[color="#ff0000"]Навчилась миритись з негараздами, та не навчилась жити…[/color]
[b] Записка 1[/b]
Я ненавиджу цей світ, та й світ ненавидить мене, малу людину, яка ніякої користі в нього не приносить. Для чого жити? Щоб просто існувати?! Їсти?! Пити?! Для чого? Я вважала, що новий етап життя буде кращим…. Так, але і тут сформувалась певна група осіб, так звана еліта. А інші, хто? Непотріб? Мене таке життя не влаштовує! Ми всі рівні, ми всі люди! Схаменіться! Інакше це кінець…
[b]Записка 2[/b]
Новий день. Все по старому. Життя сіре. Все… Нічого не хочу… Морок вкриває мій стан і я, наче п’яна, бреду по нічному місту. Горять ліхтарі, світить місяць, зорі, але мені їх мало. Мені мало світла, мало світу. Мені мало життя, а воно таке коротке, і, нажаль, безтолкове. Хочу поринути в сіру безодню і потонути, не виринати, як би хто не звав. Чий голос я б не почула, втамовуючи нестаток кисню буду лежати на дні. Я не ворухнусь, я терпітиму… Для чого це мені? Просто життя нікчемне. Обійми мене, мороку, міцно своїми руками! Ще міцніше! Не відпускай, як би я не просила, не відпускай! Задуши мене, перекрий повітря, закрий мені очі! Мені, можливо, стане легше, краще, не болітиме душа. Душа моя, зрадниця, наволоч, потолоч, мара бездумна, зрадлива, брехлива тінь.
[b]Записка 3[/b]
Час біжить підступною змією… А я все чекаю, що настане ранок, заблисне сонце і я прокинусь від жахливого сну. Прокинулась… нічого не змінилось. Мені стало так образливо на світ, який вже давно поринув у брудне життя, що я вирішила – мені в ньому нема місця, потрібно шукати шляхи виходу із нього, але які? … Я почуваю себе овочем, якого загорнули в поліетиленову плівку: нічим зарадити не можу, та й кисень перекрили. Але ж я не овоч!!! Набравшись сил, зібравшись із думками, пошкодивши плівку я вигукнула, що живу… Але люта дракониха, що все життя жила поруч і вдавала милу фею випивала мої сили і сили моїх близьких, а я ставши в оборону не витримала не рівного бою і впала без сил, тепер мені тільки й лишається, що чекати нового припливу, але може бути пізно, що й лякає мене. Це безкінечність…
[b] Записка 4[/b]
Дежавю… Похмура погода, похмура душа, похмурі думки. Я в темноті і думкам моїм холодно. Хочу вирватись, але не вистачає сил. Душа вмирає і мені боляче. Люди!!! Я нікому не потрібна. Я терпляча. Тепер мої думки оголені, але нікому не потрібні. Я сама… Іду, чимчикую, довго, помалу до світла, якого вже давно не існує, але ж я його шукаю. Життя моє, ти кара, а не дарунок. Я божеволію, задихаюсь, вмираю.
[b] Записка 5[/b]
Життя нікчемне – це факт. Вдягнувши маски і закутавшись в плащ ми входимо в нього. Тут нема ні друзів, ні ворогів. Тут всі лицемірні і жорстокі, це так жахливо. Мені б на хвильку скинути з себе цю ношу і вдихнути… Побачити зовсім інший світ, не такий. Сьогодні сонячно, але мене це чомусь не тішить. Мені сумно, а навкруг фальшива радість, фальшиві посмішки. Іноді, мені здається, що і кохання фальшиве. Боляче, але це дійсність. Самотньо, але кого це цікавить? Ми самі заплутуємо себе в густу павутину життя, нам вже не виплутатись. Так хочу сказати слова, але боюсь, що їх не зможуть прийняти . Їх, або відкинуть геть, або переведуть на свій, більш вигідний, лад. Так нехай краще вони залишаться при мені. Слово - мій головний ворог, тому, що безсмертне. Паскудне життя моє і я нікчема. Мерзенні дні, де правди не знайти. Огидне сонце, яке весело світить і ніби приносить добро, але тишком-нишком винищує нас, а ми його з нетерпінням чекаємо. І навіщо нам таке життя? Для чого ми існуємо? Таємниця, яку не розгадати…
[b] Записка 6[/b]
Що, кохання? А чи існує воно? Це лише почуття, яке з легкістю може загнати тебе в могилу… Боляче, але я, мабуть, знову потрапила в зловісний капкан. Що ж, я сильна, я впораюсь! Інколи, так хочеться закритись від усіх, заховатись і закрити очі, назавжди. Шкода, що за своє нікчемне життя я не зуміла по-справжньому зрозуміти це почуття, розкрити його, насолодитись ним. Я лише відчула всю гіркоту і прикрість, можливо, лише цього я і заслуговую. Хто я така? Дрібна пилинка в Всесвіті, так чому я прагну того, чого не існує насправді? Я, мабуть, посягаю на щось святе, недосяжне, але мені ніколи цього не зрозуміти. Кохання гострим лезом пронизало мою руку, наче розплавлене масло, і полилась гарячою відчайною рікою кров. Вона, наче, була щасливою, звільнившись від встановлених меж. Ох, як би я хотіла бути тією кров’ю, ось так вільно бігти, не знаючи зупинки. Мені зовсім не боляче, навіть навпаки, я радію, що невдовзі все закінчиться. Скоса поглядаю на засохлі квіти, це мої мрії та сподівання, яким не судилось здійснитись. Вони, як і я, були колись живими, але задля хвилинної насолоди їх вбили. Ось так вбивають і мене. Краплина крові упала на суху зморшкувату пелюстку і це мене надихнуло на думку, що ні моя кров, ні кров інших людей не зможе нічого змінити. Це так було і буде вічно. Це – кохання…
[b]Записка 7[/b]
Життя в шрамах… Воно посмуговує мої руки, так, як посмугована моя душа. Одна смужка, друга, третя… Все це так банально, але лише таким чином я можу втамувати свою біль. Чого ще чекати мені від нього? Здається, що все я вже побачила: розлуку, втрату рідних, розпач, біль, розчарування, приниження… Все, окрім хорошого. Здавалося б, що я не маю права жалітись, тому, що в когось життя буде по гірше, я справді їм співчуваю так, як хотіла б, щоб поспівчували мені, але я давно не чекаю ні від кого співчуття, та й, чесно кажучи, мені не приємно коли мене шкодують. Співчуття можна проявити до слабких, а я – сильна! В моїх жилах тече українська кров, а отже – не переможна. Я розумію, що в моєму житті багато залежить від мене, проте я знаю, що сама я точно не впораюсь і тому на моє життя впливають люди, які мене оточують. Страшно, тому, що ці люди не усвідомлюють, що своїми, не завжди вірними, діями повільно вбивають мене. Жах охоплює ще більше, коли розумію, що я маю чималу потребу в цих людях і не уявляю життя без них. Завжди слід пам’ятати, що як би тяжко не було не варто звертатись до кардинальних методів вирішення проблеми, це нічого не вирішить, а лише ускладнить проблему, тому що лікуватись слід поступово, щоб не було ускладнень, а душевні рани загоюються залишаючи шрами, так як від гострого леза на юних руках залишається слід.
[b]Записка 8[/b]
Я думала, мені поталанило. Холодне серце почало танути… У душі розквітали квіти. Я думала, це він, той, хто зможе зробити мене щасливою. Мабуть, думати не моє заняття, тому, що я знову ввійшла в тінь омани. Знову брехня називалась коханням, знову розчарування і гарячі сльози перлинками спадали додолу. Що я знову роблю не так? Море взаємних обвинувачень і… прірва. Образи, уникання розмов і вир думок, що щоразу, коли я лишилась наодинці мене допікали, рвали, нищили, топтали. Чому життя таке жорстоке?! Досить! Зупиніть планету, я хочу зійти…
[b]Записка 9[/b]
Це, мабуть, екватор моїх страждань. Не хочу прокидатись. Боляче. Я, як не дивно, знову повелась на таке почуття як «кохання», але цього разу тут не схибила, справа в іншому… Я, наче тінь, страшна і холодна . Він десь далеко, і це в той момент, коли мені потрібна підтримка, допомога, але… Друзі не завжди мене розуміють, а тепер ще й в них виникає бажання мене покинути. Це боляче. Кінець… Болить голова, кричить і рветься назовні душа, б’ється в конвульсіях серце, а як жити? Ні, не житиму, не хочу, нема сил. Досить!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
[b]Записка 10[/b]
Ну ось, знову воно, наче примара, мене наздогнало і знову в коханні тону, наче божевільна, і знову літаю, ніби недоумкувата, але щось знову пішло не так. Я не розумію що, але щось пішло не так. Мені буває страшно. Я знаю чому, але це не можливо пояснити. Чи я потрібна ще в цьому світі? Мабуть так, а можливо і ні, важко відповісти, просто чистий аркуш мого життя в один момент став забрудненим, і не важливо що в цей раз на ньому написано, це ніби не моя доля, ніби не моє життя, а я просто перехожа, яка ось-ось зникне і опісля ніхто й не згадає, що саме вона була героїнею цього складного, закрученого, незрозумілого, але до біса цікавого життя.
[b]Записка 11[/b]
Я так і думала. В круговерті життя я загубила своє щастя. Від нині він вже не мій, а так хочеться притулитись до нього, обійняти міцно-міцно, поцілувати так палко, але…. Чому мені завше не щастить? Мабуть, я народилась під нещасливою зорею, але ж так, до біса, хочеться щастя, хоча б шматочок, та воно не для таких як я. Що залишається робити такій невдасі? Плакати вже втомилась, та й плаксива невдаха ще гірше, ніж просто невдаха, змінитись, а що це дасть, якщо нема гідного, того, для кого можна змінюватись . Кохання, воно ж вбиває, а ви хіба не знали? Мене ось вже майже вбило, ще трішки лишилось. Шкода, що купалась не в квітах і компліментах, як заведено шаблоном цього дивного почуття, а в сльозах. Так мені і треба. Ще два дні і прощання саме мене знайде, тільки, яким воно буде? Ах, байдуже!
[b]Записка 12[/b]
Міркую над потрібністю в цьому світі…. Виявляється, він і без мене чудово може впоратись! Я знову грішу, благаючи про смерть, але я так не хочу покидати цей багатогранний світ. Чому я нікому не потрібна? Ви скажете згадати про неньку, проте я доволі виросла і мені мало лише її любові і турботи. Особи, так званої сильної статі, що вони? Я розкажу! А вони, лише використовують мене в своїх цілях, забувши, що я не іграшка, що я жива. Вони вбили мою душу, забрали вміння любити, але я не стала скам’янілою, ви не подумайте! Я відчуваю, що найменша, проте найсильніша іскринка в мені ще жевріє, вона проситься кисню, щоб розгорітись і стати багаттям, яке виднітиме далеко, його буде видно з космосу, воно зігріє не одну душу, розтопить не одне серце, лише потрібно дати їй шанс розгорітись. Допоможіть…
[b] Записка 13[/b]
3 липня. Моя рука пише останню записку. Чортова дюжина... Ви не подумайте, я не хочу себе вбивати, мене вбило почуття, яке осліпленні називають коханням. Нехай ллються сльози рікою допоки не витечуть із мого серця і із моєї душі, нехай не буде мені радості, допоки не настане мить, яка подарує мені його – коханого, єдиного, того, хто подарує мені щастя, проміння вранішнього сонця. Тепер лише вірші, рими, епітети, не маю більше нічого, вони стали могилою для моєї душі, саме тут я її поховала. Сум огорнув мій стан, моє обличчя не знає радості, мої вуста розучились посміхатись, на них ще не висох останній лукавий поцілунок. Чому мене безжально нищать? Віддавши себе тому, хто цього не гідний, я помираю у докорах, у муках, що роздирають мене, а метелики, які раніше підіймали мене над землею, пожерають мене з середини. Я ходячий труп, квітка, яку зірвали із квітучого саду. Сльози….. Вони не допоможуть, хіба що у них потоне моя печаль. К і н е ц ь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740457
дата надходження 03.07.2017
дата закладки 04.07.2017
Мої вірші народжуються вперто,
У голові, у мозку, у думках.
Буває, інколи від них нестерпно,
Буває, інколи охопить страх.
Буває, інколи від них втікаю,
Ховаюсь в полі у квітках,
Буває, з ними я літаю
У небі чистім у хмарках.
Мої вірші народжуються вперто,
Вони ж бо вільні, й разом з ними я.
У моїх віршів всі кордони стерті,
Безмежна і глибока в них душа.
28.06.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739739
дата надходження 28.06.2017
дата закладки 03.07.2017
Наш світ двоякий, як трагічні терези,
Людьми керує явище емоцій,
І залюбки могли б за планом йти,
Якби ми вижили в бурхливому потоці.
Якби могли не відчувати біль,
Не бачити свого й чужого лиха,
Якби не підкорялися біді,
І буря сліз раптово зовсім стихла.
Якби могли ми стримать щирий сміх,
І назавжди позбутись очей сяйва,
І не радіти, коли сипле перший сніг,
Все щастя у житті було би зайве.
Але людина – штука емоційна,
Не знай, що буде завтра, через день,
Душі погода дуже непостійна,
Як непостійний кеш твоїх пісень.
Не знаєш, де спіткне тебе кохання,
Не знаєш, що відчуєш в цей момент,
Між «за» і «проти» вічного змагання
Який наступний буде аргумент.
Життя не вічне - знаємо напевно,
Куди повернеш, там і будеш йти,
Та просто знай, що все це не даремно,
І все одно залишаться сліди.
Живи сьогодні, зараз, в цю хвилину,
Лови своєї молодості мить,
Життєвий вітер дує тільки в спину,
А там, за нею, прожите горить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738117
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 17.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2017
Які ж це мрії, що такі солодкі
Ти десь літаєш високо у небесах
Та пір'я крил твоїх є явно закороткі
Щоб ти побачив те, що є насправді десь у твоїх снах
Фарбуючи у темну барву долю
Ти сам не розумієш що не так
І як, чому ти так тримаєшся за волю
Та крила не нові, вони уже в літах
Зробивши крок, не звернеш вже ніколи
Та й сил чекати в нас давно нема
Як крила виростуть - ти даш їм волю
Та поки зрозумієш - зникло, крил твоїх уже нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680632
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 05.06.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.06.2017
[color="#eb5707"]]Буду сильною, я загартувала своє серце у зраді.
Буду сильною, і не знайти мені вже розради.
Буду каменем, якого не зрушити з місця.
Буду пам'яттю із жовтого листя.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736193
дата надходження 02.06.2017
дата закладки 03.06.2017
Пиши вірші. І вино червоне
Напівсолодке ти возлюби.
