народження  і  смерті  ти  маєш  право  вписати  свій  сценарій.  

Тільки  свій.  Правильний.  

Слухай  себе  і  довірся  Богу.  

Зцілюйся.  Зцілення  включає  в  себе  біль.  

Живи  живим.  

P.  S.  
З  цієї  хвилини  всі  твої  бажання  матимуть  здатність  збуватися...  




 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747313
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 22.08.2017


Томаров Сергей

Под вечерний чай

Он  был  не  молод,  но  не  сыт  годами;
А  за  спиной  груженая  телега...
И,  как  бы  не  хотел,  но  вечерами,
Он  погружал  себя  под  толщу  снега.

По  мыслям  шла  надуманная  свежесть,
Горячий  чай  контрастом  расслабляет...
И  свет  луны  -  не  просто  свет,  а  нежность...
Ну  что  ж  так  тело  в  думы  загоняет?

Пустыня...  Не  пролившиеся  грозы...
Весна  осталась  в  памяти  садами...
Морщины,  седина...  Опять  морозы...
Он  был  не  молод,  но  не  сыт  годами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746376
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 16.08.2017


Циганова Наталія

и утро оденется в пошло-красный…

Вопросы  в  рулонах  полос  вечерних  
поклеены  наспех  на  окна-двери  
вчера  лишь  людьми,  а  сегодня  -  чернью,  
когда  пожалели  желать  и  верить.  
Когда  пара  мутных  дорог  и  вёсен  
судьбу  раскололи  до  горизонта.  
С  Никто  -  никогда  ничего  не  спросишь.  
Никто  -  никогда  и  нигде  не  тонет.  
И  утро  оденется  в  пошло-красный,  
когда  через  стенку  проснётся  Каин,  
укрытый  по  жизни  дерьмом  и  властью,  
сползая  с  постели  на  поле  брани.  
Потасканной  смуте  давно  за  тридцать  -
всего-то  осталось  остыть  в  подполе,  
жирея  вконец  одичавшей  птицей  
на  честном,  на  честно  убитом  слове.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746360
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 16.08.2017


Відочка Вансель

Коханню Ви молилися як Богу?

[youtube]https://youtu.be/TjxImjlsKNc[/youtube]
Коханню  Ви  молилися  як  Богу?  
Благословляли  кожну  його  мить?  
Ви  цілували  поглядом  дорогу,  
Хоч  від  розлуки  так  душа  болить.  

Ви  вірили,  коли  стоптали  віру?  
Ви  мріяли,  коли  нема  вже  мрій?  
Навколішки  Ви  сповідались  вітру,  
Молили  :
-Та  хоч  ти  мене  зігрій.  

А  Ви  стояли  вкриті  тільки  снігом,  
І  це  був  Ваш  будиночок  і  рай?  
А  Ви  ділились  геть  засохлим  хлібом  
Із  ворогом.  Й  просили  :
-Пробачай...  

Ви  дарували  душу  на  долоні,  
Коли  коханий  кинув  і  пішов?  
А  Ви  стояли  вічність  на  пероні,  
Щоб  він  на  цій  зупинці  лиш  зійшов?  

Ви  вірили,  коли  в  Вас  вкрали  віру?  
Ви  лікувались  віршами?..  Хіба?  
А  як  з  душі  зривали  сьому  шкіру?  
А  як  загостювала  лиш  журба?  

Коханню  Ви  молилися?  Просили,  
Щоб  Бог  його  не  лишив  ні  на  мить?  
Ми  з  Янголом  дарунки  розносили,  
А  він  нехай  у  ліжку  теплім  спить...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745397
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 10.08.2017


гостя

Не маки…цвітуть…



Зупини  цю  печаль,  
що  так  легко  тече  з  під  коліс.
Мить  за  мить…  крок  за  крок…  золоті  херувими  Верони.
Не  питайся,  чому  на  бігбордах  -  засніжений  ліс...
Ілюзорність  доріг…    
   і  безглуздість  твоєї  корони

На  первісних  снігах…
Утопічні    пісні  солов”я
так  співзвучні  чомусь  з  ритмом  танцю  звіриної  зграї…
Не  жалій  мене…  ні!  я  давно  вже  забула  ім”я
і  вагомі  причини
   цієї  крихкої  печалі.
 
Просто  бродить  вино…
Просто  змінює  сонячний  день
нас  в  нічній  прохолоді,  застиглих  в  кришталиках  часу…
…то  не  маки  цвітуть  –  то  палають  міста  одкровень
на  сипучих  пісках  
   десь  обабіч  центральної  траси

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744834
дата надходження 05.08.2017
дата закладки 05.08.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2017


Серго Сокольник

СВОЄ ОСОБИСТЕ

Як  засліплює  тінь!..
Парадокс...  Голова  колообертом.
Ще  не  верне  на  скін,
Та  й  не  ранок...  Неначе  лечу,
Я  ходжу  по  житті
У  крилатих  сандалях,  не  в  чоботах,
І  зриваю  квітки,
Та  ніколи  нараз  не  топчу.

На  Парнас  відішлю
Віршування.  У  серці  оселі  є
Породілля  віршів,
Хоч  тяжіє  від  них  голова...
Україну  люблю,
Ніби  лебідь  кохану  підстрелену,
І  країни  чужі
Не  цікавлять,  ну  дивні  дива.

До  під”йому  легкий-
На  війну  чи  на  свято  однаково.
Якось  твором  привів
Дворянина  відверті  слова-
Що  епосі  отій
Зрозуміле  пояснення  знакове-
Як  за  волю  чужу
Він  колись  від  нудьги  воював,

Бо,  здавалось,  свою
Було  годі  і  думати  вибороть,
Хоч  зірниці  її
Прорізались  туманом  оман.
І  палав  часоплин,
Мов  вогонь  негасимо  під  зливами...
Як  же  важко  коли
Прагнеш  волі,  якої  нема...

Відпускаю  усіх,
Що  каміння  із  пазухи  викине.
Хто  до  мене  добром-
Сторазово  добро  повертав.
Я  любитель  утіх,
І  жіноцтво  таємно-  усміхнене
Я  оспівую.  Про
Свій  характер  нерідко  писав

У  ліричних  віршах...
І  любовних...  І  трохи  ніяково
Незбагненних  усім...
А  для  чого  писати  вірші?
І  волію,  душа
Щоб  під  римою  свіжою  плакала,
І  втішалась...  А  втім-
Нині  сумно  чомусь  на  душі.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117073105793

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744195
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 31.07.2017


Оля Бреславська

Намовчи мені ніч…

Наточи  мені  голку  –  ніжно  болітимуть  шви
Із  плеча  уздовж  берега  далі  до  болю  і  крику
Замість  тисячі  слів  і  слідів  ти  мені    помовчи
Намовчи  мені  ніч  –  бездонну,  далеку  і  дику

Нагостри  мені  меч  –  доторкнутися  рук  і  межі
Зимна  сталь  повертає  свободу  рукам  і  поривам
Замість  зашморгу  –  тіло  цілують  слова  і  ножі
Замість  присмаку  крові  –  присмак  любові  і  диму

Спопелиш  дике  тіло?  Залишиш  на  вістрі  меча?
Над  наточеним  лезом  натягнуте  жмутом  волосся
Добігає  твій  час  ...  Балансує  на  схилі  плеча
Біла    вм’ятина  болю  –    все  решта  напевно  здалося...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743349
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 25.07.2017


Олена Вишневська

недописаний злочин

Ти  також  відчув,  як  прогіркли  слова  на  вустах
Несказані  вчасно?...  А  ті,  що  їх  краще  б  не  чути,  
Отрутою  впали  на  денце  душі...  в  тих  садах
Троянди  накинули  траурний  саван  цикути.

Зі  стрілок  годинника  скрапує  смуток…  тік-так…
І  падає  небо  у  чашу  розбиту…  Не  дихай…
Затримай  у  грудях  тепло  хоч  на  ще  один  такт  –
І  з  видихом  сонце  моє  відпускай…  тихо…  тихо…

А  я  відшукаю  пустелі  забутих  світів,  
В  яких  навіть  вітер  ім`я  твоє  не  прошепоче.
У  жмені  ховатиму  зорі  /несказаних  слів/,  
Надкушені  яблука…  наш  недописаний  злочин…


[i]/колись/[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742936
дата надходження 21.07.2017
дата закладки 21.07.2017


гостя

Ескізи…

І  місто  
прихилилося  до  сну…
Фантомне  місто.  Вавилонські  вежі.
Впадеш  в  траву,  вологу  та  рясну.
…  я  не  змінила  
   жодної  одежі

З  тих  пір.  
Все  ті  ж  спустошені  вуста
(припухлість  ти  вважаєш  за  окрасу?)
Печаль    –  моя  корона  золота
на  срібно  –  вогнянИх
     спіралях  часу.

Ця  ніч  така…  
Тривожна  й  запашна.
(  шматує    дощ  занедбані  ескізи)
...ота,  що  розчинилася,  прийшла
з  карпатським  вітром
   у  долини  Гізи

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739878
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 29.06.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2017


Артур Сіренко

Те, що сховала ніч

                 “…Серце  моє,  що  дозріло
                         На  дереві  пізнання,
                         Серце  моє,  що  вкусила
                         Змія,
                         Чорна,  чорна  ноче,
                         Може  в  тебе  воно?»
                                                               (Федеріко  Ґарсія  Лорка)

Моє  серце  
Стукіт  копит  повторювало,
Підспівувало  скорострілу,
Шаленіло,  чекаючи  поцілунок  кулі,
Злітало  разом  з  птахами  в  небо  –  
Синє,  як  сон  лелеки.
Серце  повстанця.  

(Які  вони  холодні  –  
Краплі  дощу  весняного.)

Моє  серце
Сховала  до  чорної  скрині  ніч:
Ніч-ворожка,  ніч  –  діва  вовчого  племені,
Молода  черничка
З  намистом  розірваним  (зорі),
З  розбитим  дзеркалом  Місяця,
З  очима-безоднями,
Зачинила  серце  моє  до  темної  скрині
Ключем  з  жилавої  криці.
Серце  повстанця.

(Які  вони  холодні  –  
Краплі,  що  падають  з  Неба.)

Моє  серце  
Співало  реквієм  
Часу  нашому  кульгавому,
Вторило  ритму  Сонця  –  
Шаманом  з  пророчим  бубном,
Коли  воно  сховатись  хотіло
За  виднокрай  покалічений,
Аби  лишень  не  бачити
Як  люди  людей  вбивають.
Серце  моє  загублене.
Серце  повстанця.

(Які  вони  холодні  –  
Краплі  дощу  весняного.)

Серце  моє
Уривки  музики  
Ховало  у  своїй  пам’яті  –  
Музики  порожнечі  вічної,
Прірви  бездонної  –  музики  споглядання,
Де  загубив  я  тебе  –  у  яких  нетрях  ночі,
Серце  моє  неприкаяне,
Серце  повстанця.  

(Які  вони  холодні  –  
Краплі,  що  падають  з  Неба.)

Серце  моє  
Кусали  змії  чужих  снів
Поцятковані  знаками  
На  гнучкому  хребті  межичасу:  ромбами,
Серце  моє  незахищене  –  
Серед  холоду  тепле,  серед  білої  криги  черлене,
Де  шукати  мені  тебе?
Серце  повстанця.

(Які  вони  холодні  –  
Краплі  дощу  весняного.)

Серце  моє,
Що  дозріло  так  передчасно
Стиглим  червоним  яблуком
Впаде  в  чорноту  нірвани,
Живим  годинником  
Міряє  нескінченність  ночі,
Серце  моє  загублене,
Яке  відшукати  марно  –  
Серце  повстанця.

(Які  вони  холодні  –  
Краплі,  що  падають  з  Неба.)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734161
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 20.05.2017


Вадим Димофф

До джерела, де потонула спрага…

До  джерела,де  потонула  спрага.
Не  повертає  жоден  пілігрим.
Молочний  Шлях  дасть  їжу  і  наснагу.
Нудьгу  розвіє  стогортанний  грім.

Спокуса  спокою  -  цикута  волоцюзі.
Блаженного  спинитись  не  благай.
Він  відповість:"  Колись  тобі  наснюсь  я.
Коли  знайду  обітований  край."

Шляхи,шляхи...За  обрій  як  в  нікуди,
Мов  лабіринт  у  крітського  царя.
Назад  без  дива  вже  не  повернути.
І  тільки  серце  -  за  поводиря...

Заснуло  сонце.  Стишилися  люди.
Осів  росою  вечоровий  дим.
Чому  ж  лунає  наче  звідусюди:
"Вже  час  в  дорогу!  Чуєш,  пілігрим?".

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733332
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017


Адель Станіславська

А ти все чекаєш

а  ти  все  чекаєш  
усе  сподіваєшся  дива
а  дощ  тарабанить  і  спати  тобі  не  дає
вколише  дрімота  і  явиться  сонячне  сниво
і  стане  досяжним  
намріяне    щастя  твоє

і  буде  здаватись  -  
до  нього  подати  рукою
звиватися  буде  до  неба  до  сонця  до  зір
і  буде  ширяти  пташиною  вільно-стрімкою
і  буде  тобою  -  
що  ані  людина  ні  звір

а  дух  тільки  вільний
безмежний  що  страху  не  має
і  тільки  чуття  що  вбирає  у  барву  яву...
як  тільки  світання  у  промені    першім  заграє
вернешся  чеканням  
у  росами  вмиту  траву...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733368
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017


Елена Марс

У стихії своїй натхненній

Я  все  більше  пишу  по  ночах,
Ніби  ночі    мене,  навмисно,
Звуть  слова  заплести  в    намисто,
Ті,  що    серце  сказати    хоче...

І  мов  листя  слова  кружляють  
(Ніби  душу  гойдає    вітер...)
І    несуться    рядки  до    світла,
Обіймаючись    з    небокраєм...

...У    безсоннях  і  тихих  мріях,
У    комфорті  своїм    душевнім,
Забуваю    про    все  буденне,
Бо    поезія  -  це  мій    вирій...

У  стихії    своїй    натхненній
Розчиняюсь,  мов  крапля  в    річці...
...І  вклоняюся  кожній  нічці
За    безсоння    свої  пісенні...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733336
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017


Джин

Кому-то Рай, кому-то Ад

[color="#695d5d"][i][b]В  краю  далекого  скитанья,  
Граница  полного  молчанья,  
За  ней  безмолвие  и  страх,  
За  нею  нашей  жизни  крах.
Там  не  бывает  озаренья,  
Там  наказанье  от  забвенья,  
Кому-то  нанесенных  ран
И  брошенный  в  лицо  обман.
Просить  там  поздно  покаяний,
Там  нет  любви,  тоски,  свиданий.
Там  нет  друзей  и  нет  врагов,  
Нет  золота  и  нет  оков.
За  тою  гранью  нет  везенья,  
Нет  радости  и  нет  сомненья,
Там  никому  никто  не  рад…
Кому-то  [color="#278212"]Рай[/color],  кому-то  [color="#9c0c0f"]Ад[/color].
[/b][/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733203
дата надходження 13.05.2017
дата закладки 13.05.2017


*Svetlaya*

ангелы среди нас…

А  ангелы  смотрят  детскими  глазами...
Спокойно,  размеренно  и  немного  уставши...
В  обычной  находясь  электричке...
Мой  взгляд  к  себе  приковавши..
Посмотрят  -  летают  пушинки...
И  музыкой  солнце  струиться...
Другие  -  совсем  не  такие...
Возможно,  мне    образ  их  снится...
Ореховый  взгдяд...  безмятежность...  
И  мудрость  веков  созерцания...
И  блик  этот  светлый  на  лицах...
И  крылья...  ресницы...  сознание....

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732149
дата надходження 06.05.2017
дата закладки 06.05.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.04.2017


Олена Жежук

Чи твоя це весна?

Весна    -  журба  вчорашньої  зими,
Одвіт  на  те  ,  чи  ми  любити  вмієм…
Сповзає  холод  маревом  пітьми  
До  пліч,  до  ніг…  До  серця  ж  не  посміє…

Та  скрижаніле    серце  не  суди,
Не  сполохни  його,  немов    звірятко.
І  хто  йому  шепнув,  що  між  людьми
Зігріється    і  все  почне  спочатку?

Та  й  хто  сказав,  що  це  твоя  весна?
Хоч  частку  її    носиш  в  своїм  серці?
Хіба  наситилась  душа  сповна
У  дикім  щемі  й  спраглості  відвертій?

Не  прирікай  весну  свою  на  мить,
Не  програвай  любові  справжній  битву!
Душею  зможеш  небо  оповить,
Щоб  скласти  гімн  любові  як  молитву.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730352
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 25.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2017


Джин

СЛЕПОЙ

[color="#403b3b"][i][b]Сидел  на  сером  пиджаке  незрячий,
Опёршись  о  бетонный  парапет,
А  в  старой  шляпе  несколько  монет,
В  руке  табличка…  Он  почти  что  плачет.

Гласит  она:  Я  слеп,  подайте  люди!
Убогого  народ  не  замечал,
В  заботах  мимо  целый  день  сновал…
Пусть  голоден,  но  он  людей  не  судит.

Словно  на  паперти  сидеть  бедняге,
Возможно,  так  и  встретит  он  рассвет,
Но  вот  прохожий,  несколько  монет,  
Оставил  в  шляпе  бедному  парняге.

Табличку  взял  прохожий  и  добавил,
Иную  фразу  с  тыльной  стороны.
Слова  те  были,  видимо,  грустны
–  Всех  надписью,  задуматься  заставил…

Прохожий  через  время  возвращался,
А  шляпа  по  края  полна  монет.
Узнав  шаги,  слепой  сказал:  Привет!
И  чем  же  ты  в  табличке  отписался?

Ответил  кратко:  Тем  я  не  обижу,
Что  правду  в  этот  мир  несут  слова…
И  он  ушел,  а  надпись  такова:
Пришла  весна,  но  я  ее  не  вижу…[/i]
[/b][/color]

Где-то  прочел  эту  историю…
Теперь  она  в  стихах.
   

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729970
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 22.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.04.2017


уляна задарма

не отпущу

не  отпущу
 
И  она  ему:  
-  знаешь,  я  ведь  когда-то  была  хорошей,  
солнце  светило  как  новенький  яркий  грошик,  
боженька  был  улыбчив,  а  мир  -  не  ношен,  
птицы  звенели  так  звонко,  верилось  в  чудеса!  

Жаль  я  тебе  досталась  -  сплошное  крошево,  
птицы  кричат  тревожно,  остро,  взьерошенно,  
солнце  въезжает  утречком  в  город  -  на  мертвой  лошади,  
сердце  -  не  сердце,  а  жалящая  оса.  

...а  словеса  
были  когда-то  преданными  игрушками,  
а  не  лгунами,как  нынче  -  жульем  да  врушками,  
жалкими  побирушками  на  побегушках  
что  заплутали  в  собственных  волосах...  

И  потому  -  не  верь  мне!  ...не  верь,  пожалуйста,  
правду  отважится  только  один  мой  стих  из  ста...  
Ты  не  читай  их...  Да  к  черту  стихи  дурацкие!  
Все,  завязала,  последний  -  я  НЕ  ШУЧУ!  

Он,  улыбаясь,  зная,  что  не  изменится,  
странная  грустная  эта  его  изменница  

на  ее  :  -только  не  отпусти  меня,  слышишь?  
ответит  ласково  

-  не  отпущу.
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729784
дата надходження 21.04.2017
дата закладки 21.04.2017


Єлена Дорофієвська

Старое кресло

Так  бывает  только  в  дни  молодости  или  войны  -  
Все  исполнено  смысла  и  крайностей:  на  закате  охра  и  терракота,
Воздух  с  крошками  золота,  старое  кресло  бордовое  у  стены.
В  этой  комнате  все  еще  пахнет  хлебом,  оливковым  маслом,  книгами  и  субботой.
Так  бывает,  когда  умирает  близкий,  уходит  особенный  кто-то,
Будто  прошлое  растворилось,  жизнь  внезапно  сбросила  обороты  -  
Чувства  тех,  кто  остался,  святы,  скомканы,  напряжены...

