Чайківчанка: Вибране

Тетяна Горобець (MERSEDES)

Мелодія для тебе

Рука  торкнулась  клавіші  роялю
І  полилась  мелодія  для  тебе.
Замріяно  летіла  з  вітром  в  далі,
Розповідала  про  кохання  небу.

Звучали  ноти,  тиша  в  них  вслухалась
І  десь  була  далеко,  так  далеко.
Той  день,  коли  я  вперше  закохалась,
На  крилах,  щастя  ніс  до  нас  лелека.

Я  вірила  мелодія  не  зрадить,
Не  відбере  вона  мене  у  тебе.
Лиш,  коли  зірка  у  долоні  впаде,
Її  теплом  зігріти  любий  треба.

Багато  є  мелодій  в  світі  різних,
Та  лиш  одну,  одну  для  тебе  граю.
Вона  звучить  немов  кохання  пізнє,
Про  нього  я  ніяк  не  забуваю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825933
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 18.02.2019


Polemokrateia

Крішна

Kрішна  Джанардана*  світом  крокує  -  хмара  кольору  змін:
Здійнявся  вихор  -  друже,  ти  чуєш?  -  блукають  вітри  за  ним.
Під  пісню  флейти  бансурі*  в  лісі  забудеш,  хто  ти  такий;
Bсі  поруч  -  люди  і  звірі  дикі,  правителі  й  пастушки́,
Жона  чи  муж,  божество  чи  демон  -  в  обіймах  майї*  усі,
Гра  Бхагавана*,  омана-дзеркало,  медом  солодким  -  сміх.  
Bесь  світ  -  перо  павича  у  волоссі  лукавого  юнака,
Браслет  на  нозі,  вібхітака*-кості,  мушля  його  дзвінка.
Чаклує  місяць,  тече  Ямуна*,  мелодії  плин  стрімкий  -  
Cплітає  всі  шляхи  в  візерунок  невпинна  хода  віків.
Час  Калі*  випав:  гравець  небесний  -  він  любить  сутінки,  знай:
Hа  захід  -  сонце,  гримлять  колеса,  у  полум'ї  небокрай.  
A  там,  де  Врінда-ван*  вкрив  мовчанням  найбільшу  із  таємниць,
Kpyжляють  гопі*  навколо  Шьяма*  мов  рій  бджолиний  -  дивись:
Барвиста  мандала  розквітає  де  він  залишає  слід  -  
Крадій  сердець,  сорому  і  сарі  тут  над  царями  стоїть.
Ріка  бурхлива  стопи  торкнеться  як  вірний  і  вічний  змій,
Безмежні  води  шукають  берег,  де  бог  дім  знайшов  земний.
Наш  Канха*  знову  сидить  на  гілці,  як  ніби  часу  нема:
В  усіх  негодах  вісь  світу  вистоїть  -  ти  тільки  її  тримай.

Бог  чорний,  юний,  бог  танцю  й  посмішок,
Бог  щему  в  серці  і  мрій  нічних:
Він  завжди  в  мандрах,  він  завжди  поруч  -  
Тільки  не  прожени.
Грай  -  душам  нагим,
Грай  -  сором  дрімає:
Чари  прадавні  -  
Ніжність  пітьми.

В  воді  замуленій  квітне  лотос  -  чи  ж  мало  на  світі  див?
В  росі  пелюстки  -  мов  Ушас*  дотик,  цей  світ  до  сліз  молодий.  
Молоком-маслом  той  наспів  ллється  -  кому  потрібні  слова!
З  усіх  інструментів  найкращий  -  серце,  тільки  не  забувай
Цей  танець  пальців  -  клапан  за  клапаном,  вуст  натягнутий  лук  -    
Закляте  коло  -  до  ноти  нота,  лиш  голос  бринить  навкруг.
Туласі*  листя  -  гірлянда  чиста;  намиста  живе  тепло
В  долоні  пустить  коріння  -  лісом  густим  бетон  розколов
Цей  ритм,  зухвалий  та  безтурботний  -  сандалу  і  куркуми
Сліпучі  пахощі,  колір  пекучий  в  сіре  життя  прийми.
Сурмить  у  мушлю  над  полем  бою  той,  хто  війни  не  хотів;
Ввір  колісницю  рукам  надійним  -  і  шляхом  широким  світ
Під  ноги  кинеться  -  цей  візниця  все  знає  краще  за  нас.
О,  Чакрадхаро*,  о,  Сатьяврато*  -  де  радість  твоя,  як  згас
Твій  погляд,  повний  сузіp'їв  іскрами  -  де  та  флейта  тепер?
Все  шкереберть,  тільки  десь  далеко  у  срібнім  сяйві  завмер
Святий  потік,  пастуха  заслухавшись  -  лиш  не  питайте,  де:  
Там  силует  -  ескіз  безіменного  -  нас  до  себе  веде.
Там  божество  відкидає  маски  -  та  не  злякайся,  дивись:
Слід  Радхи*.  Знову  дзвенять  прикраси.  Ми  носимо  Врадж*  в  собі.

Бог  преми*  чистої  й  ками-пристрасті  -  
Весна,  ти  знаєш,  зрівняє  все.
Бог-баламут  в  океан  застиглий
Злато-зерно  несе.
Грай  -  сонце  вночі,
Грай  -  місяць  опівдні;
Тінь-пересмішник  -  
Брама  й  ключі.


[i]Джанардана[/i]  -  Баламут,  один  з  епітетів  Крішни
[i]Бансурі[/i]  -  вид  бамбукової  флейти
[i]Майя[/i]  -  ілюзія,  чари,  цей  світ.
[i]Бхагаван[/i]  -  господь.
[i]Вібхітака[/i]  -  горіхи  цього  дерева  в  давні  часи  використовувалися  як  гральні  кості.
[i]Ямуна[/i]  -  священна  ріка
[i]час  Калі[/i]  -  калі-юга,  епоха,  що  почалася  після  завершення  подій  Махабхарати.  Калі,  який  тут  мається  на  увазі  -  демон,  а  не  Богиня.  
[i]Врінда-ван[/i]  -  ліс  Врінди,  де  Крішна  любить  проводити  час.
[i]Гопі[/i]  -  пасту́шки.
[i]Шьям[/i]  -  Темний  (кольору  темної  хмари),  Крішна.
[i]Канха[/i]  -  Прекрасний,  знову  ж  Крішна.
[i]Чакрадхара[/i]  -  Той,  що  тримає  диск,  Крішна
[i]Сатьяврата[/i]  -  Той,  чиї  клятви  істинні,  знову  ж  Крішна
[i]Ушас[/i]  -  Богиня-світанок.
[i]Туласі[/i]  -  вид  базиліку,  священна  рослина  Вішну.  
[i]Радха[/i]  -  кохана  Крішни,  за  деякими  авторами  -  друга  половина  Божества.
[i]Врадж[/i]  -  регіон,  де  народився  й  виріс  Крішна.
[i]Према[/i]  -  самовіддана,  піднесена  любов,  те  ж,  що  й  агапе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819839
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 17.02.2019


геометрія

НА КРАЄЧКУ ЖИТТЯ ВЖЕ СТОЮ Я…

             На  краєчку  життя  вже  стою  я,
             І  зими  вже  не  струшую  сніг,
             У  повір"я  і  вірю,  й  не  вірю,
             Чи  вернутися  в  світ  цей  ти  б  зміг?..

             А  минуле  в  думках    все  з  тобою,
             Повертає  мене  в  далечінь,
             Розмовляю  сама  із  собою,
             Пересилюю  зим  тяготінь...

             Дні  за  днями  неспішно  минають,
             І  не  хочу  я  їх  рахувать,
             Сірі  будні  до  мене  моргають,
             І  до  наших  незвіданих  свят...

             Я  молюсь,  щоб  почув  ти  й  повірив,
             В  іншім  світі,  чи  то  в  небесах,-
             Ти  потрібен  мені,  як  повітря:
             В  моїх  мріях,  думках  і  у  снах...

             Смерть  у  вікна  мої  ще  не  стука,
             Хоч  зима  засипає  мій  слід,
             І  нестерпною  стала  розлука,
             Посірів  вже  і  світ  цей,і  сніг...

             Хоч  зими  і  снігів  не  боюся,
             Я  в  цім  світі  щаслива  була,
             І  до  Бога  щоденно  молюся,
             І  чекаю  весни  і  тепла...

             Що  минуло,  того  вже  не  буде,
             Розумію  і  знаю  це  я,
             І  щоранку  цей  світ  мене  будить,
             Й  дні  пливуть,  мов  ріки  течія...

             Я  не  вірю,  що  смуток  минеться,
             Й  не  чекаю  свого  я  кінця...
             А  минуле  у  снах  мені  сниться,
             Як  відлуння  щасливого  дня...

             Чи  буває  життя  в  іншім  світі,
             Як  бува  у  повір"ях  й  казках?..
             Та  твій  слід  у  житті  залишився:
             В  наших    дітях,  онуках  й  в  думках...    

             На  краєчку  життя  вже  стою  я,
             І  зими  вже  не  струшую  сніг,
             Ти  за  мене  прошу  не  турбуйся,
             Заспокоїть  мене  спогад  зміг...
                             

                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825778
дата надходження 17.02.2019
дата закладки 17.02.2019


Ніна Незламна

Порозумілись / з гумором/

Сусід  Дмитро  до  Орини
Приходь  завтра  на  хрестини
Обмиємо    пуповину
Прихопи  нову  хустину…
Сина  маю,  порадіймо
Тож  вип’ємо  й  заспіваймо!
Давно  в  дружбі    -  будеш  кума
Тож    виходу  мабуть  нема
Як  будемо  зустрічатись?
Знов  по  ямах,  як  кохатись?
У  садочку,  під  ліщину
Чи  в  сараї  біля  тину
Буду  любить  тебе  знову
Мою  милу  чорноброву.
А  Орина  не  дурненька
Очі  хитрі  і  гарненька
Вмить  червона,  аж  зробилась
Як  та  гроза  розрядилась
-  Здурів  мабуть  ти  Дмитрусь
Не  дурепа,  іншу  якусь  
Собі  шукай,  досить  блудить
Тож  обіцяв  мене  любить!
Нараз  жінка,  очі  злющі
Мов  в  тигриці  всевидющі
Брови  в  купі,  руки  в  боки
Наче  кульки  стали  щоки  
Хап  за  матню  чоловіка
Чоло  мокре,  наче  стріха
-  От  гуляще…  Скачеш?    Досить!  
Тож  все  сивий,  ще  біс  носить?
 Геть  без  мозку,  як  й  не  було
За  вас  давно,  гуде  село  
За  часті    в  ліс  походеньки
По  черешні…  По  опеньки
Вже  думала  зупинився
Тож  синочок  народився!
Біг  чоловік  поза  тином
Наче  гнали  його  дрином
Враз  єхидно  посміхнулась
До  сусідки  повернулась
Крику,  гаму…  Дрижать  стіни
-  Скажи  чесно  -  хочеш  війни?
Ой,  та  чи  здатен  він  кохатись  
Та  там  й  нема  за,  що  взятись
Син  від  кого,  маєш  знати!
В  очах  світять  феєрверки
-  Чи  бажаєш,  між  нас  сварки?
 Це  ж  від  твого  чоловіка
Тепер  обом,  буде  втіха
Гадку  маєш,  що    моторна
Думки,  краля,  неповторна!?
До  дзеркала  подивися
Та  піди  хоч  причешися
Ти  по  ямах,  а  я  в  ліжку
Любить  мене,  як  кіт  кішку
Вуса  довгі,    аж  лоскоче
Коли  дуже,  мене  хоче….
Ледь  зблідніла,  розвернулась
Їй  Орина  посміхнулась
-  Значить  квити,  прийду  вип`єм
Перемир`я  відсвяткуєм  
Підростають  наші  дітки
А  ми  ж  добрі  дві  сусідки
Нащо  людям  гріхи  знати
Чого  дружбу  руйнувати…..
                                                                                   2000р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825678
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 16.02.2019


Ганна Верес

Про слово дане не забуде

Кипів  Афган  війни  великим  морем,
Де  серед  іншої  кипіла  й  наша  кров…
Хто  слав  дітей…  на  смерть,
чи  інше  горе?
Кого  Союз  в  чужій  землі  боров?
Сидів  Микола  за  столом,
А  перед  ним    –    лиш  хліб  і…  чарка.
Він  красень  був  на  все  село,
В  Афгані  бивсь,  аж  небу  жарко
Було  тоді.  Героєм  став,
Привіз  високі  нагороди,
А  ще…  шрами  від  куль  дістав    –
Служив  радянському  народу.
Він  на  чужій  отій  землі
Дивився  часто  смерті  в  очі,
І  снились  Солонці  Малі
Миколі  там  майже  щоночі.
Вернувсь  додому,  одруживсь,
Старався  жити,  працювати,
Здавалось,  не  дарма  прожив:
Дружина,  діти,  батько,  мати.
А  потім  розвалилось  все:
Держава,  і  сім’я,  й  робота.
Батьки  пішли…  А  він  оце
В  житті  одну  має  турботу:
Знайти,  що  випити  й  за  що,
Продав  останнє,  що  зосталось,    –
Ту  нагороду,  що  давно
Йому  за  бій  тоді  дісталась.

Останнє  в  чарку  ось  налив,
Лишилось  що  від  нагороди,
Згадав,  як  звали  їх:  «Орли,
Ви  є  лицем  свого  народу!»
Багато  ще  чого  згадав
Орел  в  минулому  –  Микола.  
І  сам  собі  він  слово  дав,
Що  пить  не  буде  він  ніколи.

І  хто  б  і  що  б  з  вас  не    казав,
Я  ж  вірю:  так  воно  і  буде.
Блищить  непрохана  сльоза    –
Про  слово  дане    не    забуде!

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825579
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 16.02.2019


Валентина Рубан

Сьогодні день святковий

А  ранок  дійсно  видався  чудовий,
На  вітах  сніг  яскравий  іще  спить.
Садок  замріяний  виблискує  казковий,
І  навіть  вітерець  ледь  ледь  шумить.

Сьогодні  день,  не  звичний.  а  святковий,
І  через  те,  так  гарно  починається.
І  небо  заквітчалось  в  квіт  бузковий  -
Зима  з  Весною  зараз  зустрічаються.

Як  давні  подруги,  пожуряться,  згадають,
Сльозу  непрохану  тихесенько    змахнуть.
Рясні  струмки    їм  пісню  заспівають.
І  їх  мости  надовго  розведуть.

Зима  тихенько  піде  в  ліс  дрімучий,
А  потім  в  край  засніжених  льодів.
Весна  ж  розквітне  в  солов»ях  співучих,
І  у    красі,  також  засніжених,  садів.

15.02.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825594
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 16.02.2019


Квітка))

Бувають дні

Бувають  дні,  немов  замкнуте  коло,
Бо  завтра  не  питає  у  чім  річ.
І  тільки  зуби  стиснуті  до  болю,
Із  пеклом  залишившись  віч  на  віч.
З    думками  із  амбітності  ,  бо  сумнів
В'їдається  у  душу  ще  рідніш...
Що  може  сьогодення  все  обнулить,
В  надіях  пригорнувши  нас  міцніш...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825535
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 15.02.2019


Ніла Волкова

Випадкова зустріч

В  тролейбус  ускочила.  Дощ  у  вікні.
Цього  не  забуду  ніколи,
Як  раптом,  заглянуло  в  душу  мені
Обличчя,  неначе  з  ікони!

За  комір  йому,  бо  ж  була  тіснота,
Вода  з  парасольки  стікала...
З  очей  струменіли  тепло  й  доброта,
І  я  у  тім  сяйві  втопала.

Він  мило  всміхався  мені,  жартував,
А  я,  онімівши,  стояла...
Коли  ж  мені  вийти  вже  час  наставав,
Від  серця  мов  щось  відірвала.

Хоч  більше  зустрітися  не  довелось,
Згадались  чомусь  випадково
Ті  очі,  що  враз  полонили  всерйоз,
Обличчя,  неначе  з  ікони...

2012

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497571
дата надходження 08.05.2014
дата закладки 14.02.2019


НАДЕЖДА М.

Випадкова зустріч

Ми  з  тобой  зустрілись  випадково:
Доля,посміхнувшись,  нас  звела
Мов  щаслива  золота  підкова
Незабутня  зустріч  ця  була.

А  надворі  літо  вже  в  розпалі
І  акацій  запахи  п'янкі...
Щоб  зустрітись  -  і  не  бути  в  парі...
Скільки  ж  довелося  нам  іти...

Швидко  збігло  літо  із  дощами,
Осінь  промайнула  золота.
Та  ще  й  досі  зимними  ночами
Літо  моє  серце  відчува.

Хоч  душа  всю  складність  розуміє,
Кругом  йде  від  щастя  голова...
Словом  я  сказати  не  зумію
Те,що  моє  серце  відчува...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109404
дата надходження 26.12.2008
дата закладки 14.02.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Випадкова зустріч…

Ту  зустріч  незабуду  я  ніколи
І  очі  що  пекли  мене  вогнем.
Той  перший  вальс,  що  танцювали  в  школі
І  в  серці  біль  простромленим  мечем.

Випадкова  зустріч,  випадкова...
Зближувала  в  той  вечірній  час.
Випадкова  зустріч,  випадкова...
Найдорожчою  була  для  нас.

Я  пам'ятати  завжди  буду  руки,
Й  тепло  твоє  відчую  у  душі.
І  буду  сумувати,  що  розлука,
Тебе  забрала  лишивши  вірші.

Випадкова  зустріч,  випадкова...
Поливала  нас  густим  дощем.
Випадкова  зустріч,  випадкова...
Залишила  у  серці  моїм  щем.

І  може  випадковість  знов  настане,
І  пригадаються  літа  шкільні.
На  першу  зустріч  бігтиме  кохання,
Та  не  до  тебе,  не  до  мене.  Ні.

Випадкова  зустріч,  випадкова...
Зблизила  і  розєднала  нас.
Випадкова  зустріч,  випадкова...
Забрав  роки  й  розлуку  нашу  час.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274595
дата надходження 11.08.2011
дата закладки 14.02.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Весняного кохання аромат

Там,  де  музика  дзвінкого  джерела
Весело  весняно  так  лунала,
Квітонька-медунка  розцвіла,
Пелюстки  до  сонця  простягала.

І  вона  запахла  на  весь  ліс,
Аромат  цей  до  вподоби  й  бджілкам.
Зовсім  поруч  ряст  рожевий  ріс
Та  до  неї  нахиляв  голівку.

Шепотів,  що  гарна  і  п"янка,
Неповторна,  мила  та  духмяна.
Тішилась  медуночка  ота,
Що  комусь  потрібна,  що  кохана.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825384
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 14.02.2019


I.Teрен

До вічного спокою

У  нас  немає  вищої  мети  
як  об'єднати  вільну  –  у  єдину
і  незалежну  нашу  Україну,  
спокійну  і  достойну  висоти.  

Але  даремно  не  дається  воля.
Її  ми  захищаємо  в  боях,  
і  разом  обираємо  той  шлях,
де  нам  ще  усміхнеться  наша  доля.

На  те  і  дана  Богом  ойкумена
на  теренах  прадавньої  землі,
куди  не  сунуть  носа  москалі.  
На  те  і  є  держава  суверенна.  

Куємо  незалежність:  від  сусід,  
од  їхньої  опіки  вікової,  
від  участі  в  розв'язуванні  воєн,  
од  бід,  які  несе  лукавий  рід.  

А  спокій...  
                   Де  той  спокій?  
                                   Може  й  сниться
і,  може...  
                                   Може  не  лише  мені,  
але  й  усім  полеглим  на  війні,
що  мріяли,  із  рідної  криниці
напитися  цілющої  водиці  
і  не  перевернутись  у  труні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825398
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 14.02.2019


Наталя Данилюк

Цей світ

Цей  світ  постав  зі  сніжної  безодні
І  ви́прозорився,  немов  кристал.
Висить  Земля  на  вервиці  Господній
Між  галактичних  вигаслих  дзеркал.

І  світиться  у  темені  космічній  –
Така  складна  будова  й  простота!
Із  року  в  рік  традиції  предвічні
Наповнюють  сакральністю  свята.

І  додають  упевненості  й  віри
У  те,  що  з  Богом  розпочато  рік,
Що  цих  зірок  розсипані  сапфіри  –
Це  сльози  щастя  з  янгольських  повік.

Що  ці  леткі  посріблені  сніжинки  –
Лелітки  наших  чистих  молитов,
А  ці  поля  багаті  на  ужинки,
Бо  сам  Господь  їх  плугом  перейшов.

Отак  з  правіку,  з  давніх  літочислень,  
Коли  ще  люди  вчились  у  лісів
Красу  вдихати  спрагло,  наче  кисень,
Радіти  дню,  умитому  в  росі…

І  не  тягнутись  на  стеблі  гордині,
Щоб  замогти  Творця  і  сивий  час!..
А  мудрість  –  не  захована  у  скрині,
А  на  поверхні,  справжня,  без  прикрас.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825284
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


НАДЕЖДА М.

Як до лиця тобі усмішка

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hCI4bWpXdzk[/youtube]

В  руках  тримаєш  ніжну  квітку,
Тільки  з"явилася  на  світ.
Ні,  це  не  та,  що  цвіте  влітку,
Весни  це  -  перший  дивоцвіт.

Дивилась  сонними  очима,
Сяйнула  посмішка,  здалось.
Сама  блакитна,  не  від  гриму,
Подібна  небу,  так  вдалась.

Блакитна,  ніжна,  синьоока,
Спокійно  дихає  в  руці.
Чогось  хвилююсь,  зник  десь  спокій,
Якесь  сум"яття  на  лиці.

Мені  даруєш  ніжну  квітку,
Приємо  брати  з рук  твоїх.
Як  до  лиця  тобі  усмішка,
Немов  прийшла  із  мрій  моїх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825289
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Валентина Рубан

ЗАПЛАКАЛА ЗИМА


Рясним  дощем  заплакала  зима,
Холодні  сльози  падали  додолу.
Дерева  сіра  мряка    обійма,
І  умиває  землю,  майже  голу.

Деінде  сніг  пожовклий  ще  лежить,
І  також  з  кожним  днем  кудись  зникає.
Стрімкий  потічок    дзвінко  в  яр  біжить,
 Натомлена  Зима    одна  блукає.

Краса  її  розтанула      давно,
Ій  зрадила  подружка  Завірюха.
Навіть  мороз  не  загляда  в  вікно,
Перед  весною  здійме  капелюха.

І  пахне  вітер  свіжістю  дощу,
І  лагідно  так  пестить  вечір  синій.
І  я    напевно  смуток  відпущу,
Нехай  летить  мов  спомин  сизокрилий.

Нехай  летить,  назад  не  поверта,
І  біль  і  сльози  хай  пливуть  з  зимою.
Нехай  лише  надія  пригорта,
Й  кохання  лине  бурною  рікою.

12.02.2019  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825221
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Незрівнянна й загадкова

Кажуть,  що  жінка  примхлива,
Неначе  погода  весняна,
Та  все  ж  вона  незрівнянна  -
Лагідна,  ніжна,  зваблива.

Їй  серенади  співали
І  цілували  очі,
На  подвиги  краса  жіноча
Чоловіків  надихала.

Музику,  вірші,  картини
Й  інші  шедеври  творили
Заради  коханих,  єдиних,
Бо  в  слабкості  жіноча  сила.

Жінка  така  загадкова,
Немов  усмішка  Джоконди.
Хай  її  дивна  врода
Чарує  всіх  знову  і  знову.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825232
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Ніна Незламна

Це ж місяць лютий

Чого  вставати?    Не  варто  так  рано
Зима  надворі,  хоча  й  сніги  зійшли
Зовсім  не  чути,  пташиних  сопрано
Ще  й  на  покрівлях  бурульки  не  стекли..

Сонце  сон  бачить,  у  сірій  пелюшці
Легка  паморозь,  дрімає  при  землі
Занурюсь  ніжно  на  теплій  подушці
Нехай  насниться,  врешті    весна  мені.

Часом  тривога  вривається  в  душу
Чому  так  довго,    десь  сонечко  дріма
Та  я  природи  закон  не  порушу
Календар  мовить,  що  в  нас  іще  зима..

Це  ж  місяць  лютий,  поніжуся  трішки
Потім  до  гаю,  пройдуся  залюбки
Для  тітки  -  білки,  ще  маю  горішки
Дерева    ж  голі,    за  неї    всі  думки…

Жваву,  маленьку,    зненацька  зустріла
Хвостик  пухнастий,  кидалась  весь  час  в  бік
Мабуть  бідненька,  давненько  не  їла
Здалося  квола,  невпевнений  той  біг…

Вона  напевно  така  ж  одинока
Як  я  в  хатині  й  годинник    лічить  час
Хай  тепла  весна,  прийшла  б  ясноока  
Принесла  радість  й  приголубила  нас…
                                                                                                     08.02.2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825102
дата надходження 12.02.2019
дата закладки 12.02.2019


Ірина Кохан

День зимовий, мов свічка згасав…

День  зимовий,мов  свічка  згасав
В  позахмар'ї  солодкої  вати,
Рум'янів  у  полоні  заграв
І  м'якенько  стелився  у  хати.

Бахромою  звисав  із  дахів,
Розливався  ялинкам  на  плечі.
Із  небесно-глибоких  льохів
Вийшов  сизий  змережений  вечір.

Накрохмалені  крила  підвів,
Щедро  зорі  засіяв  крупою
І  над  шапками  сніжних  снопів
Вишив  місяць  медовий  каймою.

По  стежках  морозцем  зарипів,
Розкошлатив  посріблені  брови,
І,струсивши  сніжок  з  рукавів,
Шугонув  у  безлисті  діброви.

                                     15.12.2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546205
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 12.02.2019


dashavsky

Моя зима.

[youtube]https://youtu.be/eTx6WJGoayA[/youtube]



Моя  зима,  моя  зима  чарівниця,
Снігу  натрусила,  снігу  намела.
Голову  мою  ще  більше  побілила,
А  із  сивиною  років    додала.

Я  попрощаюся,  зимонько,  з    тобою,
За  село  тебе  далеко  проведу.
А  там  на  весну  трохи  ще  почекаю
І  в  сад  яблуневий  її  приведу.

Та  не  спішить  то  зима  нас  залишати
І  заховалась  в  смерекових  лісах,
Білою  ковдрою  покрила  Карпати,
Бурульками  хизується  на  гілках.

Моя  зима,  моя  зима  чарівниця,
Моя  зима,-  красуне  білолиця.
На  прощання  рукою  тобі  помахаю,
Може,  Бог  дасть,  тебе  знов  дочекаю.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825018
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 11.02.2019


БГІ

СТАРИЙ КЛЕН

Клен    стоїть    у    зимовім    убранстві,
Сніг    та    іній    на    сонці    іскрить,
Одинокий    в    своїм    постоянстві,
Свою    долю    тихенько    вершить.

Його    вишня    недавно      спочила,
Її    вихор    під    корінь    зламав,
А    йому    він    підрізав    лиш    крила,
Не    зламався,    устОяв,    не    впав.

Літом    листям    він    двір    звеселяє,
Взимку    часто    в    саванах    стоїть,
Як    і    люди,    він    долі    не    знає
Скільки    зможе    на    світі    прожить.

Голуби    на    гілляках    кохають
І    ворони    тут    часто    кричать,
Думу    думать    йому    заважають
Чи    старому    з    утоми    поспать.

Вітер    і    сонце,    дощі    і    мороз
Його    веселять    й    досаджають,
Без    лишнього    жАлю,    суму    і    сліз
Він    ту,    що    з    косою,    чекає.
                   11.02.  2019  р.,  Київ

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824998
дата надходження 11.02.2019
дата закладки 11.02.2019


Ніна Незламна

Чому мовчиш, як….

 Чому  мовчиш,  як  в  рот  води  набрав
В  очах  зима,  в  небі  не  видно  зір
Що  сталося?    Тебе,  хтось  обікрав?
Душа  болить?  Не  мовиш  до  цих  пір..

Життя  важке  і  ти,  як  той  ведмідь
Рішучий  крок,  треба  сміло  зробить
Чи  вигнутись,  як    ота  м`яка  мідь
Стати  сталлю!  Щоб  в  цім  світі  вижить...

Одна  брехня,  де  не  глянь,  всюди
Хани,  царі,  ти  ж  на  пів  голодний
Закував  сум,  чом  мовчите,  люди?
Безнадія…  Лягла  й  піт  холодний...

Не  дасть  серцю,  стукати  в  такт  життя
А,  як  же  діти  і  земля  рідна?
Яким  буде?  Щасливим  майбуття?
На  жаль  в  смітті,  тож  чи  буде  плідна?  


Чи  виживе,  той    один  паросток
Що  загубивсь,  між  старих  бур`янів
Хто  вбереже  від  лукавства  й  пасток
О,  як  шкода,  весь  світ  наш  помарнів...

Міцні  зуби,  як  маєш    й  натхнення
Бажання  жить,  здолать  перепони
Вже  проростеш  в  хмарне  сьогодення
Чи  виживеш?  Мо»  зміниш  закони?

Їх  виконать,  зможеш  серед  щурів?
Що  заховались  по  тих  палацах
Якби  ж  зустрів,  бідних  помічників
 Майже  голих,  хай  в  обдертих  халатах.

Чого  чекать?  Об’єднатись  треба
Вже  й  сон  мине  і  прийде  прозріння
Давно  люди,    в  цьому  є  потреба
Тож  знайдемо  всі  орозуміння!

Досить  мовчать!  Сидіть  склавши  руки
Рідна  земля,  аж  стогне  від  болю
Лунає  гімн,    здолаємо  муки
Йдемо  вперед  за  правду    і  волю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824821
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 10.02.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Хатина-сиротина

Стара  облуплена  стоїть,
Вже  покосились  вікна  й  двері,
Дбайливі  руки  господинь
Давно  торкалися  до  неї.

Вона  зосталась  сиротою,
Ніхто  її  не  доглядає,
Подвір"я  заросло  травою,
Косить  ніхто  не  поспішає.

Крислата  груша  біля  тину
Гіллям  їй  сонце  закриває,
Ніхто  про  неї  й  не  згадає
Стару  маленьку  цю  хатину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824700
дата надходження 09.02.2019
дата закладки 09.02.2019


Леся Утриско

Ти мене віднайди

Ти  мене  віднайди.  

Не  дивлячись  на  сивину  осіннього  захмареного  неба,  залишитися  хотілося  дощем  у  твоїх  очах,  щоби  крізь  задушливі  тенета  ночей  тобі  не  боліло  щоразу,  коли  читатимеш  мою  прозу,  яка  знає,  що  діється  з  нами  тепер,  але  не  знає,  що  буде  завтра.  Адже  ми  не  хочемо  жити,  як  карта  ляже.  Мимоволі  торкаючись  тебе,  десь  у  глибинах  зболілого  серця  найбільшою  перлиною  вважатиму  тебе,  і  не  шукатиму  щастя  деінде.
Хочу  чути  твоє  дихання,  іноді  важке,  іноді  легке,  як  павутинка  світанку,  відчувати  у  твоєму  волоссі  іще  теплий  легіт  цієї  осені.  Погляд  мій  марить  твоїм  ангельським  ликом,  блуканням  бездоріжжям  твоїх  очікувань.  Мрію  здолати  пустелю  розлуки,  пустку  самотніх  ночей,  віднайти  стежину  до  тебе,  непроторену  і  тернисту.  Ти  маєш  прийняти  мене  серцем  або  залишити  під  осінніми  дощами  моїх  літ  і  приректи  довіку  блукати  бездоріжжями  долі.

Тенета  ночей
Петро  Кухарчук
АГАПЕ

Затягнувся  мій  день  сивиною  зомлілого  неба,
Залишуся  дощем  у  твоїх,  так  чарівних  очах,
Ти  вичитуй  мене...  сумувати  кохана  не  треба,
Тільки  нині  знов  день  відродився  так  дивно  для  нас.  

Нерозгадані  карти  лягають  у  поле  страждання,
Не  чіпай,  хай  для  інших  пророчать    -  лишень  би  не  нам,
Збережу  -  й  не  шукатиму  інде  те,  світле  кохання,
Лиш  піддамся  пророчим  та  віщим  замріяним  снам.

Віднайди  мене  в  них,  моя  вірна  кохана  перлино,
Так,  щоб  дихати  нам  у  стрімкий  та    благий  унісон,
Будь  моєю  жагою,  або  вічно  осінньою  дниною,
Дай  стежину  знайти,  що  веде  у  тернистий  твій  сон.

Ти  прийми  мене  нині  в  пустелю  болючих  розлук,
Усім  серцем  прийми,  непроторену  змучену  волю,
Ну  а  може  залиш  під  осіннім  дощем  вічних  мук,
На  моїм  бездоріжжі  кохання  -  в  приреченій  долі...

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816269
дата надходження 04.12.2018
дата закладки 09.02.2019


Волинянка

Скрипка…

Плакала  скрипка,  кричала,  волала,
Із  серця  виймаючи  біль,
Ти  їй  оголився,  вона  сповідала,
В  повітрі  плив  музики  хміль.

В’їдався  смичок  у  втомлені  струни,
Торкався,  здавалося,  вен,
І  ноти,  магічні  надломлені  руни,
Складали  одну  із  поем.

Я  слухати  вміла,  тебе  в  скрипці  чула,
Нестрачену  ніжність  душі,
Мелодія  серце  моє  роздягнула,
Рідними  стали  чужі.

Скрипка  сміялась,  раділа,  співала,
Кохання  в  ній  наше  жило.
 Душу  до  хмар,  до  небес  підіймала,
Даруючи  грішній  крило.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824667
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 08.02.2019


Ганна Верес

Кохання є вогонь – не попіл

Ніч    довго    пам’ятала    ці    дві    тіні.
Закохані    не    випускали    рук.
І    про    розлуку    й    чути    не    хотіли,
Боялись    тільки    зради    чорних    мук.

Вона    ж    змією    чорною    підкралась
І    сумніви    посіяла    в    душі.
Кохання    з    ними    трохи    позмагалось.
І  раптом    –    вирок:    ми    уже…    чужі.

Потух    вогонь    сімейного    багаття    –
Лишився    попіл    сірих    безнадій…
Хіба    ж    кохання    можна    ублагати,
Щоб    знову    все    було    ,    як    і    тоді?!

Воно    живе,    як    є    вогонь    –    не    попіл,
І    викреслить    його    не    всім    дано,
Та    все    ж    не    відкладай    того    на    потім,
Що    б    міг    зробити    сам    і    вже    давно!
25.12.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824551
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 07.02.2019


іванесса

ЯК ПАХНЕ ЛІТО !

Як  пахне  літо!
Як  запахло  літом  -
Так  п"янко  чебрецем  і  полином,
Лани  широкі  полонили  цвітом
І  все  здається,ніби,  дивним  сном.

Пройдеш  росою  босими  ногами,
Пригорнешся  до  яблуні  в  саду
І,  хоч  на  мить,  та  смуток  все  ж  розтане
І  сил  додасться  обійти  біду.

Як  пахне  літом  -  липою  і  медом
Вдихнеш  на  повні  груди  цей  нектар
І  замилуєшся  безкраїм  небом
І  ти  це  ти,  а  світ  немов  вівтар.

Як  літо  пахне!  Як  співає  вітер!
А  скошені  отави,  як  дурман...
Як  пахне  літо...  як  запахло  літом!
Як  душу  тішить  вранішній  туман.

Волошки  в  житі,  маки  у  пшениці
Так  краса,  що  стій  лише  й  дивись,
Як  пахне  літо,  як  запахло  літом...
Про  інше  все  дізнаємось  колись

05.  06.16

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673641
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 07.02.2019


Валентина Рубан

ТВОЄЮ ХОЧУ БУТЬ



Вже  на    волосся  випав  перший  сніг,
Але  ж  думки,  іще  літають  в  вирій.
Як  знайти  ТУ,  із  тисячі  доріг?...
Хоч  дожидай,  хоч  виглядай,  хоч  вимрій.

Так  хочеться  туди,    де  щастя  жде,
Де  погляд    щирий  і  слова  приємні.
Де  мрія  із  бажанням  в  ногу  йде,
Де  почуття  глибокі  і  взаємні.

Туди,  де  очі  світяться  добром.
Щоб    серце  з  серцем  бились    в  унісон.
В  обіймах    ніжних  рук  -  відчуть  тепло,
І  те  пізнать,  що  напророчив  сон.

Вже  на  волосся  випав  перших  сніг,
Твоїх  скронь  теж,  торкнулось  хуртовиною.
Коли  ж  думок  і  мрій  в  нас  буде  збіг?
Твоєю  хочу  бути  я….    єдиною.

06.02.2019  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824403
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 06.02.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Цвіт летить ( слова до пісні)

Ми  зустрілись  з  тобою  в  саду,
Коли  небо  нам  кидало  зорі.
Ти  поклич  я  до  тебе  прийду,
В  ніжну  весну  таку  неозору.

А  довкола  квітує  знов  сад,
Линуть  пахощі  дивні  від  нього.
Цвіт  лягає  немов  снігопад,
Застеляє  коханим  дорогу.

Приспів:

Цвіт  летить,  цвіт  летить,  цвіт  летить,
Пелюстки  нам  під  ноги  кидає.
Цвіт  летить,  цвіт  летить,  цвіт  летить,
Хай  розлука  дороги  не  знає...

Зародилось  кохання  святе,
Шовковисте  неначе  пелюстки.
Берегло  і  тебе  і  мене,
Загортало  у  ситцеву  хустку.

Хоч  торкались  до  нього  вітри,
Та  ніколи  воно  не  здавалось.
Найдорожчим  для  мене  був  ти,
Я  у  тебе  любов  закохалась.

Приспів:

Ти  для  мене  мов  сонячний  день,
Ти  проміння,  що  ніжно  торкає.
Солов'ї  нам  співають  пісень
І  той  день  видається  нам  раєм.

Не  страшні  нам  холодні  дощі,
І  не  будуть  страшними  морози.
Гріють  нас  почуття  у  душі,
Й  на  очах  не  з'являються  сльози...

Приспів:

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824276
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 05.02.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Цвіт летить ( слова до пісні)

Ми  зустрілись  з  тобою  в  саду,
Коли  небо  нам  кидало  зорі.
Ти  поклич  я  до  тебе  прийду,
В  ніжну  весну  таку  неозору.

А  довкола  квітує  знов  сад,
Линуть  пахощі  дивні  від  нього.
Цвіт  лягає  немов  снігопад,
Застеляє  коханим  дорогу.

Приспів:

Цвіт  летить,  цвіт  летить,  цвіт  летить,
Пелюстки  нам  під  ноги  кидає.
Цвіт  летить,  цвіт  летить,  цвіт  летить,
Хай  розлука  дороги  не  знає...

Зародилось  кохання  святе,
Шовковисте  неначе  пелюстки.
Берегло  і  тебе  і  мене,
Загортало  у  ситцеву  хустку.

Хоч  торкались  до  нього  вітри,
Та  ніколи  воно  не  здавалось.
Найдорожчим  для  мене  був  ти,
Я  у  тебе  любов  закохалась.

Приспів:

Ти  для  мене  мов  сонячний  день,
Ти  проміння,  що  ніжно  торкає.
Солов'ї  нам  співають  пісень
І  той  день  видається  нам  раєм.

Не  страшні  нам  холодні  дощі,
І  не  будуть  страшними  морози.
Гріють  нас  почуття  у  душі,
Й  на  очах  не  з'являються  сльози...

Приспів:

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824276
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 05.02.2019


НАДЕЖДА М.

Душа бажа картинку кольорову…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eTx6WJGoayA[/youtube]


Весна  повільно  зиму  притискає,
Шукає,  де  протоптані  стежки.
Вона   прийде,  ніде  не  заблукає.
Пройде  крізь  заметілі  навпрошки.

А  що  зима?  Потрохи  вже  старіє...
І  сила  не  така,  яка  була.
Зі  злості  десь  іще  не  раз  завіє..
Колись  й  вона,  немов  весна  цвіла.

О   зимонько!  Не  треба,  не  хвилюйся.
Ми    вдячні,  знай,  що  ти  у  нас  була.
Прошу  тебе:  не  сильно  переймайся,
Ти  з  нами  все  в  житті  пережила.

Тобі  ми  ще  не  скажемо   ПРОЩАЙ,
Бо  прийде  час,  зустрінемося  знову.
А  що  чекаєм  вЕсни,  не  зважай.
Душа  бажа  картинку  кольорову*...
-----------------------------------
*Картинка  кольорова-  мається  на  увазі  -  ВЕСНА.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823966
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Бажана зустріч

Він  був  в  війну  артилеристом,
А  вона  снайпером  була.
Як  сонце  сходило  над  містом,
Чи  падала  на  землю  мла.

В  одну  і  ту  ж  хвилину  разом,
Летіли  з  серденька  слова.
Шалений  вітер,  кулі  градом,
Чи  ти  живий...  Чи  ти  жива...

Зустрітися  б  з  тобою  люба,
І  тебе  ніжно  так  обнять.
Присісти  поруч  біля  дуба
І  пісню  нашу  заспівать...

Була  війна...  Вони  солдати
І  Батьківщина  лиш  одна.
І  був  наказ:  "На  смерть  стояти,"
Бо  чорна  сунула  орда.

Ніхто  не  знав  у  ту  хвилину,
І  не  були  такі  думки.
Що  ворог  знищив  вже  родину,
Не  зацвітуть  більше  садки.

Згоріла  хата  над  горою,
Лише  самотній  журавель
Хитає  в  небі  головою,
Не  дочекається  гостей.

Війна  нікого  не  щадила,
Вона  жорстокою  була.
Та  переможе  мужність  й  сила,
І  буде  вільною  земля.

Й  у  день  святковий,  Перемоги,
Як  цвітом  вкриються  сади.
Їх  поєднають  знов  дороги,
Не  на  хвилину  -  назавжди...

Зустріне  їх  широке  поле,
Чекати  буде  старий  дуб.
Ти  бережи  їх  завжди  доле,
Торкнися  медом  їхніх  губ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823952
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Олеся Лісова

Земля батьків

Збентежена  вертаюся  сюди,
Де  ясени  торкають  небо.
Розложистим  гіллям  дуби
Вночі  ховають  місяць  в  цебер.

Віти  застуджених  беріз
Малюють  на  снігу  портрети.
У  валянках  збирають  хмиз,
Вгрузаючи  в  пухкі  замети.

Де  сосни  хилять  сивість  літ
Периною  журби  обняті.
Куди  впадає  зорецвіт,
Стежину,  що  веде  до  хати.

Вертаюсь  в  тишу,  що  бринить,
В  якій  почути  серце  можна.
Бурульками  мороз  дзвенить
Набат  зими  непереможний.

Щоби  в  ріднесеньких  місцях
Душа  наповнилася  сяйвом,
І,  як  в  дитинстві,  день  в  санках
Летів  з  гори  з  шаленим  драйвом.

Пірнути  в  спокій  цих  лісів.
Переплестись  з  корінням  роду.
Бо  це  –  земля  моїх  батьків,
Стежки  поліського  народу.

Тут  все  моє.  Дух  лісу  тут.
Чую  його  благословення.
--Прийми  мене,  бо  ти  –  мій  суд.
Моя  наснага  і  спасення.


Спасення  –  те  саме,  що  спасіння.
Цебер  –велика  дерев’яна  посудина,  що  має  вигляд  зрізаної  бочки.Використовується  для  господарських  потреб.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823963
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


геометрія

КОЛИСЬ ЖЕ СКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА…

                                     Дівчино,  голубко,  посидь  біля  мене,
                                     Настав  вже  розлуки  нам  час...
                                     Дасть  Бог,  не  загину,  до  тебе  вернуся,
                                     А  ти  мене,  люба,чекай!..

                                     Ти  в  мене  хороша,усе  розумієш,
                                     Я  йду  захищати  свій  край...
                                     Можливо  в  останнє  до  тебе  горнуся,
                                     Благаю,  мене  ти  чекай!..

                                     Тобі  обіцяю,  берегтися  буду,
                                     Та  ж  знаєш  -  війна  є  війна...
                                     Якщо  ж  і  поцілить  в  бою  в  мене  куля,
                                     То  ти  не  лишайся  одна...

                                     Не  довго  сумуй  і  знайди  собі  пару,
                                     А  з  ним  і  мене  пом"яніть...
                                     Якщо  ж  у  вас  син,  а  чи  донечка  буде,
                                     Її  моїм  ім"ям  назвіть...

                                     Дівчино,  голубко,  не  плач,  я  благаю,
                                     Бо  ворога  я  не  боюсь...
                                     Усе  буде  добре,  я  вірю  і  знаю,
                                     Й  до  тебе,кохана,  вернусь!..

                                     Ти  ж  знаєш,  голубко,  тебе  я  кохаю,
                                     Дай  в  очі  твої  зазирнуть...
                                     Ти  будеш  чекати,  я  вірю  і  знаю,
                                     Що  я  не  загину  й  вернусь...

                                     Не  може  ж  війна  ця  так  довго  тривати,
                                     Колись  же  скінчиться  вона...
                                     І  ти  мене  будеш,  кохана,  стрічати,
                                     І  зникне  навіки  війна...

                                     До  тебе  вернуся  і  будем  ми  разом,-
                                     Своє  будувати  життя...
                                     Сімейне  гніздечко  поповниться  з  часом,
                                     І  буде  усе  до  пуття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823863
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Ярослав К.

Покинуті села

Села,  села...  кинуті  хати,
Ніби  хан  пройшовся  тут  війною.
Здичавілі  нявкають  коти
І  "киць-киць"  обходять  стороною.

Нудиться  криниця  без  води,
Під  калину  тулиться  кудлату.
Невідомо  вже,  ведуть  куди
Залишки  радянського  асфальту.

По  пустих  сараях  вітру  свист,
Що  й  не  відрізниш  хліва  від  хати.
У  полон  взяв  села  терорист,
Та  нема  кому  їх  захищати.

Зграєю  звиваються  круки,
Де  була  колись  колгоспна  стайня  -
В  вікнах  повибивані  шибки,
Глина  осипається  остання...

Скільки  ж  тут  родючої  землі...
А  чия?  Нема  кого  спитати.
Бо  давно,  хто  жив  у  цим  селі,
По  шпаківнях  всаджені  "за  ґрати."

Села,  як  вам  стати  у  весь  ріст?
Ви,  немов  на  милицях  солдати,
Змучені  заручники  у  міст,
Вироком  засуджені  до  страти...

Ох,  село...  зруйновані  хати...
Нашого  народу  ти  колиска.
Шкода,  що  невидимі  кати
Під  твоїм  життям  підводять  риску.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823842
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Мінливість

Роздав  свої  картки  візитні  лютий:
На  двадцять  вісім  днів  безмежжя  драйв.
Полинули  в  його  мінливість  люди,  
Бо  у  піжмурки  з  ними  вправно  гравсь.

То  припече  -  бурульки  слізно  плачуть,
То  холодом  проймає  до  кісток.
А  то  поводиться,  як  справжній  мачо:
Будує  льодяний  в  зірках  місток.

О  лютий-місяць,  не  криви  душею.
Весняний  лазер  швидко  прибере
Твою  морозно-срібну  галерею,
І  щирий  Березіль  помчить  вперед.


(У  цьому  році  28  днів  має  лютий.)



01.02.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823843
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Ден Мун

Мальви

Біля  ріки  у  місячному  сяйві
На  лавці  хтось  смакуючи  курив.
Дивився  мовчки  на  яскраві  мальви,
Чоло  в  зажурі  важко  похилив.

Бувають  дні  коли  розмови  зайві
І  хочеш  біль  щоб  серце  відпустив.
А  він  все  дивит  на  яскраві  мальви.
В  його  очах  палахкотить  надрив.

І  я  згадав  як  якось  на  вокзалі
Тримав  за  руки,  так  і  не  простив.
І  подивився  на  яскраві  мальви.
І  колір  їх  мене  так  зажурив.

Зібрався  йти  в  свої  самотні  далі.
Востаннє  кинув  погляд  на  обрив.
І  там  де  були  мальовничі  мальви
Уже  пропав  той  цигарковий  дим.
Почувся    плюскіт  чорної  води.    

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=pS-gbqbVd8c[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823822
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Василь Царинюк

ЗАРОБІТЧАНЦІ / матері, дружині, доньці, сестрі, бабусі, нареченій/

Де  ти,  моя  квітонько,-
У  яких  краях?
Прилітай,  лебідонько,
Ластівко  моя!
Я  без  твого  голосу  
І  твоїх  очей,
Мов  стебло  без  колосу,
Хата  без  дверей!..
Дні  і  ночі  болісно
Серденько  щемить,
Ридма  плаче  голосно!
Навіть  і  на  мить
Не  зазнає  спокою,-
Рветься  із  грудей...
Думкою  високою,-
В  маренні  ночей,
Поринаю,  раз-у-раз,
У  життя  твоє...
Повертайся!-  Вже  пора!-
Сонечко  моє!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823808
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Ніна Незламна

Відрядження - розлука

Написати  вірш    надихнула  поетеса
   Galkka2      «А  в  хаті  пустота».  

Відрядження  -    розлука

Вкотре  вийду  на  ґанок
Зустріну  сонно  ранок
Мій  милий,  десь  далеко
Поїхав  де    лелеки
Відрядження  –  розлука
А  для  сім`ї,  то  мука….
Вночі  так  засніжило
Мене  заворожило
Засипав  сніг  доріжку
А  діточки,  ще  в  ліжку
Все  бачать  сни  ночами
Ще  трішки  й  буде  з  нами
А    я  звикнуть  не  можу
Собі  душу  стривожу
Слизька  дорога  нині
Хай  би  всміхався  днині
А  ніч  на  відпочинок
Щоб  не  ховав  сльозинок
 Щоб  втома  не  зламала
І,  щоб  я  відчувала
Ти  там  і  все  в  порядку
Я  СМС  на  згадку
Пошлю.  Всміхнусь  до  фото
Коли  вже  та  субота…
Без  тебе  всім  нам  важко
Ти  повертайся  швидко…..
Туман    низенько  слався  
В  нім    смуток  заховався  
Я  знаю  сім`ю  любить
Вже  час  додому  любий
Щоб  щастячко  в  родині
І  злагода  в  світлині
Щоб  свято,  порадіти
Чекаю  я  і  діти….
                                             29.01.2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823777
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Полісянка

чи ООС… чи АТО…

Оглядаюсь  на  рік  минулий,
Скільки  в  небо  пішло  людей.
Ми  не  в  праві  –  їх  не  забули,
І  війна  не  скінчилась…  Йде.

Нащо  смерті,  на  небі  ж  рясно,
Нащо  втрати  незгойні  ці?
Як  же  рано,  о,  як  невчасно
Зброя  випала  з  рук  борців.

То  скропилися  кров’ю  квіти,
То  зчорнів  перед  смертю  світ  –
Це  ж  твої,  Україно,  діти,
То  ж  весняного  саду  цвіт!

Як  війну  би  не  називали:
Чи  ООС,  чи  раніш  –  АТО,
Від  рашистів  куль,  їх  навали
Воїн  витримав,  впав  –  бетон…

Бог  і  совість  –  важливі  свідки
В  цій  кривавій  святій  борні…
Підростають  війни  сирітки
Й  тата  бачать  лише  вві  сні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823788
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Galkka2

Не відмовляйтесь від нас…. .

Щастя:
Ну  все,  я  до  людей  не  піду,
Вони  лиш  впускають  до  хати  біду,
Її  помічають,  над  нею  ридають,
А  я?  Мене  мов  нема  -  не  помічають.

Кохання:  
Я  також  не  хочу  у  серце  пірнати,
Мене  мало  хто  навчивсь  цінувати,
Ненавидять  більше,  кричать:  все  не  так,
А  що  ви  зробити,  щоб  йти  поруч  шлях?

Радість:  
Я  їх  так  благала,  щоб  вчились  всміхатись,
На  сонце  дивились  і  вчились  літати,
Та  стали  душею  уроди  й  каліки,
Не  вміють  від  митей  шукати  вже  втіхи.

Мрії:  
А  з  мене  зробили  якусь  вже  скарничку,
Мене  розміняли  неначе  дрібничку,
У  мені  ж  є  щастя,  кохання  є  теж,
Мене  ж  на  монети  обмінюють  все  ж....

Молитва:  
Я  чуюю  серденько,  що  кличе  так  нас,
Здається  для  вас  наступив  уже  час,
Там  стільки  надії  і  щирість  витає,
Душа  там  відкрита,  вона  вас  вітає.
Летіть,  мої  милі,  і  в  долю  вселіться,
Ох,  там  їх  двоє  -  навіки  лишіться,
Від  них  не  відходьте,  бо  цінять  завжди,
Я  їх  відчуваю....кохають  вони.....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823784
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


CONSTANTINOPOLIS

*** НА ЧЕСТЬ І СЛАВУ ІЛОВАЙСЬКОЇ БИТВИ ***

[b][color="#180270"]Вірш  присвячується  воїну  АТО,  Вадиму  Антонову,  
якій  пав  смертю  хоробрих  10  Серпня  2014  року  в  бою  за  Іловайськ.

Семирічна    Соня  Антонова  з  Житомира  перший  раз  написала  листа  до  Святого  Миколая.  У  дівчинки  одне  побажання.  Вона  б  хотіла,  щоби  припинилась  війна,  та  щоби  всі  військові  повернулись  би  додому.  Щоби  всі  діти  отримали  радість  про  яку  мрія  вона.  Її  тато  був  інженером  поліграфістом,  активістом  Євромайдану,  добровольцем  другого  резервного  батальйону  Національної  гвардії  «Донбас»  Вадим  Антонов  пал  смертю  хоробрих  10-го  серпня  2014-го  року  в  бою  за  Іловайськ.

«По  списку  №  три».

Я  твердо  вирішив,  що  йду,
по  списку  третій,  на  війну.
І  добровольців  вже  багато,
бо  сил  терпіти  все  це  брате;
знущання  над  моїм  народом,
немає  більше,  тому  погодив
своє  я  рішення,  не  просто…
Сім’я,  дружина,  є  дочка,
вона  малюсінька  ще  зростом,
але  ж  розумниця  яка.
П’ять  рочків  їй.
І  знає  все  доволі  вдосталь,
і  відчуває,  нелегка,
розлука  їй  зі  мною  буде,
мене  згадає,  не  забуде,
у  серці,  я  на  все  життя,
і  в  пам’яті…  Пробачте,  люди,
що  не  розгледів  вороття.

Майбутнє,  щось  таке,  містичне.
Минуле  -  історичний  факт.
А  сьогодення  іронічний,
чи,  трішки,  сатиричний  акт.

Моє  життя  –  мій  край  розлогий,
мій  шлях  буденний,  бойовий,
молю  тебе,  врятуй  убога,
щоб  я  залишився  живий…

Шляхами  різними  йдемо  ми,
а  я  терновий  шлях  обрав,
за  обрієм  лунають  громи,
і  хто  ж  війну  сюди  позвав?

Шлях  марнославства  оминай.
Твій  дух,  –  як  вільний  вітер  в  полі,
любов  і  добру  вість  в  долонях,
неси  в  оспіваний  твій  край.
Без  знань  у  путь  не  вирушай,
не  бійся  темряви,  чи  болі,
вершину  боротьби  долай.
Здобудеш  Славу,  вип’єш  Волі,
і  знайдеш  бажаний  свій  край,
оспіваний  кобзарем  Рай…
А  доки,  ще  слухняний  долі,
лечу,  як  сокіл  до  небес:
Слов’янськ  був,  Бахмутка,  Торез,
і  Красногорівка,  чи  там  Савур  Могила…
Наснилися?  Невже  жахливий  сон?
Ми  бились,  воювали,  боронились,
І  як  могли  гатили  той  кордон.

Звільняли  села  і  міста,
не  мали  права  відступати.
Десятий  раз  читаю  я  листа,
від  донечки.  Очей  не  відірвати.

Під  Іловайськом  багато  сил  віддали
і  побратимів  втратили  чимало.
Можливо,  десь  до  ста…
Бездушні  цифри,  світ  мій  зупинивсь.
Моя  душа  від  цих  новин  вразлива,
Генштабу  безпорадність,  –  важка  брила,
і  зрадник  нам  на  голови  зваливсь.

Та  ще  жахливіші  втрати  нас  чикають.
Хіба  ж  я  знав,  що  нас  ось  так  кидають
гарматним  м’ясом  на  укріп-район?
Недоукомплектований  чатує  батальйон…

Ворожі  засідки,  як  справжні  вовчи  ями.
Поодинокий  постріл  снайперів,
лунають  з  того  богу.  Як  клішнями,
зажали  наше  військо  з  двох  боків…

Все  в  нас  летить  і  рветься  на  шматки,
стріляють  з  двох  боків  по  нас  потвори.
Ворожі  кулі,  як  шалені  бджоли,
Свистять,  нестямним,  стуком  молотків.  

Це  все  по  попереду  чекало  нас  усіх.
А  я  у  мирному  житті    
Порядний  сім’янини,  і  гарний  тато,
Дочка  є,  Соня,  –  Сонечко  моє,
попросить  з  нею,  жалібно,  пограти,
маленька  моя  часточка,  своє…

Звичайний  інженер-поліграфіст,
за  покликом  сумління  –  активіст.
В  буремні  ті  часи  Євромайдану,
свою  я  першу  там  отримав  рану,
і  хрещення  своє,  там,  бойове.
Але,  щоб  хрещення  пройшов  іще  війною,  
по-справжньому,  хто  небудь  би  сказав,
чи  віщував  би  хто,  що  підем  за  бідою,
у  цей  смертельний  вихор?
Хто  ж  це  знав?

Чим  ми  могли  такій  біді  зарадить?
В  задушливих  обіймах  стиснуть  нас,
всі  ті,  хто  серед  нас  жили,  покинуть,  зрадять,
з  нудотним  вереском  -  «Введи  війська  в  Донбас!».

Хто  б  зміг  повірити  у  дійсність  божевілля,
коли  за  звісткою,  ще  гіршу  звістку  шлють,
із  «градів»  розстріляли  Довгопілля,
і  все,  що  можна,  до  кордонів  пруть;
війська  чисельні,  танки  і  гармати,
стікається  потоком  звідусіль,
і  все  готове  вже  у  нас  стріляти…
Нестерпну,  невгомонна,  туга,  біль,
Скувало  тіло,  острахом  безсилля,
Нема  резервів,  і  зв'язок  пропав.
Розстріляно  війська  в  Зеленопіллі,
а  під  Торезом  збитий  Боїнг  впав.

Горять  дома  в  містах,  у  селах  хати,
зруйновані  дороги  і  мости…
Так  голосно,  так  невблаганно  плаче  мати
на  могилках,  освячені  хрести
з’явилися,  і  горе,  чорне  горе,
пливе,  все  поглинає  навкруги,
усіх,  неначе  теє  Чорне  море,
і  мирне  це  життя,  не  до  снаги.
Нема  життя,  не  скоро  мир  настане,
запекліші  бої  чикають  нас,
безсонні  ночі,  невиліковні  рани,
жертовний,  доленосний  вік  і  час…  


Струмком  течуть  тоненьким  добровольці:
Вкраїнської  землі  захисники,
Встає  над  видноколом  чорне  Сонце,
То  їдуть  воювати  козаки;
Сини,  дочки  вкраїнської  землі,
рятівники,  гатили-охоронці,
відчайдухи,  ображені  і  злі.
Татуєроване  на  грудях  «Чорне  Сонце».
Тікайте  геть,  потвори,  москалі,
Відблискує  в  руці  мій  АКМ.
«Донбас»,  «Дніпро-1»,  «Кривбас»,  «Азовці»,
Ми  не  чуже,  назад,  своє  берем…
Бурлить  ріка,  то  їдуть  добровольці…

Завдання  воїна  на  легке,
Багато  досвіду    немає…
Шеврон  мій,  -  сокіл,    що  в  піке
Над  здобиччю,  як  смерть,  кружляє.
Резервний,  другий  батальйон,
В  «Донбас»  зачислили  гвардійцем.
Я  так  зрадів,  що  я  пройшов…
Прийшов  до  дому  я  проститься:
- «Моя  ти  рідна  не  сумуй,
                      Я  повернусь,  я  обіцяю…
                      Доньку  за  мене  поцілуй…
Все,  вибач,  дуже  поспішаю».
Не  обертаючись,  пішов…
Хіба  ж  я  знав,  ця  мить  остання?
Пульсує,  відчував,  як  кров,
у  скронях,  то  від  хвилювання.

Далека  подорож  за  обрій.
їде  колона  в  далечінь.
Новини  в  нас  не  дуже  добрі.
Спекотний  серпень.  Відпочинь.
Аж  ні,  не  нам,  ми  на  роботі.
Завдання,    Іловайськ  звільнить.
Найтяжче  там,  в  бою,  піхоті,
не  «Бог  війни»,  а  треба  жить.
Завдання,  вижити.  Всі  знали.
Комбат  такий  наказ  читав,
але  ж  голів  не  пригинали,
у  повний  зріст  по  них  стріляв.

Там  за  межею  всі  ворожі,
і  люди  на  людей  не  схожі.
На  лицях  посмішок  немає,
Якась    байдужість  у  очах,
І  погляд  їх  –  суцільний  жах;
Зневіра,  лють,  я  вже  не  знаю…  
І  мимоволі  промовляю:
«Навіщо  ми  всі  тут?».  
Хвилину  сумніву  в  собі  долаю
і  в  очі  долі  зазираю,
бо  твердо  вирішив,  що  йду,
в  АТО,  на  схід,  на  цю  війну…
Там,  с  того  краю  дмуть  вітри;
Нестерпні,  злі,  вітри  ворожі.
МИ  вої  божої  чоти,
Вкраїнської  землі  сторожі…

2.
Майдан,  в  ночі  горить  у  вогні.
Все  небо  вкрило  чорні  хмари.
Морозна  ніч,  холодні  дні,
січневе  марево  вкривало…

Той  самий  бачу  чорний  хорд:  
Стоїть  з  дубинами,  щитами…
І  зазирають  в  очі  нам…
Наказів  зрадники  чикали
зачистити  від  нас  Майдан.
А  ми  заслони  будували,
високі  мури  барикад,
ми    їх  бруківкою  вітали,
ми  били  бойовий  набат,
якщо  б  наблизились  вони:
огидної  влади  рекрути,
бездушний  нелюд,  «беркути».
Тоді  політики-сатрапи,
гучні  давали  всім  поради,
а  кров  людська  текла  на  лід,
червоний  залишала  слід…


Дружина  плаче  і  благає:
«Живим  я  прошу  повернись.
Тебе  і  донечко  чикає»…
Не  треба,  любо,  не  журись…

Давав  присягу  я,  служив
І  клятву  цю  я  не  порушу
З  цим  народився  я,  з  цим  я  жив,
Таку  я  маю  в  світі  душу.

За  спадок  предків,    Україну,
на  захист  стану  Батьківщини,                                                                            
за  неї  і  життя  і  душу
віддати  згоден,  щоб  жили
і  далі,  посміхались  діти.
Зростати,  мріяти,  любити,
В  гаю  б  щасливими  радіти,
У  ріднім  краю  назавжди…

Туди,  у  самий  вир  війни,
у  саме  пекло  ми  прямуємо…
Але  ж  я  знаю,  не  готують
Місцеві  святочко  для  нас.
Щури  Україну  шматують,
окупували  наш  Донбас.
Тому  не  важко  здогадатись,
як  там  зустрінуть  мій  загін,
людей  привчали  відцуратись,
прокльони  слати  навздогін.


Чужі  жили  серед  своїх,
не  братом,  зайдою,  чужинцем.
Було  б  нічого,  це  не  гріх,
а  гріх  покликати  ординців,
і  на  колінах,  в  москаля,
Благати  хліба  і  видовищ…
Шкідлива  і  гидотна  тля…
Лежить  в  руїні,  в  попелі  земля,
Від  путінських  каральних  полчищ…

Ну,  звісно,  там  не  всі  негідні  люди,
є  і  такі,  що  тебе  не  засудять,
зневажливо  «бандера»  не  назвуть,
образливою  лайкою  не  збурять
і  забалакають  до  тебе  що-небудь.
Запросить  в  хату,  обідом  нагодує,
Напрочуд,  запитає  що-небудь:    
«Коли  нас  військо  звільнить,  порятує?
Що  буде  далі  з  нами?  Буть,  не  буть?…
Де  те  чисельне  військо,  зупинити,
всю  цю  нахабну  і  лайливу  жмуть?
Чи  маємо  ми  сили,  щоб  звільнити,
як  слід  під  хвіст  тим  чортенятам  вдуть?

«Є  український  справжній  офіцер.
Є  розвідка  воєнна,  агентура,
З’явився  доброволець  волонтер,
Б’є  ворогів  на  фронті  десантура.


Без  тактики  не  виграти  війни,
Було  би  тільки  злагоджене  військо,
Закінчиться  все  швидко,  восени,
Я  теж  військовий,  я  людина  свійська».

Навчимось  воювати  ми  чи  ні,
напевно  так,  але  ж  москаль  навчився;
вбивати  десять  років  у  Чечні,
а  потім  на  грузинів  розлютився…
Але,  хто-небудь,  би  сказав  мені,
що  перетнуть  кордони  їх  загони
Крим  відгризуть,  захоплять  шмат  землі,
Вбиватимуть,  введуть  свої  закони.

Де  військо  наше,  чи  воно  розбито?
Де  зброя  української  ВПК?
Немає  зброї,  сіяли  ми  жито,
За  дешево  розпродали  війська.
Чубились,  добрехались,  досварились,
і  кинули  Вкраїну  у  вир  війни,
щоб  потім  ми  ганебно  замирились
на  їх  умовах;  
беззахисні,    
беззбройні,  
без  вини.

Ні,  не  бувати  цьому,  чуєш  враже!
Є  ще  господар  на  моїй  землі.
Моя  гармата  краще  вам  розкаже,
де  ваше  місце  кляті  москалі…

Російські,  скрізь,  телеефіри,
Брехливі  подають  новини.
Заплутались  у  власній  маячні
роздмухавши  на  сході  різанину.
Осатанілі  цербери  бридкі,
Розбризкують  отрутну  слину.

Всі  труднощі  ми  разом  подолаєм,
щоб  цей  лайливий  цербер  зупинивсь.
За  тебе  битись,  рідна,  присягаю,
щоби  цей  пес  Вкраїною  вдавивсь.

В  минулому  було  геть  веселіше.
Гетьмани  йшли  походом  на  Москву,
Такі  були  звитяжні  бойовища,
Що  мусили  платить  нам  данину…

Але  імперія  повстала,  відродилась,
і  почала  загарбницьку  війну,
і  наша  Україна  розділилась,
між  ляхом  і  кацапом  по  Дніпру.

Ніколи  у  братерстві  ми  не  жили
Коли  ми  визирали  із  за  грат,
Коли  з  нас,  по  живому,  рвали  жили,
Коли  нас  катував  червоний  кат.
Коли  ми  були  заперті  у  рабстві,
В  такому,  не  позаздрив  би  мулат,
Нам  панство  замінили  на  кріпацтво,
Чи  може  було  б  краще  –  султанат?

На  каторгах  нас  тисячі  вмирало.
Косив  квітучий  край  голодомор
В  Сибіру  нас  до  смерті  зацькували,
Українець,  –  то  був  наш  приговор.

В  жахливе  дев’ятнадцяте  століття,
косив  тиран  найліпший  первоцвіт.
Моїй  землі  національне,  чисте,  листя,
пробилось  знов  на  Божий  білий  Світ.

Вдивляйся  у  обличчя  ці  сміливі;
Усміхнені,  красиві,  вольові,
У  вирішальні,  доленосні  дні,  бурхливі,
З’єднались  у  загони  бойові.

В  той  день  нам  в  спину  вдарили  ординці,
Затиснувши  у  Іловайському  кільці.
Ішли  на  смерть  сміливо  українці,
нескорені,  і  духом  надміцні.
Пропанували  вийти,  скласти  зброю,
але  ніхто,  коритись  не  бажав,
Хоробрі,  загартовані  війною,
Не  переміг  вас  ворог,  не  здолав.

Ми  в  битвах  за  Вкраїну  народились,
Зміцнились,  згуртувались,  запеклись,
Щоби  війська  ворожі  вщент  розбились
О  скелю  українську  розсіклись.

Ми  йдем  вперед,  на  схід,  прибравши  бруд:
паскуд  московських,  виродків  смердючих,
а  цих  кремлівських  зрадників-приблуд,
назавжди  приберем  з  землі  родючій.

Їде  війна,  між  двох  світів,  триває,
як  буревій  жахливий  у  пісках
змітає  на  шляху,  усе  ламає,
і  цілий  світ,  здається  поглинає,
у  розбраті  і  чварах  нас  стиска.

Початок  є  всьому,  і  є  кінець.
Не  буде  ця  війна  тривати  вічно.
Мільйони  б’ються  в  унісон  сердець,
Хоробрих,  люблячих  і  патріотичних.

Нас  тисячі,  за  вами  повстають,
на  захист  України-батьківщини.
Геройські  вчинки  у  вічності  живуть,
в  долонях  всесвіту,  
в  божественних  глибинах.

Слава  Україні!
Героям  слава![/color][/b]



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823764
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Волинянка

Капітани

По  синьому  морі  плили  кораблі,
За  штурвалом  сміливі  були  капітани,
Виглядали  в  бінокль,  чи  не  видно  землі,
А  навколо  лиш  хвилі  і  сірі  тумани.

Обличчя  засмагло  від  мандрів  далеких,
Обвітрили  хвилі  рішуче  чоло,
Сюди  долітали  хіба  що  лелеки,
Приносили  звідси  додому  тепло.

Від  сильного  вітру  поскрипує  рея,
Збираються  хмари  –  от-от  буде  шторм,
Безстрашні  по  морю  пливуть  одісеї,
Вони  не  готові  до  риб  йти  на  корм.

Нарешті!!!  Земля!!!  Ще  мить  –  і  швартовка,
Вітрила  спустили,  і  якір  на  дно…
Обоє  на  берег  зіскочили  ловко,
Їх  мами  вечерять  гукали  давно.

А  завтра,  лиш  сонце  прокинеться  рано,
Сніданок  в  руці,  на  ногах  чобітки,
Спішитимуть  весело  два  капітани
На  берег  сільської  мілкої  ріки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823728
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Волинянка

Капітани

По  синьому  морі  плили  кораблі,
За  штурвалом  сміливі  були  капітани,
Виглядали  в  бінокль,  чи  не  видно  землі,
А  навколо  лиш  хвилі  і  сірі  тумани.

Обличчя  засмагло  від  мандрів  далеких,
Обвітрили  хвилі  рішуче  чоло,
Сюди  долітали  хіба  що  лелеки,
Приносили  звідси  додому  тепло.

Від  сильного  вітру  поскрипує  рея,
Збираються  хмари  –  от-от  буде  шторм,
Безстрашні  по  морю  пливуть  одісеї,
Вони  не  готові  до  риб  йти  на  корм.

Нарешті!!!  Земля!!!  Ще  мить  –  і  швартовка,
Вітрила  спустили,  і  якір  на  дно…
Обоє  на  берег  зіскочили  ловко,
Їх  мами  вечерять  гукали  давно.

А  завтра,  лиш  сонце  прокинеться  рано,
Сніданок  в  руці,  на  ногах  чобітки,
Спішитимуть  весело  два  капітани
На  берег  сільської  мілкої  ріки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823728
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Елена Марс

Когда минорной тягостью надломлен


Когда  минорной  тягостью  надломлен,  
Когда  душа  не  тянется  в  полёт  -
Приятно  осознать,  что  кто-то  помнит,  
И  верит,  и  надеется,  и  ждёт...  

И  ты  в  себе  опять  находишь  силы,  
(Души  далёкой  светом  окрылён)  
И  снова  мир  становится  красивым,  
И  сердце  -  с  жизнью  снова  в  унисон...

И  вновь  мажорность  ноток,  на  страницы,  
Прольёт  -  весны  проснувшийся  напев!..
...  Так  радостно  душе  преобразиться,  
Гуляя  по  лирической  тропе...

Пусть  снова  строки  (сердца  разговоры)  
Несут  в  себе  -  надежды  новизну!..  
...  Зима  уйдёт,  забрав  свои  миноры,  
Не  вечно  сердцу  быть  в  её  плену.  

.......

Коль  ведает  душа,  что  кто-то  помнит
И  музыке  твоей  наивной  рад,  
Подавленность,  которой  был  надломлен,  
Уносят  в  даль  размытую  ветра..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823629
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 01.02.2019


Ніна Незламна

Ой зима - зимонька

Ой,  зима  -  зимонька…  Білосніжна  пані
Літав  сніг  пухкенький…  Кучугури  славні
Розляглись  по  полі…Зачарували  світ
 На  річках  сонливих,  задзеркалився  лід…
І  на  серці  радість…  Іду  по  стежині
Вабить  сонця  промінь  на  рясній  калині
Чую  спів  синички,  зирить  полохливо
Ой  боже  творіння…  Тож  є  справжнє  диво
А  під  самим  лісом,  кущі  вдягли  шапки
Здалеку  погляну,  наче  малі  хатки
Горобці  кумедні,  випурхують  звідти
Всілись  на  березі,  розгойдують  віти…
Ой  зима  -  зимонька…  Добре  потрудилась
Щоб  пшениця  славна,  рясно  колосилась
Земля  сил  набралась.  Щоб  щедрий  урожай
Вповні  колосочки,  щоб  розцвів  рідний  край.

                                                                                               24.01.2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823626
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 01.02.2019


Валентина Ланевич

Ой, ти, терне чорний, не хапайсь за груди.

Ой,  ти,  терне  чорний,  не  хапайсь  за  груди.
Нащо,  серце  колиш?  Там,  доста  покути.
Напилась  я  хмелю,  не  судіть  ня  люди.
Кохала,  як  вміла,  як  же  мені  бути?

Покохала  щиро,  всією  душею,
Горнулась  до  нього,  щоб  назвав  своєю.
Щоб  світитись  в  ньому  ясною  зорею,
Бо  став  він  для  мене  небом  і  землею.

Сонцем  в  непогоду,  місяцем  в  цямрині,
Вітром  пустотливим  в  квітучій  долині.
Любо  біля  нього,  любо,  мов  дитині.
Не  рань  мене,  терне,  болить  в  середині.  

Так  болить,  не  знаю,  як  я  жити  маю?
Заплющила  очі:  милую,  страждаю.
І  тремтить  у  тілі  поклик,  що  кохаю.
Гірко  ж  мені,  терне,  не  тримай,  благаю.

31.01.19  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823551
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Зимова Муза

Зима  свої  фортеці  збудувала,
Симфонія  звучить  в  її  душі.
А  ось  моїй  -  чогось  забракло,  мало,
І  не  складаються  нові  вірші.

Від  кришталю  думок  дрібні  лиш  друзки
Розсипались  за  мить.  Хіба  збереш?
І  щось  тріщить,  мов  зламана  галузка.
Не  вичавиш  із  льоду  свіжий  фреш.

Зими  симфонія  лунає  дзвінко,
Немов  бринять  перкалеві  сніги.
Перегортаю  списану  сторінку,
І  Муза  додає  мені  снаги.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823509
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


НАДЕЖДА М.

Мої надії…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Gicmi1pAmuQ
[/youtube]

 Дні  зимові  спливають  повільно.
 З  нентерпінням  чекаєм  весни,
 І   листаємо  дні  ми  невільно,
 Що  залишать  у  згадках  сліди...

 Снігопади,  заноси,  завії,
 І  квітучий  від  снігу  мій  сад,
 І   живучі  у  серці  надії,
 Безкінечний,  бажаний  їх  ряд.

 Розкладаєш  їх  так,  як  умієш.
 Головне  в  них,  щоб  віра  жила.
 Десь  на  обрії  хай  бовваніє,
 Щоб  здійснитись  колись  все  ж  змогла.

Неважливо,  чи  перша  здійсниться,
Чи   середня  в  моєму  ряду.
Завжди  зможу  у  ній  розчиниться,
Я  -  Н  а  д  і  я    в  надії  живу.

Кожну  з  них  до  душі  пригортаю,
Вірю  в  краще,  завжди  було  так.
Із  надій  своїх  долю  сплітаю,
Кожна  з  них  -  неповторний  їх  смак.

І  нехай  не  всі  разом  здійсняться,
Терпеливо  чекатиму  їх.
Так  буває,  що  просто  насняться,
Все  ж  щасливою  буду...  не  гріх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823506
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Закоханий політ (слова до пісні)

Коли  на  землю  впадуть  роси
І  цвітом  вкриється  трава.
Вплету  тобі  ромашки  в  коси,
Немов  у  вірш  оці  слова.

