Вікторія Коваленко: Вибране

Хуго Иванов

Я тебя опять не встретил…

Я  тебя  
опять  не  встретил...
в  этот  выходной...

Не  напрасно  чёрный  ворон    
Вился  надо  мной....

Я  расслышал  в  его  крике  
Среди  пьтичьх  слов....

Это  вечер  
будет  грустным......
Без  ЕЕ.....  
стихов...
 

И  пришлось  написать  свои...
...Ни  о  Чем...


Монах  
безумствуя  ночами...
С  утра  
звонит  в  колокола
Он  только  в  послушаньи  
с  нами...
Сбежав...  
от  плотского  греха

А  холостяк  
во  всем  циничен...
Перебирает  
вина  женщин...
К  чужой  морали  
безразличен
В  душе...  
безнравственно  беспечен

Проснувшись  рано  
петухи
Стирают  дней  
печальную  картину
Дерьмо  
на  дне  засушенной  реки
Чужой  луны  
вторую  половину

Пылится  в  комнате
на  полках..
Склад  Мыслей
из  случайных  слов
А  в  сердце...
...женщина...
...ЖАР  ПТИЦЕЙ!!!
Мечта  желанная...
...грехов...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809277
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018


гостя

Віхола…



Збирай
тривожну  мідь  горобини
на  гострих  полюсах  чужих  розлук.
В  передчутті  полярної  зими
твій  хижий  птах  
   завмер  в  обіймах  рук.

Збирай,  
дівча  невпізнане,  пітьма
змиває  із  очей  твоїх  блакить.
Тобі  від  того  користі  нема,
що  в  серці  
   біла  віхола  звучить.

Солодка  і  липка,
мов  віщі  сни
в  прозорих  водах  Стіксу  неба  край.
Перегорілу  мідь  горобини
збирай,
   дівча  невпізнане,  збирай

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807285
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 20.09.2018


гостя

Вихор…



Торкаюсь  
обережно  до  човна…
Згорну,  мов  хмиз,  навігаційні  карти.
Мене  давно  у  снах  твоїх  нема,
химерний,  
   сіроперий  птеродактиль.
 
Критична  маса.  
Абсолютний  хміль.
Палеозою  вистояне  листя.
Так  легко  обпектись.  Це  заметіль.
Птахам  тропічним
     тут  ніяк  не  місце.

Не  місце,  
князю  сонячний,  не  час.
Час  опіків  під  ніжними  руками.
Сліди  від  пазурів…  То  ти…  не  птах??!
Не  птах?…  химерний…  
   вихор  між  зірками

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805754
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 07.09.2018


Відочка Вансель

Я навчилася щастя красти

Залишилася  ніч  цілунків,  
Я  навчилася  щастя  красти.  
Із  минулого,  з  тих  малюнків,  
Де  ми  вдвох.Треба  б  ще  відкласти  

На  ті  дні,  де  тебе  забуду.  
Не  згадаю  обличчя  навіть.  
Боже  мій,  скільки  в  світі  люду!  
А  тримає  одного  пам'ять.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738498
дата надходження 19.06.2017
дата закладки 22.06.2017


гостя

Найкраща… з балерин…



Вона  ішла.  
…і  плавився  туман
…І  брязкали  браслети  на  нозі
…і  сонце  відступало  за  Монблан.
Зникало…  
   розчинялося  в  тайзі…

А  ти  хотів
її  застерегти.
Чи  вберегти…та,  зрештою,  мовчав.
Кришились  порцелянові  мости.
І  ти  її  втрачав…  
   втрачав…  втрачав!

Торкаючись  
химерної  межі,
десь  між  солоних,  
обгорілих  рим.
(…в  театрі    спопелілих  міражів
 вона  була
     найкраща  з  балерин)


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707954
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 16.06.2017


гостя

Смуток…



..ні,  ти  не  принц,  
не  король  із  дитячих  казок.
(я  розвертаю  навспак  золоті  каруселі)
В  серці  моєму  просіється  дикий  пісок…
В  серці  моєму
     розквітнуть  троянди  пустелі…

І  розбиваються
вперто  голодні  вітри
в  стінках  аорти,  як  дощ  в  пелюстках  незабудок.
...Там,  де  завмерли  твої  найтепліші  сліди,
я  загубила  свій  шлях.
     І  все  глибшає  смуток…



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711774
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 16.06.2017


гостя

Лише…



Терпких  очей
смарагдові  саше.
Скуйовдить  вітер  кучері  солоні…
Вона  -  лише  язичниця…  лише…
Орли  сідають
     на  її  долоні…

І  ти  її  забудеш…
Жаль…  так  жаль!
Комедія  достойна,  власне,  Данте.
Вона  -  лише  зволожена  печаль
Із  тих  часів,
     коли  жили  атланти.

Суди  її,  суди!  
Спали!  (люби)
Чи  пристрели,  як  злякане  зайчатко.
…вона  тобі  міситиме  хліби,
як  розпочати  схочеш
     все  спочатку

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714961
дата надходження 28.01.2017
дата закладки 16.06.2017


Артур Сіренко

Камінь білий

                         «Камінь  –  це  чоло,  де  стогнуть  ватаги  снів
                             без  води  зміїної,  без  крижаних  понурих  кипарисів.
                             Камінь  –  це  спина,  що  носить  тягарем  одвічним  Час,
                             і  дерева  сліз,  стрічки  Шляхів  Чумацьких.»
                                                                                                                                         (Федеріко  Ґарсія  Лорка)

Я  слухав  шепіт  каменю,
Що  загубив  кудлатий  бог
Під  час  блукань  пустелею  
Своїх  снів  неотесаних,
З  кишені  своєї  дірявої.
І  камінь  мені  стогнав-шепотів  
Слова  свої  холодні  одвічні
Про  те,  що  Час  це  тягар,
Що  це  не  ріка  прозора
З  вирами  та  перекатами,
Водоспадами  та  ямами,
Це  тягар,  що  тисне  на  плечі,
Розчавлює  –  навіть  душі  камінні,
Навіть  те  –  незворушне  –  
Стирає  на  порох.  
Час  –  це  не  туман,  що  все  засмоктує,
Що  киселем  вишневим  душу  заповнює,
Що  ховає  все  в  молоці  зоряному,
А  це  тягар  –  важчий  самої  важкості,
Який  нести  –  не  переносити  всім  –  
Навіть  їм  –  каменям  –  на  спині  своїй  
Пошматованій  
Батогами  дощів,  ланцюгами  снігів,
І  кожен  шрам  –  пам’ять  –  
Монетка  тьмяна,  що  кидають  нам  –  
Жебракам,  нам  –  волоцюгам,  нам  –  прочанам
У  світі  камінному,
Де  жодної  речі
Не  зроблено  з  дерева.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737475
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 16.06.2017


Олександр Киян

Не вини бессердечных

Не  вини  бессердечных
И    бездушных  не  тронь,
Если  грудь  не  скворечник-
Посели  в  ней  огонь.

Не  суди  бесталанных,
А  истлевших  не  жги,
Отцветёт  жизнь  лавандой-
Не  увянут  долги.

Не  зови  бесшабашных,
А    безбрежных-  люби,
Им  никто  ведь  не  скажет:
*Опасайтесь  глубин*.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736791
дата надходження 06.06.2017
дата закладки 16.06.2017


гостя

Допоки…



Любитимеш…
Допоки  ще  сичі
Не  розлякали  нас  у  стиглих  липах…
Допоки  я  у  тебе  на  плечі
Не  розридаюсь
     відчайдушним  схлипом…

Допоки  ще  
Розкришені  слова
Не  розчинились  у  горнятку  кави…
Допоки  плаче  скрипка  степова
У  сон-траві  
   до  п”ятої  октави…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732635
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 03.06.2017


гостя

Досить…


Ця  відстань  
завелика,  але  ти
давно  навчилась  поглинати  простір.
Чекала,  як  палатимуть    мости,
криваво  
   і  захоплююче…  гостро

Болітимуть  
незгладжені  кути,
пектимуть…  у  кістках  осяде  стронцій…
Ти  ще  не  знала,  всі  дороги  –  в  Рим!
Вони  усі
   ведуть  до  Риму,  сонце…

Вони  усі…
На  берегах  ріки
збирає  данину  всевладна  Осінь…
Цю  відстань  тільки  відьми  й  літаки
здолати  можуть…  
   досить!..  серце…  Досить.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733437
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 03.06.2017


Артур Сіренко

Жадання забуття

                       “Хай  буде  забуття.  
                           Поглянь  на  шлях  –  отой  перед  тобою.
                           Хай  вітер  осені  візьме  у  нагороду
                           Кохання  втомлене  і  радощі  забуті,  і  свободу,
                           І  пестить  кучері,  зачеплені  совою…»
                                                                                                               (Поль  Верлен)

Забуття  совою  сивою  
Торкається  кучерів  –  
Моїх  та  коханої:
Тої,  далекої,  тої,  загубленої.
Забуття  мені  приніс  вітер  –  
Цей,  не  сьогоднішній,
Цей,  холодний,  
Прозорий,  незримий  –  цей.
Забуття  крилате  літає  нечутно
Серед  ночі  світу  сього,
Серед  мертвих  –  на  тінь  мою  схожих,
Літає.  Пугачем  мишолапним,
Банькуватим  птахом  сутінок
Серед  руїн  минулого,
Серед  рукописів  на  війні  писаних,
Серед  слів  давно  сказаних  і  забутих,
Тоді
Коли  світ  ще  був  молодим,
А  друзі  живі,  міста  незруйновані
І  душі  вогнем  не  опалені  –  тоді,
Забуття  мені  приніс  вітер:
Ось  тоді,  мандрівниче,
Сову-супутницю:  Атену  сколотську
Дай  мені  лишень  нагороду:
Підступного  чи  то  требу,
Плату  чи  то  подарунок:
Радощі  твої  забуті,  
Кохання  твоє  давно  мертве,
Свободу  твою  ілюзорну:
На  шляху  твоєму  то  зайве:
На  шляху  твоєму  лише  полин
І  махновські  тачанки,
Для  чого  тобі  ото…  Для  чого…  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736135
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 02.06.2017


Мирослава Жар

Пeлюстка маку грубіша

Пeлюстка  маку,
здається,  грубіша,  ніж
твоє  кохання.
Скільки  ж  шрамів  на  ньому
лишила  я  по  собі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736038
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 02.06.2017


Руслана Лукаш

не те, що б я

Не  те,  що  б  я  хворіла,  чи  казилась
тобою,  через  тебе...  Просто  туга.
Якби  тобі  я  долею  судилась,  -
натомість,  я  зустріла  тільки  друга.