І з цього дня і тепер до скону
Не знай ніякої вже біди.
Відріж волосся наполовину
І посміхайся собі щораз.
Включи той фільм, що здавався дивним,
Знайди у ньому п’ять мудрих фраз.
І щовівторка в непарні числа
Вмикай Сінатру і релаксуй.
А на роботу спізнись навмисно.
Три ночі вдома не заночуй.
Виходь частіше гуляти в парки.
Забудь минуле, що тяготить.
І не роби у житті ремарки,
Бо пам’ятай, що це тільки мить.
І знов долаючи перепони,
Не забувай про блакить небес.
Бо є вірші. І вино червоне.
А, значить, жити ще має сенс.
03.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707919
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 28.05.2017
Посмотришь порой на прошедую жизнь -
И чувство такое, что там - миражи...
Но что-то в них ищет растерянный взгляд,
Вернувшись, на время, куда-то назад...
Сухая картина - как высохший сноп.
Но ты не прикажешь сознанию: "стоп!"
И дальше ныряя, в тот мир миражей,
Несёшься, как лифт... в глубину этажей...
Вот детство... Счастливая вроде пора,
А запахи в нём - будто дым от костра.
Вот юность шальная - обман, не обман?..
Красивое время... и снова туман...
И вроде бы ты в ней, а вроде - не ты...
Как в вазе потухшие горе-цветы,
Когда-то собой украшавшие сад -
Увяли... и ты им ни капли не рад...
Ешё погуляешь на тех этажах,
В ещё не далеких таких временах
И будто заглянешь... в чужое окно,
Хотя о себе в нём увидишь кино...
И кто же был жизни твоей режиссёр?..
Кому ты хоть слово промолвишь в укор,
Что, дескать, не так ты её представлял,
Что это не ты эту жизнь рисовал?..
Судьба? - Как же просто спихнуть на неё
Шаги свои взрослые... Всё в них - твоё!..
Тобой нарисован - банальный сюжет...
Исправить хоть что-то - возможности нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735082
дата надходження 26.05.2017
дата закладки 26.05.2017
Травнева ніч, і ясно світять зорі,
В турійській хвилі - місячний кришталь.
Малює вітер на піску узори.
В траві щось грає цвіркунець-скрипаль.
Лечу вві сні в конвалеве затишшя,
У дивний сад весняний над містком.
Облиш мене уже, печаль, облиш - я
Лиш крапку ставлю там, де безліч ком.
І легко так - свої відкрити очі,
І добре так - повірити весні.
У мене ж є мої травневі ночі,
І ніжно-щирі, трепетні пісні.
Крокую на побачення з весною,
І лихо засинає у мені…
То ж це не я - а травень за тобою
Омив дощами очі голубі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734716
дата надходження 23.05.2017
дата закладки 25.05.2017
Він був для неї всім: життям,
Повітрям, сонцем, океаном.
Від всього злого захищав її туманом.
Було це все для неї відкриттям.
Від погляду його душа її тремтіла,
В обійми сизою голубкою летіла,
Розкривши руки, наче білі крила,
Коханого свого вона зустріла.
Стрічались поглядом, і серце завмирало,
Світились очі, і душа співала.
Вночі сорочку йому вишивала,
А спати йшла лише, коли світало.
Та щастя це недовго так тривало.
Замовкло серце, що так весело співало.
Обличчя вкрите смутку пеленою,
Біленькі крила блистять сивиною.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723720
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 25.05.2017
- знаєш?- каже-
Я хотів би мати тебе за коханку
Відкривати тебе з середини,
І розглядати які маєш іще кольори,
Тіні і напівтОни,
Які мелодії заховані в голосі,
Коли він сповнений огненної жаги?
-А ще, -каже-, завжди мене
Лякає навіть ймовірність того,
Що в тобі може виявится
набагато більше всього,
Чого не можна взяти і пояснити,
Більше ніж ладен вмістити
розум, уява і дурнуваті стереотипи...
Тебе хочеться просто так опікати,
Ховати в закутках душі,
Намагатися навіть не моргати,
Бо
Ти можеш взяти і просто піти,
Не повідомляючи,
для чого, до кого чи куди
Залишаться просто сліди, але не ти...
- чуєш?!
Без тебе мій світ втратить усі координати,
Мої полюси зійдуться, бо варто
Лише тобі зазирнути в очі
І хочеться в тобі прорости,
Відчути на смак і дотик колір твоєї роси,
Вдихнути тебе наповну й не видихати..
Вона мовчала,
Тому що знала відповідь
На всі ці дивні слова
Посміхалася,
Допивала каву
і зрештою йшла
ВОЛЯ
було її ім'я...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734912
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 25.05.2017
[i][color="#ff0000"]Адже випадкових зустрічей не буває… Це або випробування… Або покарання… Або дарунок долі.[/color][/i]
***
Колись, ще 17 років тому, я побачила світ… Я не пам’ятаю практично нічого з того моменту, адже була зовсім малою, пам’ятаю лише хороші світлі моменти…
Дитинство, мабуть і є найсвітлішим періодом життя, тому що в дитинстві нас хвилюють проблеми, які з роками стають нам кумедними і не мають ніякого сенсу, але тоді нас хвилювало, коли «хворіла» улюблена лялька, ми чекали снігу, щоб покататись на санчатах, або ж пограти в сніжки, а тепер ми тонемо в буденних справах, прагнемо збагачення, забуваємо про все, що колись нам було дорогим. Згадую перше дитяче «кохання»… Я не можу не усміхатись, згадуючи це, тому, що це і не кохання було зовсім, а бажання подорослішати. І чому нам не си-диться в тому дитинстві? В садочку нам хочеться в школу, в школі ми мріємо швидше закінчити її і поступити у вищий навчальний заклад, у ВНЗ ми хочемо якнайшвидше одружитись, а одружившись, ми згадуємо безтурботне дитинст-во, але, нажаль, вже не в силах його повернути.
Чомусь світ так побудований, що всі постійно кудись поспішають: в школу, в ВНЗ, на роботу, але це дрібниці… Ми поспішаємо жити, ось що лякає! Нам пот-рібно просто зупинитись на хвильку, вдихнути чистого повітря, хоча в наш час повітря не зовсім чисте, і… розпочати все з чистого аркушу.
***
Другий етап мого життя розпочався десь в класі третьому… В той період я бага-то мріяла про щасливе яскраве майбутнє, уявляла все до дрібниць, я уявляла щастя, проте щасливою не була… Серед однокласників я почувала себе «білою вороною», хоча всі люди унікальні і різні між собою, проте щось йшло не так з самого початку. Я ніби заважала всім. Однокласники обговорювали кожен мій крок, кожен недолік, це так низько і огидно, проте з кожним роком я набиралась сил і просто терпіла. Я чекала миті, коли все це закінчиться… Всіх хвилювало хто в чому одягнений, в кого яка зачіска, хто батьки і які в них статки, а душа не потрібна нікому, в принципі так як і правда, або ж справедливість. Прикро, але це жорстока реальність.
Я втрачала віру в світле, але несподівано в моє життя зайшов один юнак. Я, ма-буть, тоді вперше закохалась, але помилилась. Це був чийсь безглуздий жарт і він несподівано закінчився, а я… Я просто не бачила сенсу жити, але один мій друг сказав, що вони не варті наших сліз…
Я вчилась жити за правилами суспільства, щоправда розуміла, що таке життя не для мене. Здавалось, що я живу зовсім чужим життям і хотіла як швидше усе змінити. Усі мої зусилля здавались марними… Мені в школі було не комфортно, я часто плакала, зривалась по будь-якій причині, я відчувала, що змінююсь і тому мені було так страшно. Я боялась, що від мене залишиться лише оболонка, яка на мою думку, є не найкращим, що в мені є. Тоді я вирішила, що за будь-яку ціну повинна зберегти себе, свій внутрішній світ. Я вирішила боротись за себе і своє життя.
Я відчувала, що невдовзі мене чекають зміни. Так і сталось, я знову закохалась…
Для мене він був радістю, підтримкою, я вважала, що на цьому всі мої негаразди закінчаться, проте знову помилилась. Казка швидко закінчилась. Я розуміла, що ненавиджу цю людину, я не бажаю бути маріонеткою в його руках. Не розуміючи, що діється я знайшла в собі сил виправити цю помилку. Тоді я відчула, що повертаюсь… Я зрозуміла, що однокласники в моєму житті були лише випробуванням, яке послала доля, щоб зміцнити мене. А щодо «ко-хання», то я навчилась йому протистояти. Не знаю, випробовуванням це було, чи покаранням?
Я не знала, який удар чекає мене в не далекому майбутньому…
Коли я навчалась в десятому класі, мою сім’ю чекала велика втрата: мій улюб-лений татусь несподівано пішов із життя. Він багато чому мене навчив, він був для мене крилом, а друге моє крило - мама. Тепер я стала «інвалідом», я дума-ла, що вже ніколи не зможу злетіти, мені було боляче, але плакати, чомусь, не було сил. Адже випадкових зустрічей не буває… Це або випробування… Або покарання… Або дарунок долі.
***
Коли я знову навчилась жити, радіти життю, воно віддячило мені.
Розпочався наступний етап мого життя… вступила до медичного коледжу, знай-шла нових друзів. Посмішка стала моїм гаслом. Я щаслива, тому, що відчуваю себе потрібною, важливою в житті своєї найкращої подруги, чесно кажучи, я також не уявляю свого існування без неї. Щодо минулого, то воно лишилось в минулому, а що чекає мене в майбутньому не відомо нікому, лише Богу. Хоча… Кожен з нас сам пише історію свого життя. Слід завжди пам’ятати: всі можуть бачити, який вигляд ти маєш зовні, але дуже мало тих, хто знає, що у тебе в ду-ші… Я обожнюю людей, які змушують мене усміхатися.
Пам’ятайте: хочете продовження – не розповідайте нікому про початок…
Ніколи не пізно почати все з чистого аркушу… Просто живіть…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734933
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 25.05.2017
[i][color="#0015ff"]Навіть якщо на душі нереально важко… Просто посміхнись, і стане трішки легше…[/color][/i]
На Землю опустилась весна… Вона пахнула життям, молодістю, коханням… Вона була незвичайною, таємничою, чарівною, але їй не подобалась весна… В її очах відбивались лиш калюжі, багнюка, надмірна вологість повітря. Її ніхто не кохав, та й вона давно вже закрила своє серце на замок. «Знову ця весна! - невдоволено буркнула Маргарита. – Їй, мабуть, подобається мене мучити». У ній відбивалась весна, або ж навпаки, у весні відбивалась її душа. Не знаю, але ця дівчина була завжди похмурою, вона намагалась усміхатись, проте її очі завжди були сумні… Що змушувало її плакати? Чому вона просто не жила, як інші дівчата? Мабуть, в якийсь момент її життя щось пішло не так, знати б коли це сталось, але це неможливо. Є три перешкоди, через які життя не може перетворитись на казку – брехня, час і доля. Час не наздоженеш, брехню не забудеш, а долю не зміниш… Тож виходить, що вона завжди буде сумною? Ні! Цього не можна допустити!
Вона не завжди була такою… ЇЇ такою зробили: розбили серце, зрівняли душу з землею, знехтували почуттями, а вона вірила… вірила і чекала, що все зміниться, але марно.
«Я віддам тобі душу, подарую своє серце, ти люби мене, тільки люби!» - без краплі гордості зверталась Марго до того, хто вже давно був далеко і не чув її слів. Як після цього усміхатись?!
«Ви запитаєте, до чого тут весна! – що є духу прокричала дівчина людям, які завжди пхають носа не в свої справи. – Вона просто красива! А моя душа теж красивою була, поки її не знівечили люди, яким я довіряла. Тепер ви розумієте, до чого тут весна?» Маргарита заздрила цій порі року, але боялась у цьому зізнатись навіть собі. Дурити себе вже ввійшло їй у звичку, це так жахливо.
Здається, що це вічність і так буде завжди, проте хочеться вірити, що коли все розквітне, розквітне і душа Маргарити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734931
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 25.05.2017
Говори до мене так,
Ніби я поруч
Навпроти
Відчуваєш
Мій порух і дотик
Говори про
Своє,
Чуже,
Інше
З чого складається
Твоє сьогодні і вчора
Говори зі мною в такт
Ніби вічність
Вже настала
Ніби "завжди"
Вже відбулося
Тут
І зараз
Говори
Про шляхи,
Долі і трав(м)и
Які печуть
Лікують
Дають
Новий початок
Говори
твій голос
Чути на відстані
На краю землі
Озивайся
В мені луною
Дзвінкою
А чи німою
Тиша твоя
Перевбирається
В слова
Невідомої мови
Перекладу нема
Їх можна
Відчути
Го(во)ри
Доки
Стане подиху
А я мовчатиму
Перебиратиму
слова
Ніби до того
Не було нічого
Говори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734804
дата надходження 24.05.2017
дата закладки 25.05.2017
За горами сонце сходить,
За море сідає -
Так усе життя проходить,
Так усе минає.
Хтось бідкається в павутині життя,
Хтось тихо сумує.
Яке ж нас чекає тоді майбуття,
Коли людина весь світ руйнує?
Зупиніться! Зупиніться!
Прошу вас, благаю!
Як вас вблагати я вже й не знаю...
Даремне життя прожили ви,
Даремне!
Після вас не лишиться нічого, напевно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734852
дата надходження 24.05.2017
дата закладки 24.05.2017
Коли ти кажеш "завтра" чи "до завтра"
Я посміхаюсь, бо воно настане
В котромусь із моїх "сьогодні"
Твоє "завтра" - некалендарне, відтерміноване
Але воно твоє -
таке як є,
А моє
"сьогодні" неоридинарне,
Ординарним буває лише дешеве вино
"Сьогодні", мінімум, має бути ігристим.
Твоє "завтра" воно під настрій,
Воно як аперитив для апетиту
Та не мого
Його післясмак залишає присмак SO2, а може H2O
Хімічний, іноді гіркий
Замінники "цукру" не вгамовують
Цього,
Але менше з тим,
Твоє "завтра" і моє "сьогодні"
Дві величини в різних площинах
Що між ними?
А може хто?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734794
дата надходження 24.05.2017
дата закладки 24.05.2017
Посеред міста пара зупинилась,
І раптом серце холодок пройняв,
Сказав : «Привіт, а ти таки змінилась
До невпізнаваності.»
( Але ти ж впізнав?)
Розмова ні про що собі точилась,
Душа закрита на засув, на клин.
«Давно не бачились, я радий, що зустрілись»,
(Два роки, місяць, день і шість годин).
Не просто їй всміхатись благородно,
Коли з-під ніг тікає геть земля.
Він скаже : « Стала ти холодна»,
(За Цельсієм – сто десять вниз нуля).
