Чайківчанка: Вибране

Галина Лябук

Мій краю лісовий.

Волинь  моя,  мій  краю  дорогий,
Майже  третина    -    в  зоні  лісовій.
Велич  озер,  гаї,  луги,  ліси,  
Як  не  любить  тебе  за  цю  красу  !

З  дитинства  вабить  врода  ця  твоя,  
Пташиний  спів  і  трелі  солов'я  :
Дуби,  граби  величні  і  розкішні,  
Берізки,  клени  і  осики  ніжні.  

Хвойні  бори'    і    досі  бачу  в  сні...
Вони  завжди  у  пам'яті  моїй.  
Давно  було,  як  ми  ще  школярами,  
Шишки  соснові  й  жолуді  збирали.

На  повні  груди  дихаю  тоді,  
Весною,  як  листочки  молоді.  
Коли  кують  настирливо  зозулі  :
-    Чи  довго  жить?  -    питаю  у  мудрулі.  

Коли  цвіте  калина  на    узліссі,  
Конвалія,  купина  пахнуть  в  лісі.  
П'янить  той  аромат  медовий    -  
Всі  пори  року  у    лісах    -    чудові  !  

Мій  краю  лісовий,    Волинь  моя  !  
Чарівність,  магію  ту  відчуваю    я,  
До  крапельки  тону  в  красі  твоїй...  
А  гордість  і  любов      -    в  душі  моїй.  


                                     
                                                 Примітка  :    Граб,  як  і  дуб,  -  могутнє  довговічне  дерево.    Окремі  особи  
                                                                                                 доживають  до  віку  понад  200  років.  Цікаво,  що  їх  родина,  -  
                                                                                                 березові.  
                                                                                                                                                   
                   Купина  запашна    -  рослина  лісу.  

-  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907064
дата надходження 06.03.2021
дата закладки 06.03.2021


Малиновый Рай

весняні квіти


Яка  ж  краса  весняні  квіти,
Вони  в  собі  любов  несуть,
Цвітуть  травиночки  і  віти
І  очі  милі  теж  цвітуть.

На  пелюстках  горять  росинки,
З  тичинок  бджілки  п'ють  нектар,
Навкруг  виблискують  перлинки,
Яка  ж  краса  цей  Божий  дар.

Неперевершені  ці  миті,
Краса  до  себе  притуля,
Нема  дорожчого  на  світі
Як  ця  квітуюча  земля.

Від  тих  пейзажів  серце  тане,
Весна  красотами  рясна,
Ти  оживаєш  як  настане
В  твоїм  житті  нова  весна.

І  в  голос  хочеться  співати,
Як  птах  в  квітучому  саду,
І  міцно-міцно  обіймати
Свою  красуню  молоду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906327
дата надходження 27.02.2021
дата закладки 28.02.2021


Віктор Варварич

Твоя краса полонила

Весна  схилилась  біля  брами,
І  підсніжники  уже  цвітуть.
Казкова  весна  йде  з  вітрами,
Прокладає  життєдайну  путь.

Співають  солов'ї  -  грайливо,
Лунають  веселі  голоси.
Ти  крокуєш  так  особливо,
Як  еталон  чудної  краси.  

Твоя  краса  всіх  полонила,
І  вона  немов  цей  первоцвіт.
Любов'ю  серце  оповила,
Вона  буяє,  як дивоцвіт.

В  тобі  пломеніє  кохання,
Життєвої  снаги  додає.
Із  твоїх  уст  лине  зізнання,
Серце  любовні  ноти  видає.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906324
дата надходження 27.02.2021
дата закладки 28.02.2021


Галина Лябук

Шансон.

Самотня  берізка  в  зимовому  сквері,
Вона  спочиває,  поринула  в  сон...  
Лишивши  відчинені  трішечки  двері,  
Щоб  чути  мелодію  вітру  шансон.  

Співзвучні  акорди,  десь  пісня  лунає  
Про  літо  і  квіти,    погожії  дні.  
Гілля  легенько  синичку  гойдає,  
Мелодія  вітру  вчувається  в  сні  :

...  Колоситься  жито,  сонце  сміється,  
Ромашки  і  маки  яскраво  цвітуть.
Пташине  серденько  так  трепетно  б'ється,  
Тепло  і  любо,  не  го'лодно  тут.

Взимку    маленька  синичка  бідує,
Голод  і  холод    -    нестерпні  і  злі.
Весну  дожидає,  страждає,  сумує...
Вижити  треба  пташині  малій.  

Вітер  велично  шансон  виграває,  
Берізка  мугиче  мелодію  в  сні.  
Лети,  лети,  пташко,  журба  хай  минає,  
Перезимувала...  Порадій  весні  !  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906284
дата надходження 27.02.2021
дата закладки 27.02.2021


Валентина Рубан

Я БУДУ ВІЧНО ЖИТИ.

«Ні,  я  жива!  Я  буду  вічно  жити!»
Сказала  Леся…  і  вона  живе.
Своїми    віршами    учить  на  світі  жити.
 У  всьому  бачити  знайоме,    мов  нове.

Живе  в  своїх  поезіях  безсмертних.
Які  відомі  на  весь  білий  світ.
Живе    на  сторінках  книжок  потертих.
Які  читають  більше  сотні  літ.

Їй,  мов  зорі  немеркнучій  –  світити.
Її  любов  хай  Всесвіт  осява.
«Ні,  я  жива!  Я  буду  вічно  жити!»  
Її  пророчі,    праведні  слова.

26.02.2021  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906206
дата надходження 26.02.2021
дата закладки 27.02.2021


Валентина Рубан

НА РОЗДОРІЖЖІ


Ти  знов  мене  лишив  на  роздоріжжі
Ні  слова  ні  півслова  не  сказав.
А  за  вікном  вітри  лютневі,  сніжні,
Та  не  вони,      то  сумнів  пронизав.

Не  кригою  скувало,  не  льодами
 Те,  що  колись  розквітло  і  цвіло.  
Не  заморозило  німими  холодами…
А  може  його  просто  не  було?

Не  відспівали  за  вікном  завії,
Не  скресли    льодом  сковані    ставки
Та  сонце  вже  цілує  очі,  вії,
Весна  торкає  подихом    -  руки.

А  Ти  на  роздоріжжі  не  лишайся,
Й  мене  саму  весні  не  залишай.
Ти  сам  собі  по  щирості  зійзайся.
Як  жевріє  кохання….    Поспішай!

 21.02.2021  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905668
дата надходження 21.02.2021
дата закладки 22.02.2021


Наталі Косенко - Пурик

Бережи, плекай

Бережи,  калино  віти,
Бо  на  них  кетяги  -  діти.
Їм  так  затишно  з  тобою
Зігріваються  красою

Бережи,  плекай,  рідненька,
Ти  ж  їм  люба,  мила  ненька,
Їм  без  тебе  не  прожити,
Хто  ж  їх  зможе  так  любити?

Коли  холодно  узимку,
Одягнеш  ти  їм  хустинку,
Коли  злива  на  порозі  -
Захистити  також  взмозі

Бережи,  калино  віти,
Бо  на  них  кетяги  -  діти,
Бережи,  плекай,  рідненька,
Ти  ж  їм  люба,  мила  ненька.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905443
дата надходження 20.02.2021
дата закладки 20.02.2021


Павло Коваленко

Снігопад

Снігопад,  снігопад,  снігопад
Засипає  дорогу  назад,
Засипає  й  дорогу  вперед  –
Сніг  довкола  поміж  і  серед.

Снігопад  скрізь  у  небі  літа
Й  засипає  снігами  міста,
Й  перетворює  в  армагедон
Те,  що  подарував  Посейдон.

Снігопад,  снігопад,  снігопад
Засніжив  білим  снігом  весь  сад,
Засніжив  і  ліса,  і  поля,
Й  стала  білою  наша  земля.

Сніг  сиплеться  навпрошки
Й  засипає  доріжки  й  стежки,
Снігопад  засипає  й  мости,
Що  не  видно  кудою  іти.

В  снігопад,  в  снігопад,  в  снігопад
Потрапляємо  ми  невпопад
У  полон  із  змерзлої  води,
Що  ховає  за  нами  сліди.

Доведеться  іти  напролом,
Натикаючись  своїм  чолом,
На  сніжинки,  що  з  неба  летять,
Й  теплим  подихом  їх  розганять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905269
дата надходження 18.02.2021
дата закладки 19.02.2021


Наталі Косенко - Пурик

Запитаю…

Запитаю  стиха  у  весни
Де  взяла  чарівної  краси?
А  вона  у  слід  відповіда  -
Дарували  зорі  й  небеса

Неповторний  квіт  і  зелень  трав,
Ранок  ніжний  роси  дарував
І  у  милім  образі  листки  
Солодили  звабою  весни

Запитаю  в  літа  тихо  теж,
Як  змогло  дістатися  до  веж,
Де  взяло  водичку  у  струмку,
Квіти  чарівливі  до  смаку?

Спів  пташок  і  тріо,  і  дует,
Створювали  вміло  і  квінтет
І  у  насолоді  залюбки
Музу  додавали  у  рядки

Запитаю  в  осені  мотив,
Як  так  змалювала  світ  для  див,
Ніжні  колорити  де  взяла,
Щоб  у  сяйві  гралася  трава?

І  солодкий  ніжний  смак  плодів,
Як  зібрала  вміло  із  садів,
А  п'янкий  медовий  аромат
Влаштував  привабливий  парад

Запитаю  сміло  у  зими,
У  казково  сніжної  краси,
Як  створила  диво  з  кришталю,
У  небессі  звабила  зорю?

В  срібло  одягла  усі  кущі  
І  дерева  ваблять  неземні,
Як  змогла  створити  новизну,
Щоби  поєднати  всю  красу?







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905072
дата надходження 17.02.2021
дата закладки 17.02.2021


синяк

Троянда на снігу

Лежить  троянда  на  снігу,
Чиєсь  загублене  кохання,  
Краплина  крові,  та  остання,
Як  сумна  звістка  про  біду.
Чому  ж  в  мороз  і  холод  лютий,
Хтось  кинув  цю  троянду  в  сніг,
Хто    так  вчинити  з  нею  зміг,
Ніби  хотів  про  щось  забути.
Вона  вмирає  тихо,  бо  мороз,
Бере  її  в  свої  холодні  руки,
А  поруч  тут  стоїть  сама    розлука,
Та  підло  посміхається  чогось.
І  де  ж  всі  ті  -  хто  зустрічі  чекав,
Хто  квітку  ніс    і  ніжно    захищав,
Здалося  кожен  поглядом  питав,
Жаль,  відповіді  так  ніхто  й  не  дав.
Галина  Грицина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905082
дата надходження 17.02.2021
дата закладки 17.02.2021


Наталі Косенко - Пурик

Мороз уміло розфарбовував вікно (акровірш )

[b]М[/b]ені  сьогодні  сон  наснився  дивний,
[b]О[/b]голені  дерева  вже  в  квіту,
[b]Р[/b]омантикою  ранок  так  чарівний
[b]О[/b]співує  небачену  красу.
[b]З[/b]агадка  неповторна  у  природи

[b]У[/b]спішно  розмальовує  життя,
[b]М[/b]елодія,  відлуння,  переходи
[b]І[/b]  все  сприймає  радісно  душа.
[b]Л[/b]атаття  на  водоймищах  чарує,
[b]О[/b]х,  як  прекрасне  все-таки  життя,

[b]Р[/b]оса  на  листі  звабливо  милує,
[b]О[/b]сяяна  в  промінні  почуття.
[b]З[/b]амислилася  трішки  на  хвилину,
[b]Ф[/b]антазія  довершує  весь  стан,
[b]А[/b]  поряд  у  замріяній  долині
[b]Р[/b]ічки  вкриває  звабливий  туман.
[b]Б[/b]айдарки  потихеньку  пропливають,
[b]О[/b]крилені  лебідки  на  воді
[b]В[/b]ітаються  обіймами  -  зникають
[b]У[/b]  зарослях  водоймищ  в  тишині.
[b]В[/b]есна  з  зимою  мило  поєднались,
[b]А[/b]  завжди  суперечки  в  них  були,
[b]В[/b]ійнувши  вітерцем  вже  залишались

[b]В[/b]агомості  відчутні  і  смаки.
[b]І[/b]  сон  так  непомітно  розчинився,
[b]К[/b]оли  ранкова  стишилась  хода,
[b]Н[/b]акидку  із  сніжиночок  створивши,
[b]О[/b]х,  як  малює  чарами  зима.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904563
дата надходження 13.02.2021
дата закладки 13.02.2021


Віктор Варварич

Зріє любов

Розгулявся  вітер  з  снігами,
А  зима  окуталась  -  тремтить.
Вартовий  стоїть  біля  брами,
А  його  душу  любов  теплить.

У  цій  холодній  заметілі,
Десь  заблукала  наша  любов.
Вона,  як  плоди  недозрілі,
Боїться  закоханих  розмов.

Вона  ще  юна  -  боязлива,
Звабливо  манить  до  себе  нас.
Не  рішуча  і  особлива,
Роздмухує  вогонь,  щоб  не  згас.

Стихнуть  вітри,  засяє  вечір,
У  каміні  затремтить  вогонь,
Я  обійму  тебе  за  плечі,
Вип'ю  кохання  з  твоїх  долонь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904126
дата надходження 09.02.2021
дата закладки 09.02.2021


геометрія

ЛЮТИЙ ВЕСНУ ЧУЄ…

Контрастний  минув  січень,
Вже  лютий  на  посту...
За  ним  молодший  прийде,
Відкриє  шлях  в  весну...
         Та  будуть  ще  морози,
         Дощі  й  сніги  пройдуть...
         Закапають  ще  сльози,
         З  дахів  і  дерев  підуть...
Примхливий  й  непостійний,
Цей  лютий  -  хитрован...
Та  все  ж  він  на  сьогодні,
Поводиться,  як  пан...
           Ще  відчуває  силу,
           Як  вершник  на  коні...
           І  снігом  сипе  сміло,
           І  догоджа  зимі...
Сніги  ще  побіліють,
На  радість  дітворі...
Якби  не  клятий  вірус,
І  балачки  пусті...
           Що  йдуть  до  нас  сьогодні,
           Від  влади  кожен  час,
           А  люди  як  в  полоні,
           Весни  чекають  старт...
Думки  ведуть  в  дитинство,
В  них  спогади  живі,
І  вулиці  пречисті,
І  люди  не  сумні...
           Весна  скоро  прибуде,
           Вернуться  журавлі,
           І  небо  чистим  буде,
           І  дні  всі  чарівні...
І  лютий  весну  чує,
По  снігу  і  воді...
Сердито  губи  дує,
То  сніг  шле,  то  дощі...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903799
дата надходження 05.02.2021
дата закладки 06.02.2021


Любов Таборовець

Ти - сенс мого життя…

[i]Переклад  з  ©  Copyright:  Ирина  Самарина-Лабиринт[/i]

Повітря  -  ти  моє,  любов  до  болю…
Симфонія  народжених  надій…
У  серці  по  відбитку,  без  паролю
Живеш  в  душі  оголеній  моїй.
Ти  –  бриз  легкий,  морський  у  день  щасливий,
Весняний  дощ,  що  свіжістю  п’янить…
Ти  –  вітерець,  що  вальс  танцює  хтиво…
Ти  –  для  душі  невидимий  магніт.
Ти  -  мій  струмок,  що  врятував    від  спраги.
Ти  –  оберіг  від  втрат,  і  суму  й  бід.
Ти  –  острівець  душевної  наснаги.
Ти  –  й    в  темноті  освітлюєш  мій  світ.
Ти,  любий  -  для  віршів  моїх  наснага.
Зізнання  у  коханні  -  привід  в  них.
Тобі,  єдиний,  ніжність  і  увага,  
Обіймів  море  трепетних,  тісних…
Ти  –  сон  спокійний,  тихий  на  світанку…
Мій  промінь  сонця,  сенс  мого  життя.
Ти  відданий  і  щирий  до  останку…
З  тобою  я  квітуча,  як  весна.

04.02.2021
Л.  Таборовець

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903666
дата надходження 04.02.2021
дата закладки 04.02.2021


Світлана-Світлана

ПРИСВЯТА ЗАКОХАНОГО

Я  –  звичайний,  простий,  не  багатий,
Мільйони  таких  на  землі…
Та  тебе  все  ж  посмів  покохати,
Ти  одна  така,  зіронька  ти!

Образ  твій  постійно  зі  мною,
Моя  мрія,  ти  –  мій  ідеал.
Вдячний  Богу,  що  зустрівся  з  тобою,
Сильно  так…зроду  ще  не  кохав!

Серце  б’ється  шалено,  в  ритмі,
І  зізнаюсь,  як  на  духу:
Я  тобою  хронічно  хворий,
Я  тобою  лише  живу!

Ти  найкраща,  чарівна,  мила,
Моя  Муза,  мій  світ  в  пітьмі!
І  без  тебе  мені  не  сила,
Полюби  мене,  не  жени…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903657
дата надходження 04.02.2021
дата закладки 04.02.2021


Валентина Ярошенко

Щастя з'єднане любов'ю

То  не  життя,  що  без  любові,
Вона  для  того  нам  дається.
Зізвучна  майже  з  кожним  словом,
Краще  з  щастям  їм  живеться.

Без  неї  щастя  не  буває,
Нероздільні  брат  з  сестрою.
Єдине  ціле  їх  складає,
Щастя  з'єднане  любов'ю.

Тож  поєднали  їх  наза́вжди,
Поверне  доля  у  життя.  
Ще  загартовані  на  правді,
Цінують  вірні  почуття.

Немає  в  них  лихого  слова,
Супроводить  ніжність  й    ласка.
Урівноважена  розмова,
Є  приміром  добра  казка.

То  не  життя,  що  без  любові,
Вона  для  того  нам  дається.
Збільшує  свою  основу,
Постійно  їй  таке  вдається.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903625
дата надходження 04.02.2021
дата закладки 04.02.2021


Віктор Варварич

Втікають роки

Втікають  роки,  сивіють  скроні,
У  душі  зріє  стиглий  листопад.
А  роки  вільні  і  безборонні,
І  не  повернути  їх  вже  назад.

Життя  з  часом  сенсу  набуває,
Пише  золоті  літери  в  скрижаль.
А  кожний  день  мудрість  здобуває,
І  за  минулим  вже  йому  не  жаль.

Уже  сріблиться  чорне  волосся,
Особливого  шарму  надає.
В  піднебессі  лине  стоголосся,
Полум'яна  любов  темп  задає.

А  роки  швидкі,  як  баскі  коні,
По  травах  промчали  і  по  росі.
Сядуть  перепочить  на  ослоні,
І  знову  полинуть  в  своїй  красі.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903510
дата надходження 03.02.2021
дата закладки 03.02.2021


Lana P.

ЖИТТЄВА РОЗПОВІДЬ

Французська  дівчина  навчалась  у  Китаї,
Де  рисові  поля  і  ріки  неокраї.
Жила  на  чужині  злиденно  із  сім’єю.
Багатого  китайця  син  страждав  за  нею.

Чекав  на  перший  крок  її  в  своїй  машині.
У  поглядах  його  топились  очі  сині.
І  ось,  вона  прийшла…  Постукала  в  віконце.
В  яскравих  променях  їх  пригорнуло  сонце.

Благав  він  батька,  чемно  кланявся,  сумлінно,
І  одружитись  дозволу  просив  уклінно:
—  Наш  дух,  тіла  злились  навіки,  воєдино…      
Без  неї  я  —  ніхто.  Прийми  її  в  родину.

—  Твої  вмовляння  не  поможуть  й  сокровення,
Даю  тобі  із  іншою  благословення  —
З  китайкою-красунею  у  нас  в  окрузі.
Тобі  позаздрять  рідні  та  найкращі  друзі.

Коли  на  батьківщину  вдалеч  відпливала,
В  той  день  його  рідня  весіллячко  гуляла.
Рясненькі  сльози  заливали  ніжне  тіло,
Котре,  здавалося,  навіки  заніміло.

Пройшли  роки...  Вона  —  письменниця  відома,
Життя  її  ні  з  ким  не  склалося  удома.
Він  розшукав  її,  аж  у  Париж  приїхав.
Побачити  кохану  —  найсолодша  втіха.

Здається,  все  життя  чекав  тієї  миті.
Відмовилась.  Спливли  літа  несамовиті.
І  як  не  хочеш,  та  минуле  не  вернути.
У  творах  спогади  —  кохання  не  забути.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903440
дата надходження 02.02.2021
дата закладки 02.02.2021


Lilafea

ВЕСНА ВЖЕ РОЗПРАВЛЯЄ КРИЛА

Весна  свої  вже  розправляє  знову  крила  –
Готова  землю  зігрівати  та  серця  людей,
То  ж  завмираєм  всі    в  очікуванні  дива  
Й  душа  уже  виспівує  веснянок  ніч  і  день.

Під  снігом  білим  зачаївся  вже  підсніжник,
Струмки  кришталю  передзвонюють  Весні,
На  серці  навіть  почуття  прокинулися  ніжні,
Так  ніби  проростають  нові  паростки  в  мені.

Весна  свої  вже  розправляє  знову  крила  –
Уже,  мабуть,  валізи  ранніх  квітів  набрала,
Зима  щоб  врешті  догуляла  й  відступила,
Й  по  проліски  побігла  галаслива  дітвора…

Вже  сонце  ніжно  виглядає  спозаранку,
У  шибки  промінцями  дзвінко  стукотить,
Мереживом  озолотило  скло  й  фіранку,
Залоскотати  вікна  хоче  й  розбудить…  

Весна  свої  вже  розправляє  знову  крила,
Уквітчано-святкову  нову  сукню  надягла,
В  Небес  благословення,  мабуть,  попросила,
Та  шлях  новий  на  землю  свій  розпочала…

Вже  кіт  з  просоння  муркотить  на  ґанку,
В  гілках  прорізуються  котики  й  бруньки,
А  півень  стрибає  з  сухих  штахет  на  лавку,
Мабуть,  весняну  зелень  хоче  віднайти…

Весна  свої  вже  розправляє  знову  крила  –
Веде  весняну,  теплу  нам  когорту  близнюків,
Бо  Березень,  і  Квітень,  й  Травень  породила,
Назвати  щоб  бездітною  ніхто    її  не  смів…

Весна  вже  навіть  темні  ночі  вкоротила,
А  сніжні  хмари  вправно  розганяє  батогом,
Хоча  ще  міцно  біла  ковдра  землю  вкрила,
Та  спів  пташиний  вже  лунає    за  селом…

Весна  свої  вже  розправляє  знову  крила,
Та  у  озер  люстерко  заглядає  крадькома,
Якого  б  болю  й  клопоту  Зима  не  наробила,
Весна  все  вилікує  й  виправить  сповна!

©  Іванна  Осос  
#поезія_Іванна_Осос
02.02.2021


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903418
дата надходження 02.02.2021
дата закладки 02.02.2021


Лада Квіткова

Я Вічність!

Я  Воля!
Ламали  мене  не  раз.
Для  когось  —  забуті  слова  паролю.  
За  мене,  Шевченківський  наш,  спецназ
Боровся.  Міняв  українську  долю.

Я  Слово!
Я  те,  що  створило  світ.
Словами  —  драбина  з  Землі  до  Бога.
Я  трійця:  я  пара,  вода  і  лід.
Нас  троє,  та  зроблені  ми  з  одного.

Я  Серце,
Що  часто  болить  тепер.
Я  знаю  багато  нових  ремесел.
Та  в  тілі  старих  бойових  галер  —
Є  зброя,  але  без  вітрил  та  весел.

Я  Мова!
Вкраїни  таємний  код.
Забудеш  —  і  правди  тобі  не  знати.
Зневажиш  —  і  ворог  зірве  джек-пот.
Мій  сину,  я  буду  тебе  чекати.

Я  Віра!
Я  знаю  тебе  давно.
Я  сила,  я  міст  між  твоїми  снами.
Я  біле  несплямлене  полотно,
Я  сонце.  І  голос  твоєї  мами.

Я  Вічність!
Я  те,  що  тобою  є.
Ти  землю  заміниш  колись  на  небо.
Ти  світло.  Ти  річка,  що  спраглий  п’є.
Та  присмак  залежить  лише  від  тебе.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903174
дата надходження 31.01.2021
дата закладки 31.01.2021


Наталі Косенко - Пурик

А ти прийдеш

А  ти  прийдеш,  як  лист  впаде  останній,
Земля  вже  підготується  до  змін
І  сад  оголений  в  період  ранній
Торкнеться  ніжно  так  розкішних  вій

Коли  мороз  торкне  усе  суцвіття
І  інеєм  окутає  сади,
Я  пам'ятаю,  що  пройшли  століття
Та  погляд  не  відірвеш  від  краси

А  ти  прийдеш  де  все  отак  змінилось
І  не  пізнаєш  дорогі  місця,
Лиш  згадка  щемна  в  серці  залишилась
Та  образ  ніжний  милого  лиця.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903125
дата надходження 31.01.2021
дата закладки 31.01.2021


Леся Геник

Льоси

Місто  здичавілих  хмарочосів,
місто  розкуйовджених  церквиць...
Отакі  сьогодні  в  моді  льоси:
те,  що  вишнє  має  бути  -  ниць!

Що  незрушне  має  бути  -  ласо,
попід  себе  сильні  світу  мнуть,
скорчивши  поблажливу  гримасу,
чорну,  мов  пекельна  каламуть.

І  схиляють  голови  побожні  -
всемогутнім  сили  не  зітнеш...
Правилом  стає  колись  неможне.
І  олжа  уже  не  має  меж.

Навіть  угорі,  де  світло  неба,
хтось  полює  на  святий  софіт.
Втомлено  зрікається  від  себе  
і  від  правди  зубожілий  світ.

І  ростуть  угору  хмарочососи,
вище  вже  далеко  від  церквиць.
Отакі  сьогодні  правлять  льоси:
що  низьке  -  вгорі,  а  вишнє  -  ниць...

9.01.19  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903073
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 30.01.2021


Арі Задворна

Пісня зі снів

Подаруй  мені  шматочок  неба,  що  над  тобою,
Я  кидатимусь  в  тебе  ним,  як  сніжками,
Ще  декілька  хвилин  побудь  зі  мною,
Я  дорозповім,  що  не  встигла,  цілунками.
Прив’яжи  мене  до  себе  ріками,  горами,
Містами,  селами,  дорогами,  лісами,
Я  завжди  буду  поруч  з  тобою  просторами,
Що  часом  простеляться  між  нами.
Ти  чуєш?  Ця  пташка  завжди  сюди  прилітає,
Навіть  вночі  буває  чути  її  красивий  спів,
Мабуть,  вона,  як  і  я,  когось  кохає,
А  можливо,  то  я  пам’ятаю  її  пісню  зі  снів.


30.01.2021

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903077
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 30.01.2021


Вєра Євгеньєвна

Я буду жити

Я  буду  жити,  доки  пісня  лине,  
Її  мотив  -  моє  серцебиття.  
Нехай  летить  над  світом  лебедина,  
Рятує  образ  мій  від  забуття.  

Я  буду  жити,  доки  згадка  б'ється,  
Під  скронями,  пронизує  чоло.  
І  оселюся  у  твоєму  серці,  
Аби  воно  самотнім  не  було.  

Я  буду  жити  в  пам'яті    безкраїй,  
Думок  спокійних  вічна  вартова,  
Бо  доки  спогад  є  -  не  помирають.  
Тепер  назавжди  буду  я  жива.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903069
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 30.01.2021


Lana P.

НЕ ЖУРІТЬСЯ, КОХАНА…

Не  журіться  Ви  так  на  прощання  —
Хай  не  Вашою  стане  печаль,
Ранок  скинув  із  ночі  вуаль,
Поселились  у  серці  вагання.

Не  страждайте  —  розвіються  муки,
Загудуть,  як  у  комині  дим.
Знаю  я,  що  тепер  не  один,
Хоч  між  нами  вляглился  розлуки.

Не  журіться,  кохана,  не  треба,
Тріскотить  наостанок  камін.
Ви  отримали  волю  взамін
І  політ  до  високого  неба.            27/01/21

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903056
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 30.01.2021


Крилата (Любов Пікас)

ЛЮБОВ

Любов    -  усіх    найкращих  справ  рушій.  
Тендітна,  тиха,  а  багато  може.
Вона  запалить  музику  в    душі,
Хворобу  подолати  допоможе.

Закотить  сонце  у  твоє  нутро,
Коли  у  ньому  хмари,  дощ  на  флорі.
Під  ноги  кине  гусяче  перо,
Верне  у  позирк  ясночолі  зорі.    

Вдягне  тобі  на  голову  шолом,
Засіє  в  день  добірне  сім’я  віри.
Не  голкою  із  ниткою,  теплом  
Заштопає  усі  на  серці  діри.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902989
дата надходження 29.01.2021
дата закладки 30.01.2021


Наталі Косенко - Пурик

Казку милу співає рояль

Тихо  пишеться  казка  вечірня,
В  ній  безмежність  любові,  тепла,
Як  засяяла  зірка  всесвітня
І  від  щастя  розквітла  душа

Місяченько  пливе  срібночолий,
Погляд  ніжно  кидає  у  слід,
Його  образ  вечірньо  чудовий,
Відчуває  зимовий    політ

У  природі  така  неповторність,
Закружляла  зима  в  унісон,
З  небесами  у  неї  змістовність,
Наяву  це  усе  чи  лиш  сон?

І  милуємось  чарами  долі,
Погляд  сміло  направлений  вдаль,
А  в  куточку  кімнати  чудово
Казку  милу  співає  рояль.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903009
дата надходження 30.01.2021
дата закладки 30.01.2021


Макієвська Наталія Є.

ЧАРІВНА ВЕСНА

[b][i]Я  ЗГАДУЮ  ВЕСНУ  ВЕСЕЛУ  Й  ЧАРІВНУ,  
ЯК  Я  ПЛЕЛА  З  ТРАВ  КОСУ  ЗЕЛЕНУ,  ЗАПАШНУ,
ЇЇ,  ТАКИЙ  БУЗКОВИЙ  АРОМАТНИЙ  КВІТ
І  БАРВИСТИХ  МЕТЕЛИКІВ  НА  ТОЙ  ЗАПАХ  ЗЛІТ!

А  МИ  ЗАКОХАНІ  Й  ТАКІ  ЩЕ  МОЛОДІ,
ЦІЛУВАЛИСЯ  В  ТІЙ  ЇЇ  БУЗКОВІЙ  ІМЛІ,
ДУРМАН  КОХАННЯ  НАД  НАМИ  ВІТАВ,  ЛІТАВ,
У  ТАНЦІ  ДИВНОМУ  КРУЖЛЯВ  І  НАС  ЗАКРУЖЛЯВ...

У  НЕБЕСНОМУ  ВИХОРІ  ВЕСНЯНИХ  ЧАР,
МИ  ПОКЛАЛИ  ТОДІ  ВСЕ  НА  КОХАННЯ  ВІВТАР,
ПІД  МЕЛОДІЮ  СОЛОВ'ЇНИХ  СЕРЕНАД
НАС  ПОГЛИНУЛА  БЕЗОДНЯ  ВСІХ  ЇЇ  ПРИНАД...

ЗНОВУ  МРІЮ  ПРО  МАРЕВО  ТЕ  ЧАРІВНЕ,
ТАКЕ  БУРХЛИВЕ,  ПРИСТРАСНЕ  ВАНІЛЬНО  ХМІЛЬНЕ....
МОЖЛИВО  З  ПЕРЦЕМ  АЛЕ  ЗОВСІМ  НЕ  ГІРКЕ,
З  АБРИКОСОВИМ  ФЛЕРОМ  І  НІЖНО  ОСЯЙНЕ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902959
дата надходження 29.01.2021
дата закладки 29.01.2021


Світлая (Світлана Пирогова)

Графоману (сатира)

Деталі  точить,  ніби  зранку  на  станку,
Штампує  графоман  свої  вірші.
І  вилітають,  як  з  годинника  "ку-ку"
Для  втіхи  власної  пихи  душі.

Немає  рим  -  для  нього  зовсім  не  біда.
Щодня  звучать  одні  і  теж  слова.
"  Краси-весни"  -  римована  тече  вода.
Чекає,  певне,  "слава  вікова".

Спиває  насолоду  інший  графоман,
Краде  рядки  чужі  бездумно  він.
Слова  вставляє,  напускаючи  туман.
"Поезія"  абсурду,  ніби  тінь.

Колись  давно  зозулю  півень  розхвалив,
Зозуля  сіра,  звісно,  півня  теж.
Улесливі  й  тепер  коментарі,  мов  спів,
Ті  дифірамби  вже  не  мають  меж.

О  графомани!  Працюйте  зі  словами,
Хоч  ритміку  в  порядок  приведіть.
Свої  "шедеври"  прошепочіть  губами,
Не  треба  плести  із  омани  сіть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902783
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021


Наталі Косенко - Пурик

Я тебе не забуду ніколи

Я  тебе  не  забуду  ніколи,
Хоч  настане  холодна  зима,
Повкриває  снігами  дороги
Та  у  мене  ще  безліч  тепла

І  у  люті,  жорстокі  морози,
Що  холодять  усе  навкруги,
Я  згадаю  той  образ  мімози,
Що  мені  дарував  завжди  ти

Я  тебе  не  забуду  ніколи,
Коли  землю  покриє  трава,
Я,  коханий,  з  красою  у  змові  -
Появлюся,  як  справжня  весна

І  чарівні,  п'янкі  аромати,
Що  так  серце  хвилюють  моє,
Одягнуся  у  літнії  шати  
І  від  щастя  всміхнеться  лице

Я  тебе  не  забуду  ніколи,
Коли  осінь  прийде  на  поріг,
Наші  долі  з'єднаю  чудові,
Щоб  відчути  кохання  ти  зміг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902766
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021


Віктор Варварич

Королева зима

Хай  зима  потішить  снігами,  
Дарує  нам  небесну  блакить.  
Шле  нам  любовні  телеграми,  
І  коханням  у  серці  зорить.

Хай  мороз  узори  малює,
Сковує  озера  і  річки.
Красиві  палаци  збудує,
З  зимою  танцює  залюбки.

І  нехай  зима  захурделить,
Закружить  у  вальсі  з  тобою.
На  землю  перину  постелить,
І  одягне  сади  габою.

Засипле  снігами  дерева,
Засяє  зірками  там  і  тут.
В  небі  витає  королева,
А  сніги  все  метуть  і  метуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902767
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021


Валентина Ярошенко

Прийде знову весна

Прийде  знову  весна,  радість  всім  принесе,
Свою  душу  природа  розкриє.
У  обіймах  весни  оживає  усе,
Подарує  усім  своє  диво.

Прийде  знову  весна  і  розквітнуть  сади,
Та  літа  вже  до  нас  не  повернуть.
Поспішають  до  рідного  краю  птахи,
Проросте  на  полях  нове  зерня.

Прийде  знову  весна,  роки  разом  зведе,
Не  у  всіх  буде  щастя,  а  й  смуток.
Адже  старість  попереду  всіх  нас  іде,
Не  сприймає  душа  той  дарунок.

Прийде  знову  весна  і  залишить  журба,
Коли  сонце  теплом  нас  зігріє.
Надоїли  дощі  і  недбала  зима,
Вона  настрій  прогнати  уміє.

Прийде  знову  весна,  оживуть  почуття,
Тим  пташиним  розбуджені  співом.
Дасть  надію  на  мир  і  на  краще  життя,
Ще  приємною  зустріч  із  літом.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902790
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021


Lilafea

В ДУШІ УЖЕ ВЕСНА


В  душі  бринить  уже  Весна,  
Можливо,  навіть  й  Літо,
Хоча  панує  ще  Зима  –
Все  снігом  білим  вкрито…

Читають  реп  думки  мої,
Вже  проростають  й  мрії,
Хоч  ще  у  білій  пелені,
Танцюють  заметілі…

Струмок  надії  задзвенів
Відлуннями  відлиги,
Холодний  сніг  хоч  налетів,
Скувавши  місто  в  кригу…

Весна  у  серці  стукотить,
Палкими  почуттями,
Земля  хоча  ще  міцно  спить
Притрушена  снігами…

В  душі  бринить  уже  Весна,  
Можливо,  навіть  й  Літо…
Бо  серце  прагне  від  тепла,
В  коханні  шаленіти!

©  Іванна  Осос  
#поезія_Іванна_Осос
28.01.2021

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902797
дата надходження 28.01.2021
дата закладки 28.01.2021


Віктор Варварич

Душа бесмертна

Живи  людино  не  мудруй,  
За  все,  що  маєш  дякуй  Богу.
Ти  будь  щасливий,  і  вільно
І  по  оцім  життю  ти  крокуй,
Але  май  пересторугу.
Бо  життя,  як  одна  мить  злетить,
Було  і  вже  його  не  має.  
Сій  щиру  любов,  твори  добро,  
Бо,  що  сієш,  те  і  пожинаєш.  
Сюди  ми  лишень  на  мить  прийшли,  
Щоб  свою  святість  осягнути,  
Скарби  знайти  і  до  Бога  повернути.  
Бо  Господь,  це  світло,  правда  і  життя  
На  нього  вся  надія,  веде  нас  в  майбуття
Туди,  де  живе  наша  єдина  мрія.
Пом'ятай  друже,  що  ми  тут  лиш  гості,
А  із  Другим  пришестям  Христа  
Воскреснуть  зів'ялі  наші  кості.  
А  Душа  бесмертна  -  одвічна,  
Створена  Творцем  до  Нього  повертає,  
Ти  це  пам'ятай,  і  іншого  немає!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902293
дата надходження 24.01.2021
дата закладки 24.01.2021


Надія Башинська

ТИ ЛЕТИ, МОЯ ПТАШКО… ЛЕТИ!

Зупинилась  на  мить,  де  бузок.
Ой  розцвів  як…  і  пахло  весною.
Тут  співала  на  гілці  рясній
мала  пташка  вверху  наді  мною.
І  була  її  пісня  дзвінка,
немов  весен  розквітлії  кроки.
І  летіла  та  пісня  легка,  
немов  юності  світлії  роки.

         Ти  лети,  моя  пташко…  Лети!
         Лети  вгору,  розправивши  крила.
         Чую  пісню  веселу  твою
         й  розумію,  яка  ти  щаслива.
         
Ой,  як  дзвінко  співала  вона…
повернулась  додому  й  раділа.
Її  цвітом  зустріла  весна,
щоб  спочили  натомлені  крила.
Брала  нотки  високі  й  низькі,
по  всім  гаї  той  спів  розсипала.
Все  притихло,  примовкло  навкруг…
життя  радість  пташина  пізнала.

         Ти  лети,  моя  пташко…  Лети!
         Лети  вгору,  розправивши  крила.
         Чую  пісню  веселу  твою
         й  розумію,  яка  ти  щаслива.
         
І  здалось,  що  почула  мене
та  пташина…  бо  в  небо  злетіла.
Ой,  як  легко  дивитись  було
на  в  блакиті  розправлені  крила.
Обізвався  до  неї  весь  гай
в  унісон  із  землі  стоголоссям.
І  летіла  та  пісня  в  поля,
що  наллються  добірним  колоссям.
   
         Ти  лети,  моя  пташко…  Співай!
         Я  з  тобою    буду  співати,  
         бо  й  людині  дано  на  землі
         миті  щастя  ясного  пізнати.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902136
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 23.01.2021


Віктор Варварич

Кохання п'янить

Я  заглядаю  в  твої  очі,
Ловлю  у  них  небесну  блакить.
Спиваю  любов  до  півночі,
Місяць  твої  коси  золотить.

У  небі  зірниці  танцюють,
І  до  кохання  нам  вказуть  шлях.
А  серця  в  унісон  вібрують,
Летимо  в  мрії  на  кораблях.

Я  цілую  твої  долоні,
І  уста  такі  полум'яні.
Я  давно  у  твоїм  полоні,
Ми  цією  любов'ю  п'яні.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902246
дата надходження 23.01.2021
дата закладки 23.01.2021


Макієвська Наталія Є.

ЧАРІВНА ЗИМА

[i]
Чарівна  зима  прилетіла,  мов  на  крилах,
Сніжними  долонями  землю  обняла,
Білосніжною  вуаллю  ліси  накрила,
В  пухові  шубки  всі  деревця  одягла.

Закрутила  вона,  замела,  завіяла
Хуртовинно  -  сніжною  нас  лавиною,
Блимає  своїми  пушинками  віями,
Соромливо  стидаючись  провиною.

Та  не  соромся  ,  крути,  сніжним  комом  своїм,
Звеселяй  нас  ,  під  ногами  снігом  рипи,
Закружляй  у  вихорі  метеликів  рої,
Прокоти  нас  з  вітром  на  санчатах  з  гори!

Розмалюй  морозом,  зима,  на  вікнах  шибки,
Білі  квіти  на  склі,  провісники  весни,
Прикрась  навколо  візерунками  залюбки,
Скинь  зимонько,  тягар  з  душі  ,  не  ринь  у  сни!

Яка  ж  ти  морозна  ,  сніжна  і  справжня  зима,
В  срібло  всі  річки,  озера  закувала...
Зваблива  твоя,  зимо,  первозданна  краса,
По  королівськи  нас  всіх  атакувала.

Шапки,  кожушки  ,  сапожки  і  рукавиці,
Зігріває  нас  зимове  обладнання,
А  ще  оця  щаслива  усмішка  на  лиці
Та  на  всіх  одне    білосніжне  марення![/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902204
дата надходження 23.01.2021
дата закладки 23.01.2021


Lana P.

РОЗКВІТЛИ ПРОЛІСКИ…

Розквітли  проліски  у  нас,
Посеред  снігу  —  справжнє  диво!
А  я  все  думаю  про  Вас,
Яка  Ви  ніжна  та  красива…

Якби  ж  вернутись  нам  в  той  час  —
У  молоді,  несмілі  роки…
Зумів  би  підійти  до  Вас,
Наблизити  зустрічні  кроки?..

Розквітли  проліски  й  у  Вас,
Як  радість  для  душі  й  надія…
Ви  —  гарна  в  профіль  та  анфас,
Я  Вами  дихаю  та  мрію.                                              22/01/21

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902129
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 23.01.2021


Віктор Варварич

Коханковий вечір

Ось  і  догорає  тихий  вечір,
І  ти  мене  огортаєш  теплом.
А  я  обіймаю  твої  плечі,
Ми  смакуємо  каву  за  столом.

У  небозводі  горять  зірниці,
І  осяюють  наше  кохання.
Я  цілую  щоки  білолиці,
А  із  твоїх  вуст  лине  зізнання.

Губи  твої  такі  полум'яні,
І  вони  манять  немовби  дурман.
А  перса  твої  такі  бажані,
Від  яких  в  мені  вирує  вулкан.

У  каміні  полум'я  виграє,  
Воно  розпалює  наші  серця.
А  твоя  коса  шарму  надає,
Вона  тобі  пасує  до  лиця.

І  цей  вечір  здійснює  бажання,
Аромат  кави  вабить  і  п'янить.
Я  цілую  тебе  без  вагання,
А  серце  від  хвилювання  тремтить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902143
дата надходження 22.01.2021
дата закладки 23.01.2021


Калинонька

Дрімає хутір…

Дрімає  хутір  у  вечірній  тишині,
Укрився  снігом  аж  по  самі  вуха.
Принишк  тихенько  під  горбком  ,  в  імлі...
Гуляє  вітер,  сипле  завірюха.

Замело  все,  не  видно  і  сліду,
Навколо  сніг  ,  мов  біла  скатертина.
Змагаюсь  з  вітром,  бо  додому  йду.
Вже  онде  світить  вікнами  хатина.

З  небес  до  мене  зорі  мерехтять,
Дорогу  світить  ясний  місяченько.
Сніжинки,  як  пушиночки  летять
Й  цілують  очі  ніжно  та  легенько.

А  он  видніють  хуторські  сади
Й  лісок  ,  що  так  стоіть  велично.
Співає  вітер  на  усі  лади...
Все  таке  рідне...  Затишно  й  так  звично.

Із  коминів  повіяло  димком,
Очицями  віконця  світять  в  душу...
Стоять  ялинки,  вкрилися  сніжком...
Красою  тою  я  упитись  мушу...

Он  річка  вже  замерзла  в  берегах...
Сліди  в  снігу  ведуть  уже  до    хати.
В  печі  вогонь  потріскує  в  дровах,
Запах  тепла...  І  чебрецю,  і  м'яти.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901925
дата надходження 20.01.2021
дата закладки 20.01.2021


Lana P.

ВПИВАЮТЬСЯ…

Впиваються  нектаром  бджоли  в  квітті  —
Збирають  найдухмяніші  меди.
Я  знаю,  Ви  —  один  такий  у  світі,
Прийдете  на  побачення  сюди.

Прийдете  обережно,  непомітно,
І,  навіть,  не  залишите  свій  слід,
А  на  душі  так  стане  тепло,  світло,
Розтане  врешті  кришталевий  лід.

Розтане,  потече  весни  струмками,
Плескатись  буде,  наче  водограй.
Щось  відбувається  давно  між  нами…
Веселкою  засяє  небокрай.                                        15/01/21

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901550
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021


Віктор Варварич

Летять роки

Летять  роки,  як  пожухле  листя,
В  душі  гуляє  тиха  водевіль.
А  зрілість  крокує  на  обійстя,
І  кудись  далеко  зникає  біль.

І  ми  вже  мандруємо  до  краю,
П'ємо  полин  і  смачнюще  вино.
Осінню  позолоту  пожинаєм,
І  спалюємо  втому  заодно.

Малюємо  дивні  акварелі,
Вибираєм  білосніжне  панно.
Співаємо  свої  чудні  трелі,
І  ми  уже  із  Богом  заодно.

Своє  серце  довіряєм  Богу,
І  Господь  ніколи  не  зрадить  нас.
Йдемо  на  омріяну  дорогу,
Вистеляємо  наш  шлях  із  прекрас.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901559
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021


Галина Лябук

Веселковий сніг.

Білий-білий  першосніг
На  дахи  й  подвір'я  ліг,
А  сріблясто-білий    -  
На  деревах  іній.  

На  поля  і  луки  ліг
Жовто-золотавий  сніг.
Сонце  променем  гаптує
Позолотою  дивує.

Чи  бува,  багряний  сніг?
Прикро,  що  на  Сході  ліг...  
Війна  фарби  не  шкодує
В  пурпуровий  сніг  малює...  

Прийде    вечір:  на  лутках
Сніг  рожевий,  наче  птах.  
Тільки  ляжем  спати  -  
Птах  покине  хату.  

Полетить  він  до  землі.  
Його  зваблять  фонарі.  
Ніжним  блиском,  світанково
Сніг  засяє  веселково.  

Ще  буває  дивина,  
Зачаровує    вона  :
Випадати    сніг  посмів
Веселкових    кольорів.  

Казка  це,    а    може,    ні?  
Ось  такий  буває  сніг.  
Все  на  світі    кольорове
Й  життя  в  барвах  -  веселкове!  


                                                   Лутки    -  підвіконня  (син.)

1955  р.  -    Каліфорнія  :  зелений  часто  червоний  сніг.  
1969  р.  -    Швейцарія    -  чорний.
2018  р.    -    Одеська  обл.  -    жовтий  сніг.  
2018  р.    -    Луганщина  :    оранжевий,  відтінки    коричневого.  



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901590
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021


Ніна Незламна

Ой зима - зима, дівиця

Ой,  зима-  зима,  дівиця
Навкруги  сніжок  іскриться
Запалали  ясні  зорі
Місяць  ясний  на  дозорі

Хмари  дивні  притаїлись
По  край  неба  зажурились
Все  ж  скидають  перли    тихо
Всім  приносять  світло,  втіху  

Сад  і  ліс  в  зимовій  сплячці
А  сніжинки  в  легкім  танці
Встеляють,  плетуть  мережки
На  кущах    білі  сережки

Чубчики  дерев  у  шапках
Калин  грона  -  в  вишиванках
В  білосніжних  і  сріблястих
Ледь  в  червоних,  попелястих

Тиха  ніч  зимі  шепоче
Вітерець  землю  лоскоче
Здіймає    пушок  легенький
Зирить  місяць  веселенький…

 Йду  любуюсь  зимнім  дивом  
Ковдри  з  золотистим  сяйвом
У  кристаликах  -    сніжинках
Наче  в  казці  по  стежинках


Ой,  зима-  зима  дівиця
Дай  мені  насолодиться
Краєвидами,    красою
Та  морозною  росою.

                                           16.01.2021р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901564
дата надходження 17.01.2021
дата закладки 17.01.2021


Валентина Ярошенко

Коли в душі живе любов

Коли  в  душі  живе  любов,
Як  голуб  в  небі  сизокрилий.
Разом  з  голубкою  удвох,
З  нею  воркують  вони  мило.

Коли  в  душі  живе  любов,  
Тоді  і  небо  без  хмаринок.
Зігріває  сонце  теплом,
Дарунок  радісних  хвилинок.

Коли  в  душі  живе  любов,
Всі  бачимо  щасливі  миті.
Десь  місяць  на  небо  зійшов,
Стали  росою  трави  вмиті.

Коли  в  душі  живе  любов,
Твоє  життя  неначе  квітне.
Ще  й  супроводжує  добро,
І  старість  проганяє  гідно.

Коли  в  душі  живе  любов,
Не  дозволя  зайти  хворобі.
У  ній  оновлюється  кров,
Має  відсіч  кожна  мікроба.

Коли  в  душі  живе  любов,
У  ній  зроста  подвійна  сила.
Бо  здатна  на  все  загалом,
Ще  в  неї  виростають  крила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900847
дата надходження 10.01.2021
дата закладки 10.01.2021


геометрія

СІЧЕНЬ - ПЕРВІСТОК РОКУ…

                           Час  життя  нестримно  так  біжить,
                           Аж  по  тілу  бігають  мурашки...
                           Одиноким  важко  в  світі  жить,
                           Все  частіш  одержуєм  поразки...
                                       Хочеться  багато  ще  зробить,
                                       Та  на  жаль  не  вистачає  сили...
                                       У  душі  буяє  і  кипить,
                                       Та  не  повернуть  уже  нам  крила...
                           Ми  Бика  за  роги  ще  візьмем,
                           Не  здаватись  нас  життя  навчило,
                           І  вперед  ми  ще  таки  підем,
                           Так,  щоб  в  душах  знову  закипіло...
                                       Вірим,  що  поладимо    з  Биком,
                                       Приймем  залюбки  його  підмогу,
                                       І  хоча  уже  і  не  бігом,
                                       Не  одну  одержим  перемогу...
                           Другий  місяць  вже  пливе  зима,
                           Січень  -  перший  син  нового  року,
                           Жаль,  що  снігу  нам  не  посила,
                           А  дощі  приносять  лиш  мороку...
                                       Та  ми  вже  навчилися  чекать,
                                       І  Надії,  й  Віри  не  втрачаєм,
                                       Січень  ще  зуміє  доказать,
                                       Що  в  зимі  він  все-таки  господар...
                           Й  свою  назву  зможе  оправдать,
                           І  вчорашню,  й  нинішню,  і  давню,
                           Та  й  не  може  він  того  не  знать,
                           Січовик  і  молодик  він  славний...
                                         Виконає  він    всі  сім  робіт:
                                         І  сікти,крутить  і  завівати,
                                         Снігом  ще  засіє  увесь  світ,
                                         І  морозу,  й  інею  послати,
                                         І  за  носа    він  ще  хапоне,
                                         І  за  вуха  теж  буде  щепати,
                                         Він  же  вміє  все  робить  своє,
                                         І  сповна  покаже  свій  характер...
                           Недаремно  кажуть,  січень  є,-
                           Завше  Первістком,  Нового  року,
                           І  найстарним  місяців  -  братів,
                           Хоч  дивися  спереду,  хоч  з  боку...
                             
                                         
                                           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900778
дата надходження 10.01.2021
дата закладки 10.01.2021


Sukhovilova

Різвяна ніч🎄🎀

Різдвяна  ніч  колише  Україну,
У  білий  сніг  вдягнулася  земля,
В  Марії  на  руках  свята  дитина,
І  світить  в  небі  ясному  зоря.

У  Вифлиємі  породила  сина,
Ісус  Христос  дала  Йому  ім'я,
Зібралась  за  столом  уся  родина,
І  торжествують  небо  і  земля.

Тихенько  встали  на  коліна  люди,
Перед  дитятком  Господа  Отця,
Нехай  дзвіночки  задзвенять  усюди,
Теплом  Різдвяним  огорнуть  серця.

Про  зірку  в  небі  сповістив  пророк,
Що  в  душах  на  Різдво  засяє,
Нехай  летить  колядка  до  зірок,
І  щастя  в  кожну  хату  завітає!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900442
дата надходження 06.01.2021
дата закладки 07.01.2021


Ніна-Марія

З НОВИМ РОКОМ!

[img]https://scontent.fiev9-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/s1080x2048/135774535_2741892992737742_1974993308764837490_o.jpg?_nc_cat=100&ccb=2&_nc_sid=8bfeb9&_nc_ohc=9e-nbln8qOYAX_f2-hP&_nc_ht=scontent.fiev9-1.fna&tp=7&oh=1fb4066a95014405ef376c758edc8a7d&oe=60168080[/img]
Хай  годинник  рано  будить
Тих,  хто  Україну  любить.
Щоб  завзято  працювали,
Разом  ворога  долали.

Хай  іде  він  звідси  в  хащі,
Нам  від  цього  буде  краще.
Щоб  у  злагоді  і  мирі
Вікували  друзі  милі.

Щоби  справжні  українці
У  господі,  у  хатинці
Мали  їсти  що  і  пити,
Щоб  могли  заможно  жити.

Щоби  доля  не  цуралась,
Мрії  ваші  всі  збувались.
Щоб  у  щасті  і  любові
Всі  були  завжди  здорові.

Не  стихала  солов'  їна,
Процвітала  Україна!
Всім  я  дякую  уклінно!
Україночка,  незмінно.

Всім  вітання  посилаю
Від  землі  до  небокраю!!!



З  Новим  роком  шановні,  Друзі!!!
Кожному  з  вас  бажаю  міцного  здоров'я,  достатку  в  родинах,
щастя  безмежного  і  любові  світлої!  Сил  вам  і  творчої  наснаги!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900010
дата надходження 02.01.2021
дата закладки 02.01.2021


Інна Рубан-Оленіч

Струна віолончелі

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=e9GtPX6c_kg[/youtube]

Торкнулись  ніжні  звуки  глиб  душі,
Смичок  дражнив  емоцій  гострі  рифи,
Знайшов  до  серця  золоті  ключі,
Й  розшифрував  таємні  апокрифи.

Лунала  музика  –  ридав  старий  Орфей,
Змагались  ритм  й  мелодія  в  дуелі,
Жертовник  музики  приймав  новий  трофей  -
Тих,  кого  вразила  струна  віолончелі.

29.12.2020  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899613
дата надходження 29.12.2020
дата закладки 29.12.2020


Білоозерянська Чайка

Новорічний дощ

Вогнями  фари  на  зустрічній,
Твій  усміх  крізь  потік  води.
А  дощ  невпинний,  новорічний
Вертає  з  пам’яті  сліди.

Ми  вдвох  в  старій  твоїй  машині,
Мчимо  в  акордах  мокрих  площ.
Немов  гірлянда  на  ялині,
У  спалах  фар  –  зимовий  дощ.

Приспів:
Колись  у  дощ  з  тобою  заблукали,
В  авто  зустріли  року  ми  прихід.
Хоч  збігло  вже  з  тих  пір  води  немало  –
Лишився  від  дощу  глибокий  слід.
Блукає  новорічний  дощ  літами
І  зачіпає  душу  мимохідь.
А  зорі,  що  нас,  юних,  привітали
Всміхаються  крізь  сльози  верховіть…

А  дощ  на  склі  лишав  розводи
І  теплим  спогадом  мигтів.
Як  відблиск  фари  –  епізоди  
Всього  найкращого  в  житті.

Вогнями  фари  на  зустрічній
На  перехресті  двох  доріг.
Поверне  дощ  у  спогад  вічний,
Що  кожен  у  душі  беріг…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899261
дата надходження 26.12.2020
дата закладки 26.12.2020


Малиновый Рай

МАМИНА ПІСНЯ


У  світі  так  пісень  багато,
А  я  в  душі  ношу  одну,
Ту  що  співала  моя  мати,
Ту  невеселу,ту  сумну.

Чи  то  так  так  доля  її  склалась,
Чи  то  були  не  легкі  дні,
Сумні  пісні  тоді  співались
І  серце  краяли  мені.

Роки  пройшли  не  стало  мами,
А  пісня  та  в  душі  живе,
Стає  ріднішою  з  роками,
По  тілу  хвилями  пливе.

Стає  все  більше  зрозуміла,
Стає  дорожчою  мені.
Я  зрозумів  ,матусю  мила,
Які  були  у  тебе  дні.

Як  прийдуть  ангели  за  мною
У  царство  Боже  запрошать,
Залишить  все  візьме  з  собою
Ту  пісню  мамину  душа.

Там  будуть  ангели  співати
І  стане  радісно  мені
Якщо  почує  моя  мати
Свої  улюблені  пісні.

У  світі  так  пісень  багато,
А  я  в  душі  ношу  одну,
Ту  що  співала  моя  мати,
Ту  невеселу,ту  сумну.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898954
дата надходження 23.12.2020
дата закладки 23.12.2020


Наталі Косенко - Пурик

А мені посміхалася Муза

Мені  дощ  нагадав  той  привабливий  день,
Коли  в  квіті  садок  ще  купався,
А  у  тиші  лісній  чулись  звуки  пісень,
Ти  сміливо  в  коханні  зізнався

Зеленіли  поля,  пахла  хлібом  земля,
Вся  природа  від  сну  прокидалась,
Розквітала  й  раділа  від  щастя  душа,
Ніби  зірка  із  неба  всміхалась

А  за  лісом  вдалі  біля  диво-ріки,
Походжала  приваблива  пара,
Мила  зустріч  чарівна  торкалась  краси  -
Це  була,  ніби  райдуги  зваба

Погляд  ніжно  зустрівсь  із  палким  почуттям,
Романтично,  як  сяйво  спокуси,
Так  у  милих  сердець  починалось  життя,
А  мені  посміхалася  Муза.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898763
дата надходження 21.12.2020
дата закладки 21.12.2020


Білоозерянська Чайка

Пісня вітру

Як  дихається  в  рідній  стороні!
Ласкаве  сонечко  теплом  торкає  спину,  
Волошки  голубіють  на  стерні,
Так  пахне  м’ята  й  мед  із  конюшини,  –
Душевно  вітер  в  полі  гомонів.

-  Свободу  чую!  Рукавом  млинів
Я  граю  радісно!  Бентежно!  Без  упину!
…  Як  часто  згадував  я  там,  на  чужині,  
Простори  неозорі    Батьківщини…
Блакить  привітна  снилася  мені…

Бриніли  на  схвильованій  струні
В  гнучких  зелених  вербах,  ніби  сніг,  хатини…  
Сум  матіоли…  спалахи  нічні...
у  серці  –  рідна  ту́га  лебедина  –
Народні  снились  трепетні  пісні…

Нарешті,  вдома.  Запах  полинів
Вплітає  чуйно  дириҐент  в  оркестр  бджолиний  –
Вдихаю  миті  щастя  запашні:
-  Моя  найкраща  в  світі  Україно!  –
Зраділий  вітер  вітряку  дзвенів…

/Картина  Володимира  Орловського  "Український  пейзаж  з  вітряком"  1882р./

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898718
дата надходження 20.12.2020
дата закладки 20.12.2020


Надія Башинська

А ЗИМА МЕТЕ-МЕТЕ СНІГАМИ…

Посадила  я  калину  біля  хати,
хоч  зима,  на  ній  є  ґронечка  рясні.
Казав  милий,  що  мене  буде  кохати,
що  сватів  пришле  до  мене  навесні.

А  зима  мете,  мете  снігами…
ой,  які  є  довгі  вечори.
Я  Петра-сусіда  позву  в  хату,
вже  в  віконце  стукав  він  мені.

Посадила  я  калину  біля  хати,
а  на  віти  рясні  сіли  снігурі.
       Роздзвенілись,  
               розспівались…    їх  багато.
Стало  весело  у  нашому  дворі.

А  зима  мете,  мете  снігами…
на  калині  гарні  снігурі.
Запрошу  Петра  на  чашку  чаю,
легше  дочекатися  весни.

Посадила  я  калину  біля  хати,
хоч  зима,  на  ній  є  ґронечка  рясні.
Казав  милий,  що  мене  буде  кохати,
що  сватів  пришле  до  мене  навесні.

А  зима  мете,  мете  снігами…
вже  свати  у  нашому  дворі.
Не  схотів  весни  чекати  милий,
винуваті,  мабуть,  снігурі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898714
дата надходження 20.12.2020
дата закладки 20.12.2020


Людмила Лайтер

Сестринські крила

[b]Був  час  важкий…    
що  я  забула…    своє  ім’я
Та  ти  взяла  мене  за  руку,  
сказала  –  ти  сестра  моя!
А  ми  ніколи  не  здавались,    
хоч  як  не  кидало  буття,
Ми  падали  і  підіймались,  
фарбуючи  своє  життя
У  різні  кольори  веселки:  
веселі,  радісні,  сумні
І  зараз,  я  кажу  відверто  -  
Ти  сЕстро  дорога  мені!
Як  світло  сонця,  що  не  згасне,  
хоч  скільки  б  хмарам  не  клубитись,
Як  шир  небесна  чиста,  ясна  -  
дивитись  і  не  надивитись.
Як    те  тепло,  що  є  у  серці,  
запалюючи  щастям  очі,
Як  щирість,  відданість,  відвертість,  
як  світлі  дні  і  тихі  ночі.
Ти  серця  мого  половина,    
навіть  коли    будемо    сивими
Знай  в  тебе  завжди  є  людина,  
що  обійме  рідними  крилами.[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898394
дата надходження 16.12.2020
дата закладки 16.12.2020


синяк

Біль

Кажуть,  що  біль  лише  сім  літ  болить,
Кому  болить  -  хто  міг  таке  сказати?
Майдан  горить,  ще  до  цих  пір  горить,  
І  вічно  він  в  душі  має    палати,
Бо  в  нас,  в  вогнем  обпечені  серця,
Не  зажили,  ще  кровоточать  рани,
Тій  пам"яті  тернового  вінця,
Сплітають  до  цих  пір  кати  Майдану.
Та  ген  свободи  з  нами  -  назавжди,
Ми  -  інші,  нам  колишніми  не  бути,
Ніби  на  прощу  йдемо  ми  сюди,
Щоб  залишити  тут  свої  спокути.
Тут  кожного  могла  чекати    смерть,
Дерева  тут  спиняли  смертні  кулі,
І  міф  про  страх  об  щит  розбито  вщент,
Небесний  легіон  ми  не  забули.
З  портретів  очі  дивлятьсяя  на  нас,
Що  там  в  них  -  гордість,  туга,  біль  чи  відчай,
Чи  зраджені  вони  покаже  час,
Крізь  нас  ці  очі  дивляться  у  Вічність.
Галина  Грицина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898313
дата надходження 16.12.2020
дата закладки 16.12.2020


Валентина Малая

Ой, Зима, Зима, Зима

[i]/дитяча  пісня  /
[/i]
[color="#2200ff"][b]Ой,  Зима,Зима,Зима,сива  завірюхо!
Дітворі  не  заморозь  щічки  ,ручки  й  вуха!
Краще  випусти  сніги  килимом  на  землю
А  вітри  потримай  ще  десь  у  скринях  древніх.

Ой,  Зима,Зима,Зима,сива  завірюхо!
Королівна  непроста  ,біла  вередухо!
Принеси  до  нас  свята,в  кошику  дарунки,
Розфарбуй  морозом  вікна  в  казку-візерунки!

Ой,  Зима,Зима,Зима,сива  завірюхо!
Білим  килимом  встели,снігом  нам  надмухай!
Візьмем  лижі  й  ковзани  й  підемо  кататись.
Ой  ,як  весело  у  сніжки  на  подвір"ї  гратись!

Ти    вітри  потримай  ще  десь  у  скринях  древніх.
Краще  випусти  сніги  килимом  на  землю!
Дітворі  не  заморозь  щічки  ,ручки  й  вуха!
Ой,  Зима,Зима,Зима,сива  завірюхо!

10.12.2020р.
В.Мала[/b][/color]
зимові  ігри      https://sites.google.com/site/krainakazkovihfej/zimovi-igri  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897731
дата надходження 10.12.2020
дата закладки 10.12.2020


Білоозерянська Чайка

ЧЕРВОНА ШАЛЬ

/Надихнула  чудова  зворушлива  проза  Ніни  Незламної  "Нерозділене  кохання":  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897434#com4230109./

 В  снігу  жовтіли  пізні  хризантеми,  
А  в  серці  сніжна  розлилась  печаль.  
Її  не  гріла  навіть  тепла  шаль,  
Сліпе  кохання  смутком  рвалось  в  тему.  
*
Розтанула  нечутно  зайва  мрія,
 У  хвилі  здивувань  та  потрясінь.
 Все  нездійсненне  розтинало  синь  -
 Червона  шаль  в  самотності  не  гріє.
 *
Губився  світ  ілюзій,  ідеалів...
 І  серед  сотень  вже  забутих  тем,
 Горів  букет  осінніх  хризантем.
 А  вітер  душу  рвав  червоній  шалі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897635
дата надходження 09.12.2020
дата закладки 09.12.2020


Білоозерянська Чайка

Останній монолог /глоса.

                                                                   [i]…  Я  їм  тоді  проспіваю,
                                     Все,  що  колись  ти  для  мене  співав,
                                               Ще  як  напровесні  тут  вигравав,
                                                                           Мрії  збираючи  в  гаю…
                                                               Грай  же,  коханий,  благаю.
                                                                                         Леся  Українка.[/i]

Вкриють  коси  сумом  посивілим
Іній,  сніг  -  із  виднокраю.
Своїм  серцем,  в  зраді  обгорілим
Я  їм  тоді  проспіваю…

Кохала,  Лукаше…  від  того  й  гину.
Душа  тобою  й  зараз  ще  жива.
Тож  заспівай,  коханий  мій,  єдиний,
Все,  що  колись  ти  для  мене  співав.

Хоч  білий  сніг  ліг  мороком  у  гаю  –
Зима  не  має  на  кохання  прав.
Тебе  я,  як  раніше  виглядаю,
Ще  як  напровесні  тут  вигравав.

Сопілки  звуки  ніжним  дивоцвітом
Серцю  вторять:  я  -  кохаю…
Дай  слово,  що  залишимось  в  тім  літі,
Мрії  збираючи  в  гаю…

…Уже  не  літо.  Мерзну  я  від  зради.
Твоє  кохання  крихтами  жебраю.
Чому  ти  сумно  віти  мої  гладиш?
Грай  же,  коханий,  благаю…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897361
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 06.12.2020


Білоозерянська Чайка

Чому? / глоса

                                                                               [i]Чого  являєшся  мені  у  сні?
                                                                                     Чого  звертаєш  ти  до  мене
                                                                                     Чудові  очі  ті  ясні.
                                                                                     Сумні,  немов  криниці  дно  студене?
                                                                                     Чому  уста  твої  німі?
                                                                                     І.Я.  Франко.[/i]
Палке  кохання  повне  протиріч.
Так  часто  темрява  вкриває  дні.
Чому,  скажи,  приходиш  ти  щоніч?
Чого  являєшся  мені  у  сні?

Гадаєш,  що  мені  звичайний  друг…
Не  чуєш  трепет-сум  вогненний…
Та  свої  очі,  мов  зелений  луг,
Чого  звертаєш  ти  до  мене?

Так  складно  знов  прийти  до  тями,
Їх  часто  бачу  уві  сні.
Збентежують,  горять  вогнями,
Чудові  очі  ті  ясні…

У  мріях-снах  –  рука  в  руці…
Але,  на  жаль,  в  житті  це  нездійсненне.
Ти  тулиш  очі-промінці,
Сумні…  немов  криниці  дно  студене.

Прилинеш  в  сон  весняним  вітром,
Розтанеш  вранці  у  зимі…
Я  ж  буду  все  душею  тліти
Чому  уста  твої  німі…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897320
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 06.12.2020


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Білим снігом Зима сипле

По  ярочку,  по  долині
Білим  снігом  Зима  сипле,
Сіє  крізь  сріблясте  сито
То  лагідно,  то  сердито.
Вітер  щоки  надимає,
Розкидать  допомагає
На  кущі  та  на  дерева,
Б"є  у  дзвони  кришталеві

Морозенко  в  срібних  шатах,
Річка  буде  замерзати.
Як  в  прозорому  люстерку
В  кризі  видно  дно  далеко,
Де  сховались  зимувати
Раки  з  рибками  та  жабки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897319
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 06.12.2020


Наталі Косенко - Пурик

Як одинокий парус

Як  одинокий  парус  у  морі  голубім
Розправив  свої  крила  у  світі  не  земнім.
А  буйний  вітер  хвилі  гойдає  залюбки,
Ми  линемо,  як  чайки  до  ніжної  весни

І  дихає  так  море,  як  весь  славетний  рід,
Єднає,  щоби  двоє  знайшли  чарівний  світ,
В  якому  поєднались  прекраснії  серця,
Щоб  чітко  вмить  відчули  приємний  смак  життя

А  хвилі  все  гойдають,  розносять  почуття,
Ми  летимо  до  щастя,  пізнаючи  буття
І  в  всесвіті  безмежнім  де  є  межа  і  грань
Я  янголом  прилину    твоїх  п'янких  бажань.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897316
дата надходження 06.12.2020
дата закладки 06.12.2020


Білоозерянська Чайка

За роялем

[i]Будую  подумки  мости,
Вкладаю  в  дотик  клавіш  мрію,
Так  хочу  я  тебе  знайти  –
Самотній  сніг  іскрить,  біліє.[/i]

Заплющу  очі…  серцем  йду…
Я  поряд.  Подих  цей  роялю
В  заметах  чую,  по  льоду,
Всі  звуки  чисті,  небувалі.

[i]Не  загуби  мене  в  снігах,
Кохання  тепле  до  нестями.
Лети  за  серцем,  ніби  птах
Над  сніжно-білими  чуттями.[/i]

Лапатий  знову  припустив…
З  сніжинками  у  танці  мрій  ми.
Не  чую  холоду  сльоти  –
Бо  знову  у  твоїх  обіймах.

[i]…  Відкрию  очі  –  вдома  я…
(годинник  північ  б’є  настінний.)
З  роялем  мчить  душа  моя
До  тебе…  в  зиму  біло-пінну…[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896868
дата надходження 01.12.2020
дата закладки 01.12.2020


Надія Башинська

ВЖЕ ПРИТИХЛИ ВИШНІ У САДАХ

Вже  притихли  вишні  у  садах,
низько  віти  яблунька  схилила,
одинокий  змовк  на  гілці  птах…
ще  учора  осінь  тут  ходила.

Яблука  зривала  залюбки,
сміх  дзвінкий  навколо  розсипала,  
фарбувала  листя  у  гаях…
ой,  як  гарно  осінь  там  співала.

Гаптувала  золотом  вона
кленові  святкову  вишиванку
і    світила  зорями  вночі…
тим,  хто  з  нею  був  тут  аж  до  ранку.

Хризантемам  ніжні  пелюстки
омивала  росами-дощами,
дарувала  сонячні  нам  дні…
плакала,  бувало,  разом  з  нами.

Вже  притихли  вишні  у  садах,
низько  віти  яблунька  схилила,
одинокий  змовк  на  гілці  птах…
ще  учора  осінь  тут  ходила.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896806
дата надходження 01.12.2020
дата закладки 01.12.2020


Ніна-Марія

ЛЕГКОКРИЛИЙ

[img]https://scontent.fiev9-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/s960x960/122486032_2686189174974791_3390144172956568172_o.jpg?_nc_cat=102&ccb=2&_nc_sid=8bfeb9&_nc_ohc=IyKd7_MhS1MAX_I2wV9&_nc_ht=scontent.fiev9-1.fna&tp=7&oh=90a3bf0e73279df154bc0f2eea85cf12&oe=5FE81D52[/img]

Люблю  осінню  заметіль,
Багрянцю  неймовірне  диво.
Гривастий  вітер  звідусіль
Несе  мелодію  грайливу.
То  вербам  коси  розплете,
То  хвилі  кидає  на  греблю,
То  хвацько  листя  підмете,
Що  дні  розтрушують  на  землю.
Із  хризантем  струсне  росу,
Ще  не  сполохану  ранкову.
Поніжить  пелюсток  красу,
Й  стрибне  на  гроно  калинове.
І  там,  спинившись  лиш  на  мить,
Скубне  рубінів  повні  жмені.
І  легкокрило  полетить,
Лишивши  всю  красу  для  мене.

[img]https://scontent.fiev9-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/122460649_2686189241641451_6186853069119534475_n.jpg?_nc_cat=111&ccb=2&_nc_sid=8bfeb9&_nc_ohc=TeMao2O7ejYAX9uoaEZ&_nc_ht=scontent.fiev9-1.fna&oh=c117ee68974833e7fb65e6f1ed1c9a62&oe=5FE7ECF4[/img]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896600
дата надходження 29.11.2020
дата закладки 29.11.2020


Віктор Варварич

Душа прагне Бога

Душа  шукає  цілющі  ліки,
Та  одвічну  цю  Божу  любов.
І  джерельних  вод  невтомні  ріки,
І  від  яких  струменіє  кров.

А  кохання  смуток  наш  лікує,
Воно  немов  маків  пелюстки.
Яке  в  щастя  невтомно  крокує,
Дає  життю  нові  паростки.

А  душа  завжди  прагне  до  Отця,
Від  світла  якого  зродилась.
І  невтомно  крокує  до  кінця,
До  Бога  якому  молилась.

А  теплота  сердець  завжди  манить,  
І  повсякчас  кличе  нас  до  них.  
А  душа,  яка  любить  -  не  ранить,
Молиться  за  небесних,  земних.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896553
дата надходження 29.11.2020
дата закладки 29.11.2020


Мартинюк Надвірнянський

Як би ж я міг


Ні,  то  не  сон  приснився  знов
Побиті  вітром  і  морозом
Сконали  квіти  під  вікном
Висять  пелюстки  наче  сльози.

Вночі  посипав  перший  сніг
Вже  сад  весь  в  біле  оповитий
Як  би  ж  я  міг,як  би  ж  я  міг
Цей  шал  холодний  зупинити.

Як  би  ж  я  міг,  як  би  ж  я  міг,
То  я  би  сповнив  мрію  твою
Я  б  розтопив  холодний  сніг
Душі  промінною  жарою.

Парище
2020р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896554
дата надходження 29.11.2020
дата закладки 29.11.2020


Ніна Незламна

Скажу, осене бувай!

Кроки  впевнені…    давно  в  чобітках  осінь
Легенький  іній….  листя  спада  з  горіха
Але    у  небі,  сьогодні  знову    просинь
Промінь  надії,  то  для  душі,  як  втіха.

Коли    я  бачу  сонце  поміж  хмаринок
В  калини  грона  налились  стиглим    соком
Іскрять  під  сонцем...  вже  декілька  краплинок
Як  ті  сльозинки,  скотяться  ненароком

В  опале  листя,    помітно  зеленаве
Але  змарніле  з  прожилками  багрянцю
Примхлива  осінь….    хоч  сонечко  й  ласкаве
Все  приховає  землиця  у  скарбницю

 В  ці  дні  останні…  Скажу,  осене  бувай!
Візьми  з  собою,    всі  сумління  й  печалі
 Та    вже  запрошуй,    до  нас  зимоньку  на  чай  
Вона  прикрасить    й  моє  життя  надалі.

                                                                                       29.11.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896559
дата надходження 29.11.2020
дата закладки 29.11.2020


Ніна Незламна

День вшанування…. .

                                   «Голодомор  -    це  страшне  слово,
                       сім  мільйонів  загиблих.»

<
Схилилась  хатина,  вибиті  шибки
Гуляє  вітер.  Засипає  снігом
 Оголені  тіла.  Старі  рушники
Які    так  давно,  вже  не  пахнуть  хлібом

А  ні  зернини,  ні  крихт,  ні  скоринки  
Не  залишилось,  лише    одне  дитя
Голодні  очі…    Діряві  ботинки
Живіт  опухлий,  крики,  аж    до  виття

Зірка  не  в  небі,  в  когось  на  пілотці
Погляд  суворий  -  голодного  вовка
По  кутках  шастав,  під  руками  мерці
Хлопчик  родився  ж,  напевно  в  сорочці

Він  це  все  бачив  та  доля  на  життя
З  болем  згадував,  вмивався  сльозами
В  той  час  вижити,  було  справжнім  щастям
Страх    не  забути…  навіть  і  з  роками…..

***
     Ми  запалемо  свічку  пам`яті,  вшануюємо  
невинно  убитих  та  померлих  від  голоду…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896479
дата надходження 28.11.2020
дата закладки 28.11.2020


Олена Жежук

Сеньйоре клене

[i]Сеньйорито  акаціє,  добрий  вечір.
Я  забув,  що  забув  був  вас…
                                 Микола  Вінграновський[/i]

[color="#1100ff"][b]Сеньйоре  клене,  добрий  вечір!
Вже  рік    минув,  і  ви  прийшли.
Багряним  помахом  за  плечі
Отак  з  дороги  й  обняли.
А  я  не  випила  ще  літо,
В  очах    ще  зеленню  ячить,
Іще  в  душІ  тепло  розлито,  
Ще  коник  ввечері  сюрчить.
Поля  ген  квітами  укриті,
І  сонце  золотом  пˊянить,
Душа  купається  в  блакиті,
Бо  їй  любити,  вірить,  жить!
А  ви…  а  ви…отак  раптово
Чола  торкнулися  й  повік,
І  не  промовивши  ні  слова,
Взяли  мене  в  полон  навік.
Тепер  я  Ваша…  хоч  і  знаю  -
В  зимові  люті  холоди
Цього  злотистого  розмаю
Не  віднайду  навіть  сліди…[/b]
[/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896515
дата надходження 28.11.2020
дата закладки 28.11.2020


НАДЕЖДА М.

І не збулося, що гадалось ( ремейк на вірш Ніни Незламної)

Вірш  -  ремейк  на  твір  Ніни  Незламної

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896227
--------------------------------------------------------------------

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=mNoI3cuXg68[/youtube]

Стоїть  берізка  златокоса,
Це  вітер  листя  їй  зберіг.
На  неї  дивиться  він  скоса,
Вона  для  нього  оберіг.

Пірне  у  листя  він  несміло,
Погладить  крильми  цю  красу.
Яке  красиве  біле  тіло!
Тебе  від  осені  спасу.

Отак  він  думав  ще  й  не  раз,
І  твердо  вірив  в  свої  мрії.
У  мріях  зводив  на  Парнас,
Та  добре  знав   -  хиткі  надії.

Повільно  листя  золотіло,
Холола  вже  її  душа.
А  в  вітру  серце  стукотіло,
Бо  це  його  не  утіша.

Та  не  займав  це  листя  вітер,
Опало  в  час,  коли  він  спав.
І  стали  голими  всі  віти,
Із  сумом  все  це  споглядав.

Так  не  збулося,  що  гадалось,
Тепер  самотім  зовсім  став.
А  як  тепла  йому  бажалось!
Із  жалем  гілочки  хитав...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896321
дата надходження 27.11.2020
дата закладки 27.11.2020


НАДЕЖДА М.

Від дум осінніх відпочинь

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uC9fJOq1JF4[/youtube]

Сидиш  ти  в  смутку  край  вікна,
І  я  присяду  поряд  тебе.
Вже  скроні  красить  сивина,
Та   про  це  думати  не  треба.

Про  що  ж  ти  думаєш,  коханий,
Про  що  тепер  твої  думки?
Для  мене  ти  завжди  жаданий,
Тепло  приємне  від  руки.

Присядь  до  мене  ближче,  прошу,
Підставлю  я  своє  плече.
І  так  я  смуток  твій  полегшу,
Нехай  ненастрій  твій  втече.

Для  мене  голуб  ти  сизенький,
А  твої  очі  -  неба  синь.
Ти  -  найрідніший,  мій  миленький,
Від  дум  осінніх  відпочинь...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896264
дата надходження 26.11.2020
дата закладки 26.11.2020


Олег Крушельницький

СОЛДАТАМ ВІРМЕНІЇ (Пам'яті Сергія Нігояна)

Обпалені  зорями  —  світанком  стелилися,
Пройшли  попід  градами  —  вітрам  не  вклонилися.
В  боях  пошматовані  —  смертями  скалічені,
Прошивані  кулями  —  братерством  обвінчані.

Солдати  Вірменії  з  добрячими  душами,
Освячені,  з  крилами  —  короновані  ружами.
Навічно  оспівані  в  серцях  закарбовані,
У  камені  висічені  —  віками  не  здолані...

Чому  не  вертаєтесь  додому  стежинами?!
Ви  жили,  як  соколи  та  й  вмерли  невинними,
Братерством  обвінчані,  прошивані  кулями  —
Ви  діти  Вірменії  з  Христовими  душами!

СОЛДАТАМ  АРМЕНИИ
Звездой  опаленные  —  росою  умытые,
Накрытые  градами  с  рассветом  убитые.
Огнем  заклеменные  —  в  боях  изувечены,
Разорваны  в  клочья,  но  славой  увенчаны.

Солдаты  Армении  с  крылатыми  душами,
В  крови  коронованы  —  ушедшие  лучшими.
Вас  небо  оплакало  —    глазами  усталыми,
Пусть  горы  возвысят  —  своих  пьедесталами!

Вы  не  возвратились  домой  покоренные,
Вы  в  битве  остались  огнём  упоённые!
Вы  эхом  воспеты  —  прошитые  пулями,
Вы  дети  Армении  с  Христовыми  душами!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896238
дата надходження 26.11.2020
дата закладки 26.11.2020


Валентина Ярошенко

Осінь у зиму повернеться

Дрімає  ліс  в  холодній  тиші,
На  якусь  мить  вітер  затих.
Не  дався  він  могутній  силі,
Чомусь  добріший,  а  не  злий.

Останній  лист  упав  на  землю,
Неначе  згорбились  гілки.
Понад  землею  хмари  темні,
В  полон  взяли  все  залюбки.

Запанувала  днем  негода,
В  ночі  холодний  дощ  пройшов.
Піде  у  сплячку  вся  природа,
Не  хочеться,  щоб  так  було.

Осінь  прощається  із  нами,
Останній  лист  з  календаря.
Ще  прогуляється  з  вітрами,
На  зустріч  прийде  вже  зима.

Хоча  природа  не  здається,
Дала  вже  паростки  трава.
Осінь  у  зиму  повернеться,
Йти  передумала  вона.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896029
дата надходження 24.11.2020
дата закладки 24.11.2020


Віктор Варварич

Осінь серця тривожить

Стишує  ходу  золотиста  осінь,
Так  переможно  крокують  холоди.
А  вдалині  ледь  видніється  просинь,
Сріблі  тумани  побігли  до  води.

Сухе  листя  розвіяне  вітрами,
Втекла  кольорова  гама  із  дерев.
Самотній  лев  вартує  біля  брами,
А  тиша  заблукала  серед  марев.

А  ми  мандруємо  разом  з  тобою,
Серед  цієї  красивої  пори.
І  п'ємо  кохання  перед  вербою,
Місяць  розсіває  зорі  нам  згори.

А  наше  кохання  серця  тривожить,
І  біжить  із  щастям  в  омріяну  даль.
Воно  не  маліє  і  любов  множить,
Жене  якнайдалі  тужливу  печаль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895764
дата надходження 22.11.2020
дата закладки 22.11.2020


Віктор Варварич

Любов вічна

Моє  серце  горнеться  до  тебе,
В  нім  весняна  мелодія  звучить.
Нам  сонечко  всміхається  з  неба,
А  струмок  так  особливо дзюрчить.

Я  заглядаю  в  твої  сині  очі,
У  яких  блукає  кохання  моє.
Цілую  пухкі  вуста  до  півночі,
І  від  щастя  п'яніємо  обоє.

Наше  кохання  світле  і  ніжне,
І  воно  наче  кришталь  -  осяйне.
І  як  зима  воно  білосніжне,
Доволі  дивне  таке  неземне.  

На  наших  скронях  сивина  гуляє,
І  барвиста  осінь  душі  золотить.
Любов  вічна,  ніколи  не  минає,
А  лишень  по  особливому  звучить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895605
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 21.11.2020


Білоозерянська Чайка

Різдвяна казка

Викради  мене,  благаю,
Від  усього  світу  потай
В  казки  лісову  дрімоту,
Де  снігів  блищать  полотна  –
Хай  хатинка  стане  раєм.

На  замріяній  поляні  –
Дім  мисливський  обігрітий,
Що  сріблиться  оксамитом,
В  богатирських  сніжних  вітах
Справдить  мрії  всі  різдвяні.

Ти  поцуп  мене  у  буднів
У  чарівне  царство  снігу
І  влаштуй  душі  відлигу  –
Запали  камін  наш  тихо.
…Я  і  ти  –  в  краю  безлюднім…

У  різдвяну  ніч  кохання  
Все  відійде  другорядне:
Почуття  нам  не  підвладні,
Ми  з  тобою  безпорадні
В  мріях  чарівних,  незнаних…

Раю  не  знайти  на  мапі  –
В  казки  ж  бо  –  нема  адреси.
Тільки  нам  знайомим  рейсом
Хижка,  ніби  з  піднебесся,
Нас  зустріне  в  сніжних  лапах.

На  Різдво  в  казковім  краї
Сосни  чепуряться  в  іній,
Й  гріє  двох  –  тепло  каміна.
Мій  коханий,  мій  єдиний!
Викради  мене,  благаю…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895560
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 20.11.2020


Валентина Ярошенко

Є в нашої любові крила

Без  тебе,  як  птаха  без  волі  ,
Світлий  день  без  темної  ночі.
За  хмарою  сховані  зорі,
Гірка  сльоза,  що  ятрить  очі.

Без  тебе,  як  хвиля  без  моря,
Холодне    сонце  без  проміння.
Самотня  у  лузі  тополя,
Забуте  у  горах  каміння.

Неначе  казка  без  героїв,
Гучна  пісня,  що  немає  слів.
Місяць,  що  не  сяє  без  зорів,
Людське  горе,  що  немає  сліз.