Не  те,  що  б  я  замучилась  мовчать.
Мені  терпіння  вистачить  до  смерті.
Хіба  щасливі  всі,  які  кричать?
Хіба  щасливі  всі,  які  відверті?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684490
дата надходження 18.08.2016
дата закладки 01.06.2017


Руслана Лукаш

ближче

Нічого  не  знаючи,  вигадаєш  як  у  нього  справи.
Щось  вгадаєш,  але  ніколи  про  це  не  дізнаєшся.
Фанатично.  Занадто.  Геть  все  про  нього  цікаве.
Хоч  якось,  хоч  так  до  нього  в  думках  наближаєшся.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676761
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 01.06.2017


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.06.2017


Циганова Наталія

В неї - не особливо…

Ростуть  цегляні  в  саме  небо  антени  –
дістатись  дахами  до  хвилі  світила.
І  поверхи  вічно  пульсують,  як  вени.
І  близько  до  сонця  –  а  схожі  на  брили.
І  в  тисячах  вікон    –    антенки–вітрила.
І  кожна  із  тисячі  –  є  феноменом.

А  в  неї  нема…
в  неї  –  не  особливо…
самі  лиш  гортензії  і  цикламени…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678475
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 28.05.2017


Циганова Наталія

що ж… - по келиху вина…

З  лівої  руки  опівночі  
випито  шалену  ніч,  
де  цілує  смерть  коліно.  Чи  
ми  не  варті  протиріч  
між  добром  і  злом  заклятими?  
Друзки  ще  живих  сердець  
вічність  у  собі  ховатиме,  
як  останню  із  фортець,  
вірністю  лише  озброєну...
...що  ж...  -  по  келиху  вина...
Час  зупиниться  загоєний  -
і  не  мир,  і  не  війна...
і  не  віра,  і  не  докори...  -
загубивши  нас,  як  ритм...
...я  -  твоя...
в  твоєму  спокої...
Я.  
Остання  з  Маргарит...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705539
дата надходження 09.12.2016
дата закладки 28.05.2017


Відочка Вансель

Скажи мені :ти хочеш самоти?

Скажи  мені  :ти  хочеш  самоти  
Такої,  щоби  шкіра  замерзала?  
Шкодую,  що  дозволила  на  ти.  
А  інше?..  Я  тоді  Вас  так  кохала!  

Скажіть  лишень:Вам  пусто  на  душі,  
Коли  мене  ви  стали  забувати?  
Прощаю.  Лиш  віддайте  Ви  ключі.  
Себе  від  вас  я  буду  зачиняти.  
Щоб  душу  у  думках  не  цілувати...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733622
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 28.05.2017


Олександр Киян

Стрелец и Дева

Прямо  пойдёт  твой  поезд,
Мой  повернёт  налево.
Ведь  между  нами  -    пропасть:
Я  -Стрелец,  а  ты-Дева.

В  эти  двадцать  неполных
Все  зовут  королевой.
Мне  бы  Лев  или  Овен
Лишь  бы  только  не  Дева.

Знаю,  разный  наш  полюс,
В  окончаниях  нервов,
Но  с  любовью  не  ссорюсь,
А  дарю  её  Деве  !!

                 (19....)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735214
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 28.05.2017


stawitscky

Я Вас хочу вітати

Я  Вас  хочу  вітати  –  допоки  не  знаю,  із  чим.
Гарячково  листаю  знаменні  події  і  дати.
Я,  звичайно,  знайду  найповажнішу  в  світі  причин,
Щоб  на  Ваше  «алло»  заворожено  й  спрагло  мовчати.

Бачу,  як  Ви  здивовано  дивитесь  на  монітор,
Зависає  питання  над  шлейфом  незнаного  коду.
Ви,  звичайно,  праві  –  я  для  Вас  абсолютно  ніхто,
Але  Ви  мені  все  –  і  покара  тяжка,  й  нагорода.

«Певно,  хтось  помилився»  -  і  будете  знову  праві.
Лист  останній  лишає  розпачно  оголену  гілку.
А  крім  нього  ніхто  Вам  ніколи  і  не  розповість
Про  мою  найжаданнішу  і  відчайдушну  помилку…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693055
дата надходження 07.10.2016
дата закладки 07.10.2016


Вікторія Т.

Озвався Бог живим серцебиттям

Озвався  Бог  живим  серцебиттям
дерев,  які  щовечора  минаю.
Збентежена,  уперше  споглядаю
за  пристрасно  заломленим  гіллям  
цих  стовбурів,  що  світяться  вночі,
неначе  артистичні  стильні  руки.
...Хто  біг  отут,  німіючи  з  розпуки?
Стужавів  хто,  на  поміч  зовучи?
Я  чуюсь  роду  спільного  з  одним,
хто  звик  мене  опівночі  стрічати.
Яка  —  Овідій  міг  би  розказати  —  
фатальна  зміна  скоїлась  із  ним,
що  я,  глуха  й  незряча  до  пори,
спорідненість  відчувши,  як  основу,
в  годину  цю  магічну,  вечорову,  
пливу    руками  до  його  кори?

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692578
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016


палома

ЯК ТЕ ЛОША

Як  те  лоша  –    у  чисте  поле,
Де  вітер,  сонячні  простори.
Де  іскри  з-під  копит  летять
І  непомітна  навіть  гадь,
Де  сіють  й  жнуть,  забувши  горе.

У  мозку  думка  сокровенна:
Творити  істинне,  священне.
Наповнена  життєва  жила,
Зродитись  слову  –  з  неба  сила,
Рука  Його  благословила.

Встеляти  поле  рим  квітками,
Камінчики  лиш  де-не-де,
Буває,  що  «коса  на  камінь»,
Посіяне  жнець  вперто  жне.
Воно  ж  –  у  небо  та  піснями…

Ніколи  слово  не  мине!

 4  жовтня  2016
(с)  Валентина  Гуменюк



: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692469
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016


Андрій Люпин

правди помірними дозами

хочеться  правди  помірними  дозами
краще  по  краплі  краще  розбавленої
довгі  розмови  столові  прибори
каші  не  зварено
хочеться  суму  не  пуд  а  грамулечку
так  для  смаку  для  душевного  спокою
кінчик  ножа  у  прогулянках  вуличних
без  знайомих
хочеться  болю  прозріння  і  бубликів
дуже  бубликів  любонько  хочеться
ми  з  тобою  як  в  кубику  Рубіка
одноточкові
правда  хочеться  правдою  кривдиться
всі  прямі  як  відтинки  кривої
будьмо  разом  а  далі  розвидняться
наші  смогом  запахчені  долі

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691963
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 04.10.2016


Відочка Вансель

Чужа душа

Вітер  лежав  як  маленьке  цуценятко,  котрого  вигнали  на  вулицю.  Купили  і  прогнали.  Від  нього  було  багато  клопоту  і  галасу.  Він  заліз  під  сирі  листочки  і  не  чекав,  що  хтось  візьме  його  в  будинок.  

Поряд  лежало  кохання.  Велике,  щире,  красиве.  Та  непотрібне  і  незрозуміле.  Хтось  десь  доводив,  що  його  немає.  Хтось  не  впізнавав.  Не  знайшлося  жодних,  кому  воно  належало.  

Зрада  має  різні  обличчя.  Це  не  обов'язково  красиве  тіло  і  чужі  обійми.  Зрада  -  воно  як  людина.  Її  не  клонують.  Хоч  повторюють,  що  знайомі  з  нею.  

Ти  зрадив  мене  по  особливому.  Кохаючи,  обіймаючи  і  цілуючи.  Гордість  і  роздуми  взяли  верх  над  коханням.  Я  не  зуміла  бути  мудрою  і  незалежною.  Я  кохала  тебе  навіть  тоді.  Ти  пішов.  Закривши  двері  і  забравши  всі  речі.  

Я  знайшла  тебе.  Я  так  сумувала  на  відстані,  що  не  могла  бачити  без  тебе  навіть  море.  За  два  дні  я  стомилася  без  твоїх  обіймів  і  без  твоїх  рук.  Я  сказала,  що  не  можу  бути  в  негоді  на  морі.  Я  обожнювала  дощ  і  море.  Але  там  не  було  тебе.  

Ти  не  цілував  мене  при  зустрічі.  Хочеться  бути  гордою.  Хочеться  піти  в  такі  хвилини.  Та  я  завжди  розумію:кожна  хвилина-це  дар.  Кохання-це  стан,  коли  відкидаєш  все:поради,  сумнів,  світ.  Просто  бути  разом  -  це  більше,  ніж  щастя.  Це  дорожче,  ніж  життя.  
Зраджують  по  різному.  Кохаючи,  тримаючи  в  обіймах  гордість.  Ламають  кохання  як  цеглину.  

Дві  душі  зустрілись  у  такому  великому  вимірі.  За  молитви,  котрі  промолені.  За  ночі,  в  котрих  була  біль.  Ти  заходиш  в  кімнату,  в  котрій  залишилась  не  я.  Все  добре.  Все  краще,  ніж  було.  Тебе  обнімає  душа,  яку  ти  не  зможеш  скласти.  В  ціле.  В  молитву.  В  щастя.  В  світ.  В  мрію.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692403
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016


Людмила Пономаренко

Тисяча іскрин

У    спогадах,  у  снах  і  на  світлинах                      
ЇЇ  життя,  що  зі  шкільним  журналом
Та  зошитів  спакованою  купою  
Побігло    стежкою,  де  кликав  дзвоник…
Старі  конспекти  кульковою  ручкою,
Буває,  відкриваються  в  безсонні
Й    говорять  з  нею  дорогими  віршами,  
Цитат  відомих  сутністю  незримою…
Окличні  знаки,  наче  світлофори,
Ведуть  маршрутами  народжених  уроків,
Лишаючи    на  полі  у  лінійку
Оцінки  злетів    і  порозуміння…
В  старім  альбомі  миті  оживають,
Відчуті  вкотре  й  знову  сотні  раз,
Щоб  кожного  з  дітей  зігріти  серцем
На  сонячному  боці  існування
У  світі,  що  ще  тягнеться  до  світла,
І    свято  сподіватися  на  зустріч,
Що  подолає  відстані  й  розлуки
Й  покличе  знов  її,  неначе  на  урок…
А  коли  жовтень  стукає  у  двері,
Готується  до  вчительського  свята,
Пече  пиріг  із  яблуками  й  медом
І  вирушає  подумки  в  дорогу  …
...На  півшляху    її  стрічають  діти,
Яких  вона    своїми  називає,
Так  схожі  їй  на  ангелів  небесних,
Бо  в  них  давно  добріють  світлом  очі…
Вони  кивають  вчительці  букетом
Осінніх  квітів  і  біжать  назустріч…
Мов  свято,  думка  пригортає    душу:
«  Яка  ж  буває  тепла    стигла  осінь,
І  як  любов  уміє      розгоратись
На  тисячу  іскрин    під  вічним  небом…»

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691893
дата надходження 01.10.2016
дата закладки 02.10.2016


Відочка Вансель

Залиш мене на осінь

Залиш  мене  на  осінь.  Та  й  тікай.  
Самотність  кличе  чай  до  себе  пити.  
Цілуй  мене,  цілуй.  І  вибачай.  
І  вчись  тепер  ти  Відку  не  любити.  

