Татьяна Белая: Вибране

Eva1904

Целуй

Хватит  думать,  целуй,  все  в  порядке,  
Что  ты  тянешь,  как  будто  мы  вечны?
Ни  к  чему  эти  детские  прятки,  
Скоротечно...все  так  скоротечно...

Да,  казалось  бы,  времени  много  
День  за  днём  превращаются  в  годы  
Сердце  любит  играть  в  недотрогу  
Только  разве  же  это  свобода?

Только  разве  тебя  что-то  греет,  
Как  ладони  горячие  губы...  ?
От  тоски  люди  тоже  болеют...
И  такие,  как  мы  -  жизнелюбы.

Хватит  думать,  целуй,  все  в  порядке
-  Как  дела?  ...  -  Хорошо...  замираю.

Продолжаются  детские  прятки,
Только  я  больше  в  них  
не  играю...

А.В.  #annvishtak  #annaslittlepoetry  #kisses💋

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840741
дата надходження 03.07.2019
дата закладки 03.07.2019


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Я тебе малюю

Я  тебе  малюю  фарбами  -
В'яне  колір    на  палітрі,
Ніжний  образ  різнобарвами
Розчиняється  в  повітрі.

Я  тебе  малюю  вітром  -
Вітер  куряву  здіймає,
Задуває  очі  пилом,
Фарби  дощ  мої  змиває.

Я  тебе  дощем  малюю
На  віконній  чистій  шибці  -
Сліз  доріжками  торую  -
Що  розбіглись  по  долівці.

Я  тебе  малюю  віршем
Той  малюнок  -  між  рядками
Тільки  там  твоя  усмішка
Недоторкана  з  роками.

Вже  коли  згасає  світло...
Чи  коли  не  бачать  очі...
Все  одно  лунає  пісня
А  вуста  ім'я  шепочуть.

Я  тебе  малюю  вітром  -
Вітер  зливу  викликає...
Спогадів  шаленний  вихор
Біля  серця  заховаю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714381
дата надходження 25.01.2017
дата закладки 28.01.2018


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Обіцяв у понеділок

Обіцяв  у  понеділок,  
Що  бюджет  не  буде  з  дірок  
Обіцяв  —  то  все  дарма!  
Дірки  —  є!  Бюджет?  -  нема!  

Приспів  
Я  ж  вас  підманув,  
Я  ж  вас  надурив!  
Я  із  того  —  ніц  нічого
Обіцяв  та  не  зробив!  

Обіцяв  я  у  вівторок,  
Що  не  маю  я  офшорок  
Обіцяв  —  усе  дарма!  
В  мене  совісти  —  нема!  
Приспів  

Обіцяв  я  у  середу  -  
В  бій  побігти  попереду  
Обіцяв  —  усе  дарма!  
Честі  вже  давно  нема!  
Приспів  

Обіцяв  я  у  четвер,  
Що  продам  я  свій  Рошен.  
Бізнес  весь  —  я  обіцяв!  
Та  нічого  не  продав!  
Приспів  

Обіцяв  я  у  п'ятницю,  
Що  прикрию  годівницю,  
Та  і  носа  не  чешу  -  
Бачте,  як  я  всім  брешу!  
Приспів  

Обіцяв  я  у  суботу  -  
Посадити  всю  бандоту  
Прокурорів  посадити  -  
Обіцяти  —  не  робити!  
Приспів  

Обіцяв  я  у  неділю,  
Що  корупцію  осилю.  
Обіцянка  —  не  пече!  
Вірите  мені  чи  ще?  
Приспів

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666883
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 27.01.2018


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Вересневий вальс

Осінь  з  листям  танцювала
У  вечірній  час
Ніжно  скрипка  вітру  грала
Вересневий  вальс

Крок  назустріч,  крок  направо,
Легкий  реверанс  -
Дивна  музика  кружляла
І  п'янила  нас

Про  любов  нам  шепотіла
У  росі  трава
Я  дарую  тобі  мила,
Всі  її  слова

Шаленію  від  кохання
Наче  від  вина
У  оті  слова  зізнання
Серце  порина

Осінь  з  листям  танцювала
У  вечірній  час
Ніжно  скрипка  вітру  грала
Вересневий  вальс

Тихо  котиться  краплина,  
По  щоці  сльоза,  
Нас  з  тобою  не  розлучить  
Й  весняна  гроза

Дощ  осінній  не  злякає,
Ні  яка  печаль,  
Золото  до  ніг  жбурляє
Осені  містраль

Я  цілую  твої  очі
Бачу  в  них  зірки
Нас  чекають  довгі  ночі
І  життя  роки

В  парку  музика  лунала
Лиш  для  нас  одних,
Шурхотіло  жовте  листя
Біля  наших  ніг

Осінь  з  листям  танцювала
У  вечірній  час
Ніжно  скрипка  вітру  грала
Вересневий  вальс

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750616
дата надходження 15.09.2017
дата закладки 27.01.2018


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Ти мене на світанку розбудиш

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XREAChoZw8o[/youtube]


Ти  мене  на  світанку  розбудиш,
Проводжаючи,  гримнеш  щось  наче,
Що  ніколи  тих  слів  не  забудеш!
І  ніколи  мене  не  пробачиш!

Руки  міцно  притисну  до  грудей,
Повернусь  до  порогу  й  зазначу:
...Я  ніколи  того  не  забуду!
І  ніколи  за  те  не  пробачу!

В  цьому  морі  брехні  і  розпАчу,
Братовбивства,  пияцтва  і  блуду
Я  ніколи  тебе  не  пробачу...
Хоч  ніколи  тебе  не  забуду.

Сльози  вітер  змиває  на  губи,
Очі  -  вишні  зимові,  гарячі...
Я  ніколи  тебе  не  забуду...
Я  ніколи  тебе  не  побачу...

На  морозному  ганку,  мов  п'яні  -
То  лиш  з  вітру  сльоза  —  я  не  плачу...
Повертати  -  прикмета  погана  -
Я  ніколи  тебе  не  побачу?

Коли  вдруге  на  Землю  прибудем
По  закону  великого  Будди
Ми  шукать  один-одного  будем
Увесь  час  розминаючись  всюди...

Зрозумівши,  які  мінімальні,
Всі  непорозуміння  між  нами
В  порівнянні  з  майбутнім  стражданням
Двох  живих  неживими  світами...

Як  долине  до  неба  молитва  -
Розверзуться  небесні  хорали
Я  тебе  вже  ніколи...ніколи...
Ти  мене  вже  ніколи...ніколи...

Ти  мене  за  дрібницю  не  гуди,
Кожне  слово  -  мов  списом  у  груди...

Лиш  навчившись  прощати  -  ми  люди
Я  пробачу  тебе  ...    й  все  забуду...  

(Оригінал  А.   Вознесенский    Сага)  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751034
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 27.01.2018


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2018


Леонід Луговий

Оленята

Був  ранок,  і  сонце  на  лапи  ялин
Накинуло  вже  позолоту.
Брели  з  оленихою,  схожі  в  один,
Двійнятка  по  краю  болота.

Старанно  по  сліду,  тримаючись  в  ряд,
В  траві  обережно  ступали,
І  в  променях  очі  в  смішних  оленят
І  носики  чорні  блищали.

Здавалось  все  мирним,  і  тиша  була
У  світі  тваринних  ідилій,
Та  з  блиском  сталевим  зіниця  ствола
Вже  хижо  дивилась  на  цілі.

Здригнулись  ялини,  і  грубо  свинець
Звершив  свою  чорну  роботу.
І  з  жахом  малята,  одні,  навпростець
Пустилися  в  ліс  по  болоту.

Далеко  в  гущаві,  в  дрімучих  кущах
Спинились  і  впали  безсилі.
І  розпач  в  великих,  блискучих  очах
Застиг  у  звіряток  змарнілих.

Був  ранок  і  вечір  вчетверте  підряд  -
Ще  відчай  відступить  не  скоро,
А  двійко  голодних,  сумних  оленят
Бредуть  спотикаючись  бором.

Їх  ночі  морозили  холодом  зір,
Лякали  в  грозу  блискавиці.
І  знову  жахливий,  стріляючий  звір
Десь  поряд  палив  із  рушниці.

Над  ними  у  кронах  кричала  сова  -
Ховались  від  неї  плямисті...
Тривожно  дубина  шумить  вікова,
На  вітрі  наспівує  листям.

А  двійня  крадеться,  іде  з  укриття
На  луг  з  запашною  травою.
Несуть  оленята  над  смертю  життя
На  ніжках  тоненьких  з  собою.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 27.01.2018


Любов Ігнатова

Дощ - розбишака

Дощ  -  розбишака,  дощ  -  хуліган
Десь  розгубив  свої  ноти
І  обіймає  вербицю  за  стан,
Листя  торка  позолоту.

Краплі  дрібненькі  збирає  в  туман,
Мрячить  і  сіється  з  неба,
І  запрягає  вітри  в  шарабан,
В  коси  сплітаючи  стебла.

Зрошує  сріблом  засіяний  лан
І  горобцям  мочить  свитки,
Ковдрою  снів  накриває  лиман,
Хмари  попрявши  на  нитки.

Це  розбишака?  Це  хуліган
Пестить  березові  коси?
Просто  у  нього  таємний  роман  —
Він  закохався  у  Осінь...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694342
дата надходження 14.10.2016
дата закладки 27.01.2018


Любов Ігнатова

Побажай мені доброї ночі…

Побажай  мені  доброї  ночі
І  не  дай  заснути  до  ранку  —
Розбуди  мою  сутність  жіночу.
Я  —  кохана  твоя  і  коханка.

Я  для  тебе  —  джерельна  водиця:
Спрагло  пий  мою  душу  і  тіло.
Я  —  твоя  неполохана  птиця,
Я  до  тебе  крізь  рими  летіла...

Зацілуй,  до  свідомості  втрати,
До  зупинення  часу  навколо...
Я  хотіла  би  хмаркою  стати,
Чи  засіяним  зорями  полем,

Я  хотіла  б  злетіти  у  небо
І  віддатись  тобі  до  останку...
Я  не  хочу  вже  жити  без  тебе,
Бо  кохана  твоя...  І  коханка..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738956
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 27.01.2018


Ганна Верес

Він заплатив матусею

[u](Присвячую    своєму    учневі    Сімоніченку    Костянтину    Леонідовичу,    учаснику    АТО,    у    якого    померла    мама,    так    і    не    дочекавшись    сина).[/u]

Він    заплатив    матусею    Росії,
Хоч  випадково    втрапив  у  війну,
Котра  розлуки    й    смерті    всюди  сіє,
Й  не  визнає  ніяк  свою  вину.
Він    заплатив    матусею    й    Донбасу    –
Її,  єдину,    у  житті  лиш  мав  –
Й    душа    його    не    зцілиться    і    з    часом,
І    не    одна    прокотиться    зима,

Поки  себе  відчує  він  природно,
Пізнає  перемоги  дивний  смак,
Адже    війна    іде    антинародна,
А    він    боєць,    а    не    слизький    слимак,
Щоби    ховатись    за    надійні    спини,
Він    син    і    батько    –    це    високий    ранг,
Такі,    як    він,    вороже  військо  спинять,
Хай    перед    ними    сам    орангутанг.

Не    дочекалась    ненька    перемоги
І  миті,    син  як  ступить  на  поріг
З    такої    небезпечної    дороги,    –
Господь    її    для    цього    не    вберіг…
Війна    ще    йде…    Донбас    смакує    кров’ю,
Душа    ж    матусі    з    Богом    розмовля
Про    те,    щоб    сина    огорнув    любов’ю,
Щоб    миру    дочекалася    земля.

Важкі    думки…    Тяжкі    часи    настали…
Клекоче    кров    у    венах…    Бій    іде…
Ростуть    по    Україні    п’єдестали…
Куди    ж    ти,    Боже,    далі    поведеш?..
30.06.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693303
дата надходження 09.10.2016
дата закладки 29.12.2016


Ганна Верес

Під Світлодарськом

[u]Під  час  бойової  операції  на  Світлодарській  дузі  (18  грудня  2016р.)  дійсно  один  із  героїв  Андрій  Байбуз  (позивний  "Ефа")  відмовився,  щоб  його,  пораненого  в  ноги,  врятували,  і  попросив,  щоби  забрали  з  поля  бою  молодого  бійця.  Так  і  загинув  "Ефа",  перед  смертю  ще  встиг  поговорити  з  матір'ю  по  мобільному  телефону,  пояснивши  їй,  чому  він  так  зробив.
[/u]

Тривожно  спав  у  ніч  ту  Світлодарськ,
Бо  бій  ішов,  жорстокий  і  нерівний,
Й  чекала  чорна  вояків  біда,
Таких  безстрашних,  Україні  вірних.

На  дрібки  сік  повітря  автомат…
Свистіли  міни…  Рухались  солдати…
Та  ось  упав  улюбленець-комбат…
Й  згадалося  його:  «Не  смій  ридати!»

Лежав  комбат,  мов  зрізаний  дубок,
Навколо  дим  стелився  сивиною.
Й  здалось  на  мить,  послав  йому  сам  Бог,
Отих,  що  перевірені  війною.

А  поряд  нього  корчивсь  побратим,
Ще  молодий,  якому  жити  й  жити.
Просив  ледь  чутно  той  боєць:  «Води...»
«До  нього,  хлопці,  треба  Вам  спішити,  –

Сказав  комбат,  –  а  я  іще  міцний…»
Й  послав  до  неба  свій  останній  погляд.
Там  образ  матері  побачився,  ясний,
Що  піднялася  чайкою  над  полем.

Й  душа  його…  злетіла  догори,
Щоби  оглянуть  звідти  місце  бою.
«О,  ні!  Таких  уже  не  підкорить,  –
Якби  ж  я  міг  закрити  їх  собою.»
27.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708942
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 29.12.2016


Ганна Верес

Останній дзвінок

[u]Андрій  Байбуз  загинув  18грудня  2016р.  під  Світлодарськом.  В  останні  хвилини  свого  життя  він  подзвонив  матері  мобільним  телефоном.[/u]

Стелився  дим.  Затих  нарешті  бій.
Давно  такого  не  було,  жаркого…
Він  подзвонив:  «Це  я  дзвоню  тобі…
Ти  пам’ятаєш,  мамо,  ще  такого?
Жартую  трохи.  В  мене  все  –  о’кей.
До  перемоги  зовсім  небагато.
Я  й  тут  боєць,  матусю,  –  не  лакей,
Хоч  до  війни  так  не  хотів  звикати.
На  світі  цілих  сорок  я  прожив,
А  поряд  –  ще  й  молодші,  вполовину.
Ти,  головне,  себе  побережи,  
А  я  вернусь,  живий,  не  в  домовині…
І…  з  перемогою.  Ти  це  запам’ятай:
Не  зрадив  я  в  житті  ніде  й  нікого.
Мене  нічого  більше  не  питай…
Може  й,  не  був  у  тебе  я  зразковим,
Та  й  забував  слова  тобі  знайти
Оті,  що  кожна  матінка  чекає…
Знай:  найрідніша  і  найкраща  ти…»
І…  змовк…  Життя  із  рани  витікало…
28.12.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709065
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016


Наташа Марос

НЕ БАЧИШ…

Я  в  усьому  шукаю  присутність  твою:
У  словах  і  мелодіях,  тихому  вітрі,
У  химерах  із  хмар  я  тебе  впізнаю,
Бо  малюю  тебе  і  в  малюнок  той  вірю...
Відчуваю  на  дотик  у  краплях  дощу,
Впізнаю  у  живильних  іонах  озону.
Я  гукаю  тебе,  аби  тільки  почув...
Крізь  глуху  і  холодну  ту  раму  віконну
Я  спокійно  і  тихо,  мов  кішка,  пройду,
Заховавши  у  темряві  зболену  душу...
Світло  включиш  -  я  знову,  мов  тінь,  пропаду
І  ніколи  щодення  твого  не  порушу
У  житті,  що  твоє...  Де  немає  мого
Ні  мовчання,  ні  крику,  ні  холоду-спеки...
Не  змогла  зрозуміти  лише  одного:
Ти  так  близько,  ти  -  ось,  а  чому  це  далеко...
Не  дістати  рукою,  лиш  погляд  ковзне.
Оглядаюся  часто  -  а,  може,  помітиш...
Ні,  не  бачиш,  не  бачиш,  не  бачиш  мене,
Мов  навмисне  обходиш,  аби  не  зустріти...

                             -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665261
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 29.12.2016


Наташа Марос

ПРИНИШКЛИ…

Тебе  впізнала  чи  здалось  мені,
А  почуття  -  стрілою  розголосся...
Палахкотіло  серце  у  вогні  -
Так  боляче,  нехай  би  вже  здалося...

Мов  протягом  (якби  ж  то!)  -  геть  з  дощем!
Це  ж  треба.  Місце  й  час  в  усьому  світі
Зійшлися,  щоби  знищити  ущент
Мій  спокій,  розбудити  осінь  в  літі...

Нехай  би  спала,  бо  мені  не  час
У  просторі  одному  із  тобою,
Де  ланцюги  кохання  вже  не  раз
Переплітались  грішною  любов"ю

Я  думала:  згоріло  вже  давно
І  сподівалась  -  більше  не  воскресне,
Не  пророста  ж  запечене  зерно  -
Пусте  відлуння  із  далеких  весен...

О,  як  я  помилялася...  Пройди,
Не  оглядайся  -  дай  себе  утішу,
Що  то  не  ти  і  не  твої  сліди
Принишкли  в  запізнілих  моїх  віршах...

           -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686458
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 29.12.2016


Наташа Марос

ДЕВОЧКА МОЯ…

"Меня  послушай,  девочка  моя,
Тебе  открою  я  большую  тайну:
Не  улетают  птицы  за  моря  -
Бывают  они  там...  совсем  случайно...
Не  верь  весне  -  она  твоё  окно
Откроет  настежь  и  дождём  умоет,
Ну,  а  потом  -  умчится  всё  равно,
Увлечена  забавною  игрою...
Ей  не  нужны  цветущие  сады  -
Недолговечны  лепестки  на  вишнях...
О,  девочка,  не  слушай  ерунды  -
Я  не  хотел...  Прости  меня...  Так  вышло..."