В  этих  видениях  будет  всегда  хоть  немного  мглы  -  
Мягкой,  рассеянной,  но  потому  и  таинственно  веской,
Как  на  старых  портретах,  где  даты  стерты,  а  краешки  затемнены  -  
Фотографии  тоже  взрослеют  кощунственно  быстро,  неумолимо  резко.  
И  неуместно  скрипят  пружины,  тень  вжимая  в  привычно  измятое  старое  кресло,  
И  хоть  в  комнате  все  еще  пахнет  детством,
Но  обнять  уже  некого,  с  нерассуждающей  нежностью  подойдя  со  спины.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729476
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 19.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2017


Елена Марс

Грязная, злая и подлая, чёртова масть.

Всё,  что  мне  нужно  порой  -  это  только  снотворное...  
Пара  таблеток  поможет  забыться  во  сне...
Я  ненавижу  "добро"  лицемерно  -  притворное!..
Спрятать  бы  душу...    от  лживых  советчиков  мне.  

Век  бы  не  видела  этих  улыбок  натянутых!  
Как  норовят  они  быть  кукловодами  душ!..
Вот  бы  стереть  навсегда  эти  лица  из  памяти!
Мне  их  мирок  не  понять.  Он  так  беден  и  чужд!

Им  бы  кого-то  учить...  Только  грязь  -  на  поверхности!..  
Просто  ли...  взять  и  узнать  чью-то  странную  суть?..
Можно  ли  влезть  в  чью-то  душу,  (не  подло,  не  мерзостно)  
Так,  чтоб  не  ранить,  наивную,  и  не  вспугнуть?  

Вы,  добродетели!    Нет  ли  в  вас  собственной  придури?  
Всё  ли  в  вас  гладко  и  нет  ли  изъянов  своих?  
Нет  ли  греха  в  вас,    который  так  хочется  выдворить,  
Или  вы  ищете  грех  только  в  душах  чужих?  

...Выпить  с  бомжом  окаянной  -  куда  поприятнее!
Этот  не  будет  под  линзой  меня  изучать...
Пусть  он  не  станет  мне  другом,  не  станет  приятелем  -
С  ним  по-людски  я  -  открыто  могу  поболтать...  

Нет  на  нём  маски.  Простой,  как  и  я,    и  без  пафоса.  
Станет  ли  рыться  он  в  тайнах  души  не  своей?..
Это  не  стыдно  -  быть  пьяным  от  выпитых  градусов!  
Стыдно  -  коль    вшива  душа,    среди  вшивых  людей.

Жаль...  Лишь  на  время  поможет  забыться  снотворное...  
Нет    в  зазеркалье    угла,  чтобы    спрятаться    в    нём...
Жизнь,    иногда,    как  таблетка  -  горька,    тошнотворная...  
Бейте  и  дальше  по  сердцу  железным  прутом!  

Выдержу...    Выдержу  всё!    Привыкать  не  приходится...  
Выдержит  сердце  ухмылки  -  над  ними  смеясь!..  
Вижу  вас  -  на'сквозь!..    Черны  ваши  души  и  рожицы,
Грязная,    злая  и  подлая,    чёртова  масть.

8  февраля  2014  г.  

Настроенческое.  
Были  видимо  причины,  
хотя    и    сегодня    приходится
сталкиваться    с    подобными    людьми,
но    сегодня    я    спокойней    отношусь    
к    подобным  явлениям.
Стихи  отредактированы,  
с  некоторыми  дополнениями.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729281
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 18.04.2017


Елена Марс

Дороги, дороги…

Дороги,    дороги...    
Куди    приведете?..
До  чорта,    до  Бога,
Чи  в  інші  тенета?..  

Ніхто    не    підкаже
Яку  обирати.  
Хоч  доля  -  не  вража  -
Житя  біснувате.  

Блукаю  по  світу,  
Як  та  мандрівниця.
Як    вільному    вітру  -
Ночами  не  спиться.  

Пора  до  оселі  -
До  рідного  дому,  
А  я  в  тій  пустелі  -
У  світі  чужому.  

Тут  літо  -  прокляття,
Бо  сонце  палає  -
Неначе  багаття,  
Бо  міри  не  знає!

Дощами  би  вмила
Поранену    душу
Й  надломані  крила,
Щоб  врешті  одужать...

Щоб  серце  жіноче  -
Як    весни    співало...
Й    у    темряві    ночі  -
Щасливе...  кохало...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729282
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 18.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.04.2017


Гильфанд

Я бешеный, я одинок, я волк….

Я  бешеный,  я  одинок,  я  волк....  
С  клыков  струится  кровь  чиста  и  Ясна.  
Я  есть  порок,  я  есть  Большой  Порок.  
А  жизнь  моя  и  мне  небезопасна.  

Взгляд    мой  упал  на  спелую  Луну.  
Тяжелый  "рык"  рассыпался  по  полю.  
Где  я  иду  в  свободную  страну.  
Где  нет  не  слез,  ни  зависти,  ни  боли.  

Здесь  нет  смертей,  здесь  нет  потерь  и  бед.  
Здесь  нет  ни  золота,  ни  времени,  ни  срока...
Вдыхаю  с  жадностью,  я  дым  былых  побед,  
Ветрами  подгоняемый  с  востока.  

Мой  белый  череп,  Омытый  дождем,  
Глазницами  грызет  больные  тучи.  
И  вот  я  здесь,  идущий  напролом.  
И  болью  плоть  моя  меня  не  мучит.  

Я  смертью  досадил  своим  врагам,  
Я  победил  своим  исчезновением.  
"Лечу  пешком"  теперь  по  головам,  
Им  не  сдержать  мое  прикосновенье.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728382
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 12.04.2017


гостя

Спориш…



Тримай  мене…
Я  все  іще  боюсь.
На  відстані  джерел  згортаю  смуток.
Прадавні  вишні  квітнуть  у  раю.
Едемська  ніч
     настоює  отруту

На  білосніжній
Простині  снігів,
На  прохолодних  контурах  емалі.
Я  друзів  відділю  від  ворогів
На  бездоганній  
   матриці  печалі.

І  -  розридаюсь…  
Бо  лише  спориш,
Цвіте  спориш  на  східцях  мого  дому.
Розподіл  душ.  А  ми  з  тобою  лиш  
Дві  постаті
     на  лінії  розлому…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722937
дата надходження 11.03.2017
дата закладки 07.04.2017


гостя

Поверх…чаші…



А  ніч,  як  ніч…
Це  все  уже  було.
Магнітні  бурі.  Перша  група  крові.
І  снігу  -  по  коліна  намело!
У  мене  в  косах  
   стрічки  кольорові  -

Червоні  ,
Синьо-жовті,  голубі…
Шорстка  долоня  ковзає  на  плечі.
Вампір,  що  триста  літ  живе  в  тобі,
Я  знаю,
     прокидається  в  цей  вечір…

О  темна  саго
Сутінків…  і  плед  -
Вже  на  підлозі,  й  зорі  креслять  коло  
Довкола  нас.  І  поверх  чаші  мед.
Смеркає  так  
   ванільно  –полиново.

…  це  все-  було.  
Колосились  жита
Від  чорних  гір  по  амплітуді  струсу.
І  та,  що  до  опівночі  свята,
Не  відрізнить
     цілунку  від  укусу

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725000
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 07.04.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.04.2017


Олег Князь

Робота

До  когось  проявляємо  турботу,
Вживаємо  колись  міцне  слівце,
Якщо  весь  час  втрачати  на  роботу,
Рано  чи  пізно  пожаліємо  про  це!
Не  варто  думати  про  гроші  й  нагороди,
В  якусь  славетну,  доленосну  мить,
Зробити  те,  -  найвища  насолода,
У  що  не  вірили,  що  можете  зробить!  
При  наполегливості  будуть  результати,
Донька  у  матері  навчилась,  в  батька  син,
Шукає  засоби,  -  хто  хоче  працювати,
А  хто  не  хоче,  -  безліч  є  причин!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727313
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017


Олена Жежук

Хочеться…

Хочеться  щастя,  і  світла,  і  трохи  тепла.
Хочеться  птаха,  що  в  грудях,  пустити  на  волю.
Хочеться  жити  для  когось  й  згоріти  дотла,
Й  знов  відродитися  і  не  пізнати  вже  болю.

Болю  і  відчаю  –  пустки  утрачених  днів,
Світлом  від  світла  мережити  дні…  на  поталу?
Хочеться  птахом  у  небі  радіти    весні,
Сонцем  славетним  впиватись  безтямно,  до  шалу!

Не  сподіватись  –  надію  убито  давно,
Та  не  зневіритись.  Як  же  тоді  поміж  люди?
Хочеться  неба  в  долонях,  а  не  за  вікном.
Неба  на  двох  і  на  двох  одну  пісню,  до  згуби.

Хочеться  піснею  тою  летіти  в  світи,
Ті,  де  живе  й  не  вмирає  високе  й  одвічне.
Зрештою,  хочеться  в  щасті  себе  віднайти
І  римувати  те  щастя  з  коханням  величним.


                                                                   світлина  автора)))


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726652
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 01.04.2017


Оксана Дністран

У достиглості темноокій

Я  торкаюся  легко  вустами  –  
пелюстками  розквітлої  вишні,
У  долоні  лягаю  слухняно,
так  закохано,  ягідно-грішно,
Що  здається  –  від  ніжності  щастям
похлинуся  і  вибухну  соком.
Всесвіт  стиснувся  до  абсолюту
У  достиглості  губ  ясноокій.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726562
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 31.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.03.2017


Відочка Вансель

І нині, і присно. Й на вічність . На мить

І  нині,  і  присно,  й  на  вічність,  й  на  мить.  
Схиляється  пам'ять,  щоб  випити  болі.  
Котра  у  закутку  душі  десь  гудить,  
Хто  б  випустив  трішки?  До  завжди?  До  волі?  

І  нині.  І  прісно.  На  весни.  В  сто  зим  
Чекати,  лежати,  щоб  пам'ять  у  глину
Зарилась.  Вкопалась.  Де  я  жила  з  ним.  
Де  я  ще  жива.  Де  без  нього  не  згину.  

І  нині.  Й  до  тями.  І  присно.  Й  навік  
Згубитись  у  хмарах.  Летіть.  Переплисти  
Все  небо  до  краю!  Без  тебе-це  лік.  
І  пам'ять  до  крихти  протерти  начисто.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726066
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017


Єлена Дорофієвська

Алмазная гора

[quote] Ф.С.  Фицджеральд[/quote]

Неизбежностью  правила  смерть,  а  на  смерть  роптать
Бесполезно...  Тот  день,  о  котором  когда-то  вспомнят,
Чтоб  смолчать,  запрещая  иллюзиям  грезить  вспять,
Зря  пришел,  притворяясь  простым  тихоней.
Если  прихоть  -  любовь,  ее  призрак  сошел  с  ума,
Из  запыленных  книг  воплотившись,  сметая  планы.
...Лето  было  обычным,  среди  серебра,  когда
Вдруг  торжественно  грянули  бомбы  и  аэропланы...
Кто  богат,  кто  банкрот  -  компромисс  удержал  в  узде.
Над  алмазной  горой  почерневший  ландшафт  спокоен,  
Ветер  сдул  в  горизонт  пыль  от  некогда  белых  стен...
Очевидно,  господь  был  по  образу  грешных  скроен,
Уцелевших.  Экспресс,  как  и  прежде,  прибудет  в  семь,
В  эти  земли  ворвавшись  спасением  религиозным.
Безразлично  забытые  тем,  кто  сказал  "аз  есмь",
Не  стекляшки  считают  -  впервые  глядят  на  звезды...







: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726068
дата надходження 28.03.2017
дата закладки 28.03.2017


*Svetlaya*

на відстані душі…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mbx_Mh3vVOg[/youtube]

як  перестану  відчувати  тебе  на  відстані  душі...
вдягну  із  квітів  свої  лати  і  помандрую  в  міражі...
коли  в  сльози  не  буде  русла,  я  обернуся  на  весну...
або  до  сонця  пригорнуся,  щоб  ти  кохав  мене  одну...  

-----

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725552
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 26.03.2017


Елена Марс

І все ж повертаюся знову

Скажіть  мені  тільки:  навіщо
Я  так  закохалася  в  вірші?..  
У  їх  потаємні  глибини
Душа  моя  лине  і  лине
І  Вашу  в  них  душу  читає.
Я,  ніби  шукаючи  раю,
Тягнуся  до  них,  як  до  світла,
Та..  наче  обпалююсь  вітром...
Як  той  недотепа  -  метелик
У  віршах  шукаю  веселок,
А  там  стільки  суму  і  болю!
Вони  мою  душу  не  гоять.
Вони  мені  рани  наносять,
А  серце  так  радощів  просить!..
Чому  ж  я  в  тих  віршах  літаю,
Де  мало  від  справжнього  раю?..
І  все  ж  повертаюся  знову
У  Ваші  осінні    діброви,
Де  зріднений  дощ  зі    сльозами,
Де  віршами  скорена...  Вами...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725392
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.03.2017


Lilay

полночь

Пустынный  дом,пустынный  склон,река,
Бурлящая  вином  иллюзий.Роли
Все  розданы.Ответов  нет.  Века
Пройдут,пока  ты  отречешься  боли.

Останешься  неузнанной.Иной.
Сквозит  пыльца  в  окрестностях  Миссури.
Жемчужный  дождь.Янтарный  вечер.Зной.
Кто  здесь  твои  припомнит  поцелуи,

Пронзающая  черную  дыру,
Мадонна  с  исцеляющей  улыбкой?
Крепись,принцесса,  полночь  на  кону.
И  лунный  свет  сегодня  слишком  липкий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721346
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 24.03.2017


Лана Лемберг

Подих

#ЛТП
#Лана_Лемберг

І  якщо  я  розіб'юсь  об  хвилі  свого  океану  -
поховай  мене  між  уламків  забутих  долею  гір
І  якщо  розчинюся  у  пам'яті  древнього  храму  -
не  молися  на  мене
не  порушуй  спогадів  тисяч  богів

І  коли  хтось  на  шмати  порве  мою  власну  планету  -
подаруй  журавля,  що  приносить  на  крилах  тепло
І  коли  мою  палубу  поріжуть  мерзенні  багнети  -
не  топися  у  небі
не  ламай  своє  власне  весло

А  якщо  тобі  крикнуть,  що  я  лише  вигадка  в  серці  -
то  спали  мене
я  вирину  з  попелу  сотнею  давніх  птахів
І  прошу  про  одне  -
не  забудь  мене
відроди  в  своїй  пам'яті  поспіхом
І  дай  бути  вітрилами  нових  світів.

Vk  -  https://vk.com/lvivtp
Facebook  -  https://www.facebook.com/lvivtp
Instagram  -  l_t_p2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725211
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017


Відочка Вансель

Я хочу століття в якому ми разом

Ти  крила  попалив.  Та  я  літаю.  
Та  я  ще  вмію  більше,  ніж  колись!  
Спинися.  І  спитай,  чи  я  чекаю.  
Чи  Янголом,  а  чи  дощем  озвись.  

Ти  крила  розламав.  А  я  сплітала.  
Я  майструвала  інші  як  могла.  
Кинув  в  вогонь.  Душею  я  дістала.  
І  опіки...  Дивись!Я  ще  мала  .

Ти  крила  потоптав.  Я  цілувала  
Всю  твою  душу.  Як  інакше  жить?!  
Я  із  мостів  весь  попіл  вигрібала.  
А  ти...  І  попіл  кинувся  палить.  
Скажи  :невже  тобі  так  й  не  болить?..  




А  десь  стояли  
Пусті  вокзали.  
Що  поцілунків  
І  не  пізнали.  
А  десь  стояли
Без  тебе  зорі.  
І  загортались
В  самотність  й  море.  
Мені  б  навчитись  
Без  тебе  жити.  
Його  любити...  
І  не  просити  
Самого  Бога  
Тебе  тримати.  
І...  Не  кохати...  
І  не  чекати.  
Не  виглядати  
Тебе  до  ранку.  
Розлити  каву.  
І  філіжанку  
Подати  в  небо.  
Зібрати  щастя.  
Забути  ночі,  
Де  сни  не  сняться  
Лише  про  тебе.  
Самотність  гола
Стоїть  під  небом  
Стара  і  квола.  
Я  двері,  вікна  
Позачиняла.  
Я  ціле  небо  
В  обійми  взяла.  
Милуйся,  тішся.  
Таких  кидАють?  
Так...  Забувають...  
І  відпускають...  



Я  хочу  століття,  в  якому  ми  разом.  
Я  хочу  наш  Всесвіт  на  двох.  Та  і  тільки.  
Я  хочу  наш  дім  із  лілеями,  садом.  
І  щастя,  й  кохання,  й  цілунків  ось  стільки!  

Інакше  навіщо  мені  всі  перлини,  
Всі  зорі  без  тебе,  дощі  і  всі  хмари?
Повітря  з  тобою  вдихать  щохвилини.  
Бо  то  є  і  диво!  Бо  то  справжні  чари!  


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723785
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 16.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 16.03.2017


Мазур Наталя

Березень

(Рондель  ІІІ)

А  він  її  сьогодні  не  зігрів
Ні  доторком,  ні  поглядом,  ні  словом,
Хоч  зустріч  їх  була  невипадкова
Опісля  холоду  лютневих  вечорів.
Густий  туман  кроїли  ліхтарі,
І  блідли  тіні  попід  їх  покровом,
А  він  її  сьогодні  не  зігрів
Ні  доторком,  ні  поглядом.  ні  словом,
Ні  вітерцем,  що  стишився  раптово,
Заплутавшись  у  кронах  яворів...
Земля  -  в  хітон  одягнена  зимовий  -  
На  літепло  чекала  стільки  днів,
А  він  її  сьогодні  не  зігрів.

10.03.2017  р.

Для  ілюстрації  вибрана  картина  "Рання  весна"  Миколи  Терпсіхорова  
 http://www.artlib.ru/index.php?id=16&fp=2&uid=2905&iid=34069

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723164
дата надходження 12.03.2017
дата закладки 12.03.2017


Олена Жежук

Дивна людина

Світ  метушні,  де  скажено  все  в  «завтра»  біжить,
Як  смакувати  життям,  що  від  нас  за  півкроку?
Дивна  людино,  ти  так  й  не  навчилася  жить…
Губиш  себе  щогодини,  щодня  і  щороку.

Маски-обличчя,  медове  лукавство  в  очах,
Погляд  порожній  підкреслять  опущені  крила…
Бідна  людино,  ти  вже  не  літаєш  у  снах?
Чом  же  завчасу  душі  порожнеча  скорила?

Хто  смів  стоптати  у  серці  жагу  до  життя?
Хто  загасив  у  очах  твоїх  вогники  щастя?
Чом  не  тріпоче  пташам  твоє  серцебиття?
Добра  людино,  тобі  б  у  весну…  на  причастя.

Душу  охрещуй  цілющим  травневим  дощем,
Мрії  шукай  між  зірок  і  складай  їм    офіру.
Мила  людино,  навчися  любить  ще,    іще…
Вірити  важко,  та  все  ж  -  відроди  в  серці  віру.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720287
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 11.03.2017


Сокольник

НА ХВИЛЯХ ДАЛІ

*вірш-  триптих,  написаний  у  співавторстві  з  поетесами  Наталією  Баницькою  (Гостею)  та  Іриною  Бондар  (Лівобережною)

Що    то    за    спогад?    Тепла,    м’яка    напівтінь,
Хвиля    бентежна.    Нерозшифроване    хоку.
Хто    ти,    химеро    з    найтонших    моїх    сновидінь?
Сплав    первородних    бажань    десь    на    відстані    кроку?

Ця    ідеальна    константа    хороших    манер
В    переплетінні    із    реготом    дикого    лісу.
Хочеш    відчути    рельєфи    пустельних    печер,
Запах    вітрів    у    суцвіттях    п’янкого    анісу?

Де    на    гарячих    пісках    розгубились    сліди,
Відгомін    арфи    по    всьому    периметру    раю.
В    глибах    базальту    застигло:    «Благаю,    не    йди!»
В    жерлі    вулкану    палає:    «Зникай!    бо    згоряю…»

На    пустирищах    всамітнена    зграя    ворон.
На    пустирищах    ні    оплесків    вже,    ані    слави.
Бо    вже    давно    відпустив    перевізник    Харон
Майстра,    що    нас    відшукав    і    у    вічність    розплавив.
************
А    ліс    –    підсвічує    сліди,
Що    кинув    ти    –    в    пісках    палати…
Там    листя    зЕлено:    «Не    йди!»
Там    спека    –    опіком    розплати.