Так  без  води  зів'яне  квітка,
Бурями  виснажеться  земля.
Змита  дощем,  загине  бджілка,
Як  без  теплого  сонця  весна.

Ми  з  тобою-  велика  сила,
Повір  ніщо  не  здолає.
Є  в  нашої  любові  крила,
Із  нею  у  небо  злітаєм.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895554
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 20.11.2020


Наталі Косенко - Пурик

Карпати

Завітаю  у  Карпати,
В  них  ніколи  не  була
І  зустрінуть  так,  як  мати,
Ніби  любляче  дитя

Там  чарівні  полонини,
Спів  сопілки,  як  струмок,
Неповторнії  долини
Виграють,  як  світ  думок

І  стежини  особливі
Та  земля,  як  дивоквіт,
Люди  добрі  та  щасливі,
Як  увесь  карпатський  рід

А  музиченьки  заграють,
Тож  не  втриматись  ніяк,
Ось,  Карпати,  зустрічають,
Як  мелодія  в  піснях

Затанцюємо  у  колі,
Буде  настрій  в  нас  сповна,
Засіяють  наші  долі,
Як  карпатська  далина

В  дружній,  радісній  родині
Де  живе  карпатський  рід
І  звучать  пісні  й  понині
У  серцях  лишивши  слід.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895533
дата надходження 20.11.2020
дата закладки 20.11.2020


Lana P.

ДЕ ТВОЄ СЕРДЕНЬКО, ОСЕНЕ?. .

Де  твоє  серденько,  осене  мила?
В  листі  опалому,  з  вітром  на  крилах?
Може,  в  хмаринках,  що  сіють  дощами,
У  прохолоді,  що  кріпне  ночами?

У  позолоті  гаїв,  парків,  скверів,
Між  поетичних  творінь  на  папері?
Може,  сховала  в  туманну  водичку?  
Де  віднайти,  як  розвіяти  мжичку?

Пильно  вдивляюся  в  далеч  незриму.
Раптом  побачила  осінь  без  гриму,
Що  простягнула  печаль  на  долонях,
Серце  відчула  —  в  моїх  б’ється  скронях!        8/11/20

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895432
дата надходження 19.11.2020
дата закладки 19.11.2020


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Ой, ти, зимонько-чаклунко

Ой,  ти,  зимонько-ворожко,
Відкривай  свої  ворота,
Де  сніги,  льоди,  морози
Та  вітри  такі  холодні.

Ой,  ти,  зимонько-чаклунко,
Бий  у  срібні  дзвони  лунко
І  співай  колядки  щиро,
Щоби  проживати  в  мирі.

Ой,  ти,  зимонько-красуне,
Дуже  ми  тебе  всі  любим,
Бо  казкова  ти  і  дивна,
То  дарма,  що  всюди  зимно.

Душу  б  лиш  не  холодило.
Зимонько,  сестрице  мила,
Ти  зроби  усе  можливе,
Щоби  в  злагоді  всі  жили.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895447
дата надходження 19.11.2020
дата закладки 19.11.2020


Наталі Косенко - Пурик

Чекай мене (2)

Чекай  мене,  як  літо  чарівне,
Що  спокушає  ніжними  квітками
Як  пестить  теплотою  все  лице
І  тіло  обіймає,  як  руками

Чекай  мене,  як  осені  смаки,
Як  в  золоті  купається  природа
Та  ніжністю  наповнені  рядки,
Які  дарують  серцю  насолоду

Чекай  мене,  як  зимонька  мороз,
Даруючи  прозорі  подарунки,
Як  в  погляді  чаруючих  мімоз
Ми  відчуваєм  неповторні  струнки

Чекай  мене,  як  трави  мить  дощу,
А  ніжні  квіти  золоте  проміння,
Закохані  серця,як  квіт-весну,
Так,  як  душа  чекає  потепління

Чекай  мене,  як  не  чекав  ніхто
І  не  веліли  серцю  навіть  зорі,
Лиш  віра  і  надія  у  добро
В  любові  зародили  справжні  долі

Навіть  без  слів  ти  зрозумієш  все,
Перед  очима  цінності,  як  книга,
Моє  відкрите  любляче  лице
Із  мудрістю  життєвою  повите.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895440
дата надходження 19.11.2020
дата закладки 19.11.2020


Калинонька

Не забувайте, маму , діточки…

Не  забувайте,    маму  ,  діточки.
Іі  серденьку  болю  не  завдайте.
Плекала  вас,    неначе  квіточки.
Завжди  до  мами,    діти,    приізджайте.  

Не  залишайте  маму  в  самоті...
Спішіть  до  неі  із  доріг  далеких,-
У  дні  веселі  і  у  дні  сумні
Летіть  до  мами,  наче  ті  лелеки.

В  рідній  усмішці  затремтять  уста,
Поллються  сльози  радості  рікою...
Іі  любов  ,  жертовність  ,  доброта,
Озвуться  в  вашім  серці  аж  до  болю.  

Пригорніть  свою  матусю,  як  колись  ,
Як  вас  вона  в  дитинстві  пригортала...
Серця  в  любові  ,  щоб  в  одне  злились,
Щоби  вона  ніколи  не  страждала.    

Щоб  не  сиділа  в  хаті  ,  в  самоті...
І  не  дивилась  ,  з  болем,  у  віконце,
Спішіть  до  матері  ,  завжди  спішіть,
Допоки  світить  ще  для  неі  сонце.

Бережіть  матір  ,  поки  ще  жива,
Не  робіть  ій  боляче  і  слізно,
Простити  вас  не  зможе  більш  вона,
Бо  буде  пізно  ...  Буде  ,  діти,  пізно...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895481
дата надходження 19.11.2020
дата закладки 19.11.2020


Білоозерянська Чайка

Панна

Чи  вимір  різний  в  нас,  чи  площина,
Зоріє  світлом  поле  капелюха  -
Ваш  погляд,  від  якого  бракне  духу,
Мов  промінь  сонця,  дивна  дивина...

У  золото  зухвале  я  пірну,
В  алмазний  погляд  рис  святих,  тендітних.
-  Вся  справа  –  у  брилі,  –  припустить  вітер,  –
Він  створює  спокусу  чарівну.

Як  пустотливі  вії  ведуть  гру  –
Танцює  почуттів  кардіограма.
Прошу,  зніміть  свій  капелюшок,  Дамо,
Бо  я  від  чар  тих,  ангельських,  помру.

Граційний  жест  –  убору  не  стає  –
Шовковим  блиском  шаленіють  пасма,
Я  розумію,  почуття  не  згасли,
І  загадка  –  в  тій  Панні  саме  є…

Переклад  з  російської:

Дама  в  шляпе
Мне  кажется,  мы  с  разных  плоскосте́й.  
А  может,  дело  в  разных  измереньях?  
Лучистый  взгляд,  скользящий  с  удивленьем,
 под  кареглазо-теплый  фон  полей.  

Тот  дерзко-золотой  лучистый  свет
 Алмазы  отразит  на  фоне  фетра.
 –  Конечно,  дело  в  шляпе,  –  шепчет  ветер,  –
 И  никакого  шарма  в  Даме  нет…
 
Короткий  взмах  –  ресниц  тех  баловство  –  
И  пляшет  от  любви  кардиограмма.  
Прошу  я  Вас:  снимите  шляпу,  Дама!
 Скорее  уберите  колдовство.

 Один  короткий  грациозный  жест  –
 И  шелком  по  плечам  шальные  пряди…
 Я  понимаю:  волшебство  не  снято.
 …Наверно,  что-то  в  этой  Даме  есть…  ID:  883445

 (Картина  -  Elzbieta  Brozek.)    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895454
дата надходження 19.11.2020
дата закладки 19.11.2020


Наталі Косенко - Пурик

Музика дощу

Я  музику  дощу  до  глибини    люблю,
У  ній  магічна  і  велична  сила
Та  кожну  мить  життя  із  ніжністю  ловлю,
Від  подиху  краси  я  вже  щаслива

Люблю  її    ази,  наспіви  голосні,
В  ній  навіть  звуки  арфи  відчуваю,
То  ніжні  і  прості,  а  іноді  сумні,  
Які  коханням  ніжно  промовляють

Я  музику  дощу  до  глибини  люблю,
У  ній  я    ніби  зовсім  розчиняюсь,
Вбачаю  в  ній  весну,  небачену  красу,
Як  ніби  зорепад  з  небес  збираю

Люблю  легенький  стук  і  неповторність  рук,
Що  ніжністю  торкаються  краплинок
І  трепетом  долонь,  той  неймовірний  звук
Я  розділяю  образи  частинок.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895345
дата надходження 18.11.2020
дата закладки 18.11.2020


НАДЕЖДА М.

Злетіла зірка, впала в море


Злетіла  зірка,  впала  в  море,
Чиєсь  закінчилось  життя.
Услід  дивилися  їй  зорі,
Назад  не  буде  вороття.

Вона  недавно  так  палала,
Вселяла  віру  у  життя.
Своє  проміння  посилала,
Скінчилось  враз  серцебиття.

Сумна  картинка,  не  поправиш,
Летіла  страждуща  душа.
Нічим  уже  тут  не  зарадиш,
У  інший  світ  вже  вируша.

Їй  освітив  дорогу  Місяць,
Прощай,  пробач  нам  ти  за  все,
За  цю  приречену  самотність,
Нехай  там  Бог  тебе  прийме.

Та  ти  ще  снитись  будеш  довго,
Тим  з  ким  земне  життя  провів.
Хай  буде  світлою  дорога,
Пробач    своїх  всіх  ворогів..



-------------------------------------------

Запрошую  послухати  мою  пісню  до  написаного
вірша:    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164197

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894967
дата надходження 14.11.2020
дата закладки 16.11.2020


Білоозерянська Чайка

Сніг-розрадник

[i]В  змерзлих  віях  –  залишки  сльоти.
Цей  тягар  нести  мені  несила:
Нашу  мрію  залишаєш  ти  –
Мов  у  снігу  відбираєш  крила.[/i]

Сніжним  смутком  двері  зариплять,
Хоч  немає  в  них  на  те  причини.
Заметіль  залишить  болі  втрат  –
Тільки  потім,  знічено,  спочине.

[i]…  Я  все  йшла…  німіючи  з  туги,
Опустились  плечі  у  печалі,
На  обличчі    плакали  сніги  –
Є  в  коханні  винні  й  постраждалі…[/i]

Сніг  так  швидко  замітав  сліди,
гаснули  сльозами  білі  крики.
…  Йшов  у  тій  розраді  назавжди
Той,  хто  серце  полонив  навіки…

[i]Сніг  самотній  захищав  мене.
Я  шукала  відповідь  у  нього:
- Ну  скажи,  коли  все  це  мине?
І  чому  сумую  до  знемоги?[/i]

Сніг  втішав:  «Скінчиться  цей  двобій…
Зарубцюються  і  стихнуть  рани…
Знов  кохання  забринить  в  тобі  –
Невзаємне  ж  навесні…    розтане.    

(Переклад  моєї  ранньої  російськомовної  лірики:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871571.)


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895145
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 16.11.2020


Олег Крушельницький

ДЕ ВЗЯТИ КРИЛА

А  я,  дивлюсь  собі  на  небо,
там  світять  зорі  чарівні...
Давно  до  них  летіти  треба,
у  ті  незаймані  світи...

Де  взяти  крила?!  Не  питайте.
Вони  даровані  птахам.
Ви  краще  душу  окриляйте  —
вперед  по  зоряним  шляхам...

Хтось  ходить  пішки  по  твердині,
а  хтось  до  вічності  летить...
Хтось  заблудився  аж  донині,
комусь  до  Сонечка  кортить...

Лишень  би  смерті  не  кортіло,
її  здається  вже  нема!
От  тільки  б  жадібність  зогнила,
та  Богу  душу  віддала!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895158
дата надходження 16.11.2020
дата закладки 16.11.2020


Наталі Косенко - Пурик

Щоби відчути серденьком весну

В  моє  життя  вірвавсь  ти,  ніби  вітер,
Такий  бурхливий  і  такий  земний,
Цим  почуття  вклонялися  всі  віти
І  в  світі  існував  лиш  тільки  ти

Я  ніби  квітка,  що  росла  у  полі,
Ховалася  за  стебла  і  кущі,
Не  довіряла  я  примхливій  долі
Та  посміхалась  радісно  весні

Думки  губились,  все  перемішалось,
Бо  обережність,  то  важлива  річ
Та  серденьку  своєму  я  зізналась
У  неповторну  і  чарівну  ніч

Я  закохалась,  ніжно,  ніби  квітка,
Яка  не  може  жити  без  води,
Бентежив  час  і  особлива  нічка
Приємним  світом  дотику  роси

Як  зо́ря  закохалася  у  небо
Чи  жовтий  лист  в  осіннюю  красу
Та  в  кожного  своя  в  душі    потреба,
Щоби  відчути  серденьком  весну.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894922
дата надходження 14.11.2020
дата закладки 14.11.2020


Мельник Галина

Троянди

Окраса  саду  погляд  приманила,
Приваблює  яскравість  кольорів.
Цвітуть  троянди  майже  ціле  літо,
І  посилають  пахощі  свої.

На  перший  погляд  ніжні  і  тендітні,
Але  за  себе  вміють  постоять.
Характер  мають  гордий  і  колючий,
І  голою  рукою  їх  не  взять.

В  саду  моїм  багато  квітів  квітне,
Я  за  чарівну  вроду  їх  хвалю.
Але  троянди  все  ж  на  першім  місці
За  їхню  непідступність  їх  люблю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894930
дата надходження 14.11.2020
дата закладки 14.11.2020


Тетяна Тернія

Пізня троянда

Зацвіла  троянда  в  листопаді,
Наче  сонця  промінь  між  гілля.
Їй  дощі  не  стали  на  заваді,
Жовтим  листям  встелена  земля.

Не  банує,  що  нема  вже  літа,
Що  зима  у  вікна  загляда...
Зацвіла  троянда  жовтим  цвітом,
Наче  розгорілася  свіча.

Часом  так  кохання  розквітає,
Наче  пізньої  троянди  цвіт
І  різниці  жодної  немає,
Скільки  зим  йому  і  скільки  літ.

Всупереч  дощам  і  "добрим"  людям,
Всупереч  морозів  і  розлук.
Квітнути  оте  кохання  буде
Сховане  між  двох  сердець  і  рук.

Зацвіла  троянда  в  листопаді.
Як  кохання  пізнє,  золоте.
Їй  не  стане  холод  на  заваді,
Не  зірву.  Нехай  собі  цвіте.

01.11.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894828
дата надходження 13.11.2020
дата закладки 13.11.2020


Наталі Косенко - Пурик

Найкращий смак

В  моїх  очах  ти,  ніби  розчинився,
Як  дощова  краплинка  у  воді
І  світ  умить  до  ніжності  змінився
Та  посмішка  кохана  на  лиці

Що  робить  із  людьми  святе  кохання
І  зміна  поглядів,  і  якості  життя,
Як  зачаровують,зворушують  зізнання,
Так  в  світ  ведуть  прекрасні  почуття

І  в  погляді  ласкавім  і  коханім
Ти  ловиш  смак  найкращий  у  житті,
В  безмежнім  світі  новім  і  незнанім
Цілунки  ти  даруєш  навесні

Той  смак  весняний  не  зрівнять,  не  сплутать,
Як  святість,  що  дається  лише  раз
Та  вічність  я  готова  ніжність  слухать
І  засинати  у  чарівних  снах.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894523
дата надходження 10.11.2020
дата закладки 10.11.2020


Білоозерянська Чайка

Голос України

 Всотала  пісню,  певне,  з  молоком
У  Маршинцях  перлина  Буковини
Й  прославила  у  світі  Україну  –
Бо  голос  той,  що  живлять  полонини,
Хвилює  душу  і  бринить  струмком.
Народна  мудрість  –  вічне  джерело,
В  ній  рідний  край  –  розсипався  піснями,
Та  рута,  що  шукали  вечорами,
Йшла  поміж  люди...  й  ноти  журавлями  –
назавжди  стали  творчості  крилом.
З  поті́чка  –  утворилася  ріка  –
Лірична,  експресивна,  повновода.
Карпатська  сила  в  серці  її  гордім,
Міць,  велич  волелюбного  народу,
Немов  маяк  для  тих,  хто  заблукав…
Була  опора  –  вірний  чоловік,
Коханий,  друг,  навіки  серцю  любий.
Вже  вправна  осінь  посріблила  чуба,
Дружину  він  шанує  і  голубить,
Така  любов  від  Бога…  і  навік.
Життя  минає…  пам’ять  лиш  жива  –
Уже  пішов  –  з  ким  в  радості  і  в  горі.
Руїни,  сум...  відлунням  в  кожнім  творі…
Та  ллється  пісня  сильна  на  просторі  –
І  вічна  молодість  її  творить  дива!
ID:  893584  автор:  Білоозерянська  Чайка  
*  На  фото  з  інтернету  –  Софія  Ротару  –  народна  артистка  України  (1976),  СРСР  (1988),  Молдавської  РСР  (1983),  Герой  України  (2002).  Нагороджена  орденом  Святого  Миколая-Чудотворця  (1998),  орденом  «Різдво  Христове»  2  ступеня  (2007),  орденом  «Співдружність»  (2013).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893584
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020


Наталі Косенко - Пурик

Щасливі дві долі

Ти  зоряні  ночі  придумав  для  мене,
Щоб  я  по  стежині  ходила  до  тебе
І  сад  неповторний,  що  вабив  красою
Схиляв  свої  віти  і  пахнув  весною

В  небесному  сяйві  всміхалися  зорі,
Писались  події  для  справжньої  долі
І  ніч  до  останку  весь  світ  дарувала,
Мабуть  чарівниця  також  покохала

А  ще  до  обіймів  краса  загадкова,
Умить  розкривалась  чарівність  казкова,
А  ми,  ніби  зорі  всміхались  спокусі,
Спасибі  казали  привітній  подрузі

А  нічка  чарівна  і  гарна,  як  пані
Ховала  нас  ніжно  в  нічному  тумані,
Мереживом  сизим  нам  плечі  вкривала
Але  у  додаток  ще  більш  спокушала

Всміхалося  небо,  красу  споглядало,
Із  ніжністю  долі  до  себе  схиляло
І  в  сяйві  небеснім  в  тенетах  любові
Навік  поєднало  щасливі  дві  долі.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893561
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020


Наталі Косенко - Пурик

Щасливі дві долі

Ти  зоряні  ночі  придумав  для  мене,
Щоб  я  по  стежині  ходила  до  тебе
І  сад  неповторний,  що  вабив  красою
Схиляв  свої  віти  і  пахнув  весною

В  небесному  сяйві  всміхалися  зорі,
Писались  події  для  справжньої  долі
І  ніч  до  останку  весь  світ  дарувала,
Мабуть  чарівниця  також  покохала

А  ще  до  обіймів  краса  загадкова,
Умить  розкривалась  чарівність  казкова,
А  ми,  ніби  зорі  всміхались  спокусі,
Спасибі  казали  привітній  подрузі

А  нічка  чарівна  і  гарна,  як  пані
Ховала  нас  ніжно  в  нічному  тумані,
Мереживом  сизим  нам  плечі  вкривала
Але  у  додаток  ще  більш  спокушала

Всміхалося  небо,  красу  споглядало,
Із  ніжністю  долі  до  себе  схиляло
І  в  сяйві  небеснім  в  тенетах  любові
Навік  поєднало  щасливі  дві  долі.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893561
дата надходження 01.11.2020
дата закладки 01.11.2020


Щєпкін Сергій

Два янголи

байка

На  небі  двоє  янголів  жили,
в  одній  кімнаті  янгольського  дому;
життя  своє  любили,  як  могли,
бо  мали  в  нім  призначення  відоме.

Літали  вниз  на  землю,  до  людей,
до  цих  незрозумілих  Божих  тварів;
і  їм  було  не  можна  більш  ніде,
тому  й  практикувалися  у  парі.

Один  трудився  майже  всю  добу,
літав  туди-сюди  безперестанно;
під  ранок,  вже  заснувши  на  ходу,
ледь  діставав  до  теплого  дивану.

А  другий  місце  першому  все  грів,
бо  вільної  години  мав  удосталь;
чомусь  він  майже  зовсім  був  без  діл,
хіба  що  боки  м’яв  свої,  і  постіль.

І  ось  одного  разу,  рано-вранці,
коли  заснула  майже  вся  Земля,
той  янгол,  що  марудився  без  праці,
дійшов  до  думки:  «А  чому  не  я?

Чому  це  я  так  часто  не  літаю?!
За  тиждень  раз  всього  було…  чи  два…
Дай  я  у  того  янгола  спитаю!»
І  тут  же  розбудив,  і  запитав:

«Скажи,  мій  брате,  чим  твоя  робота
різниться  від  моєї?  В  чому  річ?
Чому  нудьгу  не  можу  я  збороти,
тебе  ж  так  часто  кличуть  зусібіч?»

«Мабуть  по  різне  ми  туди  літаєм,  –
трудар  спросоння  ледве  не  зомлів.  –
Я  –  по  мольбу  до  Господа…  їх  зграї!»
«А  я…  по  щирі  «дякую»…  без  слів…»

***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893513
дата надходження 31.10.2020
дата закладки 31.10.2020


геометрія

А ГУСИ - ЛЕБЕДІ ЛЕТЯТЬ…

                       А  гуси  -  лебеді  летять,
                       Казок  дитячих    диво  -  птиці...
                       Я  намагаюсь  розгадать,
                       Їхніх  польотів  таємниці...
                                                   У  їх  польотах  щось  бринить,
                                                   Мене  вертає  у  дитинство...
                                                   І  відчуваю  я  в  ту  мить,
                                                   Природи  -  матінки  єдинство...
                         А  гуси  -  лебеді  летять,
                         Крилами  звабливо  тріпочуть,
                         Хмари  їх  хочуть  перейнять,
                         Спинити  лебедів  тих  хочуть...
                                                           Гуси  летять  нижче  від  хмар,
                                                           Дзвонів  незвичних  лине  сила...
                                                           Мені  дідусь  якось  казав,
                                                           Що  то  співають  їхні  крила...
                         А  гуси  -  лебеді  летять,
                         Вірую  я  в  казкову  птицю,
                         Вони  уміють  відкривать,
                         Життя  земного  таємниці...
                                                           Мені  здалось,  що  й  я  лечу,
                                                           Через  моря,  гори  і  ріки...
                                                           І  я  лебідною  стаю,
                                                           З  ними  об"єднуюсь  навіки...
                         І  чую  предків  голоси,
                         Казок  невичерпні  криниці,
                         Густі  дрімучі    праліси,
                         Звуки  прадавньої  дзвіниці...
                                                               А  гуси  -  лебеді  летять,
                                                               Я  проводжаю  їх  очима...
                                                               Вони  повернуться  назад,
                                                               Всім  додадуть  наснаги  й  сили...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893335
дата надходження 30.10.2020
дата закладки 30.10.2020


геометрія

ПОЕТИ ЗВУТЬСЯ СОЛОВ"ЯМИ…

                     Поети  звуться  солов"ями,
                     бо  вони  ж,  як  співаки,
                     Наповняють  світ  віршами,
                     в  пори  різні    і  роки...
                                                   А  вони  ж,  як  і  всі  люди,
                                                   мають  біографії...
                                                   І  не  б"ють  руками    в  груди,
                                                   й  не  пишуть  монографії...
                     Звісно,  є  поети  різні,-
                     здібні  і  не  дуже...
                     Є  відомі  й  невідомі,
                     та  всі  небайдужі...
                                                     Є  поети  про  яких
                                                     усі  люди  знають,
                                                     вони  кращі  й  люди  їх
                                                     звісно  звеличають...
                     Є  й  такі,  як  ось  і  я,
                     майже  невідомі,
                     в  їх  думках  майже  в  усіх,
                     писати  щось  нове...
                                                     Такі  пишуть  лиш  про  те,
                                                     що  людей  тривожить,
                                                     що  їх  тішить  і  що  гне,
                                                     і  що  біди  множить...
                     І  про  болі,  і  про  щастя,
                     про  людей  і  світ...
                     І  про  те,  що  буде  краще,
                     про  печаль  і  сміх...
                                                     За  нещастям  прийде  щастя,
                                                     це  відомо  всім...
                                                     Все  міняється  на  краще,
                                                     як  живий  є  сміх...
                     Так  і  пишуть,  хто  як  вміє,
                     не  можуть  мовчать...
                     Вірять  тим,  хто  розуміє
                     і  буде  читать...
                                                     Хоч  не  всі  їх  розуміють,
                                                     в  тім  біди  нема...
                                                     Не  писать  вони  не  вміють,
                                                     і  світ  їх  трима...
                     Поети  звуться  солов"ями,
                     в  цьому  їх  буття...
                     Світ  наповнюють  піснями,
                     а  в  піснях  життя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893182
дата надходження 28.10.2020
дата закладки 28.10.2020


НАДЕЖДА М.

Сумує сад осінній

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CEoIhPmwfns[/youtube]

"Вміти  виносити  самотність  і  отримувати  від  неї
задоволення  -  великий  дар".  Жартував  Джордж  Бернард  Шоу
--------------------------------------------------------------------
Самотній  сад  укритий  покривалом,
Пухнастим  срібним  полотном.
Закритий  сум  прозорою  вуаллю,
Нудьгу  приглушить  слабкий  сон.

Самотність...надважкий цей  стан  душі,
Коли  душі  нема  кому  відкритись,
Коли   з  тобою  поруч  всі  чужі,
І  все  ж  повинен  ти  із  цим  змиритись.

Мовчить  у  смутку  тихо  сад,
Зліта  повільно  жовте  сухе  листя.
Він  повернути  все  хотів   назад,
Але  бажання   в  тиші  всі  зависли.

Він  свідком  був  людських  подій,
І  про  життя  й  любов  міг  пізнавати.
Неначе  поряд  них  сидів,
Йому  могли  всі  тайни  відкривати.

Тепер  крізь  сон  почув  він  гамір,  сміх,
І  добре  знав,  що  це  йому  все  сниться.
А  сон  на  вії  зрадницький  приліг,
Не  може  він  ніяк   від  сну  звільниться.

Солодкий  сон все  ж  треба  додивиться,
Почути  спів  пташок у  ранній  час.
Примусить  серце   це частіше  биться,
В  минуле  повернутись  є  цей  шанс...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892778
дата надходження 25.10.2020
дата закладки 25.10.2020


НАДЕЖДА М.

Запізнілі квіти

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=L3rHxRRhLhE[/youtube]

Запізнілі  квіти  ваблять  ще  красою,
Не  такі,  як  літні,  вибір  не  такий.
Це  дарунок  осені  з  рудою   косою,
Він  для  нас  безцінний,  скажем,  золотий.

Вони  ззовні  милі,  зовсім  не  примхливі,
Нехай  дощ,  чи  вітер  -  їм  це  не  біда.
Вони  ще  живі,  значить  і  щасливі,
Осінь   на  їх  фоні  краще  вигляда.

Прилітають  бджоли  ще  до  них  у  гості,
Квіти  їм  дарують  трішечки  тепла.
І  нема   на  осінь  в  нас  і  краплі  злості,
Бо  вона  так  щедра,  цю  красу  дала.

Занесу  у  хату  чорнобривці,  айстри,
Буду  пить  очима  неповторний  цвіт.
Хай  мені  підтримають  цей  осінній  настрій,
Стане  кольоровим  цей  нестерпний   світ*.
---------------------------------------
*нестерпний  світ  -  мала  на  увазі  нещасливе,  жорстоке  життя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892713
дата надходження 24.10.2020
дата закладки 24.10.2020


majra

Доброго дня!

Доброго  дня!  на  годиннику  осінь,
Так  листопадово  час  шелестить.
Листям  і  сумом  дороги  заносить,
Інеєм  пізні  світанки  сріблить.

В  чорні  квадрати  розоране  поле,
В  трансі  осінньому  все  майже  спить.
Навіть  і  спогадом  гостро  не  коле,
Так...потихесеньку  в  серці  болить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892179
дата надходження 19.10.2020
дата закладки 19.10.2020


Білоозерянська Чайка

Озерні почуття

[i]Кохання  серця  –  озеро  цілюще,
І  береги  в  нім  не  завжди  пологі,
Але  пливу  у  ньому  до  знемоги,
Чим  глибше,  то  кохаю  тебе  дужче…
[/i]
Сором’язливий  озера  рум’янець
Застиг  на  горизонті  у  сторожі.
Купається  любов  у  ласці  Божій  –
Пливе  до  мене  снів  палких  обранець.

[i]Під  переливами,  в  магічній  гладі,
Танок  наш  вічний  ліг  лататтям  білим,
Закоханим  він  дав  невтомні  крила,
Бо  пристрасть,  ніжність  –  часу  непідвладні.
[/i]
Водойма  почуттями  не  міліє,
Вона  жагою  повниться  струмками,
Всім  теплим,  щирим,  що  живе  між  нами,
її  природи  живлять  всі  стихії.

[i]В  ній  тонуть  бруд,  брехня  і  всяка  скверна,
Від  щастя  по  воді  –  шалені  бризки…
Де  б  ти  не  був,  для  мене  зовсім  близько
Ці  кришталеві  почуття  озерні…[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891863
дата надходження 16.10.2020
дата закладки 16.10.2020


Galkka2

Мовчать віками гори….

Мовчать  віками  гори,
Сховавшись  у  туман,
Та  знають  правду  :  "Хто  ми",
Це  їхній  дух  -  шаман,
По  стежці  на  вершину,
Зустрінем  справжню  суть,
Чи  оживем,  чи  згинем,
Вітри  про  це  шепнуть.  
Орел  в  імлі,  чи  олень,
Чи  вовк  твій  поводир,
Затихло  все,  лиш  гомін,
Почуєш  що  хотів,
Тут  час  пливе  так  дивно,
Мов  дзеркало  криве,
На  серці  трішки  зимно,
Та  знайдеш  ти  себе.
Мовчать  віками  гори,
Під  зливу  наче  сплять,  
Чумацький  шлях  і  зорі,
Це  чари  -  мерехтять.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891832
дата надходження 16.10.2020
дата закладки 16.10.2020


Наталі Косенко - Пурик

Смак любові

Твоя  рука  торкалася  лиця
І  погдяд  пестив  чарівну  уяву,
Так  прагнула  закохана  душа
Утамувати  подихом  всю  спрагу

Світило  сонце  променем  легким,
Хмарки  кружляли  в  дружному  таночку,
А  серце  відчувало  квіт  весни
Зворушно  відобразивши  в  рядочку

Зелений  гай  чарівно  шепотів,
у  ньому  відчувався  смак  любові,
Як  ніби  у  безмежності  світів
Зустрілись  неповторні,  милі  долі

Частинки  дві  -  тендітні  і  ранимі,  
Які  вбирали  ніжний  смак  життя
І  серденька  навік  були  щасливі,  
Відчувши  дотик  ніжний  янголя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891744
дата надходження 15.10.2020
дата закладки 15.10.2020


Любов Таборовець

«МАМИНІЙ ВИШНІ»

[i](Світлій  пам'яті  народної  артистки  України,  славної  Берегині  української  пісні  Раїси  Кириченко)[/i]

Прислухайтесь,  люди…  Яка  дивна  мить…
Не  вітер  гуде  по  діброві…
То  пісня  козачки  поміж  верховіть
На  крилах  летить  із  любов’ю…
Вклонилася  саду,  землі  у  степах,
Жоржинам,  що  в  радості  квітли…
Із  піснею  віра  її  по  світах
Сіяє,  як  в  темряві  світло…
Всміхнулась  калині,  яка,  наче  скарб
рубіни  у  серце    сховала…
Святкових  просила  у  осені  фарб,  
Сорочку  собі  гаптувала…
-  А  ти,  моя  вишенько,  зоре,  мій  світ,
Тебе  хіба  можна  забути?!
Ти    пам'ять  про  маму,  із  давніх  ще  літ
старалася  в  пісню  вселити.
І  «Мамина  вишня»,  над  краєм,  як  гімн
Журавкою    лине  народу…
Бо  є  непоборним,  нескореним  він…
Горджуся,  що  я  й  з  цього  роду.
Лишила  нам  пісню,  що  духом  святим
Торкає  тут  кожну  стежину.
Із    заповітом,  напрочуд  простим:
Любіть  же,  любіть  Україну!!!
А  радість  від  зустрічі,  тугу    і  сум
Сховала  між  листя  калини…
У  ній  таємниця  пісень  її  й  дум,
А  в  кетягах  пам'ять  родини…
Заграй  на  могилі,  бандуро,  заграй…
Акордів    міцніють  хай    крила…
Ту  пісню,  що  лине  аж  за  небокрай,
Любов’ю  душі  осінила.[/i][/i]

Л.Таборовець

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891646
дата надходження 14.10.2020
дата закладки 14.10.2020


Валентина Ярошенко

Лебедина вірність

Колись  з  тобою  ми  навіки  розпрощались,
Звучить  тривожна  пісня  і  сумна.
Як  хвилі  в  морі    щастя  вдвох  купались,
Лишилась  пам'ять  назавжди  одна.

Ми  пару  лебедів  на  озері  зустріли,
Як  приклад  їх  взаємин  на  роки.
Кохання  зберегти  все  ж  не  зуміли-
Складний,  життєвий  шлях  наш  нетривкий.

Мені  доводив,  що  сміливий  і  найкращий,
Тобі  всміхалась  завжди  залюбки.
Було  насправді  лебедине  щастя,
Ти  був  для  мене  вірний  і  палкий.

Забракло  щастя  і  тепла  небесній  сині,
Об  землю  вдарив  лебідь  мій  крильми.
Лишив  слова  відверті  та  красиві,
Крилате  щастя  вмилося  слізьми.

І  хто  в  любов  тепер  із  нас  коли  повірить?
Так  б'ється  рима  лебедем  в  душі.
Залишилась,  як  сум  важка  зневіра-
та  про  кохання  зрошені  вірші.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891565
дата надходження 13.10.2020
дата закладки 13.10.2020


golden-get

Хто другі - після Бога?

Хто,  другі  -  після  Бога?
Це  є  батьки.  В  дорогу  -  
Життя  тебе  готують.
Та,  завжди  тебе  люблять.

Який  би  те  не  був,  щоб  не  зробив,
Бо  так  буває,  їх  забув.  
Ви  завжди  в      їхньому  серці.
І  це  любовью  зветься.  

Для  них  ви  завжди  -  дітлахи.
Маленькі,  шустрі  та  смішні.
Як  у  альбомі  фото  їх  світлин,
Що  збереглися  назавжди...

Хто  другі  після  Бога?
Це  Батько,  Мати...  Твого
Буття  є  перший  сенс,  він  головний.
Ви,  їх  будь  ласка  бережіть.  
 Тримайте  дружбу,  Та  зв'язок.  
Традицій  пращурів  зразок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891298
дата надходження 10.10.2020
дата закладки 10.10.2020


Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)

ОСІННЯ СОНАТА

Цікаво  працювалось  над  цим  творчим  переспівом,  з  легкої  руки  та  ідейного  задуму  #Вікторія_Заремба  написався  цей  вірш:  

**ОСІННЯ  СОНАТА**
(Переспів  Лара  Фабіан  
«Кохання  стомлених  лебедів»)

Світлих  зорь  оксамит
Передзвонами  щемких  мелодій
Чарувала  грішний  цей  світ.
Срібні  струни  у  її  акорді.
Між  зажурених  трав
Усміхалась  і  просто  любила.
   Берегиня  Осінь  прийшла,
Є  надія  в  лебединих  крилах…

Приспів
Злітає  ввись  соната  осені,
У  яскраві  ночі  й  дні!
Краплинками  дзвінкоголосими
Забринять  вони.

Ця  надзвичайна  Жінка  осені,
Скільки  сонця  у  ній!
В  ній  ніжні  міражі
 безмежної  душі
А  ти  сьогодні  їх  зігрій!

2.  День  за  днем,
Як  в  кіно,
Обертають  цей  світ  планети.
Силуети  слів,  ніжних  снів,
І  нові  пишуться  сюжети.

Сто  доріг  у  життя.
У  промінні  нашепочуть  роси…
Золото  душі  в  майбуття
Зберегла  в  серці  Жінка-Осінь.

Приспів:
Вона–  народжена  щасливою,
У  захмар’ї  -  сонцедні,
Іскряться  сонячними  зливами.
 світанки  осяйні.
Дощем  проллється  в  серці  музика,
 Та,  що    проситься  давно!
В  ній  стримана  печаль,
Хвилюючий  кришталь,
З  ясним  трояндовим  вином!
=Ця  таємна  сила,  
Що  дарує  крила:
Загадка  віків-років!=
А  щастя  тільки  починається,  
Набирає  висоти!
І  спалахи  надій.
І  тихе  сяйво    мрій,
І  сад,  якому  ще  
цвісти…
І  спалахи  надій.
І  тихе  сяйво    мрій,
І  сад,  якому  ще  
цвісти…
(#Тетяна_Прозорова)
[youtube]https://youtu.be/NGXzT7Mp5lE[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891307
дата надходження 10.10.2020
дата закладки 10.10.2020


НАДЕЖДА М.

Я ще не все тобі сказала

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=2nArhnmSpag[/youtube]

Я  ще  не  все  тобі  сказала,
В  запасі  є  багато  слів.
Я  їх  старанно  заховала.
Чи  ти  відчути  їх  зумів?

Що  осінь  знову  у  наряді,
Зі  мною  ти  її  зустрів.
Вбрання  тримала  у  шухляді,
Тепер  навколо  світ  розцвів.

Сади,  поля  всі  вишивала,
Вплела  калину  для  прикрас.
Оцим  усим  нас  зчарувала,
Вона  старалася  для  нас.

На  листі  краплі,  як  гірлянди,
Як  сльози  осені  сумні.
Душа  тобі  здає   екзамен,
Чи  буть  мені  на  самоті?

А  ти  учитель  надто  строгий,
Уважно  слухав  в  котрий  раз.
Мене  пробачити  готовий,
Без  зайвих  слів  і  без  образ.

Спостерігала  осінь  пильно,
Щоб  й  слова  тут  не  пропустить
У  нас  і  в  осені  щось  спільне...
Дозволю  вам  про  це  судить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891295
дата надходження 10.10.2020
дата закладки 10.10.2020


Valentyna_S

Звична річ

Біжить  стежина  підстрибцем  на  вигін
Вужем  пірнути  в  шерхіт  жовтих  трав,
Де  зір  людський    торкає  поля  вигин,
Де  вчора  жайворон  пісні  снував.

Там  в  сухотрав’ї  доживає  квітка,
Непоказна,  звичайна,  польова.
Її  струмок  поїв    із  згірка  зрідка,
Уста  воложила  водиця  дощова…

Упало  лихо  на  голівку  дику.
Зі  стежки,  нагло  і  життю  всупріч.
Чиясь  важка  нога  у  черевику
Її  втоптала  в  землю  –  звична  річ.

Стебло  здригнулося  німотним  криком,
Земля  накрила  в  ранах  пелюстки.
Свідома  зла,  нога  у  черевику
Байдуже  подалася  в  суш  хрусткий.

Зібравши  всю  снагу,  зіп’ялась  квітка
І  стріпала  злопам’ятність  та  пил.
Людей  у  бруд  теж  втоптують  нерідко,
Й  щоби  піднялись,  Бог  дає  нам  сил.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891247
дата надходження 09.10.2020
дата закладки 10.10.2020


Білоозерянська Чайка

Карета

 (Тавтограма.)

[i]Коли  кохання  кожну  крихту
Куштує  красень  кароокий,
Карета  колесує  крита  –
Кружляють,  котять  коні  кроком…

Кришта́лю  келих  калатає,
Кресає  кров  ковток  коштовний.
Каштани,  клен  –  кадриль  качають…
Калини  кетяг  –  красномовний…

Кваплива  курява  край  кручі,
Казковий  колорит  комети,
Краса  конвалії  квітуча  -
Кохання  краєм  –  курс  карети…[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890973
дата надходження 07.10.2020
дата закладки 07.10.2020


НАДЕЖДА М.

Рідні по крові

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PLUt_JV8qMg[/youtube]

Як  тільки    місяць  народився,
То  схожий  так  на  немовля.
Усе  навколо  роздивився,
Йому  все  видно  звіддаля.

Шумить  під  ним  бездонне  море,
Чомусь  так  страху  додає,
А  небо  -  небо  -  неозоре,
Краєчком  море  дістає.

Коли  нап"ється  небо  моря,
Хмарки  по  небу  поповзуть,
І  розгуляється  враз  буря,
Дощі  на  землю  упадуть..

Та  раптом  погляд  зупинився,
На  небі  бачить  він  дива:
Вечірній  зірочці  вклонився,
На  небі  тільки  що  зійшла.

Замилувався  він  красою,
Думки  прийшли  якісь  нові.
Її  лиш  зможе    звать  сестрою,
Бо   вони  рідні  по  крові...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890981
дата надходження 07.10.2020
дата закладки 07.10.2020


Наталі Косенко - Пурик

А я люблю…

А  я  люблю  рядки,  які  співають,
Так  мелодійно,  як  вода  в  струмку,
Коли  тендітно,  мило  залишають
Красу  роси  на  ніжному  листку

Люблю,  коли  ступає  тихо  ранок
І  у  мереживі  окутана  трава,
Коли  плете  небачений  серпанок,
Даруючи  нам  шати,  як  весна

А  я  люблю,  коли  чарівне  соло
Розносить  мелодійний  спів  пташок,
Коли  розкішне  волошкове  поле
Доповнює  красою  мій  рядок

Люблю,  коли  троянда  загадково
Всміхається,  як  ніби  ніжний  сон,
Коли  садок  в  мереживі  казково
Захвачує  привітно  нас  в  полон

І  стільки  зваб  і  чарівних  моментів
Вирує  в  ніжній  гамі  кольорів,
Це  ніби  гра  у  море  компліментів,
Які  розносяться  у  гоміні  вітрів.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890765
дата надходження 05.10.2020
дата закладки 05.10.2020


Олег Крушельницький

ЇЙ ЖОВТЕНЬ КОСУ РОЗПЛІТАЄ

Пора  цвітінь  вже  відійшла,
не  плаче  хвощ,  не  пахне  липа.
Осіння  прохолодь  прийшла,
небесними  слізьми  омита.
Земля  вже  стішилась  —  вляглась,
зопріле  листя  обгортає…
Вона  не  спить,  ще  не  здалась,
бо  все  ще  дихає  —  кохає…
Та  набирається  води,
щоб  вдосталь  напувать  коріння…
Ще  не  далеко  до  зими  —
зосталось  крапельку  терпіння.
В  полон  захоплять  холоди,
цупкі  морози,  дні  молочні…
Покриють  осені  сліди
пухкі  сніги  та  темні  ночі…
Але  Земля  іще  не  спить,
їй  жовтень  косу  розплітає…
Ще  журавлиний  клин  летить,
туман,  ще  ковдрою  вкриває…
Повітря  вогке  —  не  сухе,
бо  сіре  небо  брови  хмурить.
Вже  Сонце  зовсім  не  пече,
воно  потрохи  очі  жмурить.
Прийде  пора  холодних  снів…
Поспиш  земля,  поспиш  рідненька...
Прийде  ще  час  казкових  днів…
Проснешся  в  сяйві  —  чепурненька!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890795
дата надходження 05.10.2020
дата закладки 05.10.2020


Valentyna_S

Затишно

Десь  гупають  у  тишу  сови
Й  летять  зиґзаґом  блискавиці.
Панує  спокій    в  моїм  домі,
М’якій  вовняній  рукавиці.

Дощ  сокотить,  то  плаче  тужно,
То,  схлипнувши,  німує  миті,
А  я  дивлюсь  в  вікно  байдужо,
На  світ  химерами  сповитий.

Навпроти  тінь  лягла  на  шибу—
Знов  розбудив  чиюсь  дитину…
Свою  затію  залишив  би:
Зв’язав  вже  з  вільги  павутину!

Ковток  еспресо  —  й  плющу  очі
І  кидаю    в  минуле  невід.
Кажу  собі:  а  ти  як  хочеш,
Та  твоя  доля  –  чорний  лебідь.

Такі-сякі  були  нюанси,
Планида  ж  білою  не  стала.
Пусте,  що  втратились  всі  шанси—
Щоб  в  рідну  землю  лиш  вростала…

Десь  гупають  у  тишу  сови,
Летять  зиґзаґом  блискавиці.
Я  слухаю  в  теплі  удома,
Як  ходить  дощ  по  черепиці.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890267
дата надходження 30.09.2020
дата закладки 30.09.2020


Горбаль Василь

Клен і берізка

Зустрілися  двоє,  вже  сонце  сідало,
У  вітах  широких  губилось  воно.
І  одразу  усе,  що  було  пригадалось,
Як  колись  їм  затишно  разом  було.

Мільйон  одиноких  в  безмежному  лісі,
Та  доля  зустрітись  їм  випала  двом.
І  вітер  легенько  подув  в  верховітті,
Та  сонце  зігріло  своїм  їх  теплом.

Закоханих  двоє  в  безкрайньому  лісі,
І  листя  багряне  вже  впало  до  ніг.
Їх  віти  сплелися,  обнялися  скроні,
Сьогодні  їх  перша  омріяна  ніч.

Їм  зорі  світили  із  ясного  неба,
І  місяць  як  човен,  на  хвилях  гойдав.
А  більшого  щастя  нема  і  не  треба,
А  хто  не  любив,  той  щастя  не  знав.

Мороз  світанковий  і  віти  хрустальні,
На  бал  новорічний  нарядились  вони.
І  танець  їх  перший,  таки  карнавальний,
Й  мелодія  ллється,  співають  пташки.

Закоханих  двоє  в  дрімучому  лісі,
А  стежка,  щоб  вийти  із  лісу  одна.
Вже  сонце  он  сходить,    виграє  на  узліссі,
Дарує  їм  небо  неповторні  дива.

Зустрілися  двоє,  маестро  і  скрипка,
І  всесвіт  безмежний,  лиш  для  них  існував!
Стояла  одна  лиш,  зажурена  липа,
Її  він  за  скрипку  сьогодні  не  взяв.



 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890222
дата надходження 30.09.2020
дата закладки 30.09.2020


Білоозерянська Чайка

Лист

Зібгала  лист,  що  так  тобі  писала…
Не  підбере  слова  німа  душа,
Розводи  й  бруд  паперу  залиша  –
Зімну  його  –  бо  знову  все  невдало…

Лишився  вірш  на  сторінках  зім’ятих,
Мов  доторк  серця,  що  хвилює  кров,
У  ньому  пульс  любові  не  схолов  –
Кохання  тільки  може  так  писати…

Шалена  пристрасть  в  римі  між  рядками  –
і  зламано  вже  кілька  олівців,
Та  не  змовкає  жар  в  моїй  руці,
Терпіти  мусить  аркуш…  під  думками.

В  душі  закрила  всі  доступні  шлюзи  –
Бо  муки  серця  –  справа  непроста.
Зім’ятий  аркуш  зайвого  листа
Читатиме  лиш  приятелька  Муза…

(Картина  Ельжбети  Бражек.  Польща.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889948
дата надходження 27.09.2020
дата закладки 27.09.2020


Любов Таборовець

Наснився батьківський поріг…

Наснилась  хата…  батьківський  поріг…
Де  гартувались  мої  крила…
Де  спориші  в  дворі  торкались  ніг,
Де  босою  усі  стежки  сходила…

Наснились  мами  руки  в  мозолях…
Ніжніше  їх,  не  знаю  в  світі.
Разом  із  сонцем,    вдома  й  на  полях,
Вони  трудились    в  щедрім  літі.

Наснився  тато  любий  край  воріт…
Той  мудрий  погляд,  очі  сині…
А  в  них  іскрилась  мужність,  як  граніт…
З  дитинства  в  пам’яті  –  донині.

Стомилася…    Спочину  тільки  тут…
В  гармонії    душі  і  тіла…
Де  духу  отчого  сліди  живуть
Які  ведуть  додому  сміло.

А  тепло  як…  Згорнулася  в  клубок,
Щоб  тішив  сон  цей  до  світанку…
Я  відчуваю  крила  їх  обох…
Вберу  тепло  це  до  останку…

Як  сонце  зійде  –  знову  у  політ…
Настане  день  у  круговерті…
Та  скільки  б  не  жила  на  світі  літ,-
Любов  батькі́в  не  згасне  серці.

26.09.2020
Л.Таборовець

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889858
дата надходження 26.09.2020
дата закладки 27.09.2020


НАДЕЖДА М.

Шматочок літа поселю у серці

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=barrz_wrg-E[/youtube]

Шматочок  літа  поселю  у  серці,
Спиватиму  ковтками  до  весни.
Хай  для  наснаги  буде  це  джерельце,
Що  нагадає  про  тепло  мені.

Коли  нагрянуть  зимні  буревії,
Дерева  сніг  закида  по  плече,
Не  буду  піддаватись  настальгії,
Зимова   ця  фантазія  втече.

Згадаю  я  про  теплий  тайничок,
Візьму  із  нього  трошки  літа.
І  оживе  у  скрипці  знов  смичок,
Проллється  тут  мелодія  пригріта.

І  поверне  мене  у  край   щасливий,
Без  сліз,  вагання.  метушні,
І  радості   відчую  цілу  зливу,
Що  в  час  важкий  -  підтримка  для  душі.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889842
дата надходження 26.09.2020
дата закладки 26.09.2020


Lilafea

Я ДОГОРАЮ…

Я  догораю  та  не  тілом,  а  в  душі…
Уже  нічого  у  цім  світі  не  чекаю,
Все  те,  що  часто  заважає  на  путі,
Куди  дівати  у  житті  уже  не  знаю…

Я  догораю  в  мріях  і  в  думках  своїх,
Яке  свічка  тану,  у  сльозах  спливаю,
Нема  бажання  до  торжеств,  або  утіх
В  своїх  літах  вже  ніби  маму  доганяю…

Я  догораю  знову  в  клопотах  проблем,
Нових  чомусь  вже  планів  не  складаю,
Ще  часом  здатна    й  до  життя  дилем,
Але  душею  часто  в  Небесах  уже  літаю…

Я  догораю,  відтанцьовуючи  в  такт,
Мої  роки,  чи  дні,  або  й  хвилини,
Душа  у  грудях,  наче  в  клітці  птах,
Уже  свої,  мабуть,  шукає  верховини…

Я  догораю  та  не  тілом,  а  в  душі…
Ключів  до  Неба  я  свідомо  не  шукаю,
Тому  життям  пройду,  дарованим  мені,
Але  гріхи  свої  не  понесу  до  Раю…

©  Іванна  Осос
#поезія_Іванна_Осос
23.09.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889530
дата надходження 23.09.2020
дата закладки 23.09.2020


Білоозерянська Чайка

З Різдвом Пресвятої Богородиці!

   [i]Лиш  сонця  промінь  впав  на  золотисте  листя,
Зашепотіла  осінь  поміж  трав:
-  Подарував  нам  календар  Другу  Пречисту,
У  справжню  осінь  нас  усіх  позвав!

Молитва  має  в  день  цей  особливу  силу,
Молімось  Богородиці  Святій,
Одвічно,  кожна  мати  у  цей  день  просила:
-  Маріє,  бережи  дітей  в  житті!

Шанують  всі  продовжувачку  роду  –  жінку,
І  палять  старі  одяг  та  взуття,
Дітей  виводять  зранку  на  поріг  будинку
Кроплять  їх...  на  здоров’я  та  життя.

До  сходу  сонця  умиваються  водою,
 щоби  красу  жіночу  зберегти,
Вже  саме  з  цього  дня  у  хату  молодої
З’явитись  можуть  бажані  свати.

Над  Україною  –  молитва  урочиста:
Хай  мир  та  світло  переможуть  зло…
Хай  береже  нас  Богородиця  Пречиста,
І  огортає  душу  всім  тепло![/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889325
дата надходження 21.09.2020
дата закладки 21.09.2020


Олекса Удайко

НЕ ЖЕБРАВ СЛО̀ВА

           [i]Не  же́́брав  -  брав!
           Бо  слово  -  зброя...[/i]
[youtube]https://youtu.be/1THwbLedRoI[/youtube]
[b][color="#03656e"][color="#034657"][i]
В  житті  своєму  не  жебракував,
хіба  що  колос  взяв  в  колгоспнім  полі  –
по  волі  Божій  предок  мій  кував
козацький  дух  в  мені,  несхибність  долі.

Й  за  словом  у  кишеню  я  поліз,
не  жебрав  любомудрого  я  слова  –
мого  прароду  праведний  реліз
вчив  зерня  відділяти  від  полови.

І  з  цим  у  світі  грішному  живу,
дарую  всім,  хто  поряд,  щире  слово,
напнуту  родом  пружну  тятиву
тримаю  міцно.  Лук  –  напоготові!

І  хай  хоч  хто  зобидить  славний  рід,
мою  кохану  неньку  Україну  –
тим  словом  вцілю  в  саме  серце.  Слід
залишиться  назавше,  до  загину.

А  ще  молюсь,  щоб  слово  проросло
й  дало  у  душах  правди  буйні  сходи,
щоб  в  нас  притомних  множилось  число
на  славу  многострадного  народу.[/color][/color][/b]


20.09.2020,  ©  Олекса  Удайко

Світлина  демонструє  оту  притомність  на  акції  "Ні  -  капітуляції",
що  відбулась  14  жовтня  2019-го  року  в  Києві  у  День  Покрови,ЗСУ
і    Українського  козацтва.  В  центрі  з  прапором  України  -  автор.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889280
дата надходження 20.09.2020
дата закладки 20.09.2020


Леся Геник

Мені снилися сни, як темінь…

Мені  снилися  сни,  як  темінь...
Мені  снилися  сни,  як  ніч...
Кров  аж  стигла  в  гарячих  венах
й  відійти  не  давала  пріч,

Обливаючи  плечі  потом,
обсипаючи  день  піском,
не  лишаючи  слів  на  потім,
лиш  надії  гіркий  оском.

Я  боялась  тих  снів,  як  смерчу.
Кілька  митей  -  а  наче  вік.
І  здавалися  недоречні
всі  розради,  втрачали  лік.

Бо  лишались  лиш  чорні  межі,
за  якими  густі  яри,
й  нездоланні  високі  вежі,
що  і  як  там  не  говори.

І  зі  снів,  як  із  трясовини,
обплітала  єство  жура,
що  на  завтра  гіркої  днини
ще  гіркішої  йде  пора.

Але  Божа  рука  спасенна
защораз  обривала  нить,
оживляючи  змерзлі  вени,
зупиняючи  муки  мить.

Залишаючи  сни  холодні
там,  де  пасмо  волочить  ніч.
І  тепліші  ставали  скроні,
й  безнадія  втікала  пріч.

Мені  снилися  сни,  як  темінь...

31.05.20  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889249
дата надходження 20.09.2020
дата закладки 20.09.2020


Наталі Косенко - Пурик

Так хотілося б час зупинить…

Не  питай,  чому  заплакані  очі
І  коса  вже  зовсім  розплелась
Та  думки  так  тендітні,  дівочі
Розлетілись,  як  буря  пройшлась

Не  питай,  що  тривожить  серденько
І  чому  не  радіє  душа,
Це  тому,  що  там  любляча  ненька,
Вже  давненько  чекає  листа

Ось  прийду  і  в  обіймах  з  рядками,
Покладу  в  кожне  слово  любов,
Поділюся  із  нею  думками,
Що  тривожать  мене  знов  і  знов

Вип"ю  чаю  в  саду  запашного,
Спогад  ніжно  торкає,  щемить,
Сад  розквітчений  в  квіті  п"янкому  -
Він  і  вабить  мене,  і  болить...

І  полину  думками  в  безмежнісь,
Зупиняю  лише  їх  на  мить,
Чую  в  серденьку  щем  і  бентежність  -
Так  хотілося  б  час  зупинить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889123
дата надходження 19.09.2020
дата закладки 19.09.2020


Малиновый Рай

Ой ви очі, чорні очі


Я  вночі  не  засинаю
І  в  день  спокою  не  маю,
Всі  думки  мої  про  очі
Тої(того)що  кохати  хочу.

Ой  ви  очі,чорні  очі,
Не  марнуйте  мої  ночі,
Не  марнуйте  мої  дні,
Дайте  спокою  мені.

З  того  часу  як  побачив
Через  вас  сміюсь  і  плачу,
Невідомо  що  зробили
Ви  зі  мною  очі  милі.


Ой  ви  очі,чорні  очі,
Не  марнуйте  мої  ночі,
Не  марнуйте  мої  дні,
Дайте  спокою  мені.

Чорні  очі  вас  благаю,
Я  без  вас  життя  не  маю,
В  мою  душу  ви  загляньте
І  не  вік  моїми  станьте.


Ой  ви  очі,чорні  очі,
Не  марнуйте  мої  ночі,
Не  марнуйте  мої  дні,
Дайте  спокою  мені.

Ви  то  строгі,то  смієтесь,
То  сльозами  враз  проллетесь,
То  палаєте  зірками,
Я  палаю  разом  з  вами.

Ой  ви  очі,чорні  очі,
Не  марнуйте  мої  ночі,
Не  марнуйте  мої  дні,
Дайте  спокою  мені.

Ось  ви  ,очі,  врешті  знову  
Завелися  на  розмову,
Подивилися  так  мило
Мою  душу  зрозуміли.


Ой  ви  очі,чорні  очі,
Не  марнуйте  мої  ночі,
Не  марнуйте  мої  дні,
Дайте  спокою  мені.

Ой  ви  очі,чорні  очі,
Не  марнуйте  дні  і  ночі,
Дайте  відповідь  мені
Чи  кохаєте  ,чи  ні.


Ой  ви  очі,чорні  очі,
Не  марнуйте  мої  ночі,
Не  марнуйте  мої  дні,
Дайте  спокою  мені.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888851
дата надходження 16.09.2020
дата закладки 16.09.2020


Leskiv

Заспівай мені, люба матусю…

Заспівай  мені,  люба  матусю,
Ті  пісні,  що  співала  колись.
Їхніх  чарів  душею  торкнуся
І  в  уяві  полину  увись.
Я  побачу  звідтіль  Україну
Всю,  немов  на  долоні  моїй,
І  потічки  гірські,  і  долини,
І  степи,  й  солов"їні  гаї.
Он,  у  гАю  стоїть  дівчинонька.
Сльози  котяться  з  карих  очей.
Що  коханий  пішов  на  війноньку.
Скільки  бідній  страждати  ночей!
На  горі  наростає  напруга.
То  женці  там  пшениченьку  жнуть.
Майорить  під  горою  хоругва:
Козаки  вже  з  походу  ідуть.
Попереду  ступа  Сагайдачний,
Наливайко  і  Гонта  за  ним.
Всі  хоробрі,  але  необачні:
Ворогам  Україну  здали.
Ні,  не  їхня  вина,  що  країна
Опинилась  в  неволі  важкій:
Всюди  розбрат,а  Схід  у  руїнах.
Недолугі  тепер  ватажки.
За  долЯри,  за  владу,  за  статки
Іноземним  панам  продались,
Занедбали  країну  нащадки.
Козаки  нині  перевелись.
Заспівай  ще  ту  пісню  печальну
Про  три  Ясеня  біля  села,
Звідки  доля  жорстока,  безжальна
На  чужИну  тебе  повела.
Ти  не  плач,  що  так  склалось  невдало
І  життя  все  пройшло  в  чужинІ.
По  світах  українців  чимало
Батьківщину  навідують  в  сні.
Та  нехай  вороги  наші  плачуть!
Жартівливі  пісні  утнемо.
Хоч  життя  наше  нині  собаче,
Тільки  що  з  того?  Раз  живемо!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888593
дата надходження 13.09.2020
дата закладки 13.09.2020


Lilafea

Я ВИП’Ю ОСІНЬ

Я  вип’ю  Осінь  цю  до  дна…
Прогірклу,  скисшу  та  солону,
Якщо  і  залишатимусь  одна,
Позбавившись  тенет  полону…

Ця  Осінь  смаку  сліз  й  біди,
Ночей  безсонних  до  світанку,
Якщо  й  душевні  рани  обійти,
Тілесні  болі  розривають  зранку…

Куди  подівся  солод  та  дурман,
Яким  завжди  була  багата  Осінь,
Де  той  п’янкий  її  густий  туман,
Що  золотом  окроплює  волосся…

Де  її  чари  й  той  духмяний  світ,
Що  розливається  душею  й  тілом,
Який  і  почуттям  дає  новий  політ,
Такий,  щоб  знову  жити  захотіла…

Де  дух  її,  зігріє  що  і  п’янить,
Спокою  присмаку  й  блаженства,
Коли  струна  в  душі  бринить,
Добравшись  до  самого  серця.

Я  вип’ю  Осінь  цю  до  дна…
Хоч  приторна  вона  й  холодна,
Вже  краще  нею  отруюся  я  одна,
Вона  якщо  лише  для  цього  годна…


©  Іванна  Осос
#поезія_Іванна_Осос
9.09.2020


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888266
дата надходження 09.09.2020
дата закладки 09.09.2020


Тетяна Бонд

Подорож у дитинство

Вже  нічка  спустилась.  Так  хочеться  спати…
Порину  у  сон  я  дитинство  шукати.
Де  мама  і  тато,  живі  і  здорові,
А  ми  ще  малі,  у  достатку  й  любові.

Он  стежка  до  річки.  Пухка  і  гаряча.
Камінчики  гострі,  та  я  не  заплачу.
А  зліва  –  город,  можна  вже  й  просапати,
-  І  в  річку  –  пилюку  і  втому  змивати….

І  в  лагідних  водах  загояться  рани,
Тут  рибою  пахнуть  ранкові  тумани…
Он  тато  –  чимдуж  «у  поля»  поспішає,
Он    мама  –  корову  з  воріт  виганяє.

У  двір  повертаюсь  –  тут  тихо  й  спокійно.
Вмивається  котик,  виспівує  півень.
Сідаймо  і  ми  вже  нарешті  до  столу.
Все  свіже,  своє,  навіть  не  охололо...

А  сонце  ж  пече  й  крізь  фіранку  строкату…
Від  нього  сховатись  тікаємо  в  хату.
А  там  –  прохолода!  Затишно,  як  вдома,
Коли  кожна  річ  дорога  і  знайома.

Обідня  пора.  Я  на  стіл  вже  накрила…
Як  борщиком  пахне!  З  любов’ю  зварила.
Шкода,  тільки  тато  не  зміг:  не  леваді,
Обідає,  мабуть,  десь  там,  «на  бригаді».
 
І  знову  –  у  річку.  І  знову  –  пірнути.
І  літо  барвисте  по  вінця  відчути!
Ми  знову  акули!  Ми  знову  медузи!
Вже  вариться  ціле  відро  кукурудзи!

Кавун  вибираємо,  як  їх  багато…
І  квас,  що  привіз  на  гостинець  нам  тато.
І  мамин  пиріг  запашний  і  рум’яний,
Мов  ця  літня  днина  –  щасливо-духмяний.

Поглянь:  повен  двір  золотої  пшениці,
Щоб  стало  на  рік  для  худоби  і  птиці…
Сушити,  носити  і  двір  підмітати,
Аж    ось  вже  і  сонцю  пора  засинати…

Як  пахне  дитинство  дощем  і  травою,
І  сонцем  гарячим,  росою  рясною,
І  хлібом,  і  медом,  і  батьківським  словом,
Найкращим  у  світі  твоїм  отчим  домом.

Шкода,  та  пора  вже  мені  прокидатись,
З  дитинства  в  доросле  життя  повертатись.
За  спогади  ці,  що  у  серці  голубим,
Завжди  будем  вдячні  батькам  нашим  любим.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883407
дата надходження 20.07.2020
дата закладки 20.07.2020


Шостацька Людмила

ШМАТОЧОК РАЮ

ШМАТОЧОК  РАЮ
Була  в  селі.  То  й  є  шматочок  раю.
Там  –  воля  всім:  дощам,  вітрам  й  мені.
Дерева  шлях  услід  благословляють
Й  лягають  квіти  всі  разом  до  ніг.
Радіють  враз  і  хвіртка,  і  сусіди,
У  кожній  шибці  –  щастя  промінець.
Претензій  менше  стало  у  Феміди,
Упав  в  траву  безсило  камінець.
Вітаю  кожну  квітку  особисто,
Звільняю  від  сусіда-бур’яну.
І  дороге  зі  спогадів  намисто
Веде  в  дитинства  пору  весняну.
Бринить  сльоза,  немов  роса  на  вітрі,
Лелека  витер  враз  її  крилом.
Летить  кудись,  розрізавши  повітря,
А  з  ним  летить  надія  над  селом.
Коса  співає  милу  серцю  пісню,
Ще  косарі  живуть  в  моїм  селі.
Боюся  думки:  що  буде  …  опісля
На  цій  святій,  без  сумніву,  землі?
А  поки  –  йду  по  стежці  цього  раю,
Ціную  мить  ціннішу  над  усе.
Цим  сонцем  й  небом  так  себе  втішаю,
Іду  поміж  усміхнених  осель.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881743
дата надходження 05.07.2020
дата закладки 05.07.2020


Oxana Levina

На моїй мові говорив Господь

На  моїй  мові  говорив  Господь,  
Бо  лиш  вона  летить,  як  його  крила,  
Вона  свята!  –  так  мама  нас  учила,  
Й  смачна,  як  мед,  що  капає  з  осот.  

На  моїй  мові  малював  Господь!  
Він  говорив:  „Ось,  небо,  сад  і  жінка,  
А  ось  і  чоловік  –  її  підтримка”,  –  
Й  виводив  пензлем  людства  вічний  код.  

Як  українці  й  працював  Господь!  
Під  змах  руки  він  засівав  пшеницю,  
І  сяючу  запалював  зірницю,  
І  вдихав  душу  в  тисячі  істот.  

На  моїй  мові  і  журивсь  Господь…  
Як  люди  у  неволі  помирали,  
За  рідну  землю,  як  віки  страждали,  
І  кров  пролив,  нескорений  народ.  

Хто  зрікся  мови,  тих  карав  Господь!  
Хто  зневажав  його  святі  закони,  
Безчесно  жив,  грішив  лиш  безборонно,  
Як  Каїн  ніс  нам  розбрат  і  клопот.  

Та  мовою  нас  милував  Господь:  
Як  батько  за  своїх  дітей  він  плакав,  
Молитвами  до  неба  він  балакав,  
І  знову  посилав  нам  рій  щедрот.  

По-українськи  й  спочивав  Господь.  
Він  брав  у  руки,  скрипку  і  цимбали,  
І  янголи  „О,  Санну”  йому  грали,  
І  йшли  гуртом  в  веселий  хоровод.  

У  Україні  і  любив  Господь!  
Писав  вірші,  освячував  нам  шлюби,  
Читав  казки  у  хаті  біля  груби,  
Й  під  вишнею  складав  годинам  щьот.  

Моєю  мовою  освячував  Господь,  
А  ще  на  моїй  мові  він  обідав,  
Борщем  і  салом  і  вечеряв  й  снідав,  
З’їдав  шкоринку  до  дрібних  крихот.  

У  моїй  мові  і  живе  Господь,  
І  в  щирім  серці  завжди  він  існує,  
Молитви  наші  й  мрії  добрий  чує,  
Хоча  їх  й  не  записує  в  блокнот.  

Освячений  великий  наш  народ  
Говорить  у  любові,  у  родині,  
У  всій  моїй  величній  Україні  
На  рідній  мові,  що  нам  дав  Господь!!!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881345
дата надходження 01.07.2020
дата закладки 01.07.2020


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Хто для чого живе?

Хтось  їсть  для  того,  щоби  йому  жити,
У  іншого  ж  виходить  навпаки  -
Живе  для  того,  щоб  живіт  набити
Та  мріє  лиш  про  харч,  та  ще  й  який!

Один  в  житті  своєму  скрізь  встигає:
І  на  роботі,  в  спорті  і  в  сім"ї,
А  на  дивані  інший  засинає
Так  міцно  після  того,  як  наївсь.

Колись  про  когось  скажуть  добре  слово,
Був  працьовитим,  то  ж  і  залишив
По  собі  сад  і  дім  просторий  новий,
Бо  у  труді  усе  життя  прожив.

Про  іншого  ж  ніхто  і  не  згадає,
А  якщо  так,  то  ледарем  назве,
Літа  свої  протринькав  же  він  марно.
Не  до  вподоби  нам  життя  таке.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881206
дата надходження 30.06.2020
дата закладки 30.06.2020


Віктор Варварич

А нам лиш п'ятдесят

А  нам  сьогодні  п'ятдесят,
Це  не  ніч,  а  тихий  вечір.
Роки  від  нас  кудись  спішать,
Тихо  догорають  свічі.

Горить  свіча  і  втікає  віск,
Я  обійняв  тебе  за  плечі.
У  твоїх  очах  ще  юний  блиск,
А  вуста  досі  молоднечі.

А  наше  життя,  ще  не  пройшло,
Почалось  з  самого  початку.
А  кохання  щастя  віднайшло,
Поклало  мудрості  печатку.

Горить  свіча  і  любов  зоріє,
Вимальовує  грані  у  серцях.
Кохання  й  досі  полум'яніє,
І  до  зрілості  вистеляє  шлях.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881112
дата надходження 29.06.2020
дата закладки 29.06.2020


геометрія

У МОЄМУ САДКУ…

                                               Дозріли  вже  сунички,
                                               В  моїм  диво  -  садку...
                                               Блискучі,  незалежні,
                                               Як  маки  в  квітнику...

                                               А  поруч  них  порічки
                                               Сережками  висять,
                                               Вони  неначе  свічки
                                               На  сонечку  блистять...

                                               Я  рву  їх  повні  жмені,
                                               У  рот  собі  кладу...
                                               І  котик  біля  мене,
                                               Муркоче  на  виду...

                                               Йому  я  пропоную
                                               Усю  цю  смакоту...
                                               Та  він  не  розуміє
                                               Їх  смак  і  красоту...

                                               Смакую,  відчуваю,
                                               Приємний  їхній  смак,
                                               Таких  ніде  немає,
                                               Лиш  є  в  рідних  садках...

                                               Дивлюсь,  що  вже  й  малина
                                               Дозріла  у  садку...
                                               Та  й  вишня  червоніє,
                                               У  мене  на  виду...

                                               До  вишні  і  малини
                                               Пізніше  я  прийду...
                                               Ось  трішечки  спочину
                                               На  лавочці  піду...

                                               Сідаю,  споглядаю,
                                               Я  літечка  красу...
                                               Як  добре,  що  в  цім  світі,
                                               І  в  літі  я  живу!..  

 
                                                 


 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881083
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 28.06.2020


Горбаль Василь

Залиш себе

Залиш  себе  отут  зі  мною,
В  цвітінні  пишної  весни.
Нехай  милуюсь  я  тобою,  
У  світ  мій  в  снах  ти  приходи.

Живу  і  дихаю  тобою,
Прийди  хоч  маревом  прийди.
Як  сонце  сходить  і  заходить,
З  світанком  двері  відчини.

Долоні  ніжні  і  холодні,
До  щік  моїх  ти  притули.
В  очах  безмежної  безодні,
Ще  раз  мене  ти  утопи.

Я  хочу  впитися  тобою,  
Така  солодка  мов  нектар.
У  серці  проросла  лозою,
Й  налились  грона  серця  дар.

Залишся  мить  іще  зі  мною,
З  бокалом  терпкого  вина.
Хай  танго  бурхливою  рікою,
З'єднає  душі  наші  без  гріха.

Вони  з'єднаються  і  в  небо,
Веселка  вийде  з  берегів.
І  з  рук  закоханих  як  треба,  
Полине  пара  голубів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881040
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 28.06.2020


Віктор Варварич

Панянка з міста Лева

Дякую  тобі  любове  моя,
Що  тебе  тривожив  до  півночі.
Із  тобою  ловив  спів  солов'я,
Поринав  в  твої  синії  очі.

Твій  ніжний  голос  душі  лікує,
Із  променем  сонця  ясно  зорить.
А  ніжність  вабить  і  фокусує,
Дарує  таку  неповторну  мить.

З  тобою  насолоду  впіймаю,
Що  шепочеш  ніжні,  свої  слова.
І  як  фенікс  знову  я  згораю,
Моя  зваблива  Мавко  лісова...

Мене  вабить  вірність  лебедина,
Яка  так  неповторно  вальсує.
І  в  нас  буде  чудова  родина,
І  нехай  увесь  світ,  це  почує.

А  ти  для  мене,  як  королева,
Яка  ув'язнила  серце  моє.
Чарівна  панянка  з  міста  Лева,
Ти  покликала  у  серце  своє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881062
дата надходження 28.06.2020
дата закладки 28.06.2020


Олег Крушельницький

СОНЕТ дорога до раю

Іржа  з'їдає  меч  билинний...
Покритий  попелом  вівтар.
На  образах  Ісус  невинний  —
бандуру  обійняв  кобзар.
Сліпий,  неначе  бачить  душу,
в  скорботі  прожитих  віків.
І  я  цей  біль  терпіти  мушу,
під  тиском  зрощених  гріхів.
Співай,  молись  старий  козаче,
та  серце  струнами  не  край.
Хто  йшов  крізь  пекло  —  не  заплаче!
Того  веде  дорога  в  рай!

Якщо  ти  прагнеш  в  рабстві  жити,
то  краще  у  вогонь  піти...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880966
дата надходження 27.06.2020
дата закладки 27.06.2020


Надія Башинська

БУКЕТ РОМАШОК ПОЛЬОВИХ

Букет  ромашок  польових
приніс  мені.  А  де  їх  взяв?
Вони  найкращі  для  мене.
Дивуюся,  а  звідки  взнав?

Які  в  них  ніжні  пелюстки…
на  них  гадать  не  стану  я.
Ці  квіти  сонячні,  ясні,
шепочуть  лиш  твоє  їм’я.

Звучать  в  них  жайвора  пісні,
що  чуло    небо  голубе.
О,  знаю  я,  як  прийдеш  ти,
розкажуть,  як  люблю  тебе.

То  ж  нам  не  треба  зайвих  слів,
ці  квіти  кращі  є  від  них.
Глянь,  щастям  світиться  ясний
букет  ромашок  польових.

Букет  ромашок  польових,
звичайно,  в  полечку  зібрав.
Вони  найкращі  для  мене...
і  підказали,  як  ти  взнав.

Там,  де  волошок  синіх  цвіт,
і  гордовитий  виріс  мак,
вони  між  житніх  колосків
моє  ім'я  шептали...  Так?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880686
дата надходження 24.06.2020
дата закладки 25.06.2020


НАДЕЖДА М.

Зелені очі

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=MwjbfA8hju0[/youtube]

Це  тільки  раз  бува,  єдиний,
Повір  у  казку  в  цім  житті,
Ти  не  пройди  повз  неї  мимо,
Не  довіряй  ти  простоті.

Коли  пройшов,  то  зупинися,
Можливо,  крок  зроби  назад.
Це  -  твоє  щастя,  озирнися.
Іти  з  ним  треба   тільки  влад.

Побачив  очі  ти  зелені,
Тебе  взяли  вони  в  полон?
Тримай  це  щастя  міцно  в  жмені...
Та  не  хвилюйся,  охолонь.

Це  так  хотіла  твоя  доля,
Це  значить  бути  так   цьому.́
Тебе  спіткала  ця  неволя.
Та  хто  дасть  відповідь:  ЧОМУ?

А  ти  дивись,  що  серце  скаже:
Неволя,  воля  -  вибирай!
Чи,  може,  тут  як  карта  ляже?
От  тільки  з  долею  не  грай!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880534
дата надходження 23.06.2020
дата закладки 23.06.2020


Пісаренчиха

БРИКАЄТЬСЯ

Чоловіки  –  наївні,  як  котята.
І  ласку,  й  ніжність  не  помітять,  ні.
А  варто  щось  їм  всупереч  сказати,
Запіняться,  як  вишні  навесні.
А  нам,  жінкам,  якась,  та  все  ж  увага.
Для  нас  –  байдужість  більш  за  все  болить.
А  ненависть  –  коханню  рівновага.
Брикається.  А  на  гачку  висить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880051
дата надходження 18.06.2020
дата закладки 18.06.2020


Микола Нагорний

Не ламай калину

Ой  гарна  я,  гарна,  щира  та  вродлива.  
Чому  ж  моя  доля  така  нещаслива?  
Народила  ненька  мене  сиротою,  
Повінчала  доля  з  сумом  та  журбою.  
Хто  йде  мимо  дому,  поглядом  лоскоче.  
Дивиться  лукаво,  мов  купити  хоче.  
На  селі  весілля  восени  гуляють,  
Тільки  мою  хату  старости  минають.  
Як  сніги  зімліли,  та  й  настало  літо,  
Вузличок  зібрала,  та  й  пішла  по  світу.  
Напилася  горя  по  самії  вінця,  
Калиною  стала,  пустила  корінця.  
Як  ідуть  дівчата,  калину  ламають,  
Білосніжні  квіти  в  коси  заплітають.  
Не  ламай  калину  при  битій  дорозі,  
Ягоди  червоні  –  то  дівочі  сльози.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875758
дата надходження 13.05.2020
дата закладки 13.05.2020


Наталі Косенко - Пурик

Добрий ранок

Поцілунок  залишає  ранок  на  листках
Та  панує  мила  мрія  у  моїх  думках,
Хочу,  щоб  тепло  весняне  радісно  прийшло
І  торкнулось  так  чарівно  до  чола  мого

Вітерець  легенько  коси,  щоби  розтріпав
І  так  ніжно,  як  коханий  мило  обійняв.
Заглянули  незабудки  поглядом  краси
Та  чарівно  привітали  з  подихом  весни

Очі  кольору  небесся  полонили  світ
Та  такий  же  був  звабливий  той  безмежний  квіт,
Ніби  небо  нахилилось  низько  до  землі,
Щоб  промовить:"Добрий  ранок,  люба  Наталі",




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874412
дата надходження 03.05.2020
дата закладки 03.05.2020


Лілія Мандзюк

Дочасні п'єдистали

Що  з  того,  як  відомий,  хвалять  люди,
Ім'я  твоє  лунає  звідусюди,
Достиг  висот,  ти  так  туди  стремився,
Й  кумиром  не  одному  вже  зробився?

Одні  красою  тішаться  твоєю,
Бо  ти  гордишся,  в  серці  знаєш,  нею.
А  інші  розум,  здібність  похваляють,  -
Ти  тішишся,  як  тебе  вирізняють.

Та  що  з  того,  як  в  небі  не  відомий,
І  особисто  з  Богом  не  знайомий?
Якби  ти  знав  Його,  ти  б  не  гордився,
Його  б  прославить,  не  себе  стремився.

Порою  ми  в  гонитві  за  дочасним,
Забувши,  Хто  насправді  є  всевласним.
Господь  -  Той  Самий,  в  Біблії  почуєш:
Ти  перевір,  чи  в  небеса  скарбуєш!?

О,  нам  порою  хочеться  тут  слави:
Розумний  йде  -  здалека  щоб  взнавали.
А  Біблія  так  просто  реагує:
"Невірний  раб",  -  любитель  слави  вчує.

Багато  зараз  в  світі  "грамофонів".
Ти  лиш  плати  й  тебе  зроблять  відомим.
Щити  рекламні,  радіо  і  преса,
Розкажуть  багатьом:  оце  -  "принцеса"!

Та  пам'ятаймо,  друзі-християни,
Перед  усім  Голгофські  Божі  рани.
Там  на  хресті  Син  Божий  не  гордився,
Смирився,  аж  до  смерті  Бог  смирився.

Його  Ім'я  робім  життям  відомим
Як  можна  більш  -  знайомим  й  не  знайомим.
Велика  радість:  хтось  з  людей  спасеться
Й  в  родину  Божу  ще  один  віллється.

Брати  і  сестри,  до  Христа  тулімось,
На  п'єдестал  дочасний  не  спішімось,
Бо  наша  ціль  висока  -  рай  і  небо!
Хай  через  тебе  Бог  прославить  Себе!

І  буде  в  небі  вічне:  "Слава  Богу!",
Тому,  Хто  нам  відкрив  туди  дорогу!
А  ти  вже,  друже,  з  Ним  заприязнився,
Чи  збудувать  ім'я  собі  стремився?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874208
дата надходження 01.05.2020
дата закладки 01.05.2020


Віктор Варварич

Я твій бранець

У  тебе  на  щоці  горить  рум'янець,
Духм'яними  травами  вабить  коса.
У  тебе  закохався,  я  твій  бранець,
А  всім  решта  ти  дала  відкоша.

Ти  привітна  і  дуже  особлива,
Постава  твоя  вишукана,  струнка.
Ти  ніжна  і  по  своєму  красива,
Як  дозріла  вишня,  ти  п'янка.

Твої  перса  наче  дурман,
Що  звабою  кличуть  до  себе.
З  тобою  пливу  в  синій  океан,
Окрім  тебе,  мені  іншої  не  треба.

Твоє  тіло  таке  шовковисте,
Що  п'янить  як  молоде  вино.
Волосся  твоє  вогнянисте,
Що  горить  наче  золоте  руно.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873829
дата надходження 28.04.2020
дата закладки 28.04.2020


Валентина Малая

Я йшла собі І слухала Весну…

Я  йшла  собі
І  слухала  Весну...
Колючу,
не  люб'язну
Вітродуйну,
По-  новому,
Не  любу  й  гомінку,
І  не  веселу,
Сміхом
Не  осЯйну...

Не  чуються
І  гомони  пташок,
Які  цвірінькають,
Стрекочуть,чи
Туркочуть...
Де  ділися  дзижчання
Комашок,
Які  дзижчать
І  крильцями
Тріпочуть???

Не  чуються
ЦвіркУни-  горобці,
Що  зграями
З  кущів  перелітають...
І  ластівок  не
Бачу,молодців,
Що  гнізда  мостять,
Під  балкон
Літають...

Лиш  чути
Ворог-  вітер
У  степу
І  видно  :хмара
Темна  -
синь  закрила...
О,Весно,
Допиши  свою
Журну
Строфу  -
Терпіти  все  це
Всім...просто
Не  сила...

Перепиши,
І  знов
Переспівай!
Переродись,
Ввійди  в
Мажорні
Нотки!
По-  новому,
Воскресни,
Не  приснись!
Явись  не  тільки
В  фентезі  поетки!

Щоб  всі
Ішли...і  слухали
Весну...
Веселу,чародійну,
І  люб'язну!
Красиву,гомінку
І  осяйну!
Любовну,ніжну,
Світло-неосяжну!

26.04.2020р.
В.Мала

 /Цвітінню  Весни  карантин  не  заважає.
Світлина  з  міського  сайту  Дніпра  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873771
дата надходження 28.04.2020
дата закладки 28.04.2020


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Брудні слова

Брудні  слова  знов  пише  Чайківчанка,
Скажіть,  за  що  образу  шле  мені?
Що  хоче  заздрісна  оця  "панянка",
Чому  вторгається  в  вірші  мої?

Як  хвора  ти,  тоді  іди  лікуйся,
Дай  спокій  і  нелізь  в  життя  моє.
Поки  не  пізно,  краще  ти  вгамуйся,
Бо  кара  Божа  ще  наздожене.

Я  не  злодійка  і  Господь  це  знає,
У  мене  чиста  перед  ним  душа.
Не  лізь  прошу...  за  це  Господь  карає,
Твої  слова  не  стоять  ні  гроша.

Брехню  не  сій,  бо  в  самоті  збирати,
Її  ти  будеш  з  гіркими  слізьми.
Сама  навчися  краще  щось  писати,
І  не  топчись  брудними  чобітьми.

А  може  тебе  просто"жаба  душить",
Що  краще  пише  хтось  за  тебе  всеж.
І  через  те  душа  твоя  так  "хлющить",
Деж  доброта  твоя  поділась,  деж?...

Що  хочеш  ти,  скажи  мені  людино,
Хто  тобі  право  дав,  щоб  ображать.
Чому  тобі  бракує,  щось  постійно,
Не  краще  би  тобі  вірші  писать?

Візьмись  за  розум,  поки  ще  не  пізно,
Життя  людині  лише  раз  дано.
Якщо  ти  з  вірою  ідеш  постійно,  
То  не  топчи  біленьке  полотно...

 Марійко!  Як  тобі  не  стидно  обливати  мене  брудом.  Я  тебе  зовсім  не  знаю,  ти  не  знаєш  мене,  навіщо  ти  вторгаєшся  в  моє  життя.  Що  ти  за  людина?  Тобі  що  немає  чим  зайнятися,  чи  що?  Не  гріши  словами  і  не  копай  комусь  яму,  бо  сама  туди  потрапиш.  Живи  і  радуйся  життю!!!  Навчися  поводитися,  якщо  тебе  ненавчили.  Якщо  ти  людина,  то  будь  нею!!!  Мені  тебе  шкода,  що  твій  світогляд  затьмарений  злістю...

А  написала  я  все  це,  щоб  поети  нашого  сайту,  які  заходять  і  читають  поезію  Чайківчанки,  сказали  мені,  що  у  моїх  віршах  є  спільного  з  її...  Що  я  можу  вкрасти  в  неї?  Та  й  чи  є  там  щось  красти?  Чому  вона  мене  називає  злодійкою?  Скільки  я  прожила  на  цій  землі  жодна  людина  мене  не  звинуватила  в  злодійстві.Це  аморально,  це  неввічливо...Я  чесна  людина,  вмію  розуміти,  вмію  співчувати  і  завжди  підтримую  інших...  А  сьогодні  вранці  зайшовши  на  сайт  я  побачила  відгук  на  свій  вірш,який  був  написаний,  ще  09.10.2019  під  назвою  "  ІДУ  ЩАСЛИВА",відгук  писала  Марія  Чайківчанка,  коли  я  відкрила  сторінку,  то  побачила,  що  під  відгуком  який  я  відписувала  поету  нашого  сайту,  вчора  26.04.2020  Чайківчанка  написала  "  ЩАСЛИВА  ЗЛОДІЙКА",тоді  у  вірші  "  БАЖАНА  ЗУСТРІЧ"  за  02.02.2019  -  насвинячила,  у  вірші  "  ЦІНА  ЛЮБОВІ"  за26.03.2020  -  насвинячила,  скажіть  це  розумно?  Це  підлість,  іначе  не  назвеш!  Марійко,  мені  не  треба  неприємностей,  я  нехочу,  щоб  ти  заходила  до  мене  на  сторінку,  пиши  собі,  якщо  прийшла  у  Клуб  Поезії  і  не  зачіпай  порядних  людей!