...А  я  мечтала  верить  и  тонуть
В  твоём  медово-сладком  красноречьи,
В  твоём  остаться  сказочном  плену,
Без  устали  бежать  тебе  навстречу...
Перемешалось  всё  давным-давно  -
Твои  слова  слезами  перелиты...
Ещё  горчит  игристое  вино  -
Себе  внушаю:  мы  с  тобою  квиты...
Я  научилась  /даже  не  вчера/,
Как  согревать  всё  то,  что  еле  дышит...
Зимой  холодною...  по  вечерам...
Мне  б  научиться  прошлого  не  слышать...

                     -                -                -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708837
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 29.12.2016


Радченко

Запах м'яти

В  мої  сни  ти  приходиш...  Навіщо?
Не  запрошувала  я  тебе.
Вже  не  буде  ні  краще,  ні  гірше  -
Хай  життя  мого  річка  тече
Тих-тихо,  без  зайвого  клопоту
Й  не  виходить  вже  більш  з  берегів.
Я  не  хочу,  щоб  навпіл  розколоту
"Чашку"  склеїти  ти  захотів,
Бо  вона  на  друзки  розкололася,
Їх  засипав  минулого  пил.
І  забулося,  й  перемололося,
Й  на  стежках  наших  виріс  ковил.
І  не  треба  мені  докоряти
Рідним  поглядом  і  мовчазним...
Пам'ятаєш  хмільний  запах  м'яти?
Ти  любив,  коли  чай  пахне  ним.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669820
дата надходження 02.06.2016
дата закладки 27.12.2016


посполитий

ТИ СИДІЛА НА ЛІЖКУ, ОБІЙНЯВШИ КОЛІНА

Ти  сиділа  на  ліжку,  
                                                       обійнявши  коліна…
Простирадло  недбало
                                                       сповзало  з  плечей…
Я  ж  –  палив  у  вікно,
                                                       відпускаючи  з  димом
Свою  мрію
                                                       та  пристрасть  безсонних  ночей…
ти  про  щось  щебетала,
                                                       я  слухав  в  піввуха…
Щось  про  львівські  кав’ярні…
                                                       І,  мов  уві  сні,
Місяць  з  хмарного  фетру
                                                     робив  капелюхи…
А  зірки  
                                                       божевільні  співали  пісні…

Запитав:  –  Це  кінець?-
                                                     Ти  замовкла  з  півслова…
Завела  щось  про  спогад,
                                                       приємний  на  смак…
Ще  якусь  підсипала
                                                       словесну  полову…
Я  стояв  і  мовчав…
                                                       Бо  це  тупо  –  ось  так…

Я-  живий…Я-  не  спогад…
                                                       Я  -дійсний…  Я-  справжній…
Я  -не  хочу…
                                                       Терпким  і  приємним  на  смак…
Не  від  мене  –  від  себе  
                                                         сховалась  в  отім  антуражі…
Це  кінець  і  початок?
                                                         А  інакше…ніяк?  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583196
дата надходження 23.05.2015
дата закладки 27.12.2016


Віталій Стецула

В твоїх очах - походи смолоскипні

В  твоїх  очах  -  походи  смолоскипні  
під  купол  ночі,  в  візію  летку,  
де  босоніж  безжурний  хлопчик  Липень  
зигзагом  йде  по  срібному  піску.  

Там  повнобокий  місяць-дирижабль  
причалює  до  ще  незайманих  портів,  
і  тане  літо,  як  скоринка  вафель,  
та  все  ж  в  запасі  безліч  теплих  днів.  

Цілує  тьма  гладенькі  пляжу  плечі,  
пінисту  ковдру  море  застеля,  
там  наша  юність  справжня  і  доречна  
проводить  романтичний  фестиваль.  

Там  світломузика  закоханого  міста  
п'є  відображення  свого  шампан,  
далекі  кораблі  -  русалчине  намисто  
вогнів  -  чарує  водяник-шаман.  

Там  пестить  мрію  бриз  простоволосу,  
її  спідницю-парасольку  до  колін,  
і  зорі  падають,  як  стиглі  абрикоси,  
це  щирість  почуттів  дарує  врожаї.  

Я,знаєш,  там  хотів  би  залишитись,  
бо  темрява,  пісок  і  море  -  Ти,
їх  ні  не  вимірять,  ні  полічити,  
лиш  відчувати,  тільки  жити  цим.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657486
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 11.12.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.12.2016


Любов Ігнатова

Я повернусь…

Я  повернусь,  не  плачте,  мамо!
Обов'язково  повернусь!
В  осіннім  небі  журавлями
Безсоння  Вашого  торкнусь.

В  зимовій  тиші  до  порогу
Снігами  спрагло  припаду,
Молитимусь  за  Вас  до  Бога,
Щоб  Він  відвів  від  Вас  біду.

Вернуся  гомоном  весняним,
Струмком  до  серця  потечу  —
Воно  боліти  перестане.
А  Ви...запалите  свічу...

Я  повернусь,  не  плачте,  мамо,
Віддайте  літечку  сльозу  —
Нехай  воно  понад  полями
Відсвітить  по  мені  грозу...

Я  повернусь...  Я  поруч  з  Вами,
Я  буду  жити  у  душі.
Я  —  попід  Вашими  ногами
Росою  вкриті  спориші,

Я  —сонця  промінь  на  світанні,
Кульбаби  сивина  в  траві,
Холодні  вранішні  тумани
І  трелі  рідних  солов'їв...

Я  повернусь.  Не  плачте,  мамо.
Торкнуся  вітром  верховіть,
Умию  ріднокрай  дощами...
А  Ви...  за  мене  доживіть...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697411
дата надходження 29.10.2016
дата закладки 05.12.2016


Наташа Марос

БЕЗ АФЛУБИНА…

Это  было  бы  очень  просто,
Чтоб  однажды,  в  сырую  осень
На  секундочку  -  к  тебе  в  гости,
Если  сам...  и  давно...  и  вовсе...

Не  забыла  свою  привычку,
Как  всегда,  прихвачу  на  ужин
Горький  чай  и  "прости"...  в  кавычках  -
Мне  ведь  больше  никто  не  нужен...

Разожгу  твой  камин  умело,
Ты  вино  горячее...  помнишь...
Вот  пришла...  ну  очень  болело  -
Уничтожила  свою  скромность...

Принимаю  твоё  молчанье  -
Знаю,  это  смешно  и  дико:
В  незакрытую  дверь...  с  вещами,
Шоколада  горького  плиткой...

Я  оставила  слёзы  дома,
Зная  точно  -  твой  дом  бумажный...
Я  спросила  твоих  знакомых,
Ну,  а,  впрочем,  уже  не  важно...

Я  же  видела:  дождик  срочно
Навсегда  распрощался  с  небом...
Я  ругала  себя...  и  очень  -
Хорошо,  что  ты  дома  не  был...

Так  давно  я  тобой  болею,
Как  простудой  без  Афлубина...
И,  в  который  раз,  не  жалею,
Что  мне  холодно  у  камина...

               -            -            -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696439
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 05.12.2016


Наташа Марос

ТИХИМ БОЛЕМ…

Це  зі  мною  зраджував  ти  жінці,
А  Вона.  Я  думаю,  що  знала...
Зраду  наливав  по  самі  вінця,
А  Вона.  Мовчала  і...  прощала...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
Я  не  знаю,  опускав  ти  очі,
Як  заходив  уночі  до  хати,
Звідки  плач  її  отой,  щоночі,
Мабуть,  не  додумався  спитати?

Я    тебе  ніколи  й  не  просила,
Щоб  забув  усе  і  йшов  за  мною...
І  яка  водила  тебе  сила,
Ти  ж  бо  називав  її  любов'ю...

Так  і  жив.  На  два  двори.  Роками.
В  пеклі  жив.  А  діти  підростали...
Хоч  своїми  все  ламав  руками  -
На  заваді  і  вони  не  стали...

Але  не  питають.  Чи  забулось,
Чи  -  дорослі  і  не  так  болить...
Як  там  не  було.  Це  я  звернула
В  інший  бік  від  чорної  хули...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
І  коли  згадаю  час  від  часу  -
Біль  озветься  в  глибині  душі...
Що  ж  мені  назвати  своїм  щастям?
Пригадати  сніг  чи  спориші?

Чи  далеку  за  селом  дорогу,
Що  вела  уперто  в  нікуди?
Чи  забути  геть  усе,  їй-Богу,
І  не  повертатися  туди?..

Що  ж  мені  забути?  Може,  ночі?
Може,  квіти  -  прямо  у  вікно?
Чи  твої  жагучі  карі  очі?
Чи  розлите  в  темряві  вино?

Може,  шепіт,  що  покраяв  душу,
На  шматочки,  без  анестезій?..
І  тепер  забути  це  я  мушу?..
Хто  сказав?  Нізащо.  І  не  мрій...

Бо  роками  очі,  плечі,  руки  -
Все  було  моїм  -  до  забуття...
Та  хіба  ж  боялась  я  розлуки  -
Я  з  тобою  міряла  життя...

Ревнощі  ніколи  не  палили  -
Гріла  непідкуплена  любов.
Може,  я  сама  себе  дурила,
А  тебе  впускала  знов  і  знов...

Плакала  і  боляче  клялася:
"Схаменуся...  Діти  там,  сім'я,
Де  мені  оця  біда  взялася,
Відпусти  мене.  Невільна  я...

Чом  не  відмовляється  від  мене,
Не  втіка  додому  навпрошки?.."
Знову  листя  падає  із  клена
І  не  перший  рік,  а  вже  роки...

Може,  пригадати  ту  стежину,
Що  вела  у  поле,  за  село?..
Яблука  солодку  половину,
Що  до  тебе  (грішну)  привело...

Чи  останній  рейсовий  автобус,
Як  зникав  у  темряві  доріг,
Бо  шофер  "не  бачив"  твою  "спробу"
Й  ти  тоді  поїхати  не  зміг...

Знову  поле,  річка,  сад  -  і  в  хаті  -
Мокрий  одяг.  Кава  і  тепло.
Й  ми  з  тобою,  на  любов  багаті,  -
Мов  те  сонце,  що  давно  зійшло...

І  не  чули,  як  півні  співали,  -
Вже  й  калюжі  висохли  ущент,
Та  хоч  би  і  всім  селом  гукали,
Не  почули  б...  Ми  жили  дощем...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
Ті  шляхи  давно  позаростали,
Постеливши  в  ноги  каяття,
Ми  із  Нею,  навіть,  вже  вітались.
Довелось.  Таке  воно...  життя...

І  тепер,  коли  тебе  я  бачу,  -
А  води  багато  відгуло  -
Не  хвилюйся,  справді,  я  не  плачу,
Те  кохання  трепетним  було...

І  були  живі  весняні  квіти,  
І  осіння  стоптана  трава,
І  гарячим  був  холодний  вітер,
Сніг  тоді  горів...  таке  бува...

Ми  щасливі,  бо  не  всі  пізнали,  
Ту  любов,  що  рветься  до  небес.
І  не  випадково  заблукали  -
Вдячна  долі,  знала  я  тебе...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
Хоч  і  ходять  нашими  стежками,
Не  до  всіх  прихильні  почуття...
Стало  все,  що  гріло  нас  роками,
Тихим  болем  нашого  життя...

           -      -      -  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630296
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 05.12.2016


Олена Вишневська

Зимно… на смак

Стримує  подих  годинник  самотнім  тік-так.
Зимно.  Здається,  веде  мене  стрілка  на  страту.
Я  відчуваю,  якою  ж  то  буде  на  смак
Вічність  без  тебе,  коли  я  сама  собі  катом,

Сонце  без  тебе,  коли  я  сама  собі  -  ніч…
Пусткою  встеляться  дні  у  холодні  постелі,
Та  не  мої  /аж  прозорі/  сховаються  пріч
Сни  і  підуть  караваном  в  арктичні  пустелі.  

Небо  без  тебе,  коли  я  сама  собі  -  біль,
Наче  люстерко,  /крихке/  розлетиться  на  друзки.
І  розіграють  химери  на  біс  водевіль,
Знімуть  вінок  й,  наче  мотанку,  душу  у  хустку

Запеленають.  Мовчи,  не  мовчи  –  з  пастки  крик
Вирветься    нишком  сполоханим  загнаним  звіром.
І  не  почує  ніхто…  /бо  Ніхто  уже  звик:
В  світі  без  тебе  ядучої  пустки  –  безміри…/  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702840
дата надходження 25.11.2016
дата закладки 25.11.2016


Любов Ігнатова

Пам'яті невинних

Дитя  замовкло...  ссе  порожні  груди...
Сльоза  солона  матері  пече...
—  Залиште  хоч  окраєць!..  Чи  ж  ви  —  люди?!
Та  відповідь  —  мороз  чужих  очей.

—  Не  плач,  Іванку,  вірю  —  будем  жити!
Вже  до  весни  —  рукою...  там  —  врожай...
Побачиш  колос,  сонечком  налитий!
Не  плач,  маленький,  серденько  не  край...


Дитя  заснуло.  Мати  пригорнулась
До  тільця,  де  ледь  жевріла  душа...
А  однією  із  сусідніх  вулиць
Печальний  Янгол  Смерті  поспішав...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701957
дата надходження 21.11.2016
дата закладки 21.11.2016


Ганна Верес

Такий він – хлопець з нашого села

Життєва    змовкла    юнака    струна,
Душа    ж    іще    боролася    щосили,
Для    нього    тестом    стала    ця    війна:
Чи    справді    України    є    він    сином?

Простий    був    хлопець.    З    нашого    села.
А    став    солдатом.    «Кіборгом»    назвали.
В    Донецьк    його    стежина    пролягла.
Героєм    став,      утрапив    під    завали…

Та    перш    ніж    тіло    рідним    передать,
Кремлівські    найманці,    щоб    хтось    іще    загинув,  
Родину    щоби    змусити    страждать,
Подбали    і    про    інші    домовини:

Під    руку    хлопцю    вклали    без    чеки
Гранату    (не    людські    то,    дикі    плани)…
І    це    оті,    з    якими    ми    віки
Жили    по-братськи.    Й    хочеться    заглянуть,

Тому,    хто    смертю    тіло    начиняв,
У    вічі:    чи    душа    присутня    в    ньому?
Чи    замість    неї    там    гадюченя,
Не    здатне    жить    по-людськи,    по-земному?

Та    кіборг    знов    усіх    оберігав,
Безглуздої    не    допустивши    смерті:
Гранату    під    рукою    так    тримав,
Що    не    дістать.    Героєм    був    і    мертвий…

Такий    він    –    хлопець    з    нашого    села,
Й    таких    у    нас    багато    є    –    мільйони,
Тож    найманцям    пихатого    Кремля
Пора    назад    вертать    свої    колони.

Ми,    українці,    –    непростий    народ,
Ми    добрі,    роботящі,    незлобиві,
В    порядку    в    нас    і    діти,    і    город,
І    душі    теж    людські,    вільнолюбиві.
10.02.2015.  

Ганна  Верес  (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693185
дата надходження 08.10.2016
дата закладки 20.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.11.2016


Фея Світла

Пробач

[youtube]https://youtu.be/dCj13-JwcG4[/youtube]
[i][b][color="#610c96"]-  Кохана,  стривай!  Дай  загляну  ув  очі,
не  бачив  тебе  стільки  часу,  зажди!
Сумую  без  тебе,  і  як  же  я  хочу
присутність  твою  відчувати  завжди.

Стривай!  Ну  куди  ж  ти?  Не  хочеш  спинитись?
Затримайся,  мила,  образу  облиш.
Я  всі  свої  справи  одразу  залишу,
побудь  біля  мене...
                                    А  мною  ти  сниш?

Залишила  горда.  О,  темнії  ночі!
Чи  є  щось  найгірше  самотніх  ночей?
І  дні  спорожніли.  Нічого  не  хочу.
Мені  би  той  погляд  коханих  очей...

Душа  моя  -  бранка,  щомиті  з  тобою,  
карає  себе  за  жостокі  слова.  
Якби  повернутись  в  обійми  любові...  

-  Якби  я  ту  зраду  простити  змогла...[/b][/i][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700121
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 20.11.2016


ТАИСИЯ

Счастье семейное


Счастье  семейное  –  роскошь  бесценная.
Им  награждается  пара  семейная
Та,  у  которой  хватило  терпения
Выдержать  явное  столпотворение…

Кипа  пелёнок  и  ночи  бессонные,
Манная  каша,  плита  закопченная…
Первые  навыки,  чтобы  не  плакали.
Чтобы    детишки  –  в  штанишки  не  какали.

Ну,  а  по  праздникам  –  шумно  и  весело.
Папа    им  книжки  читал,  мама  –  песенки.
Детки  от  радости  «  ушки  развесили».
Годы  считали  ступеньки  и  лесенки…

Молодость  на  руку    умным    родителям.
Время  считает  года  юбилеями.
Будем    гордиться,    и  быть  победителем
В  старости  лет  в  окруженье  семейном  мы.

Счастье  семейное  –  как  песнопение.
Жизнь  нам  даёт  испытание  временем.
Если  супругам  хватило  терпения,
Им  по  заслугам  -    лавровые  веники.

10.  11.  2016.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699739
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 20.11.2016


ТАИСИЯ

Настоящая роскошь



Единственная  настоящая  роскошь  –  это
роскошь  человеческого  общения».  Сент  –  Экзюпери.


И  всё-таки  жизнь  -    обвинять  ты  не  должен!
Порой    наша    жизнь  и  горька,  и  бедна…
Но  нам  без  неё,  брат,  никак  невозможно…
Подумай  о  том,  что    она    ведь    одна!

А  ты  на  неё  не  одну    «катишь  бочку»,
Порой  проклинаешь  её  «в  пух  и  прах».
Как  выдержать    бедной,  твою  «заморочку»?
Проси  у  неё  извиненья    в  стихах.

Её  приголубь,  обогрей,  позаботься,
Надёжно  подставив  мужское  плечо.
И  ты  убедишься  –  она  улыбнётся.
И  ты  вдруг  полюбишь  её  горячо.

А  лучше  попробуй  найти  к  ней  тропинку.
И  вместе  пойти  в    «романтический  сад».
Увидишь,  как  вдруг  она  выпрямит  спинку.
И  как  загорится    доверчивый    взгляд.

Общенье      людей  –  это  дивная  роскошь!
Её  нам  даёт  поэтический  сайт.
Общаться    по-доброму    может  не  просто.
Нам  «клуб»    возвращает    «потерянный  рай».