Та вона сильна. Хай в душі вулкани,
Він все зробив, щоб стала холодніш.
Вже так давно не кровоточить рана,
І сльози не течуть щоками більш.
На площі в місті стрілися обоє,
Недовга в них розмова та була.
Всі спогади розвіялись журбою,
А навкруги цвіла собі весна…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734401
дата надходження 21.05.2017
дата закладки 23.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.05.2017
Коли-небуть зів'януть квіти,
Опаде листя на алеї парку,
І зникнуть із Землі усі щасливі,
І не стоятиме ніхто на старті.
Усе зупиниться, завмре на хвильку,
І тільки тиша у голівці юній
Пульсуватиме надією повільно,
Що знов повернуться щасливі будні.
Що знову буде чути пахощі троянди,
Весняний вітер огортатиме єство,
І дві особи потонуть в коханні,
Так, як це було колись, давно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733518
дата надходження 15.05.2017
дата закладки 18.05.2017
А у Бога в приемной есть старый дубовый стол,
Освещает торшер желтоватой подсветкой холл,
И пылает камин, словно высеченный алтарь...
Принимает устало молитвы там секретарь...
Бог живет на Багамах, читает раз в день свой мейл,
Выбирает, кого наградить добротой своей,
А потом уплывает на спинах у аффалин
Созерцать все красоты придуманных им глубин...
...А сегодня три тысячи писем, горит экран,
Секретарь допивает настойку, шестой стакан.
На три тысячи первом его побеждает сон...
Там, где Лиз просит дать ей догнать голубой вагон:
"Помоги же, Господь, мне лишь двадцать, в окне весна...
Моему малышу только два, я ему нужна..."
А назавтра уже кипа новых...
Торшер горит...
И вчерашние письма съедает опять "Delete"...
"Дай мне силы..терпенья...любовника...миллион...
Дай свершится закону... и дай обойти закон..."
На n-тысячном в Божьей приемной ложится сеть...
Там, где Лиз умоляет опять ей продать билет:
"Помоги мне, Господь, ну за что мне вся эта жесть?..
Доктора говорят, шансов мало, но все же есть..."
Послезавтра в корзине письмо: "Помоги, спаси..
Я стою у двери, у меня уже нету сил..."
...А неделю спустя так же будет гореть торшер,
И седой секретарь - из графина плескать в фужер,
И метаться огонь, и плестись паутина лет...
Снова тысячи, тысячи писем...
От Лиз больше нет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733802
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
Моє життя - в смітєвому пакеті.
Там, де надії мрії і любов.
Моя душа - в безодні нескінченній.
Серед жахливих, нелюдських умов.
Мене ніхто не приголубить!
І не зігріє в холоднечу.
Народ таких, як я не любить .
Від них почую ворожнечу.
Мій одяг може щось змінив?
Чи в ньому не такий як ви?
Я душу лиш не забруднив,
А мовив тихо я молитви.
Я лиш жалію за єдине
Що вмру голодний, як скотина.
Життя було і так звірине.
А я ж такий... Як ви -людина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641505
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 16.05.2017
Офіціант! Налийте – но вина!
І ще он те он тістечко, будь ласка.
А я присяду там коло вікна,
На біле крісло, якщо ваша ласка.
Так гарно в залі грає саксофон,
І всі думки, мов птахи, геть на волю.
Я на «беззвук» увімкну телефон,
Забутись хоч на мить собі дозволю.
Ну от і все. Лиш музика і я,
А за вікном ноктюрни пише травень,
У пахощах купається весна,
Зодягнута в пахучі стиглі трави.
У вирі міста люди-кораблі,
У кожного своя дорога в море.
Дивлюсь на них і думаю собі :
Життя, як п’єса, а ми всі – актори.
А там, за склом, все суєта суєт.
Хтось десь біжить, кудись всі поспішають.
Життя – крива : падіння, потім – злет.
Біжить, біжить. Чи, радше так – тікає.
Замислилась. Дивлюсь на телефон,
Таки залежна я від цього « дива».
А в залі гарно грає грає саксофон,
Всміхнулася. А я таки щаслива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733721
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Проходит неделя,месяц,год
Фатальный исход
Несправедливо забытый
Сердца людей заглушает ход
Хороших и мрачных событий,
Сила денег правит миром
Убедительна она
Лишили жизни гения
Который был кумиром
Мне показалось,
что началась война
* * *
Зачем дана жизнь человеку
Если он ей не властелин?
Благословленная душа
Была, жила, потом ушла
Ушла в незнаный мир
Откуда на заре пришла,
В пристанище бездушных палачей
Лжецов безчувственных
Скорей, скорей лети
Покой свой обрети
В свой дом, в свою стихию
И на конец пути
Ты встреть души МЕССИЮ.
написаний в 1995р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=31483
дата надходження 28.06.2007
дата закладки 15.05.2017
Я никогда не скажу тебе,
Что всё труднее коснуться света,
О том, что после тебя - во тьме
О том, что в чувствах черно…
Нелепо!
Я так нелепо сказала «прощай»
В тот день.
Увы, не найдя отваги
И спрятав сердце своё беднягу
Ты затаил и моё беднягу.
Но не тревожся и не скучай!
Я никогда не лгала тебе…
Пускай ты счёл, что во мне нет света,
Пускай любовь тоже счёл - нелепой
Но я взлетела «шагнув» за край!
И на краю среди тьмы и света,
На грани чувств, той душе раздетой…
Ей снились сон и от стихов покой,
Ей снились звуки твоих шагов
В руках с заженною сигаретой…
Мне было
Больно, безумно страшно,
Нет, до сих пор…
Очень больно, страшно…
(Я так мечтала взлететь с тобой!)
Но заприметив меня пред «шагом»
Ты в этот миг не сказал «постой!»
Ты так и не произнес «постой!»…
(Из сердцем, видимо,деревянным
Ты жыл как будто из чужаком…)
И я постигла, что не родной...
Мне никогда не сознаться в том,
Каким желанным бывало утро,
Каким тяжёлым был после ком,
Каким настойчивым страх.
Мне жутко…
Мне очень жутко здесь без тебя
Посейчас близкого и родного...
Как будто всё поглотила тьма.
Как будто всё , что оставил - тьма…
Как будто нет ничего другого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729823
дата надходження 21.04.2017
дата закладки 13.05.2017
Терпкий смак м"яти в мене на вустах.
Солодкий погляд твій вбиває.
А пам"ятаєш, ти писав
Мені листи? Не пам"ятаєш?
Нехай і так. Усе минулось.
Хай буде все як і було.
І наші ті безсонні ночі,
За монітором часу плин.
Я повернути час так хочу
І написать: "Скучаю...". Лиш
Тепер занадто пізно думать,
Занадто пізно забувать
Свій простір неймовірних буднів.
Лишилось все давно у снах.
Холоне моя чашка чаю.
Погляну знов на монітор.
Ти приїзди, тебе чекаю,
Чекаю я тебе давно!
Ти був зі мною поруч в смутку,
Коли я плакала перед компом.
Цього ніколи не забуду.
Я посміхнуся тобі знов,
Хоча цього ти не побачиш,
Але ти знаєш на перед,
Що я уже тепер не плачу,
І посміхнешся мені теж))
Ти не повіриш, ти став другом,
Найближчим другом у житті.
Я вже ніколи не забуду
Скільки для мене зробив ти.
Для мене став ти другим братом,
В якомусь плані був взірцем.
Я тобі дуже сильно вдячна.
Не забувай мене тепер))
Я буду знов тобі писати
Ці найбезглуздіші листи,
Й насмілюсь тебе попрохати:
Знайди хвилинку, напиши!)
Колись тебе я всеж зустріну
І міцно-міцно обійму.
Я хочу щоб ти знав, що щиро
Тебе люблю я і ціню:)*
Люблю як друга, зрозуміло,
Як брата старшого. Тепер
Мене втішати не потрібно
Тому що не сумую вже.
Тебе я попрошу ще дещо:
Скоріше, сонце, приїзжай!)
Ми живемо не так далеко...
Ну все. Цілую в ніс. Бувай:)**
P.S. Сподіваюсь, ти прочитаєш цього листа і зрозумієш, що він написаний саме для тебе)))
08.12.12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383555
дата надходження 09.12.2012
дата закладки 09.05.2017
Стихи не пишутся на ровном месте -
Им нужен срыв, им нужен крик.
Нужны хоть изредка какие-либо вести,
И на полях в рисунках черновик...
Они тебе испачкают все вены.
И где спокойствие? И где уют?
Тебя швыряет со стены на стену.
...Они меня когда-нибудь убьют.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214830
дата надходження 07.10.2010
дата закладки 21.03.2017
У мене алергія на кохання.
І прогресує саме влітку, в спеку.
Така нормальна - з висипом і чханням,
І не ходіть ні поруч, ні далеко.
Відповідаю, любі, всім одразу -
"Привіт! Я добре. Так, навчаюсь.П"ятий...
А що хотів? В суботу? Не образив!
Іди собі, бо я почну мовчати!"
...Нарешті дочитаю свою книжку,
І не дивись на мої чорні вії!
Що-що?І пелюстки троянд на ліжку?
Мені начхати!В мене алергія!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214958
дата надходження 08.10.2010
дата закладки 21.03.2017
Усе минає. Ти теж колись минеш.
Це, друже мій, і є та правда цілковита.
Любов моя була без меж,
але наразі вже безжально вбита.
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688261
дата надходження 13.09.2016
дата закладки 28.09.2016
Скажи, мамуля, как же дальше жить,
суметь взлететь, когда сломали крылья?!
Знаю, что должна простить и отпустить,
ведь не сторонник я морального насилья
Понимаю, мама, что смогу забыть,
но из сердца вырвать - адски больно!
Теперь придется душу на засов закрыть,
выбирая этот путь осознанно и добровольно
Извини, родная, но хочется мне выть!
Я понимать устала. Я теперь не в теме.
Подай тот шланг, нужно голову изнутри промыть...
Все пройдено. Удалено. И сбой в системе.
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687962
дата надходження 06.09.2016
дата закладки 06.09.2016
Когда ее боль доболит до конца
И время вправит мозги на место
Вот тогда он придет и будет молча стоять у крыльца
Слеза по щеке. Не вернуть. Чужая невеста...
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687786
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 05.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.09.2016
Традиції важко змінювати, особливо коли вони складаються роками і вперто відмовляються визнавати будь-які корективи, вдаючись до сидячих протестів. А якщо ще ці протестувальні акції минають у мовчазному, засліпленому вранішнім серпневим сонцем кабінеті, то можна цілком впевнено махати головою на знак задоволення процесом втілення задуманого у життя. Стара фіранка, життя якої перетнуло позначку у 12 років спільного проживання із зістареним, полущеним вікном, поволі поверталася до життя, марно сподіваючись на зміну партнера для подальшого існування. Мріяти ніхто не забороняє, адже саме у такі моменти ми маємо змогу відірватися від землі, надокучливих правил і ризикнути запитати про те, що на перший погляд здається надто особистим чи відвертим, обійняти чи посміхнутися тому, хто сидить навпроти у затишній кав’ярні. А коли твій вік сягає сивини, тоді мрії виявляються найкращими ліками, навіть ефективнішими, ніж шоколадні цукерки, що беззаперечно врятують вас від усіх хвороб, незалежно від їх складності. Тому розчаровано посміхнувшись, фіранка розпочала новий, втрачений лік днів у спекотному серпневому ранку, етап посивілого від пилу життя.
Довгих два місяці вона насолоджувалася самотністю, меланхолійними мелодіями метеликів, які чомусь ніхто не чув окрім неї, проте вона ревно відстоювала думку, що окремі представники цих галантних створінь мають надзвичайно приємний голос. Дива трапляються часто, як би ми це не заперечували, аргументуючи свою правоту власним невдалим життєвим досвідом, але вони все ж таки встигали залишити маленькі приємні сюрпризи, які потрапляли нам на очі на певному етапі життя. Такий сюрприз чекав сьогодні і нашу самотню мережану пані. Тишу мовчазного, впертого коридору, який останнім часом користувався новим парфюмом під назвою «Свіжа фарба» порушив шурхіт ключа, що настирливо прагнув відкрити світ покинутого кабінету її власниці, яка чомусь зникла, не залишивши навіть прощальної записки. Як часто ми залишаємо щось чи когось, а потім раптово повертаємося з таким настроєм, ніби тижнів чи місяців мовчання не було зовсім. Захисна реакція завжди пропонує дивні способи для вирішення душевних проблем.
Ну ось, вона повернулася…. Швидкий погляд навколо, декілька візерунків на запилюжених полицях і новий відлік шаблонних днів. Цікаво, що ж вона там намалювала?? Чудернацькі магічні символи, аби знайти потаємні двері для втечі у цікавішу реальність? Можливо…. Проте все було банальніше, ніж хотілося б у це вірити, її тонкі пальці намалювали смайлик, що чудернацько підморгував, підтримуючи позитивний настрій своєї авторки. Декілька хвилин вона кружляла між стільцями, що спантеличено споглядали за нею, дивуючись швидкому завершенню її вакацій. Це напружене мовчання порушив телефонний дзвінок і у тишу увірвався тихий, усміхнений голос.
«Доброго дня!! Рада Вас чути!! Як Ваші справи?». Знайомий голос, що стільки разів лунав у цих стінах був веселкою, що розфарбовувала пожовклі стіни навколо. Розмова тривала лічені хвилини, однак здавалося, що минули роки. Коли пролунало «Гарного Вам дня і приємно було Вас почути знову», все навколо поринуло у зловісну тишу, яку час від часу порушувало стукотіння її серця, що шалено грюкало у двері душі. Скільки думок промайнуло у голові? Що змушувало серце так шалено вистукувати схвильовані ритми?
Його поява у житті цієї дивакуватої дівчини було спонтанним та незапланованим попередньо. Ніхто не запитував чи готова вона до нових знайомств, що у перспективі претендували на довготривалі бесіди та роздуми. Як завжди складається у хроніках життя, найцікавіші моменти було приховано для майбутнього, бо поінформування про усі відтінки нових знайомств були приречені на нудьгування та очікування того сокровенного моменту, який під тиском певних обставин міг і не з’явитися на сцені.
Очевидно, що кожного разу, коли певні сузір’я знаходять зручне для них положення, вмощуються на кудлатих небесних диванчиках, замовляють філіжанку смачної кави, відбуваються зустрічі приречені на вічність. Ця риса частково дарується тими холодними візитерами, які нарешті віднайшли час і комфортабельне місце для бесід, аби поділитися накопиченою радістю з обраними жителями незвіданих світів. Саме така зустріч трапилася того дня, який жодними натяками не вказував на те, що з’явиться той, хто полонить думки на довгі тижні та місяці прожитих років.