Я  думаю,  що  кожен  поставивши  себе  на  моє  місце  відчує,  що  це  таке!!!





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873643
дата надходження 27.04.2020
дата закладки 27.04.2020


Олеся Лісова

Відвести біду

Дме  вітер,  ох  який  холодний
На  цвіт  дерев  і  перший  лист
І  вірус,  наче  звір  голодний
Життя    міняє  звичний  зміст.

Щодня  у  пошуках  поживи
По  наших  долях,  навпростець,
В  весну  привносить  корективи,
Надіючись,  що  світ  вже  мрець.

Нічим    заразу  не  спинити.
Стоїть  з  мечем  земних  гріхів.
Дай,  Боже,  серцем  відмолити
Спасіння  віднайти  шляхи.

Всім  разом  стати    злу  на  горло,
Стерню  засіяти  добром,
Аби  любові  пісня  горда
Біду  відводила  щитом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872887
дата надходження 21.04.2020
дата закладки 21.04.2020


Ніна Незламна

Благодатний сон / рим. проза /

                         Після  сну,  нестримуючи  емоцій,  серед    ночі,  на  аркуш    лягли  мої  рядки
                                                                                                                   ***
Погляд  в  літню  ніч…  Вповні  місяць  ясноокий,  Чумацьткий  шлях
 То  б  моя      воля…    Я  б  від  захвату    –  туди    злітала  мов  птах
 Сім`я  сузір`їв….  Тривожно,  ніч  зореока,      забрала    сон.
 То  тиша,то  знов…  Тихий  шелест  листя  -  музика  в  унісон
   У  вікно  навстіж….  Запахи  трав  терпких,      нічна  прохолода
 Віднайду  спокій?  Чи  прийде    Божа  благодать  й    допомога…

     О,  країно!  Знаю  кругла  земля,  тут  живу    на  ній  я.  Україна  моя,  благодатна  земля.  Є  ліси  і  моря,    і  безмежні  поля.  Ясноока    блакить.  Промінь  сонця…  Ця  мить….  Скажіть,  як  не  радіти?  Та  чи  можна  посміти?  Не  побачить    красу,  яку  Бог,  всім    нам    дав?!
     Щастя    -  сенс    житя.    Життя  дар  Божий.  Народила  ненька  мене  в  день,  пригожий.  Він    її      й  мене,  прийняв,    на  цей  світ,  нині  наша  земля.  Стріну  ранню  зорю.  Мамо,  я  вже  не  сплю.Тож  піду  у  життя,    там  є  стежка  й  моя.  Помолюсь  на  порозі,  думка  -    шепіт,  чи  й  взмозі?  Наперед    хто  це  скаже?  То  вже  лиш    час    покаже.    Яку    дав  мені  долю….
     Ледь  зажеврів  світанок,    в  кольорах  різнобарвних…Аж  вражає  очі  мінливість,      фіолетових    і  синіх.  Ген,  по  обрію  тягнеться,  темно  -  червона  смужка.  Розріз    по  вертикалі,    золотистая  нитка.  Вже  спромігся  прорватись,  промінь    сміло,  златавий…  Ніжно  небо  торкає,    лукаво  позирає.  Небо  прийме  в  обійми,  він,  як  неньку  цілує.    Небо  синь  засіяє,  зорі  зникнуть  повсюди.  З  ними  й  сни  ясноокі,  чи  видіння  приблуди?  Мо»  приборкають  спокій,  чи    позбудусь  я  мрії?
   Ранок  ледь-ледь    шепоче,  поклонюся  дорозі.  Вітер  щоки  лоскоче,    чом  душа  все  в  тривозі?    Пестить  сонечко  ноги.  Там,  попереду  довга,  ген  чорніє  дорога.    Я  ступлю  босонога,  в    душі  рада  й    до  Бога.  Як  верба  похилюся  і  до  нього  звернуся.  Під  крило  ти  візьми…  Прошу  благослови..  ..  Хай  пройду  я  свій  шлях,  подолаю  весь  страх.  Щоб  щаслива  й  на  волі,  як  волошечка  в  полі.  
   Ясне  сонце  яскраве,    сипле  золото  всюди.  Миле,  тепле,  ласкаве,  певно  гарний  день  буде.    Сонце  -  Боже  творіння,  як  і  небо  й  земля.  Я  розвію  сумління,  ранком  сяє  роса.  По  траві,  по  хлібах,  погляд    мій  наче  птах.  Ой,  яка  ж  це  краса,  чарівні  небеса  .  А  по  них  там  хмаринки,    мов  човни  й  паруса.  Ще  пів  неба  сивіє,  може  дощик  посіє.  Прийму  Бога  крестіння,  приховаю  сумління.  Часом  йду  й  озираюсь  й  до  землі  нахиляюсь.  Я  красу  цю  спрймаю,  з  неї    сили  черпаю    й  далі  йду    в  майбуття.
   І  душа  вже  співає,  вдалечінь  подивлюся.  Поле,  вітер  гуляє,  як  дитя  посміхнуся.    Наче  все    море  в  хвилях,    в  золотих  акварелях.  Ні,  мені  це  не  сниться  -  колоситься  пшениця.    Доторкнулась  рукою,  вже  вдається  рікою.  Цвіт  –  краплинки    злітають,  тріпочись  відлітають.  Вмить  здійнялись,  комашки,  заясніли  ромашки.  Жу-жу-жу  мова  бджілок,  мов  тихеньких  сопілок..    І  деінде    по  полю,    манять  погляд  волошки.    Насолоджусь  ,  надивлюсь,    я  на  них  іще  трошки.  Ген-ген,    по  край  поля,  маківки  червоніють,  тихий  шепіт  з    травами,  тут  й  дзвіночки  синіють.  
   А    за    полем,    як  сторож,  дуб  старезний  широкий.  Підпирає  лісочок,  за    ним    зелен  горбочок.  Сонце  в  сивім  тумані,  випива  роси  ранні..
   Вздовж  дороги  травичка…  Низько  летить    синичка.  Це  ж,  як  вісник  погоді,  все  супутниця  волі.  При  дорозі  дві  пташки,    голуби  сизокрилі.  Ранок…..  сонце  стрічають,  ой,  які  ж  вони  милі.  Промінь  пару  цілує,  тихо  голуб  воркує.    Раптом  подруга  в  небо,  трепіт  крил  засторога.  Він    сміливо  за  нею,  полетів,    мов    стрілою.  А  я    ж,    ледь  посміхнувшись,    далі  йтиму  стежинкою.  Споришева,    холодна,    м`якість,  я    відчуваю,  червоніють  підошви,    росинки  збираю.  Наберуся    з  них    сили,    в    сонця    трішки    тепла.  А  природа    красу      надасть,  мрії  -    принесуть    небеса.  І  землиця  свята,  вскладе  в  душу  добра.  А    Господь  наш    Ісус,    навчить    мене  любові  .  В  житті  щастя  знайду!    І    за  все  це,    подякую  Богові!
                                                                                                                                                             Березень  2020р



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871101
дата надходження 07.04.2020
дата закладки 07.04.2020


LubovShemet

ДОМАШНІЙ ХЛІБ

Домашній  хліб  -  це  справжнє  диво
Було  звичайним  на  селі,  
Рум'яний  пишний  і  красивий
І  найсмачніший  на  землі!  
Я  пам'  ятаю,  як  бабуся
Домашній  хліб  в  печі  пекла,  
А  потім  вже  моя  матуся
Мені  рецепт  передала.
Із  покоління  в  покоління
Всі  знали  правило  одне,
Що  треба  до  свого  уміння  -  
Вложити  душу  -  головне!  
Хліб  на  столі  -  для  всіх  святиня
Була  і  є  на  всі  віки,  
Бо  пам'ятає  Україна
Голодні,  страчені  роки...  
До  спогадів  я  повернуся
В  мого  дитинства  добрий  час,  
Про  хліборобський  труд  бабуся
Розповідала  нам  не  раз...  
Як  полі  сіялась  пшениця
І  як  в'  язався  перший  сніп,  
Мололи  зерна,  як  годить  я,  
А  з  борошна  містили  хліб...  
Дитинства  сонячна  картинка
Давно  залишилась  в  думках,  
В  моїй  руці  хрустка  скоринка,  
Духмяний  хліб  на  рушниках...  

Любов  Шемет
3  квітня  2020  року

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870558
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 04.04.2020


НАДЕЖДА М.

Пустий зажурений вокзал

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eW5Y-88fnTo[/youtube]

Пустий  зажурений  вокзал,
Давно  вже  поїзд  відійшов.
У  котрий  раз   її  він  ждав,
Колись  загублену  любов.

Сидів  без  квітів  в  темноті,
Зажура  поруч  нього сіла.
Весна  цвіте,  як  і  тоді.
Вже  скільки  весен  пролетіло!

Думки  птахами  знову  линуть,
В  далеку  теплу  ту  весну.
Не  зупинити  часоплину,
Приходять   часто,  як  із  сну.

Неначе  поряд   знову  чує,
Що  тихо  голос  промовля:
(  Весна  та  до  сих  пір  квітує)
Не  забувай  мене,-  летить  здаля...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870315
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 02.04.2020


Valentyna_S

Весна, наче жінка

Весна,  наче  жінка  вагітна,  мінлива:
В  туманних,  томливих  тривогах  й  грайлива,
То  криється  в  кокон,  то  прагне  уваги,
То  може  сама  нам  додати  наснаги.

А  мозок  в  неспокою  дужих  обіймах,
У  зведеннях  МОЗу,  вістях  й  кінофільмах.
На  столику  кава  всякчас  з  кардамоном  —
Втім  очі  нащупують  «Декамерона».

Весна  заглядає  благально  у  вікна:
Краса  непомічена  ви́квітне  й  зникне.
Ще  гра  не  скінчилась  в  гусарську  рулетку,
Та  дух  недосяжний,  поети  й  поетки.

Кладу  на  стелаж  сповідання  Бокаччо.
Не  варто  весні  дорікати,  одначе.
Впадати  у  відчай  нам  якось  не  личить,
Тож  з  вікон  усотуймо  світу  величчя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869981
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020


НАДЕЖДА М.

Все буде, як колись, іще недавно

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GCwYuKK2Daw[/youtube]

По  -  іншому  дивлюсь  тепер  в  вікно,
Весна  уже  у  повному  цвітінні.
Розбавить  сум  природою  дано,
Журба  й  краса  в  однім  переплетінні.

Подивишся  -  і  хочеться   повірить,
Що  сон  страшний  цей  швидко  промине,
І  все  в  цім  світі  грішним  тоді  змінить,
А  радість,  що  десь  зникла  -  знов  прийде.

Все  буде,  як  колись,  іще  недавно:
Тебе  чекатиму,  (віриш?)  як  завжди.
Не  можна  передати  це  дослівно,
Чекаю,  бо  колись  казав  ти  -  жди.

Та  час  іде,  і  поки  все  без  зміни,
Тебе  нема,  а  вишні  вже  в  цвіту.
І  пропливають  дні,години  і  хвилини,
А  я  все  вперто  переміни  жду...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869979
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020


НАДЕЖДА М.

Все буде, як колись, іще недавно

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GCwYuKK2Daw[/youtube]

По  -  іншому  дивлюсь  тепер  в  вікно,
Весна  уже  у  повному  цвітінні.
Розбавить  сум  природою  дано,
Журба  й  краса  в  однім  переплетінні.

Подивишся  -  і  хочеться   повірить,
Що  сон  страшний  цей  швидко  промине,
І  все  в  цім  світі  грішним  тоді  змінить,
А  радість,  що  десь  зникла  -  знов  прийде.

Все  буде,  як  колись,  іще  недавно:
Тебе  чекатиму,  (віриш?)  як  завжди.
Не  можна  передати  це  дослівно,
Чекаю,  бо  колись  казав  ти  -  жди.

Та  час  іде,  і  поки  все  без  зміни,
Тебе  нема,  а  вишні  вже  в  цвіту.
І  пропливають  дні,години  і  хвилини,
А  я  все  вперто  переміни  жду...




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869979
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020


Наталі Калиновська

ЖЕНИ ПЕЧАЛЬ!

Жени  печаль!

Жени  печаль  свою  у  плавні,
Де  слід  згубили  качки  дикі!
Згадай  про  вчинки  світлі,  славні...
Про  справи  добрі  сонцеликі!

Жени  зневіру  в  пастку  хтиву...
А  заздрість  —  у  міцні  капкани!
Поглянь:  на  усмішку  красиву
Хай  сплять  агресії  вулкани!

На  злих  ти  не  звертай  увагу!
Вони  як  “зеро”  на  планеті...
Вгамуй  любов'ю  свою  спрагу,
Й  життя  цінуй  в  кожнім  моменті.

28.03.2020  м.  Львів  Наталія  Калиновська.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869966
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020


Олекса Удайко

МІЙ НОВИЙ ЗІР

[i]...Теплий  Олекса  як  символ  тепла  і  
       злагоди  наповнює  чимось  новим,  
       незвіданим  і....  дещо  тривожним.  
         Вітаючи  всіх  клубівців  з  цим  вес=
       няним  святом,  зичу  доброго  здо-
       роп'я,  любові  та    наснаги    в    цей  
       нелегкий  час,  що  випав  на  нашу  
       долю!  У  свою  чергу,  дякую    всім,  
       хто  поздоровив  мене  з  Днем  на=
       родин  та  прошу  вибачення  за  мою
     тимчасову,  вимушену  відсутність
       на  ваших  сторінках...[/i]
[youtube]https://youtu.be/55_-PKrzNj8[/youtube]
[i][b][color="#6e0585"]Мені  дав  Бог  новий,  здоровий  зір  –
відкрилися  простори  неозорі  –
серед  малих  й  великих  в  небі  зір
я  виберу  свої,  мені  властиві  зорі.

І  стане  ясно  все  украй  мені  –
побачу  геть  усе  у  цьому  світі:–
вибоїни  й  кущами  скриті  дні,
і  темні  лиця,  й  лиця  у  привіті…

Від  зерна  відклерую  я  лушпу,
не  помилюсь  у  любуванні  друзів,
бо  бачу  правду  –  щиру…  і  скупу,
ціную  давні,  і  новітні  узи.

Відтак  у  світ  чіткішим  стане  шлях,  
ясніші  абриси  і  горизонти…
кукіль  й  волошки  висвітить  в  житах
мені  ласкаве  і  привітне  сонце.

Хоч  не  знімаю  з  неба  жодних  зір,
сузір’я  друзів  на  землі  я  маю:
джерела  вод  із-під  землі  і  гір  
в  душі  творять  симфонію  розмаю…[/b]

                   
[b]…  Подяка  зріє  в  мене  під  кінець
чарівннику  -  хірургові  від  Бога…
Це  Йван  Віталійович  Козинець...
Хай  стелить  ряст  йому  легкау  дорогу![/color][/b][/color]

30.03.2020
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869937
дата надходження 30.03.2020
дата закладки 30.03.2020


НАДЕЖДА М.

Чому так музика торкає

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=w6F0qNErXWo[/youtube]
Чому  так  музика  торкає,
Що  ллються  сльози  із  душі?
А  гілки  бруньки  розпускають,
І  затихають  вмить  дощі.

Яка  у  ній  магічна  сила!
Змінити  може   все  за  мить.
Буває  вхопить -  й  полетіла,
Ніщо  не  може  зупинить.

Душа  вразлива  чомусь  плаче,
На  це  і  приводу  нема.
А,  може,  просто  так  терпляча,
В  собі  всі  болі  захова.

І  сльози  котяться  -  не  спиниш,
Чомусь  солоні  і  гіркі.
Нема,  чи  є  на  те  причини,
Такі -  то  сльози  ці  людські.

А  потім  стане  ніби  легше,
Немов  очистилась  душа.
Торкає  музика  не  вперше,
Мене  так  часто  утіша.

Чи  плачуть  душі  зачерствілі?
Та,  мабуть,  в  них  душа  глуха.
Що  з  часом  зовсім  заржавілі,
Та  не  заплаче:  сліз  нема...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869744
дата надходження 28.03.2020
дата закладки 28.03.2020


іванесса

У ТЕБЕ В ДОЛОНІ

Я  тебе  не  бачила  ніколи.
Не  торкалась  щоки  рукою,
Я  просила  кохання  небес,
Небеса  протікали  водою.
А  сьогодні  твій  голос  люблю....
Просто  голос  додав  мені  сили,
Я  повірила  в  мрію  свою,
В  те,  що  можу  ще  бути  щаслива.
В  те  що  ти  саме  той,  саме...  Мій...
Моя  радість  і  моя  надія...
Не  щезай,  ти  чуєш  не  смій,
Хоч  допоки  в  кохання  я  вірю.
Обійми,  поцілуй,  пригорни
І  губами  торкнися  до  скроні,
Лиш  нікуди  вже  більше  не  йди...
Моє  серце  у  тебе  в  долоні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869555
дата надходження 27.03.2020
дата закладки 27.03.2020


НАДЕЖДА М.

І десь шукаємо надію

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=tHcsU4mvmLo
[/youtube]
Весна,  як  свідок  цьому  лиху,
Цвіте  раніше,  ніж  завжди.
У  цім  цвітінні  нема  страху,
Лиш  невблаганні  холоди.

Вітри  літають  і  жирують,
Збивають  перші  пелюстки,
А  сірим  хмарам,  що  кочують,
З  нечів"я  рвуть  їх  на  шматки.

У  неспокої  вся  природа,
А  в  душу  лізуть  все  думки:
Коли  ж  ця  зміниться  погода,
Що  так  дається  узнаки?

І  тут  згадаєш  день  вчорашній,
Неначе  все  було  давно.
По  тілу  повзають  мурашки:
Що  нас  чекає?  Мовчимо...

І  десь  шукаємо  надію,
Що  заховалась  у  цей  час.
Лиш  блідо  -  блідо  квітне  мрія,
Що  ще  тримає  в  житті  нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869561
дата надходження 27.03.2020
дата закладки 27.03.2020


Ганна Верес

ОЙ ВЕСНОНЬКО! (Слова для пісні)


Колишуть    небо    крила    журавлині,

І    сонечко    радіє    теж    весні,

А    я,    неначе    птах,    до    сонця    лину,

І    душу    переповнюють    пісні

Приспів:

Ой    веснонько,  ти    красна    і    весела,

Чаруєш    нас    красою    і  теплом,

Тебе  чекали    і    міста,  і  села,

І    журавлине    стомлене    крило.

Хмаринку    білу    поглядом    дістану,

Закоханим    в    грози    весняний    шум.

Впадуть    на    землю    водяні    кристали,

Я    й    дощ    до    пісні    також    запрошу.

Приспів:

Ой  веснонько,  ти    красна    і  весела,

Чаруєш    нас    красою    і  теплом,

Тебе  чекали    і    міста,    і    села,

І  журавлине    стомлене    крило.

Тумани    кучерявляться    в    долині,

Голублять    ніжні    паростки    рослин,

А    з    піднебесся    лине    журавлине,

Безмежно    рідне,    весняне    «курли».

Приспів:

Ой    веснонько,  ти    красна    і  весела,

Чаруєш    нас    красою    і  теплом,

Тебе    чекали    і  міста,  і  села,

І  журавлине    стомлене    крило.  

Ганна  Верес  (Демиденко)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869510
дата надходження 26.03.2020
дата закладки 27.03.2020


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Хочеться жити

А  до  фінішу  березень  вже  добіга,
Пора  квітню  дорогу  давати
І  не  падати  білим  холодним  снігам,
А  струмочкам  весняним  співати.

І  запахнути  ніжно  отак  на  весь  ліс
Квітонькам,  що  медунками  звуться
Та  до  себе  приваблювать  крихітних  бджіл,
Меду  щоб  наносили  у  вулик.

Ніжним-ніжним  серпанком  окутати  ще
У  саду  молодесеньку  вишню
І  пуститися  теплим  весняним  дощем,
Прислухатися,  як  земля  дише.

Бо  вона  дає  силу  посівам  отим,
Котрим  згодом  хлібами  шуміти,
Зелен-травам  і  квітам  чудовим  таким.
Все  це  бачиш  -  і  хочеться  ЖИТИ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869539
дата надходження 27.03.2020
дата закладки 27.03.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

У вічній любові

Змивають  дощі  малюнки  асфальтні,
Оті,  що  тонко  виводили  крейдою.
У  свіжих  газетах  пишуть  на  шпальтах,
А  тиша  вечірня  сідає  на  рейді.

Годинник  піщаний  з  відеокліпу
Гербарій  років  сипле,  сипле  хвилинно.
І    знову  листя  засушене  липи,
А  пух  тополиний  шляхами  десь  лине.

Хронічне  кохання  єдине  живе,
Ніщо  не  завадить:  ні  спека,  ні  холод.
Життя  кораблем  ще  по  морю  пливе,
У  вічній  любові  знаходимо  солод.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868651
дата надходження 20.03.2020
дата закладки 27.03.2020


Петро Кожум'яка (Ян Укович)

Собачі серця

"Життя  —  театр,
А  люди  в  нім  —  актори!"
Його,  як  і  життя,  творив  сам  Бог.
Життя  —  вода,  яка  тече  у  море  -
Є  аполог  —  тож  буде  епілог.

Тут  грають  все:  комедії  і  драми
Актори  ті  ж  —  лиш  ролі  їм  міняй,
Слова,  сценарії,  афіші,  епіграми,
Друкуй  програми  та  білети  продавай.

Сьогодні  у  театрі  досить  людно  -
Юрба  в  партері  голосно  гуде,
Товсті  й  худі  до  крісел  тягнуть  гузна
Театр  -  життя  лиш  дзеркало  бліде.

*********************************
Дія  1

Час  не  стоїть  —  він  безупинно  плине:
На  брамі  жовто-синій  майорить,
На  лаві  напівгола  Україна  -
Чим  може  глядачів  вона  збудить?

Політики-хірурги  в  Ради  залі  
Ножі-закони  взялися  гострить,
Безжально  серце  бранки  вирізали,
Щоб  серце  від  собаки  їй  привить.

Собаче  серце  -  хай  слухняна  буде,
І  на  цепку,  у  буді  щоб  жила,
І  як  рабиня,  а  не  вільні  люди,
Як  божевільна,  власну  землю  продала.

Все  по  закону,  начебто,  по  волі,
По  власній  волі!  -  бреше  ЦВК…
Безсилу,  зраджену  покинули  всі  долі,
Не  начепили  ще,  допокищо,  цепка.

Отак  прилюдно,  харкаючу  кров'ю,
Тягли  її  знесилену  в  Москов'ю…
Морили  голодом,
Встромляли  в  рани  ніж  -
Христові  муки…
Та,  мабуть,  ще  гірш…

А  серце  бідної  країни  заховали,
На  очі  ману  людям  навели,
Кого  олжа  не  брала  —  убивали,
Наклепи  і  суди  таке  плели  …


Дія  2

Бог  з  Сатаною  снідали  в  кав'ярні  -
Яєчня,  тости,  кава  і  бекон.
До  кави  коньяку  додали  гарно
І  вийшли  покурити  на  балкон.

Затягся  Бог  і  смачно  пихнув  димом,
До  Сатани  звернувся:  розкажи  -
Якого  дідька  ти  поліз  до  Криму?
За  що  ти  око  на  Вкраїну  положив?

Тобі  твою  мацу  набридло  їсти?
Чи  душ  продажних  бракне  вже  тобі?
Чом  вирішив  серця  підступно  красти  -
Закінчиш,  як  Іуда  на  вербі!!!

Зовсім,  падлюко,  совість  загубив?
Раніше  разом  розумілись  наче…
-  Та  то  не  я!  Яхве  се  начудив  -
Від  нього  усе  пекло  досі  плаче!

Він  залякав  і  відьом,  і  чортів,
Мовляв,  це  -  бізнес,  економіки  закони  -
Пілат  прилюдно  зразу  руки  вмив:
«Без  грошей  —  не  до  жінки,  не  до  доми»

А  Україна  проти  нього  стала,
Тому  рогатий  вирішив  помститись  -
Залити  їй  «за  комір  смальцю  й  сала»,
Щоб  більше  не  могла  над  ним  глумитись.

З  продажними  домовився  він  швидко,
Пообіцявши  двоголовим  Крим  -
Чорти  зелені  начепили  свитки.  
Ну  й  зрадників  налізло  поміж  тим.

Що  з  цим  робити  —  навіть  і  не  знаю
Ти  Бог  —  тобі  всі  карти  в  руки,
А  я  тихенько  п'ятами  киваю
До  жінки,  до  дітей  і  до  онуків.

Лишився  Бог  на  сцені  сам  на  сам:
Оце  халепа,  підлість  ось  яка!  
Єгові  треба  дати  по  зубам,
А  краще  ще  під  ***  копняка!

Дістав  мобільний  і  натиснув  виклик:
-  Агов,  Михайле,  маєш  час  —  зайди
Спустись  на  Землю  і  добряче  гиркни,
І  те  Яхве  тягни  хутчіш  сюди...

Хвилини  дві  на  небо  милувався,
За  сценою  гармидер  тупотів,
Яхве  бешихою  з-за  сцени  увірвався
Побачив  Бога  —  обісрався,  перекосило  і  забракло  слів

Бог  подивився  підлому  у  очі  -
Одна  брехня  в  тім  «дзеркалі  душі»
-  Ти  що,  скотино,  мабуть,  смерті  хочеш?
Продати  хочеш  землю  за  гроші?

-  Ні,  не  продати,  а  скупити  хочу!
(Брехати  Богу,  падло,  не  посмів)
Щоб  рай  земний  моїм  став  царством  ночі  -
Не  козаків  вітали,  а  -  козлів!

Продажні  душі,  гроші  —  моя  зброя!
Служитимуть  мені,  а  не  тобі,
А  Україна  —  то  земля  героїв,
Її  я  серце  приготую  на  обід.

Лиш  в  підступах  і  зраді  моя  сила!
Сила  грошей  —  не  в  правді,  а  в  брехні,
У  слабкості  отих,  що  спокусились  -
Ось  тільки  заважаєш  ти  мені.

Кому,  скажи,  потрібна  твоя  правда?
Який  тобі  із  того,  Боже,  зиск?
Робити  —  важко,  вигідніша  зрада.
Молитви  про  порядність  —  вепра  виск.

Стули-но  пельку,  «діжка  бруду»!
Твоя  наука  гідна  лиш  чортів.
Із  мене  досить!  Слухати  не  буду!
І  так  уже  достатньо  завинив.

Ти  просто  зараз  тут  закінчиш  гру
Інакше  -  я  намилю  тобі  шию,
Інакше  -  в  дрібний  попіл  розітру  
По  всій  Землі  твій  прах  у  пил  розвію!  

Сидів  Яхве,  як  дурень  у  нірвані
(У  синагогах  досі  моляться  йому)
Хірурги-депутати  запродані
Із  вікон  бачили  Байкал  і  Колиму.

Раділа  знову  щиро  вся  країна  -
Брати  і  сестри,  діти-гречкосії
Бо  з  власним  серцем  —  справжня  Україна,
Собаче  серце  личить  лиш  Росії.
****************************************


Дія  3

Сирнула  гава  президенту  прямо  в  рота,
Корону  вірус  ззаду  утулив
На  їхнє  юдо-свято  —  у  суботу
Отримав  саме  те,  що  намолив!

І  попередники  без  жодної  різниці
На  статки,  на  посади  та  чини
Сконають  пожиттєво  у  в'язниці,
Все  віддадуть  накрадене  й  сини.

Кінець  один  чекає  крадіїв  -
Судити  буде  суд  по  їх  ділах
І  слава  та,  яку  хто  заслужив  -
Хоч  і  важкий,  тернистий  правди  шлях

********************************

У  слідчого  сидить  «гарсон  Собаков»
Маленькі  оченята,  хитрий  ніс  -
На  допит  привели  цю  скотиняку  -  
«Жирує  пан,  як  кум  у  нього  -  Біс»

-  Ви  як  потрапили  із  злодіїв  в  міністри?
І  не  байки,  а  правду  розкажіть.
-  Та  гроші  роблять  все  і  ти  хоч  трісни,
Роса  не  божа,  раз  брехня  біжить.

Політика  —  продажна,  як  повія  -
На  все  ціна:  в  міністри,  в  депутати.
«Меню  замовили...»  —  як  би  сказав  Месія,
Або  сам  Цезар:  «Брут,  ти  ж  був  за  брата...»

Все  по  закону:  зрада,  гроші,  вбивства  -
Не  людська  влада  і  закони  не  людські.
Перед  брудним  законом  —  ми  всі  чисті
Хоч  совість  —  чорна  пляма  на  листі.

На  цій  посаді  і  не  треба  красти  -
От  скільки  треба  —  стільки  і  бери.
Хоч  рідко  -  через  раз,  а  хочеш  часто,
Такі  от  правила  на  тому  рівні  гри.

Закони  там  свої  -  «собаче  серце»:
Хто  платить  —  той  команди  віддає.
В  кишеню,  мисочку,  коритце,  у  відерце...
«Бог»  -  хто  кладе,  хто  грошики  дає…

Для  тебе  «Бог»  —  той,  що  тобі  дає,
Ти  -  «Бог»  для  тих,  хто  значно  нижчий  тебе.
Хто  дупи  лиже  —  той  і  виграє,
А  іншого  закону  там  не  треба!

Це  справжні  цінності  у  бісівському  світі.
А  совість,  честь  у  ньому  -  дурний  сон.
А  що  від  Біса  ви  чекали  в  заповіті?
Це  наш  закон!  Це  —  наш  такий  Закон!

Допоки  ми  писали  ті  закони  -  
Чи  ж  варто  справедливості  чекать?
Ви  завжди  винуваті  були  в  тому,
Що  хочеться  нам  красти  і  брехать!

Машини,  рюкзаки,  бурштин,  убивства  -
«Вклонись  лишень  —  усе  буде  твоє»
Та  все  проходить,  облітає  листя
І  виринає  правда,  як  то  є.

Лиш  перший  крок  важкий  проти  Закону.
На  тому  боці  правди  нема  меж:
Жирує  тіло,  а  душа  холоне
І  сморід  пекла  допікає  теж.

Жах  поселяється  усюди.  Жах  розплати.  
Він  поряд.  Він  уже  до  тебе  йде.
Хотів  би,  а  куди  тікати?  
Скрізь  відображення  його  тебе  вже  жде...  

***************************
В  Гаазі,  на  суді  сидять  два  Вови  -
Один  з  них  ботексний,  а  другий  —  сперепердь.
Пусті  пропустимо  пройдисвітів  промови,  
Опишемо  процесу  лише  чверть:

Чечня,  Осетія,  Абхазія,  Донбас  -
Гібридні  війни,  Сирія  і  Крим.
-  Гаага  вже  давно  чекала  Вас
За  тисячі  смертей  ще  поміж  тим.

Брехня  політиків,  підбиті  літаки,
Ліси  Автралії,  японські  острови,
Мільйони  біженців,  згвалтовані  жінки,
По  лікті  руки  ваші  у  крові…

Ховає  очі  ботексне  хамло,
А  той  сцикливий  скиглить  всім  до  залу:
-  Мене  у  владу  випадково  занесло,
Я  лиш  актор  «Вечірнього  кварталу».

Присяжні  дивляться  на  нього  крізь  щілини:
-  Як  зветься  той,  хто  землю  продає,
Хто  продає  народ  і  Батьківщину,
Хто  з  воргом  і  катом  заграє?

Він  убивав  відкрито,  а  ти  нишком.
Хто  від  закону  утекти  допомагав?
Зіграти  дурня  сподівався  тишком,
Мовляв,  проскочу,  доки  ловлять  гав!

Так,  твори  не  горять  —  горять  потвори!
Каміння  час  збирати  й  розкидать
Брехня  і  зрада  разом  ліплять  гори,
А  правда  треба  щоб  їх  розвалять.  

*******************************
Епілог
Де  взяти  ті  слова,  
Щоб,  як  траву,  розчісували  мізки,
Як  шаблею  зрізали  будяки,
Учили  так,  як  вчать  зелені  різки,
З  голів  повикидали  кізяки...
Щоб  язики  вривали,  раз  брехливі,
У  жадібних,  продажних,  у  приблуд.
Де  взяти  ті  слова
Щоб  раз  й  назавжди
Із  душ  повимивали  зради  бруд,
Залишили  отам  лиш  чисту  правду.
Де  взяти  ті  слова?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869268
дата надходження 25.03.2020
дата закладки 25.03.2020


Ніна Незламна

В дивну ніченьку

Ховалось  сонечко,  за  обрій
В  царство  нічної  темноти
По  небу  хмаринки,  в  гербарій
Купками  склались  залюбки.
Жага  відпочити,  погледіть
 В  дивну  ніченьку  до  річки
Лебідка  спочива  і  лебідь
По  воді  зорі,  мов  свічкИ.
І  тиша,  спокуслива  всюди
Тож  наліталися  за  день
Боялись  вітра  –  воєводи
Його  уривчастих  пісень.
Червона  полоса,  втопилась
Трон  освітив    місяченько
Строга  ніч  –  цариця,  діждалась
Тож  кохала,  так    давненько….
Хмаринки  кліпали  очима
Роси  сріблились  по  траві
 Місяць  тарілкою,  ледь  блима
В  позолоченій  оправі
 Казковість  ночі  неповторна
Летіла  зіронька,  тремтить
Яка  ж  ця  ніченька  ноктюрна
Мені  б  запам`ятать,  цю  мить..

                                               23.03.2020р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869165
дата надходження 24.03.2020
дата закладки 24.03.2020


Женьшень

Усе згоріло в полум'ї утіх

А  я  перед  тобою  оголила  душу
Впустила  в  серце  і  впустила  в  дім
Лавиною  упала  в  твої  руки
А  ти  наше  кохання  не  зберіг  а  втім...

Ну  що  ж  тепер  поробиш  недоречно
Усе  що  міг  лиш  мій  тобі  усміх
Мені  з  тобою  вже  не  так  безпечно
Усе  згоріло  в  полум'ї  утіх

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869206
дата надходження 24.03.2020
дата закладки 24.03.2020


Valentyna_S

На овиді ще грає заграва

На  овиді  ще  грає  заграва.
Семиструнно  веселка  бринить,
І  батави  хрущів  гул  мулькавий
Надвечірньої  тиші  рве  нить.

Осипається  схилок.  Пелюстя
На  верхів’ях  догасне,    дахах.
Знов  минуле  відбилося  в  люстрі,
Щоб  в  незбутніх  наснитися  снах.

Полонить    щораз  погляд  заграва,
Де  збігаються  рейки  в  одну.
В  ніч  закоханий  вечір  лукаво
Розгортає  парчі  пелену.

Вітрик  з  ватри  розвіює  попіл,
Сизокрапельно  росить  моріг.
На  цнотливому  аркуші  —  докір,
Бо  ще  віршем  не  став  переліг.
22.03.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868971
дата надходження 22.03.2020
дата закладки 22.03.2020


laura1

А далі буде квітень!

Чому  ось  так  раптово  бентежно  стало  в  світі?
Отак  буває,  панство!  Це  знає  лише  Бог!
А  що  ж  робити  зараз,  у  ці  тривожні  миті?
А  треба  просто  жити  між  різних  засторог.

Чого  чекати  далі?  А  далі  прийде  квітень!
Зігріє  сонце  землю  й  розквітнуть  знов  сади!
Смарагдами  засяють  похмурі,  сірі  віти!
Із  вирію  прилинуть  додому  солов'ї.

А  що  ж  там  буде  потім?  А  потім  прийде  літо!
Затягнуть  серенади  барвисті  цвіркуни.
Наповнять  ароматом  повітря  трави  й  квіти!
Хлібами  зажовтіють  замріяні  лани!

Оце  і  все?  Так  просто?  Де  ж  тут  знайти  розраду?
Адже  на  небі  хмарно  і  скрізь  панує  страх?
Але  ж  усе  проходить,  лишається  позаду!
І  лиш  любов  наза́вжди  зостанеться  в  серцях!

То,  що  ж  робити  зараз?  Як  в  темряві  чинити?
Як  гідно  пережити  оцей  тривожний  час?
А  треба  просто  жити!  Любити  і  творити!
І  Всесвіт  неодмінно  всім  подарує  шанс!

22.  03.  2020                Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868978
дата надходження 22.03.2020
дата закладки 22.03.2020


Ярослав Ланьо

ЖИТИ, ОЗНАЧАЄ ЛЮБИТИ

Вже  час  покаятись…А  хочеться  любити…
Кервавить  рана  десь  під  пластиром  в  душі,
І  вкотре,  тягне  тихо  Богу  помолитись,
Аби  наснилася  земна  любов  мені.

Стара  зима  беззуба  на  прокляття  схожа,  
Влітає  з  іскрами  у  хмари  сірий  дим,
А  в  тіні  спогадів  народжуючись  проза,  
Шукає  пристрасних  і  грішно-ніжних  рим.

Крізь  біль  рядків  сумних  і  вічні  недомовки,
Щось  нерозбірливо  пишу  знов  про  любов,
Про  почуттів  моїх  скривавлені  уламки,
І  попелища  неомріяних  думок.

Застряг  у  ребрах  біс  й  шепоче:  закохатись,
А  я  у  відповідь  –  так,  сива  ж  борода,
Нема  на  старість  сенсу  у  кохання  гратись,
Чудова  осінь  у  душі…Все  ж  не  весна.

Згасає  свічка  денна  в  бронзовій  лампадці,
Вино  і  друзі  справжні,  краще  ніж  любов,
Та  після  зустрічей  таких,  не  так  уранці,
Пульсує  все  таки  червона  в  жилах  кров.

Вже  час  би  каятись…А  хочеться  любити.
Вино  і  друзі  щирі,  звісно,  то  святе,
Та,  щоб  наповнилось  по  вінця  слово  «Жити»,
Нехай  кохання,  серце  вічно  береже!

Хіба  душі  важливо,  скільки  тілу  років?
Хай  з  нами  в  дзеркалі  навіки  сивина,
Хай  навіть  смерть  скрипуча  вже  за  кілька  кроків,
Живи,  кохай,  твори  і  мрій,  римуй  слова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868895
дата надходження 22.03.2020
дата закладки 22.03.2020


Валентина Ярошенко

Не в праві жити днем одним

Сильні  вітри  повіють  з  гір
Зігнуть  дерева  й  лози
А  ми  напишемо  свій  твір
Нам  не  завадять  ті  прогнози
І  щоб  не  сталося  в  житті
На  мить  спинити  зможуть
Смерть  виб'є  нас  із  колії
Хоч  спонукають  нас  тривоги
Будемо  творити  і  писати
Відкрити  очі  інколи  сліпим
Для  чого    є  у  світі  жити
Не  в  праві  жити  днем  одним
Нехай  живе  в  душі  надія
Колись  помре  вона  остання
Наснаги  і  Божого  благословіння
Збудуться  мрії  і  бажання
А  нам  триматись  на  плаву
Ніколи  не  плевти  за  течією
Славімо  завжди  Україну  свою
Бо  всі  ми  сироти  без  неї

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868806
дата надходження 21.03.2020
дата закладки 21.03.2020


Ніна Незламна

Вечірній гість / проза /

                   Пізня  осінь…    До  балкону  навстяж  відчинені  двері  .…    Легенький  вітерець  погойдував    шовкові  сині  фіранки,  пахло  свіжістю  й  вогкістю.  В  кімнаті  настінний    великий  старий  годинник    відбиває  «Тік  –  так».    Книжкова  шафа  вщент  заповнена  книгами,  старий  диван,  з  дерев`яними  поручнями,  торкався  килима,    що  висів  на  стіні,  над  ним    сімейне  фото.  В  кутку  кімнати  невеличкий    телевізор,  його    Павло  дуже  рідко  вмикав.  Не  до  вподоби  плітки  й  розваги,  що  говорити  вже  за  фільми.  В  самого  життя,  що  можна  й    фільм  зняти,  чи  написати  книгу.  Серед  кімнати  круглий  стіл,  покритий  вишитою  скатертино  -,  це  рукоділля  дружини.    По  середині    скатерті  й  по  краю    вишиті  червоні    троянди  в  сплетінні  з  зеленими  листочками  й    стеблинами.  Вона  завжди  розстелина,  як  пам`ять  про  кохану.  Нагадування,  що  вона  поряд  з  ним,  хоча  минуло    більше    трьох  років,  як  пішла  в  інший  світ.
     Павло  підійшов  до  дверей,  в  роздумах,  чи  зачинити?    Та  ні,  нехай,    добре  провітрю  кімнату    -  й  вийшов  на  балкон.  Сьогодні  має  прийти  Софія,  єдина,  люба    донечка  -      його  сонечко.  Він  не  уявляв  життя  без  неї.  Інший  раз,  як  погляне,    перед    очима  мов  його  дружина.  Красива  форма    зелених  очей,    білявка,  губи  пишненькі,  як  стиглі  вишні.  Справді,  так  дуже  схожа  і  характер  м`який,    лагідний.  Та  правда  хитренька,  що  не  сказати  про  дружину.  Задавав  собі  запитання,  чому  доні  щастя  нема?    Вже  й  квартиру  має,  сама  собі  господиня.  Їй  недавно  минуло    двадцять  сім  років,    а  все  сама.  Оце  нині  субота,    має  вихідний,    тож  десь  до  обіду  з`явиться.  Щось  смачненьке    приготує,  пощебече,    як  пташечка.    Ще  й  сьогодні  має  бути  вечірній  гість,  як  вона  сказала,  так  про  свого  хлопця.  Сказала,що  він  дуже  хоче    познайомитися    з  родиною.  А  яка  тут  родина…    лише  дві  рідні  душі.
   Він  тримався  за  перила  балкону.    Вдивляючись  вдалину,    до  центральної  дороги,  почув  скрегіт  заліза,  це  трамвай  перетинає  стрілки.  Кожного  разу,  почувши  різкий    скрегіт,    або  звуковий  сигнал  трамваю,    пригадував  свою  роботу,    на  якій  пропрацював  більше  тридцяти  років.
     За  кермо  трамваю  сів  відразу  після  служби  в  армії,    знав  всі  маршрути  по  Одесі,    зупинки  та    постійних  пасажирів.    На  одній  з  кінцевих  зупинок    і  зустрівся  з  Полінкою,  допоміг    їй,  підніс  валізу  до  під`їзду.  Дівчина    в  той  час,  в  Києві    закінчила    університет,    отримала  диплом  педагога.  Знайомство  переросло  в  кохання,  а  згодом  і  побралися.    Дружина    в  школі  викладала  географію,    через  рік  народила  Софійку,  якою  тішилися,  як  маленьким  янголятком.Здавалося  щастю  не  було  меж,  розуміли    один  одного,    з  пів  слова,  як  кажуть  люди.  
     Та  біда  не  оминула    їх.    Павлові  лишалося  трохи  більше  трьох  років  до  пенсії.    Одного  дня,  як  завжди  уважний    водій  за  кермом    та  не  помітив,  коли    чоловік,  років  п`ятидесяти  опинився    під  колесами  трамваю.  Дякувати  Богу,  чоловік    залишився  живий,  лише  пом`яло  кінцівку  правої  ноги.  З  пасажирів    хтось  сказав,  що  сам  кинувся,  хтось  відмовився  йти  за  свідка.  А  ті    люди,  що  в  цей  час  були  поблизу  на  вулиці,  помітили  лише  тоді,  як  почули  скрегіт  заліза,  коли    Павло  різко  натиснув  на  гальма.
     На  жаль,    Поліна    не  змогла  пережити  такої    біди,    судової  тяганини,  не  витримало  серце.  Суд,  взявши  до  уваги  експертизу,  що  постраждалий    чоловік  був  напідпитку,  засудив  Павла  на  два  роки,  пославши  в  Красноярський  край  на  вирубку  лісу.  Як  не  намагався  довести  свою  невинність  та  зробити  це,    не  вдалося.  Молодий  адвокат    вимагав  великого  хабара,    але  де  ж  ті  гроші,  як  зарплата,  що  в  нього,  що  в  дружини  невелика.  Хто  ж  знав  ,  що  потрібні  будуть  гроші,  лише  два  місяці  минуло,  як    придбали  квартиру  для  доньки.  Все  життя  збирали  гроші,    трьом      жити  в    однокімнатній  квартирі,    доволі    ж  не  комфортно.
     Одночасно  дві  біди,  які  лягли  на  його  плечі,  чуттєво  позначилися  на  здоров`ї.    Відбуваючи  срок,  без  підтримки  дружини,  страждала  душа  в  переживаннях,  в    хвилюванні.  Одне  тримало  бажання  жити,  це  Софійка,  хотів  бачити  її  щасливою.    
     А  час  летів…    Згодом…    в  житті  чорна  полоса  минула.  Вийшовши  на  волю,  останній  рік  до  пенсії,  пропрацював    двірником.    Життя  продовжилося,  хоча  важка  ноша  пережитого  давала  про  себе  знати,    підіймався  тиск,  часто  турбував  біль  в  області  серця.
         Павло  почув,  як  відчинилися  двері,  голос  Софійки,
-  Тату,  це  я  -    привіт!
 Закривши  балком,  поспішив  в  обійми,    поцілував    її    в  чоло,
-О,  ти  сьогодні  така  красуня!  Бачу  зачіску  змінила,  а    в  оченятах  веселики    скачуть.  А  чи  й  не  закохалась  часом?
Софія  поправила    волосся,  що  ледь  спадало  на  плечі,
-Так,    я  на  кухню!    Запечу  рибу  на  вечерю,  а  ти  відпочивай.
Павло  тільки  посміхався,  її    співучий  голос  заспокоював    його.  Поглянув  на  фото  і  вкотре  подумав,  як    же  вона  схожа  на  дружину.
Пройшло  трохи  часу…  Надворі  темніло,  його  розбирала  цікавість,
-  Софійко  …    І,  як  того  чоловіка  звати,  чи  то  хлопця?  
-  Дмитром.    Він  адвокат,  тату.    Холостяк,  на  два  роки  старший  за  мене.  Побачиш,  такий  солідний,  чорноокий  і  до  того  ж  одягається  гарно.    Ну  й    видно  не  з  бідних.    А  закохатися,  ще  не  встигла,  бо  ж    його  знаю  лише  два  тижні,  але  він  дуже  наполягав,  щоб  я  вас  познайомила.  Як  навіть  в  нас  не  складеться,    хвилюватися  не  буду,  мені    ж  не  вісімнадцять  років.  Щоб  бігти  світ  за  очі  незнавши  людини.  Гадаю,  хоча  б  рік  треба  позустрічатися,    щоб  зробити  висновки,  хто  він,  який,  тоді  можливо    й  закохатися.
На  обличчі  усмішка,    кілька  раз  хіхікнула.  
-Ой,  дивися  доню,  така  професія,  чи  й  справедливий  ?  Ти  ж  знаєш  моє  відношення  до    людей  з    такою  професією,  -  голосно  сказав  батько  й    трохи  замислившись,  продовжив,  
-  Прокурори,  адвокати,  судді  -    такі  люди  рідко  живуть  чесно.    А  до  речі,    мого  адвоката    теж  Дмитром  звали.  Тебе  на  суді  не  було,  ти  б  послухала,  що  це  за  народ.  А,  ще  й  відверто  казати  за  гроші,    ну  тобто  за  хабар,  жах,  до  чого  котиться  світ…
На  кухні  пахло  рибою…    Софія    готувала  салат  з  свіжих  овочів,  тішилася,  що    все  задумане,  встигла    приготувати  до  приходу  гостя.
   Павло  стояв  на  балконі.  Думки,    легке  хвилювання  в  душі,  дивувався  донці.  Як  в  цієї  молоді  легко  все?  Їй  двадцять  сім,  а  вона  й  не  журиться,  що  незаміжня,  каже  не  хвилюватимусь.    От  щебетуха,    мабуть  і  справді,  ще  не  зустріла  своє  кохання.
 Він  на  алеї  помітив  чоловіка,  що  йшов  з  букетом  троянд.  Світло  ліхтаря  впало  на  букет,    о  червоні,  це    напевно    до  нас,
-  Доню,    видно    наш  гість  йде,  якийсь  чоловік  з  квітами    вже  зайшов  у  наш  під`їзд.  
Через    пару    хвилин  пролунав  двірний    дзвінок.  Від  хвилювання      стиснув  руки  в    кулаки,  присів  на  дивані.  Донька  поспішила  до  дверей.  Привітно  щебетала  біля  гостя,  поки  той  знімав  плащ    і  запросила  в  кімнату.Усміхнена,  жвава  Софія  тримала  в  руці  великий  букет    червоних  троянд,
-  Ось  знайомся,  мій  тато    Павло  Петрович.
Побачивши  гостя,  ледь  збліднів,  зашуміло  в  голові.  Намагався  не  показатися  непривітним,    він  десь  бачив  цей  погляд  та  все  ж  всупереч    волі    посміхнувся,  але    з  дивану  не  підійнявся  .    Хлопець  першим  подав  руку,
-  Дмитро.  Приємно  познайомитися.
 Павло,  відчув  гарячу  долоню  Дмитра.  Думка,  як  стріла,    про  себе,  ой,  що  ж  це  я,  як  першокласник  хвилююся,  такі    холодні  руки.
Дмитро  в  другій  руці  тримав  пакет    й  ледь  посміхаючись,
-  А  це  вам,  гадаю  для  знайомства  так  годиться.
Взяв  пакет,  подякував  й  відразу  віддав  донці,
-  Софійко,    візьми…  на  стіл  покладеш,  скуштуємо  гостинці.
Й    трохи  розгублено  до  Дмитра,
-  А  ви  …  Он  там  ванна,  можна  руки  помити…
   Дмитро    направився  до  ванної  кімнати.  Софія  торкнулася  батькового  плеча,  кліпнула  очима  й    кивнула  рукою,  щоб  йшов  за  нею.  На  кухні    на  стіл  виклала    баночку  червоної    ікри,  баночку  шпрот,    півлітрову  пляшку  коньяку  «  Коктебель»    і    коробку  цукерок  «  Київ  вечірній».    Весело  підморгнула  батькові  та  тут  же  здивувалася,  він  помарнів  на  обличчі,    мов  росою,  чоло  покрите  потом,
-Тобі,    що  погано?  Змарнів…
Батько    взяв  її    за  руку,
-Ти  не  звертай  уваги,  це  трохи  перехвилювався,  цікавий  твій  вечірній  гість  та    чи    за  зарплату    придбав  такі  гостинці?
 Махнувши  рукою,  повернувся  в  кімнату.    В  доньки  роїлися  думки,  а  й  справді  з  першого  візиту    такий  широкий,    як  кажуть  люди.  На  сто  шістдесят  карбованців  ,  так  жити  не  будеш.    Чи  щирість  така,  чи  хоче    себе  показати    достатньо  заможнім?  А  тато,    як  побачив  його  чомусь  зблід.  Невже  це  він?    Вона  брала  в  руки  виделки,  а  вони  чогось  раз  -  у  -раз  випадали  з  рук,  торохтіли  по  столі.
-  Тьфу  ти,-  сама  до  себе  тихо,  а  потім  голосно,
-  В  мене  все  готово,    давайте  в  кімнаті  накриємо  на  стіл.
Вечеря    вдалася    на  славу;  запечений  короп,  прикрашений  лимоном,  салат  з  свіжих  овочів,    тушені  свинячі  ребра  з  чорносливом  і  варена  картопля  притрушена  свіжим  кропом  і  котлети.  Тут  же,    красиво  викладені  на  тарілочки  гостинці    Дмитра  і  неподалік,  на  підвіконні    лежала  коробка  цукерок  «Київ  вечірній».
-  Ну  ти  господиня!  Молодчина!    -  вирвалося  у  Дмитра
   Він  весь  час  посміхався  до  Софії,  був  уважним,  подавав  страви.    Вона    дякувала  й    клала  страви  в  його  тарілку,  запрошувала    скуштувати  .
   Розмова  не  в`язалася,  хоча  й  випили  по  двадцять  грам  коньяку.    Батько  весь  час  мовчав,    під  столом  ховав  руки  ,  час  від  часу    стискав  кулаки.  
     Дмитро  дивився  на  нього  прямим  поглядом,  наче  очікував  якісь  запитання.    Софія,  часом  схиливши  голову,  подивлялася  на  батька.    Роздумувала  -    нічого  не  запитує,  ні    це  неспроста,  тут  щось  не  так.  
     В    душі  горіло  полум`я  образи.  Тоді,  як  ще  знайомився,  брав  сумнів,  чи  це  він,  той  адвокат,  що  вимагав  хабара.  А  тепер  Павло  був  впевнений,  його  величність.  Так-  так,  ото  життя,  не  дарма  кажуть  -  земля  кругла.  Невже    він  мене  не  впізнав?    Намагався  вгамувати  хвилювання,    хустинкою  витирав    змокріле  чоло  й  знову  провалився  в  роздуми.  Та  то  й  не  диво,  може  і  не  впізнав,  я  за  ці  роки  зовсім  посивів,  постарів.  Сказав  би    йому    пару    неприємних    слів,    якби  десь  зустрілися  сам  на  сам.  Але  зараз  краще  змовчу,  не  буду    ж  доні  псувати  вечір.    Одне  тішило  його,  що  донька    молодчина.  Добре  розуміє,  що  треба  хоча  б    один    рік,  для  знайомства,  щоб  приймати  серйозні  рішення.  Від  цих  думок,  немов  камінець  відліг  від  серця.  Не  мав  наміру  про  щось  говорити,  запропонував    випити.
Дмитро  після  другої  чарчини  повеселішав.    Протягуючи  руки  до  риби  весело,  співоче  промовив,
-Ну,тепер,  як  кажуть  рибку  беруть,  як  жіночку,  обома  руками,  щоб  не  пручалася  та    раптово  не  вискочила.
 Він  забрав  найбільший  шматок  риби  й  запихав  в  рот,  так  жадібно,  наче  зроду  не  куштував.Та  закінчивши    істи    рибу,  рукою  витер  губи    й  порушив  тишу,
-  Я  Софійці,  ще  не  сказав,  що  маю    крутий  автомобіль,  «Дев`ятку»  вишневого  кольору    та    трикімнатну  квартиру  .  Зізнаюся,  я    не    дуже  заможній    та  зате  в  мене      багато  друзів  і  всі    мають  високі  посади.  Якщо,  щось    потрібно,  то  скажіть,  нині  такий  час,  без  друзів  ніде  не  обійтися.
На  згоду,  батько  лише  кивнув  головою  й  собі  поклав  в  тарілку  шматок  коропа.  Виделкою    розділяв  його  на  маленькі  шматочки  і  не  поспішаючи    смакував.
Дмитро  продовжив,
-Оце    я  наполіг,  щоб    нас  познайомила.    Тож  треба  знати  з  якого  гнізда  пташка  та    якого  роду.  Мені  ж  нині  тридцять  років  буде,    одружений  не  був.  Знаєте  такі  речі    треба  зважено  робити,  як  то  кажуть,  треба  знаки  кого  в  вищий  світ    показати,  вивести  в  люди.
 В  цей  час  ,  Софія  помітила  в  руках  батька    паперову    серветку,    він  знервовано  рвав  її    на  шматочки,  сам  почервонів,  як  буряк.  Вона  різко  піднялася,
-Дмитро  вийдемо  на  балкон,  мені  здається  тут  стало    занадто  жарко.
Він  вирячив    чорні    очі,  здивовано,
-  Та  я  ж  це….  Ще  не  наївся.
 Софія,  підхопила    його  за  руки,
-  Ну  пішли,  потім,  хай    трохи    поговоримо  й  кімната  провітриться.
І    прошепотіла  батькові  на  вухо,
-Тату,  піди  на  кухню  постав    на  газ    чайник.  І  не  хвилюйся,    прошу  не  сприймай  все  так    близько  до  серця.  Все  буде  добре.
Дмитро  вийшов  на  балкон.
Павло,  кліпаючи    очима,  кивнув  головою,  
-  Добре    доню,  добре!  Не  звертай  уваги  на  мене.  Я    й  справді  піду  на  кухню,  не  буду  вам  заважати.
Вона,  як  завжди  веселилася,    легенько    й  мило  по  сміхнулася,  поспішила  на  балкон.
Павло    на  кухні  здвигував  плечима,  не  міг  зрозуміти,  який  чайник  на  газ,  коли    бачив  електрочайний.  Ні  ,  мабуть,  я  трохи  охмелів  -  подумав  про  себе.  
Павло  ввімкнув    електрочайник  й  присів  на  стілець.  Він  задивлявся  у  вікно,  злегка    трусилися  руки,  щемно  на  душі,  по  щоках  текли  сльози.    Намагався  вгамувати  душевний    біль,  свої  почуття.  Сказати  чи  ні?  Запитував  себе,  достаток  це  добре,  але  ж  не  завжди  людей  робить  щасливими.  Схиливши  голову,    згадував  суд,  обличчя  і  промову    цього  адвоката.  Перед  собою,    немов  бачив  дружину,  як  ій  після  суду  викликали  «Швидку    допомогу».
Раптово  почув  голос    доньки,
-  Таточку,    як  ти  тут?  Прости  мене,  прости!  Я  ніколи  не  думала,    що  це  може  бути  він.  Вибач,  зарано  привела    познайомити.  Так  вийшло...    він  дуже    наполягав.
Він  піднявши  голову,  рукою    прибрав  з  очей  сиве  волосся  і  запитав,
-  То  де  він?
Софія    поклала  руки  на  його  плечі,    дивилася  в  зажурливі  очі,
-  Ти  уявляєш,  ту    коробку  цукерок,  що  приніс,  забрав!  Ото  жлоб,  ще  й  такий  неохайний,  а  несе  себе,  як  не  знати    й  хто!    Посміхнися,  не  журись,  він  пішов  і  більше  ніколи  не  прийде.    Я    по  твоїй  поведінці  зрозуміла,    що  це  він,  вибач  і  забудь.    Знаєш,  можливо  ця  зустріч  і  на  краще,  наші  стосунки  далеко  не  зайшли,  можна  сказати    були  піонерські.  Я  йому  не  сказала,  що  він  був    адвокатом  по  нашій  справі.  Просто  суворо  заявила,    що  нам  не  по  дорозі,    щоб  більше  ніколи  не  з`являвся  в  моєму  житті.
Батько  піднявся  з  стільця,  ніжно  взяв  за  плечі.  Погляд    в    очі,  намагався  зрозуміти,  чи  й  справді  вона  не  шкодує  за  ним,
-Ти  розумниця,  як  не  пошкодуєш,  то  біс  з  ним,  з  цим  вечірним  гостем.Тоді    й  справді,давай  забудемо,    як  неприємний  сон.
Кивнув  рукою  до  вікна,
 -Он  поглянь!  Який  чудовий  вечір!  Кілька  днів    підряд  все  хмарно…  А    нині    привітне  зоряне  небо  і  місяць  майже  вповні,    так  ясно  світить…
Вона  усміхнено  погодилася  й  повернула  голову  до  вікна,
-Так  тату!  І  він  здається    посміхається  мені!    Значить  в  нас  з  тобою  все  буде  добре.    Будь  ласка,  не  журися,  що  я    сама…    Пригадуєш,  як  мама  казала;  на  все  свій  час    »  Прийде  така  неділя,  що  і  в  нас  буде  весілля».

                                                                                                                                                                                             05.01.2020р
   



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868649
дата надходження 20.03.2020
дата закладки 20.03.2020


Valentyna_S

Загублю всі тривоги

Відпливають  на  захід  хмарин  бригантини,
Лопотять  ластівки  хустинками  їм  вслід.
Розгублю́  куль  тривог  в  синизні́    палантинів,
А  вітрила  займуть  безкінечний  цей    сплін.

Он  вони  безтурботно    мандрують,  вальяжно.
Людські  пристрасті  їх  не  бентежать,  а  втім,    
Їм  земля    -  мов  мурашник  у  світі  безмежжя,
Але  смисл  існування  є  також  у  нім…

Два  веселики  в  небі  ведуть  каруселі.
Чепури́ться  весна    —  хоч  з  лиця  пий    росу.
Яскраві́ють  щодня  на  шовках  акварелі…
Ви  ж  помітили  всі  сьогорічну  красу?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868610
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 19.03.2020


Олеся Лісова

Як мало треба - крапельку любові

Дрібні,  життя  щасливого,  уламки
Так  хочеш  ти  і  склеїть,  і  зліпить.
Самотність  виє  вовком  спозаранку
І  хвіртка  до  хатини  не  рипить.

Холодний  попіл  сірості  світанків:
Там  палить  туга  вицвілі  листи
З  долоней  повних  радісних  серпанків,
Років  прожитих  зоряні  мости.

Годинник  стрілки  повертає  в  осінь,
Вітри  ж  несуть  і  хлюпають  у  вись
Вербові  струни    і  весняну  повінь
Шепочуть  тихо  до  тебе:  Дивись!

Там  ваші  мрії…  Небо  не  вміщає
Намисто  всіх  тих  райдужних  перлин.
Сердець  проміння  ночі  освітляє
Фарбує    чорну  темряву  в  кармін.

Як  мало  треба  –  крапельку  любові
І  ніжно-теплу  руку  на  плече,
І  тихе  слово  в  барви  вечорові,
Як  ніч  полотна  зорянисті    тче.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868585
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 19.03.2020


Ольга Калина

Спішу до тебе

Серця  обох  теплом  нам  обігріто,  
Прийшла  весна  до  нас  бузковим  цвітом.
І  посміхнулось  щиро  у  віконце  
Це  ніжне  і  таке  ласкаве  сонце.  

Приспів:
До  себе  ти  мене  завжди  чекаєш.
Для  мене  ти  танцюєш  і  співаєш,
Готовий,  навіть,  небо  прихилити,  
Бо  вмієш  ти  кохати  і  любити.  

В  траву  упали  роси  вечорові
І  вийшли  в  небо  місяць  й  ясні  зорі.  
Мій  шлях  встеляють,  наче  ту  мережку,
Бо  світять  на  мою  до  тебе  стежку.  

Приспів:
До  себе  ти  мене  завжди  чекаєш.
Для  мене  ти  танцюєш  і  співаєш,
Готовий,  навіть,  небо  прихилити,  
Бо  вмієш  ти  кохати  і  любити.  

Сьогодні  я  лечу,  немов,  на  крилах.  
Тебе  я  бачити  завжди  хотіла.
І  знаю  я,  що  буде  все  чудово,  
Коли  почую  твоє  ніжне  слово.  

Приспів:
До  себе  ти  мене  завжди  чекаєш.
Для  мене  ти  танцюєш  і  співаєш,
Готовий,  навіть,  небо  прихилити,  
Бо  вмієш  ти  кохати  і  любити.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868545
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 19.03.2020


Шостацька Людмила

НОЇВ КОВЧЕГ

               Якось  сумно  за  світ,  за  цей  Ноїв  ковчег,
Вберегти  його,  наче,  не  сила.
Від  пустотності  сумно  і  сумно  від  черг,
               Знов  жалі  напинають  вітрила.
–  І  куди  ви  пливете,  який  материк
               Зачекався  на  ваші  візити?
В  сітях  тиші  заплутався  вранішній  крик:
               Повертати  пора  всім  кредити.
               Час  торішні  борги  повернути  весні
За  надію  та  віру  в  любові…
               У  пташини  –  дебют.  Дуже  мирні  пісні
               На  якійсь  обнадійливій  мові.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868546
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 19.03.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Метелик щастя прилетів

У  білому  вінку  всміхалась  юна  вишня,
Птахи  кружляли  з  піснею  весни.
І  сонце  життєдайне  піднімалось  вище,
Пливли  на  небі  хмар  легкі  човни.

А  він  дивився  у  дівочі  сині  очі,
В  яких  бриніла  райдужна  краса.
І  білий  світ  здавався  чистим  і  урочим.
Кохання  променилось,  мов  яса.

Цілунки  ніжні,  ніби  розсип  самоцвітів.
Волосся  -  водоспадом,  стан  гнучкий.
І  пахло  квітами  вишневе  юне  віття,
Метелик  щастя  прилетів  меткий.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868464
дата надходження 18.03.2020
дата закладки 18.03.2020


НАДЕЖДА М.

Доторк слів

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=r9ZbUCaddrk[/youtube]

Душа  людська  -  це  скарб  емоцій,
Вона  терпляча,  хоч  вразлива.
Усе   відчути  вона   в  змозі,
Коли  слова  течуть, як  злива.

Тоді  душа  від  них  щаслива,
Бо  в  цих  словах  відтінки  ніжні,
(Почути  їх  їй  так  важливо),
Їх  порівняє  з  цвітом  вишні.

Від  ніжних  доторків  проснеться,
Хто  рзбудив?  Весна  посміла?
Словам  приємним  усміхнеться,
Отак  зробить вона  уміла.

Забуде  все,  що  так  боліло,
Хай  не  болітиме  ніколи.
Надворі  ніби  потепліло,
Проллється  запах  матіоли.

І  все  зіллється  воєдино:
Слова,  що   вимовляє  серце,
Душа  спокійна  й  нам  спокійно....
Хай слуха  тихе  серця  скерцо...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868424
дата надходження 18.03.2020
дата закладки 18.03.2020


Наталі Косенко - Пурик

Ти шумиш берізко

Ти  шумиш  берізко,  у  моїм  саду
Я  до  тебе  мила  з  радістю  прийду
Та  торкнуся  стану,  твоїх  ніжних  вмінь
Скільки  вже  зцілила  різних  покопінь?

Гарна  і  без  листя  -  це  не  передати,
Вмієш  ти  берізко,  ніжно  чарувати,
А  коли  веснянка  вмить  торкне  віконця
Засія  на  личку  промінець  від  сонця

Врода  надзвичайна,  тільки  лиш  вдивіться,
Ніжно  та  ласкаво,  щиро  посміхніться
і  для  щастя  зовсім  не  багато  треба,
Щоб  тепло  кружляло  у  безмежжі  неба

Ти  шумиш  берізко,  у  моїм  саду
Я  до  тебе  мила  з  радістю  прийду
Та  торкнуся  стану,  твоїх  ніжних  вмінь
Дякують  безмежно  безліч  поколінь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868418
дата надходження 18.03.2020
дата закладки 18.03.2020


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

МОЯ ДУША СПІВАЄ

Сьогодні  знов  до  лісу  завітала  -
Від  вітру  листячко  тремтіло,
Пташки  сопранно  щебетали,
В  траві  щось  дивно  шаруділо.

На  сонячній  поляні  диво-квіти
Сплелися  у  вінок  весняний  -
Під  час  прогулянки  дорослі  й  діти
Вдихають  аромат  духмяний.

А  на  деревах  китиці  й  листочки
Вітають  сонечко  привітно,
Яскравим  рястом  вкрилися  горбочки  -
весна  квітує  першоцвітом.

Земля  вже  вкрилась  ніжним  оксамитом,
На  повні  груди  дихає  рілля,
Так  часто  грім  у  небі  б‘є  копитом,
І  напуває  щедро  дощ  поля.

Та  все  частіше  сонце  землю  тішить,
Купає  в  променях  ласкавих,
Під  вечір  в  лісі  наступає  тиша,
І  місяць  усміхом  лукавить…

Вкриває  ніч  м’якеньким  покривалом,
І  заколисує  до  ранку,
Співає  небо  зоряним  хоралом,
А  місяць  грається  в  мовчанку.

Краси  такої  більш  ніде  немає  -
Я  йду  додому  і  душа  співає!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333482
дата надходження 27.04.2012
дата закладки 17.03.2020


геометрія

А ХІБА НЕ ВСЕ ОДНО?. .

                                   Чи  це  приказка,  чи  казка,
                                   А    чи  видумка  чиясь...
                                   Ви  послухайте,  будь  -  ласка,
                                   Я  і  сердивсь,  і  сміявсь...

                                   Ми  сиділи  за  обідом:
                                   Тато,  мама,  брат  і  я...
                                   Мама  з  татом  говорили,-
                                   Про  вдову  й  її  дітей,
                                   Люди  їх  усі  жаліли,
                                   Й  підсобляли  кожен  день...

                                   Я  сказав,  що  чув  їх  діти,-
                                   Всі  маленькі  як  пшоно...
                                   За  столом  всі  засміялись,
                                   Усім  весело  було...
 
                                   Я  образився,  скривився,
                                   Вже  хотів  з-за  столу  встать...
                                   Тато  з  мамою  сказали:
                               -  Та  не  так  воно  було,
                                   То  ти,  сину,  помилився,-
                                   Так  як  каша,  не  пшоно...

                                     Я  подумав  й  зі  сльозами
                                     Сказав  дуже  голосно:
                                 -  А  хіба  не  все  одно,
                                     Чи  то  каша,  чи  пшоно?...

                                     Брат  Максим  у  нас  смішливий,
                                     Веселіш  за  всіх  сміявсь,
                                     Він  від  сміху  аж  давився,
                                     І  під  стіл  від  сміху  впав...

                                     Там  він  з  котиком  зустрівся,
                                     Й  коту  весело  було...
                                     Лиш  мені  було  не  смішно,
                                     І  образливо  було...

                                     Я  той  сміх  не  забуваю,
                                     Його  згадують  щодня:
                                     Тато,  мама,  брат  й  котисько,
                                     Їх  той  спогад  звеселя...

                                     Друзі  теж  зі  мной  гуляють,
                                     Вони  теж  мене  питають,-
                                     Чи  мені  не  все  одно,
                                     Чи  то  каша,  чи  пшоно?..
                                     
                                     Я  вже  звик  й  не  ображаюсь,
                                     Разом  з  ними  й  я  сміюсь,
                                     Бо  й  мені  вже  все  одно,
                                     Чи  то  каша,  чи  пшоно...
                                                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868349
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 17.03.2020


Galkka2

Про що мовчать твої уста….

Скажи,  про  що  мовчать  твої  уста?  
Важкими  гронами  зависли  твої  думи...
Чому  пожовкло  листя  -  це  ж  весна?  
Чому  я  щебету  в  садку  давно  не  чула?....
 Де  зникло  полум'я  із  карих  оченят?  
Застиг  і  віск  по  свічці,  мов  зимою,
Чому  на  вітрі  дзвони  не  дзвенять?
Вони  ще  є?  Чи  всі  давно  поснули?  
Хотіла  я  почути  всі  думки,
Пірнути  в  них,  немов  у  тихий  став,
Чи  є  там  я?  Чи  зникликли  сторінки?  
А  ти  мені  їх  шовком  розписав.  
Я  хочу  чути  все,  про  що  мовчиш,
Бо  серце  в  муках  б'ється,  мов  скажене,
Чи  я  ще  є?  В  душі  усе  тремтить..
Хай  краще  тиша..правди  тут  не  треба...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868360
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 17.03.2020


Светлана Борщ

Вітер віє, сонце гріє

Вітер  віє,  сонце  гріє,
очерети  половіють,
вдалині  і  приозерні
береги  в  сонячнім  квесті.

Та  хоч  блимає  промінчик,
синю  хвилю  творить  вітер
і  жене  до  берегів,
але  берег  не  залив.

Тихе  плесо  в  озера,
хвиля  не  добереться,
таке  чудо  із  чудес,
а  льодок  тоненький  весь.

Тонкий  лід  лишився  з  ночі,
не  видать  його  нітрохи,
тільки  плесо  тут  гладке,
вітер  хвилю  не  жене.

Тільки  ледь  льодок  хитає,
біля  балок  набігає
колом  на  тоненький  лід
і  отут  хвилечки  слід.

Продовження:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868722
15.12.2019-17.03.2020
Світлина  автора.
Івано-Франківська  область.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868331
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 17.03.2020


Наталі Косенко - Пурик

Ти мені подаруєш

Ти  мені  подаруєш  букет  із  листків
Та  у  нього  вкладеш  всю  безмежність  світів  
І  любові  і  ласки,  що  не  зміг  передати,
Щоб  донести  мені,  як  ти  вмієш  кохати?

Ти  торкнешся  квіток,  аромат  уже  чути
Скажеш  любий  мені,  що  не  зможеш  забути,
Бо  у  кожній  красі  вже  безмежність  любові
Будуть  миті  святі,  що  поєднують  долі

Ти  торкнешся  трави  та  відчуєш  ті  свіжії  роси,
Як  плакуча  верба  заплітає  звабливії  коси,
А  над  ними  туман  обіймає,  як  ніжнії  руки
Невгамовні  поля  промовляють  чудовії  звуки

Вся  краса  виграє  і  у  всім  є  така  насолода
Ми  з"явились  на  світ,  де  дарує  нам  миті  природа
Ось  і  магія  вся,  що  розгледіть  з  тобою  зуміли,
Бо  до  всеї  краси  ми  добавили  просто  лиш  віри.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868291
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 17.03.2020


Анатолій Розумний

ВЕСНУ НА КРИЛАХ ЛАСТІВКА НЕСЕ…

Весну  на  крилах  ластівка  несе,
Летить  поміж  сніги  та  буревії...
Ніщо  її  не  спинить,  не  зіб'є
З  цього  шляху...  не  відбере  надії...

Надії,  що  десь  там  є  її  дім,
Під  стріхою  маленької  хатини...
Скоріш  зустрітись  хоче  вона  з  ним,
Про  це  бажає  й  мріє  щохвилини...

Їй  було  добре  у  чужих  краях,
Там  дуже  тепло,  їжі  вистачає...
Проте,  щораз,  крильми  зробивши  змах,
Її  тягло  сюди,  до  цього  краю...

Сюди...  Де  роси  сяють  на  зорі...
Сюди...  Де  ллються  молоком  тумани...
Сюди...  Де  сонце  сяє  день  при  дні,
І  буйно  квітне  де  калина  в  гаю...

Злетіла  вперше  де  в  височину,
Де  вперше  вона  стріла  свою  долю...
Летить  вона  крізь  хмари,  крізь  імлу,
Несе  у  рідний  дім  весну  з  собою...

Анатолій  Розумний,
16.03.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868276
дата надходження 16.03.2020
дата закладки 17.03.2020


НАДЕЖДА М.

Чекати треба вміти

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=uX6ncIr4FUc[/youtube]


Весна  холодна  й  непривітна,
Чекала  теплу,  не  таку.
Нехай  не  буде  ще  спекотна,
Все  ж  бачу  квіти  в  квітнику.

Вони  уперті  і  сміливі,
На  зло  квітують  холодам,
І  до  морозу  не  вразливі,
І  до  душі  в  цей  час  -  бальзам.

Тримають  мрії  веселкові,
Ще  прийде  день  такий  і  час.
Повірю  в  щастя  тій  підкові,
Що  в  нас  висить  не  для  прикрас.

Весну  холодну  змінить  літо,
Дощі  сріблясті  потечуть.
Лише  чекати  треба  вміти,
І  всі  надії  оживуть..

Тебе  з  весною  теж  чекала,
Вітри    холодні  віють  в  душу.
А  я  надіялась  й  не  знала,
Що  ще  чекати  довго  мушу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868308
дата надходження 17.03.2020
дата закладки 17.03.2020


НАДЕЖДА М.

В природі так, як і в людей

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WmlUuDDZ6ac[/youtube]

Укрив  поляну  перший  цвіт,
Зробив  картинку  кольорову.
Та  раптом  випав  знову  сніг,
Весні  зробив  перебудову.

Тепер  все  треба  відновить,
Зима  поверненню  радіє.
Весну  цю  треба  зупинить,
Вона  це   зможе  і  посміє.

Призвала  всіх  на  допомогу:
Вітри,  сніги,  дощі,  мороз.
І  вже  святкує  перемогу,
І  інший  тут  тепер  прогноз.

В  снігу  квітки  аж  по  коліна,
Тремтять  від  холоду.  Що  ждать? 
Ховають  десь  в  душі  сумління,
Не  хочуть  зиму  цю  прийнять.

Отак  буває  і  в  людей,
Коли  в  душі  весна  розквітне,
Дихне  морозом  десь  з  грудей-
І  швидко  все  в  нікуди    зникне...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868201
дата надходження 16.03.2020
дата закладки 16.03.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Коронавірус, ніби піраміда

Коронавірус,  ніби  піраміда  виріс,
Поширився  миттєво  у  життєвім  вирі.
Хто  винен  в  цьому  чи  людина,  чи  кажан?
Туманно-димності  єство,  а  чи  обман?
Панує  поки  на  землі  коронасирість,
Окремі  душі  охопила  сіроцвилість.
Когось  ізолюватимуть,  чи  може,  ні.
І  плачеться  щодня  в  хлипкій  весні.
Куди  не  глянеш  оком  -  темні  діри.
Чи  сонце  й  світло  спопелять  коронавірус?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867187
дата надходження 07.03.2020
дата закладки 14.03.2020


Lilafea

КоронаВірусу…

КоронаВірусу…

Коронували  де  тебе  й  коли  не  знаю...
В  Китаї,  а  чи  в  пеклі  десь  давно,  
Та  смертоносним  вже  тебе  назвали
В  реальності,  а  не  в  якімсь  страшнім  кіно...

Одним  страждання,  іншим  божевілля
Приніс  на  землю  Вірус  дивний  цей...
Страхи  в  Великий  Піст  й  нові  терпіння,
Панічні  розлади  для  влади,  смуту  для  людей...

Молитись  варто  щиро  і  щоденно
За  чистоту  подбати  не  лиш  тіла,  а  душі,
Щоб  Воля  Божа  світ  благословенний
Нам  захистила  на  життєвому  путі.

Бо,  кажуть,  бережених  й  Бог  оберігає,
Тому  терпіння  ці  смиренно  ми  приймім,
Бо  разом  з  нами  нині  і  Христос  страждає,
Приймає  страсті  й  муки  на  хресті  святім...

Чомусь  така,  мабуть  ,  Господня  кара,
Щоб  схаменувся  світ  прокисший  весь,
Любов  згадав,  що  для  душі  велична  слава,  
Заради  чого  і  чому    Христос  Воскрес!

13.03.2020
#поезія_Іванна_Осос

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867843
дата надходження 13.03.2020
дата закладки 14.03.2020


Lilafea

КоронаВірусу…

КоронаВірусу…

Коронували  де  тебе  й  коли  не  знаю...
В  Китаї,  а  чи  в  пеклі  десь  давно,  
Та  смертоносним  вже  тебе  назвали
В  реальності,  а  не  в  якімсь  страшнім  кіно...

Одним  страждання,  іншим  божевілля
Приніс  на  землю  Вірус  дивний  цей...
Страхи  в  Великий  Піст  й  нові  терпіння,
Панічні  розлади  для  влади,  смуту  для  людей...

Молитись  варто  щиро  і  щоденно
За  чистоту  подбати  не  лиш  тіла,  а  душі,
Щоб  Воля  Божа  світ  благословенний
Нам  захистила  на  життєвому  путі.

Бо,  кажуть,  бережених  й  Бог  оберігає,
Тому  терпіння  ці  смиренно  ми  приймім,
Бо  разом  з  нами  нині  і  Христос  страждає,
Приймає  страсті  й  муки  на  хресті  святім...

Чомусь  така,  мабуть  ,  Господня  кара,
Щоб  схаменувся  світ  прокисший  весь,
Любов  згадав,  що  для  душі  велична  слава,  
Заради  чого  і  чому    Христос  Воскрес!

13.03.2020
#поезія_Іванна_Осос

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867843
дата надходження 13.03.2020
дата закладки 13.03.2020


НАДЕЖДА М.

Якби ти знав

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iNuLguFzjNA[/youtube]

Якби  ти  знав,  чого  іще  не  знаєш,
Можливо,  і  не  треба  тобі  знать,
Як  на  плечі  моїм  ти  засинаєш,
Коли  у  сни  приходиш  ночувать.

Хто  ти?  Дивлюсь  уважно  у  обличчя,
Чому  приходиш  часто  уночі?
Не  можу  я  цей  образ  роздивиться,
Уважно  все  ж  вивчаю при  свічі.

Буває,  що  сидиш  -  ловлю  твій  погляд,
Чомусь  не  хочеш  ти  мене  обнять.
А  я  хотіла,  щоб  присів  ти  поруч,
Не  думала  від  себе  проганять...

Постукав  у  вікно  весняний  ранок,
Хіба  згадаю,  що  було  тоді?
Ввірвалося  повітря   крізь  фіранок,
Повільно  десь    розтали  і  сліди


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867765
дата надходження 12.03.2020
дата закладки 12.03.2020


Олеся Лісова

Несправжній рай

Не  справжня  ніч.  Зараз  усе  мине.
Завмерла,  бо  щось  маревом  торкнуло.
Чи  спить,  чи  наяву  все  -    не  збагне
Весільне  плаття  вітром  промайнуло.

Молитвою  спізніле  каяття:
Летіла  пташка  за  кордон,  в  кайдани.
Сліпа  довіра.  О,  якби  ж  знаття  -  
Все  золото  уже  не  зцілить  рани.

Майбутнього  (примара)  –  на  мільйон.
Грайливо  мильні  бульки  вверх  злітали.
Прозорі  хмари  –  наче  рубікон.
Реальність,  як  фантоми,  десь  зникала.

Чарівний  пензель  писаних  надій,
Несправжній  рай  в  чужій  тобі  країні
Карав  суворо  за  веселку  мрій
У  чорне  вчора,  завтра  і  понині.

Невільниця  в  руках  своїх  катюг
Душа  бриніла  втомлена  і  рвана,
Затиснута  у  золотий  ланцюг
Погаслих  роз  едему  і  нірвани.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867766
дата надходження 12.03.2020
дата закладки 12.03.2020


Valentyna_S

Шевченку

Свого  ярма  гірчив  ще  післясмак,
А  вже  людські  пригублював  страждання.
Його  зоря  над  небосхилом  —  знак
Насущності  відроджень  сподівання.

Воістинно  народний,  бо  народ
Вістив    його  «неложними»  вустами:
Пора  панів  возвати  до  чеснот
І  привести  сучасників    до  тями.

Хотів  Тарас  побачить,  далебі,  
Нову,  в    «рожевім  крині»  Україну.  
Та  ми  якісь  безвольні  і  слабі
І  гріш  ціна  політиканів  вчину.

Ті,  що  ненарожде́нними  були,
Як  земляків  вчив  мудрості  «Посланням»,
Нам    в  хату  понаносили    хули…
Край    приректи  жадають  на  заклання…

Та  й  досі  в  нас  традиції  нема
Гордитись  рідним,  свого  не  зрікатись.
І  за  байдужість,  й  незнання  
                                                                                               сама
Історія  нас  пробує  скарати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867573
дата надходження 10.03.2020
дата закладки 11.03.2020


Павло Коваленко

Роздум про навчання в житті

Хто  на  що  вчився,  то  й  тим  заробляє  –  
Було  б  логічним  висновок  зробить,
Та  не  всі  ті,  хто  вчився,  вдосталь  має,
Щоб  з  гідністю  життя  своє  прожить.

Я  інколи  замислююсь  над  фактом
Невідповідності  реальності  буття:
А  що,  коли  навчавсь  не  тому  раптом,
Щоб  забезпечить  дітям  гідне  майбуття?

Можливо,  десь  я  в  чомусь  помилився,
Коли  у  долі  стежку  вибирав,
Не  те  робив,  чи  не  туди  дивився,
Чи  щось  не  вивчив  і  про  щось  не  знав.

Аналізую  все:  а  чи  я  міг  інакше?
Чи  зміг  би  через  все  переступить,
Щоб  у  кар’єрі  іти  вище  й  дальше,
Аби  лиш  більше  грошей  заробить.

Звичайно,  зміг  би…  А  що,  -  я  ж  не  гірше
Від  тих,  хто  так  в  житті  весь  час  робив.
Але  хотів  я  краще  більше
І  повторятися  ніколи  не  любив.

В  кінці  кінців  –  сам  маю  те  що  маю,
Не  більш  й  не  менш,  щоб  вижити  у  світі.
От  тільки  до  кінця  іще  не  знаю,
Чи  зрозуміють  мене  мої  діти.

Комусь  з  дітей  батьки  дають  квартири,
Комусь  –  круту  машину  чи  посаду,
А  в  мене  у  карманах  –  одні  діри
І  на  додачу  ще  й  шматок  городу  й  саду.

Я  вже  віддав  їм  те,  що  міг  віддати  –
Життя  своє,  освіту  і  любов,
На  більше  не  вдалося  назбирати,
Не  вистачає  ще  для  щастя  двох  підков.

Але  всіх  грошей  вседно  не  заробиш
Й  багатства  світу  щастя  не  дадуть.
Весь  час  навчаєшся  і  нове  щось  знаходиш
І  з  часом  пізнаєш  найголовнішу  суть.

В  житті  нічого  даром  не  дається
Й  за  все  чимось  доводиться  платити.
Важливо  те,  чому  кожен  навчається,
Й  не  менш  важливо  те,  з  чим  зможе  жити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867479
дата надходження 10.03.2020
дата закладки 10.03.2020


Valentyna_S

Вкраїна-мати у твоїм досьє

Повір,  що  неважливе  нам    твоє
Походження,  сподвижнику-поете.
Вкраїна-мати  у  твоїм  досьє  —
Хай  кане  решта  таємниць  у  Лету.

Завжди  був  добрим  до  простих    людей,
Покривджених  охоплював  любов’ю.
Прити́снув    би  сиріт    всіх    до  грудей,
Гасив  свій  зір  дитячою  журбою.

«Слепая»,  «Відьма»,  «Наймичка»,  «Сова»  —  
Незгойні  муки  матері,  кріпачки.
І  тріумфує  покритка-вдова,
Коли  на  Січ  синок  йде  одиначки.

А  жінка  із  малятком  на  руках  —
Немов  мадонна,  чиста  і  прекрасна.
І  зріли  мрії  у  хатках  в  садках,
Що    в  діточок  ще  буде  доля    щасна.

І  що  колись  оновиться  земля,
Всі  супостати  пощезають  в  хлані...
Вито́чок  за  витком  —  і  знов  петля,
Й  вождів  ми  вкотре  ловим    на  обмані.

Які  слова  ти  б  підібрав    тепер,
Щоб  змалювати    матір  Україну?
Над  нами  посміявся,  мов    Гомер,
Чи  кляв  за  правом  люблячого  сина?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867366
дата надходження 08.03.2020
дата закладки 09.03.2020


НАДЕЖДА М.

Ти тільки мій

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=fpGPHa1G53M[/youtube]

Міняє  час  і  смак,  і  колір,
Стає  коротшим  і  життя.
Ти  віддаляєшся  поволі,
Тихіше  вже  серцебиття.