*Антуан  де  Сент-  Экзюпери  –  
                                               французский    писатель    и
 военный  лётчик.    Автор  «Маленького  
 принца"
12.  03.  2016.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650943
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 20.11.2016


Зоряна Кіндратишин

Стара хатина

Стоїть  хатина  край  села  вся  в  білім  цвіті.
Вона  самотня,  як  ніхто  на  цілім  світі.
Як  те  гніздо,  котре  покинули  лелеки,
Щодня  чекає  пташенят  з  країв  далеких.

Неначе  вчора  в  ній  життя  ще  вирувало,
Прекрасних  спогадів  у  ній  живе  чимало.
Ще  не  забула  аромат  хлібини  з  печі
І  наче  чує  щебетаннячко  малечі.

Та  пролетіли  вмить  роки,  немов  хвилина,
І  лиш  на  свята  в  ній  збиралася  родина.
Проте  і  стіни  в  свою  пам'ять  увібрали,
Як  на  колінах  батьки  внуків  колисали.

Усе  проходить  в  цім  житті  ...  і  ми  минаєм.
Ми  тут  в  гостях  й  колись  додому  повертаєм  ...
Ось  так  залишилась  сама  стара  хатина,
Без  батька  й  матері,  немов  би  сиротина.

Стоїть  самотня  край  дороги,  мов  билина,
Зі  стріхи  дощ  стіка  додолу,  як  сльозина.
Лиш  віттям  яблуня  обняла,  мов  дитину  ...
Стара  хатина  приголубилась  до  тину.

©  Зоряна  Кіндратишин

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699611
дата надходження 09.11.2016
дата закладки 20.11.2016


Ганна Верес

Я хочу стати сонечком для тебе

Я  хочу  стати  сонечком  для  тебе,
Щоб  мав  ти  вдосталь  світла  і  тепла,
Бо  відчуваю  в  цім  таку  потребу,
Щоби  завжди  тобою  я  жила.

Зорею  ранньою  для  тебе,  любий,  стану.
Щоби  новий  з  тобою  день  стрічать,
Будитиму  тебе  щораз  устами
І  грітимусь  біля  твого  плеча.

Я  стану  казкою  для  тебе,  чарівною,
Щоби    її  ти  все  життя  читав,
Був  скелею    й  дитиною  зі  мною,
Ділив  усе,  що  витче  нам  життя.

Я  хочу  стати  піснею  твоєю,
Від  буднів  щоб  не  черствіла  душа,
Щоб  називав  коханою    своєю,
І  місця  сумнівам  не  залишав.
24.09.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701507
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 20.11.2016


Віктор Гала

Осінній сон.


Вже  скоро  випадуть  сніги,
Накриють  в  скверах  жовте  листя,
Світ  побіліє  навкруги,
Одягне  льодяне  намисто.

А  ще  сьогодні  я  бреду
По  килимах  жовто-бордових,
Шукаю  втіху  чи  біду,
А  чи  пригод  якихсь  казкових.

Кого  шукаю  в  цих  краях?
Що  загубив?  Напевно,  знаю:  
Десь  горобина  у  гаях,
Її  одну  весь  час  шукаю.

І  впевнений  -    її  знайду
У  снах  осінніх,  кольорових,
До  себе  ніжно  пригорну
Й  торкнусь  вустами  вій  шовкових...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617895
дата надходження 02.11.2015
дата закладки 20.11.2016


Віктор Гала

Поцілунок

                                                                                                                                                   (ВІКТОР  ГАЛА)
Не  зустрічати  ранок  нам,
В  обіймах  не  сплетуться  руки,
Кохання,  ніби,  злий  дурман
Несе  з  собою  лише  муки.

А  може  й  правда  не  було
П'янких  цілунків  серед  ночі?
Ні,  мабуть,  терном  поросло,
Те,  чим  захоплювались  очі.

Лишилось  безліч  рваних  ран
На  серці  стомленім  журбою,
Пішов  кохання  караван
І  радість  прихопив  з  собою.

Тримаю  папороті  цвіт,
Який  приніс  вночі  з  долини,
Ще  на  вустах  червоний  слід
Від  поцілунку  горобини.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698008
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 20.11.2016


Дарія Типчук

Ти пахнеш кавою й коханням

Ти  пахнеш  кавою  й  коханням...
Біля  вікна  світанок  в'ється.
Минає  ніч.Гучним  зітханням
Останній  дотик  відгукнеться.
Так  солодко,  що  навіть  сльози
Травневим  медом  видаються.
Передчуваємо  морози,
Тож  руки  у  обійми  рвуться!
Так  гірко,–дуже  мало  часу
Щоби  здійнятися  й...Летіти
У  темпах  рок-н-ролу  й  вальсу
І  не  згораючи  горіти!
А  я  тремчу  твоїм  коханням!
Пахнеш  ти  моїм  парфумом...
День  нас  стомлює  чеканням...
Осінь–  невимовним  сумом.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699294
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 20.11.2016


Владимир Зозуля

Благодарю тебя

Что  ж,  потеря  небольшая,
В  жизни  горе  не  беда.
Я  как  будто  уезжаю
Далеко…  и  навсегда...
Ты  печалиться  не  будешь?
Память  сеть,  да  в  дырах  сплошь,
Не  заметишь,  как  забудешь,
А  забудешь,  не  вернешь.
Запираю  сердца  двери,
И  на  стол  кладу  ключи,
Ты  за  мной,  приметам  веря,
На  дорожку  помолчи.
Расставанье  мне  не  мило
Одиночеством  в  пути.
Ухожу…  и  всё,  что  было,
Оставляю  позади.
Ухожу…  по  светлым  лужам,
Шаг  мой  лёгок,  след  мой  чист…

Ну,  скажи,  кому  он  нужен
По  весне  осенний  лист?
Нет  для  чувства  вечных  истин,
Но  ровесник  октябрю,
Я  тебе,  осенний  листик,
На  прощание  дарю.
Я  дарю,  а  ты  не  рада,
Ни  листку,  ни  октябрю…
Нет,  не  плачь,  любовь,  не  надо.  
Улыбнись.  Благодарю.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640859
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 20.11.2016


Каминский ДА

Мне некуда больше спешить

Жену  схоронил  я  и  сына.
Нет  цели  и  радости  жить.
И  песни  остались  в  помине.
"Мне  некуда  больше  спешить."

А  были  ж  и  дом,  и  работа:
Всё  в  сроки,  успеть,  завершить!
Уж  в  прошлом  и  эта  забота  –  
Мне  некуда  больше  спешить.

Зима  на  носу.  Не  удАлось
В  саду  все  задумки  решить.
Снег  сыплет  и  сыплет,  куда  уж  –  
Мне  некуда  больше  спешить.

А  холод  всё  глубже,  да  в  душу.
Всё  дело  –  старьё  ворошить,
Так  сяк  подремать,  да  покушать  –  
Мне  некуда  больше  спешить.

На  кладбище  тропкой  заветной
Вдоль  лужиц,  успевших  застыть,
Спешу,  подгоняемый  ветром,
Хоть  некуда  больше  спешить…

20.10.16

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697585
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 20.11.2016


Ніна Незламна

Пригода в лісі

       Чудовий  літній  день…Яскраве  сонце…блакитне  небо  чисте-  чисте,  жодної  хмарики.Повівав  легенький  вітерець.
       Серед  посадки,  здалеку  чути  грохіт  електрички.Люди  поспішали,  виходили  на  платформу,  розходилися  в  різні  сторони.  Оленка  і  Олег  по  стежці  з  залізничного  полотна,  спускалися    до  посадки.Прямо  в  обличчя  світило  сонце.  Олег  зауважив  сестричці,
-Уважно  дивися  під  ноги,  а  то  носом  зариєш.
По  щебеню  скакали  горобці,  щось  шукали,  а  нижче  розляглася  висока  трава.  Вони  тільки  спустилися  до  дерев,  перед  самим  носом  Оленки  пролетіла  пташка.
-Ой..  Ой,дивись!
Брат  засміявся,  
-  От  боягузка!
Посадкою  йшли  метрів  двадцять,  не  більше,  далі  перед  ними  покинуте  поле.  Високі  лопухи,  пирій,  осет,  де-не-де  ромашки  і  розстелений  чебрець  прикрашали  його.За  полем,  донизу  тягнулася  вузенька  річка.За  нею  охоронцем  стояв  широкий  ліс.  Під  ним  виднілося  декілька  хатин.
-О!  Приїхали!-    онуки  почули  рідний  голос.
 Неподалік,  біля  підводи  стояв  усміхнений  дідусь.  Приємна  зустріч,  обійми  поцілунки,  аж  просльозився  старенький,
-  Маленькі  мої,  як  же  ви  підросли.  Я  так  нудьгував  за  вами.  Якби  в  місті  зустрів,то  б  напевно  не  впізнав.
     Їхали  не  поспішаючи,  кінь  часто  фиркав.Дідусь  знову  клопотався,
-Це    минуло  два  роки,  як  бачилися.Говорив    татові,  відпусти,  саме  ж  гриби  пішли,чому  не  назбирати?  Суниці  й  полуниці  вже    на  жаль  відійшли…
   Оленка  нахилилася  до  брата,
-А  я  дудуся  трохи  й  забула,здається  в  нього  бороди  не  було.
-Так  тиж  мала,  а  я  все  пам`ятаю,справді  був  без  бороди.
     Вже  проїжджали  по  дамбі  через  ставок.  Рябило  в  очах,  вода  чиста,  виблискувала  на  сонці.  Навіть  видно,  як  плавалио  зграйки  маленьких  рибок.  Неподалік  купалися  качки,  по-під  край  мереживом  гойдалася  ряска.  З  обох  боків  річки,  як  охоронеці,  високий  очерет  і  зілля.
   Вони  під`їхали  до  хати.  Дружок,  здалеку  помітивши,  скавулів,    стояв  на  двох  задніх  лапах,  передніми  махав,  хотів  доторкнутися  до  дітей.  За  мить  радо  підбігли  до  нього,  гладили  по  голові,  а  він  лискав  їх  руки,зазирав  в  очі,  хотів  дістатися  обличчя.
-Дідусю,а  ти  його  відпускаєш?-запитала  Оленка.
- -Звичайно!  Він  мій  помічник.  Іншим  разом  курчатко  десь  засне  в  траві,    хитренький,  завжди  його  знайде.    Зубами  схопить  мене  за  штани  і  тягне…показує-  йди  забирай.
Час  летів  швидко…    На  обійсті  запахло  борщем,дідусь  посміхався,
- Що  зголодніли?  Сходіть  на  город,  принесіть  лободи  та  кропу.  А  я  піду  принесу  яйця,  треба  ж  їх  зварити.
Тільки  прийшли  з  городу,  на  обійсті  з  кошиком  в  руці,  привітно  зустріла  бабуся,
- -  О,  як  підросли.  А  я    на  своєму  обійсті  чую  пахне  борщ,  думаю  піду.  Ось,  їжте  на  здоров`я!  Все  свіженьке…
Вона  виставила  глечик  молока,  сир,  банку  сметани  і  пиріжки.
Дідусь  посміхався,  запросив  її  до  столу,
-Галю,  сідай  з  нами,  тож  гості  у  нас,  разом  веселіше.  
Діти  задоволено  мерехтіли  ложками,  а  дідусь    з  сусідкою  поглядали  на  них,  переглядалися  і  посміхалися.
Вечоріло…Збіглися  кури,  півень  помітив  гостей  і  раз  –  по  –  раз    співав.  Дідусь  гукнув  до  Оленки,
- Спостерігаєш  за  курьми…  біжи    в  сарай,  там  в  бочці  набери  кружку  зерна.
За  мить  дівчинка  задоволено  промовляла,  
-Тю-тю-тю.  
Олег  підтримав  її,
   -  От  бачиш  не  забула.
   За  вікном  стемніло.Діти  гралися  подушками,  перекидали  з  ліжка  на  ліжко,  сміялися.  Раптом  Оленка  запитала,
- А  ми  ту  довго  будемо?
Олег,  підскакуючи,  до  неї  з  подушкою,
- Та  ні  на  вихідні  тато  приїде  й  забере  нас,  а  сьогодні  тільки  ж  вівторок.А  ти  що,  вже  додому  хочеш?
- Ні-  ні  просто  за  мультиками  сумую.  Дідусь  телевізор  не  включає..
-Він  просто  немає  часу  його  дивитися.  Завтра  включу  тобі  мультики,  а  зараз  давай  вкладайся  спати.Дідусь  тільки  до  подушки  і  вже  заснув,  втомився  за  день.
 Ранком  спів  птахів  розбудив  дітей.  Вночі  пройшов  дощик,  але  було  сонячно  і  тепло.  Поснідавши,  діти  допомагали  діду.  Носили  та  складали  нарубані  дрова.  Дідусь  з  ланцюга  відпустив  Дружка  і  Оленка  з  ним  задоволено  бігала  довкола.
Після  обіду,  дідусь  взяв  кошики,
-Ну  пішли  грибники!  Мають  бути  сироїжки  та  підберезники.
Діти,  взявшись  за  руки  зайшли  в  ліс.Після  грози  пахло  вологістю  і  травами.  Дідусь  попередив,
- Тут  хижаків  немає,  піщли.  Олеже  ти  придивляйся  де  йдемо,    щоб  знав  дорогу  назад.  Далеко  один  від  одного  не  відходьте,  уважно  дивіться  під  ноги.
Дідусь  інколи  звав  до  себе  дітей,  щоб  збирали  разом.  Швидко  кошики  були  повні,  поверталися  додому.
Ввечері  всі  дружно  нанизували  гриби  на  нитки,  щоб  потім  повісити  сушити.  Олег    допомагав  сестричці,
- Дідусю,  а  ми  завтра  підемо?  Сьогодні  так  швидко  назбирали,  що  й  толком  в  лісі  не  побули.
-Хочете,  підете  самі,  якщо  дорогу  знайдеш.  Я  завтра  маю  поїхати  забрати  сіно,  десь  то  намочило  цієї  ночі,  треба  забрати.  А  то  он,    пливуть  хмари,  раптом  знову  намочить.  Це  ж  я  для  корови,  бачите  бабуся  Галя  приносить  молочні  продукти.  Прийде  зима,  щоб  було  молочко,  треба    Зірку  годувати.
-Олег  задоволено,
-Добре  дідусю,  ми  підемо,  далеко  йти  не  будемо.  Я  трохи  пригадав  дорогу,  як  два  роки  назад  ходили.Тепер  вже  добре  її  знаю.
   Після  вчорашньої  прогулянки  в  ліс,  дітям  солодко  спалося.  Проснулися  пізненько.  Бабуся  вкотре  через  вікно  позирала  до  них,  побачивши,  що  не  сплять,  гукнула,
-Вставайте  швидко  снідати!  Вареничків  з  сиром  принесла,  гайда  поки  тепленькі.
Надворі  тепло…  Сонячні  промені  мережкою  танцювали  по    столі.  У  великій  тарілці  парували  вареники,  їх  запах  вже  й  в  хаті    було    чути.  Кицька  хлептала  молоко,  дружок  гриз  якусь  кістку.
Оленка,  потягуючись,
-Ой,  ми  щось  сьогодні  забарилися.
Дідусь  вже  сидів  за  столом,  наливав  в  тарілку  сметану,
-  Галю,  не  йди  додому,  сідай  з  нами.
-  Іжте,такого  в  місті  немає,  все  домашнє,  смачненьке,  -  припрошувала  бабця.
Оленка  задоволено  облизувала  пальці  від  сметани,  весь  час  посміхалася,
-  А  й  справді-  смакота!.
Олег  поводився  більш  стримано,  позирав  на  бабусю  Галю,  йому    чомусь  було  шкода  її,  адже  її  чоловік  помер,  тепер  залишилася  одна.  В  той  же  час  роздумував,  діду  так  веселіше,    коли  вона  приходить,  ще  й  щось  смачненьке  принесе.
Дідусь  встав  з-за  столу,  поспішив,
-  Тут  таке  діло  Галю,  приглянеш  за  хатою.  Діти  самі  підуть  по  гриби,  Олег  каже  дорогу  пригадав,  знає.  А  я  за  річку  поїду,    Сокирки,  треба  забрати  скошене  сіно.
-  Не    журися,  пригляну,  ще  й  обід  приготую.
     Олег  з  Оленкою,  взявшись  за  руки,  йшли  знайомою  стежкою.  Побачивши  квіти,Оленка  вирвалася  вперед,  гукала  брата,
-  Ой,  які  гарні  квіти!  Дивись!Дивись!  
-Не  рви,  зів`януть,  хай,  як  назад  будемо  йти,  тоді  нарвеш.
Оленка  помітила  великі  гриби,
-  О!  А  це,  що  за  грими,  їстівні?
-Це  грузді,  треба,  ще  уважно  подивитися.  Мають,  ще  бути.
-  Бачу…  бачу,-  закричала  сестричка.  
 Діти  захопилися  збиранням  грибів,  не  помічаючи  більше  нічого,  йшли  вперед.  Коли  кошики  були  повні,  Олег    радісно  сказав,
-  Ну,от  тепер  можна  й  додому!
Але  подивився  по  різні  сторони,  скрізь  були  хащі.    Чи  ми  заблукали,здивувався  сам  собі.  Але  сестричці  нічого  не  сказав.Вони  йшли  довгенько,  але  ніяких  стежок  не  знайшли.
-  Ой,  в  мене  вже  ноги  болять,  йдемо  так  довго,    чи  ми  заблукали?
Олег  заспокоїв  її,
-  Давай  посидимо,  відпочинемо,  нам  зовсім  мало  залишилося  йти.
         Тим  часом,  бабуся  Галя,  не  знаходила  собі  місця.  Чому  їх  так  довго  немає?  Адже  пройшло  три  години.  Прийшла  до  лісу,  гукала,  але    їй  ніхто  не  відповів.Вже  повернулася,склавши  руки,  журилася,чи  це  йти  шукати?  Дружок  наче  відчував  її  настрій,  мотався  зі  сторони  в  сторону,    дзявкав.Рішуче  відв`язала  Дружка,
-Дружок  шукай!  Олеже,  Оленко,-  поспішила  за  собакою.  Він  так  рвонув  вперед,    що  вона  ледве  встигала  за  ним,  щоб  побачити  куди    біжить.  Картала  себе,  що  не  додумалася  раніше  відв`язати  Дружка.
     Коли  діти  присіли  на  зрубане  дерево,  позаду  себе  почули  шарудіння.  Лише  одна  мить,Оленка  зіскочила  і  вже  роздвинула  гілки  кущів,  голосно,  збуджено  сказала,
-Подивися!
Він  вже  стояв  поруч,  обоє  були  вражені  побаченим.За  кущами  лежало  зламане  дерево,  під  ним  лежало  на  спині,  махало  лапками  маленьке  лисенятко.Олег    трохи  розхвилювався,  але  шкода  було  звіра.  Він  керував  Оленкою,  як  краще  підняти  дерево.    А  воно  ж  не  маленьке,  тож  довелося  добре  попихтіти,  підсовували  під  нього  щепки,  згодом  гілки.  Лисеняткові  вдалося  повернутися  на  бік  і  воно  вирвалося  з  під  дерева.  Але  побігло  не  поспішаючи,  напевно    довго  пролежало  під  деревом.  Приголомшені  діти,  розкривши  роти,  дивилися  йому  вслід.Оленка    рукою  товкнула  брата,
-Послухай,  здалеку  пес  гавкає!
В  Олега  засяяли  очі,
-Це  наш  Дружок.
За  кілька  секунд,  Дружок  гавкав,  нюшкував  траву  і  бігав  кругом  них.  Розмахуючи  хвостом  подався  назад,  діти  ледве  встигали    бігти  за  ним.  Назустріч  йшла  бабуся.  Вже  обіймала  і  цілувала,  як  рідних,
-Ой,  що  ж  ви  так  довго,  Я  вже  вирішила  Дружка  послати  за  вами..  Олег  соромлячись,
-  То  добре,  а  то  ми  й  справді  трохи  заблукали.
Оленка  не  чула  цю  розмову,  тому  й  не  зрозуміла,  що  вони    справді  заблукали.  Вона  гладила,  хвалила    Дружка,
-Ой,  який  ти  молодець,  зустрічав  нас,  справжній  друг!Давай  тебе  погладжу,  мій  хороший,  мій  розумник!  О!  Бабусю  Галю,з  нами  така  пригода  сталася.
Вона  емоційно  розповідала  про  лисеня,  Олег  тільки  посміхався.
         На  столі  парував  обід.  Дружка  вже  взяли  на  ланцюг,  він  скавулів  і  позирав  на  хвіртку.  Бабця  звернулася  до  Олега,
- Напевно  дідусь  їде.Ти  нічого  йому  не  кажи,  що  заблукали.  Оленка  не  помітила,все  обійшлося  і  слава  Богу,  а  то  буде  хвилюватися.
Після  обіду  мили  гриби,  бабуся  мала  їх  засолити.Дідусь  тішився,
- -  От  молодці!  Взимку  будемо  з  бабусею  істи  гриби  і  про  вас  згадувати,  як  гостювали  у  нас.
Оленка  присіла  біля  діда,  весело  розповідала  про  лисеня.  Про  те,  як  їй  сподобалося  в  лісі,  скільки  бачила  різних  квітів.  Хвалилася,  що  перша  знайшла  грузді.
Дідусь  похвалив  їх,
-Молодці,  що  так  поступили.  Маленький  міг  би  загинути,  якби  не  ви.  Дітки,завжди  добре,коли  є  хтось,  що  допоможе  в  лиху  годину.
Олег  з  бабусею  тільки  переглядалися,  вона  кліпала  очима  і  посміхалася.

