Не смій торкатися плеча
Той дотик серце обпікає
В очах сховалася печаль
Душа образи всі ховає...
Не смій торкатись моїх рук
Вони не поприще для гри
Як я палала від розлук
Ти йшов до іншої весни
Не смій торкатись моїх губ
Вони напоєні журбою
Була в полоні твоїх згуб
Жила так довго лиш тобою
Не смій торкатися плеча
Твій дотик серце обпікає
Ім"ям не смій ти величать
Тебе для мене вже немає...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743260
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 06.01.2020
Ти плакала! Навіщо сльози?
З такої юної краси.
Дозволь торкнутись твої очі...
Краплинки чистої роси.
Я б пригорнув, але не в змозі,
Між нами сотні тисяч літ,
А сльози льодом на морозі
Тихенько падають до ніг.
А десь у серці біль лютує,
Тепла воно уже не жде,
І лиш в душі тебе гамує -
Над нами небо лиш одне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350453
дата надходження 15.07.2012
дата закладки 09.04.2017
Прости…….
Бездонным омутом глаза,
и брови, словно крылья птицы,
блестит жемчужиной слеза,
и трепетно дрожат ресницы.
В глазах отчаянье и боль.
Ну, как могло это случиться?
- Нет, не молчи! И мне позволь,
позволь мне просто объясниться.
Неосторожные слова,
случайно с губ моих сорвались,
прости, я была не права,
я не хочу, чтоб мы расстались.
Я не хочу тебя терять,
тоскуя долгими ночами,
без сна лежать и вспоминать,
все то, что было раньше с нами.
Забудь обидные слова,
что сорвались, нелепый случай,
кружится кругом голова,
прошу тебя, меня не мучай!
Бездонным омутом глаза,
и брови, словно крылья птицы,
катится жемчугом слеза,
и трепетно дрожат ресницы.
И я не в силах устоять,
я все прощу тебе, я знаю,
как трудно было все сказать,
ведь я люблю тебя, родная.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718128
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Літо… Світанок вмивався росою з туману….
Ясні, теплі промені сонця лягали на землю. Небо чисте, блакитне. По обіч дороги буяли дерева, де - не - де виднілися квітучі кущі шипшини . Сонячні промені часом пробивалися між гілок дерев, витанцьовували, мерехтіли по високій шовковистій траві, іще деінде поблискували прозорі краплі роси. Вдалині виднілися поля.
Зненацька, сонце заглянуло в автівку, засліпляло Сергію очі. Він, все ж намагався швидко їхати і в той же час старався бути уважним. Широка траса Київ – Вінниця не дуже заповнена автівками. Дорога непогана, автомобіль інколи підносило, здавалося, аж летить. Думки не покидали, як добре, тож вихідний день та що робитиме далі, не мав гадки. В голові, аж шуміло, тривожно на душі, напевно зовсім погані справи, раз подзвонила бабуся.
Щоб не приїхати, навіть такої думки не мав. Адже вона його вибавила, водила до школи. Згодом, можна сказати вивчила в унііверситеті. Дідусь помер три роки назад. А батьки загинули в автокатастрофі, коли йому було лише десять років. Він вивчився на стоматолога, працював в одній з лікарень Києва. Два роки назад бабуся віддала всі свої заощадження, недалеко від поліклініки купив двокімнатну квартиру. Він дуже любив бабусю, хоча інколи і були суперечки, але вона йому замінила маму. Бувало й сварила, а іншим разом цілувала, розповідала казки. Як подорослішав давала хороші поради. Присвятила своє життя єдиному онуку.
Село Кацмазів недалеко від траси, він вже їхав по сільській дорозі. Спереду себе побачив, як з сумкою через плече, поспішала дівчина. «Ха» - подумав, як берізка струнка і ніжки так... нічого. Натиснув на гальма, зупинився біля неї,
- Ви не підкажете, як проїхати на вулицю Західну?
Дівчина напевно не очікувала, оторопіла, здивовано подивилася на нього, ледь опанувавши себе,
- Он, туди доверху, потім направо.
-А може я вас підвезу?
Вона кинула такий погляд, що він ладен був провалитися крізь землю. Аж кинуло в жар, піт виступив на скронях від сорому. Незнайомка суворо здвинула вузенькі брови, смарагдові очі, аж іскрилися, блискали немов вогники. Раптом зневажливо повернулася й пішла.
Ой, який дурень! Така гарненька, таке впоров- у душі лаяв себе. При нагоді треба перепросити, попросити вибачення, невдало пожартував.
Поспіхом віддчиняв хвіртку, швидко забіг до хати. Бабуся лежала бліда, побачивши онука, розплакалася,
-Ой,хлопчику мій, такий гарний, в такому костюмі.. Молодець, що приїхав, щось я здаю, тиск замучив.
Вона розповіла, що був лікар, виписав рецепт.Тепер треба з рахунку зняти пенсію й купити ліки, бо при собі грошей більше немає. Вже приготувала йому довіреність, щоб зміг за неї одержувати пенсію. Він взяв її сухенькі руки приклав до свого чола,
- В мене гроші є, не бідкайся. Я все зроблю, як треба.
Допоміг їй переодягтися, поспішав в аптеку та до ощадкаси.