Але  душа  іще  бажає,
Тебе  побачити  хоч  раз,
А  пам"ять  інколи  згадає,
Уривки  вже  забутих  фраз.

І  стане  затишно  і  тепло,
Минуле  десь  замиготить,
Коли  надворі  раптом  смеркне,
На  крилах  радості  летить.

І  впасти  хочеться  в  обійми,
Почути  голос  знову  твій,
І  в  тиші  цій   німій  знов  зміни:
Повірю  в  те,  що  ти  лиш  мій...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867213
дата надходження 07.03.2020
дата закладки 07.03.2020


Галина Брич

СПИНИСЯ, КОНЮ!

«Ти  не  біжи,  мій  коню,  задичавлений,
Ти  не  лети  так  стрімко  на  луги.
Ледь  щастя  ще  брунькується  зачаєне
У  розпалі  липневої  снаги.»
©  Ірина  Небеленчук.  Мій  коню.

СПИНИСЯ,  КОНЮ!

Ще  зачекає  кінь  той  задичавлений,
Все,  що  брунькується,  цвіте  й  дає  плоди.
Він,  мабуть,  також  дуже  зацікавлений
Побути  взимку,  бо  й  тоді  цвітуть  сади.

Не  як  весною,  сонцем  поціловані,
Не  як  улітку,  стигло-солодко-п’янкі,
І  не  осінні,  золотом  шліфовані.
Сади  зимові  не  бурхливо-гомінкі.

Спинися,  коню,  у  садах  замріяних,
Де  квіт  відбілювався  так  багато  літ…
Із  насінинок,  мудрістю  просіяних,
Розрісся  чистий  срібно-білий  мікросвіт.

Ти  наситися,  коню  загартований,
Якщо  й  із  гіркуватим  присмаком  нектар.
Зимовий  цвіт  любов’ю  нам  дарований.
Спинися,  коню,  бо  життя  -  це  Божий  дар.
©  Галина  Брич

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867041
дата надходження 06.03.2020
дата закладки 06.03.2020


Valentyna_S

І що ти скажеш тій пустунці

І  що  ти  скажеш  тій  пустунці,
Первінці,  любленій  всіма.
Відкрила  вічка  кожній  бруньці  —
А  що  як  вернеться  зима?

Звабливо  вчора  спокушала
Кленка  із  стрижкою  «під  нуль».
Ревнивець-явір,  гарний,  чвалий,
Був  сам  не  свій  і  вивчив  туль.

Метля́  збудила,  й  той  ворушить
Крильцятком—  у  моїй  руці,
А  сонце,  не  діждавшись  тушу,
Скотило  промінь  по  щоці.

Щоби  уникнути  сентенцій,
Весна  улещує  жінок,
Бо  чутно  запахи    есенцій
В  саду  й  на  клумбах  між  квіток.  

Туль  -  це  комплекси  вправ,  що  складаються  з  основних  атакуючих  та  захисних  дій,  що  виконуються  в  логічно  обґрунтованої  послідовності.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866922
дата надходження 04.03.2020
дата закладки 04.03.2020


НАДЕЖДА М.

Бездоріжжя

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=1fu7bZz_1YI[/youtube]

Дорога  терниста,  далека,
Шляхи  всі  розбиті  ушерть.
Добратись  до  серця  нелегко,
Збиває  із  ніг  круговерть.

Скрізь  ями,  одне  бездоріжжя,
Спіткнешся,  піднімешся,  йдеш.
Немає  межі,  все  бежмежжя,
Наосліп    тепер  вже  бредеш.

Надворі  поволі  темніє,
Туман  заволік    битий  шлях.
Тебе  підганяє  надія:
До  мрії  лети,  ніби  птах...

Зморилася,  сіла  спочити,
Чи  краще  вернуся  назад?
Спокійно  отак  собі  жити,
Чомусь  все  іде    ще  невлад...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866841
дата надходження 04.03.2020
дата закладки 04.03.2020


Галина Брич

ДОБРЕ СЛОВО

А  добре  слово  -  це  легенька  ноша.
Ти  поклади  його  в  кишеньку,  біля  серця,
Напоготові,  бо  раптом  пороша,
Чи  грім  і  блискавка,  чи  дощ  з  відерця...

Прибережи  його  на  той  випадок,
Коли  зігріти  хвору  душу  треба,
Або  в  думках  навести  лад,  порядок,
Розрадити,  якщо  така  потреба.

А  добре  слово,  знай,  не  продається.
Воно  дарується,  хоч  і  безцінне.
Це  слово  не  ламається,  не  б’ється.
Дешеве,  водночас,  дорогоцінне.

Ним  можна  похвалити,  побажати,
В  міцних  стосунках  взяти  за  основу.
Його  ти  можеш  розповсюдити,  роздати,
Воно  до  тебе  повернеться  знову.
©  Галина  Брич

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866642
дата надходження 02.03.2020
дата закладки 02.03.2020


Галина Лябук

Не купиш.

Небо,  як  поле,  безмежне,  безкрає...
Вітер  і  сонце  на  небі  гуляють.
В  полі  колоситься  жито,  пшениця  -
Радість  земная  -  все,  як  годиться.

Небо,  як  море,  синє,  глибоке...
Линуть  хмарини  такі  одинокі.
Морем  пливуть  вдаль  кораблі;
Дощик  небесний  -  дарунок  землі.

Небо,  як  шлях,  довгий,  широкий...
Місяць  на  небі  й  зірки  ясноокі.
Шлях  не  простий  та  здолаємо,  люди,
По  зорях  небесних  ніколи  не  зблудим.

Неба  "шматочок"  не  можна  купити,
Замки  й  палаци  не  збудувати.
Хай  небо  буде  сонячне  й  чисте,
Під  дахом  блакитним  -  всім  вистачить  місця!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866581
дата надходження 01.03.2020
дата закладки 01.03.2020


Не Тарас

Зелені, казкові. (Марічці Султана)

Що  ж  ті  очі  казкові,зелені,
І  ніхто  в  їх  безодню  не  впав?
Що  ніхто    не  напився  натхнення?
За  ті  очі  ніхто  не  кохав?

Не  побачили  блиску  і  туги,
Як  бісенята  пускали  навкруг?
Ще  чогось  не  сказали  подруги,
І  про  очі  не  мовив  Ваш  друг?
́
Ще  не  пізно  і  мрії  рожеві,
Ваші  очі  побачать  ясні,
Принц  сполохає  Вашу  оселю,
І  можливо  на  білім  коні.

Він  загляне  у  ті  смарагдові,
Та  й  не  зможе  забути  краси.
Ті  зелені  вони  для  любові,
Дві  краплинки  п"янкої  краси.

Буде  так,не  злякаєте  диво,
Чари,очі,  зелений  туман,
Такий  колір  дарують  щасливим
І  не  здатні  вони  на    обман.

Бризне  сміх  із  зелених,веселих,
Не  покотиться  з  горя  сльоза,
А  в  рядках  і  простих  і  пісенних,
Тих  очей  чистота,  глибина.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866152
дата надходження 26.02.2020
дата закладки 27.02.2020


геометрія

РОКИ ВІДЛІТАЮТЬ, ТА Я НЕ СУМУЮ…

                                     Зима  відступає,  а  моє  волосся,
                                     Чогось  знов  біліє,  ніби  у  снігу...
                                     Роки,  мої  роки,  так  вже  повелося,
                                     Вони  додають  нам  білизну  оту...

                                     Роки  відлітають,  та  я  не  сумую,
                                     Бо  вони  і  досвід,  й  мудрість  додають...
                                     Щось  ми  і  втрачаєм,  та  щось  і  знаходим,
                                     Згадуєм  минуле  і  юність  свою...

                                     А  бува  в  задумі,  в  дитинство  впадаєм,
                                     Болем  -  сивиною  відчуваєм  все...
                                     Дивимось  на  внуків,  та  вже  й  на  правнуків,      
                                     І  дякуєм  долі,  що  вони  в  нас  є...

                                     Швидко  так  спливають  наші  дні  і  роки,
                                     Та  ми  не  жалкуєм  за  тим,  що  було...
                                       Живемо,  працюєм,  майбутнє  плануєм,
                                       Хочемо,  щоб  воєн  вже  більш  не  було...

                                       Зима  закінчиться,  скоро  завесніє,
                                       А  за  нею  літо  прийде  золоте...
                                       І  тепла,  і  квітів  додасть  нам  природа,
                                       А  ми  їй  і  Богу  дякуєм  за  все...

                                       Скільки  нам  відміряно,  стільки  й  будем  жити,
                                       Не  марудить  світом,  як  всі  люди  жить...
                                       Зберемо  врожаї  з  того,  що  посіяли,
                                       І  весною,  й  літом  не  будем  тужить...
                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866140
дата надходження 26.02.2020
дата закладки 27.02.2020


Сонячна Принцеса

Духмяна осінь…

Духмяна  осінь.  
І  вона  -  для  мене.
Немов,  щось  невід’ємне  у  мені…
Я  листячко  цілую  ще  зелене
і  те,  що  в  кольоровому  вогні.
Я  обіймаю  висушені  трави.
Я  пригортаю  ріки  і  поля...
О,  скільки  митей  в  осені  яскравих!
І  хтось  сумує  в  ній,  але  не  я.







адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846780
дата надходження 01.09.2019
дата закладки 26.02.2020


Сонячна Принцеса

МОВЧИМО

Полинне  літо
бавиться  у  жмурки,
ховається  за  стінами  дощу.
До  мене  притулися
і  помуркай
на  вушко  ніжно…
Слухаю.
Мовчу.
Ми  мовчимо.
Нам  добре  вдвох  мовчати,
коли  сердця  -
один  єднає  звук...
Мелодія  любові.
Ніч  кирпата,
і  музикою  –  кожен  дотик  рук.
Ти  пригорни  мене  іще  міцніше!
До  тебе  притулюся.
Обійму.
І  будуть  зорі  сяяти  ясніше
у  ніч,  від  щастя  нашого,  німу…
В  передосінні  жмурки  грає  літо
і  котиться  дощами  у  траву…
Ми  будемо  світитися  для  світу
допоки  ти  живеш  і  я  живу.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846489
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 26.02.2020


Сонячна Принцеса

Я осені чекаю…

Я  осені  чекаю  і  дощу.
У  ній  -  моя  спокута  і  молитва.
Тебе  із  падолистом  відпущу,
Терпким  нектаром  спогадів  налита...

Розвіє  вітер  наші  імена,
в  мелодіі  прощальній  
заколише  ...
Осінньою  прокинуся  одна  -
ні  завтрашня  тобі,
ані  колишня...

Затужить  дощ
і  захлинеться  ніч.
З  твоєї  
назавжди  зійду  орбіти...

І  тільки
на  світанку,
вдалині
зоря  новітня
сонечком  засвітить...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846580
дата надходження 30.08.2019
дата закладки 26.02.2020


Сонячна Принцеса

Не забувай…

Не  забувай...
Пиши  мені  листи
промінням  сонця  
на  листках  кленових,
де  перший  дотик
солодом  застиг,
де  я  -  ще  тут  -
у  тОбі  до  основи...

Очікую  
не  довгих  балачок,
не  слів  гучних
і  не  думок  високих...
У  сяєві  запалених  свічок  -
присутності  твоєі,
в  ній  -  мій  спокій.

Нехай  гуде,  
скрегоче  дикий  світ  -
Усе  довкола  -  
вікова  омана...

А  ти  шепнеш  тихесенько
"Привіт!"  -
я  щастям  п'яна.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846986
дата надходження 03.09.2019
дата закладки 26.02.2020


Сонячна Принцеса

Я до тебе іду…

Я  до  тебе  іду,
Як  приходять  додому…
Крізь  тумани  і  час
із  далеких  доріг…
І  одному  лиш  Богу,
насправді,  відомо,
що  несу  тебе  в  собі
немов  оберіг…

Тут  рідніших  
душа  не  стрічала  
нікого...
Калатається  серце  у  грудях,
мов  дзвін…

Я  до  тебе  іду,
як  вертають  до  Бога...
Ти  готовий
прийняти  мене  
так,  як  Він?






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866091
дата надходження 26.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Антициклоном не дістанеш

Знесилена  ущент  від  протягу  чекання.
Старий  годинник  зупинився  і  мовчав.
То  ж  по-англійськи  без  сльозливого  прощання,
І  неважливо  вже  чи  кава,  а  чи  чай.

Лиш  недомовленість,  незрозумілість  тінню.
Не  поцілує  синє  небо  сіль  морську.
Заплутаних  хіромантичних  досить  ліній,
І  згоди  не  дійти,  в  стосунках  -  гострий  кут.

Любов  розвіяли  пасати  чи  мусони,
І  близькість  ночі  куталась  у  паранджу.
Антициклоном  не  дістанеш  щастя  крону,
І  не  загладиш  недовіру  і  межу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866075
дата надходження 26.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Валентина Рубан

ПРО ЩО СПІВАЄ ВІТЕР


Про  що  він  співає,  цей  вітер,  
Про    що  ж  його  дивні  пісні?
Де  він  відшукав  таких  літер,
Які  невідомі  мені?

Які  поскладав  із  них  звуки,
Складні  і  не  дуже  слова?
В  них  чується  радість  і  мука,
Та  й    плаче  це  він,  чи  співа?

Чи  з  горя  лама  вербі  руки,
Чи  з  радості  в  поле  біжить?
 А  може    боїться  розлуки,  
Яку  важко  так  пережить?

Кого  він  так  жалібно  кличе,
Й  летить  -    сніг  угору  здійма?
Мов  зранена  чайка  кигиче,
Чому,  що  минає      зима?

В  може  радіє  від  згадки  –
Що  мариться  ,  ніби  вві  сні.
Що  він  поспіша  мимо  кладки,
На  зустріч  красуні  весні.

24.02.2020  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866041
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 26.02.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Любов до землі збережи

(Слова  до  пісні)

Ти  вранішнє  сонце  лови  у  долоні,
Пройди  по  доріжках  знайомих  скоріш.
Просторів  безмежних  розкриється  лоно,
Там  маки,  пшениця  й  зелений  спориш.

Нічим  не  заміниш  блакить  ріднокраю,
Нічим  не  заміниш  квітучі  сади,
Колосся  дозріле,  гаї  у  розмаї,
Любов  до  землі  збережи  назавжди.

Дерев  білоквіття  в  селі  біля  хати
І  мальв  розмаїття  навколо  цвіте.
Тут  жили  всі  рідні:  і  батько,  і  мати.
Вдихни  це  повітря  прадавнє  святе.

Нічим  не  заміниш  блакить  ріднокраю,
Нічим  не  заміниш  квітучі  сади,
Колосся  дозріле,  гаї  у  розмаї,
Любов  до  землі  збережи  назавжди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865781
дата надходження 23.02.2020
дата закладки 25.02.2020


Олег Крушельницький

ОБІЙНЯВ КАЛИНУ ВІТЕР СТЕПОВИЙ

Ой-да  над  горою  місяць  молодий
Обійняв  калину  вітер  степовий.
Трави  низько  клонить  та  гойдає  їх
Козаченько  в  гаю  спатоньки  приліг.
прспів:
Не  журися  спи  козаче  туга  одійде,
Ніч  холодна  не  голодна  долю  не  вкраде.
У  солодких  снах  козаче  милая  прийде
Серденько  твоє  зігріє  лихо  відведе.

Зранку  до  світанку  загасив  вогонь,
Освятило  Сонце  юнаку  долонь.
Розкажи  ворожко  доленьку  мою,
Долю  сиротину  з  гідністю  прийму.

Скраю  біля  гаю  стелиться  роса,
Заплітає  косу  чарівна  верба.
Ой-да  в  чистім  полі  заспівав  козак,
Проситься  на  волю  піснею  душа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866018
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 25.02.2020


Ніна Незламна

О нічко - ніченько

Небесний  простір,  нині  помітно  потемнів
Висот  досягши,  мої  думи  розгубились
Втрачався  спокій,  а  вечір  в  душу    жебонів
Тобі  потрібна?  Сумнів…  Мрії  розченились

О,  нічко  -  ніченько,  що  робиш,  ти  блуднице
В  пелюшку  з  шовкову,  приховала  піднебесся
 Й  молодий  місять,  як    дитятко  блідолице
Чом  зажурилися?  Я  тихо  підкрадуся.

Слова    -  прохання…  Ніченько,  зніми  завісу
 Відкрий  весь  простір,  палахкотіння  ясних  зір
Принесуть  сили,  сумління  пошлю  до  бісу
Засну  в  спокусі,  під  ніжний  шепіт  світлих  мрій

Нехай  насниться  його  силует  і  слова
Очей  чарівність,  не  приведуть  до  омани
Любов,  довір`я,  я  лиш    до  цього  готова
Не  зруйнувати,  кохання,  мости  між  нами.

І  нічні  сльози,  висохнуть  сонячним  ранком
Несу  в  таїну,  свій  біль,  терпкий  смак  печалі  
Хай  день  вчорашній,  нам    покажеться  сарказмом
Й  тихий  плескіт  хвиль,  нас  зустріне  на  причалі.

                                                                                                                         2019р




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865973
дата надходження 25.02.2020
дата закладки 25.02.2020


Малиновый Рай

У КОЖНІЙ ПІСНІ Є ДУША

У  кожній  пісні  є  душа  і  крила,
Є  ноти  океанів  і  дібров,
Вона  талановито  та  уміло
Запалює  в  серцях  святу  любов.

Вона  вселяє  віру  і  надію,
За  неї  краще  лікаря  нема.
Вона  вселяє  в  душі  світлу  мрію,
Зневірених  на  ноги  підійма.

Не  буває  без  пісень  застілля,
Не  буває  свята  без  пісень,
А  яке  гучне  у  нас  весілля,
Там  пісні  лунають  цілий  день.

Є  пісні  що  дужу  силу  мають,
Наче  їх  створив  для  нас  сам  Бог,
Вони  на  бій  народи  підіймають
І  праведних  ведуть  до  перемог.

Є  пісні  дотепні  і  веселі,
Їх  співати  хочеться  мерщій,
Вони  живуть  як  сонечко  в  оселях,
Вони  є  эликсиром  для  душі.

Які  пісні  безцінні  історичні,
Що  факти  про  події  бережуть,
Вони  важливі  і  такі  магічні,
Десятки  поколінь  переживуть.

Є  пісня  що  серденько  розриває
Коли  вона  трагічна  та  сумна,
Вона  про  чиюсь  біль  розповідає,
Співчуття  шукає  тут  вона.

І  старі  пісні  всі,і  сучасні,
Цінніші  навіть  за  вірші.
Ми  пісню  вибираємо  під  настрій,
Ми  пісню  вибираєм  для  душі.

А  Українська  пісня  сама  краща,
Хай  вона  лунає  без  кінця,
Хай  летить  над  світом  пісня  наша
І  любов  запалює  в  серцях.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865606
дата надходження 21.02.2020
дата закладки 22.02.2020


Малиновый Рай

У КОЖНІЙ ПІСНІ Є ДУША

У  кожній  пісні  є  душа  і  крила,
Є  ноти  океанів  і  дібров,
Вона  талановито  та  уміло
Запалює  в  серцях  святу  любов.

Вона  вселяє  віру  і  надію,
За  неї  краще  лікаря  нема.
Вона  вселяє  в  душі  світлу  мрію,
Зневірених  на  ноги  підійма.

Не  буває  без  пісень  застілля,
Не  буває  свята  без  пісень,
А  яке  гучне  у  нас  весілля,
Там  пісні  лунають  цілий  день.

Є  пісні  що  дужу  силу  мають,
Наче  їх  створив  для  нас  сам  Бог,
Вони  на  бій  народи  підіймають
І  праведних  ведуть  до  перемог.

Є  пісні  дотепні  і  веселі,
Їх  співати  хочеться  мерщій,
Вони  живуть  як  сонечко  в  оселях,
Вони  є  эликсиром  для  душі.

Які  пісні  безцінні  історичні,
Що  факти  про  події  бережуть,
Вони  важливі  і  такі  магічні,
Десятки  поколінь  переживуть.

Є  пісня  що  серденько  розриває
Коли  вона  трагічна  та  сумна,
Вона  про  чиюсь  біль  розповідає,
Співчуття  шукає  тут  вона.

І  старі  пісні  всі,і  сучасні,
Цінніші  навіть  за  вірші.
Ми  пісню  вибираємо  під  настрій,
Ми  пісню  вибираєм  для  душі.

А  Українська  пісня  сама  краща,
Хай  вона  лунає  без  кінця,
Хай  летить  над  світом  пісня  наша
І  любов  запалює  в  серцях.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865606
дата надходження 21.02.2020
дата закладки 22.02.2020


Олекса Удайко

ЧОМ СТОЇШ В ЗАЖУРІ

           ...без  преамбули.

[youtube]https://youtu.be/yuvGeMYmsug
[/youtube]

 [i][b][color="#6b0582"]Калино!  
                                 Ягідко  кривава!  
                                                                                       O,  билино,
чому  на  воду  у  зажурі  задивилась?
Тебе  до  того  спонукала  літня  злива
ачи  вологи  в  літню  спеку  не  напи́лась?

Либонь,  вівчар  тебе  позбавив  заповіту,  
як  виганяв  на  пастовень  свої  отари,
Тебе  ж  настановив  як  варту  за  повітку,
тепер  щодень  скубуть  за  гілля  яничари.

А  може,  чимось  отруїли  лист  чужинці,
гасаючи  на  БеТееРах  спозаранку?..
Тобі  б  квітчати  бюст  найкращій  в  світі  жінці,
що  одягає  на  Великдень  вишиванку!..

…Отак  стоїть  в  зажурі  й  наша  Україна…
Її  зобидив  хто  й  зганьбив  одвічну  вроду?
Про  все  це  нам  повідай,  золота  билино  –
не  стій  самотньо  й  тихо  в  річки  біля  броду…

А  я  піду  у  світ  –  де  тернії  і  бруки,
шукати  тих,  хто  смів  красу  твою  ганьбити,

За  ту    провину  і  твою  нестерпну  муку
усякий  лиходій  жорстоко  буде  битий![/color]
[/b]
20.02.2020

©  Олекса  Удайко[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865582
дата надходження 21.02.2020
дата закладки 22.02.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Дарована

Не  писали  би  ні  віршів,  ні  романів,
Не  буяло  б  навесні  зело.
Без  любові  пересохли  б  океани,
Без  любові  сонце  не  зійшло  б.

Не  зустрілись  би  закохані  ніколи,
І  дитини  не  почули  б  сміх.
Без  любові  вся  планета  охолола  б,
Зло  й  біду  ніхто  б  не  переміг.

Без  любові  не  було  б  світобудови,
Радості  в  серцях,  а  тільки  щем.
Бо  любов  людська  -  життя  свята  основа,
Що  дарована  самим  Творцем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865515
дата надходження 21.02.2020
дата закладки 21.02.2020


Наталі Косенко - Пурик

Дякую, моя ти доле

Намалюю  тиху  річку,що  у  світ  веде
І  зеленую  смерічку,  що  життя  несе
Намалюю  сад  чудовий,  яблуневий  квіт
Його  пахощі  вирують  вже  багато  літ

І  осмілюся  вдихнути,  аромат  п"янкий
Та  до  ніжності  відчути  спів  пташок  дзвінкий
І  охопить  дивна  згадка  та  бажання  жити,
Що  так  можу  все  вдихати  і  без  меж  любити

Потім  тихо  я  пройдуся,  де  рідненьке  поле
За  життя  тобі  спасибі,  дорогая  доле,
Ти  найкраща  берегиня,  ти  моя  надія
Жити,  дихати,  любити  -  це  найбільша  мрія

Пригорнусь  до  стін  хатини  та  садів  квітучих
Та  торкнусь  стежин  рідненьких  та  земель  родючих
І  щаслива  зупинюся,  на  любу  хвилину
Дякую,  моя  ти  доле,  за  чарівну  днину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865395
дата надходження 20.02.2020
дата закладки 20.02.2020


Наталі Косенко - Пурик

Дякую, моя ти доле

Намалюю  тиху  річку,що  у  світ  веде
І  зеленую  смерічку,  що  життя  несе
Намалюю  сад  чудовий,  яблуневий  квіт
Його  пахощі  вирують  вже  багато  літ

І  осмілюся  вдихнути,  аромат  п"янкий
Та  до  ніжності  відчути  спів  пташок  дзвінкий
І  охопить  дивна  згадка  та  бажання  жити,
Що  так  можу  все  вдихати  і  без  меж  любити

Потім  тихо  я  пройдуся,  де  рідненьке  поле
За  життя  тобі  спасибі,  дорогая  доле,
Ти  найкраща  берегиня,  ти  моя  надія
Жити,  дихати,  любити  -  це  найбільша  мрія

Пригорнусь  до  стін  хатини  та  садів  квітучих
Та  торкнусь  стежин  рідненьких  та  земель  родючих
І  щаслива  зупинюся,  на  любу  хвилину
Дякую,  моя  ти  доле,  за  чарівну  днину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865395
дата надходження 20.02.2020
дата закладки 20.02.2020


Наталі Косенко - Пурик

Дякую, моя ти доле

Намалюю  тиху  річку,що  у  світ  веде
І  зеленую  смерічку,  що  життя  несе
Намалюю  сад  чудовий,  яблуневий  квіт
Його  пахощі  вирують  вже  багато  літ

І  осмілюся  вдихнути,  аромат  п"янкий
Та  до  ніжності  відчути  спів  пташок  дзвінкий
І  охопить  дивна  згадка  та  бажання  жити,
Що  так  можу  все  вдихати  і  без  меж  любити

Потім  тихо  я  пройдуся,  де  рідненьке  поле
За  життя  тобі  спасибі,  дорогая  доле,
Ти  найкраща  берегиня,  ти  моя  надія
Жити,  дихати,  любити  -  це  найбільша  мрія

Пригорнусь  до  стін  хатини  та  садів  квітучих
Та  торкнусь  стежин  рідненьких  та  земель  родючих
І  щаслива  зупинюся,  на  любу  хвилину
Дякую,  моя  ти  доле,  за  чарівну  днину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865395
дата надходження 20.02.2020
дата закладки 20.02.2020


Ніна Незламна

Вишня дитинства

У  сукні  сонцекльошу  пишна
В  саду  росте  молода  вишня
Як  йде  весна  зазеленіє
Згодом  квітне…  Так  забіліє!
І  плине…    Запах  по  садочку
Раденько  ,  одягну  сорочку
Й  біжу  до  неї  …  Ой  красуня!
Яка  ж  гарненька,  моя  вишня!
Пізніше..  ..  Як  вдягне  коралі
Так  вабить,  що  ж  робити  далі?
Я  пригублю,  дозрілу  вишню
Подякую,тобі    Всевишній
Тож    з    вишенькою  підростаю
Я  з  нею    ранки    зустрічаю!
Своє  дитинство    тут    залишу…
Колись  про  це  вірша  напишу
Сама  ж,    в  країну  знань  порину
Знайду  в  житті  свою  стежину.

                                                                               Вірш  з  скрині
                                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865287
дата надходження 19.02.2020
дата закладки 19.02.2020


Світлая (Світлана Пирогова)

Слід

Пили  кохання,  мов  свіжості  смузі
І  берегли  таємничості  мить.
Грішниці  хміль  у  душі  досі  грузне,
Тяга  думок  мигдалево  гірчить.

Хмари  повисли  вгорі  ламбрекеном,
Крапельний  розпис  -  гризайлем  на  склі.
День  учорашній  пройшовся  із  треном,  
Слід  залишивши  в  туманній  імлі.

Сум  огортає  -  сльозини  горохом,
Світ  розіп*ятий  -  фортуни  печаль.
Шлях  в  паралелях  оброслий  вже  мохом,
Що  покриває  іржавістю  даль.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865206
дата надходження 18.02.2020
дата закладки 18.02.2020


Ніна Незламна

Погляньте, люди!

                           Навіяв  вірш  Галини  Брич-  «  Не  продай»

Продати,  хтось  має  щось,  а  хтось  зовсім  ні
Обдертий,  до  ниточки,чи  впав  на  війні
На  рідній,  де  родився,    бігав  босоніж
Пішли  в  світ,  давно  предки,  тепер  ти  небіж?

Як  могло    статись  скажіть,  хто  ж  тут  хазяїн?
Хто  сміє,  повчати  нас?  Достатньо  руїн!
Боляче!  В  душі    печаль  і    щем  під  серцем...
Тішитись,  кожен  хотів,  своїм  озерцем.

Сімнадцятий  раз,  правителі  все  нові
Підносять  звістки,  кожен  пан  у  обнові
Все  обіцянки,ось,  краще  заживемо
Насправді  вкотре  одягають  нам  ярмо

Земля  –  святиня,  життя,  щастя  нації
Як  проживеш,  непосіявши  пшениці?
Як  озирнешся,  чи  маєш,  землі  шмат  ти
На  жаль  забрали....  Давно  синки    та  братки  

Ці,  що  при  владі,  селищ,  містечок  і  міст
Кричать  не  в  цьому,  є  сенс  життя,  його  зміст
Дружба  з  МВФ,  ото  людське  спасіння
Ні,  ми  не  тупі,  чи  в  нас  нема  прозріння?

Погляньте,  люди!  Щодня  нас  обкрадають
Самі  ж  царюють,  нові  котеджи  мають
Все  по  Канарах,  по  Європі  гуляють
 Український  народ    за  холопів  мають…

                                                                                             10.02.2020р


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864324
дата надходження 10.02.2020
дата закладки 10.02.2020


Наталі Косенко - Пурик

Тож, що погуляємо, милії друзі?

Ось  зимка  постукала  сміло  в  вікно,
Давай  припорошу  легенько  чоло,
Сніжком  устелю  всі  дороги,  стежини
Полину  я  казкою.  ось,  до  дитини

Зайду  я  у  парки,  внесу  новизну,
Бо  знаю,  чекаєте  сніжну  красу
Та  ковдрою  вкрию  кущі  та  травицю
Тож,  що  зачекались,  мене  білолицю?

Зберу  я  до  гурту  дорослих,  дітей
У  мене  в  задатку  багато  ідей
Тож,  що  погуляємо,  милії  друзі,
В  такій  білосніжній,  казковій  окрузі?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863973
дата надходження 07.02.2020
дата закладки 07.02.2020


Валентина Ярошенко

Любові світ

Пелюстки  троянди  на  пероні
Жбурляв  їх  вітер  навкруги
Вони  були  у  тій  долоні
В  котру  потрапили  сніги
Безжалісно  топтали  їх  прохожі
І  кожен  пелюсток  вмирав
Не  бачили  оті  маленькі  сльози
Їм  хтось  життя  зламав
Дарують  троянди  при  коханні
Буває  хтось,  когось  не  зрозумів
Зростали  вони  у  сподіванні
Побачити  колись  любові  світ
Не  принесли  комусь  те  щастя
Що  з  вірою  вони  жили
Спіткали  їх  прості  напасті
Яка  буває  між  людьми
Пелюстки  троянди  на  пероні
Ніхто  допомогти  не  зміг
У  сніговій  лавині,  у  полоні
Покрив  тихенько  білий  сніг

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863525
дата надходження 03.02.2020
дата закладки 03.02.2020


Новоградець

Ти пішла…

         Пам'яті  Галі  Акімової.

Розганяє  тумани  в  полях  переораних,
Під  Мерефою  подих  близької  зими.
Ти  жила,  метеором  летіла  між  зорями,
І  на  слід  твій  яскравий  дивилися  ми.

А  тепер  облітають  листочки  у  скверику,
Обсипаються  з  липи  над  домом  твоїм.
Над  зажуреним  плесом  і  в'янучим  вересом
Грає  осінь  сонату  акордом  сумним.

Ти  пішла...  І  туманиться  ранок  розгублено,
Пролітаючий  клин  в  піднебессі  притих.
Не  вирує  життя  в  пожарищах  обвуглених,
Не  хлюпочуться  рибки  в  озерах  пустих.

Тільки  вітер  холодний  в  полях  під  Мерефою
Пригинає  озимі  ростки  молоді.
І  в  твоєму  вірші,  йде  над  бухтою  теплою,
Відбивається  місяць  у  тихій  воді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852588
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 03.02.2020


Терновий

Погасне зірка…

                                     ***
Погасне  зірка  на  нічному  видноколі,
Засяє  метеором  і  згорить.
Залишиться  в  твоїх  очах  як  сполох
Її  коротка  й  неповторна  мить.
І  буде  ніч  -  тривожна  і  німотна
Й  безмежна  тиша  в  вухах  задзвенить,
І  самота  безжальна  і  холодна
Пекучим  болем  в  грудях  защемить.
І  ти  залишишся  один  посеред  болю,
Й  не  буде  поруч  дружньої  руки
І  спогади  незримою  юрбою
Тобі  розірвуть  душу  на  шматки.
І  заблукаєш  у  минулім  і  забутім,
В  полоні  втрачених  надій  і  сподівань,
Де  вже  нічого  не  змінити  й  не  вернути,
на  цвинтарі  похованих  бажань.
…Та  прийде  день  і  з  ним  нові  тривоги,
Промінчик  сонця  з  вдячністю  злови.
І  помолись.  І  не  чекай  нічого.
І  вранішню  росу  благослови.
                                           ***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863415
дата надходження 02.02.2020
дата закладки 02.02.2020


Ніна-Марія

Листи тобі

А  я  тобі  писатиму  листи
Про  нашу  осінь  рудокосу.
Їм,  знаю,  адресата  не  знайти.
Душа  спустошена,  так  просить,
Й  мене  рве  відчай  стоголосий.

Про  ту  любов,  що  полином  гірчить,
І  про  безсонні,  довгі  ночі.
Чомусь  так  часто  за  вікном  дощить,
Знов  сняться  сни  якісь  пророчі,
До  дій  нездійснених  охочі.

І  світ  увесь  неначе  спорожнів,
Мені  самотньо  так  без  тебе...
Єдиний  погляд  -  замість  тисяч  слів,
Той  погляд,  що  сховало  небо...
І  більш  нічого  вже  не  треба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863423
дата надходження 02.02.2020
дата закладки 02.02.2020


НАДЕЖДА М.

Чи довго ще чекати теплі дні

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=_hh1zmWiBW0
[/youtube]

Сидиш  напроти,  опустивши  голову,
В  очах  пливе  невимовна  печаль.
З  тобою  поряд  сумно  і  так  холодно,
Чомусь  весь  час ти  дивишся  удаль.

А  я  чекаю  з  поглядом  зустрітись,
І  прочитать  всю  тайну  у  очах.
До  тебе,  як  колись,  ще  пригорнутись,
Ти  ж  знаєш:  все  тепер  в  твоїх   руках.

А  час  іде,  тече  уже  безжалісно,
Бажання  зіпсувала  осінь  нам  обом.
А  на  душі  так  прикро  і  так  болісно...
А  дощ   безперестанку  за  вікном.

Тепло  забрав  цей  дощ  в  обох  і  настрій,
Чи  довго  ще  чекати  теплі  дні,
Коли  ж  в  душі  розквітніть  білі  айстри?
А  поки  ми  не  рідні,  а  чужі...


[img]https://im0-tub-ua.yandex.net/i?id=0b5d38f25166bfc02d9d846997cb5ba2&n=13&exp=1[/img]









адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863351
дата надходження 02.02.2020
дата закладки 02.02.2020


Світлана Чабан

А на моїй землі іде війна

А  на  моїй  землі  іде  війна,
Стріляють  танки  і  ревуть  гармати.
Сповита  горем,  в  чорному  вбранні,
Сльозами  вмилась  не  одна  вже  мати.

Найкращі  з  кращих  падають  від  куль,
Грудьми  своїми  землю  прикривають.
Сумним  набатом  в  селах  і  містах
Звучать  слова:  «  Герої  не  вмирають!»

Вони  живуть  навіки  у  серцях
І  в  пам’яті  народу  України.
І  не  дозволять  нашим  ворогам
Перетворить  Вітчизну  на  руїни.

Ми  вистоїм.  Здолаємо  катів,
Як  маків    цвіт,  розквітне  Україна!
На  тих  місцях,  де  йдуть  тепер  бої,
В  земнім  поклоні  схилиться  калина.

Світлана  Чабан.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863304
дата надходження 01.02.2020
дата закладки 02.02.2020


Валентина Ланевич

Падав сніг на гілки

Без  зупину  з  небес  падав  сніг  на  гілки,
Одягала  зима  в  пишні  шуби  дуби.
І  притихнув  садок  у  продовженні  сну,
Не  будіть  і  мене,  не  лишайте  одну.

Диво  чудного  сну  хай  гойдає  мене,
Поруч  мати  сидить  та  кудельку  пряде.
На  крючку  біля  печі  колиска  висить,
А  вірьовка  на  ній  у  задумі  скрипить.

Пісня  з  маминих  вуст  колисала  дитя,
Не  шуміть  же,  вітри,  те  маля,  то  є  я.
Перший  крок  нетривкий,  дайте,  тихо  ступлю,
Може,  долю  свою  непросту  ще  присплю.

Хай  дорога  біжить  у  життєву  ріку,
Щоб  не  знати  бо  зрад  на  своєму  віку.
Та  дорога  пройшла  через  щастя  і  біль,
Крізь  любов  та  печаль  і  утрати  ще  сіль.

29.01.20

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863002
дата надходження 29.01.2020
дата закладки 30.01.2020


Наталі Косенко - Пурик

Її красу до глибини відчуть

Ти  запитаєш:"Що  в  тобі  знайшла?"
Скажу  відверто,  вразила  душа
І  очі  -  зеркало  душі
Я  розчинялась  в  ніжній  теплоті

В  душі  були  відсутні  мінуси
І  потягнулася  душа  до  простоти
Без  лицемірства,  зла    та  це  святе
Відчула  серцем,  щастя  ось  і  є

З  тобою  було  затишно  мені
Уся  душа  була  на  видноті,
А  очі  відображували  суть
Лиш  чистоті  дано  її  збагнуть?

і  світ  мінявся,  як  люба  пора,
Бо  з  серця  набиралася  тепла
І  погляд  говорив,  навіть  без  слів,  
Бо  відчував  до  глибини  морів

Як  же  важливо  в  душу  заглянуть,
Її  красу  до  глибини  відчуть
і  в  світі  щастя  більшого  нема,
Коли  співа  теплом  уся  душа?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862915
дата надходження 29.01.2020
дата закладки 29.01.2020


Наталі Косенко - Пурик

Сніжні дива

Хоч  снігу  не  має,  дерева  не  в  сріблі,
Але  уявімо  на  мить
І  вже  у  звабливості  ніжнії  віти
Та  казка  зимова  бринить

Усе  виграє,  зачаровує  душі
Стежинка,  як  ніжная  шаль,
А  там  в  далині,  і  левади,  і  кручі
Огорнені  в  сніжну  вуаль

Давайте  іще,  уявімо  картину,
Як  в  сніжній  красі  білизна,
Таку  неповторну  дарує  годину
Де  грають  у  сріблі  дива

Уже  одяглися  у  шати  дерева
І  милі,  тендітні  кущі
Та  ніби  і  поруч,  а  ніби  далеко
Всміхається  зимка  мені

Прокинулась  люба,  але  чи  надовго
Мінлива,  капризна  зима?
І  ось  устеляє  снігами  все  знову,
Даруючи  сніжні  дива.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862593
дата надходження 26.01.2020
дата закладки 26.01.2020


Valentyna_S

Мама дочці вишиває сорочку…

Квітка  до  квітки,  листок  до  листочка  —
Мама  дочці́  вишиває  сорочку.
Хрестить  їй  долю  нитками  до  ночі,
Губи  молитву  до  Бога  шепочуть…

Вишила  синім  волошки  зірчасті
І  завиток  виноградний  –  на  щастя.
Тишу  годинник  розгойдує  в  хаті,
Вже  й  виколихує  маки  червчаті.

Усміх  матусин  майнув  по  обличчі:
--Квіти  усі  тобі,  донечко,  личать.
Ніжність  дівоча  –  в  біленьких  ромашках,
Їх  посере́дині  вишию,  пташко.

Дивиться  літо  з  сорочки  на  матір,
Ллє  з  квіточок  густі  пахощі  м’яти.
Білу  виши́ванку  гладять  долоні:
--Хай  оберегом  буде  твоїм,  доню.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862340
дата надходження 23.01.2020
дата закладки 24.01.2020


НАДЕЖДА М.

І поведу у місяць май

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=iWQOo11FzC0[/youtube]

Почув  слова  мої  -  відчула.
І  оберемок  кинув  слів.
Слова  найкращі  -  це  збагнула.
А  як   сказати  їх  зумів!

Забуть  мене  не  так  то  легко,
Бо  серед  тисяч  я  -  одна.
Така   близька  і  так  далека,
Така  серйозна  і  чудна.

У  сни  приходжу  я  так  часто,
Тихенько  двері  відчиню.
Ти  відчуваєш  -  поруч  щастя?
Тобі  я  цим  не  завиню.

Ти  спи  спокійно,  скоро  ранок,
Мені  пора,  далекий  шлях.
Усмішку  кину  на  останок,
Вернусь  до  тебе  у  віршах.

Тебе  візьму  у  них  за  руку
І  поведу  у  місяць  май,
Де  ми  забудем  про  розлуку.
Мене  міцніше  лиш   тримай...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862062
дата надходження 21.01.2020
дата закладки 21.01.2020


Олег Крушельницький

СЛЬОЗАМИ ВМИЛАСЬ СИВА МАТИ

Безсонням  вкриті  темні  ночі...
Тривога  крає,  бо  не  спить...
-  Де  сина  мого  карі  очі?
Чому  так  серденько  болить?-

Ввірвалась  лихом  мука  клята
Та  чорний  ворон  сів  на  дах  -
Сльозами  вмилась  сива  мати,
Війна  забрала  козака.

Та  хтось  би  жив,  а  він  не  зможе
В  ганьбі  прожити  все  життя.
Якщо  він  сам  не  переможе  -
Не  заспокоїться  душа.

Цей  вічний  біль  людського  роду
Як  закарбована  біда  -
Коли  хтось  прагне  жити  в  мирі,
Комусь  потрібна  зла  війна.

Отак  ідуть,  ідуть  і  гинуть,
Щоб  зупинити  тих  чортів,
А  ті  все  лізуть,  лізуть,  лізуть..
(Нема  скотині  що  робить).

А  є  ще  другі  ті,  що  збоку,
Їм  тільки  б  руки  потирать
І  в  той  вогонь,  що  наче  в  пеклі,
Сухенькі  дрова  підкидать.

Щоб  потім  гріти  свої  пики
І  набивати  животи.
Ну  так,  а  що  ж,  в  них  теж  є  діти,
Їм  теж  потрібно  теплоти.

А  ти  сивій  старенька  мати,
Закрийся  в  хаті,  голоси
І  хто  там  з  них  захоче  чути,
Той  крик  самотньої  душі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861842
дата надходження 19.01.2020
дата закладки 19.01.2020


Крилата (Любов Пікас)

Омар Хайям (про чорноту)

(мій  вільний  переклад)

Часом,  доля    меле  тебе  в  дріб.
В  цілому  ж,  життя  –  хороша    штука.
І  не  страшно,  коли  чорний  хліб,
Страшно,  як  душа  чорніш  за    крука.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861855
дата надходження 19.01.2020
дата закладки 19.01.2020


Володимир Присяжнюк

Доброго ранку, закохана дівчино!

Доброго  ранку,  закохана  дівчино!—
В  світ  цей  залюблена,  з  сонцем  повінчана,
В  росяних  травах  смарагдових  купана  —
Погляд  торкає  небесного  купола.
Ловиш  тепло,  літом  густо  посіяне,—
Мила,  проста,  загадково-замріяна,
Щирістю  і  добротою  заквітчана  —
Донечка  ніжності,  сонячна  дівчина.
Ранок  і  радість  тебе  огортають  —
Рай  світанковий!  І  ти  в  ньому  —  таїна!  
Та  не  для  всіх,  бо  твою  таємницю
Я  розгадав!  І  мені  це  —  не  сниться!
©  Володимир  Присяжнюк
07.01.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861438
дата надходження 15.01.2020
дата закладки 16.01.2020


Інна Рубан-Оленіч

Я пишу від всієї душі…

Я  пишу  від  всієї  душі…
Хоч  буває,  часом,    з  помилками,
Я  пишу  від  всієї  душі…
І  ділюся  своїми  думками.
Я  пишу  від  всієї  душі…
Шкандибають  і  ямб  і  хорей,
Я  пишу  від  всієї  душі…
Для  хороших  і  щирих  людей.
Я  пишу  від  всієї  душі…
Хоч  буває  так  важко  на  серці,
Я  пишу  від  всієї  душі…
У  свій  світ  відкриваю  вам  дверці.
Я  пишу  від  всієї  душі…
Прагну  риму  в  польоті  впіймати,
Я  пишу  від  всієї  душі…
Бо  не  можу  я  вам  не  писати…
15.01.2020

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861403
дата надходження 15.01.2020
дата закладки 15.01.2020


Любов Таборовець

Життя, як пори року

Які  ми  залежні  від  змін  у  природі:
то  сум  обіймає,…  то  квітне  душа…
Струною  журба  виграє  при  негоді,
то  радість  у  променях  на  споришах…
Немов  пролісок  синій,  рано  весною,
розквітне  кохання  у  чарах  заграв…
А  вітер,  в  гримасах,  своєю  рукою,
тихенько  надію  простеле  між  трав.
Квітучеє    літо  нам  серце  зігріє,
скупає  в  любистку  прожиті  роки…
При  зорях  вечірніх  про  щастя  помрієм,
що  має  духмяні,  медові  смаки...
Прокинемось  вранці  із  сивим  туманом,
бо  осінь  в  задумах  вже  сіє  дощі...
Метелиця  вальсом  здивує  неждано,...
Лише  б  не  настала  зима  у  душі.
Любов  Таборовець

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861197
дата надходження 13.01.2020
дата закладки 13.01.2020


Мартинюк Надвірнянський

Ой візьму я гілочку вербову

Ой  візьму  я  гілочку  вербову
Виріжу  сопілочку  чудову
Щоб  лунала  пісенька  над  світом
Обертала  зиму  в  тепле  літо.

Щоб  торкнулась  до  душі  твоєї
Голосом  розквітлої  лілеї
Щоб  завжди  на  склі  твого  віконця
Веселив  тебе  промінчик  сонця.

Хай  промінчик  той  тебе  обійме
Над  тобою  світле  небо  здійме
І  від  сну  теплом  нехай  розбудить
Щоб  ти  знала,  світ  тебе  цей  любить.

Щоб  не  був  тобі  цей  світ  звичайним
Чарував  завжди  красов  і  тайнов
Дарував  твоїй  душі  натхнення
В  цьому  непростому  сьогоденні.

Щоб  від  пісні  веселіше  стало
Від  любові  серце  трепетало
Хай  тебе  та  пісенька  зігріє
Щоб  завжди  збувались  в  тебе  мрії.

Парище
2019р.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861135
дата надходження 13.01.2020
дата закладки 13.01.2020


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Троянда і ромашка

Троянда  й  ромашка  в  одному  букеті  -
Такого  немає  ніде,
Адже  ні  для  кого  не  буде  секретом,
Що  важко  цим  квітам  буде

Ужитися  разом,  адже  вони  різні:
Ромашка  -  то  квітка  проста,
В  троянди-красуні  пелюсточки  ніжні,
Немов  би  дівочі  вуста.

Ромашечка  любить  і  вітер,  і  волю,
Царівна  вона  польова,
Троянді  вже  інша  судилася  доля  -
Удома  на  клумбі  зросла.

Троянду  плекають  руки  людини,
Без  цього  ж  бо  їй  не  цвіти,
Ромашка  і  між  пшеницями  цвістиме
Розом  з  колоском  золотим.

Але  вони  гарні  обидві  й  чудові,
По  своєму  кожна  із  них.
Для  квітів  цих  знайдеться  лагідне  слово,
Бо  дуже  ми  любимо  їх.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861123
дата надходження 13.01.2020
дата закладки 13.01.2020


НАДЕЖДА М.

Ніч під Новий рік

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=CUwp4XqA1gM
[/youtube]


Іскриться  краплями  в  фужері
Напій  солодкий,  ніби  мед.
І  ця  таємна  атмосфера,
Не  схожа  зовсім  на  банкет

Тихенько  місяць  ллє  проміння
В  напівзашторене  вікно.
В  каміні  чути  дров  жевріння,
Спахне  раз  -  по  -  раз  осяйно.

Кида  на  стіни  свічка  тіні,
Химерні  танці  відбива.
Спрямує  погляд  в  мерехтінні
Туди,  де  творяться  дива.

Там  руки  в  жаркому  сплетінні,
Душа  з  душею  розмовля.
Раз  -  по  -  раз  тихе  шепотіння,
Ця  ніжність  тишу  розбавля.

Украв  вже  кусень  ночі  ранок,
Кохання  все  ще  спочива,
А  я  таємно  в  шпарку  гляну...
Невже,  були  то   ти  і  я?






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859811
дата надходження 31.12.2019
дата закладки 31.12.2019


НАДЕЖДА М.

Старий рік досягає кінця

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eoW4YjbQikU[/youtube]

Обережно  ступаю  по  краю,
Старий  рік  досягає  кінця.
За  все  вдячна  тобі,  та  я знаю,
Інші  теж  тобі  вдячні  серця.

За  хороше,  що  дав  мені  ти,
І  за  те,  що  було  і  не  дуже.
Не  завжди  досягала  мети,
Але  бачив  мою  небайдужість.

Скільки  друзів  хороших  зустріла,
Із  коханням  у  серці  жила.
Може,  надто  від  нього  хотіла,
Але  все  ж  я  його  зберегла.

Цілий  рік    мені    був  ти,  як  свідок,
Бачив  всі  негаразди  мої.
Скільки  я  пройшла  твоїх  стежок,
Щоб  узнать,  в  чому  щастя  в  житті.

Дуже  важко  тебе  відпускати,
Бо  не  знаю,  що  буде  в  Новім.
Та    не  можу  тебе  я  тримати,
Іди  з  Богом...Ми  ждем  перемін...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859706
дата надходження 30.12.2019
дата закладки 30.12.2019


Lana P.

ПОВЕРНИ МЕНІ МРІЮ…

Поверни  мені  мрію,  юначе,
Вип’єм  чашу  міцного  вина.
Чуєш,  чайка  стривожено  плаче,
Скиглить  сива  морська  далина

За  тобою,  скоріше,  за  нами,
Де  удвох  ми  щасливі  були,
Відпливали  за  обрій  човнами,
Острів  Мрій  віднайшли  між  імли.

Мілина  вже  не  стане  в  пригоді  —  
Загартовані  наші  серця,
Хвилі  скелі  виточують  горді  —
Тим  бажанням  немає  кінця. 
           18/12/19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858617
дата надходження 20.12.2019
дата закладки 21.12.2019


Ніна Незламна

Життя…Життя. .


Життя…    Життя…    Доріг  багато  так
Вони  різні  та  вибереш  одну
По  ній  пройти,  гадаєш  ти  мастак
Завжди  хочеш  ,    відчувати  весну

Так,  як  тоді,  в  щасливім  дитинстві
Безтурботні    ранки    і  вечори
Здавалось  всі  суцвіття  барвисті
Й  впаде  манна  з  небесної  гори…

Та  все  не  так,  знімеш  окуляри
Ті  рожеві.  І  прийде  час  вагань
Попереду  кам`янисті  мури
Чи  й  здолаєш?  Таїна  сподівань….

Віриш  сильний,    згинуть  перепони
Надія  є,  що  новий  день  зустрінеш    
Політ  душі,  сприймеш  перемогу
Долі    подякуєш,  що  ти  живеш.

                                   12.12.2019р


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858117
дата надходження 16.12.2019
дата закладки 16.12.2019


Валентина Рубан

МАМИНА ХУСТИНА

Мамину  хустину  накину  на  плечі,
Де  розкішних  квітів  безкрайній  розмай.
Піду  щедрувати  в  новорічний      вечір,
Від  хати  до  хати  –  веселися  край.

Музики  лунають,  дівчата  співають,  
Майорять  хустини  –  квітами  цвітуть.
Мамині  дарунки  серця  зігрівають,
Вони  наші  долі  й  душі  бережуть.

Червоні    хустини,  чорні,  білі,      сині,
На  полях  –  волошки,  мальви,  торочки…
Розквітають  щастям  по  всій  Україні  –
Рушники,  хустини  й  мами  сорочки.

06.12.2019  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857134
дата надходження 06.12.2019
дата закладки 06.12.2019


НАДЕЖДА М.

Рожеві мрії

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=6Ofen3gNBYM[/youtube]
Ну  хто  в  житті  не  пестив  свої  мрії,
Чи  не  вони  тримають  на  плаву?
В  рожевих  окулярах  хай  надія,
Та  з  нею  по  житті  отак  пливу.

Життя  -  це  неосяжний  океан,
Не  втримає  на  хвилях  соломинка.
Ще  гірше,  як  попереду  -  туман,
І  ти  не  знаєш,  де  ота  зупинка.

Надія  й  віра  -  орієнтир  в  дорозі,
Та  десь  далеко  світиться  маяк..
(Та  мрія  підганяє:  все  ти  зможеш!)
Без  нього  в  морі  важко,  аж  ніяк.

Не  раз  бувало  хвилі  накривали,
Думки   миттєві  -  повернуть  назад,
Та  мрії  -  лиш  вперед,  не  відпускали,
В  душі  моїй  тоді  стихав  безлад..

А,  може,  я  зробила  тут  помилку,
Не  треба  запливати  за  буйки?
Чи  зможу  допливти?  Чи  буде  толку,
Якщо  бажала  в  даль  таку  пливти?

А  он  уже  і  берег  бовваніє,
Надію  все  ж  свою  не  зупиню,
Бо    там  душа  твоя  мене   зігріє,
Не  треба  і    розпалювать    вогню...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857087
дата надходження 06.12.2019
дата закладки 06.12.2019


Валентина Ярошенко

Зима красива пора року

Прийшла  зима  за  наш  поріг
Прямо  з  ранку  випав  сніг
Довго  не  порадує  білою  красою
Без  морозів  розстане,  зійде  водою
На  календарі  грудень-  то  вже  зима
Затріщать  морози,  запанує  вона
Затанцюють,  залітають  білі  мухи
Одягне  дерева  у  теплі  кожухи
Навкруги  розстеле  білі  скатертини
Мороз  на  шибках  розмалює  картини
Замурує  товстою  кригою  ставки
На  дахи  одягне  велетенські  шапки
Зима  занадто  красива  пора  року
Із  нею  Новий  рік  крокує  що  року
На  сонці  сніг  переливає  серебром
Вітає  всіх  зі  щастям  та  добром
Та  всі  чекають  прихід  весни
Повернуться  з  теплих  країв  птахи
Подарує  нам  свою  чарівну  вроду
Принесе  з  собою  і  сонячну  погоду
Потрібно  набратись  не  мало  терпіння
Поспішає  зима  у  свої  володіння
У  білому  вбранні  снігом  все  замітає
Холодом  із  морозами  всіх  дошкуляє

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857013
дата надходження 05.12.2019
дата закладки 06.12.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Крилатий сніг з коханням першим

Безшелесно  спочатку  падав  перший  сніг
Зіркоподібними  кристалами  додолу.
Здавалось:  ми  з  тобою  в  неповторнім  сні,
У  феєричнім  нерозривно-сніжнім  колі.

Крилатий  сніг  з  коханням  першим  прилетів,
Ця  неймовірно  ніжна  цнота  щастя.
Ми  розуміли  одне  одного  без  слів.
І  вже  кружляли  витвори  пухнасті,

Встеляючи  вісоном  білим  навкруги.
Цвіли  в  долонях  наших  сніжні  квіти,
І  танули  сніжинки  від  тепла  жаги.
Шептали  очі:  ти  -  найкраща  в  світі.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856954
дата надходження 05.12.2019
дата закладки 05.12.2019


Наталі Калиновська

НЕ ЗМОГЛИ НАСОЛОДИТИСЬ…

Не  змогли  насолодитись…

Не  змогли  насолодитись
У  житейській  ми  програмі,
І  не  встигли  звеселитись
У  казок  барвистих  гаммі.

Ми  не  встигли  налюбитись,
Хоч  міцні  в  обіймах  руки…
Ох,  нектару  би  напитись
І  пізнать  блаженства  муки!

Де  він  довгий,  де  короткий  -
У  єднанні  шлях  любові…
Повний  таїни  і  цноти
У  віршованому  слові.

м.  Будва,  липень  2019.  Наталі  Калиновська.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856680
дата надходження 02.12.2019
дата закладки 03.12.2019


Haluna2

Ой ти, вітре буйнесенький

Ой  ти  ,вітре  буйнесенький,
Не  ламай  тополю,
Біжи,  вітре,  в  чисте  поле,
Там  пізнаєш    волю.
Будеш  собі  в  чистім  полі
Гуляти,  співати,
Будеш  собі  на  роздолі  
Хмари  колисати.
І  траву  будеш  чесати,
Висохлу,  густу,
В  ріллі  землю  обнімати,
Таку  молоду.
Ой  ти  ,  вітре  буйнесенький,
В  полі  погуляєш,
Нікому  не  вчинеш  злого,
А    волю  пізнаєш.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856032
дата надходження 27.11.2019
дата закладки 29.11.2019


Віктор Варварич

Струменіє кохання

Твоя  душа  дарує  любов,
Ширить  надзвичайне  тепло.
Вибудовує  щастя  із  обнов,
Випромінює  дивовижне  тло.

Наші  почуття  народились,
У  них  струменіє  кохання.
Два  тіла  воєдино  злились,
Теплом  ніжить  пізнання.

І  ледь  чутно  впіймані  ритми,
Що  на  струнах  любові  дзвенять.
У  нас  зродились  нові  біоритми,
Що  незримо  палахкотять.

І  ніби  розкалена  лава  вулкану,
Тріпотять  нестримані  єства.
Поринули  у  жерло  урагану,
Пізнали  миті  блаженства.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856213
дата надходження 28.11.2019
дата закладки 28.11.2019


Крилата (Любов Пікас)

НУ, ЯК ТЕБЕ Я МОЖУ НЕ ЛЮБИТИ?

Ти  серце  заставляєш  в  бубон  бити.
Ти  кров  ганяєш,  наче  мишу  кіт.
Ну,  як  тебе  я  можу  не  любити,  
Коли  собою  затуляєш  світ?

Ти  сонце,  що  промінням  ріже  мряку.
Ти  вітер,  що  зриває  амулет.
Хмільне  варіння  із  голівок  маку,
Солене  море  і  солодкий  мед.

М'який  і  теплий,  наче  шерсть  на  білці,
Швидкий,  легкий,  немов  у  леті  птах.
Твій  дух  уміє  грати  на  сопілці,
Мотив  якої  втягуєш,  як    пах.

Ну,  як  тебе  такого  не  любити?
Ти  поглядом  одним  ламаєш  лід.
Ти  серце  заставляєш  в  бубон  бити.
Ти  кров  ганяєш,  наче  мишу  кіт.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854815
дата надходження 15.11.2019
дата закладки 15.11.2019


Крилата (Любов Пікас)

І ХТО МИ?

І  хто  в  ми  цьому  світі?  Гості  лиш.
Сьогодні  є,    а  завтра  нас  не  буде.
Стоятиме  Львів,  Київ,  і    Париж,
І  небу  сонце  гріти  буде    груди.

Дніпро  тектиме,  Конго  і  Яндзи,
Говерла  височітиме  в  Карпатах.
Висітимуть  у  храмах  образи,
Вайфаї  пролітатимуть  по  хатах.

Птахи  нестимуть  людям  спів  до  вух.
Нова  буде  народжуватись  мода.
На  випас  хмари    гнатиме  пастух.
Їх  видоїть  в    цебро  землі  погода.

І  буде  ніч  народжувати  день,
І  бусол  весну  клекотом    будити,
Вбирати  віру  завтрань  до  легень.
Процес  цей,      щиро  вірю,  не  спинити.

Наука  свій  складатиме  етюд.  
І  робот  буде  грати    на  валторні.  
І  все  ж  найбільшим  чудом  буде  люд  -  
Чутливий,  творчий,    мудрий,  неповторний.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853608
дата надходження 03.11.2019
дата закладки 04.11.2019


@NN@

розмова…

-  Синку,  за  щоб  Я  тебе  не  простив,
Скажи,  це  в  тобі,  в  середині.
-  Якби  я  життя  своє  загубив  
Й  не  дав  народитись  дитині.

-  За  що  Я  люблю  тебе,  синку,  скажи;
-  Не  знаю  й  сказати  не  можу.
Одне  лише  знаю,  що  любиш  й,  завжди,
Навчав,  як  любов  цю  примножить.  

Ти  віриш  Мені,  Моє  любе  Дитя,
Довіра  між  нами  -  єдине
Чого  Я  прошу,  та  твоє  сум'яття́
Не  дає  відбутись  людині.

Давно  вже  пора  повернутись  назад,
Ти  вільний  цей  вибір  зробити,
Вже  тисячі  років,  як  Едемський  сад,
Чекає  тебе  щоб  впустити.

-  Чекаю,  люблю  і  давно  вже  простив...
Що  можу  тобі  ще  сказати,
Колись  свого  Сина    до  вас  відпустив,
Щоб  вам  було  легче  вертати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853547
дата надходження 03.11.2019
дата закладки 03.11.2019


Sukhovilova

Не лишай…

Не  лишай  мене  одну  посеред  поля,
Я  загублюся  без  тебе,  просто  знай,
Потемніє  світ  навколо,  з  ним  -  і  доля,
Я  молю  тебе,  благаю,  не  лишай!
Бур'янами  знову  стану,  чи  землею,
Вкриюсь  пилом,  павутинами,  слізьми,
А  так  хочеться  побути  ще  твоєю,
Лиш  з  тобою,  а  не  з  іншими  людьми.
Не  лишай  мене  одну,  я  тут  загину,
Тут  вітри,  тут  вічний  морок,  самота,
Я  для  тебе  з  квітів  виклала  стежину,
Через  відстань,  заборони  і  літа...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853429
дата надходження 02.11.2019
дата закладки 02.11.2019


birusa

Плач по Україні

Покинута,  голодна,  боса,
З  бідою  злою  сам  на  сам,
Задумана    простоволоса,
А  очі  віддані  сльозам.
Іде  по  світу  Україна.
У  двері  стукає  чужі.
Питаюся-у  чому  винна?
І  зрадам  чом  нема  межі?
Чому  на  паперті  розколу
Розіп’яна,  нема  жалю.
Спадають  рушники  додолу.
Дай  відповідь  мені,  молю!
Чому  ненависті  потоки,
І  розбрат  дикий  навкруги?
Тікають  діти  на  всі  боки  
У  закордонні  береги.
Чому  війни  палає  жерло?
Земля  засіяна  кістьми?
Лунає  гучно  :  «Ще  не  вмерла…»
Все  ширшає  стіна  пітьми.
Під  гаслом  «Слава  Україні!»
Мерзенні  творяться  діла.
Ногою  вже  у  домовині.
Та  «слава»  неньку  довела…
Знесилена,  сумна  ,зболіла
Іде  сама  не  зна  куди.
Йде  Україна  моя  мила
В  обіймах  чорної  біди.
Отямтеся  від  люті,  браття!
Чи  вам  ця  бійня  до  снаги?
Гасити  вже  пора  багаття-
Радіють  наші  вороги.
І  ллється  кров,  як  та  водиця.
І  прірви  ближчає  вже  край…
Ах  чорноброва  ,білолиця  ,
Украйна,  втрачений  наш  рай…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853246
дата надходження 31.10.2019
дата закладки 31.10.2019


Іванюк Ірина

Я не бояюся сірих хмар зими


О  спомини!  Потуго  сил  життя!...
Зодягнеш  їх  -  віднайдеш  в  собі  небо...
Ось  батьків  -  батько!  Син  землі.  А  я...  
За  руку  з  ним.  Мала  така...  (То  ж  треба:
було  мені  чотири  лиш  тоді...)

З  тих  перших  літ  дитинного  життя
чомусь  одне  лиш  диво  пам"ятаю...
(Й  не  мало  це!)  Он  грудень...  Спить  земля...
А  Миколай  -  дитячі  сни  гортає!
(В  той  вечір  був  ріднесенький  святим...)

Феєрія!  Скрізь  спалахи  вітрин...
І  серед  світла  -  мила  фея  лісу!
Ялинонька,-  світ  іграшок  ясний...
Тепер  же  на  долоню  була  б,  звісно...
(та  з  року  в  рік  дорожчий  скарб  святий...)

Ото  й  відтоді  сірих  хмар  зими
я  не  бояюся!...  Чуєш  -  співи    віхол?
Були  в  старого  очі  -  сірі  сни!
Бездонно-сіра,  преподобна  втіхо!.............
...............................................................
............................................................
........................................................

29.10.2019р.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853043
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019


Ніна Незламна

В чобітки взулася осінь… ( дит)

Небо  плаче,  крапля  скаче,  по  листочку  клена
Зажурилася    травичка,  молода  зелена
В  чобітки  взулася  осінь,  щоб  не  змочить  ніжки
Пливе  по  воді    листочок  посеред  доріжки.
Легка  свіжість,  прохолода  сповила  всю  землю  
Молочним  густим  туманом  прилягла  на  греблю
Над  річкою  хлюп  і  хлюп,  стрибають  краплинки
Сваряться  по  між  собою  у  небі  хмаринки.
Вітерець  в  лісі  сховався,  чекає  нагоди
Вирватися  із  темних  хащ,  в  відчутті  свободи
Щоб  сповитим  у  промінні  сонячних  цілунків
Щоби    осінь  та  й  тепленька,  без  сірих  світанків….
 А  поки  ж  дощ,  ще  хлюпоче,  шурхіт  по  травиці
Та  малює  вечір  обрій,  сяють  зоряниці….

                                                                                                   24.09.2019р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853010
дата надходження 29.10.2019
дата закладки 29.10.2019


Олекса Удайко

ДВІ ЗОРІ (муз. В. Охріменка)

     [i]Може,  трохи  нетрадиційно.
     Та  із  пісні  слова  не  викинеш!
     Писав...  з  натури!  Така  вже
     правда  життя!..  Навіщо  її
     п  р  и  п  у  д  р  ю  в  а  т  и  .  .  .    
 [img]http://filmxonline.net/uploads/posts/2013-01/1358770205_2.jpg[/img]  
[b][color="#0080ff"]В  небі  спахнули  яскраво  дві  зорі,
По́рівці,  самітно    -  не  зійшлись…
Бо  одна  давно  уже  вгорі,
Інша  –  лише  прагне  в  Божу  вись.

Приспів:
Зіронько  моя,  
світи  в  путі,  мені  світи…
Я  до  тебе,  мила,  йду!

Все  життя  до  тебе,  мила,  йду...
Я  до  твого  неба  притулюсь…
Як  відчую  вроду  молоду,  
Повернусь  на  землю,  повернусь.

Приспів.

Так  судилось  нам  уже  повік  –
Бог  проклав  для  нас  одну  стезю:
Я  –  невільник  твій  і...  чоловік,
Ти  ж  пасеш  на  хуторі  козу…

Приспів.[/color][/b]

20.07.2015
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594934
дата надходження 20.07.2015
дата закладки 27.10.2019


Віктор Ох

Сентиментальна лірика Ольги Калини

[b]Ольга  Калина[/b]
[i][b]  «Світанок»  [/b][/i]

Видавець  О.О.Євенок
[u]Житомир  -2019[/u]
Об’єм  –  140  стор.
Наклад  –  100  прим.


Отримав  бандероль  з  Житомирщини  зі  збірками  поезій  двох  авторів.  Це  особливе  задоволення  –  діставати  з  поштової  упаковки  свіжовидрукувані  книги.  Потримати,  покрутити  в  руках  навсібіч,  погладити  палітурку,  понюхати.  Потім  погортати,  не  читаючи.  Потім,  десь  вмостившись  зручненько,  почитати.  Море  втіхи!  А  якщо  в  книзі  видрукувано  щось  написане  тобою,  хоча  б  на  одній  чи  кількох  сторіночках,  тоді  –  усолоди    океан.
Для  майбутньої  збірки  поезій  Ольги  Калини  «Світанок»  я  підготував  невеличкий  огляд-передмову  (ще  за  8  місяців  до  цього).  І  тому  занурився  в  вище  згаданий  океан  міцно  тримаючись  за  яскраву  палітурку  новонародженої  книжини.  (Що  не  кажіть,  а  тверда  палітурка  –  це  класна  штукерія.)
Той  свій  огляд  віршів  Ольги  Калини,  який  став  передмовою  в  збірці  «Світанок»  пропоную  вам.
(Про  другу  книжечку  з  бандеролі  –  розповідь  завтра.)

-------------------------

                           [b]Сентиментальна*  лірика    Ольги  Калини[/b]

     Читаючи  вірші  Ольги  Калини,  мені  пригадалась  чиясь  думка,  що  поезія  ─  це  не  повідомлення,    а  перш  за  все  говоріння.    Писати  для  Ольги  –  це  перетворювати  свій  внутрішній  погляд  в  слова.  Дійсно,  вірші  не  є  інформацією,  вони  є  способом  прямої  передачі  почування.  Від  вірша  ми  чекаємо,  перш  за  все,  емоційний  контакт.  Вірші  поетеси  не  описують  переживання,  вони  інтонують  емоцію.  90  відсотків    сказаного  міститься  не  в  словах,  а  в  інтонації.
Її  лірика  сентиментальна,  але  хіба  ця  риса  для  жінки  є  вадою?
     Поетеса  не  робить  відкриттів,  не  звертається  до  заборонених  тем,  не  намагається  епатувати*  читача.  Вона  уникає  показного  філософствування-мудрування.  Вона  не  створює  римованих  ребусів,  ховаючи  себе  за  символами  і  натяками.  Та  разом  з  тим,  кожен  сам  в  силу  свого  культурного  і  почуттєвого  досвіду  в  її  віршах  може  відчути  щось  своє.


   [i]Осінь  знову  заглядає
   У  моє  вікно.
   Все  минає,  все  спливає,  
   Як  і  не  було.

   Та  не  чує  красне  літо,  
   Все  спішить  кудись
   І  злітають  за  ним  слідом
   Журавлі  у  вись.[/i]
(  з  вірша  «Осінь  знову  заглядає»)


   Вірші  Ольги  Калини  (і  означене  в  них)    прості,    зрозумілі  і  не  потребуть  попереднього  аналізу  чи  вивчення  вступних  маніфестів.
   Зображення  простих  людських  емоцій,  навколишньої  природи  ніколи  не  наб’є  оскому  і  не  набридне.
   Поетеса  через  опис  природи    передає  стан  свідомості  митця,  спроби  осягання  себе  в  нашому  світі.
   Описовий  пейзаж  Ольги  Калини  створюється  на  основі  відчуттєвих  асоціацій  (зорових,  слухових,  запахових),  викликає  в  уяві  читача  його  власний  візуальний  образ,  навіює  згадки  і  почуття  з  пережитої  ним  емоційної  практики.  
В  безхитрісних,  непафосних  віршованих  рядках  Ольги  Калини  проглядається  справжня,  щиросердна  не  офіціозно-пафосна  любов  до  всього  свого,  до  Батьківщини.

   Україна  моя    чорноброва.
   В  нас  багата  й    родюча  земля.
   Як  матусина  пісня  чудова  -  
   Наймиліша  Вітчизна    моя.
 (з  вірша  «Україна  моя  синьоока»)


   Поетична  мова  фантастичним  чином  може  іноді    передавати  найтонші  вібрації    почуттів.  Особисто  мене  найбільше  емоційно  зачепили  вірші  Ольги  Калини  з  циклу  про  війну,  яка  все  ще  триває  на  східний  кордонах  нашого  краю.  
[i]
   Та  білим  цвітом  вкрились  її  коси,  
   Коли  сорочку  клала  у  труну.
   В  очах  з’являлись  сльози,  наче  роси,
   Й  вона  кляла,  кляла  оту  війну.[/i]
 (  з  вірша  «Не  встигла  мати  вишити  сорочку»)

   Скільки  в  віршах  цього  циклу  материнського  болю,  журби,  одночасно  з  усвідомленням  необхідності  боронити  свою  землю  від  жорстокого,  нахабного  агресора.  

 [i]  Бо  кожна  матуся  ростила
   Синочка  не  для  війни.  
   З  тривогою  в  серці  пустила,
   Щоб  нас    захищали  вони.  

   Ще  в  кожного    дома  родина:
   І  мати,  і  дочка  і  син.  
   Чекає  на  них  Україна..
   Ми  встоїмо    -  вистачить  сил.[/i]
   (  з  вірша  «Дороги»)

В  простих  словах  описаної  ситуації,    де  малюк  побачив  світлину  загиблого  на  війні  батька  на  дошці  пошани,  містяться  багатошарові  емоційні  включення  ─  тут  і  дитяча  наївність,  і  обірвана  любов  рідної  людини,  і  щем  майбутньої  сирітської  долі,  і  намагання  підтримати  матір,  і  ще  багато  всього.

   [i]Матусю  рідна,  подивися.  
   Ось  наший  тато.  Тут    він  є.  
   Скоріш  іди  і  посміхнися,
   Від  сліз  лице  витри  своє.
…………..
   Чого  ж  ти  плачеш,  люба  мамо?                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  
   Ти  бачиш:    тата  я  знайшов.
   -  Іди  додому,  татку,  з  нами,
   По  тебе  я  сюди    прийшов.[/i]
 (  з  вірша  «Дивися,  мамо»)

Наведу  ще  одну  строфу  з  вірша  Ольги  Калини  «Коли  сьогодні  сядете  за  стіл».

[i]    Коли  сьогодні  сядете  за  стіл,
   Щоб  Новий  рік  з  родиною  стрічати,
   Спочатку  ви  скажіть  слова  прості,
   Слова  подяки  кожному  солдату.[/i]

Вдячність  —  це  почуття  визнання  і  приязні  за  виконане  добро.  Головні  емоції  в  віршах  Ольги  Калини  ─  любов  і  вдячність.  Саме  це  і  приваблює  читача  в    її  поезії  .


-----------------
*Сентимента́льність  —  властивість    сприйняття.  Настрій,  за  якого  всі  зовнішні  враження  діють  переважно  на  почуття.  Це  схильність,  емоційно-ціннісна  орієнтація  на  прояв  таких  почуттів  як:  захопленість,  розчулення  і  співпереживання
*Епатаж  —  продуманий  скандальний  вибрик  або  зухвала,  шокуюча  поведінка,

                   Євмен  Бардаков  (Віктор  Охріменко)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852633
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 27.10.2019


Олекса Удайко

НА ДЕРЕВІ СТОЛІТЬ

[youtube]https://youtu.be/taJeh5xD514
[/youtube]

[i][b][color="#07717d"]Народжуйте    усе,  що  –    від  любові,
сирітства,  безпорадність  не  плодіть!
Нехай  вічнозеленість  як  основа
тримається  на  дереві  століть!

Лелійте  і  підживлюйте  коріння  –
без  кореня  рослини  не  ростуть….
Дістатись  неба  –  Боже  повеління,
до  благоденства  заповітна  путь!  

Досягне  ж  висоти  лиш  той  з  атлетів,  
хто  знає,  що  в  гори  буває  низ,
Бо  так  влаштована  Земля-планета  –
вселенської  містерії  каприз.

Дуальність  світу  –  то  закон  природи.
Цуратись  низу  легіню  не  слід…
Та  пам’ятати:  деревні  породи
ростуть  у  небо,  але  низу  від…
 
Тяжіють  і  андроїди  земельно  –
немов  є  все  потрібне  на  землі.  
Але  душа  співа,  хоч  акапельно,
у  віковічно-райдужній  імлі...

...В  усьому  є  своя  священна  правда
і  свій,  нутром  закладений,  резон:
хай  нітрогена*  голосна  бравада
уступить  смислу!..    
                                                     Цар  царів  –  
                                                                                               озон**!  [/color][/b]

4.04.2019
________
*Азот  -інертний  газ,  складова  атмосфери  Землі;
   в  перкладі  з  грецбкої  означає  (  [b]а[/b]-не;  [b]зот  [/b]-  життя)
 [b]  неживий.[/b]
**Трьохатомний  оксиген  (O3),  що  міститься  в  стратосфері
     і    захищає  Землю  від  космічних  та  УФ-променів,  відіграв
     важливу  роль  у  виникненні  і  збреженні  орзанічного  світу.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831691
дата надходження 04.04.2019
дата закладки 27.10.2019


Олекса Удайко

КОЛИ Я ВІДІЙДУ

     [i]Хоч  вірш  написано  від  першої  особи,
     кожен  читач  має  примірити  написане
     до  себе...  Адже  [b]сві[/b]тло  у  [b]сві[/b]ті  за[b]сві[/b]чують  
     ті,  хто  конче  хоче  це  робити,  а  саме:  діти        
     Бога,  а  гасять  -  служителі  Князя  Пітьми.
     То  ж  несімо  світло,  прометеї!..[/i]
     
[youtube]https://youtu.be/Uhw7L5cPvfs
[/youtube]
[i][color="#570a8a"][b]Коли  я  відійду,  це  буде,  певно,  свято  –
не  хочу,  щоб  журився  хтось  колись…
Кайдани  з  серця,  вірю,  буде  знято,
й  злетить  мій  дух  у  безтілесну  вись.

Коли  я  відійду  –    світ  стане  вище…
це  й  зрозуміло:  в  тім  життя  прогрес.
Хоч  то  не  апогей,  не  розвиткове  днище  –
банальний  трансформації  процес.
 
Коли  я  відійду  –  постануть  інші
й  продовжать  те,  що  я  колись  почав…
О,  скільки  мрій  вони  розбудять  в  тиші!
О,  скільки  дум  впаде  в  живий  ручай!

Коли  я  відійду,  не  згасне  сонце
й  планет  цнотливих  не  унишкне  рух,    
але  мій  поступ  був  потрібен  конче,
щоб  правду  донести  до  людських  вух…

І  як  не  жаль,  що  вкупі  перестануть
душа  і  тіло  час  леліти  свій,  
у  небі  все  ж  так  вишколено  й  стало
ряди  шикує  духу  ревний  стрій!  

Нехай  існує  світу  неперервність,
що  ллється  нам  з  космічної  імли!
Шануймо  ж  ми,  поети,  власну  ревність,
даруймо  мир  і  щастя  на  Землі.[/b]
[/color]
19.08.2019  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845579
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 27.10.2019


Олекса Терен

ШЕВЧЕНКОВІ

Я  дякую,  Батьку,  за  мову,
Яку  Ти  для  Світу  відкрив,
Повчально-буремному  слову,
Що  в  душу  вкраїнську  вложив.
Як  важко  було  кріпакові
"Крізь  терни  іти  до  зірок"
Знайти  зерна  правди  в  полові,
Звернувшись  до  "грішних"  думок.
"Зерном"  Ти  засіяв  Вкраїну,
Ти  Словом  в  серця  увійшов,
Гравюри,  "Кобзар",  "Катерину"
Створив,  -  закипала  щоб  кров
Від  правди,  пророцтва,  науки,
Від  пізнання,  -  хто  МИ  є  ?
Ти  посаг  вложив  нам  у  руки,
Щоб  йшли  пізнавати  своє
На  цьому  нетеплому  світі,
Який  Тебе  рідко  жалів,
За  думи  Твої  болем  вкриті
Під  рев  всемогутніх  вітрів.
Без  пафосу  в  кожній  оселі
Ти  в  очі  вдивляєшся  нам,
В  дні  смутку,  а  також  веселі
Даєш  не  зчерствіти  думкам.

Тож,  поки  живемо,  -  вклонімся
Землі  української  Сину,
За  душу  його  помолімся
Над  все  він  любив  -  УКРАЇНУ  !

09.03.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828379
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 27.10.2019


Віктор Ох

«В висотах не відшукуючи слави»

[b]Леонід  Луговий[/b]
[i][b]  «Дикі  маки»  [/b][/i]

Видавець  О.О.Євенок
[u]Житомир  -2019[/u]
[i]    (Об’єм  –  124  стор.)
   (Наклад  –  120  прим.[/i])

   Десь  читав,  що  критика  має  два  піджанри  –  пре-критика  і  пост-критика.
   Пре-критику  пишуть  ще  до  того,  як  книга  вийшла.  Така  рецензія  є  актуальною  і  тому  має  бути  швидкою,  оперативною.  Вона  має  розрекламувати  чи  порекомендувати    майбутню  книгу,  познайомити  з  нею  потенційного  читача,    зацікавити  його.  Пре-критика  не  обов’язково  мусить  бути  хвалебною.  Пам’ятаю,  як  в  семидесятих  роках  минулого  століття  (ох,  який  же  я  старий)  у  всіх  тодішніх  ЗМІ  писалося  і  говорилося:  «Солженицына  мы  не  читали,  но  глубоко  осуждаем!»,  після  чого  кожен  намагався  прочитати  самвидавський    «Архипелаг  ГУЛАГ»  на  напівпрозорих  цигаркових  листках  з  машинописним  текстом  з  нерозбірливим  примітивним  шрифтом.
   Пост-критика  передбачає  розгляд  твору  вже  після  його  публікації.  Це  критичний  відгук,  що  містить  аналіз  і  оцінку.  Обговорення  може  тривати  без  поспіху,  розбір  проводиться  з  різних  кутів  зору  з  опорою  на  критичні  літературознавчі  канони.  Пост-критика  не  завжди  має  бути  розгромною  і  вбивчою.  Більшість  людей  сприймає  слово  «критика»  як  засудження,  лайку.  Але  критика  може  бути  доброзичливою:  не  штовхати  або  калічити  письменницьке  самолюбство,  а  навпаки  –  покращувати,  мотивувати  автора.
   Пропоную  свою  невеличку  рецензію,  що  писалася  ще  пів-року  тому,  як  пре-критика,  але  може  бути  і  пост-критикою  гарно  зробленої  книги  «Дикі  маки».    Це  збірка  віршів  чудового  поета  Леоніда  Лугового.
--------------

[i]            [b]  «В  висотах  не  відшукуючи  слави»[/b][/i]

     На  сайті  «Клуб  Поезії»    Леонід  Луговий  відомий  під  ніком    Новоградець.
 Перш  за  все  я  звернув  увагу  на  досконале  володіння  цим  автором  поетичною  технікою.  В  відчутті  ритміки,  дотриманні  римування,  розумінні  матеріалу  ─  видно  руку  майстра.
   В  першому  ж  наугад  вибраному  вірші  моє  око  вихопило  цю  строфу:
   Густіють,  повзуть  таємниче
 [i]  Молочні  тумани  з  боліт,
   І  манить,  знайти  себе  кличе
   Ніким  ще  не  бачений  цвіт.[/i]
 («Цвіт  папороті»)

   Гарно!  За  один  вечір  перечитав  всі  вірші  Леоніда  Лугового.  А  потім  деякі  перечитував  знов  і  знов.
   Кожен  вірш  Леоніда  Лугового,  сприймається  як  епізод  з  історії  його  життя.  Всі  епізоди-вірші  чимось  подібні,  чимось  різні.  Різняться  вони  тематично  і  жанрово.  В  Леоніда  Лугового  є  громадянська  і  воєнна,  пейзажна  і  любовна  
лірика,  патріотичні  і  філософські  вірші,  присвяти  людям  і  вірші  про  тварин.
Ось  строфа  із  вірша  воєнної  лірики:
   [i]Ми  знаємо  -  чиїсь  погаснуть  зорі,
   Не  кожен  з  нас  повернеться  з  війни,
   І  знає  ворог  -  смерть  блукає  поряд,
   Коли  у  нас  заводять  двигуни.[/i]
(«26-й  артбригаді»)

 А  як  зримо  змальовано  пейзаж  в  цих  рядках:
 [i]  Піднявся  над  обрієм  місяць,
   Синіє  уже  далечінь,
   В  вечірньому  стихлому  лісі
   Лягає  під  соснами  тінь.[/i]
(«Цвіт  папороті»)      

 А  ось  в  одній  строфі  мікст  опису  пейзажу  і  лірики  кохання:
   [i]Хай  вечір  у  хмарах,  і  ти  без  прикрас,
   Але  все  так  само,  все  знову  для  нас:
   Та  сама  полянка,  той  самий  струмок
   І  знову  з  багаття  куриться  димок.[/i]
(«Полянка»)

   Споріднює  всі  вірші  поета  особливий  авторський  погляд,  основний  акцент  якого  робиться  на  передаванні  емоційних  станів.  (А  що  є  Поезія,    як  не  ліричне  висловлювання  від  першої  особи?)  При  цьому  автор  нікого  не  наслідує.  В  нього  свій  особливий  почерк.  Потік  почуттів,  складні  емоційні  переживання,  невловимі  стани  ліричного  героя,  автор  може  відтворювати  навіть  без  означення  мотивів  і  причин.  Таку  лірику  часто  називають  сугестивною.  
 [i]  Коли  в  нічному  небі  догорить
   Моя  зоря,  промчавши  небосхилом,
   Подумаю  в  свою  останню  мить  -
   Вона  із  тих,  які  для  вас  світили.

   Не  спіймана  у  ями  чорних  дір,
   В  висотах  не  відшукуючи  слави,
   Іде  моя  -  одна  з  найменших  зір,
   Між  інших,  іменитих  і  яскравих.[/i]
(«Коли  в  нічному  небі  догорить»)

   Кожен  з  сучасних  авторів  як  уміє  висловлює  всеохопну  тугу  буття,  пояснює  її  різними  причинами,  називає  різними  іменами  і  шукає  різних  шляхів  її
компенсації.  В  Леоніда  Лугового  цю  тугу  я  відчуваю  в  віршах  про  необ’явлену  російсько-українську  війну,  яка  триває  вже  котрий  рік.
   [i]Тепер  не  нам  цвітуть  каштани  -
   Ми  полягли  у  тій  війні.
   І  лиш  пташиними  клинами
   Летим  над  вами  навесні.[/i]
 («Не  нам  розквітнули  каштани…»)

 Деякі  вірші  Леоніда  Лугового  своїм  трагізмом  вражають  до  сліз,  до  болю:
 [i]  Чекай  -  і  я  буду  тихенько  ночами
   Приходити  в  сни  крізь  тумани  і  сніг,  
   Тоді,  під  Луганськом,  любов  твою,  мамо,
   Снаряд  відібрати  осколком  не  зміг.[/i]
(«Я  чую  твій  голос»)

Ментальний,  психічний,  фізичний  досвіди  проходять  через  поета,  як  через  фільтр  і  виливаються    в  поезію.
   [i]Змінилась  курява  болотом
   І  не  один  ліг  побратим,
   І  ротний,  списаний  трьохсотим,
   Давно  замінений  новим.