                                                                                                                                           20.11.2016р

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701655
дата надходження 20.11.2016
дата закладки 20.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.11.2016


Наталі Калиновська

Пелюстки тихо шепочуть…

     Біла  квітка…

Біла  квітка  –  сині  очі!
Свіжі  пахнуть  пелюстки…
Гріють  дні  її  і  ночі,
І  дощів  сліпих  разки…

Біла  квітка  –  сині  очі!
Розцвіла  з  теплом  весни…
Їй  наснились  сни  дівочі,
Голубі  й  рожеві  сни…

Та  втекла  весна…  І  літо…
Осінь,  вітер   навкруги…
І  нема  кому  зігріти,
А  попереду  –  сніги!

Біла  квітка  –  сині  очі!
Йде  таки  у  двір  зима…
Я  к  вона  сховатись  хоче!
А  порадоньки  –  нема!  

14.  11.  2016  м.  Львів  автор  Наталія  Калиновська


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701424
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Олена Вишневська

простим олівцем

Ну  ось  –  відпустила….  А  ти  мені  снишся  безбожно!
Вриваєшся  в  простір  моїх  акварельних  картин.
Твори  на  полотнах  для  інших…  ти  ж  вільний  художник!
Чому  мої  пишеш  портрети?  Немає  ж  причин.

Ось  тут  напівтіні  наводиш  до  кольору  «досить!»,
Коли  вже  під  натиском  пензля  ще  штрих  –  і  за  край!
А  барви  які  у  палітрі  –  позаздрила  б  осінь!
Залишусь  –  зотлію,  а    втеча  –  занедбаний  рай…

І  я  крізь  вуаль  божевілля    -  твоя  до  останку,
До  надто  відвертого  «мій»  десь  на  зламі  світів.
Лиш  потім  не  клич  –  міражі  не  стрічають  світанки…
І  я  відпускаю…  А  ти?    Чи  зумів?..  Чи  посмів?..

Малюй,  як  завгодно,  та  серце  вже  кольору  неба.
Між  «хочу»  і  «треба»  давно  віднайшла  свій  акцент:
Відміряне  все  наперед  нам:  і  біль  цей  між  ребер,
І  ми  на  мольберті…    ескізно…    простим  олівцем.  



                                                                   [i]колись,  2014  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701241
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Тетяна Луківська

…я ще про любов



Усі  щось  пишуть,  я  ж  все  про  любов....
Про  відстані,  роки...  і    пережите.
Із  спогадів    далеких...знов  і  знов
Гірчить  моє    кохання  недопите.
Усі  про  щось...  а  я  про  почуття,
Умите  в    росах  у  колисці  ранку.              
В  шаленстві  серце  плутало  биття  
І    ніч  ховалася    у  світлі  ґанку.  
Усі  щось  пишуть,  я  усе  про  те  ж...  
Хвилюючі    й  такі  палкі    стрічання.
Небо...  волошки...жито  і...  “помЕж”
Наш  поцілунок  в    подиху  єднання…
Усі  про  різне,  я  ще  про  любов.
Таку,    зненацька,    на  краю    вагання.
Тремтливу,  ніжну…  Ні,      без  передмов!
Я  не  про  першу,  я    про  цю,  останню.  



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693793
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 19.11.2016


Тетяна Луківська

Не питай…


Не  питай,  чом  обабіч  пройшла,
Не  звернулась  стежина  до  тебе.
Не  питай,  чом  зоря  не  зійшла,
Та,  що  нам  дарувала  півнеба.
Не  питай,  не  питай,  не  жури,
Вдалині    наша  зустріч  вмостилась.
Не  проси  ти  її,  не  кори,
В  перехрестях,  мабуть,  загубилась.
Не  питай,  чом  на  вітрі  одна
Я  вслухаюсь  до  подиху    ночі.
І  чия  то,  нарешті,    вина,
Що  збулися  слова  ті  пророчі.
Не  питай,  чому  серце  з  тривог
Переплакало  весни  на  зими.
Не  були  ми  з  тобою    удвох
Й  наче  небо  для  нас  з  парусини.
Докричатись  ніяк  до  небес
Я  не  можу  вже  поспіль  роками.
Так  й  живу  я…з  тобою  і  без…
Все  думками,  думками,  думками.
Не  питай,  не  жури,  не  кори,
Мабуть,  в  долі  якась  “опечатка”,
Не  з  тієї  сторінка    пори,
Чи  згубилась  небесна  закладка…
Не  питай,  через  що    стільки    днів
Нам  у  часі    хвилин  не  знайшлося...
Я  надію    малюю  зі  снів,
Хай  здається,  що  щастя  збулося.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662437
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 19.11.2016


Тетяна Луківська

Коли бувають зайвими слова…


 «Коли  бувають  зайвими  слова»  (Мирослава  Стульківська)

Коли  бувають  зайвими  слова?
Чи  не  тоді,  як  мовляться      нещирі,
Їх  лінія  до  серця  вже  крива,
Хай  навіть  переказані  у  мирі…
Коли  бувають  вчасними  слова?
Коли  мовчання  надто  болем    крає,
А  тишею  пригнічена  трава
Вже  ділить  небо  на  обох  безкрає.
Коли  бувають  зайвими  слова?
Коли  сказати  їх  уже    несила.
Іще,  здається,  ніби  я  жива,
Але  виною  світу  завинила.
Чи  зайвими,  чи  вчасними  слова…
Чи  сказані,  несказані,  в  мовчанні…
Твої,  мої…  була  б  їх  суть  жива.
Хай  зайві  поміж  нас,  лиш…    не  останні!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551090
дата надходження 13.01.2015
дата закладки 19.11.2016


Тетяна Луківська

Не обгортайте душу самотою …

                                                                                                           

                                   (Ксеня  Габа:  інколи  людина  не  може    нічого      зробити  з  своєю  самотністю,  а    інколи  просто  боїться  ще  одної  дози  болю)


Вночі    вела  розмову    з  самотою,                                                                                                                                      
Здавалася  вона  мені  сумною.
Уранці  попрощатися  хотіла,
Сміливо  за  столом  вона  присіла…
-  До  серця  смуток    не  клади,-  просила,  -
Не  обгортай  мої  опалі  крила,
Не  зазирай  печаллю  в  мою  душу
Із  самоти  я  вибиратись  мушу…
Від  неї  я  невміло  відбивалась
Та  самота  щільніше  пригорталась.
Спокусливо  шептала  і  пророче…
І  світлий  день  ішов  у  смуток  ночі.
Тремтіла  кава  у  моїй  долоні,
Останній  промінь  стерсь  на  підвіконні,
А  самота  мостилася  під  серцем,
Неначе  стала    вже  життєвим  сенсом,
Неначе  ми  із  нею  стали  цілим…
Та,  просто,  якось,    друзів  поріділо.
Згубилися  слова  у  заметілі  
Думок,  що  у  мовчанні  посивіли…
Необережно  самоту  позвала…
-  Ти  відпусти  мене,  -    її  благала…
Так    щиро  я  просилася  на  волю,
Не  прогадати  ще  старалась  долю.
А  самота  скептично  усміхалась
І  залишати  душу    не  збиралась.
В  моїх  руках    давно  схолола  кава,
А  я  все  менше  й  менше  мала  права.
Ще  більше  в  низку  додавала    смутку,
Сіріло  вже  у  кожному  закутку.
І  серце  в    павутиння  обгортала…
Стояла    недоторканою  кава…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436442
дата надходження 10.07.2013
дата закладки 19.11.2016


Тетяна Луківська

Засніжило…


Випав  сніг.  Усміхнувся  зимою.
І  засипав  печалі  і  щем.
І  стежинку,  яку  ми  з  тобою,
Малювали  осіннім  дощем.
Випав  сніг.  Забілив  все  навколо,
Наче  пухом,  засипав  сліди.
Я  проходжу  вже    “...надцяте”  коло
І  усе  не  туди...  не  туди…
Випав  сніг.  Заморозив…  В  куделях
Опинилися  клени  й    дуби.
А  сніжинки  дорогу  все  стелять…
Та  я  знову  іду  не  туди.
Випав  сніг.  Холодить  вітровієм.
А  я  подумки  в  наших    словах,
В  поцілунку,  що  подихом    мліє
Ще  і  досі,  в  пришерхлих  вустах.
Випав  сніг.    І  мабуть,  недаремно.
Замітає  снігами    версти.
Ми  з  тобою  ніколи,  напевно,
Вже  не  будемо  знову  на  “ти”.


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700780
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 19.11.2016


Н-А-Д-І-Я

Не смій…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AL2zzX84HCs  

[/youtube]
За  твором    A.Kar-Te  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701034

Дякую  за  ідею,  Олю.
-------------------------------------
Так,  зима  надворі  розкошує.
Біла  завірюха  за  вікном.
Але  знаю:  ти  мене  почуєш.
В  час  такий  зігрію  я  теплом.

Тільки  ти  зумій  мене  почути,
Я  далеко,  але  завжди  твій.
Те,  що  відбулось,  зумій  збагнути.
Та  не  покидай  про  зустріч  мрій.

На  вікні  троянди  білосніжні.
І  від  них  все  ж  запахом  війне.
Ти  торкнись  вустами  обережно
І  відчуй,  як  я  люблю  тебе.

Тільки  знай:  зима  це  не  надовго.
Завірюхам  теж  не  довго  буть.
Прошу:  не  залиш  мене  самого,
Хай  троянди  в  серці  розвітуть.

А  коли  проклюнеться  підсніжник,
І  весна  надасть  про  себе  знать,
Повернусь  до  тебе,  Моя  Ніжна.
Тож  не  смій  мене  ти  забувать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701061
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 18.11.2016


I.Teрен

Солов'їною про солов'їну

Перемагає  дієслово!
І  знає  не  один  поет,
що  солов'їна  наша  мова
і  Україна  калинова  –  
неперевершений  дует.

Одна  будує,  інша  дбає
і  дім,  і  націю  свою.
Одній  без  одної  немає
ані  мети,  яка  єднає,
ані  удачі  у  бою.

Одна  за  іншою  ридає,
коли  чужа  біду  несе.
А  інша  радує  і  знає,
що  ні  на  що  не  проміняє
оте,  що  в  неї  –  над  усе.

І  хай  ікається  на  Раші,
коли  доп'є  чуже  вино  –
не  вип'ємо  з  одної  чаші
за  убієнні  душі  наші,
якщо  обоє  –  за  одно.

Якщо  обоє  –  мова  тата
і  Мати  наша  дорога
уміють  душі  лікувати,
і  одна  одній  помагати,
коли  роз’єднує  яга.

Одна  сіяє,  інша  –  сяє
у  низині,  на  висоті.
Навіщо  гори  золоті?

У  світі  кращої  немає
од  неї  у  моєму  краї
і  не  буває  –  у  житті.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701127
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016


Віталій Назарук

Я БУДУ

Я  буду  тобі  опорою,
Я  стану  тобі  стіною,
Була  б  ти  моєю  долею,
Не  стану  я  за  ціною.

Образи  у  житті  не  буде,
Прикрию  грудьми  від  болю.
І  щоб  не  говорили  люди,
Я  буду  завжди  з  тобою.

Опертись  ти  можеш  на  мене
У  саму  важку  хвилину,
Щоб  лише  кохання  шалене,
Дарила  мені  краплину.

Я  буду  тобі  опорою,
Я  стану  тобі  стіною,
Була  б  ти  моєю  долею,
Не  стану  я  за  ціною.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701038
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016


Dema

Свечи


Зажгите  Солнце,  пусть  погаснут  свечи,
 Свече  не  место  среди  дня
 Мне  снова  день,  нахально,  давит  плечи
 Свеча  слепит,  не  вижу  я  тебя.

 К  чему  безумство  встреч  и  расставаний,
 К  чему  лукавить  и  грешить  обманом.
 Свеча  сгорает  и  сгорает  память,
 При  этом  прижигая,  с  болью,  раны.

 Мы  свечи  зажигаем  вечерами,
 Мы  ставим  свечи  в  память  о  былом.
 При  этом  забывая  всё,  что  с  нами
 И  огонек  приветствует  крылом.

 Он  то  взлетит,  то  припадает  долу
 То  затихает,…  мечется  в  тревоге.
 Играет  с  ним  сквозняк  жилого  дому
 Иль  фитилёк  топорщиться  убогий.

 Я  вставлю  свечи  в  старенький  подсвечник,
 Пусть  в  моём  доме  засмеются  тени.
 И  огонёк  подарит  теплый  вечер,
 Да  старый  плед…  согреет  мне  колени.  

 А  я  раскрою  старую  тетрадь,
 Там  запишу  и  зарифмую  строки.
 Да  брось  приятель,  стоит  ли  читать
 В  моей  тетради  нудные  уроки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701109
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016


Lana P.

КОРАЛОВИЙ ОСТРІВ

На  світанку  сонце  осліпило  зорі  —
Світло,  наче  поїзд,  бігло  крізь  тунель.
Лоскотали  хвилі  промінці  на  морі,
Скинули  тумани  потайну  шинель.

Запрягав  у  бричку  місяць  хмари  сонні,
В  невідомі  далі  рогом  волочив.
Усміхнулось  небо  на  земній  долоні,
Обрій  у  водицю  голову  вмочив.

У  широкі  води  ми  неслись  на  шхуні,
Вітерець  в  дорозі  з  нами  розмовляв.
Кучеряві  хвилі  пінилися  рунні,
На  підводних  рифах  нас  чекав  привал.

Кольорове  царство  поманило  в  гості  —  
На  казковий  острів  мрій  і  сподівань.
Течія-підказка  понесла  у  простір,
Відкривала  двері  в  море  здивувань.

Чудодійний  острів  полонив  собою  —
Із  живих  коралів  з  косяками  риб…
Марився  щоночі  в  спогадах  прибою,
Думкою  пірнали  довго  ми  углиб.                  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700759
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 17.11.2016


Н-А-Д-І-Я

Не смій…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AL2zzX84HCs  

[/youtube]
За  твором    A.Kar-Te  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701034

Дякую  за  ідею,  Олю.
-------------------------------------
Так,  зима  надворі  розкошує.
Біла  завірюха  за  вікном.
Але  знаю:  ти  мене  почуєш.
В  час  такий  зігрію  я  теплом.

Тільки  ти  зумій  мене  почути,
Я  далеко,  але  завжди  твій.
Те,  що  відбулось,  зумій  збагнути.
Та  не  покидай  про  зустріч  мрій.

На  вікні  троянди  білосніжні.
І  від  них  все  ж  запахом  війне.
Ти  торкнись  вустами  обережно
І  відчуй,  як  я  люблю  тебе.

Тільки  знай:  зима  це  не  надовго.
Завірюхам  теж  не  довго  буть.
Прошу:  не  залиш  мене  самого,
Хай  троянди  в  серці  розвітуть.