Біля вікна каси нікого не було. За склом виднілося обличчя тієї самої дівчини, що зустрів на дорозі.
-Я хочу вас перепросити, повівся, як ідіот,- червоніючи видавив з себе.
ЇЇ погляд не був суворим, мовчала. Раптово зачинила віконце, почала рахувати гроші.
-Ні! Ні! Будь ласка, в мене до вас заява….
Віконце відчинилося, дівчина трохи зніяковіло, взяла документ.
-А що, бабця Маруся? Можливо захворіла, що сама не може прийти?
-Так. Я її онук Сергій. Тож ось і познайомились.
Отримав гроші, чомусь розгублено поводився, подумав, що це зі мною. Але іще раз зирнув на молоде ніжне, симпатичне обличчя дівчини й швидко вийшов.
За два дні Марії стало трохи краще, але з ліжка не вставала, крутилася голова, почувалася кволою, знесиленою.
Сонце ледь-ледь виднілося на сході…. Кричали півні, село в цю пору вже не спить. Десь дружно ґелґотали гуси, череда корів поспішала на пасовисько.
Сергій гнав автівку, виїхав на трасу. Понеділок, треба поспішати, встигнути до початку робочого дня.
Заява на відпустку вже була підписана головним лікарем,
- Ти, що пізніше плануєш… назовсім в село?
-Та ні, думаю підніметься бабуся на ноги та й приїду.
Автівка знову мчала в село… . По дві сторони дороги виднілися рядки буряків, поля з ріпаком та соняхом, а далі в ряд дерева та куші. Уважно вдивлявся в дорогу та думки поверталися до дівчини. Чия вона? Скільки років? Чи знає її бабуся? Ні, мабуть не заміжня, заспокоював себе.
Вже під`їжджав до двору, Марія сиділа на стільчику, махнула рукою,
-О приїхав, а як же робота?
-Все добре, я взяв відпустку. Задоволено подивилася на онука, він підійшов до неї, обійняв
- Ну як ти?
-Краще… бачиш же… Піднялася, вийшла на поріг, а по сходах боялася зійти. Раптом побачила на дорозі Маринку – Петрівських, вона йшла на роботу, от і гукнула її, щоб мені допомогла.
-Це та, що працює в ощадкасі?
-Так,а ти звідки її знаєш, вони ж років п`ять, як до нас приїхали,- здивовано подивилася стара.
-Та, так, якось їхав, бачив йшла по обіч дороги.
Він секретів від неї не мав, не соромився, засипав запитаннями. Стара крадькома позирала на онука, розповідала про все село. Хлопець тішився, дев`ятнадцять років, це ж чудово, не заміжня.
-Ну я вже заморилася, допоможи, піду полежу.
Сергій приготував картоплю, в сусідки купив сметани та молока. За обідом спілкувалися, обговорювали погоду та врожай. Після обіду рубав дрова,
-Бабусю, а ти поїдеш зі мною в Київ? В старої затрусилися руки, торкнулися білої хустинки, поправляла її.
-Що ти! А моя хата? Я вже думала… Закінчиться твоя відпустка, що буду далі робити…. Не знаю, подумаю. Але що там, на третьому поверсі робитиму? Як в клітці, ні з ким навіть поспілкуватися, ти ж на роботі щодня. Та й тобі треба одружитися, вже минуло двадцять п`ять, тож пора. А може в тебе хтось є ? Одружився, а мені зовсім нічого не сказав….
Він підійшов до неї, обійняв,
-Ну, що ти…Хіба б я зміг так вчинити. Думаю, що є.
-А хто вона? В Києві?
-Побачиш. Я піду може риби зловлю на вечерю чи на завтра, - намагався якнайшвидше перевести розмову.
Невеличка річка була трохи глибока, розповідала бабуся, що колись, навіть соми водилися в ній. Тепло на душі, такого спокою давно не відчував. Він задивлявся у воду, а бачив обличчя дівчини, посміхався, знову ловив себе на думці про неї. А можливо якось вдасться ближче познайомитися. Риба не дуже клювала та все ж декілька карасів, таки спіймав.
Повертався додому з відром, з якого ледь не вискакувала, хлюпалася риба. По дорозі назустріч йшла Марина.
-Добрий вечір,- зупинився.
Вона зашарілася, поправляла кучеряве волосся, яке спадало на вишиванку.
Вишиті червоні маки підкреслювали її округлу форму пишних грудей. О сама струнка, а така славна, все при ній, мов блискавка, промайнула думка. Вонапривіталася, сміливо дивилася в очі. Він не розгубився, пожартував,
- Ну, що покажеш де живе моя бабуся?!
Обоє весело засміялися.
-Може допоможеш юшки зварити?,- зненацька запитав її, сам не міг второпати, як це сталося.
-А чом би й ні! Зараз зайду додому, скажу батькам.
По вулиці йшли не поспішаючи, крадькома раз – по – раз повертала голову, поглядала на нього. А йому не вірилося, що все так просто сталося. Так непередбачено, був дуже задоволений.