   А  за  сніжинками,  на  фото,
   Спостерігає  в  бліндажі
   Мала  улюблениця  роти,
   На  вогневому  рубежі.[/i]
(«Фото»)
 покаліптичні    мотиви  звучать  без  надриву,  хоч  і  з  вистражданим,  якимось  стоїчним  трагізмом».
 [i]  Вже  відбито  ворожі  атаки,
   Вже  на  схід  розміновано  шлях  -
   І  цвітуть  над  окопами  маки
   На  притихлих,  південних  полях.

   Червоніють,  шумлять  пелюстками,
   Над  травою  здіймаються  ввись
   Там,  де  смерть  пронеслася  вогнями,
   Там,  де  кров  пролилася  колись[/i].
(«Червоні  маки»)

 Вірші  Леоніда  Лугового    воєнної  тематики    ─    як  спалахи  болю,  як  крик  душі,  як  протест  проти  несправедливості  і  жорстокості  життя.

   [i]Могил  безіменних  і  трун  перед  строєм
   Достатньо  принесла  війна,
   Та  тільки  твою  похоронну  героя
   Писати  не  зміг  старшина.

   Ти  там,  десь  далеко,  була  ще  живою
   На  правому  схилі  Дніпра
   І  навіть  ще  котик  домашній  з  тобою
   Погратись  хотів,  медсестра.

   А  тут  вже  бійці  відвернулись  похмуро  -
   Бувалі  не  викажуть  сліз,
   Лиш  поруч  зі  шляхом,  від  вибуху  ПТУРа,
   Посипався  іній  з  беріз.[/i]
(«Сабіні  Галицькій»)

   Поезія  Леоніда  Лугового  проста  в  сприйнятті.  Вона  не  обтяжена  вичурними  літературними  прийомами,  не  блудить  в  чагарях  вторинних  смислових  значень,  не  хизується  естетичною  ускладненістю  і  зашифрованою  образністю.  Але  в  цьому  її  і  найбільша  цінність,  бо  вона  торкається  серця  кожного.
----------------

                 25.04.19
                                                     Євмен  Бардаков

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852720
дата надходження 26.10.2019
дата закладки 27.10.2019


Ніна Незламна

Пішла боронити Батьківщину ( Ода)

                         Пішла  боронити  Батьківщину
                 Ода  -  присвята  медсестрам,
           захисницям,  які  
                 загинули  на  сході)

***
Пізньою  весною,  в  квітучім  садочку
Ненька  вишивала    донечці  сорочку
Там    роду  оберіг      -  маки  червоненькі
Листочки  біля  них,  ніжні  зелененькі
Все  від  злого  ока    і  думок  гнівливих
Символ  -  пам`ять  роду,  всіх  бійців  загиблих.
Сонце  припікало,  матінці  на  плечі
Душеньку  втішали  лепети  лелечі
Рясно  в  вишиванці    синенькі  волошки
Хоч  й  пристала  нині,  вишию,  ще  трошки.
В    жіночій  сорочці…  Цвіт  -  символ  вірності
Краси  душевної,  тепла  й  ніжності
Лозу  виноградну,  як  знак  родючості
А  грона  багаті  -  то  щастя    й  радості.

Увірвався  вітер,  до  саду  вразливо
Привіталась  доня,  сказала  сміливо
-Ой,  піду  я,  ненько,    на  схід  воювати
Зісковзнула  голка,  заплакала  мати
Та  й  вже  до  заручин,  готова  сорочка
Й  стрічки  прив`язала  до  твого  віночка
Рушники  вишиті,  давно  на  весілля
Мо»,  закінчиться,  це  московське  свавілля?
Чи  й  думала  мати  дівча  –  патріотка?
Хоч  згадка  про  діда  -  у  шафі  пілотка
Вмовляла  й  кричала  –  Не  йди,  не  йди,  доню
В  ніжних  очах  сльози,  цілунки  в  долоню
-Я,  вже  й  придивлялась  на  весільну  сукню
Куди  поспішаєш,  це  ж    життя  в  безодню!

Весь  пташиний  щебет,  замовк  на  хвилину
Обіймала  ненька,  як  малу  дитину
Ні  -  не  проводжала,  лиш  вслід  подивилась
Ой,  коли  ж  підросла?  Біль  в  серці…  змирилась.
Пливли  чорні  хмари,  все  туди  до  сходу
Думки  немов  в  річці,  не  знаючи  броду
Змарніле  обличчя,  сива  голівонька
І  чОму  сьогодні,    все  не  дзвонить  донька?
Так  вночі  гриміло,    розгулявся  вихор
Ранком  небо  сіре,  падав  дощик  тихо
Мабуть  втішав  душу,  ніченьку  не  спала
Думи…  все  до  сходу  -  біду  відчувала
ПомИлка    осені…    рано  впало  листя
Молитву  читала,  донечко  озвися!
У  вікно  стук  гучний…  молода  пташина
Надіслала  звістку,  здригнулась  хатина
Ота  клята  куля,  серце  зупинила
Вона  ж  молоденька,  в  чому  ж    завинила?
Красуня  дівчина  в  білому  халаті
В  надії  на  щастя,  всі  думки  крилаті.

Тіло  заніміле…  тягнулось  до  світла
Сили  покинули…    хватала  повітря
Бути  ні  -  не  може!    Скажи  за  що  Боже?
Відібрав  дитину,  так  робить  негоже!
Пішла    ж  боронити  свою  Батьківщину
Спасати  воїнів  -  теж  чиюсь  дитину!
Боже,  скільки    років  ворони  літають
Люди,  геть  безвинні…  бідують,  страждають.

Все  село  зібралось,  припадало  в  горі
Зупинились  в  журбі  -  пінні  хвилі    в  морі.
Віра  в  щасті  жити,  зна  прийде  розплата
Не  обійде  –  знаю,  кремлівського  ката.
В  безкрайньому  небі  летіла  лелека
Не  вернеться  птаха  -  дорога  далека..
У  чорній  хустині,  мовить  мати  долі
Та  це  ж…  ангелятко  хтіло  жити    в  волі
Не  гріх  -  то  є  люди!  Любить  землю  рідну!
Загинула  доня…  за  неньку  -  Україну…..

                                                 Жовтень  2019р

                                                           



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852581
дата надходження 25.10.2019
дата закладки 25.10.2019


Мартинюк Надвірнянський

Осінь … осінь


Ще  ароматом  пахнуть  квіти
Та  не  вернути  час  назад,
Уже  в  душі  тьмяніє  літо
І  ронить  листя  листопад.

Та  все  ж  ти  добра  моя  доле
Несеш  що  день  прекрасну  мить,
І  серце  повниться  не  болем
А  тільки  радістю  щемить.

За  те  що  в  кожну  мою  днину
Пянять  палкі  бажання  кров,
Я  віддаю  тобі  данину
Своє  тепло,  свою  любов.

Я  буду  слухати  охоче
Ти  шепочи,  ти  говори,
Нехай  душа  моя  тріпоче
У  час  осінньої  пори.

Нехай  скидає  листя  віття
Хай  вітер  листям  шелестить,
Осінніх  днів  різноманіття
Не  зупинить,  не  зупинить.

Парище.
2019р.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852451
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 24.10.2019


НАДЕЖДА М.

Догорає вечір біля хати

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=SJCgvwX3L1M
[/youtube]

Догорає  вечір  біля  хати,
Під  вікном  тупцюється  вже  ніч.
Хочу  я  думки  свої  сховати,
Та  вони  тікають  врізнобіч.

Відпочиньте,  любі,  заспокойтесь,
Бо  життя  жорстоке  вас  уб"є.
Ранок,  як  настане  -  повертайтесь,
Хай  у    сні  жорстокість    обійде.

Тільки  в  сні  узнаєте  ви  радість,
Я  полежу  поруч,  щоб  у  сні,
Я  змогла  прогнати  душі  слабість,
Попливемо    з  вами  у  човні.

Не  зустрінем  там  душі  убогість,
Де  немає  місця  там  брехні.
Обійдем    зрадливу  випадковість.
Все  оце  здолаєм  уві  сні.

А    на  ранок  все  вже  по-другому,
Ми  відчуєм  красоту  життя.
Не  кидайте  тільки  мого  дому,
Проживемо    разом  всі  літа.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852455
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 24.10.2019


Sukhovilova

Полетіла би…

Полетіла  би  кудись  -  та  крил  немає,
Прилягла  на  мокре  листя  і  мовчу...
Дикий  холод  тіло  втомлене  проймає,
Не  заплачу,  хоч  болить,  не  закричу...
Мабуть,  встану  і  візьму  за  руку  волю,
Подивлюся  в  очі  болю  й  самоти,
Поміняю  курс  на  іншу,  кращу  долю,
Хай  палають  синім  полум'ям  мости.
Залишу  у  листі  всі  пусті  надії,
Поки  душу  не  роздерли  до  кінця,
Візьму  хрестик,  помолюся  і  до  мрії
Полечу  із  допомогою  Творця.
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852475
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 24.10.2019


Sukhovilova

Я так люблю…

Я  так  люблю  це  сонце  жовтооке,
Я  так  люблю  це  небо  голубе,
Люблю  це  поле,  вільне  і  широке,
О,  світе  мій,  я  так  люблю  тебе!
Бракує  слів,  лиш  радість  наповняє
Клітини  мого  тіла  і  душі,
І  кожна  колосинка  надихає,
І  кожна  павутинка  на  кущі...
Так  хочеться  у  м'яті  полежати,
Поглянути  на  хмарку,  що  пливе,
Думками  цілу  землю  обійняти
І  всіх,  хто  на  планеті  цій  живе!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852476
дата надходження 24.10.2019
дата закладки 24.10.2019


Ніна Незламна

Осінній сплеск емоцій

Осінь  малює  чудову  картину
Підкине  фарби  в  зелену  діброву
Мене  втішає,    мов  малу  дитину
По  стежці    стелить  стрічку  кольорову

А  далі  златом  вкрита  полонина
Душа  радіє,  люблю    свій  рідний    край
Земле  моя,    це  жадана  хвилина
Ранкове  сонце  цілує  небокрай

Зібрав  світанок  роси  у  намисто
Виграє  ними,  ловлю  щасливу  мить
Мерехтять  краплі,  сяючі    барвисто
Знов  сплеск  емоцій,  як  осінь  не  любить

Пташині  крила  -  між  горами  туман
Молочно-сизий  вкрив  могутні  сосни
Повітря  свіже,  як    легенький  дурман  
Мені  шепоче,    не  вагайся,  вдихни

Чарують  очі,    хмари  в  океані
Синява  неба,  день  з  сонцем    яснить
Ледь  доганяю,  я  думки  невловні
Ні,  без  осені,    просто  не  зможу  жить

                                                                       15.10.2019р





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852151
дата надходження 21.10.2019
дата закладки 21.10.2019


Ольга Калина

Гостина

Це  Бабине  літо  в  осіннім  багрянці  
Зайшло  на  гостину,  до  мене  на  чай,
А  я  зашарілась,  покрилась  рум’янцем..
-Проходь  дорогеньке,  за  столик  сідай.  

Радію  візиту,  моє  ти  рідненьке,
Побудь  ще  зі  мною  і  йти  не  спіши.  
Нехай  відігрію  розбите  серденько,
Ти  камінь,  що  давить  мене,  зворуши.  

Давай  погуляєм  в  осіннім  садочку,  
Де  вже  хазяює  у  нас  падолист
Та  листя  кружляє  в  веселім  таночку,  
Адже  до  веселощів  в  тебе  є  хист.  

Нехай  відігріюсь  душею  і  тілом,  
Щоб  в  серці  надовго  лишилось  тепло.  
Й  сама  як  залишусь,  то  хай  порадію,  
Що  в  мене,  у  гостях,  ти  довго  було.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851810
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019


Іванюк Ірина

Твоєю розкішшю сьогодні назовусь!

Твоєю  розкішшю  сьогодні  назовусь!
Мені  так  личить  висота  і  велич  клена!...
Я  і  весна.  І  осінь  я  червлена!...
Але  тобі  ...  сам  час  тепер  до  сну...

Бо  ж  покладу  тебе  на  груди  теплих  мрій,
і  обплітатиму  твій  стан  в"юнким  бажанням...
Хай  серед  зим  возродиться  кохання!
І  вирве  світ  ...    схололий  наш  зі  сну...

І  вкотре  березень  всміхнеться  я́сним  днем.
Мій  стрій,  поглянь,-    пашітиме  зеленим...
Я  і  весна.    І  осінь  я  червлена!
Тепер  сам  час  ...  здійнятися  зі  сну!

16.10.2019р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851798
дата надходження 18.10.2019
дата закладки 18.10.2019


Надія Башинська

ОСІНЬ ЗОЛОТАВА

Загорівся  клен...  золоті  листочки.
Золотом  розшиті  в  вишеньок  сорочки.
В  яблуньок  розкішні  плаття  золотаві.
Тільки  посіріли  хмари  кучеряві.

Осінь  щедро  так  золотила  коси
молодим  берізкам  в  гаю,  де  покоси.
Де  потоки  срібні,  схилились  вербички,
заплітають  в  коси  золотисті  стрічки.

Кетяги  рясні...  калинові,  пишні,
хиляться  до  ніг  нам.  Ой,  до  чого  ж  ніжні!
Здалека  помітиш,  бо  ж  до  себе  кличуть.
Лиш  журавки  в  небі  жалісно  курличуть.

Осінь  золота  вийшла  на  дорогу.
Красою  багата,  та  несе  й  тривогу.
Та  краса  зваблива  кожному  до  серця
вже  сипнула  смуток  в  голубі  озерця.

Ще  багато  днів  в  неї  золотистих.
Вмиються  жоржини  в  ранніх  росах  чистих.
І  журливе  "Кру-у..."  душу  розтривожить.
Все  ж,  люблю,  коли  красуня-осінь  ходить.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851709
дата надходження 17.10.2019
дата закладки 17.10.2019


Віктор Варварич

Я пам'ятаю тебе

Дякую  за  неземну  любов,
Що  дарувала  ти  мені.
Я  відчуваю  тебе  знов  і  знов,
В  тобі  горять  мої  промені.

Я  відчуваю  як  зоріє  твоє  тепло,
Яке  з  роками  не  можу  забути.
Щасливі  миті  злетіли,  наче  їх  не  було,
Я  й  досі  не  можу  збагнути.

Однак,  ти  досі  на  відстані  руки,
Зірки  щовечора  нам  шлях  осявають.
Ти  стривожила  мої  думки,
Вони  тебе  на  відстані  відчувають.

Твої  очі  горять  наче  зірниці,
Немов  би  мед  твої  вуста.
Стиглі  перса  наче  полуниці,
Твоя  коса  духм'яна  і  така  густа.

А  усмішка  така  грайлива,
Твій  голос  лікує  любовні  рани.
Ти  така  ніжна  й  пестлива,
Хочу  поринути  з  тобою  до  нірвани.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851440
дата надходження 14.10.2019
дата закладки 15.10.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Я тягнулась до тебе душею

Я  тягнулась  до  тебе  душею,
Ніби  бризом  легеньким  торкалась.
Та  хіба  в  шумі  чути  мій  шепіт,
Коли  людськості,  мабуть,  замало.

Я  ковтнула  твоєї  печалі,
І  скотилась  сльозина  у  море.
Самота  пролягла  на  причалі,
Десь  у  темряві  жевріли  зорі.

Після  ночі  наступить  світанок,
Чайки  крила  розправлять  в  польоті,
А  журби  незагоєна  рана
У  морському  залишиться  лоні.

-  Море,  море,  ти  волі  безкрайність,
Розчиняєш  водою  журливість,
І  виспівуєш  сонячну  дайну.
Я,  мов  чайка,  крилато  полину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=849156
дата надходження 23.09.2019
дата закладки 23.09.2019


Віктор Ох

Людина, яка пише

[b][i]  Ганна  Демиденко  [/i][/b]
[b]  «Життя  –  не  сон»[/b]
[i][b]Поезія[/b][/i]
[u]Вінниця–  2014[/u]
[u][b]ТОВ    «ТВОРИ»[/b][/u]
       (об'єм  -  268  сторінок)

     З  автором    Ганною  Демиденко  були  знайомі  певний  час  віртуально  через  сайт  «Клуб  Поезії».  І  ось  прийшов  час  розвіртуалитись.  Обох  нас  запросили  на  гостинну  Волинь  на  п’яте  щорічне  зібрання  літературно-мистецького  коша  «Ріднокрай».    По  мобілці  домовились  зустрітись  в  Києві  в  МакДональдзі  на  вокзальній  площі.  До  відправлення  нашого  поїзда  до  Луцька  був  ще  час.  Наближаюсь  до  літнього  майданчика  знаменитого  «ресторану  швидкого  харчування»  і  сам  собі  думаю  –  як  же  я  знайду  пані  Ганну,  яку  ніколи  в  очі  не  бачив,  та  ще  й    серед  такого  юрмиська  людей?  Адже  даний  київський  заклад  увійшов  до  трійки  найбільш  відвідуваних  у  світі  серед  34  тисяч  фастфудів  цієї  мережі  -  за  рік  тут  обслуговують  2,5  мільйонів  клієнтів.  Підходжу  ближче.  На  відкритій  терасі  під  червоними  парасолями  з  характерною  розкаряченою  жовтою  літерою  «М»  бачу  масу  людей.  Хтось  їсть,  хтось  п’є,  хтось  з  кимось  розмовляє,  хтось  говорить  по  телефону,  хтось  сміється.  І  лише  одна  жінка  сидить  за  столиком  і  щось  пише  в  блокноті.  Я  сміливо  наблизився  до  неї,  і  моє  припущення  справдилось.    Це  дійсно,  виявилася  Ганна  Демиденко.  Вона  записувала  черговий  вірш!!    Так  і  зафіксувалася  в  моїй  пам’яті  ця  картинка-символ  [b]«людина,  яка  пише»[/b].
     Отоді-то  Ганна  Петрівна  й  презентувала  мені  найсвіжішу  (вже  шосту)  свою  поетичну  збірку  «Життя  –  не  сон».  

-------------------

     Книга  чудово  виглядає  –  тверда  палітурка  (!),  офсетний  папір,  гарний  цифровий  друк,  доладний  шрифт,  симпатичне  художнє  оформлення.    
Зміст  збірки  окреслює  чотири  розділи.  В  першому  підібрано  вірші  про  Жінку,  про  Материнство.  Тут  вміщено  і  вірші-роздуми,  і  вірші-розповіді,  і  балади*.  В  другому  –  пейзажна  лірика.  Третій  містить  твори  про  війну  на  Донбасі.  Четвертий  –  любовна  лірика.

------------------

     Автор    добре  володіє  поетичною  технікою  –  рими  різноманітні,  ритм  метрика  чітка  і  розмаїта.  В  віршах  пані  Ганни  часто  зустрічав  речення,  які  являли  собою  цілу  строфу.  А  це  потребує  неабиякого  вміння:  
   Наприклад,  в  вірші  «За  сільськими  городами»(с.95)*  
       [i]Землю    вкутає    зморену
       Нічка,    тиха    і    зоряна,
       Місяць,    сріблом    підкований,
       Поведе    її    в    сни,
       Й    зазвучить    дивна    музика,
       Що  наспівана  музою,
       Котра    всіх    переконує,
       Що    фінал    то    весни.
[/i]
   Чи  ось  ще  речення-строфа:

     [i]  Бавилось    літечко
       Вітром    і    тишею,
       Колосом    житечка,
       Квітами    пишними,
       Грушами    стиглими
       З    медом-принадами,
       Росами    сивими
       І    зорепадами.[/i]
             «Стежка  до  осені»(с.97)

   Авторка  в  одному  з  віршів  зізнається,  що  все  що  бачить  намагається  записати  в  своїх  віршах:  
     [i]  За  небокрай    ховалися  лелеки,
       В  повітрі  ще  висіли  голоси…
       У  теплий  край,  незвіданий,  далекий,
       Птахи  летіли  і  журбу  несли.[/i]  
                     …………..
       [i]Бентежною  стежиною  стелились
       Ті  голоси  на  саме  дно  душі.
       Я  ж  хочу,  щоб  їх  крила  не  стомились
       І  втрапили  в  мої  нові  вірші.[/i]
                 «За  небокрай  ховалися  лелеки»(с.103)
[b]
   Людина,  яка  пише[/b]  знаходить  вихід  емоцій  і  думок  в  любові  або  навіть  пристрасті  до  письменництва.  Як  в  перегрітому  чайнику,  вода  відшукує  вихід  в  вигляді  пари,  так  і  людина,  яка  пише  в  своїй  творчості  самореалізується  або  розряджається  від  переповненості  почуттів,  як    позитивних,  так  і  негативних,  звільняється  від  напруження,  знаходить  розраду,  полегшення  страждань.  В  Ганни  Демиденко  болить  душа  через  війну,  і  вона  на  цю  тему  багато  пише:

[i]        Димить    земля…    Горить    пшениця…
       Взяв    пів    Донбасу    окупант…
       Ніяк    не    хоче    він    спиниться…
       Європа    ж    і    глуха,    й    сліпа…[/i]
       «Сьогодні  дві  в  нас  України»(с.188)

   Чи  ще:

     [i]Тікають  дні,  біжить  життя  удаль,
     Та  біль  матусі  й  трохи  не  вщухає,
     Душа  її  і  молиться,  й  рида…
     Криниця  горя  в  ній  не  висихає.[/i]
             «Чоло  її  у  ранній  сивині»(с.203)

Чи  ось  іще  (тут  також  велика  строфа  -  одне  речення):

       [i]Коли  тебе  шматує  біль-стріла
       Подіями,  що  небо  рвуть  на  сході,
       І  зморшка  не  одна  в  душі  лягла,
       І  ти  краплинкою  себе  відчув  народу,
       Накритого  знов  хвилею  біди,
       Який  ще  жде  синівської  підмоги,
       Аби  позбутися  московської  орди,
       Шукай  тоді  туди  свою  дорогу![/i]
           «Мусиш  боронити  волю»(с.239)

   Ганна  Демиденко  –[b]  людина,  яка  пише[/b]  –  молитовно  звертається  до  Бога:
       [i]І  знову  смерть.  І  знову  кров…
       Допоки,  Всемогутній  Боже?
       Ти  вчиш  усіх,  що  є  любов.
       Чому  ж  спинити  зло  не  можеш?[/i]
                 «Час  настане  для  звитяг»(с.242)

[b]Людина,  яка  пише  [/b]вірить  і  сподівається:

   [i]    Україна  з  горя  посивіла:
       Топче  ворог  землю  її  знов,
       Та  жива,  жива  душа  і  віра,
       І  надія,    і  свята  любов.[/i]
             «Кличе  сурма»(с.204)


   [b]Людина,  яка  пише[/b]  згадує  що  було  колись:

 [i]      Спить  забуте  село
       Під  покровом  імлистого  неба…
       А  колись  же  було,
       А  колись  гарцювало,  жило…
       Скільки  ж  вод  утекло,
       А  воно,  мов  колиска  для  тебе,
       Хоч  багато  чого  
       У  твоєму  житті  відбулось.[/i]
             «Спить  забуте  село»(с.134)

   На  папері  ми  висловлюємо  свої  почуття,  емоції  і  переживання,  іноді  заводимо  щоденники,  з  якими  ділимося  наболілим,  в  віршах  висловлюємо  захоплення  або  скорботу,  ненависть  або  любов.  

       [i]Я  хочу  стати  піснею  твоєю,
       Від  буднів  щоб  не  черствіла  душа,
       Щоб  називав  коханою    своєю,
       І  місця  сумнівам  не  залишав.[/i]
             «Я  хочу  стати  сонечком  для  тебе»(с.254)

   Чи  ось  ще  про  любов:

       [i]Кохання  –  це  дарунок  долі  й  неба  –
       Велику  владу  має  над  людьми,
       Коли  народжується  у  душі  потреба
       Сказати  світу:  Я    це  Ми![/i]
             «Таємницю  я  відкрила»(с.260)

   Однак  в  більшості  людей  до  листка  паперу  справа  не  доходить,  у  людини  знаходяться  рідні,  друзі,  товариші  по  службі  чи  по  чарці,  інші  співрозмовники,  з  якими  і  вдається  поділитись  радісним  чи  наболілим.
     Та  лише  людина,  яка  пише  любується,  наприклад,  чарівним  пейзажем  і  за  допомогою  слів  на  папері  чи  на  екрані  монітора  занотовує  враження:  

     [i]  На  струни  осінь  золото  низала,
       Коли  почався    перший  падолист.
       Щоранку  сіре  марево  сповзало,
       І  журавлі  у  вирій  подались.[/i]
                   «Перший  падолист»(с.135)

   Або  ще:

   [i]    Темніють    лапи    бузини    густі,
       І    шкіряться    червонощокі    груші,
       Лоскоче    ніжно    серце    мені    й    душу
       Калинове    намисто    на    кущі.[/i]
             «Це  час  передосінньої  пори»  (с.69)

   Або  ще:

   [i]    В    вікно    моє    вже    сіробровий    ранок
       Крізь    шибочку    несміло    заглядав,
       І    перший    соловей    своїм    сопрано
     На    сонне    листя    звуки    розкидав.[/i]
             «В    вікно    моє    вже    сіробровий    ранок»  (с.68)

   Людина,  яка  пише  може  сформулювати  власну  думку,  і  нехай  ця  думка  не  є  оригінальною  і  вже  до  нас  була  не  один  раз  вимовлена,  але  це  переконання  на  основі  власного  життєвого  досвіду  і  тому  воно,  трохи  по-іншому  висловлене,  по-своєму  унікальне:

   [i]    Життя    –    це    бій,    постійний    і    без  правил,
       Де    ти    і    доля    вийшли    сам    на    сам,
       Падіння    й    злети,    і    колючий    гравій,
       І    ніжних    пелюсток    побачена    краса.[/i]
             «Життя    –    не    сон»  (с.4)

   Чи  таке  переконання:

 [i]      Хіба    сховатись    можна    від    війни,
       Коли    підступний    ворог    землю    топче,
       Коли    дітей    вбивають    без    вини,
       Коли    сльоза    турбує    серце    й    очі?[/i]
                   «Хіба    сховатись    можна    від    війни?»(с.184)

   Людина,  яка  пише  закріпляє  в  віршованих  рядках  пережите,  і  тоді  вірші  ніби  воскрешають  зниклі  миті  життя.  Творча  діяльність  направлена  проти  ентропії*.    
Пам’ятаєте,  як  у    Пушкіна:

     «Без  неприметного  следа.  
     Мне  было  б  грустно  мир  оставить.»

   Чи  як  в  поета  Юрія  Малого:
       "…Хтось  прагне  зали́шить  сліди  у  етері,
       А  хтось  залишає  сліди  на  папері…»

   Чи  от  в  Ганни  Демиденко:

[i]    Падав    сивий    мороз
       На    життєвий    покос,
       Від    поезій    і    проз
       Не    відвикла.
       Стука    тихо    не    раз
       Не    одна    –    кілька    фраз,
       Запишу    їх    щораз,
       Щоб    не    зникли.[/i]
«Скільки  зим,  скільки  літ»(с.28)

                   Пишімо,  браття!  І  будьмо!

----------------------------
 *  -    в  дужках  назва  вірша  і  номер  сторінки  в  збірці.
 *Бала́да  —  жанр  ліро-епічної  поезії  фантастичного,  історико-героїчного  або  соціально-побутового  характеру  з  драматичним  сюжетом.
 *Ентропія  (фізика)  —  величина,  яка  в  спостережуваних  явищах  і  процесах  характеризує  знецінювання  (розсіювання)  енергії.

------------------
                         Євмен  Бардаков

                                                                                 13.09.2019

 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848963
дата надходження 21.09.2019
дата закладки 22.09.2019


геометрія

НА КРАЄЧКУ ВЖЕ ВЕРЕСЕНЬ ХОДИТЬ…

                               Вже  заплакала  нинішня  осінь,
                               Заховала  у  сховок  тепло...
                               Уже  й  вітер  у  полі  голосить,
                               Певне  тужить  за  тим  що  було...

                               Хоча  осінь  іще  й  не  багряна,
                               Не  розкрила  ще  всі  кольори...
                               Та  тепло  вже  кудись  заховала,
                               Додала  у  неспокій  жури...

                               Хоч  попереду  жовтень  цікавий,
                               Й  листопадові  диво-хори...
                               Десь  сміється  вже  грудень  лукавий,
                               Не  чекає  своєї  пори...

                               А  тим  часом  навкруг  туманіє,
                               Бува  й  сонця  не  видно  вгорі...
                               По  дахах  стукотить,  в  вікна  віє,
                               Насіває  сміття  у  двори...

                               Дозріває  гірка  горобина,
                               Сумовито  стає  у  садку...
                               Нареченою  стала  калина
                               У  своєму  розкішнім  вінку...

                               На  краєчку  вже  вересень  ходить,
                               Оглядає  творіння  своє,
                               То  шумить,  то  гуде,  то  холодить,
                               Павутиння  осіннє  снує...

                               Ще  в  природі  усе  вересніє,
                               Та  вже  холод  за  плечі  бере,
                               Потихеньку  природа  жовтіє,
                               Ось-ось  жовтень  ключі  забере...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848977
дата надходження 21.09.2019
дата закладки 22.09.2019


НАДЕЖДА М.

Тепло твоєї душі

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vz5EAQUZpAY[/youtube]

Є  слова  такі,  що  надихають,
Як  у  спраглий  день  жива  вода.
Болі  і  питання  всі  зникають,
І  від  них  упевнена  хода.

ДОБРИЙ  ДЕНЬ,СПАСИБІ,  ТОБІ   РАДА!
Стоголоссям  линьте  на  весь  світ!
Ці  слова  завжди  душі  відрада,
Дивослів"я кличуть  нас  в  політ.

І  немов  на  зріст   стаємо  вищі,
І  біда  уже  не  є  біда.
Ось  такі  властивості  цілющі,
Ніжне  слово    ось,  як  вигляда!

І  теплом  зігріті,  ми  -  щасливі.
Не  такий  жорстокий  уже  світ,
І  здається  все  тоді  можливе...
Хай  цвіте  в  серцях  цей  дивоцвіт!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848902
дата надходження 21.09.2019
дата закладки 21.09.2019


НАДЕЖДА М.

Ти - окраса мого життя

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=A9oBMyJddkM[/youtube]

Спілкуватись  з  тобою  -  радість..
Розуміти  тебе  так  просто.
І  чекати  тебе  -  слабість,
Відчуваю  в  тобі  загадковість.

Я  дивлюся  уважно  в  очі,
Що  на  каву  ранкову  схожі,
Потім  згадую  їх  до  півночі,
Ніби  бачу  в  них  дні  погожі.

Коли  в  них  миготять  лелітки,
Наче   сонце  у  ясну    днину,
Я  згадаю  лелітки  -  квітки,
Тішусь  ними  у  цю  хвилину.

Та  бувають  вони  суворі,
Пережду  я  таку  годину,
Хай  затихнуть,  як  хвилі  в  морі...
Почекаю  я  сонячну  днину...
------------------------------------
Натисніть  на  картинку






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848848
дата надходження 20.09.2019
дата закладки 21.09.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Бо спорідненість - їхній стрижень

Від  душі  до  душі  ллється  світло,
Випромінює  дивне  тепло.
І  таких  тільки  дві  є  на  світі,
І  дано  їм  божественне  тло.

Почуття  зародилось  незримо,
Володіє  всевишня  любов.
Десь  в  середині  вловлені  ритми,
І  не  треба  ніяких  умов.

Шепіт  тихий  "кохаю  безмежно"...
Осередку  початок  ніжний,
А  в  обіймах  сердець  обережність,
Бо  спорідненість  -  їхній  стрижень.

Ніби  лава  гаряча  вулкана,
Ніби  хвилі  морської  покров...
Зустрічаєш  з  любов*ю  світанок,
І  до  заходу...сонм  молитов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848270
дата надходження 15.09.2019
дата закладки 21.09.2019


Ніна Незламна

Землю прикрасила


Десь  ходила,  десь  бродила,  підбори  стоптала
В  золотаву  сукню  вбралась  та  з  вітерцем  злітала
Над  долинами  і  в  горах,  золотилось  всюди
Ароматом  чаклувала,  ліси,  поля  й  скирти

І  в  садочок  завітала,  паняночка  осінь
Її  з  радістю  чекала,  що  й  мене  запросить
Скуштувати  винограду,  тож,  як  медок,  солод
Злегка  у  обійми  взяла,  щоб  пізнала  холод

А  ранком  морозні  роси,  ледь-ледь  засріблились
В  душі  радість  не  вгамую,  яблука  налились
Ніжним  і  пахучим  соком,  в  них  щічки  рум`яні
Бджілок  приваблюють  груші,  жовтенькі,  духмяні

Вітерець,  то  немов  скрипка,  що  веде  до  танцю
Розсипає  щедра  осінь  купами  багрянцю
І  запросить    дощик  в  гості,  музики  веселі
Потішаться  цій  панянці  у  кожній  оселі

Походила,  побродила  землю  прикрасила
Хай  роки,тебе  стрічати  -  я  буду  щаслива!

                                                                                         10.09.2019р






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=848380
дата надходження 16.09.2019
дата закладки 16.09.2019


Віктор Варварич

Впиваємось жагучим коханням

Я  відчуваю  тепло  твоїх  долонь,
Твої  п'янкі  вуста  пахнуть  медом.
Від  кохання  пломеніє  вогонь,  
Окутуюсь  тобою,  наче  пледом.  

Я  нап'юсь  води  із  твого  джерела,
Скупаюсь  в  твоїх  очах  неозорих.  
Ти  мене  у  світанкові  ранки  завела,
Дарувала  щастя  в  полях  просторих.  

Ми  з  тобою  воркуєм,  наче  голуби,
Ловимо  неповторні  миті.
Шукаємо  любовні  скарби,
Які  коханковими  дощами  промиті.

Наші  серця  так  чудно  співають,
Видають  мелодійні  октави.
А  на  полонині  тримбіти  лунають,
Тривожать  оксамитові  трави.

Ми  кожен  день  ніжимося  теплом,
Впиваємось  жагучим  коханням.
Ховаємось  під  небесним  куполом,
Палаємо  одвічним  бажанням.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847766
дата надходження 10.09.2019
дата закладки 10.09.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Ти бережеш життя мурали

Земля  цвіте  від  сонячної  ласки,
Без  неї  плакала  б,  замерзла  б.
Твоя  в  душі  присутність  -  дивоказка,
Без  тебе  світ  увесь  померкне.

Без  тебе  тусклий  день,  а  ніч  -  самотня.
І  небо  у  зловіщих  хмарах.
І  не  прожить  мені  без  твого  доту.
Ти  бережеш  життя  мурали.

Цілуєш  душу,  спонукаєш  жити.
Твої  слова  і  вчинки  справжні.
Від  щастя  радість  в  серці,  й  пульсу  живчик.
Удвох  в  житті  крокуєм  браво.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847724
дата надходження 10.09.2019
дата закладки 10.09.2019


Валентина Рубан

ТИ ДО МЕНЕ ПРИЙДИ ВОСЕНИ


Ти  до  мене  прийди  восени,
Як  на  трави  впадуть  рясні  роси.
Як  пожовкнуть    старі  ясени,
Як  розчешуть  вітри  вербам  коси

Ти  до  мене  прийди    восени,
Коли  квіти  останні  зів»януть.
Як  достигнуть  терпкі  терени,
Я  ж  чекать  Тебе  не  перестану.

Ти  до  мене  прийди  восени,
Хочу    глянуть  в  Твої  сині  очі.
Ти  печалі  мої  розжени,
І  самотні  зігрій  мої  ночі

05.09.2019  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847271
дата надходження 06.09.2019
дата закладки 06.09.2019


Ольга Калина

І знову дощ

І  знову  дощ..  Іде.  Періщить.
По  шибці  дзвінко  стукотить.
Дедалі  дні  все  холодніші
І  час  швидесенько  летить  .  

І  знову  дощ..  Сумує  літо,
Туманом  стелиться  щодня.
Зібрали  у  стодоли  жито,  
А  в  полі  лиш  одна  стерня.  

І  знову  дощ..  А  слідом  осінь
Вже  скоро  ступить  на  поріг.
Закриють  хмари  синю  просинь,
Заплаче  небо  угорі.  

І  вдалині,  за  небокраєм,
Відлунням  дзвінким  голосним,
«  Курли»  -  далеко  пролунає  –
Сумні  журавок  голоси.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844834
дата надходження 12.08.2019
дата закладки 28.08.2019


НАДЕЖДА М.

Пригорнусь до тебе ніжно….

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=rzu2r2ibiQk[/youtube]


Пригорнусь  до  тебе  ніжно,  літо.
Не  сумуй,  що  твій  короткий  вік.
Все   тепло  у  мене  перелито,
Щедроти  промінчик  ще  не  зник.

Відпускаю  я  тебе  із  вдячністю,
Ти  зробило  скільки  добрих  справ.
Грітимеш  завжди  мене  присутністю.
В  різні  пори,  щоб  промінчик  грав!

Ти  виходь  повільно,  не  вагайся,
Гідна  йде  заміна,  не  сумуй.
Просто  й  легко  зміні  посміхайся,
Ні  про  що  ніколи  не   жалкуй.

Ти  мої  послухай  настанови,
Прийде  твій   квітковий  іще  час.
Буде  тепле  літо  знову  й  знову,
Ми  іще  зустрінемось  не  раз....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846295
дата надходження 27.08.2019
дата закладки 27.08.2019


Східний

Кохання

       

Кохання,  немовби  Бермуди,
Немає  відтіль  вороття.
Втрапляють  в  ці  води,  ті  люди,
У  котрих  співуча  душа.

Кохання  –  розставлені  сіті,
Що  ховають  свою  таїну,
Розкидані  вітром  по  світі,
Не  одного  залишили  сну.

Кохання  –  перлина  у  морі,
Що  в  мушлі  таїться  на  дні,
А  може  небесні  то  зорі
На  Чумацькім  шляху  вдалині.

Кохання  –  такі  буревії,
Здолати  бракує  їх  сил.
А  хто  подолає  стихії,
Достойний  ангельських  крил.

Кохання  –  мелодія  вітру
У  дотику  ніжнім  руки,
Подібна  так  божому  світлу.
Кохання  –  це  подих  весни.

                         20.08.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845728
дата надходження 21.08.2019
дата закладки 21.08.2019


Ніна Незламна

Підем кохана в храм любові

Багрянцем  ледь-ледь  зайнявся  небокрай
Помітно  сяють  зорі  вечорові
Підем  кохана,  в    храм  світла  й  любові
Поведе  місяць  у  дивовижний  рай….

Душу  зігріє  стежка  барвінкова
Хоч  десь  і  небо  крають  громовиці
Твій  погляд  ніжний  й  звабливі  зіниці
Неначе  пісня      -  мами  колискова…

Твої  обійми  -  сонячне  проміння
У  душі  спокій,  тікають  печалі
Нам  ніч  розсипле  пелюсткові  чари
Поведе  в  казку,  розвіє  сумління….

І  соловейко  пісню  нащебече
Дотики  ніжні,  п`янкі  поцілунки
Солод  спокуси,  привороту  трунки
За  всіх  на  світі  мені  ти  дорожче…

Сховала  тайну  зіронька  ранкова
 Ми  у  обіймах,  у  чудному  раю
Слова  ласкаві,  шепОчу  «кохаю»
В  свій  храм  любові,  тебе  навік    вкраду.

                                                                             06.08.2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845629
дата надходження 20.08.2019
дата закладки 20.08.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Щоб бути щасливим

Життя  дає  уроки  часто,  
І  не  завжди  воно  цукати.
Не  треба  бігати  за  щастям,
Не  треба  скрізь  його  шукати.

Але  щасливим  бути  можна.
Виховуй  в  собі  волю,  стійкість.
Щоб  день  був  позитивний  кожний,
Твори  добро,  не  скверносій  ти.

Депресіям  не  піддавайся,
Зітри  погане  все  на  порох.
Ніколи,  друже,  не  здавайся.
Побачиш:  щастя  зовсім  поруч.

Усе  душевне,  і  духовне
Старайся  у  собі  розкрити,
Щоби  було  життя  змістовне,
Будь  щирим,  вчись  людей  любити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845426
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019


Валентина Рубан

ДУША


Не  подушка  без  Тебе  сумує.
І  не  ліжко.  Сумує  душа.
І  нестерпно  болить,  бо  самує.
І  до  Тебе  весь  час  поспіша.

І  ні  вітру  її  не  спинити.
Навіть      відстань  її  не  ляка.
Просто,  у  клітку  Душі  не  містити,
Вона  ж  чує  Тебе  здалека.

Душі  важко  –  коли  не  співає,
Душі    холодно  від  самоти.
І  у  відчаї  мрія  літає.
Та  нудьгує  –  шукає  де  Ти.

А  Ти    просто    чомусь  забарився.
А  чи  може  в  думках  заблукав.
А  можливо…  уже  віддалився,
В  мене  Душу    й  серденько  забрав.

10.08.2019р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844714
дата надходження 11.08.2019
дата закладки 11.08.2019


Надія Башинська

СВІТИ, СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ!

Світи,  світи  місяченьку!  Не  ховайсь  за  хмару.
Бо  зустрів  я  дівчиноньку....  Тепер  маю  пару.

Світи,  світи,  місяченьку!  Зіронька  ясненька
Вийде  вечором  до  мене,  відпустила  ненька.

А  у  тої  дівчиноньки  та  й  брівця  шнурочком.
Буду  я  її  чекати  в  гаю  під  дубочком.

А  у  тої  дівчиноньки  личенько  біленьке.
Як  побачу,  то  зрадіє  їй  моє  серденько.

Задивлятись  тепер  буду  я  у  сині  очі.
Що  приходили  до  мене  у  сни  парубочі.

Світи,  світи  місяченьку!  Не  ховайсь  за  хмару.
Бо  зустрів  я  дівчиноньку...    Тепер  маю  пару.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838002
дата надходження 07.06.2019
дата закладки 07.06.2019


Юлія Ганненко

І в новий день все кроками неспішними

І  в  новий  день  все  кроками  неспішними...
Душа  десь  високо  .  Тримається  за  хмари.
Мені  б  словами  добрими  й  утішними  
Розсіювати  сумніви  й  примари.

Мені  б  віршами  дощ  зміняти  в  перли  .
Та  спогадів  найніжних  нанизати,
Щоб  всі  печалі  спраглими  -  потерпли  !
Це  ж  скільки  треба  в  серці  щастя  мати?

Щоб  миті  всі  із  пестощей,   очей.
І  усмішки,  і  добрі  чесні  руки  -  
В  слова,  щоб  гріли  серед  днів,    ночей
Моїх  людей  від  болісної  муки.

Щоб  лиха  всі,  турботні,  неподільні,
І  стріли  долі,  і  каміння  в  спину,
Зрадливі  ,  невзаємні  й   непомірні  -
Щитом  залізним  у  велику  силу!

Це  ж  скільки  в  серці  місця  мати  треба,
Щоб  кожному  знайти  там  щось  собі?
В  моєму  ж  серці  до  самого  неба  -
Любов!  Бери!  Тут  стане  і  тобі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835891
дата надходження 18.05.2019
дата закладки 18.05.2019


majra

Ти знов далеко

Ти  знов  далеко,  як  Земля  від  Сонця.
Нас  розділяють  відстані  роки.
Такий  чужий,  туманний,  посторонній,
Як  інший  берег  Вічної  ріки.

І  скільки  б  я  безмовно  не  кричала,
Ти  не  почуєш,  бо  душа  твоя
Завжди  холодна  і  вона  мовчала,
Коли  збирала  зорі  з  неба  я.

І  все  для  тебе!  все  було  для  тебе!..
Та  якось  раптом  зупинилась  мить.
Я  зрозуміла,  що  тебе  не  треба,
Так  віддано  і  гаряче  любить.

Бо  ти  приймав,  як  дар,  моє  кохання,
Ти  дозволяв  любити,  та  дарма...
Любов  приносить  радість,  не  страждання,
Де  біль  і  розпач  -  там  її  нема...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835612
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019


Надія Башинська

ТАМ, ДЕ БЕРІЗКИ ШУМЛЯТЬ ЗА СЕЛОМ…

Там,  де  берізки  шумлять  за  селом
й  горять  маки  червоні  у  травах,
спить  безименний  солдат  вічним  сном...
Тут  земля  знов  у  ранах.

         Невже  не  навчилися  ми  цінувать
         життя  ще  й  сьогодні?
         Знову  стоїть  на  сторожі  солдат
         на  краю  безодні!

Ой,  як  багато  по  світу  таких
із  ясними,  як  цвіт,  іменами.
Йдуть  вони  завжди  попереду  нас.
Є  ж  їх  скільки  й  за  нами...

         Невже  не  навчилися  ми  цінувать
         життя  ще  й  сьогодні?
         Знову  стоїть  на  сторожі  солдат
         на  краю  безодні!

Злиться,  вирує  розлючений  звір  
в  душах  тих,  хто  любові  не  знає.
І  молодий  йде  солдат  знов  у  бій.
Нас  усіх  захищає.

         Невже  не  навчилися  ми  цінувать
         життя  ще  й  сьогодні?
         Знову  стоїть  на  сторожі  солдат
         на  краю  безодні!

Там,  де  берізки  шумлять  за  селом
й  горять  маки  червоні  у  травах,
вже  заплатив  за  життя  тут  солдат...
Чом  земля  знов  у  ранах?!.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835258
дата надходження 11.05.2019
дата закладки 11.05.2019


Sindicate

Очі

А  очі  скажуть  більше  ніж  слова
В  них  потонути  -  наче  в  океані
До  тебе  кинутись.  Нікого  вже  нема
Лиш  я  і  ти.  Закохані  й  бажані

І  впали  стіни  мого  Єрихону
Свинцеві  плити  вийняв  із  душі
Дивлюсь  у  очі.  Знаєш,  я  потону
Й  усі  слова  казатимуть  віршів

Та  очі  скажуть  більше  аніж  фрази
Бо  "Я"  і  "Ти"  Бог  пише  завжди  "Разом"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835068
дата надходження 10.05.2019
дата закладки 10.05.2019


Малиновый Рай

У МОЄМУ САДУ СОЛОВЕЙ ЗАСПІВАВ.

У  МОЄМУ  САДУ    СОЛОВЕЙ  ЗАСПІВАВ,
У  ТВОЇМ  ЗАКУВАЛА  ЗОЗУЛЯ.
І  Я  ВРАЗ  ЗРОЗУМІВ  ЩО  ТЕБЕ  ПОКОХАВ,
ЩО  ТЕБЕ  ВЖЕ,  ДІВЧИНО,ЛЮБЛЮ  Я.

ОСЬ  НАРЕШТІ  Ж  ТО  Я  ДОЧЕКАВСЯ  ВЕСНИ
МОЄ  СЕРЦЕ  ЗОРЕЮ  ПАЛАЄ,
ТИ  ДО  МЕНЕ  ВЖЕ  СТАЛА  ПРИХОДИТИ  В  СНИ
І  ДУША  МОВ  ТОЙ  САД  РОЗКВІТАЄ.

ХАЙ  ВЕСНЯНІ  ВІТРИ  ДОЛЮ  НАМ  ПРИНЕСУТЬ
І  СПІВА  СОЛОВЕЙ  ДЛЯ  НАС  СОЛО  СВОЄ.
А  ВЕСНЯНІ  ПІСНІ  НАС  З  ТОБОЮ  ЗВЕДУТЬ
І  ЗОЗУЛЯ  ХАЙ  НАМ  РОКІВ  СТО  НАКУЄ.

ТИ  ЛЕТИ  СОЛОВЕЙ  ДО  ЗОЗУЛІ  В  САДОК
ЗАСПІВАЙ  ТИ  ЇЙ  ПІСЕНЬКУ  ЛЮБКУ.
І  Я  ТЕЖ  ПОЛЕЧУ  ,ЯК  СИЗИЙ  ГОЛУБОК,
ЩОБ  СВОЮ  ОБІЙНЯТИ  ГОЛУБКУ.

ТИ  СПІВАЙ  СОЛОВЕЙ  У  КВІТУЧІМ  САДУ,
НЕ  ЛЕТИ  ДО  ЗЕЛЕНОГО  ГАЮ.
ПІД  ТВІЙ  СПІВ  Я  ЇЇ  ОБІЙМУ  МОЛОДУ
І  СКАЖУ  ЩО  ЇЇ  Я  КОХАЮ.

У  ТВОЄМУ  САДУ  СОЛОВЕЙКО  СПІВАВ,
НАМ  ЗОЗУЛЯ  РОКИ  РАХУВАЛА.
Я  ВІД  ЩАСТЯ  СВІТИВСЬ,Я  ВІД  ЩАСТЯ  ПАЛАВ,
КОЛИ  ТИ  МЕНЕ  ЛЮБИМ  НАЗВАЛА.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835065
дата надходження 09.05.2019
дата закладки 10.05.2019


НАДЕЖДА М.

Розчарування

У  більшості  випадків,  надія  виступає
відстрочкою  для  почуття  розчарування.
----------------------------------------------
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=PC2GVuHYZ88[/youtube]

Стан  душі  страшний  -  розчарування.
Хто   не  смакував  його  в  житті?
Протилежне   слово  -  милування
Те,  що  так  близьке  до  доброти.

Біль,  розлука  і  брехня  це-  страшно,
Та  зневіра  -  найстрашніш  за  все.
Жаль,  що  розумієм  це  невчасно,
Десь  в  душі  ховали   це  слівце.

І  коли  зневіришся  у  комусь.
Зрозумієш  те,  що  був  сліпий,
То  тепер  із  серця  знімеш  втому,
І  прозріння    радістю   запий.

І  не  треба  вже  собі  брехати,
Що  помилка  то,  чи  збій   в  душі.
Набирись  сміливості  сказати,
І  вагання   й  сумнів      заглуши.

І    тоді  не  боляче  й  не  жалко,
Просто  від   помилки  пустота.
І  не  вірте  тим,  у  кого  душі  мілкі,
Там    панує    вічна  глухота...










адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834108
дата надходження 01.05.2019
дата закладки 01.05.2019


Валентина Ланевич

На ялині, на високій

На  ялині,  на  високій  воркували  голубки,
Гілля  в  дзьобиках  носили  та  гніздечко  там  плели.
Воркували,  токували  про  два  берега  в  ріки,
Про  кохання  поміж  ними,  що  у  вічність  вдвох  несли.

Бо  кохання  щиро-чисте  не  зникає  з  плином  літ,
Бо  у  нім  Господня  сила,  бо  у  нім  весняний  цвіт.
Бо  у  нім,  в  безкраїм  небі,  високостості  політ,
Два  сердечка  шлють  назустріч  одне  одному  привіт.

Пригортаються  словами    -  із  душі  в  душу  з  теплом
І  так  гарно,  щемко  в  грудях,  і  так  лагідно  обом.
Сивий  вечір  надбігає,  обволокує  їх  сном,
Соловей  в  садочку  співом  б’є  за  вірність  їм  чолом.

01.05.19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834097
дата надходження 01.05.2019
дата закладки 01.05.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Біла хуртовина ( слова до пісні)

Білий  цвіт  зриває  вітер  вередливий,
Хоче  застелити  ним  довкола  світ.
Ти  шепочеш  любий,  що  такий  щасливий,
Ми  в  саду  блукаєм  поміж  його  віт.

Приспів:

Біла  хуртовина,  замела  довкола
І  лягла  на  трави,  наче  випав  сніг.
Біла  хуртовина,  грає  вітер  соло,
Цвітом  закружляла,  тулиться  до  ніг.

Пригорнеш  до  себе,  усміхнуся  ніжно
І  відчую  зразу  вогника  тепло.
Біла  хуртовина  закружляла  сніжно,
Подивись  коханий,  щастя  намело.

Приспів:
Біла  хуртовина,  замела  довкола
І  лягла  на  трави,  наче  випав  сніг.
Біла  хуртовина,  грає  вітер  соло,
Цвітом  закружляла,  тулиться  до  ніг.

Там  де  є  кохання  й  почуття  гарячі,
Заквітує  цвітом  в  серденьку  весна.
Там  душа  радіє,  дощиком  не  плаче,
Біла  хуртовина  в  вальсі  нас  кружля.

Приспів:
Біла  хуртовина,  замела  довкола
І  лягла  на  трави,  наче  випав  сніг.
Біла  хуртовина,  грає  вітер  соло,
Цвітом  закружляла,  тулиться  до  ніг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834036
дата надходження 01.05.2019
дата закладки 01.05.2019


НАДЕЖДА М.

Сповідь…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=wHFlyn2bYWU
[/youtube]

Зміст  життя,  у  кожного  він  свій:
Вперемішку   радість,  втрати.
За  життя  вступаєм   часто  в  бій,
Гострі  всі  кути  ми  хочем  обминати.

Їх  хотілось  обійти  завжди,
Доля  ж  підставляла  часто  ніжку.
Я  просила  бога:  відведи,
Помічала   долі  я   усмішку..

Поряд  з  НИМ  і  ти  є  мій  спаситель,
Скільки  років  поряд  я  і  ти.
Прислухалась  слів  твоїх,  учитель,
Досягали  разом  ми  мети.

Кожна  неудача   це  -  урок,
Добавляла  ніби  трохи  сили.
Так  і  йшли,  за  кроком  знову  крок.
Обрії  нові  вперед   манили.

Тільки,  щоб  не  впасти,  ти  тримай  -
Досягти  мети  не  так  вже  й  легко!
Все  розумно  у  житті  сприймай,
Бо  життя  у  казці  -  птаха  клекіт.  

По  життю  везтиме  тихо  віз,
Мрієш  як  в  житті  реально.
Й  не  проллєш  даремно  в  ньому  сліз:
Дужим  бути  в  світі  -  не  банально.











адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833997
дата надходження 30.04.2019
дата закладки 30.04.2019


Олекса Удайко

Я НЕ ЛЮБЛЮ

           [i]Ти,  брате,  любиш  Русь,  
           Як  дім,  воли,  корови,  —  
           Я  ж  не  люблю  її  
           З  надмірної  любови.  
                                           [b]Іван  Франко[/b][/i]
[youtube]https://youtu.be/eYj8ciqAPcA[/youtube]
[i][b][color="#4e0480"]Я  не́  люблю,    коли  тьмяніє  ранок
від  хмар,  що  застеляють  виднокрай,
коли  світила  сонцеликий  пряник
не  радує  пташиний  водограй.
                           
Я  не́  люблю,  коли  бруднять  газони
і  топчуть  квіти,  листя  і  траву,
коли  нам  глобалісти  і  масони
указують,  як  жити  наяву…  

Я  не́  люблю,  коли  в  причілку  хати
не  кублиться  гучна  сім’я  лелек,
не  до  вподоби  кітч,  пуста    пихатість,  
що  марнослів'ям  повнять  рідний  глек.

Я  не́  люблю  кружляння  круків  чорних
над  димарями  мирних,  рідних  хат…
Я  не  люблю  пісних  і  "чудотворних",
хто  не  тримається  своїх  пенат!  

Я  не́  люблю,  як…  плачуть  з  горя  діти,
як  ллється  молода,    невинна  кров…
Нехай  в  огні  належить  тим  згоріти,
хто  посягнув  на  ближнього  покров!

Я  не́  люблю,  коли  обцасом*  –  в  душу,
коли    на  сміх  береться    сивина...

Відтак  весь  гнів  я  виплеснути  мушу,
й  не  жаль  мені  ні  спокою,  ні  сна!

Я  не́  люблю!..  З  синівською  Любов'ю
за  неньку-Україну  ж  я  молюсь!  
Бо  не  люблю  найпаче  неньки  болю  -
її  страждань  і  горя  
                                                                   н  е        
                                                                                       л  ю  б  л  ю  !
[/b][/color]
27.05.2019
_________
*каблук,  підбір.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833765
дата надходження 27.04.2019
дата закладки 30.04.2019


Леся Утриско

Вже догорає жовтий лист.

Вже  догорає  жовтий  лист
Кохання  нашого  з  тобою,
Всіх  поцілунків,  що  колись,
Буяли  ніжною  весною.

Життя  зірвало  пелюстки,
Усі  листи  нам  написало,  
Давно  вже  куплені  квитки...
Завмерлі  квіти  на  вокзалі.  

Дві  долі...  різні  полюси,
Де  серця  два-  дві  різні  птиці,  
Де,  спиті  небом,  дві  роси,
Де  прагнуть  трунку  дві  жар-  птиці.  

Застигло  танго,  мліє  вальс,
Вітри  співають  мить  розлуки,  
Пожовклий  лист  згорає  враз,  
Опавши  тихо  в  наші  руки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723272
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 29.04.2019


Наталка Долинська

І знову про любов


І  сльози,  і  щастя,  і  болі
І  радості  щирий  сміх,
Початок  беруть  з  любові,
Вона  головніша  всіх!
Любов  у  тендітній  квітці,
У  співі  пташок  дзвінкім,
У  першім  листку  на  гілці,
У  сонці,  що  сяє  всім.
Любов  у  очах  дитини,
У  дотику  ніжнім  рук,
В  одній  ,  що  на  двох  стежині,
В  чеканні  крізь  сум  розлук.
Любов  у  землі  де  виріс,
І  перший  свій  крок  зробив,
Де  мудрість  батьківська  і  щирість,
Дитинства  світ  повний  див.
І  сльози,  і  щастя,  і  болі
І  радості  щирий  сміх,
Початок  беруть  з  любові,
Вона  головніша  всіх!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833663
дата надходження 26.04.2019
дата закладки 27.04.2019


Катерина Собова

Трудiвниця

Місто.    Вулиця.    Все    звично:
Транспорт,    люди,    клумби,    квіти…
І    патруль    тут    поліцейський
Непорядок    запримітив:

Йде    назустріч    явно    п’яна
Розфарбована    дівиця,
Страж    порядку    -    враз    до    неї,
І    представивсь,    як    годиться:

-  Хто    Ви,    звідки,    мила    пані?
Документи?    Як    Вас    звати?
І    куди    в    такому    стані
Ви    хотіли    прямувати?

Правда,    видно,    що    Вам    важко
І    стояти,    й    говорити,
Тож    негайно    йдіть    додому,
Постарайтесь    відпочити!

-Це    у    вас    все,    як    годиться,
Вихідні    є    у    суботу,
А    я    -    чесна    трудівниця,
Йду    на    трасу,    на    роботу.

А    ви    чините    свавілля
(Дуже    всі    багато    знають),
Відійдіть,    дорогу    дайте,
Мене      люди    там    чекають!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833649
дата надходження 26.04.2019
дата закладки 27.04.2019


Старець Коснятин

ПОРА ВИБИРАТИ

Було  колись:  Ізраїльтян  вивели  з  єгипетського  рабства,  і  Мойсей  зійшов  на  гору  Синай  писати  скрижалі  завіту.  Ізраїльтяни  ж  створивши  золотого  ідола  поклонялися  йому,  і  ремствували  –  „Навіщо  нас  вивели  з    єгипетського  рабства,  де  нам  було  вдосталь  часнику  та  хліба”.
Так  і  нині.  Нас  вивели  з  рабства.  Десь,  може,  пишуться  скрижалі.    Хтось  вклонився  „золотому  бичку”.  А  ми  –  ремствуємо.

Зв’язані  ноги  без  пут.
Далі  дороги  нема.
Прірва,  безвихідний  кут.
Спереду,  ззаду  –  пітьма.
Хто  поведе  знов  вперед?
Ті  вели  нас  сюди?
Знову  зігнути  хребет
Перед  тільцем  золотим?

Їх  засліпив  грошей  блиск,
Дзвін  сатанинських  тенет,
Кожен  в  пітьмі  має  зиск  -  
Тридцять  продажних  монет.

Хто  нам,  сліпим,  вкаже  путь?
Може  назад  повернуть,
Знов  на  коліна  нам  стать  –
Хай  нас  тирани  простять!
Можем  чекати  порад,
І  ні  вперед,  ні  назад,
Поки  прийде  хтось  –  Мойсей  –
Мудру  скрижаль  принесе.

Можемо  молоти  взять,
Кам’яні  брили  тесать,
Вільним  від  рабства  душі,
Нові  скрижалі  писать.

   Пора  вибирати:  
Можем  вернутись  назад,  
Можем  чекати  порад,
Можемо  молоти  взять  –
Нові  скрижалі  писать.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833319
дата надходження 19.04.2019
дата закладки 19.04.2019


Леся Утриско

До нестями

До  нестями  люблю  свій  Край,
До  нестями  люблю  все  у  ньому,
Це  єдиний  земний  мій  рай,
Всі  шляхи,  що  ведуть  додому.
Біла  вишня  в  моім  саду,
Пшениців,  ще  не  стиглий  колос,
Босоніж  у  дитинство  йду,
Колискової  чую  голос.
У  сніги  завиваю  щем,
У  веселках  купаю  відчай,
Перемелю  усе  з  дощем
І  замішу  погожих  свідчень.
Там  бурлить  божество  джерел,
У  птахів  особлива  пісня,
У  медових  кронах  дерев
Особлива  і  осінь  пізня.  
Все  не  так,  бо  це  мій  світ  -
Богом  дана,  моя  Україна!
До  нестями  торкає  квіт
Там,  де  мова  моя,  солов‘іна...

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833136
дата надходження 17.04.2019
дата закладки 17.04.2019


Зоя Журавка

ЖИВІТЬ З ДОБРОМ


Живіть  з  добром,  не  плюйте,  люди,
в  колодязь  де  й  самі  п’єте
І  не  топчіть,  не  хайте  і  не  гудьте
ту  землю,  на  якій  ви  живите.
Візьміть  мітлу,  повимітайте
озлобу  з  серця  і  з  села,
добра  насіннячко  насійте,
хай  зійде  й  рясно  розквіта.
Весна  святково  прибере  оселю,
умиє  вранці  росами  село,
корінням  глибоко  у  землю
вросте  колись  засіяне  добро.
Зоя  Журавка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833008
дата надходження 16.04.2019
дата закладки 16.04.2019


Вікторія Т.

Страсний тиждень

І  спала  я,  і  плакала  вві  сні
під  лампами  безжалісного  слідства,
і  прялось  на  земнім  веретені
видіння  триєдиного  сирітства;

воно  було  як  п’ятниця  страсна,
як  у  війні—неміряність  покосу,
гарячий  зойк  з  останнього  вікна
в  стрибку  із  вогняного  хмарочосу,

як  погляд  намагнічений  у  тих,
кому  до  ночі  з  голоду  померти,
як  аутодафе    скорботний  хід
у  ковпаках  огидно-гостроверхих.

І  знала  я,  застигши  на  краю
над  прірвою  розбурханого  сміху,--
епоху  цю,  заплакану,  мою
знов  радісно  розхитувати  лиху.

І  в  час  глухий  тернового  вінця,
коли  душа,  здавалося,  пропаща,
хотілося  волати  до  Отця:
«За  що  ти  нас  лишив  напризволяще?»

Вікторія  Торон

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570772
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 16.04.2019


Володимир Верста

Роза вітрів (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Самотній  місяць.  Води  Атлантиди.
Краї  незнані.  Далі  неземні.
За  поглядом  дивлюсь  каріатиди
Вперед.  Зима…  Хоч  серцем  у  весні,

Де  сакура  суцвіттями  мережить
Твій  ніжний  образ,  музо…  Я  згубив
І  карту,  й  компас.  Ти  на  узбережжі
Мене  чекаєш…  Я  не  розлюбив…

Крізь  хвилі  непокірні  я  везу  мій
Дарунок,  що  для  тебе  приберіг,  —
Кохання…  Серце,  мов  палкий  Везувій,
Горить,  пульсує  лавою.  А  сніг

Вкриває  горизонти  пеленою.
Прошу,  чекай!  Я  повернуся  в  сни,
І  пролунає  музика  луною...
Весною  припливу  у  рай  земний.

***
Спивай  мене,  мов  мед  хмільної  ночі.
Співай  мене,  як  оду  божеству.  
Хай  море  мрій  в  душі  вогнем  хлюпоче.
В  рядках  буремних  знов  я  оживу.

Спиняй  мене,  мов  мить  п’янкого  щастя.
Спитай  мене  про  сенс  блаженних  мук.
Хай  стане  грішний  хміль  святим  причастям.
Іди  за  мною  у  густу  пітьму.

Пірнай  у  рими,  ніби  дощ  у  тишу.
Шукай  в  словах  магічний  горицвіт.
Ми  –  музика,  в  якій  печаль  і  ніжність
Сплітаються  в  єдину  срібну  нить.

Розтануть  у  тумані  слізні  ноти,
На  мить  тебе  побачу.  Не  торкнусь…
Мій  подих  украдуть  вітри  свободи.
Чекатиму  на  сон…  і  на  весну…

Друга  частина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804954

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832864
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 15.04.2019


Сіроманка

Ірина Вовк. NOTRE DAME DE PARIS

[i]"Хотів  би  я  хоч  раз  відкрити  двері  в  Сад,
що  зветься  -  Есмеральда"[/i]
[i](З  пісні  "Bell")[/i]

Понад  вертеп  мирський,  понад  бедлам,
в  сліпучім  сяйві  висне  "Нотер-Дам".
В  приливах  сонця  мліють  черепиці,
тихесенько  віддзвонюють  дзвіниці
притаєні  освідчення  -  Париж...

...  Облиш  цей  вірш  і  тему  цю  облиш  -  
бо  ось    С  о  б  о  р    завис  як    в  и  р  о  к    Д  о  л  і,
от-от  оглушить  дзвоном.  Упаде...
Чого  шукаєш?  -  не  знайдеш  ніде
своє  розбите  на  череп'я  щастя...
Ілюзіє,  сховатися  не  вдасться
у  закутки  чужих  fata  morgan.

...  Та,  Господи,  що  коїться?!  Орган
пливе  і  розсікає  тло  зловіще...
Хтось  у  сутані  дихає  все  ближче
у  надлишку  невтолених  бажань...

...  Твоя  душа,  мов  полохлива  лань,
а  хоч  би  в  зашкарублім  мішковинні,
блукає  десь  над  хмарами...  Невинні
уста  твої,  і  очі,  і  слова...

Прочиниш  браму  -  кояться  дива
за  мурами  -  розквітлі  Божі  Очі
і  у  тоненьких  павутинках    С  а  д:
тут  гронами  важніє  виноград
і  джерельце  з-під  каменю  дзюркоче...

...  Омиєшся  -  і  скупана  в  сльозах
засвітишся  іскристо  і  пломінно...
Ти  -  Е  с  м  е  р  а  л  ь  д  а,    в  і  ч  н  а    і    н  е  з  м  і  н  н  а,
розкрита  виноградова  лоза!..

...  Чиєсь  ім'я,  чиясь  могуть  всевладна,
чиясь  хода  -  важка  і  недоладна  -  
торкається  невпізнано:  в  о  н  а  !
Захланний  світ  у  підступах  до  храму,
а  ти    о  д  н  а    у  стінах  "Нотер-Даму"
і    С  а  д    о  д  и  н...  і    т  и...  і    т  а  ї  н  а...

...Крізь  тебе,  крізь  віконня  в  риштуванні,
проходять  у  бедлемному  убранні
мужі  -  від  багача  до  бідняка  -  

і  в  кожного  простягнута  рука  -  

пливуть  крізь  тьму,  крізь  тебе  і  до  тебе,
усі  сонця,  що  назовуться  "Фебом"  -  
Мішелі,  П'єри,  Жаки  і  Роланди
(герби,  маєтні  знаки  -  пишні  "ґранди")  -  
впізнай,  спинися,  вибери  мене,
коли  ти  справді    д  и  в  о    н  е  з  е  м  н  е,
п  р  и  й  м  и    н  а    м  и  т  ь    о  б  л  и  ч  ч  я
Е  с  м  е  р  а  л  ь  д  и  ...

[i](Зі  збірки  "Семивідлуння".  -  Львів:Каменяр,2008).[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731187
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 15.04.2019


golden-get

Знання від мудрих пращурів, тримай як оберіг…

Знання  від  мудрих  пращурів,  тримай  як  оберіг.
Вони  важливі  ,  як  копалини  корисні  -  що  в  Землі...
До  нових  відкриттів  богато  є  доріг...
Але  без  знань  блукаєш.  ти  як  у  в  дурному  сні...

Колись  людина  більш  мудрою  була.
Уважно  вчилася  у  мудрої  Природи...
Знання  старанно  берегла.
Як  мандрівник,  котрий  завжди  тримає  біля  себе  чисту  воду.

А  що  до  вбивств  своїх  братів-  Людей.
Нас  пращури  не  коли  не  вчили  !!!
Бо  знали,  що  лише  біда  прийде
Якщо  не  маєш  розуму  та  сили.

Свої  знання  до  світу  -  прикладати.
Робити  його  ,  кращім,  добрим  та  ріднім...
В  не  якому  разі  не  мати  ,
Щоб  стати  на  стежку  -  війни.  

Знання  від  мудрих  пращурів,  тримай  як  оберіг...
Можливо  хтось,  колись  зробив  перше  насильство.
Людина  схибила...  Але  у  світі,  на  Землі  богато  є  доріг
Що  не  ведуть  до  люті  ,  та  до  вбивства...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832655
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019


Ірина Свірзінська

Чи заплачеш по мені, моя осінь?


Сльозами  гіркими  засій  мою  війну
Я  із  собою,  як  з  тобою  помираю  
Чому  не  хочеш  бачити  мою  вину  ?
Чи  може  думаєш  цього  я  не  бажаю?

А  чи  прилинуть  знову  думи  восени?  
А  чи  самотність  буде  знов  з'їдати?
Рядки  графітом  -  то  мої  сини  
Не  мали  часу  мені  жити  нагадати.  

Гроза  просила  впасти  з  неба  вниз  
Я  вийшла  знов  тепер  її  стрічати  
Мене  любив,  обнявши,  морський  бриз
Лиш  він  все  знав:  не  вмію  я  кохати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832701
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019


іванесса

За все, Ісусе, дякую Тобі.

У  Страстну  П"ятницю  зайду  тихенько  в  храм
І  на  колінах  підповзу  до  Плащаниці.
Ти,  Господи,  за  наш  життя  віддав,
А  ми  і  досі  не  навчилися  молитись.

І  ось  я  знову  щось  про  себе  шепочу
І  до  кінця  не  освідомлюю  всю  сутність,
Бо  знову  у  молитві  щось  прошу,
Тому  що  біль  твій  не  змогла  відчути.

А  ти  ж  колись  і  мій  хрест  підіймав,
А  я  сьогодні  у  гріхах  зав"язла...
Бо  вже  тоді  Тебе  мій  хрест  вбивав
І  спис  у  ребра  через  мене  вп"явся.

Ти  й  через  мене  на  Голгофу  йшов,
Щоб  я  жила  тебе  на  хрест  поклали,
А  Ти  в  своєму  серці  ніс  любов
Катам  своїм  віддавшись  на-поталу.

І  я  у  храмі!  Через  всі  віки
Стою  й  вклоняюся  до  Твої  Плащаниці.
Прости,  Ісусе,  всі  мої  гріхи,
Прости,  що    нарікаю  на  дрібниці.

Прости,  що  нарікаю  на  життя
І  що  образу  у  душі  тримаю.
Тобі  своє  кладаю  каяття...
Прости,  що  знову  я  Тебе  вбиваю.

І  покотилася  сльозинка  по  щоці,
Неначе  знак  твого  благословіння.
За  все,  Ісусе,  дякую  Тобі
І  за  Твоє  Святеє  Воскресіння.

13.  04.  19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832690
дата надходження 14.04.2019
дата закладки 14.04.2019


Галина Лябук

Трудівник.

Квітень  -  квітами  багатий,
Землю  будить  він  завзято.
Працювати  квітень  звик,
Він,  від  роду,  -  трудівник.

Прикрасив  стрункі  берізки,
Одягнув  на  них  сережки.
Вербу  в  лузі  не  забув,
Вбрання  з  "котиків"  вдягнув.

Ніжно  обійняв  травичку,
Зігрів  подихом    водичку,
І  з'явились  молоді
Сходи  ряски  на  воді.

Калюжниця  пробудилась,
Теплою  водою  вмилась,
Одяглася  в  жовту  сукню,
Посила  цілунок  квітню.

Майнув  квітень  на  лужок:
Через  поле  -  і  в  лісок.
Приголубив  ряст,  медунку,
Зазвучала  пісня  дзвінко.

Прокинулась  сон-трава,
Як  ні  в  чому  не  бува.
Анемона  й  первоцвіт
Квітню  шлють  палкий  привіт.

Ходить  квітень  по  землі,
Зерно  сіє  по  ріллі.
Жайвір  в  небі  голосистий
Славить  квітень  -  урочисто!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832631
дата надходження 13.04.2019
дата закладки 13.04.2019


Ганна Верес

Ніч зореока випила печаль

Ніч  зореока  випила  печаль,
А  день  у  мідну  посмішку  одягся,
Зелений  клен  жовтіти  ледь  почав,  –
То  з  містом  він  аж  до  весни  прощався.

І  заповзає  у  серденько  сум,
Утім  краса  ще  вабить  мої  очі.
Ключі  лелечі  хмароньки  пасуть  –
То  осінь  настає  –  природний  зодчий.

Вона  ж  гарцює  в  парках  і  садах,
Плоди  скидає,  листячком  кружляє,
То  у  вікно-ставочок  загляда,
То  кущиком  калини  запалає.

О  дивна  осене,  люблю  твою  красу,
Коли  спиває  сонце  щедрі  роси,
Люблю  твій  загадково-дивний  сум
І  вітер,  що  на  вальс  мене  запросить.
18.09.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807469
дата надходження 22.09.2018
дата закладки 12.04.2019


dashavsky

Сонце за обрій заховалось.

[youtube]https://youtu.be/vYtVoLjMiYQ[/youtube]

Сонце  за  обрій  заховалося
І  ніч  свої  сутінки  несе.
А  по  гладді  темного  озера
Сонна  лебедина  пара  пливе.

Лебідка  голову  заховала
Під  своє  біле  тепле  крило.
А  лебідь  сон  її  охороняє,
Щоб  спокійно  їй  спати  було.

І  я  тебе  в    квітучому  саду
Сам  під    вишнями  спати  вкладу.
І  як  лебідь,  отой  білокрилий,
Мирний  сон  твій  стерегти  буду.

Нехай  сняться  тобі  ясні  зорі,
Щасливі  весняні  сонячні  дні
І  мирного  вечірнього  Львова
Яскраво  неонові  вогні.

Спи  спокійно,  моя  ти  кохана,
Я  сон  твій  надійно  стережу.
А  щоб  не  було  тобі  холодно,
То  багаття  поблизу  розпалю.

Сонце  за  обрій  заховалося
І  ніч  свої  тенета  плете.
А  по  гладді  темного  озера
Сонна  лебидина  пара  пливе....

Я  до  тебе,  сном  оповитою,
Підійду  -  до  лиця  нахилюсь.
І  до  губ  твоїх  малинових
Своїми  ласкаво  притулюсь.

Ця  ніч  така  зоряна,  місячна,
Ясно  світять  в  небі  зорі  ясні.
Ти  спи,  моя  мила,  коханая.
Я  незабаром  прийду  в  твої  сни

Я  скоро  прийду.  Тільки  засни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832404
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 12.04.2019


Ruslan B.

Твої очі

Я  закоханий  у  криштальність  твоїх  очей
Що  немов  океанами  синіми  і  глибокими
Поглинають  у  цій  тиші  травневих  ночей
Моє  серце  звівши  мене  цим  із  розуму

Ти  така  ж  прекрасна  немов  Афродіта:
Ніжна,  чиста  і  з  п’янким  ароматом.  
Така  ж  світла  і  така  ж  ти  уся  непорочна  –  
Наче  народжена  тихим  літнім  світанком

Дозволяєш  гратися  з  твоїм  волоссям
І  торкатись  в  цілунку  твоїх  плечей.
На  секунду  мені  так  неначе  здалося,
Що  поневолений  поглядом  твоїх  очей

Я  закоханий  у  криштальність  твоїх  очей,
Що  проникливим  поглядом  вичитують  душу.
Серед  мільйонів  на  планеті  різних  людей
Лиш  одну  так  кохаю  і  тільки  тобою  живу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832366
дата надходження 11.04.2019
дата закладки 11.04.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

В думках так близько

Ти  від  мене  так  близько  коханий,
Розділяє  нас  осінь  лише.
І  світанок  отой  полум'яний,
Засвітився  у  небі  уже.

Я  раділа,  його  пригортала,
Він  для  мене  був  спомином  тим.
Коли  осінь  до  нас  завітала,
Листопадом  кружляла  рясним.

Ми  у  царстві  були  лісовому,
Там  де  казка  і  де  листопад.
Усміхалась  тобі  лиш  одному,
Жаль,  не  вернеться  день  той  назад...

Лиш  коли  у  вікно  стукне  осінь
Й  поведе  мандрувати  у  ліс.
Заблукається  вітер  між  сосен,
Буде  плакати  дощик  від  сліз.

І  тоді  я  про  все  нагадаю,
Мою  душу  зігріє  тепло.
У  думках  ти  так  близько  я  знаю,
Зазирає  кохання  в  вікно...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832219
дата надходження 10.04.2019
дата закладки 10.04.2019


laura1

Чужина

Емігрантам  присвячується

Краю  мій  рідний,  мій  краю  лелечий!
Світлого  спомину  лиш  відгомі́н.
Де  ж  ти  сховав  мої  мрії  дівочі?
Чом  ти  стежки́  мої  вітром  замів?

Геть  відпустив  мене  світом  блукати!
Я  ж  намагалась  там  долю  знайти!
В  снах  тебе  прагнула  знов  розшукати,
Та  не  судилось  до  тебе  дійти.

Матінко  змучена,  ластівко  сива!
Скільки  ж  чекала  мене  ти  з  доріг!
Все  виглядала,  все  Бога  просила,
Та  не  вернулась  на  твій  я  поріг.

Лиш  обіймала  тебе  в  своїх  думах!
В  мріях  торкалась  твого  я  чола!
Так  і  летіла  б  до  тебе  на  крилах,
Та  обпалились  мої  два  крила.

Лиш  залиши́лось  розхристане  серце!
Лиш  спорожніла  невтішна  душа.
Туга  й  журба  залили́  їх  до  вінця,
Рани  роз'їла  лиха  чужина.

І  ось  дивлюсь  на  твою  я  світлину!
А  ти,  рідненька,  десь,  в  інших  світах!
Мовчки  благаю,  прости  сиротину!
І  чомусь  сльози  бринять  на  очах.

Вибач  мій  краю,  мій  рідний,  єдиний!
За  мою  зраду  прошу  я  пробач!
Вже  не  побачу  я  дім  і  калину,
Ли́ше  прошу,  ти  зі  мною  поплач.

10.  04.  2019              Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832187
дата надходження 10.04.2019
дата закладки 10.04.2019


Павло Коваленко

Про сильних людей

Від  третьої  особи  (за  мотивом  вірша  О.Сапріянчук-Маротчак)

Ідуть  своєю  стежкою  в  житті
Лиш  сильні  і  сміливі  люди,
Які  завжди  вірні  своїй  меті
І  не  бояться  людської  осуди.

Вони  не  вибирають  легший  шлях,
Яким  усі  ідуть  кудись  юрбою.
Для  них  повзти  чи  летіть  як  птах
Не  страшно  –  лиш  би  залишатися  собою.

Життєві  труднощі,  що  виникають  на  дорогах,
Їх  не  зламають,  а  додають  лиш  сили.
Бо  щиро  вірять,  що  Божа  допомога
Надходить  вчасно,  якщо  попросили.

Лиш  сильні  люди  серед  гірших  почуттів
Уміють  добре  й  позитивне  відшукати.
Вони  ідуть  своєю  стежкою  в  житті,
Щоб  між  чужих  стежин  не  заблукати.

07.04.2019р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832053
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019


Олеся Лісова

Де ти був?

Я  летіла  розгубленим  птахом  в  пітьмі
Звідусіль  темнота,  нуль  просвіту,
Де  був  ти,  коли  вітер  шмагав  по  мені,
Рвав  останні,  живі  іще  квіти?

Чом  промінням  спасіння  на  очі  не  впав,
Як  осліплені  болями  мрії,
Бідне  серце  розп’яте  вже  ворон  клював,
Для  життя  не  лишивши  надії.

Де  був  ти,  як  Господнії  руки  міцні
Витягали  мене  із  безодні,
Лікували  любов’ю  і  ночі,  і  дні...
Де  був  ти?  І  де  ти  знов  сьогодні?














адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832091
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 09.04.2019


НАДЕЖДА М.

Тобі знову не спиться…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=MvGtVBtqQoM[/youtube]


Тобі  знову  не  спиться,  ти  сидиш  край  вікна.
Може,  мрія  здійсниться?  Ти  чекаєш  дзвінка...

Темноти  не  боїшся,  а   питання  очей?
Вона  часто  так  сниться,  серед  темних  ночей?

Може,  зараз  десь  поруч,  ось  торкнеться  тебе.
Озирнися  ліворуч,  он,  на  шпиньках  вже  йде.

Доторкнулась  рукою,  ніжно  так  обняла.
Пам"ятаєш  такою, що  в  полон  узяла?

Бачиш:  ти  вже  всміхнувся. Забавляє  ця   гра?
Щось  зітхнув  й  ворухнувся...Місяць  все  спозира..

Задрімав  небораче... Ну  й  присниться  ж  таке!
Прокидайся,  козаче,  новий  день  уже  йде.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831895
дата надходження 06.04.2019
дата закладки 06.04.2019


НАДЕЖДА М.

Доброго ранку вам, Друзі!

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-St0AyUrfxA[/youtube]

Із  ночі  ранок  народився,
Умила   вранішня  роса,
На  світ  здивовано  дивився:
Якісь  навколо  чудеса!

Пірнуло  в   світ  ясне  проміння,
За  руку  ранок  повело.
Лиш  для  роси  нема  спасіння:
Десь  зникла,  наче  й  не  було.

Зашепотіли  всі  листочки,
Пташки  злетіли  з  своїх  гнізд.
А  ранок  йшов  землею  мовчки,
Торкнув  рукою  сонний  ліс.

А  сонце  вище  підіймалось,
Притишив  ранок  свій  вже  хід.
Та  так   тепер  уже  все  склалось:
Весняний  ранок  раптом  зблід.

На  зміну  день  новий  почався,
Розсипав  радість,  сміх  для  всіх.
Нехай  щасливим  вам  удасться,
Несе  у  всьому  всім  успіх.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831731
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 05.04.2019


Володимир Верста

Зоряний романс

Вінок  сонетів

Глава  І
Загублений  лист

Холодний  поцілунок  і  прощання...
Танцює  місяць  одинокий  вальс,
На  вістрі  леза,  тихого  світання
Я  починаю  зоряний  романс.

Вітрилами  казкового  звучання
Пливтиме  корабель  мій  у  Парнас,
Де  хвилями  магічного  снування
Лунатиме  феєрія  для  нас...

Мереживо  із  нот  та  акварелі
Біжить  до  океану,  мов  струмок.
Кружляють  в  стрімголовій  каруселі

Емоції,  заходячи  в  танок.
Та  все  ж  мене  чекає  ця  пустеля  –
Темниця  слів,  кайдани  із  думок...

Глава  ІІ
Донжон

Темниця  слів,  кайдани  із  думок...
І  до  основи  випалене  місто,
В  якому  я  блукаю  між  пасток.
Загублених  тобою  дивних  іскор

Я  не  знайду!  Лише  один  пісок
Крізь  пальці  осипається  огнисто,
Та  знову  загоряється  листок,
Для  тебе  я  збираю  це  намисто.

Проміння  днів  давно  забутих  меж
Виблискує  руїнами  печалі.
Будуємо  тепер  ми  сотні  веж,

Аби  душа  не  мучилась  ночами.
Мені  вони  лишаються,  та  все  ж
Хвилини  смутку,  трепету  мовчання...

Глава  ІІІ
Примарна  площа

Хвилини  смутку,  трепету  мовчання...
Самотнє  танго  з  тінню.  Я  один
Кружляю  лабіринтами.  Скитання…
Мої  давно  у  пошуках  твердинь

Розвалених  ілюзій...  І  збирання
Розбитих  та  понищених  вітрин
Не  повернути,  тільки  чергування
Давно  уже  неправильних  стежин,

Якими  не  пройти  та  не  вернутись.
Горять  мости  та  котиться  клубок,
Де  Аріадна  йде  не  озирнувшись...

Сплелись  шляхи  незвіданих  ниток,
Тримаючи  ключі  та  все  забувши.
Я  знову  закриваю  на  замок.

Глава  IV
Фінальний  танець

Я  знову  закриваю  на  замок,
Колодками  міцними  замикаю,
Шукаю  між  потертих  сторінок,
Закляття  з  гримуару  закликаю.

Вогнями  спопелю  сліди  стежок,
У  димі  розчинившись  я  зникаю,
Та  важко  розірвати  цей  зв'язок,
Пергамент  у  руках  усе  стискаю.

Вона  все  тягне,  кличе,  хоч  і  сил
Немає,  залишаються  благання.
Та  не  відпустить,  тільки  небосхил

Розділить  біль  зі  мною,  ці  страждання...
Осяють  темні  промені  світил
Фортецю  почуттів,  душі  блукання...

Глава  V
Діалог  з  ̶т̶е̶м̶р̶я̶в̶о̶ю̶̶  нею

Фортецю  почуттів,  душі  блукання...
Я  проклинаю!  Темрява  одна
У  факелах  згоряє  без  вагання...
Ну  а  світанок?  Тут  його  нема!

І  не  було!  Пусте  лише  спливання
Хвилин  забутих.  Тільки  письмена
Лишилися  на  стінах  лікуванням,
Але  їх  також  вразила  пітьма.

Не  розібрати!  Справді  так  потрібно
Знайти  новий,  довершений  виток?
Дороги  тут  сплелися  непокірно,

Вузлами  зав'язались  в  ланцюжок.
Я  знову  опиняюся  ймовірно
У  лабіринтах  вічних  помилок.