Залиш  мене  на  вітер.  І  не  плач.  
В  лахміття  вбралось  серце,  сукня  рвана.  
Включає  дощ  над  деревом  приймач,  
Щоби  в  душі  зажила  стара  рана.  

А  завтра  буде  ранок,  де  сама
Собі  я  зварю  каву  і  заплачу.  
Кохання  було.  Вже  його  нема.  
Молюсь  за  тебе.  І  тебе  пробачу.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690052
дата надходження 21.09.2016
дата закладки 01.10.2016


палома

СПИНИСЯ, МИТЬ

І  де  воно  взялося  тріпотливе,
Прозоре,  чисте,  як  дзвінке  повітря,
Кохання  світле  –    квіткою  розцвіле,
Пастелями  весняної  палітри  –  
В  осінніх,  вже  останніх,  стертих  титрах…

І  легко  так  увись,  на  павутинках,
Мережених  теплом  іще  невтомно,
Вплітаються  жагучі  намистинки  
П’янкого,  мов  вино  і  безсоромно  
В  невіданні,  як  завше,  карколомнім.

І  сваха  златокоса  ллє  багрянець,
Врожайним  соком  впоює  єство
І  ружами  розкішними  рум’янець…
Тріщить  по  швах  холодний  статус-кво  –
Розкішне  те  останнє    прядиво…

Спинися,  мить...  Спини,  спини  його...


 22  вересня  2016
 (с)  Валентина  Гуменюк

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690454
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 30.09.2016


Андрій Люпин

мтм #13

в  найдовші  у  світі  десять  хвилин
по  кінцях  телефонного  дроту
ти  знала  що  є  ще  мільярди  причин
не  робити  у  дзеркалі  фото?
що  хмари  всміхаютися  вміють  ще  й  як
зачіпляючи  гори  боками?
зелений  горить  трохи  довше  як  знак
чи  може  несправні  у  нас  світлофори?

ти  знала  що  в  нашій  півкулі  вночі
затухають  невпинно  десятками  зорі?
а  в  сусідських  котів  печія  від  моїх
кулінарно-кухонних  агоній?
а  знала  що  очі  твої  сіро-сині  були
тоді  на  вокзальнім  пероні...
всього  лише  десять  бездонних  хвилин
лиш  десять  і  годі...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690778
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 30.09.2016


Оксана Дністран

Я у весну ту більше не вернусь

У  ту  весну  я  більше  не  вернусь,
Вона  для  мене  вже  давно  відквітла.
Я  стала  холоднішою  чомусь,
Довкола  наче  теж  бракує  світла.

Мій  шлях  лежить  в  завії  і  сніги,
Зазвичай  в  них  я  кутаюсь  під  осінь.
Смарагдово  ще  поки  навкруги,
Щемлять  по  літу  спогади  і  досі.

Я  їх  по  вінця  з  пам'яті  наллю,
Тепла  горнятко  пригублю  під  настрій,
І  забриню,  подібно  кришталю,
До  вуст  якого  доторкнулись  айстри.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689440
дата надходження 18.09.2016
дата закладки 23.09.2016


Людмила Пономаренко

Осінні айстри

Осінні  айстри  ранком    вересневим
Ще  так  барвисто  квітнуть  серед  трав,
Немов  би  хтось  тепло  ніжно-рожеве
У  пелюстках  тендітних  позбирав.

Грайливо-чисті  диво-промінці
Всіх  сонць    нараз  упали  край  стежини…
І  гріє  вересень  у  стомленій  руці
Притихлий  сум  зчарованої  днини…

 Краса  земна  -  на  відстані  руки,
Ще  сонячна  і  зовсім  не  звичайна.
Квітують  айстри,  наче  крізь  віки,
Ще  акварельно,  та  уже  прощально.

Можливо,  й  квітка  місію  свою,
Як  все  живе,    ще  завершити  має…
Тому  спинюсь  в  бентежності  й  стою,
Дарунок  осені  до  серця  пригортаю.

Поникне  світ,  неначе  під  дощем,
За  тим,  що  згасне    в  завтрашнім  світанні.
Усіх  розлук  невиплаканий  щем  -
У  вересневім  золотім  мовчанні.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689752
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 23.09.2016


Оксана Дністран

Калинова

Не  виламуй  мене,  я  –  калинова,
Що  робитимеш  далі  із  різками?
Я  вінками  запнусь,  як  хустиною,
Щоб  не  бачив,  як  вмиюся  слізками.

Не  виламуй  мене,  щоб  вквітчатися,
Бо  грозою  проллюся  червленою,
Не  вишукуй  гріхів,  ані  святості,
Я  давно  вже  повінчана  з  кленами.

Не  займай  у  очах  диких  вогників,
Їх  від  зір  я  набралася  поночі.
Не  шаную  мечі  завойовників,
Тож  даремні  зусилля  нагоничів.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688885
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 16.09.2016


Шон Маклех

Леді Стайрс

                                                           «Едем  ваш  поза  часом  і  ніде
                                                             Чи  справді  ви  кружляєте  між  нас…?»
                                                                                                                           (Вільям  Батлер  Єйтс)

В  Ірландії,  недалеко  від  Дубліна  стоїть  замок  Ардгіллан.  Біля  нього  є  міст  Ардгіллан,  що  стоїть  над  затокою  Ірландського  моря  на  дорозі  з  Дубліна  в  Белфаст.  Колись  біля  замку  жила  леді  Стайрс.  Чоловік  у  неї  був  моряком.  Одного  разу  він  пішов  в  море  і  не  повернувся  –  пропав.  Леді  Стайрс  довго  стояла  на  мосту  дивлячись  в  нескінченне  синє  море  виглядаючи  чоловіка,  але  він  так  і  не  повернувся.  А  вона  все  стояла  на  мосту,  доки  не  померла.  З  того  часу  на  мосту  та  в  замку  Ардгіллан  інколи  бачать  привид  леді  Стайрс.  Якщо  прийти  на  міст  Ардгіллан  в  ніч  на  самайн  і  зустріти  леді  Стайрс,  то  вона  скине  необачного  подорожнього  з  мосту  в  море  і  втопить  його.  У  1998  році  в  ніч  на  самайн  я  пішов  на  міст  Ардгіллан,  але  леді  Стайрс  так  і  не  зустрів.  Я  розказав  цю  історію  своєму  старому  знайомому  –  Джеймсу  Карпентеру,  художнику.  Він  не  повірив  мені  і  запитав  здивовано:  «Що  ви  там  всі  в  Ірландії  курите?»  Але  ця  історія  все  не  йде  в  мене  з  голови.  Я  ще  кілька  разів  після  того  приїжджав  на  міст  Ардгіллан  в  ніч  на  самайн,  але  все  намарно.  І  тоді  я  написав  таке:

Леді  Стайрс!
Ви  знаєте,  море  це  теж  небо,
Таке  ж  інколи  синє,  а  інколи  чорне,
І  теж,  коли  вітряно,  каламутне  і  непрозоре,
Там  теж  плавають  птахи-риби
І  череваті  кити-хмари,
Там  теж  любить  купатися  Сонце  –  
Рудоволоса  коханка  Всесвіту,
Леді  Стайрс!
Ви  знаєте,  море  це  теж  небо,
Воно  таке  ж  солоне,
Як  бувають  солоними  заповітні  мрії  –  
Такі  сокровенні,  що  кров  з  губ  покусаних,
Коли  ми  дивимось  вгору  або  в  глибину.
Леді  Стайрс!
Ви  розчиняєтесь  в  темряві
Чи  в  молоці  туману.
І  тільки  ми  з  Вами  знаємо,  
Що  той  міст  –  міст  чекання  вічного,
Міст  на  дорозі  з  Дубліна  в  Белфаст,
З  міста  Темної  Гавані
В  місто  Вогню  Білого.
Леді  Стайрс!
Самайн  відкриває  повітряні  двері  –  
Ворота  з  одної  порожнечі  до  іншої,
А  Ви  на  мосту.
На  мосту  Дощів  і  Чекання.
На  землі  холодних  камінних  замків,
На  землі  закіптюжених  коминів,
На  землі  диких  гусей  і  сірої  чаплі
Я  буду  приходити  на  Міст  Чекання,
Виглядати  Вашу  постать  у  платті  туману,
Доки  не  вкажете  мені  шлях
У  небо-море…        

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688592
дата надходження 15.09.2016
дата закладки 15.09.2016


Олена Бокійчук

Лікуйте душу почуттями

Скінчився  серпень.За  хвилину  осінь
Накотиться  туманами  й  дощами,
Та  з  листопадом  сумувать  запросить.
Тому  лікуйте  душу  почуттями!
Хоч  восени  кохання  не  весною,
Й  пронизує  холодними  вітрами,
Є  кава,  плед,  та  поруч  із  тобою
Лікую  свою  душу  почуттями!
Вже  сонце  світить  особливо  якось,
Затихли  весняні  шаленні  драми,
Осінній  спокій  –  особлива  радість,  
Тому  лікуйте  душу  почуттями.
Горить  вогонь  у  вогнищі  сімейнім,
Дорослі  діти  рушили  світами...
По  правді  буде  все  завжди!  Напевно...
Лікуйте  свою  душу  почуттями!
01.09.2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687156
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 02.09.2016


Янош Бусел

Ревнивиці….

                                     [i]    [b]  [color="#b82525"]    Ревність...Була,  є  і  буде...[/color][/b][/i]

[i][b][color="#0b4f4f"]Я  все  такий  же,-  і  люблю,  і  ніжний-
Підозрами  ти  мене  не  діймай,-
Бо  охолодять  словеса  оближні
Тих,  наших  вірних,  чай-ночей  розмай…

Навіть  думок  не  ткали  про  щось  схоже,-
Співала  гімн  розпущена  коса
Коханню  двох…І  навіть  рай  не  зможе
Більш  любим  бути…Раптом,-  словеса!..

