Дорогие Женщиы! С 8 Марта!
Ах, как сердце в груди колотится!
Ах, как кру'гом идёт голова!
Каждой женщине хочется, хочется!
Чтоб лишь ей
о любви все слова!
Мы и новые, мы и прежние,
Мы святые все, мы и грешные,
Но желаем, хоть раз, за всю жизнь!
Чтоб шептал нежно речи страстные,
Речи трепетные, прекрасные
Милый принц!
Мы душою наивны, доверчивы,
Свято верим признаньям, словам,
Ждём красивой любви...
мы — женщины...
А любовь ведь всегда права!
И пусть годы летят вереницею,
(Но, как хочется быть царицею!)
И душа ведь всегда молода!
Зажигаем ответные свечи,
Ловим страстные дивные речи,
Что воркуют нам принца уста...
Ах, как сердце в груди колотится!
Ах, как кру'гом идёт голова!
Каждой женщине хочется, хочется!
Чтоб лишь ей
о любви все слова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907246
дата надходження 08.03.2021
дата закладки 05.05.2021
(із збірки "Срібна місячна доріжка")
Наснилося:
блукаю в лісі,
Блукаю, плачу і зову:
- Гей! Друзі любі! Озовіться!
Де ж ви? Де ж ви?
Ау! Ау-у-у!
Навкруг дерева-хмарочоси
Задумливі і мовчазні,
Їх не проймуть ні біль, ні сльози,
Мовчать.
Не допоможуть.
Ні!
Вони закрили сонце, хмари,
В яку ж бо сторону іти?
Злі духи насилають чари,
Заплутують мої сліди.
Йду навмання.
Куди?
Не знаю.
І розпач серце обійма:
Дерева з краю і до краю,
Я серед них чужа.
Сама.
Прокинулась...
В душі тривога:
Чому наснивсь мені той ліс?
А може... сон - пересторога?
Спинись! Подумай! Озирнись!
Дивись:
ти в славі і багатстві
Ідеш до Сонця навпростець,
Тобі клянуться друзі в братстві,
У дружбі, вірності сердець.
А як у хащах заблукаєш,
У негараздах, бідноті?
Кричиш,
і плачеш, і гукаєш
Мов серед лісу
в самоті.
А навкруги знайомі, друзі,
І всі ховають суть в словах.
Не зазирнеш ти в їхні душі
Що кожен, справді, там сховав?
Отак, в мурашнику людському
Марнуєш час у суєті.
Серед людей,
як в лісі тому,
З самим собою, в самоті.
. . . . . . . .
Наснилося...
Блукаю в лісі...
Чи може,
сталось? Наяву?
Ау! Хто справжній? Озовися!
Ау !!!
А-у-у-у...
07.01.2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910848
дата надходження 12.04.2021
дата закладки 05.05.2021
В этот день всё было так же, как обычно. После работы, по пути домой, Тоня обошла все магазины, отстояла в очередях, и с полными сумками продуктов переступила порог своей квартиры уже в начале седьмого.
Муж и сын были дома.
Быстро разогрев вчерашний борщ и наскоро сварив вермишель и сосиски, накрыла стол, все неспешно поужинали, и каждый занялся своими делами.
- Мама, я уроки выучил! Мы с ребятами договорились вечером на турнике позаниматься. Я пойду.
- Хорошо, - отозвалась Тоня. - Но в девять ты должен быть дома. Пожалуйста, не опаздывай, не заставляй меня волноваться.
- Не волнуйся, мам, в девять буду.
Хлопнула дверь, отчетливо пробухали три прыжка на лестничном марше.
Взрослые приходили домой поздно, не раньше шести вечера, а Костик был свободен уже в два, ну максимум, в четыре часа. Так что во второй половине дня чувствовал себя, как вольная птица. Был он мальчиком спортивным и компанейским.
В два годика врачи обнаружили у него дефект зрения и прописали постоянное ношение очков. В детском садике и потом в школе дети дразнили «очкариком», он сердился, комплексовал, старался чем-то доказать своё превосходство.
Это удалось, благодаря спорту. Уже давно родители в квартире сделали перекладину над дверью в детскую комнату. Сначала подсаживали, а потом он научился сам, как обезьянка, упираясь руками и ногами о дверную коробку, добираться до импровизированного турника и подтягиваться, считая, сколько раз и стараясь улучшить результат. В семь лет уже легко мог подтянуться восемнадцать раз. Никто из друзей не был ему соперником. Видно, сказались и гены, переданные родителями: и отец и мать были людьми рослыми и сильными.
Во дворе школы, которая находилась рядом с домом, были турники, трапеции, брусья, и стайки мальчишек постоянно слетались туда, демонстрируя друг другу своё мастерство.
И конечно, равных Косте не было. Это придавало уверенность, но тем не менее, в пятом классе он выбросил свои очки. Вначале ничего на доске не видел, но со временем зрение немного улучшилось. Во всяком случае, не доставляло особых неудобств.
Тоня закончила дела на кухне, взглянула на часы. Без пяти девять. Где же Костик? Пора уже идти домой. Несмотря на то, что ему уже пятнадцать лет, и ростом вымахал выше родителей, но не нарушал усвоенное ещё с малых лет правило, что домой надо возвращаться не позже девяти.
Вышла на балкон. Тёплый апрельский вечер благоухал ароматами цветущих деревьев. Во дворе совсем темно, но всё же рассмотрела двух ребят, сидящих на лавочке.
- Костик?
- Да, мама. Я знаю, что пора домой. Я ещё немного посижу и приду.
- Хорошо. Только недолго. Спать пора.
Вернулась в кухню, придирчиво осмотрела, всё ли убрано.
Кажется, всё в порядке. На плите остывает большая кастрюля борща и чугунок с гуляшом. Что ж, на пару дней будет чем кормить семью. Так устроена их семейная жизнь, что основная еда и готовится и употребляется вечером, так как день отдаётся работе и только вечер принадлежит себе.
Хлопнула входная дверь, пришёл Костик.
- Давай, сынок, прими душ и иди спать. Кушать будешь? Свежий борщик, гуляш. С пылу, с жару.
- Нет, мам. А мы с Ромой спросили у какого-то дядечки, который час, было без двадцати девять, - рассказывал Костя, усевшись на кухонной табуретке. - Ну, мы решили немного посидеть, потрещать на лавочке.
- Что значит «потрещать»? - переспросила удивлённо.
- Ну, мам, это значит, просто поговорить. Как ты не понимаешь?! А тут Клёпа едет на мопеде.
- Костя, странные у вас обычаи, всем прозвища давать. Почему по имени не называете друг друга?
- Ма, ну так удобно и понятно. Сейчас всем пацанам родители одни и те же имена дают. У нас в классе пять Андреев, три Сергея, четыре Сашки, - стал перечислять Костя. - Только я и Роман в единственном числе. Ну вот, едет Клёпа на мопеде, увидел нас, остановился и говорит: - Я съезжу на заправку, и через пять минут буду. А Ромка тоже решил с ним поехать, сел на багажник, и они уехали. Ну, я ждал, ждал, а их нет и нет. Ну и понял, что пора домой. Я же не сильно опоздал?
- Ну и правильно, что ушел домой. Немного, конечно, опоздал. Но я ведь видела вас с Ромой на лавочке, знала что скоро будешь.
На следующий день муж пришёл с работы раньше. Когда она вошла в квартиру, встревоженно взглянул на неё и сказал:
- Сейчас шел домой через соседний двор, там люди стояли... Такая новость... Ты представляешь, вчера вечером Клёпа разбился на мопеде.
Она услышала, но умом не восприняла эту информацию.
- Как разбился? Небось в больнице лежит с травмами.
- Разбился насмерть, - уточнил муж.
- Как это, насмерть?! - не хотела верить. - Ты наверное не понял.
- Ты что, не слышишь, что я говорю?! Завтра похороны.
Тоня растерянно села в кресло. Вспомнился вчерашний разговор с сыном.
- А Рома? Что с Ромой?
- Рома в больнице.
Щёлкнул замок, пришёл Костик. Тоня бросилась к нему.
- Костик! Что, как, когда? Это правда?
- Да, мама. Когда они поехали на заправку, было темно, а там поворот. Из-за него выскочил «Икарус», и мопед прямо под задние колёса попал. Рому отбросило в сторону, даже переломов нет, а Клёпа...
Костя сглотнул ком в горле, взмахнул рукой и молча пошёл к себе в комнату.
Тоня ушла на кухню. Автоматически делала повседневную рутинную работу, а мысли и воображение рисовали страшную картину происшедшей трагедии.
А ведь рядом, совсем рядом с пострадавшими ребятами был и её Костик!
Она вспоминала то, что знала о погибшем Клёпе, которого на самом деле звали Серёжа.
Его и старшего брата мать воспитывала одна. Отец бросил семью, когда дети были ещё совсем маленькими, и исчез. Милиция его искала, чтобы заставить платить алименты на двоих ребятишек, но он «гастролировал» по Сибири, Чукотке, Сахалину, другим отдалённым регионам огромной страны, уклоняясь от гонявшихся следом исполнительных листов. Так и растила мать детей одна, на свою скромную зарплату.
Когда старшему сыну исполнилось двадцать два года, у него обнаружили запущенную болезнь почек. Поболев немного, он умер. А вот сейчас трагически ушёл из жизни второй.
Тоня думала об этой несчастной женщине, и невольно впитывала, вбирала в себя её состояние. Всегда чутко реагировала на горе других людей, переживая, пропуская его через себя. Думая о чужой, совсем незнакомой женщине, испытывала острую, щемящую душевную боль, которая сжимала сердце и вызывала неудержимые рыдания.
Муж зашёл на кухню и, увидев залитое слезами лицо жены, недоумённо спросил:
- Что случилось?
- Я не могу, - с трудом, сдавленным голосом, выталкивала из себя слова, - Я не могу успокоиться. Боже, какое горе! Каково бедной матери пережить такое!
- Успокойся, - подошёл муж, полотенцем вытер её мокрое от слёз лицо. - Тоня, не переживай сильно. Конечно, жалко мать, и жалко мальчика. Но неизвестно, как бы сложилась его жизнь. Люди говорят, что он был непутёвый. Уже в свои годы сильно выпивал и употреблял наркотики.
Но Тоня сама хотела, и никак не могла успокоиться. К тому же, ей не приходилось сталкиваться вплотную с алкоголизмом и наркоманией. По своей наивности думала, что это не болезни, а просто слабоволие и нежелание человека сделать усилие над собой, что стоит ему только захотеть, и...
Она не представляла социальную опасность этого явления, то-есть, не только для самого человека, попавшего в зависимость, но и для окружающих его людей: членов семьи, родственников, друзей.
Недаром говорят в народе, что дурной пример заразительный.
На похороны Тоня не пошла. Знала, что будет сильно переживать и не сможет сдержать рыдания. Но и дома никак не могла успокоиться.
Муж сердился, пытался отвлечь от мрачных мыслей. Но каждый вечер, оставшись одна на кухне, она горько плакала, жалея и скорбя за безвременно ушедшим из жизни мальчиком и о его матери, оставшейся один на один с двойным горем.
Вот уже неделя прошла, а она всё не может отвлечься от мыслей о случившемся.
В тот вечер Тоня допоздна задержалась на кухне. Время от времени, приступами, охватывала её скорбь и горечь, к которым как-то незаметно присоединилась вкрадчивая мысль о том, что и Костик был рядом, и мог сесть на багажник мопеда. Но она не пускала эту страшную мысль в глубину своего сознания и воображения.
И тут внезапно что-то привлекло её внимание. Взглянула в окно и замерла.
По карнизу, спокойно перебирая ножками, ходил белоснежный молоденький голубок. Он приостанавливался, поворачивал головку, смотрел на Тоню, а потом снова шёл вперёд. Дойдя до конца карниза, не спеша разворачивался, и шёл в обратную сторону. Время от времени останавливался, поворачивая головку к Тоне, словно хотел что-то сказать.
Взглянула на часы, был двенадцатый час ночи.
А голубок ходил и ходил, спокойно и уверенно, и каждый его шаг возвращал её к жизни, словно забирая по капельке осевшую в душе чужую боль.
- Что это? Кто это? - подумала изумлённо. Никогда раньше не видела, и не подозревала того, что в это время суток голуби могут вот так расхаживать на уровне четвёртого этажа. Думала, что в это время они спят в своих гнёздах.
- Кто ты? - мысленно спрашивала, застыв на месте и не отводя взор от тёмного окна, где белой каплей света отчётливо выступал молоденький белый голубок. - Кто ты?! Душа погибшего Серёжи?
Голубок поворачивал к ней головку, смотрел внимательно то одним, то другим глазом, и снова продолжал свой путь, словно стараясь натолкнуть на какую-то другую мысль, которая витала в воздухе и не могла пробиться сквозь густой туман, сгустившийся за последние дни во всех уголках и закоулках её интуиции.
Тоня застыла, боялась пошевелиться, а голубок вдруг исчез. Как будто только что был, она глаз с него не сводила!
Неужели отвлеклась, и сама того не заметила? А сейчас карниз подоконника пуст. Странно!