Глава  VІ
Галерея  «Лицемір’я»

У  лабіринтах  вічних  помилок
Блукаю  галереями  розлуки,
Ось  там  вітрини,  я  ступаю  крок,
Вдивляючись  в  картини  та  у  звуки…

Вслухаюся.  Я  бачу  там  садок,
Тоді  ще  не  було  вогнів  розрухи,
І  зацвітали  тисячі  квіток...
Змінилось  все  і  замінили  муки.

Картинами  для  них  вже  стали  ми...
Наповнені  пустого  фальшування,
Всі  їх  слова,  хоч  і  стоять  грудьми.

Несуть  в  серця  жорстоке  руйнування...
В  обійми  відправляюся  пітьми.
Вже  не  знайти  надії  та  кохання.

Глава  VІІ
Останній  політ

Вже  не  знайти  надії  та  кохання...
Космічний  пил  зі  спалених  планет
Осяде  на  старі  мої  писання,
А  поряд  з  ними  твій  висить  портрет...

Супутники  очікують  завдання
У  проблисках  заплутаних  тенет,
Хоча  б  ще  раз  злетіти  у  востаннє,
Та  не  змінити  темряви  сюжет…

Вона  розбила  сяючі  скрижалі  –
Цей  біль  –  відчутний  зламаних  кісток,
Свідомість  утікає  в  задзеркалля,

Та  шлях  не  відшукати  до  казок.
І  я  злітаю,  тут  лише  провалля...
Кометою  літати  між  зірок...

Глава  VIII
Марево  субстанцій

Кометою  літати  між  зірок,
Вдивляючись  в  незвідані  палаци,
Що  тягнуться  до  сонячних  річок,
Сплітаючи  небесних  тіл  вібрацій.

Торкнутися  згасаючих  свічок,
Які  застигли  в  мареві  субстанцій,
І  чорних  дір  закручених  стрічок
Нікому  невідомих  ілюстрацій.

Я  зупинився,  мить  краси  оця
Наповнила  яскрава  ейфорія.
Раніше  невідоме,  інше  «я»

Пізнало  таємниці  фантазійні.
Хоча  не  розгадати  до  кінця
Фінали  драм,  написаних  сузір’ям.

Глава  IX
Пов'ялі  квіти

Фінали  драм,  написаних  сузір'ям,
Горять  в  камінах,  гаснучи  в  очах.
Слова,  що  я  беріг  і  так  леліяв,
Згубилися  в  далеких  вже  світах.

Знайти?  Не  варто!  Вітер  їх  розвіяв,
Пилюкою  літають  в  небесах.
І  те,  що  у  фортеці  я  насіяв,
Засохло,  розсипаючись  у  прах...

І  тліють  недописані  сувої,
Полиці  з  ними  вічність  стереже.
Чекають  ролі  згублені  герої

На  те,  що  автор  їх  ще  збереже.
Історії  цієї  неземної
Написане  не  викреслити  вже.

Глава  X
Обійми  темрями

Написане  не  викреслити  вже,
І  Мойри  перекроїти  не  зможуть.
Виблискують  на  стелях  вітражем,
Малюнки  траєкторії  укажуть.

Магічність  застелила,  хоча  день  –
Не  видно!  Загадковістю  проляжуть
Дороги,  простягнулися  в  едем....
І  таїни  ніколи  не  розкажуть

Зірки  на  небі,  як  її  кохав,
Та  я  шукав  шляхи  у  безнадії…
Фрагменти  ночі,  довго  їх  вивчав,

Аби  знайти  її,  де  сніг  завіяв...
Я  темряві  себе  подарував!
Віддавши  долю  сяючим  стихіям...

Глава  XI
Знайдений  лист

Віддавши  долю  сяючим  стихіям...
Я  кинув  погляд  на  далекий  диск,
Хоча  він  серце  більше  не  зігріє,
Я  зустрічаю  радо  його  блиск,

Як  і  фортеця,  що  тепер  пустіє...
Лише  вона,  читаючи  мій  лист,
Бажає  помсти,  ненависть  жаріє,
Я  відчуваю  в  грудях  її  спис…

Примарно...  Все!  Бажає  відібрати,
Свій  дар  із  мертвих,  чорних  хризантем,
Які  прийняв  я  вічно  зігрівати

І  захищати  з  піднятим  мечем.
Немає  сенсу  вже  кудись  тікати.
Сховатися  під  зоряним  плащем.

Глава  XII
Подарований  талісман

Сховатися  під  зоряним  плащем,
А  хризантеми  вічно  зберігати
І  поміж  тисяч  сонячних  систем
Нести  їх  і  на  узбіч  не  звертати.

Шляхами  невідомих  теорем
Координати  краю  відшукати,
Де  перестануть  бути  тягарем
І  відродитись  й  зможуть  зацвітати...

Тримаю  у  руках  я  талісман,
У  ньому  легке  сяйво  струменіє,
Що  вкаже  путь  крізь  сірості  туман,

Вбере  вуаль.  Грайливо  там  синіє
Величний,  неосяжний  океан.
В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії.

Глава  XIII
Елізіум  –  загублений  рай

В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії,
Потрапив  я  до  неземних  красот,
Від  див  тропічних  тіло  цепеніє,
І  я  п'янію  від  отих  широт.

Портал  замкнувся,  небо  пломеніє...
Це  найдорожче  всіх  земних  висот...
І  хризантеми  пахнучи  біліють...
Завершений  останній  епізод...

Та  не  фінал!  Історія  триває,
Закручено  кидає  між  поем,
Весна  їх  під  імлою  заховає,

Пізніше  опадуть  вони  дощем...
Знамена  піднімаю,  обираю
Де-факто  залишитись  міражем.

Глава  ХIV
Останній  лист

Де-факто  залишитись  міражем,
Сторінку,  що  у  часі  прогортають,
Де-юре  на  папері  ліхтарем,
Яку  не  раз  іще  перечитають.

Та  завжди  йтиму  зі  своїм  вогнем.
Ці  квіти  у  садах  лиш  розцвітають.
Життя  мистецтву  на  вівтар  кладем,
І  вірші-журавлі  до  нас  вертають...

Синиці?  Журавлі?  Не  в  тому  суть!
Весною  поміж  снігом  все  розтане...
Сонети  кораблями  відпливуть

У  небо  метушливе  і  безкрайнє.
Синиці  нам  три  слова  принесуть:
Холодний  поцілунок  і  прощання...

Магістрал
Фортеця  падаючих  зір

Холодний  поцілунок  і  прощання...
Темниця  слів,  кайдани  із  думок...
Хвилини  смутку,  трепету  мовчання…
Я  знову  закриваю  на  замок

Фортецю  почуттів,  душі  блукання
У  лабіринтах  вічних  помилок,
Вже  не  знайти  надії  та  кохання.
Кометою  літати  між  зірок...

Фінали  драм,  написаних  сузір'ям,
Написане  не  викреслити  вже.
Віддавши  долю  сяючим  стихіям...

Сховатися  під  зоряним  плащем,
В  космічних  далях,  де  є  тільки  мрії,
Де-факто  залишитись  міражем.

Елі́сій,  Елі́зій,  Елі́зіум,  Єлисе́йські  поля́    —  в  античній  міфології  частина  потойбічного  світу,  де  перебувають  душі  блаженних  і  праведників;  чудесна  країна  вічної  весни  на  крайньому  заході  землі,  де  немає  хвороб,  страждань,  де  панує  вічний  мир.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  січень  -  березень  2018
Зі  збірки  «Кінцугі».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831674
дата надходження 04.04.2019
дата закладки 04.04.2019


НАДЕЖДА М.

Самотність руйнує тіло і душу…

Самотність  руйнує  тіло  і  душу.
Причину  шукай  в  собі...


[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=50yIb2c_2SY
[/youtube]

Самотній  човен  гладять  ніжно  хвилі.
Про  що  думки  у  нього  у  цей  час?
Вони  такі  ласкаві,  дуже  милі.
В  них  доброти  невичерпний  запас.

Чому  вони  до  нього  припадають,
Дізнались  про  самотність  у  житті?
Невже   їх  долі   чітко співпадають,
Тому  вони  так  щедрі  в  доброті?..

Не  вийти  хвилям  на  бажаний  берег,
Як від  шаленої    втекти  ріки?
(Лиш  по  воді  відчутно  вітру  шерех),
Лишилися  у  мріях   ці  думки.

А  он  верба  самотня  у  задумі,
Чому  так  важко   їй  у  самоті?
Своє  життя  весь  час  проводить  в  сумі,
Чи  скаже  щось,  коли  у  німоті?

Та  вітер   розуміє  їх  так  добре,
Прилине  до  верби,  щоб  відпочить.
І  так  лікує  серце  своє  хворе...
Життя  іде  і  треба  ж  якось  жить.

Погладить  ніжно  коси  цій  вербичці,
Розчеше  їх,  полоще  у  воді.
І  все  це   робить  по  хорошій  звичці.
Він  так  зарадить  і  своїй  біді.

А  хвильки  усе  човен  колихають,
І  бідолаху  тягне  вже  на  сон.
Думки  його  повільно  затихають...
А  вітер  уже  грається  з  веслом..
----------------------------------

Усі  самотні  між  собою  схожі,
Це  і  ріднить  їх  у  такім  житті.
І  я  бажаю  днів    тільки  погожих.
Не  згадуйте  про  дні  на   самоті..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831660
дата надходження 04.04.2019
дата закладки 04.04.2019


Ганна Верес

Зажурилась Україна

Зажурилась  Україна  –
Світ  подивувала,
Уникаючи  свавілля,
Булаву  віддала
Вкотре  вже  не  патріоту  –
Тепер  шоумену
Та  й  звернулась  до  народу:
«Не  глузуй  із  мене.
Натерпілася  від  тебе
І  зрадою  сита.
Чи  це  воля  така  неба?
Чи  марно  просити
Тебе,  змучений  мій  люде,
Нерозумні  діти,
Чи  Нечистий  вами  крутить?
Як  теє  терпіти?
Чи  Пророкову  науку
Забули?  Не  знали?
Чи  з  великої  розпуки
Себе    наказали?

Одумайтесь,  діти  мої,
Молю  вас,  благаю,
Не  женіться  за  сумою  –
Час  не  можна  гаять.
Об’єднайтеся  навколо
Ідеї  одної,
Бо  ж  не  матиму  спокою.
Вже  ж  і  так  на  днові!..
Чи  ж  я  глум  цей  заслужила,
Діти  мої  –  квіти,
На  чужій  роботі  жили
Глядіть  –  не  порвіте!
Землю  свою  прикрашайте  –
Така  моя  воля,
Мене  й  себе  захищайте,
Куйте  власну  долю!»
2.04.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831480
дата надходження 02.04.2019
дата закладки 02.04.2019


Олекса Удайко

ЗОРІ ЩАСТЯ

       [i]До  дня  поезії  
       та  Щастя...
       Казала  Настя:
       "як  удасться"...[/i]
                               [b]  Tth[/b]
[youtube]https://youtu.be/8S7F9P29ZGA[/youtube]
[i][b][color="#ba07bd"]Я  долю-ружу  посаджу  на  підвіконня
і  сонечко  в  кватирку  запрошу…  –
Нехай  несуть  її  до  зір  небесні  коні
наперекір
дощу…

Нехай  у  ній  бушує  неугавний  Гелій  –
і  сонячну  енергію  віддасть…
До  тебе  ж,  добрий-кароокий-щедрий  геній,
всім  духам  чорним  
зась!

Краплини  вічності  моєї  –  все  для  тебе:
тобі  ввіллю  свій  древній  архітип
і  зорепадом  уквітчаю  наше  небо  –
сип  зорі  щастя,
сип![/color][/b]

20.03.2019[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829842
дата надходження 21.03.2019
дата закладки 02.04.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Ніжне звучання весни

При  дорозі  шумлять  явори,
Гордовито  так  віти  сплітають.
А  у  небі  цвітуть  кольори
І  веселкою  ніжно  так  грають.

Усміхається  радо  весна,  
Одягнулася  в  шати  розкішні.
Білий  цвіт  розкидає  вона
І  дарує  обійми  нам  ніжні.

Пестить  лагідний  промінь  цей  день
І  так  хочеться  жити  у  ньому.
Чути  гучне  звучання  пісень,
Повертатись  щасливим  додому.

Заворожує  сад  дивина,
Що  розкинулась  в  тиші  казковій.
Свято  це  нам  дарує  весна,
Зігріває  теплом  і  любов'ю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831202
дата надходження 31.03.2019
дата закладки 31.03.2019


Валентина Рубан

У ВЕСНЯНІМ САДУ


У  веснянім  саду,  я  до  Тебе  іду,
А  кругом  гарно  птиці  співають.
Хай  розкажуть  вони,  як  любов  Твою  жду.
 Лиш  вони  про  це  добре    все  знають.

Промінь  сонця  п»янить,  вітерець  гомонить,
Небеса  цвітом  пролісків  грають.
Чи  зустрінемо  ми  нашу  зоряну  мить.
Дні  весняні  хай  нам  розгадають.

Так  колись  по  весні  я  зустрілась  Тобі.
Як  півонії  ніжно  всміхались.
День  за  днем  ніби  в  сні  -  в  радості  і  журбі.
Все  летить,  лише  згадки  зостались.

У  веснянім  саду  хочу  стріть  Тебе  я,
Де  про  щастя  нам  птиці  співають.
Чи  Ти  любиш  мене,  як  люблю  Тебе  я?
 Серце  й  пам»ять    Тобі  нагадають.

29.03.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831011
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 30.03.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Ти даруєш мені квіти

Ти  даруєш  мені  квіти,
Кожен  день  і  дуже  різні.
З  ними  радісні  привіти,
Дуже  милі,  дуже  ніжні.

Ти  один  такий  у  світі,
І  з  минулого  приходиш.
Очі,  неба  синь,    блакитні,
Ти  у  снах  мене  знаходиш.

І  коли  засвітить  зірка,
Блисне  полум'ям  яскравим.
Пісня  залунає  дзвінко,
Роси  упадуть  на  трави.

Коли  сон  знов  заколише,
Я  зустрінуся  з  тобою.
Прочитаю  тобі  вірші,
Милуватимусь  красою.

І  гарячі  поцілунки,
Нас  у  ніч  оту  зігріють.
Квіти  -  то  твої  дарунки,
Зорі  відблиском  зоріють...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831007
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 29.03.2019


Надія Башинська

Я ЧАСТО ЗГАДУЮ ДИТИНСТВО ЗОЛОТЕ…

Я  часто  згадую  дитинство  золоте...
Гарячий  хліб,  який  пекла  нам  ненька.
Обід  стоїть  на  круглому  столі...
Нас  зігрівало  мамине  серденько.

         Матусю  рідна!  Ненечко  ясна.
         Ти  залишила  на  землі  коріння,
         що  розрослося  і  розкинуло  гілля.
         А  те  гілля  -  посіяло  насіння.

Немов  наш  сад,  тепер  цвіте  твій,  мамо,  слід.
Всі  в  ногу  йдем  дорогою  одною.
Хай  розростається  наш  дружний  рід,  
де  люблять  всі...  й  пишаються  тобою.

         Матусю  рідна!  Ненечко  ясна.
         Ти  залишила  на  землі  коріння,
         що  розрослося  і  розкинуло  гілля.
         А  те  гілля  -  посіяло  насіння.

Я  часто  згадую  дитинство  золоте...
Гарячий  хліб,  який  пекла  нам  ненька.
Обід  стоїть  на  круглому  столі...
Частую  я  внучаточок  маленьких.

(Вірш-пісня  моєї  сестри  Галини  Жабенко,
яка  дуже  любить  свою  родину.)


     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831002
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 29.03.2019


Світла(Світлана Імашева)

Березневий сніг

Сніг  шурхотить  -  дрижать  весняні  віти,
Такий  рясний,  крилатий  снігопад,
І  байдуже,  що  на  порозі  -  квітень,
У  зиму  помандруємо    назад.

Зимовий  привид  -  біла  потороча
Крилом  студеним  холодить  чоло;
Розтане  сніг  -  і  спогади    захочуть
Вернути  щастя    те,  що  відбуло.

Сніг  шурхотить  -  невідворотність  долі,
Що  має  бути,  душу  не  мине…
Вже    проліски,  довірливі,  прозорі,
Десь  виглядають  з  пралісу  мене.  

І  золотіють  дивом  первоцвіти
Між  бростями  у  капищах  снігів…
Відплаче  березень  -  і  заспіває  квітень
Життя  алегро,  сонячний    мотив.


 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830660
дата надходження 27.03.2019
дата закладки 27.03.2019


Светлана Борщ

Шум і вибори

Попередня  частина:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829596

Засідання  триває  на  Олімпі:
небесний  уряд  засідав,
Гермес  завжди  й  міністри,
кожен  по  черзі  виступав.

А  що  за  шум  і  нема  бійки,
хто  рветься,  де  уряд  сидів?
Туди  так  шумно  пробиватись
лиш  Ганімед  до  них  хотів.

Вибори  тривають  на  Олімпі,
всяк  всякому  тепер  не  брат,
а  хто  Зевесом  хоче  стати
і  як  отримать  результат?

Тут  Ганімед  на  вибори  зібрався,
на  камеру  жінок  обнявши  з  тим,
і  шуму  більше  -  так  виходить,
чи  уряду  весело  з  ним?

Щоб  звеселити  засідання,
й  нас  бувало  –  кого  би  й  десь,
бурчав  Гермес?  Але  лиш  трохи,
а  він  на  камери  потрапив  весь.

В  костюмчику,  чи  то  хітоні,
хорошому,  як  же  інак?
Галасувати  не  запросить,
але  прийшов  -  хай  буде  так.

В  екран  маленький  помістились,
а  чи  великий  -  в  кого  як,
чи  рейтинги  уверх  полізли?
По  справах  судять,  тільки  так!

Продовження:  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830730
22.03.2019.-26.03.2019.
Картина  із  інтернету.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830603
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 27.03.2019


Ганка Поліска

ДЕ РОСЛИ БЕРЕЗИ

             ДЕ  РОСЛИ  БЕРЕЗИ
               (пісня)
Де  росли  берези  й  квітувало  жито,
Русокоса  доля  вийшла  з  поміж  нив.
Там,  на  захід  сонця,  стежечку  пробиту
Сивочолий  вітер  по  лугах  носив.

Ззаді,  ген,    лишились  гостроверхі  гори,
Чом  затамували  подих  вороги?
Я  вже  йду  спочити:  де  синіють  доли,
Де  не  сходить  сонечко,  де  тихо  навкруги.

Де  немає  шелесту,  де  не  квітнуть  квіти,
Не  буяє  розкішшю  зелена  трава.
Відійдуть  у  вічність  мої  зими  й  літа,
У  безсмертя  кануть:  вірші,  пісні,  слова.

17.09.2012р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830514
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 26.03.2019


m@sik

Хочу до села 2

       Хочу  до  села  2
             АБО
Пакарітелям  бальших  гарадов)
_________________________________

     ***
Краще  бути  селюком,
Ніж  лохом  столичним
Хліб  домашній  з  молоком
На  повітрі  чистім
***
І  смачніші  зі  ставка
Карасі  і  раки,
Комом  в  горлі  в  дурака
Суші  і  Бігмаки
***
Дурня,  рвався  що  сюди
Пів  життя  минуло
Рідні  хати  і  сади,
Серце  не  забуло...
***
Вихлоп  газів,  стук  коліс,
Хамство  й  наглі  морди...
Та  й  миліше  поле  й  ліс,  -
Ніж  міські  акорди.
***
І  огиднеє  метро,  
Що  рабів  катає,
Бачить  місто  це  добро-
Лиш  коли  дрімає...
***
Як  я  хочу  до  села,  
Більш  ніж  до  Марселю,
До  родинного  тепла,  
В  затишну  оселю
***
Як  нудить  від  дискотек
Де  та  панацея,
І  я  знаю  кожен  трек,
Від  торчка-  діджея...
***
Краще  жити  і  не  знать
Вам  того  угару,  
І  доярку  обіймать,  
А  не  клубну  шмару...
***
Прошу  місто  -  Відпусти
Може  і  почує...
Від  мільйонной  пустоти
З  часом  і  врятує...
***
Не  шуткуйте  краще  з  ним
Ті,  хто  в  місто  рветься,
Де  по  правилам  чужим
Жити  доведеться...
***


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830497
дата надходження 26.03.2019
дата закладки 26.03.2019


Nino27

Цей ранок жайвір розбудив…

[b][i][color="#3d67f2"]Цей  ранок  
 жайвір    розбудив
дзвінкоголосий.
В    Святих    Небес
   для    нас    для    всіх
прощення    просить...
В    "сьогодні"  
 сонечко    білет
вручає    щиро  !
Хай    буде    ясним,
 гарним    день...
В    Любові  
 й    з    Миром  ![/color][/i][/b]

 (  фото    автора  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828474
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 25.03.2019


Східний

Не згаснуть ніколи у небі зірки


Не  згаснуть  ніколи  у  небі  зірки,
Як  шлях  України  до  волі.
У  кожнім  столітті  свої  козаки
Виборюють  правду  поволі.
Терниста  дорога  кровоточить,  гірчить,
А  сльози  оброшують    трави.
Із  московітом  краще  в  дружбі  не  жить,
Не  мати  ніколи  теж  справи.
Їх  слово  –  це  вітер  невартий  гроша,
Що  стелиться  димом  у  полі.
А  чорна,  мов  сажа,  московська  душа
Втручатися  звикла  у  долі
Народів,  сусідів,  що  є  на  землі,
Що  сонце  стрічають  із  миром.
Бо  мир,  ніби  лезо,  у  грудях  в  кремлі.
Гулаги  ростуть  за  Сибіром.
Заслинений  в  піні  стоїть  Кисельов,
У  парі  з  ним  гавкає  Путін.
Пожовтів  від  злоби  і  В.  Соловйов,
В  Скобєєвой    щоки  роздуті.
Їм  Україна,  ніби  хліб  з  молоком,
Ще  й  зверху  помазана  медом.
Тому  і  гримають  усі  кулаком,
Погрожують  атомом  з  неба.

Не  згаснуть  ніколи  у  небі  зірки
І  шлях  України  до  волі.
У  кожнім  столітті  живуть  козаки
Виборюють  край  свій  з  неволі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830320
дата надходження 24.03.2019
дата закладки 25.03.2019


Надія Башинська

РОЗДЗВЕНІЛАСЯ… ЗАСМІЯЛАСЯ!

Роздзвенілася...  Засміялася!
Полилась  струмком...  Заквітчалася.
В  небі  сонечком  засвітилася,
від  стрічок  ясних  заяснілася.

Стрічки  сині  є  і  білесенькі,  
є  рожевий  цвіт...  й  золотесенький.
В  оксамит  вдягне  всі  дібровоньки
Очі  -  неба  синь,  чорні  бровоньки.

І  кульбабками  зазоріється,
золотим  зерном  в  полі  сіється.
Все  біжить  вперед  днями  вільними,  
з  вітром  граючись  в  річці  хвилями.

Роздзвенілася...  Засміялася!
Полилась  струмком...  Заквітчалася.
Іще  мить...  тепла  сипне  жменьками,
стануть  вишеньки  всі  біленькими...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830271
дата надходження 24.03.2019
дата закладки 24.03.2019


Любов Таборовець

У полоні мрій


Я    листочком  осіннім  до  тебе  прилину
Буду  шепотом  ніжним  будить  на  зорі
Птахом  дзвінко  співатиму  пісню  з  калини
Даруватиму  радість  ранковій  порі.
Я  шукатиму  погляд  твій  кольору  неба
У  квітах  пахучих,  і  в  краплях  дощу…
Віднайду  чарівну  незабудку  для  тебе
Що,  нагадують  очі  твої  голубі.
А  любові  слова,  що  ти  мовиш  для  мене
Подих  свіжого  вітру  мені  принесе
Збережу  я  повік  почуття  сокровенне,
Що  у  мріях  на  крилах  до  тебе  несе.
Втішає  в  словах  твоя  ніжність  і  щирість
А  від  дотику  рук  йде  лише  теплота...
Хай  веселка  з’єднає  і  мрії  і  вірність
Щоб  любові  нектар  ще  відчули  вуста.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830199
дата надходження 24.03.2019
дата закладки 24.03.2019


Valentyna_S

Моя музо

Ти  спустилась    з  небес    опівночі,
Пізня  музо  моя  норовлива,
Бо  наснагою  втішити    хочеш
І  освятиш  чуттів  рясну  зливу?

Відкладу  недочитану  книгу,
Доп’ю  чай  охололо-забутий.
Древні  ямби,  шикуйтеся  в  рими,
Путівці  вибирайте  розкуті.

По-жіночому  м’яко  пройдімось
Між  рядків  ненаписаних  віршів.
З  слів  нехитрих    щось  путнє  сплетімо
І  для  мудрих  розставимо  верші.

Опочинку  ти  в  дактилях  прагнеш,
Чи  то  пак,  вабить,  надить  співучість?
До  світанку,  я  певна,  устигнеш…
Та  вчуваю  твою    нерішучість…  

Кажеш,  інші  зовсім  в  тебе  плани,
Забрела  у  мій  дім  мимоходом…
Віршарі  твої  друзі--  титани,
А  до  мене  прийдеш,  може,  згодом.

Я  ж  то  думала,  що  опівночі,
Пізня  музо  моя  норовлива,
Ти  наснагою  втішити  хочеш
І  освятиш  чуттів  рясну  зливу…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830165
дата надходження 23.03.2019
дата закладки 24.03.2019


Ольга Калина

Вже весна

Поглянь  у  віконце:
Вже  промені  сонця
Так  ніжно  і  тепло  
Окутують  світ.

Зими  вже  немає  -  
Весна  заступає.
З  землі  показався
Ще  й  проліска  цвіт.

Гілля  бубнявіє,
Трава  зеленіє,
На  вербах  розлогих
З’явились  бруньки.

А  в  нас  під  віконцем,
Всміхаючись  сонцю,
Вже  скоро  розквітнуть
Красиві  квітки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830015
дата надходження 22.03.2019
дата закладки 23.03.2019


Lana P.

СИНИЧКО, КУДИ ТИ ЛІТАЛА?

Синичко,  синичко,  моя  щебетушко,
Скажи  мені  правдоньку,  тільки  на  вушко:
У  пору  тепленьку  куди  ти  літала?
У  лісі  сосновому  що  ти  шукала?

Холодного  вітру,  хуртеч,  заметілі,
Пташиного  сміху,  пригод  без  годівлі?
Можливо,  комашок  ти  вмить  захотіла,
Безмежжя  свободи?  —  взяла  й  полетіла…

Я  вірю,  що  знову  повернешся  взимку!
Тобі  приготую  насіння,  скоринку,
А  ще  —  кусень  сала,  звичайно,  без  солі,  —
Тебе  врятувати  в  обіймах  недолі.

У  сніжних  завіях,  колючій  негоді,
Я  стану  тобі  у  великій  пригоді,
Коли  переметами  встелиться  хуга  —
Уздри  у  мені  якнайкращого  друга!    
                 19/03/19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830023
дата надходження 22.03.2019
дата закладки 23.03.2019


Світла(Світлана Імашева)

Як хочеться ніжно писати про хмари…

Як    хОроше,  легко  писати  -  про  хмари...
Вже  сонячна  повінь  пробуджує  ліс...
А  поруч  -  крізь  трелі  -  гарматні  удари,
В  траві,  що  зродилась,  сліди  від  коліс.

З-під  гусениць  танків  -  роз'ятрені  шрами,
І  сиплються  вікна  -  зіяють  шибки...
І  вчаділо  сонце  вгорі,  між  димами,
І  світ  шаленіє,  і  вчаділи  ми...

До  влади,  до  грошей  -  по  трупах,  по  трупах...
Мільярди  мільярдів  -  і  влада  в  руках.
Кривавиться  сонце,  війна  і  розруха...
І  нІкому  вірить.  І  з  ким  починать?

В  цій  бІйці  за  владу  -  утрачена  сила,
Бігборди,  плакати,  брехня  і  плітки...
І  мудрості  -  мізер.  Ніщо  не  навчило,
Що  в  єдності  тільки  прийдем  до  мети.

Як  хочеться  ніжно  писати  про  хмари...



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829330
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 17.03.2019


Новоградець

Полянка

Хай  вечір  у  хмарах,  і  ти  без  прикрас,
Але  все  так  само,  все  знову  для  нас:
Та  сама  полянка,  той  самий  струмок
І  знову  з  багаття  куриться  димок.

Сьогодні  не  місце  столичним  вогням,
Оркестри  виводять  романси  не  нам  -
В  лісочку,  де  в  юність  не  палять  мости,
Вечірню  заграву  запалюєш  ти.

Блищать,  заворожують  очі  твої
І  трелями  глушать  слова  солов'ї...
Ми  дивимось  знову  на  рибок  в  воді
Під  вогник  яскравий,  не  згаслий  тоді.

Вело  нас  кохання  в  життєвий  політ,
По  шумних  дорогах  виводило  в  світ.
А  стежка  простенька  між  соснами  в  ряд
Нас  в  юність  студентську  вернула  назад.

Туди,  де  хмільним  ароматом  суцвіть
Черемуха  голови  знову  п'янить,
Де  вітер  ласкавий,  як  подих  весни,
Легенько  обносить  пилок  із  сосни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829076
дата надходження 15.03.2019
дата закладки 15.03.2019


ГАЛИНА КОРИЗМА

ХАЙ ОБНІМЕ ПРИЙДЕШНЯ ВЕСНА

Я  втікаю  від  тебе,  як  птаха...
Полохлива  душа  аж  тремтить,
Бо  для  тебе  я  -  тільки  розвага;
До  розпуки  у  грудях  щемить.

Не  бери  у  полон  щохвилини,
Дай  кохати  весни  таїну  -
Бруньки  глоду  і  гілки  калини
У  ярку,  що  збудився  од  сну.

Це  розніжене  поле,  розкуте,
Змолоділе  довкола  зело.
Твоє  серце  снігами  закуте,
Навіть  дотиком  студиш  крило.

Я  ж  приречена  -  небо  любити
На  чотири  шляхи  відпусти!
Щоби  пісню  нову  народити
Там,  де  теплі  огорнуть  вітри.

Я,  немов,  не  від  світу  земного,  
Чуєш,  Лелю,  -  мої  небеса!
Я  від  тебе  втікаю,  -  чужого,
Хай  обніме  прийдешня  весна.


ПРЕРЕЧЕНИЙ
Муз.  Володимира  Сірого

https://youtu.be/0kUD4QpbvL0

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829102
дата надходження 15.03.2019
дата закладки 15.03.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Іде відродження

Обличчя  у  весни  дівоче,  юне,
Усмішка  загадкова  на  вустах.
І  проростуть  хвилясті  в  полі  руни,
Пташиний  затріпоче  в  небі  змах.

Верба  в  сріблястих  котиках  лисніє,
Їх  ніжно  пестить  радісна  весна.
Підсніжники  піднялися  на  ніжки,
Цвіте  у  лісі  квітів  білизна.

Іде  відродження  землі  і  волі,
Золотооке  сонце  зазира.
І  що  ж  чекає  нас  на  видноколі?
Весни  усмішка  -  це  надій  пора.

Ґаздує  вправно  юна  господиня.
Душа  ж  людська  молитвами  жива.
Хай  Україна  зробить  вибір  нині
За  спільні  справи,  а  не  за  слова.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828872
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 15.03.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Двоє під вербою

Нахилила  віти  верба  над  водою,
Одягла  зелений,  ніжний  сарафан.
Ми  під  нею  любий  стоїмо  лиш  двоє,
Десь  вальсує  тихо  свій  танок  баян.

Ось  уже  на  небі  засвітились  зорі,  
А  у  лозах  стали  кумкати  жаби.
Вийшов  погуляти  місяць  на  простори
І  поплив  тихенько  з  хмарами  собі.

Застелили  в  лузі  перини  тумани,
Задзвеніли  роси,  падають  в  траву.
І  пішов  гуляти  вітерець  ярами,
Витре  сонце  ранку  гіркую  сльозу.

Не  сумуй  мій  ранок,  я  завжди  з  тобою,
Та  коханий  поруч,  я  його  люблю.
Зігріває  ніжність  двох  нас  під  вербою,
Я  її  одному,  лиш  йому  дарю

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828999
дата надходження 14.03.2019
дата закладки 14.03.2019


Олеся Лісова

Струна надій

Порвалась  знов  струна  моїх  надій.
Пожовклим  листям  впала  на  тривоги.
-Не  смій  мене  просити…  Ох  не  смій…
Уже  давно  в  нас  «нарізно»  дороги.

Ти  хочеш  все  вернути  та  на  жаль
Пішла  у  час  любові  електричка.
Твої  слова,  закутані  в  печаль  –
Це  гра  актора  чи  точніше  -  звичка.

Я  вже  не  та,  що  спокій  берегла,
Поїла  долю  рясними  дощами
Щоб  в  серце  повінь  сонця  принесла
І  гріла  нас  не  видута  вітрами.

Бальзамом  клалась  втомленій  душі,
Сотала  тишу  гонору  й  мовчання.
Ізнов  спасала  -  був  вже  на  межі,
Ржавіла  хвіртка  вічного  чекання.

Ти  йшов  назавжди  та  вертався  знов:
Просив,  благав  і  падав  на  коліна.
Водою  не  напоєну  любов
Давав,  немов    пігулки  від  провини.

Межа  свій  ніж  приречено  звела
Розтяла  долі  лист  на  «до»  і  «після».
Змінила  все…  І  я  вже  не  зола.
Горить  багаття,  в  небо  кличе  пісня!





Дякую  Лесі  Романчук  за  ідею  вірша.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829004
дата надходження 14.03.2019
дата закладки 14.03.2019


Ніна Незламна

А чи є таке село?

А  чи  є  таке  село,  на  рідній  землі
Де  немає  могили?  Мовчать  солов`ї  
Серед  дерев  і  трави  …  Син  впав  на  війні…
Як  журавлик  молодий,  ще  не  мав  сім`ї…

Все  жили  і  братались..  А  ворог  не  спав
Весь  час    ланцюги  кував…Та  коли  ж    кінець?
П`ятий  рік  війна  йде..  Знов  народ  повстав
Де  ж  обіцяний  той  рай?  На  душі  свинець…  

І  пече,    і  так  болить!  За  світлії  мрії
Молить  мати  в  темну  ніч  й  за  своє  дитя
Кожен  з  нас    свій  хрест  несе…  Та  де  ж  надії?
 Що    народу  чекати,  яке  майбуття?

Сонце  землю  зігріло…  Стежка  в  болоті
Чи  від  снігу,  чи  від  сліз,  до  цвинтаря  шлях
 Душа  кричить,  очі  лід…  Хрест  в  позолоті
Полетів  поміж  хмарин,  сизокрилий  птах….

А  чи  є  таке  село,  де  могил  нема?
Дочекалися  весни,    скрізь  квітнуть  квіти
Синів  любих,  милих…  Забрала  війна….
А  чи  хтось  хотів  страждань?  Чому  радіти?

                                                                                 10.03.2019р.






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828973
дата надходження 14.03.2019
дата закладки 14.03.2019


Ольга Калина

А доля вишиває

А  доля  тче  і  вишиває
Мою  стежину  у  житті.
Мережки  у  рядок  складає.
-Додай  ще  барви  золоті.

Як  я  втомилася  від  болю
У  чорно-сірих  кольорах.
Душа  згорьована  на  волю
Так  рветься  стрімко  по  ночах.  

Втекти,  втекти  десь  так  далеко,
Де  неба  синього  блакить.
І  де  під  хмарами  лелека,  
Крильми  махаючи,  летить.  

У  небі  так  зірок  багато  –
Вночі  сіяють  в  вишині.
От  однією  з  них  би  стати    -
Світити  в  небі  щоб  мені.

-О,  доле,  змилуйсь  наді  мною
І  чорні  фарби  забери.
Нехай  життя  бринить  струною
І  жайвір  хай  співа  згори.

Додай  в  стежину  світлих  ниток
З  яскравих  ніжних  кольорів,
Веселки  барв  і  злата  злиток,
Щоб  шлях  мій  сяяв  і  світив.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828974
дата надходження 14.03.2019
дата закладки 14.03.2019


Marisong

Ніколи не пізно почати з початку

Ніколи  не  пізно  почати  з  початку,
Згоїти  всі  рани,  минулим  прожиті,
На  всьому  покласти  одну  жирну  крапку,
З  нового  рядка  у  майбутнє  вступити.

Ніколи  не  треба  вмиватись  сльозою,
Що  знов  щось  не  так,  як  тобі  захотілось.
Знай  -  так  має  бути  -  така  твоя  доля,
Проси,  щоб  на  гірше  усе  не  змінилось.

Ніколи  не  думай  про  те,  що  настане,
А,  всупереч  всьому,  живи  сьогоденням,
І  швидко  залічуться  всі  твої  рани,
Коли  забуватимеш  сльози  буденні.

Зітри  свою  пам'ять,  щоб  біль  не  згадати,
Відкрий  в  своїй  долі  для  себе  загадку,
Подумай,  чи  варто  минулим  страждати,
Коли  ще  не  пізно  почати  з  початку.

                                                           //4.02.07//

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404013
дата надходження 25.02.2013
дата закладки 13.03.2019


Romashe4ka

В сніг упала…



Проводжала  мати  сина,
Молодого  юнака.
Довго  плакала,  просила:
- Повернись  живим  назад.

Син  ховав  змокрілі  очі,
Знав  давним-давно  про  все…
- Ти  не  плач,  моя  матусю,
Вір,  чекай  і  все  мине…

Мати  ніг  не  відчувала,
На  війну  за  сином  йшла.
Не  дійшла…  у  сніг  упала…
Богу  душу  віддала.

Син  вернувсь  з  війни  додому,
Вірив  –  матінка  чека.
Він  не  знав,  що  лиш  від  болю
Мати  в  небо  відійшла.  

Ця  війна  серця  картає,
Душі  рве,  синів  вбиває.
Матерів  ховає  в  труни,
А  країну  рве  по  струнах.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828947
дата надходження 13.03.2019
дата закладки 13.03.2019


Надія Башинська

ЧИСТА ВОДИЦЯ

Часто  думками  додому  я  лину...
до  хати  в  садочку  й  того  журавля,  
що  стереже  тут  нашу  криницю.
Ой,  яка  ж  добра  у  ній  є  вода!

         Чиста  водиця  у  нашій  криниці.
         Часто  в  ній  світиться  зірка  ясна.
           Татову  силу  і  мамину  ласку,  
           й  веселий  мій  сміх  пам'ятає  вона.

Кажуть,  без  смаку...  Вода  ж  в  ній  солодка.
Як  небо  безкрає  -  криниця  ясна.
Яблуні  рясно  зріють  в  садочку.
А  біля  неї  калина  рясна.

         Чиста  водиця  у  нашій  криниці
         Часто  в  ній  світиться  зірка  ясна.
         Ніжно  колише  її  небо  в  зорях,
         а  вранці  проснеться  під  спів  солов'я.

О,  скільки  розмов  біля  неї  велося...
як  мальвами  квітли  тут  літнії  дні.
Всіх  вислухала  наша  криниця,
сонячні  зайчики  грались  в  відрі.

         Чиста  водиця  у  нашій  криниці.
         Часто  в  ній  світиться  зірка  ясна.
         Мамину  пісню,  оту  вечорову,
         що  всіх  заколисує,  знає  вона.

Плакала  з  нами  рясними  дощами  
і  дзвінко  сміялася  в  сонячні  дні.
І  пелюстками  квітів  барвистих
пахнуть  й  сьогодні  ті  краплі  мені.

         Де  б  не  ходив  я,  додому  вернуся,
         до  рідної  хати  -  добра  джерела.
         І,  як  в  дитинстві,  з  криниці  нап'юся.
         Я  знаю:  насправді,  вода  в  ній...    жива!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828641
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019


Василь Стасюк

Співаючи оду Жінкам

[color="#ff0000"]Адам  віддав  ребро  своє,
Отримав  Жінку  –  Божий  дар,
Не  знав  -  навічно  віддає
Себе  на  створений  вівтар!

Єдиній  –  в  Котрій  зміст  буття,
Дарунок  щастя  й  долі,
Тій,  що  чарує  почуття,
І  помисли  і  волю!

Одній  –  за  нею  меркне  світ
І  сонцем  сходить  знову,
Отій,  що  топить  серця  лід
Теплом  душі  й    Любові!

Скарби  й  багатства  всього  світу  -
Все  кинуто  до  ніг  Жінкам!
Співає  оду  стать  їм  чоловіча
І,  вкотре,  поступила  б,  як  Адам![/color]


[i]Всім  поетесам,  поеткам  і  поетулечкам  присвячую!
Зі  Святом  Вас,  Жінки!  [/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828177
дата надходження 08.03.2019
дата закладки 08.03.2019


геометрія

Я ЩЕ ІДУ…

                         Знов  на  очах  непрохана  сльоза,
                         Серце  ж  надіється  накраще...
                         Роки  біжать...Віри  нема...
                         Є  мука,  біль,..не  знаю  за  що...

                         Чогось  ще  жду...Караюсь  і  мовчу,
                         Смутком  сповита  і  нудьгою...
                         Знесилена,  кудись  ще  йду,
                         Хоч  і  непевною  ходою...

                         А  все  ж  іду...Спинитися  боюсь...
                         Боюсь  неправди  я  і  зради...
                         Молитв  не  знаю,  а  молюсь...
                         Втіхи  не  жду,  а  жду  розради...

                         Нудьга  -  нудьга,  непрохана  кума,-
                         Я  не  ковтну  твою  отруту,
                         Душу  не  спалиш  ти  дотла,
                         Стерплю  і  болі  я,і  муки...

                         Весна  прийшла...Повернуться  святки,
                         Час  сповню  працею    до  краю...
                         Прийдешній  день...Зацвітуть  садки...
                         І  Віра  вернеться,  я  знаю...

                                                       2000  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827892
дата надходження 05.03.2019
дата закладки 05.03.2019


Валентина Рубан

ДОЛЯ

Ти  до  мене  прийшов  в  моїх  снах,
Та  й  лишився  назавжди  в  сердечку.
І  відтак  на  свій  осуд      і  страх.
Доля  скупо  сукає  вервечку.

Напинає  душі  тятиву,
Мов  на  струнах  узявши  акорди.
Чи  існую  тепер.  чи  живу,
Чи  з  уламків  складаю  кросворди…

Чи  можливо  тепер  розгадать,
Який  знову  придумала  хід.
Чи  наступного  сну  мені  ждать.
А  чи  йти  будь  що  буде  у  брід?

Вона  знає,  та  в  тайні  держить,
Що  згубить  мушу  я  ,  що  знайти.
Як  без    сну  того  віщого  жить.
Щоб  дізнатись,    що  думаєш  Ти?

28.02.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827234
дата надходження 28.02.2019
дата закладки 01.03.2019


Віталій Назарук

ТУМАН РАНКОВИЙ

Туман  ранковий  постелив  рядно,
Світанок  розглядав  холодні  роси.
Мінявся  схід,  мов  кадри  у  кіно,
Від  вітерця  сплітали  верби  коси.
 
Творилась  казка,  починався  день,
Пташина  починала  галасати…
У  вельоні  заквітчаних  вишень,
Хрущі  збирались  в  мокрім  листі  спати.

Туман  кипів,  клубився  й  біг  кудись…
Роса  від  вітру  почала  спадати.
Окремі  роси  піднімались  ввись,
І  утворились  хмари,  мов  солдати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827255
дата надходження 01.03.2019
дата закладки 01.03.2019


Юхниця Євген

Що, в нас конкурс із сепаратістами? Про Євробачення…

Не  свою,  в  Євробачення,  хтось  обирає  від  нас.
Наче  -  ніц  українців,  співаючих  тут,  в  Україні…
…Це  реально  кермують  Москва,  Крим,  Луганськ  і  Донбас?
Ну,  як  мінімум  –  у  євробаченнях,  на́  весь  світ,  стильнім.

…Як  не  стануть  місцеві  бики  класти  край  завиванням
Понаю́рклих  шакалів,  що  ниють,  як  діти  малі,
То  шакали  назу́блять  шакальну  державу  –  киянам,
І  собі,  Україну  співучу  -  на  м’ясо  й  калим…,

P.S.
Тут  мати  АТО-вця,  чека  -  п'ятий  рік,  ось  питається:
--Що,  в  нас  конкурс  із  сепаратістами?  Просто  знущаються...

24.02.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826646
дата надходження 24.02.2019
дата закладки 24.02.2019


Леся Утриско

Бийте дзвони в набат

Не  мовчіть  нині  дзвони,
Бийте  знову  в  набат,  
Хай  здригаються  крони,
За  синів,  за  солдат.

Бийте  так,  аби  розум,
Пам'ять  в  вічну  весну,
Підкорилися  грозам  -
Розбудились  із  сну.

Хіба  можна  простити
Недомріяні  сни?  
Так  хотілося  жити,  
Де  кохали  вони.

У  небесну  блакить  
Сотня  враз  піднялась,  
А  би  хтось  міг  любить,  
Воля  щоб  зайнялась.

Бийте  нині  в  набат
Дзвони  Божих  дзвіниць,  
За  синів,  за  солдат  -
Люде!  Нині  збудись...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826155
дата надходження 20.02.2019
дата закладки 20.02.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Мелодія для тебе

Рука  торкнулась  клавіші  роялю
І  полилась  мелодія  для  тебе.
Замріяно  летіла  з  вітром  в  далі,
Розповідала  про  кохання  небу.

Звучали  ноти,  тиша  в  них  вслухалась
І  десь  була  далеко,  так  далеко.
Той  день,  коли  я  вперше  закохалась,
На  крилах,  щастя  ніс  до  нас  лелека.

Я  вірила  мелодія  не  зрадить,
Не  відбере  вона  мене  у  тебе.
Лиш,  коли  зірка  у  долоні  впаде,
Її  теплом  зігріти  любий  треба.

Багато  є  мелодій  в  світі  різних,
Та  лиш  одну,  одну  для  тебе  граю.
Вона  звучить  немов  кохання  пізнє,
Про  нього  я  ніяк  не  забуваю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825933
дата надходження 18.02.2019
дата закладки 18.02.2019


геометрія

НА КРАЄЧКУ ЖИТТЯ ВЖЕ СТОЮ Я…

             На  краєчку  життя  вже  стою  я,
             І  зими  вже  не  струшую  сніг,
             У  повір"я  і  вірю,  й  не  вірю,
             Чи  вернутися  в  світ  цей  ти  б  зміг?..

             А  минуле  в  думках    все  з  тобою,
             Повертає  мене  в  далечінь,
             Розмовляю  сама  із  собою,
             Пересилюю  зим  тяготінь...

             Дні  за  днями  неспішно  минають,
             І  не  хочу  я  їх  рахувать,
             Сірі  будні  до  мене  моргають,
             І  до  наших  незвіданих  свят...

             Я  молюсь,  щоб  почув  ти  й  повірив,
             В  іншім  світі,  чи  то  в  небесах,-
             Ти  потрібен  мені,  як  повітря:
             В  моїх  мріях,  думках  і  у  снах...

             Смерть  у  вікна  мої  ще  не  стука,
             Хоч  зима  засипає  мій  слід,
             І  нестерпною  стала  розлука,
             Посірів  вже  і  світ  цей,і  сніг...

             Хоч  зими  і  снігів  не  боюся,
             Я  в  цім  світі  щаслива  була,
             І  до  Бога  щоденно  молюся,
             І  чекаю  весни  і  тепла...

             Що  минуло,  того  вже  не  буде,
             Розумію  і  знаю  це  я,
             І  щоранку  цей  світ  мене  будить,
             Й  дні  пливуть,  мов  ріки  течія...

             Я  не  вірю,  що  смуток  минеться,
             Й  не  чекаю  свого  я  кінця...
             А  минуле  у  снах  мені  сниться,
             Як  відлуння  щасливого  дня...

             Чи  буває  життя  в  іншім  світі,
             Як  бува  у  повір"ях  й  казках?..
             Та  твій  слід  у  житті  залишився:
             В  наших    дітях,  онуках  й  в  думках...    

             На  краєчку  життя  вже  стою  я,
             І  зими  вже  не  струшую  сніг,
             Ти  за  мене  прошу  не  турбуйся,
             Заспокоїть  мене  спогад  зміг...
                             

                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825778
дата надходження 17.02.2019
дата закладки 17.02.2019


Ніна Незламна

Порозумілись / з гумором/

Сусід  Дмитро  до  Орини
Приходь  завтра  на  хрестини
Обмиємо    пуповину
Прихопи  нову  хустину…
Сина  маю,  порадіймо
Тож  вип’ємо  й  заспіваймо!
Давно  в  дружбі    -  будеш  кума
Тож    виходу  мабуть  нема
Як  будемо  зустрічатись?
Знов  по  ямах,  як  кохатись?
У  садочку,  під  ліщину
Чи  в  сараї  біля  тину
Тебе  любить  буду  знову
Мою  милу  чорноброву.
А  Орина  не  дурненька
Очі  хитрі  і  гарненька
Вмить  червона,  аж  зробилась
Як  та  гроза  розрядилась
-  Здурів  мабуть  ти  Дмитрусь
Не  дурепа,  іншу  якусь  
Собі  шукай,  досить  блудить
Тож  обіцяв  мене  любить!
Нараз  жінка,  очі  злющі
Мов  в  тигриці  всевидющі
Брови  в  купі,  руки  в  боки
Наче  кульки  стали  щоки  
Хап  за  матню  чоловіка
Чоло  мокре,  наче  стріха
-  От  гуляще…  Скачеш?    Досить!  
Тож  все  сивий,  ще  біс  носить?
 Геть  без  мозку,  як  й  не  було
За  вас  давно,  гуде  село  
За  часті    в  ліс  походеньки
По  черешні…  По  опеньки
Вже  думала  зупинився
Тож  синочок  народився!
Біг  чоловік  поза  тином
Наче  гнали  його  дрином
Враз  єхидно  посміхнулась
До  сусідки  повернулась
Крику,  гаму…  Дрижать  стіни
-  Скажи  чесно  -  хочеш  війни?
Ой,  та  чи  здатен  він  кохатись  
Та  там  й  нема  за,  що  взятись
Син  від  кого,  маєш  знати!
В  очах  світять  феєрверки
-  Чи  бажаєш,  між  нас  сварки?
 Це  ж  від  твого  чоловіка
Тепер  обом,  буде  втіха
Гадку  маєш,  що    моторна
Думки,  краля,  неповторна!?
До  дзеркала  подивися
Та  піди  хоч  причешися
Ти  по  ямах,  а  я  в  ліжку
Любить  мене,  як  кіт  кішку
Вуса  довгі,    аж  лоскоче
Коли  дуже,  мене  хоче….
Ледь  зблідніла,  розвернулась
Їй  Орина  посміхнулась
-  Значить  квити,  прийду  вип`єм
Перемир`я  відсвяткуєм  
Підростають  наші  дітки
А  ми  ж  добрі  дві  сусідки
Нащо  людям  гріхи  знати
Чого  дружбу  руйнувати…..
                                                                                   2000р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825678
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 16.02.2019


Ганна Верес

Про слово дане не забуде

Кипів  Афган  війни  великим  морем,
Де  серед  іншої  кипіла  й  наша  кров…
Хто  слав  дітей…  на  смерть,
чи  інше  горе?
Кого  Союз  в  чужій  землі  боров?
Сидів  Микола  за  столом,
А  перед  ним    –    лиш  хліб  і…  чарка.
Він  красень  був  на  все  село,
В  Афгані  бивсь,  аж  небу  жарко
Було  тоді.  Героєм  став,
Привіз  високі  нагороди,
А  ще…  шрами  від  куль  дістав    –
Служив  радянському  народу.
Він  на  чужій  отій  землі
Дивився  часто  смерті  в  очі,
І  снились  Солонці  Малі
Миколі  там  майже  щоночі.
Вернувсь  додому,  одруживсь,
Старався  жити,  працювати,
Здавалось,  не  дарма  прожив:
Дружина,  діти,  батько,  мати.
А  потім  розвалилось  все:
Держава,  і  сім’я,  й  робота.
Батьки  пішли…  А  він  оце
В  житті  одну  має  турботу:
Знайти,  що  випити  й  за  що,
Продав  останнє,  що  зосталось,    –
Ту  нагороду,  що  давно
Йому  за  бій  тоді  дісталась.

Останнє  в  чарку  ось  налив,
Лишилось  що  від  нагороди,
Згадав,  як  звали  їх:  «Орли,
Ви  є  лицем  свого  народу!»
Багато  ще  чого  згадав
Орел  в  минулому  –  Микола.  
І  сам  собі  він  слово  дав,
Що  пить  не  буде  він  ніколи.

І  хто  б  і  що  б  з  вас  не    казав,
Я  ж  вірю:  так  воно  і  буде.
Блищить  непрохана  сльоза    –
Про  слово  дане    не    забуде!

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825579
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 16.02.2019


Валентина Рубан

Сьогодні день святковий

А  ранок  дійсно  видався  чудовий,
На  вітах  сніг  яскравий  іще  спить.
Садок  замріяний  виблискує  казковий,
І  навіть  вітерець  ледь  ледь  шумить.

Сьогодні  день,  не  звичний.  а  святковий,
І  через  те,  так  гарно  починається.
І  небо  заквітчалось  в  квіт  бузковий  -
Зима  з  Весною  зараз  зустрічаються.

Як  давні  подруги,  пожуряться,  згадають,
Сльозу  непрохану  тихесенько    змахнуть.
Рясні  струмки    їм  пісню  заспівають.
І  їх  мости  надовго  розведуть.

Зима  тихенько  піде  в  ліс  дрімучий,
А  потім  в  край  засніжених  льодів.
Весна  ж  розквітне  в  солов»ях  співучих,
І  у    красі,  також  засніжених,  садів.

15.02.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825594
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 16.02.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Весняного кохання аромат

Там,  де  музика  дзвінкого  джерела
Весело  весняно  так  лунала,
Квітонька-медунка  розцвіла,
Пелюстки  до  сонця  простягала.

І  вона  запахла  на  весь  ліс,
Аромат  цей  до  вподоби  й  бджілкам.
Зовсім  поруч  ряст  рожевий  ріс
Та  до  неї  нахиляв  голівку.

Шепотів,  що  гарна  і  п"янка,
Неповторна,  мила  та  духмяна.
Тішилась  медуночка  ота,
Що  комусь  потрібна,  що  кохана.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825384
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 14.02.2019


НАДЕЖДА М.

Як до лиця тобі усмішка

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=hCI4bWpXdzk[/youtube]

В  руках  тримаєш  ніжну  квітку,
Тільки  з"явилася  на  світ.
Ні,  це  не  та,  що  цвіте  влітку,
Весни  це  -  перший  дивоцвіт.

Дивилась  сонними  очима,
Сяйнула  посмішка,  здалось.
Сама  блакитна,  не  від  гриму,
Подібна  небу,  так  вдалась.

Блакитна,  ніжна,  синьоока,
Спокійно  дихає  в  руці.
Чогось  хвилююсь,  зник  десь  спокій,
Якесь  сум"яття  на  лиці.

Мені  даруєш  ніжну  квітку,
Приємо  брати  з рук  твоїх.
Як  до  лиця  тобі  усмішка,
Немов  прийшла  із  мрій  моїх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825289
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Незрівнянна й загадкова

Кажуть,  що  жінка  примхлива,
Неначе  погода  весняна,
Та  все  ж  вона  незрівнянна  -
Лагідна,  ніжна,  зваблива.

Їй  серенади  співали
І  цілували  очі,
На  подвиги  краса  жіноча
Чоловіків  надихала.

Музику,  вірші,  картини
Й  інші  шедеври  творили
Заради  коханих,  єдиних,
Бо  в  слабкості  жіноча  сила.

Жінка  така  загадкова,
Немов  усмішка  Джоконди.
Хай  її  дивна  врода
Чарує  всіх  знову  і  знову.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825232
дата надходження 13.02.2019
дата закладки 13.02.2019


Ніна Незламна

Це ж місяць лютий

Чого  вставати?    Не  варто  так  рано
Зима  надворі,  хоча  й  сніги  зійшли
Зовсім  не  чути,  пташиних  сопрано
Ще  й  на  покрівлях  бурульки  не  стекли..

Сонце  сон  бачить,  у  сірій  пелюшці
Легка  паморозь,  дрімає  при  землі
Ніжно    занурюсь  на  теплій  подушці
Нехай  насниться,  весна  -  красна  мені

Часом  тривога,    вривається  в  душу
Чомусь  так  довго…  Десь  сонечко  дріма
Та  я  природи,    закон  не  порушу
Календар  мовить,  що  в  нас  іще  зима..

Це  ж  місяць  лютий,  поніжуся  трішки
Потім  до  гаю,  пройдуся  залюбки
Для  тітки  -  білки,  ще  маю  горішки
Дерева    ж  голі,    за  неї    всі  думки…

Жваву,  маленьку,    зненацька  зустріла
Пухнастий  хвостик,  весь  час  кидалась  в  бік
Мабуть  бідненька,    вже  давно  не  їла
Здалося  квола,  не  впевнений  той  біг…

Вона  напевно  така  ж  одинока
Як  я  в  хатині  й  годинник    лічить  час
Хай    весна  тепла,  прийшла  б  ясноока  
Принесла  радість  й  приголубила  нас…

                                                                                                     08.02.2019р






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825102
дата надходження 12.02.2019
дата закладки 12.02.2019


Ірина Кохан

День зимовий, мов свічка згасав…

День  зимовий,мов  свічка  згасав
В  позахмар'ї  солодкої  вати,
Рум'янів  у  полоні  заграв
І  м'якенько  стелився  у  хати.

Бахромою  звисав  із  дахів,
Розливався  ялинкам  на  плечі.
Із  небесно-глибоких  льохів
Вийшов  сизий  змережений  вечір.

Накрохмалені  крила  підвів,
Щедро  зорі  засіяв  крупою
І  над  шапками  сніжних  снопів
Вишив  місяць  медовий  каймою.

По  стежках  морозцем  зарипів,
Розкошлатив  посріблені  брови,
І,струсивши  сніжок  з  рукавів,
Шугонув  у  безлисті  діброви.

                                     15.12.2013

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546205
дата надходження 24.12.2014
дата закладки 12.02.2019


Ніна Незламна

Чому мовчиш, як….

Чому  мовчиш,  як  в  рот  води  набрав
В  очах  зима,  в  небі  не  видно  зір
Що  сталося,  тебе    хтось  обікрав?
Душа  болить?  Не  мовиш  до  цих  пір..

Життя  важке  і  ти,  як  той  ведмідь
Рішучий  крок,  треба  сміло  зробить
Чи  вигнутись,  як    ота  м`яка  мідь
Стати  сталлю!  Щоб  в  цім  світі  вижить...

Одна  брехня,  де  не    поглянь,  всюди
Хани,  царі,  ти  ж  на  пів  голодний
Закував  сум,  чом  мовчите,  люди?
Безнадія…  Лягла  й  піт  холодний...

Серцю  не  дасть,    стукати  в  такт  життя
А,  як  же  діти  і  земля  рідна
Яким  буде,    щасливим  майбуття
На  жаль  в  смітті,  тож  чи  буде  плідна?  

Чи  вижие,  той    один  паросток
Що  загубивсь,  між  старих  бур`янів
Хто  вбереже,  від  лукавства  й  пасток
О,  як  шкода,  весь  світ  наш  помарнів...

Як  маєш  міцні  зуби  й  натхнення
Бажання  жить,  здолать  перепони
Проростаєш  в  хмарне  сьогодення
Чи  виживеш,  мо»  зміниш  закони?

Їх  виконать,  зможеш  серед  щурів?
Що  заховались  по  тих  палацах
Якби  ж  зустрів,  бідних  помічників
 Майже  голих,    в  обдертих  халатах.

Чого  чекать?  Об’єднатись  треба
Вже  й  сон  мине  і  прийде  прозріння
Дюдям  давно,    в  цьому  є  потреба
Тож  знайдемо,    всі  порозуміння!

Досить  мовчать!  Сидіть  склавши  руки
Рідна  земля,  аж  стогне  від  болю
Лунає  гімн,    здолаємо  муки
Йдемо  вперед  за  правду    і  волю.

                                                                             09.02.2019р.











адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824821
дата надходження 10.02.2019
дата закладки 10.02.2019


Леся Утриско

Ти мене віднайди

Ти  мене  віднайди.  

Не  дивлячись  на  сивину  осіннього  захмареного  неба,  залишитися  хотілося  дощем  у  твоїх  очах,  щоби  крізь  задушливі  тенета  ночей  тобі  не  боліло  щоразу,  коли  читатимеш  мою  прозу,  яка  знає,  що  діється  з  нами  тепер,  але  не  знає,  що  буде  завтра.  Адже  ми  не  хочемо  жити,  як  карта  ляже.  Мимоволі  торкаючись  тебе,  десь  у  глибинах  зболілого  серця  найбільшою  перлиною  вважатиму  тебе,  і  не  шукатиму  щастя  деінде.
Хочу  чути  твоє  дихання,  іноді  важке,  іноді  легке,  як  павутинка  світанку,  відчувати  у  твоєму  волоссі  іще  теплий  легіт  цієї  осені.  Погляд  мій  марить  твоїм  ангельським  ликом,  блуканням  бездоріжжям  твоїх  очікувань.  Мрію  здолати  пустелю  розлуки,  пустку  самотніх  ночей,  віднайти  стежину  до  тебе,  непроторену  і  тернисту.  Ти  маєш  прийняти  мене  серцем  або  залишити  під  осінніми  дощами  моїх  літ  і  приректи  довіку  блукати  бездоріжжями  долі.

Тенета  ночей
Петро  Кухарчук
АГАПЕ

Затягнувся  мій  день  сивиною  зомлілого  неба,
Залишуся  дощем  у  твоїх,  так  чарівних  очах,
Ти  вичитуй  мене...  сумувати  кохана  не  треба,
Тільки  нині  знов  день  відродився  так  дивно  для  нас.  

Нерозгадані  карти  лягають  у  поле  страждання,
Не  чіпай,  хай  для  інших  пророчать    -  лишень  би  не  нам,
Збережу  -  й  не  шукатиму  інде  те,  світле  кохання,
Лиш  піддамся  пророчим  та  віщим  замріяним  снам.

Віднайди  мене  в  них,  моя  вірна  кохана  перлино,
Так,  щоб  дихати  нам  у  стрімкий  та    благий  унісон,
Будь  моєю  жагою,  або  вічно  осінньою  дниною,
Дай  стежину  знайти,  що  веде  у  тернистий  твій  сон.

Ти  прийми  мене  нині  в  пустелю  болючих  розлук,
Усім  серцем  прийми,  непроторену  змучену  волю,
Ну  а  може  залиш  під  осіннім  дощем  вічних  мук,
На  моїм  бездоріжжі  кохання  -  в  приреченій  долі...

(С)  Леся  Утриско

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816269
дата надходження 04.12.2018
дата закладки 09.02.2019


Волинянка

Скрипка…

Плакала  скрипка,  кричала,  волала,
Із  серця  виймаючи  біль,
Ти  їй  оголився,  вона  сповідала,
В  повітрі  плив  музики  хміль.

В’їдався  смичок  у  втомлені  струни,
Торкався,  здавалося,  вен,
І  ноти,  магічні  надломлені  руни,
Складали  одну  із  поем.

Я  слухати  вміла,  тебе  в  скрипці  чула,
Нестрачену  ніжність  душі,
Мелодія  серце  моє  роздягнула,
Рідними  стали  чужі.

Скрипка  сміялась,  раділа,  співала,
Кохання  в  ній  наше  жило.
 Душу  до  хмар,  до  небес  підіймала,
Даруючи  грішній  крило.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824667
дата надходження 08.02.2019
дата закладки 08.02.2019


Ганна Верес

Кохання є вогонь – не попіл

Ніч    довго    пам’ятала    ці    дві    тіні.
Закохані    не    випускали    рук.
І    про    розлуку    й    чути    не    хотіли,
Боялись    тільки    зради    чорних    мук.

Вона    ж    змією    чорною    підкралась
І    сумніви    посіяла    в    душі.
Кохання    з    ними    трохи    позмагалось.
І  раптом    –    вирок:    ми    уже…    чужі.

Потух    вогонь    сімейного    багаття    –
Лишився    попіл    сірих    безнадій…
Хіба    ж    кохання    можна    ублагати,
Щоб    знову    все    було    ,    як    і    тоді?!

Воно    живе,    як    є    вогонь    –    не    попіл,
І    викреслить    його    не    всім    дано,
Та    все    ж    не    відкладай    того    на    потім,
Що    б    міг    зробити    сам    і    вже    давно!
25.12.2012.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824551
дата надходження 07.02.2019
дата закладки 07.02.2019


іванесса

ЯК ПАХНЕ ЛІТО !

Як  пахне  літо!
Як  запахло  літом  -
Так  п"янко  чебрецем  і  полином,
Лани  широкі  полонили  цвітом
І  все  здається,ніби,  дивним  сном.

Пройдеш  росою  босими  ногами,
Пригорнешся  до  яблуні  в  саду
І,  хоч  на  мить,  та  смуток  все  ж  розтане
І  сил  додасться  обійти  біду.

Як  пахне  літом  -  липою  і  медом
Вдихнеш  на  повні  груди  цей  нектар
І  замилуєшся  безкраїм  небом
І  ти  це  ти,  а  світ  немов  вівтар.

Як  літо  пахне!  Як  співає  вітер!
А  скошені  отави,  як  дурман...
Як  пахне  літо...  як  запахло  літом!
Як  душу  тішить  вранішній  туман.

Волошки  в  житі,  маки  у  пшениці
Так  краса,  що  стій  лише  й  дивись,
Як  пахне  літо,  як  запахло  літом...
Про  інше  все  дізнаємось  колись

05.  06.16

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673641
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 07.02.2019


Валентина Рубан

ТВОЄЮ ХОЧУ БУТЬ



Вже  на    волосся  випав  перший  сніг,
Але  ж  думки,  іще  літають  в  вирій.
Як  знайти  ТУ,  із  тисячі  доріг?...
Хоч  дожидай,  хоч  виглядай,  хоч  вимрій.

Так  хочеться  туди,    де  щастя  жде,
Де  погляд    щирий  і  слова  приємні.
Де  мрія  із  бажанням  в  ногу  йде,
Де  почуття  глибокі  і  взаємні.

Туди,  де  очі  світяться  добром.
Щоб    серце  з  серцем  бились    в  унісон.
В  обіймах    ніжних  рук  -  відчуть  тепло,
І  те  пізнать,  що  напророчив  сон.

Вже  на  волосся  випав  перших  сніг,
Твоїх  скронь  теж,  торкнулось  хуртовиною.
Коли  ж  думок  і  мрій  в  нас  буде  збіг?
Твоєю  хочу  бути  я….    єдиною.

06.02.2019  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824403
дата надходження 06.02.2019
дата закладки 06.02.2019


НАДЕЖДА М.

Душа бажа картинку кольорову…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eTx6WJGoayA[/youtube]


Весна  повільно  зиму  притискає,
Шукає,  де  протоптані  стежки.
Вона   прийде,  ніде  не  заблукає.
Пройде  крізь  заметілі  навпрошки.

А  що  зима?  Потрохи  вже  старіє...
І  сила  не  така,  яка  була.
Зі  злості  десь  іще  не  раз  завіє..
Колись  й  вона,  немов  весна  цвіла.

О   зимонько!  Не  треба,  не  хвилюйся.
Ми    вдячні,  знай,  що  ти  у  нас  була.
Прошу  тебе:  не  сильно  переймайся,
Ти  з  нами  все  в  житті  пережила.

Тобі  ми  ще  не  скажемо   ПРОЩАЙ,
Бо  прийде  час,  зустрінемося  знову.
А  що  чекаєм  вЕсни,  не  зважай.
Душа  бажа  картинку  кольорову*...
-----------------------------------
*Картинка  кольорова-  мається  на  увазі  -  ВЕСНА.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823966
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


Олеся Лісова

Земля батьків

Збентежена  вертаюся  сюди,
Де  ясени  торкають  небо.
Розложистим  гіллям  дуби
Вночі  ховають  місяць  в  цебер.

Віти  застуджених  беріз
Малюють  на  снігу  портрети.
У  валянках  збирають  хмиз,
Вгрузаючи  в  пухкі  замети.

Де  сосни  хилять  сивість  літ
Периною  журби  обняті.
Куди  впадає  зорецвіт,
Стежину,  що  веде  до  хати.

Вертаюсь  в  тишу,  що  бринить,
В  якій  почути  серце  можна.
Бурульками  мороз  дзвенить
Набат  зими  непереможний.

Щоби  в  ріднесеньких  місцях
Душа  наповнилася  сяйвом,
І,  як  в  дитинстві,  день  в  санках
Летів  з  гори  з  шаленим  драйвом.

Пірнути  в  спокій  цих  лісів.
Переплестись  з  корінням  роду.
Бо  це  –  земля  моїх  батьків,
Стежки  поліського  народу.

Тут  все  моє.  Дух  лісу  тут.
Чую  його  благословення.
--Прийми  мене,  бо  ти  –  мій  суд.
Моя  наснага  і  спасення.


Спасення  –  те  саме,  що  спасіння.
Цебер  –велика  дерев’яна  посудина,  що  має  вигляд  зрізаної  бочки.Використовується  для  господарських  потреб.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823963
дата надходження 03.02.2019
дата закладки 03.02.2019


геометрія

КОЛИСЬ ЖЕ СКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА…

                                     Дівчино,  голубко,  посидь  біля  мене,
                                     Настав  вже  розлуки  нам  час...
                                     Дасть  Бог,  не  загину,  до  тебе  вернуся,
                                     А  ти  мене,  люба,чекай!..

                                     Ти  в  мене  хороша,усе  розумієш,
                                     Я  йду  захищати  свій  край...
                                     Можливо  в  останнє  до  тебе  горнуся,
                                     Благаю,  мене  ти  чекай!..

                                     Тобі  обіцяю,  берегтися  буду,
                                     Та  ж  знаєш  -  війна  є  війна...
                                     Якщо  ж  і  поцілить  в  бою  в  мене  куля,
                                     То  ти  не  лишайся  одна...

                                     Не  довго  сумуй  і  знайди  собі  пару,
                                     А  з  ним  і  мене  пом"яніть...
                                     Якщо  ж  у  вас  син,  а  чи  донечка  буде,
                                     Її  моїм  ім"ям  назвіть...

                                     Дівчино,  голубко,  не  плач,  я  благаю,
                                     Бо  ворога  я  не  боюсь...
                                     Усе  буде  добре,  я  вірю  і  знаю,
                                     Й  до  тебе,кохана,  вернусь!..

                                     Ти  ж  знаєш,  голубко,  тебе  я  кохаю,
                                     Дай  в  очі  твої  зазирнуть...
                                     Ти  будеш  чекати,  я  вірю  і  знаю,
                                     Що  я  не  загину  й  вернусь...

                                     Не  може  ж  війна  ця  так  довго  тривати,
                                     Колись  же  скінчиться  вона...
                                     І  ти  мене  будеш,  кохана,  стрічати,
                                     І  зникне  навіки  війна...

                                     До  тебе  вернуся  і  будем  ми  разом,-
                                     Своє  будувати  життя...
                                     Сімейне  гніздечко  поповниться  з  часом,
                                     І  буде  усе  до  пуття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823863
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Мінливість

Роздав  свої  картки  візитні  лютий:
На  двадцять  вісім  днів  безмежжя  драйв.
Полинули  в  його  мінливість  люди,  
Бо  у  піжмурки  з  ними  вправно  гравсь.

То  припече  -  бурульки  слізно  плачуть,
То  холодом  проймає  до  кісток.
А  то  поводиться,  як  справжній  мачо:
Будує  льодяний  в  зірках  місток.

О  лютий-місяць,  не  криви  душею.
Весняний  лазер  швидко  прибере
Твою  морозно-срібну  галерею,
І  щирий  Березіль  помчить  вперед.


(У  цьому  році  28  днів  має  лютий.)



01.02.2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823843
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2019


Василь Царинюк

ЗАРОБІТЧАНЦІ / матері, дружині, доньці, сестрі, бабусі, нареченій/

Де  ти,  моя  квітонько,-
У  яких  краях?
Прилітай,  лебідонько,
Ластівко  моя!
Я  без  твого  голосу  
І  твоїх  очей,
Мов  стебло  без  колосу,
Хата  без  дверей!..
Дні  і  ночі  болісно
Серденько  щемить,
Ридма  плаче  голосно!
Навіть  і  на  мить
Не  зазнає  спокою,-
Рветься  із  грудей...
Думкою  високою,-
В  маренні  ночей,
Поринаю,  раз-у-раз,
У  життя  твоє...
Повертайся!-  Вже  пора!-
Сонечко  моє!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823808
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Ніна Незламна

Відрядження - розлука

Написати  вірш    надихнула  поетеса
   Galkka2      «А  в  хаті  пустота».  

Вкотре  вийду  на  ґанок
Сонно  зустріну    ранок
Мій  милий,  десь  далеко
Поїхав  де    лелеки
Відрядження  –  розлука
А  для  сім`ї,  то  мука….
Вночі  так  засніжило
Мене  заворожило
Засипав  сніг  доріжку
А  діточки,  ще  в  ліжку
Дивляться  сни  ночами
Ще  трішки  й  буде  з  нами..

А    я  звикнуть  не  можу
Собі  душу  стривожу
Слизька  дорога  нині
Хай  би  всміхався  днині
А  ніч  на  відпочинок
Щоб  не  ховав  сльозинок
 Щоб  втома  не  зламала
І,  щоб    я,    відчувала
Ти  там  і  все  в  порядку
Я  СМС  на  згадку
Пошлю.  Всміхнусь  до  фото
Коли  вже  та  субота…
Без  тебе    нам  всім    важко
Ти  повертайся  швидко…..

Туман    низенько  слався  
В  нім    смуток  заховався  
Я  знаю  сім`ю  любить
Вже  час  додому  любий
Щоб  щастячко  в  родині
І  злагода  в  світлині
Щоб  свято,  порадіти
Чекаю  я  і  діти…

                                             29.01.2019р




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823777
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.02.2019


Galkka2

Не відмовляйтесь від нас…. .

Щастя:
Ну  все,  я  до  людей  не  піду,
Вони  лиш  впускають  до  хати  біду,
Її  помічають,  над  нею  ридають,
А  я?  Мене  мов  нема  -  не  помічають.

Кохання:  
Я  також  не  хочу  у  серце  пірнати,
Мене  мало  хто  навчивсь  цінувати,
Ненавидять  більше,  кричать:  все  не  так,
А  що  ви  зробити,  щоб  йти  поруч  шлях?

Радість:  
Я  їх  так  благала,  щоб  вчились  всміхатись,
На  сонце  дивились  і  вчились  літати,
Та  стали  душею  уроди  й  каліки,
Не  вміють  від  митей  шукати  вже  втіхи.

Мрії:  
А  з  мене  зробили  якусь  вже  скарничку,
Мене  розміняли  неначе  дрібничку,
У  мені  ж  є  щастя,  кохання  є  теж,
Мене  ж  на  монети  обмінюють  все  ж....

Молитва:  
Я  чуюю  серденько,  що  кличе  так  нас,
Здається  для  вас  наступив  уже  час,
Там  стільки  надії  і  щирість  витає,
Душа  там  відкрита,  вона  вас  вітає.
Летіть,  мої  милі,  і  в  долю  вселіться,
Ох,  там  їх  двоє  -  навіки  лишіться,
Від  них  не  відходьте,  бо  цінять  завжди,
Я  їх  відчуваю....кохають  вони.....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823784
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


CONSTANTINOPOLIS

*** НА ЧЕСТЬ І СЛАВУ ІЛОВАЙСЬКОЇ БИТВИ ***

[b][color="#180270"]Вірш  присвячується  воїну  АТО,  Вадиму  Антонову,  
якій  пав  смертю  хоробрих  10  Серпня  2014  року  в  бою  за  Іловайськ.

Семирічна    Соня  Антонова  з  Житомира  перший  раз  написала  листа  до  Святого  Миколая.  У  дівчинки  одне  побажання.  Вона  б  хотіла,  щоби  припинилась  війна,  та  щоби  всі  військові  повернулись  би  додому.  Щоби  всі  діти  отримали  радість  про  яку  мрія  вона.  Її  тато  був  інженером  поліграфістом,  активістом  Євромайдану,  добровольцем  другого  резервного  батальйону  Національної  гвардії  «Донбас»  Вадим  Антонов  пал  смертю  хоробрих  10-го  серпня  2014-го  року  в  бою  за  Іловайськ.

«По  списку  №  три».

Я  твердо  вирішив,  що  йду,
по  списку  третій,  на  війну.
І  добровольців  вже  багато,
бо  сил  терпіти  все  це  брате;
знущання  над  моїм  народом,
немає  більше,  тому  погодив
своє  я  рішення,  не  просто…
Сім’я,  дружина,  є  дочка,
вона  малюсінька  ще  зростом,
але  ж  розумниця  яка.
П’ять  рочків  їй.
І  знає  все  доволі  вдосталь,
і  відчуває,  нелегка,
розлука  їй  зі  мною  буде,
мене  згадає,  не  забуде,
у  серці,  я  на  все  життя,
і  в  пам’яті…  Пробачте,  люди,
що  не  розгледів  вороття.

Майбутнє,  щось  таке,  містичне.
Минуле  -  історичний  факт.
А  сьогодення  іронічний,
чи,  трішки,  сатиричний  акт.

Моє  життя  –  мій  край  розлогий,
мій  шлях  буденний,  бойовий,
молю  тебе,  врятуй  убога,
щоб  я  залишився  живий…

Шляхами  різними  йдемо  ми,
а  я  терновий  шлях  обрав,
за  обрієм  лунають  громи,
і  хто  ж  війну  сюди  позвав?

Шлях  марнославства  оминай.
Твій  дух,  –  як  вільний  вітер  в  полі,
любов  і  добру  вість  в  долонях,
неси  в  оспіваний  твій  край.
Без  знань  у  путь  не  вирушай,
не  бійся  темряви,  чи  болі,
вершину  боротьби  долай.
Здобудеш  Славу,  вип’єш  Волі,
і  знайдеш  бажаний  свій  край,
оспіваний  кобзарем  Рай…
А  доки,  ще  слухняний  долі,
лечу,  як  сокіл  до  небес:
Слов’янськ  був,  Бахмутка,  Торез,
і  Красногорівка,  чи  там  Савур  Могила…
Наснилися?  Невже  жахливий  сон?
Ми  бились,  воювали,  боронились,
І  як  могли  гатили  той  кордон.

Звільняли  села  і  міста,
не  мали  права  відступати.
Десятий  раз  читаю  я  листа,
від  донечки.  Очей  не  відірвати.

Під  Іловайськом  багато  сил  віддали
і  побратимів  втратили  чимало.
Можливо,  десь  до  ста…
Бездушні  цифри,  світ  мій  зупинивсь.
Моя  душа  від  цих  новин  вразлива,
Генштабу  безпорадність,  –  важка  брила,
і  зрадник  нам  на  голови  зваливсь.

Та  ще  жахливіші  втрати  нас  чикають.
Хіба  ж  я  знав,  що  нас  ось  так  кидають
гарматним  м’ясом  на  укріп-район?
Недоукомплектований  чатує  батальйон…

Ворожі  засідки,  як  справжні  вовчи  ями.
Поодинокий  постріл  снайперів,
лунають  з  того  богу.  Як  клішнями,
зажали  наше  військо  з  двох  боків…

Все  в  нас  летить  і  рветься  на  шматки,
стріляють  з  двох  боків  по  нас  потвори.
Ворожі  кулі,  як  шалені  бджоли,
Свистять,  нестямним,  стуком  молотків.  

Це  все  по  попереду  чекало  нас  усіх.
А  я  у  мирному  житті    
Порядний  сім’янини,  і  гарний  тато,
Дочка  є,  Соня,  –  Сонечко  моє,
попросить  з  нею,  жалібно,  пограти,
маленька  моя  часточка,  своє…

Звичайний  інженер-поліграфіст,
за  покликом  сумління  –  активіст.
В  буремні  ті  часи  Євромайдану,
свою  я  першу  там  отримав  рану,
і  хрещення  своє,  там,  бойове.
Але,  щоб  хрещення  пройшов  іще  війною,  
по-справжньому,  хто  небудь  би  сказав,
чи  віщував  би  хто,  що  підем  за  бідою,
у  цей  смертельний  вихор?
Хто  ж  це  знав?

Чим  ми  могли  такій  біді  зарадить?
В  задушливих  обіймах  стиснуть  нас,
всі  ті,  хто  серед  нас  жили,  покинуть,  зрадять,
з  нудотним  вереском  -  «Введи  війська  в  Донбас!».

Хто  б  зміг  повірити  у  дійсність  божевілля,
коли  за  звісткою,  ще  гіршу  звістку  шлють,
із  «градів»  розстріляли  Довгопілля,
і  все,  що  можна,  до  кордонів  пруть;
війська  чисельні,  танки  і  гармати,
стікається  потоком  звідусіль,
і  все  готове  вже  у  нас  стріляти…
Нестерпну,  невгомонна,  туга,  біль,
Скувало  тіло,  острахом  безсилля,
Нема  резервів,  і  зв'язок  пропав.
Розстріляно  війська  в  Зеленопіллі,
а  під  Торезом  збитий  Боїнг  впав.

Горять  дома  в  містах,  у  селах  хати,
зруйновані  дороги  і  мости…
Так  голосно,  так  невблаганно  плаче  мати
на  могилках,  освячені  хрести
з’явилися,  і  горе,  чорне  горе,
пливе,  все  поглинає  навкруги,
усіх,  неначе  теє  Чорне  море,
і  мирне  це  життя,  не  до  снаги.
Нема  життя,  не  скоро  мир  настане,
запекліші  бої  чикають  нас,
безсонні  ночі,  невиліковні  рани,
жертовний,  доленосний  вік  і  час…  


Струмком  течуть  тоненьким  добровольці:
Вкраїнської  землі  захисники,
Встає  над  видноколом  чорне  Сонце,
То  їдуть  воювати  козаки;
Сини,  дочки  вкраїнської  землі,
рятівники,  гатили-охоронці,
відчайдухи,  ображені  і  злі.
Татуєроване  на  грудях  «Чорне  Сонце».
Тікайте  геть,  потвори,  москалі,
Відблискує  в  руці  мій  АКМ.
«Донбас»,  «Дніпро-1»,  «Кривбас»,  «Азовці»,
Ми  не  чуже,  назад,  своє  берем…
Бурлить  ріка,  то  їдуть  добровольці…

Завдання  воїна  на  легке,
Багато  досвіду    немає…
Шеврон  мій,  -  сокіл,    що  в  піке
Над  здобиччю,  як  смерть,  кружляє.
Резервний,  другий  батальйон,
В  «Донбас»  зачислили  гвардійцем.
Я  так  зрадів,  що  я  пройшов…
Прийшов  до  дому  я  проститься:
- «Моя  ти  рідна  не  сумуй,
                      Я  повернусь,  я  обіцяю…
                      Доньку  за  мене  поцілуй…
Все,  вибач,  дуже  поспішаю».
Не  обертаючись,  пішов…
Хіба  ж  я  знав,  ця  мить  остання?
Пульсує,  відчував,  як  кров,
у  скронях,  то  від  хвилювання.

Далека  подорож  за  обрій.
їде  колона  в  далечінь.
Новини  в  нас  не  дуже  добрі.
Спекотний  серпень.  Відпочинь.
Аж  ні,  не  нам,  ми  на  роботі.
Завдання,    Іловайськ  звільнить.
Найтяжче  там,  в  бою,  піхоті,
не  «Бог  війни»,  а  треба  жить.
Завдання,  вижити.  Всі  знали.
Комбат  такий  наказ  читав,
але  ж  голів  не  пригинали,
у  повний  зріст  по  них  стріляв.

Там  за  межею  всі  ворожі,
і  люди  на  людей  не  схожі.
На  лицях  посмішок  немає,
Якась    байдужість  у  очах,
І  погляд  їх  –  суцільний  жах;
Зневіра,  лють,  я  вже  не  знаю…  
І  мимоволі  промовляю:
«Навіщо  ми  всі  тут?».  
Хвилину  сумніву  в  собі  долаю
і  в  очі  долі  зазираю,
бо  твердо  вирішив,  що  йду,
в  АТО,  на  схід,  на  цю  війну…
Там,  с  того  краю  дмуть  вітри;
Нестерпні,  злі,  вітри  ворожі.
МИ  вої  божої  чоти,
Вкраїнської  землі  сторожі…

2.
Майдан,  в  ночі  горить  у  вогні.
Все  небо  вкрило  чорні  хмари.
Морозна  ніч,  холодні  дні,
січневе  марево  вкривало…

Той  самий  бачу  чорний  хорд:  
Стоїть  з  дубинами,  щитами…
І  зазирають  в  очі  нам…
Наказів  зрадники  чикали
зачистити  від  нас  Майдан.
А  ми  заслони  будували,
високі  мури  барикад,
ми    їх  бруківкою  вітали,
ми  били  бойовий  набат,
якщо  б  наблизились  вони:
огидної  влади  рекрути,
бездушний  нелюд,  «беркути».
Тоді  політики-сатрапи,
гучні  давали  всім  поради,
а  кров  людська  текла  на  лід,
червоний  залишала  слід…


Дружина  плаче  і  благає:
«Живим  я  прошу  повернись.
Тебе  і  донечко  чикає»…
Не  треба,  любо,  не  журись…

Давав  присягу  я,  служив
І  клятву  цю  я  не  порушу
З  цим  народився  я,  з  цим  я  жив,
Таку  я  маю  в  світі  душу.

За  спадок  предків,    Україну,
на  захист  стану  Батьківщини,                                                                            
за  неї  і  життя  і  душу
віддати  згоден,  щоб  жили
і  далі,  посміхались  діти.
Зростати,  мріяти,  любити,
В  гаю  б  щасливими  радіти,
У  ріднім  краю  назавжди…

Туди,  у  самий  вир  війни,
у  саме  пекло  ми  прямуємо…
Але  ж  я  знаю,  не  готують
Місцеві  святочко  для  нас.
Щури  Україну  шматують,
окупували  наш  Донбас.
Тому  не  важко  здогадатись,
як  там  зустрінуть  мій  загін,
людей  привчали  відцуратись,
прокльони  слати  навздогін.