Оті,-  смішні…  Отруйніші  цикути,-
І  що  ж?..  Зів’яли  всі  наші  мости…
За  цим  -    питання,-  бути  чи    не  бути
Тим  ніжностям…Чи  просто,-  відійти…

Та  куди  йти,-  кордон  же  десь  по  серцю,-
А  поруч  серце  любляче  твоє...
Забудем  все...  Зійдімося  у  герці
Цілунків  ніжних...  Щастя  ти  моє!..[/color][/b][/i]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687187
дата надходження 02.09.2016
дата закладки 02.09.2016


Андрій Люпин

мтм #6

хай  би  що  все  одно  нам  ходити  по  колу
до  початків  коли  ще  усе  невідомо
спершу  -  посуд  вже  потім  болі
недозрілих  миттєвостей  долі

спершу  віником  збити  докупи  сміття  із  кутів
лише  потім  дотягнуться  руки
до  книжок  і  ледь  чутних  молитв
з  лихоблудних  минулих  битв

спершу  дім  із  ментальних  фортечних  мурів
потім  шлях  по  якому  ходив
і  нові  бездоріжжя  маршрути
що  по  кухнях  сплітаються  в  пута

хай  би  що  все  одно  лиш  твоє  і  нічого  чужого
йдеш  вперед  підбираючи  ногу
спершу  вибрик  невдячної  долі
лише  потім  як  дар  із  її  мозолястих  долоней
поцілунок  раптовий  любові...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686581
дата надходження 30.08.2016
дата закладки 02.09.2016


Людмила Пономаренко

Вічне свято дитинства

Знову  дзвоник  шкільний  нестримно  лунає  співанкою,
Де    алеями  кленів  молоді  заблукали    літа,
Де  юність  нова  промайне-заяснить  вишиванкою
І  мій  день,  наче  сонце,  життєдайністю  привіта.

До  старої  сосни,  що  мене,  ще  малу,  пам’ятає,
Притулюсь  і  почую,  як  збігає  нестомлений  час...
Це  маленьке  дівча,  що  в  руці  своїй  дзвоник  тримає,
Мов  в  дорогу  щасливу,  вирушає  у  перший  свій  клас.

І  високий  юнак,  що  на  серце  кладе  свою  руку,
Вже  освідчивсь  в  любові  найдорожчій  у  світі  землі,
Щоб  нести  у  собі  найціннішу  для  людства  науку
І  летіти  додому,  як  з  далеких  країв    журавлі.

Ні  єдиної  хмарки  на  шатрі  вересневого  неба,
Лиш  повітряних  кульок  танок    у  верхів’ї  дерев.
Вічне  свято  дитинства,  знов  я  поспішаю  до  тебе,
Щоб  напитись  надії  із  твоїх  невичерпних  джерел.


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687084
дата надходження 01.09.2016
дата закладки 02.09.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2016


Відочка Вансель

Я за всіх помолилась

Покотилася  тиша  віночком  в  занедбаний    сад,  
Хтось  тихенько  прикрасив  волоссячко  своє  русяве.  
Я  швиденько  зібрала  в  торбиночку  весь  зорепад.  
Як  насіннячко  склала.  Яке  ж  бо  воно  пречудове!  

Ось  і  день  як  пісок  у  годиннику  хтось  повернув,  
Захотілося  посередині  так  туго  зв'язати!  
Тільки  Янгол  побачив.  І  пальчиком  тихо  махнув,  
Ну  а  я...  Намагалася  на  ніч  його  цілувати!  

Покотилася  тиша,  розбивши  півмісяць  і  сон.  
Зачепилась  за  хвіртку  і  сукню  свою  розірвала.  
Ходить  тиша  сама.  Я  зварила  їй  чай  і  бульон.  
Я  за  всіх  помолилась.  І  Янголів  всім  побажала...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686325
дата надходження 28.08.2016
дата закладки 28.08.2016


Андрій Люпин

"мени" не плачуть

я  більше  не  буду  -  скажу  із  куточка  -
і  менше  не  хочу!
і  сльози  не  сльози  бо  "мени"  не  плачуть
не  розмазують  соплі!

ніхто  не  прийшов  але  бамкнув  дзвіночок
як  вибух  у  п'ять  кілотонн
пробачення  хочеш?-
пробачення  прошу!-
в  куточку  простогне  любов

розірваний    в  клоччя  невпевненим  раєм
у  дзенькоті  утопивсь
так  гепають  двері  коли  ти  тікаєш
а  "мени"  не  плачуть
вернись...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686234
дата надходження 28.08.2016
дата закладки 28.08.2016


Андрій Люпин

мулен руж

бажання  стерпиться  і  вже  по  всьому
кінець  кінцем  на  ранок  обезводжений
іду  додому
минаючи  ліхтарні  перехрестя
моргання  насторожених  вітрин
мою  ладнає  мить  пересторогу
один

досвітній  вогник  знищеного  моря
дев'ятий  вал  із  кольору  ниток
у  чім  порок  у  чім  твоя  неволя
у  кольорі  кривавому  зірок
що  розплавляють  грані  горизонтів
до  дірок

ще  довго  галасують  площі  лазарети
із  лавочок  притиснутих  в  асфальт
я  просто  хочу  знати  хто  ти  й  де  ти
коли  скінчається  танок
коли  подоли  складено  в  галети
і  кораблів  безликі  маяки
кидають  верфі

і  довга  мить  спаскуджена  вином
із  присмаком  ванілі  твого  соку
обвітрює  уста  мої  
на  шмаття  здертий  виринув  із  шкіри
валізою  з  подвійним  псевдо-дном
я  повертаюся  сюди
і  залишаюсь  тут  з  тобою
гріхом
так  довго  музика  так  довго  пнуться  черги
до  пішоходів  липнуть  сюртуки
як  бачу  повертатися  даремно
туди  де  ти...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685879
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 27.08.2016


Шон Маклех

Ясен

                                           «Where  dips  the  rocky  highland
                                                 Of  Sleuth  Wood  in  the  lake,
                                                 There  lies  a  leafy  island
                                                 Where  flapping  herons  wake...»
                                                                                                       (William  Butler  Yeats)*

                                                   Х’ю  Рудому  О’Доннеллу.  Щиро.

Там  на  пагорбі
На  зеленому  вересовому,
Де  колись  стояв  замок
З  білих  каменів  тесаний,
Ясен.
А  я  знав,  хто  стояв  біля  брами,
Біля  брами,
Біля  воріт  тисових  тесаних
Замку  Болота  Куликового
(Стріляють  вальдшнепів  
Кулями  залізними  -  
Кров  по  воді:
Пливи,  річко  Шеннон,
Пливи,
Бо  кров  по  воді.
Не  кричи,  качуре  -  лети.
У  жмені  кулі  залізні,
Йде  мисливець  болотами
Торфовищами  куликовими).
А  очерет  коні  топчуть,
А  десь  руїни,  а  десь  навіть  сліду.
Ти  кажеш:  «Клан  наш»,
Кажеш:  «Гели»,
Кажеш:  «Навіть  якщо  безнадійно,
Навіть  якщо  смерть  болотами  ходить,
Між  туману  клаптями,
Болотами  куликовими,
І  банші  кричить,
Цей  замок  білий  здобудемо
І  тримати  будемо,
Доки  верес  гойдає  вітер,
Доки  вода  в  криницях  не  висохне,
Доки...»
А  нині  ясен.
Там,  на  пагорбі:
Між  небом  і  вересом,
Між  Дорогою  Корови  Білої
І  Рівниною  Тисовою.
Цвях  забиваю
У  ворота  неіснуючі
Замку  давно  зруйнованого.
Ви  чуєте  стукіт?

*  -  «Де  пірнають  скелі  гір
             Слейт-Вуду  в  озерний  глиб,
             Острів  листяний  сховався
             Чапля  біла  б’є  крилом...»
                                                       (Вільям  Батлер  Єйтс)

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685157
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 27.08.2016


Шон Маклех

Край небосхилу

                       «На  край  небосхилу,  туманний,  сумний,
                           Йшла  ніч,  набрякаючи  зорями  й  тінями.»
                                                                                   (Федеріко  Гарсія  Лорка)

           Великдень.  1916.  Сто  років  минуло…

Ніч  блукала  вулицями
Старого  хворого  міста
(Ніч  –  ця  стара  жебрачка  
В  свитині  латаній
З  патлами  нечесаними  Часом  –  
З  руками  –  стрілками  годинника,
З  очима  –  банькуватими  сновидами  –  
Блукала)
А  потім  пагорбами  –  
Саме  цими  –  зеленими,
Саме  оцими
(Вирийте  на  вершині  кожного
Криницю  глибоку,
Щоб  зазирнути  в  саме  потойбіччя,
Рийте  кротами  сліпими,  рийте!)
Блукала
Збираючи  зорі  в  свою  торбу  діряву,
Дмухаючи  на  Місяць-жарівку
Чи  лямпу  гасову
(Кожна  лямпа  –  нафтарня)
Своїми  вустами  пошерхлими,
Подихом  сухим-сухотним
Дихала
Часом
Кроносом  нечесаним.
А  ми  думали  темно
А  ми  думали  ніч
А  то  нам  насправді
Повиколювали  очі
Зайди  в  червоних  мундирах  -  
Покидьки  Кромвеля
(Їх  гнилі  човни  не  втопило
Море  ірландське  студене,
Чи  то  не  студене,  а  лише  солоне)
А  ми  біля  пошти
Над  якою  прапор  мальований  гірчицею
А  ми  так  –  лише  хотіли  по  кулі  в  серце
Після  Великодня,  
А  ми  так  –  бо  весна,  а  ми  лишень  так  –  
Чомусь  померти  вирішили
Чи  то  стати  темою
Для  пісні  чи  для  то  для  стогону  
Куликів  на  болотах
І  завивання  вітру.
Ми  так  –  для  теми
Ловили  серцями  кулі
З  гавкаючих  англійських  крісів…  
Бо  ж  понеділок  -  поливаний.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669205
дата надходження 30.05.2016
дата закладки 27.08.2016


Патара

Не промини

Ідеш  життям,  проходиш  повз  людей,
Чи  повезе  знайти  оту  єдину?
Зумієш  серед  цього  часоплину
Не  проминути  саме  тих  дверей?
Тих  запитань  від  відповідей  більше.  
Від  Долі  вперто  подарунка  ждеш,
А  хтось  тебе  десь  зачекався  теж,
Хоч  поряд  узаконився  вже  інший.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686014
дата надходження 27.08.2016
дата закладки 27.08.2016


гостя

Та, що минулась…



І…  цілуватимеш  губи  
До  смутку  на  китицях…
До  божевільних  вітрів,  до  снігів…  а  вона,
Та,  що  минулась…  буде  тобі  снитися…  снитися!
І,  в  результаті,
     ти  просто  пошлеш  її  на

Дикі  простори,  
Вінтажно  на  пил  розкришені,
Тихі  озера  з  юнацьких  відвертих  мрій,
Луки  альпійські,  де  котяться  сни  притишені,
І,  наостанок,
     злітають  з  магічних  вій…

Де  ореолом  сяйва
Сліди  поглинуті,
Там,  де  найвища,  восьма  твоя  струна
Сил  набиратиме…  на  береги  покинуті
Так  необачно…  
   так  безнадійно…  на…





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685785
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 26.08.2016


stawitscky

Я в усмішку у Вашу закохавсь

Я  в  усмішку  у  Вашу  закохавсь.
І  все.  І  більш  ніякого  інтиму.
Колись  дороги  всі  вели  до  Риму,
Мої  ж,  чомусь,  усі  ведуть  до  Вас.