Долго не могла уснуть. Вот уже почти двадцать лет живут они в этой квартире, но даже днём голуби не прилетали к окну. Бывало, синички зимой заглядывали, стучали клювами в стекло, увидев что-то съедобное на подоконнике, реже - воробьи. Но чтобы голуби?!
Конечно, Тоня запомнила этот случай на всю жизнь, искренне считая, что прилетала к ней душа погибшего мальчика.
И только через много лет услышала, уловила мысль, которую в ту ночь не впустила в сознание оглушённая болью интуиция.
Прошло более двадцати пяти лет. В тот день она только что пришла из церкви, очищенная и умиротворённая после проповеди священника. Почему-то вспомнился белый голубок. И внезапно осенила догадка, даже не догадка, а твёрдое убеждение:
Белый голубок! Это ведь был Ангел-Хранитель!
Ангел-Хранитель, посланец Бога!
Светлая сила, призванная оберегать и ограждать людей от тёмных, злых сил.
Тёмные, злые силы подкрадываются тайно и незаметно. Они цепкие и стойкие. С ними легко войти в контакт, но очень трудно избавиться, выбраться из мутной пучины их влияния.
Эти силы забирают в свои сети людей слабых и неустойчивых, вовлекая их в пагубные зависимости и пороки, и уже через них рассеивая в обществе своё адское семя.
Да, этот Белый Голубок был Ангелом-Хранителем!
Её семьи, её пятнадцатилетнего Костика!
2012
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912817
дата надходження 04.05.2021
дата закладки 05.05.2021
Свіжий, вже теплий, вітерець доносив духмяні запахи палаючої торішньої трави. Люди вивільняли від неї свої городи перед тим, як засадити їх картоплею, буряками, гарбузами та іншими овочами. В голодні повоєнні часи людям кожної весни виділяли городи в полі, недалеко від міста, щоб виростили овочі, щоб легше було виживати.
Вогнище палало на дорозі, весело потріскуючи і розвішуючи в повітрі легенькі сизуваті дими. Ми, діти, стояли навкруг нього і зачаровано дивилися на вогонь, що ніби жива істота, чмихав димом, дихав, стрибав з травинки на травинку, затухав в одному місці високої купи, вижидав, причаївшись, і раптом стрімко спалахував десь поряд. Старші діти підправляли його довгими лозинами, підкидали свіжі порції сухої трави, а ми, малеча, мовчки милувалися полум'ям. Я у свої чотири рочки таке диво бачила вперше.
Неподалік сіріла голим прозорим віттям лісосмуга, і старші хлопці, порадившись, побігли туди за сухим листям, покидавши свої лозини. Я підняла одну з них і почала ворушити вже ледь живе вогнище. Це так мене захопило, що нічого навкруг не помічала. Раптом почула голосні крики:
- Ніна! Ніна! - кричали люди і бігли врізнобіч від хлопчика, що, ідучи із лісосмуги, тримав у руках якусь чудернацьку штуковину.
- Кого вони кличуть? - здивувалася я. - Яку Ніну?
А до мене вже підбігла мама, підхопила на руки, притиснула до себе, і з острахом дивилася на татка, який тихенько підходив до хлопчика і лагідно умовляв:
- Не бійся. Не кидай. Не кидай. Дай мені. Обережно. Обережно...
Але малому не хотілося віддавати чужому дядькові цікаву іграшку, щойно знайдену під купою сухого листя. І він чимдуж побіг назад, у лісосмугу. Тато біг слідом, і я чула:
- Обережно! Це Ніна! Поклади на землю! Обережно!
Раптом хлопчик через щось перечепився, штуковина відлетіла вбік, а він, наче птах, розкинувши руки, пролетів декілька кроків, і впав на землю вниз обличчям. І тут щось блиснуло і вибухнуло, піднявши в повітря стовп куряви.
Я і не зчулася, як опинилася на землі, під мамою, що прикрила мене собою. Перелякано мовчала, чуючи крики, схвильовані вигуки, плач. Але я була маленька, і не розуміла, що відбувається.
На щастя, хлопчик залишився живий, але без ока, і без лівої руки.
Такі “іграшки” “діти війни” часто знаходили в лісах, на полях, навіть на своїх горо'дах. В школі зі мною навчалися чимало травмованих дітей, тих, кому поталанило залишитися живими.
Не відразу, пізніше, я зрозуміла, що люди кричали:
- Міна! Міна!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821329
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 05.05.2021
Приналежність до Homo sapiens, ще не робить нас людьми.
Скільки потрібно пройти кілометрів,
щоби нарешті, уже, зупинитись?
Змінити футболок, курток чи светрів.
Жити? І просто із цим всім змиритись?
Скільки розвіяти праху над морем.
Щоби звільнити заковату душу.
Досить уже прикидатися хворим.
Скинув суспільство. Без огляду рушив.
Скільки молитися псевдоіконам
Щоби нарешті уже зрозуміти,
Ми особистості... Вільні персони...
Хочеш летіти? То будеш летіти.
Досить нам вже диктувати закони,
Вчити незрячого правильно жити.
Ми - це і є наші всі заборони.
Хочеш любити? То будеш любити.
Треба пройти хоч мільйон кілометрів.
Знаючи: "Завтра можливо не буде"
Стерти підошви улюблених кедів.
Не зупиняючись жити...
МИ ЛЮДИ.
Реквієм байдужому суспільству
21.05.2017р.
(с) Володимир Ухач
#Поезія #Мистецтво #Лірика #ВолодимирУхач
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735044
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 11.07.2017
Искажена, изглодана, истоптана,
Изгажена и выпита до дна,
Истрёпана, измызгана, измотана,
Унижена, изрыта, чуть жива;
Поломана, истерзана и брошена,
Безмолвна, как замёрзшая река,
Опошлена, посажена и скошена,
Но, всё-таки, тобой она жива:
Хрома, больна, слепа и безголосая
Всю жизнь ползёт к святому алтарю,
Безрадостная, нищая и босая
Она твоя -- тебе её дарю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694559
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 25.12.2016
Я люблю тебя тихо, неслышно,
По душе тёплым ветром скользя,
Незаметный и, даже, чуть лишний,
Как осенняя морось дождя.
Я тебе разглядеть не позволю,-
Я храню твоё сердце от бурь,-
Что скрываю за мрачной водою
Ясных глаз голубую лазурь.
А, когда я коснусь неслучайно
Губ твоих пожелтевшим листом,
Не узнаешь моё ты касанье,
И не вспомнишь об этом потом.
Я своей непогодою скрою
Тайный трепет душевной тоски,
Я, как ветер зимы, не завою
Когда думы нестерпны мои.
За твоё позволенье молчаньем
Твои волосы ветром трепать,
Я готовый томиться исканьем
И, найдя, навсегда отпускать.
Пусть я буду не познан тобою -
Грусть моя не воздастся тебе,
Осень только страдания вскроет,
А улыбка сияет весне.
Ты согреешься солнца лучами,
А когда прекратит согревать,
Приходи на свиданье с ветрами,
Чтоб опавшие листья обнять.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691074
дата надходження 27.09.2016
дата закладки 25.12.2016
Спасибо тебе, мама, за улыбки
Которые ребёнку не дала,
За жизнь, за свет, за счастье по ошибке,
И что не ты ночами не спала,
За то, что не твоей рукой ведомый
Он сделал свои первые шаги,
За то, что дом чужой родным стал домом,
Что мамины не кушал пироги,
За то, что и совет, и утешенье
Не у тебя, а у других искал,
Что у тебя в слезах просил прощенья,
Себя в твоей измене обвинял,
За то, что мир из миллионов красок,
Сумел вместиться в капельке дождя,
За то, что страх не убивает сразу
Отравою дыханья без тебя.
Спасибо тебе, мама, за ученье:
Во мне не сыщешь ветреность свою,
Мои шаги таят твоё прощенье:
Я никогда тебя не повторю.
P.S. Просьба не связывать выше написанное с судьбой автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700133
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 25.12.2016
За две минуты до победы,
Лёжа в обугленной траве,
Смотрел, как догорает небо
В прохладно-утренней войне.
Роса лучами раннего рассвета
Пылает пламенем в распаханной груди,
За две минуты до своей победы
Он ад оставил где-то позади.
Когда, с кем жил ты рядом, словно с братом,
Горит в предутренней заре,
Когда ладони с автоматом
Лежат без тела на земле,
Когда в обугленных останках
Ты лица видишь, узнаёшь,
А после то взахлёб, то залпом
Из фляги самогонку пьёшь,
Когда от криков адской боли
Всю ночь не можешь глаз сомкнуть,
И не хватает силы воли
Хотя бы хлеб в себя впихнуть,
Когда кусты на каждый слышный шорох
Ты очередью косишь, как косой,
Когда весь воздух - выгоревший порох,
Когда жизнь кажется военною тропой,
Тогда осознаёшь, что ад - он рядом,
Он разрывает сердце изнутри
Своим убийственно-свинцовым взглядом,
И видишь лишь победу впереди...
За две минуты до своей победы
Он эту чашу до краёв испил.
Жизнь истекала в утреннее небо -
Он ад прошёл..,
а значит победил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612131
дата надходження 09.10.2015
дата закладки 25.12.2016
Вандалом, изувечившим святыню,
А, может, ветром, спорящим с дождём,
Любовно превращал твой мир в пустыню,
Его поля паля своим огнём;
Разлилась в пропасть талая река,-
И, вот, в моей руке твоя рука.
Измучилась пустыней, истерзалась,
Как песня рвалась, сердцем из груди,
Оазисом волшебным показалось
За косогором поле... Уходи.
Лилась вода в песок немым ответом:
Оазиса мираж нам на двоих,-
В пустынях душ крик отозвался эхом
и снова стих.
В твоих глазах теперь горит волненье,
И сердца жаждой манящий призыв,
Как-будто страсть извечного паденья,
А не любовь ко мне таится в них.
Смела, горда, порой, неискусима,
Ты по сердцам, ещё живым, идёшь,
Ранения желанны и красивы,-
Ещё горяч души игривой нож.
Лишаешься тогда отдохновен-
Ья,
Наградой эту рану получив,
И, как звезда, в груди сверкает жженье,
Как перл переливается надрыв...
Однажды ты устанешь от блуждений -
Всю теплоту растратишь на других,
А для себя оставишь пыль забвений
и этот стих.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690125
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 25.12.2016
́Бывает так, что рядом - никого,
И не ́за кого взглядом зацепиться,
Пустынный ветер на песчинки злится,
Ища пристанища,
И не найдя его.
Костры сгорят и листья все истлеют,
Весна влетит,
но не в твоё окно,
И снова листья на ветвях стареют,
Желтеет кожа, морщится чело,
Быстрее пробегают дни, недели,
Как-будто набирая ход,
Огни сольются в разноцветной карусели:
Где кто стоит сам чёрт не разберёт.
И ты один...
Размытые картины
Не рассмотреть поближе, не понять.
Мир рушится со свистом гильотины
И в хаос превращается опять.
...И новый мир воздвигнешь за неделю
Примеришь на себя и
разобьёшь.
Тебя не знают здесь.
Тебе не верят.
Не вспомнят о тебе когда уйдёшь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555867
дата надходження 30.01.2015
дата закладки 25.12.2016
Осенние осины снова спрячут
Мою тоску под павшими листами,
Мы так давно прощаемся с мечтами,
Что наши слёзы ничего не значат.
Нас разделила жизнь напополам:
Как и меня, вас осень обокрала -
То, что весна и лето нам давала,
То осень в ноги бросила ветрам.
Обглоданные остовы стволов
Торчат теперь белесыми костями,
И мрачен свет из трещин туч над нами,
Как в погребе небесных городов.
Деревья, словно руки из могил,
Цепляются ветвями за одежду,
В листве похоронив свою надежду,
Проумираю то, что не дожил.
Тут это просто - тут всё дышит сном,
Какой-то завершённостью всё дышит,
Спокойствие зовёт того, кто слышит
Навек укрыться лиственным ковром.
И вот я здесь - вновь осень позвала,
Нашёптывая грустью безнадёги,
В осеннем парке завершить дороги,
Что привели куда-то не туда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700141
дата надходження 12.11.2016
дата закладки 25.12.2016
Маленька-маленька скринька,
А в ній заховався всесвіт.
У крихітних очках синіх
Любові й тепла безмежність.
Маленьке-маленьке диво
Приносить велику втіху.
Підстрибує серце щасливо
Від твого дзвінкого сміху.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704244
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Что утром поднимает настроение?
Какой подарок нужен-наугад?
Чтоб победить депрессию осеннюю?
Пирожное и кофе...шоколад...
А после дня рабочего нелегкого,
Когда лежит усталости печать,
Зарядит бодрой свежестью, спокойствием
Ромашково-имбирный мятный чай.
Что вечером снимает напряжение
Когда все мысли вьются невпопад?
Подарят чувство счастья и везения
Коньяк...лимончик...кофе...шоколад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698950
дата надходження 06.11.2016
дата закладки 19.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.12.2016
Дожили...докотились...боліло,пекло
Вже давно нам простим українцям-
Хтось по нитці збирає докупи добро,
Ну а хтось- у багатстві по вінця.