Чужі  жили  серед  своїх,
не  братом,  зайдою,  чужинцем.
Було  б  нічого,  це  не  гріх,
а  гріх  покликати  ординців,
і  на  колінах,  в  москаля,
Благати  хліба  і  видовищ…
Шкідлива  і  гидотна  тля…
Лежить  в  руїні,  в  попелі  земля,
Від  путінських  каральних  полчищ…

Ну,  звісно,  там  не  всі  негідні  люди,
є  і  такі,  що  тебе  не  засудять,
зневажливо  «бандера»  не  назвуть,
образливою  лайкою  не  збурять
і  забалакають  до  тебе  що-небудь.
Запросить  в  хату,  обідом  нагодує,
Напрочуд,  запитає  що-небудь:    
«Коли  нас  військо  звільнить,  порятує?
Що  буде  далі  з  нами?  Буть,  не  буть?…
Де  те  чисельне  військо,  зупинити,
всю  цю  нахабну  і  лайливу  жмуть?
Чи  маємо  ми  сили,  щоб  звільнити,
як  слід  під  хвіст  тим  чортенятам  вдуть?

«Є  український  справжній  офіцер.
Є  розвідка  воєнна,  агентура,
З’явився  доброволець  волонтер,
Б’є  ворогів  на  фронті  десантура.


Без  тактики  не  виграти  війни,
Було  би  тільки  злагоджене  військо,
Закінчиться  все  швидко,  восени,
Я  теж  військовий,  я  людина  свійська».

Навчимось  воювати  ми  чи  ні,
напевно  так,  але  ж  москаль  навчився;
вбивати  десять  років  у  Чечні,
а  потім  на  грузинів  розлютився…
Але,  хто-небудь,  би  сказав  мені,
що  перетнуть  кордони  їх  загони
Крим  відгризуть,  захоплять  шмат  землі,
Вбиватимуть,  введуть  свої  закони.

Де  військо  наше,  чи  воно  розбито?
Де  зброя  української  ВПК?
Немає  зброї,  сіяли  ми  жито,
За  дешево  розпродали  війська.
Чубились,  добрехались,  досварились,
і  кинули  Вкраїну  у  вир  війни,
щоб  потім  ми  ганебно  замирились
на  їх  умовах;  
беззахисні,    
беззбройні,  
без  вини.

Ні,  не  бувати  цьому,  чуєш  враже!
Є  ще  господар  на  моїй  землі.
Моя  гармата  краще  вам  розкаже,
де  ваше  місце  кляті  москалі…

Російські,  скрізь,  телеефіри,
Брехливі  подають  новини.
Заплутались  у  власній  маячні
роздмухавши  на  сході  різанину.
Осатанілі  цербери  бридкі,
Розбризкують  отрутну  слину.

Всі  труднощі  ми  разом  подолаєм,
щоб  цей  лайливий  цербер  зупинивсь.
За  тебе  битись,  рідна,  присягаю,
щоби  цей  пес  Вкраїною  вдавивсь.

В  минулому  було  геть  веселіше.
Гетьмани  йшли  походом  на  Москву,
Такі  були  звитяжні  бойовища,
Що  мусили  платить  нам  данину…

Але  імперія  повстала,  відродилась,
і  почала  загарбницьку  війну,
і  наша  Україна  розділилась,
між  ляхом  і  кацапом  по  Дніпру.

Ніколи  у  братерстві  ми  не  жили
Коли  ми  визирали  із  за  грат,
Коли  з  нас,  по  живому,  рвали  жили,
Коли  нас  катував  червоний  кат.
Коли  ми  були  заперті  у  рабстві,
В  такому,  не  позаздрив  би  мулат,
Нам  панство  замінили  на  кріпацтво,
Чи  може  було  б  краще  –  султанат?

На  каторгах  нас  тисячі  вмирало.
Косив  квітучий  край  голодомор
В  Сибіру  нас  до  смерті  зацькували,
Українець,  –  то  був  наш  приговор.

В  жахливе  дев’ятнадцяте  століття,
косив  тиран  найліпший  первоцвіт.
Моїй  землі  національне,  чисте,  листя,
пробилось  знов  на  Божий  білий  Світ.

Вдивляйся  у  обличчя  ці  сміливі;
Усміхнені,  красиві,  вольові,
У  вирішальні,  доленосні  дні,  бурхливі,
З’єднались  у  загони  бойові.

В  той  день  нам  в  спину  вдарили  ординці,
Затиснувши  у  Іловайському  кільці.
Ішли  на  смерть  сміливо  українці,
нескорені,  і  духом  надміцні.
Пропанували  вийти,  скласти  зброю,
але  ніхто,  коритись  не  бажав,
Хоробрі,  загартовані  війною,
Не  переміг  вас  ворог,  не  здолав.

Ми  в  битвах  за  Вкраїну  народились,
Зміцнились,  згуртувались,  запеклись,
Щоби  війська  ворожі  вщент  розбились
О  скелю  українську  розсіклись.

Ми  йдем  вперед,  на  схід,  прибравши  бруд:
паскуд  московських,  виродків  смердючих,
а  цих  кремлівських  зрадників-приблуд,
назавжди  приберем  з  землі  родючій.

Їде  війна,  між  двох  світів,  триває,
як  буревій  жахливий  у  пісках
змітає  на  шляху,  усе  ламає,
і  цілий  світ,  здається  поглинає,
у  розбраті  і  чварах  нас  стиска.

Початок  є  всьому,  і  є  кінець.
Не  буде  ця  війна  тривати  вічно.
Мільйони  б’ються  в  унісон  сердець,
Хоробрих,  люблячих  і  патріотичних.

Нас  тисячі,  за  вами  повстають,
на  захист  України-батьківщини.
Геройські  вчинки  у  вічності  живуть,
в  долонях  всесвіту,  
в  божественних  глибинах.

Слава  Україні!
Героям  слава![/color][/b]



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823764
дата надходження 02.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Волинянка

Капітани

По  синьому  морі  плили  кораблі,
За  штурвалом  сміливі  були  капітани,
Виглядали  в  бінокль,  чи  не  видно  землі,
А  навколо  лиш  хвилі  і  сірі  тумани.

Обличчя  засмагло  від  мандрів  далеких,
Обвітрили  хвилі  рішуче  чоло,
Сюди  долітали  хіба  що  лелеки,
Приносили  звідси  додому  тепло.

Від  сильного  вітру  поскрипує  рея,
Збираються  хмари  –  от-от  буде  шторм,
Безстрашні  по  морю  пливуть  одісеї,
Вони  не  готові  до  риб  йти  на  корм.

Нарешті!!!  Земля!!!  Ще  мить  –  і  швартовка,
Вітрила  спустили,  і  якір  на  дно…
Обоє  на  берег  зіскочили  ловко,
Їх  мами  вечерять  гукали  давно.

А  завтра,  лиш  сонце  прокинеться  рано,
Сніданок  в  руці,  на  ногах  чобітки,
Спішитимуть  весело  два  капітани
На  берег  сільської  мілкої  ріки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823728
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Волинянка

Капітани

По  синьому  морі  плили  кораблі,
За  штурвалом  сміливі  були  капітани,
Виглядали  в  бінокль,  чи  не  видно  землі,
А  навколо  лиш  хвилі  і  сірі  тумани.

Обличчя  засмагло  від  мандрів  далеких,
Обвітрили  хвилі  рішуче  чоло,
Сюди  долітали  хіба  що  лелеки,
Приносили  звідси  додому  тепло.

Від  сильного  вітру  поскрипує  рея,
Збираються  хмари  –  от-от  буде  шторм,
Безстрашні  по  морю  пливуть  одісеї,
Вони  не  готові  до  риб  йти  на  корм.

Нарешті!!!  Земля!!!  Ще  мить  –  і  швартовка,
Вітрила  спустили,  і  якір  на  дно…
Обоє  на  берег  зіскочили  ловко,
Їх  мами  вечерять  гукали  давно.

А  завтра,  лиш  сонце  прокинеться  рано,
Сніданок  в  руці,  на  ногах  чобітки,
Спішитимуть  весело  два  капітани
На  берег  сільської  мілкої  ріки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823728
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 02.02.2019


Елена Марс

Когда минорной тягостью надломлен


Когда  минорной  тягостью  надломлен,  
Когда  душа  не  тянется  в  полёт  -
Приятно  осознать,  что  кто-то  помнит,  
И  верит,  и  надеется,  и  ждёт...  

И  ты  в  себе  опять  находишь  силы,  
(Души  далёкой  светом  окрылён)  
И  снова  мир  становится  красивым,  
И  сердце  -  с  жизнью  снова  в  унисон...

И  вновь  мажорность  ноток,  на  страницы,  
Прольёт  -  весны  проснувшийся  напев!..
...  Так  радостно  душе  преобразиться,  
Гуляя  по  лирической  тропе...

Пусть  снова  строки  (сердца  разговоры)  
Несут  в  себе  -  надежды  новизну!..  
...  Зима  уйдёт,  забрав  свои  миноры,  
Не  вечно  сердцу  быть  в  её  плену.  

.......

Коль  ведает  душа,  что  кто-то  помнит
И  музыке  твоей  наивной  рад,  
Подавленность,  которой  был  надломлен,  
Уносят  в  даль  размытую  ветра..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823629
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 01.02.2019


Ніна Незламна

Ой зима - зимонька

Ой,  зима  -  зимонька…  Білосніжна  пані
Літав  сніг  пухкенький…  Кучугури  славні
Розляглись  по  полі…Зачарували  світ
 На  річках  сонливих,  задзеркалився  лід…
І  на  серці  радість…  Іду  по  стежині
Тішить  промінь  сонця,  на  рясній  калині
Чую  спів  синички,  зирить  полохливо
Ой  боже  творіння…  Тож  є  справжнє  диво
А  під  самим  лісом,  кущі  вдягли  шапки
Здалеку  погляну,  наче  малі  хатки
Горобці  кумедні,  випурхують  звідти
Всілись  на  березі,  розгойдують  віти…
Ой  зима  -  зимонька…  Добре  потрудилась
Щоб  пшениця  славна,  рясно  колосилась
Земля  сил  набралась.  Щоб  щедрий  урожай
Вповні  колосочки,  щоб  розцвів  рідний  край.

                                                                                               24.01.2019р




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823626
дата надходження 01.02.2019
дата закладки 01.02.2019


Валентина Ланевич

Ой, ти, терне чорний, не хапайсь за груди.

Ой,  ти,  терне  чорний,  не  хапайсь  за  груди.
Нащо,  серце  колиш?  Там,  доста  покути.
Напилась  я  хмелю,  не  судіть  же  люди,
Кохала,  як  вміла,  а  нині,  як  бути?

Покохала  щиро,  всією  душею,
Горнулась  до  нього,  щоб  назвав  своєю.
Щоб  світитись  в  ньому  ясною  зорею,
Бо  став  він  для  мене  небом  і  землею.

Сонцем  в  непогоду,  місяцем  в  цямрині,
Вітром  пустотливим  в  квітучій  долині.
Любо  біля  нього,  любо,  мов  дитині.
Не  рань  мене,  терне,  болить  в  середині.  

Так  болить,  не  знаю,  як  я  жити  маю?
Заплющила  очі:  милую,  страждаю.
І  тремтить  у  тілі  поклик,  що  кохаю.
Гірко  ж  мені,  терне,  не  тримай,  благаю.

31.01.19  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823551
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Зимова Муза

Зима  свої  фортеці  збудувала,
Симфонія  звучить  в  її  душі.
А  ось  моїй  -  чогось  забракло,  мало,
І  не  складаються  нові  вірші.

Від  кришталю  думок  дрібні  лиш  друзки
Розсипались  за  мить.  Хіба  збереш?
І  щось  тріщить,  мов  зламана  галузка.
Не  вичавиш  із  льоду  свіжий  фреш.

Зими  симфонія  лунає  дзвінко,
Немов  бринять  перкалеві  сніги.
Перегортаю  списану  сторінку,
І  Муза  додає  мені  снаги.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823509
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


НАДЕЖДА М.

Мої надії…

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Gicmi1pAmuQ
[/youtube]

 Дні  зимові  спливають  повільно.
 З  нентерпінням  чекаєм  весни,
 І   листаємо  дні  ми  невільно,
 Що  залишать  у  згадках  сліди...

 Снігопади,  заноси,  завії,
 І  квітучий  від  снігу  мій  сад,
 І   живучі  у  серці  надії,
 Безкінечний,  бажаний  їх  ряд.

 Розкладаєш  їх  так,  як  умієш.
 Головне  в  них,  щоб  віра  жила.
 Десь  на  обрії  хай  бовваніє,
 Щоб  здійснитись  колись  все  ж  змогла.

Неважливо,  чи  перша  здійсниться,
Чи   середня  в  моєму  ряду.
Завжди  зможу  у  ній  розчиниться,
Я  -  Н  а  д  і  я    в  надії  живу.

Кожну  з  них  до  душі  пригортаю,
Вірю  в  краще,  завжди  було  так.
Із  надій  своїх  долю  сплітаю,
Кожна  з  них  -  неповторний  їх  смак.

І  нехай  не  всі  разом  здійсняться,
Терпеливо  чекатиму  їх.
Так  буває,  що  просто  насняться,
Все  ж  щасливою  буду...  не  гріх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823506
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Закоханий політ (слова до пісні)

Коли  на  землю  впадуть  роси
І  цвітом  вкриється  трава.
Вплету  тобі  ромашки  в  коси,
Немов  у  пісню  ці  слова.

Піде́м  у  луг  у  чисте  поле,
Де  вітер  тихо  гомонить.
Дарує  небо  неозоре,
Кохання  ніжного  блакить.

Візьму  тебе  на  свої  руки
Й  до  свого  серця  пригорну.
Нехай  слова  почують  луки,
Як  палко  я  тебе  люблю.

Прошепочу,  що  так  кохаю,
Від  себе  більш  не  відпущу.
Кохання  наше  стало  раєм,
Не  змокло  навіть  від  дощу.

Ми  збережем  його  навіки,
Нікому  більш  не  віддамо.
Воно  у  нас  таке  велике
І  так  лиш  нам  любить  дано.

Моя  кохана,  моя  ніжна,
Для  мене  ти  ромашки  цвіт.
Твоя  усмішка  дивовижна,
Несе  в  закоханий  політ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823494
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


dashavsky

Цікава то штука життя.

[youtube]https://youtu.be/8RocC47mfB4[/youtube]



Цікава  то  штука  наше  життя,
Ньюанси  словом  не  передати.
Сьогодні  ти  ще  сидиш  на  коні,
А  завтра  уже  мусиш  злізати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823485
дата надходження 31.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Дощ

Білий танець зими

Мороз  викрешує  сльозу  -
Не  смішно  на  морозі.
А  я  сухарика  гризу,
Бо  голодно  в  дорозі.
Мене  в  цю  мить  ніхто  не  жде  -  
Іду,  нога  за  ногу.
Зі  мною  поруч  сніг  іде
І  вистеля  дорогу.
Дерева  змерзли  і  мовчать
На  білій  скатертині,
Така  сумна  зими  печать
Лежить  довкола  нині.
Та  не  набридли  ще  мені,
Ні  ввечері,  ні  вранці,
У  ці  холодні  куці  дні,
Зимові  білі  танці...
20.01.19р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823438
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 31.01.2019


Полісянка

Для тебе живу…


Пронизує  мозок  ночами  відлуння
думок,  що  від  тебе  пливуть.  
Якби  запитав  хто:  «для  кого  живу,  я»…  
Сказала  б:  «для  тебе…  живу».  

За  тебе  віддати  і  душу  не  шкода,
ти  –  сонця  танок  у  вікні.
Від  долі  вагома  моя  нагорода,
розрада  і  пломінь  в  мені.

Як  з  юності  мрія  –  реальний  і  справжній
мужчина:  і  маг,  і  митець.
Ти  сон  нерозгаданий  і  неосяжний,
віршів  унікальних  взірець.

Тебе  у  тобі  не  втомлюсь  відкривати,
наповнюю  щастям  всі  дні.
Й  приємно  для  тебе  життя  вишивати
на  сонячному  полотні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823435
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019


-

Лечу, мов птаха…

Лечу,  мов  птаха,  наче  маю  крила,
минаючи  холодні  ясени.
Зима  мені  у  слід,  щось  говорила,
та  я  вперед  летіла,  до  весни.

До  загадкових  мрій,  таких  крилатих,
до  музики,  де  скрипка  виграва.
Хотіла  щось  про  зиму  написати,
поезій  весняних  чую  слова...

Вона  так  пахнула  життям  і  ніжні  квіти
й  терпке  вино  іскрилися  в  руках...
В  моїх  думках,  щоб  швидше  долетіти
і  заблукати  у  її  казках...

Зима  мені  у  слід,  щось  говорила,
та  я  вперед  летіла,  до  весни.
Лечу,  мов  птаха,  наче  маю  крила,
минаючи  холодні  ясени...

автор  Лариса  Мандзюк.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823409
дата надходження 30.01.2019
дата закладки 30.01.2019


Валентина Рубан

ЧЕПУРИТЬСЯ ВЕЧІР

 
Чепуриться  вечір,  десь  біля  ставу,
В  лід,  немов  у  дзеркало,  погляда.
Непрочуд,    цікаву  знайшло  забаву,
Лід  кругом  виблискує  –  не  вода.

В  очереті  сніг  синій  спать  уклався,
Верболіз  погойдував    сонний  день.
В  сріблясті  коштовності  ліс  прибрався,
Вітерець  підспівує  всім  пісень.

Ніжно  підкрадається  темна  нічка.
А  з  нею,  попід  ручки,      іде  сон.
Засвітилась  місяця  в  небі  свічка
Аби  в  таємничий  всіх  взять    полон

28.01.2019  р.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823183
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 29.01.2019


Тетяна Девда

Поснули верби…

Поснули  верби,  літо  відцвіло.
Рясним  серпанком  вкрились  наші  скроні.
Життя  промчало,  мов  шалені  коні,
І  знову  враз  затихло,  загуло.

Перон  спустів,  як  дощові  алеї.
Колишніх  друзів  викрали  міста.
Із  сотні  слів,  що  пишуть  на  папері
Мені  дісталась  тільки  німота.

І  що  тепер?  Куди  мені  йти  далі?
Мене  за  руку  не  спіймав  ніхто.
Там,  за  плечима  викрики  зухвалі,
А  на  плечах  вже  зношене  пальто.

То  що?  Кінець?  Мабуть,  мені  вже  досить.
"Життя  прожить  -  не  поле  перейти"
Себе,  буває,  до  небес  підносить,
А  треба  тільки  по  землі  іти.


Автор:Тетяна  Девда

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823230
дата надходження 29.01.2019
дата закладки 29.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Із саду батьківського

Дитинства  мого  світлі  дні  вишневі,
Бо  то  ж  весняні  аромати  світу.
Коли  щасливою  тонула  в  мреві,
Серед  дерев  у  сніжно-білім  квіті.

А  згодом  -  юності  широкі  крила,
І  зав*язь  вишеньок  -  кохання  перше.
І  поцілунки  ніжності  рясніли
Промінням  сонячного  диво-пензля.

І  плинув  час,  і  дозрівали  вишні.
Плодів  червоних  -  соковите  щастя,
Що  подароване  самим  Всевишнім,
Із  саду  батьківського  тепла  ласка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822190
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Мартинюк Надвірнянський

Затужу, замовкну, заридаю…

Затужу,  замовкну,  заридаю,
Й  обличчя  моє  зблідне  наче  віск,
Всі  струни  обірвалися  й  не  грають
Там  де  Небесній  Сотні  обеліск.

А  сірий  брук  холодний  дощ  полоще,
Отак  в  плачу  минають  скорбні  дні.
Та  ніяк  не  змити  кров  на  площах,
Ніяк  її  не  випалять  вогні.

І  вітер  не  візьме  її  на  крила,
Червону  біль  оту,  червоне  зло.
Терпи  серденьку  хоч  терпіть  несила,
Терпи  серденьку  раз  таке  було.

Терпи  серденьку  поки  все  минеться,
І  гніве  мій  терпи  і  жалю  мій.
Терпи,  терпець  допоки  не  урветься,
Терпи,  лише  сміятися  не  смій.

Парище.

2019р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823083
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Мельник Паша

ПОВЕРНУСЬ ДО ВАС, МАМО. . .


(присвячується  матерям  загиблих  Героїв)

Приголублю  вас,  мамо,  я  теплим  і  лагідним  сном,
Поцілую  так  ніжно,  як  ранок  цілують  тумани,
Привітаюсь  зорею  за  вашим  біленьким  вікном,
Хоч  я  вже  у  Раю,  але  досі  болять  мені  рани.
Прилечу  до  вас,  мамо,  із  неба  колись  журавлем
І  сріблястими  росами  вкрию  щоденну  дорогу,
У  вас  сльози  в  очах,  а  в  душі  моїй  туга  і  щем  -
Вже  ніколи  живим  не  вернуся  до  свого  порогу.
Прогуляюся  з  вами  хмаринкою  в  сонячний  день
І  волошки  в  житах  подарую  вам,  мамо,  на  свято,
Соловейком  для  вас  заспіваю  ночами  пісень,
Ви  також  у  дитинстві  для  мене  співали  багато.
Подивіться,  матусю,  на  світ,  коли  прийде  весна,
Як  зраділи  дерева,  коли  обійняли  їх  квіти.
Це  приходять  із  неба  всі  ті,  кого  вкрала  війна.  .  .  
Це  до  кожної  мами  у  гості  вертаються  діти.  .  .

14.09.2018р.              Павло  Мельник  ©

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823087
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Зачекайте літа ( слова для пісні)

Зачекайте  літа,  не  спішіть  утікати,
Ви  в  моєму  житті,  мов  веселка  ясна.
Від  кохання  і  радості  хочу  літати,
Нехай  осінь  із  вітром  блукає  одна.

Зачекайте  літа,  не  приходьте  дощами
І  не  лийте  у  душу  печалі  мою.
Не  кидайте  літа  мені  срібло  снігами,
Не  морозьте  мене  я  вас  дуже  молю.

Сонце  променем  ніжно  торкає  обличчя,
Серце  б'ється  так  гучно  бо  в  ньому  весна.
І  кохання  моє  ще  у  подорож  кличе,
Між  високими  травами  юність  красна.

Зачекайте  літа,  не  спішіть  ви  у  осінь,
Бо  душа  молода  і  ще  літо  у  ній.
Неозброєним  оком  видніється  просинь
І  коханого  очі,  ще  сняться  мені.

Зачекайте  літа,  не  спішіть  утікати,
Ви  в  моєму  житті,  мов  веселка  ясна.
Від  кохання  і  радості  хочу  літати,  
Нехай  осінь  із  вітром  блукає  одна...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823096
дата надходження 28.01.2019
дата закладки 28.01.2019


Світла(Світлана Імашева)

Псалом 50 (переспів)

***************************
       Помилуй  мене,  о  Боже,
                     бо  мудрість  твоя  велика,
       Щедроти  твої  незліченні  -  
                       очисти  мене  від  гріха.
       Усе  визнаю,  Пресвітлий:
                       слабка  людина  безлика,
       Лукава  і  многогрішна,  
                         безжалісна  і  лиха...
       Тож  праведний  ти,  о  Боже,
                           і  чистий  в  суді  твоєму,
       Бо  мудрість  свою  являєш
                           та  істину  возлюбив.
       Мене  окропи  іссопом  -  
                           я  стану  біліша  снігу:
       Хай  грішні  кістки  радіють,
                             що  Ти  їх,  Господь,  сокрушив.
       Свій  лик  одверни  пресвітлий  
                             од  наших  гріхів,  о  Боже,
       Даруй  мені  серце  чисте
                             і  правий  дух  онови.
       Не  знехтуй  мене,  людину,  -  
                               єдиний  мені  поможеш
       І  Духа  Твого  Святого
                                 від  мене  не  забери.
       Ти  радість  спасіння  Твого
                                   мені  поверни,  Всевишній,
       І  Духом  Твоїм  всевладним
                                   у  світі  мене  утверди.
       Навчи  іти  беззаконних
                                     Твоїми  шляхами  чистими...
       Врятуй  нас  од  крові,  Боже,
                                       нам  Правду  Твою  нести.
       Бо  ж  Ти  не  бажаєш  жертви,
                                       страждань  людських  не  жадаєш  -  
       Єдиная  жертва  Богу  -  
                                         уражене  серце  в  журбі.
       Засмучений  дух  смиренний,  
                                         мій  Боже,  не  зневажаєш...
       Отверзи  вуста  мої,  Господи,
                                         складаю  хвалу  Тобі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822935
дата надходження 27.01.2019
дата закладки 27.01.2019


Настя Ковал

ЕСМЕРАЛЬДА (переспів відомої пісні на укр. мові)

(Озвучення  дуже  хорошого  поета  цього  сайту  ABIV,
           за  що  я  йому  щиро-щиро  вдячна!!!  )

Краса...,
Мов  промінь  сонця  увірвалась  в  душу,
Ні,  свою  обітницю  я  обіцяю  не  порушу,
Хоч,  так  важко  втримати  при  собі  почуття,
О,  Есмеральда,  ти  мій  гріх,  шлях  в  забуття,
Мій  вічний  хрест  важка  потворність  на  лиці,
Заради  тебе  муки  я    стерплю    усі...
Та,  як  в  своє  серце  горбуна  ти  не  приймеш,
Моїм  стражданням  на  Землі  не  буде  меж,
Й  можливо  в  смерті  спокій  я  лише  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

Рай,  лиш  рай  дарує  цю  блаженну  мрію,
Про  таку  шалену    пристрасть  і  надію
Та,  ці  грішні  помисли  і  ця  сліпа  жага,
До  божевілля  вже  ведуть  твого  раба.
Краса  циганки  полонила  так  мене,
Хоть  д'яволиця  в  тілі  в  неї  і  живе...
Цей,  жагучий  танець  не  забути  вже  мені,
І  тіло  й  серце  моє  мов  горить  в  вогні,
Й  можливо  в  смерті  спокій  я  лише  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

Сон,  чудесний  сон,  любове  Есмеральда.
Рук,  твій  дотик  рук  блаженство  моє  Есмеральда,  
І  враз  зірвався  тихий  стогін  з  губ  моїх
Ця  жалість  твоя,  й  ми  одразу  мов  чужі
Свята  Мадонна  поможи  мені,  прошу,
Цю  маску  скинути  потворну,  що  ношу,  
Мій,  цей  новий  образ  так  полюбить  і  вона,
Адже  творити  чудо  вміє  лиш  краса,  та…
Можливо  в  смерті  спокій  я  лише  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

В  ночі  і  вдень  прошу  я  Бога  про  одне,
Допомогти  змінити  тіло  і  лице
Мій,  цей  новий  образ  так  полюбить  і  вона,
Творити  чудо,  знаю,  вміє  лиш  краса
Й  можливо  в  смерті  спокій  я  усе  ж  знайду,
Молитись  буду,  щоб  зустрітись  нам  в  Раю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394680
дата надходження 22.01.2013
дата закладки 27.01.2019


DarkLordV

Сину

Візьми  біль  і  перетвори  в  щось  хороше
Тоді  виграєш  битву  зі  злом.
Запам"ятай  -  сила  не  вгрошах,
Не  йди  по  життю  козлом.

Всі  свої  вміння  використовуй  во  благо,  
А  бийся  завжди  за  своє.
Не  за  корони,  землі,  титули,  стяги...
А  за  те,  що  в  душі  в  тебе  є.

Будь  вогнем  для  людей,  як  небесне  світило.
Світи,  щоб  кожен  побачив  свій  шлях.
Нехай  життя  несе  тебе  на  крилах,
В  небо  стрімко  лети,  наче  птах.

Сину  мій,  коли  ти  родився
Перемовлялись  між  собою  ліси
І  небосхил  блискавками  заходився,
А  трави  стрепенулися  від  роси.

Йди  у  життя  це  технократичне,
Але  пам"ятай  -  природа  в  тобі
Озера,  річки,  джерела  одвічні
Дуби  вічно-думи  і  верби  сумні.

Будь  мудрим,  у  цім  твоя  сила,
А  розум  хай  служить  тобі,
Через  життя  проведе  тебе  віра,
Любов  і  надія  допоможуть  в  журбі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822809
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 26.01.2019


Valentyna_S

Співає вечір колискову берегам…

Співає  вечір  колискову  берегам.
На  кладці  –  ми.  На  небі  —  щербень-місяць.
Ставок  полоще  срібні  хвилі  з  жовтих  плям.
Ногами  ря́ску  очерети  місять.

Феєрія.  Не  вечір--теплий  кашемір.
Лиш  ми  удвох  на  цьому  бенефісі.  
Та  ще  допитливість  жіноча  ярок-зір,
І    місяця  з  пенсне  на  переніссі…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822633
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 25.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

І що ж зима серцям навіє?

Сніжинок  біле  птаство  закружляло.
І  що  йому  до  тих  стосунків,
Які  вже  не  горять,  а  шепчуть  мляво,
І  чути  дзвін  розлуки  лунко.

У  білих  сукнях  лиш  дерева  мріють,
Весну  усміхнену  чекають.
Лягають  на  папір  холодні  рими,
Морозом  обіймають  каву.

Сніжинок  біле  птаство  розлетілось,
Заплуталось  на  мить  у  віях.
Блукають  ще  кохання  краплі  в  тінях,
І  що  ж  зима  серцям  навіє?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820136
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 21.01.2019


Світлая (Світлана Пирогова)

Зима сніжинки розсипала

Зима  сніжинки  розсипала  зранку,
Немов  метелики  білясті  метушились.
Летіли  і  кружляли  біля  ґанку,
М*який  пухнастий  вистеляли  в  стразах  килим.

Навколо  білизна  сліпила  очі,
Хрумтів,  немов  ванільний  цукор,  сніг  сріблястий.
Старанно  будував  морозець-зодчий
Бурульки  льоду  на  дахах,  гілчасту  казку.

Зима  у  білі  шуби  одягала,
За  щічки  цілували  снігові  родзинки.
І  кожен  з  нас  просив  лиш  Божу  ласку
У  рік  Новий,  і  миру,  й  щастя  для  країни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818324
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 21.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Стукає щастя в вікно ( слова до пісні)

Падає,  падає  сніг,землю  він  застеляє,
Срібними  перлами  ліг,  серце  моє  кохає.
Пісню  співає  душа,  тихо  так  в  заметілі,
А  у  думках  слова,уста  наче  вишні  спілі.

Приспів:

Сніг,  сніг,  сніг,  білий,  пухнастий  і  ніжний,
Сніг,сніг,  сніг  в  зиму  оцю  дивовижну.
Сніг,сніг,  сніг  в  вальсі  із  нами  кружляє,
Сніг,сніг,сніг,  сніг  кращого  дива  немає.

Ніжна  кохана  моя,  для  мене  ти  єдина,
З  під  ніг  тікає  земля,  слід  мете  хуртовина.
В  обійми  тебе  візьму,  не  відпущу  від  себе,
Тебе  кохаю  одну,поспішаю  до  тебе...

Приспів:

В  келиху  нашім  вино,  піниться  і  іскриться,
Стукає  щастя  в  вікно,  світиться  мов  Жар  -  птиця.
Руки  йому  простягни,  не  відпускай  від  себе,
У  нічній  тишині,  зорі  дарує  нам  небо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822172
дата надходження 21.01.2019
дата закладки 21.01.2019


dashavsky

Романтичний вечір,

[youtube]https://youtu.be/hLZvTQ9u54E[/youtube]

Поч.10  сек.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
Свічки  яскраво  мерехкотять    на  столі.
За  обрієм  голуба  глазурь    догоря,
І  в  казковій  тиші  ми  з  тобою      одні...

І  не  потрібно  нам  уже  ласкавих  слів,
Бо  сказані  вони  нами  давним-давно.
Давай  за  руки  з  тобою  ми  візьмемось,
Згадаємо  усе  хороше,  що  було.

Пригадаємо  весняний  теплий  вечір,
Зорі,  що  світили  для  нас  у  вишині.
Той  перший  несміливий  твій  поцілунок,
Який  назавжди  запам*ятався  мені...

Давай  спільні  роки  ми  пригадаємо,
Обійдемо  усе  лихе,  що  в  них  було.
Образи    одне  одному...  Прощаємо!
Бо  ж  на  світі  тільки  один  раз  живемо!

Тільки  дуже  коротку  мить  ми  живемо...
То  ж  забуваймо  лихе,  що  давно  пройшло.
Любов,  Віру  ,  Надію  в  серцях  бережім,
З  ними  в  своє  майбутнє  сміло  ідім.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
І  свічки  догояють  уже  на  столі.
А  місяць  із  за  густих  хмар  виглядає,
Ніби  підморгує  і  тобі,  і  мені.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821586
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


dashavsky

Романтичний вечір,

[youtube]https://youtu.be/hLZvTQ9u54E[/youtube]

Поч.10  сек.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
Свічки  яскраво  мерехкотять    на  столі.
За  обрієм  голуба  глазурь    догоря,
І  в  казковій  тиші  ми  з  тобою      одні...

І  не  потрібно  нам  уже  ласкавих  слів,
Бо  сказані  вони  нами  давним-давно.
Давай  за  руки  з  тобою  ми  візьмемось,
Згадаємо  усе  хороше,  що  було.

Пригадаємо  весняний  теплий  вечір,
Зорі,  що  світили  для  нас  у  вишині.
Той  перший  несміливий  твій  поцілунок,
Який  назавжди  запам*ятався  мені...

Давай  спільні  роки  ми  пригадаємо,
Обійдемо  усе  лихе,  що  в  них  було.
Образи    одне  одному...  Прощаємо!
Бо  ж  на  світі  тільки  один  раз  живемо!

Тільки  дуже  коротку  мить  ми  живемо...
То  ж  забуваймо  лихе,  що  давно  пройшло.
Любов,  Віру  ,  Надію  в  серцях  бережім,
З  ними  в  своє  майбутнє  сміло  ідім.

Романтичний  вечір  на  березі  моря,
І  свічки  догояють  уже  на  столі.
А  місяць  із  за  густих  хмар  виглядає,
Ніби  підморгує  і  тобі,  і  мені.
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821586
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Кришталеві почуття

Ти  розбив  почуття  на  шматочки  кришта́лю,
Не  зберіг  ту  надійну  і  вірну  любов.
Не  повинно  так  бути,  я  добре  це  знаю,
Повертатись  туди  більш  не  хочеться,  знов.

Нехай  сніг  замітає  сліди  не  бажанні,
Я  не    хочу  більш  чути  порожні  слова.
Заморозив  мороз,  те  гаряче  кохання,
Посприяла  у  цьому  холодна  зима.

Я  весну́  почекаю  і  теплого  літа,
Коли  птах  заспіває  веселих  пісень.
Буде  днем  тим  ласкавим,  кохання  зігріте,
Закружляє  у  вихорі  знов  карусель.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821559
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


Віталій Назарук

НЕ ВБИВАЙТЕ СЛОВОМ

Нікого  у  житті  не  обзивай,
Забудь  про  мати  і  про  грубе  слово.
Душу  людську  словами  не  вбивай,
У  тебе  ж  є  найчарівніша  мова!

Найперше  слово  «мама»  у  дітей,
А  далі  потічок  словесний  лине.
Кожна  розмова  додає  вістей,
Що  прилітають  в  спілкуванні  клином.

Діти  –  це  губка,  все  вбирає  в  нас,
Ви  щось  сказали  –  діти  не  забули…
Негарне  слово,  лайка  кожен  раз,
Повернуть  дітям  слово  і  минуле…

Коли  із  вуст  долине  щось  до  вас,
В  вас  буде  подив:  -  «Звідкіля  навчився?»
Казали  ви  при  ньому  і  не  раз,
Ось  результат  і  він  не  забарився.

Брудні  слова,  часами  матюки,
Морозять  душі,  викликають  сльози.
Вони  у  мові,  наче  будяки  -
Це  вороги  у  спеку  і  в  морози.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821557
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


ОЛЬГА ШНУРЕНКО

Не виставляю правду напоказ

(за  мотивами)

"Страшні  слова,  коли  вони  мовчать,
коли  зненацька  ніби  причаїлись,
коли  не  знаєш,  з  чого  їх  почать,
бо  всі  слова  були  уже  чиїмись"
Ліна  Костенко

Буває,  важко  довгий  час  мовчати,
і  так  нелегко  все  тримати  у  душі,
думки,  немов  зачинені  за  грати,
і  рій  шалений  різних  слів  у  голові…

Чому  мовчу  і  не  пишу  публічно,
не  виставляю  більше  правду  напоказ  –
тому  що  все  здається  прозаїчним
і  сказаним  задовго  вже  до  нас…

Тому  що  все  ділю  на  до  і  після,
не  розумію,  де  свої,  а  де  чужі,
коли  слова,  неначе  гостре  вістря,
безжалісно  шматують  серце,  як  ножі…

Настав  жорстокий  час  нерозуміння,
коли  чужий  серед  своїх  і  навпаки,
одні  в  глибокій  стадії  сп`яніння,
а  інші  на  межі  і  навіть  жебраки…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821483
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Romashe4ka

Він кохав її…

Він  кохав  її  тільки  очима,
І  не  смів  доторкнутись  рукою.
Увесь  час  стояв  за  її  плечима,
Розумів  -  може  бути  терпкою.

Він  кохав  її  тільки  очима,
І  не  смів  розказати  нікому.
Так  хотів  бути  поруч  із  нею,
Та  її  душа  належала  чужому.

Він  кохав  її  тільки  думками,
Доторкався  до  неї  у  снах.
Серце  стукало  вдень  без  упину,
А  ночами  були  сльози  в  очах.

Він  кохав  її  тільки  очима,
Ніч  здавалась  розлукою  вічною.
Так  чекав,  що  побачить  її  знову,
Щоб  текла  кров  по  венах  річкою.

Він  кохав  її  тільки  думками,
І  це  все,  що  було  поміж  ними.
Він  страждав:  розривалось  в  середині  все  та  горіло...
Проте  знав,  що  кохав  так  давно  й  безнадійно.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821399
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Валентина Рубан

НЕ ПОЛОХАЙ ЗИМУ

Не  полохай  зиму  своїм  смутком,
Не  загонь  на  душу  холоди.
Ти  збирайся  зараз  хутко  –  хутко,
В  до  мене  на  побачення  прийди.

Прилети,  зігрій  самотнє  серце,
Що  принишкло,  ніби  у  снігу.
Розтопи,  розвій  жалю  озерце,
Зупини  печалі  на  бігу.

Приголуб,  гарячими  вустами
Обцілуй  і  більш  не  відпускай.
Пригорни  умілими  руками,
Й  біля  свого  серденька  тримай.

Не  полохай  сумнівами  віру,
Я  ж  чекаю  з  вечора  до  рання.
Прожени  розлуку    гірку  й  сіру.
Протопчи  стежинку  для  кохання

Грудень  2018  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821380
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Валентина Рубан

РІЗДВЯНА ЗІРКА

Різдвяна  Зірка  сяє  в  високості,
Освітлює  й  чарує  все  село.
Приїхала  додому  я  у  гості.
Приїхала,  як  і  колись  було.

У  хаті  тепло,  затишно,  привітно,
Скрізь  пахне  святістю  і  пирогами.
На  стінах  рушники  яскраво  квітнуть.
Так  добре  мені  в  батька  й  мами.

Мороз  тріщить  на  вулиці,  пекучий,
А  дрова  гоготять  собі    в  лежанці.
Так  добре  гомоніть  тут  вечорами,
Ще  краще  –  просинатися  уранці.

Дитинство  тут  щедрує  по  куточках,
Тут  молодість  моя,  як  зірка  рання.
Тут  пам»ять  моя  всі  стежинки  знає,
Сховалось  тут  моє  перше  кохання.

Лиш  ми  роз»їхались    кудись  далеко,
Різдвяні  ж  зорі  –  сяють  в  високості.
Кому  ми  все  це  рідне  залишили?
Треба  частіше  повертатись,    хоч  у  гості.

Листопад    2018  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821369
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Заряджай на позитив

Під  чобітьми  сніжок  рипить,
Мороз  на  склі  дива  малює.
Зимову  цю  чудову  мить
Запам"ятай,  мій  друже  любий.

Що  вітер,  наче  батогом
Тебе  так  боляче  шмагає,
Ти  не  звертай  на  це  уваги
І  збережи  в  душі  тепло.

Красу  в  усьому  помічай:
У  срібному  вінку  сніжинок,
У  білій-білій  скатертині,
Що  простяглась  за  небокрай.

В  крижинках,  сонця  промінцях,
Навіть  глибоких  кучугурах,
А  неба  зимового  хмурість
Також  казковою  сприймай.

Хай  заметілі  білий  дим,
Холодно,  вітряно  й  похмуро,
Ти  заряджай  на  позитив
Близьких  та  друзів,  всіх  навколо.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821314
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Протоієрей Роман

Люби!. .

Авторська  пісня  


Люби  мене  безгрішно,  новорічно!
Люби,  як  гладиш  квіти  по  весні!
Люби  мене  безхмарно  і  навічно!
Люби  мене  в  зірках!  Люби  вві  сні!..

Люби  мене,  коли  палають  крони,
Коли  вогонь  відблискує  в  очах,
Люби  мене  коли  вітри,  прокльони
Доносяться  —  і  коло  горла  страх,

Як  гостре  лезо,  прорізає  шкіру,  —
І  відчуваєш  всім  єством  протест.
Люби  мене,  коли  втрачаєш  віру,
Люби  мене,  коли  ідеш  на  Хрест...

Люби  мене,  коли  мене  всі  зрадять
І  почорнять,  скупають  у  золі!
Люби  мене,  коли  любить  не  радять
І  найрідніші  люди  на  землі!

І  серце  неймовірний  сумнів  крає,
І  сльози,  немов  зорями  в  траву...
Люби  мене!  Бо  вже  мене  немає.
Я  став  тобою!  Я  в  тобі  живу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821224
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Леся Геник

Мовчання

Так  багато  дощу  і  безсоння
на  пониклих  від  часу  дахах,
так  багато  гіркого  бездоння
у  мовчання  твого  на  руках.

Так  багато,  аж  схипує  вітер,
розгойдавши  досвітні  жалі.
Хтось  невтішну  сльозу  ще  не  витер
на  обличчі  сумної  землі.

Не  розтанув  у  вирі  чекання,
не  схилився  над  сховком  душі.
Безневиння,  немов  покарання,  
штрихпунтиром  -  чужі-не-чужі...  

Там,  де  дощ,  де  зима  й  неправдешність,
небажання  пізнати  "за  так",
як  у  серце  впиваються  клешні,
як  за  обрій  зникає  літак.

Залишаючи  біле  бесліддя
над  дахами  зажурених  міст.
Ти  мовчиш.  Я  вслухаюся  й  ніби
розумію  прихований  зміст.

3.01.19  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821196
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Ярослав Ланьо

МЕРТВЕ СЕЛО


Дивлячись  під  ноги  вікнами  сліпими
Розбрелися  тихо  хати  по  селу,
Лист  тремтить  останній,  на  кривій  осиці,
Мов  боїться  впасти  мертвим  у  траву.

Ні  дороги  в  полі…Ні  пісень,  ні  вітру,
Місяць  навіть  в  небі,  тут  вже  не  сріблить,
Ні  круків  зимою,  а  ні  бузьків  влітку…
В  просторі  панує  одна  стала  мить.

Розбрелися  хати,  наче  вдови  чорні,
Згадують  щось  рідне,  кожна  щось  своє,
А  в  яру  за  лісом,  роги  від  корови,
Та  кістки  обгризані  лежать  де  не  де…

Нікому  радіти  ні  дощу,  ні  сонцю,
Сіно  почорніло  із  минулих  літ,
Журавель  з  колодця,  ржавому  відерцю,
Дав  уклін  прощальний  й  втомлено  приліг.

Ні  мишей  церковних,  ні  самої  церкви,
Нема  школи,  клубу,  тиша  навкруги…
Тільки  дід  старенький,  що  не  може  вмерти,
Ходить  немов  привид  вже  які  роки.

Сам  один  на  світі,  між  руїн  та  згарищ,
Розмовляє  тихо  з  вітром  і  дощем…
Хрест,  труна  готові,  та  хто  поховає,
Так  й  живе  з  думками,  дідусь  день  за  днем.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821200
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


golden-get

Муза знов мене накрила.

Муза  знов  мене  накрила
Лагідним  своїм  теплом.
Ти  моя  голубка  сизокрила,
Мені  так  приємно  бути  під  твоїм  крилом...

Бо  Муза  не  любить  байдужих
До  поезії  зі  смаками  весни,
З  музою  можливо  одужати
Від  хвороб  нудьги  страхів...  В  думки

Зануритися  -  дивні  таємні
Відкриваючи  нові  світи.
Муза  моя,  мені  так  приємно
Що  ведеш  мене  знову  у  сни

Де  юнак  я  з  душею  -  моторний
Той  що  вчиться  ловити  -  дива.
Жвавий,  чистий  та  такий  непоборний
Бо  не  міф  ти  ,  а  дійсно  жива,

Щоб  теплом  знов  та  знов  накривати,
Гарних  справ  є  багато  в  житті.
Ніжні  пісні  під  ранок  співати,
Щоби  потім  складати  вірші.  






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821177
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Ukraine55

Засніжило

Засніжило  знову,  засніжило
І  сніжинки  летять,  як  літа.
Побіліло  все,  побіліло.
Зима  скроні  мої  заміта.
Приморозило  і  скувало
Річку,  озеро,  калюжі.
Якось  млосно  на  серці  стало.
Щось  коверкає  у  душі.
Прогуляюся  сам  по  вулиці.
Може  зникне  кудись  хандра.
До  обличчя  сніжинки  туляться.
Ще  душа  моя  не  вмера...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821208
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 13.01.2019


Протоієрей Роман

До ніг твоїх всі квіти світу…

До  ніг  твоїх  всі  квіти  світу
І  таємничий  шепіт  трав,
І  зоряну  нічну  сюїту,
Яку  скрипаль  ще  не  заграв...

Тобі  присвячую,  кохана,
Усі  порфіри  королів,
Зі  дна  морів  і  океану
Скарб  затонулих  кораблів!

Тобі,  любове  нездоланна,
Моя  перлина,  мій  шедевр,
Моя  квіткова,  несказАнна,
Вродливіша  за  королев,

Що  колись  правили  світами,
Тобі  складаю  світ  увесь
І  золотими  ланцюгами
Я  бряцаю  у  твою  честь!

Як  раб,  піднявши  вгору  культі,
Скалічений,  але  живий!
І  гори,  хмарами  окуті,
І  саван  ніжно-голубий!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820666
дата надходження 09.01.2019
дата закладки 09.01.2019


Tit

КОЛИ ТИ ДОЖИВЕШ ДО СИВИНИ

Коли  ти  доживеш  до  сивини,
То  зрозумієш  що  життя  минає,
Й  насняться  вам  дитинства  гарні  сни,
Життя  коротке,швидко  так  зникає.

Було  в  нім  все  і  радість  й  навпаки,
І  труднощі  були  і  перемоги,
Спливають  нам  відпущєні  роки,
Ми  потребуєм  рідних  допомоги.

Побачимо  ми  наших  онучат,
Почуємо  щє  сміх  їх,їхні  сльози,
А  щє  можливо  наших  правнучат,
В  житті  бувають  різнії  курйози.

Так  проживи  достойно  це  життя,
Завжди  радій,жартуй  і  усміхайся,
Та  маєш  відійти  у  небуття,
То  ж  у  гріхах  своїх  покайся.

                                         19.09.15  рік

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820415
дата надходження 07.01.2019
дата закладки 07.01.2019


Зоряна Кіндратишин

НА ПОРОЗІ РІЗДВО

На  порозі  Різдво,
Снігом  все  замело
І  малює  мороз  візерунки.
Пам'ять  крутить  кіно  ...
Як  давно  це  було  ...
Стільки  літ...  навіть  збилась  з  рахунку.

Вже  ялинка  горить,
Все  на  кухні  кипить,
Дітвора  невгамовно  голо́сить,
Немов  "хвостики"  ті,
З  пампухом  у  руці,
І  дідусь  гордо  Ді́дух*  заносить.

А  бабуся  відтак
У  макі́трі*  тре  мак:
"Не  облизуйте  лиш  макого́на*!
Бо  буде  чоловік
У  вас  лисий  повік!"  -
Не  лякала  нас  ця  заборона  ...

Ось  вечеря  Свята,
На  столі  вже  кутя
Страв  дванадцять,  немов  по  закону,
Та  різдвяна  свіча  ...
За  столом  -  вся  сім'я,
Спільно  молимось  ми  до  ікони.

Як  з'їжджалась  рідня,
І  далека,  й  близька,
Старовинні  колядки  лунали.
Повна  хата  гостей
Із  усіх  областей  ...
Цілий  рід  дід  і  бабця  тримали.

Ця  весела  пора
Відійшла  в  небуття.
Дід  і  бабця  вже  там  ...з  праотцями  ...
Але  вірю,  вони
Усе  бачать  згори
І  з  небес  наглядають  за  нами  ...

На  порозі  Різдво,
Снігом  все  замело,
Дітвора  невгамовно  голо́сить,
Немов  "хвостики"  ті,
З  пампухом  у  руці,
Чоловік  гордо  Дідух  заносить.

Моя  мама  відтак
У  макітрі  тре  мак:
"Не  облизуйте  лиш  макогона!.."
Все,  що  вчили  нас  ВИ
Пам'ятаємо  ми  ...
Й  на  стіні  старовинна  ікона.

©  Зоряна  Кіндратишин
__________
*Макі́тра —  конусоподібний  посуд,  виготовлений  із  випаленої  глини,  для  сходження  тіста  або  для  перетирання  маку  макогоном  чи  подрібнення  інших  харчових  продуктів.

*  Макогі́н  -  дерев'яний  стрижень  із  потовщеним  заокругленим  кінцем,  яким  розтирають  у  макітрі  мак,  пшоно  тощо.

*  Ді́дух (його  ще  називають:  дід,  коляда,  колядник,  сніп,  король,  дідок)  —  українська  різдвяна  прикраса,  символ  пожертвування  найкращого  збіжжя  у  хліборобських  культурах. Дідух —  символ  урожаю,  добробуту,  багатства,  безсмертного  предка,  зачинателя  роду,  духовного  життя  українців,  оберега  роду.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820195
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 05.01.2019


rutzt

Ходили небом пароплави…

Ходили  небом  пароплави,
Пускали  білохмарний  дим,
І  я  знайшов  собі  забаву:
Побуду  трохи  молодим.
Кого  ота  дорослість  гріє?
Чия  тим  стішилась  душа?
Дорослість  убиває  мрії
Без  злого  умислу  й  ножа.
Цим  нівелюються  натури,
І  перетворюються  в  муть.
То  нащо  це,  коли  фігури
Із  білих  хмар  вгорі  пливуть?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820144
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019


Сергій Лісовий

Тату

[b]Я  часто,  часто  мрію  тату,
Що  із  сім'єю  їду  на  Різдво,
Везу  дітей  в  батьківську  хату...
Від  того  б  серце  радісно  гуло

Ось  вулиця,  береза  і  межа
І  брама  вже  б  відкритою  була...
Ти  змучений  виходиш  з  гаража,
Стираєш  піт  із  сивого  чола...

Ідуть  роки,  ростуть  у  мене  діти,
Тобі  ж  сьогодні  було  б  шістдесят...
Ти  там  високо  можеш  порадіти,
Що  маєш  двійко  внуків-пташенят

І  я  не  знаю  як  би  все  це  було,
Радів  би  ти...  Я  ж  просто  уявив...
Одне  ж  бо  цвяхи  молотком  погнуло,
А  інший  інструменти  розгубив...

А  час  біжить  невпинною  ходою
І  не  завжди  як  хтось  із  нас  бажав...
Прийшов.  Поговорив  з  тобою.
Ти  вибач,  що  так  рідко  приїжджав...[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820109
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019


Ганна Верес

О краю мій, мій раю тополиний!

О  краю  мій,  мій  раю  тополиний,
Панують  де  і  слава,  й  зрада,  й  біль,
І  вічний  сум  верби,  й  краса  калини  –
Все,  краю  мій,  вмістилося  в  тобі!

О  краю  мій,  праотча  земле  мила,
Де  шир  степів  і  неба  синьодаль,
В  сльозі  й  крові  не  раз  в  житті  умилась,
Поки  як  Україна  відбулась.

О  краю  мій,  моя  молитво  й  казко,
Це  ви  поводирі  мого  життя,
І  колискова  мамина,  і  ласка
Стелились  на  шляху  поміж  звитяг!

О  краю  мій,  край  соняха  й  пшениці,
Добра  й  любові,  й  Божої  краси,
Де  небеса  в  веселих  зоряницях
Й  синіють  трави  в  обіймах  роси!
 
О  краю  мій,  твоя  надійна  криця
Для  слова  і  крила,  що  в  світ  несе,
Невипита  душі  свята  криниця
І  лірики  моєї,  і  пісень!
22.12.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820117
дата надходження 04.01.2019
дата закладки 04.01.2019


Валентина Голубівська

Письменниці Ніні Кочубей

Серед  сокиринських  принад
Десь  є  і  затишна  ротонда,
Палац  з  усмішкою  Джоконди,
Метафоричний  диво-сад.

І  проза  в  профіль,  та  анфас,
І  спалахи  душі  чужої.
Знайомі  і  близькі  герої,
Змальований  майстерно  час.

Бандури  звуки  у  траві,
І  світ  самого  Вересая.
Тут  кожна  квітка  надихає.
І  сам  Господь  -  твій  візаві.

О  незбагненний  дар  оцей:
Зібрати  монологи  м'яти,
Проміння  спів  запам'ятати
І  словом  обігріть  людей!

І  кожен  порух  відтворить.
Наповнить  змістом  кожну  фразу.
Рубіни  відділить  від  стразів,
Вселити  радість  в  кожну  мить.

І  не  сполохать  ельфів,  фей,
Струснувши  музику  із  гілки,
І  записати  настрій  бджілки-
Все  вміє  Ніна  Кочубей!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819820
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський

Купала мене доля…

Купала  мене  доля  у  добрі  й  любові,
Сповивала  в  ласку  й  ніжності  рушник,
Мовила,  як  мама  те  напутнє  слово,
Яке  із  собою  пронесу  весь  вік.

Але  так  траплялось,  що  була  жорстока,
Ляпаси  давала  мені  раз  у  раз,
Рану  залишала  болючу  й  глибоку
І  пекла  сльозою  гіркоти  й  образ.

Потім  знов,  як  сонце  мене  зігрівала,
Сіяла  у  душу  надії  зерно,
Труднощі  щоби  я  всі  перемагала,
Впевнений  робила  теж  за  кроком  крок.

І  я  намагалась  у  житті  долати
Прикрощі  й  хвороби,  заздрість  ворогів,
Пережити  рідних,  друзів,  близьких  втрати
Й  не  згубити  чуйність  в  серденьку  своїм.

Вірити,  любити,  мріяти,  кохати,
Улюбленій  справі  віддавать  сповна
Усі  свої  сили  й  вміння  до  останку,
Щоби  добрим  словом  хтось  колись  згадав.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819862
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 02.01.2019


Анатолій Розумний

РІЗДВО…

У  небі  запалала  Вифлеємська  зірка,
Стоїть  дванадцять  страв  святкових  на  столі.
На  покуті  зорять  Ікони,  світить  свічка...
Настав  Святвечір...  Стало  темно  надворі...

Вже  за  столом  зібралася  уся  родина,
І  пошепки  Молитву  дружно  промовля...
І  Бога  дякують,  що  дарував  Він  Сина,
Ісуса  нашого,  Спасителя,  Христа...

Відвідавши  багатої  куті  із  медом,
І  "Нову  радість"  разом  дружно  заспіва,
Несе  святу  вечерю  до  своїх  хрещених
Дзвінка  й  весела,  щебетуча  дітвора...

На  всю  вже  колядують  парубки  й  дівчата,
Далеко  чутно  їх  веселий  гомін  й  сміх.
Везуть  наколядоване  добро  в  санчатах,
Скрипить  й  співає  під  ногами  білий  сніг…

Окраєць  місяця  за  хмарку  зачепився,
На  банях  церкви  так  виблискують  хрести...
Опівніч  вже...  Ісус  -  Син  Божий  народився!
Славімо  всі  Його!  -  ти  так  відповіси…

Анатолій  Розумний
03.01.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818957
дата надходження 25.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Тетяна Горобець (MERSEDES)

Для нас кохання несли голубки

Минуло  стільки  вже  багато  літ,
Як  ми  уперше  бачились  з  тобою.
Розквітла  ти,  мов  яблуневий  цвіт,
Стискалось  серце  у  ті  дні  до  болю.

Для  мене  ти  красунею  була,
Оберігав  тебе  завжди  і  всюди.
Зимою  ти  трояндою  цвіла,
Бувало,що  і  заздрили  нам  люди.

Я  прокидався,чувши  голос  твій,
Ти  щебетала,  наче  рання  пташка.
Було  не  здійснено  багато  мрій,
Коли  я  згадую,  на  серці  важко.

Та  я  кохаю,  хоч  пройшли  роки,
Думками  кожен  раз  до  тебе  лину.
Для  нас  кохання  несли  голубки,
Прийди  до  мене  люба  на  гостину...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818784
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Ніна Незламна

Зимовий вечір


Зимовий  вечір,  легенько  ліг  на  плечі
Земля  довкола    в  посрібленому  вінку
Не  відчувала,    я  нині  порожнечі
Зима  кружляє  у  весільному  танку

В  небесній  мисці,  набундючені  хмари
Ні  не  зіпсують,    вони  настрій  нікому
І  я  радію,  що  знову  сипле  чари
Тож  заховаю,  печаль  під  ними  й  втому

Грайливий  вітер,  злегка  пестить  дерева
Пух  лебединий,  злітає  попід  ноги
 Покручується,  мережка  кришталева
Впаде  донизу,  під  покровом  дороги    

Різноманіттям,  дивує  тихий  вечір
Краса  зимова,  приваблює  погляд  мій
Неначе  в  ковдрі,  не  боюсь  холоднечі
Моргає  місяць  у  оправі  золотій…

                                                                         09.12.3018р




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818737
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Амадей

Коханій

Я  дякую  тобі  кохана,
За  нерозтрачену  любов.
За  те,  що  ти,  мов  зірка  рання,
Для  мене  засіяла  знов,
За  почуття  що  розбудила,
У  серці,  ніби  яблунь  цвіт,
За  те,  що  серце  полонила,
Коханням  хочеться  п"яніть.
За  ті  п"янкі  зимові  ночі,
За  ту,  безмежну  благодать,
І  за  твоі  щасливі  очі,
Що  не  дають  ночами  спать.
Дивлюсь  на  зорі  я  ночами,
Злітаю  в  небо  ніби  в  сні,
З  цвітом  черемхи,  з  солов"ями,
Чекаю  новоі  весни.
І  хочеться  п"яніть  від  пісні,
І  в  небо  лебедем  злетіть,
Дав  Бог  мені  кохання  пізнє,
Дав  Бог  мені  тебе  зустріть,
Від  почуттів  душа  співає,
Співає  серденько  моє,
Я  славу  Господу  складаю,
За  те,  що  Ти  у  мене  є.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818686
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

У крижаній слюді

Перлинно  сніг  летить  із  скрині  неба,
І  за  вікном  лиш  жевріє  ліхтар.
Спливає  спогад,  мов  душі  потреба,
Сягає  висоти    до  сивих  хмар.

...Дзвінке  серцебиття  в  безмовній  тиші,
Вогонь  вже  воскресає  сильних  рук.
І  разом  ми  години,  дні  і  тижні...
Але  ж  завадив  чийсь  холодний  брук.

Тягнулася  дорога  в  даль  морозну,
Запорошила  сніговерть  сліди...
...Не  звикла  до  суворого  прогнозу,
Хоч  спогад  мій  у  крижаній  слюді.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818661
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Крилата (Любов Пікас)

ЖИТТЯ

Життя  таке  крихке,  таке  тендітне.
Висить  на  волосині  повсякчас,
До  сонця  тягне  руки  нині,    квітне,  
А  завтра  смерть  глядить  йому  в  анфас.

Не  кожен  час  свого  відходу    знає,  
За  планом  чи  як-будь  собі  живе:  
Бува,  у  сім  комор  добро  складає,
Бува,    на  вітер  кидає  усе.

Та  скільки  б  не  світила,  гасне  свічка,
І  треба  йти,  і  щось  таке  лишить,
Що  не  накриє  тьма,    не  змиє  річка,    
Не  з’їсть  іржа,  вогонь  не  спопелить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818643
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 23.12.2018


НАДЕЖДА М.

Знов зима січе снігами сивими

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=qb-qv1U36b4
[/youtube]
Пригорни  мене  руками  сильними,
Обійми,  як  ти  колись  умів.
Знов  зима  січе  снігами  сивими,
Захисти  мене  без  зайвих  слів.

Урятуй  від  буднів  непроглядних,
Посели  у  серці  спокій,  як  колись.
Прогони  думки,  що  непідвладні,
Що  на  дні  душі  моїй  вляглись.
                                                                
А  коли  прийде  знов  ніч  безсонна,
Тихо  мені  казку  розкажи.
Зникне  хай   рутина  ця  буденна,
Погляд  на  стосунки  освіжи.

А  тепло  людське  багато  вміє,
Тільки,  якщо  щире,  від  душі.
Завірюха,  що  надворі  віє,
Хай  позаздрить  нам  у  цій  тиші.

Обійми  не  так,  як  ти  умієш,
Обійми  сильніше,  ніж  завжди..
А  надворі  ранок,    вже  сиріє.
Непогоду  в  серці  пережди...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818384
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 21.12.2018


Valentyna_S

Замальовка 2

Упала  з  неба  чиясь  зірка,
Здійнялась  ввись  чиясь  душа.
Три  рази  сич  десь  крикнув  гірко
Й  згубив  неспокій  у  кущах.

Пливе  без  весел  часу  човник,
Хмарини  в  за́світ  ніч  жене.
Закляк  на  місці  місяць  повний,
Мов  вперше  бачить  він  мене.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817790
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


М. Севастьянов

Безжалісність


Святий  Боже,  Святий  Крепкий,
Що  ж  таке  з  цими  людьми?
Дав  життя  їм,  дай  ще  й  клепки,
Щоби  виповзли  з  пітьми.

Немов  сліпі  мишенята
По  землі  блукають,
А  там  -  гадина  проклята,  -
Хіба  ж  вони  знають.
Половила  їх  гадина,
Та  й  ану  ковтати:
Чи  то  донька  мамина,
Чи  син  ото  тата.
Все  рівно  тій  гадині,
Гадині  проклятій,
Що  то  діти  мамині,
Батькові  малята.

Дурні  батьки,  дурні  й  діти,
Як  вас  врятувати?
Юність  вашу  обігріти,
Старість  вшанувати.
Подуріли  люди  в  світі,
Мов,  серця  не  мають:
Самі  своїх  ловлять  в  сіті,
Ріжуть  та  вбивають!
Ріки  крові!..  
                 ріки  крові
До  Бога  взивають,
Скільки  болю  в  кожнім  слові  –
Люди  те  не  знають.
Не  знають,  не  бачать,
Чути  не  бажають!
Хіба,  Боже,  теє  значить,
Що  серця  не  мають?

Ой,  не  мають  того  серця!..
Як  хижі  тварюки  –
Нема  ножів  –  візьмуть  скельця  
В  безжалісні  руки.
Ріки  крові...
                   течуть  ріки,
До  Бога  взивають:
Ні  жінки,  ні  чоловіки,
Бач,  серця  не  мають!

Святий  Боже,  Святий  Крепкий...
Пречистая  Мати,
Попроси  Святого  Сина
Серце  людям  дати!
04.06.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817779
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Володимир Мілянчук

Привіт, моє сонце, чому ти сумуєш?

Привіт,  моє  сонце!
Чому  ти  сумуєш?
Відкрий  своє  серце  -  
Й  одразу  почуєш

Мелодій  чарівних
Стрункі  голоси
І  звуки  кохання,  
Тепла  і  краси!

Відкрий  свої  очі  -
Й  одразу  побачиш,  
Що  Всесвіт  сміється,
Що  небо  не  плаче,

Що  зорі  погратись
До  Сонця  прийшли
І  людям  частинку
Тепла  віддали.

Полянь  на  уквітчані
Зеленню  гори,
На  вічне,  величне  
І  радісне  море,

На  пташку,  що  лине
Попід  небеса...  
Яка  ж  навкруги  
Невимовна  краса!

Поглянь  в  мої  очі
Посеред  світання  -  
Й  одразу  побачиш
Краплину  кохання,

Й  одразу  відчуєш  
Краплину  любові,
І  збудуться  мрії
Твої  кольорові!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817695
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Віталій Назарук

ЛИШ ЗГАДКИ

Болить  і  нині,  ще  не  відболів…
Думки  летять  і  розривають  душу.
Краще  б  тоді  я  полум’ям  згорів,
Проте  живу  і  довго  жити  мушу.
Тепер  пора  прощатись  нам.  Пора.
Холодить  сніг,  на  вікнах  вітражі.
Зима  потрохи  в  гості  зазира,
Із  рідних  тепер  стали  ми  чужі.
Відснились  сни,  розвіялось  тепло,
Кудись  поділось  все  без  вороття.
І  зникло  все,  що  в  нас  колись  було,
Лиш  згадки  залишились  про  життя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817731
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Тетяна Рейне

Я тебе чекала майже пів століть. .

Барабанив  дощ  у  моїм  саду,
Замочив  до  скрипу  на  веранді  сходи,
Ти  сказав  колись:  я  іще  прийду!
А  пройшли  роки  і  пальто  із  моди.

Календар  на  кухні  світить  грудень  місяць,
Снігу,  як  вагони,  за  моїм  вікном.
Із-за  хуртовин  не  розгледіть  вулиць,
І  душа  як  камінь  стигне  під  замком.

Не  тобі  судити,  не  мені  таїть,
Не  усе  в  житті  так,  як  би  нам  хотілось,
Я  тебе  чекала  майже  пів  століть,
І  від  цих  чекань  небо  затаїлось.

Барабанив  дощ  у  моїм  саду,
Сорок  третя  осінь  без  твоїх  очей.
Ти  сказав  колись:  я  іще  прийду!  
Очі  не  здрімали  тисячі  ночей.

Не  гнівити  Бога,  значить  не  кохати,
Барабанить  дощ,  хуртовина  в’є,
На  весні  і  літом  можна  нам  літати,
Але  спомин  в  серці  безсердечно  б’є.

Так  роки  сходили,  що  не  день-  пора.
То  у  полі  сходить,  то  густа  зима.
А  тебе  немає...як  мене  нема,
Я  тебе  чекала  все  життя  одна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817685
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Зоя Журавка

СЕЛО


СЕЛО
Хати  біленькі  під  горою,
а  люду,  наче  комашні.
Вони  і  сіють,  жнуть  і  полють,
працюють  всі:  дорослі  і  малі.
Життя  бурлить,  біжить,  вирує.
Зима  мине,  прийде  весна
красою,  цвітом  зачарує
цей  краєвид  мого  села.
Давно-  давно  усе  змінилось,
немає  мазаних  хатин.
Неначе  все  мені  наснилось:
підгірок,  стежка,  перетин.
Хатина  біла,  в  ній-  бабуся
з  печі  вийма  духмяний  хліб.
В  минуле  вітром  увірвуся
туди,  де  в  клуні  житній  сніп.
Хай  це  лиш  сон,  на  серці  щемно,
щось  доторкнулось  серця  струн.
Лиш  би  село  моє  не  вмерло!
Нехай  співа  в  траві  цвіркун,
нехай  сміються  завжди  діти,
і  зріють  вишні  у  садках,
під  вікнами  буяють  квіти,
а  мрії  пращурів  не  згубляться  в  віках.  
У  вірші    стрілися  минуле  і  майбутнє,
і  сьогодення  біль  заснути  не  дає.
Як  зберегти  все  рідне  ,  незабутнє?
Реформа  нищить,  болю  завдає!
Автор  Зоя  Журавка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817558
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 14.12.2018


Мартинюк Надвірнянський

Незабувай ….

Відшелестіло  листя  і  опало,
Природа  заніміла  й  наче  спить.
Незабувай  минуле  щоб  не  сталось,
Незабувай,  хай  серденько  щемить.

Незабувай,  хоч  це  життя  й    нелЕгке,
В  житті  прекрасним  треба  дорожить.
Хай  те  минуле  наче  тінь  далека
Незабувай,  хай  серденько  дрожить.

Життя  таке,  його  не  перепишеш,
Воно  солодке  хоч  і  не  просте.
Незабувай,хай  серце  легше  дише,
І  сад  весною  знову  зацвіте.

Ще  соловей  в  саду  заллється  співом,
І  зацвітуть  до  обрію  лани
Поки  минуле  мов  прекрасна  діва,
Тобі  всміхатись  буде  здалини.

Парище
12.  12.  2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817303
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Віталій Назарук

ГОТУЙМОСЬ ДО РІЗДВА

Надходить  вечір.  На  столі  кутя.
Ялинка  прибрана  під  образами.
Запалені  лампадки  і  свіча,
Діти  чекаю  лише  тата  й  маму.

На  покуті  у  сіні  дідух  спить,
Пузатий,  щедро    вбраний  у  калину.
Всі  ждуть  Різдва,  як  наступає  мить,
Коли  колядки  линуть  у  родинах.

У  вишиванках  входять  бабця  й  дід,
Крайкою  блузку  мама  підв’язала.
Молитва  -  «Отче  наш»,  щоб  через  рік,
Різдва    родина  знову  дочекалась.

Вечеряють…  Яка  смачна  кутя,
Коли  панує  щастя  у  родині.
Тоді  здається  казкою  життя,
Лише  щоб  мир  був  в  нашій  Україні.  

А  після  церкви  йдуть  колядники,
Бродять  вертепи  з  хати  і  до  хати.
Це  Україна,  що  у  всі  віки,
Різдво  завжди  уміла  святкувати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816992
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


Ганна Верес

Люблю осінні вечори

Люблю  осінні  довгі  вечори,
Хоча  темніє  надто  таки  рано,
З  вікна  невидимі  ні  сад,  ні  явори,
І  місяць,  і  зірки  неначе  вкрали.

А  ми  із  музою  чаюємо  в  теплі,
Домовились  не  поспішать  нікуди,
Здається,  ми  одні  на  всій  землі…
І  спогадів,  і  планів  у  нас  –  пуди.

Коли  ж  у  нічку  вечір  заблука,
Посіє  букви  строго  у  рядочки,
А  в  них  –  про  нас,  героя-вояка,
То  кров  вистукує  у  скронях  молоточком.

Завмерли  у  шерензі  і  думки:
Комфортно  їм  у  довгому  чеканні,
Осінній  темній  ночі  завдяки,
Побачать  світ  і  вірші  про  кохання.

Люблю  я  довжелезні  вечори,
Коли  думкам  у  голові  не  тісно,
Коли  диктує  хтось  мені  згори
Наступний  вірш,  а  чи  слова  для  пісні.
22.10.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816804
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 09.12.2018


НАДЕЖДА М.

СІче і крутить білий сніг

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=12UkXfSXFS4
[/youtube]
Січе  і  крутить  білий  сніг.
Яка  лиха  оця  година!
Десь  недалеко  вітру  сміх,
Ламає  він  малу  стеблину.

Вона  тримається,  як   може,
Не  хоче  впасти  у  замет.
Надія  теплиться,  так  схоже,
І  з  вітру  вирватись  тенет.

А  вітер  крила  розправляє,
Стеблинку  тисне  до   землі.
Його  ця  гра  так  забавляє.
Він  радий:  сили  ж  немалі.

Слаба  рослинка  рветься  з  пут,
Бо  до  життя  жага  велика.
Та  як  же  вирватись  із  скрут?
Вона  ж  живе,  поборить  лихо.

Іде  двобій  добра  і  зла.
Добро  ніщо   не  переможе,
Яка  билиночка  мала,
Коритись  вітру  все  ж  негоже....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816536
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018


геометрія

ЗНОВ ПРОВОДЖАЮТЬ БАТЬКИ СИНІВ - КРАСЕНІВ…

     Падає,  падає  листя  із  ясенів,
     Поруч  калина  в  чарівнім  вінку...
     Знов  проводжають  батьки  синів-красенів,-
     На  непотрібну  нікому  війну...

     Стоять  зажурені  батько  із  матір"ю,
     Вщерть  переповнені  тривог-думок,
     Зранку  до  самого  сонечка  заходу,
     Не  відійдуть  ні  на  мить,  ні  на  крок...

     Лиш  аж  під  вечір,  як  сонце  сховається,-
     Стомлені  в  хату  неспішно  зайдуть...
     Он  із  портрета  синок  усміхається,
     Руки  до  нього  і  очі  ведуть...

     Так  у  тривозі  тепер  вони  житимуть,
     Що  там?  Ну  як  там  воює  синок?
     Долю  благатимуть,  Бога  молитимуть,
     Щоб  уцілів  й  повернувся  синок...

     З  самого  ранку  до  вечора  пізнього,-
     Погляди  линуть  туди,  де  синок,
     Моляться,  просять,  благають  Всевишнього,
     Так,  що  аж  вітер  зненацька  замовк...

     Довга  зима  ця  й  нестерпно  холодна,-
     Сили  в  батьків  забира  й  забира...
     Скільки  синів  забере  невідомо  ще,
     А  у  батьків  вже  й  душа  завмира...

   Треба  війну  цю  негайно  спинити,-
   Це  зрозуміло  усім  і  мені...
   І  Україну  пора  відновити
   Наперекір  негараздам  й  зимі...

   Снігом  засипало  листя  із  ясенів,
   І  на  калині  в  снігу  кетяги...
   Ждуть,  виглядають  синів  своїх  красенів,-
   Чеканням  стомлені  їхні  батьки...
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816533
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Ніна Незламна

Здатні нас захистити

Я  піду  по  стежині…  Далеко  -  далеко
По  дорозі  розгублю,,    всі  печалі    свої
Ой,  на  світі  живеться,  народу    нелегко
 Хоч  і  в  лісі  співають,  нам  пісні  солов`ї.

 Ті  пісні  є,    веселі,  на  жаль    є  й  журливі
Бо    йде,    на  сході  війна  і  палає  земля
Там  не  сіють  пшеницю,  все    роси  сльозливі
В  травах,  фосфорні  бомби  –  то  привіти  з  кремля….

Зима  п`ята  сувора,    мороз  й  заметілі
Наші  воїни  славні,  на  посту,  як  завжди
 Кордон  ворог    не  пройде,    відважні  і  смілі
Захистити    нас  здатні,    хоча  сніг  й  холоди

Я  іду  по  стежині…  День  зимовий,  ясний
Хай  бійців  він  зігріє,  подарує  ніжність
     Нехай  Бог  захищає,  їх  в  цей  час  надважкий
Вклонюся  солдатам…..
                                                   За  відвагу  й  за  мужність!

                                                                                 06.  12.  2018р






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816522
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Ніна Незламна

Літа хуга

Ой  надворі,  що  твориться
Літа  хуга,  веселиться
Розсипає  сніг  навколо
Наспівує,  радо  соло
Навіває  скрізь  горбочки
Пухом    квітнуть  всі  садочки
Часом  плаче,    то  сміється
Завиває,  об  скло  б`ється
За  віконцем…  Аж  перини
Виблискуюсь,  як  перлини
І  хатинка  біла-біла
Таку  зиму,  ,  я  зустріла
Скоро  нічка  підкрадеться
Тож  гадаю  спать  вкладеться
А  поки  що….Хай  лютує
Іще  трішки  поцарює.

                                       01.12.2018р




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816427
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018


Валентина Рубан

А НІЧ БУЛА ЗОРЯНА…

А  ніч  була  зоряна,  зоряна…
У  горах  десь    сон  спочивав.
Гладь  неба  у  сяйво  захована,
В  якій,  місяць      вміло  снував.

А  ніч  була  зоряна,  зоряна,
Світив  місяченько  в  вікно.
Й  дивились  на  нас  зачаровано,
Було  це  недавно  й  давно…

В  вікно    нам  смерека  шептала.
Чарівна  була  її    річ.
Любов  у  серцях  клекотала.  
Не  знаючи  меж  -  протиріч  .

Серпанок    за  скелю  сховався,
Аби  не  стривожити  мить.
Амурчик*    тоді  дивувався.
В  закоханих  –  вчився  любить.

А  ніч…  на  чар  зіллі    настояна,
І  викупана  в  Пруті…
Така  була  зоряна  -  зоряна.
Такою  бува  раз  в  житті.

 05.12.  2018  р

Амур  -  (  за  римською  міфологією)  Бог  Кохання.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816407
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018


Валентина Рубан

А СНІГ ІДЕ


А  сніг  іде,  землю  вкриває,
Поля,  ставки,  яри,  гаї.
І  заметіль  пісень  співає,
Там,  де  співали  солов»ї.

Де  зорі  у  ставку  купались,
Лежить  важкий  блакитний  лід.
А  там,  де  трави  нам  всміхались,
Лишився  на  снігу  лиш  слід.

Де  ми  з  Тобою  зустрічались,
Давно  уже  і  слід  простив.
А  те,  що  мріялось,  гадалось….
Навіщо  Ти  це  допустив?

…А  сніг  іде,  усе  вкриває,
Думки  і  мрію…що  згаса.
Та  я  Тебе  не  відпускаю.
Хай  свідком  будуть  небеса.

03.12.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816198
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 04.12.2018


Капелька

Прийшла зима

Прийшла  зима,  а  з  нею  сніг
Ліг  гарно,  ніжно  на  поріг.
Неначе  ковдра  вкрив  міста,
Повеселішала  земля.

Під  снігом  може  відпочити,
Зимові  думки  полюбити,
Що  знову  радість,  знову  дні,
Коли  втекли  дощі  сумні.

Ще  й  гарний  сніг  запанував,
Бо  влітку  десь  відпочивав.
Тож  дочекалась  дітвора
-Награється  в  снігу  вона.

Малечі  свято  на  дворі
-Дістали  сані,  ковзани.
Дорослі  парубки,  дівчата
Бажають  теж  в  сніжки  пограти,

Бо  сніг  пухкий,  неначе  вата.
Зима  прийшла,  а  з  нею  свята.
Знов  завітали  сніжні  дні.
Радій,  не  мерзни  і  люби!

                     Грудень  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816068
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Міха Невідомський

Лише землі віддам своє тепло

Лише  землі  віддам  своє  тепло  —
земля  не  збреше,  бо  земля  не  зло…
Землі  не  треба  грошей  і  машин;  
Земля  мене  полюбить  і  таким…

Лише  землі  віддам  усе  що  мав  —
Нікого  я  не  зрадив,  не  вбивав,
Нікого  я  не  вдарив  просто  так,  —
Я  біль,  я  струм  і  я  дорожній  знак…

Колись  у  ній  закінчиться  мій  шлях  —
запросимо  у  гості  ми  комах…
Можливо  ще  покличем  хробаків  —
лише  в  землі  є  те,  чого  хотів...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816073
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Ruslantsio

Нехай тобі розкаже вітер

Нехай  тобі  розкаже  вітер,
Який  так  гучно  за  вікном
Колише  віття  безупинно
І  наче  бореться  зі  сном.

Про  ті  стежки,  про  ті  дороги,
Про  сивогривого  коня,
Про  ті  степи,  де  босі  ноги
Давно  не  коле  вже  стерня.

Там  кожен  день  по  сходу  сонця
Співає  ранній  соловей,
Лиш  промінь  впаде  на  віконця
Він  будить  заспаних  людей.

Сади  цвітуть  там,  а  незгоди
Ніхто  й  ніколи  там  не  знав,
Там  мрії  губляться  в  туманах
І  дозрівають  серед  трав...

Нехай  тобі  прошепче  вітер
Ласкаво  й  ніжно  під  вікном,
Щоб  ти  забула  про  буденне,
Щоб  пожила  хоч  трохи  сном.


                                                                                       12  листопада  2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816074
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


dashavsky

Молодість моя зрадлива.

[youtube]https://youtu.be/WeFyeD0oHrw[/youtube]


Молодість!  Подруго  моя  ти  вродлива!
Чому    мимо  мене  так  тихо  пройшла?
Духами  моїми  вдосталь  надушилася,
Та  й  гуляти  по  світу  нишком  пішла.

Приховалась  за  дерева  моїх  років,
Поглядом  зі  мною  попрощалася.  
Відчинила  тихо  двері  мого  буття  ,  
Та  швидкою  ходою  від  мене  пішла.

На  сходах  життя  розминулись  з  тобою.
Я  по  стрімких  сходах  до  верху  зійшов,
А  ти,  із  сумом,    прощаючись  зі  мною,
В  минулому  назавжди    залишилась.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816024
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Микола Карпець))

Я на руках тебе несу…

[b]«Я  на  руках  тебе  несу…»[/b]
[color="#032edb"][i][b]
Я  на  руках  тебе  несу…
Не  суть  –  куди,  коли  і  в  скільки
Частинки  цілого  ми  тільки
Дві  половинки,  і  в  грозу
І  в  ясний  день,  у  спеку,  в  холод
Я  відчуваю  спраги  голод
І  п’ю  тебе,  як  день  росу
Я  на  руках  тебе  несу…
©  Микола  Карпець  (М.К.)
*19.11.2018*  ID:  №814461
[/b][/i][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814461
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Микола Карпець))

Золото, золото, золото

[b]«Золото,  золото,  золото»[/b]

Золото,  золото,  золото  –
Падають  зверху  листки
Небо  неначе  розколото
Й  сиплються  сонця  частки

Колір  у  кожного  власний  –
 Вам  не  знайти  повний  збіг
Ну  до  чого  ж  вони  класні
Падають  в  танці  до  ніг
   
Кожний  листочок  по-своєму
Світлий,  красивий,  пригожий
Майстром  він  літом  нам  скроєний
З  сонця  частинкою  схожий

Завтра  намочить  їх  дощик
Вкриє  упавши  все  сніг
Намалювати  художник
Їх  лиш  довірить  весні

Ну  а  сьогодні  –  кружляють
В  вальсі  з  легким  вітерцем
І  шелестять-розмовляють
З  небом,  чи  може  й  з  Творцем

Радують  око  прохожих
Мам  і  бабусь  із  дітьми
Захист  від  днів  це  негожих
Слякоті,  хмар  і  пітьми
12.10.18  М.К.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815553
дата надходження 28.11.2018
дата закладки 29.11.2018


палома

ЗАВМЕРЛА У МОВЧАННІ УКРАЇНА

Завмерла  у  мовчанні  Україна...
Запалені  свічки  лиш  тріскотять.
Минуле,  крізь  майбутнє,  як  руїна,
Коли  нас  нищила  ординська  рать.

Наш  люд  морили  голодом  совіти:
Тільця  дітей  розпухлі,  по  хатах,
Ні  звірини,  ані  птахів,  ні  квітів,
Лиш  смертний  плач  навічно  на  устах.

Всіх  годувала  Україна  хлібом,
В  тридцяті  теж  бували  врожаї.
Останнє  забирали  в  дітей,  з  криком,
Запроданці  свої  та  москалі.

Нас  знищували  –  націю  безсмертну,
Боялися  козацького  вогню.
Історію  кроїли  безконечно,
І  ми  віки  із  ними  йшли  на  прю.

Дощ  падав,  заливаючи  землицю,
Сам  Бог  тоді  оплакував  її.
І  голод,  й  смерть  таїлися  в  світлицях,
Життя  вмирало  на  святій  землі.

Було  нас  у  тридцяті  вдвічі  більше,
Народ  і  розвивався,  і  зростав,
Коли  те  плем'я,  здичавіле,  грішне,
Украло  світло  сонячних  заграв.

Вкраїна  потонула  в  лоні  смерті,  
Ні  сміху,  ні  дитячих  щебетань,
Приречена,  щоб  з  голоду  померти,
Щоб  ні  культури,  мови,  жодних  знань.

Морили  голодом  і  нищили  коріння,
Нас  убивали,  крали  душі  в  нас.
Скорити  лиш  не  вистачило  вміння,
Господь  із  нами  навіть  в  смерті  час.

Горить  свіча,  як  пам'ять  незгасима.
Молитва,  пращури,  за  вас  летить
До  Господа  –  із  уст  малого  сина.  
Минуле  Краю  нам  не  відділить.

Горить  свіча,  горить,  горить,  горить...

                 28  листопада  2015
     
                       (с)  Валентина  Гуменюк





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815119
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 25.11.2018


геометрія

ПОЧОРНІЛА ЗЕМЛЯ ВІД ГОРЯ… (Еміль Дубров*)

                                 Почорніла  земля  від  горя,
                                 Плаче  небо  сліпим  дощем,
                                 Мов  сплюндрована  греком  Троя,
                                 Заростає  село  плющем.
                                 Лиш  на  дереві  ворон  кряче,
                                 Та  по  вулиці,  оддалік,
                                 Тягне  возика,  мов  незрячий,
                                 Весь  у  білому  чоловік...
                                 А  на  возику...Правий  Боже!
                                 Навхрест  складені,як  снопи,
                                 Мертві  люди...І  дітки,схоже...
                                 Обіч  купкою  черепи!..
                                 Ані  голосу  де  чи  сміху,
                                 Вже  затих  і  дитячий  плач,
                                 Сниться  мертвим  біліший  снігу
                                 Величезний,  як  світ,  калач!..
                                 Не  сховатись  ніде  від  смерті  -
                                 Степ  голодний,  від  краю  в  край...
                                 Україною  йшов  Тридцять  Третій,
                                 Свій  збираючи  урожай...

                               *Еміль  Дубров  талановитий  поет  з  Миколаївщини,став  друкуватися  
                                   у  газеті  "Сільські  вісті"  порівняно  не  давно,та  вже  встиг  завоювати
                                   прихильність  і  читачів,  і  редакційної  колегії.  Цей  вірш  був  
                                   надрукований  у  вчорашньому  номері  газети  і  мені  захотілося  
                                   виставити  його  до  нашого  КП,  я  це  намагалася  зробити  ще  вчора,
                                   та  в  мене  чогось  не  було  інтернету...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815151
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018


majra

Шукаю світла

Шукаю  світла  в  закутках  душі,
Десь  там  -  весна  і  неповторне  літо...
Складаю  мовчки  спогади  в  вірші,
Як  в  чашу,  де  терпіння  перелито.