В    глибинах    карстових    печер
Очей    озерця    –    дотлівають…
Скажи,    чому    з    усіх    химер
В    мені    найгірші    оживають?

Там    арфи    музика    тонка
У    водах    Нілу    спогад    топить…
Як    шкіра    білого    бика,
Що    звабив    ніжністю    Європу,

Блищить    вгорі    Чумацький    шлях…
Я    тих    коралів    –    не    збираю…
ЦвітУ    –    ромашками    в    полях,
Вогненним    маком    –    догораю…

Мені    услід:    «Куди    ти?    Де?...»
Слова,    приглушені    пісками
Пустельний    демон    відведе
У    тріщини    з    солончаками

Губ,    що    забули    пристрасть    змін,
Що    пересохли    без    торкання…
Пустеля.    Смерть.    Вона    і    Він.
Шматочки    пазлів    від    кохання.
******
Орфей?    Чи    гли-
няний    Колос?
В    бажанні    кволім
В    заміс    піску
Перелилось
Тремтіння    болю,

Ці    нервів    Стру-
ни,    що    Далі
"розмалюлюрив",    
І    пеклотрі-
щини    землі,
Мов    кракелюри,

Пройдуть    спі-
Ралями    Бруно
Крізь    наші    душі.
Ми    кров,    немов
П’янке    вино,
Зберемо    в    мушлю,

З    якої    так
Необере-
жно    мали    вийти,
Щоб    долі    під    
Акорд    баре
Отруту    випить.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117031100322  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722764
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 11.03.2017


Olyana

отпусти пёрышко

Развяжи  узел.  Распусти  нити  и  развей    пепел    c    крутой  горы.
Время  жгло  письма  и  мосты  тоже.  Кто  станет  время  за  это    корить?
Обернись  в  почку    на  любой  вишне  и    тянись  к  небу.    Тёплый    дождь  жди.
Или    будь  парусом  и  проси    ветер  разогнать  волны,    разорвать  штиль.
Ни  к  чему  больше  выдирать  с    кожей,    тех,    проросших  у  тебя  в  душе.
Это  их  ветви,  это  их  кроны  расцвели  шелком.    Голубой  дюшес.
Отпусти  пёрышко  в  синеву  мартову.  Долог  будет    ли    его  путь?
Развяжи  узел,  распусти  нити,  отпусти  пёрышко  –  никаких  пут.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722595
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017


ОднаДумка

Долоні

Стояла,  долоні  схрестивши  на  грудях,
Мов  в  серці  тримала  руками  жалі.
Шукала  чийсь  погляд:  блукала  по  людях,
А  світ  розчинявся  в  довколишній  млі.

Складала  із  мрій  на  майбутнє картину,
А  пазли  найкращі  із  рук  хтось  забрав,
Із  серця  мов  вирвав  велику  частину,
Понизивши  стукіт  на  кілька  октав.

В  очах,  де  надії  ранкова  заграва,
Вже  сонце  сідало,  хоч  був  же  ще  день.
Така-от  у  долі  примхлива  забава:
Щось  дати  -  й  забрати  раптово  зі  жмень.

Така-от  у  долі  для  неї  дорога:
Дає  й  забирає,  голубить  і  б'є.
Пектимуть  утрати  й  не  зникне  тривога,
Допоки  в  долоні  збере  лиш  своє.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722593
дата надходження 10.03.2017
дата закладки 10.03.2017


Наташа Марос

СУДАРЬ…

Вы  так  спокойны,  сударь,  безразличны,
Зайдя  в  свою  тенистую  аллею,
Безжалостно  расстались  с  нашим  личным,
Сегодня  я  об  этом  не  жалею...

Давно  забыла  запахи  сирени,
Пьянящие  меня  порой  ночною,
Сто  раз  огнём  облизаны  поленья
Чужой  любви,  горевшей  не  со  мною...

Нет,  не  со  мною,  сударь...  Вы  смогли  же
Листать  страницы  огненного  зноя...
Вам  до  меня,  как  мыслям  -  до  Парижа
И  оттого  не  знаете  покоя...

Я  приглашала  в  сказочную  осень,
А  Вы  стремились  -  в  солнечное  лето...
Вы  думали:  ещё...  потом  попросят,
Но  я  лишь  раз  шептала  Вам  об  этом...

Вы  отказались,  сударь,  -  Ваше  дело,
Я  помню  только:  опадали  листья,
Но  знайте:  всё  давно  уж  отболело
И  только  осень  иногда  приснится...

А  вот  -  зима...  Вам  холодно  и  зябко,
Вы,  сударь,  -  пленник  слов  своих  и  мнений  -
Не  к  тем  ногам  рассыпаны  охапки
Тяжёлых  веток  розовой  сирени...

                         -                -                  -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722541
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017


Відочка Вансель

Ні болю вже. Ні осені. Ні ніжності

Ні  болю  вже,  ні  осені.  Ні  ніжності.  Бувай.  
Стояли  дні  поношені.  Зі  мною  пили  чай.  
Ні  подиху,  ані  дощин  .  Ні  крапель  самоти.
Здавалось,  в  світі  ти  один.  З  тобою  лиш  на  ти.  

Байдужістю  зносилося  кохання  до  ниток.  
Хоч  як  його  я  латала  з  молитв  і  всіх  думок.  
Та  дощ  розмив  ті  ниточки,  у  прірву  десь  стекло.  
І  на  душі  до  сонечка  зродилося  тепло.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722506
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 09.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.03.2017


Елена Марс

Пустоту заполняет - стихами

Пустоту  заполняет  -  стихами,  
Уходя  в  тишину  зазеркалья...
Распрощавшись  со  всякой  моралью,  
Наслаждается  сердце    мечтами...

Здесь    гуляет    она    в    междустрочиях,
От  всего  -  совершенно  свободной!..
Здесь  комфортно  побыть  старомодной
И    чужим    сюда    вход    заколочен.

Не    нужна  в    зазеркалье    "одежда",
В    виде    маски    и    прочего    хлама...
Здесь    не  гордая  снежная  дама,
А    души  светлоокой  безбрежность...

Здесь    не    ставит  границ  и  запретов,
В  никаких    сумасбродных    влечениях
И  рискуя    пройти    искушения,
Не    нуждается    в    чьих-то  советах.

Госпожа  -  над  взлетающим    словом
И  над  каждым  взорвавшимся  чувством!
Так  приятно  порой  послевкусие!..
Искупаться    в  нём  сердце  готово...

Если    строчке  удачливой  рада  -
В    каждой    клетке  её  -  опьянение!..
Ведь  стихам    она    дарит  -  рождение
И    себя    ощущает...  крылатой!..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722366
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017


Наталя Данилюк

Жінко з ребра Адамового…

Жінко  з  ребра  Адамового,
з  весни,
квітко  з  Едему  райського,
неземного!
Ти,  що  шукаєш  миру
серед  війни,
правди  в  олжі  лукавій,
в  невір’ї  –  Бога.

Світло  твоє  –  маяк
поміж  диких  бур  –
вирве  благий  вітрильник
з  тенет  утрати.
Віра  твоя  –  міцний
непохитний  мур,
сміх  твій  словам  байдужим
надійні  ґрати.

Ти,  що  прийшла  у  цей
незбагненний  світ
стати  комусь  опорою
і  натхненням,
вірною  Пенелопою
край  воріт,
вічним  гріхом  і  вічним
благословенням.

Ти,  що  прийшла  продовжити  
рід  людський,
серед  руїн  і  воєн  
зійти  світанком...
Так  і  блукаєш  нетрями
навпрошки,
клопотів  і  обов’язку
вічна  бранко.

Вірю,  що  дні  твої
не  п’янкі  меди,
часто  гірчать  неспокоєм,
полинами…
Ти,  що  даєш  життю
заповітний  вдих,
світ  освіти  любов’ю
і  молитвами!

[img]https://ukontent.files.wordpress.com/2017/02/16810879_712368845598315_717233099_o.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722270
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 08.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.03.2017


Єлена Дорофієвська

Город

…В  этом  городе  день  –  не  день,  а  почти  потоп,
Вместе  с  илом  прошедших  лет  прокатившийся  по  асфальту.
Город  -  дно  океана,  да.  Но,  вместо  пластов  базальта  –  
Хаос  ног  и  машин.  Город  выбрал  языческий  автостоп,
Бросил  руль.  Сам  не  верит  в  себя  и  смысла  в  себе  не  ищет,
Ему  можно  -  он  бог:  и  силен,  и  доволен  пищей.
…Днем  и  сыт,  и  буквален,  а  к  вечеру  даже  порядком  строг:
Свет  из  окон  решительно  с  ярко-фонарным  вяжет
В  хитрый  узел,  комок,  паутину,  сеть,  невод,  пряжу…
Одержим  и  сакрален,  по  линии  крыш  упрощен  в  плато.
Не  признает,  что  горд,  но  покажет  зевакам  скальпы
И  скелеты  историй  -  в  них  идолы  да  сатрапы.
...Он  жесток.  Льстит  приветственно.  Гибок  умом  да  сердцем.
Но  влюблен,  дав  слабину,  и  даже  на  всё  готов
Для  одной  из  тех  прытких  и  прячущихся  в  метро,
Что  сумели  спастись  от  потопа,  пуанты  сменив  на  берцы,
Перепрыгнув  траншеи  да  лестницы,  взяв  галоп,
Антилоп...

Город  грифов  с  огромным  размахом  капотов-крыльев
Забывает,  что  он  не  ковчег,  а  старинный  
Киев...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721249
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 02.03.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.03.2017


Серго Сокольник

ТИ ПРОСТИ МЕНІ, НІЧ…

Ти  прости  мені,  Ніч,
Що  волію  кохання  бажати...
Щиросердно  прости,
Бо  бажання-  у  звичці  людській.

Звичайнісінька  річ-
Все  говорячи,  щось  приховати,
Як  ховає  мотив
Сутність  пісні  на  мові  чужій.

Зоресяйна,  пробач,
Що  в  долонях  не  втримаю  зорі,
Ті,  які  ти  мені
Зорепадом  жаги  пролила.

Ти  зірками  не  плач,
Не  губи  їх  даремно...  I'm  sorry...
Саме  час  по  одній...
За  любов...  Із  твого  джерела...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117022613536  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720509
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 27.02.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.02.2017


Серго Сокольник

ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька сюрреалістична поема

Поема  перемогла  на  конкурсі  “І  мене  в  сім”ї  великій...”  Спілки  літераторів  Славутич,  перше  місце,  березень  2016  р.

Тюльпани  Афгану...  Мов  кров...  Дивина...
Весна  в  чужім  краї...  Я  хворий...  Весна...  
Торкаючи  ранню  свою  сивину
Я  марю  в  пітьмі  хворобливого  сну...  
.........................................................
Ось  книжка,  що  мов  дорогий  експонат...
Не  наша  країна...  Не  наша  війна...
Її  в  госпітальній  книгарні  узяв-
Шевченків  "Кобзар"...  Цілий  день  я  читав...
Схилився  над  постіллю  хтось  уночі...
Невже  санітар...  Ні...  хтось  інший...  Мовчить...
...Посвячених  маса,    як  гинув  Амін...
І...  голос  Тараса  я  чую  в  пітьмі-
-  Що  брате  солдате?  Нелегко  тобі?
Народ,  що  затятий  в  своїй  боротьбі
За  землю,  за  волю,  за  віру  свою,
Довіку  ніхто  не  здолає  в  бою.
Невільні  Імперії  Воїни  Ночі...
Ми  в  інші  часи  помандруємо,    хочеш?
Дай,  руку,  солдате!  Ми  підемо  нині
Туди,  де  димиться  земля  України,
Де  буде  Імперії  "Чорний  квадрат"
Також  зазіхати  на  ласий  цей  шмат,
Як-  ось  зазіхає...  Як-  он  зазіхав...
Як  ти,  у  казахських  степах  я  страждав,
І  думка  єдина...  І  мара  єдина...
Чи  знову  побачу  тебе,  Україно?
Нещасна  Вкраїна...  Загони  рабів
Вже  скільки  раз    нищили    волю  тобі...
І  зовнішні  чари...  І  внутрішні  чвари...
-То  сядемо  й  чаю  міцного  заварим,
І  будем  зі  смутком  співати  сумні
Ми  ще  Коліївщини  давні  пісні,
І  в  серці  твоїм  обірветься  струна...
Сльозою  проллється  вже  котра  весна,
Бо  десь  покриває  туман  а  чи  дим
Священного  краю  покинутий  Дім...
Бо  десь-таки  знову  приховану  Волю
Лукавий  Микола  пускає  по  колу...
-Бо  досі  немає  вас  там,  Гайдамаки,
Де  любу  Вітчизну  терзають  собаки...
Отямся  з  відчАю!  Бо-  БУДЕМО  ЖИТЬ!
Дай  чаю!  Та  руки  мені  розв"яжи,
Що  зв"язані  в  мене  з  одвічних  часів,
Бо  дуже  ненависть  шалена  до  псів,
Що  тільки  жирують,  і  крАдуть,  і  п"ють,
І  землю,  що  РАЄМ  я  звав,  продають...
Шо?  Зв"язані  руки  у  тебе  й  у  мене?
Цей  шал...  Шаленіти...  Шаленство...  Шалене...
Шиплю...  Чи  то  дихання  в  мене  звело?..
Тарасе!  Можливо  тебе  й  не  було
Отут,  біля  мене,  в  останній  мій  час...
Та  жити  шалено  жадаю,  Тарас!..
Бо  я  повернусь  із  печального  краю
Додому.  До  неньки-  Вкраїни.  До  Раю!
Щоб  Дім  цей  потрохи  хоч  Раєм  ставав...
........................................................
...Я  вижив.  Бо  я  тобі  клятву  давав.

29.  02.  2016.  Ніч...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116030809783  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 15.02.2017


Серго Сокольник

ПОДАРОК КО ДНЮ ВЛЮБЛЕННЫХ

Баллада  о  любви

Неба    серый    тоннель
Божьей    карой    разверзнут    во    мгле...
.........................................
Не    споет    менестрель
Песнь    Любви    о    Священной    земле,

Чей    несчастный        удел-
В    безвременьи    века    коротать.
Где    талант    не    у    дел,
А    народу-    скорбеть    и    роптать.

Ах,    оставьте.    Каков
Управитель-    таков    и    народ.
Это    мир    дураков-
Хлеба...    Зрелищ...    Наполненный    рот...

Кухня...    Церковь...    Постель
С    накопленьем    измен...    Се    ля    ви...
Лучше    спой,    менестрель,
Песню    Песен    о    Вечной    Любви!
...........................................
Королева    и    трон-
Как    изящны    по    форме    рога...
У    Эвиты    Перрон-    
Словно    самый    покорный    слуга.

В    одиночество    впасть-
Смерть    сурово    сжимает    лассо.
Нет    Эвиты,    и    власть
Истекает    водою    в    песок...

У    дворца    Мальмезон
Замедляется    времени    ход.
Страстный    Наполеон
Жозефине    в    объятья    падет.

Запылает    Москва-
Нрав    Империи    жЕсток    и    крут.    
Жозефина    мертва,
И    Еленою    остров    зовут...

Ах,    Елена...    Забыл-
Это    имя    реально...    Она
Для    Булгакова-    быль...
Как    реальны    любви    имена...

Это    словно    в    раю-
Мир    любви    вдохновенье    несет.
Гвиневеру    свою
Прославляет    в    боях    Ланселот...
.........................................
Ну    а    Мы,    как    же    Мы
Из    слияния    эро-стихий,
Из    разорванной    тьмы
Извлекаем    с    тобою    стихи?

Небо    падает    в    ночь,
Где    Эрато    нам    стелит    постель.
Ты    мне    можешь    помочь
Наносить    на    рисунок    пастель,

Словно    сладкую    боль
В    недрах    тела    собой    изловив...
Мы    напишем    с    тобой
Повесть    светлую    нашей    любви...

Мы    с    тобою    взойдем
Как    на    трон,    на    Голгофу.    Взойдем.
Мы    отстроим    наш    дом,
Так    построенный    плохо.    Наш    дом.
...........................................
А    страна...    Что    страна?..
Бесноватый-    беснуется    пусть.
Правит    бал    Сатана,
Этот    мир    изучив    наизусть.

Пусть    Святая    метель
Заметает    изгнивший    фасад!..
...........................................
Песню    пой,    менестрель,
Наполняя    любовью    сердца.


©    Copyright:    Серго    Сокольник,    2016
Свидетельство    о    публикации    №116010901548    

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718143
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 14.02.2017


Гарде

Безымянная Мэри

Представляю  тебя,  ибо  памяти  склонен  не  верить,
хоть  и  рьяно  она  утверждает:  «дружище,  придётся!»,
и  никак  не  могу  –  ни  по  имени,  милая  Мэри,
ни  по  отчеству,  Батьковна:  форма  такого  сиротства
часом  свойственна  музам,  богиням,  чертовкам,  наядам  –
вряд  ли  спросишь  о  жизни,  терзая  ладонями  перси.
И  зачем  разглагольствовать,  если  действительность  рядом,
точно  сброшенной  кожей,  блестит  в  драпированном  кресле?
Вижу,  в  сказку  попал,  но  для  взрослых,  верней  для  –  забывших
и  внезапно  припомнивших  что-то  и  вспомнивших  нечто.
Может,  мы  и  встречались,  и  даже  словами  из  книжек
перекинулись  мельком,  хотя  и  своими,  конечно,
несмотря  на  цитаты,  допустим,  из  песен  Назона,
на  постскриптумы  давешних  споров  в  лице  переписок,
оживленных  теперь.  Разве  сердце  –  запретная  зона?
Для  подобных  вершин  и  высот  верноподданный  низок
недостаточно  твой,  или  –  Ваш,  что  неважно.  Не  ваш,  но
не  уверен  на  сто,  лучший  друг,  обещаю,  подруга,
докурив  Мэри  Джейн,  до  мельчайших  деталей  однажды
докумекать  –  настолько  жива  ли,  насколько  –  упруга?
Полагаю,  что  любишь  спагетти,  грузинские  вина,
ананасы  в  шампанском,  ухмылку  последнего  шанса
над  попытками  алчущих  слиться  с  тобой  воедино.
Представляю  тебя,  и  хочу…  и  хочу  ошибаться.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691232
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 09.02.2017


Гарде

В небо

экспромт

Путь  в  небо  не  лишён  иллюзии,
но  испещрён  тоской,  руинами,
преградами,  хандрою,  музами,
бомбоубежищами,  минами…

Путь  в  небо  не  лишён  масштабности,
что  вширь  раскинулась  за  окнами.
Даль  перечёркивают  жалюзи  –  
чтоб  ничего  в  груди  не  ёкнуло.

Путь  в  небо,  в  облако  лучистое,
к  светилам,  прямо  к  небожителю
спасёт  тебя  от  очевидности
или  позволит  пережить  её.

Читай,  задумываясь,  Теннесси
Уильямса.  Читай  Уитмена.
Вся  жизнь,  как  взбалмошное  фэнтези,
но  для  единственного  зрителя.

Читай  –  и  это  путь  в  далекое,
хоть  до  саэт  из  Андалусии,
в  уже  рыдающее  облако
слезами  собственной  иллюзии.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717129
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 09.02.2017


Єлена Дорофієвська

Заклинач

Час  для  сну  вже  минув  -  скинув  хмарне  лахміття  в  багаття
Уколисаних  днів,  що  тавровані  сірим  «колись».
Як  набридло  мені  гострі  кігті  покірно  ховати,
Ледь  гамуючи  рик  –  оксамитову  пісню  левиць…
 
Мармурові  дахи  –  мов  шляхи  від  цього  підвіконня
І  до  краю  землі,  до  розкрилля  найвищих  олив:
В  серці  синіх  небес  проростають  дерева-безодні,
Розкидають  плоди  та  вкорінюють  в  серце:  «Боли!»
 
Там  нічний  заклинач  оминає  доріжки  зірчасті  -
Добирає  слова,  що  долають  непізнаність  меж,
Щоб  одній  із  левиць,  найчорнішій,  винової  масті,
В  срібній  мові  його  чулась  терпкість  морських  узбереж...
 