Марія немов ожила, весело позирала на молодих, щось шепотіла сама до себе.. Вечеряли втрьох, стара збуджено розповідала про свою молодість, дивилася то на онука, то на Марину. Вона зрозуміла, що це все не спроста, відчувала, що дівчина сподобалася йому. Він, сам того не помічаючи, тримав дівчину за руку, йому так не хотілося, щоб вона йшла додому.
-Сергію, вже пізно, проведи Маринку додому. Віддай батькам, знай, за неї головою відповідаєш.
- Ну звичайно!
- Це не далеко, метрів чотириста, не більше, - тихо проговорила дівчина.
Вечір заворожував своєю красою. Неподалік, ще цвів жасмин, а на клумбі матіоли, пахощі п`янили голови. Він сміливо поклав руку на її плече. Вона не цуралася, мовчала, йшли не поспішаючи. Щось здавлювало в його грудях, хотілося обійняти, цілувати. Раптом затремтів, призупинився.Так, треба взяти себе в руки.
Вона помітила, здивовано зиркнула й відразу прискорила ходу,
- Ось, я вже вдома, що будеш батькам віддавати, як казала бабуся?
Не знати де взялася сміливість, рукою взявся за хвіртку. Раптово загорілось світло надворі, з хати вийшов батько,
-О!Думаю, де ти пропала…. Добрий вечір! - батько до нього протягнув руку.
Він привітався, але трохи засоромився. Старий більше ні про, що не запитував, повернувся до хати.
Сергій підійшов до неї, взяв за підборіддя, ніжно поцілував.
-Ну я пішов…. Давай завтра ввечері зустрінемося біля річки.
Вона оніміла, але не проти іще таких поцілунків. Це так сталося миттєво, здалося втратила самоконтроль. Коли прийшла до тями, розгублено кивнула рукою й кинулася до хати.
Забігла в кімнату, серце шалено билося. Відразу зайшла мати.
-Ти що така червона? Що в гостях в баби Марії була?
-Мамо, не питай нічого, в гостях та здається я закохалася. Він якийсь особливий , бере мене за руку, а в мене шалено б`ється серце, сама не знаю чого. Мати присіла за стіл,
- Ой доню, таке воно життя, молоді роки завжди прекрасні. Люди кажуть хлопець гарний, толковий, працює в Києві стоматологом. Дивися сама та май голову на плечах.
Марина не спала майже пів ночі. Все думала про нього, а може він так, посміятись….
Коли він прийшов додому,старенька вже відпосивала. Прохолодне ліжко, нагадало про її ніжний дотик уст. Ой, мабуть закохався.А вона й оченята закрила, немов очікувала іще, задоволений засинав.
Спливав час… Сергій зустрічав Марину з роботи. Йшли до нього додому, вона допомагала прибратися та готувала смачні страви . Йому це подобалося. Знайшла до мене ключ, думав про себе.
Якось одного дня він хотів зустріти її з роботи та був вихідний день, не знав куди себе подіти, чекав вечора.
Сонце ховалося за обрій... Річка переливалася різними кольорами, немов загравала з останніми променями. Марина йшла по стежці , поглядаючи на небо,
-Ой мабуть буде дощик! Бачиш… Он, звідти хмара пливе.
Він підійшов ближче. Вечірнє сяйво освітило її обличчя. Малинові губи манили до себе . Солодкий поцілунок…
Стояла зачарована, їй хотілося прилинути до нього. Здавалося, що він чує стук її серця. Обійнявшись, йшли мовчки.
Надворі вже стемніло… В воді час від часу хлюпалась риба. Почав накрапати дощ.
- Пішли скоро, бо змокнемо,- сказала Марина і з осторогою кинулася вперед до стежки.
Трохи змоклі прибігли до її хати. Батьки вже спали, двері літньої кухні були відчинені навстіж.
-Може ми там заховаємося, - запропонував їй.
-Добре, тільки тихо, пішли.
- Ой тут так зручно,- усміхнувшись, помітив хлопець.
Вона подала йому рушник,
Бери витрайся, з волосся, аж капає. Сама теж витирала своє обличчя й волосся, хитро позирала й посміхалася.За кілька хвилин закипів чайник, збуджені і веселі, з задоволенням пили чай. Час від часу позирали один на одного.Її погляд манив до себе, не відпускав його. Хіба можна було не помітити, як під сарафаном, при диханні підіймалися груди. Не зупинити бурхливі почуття, за якусь мить, присів поруч. Жадно, але ніжно цілував її уста і пив, пив нектар кохання.
Раптово пропало світло.
-Ой я забула, в нас о дванадцятій виключають електроенергію. Тобі мабуть пора.
Вона уважно дивилася на нього, в душі ж хотілося пригорнутися і ніколи не відпускати від себе.
Стояли пусті чашки на столі, на дворі знову пустився дощ. Мовчали.
Це мовчання дало йому час на роздуми.
-Я мабуть загубив голову, але тебе кохаю і хочу щоб…
Ніжно взяв за плечі, вона міцно притулилася до нього.
- Хочу, щоб ти стала моєю дружиною ,- сказав, дивлячись в її чисті очі.