В  житті  так  мало  ніжності  й  тепла.
То  на  мороз  ведеться,  то  на  спечно…
Немов  ковточок  спраглому,  доречна
Привітності  частиночка  мала.

Як  до  лиця  Вам  ніжноквітний  дар,
Відпущений  Всевишнім  без  ліміту!
І  я  спішу  ним  душу  відігріти.
Борги  ж  свої  я  віршами  віддам…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685793
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 26.08.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.08.2016


палома

РАНОК

                   
Пуцує  ранок  шиби  –  вікна  з  ночі,
Чаїться  сон  –  ще  не  проснулись  очі,
Лиш  сонце,  вмите  чистою  росою,
Промінням  хмарки  випліта  косою,
Цілунком  ніжним  будить  живину.

Дзвенить  повітря  свіжістю  озону,
Земля  дарує  золоту  корону
Хлібів…  Ось  яблука  вже  барабанять
В  садах  рум’яні    –  соком  трави  банять,
Як  бомбочки  маленькі  –  на  шматки…

З  дворів  качки  та  гуси  –  до  ріки,
Корови    наїдають  теж  боки.
І  арії  всі  півні  проспівали,
Зі  сну  собаки  мирно  заскавчали,
Коти  парне  хлебтали  молоко…

Комусь  літа  зозуленька  кувала
І  неповторні  трелі  солов’я,
Легенький  порох  курочка  здійняла,
Розграбала  у  нім  якесь  зерня...
Природа,  чистота  –    ідилія…

               (16  серпня  2016)
               (с)  Валентина  Гуменюк





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684087
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 17.08.2016


палома

ТИ ТІЛЬКИ ЗАЧЕКАЙ

     
Коханий,  лиш  хвилинку    зачекай,
Я  каву,  в  кавоварці,  чи  запарю,
Як  в  Польщі,  хочеш,    по-турецьки  зварю
Смачну,  із  сіллю,  трішки,  чорним  перцем…
Не  йди,  залишся,  мить  лиш  зачекай…

Нам  є  про  що  обом  поговорити…
Не  жуй  пусте  вчорашнє,  не  чіпай,
Бракує  мудрості  щасливо  жити,
Терпіння  жменьку,  щоб  любові  рай…
Не  йди,  благаю,  хвильку  зачекай…

Чому  мовчиш?  Стисни    мене  в  обіймах,
Хоча  я  теж,  як  вкопана,  стою
Розгублена,  немудра,  може,  сильна…
Ось-ось  зірву  фіранку  цю  стару…
Ще  трішечки,  здається,  і  помру…

Хоч  грім  тепер,  чи    буйний  вітер  свіжий,
Щоб  ляпасом  добрячим    розбудив
Нас  і  залякане,  в  сльозах,  кохання…
Нехай  йому  на  крила  знову  сил  –  
І  ми,  щасливі,  з  кавою,  до  рання…

Не  йди,  благаю,  любий,  зачекай,
Можливо,  нас  кохання  ще  поніжить...


 16  серпня  2016                
 (с)  Валентина  Гуменюк
 



 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684026
дата надходження 16.08.2016
дата закладки 16.08.2016


Наталка Тактреба

ти застанеш мене сонною, босою

ти  застанеш  мене  сонною,  босою
серед  осені,  
а,  можливо,  й  зими…

мої  руки  вже  візьмуть  покручі
а  волосся  триматимуть  обручі
-  кілька  сотень  сухих  волосин

мої  рухи  не  будуть  вже  бажані
наші  дотики  сповняться  звичкою
наче  діти  на  літо  минувше  ображені
будем  дихати  коломийською  мжичкою

ти  застанеш  мене  у  старості
я  твою  не  помічу  навіть  
бо  казали:  і  в  горі,  і  в  радості
невиправні

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683855
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016


палома

НЕ ПЛУТАЙ

Не  плутай  зорі  з  ліхтарями...
Доля  жартує  з  нами.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=560027
дата надходження 15.02.2015
дата закладки 15.08.2016


Оксана Дністран

А я тебе зовсім іще не знала…

Зірвався  дощ...  Тривожно,  як  у  дзвін,
Краплини  ударяли  по  металу,
А  я  тебе  зовсім  іще  не  знала,
Не  розуміла,  чи  бажаєш  змін.

Не  знав  і  ти.  Майнула  дивна  тінь.
На  осінь  схожа?  чи  на  пізнє  літо?
Із-за  тривог  ти  вже  почав  сивіти,
Чи  може  від  життєвих  потрясінь.

Мій  кіт  мурчав,  йому  би  –  до  тепла…
Горіх  вбрання  скидав  брудне,  зів’яле,
А  я  твій  голос  під  ребро  вбирала,
Щоб  відновити  силу  джерела.

І  ти  вливав  по  крапельці  снагу,
Таку  живильну,  серденьку  потрібну,
Я  відчувала,  що  ми  –  майже  рідні…
Дощ  тамував  задавнену  жагу…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683821
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016


Мирослава Жар

І все - таки

...і  все-таки  мені  замало  лише  солодких  спогадів.

...тішуся,  придумую  виправдання.  Дурю,  дурю  себе.

...і  ось  вона,  правда,  вистрибнула,  як  м"ячик  з  води.

мені  очей  твоїх  треба,  усмішки,  рук,  губів,  
шепоту,  запаху,  -  всього  ,  що  я  можу  -твого-    
 почути  -  торкнутися  -  побачити,  а  найголовніше  -
знову  пережити  твою  несамовиту  ніжність  і  дитинну  відкритість,
які  забирають  мене  від  мене  до  останку    і  віддають  тобі.

...що,  Боже,  тішишся  з  такої  вистави?  Давно  готував,  все  продумав,
щоб  було  цікавіше,  яскравіше,  гостріше.Зустріч  -  розлука  -  муки.  І  невідомий  фінал...
 Ну  то  й  тішся  собі.

...все  одно  я  щаслива.  Лише  дуже  шкодую,  тільки  тепер,
що  я  не  відьма  і  не  вмію  літати.

...хоча  хто  знає...


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683763
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016


палома

ТЕНДІТНА ТА РОЗДЯГНЕНА

Тендітна  та  безпомічна,  здавалось...
Бурлило  лиш  кохання  у  душі  –  
Летіла  птахом,  кицькою  лизалась,
Бриніла  пісні  струнами  вночі.

Цілющим  світлом  лікувала  рани,
Наповнювала  соком  до  життя.
Ішла  вперед  без  думки  про  обмани,
Не  бачила  згрубілого  тертя.

Окрилена,  позбавлена  тяжіння,
Несла  з  собою  в  вись  важке  земне.
Горіло  щастям  виткане  сумління
І  те,  що  мить  ніколи  не  мине.

Крилом  зміцніло  те  кохання  дивне,  
Тендітне  тіло,  та  без  меж  душа...
А  що,  коли  назавтра  стане  зимно?
Вона  ж  роздягнена…Без  кунтуша.
Душа...

 14  серпня  2016
 (с)  Валентина  Гуменюк


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683728
дата надходження 14.08.2016
дата закладки 15.08.2016


Майя Грозова

. . і штовхають мене у спину

..і  штовхають  мене  у  спину,  мовляв,  лети,  ти  ж  бо  жінка,  себто  легша  за  кисень,
і  гіпнотизує  очима  прірва,  немовби  у  сутінках  чорна  кішка  на  чужих  неприродньо  зігнутих  ліктях,
і  вилиці  твої,  гостріші  за  леза  усіх  мисливських  ножів,
на  мене  полюють..
але  тримай  своє  мовчання  міцно  поміж  зубів,  немов  останню  цигарку,
не  варто  ступати  у  води  моєї  тиші,  коли  не  знаєш,  які  чудовиська  охороняють  її  глибини,
навіть  якщо  вони  до  когось  і  лащаться,  цілують  зап'ясть  напівпрозору  шкіру,
це  зовсім  не  означає,  що  тобі  вони  не  перегризуть  шию..
і  шириться  темрява,  мовби  нафта,  гладінню  очей,  огортаючи  все  довкола  агатовим  блиском,
заступає  місяцем  сонце  посеред  дня  і  чорнильні  суцвіття  хмар  розквітають  тінями,
коли  від  його  дотику  розстібається  шифонова  сукня  і  зіслизає  з  плечей  водоспадом  полум'я  -
це  схоже  на  перше  причастя..
отож  бережи  себе  і  свій  металевий  голос  подалі  від  високої  температури,
коли  кришиться  небо  зірковими  крихтами,  немов  свіжоспечена  паляниця,
коли  пальці  твої  застигають,  немов  скам'янілі,  понад  клавіатурою  -
мій  спокій  мене  до  тебе  ревнує..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682154
дата надходження 06.08.2016
дата закладки 08.08.2016


гостя

Не змінити…



Ця  осінь  
так  безпрограшно  гірчить…
(а  я  не  знаю,  як  її  минути)
Я  ще  не  знаю,  тільки  рветься  мить
на  атоми
   в  бастиліях  цикути…

І  ти  мовчиш  –  
у  тобі  сто  доріг,
сто  берегів…  і  сто  світів  незримих…
Ще  зараз  ти  помилувати  б  міг
мене  на  цій  
   слизькій  арені  Риму…

Лише  юрба  
так  жадібно  кричить
в  незборному  покликанні  –  Убити!
…і  осінь  –  так  безпомічно  гірчить.
І  ти…  
   …і  вже  нічого  не  змінити

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681292
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 02.08.2016


stawitscky

Я здійснив до Вас крок

Я  здійснив  до  Вас  крок  –  лиш  на  квантик  живого  тепла.
А  Ви  лячно  і  рвучко  на  відстань  прощань  відступили.
Я  надії  не  дам  опустити  розпачливо    крила  –
Краще  теж  відступлю,  аби  Ви  повернутись  змогла.