Січень  2017

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716943
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017


Циганова Наталія

а ти…

Рожевим  м’яким,  з  легким  присмаком  ночі,
твій  обрій  смакує  під  залишки  «Отче…»
Можливий  світанок  –  не  скоєний  злочин.
О…  скільки  нас  є  тут,  до  ранків  охочих.
А  ти  вся  така…  
вся  –  жіночна  занадто.
І  чхаєш  на  все:  на  кордони,  на  варти,
на  те,  що  відносно  когось  кожний  п’ятий
так  само  на  тебе  готовий  начхати.
А  ти  (від  вершин,  де  рубають  смереки  –
до  вибухів,  що  не  минають  лелеку)
запродана  з  нами  від  снігу  до  спеки.
Вся…
по  сантиметру…
від  неба  –  до  пекла.
А  ти…  
ти  –  звичайна…
звичайно,  не  вирій.
Колись,  поховавши  і  нас,  і  зневіру,
дощами  змиваючи  кров,  будеш  щиро
чекати  лелек,  зголоднілих  до  миру…
                                                             …колись…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716940
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017


Відочка Вансель

Шукаєш його в натовпі? Облиш

Шукаєш  його  в  натовпі?  Облиш.  
Не  треба  витрачати  час  на  нього.  
На    того,  хто  не  поруч.  Тиша  з  тиш
Притулить  твою  душу  до  святого.  

Чекаєш  його  знову?  Хай  іде.  
Хто  хоче  залишатися  -  не  піде.  
Зима  із  слів  вірші  сумні  пряде.  
Душа  із  смутком  в  радість  і  доїде.  

Не  трать  життя  на  тих,  хто  спить  не  там,  
Де  ти  подушку  у  сльозах  вмивала.  
Хтось  нас  шукає  навіть  по  ночам.  
І  я  про  це  маленькою  ще  знала.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716689
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 07.02.2017


Олена Жежук

Самотній човен

Де  падають  зорі  –
в  туманах  там  долі  пливуть,
У  синіх  долинах  купаються  зоряні  плеса.
Отам  поміж  них  
чиясь  доля  зібралася  в  путь,
Пливе  у  човні  (та  куди  ж…)  
загубилися  весла.

Гойдається  човен,  
штовхає  самотність  його
В  пітьму  незворушну,  
пірнає  углиб  порожнечі.
Яке  це  вже  коло?  
Бо  вистачило  б  й  одного…
Їй  човен  покинути  б  
й  сісти  на  крила  лелечі.

Їй  впасти  б  у  трави,  
з  туманів  смарагди  струсить,
Й  світанки  змережити  з  зір
і    вінками  у  коси,
Їй  весни  стрічати  б…  
весною  і  жити,  і  снить…
Гойдається  човен,    
мов  вранці  не  струшені  роси.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716710
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 07.02.2017


гостя

На хвилях Далі

                                     [i]Три  автори,  три  бачення,  
                                     три  відгуки  на  картини  майстра.
                                     Написано  в  співавторстві  з  поетами  
                                     Іриною  Лівобережною  та  Сергієм  Сокольником
[/i]
Що  то  за  спогад?  Тепла,  м’яка  напівтінь,
Хвиля  бентежна.  Нерозшифроване  хоку.
Хто  ти,  химеро  з  найтонших  моїх  сновидінь?
Сплав  первородних  бажань  десь  на  відстані  кроку?

Ця  ідеальна  константа  хороших  манер
В  переплетінні  із  реготом  дикого  лісу.
Хочеш  відчути  рельєфи  пустельних  печер,
Запах  вітрів  у  суцвіттях  п’янкого  анісу?

Де  на  гарячих  пісках  розгубились  сліди,
Відгомін  арфи  по  всьому  периметру  раю.
В  глибах  базальту  застигло:  «Благаю,  не  йди!»
В  жерлі  вулкану  палає:  «Зникай!  бо  згоряю…»

На  пустирищах  всамітнена  зграя  ворон.
На  пустирищах  ні  оплесків  вже,  ані  слави.
Бо  вже  давно  відпустив  перевізник  Харон
Майстра,  що  нас  відшукав  і  у  вічність  розплавив.
************
А  ліс  –  підсвічує  сліди,
Що  кинув  ти  –  в  пісках  палати…
Там  листя  зЕлено:  «Не  йди!»
Там  спека  –  опіком  розплати.

В  глибинах  карстових  печер
Очей  озерця  –  дотлівають…
Скажи,  чому  з  усіх  химер
В  мені  найгірші  оживають?

Там  арфи  музика  тонка
У  водах  Нілу  спогад  топить…
Як  шкіра  білого  бика,
Що  звабив  ніжністю  Європу,

Блищить  вгорі  Чумацький  шлях…
Я  тих  коралів  –  не  збираю…
ЦвітУ  –  ромашками  в  полях,
Вогненним  маком  –  догораю…

Мені  услід:  «Куди  ти?  Де?...»
Слова,  приглушені  пісками
Пустельний  демон  відведе
У  тріщини  з  солончаками

Губ,  що  забули  пристрасть  змін,
Що  пересохли  без  торкання…
Пустеля.  Смерть.  Вона  і  Він.
Шматочки  пазлів  від  кохання.
******
Орфей?  Чи  гли-
няний  Колос?
В  бажанні  кволім
В  заміс  піску
Перелилось
Тремтіння  болю,

Ці  нервів  Стру-
ни,  що  Далі
"розмалюлюрив",  
І  пеклотрі-
щини  землі,
Мов  кракелюри,

Пройдуть  спі-
Ралями  Бруно
Крізь  наші  душі.
Ми  кров,  немов
П’янке  вино,
Зберемо  в  мушлю,

З  якої  так
Необере-
жно  мали  вийти,
Щоб  долі  під  
Акорд  баре
Отруту  випить.
***

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713847
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 06.02.2017


Маріанна Вдовиковська

невідомий хтось з іншоі долі



Полюби  мене...  Чуєш  мене?  Хоч  би  хтось,  полюби,
невідома  людино,  незнана  і  може  назавжди.
Хоч  я  брила,  я  шмат  твердолобий,  уламок  слюди
що  впустити  не  вміє  й  зростити  упевненість  правди.
Я    -  сумління  кавалок  і  ще  -  сумнів,  сумнів-гора!
Мене  вічно  примножує  щось  з  негараздів  і  болю.
Але  часом  я  висну,  як  бачу    -  висока  зоря  -
то  мене  полюбив  невідомий  хтось  з  іншоі  долі.





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715900
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 04.02.2017


Єлена Дорофієвська

Тиша і Я

Сентиментальна  тиша  п"є  мій  смуток
І  зверхній  погляд  кида  з-під  повік:
-  [i]Чого  ж  не  хочеш  бути  серед  них  -  
Серед  своїх  невиспаних,  солоних
Невтіх?[/i]

А  я  відповіла  суворо,  люто:
-  Хіба  ж  собі  скоритися  -  це  гріх?
Безбарвна  тишо,  пий  гірку  отруту
З  уявлень  хибних  і  відмов  моїх.
Гаспидна  тишо,  пий  зболіле  [i]мовчки![/i]
Голодні  потерчата  й  поторочі,  -
Твої  годованці!  -
хай  згадують  про  ночі,
В  яких  було  досхочу  самоти  -
Смачної  страви  із  оман  гірких.

...Коли
Моя  зажура  на  губах  твоїх
В  останній  краплі  тьмяно  охолоне,
Я  легковажну  суть  в  собі  відновлю  -  
Метеликову  зграю  в  теплім  лоні,
Відвертість  нескінченної  доби,
А  в  плесі  дзеркала  -  усміхнену  безодню!
[i]і[/i]
Дозволю  більше,  ніж  могла.
[i]Собі.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716094
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 04.02.2017


Олена Жежук

Одкровення

Почути  тишу  –  в  ній  як  пада  сніг,
Прислухатись  про  що  шепочуть  зорі.
І  мить  спинити    –    кинути  до  ніг,
Схилитись  перед  вічністю  в  покорі.

Відчути  тишу  –  хай  душа  щемить,
І  первородне  в  серці  озоветься.
Збагнути  серцем  в  сокровенну  мить,
Що  ще  не  жив…    і  щось  душі  торкнеться.

І  ти  б  віддав    за  мить  оцю  усе,
Щоби  продовжить…    В  грудях  калатає.
І  молишся:  вгамуй  його,  душе,
Бо  в  тиші  цій  –  найперший  крок  до  раю.

До  цього  ти  лиш  мучивсь  і  болів,
До  миті  тої  ти  життя  не  бачив,
Бо  в  тиші  тій  почув  мільярди  слів,
Безсмертям  серце  сколихнув  гаряче...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715921
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 02.02.2017


Елена Марс

Ей трудно сломать этот маленький рай

...Целуя,    шептала  тебе,  на    прощание:
"Люблю    тебя,  милый,  звони,  до  свидания..."
Часы,  на    стене  ненавистной    гостиницы,
Протикали,  будто    бы    в    такт    ей:  одиннадцать...
Остался  лишь  слабый  её  аромат,  
Как    некий,  на    вашу    любовь,  компромат.
Гостинничый    номер  -  четыре    угла...
Ушла...  и    как    будто    бы    здесь    не    была.

...Искромсано    сердце    тупыми    кинжалами,
Но    ты  уже    свыкся    с    ночными    пожарами,
Сгорая    от    чувства    проклятого  ревности.
Она    не    клялась...    Не  клялась  тебе  в    верности.
Стоит  на    распутье...  Не  скажет  "Прощай".
Ей  трудно    сломать    этот    маленький    рай.
...И    сжечь,  ради  "вас"  не    готова    мосты,
Как    впрочем    не    можешь...  не    сможешь    и    ты...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715157
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2017


Systematic Age

Старі фотографії

(Тут  є  дві  версії:  для  хлопців  і  дівчат,  розділені  між  собою  трьома  зірками)

Дитинство  -  це  річ,  що  тебе  не  відкине  в  реальність.
Твої  дні  та  ночі  минали  в  розвагах  та  іграх,
Ти  вірив  у  духів,  що  поруч  з  тобою  літали,
Тебе  малювали  на  конкурси  в  образі  тигра,

Ти  часто  ходив  у  походи  з  батьками  й  знайомими,
Які  й  говорили  про  речі,  що  так  ворожили...
Тобі  пірамідки  ліпились,  хати,  замки,  трони  -
До  всього,  що  було  з  піску,  додавав  креативу.

Футбол  став  для  тебе  шляхом  дружби,  міці  й  братерства  -
Порепані  кроси,  подертий  м'яч,  фейкова  форма,
Команди  на  вибір  і  бутиль  води  -  час  тут  стерся.
Допоки  був  він,  доти  жив  стадіон,  жили  двори.

Твої  нові  друзі  сортуються  протягом  часу,
І  зрештою  декілька  друзів  вже  стали  колєгами,
З  якими  не  сумно  й  не  нудно,  а  жарко  та  класно,
І  час  разом  з  ними  проведений  під  одним  небом.

Багато  цікавого  швидко  минає,  а  потім
Приходять  стандарти,  механіка,  звички  й  рутина,
Які  ми  долаємо  шкірою,  кров'ю  та  потом.
Дитинство  -  це  річ,  що  залишила  в  серці  людину.

***

Дитинство  -  це  річ,  що  тебе  не  відкине  в  реальність.
Твої  дні  та  ночі  минали  в  розвагах  та  іграх,
Ти  вірила  в  духів,  що  поруч  з  тобою  літали,
Тебе  малювали  на  конкурси  в  образі  тигра,

Ти  часто  ходила  в  походи  з  батьками  й  знайомими,
Які  й  говорили  про  речі,  що  так  ворожили...
Тобі  пірамідки  ліпились,  хати,  замки,  трони  -
До  всього  з  піску  ти  ліпила  любов  з  креативом.

Маленькою  ти  зрозуміла,  що  врода  -  то  диво,
А  звідси  й  косметика  стала  тобі  у  нагоді.
Та  все  ж  виглядаєш  шикарно,  без  жодного  гриму,
А  хлопці  у  тебе  закохані  й  мають  пригоди.

Твої  нові  друзі  сортуються  протягом  часу,
А  деякі  з  них  в  коліжанки  проб'ються  миттєво,
І  з  ними  купуєш  одежу,  взуття  та  прикраси,
І  час  разом  з  ними  проведений  під  одним  небом.

Багато  цікавого  швидко  минає,  а  потім
Приходять  стандарти,  механіка,  звички  й  рутина,
Які  ми  долаємо  шкірою,  кров'ю  та  потом.
Дитинство  -  це  річ,  що  залишила  в  серці  людину.

XXIV.I.MMXVII

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714316
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 25.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.01.2017


Єлена Дорофієвська

Годі, годі…

Годі,  годі…  
Позбав  нас  вибору!
Я  втомилась  від  перебільшень
(Все  ж  бо  інше  у  іншім  вимірі!)
І  від  опору,  і  від  стримання…
Чи  від  себе  самої,  швидше?

А  тому,  просто  будь  -  неголосно,
Але  впевнено,  все  ж  напружуй.
Як  скажу,  що  ти  геть  безсовісний,
Що  з  тобою  і  дико,  й  болісно  -  
Це  я  впевнена:  небайдужий...

Доки  вірю  у  різні  виміри,
Прислуховуюся  до  себе,
Чи  бажання  мої  не  вимерзли?
І  соромлюсь  того  гармидеру,
Що  вчиняють  вони  між  ребер.

Годі,  прошу.  
Не  хочу  вибору  -  
Тільки  дій  та  готових  рішень.
Мої  сумніви  -  світ  навиворіт.

Не  кажи  мені,  що  ти  вигадав,
Бо...  спиню.
І  ось  це  -  найгірше.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714127
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 24.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.01.2017


D.Mon

Часто думав Він

"Вона  така  кумедна"-думав  він  часто.
Вона  може  довбати  мої  мізки  через  якусь  невдалу  витівку  її  друга,або  плакати  через  те,що  погода  сьогодні  не  така  як  їй  хотілось  і  всі  її  плани  підуть  шкереберть.  Вона  могла  блукати  парками  дуже  довго,змерзнути,а  потім  лежати  хворою  у  своєму  ліжку.  Вона  малювала  нігті  у  чорний,а  потім  перемальовувала  у  яскравий.  
Я  практично  її  не  розумів,мені  здавалось  вона  якась  дивакувата  і  смішна.  Не  серйозна  і  слабка.
Я  навіть  думав,що  вона  робитиме  коли  я  піду,хто  буде  з  нею,вона  ж  сама  не  зможе  вижити  у  цьому  жорстоку  світі.
Її  наївність  усім  на  руку,а  я  її  бережу,проте,мені  вже  набридло.
А  знали  би  ви  як  вона  довго  може  розповідати  про  якусь  нісенітницю,  про  те  як  йшла  в  магазин  за  молоком,але  там  було  не  те,яке  було  їй  потрібне.  Або  як  розповідала,що  порізала  палець  і  довго  плакала,чи  як  їй  сон  снився  лячний  і  вона  не  могла  заснути  знову.
Та  й  до  смерті  вона  боїться  темноти,проте  гуляє  вночі.
Ще  ненавидить  цукор.
Вона  всіма  цими  деталями  виїла  мій  мозок.  
 Мене  завжди  бісила  її  реакція  на  деталі,вона  все  сприймала  близько  до  свого  серця.  
 Мені  часто  здавалось,що  без  мене  вона  дійсно  не  зможе.
Без  мене  не  розгребе  цю  реальність.
 Якби  не  одна  ніч,яка  докорінно  все  змінила.  
Вона  напилась,як  ніколи,одним  словом  вона  була  неадекватно-правдива.
 Почала  мене  виганяти  і  попросила  не  повертатись  ніколи,сказала,що  вона  втомлена  і  все  їй  вже  в  горлі  стоїть.
 Я  був  спантеличений  і  просто  з  реготом  спитав  скільки  ж  вона  для  сміливості  випила.
 Після  мовчання  вона  заплакала  і  сіла  на  стіл.  
 Розповіла,що  їй  більше  не  потрібні  ці  ілюзії  і  здається,вона  хоче  вбити  себе.  
 Мене  це  звісно  злякало,бо  єдине,що  я  чув  такого  роду,це  коли  вона  бігла  за  котом  і  кричала;
-"Клятий  виродок,я  вб'ю  тебе!"
 Просто  їй  кіт  порвав  колготки  і  вона  ненавиділа  котів,тому  вона  почала  себе  так  дурно  поводити.  
Було  смішно,я  Вас  усіх  запевняю.  
Але  коли  я  почув  з  якою  п'яною  серйозністю  вона  сказала  про  своє  самогубство,  мені  захотілось  її  обійняти.
Я  не  знав,що  сказати,бо  такого  від  неї  не  очікував.
 Вона  почала  розповідати,що  втомлена  від  своїх  проблем  і  від  болю,яка  в  ній  живе  вже  стільки  років.
Я  був  шокований,бо  звик,що  її  проблеми  дуже  банальні.
Виявилось,що  я  просто  багато  не  знав.

Вона  підійшла  до  балкону,почала  танцювати,я  просто  дивився  на  неї.
Вона  плакала  і  танцювала,танцювала  і  плакала.
і  в  один  момент,я  навіть  не  зрозумів  як  це  сталось.
Вона  просто  вистрибнула  з  балкону.
Я  втратив  дар  мови.
....
Поверніть  мені  цю  кумедрно-дурну  дівчину.
Пройшло  вже  чотири  роки,а  я  і  далі  пам'ятаю  яке  молоко  вона  пила.
Який  розмір  її  джинсів  і  як  ненавидить  цукор.
я  любив  її,тільки  зараз  я  відчуваю  як  сильно  любив  її..
Я  зараз  теж  п'яний.
як  тоді,Вона
Але  на  щастя  чи  навпаки,тут  немає  балконів.

P.S  для  тої,яка  змогла  без  мене,а  я  без  неї  якось-ні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712739
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 23.01.2017


D.Mon

City

Безліч  помилок  і  лише  одна  правильне  рішення  раз  на  три  роки.
 Тобі  знайомо?
Подумай
ти  теж  з  таких  як  я?чи  ні?
якщо  ж  ні,тоді  не  варто  читати  далі,ти  не  зрозумієш.
 Захоплюватись  людиною,для  якої  ти  щось  незначуще?
Як  маленьке  містечко  посеред  великої  карти  де  безліч  крутих  -city-.
Любити  і  пробачати,пробачати  і  любити,навіть  якщо  твоє  пробачення  не  потрібне,а  любов  тим  більше.
Скажи  мені,тобі  це  знайомо?
 Сміятись  і  розмовляти,а  посеред  гучної  вечірки  згадати  те  рідне  ім'я?
ти  знаєш  як  це?
Коли  душу  заповнює  смуток  і  ніяким  алкоголем  і  цигарками  його  не  заповнити.
ти  знаєш  як  воно?
берегти  в  собі  любов,навіть  цього  не  хотячи?
Гучні  голоси,гучна  музика
безліч  людей,але  ти  один.
Тобі  хочеться  бути  в  іншому  місці,але  там  тобі  не  раді.
Ти  знаєш  як  це?
Постійно  вдавати  наче  ти  сильний?
йди  кудись,обіймати  когось,кого  тобі  підкинула  доля  під  ноги  і  тішитись,наче  ти  щасливий.
Чекати  чогось  безкінечно,але  отримати  грандіозне  -нічого-  взамін.
Якщо  ти  не  знаєш  як  воно,знай,ти  щасливий.
Просто  знай  це.
Людино.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713935
дата надходження 23.01.2017
дата закладки 23.01.2017


Аяз Амир-ша

Старушка.

Опрятного  вида  седая  старушка
Над  мусорным  баком  склонилась.
Неужто  последняя  в  жизни  "кормушка"?
Неужто  вот  так-то  она  опустилась?

Но-нет!  -  рядом  с  нею  собаки...
Кольцом  окружили  все  с  мусором  баки.
Щенки,кобели  и  брюхатые  суки
С  надеждой  взирали  на  женские  руки.

Для  них  подбирала  из  бака  объедки
И  тихо  шептала:-Вы  все  мои  детки.
Давала  и  сукам,и  псам,и  щенкам...
И  слёзы  катились  ручьём  по  щекам.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713869
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 23.01.2017


Мирослава Жар

Ні на мить не зупиняється

...По  смарагдовій  поверхні  озера  

пливе  жовтогарячий  кораблик  акацієвого  листочка,

а  на  його  краєчку  сидить-спочиває  

тендітна  синя  бабка

 у  ніжно-блакитній  напівпрозорій  сукенці-крильцях

з  яскраво-червоною  голівкою-намистинкою


Яка  витончена  кольорова  жива  інсталяція!