Кров прилинула до обличчя, рум`янець зробив її ще кращою. Вся пашіла, він відчув, як в ній клекотала пристрасть. Відчув, що ще трохи, заволодіє нею. Нахилився, ніжно взявся за пружні груди, ласкав, занурився між них. Цілував, чув, як тремтіло її тіло. Вона сама розстебнула сарафан, дала волю своїм бажанням.
Немов виринав вулкан, емоції занурили їх в вогонь кохання. В неї це було вперше, неначе током, миттєво, біль пронизав все тіло, здавалося кров застигла в жилах. Жадала, була готова до цього, як квітка до запилення. Лежала знесилена, але щаслива. Руками прикривала груди.
Він обціловував її розчервоніле обличчя, шию. Молоде тіло причаровувало його, знов і знов припадав до грудей. Тонув у її очах, вони світилися, блищали вогниками.Вона ж умлівала від пристрасті, від його поцілунків. Щасливий, задоволений, немов купався в ласкавому, теплому морі.
Вляглися пристрасті… Дивився на неї, зловив себе на думці, як добре, що нарешті знайшов своє кохання.
По селі переспівувались півні, надворі сіріло…
Десь пташка пісню завела. З сараю чути галас гусей та качок.
Марина проснулася, одяглася. В голові бриніли мамині слова -(Май голову на плечах). Ой, що ж буде….
Він потягуючись, відкрив очі, уважно подивився на неї, поцілував.
-Все добре?
У відповідь кивнула головою, кліпнула оченятами.
- Ну пішли, бачу вже розвидняється.
- Куди? – запитала здивовано.
-Побачиш…
Вони підійшли до обійстя Марії, він намагався тихенько відчинити хвіртку, поспішив до хати.
- Ой, ще розбудемо!
-Ти думаєш вона спить? Я гадаю на нас чекає…
Марія сиділа за столом, пила чай. Сергій підійшов поцілував її в щоку.
-Благослови нас, бабусю.
Мовчки, ні слова не проронила, взяла до рук ікону, читала молитву. Вони перед нею стояли на колінах.
Вже разом пили чай. Молоді мовчали, Марина голову тримала трохи опущеною, про щось думала.
- Чому зажурилася? Любиш мого онука?! То ж радій і шануй!
Це щастя коли вийдеш заміж за коханого, – голосно сказала бабця, позирула на обох й продовжила,
-Сидіть вдома, далі моя справа, піду до твоїх батьків.
Марія в рушник замотала круглий хліб, трохи задумливо поглянула на молодят й потихеньку потопала до її батьків.
Вони саме обоє були на обійсті, побачивши стареньку, привітно привіталися. Відразу ж запросили до хати, запропонували чаю.
-Я багато говорити не буду,- поклавши хліб з рушником на стіл,- сказала Марія.
- У мене є хлопець, а у вас дівчина, я гадаю, якщо вони люблять один одного то так тому і бути. Я їх благословила.
Батько зіжавши губи, глянув на дружину,
-А Марина де? Хіба не спить?
- Вона в мене. Вже й залишиться в мене до весілля! Хай так буде, згадаймо свої молоді роки. Я знаю свого онука, якби не кохав, то б не привів до мене. Гадаю через тиждень відгуляємо весілля та й забере нас Сергійко в Київ. Жити є де, має квартиру. А я, ще й Бог дасть правнуків дочекаюся, що скажете?
Одна мить і на столі стояла пляшка з вином та закуска.
Марія задоволена розмовою поспішила додому.
Вона різко відчинила хвіртку, за кілька хвилин, посміхаючись зайшла до хати, молодята, як два голуби сиділи обнявшись.
-Ой, пристала я з вами. Все добре за тиждень весілля, -сказала кліпаючи очима.
Сергій підійшов до неї, взяв руку й поцілував,
-Що б я робив без тебе?
Стара просльозилася, -А я б тез тебе….
Марина підійшла до них, він обійняв їх разом,
-Все, тепер гадаю все буде добре, тож їдемо, бабусю?,- весело запитав.
Літні теплі, сонячні дні сприяли гарному настрою.
В селі готувалися до весілля. А Марія збирала речі, складала в валізи.
Видався чудовий, сонячний день... Три автівки від`їхали від сільського клубу, направлялися до пам`ятника – «Захисник Вітчизни».
Біля дому Марії вже чекали на молодих. Весело грали музики, все село збиралося на весілля.
Через два дні.... щасливі молоді і Марія автівкою їхали до Києва.
24.11.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702547
дата надходження 24.11.2016
дата закладки 07.01.2017
Тебя укрою... кружевом рассвета,
и... пледом, да, но... это же не в счёт!
Щекой коснусь плеча... Нет, не об этом
рассвет сегодня искренне поёт.
Я чувствую - поёт, со мною вместе!
Да, о тебе, и... снова о тебе,
о том, какой... немыслимо чудесный,
талантливый и умный, и... Рассвет
все тайны знает - как тепло от кружев,
укутавших медовый горизонт,
как дорог ты, как... каждый миг мне нужен,
чтоб... обожать вокруг буквально всё!
Как это объяснимо? Очень просто...
Всё дело в нас, в той близости сердец,
что согревает стынущую осень,
и солнцем наполняет каждый день.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697904
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 30.11.2016
Не отрекаются любя,
А, не любя, легко прощаться,
Ведь обижаешь не себя.