Хай  лишиться,  як  є  –  на  довірливій  ноті  слова
І  пізнання  душі  із  високого  духу  лексеми.
Ми  торкнемось  усіх,  крім  одної  –  сакральної  теми,
І  на  це  у  нас  чисті  й  безмежно  жадані  права.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681252
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 01.08.2016


: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.07.2016


Майя Грозова

. . і сидиш на своєму стільці

..і  сидиш  на  своєму  стільці,  обхопивши  руками  коліна,  розіп'ятий  тишею,
і  гортаються  простору  сторінки  довкола  твоєї  маківки  веселковою  дзиґою,
покірно  та  віддано  мовчить  телефон,  неначе  чернець,  що  склав  обітницю,
лише  кров  шумить  у  судинах,
як  вода  глибоко  в  стінах..
і  не  здійняти  долоню,  неначе  смичок,  і  не  провести  нею  тремтливу  лінію
вздовж  вигинів  тіла,  що  пульсує  під  платтям  хвилями  обіцянок  тепла  і  запрошень  -  дихати  разом,
глибшають  зморшок  у  кутиках  твоїх  очей  зиґзаґи,
коли  розчиняються  двері  і  з  першим  пожовклим  листям
на  манжети  сорочки  осідає  запах  не  її  парфумів..
..правда,  найважче  зізнатися  саме  собі,  у  чому  причина  недочасно  розквітлих  посмішок?
навіть  коли  урвище  зменшилось  до  розмірів  чорної  цятки,  навіть  коли  предмети  за  належними  їм  позиціями  вишукувались,
дошкуляє  цей  присмак  гіркоти,  немов  опісля  натще  викуреної  цигарки  -
так  смакує  недосказане..
як  довго  ти  триматимеш  свій  страх  при  собі,  як  найдорожчу  краватку,  що  дедалі  тугіше  стискає  горло?
і  скільки  вузлів  ти  ще  зав'яжеш  для  того,  аби  змусити  себе  остаточно  замовкнути?
я  не  питаю,  що  я  буду  робити  без  твого  голосу,
який  корінням  заплівся  в  моє  волосся,
не  питаю,  бо  все  одно  його  вже  не  висмикнути..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681046
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 31.07.2016


Відочка Вансель

Я пишу тобі лист

Я  завжди  пишу  тобі  листи.  Паперові,  електронні,  різні.  Я  пишу  їх  на  зорях,  на  небі,  на  простій  сукенці  своєї  душі.  Набираю  літер  з  думок,  вітру,  мрій,  хвилин,  що  складуть  цілісінький  день  і  аж  цілу  ніч.  Я  пишу  тобі  листи  з  життя.  

Не  має  двох  однакових  сніжинок.  Скільки  їх  падає  на  землю  і  перетвориться  в  море!  Насправді  не  тільки  в  море.  На  ліс,  на  дерева.  Тільки  не  в  болото!  Сніжинка  не  може  перетворитись  в  болото!  Або...  Може?..  Тільки  там  виростуть  потім  лілії  -  орхідеї-казка...  

Ти  маєш  бути  чарівницею.  І  як  би  тобі  не  було  важко  -  віднайди  того,  кому  ще  важче.  І  просто  обійми.  Або  допоможи  встати  пораненій  душі.  Це  буде  лікувати  тебе.  Як  і  сама  молитва.  Молитва-це  рука  допомоги  тому,  кого  болить  більше.  Молитва  -  це  не  тільки  слова  і  вивчення  слів.  Молитва-це  складені  руки  в  твоїй  душі  до  Бога.  

Якщо  немає  однакових  сніжинок-чому  люди  не  хотять  різнитися  один  від  одного?  Будь  завжди  схожою  тільки  на  себе.  Підведи  руки  в  небо.  Коли  буде  падати  сніжинка.  Вона  не  розтане.  Знаєш,  дощ  потім  забере  її  в  свій  будиночок.  

Якщо  в  тебе  болить  душа  -  то  дозволяй  їй  дивитися  в  небо.  І  читай  їй  вірші.  

Ми  вміємо  залізати  на  дах  і  знімати  зорі.  Ми  вміємо  плести  хмаринкам  коси.  Хіба  це  не  диво?  

Мрії  збуваються.  Завжди.  По  порядку.  Як  приходить  осінь,  чи  липень,  чи  дощ.  Ти  не  зможеш  переставити  місцями  зиму  і  літо.  Тому...  Мрії  збудуться.  Тільки...  В  порядку,  який  вони  собі  вибрали.  Ти  ж  віриш  мені...  Віриш?..  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681043
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 31.07.2016


Хуго Иванов

*****Лина Лу - акапелло - А Я НЕДОЛЮБИЛ СВОЮ ВЕСНУ

http://www.poetryclub.com.ua/upload/poem_all/00660374.mp3

Весна  Душе  покоя  не  даёт...
и  я...
как  все...

пишу  в  стихах...
про  Это..

у  птиц  весной...

ВЕЛИКИЙ  ПЕРЕЛЁТ...

они  Летят!!!!!!

на  Зов...
своих  Поэтов.


а  я...  не  до  любил...
свою  Весну...

твоё  Тепло...
Живёт
в  моих  ладошках...

и  до  сих  пор...
глаза  твои  ищу...

у  встречных...
и
в  распахнутых  окошках...


в  постели...
ощущаю...  Страсти  след...

из  наших  дней
любовного  безумья

давно  увял...
из  ярких  роз  букет

наш  соучастник...
счастья...
без  раздумья...


в  ночИ  как  вор...
бродЯжничать  начАл...

сквозь  Лабиринт...
пробрался  в  свою  Душу

а  там...  мой  личный...
лысый  Минотавр...

ждёт  жертвы...
чтобы  выпустить  наружу....

пыль  обязательств...след  страстей...

и...  недопеЕтые  куплеты...

а  в  завтра...
призрачную  дверь...

скрыл...  дым...

вчерашней  сигареты...
.........................................

мне  б  лето...  как  то  пережить...

об  жар  осенний...
не  обжечься...

зимой...  до  смерти....  не  остыть...

а  в  Марте...
всё  же...  отогреться....

и  начиная  Жизнь....  с  нуля...
Хотеть  ...  Опять...
....................
Любить....
............
тебя...  



[b]Патара  ::  Переспів  
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=34593

Rekha  -  ПЕРЕВОД  -  Я  так  недолюбил  Свою  Весну…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653439[/b]

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668597
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 31.07.2016


Хуго Иванов

А ЧТО МЕНЯЕТ ВОЗРАСТ… ИЛИ РОСТ???

А  ЧТО  МЕНЯЕТ....  
           ВОЗРАСТ.....  
                       ИЛИ  РОСТ...???????

КРЕСТЫ  ЦЕРКВЕЙ....  
           И  ЛУНЫ  МИНАРЕТОВ....????

У  КАЖДОГО...  
           ЕСТЬ  СОБСТВЕННЫЙ  ВОПРОС....

И  ТАКЖЕ  НЕТУ....  
           ПРАВИЛЬНЫХ  ОТВЕТОВ....

И  КАЖДЫЙ...  
           В  СВОИХ  ПОМЫСЛАХ....
                                                               ГРЕШОН....

ПРЕЛЮБОДЕЙСТВУЯ....
                                     ОТ  ЗАВИСТИ....
                                                       И  В  ЛЕСТИ...

И  ДУМАЯ
           ЧТО  ОН  вЕЛИК....
                                             Смешон...

А  Он...
       ПРОСТИЛ...  
                               нам...
                                         ВСЁ...

НО  ЛИШЬ....

ДО...
СМЕРТИ.



*****Айрені  Квітка  -  перевод  на  английский  
-  А  ЧТО  МЕНЯЕТ  ВОЗРАСТ…  ИЛИ  РОСТ???  
-  The  height…the  age…what  does  it  change?
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734078

*****Любов  Вакуленко  -  переспів  
-  А  ЧТО  МЕНЯЕТ  ВОЗРАСТ…  ИЛИ  РОСТ???
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711402

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669723
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 31.07.2016


Надія Позняк

Ця музика дозрілого дощу…

***
 Ця  музика  дозрілого  дощу
 по  розпашілому,  як  тен,  асфальту,
 відтворює  твій  шепіт:  “Не  пущу...”,  —
 зірвавшись,  ніби  танець  Есмеральди.
 
 А  струмені  несуть  жагу  прощань,
 розкреслюючи  місто  до  вокзалу,
 який  таїть  в  собі  мою  печаль,                                                                      
 маскуючись  за  подорожнім  шалом.                                                          

 Залишить  поїзд  після  себе  хвіст,
 новий  відрощуючи  з  рейок  через
 усю  країну,  де  на  повний  зріст
 ідуть  дощі,  немов  лосось  на  нерест.

 І  тільки  ти  стоятимеш  сумним,
 не  подаси  нікому  навіть  виду,
 мов  той  вокзал,  а  отже  разом  з  ним
 вбереш  вологу  із  небес  пролиту.  

                                                                                                         липень  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680797
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 30.07.2016


Хуго Иванов

Побудь ещё немножечко… чужой

я  смог  себя  от  рабства  защитить...
поклявшись...себе  клятвою  простою....
просить  не  буду...  
верить...
и  любить...
и  обрету  свободу...  
над  собою

и  очень  долго  в  этом  мне  везло
я  даже  стал  лечить...    чужую  Юность
пока  не  разглядел  Твоё  Лицо...
и  в  пепел  превратилась  
моя  мудрость...

...........................................

я  так  устал  ...от  холода  зимы.....
проник  он  в  сердце....
и  поранил  Душу...
и  наше  Ты...  уже  звучит  как  Вы....
и  только  боль....
в  словах...  течёт  наружу

мы  встретиться  должны  
чтобы  Любовь  спасти....
почувствовать  её...  прикосновенье....
как  дань...
 себя...  
мы  будем    ей  нести
расплавив  серость...
в  сказочных  мгновеньях.

..............................................

 я  задыхаюсь  без  любви...
как  в  штиль  на  море  паруса....
и  от  сжигающей  тоски.....
меня  спасут  твои  глаза...

вот  фотография  твоя...
мой  мир  мечты  на  ней  очерчен...
пока  ты  ждёшь....
...обнять  меня...
я  Несгибаем....  
и  Бессмертен.  

...................................................


Я  знаю  наша  встреча  состоится...
и  после  адаптации  зрачков...
мы  сможем  вдруг...  
опять  разговориться...
войдя  в  реальность....
из  страны  стихов.                                

мы  придумаем  вместе  ...
фантазии  счастья...
а  касаньем  проверим...  
безумные  сны...
и  заполним  любовью  
остатки  сознанья...
между  нашими  Я  
растворёнными  в  МЫ

мы  узнаем  как  пахнут
зовущие  губы...
как  желанье  сочится
из  глаз  ...
как  из  ран...
мы...
сегодня...
...  и  вечность....
с  тобою  забудем...
и  вселенная  будет
завидовать  нам.