Того серпневого дня вона сиділа у кабінеті, що був схожий на дивакувату експозицію вазонкових фіалок у поєднанні з чудернацькими малюнками на стінах. «Дивно, як дві незнайомі людини можуть перетнутися в одному часовому вимірі, проте перебувати у різних локаціях. Завжди була переконана, що пізнати людину, не спілкуючись з нею, не відчуваючи її подих чи не дивлячись в очі, важко зрозуміти що панує у душі, які емоції переживають думки та зрештою завершити пазл образу того, чий голос чуєш щоденно у телефонній слухавці. Ми обговорили безліч тем, сміялися, разом сумували, коли мій день нагадував бурю у пустелі, складали плани на майбутнє і вірили у зустріч.
Щоразу його настрій був розфарбований у нові відтінки, єдиним і незмінним був момент усміхненої радості, коли чула перші слова нашої розмови. Він намагався бути реалістом, який чітко може сформулювати свою думку, знаходячи сотні аргументів на її підтвердження. Проте насправді він був інтровертним романтиком, який боявся втратити відчуття реальності, поринувши у безмежний океан почуттів. Скажете це погано, аби вимкнути емоції та жити логічним життям? Ні, чому ж, іноді варто згадати, що емоції тихенько кудись зникають у пошуках нових вражень, залишаючи коротеньку нотатку про власне повернення N-ого дня. Для мене він романтик з чуттєвим серцем та сумним поглядом. Чому сумним? Не знаю, це внутрішнє відчуття, що лише його погляд проектує душевні переживання крізь зіниці, значна частина інших емоцій лишається за кулісами. Іноді мені вдається відчути ледь вловимі нотки нових почуттів, що сором’язливо передають вітання з глибин душі. Мій інтровертний романтик….. Хочеться взяти палітру та розфарбувати усі його думки, емоції у веселкові барви з грайливими сонячними зайчиками на долонях. Можливо колись я завершу свою картину під назвою «Романтик»….».
У слухавці вчувалися короткі гудки, які сповіщали про перемогу часу та обставин над усіма пережитими за останні пів години емоціями. Стіни мляво вдивлялися у мерехтіння сонячних візерунків крізь мереживо сивої фіранки. На сьогодні сеанс її щастя був завершений. Життя тривало з надією на зустріч з її романтиком – реалістом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684799
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 29.08.2016
Прожени павука,
що оплів павутинням твій розум,
Прожени павука,
що метеликів їсть з живота.
Він ще глибше засяде,
прилізе й проникне в твій роздум.
Трансформує твій погляд —
все довкола прекрасна мара́
Прожени павука, він втече і змішається з кров'ю,
Він поглине усе, що лишилось від мізантропії.
Й хочеш — не проганяй, ти назвеш це створіння Любов'ю,
Впустиш жити у серце, і зачиниш на ключик надії.
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671505
дата надходження 11.06.2016
дата закладки 26.08.2016
Менше говорити. Безмовність. Вже побудована стіна.
Вона прокинулася іншою.
Погляд її пустельний, тихий і ще більш таємничий, а навколо - вакуум. Вона прагнула цього.
Просто набридло бути "буфером" посеред дикунства інших.
Почуття напрокат - щоденний атрибут. Нереальність любові.
Спочатку не піддавалася, опиралася, намагалася не відступитися від свого, але марно... Fatality
Світ мав душевно побиту особу, в якої не було сил навіть говорити, а обійняти було нікому. Лише ніч знала про те, як душа її болить.
Знайшла сили попрощатися навіки і знайти щось гарне(неповторне) в руйнівному. Тільки шкодує, що не змінилася ще раніше... до цієї зустрічі.
Нарешті тиша.
І як відомо, все велике відбувається саме в ній.
Спасибі тобі за все. Бережи себе.
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685928
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 26.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.08.2016
Іди до біса.
Душа твоя сліпа і недозріла
Багатогранна злість. Тепер лиш чай й меліса.
Вистава скінчена і падає завіса
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685134
дата надходження 22.08.2016
дата закладки 22.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.08.2016
Я не вірю в кохання із першого погляду,
як не вірить день зворушливим обіцянкам ночі.
Я не вірю в несподівані слова любові,
як не вірять тиші у хвилини передгроззя.
Я не вірю в чужу неприховану ніжність,
як не вірить матіола залицянням нічного метелика.
Але я вірю в довгу й виснажливу дорогу пізнання,
як вірить жолудь у кремезну стійкість дуба.
Я вірю у випромінюване тепло відстані,
як вірить многожильний степ у пророкування жайвора.
Я вірю в трункову гіркість нерозділеного почуття,
як вірить душа у всепрощенство пасхальних дзвонів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684295
дата надходження 17.08.2016
дата закладки 21.08.2016
На часах одиннадцать без пяти,
Край луны за штору уже заполз.
Не пора ли, милый, тебе уйти?
Завтра мне опять запрягаться в воз...
Завтра вновь надену свою броню,
Приколю терпенье на грудь, как брошь.
Я тебе, любимый мой, позвоню,
Чтобы рассказать, как ты был хорош...
Не суди меня за стальной цинизм,
Поцелуй коротенький в угол рта.
Всю мою романтику съела жизнь
На закуску к нежным моим мечтам.
Те, кто как в начале, так и в конце
Щедр был на изысканную лапшу.
Душу я теперь берегу в ларце
И колец, хороший мой, не ношу.
У тебя пока не отточен нюх
На дешевый фарс, дорогую ложь...
Я тебе (наверное) позвоню,
Чтобы рассказать,
Как ты был хорош.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677738
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 03.08.2016
Жил человек, имеющий сто грехов
И не жалеющий ни об одном из всех.
И попивая сидр под кривой ольхой,
Видел, как смотрит с окошка сто первый грех.
Рядом жила наивность, святая блажь,
Тихо несущая тяжесть своих оков,
По вечерам глядела как на мираж,
На человека, не зная про сто грехов...
...Долго ему давался сто первый грех,
Долго несла она честь впереди, как кол,
Но на закате треснул по шву орех,
И разлилось кокосовое молоко...
И засыпал он, кутаясь в аромат
Тонкого тела. В мыслях теряя строй,
Думал, что это наверное Райский сад,
Что ни за что не двинет на сто второй...
Словно в коробке белый лишь карандаш -
Столько по жизни белых бесцветных строк...
Думала женщина: ''Знай же, великий Страж,
Я не жалею! Записывай мне порок!
Я за него готова платить века,
Жаркой геенной, лавой без берегов...''
...А в небесах, опершись на облака,
Бог, улыбаясь, вычёркивал сто грехов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633866
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 03.08.2016
[s][/s]Обиды пройдут с годами.
Забудутся даже лица.
Нельзя быть для всех хорошей,
Пусть с кем-то пришлось проститься.
Не смей сожалеть о прошлом...
КТО ДОЛЖЕН, ТОТ БУДЕТ РЯДОМ!
Нельзя быть для всех хорошей,
а главное - и не надо!
* * *
Обра́зи пройдуть з роками,
Забудуться навіть лиця.
Для когось ми є ворогами,
Для когось - вільні орлиці...
Те, що було́ - вже минуле,
Зали́шились тільки вірні,
Для всіх ти не станеш добрим!
Бо люди для всіх не покірні!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680029
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 01.08.2016
дозволь своїм демонам жити з тобою,
собі не бреши, що вони не існують.
вони дозволяють лишатись собою
і поруч усюди завжди чимчикують.
годуй своїх демонів, [i]втілюй бажання[/i],
нехай заливаються сміхом жадоби.
прийми у свій розум ти їх [i]без вагання[/i],
нехай полікують душевні хвороби.
вони — це ти, справжній, без масок моралі,
без рамок, обмежень та всіх заборон.
бери їх з собою і йдіть десь подалі
від цього суспільства й безликих персон.
годуй своїх демонів, будь же собою,
інакше їх роль буде дуже проста:
живитися будуть вони лиш тобою —
залишиться тільки обгортка пуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674158
дата надходження 24.06.2016
дата закладки 01.08.2016
Я всё детство росла без родного мужского плеча,
Так сложилось, увы - не сошлись у родителей взгляды.
Они часто друг другу грубили, и пусть сгоряча,
Но в итоге таки не сумели пройти сквозь преграды.
Как и каждый отец, мой безумно хотел пацана,
Погонять с ним мяча во дворе после трудной работы.
Только вышло не так - кроха-дочка была рождена
И видать от неё его просто тошнило до рвоты.
Может всё и не так, но других я не вижу причин,
Почему мой отец быстрым шагом умчался из дома.
Да, согласна - на свете не мало хороших мужчин,
Только мне их забота искони не будет знакома.
Пусть на данный момент мной не мало насчитано дней
И уж скоро совсем разменяю я третий десяток -
Никогда и никто мне, к несчастью, не станет родней -
Я с собой до конца пронесу этот горький осадок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657981
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 27.07.2016
У послушниц поэзии строгий обет не молчания,
Демонична Лилит, а наутро, глядишь - Суламифь.
"Монастырь" /Олесь Григ/
Каких - то тыща мелочей,
каких - то несколько свечей -
в конце тунеля...
Каких то несколько ночей -
играла, пела,
каких то несколько…Ручей
иссяк внезапно…
Я - не твоя...И ты - ничей.
Сказать бы:" Ладно!"…
Пытаюсь крик поймать в ночи:
Молчи, не стоит.
Но одиночество кричит:
"Нет, ты - не воин!"
На теле штамп, точнее шрам,
внутри - нирвана..
Невидимый портуберанц -
сердечно ранен.
Не умирай! Живи, живи!
Всего-то - встреча!
Хотя все врут нам о любви…
Я верю - лечит…
Открой глаза: с тобой - петь -
болезнь, не удаль...
Искал тональность, и припев...
Желал петь, сударь...
Не грех, не стыд -
всего лишь - жизнь…
Она - такая.
Сегмент в основе - боль и сплин,
и мизер - рая…
Не стану рыть - туннель, окоп -
стезя такая,
Возьму монашеский постриг...
Не потакаю…
Как вкусно было…Тайна...дар…
Слегка наивно…
Но как ты мог, зачем ты - врал!
Ведь мы - невинны…
Контрольный выстрел:" Эй, Лилит! "
Ну что ж - взаимно.!
Лилит грешна, и ей любить
лишь только сильных…
У Евы есть порок - служить,
пусть даже проклят,
и отдавать долги и жить -
тюрьма, и крохи…
У Евы…был Адам...и всё…
Любил Лилит он…
У Евы скромное лицо,
найди - средь сотен.......
* Прости , друг за правду в очи...
мне горько - я пойму тебя, а ты - не очень..
Верней - мои стихи тебе - лекарство...А я - я где-то в стороне - в ином пространстве...Не в том вина моя, что слог - на душу, а в том, что вижу я тебя...пишу, как чувствую...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676377
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 26.07.2016
Вір лише своїм очам
Фіксуй свій погляд... поки стою ще поруч
Біля тебе відчувала я себе малим дівчам
Тепер я знищена і маю гострий біль ліворуч
kosheleva.
25/07/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680033
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 25.07.2016
(Слова,музика, виконання - Тетяна Мирошниченко)
Відео тут: https://www.youtube.com/watch?v=gtH8VM6yAkc
Під небом місяць вповні.
Шепоче тихо море.
В сузір’ї у полоні
Скелястий схил гори.
І вітер обіймає
Цю тишу і дрімає.
В солоних хвилях грають
Сріблясті кольори.
Пр:
І хочуть хвилі знати,
Чи вмієм ми кохати.
Слова чи поцілунки
Ловлю я з губ твоїх.
Чи можем так кохати
Щоб морем цілим стати.
Чи линеш ти, як хвиля
До ніг моїх .
2
Під небом тільки вдвох ми,
Розкриті двері раю.
Сміється місяць: «З вами
Так солодко мені»
Танцюють срібні хвилі,
Співає море в тілі.
Зірки землі торкнулись.
Все наче уві сні.
Пр
І хочуть хвилі знати,
Чи вмієм ми кохати.
Слова чи поцілунки
Ловлю я з губ твоїх.
Чи можем ми кохати,
Морем любові стати.
Чи линеш ти, як хвиля
До ніг моїх .
3
В серцях наших є море
І вітер там, і хвилі.
І є в душах перлини
На самій глибині.
Магічний світ любові
У кожнім нашім слові.
Летять вони до неба
В сузір’я ті рясні.
ПР:
І хочу я сказати.
Що вмієм ми кохати.
Слова і поцілунки
ловлю я з губ твоїх.
І можем все віддати,
Морем любові стати,
Бо лину я, як хвиля
До губ твоїх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679535
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 24.07.2016
Я исписана... Как тетрадь на шестнадцать листов,
Напрочь сломлена чередой недосказанных мыслей.
Я пол жизни в попытках сорвать с себя цепи оков,
Что своею "рукой" не давали добраться до смысла,
Что осколками разлетелся в моей голове
И по этому я взяла кратковременный отпуск.
Я стремилась себя открывать в каждой новой главе,
А на деле всего лишь оставила мнительный оттиск.
Я испугана, ведь во мне не осталось меня
И стихи мои оказались над пропастью краха.
Мне всегда и во всём не хватало живого огня,
И на поиск его я бежала, не чувствуя страха.
В завершении я же просто сгорела до тла
И для этого не нуждалась ни в капли бензина.
Но увы, для себя слишком поздно одно поняла -
Я - поэт, а не вечно печатающая машина...
http://vk.com/eriareeve_poems?w=wall-79811519_266
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657837
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 24.07.2016
А ветер способен собой заменить голоса́.
И пусть это странно звучит, но бывает и так,
Когда ты стоишь, и смотря человеку в глаза́,
Себя ощущаешь, как мог ощущать бы чердак:
Пустым и холодным, закрытым от солнца лучей
На ржавый замок, что уже никогда не открыть.
Он даже не помнит, когда видел тени людей
И если бы мог, то ночами стал волком бы выть...
Но только ему языком не владеть, как не вой,
И вместо всех слов он и может, что только скрипеть.
Он рад бы исчезнуть от всех мнимых взглядов доло́й,
Но людям и так на него не охота смотреть.
Кому ж интересен бездушный и пыльный чердак,
Которому ветер сумел заменить голоса́?
Он несколько лет простоит средь пыли́ кое как,
А после обру́шится вниз, опустив паруса́.
И как бы печально для вас сей рассказ не звучал,
Но люди себя часто чувствуют именно так.
Поэтому кто бы из вас, хоть куда не бежал -
Всегда вспоминайте про тот опустевший чердак.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674381
дата надходження 25.06.2016
дата закладки 24.07.2016
Настав спокій, якийсь інший ступінь свободи.
На прощання зробила граціозний пірует і вийшла з гри.