Піде́м  у  луг  у  чисте  поле,
Де  вітер  тихо  гомонить.
Дарує  небо  неозоре,
Кохання  ніжного  блакить.

Візьму  тебе  на  свої  руки
Й  до  свого  серця  пригорну.
Нехай  слова  почують  луки,
Як  палко  я  тебе  люблю.

Прошепочу,  що  так  кохаю,
Від  себе  більш  не  відпущу.
Кохання  наше  стало  раєм,
Не  змокло  навіть  від  дощу.

Ми  збережем  його  навіки,
Нікому  більш  не  віддамо.
Воно  у  нас  таке  велике
І  так  лиш  нам  любить  дано.

Моя  кохана,  моя  ніжна,
Для  мене  ти  ромашки  цвіт.
Твоя  усмішка  дивовижна,
Несе  в  закоханий  політ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823494
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


dashavsky

Цікава то штука життя.

[youtube]https://youtu.be/8RocC47mfB4[/youtube]



Цікава  то  штука  наше  життя,
Ньюанси  словом  не  передати.
Сьогодні  ти  ще  сидиш  на  коні,
А  завтра  уже  мусиш  злізати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823485
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Дощ

Білий танець зими

Мороз  викрешує  сльозу  -
Не  смішно  на  морозі.
А  я  сухарика  гризу,
Бо  голодно  в  дорозі.
Мене  в  цю  мить  ніхто  не  жде  -  
Іду,  нога  за  ногу.
Зі  мною  поруч  сніг  іде
І  вистеля  дорогу.
Дерева  змерзли  і  мовчать
На  білій  скатертині,
Така  сумна  зими  печать
Лежить  довкола  нині.
Та  не  набридли  ще  мені,
Ні  ввечері,  ні  вранці,
У  ці  холодні  куці  дні,
Зимові  білі  танці...
20.01.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823438
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Полісянка

Для тебе живу…


Пронизує  мозок  ночами  відлуння
думок,  що  від  тебе  пливуть.  
Якби  запитав  хто:  «для  кого  живу,  я»…  
Сказала  б:  «для  тебе…  живу».  

За  тебе  віддати  і  душу  не  шкода,
ти  –  сонця  танок  у  вікні.
Від  долі  вагома  моя  нагорода,
розрада  і  пломінь  в  мені.

Як  з  юності  мрія  –  реальний  і  справжній
мужчина:  і  маг,  і  митець.
Ти  сон  нерозгаданий  і  неосяжний,
віршів  унікальних  взірець.

Тебе  у  тобі  не  втомлюсь  відкривати,
наповнюю  щастям  всі  дні.
Й  приємно  для  тебе  життя  вишивати
на  сонячному  полотні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823435
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019


-

Лечу, мов птаха…

Лечу,  мов  птаха,  наче  маю  крила,
минаючи  холодні  ясени.
Зима  мені  у  слід,  щось  говорила,
та  я  вперед  летіла,  до  весни.

До  загадкових  мрій,  таких  крилатих,
до  музики,  де  скрипка  виграва.
Хотіла  щось  про  зиму  написати,
поезій  весняних  чую  слова...

Вона  так  пахнула  життям  і  ніжні  квіти
й  терпке  вино  іскрилися  в  руках...
В  моїх  думках,  щоб  швидше  долетіти
і  заблукати  у  її  казках...

Зима  мені  у  слід,  щось  говорила,
та  я  вперед  летіла,  до  весни.
Лечу,  мов  птаха,  наче  маю  крила,
минаючи  холодні  ясени...

автор  Лариса  Мандзюк.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823409
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019


Валентина Рубан

ЧЕПУРИТЬСЯ ВЕЧІР

 
Чепуриться  вечір,  десь  біля  ставу,
В  лід,  немов  у  дзеркало,  погляда.
Непрочуд,    цікаву  знайшло  забаву,
Лід  кругом  виблискує  –  не  вода.

В  очереті  сніг  синій  спать  уклався,
Верболіз  погойдував    сонний  день.
В  сріблясті  коштовності  ліс  прибрався,
Вітерець  підспівує  всім  пісень.

Ніжно  підкрадається  темна  нічка.
А  з  нею,  попід  ручки,      іде  сон.
Засвітилась  місяця  в  небі  свічка
Аби  в  таємничий  всіх  взять    полон

28.01.2019  р.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823183
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 29.01.2019


Тетяна Девда

Поснули верби…

Поснули  верби,  літо  відцвіло.
Рясним  серпанком  вкрились  наші  скроні.
Життя  промчало,  мов  шалені  коні,
І  знову  враз  затихло,  загуло.

Перон  спустів,  як  дощові  алеї.
Колишніх  друзів  викрали  міста.
Із  сотні  слів,  що  пишуть  на  папері
Мені  дісталась  тільки  німота.

І  що  тепер?  Куди  мені  йти  далі?
Мене  за  руку  не  спіймав  ніхто.
Там,  за  плечима  викрики  зухвалі,
А  на  плечах  вже  зношене  пальто.

То  що?  Кінець?  Мабуть,  мені  вже  досить.
"Життя  прожить  -  не  поле  перейти"
Себе,  буває,  до  небес  підносить,
А  треба  тільки  по  землі  іти.


Автор:Тетяна  Девда

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823230
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 29.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Із саду батьківського

Дитинства  мого  світлі  дні  вишневі,
Бо  то  ж  весняні  аромати  світу.
Коли  щасливою  тонула  в  мреві,
Серед  дерев  у  сніжно-білім  квіті.

А  згодом  -  юності  широкі  крила,
І  зав*язь  вишеньок  -  кохання  перше.
І  поцілунки  ніжності  рясніли
Промінням  сонячного  диво-пензля.

І  плинув  час,  і  дозрівали  вишні.
Плодів  червоних  -  соковите  щастя,
Що  подароване  самим  Всевишнім,
Із  саду  батьківського  тепла  ласка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822190
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Мартинюк Надвірнянський

Затужу, замовкну, заридаю…

Затужу,  замовкну,  заридаю,
Й  обличчя  моє  зблідне  наче  віск,
Всі  струни  обірвалися  й  не  грають
Там  де  Небесній  Сотні  обеліск.

А  сірий  брук  холодний  дощ  полоще,
Отак  в  плачу  минають  скорбні  дні.
Та  ніяк  не  змити  кров  на  площах,
Ніяк  її  не  випалять  вогні.

І  вітер  не  візьме  її  на  крила,
Червону  біль  оту,  червоне  зло.
Терпи  серденьку  хоч  терпіть  несила,
Терпи  серденьку  раз  таке  було.

Терпи  серденьку  поки  все  минеться,
І  гніве  мій  терпи  і  жалю  мій.
Терпи,  терпець  допоки  не  урветься,
Терпи,  лише  сміятися  не  смій.

Парище.

2019р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823083
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Мельник Паша

ПОВЕРНУСЬ ДО ВАС, МАМО. . .


(присвячується  матерям  загиблих  Героїв)

Приголублю  вас,  мамо,  я  теплим  і  лагідним  сном,
Поцілую  так  ніжно,  як  ранок  цілують  тумани,
Привітаюсь  зорею  за  вашим  біленьким  вікном,
Хоч  я  вже  у  Раю,  але  досі  болять  мені  рани.
Прилечу  до  вас,  мамо,  із  неба  колись  журавлем
І  сріблястими  росами  вкрию  щоденну  дорогу,
У  вас  сльози  в  очах,  а  в  душі  моїй  туга  і  щем  -
Вже  ніколи  живим  не  вернуся  до  свого  порогу.
Прогуляюся  з  вами  хмаринкою  в  сонячний  день
І  волошки  в  житах  подарую  вам,  мамо,  на  свято,
Соловейком  для  вас  заспіваю  ночами  пісень,
Ви  також  у  дитинстві  для  мене  співали  багато.
Подивіться,  матусю,  на  світ,  коли  прийде  весна,
Як  зраділи  дерева,  коли  обійняли  їх  квіти.
Це  приходять  із  неба  всі  ті,  кого  вкрала  війна.  .  .  
Це  до  кожної  мами  у  гості  вертаються  діти.  .  .

14.09.2018р.              Павло  Мельник  ©

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823087
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Зачекайте літа ( слова для пісні)

Зачекайте  літа,  не  спішіть  утікати,
Ви  в  моєму  житті,  мов  веселка  ясна.
Від  кохання  і  радості  хочу  літати,
Нехай  осінь  із  вітром  блукає  одна.

Зачекайте  літа,  не  приходьте  дощами
І  не  лийте  у  душу  печалі  мою.
Не  кидайте  літа  мені  срібло  снігами,
Не  морозьте  мене  я  вас  дуже  молю.

Сонце  променем  ніжно  торкає  обличчя,
Серце  б'ється  так  гучно  бо  в  ньому  весна.
І  кохання  моє  ще  у  подорож  кличе,
Між  високими  травами  юність  красна.

Зачекайте  літа,  не  спішіть  ви  у  осінь,
Бо  душа  молода  і  ще  літо  у  ній.
Неозброєним  оком  видніється  просинь
І  коханого  очі,  ще  сняться  мені.

Зачекайте  літа,  не  спішіть  утікати,
Ви  в  моєму  житті,  мов  веселка  ясна.
Від  кохання  і  радості  хочу  літати,  
Нехай  осінь  із  вітром  блукає  одна...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823096
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Світла(Світлана Імашева)

Псалом 50 (переспів)

***************************
       Помилуй  мене,  о  Боже,
                     бо  мудрість  твоя  велика,
       Щедроти  твої  незліченні  -  
                       очисти  мене  від  гріха.
       Усе  визнаю,  Пресвітлий:
                       слабка  людина  безлика,
       Лукава  і  многогрішна,  
                         безжалісна  і  лиха...
       Тож  праведний  ти,  о  Боже,
                           і  чистий  в  суді  твоєму,
       Бо  мудрість  свою  являєш
                           та  істину  возлюбив.
       Мене  окропи  іссопом  -  
                           я  стану  біліша  снігу:
       Хай  грішні  кістки  радіють,
                             що  Ти  їх,  Господь,  сокрушив.
       Свій  лик  одверни  пресвітлий  
                             од  наших  гріхів,  о  Боже,
       Даруй  мені  серце  чисте
                             і  правий  дух  онови.
       Не  знехтуй  мене,  людину,  -  
                               єдиний  мені  поможеш
       І  Духа  Твого  Святого
                                 від  мене  не  забери.
       Ти  радість  спасіння  Твого
                                   мені  поверни,  Всевишній,
       І  Духом  Твоїм  всевладним
                                   у  світі  мене  утверди.
       Навчи  іти  беззаконних
                                     Твоїми  шляхами  чистими...
       Врятуй  нас  од  крові,  Боже,
                                       нам  Правду  Твою  нести.
       Бо  ж  Ти  не  бажаєш  жертви,
                                       страждань  людських  не  жадаєш  -  
       Єдиная  жертва  Богу  -  
                                         уражене  серце  в  журбі.
       Засмучений  дух  смиренний,  
                                         мій  Боже,  не  зневажаєш...
       Отверзи  вуста  мої,  Господи,
                                         складаю  хвалу  Тобі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822935
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Настя Ковал

ЕСМЕРАЛЬДА (переспів відомої пісні на укр. мові)

(Озвучення  дуже  хорошого  поета  цього  сайту  ABIV,
           за  що  я  йому  щиро-щиро  вдячна!!!  )

Краса...,
Мов  промінь  сонця  увірвалась  в  душу,
Ні,  свою  обітницю  я  обіцяю  не  порушу,
Хоч,  так  важко  втримати  при  собі  почуття,
О,  Есмеральда,  ти  мій  гріх,  шлях  в  забуття,
Мій  вічний  хрест  важка  потворність  на  лиці,
Заради  тебе  муки  я    стерплю    усі...
Та,  як  в  своє  серце  горбуна  ти  не  приймеш,
Моїм  стражданням  на  Землі  не  буде  меж,
Й  можливо  в  смерті  спокій  я  лише  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

Рай,  лиш  рай  дарує  цю  блаженну  мрію,
Про  таку  шалену    пристрасть  і  надію
Та,  ці  грішні  помисли  і  ця  сліпа  жага,
До  божевілля  вже  ведуть  твого  раба.
Краса  циганки  полонила  так  мене,
Хоть  д'яволиця  в  тілі  в  неї  і  живе...
Цей,  жагучий  танець  не  забути  вже  мені,
І  тіло  й  серце  моє  мов  горить  в  вогні,
Й  можливо  в  смерті  спокій  я  лише  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

Сон,  чудесний  сон,  любове  Есмеральда.
Рук,  твій  дотик  рук  блаженство  моє  Есмеральда,  
І  враз  зірвався  тихий  стогін  з  губ  моїх
Ця  жалість  твоя,  й  ми  одразу  мов  чужі
Свята  Мадонна  поможи  мені,  прошу,
Цю  маску  скинути  потворну,  що  ношу,  
Мій,  цей  новий  образ  так  полюбить  і  вона,
Адже  творити  чудо  вміє  лиш  краса,  та…
Можливо  в  смерті  спокій  я  лише  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

В  ночі  і  вдень  прошу  я  Бога  про  одне,
Допомогти  змінити  тіло  і  лице
Мій,  цей  новий  образ  так  полюбить  і  вона,
Творити  чудо,  знаю,  вміє  лиш  краса
Й  можливо  в  смерті  спокій  я  усе  ж  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394680
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 27.01.2019


DarkLordV

Сину

Візьми  біль  і  перетвори  в  щось  хороше
Тоді  виграєш  битву  зі  злом.
Запам"ятай  -  сила  не  вгрошах,
Не  йди  по  життю  козлом.

Всі  свої  вміння  використовуй  во  благо,  
А  бийся  завжди  за  своє.
Не  за  корони,  землі,  титули,  стяги...
А  за  те,  що  в  душі  в  тебе  є.

Будь  вогнем  для  людей,  як  небесне  світило.
Світи,  щоб  кожен  побачив  свій  шлях.
Нехай  життя  несе  тебе  на  крилах,
В  небо  стрімко  лети,  наче  птах.

Сину  мій,  коли  ти  родився
Перемовлялись  між  собою  ліси
І  небосхил  блискавками  заходився,
А  трави  стрепенулися  від  роси.

Йди  у  життя  це  технократичне,
Але  пам"ятай  -  природа  в  тобі
Озера,  річки,  джерела  одвічні
Дуби  вічно-думи  і  верби  сумні.

Будь  мудрим,  у  цім  твоя  сила,
А  розум  хай  служить  тобі,
Через  життя  проведе  тебе  віра,
Любов  і  надія  допоможуть  в  журбі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822809
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 26.01.2019


Valentyna_S

Співає вечір колискову берегам…

Співає  вечір  колискову  берегам.
На  кладці  –  ми.  На  небі  —  щербень-місяць.
Ставок  полоще  срібні  хвилі  з  жовтих  плям.
Ногами  ря́ску  очерети  місять.

Феєрія.  Не  вечір--теплий  кашемір.
Лиш  ми  удвох  на  цьому  бенефісі.  
Та  ще  допитливість  жіноча  ярок-зір,
І    місяця  з  пенсне  на  переніссі…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822633
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 25.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

І що ж зима серцям навіє?

Сніжинок  біле  птаство  закружляло.
І  що  йому  до  тих  стосунків,
Які  вже  не  горять,  а  шепчуть  мляво,
І  чути  дзвін  розлуки  лунко.

У  білих  сукнях  лиш  дерева  мріють,
Весну  усміхнену  чекають.
Лягають  на  папір  холодні  рими,
Морозом  обіймають  каву.

Сніжинок  біле  птаство  розлетілось,
Заплуталось  на  мить  у  віях.
Блукають  ще  кохання  краплі  в  тінях,
І  що  ж  зима  серцям  навіє?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820136
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 21.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Зима сніжинки розсипала

Зима  сніжинки  розсипала  зранку,
Немов  метелики  білясті  метушились.
Летіли  і  кружляли  біля  ґанку,
М*який  пухнастий  вистеляли  в  стразах  килим.

Навколо  білизна  сліпила  очі,
Хрумтів,  немов  ванільний  цукор,  сніг  сріблястий.
Старанно  будував  морозець-зодчий
Бурульки  льоду  на  дахах,  гілчасту  казку.

Зима  у  білі  шуби  одягала,
За  щічки  цілували  снігові  родзинки.
І  кожен  з  нас  просив  лиш  Божу  ласку
У  рік  Новий,  і  миру,  й  щастя  для  країни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818324
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 21.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Стукає щастя в вікно ( слова до пісні)

Падає,  падає  сніг,землю  він  застеляє,
Срібними  перлами  ліг,  серце  моє  кохає.
Пісню  співає  душа,  тихо  так  в  заметілі,
А  у  думках  слова,уста  наче  вишні  спілі.

Приспів:

Сніг,  сніг,  сніг,  білий,  пухнастий  і  ніжний,
Сніг,сніг,  сніг  в  зиму  оцю  дивовижну.
Сніг,сніг,  сніг  в  вальсі  із  нами  кружляє,
Сніг,сніг,сніг,  сніг  кращого  дива  немає.

Ніжна  кохана  моя,  для  мене  ти  єдина,
З  під  ніг  тікає  земля,  слід  мете  хуртовина.
В  обійми  тебе  візьму,  не  відпущу  від  себе,
Тебе  кохаю  одну,поспішаю  до  тебе...

Приспів:

В  келиху  нашім  вино,  піниться  і  іскриться,
Стукає  щастя  в  вікно,  світиться  мов  Жар  -  птиця.
Руки  йому  простягни,  не  відпускай  від  себе,
У  нічній  тишині,  зорі  дарує  нам  небо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822172
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 21.01.2019


dashavsky

Романтичний вечір,

[youtube]https://youtu.be/hLZvTQ9u54E[/youtube]

Поч.10  сек.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
Свічки  яскраво  мерехкотять    на  столі.
За  обрієм  голуба  глазурь    догоря,
І  в  казковій  тиші  ми  з  тобою      одні...

І  не  потрібно  нам  уже  ласкавих  слів,
Бо  сказані  вони  нами  давним-давно.
Давай  за  руки  з  тобою  ми  візьмемось,
Згадаємо  усе  хороше,  що  було.

Пригадаємо  весняний  теплий  вечір,
Зорі,  що  світили  для  нас  у  вишині.
Той  перший  несміливий  твій  поцілунок,
Який  назавжди  запам*ятався  мені...

Давай  спільні  роки  ми  пригадаємо,
Обійдемо  усе  лихе,  що  в  них  було.
Образи    одне  одному...  Прощаємо!
Бо  ж  на  світі  тільки  один  раз  живемо!

Тільки  дуже  коротку  мить  ми  живемо...
То  ж  забуваймо  лихе,  що  давно  пройшло.
Любов,  Віру  ,  Надію  в  серцях  бережім,
З  ними  в  своє  майбутнє  сміло  ідім.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
І  свічки  догояють  уже  на  столі.
А  місяць  із  за  густих  хмар  виглядає,
Ніби  підморгує  і  тобі,  і  мені.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821586
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


dashavsky

Романтичний вечір,

[youtube]https://youtu.be/hLZvTQ9u54E[/youtube]

Поч.10  сек.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
Свічки  яскраво  мерехкотять    на  столі.
За  обрієм  голуба  глазурь    догоря,
І  в  казковій  тиші  ми  з  тобою      одні...

І  не  потрібно  нам  уже  ласкавих  слів,
Бо  сказані  вони  нами  давним-давно.
Давай  за  руки  з  тобою  ми  візьмемось,
Згадаємо  усе  хороше,  що  було.

Пригадаємо  весняний  теплий  вечір,
Зорі,  що  світили  для  нас  у  вишині.
Той  перший  несміливий  твій  поцілунок,
Який  назавжди  запам*ятався  мені...

Давай  спільні  роки  ми  пригадаємо,
Обійдемо  усе  лихе,  що  в  них  було.
Образи    одне  одному...  Прощаємо!
Бо  ж  на  світі  тільки  один  раз  живемо!

Тільки  дуже  коротку  мить  ми  живемо...
То  ж  забуваймо  лихе,  що  давно  пройшло.
Любов,  Віру  ,  Надію  в  серцях  бережім,
З  ними  в  своє  майбутнє  сміло  ідім.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
І  свічки  догояють  уже  на  столі.
А  місяць  із  за  густих  хмар  виглядає,
Ніби  підморгує  і  тобі,  і  мені.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821586
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Кришталеві почуття

Ти  розбив  почуття  на  шматочки  кришта́лю,
Не  зберіг  ту  надійну  і  вірну  любов.
Не  повинно  так  бути,  я  добре  це  знаю,
Повертатись  туди  більш  не  хочеться,  знов.

Нехай  сніг  замітає  сліди  не  бажанні,
Я  не    хочу  більш  чути  порожні  слова.
Заморозив  мороз,  те  гаряче  кохання,
Посприяла  у  цьому  холодна  зима.

Я  весну́  почекаю  і  теплого  літа,
Коли  птах  заспіває  веселих  пісень.
Буде  днем  тим  ласкавим,  кохання  зігріте,
Закружляє  у  вихорі  знов  карусель.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821559
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Віталій Назарук

НЕ ВБИВАЙТЕ СЛОВОМ

Нікого  у  житті  не  обзивай,
Забудь  про  мати  і  про  грубе  слово.
Душу  людську  словами  не  вбивай,
У  тебе  ж  є  найчарівніша  мова!

Найперше  слово  «мама»  у  дітей,
А  далі  потічок  словесний  лине.
Кожна  розмова  додає  вістей,
Що  прилітають  в  спілкуванні  клином.

Діти  –  це  губка,  все  вбирає  в  нас,
Ви  щось  сказали  –  діти  не  забули…
Негарне  слово,  лайка  кожен  раз,
Повернуть  дітям  слово  і  минуле…

Коли  із  вуст  долине  щось  до  вас,
В  вас  буде  подив:  -  «Звідкіля  навчився?»
Казали  ви  при  ньому  і  не  раз,
Ось  результат  і  він  не  забарився.

Брудні  слова,  часами  матюки,
Морозять  душі,  викликають  сльози.
Вони  у  мові,  наче  будяки  -
Це  вороги  у  спеку  і  в  морози.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821557
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Не виставляю правду напоказ

(за  мотивами)

"Страшні  слова,  коли  вони  мовчать,
коли  зненацька  ніби  причаїлись,
коли  не  знаєш,  з  чого  їх  почать,
бо  всі  слова  були  уже  чиїмись"
Ліна  Костенко

Буває,  важко  довгий  час  мовчати,
і  так  нелегко  все  тримати  у  душі,
думки,  немов  зачинені  за  грати,
і  рій  шалений  різних  слів  у  голові…

Чому  мовчу  і  не  пишу  публічно,
не  виставляю  більше  правду  напоказ  –
тому  що  все  здається  прозаїчним
і  сказаним  задовго  вже  до  нас…

Тому  що  все  ділю  на  до  і  після,
не  розумію,  де  свої,  а  де  чужі,
коли  слова,  неначе  гостре  вістря,
безжалісно  шматують  серце,  як  ножі…

Настав  жорстокий  час  нерозуміння,
коли  чужий  серед  своїх  і  навпаки,
одні  в  глибокій  стадії  сп`яніння,
а  інші  на  межі  і  навіть  жебраки…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821483
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Romashe4ka

Він кохав її…

Він  кохав  її  тільки  очима,
І  не  смів  доторкнутись  рукою.
Увесь  час  стояв  за  її  плечима,
Розумів  -  може  бути  терпкою.

Він  кохав  її  тільки  очима,
І  не  смів  розказати  нікому.
Так  хотів  бути  поруч  із  нею,
Та  її  душа  належала  чужому.

Він  кохав  її  тільки  думками,
Доторкався  до  неї  у  снах.
Серце  стукало  вдень  без  упину,
А  ночами  були  сльози  в  очах.

Він  кохав  її  тільки  очима,
Ніч  здавалась  розлукою  вічною.
Так  чекав,  що  побачить  її  знову,
Щоб  текла  кров  по  венах  річкою.

Він  кохав  її  тільки  думками,
І  це  все,  що  було  поміж  ними.
Він  страждав:  розривалось  в  середині  все  та  горіло...
Проте  знав,  що  кохав  так  давно  й  безнадійно.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821399
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Валентина Рубан

НЕ ПОЛОХАЙ ЗИМУ

Не  полохай  зиму  своїм  смутком,
Не  загонь  на  душу  холоди.
Ти  збирайся  зараз  хутко  –  хутко,
В  до  мене  на  побачення  прийди.

Прилети,  зігрій  самотнє  серце,
Що  принишкло,  ніби  у  снігу.
Розтопи,  розвій  жалю  озерце,
Зупини  печалі  на  бігу.

Приголуб,  гарячими  вустами
Обцілуй  і  більш  не  відпускай.
Пригорни  умілими  руками,
Й  біля  свого  серденька  тримай.

Не  полохай  сумнівами  віру,
Я  ж  чекаю  з  вечора  до  рання.
Прожени  розлуку    гірку  й  сіру.
Протопчи  стежинку  для  кохання

Грудень  2018  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821380
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Валентина Рубан

РІЗДВЯНА ЗІРКА

Різдвяна  Зірка  сяє  в  високості,
Освітлює  й  чарує  все  село.
Приїхала  додому  я  у  гості.
Приїхала,  як  і  колись  було.

У  хаті  тепло,  затишно,  привітно,
Скрізь  пахне  святістю  і  пирогами.
На  стінах  рушники  яскраво  квітнуть.
Так  добре  мені  в  батька  й  мами.

Мороз  тріщить  на  вулиці,  пекучий,
А  дрова  гоготять  собі    в  лежанці.
Так  добре  гомоніть  тут  вечорами,
Ще  краще  –  просинатися  уранці.

Дитинство  тут  щедрує  по  куточках,
Тут  молодість  моя,  як  зірка  рання.
Тут  пам»ять  моя  всі  стежинки  знає,
Сховалось  тут  моє  перше  кохання.

Лиш  ми  роз»їхались    кудись  далеко,
Різдвяні  ж  зорі  –  сяють  в  високості.
Кому  ми  все  це  рідне  залишили?
Треба  частіше  повертатись,    хоч  у  гості.

Листопад    2018  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821369
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Заряджай на позитив

Під  чобітьми  сніжок  рипить,
Мороз  на  склі  дива  малює.
Зимову  цю  чудову  мить
Запам"ятай,  мій  друже  любий.

Що  вітер,  наче  батогом
Тебе  так  боляче  шмагає,
Ти  не  звертай  на  це  уваги
І  збережи  в  душі  тепло.

Красу  в  усьому  помічай:
У  срібному  вінку  сніжинок,
У  білій-білій  скатертині,
Що  простяглась  за  небокрай.

В  крижинках,  сонця  промінцях,
Навіть  глибоких  кучугурах,
А  неба  зимового  хмурість
Також  казковою  сприймай.

Хай  заметілі  білий  дим,
Холодно,  вітряно  й  похмуро,
Ти  заряджай  на  позитив
Близьких  та  друзів,  всіх  навколо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821314
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Протоієрей Роман

Люби!. .

Авторська  пісня  


Люби  мене  безгрішно,  новорічно!
Люби,  як  гладиш  квіти  по  весні!
Люби  мене  безхмарно  і  навічно!
Люби  мене  в  зірках!  Люби  вві  сні!..

Люби  мене,  коли  палають  крони,
Коли  вогонь  відблискує  в  очах,
Люби  мене  коли  вітри,  прокльони
Доносяться  —  і  коло  горла  страх,

Як  гостре  лезо,  прорізає  шкіру,  —
І  відчуваєш  всім  єством  протест.
Люби  мене,  коли  втрачаєш  віру,
Люби  мене,  коли  ідеш  на  Хрест...

Люби  мене,  коли  мене  всі  зрадять
І  почорнять,  скупають  у  золі!
Люби  мене,  коли  любить  не  радять
І  найрідніші  люди  на  землі!

І  серце  неймовірний  сумнів  крає,
І  сльози,  немов  зорями  в  траву...
Люби  мене!  Бо  вже  мене  немає.
Я  став  тобою!  Я  в  тобі  живу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821224
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Леся Геник

Мовчання

Так  багато  дощу  і  безсоння
на  пониклих  від  часу  дахах,
так  багато  гіркого  бездоння
у  мовчання  твого  на  руках.

Так  багато,  аж  схипує  вітер,
розгойдавши  досвітні  жалі.
Хтось  невтішну  сльозу  ще  не  витер
на  обличчі  сумної  землі.

Не  розтанув  у  вирі  чекання,
не  схилився  над  сховком  душі.
Безневиння,  немов  покарання,  
штрихпунтиром  -  чужі-не-чужі...  

Там,  де  дощ,  де  зима  й  неправдешність,
небажання  пізнати  "за  так",
як  у  серце  впиваються  клешні,
як  за  обрій  зникає  літак.

Залишаючи  біле  бесліддя
над  дахами  зажурених  міст.
Ти  мовчиш.  Я  вслухаюся  й  ніби
розумію  прихований  зміст.

3.01.19  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821196
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Ярослав Ланьо

МЕРТВЕ СЕЛО


Дивлячись  під  ноги  вікнами  сліпими
Розбрелися  тихо  хати  по  селу,
Лист  тремтить  останній,  на  кривій  осиці,
Мов  боїться  впасти  мертвим  у  траву.

Ні  дороги  в  полі…Ні  пісень,  ні  вітру,
Місяць  навіть  в  небі,  тут  вже  не  сріблить,
Ні  круків  зимою,  а  ні  бузьків  влітку…
В  просторі  панує  одна  стала  мить.

Розбрелися  хати,  наче  вдови  чорні,
Згадують  щось  рідне,  кожна  щось  своє,
А  в  яру  за  лісом,  роги  від  корови,
Та  кістки  обгризані  лежать  де  не  де…

Нікому  радіти  ні  дощу,  ні  сонцю,
Сіно  почорніло  із  минулих  літ,
Журавель  з  колодця,  ржавому  відерцю,
Дав  уклін  прощальний  й  втомлено  приліг.

Ні  мишей  церковних,  ні  самої  церкви,
Нема  школи,  клубу,  тиша  навкруги…
Тільки  дід  старенький,  що  не  може  вмерти,
Ходить  немов  привид  вже  які  роки.

Сам  один  на  світі,  між  руїн  та  згарищ,
Розмовляє  тихо  з  вітром  і  дощем…
Хрест,  труна  готові,  та  хто  поховає,
Так  й  живе  з  думками,  дідусь  день  за  днем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821200
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


golden-get

Муза знов мене накрила.

Муза  знов  мене  накрила
Лагідним  своїм  теплом.
Ти  моя  голубка  сизокрила,
Мені  так  приємно  бути  під  твоїм  крилом...

Бо  Муза  не  любить  байдужих
До  поезії  зі  смаками  весни,
З  музою  можливо  одужати
Від  хвороб  нудьги  страхів...  В  думки

Зануритися  -  дивні  таємні
Відкриваючи  нові  світи.
Муза  моя,  мені  так  приємно
Що  ведеш  мене  знову  у  сни

Де  юнак  я  з  душею  -  моторний
Той  що  вчиться  ловити  -  дива.
Жвавий,  чистий  та  такий  непоборний
Бо  не  міф  ти  ,  а  дійсно  жива,

Щоб  теплом  знов  та  знов  накривати,
Гарних  справ  є  багато  в  житті.
Ніжні  пісні  під  ранок  співати,
Щоби  потім  складати  вірші.  






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821177
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Ukraine55

Засніжило

Засніжило  знову,  засніжило
І  сніжинки  летять,  як  літа.
Побіліло  все,  побіліло.
Зима  скроні  мої  заміта.
Приморозило  і  скувало
Річку,  озеро,  калюжі.
Якось  млосно  на  серці  стало.
Щось  коверкає  у  душі.
Прогуляюся  сам  по  вулиці.
Може  зникне  кудись  хандра.
До  обличчя  сніжинки  туляться.
Ще  душа  моя  не  вмера...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821208
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Протоієрей Роман

До ніг твоїх всі квіти світу…

До  ніг  твоїх  всі  квіти  світу
І  таємничий  шепіт  трав,
І  зоряну  нічну  сюїту,
Яку  скрипаль  ще  не  заграв...

Тобі  присвячую,  кохана,
Усі  порфіри  королів,
Зі  дна  морів  і  океану
Скарб  затонулих  кораблів!

Тобі,  любове  нездоланна,
Моя  перлина,  мій  шедевр,
Моя  квіткова,  несказАнна,
Вродливіша  за  королев,

Що  колись  правили  світами,
Тобі  складаю  світ  увесь
І  золотими  ланцюгами
Я  бряцаю  у  твою  честь!

Як  раб,  піднявши  вгору  культі,
Скалічений,  але  живий!
І  гори,  хмарами  окуті,
І  саван  ніжно-голубий!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820666
дата надходження 09.01.2019
дата закладки 09.01.2019


Tit

КОЛИ ТИ ДОЖИВЕШ ДО СИВИНИ

Коли  ти  доживеш  до  сивини,
То  зрозумієш  що  життя  минає,
Й  насняться  вам  дитинства  гарні  сни,
Життя  коротке,швидко  так  зникає.

Було  в  нім  все  і  радість  й  навпаки,
І  труднощі  були  і  перемоги,
Спливають  нам  відпущєні  роки,
Ми  потребуєм  рідних  допомоги.

Побачимо  ми  наших  онучат,
Почуємо  щє  сміх  їх,їхні  сльози,
А  щє  можливо  наших  правнучат,
В  житті  бувають  різнії  курйози.

Так  проживи  достойно  це  життя,
Завжди  радій,жартуй  і  усміхайся,
Та  маєш  відійти  у  небуття,
То  ж  у  гріхах  своїх  покайся.

                                         19.09.15  рік

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820415
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019


Зоряна Кіндратишин

НА ПОРОЗІ РІЗДВО

На  порозі  Різдво,
Снігом  все  замело
І  малює  мороз  візерунки.
Пам'ять  крутить  кіно  ...
Як  давно  це  було  ...
Стільки  літ...  навіть  збилась  з  рахунку.

Вже  ялинка  горить,
Все  на  кухні  кипить,
Дітвора  невгамовно  голо́сить,
Немов  "хвостики"  ті,
З  пампухом  у  руці,
І  дідусь  гордо  Ді́дух*  заносить.

А  бабуся  відтак
У  макі́трі*  тре  мак:
"Не  облизуйте  лиш  макого́на*!
Бо  буде  чоловік
У  вас  лисий  повік!"  -
Не  лякала  нас  ця  заборона  ...

Ось  вечеря  Свята,
На  столі  вже  кутя
Страв  дванадцять,  немов  по  закону,
Та  різдвяна  свіча  ...
За  столом  -  вся  сім'я,
Спільно  молимось  ми  до  ікони.

Як  з'їжджалась  рідня,
І  далека,  й  близька,
Старовинні  колядки  лунали.
Повна  хата  гостей
Із  усіх  областей  ...
Цілий  рід  дід  і  бабця  тримали.

Ця  весела  пора
Відійшла  в  небуття.
Дід  і  бабця  вже  там  ...з  праотцями  ...
Але  вірю,  вони
Усе  бачать  згори
І  з  небес  наглядають  за  нами  ...

На  порозі  Різдво,
Снігом  все  замело,
Дітвора  невгамовно  голо́сить,
Немов  "хвостики"  ті,
З  пампухом  у  руці,
Чоловік  гордо  Дідух  заносить.

Моя  мама  відтак
У  макітрі  тре  мак:
"Не  облизуйте  лиш  макогона!.."
Все,  що  вчили  нас  ВИ
Пам'ятаємо  ми  ...
Й  на  стіні  старовинна  ікона.

©  Зоряна  Кіндратишин
__________
*Макі́тра —  конусоподібний  посуд,  виготовлений  із  випаленої  глини,  для  сходження  тіста  або  для  перетирання  маку  макогоном  чи  подрібнення  інших  харчових  продуктів.

*  Макогі́н  -  дерев'яний  стрижень  із  потовщеним  заокругленим  кінцем,  яким  розтирають  у  макітрі  мак,  пшоно  тощо.

*  Ді́дух (його  ще  називають:  дід,  коляда,  колядник,  сніп,  король,  дідок)  —  українська  різдвяна  прикраса,  символ  пожертвування  найкращого  збіжжя  у  хліборобських  культурах. Дідух —  символ  урожаю,  добробуту,  багатства,  безсмертного  предка,  зачинателя  роду,  духовного  життя  українців,  оберега  роду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820195
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 05.01.2019


rutzt

Ходили небом пароплави…

Ходили  небом  пароплави,
Пускали  білохмарний  дим,
І  я  знайшов  собі  забаву:
Побуду  трохи  молодим.
Кого  ота  дорослість  гріє?
Чия  тим  стішилась  душа?
Дорослість  убиває  мрії
Без  злого  умислу  й  ножа.
Цим  нівелюються  натури,
І  перетворюються  в  муть.
То  нащо  це,  коли  фігури
Із  білих  хмар  вгорі  пливуть?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820144
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019


Сергій Лісовий

Тату

[b]Я  часто,  часто  мрію  тату,
Що  із  сім'єю  їду  на  Різдво,
Везу  дітей  в  батьківську  хату...
Від  того  б  серце  радісно  гуло

Ось  вулиця,  береза  і  межа
І  брама  вже  б  відкритою  була...
Ти  змучений  виходиш  з  гаража,
Стираєш  піт  із  сивого  чола...

Ідуть  роки,  ростуть  у  мене  діти,
Тобі  ж  сьогодні  було  б  шістдесят...
Ти  там  високо  можеш  порадіти,
Що  маєш  двійко  внуків-пташенят

І  я  не  знаю  як  би  все  це  було,
Радів  би  ти...  Я  ж  просто  уявив...
Одне  ж  бо  цвяхи  молотком  погнуло,
А  інший  інструменти  розгубив...

А  час  біжить  невпинною  ходою
І  не  завжди  як  хтось  із  нас  бажав...
Прийшов.  Поговорив  з  тобою.
Ти  вибач,  що  так  рідко  приїжджав...[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820109
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019


Ганна Верес

О краю мій, мій раю тополиний!

О  краю  мій,  мій  раю  тополиний,
Панують  де  і  слава,  й  зрада,  й  біль,
І  вічний  сум  верби,  й  краса  калини  –
Все,  краю  мій,  вмістилося  в  тобі!

О  краю  мій,  праотча  земле  мила,
Де  шир  степів  і  неба  синьодаль,
В  сльозі  й  крові  не  раз  в  житті  умилась,
Поки  як  Україна  відбулась.

О  краю  мій,  моя  молитво  й  казко,
Це  ви  поводирі  мого  життя,
І  колискова  мамина,  і  ласка
Стелились  на  шляху  поміж  звитяг!

О  краю  мій,  край  соняха  й  пшениці,
Добра  й  любові,  й  Божої  краси,
Де  небеса  в  веселих  зоряницях
Й  синіють  трави  в  обіймах  роси!
 
О  краю  мій,  твоя  надійна  криця
Для  слова  і  крила,  що  в  світ  несе,
Невипита  душі  свята  криниця
І  лірики  моєї,  і  пісень!
22.12.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820117
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019


Валентина Голубівська

Письменниці Ніні Кочубей

Серед  сокиринських  принад
Десь  є  і  затишна  ротонда,
Палац  з  усмішкою  Джоконди,
Метафоричний  диво-сад.

І  проза  в  профіль,  та  анфас,
І  спалахи  душі  чужої.
Знайомі  і  близькі  герої,
Змальований  майстерно  час.

Бандури  звуки  у  траві,
І  світ  самого  Вересая.
Тут  кожна  квітка  надихає.
І  сам  Господь  -  твій  візаві.

О  незбагненний  дар  оцей:
Зібрати  монологи  м'яти,
Проміння  спів  запам'ятати
І  словом  обігріть  людей!

І  кожен  порух  відтворить.
Наповнить  змістом  кожну  фразу.
Рубіни  відділить  від  стразів,
Вселити  радість  в  кожну  мить.

І  не  сполохать  ельфів,  фей,
Струснувши  музику  із  гілки,
І  записати  настрій  бджілки-
Все  вміє  Ніна  Кочубей!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819820
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Купала мене доля…

Купала  мене  доля  у  добрі  й  любові,
Сповивала  в  ласку  й  ніжності  рушник,
Мовила,  як  мама  те  напутнє  слово,
Яке  із  собою  пронесу  весь  вік.

Але  так  траплялось,  що  була  жорстока,
Ляпаси  давала  мені  раз  у  раз,
Рану  залишала  болючу  й  глибоку
І  пекла  сльозою  гіркоти  й  образ.

Потім  знов,  як  сонце  мене  зігрівала,
Сіяла  у  душу  надії  зерно,
Труднощі  щоби  я  всі  перемагала,
Впевнений  робила  теж  за  кроком  крок.

І  я  намагалась  у  житті  долати
Прикрощі  й  хвороби,  заздрість  ворогів,
Пережити  рідних,  друзів,  близьких  втрати
Й  не  згубити  чуйність  в  серденьку  своїм.

Вірити,  любити,  мріяти,  кохати,
Улюбленій  справі  віддавать  сповна
Усі  свої  сили  й  вміння  до  останку,
Щоби  добрим  словом  хтось  колись  згадав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819862
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Анатолій Розумний

РІЗДВО…

У  небі  запалала  Вифлеємська  зірка,
Стоїть  дванадцять  страв  святкових  на  столі.
На  покуті  зорять  Ікони,  світить  свічка...
Настав  Святвечір...  Стало  темно  надворі...

Вже  за  столом  зібралася  уся  родина,
І  пошепки  Молитву  дружно  промовля...
І  Бога  дякують,  що  дарував  Він  Сина,
Ісуса  нашого,  Спасителя,  Христа...

Відвідавши  багатої  куті  із  медом,
І  "Нову  радість"  разом  дружно  заспіва,
Несе  святу  вечерю  до  своїх  хрещених
Дзвінка  й  весела,  щебетуча  дітвора...

На  всю  вже  колядують  парубки  й  дівчата,
Далеко  чутно  їх  веселий  гомін  й  сміх.
Везуть  наколядоване  добро  в  санчатах,
Скрипить  й  співає  під  ногами  білий  сніг…

Окраєць  місяця  за  хмарку  зачепився,
На  банях  церкви  так  виблискують  хрести...
Опівніч  вже...  Ісус  -  Син  Божий  народився!
Славімо  всі  Його!  -  ти  так  відповіси…

Анатолій  Розумний
03.01.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818957
дата надходження 25.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Для нас кохання несли голубки

Минуло  стільки  вже  багато  літ,
Як  ми  уперше  бачились  з  тобою.
Розквітла  ти,  мов  яблуневий  цвіт,
Стискалось  серце  у  ті  дні  до  болю.

Для  мене  ти  красунею  була,
Оберігав  тебе  завжди  і  всюди.
Зимою  ти  трояндою  цвіла,
Бувало,що  і  заздрили  нам  люди.

Я  прокидався,чувши  голос  твій,
Ти  щебетала,  наче  рання  пташка.
Було  не  здійснено  багато  мрій,
Коли  я  згадую,  на  серці  важко.

Та  я  кохаю,  хоч  пройшли  роки,
Думками  кожен  раз  до  тебе  лину.
Для  нас  кохання  несли  голубки,
Прийди  до  мене  люба  на  гостину...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818784
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Ніна Незламна

Зимовий вечір

Зимовий  вечір,  приліг  легко  на  плечі
Земля  довкола  у  сріблястому  вінку
Не  відчувала  я  нині  порожнечі
Зима  кружляє  у  весільному  танку.

В  небесній  мисці,  набундючені  хмари
Та  не  зіпсують  й  вони  настрій  нікому
І  я  радію,  що  знову  сипле  чари
Тож  заховаю,  печаль  під  ними  й  втому.

Грайливий  вітер,  злегка  пестить  дерева
Пух  лебединий,  злітає  попід  ноги
 Покручується,  мережка  кришталева
Впаде  донизу,  під  покровом  дороги  .
 
Різноманіттям,  дивує  тихий  вечір
Краса  зимова,  приваблює  погляд  мій
Немов  у  ковдрі,  не  боюсь  холоднечі
Моргає  місяць  у  оправі  золотій…
                                                                         09.12.3018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818737
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Амадей

Коханій

Я  дякую  тобі  кохана,
За  нерозтрачену  любов.
За  те,  що  ти,  мов  зірка  рання,
Для  мене  засіяла  знов,
За  почуття  що  розбудила,
У  серці,  ніби  яблунь  цвіт,
За  те,  що  серце  полонила,
Коханням  хочеться  п"яніть.
За  ті  п"янкі  зимові  ночі,
За  ту,  безмежну  благодать,
І  за  твоі  щасливі  очі,
Що  не  дають  ночами  спать.
Дивлюсь  на  зорі  я  ночами,
Злітаю  в  небо  ніби  в  сні,
З  цвітом  черемхи,  з  солов"ями,
Чекаю  новоі  весни.
І  хочеться  п"яніть  від  пісні,
І  в  небо  лебедем  злетіть,
Дав  Бог  мені  кохання  пізнє,
Дав  Бог  мені  тебе  зустріть,
Від  почуттів  душа  співає,
Співає  серденько  моє,
Я  славу  Господу  складаю,
За  те,  що  Ти  у  мене  є.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818686
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

У крижаній слюді

Перлинно  сніг  летить  із  скрині  неба,
І  за  вікном  лиш  жевріє  ліхтар.
Спливає  спогад,  мов  душі  потреба,
Сягає  висоти    до  сивих  хмар.

...Дзвінке  серцебиття  в  безмовній  тиші,
Вогонь  вже  воскресає  сильних  рук.
І  разом  ми  години,  дні  і  тижні...
Але  ж  завадив  чийсь  холодний  брук.

Тягнулася  дорога  в  даль  морозну,
Запорошила  сніговерть  сліди...
...Не  звикла  до  суворого  прогнозу,
Хоч  спогад  мій  у  крижаній  слюді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818661
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Крилата

ЖИТТЯ

Життя  таке  крихке,  таке  тендітне.
Висить  на  волосині  повсякчас,
До  сонця  тягне  руки  нині,    квітне,  
А  завтра  смерть  глядить  йому  в  анфас.

Не  кожен  час  свого  відходу    знає,  
За  планом  чи  як-будь  собі  живе:  
Бува,  у  сім  комор  добро  складає,
Бува,    на  вітер  кидає  усе.

Та  скільки  б  не  світила,  гасне  свічка,
І  треба  йти,  і  щось  таке  лишить,
Що  тьма  не  скриє,    не  розмиє  річка,  
Не  з’їсть  іржа,  вогонь  не  спопелить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818643
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 23.12.2018


НАДЕЖДА М.

Знов зима січе снігами сивими

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qb-qv1U36b4
[/youtube]
Пригорни  мене  руками  сильними,
Обійми,  як  ти  колись  умів.
Знов  зима  січе  снігами  сивими,
Захисти  мене  без  зайвих  слів.

Урятуй  від  буднів  непроглядних,
Посели  у  серці  спокій,  як  колись.
Прогони  думки,  що  непідвладні,
Що  на  дні  душі  моїй  вляглись.
                                                                
А  коли  прийде  знов  ніч  безсонна,
Тихо  мені  казку  розкажи.
Зникне  хай   рутина  ця  буденна,
Погляд  на  стосунки  освіжи.

А  тепло  людське  багато  вміє,
Тільки,  якщо  щире,  від  душі.
Завірюха,  що  надворі  віє,
Хай  позаздрить  нам  у  цій  тиші.

Обійми  не  так,  як  ти  умієш,
Обійми  сильніше,  ніж  завжди..
А  надворі  ранок,    вже  сиріє.
Непогоду  в  серці  пережди...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818384
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 21.12.2018


Valentyna_S

Замальовка 2

Упала  з  неба  чиясь  зірка,
Здійнялась  ввись  чиясь  душа.
Три  рази  сич  десь  крикнув  гірко
Й  згубив  неспокій  у  кущах.

Пливе  без  весел  часу  човник,
Хмарини  в  за́світ  ніч  жене.
Закляк  на  місці  місяць  повний,
Мов  вперше  бачить  він  мене.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817790
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


М. Севастьянов

Безжалісність


Святий  Боже,  Святий  Крепкий,
Що  ж  таке  з  цими  людьми?
Дав  життя  їм,  дай  ще  й  клепки,
Щоби  виповзли  з  пітьми.

Немов  сліпі  мишенята
По  землі  блукають,
А  там  -  гадина  проклята,  -
Хіба  ж  вони  знають.
Половила  їх  гадина,
Та  й  ану  ковтати:
Чи  то  донька  мамина,
Чи  син  ото  тата.
Все  рівно  тій  гадині,
Гадині  проклятій,
Що  то  діти  мамині,
Батькові  малята.

Дурні  батьки,  дурні  й  діти,
Як  вас  врятувати?
Юність  вашу  обігріти,
Старість  вшанувати.
Подуріли  люди  в  світі,
Мов,  серця  не  мають:
Самі  своїх  ловлять  в  сіті,
Ріжуть  та  вбивають!
Ріки  крові!..  
                 ріки  крові
До  Бога  взивають,
Скільки  болю  в  кожнім  слові  –
Люди  те  не  знають.
Не  знають,  не  бачать,
Чути  не  бажають!
Хіба,  Боже,  теє  значить,
Що  серця  не  мають?

Ой,  не  мають  того  серця!..
Як  хижі  тварюки  –
Нема  ножів  –  візьмуть  скельця  
В  безжалісні  руки.
Ріки  крові...
                   течуть  ріки,
До  Бога  взивають:
Ні  жінки,  ні  чоловіки,
Бач,  серця  не  мають!

Святий  Боже,  Святий  Крепкий...
Пречистая  Мати,
Попроси  Святого  Сина
Серце  людям  дати!
04.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817779
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Володимир Мілянчук

Привіт, моє сонце, чому ти сумуєш?

Привіт,  моє  сонце!
Чому  ти  сумуєш?
Відкрий  своє  серце  -  
Й  одразу  почуєш

Мелодій  чарівних
Стрункі  голоси
І  звуки  кохання,  
Тепла  і  краси!

Відкрий  свої  очі  -
Й  одразу  побачиш,  
Що  Всесвіт  сміється,
Що  небо  не  плаче,

Що  зорі  погратись
До  Сонця  прийшли
І  людям  частинку
Тепла  віддали.

Полянь  на  уквітчані
Зеленню  гори,
На  вічне,  величне  
І  радісне  море,

На  пташку,  що  лине
Попід  небеса...  
Яка  ж  навкруги  
Невимовна  краса!

Поглянь  в  мої  очі
Посеред  світання  -  
Й  одразу  побачиш
Краплину  кохання,

Й  одразу  відчуєш  
Краплину  любові,
І  збудуться  мрії
Твої  кольорові!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817695
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Віталій Назарук

ЛИШ ЗГАДКИ

Болить  і  нині,  ще  не  відболів…
Думки  летять  і  розривають  душу.
Краще  б  тоді  я  полум’ям  згорів,
Проте  живу  і  довго  жити  мушу.
Тепер  пора  прощатись  нам.  Пора.
Холодить  сніг,  на  вікнах  вітражі.
Зима  потрохи  в  гості  зазира,
Із  рідних  тепер  стали  ми  чужі.
Відснились  сни,  розвіялось  тепло,
Кудись  поділось  все  без  вороття.
І  зникло  все,  що  в  нас  колись  було,
Лиш  згадки  залишились  про  життя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817731
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Тетяна Рейне

Я тебе чекала майже пів століть. .

Барабанив  дощ  у  моїм  саду,
Замочив  до  скрипу  на  веранді  сходи,
Ти  сказав  колись:  я  іще  прийду!
А  пройшли  роки  і  пальто  із  моди.

Календар  на  кухні  світить  грудень  місяць,
Снігу,  як  вагони,  за  моїм  вікном.
Із-за  хуртовин  не  розгледіть  вулиць,
І  душа  як  камінь  стигне  під  замком.

Не  тобі  судити,  не  мені  таїть,
Не  усе  в  житті  так,  як  би  нам  хотілось,
Я  тебе  чекала  майже  пів  століть,
І  від  цих  чекань  небо  затаїлось.

Барабанив  дощ  у  моїм  саду,
Сорок  третя  осінь  без  твоїх  очей.
Ти  сказав  колись:  я  іще  прийду!  
Очі  не  здрімали  тисячі  ночей.

Не  гнівити  Бога,  значить  не  кохати,
Барабанить  дощ,  хуртовина  в’є,
На  весні  і  літом  можна  нам  літати,
Але  спомин  в  серці  безсердечно  б’є.

Так  роки  сходили,  що  не  день-  пора.
То  у  полі  сходить,  то  густа  зима.
А  тебе  немає...як  мене  нема,
Я  тебе  чекала  все  життя  одна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817685
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Зоя Журавка

СЕЛО


СЕЛО
Хати  біленькі  під  горою,
а  люду,  наче  комашні.
Вони  і  сіють,  жнуть  і  полють,
працюють  всі:  дорослі  і  малі.
Життя  бурлить,  біжить,  вирує.
Зима  мине,  прийде  весна
красою,  цвітом  зачарує
цей  краєвид  мого  села.
Давно-  давно  усе  змінилось,
немає  мазаних  хатин.
Неначе  все  мені  наснилось:
підгірок,  стежка,  перетин.
Хатина  біла,  в  ній-  бабуся
з  печі  вийма  духмяний  хліб.
В  минуле  вітром  увірвуся
туди,  де  в  клуні  житній  сніп.
Хай  це  лиш  сон,  на  серці  щемно,
щось  доторкнулось  серця  струн.
Лиш  би  село  моє  не  вмерло!
Нехай  співа  в  траві  цвіркун,
нехай  сміються  завжди  діти,
і  зріють  вишні  у  садках,
під  вікнами  буяють  квіти,
а  мрії  пращурів  не  згубляться  в  віках.  
У  вірші    стрілися  минуле  і  майбутнє,
і  сьогодення  біль  заснути  не  дає.
Як  зберегти  все  рідне  ,  незабутнє?
Реформа  нищить,  болю  завдає!
Автор  Зоя  Журавка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817558
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 14.12.2018


Мартинюк Надвірнянський

Незабувай ….

Відшелестіло  листя  і  опало,
Природа  заніміла  й  наче  спить.
Незабувай  минуле  щоб  не  сталось,
Незабувай,  хай  серденько  щемить.

Незабувай,  хоч  це  життя  й    нелЕгке,
В  житті  прекрасним  треба  дорожить.
Хай  те  минуле  наче  тінь  далека
Незабувай,  хай  серденько  дрожить.

Життя  таке,  його  не  перепишеш,
Воно  солодке  хоч  і  не  просте.
Незабувай,хай  серце  легше  дише,
І  сад  весною  знову  зацвіте.

Ще  соловей  в  саду  заллється  співом,
І  зацвітуть  до  обрію  лани
Поки  минуле  мов  прекрасна  діва,
Тобі  всміхатись  буде  здалини.

Парище
12.  12.  2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817303
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Віталій Назарук

ГОТУЙМОСЬ ДО РІЗДВА

Надходить  вечір.  На  столі  кутя.
Ялинка  прибрана  під  образами.
Запалені  лампадки  і  свіча,
Діти  чекаю  лише  тата  й  маму.

На  покуті  у  сіні  дідух  спить,
Пузатий,  щедро    вбраний  у  калину.
Всі  ждуть  Різдва,  як  наступає  мить,
Коли  колядки  линуть  у  родинах.

У  вишиванках  входять  бабця  й  дід,
Крайкою  блузку  мама  підв’язала.
Молитва  -  «Отче  наш»,  щоб  через  рік,
Різдва    родина  знову  дочекалась.

Вечеряють…  Яка  смачна  кутя,
Коли  панує  щастя  у  родині.
Тоді  здається  казкою  життя,
Лише  щоб  мир  був  в  нашій  Україні.  

А  після  церкви  йдуть  колядники,
Бродять  вертепи  з  хати  і  до  хати.
Це  Україна,  що  у  всі  віки,
Різдво  завжди  уміла  святкувати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816992
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


Ганна Верес

Люблю осінні вечори

Люблю  осінні  довгі  вечори,
Хоча  темніє  надто  таки  рано,
З  вікна  невидимі  ні  сад,  ні  явори,
І  місяць,  і  зірки  неначе  вкрали.

А  ми  із  музою  чаюємо  в  теплі,
Домовились  не  поспішать  нікуди,
Здається,  ми  одні  на  всій  землі…
І  спогадів,  і  планів  у  нас  –  пуди.

Коли  ж  у  нічку  вечір  заблука,
Посіє  букви  строго  у  рядочки,
А  в  них  –  про  нас,  героя-вояка,
То  кров  вистукує  у  скронях  молоточком.

Завмерли  у  шерензі  і  думки:
Комфортно  їм  у  довгому  чеканні,
Осінній  темній  ночі  завдяки,
Побачать  світ  і  вірші  про  кохання.

Люблю  я  довжелезні  вечори,
Коли  думкам  у  голові  не  тісно,
Коли  диктує  хтось  мені  згори
Наступний  вірш,  а  чи  слова  для  пісні.
22.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816804
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 09.12.2018


НАДЕЖДА М.

СІче і крутить білий сніг

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=12UkXfSXFS4
[/youtube]
Січе  і  крутить  білий  сніг.
Яка  лиха  оця  година!
Десь  недалеко  вітру  сміх,
Ламає  він  малу  стеблину.

Вона  тримається,  як   може,
Не  хоче  впасти  у  замет.
Надія  теплиться,  так  схоже,
І  з  вітру  вирватись  тенет.

А  вітер  крила  розправляє,
Стеблинку  тисне  до   землі.
Його  ця  гра  так  забавляє.
Він  радий:  сили  ж  немалі.

Слаба  рослинка  рветься  з  пут,
Бо  до  життя  жага  велика.
Та  як  же  вирватись  із  скрут?
Вона  ж  живе,  поборить  лихо.

Іде  двобій  добра  і  зла.
Добро  ніщо   не  переможе,
Яка  билиночка  мала,
Коритись  вітру  все  ж  негоже....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816536
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018


геометрія

ЗНОВ ПРОВОДЖАЮТЬ БАТЬКИ СИНІВ - КРАСЕНІВ…

     Падає,  падає  листя  із  ясенів,
     Поруч  калина  в  чарівнім  вінку...
     Знов  проводжають  батьки  синів-красенів,-
     На  непотрібну  нікому  війну...

     Стоять  зажурені  батько  із  матір"ю,
     Вщерть  переповнені  тривог-думок,
     Зранку  до  самого  сонечка  заходу,
     Не  відійдуть  ні  на  мить,  ні  на  крок...

     Лиш  аж  під  вечір,  як  сонце  сховається,-
     Стомлені  в  хату  неспішно  зайдуть...
     Он  із  портрета  синок  усміхається,
     Руки  до  нього  і  очі  ведуть...

     Так  у  тривозі  тепер  вони  житимуть,
     Що  там?  Ну  як  там  воює  синок?
     Долю  благатимуть,  Бога  молитимуть,
     Щоб  уцілів  й  повернувся  синок...

     З  самого  ранку  до  вечора  пізнього,-
     Погляди  линуть  туди,  де  синок,
     Моляться,  просять,  благають  Всевишнього,
     Так,  що  аж  вітер  зненацька  замовк...

     Довга  зима  ця  й  нестерпно  холодна,-
     Сили  в  батьків  забира  й  забира...
     Скільки  синів  забере  невідомо  ще,
     А  у  батьків  вже  й  душа  завмира...

   Треба  війну  цю  негайно  спинити,-
   Це  зрозуміло  усім  і  мені...
   І  Україну  пора  відновити
   Наперекір  негараздам  й  зимі...

   Снігом  засипало  листя  із  ясенів,
   І  на  калині  в  снігу  кетяги...
   Ждуть,  виглядають  синів  своїх  красенів,-
   Чеканням  стомлені  їхні  батьки...
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816533
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Ніна Незламна

Здатні нас захистити

Я  піду  по  стежині…  Далеко  -  далеко
Загублю  по  дорозі    всі  печалі  свої
Ой,  живеться  на  світі  –  всім  людям  нелегко
 Хоч  і  в  лісі  співають  нам  пісні  солов`ї.

 Ті  пісні  є  веселі,  на  жаль  є  й  журливі
Бо  війна  йде  на  сході  і  палає  земля
Там  не  сіють  пшеницю,  все    роси  сльозливі
В  травах  фосфорні  бомби  –  то  привіти  з  кремля….

Зима  п`ята  сувора,  і  мороз  й  заметілі
Та  бійці  наші  славні,  на  посту,  як  завжди
 Не  пройде  кордон  ворог,  відважні  і  смілі
Здатні  нас  захистити,  хоча  сніг  й  холоди.

Я  все  йду  по  стежині…  День  зимовий,  ясний
Хай  бійців  він  зігріє,  подарує  ніжність
Нехай  Бог  захищає,  їх  в  цей  час  надважкий
Поклонюся  солдатам…..
                                                   За  відвагу  й  за  мужність!

                                                                                                   06.12.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816522
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Ніна Незламна

Літа хуга

Ой  надворі,  що  твориться
Літа  хуга,  веселиться
Розсипає  сніг  навколо
Наспівує,  радо  соло
Навіває  скрізь  горбочки
Пухом    квітнуть  всі  садочки
Часом  плаче  то  сміється
Завиває,  об  скло  б`ється
За  віконцем…  Аж  перини
Виблискуюсь,  як  перлини
І  хатинка  біла-біла
Таку  зиму  я  зустріла
Скоро  нічка  підкрадеться
Тож  гадаю  спать  вкладеться
А  поки  що….Хай  лютує
Іще  трішки  поцарює.

                             01.12.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816427
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018


Валентина Рубан

А НІЧ БУЛА ЗОРЯНА…

А  ніч  була  зоряна,  зоряна…
У  горах  десь    сон  спочивав.
Гладь  неба  у  сяйво  захована,
В  якій,  місяць      вміло  снував.

А  ніч  була  зоряна,  зоряна,
Світив  місяченько  в  вікно.
Й  дивились  на  нас  зачаровано,
Було  це  недавно  й  давно…

В  вікно    нам  смерека  шептала.
Чарівна  була  її    річ.
Любов  у  серцях  клекотала.  
Не  знаючи  меж  -  протиріч  .

Серпанок    за  скелю  сховався,
Аби  не  стривожити  мить.
Амурчик*    тоді  дивувався.
В  закоханих  –  вчився  любить.

А  ніч…  на  чар  зіллі    настояна,
І  викупана  в  Пруті…
Така  була  зоряна  -  зоряна.
Такою  бува  раз  в  житті.

 05.12.  2018  р

Амур  -  (  за  римською  міфологією)  Бог  Кохання.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816407
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018


Валентина Рубан

А СНІГ ІДЕ


А  сніг  іде,  землю  вкриває,
Поля,  ставки,  яри,  гаї.
І  заметіль  пісень  співає,
Там,  де  співали  солов»ї.

Де  зорі  у  ставку  купались,
Лежить  важкий  блакитний  лід.
А  там,  де  трави  нам  всміхались,
Лишився  на  снігу  лиш  слід.

Де  ми  з  Тобою  зустрічались,
Давно  уже  і  слід  простив.
А  те,  що  мріялось,  гадалось….
Навіщо  Ти  це  допустив?

…А  сніг  іде,  усе  вкриває,
Думки  і  мрію…що  згаса.
Та  я  Тебе  не  відпускаю.
Хай  свідком  будуть  небеса.

03.12.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816198
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 04.12.2018


Капелька

Прийшла зима

Прийшла  зима,  а  з  нею  сніг
Ліг  гарно,  ніжно  на  поріг.
Неначе  ковдра  вкрив  міста,
Повеселішала  земля.

Під  снігом  може  відпочити,
Зимові  думки  полюбити,
Що  знову  радість,  знову  дні,
Коли  втекли  дощі  сумні.

Ще  й  гарний  сніг  запанував,
Бо  влітку  десь  відпочивав.
Тож  дочекалась  дітвора
-Награється  в  снігу  вона.

Малечі  свято  на  дворі
-Достали  сані,  ковзани.
Дорослі  парубки,  дівчата
Бажають  теж  в  сніжки  пограти,

Бо  сніг  пухкий,  неначе  вата.
Прийшла  зима,  а  з  нею  свята.
Знов  завітали  сніжні  дні.
Радій,  не  мерзни  і  люби!

                     Грудень  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816068
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Міха Невідомський

Лише землі віддам своє тепло

Лише  землі  віддам  своє  тепло  —
земля  не  збреше,  бо  земля  не  зло…
Землі  не  треба  грошей  і  машин;  
Земля  мене  полюбить  і  таким…

Лише  землі  віддам  усе  що  мав  —
Нікого  я  не  зрадив,  не  вбивав,
Нікого  я  не  вдарив  просто  так,  —
Я  біль,  я  струм  і  я  дорожній  знак…

Колись  у  ній  закінчиться  мій  шлях  —
запросимо  у  гості  ми  комах…
Можливо  ще  покличем  хробаків  —
лише  в  землі  є  те,  чого  хотів...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816073
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Ruslantsio

Нехай тобі розкаже вітер

Нехай  тобі  розкаже  вітер,
Який  так  гучно  за  вікном
Колише  віття  безупинно
І  наче  бореться  зі  сном.

Про  ті  стежки,  про  ті  дороги,
Про  сивогривого  коня,
Про  ті  степи,  де  босі  ноги
Давно  не  коле  вже  стерня.

Там  кожен  день  по  сходу  сонця
Співає  ранній  соловей,
Лиш  промінь  впаде  на  віконця
Він  будить  заспаних  людей.

Сади  цвітуть  там,  а  незгоди
Ніхто  й  ніколи  там  не  знав,
Там  мрії  губляться  в  туманах
І  дозрівають  серед  трав...

Нехай  тобі  прошепче  вітер
Ласкаво  й  ніжно  під  вікном,
Щоб  ти  забула  про  буденне,
Щоб  пожила  хоч  трохи  сном.


                                                                                       12  листопада  2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816074
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


dashavsky

Молодість моя зрадлива.

[youtube]https://youtu.be/WeFyeD0oHrw[/youtube]


Молодість!  Подруго  моя  ти  вродлива!
Чому    мимо  мене  так  тихо  пройшла?
Духами  моїми  вдосталь  надушилася,
Та  й  гуляти  по  світу  нишком  пішла.

Приховалась  за  дерева  моїх  років,
Поглядом  зі  мною  попрощалася.  
Відчинила  тихо  двері  мого  буття  ,  
Та  швидкою  ходою  від  мене  пішла.

На  сходах  життя  розминулись  з  тобою.
Я  по  стрімких  сходах  до  верху  зійшов,
А  ти,  із  сумом,    прощаючись  зі  мною,
В  минулому  назавжди    залишилась.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816024
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Микола Карпець))

Я на руках тебе несу…

[b]«Я  на  руках  тебе  несу…»[/b]
[color="#032edb"][i][b]
Я  на  руках  тебе  несу…
Не  суть  –  куди,  коли  і  в  скільки
Частинки  цілого  ми  тільки
Дві  половинки,  і  в  грозу
І  в  ясний  день,  у  спеку,  в  холод
Я  відчуваю  спраги  голод
І  п’ю  тебе,  як  день  росу
Я  на  руках  тебе  несу…
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*19.11.2018*  ID:  №814461
[/b][/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814461
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Микола Карпець))

Золото, золото, золото

[b]«Золото,  золото,  золото»[/b]

Золото,  золото,  золото  –
Падають  зверху  листки
Небо  неначе  розколото
Й  сиплються  сонця  частки

Колір  у  кожного  власний  –
 Вам  не  знайти  повний  збіг
Ну  до  чого  ж  вони  класні
Падають  в  танці  до  ніг
   
Кожний  листочок  по-своєму
Світлий,  красивий,  пригожий
Майстром  він  літом  нам  скроєний
З  сонця  частинкою  схожий

Завтра  намочить  їх  дощик
Вкриє  упавши  все  сніг
Намалювати  художник
Їх  лиш  довірить  весні

Ну  а  сьогодні  –  кружляють
В  вальсі  з  легким  вітерцем
І  шелестять-розмовляють
З  небом,  чи  може  й  з  Творцем

Радують  око  прохожих
Мам  і  бабусь  із  дітьми
Захист  від  днів  це  негожих
Слякоті,  хмар  і  пітьми
12.10.18  М.К.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815553
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 29.11.2018


палома

ЗАВМЕРЛА У МОВЧАННІ УКРАЇНА

Завмерла  у  мовчанні  Україна...
Запалені  свічки  лиш  тріскотять.
Минуле,  крізь  майбутнє,  як  руїна,
Коли  нас  нищила  ординська  рать.

Наш  люд  морили  голодом  совіти.
Тільця  дітей  розпухлі  –    по  хатах,
Ні  звірини,  ані  птахів,  ні  квітів,
Лиш  смертний  плач  навічно  на  устах.

Всіх  годувала  Україна  хлібом,
В  тридцяті    теж  бували  врожаї.
Останнє  забирали  в  дітей,з  криком,
Запроданці  свої  та  москалі.

Нас  знищували  –    націю  безсмертну,
Боялися  козацького  вогню.
Історію  кроїли  безконечно,
І  ми  віки  із  ними  йшли  на  прю.

Дощ  падав,  заливаючи  землицю,
Сам  Бог  тоді  оплакував  її.
І  голод,  й  смерть  таїлися  в  світлицях,
Життя  вмирало  на  святій  землі.

Було  нас  у  тридцяті  вдвічі  більше,
Народ  і  розвивався,  і  зростав,
Коли  те  плем'я,  здичавіле,  грішне,
Украло  світло  сонячних  заграв.

Вкраїна  потонула  в  лоні  смерті,  
Ні  сміху,  ні  дитячих  щебетань,
Приречена,  щоб  з  голоду  померти,
Щоб  ні  культури,  мови,  жодних  знань.

Морили  голодом  і  нищили  коріння,
Нас  убивали,  крали  душі  в  нас.
Скорити  лиш  не  вистачило  вміння,
Господь  із  нами  навіть  в  смерті  час.

Горить  свіча  –    як  пам'ять  незгасима.
Молитва,  пращури,  за  вас  летить
До  Господа  –  із  уст  малого  сина.  
Минуле  Краю  нам  не  відділить.

Горить  свіча,  горить,  горить,  горить...

                 28  листопада  2015
     
                       (с)  Валентина  Гуменюк





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815119
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 25.11.2018


геометрія

ПОЧОРНІЛА ЗЕМЛЯ ВІД ГОРЯ… (Еміль Дубров*)

                                 Почорніла  земля  від  горя,
                                 Плаче  небо  сліпим  дощем,
                                 Мов  сплюндрована  греком  Троя,
                                 Заростає  село  плющем.
                                 Лиш  на  дереві  ворон  кряче,
                                 Та  по  вулиці,  оддалік,
                                 Тягне  возика,  мов  незрячий,
                                 Весь  у  білому  чоловік...
                                 А  на  возику...Правий  Боже!
                                 Навхрест  складені,як  снопи,
                                 Мертві  люди...І  дітки,схоже...
                                 Обіч  купкою  черепи!..
                                 Ані  голосу  де  чи  сміху,
                                 Вже  затих  і  дитячий  плач,
                                 Сниться  мертвим  біліший  снігу
                                 Величезний,  як  світ,  калач!..
                                 Не  сховатись  ніде  від  смерті  -
                                 Степ  голодний,  від  краю  в  край...
                                 Україною  йшов  Тридцять  Третій,
                                 Свій  збираючи  урожай...

                               *Еміль  Дубров  талановитий  поет  з  Миколаївщини,став  друкуватися  
                                   у  газеті  "Сільські  вісті"  порівняно  не  давно,та  вже  встиг  завоювати
                                   прихильність  і  читачів,  і  редакційної  колегії.  Цей  вірш  був  
                                   надрукований  у  вчорашньому  номері  газети  і  мені  захотілося  
                                   виставити  його  до  нашого  КП,  я  це  намагалася  зробити  ще  вчора,
                                   та  в  мене  чогось  не  було  інтернету...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815151
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018


majra

Шукаю світла

Шукаю  світла  в  закутках  душі,
Десь  там  -  весна  і  неповторне  літо...
Складаю  мовчки  спогади  в  вірші,
Як  в  чашу,  де  терпіння  перелито.

Остання  крапля  болем  упаде,
Проллється  криком,  словом  чи  сльозами?..
Хоч  добре  знаю,  що  ніхто  й  ніде
Печаль  мою  не  розведе  руками.

Чекаю  зиму!  З  чистого  листа
Почну  поему  на  снігу  писати!
Хай  кажуть  -  грішна!..Звісно,  не  свята!
Та  долею  я  вибрана  для  свята!

Його  створю  сама  в  своїй  душі,
І  кожен  день  стрічатиму  щасливо!
Я  подарую  вам  свої  вірші,
Щоб  і  до  вас  прийшло  у  гості  диво!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815138
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018


Master-capt

Не дай мені, Боже…

Не  дай  мені,  Боже…

Кривої  дороги
З  тяжкою  сумою…
Скалічені  ноги
Побитих  війною!

Не  дай  мені,  Боже,
Гординю  носити:
Не  бачити  схожих,
Людей  не  любити;
Позичити…  лихо,
Пізнати…  провину,
На  цвинтарі  тихо
Ховати    дитину.

Не  дай  мені,  Боже,
Невірну  дружину,
Бо  ревність,  ворожа    –  
Зживе  в  домовину;
Щоб  людям…    позаздрив!
Щоб  руки…  украли,
Злодійства  ховали,
Ще  гірш…    убивали.

Не  дай  мені,  Боже,
Коханку  від  друга,
Бо  серцю  не  скажеш,
Щой  мила    -    подруга!
Щоб  серце  не  знало  –  
Кохати    повію…
Бо  знищу,    вразливо,
І  Віру,  й  Надію!

Не  дай  мені,  Боже,
Продать  Батьківщину,  
Щоб  військо  вороже
Топтало  країну.
Нехай    Україні,
Прошу  тебе  мило,
Мов  гарній  дівчині:
Довіку    щастило.

Я  жив…як  хотілось,
І  бачив  –    півсвіту,
Роками  вертілось  
Безхмарнеє  літо.
Не  дай  мені,  Боже,
Невірному  сину,
На  смертному  ложе  -  
Печальну  годину!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 24.11.2018


Амадей

А серцю хочеться весни

Надворі  осінь,  а  в  душі,
Цвітуть  трояндами  вірші,
І  ллється  музика  Шопена,
Й  не  жовта  осінь,  а  зелена.
Не  осінь  вже,  а  раннє  літо,
І  серцю  хочеться  радіти,
І  серцю  хочеться  співать,
Піднятись  в  небо  і  літать.
Летіть  у  небо,  аж  до  зір,
Душа  ж  у  грудях,  ніби  звір,
Моє  серпденько  вириває,  
І  чую  голос  твій..."Кохаю".
І  ніби  зорі  твоі  очі,
Медовіі  вуста  жіночі,
Ночами  не  дають  спочить,
А  серцю  хочеться  любить.
А  серцю  хочеться  весни,
І  тіло  все  немов  воскресло,
Неначе  осінь  чарівна,
Не  осінь  зовсім,  а  весна,
Співа  п"янкими  солов"ями,
Із  поцілунками  ночами,
Із  теплим  потиском  руки,
Куди  ж  подіну  я  роки?
Куди  подіну  сиві  скроні,
Душі  ж  любить  не  заборониш!
Душі  так  хочеться  тепла.
Мочити  в  росах  ноги  босі,
І  бавитись  твоім  волоссям,
І  пить  із  губ  п"янкі  меди,
Й  забуть  осінні  холоди.
Але  ж  надворі  пізня  осінь,
І  в  серденько  журбу  приносить
Прощальне,  жалібне  "Курли"
Що  посилають  журавлі.
В  повітрі  жовтий  лист  кружляє,
І  землю  золотом  вкриває,
Мені,  ще  хочеться  весни,
Та  часу  біг  не  зупинить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814969
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


НАДЕЖДА М.

Пусті слова не йдуть від серця

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WqJ2dVkQO00[/youtube]

Пусті  слова  не  йдуть  від  серця,
Не  хоче  слухать  їх  душа.
Вони,  як  висохле  джерельце,
Вони  не  варті  і  гроша.

Вони  не  можуть  заспокоїть,
Від  них  лиш  холодом  несе.
Вони  наснагою  не  поять,
Неначе  сніг  в  лице  січе.