И стоит ли тут извиняться?
Ты дверь закроешь за собою,
И, без желанья возвратиться,
На встречу с новою судьбою
Желаешь ты поторопиться.
А тот, кто был тобой брошен,
Забившись в уголок дивана,
Дождями слез прольется в осень:
Ведь он любил, и без обмана.
Пройдут года, пройдут метели…
Не заживает в сердце рана.
И вновь весной звенят капели,
Но он пугается обмана.
Стереть бы в памяти разлуку,
Не думать, что вернется осень,
И взять кого-то вновь за руку,
Но вечер одинок и грустен.
А тот, кто с новою судьбою
Спешил скорее повстречаться,
В болото угодил ногою
И там ему пришлось остаться.
Пишу и думаю: зачем мы
Теряем тех, кто дорог, близок?
Зачем живем в объятьях дремы
И уважаем одалисок?
Наверно так уж мир устроен,
Что нам всегда чего-то надо,
И, пока жив, не успокоен
Плодами яблочного сада.
И хочешь вишенки, клубнички,
Набрать в ладонь малины спелой
И абрикосового злата,
Пока земля не стала белой.
А, там, и голова седая,
А, там, земля уже не носит,
И ты слабеешь, умирая,
И тело ничего не просит.
Мы все умрем и те, кто брошен,
И те, кто был не успокоен.
Ко всем приходит в жизни осень.
Поверьте, так наш мир устроен.
Одни уйду с любовью в сердце.
Другие с горечью обмана.
Закроется за всеми дверца.
И перестанет мучить рана.
22.11.2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702173
дата надходження 22.11.2016
дата закладки 22.11.2016
(Бейти та рубайят)
* * *
Забувши гіркоту марнотного життя,
Спокійно споглядаючи цей тлін до забуття
І осягнувши, що майбутнє – прах…
Живі ми – так хвала тобі, Аллах!
* * *
Наш світ – то глек марноти і брехні.
Життя з туману йде й проходить в самоті,
І будні сірі краплями мов ртуть…
Та є і радісні сторінки - Хайяма рубайяти квітами ростуть!
* * *
Хто для скорботи двері відчинив
Тому життя – пустеля хоч і повна див.
Хто радість віднайшов в простих речах
Тому життя яскраве дарував Аллах!
* * *
Нехай весь світ нудьга і Батьківщина – рідна чужина
Від смутку я далекий доки келих є вина:
Я радість віднайду в миттєвостях щоденних -
Ковток вина, краса коханки – й де вона, журба?
* * *
Весняні квіти, подих вітру,
Крапельки дощу і лісова луна -
Все, все мені будило спогад про коханку
Яка, на жаль, пішла у небуття…
* * *
Нехай обірве вітер білий цвіт,
Нехай весни минає швидко міт
В душі залишаться пісні які співав нам квітень.
Нехай на п’ять хвилин – ми зачаруєм світ…
* * *
Весь світ – ніщо, даремні сподівання,
Зів’януть квіти мрій – залишиться страждання
Налий вина! У владі цього трунку
Забудемо життя химерні візерунки…
* * *
Удвох з самотністю пів світу обійшов
Наслухався віршів, і прози, і промов
Нехай страждань я відшукав не в міру
В горах я рай собі знайшов і віру…
(Світлина автора віршів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329694
дата надходження 12.04.2012
дата закладки 22.11.2016
Допоки на світі є Він і Вона,
Допоки приходить квітуча весна,
Допоки стрічають рожеві світання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки красу можуть бачити очі,
Допоки зорять ясні місячні ночі,
Допоки бувають стрічання й прощання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки існують споріднені душі,
Допоки відчують, кому не байдужі,
Допоки зі щастям йде поруч страждання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки складатимуть вірші поети,
Допоки художники пишуть портрети,
Допоки надія живе і бажання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
Допоки на світі є Він і Вона,
Допоки не змовкне остання струна,
Допоки всміхається сонечко зрання,
Не згасне, не зникне, не щезне кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701556
дата надходження 19.11.2016
дата закладки 19.11.2016
А ти прийдеш, коли зійдуть дощі
Останніми краплинками із неба
І прочитаєш всі написані вірші
Мої вірші написані лише для тебе
А ти приїдеш, прийдеш у мої сни
Не гостем, а єдиним змістом
Загорнеш у обійми теплої весни
І зацілуєш поцілунковим намистом
А ти прийдеш, коли зійдуть дощі
Коли промінням засіяє твоє серце
І прочитаєш всі написані тобі вірші
Тривога у обіймах розірветься
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701243
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Тихесенький літній вечір спадав на землю. Сонечко готувалося спати, ховало останні промінці на заході. Вони мерехтіли, переливалися яскраво-помаранчевими та блідо - червоними кольорами, час від часу блискали золотом, визирали між хмаринок.
Навкруги все засинало. Мама квочка давно зайшла в сарай, ховала діточок під крильця, вони, ще трохи копошилися, ніяк не могли вкластися спати.
Кури та півень давно дрімали.
А надворі, в густій траві, пищало маленьке, жовтеньке курчатко.