Чи кохала я тебе?
Так, я кохала... Інакше це почуття ніяк не назвати.
Весь цей час я подумки "таскала" тебе за собою всюди, з нетерпінням чекала, щоб знов почути твій голос, відчути твої дотики і запах. Посеред ночі прокидалася через нестерпний і безперервний біль... біль, який ламав мені ребра. Знаєш, кожну ніч, така собі подорож у нескінченну плетеницю "казкових розваг".
Говорила, благала, плакала, просила (чимось нагадує заклик з мінарету), чекала в своїх снах(моя душа виривалася до тебе), але навіть там ти завжди зникав.
Втомилася пояснювати, шукати суть в суспільстві дурнів і задихатися брехнею.
Втомилася спостерігати цю цинічну брутальність і дешевий снобізм.
Я просто втомилася...
Наразі моє життя наповнене змістом, я нарешті виробила в собі цей життєрадісний стоїцизм.
Тепер всі спогади (непомітні рештки) про тебе я непомітно ховаю.
Та залишається одне питання... Що до сих пір ти шукаєш?!
Але це зовсім інша історія...
Ось і маємо: Noveleta з експресією і з чистим психічним автоматизмом.
12/07/2016
12:53
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677593
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Від серця загубилися ключі
І сил немає вже шукати дублікати
Болючі ночі і гнітючі дні
Перебування в трансі й постійні погляди на циферблати
kosheleva.
22/07/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679484
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 22.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.07.2016
Ніч пахне зірками,
а я пахну тобою.
Тебе шукала роками,
але ти здався без бою!
kosheleva.
18/07/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678693
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 18.07.2016
бо все ніщо, усі ніхто і крапка.
що бу́ло — те було́, хай йому грець.
вхопились за старе нові початки —
нехай початкам цим прийде кінець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678569
дата надходження 17.07.2016
дата закладки 17.07.2016
у медалі є безліч сторін,
у сторін також безліч медалей
хтось біжить наперед навздогін.
хтось біжить, бо тікає подалі
десь події вже творять життя,
десь життя чиєсь творить події
хтось не думає про майбуття,
а для когось майбутнє лиш мрія
з жиру біситься ситий народ,
а голодний нервує без жиру
мало почестей і нагород,
мало розуму, тиші та миру
у медалі є безліч сторін,
у сторін також безліч медалей:
ти біжи наперед навздогін,
ти біжи без упину подалі
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678112
дата надходження 15.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Детонаційне горіння нервових клітин
Такий собі грандіозний (віртуозний) афект...
Та хвилюватись давно вже не бачу причин
І змісту нема... Є лише disconnect
kosheleva.
20/06/2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673627
дата надходження 21.06.2016
дата закладки 23.06.2016
Мовчазна, таємнича і дивна натура
Тікає від люду, щоб почути себе
Дидактичний етюд. Переживань амплітуда.
Біль помалу минає...
Вона забуває тебе
kosheleva.
17/06/16 11:12
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672855
дата надходження 17.06.2016
дата закладки 17.06.2016
В епіцентрі тупості і стресу
Єдиний вихід - замовчати і піти...
Вірити твоїм словам не бачу сенсу
Маю келих вина й передоз самоти...
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663042
дата надходження 30.04.2016
дата закладки 14.06.2016
Фантомні болі
Навіть світ навколо вже болить
І відправляючись знов у ці "нічні гастролі"
Моя душа не своїм голосом кричить
kosheleva.
08/06/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671168
дата надходження 09.06.2016
дата закладки 10.06.2016
Скільки повинна людина перенести душевного болю, щоб нарешті відчути гармонію і спокій в собі?
Більше не хочу, точніше вже не можу думати, пам'ятати, сподіватися. Здається я занадто слабка для цієї невиліковної "хвороби".
Єдине бажання - зайти у найпотаємніші куточки своєї пам'яті і натиснути "delete". Та це не так просто...
Якесь химерне відчуття. Відчуття, я б сказала, розладу у тій частині мозку, де зібрано стійкі уявлення про людство (конкретніше про тебе) і його (твої) можливості.
Демонстративне ігнорування... Це що, частина твого дрес-коду?
Така собі невинна забава?!
Очі повні відчаю.
Тепер ні словом, ні поглядом не нагадаю про себе.
P. S. І будеш довго ти блукати в темряві
Під кригою нікчемних почуттів
Розгублений, засмучений і втомлений
Як той міраж в пустелі нездійсненних мрій...
Я... Я помилилася в тобі.
09/06/16
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671371
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 10.06.2016
- Тобі потрібна терапія.
Виник когнітивний дисонанс.
- Мені болісно і прісно.
Скажіть, чи є якась надія?
- Надія є...
Та тут потрібен не один сеанс.
kosheleva.
04/06/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670261
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 04.06.2016
Тікаю від люду і страждаю мовчки, бо людська натура ховає в собі дуже багато лайна.
Бути наодинці - це мені більше до смаку, принаймні зараз.
Настав такий момент, що нічого вже не хочеш. Марно шукати сенс щось зрозуміти, бо інколи ти просто не можеш нічого виправити, навіть у самому собі. Думки десь далеко в безодні і абсолютно нема з ким поговорити. Я в почуттях загубилася мов у великому місті.
Таке враження, що я помилилася планетою.
Навкруги лицемірний пафос і внутрішньовенне вливання брехні. Повсюди одні клоуни. Моральний всесвіт розкладається під тиском земного зла.
Що тут скажеш... Ера індивідуалістів минає.
Вже не знаю куди іти і в що вірити.
В серці болюча мікрорана, бо сліди від слів - незнищенні, але душа повинна випробовуватися на міцність.
Я ще пам'ятаю про тебе... Та все розпадається на фрагменти і цитати.
Невроз. Безсоння. Мусимо бути окремо.
Хочеться закінчити цю "сповідь" словами улюбленої Ліни К. : "І хоч би злість якась, чи ворожнеча - нема нічого. Пустка. Порожнеча".
P. S. Мовчати і посміхатися - цього достатньо.
31/05/16 00:27
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669340
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
Моральний зрив.
Душа зробилася німою.
Я сам-на-сам з своєю самотою...
kosheleva.
29/05/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669056
дата надходження 29.05.2016
дата закладки 29.05.2016
Я просыпаюсь, Боже мой,
И надо чем-то день наполнить,
Чтоб не был он таким бездомным,
И чтоб не плакать за тобой.
И утешаюсь я теперь,
Что с глаз долой - из сердца тоже,
Но ощущаю всею кожей
Твоё отсутствие, поверь...
...........................................
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206480
дата надходження 18.08.2010
дата закладки 27.05.2016
Людині потрібен простір.
Людині потрібна тиша.
Здається усе так просто.
Та щось невимовно тисне.
Людині потрібен спокій.
Людині потрібна воля.
Разо́м чи поодиноко
у кожного своя доля.
Людині потрібне небо.
Людині потрібні зорі.
В людини в людині потреба.
Людина людиною хвора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668599
дата надходження 27.05.2016
дата закладки 27.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 25.05.2016
Паскудство буття.
Мій погляд під стелю.
І спогад про тебе міцніше коктейлю.
kosheleva.
24/05/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668039
дата надходження 24.05.2016
дата закладки 24.05.2016
Ніч.
Не можу заснути.
Все згадую дотики ці.
Як я тримала тебе за руку
І очі закриті... моє серце в тобі.
Мовчали.
Торкались.
Тремтіла душа.
Почався цей ранок і я назавжди пішла...
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667816
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 23.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.05.2016
Безмірно жаль, що чесність вже не в моді.
Безмірно жаль, що гріш купує все:
Дівчат, одіж, годинник на комоді;
Коханку, друга, теплеє плече...
Безмірно жаль, що правда тяжка в серці
І що так легко обмануть людей.
І так стискається зболіле серце,
Коли втрачаєш близьких ти людей!
Безмірно жаль, що аж душа болить,
що світ наш невпинно деградує!
Колись були в нас принципі свої,
Тепер нам гріх усе диктує.
Диктує помінятися жінками,
Диктує стать змінити - це ж не гріх!
Аборт зробить і плакати ночами,
А потім в психлікарню на поріг...
Так жаль, що люди не шукають Бога,
А йдуть питати долю в ворожбів...
Шукають легшого шляху, без болю
Ну а душа?! койоржиться в кільці...
Безмірно жаль, що нація не хоче
Прийти в молитві щирій до Христа.
Зупиниться війна. Бог витре очі -
Дасть поміч, якщо дорога нелегка́!
Безмірно жаль, що слово "честь" забуто,
Безмірно жаль, що скрізь один обман.
Що вся увага на екран прикута,
Де лиш розпуста - диявола капкан.
Безмірно жаль, що серце кам'яніє -
Любов так часто похоттю стає.
Що один одного не розумієм
безмірно жаль... що ми втрачаєм ВСЕ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658511
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 22.05.2016
На морі шторм, бурхливі хвилі.
Розбитий корабель на дні.
Він так чекає допомоги,
Але від кого і коли?!
А він хотів би так піднятись
І знову плавати в морях.
Та так судилося лежати
І думати: Чому все так?
А може корабель цей ти,
Який вже тоне щохвилини?!
А, може, бурі у житті
Зламали якір – нема надії?!
О, людино! Яке твоє життя?!
Пильніш приглянься, придивися.
А, може, ти хулиш Творця
Життям нечистим?! Схаменися!
Хто підніме, як не Господь?
Хто руку допомоги подасть вчасно?
Хто скаже: Я люблю тебе, приходь.
Я Батько твій, Я твій Пастир.
Я Лікар – полікую рани,
Я є Спаситель! Тільки вір,
І сльози литись перестануть.
І стихне біль, вгамується душа...
Цей корабель – розбитая душа.
Поламаний якір – сльози в очах.
Втікай від смутку! Втікай від сліз!
Тут є спасіння, придивись.
Тут Христос тебе чекає,
Чуєш?! Він стукає до тебе, відчини!
З Ним горя в світі не зазнаєш,
Він спокій дасть тобі, як дав мені.
З Ним серце вже не томиться – співає!
З Ним легко побороти страх.
Бо чистая любов страху не знає,
Прийди до Нього, забудь той жах,
Де ти жила, блукала і ходила;
Вином впивалась, розпусною була.
Душе, невже ти не стомилась?!
Невже ще мало сліз ти пролила?!
Ти не вагайся! Йди до Нього!
Христос навіки полюбив тебе!
Його любов немає меж –
Заради тебе Він страждав й воскрес!!!
2008 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607573
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 22.05.2016
Немає гіршої муки,
ніж хворіти думками
Ми неначе знайомі
та водночас незнані
Такі втомлені очі
і болем розчавлене серце
В житті все тимчасове,
нісенітниця голосом л'ється
І натхненна душа,
чутлива й відважна
Вибач мене...
та для тебе вона неосяжна
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667370
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 21.05.2016
Я вже нічого від тебе не чекаю
І не горить вогонь в моїх очах
Випити би зараз тільки чаю
Й забути все, що зв'язувало нас
Вже не шукаю я тебе в чужих обличчях
Не бачу навіть уві сні
Але я досі ще ловлю отой промінчик
Та лиш на згадку... про солодкі миті ці
Я не шукала в цьому місті спокій
У людних вулицях лиш марила знайти тебе
Щоб знов побачити той дивний погляд
Знайти в твоїх очах себе
Та все мине... Тебе я відпускаю
Бо кожний фініш - це, по суті, старт
Прошепочу лише "я пам'ятаю"
І закарбую навіки в своїх віршах!
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667186
дата надходження 20.05.2016
дата закладки 20.05.2016
бувають моменти
коли не хочеться нічого
і стаєш як мертва риба
і лиш ковзаєш за течією
на поверхні
твій рибалка тебе покинув
і вудочка давно зламалась
здається, наче сенсом життя
було лиш те,
щоб для когось спійматись
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667054
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Понівечена,скривджена душа.
Втомилась.
Погрубішали слова.
Убита словом, навіть без ножа.
Важкі повіки.
Скотилася сльоза.
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666954
дата надходження 19.05.2016
дата закладки 19.05.2016
Ніч.
Очі благають про сон, але руки втомлено пишуть.
Відчуття, неначе сповзаєш до бездонної ями, але це і є той стан, у якому можна хоч якось зібратися з думкою. Наразі мене не існує для соціуму. Збираю себе в купу і "граю в хованки", щоб не боліло.
В пам'яті досі живе твоя "солодка" брехня, тому піду заварю, як завше, чай без цукру.
Ти вміло зіграв свою роль. Можливо це невеличке акторство мало якусь мету? Мабуть вже не потрібно цих зайвих запитань, тепер і ти не потрібен...зовсім. Входжу в звичку жити без тебе і чекаю, коли час підбере мені необхідні ліки.
Мовчу, але це не означає, що мені нема чого сказати. Іноді тишею можна висловити набагато більше, ніж потоком непотрібних слів.
Зустріч з тобою - дурний випадок, але ти був моїм найкращим уроком.
P.S. Просто пам'ятай про мене. По-доброму. А коли втомишся від нескінченного самоаналізу, закрий очі і знайди мене в своїх снах, лише там я ще чекаю на тебе.
Мабуть якусь ділянку мого мозку вразила "бактерія", а може і чарівна сила...
Все. На добраніч.
02/05/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663511
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Якщо з думок розхлюпались слова брехливо,
Що на людей наводять чорноту фальшиву,
Згадай дев’яту заповідь. Судити не дано.
Якщо напився сам, то поділись водою.
Душа вкривається холодною слюдою,
Коли в байдужості сліпі, коли усе одно.
Якщо забризкав підлістю обличчя світлі,
І відчаю терпкого знов накинув петлі,
То пам’ятай: біда постукає в твоє вікно.
Якщо сказав «люблю», то не криви душею.
Віддайся на всі сто, і навіть за межею
Будь, як Орфей, чия любов живе в піснях давно.
Якщо топитись – тільки у глибоких людях.
Затримайте повітря не в устах, а в грудях,
Щоб віднайти між рифами безцінне, а не дно.
© Олена Галунець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666520
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.05.2016
Пишу тобі тремтячою рукою,
Пишу тобі, а на очах сльоза.
Так боляче прощатися з тобою,
В моєму серці знов метіль, зима.
Пишу тобі. Не можу я збагнути
Ілюзію манірних почуттів.
Чому не поряд ти?! І як же бути?
Тут, на перетині обох світів.
Пишу тобі, як вірно я чекаю
Бажану нашу зустріч на яву.
Твій погляд рідний лиш у сні стрічаю,
Феєрію кохання не збагну.
Пишу тобі і мрію глянуть в очі
І потонути хочу назавжди...
Та сльози ніччю заливають очі -
Прийди до мене, милий мій, прийди!