Вони  у  холод  не  зігріють,
У  спрагу  -  не  ковток  води.
Лиш  безнадією  засіють.
І  мають  присмак  лободи.

Слова  казати  треба  так,
Що  їм  без  сумніву  повірять,
Щоб  з  вуст  злітали,  ніби  птах.
Таким  словам  могли  позаздрить.

Заб"ється  серце,  як  шалене,
Відчувши  щирість  таких  слів.
На  смак  -  не  яблуко  зелене,
А   ніби  персик,  що  поспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814975
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


віталій чепіжний

Філармонійне або слухаючи Альбіноні

Меланхолійний  плач  віолончелі
Чарівним  щемом  накриває  залу.
І,  раптом,  скрипки  "піднімають"  стелю
Так,  ніби  їм  стає  повітря  мало.
І  неквапливим  гулом  океану
Акорди  старовинного  органу:
FortE,  piano.  I  foptE,  piano.
Як  міг  маловідомий  композитор
Усю  красу,  усю  трагічність  світу
В  таку  пресвітлу  тугу  перелити?!
Якась  волога  застеляє  очі
Коли  звучить  "Адажіо"  магічне.
Зникає  все.  Лише  душа  тріпоче.
Маліє  суще.  І  панує  вічне!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814804
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Калинонька

Небесна Сотня ( до 5-ої річниці Революції Гідності)


     Небо  плакало  й  вмивалося  сльозами,
     І  світ  від  болю    й  туги  похмурнів.
     Летіли  душі  в  піднебесся  журавлями
     Сотні  найкращих  дочок  і  синів.

     Їх  душі  світлі  ,  праведні  і  чисті
     Злітали  в  небо  з  рідної  землі...
     Лишали  мрії  й  думи  заповітні
     За  вогник  Правди  ,  що  уже  горів.

     Вони  хотіли  ,  щоб  світив  він  ясно,
     Щоб  Воля  й  доля  в  рідному  краю...
     Й  за  те  злетіли  в  небеса  завчасно,
     Життя  віддавши  й  молодість  свою.
   
     Із  неба  журавленьки  споглядають,
     Щоб  їхня  кров  пролита  недарма.
     Стать  нас  з  колін  на  повен  зріст  благають,
     Щоб  край  розцвів  !  Свобода  ,  щоб  була!

     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814709
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018


Наталя Данилюк

Троянда на снігу

Мете-мете,  хурделить,  біловіє-
Перини  трусить  хтось  на  небесах.
На  бізизнІ  рубіном  теплим  тліє
Троянда,  зацілована  в  снігах...

І  застигають  пелюстки  тендітні,
Неначе  кров  загусла  в  кришталі,
Їм  сняться  дні,  шовкові  і  погідні,
Пухких  хмарин  повільні  кораблі...

Мете-мете,  хурделить  безпросвітно,
Сріблиться  сніг  на  мокрому  плащі...
Багряна  квітка,  змерзла  і  тендітна-
Вона,  як  рана  в  мене  на  душі...

І  так  мені  болить  ця  крапля  крові-
Крихке  життя  на  мЕртвій  білизні...
А  їй  так  само  хочеться  любові,
Як  нам  з  тобою  в  ці  зимові  дні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299450
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 20.11.2018


Наталя Данилюк

Троянда на снігу

Мете-мете,  хурделить,  біловіє-
Перини  трусить  хтось  на  небесах.
На  бізизнІ  рубіном  теплим  тліє
Троянда,  зацілована  в  снігах...

І  застигають  пелюстки  тендітні,
Неначе  кров  загусла  в  кришталі,
Їм  сняться  дні,  шовкові  і  погідні,
Пухких  хмарин  повільні  кораблі...

Мете-мете,  хурделить  безпросвітно,
Сріблиться  сніг  на  мокрому  плащі...
Багряна  квітка,  змерзла  і  тендітна-
Вона,  як  рана  в  мене  на  душі...

І  так  мені  болить  ця  крапля  крові-
Крихке  життя  на  мЕртвій  білизні...
А  їй  так  само  хочеться  любові,
Як  нам  з  тобою  в  ці  зимові  дні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299450
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 20.11.2018


Таня Світла

У барвах осінніх

Я  у  барвах  осінніх  наснаги  шукала
із  дощами  дрібними,  легким  вітерцем.
Осінь  стільки  доріжок  мені  маркувала,
та  я  в  бабине  літо  піду  мандрівцем.

Там  немає  вже  спеки  і  сонце  ласкаве,
там  у  засіках  безліч  розкішних  скарбів.
Та  ґаздиня  старанно  усе  назбирала.
Попросити  що-небудь  на  згадку  собі?

—  Ти  зроби  таку  ласку,  краса  золотава:
довше  літечко  бабине  наворожи,
доточи  ще  часу́,  щоб  услід  не  латала  —
бабин  вік  закороткий,  от  що  не  кажи.

Я  не  хочу  втрачати  від  нього  нічого:
ні  жарини  з  душі,  ні  сльозини  з  очей,
із  освідчень  палких  навіть  слова  одного,  
ні  хвилини  з  полону  солодких  ночей.

Не  таке  вже  й  наївне  у  мене  прохання:
(на  порозі  пора  кришталевих  троянд)
ще  тепла  у  дозріле  звичайне  кохання,
невгамовній  душі  добру  мірку  розрад.

Таня  СВІТЛА  
11.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814032
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Надія Башинська

БОГ РАНО-РАНЕНЬКО ЗБУДИВ СОНЦЕ СВІТЛЕ…

Бог  рано-раненько  збудив  сонце  світле:
-  Пора  прокидатись...  Вставай,  моє  рідне!
Земля  вже  чекає  тебе  в  ряснім  цвіті.
Даруй  свою  ласку  усім,  хто  є  в  світі.

І  пташку  збудив  Він  (година  ж  досвітня),
Щоб  пісня  летіла  над  світом  привітна.
-  Вставай...  Прокидайся!  Співаєш  гарненько.
Ти  кожному  вмієш  зігріти  серденько!

Бог  вітра  збудив.  Той  ніч  спав  десь  у  просі.
-  Пора  тобі,  Вітре,  пострушувать  роси.
Вже  промені  ясні  горять  у  краплинках.
Земля  хай  умиється  зранку  в  росинках!

До  хмар  Бог  звернувся:  -  Ви  часу  не  гайте!
Як  стане  спекотно,  всю  Землю  скупайте.
Рослини  й  тварини  вам  будуть  радіти.
Під  теплим  дощем  хай  побігають  діти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813960
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Ніна Незламна

З Днем народження Маріє!

Хай    яснооке  сонце,    дарує  щасливу  мить
Принесе  тепло    літнє,    а  небо  світлу  блакить
Нехай  лагідний  вітер,  звіє  печальні  думки
Хай  задзвенять  весело,  в  вашу  честь  чисті  струмки
 Ніжний  промінчик  вранці,  ляже  від  Бога,  як  цілунок
Заспіває  пташина,  Вам  пісню    в      подарунок
У  діброві  дерева,  багрові,  привітають
Всі    під  сонячним  сяйвом,  Вас  в  цей  день    звеселяють.
Зичу  щастя  я  щиро,  хай  доля  світла!  Завжди
Щоб  здоров`я  й  добробут!  Хай  відійдуть  всі  холоди!
Хай  достаток  й  добро,  будуть  в  вашій  оселі
Поваги  від  онуків,    дітей  і  щоб  веселі
Стрічали  із  любов`ю!    Душу  і  серденько  гріли!
Щоб  Ви  завжди  всміхались,  життю  лиш  раділи!
Із    ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ  ВАС  ,  Маріє!!!  

                                                                           16.102018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810226
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018


Lana P.

ГРАБЕ ЖОВТОГРИВИЙ…

Утамуй  серденько,  грабе  жовтогривий,  —
Пригорнусь  до  тебе,  наче  сирота.
Мудрий  ти  і  дужий,  і  такий  вродливий,
На  душі  у  мене  —  смуток  і  сльота.

Заспокой  дитину,  одиноку  в  світі,
Що  малює  сонце  у  похмурі  дні,
Прихисти  небогу  у  своєму  вітті,
І  розвій  з  листками  спогади  сумні.

Нас  єднає  космос  і  любов  до  краю,
Відчуття  вібрацій,  світу  теплота.
Із  тобою,  грабе,  знову  воскресаю,  —
Дуже  тобі  личить  осінь  золота.      13/10/18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809894
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 13.10.2018


Анатолій Розумний

В ОЧАХ ТВОЇХ ТОНУ

В  очах  твоїх  тону,  у  них  я  майже  потопаю,
У  них  -  немов  безкрайнім  всесвітом  лечу.
Чи  може  уже  сплю,  чи  тільки  засинаю?
Здається  це  мені,  чи  справді  ще  живу?

Так  гучно  б'ється  в  мене  серце,  калатає,
Коли  я  в  глибину  очей  твоїх  дивлюсь.
Не  вірив  досі  я,  що  так  в  житті  буває,
Що  до  останку  весь  у  них  я  розчинюсь...

В  твоїх  очах  є  світло  дня  і  сяйво  ночі,
Я  озираюсь  круг:  можливо,  я  в  Раю?
Вернутися  назад?  Та  ні  -  тонути  хочу
В  твоїх  очах...  Без  них  я,  бачиться,  помру...


Анатолій  Розумний
08.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809409
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018


laura1

Заграй, маестро, музику душі!

Заграй,  маестро  про  весну  мого  світання!
Хай  скрипка  й  серце  моє  плачуть  в  унісон!
В  мінорних  звуках  знов  згадаю  я  востаннє,
Кохання  перше  і  далеке,  немов  сон.

В  осіннім  золоті  сумного  падолисту,
Нехай  мелодія  летить  в  безмежну  даль!
Я  ж  полечу  в  далекі  дні  старого  міста,
Які  безжальний  час  закутав  у  вуаль.
 
Ти  ли́ше  грай,  скрипа́лю,  грай  сонати  скерцо!
А  я  у  юність  знову  стежку  віднайду,
Де  так  тремтіло  полохливо  моє  серце,
Під  звуки  музики  в  бузковому  саду.

І  як  колись,  пройдусь  по  стежці  цій  я  знову!
Там  залиши́лись  ніжні,  чисті  почуття!
Там  залиши́лась  вся  палітра  кольорова
Моїх  ще  перших  кроків  юного  життя.

Заграй,  маестро,  про  весну  мого  світання!
Хай  скрипка  й  серце  моє  плачуть  в  унісон!
В  мінорних  звуках  знов  згадаю  я  востаннє,
Кохання  перше  і  далеке,  немов  сон.

06.  10.  2018                              Л.  Маковей

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809095
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 06.10.2018


Ніна Незламна

Народжена зірка над морем

                                                                         Народжена  зірка  над  морем    /проза/
             Тягнулося  село  по    зеленому    горбочку  до  широкої,    квітучої  долини….    Воно,  як    здалеку  дивитись,  як  на  п  `єдесталі…    Прикрашене    зеленими    садами  і  в  ряди  доглянутими  городами.  Картопля,    наче  посаджена  під  стрічку,  вже  відцвітала,  а  гарбузи  і  кабачки  тільки  входили  в  силу.  Стелилися    з  помаранчевими  квітками  серед  широких,    товстих,  зелених  листків.  Їх  поміж    меж  охороняли  високі  соняхи,  що  все  привітно  крутили,  ледь  схиливши,    квітучі    голови,  вслід  сонцю…  Як  стати  з    обійстя,    глянути  довкола,  здавалося  рукою  подати,  від  останніх  городів  до  річки.  Вона  широкою  змійкою  звивалася  по  долині,  по  якій  все  паслися  корови.  По  обіч  зеленіли  хлібні  поля,  а  вдалині,    виднівся  став  зі  старими    розлогими  вербами,  вони  наче  підпирали  ліс.
                 Казкова  краса…  Зелено,  квітуче  всюди  …  Крива  стежина,        по  ній  все  дітвора  бігала  босоніж,  м`який  спориш  лоскотав    ноги,  приємне  відчуття  і  насолода…  Хто  ходив,    то  певно  знає…    Хто  ж  ні,  то  нехай  позаздрить!    Тій    веселій  дітворі,  що  бігла  і  гучно  перегукувалася…  Це  вона    прямувала    туди,  до  води,  до  гірської  красуні  річки  Дністер.
   Гайда,  сільські  дівчатка  й  хлопчики  бігли,    не  дивилися  під  ноги,  а  вище,  до  високих  тополь,  де  блищало  листя  від  сонячних  променів.    Стрункі  красуні  ,  їх  тут  так    багато,    вони  росли  вздовж  стежки  до  самої  річки.
 ЇЇ  берег,    де  -    ін  –де  ховався  за  очеретом  і  пахучім  зіллям,    а  то  між  густих  трав  виднілися  чорні  обриви.  З  них  можна    з  розмаху  шубовснути  в  воду,  налякати  жаб,  які  сполохано,    відразу  поплигають  в  різному  напрямку,  щоби  сховатися  від  несподіваних  гостей.  
Юрбою,  так  радісно  потрапити  в  обійми  теплої  течії,  водночас  відчути  ніжну  прохолоду  і  трохи  побалуватися,  весело  поплавати,    похлюпатися,  поплескатись,    поборюкатися  в  воді.    Адже  діти  знали  тут  кожен  метр  дна,  де  виїмки,    де  занадто  глибоко,  а  де  лише  до  пояса  вода.  Вона  виблискує,  чиста,    прозора,  навіть  видно  маленькі  рибки,  які  зграйками  пливуть  за  течією  і  густі,  темно  -  зелені    водорості,  що  ледь  -  ледь  хитаються  в  воді.    А  річка  доволі    широка….  Біля  берегів  течія  спокійна,    вода  тихенько  колише    водяні  білі  лілії,  латаття.  А  трохи  далі  до  середини  річки,    вода    кудись    так  поспішає,  немов    хоче  наздогнати  час…..
           Між  двома  молоденькими  вербичками,  на  шовковистій  траві,  підібгавши  під  себе  ноги,  сиділа  чорнява  дівчинка  Марійка.  Її  каро  –зелені  очі  з  краплинами  дощу  світилися  щастям    від  побаченого,  вона  задивлялася  в  далину  по  напрямку  річки.  Там,  одна  за  одною,  наче  падали  до  води  білі  чайки  і  раптово  знову  підлітали  до  небо  сині.  Напевно  рибу  ловлять,  думала,  яка  краса,  як  добре,  що    вона  тут  і  бачить  це  все…    В  очах  рябіло….  Вода  в  річці      переливалася  кольорами,  то  голубуватим,  то  синім    із  сріблом  відтінком,  приваблювала    до  себе…
         Кожна  сім`  я  в  селі    не  мала  в  хаті  скатерті  самобранки,  щоби  виконувати  дорослих  і  дітей  забаганки.  Та  жило  село  і  підростали  діти,  тут  річка,  город  і  трави  шовковисті,  чарівні  мальви,  сокирки,  дзвіночки  і  ромашки.  Ранкове  сонце,  що  ласкаво  світило  в  обличчя,  як  не  радіти,  що  жилося  серед  цієї  краси  і  в  мирі?!  Найбільше  тішив  сад  врожаєм,  майже  в  кожного  на  обійсті….  Яка  то  благодать,  зірвати  ягоду,    чи  стигле,  соковите    яблуко,  що  коли  їси,  то,  аж  тече  по  бороді.    Здається  вже  і  не  голодний,  чому  не  погнатися  до  річки?  Щоб  відчути,  ще  одну  радість  і  насолоду….
Марійка  вперше  сама  пригнала  гусей  до  річки,  мама  і  тато  дозволили,  кажуть,  сім  років,  то  вже  можна  саму  відпустити….  Дівчинка  з  пагорба  дивилася  на  воду  та    боялася  близько  підійти.    Сонячні  промені,  що  вигравали  на  воді  навіяли  на  неї  сум….      Страх  в  душі,  пригадала,  як  їй    
   було  років  чотири,  чи  то  п`ять,  хтось  підпалив  їм  стайню.  Той  страх  ніяк  не  покидав  її.  І  хоч  ходила  вона  з  мамою  до  церкви,  молилася  Богу,  як  навчали  мама  і  тато  та  той  вогонь  ,  все  частіше  з`являвся    перед  очима,  лякав,    здавалося  наче  був  зовсім  поруч…
 Тоді  по  селі  була  якась  пошесть,  на  місяць  по  три  пожежі  і  все  вночі…  Підпалювали  тому,    хто  наважився    сказати  щось  проти  голови  сільради,  чи  комусь  чимось  не  догодив,  то  вже  жертва.  Якось  в  сусідів  весілля,  а  в  рідної  тітки  підпалили    сінник,  це  було  –  жахливо.  З  часом  так  і  не  дізналися    хто  підпалив,  по  селі  говорили,  -  »  Хтось  від  заздрощів».
           Раптово  дитячий  сміх  відволік    Марійку  від  спогадів…  Хтось  із  дітей    купався,  занурювався  в  воду,  а  ближче  до  берега  хтось    мочив  ноги  ,  а  менші  діти  гралися  в  піску,  ліпили    з  нього  замки…  
Марійка  поглянула    до  неба  і  згадала,  як  одного  разу  вона  в  садочку,  біля  хати  задивилася  в  небесну  блакить.  Тоді  до  неї  нахлинуло  якесь  дивне  відчуття,    переповнило  її    душу,  вона,  не  поспішаючи,  промовила,
- Пливе  хмарка  сива
- А  я  б  хотіла  мати  крила…
Вже  пізніше  зрозуміла,  що  це  були  перші  рядки  вірша…  Їй  здалося,  вона  б  і  зараз,  дивлячись  на  природу,  про  щось  би  написала,  натхнення  переповнювало  її…    
             Раптово  озирнулася,  їй  здалося,  що  за  нею  хтось  спостерігає.  Це  вона  так  звикла,    бо  біля  неї    завжди  був  старший  брат,  як  охоронець.    Різниця  вісім  років  давалася  взнаки,  він  слідкував  за  кожним  її  кроком,  дуже  любив.  Балував,  як  і  батьки,  всі    цяцькалися  з  нею…  Вони  були  вірні  церкві  і  Богу,  і  так  навчали  своїх  дітей.  Адже  батько  входив    у  першу    двадцятку  в  церкві,  яка  наймала  священика,    тому    і  дітей  привчав    до  служби,  прививав  любов  до  Бога.
           Марійка    все  ж  наблизилася  до  річки  і  водночас  звернула  увагу  на  старших  дівчат  і  хлопців,  що  засмагали  неподалік  від  берега.  Один  невірний  крок….  І  вона    опинилися  в  воді….    Плавати  не  вміла,  тому  відразу  пішла  на  дно.
   Одна  дівчинка,  що  сиділа    на  березі  річки,  помітила,    швидко  встаючи    тикала  вказівним    пальцем  в  воду,    схвильовано  кричала,
-  Ой,  та  Марійка!  З  нашої  вулиці!  Шубовснулася  в  воду  і  здається  не  виплила….  Он  там  ,    на  тому  місці  стояла!  
Хлопці  відразу,  як  обпечені,  зірвалися  з  місця  і  ближче  до  річки,  один,  найстарший  з  них,  знервовано  розвів  руками,
-Так,    без  паніки,  я  зараз!
 Глибоко  вдихнувши  повітря,  кинувся  в  воду…  Всі  знали,  що  хоч  він  ріс  без  батька,  але  вмів  добре  плавати,  тому  й  ніхто  його  не  зупиняв.    За  мить  хлопець  пірнув  в  воду  і  намацав  волосся  Марійки,  впевнено  тягнув  догори…  
Дякувати  Богу,  вона  відразу  почала  кашляти  і  відкрила  очі.  Діти  з  полегшенням  перевели  подихи,  привітно  дивилися  на  неї,  вмовляли,  щоб  не  лякалася,  адже  все  обійшлося.
 Батькам,  ні  в  якому  разі  ,  не  можна  було  розповідати  за  цей  випадок.  Боялася,  знала,  що  будуть  дуже  сваритися,  бо  ж  був  втопився  двоюрідний  брат.  А  вони  в  ній  душі  не  чаяли,  оберігали  і  від  дощів,  і  від  сонця.  Вона  була  третя  дитина  в  сім`ї,  першим  був  самий  старший  син,  пожив  лише  декілька  днів  і  помер,  батьки    часто  ходили  на  цвинтар,  болісно  перенесли  втрату.  Їм,  ще    Бог  дав    сина  і  доньку,    вони  дякували  Богу,    любили,  дорожили  ними.
             Час  летів….    Марійка  ходила  до  школи….  Завжди  охайна,  тиха  дівчинка,  як  навчалася  в  молодших  класах,  то  до  школи  водив  брат,  навіть  не  довіряв    носити  сумку  з  книжками,  вважав,    що  це  для  неї    важко.    Навчалася  гарно,  старанно  виконувала  домашні  завдання  і  в  школі  була  завжди  уважна,  за  те  і  була  нагороджена  похвальними  листами.
           В  сім`ї  ж,  їй  тільки  й  довіряли  прибрати  в  хаті  та  зварити  бараболю,  можна  сказати  не  випускали  з  хати.  Всі  роботи  по  -    хазяйству  виконував    брат.  Дитинство  було  солодким  сном,  а  коли  навчалася  в  сьомому  класі,  то  вже  інше  життя….    І  корову  навчила  мама  доїти,    і  брала  з  собою  в  поле.  А  в  полі  на  сонці  з  ранку  й  до  вечори  в`язала  снопи.    Поле  було    далеченько,  за  гаєм,  доволі  велике,  тож  треба  було  працювати  й  працювати.  Тато  був  задоволений,  але    погуляти  ввечері  із  дівчатами  не  дозволяв.  В  домі  завжди  була  воєнна  дисципліна.
                 Дівчинці  так  хотілося  писати  вірші  про  Бога  та  боялася  осуду.  Дуже  боялася,  що  діти  не  так  зрозуміють,  будуть  дразнити  її  поетесою.  В  той  час  село,  можна  сказати,  було  більш  комуністичним.  Коли  ходила  до  школи,    мама  таємно  водила  її  в  церкву,  до  сповіді,  адже  забороняли  брати  шлюб  і  хрестити  дітей.  Класний  керівник  занижувала  оцінки  тим  дітям,    які  вірили  в  Бога….    Одного  разу  в  школі  навіть  розбирали  її  поведінку  і  подружки,  така  на  той  час  була  політика  влади.
 Та  одягалася  вона  в  школі  краще  за  всіх,  завдяки  маминому  брату  і  його  дружині,  які  жили    в  Америці.  Вони  посилали  дитячі  речі  поштою,  хоча  і  трохи  поношені,  але    на  вид  були,  як  нові.  Багато    хто  із  дітей  заздрив  їй,  називав  багачкою.  
         Останні  два  роки  в  школі….    Марійку  все  частіше  переслідував  якийсь  страх,  із  –  за  чого  стала  гірше  навчатися.  Все    вдома,  добре  вивчить  вірша  та  в  школі,    лише  від  погляду  вчительки,  хвилювалася  і    відразу  забувала  слова.  Бідкалася,  тихенько  плакала,  але  мамі  не  наважилася  про  це  розповісти,  дуже  вірила  в  Бога,  надіялася  на  його  ласку,  гадала,  що  все  минеться.  Їй  вдалося  закінчити  школу  з  гарними  оцінками....
             Після  школи  думала  навчатися  в  консерваторії,  гадала  туди  буде  легше  поступити,  адже  там    працював  дядько.  Та  на  жаль  батьки    зовсім  не  підготували  її  до  музики,  тому  ця  мрія  була  нездійсненною.  Але  ж  вдома    сидіти  не  буде,  тому  тітка,  що  жила    у  Львові,  допомогла  поступити  в  фінансовий  коледж.
Студентські  роки,  це  чудовий  час.  …  Проживання  в  гуртожитку…  Знайомство  з  іншими  студентами.  Дружньо  з  дівчатами    в  кімнаті,  але  кожні  вихідні  їздила  додому.  Так  наполягав  батько,  щоб  в  неділю  та  на  свята  обов`язково  була  на  церковній  службі.
             Красуня,  гордовита  і  трохи  сором`язлива  дівчина  та  дехто  обходив  стороною,  коли  дізнавався,  що  ходить  до  церкви,  вірує  в    Бога….
             Після  закінчення  коледжу  вона  поступила  на  курси  у  Львівський  СГ  інститут.      Навчалася  старанно,  отримала  професію  економіст  -  бухгалтер.
       Пройшов  час…..    Марія  працювала    економістом  в  Управлінні  транспорту  автостанцій.  Залицяльників  на  роботі  було  багато,  але  вона  була  скромною,  дуже  боязливою  дівчиною.  Віра  в  Бога  для  неї  була  понад  усе.
З  нею  в  гуртожитку,  в  одній  кімнаті,  проживало  двоє  гарних  дівча,  Галя  і  Оксана.  Вони  були  щирими  і  доброзичливими.  З  часом    для  неї  стали  справжніми  сестрами,  адже  і  працювали  разом.
         Йшов  1986  рік…    Останні  літні  дні….    На  роботі  запропонували  путівку  в  круїз  з  Одеси,  Марія  не  наважувалася  десь  поїхати  та  подружкам  вдалося  вмовити  її.    А  воно  і  правда,  думала,  чому  б  не  поїхати,  адже  ніде  не  була  окрім  Ленінграду,  ще  від  школи  їздила  на  екскурсію.
           Напередодні  поїздки  приїхала  додому,  повідомила  батькам,  що  попливе  в  круїз.    Мама  була  дуже  стурбована,  схвильовано  сказала,
-  Що  ти,  доню,  який  круїз,  он  сон  мені  наснився….  Що  я  тону  і  прошу,  щоб  ти  мені  подала  руку….  Покинеш  мене,  а  я?  Як  треба  буде  допомоги,  це  ж  на  довго…  Якесь  не  добре  передчуття,  не  спокійно  на  душі,    боюся  тебе    
відпускати…
 Марія    уважно  вислухала,    обійняла,
-  Ну  мамочко,  все  буде  добре,  відпустіть!  Я  ж  ніде  не  була,  хай    побачу  світу,    не  сама  ж    їду,  а  з  подружками.
Мати  рукою  погладила  по  голові,
-  Добре  доню,  тільки  сходимо  до  церкви,  попросимо  божого  благословення.  І  я  кожен  день  буду  ходити  до  церкви,  молитися,    щоб  в  тебе  все  було  добре.
         Зі  Львова  їхало  тридцять  чоловік  в  круїз  на  кораблі  «  Адмірал  Нахімов».    Молоді,  щасливі,    замріяні  у  прекрасне,  прибули  на  корабель…  На  причалі  людно,  гамірно,  прощання,  поцілунки…  Під  музику  оркестру  відправилися  в  круїз.  …
       З  Марією  було  троє  дівчат….    Галя  запропонувала  поїхати  з  ними    своїй  подружці  Миросі  з  Польщі,  в  дитинстві  вони  разом  відпочивали  в    таборі.      Їм  показали  каюти  нижчого  класу  в  самому  низу  корабля.  Всі  мали  під  подушками  рятувальні  жилети,  розповіли,  як  ними  користуватися.
       Як  це  чудово  по  морю  та,  ще  й  на  такому  великому  кораблі!    Їх  щоранку  будила  гарна  мелодія,  звучали  веселі  пісні.    Було  добре  харчування,  відмінна  обслуга.  Чарівність  Чорного  моря  приваблювала  очі.  Милувалися  краєвидами  моря  під  Одесою,    а  потім  побували  в  Ялті,  де  відвідали  музей.  В  двадцяти  кілометрах  від  Ялти,  побували  в  «  Ластівчине  гніздо»,    на  вершині  зробили  вражаючі  фото  пляжів,  пальм,  скалистих  берегів,  що  омивалися  хвилями    Чорного  моря.    Далі  корабель  вирушив  своїм  маршрутом.  ….
         Пізно  ввечері  тридцять  першого  серпня  на  верхній  палубі  був  концерт.
Це  Галя  випадково  дізналася  і  вони  вирішили  всі  в  чотирьох  піти  подивитися.  Одягли  найкращий  одяг,  який  взяли  з  собою.  Марія  одягла  гарну  сукню  і  велюровий  піджак,    кольору  темної  вишні,  він  дуже  пасував  їй,  підкреслював  фігуру.
           Після  концерту  відразу  розпочалися  танці.    Марії  здалося,  що  танцювати  в  жакеті  буде  жарко  і  не  зручно,    хотіла  спуститися  в  каюту,  лишити  там  жакет.  Але  дівчата  вмовили  залишитися,  бо  вирішили,  що  на  довго  не  затримаються  і  всі  разом  підуть  спати.
               Дівчата  вже  весело  танцювали,  коли  Марію  запросив  на  танець,  якийсь  моряк  при  погонах.  На  жаль  вона  не  бачила  розпізнавальних  знаків  та    це  й  не  було    так  важливо.  Він  мило  всміхався,  легко  вів  в  танці,  ніжно  тримав  за  руку,  наче  боявся  загубити  цей  скарб    та  раптовий  поштовх  в  обочину  корабля  налякав  всіх.    Люди  падали,  частина  опинилася  за  бортом…
             Погасло  світло…  Спрацювала  сирена…  Корабель  похилився…  Всі  розбігалися  в  різні  сторони.  На  борту  почалася  паніка,  за  бортом  перші  жертви,  на  воді  крики,  кров,    плями  фарби,  нафтопродуктів,  якісь  дерев`я  уламки,  крісла…
 Дівчата  розгубилися…    Марії  доля  дала    велике  випробування,  вона  не  вміла  плавати.  Та    все  ж  мала  надію  вижити.  Адже  її  назвали  в  честь  двох  бабусь,  які  мали  ім`я    Марія,  вони  були  названі  в  честь  Божої  Матері.  Вона  вірила  в  свого  Ангела,  блаженного,  світлого,  доброго  з  великим  серцем    і  великими  крилами.
Не  тямлячи  себе  бігла  вперед,  наче  хтось  її  підштовхував.  Перед  собою  побачила  чоловіка,  який  біг  назустріч,
-Чуєш!    Допоможи!
А  він  їй  у  відповідь,
-  Дурепа!  Чого  причепилася….
       Та  якийсь  вихід  має  бути,  копошилося  в  голові…  В  паніці  бігла  далі…..    А  людей,  як  комах,  на  зустріч  моряк,  вона  бачила,  що  він  не  українець  і  не  росіянин  по  національності  та  в  розпачі  звернулася  до  нього,
-  Я  плавати  не  вмію,  допоможи!  Як  втоплюся,  буде  на  твоїй  совісті,  чуєш…
Хлопець  побачивши  перед  собою  красуню,  не  міг  відмовити,
-  Не  плач,  не  панікуй!  Все  буде  добре!
-  Як  звати  тебе?  -    відразу  запитала  його.
-  Мене  Рома,    а  тебе?  –  поспішаючи  голосно  запитав  хлопець.
-  Марія,  мене  звати  Марія,  -    тремтяче  вся,  від  хвилювання,    випалила  вона.
Він,  не  вагаючись,    одягнув  на  неї  рятувальний  жилет,  наполегливо  кричав,  здавалося  давав  команду,  
-  Ну  давай!  Скакай  донизу,  на  перший  поверх.
-  Ой  я  боюся,  дуже  боюся,  чуєш!  –  кричала    в  паніці,  хитаючи  головою.  
Він  тикав  пальцями  донизу,    в  воду,  вже  сердито  кричав,
-  Он  дивися,  наш  капітан  і  його  помічники  вже  в  шлюпках  на  воді!  Давай  сміливіше!  Не  втрачай  час!
Корабель  качало…  Скрізь  крики,  гамір,  плач  і  чути  десь  грає  скрипка…
Марія,  як  навіжена    спустилася  з  ним  по  поручнях  донизу,  а  потім  він  штовхнув    її  у  воду.  …Задихалася,    вся  в  фарбі,  в  нафтопродуктах,  борсалася,  наче  боролася  зі  страхом,  розкривши  рота  хватала  повітря,  моряк  схватив  її  за  волосся..
         Здалося  прийшла  до  тями,  коли  побачила  його  поруч,  потім    Рома  схватив  її  за  руку,  
- Давай  подалі  відпливемо,  швидше,  бо  затягне  на  дно  разом  з  кораблем!
         Він    притягнув  якийсь    продовгуватий  уламок  деревини,  трохи  схожий  на  зламані  двері.  Вони  трималися  за  нього,  він  на  одній  стороні  без  жилета,  а  вона  на  другій  стороні  в  жилеті,  так  тримали  рівновагу.  Пересувалися,  як  надалі  від  корабля,  що  мав  йти  під  воду.  Хвилі  підносили  їх    то  вверх,  то  вниз,  кругом  плавали  трупи,  були  такі  і  з  жилетами  і  без  жилетів.
Марія  роздивлялася  на  всі  сторони,  прислухалася  до  голосів,
-  Чуєш  Ромо,  зі  мною  були  троє  дівчат,  мої  подружки,  десь  розгубилися  всі,  хоча  б  вижили…
-  А  я,  думав,  що  спас  якусь    літню  жінку,  ти  така  вся…..  В  нафтопродуктах,  навіть  не  думав,  що  спас  молоду  дівчину,  -  тремтячим  голосом  кричав  хлопець.
   Неподалік,    він  побачив  одну  жінку,  що  тонула,  потягнув  до  себе,  допоміг    їй  прийти  до  тями,  вона  теж  стала  триматися  за  деревину.
 Руки    в  Марії    від  напруги  та  холодної  води  стали  дерев*яні,    не  слухняні.  
   Всі  здалеку,  зі  страхом,    дивилися,  як  йшов    під  воду  корабель  «Адмірал  Нахімов».
               -Ой,  скільки  там  добра  пішло  під  воду,  мельхіорові  ложки  у  ресторані  і  інші  цінні  речі.  Уявляєте  всіх  і  мої  речі  потонули,  тільки  й  лишилося  те  ,що  на  мені,  -    схвильовано  кричав  Рома.
Та  деревина  вже  не  витримувала  трьох…  Марія      дивилася  на  зоряне  небо,
-  Ой  Боженку,  спаси  і  помилуй!
Задивилася  в  небо,  на  одну  зірку  над  собою  і    тихо  прочитала  молитву;    «Отче  наш».    Зірка  ледь  -  ледь  мерехтіла,  їй    здалося,  що  мерехтіла  ясніше  всіх  зірок,    подумала,  це  напевно  благословила  мене  на  життя.    Схвильовано,    швидше  поплила  до  шлюпок….
 Скрізь  кричали  люди,  просили  допомоги,  дехто  потрапляв  під  гвинти  корабля  »Петр  Васев».  Всюди  кров,  розлите  мастило,  фарба,  мертві  тіла….
Вона  підпливла  до    однієї  шлюпки    та  там  було  забагато  людей,  її  на  неї    не  взяли.    Напрягши  всі  сили  знову      підпливла  до  іншої  шлюпки,  там  теж  було  повно  людей,  не  хотіли  її  брати.  Дуже  просилася,  бо  зовсім  дубіло  тіло,  плакала  й      вмовляла….  Якийсь  чоловік    змилувався,  подав  їй  руку,  допоміг  залізти  в  шлюпку.  Озираючись  назад,  майже  в  темноту,  вона    вже  не  побачила  Рому  з  жінкою.  
Марія  трохи  відігрілася  між  людьми,  всі  перелякано  дивилися  один  на  одного  і  тулилися,  щоб  було  тепліше.  Шлюпка  плила,  а  дівчина  думала,  як  добре,  що  не  пішла  віднести  в  каюту  жакета,  бо  була  б  там  і  залишилася,  скільки  ж  там  потонуло  людей…    Як  вчасно    зустріла  Рому!  Адже  він  її  спас….  А  тепер,  ще    цей  чоловік,  що  протягнув  їй  руку,  вона  навіть  не  взнає  його  ім`я….  Це  вже  вдруге,  ледь  не  потонула  та  Бог  дає  на  життя,  значить,  має  вижити,  має  далі  боротися  з  холодом,  який  час  від  часу  пронизував  тіло.  
     Прожектора  з  корабля  «  Петр  Васев»  освітлювали  кроваве  море,  мертвих  і  живих  пасажирів.    Всі  зі  шлюпки,  як  могли,  різними  уламками  відштовхувалися  від  води,  як  подалі  від  цього  корабля,  щоб  не  попасти  під  гвинти.  Ті  люди,  хто  потрапляв  під  них,  то  вже  було  перемелене  кроваве  м`ясо.    Їм,  дякувати    Богу,  вдалося    врятуватися….  Було  пів  на  другу  ночі…
             Всю  ніч  хто,  як  міг  так  і  тримався  на  плаву,  рятував  своє  життя….    На  світанку,  ближче  до    шостої    години  ранку,    їх  врятували  рятувальники,  привезли  до  Новоросійська.  Марія  вся  в  мазуті,  з  одним  капцем  на    великому  підборі.
                 В    Новоросійськ  прилетів  міністр  Алієв,  пообіцяв,  що  відправлять  всіх  додому,  щоб  не  хвилювалися,  кожному  повернуть  все,  що  потонуло,  лише  треба  написати  перечень,  хто  та    що  мав  при  собі.  Розпитували  всіх  хто  і  звідки,  все  записували.  Марія  весь  час  роздивлялася  довкола,  хотіла  знайти  подружок,    на  жаль  їх  не  було.  Потім  всіх  запросили  подивитися  на    страшні  фото,  понівечених  людей,  щоб  розпізнати  серед  загиблих,  чи  не  має  знайомих…  Подружок    там  не  було.  Але  це  був  тільки  початок  дня,  страшні  думки  лізли  в  голову,    не  дай  Боже,  щоб  були    на  дні  моря.  Відкидала  ці  настирливі  думки,  молилася,  не  втрачала  надії,    гадала,  що  все  ж  таки  знайде  їх    живими.
Всім  роздавали  чистий  одяг,  Марія  вибрала  собі  рожевий  спортивний  костюм,  описала  речі  та  коштовності,  що    загубила.  Звичайно  дівчина  шкодувала  за  всім,  що  трапилося  з  ними,    дуже  журилася  за  дівчатами  та  фотоапаратом,  де  були    зняті  чудові  кадри.  Ось  таке  відбулося  знайомство  з  містом  Новоросійськ….
   Потім    всіх  пасажирів  поселили  в  якомусь  гуртожитку,  запитували,  хто  чим  хоче  добиратися  додому.  Вона  вагалася,  чим  краще  добратися….    Думала,    на  кораблі  вже    попробувала,    то  ж,  що  буде  те  й  буде,  краще  полетіти  літаком  додому,  бо  потягом  їхати  день  і  ніч  дуже  важко.  
           Від  пережитого    час  від  часу  торсалося  тіло,  гуділо  в  голові,  тиснуло  в  грудях,  переслідував  страх,  перед  очима  все  те    море  з  кров`ю,  крики  людей,  тіла  загиблих.  Ніхто  й  ніколи  не  думав,  що  таке  можливо,  щоб  корабель  потонув  за  сім  хвилин.  Самій    в  голові  не  вміщалося,  як  це  все  пережила,  страх  постійно  переслідував  її.    Весь  час  про  себе  читала  молитви,  просила  в  Бога  спасіння  і  терпіння.  Їй  хотілося  якомога  швидше    дістатися  до  рідного  краю,  до  того  поля,  де  в`язала  з  мамою  снопи,  до  гаю,    де  була  криниця,    от  якби  ж  то  птахом  полетіти  до  батьківської  оселі,  до  родини….
           З  Новоросійська  Марія,  з    хвилюванням  в  душі,    подзвонила    знайомому  хлопцеві,  Володі,  колезі,  він  працював  водієм.    Хлопець  почувши  її  голос  дуже  зрадів,  що  вона  жива.  Давно  до  неї  залицявся,  вона  дуже    подобалася  йому.  Вони  домовилися,  що  він  зустріне  її.
         В  літаку,  до  Львова,  було  четверо  людей  з  корабля  »  Адмірал  Нахімов».  Всім,    на  дорогу,    дали  гроші  і  пообіцяли  пізніше,  ще  повернути,  компенсувати,  за  все,  що  втратили.
           Було  трохи  страшно  та    з  Божими  молитвами    Марія  прилетіла  до  Львова.  Її  зустрів  Володя,  вони    машиною  поїхали  до  гуртожитку.  З  гуртожитку  подзвонила  на  роботу,  повідомила,  що  вона  жива.  Їй    сказали,  що  дівчата,  всі  троє,  що  плавали  з  нею  на  кораблі,  живі.  Дівчина
була  рада  за  них,  передала  вітання,  полегшено  перевела  подих  ,  
»  Дякувати  Богу,  з  ними  все  добре!».  
Взявши  деякі  речі,    Володя  віз  її  в  село,  давно  мріяв  туди  потрапити,  познайомитися  з  її  батьками.  Дорогою,    дівчина  з  хвилюванням,  розповідала,  про  все,  що  пережила,  про  те  страхіття,  що  побачила,  часом  плакала,  аж  тремтіла,  не  соромлячись  витирала  сльози.  Вона  вже  по  іншому  дивилася  на  життя….
       Їхали  з  великою  швидкістю,  Марія  не  звернула  уваги,    не  помітила,  що  в  машині  час  від  часу  відмовляли  гальма,  не  могла  зрозуміти,  чому  він  збліднів.  Та  обійшлося  без  пригод,  вони  доїхали  до  села,  але  Марія  його  відразу  попросила  поїхати  додому    у  Львів.  Що  їй  зараз  не  до  цього  знайомства,  не  знала,  як  це  все,  що  сталося  з  нею,    переживуть  батьки.  
         Радість  переповнювала  душу,  адже  вона  вдома…
 Батьки  про    аварію  навіть  не  знали.  Коли    Марія  їм    все  розповіла,  звичайно  дуже  рознервувалися….  Хоча  чули,  що  якийсь  корабель  потонув  та  і  гадки  не  мали,  що  на  цьому  кораблі  була  їх  донька.  А  ввечері  по  телебаченні,    у  новинах,  передали,  що  затонув  корабель  «Адмірал  Нахімов»,  це  було  друге  вересня,  дівчина  була  просто  щаслива,  що,  так  швидко,  дісталася  додому.
           Після  відпустки  Марія  зустрілася  з  подружками  в  гуртожитку.  Радість,    поцілунки  і  знову  спогади  про  круїз,  про  те  страхіття,  що  їм  прийшлося    побачити,  пережити.    Зі  сльозами  на  очах,    всі  схвильовано    розповідали,  як  спасалися,  боролися  за  своє  життя.  Дівчатам  повезло,  вважала  Марія,  адже  вони  були  в  трьох,  а  вона  одна…
Час  все  кудись  летить...    Марія  зовсім  розірвала  стосунки  з  Володею,  не  подала    надій  на  зустрічі.  Залицявся,  ще  один  хлопець  Тарас    та  і  з  ним    не  наважилася  зустрічатися.    Навіть  начальник  гуртожитку  підбивав  клинці  …  А  чому  б  і  ні?  Така  гарна,  видна  дівчина,  чорнява,  волосся  до  самих  стегон  і  одягалася  модніше,  найкраще    всіх.  Адже  дядько  з  тіткою  ,  не  забували  про  неї,  присилали  одяг,  а  це  ж  в  той  час  був  розкіш,  всі  вважали  її  багатою  дівчиною.  Були  і  хлопці  із  села,  що  залюбки  б  з  нею  зустрічалися  та  вона  ні  на  кого  не  звертала  уваги,  не  лежало  серце  ні  до  одного.
         Через  кілька    місяців,  Марія  отримала  запрошення  на  суд  в  місто  Одесу  по  справі  ,  щодо  затоплення  корабля  «  Адмірал  Нахімов».  Вона  приїхала  туди  та  їй  повідомили,  що  її  свідчення    не  потрібні.  Дівчина  вирішила    все  ж  дізнатися  про  того  моряка  Рому,  який  спас  її.    Була  задоволена,  що  все  про  нього  дізналася,  адресу  дало  Чорноморське  морське    пароплавство.  Це  був      матрос  Ромазанов  Гаджімірза,  сам  назвався  Ромою.  Він  жив    в  Одесі,  довго  не  думала,    купила  йому    в  подарунок  мельхіорові  ложки,  цукерки,  торт,  букет  квітів  і  поїхала  віддячити  за  своє  спасіння.
Зустріч  була  дружелюбною,  як  за  святковим  столом.  Хвилюючи  спогади,    часом  зі  сльозами  на  очах,  згодом  веселіше….  Розмови  про  життя,  а  потім  проводи  і  слова  вдячності  за  подарунок.  Та  Марія    вважала,  що  життя  дорожче  за  подарунок,  від  щирого  серця  подякувала,  поверталася  додому…    Згодом,  Марія  дізналася,  що  його  підвищили  по  службі,  після  того,  як  вона  написала  лист  в  Чорноморське    морське  пароплавство,  в  якому  виразила  свою  вдячність.
Пройшов  рік…    Літо  видалося  тепле….  Одного  разу,  в  вихідний  день  двоюрідний    брат  з  дружиною  кликали  Марію  з  собою  на  Дністер.  Вона  наче,  як  злякалася,    адже  після    тих,  страшних  подій,  ні  разу  не  ходила  до  річки,  боялася  води.  Їй  здавалося,  що  знову  обов`язково,  щось  та  трапиться.  Відмовлялася  йти,  адже  та  рана  в  душі,  ще  не  загоїлася.  Вони  намагалися  підняти  їй  настрій,  довго  переконували.  Він    любив    її,  йому  хотілося,  щоб,  як  швидше  вона  забула  ті  події  під  Новоросійськом,    хотілося,  щоб  не  боялася  води,  поклавши  руку  плече,  зазирнув  в  очі,
-  Ну  Марійко,  все  позаду,  таке  в  житті  трапляється,  але  треба  жити,  на  все  дивитися  простіше.  Ну    купатися  не  будеш,  якщо  боїшся,  то    з  нами  за  компанію,  посидиш  біля  річки,  тож  разом  буде  веселіше.  Чого  самій    вдома  сидіти?
 Схиливши  голову,  думала,  що  робити?  Навіть  закрила  очі,  щоб  трохи  вгамувати  своє  хвилювання.  Та  потім,  піднявши  голову,  ледь  всміхнулася  і  кивнула  рукою,
-  Та  добре  піду….  Піду  вже….  Що  буде  те  буде!
 Брат  з  дружиною,  аж  повеселішали,  коли  вона  дала  згоду.  Підморгнули  один  одному  і  брат  обійняв  Марію,
- Ну  нарешті,  життя  продовжується,  сестричко!
Вони  з  гарним  настроєм  йшли  знайомою  стежкою….    Вздовж  неї    подорожник,  ромашки,  дзвіночки,    шовковиста  трава,  яка  ледь  колихалася  від  вітру  ,  блищала  на  сонці.….
Біля  річки,  як  завжди  в  літню  пору,  була  молодь.  Хтось  купався,  хтось  засмагав,  слухав  музику,  яка  линула  з  магнітофона.  
-  Марійко,  ти  постій  на    березі,  якщо  купатися  не  хочеш,  а  ми  скупаємося,  вода  тепла,  -  роздягаючись,  запропонував  брат….  І  зайшов  в  річку.
       Вони  з  дружиною,      весело,  всміхаючись,  плавали  в  річці,  то    занурювалися  в  воду,  то  виринали  з  неї.  
 Марія    з  заздрістю  дивилася  на  них  та  сама  не  наважилась  йти  купатися.    Стояла  трохи    далі  від  берега  та  так  задивилася  на  водорості,  що  сама  не  помітила,  як  зробила    пару  кроків  і  несподівано    гулькнула  в  воду.  Копошилася,  борсалася,  її  тягнуло  донизу,  зі  страхом  била  руками  об  воду  і  кричала  до  брата,  що  тоне,  але  він  з  дружиною  не  чув,  бо    вони  вже  далеко  відпливли  від  берега….
   Почули  хлопці,  що  були  неподалік    і  один  з  них,  набагато  молодший  за  неї,  витягнув    її.  Трусилася,  чи  то  від  переляку,  чи  від  спогадів.  З  тієї  пори  Марія  навіть  близько  боялася  підходити  до  води.
         Та  час  плине...  
   Прекрасна,  чудова  молодість,    в  селі  весілля,  сватання…  Вже  й  Марії  час  прийшов  подумати  про  особисте  життя…  Багато  хлопців  було,  не  було….    відбою.    Звали  заміж  та  за  кого  йти?    Не  могла  розібратися  в  собі,  як    довірити  комусь  із  них  своє  життя?  Адже  не  відчувала,  що  когось  із  них  кохає.  
     Хлопець  із  села,  Іван,  давно  в  неї  закохався,  тільки    вона  приїде  в  село,  він  вже  тут,  як  тут,  ходив  по  п`ятах  за  нею.  Це  був  двоюрідний  брат  однокласника,  високий,  красивий,    дуже  схожий  на    співака  Талькова.    Його  батьки  теж  ходили  до  церкви,  тому  і  Маріїна  мама  хотіла,  щоб  донька  була  близько,    щоб  вийшла  за  нього  заміж.  
Вона  була  не  згодна  з  мамою,  а  батько  з  тіткою,  навіть  паспорт  заховали.  Та  все  ж  сварилася  мама,  щоб  було  по  її,  бо  ходять  разом  з  його  батьками  до  церкви,  як  в  очі  людям  дивитися,  якщо  не  піде  за  нього?  
Ну,  що  ж….    Марія  вже  не  могла  сперечатися,  звичайно  пізня  дитина  в  батьків,  вони  хотіли,  щоб  вже  мала  сім`ю  і  їм  би,  на  старості  років,    жилося  спокійніше.
           І  було  весілля,  і  взяли  вони  в  церкві  шлюб  та  життя  не  склалося.  Спочатку  жили  з  свекрухою,    за  один  рік  побудували  дім  і  потім    жили  окремо.  Народила  Марійка    двох  близнят,  хлопчиків  та  Бог  дав  життя  одному,  Богданчику.  За  другого  хлопчика,  Ігорька,  лікарі  боролися  майже  тиждень  та  він  пішов  в  другий  світ….  Бідкалася,    важко  перенесла  втрату  дитини….    На  жаль  сімейне  життя  не  склалося,  не  притерлися,  як  кажуть  люди,  не  злюбилося…  Вони  прожили  більше  десяти  років,  але  розійшлися.  
               Перед  нею  нове  життя….    Ходила  до  церкви,  молилася,  просила  в  Бога,  щоб  дав  сили  жити    далі.  Чому  скільки  біди  на  одні  плечі?  Згадувала  життя…  Як  двічі  тонула,  а  потім,  як  з  Володею  їхала    в  село,  відказали  гальма,  він  лише  через    місяць  зізнався  в  тому,  а  вона  тільки  тоді  зрозуміла  чого  він  збліднів….  І  вже  пізніше,  коли  працювала  на  заводі,    їхала  в  машині    з  колегою  по  роботі,  машина  розбилася,  а  вони,  дякувати  Богу,  залишилися  живі,  без  подряпин.  І      в  думках  запитувала  в  Бога,  за,  що  це  все  їй?    Чому  немає  щастя?  І  ось  тепер  знову  на  роздоріжжі.  Треба  виживати,  треба  кудись  їхати,  адже  треба    за,  щось  жити  їй  і  сину.  
         З  болем    в  серці,  Марія  їхала  в    Італію.  Хвилювалася  за  сина,  якого  залишила  з  батьками,  але  іншого  виходу  не  було.
Вона    в    Мілані…  Зупинилася  в  племінниці  і  відразу  знайшла  роботу.  Пішла  на  підміну,    на  один  місяць,  допомагати  по  господарству  італійцям.    То  не  солодке  життя…..Робота  була  важка,  а  платили    мало.  Працювала  по  двадцять  дві  години,  як  пташку  випускали  на  волю,  чи  то  пса  на  прогулянку.  Після  місяця  роботи,    знову  в  пошуках  роботи  та    все  ж  трохи  заробила  грошей,  винайняла  собі    квартиру.
 Що  робити?  Думала  у  відчаї,  треба,  щось  шукати,  адже  не  повернеться  додому.  Скільки  грошей  вкладено  в  поїздку!  Ні  треба  шукати  роботу!
Кожного  дня  ходила  до  церкви,  просила  допомоги  в  Бога.  Одного  разу  в  церкві  наче  їй  хтось  шепотів,  щось  у  вуха.  Йшла  додому,  думки  зліталися,  як  пташки,  слова,  як  зерна  сипалися  з  гори.  Під  церквою  шукала  ручки,  щоб  записати,  не  забути,    дорогою  додому,  написала  кілька  рядків  вірша.  А  потім,    вночі  не  спалося  і  за  дві  години  були  написані  два  вірша»;
«  Маки  матері»,  і  «  Зіронька  в  ім`я  мами»
             «  Маки  матері  »  
 За  гаєм  на  полях  у  житах  
 я  червоних  маків  назбирала  
 іздалека  лечу  наче  птах,
 щоб  Пречиста  маму  привітала.
 Червоний  мак  квітує  у  полі
 квіти  благодатної  любові
 несуть  радість  чудову  красу
 вінчують  її  осінь  золоту..  
Червоні  маки  квіти  поля
усміхається  щастям  їй  доля
 довгі  роки  на  землі  прожити
 своїм  дітям  сонцем  світити.  
Сива  голубко,  мамо,  матусю
 я  люблю  тебе  моя  нене
 із  чужини,  до  тебе  вернуся
 дочекайся  ,тільки  на  мене!  
Лебідкою  прилечу  до  тебе  
вклонюсь  низько  у  ноги  твої
 зацілую,  обніму  до  себе...
 більш  не  буде  розлук  на  землі.
                                                       М  ЧАЙКІВЧАНКА  
»  Зіронька  в  ім`я  мами»
Рідна  мамо  -  зіронько  ясна,
Твої  коси  уквітчав  цвіт  весняний,
Золоті  долоні  засівали  поля,
І  дітей  пригощаєш  хлібом  рум'яним.

В  зорянім  небі  ясну  зіроньку  знайду,
Ніч  попрошу,  щоб  сіяла  ясно,
Ім'ям  мами  я  назву,
Щоб  на  землі  дітям  малювала  казку.

Ти  не  дала  розбудити  мене  рано,
І  тихенько  воду  набирала  із  криниці,
Дітям,  внукам  ти  годиш,  рідна  мамо,
В  зорянім  небі  тобі  сяють  зірниці.

За  твоє  щастя  молюсь  до  зорі,
За  твій  спокій  -  у  твоїм  серденьку,
За  любов  твою  і  долоні  золоті,
До  твоїх  ніг  низенько  клонюсь,  моя  ненько!..

                                                                                                         М.  Чайківчанка
Цей  вірш  та  вірші;  «  Твій  вибір  твоє  майбутнє»,  «  На  Україну  повернусь»,  «  Україно  моя  цвіте  весняний»      Марія  послала  в  Рим,  де  друкувався    журнал  для  церкви  -    "  До  світла.  Коли  в  душі  народжується  слово".  Там  читачі  побачили  її  вірші.  Вона  мала    велику  підтримку    від  священників,  Олександра  Сапунко9  редактор  журналу  в  Римі  0  і  в  Мілані  Олександр  Лісовський,  а  пізніше    Іван  Стефарук.  В    2010  році  вийшла  книга  українських  поетів      в  Італії,  де  теж  друкувалися  її  вірші,  на  один  з  них  була  написана  музика  Богданом  Гірським.  По  радіо  стала  звучати  пісня  під  назвою  -  »Звати  мене  українка».
               Марія  шукала  роботу…На  ту  квартиру,  що  вона  винаймала,  господиня  підселила  їй  одну  жінку  з    України,  (  Лєну  ),  родом  з  Чернівців.  Але  вона  вважала  себе  румункою,  знала  румунський,  молдавський  язики,  тому  їй  було  легше    спілкуватися  з  італійцями.  Марія  у  відчаї  плакала  їй,  що  не  має  роботи  та  жінка  у  відповідь    не  втішала,  а  все  повторювала,  -  «  Я,  що  тобі  лікар?».  
Майже  місяць  Марія  вчила  італійську  мову  по  словнику...  .І    нарешті  знайшла  роботу,    пішла  працювати  до  однієї  сеньйори,  допомагати  по  господарству.  Та  сеньйора  невдовзі  захворіла,  потрапила  до  лікарні,  Марія  і  там  доглядала  її.  В  цій  палаті  лежала  одна  стара  жінка,  до  неї  приходив  чоловік  в  білому  халаті,  це  був  її  син  Анжело.
 Марія,    коли  вперше  побачила  його,  якесь  дивне  відчуття  проснулося  в  душі.  Кожного  дня  бачила,  як  він  доглядає  маму  і  їй  хотілося  зловити  його  погляд,  щоб    він  побачив  її    закохані  очі.  
Дивилася  на  нього,  уявляла,  що  це  її  принц  на  білому  коні.
Високий,  статний,  красивий  чоловік,  він  був  для  неї  таким  жаданим,  відразу  заволодів  її    серцем….
І  якось  одного  вечора  про  свої  почуття      написала  вірш  -  »  Привіт  незнайомцю».  
       Одного  разу,  Анжело  попросив,  щоб  Марія  часом  допомогла  його  мамі,  коли  його  не  буде.  Навіть  пропонував  гроші  та    вона  не  наважилася  брати.  Часом  пригощав  шоколадом  і  дав  свій  номер  телефону.  Він  не  багатий,  але  й  не  бідний,  не  наймав  доглядальницю,  а  сам  доглядав    за  мамою.  Ту  сеньйору,  біля  якої  була  Марія,  виписали  з  лікарні  і  вона  поїхала  з  нею.  На  жаль  його  номер    телефону  загубила,  а  свій  номер  телефону  чомусь  йому  не  написала….
Не  всміхнулася  доля,  розійшлися  дороги…  Корила  себе,  що  загубила  номер  телефону,  а    думки    то  весь  час  тільки  й  за  нього,  хотіла  хоча  б  на  мить  побачити  його…
Через  пів  року  сеньйора,  якій  допомагала  Марія,    померла….    Такий  збіг  обставин,  її  запрошують  на  роботу  в  те  село,  де  живе  Анжело.
         Вона  працює  в  цьому  селі  і  треба  ж  було  такому  статися,  що  одного  разу,    вона  побачила  Анжело  в  машині  разом  з  мамою,  жінка  бачила  її,  а  він  на  жаль    не  побачив.    Та  не  буде  ж  кричати,  щоб  звернув  увагу  на  неї,  гордість  не  дозволяла  цього  зробити….
         А  чи  то  доля  так  вирішує,    чи  в  небі  зорі  так  складають  пазли,  чи  так  душі  тягнуться  одна  до  одної…  Через  якийсь  час,  вони  раптово  зустрілися,  йшли  назустріч  один  одному…
   Сяяли  очі…  Вона  зловила  його  погляд,  він  теж  був  дуже  радий,  що  зустрів  її,  адже    йому  було  так  важко  на  душі,  він  декілька  тижнів  назад,  як  поховав  маму.  Зізнався,  що  часто  згадував  за  неї  і  в  надії  чекав  дзвінка,  але  ж  не  знав,  що  вона  загубила  його  номер  телефону….
 Дві  одинокі  людини,  він  і  вона,  якщо  серця  гучно  б`ються  і  ніжні  погляди  гріють  один  одного,  то  чи  можна  розійтися?  Звичайно  ж  ні…
Та  в  італійців  не  заведено  відразу  приводити  в  дім  жінку,  не  дізнавшись  добре  її,  тому  вони  були  просто  друзями.  Анжело  підтримував  Марію    духовно  і  морально.    З  нею  Бусом  передавав  передачі    для  її  батьків  та  сина.  
     Ті  італійці  в  кого  працювала  Марія  обіцяли  зробити  документи,  щоб  вона  в  них  працювала  легально,  адже  вона  приїхала  на  роботу  нелегально.  Та  то  були  тільки  обіцянки.  Вони  не  хотіли  відпускати  її.  Тож  Марія  розповіла  Анжело  про  ці  проблеми  і  вони  разом  зробили  висновки,  що  їй  треба  від  них  тікати  ..  .  
   Марія  сумувала  за  домом,  за  рідним  краєм  та,  як  поїхати,  треба  ж  гроші  заробити…  Все  вечорами,  перед  очима  рідні  стежини  і  чудовий  сад….  
Це  один  із  віршів,  написаний  про  рідне  село;  
                                         Моє  рідне  село
Моє  рідне  село  -  біленька  батьківська  хата
Мій  казковий  світ  дитинства  на  березі  Дністра
Босоніж  злітає  думка  солодка  крилата
Де  стрункі  тополі  підпирають  небеса.
Моє  село  -  яблуневий  садочок  у  цвіту
І  незабутній  спогад  -    мого  роду  коріння
Тут  моя  весна,  як  ліловий  бузок  у  квіту...
На  зорі,  перше  кохання  злети  падіння.
Моє  рідне  село  -  над  ставом  плакуча  верба...
Столітній  дуб,  на  княжій  горі  світлі  хороми,
Пахуча  липа  заквітчала  двори  вздовж  села
Голосний  дзвін  церквиць  кличе  журавлів  додому.
Моє  рідне  село  -  перші  зустрічі  прощання...
Моєї  душі  -  земні  скарби  і  гірка  сльоза
У  мені  весна,  заврунила  -  сонця  світання...
Веде,  у  діброви,  ліс  гаї  безкраї  поля.
За  рідним  селом,  в'ється  річка,  як  синя  стрічка,
І  біла  чайка  -  обіймає  своїми  крильми,
Віддає  поклін,  колише  -  зоряна  нічка
Де  над  бистрою  водою  шумлять  ясени.
Де  б  у  світах,  не  була  до  тебе  повертаю  ...
Бо  залюблена,  закохана  як  сходить  зоря..
Тут  від  пісні  жайвора,  душа  розквітає
тут  все  рідне  ,і  дороге..  Водиця  із  джерела.
Рідне  село  -  садочок,  школа  гігант  завод,
Тут  течуть  молочні  ріки  до  Чорного  моря
Щастя,  л'ється  водограєм  із  мелодійних  нот...
Бо  тут  народилась,  моя  родина  і  доля.
                                                                                                         М.    Чайківчанка
             Одного  дня  їй,  подзвонив  брат,  треба  було    терміново  їхати  додому,  бо  захворіла  мама.  Марія  з  тривогою  в  душі  їхала  в  Україну.  
   Вона    вдома..  Лише    місяць  доглядала….  Серце  рвалося  на  шматки,  на  жаль  руки  не  підкладеш,  проти  долі  не  підеш,  мама  померла…
Декілька  днів  з  батьком  день  у  день  на  цвинтарі,  але  ж  треба  за  щось  жити.  І  Марія  повертається  в  Італію…
       Знову  робота  і  зустрічі  з  Анжело,  як  друзі…  Ходила  пригнічена,  боліла  душа,  щеміло  під  серцем.    Вдома  і  в  церкві    з  молитвою…  Жила  в  скорботі….
Пройшло  пів  року…  Марія  з  Анжело  саме  їхали  до  церкви  на    службу  Божу,  подзвонив  брат  сказав,  щоб  терміново  їхала  додому,  бо  дуже  погано  батькові.  Анжело  тільки  почув,  відразу,    схвильовано,  розвернув  машину,  їхали  до  квартири.  Він  позичив  їй  гроші  і    господарка  квартири  дала  документи  і  гроші,  бо  були  закриті  всі  банки,  це  був  вихідний  день.    На  великій  швидкості  гнав  машину  Анжело,  щоб  встигнути  на  БУС  в  Україну…  Той  БУС  підвіз  її  до  самої  хати.
       Горе  за  горем,  знову  чорна  хустка,  розпач  і  журба.    Марія  поховала  батька,  дім  лишила  братові,  а  син  залишився  з  свекрухою.  Вона  щомісяця  висилала  гроші,  бо  де  б    знайшла    кращу  роботу,  щоб  отримувати  не  погані  гроші….    Треба  жити    заради  сина,  щоб  він  всім  був  забезпечений.  На  душі  важко,  під  серцем  щеміло  та  тільки  так  вона  могла  йому  дати  все.
       Повернулася  до  Італії,  як  зранена  пташка  …  
Її  зустрічав  Анжело  на  машині,  намагався  підтримати    в  такий  важкий  для  неї  час.
       Марія  придивлялася  до  Анжело,  дізналася,  що  він  ні  разу  не  був  одружений,  дівчину  яку  мав,  розбилася  на  машині.    Не  пив  і  не  курив,  майже  кожного  дня  зустрічав  її  з  роботи,  якщо  вона  навіть  затримувалася,    чекав  скільки  треба,  без  ніяких  нарікань.  Мудрий,    інтелігентний,  спокійний,    врівноважений  і  в  той  же  час  веселий  і  добрий.  Не  боявся  ніякої  роботи,  про  таких  кажуть,  має    золоті  руки.    Все  вмів  робити,  ремонтував  машину,  знав  комп`ютер,  вмів  шити,  приготувати  їсти  і  навіть  білити  хату..  Працював  на  французькій  фірмі,  правда  зарплату  платили  не  велику,  але  йому  було  достатньо..
           Анжело    для  Марії  став  справжньою  опорою,  ставився  до  неї,  як  до  пані,  балував  шоколадом,  цукерками.    Разом  їздили  до  церкви,  співчував  їй  в  утраті  близьких,    поруч  з  нею  ставив  свічки  за    своїх  і  за  її  батьків,  за  того  маленького  хлопчика  Ігорька,  який  побачив  світ,    лише  на  мить…  Возив  на  службу  Божу,  в  українську  церкву  до  Мілана,  священика  Арона    Новара.  Вона    в  ньому  бачила  наче  якогось  Ангела,  брата  і  друга,    і  зрозуміла,  що  це  кохання.    Про  свої  почуття  написала  в  вірші;  -  В  твоїм  погляді  сяє  весна».
             Пройшло  майже  два  роки,  як  помер    батько  Марії…
 Анжело    вже  вкотре  запропонував  їй  вийти  за  нього  заміж.  Вона  не  вірила,  що    нарешті  зможе  стати  щасливою.  Цього  разу  думала  не  довго,  дала  згоду.  Марія  відчувала  до  нього  потяг,  коли  був  поруч,        то  тріпотіло,  то  завмирало  серце,  душею  відчувала,  що  обожнює  його,  кохає….
             Надворі  осінній,  теплий  день…  Сонце,  то  виглядало,  то  знову  ховалося  поміж    великих  білих  і  сірих  хмар…  Легенький  вітерець    загравав  з  останніми  листочками  на  деревах,  ті  ледь  -  ледь  тремтіли,  мов  сперечалися  з  ним  і  тягнулися  до  сонця.  …
     Біля  Загсу  стояла  купка  людей,  про,  щось  весело  сперечалися,  раз  –  по  -  раз  поглядали  на  двері,  чекали  на  наречених.
 Хтось  крикнув,  -  Ідуть!
В  дверях,  в  оточенні  родичів,    з`явилися  Марія  і  Анжело.
     Вишукано  одягнені,  з  сяючими  обличчями,    вони  всміхалися  один  до  одного,  до  друзів,  родичів.
Радість  переповнювала  душі….
             Анжело  був  задоволений,  що  нарешті  знайшов  свою  половинку,  з  якою  хоче  зустрічати  ранок  і  вечір,  розділяти  кожну  крихтину  хліба  і  щасливо    прожити  все  життя.  Він    ніжно  обіймав  за  плечі,  всміхався  і  все  зазирав  в  її  сяючі  очі.
     А  Марія,  вся,  аж  світилася  від  щастя….Вона  стала,  ще  вродливішою,  як  квітуча  троянда  під  сонцем  навесні….
 Ледь  примружила  очі  від  сонця,  що  світило  прямо    на  неї,    на  мить  задумалась,  невже  я    живу?  Невже  в  мене    все  буде  добре?  І  перед  очима  та  зірка  над  морем,  що  мерехтіла,  немов  подала  знак….Значить  вона    благословила  на  життя!  Значить  збулися  мої  мрії!  Вкотре  дякувала  Богу    і  долі,  що  вижила,  адже  смерть  переслідувала  її,  три  рази  тонула  і  два  рази,  ледь  не  загинула  на  суші….  
     Вітання,  бризки  шампанського,  букети  квітів,  поцілунки…
       Вони  знайшли  своє  щастя…  
               Марія  продовжує  писати  вірші....  В  2016  році    видається  книга"  Прийди  у  мій  
             сад"  і  зараз  готуються  до  друку  чотири  книги.
                     Майстриня  слова  продовжує  свій  творчий  шлях...  
                             
     «  Не  знаю  де  помру»  

Не  знаю  де  помру,  у  якому  краю?
Та  знаю,  одне  що  я  "Українка"  
За  тебе  земле,  душа  кров'ю  стікає...
 Бо  ти  моя  мати,  а  я  твоя  кровинка.
 Допоки  світить  сонце  на  білім  світі,
 В  грудях  ,  б'ється  серце,  носять  ноги
-  росою  оживу,  цвіт  калину  на  вітті  
Зашумить,  кущ  рясно  край  дороги.
 Пробач,  що  у  важкий  час  далеко  від  тебе!
 Вимірюю,  відстань  у  думах  словами,  
Я  журавкою,  лечу  у  грозу  у  небо,  прошу,  
у  Бога  миру  під  небесами.  
Я  зажурена  мальва,  лист  кленовий...
 Журавлинна  пісня,    печальна  сльоза
 Сузір'я,  промінь  зорі  світанковий
 випромінюю  світло  до  твого  вікна.  
Я  солов'їна  мова,  галузка  вербова,
 крапля  водиці  водограю  Дністра  
З  божої  ласки,  блаженного  духу  мова
 Яка  веде,на  високі  кручі  до  Кобзаря.
 Не  знаю,  де  помру  у  якому  краю?
 У  який  час,  на  груди  зложу  крила...  
Та  знай  ,тебе  люблю,  за  тебе  страждаю,
 щоб  грудка  землі  моє  тіло  покрила  .  
І  над  головою,  зацвіла  червона  калина...
 Востанє,  соловейко  заспівав  для  душі,  
Щоб  до  мене,  зійшлась  до  купи  родина  
І  на  могилі,  зацвіли  білі  айстри  навесні.  
                                                                               М.  Чайківчанка.
                                                             Від  автора;
                                                         Життя  -  не  мед…  Скільки  страхіть  і  бід  вона  пережила
                                                           І  вирішила  доля…  Хай  світить  зірка    -  живе  дитя…
                                                           Та  й  дала  в  подарунок…  Два  сильних,  величезних  крила
                                                         Щоб  під  сонцем  осяйним….  Зустріла,    щасливе,    майбуття.
                                                                                                                                         *****
                                                                           Викладені  факти  дійсно  мали  місце  в  житті  героїні.                                                                                                          
                                                                                           Ніна  Незламна  /  Соколова/
                                                                                                                                   О2.09.  2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805280
дата надходження 02.09.2018
дата закладки 02.09.2018


Інна Рубан-Оленіч

Літня ніч

Заховалось  сонце  за  вербою
Сплять  покоси  сіна  на  долині,
Над  ставком  лежить  туман  молочний  
Чути  співи  птахів  на  калині.

Ніч  село  рядном  чорним  накрила
Сплять  гаї,  діброви  і  поля
Спить  від  спеки  літньої  стомившись
Рідна  гнідинцівськая  земля.

В  тиші  мертвій  можна  лиш  почути  
Птахів  гомін  у  зеленім  листі
Трепет  ніжних  росяних  краплинок,
Що  бринять  в  калиновім  намисті.

Вже  не  чути  пісень  жартівливих
Вже  дрімають  в  травах  нічні  роси
Спить  верба  над  ставом  
Опустивши  в  воду  зеленасті  коси.
                                                                                                                     05.01.2000р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794799
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 08.06.2018


Східний

Хто знає, як плачуть лелеки



Хто  знає,  як  плачуть  лелеки,
Коли  відлітають  туди,
Де  співу  не  чути  смереки,
Й  Вишнями  не  зріють  сади.

Де  спека  нестримна  узимку,
І  де  не  цвіте  бузина.
Всі  бачать  щасливу  картинку,
А  щастя  лиш  там,  де  сім’я.

                           01.06.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794499
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 05.06.2018


Інна Рубан-Оленіч

Так порожніє ліжко і душа

[b][i]Так  порожніє  ліжко  і  душа,
Отак  зникає  із  життя  вся  суть...
Коли  слова  німі  -  толку  немає
Псувати  нерви  і  життя….мабуть?
Мабуть,    в  нас  різне  щастя  й  доля
І  двері  на  замку  з  обох  боків…
А  ми  цього  ніяк  не  зрозумієм,
Впродовж  уже  кількох  років….
[/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794183
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 03.06.2018


Інна Рубан-Оленіч

Де ти?

[color="#3c00ff"][b]Де  ти?  Чи  знов  блукаєш  в  пошуках  любові?
Скажи,  чи  тобі  сняться  зорі  вечорові?
Куди  дорога  нас  веде  лиш  горами,  ярами?
Чому  ми  різні    почуттями  і  думками..

А  я  все  жду,  щоб  тебе  пригорнути
І  в  палкім  поцілунку  ростануть
А  я  все  жду  і  не  можу  збагнути
Що  навкруги    чужі  тіні  зникають  і  тануть…
[/b][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793705
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 30.05.2018


Марина Паніка

Життя…

Життя  іде...
Спливає  мов  свіча,  
Воно  згаса,
У  мене  на  очах

А  ми  стоїм  лиш,
Не  роблячи  нічого,
Одна  коротка  мить  
І  вже  когось  нема...

Ми  граємозі  смертю,
Не  кожен  тямить  це
Зізнаюся  відверто,
Не  кожен  з  нас  живе

Ці  рани  у  душі,  
Заважають  жити  нам,
Знайти  б  нам  ті  ключі,
Й  відкрить  Господній  храм.

Ми  хочем  увійти
Із  чистою  душею
Подивитись  на  другі  світи
Й  відчути  різницю  з  Землею...

Все  ж  грішне  на  Землі
Ніхто  тут  не  святий
Написано  це  на  чолі,
Що  кожен  тут  лихий...

Всі  хочуть  кращого  життя
Для  себе  і  своїх  близьких
Але  немає  майбуття
Якщо  просити  це  слізьми

Ми  граємо  зі  смертю,
А  на  кону  -  життя
Боримось  із  честю,
Але  зника  серцебиття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793375
дата надходження 27.05.2018
дата закладки 27.05.2018


Zoja

Травнева чародійка-ніч (Коли приходить натхнення…)

Травнева  ніч  спустилася  на  землю.
Все  огорнула  чарівним  своїм  крилом.
Люблю  її  приємну  прохолоду
Із  пахощами  м'яти  під  вікном.

На  небі  місяць-  золотий  ріжок
І  зіроньки-красуні  ясно  сяють.
А  якщо  ступиш  ти  за  поріжок  -
Почуєш,  як  там  солов'ї  співають.

Акації  п'янкий  медовий  аромат
Змішала  нічка  темна  із  бузковим,
Ще  трішки  пахощів  жасмину  додала,
Приправила  тюльпаном  кольоровим.

Не  поскупилась  чародійка  на  коктейль,
З  усього  цвіту  чари  позбирала.
Їй  би  позаздрила  сама  Коко  Шанель!
Такі  парфуми  вона  розливала...
☆☆☆                          ☆☆☆                    ☆☆☆
Візьму  недописані  вірші  і  вийду  на  ганок...
В  діброві  стихає  вже  пісня  дзвінка  солов'я...
І  срібним  туманом  вже  стелиться  ранок.
Від  сну  прокидається  рідна  земля...

І  трави  споєні  уже  цілющою  росою.
І  в  небі  загорається  вранішняя  зоря...
А  я  не  сплю  ще...    я  любуюся  красою,
Твоєю,  мила  українськая  земля!

І  свої  думи  я  римую  у  рядок,
Щоб  не  гуляли,  як  той  вітер  в  полі.
Я  з  квітами  весняними  сплету  їх  у  вінок
Та  й  відпущу  тоді  на  волю...

25  травня  2018  рік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793268
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 27.05.2018


М.С.

Прокинулась Муза до ночі.

Прокинулась  Муза  до  ночі,
Тебе  я  побачити  хочу.
У  очі  дивитись  красиві,
Щоб  були  ми  разом  щасливі.

В  житті  може  всяке  бути,
Цю  мить  чарівну  не  забути.
Коли  все  без  слів  розумієш,
Й  завжди  бути  разом  мрієш.

Не  спатиму,  певно,  до  ранку,
Все  бачу  твою  вишиванку,
Побачити  так  тебе  хочу,
А  зараз  спокійної  ночі..