...................................................

побудь  ещё  немножечко  ....чужой....
дай  пережить...  Затменье....  Нетерпенья.
твоё  прикосновение....  
рукой....
и  вечность....  
превращается...  
в  мгновенье.

..................................................

Ты  столько  раз  дарила  мне  Себя.....
свою  улыбку  ласку  и  надежду.....
а  я  как  в  первый  раз....  хочу  Тебя.
и  Голод....  
по  Тебе....
сильней  чем  прежде.



*****Петро  Кожум'яка  -  …ЧУЖОЙ!  -  (пародия)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726005

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680769
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 30.07.2016


Людмила Пономаренко

На згадку

Так  несподівано,  так  задушевно-світло,
Що  аж  в  саду  примружилась  весна,
Ви  дарували  проліски  розквітлі
На  згадку  про  добро…Мов  дивина,

Зворушливо-тремтливо  грілись  квіти
В  теплі  моїх  долонь,  а  більш  –  очей…
Й  здавалося,  що  ми  дорослі    діти,
Зніяковілі    в  чистоті  речей,

Таких  знайомих,  згублених  де-небудь,
Як  у    степу  далекі      голоси…
І  грілись  душі  неозорим  небом
У  проблисках  незваної  сльози…

Пучечок  пишний  свіжої  блакиті
Те    приспане  у  серці  розбудив.
І  поки  люди  є,  допоки  будуть  й  миті,
Зігріті    теплотою  добрих  див.






: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655580
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.07.2016


Людмила Пономаренко

Яскравий день

Яскравість  дня  –  у  посмішці  дитини,
В  довірливому  погляді  очей,
В  зусиллях  залишатися  людиною  –  
В  потоці  днів  і  суєти  речей.

Яскравість  дня  –  у  створеній  картині,
У  новім  вірші,  списанім  з  душі,
В  червоних  яблуках  на  білій  скатертині,
У  свіжій  музиці  бешкетників-дощів.

Яскравість  дня  в  однім  буває  слові,
Значимішім  від  всіх  земних  пісень.
Яскравість    -  у  присутності  любові,
В  новій  надії  на  прийдешній  день.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636356
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 29.07.2016


Людмила Пономаренко

Пусті оселі


Повз  бите  скло  сягає  темна  тінь,
І  хащі  пам’  яті  густішають  щоночі.
В  потрісканих  бинтах  осілих  стін
Пусті  хатини  погасили  очі.

Стара  фіранка  вибилась  з  вікна
Та  й  полетіла  птахом  із  господи
Туди,  де  ще  жива  шумить  трава
Й  цвіте  калина,  не  зронивши  вроди.

Ніхто  не  топче  до  дверей  стежин,
Хіба  що  в  снах  додому  повертає.
І  похилився  набік  старий  тин,  
Таку  ж  вербу  стареньку  підпирає.

Лиш  сни  звисають  віттям  на  поріг,
Розгойдуючи  час  в  сумній  дрімоті,
Ледь  чути  ще,  здається,  шурхіт  ніг
І  як  востаннє  скрипнули  ворота.

Тужлива  пустка      кинутих  осель,
Що  не  позначені  на  мапі  і  незнані.
…І    сходить  сум    незораних    земель
Аж  до  небес  в  холодному    тумані…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648737
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 29.07.2016


Людмила Пономаренко

У неба на межі

У  звуках  вечора,  що  загубився  в  часі,
Впізнаю  голос  твій    крізь  тишу  сподівань…
З  полону  пам’яті  й  омріяних  бажань
Зринає  слово  в  незабутній  фразі.

Шукаючи  тональність,  наче  подих,
Степліє  серце  в  наспівах  вітрів,
Озветься  радістю,  бо  в  безмірі  світів
Лише  любов    і  свято  є,  і  подив.

Згасають  в  шепоті  заграви  плутанин,
Нерозумінь,  і  сумнівів,  й  втрачання…
Почую  розкіш    в  цім  однім  звучанні,
Як  вічність,  зіткану  з  заслуханих  хвилин.

На  мить  освітить  закутки  душі  
Той  відгук,  що  в  мелодіях  розради.
В  туманах  гаснуть    тихі    зорепади
Там,  де  стрічались  в  неба  на  межі…





: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658000
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 29.07.2016


Мирослава Жар

Хоча б один раз…

О,  ріка  часу...
От  загатити  б  її!
І  в  ставку  Літа
Накупатися  вволю
Хоча  б  один  раз!  Хоча  б...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680625
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 29.07.2016


Відочка Вансель

Я змінила марштрут

Я  змінила  маршрут.  Я  пішла,  щоб  пожити  в  нікуди.  
Я  змінила  себе.  Зачинившись  на  сотні  замків.  
І  ходили  так  звично  по  вулиці  Янголи,  люди,  
Як  і  сотні  століть.  Як  і  сотні  найдовших  років.  

Я  не  хочу  вина.  Я  б  хотіла  абсенту.  Щоб  душу
Зовсім  трішки  приспати.  Щоб  біль  отож  менше  болів.  
Дощ  старий.  Ти  сльозинки  з  душі  хоч    подеколи    зтрушуй.  
Чи  ти  бачити  їх  лиш  на  сонці  самому  хотів?  

Витянцьовув  липень  таночок  осіннього  неба,  
Загортався  в  казки,  переписував  ноти  душі.  
Розлюбити  любов.  Збайдужіти...  Живим  ото  треба?..  
Коли  якось  отак...  І  не  лікарі...  Навіть  дощі...  

Я  змінила  маршрут.  Відокремивши  душу  від  тіла.  
Зупинився  автобус.  А  я  все...  Чекаю  літак...  
Я  літати!  Я  дуже  навчитись  літати  хотіла!  
Я  не  знала  ще  неба...  Не  відчула  ще  зір  я  на  смак...  

Я  вела  свою  душу  за  руку.Тягла  як  ту  ляльку,  
Що  в  сусідній  дворі  хтось  їй  руки  і  ноги  зламав.  
Ти  приніс(та  для  чого?!)  найкращу  мені  парасольку.  
І  для  чогось  мене  від  дощу  під  дощем  затуляв...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680612
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 29.07.2016


Дмитро Кiбич

Походеньки продажноï свиноти

Знов  опинилася  країна  наша  в  скрутному  дуже  станi
Приперлись  сюди  шавки  путiнськi  з    Москви  та  з    Кубанi.
Почнемо  вас  вiд  фашистiв,  кричать,  захищати
А  насправдi  -  вiд    України  шматки  вiдгризати.

Але  вчинки  козачкiв-путiнцiв  хоч  можна  пояснити
На  цiй  землi  i  не  жили  вони,  не  України  дiти.
Тi  ж  сепаратюги,  якi  народилися  у  нашiй  країнi
Ось  їх  поведiнка  -  не  пiддається  щось  людському  розумiнню.

Депутат  був  у  парламентi,  Царьов  Олежик  звався
Високим  розумом  нiколи  вiн  не  вiдрiзнявся.
А  потiм  мiзки  героя  нашого  кудись  перемiстились
Тому  думки  про    Новоросiю  у  нього  i  з'явились.

Деякi  iстоти  лиш  гадити  вмiють,  мов  шкiдливi  комашки
Ви  чули  заяви    Володимира  Корнiлова  i  Чаленка  Олексашки?
Про    Петра  Першого  якось  ляпнули:  "Это  наш  государь".
Також  радили  перестать  читати    Шевченкiв    "Кобзар".

Богатирьова  Райка  схожа  поведiнкою  на  Шушару-Щурицю
Податкiвець  Клименко  все  клешнями  лiз  у  державну  скарбницю.
А  зараз  вирiшив  -  органiзовувати  вiдеосеанси
Й  фанатiв  вiдданих  через  Скайп  з  Москви  -  вводити  в  стан  трансу.

Прокурор  Пшонка  з  Ренатом  Кузьмiним  -  кордон-то  переткнув
Й  сльозу  пустив  аж,  як  золотий  запас  держави  потягнув.
Горохов  й  Калюжний  -  цi  вiд  рiдної  країни  вiдмовляються.
I  брати  Клюєви,  якi  загарбнику  навiть  усмiхаються.

Священик  з    Києва    Андрiй  Ткачов  за  "Руський  мир"  боровся
Але,  як  кажуть  у  прислiв'ї:  "На  те  й  напоровся".
Почала  "духовнi  скрепи"  iржа  роз'їдати
Довелося  владицi  нашому  до    Москви  тiкати.

Володимир  Олiйник  й  Андрiй  Портнов  все  вигоду  шукали
На  жеребцi  одному  вони  удвох  по  партiях  скакали.
Cолiднi  хлопцi  жити...    красиво  хочуть,  з  розмахом,  шикарно
За  валiзку  з  купюрами  продадуть    Батькiвщину  вони  елементарно.

Взявся  дядечко  з  бородою  освiтою  керувати
Без  його  дозволу  українцем  було  важко  стати.
Галичани,  мовляв,  до  українцiв  вiдношення  не  мають.
Ляльководи    Дмитра  Табачника  саме  так  вважають.

Не  захотiв  тiкати  "iсторик"  цей  на  путiнську  дачу
Поселила  б  його  коханка    Путiна  там  в  будку  собачу.
Став    Дiмулька  в    Iзраїлi  притулку  шукати
Але  зможуть  патрiоти  нашi  його  й  там  дiстати.

"Я  -  рятiвниця  розп'ятого  хлопчика!"  -  тiтонька  бурмоче.
Не  пробачить  "Хунта"  й  вiддати  боржок  Галинi  Пишняк  захоче.
Полетiв  "соцiолог"  Копатько  Євгешко,  як  бадмiнтонний  воланчик
А  за  ним  депутата  Євгена  Мармазова  -  племiнник  Русланчик.
Свою  Тетянку  -  депутатку-проректорку*  у  валiзку  заховав
Iнакше  б  -  їй  "iспит  з  державної  єдностi"  "Правий  сектор"  влаштував.

Марiю  Ципко  з  Кривого  Рогу  карателi  злi  ловили
До  того  ж  вони  ще  й  людожери,  з'їсти  її  хотiли.
Про  "неофашистiв"  з  бензопилою  -  "нещаснi"  одесити  розповiдали:
-  Страх  божий!  Галину  Запорожцеву  з  Марковим  тi  ледве  не  розпиляли.

Себе  величає  "Руського  миру"  адептом  Толiк  Вассерман
А  ось  зовнiшнiсть  вперто  не  зараховує  його  до  росiян.
Повiї  вiд  журналiстики  -  Оксана  Шкода  та  Максим  Равреба
Ворогу  України  тепер  похвальнi  оди  їм  спiвати  треба.