А  коли  проклюнеться  підсніжник,
І  весна  надасть  про  себе  знать,
Повернусь  до  тебе,  Моя  Ніжна.
Тож  не  смій  мене  ти  забувать...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701061
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 17.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.11.2016


Серго Сокольник

Вечір… Кава…

Вечір...  Кава...  Я  мрію...  Десерта  доїв...
Ніч  розвісила  зорі  у  небі...
Місяць  хмарку  роздражнює  сяйвом  своїм-
Ох,  воздасться  йому  по  потребі...

По  потребі...  Чогось  потребує  душа...
(Тіло  стерпить...  Сьогодні-  самотність)
Кришталево-  очищений    відзвук  вірша
Проливається  в  серця  безодню...

Хмарка  здобич  доїсти  у  небі  спішить-  
Повний  місяць...  Немов  баракуда...
Сум  зі  смутком  торкнули  ті  струни  душі,
Без  яких  і  натхнення  не  буде,

Без  яких  наче  є  ти,  а  наче  нема...
Для  яких  особливі  закони...
...Скільки  часу  розтринькав  отак  задарма,
Не  почувши  сріблястого  дзвону...

Скільки  слів,  що  вінком  не  сплелися,  отак
Свого  часу  (не  свого...)  прогавив...
...Хмарка  місяць,  підступно-  зрадливий  хижак,
Мов  десерт  дожувала  до  кави.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116102200731  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695940
дата надходження 22.10.2016
дата закладки 16.11.2016


Віталій Назарук

ОПТИМІСТ

На  шматки,  на  дрібненькі  кусочки,
Розлетілося  власне  життя
За  роки  -  до  останньої    «точки»,
Наче  був  нерозумне  дитя.

Все  зібрати  назад,  як  непросто,
Це  не  пазли  -  це  роки  життя,
Зруйнувавсь  навіть  міст,  а  за  мостом,
Залишилось    лише  каяття…

Зруйнувати  так  просто  здобуте,
Дальше,  що?  Це  іще  не  кінець…
Зруйнувалося  власне,  набуте,
Та  ще  тліє  ледь-ледь  каганець.

Може  щось  позбираю    докупи,
Кладка  ляже,  де  був  колись  міст.
Не  годиться  іти  через  трупи,
Я  зберу,  я  ж  таки  оптиміст.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700806
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016


dovgiy

Повернення.


Лікарняне  ліжко…    тумбочка  десь    скраю…
З  крапельниці  трубка…    голка  у  руці….
Це  мені  не  сниться,  бачу  й  відчуваю  
Холодок  пластмаси  на  моїм  лиці.
Біля  ліжка  –  жінка…  ангелом  омани…
Держить  мою  руку,    стримує  мій  рух.
Поперед  очима  сивий  пух  туману
Крутить  білим  світом,  забиває  дух.
Мабуть,  я  вертаюсь  з  невідомих  мандрів…
Знову  в  своє  тіло  поверта  душа.
А  ця  оболонка  –  квола  і  негарна,
Гаманець  порожній  де  нема  й  гроша…
Отже:  я  вернувся.    Ось  чиєсь  обличчя
Наді  мною  хмарою  закриває  світ…
Ще  нудотний  запах  парфумів  медичних,
Струси  всього  тіла  від  поштовхів  чужих…
Чоловічий  голос  щось  до  когось  каже…
Та  не  зрозуміти    незнайомих  слів.
Накладають  маску  з  життєдайним  газом,
Щоб  скоріш  прийшов  я  до  реальних  снів.
Снів  із  нереалля,    світу  потойбіччя,
Начебто  не  бачив…  Може,  і  не  снив?
Де  я  був  до  цього?  Куди  провалився
І  чому  у  грудях  осиковий  клин?  
Ні!  Не  клин  у  грудях.  Тільки  згусток  болю…
Ніби  спалах  світла  очі  засліпив…
Це  ж  душа  пташиною  прагнула  на  волю,
Тільки  хтось  цю  пташку  в  небо  не  пустив.

21.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689985
дата надходження 21.09.2016
дата закладки 16.11.2016


dovgiy

ЭТО ПРАВДА

Я  зову  тебя  ласково  Солнышком.
Это  правда!  Когда  ты  войдёшь
В  этот  склеп  одиночества,  в  комнату  -
Море  света  в  улыбке  несёшь!

Я  зову  тебя  нежно  Лебёдушкой.  
Это  правда!  Под  небом  всех  дней
Мы  с  тобой  обручённые  верностью
И  чем  дальше  года,  тем  нежней.

Я  зову  тебя  сизой  голубушкой.
Это  правда!  Когда  мы  вдвоём
Нам  особенно  мило  воркуется
Под  кленовым  осенним  огнём.

Я  зову  тебя  ясною  звёздочкой.
Это  правда!  В  дорогах  моих
Не  сбиваюсь  бродить  на  обочинах
Помня  ласку  во  взорах  твоих.

Я  зову  тебя  вечной  загадкою.
Это  правда!  За  множество  лет
Каждый  раз  удивляешь  ты  сказкою
И  конца  обновлению  нет.

Я  зову  тебя  самой  любимою.
Это  правда!  Где  б  ни  был  вдали
Только  ты,  своим  видом  и  именем
Мне  дороже  всех  женщин  земли!

11.11.2016  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700844
дата надходження 16.11.2016
дата закладки 16.11.2016


Наталя Данилюк

Щаслива…

[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img]  [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img]  [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]  

А  знаєш,  як  здорово  –  бігти  отак  навпростець,
Ловити  у  пазуху  срібло  дзвінких  зорепадів
І  чути  ритмічне  відлуння  щасливих  сердець,
І  знати:  ніщо  нам  не  стане  тепер  на  заваді!..

А  знаєш,  як  добре  торкатись  чиєїсь  руки,
Немов  ненароком,  самісіньких  кінчиків  пальців…
А  потім  нащупати  пульс  на  зап’ястку  чіткий
І  десь  загубититись  в  обіймах  нічних  декорацій.

І  впасти  у  трави,  обкурені  хмелем  терпким,
Налиті  молочним  туманом  липневої  ночі…
Крутити  на  палець  зі  стебел  тонкі  завитки,
На  мапі  небесній  тлумачити  зорі  пророчі.

І,  тикнувши  в  небо,  раптово  зрадіти:  ”Он  я  –
В  сузір’ї  Північної  Риби,  окрай  Андромеди!..”.
І  чути,  як  дихає  знизу  протяжно  земля,
Як  трави  тяжіють  у  росах,  мов  змочені  дреди…

Як  тіло  стає  невагомим  і  пнеться  увись,
Вростає  у  небо,  пускає  коріння,  мов  щепа…
Коли  ж  усміхнешся,  тобі  прокричати:  “Дивись!”  –
І  в  поруху  вуст  упіймати:  “Щаслива  дурепа…”.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 15.11.2016


Наталя Данилюк

Вершково-зефірне

Вийдеш  у  двір,  а  довкола  вершково-зефірно!
Канула  осінь  у  лету  –  і  жодних  ознак…
Свіжість  морозну  природа  вливає  підшкірно,
Мов  по  краплині  міцну  чорну  каву  й  коньяк…
Крутиться  світ,  посміхаючись,  мружиш  повіки,
Дух  запирає  стерильна  густа  білизна!..
Ця  неймовірна  зима,  як  віднайдені  ліки,
Щось  ворухнула  в  тобі  –  й  зазвучала  струна
Після  тривалої  тиші  й  вологих  туманів,
Прілого  листя  і  сивої  дратви  дощу!..
М’ятно-вершковою  пінкою  тане  в  гортані
Чисте  повітря,  впиваюся  ним  досхочу!
І  розумію,  як  мало  потрібно  для  щастя:
Білої  тиші  в  душі  поміж  вітру  і  злив
І  розуміння  того,  що  усе  тобі  вдасться,
Адже  зима  –  це  пора  для  очищення  й  див…
Чаю  гаряче  горнятко  і  вовняні  капці,
Ніжних  зимових  картинок  у  стрічці  новин,
І  за  вікном  –  дивовижно  легких  декорацій,
Ніби  вершковий  зефір  на  прилавках  вітрин...

[img]https://pp.vk.me/c837726/v837726864/a7f3/pYOtnXWx0IQ.jpg[/img]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700691
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016


Траяна

Останній поцілунок

Вони  прощалися.
Сльотава  осінь  літала  вокзалом  і  підганяла  холодом.  Та  вони  не  могли  розлучитися.  Ніяк.  Це  говорили  міцні  обійми  і  поцілунок.
Вони  прощалися  не  на  довго.  На  якихось  декілька  місяців.  Так  переконували  себе.  Щоб  таки  витримати.
Це  ж  так  швидко  мине.
Знали,  що  то  тільки  слова.  А  правдою  стануть  тільки  тоді,  коли  зустрінуться  знову.
Якщо  зустрінуться.
Про  це  мовчали.  Але…
Відчували  що  саме  так  і  буде?
Потяг  рушив.  Повіз  його.  Так  далеко.
Вона  залишилася  на  пероні.  Ще  відчувала  тепло  його  рук,  яке  виривала  осінь  кожної  миті.
За  декілька  тижнів  прийде  звістка.
Він  пропав  безвісти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691317
дата надходження 28.09.2016
дата закладки 15.11.2016


гостя

Цілуй… іще…




Ти  ще  не  знаєш,
Хто  тобі  вона  -
Коханка  чи  сестра,  ця  леді  Осінь.
Кружляють  круки    і  гірчить  трава  
На  перманентних
     берегах  спустошень.

А  ти  іще
Торкаєшся  краси
І  голову  схиляєш  їй  на  груди,
Отій,  яку  створив  собі  з  роси.
В  ній  стільки  вітру!
   у  ній    стільки  туги…

А  ще  терпкого,  
Справжнього  вина.
Смакуй,  п”яній!..  у  тебе  на  поличці
Гран-прі  залишить  панна  вогняна.
Розвіє  вітер  
   попіл  в  попільничці…

Залоскотить  
Під  ребрами…  Усе!
Освятить  іній  грона  винограду.
Цілуй  її…  цілуй  іще…  іще!
Десь  поміж  
 заметіллю  й  листопадом

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700600
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 15.11.2016


Анатолій Волинський

Накинулась холодом…

Накинулась  холодом  осінь
На  ніжне,від  літа,  вбрання,
Неначе  пробуджена  повінь
Несеться  дощами  щодня.

Злякалося  літо  зелене,
Побігло  кудись,чи  втекло:  
Тихенько,мінливо  все  в*яне,
Неначе  й  життя  не  було.

Листочок  летить  за  листочком,
Вкривається  щемом  земля,
Заріччя  лежить  за  місточком  –  
Чорніють,горюють  поля.

Туманами  стелить  світанок:
Холонуть    гаї    і  луги,
Парує    довкілля…  І  ранок    
Пробуджує  смуток  шульги.

Готовиться  спати  природа,
Стомилась    вітрами  ходьби,
Щоденно  міняється  мода
Від  золота  до  голотьби.

Давно  попрощалися  з  літом,
І  осінь  летить  птахом  ввись…  
Душа  схаменулася  з  віком  
І  просить  мене:  «Помолись!»

Роки  вже  скосились  в  рядочок,
Від  Бога  –  найкращі  дари,
Осінні,  згорнулись  в  клубочок  –  
Нестримно  злітають    з  гори.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690689
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 15.11.2016


Олена Вишневська

Приручи… бо зима надто близько

Приручи  мене,  вовче,  та  так,  як  раніше  нікому
Не  вдавалось.  Зима  надто  близько...  Накриє  стежки
Білосніжною  ковдрою  снігу  –  мені  вже  додому
Повертати  запізно.  Не  схочеш,  тоді  на  шматки

Роздери  моє  серце  /коли  я  тобі  не  потрібна/.
Бо  насправді  мене  вже  немає  /зотліли  й  сліди/,  
Бо  в  мені  тільки  звуки  печалі  на  вірші  подібні,  
Безіменні  пустелі,  де  в  квіти  вбирались  сади.

Бачу…  погляд  голодний…  Ти  зважуєш  /справді?/  свій  вибір:
Між  єством  хижака  й  океаном  моїх  божевіль.
Чи  побачив  в  мені  під  прицілом  ти  звіра?  /Не  схибив…/
Ефемерних  боїв  в  голові  перероджений  хміль.

Як  заступиш  за  лінію  пульсу,  то  ввести  в  оману
Ти  себе  не  дозволь:  там  вистукує  ритм  часохід.
Приручи  мене,  доки  я  вітром  над  степом  не  стану.
Приручи  мене,  вовче,  як  війни  покличуть  на  схід…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691621
дата надходження 30.09.2016
дата закладки 15.11.2016


Осіріс

Вовча вірність

                                       
Стожильний  подорожній  вовк,  пітьми  властивець,  
Ковилу  топче  ніжний  шовк  між  чорнобривець.
Відлунком  місячних  вогнів  зоріють  очі,  
Вальсують  безкраєм  полів,  мов  поторочі.
Кошлатить  теплий  вітерець  шерстини  сиві.  
Сліди  швидкують  навпростець  по  сонній  ниві.  
Зміяться  урвищем  ярів  в  глушінь  розлогу,
Де  діточок  зазивний  спів  скавчить  з  барлогу.
Розтане  в  заростях  куги  його  стежина.
З  тьмяної  родиться  юги  навстріч  дружина.    
Оскалить  перламутр  зубів  з  перестороги.
Впізнавши  мужа,  схилить  гнів  під  дужі  ноги.
Торкнуться  ніжно  милих  щік,  вуста  медові
І  втратить  вовк  хвилинам  лік  в  танку  любові.
Серпанком  ляже  поміж  трав  повів  кохання…
Вколише  золотом  заграв  її  світання.
Він,  як  дбайливий  чоловік  замре  на  чатах  -  
Вона  ж  одна  йому  навік,  в  життя  пенатах!
Або  він  муж,  або  вдівець  –  аскет  курганів!
А  випасати  сто  овець  –  талан  бара́нів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540589
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 14.11.2016


Осіріс

Не розквітло жасмином кохання…

Не  чекай  мене  мила.  Не  треба.
Я  розтанув  між  зоряних  блисків.  
Хай  не  плачуть  ці  очі  в  пів  неба,
На  граніті  надій  обелісків.

Не  шукали.  Знайшлись  випадково.
Як  здавалось,  зібралися  в  ціле.  
Почуття  забурлили  казково.    
Тільки  щастя  було  перезріле.

Не  розквітло  жасмином  кохання.
Проросло  дорікань  бур’янами.
Безутішні  сердечні  стенання,  
Льодом  кривди  постали  між  нами.

Не  навчило  життя  нас  довіри.
Хоч  не  нас…  Все  ж  мене  переважно.
Зрад  вином  напувало  без  міри.
Я  отруту    приймав  легковажно…  

Не  прощення  благаю  (хоч  треба),
На  уламках  розбитої  долі.
Хай  не  плачуть  ці  очі  з  пів  неба,
В  оксамитових  вій  ареолі.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621899
дата надходження 17.11.2015
дата закладки 14.11.2016


Осіріс

Осінній фрагмент

Осіння  музика  в  душі
Бринить  відлунням  падолисту.
Ятрить  гармоніку  перлисту
Озимок  в  чорнім  спориші.

На  скрипці  вицвілих  садів
Вітрило  дихає  акорди.
А  дуб,  не  скинувши  погорди,
Шепоче  дзвонами  плодів.

Капели  нескінченних  хмар,  
Виводять  грудню  звеличання.  
Блищить  в  калюжах  на  світання
Омани  льодяний  нектар.

Догравши  осені  фрагмент,
Митці  розтануть  в  мряці  пишній…
З-за  пульту  вклониться  Всевишній  –
Оркестру  вічний  диригент.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538361
дата надходження 20.11.2014
дата закладки 14.11.2016


Осіріс

Завечоріло на почин зими


Завечоріло  на  почин  зими.  
Пітьма  опала  відголосом  тиші.
Заклякнув  місяць  над  ліском  у  виші.
Туман  прослав  вологі  килими.

Зіпрілими  сугорбами  листви,
Ступає  олень  у  тенетах  гону,
Шукаючи  порушника  кордону,
Під  пугача  фатальні  молитви.

Штикує  вальдшнеп  землю  між  корчів,
На  хруст  гілля  витіпуючись  лячно.
Набіглі  хмари  намивають  мрячно,
Кашкети  білогрибих  паничів.  

У  мокасинах  ворсяних  мохів,
Пишаються  вгодовані  ялини…
Світанком  кригнуть  ліпоти  хвилини,
На  черевцях  порідних  реп’яхів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700461
дата надходження 14.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Наташа Марос

РАСТОПИШЬ…

Сейчас  закрою  дверь,  чтоб  ты  согрелся,
Уберегу  тебя  от  суеты.
Премного  ты  в  дороге  натерпелся,
Со  мной  спокойно...  Отдыхаешь  ты...

А  завтра  снова  -  утро  и  дороги,
И  снова  -  в  даль,  и  снова  в  холода...
Участие  в  судьбе  дано  не  многим,
Чтоб  кто  спросил:  откуда  и  куда?..

Ловлю  на  мысли:  мне  с  тобою  рядом
Не  страшно  в  зиму...  Ведь  глубокий  снег
Растопишь  незаметно  тёплым  взглядом
Лишь  для  меня...  Но  на  глазах  у  всех...

                     -            -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695647
дата надходження 20.10.2016
дата закладки 14.11.2016


Наташа Марос

ЖЕБРАЧКОЮ…

Не  питай  мене  сьогодні  про  дощі,
Бо  і,  справді,  я  не  знаю,  що  сказати  -
Моя  осінь  у  старенькому  плащі
Замітає  мокре  листя  біля  хати...

Не  нагадуй  мені  більше  про  літа  -
Я  сама  вже  заблудилася  у  часі.
Не  запитуй  -  моя  відповідь  проста:
Розгубила  давні  мрії  всі,  зірчасті...

Не  блукай  в  моїй  душі,  в  моєму  сні
І  не  вгадуй,  як  минуле  прожилося  -
Все  одно,  те,  що  наснилося  мені,
Не  озветься  в  твоїм  серці  відголоссям...

Не  приховуй  за  лаштунками  зі  зла
Хитромудрі  і  нав'язливі  повчання,
Бо  так  легко  в  свою  осінь  я  зайшла,
Добровільно,  своєчасно,  без  вагання...