Пишу тобі, а в серці докір тліє,
Навіщо так нас доля розвела?!
А мою душу тільки спогад гріє
Про ту любов, що у полон взяла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637836
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 13.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2016
Життя складає свій тяжкий екзамен
А я складаю почуття свої в конверт
Відправити?
Спалити?
Мабуть зачекаю...
Тепер в мовчанні я досвідчений експерт
kosheleva.
10/05/16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665185
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 11.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.05.2016
Завтра.
Завтра.
Завтра.
Завтра не існує, чи ви знали?
Я засинаю, і все одно прокидаюся сьогодні,
збираючи фрагменти снотворної безодні —
завтра просто нема.
Завтра вкрали.
Завтра нагло сховали Сонце та Зорі,
що працюють нарізно, позмінно, але у парі.
Завтра тихо ховається в твоїх хаотичних думок хмарі.
Завтра зберігає усі бажання,
мрії, дії чи плани.
Завтра підбурює лінь схопити мене у свої кайдани.
Завтра — мов цвинтар буття,
мов скриня під товщею землі,
де сховано половину життя.
І там я не одна.
І ми там не одні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664404
дата надходження 07.05.2016
дата закладки 07.05.2016
Місто. Тиша. Ти і Я.
Ніч холодна і сумна
Спогади і текст без змісту,
Все це якось несумісно.
Тиша. Місто. Ми удвох.
Знов холоне в жилах кров
Очі. Погляд та думки.
Щастя є,бо поряд Ти!
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664271
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 06.05.2016
Життя своє для тебе лиш малюю
В коханні відшукую скрипти.
Тебе нема,і я вже не існую
Тому що ми перетворились в "ми".
Палахкотить для нас любовна ватра
І день,і ніч димами повстає.
Люблю тебе,не те,щоби навічно-кожне завтра,
Бо завтра лиш з тобою настає.
С.Кучерявий
05.03.16
20-39
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654771
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 06.05.2016
У мегаполісі серед шуму машин,
Де віє Борей чи малесенький легіт.
Серед пробамканих на місцевому БігБені хвилин
Я серцем почую твій тихесенький шепіт.
Серед мільярдів людей нових Вавилонів
По перехрестях доріг,якими ходжу.
Ліхтарі проминувши,світло неонів
Твої очі в пітьмі завжди віднайду.
Грабіжників в'яжуть нові Робокопи
Відправивши їх в каземат чи у трюм.
Проходжу я далі,верстати-заводи
Та завжди відчую твій звичний парфюм.
Починається дощ,асфальт накриває
Відлунням іде по місцевій ріці.
Відчуваю присутність-це та,що кохає
І дотик солодкий руки на щоці.
Іду вже додому,мене там чекають
Обминувши новий попередження знак.
Приходжу -щасливі руки обіймають.
І губи прекрасні,такі кохані на смак.
С.Кучерявий
21.03.16
22-47
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653959
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 06.05.2016
Подай мне угол.
Ладно,- уголочек.
(мир обезумел, сдвинулся слегка)
Округлостей - я знаю, в мире вдоволь,
но уголков укромных нет пока!
Мне нужен угол,
да такой уютный,
чтоб оттиском в нём стать,
и чтоб: Не тронь!
Мне страшен мир с синдромами безумья,
мир сУетный, что словно дикий тролль.
Найду обои,
где узор винтажный,
заклею дыры, отвергая зло,
зароюсь в угол
(мне снаружи - страшно!)
устроюсь малой формой в уголок.
Возьму в тот угол
серую тетрадку
(тетрадку - обязательно, прошу!)
читать я буду, словно в детстве, сладко,
торшер включу…
За это - всё прощу.
Я угол занавешу
занавеской, -
никто не смеет в мой мирок, что - за...!
Война, ворье, начальство, чёртик местный
не влезут в душу, в сердце, и в глаза.
Мне б - уголочек - маленький…
Что, сложно?
но с кактусом,
что значит: Берегись!
и всё затем, что мир - жестокий, ложный,
и нет доверья к воплям:"To world peace!"
А если в уголке (прости!) -
нелепо -
(ведь тем, кто жмётся - непочёт, увы )
сниму на вход ко мне запрет и вето,
и попрошу:
- Войдите, так и быть: и ты, и Вы!
поговорим о том, о сём, как классно
когда просторно...высокО...без войн…
Что, говорите?
В уголке сидеть напрасно?
Но страшно – ВНЕ.
Я слышу чей-то вой…
Стихийный вой, а есть - людской, военный,
вой зверя, что и гОлоден, и злой…
Я спрячусь в уголке за толстой - толстой стенкой,
чтобы не слышать…
Что это со мной?!
А вой калек, а сирот, а расстрельных,
а тех, кто отстрелялся, и - домой?
А дома - нет. А дом построить нечем…
Ах, Господи, что сделал мир с собой?
- Что, говорите?
Злом он искалечен?
Да знаю я: Мир тронулся умом!
И правды нет. А были ведь предтечи...
И раньше брали души на излом,
и раньше нас выравнивал заплечный*...
Я не могу в углу быть сам-на-сам.
Прости, нас…
Неужели тоже веришь,
что мир сошёл с ума?!
* заплечных дел мастер - палач
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663960
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 05.05.2016
Все нормально в тих, в кого все нормально.
Я сиджу в телевізора штучнім освітленні,
де в прямому ефірі вкотре найактуальніше
все: політика, агресія, на чім люди схиблені.
Знову мертві, знову молоді, моє покоління.
Ідіотизм чи тероризм? У відповідь — тиша.
Гірко розуміти, що людина та всі її вміння
у цій коробці є лише піддослідною мишею.
[i]2015[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663813
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
якщо не знайшли ще — погано шукаємо
якщо ще не бачили — не туди дивимось
якщо не пояснюєм — значить не знаємо
якщо це не прямо — то ми кудись хилимось
[i]**для тих, хто вміє читати між рядків[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663742
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
Така, як є... іншою не стану!
Я маю тільки душу при собі
Та людям, як завжди, цього замало
І від гіркої правди неможливо вже втекти
Агов! Народ! Що з вами стало?
Купаєтесь ви в пафосі й брехні
У підсвідомості бордель...та бачу вам й цього замало...
Ви ще й байдужістю "вбиваєте" людей!
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663777
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
Мене любов ненависті навчила
Все змінюється... Змінилася і я!
Любила, вірила та відпустила
Тепер у кожного із нас своє життя.
І зараз я ціную тільки вчинки,
Та навкруги лишилися пусті слова...
І я вдягаю маску невидимки,
Бо обертом іде вже голова.
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663776
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 04.05.2016
Ти був епізодом в моєму житті
І в нас із тобою коротка розмова
Слухай себе! Підіймайся! Рости!
І знай, що ця зустріч була невипадкова
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663599
дата надходження 03.05.2016
дата закладки 03.05.2016
Я сломаю замки, я пройду по углям, но я всё же тебя найду.
Пусть сейчас далеки и счета по нулям, но клянусь - я не упаду.
Я добьюсь своего - я к тебе прикоснусь, и плевать мне на всех других.
Ведь тебя одного я хочу наизусть, каждый почерка мелкий штрих.
Ждать осталось чуть-чуть - ты со мной в это верь и накроет нас бурей встреч.
На двоих один путь безо лжи и потерь, так давай же его беречь.
Нас свели небеса, как бывает в кино - только к счастью всё наяву.
В голубые глаза я влюбилась давно и теперь лишь тобой живу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660379
дата надходження 18.04.2016
дата закладки 02.05.2016
Бездоганно складені всі речі,
Вишукані страви та салати
Чоловічі погляди на плечі
Так, Алісу більше не впізнати
Замість шарму маячні Чешира
Дорогі авто та діаманти
Серіальні долі – справжнє мило
Схоже ти програлася у фанти
Втрачені безглузді чаювання
Березневий заєць й дивна миша,
Герцогиня та її прохання
Все назавжди приховала тиша
Всі гриби однаково смакують,
Наслідки лише від алкоголю,
Гусениці більше не дивують
А в душі мереживо із болю
Так, Алісу більше не впізнати
Двадцять п’ята осінь на рахунку
Більше не спроможна дивувати
І не має до казок стосунку…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625583
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 02.05.2016
Ты куришь всё чаще в последние дни
И так в переполненной дымом квартире.
А перед глазами сюжет, где одни
Вы были. Казалось, одни во всём мире.
Как вместе смотрели смешное кино,
А после всю ночь напролёт говорили.
Как жаль, что всё это так было
Давно.
Как жаль, что
Давно
Вы друг друга любили.
http://vk.com/eriareeve_poems?w=wall-79811519_289
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660838
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 02.05.2016
Між ними лежала нитка -
Якийсь невідомий сплав.
Не рвалась, не терлась. Рідко
Траплялась така. Він не знав,
Де роблять подібні, як можна
Замовить таку ось собі,
З’являється та де завгодно.
Вона посміхалась. Не міг
Сказати із них хтось, допоки
Триматиме нитка цих двох:
Навічно чи зовсім геть трохи
Триватиме їхня любов.
Лиш знали: лежала та нитка
Між ними, і сильний сплав
Такий зустрічався рідко,
Бо рідко хто так кохав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655894
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 02.05.2016
Ось я стою у пристрасті закутий,
Ногами торкаючись чистого дна,
Душа пропонує міняти маршрути,
Міняти думки, поступки, слова.
Зібратися з собою, пірнути у простір,
Де доброму свідчить радості смак,
Триматись найдалі, від звичної злості,
На серці любові малюючи знак.
Шукати вузьких, недоступних шляхів,
Просити із неба найбільшої милості,
Смиренням випалювать будь який гнів,
І множить на 10, найкращі можливості...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663415
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 02.05.2016
Вы были чувственно милы и так галантны…
Вы шевелюрою трясли так элегантно…
Держа подмышкой «Шардоне» и «Раффаэлло»,
Являлись Вы на мой порог, едва темнело.
Впиваясь взглядом в декольте, шептали страстно:
«О мон шери, схожу с ума, вы так прекрасны!»
Вы декламировали пафосно и смело:
«Свеча горела на столе, свеча горела»
И распускали шаловливые ручонки.
И я почти уже мурлыкала котёнком,
Вздыхая томно на вечернее светило.
Но от просроченных конфет живот скрутило.
Рванувшись резко в туалет, я обомлела:
В руках остался Ваш парик. Такое дело…
Но не парик, не плешь и даже не конфеты
Для расставанья стали главным аргументом:
Стихи - не Ваши, а Бориса Пастернака…
Идите нафиг, мон шери.
Идите нафиг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441701
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 02.05.2016
Чекай. Все буде. Це я точно знаю!
Ти пригорнеш мене до своїх рук..
Я день за днем полон в собі минаю,
Щоб обійти жахливе пекло мук.
Ти оп'янив мене! Тепер я мов залежна..
Чи як по-іншому назвати цей мій стан?
В думках туман, в очах бентежна...
Чекай. Все буде, любий мій тиран!
Я подарую пристрасті краплинку,
А ти шалених дум у голові.
Лиш погляди зімкнуться на хвилинку
І віднайду життя в тобі.
Ти марево, що манить мою душу,
Яка живе на лінії дзвінку...
Чекай! Я теж чекати мушу
Нашу любов, як весну гомінку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663294
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 01.05.2016
В свете мистических учений,
вся наша жизнь-ряд воплощений.
Не "я" ли шут "царя Гороха"-
вот бы узнать -было неплохо?!?
Хоть моя жизнь и не проста;
не сладок хлеб у острослова.
Но мне милей колпак шута-
царя"мечты","раба"-смешного.
Порой смеюсь я откровенно,
и плачу-словно сирота,
но не боюсь я в жизни бренной,
ни языков злых ни кнута.
Шучу.Где нужно и не нужно,
ведь повод жизнь дает всегда.
Я рад,что счастье вам не чуждо,
ведь жизнь шута-его беда.
Я не скажу,как сердце ноет,
ни детям.ни своей жене.
и только НЕБО видно знает,
как тяжко в этой жизни мне.
А кто-то скажет:Он-"блаженный"
и может быть он будет прав.
Я наказал себя,наверно,
такой по жизни путь избрав.
И я живу.Седой ,беззубый,
влачу свой крест.Но лишь пока.
Надеюсь с "миром врезать дуба",
ведь что за спрос из дурака.
..."зашифровался",затаился...
смотрел на мир с "высокой колокольни".
НО ВОТ УПАЛ!! УПАЛ "я" !!и РАЗБИ-ИЛСЯ!!!!-
ДА ПОТОМУ-Ч-Т-О С-М-О-Т-Р-Е-ТЬ..........
...Б...О...ЛЬ...Н...О....!!!!
15-04-15 А "Я"-за "МИР"!!!!-ша....
..............и понимая,
не стоит прятаться под маскою шута-
но если это все -кому нибудь поможет,
то не напрасно меня мучит маска та.
Прозрение.
...........................................................................................................................
Нет.Я не пью.Разве,что воду.
Ну,чуть,пивка-под шашлычок.
Вот...Мы с друзьями:-За ПРИРОДУ!-
На пикнике пьем коньячок.
За ЖЕНЩИН-пьем мы ,только,-водку,
всего немного-рюмок пять.
пьем самогон...грызем селедку...
"за тех,КТО В МОРЕ,-пьем опять...
Лежим пластом.Как-"чуни-муни"!
а рядом-в стельку комары...
Так пьют лишь -кони,а не ЛЮДИ!
И...алкаши,-чьерт побьеры!!
........................................................................
Есть женщины в русских селеньях...НЕКРАСОВ Н.
"Мужуки" тоже есть-бабы знают,
Но они их "видали в гробу":
То на полном скаку-под коня попадают,
То по пьяни-сжигают избу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577317
дата надходження 26.04.2015
дата закладки 01.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.04.2016
Говори - бракує твоїх слів
Пиши - не вистачає твоїх літер
Кохай, бо так бракує почуттів
Та ніжних дотиків твоїх, як вітер...
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662859
дата надходження 29.04.2016
дата закладки 29.04.2016
Дозволь мені блукати пальцями по периметру твого тіла,
Закутатись тонким мереживом маленьких вій, мов ковдрою.
Я хочу стати твоїм слідом від "п'яти Ахілла"
І так, щоб більше не виходити за межі диких контурів.
Дозволь мені бути більше ніж доза хорошого настрою,
Стискай мою руку при нестачі повітря в легенях.
Стань моїм гуру і хронічною астмою,
Будь рідиною, що нервово пульсує у венах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662734
дата надходження 28.04.2016
дата закладки 28.04.2016
Мені страшно, я боюся свого міста,
Цих незгасанних ліхтарів вночі.
Мені страшно, мене лякає наша відстань,
Хоч від свого серця ти віддав ключі.