Солодких  снів,  кольорових,
В  житті  неземної  Любові.
Натхнення  і  дружби  з  Пегасом,
Щоб  завжди  з  коханим  разом.

В  обіймах,  палких,  засинати,
В  руках  ніжне  тіло  тримати.
Цілунком  гарячим  впиватись,
Кохатись,  Кохатись,  Кохатись...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793194
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018


М.С.

Повний Місяць на небі зійшов.

Повний  Місяць  на  небі  зійшов,
Після  хмарної  днини  і  зливи.
Тут  своє  я  кохання  знайшов,
І  з  тобою  я  буду  щасливий.

Ой  який  же  тепер  довгий  день,
Ледве  я  дочекався  вже  ночі.
Серце  хоче  співати  пісень,
На  побачення  вийти  ти  схочеш.

Заховаємось  десь  під  вербу,
Вона  віттям  плакучим  нас  вкриє.
Буде  нічка  вся  наша  без  сну,
Розійдемось  як  півень  запіє.

Зірочки  порахуємо  всі,
Після  кожної  в  губи  цілунок.
Нескінченою  буде  хай  ніч,
У  Коханні  увесь  порятунок.

Бачу  вогник  у  твоїх  очах,
Щічки  ніжні  і  трохи  рум'яні.
Зупинись  на  хвилиночку  час,
У  обіймах  ми  стали,  як  п'яні.

Коли  Сонечко  ясне  зійде,
Що  ранковими  росами  вмилось.
Хай  століття  в  Коханні  мине,
Щоб  на  згадку  нам  щось  залишилось.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793195
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018


Не Тарас

А час летить

А  час  летить,  його  не  спиниш,  
Не  повернуть  хвилин  назад.
Ще  вчора  я  збирав  ожину,
А  вже  надворі  листопад.

Ще  вчора  грона  винограду
З  сонця  енергію  пили
Та  вже  немає  зорепаду
І  не  почути  дзвін  бджоли.

А  де  ж  ті  яблука  рум’яні,
Що  соком  повнились  в  саду  ?
Піду  у  сад,  навкруг  погляну,
Але  тих  яблук  не  знайду.

А  як  же  квіти,  мої  квіти  –  
Веселки  розкіш  кольорів?
Вони  устигли  відгоріти
Як  літній  день  вже  відгорів.

І  цвіркуни  -    нічні  солісти  –  
Мене  не  будять  уночі.
Летить  кудись  осінній  листик  –  
Маленька  часточка  землі.

Колись  і  я  був  молодим.
Мені  весна  сміялась  в  очі.
І  я  летів,  і  я  любив
Щасливі  дні,  безсонні  ночі.

Але  невпинний  часу  плин.
І  за  весною  було  літо.
Перемолов  життєвий  млин
Мої  роки  і  стигле  жито.

Аж  ось  і  осінь  на  поріг
І  у  житті  є  переміни.
Я  старість  зупинить  не  зміг:
Дух  молодий  ,  а  тіло  тлінне.  

А  час  летить,  його  не  спиниш.
Глибока  осінь  надворі.
Я  ще  збиратиму  ожину,
Але  прямую  до  зими.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784152
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 24.05.2018


НАДЕЖДА М.

Чоловіки теж плачуть

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KgG1In3bV3o
[/youtube]


Чоловіки  не  плачуть,  але  раді,  коли  їм  витирають  сльози.
Лідія  Ясіньская
-------------------------------------------------------------

Зітру  сльозу  з  твого  обличчя...
Чи,  може,  впала  то  роса?
Як  побороти  протиріччя?
Гірчить..  Мабуть,  таки  сльоза.

Не  плач,  ти  сильний,  я  це  знаю.
Таке  воно  оце  життя.
Але,  подумавши,  благаю,
Поплач,  немов  мале  дитя.

Не  плачуть  ті,  у  кого  серце
Закам"яніло  від  образ.
Надовго  висохне  озерце,
Заплаче  тільки  напоказ.

Тебе  одна  я  зрозумію,
Твоя  сльоза  це  -  не  вода.
Якщо   ще   плакати  умієш,
Мабуть,  чогось  тобі  шкода.

Не  треба  стримувати  сльози.
Так  омивається  душа.
Хороші  будуть  тут  прогнози:
Сердешний  біль  сльоза  втіша.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791872
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018


Валентина Ланевич

Ой, ти доле, моя доле, чому ти такая?

Під  калиною  дівчина  тугу  виливає
Та  сльозами,  що  так  ллються,  жалю  добавляє.    
Ой,  ти  доле,  моя  доле,  чому  ти  такая?
Чому  іншим  даєш  щастя,  а  мене  минаєш?

А  мені  даруєш  смуток,  розлуку  й  чекання,
Стала  ввечір  під  калину,  простою  до  рання.
Виглядатиму  милого  із  битого  шляху,
Чи  обійме,  як  зустріне,  як  мене  побачить?

Чи  на  грудях  його  дужих  забуду  тривоги?
Обіймає  з  роси  холод  босі  мої  ноги.
Обіймає  мене  вітер,  місячик  моргає,
Соловейко  в  темнім  гаї  любо  все  співає.

Виспівує,  витьохкує,  аж  серденько  мліє,
А  за  хмаркою  у  небі  зоря  дальна  мріє.
Світить  зіронька,  ласкає  заплакані  очі,
Утікають  за  туманом  одинокі  ночі.

14.05.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791699
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


НАДЕЖДА М.

Життя так схоже на вокзал

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ydJvGny802c
[/youtube]

Життя  —  як  вокзал.  Хтось  приїжджає,  хтось  від’їжджає.
Поцілунки  і  рани,  клунки  і  чемодани..
   (  Ліна  Костенко)

--------------------------------------------
Так! Життя  все  ж  схоже  на  вокзал.
Ми  когось  чекаєм,  чи  втрачаєм,
Схоже  на  очікування  зал:
Чи  здійсниться  те,  чого  бажаєм?

Дуже  важко  мріяти  й  чекать.
Довжиною  в  рік  чекання  миті.
Час  іде,  примушує   звикать,
Бо  надії  всі  вже  пережиті.

А  коли  прийде  чекання  час,
То  здається,  ми  уже  щасливі,
Але  вогник  вже  чекання  згас,
Що  чекали,  те  вже  неважливе.

На  оте,  колишнє,  дороге,
Дивимось  вже  іншими   очима.
Стало  непотрібне  і  чуже,
І  тепер  лишилось  за  плечима.

Знаємо  ціну  цих  почуттів,
Бо  когось   чекали,  чи  втрачали.
Не  жалійте  добрих,  щирих  слів,
Їх  даруйте  тим,  кого  чекали.

Кілометри,  відстані,  дороги.
Це  на  другий  план  колись  піде.
Заболить  лиш  серце  від  тривоги,
Бо  в  минуле  вже  не  поверне...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791600
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Не Тарас

Знов нап'юся краси досхочу

Знов  нап’юся  краси  досхочу,
Заціню  цей  п’янкий  аромат.
Затамуючи  подих,  тихо  іду
На  ірисовий  новий  парад.

Заглядають  у  очі,  бентежать  думки…
Кожна  квітка  -    незвична  історія  -  
Неймовірні  тонкі  кольори  і  тони,
Бризнуть  в  світ  неповторними  зорями.

Ще  й  краплинки  роси  відкришталюють  цвіт,
А  комахи  ласують  квітковим  нектаром.
З  року  в  рік  свій  продовжують  рід
Дивні  квітки  з  листками  мечами.

Котить  хвиля  блакитна  із  краю  у  край,
Ближче  берег  коричнево-сірий,
А  на  тому  горбочку  всівся  сонячний  зай,
Але  лапки  у  нього  пухнасті  і  білі.

Там  у  смокінгах  чорних  Най  Руле  величні,
Поруч  ніжно-рожевий  стрункий  Хелен  Сі,
Еталон  Копатонік  в  шоколадній  спідниці,
Кофе  Шоп  посміхається  гострій  осі.

Рай  веселковий  клаптик  чудес…
Ноги  хочуть  іти  -    я  не  смію  -  
Ця  барвиста  пігулка  переборює  стрес,
Трансформує  красу  у  значиму  подію.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790597
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 06.05.2018


Валентина Рубан

Сумно верби нахилились над водою

Сумно  верби  нахилились  над  водою,
Опустили  низько  –  низько  свої  віти.
Дуже  довго  ми  не  бачились  з  тобою,
Де  мені    свою    любов  і  біль    подіти?

Тихо  плаче  у  зажурі  сіре  небо,
Ніжну  пісню  листя  клена  шепотить.
Ой,  як  тяжко,  мій  коханий,  жить  без  тебе,
Ти  далеко  і  мені  це  так  болить.

Більш  за  все  на  світі  я  розлук  боюся.
Лиш  надіями  не  научилась  жити.
Я  що  хвилиночки  за  тебе  Богові  молюся,
Чогось  я  думаю,  мене  ти  зможеш  зрозуміти

                                                                                   1997  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790358
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 05.05.2018


наталія калина

Кому ж такий тісний цей білий світ?

Кому  ж  такий  тісний  цей  білий  світ?



Кому  ж  такий  тісний  цей  білий  світ?

Адже  не  тим,  хто  весело  співає!

Не  тим,  кого  бентежить  ружи  цвіт,

Хто  у  душі  лише  любов  плекає!



Кому  ж  тоді  не  затишно  і  сумно?

Не  тим,  у  кого  трепетні  серця!

А  тим,  хто  все  поправ  бездумно,

Не  боячись  гріховного  вінця...



Кому  ж  такий  тісний  цей  білий  світ?

Тим,  хто  людською  кров'ю  забруднив  всі  руки!

Хто  не  вдихає  весен  чистий  цвіт,

Хто  обрікає  інших  на  пекельні  муки!



11.  04.  2018  м.  Львів  автор  Наталія  Калиновська

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789944
дата надходження 02.05.2018
дата закладки 02.05.2018


Валентина Ланевич

Не питай мене, весно, чом сумую ночами.

Не  питай  мене,  весно,  чом  сумую  ночами,
Чом  зітхаю  так  гірко,  коли  зійде  зоря,
Коли  місяць  у  повні,  а  я?  Я,  до  нестями,
Серцем  щиро  кохаю,  вечорую  ж  одна.

За  вікном  соловейко  вверх  витягує  ноту,
Паруватись  в  природі  вже  настала  пора.
Віддавала  б  з  любов’ю  всю  жіночу  турботу
Та  на  грудях  цілунком  малювала  би  два.

Ти  б  лежав  головою  на  тремтячих  колінах,
Позабувшись  на  мить  ту,  що  іде  ще  війна.
Хоч  душа,  сивиною,  вся  в  незгоєних  ранах,
Підібрала  би  теплі  я  для  неї  слова.

29.04.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789613
дата надходження 29.04.2018
дата закладки 30.04.2018


Ніна-Марія

Любові цвіт весняний

[color="#1e62f5"]О,  весно  мила,  юнко  легкокрила,
Нарешті  ти  з'явилась,  ти  прийшла!
Усі  незгоди,  холоди  здолала,
Розбурхана  природа  ожила.
 
Бруньки  бубнявії  враз  розбухають,
До  сонця  пнеться  жилаве  гілля.
Ходою  легко  по  землі  ступаєш.
Твій  розмах  крил  он  бачу  вже  здаля.
 
Берізки  жовті  коси  розпускають,
А  верби  по  коліна  у  воді.
Річки  розлиті  землю  напувають,
Ідуть  у  ріст  стебельця  молоді.
 
Розбудить  ліс  ось  музика  пташина,
Серця  наповнить  пісня  чарівна.
Луги  квітчасту  розіпнуть  хустину,
Красу  цю  хочу  спити  я  до  дна.
 
Моя  Весна,  зеленоока  вродо,
Хвилюєш  душу,  аж  нуртує  кров.
Тобі  до  ніг  поклала  я  свободу,
Щоб  крізь  життя  нести  святу  любов.[/color]


[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTmy_98xTWlbuqx981dzXBYi0BASBTRxJ_mjBvi2nRkUe5TNWs4[/img]
 
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788567
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 22.04.2018


Вікторія Скуратовська-Кравченко

Стою на перехресті

Стою  на  перехресті  і  міркую:
Куди  йти  далі  по  життя  дорозі?
Враз  обирати  щось  -  чомусь  не  в  змозі...
То  може  просто  тут  я  заночую?

І  взагалі.  Збудую  тут  будинок
Або  кав’ярню.  Посаджу  садочок,
Щоб  затишок  з  дерев  і  холодочок,
І  подорожнім  гарний  відпочинок.

Зготую  запашні,  солодкі  страви
І  будь-кого  хто  йтиме  нагодую.
Привітністю  і  щирістю  здивую
На  перехресті  долі  переправи.

Словом  відкритим  вилікую  рани,
Серця  загою  спокоєм  і  чаєм.
Хай  мій  будинок  стане  тихим  раєм
У  всесвіті  роздертому  вітрами.

Сама  знайду,  що  якось  загубила
І  запалю  ліхтарики  надії.
Хай  квітнуть  найвибагливіші  мрії
І  збудеться  все  те,  що  так  хотіла.

Стою  на  перехресті  і  міркую:
Невже  я  тут  і  знову  обираю?
Та  що  ж  я  в  біса  у  житті  шукаю?
І  справжній  світ  для  себе  не  будую?


автор  Вікторія  Скуратовська-Кравченко  ©

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787765
дата надходження 17.04.2018
дата закладки 17.04.2018


Марат Школьник

Полонила поглядом очей

Ти  прийшла,  як  давня  мрія,
Полонила  поглядом  очей,
Їх  блакить  –  моя  надія
І  неспокій,  зоряних  ночей!

Мов  верба,  що  розпушила  гілля,
На  плечах  розсипане  волосся,
Не  знайти  мені  те  зілля,
Щоб  в  душі  був  спокій  і  спалося

І  мені  всміхаються  веснянки,
Випромінюючи  сонячне  тепло,
Я  не  прошу  в  тебе  обіцянки,
Хай  чуттів  не  згасне  джерело!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787675
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018


Ніна Незламна

Я дякую Богу

                     Я  дякую  Богу

Помарніла  нічка,  засрібливсь  світанок
Зірочки  в  тумані,  в  вишиванці  ранок
Пташка  на  березі  сонечко  стрічає
На  травичці  роси,  вітер  колисає

Запахло  весною…  Пісні  задушевні
Охоче  почую…  Ніжні  та  й  любовні…
Моститься  в  гніздечку,  пташка  полохливо
Сонечко  сміється,  в  лісі  гамірливо.

Промені  танцюють,    здалеку,  зі  сходу  
Ой,  яке  то  щастя,    так  люблю  природу
Одяглась  черешня  в  зелену  хустинку
 Я  дякую  Богу  за  землю  в  барвінку.

За  джерело  нове,  цілющу  водичку          
За  сріблясті  ріки    та  й  чисту  криничку              
Цей  світ  є  казковий!  Я  в  його  полоні…
Тут  життя  і  радість!    Щастячко  в  долоні!  

                                                                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787643
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018


Надія Башинська

ДОРОГА ДО СЕЛА…

Обличчя  вже  прикрасили  морщини,
і  вкралася  в  волосся  сивина.
Тепер  зовсім  вузенькою  здається
дорога,  що  в  життя  мене  вела.

         Дорога  до  села...  в  тополях,  ясенах.
         Яка  ж  для  мене  ти  близька  і  рідна!
         Як  часто  тепер  бачу  тебе  я  в  своїх  снах.
         Моя  ти  світла!

Садили  ми  дерева  край  дороги
у  юні  свої  роки...  молоді.
Є  радощі  на  ній  наші  й  тривоги.
Широкою  здавалась  нам  тоді.

         Дорога  до  села...  в  тополях,  ясенах.
         Яка  ж  для  мене  ти  близька  і  рідна!
         Як  часто  тепер  бачу  тебе  я  в  своїх  снах.
         Моя  ти  світла!

Тут  все  в  цвіту,  мов  сніжні  заметілі,
затрималися  в  нашому  саду.
І  себе  відчуваю  молодим  я,  
коли  цією  стежкою  іду.

         Дорога  до  села...  в  тополях,  ясенах.
         Яка  ж  для  мене  ти  близька  і  рідна!
         Як  часто  тепер  бачу  тебе  я  в  своїх  снах.
         Моя  ти  світла!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787460
дата надходження 14.04.2018
дата закладки 14.04.2018


Відочка Вансель

Я чекаю тебе

Я  чекаю  тебе  серед  трав,  і  століття,  і  прози.
Я  чекаю  тебе  сім  століть  на  годину  і  в  день.
Я  підпалюю  числа  і  рву  на  шматочки  прогнози,
І  я  вітром  ховаю  їх  в  хмари  до  зшитих  кишень.

Я  чекаю  тебе  як  ніхто  і  ніколи  й  не  буде,
Там,  де  в  небо  сам  дощ  продіравив  драбиночку  в  рай.
Я  чекаю.  А  ти  у  душі...  Ти  ніде...  І  розбудить
Сам  Господь  мене  вранці.  І  буде  просити  :чекай...

Я  чекаю  тебе.  Та...  Я  чую...  Що  ти...  Не  чекаєш.  
І  питаю  у  Господа  тихо  :"Чому...  Не  поміг?"  
Ти  щасливий  без  мене.  Ти  спати  спокійно  лягаєш...  
А  Господь  мені  потім  :"Я  ж  силою  змусить  не  зміг...
Хоч  його  повертав  я  до  тебе  з  усяких  доріг..."  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787086
дата надходження 11.04.2018
дата закладки 12.04.2018


Амадей

квітка кохання

А  мені  кажуть  :"Пізно  вже  кохати".
А  мені  кажуть  :"Пізно  вже  любить".
А  в  мене  в  серці  квітне  рута-м"ята,
Кохання  в  серці  музика  звучить.

Ніщо  роки,  ніщо  ті  зими  й  весни,
Що  скроні  прикрашають  в  сивину,
Коли  юначі  почуття  воскресли,
Й  весна  затронула  ту,  чарівну  струну.

І  серденько  проснулося  весною,
Розквітло  ніби  папороті  цвіт,
І  душу  переповнює  любов"ю
Неначе  в  ті,  моі  сімнадцять  літ.

Коли  не  можна  погляд  відірвати,
Від  ніжноі,  жіночоі  краси,
А  ще  весна  вдягає  своі  шати,
Краса  така,  -очей  не  відвести.

Ну  як  весною,  можна  не  кохати?!
Ну  як  весною,  можна  не  любить?!
Нехай  в  серцях  в  вас  квітне  рута-м"ята,
Й  кохання  ваші  голови  п"янить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786726
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018


Valentyna_S

В нас був сьогодні світлий день

В  нас  був  сьогодні  світлий  день,  немов    
Чекав  на  когось  особливого.  
Або  він  знав,  напевне,  добре  знав,
Як  ждали  його  всі,  зрадливого:

Весна  нерання  і  засмучена,
І  зелом    давно  вагітні  ниви.
І  люди,  холодом  замучені,
Ще  заспані,  ледве  теплі  зливи.

Тряснуло    буйне    сонце  гривою
У  спрагу    дум,  у  закутки    душі.    
Й  побігла    змійкою  грайливою
Вода  в  обійми  юних  споришів…

В  нас  був  сьогодні  гарний  день,  хоча  
Що  в    нім  такого  особливого?  
Шпачиха  досі  на  шпака  кричить,
Лінивого  до  неможливого.
А  ще  любов  іскрить  в  твоїх  очах…
Потрібно  ще  чогось    щасливому?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786708
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 09.04.2018


Шон Маклех

Невчасне світло

                                       «Невчасне  й  недоречне  глоду  світло
                                           Горить  зимою  в  у  колючих  хащах…»
                                                                                                                                       (Шеймас  Гіні)

Наші  нетрі  колючі,  а  світло  невчасне,
Коли  над  затоками  тихої  радості  
                                                                                       гусне  імла,
Ми  такі  недоречні,  ми  такі  несучасні
Капітани  зелених  вітрил  
Шхуни  старої  «Життя».
Наш  вінок  –  то  не  плетиво  
Листя  зеленого  дуба,
І  не  з  квітів  весняних  
Його  нам  Плеяди  плели:
Трохи  глоду  –  колючого  древа  друїдів
Нам  на  чоло  –  за  труди.
І  куди  нас  носило
Вітрами  ірландського  моря,
І  для  чого  блукальцями  
Човен  вели  у  пітьмі?
Це  чорнило  ночей
І  безодня  озер  Голуей:
Цим  чорнилом  пишу
Я  на  квітах  зимового  глоду
Одкровення  невчасне  своє,
І  як  завше  лечу
В  снах  пташиних  своїх
За  сліпий  виднокрай,
Над  болотами  Ольстера,
Над  зруйнованим  замком  О’Нілів,
Все  туди,
Де  смерть  нам  борги  віддає.  
Нам  даровано  кожного  дива  по  три:
Три  листки  конюшини,
Три  стебла  очерету,
Три  чорних  вівці,
І  три  краплі  у  келих
Прадавнього  трунку,
Пий,  земляче,  бо  кулі  так  само
На  тебе  залишено  три.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704121
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 02.04.2018


Кароліна Дар

Коли в тебе плаче душа

Коли  в  тебе  плаче  душа
Чи  вона  задоволена  щастям?
Чи  вона  просто  жить  поспіша?
Помирати  не  хоче  нізащо.
Так  мало  було  почуттів,
Може,  посміялася  доля
Не  буде  вже  більше  життів,
А  болю  ще  буде  доволі.
Буває  зустрінеш  людину
Й  руйнується  твій  крихкий  світ
Усе,  що  ти  будував  гине,
Летить  у  свій  власний  політ...
Тоді  знову  плаче  душа
Їй  холодно,  сумно  і  лячно
Весь  затишок  теж  вируша  
В  дорогу  якусь  необачно
Здається,  що  всьому  кінець
І  жити  нема  уже  сили
Душі  увірвався  терпець,
А  може  її  загасили.  ..
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785456
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018


Світла (Імашева Світлана)

Поетам

 Епохи  кануть  -  розпадуться  трони,
 Новітній    розум  знищить  злоби  тьму,
 Струхлявіють  сучасні  "фараони",
 Що  запалили  розбрату  війну.

 Забудуться  політики  строкаті
 І  їх  словес  брехливі  міражі.
 Залишаться  поеми  і  сонати  -  
 Високі  й  щирі  сповіді  Душі.

 І  в  пам'ять  подивованого  людства
 Назавжди  як  спасіння  увійдуть
 Творіння  геніальні  вільнодумства  -  
 Мистецтва  Правди  вистражданий  труд.

 І  стане  над  Епохою  новою
 У  гулі  галактичному  ракет
 Новий  король  глобального  розвою
 З  ім'ям  високим  -  Всесвіту  поет.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785367
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 31.03.2018


палома

ЗДИЧАВІВ СВІТ


Здичавів  світ  у  знищенні  щоденнім,
Все  менше  й  менше  люду  на  Землі.
Ввійшли  у  норму  війни,  зміни  генні…
(Страждають  і  дорослі,  і  малі)
І  знову  домінують  естрогени…

Міцніє  жінка,  розправля  плече,
Змінилися  краси  стереотипи.
І  ніколи  за  серце  –  як  пече,
(В  минуле  дні  сповзають  однотипні),
Щоразу  горе  боляче  січе…

Рубцями  тільки  й  ранами  душа
Береться  від  розп’ять  отих  щоденних.
Терпіння  в  неї  –  з  вічності  коша,
Оновлення  –  у  молитвах  смиренних,
Свята  і  чиста,  і  без  кунтуша…

Люд  знищують  і  зміни  ці  –    трагічні,
У  порох  утрамбовують  тіла,
Душа  лише  зривається  у  вічність.
Позаду  вже  –  ганьба,  а  чи  хвала.
І  першими  ідуть  непересічні...
                             27  березня  2018
                             (с)  Валентина  Гуменюк


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785024
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 29.03.2018


Любов Вишневецька

Наче Янгол.

Похмуре  небо  впало  у  криницю...
Проснувсь  дрімота...  ніжний  вітерець...
Та  хвильками  помчався  по  водиці,
Згадавши  біль  загублених  сердець...

Він  вчора  бачив  дівчину  в  лісочку...
Все  шепотіла,  що  життю  вже  край...
Та  все  ж...  згадала  про  маленьку  дочку...
І  закричала:  -  Вітре,  заспівай!

Про  долечку...  чомусь  таку  жорстоку!..
Про  серце...  що  поранила  любов...
-  Чомусь...  ти  чуєш,  Вітре?!  З  кожним  роком
болить  ще  більше...  Ранить  знов  і  знов!

Навіщо  так  здружилася  розлука?!
Та  душу  порішила  на  шмаття.
Так  безпощадно  заломила  руки...
-  Нащо  скорочує  моє  життя?!

-  Чи  зможу  я  знайти  душевний  спокій?!  
Щоб  линути  у  мріях  до  небес!..
Знайти  вогонь  у  темряві  глибокій
І  віднайти,  знедолену,  себе...

Послухав  Вітерець  оту  дівчину
Та,  наче  Янгол,  захистив  крилом...
-  Іди,  миленька...  до  дитини!
Та  ніжно  обгорни  своїм  теплом...

                                                                                         27.03.2018  р.

Фото  з  інету.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784624
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 27.03.2018


Спасиба Світлана

У бій завжди йдуть сміливі

У  бій  завжди  йдуть  сміливі,
Війну  починають  -  зрадливі,
Гинуть  в  боях  -  найкращі,
А  зиск  з  цього  мають  -  пропащі...

Війна  має  колір:  чорний,
Брудний  і  сумний,  потворний...
Чорна  діра  висмоктує  долі,
Топить  серця  у  горі...

Історію  пишуть  безстрашні,
Безумці,  що  вірять  у  краще!
Слабким  у  ній  місця  немає,
Історія  зрад  не  прощає!

Тиранів  самі  породили:
Бо  змовчали,  не  зупинили
Влаштований  ними  бал  сатани
У  хаті  своїй  налякані  ми...

Історію  пишуть  безстрашні...
І  хто  знає,  як  воно  краще:
Чи  варто  безстрашним  гинуть  в  бою
За  грішную  землю  свою?..
17.04.2017р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783918
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 23.03.2018


laura1

Хай Вам щастить!

Вітаю  Вас  дорогі  поети  і  читачі  з  Міжнародним  днем  щастя!  Любові  Вам,  кохання,  здоров'я  і  земних  благ!    Все  це  і  є  щастя!

Чи  є  у  світі  щастя  і  де  його  шукати?
В  яких  кутках  таємних  ховається  воно?
В  чужі  краї  хтось  їде,  його  щоб  наздогнати,
Але  примарне  щастя  спіймати  не  дано!

А  хтось  його  знайшовши,  не  може  упізнати!
Проходить  стороною,  бо  все  кудись  спішить!
А  щастя  у  зажурі  все  хоче  прокричати:
"Я  зовсім,  зовсім  поряд,  лиш  двері  відчиніть!

Я  піснею  прилину,  яскравим,  теплим  сонцем!
Ввірвусь  південним  свіжим  легеньким  вітерцем!
Впаду  небесним  пта́хом  до  Вашого  віконця,
До  Вас  я  прихилюся  квітучим  деревце́м!

Ви  ли́ше  придивіться,  ховаюсь  я  у  квітах,
Поміж  стежинок  рідних,  помі́ж  пахучих  трав!
В  очах  коханих,  ніжних,  сповитих  оксамитом,
В  вечірнім  сяйві  сонця,  мереживі  заграв!

Мене  знайти  так  просто!  Ви  лиш  мене  побачте!
І  очі  знов  засяють  і  серце  затремтить!
До  всіх  я  завітаю,  лише́  мене  покличте,
І  будьте  всі  щасливі,  завжди́  і  кожну  мить!"

20.  03.  2018                                                  Л  Маковей

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783433
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 20.03.2018


Олег М.

СВІТ ПРОСНИСЬ

Знов  прокинуться  від  сну
Ніжні  котики  вербові
І  розквітнуть  в  саду
Барви  квітів  кольорові
Ти  прийди,  їх  знайди
Відшукай  там  свою  долю
Не  томи  ,  відпусти
І  дай  серцю  свому  волю

Приспів:

Світ  проснись,  усміхнись
Глянь  навколо,  глянь  навколо
Розвиднись,  задивись
Моя  доле  світанкова
Зачаруй,  подаруй
Ті  чарівні  ніжні  квіти
Що  весна  принесе
І  дасть  серце  нам    зігріти!

Не  питай,  запитай
Що  сьогодні  таке  сталось?
Журавлів  ключ  несе
Світлу  радість,  тиху  радість
Зачерпни,  світ-  пори
Ти  священної  водиці
І  напийсь  досхочу
Що  дає  з  джерел  криниця....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783336
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 20.03.2018


Валентина Рубан

Вечір.

Прохолодою  дихає  вечір,
Листя  в  такт  йому  пісню  співає
В  синє  небо  несміло  і  тихо,
Перша  зіронька  вже  випливає.

Білокора  берізка  схилилася,
Щось  до  ясена  гомонить.
А  он  двчина  з  нашої  вулиці,
На    побачення,  мабуть,  спішить.

Поспішаю  і  я  на  побачення,
Серце  ніби  відлунює  кроки.
Поспішаю?  Куди?  Запізнилася...
Пролетіли  вже  юності  роки.

Прохолодою  дихає  вечір,
Цвіркуни  щось  своє  десь  виводять.
Все  стиха,  засинає,  дріма,
Лиш  закохані  ,де  -  не  -  де.  ходять.

                                                       15.08.2011  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783258
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 20.03.2018


Ганна Верес

О світе, чом же ти такий жахливий?

О  світе,  чом  же  ти  такий  жахливий?
Живеш  у  війнах,  катаклізмах,  лжі,
Щодня  збираєш  чорне  своє  жниво,
І  сам,  здається,  вже  ти  на  межі.

Чи  мо’,  ти  звик  вже  до  людського  горя
І  до  дитини  й  матері  плачів,
Невимірним  що  розлилися  горем,
То  де  ж  твої  любові  сіячі?

Тебе  укотре,  світе,  закликаю,
Якщо  від  зла  ти  хочеш  вберегтись,
Не  дозволяй,  щоби  радів  тут  Каїн,
Бо  можеш  зникнуть  назавжди  і  ти.

А  в  душах,  у  людських,  посій  надію,
Що  світло  переможе  владу  тьми
І  буде  диктувати  ті  події.
Від  котрих  ти  б  ніколи  не  стомивсь.
28.01.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715870
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 19.03.2018


Евгений Познанский

СВІЧА

Коли  у  місті  лагідний  світанок
Ще  людям  розкидав  останні  сни,
Старенька  вже  чекала  біля  храму!
Бо  син  її  живим  прийшов  з  війни.

Сніжинки  лоскотали  церкви  скроні,
Сам  Батюшка  всміхнувсь  привітно  їй,
Бо  знали  всі  вже  в  тім  мікрорайоні,
Що  в  неї  син  з  війни  прийшов.  Живий!

Почаївська  Ікона.  Божа  Матір,
В  очах  її  така  Свята  любов.
Молилась  жінка  їй  у  церкві  й  в  хаті,
Аби  синок  з  війни  живим  прийшов.

Сім  свічок  сяють  тепло,  мов  сузір’я,
Усі  свічки  старенька  ставить  їй!
Молилася  й  дано  було  по  вірі,
Живим  прийшов  козак  її  з  війни.

Ось  вже  обід  святковий  у  квартирі,
Прийшла  кума,  прийшов  сусід  старий,
І  як  ніколи  добрі  всі  та  щирі,
Бо  їх  солдат  з  війни  прийшов  живий.

Щось  телевізор  голосно  волає,
Щось  кажуть  про  Європу  брехуни...
А  мати  тут  -  сама  мов  свічка  сяє,
Бо  син  її  живим  прийшов  з  війни!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781861
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 13.03.2018


Надія Башинська

З'ЯВИЛИСЬ ПРОЛІСКИ З-ПІД СНІГУ

З'явились  проліски  з-під  снігу,
вже  зирять  очками  на  світ.
Над  ними  небо,  синє-синє,
проміння  сонця  ллє  у  світ.

Дзвенять  пташки,  весні  радіють.
Весела  пісня  їх.  Дзвінка.
З'явились  проліски  з-під  снігу,  
біля  маленького  струмка.

А  цей  струмок  такий  веселий!
Радіє  проліскам  ясним.
Весняний  вітер-непоседа
навперегін  біжить  із  ним.

Туди,  до  річки...  там  багато
струмків  зібралося  малих.
І  розлилася,  повновода,
вже  наша  річка...  не  на  сміх.

Навіть  журавлики  крилаті
дивуються:"Поглянь  яка!"
З'явились  проліски  з-під  снігу
біля  маленького  струмка...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781833
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018


Amaranta

Будь весною

Навчися  у  весни  легкості
Вітряності,  відвертості
Розквітай  і  долай  сніги,
крізь  морози  вперед  пройди.

Чаруй  запахами  і  барвами
Дивуй  змінами  своїх  настроїв
Залишися  до  літа  величною
Наче  музика  будь  ліричною

Будь  квітково  різноманітною
Вольовою,  до  віку  амбітною
Будь  і  вільною  і  залежною
Немов  обрій    неба  безмежною

Чарівною,  крилатою  птахою
Змушуй  жити  і  розквітати
Теплою,  сонячною  грозою
Карбуй  спогади  надкрасою

Весна  прийде.  Навчись  грайливості
Візьми  грації  та  мрійливості
Стань  мов  диво  із  див  космічною
Будь  жіночною,  блискавичною...

Весна  буде.  Навчися  вічності
Візьми  в  неї  собі  незвичності
Стань  чуттєвою,  стань  легкою
Бо  ти  жінка.  То  ж  будь  весною

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781449
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Миколай Волиняк

У тобі розіллюся

Зійди  в  серце  моє  Україно  Свята,
Поселись  в  нім    піснями  із  гаю.
Прохолоди  хай  вип’ють  вуста,
Прилинь  шумом  вітрів  і  ручаю.

Нагрянь  гуком  і  бурею  в  тіло  моє,
Дзвоном  чистим  Дажбожої  мрії.
Нехай  святиться  імя  твоє,
Чорноризі  хай  згинуть  в  стихії.

Ти  надія  і  щастя,  життя  моє  все,
Як  той  попіл  в  тобі  відроджуся.
Ти  завзять  моїх,  дум  озерце,
Я  в  тобі,  як  ручай  розіллюся.

Загляни  в  мою  душу  відлунням  кайдан,
Зойком  болю  загиблих  в  засланні.
Вітром  з  степу,  що  впав  на  курган,
Духом  тих,  що  згубились  в  змаганні.

Я  ж  помститися  хочу  за  честь  і  ганьбу,
За  Степана  й  Тараса  помщуся.
Час  розплати  не  має  страху,
Тобі  Мамо  моя  поклонюся.

Скріпи  волю  мою  і  мій  дух  загартуй,
Не  заростає  хай  туди  стежка.
Збережи  і  для  справи  закуй,
В  полумяному  серці  замешкай.

Я  не  здам  тебе  рідна  Матусю  в  біду,
Береже  твою  вічність  трисуття.  
Може  смерть  свою  в  муках  знайду,
Та  ти...  житимеш  сильна  й  могутня!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781482
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 11.03.2018


Марічка Волошка

ПОСТАВЛЮ СВІЧКУ

                                           ПОСТАВЛЮ  СВІЧКУ

                                       Поставлю  свічку  серед  ночі,
                                       Слова  розсиплю  на  папір.
                                       Стають  думки  в  рядок  урочі,
                                       І  очі  туляться  до  зір.
                                       
                                         Поставлю  свічку  –хай  зоріє.
                                         Хай  зерням  слово  пророста.
                                         І  світ  добром  нехай  зігріє
                                         Його  мелодія  проста.
                                       
                                           Поставлю  свічку  серед  серця,
                                           І  запалю  вогонь    душі.
                                           Хай  Слово    Барві  усміхнеться,
                                           Впаде  у  рідні  спориші.

                                           Впаде  зорею  у  долоні,
                                           Впаде  намистом  у  траву.
                                           Я  притулю  його  до  скроні  -
                                           У  Слові  й  Барві  оживу.                                              



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781276
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 09.03.2018


Шостацька Людмила

МУЗИ НЕ ВМИРАЮТЬ

                                                                                                                                           
                                                                                 /  до  Шевченкової  Музи/

                                                                             Як  Тарас  тебе  боготворив!
                                                                             Ти    була  «пречистая  й  святая»,
                                                                             Ти  була    букетом  справжніх  див,
                                                                             Зіронька  в  невільному  безкраї.

                                                                             Златокрилим  дотиком  душі,
                                                                             Пташечкою  линула  до  нього.
                                                                             В  час,  коли  приносила  вірші  –
                                                                             Ти  була  посланницею  Бога.

                                                                             Ти  була  «живущою  водою»  
                                                                             Посеред  засушених  степів
                                                                             І  «сестрою  завжди  молодою»  -
                                                                             Кобзаря,  засмучений  заспів.

                                                                             Ти  його  «порадонька  святая»,
                                                                             Світ  безсмертя  у  його  очах
                                                                             Ти  –  така,  мов  дотик  горностая.
                                                                               України  –  істина  і  шлях.

                                                                               У  молитві  –  свічечка  за  волю,
                                                                               Глас  Тараса,  дзвін  на  цілий  світ!
                                                                               Ти  сльозою  випала  на  долю
                                                                               У  його  бунтарський  «Заповіт».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781127
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 09.03.2018


Valentyna_S

До Тараса

Поглянь,  Тарасе,  із  небес
На  Україну  свою  милу--
Тут  волі  дух  давно  воскрес,
Та    правди  дух    у  нас  безсилий.

Дніпро  могутній  ще  реве,
Такі  ж  високі    його  кручі,
Народ  проснеться  й  знов  засне,
Допоки  зойкне  неминучість…

Свої  пани,  як  і  колись,
Як  річчю,  Матір’ю  торгують.
За  них,  Тарасе,  помолись--
Твою  молитву  Бог  почує.

І  вірим  ми,  що  час  прийде  —
Неправди  сила  зовсім  згасне,
Народ  вкраїнський  заживе:
Не  схоче  бути  вік  нещасним.          

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780643
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 09.03.2018


Леся Утриско

Журавка.

Знаєш,  мамо,  так  сумно  без  тебе,
Наша  вишня  вже  так  не  цвіте,
Лиш  журавка  торка  тихо  неба,
Де  у  вічність  стежина веде.

Чуєш,  мамо,  знов  вітер  шепоче,
Знов  читає  всі  мої  думки,
Поєднати  молитви  лиш  хоче,
Би  журавкою  в  вічність  нести.  

Бачиш,  мамо,  самотнє  подвір'я,
На  порозі  застигло  життя,  
Стара  груша...  похилене  гілля,  
Тут  зосталось  лишень  каяття.  

Вже  не  так,  як  колись  було,  мамо,
Навіть  весни  не  ті,  що  були,  
Тільки  пам'ять  зосталася  з  нами  
І  журавка, і  твої  світи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724472
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 09.03.2018


Юлія Л

Планета любові


Не  буди  мене,  милий,  холодного  темного  ранку,
Поки  ніч  ще  тріпоче  долонями  сірої  мли,
Полетімо  удвох  зустрічати  солодкі  світанки
На  планету,  яку  ми  любов’ю  колись  нарекли.

Ще  дрімає  Аврора  в  колисці  полярного  сяйва,
Срібний  місяць  в  човні  на  той  берег  іще  не  доплив,
Синьоока  душа  ніжно  квітне  у  небі,  як  мальва.
І  розпилює  сни  в  мікрокосмі  небесних  вітрил.

Пролітає  в  галактиках  серця  легенька  пір’їнка,
І  відлунням  звучать  інкрустовані  в  щастя  слова,
Тихо  котиться  Шляхом  Молочним  зоря-намистинка
Прямо  в  наші  долоні.  Як  просто  творити  дива!

Заглядають  у  очі  космічні  зірки-орхідеї,
Хтось  запалює  небо  на  сході  іскрою  бажань,
На  планеті  любові  прокинулись  білі  лілеї,
А  світанок  зберіг  таїнство  наших  щирих  зізнань.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780852
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Любов Іванова

З СВЯТОМ ВЕСНИ, ЛЮБІ ЖІНКИ!!

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eHZdiZ5cyvg[/youtube]

[b][i][color="#1526bd"]Що  побажати  нам  у  наше  свято,
Щоб  жінка  неповторність  зберегла?
Земного  щастя  й  радості  багато!
Здоров"я,  миру,  успіхів  й  тепла.[/color]

[color="#ba1f68"]Щоб  хлопці  нам  здавались  без  вагання
Й  п"яніли  з  нами  навіть  без  вина.
Щоб  в  них  палало  полум"я  кохання,
А  в  наших  душах  розцвіла  весна.
[/color]
[color="#279c0c"]Хай  щастя  птах    постукає  у  двері
До  кожної  с  усіх  земних  жінок.
А  фільм  про  успіх  буде  з  тисяч  серій,
Як  в  найталановитіших  зірок...[/color]

[color="#910a8f"]Нехай    натхнення  і  найкращі    мрії
В  душі  у  жінки  кожен  день  живуть.
Хай  радість  і    кохання  серце  гріє,
Бо  жінка...  то  і  є  ВЕСНА  ...  мабуть.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780851
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Світлана Моренець

Весняний експромт

А  сніг  лежить,  такий  вразливий,
без  лютого  морозних  пліч,  –
в  обіймах  весняно́ї  зливи
розтане  за  одну  лиш  ніч.

По  сніжній  юшці    міжсезоння
чи  то  Зима?..  –  ні,  вже  Весна,
чалапає,  немов  спросоння,
іще  безбарвна  і  пісна.

Та  лиш  пригріє  промінь  сонця,
як  струсить  зимне  мрево  світ,
і  у  проталинах-віконцях
всміхнеться  синню  первоцвіт.

У  царстві  темному  підсніжнім
вже  Березень  збудив  життя,
що  вихлюпне  цвітінням  ніжним
й  прискорить  нам  серцебиття.

Ще  трішки,  крапельку  терпіння,
і  станеться,  неначе  в  сні,
п'янке  природи  воскресіння.
І  світ  зітхне:  "Віват  Весні!"

                                       7.03.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780825
дата надходження 07.03.2018
дата закладки 07.03.2018


Лилея

Принимай Улыбку Бога!

Научись  разговаривать  
На  языке  Вселенной!
Будь  готов!
Принять  жизнь  -  сказку,
Посланную  Творцом!
Сценарий  личного  Счастья...
Лишь  руку  протяни...
Счастье  притягивает  Счастье!
Поэтому  к  себе  Радость  впусти...
Принимай  Улыбку  Бога!
Он  -  Любовь!
Для  каждого  свой  сценарий!
Получай,  что  заслужил!
Если  ,  пройдя  через  испытанья
Сумеешь  голову  не  опустить...
Не  ругаясь,  не  унижая...
Просто  горечь  отпустить...
С  добротой!
С  воздушным  поцелуем!
Только  так,  все    неприятности  уйдут!
А  Любовь  и  Радость  
Неприменно    прийдут!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780627
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 06.03.2018


НАДЕЖДА М.

Фотоальбом друзів…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=g8mah0n7kyA[/youtube]

Коли  на  вечір  ляже  втома,
Земля  повіки  закрива.
Тоді  приходить  й  мить  знайома:
Це  хвиля  згадок  наплива.

Не  зніме  чай  нудьгу  вечірню,
Ні  муркотіння  і  кота.
Самотність  поряд,   дуже  пильно
У  мої   очі  загляда.

Чомусь  душі  усе  немиле,
Щось  серцю  смутку  додає.
Колись  бажання,  те,  стокриле,
Вже  полином  тепер  цвіте.

Знайду  тут  вихід:  друзів   фото..
Запрошу  в  гості   їх  усіх.
Влаштую  з  ними  вечір-  свято.
Вже  чую  їх  веселий  сміх.

І   я  щаслива  поряд  з  ними,
Неначе  смутку  й  не  було.
Тому  і  теплі люті  зими,
Дарують  друзі  це  тепло.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780639
дата надходження 06.03.2018
дата закладки 06.03.2018


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

У пеклі

Сьогодні  в  пеклі  дивовижно  тихо  -
Чорти  подались  спішно  на  нараду,
На  курси,  де  навчають  робить  лихо,
Та  захищати  від  народу  гей-паради.

Ланцюг  на  дверях,  охоронець  в  чорній  рясі
Намотував  на  палець  свої  пейси  -
Бач,  сумно  без  колег  і  п*і*до*расів  -
Пуста  стоянка  без  авто,  ментів  та  преси.

Копита  без  роботи  ниють,  мерзнуть  ноги,
Живіт  росте,  ще  швидше  пухне  гузно,
Сверблять  без  хабарів  долоні,  ломить  роги  -
Все  пекло  у  корупції  загрузло.

Над  прірвою  у  житі  —  інший  світ:
Поняття  різні  та  свої  закони,
Честь,  совість  і  мораль  -  навиворіт...  
Великі  зали  так  впливають  чи  колони,

Дахи  прозорі  та  чисельна  охорона,
Недоторканість,  повні  казани,
Хрести,  мінори,  ідоли,  ворони,
Круті  машини  і  конкретні  пацани...

Дзвінок  чергового  порушив  хід  думок
(Як  служиш  Люциферу  —  є  Статут!)
Відзвітував,  карбуючи  слова,  неначе  крок:
«У  пеклі  -  порожньо!  А  біси  -  всі  отут!»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780156
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 04.03.2018


Миколай Волиняк

шопло

О,  Господи,  яка  лиха  наруга,
Зм.їне  шобло  вилізло  з  кубла.
Понад  землею  сат.нинські  вуха,
Й  у  небо  чорна  копіть  попливла.

Нечисте  сім'я  матері  земної,
Святим  вдягало  воям  кайдани.
Як  бидло  раком  ставили  героїв...
Запроданці  із  стану  С.тани.

Невже  тобі  не  соромно  Вкраїно,
Невже  не  бачиш  світла  у  вікні.
Обкурені  ж.дове  кокаїном...
Навколішки  поставили  Синів.

Диявол  темний  розчепірив  вуха,
Безкрилий  бєркут  пір'я  розпустив.
Коли  в  моєї  матері  недуга,
Вкраїні  в  груди  кігті  запустив.

А  Київ  спить,  як  по  степу  герої,
Чи  їх  розп'яті  душі  на  стіні.
Супроти  бидла  соколи  беззброї,
Орли  Вкраїни...  гинуть  на  війні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780132
дата надходження 03.03.2018
дата закладки 04.03.2018


євген уткін

НАДВЕЧІР’Я



Спалахнули    свічки  на    каштанах,
І    черемха    біла      наче    сніг,
А    до    мене,    чомусь,      так    неждано,
Надвечір’я      стало    на  поріг.

Приспів

Осінь    мчить    на    конях,
Сивина    на    скронях,
Жовта    заметіль      навкруг      мете.
Незабутнє    літо,
Сонечком    зігріте,
В    серці    моїм    літо    золоте.

Пролетіли,    наче    мить    жадана,
Молоді    літа          як    не    було.
Ой  чого,    чого    ж    ,    чого    ж    так    дуже    рано,
Тепле    літо    стало    на    крило

Нагадають    клени    жовтим    листом,
Що    мине    усе,    на    жаль,    мине.
І    роки    мої,    немов    намистом,
В    позолоту    осінь    одягне.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779748
дата надходження 01.03.2018
дата закладки 01.03.2018


Ніна-Марія

НАДВЕЧІР'Я

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcR0TegB1AzBpnEnNbUlMRFJw-QdV49RutCo-HpJADfw6LPydzP0ew[/img]

Вслухаюсь,  як  шепочуть  трави,
Як  мило  з  вітром  гомонять,
Як  сонце  губиться  в  загравах,
І  день  лягає  спочивать.

Гойдає  вітер  надвечір'я  
І  ніжно  листям  шелестить.
У  сон  вкладається    довкілля.
Яка  ж  чарівна  -  ось  ця  мить!

Он,  перша  зіронька  вже  сяє,
З-за  хмари  місяць  виплива.
Коханка-ніч  його  чекає-
В  природи  є  свої  дива.

Вслухаюсь,  як  шепочуть  трави.
Сюркочуть  пісню  цвіркуни.
Так  пахнуть  скошені  отави,
І  манять  у  солодкі  сни.

[img]https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcTlxA1ctSqUGygwJ0gjjRXvSIaMlztfWRm4D_M0Oh6B04K2eska[/img]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779708
дата надходження 01.03.2018
дата закладки 01.03.2018


Миколай Волиняк

Доля

Нас  не  покине  задушевна  криза,
Триматимуть  в  неволі  -  темноті.
Допоки  буде  церква  чорн.риза,
У  душах  рабських  ризи  золоті.

І  не  розквітуть  наші  сподівання,
Допоки  мову  не  піднімем  на  крилі,
Благі  даремні  будуть  поривання,
Допоки  зайд  не  вик.нем  з  Землі.

Ніколи  ми  не  виправим  коліна,
Не  закінчиться  в  злодіях  війна.
Страждати  буде  доленька  чаїна,
Допоки  не  позбавимось  лайна.

В  петлі  чужинці  мають  Україну,
Тримають  у  кайданах  ледь  живу.
Велику  ми  поклали  надто  ціну,    
Зриває  вже  із  петель  тятиву.  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779565
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 01.03.2018


Наташа Бруснікіна

За мить до весни

Зима  повертається  в  сонні  квартали,
І  Сніжна  Царівна  вривається  в  сни...
Як  сталося  так,  що  ми  навіть  не  знали,
Що  сніг  все  поглине  за  мить  до  весни?

А  проліски  ніжні  примерзли  й  прив'яли,
Вже  п'янко  й  духмяно  раділи  вони,  -
Їх  Сніжна  Царівна  у  лід  закувала
За  крок  до  тепла  і  за  мить  до  весни...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779395
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 28.02.2018


Ніна Незламна

Чуєш поете…

           Чуєш,  поете..
Чуєш,  поете,  не  зраджуй  сам  себе
Хоча  і  зима,  чи  весна,  чи  літо
Гадаю,  що  всі,  зрозуміють  тебе
Спостерігаєш,  ти  за  всім  світом
І    всередині,  мов  щось  тебе  шкребе…
 Надія  й  радість,  береш  ручку  й  папір
Чи  мислиш,  чи….  На  вухо  хтось  шепоче
Думаєш  чому?  Терпів  все  до  цих  пір
Адже  лягає…На  папір    охоче…
Все,  що  сховалось,  там  далеко  в  душі
 Часом  сон  тікає  в  ніч  і  вже  не  спиться
То  Муза  прийшла,  принесла  вже  вірші  
І  сам  ти  хочеш    цим  насолодиться
Від  всіх  сховався,  неначе    там,  в  мушлі…
І  що  бентежить,  чи  війна  на  сході
Де  діти  гинуть,    безвинні,  за  волю
Чи  ненароком  заблудиш  в  природі
І  помандруєш…По  хлібному  полю
Перед  очами…Стрінеш  чиюсь  долю…
 Можливо  цей  раз…  Напишеш  ти  прозу
Бо  загубишся  в  мріях…  Про  кохання
Поринеш    в  життя….Знайдеш  зразу
Оте  вогнище,  від  чого  безсоння…
І  вже  виплеснеш,  як  маленьке  дитя
При  народженні.  Огортає  тепло
Задоволення,  чуєш  серцебиття
Нового  твору,  зовсім  змокле  чоло..
Шматочок  щастя,  неначе  ти  знайшов
Й  своє  натхнення  між  зірок,  у  слові.
Мінливий  місяць,  вже  за  обрій  зайшов
А  ти  мислитель,  тішся  своїй  волі
Не  зраджуй  себе,  пиши,  твій  час  прийшов!
                                                                           27.02.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779346
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 27.02.2018


Новоградець

Сабіні Галицькій

Здригнулись  берізки,  зігнулись  похмуро
І  час  на  хвилинку  завмер  -
Димить  під  Попасною,  вражений  ПТУРом,
Сповзає  в  окоп  БТР.

Скотилася  зірка  і  згасла  надія,
Закреслена  трасером  враз,
Лиш  сталь  продірявлена  тьмяно  чорніє,
Де  вогник  життєвий  не  гас.

Могил  безіменних  і  трун  перед  строєм
Достатньо  принесла  війна,
Та  тільки  твою  похоронну  героя
Писати  не  зміг  старшина.

Ти  там,  десь  далеко,  була  ще  живою
На  правому  схилі  Дніпра
І  навіть  ще  котик  домашній  з  тобою
Погратись  хотів,  медсестра.

А  тут  вже  бійці  відвернулись  похмуро  -
Бувалі  не  викажуть  сліз,
Лиш  поруч  зі  шляхом,  від  вибуху  ПТУРа,
Посипався  іній  з  беріз.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778732
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018


Дружня рука

Жінка, народжена музикою

Це  неймовірно.  Ти  така  жива.
Поки  я  граю,  ходиш,  розмовляєш.
Як  перестану,  мить  і  ти  щезаєш.
Я  і  не  знав,  що  у  рояля  цього  є  душа.

Якщо  раптово  в  такт  не  попадаю,  
Ти  наче  плачеш,  образ  твій  втрачаю  …
А  я  все  граю,  я  не  зупиняюсь,
Тебе  про  все  на  світі  розпитаю.

Як  музику  тобі  писав  за  цим  роялем  музикант,
Як  присвятив  одній  тобі  дарований  йому  талант,
Як  вберегти  тебе  від  бід  людських  не  зміг,
І  заново  тебе  створив,  у  музиці  зберіг  …

Хтось  має  хист,  рятує  світ  з  картин,
А  він  зробив  ось  так.  На  цілий  світ  один.
Колись  серед  майбутніх  поколінь
Такого  музиканта  ти  зустрінь,
Щоб  зміг  тебе  таку  він  оживити
І  з  ним  потанцювати  запросити  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774768
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 22.02.2018


Надія Башинська

Є В КОЖНІМ СЛОВІ БОЖА СИЛА…

Ходив  Бог  світом,  мови  роздавав.  Мав  стільки  їх,  як  квіток  
серед  трав.
Дзвінкі,  бадьорі  та  барвисті.  Які  ж  ті  мови  голосисті!

Носив  з  собою  цілий  міх,  ті  мови  розсипав,  як  сміх.
І  люди  тішились,  раділи,  як  голоси  їхні  дзвеніли.

Довго  ходив,  то  ж  натомився...  Сів  відпочити  там,  де  гай.
Вода  прозора  там  в  ставочку.  Подумав:  -  А  тут  справжній  рай!

Калина  наливає  грона,  у  дуба  кучерява  крона,  в  берізок  є
нові  сережки,  у  молодих  ялин  -  мережки.

І  люди  трудяться  у  полі...  Ген  височіють  як  тополі!
Жита  зазолотіли  нині.  А  небеса  над  ними  -  сині...

Люблю  бувати  в  Україні!  -  подумав  Бог,  -  тут  заночую,  
їй  гарну  мову  подарую.  

Порожнім  був  уже  мішок...  й  Бог  засмутивсь.  Чийсь  голосок  
почув  гарненький.  То  з  гір  збігав  струмок  маленький!

А  він  так  дзвінко  дзюркотів,  що  кущ  калини  задзвенів.
Що  ягідка  -  то  слово  світле.  -  Дзвени!  Дзвени,  моє  ти  рідне!
Словами  повнилася  мова,  а  Бог  радів  все...  -  Калинова!

Уже  за  гаєм  сонце  сіло,  і  змовкла  нива,  притих  став...  
лиш  соловеєчко  співав.  Переливалася,  дзвеніла  та  ніжна  пісня...  
-  Солов'їна!  -  тішивсь  Господь.  

А  коли  вранці  сонце  встало,  вся  Україна  заспівала.  І  гарно  так
заговорила...  Є  в  кожнім  слові  Божа  сила!

І  ти  люби  свою  країну  і  її  мову  солов'їну.  
Дзвінку,  веселу,  калинову,  барвисту,  ніжну,  світанкову!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778321
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 22.02.2018


Миколай Волиняк

Жайвір птаха Божа

Роздався  згук  і  флейта  заспівала,
Тью  -  ві,  ті  -  тлі,  йю  -  іт.
Весна  довкруж  у  долах  оживала,
Зірвався  жайвір  свічкою  в  зеніт.

Не  встигло  сонечко  піднятися  угору,
Ще  над  полями  й  лугом  не  зійшло.
У  вись  зірвався,  в  далеч  неозору,
І  вшкварив  пісню  так,  що  загуло.

Ще  сніг  лежить  місцями  по  долині,
Ще  блідо  світить  голий  небокрай.
А  вже  співак  озвався  у  вишині,
Лаштує  плуга  в  оранку  ратай.

Звучали  ніжно  трелі  мелодійні,
Затріпотіло  в  грудях  і  щемить.
Як  дзвін  злетіли  звуки  заспокійні,
Й  понесли  пісню  в  сяючу  блакить.

Він  не  співав,  він  Господу  молився,
Весну  приніс  нам  божий  провісник.
Блаженний  спокій  в  душу  оселився,
Ділився  з  нами  щиро  чарівник.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778326
дата надходження 21.02.2018
дата закладки 22.02.2018


Richter

Повертайся Сагайдачний

Ой  ти,  Петре  Сагайдачний,  як  тобі  там  спиться?
Чи  душа  твоя  бунтарська  може  з  тим  змириться,
що  бідують  добрі  люди,  рідні  українці?
Бо  роздав  у  час  свій,  батьку,  ворогам  гостинців.

Визволяв  народ  козацький  з  лютої  неволі
й  не  шукав,  гетьмане  славний,  іншої  ти  долі.
Брали  Кафу  і  Очаків,  Стамбул  воювали,
захищали  рідну  землю  і  втоми  не  знали.

На  Москву  гуртом  ходили,  страху  напустили,
об'єднав  під  булавою  ти  козацькі  сили.
Били  турків  під  Хотином  з  польськими  братами,
та  приходилось  петляти  і  поміж  катами…

Працював  чола  у  поті  ти  для  України,
захищав  народ  злиденний  в  лихую  годину.
Православну  віру  нашу  не  давав  в  образу,
шабля  гостра  розтинала  нечисті  заразу.

Мріяв,  гетьмане  великий,  ти  про  самостійність
і  уже  таки  настала  та  щаслива  дійсність.
Здобули  свободу  й  волю  для  рідного  краю,
справедливості  ж,  як  завше,  не  було  й  немає…

Бо  дніпровськії  пороги  вкрила  смути  крига
і  на  троні  примостився  черговий  барига.
Нема  сили  вже  дивитись  на  народні  муки…
Повернися  і  клейноди  візьми  в  свої  руки!

20.02.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778056
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 20.02.2018


Володимир Ромен

Гуляйте, мрії, в літніх скверах…

Гуляйте  ,  мрії,  в  літніх  скверах
В  алеях  квітів  утопайте
В  очах  коханої  у  дверях
Застигніть,  стигніть,  не  зникайте

Залиште  спогади  про  себе
Коли  дитиною  бажав
Бажайте,  мрії,  мені  неба
Політ  щасливий  щоб  тривав

В  очах  дітей,  застигніть,  мрії
В  коханих  зріднених  очах
Щоби  кохана  при  надії
І  щоб  надія  у  серцях

І,  щоб  не  сталось,  не  тікайте
Ви  стимул  кожному  в  собі
За  себе  з  мрійником  вмирайте
І  на  Шляху  лишіть  сліди

Які  ще  змусять  повернутись
Коли  минуть  дурні  роки
Що  будуть  дані  їй  торкнутись
До  суті  справжньої  в  житті

Минайте  мрії  в  тих  часах
Коли  ви  будете  в  яву
І  щоб  минав  найменший  страх
Що  я,  можливо,  не  дійду

Кохайте  мрії,  як  і  я
Поєднуйте  її  кохання
Зробіть  щасливим  це  життя
І  кожен  дотик,  мов  востаннє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777739
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


dovgiy

ЦІНА ЛЮБОВІ

Ціна  любові:  це  коли  втрачаєш,
А  змоги  повернути  вже  немає
Бо  спалені  мости  не  поєднають
Два  береги:  сьогоднішнє  й  минуле.
В  сьогоднішньому  –  зяюча  самотність,
В  минулому    -  у  небі  біла  пара
Над  простором  майбутності  ширяє.
Два  серця  як  одне!  А  скільки  віри,
Скільки  надії  на  добу  прийдешню!
І  намагання  збудувать  гніздечко,
Щоб  там  нове  життя  защебетало…
Сьогодні  день    зіщулився  від  вітру.
Злетів  до  хмари,  по  снігу  ковзнула
Самотня  тінь…  внизу,  під  тою  тінню,
Усе  чуже!  Ніщо  не  гріє  серце,
Ніщо  до  себе,  як  колись,  не  кличе.
І  сам  не  знаю:  нащо  я  у  небі?
Чого  між  хмар  змагаюся    із  вітром
Що  рве  щосили  обважнілі  крила
Та  ще  й  кидає  вниз  оскаженіло!
Холодне  сонце…  світить  та  не    гріє…
А  на  землі    свого  гнізда  немає
І  грієшся  біля  чужої  ватри,
Хоч  Боже  мій!  –  до  чого  ж  я  втомився!
А  вік  такий,  що  годі  сподіватись
На  відгук  серця  рідного  по  духу…
Прийде  весна!  Все  небо  заспіває
Замерехтять  для  когось  ясні  зорі
І  над  розквітлою,  сп’янілою  землею
Знов  зашумлять  у  небі  білі  пари,  
Та  це  вже  буде  зовсім  інша  пісня…
Ціну  любові  лиш  тоді  пізнаєш,
Коли  ось  так,  біля  чужої  ватри
Старечі  крила  будеш  зігрівати
І  згадувати  те,  чого  немає…

18.02.2018                                

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777643
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


LIV13

Хто я для тебе!?

Хто  я  для  тебе,  просто  ніби  хвиля.
Яка  зриває  з  неба  сонце.
Чи  може  я  для  тебе  квітка?
Що  розквітає  на  волоссі.
Можливо  я  бажана  весна?
Яка  вростає  як  коріння.
Можливо  я  гроза?
Яка  залиє  все  як  зіллям.
Так  хто  для  тебе  я?
Може    художник  серця?
Що  намалює  все  коханням,
А  може  я  закрита  книга?
Яка  гуля  сама  до  рання.
А  мої  очі  що  для  тебе?
Біда  чи  може  це  прокляття?
Ця  доля  тихо  занесла,
Хоча  не  я  палю  багаття.
Воно  горить  в  твоїх  руках.
В  думках,  і  прям  полонить  душу.
Я  послана  як  в  небесах.
Змінить  життя  і  я  це  мушу.
А  може  в  тебе  теж  ця  ціль?
Тому  зустрів  як  на  роздоллі.
Ти  вже  полониш  мої  сни.
Я  заблукала  як  на  полі.
Я  якби  птаха  не  твоя!
Просто  не  маю  того  чину.
Ти  краще  вигляни  в  вікно.
І  я  для  тебе  в  небо  лину.
Ти  просто  тихо  як  та  ніч,
Спостерігай  або  милуйся.
Я  так  закохана  що  аж,
Тебе  до  смерті  я  боюся!
Бо  в  голові  не  ти  а  шлях.
Сходинки  щоб  добитись  сили.
А  ти  тримаєш  все  в  руках.
І  тягнеш  ти  мене  щосили.
Якщо  твоя  не  відпусти.
Я  хочу  просто  пригорнутись.
А  якщо  ні,  то  ти  прости.
Але  з  небес  не  повернутись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777657
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


Наташа Бруснікіна

Відчуття моєї внутрішньої Богині

Закрию  очі  -  Яблуня  в  цвіту,  
Рожеві  пелюстки,  як  пух,  літають,
Ясне  тепло  і  світло  розпускають,
А  я  стежинкою  вузькою  йду,

Назустріч  сонцю  мружачись  сміюсь
Із  відчуттям,  що  за  плечима  -  крила  феї,
А  у  волоссі  -  цвіт  і  запах  орхідеї
І  вже  ось-ось  злітаю  і  несусь!

Вбираю  тілом  світло  і  тепло,
Рожеве  щастя  серцем  я  вдихаю,
У  радіснім  польоті  я  кохаю
Усе,  що  буде,  є  і  що  було.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777664
дата надходження 18.02.2018
дата закладки 18.02.2018


laura1

Молитва за Україну!

О,  мій  Спасителю!  Ісусе  мій  святий!
Почуй,  мою  молитву  потаємну!
Дай  сили  й  витримку  нам  в  час  цей  не  простий,
Пошли  своє,  прошу,  благословення.

Зійди,  врятуй  мою  країну  від  смертей,
Від  ворогів,  нена́висті  і  битви.
І  захисти  своїх  невинних  ще  дітей,
Від  куль  безжальних  силою  молитви.

Щодня  молюсь  тобі,  горить  моя  свіча!
Прости  мене  й  народ  мій  за  провини.
Нехай  скоріше  вже  розсіється  імла,
Й  засяє  в  небі  прапор  України!

Нехай  ніколи  більш  не  плачуть  матері́,
І  не  приходять  свіжі  домовини.
Й  ніколи  більше  не  вмиваються  слізьми
Над  тілом  бездиханної  дитини.

О,  мій  Спасителю!  Почуй  мої  слова!
Я  вірю,  що  ти  сильний  і  могутній.
Очисти  Землю  від  руйнації  і  зла,
І  дай  надію  й  віру  у  майбутнє.

18.  07  .2014                                  Л.  Маковей

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512087
дата надходження 18.07.2014
дата закладки 17.02.2018


Лілія Ніколаєнко

Я – Дафна, тільки ти – не Аполлон.

Я  –  Дафна,  тільки  ти  –  не  Аполлон.
Тупа  стріла  мені  зламала  крила.
Мене  виниш  за  те,  що  не  було.
Я  ж  наперед  тобі  усе  простила.

Я  –  лавр  тендітний  із  долини  муз.
У  борг  тобі  даю  листки-монети,
Що  їх  міняєш  ти  на  фальш.  Чому
Плету  і  рву  я  знов  палкі  тенета?

Тікаю  від  жаги,  що  душу  рве.
Старі  гріхи  кидають  довгі  тіні.
Мотив  твого  серцебиття  пливе
Розплатою  крізь  щемні  сновидіння.

Корінням  спогад  до  душі  приріс.
Веде  клубок  любові  до  Парнасу,
Де  зміщується  доль  примарна  вісь,
І  біль-нектар  тече  в  жертовну  чашу…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777524
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018


Серго Сокольник

У пошуку тебе я…

У  пошуку  тебе  я  сто  доріг
Пройшов,  але  мене  знайшла  сама  ти.
Я  спершу  слова  мовити  не  міг...
У  тім  бажанні  обіймати,  мати,

Захоплення  у  горлі  схлип  застиг,
І  тіло  у  руках  твоє  тримати
По  праву  зміг,  неначе    оберіг...
Як  волі  до  кохання  не  зламати!..

Утілена  закохана  душа
Рвалась  у  небо,  до  Богів  поближче...
...тепер  усе  не  варте  і  гроша.
Як  над  полями  лютий  вітер  свище!

Тебе  в  руках  тримати  не  мені,
Увірувану  у  відсутність  віри.
Розплатою  поріз  на  полотні-
Кохання,  відлітаюче  у  вирій.


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2018
Свидетельство  о  публикации  №118011901279

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777447
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018


НАДЕЖДА М.

Весняний дощ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=3thnpjRfNqU[/youtube]



Дрібненький  дощ  в  вікно  постукав.
Так  починався  новий  день.
А    вітер    з  ночі    іще  грюкав,
Немов  вікно  було  мішень.

Залопотіли  вмить  листочки,
Від  сну  пробуджені  якраз.
Хіба,  хто  всидить  тепер  мовчки?                              
Давно  весна  вже  почалась.

Нехай  маленькі,  ще  тендітні,
А  так  відчули  цю  весну.
Отак  бува  частенько  в  квітні,
Коли  усім  тут  не  до  сну.

Скінчився  дощ,  затих  і  вітер,
Прозорі  краплі    на  гіллі.
Який  красивий    дощу  витвір..
Вдяглись  дерева  в  кришталі.

Пахучий  чай  примножить  радість.
Весна  -  це  крок  в  нове  життя.
Збагатить  мудрість,  зітре  слабість.
Піде  усе  вже  допуття.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777494
дата надходження 17.02.2018
дата закладки 17.02.2018


Юлія Л

Моменти щастя

У  потаємних  закутках  душі
Так  непомітно  виросли  троянди.
І  теплим  літом  пахли  спориші.
А  ми  сиділи  в  затишку  веранди.

Свої  листи  писали  без  адрес
І  відсилали  у  яскраве  літо,
Метелики  злітали  до  небес
І  малювали  сонячну  палітру.

В  пастельнім  світлім  доторку  тепла
Нас  огортали  світлі  акварелі,
А  мрія,  наче  зірочка  мала,
Гойдалась  на  небесній  каруселі.

Торкаюсь  сонця  кінчиками  вій.
Відкривши  лиш  примружені  зіниці,
Я  зустрічаю  щирий  подив  твій.
Ти  бачиш:  щастя  мчить  на  колісниці.

Мовчи.  Нічого  тільки  не  кажи.
Життя  свою  прокручує  шарманку.
Прислухайся:  шалено  час  біжить,
А  спогад  в’яже  вузлики  на  ганку.

У  сутінках  життя  момент  лови
Морським  приливом  котяться  хвилини.
По  узбережжю  сонячної  мли
Щаслива  мить  забігла  на  гостину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777029
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 14.02.2018


Ніна Незламна

Хтось встеляє в житті…

Хтось  нам  встеляє  в  житті  дорогу
Як  йдемо  від  рідного  порогу
Часом  душу  смуток  огортає
Бо    не  знаємо…    Що  нас  чекає?
Ті  шляхи  подарунок  від  долі
Розпорошимось,  як  квіти  в  полі
Та,  що  дасть  нам  усім  ота  воля?
Чи  не  знищить  котрогось  роздолля?
Як  весна,  співає  в  буйноцвітті
Здається,  найщасливіші  в  світі
Наше  життя….Різне,  немов  квітне
Таке  світле  і  різноманітне…
Тоді  сонце  немов  наша  мати
Воно  уміє  всіх  надихати
Подолати    страхи,  перепони
Молоді…Не  відчуємо  втоми..
За  весною....Спішить  до  нас  літо
 Все  довкола...  Вкрите  оксамитом
Зустрічаємось  з  коханням    в  маках
Загубилися  в  них.  Як  у  казках
Воно  сліпить  нам  очі  і  буяє
П`ємо  земне  життя,  надихає
Водночас  буває  миле  й  сумне
Солодкий  смак  чомусь  з  часом  згіркне
Ті  зернята,  які  виростив  ти
Маєш  їм  всім  в  житті  допомогти
Навчити    земну  любов  пізнати
Щоб  не  відстали,  змогли  час  догнати..
Осінь  на  вершнику  вже  завіта
Запитаєш  чому,  летять  літа?
Не  встиг  випить  цілющої  води
Щоб  побороть  незвані  холоди
 І  стиха  про  себе  шепочеш  ти
Ще  хочу  по  дорозі  життя  йти

                                                         25.08.3017р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776899
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 14.02.2018


laura1

Мама

https://www.facebook.com/StrefaPolityki/videos/2039648902966334/
Яке  ж  це  рідне  слово  -  "Мама"!  
Воно  з  дитинства  на  вустах!  
Матуся  зцілить  словом  рани,  
Любов'ю  зніме  біль  і  страх.  

Летим  до  неї,  мов  на  крилах,      
Щоб  знов  побути  ще  дітьми.  
Вона  чекає...,  по́ки  в  силах,  
Стрічає  нас  за  ворітьми́.  

Тремтять  від  щастя  в  неї  руки,  
Як  може  так  і  го́дить  нам!  
Радіє  дітям  і  онукам,  
Усу́переч  усім  вітрам.  

Пригорне  всіх  і  приголубить,  
Сльозинка  скотиться  на  мить.  
Лише́  нас  матінка  так  любить,  
Все  зрозуміє  і  простить.  

Забуде  враз  усі  образи,  
Вночі  помолиться  за  нас.  
І  на  прощання  тихо  скаже:  
"Я  знов  чекатиму  на  Вас!  

Ви  лиш  мене  не  забувайте,  
Бо  так  спливає  швидко  час.  
Завжди,  рідненькі  мої,  знайте,  
Що  я  турбуюся  за  Вас".  

І  знову  скотиться  сльозинка  
З  її  засмучених  очей.  
І  знов  самотня,  мов  билинка,  
Буде  молитись  за  дітей.  

І  довго  буде  ще  стояти  
Й  хрестити  їх  за  ворітьми́.  
Яке  ж  величне  слово  "Мати"!  
Як  гарно  бути  ще  дітьми́!  

13.  02.  2018  Л.  Маковей
 
Картинка  з  інтернету

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776818
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018


Валентина Малая

ЩО ДЛЯ ТЕБЕ "ЛЮБОВ", СКАЖИ

[color="#4d00ff"][b][i]
Я  просто  чекала  тебе  все  життя  
І  нічого  не  чекала  натомість.
Що  для  тебе  любов,прошу,  скажи!
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість???
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість??[/b]

Тебе  чекала    я  все  життя  
І  потрачених  днів  не  жаль…
Та    на  кожен    свій  крик  душі  
Чула      у  відповідь.-мораль  …

[b]Я  просто  чекала  тебе  все  життя  
І  нічого  не  чекала  натомість.
Що  для  тебе  любов,прошу,  скажи!
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість???
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість??[/b]

Я  нібито  знову  перегортаю  
Порожні  сторінки  й  пусті      полиці...
І  я  не  хочу    ходити  по  краю
І  Байдужість  читати  на  лицях.

[b]Я  просто  чекала  тебе  все  життя  
І  нічого  не  чекала  натомість.
Що  для  тебе  "любов",прошу,  скажи!
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість???
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість??[/b]

Жаль,та  Все  нібито  зупинилось
І  нас  обох  накрило  хвилею...
Ні  ,це  усе  нам    не  наснилось…
Ми  –ніби  два  птаха  у  вирію…


[b]Я  просто  чекала  тебе  все  життя  
і  нічого  не  чекала  натомість.
що  для  тебе  любов,прошу,  скажи!
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість???
Свобода  ,а  чи  гра  у  совість??
[/b]
13.02.2018р.
                                                                               ЛГ


[/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776752
дата надходження 13.02.2018
дата закладки 13.02.2018


Петро Рух

Ти прекрасна, наче небеса…

[i]                                                          Альоні[/i]

Ти  прекрасна,  наче  небеса.
І,  неначе  сонечко,  щаслива.
Та  твої  пишнота  і  краса
Сховані  старанно  і  цнотливо.

Соромливість  —  найгарніша  з  рис
Справжньої  жіночої  природи.
Жінка  цим  захищена  згори.
Це  її  безпека  і  свобода.

Ти  носити  навіть  паранжу
Тільки  з  соромливості  б  не  стала.
Отже  я  тебе  не  покажу
Стовпищу  цікавого  загалу.

Наче  від  вітрів  свічі  вогонь,
Я  тебе  оберігаю  пильно.
Жодне  фото  личенька  твого
Не  прикрасить  нашу  книгу  спільну.

[i]01.06.2016
Чернігів

Із  циклу  віршів  2015-2016  років  "Світоч  любові"  www.PetroRuh.com/2015.html[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776155
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 10.02.2018


НАДЕЖДА М.

Пливе човен

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=JJTDZt2hOTE[/youtube]

Кудись  тече  замріяна  ріка.
Спокійно  хвильки  гладять  ніжно  човен.
І  вечір  десь  повільно  утіка,
Вже  ніч  думками  плине,  наче  повінь.

А  на  човні  лиш  двоє:  він  й  вона.
В  тумані  їх  невиразні  обличчя.
А  он  з-за  хмари  місяць  виплива,
І  вже  ясніше  видно  їхні  лиця.

Чомусь  в  човні  ні  жодного  весла.
Невже  їх  випробовує  так  доля?
І  річку  затягнула  сіра  мла...
Природа  без  обов"язків  -  сваволя.

Грайливий  вітер  спостеріг  човна.
Хіба  для  нього  це  -  сидіть  без  діла?  
І  полетів,  прибивши  млу  до  дна...
Щоб  човен  врятував,  я  так  хотіла...