І  хто  сказав,  що  Бог  колись  давно  створив  цей  світ  і  тепер  спочиває?

Творення  світу  не  зупиняється  ні  на  мить!

 Хіба  може  той,  хто  хоч  раз  скуштував  насолоди  творчості,  відмовитися  від

 такого  щастя?!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685351
дата надходження 23.08.2016
дата закладки 18.01.2017


Systematic Age

Заносьте бомби на базу

Випалюєш  сонцем  нові  горизонти  старого,
Просмалюєш  тим  вогнем  зони  для  мертвих  людей.
Всі  втечі  ворожі,  всі  зібрані  там  перемоги  -
Ти  цього  не  здибеш  в  майбутньому,  це  геть  не  те.

Попереду  тільки  величніше  буде  для  тебе,
А  твій  народ  стане  великим  -  героєм  будеш.
Ти  станеш  іконою,  матимеш  кращі  потреби,
І  житимеш  в  кращих  умовах.

***

Але  це  все  треш.

Всі  фенікси  гинуть  -  їх  з'їв  другорядний  Сусанін,
Якому  лиш  варто  отримати  свій  гонорар.
Агенти  спецслужби  захоплюють  найкращі  сани,
Щоб  всіх  запевняти,  що  ми  повернемось  назад,

Що  там  ми  б'ємося  за  правду  і  віру  народу.
Та  все  ж  десь  існують  відлюдники  світу  цього.
А  в  нас  досі  сонце,  приходь  на  вечірку  й  мороки
Не  буде  ніякої.

(Це  лиш  міраж,  це  лиш  сон...)

Носій  тої  влади  -  народ.  Лиш  в  уяві  -  різниця.
То  вони  нас  несуть,  то  вони  на  нас  сіли  й  повзуть.
Звідси  й  різні  костюми,  професії,  хобі  та  лиця.

(Ну  і  де  ви,  панове?  Ми  прагнемо  довести  суть!

Адже  ми  не  фашисти!)

Такі  паралельні  підлоги  -
Де  грунти,  а  де  небо.  Мінялись  в  століттях  роки.
А  на  війни  не  ходять  поважні  для  всіх  президенти,
На  них  ходять  мудріші  й  добріші  для  всіх  бідняки.

XVII.I.MMXVII

[youtube]https://youtu.be/zUzd9KyIDrM[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712854
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 18.01.2017


Серго Сокольник

ЯК ТИ ЖИВЕШ?. .

Як  ти  живеш,  моє  кохання,
Що  закотилось  за  світи,
Мов  Сонце  світообертанням,
Мов  під  підлогу  "золотий"?..

На  кухні  куховариш  "кофій"...
...І  з  телемедіа  гряде
Той  світ,  де  від  антиутопій
Вже  не  сховатися  ніде.

Десь  там  "слони  ідут  на  сєвєр"-
Не  синтепонові,  живі,
І  Че  Бура...  Гевари  плем"я
"Заміси"  роблять  на  крові,

Де  логіки  шукати  марно,
Де  кітч  із  фейком  комільфо,
І  пари  в  парності  непарні,
"бо  як  в  Європі"...  Охохо...

А  десь  сховався  за  снігами
Той  світ  "реалу",  де  колись
Ловили  щастя  ми  руками,
Мов  Сонце...  І  не  опеклись...

Та  стигне  кава...  І  на  рани
її  "бальзам"  не  до  пуття.
Ти  поринаєш  невблаганно
У  мегаофісність  життя,

Де  ті  ж  "пойняття",  що  у  ЧАТі
З  тролячої  інет-попсні...
Ну  а  мені...  Мені  "не  катить",
Та  й  нецікава  ти  мені

Без  тих  поєднань  у  нестямі
Де  Пекло  й  Рай...  І  ми...  Авжеж,
Зміліла  річка-  не  Цунамі.
Та  все  ж...  Та  все  ж...  Як  ти  живеш?..


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117011701295  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712788
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 18.01.2017


Ірина Лівобережна

ЖИВУ

На  вірш  Серго  Сокольника:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712788

Живу…  Живу,  чи  животію
Як  Місяця  неповний  серп.
Співати  весело  –  не  смію,
Від  гіркоти  язик  отерп,

Від  кави  чорної  гіркої,
Що  обпікає,  як  окріп.
Мовчу  –  від  підлості  людської,
Думки  розсипались,  як  сніп,

Що  втратив  віри  перевесла…
Там  знов  стріляли…  Хтось  помер…
Пливли,  пливли,  зламали  весла…
Куди  приб’ємося  тепер?

Хто  –  погорільців  –  нас  вітає?
Диявол  –  скільки  просить  жертв?
А  вітер  часу  все  хитає
Підвішений  над  нами  серп…

Заплющу  очі  –  Місяць  срібний
Вибілює  вишневий  цвіт…
І  ти  щасливий,  дужий,  рідний,
Обняти  ладен  цілий  світ!

Гірчить  напій.  І  ложка  меду
Солодкості  –  не  додає.
Розмите  все.  Яке  там  кредо?
Радій,  що  Сонечко  встає!

Гуде  суспільство.  Як  у  ЧАТі,
Де  кожен  другий  –  точно  «бот».
Примари  –  розвелись  у  хаті,
Лиш  но́вих  додають  гризот.

Крізь  сльози  зорі,  мов  хрещаті,
Тебе  б  торкнутись,  хоч  на  мить!
Та  марно  все…  А  та,  що  в  ЧАТі,
Нехай  у  полум’ї  згорить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712827
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 18.01.2017


Леся Геник

Не повертай

Ти  мене  мені  не  повертай,
я  собі  без  тебе  не  крилата.
Тишу  ворохобить  зірка  злата  -
дзенькнула,  упавши...
Зачекай!
Ще  мене  мені  не  повертай...

Хоч  до  ранку,  першої  роси
за  межею  стримай  зойки  світу,
погляди  і  хижі  голоси,
не  студи  сю  купіль  розігріту.

Хай  на  вікнах  місячна  тасьма
заколише,  заговорить  ранок.
Знаєш-бо,  солодшого  нема
за  цілунок  теплий  наостанок,
що  вуста  спивають  на  порі
в  мент,  коли  соплять  ще  димарі.

Тож  мене  мені  не  повертай.
Хай  побуду  тишею  чи  йгрою,
тільки  ж  у  тобі,  аби  з  тобою
під  крилом  у  ночі...
Зачекай!
Ще  хоч  мить  мене  мені  не  повертай...

7.08.15  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711870
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 17.01.2017


Леся Геник

Серденько

Ти  вени  порізала...
ножиком,  жилкою,
тупою  рапірою,
краєм  листка.
Кров,  наче  сік,
не  простий,  а  березовий,
без  болю,  без  жалю  собі  витіка.

А  з  ним  щось  -  неприйняте,
змучене,  здиблене,
таке,  що  на  горлі
гудзує  вузли.
Ти  дивишся  тихо  в  кажлюжу
що  ширшає,
довшає,
і  мовчки  шепочеш:  "Пливи

до  тої  ріки,  від  котрої
колись  іще
за  перших  Богів
відділилася  геть..."
А  поряд  лиш  тіні
сутуляться,  тиснуться
ближче  до  тебе,
до  тебе,  до  те...

Ти  вени  порізала,
та  не  відділилася.
Бинтує  у  біле,
у  чорне  думки
твої  потамовані,
корить  хтось,
насварює.
А  ти  малювала  лиш  серце,
лиш  серденько
на  білім  зап'ястку  руки...

5.12.16  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712698
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017


Олена Жежук

Так близько…

І  сипалось  небо  –
 трусило  у  душу  снігами.
Етюдно  майнуло  
 й  стікало  в  долонях,  як  мить.
Це  вперше  так  близько  
 стою  на  краю  між  світами.
Хай  вибір  сміється  –
 в  один  бік  дорога  біжить.

В  небесній  лагуні  
 мене  віднайде    сива  птаха,
І  сни  кольорові  
 у  пелену  зсипле  з  крила.
Це  буде  пізніше...  
а  поки  без  смутку  і  страху,
Увись  підіймаюсь  
 і  чую,  як  тужить    земля.

Спинитись  не  хочу,
 тут  стільки  уламків  від  неба...
І  вітер  приборканий  
 сьому  показує    вись.
Уже  неземна  -  
 та  мене  рятувати    не  треба!
Зберу  кольори  для  землі  
 й  повернуся  ..  колись.

Сніги  упадуть  
 й  розцвітуть  кольорами  на  стеблах,
І  визріють  сонцем,  
 що  скотиться  тут  між  орбіт.
А  поки  в  долонях  моїх  
 лише  крапельки  неба...
А  поки  зима
 розмальовує  білим    цей    світ…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712599
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017


Ліна Ланська

СОМНАМБУЛА

Коли  упиваєшся  заново,
Чар-зіллям,  весь  світ  забуваючи,
Не  втримати,  вислизне  марево  
Невидиме,  трепетно-сяюче.

Злетить  без  крила,  збаламучене
Сном  віщим,  і  вже  не  отямишся,
Як  справиш  коханню  заручини
І  душу  умовити  зважишся.

Два  спалахи  чарами  зітнуться
Щоб  хмелю  по  крапельці,  випити.
Самотність  з  самотністю  стрінуться  -
Серцями  сплатити  за  іспити.

Із  флейтою  звук  обіймаються,  -
Нестримного  потягу  фабула.
Хоч  як  вони  там  не  вагаються  -
Душа  наша  -    вічна  сомнамбула

І  вічна  засліплена  мрійниця.
Вогненну  пелюстку  зриваючи,
До  свічки  метеликом    кинеться,  -
У  полум"я,  не  озираючись.
13.01.17.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711943
дата надходження 13.01.2017
дата закладки 14.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.01.2017


Елена Марс

… А стоило, стоило жить…

Печалью  немой  отзывается  сердце  на  боль,  
В  минуты,    когда  разорваться,    от  боли,  готово...
Какое  найти  для  вас  самое  нежное  слово?..
Узнать  бы  к  нему  исцеляющий  душу  пароль...  

А  может,    коснувшись  холодной  рукою  щеки,  
Вернула  бы  ваше  сознание  к  свету  дневному,
Хоть  знаю:  не  станете  мыслить  уже  по-другому...  
И  врядли  узнаете  ласку  моей  вы  руки.  

Любили,    увы,    не  меня...  Ревновать    не    могу
Я  к  прошлому  вас  -  к  неизвестной  далёкой  мне  жизни.  
И  кто  я  для  вас?    -    Виртуально  -  пылающий...    мизер;
Как  тающий  след,    уходящей  зимы,    на  снегу.  

Мы  все  -  лишь  следы,    уходящие  в  тихую  даль...  
Нас  Бог  сотворил  лишь  для  малости  ярких  мгновений!..  
...А    стоило...  Стоило    жить,  ради  тех  ощущений,  
Которые  в  душах  рождают...  любовь  и  печаль...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710527
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 09.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.01.2017


Надія Башинська

ОЙ СІЯЛАСЬ, ОЙ ВІЯЛАСЬ…

Ой  сіялась,  ой  віялась,
                             сніжком  стелилася.
Забігла  в  ліс  і  між  дерев
                                                 десь  загубилася.

Ой  сіялась,  ой  віялась
                             сніжком  дрібнесеньким.
Розсипалась,  як  день  ясний,
                                                 сріблом  білесеньким.

На  кущиках,  травиночках  
                             та  поміж  гілками.
Розсіялась,  розвіялась  
                                                 диво-іскринками.

Маленькими  сніжинками
                               весело  грається.
Метелиця-хурделиця  
                                                   так  розважається.

Ой  сіється,  ой  віється,
                             сіла  на  гілочку.
Прикрасила  легким  сніжком
                                                 для  всіх  ялиночку.

Ой  сіялась,  ой  віялась,
                             та  й  заяснілася.
Бо  зірка  ясна  угорі
                                                 вже  засвітилася!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710769
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 08.01.2017


Володимир Байкалов

Вела звезда…

Вела  звезда  Аллахабада,
И  жар  пустыни  был  велик.
Ночами  были  Ему  рады,
Скрывались  днем,  увидев  Лик.

И  возложить  желал  Он  руки,
Но  веры  не  было  людей.
Души  Его  терзали  муки,
Как  раны  будущих  гвоздей.

Доверить  мог  Он  лишь  пустыне
Для  храма  Духа  свой  чертеж,
Где  звезды  радостно  светили,
Где  не  жилА  от  мира  ложь.  


Картина  Н.К.  Рериха  "Знаки  Христа"


Апокрифы:  Ж.Сент-Илер.  "Криптограммы  Востока",  Знаки  Христа.

"-  Что  означает  "Звезда  в  Аллахабаде"?
-  Звезда  Христа  -  Его  путь."
(Елена  Рерих.  У  ПОРОГА  НОВОГО  МИРА.  МЦР,  2000,  464с.  ;  с.111)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710598
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 07.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.01.2017


Systematic Age

Троя

[quote]"Face  us  with  your  spears  like  men!"[/quote]

Як  всесильна  вода  розмиває  пісок,  бере  в  море,
Так  і  нас  розмивають  роки,  стерши  межі  світів.

Всі  дороги  ведуть  в  Рим,  а  війни  ведуться  від  Трої,
Та  ніколи  у  воєн  не  було  своєї  мети.
Там,  де  сходяться  монстри,  боги,  люди  -  ставиться  кома,
А  смерті  за  кохання  -  найгірше,  що  тільки  було.
Що  ти  бачив?  Триреми?  Щити?  Леза?  Щось  невідоме?
Та  напевно,  що  все.  З  ними  -  сотні  таких  перепон.
Що  родами  збудоване,  у  вогні  нищиться  скоро,
Перемоги  такі  не  вартують  монет  чи  земель,
Та  й  людей  не  повернеш  -  їх  взяло  в  обійми  те  море,
Що  розмило  пісок,  відібравши  піщинки  з  пустель.
Сила  має  свої  слабкі  сторони  -  щось  з  роду  правил.
Навіть  стіни  фортець  не  витримують  хитрих  ходів,
А  болючі  місця  доведуть  до  кінця  і  до  краю,
І  як  наслідок,  всі  переможені.  Попіл,  бруд,  дим.

***

Знов  всесильна  вода  розмиває  пісок,  бере  в  море
І  торкається  нас,  зачіпає  мільйони  людей.

Кров  великих  родів  у  історії  носить  Еней  -
Всі  дороги  ведуть  в  Рим,  а  війни  ведуться  від  Трої.

IV.I.MMXVII

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710132
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 04.01.2017


Серго Сокольник

Я розмалюю сірість року…

***настроєве  зимове***

Коли  хурделиця  жорстоко
Із  підданих  збирає  дань,
Ми  розмалюєм  сірість  року
У  кольори  своїх  бажань.
Вогонь  розпалимо  каміну...
Переведеться  нанівець
Зимовий  смуток  безпричинний,
Зігрітий  полум"ям  сердець,
Які  запалено  коханням,
Зійшовшим,  ніби  дар  Богів,
У  ці  часи  передостанні,
Що,  наче  море  з  берегів,
Води  невпинним  сьомим  валом,
Мов  кара,  лине  на  поля...
Ще  зупиняти  цю  навалу...
Та  час  ще  маємо...  То  ля-
жемо  в  сплетінні  тіл  на  килим,
Що  пахне  оберемком  трав
Духм"яно-літніх...  Бачиш,  мила-
Це  я  в  душі  тобі  зібрав,
Щоб  ти  в  часи  оці  жорстокі
Творила  лет  весняних  крил,
Я  розмалюю  сірість  року
В  свого  бажання  кольори.

©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2017
Свидетельство  о  публикации  №117010301438

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710100
дата надходження 03.01.2017
дата закладки 03.01.2017


Серго Сокольник

Знаєш, десь у раю…

...знаєш,    десь  у  Раю
Розквітають  сади  яблуневі,
Що  спокусу  дають
ГріхопАду  Адаму  і  Єві...

...я  тебе  пізнаЮ
Мов  плоди,  що  зростають  на  гіллі...
...чуєш-  нерви  здають,
Наче  струни  вібрують  у  тілі-

Переміна  часів,
Не  найкращі  часи  для  кохання.
Я  тобі-  Гречкосій...
Може  перший...  Можливо-  останній...

Мов  богині  Землі
Ти  подоба...  Ти  Макош  і  Мати...
Переломлений  хліб...
І  майбутнього  сім"я  сприймати

Це  одвіку-  віків
Доля  жінки,  солодко-  зваблива-
Чарівний  перелив
Дарування  дитячого  дива-

Не  інакша  ніяк
У  часи  буревійно-вітрОві.
...бо  у  яблука  смак
був  солоним...  Із  присмаком  крові.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122801325  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709021
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 28.12.2016


Леся Утриско

Любов і сльози виплетуть сузір'я.

Загляну  тихо  у  розбите  серце
І  поцілунком  рани  всі  сцілю,
Я  вип'ю  сльози  твої,  мов  озерце-
Бо  я  люблю.

Де  буде  насолодою  причастя,
Що  душу  мою  грішну  сповідає,
Із  чаші  божевілля  вип'ю  щастя-
Бо  я  кохаю.

Розтану  в  нім-  у  нашім  надвечір'ї,
Чи  зле,  чи  добре...я  таки  не  знаю,
Любов  і  сльози  виплетуть  сузір'я,
Де  я  чекаю.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708714
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 27.12.2016


Серго Сокольник

ЛИС І МІСЯЦЬ. Маленька поема-діалог

Поема  створена  в  співавторстві  з  поетесою  Надією  Капінос

Мов  темна  безодня  замерзлі  діброви...
І  Місяць  у  небі  фатально  завис...
І  промінь  загляне  навряд  світанковий
У  нору...  Старий  помираючий  Лис,

Думками  спливаючи,  Місяцю  скаже
Про  час  той  далекий,  коли  лисеням
Тулився  до  мами...  Змужнілий,  уважно
Чекав,  готувався  до  дивного  дня

Коли,  сонцесяйно-вогненна  цариця,
Мов  осені  барви,  до  нього  прийшла
Шукаючи  щастя,  тендітна  Лисиця...
Та  кляті  мисливці...  Густіє  імла,

І  сльози,  останнього  подиху  сльози,
По  тій,  до  якої  тобі  не  дійти,
Хоча  би  собаки  всі  збились  в  облозі...
Хоча  всі  капкани  б  тобі  обійти...

Його  лисенята  до  іншого  лісу
Шукати  удачі  давно  подались...
Кому  розказати?..  Кому  пожалітись?..
Лиш  Місяць  у  небі  уважно  завис...

Він  Місяцю  скаже,  як  хоче  туманом
По  місячній  стежці  до  неба  зійти...
Та  тіло  ще  важить...  Ще  рано...  Ще  рано...
А  Місяць  так  дивно...  Так  тепло  світив...
...............................................
...ховає  ніч  і  обриси,  і  риси,
І  срібло  ллє  на  дно  гірських  криниць.
І  чутно...  Чутно...  Б"ється  серце  Лиса
Під  вічним  сяйвом  зоряних  лисиць,

Які  одвіку  мчать  кудись  по  колу
Стежками  неба...  Та  сріблястих  спин
Не  бачить  Лис  -  поСИвілий  і  кволий...
...Я  -  Місяць.  І  самотній,  як  і  він.

Я-  Місяць.  І  гойдатиму  до  ранку
Чи  сон...чи  спогад?  -  те  серцебиття...
Рудий  малюк...  Гайда  впіймати  мамку
За  довгий  хвіст!..  Нора,  весна,  життя,

Нора,  весна,  життя,  кохання,  постріл,
Нора,  весна,  життя,  весна,  життя...
А  потім...  потім...  потім...  потім...  потім...
Самотній  Лис.  Як  я...  Без  вороття...

...Все  відбулось:  і  мрії,  і  кохання.
Він  -сивий...  Срібний  -  я...  Немов  брати...
І  ця  зима  йому  -  мабуть  остання:
Вже  йдуть  по  сліду  Вічності  Хорти

На  білосніжнім  Божім  полюванні-
Від  нього  смертним  годі  утекти.
А  за  межею  -  та,  мов  зірка  рання,
Руда  і  сонцесяйна...  як  і  ти,

Мій  дивний  Лисе...  Справді,  зачекалась
Тебе  десь  там  -  де  ні  рушниць,  ні  сліз.
Та  поки  поряд  пострілу  не  сталось-
Я  -  срібний  Місяць.  Ти  -  мій  Сивий  Лис.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116122510902  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708671
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016


Леся Утриско

А я прийду сьогодні просто так.