Хоча перші літні дні були теплими та вечори і ночі були прохолодними. Воно загубилося, замерзло, блукало, шукало свою маму та вже не чуло її квохкання. Топталося на місці, присідало на травичку та вона його не гріла, тож знову жалібно пищало..
Барсик охороняв обійсця, був дуже відповідальний, щоб ніхто чужий часом не забрів на його територію. Лежав в буді, чув, як маленьке кликало на допомогу маму квочку.
Йому вже й трохи набридло та він сподівався, що курча знайде дорогу в сарай.
Аж раптом почув, як плигнув з паркану кіт, він відразу відчув - це чужий. Швидко вискочив з буди, почав гавкати,
-А ну! Чого лізеш? Тебе сюди не звали..
Кіт наїжився, очі стали злі й хитрі,
- Я кіт, куди хочу, туди і ходжу,… Ти мені не указ!
Барсик знявся з ремішка, він це робив дуже рідко, коли відчував, що комусь загрожує небезпека. Рвонувся за котом, той швидко тікав, з переляку опинився вже, аж за парканом.
Ага,подумав Барсик, це він почув, як пищало курчатко… І почав нюхати траву, знайшов слід до малого. Воно здивовано подивилося та відразу впізнало песика і почало до нього тулитися. Песик зрозумів, що хоче маленьке і прямо біля нього ліг. Не довго думало,
воно швидко залізло на спину, топталося лапками на місці та нарешті присіло. У Барсика була густа та довга шерсть, тож курчатко швидко вгрілося і задрімало.
Підійнявся місяць, ніжно переливалися, іскрилися зорі.
Та собаці зовсім було не до сну, він відповідально охороняв малого.
Ніч вже тікала. На сході танцювали перші сонячні різнокольорові промені. Небо змінювалось то голубим ,то фіолетовим, то синім кольором . Нарешті стало блакитним, навіть без хмаринок.
Десь недалеко, щось зашаруділо в кущах, чути було, як випурхнула пташка. Відразу дзвінко залунав її спів.
З курника раз у раз заводив свою пісню півень. Ну от,подумав Барсик, добре, що все добре, дочекався ранку.
Півень першим вискочив на подвір`я, розмахував крилами, оглядав все довкола, ніяк не міг вгамуватися, заводив свою пісню, -"Ку-ка-рі-ку". Кури вибігали з сараю, дзьобали насипане зерно. Аж ось і квочка вийшла з малими курчатами, квохкала, звала малих до себе, повела їх в траву.
Барсик тихо, не поспішаючи, почав підійматися на лапи. Курча
з`їхало з його спини немов з гірки. Воно вже почуло матусин голос,швидко побігло в її бік, песик задоволено дивився в слід.
Вже весело біля квочки щипало травичку, вона побачила його і так сварилася, що всі курчата підбігли до неї, уважно слухали. Своїм квохканням повчала малих, щоб слухалися її і не відходили далеко.
Барсик заліз в буду, скрутився калачиком, одним оком піддивлявся,як копошилися кури на обійсці .Тепер можна і поспати, думав про себе песик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701036
дата надходження 17.11.2016
дата закладки 18.11.2016
Прекрасен жизни необъятный свет!
Да здравствует моя свобода!
Когда её зову, она со мной!
Да здравствует прекрасная погода!
Друзей любимых целый рой!
Да здравствует в любви шальная радость,
Где в радости подарен новый слог!
Для счастья нужно только малость:
Лишь бы любовь дарить всем смог!
Да здравствует тепло моих объятий!
Прекрасен жизни необъятный свет!
И прелесть чувств... и радость новых платьев,
Когда во всём прекрасен человек!
31. 10. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698418
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 04.11.2016
А знаєш, я тебе кохала...
І зустрічі щораз шукала...
Щоночі тихо помирала...
Коли прийдеш, просто чекала...
А знаєш, дуже важко було...
Зривались щораз слова...
І знов в мені мовчки тонули...
І обертом йшла голова...
З ночами тихо розмовляла...
І з вітром навздогін кричала...
Страждала... плакала...кохала...
Та зранку знову оживала...
І падала, і піднімалась знов...
Шалено юшила із серця кров...
І знов у болю засинала...
На допомогу тебе звала...
Покірно знов тебе чекала...
І крила на шмаття рвала...
А знаєш, я тебе кохала...
Що ти не мій, тоді не знала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683153
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016
Та ночь была горячая, как день.
Тот день был в шрамах алого заката,
Когда вдруг оказался я нигде,
Когда ты от меня ушла куда-то...
Не умолкая, ливней пулемет
Гремит под грома гулкие гранаты -
Гроза теперь всегда со мной живет,
С тех пор, как ты тогда ушла куда-то...
И падают секунды, как топор
Умельца-палача,
Как капли яда...
Жизнь без тебя - смертельный приговор.
Мой приговор.
А ты ушла куда-то...
И ладно бы я знал куда ушла,
К кому и почему... За что расплата?
Ты на ночь поцелуем обожгла,
А утром - нет тебя.
Ушла куда-то...
Тебя всё ищет девочка-любовь
По улицам души моей распятой.
...Ищу и я - и не найду тех слов,
Чтоб объяснить, что ты ушла куда-то...