А  я  стою  на  березі    одна.
О!  як  мені  знайомі  оті  двоє.
Чи  вітер  прижене    того  човна?..
Там  ти  і  я...в  минулому  обоє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775759
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 08.02.2018


Амадей

НЕСІ ( гумореска )

У  нас  в  ставку  завелися
Дивовижні  Несі.
Щоб  русалка,-  не  русалка
Розповім  все  чесно.
Розкажу  вам  все  по  правді,
Я  сам  іі  бачив,
Кум  приносив  показать,
До  мене  на  дачу.
Серпень.Літо.  Я  тверезий!
Й  кум  не  дуже  п"яний,
Я  собі  стою,  майструю
Кліточку  для  птиці,
Коли  дивлюсь,  кум  до  мене  
Несе  молодицю.
Таку  гарну,  що  нівроку,
Так  пудів  на  десять,
А  в  кума  вага,  як  в  кози,
І  ріст  метр  десять.
Я  скажу  відверто  вам,
Тільки  це  між  нами,
Шкура,  кістки  й  криві  ноги,
Бубон  із  ногами.
В  нас  буває  у  селі,
Як  музик  немає,
Ловлять  кума,  і  на  пузі
Гопак  вигравають.
Отак  глянути  на  кума,
Нема  що  дивиться,
Але  ж  бігають  за  кумом
Дівки  й  молодиці.
Що  вони  там  намацали,
Кум  і  сам  не  знає.
Так  ото,стою,  майструю
Кліточку  для  птиці,
Дивлюсь  кум  до  мене  пре  
У  двір  молодицю.
Не  несе,  вона  йому
Вилізла  на  плечі,
А  кум  тягне  так,  неначе
Барана  од  тещі.
Припер,  сів  біля  криниці,
Водички  напився  й  розказує,
У  нас  в  ставку  Несі  завелися.
Я  в  обід,  узяв  відро,
Пішов  на  ставок,
Наловити  відро  ряски
Для  моіх  качок,
Тільки  я  заліз  у  воду
Де  тут  не  візьметься,
На  воді  велика  хвиля,
Й  появилась  Несі.
Зразу  я  оторопів,
Думав  що  русалка,
Якби  була  молодиця,
То  була  б  у  плавках,
А  так,  вся  іі  краса,
Як  ти  Боже  бачиш
Лиш  мотузочка  вузенька,
Такий  шнурок  наче.
Кум  питає:"А  ви  хто"?
-Отвічає:"Несі".
Роздививсь  я  так  нічого,
Не  гірше  Наталки,
Думаю,  нехай  живе,  
Мені  хати  жалко!
Постелив  в  своій  кімнаті
Я  найм"якше  ліжко,
В  нас  же  Несі  занесені
У  Червону  Книжку.
Постелив  матрас  м"який,
Так  ніби  між  ділом,
Змастив  смальцем  всі  пружини,
Щоби  не  скрипіла.
Сам  думаю  подзвоню  я
Ради  інтересу,
Журналістам,  хай  приідуть,
Подивляться  Несі.
Подзвонив  я  журналістам,
Коли  чую  Несі
Людським  голосом  кричить
-"Мене  зовуть  Леся"!
Ну  єй  богу  причепились,
Несі  та  все  Несі,
Я  вже  двадцять  раз  казала,
Що  мене  звуть  -  Леся.
І  купаюсь  я  у  стрінгах
Із  самого  рання
Хочу  в  вашому  селі
Я  знайти  кохання
Тепер  мені  вже  цікаво,
Ради  інтересу,
Яка  вона  до  кохання
Ота  наша  Несі.












адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775726
дата надходження 07.02.2018
дата закладки 08.02.2018


Олекса Удайко

ЩЕ РАЗ ПРО КРИЛА

         [i]…І    вірю    я,    що    якось    навесні  
         внизу    на    ґанку    заскриплять    поруччя…
         це    ти,    крилатий,    принесеш    мені
         аж    два    крила...  Новісінькі  і  зручні!
                                                                               [b]Ол.  Удайко[/b]
[/i][youtube]https://youtu.be/kkHMxXsnE5k[/youtube]
[i][b][color="#0b94b3"]Живим  дано  і  повзати,  й  літати,
У  леті  видно,  що  і  як  лежить...
Той  лет  мордують  й  кидають    за  ґрати,
Бо  заважає
                                         гиді  вільно  жить.

…Окрилює  нас  музика  і  слово,
Жіночна  стать,  статечний  чоловік…
І  з  крилами  живеться  лазурово  –
Пливеш,  як  
                                     лебідь  в  морі,  ввесь  свій    вік.

Але  хутчіше  надихає  дія:
Як  впевнишся,  що  недарма  живеш,
То  й  про  нові    вже  алгоритми  мрієш
В  доланні  стеж  
                                       до  щонайвищих  веж;

Й  коли  відчуєш  –  не  пропало  зерня,
Потрапило  у  найситніший  ґрунт,
Нові  здолаєш,  непролазні,  терни  –
Й  діла  твої  
                                       ніколи  не  помруть!

Та  над  усе  окрилюють  нас  діти  –
Прожив  для  рідних  ревно  –  й  недарма:
Дитячі  очі  в  те́мні  навіть  світять  –
Вже  не  грозить  
                                       для  світлих  мрій  тюрма.

Тож  окриляйтесь  –  і  любіть,  і  множтесь  –
Й  отримаєте  найцінніший  дар:  
В  житті  –  на  небі  й  на  землі  –  всеможний  
Крилатий  –  
                                         не  повзучий  –
                                                                                             во-ло-да́р!

[/color][/b]03.02.2018,
Кельн,  ФРН
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775369
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 07.02.2018


S.Nemo

Барвінку гілочку у храмі підібрав

[i](Прекрасні  подихи  душі  в  світлий  день  Воскресіння  Христового)[/i]  

Барвінку  гілочку  у  храмі  підібрав
Під  час  пасхального  богослужіння.
Господь  мені  в  дарунок  надіслав
Цей  скромний  знак  свого  благословіння.
Її  тоді  побачив  під  ногами,
Коли  в  поклоні  голову  схилив.
Лежала  так  беззахисно  у  храмі  –  
На  неї  ледве  я  не  наступив.
Вічнозелене  листячко  барвінку,
Немов  душі  безсмертної  вінок,
Сховалось  під  колоною  в  затінку    
Подалі  від  тупцюючих  жінок.
Воно  чийсь  кошик  певно  прикрашало,
І  відірвалось  в  натовпі  людському.
А  люди  йшли,  його  не  помічали,
Що  впало  –  не  потрібно  вже  нікому.
Його  як  пам’ять  буду  зберігати,
Як  втілення  безсмертної  душі,
Яку  любов  лиш  здатна  врятувати
Серед  гріхів,  зневіри  і  фальші.
В  цей  світлий  день  дарує  благодать  
Бог  всім,  хто  в  серці  зберігає  віру.
Господні  очі  радісно  горять,
Коли  почує  Він  молитву  щиру.
Христове  Воскресіння  принесло
Надію  людству  на  душі  спасіння.
Лише  любов  здолає  гріх  і  зло  -  
В  ній  Господа  святе  благословіння.
«Христос  воскрес!»    лунає  нині  всюди,
Звучить  у  відповідь:  «Воістину  воскрес!»
Любов  в  серця  свої  впускають  люди,
Бог  усміхається  їм  лагідно  з  небес!

©  S.Nemo
16.04.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729052
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 07.02.2018


Дружня рука

Три сестри

Не  знаю  імені  я  цього  прометея,
Котрому  вдалося  сестер  украсти  з  –  під  оков.  
І  налякати  до  нестями  фарисея.
Сестер  зовуть:    Фантазія,  Нескореність,  Любов  …
Одна  нас  будить  вранці,  проводжає  
У  шлях  далекий.    І  ледачість  проганяє.
Нескореність  русявою  косою
Сплела  проміння  над  твоєю  головою    …  
Друга  сміється  наче  сонце,  будить  вітер
Вірші  складає,  цілий  світ  будує  з  літер,
Жене  людину  у  широкі  небосхили
Фантазія  в  обійми  обхопила  …
А  третя  піднімає  всіх  навколо
І  ненавидить  в  нас  холодне  соло  …
Чатує  ніжність  та  нестяма,    лиш  прокинься
Любов’ю  оживеш,  лише  не  впийся  ….
Сестер  все  рідше  кличуть  на  забаву,
Богинь  простіших  вдосталь,  нащо  чари,
Підсипали  снодійного  у  страву
Поснули  сестри,  а  над  світом  -  хмари  …  
А  хтось  пішов  купити  нові  струни.
На  них  потратив  всі  здобуті  гроші.
Розтали  наче  з  переляку  труни.
Збудились  в  гущі  хмар  заснулі  листоноші  …  
Розносять  музику  по  всіх  усюдах,
І  почуття  живуть.  Байдуже  пересуди.
Покірність  загубилась  десь  на  трасі.
Вже  не  співають  оди  біомасі  …  
Ти  вчасно  повернулася,  Любов,
Фантазіє,  ти  лиш  не  зупиняйся,
Нескореність  наповнила  нам  кров.
Лише  люби  і  гордо  посміхайся!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775492
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Ти подаруй букет із мрій…

Сумую  у  зітханні  німоти,
Сумую  у  дощах,  у  теплім  літі.
Для  мене  найдорожчий  в  світі  ти,
В  душі  кохання  наче  оксамити.

Я  відчуваю  тихий  подих  твій,
Слова  твої  мов  дихання  в  тумані.
Ти  подаруй  мені  букет  із  мрій,
Палкі  цілунки  і  такі  бажанні.

Душа  моя  -  неначе  джерело,
Завжди  з  тобою  і  прозоро  -  чиста.
В  важку  хвилину  підставля  крило
У  променях  яскраво  -  золотистих.

Душа  моя  обласкана  в  вітрах
І  зіткана  із  ніжності  й  любові.
Приходь  коханий  хоч  до  мене  в  снах,
Хай  будуть  сни  для  мене  кольорові...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775480
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


геометрія

ДОРОГА МОЯ ЛЮДИНО…

                                     Дорога  моя  людино,-
                                     Ти  давно  вже  в  небесах,
                                     Відчуваю  я  щоднини,
                                     Ти  чекаєш  мене  там...
                                                                       Ти  зі  мною,я  з  тобою,-
                                                                       Найщасливіші  були,
                                                                       Розуміли  все  з  півслова,
                                                                       Завжди  в  злагоді  жили...
                                     Вечори  наші  ласкаві,
                                     В  них  розмови  до  душі,
                                     Ночі  сповнені  любові,-
                                     Не  забути  їх  мені...
                                                                       Ранки  сонечком  зігріті,
                                                                       І  сніданки  запашні...
                                                                       І  робота...Й  наші  діти,
                                                                       У  турботах  усі  дні...
                                     Ранки  світлі,дні  в  роботі,
                                     Веселкові  вечори...
                                     Дні  народження  святкові,
                                     І  походи  по  гриби...
                                                                         Запах  лісу  загадковий,
                                                                         Відпочинок  на  траві...
                                                                         Синє  небо...Вітер  кволий,
                                                                         Тепло  матінки-землі...
                                     Хоч  тебе  нема  зі  мною,
                                     Не  зникає  ні  на  мить
                                     Образ  твій...І  за  тобою
                                     Серце  ниє  і  болить...
                                                                       Гарно  нам  було  з  тобою,-
                                                                       Пам"ятаю  я  ті  дні...                                                
                                                                       А  ночами  ти  зі  мною
                                                                       Ще  живий  у  кожнім  сні...
                                   І  я  згадую  щоденно,
                                   І  журюся  повсякчас...
                                   Та  мені  дуже  приємно
                                   Тебе  бачити  у  снах...
                                                                       Дорога  моя  людино,
                                                                       Хоч  тебе  давно  нема...
                                                                       Я  до  тебе  в  мріях  лину,
                                                                       І  любов  моя  жива...
                                     День  народження  у  тебе,
                                     Був  колись  веселий  час...
                                     То  ж  прийди  у  сон  до  мене,
                                     Хоч  у  сні  станцюєм  вальс...
                                                                         Ти  у  спогадах  зі  мною,
                                                                         У  ясні,й  в  похмурі  дні...
                                                                         Я  сумую  за  тобою,
                                                                         Важко  жить  одній  мені...
                                     Слава  Богу  наші  діти,
                                     І  онуки  чарівні...
                                     Приїжджають  в  нашу  хату,
                                     Додають  снаги  мені...
                                                                       Дорога  моя  людино,
                                                                       Жди  мене  у  небесах,
                                                                       Якщо  там  тебе  зустріну,
                                                                       Не  розлучить  ніхто  нас...      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775494
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Лілея1

РОМАНТИКА БАЛІ…

[i][b]Така  невдала    прикрість  у  житті,
Неначе  злість  підступної  фортуни,
Ах...  стала  серцю  ближча  вмить    тобі
Тонка  прозорість  теплої  лагуни.

Та  бірюзові  зонтики  із  пальм.
Пощо  тепер    "люблю"  якогось  "плакси"?
Коли  давно  на  жаль,  на  жаль,  на  жаль,
Любов  до  мене  побороли    "бакси".

Тепер  уже    мігрують  журавлі
До  тебе,  взявши    українську  зливу,
Туди,  де  ти  із  іншим  на  Балі,
Цілуєшся  під  музику  припливу.

А  раптом,  як  вертаєшся  в  земне,
В  осиротілу  мамочку  -  Одесу,
Тобі  так  важко  вгледіти  мене,
Крізь  темні-темні  вікна    "мерседесу".
[/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775504
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


КВолынский

Відгоріло

Відгоріло…відцвіло  кохання,
Пролетіли    дивовижні    дні,
І  в  душі  застигли  трепетання,
Так  недавно,  радісні  мені.

Все  рожденне,  що  в  душі  горіло:
розвивалось,  пристрасно  цвіло,
Десь  в  тумані  парусом  біліло…
Промайнуло...  мов  би  й  не  було.

Більш  не  буде  зірка  серед  ночі,
Променем  сіяти  у  вікні,
Незабутні  ніжності  жіночі
Згадуватись  будуть    уві  сні.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773866
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 06.02.2018


НАДЕЖДА М.

Мої крила

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NVjl-7BkpDI[/youtube]


Дякую  Олексі  Удайко,  що  надихнув.  Хоч  теми  у  нас  різні.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775369
------------------------------------------------------------------

Про  крила  я  не  мрію,  не  літаю.
Все  вчуся  твердо  по  землі  ходить.
І  головне:  не  впасти,  добре  знаю,
Якщо  ж  впаду,  не  так  уже  й  болить.

Мабуть,  тому  й  не  виростають  крила:
З  дитячих  літ  лякаюсь  висоти.
Чомусь  завжди  я  мрію  про  перила:
Занадто  я  боюсь  тепер  сльоти.

Твоя  рука  -  надійні  мої  поручні.
Схилюся,  коли  вже  не  буде  сил.
В  душі  моїй  не  буде  й  тоді  порожньо,
Коли  побачу,  що  ти  теж  без  крил.

Та  що  казать:  у  мріях  теж  літаю,
Коли    тебе  захочу  я  обнять.
В  цей  час  мене  чекаєш,  добре  знаю..
А,  може,  все  ж  навчитися  літать?

Політ  душі  не  схожий  на  пташиний,
Душа  здола  безмірну  висоту.
Її  політ  казковий,  мелодійний.
В  польоті  випромінює  красу...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775439
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Галина Кудринська

Відшукаю щастя

Ці  ночі  безмежні,  холодні,  бездонні
Як  музика,  поле  і  очі  твої
І,  може,  не  плачуть  тут  ноти  самотні,
І  навіть  літають  бува  солов'ї.

І  навіть  буває  тут  грають  оркестри,
А  квітів  пелюстки  лоскочуть  по  тілі,
І  хочеться  світом  це  щастя  рознести
Аби  ж  не  згадати  про  сховані  мрії.

Я  можу  літати  в  полотнах  і  фарбах,
Але  вранці  знову  потрібно  зібратись
І  стати  собою  у  стриманих  жартах,
А  феям-бажанням  скоріше  сховатись.

Щодня  розкриваю  практичні  контенти.
Шукаю  розсудку,  початку,  фіналу,
А  манять  уяви  тонкі  континенти,
Де  вже  не  побачу  кінця  і  фіналу.

А  вже  й  не  потрібно!  Так  мало,  так  мало
Хвилин  і  секунд  в  цьому  дні,  у  житті.
Мене  вже  давно  моє  щастя  шукало
І  я  відшукаю  його  в  цьому  дні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775382
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018


Микола Карпець))

Отака-то доля і людська й лелеча

[img]http://mykola.at.ua/_ph/5/839846361.jpg[/img]
[b]«Отака-то  доля  і  людська  й  лелеча»[/b]
 
Дівчино-красуне  не  дивись  у  вись  
Не  рахуй  там  зорі  –  бо  вони  далеко
Он  гніздечко  мостять  люблячі  лелеки
Як  вони  кохають  краще  подивись
 
Ніжно  притулились  і  про  щось  шепочуть
Нам  тут  не  почути  їхні  голоси
Але  так  закохано  –  світяться  аж  очі)
Серце  завмирає  від  тої  краси

Буде  в  них  гніздечко  –  з’являться  малята
Плід  кохання  пари,  ніжних  почуттів
У  любові  тата  зростуть  пташенята
І  з  любов’ю  мами  в  їхньому  житті
   
Татко  все  у  полі  –  діткам  носить  їсти
Мама  у  гніздечку  на  одній  нозі
Ворога  угледить  поміж  крон  і  листу
Хижака  помітить  у  густій  лозі

Вечір  наступає  –  спить  уже  малеча
В  теплому  гніздечку  стихнуть  голоси
Отака-то  доля  і  людська  й  лелеча
Лиш  сопуть  маленькі  дзьобики-носи)
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*05.02.18*  ID:  №775310
[url="http://mykola.at.ua/publ/krashhe/otaka_to_dolja_i_ljudska_j_lelecha/13-1-0-145"]©Сайт  авторської  поезії[/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775310
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


геометрія

В СКОРБОТУ ВПАДЕ ЛЮТИЙ…

                                     Ну  ось  уже  і  лютий,-
                                     Зими  останні  кроки...
                                     Колись  він  звався  студень,
                                     Минають  його  строки...
                                                                         Характер  ще  зимовий,-
                                                                         Сюрпризи  й  завірюхи,
                                                                         Як  сонечко  пригріє,
                                                                         Він  опускає  вуха...
                                     Ще  будуть  і  морози,
                                     Та  будуть  і  відлиги,
                                     Такі  зими  прогнози,
                                     І  люди  до  них  звикли...
                                                                         Хоч  кажуть,що  буває
                                                                         Аж  сім  погод  надворі...
                                                                         На  весну  повертає,
                                                                         Хоч  завтра,чи  й  сьогодні...
                                     І  сіє,й  віє,й  крутить,
                                     Мете,  бува  й  лютує,
                                     Дощем  поллє  і  мутить,
                                     Та  все  ж  і  весну  чує...
                                                                         Вже  звикли  усі  люди
                                                                         До  витівок  погоди...
                                                                         Та  це  ж  закономірне
                                                                         Пробудження  природи...
                                     Не  встигне  сніг  розтануть,-
                                     Проснуться  медуниці,
                                     Підсніжники  сміливі
                                     Проб"ються  з-під  землиці...
                                                                         У  сонячні  деньочки
                                                                         Вже  чутно  спів  синиці,
                                                                         І  лютого  капризи  
                                                                         Маленькі  то  дрібниці...
                                       Радіють  потеплінню
                                       Поповзень  і  пищухи...
                                       Рулади  щепетливі
                                       Виводять  омелюхи...
                                                                         Шукають  наречених
                                                                         Зайці  й  вовки  шалені,
                                                                         Їх  шлюбні  залицяння
                                                                         Настирливі  й  химерні...
                                       Від  зимової  сплячки  
                                       Проснуться  і  дерева:
                                       І  клени  гостролисті,
                                       Горіхи,вільхи  й  верби...
                                                                           В  скорботу  впаде  лютий,
                                                                           Та  потуги  даремні...
                                                                           Хоч  ще  земля  й  під  снігом,
                                                                           Весна  в  свій  бік  поверне...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775290
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Надія Башинська

КОЛОСЯТЬСЯ ЖИТА В ЧИСТІМ ПОЛІ…

Колосяться  жита  в  чистім  полі,
і  калина  в  вікно  заглядає.
Новий  світлий  день  солов'ями
Україна  моя  зустрічає.

         Україно  моя!  Моя  доле!
         Чиста  хвиля  Дніпра...  житнє  поле.
         Ти  у  пісні  дзвінкій,  в  гроні  калини.
         В  кожній  посмішці  дитини!

Сяє  Київ  ясний  куполами,
плине  велет-Дніпро  ген  полями.
Тут  заслухаюсь  соловейка...
Він  так  любить  вставати  раненько!

         Україно  моя!  Моя  доле!
         Чиста  хвиля  Дніпра...  житнє  поле.
         Ти  у  пісні  дзвінкій,  в  гроні  калини.
         В  кожній  посмішці  дитини!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775239
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Лілея1

ЧОРНІ ТРОЯНДИ…

[i][b]Іще  не  осінь,  Господи,  не  осінь,
А  так  самотньо  в  вашому      дворі.
Деінде  срібло    вільхи  на  волосі
І  біло-біло  курять  димарі.

Ані  колядки,  ані  вам  щедрівки,
Під'їздом  з  вітром  гоняться  страхи.
Та    з  цяточками  божої  корівки
У  шапочках  засніжені  дахи.

Замерзлі  вікна  дивляться  веранди,
Як  білий  місяць  кинувся  в  лиман.
І  чорні-чорні  у  снігу    троянди,
Порозростались  ген  аж  під  паркан.

Так  темно-темно,  хто  із  нас  побачив,
Що  оті  квіти,    там,  де    бузина,
У    затишному  дворику,  одначе,  
Снарядами  насіяла      війна?[/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775259
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Торкається теплом твій дотик словом

Втрачає  сніг  одежу  з  мельхіору,
Сліди  лиш  акварельні  світло-сірі.
Гармонія  в  повітрі  Піфагора,
І  гама  почуттів  у  повній  мірі.

І  незабутній  спогад  про  цілунки,
Про  подих,  що  торкався  ніжно  тіла.
Виводив  ти  любові  візерунки,
А  я,  мов  сонечко,  тобі  світила.

Бо  тільки  ти  умів  отак  кохати,
Щоби  душа  в  душі  палахкотіла.
Напою  присмак  із  п*янкої  м*яти
ЗалИшився  до  цього  часу,  милий.

Втрачає  сніг  одежу  мельхіору,
Лиш  Viber  нас  єднає  ниттю  знову.
Весна  спішить,  гармонії  опора,
Торкається  теплом  твій  дотик  слова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775244
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Ніна Незламна

Плаче Україна / пісня/

Плине    журба  по  країні
Війна  розпочалась
Змовкли  пісні  солов*їні
Земля..  Аж  здригалась  .
Казав  козак  дівчиноньці
Чекай  не  згублюся
Хоч  буду  в  чужій  сторонці
Живим  повернуся  
2
Вітер  віє  по  долині
Калина  схилилась
Течуть  сльози  та  й  полинні
Дівчина  молилась
Ой,  не  плач,  моє  серденько
Скоро    повернуся
Усміхнись  мені  миленько
Прийду,  одружуся    
3
Буркотіла  громовиця
Блискавка  світилась
Вмила  личко  ця  водиця
Дівчина  журилась
Пройшов  рік,  другий  минає
Стоїть  на  порозі
Все  любого  виглядає
Чи  йде  по  дорозі
4
Місяць  хмари  затуляли
Вітер  розгулявся
Її  друга  поховали
В  полі,  там  зостався
Темна  ніч  дорогу  вкрила
Тихо  шепотіла
Ой,  якби  ж  то  мала  крила
Туди  б  полетіла
5
Тож  скажи  мені  коханий
Як,  та  й  не  любити
І  без  тебе  мій  єдиний
Я  -    не  хочу  жити
Скам`яніли  тіла  в  полі
До  землі  сховались
Розгубилися  десь  долі
До  зірок  подались
6
Плине  журба  по  країні
Плаче  Україна
Змовкли  пісні  солов`їні
Нема  доньки  й  сина
Плине  журба  по  країні
             Плаче  Україна
                           Змовкли  пісні  солов`їні
                                         Нема  доньки  й  сина…
                                                                                                     05.02.2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775227
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018


Любов Іванова

Загубились у покосах молоді літа

[b][color="#951dad"]Загубились  у  покосах  молоді  літа,
Вплела  стрічку  у  волосся  осінь  золота.
Десь  надія  моя  в"ється    в  віршах  поміж    рим
І  природою  кладеться  на  обличчя  грим.

І  у  дзеркалі  я  бачу    вже  не  ті  вуста
А  у  посмішку  закралась  долі  гіркота.
Покриває    мої  скроні  срібна  заметіль,
Ніби  й  далі  йде  дорога,  а  не  та  вже  ціль.

Те,  що  в  дзеркалі  я  бачу,  все  не  до  смаку,
А  було  ж  -  коня  спиняла    на  усім  скаку
Але  падати  у  відчай  не  погоджусь  я,
По  весні  ще  хочу  слухать  співи  солов"я.

Я  покосами  густими    в  далечінь  піду.
Може  десь  там  поміж  ними  молодість  знайду.
Ну  то  й  що,  усе  міняє  невблаганній  час
Та  ще  хочу  я  кохати,  як  у  перший  раз...[/color][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775146
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Я прийду до тебе сама…

Насипала  знову  зима,
Пухнастого  снігу  довкола.
На  землю  ступила  вона
Й  луною  полинуло  соло.

Укрилися  сріблом  сади,
Хтось  лісу  співа  колискову.
Згубивсь  в  заметілі  цій  ти,
Ведеш  десь  із  нею  розмову.

А  сніг  все  летить  і  летить,
Нема  ні  початку,  ні  краю.
Чарівності  дивна  та  мить,
Що  в  серці  моєму  палає.

І  може  до  тебе  сама
Я  прИйду  у  сни  загадкові.
Коли  доторкнеться  весна,
Цілунком  гарячим  любові...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775152
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Олександр Киян

НА СХИЛАХ ПАМ'ЯТІ

Дозрівають  літа  ,
Мов  роса  в  ярині,
Лиш  самотність  руда
Допікає  мені.
В  задзеркаллі  вітрів
Куряви  не  здіймай  ,
Бо  вже  й  так  посірів
Білих  вишень  розмай.
 
Приспів:
 
Мав  синицю  в  руці  ,
А  хотів  журавля.
Ти  -  така  ,  як  усі,
Я  гадав,  що  моя.
Вже  кружля  в  небі  сніг  -
Срібний  зоряний  птах
Та  наснилось  мені  ,
Як  кохались  в  житах.
 
Аж  до  сліз  обійма
Сива  сутінь  доріг
І  вгамує  зима
Те  .  що  в  серці  беріг.
Пам’ять  ,наче  імла  ,
Тисне  душу  плачем  .
Ти  у  спогад  прийшла
Божевільним  дощем  !
 
 
Приспів:
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775086
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Nino27

Не залишай …шепчу…

[b][i][color="#541a7d"]Час    невблаганний    і    життя    таки    біжить,
Лишає    наче    порятунок    спомин,
Який    завжди    нам    нагадає    хто    ми,
Коли    не    спиться    і    в    тривозі    кожна    мить.

Мій    любий    спомине,  ти    мій    і    назавжди.
В    твоїх    обіймах    можна    заховатись,
Зігріти    душу    і    не    повертатись,
Хай    в    темну    ніченьку    погубляться    сліди.

Там,  в    її    схроні  -  біль    самотньої    душі
І    павутинням    всі    думки    і    мрії...
Чи    виплутатись    встигнути    зумію,
Коли    буде    вже    не    далеко    до    межі?

Не    залишай    мене,  мій    спомине,  шепчу,
Замріяну    боюсь    злякати    тишу...
Себе,  колишню,  можна    тут    залишу,
Зболіле    серденько    не    плакати    навчу.[/color][/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775096
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


гостя

Вітер…



Не  треба  
Стільки  слів…  я  тишина.
Дурман-трава.  Чар-зілля.  Дика  рута.
Морська  вода  в  прогалинах  човна.
Невільниця,
   безпомічно  прикута

До  райського
Квітучого  куща.
Волосся  мідь  поглинуть  сині  клени.
Благаю,  промовчи!..  це  тишина
Заповнила  тебе
   й  пройшла  крізь  мене.

Коли  уже  ні  слів,
Ні  сліз,  ні  сил…
Відлуння  звуків  і  безглуздість  літер.
То  вітер  нас  сьогодні  освятив…
……………………………………то  вітер


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775057
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 04.02.2018


Леся Утриско

Як п'янко пахнуть чорнобривці.

Як  п'янко  пахнуть  чорнобривці!
Садила,  мамо,  ти  їх  у  саду
І  росами  омиті  рано-  вранці
У  снах,  як  на  яву,  до  них  я  йду.

Ті  очі,  що  торкають,  мамо,  неба,
Ті  чорнобривці-  промені  ясні,
Їх  запах  й  ласки  твої  мені  треба,
Так,  як  лелеці  подиху  в  весні.

Я,  як  вона  розпущу  міцно  крила,
І  як  вона  вернуся  до  саду,
Де  чорнобривців  мама  насадила,
Цілунком  ніжним  тихо  припаду.

Зостався  слід  твій,  рідна  моя  мамо,
У  чорнобривцях-  запах  твоїх  рук,
Де  я  зі  сну  пробуджуся  так  рано,
Залишений  розлуки  мої  звук.

Як  п'янко  пахнуть  чорнобривці...
Садила,  люба,  ти  їх  у  саду.
Я  серед  них  із  сну  пробуджусь  вранці,
Торкнуся  рук  твоїх  я  наяву.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657527
дата надходження 05.04.2016
дата закладки 03.02.2018


Леся Утриско

Чорна птахо.

Чорна  птахо,  чом  б'єш  до  вікна?
Знов  матусям  несеш  похоронки?
Знов  танцює  зі  смертю  війна,
Знову  "Гради"  орають  ворОнки.

Все  змішалось-  і  кров,  і  зима,
І  сніги,  і  могили,  і  квіти...
Чорна  птахо  лети  із  вікна,
Досить  в  горі  матусям  сивіти.

Пробивається  сонце  в  імлі,
Буревії  й  сніги  замітають,
А  у  небі  летять  журавлі,
Сумно"Кру!"-  побратимам  співають.

Їх  стежки  розділила  війна,
Розділила-  на...  до  і  на...після,
Чорна  птаха  знов  б'є  до  вікна:
Так  трагічно  обірвана  пісня.







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715962
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 03.02.2018


Гість-Наум

Засліплений, не Дон-Кіхот…

Засліплений,  не  Дон-Кіхот….

Він  також  вміло  бився  з  Вітряками….
Та  не  мечем,  не  словом  –  матюками.
Така  вже  в  нього  вдача  прикра,
Юрба  все  стерпить,  до  героїв  звикла.

А  він,  окрилений,  розпалений  абориген,
Шукає  зрадників  підступних,  вдома  і  ген-ген.
Його  навчали  змалку,  з  юних  літ:
-Навколо  вороги,  слідкуй  за  ними,  не  пускай  в  політ!

-Усюди  безлад,  тільки  вигляд  гарний,
І  суд  і  злодій  разом,  всі  безкарні…..
А  він  --  за  приклада,  за  вчителя  усім,
Мов  фарисей,  що  в  храмі  ідолом  засів….

З  яким  презирством  він  таврує  ворогів,
Тих,  що  не  думають  єдино  правильно,
                                                                                     як  він  хотів…
Запас  зневажливих,  гнилих,  негідних  слів
Його  єство  з  верхом,  ущерть  переповнив.

Він  ними  штрикає,  мов  гідра,  на  всі  боки….
Бо  Патріот,  і  «зрадникам»  дає  уроки  ….  
Як  щиро  тішиться,  коли  за  ним  ідуть  –
Така  в  аборигена  і  солодка  і  гірка  водночас  путь.

P.S.  Як  не  догодиш,  в  чорний  список  попадеш  –
               Героїв  нині  досить,  може  й  пропадеш…
               Тож  начувайся,  інородная  небого,
                 Твої  думки  святим  не  до  душі  премного….


Гість-Наум  відповів  на  коментар  ПВО,  23.01.2018  -  14:51
Дякую  за  Вашу  мужність:не  ховатися  за  чорним  списком.  Дасть  Бог,  потрохи  розберемось.  До  речі,  на  Вашу  світлу  голову  є  нагода  зайти  в  інтернеті  історичні  дослідження  канадського  вченого  Івана  Барчука  "Єресі,  що  ввійшли  у  церкву",  видавництво  "Дорога  правди",  Торонто-1973-Клівленд.  Навіть  таким  поважним  патріотам,  як  Ви,  буде  корисно  наблизитись  до  реальності.  Сьогодні  відбувається  суд  над  тисячами  бутафорних  релігій,  котрі  потрясають  світом  .Я  не  вірю  у  Вашу  щиру  побожність....  але  навіть  апостол  Павло  був  так  само  ревний  і  завзятий,  до  часу...Дав  би  то  Бог!
     
ПВО  відповів  на  коментар  Гість-Наум,  23.01.2018  -  16:18
Мені  чхати  на  твої  блюзнірні  закиди  стосовно  моєї  особи  чи  то-пак  віри.  Ти,  йолопе,  потурбуйся  краще  про  спасіння  власної  душі,  бо  ж  Син  Людський  не  приходить  у  якихось  вченнях,  течіях  чи  то  пак  їх  дискредитаціях.  Як  і  завжди  Він  відвідує  придурків  на  кшталт  тебе  у  вигляді  дратуючої  непомірну  пиху  людини,  на  котру  невмита  ротяка  постійно  норовить  роззявити  свій  отвір,  щоби  вилити  порцію  лайна,  випродукованого  субстанцією,  заповняючою  простір  черепної  коробки,  де  у  нормальних  людей  зазвичай  знаходиться  мозок.  Чорний  список  ти  у  мене  просто  випрошуєш,  а  я  не  залізний  і  терпець  мій  скоро  може  урватися.  Притримай  свої  фекалії  для  власного  вжитку,  і  не  раджу  їх  перемішуати  зі  Словом  Божим  та  Іменем  Христа.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774799
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 03.02.2018


геометрія

ТО НЕ БІДА, ЩО ЗИМА…

                                           Ні  не  біда,що  є  зима,-
                                           Мороз  і  сніг,й  холодний  вітер...
                                           А  біда  в  тім,що  йде  давно  війна,-
                                           Страждають  і  дорослі,й  діти...
                                                                 Тривожний  час...Ідуть  бої...
                                                                 І  боляче  сприймати  втрати...
                                                                 Ми  ж,Україно,діточки  твої,
                                                                 Невже  ти  нам  нерідна  мати?..
                                         А  якщо  рідна,захисти,
                                         Твоя  ж  душа  не  обміліла...
                                         Для  влади  побудуй  такі  мости,
                                         Щоб  і  вона  народ  свій  розуміла...
                                                                 І  для  зупинення  війни,
                                                                 Важливі  кроки  щоб  зробила,
                                                                 Народ  наш  жде  не  лиш  весни,
                                                                 Турботи  жде  і  Правди,й  сили.
                                         Призупини  потік  розчарувань,
                                         Народ  же  Правду  вміє  розуміти,
                                         І  не  чека  від  влади  покаянь,
                                         Але  і  зрад  не  зможе  він  простити...
                                                                   І  на  людей  не  нарікай,
                                                                   Вони  і  так  багато  натерпілись,
                                                                   Якщо  ти  мати  рідна,пам"ятай,
                                                                   Що  їм  від  бід  нема  куди  подітись...
                                           Відомо  всім,що  все  мина,
                                           Мине  війна  і  час  цієї  влади,
                                           Що  кожного  чека,ніхто  не  зна,
                                           Та  всі    чекають  і  поваги,  й  Правди...
                                                                   А  час  збіга...Мине  зима,
                                                                   Весна  додасть  усім  і  віри,й  сили...
                                                                   Колись  закінчиться  і  ця  війна,
                                                                   Розправить  Україна  свої  крила...
                                         Ні,  не  біда,що  ще  зима,
                                         Скоро  вона  з  дороги  уже  зійде,
                                         І  розбереться  люд  чия  вина,
                                         Й  лиха  година  навіки  відійде...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774561
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018


Олеся Лісова

Мої сльози


Ллє  дощ.  Повз  хату  тіні  бродять,
Намокле  листя  носиком  сопе
Рожеві  айстри  вгору  руки  зводять,
На  сонце  поглядають:
-Що  таке?

Шукаю    осінь:  -Ти  поглянь  в  віконце,
Холодний  дощ  уже  о  цій  порі?
Світити    зараз  має  літнє  сонце,
Бо  серце  не  поніжилось  в  теплі.

Ще  не  кружляло  жовте  листя  садом
Білі  хризантеми  не  цвіли.
Вуста  не  смакували  винограду,
Молоде  вино  ще  не  пили.

Калина  не  зняла  своє  намисто
Хмари  сірі  ризи  не  вдягли,
Сади  вдоволено,  ба,  навіть  гонористо
Плоди  тобі  іще    не  віддали.

Ти  ж  мої  роки  в  вирій  проводжаєш
Здіймаються  ключем  у  небеса,
Печаль  і  тугу  в  серці  залишаєш
Струмочком  ллється  дощ-  моя  сльоза.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774555
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018


СЕЛЮК

ПОПЕРЕДУ ЖИТТЯ

Попереду  життя…  Вже  загоїлась  порвана    рана,
Протікає  воно,  хоч  було  зупинилось  на  мить.
Переглянути  все  ми  не  можемо  навіть  з  екрана,
Що    на  крилах  мов  птаха,  у  простір  високий  летить.

Не  вдається  в  житті  зупинити  у  горлі  печалі,
Навіть  генії  часто  з  лиця  витирають  сльозу.
Лише  зрідка  когось  зустрічає  любов  на  причалі
 І  в  окремих  випадках  зовуть  блискавиці  грозу.

Сьоме    небо  давно  поміняло  лице  на  світанку,
Яке  сильні  Атланти  тримають  іще  на  плечах.
Бережуть  в  небесах  білу  хмарку,  немов  полонянку
І  сльозинкою  роси  горять  в  трав’янистих  очах.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774485
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018


СЕЛЮК

ЦВІТІННЯ ЛИПИ

Заснула  ніч  у  липовім  цвітінні,
Дрімали  бджоли,  густо  пахнув  мед.
Садок  дрімав  у  співі  солов’їнім,
У  пору  цю  він  був  авторитет…

Таке  він  витворяв  -    мовчали  зорі,
Поснула  видавалося  трава.
Лиш  комарі  гули  в  своєму  хорі,
Медова  ніч  ще  берегла    права.

Спадали  недостиглі  абрикоси,
Зозулі    вдень  лякали  далину.
При  вітрі  верби  заплітали  коси,
Шукала  риба  в  спеку  глибину.

А  в  темну  ніч  летіли  лише  зорі,
Заснуло  все  від  плеса  до  небес…
Хмарки  пливли  міняючи  узори
І  пахли  липи  -  чудо  із  чудес…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774486
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 01.02.2018


Новоградець

Оленята

Був  ранок,  і  сонце  на  лапи  ялин
Накинуло  вже  позолоту.
Брели  з  оленихою,  схожі  в  один,
Двійнятка  по  краю  болота.

Старанно  по  сліду,  тримаючись  в  ряд,
В  траві  обережно  ступали,
І  в  променях  очі  в  смішних  оленят
І  носики  чорні  блищали.

Здавалось  все  мирним,  і  тиша  була
У  світі  тваринних  ідилій,
Та  з  блиском  сталевим  зіниця  ствола
Вже  хижо  дивилась  на  цілі.

Здригнулись  раптово  ялини  навкруг,
В  траві  олениха  забилась
І  вмить  по  болоту,  зрізаючи  круг,
Із  жахом  малеча  пустилась.

Далеко  в  гущаві,  в  дрімучих  кущах
Спинились  і  впали  безсилі.
І  розпач  в  великих,  блискучих  очах
Застиг  у  звіряток  змарнілих.

Був  ранок  і  вечір,  вчетверте  підряд  -
Ще  біль  не  забулись  і  горе,
А  двійко  голодних,  сумних  оленят
Ідуть,  спотикаючись  бором.

Ше  зовсім  маленькі  щоб  їсти  траву,
Невміло  обнюхують  хвою,
І  в  темінь  ховаються,  в  тінь  лісову,
Налякані  зверху  совою.

-  Тримайтесь,  плямисті.  Хай  приймуть  сиріт
Під  захист  могутні  діброви.
Зустрів  вас  не  в  пору  жорстокістю  світ,
Швидкий  і  азартний  до  крові.

Так  хочеться  вірити  -  дні  пролетять,
Відступить  проклята  з  косою,
І  ви  пронесете  над  смертю  життя
На  ніжках  тоненьких  з  собою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 01.02.2018


Дніпрянка

ПРОЗОРЛИВІСТЬ ЖІНОЧИХ ОЧЕЙ

У  душі  ми  нерідко  раби
Своїх  звичок,  приємних  речей,
Тож  боюсь  ненароком  згубить
Прозорливість  жіночих  очей.
Щоб  не  звабила  серце  злоба,
Не  заповнив  мій  дім  пустоцвіт,
Прагну  вичавить  з  себе  раба,
Що  не  зна,  ким  пишається  світ.
Тільки  б  вирватись  із  протиріч,
Подолати  земну  суєту,
Оцінити,  як  слід,  кожну  річ.
І  найперше  –  це  волю  святу.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774413
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 01.02.2018


Lana P.

МАЛИНОВІ МРІЇ

Дмухає  холодом  біла  зима,
Запорошила  між  нами  стежину.
А  пам’ятаєш,  як  ти,  жартома,
Кидав  у  ротик  пахучу  малину.

Соком  впивалися  наші  вуста,
Ласі  до  стиглих,  гарячих  цілунків.
Небо  хилила  травичка  густа,
Встелена  квітами,  із  візерунків.

Знов  завиває,  хурделить,  мете  —
Шпарками  сіються  срібні  завії,
Сіно  у  клуні  нагадує  те,
Як  солодились  малинові  мрії.        31/01/18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774457
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018


Richter

Заповіді Господні


Як  бає  всім  нам  Тора  іудейська,
сам  Бог  колись  з  Мойсеєм  говорив,
коли  пророк  той  свій  народ  єврейський
безводною  пустелею  водив.

Через  півсотні  днів  після  „ісходу“,
зустрів  його  Він  на  горі  Синай
і  заповіді  для  свого  народу
Мойсей  отримав,  що  приводять  в  рай.

Я  твій  Господь  єдиний!  Окрім  мене
нехай  не  буде  будь-яких  богів.
До  Неба  руки  ти  здійми  натхненно,
наперекір  догматам  ворогів!

Не  сотвори  ніякого  кумира,
подоби  на  небесне  чи  земне.
Прокляття  жде  нащадків  твоїх,  віру  –
ревнивий  Бог  нікого  не  мине…

Ім’я  не  згадуй  Господа  даремно.
Язик  брутальним  словом  не  погань,
слідкуй  за  ним  несамовито,  ревно,
щоб  покаранню  не  віддати  дань.

Шість  днів  Всевишній  дав  усім  для  праці,
суботу  ж  Він  для  себе  залишив.
Бо  світ  Господь  творив  шість  діб,  а  вранці
на  сьому  –  мир  спочинком  освятив.

Шануй  свою  рідню,  отця  і  неньку,
батьків,  які  дали  тобі  життя.
Будь  з  ними  завжди  ввічливо-чемненьким  –
продовжить  Бог  твоє  земне  буття.

Не  убивай,  не  відай  перелюбу,
в  чужого  і  свого  не  укради.
Як  близькості  в  житті  не  мав  без  шлюбу  –
то  зайвий  крок  до  Бога,  від  біди.

На  ближнього  не  свідчи  неправдиво
його  дружину  теж  не  побажай,
вола,  осла,  домівки,  навіть  жнива  –
отримаєш  багатий  урожай.

Ці  заповіді  –  Царства  запорука,
народу  що  Єгова  сотворив.
Його  народу!  Ось  у  чому  штука…
І  не  потрібно  більше  зайвих  слів.

Якщо  ж  мені  хтось  хоче  заперечить,
я  запитаю  також  тих  заброд  –
чом  не  виконує  ті  Божі  речі
у  першу  чергу  все  ж  Його  народ?!.

січень  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774422
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018


БЕЗ

«Коли»

Коли  насниться  бузок  ,
сповнений  аромату  ,  встелений  цвітом  .
Коли  крізь  вікно  пробирається  літо  .
Коли  ніч  прохолодно-гаряча  .
Коли  мовчання  більше  значить  .
Коли  пір'  їна  важить  життя  .
Коли  ти  мариш  отими  очима  .
Коли  наче  крила  за  плечима  .
Коли  розпирає  груди  биття  .
Коли...
Коли  це  настане  в  тобі  ,
ти    впізнаєш  ...
Перед  літом  весна  ,  
інакше  не  буває  .      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774379
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 31.01.2018


Натаніель

Журавлі летять

Журавлі  летять  курличуть,
В  далечінь  летіти  кличуть,
Та  чомусь  непоспішаю,
В  даль  якої  я  не  знаю.
Незнання  мене  лякає,
А  чому?  Ніхто  незнає,
 Мені  якось  тут  зручніше,  
Бо  цей  край  мені  рідніший.
Ви  летіть  собі  курличте,
Інших  із  собою  кличте,
Залишусь  я  тут  навіки,
Рідний  край-  це  мої  ліки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243367
дата надходження 25.02.2011
дата закладки 31.01.2018


Валентина Ланевич

Забрав від мого серця милесенький ключі.

Забрав  від  мого  серця  милесенький  ключі,
Короткі  миті  щастя  ти,  доленько,  спини.
Як  відчувала  радість  на  любому  плечі,
Забувши  про  тривоги  клятущої  війни.

Тільки  сльоза  ятрила  у  кутику  очей,
Коли  торкавсь  цілунком  сколиханих  грудей.
Як  милувалась  тілом  у  солоді  речей,
А  час  вже  міряв  кроки  на  вихід,  до  дверей.

Години  пролетіли,  немов  їх  й  не  було,
Світило  з  неба  сонце,  закравшись  у  вікно.
Поривчасте  прощання.  Дорога.  Мутне  скло.
Молитва.  Віра  в  зустріч.  Зими  біле  панно.

30.01.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774232
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018


Лілея1

МАЛЕНЬКА ДОЗА ЩАСТЯ…

[i][b]Я  закохався    в  нинішню  неосінь,
В  незиму,  з  частим    вкрапленням  дощу,
Та  більш  за  все    -  у  шовк  її  волосся
І    в  голос,  що  в  трамвайчику  почув.

Крізь  цей  досвітній  звук  його  гудіння  ,
Де    сонечка  недопалок  горів,
Лились  в  баси    протертого    сидіння,
ЇЇ  слова,  мов  трелі    солов'їв.

О,  ці    поїздки  й  зустрічі!  Це  ж,    бо́ги,
Мов  добра  крапля  меду  у  полин!
Отак  і  я  -  вернувся  із    дороги
На  превелике  щастя  не  один.

У  келихах  іскриться  "Беладонна",-  
Маленька    доза      градусів    у  склі.
І    заздрить  там,  в  Америці    Мадонна,
Моїй  найкращій    дівчинці    Лілі́.

[/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774248
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018


Михайло Онищенко

Садок вишневий біля хати.

Садок    вишневий    біля    хати.

Садок    вишневий    біля    хати,
Кожну    весну    він    розцвітає.
А    коло    нього    стара    мати,
Свого    синочка    виглядає.

Цвіте    той    сад,    перецвітає,
Та    й    додає    її    жалю.
Бо    звісточки    давно    не    має,
Поліг    десь    син,    може    в    бою.

Для    неї    син,    і    ще    дитина,
Хоча    вже    має    двадцять    літ.
І    на    війні    її    хлопчина,
Залишить    свій    сміливий    слід.

Вони    всі    хлопці  –  добровольці,
Пішли    Вкраїну    захищати.
Прошу    верніться,    лиш    живими,
Я    всіх    прошу,    прошу    як    мати.

Я    за    усіх    буду    молитись,
Може    Господь    мене    почує.
І    допоможе    вам      зцілитись,
Та    ваші    душі    полікує.

Вже    сонце    за    обрій    сідає,
Птахи    в    саду    угомонились.
Біля    воріт    мати    чекає,
Здається    зовсім    не    стомилась.

Садок    вишневий    біля    хати,
Покритий    сумом    і    журбою.
Як    важко    сина    їй    чекати,
Та    залишатися    одною.

             14:00.11.04.2017.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774124
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018


Олександр Кобиляков

ДОЖИЛИСЯ МИ, ТАРАСЕ

Дожилися  ми,  Тарасе,
Мабуть,  вже  до  краю...
Гірше  ворога  –  байдужість
Неньку  розпинає…

Нищать  юди  землю  рідну,
Мову  та  культуру,
А  народ  –  мовчить,  чекає
Та  гадає  думу…

Що  ж  то  коїться  у  світі,
Рідний  мій  Кобзарю?
Як  же  Неньці  подолати
Цю  ворожу  зграю?

Як  дивитись  в  очі  дітям,
Що  розповідати..?
Що  нездатні  українці
Волю  відстояти?

Про  яку  ж  тоді-то  славу
Мова  та  ведеться?  
Якщо  рідна  Батьківщина
На  частини  рветься?

Незалежність    Україна
Кров'ю  здобувала!
Щоб  над  нами,  українці,
Нечисть  панувала?

Прокидайтеся,  рідненькі,
Так  не  можна  жити!
І  байдужістю  людською
Матінку  ганьбити!

Повставайте,  люди  добрі,
Здобувайте  волю!
Та  виборюйте  найкращу
Для  Країни  долю!

                                 ©  Олександр  Кобиляков

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774140
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018


Східний

Не тривожте

         

Не  тривожте  мене,  не  тривожте,
Я  тихенько  піду  в  небеса,
Лише  губи  росою  з  воложте,
Бо  вогнем  так  палають  вуста.

Я  піду  по  небесному  полю,
Там  старенька  є  матір  моя.
Не  просив  я  у  Бога  цю  долю,
Хай  пробачить  мене  і  сім'я.

Ось  вдихну  ще  повітря  ковточок.
Як  же  проклята  є  ця  війна!
Обійняти  хотілося  б  дочок
Й  виноградного  випить  вина.

Я  безсилий  піднятися,  встати,
Лише  думка  літає  одна.
Кличе  в  небо  моложава  вже  мати,
А  у  дома  ридає  жона.

Не  тривожте  мене,  не  тривожте,
Я  тихенько  піду  в  небеса,
Лише  губи  росою  з  воложте,
Бо  вогнем  так  палають  вуста.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774162
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018


Ніна Продан

ТИ МІЙ СВІТАНОК



Твоя  усмішка,  як  весняний  ранок,
Твій  поцілунок  ніби  вибух  сонця,
І    ти  для  мене,  мов  світанок,
Що    зазирає  у  моє  віконце.

Горнусь    голубкою  до  тебе,  любий,
Жадаю  пестощів  твоїх  ДО  БОЛЮ,
Я  відчуваю  пристрасть  твою  всюди,
Я  розчиняюся  в  тобі  й    ЖИВУ  ТОБОЮ.

Я  ВДЯЧНА  ДОЛІ    ЗА  ТВОЄ  КОХАННЯ,
Що  в  світі  на  плаву  мене  тримає,
Живи  найдовше  –  це  моє  бажання,
Для  мене  щастя  більшого  немає!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774065
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018


Левчишин Віктор

НА ЖАЛЬ, пані…

На  жаль,  пані,  дійсно  ви  праві:
Не  можна  довго  вас  зневажати,
Бо  зрада  сидить  у  вас  в  крові,
Душа  бо  ваша  чорніша  сажі.

Нездатні  ви  когось  кохати,
Бо  ваше  серце  давно  вже  мертве,
Бо  звикли  ви  потрібне  мати
Не  для  любові,  щоб  тільки  жерти.

Брехня,  що  святого  нема  у  вас,
Адже  ви  для  себе  завжди  святі,
Хоч  Кривда  йде  з  вами  повсякчас!
То  є  святі  ви  на  самоті!

На  жаль,  пані,  дійсно  ви  праві
І  вам  не  потрібний  я  –  нікчема,
Бо  я  не  із  тих,  хто  у  борні
До  ваших  ніг  тягне  бога  з  Неба!

Але  як  легко  на  душі  без  вас!
Дивно:  чом  валявся  перед  вами?
Чом  моє  кохання  було  як  транс?
Чом  будував  вам  Любові  храми?

Напевно,  пані,  мі  боги  люблять,
Напевно  іспит  вами  я  пройшов!
Отже,  мужній  той,  хто  вас  пригубить,
А  потім  щастя  в  рабстві  не  знайшов!

29.01.2018
К.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774038
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018


ms_Murka

Молитва від мами солдату

Ой,  горіла  ружа  багряними  снами,
шепотіли  ночі  крізь  світанки  трав,
проводжала  мати  синочка  в  тумани
 у  молитві  щирій,  Господа  благала.

“Боже  мій  Єдиний,  Всевишній,  молюся.
Даруй  світлу  долю  йому  у  житті,
збережи  від  кулі,від  ворога  в  друзях,
поверни  дитину  на  рідний  поріг.

Захисти  від  болю,  відверни  невдачу,
за  країну-неньку  захист  він  несе.
Молю  тебе  Боже,  душа  моя  плаче,
нехай  мого  сина  янгол  береже.”

Ой  біліло  небо  сніжними  думками,
захололе  листя  крик  війни  здригав,
та  жевріла  в  серці  молитва  від  мами
зберегла  від  смерті  сина-вояка.
 
Розцвітали  вишні    в  садку  коло  хати,
в  солов’їних  співах  загули  яри,
так  молився  щиро  за  голубку-матір,
аби  обійняла  світлими  крильми.

 Зашуміло  жито  крізь  волошки    й  маки
Оксамитом  вечір  землю  колихав,
зустрічала  мати  рідного  солдата
 в  сивому  волоссі  долю  зберегла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774030
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018


БГІ

ПАМ'ЯТІ МАТЕРІ

Світлій    пам’яті    моєї    мами
Божок(Удовенко)    Ганни
Трифонівни(17.08.  1911-11.01.1981)

Був    колись    молодим,    надій    повний    і    сил,
Мав    здоров’я,    сріблилось    волосся,
Працював    і    творив,    життя    щиро    любив,
Їлось,    пилось,    хотілось    й    моглося.

Всі    відпустки    сім’я    у    машині    жила,
Цілий    місяць    Союз    колесила:
Південь,    Захід    і    Схід,    місць    чудових    і    битв  -
Все    побачить    й    пізнати    хотілось.

Тут    і    Крим,    і    Кавказ,    і    Москва    й    Ленінград;
Закарпаття    і    Львів    надихали;
Золотеє    Кільце,    Псков,    Новгород,      Волгоград;
Місця    ратні    козацької    слави.

В    Києві    маму    лишав,    вже    старенька    була,
Обіцяв    їй    щодня    подзвонити,
Лиш    тепер    зрозумів,    що    коли    не    дзвонив
Як    їй    бідній    було    це    терпіти!

Часом    діти    й    онуки    в    закордонній    розлуці
Пізнають    щось    нове,    відпочивають,
Як    немає    дзвінка    -    така    мука    тяжка  -
Душа    й    серце    тебе    покидає.

Літ    чимало    пройшло,    що    було,    як    жилось
У    дитинсві,    в    дорослому    віці,
Пам'ять    мами    жива,    а    в    ній    вдячні    слова
З    ними    жити    мені    на    цім    світі.

Мам    й    батьків    бережіть,    їм    частіше    дзвоніть,
Найлорожча    їм    ваша    увага,
Щоб    не    йшли    в    інший    світ,    не    відчувши    привіт,
«На    зв’язку!»    -    це    найліпша    наснага.
                     11.01.  2018р.,  Київ.    День    пам’яті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773121
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 24.01.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Кохання роздає не літо, а весна… ( пісня)

В  садах  співають  солов'ї  дзвінких  пісень
І  уявляється  мені  той  літній  день.
Коли  зустрілись  вперше  ми  у  цім  саду,
Не  знали  ще  на  щастя  то  чи  на  біду...

Я  так  просила  повернись,  а  ти  не  чув.
Я  так  просила  усміхнись,  а  ти  забув.
Понесли  наші  почуття  у  даль  вітри,
Лишився  в  серці  назавжди  у  мене  ти...

Так  закохалась  мов  дівчисько  в  очі  ті,
Були  з  тобою  зовсім  близько  ми  тоді.
Та  доля  усміхнулась  і  повз  нас  пройшла,
Кохання  роздає  не  літо,  а  весна...

Я  так  просила  повернись,  а  ти  не  чув.
Я  так  просила  усміхнись,  а  ти  забув.
Понесли  наші  почуття  у  даль  вітри,
Лишився  в  серці  назавжди  у  мене  ти...

Спливли  в  минуле  вже  давно  мрійливі  дні,  
Коли  були  ми  запальні  і  молоді.
Життя  надиктувало  долю  різну  нам,
Я  про  кохання  розповім  своє  вітрам...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773126
дата надходження 24.01.2018
дата закладки 24.01.2018


Ольга Калина

Душа щемить

Душа  щемить  і  очі  плачуть,
А  серце  стислося  й  болить.
Чому,  чому,  скажи  юначе,
В  сирій  могилі  ти  лежиш?

Як  мало  літ  тобі  зозуля
Кувала  в  лузі  на  вербі.
Мабуть,  що  Доля  десь  заснула,
Життя  прогавила    тобі.

З  дитинства  ще  не  знав  ти  ласки
І  материнського  тепла  -  
Недобра  мачуха  із  казки,
Чужій  дитині  не  дала.  

А  батькові  було  плювати  -  
Не  було  діла  до  дітей.
Він  поспішав  собі  гуляти  
І  кожен  день  стрічав  гостей.  

Тож  сам  з  собою  залишався,
Із  вітром  бавився  в  лужку
І  лиш  йому  ти  признавався,
Про  свою  доленьку  тяжку.  

Тепер  лежиш  в  сирій  в  могилі  -
Пішов  до    мами  в  небеса,
Ще  досі  вітер  вербу  хилить,  
А  з  неї  падає  роса.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772873
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 23.01.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Вечірній Київ - ти і я…

Вечірній  Київ  -  вулиці,  проспекти,
Довкола  срібло  падає  до  ніг.
Твій  поцілунок  зігріває  теплий,
Пухнастий  покриває  землю  сніг.

Лишаються  сліди  наші  на  ньому.
У  грудях  серця  сильного  биття.
Потрібно  відчувати  все  самому,
Щоб  без  вина  п'яніли  почуття.

На  небі  зорі  світяться  так  ясно,
У  парку  засвітились  ліхтарі.
Вечірній  Київ  з  нами  -  то  прекрасно,
Ходили  тут  вельможі  й  королі.

Ми  йдемо  поруч  в  ніченьку  зимову,
Для  нас  обох  щаслива  зустріч  ця.
Вечірній  Київ  -  він  такий  казковий,
Лишиться  казка  нам  на  все  життя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772871
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 23.01.2018


LIV13

Все життя віддам.

Я  пишу,  душа  до  цього  лине.
Я  рядками,  все  життя  віддам.
Бо  душа,  казкова  полонина.
Намалює  картою  бажань.
 
Я  пройду  туманами,  росою.
Я  вдихну,  ранковий  аромат.
Напишу  вірші,  але  душою.
Я  не  всі,  я  маю  свій  талант.

Може  хтось  слова  не  зрозуміє.
Чи  рядки,  відрозою  кричать.
Я  рікою  береги  розмию.
Хай  тривожать  серце,  чи  мовчать.

В  голові  посіялось  бажання.
Моя  муза,  тиха  заметіль.
Я  махну  холодною  рукою.
Напишу  слова  що  линут  з  гір.

Все  що  є,  дано  мені  десь  зверху.
Ніби  поштовх,  просто  не  мовчи.
Я  буваю  рідко  дуже  зверхня.
Це  душа  ламає  всі  ключі.

Я  бажаю  щоб  мене  почули.
Просто  словом,  щоб  я  розцвіла.
Я  як  квітка  загнана  морозом.
В  далеч  лісу,  голосом  орла.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772556
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 21.01.2018


Ганна Верес

Пісня козака

По  долині  річка  плине,
Та  не  вибігає.
Росте  поруч  тополина  –
До  небес  сягає.
Що  та  річка-синьострічка
Хвилечками  грає,
Понад  нею  пісня  лине  –
Котиться  над  плаєм.

Що  тій  пісні  в  грудях  тісно
Ще  й  серденько  крає  –
То  до  неньки  козаченько
Обізвався  з  раю:
«Прости  мене,  рідна  нене,
За  хустину  чорну.
Знаю,  вісточка  про  мене
Прийшла  відучора.

Свою  пісню  невеселу
Болем  спеленаю,
Віру  в  душах  хай  поселить,
Гімном  залунає…»
По  долині  річка  плине  –
Назад  не  вертає..
Мати  сива  свого  сина
Чека-виглядає…
18.01.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772433
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


НАДЕЖДА М.

Заметіль…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=k6DXxH1lC_E[/youtube]


А  за  вікном  хурделиця  півнОчі,
Старанно  замітає  всі  сліди.
Сіріє,  та  не  хочуть  спати  очі,
Думки  все  відлітають  в  нікуди.

Чому  буває  так,  як  ти  не  хочеш?
Хіба  життя  -  це  тільки  боротьба?
І  це  питання  нерви  все  лоскоче...
Думок  до  ранку  ціла  вже  юрба.

І  все  я  розкладаю  по  поличках:
Не  можу  зрозуміти  все  ж  ніяк:
Чому  любов  буває  у  двох  лицях?
Невже  її  ціна  один  мідяк?

З  тобою  ми  не  бачились  ніколи.
Чому  ж  до  мене  ти  приходиш  в  сни?
І  від  питань  думки  стають  вже  кволі.
Такі  вони  нічні  думки  чудні.

Під  ранок  затихає  завірюха,
Ліхтар  теж  заспокоївся  на  мить..
А  я  чекаю  відповідь  послухать.
Чи  зможе  мені  хтось  все  пояснить?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772417
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Юрій Прозрівший

Мутант

           

Найхижіший    шматок  Золотої  Орди  –  
Ненажерлива  зроду  Москва.  
Всі  навколо  довічні  її  вороги.  
Всім  судилась  московська  тюрма.  

         Дух  орди  наложився  на  дух  гнилизни
         І  з’явився  жахливий  мутант.  
         Сім  століть  розростався  він  в  різні  боки,  
         Ненаситний  в  віках  окупант.  

Напівдика  орда  азіатських  степів,  
Дикий  люд  приуральських  боліт,  
Маргінальні  дружини  русинських  країв
Породили  мутанський  цей  плід.  

         Замахнувшись  на  спадок  всієї  Орди,  
         Русичів,  Цареграда,  Литви,  
         Взявся  він  підминати  усе  навкруги,  
         Стати  світу  бичем  на  віки.  

Був:  Улус  і  Князівство  і  Царство  в  Орді,  
Став  Імперія,  потім  Союз.  
А  тепер  Федерація  знову  в  путі,  
На  якому  втрачається  ґлузд.  

         А  лікарство  одне  від  тієї  біди:
         Щоб  розпалось    те  дике  кбло,  
         Щоб  народи  його  шляхом  миру  пішли,  
         Закопавши  війни  джерело.  

                                     2018












адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772364
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Амадей

Оце згадав ( гумореска )

,Стоіть  козак  з  дівчиною,
Пригорта  кохану,
Й  аж  труситься,як  торкнеться
Дівочого  стану.
Оце,дума  собі  дівка,
Знайшла  кавалєра,
Може  в  нього  грип  свинячий,
Чи  якась  холера?
Покинула  б,та  негоже
Кидати  больного,
Бо  так  можна  ненароком
Розгнівити  Бога!
Постояла  з  пів  години,
А  тоді  питає
"Ну  чого  ти  так  трусишся,
Невже  так  кохаєш"?
-Та  який  там  батько  вражий,
І  скаже,-кохаєш,
Я  згадав,що  мені  вирвуть,
Коли  жінка  взнає!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772361
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


Zarina

Трояндові сни…

Cеред  білих  троянд  я  і  ти…
І  немає  на  світі  нікого!
Пелюстками  укрились  стежки…
І  ведуть  аж  до  схилу  гірського.

Ми  вдихаємо  їх  аромат.
Саме  так  ,пахне  справжнє  кохання…
І  росинки  ранкові  мов  град,
Роблять  теплими  наші  чекання.  

 Пелюстки  відбиваються  сонцем,
І  падають  на  губи  твої.
Такі  ніжні…я  чую  їх  серцем…
І  проходить  тепло  по  мені…  

Бутонів  краса  -  чиста  ніжність…
Справжня  сила,  колючих  шипів.
Що  не  колять  -  дарують  чарівність,
Шелест  листя  -  божественний  спів…

Ти  поглянув  мені  ніжно  в  очі…
Усміхнувся  й  чимдуш  пригорнув…
Проводила  б  з  тобою  дні  й  ночі!
Хоч  би  й  світ  весь  давно  вже  заснув…

Раптом  стали  троянди  червоні!
Раптом  небо  в  рожевих  хмарках…
І  метелики  срібні  в  долоні…
І  тюльпани  на  наших  стежках!

Лине  подих  превентивної  казки…
Віє  вітер  вересовим  трунком…
Твої  губи  вісники  ласки!
До  моїх  линуть  тихо  -  тишком…
 
Й  тактильний  подих  наших  душ…
Харизма  губ…емоцій  апогей!
Зникає  з  блиском  небесних  калюж…
І  звук  ідилії…  Доволі  руйнівний!

Зникають  квіти  й  хмари  у  стежках…
Зникає  небо  й  запах  почуттів!
Буває  так,нажаль  в  одних  казках…
І  лиш  з  тобою  казка  йде  до  моїх  снів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772353
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018


НАДЕЖДА М.

Зі сцени сходить треба вчасно…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vQUPb3x7WPc[/youtube]

Зі  сцени  сходить  треба  вчасно,
І  не  кажи,  що  ще  не  час.
Аплодисментів  вже  нерясно,
І  забувати  стали  нас.

Та  ми  надіємось,  все  ж  любим,
І  щоб  пом"якшить  гіркоту,
Свою  надію  все  ж  голубим,
Плекаєм  мрію,  та  не  ту.

Надія  тішить,  зігріває,
І  зводить  з  розуму  підчас.
Але  в  цей  час  ми  ще  не  знаєм:
Давно  забули  вже  про  нас.

І  десь  багаття  мрії  гасне,
І  ледве  блима  промінець,
Та  почуття,  що  так  прекрасне,
Згасить  не  зможе  вітерець...

Бо  ми  погане  все  забули,
І  пересіяли  зерно,
І  живемо  лиш  тим  минулим,
Хоч  й  не  повернеться  воно..











адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772182
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018


Леся Геник

Досить!

І  падає  сніг,  і  знову  розлючена  вітром  хуга
розказує  змерзлим  вікнам,  що  досі  мовчати  тут,  
бо  десь  за  Дніпром  на  Сході  утратив  хлопчина  друга,
а  дядько,    такий  товстенький,  збрехав,  що  у  нас  все  "ґут"  .

І  б'ється  об  дах  пташина,  сховатися  у  незмозі,
а  сльози  її  гарячі  -    за  хвильку  іскристий  лід.
Десь  молиться  воїн  щиро  при  вірі  та  при  морозі,
допоки  товстенький  дядько  вибріхує  цілий  світ.  

А  нарід,  а  нарід  бідний  зачовгався  до  кошари,
ховається  за  тинами  від  правди  і  від  вітрів.
Маленькому  сину  сняться  щоночі  страшні  кошмари,
допоки  товстенький  дядько  плекає  брехню  між  брів.

Довкола  біліє,  біло  зима  настелила  всюди
і  ліжників,  і  перинок,  і  коциків  -    аж  за  край.
Вмирають  на  Сході  хлопці,  на  цвинтарі  плачуть  люди,
а  дядько  товстенький  знову  розказує  щось  про  рай.

То  ж  люто  казиться  хуга,  і  дряпає  вікна,  просить
не  кліпати  безсловесно,  бо  годі  мовчати  тут!  
Бо  скільки  вже  втрат  безрадних,  що  треба  сказати  досить
товстенькому  пишномовцю,  що  вперто  торочить  "ґут"!

16.01.18  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771655
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 16.01.2018


Синій Вовк

А на душі - немов на Альбіоні

А  на  душі,  мов  на  туманнім  Альбіоні  –
Туман  та  дощ,  як  вже  було  не  раз…
Ти  постиш  фільми  із  акторами  в  «Brioni»,
А  я  ношу  «палЕний»  «Adidas».

Так,  я  ношу,  що  дешево  та  зручно,
Так,  я  люблю,  як  досі  не  любив.
Життя,  хоч  і  зачитаний  підручник,
А  не  підкаже,  в  чім  я  загубив.

Ти  постиш  фільми  про  любов  на  грані  фолу,
А  я  уже  давно  ступив  за  грань,
Сухар  із  борошна  найгрубшого  помолу  –
Рятунок  мій  від  голоду  чекань.

Так,  я  грішу  із  розміром  та  ритмом
Та  не  лише  в  поезії  –  в  житті,
Але  любов…  Хіба  буває  притьмом,
Із  присмаком  прогірклої  куті?

Ти  постиш  фільми,  ти  шукаєш  аналогій,
Ти  все  те  робиш  з  умислом  чи  без,
А  я  самотні  продукую  монологи…
Ще  не  помер  та  ніби  й  не  воскрес.

Ще  не  помер  –  застиг  у  глупій  комі,
І  не  живу,  і  вмерти  –  не  помру,
Вся  пунктуація  –  суцільні  коми
Перед  «але».  І  тиша  –  на  «чому?»

А  на  душі,  мов  на  туманнім  Альбіоні,
Туман  густий  –  бери  й  шматками  ріж,
Примарне  все…  У  савані?  Чи  у  вельоні?
***
Встроми  мені  між  ребра  гострий  ніж.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771229
дата надходження 14.01.2018
дата закладки 15.01.2018


Віталій Стецула

Просто дихайте, просто побудьте зі мною живими

Просто  дихайте,  просто  побудьте  зі  мною  живими,  
Сперечайтесь  зі  мною,  тривожте,  хвилюйте  живіть,  
Мої  дивні,  шалені,  недосконалі  й  мінливі,  
Ви  триваєте,  тож  мій  не  має  закінчення  світ.  

Я  колись  вимагав  від  вас,  мабуть,  всього  забагато,  
Наче  ви  вже  надлюди,  просвітлені,  просто  боги,  
А  тепер  про  єдине-одне  я  прошу:  не  вмирайте,  
Усі  інші  недоліки  з  легкістю  можна  простить.  

У  вас  більше  життя  -  і  у  мене  вже  більше  енергій,  
Ваші  подихи  кисню  легеням  моїм  додають.  
Це  любов  проявляє  закон  досконалих  симетрій,  
Ви  живете  десь  там  -  мою  душу  вкрива  перламутр.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742262
дата надходження 16.07.2017
дата закладки 13.01.2018


Д З В О Н А Р

НОВА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ВІТАЛІЯ СТЕЦУЛУ . . .

З'явився  новий  матеріал  про  Віталія  Стецулу.  Як  радісно,  що  не  забувають  люди  з  великою  душею  про  юного  обдарованого  поета,  який  нажаль,  так  рано  пішов  від  нас.
 Хоч  пройшло  тільки  100  днів  з  його  смерті,  але  вже  впорядкована  збірочка  його  віршів.  Про  це  більш  детально  викладено    на  цій  сторінці:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754562

Викладаю  на  старій  сторінці,  щоб    ви  (поети  і  читачі)  висказали  якісь  свої  персональні  моменти  з  спілкуванні  з  Віталієм,  як  в  житті  так  і  на  сайті...  Бо  спомини  людей  про  нього  та  його  життя,  дуже  допомагають  Його  Душі  в  тому  потайбічному  світі...  А  там  в  Царстві  Господньому,  нехай  Його  Душа  займе  достойне  місце!..  І  не  жалійте  поети  та  читачі  доброго  слова  для  Нього...  За  це  вам  воздасця  сторицею!..
     Дуже  жалко,  що  не  встановлена  точна  дата  смерті  Віталія.  Вона  десь  між  5-7  жовтня  2017р.  А  на  сторінці  "Вони  залишаються  з  нами"  ця  дата  помічена  -  аж  11.10.2017р.    І  Ірина  Іванюк  не  внесла  ясності  в  цей  момент  біографії  В.  Стецули.  Але  дуже  радує,  що  на    його  творчість  звернули  увагу  люди  з  великою  душею,  а  саме  -    вчитель  англійської  мови  Дрогобицької  загальноосвітньої  школи  ім.І.  Франка,  Ніколаюк  Галина  Василівна,  яка  зібрала    інформацію  про  життя  Віталія.
І  зараз  з'явилась  збірка  його  поезій.
Значить  пам'ять  про  нього  збережеться,  не  тільки  на  сторінках  сайту,  але  і  в  творчості  народу  України.
Дуже  радує,  що  ця  збірочка  вийшла  так  швидко,  фактично  -  100  днів  після  його  смерті.  Дуже  нам,  на  сайті,  не  буде  доставати  його  філософських  та  душевних  віршів.  Але  він  буде  завжди  з  нами.

Хай  його  творчість  і  пам'ять  про  нього  збережуться  в  наших  серцях!

Господи,  сотвори  Йому  Радість  в  Царстві  Твоєму!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771015
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 12.01.2018


Олеся Лісова

Гора Мойсея

Паломників  вечір  в  пустелі  збирає
Гора  Мойсея-  велична,  свята.
Ближче  до  Бога  душа  сягає
Піднятись  доверху  спільна  мета.

Вітер  нестерпно  усіх  шмагає,
По  всьому  тілу  б  ‘є  за  гріхи
І  наче  грудня  уже  немає
Каміння  пустелі,  в  руках  світлячки.

Один  за  одним  ідем  на  гору
Немає  націй  (  хто  я,  хто  ти  )
Зірки  здалося  б  взяли  в  долоню,
Так  близько  небо,  інші  світи.

Східці  доверху.  Лишилося  мало.
Сімсот  п’ятдесят  найтяжчих    їх,
Гупає  серце,  та  страху  немає
Полегшала  груда  гріхів  своїх.

Чекаємо  сонця.  Молитва  єднає.
Смуток  і  біль  вітер  в  гори  несе,
Величність  хвилин  на  вершині    Синая
Тільки  Бог  у  душі  понад  усе.

Хмари  сонце  закрили  і  не  пускають
Наче  люди  ,заплутані  в  злі  і  пітьмі
Та  тривоги  тихенько-тихенько  минають,
Відчуваєм  себе  тут  малими  дітьми.

Ось  вона…Мить  і  вічність  злилися.
Блаженство  промінням  торкнулось  плечей
Наче  досі  й  не  жив  і  твій  шлях  не  стелився
Лише  Ти  і  Душа…І  немає  людей.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770953
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 12.01.2018


Мирослав Вересюк

НАВІЩО НАМ ОТОЙ БЕЗВІЗ?

́Навіщо  нам  отой  безвіз,
Якщо  гроша  нема  в  кишені?
Невже  на    шопінг  чи  в  круїз
Попруться  злидні  навіжені?

Мабуть  тут  інший  задум  є,
Щоб  скористалися  з  безвізу
Всі  ті,  хто  владі  не  дає
Складати  долари  в  валізу…

Їм  надоїсть  чекати  змін
Від  боротьби  настане  втома,
Зневіра  в  Раду  і  в  Кабмін,  
Від  Президента  вже  оскома…

Хтось  з  них  поляже  на  війні,
Пройшовши  через  весь  Майдан,  
В  тюрмі  опиняться  одні,  
Спакують  інші  чемодан…

Отож  залишаться  в  країні  
Одні  пройдисвіти  при  владі,
Пенсіонери,  ду́рні,  «сині»,
В  мундирах  різних  тьоті  й  дяді.

Провладне  втишиться  болото
Державний  глибше  тоне  віз.
А  вже  на  нього  виліз  хто-то,
Звітує,  що  у  нас  безвіз!!!  