У одного натруджені руки печуть
І щоденні довічні турботи.
А у інших-мільйонами гроші течуть,
Дім, престижна машина й робота.
Як же треба любити себе і сім'ю,
Щоб грабастити все без упину?
Наче жити довічно прийдеться в раю.
І начхати їм на Україну.
На країну мою, що красива така
Трударями, полями, піснями,
Гордим духом своїм,шелестінням гаїв,
Короваями та рушниками.
Але всі ми тут люди- на грішній землі.
Довелося нам тут народитись,
Прорости тут корінням зміцнілим своїм
І кохати, творити, трудитись.
Хто при владі-вказали на статки свої.
Де ж бідненькі ви всі їх набрали?
Працювали в поту од зорі до зорі?
Чи нахабно в народу їх вкрали?
Щиро дивитесь в очі-правдиві такі,
Мов життя у вас без декорацій.
І хизуєтесь перед народом своїм
Всім багатством із е-декларацій.
А про душу подумати запізно вже?
Чи нікому це вам не потрібно?
Янгол може від бідності вас й вбереже.
Потонути в багатстві-це гідно?
Відірвіть же від рота смачнющий шматок
Та віддайте нещасній дитині,
У якої життя висить на волосок,
А в душі-незбагненні надії.
Не губіть хоч частину життя нанівець.
Шкода нам вас усіх, ох як шкода.
Порятуйте ви душі свої всамкінець.
Це остання для вас всіх нагода.
Сім'ї ваші живуть за кордоном давно,
Покохали сумлінно чужбину.
Геть із крісел,від влади, з держави, багно,
Як не любите ви Україну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700660
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 19.12.2016
Осень подкралась седыми туманами,
Дождиком мелким и серыми тучами,
Золотом листьев, кустами багряными
И паутинками в небо летучими.
С ветром гуляет, играет и тешится,
Мелкие тучки по небу гоняет.
В лучиках солнца сентябрьского нежится
И по ушедшему лету скучает.
Ветром махнув и всплакнув на прощание
Крупными каплями, птичьею стайкою,
Дав сентябрю теплой быть обещание,
Стала она полноправной хозяйкою.
Краски и кисточки-все подготовила,
Чтоб понаряднее все разукрасить.
Гроздь виноградную -синей расцветкою,
Яблоки,груши в саду- в желто-красное.
Плечи укутавши шаль-паутинкою,
В сговоре с ветром ,с дождем или с тучами,
Заворожила своею картинкою,
Леса осеннего песен созвучьями.
Осень- красивая, статная, властная.
Дама приличная, стильная, гордая.
Осень кокетливо хочет быть разною.
Чудной, роскошною-в ногу чтоб с модою.
Осень капризная и переменчива-
То прикоснется к нам солнечным лучиком.
То загрустит, станет тихой, задумчивой,
Пасмурной, строгой, обнимется с тучами.
Осень подкралась кокеткой улыбчивой...
Как бы на цыпочках- тихою поступью...
Утром холодным и веткой калиновой,
Лучиком солнечным, лиственной россыпью.
С солнечным летом прощаемся осенью.
Веет тоской с опустевших полей,
С листьев, окутанных мелкою проседью,
С песни летевших на юг журавлей...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699094
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 19.12.2016
Уж дожили и мы до 50!
Полвека жизни-кругленькая дата.
Друзья,знакомые-поздравить все хотят.
Как рада же за вас я всех, ребята!
При встрече узнаем мы всех легко,
По-прежнему - МАЛЬЧИШКИ и ДЕВЧЕНКИ!
Нам далеко еще до СТАРИКОВ!
Вон голоса еще звучат как звонко!
У каждого из нас теперь семья,
Друзья, заботы, дети и работа.
И выросли уж дочки, сыновья.
Уже и внуков водит в школу кто-то.
А дети взрослые почти у всех у нас.
Другие нравы-нас не понимают.
Им говоришь, советуешь подчас.
В ответ:"Пап,мам...Ну взрослый я!Язнаю..."
Им невдомек, что сколько бы им лет
Не довелось прожить на свете этом,
Родительского сердца огонек
Плывет по жизни рядом-греет, светит.
А жизнь бывает тяжела подчас.
Не все и не всегда бывает гладко.
Приди ,дитя,склонись на мамино плечо
И руку батину пожми украдкой.
А нам больнее ведь за них вдвойне.
И хочется отдать все-все на свете.
Молитвами от бед их уберечь
И защитить-они же наши ДЕТИ!
Да, дожили и мы до 50!
Пускай уж нет той юношеской прыти.
Но а в глазах то лучики блестят.
Не дожил к юбилею только Витя.
Взгляну на вас при встрече иногда.
Да все такие-прежние ребята.
Не портят-ни фигура, ни года,
Какая б ни была в нас в жизни дата.
Живем мы в разных странах, городах.
Кто-на родной земле,а кто-за рубежом.
Не важно где- в квартирах иль в домах.
Идем по жизни с школьным багажом.
При встрече часто вспоминаем 1-й класс.
И первую учительницу с нами.
Как буквы выводить учила нас,
Считать,писать, переносить слогами.
Как маленьких птенцов собрала нас-
Оберегать и опекать стремилась.
И дружбе, доброте учила класс
И чуткостью души своей делились.
Спасибо, Марь Иванна, вам от всех
За те азы добра, что в нас вложили.
Вас с нами нет-вы там- на небесах.
А память о себе вы заслужили.
Макарыч-физик-классным папой был!
Указка , кудри, и "Opal" за ухом.
Мог единиц наставить всем с лихвой.
Земля ему всегда пусть будет пухом!
Потом учило много нас учителей.
Поклон вам до земли за труд нелегкий!
Как вспоминаем вас-становится теплей.
Мы не забыли школьные уроки.
Как лакмусовую бумажку применять
Учили нас-среду она покажет.
Людей плохих-хороших отделять
Не индикатор-жизнь дальше подскажет.
И как налить Н2О в кислоту
И чтобы не обжечься-ведь опасно!
И в жизни-если сильный разогрев-
Не жди-взорвется, не психуй напрасно!
Шушуканье, записки ,пересмех
и :"Дай списать!"-и черновик по кругу.
Потом одна ошибка в семерых-
Зато не подставляли мы друг друга!
И помню я Надюшкину косу-
Толстенную и длинную- по пояс.
У Игоря веснушки на носу
А дрался он- за них не беспокоясь.
Дрались мальчишки в классе иногда,
А после синяков-мир-дружба-жвачка.
Мирил наш классный драчунов тогда
И лишняя по алгебре задачка.
И помню-не забылось до сих пор,
Как первенство делили в нас девченки.
Дрались, ругались-был коротким спор.
Мелькали в воздухе короткие юбчонки.
Резвились,бегали,дурели иногда.
В стекло попали и ,разбив окошко,
Танюха с Толиком добегались тогда-
Разбили одинокого ТОТОШКУ.
Как парты двигали по классу-было нам!
Наш классный вафли ел- а мы сидели...
Но не признались кто- а есть хотели...
И поскорей умчаться по домам.
А первые влюбленности потом!
Записки о любви- подбросить тайно.
И слезы,дерганье косичек за углом.
И первый поцелуй-как бы случайно.
А волейбол, а лыжи, стадион...
Весенний кросс-не просто, на оценку.
Девченки сачковали иногда,
Чтоб просто посидеть до переменки.
А помните, как в День победы нам
В почетном карауле быть хотелось.
Чтоб честь отдать погибшим землякам
И ветеранам-выжившим-за смелость.
Хороший,дружный,милый,озорной!
8-й наш класс-умчалось все куда-то...
"Один за всех-и все за одного"-
Девиз наш был-вы помните,ребята?
Макулатуры кучу подсобрав,
Металлолома целую телегу,
Бабулек местных криков распугав,
Тянули в школу все-бегом с разбегу...
А как зимой в сосновый зимний лес
Ходили собирать все вместе шишки.
Срывали их-снег сыпался на нас.
Назад тянули полные мешки мальчишки.
И помню как в Наталовку весной
На великах мы ездили однажды.
Сломался велик-Вовка свой отдал.
А сам поехал на моем-не важном.
А помните-как в пионеры принимали нас?
И каждый лучше быть стремился.
Не сразу всех-а лучше кто учился,
Активным был иль в спорте отличился.
Потом отбор серъезный в комсомол.
Зубрили мы Устав тогда ночами.
(Мечта-значок чтоб на груди блестел).
Что подчеркнули-выучить на память.
Запретов много было ведь тогда-
Таких, что детям нынче и не снилось.
Ругали- что накрашены глаза,
Сережки в ухе и что накрутилась.
А комсомольцам щедровать нельзя!
Колядовать и посыпать- а так хотелось.
И бегали гурьбою по дворам.
Совсем уж дома как-то не сиделось.
По выходным-индийское кино.
Как привезут- и нет пустого места.
И стульчики доставлены давно.
И жарко в клубе, душно, дымно, тесно.
И крутит киноленту аппарат.
И Радж Капур так нравится старушкам.
А мы тихонько затесались в ряд-
Чтоб не увидели-не вывели за ушко.
Но это так-сравнить чтоб времена,
А детство было наше -ЗОЛОТОЕ!
Проблемы не решали мы тогда...
А помощь дома-дело ведь святое!
За добрые дела хвалили нас
И разные решали мы задачки.
Мы были ведь хороший, дружный класс!
За deutsch слова мог получить ты жвачку!
Девченки выросли быстрее пацанов,
Березками тянулись вверх куда-то...
Глядишь- а выросли мальчишки из штанов
И стали взрослые солидные ребята.
Ох школа, школа ,школьные года!
Теперь пишу спокойно эти строки.
А вспоминаю-было как вчера-
Дразнилки, слезы ,двойки и уроки...
Надюшка помнит шапки рыжий мех,
Которую дал физик поносить.
А я- антоновку в Сережкином портфеле,
Которую хотелось надкусить.
Уходят в дымке памяти года,
Но не забыть нам школьные уроки!
Хороший был нам старт вначале дан.
А дальше-разошлись пути-дороги.
Профессий много разных есть у нас-
Кто дома был, а кто-в мирах скитался.
Не важно-кем ты в этой жизни стал,
А важно-ЧЕЛОВЕКОМ ты остался.
И как бы круто не сидел в седле,
А тянет в детство ниточкою тонкой
Та школа,что стоит сейчас в селе,
Где бегал босоногим ты ребенком.
Желаю вам здоровья и добра!
Желаю неба мирного над вами!
Давайте оставаться же всегда
Хорошими и добрыми друзьями!
Встречаться-хоть не часто-иногда.
И радоваться жизненным успехам!
Как быстро речкою текут теперь года-
Пускай они не будут нам помехой!
И молоды останемся всегда:
Наташа,Надя, Таня, Ленчик,Вовка!
Не проезжайте мимо никогда!
У школы до сих пор есть остановка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699289
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 19.12.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.12.2016
То теплі, то холодні, Бажаю вам багато
дзвенять осінні дні, і радості, й тепла.
вітаю я сьогодні І хочу ще сказати,
усіх учителів. без вас сумую я.
Донині пам"ятаю
шкільні погожі дні,
живуть слова ласкаві
у серця глибині.
Про себе небагато, Учителів всіх вдача
учителька теж я, про школярів всіх дбать,
на пенсії писати Вони їх справи бачать
про вічне почала. і розуму їх вчать.
Нехай же й наша влада
про вас не забува,
достойну вам зарплату,
по праці добавля.
А я усіх вітаю, Я знаю ви готові
мов на уроці я. творить дива земні,
Усіх вас пам"ятаю, тож будьте всі здорові
бо ви моя сім"я. на радість дітворі.
Живіть, мої хороші,
усі до сотні літ,
від мене, найдорожчі:
земний уклін й привіт!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691997
дата надходження 02.10.2016
дата закладки 02.10.2016
Осенним ветром в форточку ...
Настроение хорошее заглянуло
И кинуло листьев горсточку,
Солнечным лучом подмигнуло.
Умчался ветер на свидание
И облака плывут куда - то ...
Всё ближе холода дыхание,
А лета дни ушли с закатом.
Кружится в танце желтый лист,
Летит в мои ладони осень ...
Быть счастливой - не грешно
И пить глотками жизни росы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687727
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 02.10.2016
Твоє тіло пахло жасмином
І корицею, й чимсь іще…
Може…Ладаном невловимо?
Я…
Не в курсі таких речей…
Ні…Приємно…Просто незвично…
Я у прянощах не мастак…
Знаєш… все ставало статичним,
Коли ти посміхалась…Ось так…
Твої губи із присмаком вишні
Та завжди прохолодний язик…
Та від того лише… Смачніший?
Чи я ,просто, до того звик…
Ніжні перса в моїх долонях…
Милі зморшки в куточках очей…
Твоє спрагле кохання лоно…
Було мало…Хотілось іще…
Залишалась ниючим болем,
Задоволенням, втіленням, стресом…
Я казав:
- Купатись в любові…
А ти просто:
-Займатись сексом…
Я тепер на своїм підвіконні
Сигаретним втішаюсь димом…
А чиїсь спітнілі долоні
Твої білі гладять коліна…
Чи любові було замало?..
