Tatyna: Вибране

Адель Станіславська

Мені усміхнувся безхатько

Мені  усміхнувся  безхатько.
Привітно  махнув  рукою.
Старий  сивочолий  дядько...
Лишилась  сама  собою  -
всміхнулась  йому  навзаєм
і  дивна  майнула  думка:
"Віддав  найцінніше,  що  має...  "
І  гріло  тепло  подарунка.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679987
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 25.07.2016


Любов Вишневецька

Вибач, мамо…

Вертоліт...  Остання  вже  надія...
Без  душі  цей  птах...  та  дасть  тепло...
Куля  в  тілі!  -  Ох,  ви  ж  лиходії!..
-  Горе,  мамо!..  Горе  обняло...

Я  не  міг,  ріднесенька,  інакше!..
Таким  юним...  зброю  в  руки  взяв...
Ти,  матуся,  знаю...  дуже  плачеш!..
Син  поїхав...  захистити  край!

Вертоліт...  І  лікар  -  Янгол...  Рана...
Зникне  лихо...  наче  чадний  дим...
-  Все  зі  мною  добре  буде,  мамо!
Повернусь!..  Чекай  мене  живим...

На  зорі  звертаєшся  до  вдачі...
Небо  скаже...  що  війні  -  кінець!..
Ти  мене  побачиш...  сонце  наче...
-  Так  зігрію...    я  твій  промінець!..

----------------------

Хлопець  знав...  для  неї...  самий-самий!..
Так  хотів...  щоб  чула  ті  слова...
Шепотів...  як  дуже  любить  маму...
Але  тіло...  кинула  душа.

-  Вибач,  мамо!...  Твій  синок  загинув...
Плямочка  кривава...  Розписи  атак...
Він  від  нас...  у  другий  світ  полинув...
Плаче  небо...  Горя  вірний  знак...  

Ми  помстимось  ворогам!...  На  згадку...
долі  їх  залишимо  в  вогні!
Пам`ятатимуть  усі  нащадки...
Кров  пролиту...  в  рідній  стороні.

                                                                                             22.07.2016  р.

Фото  з  інету.

                                 Прости,  мама…

Вертолет…  Последняя  надежда…
Птица  без  души…  несет  тепло…
Ранен  я!..  В  крови  моя  одежда…
-  Горе,  мама!..  Горе  к  нам  пришло…

Я  не  мог…  не  мог,  пойми,  иначе!
Добровольцем…  сразу  на  войну!..
Ты,  родная,  знаю...  горько  плачешь…
Сын  уехал…  защищать  страну!

Вертолет...  И  доктор  -  Ангел...  Рана...
Я  вернусь  домой…  Вернусь...  живой!..
-  Все  со  мной  в  порядке  будет,  мама!
Скоро  буду...  рядышком  с  тобой.

Подойдешь  к  окошку  ранним  утром...
Сердце  отогреть  зари  теплом...
Там  меня  увидишь...  солнце  будто...
-  Буду,  мама...  я  твоим  лучом!..

---------------------

Знал,  что  для  нее  он...  самый-самый!
Так  хотел...  услышала  чтоб  мать!..
Посылал  слова...  с  любовью  к  маме...
А  потом  вдруг...  перестал  дышать.

-  Мать,  прости!..    Не  сберегли  солдата…  
Нет  родимой...  Звездочки  твоей!..
Плачет  небо...  горькая  утрата!..
Полыхает  горе  на  войне...

Отомстим  за  парня!..  Без  сомнений!
Отомстим  врагу  за  боль...  вдвойне!
Будут  помнить  сотни  поколений...
Пролитую  кровь...  в  родной  стране.

                                                                                                     21.07.2016  г.

Фото  из  инета.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679319
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016


Ірин Ка

Дощило…

Дощило...  Хмари  купами  збирались,
Немов  сумні  солдати  на  війну.
А  грім  та  блискавка  за  руки  брались,
Лякали  моє  літо,  як  колись  весну.

Дощило...  Сірим  був  і  день,  і  ранок,
Лише  в  очах  моїх  лишилася  блакить.
У  місті  парасольок,  суму,  лихоманок
Вдягаю  душу  в  бронь,  не  смію  оголить.

Дощило...  Що  ж,  нехай  посеред  літа
Хтось  зачепив  так  болісно  струну...
Я  маю  власне  сонце,  я  зігріта.
У  місто  парасольок  променем  пірну...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676417
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.07.2016