11.01.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770766
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 11.01.2018


Любов Таборовець

Летять роки нестримно

Летять  роки  нестримно
В  Землі  ми  на  гостинах...
Та  тільки  поспішаємо  кудись.
Порахувати  б    кроки
Прожитих  нами  років
Й  летіти  вільно  птахами  увись.
Де  пісня  незвичайна
І  долі  усіх  тайна.
І  тіні  нами  пройдених  доріг.
Що  крок  -  то  все  до  краю,
А  ми  так  поспішаєм
Залишити  життя  свого  поріг.
Спинімось  на  пероні,
Не  підганяймо  коней  
Летять  літа  у  далеч  стрімголов
Ви  озирніться,  люди
Сади  цвітуть  повсюди
І  в  душах  хай  цвіте  весна  й  любов.
Хай  буде  до  вподоби  
Життєва  насолода.
Усім,  хто  його  з  честю  проживе
Хто  вміє  світ  любити,
Не  поспішає  жити
У  щасті    до  ста  років  доживе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769811
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 11.01.2018


НАДЕЖДА М.

Для тебе…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=TgSun8TBtFw[/youtube]


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-hbJYSo8a0k[/youtube]

Для  тебе    хочу  буть  сюрпризом,
Ти  довіряй  мені  лишень,
Щоб  ти  не  вірив  тим  прогнозам:
Кохання  це  -  короткий  день.

Воно  триває  три  лиш  роки...
Коли  і  хто  сказать    посмів?
Хто  дав  чуттям  короткі  строки?
Це,  мабуть,  він  любить  не  вмів..

Та  я  не  вірю  в  забобони,
Бо  скільки  років  все  ж  люблю.
Які  тут  будуть  заборони?
Від  слів  своїх  не  відступлю.

Вже  скільки  весен  промайнуло,
Дощів  пролилось  за  роки.
Та  почуття  це  не  минуло,
Не  відпускатиму  руки

Тієї,  що  зі  мною  поруч,
Що  не  покине  ні  на  час.
Хай  буде  вічне,  без  повтору,
І  зігріває  тільки  нас.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770559
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018


Марія Кушніренко

Життя, життя

Життя,  життя,  мов  гроно  калинове,
Що  сплетене  суцвіттям  у  вінку
Тут  радощі  і  сум,  і  ти  моя  любове
Із  присмаком  гіркого  полину.

Роки,  роки,  мов  пишний  цвіт  калини
А  їхні  дні-  червонії  плоди
І  я  зриваю  їх,  і  зв'язує  пучками
Ховаючи  у  серці  назавжди.

Куди  біжиш,  куди  ведеш,  моя  стежино?
То  стрімко  вгору,  а  то  вниз,  як  бистрая  вода
Та  я  прошу́  тебе,  не  будь  так  швидкоплинне
Моє  багаторанне  дороге  життя.

Вже  відцвіли  сади  омитії  росою
Вже  падають  додолу  їх  плоди,
А  жовте  листя  прикрашає  осінь
Ховаючи  в  них  пасма  сивини.

В  тих  сивих  косах  першії  морози,
Зимові  ранки  і  холодні  дні
Той  перший  сніг  пухнастий,  білий,білий
Весняний  цвіт  нагадує  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770477
дата надходження 09.01.2018
дата закладки 10.01.2018


Марія Кушніренко

Я сумую

Я  сумую,  ридаю  і  плачу
Що  пройшло  скороспішно  життя
Не  повернеш  тривог  вже  юначих
Догоря  вже  кохання  зоря.

А  так  хочеться  вийти  у  поле
І  зустріти  там  сонечка  схід
І  упасти  у  трави  з  росою
Цілувати  весняний  їх  цвіт

Ой,  як  хочеться  ще  раз  родитись
На  цій  грішній  та  милій  землі
Із  тобою  і  ще  раз  зустрітись
І  упасти  в  обійми  твої.

І  ще  хочеться  взятись  за  руки
Та  пройти  все  з  тобою  життя
Хоч  і  випадуть  горе,  розлуки
Все  з  тобою  пройти  до  кінця.

Я  сумую,  сміюсь,  ні  не  плау
Бо  не  вірю,  що  все  вже  прйшло
У  душі  маю  поклик  юначий
Не  розтрачене  серця  тепло.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770546
дата надходження 10.01.2018
дата закладки 10.01.2018


Ганна Верес

Місячна ніч

Створивши  дивну  казку  вечорову,
Німий  дивився  місяць  ізгори,
Він  сяйво  лив  на  поле  і  діброву,
І  на  стрункі,  високі  явори.

Змією  яр  глибокий,  невеселий,
Підповз  до  перехрестя  двох  доріг,
Він  поєднав  забуті  Богом  села…
За  що  вони  спокутують  свій  гріх?

Зірки  дрібненькі  ночі  догоджали,
Ще  ранок    вітру  крила  не  нап’яв.
І  кропива  у  час  такий  не  жалить  –
Зізнався  у  коханні  їй  реп’ях.

На  воду  не  сповзли  іще  тумани,
Тому  свинцем  дзеркалить  її  длань,
І  тільки  сон  їй  голову  дурманить,
А  місяць  Шлях  Чумацький  осідлав.
11.11.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770286
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018


НАДЕЖДА М.

Чом зажурився, голуб сизий?

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uC9fJOq1JF4[/youtube]

Чом  зажурився,  голуб  сизий?
Чому  неспокій  на  душі?
Немолодий,  та  все  ж  красивий.
Невже  замучили  дощі?

Сидиш  самотній.    Де  голубка?
Чому  до  хмар  ти  не  летиш?
Одна  літає  твоя  любка,
А  ти  від  холоду  тремтиш.

Покинь  в  думках  своїх  тужити.
Дивлюсь:  нетронуте  зерно.
Ти  здатен  гнізда  в  парі  вити.
Зніми  з  душі  думок    ярмо.

Свої  розчесуєш  все  крила,
Намокли,  мабуть,  від  дощу.
Ти  не  спіши  складать  вітрила...
Я  так  тебе  про  це  прошу.

Ще  вийде  сонце  із-за  хмари,
Осушить  крила,  полетиш.
Всіх  заворожать  твої  чари...
Думки  нерадісні  залиш.

Іще  заграє  промінь  сонця
В  твоїх  засмучених  очах.
Осяде  сум  цей  десь  на  донці
В  цих  безкінечних,  злих  дощах...










адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770207
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 08.01.2018


НАДЕЖДА М.

Різдво Христове

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6hlm5u239bw[/youtube]


Опустивсь  на  землю  вечір,
Світле  сяйво  розлилось.
І  дорослим,  і  малечі
По  всім  хатам  розійшлось.

Зайшов  Вечір  ось  до  хати,
Подививсь  -  багатий    стіл.
Гостей  можуть  тут  стрічати:
Є  тут  хліб  святий  і  сіль.

І  усміхнений  господар,
Повна  хата  тут  дітей.
Знать,  хазяїн  цей  не    ледар,
І  усмішка  до  гостей.

На  столі  всього  вдостатку:
Пироги,  кутя,  вино.
Чепурив  до  свят  кімнатку,
Вигляда  гостей  в  вікно.

А  надворі  сніг  лапатий,
Подарунок  цей  до  свят.
Хай  щастить  оцім  всім  в  хаті.
Кожен  святу  дуже  рад...

Бачить,  в  хаті  люди  добрі.
У  сім"ї  цій  завжди  лад.
Зарожевився  вже  обрій...
То  ж  піду  до  інших  хат...
______________________-

Друзі  мої!  Вітаю  вас  всіх  з  Різдвом  Христовим..
Будьте  щасливими  і  здоровими.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769919
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 06.01.2018


СЕЛЮК

СВЯТКУЙМО РІЗДВО

Христос  народився!  Славімо  Його!
Лунає  сьогодні  по  всій  Україні.
Дитя  народилось  ціловане  Богом,
Сповите  заснуло  в  пахучому  сіні.

Вертеп  задививсь  на  зорю  в  небесах
І  Діва  Марія  над  сином  схилилась.
А  в  небі  сіяла,  сіяла  зоря,
Вона  сповіщала  -  дитя  народилось.

Хоч  доля  в  Ісуса  не  зовсім  проста,
Він  обраний  Богом  людей  захистити.
Його  розп’яли,  він  був  знятий  з  хреста,
До  Бога  пішов,  щоб  могли  люди  жити.

Святкуйте  Різдво,  прославляйте  Христа,
Моліться  за  Божого  сина  щоднини.
Христос  народивсь  на  землі  неспроста,
Святкуймо  Різдво  –  це  Христа  іменини!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769901
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 06.01.2018


Ганна Верес

О музо, не дозволь душі старіть!

До  осені  вже  просяться  літа…  
Візиткою  –  сріблясто-білі  скроні…
Давно  без  танцю  вечори  й  свята,
Але  поезій  дозрівають  грони.

А  в  них  –  любов  жагуча  до  життя,
Ота,  що  в  муках  іноді  рятує
І  душу  змушує  пройти  крізь  каяття,
А  чи,  як  кат,  без  вироку  катує.

Важкий  процес  народження  творінь,
Коли  в  борні  –  реальність  і  сум’яття…
О  музо,  не  дозволь  душі  старіть,
Щоби  не  стало  це  моїм  розп’яттям.
26.10.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769881
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 06.01.2018


Richter

Ліки від туги*

Печаль  –  то  стан  зболілої  душі,
коли  вона  забула  вже  про  радість.
І  біль  чужий  для  неї  не  рушій,
вона  бреде  в  зажурі  мовчки  в  старість…

Тут  лікар  час,  а  краще  –  тільки  праця
до  поту,  до  знемоги,  до  судом.
В  тандемі  тім  збороти  тугу  вдасться,
лиш  часу  плин  вперемішку  з  трудом.

Від  втрат  не  має  жоден  з  нас  гарантій,
втрачаєм  з  часом  рідних  і  близьких.
Нас  сила  волі  ставить  на  пуанти,
а  пам’ять  –  лиш  нагадує  про  них…

05.01.2018

[i]*  Ремейк  на  твір  „Печаль“  автора  сайту  „Клуб  поезії“  Пісаренчиха  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769737  .
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769748
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Олекса Удайко

ТИ – МУДРИЙ

       [i]Мудрий  той,  хто  має  знання  та  робить
       вигляд,  що  не  знає.    Дурень  той,  хто  
       не  має  знань,  та  робить  вигляд,  
       що  знає
                                                                           [b]  Лао  Цзи[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/HKSrCR-ZGGo[/youtube]

[i][b][color="#002fff"]Коли  мовчиш  ти  більше,  ніж  говориш,
й  абиде  не  пасеш  своїх  думок,
коли  діла  свої  належно  твориш,
закривши  рота  міцно  на  замок;

коли  достоту  відаєш  дорогу  
і  знаєш,  як  опону  обійти,
і  ділишся  думками  лише  з  Богом,
як  досягаєш  трібної  мети;  

коли  лаштунки  в  тебе  під  рукою
для  найважливіших  життєвих  справ,
і  знаєш  наперед,  що  маєш  скоїть,
щоб  вирішальну  битву  не  програв;

коли  у  змозі  розпізнать  знамення,
що  враз  тобі  спустилося  з  небес,
й  не  валиш  справи  на  чужі  рамення,
а  маєш  власний  досвід  і  прогрес;

коли  сміття  не  винесеш  із  хати
й  не  подаси,  як  завітає  гість,
а  будеш  плюси  у  речах  шукати
і  мінус  оцінити  маєш  хист,

                     Ти  –  мудрий!!!

Й  маєш  безумовне  право
судити  ницих,  блазнів  і  лихих…
Та  не  питаєш  і  не  кривдиш  прямо,
не  б’єш  за  думку  візаві  своїх.

Бо  істина  й  тебе  колись  поправить!
Й  не  апелюй  до  більшості...  Колись  –
голосуванням  не  вінчають  правду  –
в  покорі  їй  колінно  поклонись![/color]    

[/b]05.01.2018,
Кельно,  ФРН
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769711
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Артур Сіренко

Жовта ніч

                   «Місяць  часткою  часнику,
                     Тьмянів  від  болю  аґоній,
                     Кидав  кучері  жовті  
                     На  жовті  дзвіниці.»
                                                               (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

Все  пожовтіло  в  пітьмі,  Лоренцо*,
Навіть  твоя  недоречна  Венеція
Анахронізмом  дітей  лагуни  
Пливе  каравелою  жовтою
У  Харона  спогади  човникові.

Лоренцо!  Монети-ґудзики
На  камзол  втікача-дожа
Приший.  А  сняться  аґонії
У  павзах  стогону  мандолін  
Міста  венетів  води  (Аттіла).

Лоренцо!  Карнавали  щурів
Тих  розфарбованих  галеонів,
Що  везуть  чорний  перець
Любителям  смачно  поїсти,
Серед  міста  дзеркал  та  паперу:
А  ти  кажеш:  «Республіка…»

Лоренцо!  Надто  часто  дожі  
Вінчалися  з  морем,  кидаючи
У  його  ненаситну  пащеку
Перстень  металу  Сонця.
Тому  марно  ловити  крилатому  леву
Жовту  рибу  початку.

Маски  носаті  –  модні  після  комети,
Після  Нової  Зорі,  що  так  сяяла  в  Небі:
Селена  –  подруга  Пана,  діва  Аркадії**
Гіпаріона  та  Теї  дитя  
Все  зафарбовує  в  жовте  (як  Геліос  гасне):    
Море,  обручки,  монети,  каблучки,
Ґудзики,  дзвони,  мерців,  церкву,  собак,
Місто  і  камінь,  зуби  і  пасма,  котів  і  мишей
І  навіть  чуму…  

Примітки:
*  -  це  зовсім  не  про  Лоренцо  ді  П’єро  де  Медічі  Чудового  (Lorenzo  di  Piero  de  Medici  il  Magnifico)  (1449  –  1492),  це  про  зовсім  іншого  Лоренцо,  що  жив  у  Венеції.  Але  не  про  Лоренцо  Пріулі  (1489  –  1559)  –  дожа  Венеції.  Хоча,  може  і  про  нього  –  хто  зна…    
**  -  про  Аркадію  кажуть,  що  то  країна  козопасів,  але  то  неправда.  Це  країна  темних  пророчих  святилищ  і  людей,  що  присягаються  водою  Стіксу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769713
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 05.01.2018


Володимир Олійник

Одеські галоші. (гумореска) .

                                                                                     Десь  поїхав  Василь  Гальчин
                                                                                       До  тої  Одеси
                                                                                       Пише  листа  своїй  милій,
                                                                                       А  може  і  бреше.

                                                                                       Приїзджай  до  мене    мила
                                                                                       Бо  не  можу  спати
                                                                                       Заробив  їм  пору  рублів
                                                                                       Приїдь  їх  забрати.

                                                                                       Сіла  бідна,  сум  схопив
                                                                                       Йде  до  моєї  жінки
                                                                                       Каже,що  чоловік  її  за  пів  року
                                                                                       Від’їв  пів  печінки.

                                                                                       Тільки  пише,  що  не  лише
                                                                                       Заробляю  гроші
                                                                                       Трошки  вже  в  кафе  лишив
                                                                                       Є  ще  на  галоші.

                                                                                       Як  поїхали  обидві
                                                                                       Нема  вже  неділю
                                                                                       Ось  дзвінок,я  беру  трубку
                                                                                       Аж  собі  не  вірю.

                                                                                       Тут  Василь  кричить:  
                                                                                       ,,Не  можу  сі  їх  позбути
                                                                                       Таксі  розгуляли’’.
                                                                                       Ох  і  в  мене  заробітки?
                                                                                       Ох  і  дні  настали?

                                                                                       А  він  тоже  бідолаха
                                                                                       Не  плюне  си  в  кашу
                                                                                       Дав  їм  тільки  на  галоші
                                                                                       Це  вам  точно  скажу.

                                                                                       Ох,як  прощалися  вони
                                                                                       Фист  вона  довольна  була
                                                                                       Але  свої  нові  капці
                                                                                       У  дорогу  взула.

                                                                                       А  як  зайшли  вони  в  поїзд
                                                                                       Таксі  розпалили
                                                                                       Що  там    рядом    на  проході
                                                                                       Арм’яна  побили.

                                                                                       А  що  було  в  Станіславі
                                                                                       Сіли  си  на  лавці
                                                                                       З  сміху  вмерла  з  тих  галошів
                                                                                       Якась  стара  бабця.

                                                                                       Довго  вони  там  на  лавці
                                                                                       Собі  посиділи
                                                                                       Тут  себе  одна    мац-мац
                                                                                       Де  сі  труси  діли.

                                                                                       А  кальоші  їм  ідуть
                                                                                       Трусята  си  куплять
                                                                                       Нехай  більше  в  тому  поїзді
                                                                                       Нічого  не  гублять.

                                                                                       Отак  сі  вони  доїздили
                                                                                       Нічого  не  хочуть
                                                                                       Бо  тепер  у  нас  в  Франківську
                                                                                       Всі  з  них  сі  регочуть.

                                                                                                                                                         06.06.1996р.


                                                                                       Частка  сі,си,заробив  їм-галицький  говір.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769664
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018


геометрія

СІЧЕНЬ МІСЯЦЬ НА ОСІНЬ ПОХОЖИЙ…

                                 Січень  місяць  на  осінь  похожий,
                                 Нема  снігу,немає  морозів,
                                 А  бувають  тумани  і  слякоть,
                                 Дуже  сумно  і  хочеться  плакать...

                                 Зажурились  кущі  і  дерева,
                                 Не  такої  погоди  їм  треба,
                                 Як  і  дітям  їм  хочеться  дива,
                                 Щоб  було  все  навколо  красиве...

                                 Вони  гіллям  легенько  гойдають,
                                 І  краси,  і  наснаги  чекають,
                                 Їх  не  радують  зоряні  ночі,
                                 Вони  снігу  пухнастого  хочуть...

                                 Коли  сніг  їх  покриє  і  землю,
                                 Стає  гарно  навколо  й  приємно,
                                 Підкоря    білосніжна  зима,
                                 Цьогоріч  чогось  снігу  нема...

                                 Заспокойтесь  кущі  і  дерева,
                                 Сумувати  і  плакать  не  треба,
                                 Прийде  час  і  пухнастий  веселий
                                 Сніг  укриє  і  землю,й  дерева...

                                 Ще  зима  свої  "зуби"  покаже,
                                 І  снігами  холодними  ляже,
                                 Ще  й  морозом  скує  диво-шати,
                                 І  тепла  доведеться  чекати...

                                 Січень,лютий,  зима  і  морози
                                 Відійдуть  як  і  осені  сльози,
                                 Половина  зими  відійшла,
                                 Прийде  час  для  весни  і  тепла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769644
дата надходження 04.01.2018
дата закладки 04.01.2018


majra

А я завжди ходила по межі

А  я  завжди  ходила  по  межі,
На  гострі  терни  боса  наступала...
І  люди  відвертались,  мов  чужі,
Та  я  ніколи  віру  не  втрачала!

Світила  теплу  свічечку  вночі,
Душею  з  Богом  тихо  говорила.
Від  свого  раю  я  знайшла  ключі,
І  кущ  калини  в  ньому  посадила.

Цвіте  моя  калина  навесні,
І  солов"ї  так  солодко  співають!
Це  доля  усміхається  мені,
Як  Ангели  на  свято  прилітають!

Я  по  секрету  кожному  скажу,
Хто  щастя  у  житті  знайти  бажає  -
В  своєму  серці  рай  свій  бережу,
Бо  іншого  на  цій  землі  немає!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769350
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 03.01.2018


Надія Карплюк-Залєсова

НАЙПЕРШЕ, ЩО БАЖАЮ…

А  я  з  тобою  нині,  моя  земле,
Слова,  живі  любов"ю,  з  серця  йдуть...
Душа  болить  і  мало  не  примерзне
За  ту  тернисто  вистелену  путь.

І  ти  на  ній  -  розхристана  і  боса
Стоїш  на  вітрі  стоголосих  зим...
В  чім  твоя  пісня  винна  безголоса,
Поезія  німих  крилатих  рим?

Кому  не  до  вподоби  пісня  -  слово.
Кому  не  до  вподоби  мій  народ?
За  те,  що  він  не  раб  чужої  мови,
Що  юний  українець  -  патріот?

Що  він  вже  не  повернеться  в  минуле,
Бо  "випили"  по  вінця,  над  усіх...
Століття  злиднів  в  мороці  минули
Машини  вашої  -  надлюдський  гріх

Кому  не  до  вподоби  українець,
Що  йде  з  любов"ю-  миром  по  землі?
Не  гвалтівник-загарбник...  не  ординець.
Його  заслуги  в  світі  немалі

І  я  з  тобою  нині,  рідний  краю,
У  рік  Новий,  у  перший  його  день,
Тобі  я  миру,  земленько,  бажаю
І  щастя  для  усіх  твоїх  дітей!

Нехай  Вселенна  той  куточок  раю
Поверне  нам  без  вибухів  війни.
Я  в  рік  Новий  -  найперше,  що  бажаю,
Щоби  жили  і  дочки  і  сини!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769152
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018


Світла (Імашева Світлана)

ПРИПОРОШИЛО…

                                                                         *******

                                           Заворожило  -  припорошило
                                           Легеньким  снігом  оце  вночі:
                                           Первопречисто,  просторо,  біло
                                           У  цілім  світі  -  і  на  душі?..

                                           Ялин  кошлатих  таємні  знаки
                                           Між  білосніжжям  про  щось  мовчать,
                                           І  сіють  хмари  небесні  злаки
                                           В  холодні  очі  озер-свічад...

                                           Припорошило  тривог  розмаї,
                                           Сумнівне  щастя  і  крик  душі...
                                           Перепливаю...  переливаю
                                           Світ-білопростір  в  сумні  вірші.

                                           А  рік  розправив  небесні  крила,
                                           Різдвяним  знаком  -  вогонь  свічі...
                                           Припорошило-заворожило
                                           Легеньким  снігом  оце  вночі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769097
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Дорогим і любим друзям Новорічне вітання…

З  Новим  роком  Вас  вітаю,
Щастя  й  радості  бажаю.
Щоб  у  січні  наче  в  квітні,
Гріли  проліски  привітні.
Щоб  літа  ішли  не  марно,
Все  в  житті  складалось  гарно!
Рік  Новий  -  казковий  час!  
Хай  здивує  щастям  вас.
І  Собака  хай  дарує
Мудрість,  силу  і  шанує!
Рік  добра  і  рік  кохання,
Тож  приймайте  привітання;
Будьте  добрі  та  здорові,
Побажаю  Вам  любові.
Світла  й  радості  багато,
Щоб  життя  було  як  свято!

З  Новим  роком  Вас  мої  любі!!!
Миру  Вам  і  злагоди,теплоти  сердець  і  доброти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769071
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018


СЕЛЮК

НОВОРІЧНІ ВІТАННЯ

Все  найкраще,  що  маю  у  себе  в  душі,
Покладу    в  Новорічний  серпанок.
Друзі,  любі  мої,  Вам  найкращі  вірші,
Кожен  вірш  причитайте  під  ранок.

Новий  рік  щоб  зустріли  в  великих  снігах,  
Щоб  співала  всю  ніч    хуртовина.
Золотились  хрести  на  старинних  церквах,
На  столі  була  свіжа  хлібина.

Мир  настав  на  землі,  зупинилась  війна,
Щоб  вернулись  сини  до  оселі.
Щоб  на  кожен  продукт  була  мудра  ціна,
Були  люди  щасливі  й  веселі.

Новий  рік  ощасливив  родину  дітьми,
Які  довго  чекали  малечу.
По  житті,  щоб  ми  завжди,  лишались  людьми,
Щоб  всі  відданість  мали  лелечу.

Новий  рік  надворі,  засріблились  сніги,
Він  крокує  від  краю  й  до  краю.
Щоб  нікого  із  Вас  не  обсіли  борги,
З  Новим  роком  Вас,  друзі  вітаю!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769063
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 01.01.2018


Woody Paul Grey

ДВІ ПОЛОВИНКИ …

 ВУДІ  ПОЛ  ГРЕЙ

 Гостинно,  відчинивши  двері,
Запрошую  до  своєї  оселі,
Галантно  цілую  їй  ручку,
Байдуже,  на  законну  обручку.

Не  до  шампанського,  люба,  
мерщій  до  п’янкої  постелі,
розкачуй,  мила,  каруселі,
аж  до  самісінької  стелі.

Ми  так  давно  не  кохались,
Хоча,  чому,  насправді?
Ми  дві  половинки,  знаєш?
Та  чомусь  живемо  не  в  парі.

Не  любить,  тебе,  знаю.
І  відпустить,  не  бажає.
Чому  ж  ти  живеш  із  ним?
Хоч  щиро  прагнеш  –  зі  мною.  

Чом,  доля,  несправедлива?
Єднає  чужі  серця,  і,  душі,
А  рідні,  близькі  й  любі  -
Розкидає  по  усьому  світу.

Не  йди,  не  спіши,  залишся,
Не  покидай  -  на  хвилі  кохання,
бажання,  єднання  й  жадання,
А  потім  -  розпачу  й  смутку.

На  щастя,  почув  Всевишній,
Нашу  молитву  сердечну,
І  повернув,  на  наше,  бажання,
Кохану  в  мої  обійми.

Бо  чоловік  законний,
Знайшов  собі  молодшу,
Стрункішу  й  красивішу,
Байдуже,  що  нелюбу.
15:00  –  16:20    29    12    2017    Івано-Франківськ

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768745
дата надходження 30.12.2017
дата закладки 30.12.2017


Олекса Удайко

КОХАННЯ ЧАС

               [i]Час  кохання  -  
                                               година*  життя...
[/i][youtube]https://youtu.be/dzrygVstCuc[/youtube]

[i][b][color="#ff0000"]-[color="#c72525"] Кохання  час…
Але  розбавлений  водою…
А  треба  б  –                
               краплями  небесної  краси…  
Вода  в  любові  обертається  бідою  –  
І  хоч  моли,  а  хоч    проси!

-  Кохання  час,  
Але  окроплений…    сльозою,
І  недоречний  тут  
                 ні  гумор,  ані  сміх!
Я  рану  поетичним  словом  враз  загою,
Промовчать  бо  –  великий  гріх!

- Кохання  час…
Бува  завіяний…  журбою,
Й  нещадно    
               замітає  долі  віхола…  
Не  треба  зайвих  слів  і  жестів  у  любові  –
Змагайтеся…  утіхою.  

- Кохання  час…  
Стає  порою…  укутаний    пітьмою...
А  треба  б  –  
               пелюстками  ружі  –  квітами,
Що  проростають  і  жагучою  зимою,  –
Усміхненими  дітками...

-            Кохання  час...  
Огидно  вкрадений…  війною,
А  треба    б,  
               щоб  –    уквітчаний  рожевим  цвітом,
Обласканий  життя  квітучого  весною  
Й  завдячний...  мирним  світом!

               Кохання  час….  

[/color][/color][/b]26.12.2017,
Кельн,  ФРН
_________
*Тут  -  як  синонім  сонячного  дня,  днина[/i]      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768184
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017


НАДЕЖДА М.

Слова, розбавлені водою…

За  твором  Олекси  Удайко  "Кохання  час".

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768184

-----------------------------------------------------------------

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hMMCZbWeS_4[/youtube]


Кохання  час...  Для  кожного  він  різний.
Не  кожному  дано  це  почуття.
Для  когось  час  цей    просто    дивовижний,
Бо  в  унісон    живуть  серцебиття.

Від  почуттів  розквітнуть  орхідеї,
І  світ  навколо  стане  не  такий.
Запахнуть  неймовірно  враз  лілеї,
Хоч  час  далеко  вже  не  весняний.

Слова,  розбавлені  ущент  водою,
І  холод  пробігає  поміж  душ,
Чуття  себе  відчує  сиротою,
І  серце  обіллє  холодний  душ.

Коли  кохання,  скроплене  сльозою,
То  тут  його,  звичайно,  й  не  було.
Воно  не  ощасливить  вже  красою.
Із  сумом  озирнулось  й  загуло.

Його  не  можна  втримать  ні  заставить,
Чужі  не  стануть  рідними  серця..
Нащо  в  цій  ситуації  лукавить...
Відношення  сягнули  тут  кінця.






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768210
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017


Sukhovilova

Коляда

Божий  янгол  над  світом  кружля,
З  неба  ласка  на  землю  спустилась,
Із  народженням  Бога  Христа
Зірка  в  небі  пророкам  явилась.

                           Коляда  разом  з  снігом  зайшла
                           В  кожну  хату,  у  кожну  родину,
                           Ясна  зірка  на  небі  зійшла
                           Засвітила  всю  нашу  Вкраїну!

Божа  Мати  Дитя  породила,
Для  людей,  що  тонули  в  гріхах.
Зірка  в  небі  для  всіх  засвітилась,
І  вказала  до  Господа  шлях!

                           Хай  горить  наша  свічка  добра,
                           Світлом  Божим  серця  зігріває.
                           Хай  у  домі  звучить  коляда
                           До  Різдвяного  неба  злітає!

Разом  з  нами  земля  колядує,
На  столі  -  пампушки  і  кутя,
Ясне  небо  нам  радість  дарує,
Бо  прийшло  до  нас  Боже  Дитя!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767997
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017


НАДЕЖДА М.

Дякую вам, МОЇ ХОРОШІ ДРУЗІ…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=IMpBsw94Q9c[/youtube]

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=DWJfMhSXpDM[/youtube]
Зимовий  вечір  зависає  в    тиші.
Як  завжди,  волю  дам  своїм  думкам.
Та  в  вечір  цей  думки  уже  тепліші,
Я  не  роблю  аналіз  помилкам.

Життя  хвилини  відбива  будильник,
Ніхто  не  заважає  у  цей  час.
Здивовано  поглядує  світильник,
Який    не  тільки  в  мене  для  прикрас.

Він  свідком  є  недоспаних  ночей,
Коли  світанки  заглядали  в  хату,
Не  розумів  заплаканих  очей...
Думки  тепер  не  буду  колихати.

Нехай  летять  в  цей  час  до  моїх  друзів,
В  оточенні,  яких  я  так  давно.
Слова  мої,  не  видумка  ілюзій,
Вони  солодші,  ніж  міцне    вино..

Хто  я  б  була  у  цьому  клубі,  ДРУЗІ,
Якби  підтримки  не  було  від  вас?
Щаслива  я  тепер  у  вашім  крузі,
І  дякую  за  це  вам  повсякчас.

Своє  добро  ви  завжди  дарували,
Ви  не  жаліли  добрих  своїх  слів.
Добро  у  мою  душу  наливали,
І  кожен  щиро  так  сказаь  умів...

Хай  доброта  живе  у  ваших  душах,
За  ЛЮДЯНІСТЬ  усіх  я  вас  ЛЮБЛЮ!
Вам  сказане,  ніколи  не  нарушу,
За  вас,  МОЇ  ХОРОШІ,  я  молюсь..
--------------------------------------------------
Дякую  за  підтримку,  розуміння,  за  щирі  і  ДОБРІ  ДУШІ:

Ніні  Незламній,  Олексі,  Удайко,  Шостацькій  Людмилі,boroda171,Радченко  Олі,
Ганні  Верес,  Ніні-  Марії,  Лаурі  (  Маковій),Волинському  Анатолію,Неоніла  Гуменюк  та  Олег  Требухівський,  Олені  Жежук,Валентина  Малая,  Макієвській  Наталії.
Миколаю  Волиняку,Крилатій  Любові,Надії  Башинській,Миколі  Карпець,Феї  Світла,  Анатолійовичу  Сергію,  Лілеї  (  одній  і  другій),  @NN@  ,  Чайківчанка,OlgaSydoruk,  Без,Олеся  Шевчук,Зоя  Журавка,  Корозлик  Оксані,  Ганні  Верес,  Любові  ІвановіЙ.
Володимиру  Версті,  Олі    A.Kar-Te,  Таїсії,Світлій  (  Світлані  Пироговій).
геометрії,      MERSEDES  Танюші,  Миколі  Холодову,  Фіалці  Олені,  Наталці  Данилюк.
Пробачте,  якщо  я,  можливо,  когось  пропустила...
Бажаю  всім  бути  щасливими!  Хай  у  новому  році  збудуться  всі  ваші  мрії!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767984
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017


Ганна Верес

Коли життя не розпочать

Уже  не  паморозь  –  сніги
У  мами  в  косах,
Коли  всім  літо  навкруги,
Для  неї  –  осінь,
Коли  давно  вже  на  крилі
І  діти,  й  внуки…
Стоять  портрети  на  столі…
Полин  розлуки
Ковтає  мати  день  і  ніч,
Тікають  сили.
Бентежить  серце  дивна  річ:
Дочка  із  сином,
Котрі  забули  джерело,
Що  їх  тримає.
Може,  й  життя  їх  не  вдалось  –
Любові  мало?
Найбільша  мамина  печаль  –
Невдячні  діти,
Коли  життя  –  не  розпочать
І  вже  терпіти
Немає  в  матері  снаги,
Й  нема  бажання.
Не  раз  вже  сходили  сніги  –
Немає  шани
До  тих,  життя  хто  дарував
І  ніжну  пісню,
Від  себе  часом  відривав,
Старався,  звісно,
Щоби  не  гірш,  щоб  нарівні,
Як  людські  діти.
Туди  завжди  лише  вповні  –
Порожній  –  звідти.
А  вслід  –  гіркі,  меткі  слова,
Малоприємні.
І  серце  кров’ю  залива
Від  дум  таємних:
Чому    так    випало    мені?
Чия  провина?
Слова  чекались  чарівні–
Образ  лавина.
І  болем  повниться  душа,  
Німа  –  ридає.
Він  і  на  мить  це  не  лиша    –
Роки  гортає,
Сутулу  старість  ген  несе
Ще  й  одинокість.
Для  мами  діти  –  то  є  все,
Геть  власний  спокій.
І  пада  моршкою  печаль
На  лоб,  під  очі,
Немов  тавро,  немов  печать  –
Біди  то  почерк…
Найбільша  мамина  печаль    –
Невдячні  діти,
Й  коли  життя  –  не  розпочать…
То  ще  терпіти?!
28.06.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768008
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017


Віктор Ох

РІЗДВЯНА (V)

  (пісня-колядка)
                   Слова    ̶    Ніна  Третяк
Цю  пісню  виставляв  раніше.  Але  тепер    автори  трохи  переробили  слова,  мелодію,  додали  відео.  Та  й  є  гарний  привід  -  Різдво  по  сучасному  календарю,  вихідний  день.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=NtT2fnBv3zc[/youtube]
----------------------------
       
Забіліли  сніги  над  світом,
Завірюха  гуляє  з  вітром.
Закрутила  сніжинок  зграю  –
І  з  полону  не  випускає.
                       Приспів:
     Я  снігами  іду,  снігами,
     Поспішаю  в  село  до  мами,
     Де  родина  моя  чудова,
     Де  Різдвяна  кутя  медова.

А  метелиця  посміялась
І  за  вітром  прудким  погналась.
А  на  небі  зірниця  стала  –  
І  весь  світ  вона  осіяла.

       Приспів.

Задивились  на  землю  зорі  –  
Просвітліло  в  душі  й  надворі,
Де  красива,  як  пісня,  мати,
Виглядає  мене  на  свято.

       Приспів.

Я  прийду  до  своєї  хати,
Буду  рід  дорогий  вітати:
Із  Різдвом,  будьте  ви  здорові,
В  мирі,  радості  і  любові!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767994
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 25.12.2017


Світла (Імашева Світлана)

УЖЕ ЗІЙШЛА НАД ВСЕСВІТОМ ЗОРЯ

                                                                                       **************
                                                         Уже  зійшла  над  Всесвітом  Зоря  -  
                                                         Осяяла  і  темряву,  і  душі...
                                                         Радіє  -  тихо  молиться  земля
                                                         Спасителю  рожденному  -  Ісусу.

                                                         Єдин  Господь  -  і  день  оцей  -  єдин,
                                                         Єдине  для  людей  величне  Свято.
                                                         Ісус  Господь,  Месія,  Божий  Син
                                                         Любов'ю  прагне  Всесвіт  об'єднати.

                                                         Йому  імення  світле  -  Бог-Любов,
                                                         Бог-Правда,  і  Добро,  і  Справедливість.
                                                         За  грішних  нас  пролита  чиста  кров
                                                         І  неосяжні  прощення  та  милість...

                                                         До  Нього  ми  приходимо  -  дітьми,
                                                         І  кожний  йде  дорогою  своєю:
                                                         Від  горя  й  муки,  із  провалля  тьми  -  
                                                         Повірить  в  Правду  -  і  зцілитись  нею.

                                                         Молімося  -  сіяє  нам  Зоря  
                                                         Над  Всесвітом  -  Надія  всюдисуща.
                                                         До  Божого  несімо  олтаря  
                                                         Свої  гіркі,  свої  людськії  душі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767901
дата надходження 24.12.2017
дата закладки 24.12.2017


Миколай Волиняк

Роєм падають джмелі

З  хмарок  білих  до  землі,
Роєм  падають  джмелі.
Наче  в  бризках  водопад,
Горить  в  сріблі  диво  –  сад.

Котиться    метелиця,
Сніг  під  ноги  стелиться.
Ой,  стелися  білий  сніг,
Нам  на  радість  для  утіх.

Ген  сороки  білохвості,
Ведуть  зимоньку  у  гості.
Біля  ставоньку  синиці,
Вже  лаштують  вечорниці.

Котиться    метелиця,
Сніг  під  ноги  стелиться.
Ой,  стелися  білий  сніг,
Нам  на  радість  для  утіх.

Й  жаро  -  груді  снігурі,
Тут,  як  тут  вже,  дзигарі..
Веселяться  для  дзвінниці,
Руді  білочки  й  і  лисиці.

Котиться    метелиця,
Сніг  під  ноги  стелиться.
Ой,  стелися  білий  сніг,
Нам  на  радість  для  утіх.

Вже  ведмедик  і  зайчатка,
Повсідались  на  санчатка.
По  стежках  спішать  з  доріг,
Щоб  зустріти  Новий  рік.

Котиться    метелиця,
Сніг  під  ноги  стелиться.
Ой,  стелися  білий  сніг,
Нам  на  радість  для  утіх.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767305
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 21.12.2017


Мирослав Вересюк

ВСІ ТАРГАНИ ХОВАЮТЬСЯ В ШПАРИНИ

Всі  таргани  ховаються  в  шпарини,  
Усякі  гади  заповзають  в  нори.
На  жаль,  буває  так,  що  і  в  людини
Повадки  є  та  вчинки,  як  в  потвори.

Раніше  цінували  честь  та  гідність,  
За  це  вмирали  навіть  на  дуелі,
А  слово  мало  безперечну  цінність  –  
Дорожче  злата,    непорушність  скелі.

І  добре  ім’я  значило  чимало,
Це  було  честю  –  ім’я  не  ганьбили!
Відвагу  та  шляхетність  цінували  
Любили  землю  і  народ  любили.

Куди  сьогодні  ділись  ці  чесноти?
Принаймні  в  тих,  хто  рветься  так  до  влади,
Чому  там  стільки  покидьків,  бидлоти,
Що  годі  навіть  всіх  порахувати.

Мабуть  тому,  що  не  рубають  руки,  
Не  четвертують,  не  здирають  шкіру.
Крадуть  безбожно  і  жирують  суки,
Тому,  що  мають  у  безкарність  віру.

Кругом  порука  кругова  панує,
На  всіх  щаблях  провладної  драбини.
Народ  в  державі  не  живе,  існує,
Від  їх  щедрот  –  споживчої  корзини.

Держава,  що  зрослася  з  криміналом,
Народ  в  якій,  як  засіб  для  наживи,
Корупція  тут  досі  править  балом,
При  владі  цій  немає  перспективи.

А  нас  годують  ростом  і  процентом,
Яких  на  хліб  ніяк  не  положити.
Непросто  так  ужитись  з  президентом,  
Який  нас  кликав  по-новому  жити.

Для  нього  справді,  стало  по-новому,  
А  нас  ще  більші  злидні  обступили.
І  бджоли  тонуть  в  медові  липкому,
Який  собі  на  зиму  наносили.
 
Ми  теж  втонули  у  цій  липкій  брехні,
Брехні  від  тих,  кого  самі  обрали.
За  вибір  гірко  так,    боляче  мені,  
Але  спитаю,  -  А  ми  вибір  мали?

Мені  здається,  що  і  в  черговий  раз
Найменше  зло  обрати  доведеться,
Бо  в  другім  турі,  знущаючись  із  нас,  
Він  з  радикалом  в  боротьбі  зійдеться…

Невже  пророчими  стануть  ці  думки,
Водити  знову  будуть  манівцями,
А  людям...,  буде  зовсім  невтямки,  
Що  в  своїх  бідах  завинили  самі.

20.12.2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767179
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Нажаль не всі уміють ще любити…

Душа  болить  і  серце  болем  крає,
Неначе  птаха  в  клітці  помирає.
Останній  подих  і  здавило  груди,
Своїм  теплом  врятуйте  її  люди...

Нема  тепла,  лише  холодний  вітер,
Літає  полем  і  зриває  квіти.
А  почуття  людей  такі  холодні,
Невміють  дарувать  тепло  сьогодні...

Радіють  тому,  що  комусь  погано,
Уміють  сіль  насипати  на  рану.
І  легко  так  із  когось  посміються,
Від  того  сльози  наче  ріки  ллються.

І  рветься  біль  із  глибини  рве  душу,
Збиває  з  ніг  усе  довкола  руше
Його  любов  лиш  зможе  зупинити,
Нажаль  не  всі  уміють  ще  любити...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767128
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017


Володимир Верста

Снігова королева

Засніжені  серця  спасіння  просять...
У  осені  хоч  трішечки  тепла
Отримати,  а  тільки  лише  роси
Збирають  по  шляхах  куди  пройшла.

Морозною  косою  вона  косить
Ті  почуття,  що  принесла  весна.
На  вулицях  ліхтарики  погасить
І  розфарбує  візерунок  скла.

О  королево,  відпусти,  благаю!
З  тенет  твоїх  я  хочу  утекти...
Та  знищений  снігами  путь  до  раю,
Тепер  немає  сенсу  вже  іти...

Чекати  на  весну  і  замерзати,
Сонети  із  мережива  в'язати...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  16.12.17

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766345
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 19.12.2017


Володимир Верста

Снігова королева

Засніжені  серця  спасіння  просять...
У  осені  хоч  трішечки  тепла
Отримати,  а  тільки  лише  роси
Збирають  по  шляхах  куди  пройшла.

Морозною  косою  вона  косить
Ті  почуття,  що  принесла  весна.
На  вулицях  ліхтарики  погасить
І  розфарбує  візерунок  скла.

О  королево,  відпусти,  благаю!
З  тенет  твоїх  я  хочу  утекти...
Та  знищений  снігами  путь  до  раю,
Тепер  немає  сенсу  вже  іти...

Чекати  на  весну  і  замерзати,
Сонети  із  мережива  в'язати...

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  16.12.17

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766345
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 19.12.2017


Наталія Ярема

МИКОЛАЮ



Я  хочу  цукерку!  Я  хочу  печенько!
А  ще  мандаринку  гарненьку  в  кишеньку!
Пухнастого  снігу!  Сріблястих  санчат!
Щоб  в  них  Миколай  завітав  до  всіх  нас!
Ангеликів  світлих,  веселого  дива!
Щоб  вся  дітвора  була  просто  щаслива!
Щоб  в  кожного  були  і  мама,  і  тато!
І  в  кожному  домі  ялинка  багата!
Щоб  в  кожного  була  щаслива  родина!
І  мати  раділа  за  дочку  і  сина!
Щоб  щастя  у  хаті,  і  спокій  в  роботі!
Щоб  геть  відійшли  негаразди  й  турботи!
Прийди  в  мою  хату,  Святий  Миколаю!
Сьогодні  на  тебе  я  дуже  чекаю!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766323
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 18.12.2017


Наталія Ярема

ЯНГОЛЯТКО


На  верхівку  моєї  ялинки
Сіло  вранці  мале  Янголятко.
На  крильцятах  блакитні  перлинки,
Усміхається  мило  малятко…

Прилетіло  на  Землю  з  Неба
На  хмаринці  м’якій  та  пухнастій,
Бо  найбільша  у  нього  потреба  –
Дарувати  людині  щастя.

Посилати  спокій  у  душі
І  вселяти  Різдвяну  казку.
Оздоровлювати  недужих,
Тих,  що  прагнуть  здоров’я  та  ласки.

Сповіщати  людям  новину,
Що  відійде  пітьма  та  тривога…
Що  народиться  Божа  дитина,
І  добра  над  злом  перемога!

На  верхівці  моєї  ялинки
Так!  насправді  сидить  янголятко…
У  долонях  голубить  сніжинки
І  наспівує  ніжно  колядки…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766429
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 17.12.2017


Зоя Журавка

МАЛЮЄ КАРТИНИ ЗИМА

Грайливо  снує  на  стеклі  морозенко
Сріблястою  ниткою  в  царстві  зими.
Змалює  легку  невагому  сніжинку
Що  в  танці  кружляють  зимові  вітри.
Малює  картини  зима  чарівниця.
І  діточок  кличе  у  марево  сни.
Там  гілка  ялиці  в  гірляндах  іскриться
І  зіронька  ясна,  що  світить  в  горі.
Хвилясту  стежину  зимового  лісу
Де  зайчик  сховався  у  білі  сніги.
Морозяно-сиву  казкову  завісу
В  льодовому  царстві  царівни-зими.
І  вітер  співає  мелодію  грізно.
Жбурляє  снігами,  скресає  річки.
А  прийде  весна  заспіває  грайливо
Закохану  пісню  красуні-весни.
А  зимонька  біла  в  дрімучому  лісі
Укута  туманами  тихо  засне.
Даремно  боротись...бурульки  у  стрісі
Сльозами  весняними  злива  знесе.
автор:  Зоя  Журавка(Іванова)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766419
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 17.12.2017


Олекса Удайко

ЗИМОВА МЛЯВА

     [i]  Відлига  чи  запізнення  зими?..  
       Та  це  -  не  завада...  
     [b]  "[color="#0088ff"]Новорічному  теплослів'ю[/color]"[/b]
         Дисонанс...
[youtube]https://youtu.be/HiUkmghWoWo[/youtube]

[b][color="#074469"]Зимова  млява…  Не  тріщать  морози,
Не  кубляться  у  стужі  снігурі,
В  природі  щем,  в  душі  панує  проза  –
Зимових  
               мляв  невтішні  попурі…

Як  відгук  злих  минулих  лютих,
Що  калиново  впали  на  сніги,
Гуркоче  гнів,  співає  тоскно  лютня,  
Додаючи  
               статечності  снаги….

І  вже  в  очах  –  ті  сльози-ренегати,
Що  на  амвон  пожертви  принесуть…
Стихає  біль…  І  хочеться  подбати
Про  нашу  
               справжню,  вистраждану  суть.

Хай  в  кабінетах  жарко  –  не  Канари  ж!  –
 Й  надворі  тал  –  як  змучений  народ,
Сконають  дні  –  мов  здирники    і    скнари:
Весна  
               не  пошкодує  нагород...

«Зимова  млява»  зміниться  весною,
Заснуть  морози,  стишаться  сніги…
За  страдників  оступляться  горою
Ті  теплі  дні,  
               що  нам  –  не  вороги.

І  зникне  враз  гірка  неоднозначність  
З  зимової  природи  і  держав,  
Бо  навчена  статечність  і  обачність
Скують  
               кайданки  для  зимових  мляв![/color]
[/b]
17.12.2017
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766457
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 17.12.2017


Надія Башинська

ЯСНА-ЯСНА ЗІРОНЬКА ЗАСВІТИЛАСЯ…

Ясна-ясна  зіронька  засвітилася,
Де  мала  дитиночка  народилася.
А  до  неї  Ангели  посміхалися,
Пастушки  малесенькі  їй  вклонялися.

Колихала  ненечка  та  й  дитиночку,
І  співала  матінка  ніжно  синочку.
-  Спи,  моя  дитиночко...  Ой  спи,  рідная!
Бо  для  тебе  зіронька  зійшла  світлая.

Колихала  ненечка  та  й  дитиночку,
І  співала  матінка  тихо  в  сінечку.
-  Спи,  моя  дитиночко...  Спи  гарнесенька!
Біля  тебе  матінка  та  й  ріднесенька.

І  ще  більше  зіронька  заяснілася,
Бо  співала  матінка.  Веселилася.
-Спи,  моя  дитиночко...  Спи  прекрасная!
Щоб  у  тебе  доленька  була  ясная.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766428
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 17.12.2017


Микола Карпець))

Ти – тільки лик на портреті

[img]http://mykola.at.ua/_ph/6/383829552.jpg[/img]
[b]«Ти  –  тільки  лик  на  портреті»[/b]

Осінь  –  як  звук  листопаду
Пісня  –  осіннього  саду
Шурхіт  листви  під  ногами
І  в  золотистій  все  гаммі

Золото  –  нам  з  небозводу
Теплу  пророчить  погоду
Сонечко  кличе  гуляти
В  парк,  чи  в  садок  біля  хати

Завтра  –  лиш  хмари  на  небі
Темно,  неначе  ти  в  склепі
Вогко  –  вода  і  з  підлоги
Бог  закінчив  діалоги

Плачуть  –  дощами  нам  хмари
Літа  розвіялись  чари
Холод  –  в  долоні  і  в  душу
Голод  –  без  літа  жить  мушу

Осінь  –  природа  на  зломі
Фото,  лиш  моря  в  альбомі
Чайки,  над  морем,  на  злеті
Ти  –  тільки  лик  на  портреті
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*21.11.17*  ID:  №  761727
[url="http://mykola.at.ua/publ/pori_roku/ti_tilki_lik_na_portreti/3-1-0-130"]
©Сайт  авторської  поезії  М.В.Карпець  [/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761727
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 15.12.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2017


Надія Башинська

КАЗКОВІ ШАТИ ОДЯГЛА ЗИМА

Казкові  шати  одягла  зима.
Як  гарно  все  прикрасила  вона!
Зібрала  віхолу,  немовби  під  вінець.
Не  замести  ж  бо  їй  слідів  до  двох  сердець.

Мов  Ангел  залетів  до  хати  світлий.
Назавжди  ти  до  мене  прийшов,  рідний!
Нехай  співає  за  вікном  зима.
Як  добре,  що  тепер  я  не  одна!

Усі  дороги  замела  зима.
Твої  сліди  шукала,  та  дарма.
У  шибку  стукала  вона  до  нас  всю  ніч.
Та  лише  вранці  здогадалась  в  чому  річ.

Мов  Ангел  залетів  до  хати  світлий.
Назавжди  ти  до  мене  прийшов,  рідний!
Нехай  співає  за  вікном  зима.
Яка  ж  щаслива  із  тобою  я!

Казкові  шати  одягла  зима.
Як  гарно  все  прикрасила  вона!
Зібрала  віхолу,  немовби  під  вінець.
Не  замести  ж  бо  їй  слідів  до  двох  сердець...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766051
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 15.12.2017


laura1

З Різдвом Христовим!

Знов  над  Вифлеємом  сяє  в  небі  зірка,
Сповіщає  Світу  про  прихід  Христа.
Хор  з  небес  лунає  урочисто  й  дзвінко,                    
Щоб  Різдву  раділи  села  і  міста.

Ангели  небесні  в  білосніжнім  сяйві                                                          
Радісну  віщають  звістку  чабанам.
Що  послав  Бог  Сина,  давши  шанс  останній,
Щоб  навчити  людство,  щоб  спасти  землян.

Щоб  вони  відчули  благодать  Господню,
Неосяжну  мудрість  і  любов  Творця!
Бо  звільнив  Син  Божий  від  гріхів  цю  землю,  
І  наповнив  світлом  і  добром  серця!

На  подяку  Богу,  хай  звучать  завзято
Чарівні  колядки  і  горять  свічки́.
Хай  веселим  буде  це  величне  свято,
На  ялинках  сяють,  мерехтять  зірки.

Хай  дідух  приносить  всім  багатство  й  казку,
І  смачною  буде  головна  кутя.
Хай  Господь  дарує  Вам  безмежну  ласку,
І  наповнить  сенсом  Ваше  все  життя!

14.  12.  2017                                          Л.  Маковей

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766013
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017


Наталя Данилюк

Грудневі акварелі

Мінімалізм.  Грудневі  акварелі
Такі  скупі  на  глянець  і  тепло.
Гудуть  вітри,  приблудні  менестрелі,
Аж  тріскає  небесне  синє  скло…

І  сиплеться  уламками  додолу
На  люстра  свіжих  вуличних  калюж.
Годинник  звично  цокає  по  колу,
А  ми  за  часом  носимось  чимдуж  –

Захекавшись,  не  знаючи  спочинку,
Натягуючи  нерви,  як  дроти!
Людино,  зупинися  на  хвилинку,
Вкради  себе  в  цієї  суєти!..

Із  тишею  залишся  наодинці,
Перекричи  мовчанням  світ  увесь!
Життя  нечасто  щедре  на  гостинці,
Проте,  у  світі  вдосталь  є  чудес.

Навіть  просте  очікування  снігу,
Котрий  от-от  посиплеться  згори
І  подарує  призабуту  втіху
З  далекої  щасливої  пори…

Чи  новорічні  вогники  святкові,
Що  світлофорять  за  вітринним  склом,
Чи  погляди  зустрічні,  випадкові,
Які  з  тобою  діляться  теплом!

І  хай  від  цього  блага  не  прибуде,
Й  буденних  не  поменшає  турбот,
Та  щось  легке  і  світле  сповнить  груди  –
Вартніше  від  усіх  земних  щедрот.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765964
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017


Леся Геник

Така зима!

А  нині  за  вікном  така  зима  -
аж  дух  спирає,  аж  скобоче  в  грудях!
І  вабить,  наче  казка,  далина,
і  ти  біжиш  туди,  і  будь  шо  буде.

Закутуєшся  в  свіжу  заметіль,
пірнаєш  у  розпушені  замети...
А  там,  а  там  -  і  зорі  золоті,
і  місяць  сріблоликий,  і  комети.

І    навіть  сонця  радісне  кубло,
мільйони  бджділок  пирскають  усюди...
Давно  зими  такої  не  було,
давно  так  щиро  не  всміхались  люди.

Не  простягали  пальці  до  сніжин,
до  зграбних  віть,  закутаних  у  іній,
не  задивлялись  у  світла  вітрин,
такі  чудні  і  вабно  білопінні.

Аж  в  серці  загоряються  вогні,
аж  дух  спирає,  аж  скобоче  в  грудях!
Пірнаю,  мов  дитина,  знов  у  сніг,
щаслива  нині,  ну  а  завтра  будь  що  буде.

16.02.17  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765944
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 14.12.2017


НАДЕЖДА М.

Зима панянка і чаклунка

Замерзлі,  сковані  у  кризі,
До  вікон  тягнуться  гілки.
Зима  малює  всі  ескізи
Одним  лиш  помахом  руки.

Вона  всесильна,  усе  може.
Легеньким  подихом  своїм
Навколо  все  враз  заморозить.
Сніжинок  чути  срібний  дзвін.

Посріблить  голови  ялинкам,
По  пояс  снігу  намете,
По  шапці  кине  всім  будинкам,
І  білим  цвітом  сад  цвіте.

Зима  панянка  і    чаклунка.
Тебе  до  мене  приведе.
Буває,  іноді  пустунка,
Якщо  захоче  -  украде...

Вже  сніг  деревам  по  коліна...
Та  все    хурделиця  мете.
Та  я  їй  дякую  уклінно:
Маленьку  радість  все  ж  несе

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765323
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 11.12.2017


НАДЕЖДА М.

Ось до краю вже рік добігає

Пахне  чай  лісовими  квітами.
Відчуваю  росу  на  губах.
Вітер  грається  голими  вітами.
Це  найкраща    для  нього  з  розваг..

Сліпо  блима  вогонь  у  комині.
Не  скажу,  що  так  сумно  душі.
Люблю  мріяти  я  в  самотині..
Щоб  ніде    не  було  метушні.

Ось  до  краю  вже  рік  добігає,
Погортаю  життя  сторінки.
Що  було,  все  старанно  згадаю.
Головне,  що  в  житті  моїм  ти..

День  за  днем  -  це  життєва  дорога.
І  не  можна  тут  збитись  з  шляху.
І  триматись  міцніш,  якомога.
Твердо  йти,  не  піддатись  страху.

Новий  рік,  нехай    буде  все  нове:
Щастя,  радість  і  мир  на  землі.
Я  вітаю  усіх  Вас,  панове,
Тих,  що  друзями  стали  мені.

Хай  наповняться  радістю  хати,
Хай  дитячий  лунає  в  них  сміх.
Щоб  на  щастя  були  всі  багаті.
З  НОВИМ  РОКОМ  ВІТАЮ  УСІХ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764904
дата надходження 09.12.2017
дата закладки 09.12.2017


Викчер

Кружляє лебединим пухом сніг,




На  снігопад,  мороз,  чи  заметілі,
За  звичкою,  чи  просто  навмання,
Надривно  і  простуджено  хрипіла  
В  вечірнім  небі  зграя  вороння.
                       Кружляє  лебединим    пухом  сніг,
                       На  землю  впало  біле  покривало,
                       Зима  багатою  і  щедрою  враз  стала,
Пухнастий  килим  стелить  нам  до  ніг.
Країна  крижаного  короля...
Під  мірний  танок  чарівниці  заметілі,
У  миготливім  світлі  ліхтаря,
Сполохано  метнулись  сині  тіні.
                       Пірнули,  затаїлися  під  лід,
                       Сховалися  в  лісах,  ярах,
                       За  неприступні  гори-мури,
                       В  замети  –пастки,  в  сніжні  кучугури
                       Метелиця  сховала  їхній  слід.
 Коли  ж  рогатий  місяць  випливав  з-  за  хмар,
Яскраві  зорі  в  небі  спалахнули,
Знов  сині  тіні  неземних  примар
До  королівства  крижаного  повернули.
                         Я  у    вечірнього  вікна  стою,
                         Дивлюсь  на  ці  зимові  подарунки,
                         Казково  -  чудернацькі  візерунки
                         З  холодного,  дзвінкого  кришталю.
…………………………………………………………

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764804
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 08.12.2017


НАДЕЖДА М.

Новий рік ступає на поріг

Тихо,  непомітною  ходою
Новий  рік  ступає  на  поріг.
Поплетуться  дні  всі  чередою.
Скільки  буде  стоптано  доріг!

І  ніхто  не  знає,  що  чекати,
Що  нам  доведеться  пережить.
Але  будем  все  ж  ми  сподіваться,
Не  скупим  цей  буде  новий  рік.

Я  бажаю  всі  вам,друзі,  щастя.
Не  пройдуть  повз  радісні  ці  дні.
Хай  всім  повезе,  нехай  удасться
Проминути  дні  життя  складні.

Зустрічайте  сонячні  світанки.
Посміхайтесь  в  щасті  день  при  дні.
Хай  вишневим  цвітом  цвітуть  ранки...
А  війні  усі  ми  скажем:  НІ!!
-----------------------------------------
Будьте  всі  здоровими  та  щасливими,  
МОЇ  ХОРОШІ  ДРУЗІ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764182
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017


НАДЕЖДА М.

Зимовий вечір попросивсь до хати

Зимовий  вечір  попросивсь  до  хати.
Загнала  хуртовина  до  тепла.
Не  бійся,  це  нащо  тобі  зітхати?
То  просто  за  вікном  зима  цвіла.

Зігрію  я  твої  замерзлі  руки.
Присядь  зі  мною  поряд,    край  вікна.
Невже  це  від  зимової  розпуки
Цвіте  на  скронях  в  тебе  сивина?

Та  прийде  час  і  ти  помолодієш,
Прийдеш  з  теплом  до  мене  і  в  цвіту.
І  ти  тоді  мене  уже  зігрієш,
А  поки  що,  тебе  таким  люблю.

Пригрівся  у  теплі,  бачу  куняє...
Та  я  тобі  сказала  ще  не  все...
Повільно  за  вікном  уже  світає...
Чому  ж  це  сіль  пече  моє  лице?

Ще  хвилька  і  підеш  на  відпочинок,
А  ранок  посміхнеться  вже  мені.
Хай  сніг  не  замете  отих  стежинок,
Ти  не  залиш  мене  на  самоті..
------------------------------------
Тут  мова  йде  про  вечір..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764177
дата надходження 05.12.2017
дата закладки 05.12.2017


НАДЕЖДА М.

Можливо…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hzw6N2G_O3A

[/youtube]

МабУть,  я  рано  народилась,
Чи  довго  ти  до  мене  йшов.
Чи  доля  вже  така  судилась?
О!  Скільки  стер  ти  підошов.

Дорога,  звісно,  неблизька,
Все    бездоріжжя,  повороти.
А  часом  навіть  і  слизька.
Та  треба  йти,  все  побороти.

Туман,  на  зло,  завис  клубками,
Імла  завісила  весь  шлях.
Легенький  сум  поплив  ставками.
А,  може,  це  був  просто  страх..

Не  збився  б  ти  тільки  з  дороги.
Назад  все  ж,  може,  повернуть?
Он  місяць    вийшов  вже  дворогий,
Тобі  освітить  важку  путь.

А  день  кінця  он  добігає.
Злетіла  пташка  десь  з  гнізда.
Тумани  вітер  розганяє.
А  вечір  день  вже  обкрада...

Так  добре,  що  це  не  приснилось.
Це  -  просто  казка  без  кінця.
А  буде  так,  як  це  судилось.
Та  ще  залежить  від  гінця...
---------------------------------
Спішіть  туди,  де  вас  чекають.
Допоки  вечір,  а  не  ніч.
Де  вас  із  радістю  приймають..
Де  руку  подають  навстріч.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763951
дата надходження 04.12.2017
дата закладки 04.12.2017


Леся Утриско

Художник ( Гумореска) .

Шось  сі  стало  з  моїм  Йваном...на  старість  здуріло,
Малювати  каже  буде-  фарби  захотіло.  
Бо  ціле  житє  не  знав,  жи  він  є  художник,
Згребло  гроші  всі,  шо  мало,  пішло  у  ларочок.  
Накупило  того  всього...  вочи  сі  розбігли,  
Таке  туто  кольорове,  жи  коти  сі  збігли.  
Вийшов  рано  на  подвірє,  вимив  чисто  лавку,  
Став  подвірє  прикрашати...в  театрі  заставка.  
Ше  таке  подвірє  моє  ніколи  не  було,  
Знимку  тихо  я  м  зробила,  аби  не  забули.  
Добравсі  мій  художник  на  кінец  до  мене:
-  Мий  Касуню  чисто  коси,  пусти  по  ремЕни.*
Я  сі  мию,  ноги  брию,  під  пахами  тоже-
Тепер  буду,  як  модель-  най  ми  Бог  поможе.  
Поки  я  сі  чепурила,  вінок  закладала,
Мій  Іван  усьо  зладив-  я  м  сі  занезнала.  
Квітами  всьо  так  прибрав-  як  вінки  на  гробі,  
Навіть  сало  й  самогонку  помістив  на  лаві.  
Хліба  врізав,  жи  м  пекла,  нині,  на  снідані  
І  вмостив  сі  малювати  зи  самого  рані.  
Вийшла  м  з  хати,  як  та  пава...  в  вишитій  сорочці,
А  Іван  ми  каже-  Скинь!  Застели  на  бочці.  
-Йой  Іване!  Та  я  гола,  побійсі  ти  Бога,  
Та  й  дорога  дуже  близько,  де  ходит  худоба.  
А  він  каже,  жи  інаше  картини  не  буде,
Йому  десь,  шо  люди  скажут,  він  і  так  мі  любит.
Знялам  всьо-  сиджу,  як  мавка...в  чім  мати  родила,
Встиду  купа,  та  терплю...  небогу  м  прикрила.  
Так  їм  Йвану  позувала  майже  до  обіду:
Ноги  мліли,  хрибет  пік  і  бомки*  ми  їли.  
Як  Іван  то  всьо  скінчив-  скінчилисі  муки,
Як  ми  то  всьо  показав-  заламала  м  руки.  
-  Шо  ти,  дітьку,  малював?  Мене,  чи  горівку?
Я  терпіла  такі  муки  ,  аж  ми  змокла  чівка*.
А  вно  каже-  Дурна  бабо,  шо  ти  розумієш?!
Я  художник,  а  не  ти,  не  кричи,  не  смієш.  
Юш  сі  моє  позувані  на  вічно  скінчило:
Світ  ми  в  очах  потемнів,  життє  ми  не  миле.
Їч  Іване  своє  сало  і  пий  самогонку,  
Я  тепер  тобі  покажу,  за  ту  проблемоньку.
Будеш  ти  тепер,  Іване,  мене  малювати,  
А  як  ні,  то  забирайсі  із  моєї  хати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718845
дата надходження 17.02.2017
дата закладки 03.12.2017


dashavsky

Вітер твої сліди замітає.

Осінній  вітер  в  полі  гуляє,
Лист  багряний  несе  по  землі  .
Сухим  листом  твій  слід  замітає,
Що  зникає  в  туманній  далині.

Приспів:
А  я  кричу  тобі  що  маю    сили:
-Ти,  постій!  Зупинись!  І  не  спіши!
Багато  дурниць  ми  наробили,
Та  не  варто  нам  палити    мости!

Пригадай,  що  щасливими  були,
Як  ті  два  береги  одної  ріки
І  на  довгий  час  нас  поєднали,
Ці  збудовані  нами  мости...

Приспів:
А  я  кричу,  тобі  що  маю  сили:
-  Ти,  постій!  Зупинись!  І  не  спіши!
Багато  дурниць  ми  наробили
Та  не  варто  нам  палити  мости!

Яскраве  сонце    за  гору  сідає,
І  густий  сніг  до  ніг  моїх  паде.
Замітає      твій  слід,    замітає,          2р
Що  далеко,  аж  за  обрій  веде...


Програш:
............................................
............................................
Замітає  твій  слід,  замітає,
Що  далеко,  аж  за  обрій  веде.

Приспів:
А  я  кричу,  тобі  що  в  маю    сили:
Ти,  постій!  Зупинись!  І  не  спіши!
Багато  дурниць  ми  наробили,
Та  не  варто  нам  палити  мости!

Повернись,  прошу  тебе,  до  мене,
І  усмішку    свою  мені  подаруй,
Ще  раз  новий  міст  ми  збудуєм,
Тільки    ти  його  мені  намалюй...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763486
дата надходження 02.12.2017
дата закладки 02.12.2017


Серго Сокольник

ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька сюрреалістична поема

Поема  перемогла  на  конкурсі  “І  мене  в  сім”ї  великій...”  Спілки  літераторів  Славутич,  перше  місце,  березень  2016  р.

Тюльпани  Афгану...  Мов  кров...  Дивина...
Весна  в  чужім  краї...  Я  хворий...  Весна...  
Торкаючи  ранню  свою  сивину
Я  марю  в  пітьмі  хворобливого  сну...  
.........................................................
Ось  книжка,  що  мов  дорогий  експонат...
Не  наша  країна...  Не  наша  війна...
Її  в  госпітальній  книгарні  узяв-
Шевченків  "Кобзар"...  Цілий  день  я  читав...
Схилився  над  постіллю  хтось  уночі...
Невже  санітар...  Ні...  хтось  інший...  Мовчить...
...Посвячених  маса,    як  гинув  Амін...
І...  голос  Тараса  я  чую  в  пітьмі-
-  Що  брате  солдате?  Нелегко  тобі?
Народ,  що  затятий  в  своїй  боротьбі
За  землю,  за  волю,  за  віру  свою,
Довіку  ніхто  не  здолає  в  бою.
Невільні  Імперії  Воїни  Ночі...
Ми  в  інші  часи  помандруємо,    хочеш?
Дай,  руку,  солдате!  Ми  підемо  нині
Туди,  де  димиться  земля  України,
Де  буде  Імперії  "Чорний  квадрат"
Також  зазіхати  на  ласий  цей  шмат,
Як-  ось  зазіхає...  Як-  он  зазіхав...
Як  ти,  у  казахських  степах  я  страждав,
І  думка  єдина...  І  мара  єдина...
Чи  знову  побачу  тебе,  Україно?
Нещасна  Вкраїна...  Загони  рабів
Вже  скільки  раз    нищили    волю  тобі...
І  зовнішні  чари...  І  внутрішні  чвари...
-То  сядемо  й  чаю  міцного  заварим,
І  будем  зі  смутком  співати  сумні
Ми  ще  Коліївщини  давні  пісні,
І  в  серці  твоїм  обірветься  струна...
Сльозою  проллється  вже  котра  весна,
Бо  десь  покриває  туман  а  чи  дим
Священного  краю  покинутий  Дім...
Бо  десь-таки  знову  приховану  Волю
Лукавий  Микола  пускає  по  колу...
-Бо  досі  немає  вас  там,  Гайдамаки,
Де  любу  Вітчизну  терзають  собаки...
Отямся  з  відчАю!  Бо-  БУДЕМО  ЖИТЬ!
Дай  чаю!  Та  руки  мені  розв"яжи,
Що  зв"язані  в  мене  з  одвічних  часів,
Бо  дуже  ненависть  шалена  до  псів,
Що  тільки  жирують,  і  крАдуть,  і  п"ють,
І  землю,  що  РАЄМ  я  звав,  продають...
Шо?  Зв"язані  руки  у  тебе  й  у  мене?
Цей  шал...  Шаленіти...  Шаленство...  Шалене...
Шиплю...  Чи  то  дихання  в  мене  звело?..
Тарасе!  Можливо  тебе  й  не  було
Отут,  біля  мене,  в  останній  мій  час...
Та  жити  шалено  жадаю,  Тарас!..
Бо  я  повернусь  із  печального  краю
Додому.  До  неньки-  Вкраїни.  До  Раю!
Щоб  Дім  цей  потрохи  хоч  Раєм  ставав...
........................................................
...Я  вижив.  Бо  я  тобі  клятву  давав.

29.  02.  2016.  Ніч...


©  Copyright:  Серго  Сокольник,  2016
Свидетельство  о  публикации  №116030809783  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650013
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 01.12.2017


Лілея1

ЖИТТЯ, НЕМОВ СНІЖИНКА…

[i][b]Сніги  метуть...  метуть  сніги...  це  ж  треба
На  чорну  пудру  трішки  білизни.
Й  сережки  білі,  інеєм  по  стеблах,
Колишуть  перші  подихи  зими.

У  склянці  річки  плещуться  ще  води,
Життя  кругом,  -    і  там,  і  там,  і  тут...
Маленькі  хвилі  водять  хороводи
Й  сніги  метуть,  метуть  собі,  метуть.

То  б'ють  хуртеччю,  туляться  до  вікон,
Неначе  в  гості  просяться  на  чай,
Життя,  немов  сніжинка  тане  швидко,
Сніги  метуть,  метуть...  ну  і  нехай.[/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763161
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 30.11.2017


Шостацька Людмила

ЗАПІЗНІЛА ЗУСТРІЧ

                                                                                                 Йшла,  не  торкаючись  землі,
                                                                                                 Із  хмарок  шаль  на  ній  бриніла,
                                                                                                 Мов  спілий  колос  на  стеблі,
                                                                                                 Така,  як  квітка  запізніла.

                                                                                                 Крильми  за    Всесвіт  зачепила,
                                                                                                 Смарагди  –  спалахом  в  очах.
                                                                                                 Так  цілу  вічність  тут  ходила,
                                                                                                 Збирала  зорі  по  ночах.

                                                                                                   Він  теж  ходив  по  цій  алеї,
                                                                                                   Мигали  тисячі  облич,
                                                                                                   Не  бачив  він  тоді  лілеї,
                                                                                                   Не  чув  її  благальний  клич.

                                                                                                   Зустрілись  поглядами-блиском,
                                                                                                   Вона  чекала,  він  чекав!
                                                                                   Вони  обоє  –  поряд,  близько,
                                                                                                   А  в  них  обох  не  має  прав…

                                                                                                   Пішли  маршрутами  своїми.
                                                                                                   Він  озирнувся  і  –  вона,
                                                                                                   Та  заперечили  сивини
                                                                                                   І  промовчали  імена.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762890
дата надходження 29.11.2017
дата закладки 29.11.2017


НАДЕЖДА М.

Осінь - ще далеко не зима

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9qE5rFhe6BY
[/youtube]
Є  дороги,  які  треба  пройти  одному.
Є  моменти,  де  треба  поставити  крапку.
Є  ситуації,  коли  варто  попрощатися.
Є  люди,  до  яких  не  варто  повертатися...
------------------------------------------------

Не  впускай  у  серце    рано  зиму,
Осінь  -  ще  далеко  не  зима.
Ти  знайдеш  у  ній  ще  соломину
Ту,  що  на  плаву  ще  потрима.

Треба  подивитися  уважно,
І  в  згасанні  віднайти  красу
Ту,  що  іншим  буде  недосяжна.
 Будь  щасливим  і  в  такім  часу.

Іноді  мороз  залізе  в  душу:
Осінь  випробовує  тебе.
Ти  скажи:  я  вистояти  мушу!
І  за  це,  все  ж  похвали  себе.

Як  зима  спіткає  ненароком,
Налаштуй  себе  на  новий  лад.
І  продовжуй    йти  повільним  кроком,
Бо  дороги  вже  нема  назад.

Не  сумуй,  не  нарікай  на  долю.
Хтось  підставить  ніжку  і  впадеш,
Але  ти  сильнішим  стань  від  болю.
Твоїй  силі  тут  не  буде  меж..
----------------------------------
Натисніть  на  картинку  і  прочитайте..  Повчально!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762387
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 28.11.2017


НАДЕЖДА М.

Осінь - ще далеко не зима

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9qE5rFhe6BY
[/youtube]
Є  дороги,  які  треба  пройти  одному.
Є  моменти,  де  треба  поставити  крапку.
Є  ситуації,  коли  варто  попрощатися.
Є  люди,  до  яких  не  варто  повертатися...
------------------------------------------------

Не  впускай  у  серце    рано  зиму,
Осінь  -  ще  далеко  не  зима.
Ти  знайдеш  у  ній  ще  соломину
Ту,  що  на  плаву  ще  потрима.

Треба  подивитися  уважно,
І  в  згасанні  віднайти  красу
Ту,  що  іншим  буде  недосяжна.
 Будь  щасливим  і  в  такім  часу.

Іноді  мороз  залізе  в  душу:
Осінь  випробовує  тебе.
Ти  скажи:  я  вистояти  мушу!
І  за  це,  все  ж  похвали  себе.

Як  зима  спіткає  ненароком,
Налаштуй  себе  на  новий  лад.
І  продовжуй    йти  повільним  кроком,
Бо  дороги  вже  нема  назад.

Не  сумуй,  не  нарікай  на  долю.
Хтось  підставить  ніжку  і  впадеш,
Але  ти  сильнішим  стань  від  болю.
Твоїй  силі  тут  не  буде  меж..
----------------------------------
Натисніть  на  картинку  і  прочитайте..  Повчально!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762387
дата надходження 26.11.2017
дата закладки 26.11.2017


НАДЕЖДА М.

Думаєш, скупа я?

Думаєш,    скупа  я?  Ані  трохи.
Подарую  крапельку  тепла.
Вийму  колючки  чортополоха.
Довго  витягала,  як  могла.

Може,    тобі  сонця  вже  забракло?
Довго  у  пітьмі  чомусь  сидиш..
Серце  у  депресії  заклякло.
Кров  свою  мовчанням  холодиш.

Подарую  усмішку  ласкаву,
Думаю,  розтопить  серця  лід.
Знаю:  любиш  ти  гарячу  каву..
Крил  твоїх  відновлю  знов  політ.

Та,  дивлюсь:  зима  уже  на  носі.
Бачу,  що  від  слів  моїх  ти  зблід.
Десь  думками  ти  літаєш  й  досі.
Ти  ще    молодий,  та  все  ж  ти    дід.

Умощусь  зручненько  на  дивані,
Котик  муркотить  мені  пісні...
Раптом  я    схопилась  в  здивуванні...
Треба  ж,  все  побачила  у  сні..

----------------------------------------

 (  Прошу,  щоб  ніхто    не  приміряв  цей  вірш  до  себе.
Це    трохи  гумору  з  мого  домашнього  архіву  ).
-------------------------------------------------------------
Дякую  всім,  хто  читав..Бажаю  вам  приємних  вихідних...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762062
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 24.11.2017


Олекса Удайко

ФОРМУЛА ЩАСТЯ

             [i]  Думи  мої,  думи...[/i]
[youtube]https://youtu.be/BFuNXA_M6SQ[/youtube]

[i][b][color="#5b0478"]Коли  душа  твоя,  хай  без  причин,  в  комфорті,
й  коли  здоров’я    ще  –  нівроку,  хоч  куди,
коли  твоя  кохана  –  ягідка  на  торті,
і  дома  
               вже  давно  ніякої  біди;

коли  роботу  маєш  по  душі    (і  гроші),
коли  вночі  не  маєшся,    й  здоровий  сон,
коли  у  тебе  ще  й  сусідоньки  хороші,
коли  
               й  з  природою  живеш  ти  в  унісон;

коли  збираєшся  до  праці,  як  на  свято,
додому  мчиш,  немов    фрегат  на  парусах,
коли  найтяжчу  справу  владнуєш  завзято,
коли  тебе  
                 бентежить  вранішня  яса;

коли  тобі  ще  Бог  послав  палке  кохання,
й  дружина  не  в  журбі    почерез  твій  запа́л,  
коли  із  друзями  приємне  спілкування  –
щасливцю,  
               осуши  наповнений  бокал!