Мене лякають пусті голови місцевих,
Дурні звички й анти толерантність "ближніх".
Їхні душі - тхнуть запахом свинцевим,
Хоч виливають пів флакону
Парфумів модних і престижних.
Мені страшно, задихаюсь в цьому місті,
Всюди попіл, пліснява і сірість.
Мені страшно, я тікаю з цього місця,
На місяць-два, а пощастить - й на вічність...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620110
дата надходження 11.11.2015
дата закладки 28.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.04.2016
Мова тіла, жести, пози,
Зм’ятий одяг на підлозі,
Час спливає…
Ми не чуєм…
Ми уже давно танцюєм…
Темп все більше наростає,
Нас ніщо не зупиняє.
Мить прекрасна,
Примха долі - ми зустрілись мимоволі
Розділити мить Бажання
Може вперше і в останнє...
Це лиш Пристрасть, не Кохання…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648627
дата надходження 03.03.2016
дата закладки 26.04.2016
[i]Ми зупинилися між Небом і Землею,
Ти обираєш сам, ким Я для Тебе стану
Я можу бути Ангелом з душею,
А можу бути Демоном з чортами...
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648935
дата надходження 04.03.2016
дата закладки 26.04.2016
Життя не має ніякої ваги,
Коли говориш голосом хрипливим.
Коли зранку і ввечері стаєш на ваги –
Ти ніколи не будеш щасливим.
Щасливі не дивляться на годинник
І роблять дві кави щоранку,
Не приходять щодня у пустий будинок
І не шукають собі коханку.
Щасливі не лягають одні у ліжко,
І про помсту вони не знають,
Щасливі не заводять собаку чи кішку,
І ялинку наодинці не прикрашають.
Щасливі не ховають від сорому очі,
І не грають ніколи з вогнем.
Вони співають колискові щоночі
І не втікають від своїх проблем.
Щасливі депресії не знають…
Шкідливу їжу також не їдять,
І сім’ї, що чекають їх, не покидають,
І на роботі по суботах не сидять.
Щасливі не вміють лицемірити
І слова «заздрість» не знають вони,
Бо головне у цьому світі – вірити
І, перш за все, лишатися людьми.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660881
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Чи то від втоми, чи то від брехні,
Він важко закриває очі.
І часто бачить її увісні
У білій нічній сорочці.
Їй варто в повітрі повести рукою,
Як він на місці закляк.
Вона на запах була тонкою
Як старий французький коньяк.
Він пив його обережно, потроху:
Хотів зрозуміти смак.
І готовий був іти на Голгофу
Як малий нерозумний хлопчак.
Його манив її соромливий дотик,
Не відпускав він її руки.
Вона була потрібна йому як допінг,
Та ніч минула – довелось піти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660562
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Я чекатиму осені, щоб знов торкатись твоїх губ.
Ковтатиму солоні сльози на моїх щоках.
А ти щасливчик - я однолюб,
Навіть коли ти кохаєшся в інших жінках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661278
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Так страшно не прокидатися більше в твоєму полоні,
Не бачити твоїх зморшок і вилиць, коли ти нервуєш.
Я божеволію, коли ти цілуєш мої долоні
І навіть не злюсь, коли ти мене не чуєш.
Так страшно тримати те, що вже тобі не належить
Й повільно помирати в спогадах тих днів.
Ти думав, що любов мине, як нежить,
Бо так, як я, ніколи не хворів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662219
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Зоряна ніч. Думки, ідеї і безглузді спроби забути
тебе...
Ти - моя власна форма патології. Невідома,
ірраціональна і навіть вбивча.
Намагаюся зрозуміти суть цього казусу, блукаю
між лабіринтів правди, але цю правду вже нікуди
діти. Спогади про тебе примушують мене плакати і
писати, викликаючи при цьому лише перманентний
біль.
Я відпустила тебе. Ти вільний. Навіть не буду
намагатися повернути тебе, немає сенсу боротися,
бо ти сам від мене відмовився.
Я просто зникну. Завалюся у себе, як у прірву.
Замету за собою усі сліди, розправлю крила і піду в
тишу.
Та ти згадуй мене! Згадуй мої слова, дотики, мій
запах, погляд, такий ніжний і щирий. Заплющ очі і
скуштуй знову на смак ці солодкі й водночас терпкі
поцілунки. Відчуй в собі моє тепло. Я хочу бути в
тобі хоча б маленьким джерелом світла. Хочу, щоб
ти бачив мене в своїх снах, відчував на собі, ніби
приховану весь цей час, ласку.
Аналізую. Шукаю свої способи переломити цю
ситуацію. Дивлюся на себе в дзеркало і бачу в
своїх очах якусь пасивність. Ти отруїв мене своєю
байдужістю. Наразі моє серце ще не готове
посміхатися.
Згадую цитату А. П. Чехова: "Страждання ведуть
людину до досконалості". Мабуть таким настроєм і
цією ситуацією треба насолоджуватися.
Та це вже справи часу і статистики...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662163
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Відчуваю нудотне відчуття розчарування.
Мені боляче без фізичних причин.
Весь цей час я намагалася прислухатися лише до цієї штуковини
під ребрами і не слухати те, що говорить моя підсвідомість,
інтуїція, мозок, чи що там ще?!..
Надію розбито вщент!
Зрозуміла тільки те, що зайва відвертість приносить лише
неприємності.
Зараз перебуваю в якомусь суцільному тумані. Тіло - в одному
місці, душа - в іншому, мабуть, десь біля тебе.
Ти проник мені під шкіру. Мене вивертає навиворіт від нестачі
твоїх дотиків і твого погляду. Серце збивається з ритму і я хочу
кричати на весь світ, як я сумую за тобою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662164
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Плачет поэт - в душе его горе:
Её больше нет, лишь пустота в доме.
И сердце разбито на части, осколки...
Отпало желанье писать о ней строки.
Где же ты, милая, куда ты исчезла?
За что я любовью к тебе так истерзан?
Как много вопросов, но на них нет ответа,
Теперь его муза, царит в небе где-то.
Ах, как было любо ласкать её руки,
Смотреть ей в глаза, целовать её губы.
За что это горе, злосчастные муки?
Почему небеса с поэтом так грубы?
Плачет поэт, плачет так горько,
Не нужен никто ему - лишь она только.
И мысль о её безвозвратном уходе,
Творит в нём ненависть к жестокой природе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653586
дата надходження 22.03.2016
дата закладки 26.04.2016
Все буде так, як має бути
І нас усіх розсудить час
Тепер є шанс це все забути
Є я і ти, але немає нас!
Не буде більше звинувачень
Цих недоречних запитань
Не буде щирості побачень
І цих розмов аж до світань
Байдужість ця твоя дістала
Виходь за двері! Не вертай!
Я теж піду...піду в ту тишу
І не з'явлюся вже online...
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661051
дата надходження 21.04.2016
дата закладки 26.04.2016
Знаєш, як боляче байдужість ковтати?
Не жити цілком, а лише існувати?
Кричати в душі, а насправді мовчати?
Так просто словами цього не сказати...
І вже третя ранку. Дивлюсь я на небо.
Рахую ті зорі. Думки лиш про тебе.
Тепло тих долонь на собі відчуваю
І в стінах своїх я одна засинаю...
kosheleva.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660891
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 26.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.04.2016
Я выбрал тишину, как меньшую из зол,
Хоть без тебя куда сложнее.
Я выбрал водку и потертый стол,
Я выбрал то, что мне важнее.
Свобода. Или вечный Ад?
Я выбрал то, что явно легче
Ведь ничего нельзя вернуть назад.
Мне суждено страдать при каждой встрече.
Я выбрал боль, поэзию и хмель,
Я выбрал сгнить и утопиться в горе
Я выбрал несколько отравленных недель,
Не страсть объятий в пыльном коридоре.
Я предал, выбрав чародейку-Музу,
Я уничтожен, я раздавлен, я пропал.
Но знаешь, для тебя я лишь обуза,
Ведь я давно уж слишком низко пал…
Все кончено. Прощай, любимая. До старых встреч…
Прости. Ведь это я, дурак, не смог нас уберечь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628707
дата надходження 14.12.2015
дата закладки 24.04.2016
Трагікомедія людської долі -
Суміш думки та почуття,
Душі, замкнені навік у неволі, –
Не здатні творити життя.
Лаштунки, костюм, грим, сцена -
Тепер ти герой нового роману,
Аудиторія нова та шалена
Не віриться в напускну ту оману.
Грай, акторе, змушуй вірити
У себе, свій світ: кричи!
Навчися вже лицемірити,
А гордість їхню – топчи!
Проливай кров, стань ідолом,
Сценаристом нового покоління
Будь ким завгодно - дияволом,
Чи Богом, вартим моління.
Народжений, щоби вбивати
Психіку, руйнувати їх мрії.
Давай – змусь їх страждати,
Випий всю кров із надії.
Бий скло своїх окулярів,
Рви одяг, гаси світло, стрибай!
На смерть - у руки вандалів,
Щоб потрапити зрештою в рай.
Відчуй їх крики шкірою,
Побач відчай й спробуй на смак…
Глумися над їхньою вірою.
Давай, відчайдушний юнак…
Останній сміх Божевілля…
Симфонію обірвано враз!
Твого тріумфу похмілля
У ранах завчених фраз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607664
дата надходження 18.09.2015
дата закладки 23.04.2016
Ты изначально моя „не та“ –
Провинциальная пустота,
А я тебе, по привычке, дорог,
Вечный заложник дорожных полок…
Тем ли маршрутом идет мой скорый,
Окна, как душу, прикрывши шторой?
Ты не встречаешь меня на вокзалах –
Все притворяешься, что чужая,
Я притворяюсь что весел и занят,
Но пустота обнимает сзади.
В этом, затертом до дыр апреле,
Мечты схоронили, да не отпели…
Что же ты смотришь пустыми глазами?
Я воняю потерями и слезами,
Я пропитан твоими отказами,
Мы с тобою такие разные!
Чем холод твоих равнодушных ладоней,
Я лучше в железный, я лучше в казенный….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661572
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 23.04.2016
Моральна втома та безсилля,
Зневіра, втрата ідеалів –
Це спільна зараз для всіх хвиля,
Це те, що тягне на вокзали.
Ми хочемо втекти, але це марно,
Ми мучимось, але, я вірю, - недарма.
Ми творимо усе таке бездарне -
Колись-то має скінчитись зима.
Ми станемо усі колись щасливі,
Ми склеїмо уламки від сердець,
І прочитаємо вірші свої тремтливо…
Але – це буде наш кінець.
Так, прийдуть гроші, прийде слава,
Та чи потрібно нам це все?
Ми зараз – вуличних поетів зграя,
А потім станем на одне лице.
Затримаюсь у паузі, я затамую подих
І подивлюсь очима чистими на світ.
Я залишусь на вулиці, де кожен день – це подвиг,
А не писатиму комусь фіктивний звіт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613236
дата надходження 14.10.2015
дата закладки 23.04.2016
Выпить рюмку свободы,
Вздохнуть полной мечтой,
Взорвать сомнений годы,
Покончить с пустой суетой.
Бежать под стрелами капель,
Забыть, что такое боль,
Любить как последний мечтатель,
Не превращаясь в пустую роль.
Бросить на поле кости,
Вступить в неравный бой
Мечты спасти не просто
В неравной битве с судьбой.
Перестать боятся дышать,
Снять оковы с сердец
В итоге ведь нам решать,
Где начало, а где конец.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625323
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 23.04.2016
Нас испортила реклама на трамваях.
Стали взрослыми мы все уж очень рано.
Крепкими нитями прошиты изнутри -
Не слушай нас. На нас не смотри.
Мы – современная иллюзия обмана -
Вырванные главы из романа,
Осколки характеров и идей,
Каждый из нас в душе своей злодей.
В подворотнях играем постановки
Проезжаем ненужные остановки,
Сеем хаос и беспредел,
Мы никогда не отходим от дел.
Мы – дьявольское творение Бога,
Ведь «молодость всегда равно тревога».
Мы – это венец всему от человека,
Мы – надежда двадцать первого века.
Мы положим конец этому дню!
Поставим себе и другим западню!
Улетаем плавно в звездную ночь…
Нас испортили. И мы уходим прочь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616308
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 23.04.2016
Є звуки, що в мелодію стають,
І літери, що у рядкі лягають,
Є люди, які по життю ідуть,
І їх історії, що за живе торкають.
Вони - частини, складові життя,
Які ведуть у прірву чи до раю,
І сумно лиш, коли чогось нема
Або усе в один момент зникає.
Та грає далі музика-душа,
Словесна гра листкі гортає,
Бій серця з розумом, життя-
Іде: й знесиливши знов підіймає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614422
дата надходження 19.10.2015
дата закладки 23.04.2016
"Чому?"- питала змучена Душа
І закладала почуттями всі полиці.
А Розум мовчки їх перебирав і викидав,
без міміки і жалю на обличчі.
І Серце плакало, краплинами стікала кров,
І пульсувало, сповільняючи ходу.
Та тріпотіла, ще жила в ньому Любов,
Зачинена й забута, на біду.
І вже пішли усі, хто мешкав тут,
І Радість й Віра, і сліпа Надія,
І затихав поволі Серця кволий стук,
І розчинялася в повітрі світла Мрія.
А Розум мовчки все спостерігав,
Він бачив все і все на світі знав.
І, зачинивши двері, він пішов й не взяв
Душі скарби, заметені в снігах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638787
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 22.04.2016
Всередині у мене зараз тиша,
Час зупинився і чомусь завмер.
І я не хочу, щоби він скоріше
Усе у пам'яті і серці стер.
Я хочу тихо попросити в Бога,
Щоб він продовжив, розтягнув цю мить,
Щоб пам'ятали ми ще довго-довго,
Як разом із тобою вдвох були,
Щоб в пам'яті лишилися хвилини,
Коли щока торкалася щоки,
Щоб наче в казці вилились в години,
Години вічності, наснаги і краси.
Я так хотіла би завмерти і заснути,
Не відчувать, не дихать, хоч жива,
Не бачити, не знати і не чути
Майбутнього, в якому нас нема.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608634
дата надходження 22.09.2015
дата закладки 22.04.2016
если любишь - значит живешь, значит есть для чего жить, есть для кого жить! если ждёшь - значит есть кого ждать..и это счастье, если идешь - значит есть куда идти...тоже счастье, поешь...значит кому-то это еще нужно, значит кто-то тебя еще слушает и ждет нового появления....дышишь - значит есть еще хоть немного чистого воздуха...пишешь...значит есть еще мысли, есть еще что писать и это счастье...видишь - значит ты еще можешь смотреть на этот мир...и в глаза человеку который тебе дорог больше жизни...счастье...если все так....нужен свет...во тьме птица гибнет....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451817
дата надходження 30.09.2013
дата закладки 21.04.2016
відчуваєш?