А  я  прийду  сьогодні  просто  так:
Без  музи,  без  написаного  вірша,
Із  запашною  кавою  в  руках,
У  дні  яснім,  неначе  стигла  вишня.

А  я  прийду  сьогодні  просто  так:
З  душею,  а  у  ній  думки  розквітлі,
Торкніть  її-  скуштуйте  її  смак,
Солодкий  смак  у  веснянковім  світлі.

А  я  прийду  сьогодні  просто  так:
З  любов'ю,  що  живе  у  моїм  серці,
Яскравою,  як  в  літнім  полі  мак,
У  кольорах  яскравих  на  веселці.

А  я  прийду  сьогодні  просто  так:
Така,  як  є,  аби  побути  з  вами,
Я  гнів  прийму...  чи  не  прийму  ніяк,
Та  привітаюсь  щирими  словами.

У  дні  яснім,  неначе  стигла  вишня,
Я  привітаюсь  щирими  словами,
Залиште  гнів  на  вічнім  попелищі-
А  я  прийду-  побуду  нині  з  вами.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708655
дата надходження 26.12.2016
дата закладки 26.12.2016


Владимир Зозуля

Сретение души

И  знать,  заведено  у  Бога  так  –  
Всему  есть  срок,  всему  свой  час  –
И  в  келье  схимника  убого  так,
А  в  церкви  золотится  Спас,
И  позолоченная  лестница
Ведет  на  золотой  амвон…
Но  только  вот  душа  не  крестится
На  золотой  оклад  икон.
Нет  ну’жды  в  золоченом  миге  ей,
Взлетать  под  сводом  золотым,
Ведь  у  неё  своя  религия,
Свой  храм  –  Любви  и  Красоты.
Иное  ей  предназначение,
Иной  канон,  иной  завет,
И  не  лампадное  свечение,
Не  эти  –  чад  и  тусклость,  нет,
Вселенское,  непостижимое
Ей  предназначено  давно…
Земная  искорка  души  моей,
Тебе  самой  светить  дано.
Ты  –  жизнь  со  свойствами  и  ликами.
Ты  –  кульминация  всего  –
Прикосновение  к  Великому
И  осознание  Его.
…….
Лампад  свечение  усталое.
А  в  церкви  пусто…  
Никого.
Мария…  
У  иконы  стала  Ты,
И  держишь  Сына  своего.
И  вновь  на  ровном  так  неровно  мне…
И  я,  не  веря  в  чудеса,
Смотрю-зову  в  Его  огромные,
Невозмутимые  глаза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708484
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 26.12.2016


Оливия К.

Полезные новогодние рубаи (продолжение)

*начало  можно  прочесть  здесь,
тыц:

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231727

Если  вы,  наложив  холодца,  в  суете
Уронили  соседке  кусок  в  декольте,
Наклонитесь  и  смачно  слизните  оттуда,
Пока  вам  не  прочла  она  моралите.

Если  в  койке  чужой  вы  проснулись  уже,
А  под  боком  соседка  в  сплошном  неглиже,
Не  пугайтесь,  ведь  это  гораздо  приятней,
Чем  проснуться  на  улице  с  голою  ж…

Если  выйдя  с  утра  покурить  на  балкон,
С  бородатым  столкнулись  вы  там  мужиком,
Это  значит,  вы  дали  приют  Дед  Морозу!
Потому  поделитесь  с  ним  и  табачком.

Если  вы  неплохой  были  в  прошлом  танцор,
Только  что-то  мешать  стало  вам  с  неких  пор,
Слезьте  с  ёлки,  где  куча  шаров  новогодних
И  кончайте  несносный  уже  этот  ор!

2013

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707815
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 21.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2016


Lorenzia

Сквозь границы

Я  брожу  на  границе  реальности,
Как  по  кромке  весеннего  льда,
Где  послушно  сближаются  крайности,
Растворяя  «сейчас»  в  «никогда»,

Где  струится,  подобная  запаху,
Череда  истлевающих  дней,
Где  цвета  собираются  в  радугу
Лишь  затем,  чтоб  уйти  в  мир  теней,

Где  глазами  египетской  мумии
Смотрит  вечность  сквозь  тысячи  лет,
Где  в  кольцо  рокового  безумия
Переплавлен    закат  и  рассвет,

Где  знакомые  и  посторонние
Просто  пленники  чьих-то    страниц,
Я  ищу,  словно  брешь  в  обороне,
Путь  наружу,  в  миры  без  границ.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213541
дата надходження 30.09.2010
дата закладки 20.12.2016


Серафима Пант

Відтінки тиші

Дякую  за  натхнення  Шонові  Маклеху!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707450

***
Відтінками  дощів  говорить  тиша:
Розлук  палітра  -  суміш  темних    барв;
Холодний  слід  німа  луна  залишить  -
Безмов`ям  серце  розум  сперезав.

***
Лінію  долі  стирає  не  спалах,  не  злива  -  
Тиша  і  вічність  спиняють  сюжетний  потік;
З  кольором  смутку  боротись  віч-на-віч  несила  -
Смерті  архангел  у  ноту  сердечну  проник.

***
Дихає  солодко  ніжно-рожеве  тремтіння:
Тиша  промовиста  -  слухає  всесвіт  її,
В  серці  співають  натхненно  весни  солов`ї  -
Музика  душ  у  німому  поєднанні  тіней.

***
Мандрівка  у  себе
Безмежністю  зваблює  шляху,
Відтінки  енергій  -  
Прозріння  душі  вказівник.
Важливо  у  тиші
Знайти  закодоване  небо,
Допоки  той  голос,
Що  кличе  безмовно,
Не  зник.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707564
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016


sensey

УКРАЇНСЬКИЙ ХАРКІВ

Мій  Харкове,  омріяний  роками,
Осяяний  легендами  віків,
Твоє  ім'я  витає  поміж  нами
Ще  від  славетних  прадідів-дідів.

В  тобі  козацька  мужність  та  відвага
Соколиків  –  завзятих  вояків,
Та  стійкість  духу  й  трудова  наснага
Заводів  непохитних  трударів.

Люблю  тебе,  мій  Харкове  зелений,
Завжди  яскравий,  наче  оксамит.
Завжди  сучасний  ти  в  своїх  теренах,
Та  мирний  в  тяжкий  час  Вкраїнських  літ.

В  тобі  завжди  є  місце  і  для  мене,
І  для  мільйона  молодих  сердець,
Що  прагнуть,  аби  тут  найкращі  гени
Небесний  наш  поєднував  митець.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707548
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.12.2016


команданте Че

ритуал скорби

и  сворой  домашних
собак
растерзана  тишь
диалога
и  сердце
оставшись  без  сна
хранит  чей-то  сон
|у  порога|

и  снова  бросают
|в  лицо|
слова
что  беззвучно  кричали
врезаются  глубже
резца
в  повтор  непрощенных
прощаний

и  то  что  нам  лучше
|всего|
без  слов  и  надежды
|давалось|
сегодня  скорее  мертво
и  точно  не  самую
малость

и  в  долгом  полёте
|с  горы|
ты  станешь  на  миг
независим
так  словно  однажды
закрыв
глаза  осознать  что

влюбился.




*фоновая  композиция  –
Twisted  Psykie  «Gone»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631821
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 18.12.2016


Принц Флорізель

Пошук у моєму тілі (18+)

Що  ти  шукаєш  під  моїм  одягом
Що  ти  бажає  набути  у  тілі  моєму
Повітря  густішає
І  майже  не  потрапляє
В  легені
Глибшає  чорна  діра  душі
Астрономічні  стискають  у  собі  галактики  
А  людські  
Там  відчай  згортається  клубочком
У  кутку  кімнати  
А  ти...  
Що  ти  шукаєш  у  мені
Чи  ти  так  просто
Як  усі...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693422
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 18.12.2016


Принц Флорізель

Люди для щоденного вжитку

Люди  для  щоденного  вжитку
Хто  дбає  про  вас
Аби  ви  не  встромляли  свою  голову  до  петлі
Від  вас  вимагають  посмішок
Від  вас  вимагають  висоти
Ви  продовження  чиєїсь  високої  волі
Чужих  честолюбних  планів
А  ви  ж  бо  від  них  без  тями
Ви  ж  бо  живете  дзвінками
І  постами  
Соціальних  мереж
Що  ви  без  них
Це  ж  справжнє  кохання
Ви  дістайте  голову  із  петлі  
Віддано  цілуєте
Ступні  
Своїм  богам

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693424
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 18.12.2016


Сокольник

Колись любив я зиму…

Колись  любив  я  зиму...  Часу  плин...
І  вдома...  І  у  тих  краях  далеких,
Де  в  небі,  мов  до  вирію  лелеки,
Тюльпани  чорні  душами  пливли...

Колись  любив  я  зиму...  Не  тепер...
Той  шинозгар...  І  кров,  що  пролилася
І  на  снігу  корою  запеклася...
І  смуток,  що  у  вічності  завмер...

І  душі,  що  неначе  голуби,
Злетіли  в  небо  до  порогу    Раю...
Любив  раніше  зиму...  Не  сприймаю
Її  тепер...  Ні.  Вже  не  полюбить.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116121411278  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706589
дата надходження 14.12.2016
дата закладки 16.12.2016


Володимир Байкалов

Некто*

*  -  Аллюзия  на  стихотворение  Б.Пастернака.

Борис  Пастернак:
x  x  x
Встав  из  грохочущего  ромба
Передрассветных  площадей,  
Напев  мой  опечатан  пломбой  
Неизбываемых  дождей.  

Под  ясным  небом  не  ищите  
Меня  в  толпе  сухих  коллег.  
Я  смок  до  нитки  от  наитий,  
И  север  с  детства  мой  ночлег.  

Он  весь  во  мгле  и  весь  —  подобье  х
Стихами  отягченных  губ,  
С  порога  смотрит  исподлобья,  
Как  ночь,  на  объясненья  скуп.  

Мне  страшно  этого  субъекта,  
Но  одному  ему  вдогад,  
Зачем  ненареченный  некто,  —  
Я  где-то  взят  им  напрокат.  

*

Эпиграфы:

Жилец  шестого  этажа  
На  землю  посмотрел  с  балкона,  
Как  бы  ее  в  руках  держа  
И  ею  властвуя  законно.
(Б.  Пастернак,  "Музыка")

"Бесчувственно  Великое  Ничто,
В  нем  я  и  ты  —  мелькаем  на  мгновенье."  
(К.  Бальмонт)



Я  от  грохочущего  ромба  
Бежал  на  небо.  Напрокат
Печатью  Плана  пятой  пробы,
Как  некто  неизвестный  взят.

Никто  Великий  незаметен.
Он  в  некто  спрятался  и  вне.
Седьмой  печатью  засекречен,
И  проявлялся  лишь  во  сне.

Являлся  небом  несказанным,
И  белым  обнимал  крылом,
Платил  талантами  за  манну,
Пьянил  стихов  своих  вином.

А  утром  некто,  еще  сонный,
Никто  за  ромбом  не  узнав,
Играл  стихами  удивленно,
Из-под  подушки  их  достав.
...
Никто  и  некто  неделимы.
Смотрю  сквозь  сердце...далеко.
Там  шестикрылы  серафимы,
Там  некто  встретился  с  Никто.



По  восточному  мировоззрению  Великое  Ничто  (Никто)  –  есть  Парабрахман,  Абсолют

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706790
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016


гостя

Зови - Людьми…



Палала  зірка…
І  раптово  згас
Останній  промінь  у  безмір”ї  ночі……
Складався  втроє  мій  відносний  час…
-То  що  ж  –мені?!  -    В  одну  із  червоточин

Ввійдеш…  
(Вони  розплавились,  як  мед…
Ці  почуття…  )  -Насправді  –  не  даремні…
Бо  ти  торкнешся    -  кращої  з  планет…
(…в  глибинах    ночі  я  шукаю  –  Землю!..)

В  глибинах  ночі…
В  нетрях  пустоти,
Здавалася  пустельна  й  непривітна…
-Дозволь  мені…  не  хочу  туди  йти!
 –Не  бійся,  дочко,  бо  настане  –  Світло!..

(Яких  мені  
Відміряє  щедрот?
Яким  мірилом  -  я  їй  відчерпаю?!)
-Коли  торкнешся  ти  її    красот…
-Оту…  що  була  перша  –  забуваю…

За  тим  порталом  –
Всі  мої  жалі…
Розсипані  в  міжзоряні  октави…
(Забудь!......)  -назвешся  дочкою  Землі…
Забудь  усе!!!...(впаду  у  стиглі  трави)…

До  мого  серця  –
Біль    її  ікон…
Своїм  чуттям  я  не  знаходжу  краю!…
От  тільки…  зграя  чорних  цих  ворон?
-Твоя  найкраща!..  найрідніша  зграя…

Знервовано
Розмахують  крильми…
Здивовано...(  -між  нами  –  біла?..  Біла!!!...)
-Як  звати  їх...  Скажи?  –  Зови  -  людьми!..
…Лежу  у  синіх  травах  …….розімліла……..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599188
дата надходження 12.08.2015
дата закладки 15.12.2016


гостя

Залиши мені… човен…

Промовчи…  не  чіпай  
ідеальне  мереживо  снів…
Доки  спить  ще  невинне  дитя  на  чужинських  вокзалах…
Де  мені  –  ця  ріка,  що  не  знає  давно  берегів…
Де  мені  –  маяки,  
   що  зникають  на  дотик…  на  спалах…

Де  мені  –  маяки…
І  не  треба  шукати  мостів,
що  з'єднають  ганчір'я  бомжів  й  діаманти  богеми…
Там  колись  були  джунглі…  іще  із  прадавніх  часів…
Промовчи…  не  кажи  –
     “То  палають  долини  Едему!”

Промовчи...  бо  не  нам  
загубитись  в  банальності  слів
на  чужих  берегах,  кожен  подих  де  відчаю  повен…
Поміж    хвиль…  берегів…  діамантів…  і  просто  бомжів
Залиши  мені………….
                         ………………Човен…………………….

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599387
дата надходження 13.08.2015
дата закладки 15.12.2016


Мирослав Вересюк

Я ЗАКОХАВСЯ!




Я  закохався!  Кров  нуртує  в  жилах,
Палає  серце  і  душа  горить.
І  знову  доля  у  мої  вітрила
Впіймати  вітер  хоче  у  цю  мить.

Я  закохався!  Всі  земні  багатства,
Коли  покласти  їх  на  терези,
Лиш  розкоші  мірило,  марнотратства,
Не  варті  твого  болю  і  сльози.

Я  закохався!  І  мене  на  крилах
Підносять  і  колишуть  почуття,
Такі  шалені,  що  уже  не  в  силах
Вписати  їх  у  правила  життя.

Я  закохався!  Хочеться  співати,
Усьому  світу  радість  донести.
Бо  можна  жити,  можна  існувати,
Але  цей  вибір  робиш  тільки  ти!

22.11.2011  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415914
дата надходження 05.04.2013
дата закладки 15.12.2016


Ганна Верес

Клекоче бій. Ридають небеса.

Клекоче  бій.  Ридають  небеса.
Змішалися  там  кров  і  сльози,  й  муки…
Там  кожен  вибух  землю  колиса…
Тіла  лежать,  а  поряд  –  ноги,  руки…

Сховалось  сонце  в  почорнілий  дим,
Воно  від  горя  також  потемніло,
Боялося  заглянути  туди,
Чекало.  Щоби  небо  заніміло.

Туди  ж  злітали  й  душі  вояків,
Їм  простелили  ангели  дорогу
До  тих,  котрі  на  протязі  віків
Кували  Україні  перемогу.  
Чернігів.  12.11.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706096
дата надходження 12.12.2016
дата закладки 12.12.2016


Серго Сокольник

Як годинник відмірює час… ( 16+ )

Як  годинник  відмірює  час,
Наче  жах  на  підлогу  пролив...
І  все  менше...  Все  менше  у  нас
Тих  моментів,  що  варті  віків...

Ніч  тягуча,  мов  ризький  бальзам,
Ложе  нам  колисає  в  пітьмі...
Душ  єднання,  підвладне  тілам...
-Притулись  і  мене  обійми,

Моя  феє  божествених  снів,
У  яких  я  немов  у  раю!..
...і  веління  бажань,  голосні,
Наче  цокіт  годинника,  п"ють

Із  коріння  калгану,  міцний,
Що,  мов  я,  проростає  в  тобі,
Довгодіючий  шалу  настій...
Наскрізний  проникаючий  біль...

Вся  жадаєш  ти  тілом  своїм
Долучитись  основи  основ...
Наче  жертву  прадавній  друїд,
Я  приймаю...  І  світла  любов

В  парі  з  темним  бажанням  іде,
Обійнявшись  останнім  злиттям...
Як  нечемно  сповіщує  день
Хід  годинника...  Смерть...  І  життя...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116121112731  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706033
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 12.12.2016


Юхниця Євген

І схвильовано руки торкаються

Аби  не  запізнитися...  Ша!  це  ж    сьогодні  -  субота.
На  снігу́ньки  на  вулиці  виднося  добре  й  з  вікна.
І  пампушка  ранкова,  незтята  поквапом  дрімота,
Найсмачніша,  і  ще  -  найдорожча,  сама    крутизна!
...І  схвильовано  руки  торкаються,  то́го,  що  хочеться.
Закотилися  очі  замружкою  льотного  передчуття.
Поруч,  як  й  має  бути,  свояченьками  –  вітроно́сиці.
І,  з  собою,  найсправжнім,  найсправжньою,  повне  серцеве  злиття...