Коли  тобі  всміхається  привітно  сонце  –
твоє  кохане,    яснооке  цвіт-дитя…
О  світе  Божий!  Чи,  бува,  не  сон  це  –
оте  до  
                 щему  бажане  життя?
                                         
                                                       [color="#ff1a00"]  ♥    ♥    ♥[/color]
...Та  міра  щастя  в  кожного  із  нас  є  різна,
бо  в  кожного  в  житті  є  свій  пріоритет:
один  в  ясну  погоду  рюмсає  і  кисне,
а  той,
               в  понеб'ї  хмаровинному,  –ПОЕТ.  [/color][/b]      

24.11.2017                                [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762000
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 24.11.2017


Надія Башинська

НІЧКА - ЧАРІВНИЦЯ

Чорні  коси  розплела
                   ніченька  сріблиста.
Очі  -  зорі  в  небесах  
                                       й  річка  дзвінка,  чиста.

Щічки  мальвами  цвітуть...
                       рум'янець  ледь  видно.
Голос  -  чисте  джерело,  
                                           що  дзвенить  привітно.

Біжить  тихо,  між  отав...
                         там,  де  річка...  там,  де  став.
Тихо-тихо  дзюркотить,  присипляє  
                                             всіх,  хто  спить.

Є  у  ніченьки  ясної
                           разочок  намиста  -
Горобини  пишні  грона,
                                               калина  іскриста.

Сукня  бархатна  із  трав
                             перлами  сріблиться.
А  на  ранок,  від  заграв,
                                                 в  росах  заіскриться.

З  ранком  стрінеться  на  мить
                               нічка-чарівниця.
І  проснуться  всі,  хто  спить...
                       Сонце  заіскриться!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761831
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


Валентина Малая

ВЕСЕЛА НАВЧАЛОЧКА І РОЗВИВАЛОЧКА мови, мовлення, пам'яті, мислення /для малюків/

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]АБЕТКА  ДЛЯ  МАЛЮКІВ[/b]
 
1.А  Абрикос  і  апельсин  Алла  з'їла  не  один,  Ананас  дала  їй  мама,  Аг"рус  попросила  Алла.  
2.Б  Боровик  бере  бабуся,  Бавитись  з  Борисом  мусить.
3.В  Віра  весело  співала,  ВВерх  свій  погляд  підіймала.  А  Василько  верхню  ноту  Так  співав,що  вкрився  потом.
4.Г-Г"  Гуси  дуже  ґелґотали  Гриша  гнав  гусей  до  Галі.  
5.Д  Добрий  день,дідусь  Данило!  Дай  мені,будь  ласка  ,диню!  
6.Е  Ескалатор,екскаватор,  едельвейс,  ЕльбрУс  і  ему  Малювала  швидко  Емма.  
7.Є  Єгор  з  Євменом  зустріли  Єнота  І  вдвох  запитали  тваринку  ту:"Хто  ти?"
8.Ж  Жук  дзижчав  журливу  пісню,  Він  у  жмені  в  Жені  висне.  Відпусти  жука  ,Євгеній!  Не  тримай  його  у  жмені!
9.З  Зіна  з'їла  зелену  зернину,  Забула  Зіна  купить  в  магазині  Родзинки  для  Зорика  сина..
10.І  Іван  та  Іванко  ішов  за  індиком,  який  співав  смішно  і  дико...  11.К  Красива  Катруся  картала  корівку,  Котра  крутила  носом,  відмовившись  їсти  корм...  
12.Л  Листочок  з  липи  летів  дуже  швидко,  А  Леся  й  Левко  зачепились  за  нитку.
 13.М  Мавпочка  Марися  милася  у  мисці,  А  маленька  Маша  дала  сиру  мишці.  
14.Н  Наймолодша  Наталка  накрила  на  стіл  В  день  народження  нені  Надії.  
15.О  Отець  Омелько  оглянув  оком  навколо  оселі,  Оселя  отця  Омелька  дуже  чиста  й  сучасна.  Отець  Омелько  отримав  приз  за  кращу  оселю.  
16.П  Півень  Петя  пив  компотик,  У  півня  Петі  болів  животик.  
18.Р  Рома  рибалив  на  річці  щоранку,  Рибу  зловив,потім  грався  на  г"анку  
19.Р  Раче-раче-небораче  Щипнув  Рому,  Рома  плаче...
20.С  Слива  синя  скоро  поспіла,  Синю  сливу  Світланка  з'їла.  
21.Т  Трактор  дуже  торохтів,  За  кермо  Тарасик  сів.  Тихо  став,потім  замовк.  Гляньте,з  лісу  вийшов  вовк  
22.У  Улянка  уранці  до  школи  прийшла,  Учительку  й  клас  сама  не  знайшла,  Улянці  уранці  хтось  допоміг,  Тільки  ступило  дівча  на  поріг.  
23..Ф  Федір  приніс  їжачка  до  будинку,  Фиркав  їжак,бо  потрапив  на  свинку...  
24.Х  Христина  хвалилась  сьогодні  Хомі:  -  Купила  халву  і  цукерки  собі.  Хома  відповів:  "Ти  мовчи  не  хвались,  Краще  із  другом  своїм  поділись!  
25.Ї  Їхав-їхав  поїзд  швидко,  Переїхав  переїзд,  Їла  Ївга  їжу  з  миски  І  збиралася  на  з'їзд.  
26.Ф  Фотограф  Фаїну  фотографував,  А  Федір  фіранку  свою  фарбував.
27.Ц  Цвірінчав  надворі  птах,  А  цариця  каже:  "Ах!  -Що  так  голосно  співаєш,  Цить,бо  цар  відпочиває!"  
28.Ч  Чотири  рочки  маленькій  Марічці,  Чомусь  не  пускають  купатися  в  річці.  
29.Ш  Шило  й  голку  взяв  Шурко,  Нитки  й  ножиці  Левко.  Шаруділи,шелестіли,  Мишці  схованку  зробили.  
30.Щ  Щаслива  Марійка  щербет  наминає  А  що  таке  борщ,  вона  і  не  знає.  
31.Ю  Юшку  Юрасика  мама  зварила,  Юнга  поснідав  усе,що  налили.
32.Я  Яблуко  Яся  у  Ялті  купила,  Ясно,що  з'їсти  його  захотіла.
33.Й  Й  -  це  Йосип,йод  ,гайок,  гайка,майка,йорш  і  йок.  
34.Ь,  ЬО  День-деньочок,пень-пеньочок,  Лінь  Юрку  писати,  Весь  спітнів,писав  писака,  Що  кричала  мати.  
35.  АПОСТРОФ  "  В  дев'ять  ранку  Мар'янка  і  Дар'я  Вийшли  удвох  на  подвір'я,  М'яч  м'який  ,що  кидали  дівчата,  полетів  і  попав  у  пір'я.  
36.ДЗ-ДЖ  Дзиг"а  дзижчала  щось  дзвінко  і  звучно,  Дзвін  цей  почув  капітан  Й  мовив  гучно  :  -Що  це  за  г"едзь  ,що  дзижчить  всім  над  вухом,  Стала  робота,бо  весело  духом.  

[b]ВЕСЕЛА  АБЕТКА[/b]

А  -  автобус,  
Б  -  бабуся,
В  -  у  Валі  буквам  вчуся,  
Г  -горох,  Ґ  -  на  ґанку  ґави,  
Д  -  то  діти,не  роззяви.
Е  -  це  Ельбрус,  
Є  -  єнот,  
Ж  -життя,а  не  компот.  
З  -  це  зірка,  
И  -  дивись,  
І  -  Іринка,
Ї  -Їхав  Гриць.
Й  -це  Йосип,йорж,гайок,  
К  -Кирил  крутив  мішок.  
Л  -лелека,що  летів.
М  -Мишко  митись  не  хотів.
Н  -Настуся  неню  любить.  
О  -  це  Ольга  онде  ходить.  
П  -  це  півень  і  Петро.
Р  -  русалка  в  річці  Ро.  
С  -  сорока  сіла  в  сіно.  
Т  -  то  тигр  тікав  від  Тіни.  
У  -  Улянка  учить  умку.  
Ф  -фотограф  і  Фаїна.  
Х  -  хом'як,що  жив  у  Зіни.
Ц  -  цукерка,цуцик,цирк.
Ч  -це  Чіпка  на  чаплю  зирк.  
Ш  -  Шурко,що  шарудить.  
Щ  -  то  щастя,борщ  кипить.
ь  -  то  кінь,пальто.
Ю  -  це  юнга  юний  в  манто.  
Я  -  ялинка,Яна,яма.,  Яків,яблуко,сім'я
 Всю  АБЕТКУ  вивчив  я.  

 [b]ВЕСЕЛА  АБЕТКА  2[/b]  

А  -автобус,аґрус,Алла.
 Б  -бабуся  бавить  Борю.  
В  -  ворона,що  кричала.  
Г  -  це  галка  на  заборі.  
Ґ  -  це  ґвалт  на  ґанку  вранці.  
Д  -дерева,дім,дорога.
 Е  -едельвейс  у  Емми  в  ранці.  
Є  -  є  чи  ні  в  єнота  роги??
 Ж  -  жовте  пір'я  в  журавля.
 З  -  Зіна  знову  зафарбує.  
И  -  цікава  буква  ця.
 І  -  Ірина  і  Ігор  про  це  чують.  
Й  -  це  Йосип,йоршик,йод.
 К  -  каже  красень  :  "Крикни:  льод!"  
Л  -  лебеді  летять  й  лелеки.  
М  -мамця  з  Машою  далеко.
Н  -  неня  Ніну  носить.
О  -це  Ольга  очі  косить.  
П  -пливуть  плавно  плавунці.  
Р  -  рибалка  з  рибою  в  руці.
С  -  солона  сіль  в  солонці.  
Т  -  це  трактор  на  толоці.  
У  -  це  Уля  учить  Умку.  
Ф  -  фарбує  Федір  гумку.  
Х  -  Хома  хотів  ховатись.  
Ц  -  і  цукерку  цю  жувати.  
Ч  -  чаплю  часто  частували.  
Ш  -  шарфом  шаруділа  Алла.  
Щ  -  що  за  щастя  борщ  варити?
 ь-  мальву,пальму  лінь  носити.
 Ю  -  юна  Юля  юшку  просить.  
Я  -  Яків,яблуко,подвір'я,  янгол,ястреб,Яна,пір'я,  якір,десять,п'ять,сім'я...  ВСЮ  АБЕТКУ  ВИВЧИВ  Я.

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]СКОРОМОВКИ[/b]

 ***Йшов  дроворуб  ,  Дерева  обскуб,  Там  і  тут-зруб  Ялина  і  дуб!  Будує  він  клуб  із  досок  і  труб.  
***  Біг  лісом  лис,  Зайча  він  затис...  А  онде-  ірис,  нарцис,кипарис.
***  До  лісу  приїдь!  У  лісі  ...-посидь  Серед  різних  угідь...  Там  В  барлозі  ведмідь,  Ти  Йди  мимохідь.
 ***  Стрибає  білча,  А  он  і  зайча,  радіє  хлопча,  Сміється  дівча.
 ***  Маленьке  внучатко  малює  курчатко.  -Їж,куро,зернятко,  маленьке  курчатко!  
***  Сказав  мені  татко,  що  то-слоненятко  Що  ніс  в  нього-  хобот  Та  ні,він  не  робот...  
***  Ой,дивись,а  там-фазан!  А  на  дереві-кажан,  А  під  деревом  кабан!  Дай  йому  хутчіш  банан!  
***  Бик  ,бичечок-  тупогуб  тупогубився,  Бив  рогами  халахуб,халахубився  А  корівка  -мукотілка,мукотілочка,  Танцювала  гоп-ця-ця,наче  дівочка.  
***  Дзвінко  щось  дзижчить"ДЗ-ДЗ!!"  Г"едзь  то  чи  годинник???  Подивіться,це  бджола...  Заблукала  в  слинник...  
***  Цвіте  яблунька  в  саду,  Квіти  всі  рожеві...  А  на  гілці-  какаду,  Посміхнувся  Єві...  
***  Йшов  дорогою  бичок,  По  доріжці  скок  та  скок.  Подивіться  на  бичка,  СпИнка  в  плямах  он  яка!!  ***  Ось  біжить  струмок  по  лісу,  Я  збираю  тут  мелісу,  Буду  пити  з  неї  чай,  Йди  і  ти  її  збирай.
 ***  Прокидайся  вранці  рано,  Умивайся,йди  на  г"анок,  Лови  промені  в  долоні,  І  даруй  їх  усім  Соням.  
***Ладки-  ладушки-  ладусі,  Посміхнися  до  матусі,  Будь  чистесенька  завжди,  Ми  не  можем  без  води!!
 ***  Гусінь  весь  листочок  з'їла,  Їй  немає  більше  діла,  Ти  рослинки  поливай  Й  гусінь  ту  перемагай!  14.05.2014р.

@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]ЗАГАДКИ  [/b]

***Полюбляє  він  малину,  і  сутула  в  нього  спИна,  Взимку  стереже  барліг,  Має  косолапість  ніг.  Хто  ж  це  любить  дуже  медик,  Ну,звичайно,це  ...(ведмедик).  
***Довгі  вуха,куций  хвіст,  Він  малесенький  на  зріст,  Від  усіх  цей  звір  тікає,  Взимку  білу  шубку  має.  (зайчик)
***  Ця  тваринка  не  маленька,  Хитра,ласа  і  руденька,  Зайчика  вона  ганяє,  І,  де  курка  в  селі  знає.  (лисичка)
***  В  лісі  виє  він  вночі,  Як  зустрів  його,-кричи!  Дуже  схожий  на  собаку,  І  зубастий  цей  кусака.  (вовк)  
***Діткам  понесла  горішки,  І  грибів  сушених  трішки.  Хто  стрибнув  в  дупло  із  гілки?  Пишнохвоста  ,гарна....(білка)
***.  Ця  "царівна"-  просто  шик!  Сів  комар  їй  на  язик.  Квакотить  собі  ."ТА,ГОДІ!"  Рада,що  пискун  у  роті!  (жабка)  ***Він  смакує  жолудями,  Риє  своїм  носом  ями.  Та  то  ж  дикий  звір-  іклан,  Подивіться,це  ж  -....(кабан).
***  Їсть  малину  він  і  медик,  А  зовуть  його  ...(ведмедик).
***  Що  за  звір,що  довгий  хвіст,  Дуже  хитрий  має  хист,  Руде  хутро,руді  лиця,  У  норі  живуть  ...(лисиці).  
***Їсть  вона  гриби  й  горішки,  І  прудка,швидка  не  трішки,  Ось  дупло,  а  он  і  гілка,  А  на  гілці  сидить...(білка).
***  Ця  тваринка  -  шусть  у  нірку,  Вона  зробить  любу  дірку,  І  боїться  вона  кішку,  А  зоветься  мило...(мишка).  
***Вона  схожа  на  людину,  Вміє  лазити,ходити,  І  у  цирку  на  арені  Всіх  людей  смішити.  Ой,яка  ж  це  лапочка  Ця  маленька  ...(  мавпочка)  
***Пригоща  всіх  молоком,  Маслом  і  сметаной.  Всім  говорить  вона  "Му-у",  Жувать  не  перестане.  Ой,яка  ж  вона  здорова,  А  зовуть  її....  (корова).  
***Сторожує  вона  дім,  кращим  другом  є  усім,  Інколи-  кусака,  Хто  ж  це  є?  -...(собака)  
***Ти  від  неї  заховайся,  В  лапи  їй  не  попадайся,  І  це  хижий  звір,дивись,  Живе  в  лісі,звати...(рись).  
***Їсть  вона  усе  підряд,  Ой,брудний  її  наряд,  Пятачок,рожева  спина,  Перед  нами  справжня...(свинка).
***  Має  роги,не  корова,  Тулуб  теж  його  здоровий.  Подивіться  на  бочок,  Це  ж  справжнісінький  ...(  бичок).  
***Цей  птах  пОвагом  все  ходить,  Пшоно  й  зЕрнятко  знаходить,  Він  кричить  :"Ку-ка-рі-ку!",  Хто  ж  співає  на  току?  (  півник)  
***Швидко  бігає,стрибає,  Біле  хУтро  взимку  має,  Куций  хвіст  і  довгі  вуха,  Шиють  шапку  з  його  пуха  .(зайчик)  
***"Га-га-га!",-  кричить  цей  птах,  Плаває  у  річці,  Ходить  з  виводком  гуськом,  Не  тоне  в  водичці.  (гусак)
***  По  двору  все  ходить  та  й  ходить,  Качаточок  водить  та  й  водить,  "Кря,кря-кря!",-  яка  чудачка!  Це  ж  справжнісінькая  ...(качка).
***  Живе  в  лісі  хижий  звір,  Він  зубастий,вір-не-вір.  Сірий,виє  уночі,  Як  зустрінеш,то  кричи.  (вовк).
***Благородним  звуть  його,  В  нього  роги  -  ого-го!  Походжає  цілий  день.  Ну,звичайно,  це...(олЕнь)  
@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]КОЛИСАНКА[/b]

Сонко-  дрімко  бродить  гаєм

Сонко-  дрімко  бродить  гаєм
Перші  квіти  поливає
сіє  зоряне  намисто
і  співа  не  голосисто.

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

Сплять  усі  малята
хлопчики  й  дівчата
птахи  і  звірята
Усі  хочуть    спати.

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

Розкажу  я  казку
про  бубличків  в'язку
про  корівку,про  бичка
Гарна  казка  отака!

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

Сонко-  дрімко  бродить  гаєм
Перші  квіти  поливає
сіє  зоряне  намисто
і  співа  не  голосисто.

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати

ходи  ,сонко,в  хати
До  Саші  і  Нати
І  до  Єви  й  до  Петра!
Буде  рада  дітвора!

Дитинка  маленька
розумна  й  гарненька
Давай  будем  спати
Люлю  колихати
@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]МИРИЛКА[/b]

Мирись  ,мирись,  мирись!  і  більше  не  сварись  !
Швиденько  посміхнись!  мирись  ,мирись,  мирись!!
Дай  долоні,  мій  дружок!!Подарую  пиріжок  !
Про  погане  забувай!  посміхатись  починай!
Будемо  з  тобой  дружити!Нашою  дружбою  дорожити!
Наша  дружба  –красота!Скажуть:  не  розлий-вода!
@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@@

[b]ПОВЧАЛЬНІ  КАЗКИ  та  ВІРШІ[/b]

СИЗИЙ  ГОЛУБ

Сизий  голуб    прилетів  ,  на  вікно  до  мене  сів.Він  шукає  ту  голубку  ,свою  горличку  і  любку.На  всі  сторони  зирить  і  у-у-ху  ,щось  кричить.Може  просить  допомоги,може  це  пересторога?Ачи  просить  сизий  їсти?Стриб  та  стриб  і  хоче  сісти  На  балконів  килимок.Може  втік  він  від  пташок?    -Ти  живи  у  мене,любий!  В  хаті  тепло  біля  груби,Що  там  ще  тобі  казати?  Будем  зиму  зустрічати.Я  зерняток  заготую.Тебе  щиро  нагодую.Бо  ти  мерзнеш  під  час  зливи  на  гілках  отої  сливи,що  в  садочку  біля  хати  посадила  моя  мати.Голуб  слухав  тую  мову,за-у-у-хав  чомусь  знову,Потім  ближче  підлетів  ,на  вікно  до  мене  сів.Потім  сів  на  килимок.Мабуть  втік  він  від  пташок.    Жив  у  мене  до  весни  .Сторожив  родини  сни.На  вікно  весною  сів  і  до  друзів  полетів.Хто  повірив  в  цюю  казку,бубликів  дарую  в’язку.
***
БУДЬ  СЛУХНЯНИМ  ЯК  ПИЛИП  

За  дев'ятими  горами,за  десятими    морями  .  Там  ,де  сонце  як  та  діжа.Там,де  ліс  і  звірі  хижі.Де  балакають  листочки,зеленіють  огірочки.Де  малини  дуже  густо,Є  для  зайчиків  капуста,Народилися  білчата,Дозволь  казку  розпочати.Мама  білка  в  літню  пору  Заготовок  робить  гору.І  грибів  насушить  й  шишок,І  для  діточок  горішок.Тато  дім  оберігає,щось  майструє,утепляє.А  малесенькі  білчата,діточки  і  онучата,Лиш  по  гілках  стриб  та  стриб.Раптом,дивляться,-Пилип,хлопчик,що  живе  в  селі.Підійшов  до  їх  будинку,І  поліз  на  деревинку.Мама  білка  –до  дітей  :"-Ой-йо-йой!  Ей-гей-ейей!  Швидше  діточки  до  хати!Досить  по  гілках  стрибати!Бо  не  знаєм  що  чекати  Від  дитя  цього  Пилипа.Треба  все-усе  ховати"  ,Мати  білка  уже  хлипа.Діточок  своїх  хова.  А  сама  ж-то,йой-овва!Хвістик  видно  із  дупла!А  в  Пилипа,глянь,  стріла,  не  велика,не  мала!Не  чекали  ми  багато,підійшов  Пилипів  тато:"  Синку,злізь  швиденько  звідти!Ти  не  бачиш,в  білки  діти  заховалися  в  дуплі?!Грайся  там,в  селі,в  селі!А  у  лісі-  хижі  звірі!Краще  візьми  в  руки  гирі!Не  ламай  гілок  і  гнізд!Бо  віддячить  нам  природа.І  харчуйся  із  города!Не  чіпай  білчиних  шишок  і  грибів  ,і  тих  горішок!Гріх  природу  ображати!Ти  повинен  цеє  знати!"  .І  хлопчисько  той  Пилип,почесав  там  щось  за  вухом,  Потім  зістрибнув  й  щодуху  ,Полетів  в  своє  село.Що  ж  там  далі,що  ж  було??А  білчата  раді  цьому  Щастю  випадку  такому.Вмить  стрибати  по  гілках!Веселитися,ах-ах!Ну,  а  той  Пилипів  тато,що  сам  знає  так  багато,  Сина  свого  научає  і  до  лісу  не  пускає.Бо  у  лісі  хижий  звір.Може  на  дітей  напасти.Укусити  і  украсти."Грайся,сину,біля  хати.Де  є  тато,є  і  мати.Де  є  кому  захистити  І  всьому  тебе  навчити".Це  історія  чи  казка.Не  кінець  це,а  розв'язка.Це  малесенький  сюжет  Із  Пилипом  тет  –а-  тет.Будь  слухняним,як  Пилип!Щоби  тато  не    охрип!Кликати  тебе  і  звати.І  не  мусь  його  кричати  !Будь  слухняненьким  у  мами.Не  нервуй  її  ніграма.А  з  історії  урок  і    учися  із  казок!
***
ІШОВ  ЛІСОМ  МИКОЛАЙ

Скоро  казка  кажеться,вузлик  хай  розвяжеться!За  лісами,за  морями,за  широкими  полями,На  галявині  в  лісочку,На  зеленому  горбочку.Стоїть  гарная  хатина  .Хлопець  там  живе  й  дівчина.Влітку  поле  обробляють,сіють,садять,поливають.Взимку  сторожують  ліс.Мають  те,що    Бог  приніс.Як  приходить  рік  Новий,їдуть  в  ліс  вдвох  по  ялинку.Люблять  також  рік  старий!Взимку  там  така  картинка!Сніг  летить  неначе  пух,що    захоплюється  дух.Скоро  казка  кажеться.Вузлик  хай  розв'яжеться  .Ішов  лісом  Миколай.Говорю,мене  не  лай!  І  зайшов  у  ту  хатину.Хлопець  спав  там  і  дівчина.Подарунків  цілий  міх  їм  приніс  і  навіть  сміх.Скатертину-самобранку,килимочок-літачок,чобіточки-швидкоходи.І  чарівний  гамачок,палицю  іще  казкову.І  обновки  гарні,нові.Неведимку  капелюх  і  комп’ютер  для  тих  сплюх.Пішов  далі  Миколай,говорю,мене  не  лай!Скоро  казка  кажеться.Вузлик  хай  розв'яжеться.Як  проснулись  рано  вранці,  хлопець  той  і  з  ним  дівчина  Та  й  стрибать  в  веселім  танці!Чудес  повная  хатина!Миколайчик  цілий  міх  їм  приніс  і  навіть  сміх.  Скатертину-самобранку,килимочок-літачок,чобіточки  -швидкоходи.І  чарівний  гамачок,палицю  іще  казкову.І  обновки  гарні,нові.Неведимку  капелюх  і  комп’ютер  для  тих  сплюх.Стали  ще  дружніше  жити  ,діточок  своїх  учити.І  чекати  Миколая!То  вже  казочка  друга---я!
***
ЖИВ  НА  СВІТІ  ДОБРИЙ  ДЖИН

Жив  на  світі  добрий  Джин.Він  був  зовсім  не  один.Разом  з  ним  жила  Джиниха.Джененяток  троє,тихо.Бо  розбудим  джиненяток  ,тих  малесеньких  маляток.Джин  у  глечику  сидів  і  на  білий  світ  глядів.  Людям  він  допомагав  .А  кому  і  сам  не  знав.І  слабкому,і  малому,і  хромому,і  кривому.Він  літав  по  всій  планеті.Знають  Джина  навіть  йєтті.Де  машину  підштовхне.Щось  чедеснеє  утне.Кошеня  із  даху  зніме.Жив  в  селі  хлопчина  Ромка.Там  щодня  якась  поломка.Поламає  все,що  баче.Потім  сам  сидить  і  плаче.В  Ромки  друзів  не  було,бо  він  сам  як  НЛО.Біля  Ромки  жила  Ніла.Так  красиво  гомоніла.І  була  завжди  чистенька,  рум’яненька  ,слухняненька.Ось  одного  разу  Ніла,щось  цікаве  гомоніла  й  вийшла  в  двір  і  тут  одразу  під  кущем  знайшла,  що-  ?  ВАЗУ.Обдивилася,завмерла  і  чомусь  її  потерла…З  вази  дим  як  повалив  !Кольоровий,різнобарвний.Вилетів  із  вази  Джин.Величезний,добрий,гарний.Зверху  вниз  він  подивився,  посміхнувсь,не  забарився  .Руки  він  докучі  склав,  далі  Нілі  він  сказав  :  «Що  накажеш  моя  пані?Ваші  слуги  ми  старанні.Лиш  одне  бажання  Ніли  ми  готові,що  хотіли??»  «Що  ж  просити?,-дума  Ніла.    Чи  будинок,чи  машину?Чи  літак,чи  одежину?Шубу,яхту  чи  смартфон?Чи  новенький  телефон??Призадумалася  Ніла,потім  враз  загомоніла.  «Біля  мене  живе  Ромка,там  щодня  якась  поломка.Він  ламає  все,що  баче.Потім  сам  сидить  і  плаче.В  Ромки  друзів  не  було,бо  він  сам  як  НЛО.Ти  зроби  мій  Джин  рідненький,величезний  і  гарненький.Щоби  мудрим  став  цей  Ромка.Щоб  закінчилась  поломка.Не  ламав  щоб  те,що  баче.І  хай  більше  він  не  плаче.Друзів  море  щоб  було.Щоб  не  був  він  НЛО.-Буде  пані,-мовив  Джин.Буде  Ромка  не  один.І  в  ту  ж  мить  усе  змінилось,завертілось,закрутилось.  Правда  це,ачи  це  казка  та  приблизилась  розв'язка.Вчись  добро  робити  людям.Повертатись  воно  буде.І  сторицею  воздасться  кожне  добреє  причастя.
***
НЕСЛУХНЯНЕ  СОВЕНЯТКО

За  широкими  полями,за  густющими  лісами,  там,де  соняхи  як  сонце  заглядають  у  віконце,Де  калина  біля  тину.Де  джерельная  водиця.Де  з  журавликом  криниця.Водоспад  де  б'є  фонтаном  .Там,де  яхта  з  капітаном.Де  веселка  коромислом  над  хатиною  повисла.Де  метелики  і  бджоли.Там,де  в  лісі  стоїть  школа,народилось  совенятко.У  сови  і  сова  татка.Мудра  мама  всіх  збирає,звірів  в  школі  научає  бути  пильними  завжди,стерегтися  від  біди.Тато  йде  на  полювання,на  сімейнеє  завдання.Щоб  було  чим  харчуватись,виростати,укріплятись.Совенятко  вранці  встало.Сонце  в  хатку  заглядало.За  промінчиком  злетіло  і  тихенько  полетіло.А  куди  й  саме  не  знає.Мама  пташечку  гукає.Та  не  чує  совенятко.Ані  мами,ані  татка.Прилетіло,примостилось  і  на  кущику  усілось  .  Раптом  йде  назустріч  вовк.  Він  ягня  колись  затовк.А  сьогодні  він  голодний  і  зубастий  ,і  холодний.Що  завгодно  він  би  з'їв.Раптом  чує  щось,присів.Бачить-  гарне  совенятко  .У  кущах  сидить,малятко.Вовк  стрибнув  три  кроки  прямо…  й  совенятко  теє  згамав.Мораль  казочки  така  ,поки  ти  іще  маленький.То  без  дозволу  матусі  І  рідненького  татка  Нікуди  сам  не  ходи,щоб  не  трапилось  біди.Грайся  близько  біля  хати,щоби  бачив  тато  й  мати.Люди  ходять  чужі  скрізь.В  незнайомий  двір  не  лізь!!Щоб  не  трапилось  біди,будь  слухняненьким  завжди!.А  з  історії  урок  і    учися  із  казок!
***
ЙДЕ  ПО  ВУЛИЦІ  ДІДУСЬ

ЙДЕ  ПО  ВУЛИЦІ  ДІДУСЬ  ,згорбивсь,хека  і  зігнувсь.Перехід  із  світлофором.Старий  каже  :  «  Я  боюсь!»  .Що  робити  дідусеві?    І  звернувся  він  до  Єви  :  «  Люба  дівчинко,скажи,перейти  допоможи!Я  боюся,що  не  встигну.Зебру  цю  не  перестрибну!»    .Єві  іще  років  мало,але  дівчинка  сказала  :  «Так,я  вам  допоможу!Що  робити  розкажу.Ви  дивіться  на  ліхтарик,яке  світло  зараз  ярить.Назавжди  запам’ятайте!І  зі  мною  промовляйте:
(рос.)  Красный  свет-  хода  нет!  Жёлтый  свет-  внимание!На  зелёный  проходи  ,дружная  компания!На  зелёный  проходи,дружная  компания!
(укр..)  Як  червоне  горить  світло-  стій  ,негайно  зупинись!  Жовтий  колір  –приготуйся    і  чекати  не  лінуйся!  а  зелений  –  переходь  й  не  затримуй  весь  народ!
Потім  дідуся  під  руку  Єва  міцненько  взяла,  на  зелене  світло  швидко  на  той  бік  перевела.Дідусь  дякував  маленькій  .Єві,дівчинці  гарненькій.Як  поводить  себе  скрізь,-від  батьків  своїх  навчись!А  з  історії  урок  і    учися  із  казок!
***
Є  У  МЕНЕ  ВДОМА  ГЛОБУС

Є  у  мене  вдома  глобус.Я  як  сяду  на  автобус  та  й  поїду    по  містах,по  рівнинах  і  лісах.Глобус  свій  щодня  вивчаю.Де  що  є,я  уже  знаю.Київ  де  і  де  Полтава,Миколаїв  величавий.А  ось  Харків,Рівне,  Суми.Де  ж  поїхать-думу  думай!Гарних  місць  у  нас  багато!  Подорож-  це  справжнє  свято!  Чи  поїду  я  у  Львів,  у  Хмельницький  чи  Франківськ?У  Житомир  чи  Тернопіль?Луцьк,Черкаси,Севастополь?Вінницю  чи  Чернівці,Чи  в  Дніпро,а  може  в  ці??Як  живуть  ужгородчани,луганчани,донеччани?  І  Херсон  мене  чекає  й  Запоріжжя,точно  знаю.Буду  їхать  по  країні,  по  прекрасній  Україні!  Їду  я  в  Кіровоград  ,ачи  на  Одещщину.Незрівняне  кожне  місто!Відпочити  де  ще  нам??  Ми  запрошуєм  усіх  за  красою,чудесами!Приїздіть  на  Україну!  В  подорож  поїдем  з  вами!.
***
ДІД  МОРОЗ  НА  НАШІМ  СВЯТІ

Сніжним  днем  і  через  ліс    Дід  Мороз  сюрпризи  ніс.У  садочок  для  Марини,Єви,Лілі,Катерини  ,для  Данила,для  Івана,Костика  і  для  Степана.У  садочку,мабуть,свято?  Гірлянд,іграшок  багато.Вірші  вивчили  хлоп’ята,танці  вивчили  дівчата.Вихователька  на  свято  вірішила  готувати  веселесенький  концерт  й  ігри  різні  на  десерт.Перша  виступає  Єва  у  костюмі  королеви..Наша  Єва  гарно  стала  й  віршик  голосно  казала:
- Новий  Рік  іде  до  нас!Я  вітаю  усіх  вас!Зичу  вам  здоров'я,щастя!І  запрошую  на  вальс!
Всі  дівчаточка-сніжинки,мов  легесенькі  пушинки,закружляли  круг  ялинки.Далі  мовила  Маринка    у  костюмі  мандаринки:
- Білий-білий-білий  сніг!Випав  з  неба  на  поріг!Раді  снігу  і  зайчата,і  білчата,і  малята!Нумо  пісню  всі  співаймо!Дружно  всі  розпочинаймо!
Пісня
Снігу-снігу-сніженьку!Постели  доріженьку!Від  хати  до  хати!Новий  рік  стрічати!  Від  хати  до  хати!Новий  рік  стрічати!
Далі  мовить  Катеринка  у  костюмі,так,сніжинки:
- Нам  ялинку  Дід  Мороз  з  лісу  вирубав,приніс.Нарядили  ми  ялинку  цукерками,кульками,гірляндами,бурульками.Нумо  станем  дружно  в  коло!Дитсадочок,також  школа.Хоровод  танцюймо,діти!Годі  на  стільцях  сидіти!
Хоровод
Тра-та-та!Тра-та-та!В  нас  ялинка  не  проста!сяють  вогники  красиві!Ой,яка  ж-то  красота!
Сніг  іде!Сніг  іде!Дід  Мороз  й  снігурка  де?Он  везуть  нам  подарунки,  і  коробки  ,і  пакунки!
Далі  мовить  наш  Іван,а  за  ним  Данил,Степан  у  костюмах  лісових,в  масках  різних  і  смішних:
- Щойно  ми  всі  із  морозу,  і  зустріли  там  Мороза!Відчиняйте  йому  двері!Сторож  наша  тьотя  Мері!
Двері  тьотя  відчинила,дідуся  до  нас  впустила.
- Йшов  я  довго  через  ліс,  подарунки  усім  ніс  У  садочок  для  Марини,Єви,Лілі,Катерини  ,для  Данила,для  Івана,Костика  і  для  Степана.У  садочку,мабуть,свято?  Гірлянд,іграшок  багато.  Вірші  вивчили  хлоп’ята?,танці  вивчили  дівчата?Внучку  я  узяв  з  собою,щоб  погралася  з  юрбою.Розгадайте  всі  загадки,милі  хлопчики  й  дівчатка!
Загадки
1.Що  летить  неначе  пух  і  захоплюється  дух?Що  рипить  в  нас  під  ногами,потім  розстає  краплями?  (сніг)
2.Мчусь  на  чому  я  з  гори?Швидко-швидко,говори!За  мотузку  я  тримаюсь  і  на  них  з  гори  спускаюсь?(сани)
3.Хто  через  гай  і  через  ліс,подарунки  дітям  ніс?Борода  і  довгі  вуса  і  його  я  не  боюся.(  Дід  Мороз)
4.Вішають  на  неї  кульки,і  цукерки,і  бурульки.Всіх  запрошують  у  коло,водять  хоровод  навколо?  (  ялинка)
5.Хто  бажає  усім  щастя  краще-краще,ніж  торік,Забува  старі  напасті.Ну,звичайно…(Новий  рік)
Далі  мовив  гучно  Костик  у  костюмі    формер  Ростик:
- Діставай,Мороз,пакунки!Роздавай  нам  подарунки  для  садочку:  для  Марини,Єви,Лілі,Катерини  ,для  Данила,для  Івана,Костика  і  для  Степана.У  садочку  ж  у  нас  свято!Не  один,не  два,не  три!  І  готові  ми  до  гри!
Далі  діти  дружно  грали,танцювали  і  співали.Проводжали  рік  старий!Зустрічали  рік  новий.Дід  Мороз  дістав  пакунки.Роздав  дітям  подарунки.Побажав  всім  мирно  жити  й  тим,що  мають,дорожити.Сів  із  внучкой  в  самохід  і  поїхав  через  лід.І  у  школи,і  в  садки,  і  у  різнії  кутки.Всім  повіз  він  подарунки  і  сюрпризи  у  пакунках.З  усіма  дітьми  погрався  і  в  Лапландію  подався.На  літак  свій  вони  сіли  і  на  північ  полетіли.
Правда  це,ачи  це  казка  та  приблизилась  розв'язка.Новий  рік  стрічати  треба.В  українців  є  потреба.Пісні  й  віршики  вивчай.І  костюми  ший  ,і  маски.Будуть  подарунки,знай!Новий  рік-  це  справжня  казка!!
***
КРУГООБІГ  ВОДИ  В  ПРИРОДІ

В  школі  весело  навчатись!Я  біжу  туди  дізнатись  Про  цікаве  й  загадкове,наукове  і  щось  нове!Ой,цікаве  в  нас  навчання  !  І  труди  ,і  малювання!Буду  знати  все  на  світі.Навіть,де  беруться  діти.Та  про  це  у  старших  класах  ,вчителька  сказала.Анатомія  предмет,так  його  назвала.А  сьогодні  на  уроці  Увесь  клас  дізнається.Як  під  сонячним  промінням  крапелька  міняється.Що  такеє  «Кругообіг»  ?-    Рух  чогось  прямо  по  колу.Нас  води  цікавить  біг.  Запитаю  я  у  школі.Наша  вчителька  сказала,інформації  не  мало.І  на  дошці  малювала.І  ми  всі  запам’ятали.Коли  сонце  сильно  гріє,Водний  простір  весь  міліє.Сонце-справжній  володар!  Випаровується  пар.Із  морів,озер,струмочків,  із  землі  ,джерел,листочків.Піднімається  він  вгору  В  жарку  спеку,в  літню  пору.Там  збирається  у  хмари.Потім  б'ється  в  тари-бари.Сірі  хмари  як  насунуть,вітри-хлопці  сильно  дунуть  .І  із  неба  дощ  полився.Пар  у  дощ  перетворився.Потім  скрізь  він  просочився.У  моря,ставки,струмочки,в  землю,океан,листочки.Крапля  рухається  в  колі.Я  дізнавсь  про  цеє  в  школі.  Поки  сонце  у  зеніті,на  високій  на  орбіті.Землю  спекой  застилає,Краплю  бігти  заставляє.Кругообігом  це  зветься.І  чого  воді  не  йметься?Випаровування  теж-Цей  процес  не  має  меж!  В  школі  весело  навчатись!Я  біжу  туди  дізнатись  Про  цікаве  й  загадкове,наукове  і  щось  нове!
***
Вересень,2016
***

ВЕДМІДЬ  І  МАША-  ОСЬ  КАЗКА  НАША

 (  казка  про  Машу,  яка  дуже  хотіла  навчатися  в  школі)

 ДІЙОВІ  ОСОБИ:  автор,Маша  маленька,Маша  доросла,
                             Ведмідь,вчитель
 АВТОР:
 Маша  -  дівчинка  кмітлива,їй  чотири  рочки.
 Маша  вчитись  захотіла,ведмедю  торочить:

 МАША:
 «Веди  мене  в  шосту  школу!Там  всі  світлі  класи!
 Там  комп’ютерів  багато,вчителі  там-  Аси!!
 І  директор  там  хороший,  строгий,справедливий!
 Веди  мене  в  шосту  школу,  як  поспінуть  сливи!!

 Ти  ж  казав,що  я  «Чомучка»,усе  хочу  знати!
 Веди  мерщій  і  не  мучай!Ти  ж  мені  як  мати!

 АВТОР:
 А  Ведмедик  подивився  і  лоба  почухав,
 Заричав,потім  підвівся  і….тікать  щодуху!
 Маша-  тільки  й  що  маленька,Мишка  наздогнала,
 Вилізла  йому  на  спину,в  вухо  закричала:

 МАША:
 «Веди  мене  в  шосту  школу,там  смачні  обіди!
 В  школі  грають  і  співають,балуватись  ніде!!
 Та  й  тобі  навчатись  треба,ти  уже  великий!
 Веди  мене  в  шосту  школу,вдягай  черевики!»

 Веди  мене!  Веди  мене!  І  це  все  не  жарти!
 Веди  мене!Веди  мене!  Я  сяду  за  парту!!!

 АВТОР:
 Взяв  Ведмедик  нашу  Машу  за  маленьку  руку,
 Та  й  повів  у  шосту  школу  за  знанням,наукой.
 Там  їх  весело  зустріли,привітали  щиро,
 В  перший  клас  зарахували,абетці  навчили.

 ВЧИТЕЛЬ  (говорить,а    Ведмідь    і  Маша  повторюють)
 1)Боровик  бере  бабуся,бавитись  з  Борисом  мусить.
 2)Віра  весело  співала,вверх  свій  погляд  підіймала,
     А  Василько  верхню  ноту  так  співав,що  вкрився  потом.
 3)Лариса  ластівку  ліпила,потім  помила  руки  милом.

 АВТОР:
 Вчилась  Маша  на  «відмінно»,виросла  кмітлива,
 Доросла  до  випускниці,така  гарна,дивна!
 В  школі  шостій  виростають  лиш  розумні  діти!
 Їх  плекають,розвивають!Діти-наші  квіти!

 Перед  нами  випускниця!  Не  Маша-  Марія!
 І  сьогодні  всім  бажає  здійсненної  мрії!

 МАША  ДОРОСЛА:(  звертається  до  випускників)
 Майте    вдачу  українську!  Хай  живе  надія!
 Нехай  лине  ваша  пісня  за  межі  країни!
 А  тепер  і  ви  бажайте  вчителям  і  школі!
 Ми  бажаємо  вам  щастя  на  стежині  новій!

 АВТОР:
 Пронеслась  про  школу  слава  
 По  всій  Україні!!!
 Там  навчать  усіх,хто  прийде
 Мові  солов’їній!
***

КАРПАТСЬКІ  ГОРИ

Між  Балтійським  й  Чорним  морем  
від  околиць    Братіслави
До  Залізних  до  воріт
простяглись  Карпатські  гори.
Знає  кожен  це  піїт...

Їм  25  мільйонів  років,
довжину  -  міряй  не  в  кроках!
А  були  вони  дном  моря
А  тепер--великі  гори!!!!

Люди  ті,хто  там  живуть,
Всіх  їх  "карпами"*  зовуть.
 Говерла,  Петрос,  Піп  Іван  -
Це  найвищий  гірський  стан**

А  на  згаслому    вулкані  
побудовано  там  замок!
Та  й  гарнючий  в  поєднанні
із  природою  там  ранок...

Не  лише  повз  Україну
тягнеться  гірський  хребет
Європейські  ще  країни
гірський  бачать  силует...

Серби,чехи  і  румуни,
І  австрійці  й  словаки
І  угорці  ,і  поляки
В  гори  йдуть  всі  диваки!

Бо  казкове  там  повітря!
Й  неймовірна  там  краса!
І  на  лижах  в  лице  вітер!
Й  загадкові  небеса!

І  відвідаєм  мольфарів,
загадкові  їхні  чари...
Запитаєм  про  усе...
І  про  кожного  sense  ***

Ми  поїдемо  у  гори,
Милуватися  усим!
Гарну  пісню  заспіваєм!
Буде  чути  там  усім!!

Й  Сербам,чехам  і  румунам,
І  австрійцям    й  словакам
І  угорцям  ,і  полякам
Й  українським    дивакам!

*«Карпати»  однокорінна  з  вірменським  Քար  (Qar)  —  камінь,  Պատ  (Pat)  —  стіна.  Давнє  польське  слово  «karpa»  означає  значні  нерівності,  підводні  каміння,  значні  стовбури,  або  коріння.  Від  можливого  дакійського  значення  —  «гори»,  може  походити  назва  племені  —  «карпи»  —  «ті  хто  живуть  в  горах»,  які  населяли  Карпати  за  часів  Римської  імперії.  Кельтсько-іллірійське  слово  «Karn»  —  означало  «камінь»  або  «купа  каміння».  Вражаюча  схожість  назви  гір  простежується  з  назвою  острова  Карпатос  між  Кіпром  і  Родосом.
Русини  цей  гірський  хребет  називали  Бещади.;
**  стан-  тут  
історична  адміністративно-територіальна  одиниця.  
***  sense  [sɛns>  vt  (become  aware  of)  чу́вствовать  (почу́вствовать  perf),  ощуща́ть  (ощути́ть*perf)
***
Наша  планета  -  краса  загадковая

Наша  планета  -  краса  загадковая  ,  Летить  по  орбіті,constantly*,Чудово  як!  Ніби  хто  грається  нашою  кулею,  Голубою,чарівною,архі-красунею.  Навколо  Сонця  летим  ми  у  космосі  Мов  НА  величезному  чарівному  колесі...  І  не  існує  у  просторі  ...хаосу...  Все  відбувається  ЗІ  СЛОВА,ІЗ  ЛОГОСУ.  Казка  ,легенда  це  ачи  гіпотеза  ДЛЯ  ...тих,хто  вірить-  це  явная  істина,  Світ  утворився  від  слів  "СОВЕРШИЛОСЯ!"  Правда  чи  вимисел  ,  а  може  ,-містика.  СЛОВО  несе  надмогутню  енергію,  ВСЕ,що  ми  стверджуєм,-  то  те  і  отримуєм  А  небеса  -  чарівнА  канцелярія  Наші  "бажання"  пильнує,виконує.  Життя  ніби  казка  ,про  нього  все  знай!  Кожного  дня  щось  нове  пізнавай!  Про  дощ  й  про  хмарки,про  сніг  і  про  йєтті  Багато  ще  зАгадок  є  на  планеті!  *constantly  (з  англ,)-  безперервно,незмінно,постійно  29.03.2016Р.  

СВІТЛІ  МРІЇ  БАБИ  З  ДІДОМ  (коротка    повчальна  історія)

Жили-були  бабуся  з  дідом.  Одного  разу,за  обідом  говорить  бабця  дідусю,
-Ти  подивись  на  цю  красу:розквітла  яблунька  в  саду,  співа  на  гілці  какаду
.-Ти,що,стара,примару  кажеш,той  птах  у  Африці  живе.  Ходім  мерщій,мені  покажеш,хто  там  співає  .Е-ге-ге!
Пішли  удвох  вони  в  садочок,там  деревця  ростуть  в  рядочку.  А  ось  і  яблунька-краса!Розквітла,справжні  чудеса!І  бджілок  рій  гуде  над  нею,розносять  аромати  з  неї  .
-  А  де  ж  твій  гарний  какаду?  Щось  тихо  в  нашому  саду!
-  То  трішки  я  покепкувала  і  на  подвір*ячко  позвала.  Нумо    присядемо  тут  вдвох  і  погомонимо,  ох-ох!Дивись  як  гарно  у  садку!Я  принесу  сюди  медку!  Поп'ємо    чаю  з  бергамотом,  чи  може  хочеш  ти  компоту?
Погодився  старий  дідусь,Сів  на  пеньок  і  круте  вус.
-Тут,дійсно,гарно  у  садку!Неси,стара,неси  медку!І  паляницю  із  родзинкой  і  принеси  іще  малинки.
Сиділи  вдвох  вони  довгенько  ,згадали  молодість  свою,  Співали  пісеньку  легенько  і  про  родину,про  сім'ю.Як  бігали  удвох  на  річку,як  обривали  вдвох  порічки,як  діточок  двох  народили,як  жили  гарно,не  тужили.Дивились  також  на  зірки,на  ті  космічнії  знаки.Та  ось  побачили  удвох,що  зорі  падать  почали,  і  баба  з  дідом  загули!  
–  Ти  встиг  замовити  бажання??
-  Так,я  приклав  усі    старання!
 –  Дивись,летить  іще  одна!Яка  ж  красивая  вона!
Замовили  старі  удвох  і  довголіття  всій  родині,зустріть  100-літні  іменини,у  мирі    ,силі  і  любові!  Також  міцного  всім  здоров'я!І  почуттів  веселих,нових!
Так  воно  й  трапилось  із  ними,  зі  стариками,із  отими!
Хто  в  серці  має  мрію  світлу,і  дуже  вірить  в  майбуття,  життя  будується  привітне.  Щасливим  буде  те  життя!
05.11.2016р.
***

[b]Біг  струмочок  веселенький[/b]    через  поле,через  ліс
А  За  ним  веселий  зайчик  швидко  –швидко  лісом  біг.
Та  з*явився  інший  зайчик,  той  яскравий  промінець,
До  струмочка  загравав  він,  той  блискучий  молодець!
Він  торкнувся  до  струмочку  і  водичку  так  нагрів,
Веселенький  наш  струмочок,все  мілів,мілів,мілів.
У  веселого  струмочку  всі  краплинки  із  води
Піднялись  високо  в  небо  і  з  хмаринкой  попливли.
Білі  хмари  стали  сірі  і  докупи  всі  злились
Разом  щось  не  помирились    ,посварились,розлились
Зливою,дощем  чи  снігом  на  міста,поля  ,  моря!
Дуже  раді  дощу  квіти  і  рослинки,і  земля!
Знов  ожив  наш  той  струмочок,що  по  лісу  біг  та  біг,
А  за  ним  веселий  зайчик,що  завжди  його  стеріг.
У  природи  научайся  і  за  всім  спостерігай,
Полюби  її  загадки  ,потім  дітям  передай!
І  ЛЮДИНА  –  теж  природа  ,її  часточка  жива,
Пам*ятай    казки  бабусі  і  усі  оці  слова!
21.01.2017р.












ПРОДОВЖЕННЯ  СЛІДУЄ  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761817
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 23.11.2017


НАДЕЖДА М.

Повернути б в осінь літо

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dx4c3ZwdDA8[/youtube]



Повернути  б    в  осінь  літо,  
Кликнуть  журавлів,
Бо  тепла  ще  недопито
З  теплих  літніх  днів.
 
Щоб  проливсь  пташиний  щебет,
Ніби  ніжний  шовк,
Розпогодиться  хай  небо,
Дощ  холодний  змовк.

Розцвіте  жасмину  гілка,
Мак  серед  степів.
Вітер  грав    би  на  сопілці
Так,  як  влітку  вмів.

Хай  душа  краси  нап"ється..
Радісний  мотив.
Тоді  й  серце  усміхнеться.
Ти  так  теж  хотів..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761529
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017


ПВО

О, люде добрі, як же ви могли

О,  люде  добрі,  як  же  ви  могли
Подвійні  розвести  в  собі  стандарти?
Навіщо  в  храм  Господень  притягли  
Ті  ідоли  –  Ваали  та  Астарти?

Навіщо  так  відверто  блудите
Із  ними  на  очах  у  свого  Бога,
Плюндруючи  Ім’я  Його  святе
Й  безчестя  обираючи  дороги?

Ваал  –  не  Бог!  Даремні  молитви
До  мертвого  й  німого  істукана,
І,  хоч  натужно  силуєтесь  ви,
Не  втрапите  до  Божого  паркана,

Що  розділяє  небо  та  шеол,
Полову  –  від  дорідної  пшениці.
Один  лиш  Ягве  має  ореол
Отця  світів  і  власника  скарбниці,

Де  людські  душі  дбаються  на  день,
Коли  судом  судитиметься  Всесвіт.
Бо  він  раптово  прийде:  просто  «Дзень!  -
Кінець  язИків  неправдивий  плескіт»…

І  зникне  вся  важливість  різних  справ
І  суєти  пусті  пріоритети,
Спасеться  лише  той,  хто  не  поправ
Життям  своїм  Христа  авторитета.

До-лампи  стануть  всі  оті  слова,
Що  так  зрадливо  істину  глушили,
Згорить  брехня  і  кривда  вікова,
Яким  би  її  оцтом  не  гасили.

Останній  час!  Вже  скоро  засурмить
Небесний  янгол-вісник  днів  суворих.
Чи  ти  готовий  стрітити  ту  мить,
Чи  так  і  спиш  у  райдужних  мінорах*?
                                                 29.07-20.11.2017
*мінор  –  музичний  лад,  здебільшого  ліричного  настрою.  Переносно  «райдужні  мінори»  -  сентиментальні  фантазії,  відволікаючі  від  розуміння  небезпечної  ситуації.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761313
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 20.11.2017


Пасічник Анатолій

Була ти вродою так схожа на калину

       
Була  ти  вродою  так  схожа  на  калину,
мене  ти  вразила  на  березі  Дністра.
В  твоїх  очах  горіли  зорі  в  ту  хвилину,
а  моя  кров  –  як  у  Дністра  вода  бистра́.

Була  ти  вродою  так  схожа  на  калину,
твоє  цвітіння  я  до  себе  прихилив.
Тобі  віддав  я  свого  серця  половину,
свою  самотність  у  Дністрі  я  утопив.

Була  ти  вродою  так  схожа  на  калину,
гіркими  стали,  як  плоди,  твої  слова.
Я  над  Дністром  пташиною  полину,
а  твої  ягоди  вже  інший  обрива…

19.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761316
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 20.11.2017


НАДЕЖДА М.

Веду з тобою я розмову. .

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=0GgeeWtK1f4[/youtube]


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CvBUU2CPunc[/youtube]

Синичка  стукнула    в  вікно,
У  очі  пильно  задивилась.
Чому  не  тронула  зерно,
Нащо  у  рань  таку  прибилась?

Невже  мій  корм  не  до  смаку,
Думки  замучили  про  зиму?
Проблему  вирішу  таку,
Не  дам  загинуть  в  цю  годину.

Про  щось  хотіла  ти  сказать,
Як  зрозуміти  твою  мову?
Нащо,  сердешне,  так  страждать?
Моя  пташинко,  ти  -  чудова!

Так  хочу  біль  я  твій  узнать,
Веду  з  тобою  цю  розмову,
Щоб  сум  з  життя  твого  прогнать,
Зумій  відчуть  від  серця  слово..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761290
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 20.11.2017


Олександр Кобиляков

ГІРКА ПРАВДА

Нема  правди  в  Україні  –
Тож  немає  й  волі.
Як  у  темній  домовині,
Люди  у  полоні.

Терплять  зраду  та  знущання,
І  брехню  з  каналів,  
Сльози,  голод  та  страждання  –
Від  катів  та  кланів.

Так  триває  рік  за  роком
Геноцид  країни.
Тягне  Рада  крок  за  кроком
Неньку  до  могили.

А  народ  –  мовчить,  чекає:
«З’явиться  месія!
І  нехай  нас  захищає
Від  цього  свавілля!».

Тільки  ворог,  дорогенькі,
Зовсім  не  чекає.
Він  вбиває  вас,  рідненькі,
Неньку  розпинає.

Від  байдужості  людської
Гине  Батьківщина.
Гинуть  воїни-Герої  –
Плаче  Україна.

І  панують  вже  над  нами  
Смерть,  брехня  та  зрада,
Бо  злилася  з  москалями
«Незалежна»  влада.

Ось  так,  любі  українці,
Здобули  ми  волю…,
Що  кати  у  нашій  хаті
Нищать  нашу  долю!

©  Олександр  Кобиляков

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761234
дата надходження 19.11.2017
дата закладки 20.11.2017


Олена Жежук

Спрагла ніч

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739889
[i]продовження[/i]

Ця  спрагла  ніч…  і  я  в  ній  полонянка.
Уповні  місяць  в  темряві  спливає
В  мої  обійми.    Мій  він  до  світанку,
І  до  останку  –  далі  нас  немає.

Пробачте,  зорі,  ви  ж  бо  ворожили
Його  собі  холодними  ночами.
Я  лиш  торкнулась  ночі,  мов  ожини,
Жагою  вуст    під  тихими  дощами.

В    його  обійми  пригорнусь,    розтану,
Й  до  краплі  вип'ю…  Завтра  чи  настане?
Цілуй  мене  -  як  вперше,  як  востаннє!
Кохай  мене  -  допоки  серце  п'яне!

Допоки  небокрай  іще  світає,  
Моїх  бажань  -  міжзоряна  безодня.
Кохай  же,  місяцю...  Хай  не  згасає
Твоє  проміння  у  моїх  долонях.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760712
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 16.11.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Любов - то яблунь цвіт…

У  тебе  вже  давно  своя  сім'я,
У  мене  також  є  сім'я  моя.
Та  я  любов  неначе  яблунь  цвіт,
Все  бережу  для  тебе  стільки  літ...

Вона  в  моєму  серденьку  живе,
А  я  кохаю  досі  лиш  тебе.
І  може  ще  колись  на  схилі  літ,
Для  нас  цвістиме  папороті  цвіт.

Нераз  в  думках  горнусь  до  тебе  я,
Та  мрія  не  збувається  моя.
Хоч  відчуваю  дотики  твої,
Та  не  досяжні  почуття  мої...

Щаслива  я,  що  маєш  щастя  ти
І  хоч  прийшлося  нарізно  іти.
Нехай  тебе  кохання  зігріва,
Ніщо  не  вдієш  доля  в  нас  така...



Доля  не  моя...    Вигадана...  Просто  Муза  продиктувала...  Я  написала...
Та  нажаль  і  такі  випадки  часто  бувають...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760682
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 16.11.2017


НАДЕЖДА М.

Передзим*я

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=XCJhwYzYzYA
[/youtube]


Зажурилась  пізня  осінь,  лист  скида  останній.
Озирнулася  навколо  -  все  чогось  в  чеканні.
Передзим"я  на  порозі.  Чи  ти  бачиш,  пані?
Ще  не  час,  та  все  ж  тривога,  як  стерпіть  вигнання?
Нащо  лити  гіркі    сльози,  краще  тут  мовчання.
Відійшла  краса  і  грози,  марні  сподівання.
Поступитися  так  просто?  Нащо  з"ясування.
Розтривожила  щось  душу,  ти,  зима,  ця  рання..
Заварю  я  чашку  чаю,  сяду  на  дивані,
І  чекатиму  на  зиму,  в  кращих  сподіваннях.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760668
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 16.11.2017


Іван Мотрюк

Як кума імідж міняла. (гумореска з діалектом)

Не  знаю  я,  люди  добрі
З  чого  то  почати  ,
Та  мушу  вам  історію  
Оцю  розказати.

Перед  сьвитами  як  завжди  ,
Жінки  право  мают
І  усякі  там  подаркі,
Вни  собі  купляют.

Моя  кума  теж  рішила  
Подарок  зробити
І  поїхала  до  міста  
Завивку  крутити.

Імідж  каже  я  ,  собі  
Хочу  поміняти,
І  на  сьвита  у  селі  
Понти  поганяти.

Кум  сказав  :  також  з  тобою
До  міста  поїду,
Поки  ти  будеш  мінятись  
По  базару  піду.

Приїхали  вни  до  міста,
Стали  розходитись,
Кум  почвалав  до  кафе,
А  кума  крутитись.

Аби  довго  одно  друге  
Потім  не  шукати,
Кум  сказав  ,  шо  він  скоренько
І  буде  чекати.

Випив  кум  у  кафе  флєшку,
Скупивсі  на  свята,
Й  повернувсі  до  салону  ,
Жінку  зустрічати.

Чекав  він  там  ї  годину,
Потім  знов  до  бару,
А  вона  ше  не  віходи  ,
Дума  ,  шо  за  кара.

Давай  думає  тихенько  
Гляну  в  середину,
Може  там  дісь  і  увижу
Я  ,  свою  дружину.

Подививсі  ,  тай  ,  шо  з  того  ,
Там  сумна  картина  -
В  кожної  на  голові  йкась  каструлі,
Кожна  як  дружина.

Кум  усівсі  знов  на  лавку,
Продовжує  ждати,
Тут  приходит  якась  пані  ,
І  жене  до  хати.

Пішли  каже:шо  ти  всівсі,
Бус  вже  від*їзжає.
Кум  на  неї  подививсі  ,
Каже  ,шо  не  знає.

Стоїт  якесь  коло  него
Чудо  пилихати,
Шей  кричит  на  всю  горлянку
Шоб  їхав  до  хати.

На  голові  в  неї  плями,
І  чорні  ,  і  білі,
Але  куртка  гей  знакома  ,
Гей  його  Марії.

Кум  добренько  обдививсі-
Кульчика  у  вусі,
Та  ніяка  се  не  пані  ,
Се  його  Марусі.

Як  прїхали  до  хати,
На  порозі  стали,
То  їх  діти  в  другу  хату  ,
Зразу  повтікали.

Ледви  він  їм  пояснив  ,
Толкував  до  рані,
Шо  ото  є  -  їхня  мама  ,
Ане  чужа  пані.

А  коли  пішла  до  стайні  
Корову  доїти,
То  худоба  та  від  страху  -
Почнула  ревіти.

Подививсі  кум  ,  на  се  все,
Став  ї  виганяти,  
Аби  їхала  до  міста  -
Знов  імідж  міняти.

Але  тут  ше  як  на  зло-
Сніги  увалили-
Цілий  тиждень  оті  буси,
В  місто  не  ходили.

Мусів    кум  оту  худібку,
Сам  порідкувати,
Бо  кума  лиш  у  ночи  ,
Віходила  з  хати.

Отакий  то  подарунок  ,
Був  в  куми  на  сьвита-
Імідж  назад  повернула  -
Щісті  шо  не  бита.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414161
дата надходження 30.03.2013
дата закладки 15.11.2017


НАДЕЖДА М.

Візьму до хати я небогу

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UCINBY9R6Yk
[/youtube]

Останній  осені  листок,
Я  обережно  взяла  в  руки.
Промерз  бідненький  до  кісток.
Боліло  серце  від  розпуки.

Хотів  погрітися  на  склі,
Була    оце  остання  мрія.
Нащо  ти  викликав  жалі,
Коли  у  тебе  безнадія?

Зігрію  подихом  тебе,
А  як  зробить  мені  інакше?
Не  розумію  щось  себе...
Нехай  летить?.  Так  буде  краще?

Підхопить    вітер  на  льоту,
І  понесе  кудись  далеко.
І  з  ним  узнає  висоту,
Хіба  від  цього  стане  легко?

Листок  до  серця  притулю,
А  він  чекає  допомоги...
Одне  лиш  зможу,  це  й  зроблю:
Візьму  до  хати  я  небогу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760570
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 15.11.2017


Новоградець

Київ

Запалює  вечір  вогні  золоті
І  берег  Дніпровий  синіє.
Неоновим  сяйвом  на  тихій  воді
Горить,  відбиваючись,  Київ.

Зриваються  дружно  в  недовгий  політ
Пелюстки  оббиті  трамваєм.
Кружляє  в  повітрі  каштановий  цвіт,
Безшумно  бруківку  вкриває.

Як  квіти  обпалі  на  водах  ріки,
В  любові,  журбі  і  надії,
Пливуть  для  нас  роки,  для  тебе  віки  -
Ми  разом  мужнієм,  мій  Київ.

Ти  перший,  хто  проти  хозар-ворогів
Здійнявся  валами  крутими.
І  першим  на  сході  поганських  богів
Топив  у  Дніпрі  Володимир.

Здіймалися  куполи  в  небо  твої,
Світились  добром  в  позолоті,
Коли  ще  булатом  дзвеніли  бої
З  азійським  сусідом  навпроти.

Ти  вільний  від  диких  і  грізних  колись
Нащадків  ординського  іга.
Ти  знову  в  ряду  європейських  столиць  -
Славутичем  зламана  крига.

Вже  древній  Хрещатик  в  гірляндах  суцвіть
Каштанами  знову  біліє.
І  цвіт  на  бруківку  скидаючи  з  віт,
Стоїть  посивілий  мій  Київ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757848
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 15.11.2017


Richter

Спогади про перше кохання

Червону  троянду  в  осіннім  саду
ще  вітер  холодний  колише.
Неспішно  вузькою  стежиною  йду
туди,  де  кохання  залишив.

Туди,  де  гостинно  шумлять  вартові
завжди  в  Ясиновій  діброві.
Не  раз  і  не  два  де  сиділи  в  траві,
колись  о  порі  вечоровій.

Пісні  нам  співали  дзвінкі  солов’ї
і  роки  зозуля  кувала.
Ти  слухала  мовчки  зізнання  мої,
та  очі  тебе  видавали.

Палали  ті  лагідні  очі  вогнем,
світились  як  вранішні  зорі.
Тепер  на  душі  залишився  лиш  щем
і  спогади  з  присмаком  горя.

Пішла  ти  у  вічність,  голубко  моя,
зорею  вже  світиш  на  небі.
І  слухаю  пісню  сумну  солов’я
давно  я,  кохана,  без  тебе…

15.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760513
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 15.11.2017


НАДЕЖДА М.

Струни тонкі в позолоті

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=45MR7t7keaQ[/youtube]
Струни  тонкі,  в  позолоті.
Чистий  серця  звук.
Він  звучить  на  ніжній  ноті:
Дивний  серця  стук.

Заворожить  враз  це  соло,
Якщо  не  глухий.
І  чарівний  звук  навколо,
Попливе      легкий.

І  складає  вітер  крила:
Хоче  теж  почуть.
Дивина  ця  підкорила.
Як  же  зміст  збагнуть?

Нема  слів,  лиш  звук  спокійний,
Трішечки  сумний.
Темп  почуєте    повільний,
Срібно-золотий.

Хтось  відчує  вибух  щастя,
А  хтось  просто  звук.
Як  кому  почути  вдасться,
Серця  ніжний  стук.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760403
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017


Пасічник Анатолій

Село на світлині

                   
Село  завмерло  на  старій  світлині,
сади  між  хатами  тісняться,  як  в  раю.
Роки  біжать,  як  ріки  швидкоплинні,
перегортати  спогади  я  не  перестаю.

Таким  село,  яким  було  давніше,
сховалось  в  серці  і  думках  моїх.
З  дитинства  залиши́лось  найцінніше:
стара  черешня  і  старий  горіх.

Не  бачу  я  волошки  у  пшениці,
і  плями  маків  зникли  із  полів,
всі  журавлі  покинули  криниці,  
камінний  хрест  лиш  досі  уцілів.

До  джерела  на  схилі  в’ється  стежка,
там  білий  хрест  вже  сотню  літ  стоїть,
навколо  мальвами  тут  вишито  мережку,
й  вода  джерельна  тиху  за́гадку  таїть.

Церковний  купол  серед  лип  жовтіє,
село  під  вечір  курить  в  димарі,
щороку  хоч  світлина  і  марніє,
стають  яскравішими  спогади  старі.  

26-28.02.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760354
дата надходження 14.11.2017
дата закладки 14.11.2017


Олекса Удайко

Я НИНІ ЗА МОРЕМ

         [i]Завтра  Великдень...  Мільйони  сімей  в  Україні  сядуть  за  святкові
         столи,  щоб  відзначити  свято  Воскресіння  Христового...  Та  не  всі  -  
         багато  сімей  ще  розпорошені  клятою  "мігрантщиною"...    Новий  
         2002-й  рік  автор  цих  рядків  зустрічав  у  Гайвікомі,  що  неподалік  
         Лондона.  Був  свідком  подій  радісних...  і  не  дуже...    В  Лондоні,  
         де  осіло  багато  емігрантів-вояків  Галичини  СС  та  "остарбайтерів"  
         з  фашистської  Німеччини,  автору  прийшлось  бути  присутнім  на  
         зібраннях  української  діаспори  і  ритуальних  подіях...Хоронили,  
         як  правило,  під  звуки  пісні-реквіуму  "Чуєш,  брате  мій"  Богдана  
         та  Льва  Лепких...  Сум  огортав  всю  громаду,  у  томі  числі  і  тих,  
         хто  (як  і  автор)  потрапили  в  Британь  по  своїй  волі  –  у  пошуках  
         кращої  долі...  І  полились  слова,  які  актуальними  є  і  сьогодні...*            
[youtube]https://youtu.be/q4zBpK4vXww[/youtube]

[b][color="#270091"]Я  нині  за  морем  –  вершу  свої  мрії,
Щоб  вдома  руками  відвести  біду...
Та  безперестанку  плекаю  Надію,
Коли  до  землі  я  чолом  припаду.

Під  стягом  Вітчизни  впаду  на  коліна
Прощення  просити,  що  був  в  чужині...
Зрадіє,  пригорне,  пробачить  родина,
Та  рідна  земля  чи  простить  це  мені?

       Приспів:

       Вкраїно  моя,  моя  ненько  єдина,
       Моє  ти  сумління,  моя  ти  провина,
       В  тобі  моє  листя,  і  віти,  й  коріння,
       Бо  я  є  клітина,  кровинка  твоя.
       Вітчизно,  з  покутою  жди  свого  сина!
       До  тебе  я  серцем  і  думами  лину,
       Моя  Батьківщино,  моя  Україно,
       Любове  єдина  і  Віро  моя!

Наразі  нам  тяжко,  бо  злі  яничари
І  зайди  московські  зганьбили  наш  край,
Поміж  Українців  посіяли  чвари,
Продажних  державців  –  лиш  вийми  та  дай!

Та  є  ще  в  нас  слава,  і  сила,  і  воля  –  
Здолаємо  наших  й  чужих  ворогів!..
Вже  віщий  лелека  на  нашій  стодолі
Гніздо,  мов  фортецю,  для  діточок  звив.[/color][/b]

29.12.2001,  Лондон

_____________
*  Слова  лягли  в  основу  пісні  на  музику  маестро  В.П.  Старикова.  
     Пісня  опублікована  в  збірці  "Долі  клич"  (2005)  та    в  альманасі  
     "Думаймо  і  живімо  українно",  виданого  нещодавно  (2016).  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663086
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 13.11.2017


Олекса Удайко

СВІЧІ СКОРБОТИ

     [i]  Так  склалось  в  ті  буремні  роки:
       Не  знати  –  недруг  ти  чи  друг…
       Але  прогресу  владні  кроки
       Знання  на  свій  вертають  круг.
                                                       [b]Олекса  Удайко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/eutuzmoYe9c  [/youtube]

[i][b][color="#de0707"]Зняла  своє  сарі  осяйна  черешня  –
Осипався  долу  її  білий  цвіт.
Увись  здійняла  урочисто  і  ґречно
Каштанів  дивізія  сонмище  свіч.

В  алеях  каштанових  кублище  стягів  
У  честь  перемоги…  Своє    «майорять»,  –
Як  знаки  борні,  і  страждань,  і  звитяги,  –
Все,  чим  була  "славна"  звеличена    рать.

Каштанів  суцвіття  –    мов  свічі  скорботи
По  жертвах,  що  пали  в  геєні  війни…
Солдату  була  то  звичайна  робота  –
Та  смерть  не  означила  міри  вини!

Хто  за  Україну,  а  хто  –  за  імперію:  
Усі  –  в  одну  землю!  Всі  –  наші  сини.
…Й  тривають  донині  усталені  «серії»
Багатосерійного    «фільму»  війни.

Квітують  могили,  –  святі  незабудки,  –
Журби  і  нагаду  суворий  обцас*…
Ті  квіти-жалі  гнів...  і  прощу  розбудять  –
Заклятим  хто  ворогом  був  ввесь  цей  час?

                                                   *  *  *  
…А  там  десь,  на  сході  новітній  «месія»
Новими  “спасенними”  планами  снить  –
Рве  блудного  пупа  нещасна  Росія,
Щоб  вкрасти  в  людей  їхню  сонячну  мить.  [/color]  [/b]

07.05.  2017
_________
*Каблук,  підбір.  

                                             [b][u]Замість  післямови.[/u][/b]  

Автор  цілком  усвідомлює,  що  написане  тут  дисонує  з  тим  "загальнонародним  ентузіазмом",  яким  зустрічає  свято  
(в  час  епідемії  чуми)  ввесь  український  народ  під  овації  
світової  спільноти...  З  подвійними  сльозами  на  очах!
             Бо  не  наша  то  перемога,  брати-слов'яни,  –  імперська:  
один  диктатор  "переміг"  іншого.  Але  якою  ціною?!  42  млн  
покладено  (проти  10  млн  німців)  у  тій,  так  званій  ВеВеВе,  
з  них  більшість  -  українці  (біля  10  млн  жертв)  і  білоруси.  
А  для  України  та  ВВВ,  була  ще  братовбивчою,  громадян-
ською  –  відомий  рейд  "від  Путивля  до  Карпат,  керований  
із  Москви,  мав  своєю  метою  знищити  УПА,  та  й  національно-
визвольний  рух  в  Україні  в  цілому.  Що  й  було  досягнуто...  
Бо  не  було  б  у  Артема  Ковпака  двох  золотих  зірок  Героя  
Москви,  а  у  комісара  Руднєва  -  кулі  в  потилицю...    До  речі,
як  і  у  Миколи  Щорса  у  свій  час...
             А  відомий  план  депортації  всіх  українців  до  Сибіру?...  
Лише  слабкість  знесиленої  війною  Росії  та  організація  Ліги  
націй,  одним  із  членів  якої  як  найбільш  постраждалої  у  ВВВ
стала  Україна,  врятували  український  народ  від  тотального  
винищення!
             Думаймо,  пани  хороші!!!  Краще  -  українно...  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732316
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 13.11.2017


макарчук

Я приїду!

Все  покину  й  поїду  в  засніжений  світ,  
Де  нитками  дими  простяглися  до  неба,
Де  малює  на  вікнах  Морозяний  дід.  
Що  той  холод  мені?  Я    приїду  до  тебе!

Хай  не  кажуть,  що  цей  зачарований  край
На  межі  світоладу  і  Богом  забутий.  
З  ароматами  літа  заваримо  чай,  
І  Морозяний  дід  буде  заздрити  люто.  

 –  Змерзла,  мишко?  Чай  теплий?  І  як  же  ж  просив:
Зачекай  до  весни  –  ну  яка  ж  тільки  вперта!  
Скажеш  лагідно:  –Ти  –  королева  снігів.
Усміхнусь,  заперечу:  –  Закохана  Герда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760246
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


Світлая (Світлана Пирогова)

Частівки

Їсть  Галина  смачне  сало,
А  Микола  їй  гукає:
-Не  їж  сало,  мені  мало,
Орган  мій  умить  падає.

***
Закохався  наш  сусід  
В  молодую  Галю,  
Чим  ти  думав,  старий  дід,
Бджілка  ця  ужалить.

***
Дощ  іде,  Микола  спить,
Колисала  вчора  Галя.
До  дівчат  не  побіжить,
Бо  штанці  коза  зжувала

***
Била  Мотря  макогоном  
Василя  по  пиці,
Розмовляв  по  телефону,
Захотів  дівиці.

***
Ось  поїхав  Петя  в  ліс,
Кабана  хотів  впіймати,
Як  побачив  вепра  злість,
Втік  в  берлогу  дулю  ссати.

***
Випив  Петя  п*ятсот  грамів
Первачка  міцного  дуже,
Самодуром  став  і  хамом,
Зі  свинею  ліг  в  калюжу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760170
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 13.11.2017


wanatol

Плачуть квіти



Осінній  дощ  і  знову  плачуть  квіти
Гойдає  вітер  оголені  гілки
У  мріях  я  хотів  тебе  зустріти
Та  не  судилось  бути  там  де  ти.

І  річ  не  втім  хто  винен  чи  не  винен
І  ні  до  чого  запізнілі  каяття
Природа  і  життя-вони  єдині
У  цьому  сутність  нашого  буття.

А  ми  на  рубежі  знову  з  тобою
Не  зовсім  впевнені  у  сумнівах  своїх
Тому  не  вистачає  нам    спокою
У  цих  похмурих  днях  перехідних.