Июль,
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680928
дата надходження 30.07.2016
дата закладки 30.07.2016
Прости мене, за мою осінь в серці,
За сум і жаль не пролитих дощів.
Воно тобою вже давно не б`ється
Усе є так , як ти того хотів...
Тоді чому в очах твоїх теж осінь,
А не весна, яку ти обіймав?
Не йди за мною, світанкові роси
Коханням всохли, що ти не бажав...
І хоч вона, та осінь не минає,
І спогадом приходить листопад...
Та я прекрасні миті пам`ятаю,
Надіюсь що і ти в душі їм рад...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680724
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 29.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.07.2016
Йшов по лісі їжачок,
В нього безліч колючок.
Ніс він яблуко і грушку,
Дуже схожу на пампушку.
Поспішав він до діТок,
Стрів дорогою грибок.
І забрав його з собою,
Кущ минув із лободою.
Йшов він полем навпростець,
Там зустрівся горобець,
А коли дійшов до краю,
Повстрічався кущ розмаю.
Там він вийшов на стежинку,
І зустрів рабеньку свинку,
З переляку покотився,
Аж у хатці опинився.
Подарунки всім роздав
І тихенько спатки впав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670651
дата надходження 06.06.2016
дата закладки 08.06.2016
Стихотворный рассказ
На заборе петушок
Серебристый гребешок
Всегда весел, не сидел
Целый день песенку пел.
Он так надоел курице
- Что всё, кричишь на улице?
И пошла она в аптеку
Петушку купить таблетку.
А в аптеке то, суета
И спешат - все, кто куда
-Будьте добры, вас попрошу
Таблетку дайте петушку.
-Он всегда много кричит
А другим молчать велит
Провизор отвечает
- Что курица не знаешь?
Если будет петух спать
Легко в суп сможет попасть
Возмутилась курица…..
Ерунда…Подумала...
Хорошо, пущай живёт
Потерплю, уж пусть поёт.
25.04.2016г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661895
дата надходження 25.04.2016
дата закладки 25.04.2016
По жизни двигаюсь неспешно,
Как луч добра, во тьме кромешной.
Нужна, как прежде, осторожность,
Ошибок новых невозможность.
Сияет дней неповторимость;
Откуда в нас непримиримость
К инакомыслию любому...
и зависть мутная, к чужому?
Идет война: братоубийство,
С привитой сущностью российской.
В рядах не видно миротворцев,
Снуют отряды богоборцев.
Надежды заживо хороним,
В зловещем карканье вороньем.
Спаси нас, Господи, несчастных,
К людскому горю сопричастных.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651446
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 21.04.2016
Чи ти ще згадуєш і досі
Раптову зустріч ту весною,
Кохання золотаву осінь,
Та всі побачення зі мною.
Згадай весняний день чудесний
З нестримністю жаги любові,
Один ми одного як пестим,
Та нашу ніжність в кожнім слові.
Кохання дні всі ті чудесні,
Навік зостануться зі мною,
Хоч чередою збігли весни,
І скроні вкрились сивиною.
Хай править нами мить кохання,
Що окриляє нашу душу,
І гасить полум’я страждання
Та зрошує життєву сушу.
25.06.97
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609863
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 18.04.2016
На самоті із вітром край дороги
Я говорила про життя.
Знесилена шукала допомоги,
Бо почувалась, як дитя.
Чому це так, сама не розуміла.
Чому так швидко вибилась із сил.
Я пташкою у небо полетіла б
Та не розправити недужих крил.
Мій голос вже давно не солов'їний,
А так собі ширшавий і пустий.
Посеред літа вкрив дерева іній,
Навис над сонечком туман густий.
Лиш дві сльози, два голубих озерця-
Єдине чисте у моїх руках,
О вітер милий, не засип їх перцем,
Не воруши всі спогади в думках.
На самоті із вітром край дороги
Немов прозріла: це хіба життя
Просити щосекунди допомоги,
Якщо в невдачах винна тільки я.
З' єднаю сльози і зроблю намисто,
Нехай виблискує немов бурштин,
Ще й замішу сьогодні свіже тісто
І не дозволю ставити у тінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658499
дата надходження 10.04.2016
дата закладки 10.04.2016
Спливає ніч сузір′ями за край
І жовтий місяць випинає боки.
Бажань зорю скоріше відшукай,
Загадуй щастя, не зірвалась поки.
Тремтять осяяні листки кущів
І вітер стиха, ніжно пестить трави.
Я чую голос твій з глибин душі,
Всі переливи, всі його октави.
І наче, ти є поруч біля мене,
І обіймаєш ніжно, як завжди.
І щось шепочеш тихе і шалене,
І поцілунки….пам′яті сліди.
Розплющу очі, ось моя зоря…
Із тисячі її завжди впізнаю.
«щоб був ти мій, а я лише твоя…»
Я іншого бажання і не маю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598006
дата надходження 06.08.2015
дата закладки 09.04.2016
ПОЕТ І ГРОМАДЯНИН
переклад - О. Шнуренко
А ти, поет! обранець неба,
Глашатай істин вікових, не вір,
що не заможний і без хліба
Не вартий віщих струн твоїх!