10.12.16  р.  («  У    вільну  суботу»  )


.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705706
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 10.12.2016


v)))

Про творчість

Поговоримо  про  вибір  вашої  душі:  про  те,  як  навчитися  чути  її  і  як  зрозуміти,  в  чому  ж  полягає  ваше  призначення,  з  якою  метою  прийшли  ви  на  Землю,  які  уроки  повинні  пройти,  щоб  не  повертатися  в  інше  життя  з  тими  ж  уроками  ,  а  максимально  реалізувати  себе  вже  в  цьому  житті.  Звичайно,  це  не  просте  завдання.  Не  так  багато  на  Землі  тих,  чий  талант  проявляється  з  самого  народження.  Переважна  більшість  людей  проживає  своє  життя  «як  всі»,  так  і  не  зрозумівши,  для  чого  прийшли  вони  на  цю  Землю.  І  часто  так  триває  з  життя  в  життя.  Але  зараз,  в  цей  відповідальний  період  переходу  планети  в  П’ятий  вимір,  на  Землю  прийшла  величезна  кількість  дуже  древніх  душ,  які  народилися  зараз  для  того,  щоб  скористатися  настільки  унікальним  шансом  і  піти  вже  назавжди  з  дуального  світу,  в  якому  пройшли  вони  вже  майже  всі  свої  уроки.  І  якщо  ви  читаєте  зараз  цю  статтю,  то  напевно  є  однією  з  таких  древніх  душ.
Так  що  ж  може  допомогти  вам,  знайти  своє  призначення?  Давайте  зробимо  наступне.  Подумки  простежте  всі  етапи  свого  життя  і  постарайтеся  згадати  найщасливіші  її  моменти  –  коли  вам  було  по-справжньому  добре,  коли  ви  буквально  літали  від  щастя,  забуваючи  про  все  на  світі,  коли  ви  насолоджувалися  життям  у  всіх  його  проявах.  Напевно  це  було  пов’язано  з  творчістю,  адже,  тільки  коли  людина  творить,  вона  відчуває  себе  по-справжньому  щасливою.  Це  може  бути  що  завгодно.  Коли  мова  заходить  про  творчість,  ви  часто  уявляєте  собі  художників,  композиторів,  музикантів,  артистів  з  гучними  відомими  іменами,  і  вам  здається,  що  ви,  сама  звичайна  людина,  не  можете  поставити  себе  і  близько  поруч  з  ними,  адже  ви  не  володієте  ніякими  талантами.  І  в  цьому  полягає  найбільша  ваша  помилка.  Абсолютно  кожна  людина  володіє  будь-яким  талантом,  просто  не  завжди  вона  може  побачити  його  в  собі  і  розкрити  його  повністю.  Адже  дуже  багатьом  навіть  ніколи  подумати  про  це,  настільки  занурені  вони  в  повсякденні  суєту  і  турботи.
Адже  творчість  можна  вкладати  в  усе,  що  завгодно,  навіть  в  самі,  здавалося  б,  незначні  речі:  такі,  як  приготування  їжі,  прикраса  свого  будинку,  саду,  виховання  дітей,  рукоділля  і  майстерність.  Все  ваше  життя  складається  з  творчості,  і  вам  потрібно  навчитися  бачити  її  в  малому  і,  побачивши,  розвивати.  Вчіться  створювати  собі  свято  зі  звичайних  щоденних  речей,  перетворюйте  їх  в  творчість.  І  вже  це  може  стати  вашим  призначенням:  просто  дарувати  людям  радість,  роблячи  все,  за  що  ви  беретеся,  з  любов’ю  і  бажанням  поділитися  цим  з  іншими.  Не  женіться  за  чимось  більшим,  вчіться  задовольнятися  тим,  що  у  вас  є,  і  отримувати  насолоду  від  всього,  що  ви  робите  і  що  зустрічається  на  вашому  шляху.  Будьте  вдячні  за  мале,  і  ви  побачите,  як  зміниться  ваше  життя:  які  подарунки  і  несподівані  сюрпризи  почне  підносити  воно  вам,  як  щедро  відповідатимуть  на  вашу  любов  люди,  з  якими  ділитесь  ви  своєю  радістю  і  для  яких  ви  творите.
Саме  Творчість  допомагає  вам  усвідомити  єдність  з  усім  сущим  на  Землі,  оскільки  вона  і  є  та  сама  іскра  Божа,  яка  закладена  в  кожному  з  вас,  і  яка,  спалахуючи,  висвітлює  теплом  і  любов’ю  все  навколо  і  допомагає  вам  відчути  себе  частинкою  Єдиного  Божественного  Організму,  а  значить,  повертає  вас  в  лоно  творця.  Бажаємо  вам  натхнення  і  нескінченної  творчості!
http://harmoniyadushi.com/statti/pro-tvorchist.html

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705544
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016


Циганова Наталія

що ж… - по келиху вина…

З  лівої  руки  опівночі  
випито  шалену  ніч,  
де  цілує  смерть  коліно.  Чи  
ми  не  варті  протиріч  
між  добром  і  злом  заклятими?  
Друзки  ще  живих  сердець  
вічність  у  собі  ховатиме,  
як  останню  із  фортець,  
вірністю  лише  озброєну...
...що  ж...  -  по  келиху  вина...
Час  зупиниться  загоєний  -
і  не  мир,  і  не  війна...
і  не  віра,  і  не  докори...  -
загубивши  нас,  як  ритм...
...я  -  твоя...
в  твоєму  спокої...
Я.  
Остання  з  Маргарит...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705539
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 09.12.2016


Ірина Лівобережна

Женщина в красном

Она  идёт.  И  собирает  взгляды
Опасные,  как  острые  ножи.
Мне  –  серой  мышке  –  неуютно  рядом.
Не  надо  городить  потоки  лжи,
Что  все  мои  волнения  –  напрасны.
Она  –  в  твоих  мечтаниях  живёт
Добычей  недоступной  и  прекрасной.
Ты  покорить  мечтаешь  этот  рот
Напором  грубым  мужественной  воли,
Упрямым  блеском  восхищённых  глаз.
Войти  в  неё  до  одури,  до  боли,
В  порыве  страсти  позабыв  о  нас,
С  животным  криком  в  жар  её  ворваться,
Чтоб  покорить  безумия  вулкан,
И  к  трепетной  груди  её  прижаться,
Когда,  устав,  отхлынет  океан.
Опавшим  крыльям  дивного  полёта
Дано  уснуть  на  белых  простынях…
Ты,  засыпая,  ей  прошепчешь  что-то…
Взяв  нежности  немного  –  у  меня.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FC1C4g8YOA4[/youtube]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632835
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 09.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.12.2016


Ігор Сас

ХОККУ / ДЕРЕВО

Дерево  пізнається  по  плодах,
Людина  по  вчинках.
Таблички  і  назви  тут  ні  до  чого.
***
На  березі  річки  –  дерево.  Глянеш  у  воду
Воно  росте  корінням  вверх  –  
Цей  рефлекція  –  світ  де  я  живу.
***
Дерево  терпляче  зносить  спеку  і  холод
Не  скаже  ні  слова.  Наступили  на  ногу…..
Є  чого  повчитись  у  дерев….
***
Пори  року  змінюються  –  А  дерево
Залишається  непохитним.  Щастя  і  горе….
Я  хотів  би  бути  як  дерево…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705308
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 08.12.2016


Yaremko

Допит

Відкрила  двері  й  стала  на  порозі
щербата  Смерть  з  порожніми  очима,
із  рештками  пергаментної  шкіри
на  черепа  опуклім  задзеркаллі.

Косу  сталеву  сперла  у  куточку,
за  довгий  стіл  хазяйновито  всілась,
перо  вмочила  в  каламар  з  чорнилом
і  почала  писати  протокол.

I  поповзли  по  сірому  папері
слова,  свинцево-мудрі  та  безкровні,
цинічний  усміх  брезклого  обличчя
сплітаючи  в  кiстляву  павутину.

Слова  звивались,  жалили  й  сичали,
слова  казились,  гавкали  й  гарчали,
гарячі  жили  Бранцю  розтинали  ¬–
упитись  хтіли.  Та  козацька  кров,
крута  й  терпка,  як  зимний  сік  калини  –
не  витікала  із  козацьких  жил.

І  тануло  мертвотно-сіре  листя
отруйних  слів,  понизаних  в  намисто
брехні  і  зради.  Злоби  та  олжі.

А  зір  поета  кришталево-чистий
без  труду  розтинав  тюремні  мури,
і  понад  остогидлими  снігами
до  рідної  країни  тихо  линув,
де  горизонту  лінія  єднала
блакить  небес  і  золото  ланів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705325
дата надходження 07.12.2016
дата закладки 08.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.12.2016


Крилата (Любов Пікас)

СЕКРЕТ МИРНОГО СПІВЖИТТЯ ПАРИ

Оксана  вийшла  заміж  за  Данила.
Життя  із  ним  було  у  неї  –  рай.
Їй  перед  шлюбом  мама  говорила:
-  Як  хочеш  щастя,  язичок  сховай.
Своєму  мужу  не  переч,  дитино,
І  будеш  ти  кохана  навіки.
Як  допече    -  бери  нитки  й  тканину  
І  вишивай  серветки,  рушники.
Так  і  робила.  Жили  мирно-тихо
Літ  п’ятдесят,  їм  заздрило  село.
Та  захворіла,  підібралось  лихо
У  час,  коли  квітчалося  зело.
Оксана  тоді  мужа    попрохала
Піднести  їй  коробку    до  руки  –  
Оту,  де    нитки  з  голками  тримала.
Приніс,  подав.
- Тут  гроші  й  рушники!
Казала  мама,    щоб  я  не  сварилась  
З  тобою.  Злиш?    Займалась  вишиттям.
-        Моя  голубко.  Тільки  раз  сердилась?
Один  рушник    тут  з  сірим  голуб’ям.
- Не  раз,  Данило.  Гроші  звідки  взялись?
- А  й  справді,  звідки?  Товстенько  лежать!
-    Щоб  не  сваритись,  вишиттям  займалась.
Сестра  возила  в  місто    продавать.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524721
дата надходження 20.09.2014
дата закладки 07.12.2016


Юля Туманова

Твоя беспардонная дрянь

Ты  думал  я  стану  послушной?
Забуду  про  гордость  и  честь?
Оставь  свои  сладости  клушам
И  в  душу  отныне  не  лезь.
Я  больше  ни  грамма  не  верю
Твоей  откровенной  мольбе,
Не  мною  любимый  истерик,
До  встречи  в  кипящем  котле.
Ты  думал  я  сразу  растаю?
К  тебе  побегу  словно  лань?
Я  подлых  козлов  не  прощаю.
 
P.S.  Твоя  беспардонная  дрянь.

 
 
14  августа  2016.
 
 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683759
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 05.12.2016


Юля Туманова

Я один в этой вечной тюрьме

Я  один  в  этой  вечной  тюрьме,
Здесь  застыло  проклятое  время.
Чёртов  ад,  предначертанный  мне,
Из  вранья  и  гнетущих  сомнений.
Я  веду  себя  словно  бунтарь,
Осужденный  толпой  лицемеров,
На  душе  моей  копоть  и  гарь,
Растерял  я  и  разум,  и  веру.
Я  схожу  потихоньку  с  ума,
Словно  путник  от  жаркого  солнца,
Окаянная  горе-тюрьма
Твоим  именем  нежным  зовётся.




4  декабря  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704782
дата надходження 05.12.2016
дата закладки 05.12.2016


Елена Марс

Сегодня я стала немного другой…

Сегодня  я  стала  немного  другой,    не  такой,    к  которой  привык.  ..
Не  лето  меня  натолкнуло  на  это,    а  мой  потайной  двойник...  
Я  выбрала  стрижку  -  совсем  под  мальчишку!    Давно  так  хотелось...    Вот.  
Сама  я  не  знала,    но  в  точку  попала..  Мне    очень    она    идёт!

И    в    будней    цейтноте,  диете,  работе,  я    сбросила    лишний  вес.
И    прошлый    мой    облик,  как    эхо,  как    окрик,  размылся,    ушёл,    исчез...  
Я  чувствую  остро  красивый  свой  возраст!    Комфортно  мне-быть  в  таком!..  
Хоть  думала  раньше,    что  дама  постарше  -  как  ветхий  унылый  дом...  

Мне  Бах  надоел,  ведь  всему  есть  предел!  В  наушниках  слушаю  джаз...  
А  мир  -  пантонима!    Пусть  катится  мимо!    Я  в  музыке    вся  сейчас...  
Вивальди,    порою...    Болею...  Не  скрою.    Прости,    что  случилось  так...
А  музыка  лечит,    тебе  я  замечу..    Стараюсь  с  ней  в  ногу,    в  такт...  

"Ты  -  "крепкий  орешек"  ,  -  сказал,  без  насмешек,  мне    ты...  Я    знаю  -  как    сталь!
Не    плачь    обо    мне,  я    еще  "  на    коне"  и    вынесу    эту  "печаль".
И  ты  мне  поможешь,    коль  любишь  до  дрожи.  Любовь  прибавляет  сил!..  
А  новая  стрижка  -  душа  шалунишки!    Ведь  я  не  теряла  крыл!  

И  тем  подтверждаю,    что  вот  я  -  живая!    Мне  многое  бы  успеть!..  
Состаримся  вместе,    в  каком-то  уезде,    где    редко  гуляет...  Смерть.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704755
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 05.12.2016


гостя

Та Сонце…в тобі!



Це  сяйво  -  в  мені…  
Не  чіпай…  не  читай  мої  сни…
Я  хочу  добігти…  я  мушу  доплисти  до  краю!
Туди…  -  Але  ж  там  вже  немає  твоєї  весни…
-А  весни  –  бувають?..
   -  Можливо…  здається…  не  знаю…

Лиш  води…  там    води  –
Допоки  сягатиме  зір…
І  плещуться  весла  між  хвилями  ”  хочу”  і  “мушу”…
Там  ноти  лягають  сміливо  на  чистий  папір…
А  звідти  –  у  небо!..
     І  крають  -  навпіл    чиюсь  душу…

На  безліч  уламків!...
Нехай  розлітаються  там,
Де  сонячні  плеса…  озера  –  такі  голубі…
Ти  все  ще  бажаєш  віддатись  північним  вітрам?  
Розбитись  об  скелі?!..  
   та  Сонце  –  вже  сходить….  в  тобі!..


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591109
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 04.12.2016


гостя

Я закохана в ніч…


Я  закохана  в  ніч  до  безтями…
В  таємничу  її  тишину…
В  чорні  тіні…  І  плями…  І  ями,
В  одну  із  яких  я,  можливо,
Колись  упаду…

Я  люблю  нерозгадані  звуки…
Чи  то  плач…  Чи  то  кроки  в  саду…
Тихий  шелест…  І  шепіт…  І  стогін
Самотньої  муки,
Для  якої  і  слів  не  знайду…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478150
дата надходження 08.02.2014
дата закладки 04.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.12.2016


Елена Марс

Душа замолчала…

Душа  замолчала.    Как-будто  она  онемела.  
Не  выльет  ни  слова  на  белый  тетрадный  листок.  
Как    мало  я  счастья  в  стихах  неуклюжих  имела,  
Как    много  ещё  не  сказала  о  нём  между  строк...  

С  печалью,    увы,    невозможно  навек  распрощаться.
Не  спрячет  её,    ни  карман,    ни  угрюмый  чердак.  
И  радость  с  собой  не  носить  как  колечко  на  пальце.
И  всё  как-то  в  жизни  не  так,  как  хотелось,    не  так.  

Кричи  -  не  кричи,    только  кто  этот  голос  услышит?!..
Никто  не  услышит  как  плачет  чужая  душа!..  
Лететь  бы,    наивной,  всё  выше,    и  выше,    и  выше!..  
Стихи  лишь  рождаться,    как  раньше,    уже  не  спешат.  

Душа  замолчала...  Не  будь  же  ты,    Небо,    жестоко!  
Не  дай  ей  в  себе  схоронить  недосказанный  слог!  
Она,    без  стихов,  как  сиротка...    Ей  так  одиноко!..  
...Так  страшно  себя  потерять  на  развилке  дорог.  

Ноябрь  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704298
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 02.12.2016


Осіріс

Іду туди…

                                             

Іду  туди,  де  сонця  ярий  край
Народжується  маками  із  ниви.
Грімкий  табун  уранішньої  зливи,
Порозпускавши  веселкові  гриви,
Розпліскує  копитом  водограй.

Де  мед  терпкий  південної  мари
По  вінця  душу  заливає  трунком.
Маслини  тінь  маячить  порятунком,
Гаптуючи  дорогу  візерунком.
Співанку  жайвір  сипле  із  гори…  

Де  милує  потемок  втому    пліч  
Вуаллю  прохолодного  серпанку.  
В  альтанці  до  самісінького  ранку,
Жасминово-кавову  філіжанку,
Під  щебет  солов’я  смакує  ніч.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636805
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 30.11.2016


Осіріс

Ти спробуй тиші гіркоту на смак…

Ти  спробуй  тиші  гіркоту  на  смак
З  нальотом  самоти  на  дні  бокалу.
Лиш  пригуби  і  видихай  помалу,
Крізь  губ  пелюстя,  що  печалять  мак.  
В  байдужості  транзитного  вокзалу.

Згубися  у  незвіданій  юрбі
На  протягах  охриплого  перону.
Де  стугонить  надія  з  перегону
Колісним  зойком…  Наче  лиш  тобі.
Вручи  квиток  шумливому  вагону.  

Зайди  в  плацкарта  вічний  перегар,  
Сядь  у  кутку  рясного  словоблуду.
Співучасті  накинувши  полуду,
Нутра  чужого  розділи  тягар.
Зміняй  пораду  на  думок  простуду.

На  полустанку,  вийди  в  гай  сльоти.
Замацану  росою  вимий  душу.  
Між  трав  знайди  стежиноньку  пастушу,
Що  приведе  тебе  до  самоти…
Занурся  в  спокій  з  треном  гіркоти.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703932
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 30.11.2016


Янна

Лечу!!! Любовью!!!

сядь    мальчик
не    спеши
снимать    с    меня    одежды
Я    это    сделаю
с    Изяществом
Сама

Я    научу    тебя
Любви    
безумно    нежной
где    тело    
станет    страстным
как    душа

Я    плоть    твою    
взбешённую    желаньем
расслаблю    своей    мягкою    рукой

и    только    после    этого
заставлю
тебя    раздеться
                                 Казанова    мой

Я    уложу    тебя
на    ложе    с    лепестками
ну    а    сама    
в    рубашечке    твоей

коснуся    ног
горячими    губами
взводя    
твой    мускул
для    своих    затей

его    дразня    любовно    
и    лаская

и    глядя    
в    страстью    жгучие    
глаза

Я    прошепчу    тебе    

невинность    излучая

Любимый    Мальчик

Я    Хочу    Тебя

мы    испытаем    
все    проникновенья

и    Тантру    
с    Камасутрой    пополам

в    тебя    вдыхая
жажду    наслажденья
не  дам    я    отдыха
ни    телу
ни    губам

а    после    
извержения    вулкана

Я    поцелую    
пьяные    глаза

и    фалос    твой
сыгравший    без    изъяна
сценарий    нашей    песни    
до    конца

с    рассветом
ты    уйдёшь    
согретый    мною
а    Я    взгрустну
в    след    глядя    из    окна
уйдёшь
совсем    Другим
с    
Другой    
Судьбою
с    желанием
опять    прийти    сюда.

уйдёшь
совсем    Другим
с    
Другой    
Судьбою
с    окрепшей    Верой
в    Свои    Силы
и    Себя.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345564
дата надходження 22.06.2012
дата закладки 30.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.11.2016


Олена Вишневська

Мамо, погляньте, у шибку тріпоче пташина

Мамо,  погляньте,  у  шибку  тріпоче  пташина.
Це  вже  усьоме  нам  звістку  недобру  несе.
Тиждень  як  татка  не  стало...Я,  нене,  спочину...
Рідна,  все  добре.  Ні,  їсти  не  хочу.  Не  ссе

Звір  мої  соки.  Та  дивно  було  б...  Де  їм  взятись?
Легший  від  вітру  тепер  я:  лиш  очі  й  живіт.
Сили  немає  із  лавки  на  ноги  піднятись.
Хоч  би  дійти  (щоби  знали:  живий)  до  воріт...

Там,  на  дорозі,  я  певен,  таких  не  злічити:
З  крихтами  хліба  в  холодних,  мов  скельця,  очах.
Нащо  Ви,  нене,  впустили  у  дім  ворожбитів?
Чом  вже  півроку  я  бачу  Вас  тільки  у  снах?

Та  не  сьогодні...  Матусю,  яка  Ви  красива!
Світло  у  Ваших  обіймах  -  де  й  дівся  мій  страх.
Рідна,  пробачте,  спустошена  батьківська  нива
Голодом...  Нене,  куди  ж  це  відносить  нас  птах?..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703183
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 27.11.2016


norma Ardeko

фонарные игры… (ф, упп) ( !!!)

Фонарь  согревает  структуры  и  лица,
в  потёмках  -  иконы  слезу  и  глаза.
Мозаика  света  и  тени  слоится
в  союзе  с  подворьем  -  мой  мини-Версаль:

Амелия,  Бьянка*,  гламур  хризантемы,
и  травки,  которым  название  -  брак…
Уж  скоро  -  зима  разовьет  свою  тему,
но  я  не  любитель  зимы.  Это  так!

За  дверью  -  гульба,  и  война,  и  простуда,
и  хищные  люди,  и  добрые  псы.
И  вою  я  с  псиной:  Эй,  где  же  вы,  люди!
Творец  отвечает:  Держись  до  весны…

Курить  сигарету?  Грозить  пальцем  небу?
Мол,  Ангелы,  Веды,  идею  -  на  кон!
Я  умную  мину  скрою:  Моё  кредо  -
"Стихи,  
                   (спички  прятать)
                                   и  с  крыльями  конь".

Но  где-то  в  глубинке  -  погладь  мои  пальцы,
шепни:"...дорогая...ранима...держись..."
И  даже  фонарные  игры  и  «зайцы»
окажутся  звёздным  названием  «Жизнь...»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700687
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 26.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.11.2016


Оксана Дністран

Так непроглядно…

Так  непроглядно  одягав  туман  
Осіннє  місто  у  молочне  плаття.  
Уранці  я  напилася  нірван  
І  помислів,  чистіших  за  латаття,  
Вщент  наковталась  присмаку  тривог,
Безмовного,  блаженного  «нічого».  
До  вуст  моїх  обманом  сум  присох,  
Та  я  всміхнулась  -  холодно  і  строго,  
В  туман  ввійшла  так  гостро,  наче  ніж.
Негадано  той  розчахнувся  навпіл.  
Щоки  торкнувся  сліз  його  капіж,
Ковзнули  руки  уздовж  пліч  ослаблі.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702885
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 26.11.2016


Серафима Пант

Лети зі мною

Ти  погляду  моєму  довіряй,
Бо  сила  віри  повнить  страх  безсиллям,
Кохання  щире  двоє  навпіл  ділять.
Любов  -  натхнення,  радості  грааль,
Солодкий  напій  з  присмаком  чар-зілля.