– так напевно
забуваєш ?
– може, треба?
Я не знаю
- що робити?
А ти знаєш?
- може вбити?
Ні, не вихід,
- і що далі?
Я поїду…
- на вокзалі?
Ні, не треба
- попрощатись
Я не зможу
- а віддатись?
Твоя…бери
-Так просто ?
Так, а що?
- не можна
Любиш ?
- не скажу
Зрадив?
- я піду…
Зачекай?
- що ще?
Ось…тримай..
- що це?
Моє серце…
- що я наробив…
Любила…
- ЛЮБИВ….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430592
дата надходження 10.06.2013
дата закладки 20.04.2016
Смотрю на пол. В нем трещины, как змеи,
Что расползлись улыбкой на лице.
Гостей не жду и принимать не смею:
Я - горничная в собственном дворце.
Лишь чистоте и тьме оставшись верной,
От Дон Кихотов прячу в дом пути,
Ведь тот, кто с замком путает таверну,
В таверну замок быстро превратит.
В иных дворцах - то праздник, то пирушка,
В моем - блестит нетронутый хрусталь.
Горгульям чищу когти, стенам - уши,
И совесть, словно первый снег, чиста.
Дворец мой - склеп. Пузырь терпенья лопнул,
Настолько, что не изгнан, а убит,
Жених последний в доме Пенелопы...
Решен вопрос "to be or not to be".
И лишь в саду еще жив тот, чье сердце
Ко мне пробило путь сквозь мглу широт,
Не гость, что возомнил себя владельцем,
А в кои-то века - наоборот...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525815
дата надходження 25.09.2014
дата закладки 20.04.2016
Во всем виновна, конечно, Ева,
Что муж - растяпа. Что сын - убийца.
Что голосуют опять за левых,
Что сад Эдемский нам только снится.
Что мир наш - низость и содомия,
Что счет мне час уже не приносит
Официантка с улыбкой Змия,
С печеным яблочком на подносе.
Но не горю ни стыдом, ни гневом,
И не ношу ни позор, ни траур...
А если дочь назову я Евой,
То в честь, конечно же, Евы Браун.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529844
дата надходження 14.10.2014
дата закладки 18.04.2016
Я постарела на десять лет
Со времени, что не казалось глупым.
Каждый смешной оборот планет
Режет ножом по кровавым струпьям...
Я постарела, не умерев
От безысходности расстояний,
Не оказавшись ни на костре,
Ни на гильйотине чужих страданий.
Я постарела на целый век -
Если считать за столетье "долго",
Бросил которое человек
Между издевок и недомолвок...
Я постарела... стареют все,
Если не верят в понятье "вечность"...
Только она вот - во всей красе
Путь указало в могилу честно.
Я постарела. И ты - старей,
И, как казненный, в петле не висни...
...ведь интересней и веселей
Покончить
самоубийство
жизнью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=562040
дата надходження 24.02.2015
дата закладки 18.04.2016
Расчерчено время табличкой четкой по формуле "три-два-раз".
Я с этим созданием одногодка, что ищет меня в мирах. Оно то кусает меня, то лечит, теряет, находит вновь. И сутки бессонниц - его предтеча, и жалость - его любовь. Оно мои слезы иссушит феном, печаль сократив на треть, и все повторяет, что смертен Феникс, хоть дело его - гореть. Болящее колет наркозом местным, хоть общий хочу давно. Ему мои новости интересны, до самых печальных снов.
Бывает гоню я его за двери, мол, дай пострадать чуть-чуть... Оно улыбается и не верит, и тащит меня к врачу. А врач - пробудившийся лес весенний, вино и кусок торта. Занудное нечто не терпит лени, и совесть его чиста.
Когда же оно меня не находит где бросило в прошлый раз, вокруг начинает сереть погода и небо менять окрас, а что-то внутри разрывает кожу, когда ущипнешь- кричит...
Проплакав три дня, улыбаться можно без всяких на то причин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584987
дата надходження 02.06.2015
дата закладки 18.04.2016
Я все опять забыла, милый:
Дыра во лбу - красна, как медь.
Меня как будто застрелили,
А я забыла умереть.
И мысли сыпятся наружу,
Блестят, как бисер, меж свиней,
Которым вовсе он не нужен,
Которым грязь своя родней,
Им дать бы мне хоть миг покоя,
Не блеять кучкою овец:
"Вон та, с простреленной башкою,
Когда же сдохнет наконец?"
Сижу с придурочной улыбкой:
Что толку плакать о молве,
Когда поет мне вечно скрипка
Сквозного ветра в голове...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442870
дата надходження 12.08.2013
дата закладки 18.04.2016
А осень уже не пускающий слюни хилый задрот,
Не злобный колдун в длинной мантии ветра сырого...
Она - лишь набор бесполезных огромных пустот,
Которые нас поглощают, сбивая с дороги.
А осень уже не частична, хоть, правда, еще не цела.
Проломленный лед кровоточит разорванной раной...
Она - лишь замерзший Булгаков и грустный Целлан
Идущие под руку между огнем и Нирваной.
А осень уже не молчащая в тряпочку серая мышь,
Не кашель прохожего в крючьях обглоданных веток...
Она, уходя, завещает нам "стой, где стоишь",
И сыпет на голову пепел истлевшего лета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535503
дата надходження 08.11.2014
дата закладки 18.04.2016
Мы родимся меж слов, упоенные вечностью,
Нам расскажут слова, что печаль обеспечена.
Мы поверим словам, зарифмуем в отместку их.
К нам придут вместо муз безобразные бестии.
Мы разденем мораль, не лишив ее целости.
Нас растопчут, ведь мы сами под ноги стелемся.
Мы уснем вечным сном, не познав ложь и истину.
Нам приснятся стихи, что не будут написаны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555357
дата надходження 28.01.2015
дата закладки 18.04.2016
Серое небо рыдает гнилью,
Ночь обнаглела и просит стих...
Как хорошо, что ты продал крылья.
Как хорошо, что жила без них.
Каждому, кто был рожден поэтом,
Время - не братец и не судья.
Как хорошо, что ты помнишь это,
Как хорошо, что не помню я.
Наши надежды изрубят в кашу,
Наши полеты увидят дно -
Как хорошо, что тебе не страшно,
Как хорошо, что не мне смешно.
Музы твои пусть танцуют сальсу,
Твой пьедестал озарит пусть свет...
Как хорошо, что ты там остался.
Как хорошо, что меня там нет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638413
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 18.04.2016
Маленький Моцарт не верит чужим улыбкам.
Маленький Моцарт забыл, для чего любить.
Маленький Моцарт пинает чехол со скрипкой
Под стол, одевая наушники Monster Beats.
Маленький Моцарт не ищет крупицы смысла
В том, что умеет душу на части рвать...
Маленький Моцарт слушает AC/DC,
Мысленно подбирая "Дорогу в Ад".
...
Маленький Тесла не ищет Грааль науки
В хитросплетении лампочек-проводков.
Маленький Тесла бросил паяльник в угол,
Глядя на все с отравленным холодком.
Маленький Тесла очень о том жалеет,
Что он не не врач, не менеджер, не юрист...
Слесарю автосервиса давит шею
Камень обыденных серых работ-реприз.
...
Маленький Рембрандт забыл что картины "пишут",
Запаха красок не слышал который год.
Маленький Рембрандт живет под горою книжек
По цифровым программам и пишет код.
Маленький Рембрандт на все отвечает: "Бросьте!
Сколько безвестных гениев жрет земля?"
Маленький Рембрандт пишет модели монстров
Геймеру чтобы было в кого стрелять.
....
Мир, что нуждался в наших умах, загублен.
Мир нам сказал: заработай, чтоб кем-то быть.
Маленький Моцарт спился в гаражной группе.
Маленький Рембрандт поздно сдал кровь на СПИД.
Маленький Тесла бросил контакты в ванну...
Только на пляже, в облике малыша,
Маленький Бог из песка воссоздал Нирвану.
И даже волны не смеют ему мешать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618840
дата надходження 06.11.2015
дата закладки 16.04.2016
- Скажи, что этот день был прекрасным.
- Зачем?
- Я хочу это услышать.
- Ты хочешь услышать, а я хочу, чтоб меня услышали. Мое стремление благороднее.
- Между нашими желаниями есть одна большая разница.
- Какая?
- Мое реальное, а твое несбыточное(…)
- Когда что-то не сбывается, это больно.
- Да правда ли? А что такое боль?
- Боль бывает моральная и физическая.
- Нет, боль может быть только физическая.
- Не может быть. При моральной боли болит душа. Физически этого не ощутить.
- Болит не только «душа», если она существует. Болят и другие органы
- Например?
- Сердце.
- Давай посудим, из-за чего болит сердце. Сердце отвечает за пульс и давление. Когда приходит моральная боль, для организма это стресс. Чтобы организм лучше его выдержал, учащается пульс и повышается кровяное давление. Сердце перегружается и поэтому болит.
- Ты сама только что доказала, что так называемая моральная боль – это всего лишь последствия стресса. И вообще, когда болит что-то, ты ощущаешь боль реальную, телесную вне зависимости от того, моральная она или физическая. Ведь болит не какая-то абстрактная «душа».
- При моральных мучениях боль не конкретна…
- Но она есть. Я бы сказала, что физическая и моральная боль – это одно и то же.
- Между этими понятиями есть одна большая разница.
- Какая?
- Физическая боль возникает от внешних раздражителей, а моральная порождена нашим сознанием(…)
- А есть что-то близкое к боли?
- Любовь.
- Глупо. Но давай поговорим об этом. Что для тебя любовь?
- Я считаю, что любовь имеет одну природу, вне зависимости от степени и субъекта.
- То есть ты утверждаешь, что любовь между мужчиной и женщиной, дружба, уважение – это одно и то же?
- Да, и мало того, я утверждаю, что за всеми этими понятиями стоит сексуальное желание.
- А дружба? Друзья-то чаще всего однополые…
- К друзьям мы тоже ощущаем слабое влечение, даже к однополым. Фрейд считал, что все мужчины гомосексуалисты, а женщины лесбиянки.
- А уважение?
- То же, что и дружба.
- А любовь к родителям?
- Все мы Эдипы и Электры.
- А любовь к детям?
- Я никогда не ощущала особой любви к детям.
- Именно поэтому ты так примитивно рассуждаешь.
- В любом случае, между нашими восприятиями любви есть одна большая разница.
- Какая?
- Их слишком много, этих разниц. Долго объяснять(…)
- Давай поговорим о смерти.
- К чему бы это?
- Не знаю. Спорная тема.
- Ты права. У меня есть стишок-анимация про самоубийство. Довольно бездарный стишок, но дело не в этом. Там есть строчка, что-то вроде – я покончу с собой, буду сидеть на Луне, ты не сможешь утереть мне слезы… Да не будешь ты сидеть на Луне! ТЫ БУДЕШЬ ГОРЕТЬ В АДУ!!!
- Вешала бы таких поэтов.
- Ну. Суицид, романтика… А сами руки себе царапают и не знают, как это… пойти и повесится…
- Давай не будем о самоубийстве. Тут наши мнения сходятся.
- Разговор без спора – не разговор.
- Что для тебя смерть?
- Переход из одной плоскости в иную.
- Да? И что это за плоскость?
- Не знаю. Я не умирала еще.
- А может, это переход в ничто?
- Надо спросить у того, кто уже умер.
- Это возможно?
- Нет.
- Зачем предлагать заведомо невозможные решения?
- Других нет.
- Между нами есть одна большая разница.
- Какая?
- В том-то и дело, что никакой. Ты разговариваешь сама с собой. И вообще ложись спать. Тебе пора.
- Почему я должна тебя слушаться?
- Потому, что я – это ты. Если ты не будешь слушаться саму себя, нас обоих заберут дом для душевнобольных.
- Я думаю, это будет вполне обосновано. Но ты права. Я иду спать.
- Спокойной ночи.
- Спокойной ночи.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271045
дата надходження 19.07.2011
дата закладки 16.04.2016
Ничто не вечно. Ничто не ново.
Мозг заскучал и уснул на дне.
Ему плевать, что написан кровью
Закат над горной грядою дней.
Он лишь заложник холодных весен,
Больных и слякотных каждый год.
Мой кофе выпил меня без спроса,
Под стук стекольно-капельных нот.
В потоке зонтиков и ругательств,
Тону, вслепую ища залив.
По траекториям звезд хвостатых
Во тьме расходятся корабли.
Без маяков, на камнях подводных
Среди осевших на дно руин,
Сидят русалки и ждут погоды...
И заплывающих за буи.
А дождь рыдает вторые сутки
Вздыхая тучами воронья...
Меня почти докурила трубка
И допивает меня коньяк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659787
дата надходження 15.04.2016
дата закладки 16.04.2016
Коли я заплющую очі, мені здається, що події недавнього минулого – всього лише найстрашніший і найдовший з моїх кошмарів. Все досягнуте за відносно недовге, але життя, полетіло шкереберть у яму з брудним багном. Саме такий опис я б надала своєму сьогоденню. Будучи типовим підлітком, я занадто чутливо, навіть болісно сприймаю та оцінюю подібні проблеми, хоч і не показую цього зовні. І ніхто не помічає. Ніхто не помічає, що зсередини мене висмоктує власна жалюгідність, нікчемність, біль, смуток. Я вбиваю сама себе. Морально. Я – провал цього Всесвіту, не здатний, мабуть, ні на що корисне для суспільства. Зазвичай, просто не можу врівноважити себе,свої почуття, думки, дії. Я роблю боляче друзям і рідним, бо іноді просто не думаю, що роблю або кажу. З кожним днем все більше думок про самогубство. Але я не можу показати рідним, що мені настільки боляче, вони не зрозуміють, або ж просто не повірять (як, власне кажучи, буває завжди). Мого плачу ніхто не побачить, особливо мама. Адже їй гірше всіх. Я досі не вірю, що це сталося, що це з нами, що тато пішов від нас. Тепер все не так, абсолютно. І я не можу, не можу адаптуватися у новому середовищі, не можу змиритися з минулим. Але мені не можна зламатися, я не маю на це права. Якщо впаду у прірву я – за мною полетять всі, кого я люблю. Я намагаюся розібратися у собі, навчитися жити далі, сміятися, радіти життю. Та одна згадка про нашу проблему – і все, завіса, вистава закінчена. І це так боляче… Постійний ріжучий біль по всьому тілу, неначе дві сотні послідовних ударів ножем. Але я звикну. День, тиждень, рік, десять років. Але я забуду, і знайду сенс у цьому житті. І знову буду сміятись, як раніше по-справжньому, але не сьогодні. Ще досі боляче…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658863
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 11.04.2016