Чи тебе було забагато?
Я допалюю і стрибаю…
Я стрибаю назад, у кімнату…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580143
дата надходження 10.05.2015
дата закладки 01.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.09.2016
Пожелтели листья… Засыпают.
Золотом сверкают на ветру.
Ветер их безжалостно срывает
С мест родных… к жестокому костру.
Лишь на ветке было им спокойно…
Только время… быстро пронеслось.
Вечереет. Грустно. Очень больно…
Сбыться всем мечтам… не довелось.
- Пусть! Все предначертано судьбою.
В бездне… то ли дно там… то ли высь…
Звезды дарят свет. Тепло с душою…
Чтобы тАм желания сбылись.
Зелень снова вырастет на ветке…
У судьбы еще один пунктир.
Счастье пусть заходит к нам не редко…
Ну, а мы… обнимем новый мир!
09.02.2015 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558543
дата надходження 09.02.2015
дата закладки 21.07.2016
Вертоліт... Остання вже надія...
Без душі цей птах... та дасть тепло...
Куля в тілі! - Ох, ви ж лиходії!..
- Горе, мамо!.. Горе обняло...
Я не міг, ріднесенька, інакше!..
Таким юним... зброю в руки взяв...
Ти, матуся, знаю... дуже плачеш!..
Син поїхав... захистити край!
Вертоліт... І лікар - Янгол... Рана...
Зникне лихо... наче чадний дим...
- Все зі мною добре буде, мамо!
Повернусь!.. Чекай мене живим...
На зорі звертаєшся до вдачі...
Небо скаже... що війні - кінець!..
Ти мене побачиш... сонце наче...
- Так зігрію... я твій промінець!..
----------------------
Хлопець знав... для неї... самий-самий!..
Так хотів... щоб чула ті слова...
Шепотів... як дуже любить маму...
Але тіло... кинула душа.
- Вибач, мамо!... Твій синок загинув...
Плямочка кривава... Розписи атак...
Він від нас... у другий світ полинув...
Плаче небо... Горя вірний знак...
Ми помстимось ворогам!... На згадку...
долі їх залишимо в вогні!
Пам`ятатимуть усі нащадки...
Кров пролиту... в рідній стороні.
22.07.2016 р.
Фото з інету.
Прости, мама…
Вертолет… Последняя надежда…
Птица без души… несет тепло…
Ранен я!.. В крови моя одежда…
- Горе, мама!.. Горе к нам пришло…
Я не мог… не мог, пойми, иначе!
Добровольцем… сразу на войну!..
Ты, родная, знаю... горько плачешь…
Сын уехал… защищать страну!
Вертолет... И доктор - Ангел... Рана...
Я вернусь домой… Вернусь... живой!..
- Все со мной в порядке будет, мама!
Скоро буду... рядышком с тобой.
Подойдешь к окошку ранним утром...
Сердце отогреть зари теплом...
Там меня увидишь... солнце будто...
- Буду, мама... я твоим лучом!..
---------------------
Знал, что для нее он... самый-самый!
Так хотел... услышала чтоб мать!..
Посылал слова... с любовью к маме...
А потом вдруг... перестал дышать.
- Мать, прости!.. Не сберегли солдата…
Нет родимой... Звездочки твоей!..
Плачет небо... горькая утрата!..
Полыхает горе на войне...
Отомстим за парня!.. Без сомнений!
Отомстим врагу за боль... вдвойне!
Будут помнить сотни поколений...
Пролитую кровь... в родной стране.
21.07.2016 г.
Фото из инета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679319
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Музика і виконання: Микола Шевченко
Слова: Ірина Гончаренко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664724
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 17.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 23.05.2016
Крізь морок ночі
Й чагарник колючий,
Деручи душу й тіло
свої в кров,
Скидаючи з плечей
туман тягучий,
Лілейно-білим кроком
йшла Любов.
Її не раз
прилюдно розпинали,
Палили її тіло
зла вогнем.
Вона ж скорботно
і смиренно так мовчала,
Лише зітхала важко
день за днем.
Любов стояла під
дверима і чекала,
З надією вдивлялась
у серця....
Любов з останніх сил
людей благала,
Вони ж вбачали
у Любові лиш старця...
Того,що жебракує
попідтинню,
В кишені крихти
жменями кладе,
Не розпізнали у Любові
ту святиню,
Котра в душі
трояндою цвіте.
Її осяйний промінь
не узріли,
Забули,розтоптали,
відреклись....
Стрілу отруйну
в серце їй жбурнули.
Та хай....
Любов повернеться....
Колись....
Вона пройде ще
милі крізь образи
Терпінням щиросердним
в небеса,
Розсипляться слідами її стрази.
Любов-то милосердя і краса!!!!!
Хай любов оселиться у кожному серці.
25.03.2013.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480972
дата надходження 21.02.2014
дата закладки 23.05.2016
Здіймає сині крила вечір,
Ледь-ледь торкається землі.
М'яким пером,немов лелечим
Розтане скоро вдалині.
Йому на зміну ніч патлата
Зіллється щедрістю зірок.
Із сяйва місяця соната
Вплететься в небо,мов вінок.
Захрумкотить морозним духом
Груднева ніч... І мимохіть
Пройдеться тихо білим смухом
Поміж соснових верховіть.
Під ялівцем розхутряніє,
Легеньким вітром зашумить.
Опустить срібні свої вії
Зимова ніч - казкова мить.
5.12.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540549
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 23.05.2016
Зі мною осінь попрощалася сльозами...
У філіжанці стигне м'ятний чай.
І до вікна вже тулиться вустами
Зимова ніч. Шепоче:" зустрічай".
Як скороплинно осінь відгоріла
Рясним багаттям визрілих шипшин.
Сріблястий іній стелить мавка біла,
Крильми холодить землю з височин.
Лоскоче вітер вогке підвіконня,
Мовчить зоря у темряві німій.
Духмяний чай,прощальна мить,безсоння...
Осіння казка згорнута в сувій...
30.11.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540542
дата надходження 30.11.2014
дата закладки 23.05.2016
Пробач мені, малесенька, пробач.
Розквітло все... Розквітло все без мене.
У небі лине журавлиний плач,
А в грудях серце б'ється так шалено.
Чекала ти, а повернувся біль.
Чекав не я, а все моє кохання.
Спізнився - жаль, а ти, як заметіль,
В снігороках розвіяла чекання.
Пробач мені, малесенька, пробач!
Змарнів весь світ...Зів'яв мій світ без тебе.
Душа моя - то журавлиний плач,
Що високо й самотньо лине в небі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661312
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 18.05.2016
Я напишу тобі звичайного листа,
В клітинку, у конверті, зверху – марка,
Пухнастого й легкого, наче хмарка.
У ньому – зірочки бузку та слів до ста.
Я надішлю тобі простенького листа,
Мережі й вайбер – пта́шки ненадійні:
Не донесуть, як треба, й потенційно
Загублять головне в схвильованих містах.
Поштова скринька. Усмішка в устах.
Ти пошепки впізнаєш адресата.
Хоч доля наша непроста й щербата,
З таких листів цілюще сяйво пророста.
© Олена Галунець
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665454
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Когда тупик обледеняет всюду - сферой
Безрезультатных, непроглядных, тусклых льдов,
А всё, что рядом – параллельно, эфемерно
Приплощадным ненастоящим, шапито,
Ты - таешь кромкой льда на солнце новых жизней
В лесах сопрелых дров, замшелых бытовизмов.
...Писк неуёмный комариный, суета их полчищ-стай -
...Непроизвольно, защищаясь, закрываются глаза.
07.05.15 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666693
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Заводи й землю відібрали – у «двадцятому»,
Життя і волю - потім, та пересування.
...Нас ...банки, ниньки - обернули бомженятами,
Забрав надію, їжу, простір, ...все. останнє.
Мовчать державники в салонах «АвтоЯхтоньків»,
Мовчить й міліція, задобрена й слабка.
Мовчать і люди, так ... «майданами» налякані.
Сховалась - здатність опиратись бандюкам...
Хіба ж не в зможеньці Керівники Держави
Крадійків банківських – знайти? Допомогти нам?
...Як на війну, то - йди, народ! вмирай, іржавий...
Народу зле: Царі над Київом – цеглина...
18.05.16 г.
Від авт.: вчора Фідо-банк повідомив, що не віддає кошти-копійки дитячого журналу «Пізнайко» . В ньому зарплатня складала всього 2-3,5 тисячі гривень, та дітки щомісячно отримували, раділи... Друк червневого номера проплатити не встигли. Діти не отримають журналоньки. Редакційники навіть вже не плачуть... Такого не було навіть у страшних 1998 році, 2004-му, 2008-му, військовому 2014року. Де ті зашморги, щоб усім повіситися?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666688
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Коли зима взялася по-крутому:
І сніг, і дощ з-попід небесних плес –
Я сам собі і ЖЕК, і самопоміч,
І навіть героїчне МНС.
Хто може нині скімлить і здаватись?
Вступаю твердо у нерівний бій.
І зброя найнадійніша – лопата
Рятує у запеклій боротьбі.
У цих заметах – лабіринти, ходи.
Згадавсь чомусь блокадний Ленінград.
І я плюю затято на погоду,
Мені вже до душі азартна гра.
Скаженний вітер – аж із ніг збиває.
Осилимо – нема альтернатив!
Сьогодні це – стежина до сараю,
А завтра це – дорога до мети.
І хай негода налітає круком –
Мені до серця хуртовина ця.
Спасибі тобі, зимо, за науку,
Що будить в посполитому бійця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635659
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 18.05.2016
Татьяне Яровициной на присланное письмо о вечере поэзии, подаренном друзьям-слушателям.
На вашем «майдане» любовь да любовь,
смотрю, переполненный завистью.
Не слышно здесь в зале озлобленных слов,
и всё здесь наполнено радостью.
Здесь «Беркута» нет и насилия нет,
да и не нужна здесь полиция.
В душе каждый зритель сегодня поэт
и слушают с добрыми лицами.
Свободны в стихах да и в песнях своих,
Любовь – основное желание.
Не слышно речей о своих и чужих,
ни в чём нет противостояния.
Пусть будет всегда и везде, и у всех
такое же душ единение,
грустинка в глазах и раскатистый смех,
и даже единое мнение,
что вечер удался и на посошок,
продумали так устроители,
чтоб каждый из зрителей съел пирожок.
Жалею, что не был я зрителем!
- * -
Писалось мне так два года назад,
а нынче я разочарованный:
в правительстве вашем ужасный разлад,
как Путиным он наколдованный.
Здесь, можно сказать, настоящий бардак,
единства нет в каждом решении.
Неужто и дальше всё будет здесь так,
как сказано в стихотворении?
Не хочется очень: болею за вас,
я за Украину болею.
Не нужен украинцам противогаз –
я только так думать лишь смею!
Хочу, чтоб премьером был не Яценюк,
чтоб смутой не пахло правительство,
чтоб, даже рассердясь, не выдал «говнюк»,
такое себе представительство.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666715
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Я народила вас. Живіть!
І дайте мені жити.
Уже зростила Вас. Живіть!
Усі ви мої діти.
Де б ти не жив, хто б ти не був.
Ти є мій син. Невже забув?
Я дбаю завжди про всіх вас.
Садами розцвітаю.
І солов'ями навесні
Так весело лунаю.
Де б ти не жив, хто б ти не був.
Ти є мій син. Невже забув?
Тут хвилі гонять кораблі.
Ракети ввись злітають.
Я вас чекаю, ви ж мої.
Завжди вас виглядаю.
Де б ти не жив, хто б ти не був.
Ти є мій син. Невже забув?
Я народила вас. Живіть...
Не рвіть мене. Не треба!
Тут матері і сину жить
Під сонцем й синім небом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666725
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
НОВАЯ ЗЕМЛЯ
Есть личности, достойны восхищенья,
Их имена негромки и скромны.
И не прельщают их спонтанные движенья,
Пустая слава на подмостках всей страны.
Давно нашли свою оценку скоморохи,
Прославились колючим словом дерзкие шуты –
Прослойка между властью и народом –
Любимцы публики и незадачливой толпы.
Решать проблемы смехом бесполезно –
Усиливать всеобщий балаган….
Есть вещи посерьёзней, посложнее,
Весёлым болтунам не место там.
Так получается, что безымянные герои
Подставят плечи без наград за труд.
Не будоражат их патриотические речи –
Всё без остатка для Отчизны отдадут….
Но разум человеческий прозреет,
Приходит время, мы должны узнать,
Что вся планета создана для мира,
Лишь праведный здесь будет процветать.
Лукавить бесконечно невозможно,
О равенстве бесстыдно лгать.
Настало время доказать на деле….
Обманщик всё же будет отвечать!
Осия 9:7 « Придут дни, когда на них будет
обращено внимание. Придут дни расплаты.