Словам  не  вір,  що  зопалу  лились:
Їх  зміст  порожній  -  бульбашка  із  мила;
Любов  -  не  камінь,  птаха  легкокрила,
Душа  -  гніздо,  політ  -  небесна  вись,
Гроза  раптова  -  слів  холодних  злива.

Дощам  не  вір,  що  стукають  в  вікно  -
Це  так  волого    в  серце  ллється  осінь.
Любов  дає  -  у  відповідь  не  просить.
Душі  безсмертя  -  ніжне  волокно,
Що  сирість  дуже  важко  переносить.

В  казки  не  вір,  і  в  снів  чарівний  край,
Не  вір  у  взавтра,  вчора  і  сьогодні,
У  звичаї  нові  і  старомодні,
Лиш  погляду  моєму  довіряй  -  
Відкриєш,  що  любов  -  то  надприродне.
Злітай!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702443
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 25.11.2016


Олена Жежук

Куди ж ти, осене ?

Втомилося  сонце,  сховалося  в  сірості  світу,
І  днить  крізь  сніги,  що  завчасно  скорили  тепло.
Поборена  осінь  прощалась  у  ніч  незігріту,
І  плакали  клени,  і  верби  вслід  били  чолом.

Куди  ж  ти,  красуне?  А  хто  ж  нас  у  шати  зодягне?
А  хто  ж  так  вітрами  зголосить  про  наші  жалі?
А  хто  ж    наші  думи    одвічні  душею  осягне?
І  хто  ж  синє  небо  прихилить  в  ранковій    імлі?

Рясніє  калина,  вона  ще  не  знає  морозів,
І  листя  багряне  не  встигло    у  вічність  злетіть.
І  я  ще  до  тебе  у    гості    стою    на    порозі,
І  зболені  вірші  так  хочу  тобою  зцілить.
     
Спізнилась  з  прощанням.  І  вітер  затих  у  печалі.
Нікуди  не  йду  –  хай  снігами  мене  занесе.
У  відповідь  осінь  відгукує  листям  зів*ялим:
Я  буду  теплом  зігрівати  у  віршах    усе.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701557
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 25.11.2016


Lilafea

Я душу одягну у вишиванку…

Я  душу  одягну  у  вишиванку
Та  не  на  мить,  на  день  –  а  на  віки.
У  ній  хрести  узорами  по  серцю
Там  де  вп’ялись  життя  мого  нитки…

Я  гладдю  вишиваю  з  піднебесся
І  сонця  променем,  і  зеленню  лісів,
Я  бісер  сліз  вкладу  та  водопади,
І  квіти  долі,  мрії  й  казку  снів…

Я  вузлики  в’язатиму  на  щастя,
Щоб  ще  міцнішим  було  полотно,
Бо  мій  узор,  що  вишито  роками,
Лише  моїй  душі  носить  дано…

У  орнаментах  і  тепло,  і  холод,
І  вічність  Всесвіту,  і  мій  короткий  вік…
Хоча  життя  таке  вируюче  довкола,
Я  душу  огортаю  в  власний  світ…

Так  вишиванково  їй  там  і  кольорово,
Надійний  захист  є  від  смороду  і  зла  –
Цей  оберіг  душі  даю  не  випадково,
А  щоб  до  Бога  у  молитвах  віднесла…

Веселку  в  серці  вишию  думками,
Щоб  чорних  не  було  в  ній  кольорів,
Щоб  силу  духу  вже  ніколи  не  зламали
Та  плюнуть  в  душу  більш  ніхто  не  смів…




: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667449
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 24.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.11.2016


Єлена Дорофієвська

Ти звеш мене Богинею…. (+Відео)

ТИ  ЗВЕШ  МЕНЕ  БОГИНЕЮ....
2016
#Єлена_Дорофієвська  #Эл

Ти  звеш  мене  богинею,  та  я
не  можу  вірити  сама  у  себе...  Себто,
якби  ти  став  моїм  палким  адептом,
ревнителем,  обожнювачем  став,
вірянином  моїм  –  відвертим,  щирим,  впертим    –
цей  статок  би  упевнено  зростав...
А  так  –  слова,  слова  та  й  годі:  «Ти  –  богиня!»
Богині  треба  мати  власний  храм,
маленьких  жриць,  просителів,  прочан
та  вартових  коштовної  святині.
А  ще  –  щоб  вірив  хоч  один  з  мирян,
всім  серцем  вірив,  а  не  так,  як  ти...  І  нині,  
якби  була  богинею,  то  я,
своєю  милістю,  мабуть,  й  тебе  б  простила.
Та  я  лиш  жінка...  Почуття  –  неначе  схили:  
всі  винуватці  ними  котяться  до  ям,
в  яких  чорти  киплять  у  темнохвиллі    –
рогаті  раді  будь-яким  дарам.
Лише  слова,  слова  без  віри:  «Ти  -  богиня».
Богині  ті  –  для  здійснення  бажань
не  власних:  жебраків  та  каторжан.
Серед  богинь  є  хоч  одна  щаслива?
Щоб  зносити  ладунок  порівнянь
потрібна  особлива  –  людська!  –  сила.
Ти  звеш  мене  богинею,  та  я
повірю  враз,  якщо  і  ти  повіриш.  Себто,
вірянином  моїм  відвертим,  щирим,  впертим  
захочеш  стати  без  примушування,  сам.
...Яка  ж  краса  в  земній  любові  і  яса  –    
ні  чорта  не  боятися,  ні  смерті.
(с)  Єлена  Дорофієвська  
2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698533
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 21.11.2016


Відочка Вансель

А ти кохав в мені, що вибирав

А  ти  кохав  в  мені  не  сльози.  Сміх.  
А  ти  кохав  в  мені  не  біль.  А  радість.  
Коли  була  лиш  Янголом  у  ніг,  
Коли  була  я  сильна...  А  не  слабість.  

А  ти  кохав  в  мені  лише  тепло,  
А  ти  кохав  в  мені  лиш  бездоганність.  
Коли  душа  розрізалась  на  скло  -  
Дивився  ти  з  огидою  на  рани.  

А  ти  кохав  в  мені  лиш  не  мене,  
Ти  вибирав,  немов  на  тім  базарі.  
Я  знаю  -  біль  колись  оцей  мине.  
Шукав  ти  звуки  скрипки  Страдіварі.  

Та  ти  не  знав  -  фальшивлять  і  на  ній.  
В  чиїх  руках  -  отак  вона  й  заграє.  
Як  довго  топчеш-то  й  з  троянди  гній  
Сльозами  в  небо  цівкою    стікає.  

А  ти  кохав  в  мені,  що  вибирав.  
Я  мала  посміхатись  щохвилини.  
Кохають  все.  Так  хочу,  щоб  ти  знав...  
А  завіряв,  що  аж  до  домовини...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698860
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 21.11.2016


Макс Айдахо

восточное. любовное

...случайно,  копаясь  в  архиве,  нашел  
фотографию  молодой  пары:  
девушка  в  форме  медсестры  начала  
двадцатого  века,  
рядом  стоит  парень  в  царской  офицерской  
форме,  
с  георгиевским  крестом  на  груди.
со  светлыми  улыбками  -  отец  и  мать  перед  
расставанием.

к  фото  был  прикреплен  конверт-письмо  
треугольной  формы.
развернув  я  прочитал:

...и  если  уста  ее  тонкие  грустью
вольют  в  мое  сердце  небесную  синь,
то  горы  качнутся  и  сдвинутся  устья
двух  рек,  словно  с  "янь"  повстречается  "инь".

во  тьме  берега  задрожат,  и  забьется
волна  о  скалу,  раскрывая  цветок,  
чей  свет  обнаженный  цветущего  солнца  -  
путь  избранный,  тайный  ведет  на  Восток.

но  нужен  ли  Бог  ослепленный  игрою
Богине  /и/,  чьи  крылья  наполнены  днем?

я  вновь  задыхаюсь  огнями  перрона,
встречая  во  сне  поезда  без  Нее...

Памир,  190...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592910
дата надходження 10.07.2015
дата закладки 20.11.2016


Svetok

Вірю. Надіюсь. Люблю.

Ми  розійшлись.  Я  останнє  прошу  -  вислухай  те,  що  я  зараз  скажу...


1.
Ти  речі  зібрала,  всі  фотки  спалила,
мені  на  прощання  не  в  жарт  нахамила.
Істерика  була...  кричала  і  билась.
Ти  щось  пояснити  мені  намагалась.
Я  не  зрозумів,  чому  ти  пішла...
Чи  щось  загубила,  чи  може  знайшла?
Зупинити  тебе  -  не  зробив  навіть  спроби,
бо  давно  вже  збагнув,  якої  ти  проби.
Ти  часто  так  йшла,  та  зАвжди  верталась,
але  в  той  день  "як  завжди"  не  сталось.
Десь  там  глибоко,  мабуть,  підсвідомо,
я  все  ще  НАДІЮСЬ,що  ти  прийдеш  додому...

приспів

Ти  розбила  моє  серце,
розірвала  мою  душу,
може,  біль  колись  й  минеться,
та  зізнатись  зараз  мушу...
я  сумую  за  тобою,
тебе  так  не  вистачає,
повернись  ,  мала  до  мене,
бо  я  так  тебе  кохаю.

2.
Зустрів  випадково  тебе.  Ти  щаслива.
Була  не  сама.  І  як  завжди  красива.
Я  заглянути  в  очі  тобі  забажав,
і  мій  погляд  тобі  відверто  кричав,
що  без  тебе  не  взмозі  я  існувати,
що  ніхто  і  ніколи  не  вмів  так  кохати.
Я  благаю  -  вернися!Почуй!  Зрозумій!
Прагну  знову  відчути,  що  нічий  я  ,  а  твій.
Ти  всміхнулась  так  зверхньо...  а  погляд  пустий.
Прочитав  по  очах,  що  для  тебе  чужий.
Ти  належиш  йому,  я  не  належу  нікому...
та  все  ще  ВІРЮ,пробач,  що  ти  вернешся  додому.

3.
Ти  знову  куриш?  я  теж.  Давай  забудем  цю  клятву.
Ми  не  дотримались  разом,  хоч  в  цьому  винна  лиш  ти.
Та  як  забути  тебе?  Ну  як  забути?!  ..  Прокляття!!
Мабуть  про  НАС  не  забуду...  Ніколи..  Прости.
Скажи  мені,  що  відчула,  коли  мій  погляд  зустріла?
Скажи,  чи  серце  твоє  почало  битись  частіше?
Скажи,  чи  сталось  все  так,  як  цього  ти  захотіла?
Звичайно  просто  піти,  аніж  боротись  -  простіше.
Таку  як  ти  -  не  зустріну.  Любові  більш  не  відчую.
Тебе  нізащо  не  кину.  Без  тебе  не  проживу  я.
Тих  слів,  що  мовив  тобі  -  більше  не  скажу  нікому...
Я  тебе  дуже  ЛЮБЛЮ!  Вернись.  будь  ласка,  додому.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282653
дата надходження 25.09.2011
дата закладки 20.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.11.2016


Жанна Чайка

Этой ночью не спится тебе…

Этой  ночью  не  спится  тебе,  милый  друг.
Жадный  взгляд  утоляет  любовную  муку.
В  тихих  стонах,  в  желаньи,  в  сплетении  рук
ты  летишь  окрыленный,  презревший  разлуку,

позабыв  о  запрете,  в  цепях  и  тисках,
запоздало  вздыхаешь  при  взгляде  на  небо,
изменяясь  неспешно  в  размытых  тенях,
созерцая  в  полете,  то  быль,  или  небыль.

Суждено  прикоснуться  в  блаженство  упав,
и  отдать  до  последней  песчинки  в  дань  душу,
искушеньем  любви  отразится  в  стихах,
растворив  оболочку,  излившись  наружу.

Светлый  ангел  уснул,  уступая  чертог,
Господину  Ночей.  У  забытых  тропинок,
предоставлен  на  выбор  напитка  глоток,
иссушивший  до  дна  горечь  прошлых  слезинок.

13.11.14

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536819
дата надходження 14.11.2014
дата закладки 19.11.2016


Сергей Дунев

Ты любишь мягкие подушки…

                                                                   *  *  *
 
                             Ты  любишь  мягкие  подушки,  –
                             Чтоб  утопать  в  них
                                                                                               с  головой.
                             Вот  и  сейчас,
                                                                         с  серёжкой  в  ушке  –
                             Горящей
                                                           крохотной  звездой,
                             Раскинув  руки,
                                                                                   спишь  так  сладко,
                             Вся  погрузившись
                                                                                             в  лёгкий  пух.
                             А  я,
                                           от  месяца  украдкой,
                             Целую,
                                                       затаивши  дух,
                             Тебя  в  обветренные  губы.
                             И  в  этот,
                                                           в  этот  самый  миг
                             Мне  кажется,
                                                                           что  слишком  грубы
                             Подушки  мягкие
                                                                                       для  них.    
                   
                       ________________________________

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701425
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Systematic Age

Властиве кожному

Ми  не  бачимо  світла,  хоч  бачить  воно  нас  ночами,
Проводжаючи  нас  до  безпечних  і  затишних  місць.
Ми  не  бачимо  тіней,  які  заховались  між  нами
І  які  поросли  по  периметру,  мов  дивний  ліс.

Ми  не  бачимо  темряви,  хоч  це  не  так  і  важливо,
Бо  це  властиве  кожному,  хто  її  бачив  хоч  раз.
Ми  не  бачимо  світу,  бо  часто  погода  мінлива...
В  наших  душах  -  тумани,  в  серцях  -  сотні  тисяч  зараз.

Ми  не  бачимо  свого  тепер.  А  хтось  скаже:  "А  нащо?
Адже  тяжко  побачити  те,  з  чого  створений  ти."
Так,  це  правда.  Але  ти  уявиш  довкілля,    ледащо,
А  по  ньому  вгадаєш,  які  в  тебе  думки  й  мотив.

Ми  не  бачимо  того,  що  бачать  митці  та  спортсмени,
Але  в  нас  значно  більші  світи,  аніж  глобус  Землі.
Тому  кожен  із  нас  все  ж  побачить  і  світло,  і  темінь,
І  чийсь  світ,  його  тіні  і  "нині"  -  тривкий  веремій.

XVII.XI.MMXVI

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701157
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016


OlgaSydoruk

Вечность не умаляет - мгновения…

Экспромт

Грусть  -  необъятна...
Поверхностны  -  боли...    
Реку  мою  не  минует  зима...
Нити,разорванные,априори,
Свяжет  узлами    -  родная  душа...
Вечность  не  умаляет    -  мгновения...
Вектор  пути  изменяет  -  судьба...
Страшные  все  -  палачей  откровения...
Пусть  не  дотянется  сердца  -    игла...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697364
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 15.11.2016


Дарія Типчук

Моє життя заповнено тобою

Моє  життя  заповнено  тобою!
Ти  –  моє  сонце,  вітер  і  вода,
Моє  повітря...Дихаю  тобою!
Моя  надія  і  моя  весна.
Ти–  мої  ночі  ті,  що  не  доспала,
Ти–  вогник  щастя  у  моїх  очах,
Ти  –те  зерно,  що  у  добрі  
зростало
Й  тепло  безмежне  у  моїх  руках!
Ти–  моє  серце  і  душа  крилата...
Тільки  благаю  крил  тих  не  зламай!
Так  не  хочеться  від  себе  відпускати!
ТИ–МОЄ  ВСЕ!  МІЙ  СИНУ,  ПАМ'ЯТАЙ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700767
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016


Циганова Наталія

Дворняга

Заскулила  тоской  от  боли,  
расцарапав  свою  печаль
до  скользящей  луны  над  полем  –
о  безродную  сучью  даль.
И  –  затихла,  поставив  точку
в  землю  капнувшим  молоком.
И  стояла...  
стояла  молча  
над  остывшим  своим  щенком...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688447
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 15.11.2016


Циганова Наталія

День цвета совести…

Даль  светла,  будто  перед  причастием.
Перехвачена  новой  зарёй.
Расшумелось  ударами  частыми
под  прижатой  к  груди  пятернёй
от  надежды  на  день,  цвета  совести.
Он  –  придёт.
Он  вернёт  по  домам
и  любимых,  и  мирные  новости.
А  пока…

…а  пока  пополам
боль  и  вой  –  от  востока  до  запада  –
матерей,  переживших  детей.
А  живые  –  пропитаны  запахом:
лазаретов,  пожаров,  смертей,
ребятни,  онемевшей  от  ужаса,
городов  из  остывших  руин,
ожиданий,  усталости,  мужества  –
навсегда…  до  нутра…  до  седин…

Он  придёт  –  этот  день,  цвета  совести,
став  началом  для  новой  главы
недописанной  Господом  повести
«Память  –  павшим  и  слава  –  живым».

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700704
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016


norma Ardeko

…сочувствую… (упп) (спу)

Мы  исповедовались  им  молча.  
Слова,  как  всегда,  −  излишни.
…  Если  я  останусь  один,  Мой  Ангел,  −  
Меня  не  будет.                /  БЖ./

Есть  люди  -  "шрамы",  есть  -  "кулачный  бой",
"орлы",  "вороны"  и  "перепелицы",
и  срок,  когда  отправят  на  убой,
владельцев  разных  морд,  одевших  лица.

Сочувствую  не  всем:  пойди  пойми
материю  и  коды  подсознанья,
сочувствую  от  Рима  до  Перьми  -
всем  тем,  кто  осознанья  держит  знамя.

Болит  и  дух,  и  косточки  болят  -
вот  те,  с  татуировкой  «больно,  шрамы»  -
печально  то,  что  годы  вдоль  летят,
и  мы  -  не  вечны,  вроде  далай  ламы…

Есть  люди  -  моно,  есть  -  пчелиный  улей,
и  есть  вожди  -  что  волею  небес.
И  Бог  -  чтоб  остеречь,  придумал  пули,
а  предавать  себя  -  придумал    бес…

Есть  люди  -  норма,  ну  а  есть  -  поэты,
и  слушают  поэтов  те  -  кто  «за»,
и  пусть  в  награду  им  за  братство  это  
откроет  сердце  -  Бог,  а  чёрт  -  глаза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698406
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 14.11.2016


гостя

Здрастуй…



От  і  зустрілись…  
Терпнуть  губи…  здрастуй!
Послухай,  сік  березами  тече.
В  напруженні    замруть  підземні  пласти
до  перших
     сильних  поштовхів…  пече!

О,  як  пече
ця  повінь  поміж  нами,
як  огортає  паморозь  оця!
Послухай,  як  зникає  під  ногами
земля,  коли
     обвуглені  серця

йдуть  з  молотка  
за  безцінь,  чи  задарма
в  сумнівному  мереживі  утіх…
І  скрапує  чорнило  так  безкарно
на  перший  сніг………………

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691560
дата надходження 29.09.2016
дата закладки 13.11.2016


Сергей Дунев

коли підемо назавжди…


*  *  *

коли  підемо  назавжди
тоді  й  відкриється
справжня  сутність  
кожного

зросте
неповторною  квіткою  
з  чорнозему
пам‘яті
людства

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594598
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 13.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2016


гостя

Вбиваючи звіра…



І  знову  опівніч.
Ідуть  за  вогнями  вогні.
Ця  сповідь  сумління,  ця  вперта  одвічності  міра.
Я  чую,  як  вперше  ворушиться  шерсть  на  спині,
В  мені  прокидаються  
   ознаки  хижого  звіра.

Окреслюю  коло  -
У  нього  не  смійте  ввійти!!!
Одна  лише  мить  -  і  вогонь  спалахне  поміж  нами!
Одна  лише  мить  -  і  ви  більше  мені  не  брати…
Не  сестри  мені,  не  брати…
     вороги  ворогами…

Межа  ілюзорна,
Та  грані  ці  не  перейти.
Окреслюю  коло…  й  до  ранку  шукатиму  винних…
Тому,  що  не  сестри!  -  й  кричатиму  до  хрипоти.
О,  ночі  хмільні!
     о,  настоянки  погребів  винних…

І  кігті  впускатиму
В  землю  на  сонних  лугах,
До  болю,  до  зойку…  аж  доки  обізветься  ліра,
Аж  доки  прокинусь  на  диких  отих  берегах,
Вдихаючи  трави…  
 в  собі  убиваючи  звіра…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684316
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 08.11.2016