Шукаємо  чим  можна  порадіти
Фарбуємо  у  жовте  краєвид
У  тих  миттєвостях  що  маємо  зустріти
Розтоплюємо  недовіри  лід.

12.12.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760062
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 12.11.2017


Світлана Моренець

НА ОСІННІЙ ХВИЛІ

Гобелени  й  пухкі  килими
ткала  Осінь,  невтомна,  під  ноги,
над  землею  стелила  дими,
прибирала  весь  світ,  до  знемоги.

Сотворивши  казковий  дизайн,
малювали  із  Жовтнем  картини
і  кохання,  в  мереживо  тайн
заплітали  з  ниток  павутини.

Модулюючи  теми  із  фуг,
їм  співали  вітри  голосисто,
розсипаючи  щедро  навкруг,
мов  метеликів,  листя  барвисте.

Та  не  вічний  любовний  дурман  –
залишився  він  в  "бабинім  літі"...
Втрату  чарів  ховала  в  туман
і  за  хмари,  сльозами  налиті.

Листопадова  старча  злоба́
обірве  її  листя  останнє.
Ні  прохання,  ні  тиха  мольба
не  зупинять  хвилину  прощання...

Та  ще  –  Осінь.  Налиймо  ж  вина,
щоб  осінній  порі    порадіти!
Що  старіємо  –  то  не  вина!
І  в  душі  ми  лишились  як  діти,

хоч  життя  все  вкорочує  нить,
крадькома,  незворушно,  незримо
наближає  небажану  мить,
непомітно  штовхаючи  в  зиму.

Тільки  б  разом!  З  тобою  удвох
то  й  старіти  –  не  так  безнадійно.
Втім,  майбутнє  планує  лиш  Бог...
Ну,  а  поки  ще  Осінь,  –  радіймо!

                                                   10.11.2017  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760054
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 12.11.2017


Ганна Верес

Ті явори

Не  сплять  тумани.  Зранку  предвіщають

Хорошу  днину,  сонячну  й  ясну,

З  дитинством  я  сьогодні  попрощаюсь,

Тому  мені  давно  вже  не  до  сну.

П’ятнадцять  років  маю,  перших,  повних,

Крило  зміцніло,  проситься  в  політ.

З  сестрою  їдем  вчитися  обоє.

Прощай,  село,  на  бозна  скільки  літ.

Село  уже  сховалося  в  долині,

Дивились  вслід  верхівки  яворів.

Момент  оцей  живе  в  мені  й  донині,

В  життєвих  негараздах  не  згорів.

Ті  явори  не  раз  мене  стрічали

І  проводжали  в  обране  життя,

Стрункі  й  високі,  схожі  зі  свічками,

Вели  тепер  нас  до  нових  звитяг.
2.03.2013.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760100
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 12.11.2017


НАДЕЖДА М.

Моє вікно - це дивний світ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=5pVnu1lmuRQ[/youtube]



У  шибку  стукнув  жовтий  лист.
Чом  на  вікні    моїм  спинився?  
Літати  маєш  добрий  хист,
Чому  до  мене  ти  прибився?
.
І  я  подумала  в  цей  час:
Гірка,  листочку,  твоя  доля.
Колись  ти  був  тут  для  прикрас..
Та  й  вас  торкає  Божа  воля.

Осінній  ранок  вдавсь  похмурим,
Туман  укутав  у  вуаль.
А  жовтий  лист,  всіма  забутий..
Ось  так  проходить  все.  Так  жаль.

Пливе  журба,  немов  примара,
У  перемішку  із  дощем.
Так  обважніли  сірі  хмари,
А  на  душі  і  біль,  і  щем.

Тут  дощ  змінивсь  на  мілку  мжичку,
І    стало  легше  на  душі.
В  вікно  заглянула  синичка
Неспокій  влігся  у    тишІ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759998
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 12.11.2017


golden-get

Ніч кохання. Згадуючи літо.

Розкинувся  на  небі  Чумацький  Шлях...
Безмісячна  ніч.  В  моїх  очах
Натхнення,  та  доріжка  до  твоїй  хати,
А  зорі  пульсують  мені  слово  -  кохати...

Ох,  вже  ці  теплі  вечори  літа!
Цвіркунів  чудові  трелі  ,  відкрита
Хвіртка  твоя,  світ  у  вікні...
Перебуваю  я  зараз  як  у  доброму  сні.

Люба  моя,  добра  жінка,
Привела  до  тебе  заповітна  стежинка.
До  столу  запрошуєш,  вечеря  накрита,
З  добрим  духмяним  запахом  літа...

Розмови  тихі,  як  шепіт  вітру,
Чекала  на  мене.  У  справжню  палітру
Змішую  фарби  та  звуки  чудові.
Вимкнемо  світло.  Твої  очі,  як  зорі.

В  обіймах  та  пестощах  моя  квітка  кохання  
Напевно  розквітне  до  бадьорого  ранку...
Ось,  перша  пташка  нам  пісню  співай!
Кличь  швидше  в  ліс  у  зелений  розмай...

Бадьорить  роса  наші  втомлені  ноги,
Не  чуємо  суму  ,не  чуємо  болі.
Ця  ніч  феєрична  нас  поєднає  разом,
Бо  усі  перепони  минуться  із  часом.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759841
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 11.11.2017


Леся Утриско

Привіт, красуне.

Привіт,  красуне!  Добридень,  поетко!
Хто  ви-  печаль  чи  може  стиглий  гріх?
Я  заглядав  і  бачив  світ  в  люстерку,  
Де  ви  у  нім-  русалка  й  тихий  сміх.  

А  може  ви  дитя  мале  у  Музі?
Ви-  божество  в  реальності  та  снах?!  
Я  бачив  вас  зажурену  на  лузі  
І  слухав  гру,  де  ви  були  в  піснях.  

Скажіть-  хто  ви?  Чому  такі  секрети?
Я  розпізнати  хочу  вас  як  слід,
Пустіть  на  мить-  співатиму  сонети  
І  разом  з  вами  посмакую  плід.  

В  якому  ви-  не  звершене  кохання,  
Ви  в  нім  розлука,  а  за  мить-  струна,  
В  руках  маестро,  витвір  зпозарання-
Ранкові  грози,  райдуга  й  весна.  

Ви  не  відмовте-  зовсім  так  не  личить,
В  блаженнім  світі  Музи  та  вірша,  
Я,  разом  з  вами,  вкриюсь  падолистом,  
У  віщих  снах  із  осені  коша.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759778
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 10.11.2017


горлиця

Ой дубе, мій дубе!

Ой  дубе,  мій  дубе,чому  зажурився,
Такий  був  незламний,тепер  похилився!

Вітри  бушували,листочки  здирали,
Ти  пив  землі  соки,зелені  ставали!  

То  чом  же  тепер,коли  хмарка  у  небі,
Ти  щулишся  весь  і  тремтиш  без  потреби!.  

-Старий    уже  я  і  весна  не  для  мене,
А  листя  зів'яле,  не  стане  зелене.

Тому  так  хилюся,  щоб  землю  дістати,
Щоб  жолуді-діти  у  землю  сховати.

Нехай  проростають  надію  плекають,
Хай  виростуть    сильні  та  й  мене  згадають.

Мені  вже  час  спати,  своє  відбуянив,
Дубки  хай  ростуть,і  щоб  кожний  затямив-

Що  сильними  бути,  призначено  з  роду,
Бо  дуб  не  верба,  не  похилиться  зроду!  
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759531
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 09.11.2017


БЕЗ

"Осіння троянда"

Осінню  троянду  в  моєму  саду
колише  самотній  вітер.
Він  тішить  її  ,  він  бавить  її    .
Не  може  лишень  зігріти  .
Багряні  пелюстки  краями  вже  в  'януть.  
По  -  ранках  обпалив  їх  з  морозом  туман.
Та  мріє  троянда  на  сонце  ще  глянуть  .
І  вірить  в  життя  ,  відкидає  обман  .
Вже  лист  останній  облетів  .
А  дощ  заграв  сумний  мотив  .
Він  так  зігріть  її  хотів  ...
Як  обійняв  -  так  і  зломив  !

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759193
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 07.11.2017


S.Nemo

Аромат ладану (LS)

[i](Присвячується  ХК  та  її  батькові  о.  В.)  [/i]

Аромат  легкий  солодкий  ладану
Розбудив  натхнення  у  душі.
Я  Тебе  в  своїх  молитвах  згадую,
Почуття  римую  у  вірші.
Аромат  цей  сильний  і  приємний,
Як  прекрасні  подихи  кохання.
Бережу  надію  на  взаємність
І  на  зустріч  щирі  сподівання.
Аромат  душевного  бальзаму
Заживляє  рани  та  рубці
І  дорогу  вказує  до  храму…
Котиться  сльозинка  по  щоці…
То  з’явилась  совісті  роса,
Що  моє  зволожує  сумління.
І  любові  істинна  краса
Сяє  в  безкінечності  терпіння.
Ти  пробач  мені  це  одкровення,
Що  прийшло  нежданно  і  негадано.
Розбудив  в  душі  моїй  натхнення
Аромат  легкий  солодкий  ладану…

©  S.Nemo
31.07.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744242
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 05.11.2017


S.Nemo

Осіннє кохання (ч. 9)


[i](Присвячується  одній  скромній  кароокій  дівчині)[/i]  

Я  ще  не  заслужив  Твого  кохання,
Живу  зі  сподіванням  на  взаємність.
На  волю  виривається  зітхання…
Розлука  не  біда…  Так,  неприємність…
Знайшов  у  мережі  нову  сторінку  –  
Немов  метелик  квітку  відшукав.
Сів  голуб  із  голубкою  на  гілку  –  
Тобі  кохана  месседж  надіслав.
Просив  Тебе  я  шанс  не  змарнувати,
Оглянутись  на  втрачені  роки.
Слова  потрібні  в  серці  відшукати,
Щоб  душі  поєднались  навіки.
Я  щиро  Богу  дякую  за  милість,
Долаю  пристрасть  через  каяття.
Лише  любов  породжує  сміливість,
У  ній  натхнення,  віра,  сенс  життя.
Мене  впізнаєш,  маю  я  надію,
Як  погляд  на  собі  відчуєш  мій.
Кохання  нас  взаємністю  зігріє
В  зимовій  казці  нашій  чарівній.
Тобі  в  поезії  я  розкриваю  душу,
Немов  метелика  тримаю  на  долоні.
Пробач,  що  знову  спокій  Твій  порушив,
Що  у  Твоєї  скромності  в  полоні…

©  S.Nemo
05.11.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758937
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 05.11.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Зорепад… (пісня)

Ми  милувались  в  небі  зорепадом,
На  нас  дивився  він  із  висоти.
Я  пригорталась  так  до  тебе  радо
І  ніжно  пригортав  до  себе  ти...

Зорепад,  зорепад,  яке  дійство  у  небі  казкове,
Зорепад,  зорепад,  заспівай  мені  знов  колискову.
Хай  розквітне  мов  сад  і  підніметься  високо  в  небо,
Я  спішу  зорепад  на  побачення  знову  до  тебе...

Ти  цілував  мої  коханий  губи
І  ніжно  шепотів  мені  слова.
А  я  відповідала  тобі  любий
І  посилало  небо  нам  дива...
 
Зорепад,  зорепад,  яке  дійство  у  небі  казкове,
Зорепад,  зорепад,  заспівай  мені  знов  колискову.
Хай  розквітне  мов  сад  і  підніметься  високо  в  небо,
Я  спішу  зорепад  на  побачення  знову  до  тебе...

Ти  дарував  мені  своє  кохання,
Гаряче  що  палало  у  душі.
Були  ми  з  зорепадом  до  світання,
Вмивалися  росою  шпориші...

Зорепад,  зорепад,  яке  дійство  у  небі  казкове,
Зорепад,  зорепад,  заспівай  мені  знов  колискову.
Хай  розквітне  мов  сад  і  підніметься  високо  в  небо,
Я  спішу  зорепад  на  побачення  знову  до  тебе...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746940
дата надходження 20.08.2017
дата закладки 05.11.2017


Горбаль Василь

А осінь плаче шелестом дощу

А  осінь  плаче  шелестом  дощу,
Й  лелеки  ввись  піднявшись  відлітають.
А  я  до  тебе  знову  й  знову  йду,
І  струни  в  серці  дзвінко  вигравають.

А  ти  хотіла  б  як  ота  зоря,
Що  в  небі  синім  високо  сіяє.
Враз  спалахнула  сильним  почуттям,
І  в  ньому  повністю  й  дотла  згорає.

А  я  любив  вдивлятись  в  твої  очі,
В  яких  я  наче  в  повені  тонув.
Та  тої  місячної  ночі,
Чи  я  люблю  їх,  так  і  не  збагнув.

А  осінь  плаче  шелестом  дощу,
Й  лелеки  ввись  піднявшись  відлітають.
Та  я  до  тебе  більш  уже  не  йду,
І  струни  в  серці  тихо  замовкають.

                                                                                 1990р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611745
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 05.11.2017


Надія Башинська

ЛЮБЛЮ Я ЛИСТОПАД

Люблю  я  листопад...  Красивий  він.
Уміло  так  все  до  зими  готує.

Обтрусить  листя  до  землі....
воно,  як  ковдра.  Ще  й  малює.

Звичайно,  любить  свої  він  кольори:
коричневий  і  чорний,  й  сірий.

Комусь  здається  місяць  цей  сумним.
Для  мене  є  і  добрим  він,  і  милим.

І  небо  сіре,  і  вода  в  ріці,
чорна  земля...  Люблю  й  такими.

Ну,  як  же  тут  не  розгулятися  зимі?  
Нехай  малює  барвами  ясними.

Нехай  дрімають  в  тиші,  до  весни,
і  поле,  й  гай...  Співатимуть  завії.

Люблю  я  листопад...  Красивий  він.
Та  ще  й  плекає  мої  світлі  мрії.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758763
дата надходження 04.11.2017
дата закладки 05.11.2017


Сіроманка

З сімейного архіву: ДМИТРО НИКОЛИШИН. "ПОМИНАЛЬНА (ЛИСТОПАДОВА) СИМФОНІЯ"-1

[color="#ff0000"]С  О  Н  Е  Т  И

[b](продовження)[/b][/color]

ХV.

Скінчилося...Порозходились  люди
та  й  потали  в  імловищі  вогкому.
Поплівсь  і  я  (з  дружиною)  додому,
а  рій  думок  пустив  гуртом  на  блуди...

Неначе  в  сні  вони  кружляли  всюди:
і  тут,  де  люди  ловлять  невідому,
і  там,  де  злочин  злиться  гірше  грому,
де  й  комісар  не  знає,  що  з  ним  буде.

І  знову  сумнів  загорівсь...  Де  сила,
щоб  людоїдний  лад  той  завалила
й  добула  творче  джерело  з  землі?

Десь  відповідь  повисла  за  імлою,
а  в  серці  знов  зійшлись  у  впертім  бою
п’янкі  ідеї  світа  –  добрі  й  злі.

ХVІ.

Добродію  людства,  блаженний  Сне,
всім  бажаний  всесильний  чародію!
Ти  нуждарям  у  фантастичну  мрію  
замінюєш  леговище  тісне.

Я  ждав,  що  ти,  приборкавши  мене,
збереш  бажання,  що  в  душі  лелію,
і  створиш  з  них  величню  веремію
для  скріплення  душі,  що  з  туги  схне...

А  ти  створив  химерну  мішанину:
гора  світлиста  і  –  згори  вдолину
черга  вогнистих  поїздів-каскад...

Мала  дитина...  Жах...  Утеча  з  хати
в  бурливу  пітьму...  Встиг  уратувати
мене  світанок  –  перший  листопад.

ХVII.

Сьогодні  в  церкві  свято  богодарне:
Літургія  –  за  небувалу  ласку,
що  Бог  довів  нас  пережити  казку
колишніх  княжих  днів  нелєґендарних.

Пережиття  було  жахливо  гарне:
завдань  потопа,  плянів,  -  обов’язків...
Та  не  подбали  за  топір  до  в’язки
і  –  скоро  Божий  дар  пішов  на  марне...

Велична  казка,  ворогом  заклята,
розсипалась...  Лиш  образи  мов  Фата
Моргана  в  серці  мерегтять  яскраво...

Блистять  вогнями  як  грізне  Мементо,
нашите  терням  на  кроваву  ленту...
За  те  Тобі,  Всевишній,  дяка  й  слава!

ХVІІІ.

Бо  й  чим  були  б  ми  нині,  якби  Ти
нас  виймив  був  „з  народів  вольних  кола”?
Коли  б  кінця  діждалась  наша  школа,
коли  б  тоді  втворились  нам  світи?

Коли  зуміли  б  ми  тоді  стрясти
той  сором,  що  палив  би  наші  чола?
Чим  заглушили  б  регіт,  що  довкола
зняли  б  його  лукавці  та  кати?...

Нічим...  Рабами  ми  були  б  довіку
і,  склавши  жертв  чужим  богам  без  ліку,
без  радощів  у  чорнозем  всякли...

Та  Ти  сказав:  Народом  маєш  бути!
І  наложив  на  нас  ярмо  покути.  –
О,  Ти  достойний  чести  і  хвали!

ХІХ.

З  вежі  дзвіниці  відіграли  дзвони
святочний  свій,  в  акорди  литий  зов...
Ось  сяйва  блиск  розливсь  по  храмі  знов,
сріблом  триктратний  тон  дзвінка  в  нім  тоне.

На  Службу  став  „єрей  со  діякони”.
Почавсь  екстази  акт,  що  в  нім  Любов
дає  небесний  дар:  Господню  Кров,
жертвовану  щодня  за  міліони...

З  глибин  душі  окрилена  молитва
знімається  на  хвилях  пісні  вгору,
ген  під  зеніт  аж  до  житла  святого.

Знечевля  сумнів  гострий  наче  бритва:
Чи  переб’ється  через  хаос  твору
людської  злоби  й  стане  перед  Богом?...

ХХ.

„Святий  Безсмертний”,  -  з  хором  кличуть  люди  –
„помилуй  нас”...  Нема  стражданням  міри;
печуть  –  нічим  сорочка  Деяніри...
Чи  то  вже  нам  ратунку  з  них  не  буде?

Засмічена  гріхами  думка  блудить
по  образах  іконостасу  сірих,
крізь  царські  двері  преться  в  царство  віри,
бо  жаль  і  туга  розпирає  груди...

Святий  Безсмертний,  де  Твоя  всевлада?
Чому  одна  розбавлена  громада,
а  друга  п’є  з  ріки  життя  полин?...

Прости!  –  До  нас  ішла  від  Тебе  Воля...
Та  впилась  кров’ю  й  заков’язла  в  болях,
як  ворог  бгав  у  нас  червоний  клин.

ХХІ.

„І  всіх  вас  христіян  Господь  хай  тямить
у  царстві  свому  все,  по  всі  часи...”
В  котрім,  Владико?  В  тім  на  небеси?
Бо  тут  його  давно  нема  між  нами.

Давно  його  завалено  стрільнами...
Всі  вогники  небесної  краси
діявол  смерти  подихом  гасить,
глушить  насіння  правди  бурянами.

І  скрізь  він  єсть:  у  Твому  храмі  теж
поставив  слуг  своїх  нахабно  темних,
бо  й  тут  на  Тебе  зброї  він  шука...

О,  лагідність  Твоя  не  знає  меж,
коли  безумці  крають  гльоб  Твій  земний,
і  їх  Твоя  не  досяга  рука!  –

ХХІІ.

Стояв  Ти  перед  хитруном  Пилатом,
звеличником  Тиберія  й  Астарти,
що  над  Тобою  суд  прийняв  за  жарти
юрби,  жадної  крови  перед  святом.

Дививсь  на  нього  і  мовчав  завзято...
Оце  ж  він  кинув  боязько:  „Чи  цар  Ти?”
А  Ти,  хоч  бачив  дій  майбутніх  карти,
відрікся  того...  І  Тебе  розп’ято...

Чому  Ти  взяв  несьогосвітнє  царство,
як  учням  хрест  і  меч  вложив  у  руки
й  поганський  світ  їм  добувать  велів?..

Твій  ворог  став  володарем  землі:
хрестом  дратує  хмари  хижих  круків,
мечем  Твоє  вирубує  лицарство...

ХХІІІ.

„Твої  дарунки  від  Твоїх  людий
тобі  за  всіх  ми  і  за  все  приносим!”
За  безчисленні  і  товсті  покоси,
що  їх  поглинув  степ  наш  нехудий...

За  стятий  зруб  і  доріст  молодий
ми  дякуєм  Тобі  й  покірно  просим:
Зішли  на  нього  благодатні  роси,
щоб  ріс  він  дужий,  жилавий,  твердий.

Жаждущу  душу  просвіти  Розп’яттям,
налий  любов’ю,  гнівом  і  завзяттям,
щоб  хрест  і  меч  приняв  він  серцем  щирим,

повстав  на  прю  з  насильником  лукавим,
очистив  землю  –  і  Тобі  на  славу
здвигнув  одвічній  Правді  світлий  терем.

ХХІV.

Задушна  днина:  Дмитрова  субота.
За  всіх,  що  перед  нами  будь-коли
тут  хрест  свій    -  легкий  чи  тяжкий  –  несли
й  позасипляли  –  в  щастю  чи  в  турботах  –

у  церкві  Служба.  Ті,  кого  робота
не  ув’язнила,  не  обсів  малих
клопотів  рій  чи  лінощі,  прийшли
з  молитвою  за  них  до  Саваота.

Душа  з  усім  живущим  поколінням
на  стрічу  йде  покійним  рідним  тіням,
в  неоднородний  скованим  ланцюг.

Який  богатий  видав  з  себе  посів
в  житті  боляще  славному,  а  й  досі
в  нім  не  розцвивсь  державно-творчий  дух...

ХХV.

А  як  на  місто  сутінком  холодним
спускався  вечір,  млистий  обрій  блід,
дорогою  від  церкви  йшов  похід
під  гомін  дзвонів  –  ніби  великодніх...

Там  на  горбку  за  храмиком  Господнім
у  могилках  дріма  покійний  рід
(по  багатьох  згубивсь  уже  і  слід...):
у  згоді  поруч  прості  й  благородні.

Туди  звичай  і  почування  сила
розгойдану  громаду  покотила:
візвав  її  могил  таємний  зов.

За  ним  і  я  з  громадою  пішов;
Ловив  розливний  шум  і  тихий  гомін
та  розпливавсь  у  єдности  фантомі...

ХХVI.

А  цвинтар  весь  у  заграві  жовтавій...
Гроби  горять  вогнем  лямпок  і  свіч.
На  церкву  сперла  млисті  поли  ніч
і  дише  зверха  холодом  лукавим.

А  там  високо  на  могилі  слави
різблений  хрест,  від  церкви  правобіч,
на  спогад  тих,  що  за  Велику  Річ
їх  серця  жар  боротися  заставив.

Німу  могилу  щільно  обступила
жива  громада,  наче  матку  бджоли,
й  обставила  вінків  пахучим  тином...

І  диво!  Враз  промовила  могила
так  виразисто  й  щиро,  як  ніколи,
як  рідна  мати  д’синові  за  сином.

ХХVІІ.

Стоїть  стрункий  і  гарний  під  хрестом
меткий  слуга  Господнього  престолу,
осяяний  мінливим  світлом  здолу,
душі  збірної  молодий  атом.

І  словом  Божим  потряса  гуртом,
що  вже  пройшов  жорстоко  довгу  школу,
а  й  досі  ще  піддержує  крамолу,
хоч  з  рідним  розвела  його  кутом...

„Не  думайте,  що  ця  могила  мертва!
В  ній  спить  безсмертна,  не  даремна  жертва
і  важить  хід  розладдя  та  квилінь...

Ізлийтесь  лиш  в  вогні  любови  й  віри,
а  жаден  ворог  ваших  сил  не  змірить,
і  наша  Правда  встане  знов!  –  Амінь!”

ХХVІІІ.

Конець  відправам.  Ще  пливе  дзвінка
із  туги  ткана  пісня  про  калину,
що  й  досі  все  ще  хилиться  вдолину;
та  в  ній  бурлить  надія  гомінка.

Могила  й  хрест  купаються  в  вінках...
Хоч  на  великих  Поминок  годину
вона  єдна  розсварену  родину:  -
записано  на  сірих  сторінках.

Відколи  з  нас  ругається  Обида,
заєдно  нас  єдна  лиш  –  панахида,
надгробна  пісня  та  гнітучий  біль.

А  там...  Забувши  все  велике,  гарне,
витрачуєм  народню  міць  на  марне
в  безумних  змагах  серед  диких  піль...

ХХІХ.

Ото  й  майнули  свята  листопадні,
а  з  ними  спогад  золотої  волі,
дві  ясні  шпиці  в  днів  і  ночий  колі,
налиті  чадом  смутку  й  туги  два  дні.

Нас  обступили  будні  безпощадні:
ми  серед  них  розгублені  і  кволі,
визбируєм  важкі  трофеї  болів
і  без  протесту  пасемо  ще  задніх...

А  в  далині  горить  Базар  і  Крути  –  
символи  два,  у  мармур  перекуті,
трагічний  хід  покинутих  борців.

Відрадний  знак,  що  в  нас  герої  є  ще
і  все  нові  вступатимуть  на  грище  –
з  оруддям  Правди  Божої  в  руці!

[color="#ff0000"]
[i]В  Коломиї  в  листопадні  дні  1936  р.

Дм.  Николишин.
[/i]
З  сімейного  архіву.
За  виданням:  [b]ДМИТРО  НИКОЛИШИН.  Поминальна  (Листопадова)  симфонія.  -  Коломия,1941.[/b][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758275
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 01.11.2017


Сіроманка

З сімейного архіву: ДМИТРО НИКОЛИШИН. "ПОМИНАЛЬНА (ЛИСТОПАДОВА) СИМФОНІЯ"

[color="#ff0000"]С  О  Н  Е  Т  И
[/color]
[color="#ff0000"][b]"Переднє  слівце  до  другого  видання.[/b]
               [/color]
             [i]  Ці  сонети  мають  свою  історію.  Надрукувало  їх  Видавництво  „Смолоскипи”  у  Львові  1937  р.  в  останніх  днях  жовтня  п.з.  „Листопадова  симфонія”;  та  польське  львівське  городське  Староство  сконфіскувало  збірку,  а  окружний  суд  затвердив  конфіскату,  мотивуючи,  що  вона  –  „має  на  меті  через  пропаганду  українських  націоналістичних  сепаратистичних  кличів  накликувати  до  державної  зради  чи  пак  похваляти  цей  злочин”.  На  розправі,  в  наслідок  спротиву  проти  конфіскати,  11  січня  1938  р.  суд  не  добачив  знамен  такого  злочину  і  відхилив  конфіскату.  Але  прокуратор  цьому  спротивився  і  збірку  задержано.
               Після  того  появилася  30  січня  того  року  оцінка  збірки  в  „Ділі”,  в  якій  між  иншим  сказано:  „Всі  сонети  витримані  у  строго  клясичній  формі;  -  автор  дуже  дбайливо  стежить  за  мовою,  не  зловживає  наголосами  ні  ліценціями,  пам’ятає  про  те,  що  остання  строфа  повинна  кінчитися  рефлексією...  Не  один  сонет  міг  би  стати  добрим  текстом  для  деклямації  на  ріжних  патріотичних  святах”.  Та  мабуть  ця  оцінка  рішила  долю  збірки:  апеляцийний  суд  конфіскату  затвердив  –  і  сонети  не  появилися.
               Видаючи  оце  друге  видання  під  дещо  зміненим  заголовком,  висловлюємо  думку,  що  і  серед  змінених  державно-політичних  умовин  збірка  не  втратила  своєї  вартости  як  документ  свого  часу.

               [b]Коломия,  серпень  1941  р.
[/b]
ВИДАВНИЦТВО      „ВОЛЯ    ПОКУТТЯ”[color="#ff0000"][/color][/i]


І.

Останній  передлистопадний  вечір
розсівсь  вогкою  млою  по  дахах.
На  пасмах  дротів  та  в  дерев  верхах
пробує  вітер  знов  холодні  скечі.  

Із  церкви  дзвін  у  дужій  круготечі
розливсь  широко  містом  по  домах,
колошкає  в  затурканих  умах
принишклий  спогад  про  Великі  Речі.

І  кличе  всіх  –  роз’єднаних  на  части  –
під  зоряне  склепіння  куполасте,
зіпняте  дужим  знаменем  хреста.

Там  радощі  зливаються  з  журбою,
в  надії  стовп,  гартований  у  бою,
базальтом  віри  в  серці  вироста.

 ІІ.

Із  передмість  крутими  вуличками,
і  з  середмістя  хідниками  –  всім
застелена  дорога  в  Божий  дім
кільчастим  смутком  та  пливкими  снами.

То  одинцем,  то  тихими  гуртами
народ  спішиться  в  забуттю  німім.
І  не  в  одному  серці  стогне  злім
надій  колишніх,  ломаних  літами...

О,  скільки  віри  треба  нам  бездольним,
що  йшли  на  біржу  світа  безконтрольним
гуртом  –  із  векслями  без  покриття...

Та  тільки  віра  зарівня  ті  зломи,
ослобонить  нам  душі  з  перевтоми
й  віллє  в  них  свіжий  еліксір  життя!

ІІІ.

По  церкві  блудить  стоголосий  шум...
Враз  чобітки  дівчат  застукотіли;
на  хвилі  шуму  їхній  стукіт  смілий
паде,  мов  на  мережку  смутку  глум.

По  павуках  пробіг  елєктрострум:
усі  свічки  знечевля  загорілись
і  загатили  блиском  гостро  білим
розливну  річку  каламутних  дум...

Се  стали  панотці  на  панахиду
за  тих,  що  змили  вікову  обиду
з  народу  кров’ю:  за  святих  Героїв.

І  котиться  молитва-пісня  з  хорів  –  
жалібна  хвиля  в  тоновім  уборі  –  
останній  відгомін  бравурних  боїв...

ІV.

З  амвону  впало  слово  про  Стрільця,
що  запалав  святим  бажанням  Чину
і  без  вагання  рідний  дім  покинув,
щоб  послужить  Ідеї  до  кінця.

Він  перейшов  страждання  всі  кільця:
знімавсь  угору,  то  зсувавсь  вдолину,
аж  поки  там  в  борні  за  Батьківщину
не  дослуживсь  тернового  вінця...

Священник  словом  розгорнув  завісу:
з-за  неї  вийшла  сіра  постать  з  крісом
святої  волі  лицаря-жерця.

Кровавий  цвіт  горить  на  грудях  досі...
І  сиплеться  із  нього  свіжий  посів...
Хто  зловить  те  зерно?  Які  серця?

V.

„Богато  вас  зійшлося  тут  сьогодні:
і  не  зчислити  всіх  голов  в  цім  морі,
що  в  молитовній  хиляться  покорі
з  п’ятном  неволі  під  хрестом  Господнім.

Воно  палить  вас,  бо  напередодні
річниці  Зриву  ваші  душі  хорі,
розгублені  в  ворожому  просторі,
знов  чують  подих  чорної  безодні...

Не  подавайтесь  лиш  під  тиском  болів:
істніння  наше  тче  думками  Бог,
лікує  кволість  довгих  поколінь.

Всі  будьмо  все  –  як  той  Стрілець  у  полі!
Тоді  Він  дасть  нам  низку  перемог
І  справдить  з  нами  свій  завіт.  Амінь”.

VI.

Я  бачу  вас,  достойні  Комбатанти,
товариші  Героїв,  що  лягли.
Ви  теж  у  жертву  кров  і  труд  дали;
за  те  ж  у  серці  –  тільки  близни  й  канти.

Ось  „Вічна  пам’ять”...  І  я  чую:  з  ран  тих
засклеплених  краплини  запекли...
Бо  вам  прочувся  глухо,  мов  з-за  мли,
тон  довгої  грізної  домінанти...

Я  знаю  вас:  із  попелищ  ,  руїн,
крізь  поле  смерти  й  табори  суворі
розхитану  будівлю  принесли  ви...

Та  хоч  купали  вас  вогнисті  зливи,
вогню  душі  не  затопили  в  морі
безвірства;  все  ще  ясно  світить  він...

VII.

І  ти  тут,  Вітко  золота  народу,
що  розгорнулась  після  бурі  в  цвіт
та  з  висоти  буйних  юнацьких  літ
цінуєш  хід  буття  людського  роду.

Стоїш  півколом  біля  тетраподу
від  комбатантів  до  царських  воріт,
задивлена  в  окремий  кращий  світ
із  творчих  первнів  Заходу  і  Сходу.

Невже  й  тепер  ти  серцем  осторонь
від  тих,  що  їх  ти  струнко  обступила,
котрим  негода  підірвала  крила?

А  то  ж  Чети  Безсмертної  штафета!
Чи  з  рук  її  зумієш  ти  зловити
правдивий,  немальований  вогонь?

VIII.

Скінчилося.  А  світло  світить  ясно...
Народ  мовчить,  не  квапиться,  не  йде;
вдививсь  у  хрест,  неначе  звідти  жде
для  себе  чуда...  Годі!  Передчасно.

Хвилина  –  дві...  і  свічі  нагло  гаснуть...
Зникає  чар  –  і  не  вгадаєш,  де.  –
Там  вулиця  хвилюється,  гуде:
на  радощі  мота  журу  напрасну.

І  звільна  з  церкви  наче  з  муравлища
виходить  люд  на  мокрі  тротуари
і  губиться  у  нетрах  міста  сірих...

У  кожнім  серці  дальша  ціль  і  ближча...
Та  дехто  лиш  несе  свідомість  кари
Господньої  за  брак  кріпкої  віри.  –

ІХ.

Із  тих,  що  в  церкві  за  стрільців  молились,
лиш  небагато  ще  найшлось  охочих
послухать  дії  вантажної  ночі,
як  українські  стяги  підносились.

В  тій  салі,  де  колись  юнацькі  сили,
заслухані  в  співців  кличі  пророчі,
єднались  дружно  на  шалений  почин,
крутилась  думка  мотилем  безкрилим...

О,  як  далеко  хвиля  віднесла  нас
від  того  місця,  де  державний  човен
пускали  ми  на  політичні  води...

Кругом  пустиня  піщана,  незнана...
З  народів  вольних  гордої  розмови
до  нас  лиш  гомін  глуму  ще  доходить...

Х.

На  салі  тиша.  Спогад  –  реферат
із  уст  промовця  мов  ніжна  музика:
Шалів  борвій...  А  гін  до  волі  кликав
малий  гурток  почати  свято  свят.

Там  над  Дніпром  піднявся  більший  брат;
з  ним  епопея  почалась  велика.
Тут  менший  ще  полин  неволі  ликав,
Світ  вольний  мірючи  з-за  ржавих  крат...

Упав  приказ...  У  вирішну  годину
так  мало  сил  у  них  було  для  чину;
та  не  було  вагання  в  їх  серцях.

Їх  творча  воля  йшла  по  вулицях...
І  перший  тон  світанку  листопаду
вітав  у  соннім  місті  рідну  владу.

ХІ.

Гей,  хто  ж  не  тямить  досі  того  дня,
тих  зворушливих,  незабутніх  годин,
як  після  волі  радісних  народин
віталася  заскочена  рідня?...

В  моїй  душі  ще  й  досі  метушня
великих  днів,  її  нервисті  ходи:
грізна  як  повінь,  що  колотить  води,
вона  текла  під  обрії  в  вогнях.

Холодну  повінь  загадали  ми
спинить  синів  гарячими  грудьми
та  на  ворожі  завернути  скелі...

Так  метушні  не  осідлали  –  ні!
Державний  човен  сів  на  мілині
і  –  залили  його  бурхливі  хвилі...

ХІІ.

Думки  вганяють,  мов  голодні  коні
по  царині,  де  рута  поросла.
Та  ось  падуть  між  них  слова  посла
й  гамують  їх  в  безпутньому  розгоні.

В  нас  хора  воля  в’ється  на  припоні
звичок,  що  їх  історія  внесла:
то  женемось  без  керми,  без  весла,
то  киснемо  у  стухлім  пантеоні.

Пора  до  бою  з  дикими  звичками!
Стопити  волю,  перелити  в  сталь
і  фронт  життя  обставити  гранітом!

Як  свіжа  сила  виросте  між  нами,
тоді  ми  стежі  –  у  ворожу  даль
на  переможні  розрахунки  з  світом!

ХІІІ.

І  знов  паде  на  тиху  салю  спогад:
несе  нас  в  ті  великі  дні  над  Сян,
що  перерізав  одноцілий  лан
мов  кована  в  яру  сріблом  дорога,

у  княжий  город...  Власна  думка  вбога
не  спромоглась  його  убгати  в  плян
борні:  старих  збуваючись  кайдан,
не  відгадав,  не  тямив  волі  Бога...

За  те  позбувся  слави  днів  великих,
не  став  звеном  корони  золотої,
не  вклав  свого  листка  в  вінок  Героїв...

Давно  минула  метушня  і  крики,
А  він  лежить  собі  німий  над  Сяном
і  –  тужить  за  колишнім  княжим  паном...

ХІV.

Останнє  ще  –  палке  надії  слово
на  гущу  смутку  кинув  сивий  парох:
Брак  єдности  і  віри  з  нас  отару
створив  і  Бог  нам  помочі  відмовив...

І  наш  жертовник,  повен  сльоз  і  крови,
сповивсь  у  болю  й  безнадії  хмару...
Та  Справедливість  Божа  спинить  кару,
як  віра  в  нас  і  єдність  встане  знову.

Хай  нашу  віру  живить  Листопад,
а  єдність  нашу  зціплює  потреба
відкинути  грізний  червоний  вал

та  завести  у  себе  власний  лад.
Щойно  тоді  нам  буде  поміч  неба
в  борні  за  наш  найвищий  Ідеал.

ДАЛІ  БУДЕ.

[color="#ff0000"][b][i]P/S  Ця  збірка  Дмитра  Николишина  присвячена  Галицьким  подіям  повстання  Листопадового  Чину,  утворенню  ЗУНР  (Західно-Української  Народної  Республіки).  Тому  доречно  опублікувати  цей  матеріал  саме  до  цієї  дати.
[/i][/b][/color]

https://uk.wikipedia.org/wiki/Західноукраїнська_Народна_Республіка


[color="#ff0000"]З  сімейного  архіву:  
За  виданням  ДМИТРО  НИКОЛИШИН.  Поминальна  (Листопадова)  Симфонія.  -  Коломия,1941р.[/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758273
дата надходження 01.11.2017
дата закладки 01.11.2017


Richter

Аміна

Підступно  із  кущів,  з  нічної  тьми
пустив  хтось  чергу  довгу  з  автомата.
Тендітна  жінка  з  ангела  крильми
упала  замертво  –  такий  доробок  ката.

Своїм  життям,  наповненим  ущерть,
вона  пройшла  лише  до  половини.
Її  дорогу  перетнула  смерть
і  враз  не  стало  гідної  людини.

Вона,  як  українська  Жанна  д’Арк,
не  раз  й  не  два  старій  дивилась  в  вічі
і  не  один  отримав  кулю  в  карк.
На  жаль  тепер  по  ній  палають  свічі…

Побільше  б  нам  Окуєвих  Амін
та,  як  у  неї,  віри  в  свої  сили  –
війни  б  давно  ми  зупинили  плин
і  ворогів  наголову  розбили!

31.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758114
дата надходження 31.10.2017
дата закладки 31.10.2017


НАДЕЖДА М.

Сльози осені…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=4wRzKZd1alc[/youtube]

Постаріла  осінь...  Постаріла..
До  зими  лишився  один  крок.
Від  туманів  дуже  посивіла.
Лиш  думок  залишився  пучок..

Треба  готувати  свої    речі,
Скільки  їх?  Та  жменька  там  одна.
Неважкий  тягар  на  слабкі  плечі.
Ось  така  історія  сумна.

Обвела  все  поглядом  уважним...
Не  повірю,  що  тепер  все  так.
Лиш  недавно  я  була  поважна,
А  тепер  в  повазі,  як  жебрак.

Де  краса  поділася  шикарна?
Змили,  мабуть,  цю  красу  дощі.
А  тепер  вся  сіра  і  безбарвна,
Думки  неспокійні  уночі.

Пролилась  холодними  дощами,
Вітер  пожаліти  лиш  зумів.
І  якими  йти  тепер  стежками?
Ось  і  сніг  посіятись  посмів..

Це    зима  на  п"яти  наступає,
І  краде  осінні    іще  дні.
Та  вона,  мубуть,  того  не  знає:
Чим  хутчіш  -  скоріше  до  весни..





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757902
дата надходження 30.10.2017
дата закладки 30.10.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Листопад…

Листопад  закружляв  у  повітрі  осіннім,
Впав  туман  на  пожовклії  трави  уже.
Сиві  хмари  з'явились  у  небі  ще  синім,
Вітер  їх  мов  отари  в  кошари  жене.

Ночі  стали  холодні  і  темні  як  терен,
Тихо  зорі  приспались  не  хочуть  світить.
Листопад  холодить  і  у  цьому  він  впевен,
Що  без  нього  осінній  порі  не  прожить...

Мелодійно  за  вікнами  дощик  так  грає,
Хризантеми  голівки  схилили  свої.
Смуток  в  душу  осіння  пора  наганяє,
Не  співають  в  садах  голосні  солов'ї...

Лиш  як  вигляне  сонечко  в  небі  з  за  хмари,
Усміхнеться  щасливо  причесаний  день.
То  не  літо  в  якому  палали  стожари,
То  осіння  пора  заспівала  пісень...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757760
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017


НАДЕЖДА М.

Дивна квітка - верес…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=whUTz6AG4xw[/youtube]

Хто  нам  першим  нагадає:
Літо  йде  на  спад,
Що  тепло  вже  відцвітає,
Кволий  спів  цикад.

Це  -  проста  і  скромна  квітка,
Полонить  наш  зір.
Починає  цвісти  влітку
Із  прадавніх  пір.

Квітка  верес  низькоросла,
Цвіт  аж  до  зими.
Так  пахуча,  медоносна,
Стелить  килими.

Невимоглива,  красива,
Бджіл  збирає  рій.
Хто  не  пив  оцього  дива?
Спробуй  цей  настій.

Він  надасть  в  здоров"ї  силу,
Хочеш  вір,  чи  ні...
Оця  квітка,  дуже  мила,
В  нас  завжди  в  ціні.,

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757749
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017


Віктор Цвіт

Листопад

Листопад

Опадає  листя  золоте
на  стежки  забуті  і  дороги,
ніби  почуття,  що  вже  не  те
у  очах  холодних  від  тривоги.

Серце  захололо  від  журби
і  сховалось  сонцем  у  тумані,
мов  любов  –  це  казка  для  юрби,
що  вбачає  щастя  у  омані.

Мов  похмурий  світ  винен  у  гріхах,
думку  цю  нав’язують  усюди,
та  теплом  в  душі,  сяйвом  у  очах,
творять  світ  таким  кохані  люди.

Журавлі  курличуть  про  печаль,
бо  їм  дім  лишити  доведеться
і  мені  по-справжньому  їх  жаль,
бо  на  серці  ця  ж  печаль  озветься.

А  калина,  глід,  горобина
нагадають  полум’ям  червоним
що  в  мені  живе,  як  цілина,
щастя  на  душі  життям  безсонним.

Не  похмурий  світ  винен  у  гріхах,
винними  лиш  є  байдужі  люди,
бо  теплом  в  душі,  сяйвом  у  очах,
є  любов  надією  усюди.

Віктор  Цвіт  29.10.17

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757709
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017


Надія Башинська

ПРОСТИ НАС, БОЖЕ!

Прости  нас,  Боже!  
Всіх  прости...
Не  вміли  цінувати.
І  не  хотіли  берегти.
Тепер  висока  плата.

Прости  нас,  Боже!
Всіх  прости...
Любити  ми  не  вміли.
Тепер  птахами,  подивись,
по  світу  полетіли.

Багато  хто  вже  назавжди,
не  прилетить  додому.
Прости  нас,  Боже!
Всіх  прости...
Час  сіє  гіркотою.

Дозволь  піднятись...  
Розцвісти.
Зерном  засіять  ниву.
Вчимось  любити  й  берегти.
Дай  доленьку  щасливу!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757692
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017


Надія Башинська

ЗАСВІТИЛАСЬ РАНКАМИ…

Засвітилась  ранками,  
сіялась  хлібами.
Розсипалась  росами,
рясніла  дощами.

Веселилась  барвами,  
листя  золотила.
Ягідками  сипала,
зорями  світила.

Гнулась  плодом-вітами
у  садах  низенько.
Зігрівала  сонечком  
нас  усіх  частенько.

Листя  позолочене  
вітри  обтрусили.
Ті  листки,  танцюючи,
нам  до  рук  летіли.

Незабаром  зимонька  
засріблить  снігами.
Красунечко-осене,
радуй  ще  дощами!

Чарівнице-осене,
ми  тобі  всі  вдячні.
Дні  твої  золочені
такі  ясні-ясні!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757690
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017


іванесса

Я ПРОСТО ДЯКУЮ УСІМ

А  я  сьогодні  дякую  усім,  хто  мого  світу
Навіть  думкою  торкався.
Хто  з  чистим  серце  йшов  до  мене  в  дім,
Хто,  просто,  зранку  щиро  привітався.

Життя  ж  важке  й  самому  не  пройти...
Завжди  потрібна  чиясь  допомога.
Хоча,  свій  хрест  самі  ми  мусимо  нести,
Та  з  Семеоном  легша,  всеж,  дорога.

А  як  всього  багато  відбулось...
І,  часом,  слово  добре  рятувало  .
Хтось,  в  час  важкий,  своє  підклав  плече,
А  хтось,  всього  лиш,  посміхнувсь  ласкаво.

Було  усе  і  дощ,  і  буревій,
Але  про  це  і  згадувать  нетреба.
Сьогодні  у  своїм  вірші
За  всіх...  за  все  подяку  шлю  до  неба.

Я  дякую  хорошим  лікарям,
Їх  звати  просто  -  Леся  і  Тамара.
За  ними  не  одне  врятоване  життя-
Від  мої  доньок  відганяли  хмари.

І  хай  говорять  без  грошей  ніяк...
Не  все  й  не  всі  -  це  я  напевне  знаю.
Бо,  коли  "ЛІКАР"  -  ЦЕ  У  СЕРЦІ  ЗНАК,
Він  цим  живе  і  він  не  вимагає.

Хороші  люди  завжди  є,  й  були,
І  світ  тримається  на  доброті  й  любові.
Хто  знає  чи  сьогодні  й  ми  б  жили,
Якби  довколо  не  було  Героїв.

А  ще  я,  Вікторе,  подякую  тобі
За  те,  що  ти  живий  вернувсь  до  дому.
Що  там  на  сході,  на  передовій  
Ти  перебув  і  горе,  і  утому.

По  віку  ти  для  мене-  менший  брат,
А  як  для  нас  зробив  багато  нині  -
Три  роки  у  АТО-  ГЕРОЙ-СОЛДАТ,
Я  низько  кланяюсь  батькам  твоїм  й  дружині.

Я  дякую  усім  хто  повернувсь,
І  тим,  хто  й  досі,  нас  оберігає.
Я,  навіть,  уявити  те  боюсь,
Що  кожен  з  вас  там  зарас  відчуває.

А  ще  вклонюся  я  своїм  батькам-
Їм  дякую  за  вміння,  вдачу,  вроду.
Любов  я  вашу  своїм  дітям  передам
Хай  буде  так  від  роду  і  до  роду.

А  ще  я,  Боже,  дякую  Тобі  -
За  хліб,  за  сіль,  за  осінь,  і  за  літо,
За  те,  що  легко  пишуться  вірші,
Що  можу  жити,  вірити,  любити.

28.10.17


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757654
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 29.10.2017


НАДЕЖДА М.

Весна у осінь заблудилась…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qdU9p3IY7V0[/youtube]

Весна  у  осінь  заблудилась:
Одне  цвіте,  друге  вмира..
Своє  тут  кожному  судилось.
Яка    незвична  ця  пора!

Красива  тут  пора  згасання,
Та  очі  дивляться  на  цвіт.
Чому  ось  так?-  є  запитання.
Непередбачуваний  світ!

Пора  осіння  нагадає,
Що  і  в  людей  буває  так.
Здається,  сила  покидає,
Та  раптом  все  піде  у  смак.

І  ми  радієм    дням  холодним,
Дощам,  що  ллються,  як  з  відра.
І  не  буваєм  безпорадні,
Не  мучить  нас  тоді  хандра...

Так!  Осінь    можна  пережити,
Коли  в  душі  цвіте  весна,
Когось  всім  серцем  полюбити,
Тоді  і  осінь  не  страшна...

-----------------------------------
Недавно  бачила:  цвіте  вишня...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757552
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 28.10.2017


Сергій Усенко

Про капітана корабля

Капітан  -  це  людина,
Що  керує  кораблем.
І  коли  добрий  капітан,
То  на  судні  просто  Едем.

Він  веде  свій  корабель
В  подорож  далеку.
І  так  робить  він  завжди
І  в  холод,  і  в  спеку.

Відповідає  на  судні
За  все  капітан.
І  за  вантаж,
І  за  людей.
І  капітан  завжди  має
Багато  чудових,
Прекрасних  ідей.

Капітан  рішення
Вирішальні  приймає.
І  кожен  член  команди
Його  поважає.

P.S.  Едем  -  це  рай.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757470
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017


Відочка Вансель

Ти поклич мене в ніч

Ти  поклич  мене  в  ніч.  Поцілуй.  Націлуй  до  нестями.
Долюби  за  всі  дні,  де  кохання  не  лишило  слід.  
Додаруй  до  душі  і  заповни  її  почуттями,  
Що  сягають  небес.  Розтопи  у  ній  всесвітів  лід.

А  ти  знаєш...  Прошу...  Буду  ніжна  і  буде  слухняна.  
Обіцяю  тобі.  Обіцяю.  Ти  віриш  мені?  
Я  щаслива  тепер.  Я  щаслива!  Я  ніби  як    п'яна.
Подаруй  мені  осінь.  І  весни.  І  зими!  Всі  дні!
Ніби  в  Всесвіті  цілому  ми  лиш  з  тобою  одні...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757485
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 28.10.2017


Avispacis

Миттєве натхнення

О  зупинись,  прекрасна  мить!
Це  я  на  тебе  подивився.
Твоя  краса  аж  зір  сліпить,
Я  б  так  навічно  залишився
Стояти  поруч  тебе,  милуватись,
Ці  твої  очі  –  наче  всесвіт  мій,
Якби  й  хотів,  не  закохатись
Уже  не  в  змозі,  тож  мерщій
Тобі  одній,  тобі  єдиній
Що  є  на  серці  розповім,  
Такій  прекрасній,  чуйній,  милій,
Натхненній  і  приємній  всім.
Весна  без  тебе  не  настане,
До  серця  літо  не  прийде,  
Самотності  лід  не  розтане,
Душа  блаженства  не  знайде.
Ти  стала  зіркою  на  небі,  
Яка  мені  зорить  крізь  млу,
Завжди  поможеш  при  потребі,
Мерщій  до  тебе  я  іду.
Ніякі  квіти,  золото,  алмази
Не  конкуренти  ніжної  краси.
Ти  мов  в  пустелі  джерело  оази,
Як  здійснення  для  мрійника  мети.
Я  буду  твої  руки  цілувати
І  пронесу  кохання  крізь  життя,
Це  щастя  тебе  мати  й  цінувати,
Ти  головне  для  мене  відкриття.
Ти  поки  мрія,  але  все  ж  реальна.
За  це  боротися  як  слід
Я  буду  доти,  доки  скажеш  схвально,
Що  любиш  теж  мене  повік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757397
дата надходження 27.10.2017
дата закладки 27.10.2017


Світлая (Світлана Пирогова)

Намалюй мені, доленько

Намалюй  оксамитове  поле  мені,
Де  озимої  ранні  стебельця,
Найдорожчі  для  серця  принади  земні,
Як  для  пташки,  що  звила  кубельце.

Намалюй  мені  лісу  осінню  красу,
І  цирконову  казку  шипшини,
Лазуритного  терну  краплисту  росу,
І  у  небі  хмарки-балерини.

Намалюй  мені,  доленько,  рідне  село,
І  щасливу  мою  Україну,
Щоб  цієї  землі  не  торкалося  зло,
Щоб  добро  процвітало  в  країні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756881
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 24.10.2017


Леся Утриско

Надпий мене, мій світе божевільний.

Надпий  мене,  мій  світе,  божевільний,
А  може  просто  тихо  доторкни,
Не  смілий  ти,  а  може  і  не  вільний...
Ти  мені  сутінком  моргни.  

Тобі  піддамся,  наче  молодиця,
А  може  ні,  нехай  мале  дитя,
О  світе  божий-  вічна  гра,  в'язниця-
В  тобі  покинуте  життя.  

Зціли  мене,  а  ні-  то  відроди,
У  зАдумі,  сотворену  снігами,
Мене  напийся...  з  джерела  води,
Тим  часом,  що  між  нами.  

Надпий  нектаром...  зрілий  літній    мід-
Зомлілий  трунок  у  святім  причасті,  
Залишений  писемний  вічний  слід,
У  божевільнім  щасті.  

Пянкий,  розпусний,  кволий-  наодинці,
Замовклий  в  сльОзах  сну  та  каяття,  
Освячений  в  нагій,  чудній  свитинці...
Заложений  в  моє  життя.  

Надпий  мене,  мій  світе,  божевільний.  




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736883
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 19.10.2017


Лана Денисова

"Моє село"

Моє  село  ,  маленька  батьківщино!
До  тебе  знову  лину  я  в  думках.
Тут  серцю  дорога  кожна  стежина  ,
тут  вільна  я  ,  неначе  в  небі  птах.
Нап"юся  прохолодної  водиці,
і  замилуюсь  золотом  ланів.
Візьму  горнятко  рідної  землиці,
згадаю  своїх  прадідів-  дідів.
Вони  споконвіків  її  плекали,
для  них  земля  -  цілюще  джерело.
І  хай  кого  б  куди  доля    жбурляла,
на  схилі  літ  всі  повертаються  в  село.
Бо  тільки  тут  можна  відчути  присмак  волі,
лиш  тут  я  справжня  -  та  ,  якою  є.
Навколо  все  моє  :  і  верби  ,  і  тополі,
й  маленька  пташка  ,  що  в  степу  снує.
І  материнська  пісня  колискова,
яку  колись  почула  ще  дитям,
і  щира  ,  рідна  українська  мова,
котрій  повік  не  буде  забуття.
Сади  квітучі  і  гаїв  розмаї
міцне  коріння  у  душі  пустили.
Нічого  в  світі  кращого  немає
за  рідну  землю  ,  що  тебе  зростила.
І  в  дні  журби  ,  і  в  радості  хвилини
моє  село  -  опора  назавжди.
Куди  б  несла  мене  життя  лавина,
щоразу  я  вертатимусь  туди,
де  серцю  дорога  кожна  стежина,
де  загубилась  юність  у  житах,
моє  село  ,  маленька  батьківщино,
дитинства  казка  ,  що  живе  у  снах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755773
дата надходження 17.10.2017
дата закладки 17.10.2017


Любов Іванова

ОСКОЛКИ РАЗБИТОЙ ЛЮБВИ

О-сень  пришла,  но  не  связана  с  ней  моя  грусть.
С-  ней  у  меня    очень  много    прекрасных  мгновений.
К-ак  ты  сказал?  Не  грусти,  я  однажды  вернусь??
О-сень,  прости  за  обилие  дум-откровений.
Л-есом  пройдусь,  мне  так  важно  побыть  здесь  одной
К-ажется,  здесь  моей  грусти-печали  уютно.
И-  вот  такой  леденяще-щемящей  ценой

Р-вет  на  куски    мое  сердце  тоска  поминутно.
А-  надо  мной  высь  украсила    день    бирюзой
З-вон  тишины  с  криком  стай  журавлей  вперемешку.
Б-оль,  уходи  вместе  с  горько-соленой  слезой
И-  подари  мне  судьба  не  печаль,  а  усмешку.
Т-ихо  вокруг,  только  я...  и  обилие  рифм
О-сень  всегда  для  стихов  наилучшее  время
Й-  на  листы  ляжет  слова  сердечного  ритм

Л-ишь  бы  ушло,  отступило  тревог  моих  бремя.
Ю-ность  ушла...  но  у  зрелости    чувства  сильней
Б-оль  тяжелее  от  каждой  сердечной  потери...
В-ремя,  постой...убивать  мне  надежду  не  смей
И-помоги...  пусть  терять,но  и  в  лучшее  верить  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755624
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 16.10.2017


НАДЕЖДА М.

Не те сказать хотів мені…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=km5IPEhRaI8[/youtube]

Ще  вчора  настрій  був  поганий,
І  все  валилося    із  рук.
Один  дзвінок,  що  був  бажаний,
Прискорив  серця  мого  стук.

Ти  щось  казав,  а  я  мовчала,
Щось  про  осінні  довгі  дні.
А  я  всміхалася,  бо    знала:
Не  те  сказать  хотів  мені.

Та  раптом  стих..  Я  відчувала,
Моя  тут  черга  щось  сказать...
Я    швидко  тишу  обірвала:
Так  хочу  я  тебе  обнять.

За  мить  усе  тепер  змінилось:
Яка  чутлива  ти,  душа!
Твої  слова  ще  не  спізнились,
Любов  все  терпить,  ще  жива...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755610
дата надходження 16.10.2017
дата закладки 16.10.2017


Віталій Стецула

зоряний мій друже

крижаніє  небо  на  безживну  крицю
і  лоскочуть  серце  корені  морозу
ох,  гіркі  ці  зорі,  мовби  ліки,  принце,
але  чи  й  вони  ще  нам  тепер  поможуть

так,  в  саду  космічнім  ще  троянд  багато  
ще  лише  розкрились  пупянки  галактик  
але  нам,  напевно,  варто  вже  прощатись  
надто  тут  буяють  непоборні  факти

висихає  світ  мій  хворий  на  сухоти  
(це  коли  в  легенях  безліч  баобабів)  
ковзають  по  кризі  втомлені  пілоти,  
але  їх  навчили  тільки  воювати

не  збагну  давно  вже  звідки  стільки  злості  
вже  й  у  мене  серце  трішки  із  металу  
ось  летять  комети  в  вічність  рудохвості  
зачеплюся  зором  і  втечу  з  шпиталю

ще  не  час  прощатись,  зоряний  мій  друже,
я  ж  тут  недалечко  (декілька  парсеків)
я  від  смерті  майже  повністю  одужав,
і  слова  складаю  ланцюжками  спектру

і  світи  навколо  -  лампочки  гірлянди,
папороті  цвітом  в  дзеркалі  очей,
зачекай,  вже  скоро  завершаться  мандри,
й  тихо  прихилюся  до  твоїх  дверей

20.12.2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630050
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 11.10.2017


Іванюк Ірина

Б"є дзвін. Не на вечірню…


-Мамо!...  Де  та  взялась  біда...
Зі  спалених  ланів  на  видноколі?...
Невже  тепер  дощі  -  скупа  сльоза?
Усохли  ріки?  В  полі  наші  коні...
Та  не  пасуться  вже,  так  дивно...  сплять.

-Батьку!...  Ослаб,  вже  зовсім  хворий,  мій  старий...
А  тут  запасів  збіжжя  на  долоню.
Що,  мамо,  кажете?  Б"є  дзвін?...
Не  на  вечірню!  А  на  смертну  долю!
Сьогодні  час  не  тільки  на  старих...

-Піду  у  поле  в  ніч:  я  не  слаба!
Як  пощастить,  -  знайду  зерна  скупого.
А  коли  ні...  Бур"ян,  хоч  ковила...
Буде  гостина  а  ні  чим  не  злою...
Якщо  не  вб"ють.  Щось  тисне...  голова.

.......................................................................

А  та  біда  страшніша  від  посух!
Ще  навіть  пекло  так  не  вигорало,
як  Україна  від  московських  рук,
що  замість  хліба  смертю  частували
дітей  малих...  О  світе  мій!  Не  знай  голодних  мук!

.......................................................................

Світало...
-Господи!  На  видноколі...  лан?...
Там  золота  святого...  Люди!  Люди...
Біжить...  Упала.  Знищена  земля
оазою  смертельної  полуди...
пропала  враз.  Та  і  села  -  нема!

26.11.2016р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703222
дата надходження 27.11.2016
дата закладки 10.10.2017


Віталій Стецула

читай про мене по зірках

шляхи  розходяться,  та  зберігаються  зв'язки,
тому,  мабуть,  прощатися  не  варто,
бо  в  кожній  точці  зоряної  карти
тебе  відчую  я,  мене  підхопиш  ти
сама  розлука  утрачає  справжність  й  сенс,
вона  -  ілюзія  із  відстані  і  часу,
а  серце,  уподібнившись  пегасу,
куди  завгодно  дух  перенесе
галактики  стикаються  і  точитися  війна
руйнівників  і  тих,  що  світ  щодень  цей  творять,
а  тільки  віра  творить  з  нас  героїв,
нехай  тебе  убереже  вона
ми  знов  розходимось,  лежить  безмірний  шлях,
в  святилищі  душі  для  тебе  вічне  місце,
чекатиму  від  тебе  добрих  вісток,
а  ти  читай  про  мене  по  зірках

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713362
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 09.10.2017


Елена Марс

О, як же гріють ті слова жіночу душу

О,  як  же  гріють  ті  слова  жіночу  душу,
Якими  пестиш,  так  закохано,  її...
Я  розквітаю,  ніби  та  червона  ружа,  
Бо  ти  -  як  музика  у  серденьку  моїм...

Немов  жаданий  вітерець,  що  так  голубить...
Неначе  сонячне  проміння  навесні...
Яке  то  щастя,  що  в  душі  моїй  так  любо,
Що  дні  осінні  не  похмурі,  а  ясні...

Лечу  назустріч,  ніби  пісня  солов*їна...
Моя  душа  до  тебе  рветься,  в  твій  полон...
Пливу  до  тебе,  ніби  хвиля  білопінна,
Щоб  бути  поруч,  в  твій  осінній  диво-сон...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754554
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 09.10.2017


НАДЕЖДА М.

Роки стікають краплями в долоні. .

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=p2FGgaULi3M[/youtube]

Мелодія  дощу    у  сірій  млі.
Чомусь  думки  тоді  приходять  сірі.
Он  зграя  прокричала    -  журавлі!
Я  проводжаю  поглядом  у  вирій.

А  дощ  оцей    листає  сторінки,
Роки  стікають  краплями  в  долоні.
Чомусь  стають  вразливіші  думки,
Частіше  я  тепер  у  них  в  полоні.

Меланхолію  створюють  роки,
Та  як    не  впустиш  ти  її  у  душу.
Оце  роки!  Даються  нам  взнаки.
Та  так  не  хочеться,  впускати  мушу.

Осінній  вітер  трохи  освіжив,
І  інша  вже  мелодія  лунає,
Він  інші    почуття  вже  розбудив,
Але  про  це  один  лиш  вітер  знає.

Що  не  пуста  й  незвірена  душа,
І  почуття    не  втрачені  з  роками.
і  думка  ця,    мене  тепер  втіша,
Осінніми  вривається  ночами..


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754274
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 08.10.2017


-

Сині грона винограду…

Сині  грона  винограду  і  пянке  вино,
закохатись  в  твої  очі  хочу  все  одно.
Щоб  співало  моє  серце,  гітари  струна,
щоб  терпке  твоє  кохання  випити  до  дна
.
Подаруй  осінні  зорі,  погляд  подаруй,
пригости  вином  солодким,  ніжно  поцілуй.
Сині  грона  винограду  з  медом  на  губах,
зацілую  чорні  очі,  я  в  осінніх  снах.

Вже  багряні  поцілунки  осінь  роздає,
а  солодкими  устами,  сік  кохання  п"є.  
Сині  грона  винограду,  осені  тепло,
своє  щастя  пригубила...більше  не  було.

Сині  грона  винограду  у  твоїм  саду,
подивитись  в  твої  очі,  ще  хоч  раз  прийду...
І  огорне  ніжним  смутком  осінь  золота,
сині  грона  винограду,  як  твої  уста.

Автор  Лариса  Мандзюк.  м.  Львів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754234
дата надходження 07.10.2017
дата закладки 07.10.2017


Ганна Верес

Їм жити й жити в пам’яті, народній!

Гримить  на  сході  день  і  ніч  війна,

Калічить  землю  і  людей,  і  душі,

Й  здригається  небесна  далина  –

Навіть  вона  до  цього  не  байдужа,

Коли  стрічає  плем’я  молоде…

А  скільки  ж  душ  туди  вже  піднялося!

Поглянь,  як  небо,  зоряно  цвіте,

Ті  зорі  сріблом  падають  в  волосся…

Тим,  хто  умів  їх  віддано  любить,

І  хто  без  них  тепер  осиротіли

Вони  готові  все-усе  зробить,

Аби  душа  вернулася  до  тіла!..


Та  вись  глуха  є  до  людських  страждань

І  німо  зустрічає  вбивцю  й  жертву,

Хто  за  любов  життя  своє  віддав,

А  це  герой.  Такий  не  може  вмерти!..

Живі  герої  в  помислах,  ділах,

Вони  землі  своєї  патріоти,

Покликані  ворожу  рать  здолать.

Їм  жити  й  жити  в  пам’яті,  народній!..
24.01.2017.


Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714189
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 05.10.2017


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Трояндовий сад…

Мій  трояндовий  сад  я  у  ньому  немов  королева,
На  дворі  листопад,  одяглися  у  жовте  дерева.
Він  дарує  мені  гарний  настрій  і  усмішку  ніжну,
Наче  все  у  вогні,  все  казкове  таке  й  дивовижне.

Осінь...  кажуть  прийшла...  а  мій  сад  так  мене  зігріває,
Посилає  дива  і  так  радо  мене  зустрічає.
Ось  блакитна  весна,  а  ось  літо  гаряче  і  тепле,
Білосніжна  зима,  вишня  спіла,  калинонька  терпка.

Різнобарв'я  таке,  ну  а  запах  заморського  чаю,
Сонце  в  нім  золоте,  веселкове  неначе  у  раю.
Мій  трояндовий  сад,  забуваю  про  біль  тут  і  смуток,
Найдорожчий  мій  скарб,  найцінніший  для  мене  здобуток...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746051
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 23.08.2017


Леся Утриско

Осіннє

Запахло  медом,  наче  раєм,
Бджола,  натруджена  за  гаєм  
Собі  сопе,  в  стерню  упала  
І  колихала,  колихала  
Худеньку  квітку,  божу  днину,
Цілує  холод,  в  ніч,  жоржину,  
Росою  пестить,  мов  корали...
Он  і  ріллю  вже  поорали.
Сумує  в  небі  знов  лелека-  
Мандрівка  жде  його  далека:
Лишає  дім,  свою  обору,
Господар  виряджа  комору,
Та  сонце  гріє  не  здається,  
Ще  зовсім  трохи-   все  минеться:
Той  квіт,  той  гай,  той  літній  рай,  
Обнімуть  хмари  небокрай,  
Проллють  дощі,  сльозами  впадуть,  
Зомлілий  лист  з  туманом  сядуть  
На  все  живе,  на  все  пахуче,
Зерно  напоєне  родюче  
Цілує,  осені,  мигдаль
Той  божий  світ,  той  божий  рай.
Зхмелілий,  випитий  до  дна,
А  там  гляди  і  вже  зима  
Усе  приспить-   нехай  спочине,  
Тепла  діждеться,  тої  днини,  
Де  воскресіння...  в  нім  життя
І  правда  божа...  каяття,
І  дивний  світ,  нові  пороги-
Дороги,  вічнії  дороги  
Земного,  людського  життя,
Буття,  квітучого  буття.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746148
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 22.08.2017


Ірина Кохан

Чом ти, вербо, віти похилила?

Чом  ти,  вербо,  віти  похилила?
Чом  тривожиш  річки  плесоспокій?
Чи  тобі  чекати  вже  несила,
Коли  знов  зазеленіє  локон.

Коли  небо  криложуравлями
Заклекоче.  Й  синню  через  вінця
Розтечеться  стрімко  над  полями,
Хмар  пухнастих  розігнавши  кільця.

Коли  рясно  травокилимами
Береги  укриють  свої  плечі.
Попливуть,полинуть  табунами
У  туманах  заспіви  лелечі.

Сонцемедом  звощені  стежини
Оживуть  каскадами  фіалок.
Заквітують  кущики  калини...
Залишилось  зовсім-зовсім  мало.

Зачекай  ще  трішечки,  вербице,
Не  тривож  ще  річки  плесоспокій.
Нехай  сон  зимовий  їй  досниться...
Скоро  твій  зазеленіє  локон.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646918
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 18.08.2017


Лепесток

Присвоїла людина велич Бога

Коли,  нарешті,  зрозуміємо
Де  наше  місце  в  марноті?
Само  –  собою,  в  щастя  віримо,
І  в    долю  щиру  легкого  путі.

Спокуса,  що  повзе  до  піку  слави,
Щоб  після  величі  відчути  гіркоту
Кому  під  сонцем  вічність  лати  слала,
Хто  в  простоті  знаходив  красоту.

Сама  людина  вряд  чи  зрозуміє  –
Короткий  вік  сліпого  кошеняти:
Як  безтурботний  мотилем  пурхає
Під  промінь  сонця  –  в  саме  полум’я.

Який  вже  раз  жорстоко  обдурили…
Ти  марнотратством  пропалив  свій  вік.
Як  тій  комасі,  що  не  стало  сили
Повірить  в  те,  що  ти  "  ЛЮДИНА"  -  вище  всих

Присвоїла    людина  велич  Бога,
Вінець  свого  творця  нап’ялила,
Хизуючись  високим  інтелектом
І  вічністтю  безцінного  життя.

І  все  ж  ми  не  машини    для  багатства,
Не  роботи,  і  навіть,  не  раби.
І  не  потрібно  в  спину  нам  стріляти,
На  лоні  правди  чистої  води…

Настав  вже  час  почути  слово  Бога,
Проснутись  від  дрімучой  темноти,
І  не  стрілять  –  є  інша  в  нас  дорога,
Бо  браття  ми  по  крові,    я  і  ти.

І  з  гідністтю  ім’я  своє  прийняти  
І  пам’ятати  –«головне  любов».
А  ні,  то  «кулю  в  лоб»,  або  у  скроні
Але  не  проливать    чужую  кров.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679317
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 10.08.2017


ГАЛИНА КОРИЗМА

СВІТЕ БОЖИЙ, ЗДРІБНИ НА ДРУЗКИ

Світе  Божий,  здрібни  на  друзки...
Наче  хліба  окраєць,  бери!
З  виноградини  на  галузці
Втамуй  спрагу  з  моєї  сльози.

Порозкришуй  мене  на  крихти,  
Наче  борони  у  чорнозем.
Ще  зори,  як  в  березні  брили,
Ріж  глибоко  навпіл  лемішем!

Можеш  в  серце  моє  встромити!
В  когось  –  сонце,  а  в  когось  є  грім.
Тільки  б  було  для  чого  жити
У  шаленому  світі  оцім.

Я  відкрита  книжка...  на  сповідь...
На  дві  сторони  –  ось  дві  руки.
Тільки  знаю  -    Бог  бла́гословить,
Розпинають  все  ж  люди...  не  Ти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745339
дата надходження 09.08.2017
дата закладки 09.08.2017


Шостацька Людмила

ПАМ'ЯТЬ

                                                           Пам’ять    назвала    усіх    поіменно…
                                                           День    Перемоги    заплакав    дощем,
                                                           Ехо    війни    розболілося    генно,
                                                           Вкрилась    історія    чорним    плащем.

                                           Предки    мої    відхворіли    війною,
                                                           Часто    гортали    її    сторінки,
                                                           Міцно    тримали    в    руках    своїх  зброю,
                                                           Навіть    спасінням    не    були    роки.

                                           Квітку    любові    і    миру    плекали,
                                                           Ниву    життя    засівали    добром,
                                                           Сонцем    своїм    наповняли    бокали,
                                                           Хоч    й    дошкуляв    їм    лихої    синдром.

                                           З    неба    їм    сумно,  що    знов    ми    -    з    війною.
                                                           Янголів    нових    стрічають    в    раю,
                                                           Соромно    їм    за    чужу    паранойю,
                                                           Тих,  хто    знедолив    країну    мою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732437
дата надходження 08.05.2017
дата закладки 10.05.2017


ГАЛИНА КОРИЗМА

ЧОРНИЙ ЛЕБЕДЮ

Чорний    лебедю,    в    смутку    зажуро,
Віддзеркалення    душ    на    воді.
Розколисує  березень    тужно
Напівсонні    у    снах    вітражі.

Я    прийшла,    мов    закохана    діва,
Поміж    цих    нерозквітлих    дерев.
Ось    принесла    шматочок    хліба
І    такий,    як    у    березня,    щем.

Серед    шуму    великого    міста
Ледь  відчутний  оголений    нерв.
Йде    весна    до    людей    благовісна
І    заквітчує    бруньки    дерев.

До    життя    набубнявіло    гілля
І    осанну    співа    небесам.
Й    на    твоє,    мій    лебедику,    пір'я
Зиркне    промінь  –  не  будеш  ти  сам.              

Скоро,    скоро    весна  по  алеях
І    омріяний    світ    оживе.
Ну  і  нам  закосичена  фея
Щось  на  крилах  весняних  несе…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729556
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 20.04.2017


Шостацька Людмила

КРАЇНА КЛЕНОВОГО ЛИСТЯ

                                                           Країно  кленового  листя,

                                           Нас  тисячі  миль  розділяють,

                                           Діаспора  є  українська,

                                           Що  нас  із  тобою  єднає.


                                           Єднає  любов  її  й  смуток,

                                           (  Лиш  кращої  долі  шукала)

                                           Ніхто  в  нас  її  не  засудить,

                                           Бо  доля  ця  й  нас  ошукала.


                                           Єднає  любов  щира  наша

                                           І  болі,  розлуки  й  жалі

                                                           І  наша  Вітчизна  нещасна,

                                           Що  нині  палає  в  вогні.


                                         Тут  віддаль  уже  не  завада,

                                         Бо  наша  молитва  єдина,

                                         Тут,  ніби,  є  поруч  Канада,

                                         А  там  –  України  частина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628669
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 16.04.2017


Валентина Малая

СПІВАЙ ОСАННУ НЕБЕСАМ

Ісус  усе  зробив  вже  для  людини!
Розіп"ятий    Він  був  і  вже  воскрес!
Він  смертю  смерть  поправ  тієї  днини!
Тепер  керує  нами    із  небес.

Сидить  Він  одесну  від  Свого  батька
На  Божому  престолі  ,Слава  Їм!
Задумане  було  Його  розп"яття
Щоб  ти  спасений  був  в  житті  своїм.

Бог  полюбив  своє  творіння  сильно-сильно,
Що  Сина  свОго  Він  послав  на  хрест!
Повіривши  у  це,  ти  станеш  вільним.
Повір  і  ухватись  за  Його  перст!

Бо  ж  Він  збавитель    й  Спас  усього  люду  !
Він-  Пасха,  Щит  Спасіння,  наш  ХРИСТОС!!!
Відмиє  Він  тебе  від  всього  бруду
Життя  позбавить  від  страждань  і  хмарочос!

Співай  ОСАННУ  небесам  і  АЛІЛУЯ!!!
Слав  триєдиність  Бога  і  молись!
І  злийся  з  Ним  у  серці  й  одесную
Прийди  із  каяттям  і  похрестись!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728588
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 13.04.2017


oskar

БАТЬКУ, ГОЛУБЕ СИВЕНЬКИЙ…

Батьку,голубе  сивенький,
Де  ти  татку  зараз?
Упокоївся  й  на  небі,
З  Богом  розмовляєш...

Колись  стрінуся  з  тобою,
Я  на  тому  світі,
Так  скучаю  за  тобою
Що  не  можу  жити.

Батьку,голубе  сивенький,
Ти  прости  дитину,
Може  скривдила  тебе  я,
Не  тримай  обіду.

Я  прощу  всі  негаразди  ,
Й  ти  прости  небогу,
Я  молюсь  за  тебе  тату,
Й  ти  молися  Богу.

Попроси  ти  в  Бога  долі,
Для  дітей  і  внуків,
Помолися  за  здоров*я,
Ти  своїх  правнуків.

Я  ж  помолюся  за  тебе,
І  попрошу  Бога,
Щоб  легка  була  завжди  ,
Там  твоя  дорога!

06.11.14р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535279
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 23.03.2017