Израильтяне узнают об этом. Пророк станет
глупцом и изрекающий вдохновлённые
высказывания — безумцем, из-за того что
твоих преступлений много и твоя вражда велика».
Матфея 13:43 «А праведные в то время будут сиять,
как солнце, в царстве своего Отца. Имеющий
уши пусть слушает».
2 Петра 3:13 «Но мы, по его обещанию,
ожидаем новых небес и новой земли,
на которых будет обитать праведность».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666579
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Замет від перших теплих промінців
Присів помітно, дзюркотить струмками.
Синичка вже співає: Ців-ців-ців!!!
Підсніжники розквітли під гілками
Вологих, сонцем збуджених дерев,
Що сніг важкий із легкістю скидають.
Який сьогодні місяць? Може знаєш?
(Березень)
Яскраві першоцвіти зацвіли,
Метелики прокинулись і бджоли,
Учителі із учнями прийшли
Садочок прибирати біля школи,
Сережки на деревах там, і тут,
Подекуди – зелене перше листя.
Скажи мені, то як же його звуть,
Цей дивний місяць?
(Квітень)
Бузок буя, дерева всі в цвіту,
Кульбабки, ніби сонячні курчатка,
Кругом в траві розсипались в саду,
Теплу радіють хлопчики й дівчатка.
Вже прилетіли з вирію пташки,
Ось-ось почнуть роботи на городі.
Скажи мені, чи знаєш ти – який
В зелених травах нині місяць бродить?
(Травень)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666667
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Бузкове, білоквітне відцвіло,
А липово-медове ще не грало...
Дощами вмите, тягнеться зело
Де міни землю щедру проорали.
Де від пожеж все вигоріло вщерть -
Нова трава на чорнім проростає,
Та не забулось людям слово "смерть",
Бо пусткою: хати, хати, сараї...
Ще бухкає часом, вряди-годи,
І тут, і біля ближнього блок-посту.
Не скоро сміх повернеться сюди,
Де бур"яни стоять - людського зросту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666642
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Она идёт. И собирает взгляды
Опасные, как острые ножи.
Мне – серой мышке – неуютно рядом.
Не надо городить потоки лжи,
Что все мои волнения – напрасны.
Она – в твоих мечтаниях живёт
Добычей недоступной и прекрасной.
Ты покорить мечтаешь этот рот
Напором грубым мужественной воли,
Упрямым блеском восхищённых глаз.
Войти в неё до одури, до боли,
В порыве страсти позабыв о нас,
С животным криком в жар её ворваться,
Чтоб покорить безумия вулкан,
И к трепетной груди её прижаться,
Когда, устав, отхлынет океан.
Опавшим крыльям дивного полёта
Дано уснуть на белых простынях…
Ты, засыпая, ей прошепчешь что-то…
Взяв нежности немного – у меня.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=FC1C4g8YOA4[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632835
дата надходження 01.01.2016
дата закладки 18.05.2016
Сріблясті коси, дівоче звабливе тіло…
Чи то білопінний квіт на гінкій стеблині?
Метелики довгих вій підведе уміло -
В полоні її тенет ти ув"яз віднині.
Вона блекотОю отрУїть твою істоту,
Нап`єшся соку – і буде важке похмілля.
Вона все знає, відомо їй все достоту,
Ти вже не зможеш жити без того зілля!
І очі її – пусті льодяні озерця,
Ховають душу холодну під слоєм гриму…
Краса її – то омана, бо не від серця,
Вона павутинням тебе обплете незримо…
Її бутіки цікавлять, автомобілі,
Розкішні вілли, карати та діаманти!
Її не зігріти! Кохання слова безсилі!
Не можна глухому про музику розказати!
Вона з цинізмом в слова підливає яду,
І рухи її, і погляд, і стан – отрута!
Не йди від мене, бо їм`я моє – Кохана…
А злої звабниці вічне їм`я – Цикута!
25.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665947
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Здається вперше бачив твої очі
четвер напевне був, а може ні
я точно пам’ятаю, дощ розлився
шумів так по весняному в вікні
а ти в червоному, в клітинку
годинник щось цокоче на руці
розмова «ні-про-що» усіх гартує
а в тебе втому видно на лиці
тихенько так: мені б поспати
закуталася б у тенетах снів
і виключила б всю сучасність
хоч на хвилинку чи на пару днів
а ще дві пари, цілих дві
старенький Час не поспішає
і в сивій глибині твоїх очей
енергія запалу пропадає
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666275
дата надходження 16.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Ми патріоти-українці
простого люду, не ординці.
Вітчизна нам – Вкраїна-мати,
її ми будем захищати.
Її ми будем боронити
від ворогів, що вільно жити
нам не дають, а тих вже тьма.
Чисельність їх зведе з ума
здорового. Не в ранах діло,
хоч наше військо й поріділо,
бо кожен день за рядом ряд
іде в бій особовий склад.
Вітчизни кращі то сини,
за Неньку боряться вони
із "руцкім міром" і "кадиром",
із "лугандонами" і "диром",
з кролем, гаркавим, з шоколадом,
своїм чиновником і гадом…
Бої тривають, фронт усюди,
вже заморились бідні люди,
та вороги все пруть і пруть,
бо це для них єдиний путь –
украсти у свого народу
усе до нитки ще й свободу.
Щоб в кабалу людей загнати,
а потім вішати, стріляти,
ще й на хрестах порозпинати…
Ми рідний край одягнем в шати
й самі вже будем обирати –
куди іти та з ким дружити,
щоб в злагоді і мирі жити.
Хай пам‘ятає злий чужинець,
що тут господар українець,
за волю на своїй землі
дорослі стануть і малі!
А ще тремтять хай свої гниди,
бо час прийде мокриць давити.
Недовго їм це зло творити,
бо так не можна вічно жити.
Нехай у нашій всій родині
лунає – слава Україні!
А їм немов сталева лава
у відповідь – героям слава!
17.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666692
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Під зоряним куполом неба
Місяць за ріг зачепивсь,
Згори поглядає на тебе
Так, ніби кличе кудись.
Манить-зове до любові,
А ти все від мене не йдеш,
До ніг моїх кинуть готовий
Тих зір величавий букет.
У височінь я дивлюся,
Вслухаюся в тишу нічну,
І Господу вдячно молюся -
Той поруч, якого люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663366
дата надходження 02.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Каштани, каштани, каштани
Білі розсипали кучері
Та й на зелені кафтани
І золотом вишиті гудзики.
Куди ж це так гарно прибралися,
Чи свято яке урочистеє?
Вони ж не приховують радості -
Весна їх у гості покликала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666517
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Життєвої дороги полотно
Не завжди вишите барвистими квітками,
І колючками встелене воно,
І гострими твердими камінцями.
А треба йти по ньому день у день,
І не боятись труднощів ніколи,
Можна поплакать й поспівать пісень,
Не нарікать на Бога і на долю.
Яким же буде цей життєвий шлях,
Здебільшого від нас самих залежить:
Чи пустоцвітом заростуть поля,
Чи колоситиметься хлібом лан безмежний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666702
дата надходження 18.05.2016
дата закладки 18.05.2016
Філософія.
Пострибує звичайний горобець.
Земля нерівна: ямиста й горбиста.
Стрибки легкі! В один, другий кінець.
Видзьобує щось сумлінно та чисто.
І скільки ж він поживи там знайшов,
А дивина: на все достатньо сили!
Зачистив тут і далі перейшов,
Або злетів на дерево! Світ милий
Для нього зараз. Сонце крізь гілля,
Крізь листя молоде ласкаво сяє.
Весну святкує разом з ним земля,
Цвіт яблуневий вітерець кружляє.
Нехитра пісня. Та у ній життя
На повну силу подає свій голос.
Хай примітивні в нього відчуття,
Та він живе! Минув мороз та голод.
Зберіг життя від яструба й кота,
Знайшов для прожиття щілинку тиху…
Тож чом не жить?! Це ж просто красота!
Ще приведе найкращу горобчиху…
Там пташенята з’являться в гнізді,
Та клопотів прибавиться без ліку…
Щоб не згорів короткий вік в біді,
Старатися потрібно чоловіку!
Сидить, кричить!.. на все подвір’я крик
Маленької, стрибучої пташини…
Створив Господь дива. І де дивам тим лік?
А ми своє життя - на зброю… на машини…
03.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663794
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 17.05.2016
СИРЕНЕВЫЙ ДЫМ.
Над цветущей сиренью дышит ночь неприязненным холодом,
И молчат соловьи, улетевшие в лес за теплом,
Утлой лодкой Луна проплывает над маленьким городом,
Божий ангел в ней правит серебряным узким веслом.
Он причалил к трубе уснувшего старого дома
И спустившись по крыше, вдруг замер лучом у окна,
Где студентка не спит: шелестит страницами тома,
Что-то пишет в тетради, под кругом из света, одна.
Твёрдый камень наук, грызть его очень долго и трудно.
Не одну ещё ночь проведёт над тетрадью без сна…
А над миром любовь бродит в платье своём изумрудном,
А над миром царит в цветочных нарядах весна.
Я у дома стою. Который уж вечер напрасно.
Жду студентку свою, надеясь на слабый «авось».
Неужели не выйдет хотя бы чуть-чуть прогуляться,
Неужель для неё весна незаметно пройдёт?
Ангел, слышишь? Тебя попрошу я немного:
Посодействуй ты мне, шепни ей на ушко о том,
Что я здесь, под окном; что я жду её нервно и долго,
Что цветенье любви нельзя отлагать «на потом».
Юность быстро пройдёт. Чего ты не взял – не догонишь.
Будут звёзды мерцать, да только давно уж не те…
Только в юности счастье идёт в молодые ладони,
Только в юности парус несёт наши судьбы к мечте.
Прошептал ли ей ангел – о том стопроцентно не знаю.
Но я ждал до полночи, а дальше – звучали шаги
По ночным тротуарам; по парку, – живущему маем,
Где волной разливался лиловый сиреневый дым.
понедельник, 16 мая 2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666477
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016
**
Тут співають грайливо птахи
В божевільному раю – й щасливі
І мурахи – сліпі пастухи
Заганяють думки полохливі
Спить густий в гору здиблений сад
Що хрестами вростає у хмари
А в землі, в глибині шовкопряд
Пріють вишні і квіти-примари
Мідь з наривів сочиться руда
Наче сік чистотілу із рани
По кротовинам духів хода
Души мертвих шукають нірвани
В кладовища стікають міста
І терени змінились місцями
Тліє зірка над світом пуста
Чи то день проростає рубцями?
І співають грайливі пташки
Із-за обрію промінь загляне
Квітники у сльозах чи в росі
Тільки серце живе і зів'яне
Ми зі смутком ідемо до них
Де надгробки стирчать мов коріння
Де з обіймів нестримних земних
Вже чекають на нас покоління
В задзеркаллі безсмертне життя
Споконвічне, безмежне, безкрає
В ньому з Богом довічне злиття
Чи із тугою жде там вінчання?
Хай співають грайливі птахи
В божевільному раю – й щасливі
І мурахи – сліпі пастухи
Стережуть квітники сиротливі
Накрапає небесна вода
Чи сльозами беріз ллється з рани?
Між надгробків повільна хода
То живі тут шукають нірвани… 080516
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665171
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 17.05.2016
Я в усьому шукаю присутність твою:
У словах і мелодіях, тихому вітрі,
У химерах із хмар я тебе впізнаю,
Бо малюю тебе і в малюнок той вірю...
Відчуваю на дотик у краплях дощу,
Впізнаю у живильних іонах озону.
Я гукаю тебе, аби тільки почув...
Крізь глуху і холодну ту раму віконну
Я спокійно і тихо, мов кішка, пройду,
Заховавши у темряві зболену душу...
Світло включиш - я знову, мов тінь, пропаду
І ніколи щодення твого не порушу
У житті, що твоє... Де немає мого
Ні мовчання, ні крику, ні холоду-спеки...
Не змогла зрозуміти лише одного:
Ти так близько, ти - ось, а чому це далеко...
Не дістати рукою, лиш погляд ковзне.
Оглядаюся часто - а, може, помітиш...
Ні, не бачиш, не бачиш, не бачиш мене,
Мов навмисне обходиш, аби не зустріти...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665261
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 17.05.2016
На белом болью пишутся
Небелые стихи,
Когда в душе отыщутся
Уснувшие грехи...
Они слезой наивною
Мне душу обожгут.
О, да... Совсем невинные
Здесь рядышком живут...
Изрядно отдохнувшие,
Проснутся поутру,
Мне жизнь перевернувшие
Грехи, что не сотру...
Я думала - забытые,
Но за стеною лет
Дождями не размытые
Грехи, что хуже бед...
Их помнить мне не хочется -
В слепую темноту
Бегу от одиночества,
Перешагнув черту...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652522
дата надходження 18.03.2016
дата закладки 17.05.2016
Я чашку оставила там, на столе
И плед - на диване. Ведь это твой плед.
Уставшая память закрыла окно
И, свет не включая, (теперь всё равно)
Тихонько легла, но уснуть не смогла
И так очень долго тебя прождала.