Не  чаклункою  з'явилась  у  світи,
А  жебрачкою...  в  очікуванні  дива...
І  до  Господа  звертаюся:  "прости"...
Знову  дощ  пішов...  О,  ні  -  цілюща  злива...

Не  питай  мене  сьогодні  про  дощі...

                       -          -          -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699185
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Наташа Марос

ФАЛЬШИВІ НОТИ…

Я  чую  всі  фальшиві  звуки,
Це,  мабуть,  не  твоя  вина
В  тім,  що  причиною  розлуки
Не  зрада...  В  чім  тоді  вона?
У  тім,  що  роз'єднались  руки,
Коли  цвіла  моя  весна,
Чи  в  тім,  що  то  були  дарунки
Моєї  долі...  Осяйна
Розкішно  обливала  цвітом,
Збирала  пахощі  полів,
Хотіла  з  нами  в  тепле  літо,
А  ти...  раніш  його  зустрів...
Іще  до  мене,  не  зі  мною,
Скажи,  ти  і  тоді  п'янів
Своєю  першою  любов'ю,
Яку  зігріти  не  зумів...
Навіщо  і  кому  це  треба,
Щоб  розминулися  роки?
Я  так  прив'язана  до  тебе...
Чи,  може...  Де  ти  взявсь  такий...
І  так  бентежно  знову  струни
Ведуть  мелодію  сюди...
Фальшиві  ноти  -  наче  юність
Померла  там,  де  ти  ходив...

             -              -              -

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698639
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 14.11.2016


Георгий Данко

Я Вам пишу… Почти по А. С. Пушкину

Итак,  я  снова  Вам  пишу,-
"Я  Вам  пишу,  чего  же  боле..."
Я  отвечать  Вас  не  прошу  -
Всё  остаётся  в  Вашей  воле!

Я  часто  вспоминаю  Вас...
Вы  не  забыли  дивный  вечер,
Очаровательный  Кавказ,
Единственную  нашу  встречу?!

Вы  были  холодны́  со  мной,
А  я  -  от  счастья  опьяневший,_
Я  ВИДЕЛ  ВАС!  И  под  луной
Мир  был  таинственен  и  нежен...

Мне  рассказать  могли  глаза
О  том,  о  чем  мечтал  и  думал...
Но  Вы  их  прятали  тогда...-
И  мир  казался  мне  угрюмым.

Я  Вас  хотел  поцеловать,
Но  робость  подавила  чувство...
Мне  петь  хотелось  и  летать,
Я  был  уверен:  я  Вам  нужен!

Но  Вы  всё  приняли  за  флирт  -
Минутную  любовь!...  Поверьте,
Я  Вас  взаправду  полюбил,
И,  как  мне  кажется,  до  смерти!

Я  и  не  думал  Вас  забыть,
С  чего  Вы  взяли  это,  право?!
Для  Вас  то  был  -  текущий  флирт,
А  для  меня  вот  -  не  забава!

Вы  знаете,  как  я  страдал...
И  как  страдаю...  Но  не  сто́ит
Вам  говорить  об  этом!...  Я  -
Не  тот,  кто  просит  или  но́ет!

Могу  я  лишь  одно  сказать:
"Я  Вас  люблю!"  -  и  в  Вашей  воле
"Меня  презрением  наказать,
Или  вниманием  удостоить..."

Я  не  забуду  никогда
Вас  -  милой,  трогательной,  нежной,-
Весной  и  в  злые  холода́,
В  зной  летний  и  зимою  снежной.

Я  Вас  люблю!  К  чему  слова!
Я  Вам  писал...  Теперь  не  буду!
Я  жду  ответ  Ваш...  Если:  "Да!"  -
Я  не  смогу  поверить  чуду!

А  если  скажете  Вы:  "Нет!"  -
Мой  выход  лишь  один,  поверьте  -
Беззвучно  щёлкнет  пистолет...
Но  Вы  со  мной  и  после  смерти!


Иллюстрация  -  из  Интернета

Армения  1970  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247909
дата надходження 18.03.2011
дата закладки 14.11.2016


Георгий Данко

ЖДИ МЕНЯ

Незабвенному  Константину  Симонову

Если  скажут  я  умер  когда-то,
Чтоб  и  впрямь  не  дождаться  потерь  -
Жди  меня,  как  с  войны  ждут  солдата,
В  смерть  мою  ни  секунды  не  верь!

Пусть  однажды,  совсем  без  причины,
Сердце  взвоет,  как  раненый  зверь,
Чтоб  и  впрямь  не  дождаться  кончины  -
Не  проси  и  не  бойся  -  не  верь!

Беды  и  ожиданье  сомнений,
И  тревогу  -  попробуй  измерь!
Вопреки  отрицанию  мнений,
В  нереальность  мою  ты  не  верь!

Не  проси  у  Судьбы  ты  защиты,
Не  смотри  ты  так  жадно  на  дверь:
Знать,  не  вся  ещё  чаша  испита  -
Что  я  умер,  не  надо,  не  верь!

Если  скажут,  что  нет  его  больше
И  не  жди  ни  потом,  ни  теперь,
Ни  к  чему  столь  тяжелая  ноша:
Ни  кому,  дорогая,  не  верь!

Ты  не  верь  никому  в  этом  пекле,
Только  сердцу  Надежду  доверь...
Я  восстану,  как  Феникс  из  пепла,
А  всему  остальному  -  не  верь!!!

11.01.2010

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244124
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 14.11.2016


zazemlena

За вікном тихий шепіт дощу

[b][color="#ff3c00"]За  вікном  тихий  шепіт  дощу.
День  заслухався  й  стишує  кроки.
Спалах  юності  виник  і  вщух...
Хмари  в  небі  -  то  мчать  кудись  роки.
Осінь  ще  запанує  у  дні,
Що  по  вінця  наповнений  світлом.
І  махне  день  прощально  мені
мов  хустиною,  бабиним  літом.
Замкне  ключ  журавлиний  замки,  
Що  у  серці  таємно  стояли,
І  не  впустить  ні  смутку-туги,
Ні  мережив  щодення  -  печалей.
За  вікном  тихий  шепіт  дощу.
День  заслухався  й  стишує  кроки.
Щось  збулось  -  не  збулось...Всім  прощу...
Плаче  осінь,  хоч  думи  високі...[/color][/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604987
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 13.11.2016


zazemlena

Морфологічні етюди. Прикметник. Слово

[b]      Слово...
Тихе,  проникливе,  спокійне,
Довірливе,  чітке,  надійне,
Мудре,  пророче,  неспесиве,
Величне,  впевнене,  красиве;
Точне,  конкретне,  наукове;
Гордеє,  владне,  помилкове;
Древнє,  прадавнє,  віковічне,
Правдиве,  влучне  і  величне;
Усне,  миттєве,  загадкове,
Брехливе,  злісне,  безтолкове;
Точне  й  неточне,  зле,  буденне,
Вороже  -  дружнє,  світле  -  темне;
Дзвінке,  притишене,  приємне,  
Трепетне,  ніжне  і  взаємне;
Хитре,  облудливе,  медове,
Страшне,  бездушне,  дріб'язкове;
Грішне,  безвольне,  безнадійне;
Коротке,  добре,чудодійне;
Нове  -  старе,  сумне  -  веселе,
Божественне,  святе,  пісенне,
Боже,  примирливе,  нетлінне;
Вітальне,  рідкісне,  незмінне;
Живе  -  мертве,  холодне  -
пекуче;
Слізне,  благальне,  скупе,  болюче;
І  золоте,  і  святкове,  і  звичне,
Казкове,  повільне  і  блискавичне;
Незрозуміле,  чуже,  чужинське.
...Рідне,  найкраще:  українське![/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668508
дата надходження 26.05.2016
дата закладки 13.11.2016


zazemlena

Морфологічні етюди. Дієслово. ДОЛЮБИ

                                           [color="#ff0000"][b]Долюби...[/b][/color]
[color="#000dff"][b]Доторкнись,  досміши  -  дожени;
Віднайди,  розпитай,  здогадайся;
Розплануй,  не  відмов,  не  вини,
Розберись,  оціни  -  закохайся...
Не  шкодуй,  не  переч  -  довіряй;
Обійми,  захисти  -  не  зазнайся;
Запроси,подаруй  і  вгадай,
Потанцюй,  пригости...і  розкайся...
Принеси,  догоди,  поцілуй,
Посміхнись,  помовчи:  дай  сказати...
Перекресли,  повір  -  і  забудь...
Не  буди!  НЕ  бурчи!  Дай  поспати...
Похвали,  підбадьор...Знай  і  вмій;
Поміркуй  -  порівняй  і  покайся...
Домайструй,  докрути  і  домрій  -
Не  суди,  а  звільни  -  і  не  майся...
Зрозумій,  наберись  і  зроби...
Розпочни,  не  зітхай  -  поквапся!
Не  лінуйся,  "проснись"  -  ДОЛЮБИ...
Помолись  і  подякуй...Хай  вдасться...[/b][/color]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670222
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 13.11.2016


Мирослав Вересюк

ДАВАЙ, КОХАНА, МИ ПОМОВЧИМО

Давай,  кохана,  ми  помовчимо,
Вже    забагато  й  так  наговорили.
Навіщо  один  одного  вчимо,
І  врешті-решт  нічого  не  навчили.

Раніше  ми  обходились  без  слів…
Щоби  про  все  на  світі  розказати
Я  погляд  твій  ловив  і  розумів,
Ти  так  очима  вміла  промовляти…

Не  дотик  слів,  а  думки,  по  очах,
Я  бачив  світ,  сприймав  його  крізь  тебе,
Адже  лише  не  тільки  по  ночах
Для  спілкування  слів  було  не  треба.

Що  сталося  і  що  змінило  нас,
Невже  буденність  нас  так  полонила?
А  може  врешті  вже  настав  той  час,
Що  треба  просто  розпростати  крила.

Давай,  кохана,  станем  на  крило,
Ми  ще  не  розучилися  літати.
Прожити  треба  так  щоб  не  було
Нам  ні  про  що  з  тобою  жалкувати.

21.12.2014  р.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545459
дата надходження 21.12.2014
дата закладки 13.11.2016


Мирослав Вересюк

ГОВОРИЛИ ПРО ЩОСЬ, ПИЛИ ТЕРПКЕ ВИНО


Говорили  про  щось,  пили  терпке  вино,
Про  усе  взагалі  й  про  нічого…
Присмак  прожитих  літ  ніби  мало  воно,
А  в  очах  було  трішки  волого.

Голос  твій  повідав  про  минуле  життя,
Про  роки,  що  провела  без  мене.
Піднімалось  до  горла  жалю  почуття
І  заходило  сонце  черлене…  

День  поволі  згасав,  дотлівав,  як  вогонь,
Тіні  смутку  вповзали  в  світлицю.
Нас  обох  видавало  тремтіння  долонь
І  сліди  були  мокрі  на  лицях.

Ми  згубили  кохання  у  вирі  часу
Розлетілися  з  парти  шкільної.
Ти  навіщо  відрізала  чудо-косу?
Більш  ні  в  кого  не  було  такої.

Лише  очі  й  душа  залишились  такі  ж,
В  них  себе  юнаком  знову  бачу,
Бачу,  як  під  дощем,  бігли  ми  босоніж
І  не  думав,  що  я  тебе  втрачу.

Але  доля  для  нас  інший  вибрала  шлях,
Розійшлися  дороги  життєві.
Лиш  з’являлася  зрідка  у  маревах-снах,
Дарувала  цілунки  чуттєві.

Насправді  ніколи  тебе  не  цілував
І  тепер  це  не  смію  зробити.
Я  тебе  до  нестями  тоді  покохав,  
І  …  продовжую  досі  любити.

20.10.2015  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614742
дата надходження 20.10.2015
дата закладки 13.11.2016


Мирослав Вересюк

УЖЕ НЕ ЖОВТИЙ, ГЕТЬ УВЕСЬ ЗЧОРНІВ

́Уже  не  жовтий,  геть  увесь  зчорнів,
Один  листок  вхопившись  за  гілляку
Так  відчайдушно  втриматись  хотів,
Тремтів  від  вітру,  чи  то  з  переляку.

Нікого  поруч,  він  один,  як  перст,
Усі  давно  посипались  додолу.
Дощам  і  вітру  мовчазний  протест
І  правилу,  що  йде  життя  по  колу.

Недавно  зовсім  з  бруньки  ще  зростав,
Клейким  на  дотик,  зе́лено-яскраво.
І  теплий  вітер  ніжно  лоскотав,
Смарагду  небо  було  за  оправу.

А  з  плином  часу  фарби  золоті
Мазки  свої  лишали  на  палітрі.
Як  швидко  все  міняється  в  житті,
Зима  морозом  пахне  у  повітрі…

13.  11.  2016  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700258
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 13.11.2016


Оксана Дністран

Жінка-осінь

Жінка-осінь  з  гризот  помарніла  лицем,
Побрунатіли  очі,  згубила  одежу.
Що  ти,  любонько,  дієш,  чи  карою  це
Що  вела  себе  так,  як  тобі  не  належить?

Ти  в  бездумній  відвазі  в  обійми  вітрам
Віддавала  щедроти  врожайного  літа,
Серце  рвала  журба  із  довколишніх  драм,
Лиш  каштани  спізніло  квітчалися  цвітом.

Жінка-осінь  у  тернах  шукала  плодів  -
Кров  морозом  спеклася  у  грона  калини.
Тільки  сонячний  промінь  надвечір  зумів
Відігріти  завмерле  життя  у  судинах.


*****

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697238
дата надходження 28.10.2016
дата закладки 13.11.2016


Денисова Елена

Бывает…

Бывает:  вдруг  охватит  немота,  
И  слов  простых  как  будто  не  хватает,  
Чтоб  описать  всё  то,  что  ускользает,  
И  мысль  в  туман  размытый  превращает,  
Хотя  была,  казалось  бы,  проста.  

Бывает:  цепенеет  вдруг  душа,  
Накатит  беспричинное  унынье,  
Дыхнёт  реальность  горькою  полынью...  
И  небо  блёкло,  а  не  ярко-сине,  
И  холода'  вонзить  клыки  спешат...  

Бывает:  грусть  навалится  горой,  
И  нет  стихов  —  а  лишь  косноязычье,  
Не  высказать  всех  мыслей  нелогичных,  
И  муза  лишь  вздыхает  безразлично  
И  лиры  не  касается  рукой...  

Бывают  дни  —  их  нам  не  избежать  —  
Тоска  и  слякоть,  стылость  межсезонья,  
Где  мрачность  стай  кружащихся  вороньих...  
И  лишь  уткнуться  хочется  в  ладони  —  
И  замереть...  И  до  весны  проспать...  

 

 

 

Фото  из  интернета  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700050
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016


Гай-Нижник Павло

До ніг твоїх все небо прихилю

                               [b]      *  *  *[/b]

До  ніг  твоїх  все  небо  прихилю
Й  короною  зірковою  звінчаю
Тебе  єдину.  Світ  свій  розфарблю
Пензлем  краси  і  барвами  із  раю!

Тендітними  росинками  cкроплю
Вуста  сумирні,  день  заколихаю,
Розбуджу  ніч,  блиск  сонця  ухоплю
І  дам  серцям.  Вони  живуть,  я  знаю,

Тобою  й  мною!  Янголам  звелю
Розніжувати  ніжність  аж  до  краю,
Аж  до  межі…  Я  й  темінь  засвітлю
Суцвіттями  вогню  та  водограю

І  чарами  тебе  у  собі  розстелю.
Нас  в  оберемок  долі  повплітаю…
До  смерті  і  по  ній  ти  є  моє  «Люблю»,
Між  Богом  і  людьми  я  є  твоє  «Кохаю».

                                                                 [i]  [b]Павло  Гай-Нижник[/b][/i]
                                                                     [i]  1  березня  2016  р.[/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648066
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 12.11.2016


valen-tin

ПРО ЖІНКУ

Тіло  жіноче  –  
Пристрій  із  клавіш
Несамовито  
Вібрує  струна
Добре,  якщо  ти
Ноти  читаєш
Зможеш  –  зіграєш,
Як  схоче  вона.

Доля  жіноча  –
В  щасті  дівочім,
Та  помилок  би
Не  наробить!
Скільки  навколо
Буде  охочих,
Ласий  шматочок
Собі  відкусить!

Сварка  жіноча  –
Грім  серед  ночі,
Не  допоможе,
Що  ти,  ніби,  свій!
Мозок  розплавить,
Виклює  очі,
Вуха  притисни,
Сховайся  мерщій!

Жінчина  здатність
Віддати  останнє
Неоціненна  –
Вшануй  її  ти!
Ласка  та  вірність
Їй  притаманні,
Щире  бажання
Любов  зберегти.


Посмішка  жінки
Річ  загадкова
В  прірву  кидайся,
Лови  кожну  мить,
З  нею  кохайся
Знову  і  знову,
Жінка  для  того,
Щоб  вічно  любить!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508914
дата надходження 02.07.2014
дата закладки 12.11.2016


alfa

Коханій

На  твоїх  островах  -  знову  осінь,
Йдуть  дощі  без  кінця  і  краю…
Я  тобою  живу  і  досі,
Я  єдину  тебе  кохаю!
В  тебе  інші  тепер  висоти,
Інші  друзі  вже  й  інші  маршрути...
Та  я  знаю  ,  кохана,  достоту,
Що  не  зможу  ніколи  забути
І  ті  зустрічі  наші  колишні,
І  щасливі    безсонні    ночі,
Й  твої  губи,  солодкі  як  вишні,
І  твої  з  поволокою  очі…
На  твоїх  островах  -  знову  осінь,
Йдуть  дощі  без  кінця  і  без  краю…
Я  тобою  живу  і  досі,
Я  тебе  лиш  одну  кохаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517166
дата надходження 14.08.2014
дата закладки 12.11.2016


RedkaSM

НЕ ПО-БОЖОМУ ДІЄТЬСЯ, БОЖЕ



Щось  не  так.  Зрозуміти  не  можу:
Звідки  вітру  зловісний  порив…
Не  по-божому  діється,  Боже,
В  тому  світі,  що  Ти  сотворив.