Не вір, що впали духом люди -
Не вмер ще Бог в душі людей,
Молитва з Вірою живе у грудях,
Душа доступна для нових ідей!
Служи Поезії і для людей твори,
Свій геній виражай у слові,
Не зупиняйся, кожен день пиши,
У проявах Вселенської Любові
Для блага ближнього живи!
***
(оригінал)
А.Н. НЕКРАСОВ
А ты, поэт! избранник неба,
Глашатай истин вековых,
Не верь, что не имущий хлеба
Не стоит вещих струн твоих!
Не верь, что вовсе пали люди;
Не умер Бог в душе людей,
И вопль из верующей груди
Всегда доступен будет ей!
Будь гражданин! служа искусству,
Для блага ближнего живи,
Свой гений подчиняя чувству
Всеобнимающей Любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658265
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 09.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2016
Я думкою в небо знімуся,
Далеко-далеко у світ полечу.
Біля куща калини зупинюся,
Гілочку відкопаю і з собою візьму.
Посаджу кущ біля хати,
Милуватимусь як весною цвіте.
Грона її буду цілувати,
Коли пізня осінь прийде.
Та червона калина любові,
Про тебе, як згадка буде.
Згадаю юності дні чудові,
І серце трепетно замре.
Тебе в житті давно загубив,
Та образ твій юний пам'ятаю.
В теплих тонах його уявив,
Такою в пам"яті тебе зберігаю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642699
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 08.04.2016
Пусть вены покроются мхом,
Блокноты словами разрыты,
И в троеточии пропитом
Музицирует композитор.
Искали счастье, а нашли вино.
Планеты играются светом,
Художник рвёт полотно
Жертвуя чистым паркетом.
Солнечный лучик в глаза
Бьёт, не жалея зрачков.
Железнодорожный вокзал
Делает пару крючков.
Сумерки, звёзды выходят
Себя показать, посмотреть,
Стоят на самом проходе,
Мешая детям взрослеть.
Уроки не учатся, проза,
Стихи угождают в провал.
Небрежно оставлена роза..
Прости, что когда-то сорвал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658003
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 08.04.2016
Легли на плечи, словно эполеты:
На правом - ангел, а на левом - демон.
Я много лет играю роль поэта,
Ты много лет играешь роль поэмы.
Пишу тебя всю жизнь, пишу по строчке.
Слова обычны, рифмы все простые.
И не хочу подольше ставить точку -
Мне нравятся тире и запятые.
Тебя писал я пьяным и с похмелья,
Я комкал и бросал тебя в корзину.
Делился с музами случайными постелью
И прятал поцарапанную спину.
Порой вычёркивал я целые абзацы
И глупо вырывал с тебя страницы.
Я так любил пером в тебя вонзаться,
Чтоб между строк сюжетом насладиться.
Я не люблю читать тебя со сцены,
Писать в тебя неискренние рифмы.
Мне просто очень важны, очень ценны
Мгновенья наших строк, улыбки нимфы.
Мы каждый день свои играем роли,
Мы – режиссёры, критики, актёры.
Сценарии сжигаем в алкоголе,
Мы носим маски, пряча чувства в норы.
Легли на ось уставшие планеты,
Решаются порою теоремы.
Я много лет играю роль поэта,
Что пишет своей женщине поэму.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655336
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 06.04.2016
Так мало слів, які зігріють душу.
Так мало тих, з ким зараз я дружу.
Одним і тим же шляхом йти я мушу,
Обачно оминаючи межу.
Так мало фраз шептали її губи.
Так мало коливань і почуттів.
Романтик милий за добу став грубим,
Хоча, навряд чи він цього хотів.
Так мало мрій, які більш-менш досяжні,
Але й до них дві сотні перепон.
Вину одразу визнають присяжні,
Якщо любов поставити на кон.
Так рідко котяться від щастя сльози,
Так часто рідні враз стають чужі.
Так мало і поезії, і прози,
Яка б хоч щось залишила в душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657618
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016
Ти вільний птах?Лети у небо,
Тобі свободу тільки дай,
Ти вільний птах! Не стримуй себе,
Розправив крила і злітай!
Лети, лети про все забувши,
У височінь, у небокрай,
Та у минуле озирнувшись,
Ти хвилям мрії все віддай!
Ніхто про тебе не запамить,
Тоді і ти про все забудь,
Ніщо тебе назад не манить,
І не захоче повернуть.
Ти вільний птах?лети у небо
Не в змозі я тебе тримать,
Всі згадки ти лиши поперед,
Нема дороги вже назад,
На тебе хмари лиш чекають,
Вони підкажуть вірну путь,
Ніщо тобі не заважає
Минуле все перечеркнуть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657622
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 06.04.2016
Дрімучий ліс
прокидається весною.
Голубить серце
пролісковою білизною.
Стрункі берізки повняться
соковитою жагою.
Ялини милують погляд
одвічною, зеленою красою.
Ведмідь прокинувся і
біжить тропою, та
налякав нас із тобою.
Олені горланять,
гомінкою трубою.
І мандрують крутою
стежиною до водопою.
Пташиний пісне спів зачаровує
ліс і манить нас за собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655903
дата надходження 30.03.2016
дата закладки 02.04.2016