Под ковриком ключ и шаги до утра,
Уже рассвело, а ушёл ты вчера...
Я кофе сварила - мой завтрак-обед.
На улице дождь, а ты слабо одет...
Я чувствую кожей прохладу воды,
Которая молча смывала следы...
Холодная кошка мурлычет у ног,
Как будто прошла сотню мокрых дорог...
Иду для неё подогреть молоко
И чувствую взгляд, очень-очень знаком...
Стоишь у окна. На плечах тёплый плед.
Спасибо тебе. Это лучший ответ...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666490
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 17.05.2016
Спалил мне сердце, душу, губы ...
Огнём желаний - как пустыню,
А наглый ветер проникая глубже,
Учил дарить влаги святыню.
Безудержно ... Страсти выпито вино,
По каплям как в последний раз ...
Жизнью было нам двоим дано -
Лечить грехами душу без прикрас.
Дарила юность нам свою беспечность,
Ах молодость ... И я богиня!
И уходило время тихо в вечность -
От чувств осталась лишь пустыня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663818
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 14.05.2016
Я жизнь люблю.И не скулю я и не плачу
Но только очень горько мне
Что мы живем в такой стране
Всегда в грызне-жизнью собачьей.
Гоните прочь слухи и толки
Нужно признать ,как на "духу"
Не потому ль,что наверху
Забыв про нас,грызутся "волки".
Чтоб избежать новых оков
Не побоюсь затертых фраз,
Придется,братцы,еще раз
Открыть охоту на "волков".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640168
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 14.05.2016
Как долго длится маскарад,
Не слуг твоих,а "патриотов",
Тебя предавших-и не раз,
В парче воссевших идиотов.
О Боже!Господи,прости!
Исусе,Царю мой небесный!
Тебе под силу лишь спасти,
Сей мир чумной и многогрешный.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576017
дата надходження 21.04.2015
дата закладки 14.05.2016
О, скільки можна ще терпіти,
Нести Скорботу у в очах.
Так можна зовсім скамяніти,
Пора убити хворь… в серцях!
За Бога в нас чужинський Демон
Той, що покірність шле і страх!
Отак брати ми і живемо…
Неначе дома ми… - в «гостях»!
Для них… будиночок на ПАЛІ...
На кручах сивого Дніпра.
А нам, поношені сандалі...
І крихти в юди... зі стола!
О, Характернику , проснися...
Буди нас всіх... Не рівен час!
Моя Украйно пробудися…
Згукай язичників... Тарас!
Вставайте , ладу наведіте…
Мою Украйну не діліть.
Як Матір рідну бережіте,
Від війн , розрухи і жахіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651573
дата надходження 14.03.2016
дата закладки 14.05.2016
Миколай прийшов до хати
Щоби діток привітати.
Тож виходьте на поріг
Дід приніс торта й пиріг.
Зібрав звірів і діток
Вийняв з торби коробок.
А в коробці олівці
Як ранкові промінці.
Всі взялися малювати
Миколая святкувати.
А сніжинки наче зорі
І у хаті і надворі.
Творять навкруж чудеса
Ти поглянь, яка краса.
Для Настусі і Захарка
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630004
дата надходження 20.12.2015
дата закладки 14.05.2016
Знов гади вилізли з нори.
Рєхворми вішають згори.
Перевернули прапори.
Й вдягли нам знову постоли,
Тримали ж владу у руці.
І знов при владі Пєця, Луця…
Вже від Срулів не відвернуться.
Жи2 руліт… скрізь Кузя, Руця,
Веде в майбутнє Юдосуця
Й так гірко робиться в душі.
Куди не глянеш ідеальні,
Суди мєнти і генеральні.
Як ті п’явки при виконанні,
Сидять кругом богообранні
І недоторкані ж усі.
О боже, як ви осмерділи,
Куди ж були Боги гляділи…
Невже скотів не розгледіли?
Ви ж зайди зовсім знахабніли,
Як у калюжі карасі.
Ой схаменись жид.гопота,
Відкриті вже усі ворота.
Вкраїни скінчилась дрімота,
Пора прийшла… і нам робота,
Розплата ваша - з небесі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665910
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2016
Привіт Кері, моя далека і недосяжна зіронько.
Ти десь там, неначе в іншому вимірі.
Несила терпіти випробування відстанню і тишею.
Хто сказав, що тиша і забуття лікує душевні рани? Неправда все це.
Тиша лише підсилює шалені звуки серця.
В тиші відчуваєш кожну пульсацію крові в скронях.
Тиша додає нестерпного бажання чути твій голос.
Й ловиш себе на думці, що жага чути й насолоджуватися твоїм дівочим сміхом, не набрида, а переростає в потребу.
Я хочу чути твій подих завжди і всюди. Навіть уві сні.
Я його всотую, як життєдайну енергію, що надходить від міріад зірок нічного неба… А ще я хочу бачити тебе. Хочу завжди.
Я хочу спостерігати, як ти прокидаєшся вранці і твій утішливий образ, заспаний і ще не причепурений, посміхається, не відкриваючи чарівних оченят.
І ти з посмішкою солодко потягуєшся… Я хочу бачити, як ти гніваєшся.
Як морщиш чоло і гарненького носика... Я хочу дивитися, як ти «пускаєш бісиків».
Це мені так подобається, що я перестаю себе контролювати й починаю трішки тебе ревнувати…
Я хочу бачити твоє тіло… Це природньо. Чоловіки люблять очима.
Але ти чомусь його не показувала. Ти завжди говорила, що воно в тебе недосконале…
Можливо, ти його соромишся? Невже ти за цей час так змінилася?
Не переймайся, моя кохана, все буде добре, і я хочу бачити, як ти радієш доброму ранку… і мені.
З пов. Калінін
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636322
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 14.05.2016
ВИДОВИЩ І ВИНА!
Методика і тактика весь час одна:
Тримати в темноті, облудно величати.
Тиснути до нестями, до кінця….
Лиш часом тільки пару випускати.
Зірветься клапан, знайдеться новий,
Невігласів так легко обдурити –
Намалювати обрії сумнівних мрій,
Впрягти в ярмо, знов злидні волочити.
Скільки разів боролись за права,
Яких героїв в жертву віддавали….
Та рівності до нині ще нема –
Насильник розкошує, множить капітали.
В кого нема святого на умі,
Дадуть нагайку, буде поганяй лом,
Хто вміє красти в білий день,
То стане він купцем, міняйлом….
Тих, що не знають хто вони,
Хто має манію безмежної свободи,
Зберуть юрбою на великий стадіон:
Болільник і фанат – одні турботи!
Панує темрява, міщанський дух,
Завжди оточені невидимими ворогами.
Щось заважає, щось гальмує рух,
В своєму домі почуваємось рабами.
Раби гріха, невігласи сумні,
Не хочуть світло правди пізнавати.
В традиціях заплутались, немов чумні,
Байдужі, в темряві не помічають грати.
Закон Творця в їх розум не дійшов –
Насмішників і зрадників багато.
Всі пастирі не справжні, глитаї
Ненавидять отару, не шанують брата!
Псалми 44:14; 136:23 «Ти робиш нас посміховищем для
народів, і вони, хитаючи головами, глузують з нас.
Він пам’ятав нас, коли ми були принижені, бо його
віддана любов вічна».
Прислів’я 29:18 «Якщо немає Божого керівництва, народ
стає свавільним, а той, хто закону дотримується, щасливий».
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652736
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 14.05.2016
Вишивала мама вишиванку,
ниточка шовкова тонко вилась.
Вишивала мама та й співала,
пісня в вишиванці залишилась.
А в тій пісні явір біля двору,
чорнобривців ясних тут багато.
Щоб дорога йшла у світ широкий
й завжди поверталася до хати.
Вишивала мама вишиванку
у саду, де квіти променисті.
Ниточка тоненька ніжно слалась,
зорями розсипалась на листі.
А в тих зорях явір біля двору,
чорнобривців ясних тут багато.
Щоб дорога йшла у світ широкий
й завжди поверталася до хати.
Колос золотий тут зріє в полі,
щоб весела доля та щаслива.
Вишивала мама та й співала,
бо сорочка гарна та для сина!
В тій сорочці явір біля двору,
чорнобривців ясних тут багато.
Щоб дорога йшла у світ широкий
й завжди поверталася до хати.
Вишивала мама вишиванку,
Ниточка шовкова тонко вилась.
Вишивала мама та й співала,
Пісня в вишиванці залишилась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645698
дата надходження 21.02.2016
дата закладки 09.03.2016
- Чом схилилась над рікою, молода вербичко?
Довгі коси вже скупала, умиваєш личко?
Ти куди? - питає річка. До кого зібралась?
Хоч давно вже помітила, що та закохалась.
Закохалася вербичка в клена молодого.
На побачення зібралась, звичайно, до нього.
У сорочці - вишиванці він до неї прийде,
Коли ясний місяченько знов на небо вийде.
Задивляється на неї місяць величавий.
Та один їй лиш до пари - кленок кучерявий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647354
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 09.03.2016
Свечусь я добротой,
и ты заметил.
Улыбкой нежною
ты на мою ответил.
О сколько нежности в том взгляде,
доброты!
Откуда я?
Откуда я?
Кто ты?
Мы оба сотканы
из струн безбрежности.
Живём мы в сказке,
в мире вечности!
Улыбкой светлою и я тебе отвечу.
Пусть Бог благословит нам эту встречу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649163
дата надходження 05.03.2016
дата закладки 09.03.2016
Осяяна славою, сильна і світла,
Під сонцем цвіте Україна моя.
Як мати для всіх нас, єдина і рідна,
Святою для кожного з нас є вона!
Цвіти, Україно, велична і світла.
Країна ти миру й добра!
У щирій молитві ми дякуєм Богу,
Щоб завжди такою була!
Лани тут широкі сягають до неба,
До моря Дніпро несе хвилі свої.
І хиляться долі калинові ґрона,
І дзвінко співають в садах солов'ї!
Цвіти, Україно, велична і світла.
Країна ти миру й добра!
У щирій молитві ми дякуєм Богу,
Щоб завжди такою була!
Зростає, міцніє вся наша країна.
Живі ж бо завжди є пророчі слова.
А нашому роду нема переводу,
Бо слава козацька тут вічно жива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647779
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 09.03.2016
Я - вільна! Запахи весни
струмують впевнено в майбутнє!
Душею, серцем тут присутня,
снігів загублено сліди...
Мені їх, наче, трішки жаль,
мережив тих святково-білих,
картин на шибах синьо-срібних,
та вітер вже роздмухав шаль...
З легкого шовку передгроззя,
і з ладанно-кадильних хмар,
і хризопрази спілих трав
уплів в рясне полів волосся...
Пролив він пісню про Весну,
що думку пестить і леліє,
і про любов, що цвітом сіє
у тім фіалковім саду!
08.02.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642433
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 04.03.2016
Моє життя - в смітєвому пакеті.
Там, де надії мрії і любов.
Моя душа - в безодні нескінченній.
Серед жахливих, нелюдських умов.
Мене ніхто не приголубить!
І не зігріє в холоднечу.
Народ таких, як я не любить .
Від них почую ворожнечу.
Мій одяг може щось змінив?
Чи в ньому не такий як ви?
Я душу лиш не забруднив,
А мовив тихо я молитви.
Я лиш жалію за єдине
Що вмру голодний, як скотина.
Життя було і так звірине.
А я ж такий... Як ви -людина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641505
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 03.03.2016
Як холодно, що прийшла осінь.
Як сумно пожовкло листя.
І сонця ніхто не просить.
Пускати осінні кисті
Ламати усі надії
Стирати дитячі мрії.
Як швидко приперлась осінь.
Від неї у грудях мліє.
Холоне і тихо голосить.
Ламає пожовклі трави,
Заносить безжальним вітром.
Дощ уже править світом.
Чому ти з'явилась, осінь?
Хіба тобі шкода літа?
Ніхто твого горя не просить,
Ніхто не подасть тобі квітів...
Ти ведеш за собою морози,
Пекучі, нестримні сльози.
Як швидко розквітла осінь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615663
дата надходження 24.10.2015
дата закладки 19.02.2016
[b]«Перший зимовий танок»[/b]
[color="#0804e0"][b][i]
Зійшлись зима і осінь в танці
Замерзли руки, щоки, пальці
ДумкИ замерзли і слова
І колом, колом голова
Кружляє разом з ними сніг
То ввись летить, а то до ніг
Сніжинка кружить, мов жива…
І колом, колом голова
Партнер в сніжинки – вітерець
Розбив немало він сердець
Танцює, та іще й співа
І колом, колом голова
Кружляє сніг, кружля листок
Він весь промерз вже до кісток
Його ховала десь трава
Яка й сама за ледь жива
І колом, колом голова
Вкриває землю рівно сніг
Кружлять втомився - спати ліг
Землі от шубка і нова
І посивіла голова
Вода замерзне – стане лід
Осінній згорбиться і дід
Зима вступа в свої права
Вона тепер тут голова
© Микола Карпець (М.К.)