Наче  пісня,  просякнута    кров’ю,
Наче  скалки  розбитих  дзеркал,
День,  що  бути  повинен  любов’ю,
Нам  являє  звіриний  оскал.

Підкрадається  злодієм  вечір
До  струмка,  де  конвалій  гарем,
Щоб  раптово  упасти  на  плечі
Непідйомним  думок  тягарем.

І  хова  у  подолі  свинцевім
Хмар,  що  випили  воду  морів,
На  догоду  маразму-ченцеві
Благодать  надвечірню  зорі.

Щоб  її  не  напився  сьогодні
На  кривавім  Твоїм  полотні
Той,  хто  світ  врятував  від  безодні  -
Побратим,  невідомий  мені.

Де  своєю  останньою  кров’ю,
Перемелений  «Градом»  стократ,
На  бляшанці  напише  з  любов’ю»
«  Я  -  ненавиджу!..»  юний  солдат.

Де  ніяк  вгамуватись  не  може
Зойк  душі  на  розбитій  стіні…
Не  по-божому  діється,  Боже,
На  новому  твоїм  полотні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700021
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016


Rekha

Картинки октября

(Осеннее  -  3)

Дождь  наотмашь  целует  пустые  глаза  фонарей
и  ласкает  промокшее  тело  сгорающей  ночи.
Где-то  прячется  небо  за  толщей  шести  этажей.
И  ложится  на  лист  эта  осень  сплетением  строчек.

Тонкой  кистью  рассвета  расписан  пергамент  листвы.
Руны  счастья  вшивает  октябрь  золотыми  стежками
в  серебристое  поле  дождливой  осенней  канвы,
знаки  Фреи  и  Тира  становятся  за  ночь  стихами.

Город  слякотью  болен  и,  кутаясь  в  призрачный  плед
чьей-то  утренней  нежности  –  робкой,  застенчивой,  зыбкой,
пьёт  микстуры  дождя  в  октябре  вот  уж  тысячу  лет.
И  я  тоже  больна,  но  твоей  долгожданной  улыбкой.

Там,  за  бортом  балкона,  прохожие  тонут  в  дожде,
и  танцуют  зонты  в  странном  танго  ветров  одичавших.
Чьи-то  сладкие  сны,  растворяясь  в  холодной  воде,
вкусом  слёз  октября  оседают  на  дне  моей  чашки.

Листья  шепчут  каштанам:  «Прощайте,  пора  нам  лететь…»
Бродит  дождь  босиком  (не  боится  простуды!)  по  лужам,
он  читает  прохожим  стихи  о  любви,  о  мечте  –  
раздаёт  на  разлив  всем  пропащую  мокрую  душу…  

(02.10.2010)




*знаки  Фреи  и  Тира  -  группы  рун,  всего  их  три  (Фреи,  Тира  и  Хагала)  
по  8  рун  в  каждой,  плюс  руна,  не  имеющая  номера  и  пиктографического
знака  (WEIRD).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214240
дата надходження 04.10.2010
дата закладки 12.11.2016


Rekha

Ноты эти…

Я...  напишу  тебе  опять,
а  ты  всем  сердцем  слушай,
как  я  люблю...  Как  я  тебя...
Что  ты  же  -  самый  лучший!
И  никому  не  объяснить,
и...  всё  понятно  всем  же  -
как  я  дышу  тобой  одним,
как  в  сердце  бьётся  нежность...
Из  всех  симфоний,  песен,  од,
из  всех  мелодий  зимних  -
одна  во  мне  всегда  живёт,
и  ноты  в  ней  -  "любимый",
"мой  ненаглядный",  "мой  родной",
"единственный  на  свете"...
И  мне  других  не  нужно  нот!
А  на  всю  жизнь  -  лишь  эти.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700062
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 12.11.2016


Процак Наталя

Вона любила…

Вона  любила  фільми  про  любов
Латте  із  карамеллю,  детективи.
На  світ  дивилась  через  об'єктиви
Остерігалась  пристрасті  оков...

Вона  любила  джаз  і  трішки  рок.
Гучні  компанії  та  тихі  ранки
Яскраві  зорі  на  дні  філіжанки
У  невідомість  несміливий  крок...

Вона  була  поетом  у  душі.
Як  Байрон  понад  все  хотіла  в  гори
Торкати  поглядом  їхні  простори.
Про  них  писала  трепетні  вірші.

Вона  була  тендітна  і  тверда.
Тепліша-  сонця,  холодніша-  криги.
Прологом  не  дописаної  книги.
Бурхлива  і  спокійна,  як  вода.

Вона  любила  кеди  і  бумбокс
Запах  кориці  і  відтінки  сталі.
Осінні  шати  із  дерев  опалі.
І  в  голові  з  думками  парадокс.

Вона  була  несхожою  до  всіх.
Так  трішки  дивна,  може  божевільна.
До  вітру  схожа  -  невловимо-вільна
Нехай  і  за  спиною  чула  сміх...
..........
....
Вона  була  далека  від  землі...
А  він  понад  усе  любив  її...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699944
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 12.11.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2016


Harry Nokkard

Глаза

Глаза  

Встречаем  в  жизни  разные  глаза,
Знакомые,  любимые,  родные,  
Порою  радость  в  них,  порой  гроза,
А  в  памяти  безмерно  дорогие.

Глаза  людей,  они  о  многом  говорят,
Как  зеркало  души,  не  лгут,  все  скажут,
Порой  случайный,  мимолетный  взгляд,
Заворожит  и  сердцу  путь  укажет.

Когда-то  в  прошлом,  много  лет  назад,
Пришла  беда,  и  я  дошел  до  точки,
Я  посмотрел  в  глаза  жены  и  спрятал  взгляд,
В  ее  глазах,  глаза  увидел  дочки.

Бесхитростный  и  чистый  детский  взгляд,
И  в  нем  мольба  спасти  и  не  оставить,
О,  Господи!  Ведь  нет  пути  назад,
И  ничего  уже  нельзя  исправить.

И  я  боюсь  смотреть  в  глаза  жены,
В  них  вижу  ту,  кого  давно  нет  с  нами,
Нет  ни  моей  и  ни  ее  вины,
Что  смотрит  на  меня  ее  глазами.

Я  ей  об  этом  никогда  не  говорю,
Ведь  невозможно  прошлое  исправить,
Я  просто  за  глаза  ее  люблю,
Но  все  забыть  себя  мне  не  заставить.

Встречаем  в  жизни  разные  глаза,
Знакомые,  любимые,  родные,  
Порою  радость  в  них,  порой  гроза,
Лишь  в  памяти  безмерно  дорогие.      

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697507
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 12.11.2016


Harry Nokkard

Молитва матері

Молитва  матері

Душа  не  плаче,  вже  не  має  сліз,
давно  всі  виплакані  сльози,
хтось  молитви  мої  до  Бога  не  доніс,
лишив  саму  стрічати  дощ  і  грози.  

Великий  Боже!  За  які  ж  страшні  гріхи,
мені  призначено  така  страшна  спокута,
чому  ідуть  від  нас  чоловіки,
лишаючи  в  душі  і  серці  смуток.  

Вже  третій  рік  у  бій  ідуть  сини,
разом  з  батьками  боронити  Україну,
і  повертаються  лише  у  наші  сни,
Великий  Боже,  чом  ти  нас  покинув.

Чому  караєш  ти  дітей  і  матерів,
чому  без  кари  залишаються  злочинці,
такий  на  серці  біль,  немає  слів,
чим  завинили  перед  небом  українці.

Чому  мовчать  російські  матері,
невже  їхні  серця  закам’яніли,
гинуть  в  чужій  землі  їхні  сини,
і  не  відомо  навіть  де  синів  могили.

Душа  не  плаче,  вже  не  має  сліз,
давно  всі  виплакані  сльози,
хтось  молитви  мої  до  Бога  не  доніс,
лишив  саму  стрічати  дощ  і  грози.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693933
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 12.11.2016


Владимир Зозуля

так повернулась жизнь

Так  повернулась  жизнь…  чужими  стали  лица.
И  черною  тоской  твои  глаза  глядят.
И  я  не  знаю,  как  от  черноты  отмыться…
Я  раньше  никогда  так  не  искал  дождя.

Я  раньше  никогда  не  уставал  от  жизни.
Жил,  как  умел…  как  мог…  не  опуская  взгляд.
Да  только  вот  года…  приОбняв,  шею  стисли,
Да  так,  что  позвонки  под  тяжестью  хрустят.

Я  чувствую,  как  жизнь  несет  меня  по  встречной…
И  по  ночам  в  груди  я  ощущаю  боль…
И  черной  полосы  пугает  бесконечность,
Как  будто  бы  идешь  не  поперек…  а  вдоль…

Сложить  бы  этот  груз…  и  место  не  запомнить.
И  дальше  налегке,  не  уставая  жить.
Но  память,  как  река…  все  глубже…  все  огромней,
А  я  уже  устал  против  теченья  плыть.  

Я  лег  бы  на  воде…  раскинувшись  спокойно  
И  в  вышину  смотрел,  не  отрывая  глаз…
И  неба  синеву  пил  долго…  и  запойно,
Как  будто  бы  впервой…  или  в  последний  раз…

Но  жизнь  несется  вскачь,  лета  меняют  зимы.
А  я  за  нею  мчу,  давя  педаль  на  все.
И  годы…  как  столбы,  что  пробегают  мимо.
И  старость…  как  туман  на  встречной  полосе…

…  А  помнишь,  как  я  шарф  вязал  тебе  на  плечи?
Как  обнял  в  первый  раз  и  подарил  цветы?
Я  мог  часами  ждать  в  холодный  зимний  вечер…
Я  мог  тебя  понять…    
                                                                     А  вот  поймешь  ли  Ты?

Да…  можно  убежать  от  злости  непогоды…
Или  уйти  к  другой,  спасаясь  от  тебя…
Ну  а  куда  бежать  от  жизненной  невзгоды?
Или  куда  уйти…
                                                                   от  самого  себя?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468160
дата надходження 24.12.2013
дата закладки 10.11.2016


Владимир Зозуля

Той единственной

Задачка,  кажется,  простая.
Ответ,  конечно,  знаешь  Ты.
И  я  вот  тоже,  вроде,  знаю,
Что  дарят  женщине  цветы.
Чтоб  были  дымкою  одеты
Глаза,  а  запахи  легки,
Еще  ей  дарят  сигареты,
Вино,  конфеты  и  духи.
А  чтобы  взгляды  не  потухли,
И  чтоб  носили  на  руках,
Ей  дарят  лаковые  туфли
На  невозможных  каблуках…  
Но…  если  ты  давно  с  ней  в  паре…
И,  если  прожиты  года…
Скажи  мне,  Господи,  что  дарят
Любимой  женщине  тогда?
Что  ей  дороже,  лучше,  стильней?
Ведь,  я  не  знаю,  отчего,
Но,  чтобы  я  не  подарил  ей,
Она  ДОСТОЙНЕЕ  того…
И  все  же…  все  же,  все  же,  все  же,
Простив  меня,  забыв  мой  грех,
Открой  же,  ну,  скажи  мне,  Боже,
Что  дарит  тот,  кто  лучше  всех?..

И  без  раздумий,  по  наитью,
В  окно  нечаянно  взглянув,
Вдруг,  захотелось,  подарить  ей
ЛЮБОВЬ,  НАДЕЖДУ  и  ВЕСНУ.

........
ну,  и  цветы  с  шампанским  тоже  нужно  купить,
 а  потому  бегу  в  магазин,
 сегодня  одними  стихами  не  отделаешься...

С  ПРАЗДНИКОМ  ВАС,  МИЛЫЕ  НАШИ  ЖЕНЩИНЫ!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649895
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 10.11.2016


Рідний

Очі твої пахнуть соком беріз (пісня)

Вірш  зі  збірки  "  Наодинці  зв  словом"  став  піснею.  Сам  собі  режисер  викладає  на  свою  сторінку  оновлене      творіння)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506669
дата надходження 22.06.2014
дата закладки 10.11.2016


Рідний

Солодке каяття (пісня на слова Олександра Печори, муз. В. Ох)

Ти  не  простила  і  тоді  права  була.
І  я  карав  себе  і  досі  щиро  каюсь.
Із  тої  миті,  як  ображено  пішла,
із  тої  миті  як  же  болісно  чекаю!
Як  Ти  сказала,  що  навік  тепер  пішла,
із  тої  миті  я  Тебе  одну  чекаю.

Я  не  лукавлю,  не  клянуся  на  віки.
Відчуло  серце  і  тепер  напевно  знаю:
Тебе  не  зможу  замінити  я  ніким,
бо  лиш  Тебе  так  зачаровано  кохаю!
Не  всі  однакові  жінки  й  чоловіки.
Тепер  пізнаєш,  як  же  я  Тебе  кохаю!

Нам  пощастило  на  солодке  каяття:
всі  помилки  ми  щиро  визнати  готові.
Бо  не  погасли,  а  палають  почуття,
Серця  наповнилися  повінню  Любові.
Ми  помилялись,  та  палають  почуття.
Ми  переповнилися  повінню  Любові!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478972
дата надходження 12.02.2014
дата закладки 10.11.2016


Рідний

Перша жінка (сл. У. Дудок, муз. В. Сірий)

Ти  є  перша  жінка,
найлюбіша  –  знай  це:
мов  тремтлива  гілка
розквітала  в  серце.

Ти  є  горда  жінка,
грішна  смоківниця:
пасем  чорні  змійки,
безум  –  у  зіницях.

Ти  є  райська  жінка  –
сам  вінець  творіння!
Обпікала  зірка,  
сипалось  каміння...

Ти  є  вірна  жінка,
мати-королева.
Як  Буття  сторінка,
ти  Є  перша...
ЄВА.

Запис  і  виконання  В.  Сірий.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619704
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 10.11.2016


Рідний

Танець (сл. В. Потебня, муз. В Сірий)

За  талію  нічку  печальну  візьму  
І  буду  у  танці    кружлятись  ,  
Бо  нудно  сидіти  без  сну  одному,
Життя  визначаючи  вартість.  

Нам  гратиме  вальс  на  роялі  своїм  
Такий  же  зажурений  місяць,
 І  небо  вмить  стане  уже  замалим,
 Для  танцю  звільняючи  місце.

 Ніхто  не  помітить,  як  пара  така  
Уранці  зупиниться  тільки,
 Як  з  талії  ночі  піднята  рука
 Їй  ніжно  опустить  повіки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665311
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 10.11.2016