Володимир  Рогов  -  птахознавець  з  екранiв  усiх  лякає
Його  на  "Вулицi  Снiгурiв  Вбитих"  давно  вже  хтось  чекає.
Незабаром  люди  зловлять  продажну  цю  свиноту
Будуть  дружньо  виглядати  з-за  колючого  дроту.







*  Тетяна  Мармазова  -  проректор  Донецького  нацiонального  унiверситету,  а  окрiм  того  ще  й  депутат  Донецької  мiськради  вiд  Партiї  регiонiв.









 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677908
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 14.07.2016


Артур Сіренко

Той, хто говорить

                                             «Мені  й  себе  вже  не  жаль...»
                                                                                 (Гійом  Аполлінер)

Я  співаю  деревам
Свою  пісню  відлюдника.
А  вони  у  відповідь:
«Той,  хто  говорить  голосно,  
не  говорить  нічого.»
Я  торкався  моху
Руками  втомленими,
Як  торкаються  шерсті
Звіра  прирученого,
Шепотів  каменям
Замшілим
Про  сховану  всюди  Істину,
А  мені  вони  у  відповідь:
«Той,  хто  говорить  голосно,
Не  говорить  нічого.»
Я  розмовляв  з  птахами  -  
Лісовими  бардами.
Розповідав  їм  про  Суще,
Що  теж  пісню  співає,
А  вони  мені  щебетом:
«Той,  хто  говорить  голосно,
Не  говорить  нічого.»
Я  розмовляв  з  вогнищем
Жовтим,  гарячим,
Просив  його  оповісти
Про  давніх  моїх  пращурів,
Що  вклонялись  йому  офірою.
А  вогонь  мені  у  відповідь:  
«Той,  хто  говорить  голосно
Не  говорить  нічого.»

P.S.  Написано  в  час  липневого  відлюдництва  серед  дрімучого  лісу.  Світлина  автора.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677900
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016


Rusya

Все – ніщо

Все  –  ніщо.  Від  розлізлої  свічки  
Чорний  дим  –  в  порожнечу  світів.
В  цю  обмежену,  зболену  нічку
Хтось  розбився.  Чи,  може,  злетів?

Це  крило  (не  долоня)  вже  більше  не  буде  літати
Не  посіє  над  світом  ні  пуху,  ні  зла,  ні  добра
Ця  душа  (ні,  не  птаха)  не  буде  щоранку  страждати.
Бо  літала  в  дитинстві,  а  впала  завчасно  стара
Все  –  ніщо.  І  немає  від  того  в  житті  порятунку.
Всі  однаково  щиро  у  точку  одну  приповзуть
Все  зникає,  мов  дні,  в  невідомім  для  грішних  керунку
Все,  що  варте,  –  в  землі.  А  в  очах  воно  змінює  суть.

Все  –  ніщо.  Від  розлізлої  свічки  
Дим  легкий,  у  свідомості  -  гніт.
Хтось  відкрив,  хтось  –  закрив  свої  вічка.
Мить  –  як  вічність.  Падіння  –  як  зліт.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677899
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016


Майя Грозова

колискова

..що  бачиш  ти  уві  сні  у  післяобідні  години  під  час  сієсти  серед  спекотного  липневого  дня?
коли  розламане  навпіл  колесо  місяця  котиться  серед  хмаристих  сугробів  назустріч  ледь  зблідлому  сонцю,
а  небо  настільки  глибоко  синє  й  прозоре,  як  скло  твоїх  окулярів,
що  нагортаються  сльози  на  очі..
десь  поза  мереживом  шовкових  фіранок,  по  той  бік  вікна
виходить  вона  на  балкон,  немов  капітан,  прикладаючи  до  чола  долоню  -
проїжджають  повз  тролейбуси  і  трамваї,  у  кімнаті  тремтять  дзеркала,
ніби  хтось  ізсередини  стукає  в  них  несподіваним  гостем..
рипить  радянський  паркет,  немов  клавіші  антикварного  фортепіано,
високо  в  глибинах  горища  вітер  цілує  пташок,  а  вони  від  нього  навтьоки,
тіні  лагідно  гладять  тобі  обличчя  рукавичками  із  м'якої  бавовни,
розквітають  на  килимах  і  шпалерах  гвоздики,  тюльпани,  піони..
чий  шепіт  ти  чуєш,  коли  накриваєшся  із  маківкою  клаптиковою  ковдрою?
хто  кличе  тебе  за  собою  крізь  хвилі  квітучих  яблунь  та  абрикосів?
поки  в  узголів'ї  твоєї  постелі  стрілка  годинника,  немов  навіжена,  намотує  кола,
а  шепіт  пір'їною  плутається  у  волоссі,
ти  спиш  і  крізь  сон  посміхаєшся..

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677503
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Красуля

ТИ ЗАПРОСИВ МЕНЕ ПРОЙТИСЬ ДО НЕБОКРАЮ…

Ти  запросив  мене  
Лише  пройтись  до  небокраю.
А  я  зраділа!
І  погодилась  піти  з  тобою.
Яка-бо  необачна!
Аби  ж  то  знала  я,
Що  шлях  до  сонця  стане
Тривалістю  в  життя.

24.09.2015

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677498
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016


Майя Грозова

майже осінь

..вже  майже  осінь  за  рогом  -  ходить  тінь  твоя  накрохмалена  дедалі  тихіше  за  мною,  немов  балерина  в  пуантах,
я  прощаюсь  із  нею  усоте,  притискаючи  пальці  до  вуст,  але  навряд  чи  востаннє,
бо  є  речі  настільки  невідворотні  за  своєю  сутністю,  
що,  якби  навіть  нам  заздалегідь  було  відомо,  що  так  воно  станеться  -
все  одно  ми  б  не  вчинили  інакше..
мені  не  було  ніколи  більш  затишно,  аніж  зараз  -  так,  ніби  у  самого  бога  лежу  на  колінах
(хіба  що  з  тобою,  у  ті  найкоротші  миті,  коли  маківкою  відчувала,  як  здіймаються  твої  груди)  -
певно,  це  і  є  щастя.  щастя  -  уві  сні  посміхатись  крізь  примружені  віки,
щастя  -  співати  у  душі,  навіть  не  потрапляючи  в  ноти,
щастя  -  танцювати  попід  травневою  зливою  на  балконі..
я  знаю,  що  таке  щастя.  щастя  має  твоє  ім'я  і  твої  долоні.
але  мені  навіть  легше,  що  ти  мовчиш,  бо  я  досі  тебе  боюсь  і  перед  тобою  за  себе  саму  маю  сором  -
чому  моє  власне  життя  не  вірш,  аби  повидаляти  зайві  слова  або  навіть  речення?
як  засне  останній  знеструмлений  втомою  тролейбус  в  депо,
приходь,  помовчимо  навзаєм,
одне  одному  занурившись  обличчями  в  плечі.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677293
дата надходження 11.07.2016
дата закладки 11.07.2016


Циганова Наталія

…на злинялім шматочку спогаду…

Твою  душу  руками  дужими  
роздягнув  майже  травень.
Соромно?...
Не  соромся  сльозами,  друже  мій.
Я  назавжди  –  лише  пів  ворона
і  чужого  не  їм  минулого…
Я  її  пам’ятаю  –  сонячно:
як  одному  тобі,  похмурому,
із  будення  молола  борошно.
Я  її  пам’ятаю  –  щирою
як  до  вечора  стигла  кавою,
як  ходила  поміж  могилами,
поховавших  тебе  з  примарами.
А  чи  ти  пам’ятаєш  також  ще?...
чи  живуть  ще  поміж  сторінками
серцем  зібрані  в  листя  пахощі
однією  для  тебе  жінкою
на  злинялім  шматочку  спогаду,
де  заклався  –  кохання  досить  їй,
де  вона  на  північних  сполохах
догоряла  в  долонях  осені?...


                             квітень  2016

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667349
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 10.07.2016


Вікторія Т.

Ользі, або чоловіки в стосунках полохливі

(під  враженням  від    мемуарів  та  щоденників  О.  Кобилянської  «Слова  зворушеного  серця»,  «Дніпро»,  1982).  

Чоловіки  в  стосунках  полохливі—
чудне    й  незрозуміле  їх  лякає,
і  серед  них  одвіту  не  знаходять
найвідданіші  порухи    душі.
О,    дівчино  в  любовнім  бездоріжжі!
Танцюй,    як  хореограф    вимагає,
умовною    балетною  ходою
й  ні  в  чому  проти  правил    не  гріши.


Хоча...  забудь!  Любов  існує    вища--
розвіяна  в    миттєвості    текучій,
коли  ж  в    сліпім    ув’язнена    бажанні--
то  ти  її,  затворену,  звільни
і  в  кровообіг    цілісного    світу
пірни,  як  є,  вхопивши    в  ньому  участь,
і  полюби  в  нервовому  тремтінні
відбитки  сонця  в  першоджерелі.  


Не  вір,  і  не  проси,  і  не  надійся—
надія  нас  прив’язує  до  пастки
нав’язливих  шукань—забудь  про  неї
і  серцем  нестриноженим  лети:
взаємністю  насичений  світанок
і  барв  навальних  пестощі    і  ласки,
й    від  музики,  розлитої  в  повітрі
між  подихами  Брами,  не  втекти.


Це  тільки  брижі  на  воді  осінній—
серця,  що  ціпеніють  перед  чудом,
це    лиш  відпале  і  пливуче  листя—
очей  побіжний  випадковий  збіг.
У  тім  краю,  де  кожен  порух  серця
вінчається  таємним  пересудом,
збирай  сама  врожай  душі  своєї  
і,  як  блаженна,  наділяй  усіх.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566522
дата надходження 14.03.2015
дата закладки 09.07.2016


Циганова Наталія

…а ми…

Коли  зітхнули  зорі  в  небі  сяйвом  –
наш  час  пішов  по  колу,  наче  вперше,
даруючи  потрібне,  дрібне,  зайве.
Тоді  він  –  піший,  а  сьогодні  –  вершник.
І  неухильно  ділиться  життями.
І  неодмінно  множиться  на  смерті.

…а  ми,  колись  від  почуттів  без  тями,
тепер  лиш  дві  адреси  на  конверті…

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676898
дата надходження 08.07.2016
дата закладки 08.07.2016


Руслана Лукаш

присмак

   Щосили  намагаюсь  затримати  присмак  у  роті,
                 не  ковтаю  слину,  хай  хоч  він  залишиться  незіпсованим.
                             Знаю,  що  буду  поряд,  хай  десь  на  твоєму  звороті
                                         спогадом,  ще  сотню  раз  тобою  згвалтованим.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675376
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 07.07.2016