*16.02.16* ID: № 644333
[/i][/b][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644333
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Однажды котик, выйдя на работу,
За ухом лапой погонял блоху,
Уселся, хвост поджав под попу,
Зевнув, проверил, как там на верху.
Тряхнул башкой, глаза открыл пошире,
Застыл, как вкопанный! Вот это чудеса!
На дубе, в съёмной у совы квартире,
Сидели на цепи ворона и лиса.
Сыр на газетке, чарки, самогонка,
Русалка рядом воблу теребит,
Ворона им во всё воронье горло
Тост про содружество народов говорит.
Мол, персонажам надо собираться
В одну большую, дружную семью,
И поделить несметные богатства
Всем поровну - козлу и королю...
"Песец цепи" - подумал котик сразу,
Коль разговор про равенство пошёл...
Решили цепь отжать мою, заразы!
И стал пилить у основанья ствол.
Я вам устрою равенство и братство!
Звено к звену пол жизни собирал,
Ты ж посмотри на этих тунеядцев!
Я сутками фигню для них читал,
Учился, пел, стихи слагал, старался,
Здоровье культпросвету всё отдал,
А кто по сказкам тунеядцем шлялся,
Решили мой присвоить капитал?!
Дуб рухнул! Все остались с носом,
Кот в тридевятое с гастролями утёк,
Все остальные заняты вопросом,
Кто б на халяву содержать их смог?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633655
дата надходження 05.01.2016
дата закладки 19.02.2016
Вчера с войны вернулся казачок.
Так никогда и никого здесь не встречали.
Из хат повыходили все кто мог.
Цветами перед ним брусчатку устилали...
Районных центров и окрестных сёл.
Толпою шли, машинах подъезжали.
Постарше кто, малых за руку вёл.
Отцы уставших на плечи сажали..
Забыты споры, прошлые обиды.
Событие сплотило всех сельчан.
Виной мальчишка неприметный с виду.
Обычный парень, бывший хулиган.
Оркестр не умолкал, звучали речи.
Все подходили, кланялись ему.
Не о такой семья мечтала встрече.
Герой вернулся в цинковом гробу....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632052
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 19.02.2016
То тень бросают друг на друга,
То, вдруг, по струночке летят,
Толпу доводят до испуга
Планетный проводя парад.
Астролог, щёки надувая,
И с умной миной на лице,
Судьбой лихой народ стращает
И процветанием в конце.
Тут, главное, внушить беднягам,
Что ты - потомственный магистр
И что прослушав твою шнягу,
Он в скором будущем - министр.
Примеров сотню привести,
Подарков разных, фотографий,
Что у "великих" ты в чести.
А "мелочь" посылаешь на фиг.
Но в данном случае клиент
Неординарный, уникальный
И нарушая свой обет,
Ему составишь персональный
Почти бесплатно гороскоп.
Дашь амулет от всех недугов,
Кусок ковчега, что в потоп
Спас Ноя, живность и супругу.
Сказать, что он теперь внесён
В реестр небесных канцелярий
И только что тобой спасён
От мстительных различных тварей.
Но удивительное в том,
Что бред работает исправно,
Достаток постучится в дом,
Здоровье, тоже, будет славным.
Он мог бы, в принципе, и сам
В себя поверив, благ добиться,
Но людям ближе чудеса
И лень с самим собой возиться..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631688
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 19.02.2016
Сижу и думаю: Коль я всему венец
И в мире собственном вершитель и творец,
То, что мешает, выбросив весь хлам,
Всё обустроить в нём, как пожелаю сам?
На кой сдались мне ненависть и горе?!
Печаль, страданье, ревность, муки, боли?
На свалку всё! В тот пресловутый ад,
А заменить на то, чему я буду рад.
Что больше злит, коробит, раздражает,
Бесстыдно врёт, кошмарить заставляет?
Всё правильно! Конечно, телевизор!
Источник лжи, поганеньких сюрпризов.
Затем туда же, нафиг, телефон,
Планшеты, компы, новенький айфон,.
Все тачки, квадроцикл, велосипед -
Источники аварий, жутких бед..
Короче - всё, что намудрили люди,
Как страшный сон, пожалуй, мы забудем,
Оставим только фиговый листок,
Вот только, как он там держаться мог?
Представил всё… Чёт неуютно стало,
Чего - то мне для счастья не хватало
И вдруг, из-за куста цветущего жасмина
В трёх листиках и со счастливой миной,
Как солнце из-за туч выходит чудо
(Параметры описывать не буду),
Скажу одно - эксперимент удался!
От яблока огрызок лишь остался...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629040
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 19.02.2016
Жадность, надменная спесь,
Ненависть, злоба, обида.
В итоге - кровавая месть
И нет на Земле больше вида.
Вида - который "достал",
Живущих под солнечным светом,
Воздвиг кто себе пьедестал
И плюнул с него на планету.
Венцом кто себя возомнил.
Вершиной и чудом природы.
Решил что он всё покорил
От космоса, недр, до погоды...
Но если судить по делам.
В итоге получится минус!
Хотя, есть подобные нам.
И звать те колонии - ВИРУС!
Вакцина для штамма известна
Когда прививают любовь.
Нет злобы и зависти в сердце.
А значит не льётся и кровь..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645221
дата надходження 19.02.2016
дата закладки 19.02.2016
Ты - Женщина-река.
Быстра и глубока.
И страсть твоя безбрежна
и приятна!..
В стремительной реке
утонет пусть тоска -
печаль пускай
уходит безвозвратно.
Нельзя испить до дна
источник свежий твой.
Безумства пыл
так манит, увлекает!
Ты напои меня
своей святой водой,
и чувством, что как
капельки, сверкает...
2009
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302562
дата надходження 27.12.2011
дата закладки 19.02.2016
Трояндово-пишна,
духмяно-солодка,
намріяна ніжність
бажання терпкого...
Щоб пити її -
мабуть, ніч закоротка.
В ній пристрасть волога
цвіте веселково.
Вона квітне юно -
у дотиках ніжних,
в сплетінні обіймів
любовного шалу,
у золоті знань
про кохання некнижних
для двох, котрим
ночі цієї замало.
В пелюстках троянди
ховати цілунки...
Запестивши щедро,
щоб плакала щастям щоночі -
як ніби востаннє, як трунку,
любові напившись -
святого причастя…
2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564654
дата надходження 06.03.2015
дата закладки 19.02.2016
А зорі наче вилиті з кришталю,
Я їх покірно знову роздивлюсь.
Тебе як виявлялось я не знаю,
Тебе не розпізнала я чомусь.
І очі тво́ї я не роздивилась,
І у думки як тінь не увійшла.
Напевно за секунду все змінилось,
Твого я полишилася тепла.
Як відблиск на червоному намисті,
Ти загорівся правдою таки.
Весною запали осіннє листя,
І номер мій, прошу тебе, зітри.
Я вірною була, і залишала -
У тиші повну сотню зайвих слів.
Як боляче, та я таки пізнала
Що ти мене ніколи й не любив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644720
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 19.02.2016
ЖИВІМО ДЛЯ ДОБРА
(13.01.16)
Сумну я, мабуть «ноточку» додам,
Мінорну. Та просімо всі ми в Бога,
(Живемо ж ми для когось) і віддам
Багато, як, мабуть і ви, бо перемоги
Над смертю, як уже ти «не крути»,
Щоб не чинив, ніяк таки її не буде,-
Якщо живеш для Бога й інших ти
Молінь твоїх Всевишній не забуде
………………………………………
Живім, отож, для інших і Творця,
Бо правильна лише сентенція оця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635559
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 19.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2016
І пам'ятай... Тебе вона поглине...
Свій стиль життя введе у ДНК...
Ти або сам, або прикриють спину...
Тут джунглі... Вижити - твоя мета...
Секвої і вігвами Горбачова...
Дороги Кравчука колись б везли...
Тут 90-і взято за основу...
Лиш моторошно буде від цих снів...
Та це ж не сни... Це виключно реальність...
Свої закони і свої права...
Один лиш крок або чиясь недбалість...
І все... Шумить замовчана трава...
15.02.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643931
дата надходження 15.02.2016
дата закладки 15.02.2016
Пробач що не було мене поряд
Коли тобі було дуже погано.
Не звертай увагу на те що говорять,
Пліток не буває замало.
Ти бездоганний і найкращий в світі,
Ти завжди до кінця тримаєшся.
Я не зможу тебе у біді лишити.
Ти в мене сильний, ти не ламаєшся.
Пробач за те що я змінююсь,
Можливо, навіть у гіршу сторону.
Але , буває, я часто замислююсь
Що говорю тобі маячню. Мені за це соромно.
Спасибі тобі що завжди підтримував,
Ти завжди знаходив потрібні слова.
І всі капризи мої ти витримував.
Колись говорив мені навіть що я чудова.
Будь ласка залишайся зі мною завжди.
Таким як ти є добрий й спокійний,
І з моєї пам’яті фрагменти усі збережи
Адже ти той найкращий друг
який мені був потрібний.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446890
дата надходження 02.09.2013
дата закладки 15.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2016
Ріднесенька!
.
Знову на свята ми з сином за столом без Тебе.
Згадуємо Твої побажання на Святий вечір, щоб ми зустрілись через рік в щасті і здоров’ї.
Перед Святим вечером Ти приснилась мені. З неба появились широкі сходи, окутані туманом. Ти з’явилась в супроводі ангелів, які стояли по двоє за твоєю спиною, і в Тебе теж були крильця ангела.
Ти - мій ангел охоронець. і при житті для мене Ти була ангелом.
.
Ріднесенька!.. Підходять вже святкові дні
Святкуємо народження Христове.
Й з’явилась Ти мені в приємнім сні
І це видіння є не випадкове.
.
Давно не бачив я такі прекрасні сни,
Ти появилася з тиші і без змін
У чіткій варті за Тобою з-за спини
Ангели там стояли з двох сторін.
.
У білім платті і прекрасна, як сюрприз,
Веселі були Твої оченятка,
Й коли спускалася по сходах вниз,
Враз я побачив крильця ангелятка.
.
Ти ощасливила появленням своїм,
Я радий, що зустрівся із Тобою,
І пам’ятай, із милим образом Твоїм
У пам’яті завжди будеш зі мною.
.
І на столі посеред страв небагатьох
Стоїть у вазі квіточок букетик,
Й в цей Святий вечір знову ми утрьох:
Я, син і в чорній рамці твій портретик.
.
Відданий Тобі Володя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601513
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 10.02.2016
Дорогий Володимире Івановичу, щиро Вам співчуваємо в зв’язку з втратою Вашої дружини і нашого любимого вчителя.
Ви були нашими найкращими учителями і наставниками з першого по десятий клас.
Віра Іванівна для всіх нас в стінах школи була другою мамою, від якої йшла материнська любов.
Завдяки Вам ми під час навчання займалися спортом, згадуємо, як на кожній перерві і після уроків ми приходили в спортивний зал і просили у Вас м’яч і дозвіл пограти в баскетбол чи футбол, одні Ви з вчителів нас розуміли і дозволяли.
Навіть після закінчення школи ми з Вами на вихідні дні збиралися і грали в футбол.
Завдяки таким вчителям і наставникам, як Ви, у молоді виникає бажання займатися спортом, таких вчителів вже немає.
Дуже дякуємо Вам за все.
[b] Віру Іванівну і Вас забути неможливо.
[/b] З повагою Степан і Іван Площанский , Ваші бувші учні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642803
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016
[i]Владимиру Зозуле
[/i]http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625272
Когда мою жизнь завязали узлом,
надо мной преломили хлеб
и дали мне имя из множества слов,
записанных в Книге Судеб.
Но голосом тонким навзрыд звеня,
и слезы глотая, как дождь,
и глядя в лицо завязавшим меня,
кричал я, что это ложь.
Что Книга под тяжкой ладонью времен
состоит из пустых листов,
что вещи пока не имеют имен,
и сам я для них никто.
Я крайнее место избрал на пиру.
Отсюда легко говорить:
никто не смеется, когда я вру,
не тщится за мной повторить.
Один из тех, кого скаредный бог
сюда для бесед пригласил,
я созерцал зарожденье эпох
и угасание зим.
Я древнему страху смотрел в глаза,
наблюдал торжество Сатаны,
узнал все что можно, и что нельзя,
и дни мои сочтены.
Я сам в этой Книге рисовал слова,
которых никто не сотрет.
И глядя в лицо завязавшему вас,
говорю, что он снова врет
о том, что осу́ждено и суждено́…
И если спросят – скажу.
Что имя мое остается со мной
и не подлежит дележу.
[b]2015
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632274
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 10.02.2016
А на Купала ніч - короткий час.
А в чистім полі по таких ночах
останній гетьман коника гука.
Без друга не буває козака.
І для звитяг недосить булави.
Він памятає що забули ви.
Підносив він що потім ви зламали...
Півцарства за коня - чи не замало?
Як по Купалі сонечко зійде,
то перший гетьман коника знайде.
2003
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393271
дата надходження 17.01.2013
дата закладки 10.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2016
Здавалося, вона чекала пів життя
Його, єдиного і молодого.