Ніна Незламна

Він і вона 18+

                                                                   
           Погожий  літній  день  схилявся  до  кінця.  По  обрію  червоніло…  Білі  хмари  доганяли  сонце,  немов  пуховою  хустиною,  покривали  його  до  сну.  Промені  час  від  часу  моргали  між  дерев  і  знову  губилися.  Врешті  останні  заховалися  і  небо  потускніло.
     Вони  йшли  вдвох  взявшись  за  руки.  Вона  несла  невеличкий  приймач,з  якого  лунала  музика.  Він  тримав  через  плече  сумку  з  речами,  ніяковів,  трохи  не  рішуче  дивився  на  неї  та  вже  давно,  в  його  очах  мерехтіли  вогники  кохання.  
 Село  залишилося  далеко  позаду,  оминули  пагорб,спускалися  до  річки.  Шовкова  висока  трава  лоскотала  ноги,  бо  вже  зняли  капці,  йшли  босоніж,  немов  малі  діти,усміхаючись  один  одному.
 Ще  не  встигло  зовсім  стемніти,  як  на  небі  тарілкою  з`явився  блідий  місяць,  кидав  своє  проміння  в  воду,  вона  з  ним  немов  загравала,  переливалася  змішаними  смарагдовими  та  кораловими  відтінками.  Нарешті  підходили  до  великого  ставу,очерет,  зілля  та  висока,  густа  трава  немов  охороняли  його.  На  ходу  роздяглися,  покидали  свої  речі,  шубовснулися  у  воду.
 -Ой,як  гарно,-  зауважила  вона.  Він  виринув  з  води,сміливо  підплив  і  вже  ніжно  обіймав,  легенько  притискав  до  себе.
Аж  ось  і  вуста  ....  Такі  жадані….  Вже  п`ять  років  разом,  поцілунки  з  кожним  разом  здавалися  солодшими.  Вже  підхопив  на  руки,  як  пір`їнку,  ніс  на  руках  на  берег.  
   Шепотіла  ніч  ніжно  і  звабливо….  Мерехтів  мінливо  місяць,здавалося  спостерігав  за  ними,  а  зорі  все  ясніше  і  ясніше  світили,  немов  перемигувалися  між  собою.  Десь  близько  чути  стрибунця,  а  далі  по  другу  сторону  ставка,  часом  гучно,  а  часом  тихіше    жаби  заводили  пісні.
         Він  з  пристрастю  зваблював  її  до  поцілунку  і  цілував  знову  і  знову.  Вона  тонула  в  його  теплих  обіймах,  горнулася,  розтавала,  як  роса  на  сонці.  Їм  здалося,  що  на  цьому  березі  їхнє  щастя,    їх  тільки  двоє,  він  і  вона…  І  все  мовчки,  не  треба  ніяких  слів  до  їхнього  світлого    кохання.
         Одна  за  одною  гаснуть  зорі  до  світанку.  Місяць  плинув  до  горизонту.  По  обрію  блакитне  небо  наче  оперелося  рожевим  поясом.  Сонце  посилало  перші  яскраві  промені.  Сяйво  мерехтіло,  танцювало,нарешті  визирнуло  золотом.  
       З  приймача  лунала  заворожуючи  легка,  тиха,  ніжна  музика,  то  хрипіла,  а  то  зненацька  було  чути  голосніше.
       Затамувала  подих,  ледь-  ледь  обійняла  його  і    посміхаючись,  встала.  Взяла  до  рук  хустинку,  на  фоні  сходу  сонця  і  прозорої  води,  яка  виблискувала,  танцювала  перед  ним,  як  фея.  Він  дивився  і  завмирав  від  її  рухів.  Зачаровувала….  Довгі  коси  ледве  приховували  пружні  груди.  Купальник  обтягував  красиве  тіло,  підкреслюючи  стрункий  стан.
     Раптово  замовкла  музика  …Тиша  і  її  образ,  він  більше  нічого  не  помічав,    птахом  прилетів  до  неї.  Вона  цілувала  чоло,  очі,  він  пив  медові  вуста,  припадав  до    прихованих  грудей.  Загорівся  вогонь  кохання…
       Лагідно  заспівала  пташка  в  гаю.  Вона  відкрила  очі,  поглянула…    Він  спав  немов  Геракл,  мужній,  красивий,  чорнявий.  Коханий,  думала  про  себе,я  твоя  навіки.
Трави  немов  в  кришталі  вмилися  срібною  росою,  яка  виблискувала,  іскрилася  на  сонці.  По-під  пагорб  тягнулася  стрічкою  посадка,  звідти  чулися  голоси  пташок,  які  радісно  стрічали  сонячний  ранок.
 Яка  то  насололода,подумала  вона,  теплі  сонячні  промені  привітно  світили  в  обличчя,  примружуючи  очі,  сміливо,  з  розгону,  кинулася  в  річку,    ,  від  задоволення  з  грудей  вирвалося,
-А-а-а-а.
 Всі  жаби  хлюпнулися  з  переляку  в  воду,  в  очереті  закричала  качка.  Неподалік  з  кущів  юрбою  злетіли  горобці.
 Здивовано  відкрив  очі,  вона  стояла  в  воді  немов  русалка….  Розпливлася  посмішка  на  обличчі,  очі  сяяли  щастям.  Кілька  секунд,  він  стояв  поруч  з  нею,  тримаючи  за  руки,ніжно  дивився,немов  дякував  за  її  любов,  за  ті  щасливі  миті,  що  вона  йому  подарувала.  Гладив  чоло,  припадав  губами  до  світло  -  русявого  волосся,  губився  в  ньому,  розсівав  поцілунки  по  шиї,  пухкеньких  грудях,  гаряче  притискаючись  до  неї.
     Над  широким  ставом  линув  веселий  сміх,  гралися,  борюкалися  в  воді,  як  маленькі  діти,  насолоджувалися  теплою  водою….  
   Він  ледь  доторкнувся  її,  ніжно  взяв  за  плечі,  притягну  ближче  до  себе.  Довго  дивився  в  закохані,  щасливі  очі,  неначе  щось  там  шукав….  Раптом  його  погляд  став  сумним  і  тривожним,
 -Нам  треба  повертатися.  Наш  час  дуже  швидко  збіг.  Пора..
         Річка  ,  ставок,  той  рай  в  якому  вони  були,  залишився  позаду.    Взявшись  за  руки,  піднялися  на  пагорб,  прямували  дорогою  до  села.
Йшли  мовчки,  кожен  думав  про  своє..  Час  неначе  летів,  не  вгледіли,  як  наблизилися  до  села.  
-  Через  годину  автобус,  почекай,  я  заскочу  додому,  візьму  рюкзак  та  документи.
           Трохи  схвильований  забіг  до  хати,  похапцем  взяв  в  руки  рюкзак,  в  кишеню  сорочки  заховав  документи,
 -  Мамо,  тату  я  вже  є,  за  пів  години  автобус…..  Я  пішов…
 Батьки  стояли  зморені,  виснажені  думками.
 -Тож  я  не  на  війну,  ще  треба  відслужити  півтора  роки,  може  якраз  закінчиться,-  обіймаючи  і  цілуючи  говорив  він.
         Вийшли  надвір,  вона  привіталася  з  батьками.
 Вони  її  давно  сприймали  за  невістку.  Коли  взялися  за  руки,  батьки  вслід  перехрестили  їх  і  витирали    непрохані  сльози,  що  котилися  немов  горошини.
         Вони  мовчали  цілу  дорогу,  лише  крадькома  кидали  хвилюючі  погляди.  Ніжними  дотиками  рук  бентежили  один  одного,  зупинялися,  завмирали  в  солодому  поцілунку.
           Виднівся  по  трасі  автобус,  загальмував  біля    дорожнього  знаку.  З  автобуса  поспішаючи  вийшов  капітан,  представився,  показав  свої  документи  та  перевірив  його  паспорт.
 -Ну  все  прощайтесь,-    пролунав    голос.
   В  автобусі  сиділо  не  багато  хлопців,  які  з  цікавістю  визирали  в  вікна.  Вона  соромлячись  відійшла  в  сторону,  голос  злегка  тремтів,
-  Щасливо,  пиши,  я  буду  чекати  ….
       Автобус  від’їжджав  набираючи  швидкість,  вже  за  хвилину  не  було  видно  на  трасі….
 Вона  поверталася  додому  з  думками,  заспокоювала  себе,  все  буде  добре.  Зовсім  не  шкодувала,  на  душі  неначе  пригрівало  сонце,  раділа,  що  ця  ніч  була  їхня.      Воєнні  дії    все  ж  викликали  тривогу,  трохи  не  давали  спокою.  Та  нічого,  в    думках    будувала  плани,  адже  скоро  присяга,  тож  обов`язково  поїду  до  нього.  Втішала  себе,  може  дасть  Бог,  якраз  закінчиться,  ця  страшна,  гібридна  війна.



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699642
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 10.11.2016


Єгорова Олена Михайлівна

О женщинах-богинях

Есть  женщин  много  в  этом  мире
Красивых  умных,  но  обычных…
Их  ценят  в  жизненном  миг-вире
И  в  отношениях  всех  личных…

Но  среди  них  лишь  единицы,
Которые  парят  прекрасно,-
В  их  поступях,-  мерцают  лица
На  горизонте  светлом  ясном…

Да!  Эти  женщины  –  богини
В  венке  с  цветущих  украшений
Земли  и  жизненных  всех  линий
С  дарами  дальностных  видений…

Сосредоточены  и  строги,-
Пусть  путь  весь  с  ореолом  звездный,-
Чарующие  недотроги,
Где  с  притяженьем  взгляд  не  грозный…

Их  в  живопись  возводят,  в  оды,-
Так  возвышая  в  сфере  душной
Таинственным  лоном  природы
С  небесной  синевой  воздушной…

Ведь  блеск  души  очарований
И  облик  нежный  стройный  тонкий,
Как  первый  луч  на  зорьке  ранней,
Фон  в  переливах  птичьих  звонкий…

Да,  что  за  малость  в  чудных  трелях
И  в  серенадах  днем  и  ночью,-
За  них  сражались  на  дуэлях,
Рискуя  всем,  не  между  прочим…

С  великодушием  всем  в  тенях
Странностно-скрытый  свет  явлений,-
Мужчины-боги  на  коленях
С  молитвенностью  преклонений…  

Без  памятников,  как  святыни,
Ковры  с  цветов  под  их  ногами,
И  без  гордыни,-  не  рабыни,
Судьбы  жемчужной  берегами…

Творец  вдохнул  в  них  жизнь  с  желаньем
Спасти  весь  шар  от  потрясений
Божественным  неугасаньем,
В  цветущем  мире  –  свет  весенний!
10.01.2016г.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634833
дата надходження 10.01.2016
дата закладки 09.11.2016


Юля Гармаш

Друг в друге

Когда  смешаются  слова
С  тобой,  со  мной  и  с  пряным  дымом,
Когда  измятая  трава
Заменит  громкие  пружины,
Я  потревожу  негу  утр
Своим,  чуть  хриплым  сладким  стоном.
Я  без  помад,  чулков  и  пудр
Тобою  взята  незаконно
У  босоногой  простоты
Провинциальных  скучных  улиц,
У  обезличенной  толпы
Людей,  что  только  что  проснулись,
У  голубей,  клюющих  крошки
С  асфальта  строгих  серых  будней
Прошу  тебя  еще  немножко
Давай  друг  в  друге  мы  побудем.


instagram:  @j.s.garmasch

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562957
дата надходження 27.02.2015
дата закладки 08.11.2016


Радченко

Батьківська хатина

Мов  би  заніміла  батьківська  хатина,
Діти  у  зажурі  гірко-мовчазній.
Свічка  плаче  й  плаче,  на  столі  світлина  -
Батько  усміхнувся  донечкам  своїм.

Правнучата  самі  по  собі  затихли,
Дивляться  сполохано  на  матусь  і  тат.
В  рученятах  кріпко  іграшки  затисли  -
Їм  не  зрозуміти  непоправність  втрат.

Шерхіт  слів  болючий,  втомлені  обличчя,
А  в  очах  провини  затаївся  біль.
Мама  й  тато  тихо  вийшли  в  потойбіччя,
Дивляться  на  доньок  ніжно,  аж,  звідтіль.

По  своїм  домівкам  розійдуться  діти,
Батьківська  хатина  буде  їх  чекать.
А  батьки  лишили  дітям  заповіти
І  без  них  їм  жити  треба  вже  звикать.

По  весні  роквітнуть  квіти  на  подвір'ї  -
Насадила  мама  їх  колись  давно.
І  знайдеться  місто  зірочкам  в  сузір'ї  -
Дві  душі  рідненькі  разом  все  одно.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692866
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 07.11.2016


Юрій Цюрик

Дівчинка Осінь жбурляє в обличчя мені…

Дівчинка  Осінь  жбурляє  в  обличчя  мені
Листя,  опале  з  гілок,  золотисто-багряне…  
Мовчки  дерева  стоять  в  листопадному  сні;
Вітер  куйовдить  волосся  твоє  неслухняне…

Безповоротно  стежина  веде  до  зими…
В  цьому  житті  ми  чимало  на  все  оглядались…
Більше  навряд  чи  з  тобою  побачимось  ми;
Адже  і  так  досить  часто  у  снах  зустрічались…

Ти  збережи  мою  ніжну  безмежну  Любов…
І  не  картай  за  гріхи  свою  втомлену  душу…  
Я  відчуватиму  ніжність  твоїх  молитов
Й  більше  ніколи  канон  почуттів  не  порушу…

Жовті  дерева  стоять  в  дивовижному  сні;  
Вітер  куйовдить  волосся  сухими  перстами…
Дівчинка  Осінь  щось  тихо  шепоче  мені,
Наче  востаннє  лоскоче  твоїми  вустами…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453852
дата надходження 11.10.2013
дата закладки 07.11.2016


Олег Князь

Відшукати своє.

Спостерігаю  на  ранковий  небокрай,  смакую  неквапливо  чай  із  м»яти,  де  краще  любий  друже  не  шукай,  своє  в  житті  потрібно  відшукати!  Серце  під  спів  пташиний  мелодійно  б»є,  ніхто  Творцем  не  залишивсь  напризволяще,  стане  найкраще  не  завжди  твоє,  зате  завжди  твоє  саме  найкраще!  Вірну  стежину  серцем  вибирай,  дасть  день  Господь  і  буде  всім  нам  хлібно,  де  краще  добрий  друже  не  шукай,  своє  шукати  у  житті  потрібно!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690828
дата надходження 26.09.2016
дата закладки 07.11.2016


Вячеслав Романовський

На твій День народження

           
                                                                                     Аллі
…А  ранок  і  прозорий,  і  студен,
І  хризантемно-сяючий,  бо  –  свято!
Це  твій  жовтневий  двадцять  шостий  день
Заходить  радо  в  нашу  щедру  хату.

Цвіте  у  ній  і  врода,  і  любов
Між  книг,  картин,  пісенного  причалу.
І  гук  степів,  і  голоси  дібров
Вітально  звідусюди  зазвучали.

Моя  ласкавко,  літ  моїх  весна,
У  дивовижі  доброти  і  ласки
Купаюся,  як  у  солодких  снах
Із  наших  мрій  і  сонячної  казки.

Тебе  голублю,  ніжну,  молоду  –
Такою  лиш  усі  ці  роки  знаю
У  приязні,  довірі,  у  ладу…
Вітаю,  рідна,  з  Днем  твоїм  вітаю!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696795
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 06.11.2016


Дмитро Овсієнко 86

Так хочеться у лісі опинитись

                                                                             Так  хочеться  у  лісі  опинитись,
                                                                             Коли  багато  невідкладних  справ,
                                                                             Немов  із  чаші,  його  запахів  напитись,
                                                                             Я  день  і  ніч  би  в  душу  їх  вливав.
                                                                           Чи  листяним  є  ліс,  чи  мішаним,  чи  хвойним,
                                                                           Чарівне,  мабуть,  завжди  щось  присутнє  там,
                                                                             Як  в  нього  я  ввійду,  щось  робиться  зі  мною,
                                                                             Немов  потрапив  у  зелений,  дивний  храм.
                                                                             Дерев  верхівки  розмовляють  десь  високо,
                                                                             В  цей  час  для  мене  настає  блаженна  мить,
                                                                           Красу  цю  повністю  сприймає  моє  око,
                                                                           А  серце  іноді  щось  може  й  пропустить.
                                                                           І  так  це  усвідомлення  мене  тривожить,
                                                                           (Не  знаю  в  цей  момент,  куди  піти),
                                                                           Що  в  прогресивний  час  наш  іноді  не  можу
                                                                           З  природою  гармонію  знайти.
                                                                             Та  згодом  в  лісі  я  з  тривог  таких  сміюся,
                                                                           В  гущавину  все  далі  й  далі  я  іду,
                                                                             Цілющого  повітря  не  нап  юся,
                                                                           Заплющу  очі,  ляжу  на  траву.
                                                                           Шумлять  дуби,  ялини,  сосни,  буки,  клени
                                                                           Через  незгоди  й  радості  усі,
                                                                             Кудись  далеко  йде  від  мене  все  буденне,
                                                                           Так  швидко,  що  незрозуміло  це  мені.
                                                                           Сльозами  спокою  і  щастя  я  тут  вмився
                                                                             І  в  небо  синє  вгору  погляд  спрямував,
                                                                               До  стовбура  міцного  прихилився,
                                                                           Своєї  сили  швидко  він  мені  додав.
                                                                             У  цьому  затишку  ніщо  лихе  не  мучить,
                                                                             Лиш  дятел  дзьобом  десь  у  стовбур  б  є,
                                                                               Між  листям  сонце  десь  ховається  палюче,
                                                                             Та  променем  сюди  не  дістає.
                                                                               Якась  стабільність  ледь  вловима  душу  гріє,
                                                                     Мовляв,  завжди  буде  все  те,  що  було  і  колись,
                                                                               В  чоло  моє  ледь  чутно  вітер  віє,
                                                                               І  я  пливу,  провалююсь  кудись...
                                                                                 Із  лісу  йду  додому,  сил  набравшись,
                                                                               Робота  вже  ж  чекає  нелегка,
                                                                               На  всі  питання  відповісти  сподівався
                                                                               У  лісі  вічному  у  днину  літню  я.
                                                                               Питань  хоч  і  багато  залишилось,
                                                                               У  нашому  житті  усе  нелегко  так,
                                                                               Та  кленів  і  дубів  цілющу  і  безмежну  силу
                                                                               Під  сумнів  не  поставлю  аж  ніяк.
                                                                               Стоять  вони  вже  не  одне,  мабуть,  століття,  
                                                                         Не  тільки  я  прийду  до  незворушних  їхніх  крон,
                                                                               А  горді  і  величні  верховіття
                                                                                 Сміються  й  тужать  з  нами  в  унісон.
                                                                     Ви  теж  якось,  як  час  в  вас  є,  до  лісу  завітайте,
                                                                                 Як  радісно,  як  сумно,  теж  до  лісу  йдіть,
                                                                             Немов  по  храму,  по  стежках  його  ступайте,
                                                                                     І  для  нащадків  його  свято  бережіть.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685953
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 06.11.2016


Томаров Сергей

Твій дощ осінній. .

Я  сподівався,  що  скінчиться  осінь,
Що  хмари  у  мій  дім  не  залетять,
Але  твій  дощ  потрапив  в  мої  очі,
І  листям  жовтим  мрії  снів  вже  сплять.

Потужний  вітер  в  вікна  б*є  образи,
І  сиве  небо  дивиться  в  мій  бік...
Слова  останні  сипались,  мов  стрази,
У  серці  залишая  біль  навік.

Лише  одне...  То  ж  було  поміж  нами:
І  сяйво  сонячне,  і  зорі,  і  весна...
Слова  кохання  й  ніжності  лунали...
До  дому  осінь  увійшла  сумна.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638832
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 06.11.2016


Шостацька Людмила

БІЛИЙ ТАНЕЦЬ

                                                       На  білий  танець  запросила
                                       Я  листопад  осінніх  дум.
                                       У  ньому  є  краса  і  сила,
                                       Ну  і,  звичайно,  легкий  сум.

                                       Кружляє  пам’ять  по  асфальту,
                                       Сльоза  скотилась  по  щоці
                                       У  осені  на  білу  шпальту,
                                       В  задумі  ручка  -  у  руці.

                                       Я  -  між  землею  і  між  небом,
                                       На  оберемку  –  всі  роки.
                                       Задиркуватий  вітер-Рембо
                                       Услід  кидає  мідяки.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697489
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 06.11.2016


Віктор Слюсар

НЕ ПРИЙШОВ. І УЖЕ НЕ ПРИЙДЕ.

Не  прийшов.  І  уже  не  прийде.
Хоч  ще  вчора  він  марив  тобою…
Вітер  свистом  натужним  гуде,
Хмари  гонить,  мов  хвилі  рікою…

Він  тобі  говорив  про  любов,
Боягуз!..  Він  спалив  свої  крила…
Зупинись,  і  нутром  не  криви:
Ти  його,  наче  двері,  розкрила

Перед  ним...  І  душі  важче  тому!
Пустота,  а  не  гіркість  утрати…
Як  могла  ти  повірити  йому,
Коли  міг  він  уміло  брехати!

Не  прийшов.  І  уже  не  прийде.
А  інакше  хіба  ж  могло  бути?
Біль  жіночий,  мабуть,  пропаде,
А  із  ним  пропадуть  усі  скрути.

12  жовтня  2006  р.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550399
дата надходження 10.01.2015
дата закладки 04.11.2016


Неизвестный Я

ПРЕКРАСНО!

На  вопрос,  почему  я  грустный,
Улыбнусь,  отшучусь  беспечно.
А  на  пальцах  суставы  хрустнут,
Изогнутся  дугою  плечи.
Надоели  допросы  эти,
Лжеучастие  мне  противно;
Любопытсво  и  жажда  сплетен  -
Вот,  пожалуй,  и  все  мотивы.
Ах,  оставьте  меня  в  покое,  -  
Наслаждайтесь  веселья  маской:
Улыбаюсь,  машу  рукою...
Как  дела?  Как  всегда:  прекрасно!

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698479
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 04.11.2016