Остання  крапля  болем  упаде,
Проллється  криком,  словом  чи  сльозами?..
Хоч  добре  знаю,  що  ніхто  й  ніде
Печаль  мою  не  розведе  руками.

Чекаю  зиму!  З  чистого  листа
Почну  поему  на  снігу  писати!
Хай  кажуть  -  грішна!..Звісно,  не  свята!
Та  долею  я  вибрана  для  свята!

Його  створю  сама  в  своїй  душі,
І  кожен  день  стрічатиму  щасливо!
Я  подарую  вам  свої  вірші,
Щоб  і  до  вас  прийшло  у  гості  диво!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815138
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018


Master-capt

Не дай мені, Боже…

Не  дай  мені,  Боже…

Кривої  дороги
З  тяжкою  сумою…
Скалічені  ноги
Побитих  війною!

Не  дай  мені,  Боже,
Гординю  носити:
Не  бачити  схожих,
Людей  не  любити;
Позичити…  лихо,
Пізнати…  провину,
На  цвинтарі  тихо
Ховати    дитину.

Не  дай  мені,  Боже,
Невірну  дружину,
Бо  ревність,  ворожа    –  
Зживе  в  домовину;
Щоб  людям…    позаздрив!
Щоб  руки…  украли,
Злодійства  ховали,
Ще  гірш…    убивали.

Не  дай  мені,  Боже,
Коханку  від  друга,
Бо  серцю  не  скажеш,
Щой  мила    -    подруга!
Щоб  серце  не  знало  –  
Кохати    повію…
Бо  знищу,    вразливо,
І  Віру,  й  Надію!

Не  дай  мені,  Боже,
Продать  Батьківщину,  
Щоб  військо  вороже
Топтало  країну.
Нехай    Україні,
Прошу  тебе  мило,
Мов  гарній  дівчині:
Довіку    щастило.

Я  жив…як  хотілось,
І  бачив  –    півсвіту,
Роками  вертілось  
Безхмарнеє  літо.
Не  дай  мені,  Боже,
Невірному  сину,
На  смертному  ложе  -  
Печальну  годину!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795380
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 24.11.2018


Амадей

А серцю хочеться весни

Надворі  осінь,  а  в  душі,
Цвітуть  трояндами  вірші,
І  ллється  музика  Шопена,
Й  не  жовта  осінь,  а  зелена.
Не  осінь  вже,  а  раннє  літо,
І  серцю  хочеться  радіти,
І  серцю  хочеться  співать,
Піднятись  в  небо  і  літать.
Летіть  у  небо,  аж  до  зір,
Душа  ж  у  грудях,  ніби  звір,
Моє  серпденько  вириває,  
І  чую  голос  твій..."Кохаю".
І  ніби  зорі  твоі  очі,
Медовіі  вуста  жіночі,
Ночами  не  дають  спочить,
А  серцю  хочеться  любить.
А  серцю  хочеться  весни,
І  тіло  все  немов  воскресло,
Неначе  осінь  чарівна,
Не  осінь  зовсім,  а  весна,
Співа  п"янкими  солов"ями,
Із  поцілунками  ночами,
Із  теплим  потиском  руки,
Куди  ж  подіну  я  роки?
Куди  подіну  сиві  скроні,
Душі  ж  любить  не  заборониш!
Душі  так  хочеться  тепла.
Мочити  в  росах  ноги  босі,
І  бавитись  твоім  волоссям,
І  пить  із  губ  п"янкі  меди,
Й  забуть  осінні  холоди.
Але  ж  надворі  пізня  осінь,
І  в  серденько  журбу  приносить
Прощальне,  жалібне  "Курли"
Що  посилають  журавлі.
В  повітрі  жовтий  лист  кружляє,
І  землю  золотом  вкриває,
Мені,  ще  хочеться  весни,
Та  часу  біг  не  зупинить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814969
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


НАДЕЖДА М.

Пусті слова не йдуть від серця

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=WqJ2dVkQO00[/youtube]

Пусті  слова  не  йдуть  від  серця,
Не  хоче  слухать  їх  душа.
Вони,  як  висохле  джерельце,
Вони  не  варті  і  гроша.

Вони  не  можуть  заспокоїть,
Від  них  лиш  холодом  несе.
Вони  наснагою  не  поять,
Неначе  сніг  в  лице  січе.

Вони  у  холод  не  зігріють,
У  спрагу  -  не  ковток  води.
Лиш  безнадією  засіють.
І  мають  присмак  лободи.

Слова  казати  треба  так,
Що  їм  без  сумніву  повірять,
Щоб  з  вуст  злітали,  ніби  птах.
Таким  словам  могли  позаздрить.

Заб"ється  серце,  як  шалене,
Відчувши  щирість  таких  слів.
На  смак  -  не  яблуко  зелене,
А   ніби  персик,  що  поспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814975
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


віталій чепіжний

Філармонійне або слухаючи Альбіноні

Меланхолійний  плач  віолончелі
Чарівним  щемом  накриває  залу.
І,  раптом,  скрипки  "піднімають"  стелю
Так,  ніби  їм  стає  повітря  мало.
І  неквапливим  гулом  океану
Акорди  старовинного  органу:
FortE,  piano.  I  foptE,  piano.
Як  міг  маловідомий  композитор
Усю  красу,  усю  трагічність  світу
В  таку  пресвітлу  тугу  перелити?!
Якась  волога  застеляє  очі
Коли  звучить  "Адажіо"  магічне.
Зникає  все.  Лише  душа  тріпоче.
Маліє  суще.  І  панує  вічне!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814804
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Калинонька

Небесна Сотня ( до 5-ої річниці Революції Гідності)


     Небо  плакало  й  вмивалося  сльозами,
     І  світ  від  болю    й  туги  похмурнів.
     Летіли  душі  в  піднебесся  журавлями
     Сотні  найкращих  дочок  і  синів.

     Їх  душі  світлі  ,  праведні  і  чисті
     Злітали  в  небо  з  рідної  землі...
     Лишали  мрії  й  думи  заповітні
     За  вогник  Правди  ,  що  уже  горів.

     Вони  хотіли  ,  щоб  світив  він  ясно,
     Щоб  Воля  й  доля  в  рідному  краю...
     Й  за  те  злетіли  в  небеса  завчасно,
     Життя  віддавши  й  молодість  свою.
   
     Із  неба  журавленьки  споглядають,
     Щоб  їхня  кров  пролита  недарма.
     Стать  нас  з  колін  на  повен  зріст  благають,
     Щоб  край  розцвів  !  Свобода  ,  щоб  була!

     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814709
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018


Наталя Данилюк

Троянда на снігу

Мете-мете,  хурделить,  біловіє-
Перини  трусить  хтось  на  небесах.
На  бізизнІ  рубіном  теплим  тліє
Троянда,  зацілована  в  снігах...

І  застигають  пелюстки  тендітні,
Неначе  кров  загусла  в  кришталі,
Їм  сняться  дні,  шовкові  і  погідні,
Пухких  хмарин  повільні  кораблі...

Мете-мете,  хурделить  безпросвітно,
Сріблиться  сніг  на  мокрому  плащі...
Багряна  квітка,  змерзла  і  тендітна-
Вона,  як  рана  в  мене  на  душі...

І  так  мені  болить  ця  крапля  крові-
Крихке  життя  на  мЕртвій  білизні...
А  їй  так  само  хочеться  любові,
Як  нам  з  тобою  в  ці  зимові  дні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299450
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 20.11.2018


Наталя Данилюк

Троянда на снігу

Мете-мете,  хурделить,  біловіє-
Перини  трусить  хтось  на  небесах.
На  бізизнІ  рубіном  теплим  тліє
Троянда,  зацілована  в  снігах...

І  застигають  пелюстки  тендітні,
Неначе  кров  загусла  в  кришталі,
Їм  сняться  дні,  шовкові  і  погідні,
Пухких  хмарин  повільні  кораблі...

Мете-мете,  хурделить  безпросвітно,
Сріблиться  сніг  на  мокрому  плащі...
Багряна  квітка,  змерзла  і  тендітна-
Вона,  як  рана  в  мене  на  душі...

І  так  мені  болить  ця  крапля  крові-
Крихке  життя  на  мЕртвій  білизні...
А  їй  так  само  хочеться  любові,
Як  нам  з  тобою  в  ці  зимові  дні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299450
дата надходження 12.12.2011
дата закладки 20.11.2018


Таня Світла

У барвах осінніх

Я  у  барвах  осінніх  наснаги  шукала
із  дощами  дрібними,  легким  вітерцем.
Осінь  стільки  доріжок  мені  маркувала,
та  я  в  бабине  літо  піду  мандрівцем.

Там  немає  вже  спеки  і  сонце  ласкаве,
там  у  засіках  безліч  розкішних  скарбів.
Та  ґаздиня  старанно  усе  назбирала.
Попросити  що-небудь  на  згадку  собі?

—  Ти  зроби  таку  ласку,  краса  золотава:
довше  літечко  бабине  наворожи,
доточи  ще  часу́,  щоб  услід  не  латала  —
бабин  вік  закороткий,  от  що  не  кажи.

Я  не  хочу  втрачати  від  нього  нічого:
ні  жарини  з  душі,  ні  сльозини  з  очей,
із  освідчень  палких  навіть  слова  одного,  
ні  хвилини  з  полону  солодких  ночей.

Не  таке  вже  й  наївне  у  мене  прохання:
(на  порозі  пора  кришталевих  троянд)
ще  тепла  у  дозріле  звичайне  кохання,
невгамовній  душі  добру  мірку  розрад.

Таня  СВІТЛА  
11.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814032
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Надія Башинська

БОГ РАНО-РАНЕНЬКО ЗБУДИВ СОНЦЕ СВІТЛЕ…

Бог  рано-раненько  збудив  сонце  світле:
-  Пора  прокидатись...  Вставай,  моє  рідне!
Земля  вже  чекає  тебе  в  ряснім  цвіті.
Даруй  свою  ласку  усім,  хто  є  в  світі.

І  пташку  збудив  Він  (година  ж  досвітня),
Щоб  пісня  летіла  над  світом  привітна.
-  Вставай...  Прокидайся!  Співаєш  гарненько.
Ти  кожному  вмієш  зігріти  серденько!

Бог  вітра  збудив.  Той  ніч  спав  десь  у  просі.
-  Пора  тобі,  Вітре,  пострушувать  роси.
Вже  промені  ясні  горять  у  краплинках.
Земля  хай  умиється  зранку  в  росинках!

До  хмар  Бог  звернувся:  -  Ви  часу  не  гайте!
Як  стане  спекотно,  всю  Землю  скупайте.
Рослини  й  тварини  вам  будуть  радіти.
Під  теплим  дощем  хай  побігають  діти!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813960
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Ніна Незламна

З Днем народження Маріє!


Хай    яснооке  сонце,    дарує  щасливу  мить
 Й  принесе    літнє  тепло,    а  небо  світлу  блакить
Нехай    вітер  лагідний,    звіє  печальні  думки
Хай  задзвенять  весело,  в  вашу  честь  чисті  струмки
 Ніжний  промінчик  вранці,    від  Бога,  як  цілунок
Вам    заспіває  пташина,    пісню    в      подарунок
 А  в    діброві  дерева,  багрові,  привітають
Всі    під  сонячним  сяйвом,  Вас  в  цей  день    звеселяють.
Я    щиро  зичу  щастя,    хай  доля  світла!  Завжди
Щоб  здоров`я  й  добробут!  Хай  відійдуть  всі  холоди!
Хай  достаток  й  добро,  будуть    у  вашій  оселі
Поваги  від  онуків,    дітей  і  щоб  веселі
Стрічали  з    любов`ю,    серденько  і  душу  гріли!
Із    ДНЕМ  НАРОДЖЕННЯ  ВАС!  Щоб      життю  лиш  раділи!!!

                                                                                                                                 16.10  .2018р




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810226
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018


Lana P.

ГРАБЕ ЖОВТОГРИВИЙ…

Утамуй  серденько,  грабе  жовтогривий,  —
Пригорнусь  до  тебе,  наче  сирота.
Мудрий  ти  і  дужий,  і  такий  вродливий,
На  душі  у  мене  —  смуток  і  сльота.

Заспокой  дитину,  одиноку  в  світі,
Що  малює  сонце  у  похмурі  дні,
Прихисти  небогу  у  своєму  вітті
І  розвій  листками  спогади  сумні.

Нас  єднає  космос  і  любов  до  краю,
Відчуття  вібрацій,  світу  теплота.
Із  тобою,  грабе,  знову  воскресаю  —
Дуже  тобі  личить  осінь  золота.    
     13/10/18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809894
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 13.10.2018


Анатолій Розумний

В ОЧАХ ТВОЇХ ТОНУ

В  очах  твоїх  тону,  у  них  я  майже  потопаю,
У  них  -  немов  безкрайнім  всесвітом  лечу.
Чи  може  уже  сплю,  чи  тільки  засинаю?
Здається  це  мені,  чи  справді  ще  живу?

Так  гучно  б'ється  в  мене  серце,  калатає,
Коли  я  в  глибину  очей  твоїх  дивлюсь.
Не  вірив  досі  я,  що  так  в  житті  буває,
Що  до  останку  весь  у  них  я  розчинюсь...

В  твоїх  очах  є  світло  дня  і  сяйво  ночі,
Я  озираюсь  круг:  можливо,  я  в  Раю?
Вернутися  назад?  Та  ні  -  тонути  хочу
В  твоїх  очах...  Без  них  я,  бачиться,  помру...


Анатолій  Розумний
08.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809409
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018


laura1

Заграй, скрипалю!

Заграй,  маестро,  нагадай  літа  світання!
Хай  скрипка  й  серце  моє  плачуть  в  унісон!
В  магічних  звуках  розчинюсь,  полину  тайно  
В  далеку  юність,  що  розтанула,  мов  сон.

В  осіннім  золоті  сумного  падолисту,
Нехай  мелодія  летить  в  осяйну  даль!
А  я  пройдусь  старими  вулицями  міста,
По  тих  стежках,  де  не  бродила  ще  печаль.

Знайду  знайомий  парк,  завіяний  вітрами,
Що  так  з  роками  вже  розрісся  й  загустів.
В  туманах  сивих  зажурилися  каштани,
Самотня  лавка  помарніла  від  дощів.

Посиджу  мовчки  я,  розкривши  парасолю.  
І  зовсім  байдуже,  що  мрячно  і  дощить.
Адже,  тут  рідне  все  й  знайоме,  аж  до  болю!
З  минулим  з'єднує  тривка,  незрима  нить.

Мережить  сумом  тишу  пані  ностальгія,
Не  відпускаючи  від  себе  ні  на  мить.
Підступно  спогадами  марить,  струменіє,
Сльозою  тоскною  невтішно  цебенить.

Тож,  грай  маестро,  про  весну  мого  світання!
Хай  скрипка  й  серце  моє  плачуть  в  унісон!
В  магічних  звуках  розчинюсь,  полину  тайно  
В  далеку  юність,  що  розтанула,  мов  сон.


06.  10.  2018                              Л.  Маковей

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809095
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 06.10.2018


Ніна Незламна

Народжена зірка над морем

        Тягнулося  село  по    зеленому    горбочку  до  широкої,    квітучої  долини.  Воно,  як  здалекудивитись,  як  на  п`єдесталі.    Прикрашене  зеленими  садами  й  в  ряди
доглянутими  городами.  Картопля,    наче  посаджена  під  стрічку,  вже  відцвітала,  а  гарбузи  і  кабачки  тільки  входили  в  силу.  Стелилися    з  помаранчевими  квітками  серед  широких,  товстих,  зелених  листків.  Їх  поміж    меж  охороняли  високі  соняхи,  що  все  привітно  крутили,  ледь  схиливши,    квітучі    голови,  вслід  сонцю…  Як  стати  з    обійстя,    глянути  довкола,  ,  від  останніх  городів  до  річки,  здавалося  рукою  подати.  Вона  широкою  змійкою  звивалася  по  долині,  по  якій  часто    паслися  корови.  По  обіч  зеленіли  хлібні  поля,  а  вдалині  -      виднівся  став  зі  старими    розлогими  вербами,  вони  наче  підпирали  ліс.
         Казкова  краса…  зелено,  квітуче  всюди  ..  Крива  стежина,  по  ній  дітвора  бігала  босоніж,  м`який  спориш  лоскотав    ноги,  приємне  відчуття,  насолода.  Хто  ходив,  той  певно  знає.    Хто  ж  ні,  то  нехай  позаздрить!    Тій    веселій  дітворі,  що  бігла,  гучно  перегукувалася.  Вона    прямувала    туди  -  до  води,  до  гірської  красуні  річки  Дністер.
   Гайда,  сільські  дівчатка  й  хлопчики  бігли,    не  дивилися  під  ноги,  а  вище,  до  високих  тополь,  де  від  сонячних  променів  блищало  листя.    Стрункі  красуні  ,  їх  тут  так    багато,  вони  росли  вздовж  стежки,    аж  до  самої  річки.    ЇЇ  берег,    де  -    ін  –де  ховався  за  очеретом  й  пахучім  зіллям,    а  то  між  густих  трав  виднілися  чорні  обриви.  З  них  можна    з  розмаху  шубовснути  у  воду,  налякати  жаб,  які  сполохано,    відразу  поплигають  в  різному  напрямку,  щоби  сховатися  від  несподіваних  гостей.  
Юрбою,  так  радісно  потрапити  в  обійми  теплої  течії,  водночас  відчути  ніжну  прохолоду  і  трохи  побалуватися,  весело  поплавати,    похлюпатися,  поплескатись,    поборюкатися  в  воді.    Адже  діти  знали  тут  кожен  метр  дна,  де  виїмки,    де  занадто  глибоко,  а  де  лише  до  пояса  вода.  Вона  виблискує,  чиста,    прозора,  навіть  видно  маленькі  рибки,  які  зграйками  пливуть  за  течією    йгусті,  темно  -  зелені    водорості,  що  ледь  -  ледь  хитаються.  А  річка  доволі    широка….  Біля  берегів  течія  спокійна,    вода  тихенько  колише    водяні  білі  лілії  -  латаття.  А  трохи  далі  до  середини  річки,    вода    кудись    так  поспішає,  немов    хоче  наздогнати  час…..
     Між  двома  молоденькими  вербичками,  на  шовковистій  траві,  підібгавши  під  себе  ноги,  сиділа  чорнява  дівчинка  Марійка.  Її  каро  –зелені  очі  з  краплинами  дощу  світилися  щастям    від  побаченого,  вона  задивлялася  в  далину  -  по  напрямку  річки.  Там,  одна  за  одною,  наче  падали  до  води  білі  чайки  й  раптово,  знову  підлітали  до  небо  сині.  Напевно  рибу  ловлять,  думала,  яка  краса,  як  добре,  що    вона  тут  й  все  це  бачить.    В  очах  рябіло….  Вода  в  річці  переливалася  кольорами,  то    блакитним,  то  синім    із  сріблом  відтінком,  приваблювала    до  себе.
   Кожна  сім`  я  в  селі    не  мала  в  хаті  скатерті  самобранки,  щоби  виконувати  дорослих  і  дітей  забаганки.  Та  жило  село  і  підростали  діти,  тут  річка,  город  й  трави  шовковисті,  чарівні  мальви,  сокирки,  дзвіночки  й  ромашки.  Ранкове  сонце,  що  ласкаво  світило  в  обличчя,  як  не  радіти,  що  жилося  серед  цієї  краси,де  панує  мир.  Найбільше  тішив  сад  врожаєм,  майже  в  кожного  на  обійсті.  Яка  то  благодать,  зірвати  ягоду,  чи  стигле,  соковите    яблуко,  що  коли  їси,  то  сок,  аж  тече  по  бороді.    Здається  вже  й  не  голодний,  чому  не  погнатися  до  річки?  Щоб  відчути,  ще  одну  радість  й  насолоду.
     Марійка  вперше  сама  пригнала  гусей  до  річки,  мама  й  тато  дозволили,  кажуть,  сім  років,  то  вже  можна  саму  відпустити.  Дівчинка  з  пагорба  дивилася  на  воду  та    боялася  близько  підійти.    Сонячні  промені,  що  вигравали  на  воді  навіяли  на  неї  сум.  Страх  в  душі,  пригадала,  як  їй    було  років  чотири,  чи  то  п`ять,  хтось  підпалив  їм  стайню.Той  страх  ніяк  не  покидав  її.  І  хоч  ходила  вона  з  мамою  до  церкви,  молилася  Богу,  як  навчали  мама  й  тато  та  той  вогонь  ,  все  частіше  з`являвся    перед  очима,  лякав,    здавалося  наче  був  зовсім  поруч.  Тоді  по  селі  була  якась  пошесть,  на  місяць  по  три  пожежі  і  все  вночі  підпалювали.  Тому,    хто  наважився    сказати  щось  проти  голови  сільради,  чи  комусь  та  чимось  не  догодив,  то  вже  жертва.  Якось  в  сусідів  весілля,  а  в  рідної  тітки  підпалили    сінник,  це  було  –  жахливо.  З  часом  так  і  не  дізналися    хто  підпалив,  по  селі  говорили,  -  »  Хтось  від  заздрощів».
         Раптово,  дитячий  сміх  Марійку  відволік  від  спогадів.Хтось  із  дітей  купався,  занурювався  у  воду,  а  ближче  до  берега  хтось  просто  мочив  ноги,менші  діти  гралися  в  піску,  ліпили  з  нього  замки.  
Марійка  поглянула    до  неба  й  згадала,  як  одного  разу  вона  в  садочку,  біля  хати  задивилася  в  небесну  блакить.  Тоді  до  неї  нахлинуло  якесь  дивне  відчуття,    переповнило  її    душу,  вона,  не  поспішаючи,  промовила,
-  Пливе  хмарка  сива
-  А  я  б  хотіла  мати  крила…
Вже  пізніше  зрозуміла,  що  це  були  перші  рядки  вірша.  Їй  здалося,  вона  б  і  зараз,  дивлячись  на  природу,  про  щось  написала,  натхнення  переповнювало  її.    
       Раптово  озирнулася,  здалося,  що  за  нею  хтось  спостерігає.  Це  вона  так  звикла,  бо  біля  неї    завжди  був  старший  брат  -  як  охоронець.  Різниця  вісім  років,  давалася  взнаки,  він  слідкував  за  кожним  її  кроком,  дуже  любив.  Балував,  як  і  батьки,  всі    цяцькалися  з  нею.  Вони  були  вірні  церкві  і  Богу,  і  так  навчали  своїх  дітей.  Адже  батько  входив    у  першу    двадцятку  в  церкві,  яка  наймала  священика,  тому  й  дітей  привчав  до  служби,  прививав  любов  до  Бога.
           Марійка    все  ж  наблизилася  до  річки  і  водночас  звернула  увагу  на  старших  дівчат  й  хлопців,  що  засмагали  неподалік  від  берега.  Один  невірний  крок….  І  вона    опинилися  в  воді.  Плавати  не  вміла,  тому  відразу  пішла  на  дно.
   Одна  дівчинка,  що  сиділа    на  березі  річки,  помітила,    швидко  встаючи    тикала  вказівним    пальцем  на  воду,    схвильовано  закричала,
-  Ой,  та  Марійка!  З  нашої  вулиці!  Шубовснулася  у  воду  і  здається  не  виплила.  Он  там,  на  тому  місці  стояла!  
Хлопці  відразу,  як  обпечені,  зірвалися  з  місця  й  ближче  до  річки,  один,  найстарший  з  них,  знервовано  розвів  руками,
-Так,    без  паніки,  я  зараз!
 Глибоко  вдихнувши  повітря,  кинувся  у  воду.  Всі  знали,  що  хоч  він  ріс  без  батька,  але  вмів  добре  плавати,  тому  й  ніхто  його  не  зупиняв.    За  мить  хлопець  пірнуві  намацав  волосся  Марійки,  впевнено  тягнув  догори.  
     Дякувати  Богу,  вона  відразу  почала  кашляти,  відкрила  очі.  Діти  з  полегшенням  перевели  подихи,  привітно  дивилися  на  неї,  вмовляли,  щоб  не  лякалася,  адже  все  обійшлося.
 Батькам,  ні  в  якому  разі,  не  можна  було  розповідати  за  цей  випадок.  Боялася,  знала,  що  будуть  дуже  сваритися,  бо  ж  втопився  двоюрідний  брат.  А  вони  в  ній  душі  не  чаяли,  оберігали  і  від  дощів,  і  від  сонця.  Вона  була  третя  дитина  в  сім`ї,  першим  був  самий  старший  син,  пожив  лише  декілька  днів  і  помер,  батьки    часто  ходили  на  цвинтар,  болісно  перенесли  втрату.  Їм,  ще    Бог  дав    сина  і  доньку,    вони  дякували  Богу,    любили,  дорожили  ними.
       Час  летів….    Марійка  ходила  до  школи.  ..  Завжди  охайна,  тиха  дівчинка,  як  навчалася  в  молодших  класах,  то  до  школи  водив  брат.  Їй    навіть  сумки    з  книжками  не  довіряв    носити,  вважав,    що  це  для  неї    важко.    Навчалася  гарно,  старанно  виконувала  домашні  завдання  і  в  школі  була  завжди  уважна,  за  те  й  була  декілька  раз  нагороджена  похвальними  листами.
           В  сім`ї  ж,  їй  тільки  й  довіряли  прибрати  в  хаті  та  зварити  бараболю,  можна  сказати  не  випускали  з  хати.  Всі  роботи  по  -    господарству    виконував    брат.  Дитинство  було  солодким  сном,  а  коли  навчалася  в  сьомому  класі,  то  вже  інше  життя.  Мама  навчила  корову  доїти,  з  собою    брала  в  поле.  А  в  полі  на  сонці  з  ранку  й  до  вечори  -  в`язала  снопи.  Поле    далеченько,  за  гаєм,  доволі  велике,  тож  треба  було  працювати  й  працювати.  Тато  був  задоволений,  але    погуляти  ввечері  із  дівчатами  не  дозволяв.  В  домі  завжди  панувала  воєнна  дисципліна.
       Дівчинці  так  хотілося  писати  вірші  про  Бога  та  боялася  осуду.  Дуже  боялася,  що  діти  не  так  зрозуміють,  будуть  дразнити  її  поетесою.  В  той  час,    село  -  можна  сказати,  було  більш  комуністичним.  Коли  ходила  до  школи,  мама  таємно  водила  її  в  церкву,  до  сповіді,  адже  забороняли  брати  шлюб  й  хрестити  дітей.  Класний  керівник  занижувала  оцінки  тим  дітям,    які  вірили  в  Бога.  Одного  разу  в  школі  навіть  розбирали  поведінку  її    і  подружки,  на  той  час  така  була  політика  влади.
 Та  одягалася  вона  в  школі  краще  за  всіх,  завдяки  маминому  брату  і  його  дружині,  які  жили    в  Америці.  Вони  поштою  посилали  дитячі  речі.,  хоча  трохи  поношені,  але    на  вид  були,  як  нові.  Багато    хто  із  дітей  заздрив  їй,  називав  багачкою.  
       Останні  два  роки  в  школі….    Марійку  все  частіше  переслідував  якийсь  страх,  із  –  за  чого  стала  гірше  навчатися.  Все    вдома,  добре  вивчить  вірша  та  в  школі,    лише  від  погляду  вчительки,  відразу  хвилювалася  ,  забувала  слова.  Бідкалася,  тихенько  плакала,  але  мамі  про  це  розповісти  не  наважилася,  вірила  в  Бога,  надіялася  на  його  ласку,  гадала,  що  все  минеться.  Їй  вдалося  закінчити  школу  з  гарними  оцінками.
         Після  школи  думала  навчатися  в  консерваторії,  гадала  туди  буде  легше  поступити,  адже  там    працював  дядько.  Та  на  жаль  батьки  зовсім  не  підготували  її  до  музики,  тому  ця  мрія  була  нездійсненною.  Але  ж  вдома    сидіти  не  буде,  тому  тітка,  що  жила    у  Львові,  допомогла  поступити  в  фінансовий  коледж.
   Студентські  роки,  це  чудовий  час…  Проживання  в  гуртожитку…  Знайомство  з  іншими  студентами.  Дружньо  з  дівчатами    в  кімнаті,  але  кожні  вихідні  їздила  додому.  Так  наполягав  батько,  щоб  в  неділю  та  на  свята  обов`язково  була  на  церковній  службі.
       Красуня,  гордовита  й  трохи  сором`язлива  дівчина  та  дехто  обходив  стороною,  коли  дізнавався,  що  ходить  до  церкви,  вірує  в    Бога….
             Після  закінчення  коледжу  вона  поступила  на  курси  у  Львівський  СГ  інститут.      Навчалася  старанно,  отримала  професію  економіст  -  бухгалтер.
 Пройшов  час…..    Марія  працювала    економістом  в  Управлінні  транспорту  автостанцій.  Залицяльників  на  роботі  багато,  але  вона  була  скромною,  дуже  боязливою  дівчиною.  Віра  в  Бога,    це  для  неї  -  понад  усе.
У  гуртожитку,  в  одній  кімнаті  з  неюі,  проживало  двоє  гарних  дівчат,  Галя  і  Оксана.  Вони  були  щирими  і  доброзичливими.  З  часом    для  неї  стали  справжніми  сестрами,  адже  і  працювали  разом.
     Йшов  1986  рік…    Останні  літні  дні….    На  роботі  запропонували  путівку  в  круїз  з  Одеси,  Марія  не  наважувалася  десь  поїхати  та  подружкам  вдалося  її  вмовити.  А  воно  і  правда,  думала,  чому  б  не  поїхати,  адже  ніде  не  була  крім  Ленінграду,  ще  від  школи  їздила  на  екскурсію.
     Напередодні  поїздки  -  приїхала  додому,  повідомила  батькам,  що  попливе  в  круїз.    Мама  дуже  стурбувалася,  схвильовано  сказала,
-  Що  ти,  доню,  який  круїз,  он  сон  мені  наснився.  Що  я  тону  і  прошу,  щоб  ти  мені  подала  руку.  Покинеш  мене,  а  я?  Як  треба  буде  допомоги,  це  ж  надовго.  Якесь  не  добре  передчуття,  не  спокійно  на  душі,    боюся  тебе  відпускати.
 Марія    уважно  вислухала,    обійняла,
-  Ну  мамочко,  все  буде  добре,  відпустіть!  Я  ж  ніде  не  була,  хай    побачу  світу,    не  сама  ж    їду,  а  з  подружками.
Мати  рукою  погладила  по  голові,
-  Добре  доню,  тільки  сходимо  до  церкви,  попросимо  божого  благословення.  І  я  кожен  день  буду  ходити  до  церкви,  молитися,    щоб  в  тебе    -  все  було  добре.
         Зі  Львова  їхало  тридцять  чоловік  в  круїз  на  кораблі  «  Адмірал  Нахімов».    Молоді,  щасливі,    замріяні  в  прекрасне,  прибули  на  корабель.  На  причалі  людно,  гамірно,  прощання,  поцілунки.  Під  музику  оркестру  відправилися  в  круїз.  …
       З  Марією  було  троє  дівчат….    Галя  запропонувала  поїхати  з  ними    своїй  подружці  Миросі  з  Польщі,  в  дитинстві,  вони  разом    в  таборі  відпочивали.  Їм  показали  каюти  нижчого  класу  -  в  самому  низу  корабля.  Всі  мали  під  подушками  рятувальні  жилети,  розповіли,  як  ними  користуватися.
     Як  це  чудово  по  морю  та,  ще  й  на  такому  великому  кораблі!    Їх  щоранку  будила  гарна  мелодія,  звучали  веселі  пісні.  Добре  харчування,  відмінна  обслуга.  Чарівність  Чорного  моря  приваблювала  очі.  Милувалися  краєвидами  моря  під  Одесою,    а  потім  побували  в  Ялті,  де  відвідали  музей.  В  двадцяти  кілометрах  від  Ялти,  побували  в  «  Ластівчине  гніздо»,    на  вершині  зробили  вражаючі  фото  пляжів,  пальм,  скалистих  берегів,  що  омивалися  хвилями  Чорного  моря.    Далі  корабель  вирушив  своїм  маршрутом.
   Пізно  ввечері  тридцять  першого  серпня  на  верхній  палубі  був  концерт.  Це  Галя  випадково  дізналася  й  вони  вирішили  всі  в  чотирьох  піти  подивитися.  Одягли  найкращий  одяг,  який  взяли  з  собою.  Марія  одягла  гарну  сукню  і  велюровий  піджак,    кольору  темної  вишні,  він  дуже  пасував  їй,  підкреслював  фігуру.
       Після  концерту…  відразу  розпочалися  танці.  Марії  здалося,  що  танцювати  в  жакеті  буде  жарко  й  не  зручно,    хотіла  спуститися  в  каюту,  залишити  жакет.  Але  дівчата  вмовили  залишитися,  вирішили,  що  на  довго  не  затримаються  й  всі  разом  підуть  спати.
         Дівчата  вже  весело  танцювали,  коли  Марію  запросив  на  танець,  якийсь  моряк  при  погонах.  На  жаль  вона  не  бачила  розпізнавальних  знаків  та  це  й  не  було    так  важливо.  Він  мило  всміхався,  легко  вів  у  танці,  ніжно  тримав  за  руку,  наче  боявся  загубити  цей  скарб    та  раптовий  поштовх  в  обочину  корабля  налякав  всіх.Люди  падали,  частина  опинилася  за  бортом…
             Погасло  світло…  Спрацювала  сирена…  Корабель  похилився…  Всі  розбігалися  в  різні  сторони.  На  борту  почалася  паніка,  за  бортом  перші  жертви,  на  воді  крики,  кров,    плями  фарби,  нафтопродуктів,  якісь  дерев`я  уламки,  крісла.
 Дівчата  розгубилися.  Марії  доля  дала    велике  випробування,  вона  не  вміла  плавати.  Та    все  ж  мала  надію  вижити.  Адже  її  назвали  в  честь  двох  бабусь,  які  мали  ім`я    Марія,  вони  були  названі  в  честь  Божої  Матері.  Вона  вірила  в  свого  Ангела,  блаженного,  світлого,  доброго  з  великим  серцем    і  великими  крилами.  Не  тямлячи  себе  бігла  вперед,  наче  хтось  її  підштовхував.  Перед  собою  побачила  чоловіка,  який  біг  назустріч,
-Чуєш!    Допоможи!
А  він  їй  у  відповідь,
-  Дурепа!  Чого  причепилася….
Але  ж  якийсь  вихід  має  бути  -  копошилося  в  голові.  В  паніці  бігла  далі.  А  людей,  як  комах,  на  зустріч  моряк,  вона  бачила,  що  він    по  національності  не  українець  і  не  росіянин  та  в  розпачі  звернулася  до  нього,
-  Я  плавати  не  вмію,  допоможи!  Як  втоплюся,  буде  на  твоїй  совісті,  чуєш…
Хлопець  побачивши  перед  собою  красуню,  не  міг  відмовити,
-  Не  плач,  не  панікуй!  Все  буде  добре!
-  Як  звати  тебе?  -    відразу  запитала  його.
-  Мене  Рома,  а  тебе?  –  поспішаючи,  голосно  запитав  хлопець.
-  Марія,  мене  звати  Марія,  -    тремтяче  вся,  від  хвилювання,    випалила  вона.
Він,  не  вагаючись,    одягнув  на  неї  рятувальний  жилет,  наполегливо  кричав,  здавалося  давав  команду,  
-  Ну  давай!  Скакай  донизу,  на  перший  поверх.
-  Ой,  я  боюся,  дуже  боюся,  чуєш!  –  кричала    в  паніці,  хитаючи  головою.  
Він  тикав  пальцями  донизу,    на  воду,  вже  сердито  закричав,
-  Он  дивися,  наш  капітан  і  його  помічники  вже  в  шлюпках  на  воді!  Давай  сміливіше!  Не  втрачай  час!
Корабель  качало.  Скрізь  крики,  гамір,  плач  і  чути  десь  грає  скрипка.  Марія,  як  навіжена,  по  поручнях  з  ним    спустилася  донизу,    потім  він  штовхнув    її  у  воду.  Задихалася,  вся  в  фарбі,  в  нафтопродуктах,  борсалася,  наче  боролася  зі  страхом,  розкривши  рота  хапала  повітря,  моряк  схопив  її  за  волосся.  Здалося  прийшла  до  тями,  коли  побачила  його  поруч,  потім  Рома  схопив  її  за  руку,  
-Давай  подалі  відпливемо,  швидше,  бо  затягне  на  дно  разом  з  кораблем!
         Він    притягнув  якийсь    продовгуватий  уламок  деревини,  трохи  схожий  на  зламані  двері.  Вони  трималися  за  нього,  він  на  одній  стороні  без  жилета,  а  вона  на  другій  стороні  у  жилеті,  так  тримали  рівновагу.  Пересувалися,  як  надалі  від  корабля,  що  мав  йти  під  воду.  Хвилі  підносили  їх    то  вверх,  то  вниз,  кругом  плавали  трупи,  були  такі  і  з  жилетами  й  без  жилетів.
Марія  роздивлялася  на  всі  сторони,  прислухалася  до  голосів,
-  Чуєш  Ромо,  зі  мною  були  троє  дівчат,  мої  подружки,  всі  десь  розгубилися,  хоча  б  вижили…
-  А  я,  думав,  що  спас  якусь    літню  жінку,  ти  така  вся.  В  нафтопродуктах,  навіть  не  подумав,  що  спас  молоду  дівчину,  -  тремтячим  голосом  кричав  хлопець.
   Неподалік,    він  побачив  одну  жінку,  що  тонула,  потягнув  до  себе,  допоміг    їй  прийти  до  тями,  вона  теж  стала  триматися  за  деревину.
   Від  напруги  та  холодної  води,  руки  в  Марії  стали  дерев`яні,    не  слухняні,  ледве  трималася.  
   Всі  здалеку,  зі  страхом,    дивилися,  як  йшов    під  воду  корабель  «Адмірал  Нахімов».
     -Ой,  скільки  там  добра  пішло  під  воду,  мельхіорові  ложки  в  ресторані  і  інші  цінні  речі.  Уявляєте  всіх  і  мої  речі  потонули,  тільки  й  лишилося  те  ,що  на  мені,  -    схвильовано  кричав  Рома.
Та  деревина  вже  не  витримувала  трьох.Марія      дивилася  на  зоряне  небо,
-  Ой  Боженку,  спаси  і  помилуй!
Задивилася  в  небо,  на  одну  зірку  над  собою  й    тихо  прочитала  молитву;    «Отче  наш».    Зірка  ледь  -  ледь  мерехтіла,  їй  здалося,  що  мерехтіла  ясніше  всіх  зірок,  подумала  -  це  напевно  благословила  мене  на  життя.    Схвильовано,  швидше  пливла  до  шлюпок….
 Скрізь  кричали  люди,  просили  допомоги,  дехто  потрапляв  під  гвинти  корабля  »Петр  Васев».  Всюди  кров,  розлите  мастило,  фарба,  мертві  тіла.
Вона  підпливла  до    однієї  шлюпки    та  там  було  забагато  людей,  її  на  неї    не  взяли.    Напрягши  всі  сили  знову    підпливла  до  іншої  шлюпки,  там  теж  було  повно  людей,  не  хотіли  її  брати.  Дуже  просилася,  бо  зовсім  дубіло  тіло,  плакала  й      вмовляла.  Якийсь  чоловік    змилувався,  подав  їй  руку,  допоміг  залізти  в  шлюпку.  Озираючись  назад,  майже  в  темноту,  вона    вже  не  побачила  Рому  з  жінкою.  
Марія  трохи  відігрілася  між  людьми,  всі  перелякано  дивилися  один  на  одного  й  тулилися,  щоб  було  тепліше.  Шлюпка  плила,  а  дівчина  думала,  як  добре,  що  не  пішла  віднести  в  каюту  жакета,  бо  була  б  там  й  залишилася,  скільки  ж  там  людей  потонуло!  Як  вчасно    зустріла  Рому!  Адже  він  її  спас.  А  тепер,  ще    цей  чоловік,  що  протягнув  їй  руку,  вона  навіть  не  взнає  його  ім`я.  Це  вже  вдруге,  ледь  не  потонула  та  Бог  дає  на  життя,  значить,  має  вижити,  має  далі  боротися  з  холодом,  який  час  від  часу  пронизував  тіло.  
   З  корабля  «  Петр  Васев»  прожектори  освітлювали  кроваве  море,  мертвих  і  живих  пасажирів.    Всі  зі  шлюпки,  як  могли,  різними  уламками  відштовхувалися  від  води,  як  подалі  від  цього  корабля,  щоб  не  попасти  під  гвинти.  Ті  люди,  хто  потрапляв  під  них,  то  вже  було  перемелене  кроваве  м`ясо.
   Їм,  дякувати    Богу,  вдалося    врятуватися….  Було  пів  на  другу  ночі…  І  всю  ніч  хто,  як  міг  так  і  тримався  на  плаву,  рятував  своє  життя.  На  світанку,  ближче  до    шостої    години  ранку,    їх  врятували  рятувальники,  привезли  до  Новоросійська.  Марія  вся  в  мазуті,  з  одним  капцем  на    великому  підборі.
                 В    Новоросійськ  прилетів  міністр  Алієв,  пообіцяв,  що  відправлять  всіх  додому,  щоб  не  хвилювалися,  кожному  повернуть  все,  що  потонуло,  лише  треба  написати  перечень,  хто  та    що  мав  при  собі.  Розпитували  всіх  хто  і  звідки,  все  записували.  Марія  весь  час  роздивлялася  довкола,  хотіла  знайти  подружок,  на  жаль  їх  не  було.  Потім  всіх  запросили  подивитися  на  страшні  фото  понівечених  людей,  щоб  розпізнати  серед  загиблих,  чи  не  має  знайомих.  Подружок    там  не  було.  Але  це  був  тільки  початок  дня,  страшні  думки  лізли  в  голову,    не  дай  Боже,  щоб  були    на  дні  моря.  Відкидала  ці  настирливі  думки,  молилася,  не  втрачала  надії,    гадала,  що  все  ж  таки  знайде    їх    живими.
Всім  роздавали  чистий  одяг,  Марія  вибрала  собі  рожевий  спортивний  костюм,  описала  речі  та  коштовності,  що    загубила.  Звичайно  -  дівчина  шкодувала  за  всім,  що  трапилося  з  ними,    дуже  журилася  за  дівчатами  та  фотоапаратом,  де  були    зняті  чудові  кадри.  Ось  таке  відбулося  знайомство  з  містом  Новоросійськ.
   Згодом,  всіх  пасажирів  поселили  в  якомусь  гуртожитку,  запитували,  хто  чим  хоче  добиратися  додому.  Вона  вагалася,  чим  краще  добратися.  Думала,    на  кораблі  вже    попробувала,    то  ж,  що  буде  те  й  буде,  краще  полетіти  літаком  додому,  бо  потягом  їхати  день  і  ніч  дуже  важко.  
           Від  пережитого,    час  від  часу  торсалося  тіло,  гуділо  в  голові,  тиснуло  в  грудях,  переслідував  страх,  перед  очима  все    море  з  кров`ю,  крики  людей,  тіла  загиблих.  Ніхто  й  ніколи  не  думав,  що  таке  можливо,  щоб  корабель  потонув  за  сім  хвилин.  Самій    в  голові  не  вміщалося,  як  це  все  пережила,  страх  постійно  переслідував  її.    Весь  час  про  себе  читала  молитви,  просила  в  Бога  спасіння  і  терпіння.  Їй  хотілося  якомога  швидше    дістатися  до  рідного  краю,  до  того  поля,  де  в`язала  з  мамою  снопи,  до  гаю,    де  була  криниця,    от  якби  ж  то  птахом  полетіти  до  батьківської  оселі,  до  родини….
       З  Новоросійська  Марія,  з    хвилюванням  в  душі,    подзвонила    знайомому  хлопцеві,  Володі,  колезі,  він  працював  водієм.    Хлопець  почувши  її  голос  дуже  зрадів,  що  вона  жива.  Давно  до  неї  залицявся,  вона  дуже    подобалася  йому.  Вони  домовилися,  що  він  зустріне  її.
         В  літаку,  до  Львова,  було  четверо  людей  з  корабля  »  Адмірал  Нахімов».  На  дорогу  всім    дали  гроші  і  пообіцяли  пізніше,  ще  повернути,  компенсувати,  за  все,  що  втратили.
           Було  трохи  страшно  та    з  Божими  молитвами    Марія  прилетіла  до  Львова.  Її  зустрів  Володя,  вони    автівкою  поїхали  до  гуртожитку.  З  гуртожитку  подзвонила  на  роботу,  повідомила,  що  вона  жива.  Їй    сказали,  що  дівчата,  всі  троє,  що  плавали  з  нею  на  кораблі,  живі.  Дівчина    тішилася,  передала  вітання,  полегшено  перевела  подих  ,  
»  Дякувати  Богу,  з  ними  все  добре!».
Взявши  деякі  речі,    Володя  віз  її  в  село,  давно  мріяв  туди  потрапити,  познайомитися  з  її  батьками.  Дорогою,    дівчина  з  хвилюванням,  розповідала,  про  все,  що  пережила,  про  те  страхіття,  що  побачила,  часом  плакала,  аж  тремтіла,  не  соромлячись  витирала  сльози.  Вона  вже  по  іншому  дивилася  на  життя….
 Їхали  з  великою  швидкістю,  Марія  не  звернула  уваги,    не  помітила,  що  в  автівці  час  від  часу  відмовляли  гальма,  не  могла  зрозуміти,  чому  він  бліднів.  Та  обійшлося  без  пригод,  вони  доїхали  до  села,  але  Марія  його  відразу  попросила  поїхати  додому    у  Львів.  Що  їй  зараз  не  до  цього  знайомства,  не  знала,  як  це  все,  що  сталося  з  нею,  сприймуть  та  переживуть  батьки.  
   Радість  переповнювала  душу,  адже  вона  вдома…
 Батьки  про    аварію  навіть  не  знали.  Коли    Марія  їм    все  розповіла,  звичайно  дуже  рознервувалися.Хоча  чули,  що  якийсь  корабель  потонув  та  і  гадки  не  мали,  що  на  цьому  кораблі  була  їх  донька.  А  ввечері  по  телебаченні,  у  новинах,  передали,  що  затонув  корабель  «Адмірал  Нахімов»,  це  було  друге  вересня,  дівчина  була  просто  щаслива,  що,  так  швидко,  дісталася  додому.
     Після  відпустки  Марія    з  подружками  зустрілася  в  гуртожитку.  Радість,    поцілунки  і    спогади  про  круїз,  про  те  страхіття,  що  їм  прийшлося    побачити,  пережити.    Зі  сльозами  на  очах,    всі  схвильовано    розповідали,  як  спасалися,  боролися  за  своє  життя.  Дівчатам  повезло,  вважала  Марія,  адже  вони  були  в  трьох,  а  вона  одна,добре  що  зустріла  Рому.
   Час  все  кудись  летить...    Марія  зовсім  розірвала  стосунки  з  Володею,  не  подала    надій  на  зустрічі.  Залицявся,  ще  один  хлопець  Тарас    та  і  з  ним    не  наважилася  зустрічатися.  Навіть  начальник  гуртожитку  підбивав  клинці.  А  чому  б  і  ні?  Така  гарна,  видна  дівчина,  чорнява,  волосся  до  самих  стегон  і  одягалася  модніше,  найкраще  всіх.  Адже  дядько  з  тіткою,  не  забували  про  неї,  присилали  одяг,  а  це  ж  в  той  час  був  розкіш,  всі  вважали  її  багатою  дівчиною.  Були  й  хлопці  із  села,  що  залюбки  б  з  нею  зустрічалися  та  вона  ні  на  кого  не  звертала  уваги,  до  жодного  не  лежало  серце.  
         Через  кілька    місяців,  Марія  отримала  запрошення  на  суд  -  в  місто  Одесу,  по  справі    щодо  затоплення  корабля  «  Адмірал  Нахімов».  Вона  приїхала  туди  та  їй  повідомили,  що  її  свідчення    не  потрібні.  Дівчина  вирішила  все  ж  дізнатися  про  того  моряка  Рому,  який  спас  її.
 Уже  задоволена,  що  все  про  нього  дізналася  -    адресу  дало  Чорноморське  морське    пароплавство.  Це  був      матрос  Ромазанов  Гаджімірза,  сам  назвався  Ромою.  Він  жив    в  Одесі,  довго  не  думала,    купила  йому    в  подарунок  мельхіорові  ложки,  цукерки,  торт,  букет  квітів  й  поїхала  віддячити  за  своє  спасіння.
Дружелюбна    зустріч,  як  за  святковим  столом.  Хвилюючи  спогади,    часом  зі  сльозами  на  очах,  згодом  веселіше.  Розмови  про  життя,  а  потім  проводи  й  слова  вдячності  за  подарунок.  Та  Марія    вважала,  що  життя  дорожче  за  подарунок,  від  щирого  серця  подякувала,  поверталася  додому.  Лише  згодом,  Марія  дізналася,  що  його  підвищили  по  службі,  після  того,  як  вона  написала  лист  в  Чорноморське    морське  пароплавство,  в  якому  виразила  свою  вдячність.
   Пройшов  рік…    Літо  видалося  тепле….  Одного  разу,  в  вихідний  день,  двоюрідний    брат  з  дружиною  кликали  Марію  з  собою  на  Дністер.  Вона  наче,  як  злякалася,  адже  після    тих,  страшних  подій,  ні  разу  не  ходила  до  річки,  боялася  води.  Їй  здавалося,  що  знову  обов`язково,  щось  та  трапиться.  Відмовлялася  йти,  адже  та  рана  в  душі,  ще  не  загоїлася.  Вони  намагалися  підійняти  їй  настрій,  довго  переконували.  Він  її  любив,  йому  хотілося,  щоб,  як  швидше  вона  забула  ті  події  під  Новоросійськом,    хотілося,  щоб  не  боялася  води,  поклавши  руку  плече,  зазирнув  в  очі,
-  Ну  Марійко,  все  позаду,  таке  в  житті  трапляється,  але  треба  жити,  на  все  дивитися  простіше.  Ну    купатися  не  будеш,  якщо  боїшся,  то  з  нами  за  компанію,  посидиш  біля  річки,  тож  разом  буде  веселіше.  Чого  самій    вдома  сидіти?
 Схиливши  голову,  думала,  що  робити?  Навіть  закрила  очі,  щоб  трохи  вгамувати  своє  хвилювання.  Та  потім,  піднявши  голову,  ледь  всміхнулася  й  кивнула  рукою,
-  Та  добре  піду….  Піду  вже….  Що  буде  те  буде!
 Брат  з  дружиною,  аж  повеселішали,  коли  вона  дала  згоду.  Підморгнули  один  одному  і  брат  обійняв  Марію,
 -Ну  нарешті,  життя  продовжується,  сестричко!
З  гарним  настроєм  йшли  знайомою  стежкою….    Вздовж  неї  подорожник,  ромашки,  дзвіночки,    шовковиста  трава,  яка  ледь  колихалася  від  вітру,  блищала  на  сонці.….
Біля  річки,  як  завжди  в  літню  пору,  була  молодь.  Хтось  купався,  хтось  засмагав,  слухав  музику,  яка  линула  з  магнітофона.  
-  Марійко,  ти  постій  на    березі,  якщо  купатися  не  хочеш,  а  ми  скупаємося,  вода  тепла,  -  роздягаючись,  запропонував  брат.  
   Вони  з  дружиною,    весело,  всміхаючись,  плавали,  то    занурювалися  у  воду,  то  виринали  з  неї.  
 Марія    з  заздрістю  дивилася  на  них  та  сама  не  наважилась  йти  купатися.    Стояла  трохи    далі  від  берега  та  так  задивилася  на  водорості,  що  сама  не  помітила,  як  зробила    пару  кроків  і  несподівано    гулькнула  у  воду.  Копошилася,  борсалася,  її  тягнуло  донизу,  зі  страхом  била  руками  об  водуйі  кричала  до  брата,  що  тоне,  але  він  з  дружиною  не  чув,  бо    вони  вже  далеко  відпливли  від  берега.
   Почули  хлопці,  що  були  неподалік    й  один  з  них,  набагато  молодший  за  неї,  витягнув    її.  Трусилася,  чи  то  від  переляку,  чи  від  спогадів.  З  тієї  пори  Марія  навіть  близько  боялася  підходити  до  води.
       Та  час  плине...    Прекрасна,  чудова  молодість,  в  селі  весілля,  сватання…  Вже  й  Марії  час  прийшов  подумати  про  особисте  життя.  Багато  хлопців…  не  було  відбою.  Звали  заміж  та  за  кого  йти?    Не  могла  розібратися  в  собі,  як    довірити  комусь  із  них  своє  життя?  Адже  не  відчувала,  що  когось  із  них  кохає.  
     Хлопець  із  села,  Іван,  давно  в  неї  закохався,  тільки    вона  приїде  в  село,  він  вже  тут,  як  тут,  ходив  по  п`ятах  за  нею.  Це  був  двоюрідний  брат  однокласника,  високий,  красивий,    дуже  схожий  
на    співака  Талькова.    Батьки  Івана  теж  ходили  до  церкви,  тому  й  Маріїна  мама  хотіла,  щоб  донька  жила  близько,  щоб  за  нього    вийшла  заміж.  
Вона    не  згодна  з  мамою,  а  батько  з  тіткою,  навіть  паспорт  заховали.  Та  все  ж  сварилася  мама,  щоб  було  по  її,  бо    разом  ходять    до  церкви,  як  в  очі  людям  дивитися,  якщо  не  піде  за  нього?  
Ну,  що  ж….    Марія  вже  не  могла  сперечатися,  звичайно  пізня  дитина  в  батьків,  вони  хотіли,  щоб  вже  мала  сім`ю  і  їм  би,  на  старості  років,  жилося  спокійніше.
     І  було  весілля,  і  взяли  вони  в  церкві  шлюб  та  життя  не  склалося.  Спочатку  жили  з  свекрухою,    за  один  рік  побудували  дім,  пізніше  жили  окремо.  Народила  Марійка    двох  близнят,  хлопчиків  та  Бог  дав  життя  одному,  Богданчику.  За  другого  хлопчика  -    Ігоря,  лікарі  боролися  майже  тиждень  але  він  пішов  в  інший  світ.  Бідкалася,  важко  перенесла  втрату  дитини.На  жаль  сімейне  життя  не  склалося,  не  притерлися,  як  кажуть  люди,  не  злюбилося.  Вони  прожили  більше  десяти  років,  але  розійшлися.  
         Перед  нею  нове  життя….    Ходила  до  церкви,  молилася,  просила  в  Бога,  щоб  дав  сили  жити  далі.  Чому  скільки  біди  на  одні  плечі?  Згадувала  життя.Як  двічі  тонула,  як  з  Володею  їхала    в  село,  відмовили  гальма,  він  лише  через    місяць  зізнався  в  тому,  вона  тільки  тоді  зрозуміла  чого  він  бліднів.  І  вже  пізніше,  коли  працювала  на  заводі,    їхала  в  автомобілі  з  колегою  по  роботі,  автівка  розбилася,  а  вони,  дякувати  Богу,  залишилися  живі,  без  подряпин.  І    в  думках  запитувала  в  Бога,  за,  що  це  все  їй?    Чому  немає  щастя?  І  ось  тепер  знову  на  роздоріжжі.  Треба  виживати,  треба  кудись  їхати,  адже  треба  їй  і  сину  за    щось  жити.  
   З  болем    в  серці,  Марія  їхала  в    Італію.  Хвилювалася  за  сина,  якого  залишила  з  батьками,  але  іншого  виходу  не  було.
Вона    в    Мілані…  Зупинилася  в  племінниці  й  відразу  знайшла  роботу.  Пішла  на  підміну,    на  один  місяць,  допомагати  по  господарству  італійцям.    То  не  солодке  життя.  Робота  важка,  а  платили    мало.  Працювала  по  двадцять  дві  години,  як  пташку  випускали  на  волю,  чи    -то  пса  на  прогулянку.  Після  місяця  роботи,    знову  в  пошуках  роботи  та  все  ж  трохи  заробила  грошей,  винайняла  собі    квартиру.
 Що  робити?  Думала  у  відчаї,  треба,  щось  шукати,  адже  не  повернеться  додому.  Скільки  грошей  вкладено  в  поїздку!  Ні  треба  шукати  роботу!
Кожного  дня  ходила  до  церкви,  просила  допомоги  в  Бога.  Одного  разу  в  церкві  наче  їй  хтось  шепотів,  щось  у  вуха.  Йшла  додому,  думки  зліталися,  як  пташки,  слова,  як  зерна  сипалися  з  гори.  Під  церквою  шукала  ручки,  щоб  записати,  не  забути,  дорогою  додому,  написала  кілька  рядків  вірша.  А  потім,    вночі  не  спалося  і  за  дві  години  були  написані  два  вірша»;
«  Маки  матері»,  і  «  Зіронька  в  ім`я  мами»
             «  Маки  матері  »  
 За  гаєм  на  полях  у  житах  
 я  червоних  маків  назбирала  
 іздалека  лечу  наче  птах,
 щоб  Пречиста  маму  привітала.
 Червоний  мак  квітує  у  полі
 квіти  благодатної  любові
 несуть  радість  чудову  красу
 вінчують  її  осінь  золоту..  
Червоні  маки  квіти  поля
усміхається  щастям  їй  доля
 довгі  роки  на  землі  прожити
 своїм  дітям  сонцем  світити.  
Сива  голубко,  мамо,  матусю
 я  люблю  тебе  моя  нене
 із  чужини,  до  тебе  вернуся
 дочекайся,  тільки  на  мене!  
Лебідкою  прилечу  до  тебе  
вклонюсь  низько  у  ноги  твої
 зацілую,  обніму  до  себе...
 більш  не  буде  розлук  на  землі.
                                                       М.    Чайківчанка.
»  Зіронька  в  ім`я  мами»
Рідна  мамо  -  зіронько  ясна,
Твої  коси  уквітчав  цвіт  весняний,
Золоті  долоні  засівали  поля,
І  дітей  пригощаєш  хлібом  рум'яним.

В  зорянім  небі  ясну  зіроньку  знайду,
Ніч  попрошу,  щоб  сіяла  ясно,
Ім'ям  мами  я  назву,
Щоб  на  землі  дітям  малювала  казку.

Ти  не  дала  розбудити  мене  рано,
І  тихенько  воду  набирала  із  криниці,
Дітям,  внукам  ти  годиш,  рідна  мамо,
В  зорянім  небі  тобі  сяють  зірниці.

За  твоє  щастя  молюсь  до  зорі,
За  твій  спокій  -  у  твоїм  серденьку,
За  любов  твою  і  долоні  золоті,
До  твоїх  ніг  низенько  клонюсь,  моя  ненько!..
                                                                                                         М.  Чайківчанка
Цей  вірш  та  вірші;  «  Твій  вибір  твоє  майбутнє»,  «  На  Україну  повернусь»,  «  Україно  моя  цвіте  весняний»      Марія  послала  в  Рим,  де  друкувався    журнал  для  церкви  -    "  До  світла.  Коли  в  душі  народжується  слово".  Там  читачі  побачили  її  вірші.  Вона  мала    велику  підтримку    від  священників,  Олександра  Сапунко  -  редактор  журналу  в  Римі    і  в  Мілані  -  Олександр  Лісовський,  а  пізніше  -  Іван  Стефарук.  В    2010  році  вийшла  книга  українських  поетів      в  Італії,  де  теж  друкувалися  її  вірші,  на  один  з  них  була  написана  музика  Богданом  Гірським.  По  радіо  стала  звучати  пісня  під  назвою  -  »Звати  мене  українка».
               Марія  шукала  роботу…  На  ту  квартиру,  що  вона  винаймала,  господиня  підселила  їй  одну  жінку  з    України,  (  Лєну  ),  родом  з  Чернівців.  Але  вона  вважала  себе  румункою,  знала  румунський,  молдавський  язики,  тому  їй  було  легше    спілкуватися  з  італійцями.  Марія  в  відчаї  плакала  їй,  що  немає  роботи  та  жінка  у  відповідь  не  втішала,  а  все  повторювала,  -  «  Я,  що  тобі  лікар?».  
Майже  місяць  Марія  вчила  італійську  мову  по  словнику.  І  нарешті  знайшла  роботу,    пішла  працювати  до  однієї  сеньйори,  допомагати  по  господарству.  Та  сеньйора  невдовзі  захворіла,  потрапила  до  лікарні,  Марія  й  там  доглядала  її.  В  цій  палаті  лежала  одна  стара  жінка,  до  неї  приходив  чоловік  в  білому  халаті,  це  був  її  син  Анжело.
 Вона  -    коли  вперше  побачила  його,  якесь  дивне  відчуття  проснулося  в  душі.  Кожного  дня  бачила,  як  він  доглядає  маму  і  їй  хотілося  зловити  його  погляд,  щоб    він  побачив  її    закохані  очі.  
Дивилася  на  нього,  уявляла,  що  це  її  принц  на  білому  коні.
Високий,  статний,  красивий  чоловік,  він  був  для  неї  таким  жаданим,  відразу  заволодів  її    серцем.
І  якось  одного  вечора  про  свої  почуття      написала  вірш  –
 »  Привіт  незнайомцю».  
   Одного  разу,  Анжело  попросив,  щоб  Марія  інколи  допомогла  його  мамі,  коли  його  не  буде.  Навіть  пропонував  гроші  та    вона  не  наважилася  брати.  Він  пригощав  шоколадом,  дав  свій  номер  телефона.  Анжело  не  багатий,  але  й  не  бідний,  не  наймав  доглядальницю,  а  сам  доглядав    за  мамою.  Ту  сеньйору,  біля  якої  була  Марія,  виписали  з  лікарні  і  вона  поїхала  з  нею.  На  жаль  його  номер    телефона  загубила,  а  свій  номер  телефона  чомусь  йому  не  написала.
Не  всміхнулася  доля,  розійшлися  дороги.  Корила  себе,  що  загубила  номер  телефона,  а    думки    то  весь  час  тільки  й  за  нього,  хотіла  хоча  б  на  мить    його  побачити.
Через  пів  року  сеньйора,  якій  допомагала  Марія,    померла.Такий  збіг  обставин,  її  запрошують  на  роботу  в  те  село,  де  живе  Анжело.
         Вона  працює  в  цьому  селі  і  треба  ж  було  такому  статися,  що  одного  разу,    вона    в  автівці  побачила  Анжело    разом  з  мамою,  жінка  бачила  її  та  він  на  жаль  -    не  побачив.    Та  не  буде  ж  кричати,  щоб  звернув  увагу  на  неї,  гордість  не  дозволяла  цього  зробити.
         А  чи…  то  доля  так  вирішує,  чи  в  небі  зорі  так  складають  пазли,  чи  так  душі  тягнуться  одна  до  одної.  Через  якийсь  час,  вони  раптово  зустрілися,  йшли  назустріч  один  одному.  Сяяли  очі.  Вона  зловила  його  погляд,  він  теж  був  дуже  радий,  що  зустрів  її,  адже    йому  було  так  важко  на  душі,  він  декілька  тижнів  назад,  як  поховав  маму.  Зізнався,  що  часто  згадував  про  неї,  в  надії  чекав  дзвінка,  але  ж  не  знав,  що  вона  загубила  його  номер  телефона.
 Дві  одинокі  людини,  якщо  серця  гучно  б`ються,  ніжні  погляди  гріють  один  одного,  то  чи  можна  розійтися?  Ой,  напевно  ж  ні!  
Та  в  італійців  не  заведено  відразу  приводити  в  дім  жінку,  не  дізнавшись  добре  її,  тому  вони  були  просто  друзями.  Анжело  підтримував  Марію    духовно  і  морально.    З  нею  Бусом  передавав  передачі    для  її  батьків  та  сина.  
     Ті  італійці  в  кого  працювала  Марія  обіцяли  зробити  документи,  щоб  вона  в  них  працювала  легально,  адже  вона  приїхала  на  роботу  нелегально.  Та  то  були  тільки  обіцянки.  Вони  не  хотіли  відпускати  її.  Тож  Марія  розповіла  Анжело  про  ці  проблеми  й  вони  разом  зробили  висновки,  що  їй  треба  від  них  тікати.  
   Сумувала  за  домом,  за  рідним  краєм  та,  як  поїхати,  треба  ж  гроші  заробити.  Все  вечорами,  перед  очима  рідні  стежини  і  чудовий  сад.    Це  один  із  віршів,  написаний  про  рідне  село;  
                                         Моє  рідне  село
Моє  рідне  село  -  біленька  батьківська  хата
Мій  казковий  світ  дитинства  на  березі  Дністра
Босоніж  злітає  думка  солодка  крилата
Де  стрункі  тополі  підпирають  небеса.
Моє  село  -  яблуневий  садочок  у  цвіту
І  незабутній  спогад  -    мого  роду  коріння
Тут  моя  весна,  як  ліловий  бузок  у  квіту...
На  зорі,  перше  кохання,  злети,  падіння.
Моє  рідне  село  -  над  ставом  плакуча  верба...
Столітній  дуб,  на  княжій  горі  світлі  хороми,
Пахуча  липа  заквітчала  двори  вздовж  села
Голосний  дзвін  церквиць  кличе  журавлів  додому.
Моє  рідне  село  -  перші  зустрічі  прощання...
Моєї  душі  -  земні  скарби  і  гірка  сльоза
У  мені  весна,  заврунила  -  сонця  світання...
Веде,  в  діброви,  ліс,  гаї,  безкраї  поля.
За  рідним  селом,  в'ється  річка,  як  синя  стрічка,
І  біла  чайка  -  обіймає  своїми  крильми,
Віддає  поклін,  колише  -  зоряна  нічка
Де  над  бистрою  водою  шумлять  ясени.
Де  б  у  світах,  не  була  до  тебе  повертаю  ...
Бо  залюблена,  закохана  як  сходить  зоря..
Тут  від  пісні  жайвора,  душа  розквітає
тут  все  рідне  ,і  дороге..  Водиця  із  джерела.
Рідне  село  -  садочок,  школа,  гігант  завод,
Тут  течуть  молочні  ріки  до  Чорного  моря
Щастя,  л'ється  водограєм  із  мелодійних  нот...
Бо  тут  народилась,  моя  родина  і  доля.
                                                                                                         М.    Чайківчанка
             Одного  дня  їй,  подзвонив  брат,  треба  було    терміново  їхати  додому,  бо  захворіла  мама.  З  тривогою  в  душі,  поверталася  додому.    
     Лише    місяць  доглядала  маму..  Серце  рвалося  на  шматки,  на  жаль  руки  не  підкладеш,  проти  долі  не  підеш,  мама  померла.
Декілька  днів  з  батьком  день  у  день  на  цвинтарі,  але  ж  треба  за  щось  жити.  І  Марія  повертається  в  Італію…
       Знову  робота  і  зустрічі  з  Анжело  -  як  друзі.  Ходила  пригнічена,  боліла  душа,  щеміло  під  серцем.    Вдома  і  в  церкві    з  молитвою.  Жила  в  скорботі.
Пройшло  пів  року…  Марія  з  Анжело  саме  автівкою  їхали  до  церкви  на    службу  Божу,  подзвонив  брат  сказав,  щоб  терміново  їхала  додому,  захворів    батько.  Анжело  тільки  почув,  відразу,    схвильовано,  розвернув    автівку,  їхали  до  квартири.  Він  позичив  їй  гроші  і    господарка  квартири  дала  документи  й  гроші,  бо  були  закриті  всі  банки,  це  був  вихідний  день.  На  великій  швидкості  Анжело  гнав  авто,  щоб  встигнути  на  БУС  в  Україну.…
 Той  БУС  підвіз  її  до  самої  хати.  Горе  за  горем,  знову  чорна  хустка,  розпач  і  журба.    Марія  поховала  батька,  дім  лишила  братові,  а  син  залишився  з  свекрухою.  Вона  щомісяця  висилала  гроші,  бо  де  б    знайшла    кращу  роботу,  щоб  отримувати  непогані  гроші.  Треба  жити  заради  сина,  щоб  він  всім  був  забезпечений.  На  душі  важко,  під  серцем  щеміло  та  тільки  так  вона  могла  йому  дати  все.
     Повернулася  до  Італії,  як  зранена  пташка.  Її  зустрічав  Анжело,  намагався  підтримати  -    в  такий  важкий  для  неї  час.
       Марія  придивлялася  до  Анжело,  дізналася,  що  він  ні  разу  не  був  одружений,  дівчину  яку  мав,  розбилася  на  автівці.  Не  пив  і  не  палив,  майже  кожного  дня  зустрічав  її  з  роботи,  якщо  вона  навіть  затримувалася,    чекав  скільки  треба,  без  ніяких  нарікань.  Мудрий,    інтелігентний,  спокійний,    врівноважений  і  в  той  же  час  веселий  і  добрий.  Не  боявся  ніякої  роботи,  про  таких  кажуть,  має    золоті  руки.  Все  вмів  робити,  ремонтував  авто,  знав  комп`ютер,  вмів  шити,  приготувати  їсти  і  навіть  білити  хату.  Працював  на  французькій  фірмі,  правда  зарплату  платили  не  велику,  але  йому  було  достатньо.
       Анжело    для  Марії  став  справжньою  опорою,  ставився  до  неї,  як  до  пані,  балував  шоколадом,  цукерками.    Разом  їздили  до  церкви,  співчував  їй  в  утраті  близьких,    поруч  з  нею  ставив  свічки  за    своїх  і  за  її  батьків,  за  того  маленького  хлопчика  Ігоря,  який  побачив  світ,  лише  на  мить.  На  авто  возив  на  службу  Божу,  в  українську  церкву  до  Мілана,  до  священика  Арона    Новара.  Вона    в  ньому  бачила  наче  якогось  Ангела,  брата  і  друга,    і  зрозуміла,  що  це  кохання.    Про  свої  почуття  написала    вірш  -
«  В  твоїм  погляді  сяє  весна».
         Пройшло  майже  два  роки,  як  помер    батько  Марії…
 Анжело    вже  вкотре  запропонував  їй  за  нього    вийти  заміж.  Вона  не  вірила,  що    нарешті  зможе  стати  щасливою.  Цього  разу  думала  не  довго  -  дала  згоду.  Марія  відчувала  до  нього  потяг,  коли  був  поруч,  то  тріпотіло,то  завмирало  серце,  душею  відчувала,  що  обожнює  його,  кохає.
             Надворі  осінній,  теплий  день…  Сонце,  то  виглядало,  то  знову  ховалося  поміж    великих  білих  й  сірих  хмар.  Легенький  вітерець    загравав  з  останніми  листочками  на  деревах,  ті  ледь  -  ледь  тремтіли,  мов  сперечалися  з  ним  і  тягнулися  до  сонця.
     Біля  Загсу  стояла  купка  людей,  про,  щось  весело  сперечалися,  раз  –  по  -  раз  поглядали  на  двері,  чекали  на  наречених.
 Хтось  крикнув,  -  Ідуть!
В  дверях,  у  оточенні  родичів,    з`явилися  Марія  і  Анжело.  Вишукано  одягнені,  з  сяючими  обличчями,    вони  всміхалися  один  до  одного,  до  друзів,  родичів.
Радість  переповнювала  душі….
   Анжело  був  задоволений,  що  нарешті  знайшов  свою  половинку,  з  якою  хоче  зустрічати  ранок  і  вечір,  розділяти  кожну  крихтину  хліба  і  щасливо    прожити  все  життя.  Він    ніжно  обіймав  за  плечі,  всміхався  і  все  зазирав  в  її  сяючі  очі.
   А  Марія,  вся,  аж  світилася  від  щастя.  Вона  стала,  ще  вродливішою,  як  квітуча  троянда  під  сонцем  навесні.  Ледь  примружила  очі  від  сонця,  що  світило  прямо    на  неї,    на  мить  задумалась  -    невже  я  живу?  Невже  в  мене    все  буде  добре?  І  перед  очима  та  зірка  над  морем,  що  мерехтіла,  немов  подала  знак.  Значить  вона    благословила  на  життя!  Значить  збулися  мої  мрії!  Вкотре  дякувала  Богу    і  долі,  що  вижила,  адже  смерть  переслідувала  її,  три  рази  тонула  і  два  рази,  ледь  не  загинула  на  суші.  
Вітання,  бризки  шампанського,  букети  квітів,  поцілунки…
 Вони  знайшли  своє  щастя…  
     Марія  продовжує  писати  вірші....  В  2016  році    видається  книга-
"  Прийди  у  мій  сад"  і  зараз  готуються  до  друку  чотири  книги.
   Майстриня  слова  продовжує  свій  творчий  шлях...    
     «  Не  знаю  де  помру»  
Не  знаю  де  помру,  у  якому  краю?
Та  знаю,  одне  що  я  "Українка"  
За  тебе  земле,  душа  кров'ю  стікає...
 Бо  ти  моя  мати,  а  я  твоя  кровинка.
 Допоки  світить  сонце  на  білім  світі,
 В  грудях  ,  б'ється  серце,  носять  ноги
Росою  оживу,  цвіт  калину  на  вітті  
Зашумить,  кущ  рясно  край  дороги.
 Пробач,  що  у  важкий  час  далеко  від  тебе!
 Вимірюю,  відстань  у  думах  словами,  
Я  журавкою,  лечу  у  грозу  у  небо,  прошу,  
У  Бога  миру  під  небесами.  
Я  зажурена  мальва,  лист  кленовий...
 Журавлинна  пісня,    печальна  сльоза
 Сузір'я,  промінь  зорі  світанковий
 Випромінюю  світло  до  твого  вікна.  
Я  солов'їна  мова,  галузка  вербова,
 Крапля  водиці  водограю  Дністра  
З  божої  ласки,  блаженного  духу  мова
 Яка  веде,на  високі  кручі  до  Кобзаря.
 Не  знаю,  де  помру  у  якому  краю?
 У  який  час,  на  груди  зложу  крила...  
Та  знай  ,тебе  люблю,  за  тебе  страждаю,
 Щщоб  грудка  землі  моє  тіло  покрила  .  
І  над  головою,  зацвіла  червона  калина...
 Востанє,  соловейко  заспівав  для  душі,  
Щоб  до  мене,  зійшлась  до  купи  родина  
І  на  могилі,  зацвіли  білі  айстри  навесні.  
                                                                               М.  Чайківчанка.
                                                             Від  автора;
                             Життя  -  не  мед…  Скільки  страхіть  і  бід  вона  пережила
                               І  вирішила  доля…  Хай  світить  зірка    -  живе  дитя…
                           Та  й  дала  в  подарунок…  Два  сильних,  величезних  крила
                             Щоб  під  сонцем  осяйним..Зустріла    щасливе    майбуття.
                                                                                                                                         *****
                                       Викладені  факти  дійсно  мали  місце  в  житті  героїні.                                                                                                          
                                                                                                                                                                 02.09.2018р.
                                                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805280
дата надходження 02.09.2018
дата закладки 02.09.2018


Інна Рубан-Оленіч

Літня ніч

Заховалось  сонце  за  вербою
Сплять  покоси  сіна  на  долині,
Над  ставком  лежить  туман  молочний  
Чути  співи  птахів  на  калині.

Ніч  село  рядном  чорним  накрила
Сплять  гаї,  діброви  і  поля
Спить  від  спеки  літньої  стомившись
Рідна  гнідинцівськая  земля.

В  тиші  мертвій  можна  лиш  почути  
Птахів  гомін  у  зеленім  листі
Трепет  ніжних  росяних  краплинок,
Що  бринять  в  калиновім  намисті.

Вже  не  чути  пісень  жартівливих
Вже  дрімають  в  травах  нічні  роси
Спить  верба  над  ставом  
Опустивши  в  воду  зеленасті  коси.
                                                                                                                     05.01.2000р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794799
дата надходження 08.06.2018
дата закладки 08.06.2018


Східний

Хто знає, як плачуть лелеки



Хто  знає,  як  плачуть  лелеки,
Коли  відлітають  туди,
Де  співу  не  чути  смереки,
Й  Вишнями  не  зріють  сади.

Де  спека  нестримна  узимку,
І  де  не  цвіте  бузина.
Всі  бачать  щасливу  картинку,
А  щастя  лиш  там,  де  сім’я.

                           01.06.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794499
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 05.06.2018


Інна Рубан-Оленіч

Так порожніє ліжко і душа

[b][i]Так  порожніє  ліжко  і  душа,
Отак  зникає  із  життя  вся  суть...
Коли  слова  німі  -  толку  немає
Псувати  нерви  і  життя….мабуть?
Мабуть,    в  нас  різне  щастя  й  доля
І  двері  на  замку  з  обох  боків…
А  ми  цього  ніяк  не  зрозумієм,
Впродовж  уже  кількох  років….
[/i][/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794183
дата надходження 03.06.2018
дата закладки 03.06.2018


Інна Рубан-Оленіч

Де ти?

[color="#3c00ff"][b]Де  ти?  Чи  знов  блукаєш  в  пошуках  любові?
Скажи,  чи  тобі  сняться  зорі  вечорові?
Куди  дорога  нас  веде  лиш  горами,  ярами?
Чому  ми  різні    почуттями  і  думками..

А  я  все  жду,  щоб  тебе  пригорнути
І  в  палкім  поцілунку  ростануть
А  я  все  жду  і  не  можу  збагнути
Що  навкруги    чужі  тіні  зникають  і  тануть…
[/b][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793705
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 30.05.2018


Zoja

Коли приходить натхнення…


Візьму  недописані  вірші  і  вийду  на  ганок...
В  діброві  стихає  вже  пісня  дзвінка  солов'я...
І  срібним  туманом  вже  стелиться  ранок.
Від  сну  прокидається  рідна  земля...

І  трави  споєні  уже  цілющою  росою.
І  в  небі  загорається  вранішняя  зоря...
А  я  не  сплю  ще...    я  любуюся  красою,
Твоєю,  мила  українськая  земля!

І  свої  думи  я  римую  у  рядок,
Щоб  не  гуляли,  як  той  вітер  в  полі.
Я  з  квітами  весняними  сплету  їх  у  вінок
Та  й  відпущу  тоді  на  волю...

25  травня  2018  рік.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793268
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 27.05.2018


М.С.

Прокинулась Муза до ночі.

Прокинулась  Муза  до  ночі,
Тебе  я  побачити  хочу.
У  очі  дивитись  красиві,
Щоб  були  ми  разом  щасливі.

В  житті  може  всяке  бути,
Цю  мить  чарівну  не  забути.
Коли  все  без  слів  розумієш,
Й  завжди  бути  разом  мрієш.

Не  спатиму,  певно,  до  ранку,
Все  бачу  твою  вишиванку,
Побачити  так  тебе  хочу,
А  зараз  спокійної  ночі..

Солодких  снів,  кольорових,
В  житті  неземної  Любові.
Натхнення  і  дружби  з  Пегасом,
Щоб  завжди  з  коханим  разом.

В  обіймах,  палких,  засинати,
В  руках  ніжне  тіло  тримати.
Цілунком  гарячим  впиватись,
Кохатись,  Кохатись,  Кохатись...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793194
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018


М.С.

Повний Місяць на небі зійшов.

Повний  Місяць  на  небі  зійшов,
Після  хмарної  днини  і  зливи.
Тут  своє  я  кохання  знайшов,
І  з  тобою  я  буду  щасливий.

Ой  який  же  тепер  довгий  день,
Ледве  я  дочекався  вже  ночі.
Серце  хоче  співати  пісень,
На  побачення  вийти  ти  схочеш.

Заховаємось  десь  під  вербу,
Вона  віттям  плакучим  нас  вкриє.
Буде  нічка  вся  наша  без  сну,
Розійдемось  як  півень  запіє.

Зірочки  порахуємо  всі,
Після  кожної  в  губи  цілунок.
Нескінченою  буде  хай  ніч,
У  Коханні  увесь  порятунок.

Бачу  вогник  у  твоїх  очах,
Щічки  ніжні  і  трохи  рум'яні.
Зупинись  на  хвилиночку  час,
У  обіймах  ми  стали,  як  п'яні.

Коли  Сонечко  ясне  зійде,
Що  ранковими  росами  вмилось.
Хай  століття  в  Коханні  мине,
Щоб  на  згадку  нам  щось  залишилось.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793195
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 26.05.2018


Не Тарас

А час летить

А  час  летить,  його  не  спиниш,  
Не  повернуть  хвилин  назад.
Ще  вчора  я  збирав  ожину,
А  вже  надворі  листопад.

Ще  вчора  грона  винограду
З  сонця  енергію  пили
Та  вже  немає  зорепаду
І  не  почути  дзвін  бджоли.

А  де  ж  ті  яблука  рум’яні,
Що  соком  повнились  в  саду  ?
Піду  у  сад,  навкруг  погляну,
Але  тих  яблук  не  знайду.

А  як  же  квіти,  мої  квіти  –  
Веселки  розкіш  кольорів?
Вони  устигли  відгоріти
Як  літній  день  вже  відгорів.

І  цвіркуни  -    нічні  солісти  –  
Мене  не  будять  уночі.
Летить  кудись  осінній  листик  –  
Маленька  часточка  землі.

Колись  і  я  був  молодим.
Мені  весна  сміялась  в  очі.
І  я  летів,  і  я  любив
Щасливі  дні,  безсонні  ночі.

Але  невпинний  часу  плин.
І  за  весною  було  літо.
Перемолов  життєвий  млин
Мої  роки  і  стигле  жито.

Аж  ось  і  осінь  на  поріг
І  у  житті  є  переміни.
Я  старість  зупинить  не  зміг:
Дух  молодий  ,  а  тіло  тлінне.  

А  час  летить,  його  не  спиниш.
Глибока  осінь  надворі.
Я  ще  збиратиму  ожину,
Але  прямую  до  зими.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784152
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 24.05.2018


НАДЕЖДА М.

Чоловіки теж плачуть

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=KgG1In3bV3o
[/youtube]


Чоловіки  не  плачуть,  але  раді,  коли  їм  витирають  сльози.
Лідія  Ясіньская
-------------------------------------------------------------

Зітру  сльозу  з  твого  обличчя...
Чи,  може,  впала  то  роса?
Як  побороти  протиріччя?
Гірчить..  Мабуть,  таки  сльоза.

Не  плач,  ти  сильний,  я  це  знаю.
Таке  воно  оце  життя.
Але,  подумавши,  благаю,
Поплач,  немов  мале  дитя.

Не  плачуть  ті,  у  кого  серце
Закам"яніло  від  образ.
Надовго  висохне  озерце,
Заплаче  тільки  напоказ.

Тебе  одна  я  зрозумію,
Твоя  сльоза  це  -  не  вода.
Якщо   ще   плакати  умієш,
Мабуть,  чогось  тобі  шкода.

Не  треба  стримувати  сльози.
Так  омивається  душа.
Хороші  будуть  тут  прогнози:
Сердешний  біль  сльоза  втіша.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791872
дата надходження 16.05.2018
дата закладки 16.05.2018


Валентина Ланевич

Ой, ти доле, моя доле, чому ти такая?

Під  калиною  дівчина  тугу  виливає
Та  сльозами,  що  так  ллються,  жалю  добавляє.    
Ой,  ти  доле,  моя  доле,  чому  ти  такая?
Чому  іншим  даєш  щастя,  а  мене  минаєш?

А  мені  даруєш  смуток,  розлуку  й  чекання,
Стала  ввечір  під  калину,  простою  до  рання.
Виглядатиму  милого  із  битого  шляху,
Чи  обійме,  як  зустріне,  як  мене  побачить?

Чи  на  грудях  його  дужих  забуду  тривоги?
Обіймає  з  роси  холод  босі  мої  ноги.
Обіймає  мене  вітер,  місячик  моргає,
Соловейко  в  темнім  гаї  любо  все  співає.

Виспівує,  витьохкує,  аж  серденько  мліє,
А  за  хмаркою  у  небі  зоря  дальна  мріє.
Світить  зіронька,  ласкає  заплакані  очі,
Утікають  за  туманом  одинокі  ночі.

14.05.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791699
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


НАДЕЖДА М.

Життя так схоже на вокзал

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ydJvGny802c
[/youtube]

Життя  —  як  вокзал.  Хтось  приїжджає,  хтось  від’їжджає.
Поцілунки  і  рани,  клунки  і  чемодани..
   (  Ліна  Костенко)

--------------------------------------------
Так! Життя  все  ж  схоже  на  вокзал.
Ми  когось  чекаєм,  чи  втрачаєм,
Схоже  на  очікування  зал:
Чи  здійсниться  те,  чого  бажаєм?

Дуже  важко  мріяти  й  чекать.
Довжиною  в  рік  чекання  миті.
Час  іде,  примушує   звикать,
Бо  надії  всі  вже  пережиті.

А  коли  прийде  чекання  час,
То  здається,  ми  уже  щасливі,
Але  вогник  вже  чекання  згас,
Що  чекали,  те  вже  неважливе.

На  оте,  колишнє,  дороге,
Дивимось  вже  іншими   очима.
Стало  непотрібне  і  чуже,
І  тепер  лишилось  за  плечима.

Знаємо  ціну  цих  почуттів,
Бо  когось   чекали,  чи  втрачали.
Не  жалійте  добрих,  щирих  слів,
Їх  даруйте  тим,  кого  чекали.

Кілометри,  відстані,  дороги.
Це  на  другий  план  колись  піде.
Заболить  лиш  серце  від  тривоги,
Бо  в  минуле  вже  не  поверне...





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791600
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018


Не Тарас

Знов нап'юся краси досхочу

Знов  нап’юся  краси  досхочу,
Заціню  цей  п’янкий  аромат.
Затамуючи  подих,  тихо  іду
На  ірисовий  новий  парад.

Заглядають  у  очі,  бентежать  думки…
Кожна  квітка  -    незвична  історія  -  
Неймовірні  тонкі  кольори  і  тони,
Бризнуть  в  світ  неповторними  зорями.

Ще  й  краплинки  роси  відкришталюють  цвіт,
А  комахи  ласують  квітковим  нектаром.
З  року  в  рік  свій  продовжують  рід
Дивні  квітки  з  листками