Він бачив цей світ всього одну секунду. Його життя тривало стільки ж…
Люди живуть багато років, не відчувши тих почуттів, що відчув він, проживши всього одну секунду. Він герой. Його ніхто не знає, крім лікаря, що робив аборт і матері, але він герой!
І я чула його перші і останні слова. Уявляєте що він сказав?? Сказав, що безмежно кохає свою матусю. І бажає їй щастя. Вічного, безмежного, щирого щастя. Йому сумно, що він так і не зробив свій перший крок, і його ласкаву посмішку ніхто не побачив, і він не зазирнув під ялинку, очікуючи там побачити подарунок від Діда Мороза, і не намалював свою родину, і не став космонавтом, як мріялось. Та попри все, він знав, що мама буде щасливою.
«Мамо… Люба мамо! Я побачив тебе лиш раз і зразу зрозумів, що таке справжня любов! Вона трохи ранила моє маленьке сердечко, було дуже боляче, але я тримався, мамо! Я тримався, бо не хотів тебе засмутити, я не плакав. Дякую за подароване тобою життя. Хоч і не таке вже й довготривале… Дякую!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535815
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 25.12.2017
Дивлячись на світлину цієї красивої і мужньої жінки, жінки –воїна, новина про вбивство Аміни Окуєвої, яка стала справжнім героєм чеченського і українського народу, просто шокувала. Ввечері, 30 жовтня біля 20-ї години на залізничному переїзді біля села Глевахи Київської області невідомі обстріляли автівку чеченських добровольців. Аміна Окуєва загинула, її чоловік Адам Осмаєв, отримав поранення в ногу.
Це не перший замах на чеченських добровольців. Першого червня в Києві на Подолі також стався замах на подружжя Адама Осмаєва і Аміну Окуєву. Кілер вистрілив у груди Осмаєву, після чого Аміна зі свого пістолета зробила кілька пострілів у стрільця. Кілер, поранений Аміною підчас першого замаху, косить під душевно хворого. Гадаю, що дізнання ведеться не на належному рівні, адже якби вдалося отримати від нього потрібні признання, то це, можливо, попередило б наступний замах. Виникає питання чому нема методів і способів ворога, захопленого під час війни зі зброєю в руках, заставити говорити?
А ще в мене, суто цивільної людини, виникає цілий ряд питань до правоохоронних органів? Невже вони не передбачали здійснення повторного замаху на подружжя? Яким чином найманим вбивцям стає відомо абсолютно все про своїх жертв: місце проживання, маршрути пересування, режим дня, номера телефонів і автомобілів…
Я розумію що працюють професіонали, але хочеться запитати, а хто тоді працює в Службі Безпеки України?
Аналізуючи скупі новини про це вбивство, навіть я розумію, що це повинно було бути кілька груп. Адже розгледіти о двадцятій годині вечора, при низькій хмарності, а можливо і дощу (не повідомлялося), тобто в повній темноті, з боку автомобіля його номер, а тим більше пасажирів, просто неможливо. Не віриться, що в притул до залізничного переїзду ростуть кущі, з яких розстріляли автомобіль, а це означає, що повинні були бути спільники, які на зручній ділянці дороги мали змогу все добре роздивитися і повідомити про наближення жертв. Тож ці групи, чи особи, для відступу мали своїх маршрути і свої автомобільні засоби. А ще, де наші технічні засоби для перехоплення радіо чи щільникового сигналів?
Та що говорити, коли в нас вбивають самих працівників спецслужб. Так 31 березня загинув заступник начальника відділу контррозвідки управління СБУ Донецької області полковник Олександр Хараберюш під час підриву його машини радіокерованою магнітною міною, а 27 червня в Києві вибухнув автомобіль в якому перебував керівник спецназу Головного управління розвідки Міністерства оборони полковник Максим Шаповал.
То може всю інформацію про своїх жертв кілери отримують безпосередньо від самих спецслужб? Якби там не було, але вбивство спецпризначенців такого рангу свідчить про повний провал в роботі контррозвідки і СБУ. А якщо додати сюди вибух біля телеканалу Еспресо, вбивство Павла Шеремета, Темура Махаурі, та той самий спосіб в який це зроблено, то складається враження, що розправитись можуть будь з ким і будь де, адже це робиться надто зухвало і показово.
Про ці гучні і резонансні вбивства влада вимушена повідомляти. Але хочеться звернути увагу на ліквідацію звичайних патріотів, добровольців, учасників АТО. Ці вбивства владою подаються як кримінальна хроніка і кваліфікуються часто як самогубство, побутове вбивство чи кримінальні суперечки. І в цих випадках вбивають по тихому, ножем чи арматурою. Занадто багато останнім часом сталося таких випадків в багатьох регіонах України.
Правоохоронні органи на це практично не реагують і всіляко затягують з розслідуванням таких справ.
Я розумію, що йде війна. Розумію, що Росія, продовжуючи агресію на сході України, розгорнула терор в глибокому тилу, знищуючи мужніх захисників нашої країни.
Але не розумію і не бачу що робить влада для протидії цьому терору і чим займаються в цій ситуації МВС, СБУ і інші структури, які утримуються за рахунок наших податків? Які задачі і функції вони виконують та кого охороняють?
Висновки робіть самі….
М. Вінниця
31.10. 2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758076
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 07.12.2017
Боль…Озноб…Дыханье спёрло…
Закрываются глаза…
Нет желания бороться
Отключаю тормоза…
И лечу, сама не знаю…
Всё…Сплошная полоса…
Скорости не ощущаю…
Только бы – на – небеса…
Всё…Конец…Ухаб…Деревья…
Жизни нет, она ушла…
И не будет огорченья.
Так хотела я сама…
Стоп, очнулась, да деревья,
Но они лишь впереди,
Изменяю направленье -
Всё, на правильном пути.
Жить нет сил, но это надо.
Сын растёт, родной малыш…
Как же он моя отрада,
Ты меня ведь не простишь…
Не поймёшь, что я «сгорела»,
От препятствий на пути…
Сколько времени хотела,
От невзгод своих уйти…
Невозможно, понимаю…
Избежать своей судьбы,
Я душою, умираю…
Только бы был счастлив ты…
Боль…Озноб…Дыханье спёрло…
Закрываются глаза…
Нет желания бороться,
Отключаю тормоза….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=28217
дата надходження 30.05.2007
дата закладки 06.12.2017
Мне дышать тяжело и в душе боль сжимает,
Так душе одиноко, что трудно дышать,
Мне и жить не охота, но жизнь продолжает…
В моём теле поход, кровь по жилам бежать…
Я с ума не сошла, просто я одинока
Одинока. На столько, что жить нет мне сил.
Потерялась в быту, и в делах, и заботах…
Нет мне радости в жизни, а ты упустил…
Упустил из вниманья, что я существую
Если нету вниманья, любви и тепла.
Если в сердце любовь – только ЭТИМ живу я
Я вниманьем и лаской живу, и жила…
Подари мне улыбку вниманье, и ласку,
Вновь зажги моё сердце, зажги в нём любовь…
Ты пойми, для тебя, я родилась из сказки,
И живу, и дышу я тобой вновь и вновь….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=28215
дата надходження 30.05.2007
дата закладки 06.12.2017