Сльоза, молитва, навіть каяття –
Усе було, коли зверталася до Бога.
Просила щиро, щоб вернувсь живим,
Свого життя не мислила без нього,
Змиритись не могла із долею вдови,
З надією чекала дня нового.
І він прийшов, той довгожданий час,
Коли до хати підійшла машина,
А з неї вийшов, відвернувшись враз,
Чужий військовий молодий мужчина.
Він виставить коляску допоміг,
В якій сидів незручно посивілий…
Її Степан… без ніг…
Вона його пізнала і… зомліла…
Коли прийшла до тями, підвелась,
Повільно підійшла до мужа...
Жорстоко доля з ними повелась:
Він – інвалід, без ніг, вона – ще дужа
І гарна жінка. Ніжно обняла,
Закрила очі синьо-волошкові,
І тихо на плече її сповзла
Її тонка хустиночка, шовкова,
Її покірна мила голова
Тулилась до його грудей, чекала
На ті найзаповітніші слова.
Як довго ж бо вона його шукала!
Знаходячи для всіх такі слова,
Щоб розтопити черствість служб і відомств,
Мовчала довго пошта польова:
Де дівся він, ніхто цього не відав…
Тепер сидів, розгублений, слабий,
Боявсь цієї зустрічі і марив.
О, як же він одну її любив
І ненавидів як душманів!
Найкращий хлопець – слава йшла за ним,
Він, як орел, літав перед війною.
Війна, в яку так часто грали пацани,
Тепер устала поміж них стіною.
Він також грав, ще й командиром був,
І навіть став улюбленцем ватаги.
Тепер, назавжди би наклав табу
На зовсім не дитячі ці розваги.
Тепер він знав, яка вона – війна,
Бо на собі відчув же біль утрати,
Він бачив пекло, як горить земля.
Про це ніколи знать не буде мати.
Останній бій він мало пам’ятав,
Та виконав завдання – це важливо,
Лиш командира образ перед ним спливав,
Такий тривожно-ніжний, незрадливий.
Ох, знав, куди він посилав солдат,
Знав, що вернутись звідти неможливо,
Знав, що дружина вдома молода,
Тремтіло серце в нім і плакало тужливо,
Та мав наказ – він на війні – закон –
І дуже швидко змінював людину:
Пацан вчорашній бився, як дракон,
Хоч по-дитячому любив родину…
…
Степан мовчав, не вірив сам собі
Нарешті вдома, де війни немає…
Та ось до них хлопчак малий підбіг,
І раптом… в нім Степан впізнає…
Себе, малим... Такий же вітрогон,
З широким лобом, повними устами…
Притис до себе сина він свого
І сльози радості й якісь слова злітали…
Зневіра, й страх, що холодом війнув,
Десь хутко зникли, як побачив сина.
Вони утрьох перемогли війну,
Бо є любов, сім'я, вони – всесильні!..
2012.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642506
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Я можу чекати на тебе
Днями і навіть роками,
Підіймати очі до небес,
Серце стискати руками.
Битись думками об стінку,
Розум в’язати путами,
Від болю вигризати дірку,
Надію ковтати вустами.
Я можу чекати віками,
Аби лиш твій погляд відчути.
Жаль, не скую тебе ланцюгами,
Щоб весь час з тобою бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622896
дата надходження 21.11.2015
дата закладки 09.02.2016
Грію душу любов`ю, тому зобов`язуюсь жити!
В невідомості Долі самотність гублю.
Я прийшла у цей світ, щоб творити,
І колись власну зірку зловлю!
Сонце в поміч мені обіцяє світити щосили,
І зробити дарунок - частинку тепла.
Ніжні руки поета будуть тремтіти
Від сердечного слова, яке зберегла!
Грію щастя долонями мирного неба,
Обіймаю свідомість німого дощу.
Моя мрія в руках незвичайного Лева,
Стальну волю якого не відпущу!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631033
дата надходження 24.12.2015
дата закладки 09.02.2016
Жінкам роки не можна рахувати,
Душею вони завжди молоді,
Їм компліменти треба розсипати,
Неначе зорі в небі голубім.
І берегти, леліяти, мов квіти,
Коханням огортати їх серця.
На крилах щастя зможете летіти
Разом із ними ви усе життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640858
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Все витримала:стреси, війну, страх,
Ковтать прийшлося сльози удовині,
Мрії й надії в доньках і синах,
А чоловік у пам"яті донині.
Вік працювала,щоб світився світ,-
Все для дітей, для їх благополуччя,
Діти для неї і надія, й цвіт,
І віра...І любов її жагуча.
Усе для них: і праця, і сльоза,
Її надійні материнські руки,
Не згине світ, допоки є краса:
Сини її, і доньки,.. і онуки...
Мрії її не підуть в небуття,
Діти й онуки понесуть у майбуття!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642479
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
[i](Памʻяті мого діда Кондуса Пилипа Єфремовича)[/i]
Шуршит трава на бранном поле,
колышет ветер волосы солдат.
А я стою, сжимая автомат,
и жду приказа, напрягая волю.
Быть может так же сорок лет назад
стоял мой дед, сжимая дуло автомата.
И принял на себя свинцовый град,
чтоб жили счастливо девчонки и ребята.
Пошел он в бой, чтоб Родину спасти,
чтоб защитить ее поля и горы.
И эту ношу выпало нести
пять долгих лет, деля нужду и горе...,
Но не ему, он выпил чашу сразу,
подставив грудь под вражеский свинец.
И под ножом, не застонав ни разу,
достойно принял свой конец.
С него живу и на него равняюсь,
военную науку постигая.
И на него похожим быть стараюсь,
покой Отчизны охраняя.
10.07.1981 г., Белгород-Днестровский
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623839
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 09.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2016
НА ЭТОТ МИР СМОТРЮ ЗАВОРОЖЕННЫЙ….
Захваченный, зато непокорённый,
Порабощённый, но не навсегда.
Ведь человек от сотворения исконно
Свободу не забудет никогда!
Для человечества опасней нет заразы,
Чем вседозволенность на уровне невежд.
Плотские чувства безответно поощряя,
Теряем облик свой, лишаемся надежд.
Ведь разум извращённый требует почёта,
Особых привилегий, почитания толпы.
Коварным способом растит плебеев,
И вот уже всё общество – рабы, рабы, рабы….
Гипноз полу сознания смертельный,
Он убивает личность навсегда.
Пустые лозунги за истину приемлет,
Доверчивость наивных – их беда.
Когда мы, наконец, увидим пропасть
Между вельможей и трудягою простым,
Свободы дух у нас воспрянет….
Сам Бог сказал: «ВЫ НЕ РАБЫ»!
Лишь к ближнему любовь спасёт планету,
В неволе жить не может человек.
Уйдут со сцены хищники и плуты,
Былая мразь не вспомнится повек!
1 Петра 4: 3,4 « Довольно, что в прошлом
вы поступали по воле других народов,
предаваясь распутным делам, страстям,
излишеству в вине, кутежам, попойкам и
противозаконному идолопоклонству. Они
в недоумении, потому что вы уже не
бежите с ними в тот же омут разгула,
и говорят о вас оскорбительно».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641208
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 09.02.2016
[i]Коли тебе зрадили,
це все рівно, що руки поламали –
простити можна,
але обняти вже не виходить…
Л.М. Толстой
[/i]
Зрада – вона знівеченим рукам тотожна,
із розуму вона людину зводить.
Простити зрадника хоч складно, але можна,
а ось обняти – зовсім не виходить…
Людину зрадити, що їй зламати руки,
бо підлість завжди щирість переможе.
Простити зрадника можливо й попри муки,
та в душу вже пускать його не гоже…
Від зрад не застрахований ніхто із нас.
Болюче втратити коханого чи друга.
Але у того, хто раніше зрадив вас
все ж більше шансів це зробити вдруге.
Давати зраднику повторний шанс –
це рівнозначно дати другу кулю,
тому, хто першим пострілом вже ранив вас,
а зараз подумки хова в кишені… дулю.
Від зрад не може вберегтись ніхто
та пам‘ятайте добрі люди – прийде час
і зрадник, навіть в новому пальто,
обов‘язково знову підло зрадить вас…
01.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642137
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Экспромт
Уходят в прошлое пророки!
(Мои пророки)...Навсегда...
Я забываю их уроки...
Не забываю их глаза...
В муслин коричный наряжаю
Охрипший(днями) голосок...
В гламурном сне себя теряю
На бесконечности дорог...
Глаза маслиновые меркнут...
Миндалевидный их разрез...
Мои пророки(возле церкви)
В погост вонзали третий крест!!!
Кнутом и пряником манили...
Душа кружила,но не шла...
Не всё,наверное,открыли:
Не рассказали до конца...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641931
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Шнуровали тугие берцы,
В камуфляж, наряжая, судьбу...
Не закрыв амбразуру сердца...
Не расслышав советов Гуру...
Посыпая на раны пеплом,
Не смывая прозрачным дождём,
Уносились песчинки за ветром
Окровавленным миражом.
Подносили горькую(с перцем),
Стороной обходя полынью...
Заходилось пламенем сердце,
Подливая огня куражу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642482
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Черкануть по венам,по жилам немножко,
Не думая о том что будет завтра...
По жизни плыть вперед бродячей кошкой,
Дотла сжигая сердца ватру!
По сути нет никакого старта,
Потому что сумерки всегда ближе...
В душе нет больше места марту,
Журавли тянут душу выше,
Тянут душу упорно ближе:
К последнему морю-к прибою,
к финишу,
Или же к свету смерти...
Если б я мог то писал бы
стихи на идише,
Я люблю вас всех люди,
Верьте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494837
дата надходження 25.04.2014
дата закладки 09.02.2016
[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]
Ця лютнева зима – не зима, а суцільна проталина…
Сніг по клаптику вовни за ніч розтягнули вітри
І хрумкій білизні досхочу порадіти не дали нам…
Позіхаючи, равликом сонце повзе догори.
Отже, буде весна – життєдайна, п’янка, неприборкана,
Пробіжиться босоніж під кашель рипучих воріт!
І на місці весняного сліду заграє пацьорками
Білозуба усмішка землі – молодий первоцвіт!
Враз кожнісінька жилка, пульсуючи, соком наповниться…
І коли, поцілована в тім’я світилом рудим,
Ти почнеш зеленіти життям, як біблійна смоко́вниця,
Виноградар твій ревний зрадіє, бо ж будуть плоди.
На пошерхлі долоні заплачеш ранковими росами
І промовиш: “Я знову прийшла… Тож візьми ці дари”.
Так, як юна весна, цілуватимеш п’ятами босими
Пружно випнуті жили, що б’ють з-під земної кори.
І, схилившись йому на плече обважнілими вітами,
Прошепочеш: “Прости, що я плоду не дала торік…”.
І весна поміж вами бджолино-квітково бринітиме,
І дощем благодатним окропить недовгий твій вік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 09.02.2016
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img] [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img] [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]
А знаєш, як здорово – бігти отак навпростець,
Ловити у пазуху срібло дзвінких зорепадів
І чути ритмічне відлуння щасливих сердець,
І знати: ніщо нам не стане тепер на заваді!..
А знаєш, як добре торкатись чиєїсь руки,
Немов ненароком, самісіньких кінчиків пальців…
А потім нащупати пульс на зап’ястку чіткий
І десь загубититись в обіймах нічних декорацій.
І впасти у трави, обкурені хмелем терпким,
Налиті молочним туманом липневої ночі…
Крутити на палець зі стебел тонкі завитки,
На мапі небесній тлумачити зорі пророчі.
І, тикнувши в небо, раптово зрадіти: ”Он я –
В сузір’ї Північної Риби, окрай Андромеди!..”.
І чути, як дихає знизу протяжно земля,
Як трави тяжіють у росах, мов змочені дреди…
Як тіло стає невагомим і пнеться увись,
Вростає у небо, пускає коріння, мов щепа…
Коли ж усміхнешся, тобі прокричати: “Дивись!” –
І в поруху вуст упіймати: “Щаслива дурепа…”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 09.02.2016
Зачем кипятишься, пары поднимая?
На чашку взгляни -- ведь она же пустая!
В неё перельёшь ароматный настой,
В итоге -- останешься тоже пустой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624702
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 09.02.2016
Ти співала для мене пісні --
Підступали непрошені сльози,
І пливли в далечінь, наче в сні,
Біло-дивні російські "Бєрьози".
Ти чудово співала пісні,
І ховала засмучені очі.
Гірко й боляче стало мені,
Що нам доля всміхатись не хоче.
То ж не будемо дива чекать.
...Може радісний вірш написать?
А кому ті потрібні вірші --
Почитають і глянуть лукаво --
Це ж наївні зітхання душі!
Хто ж повірить, що п'ю тільки каву?
Можна кавою лиш запивать!
...Може радісний вірш написать?
Є натхнення й наснага творить,
Коли в серці вирує кохання,
Коли стогне воно і болить
В безнадії і муці чекання,
І щоночі не хочеться спать.
...Може радісний вірш написать?
Чом душі захотілось палать?
Щоб хоч трохи розвіявся морок?
Та мені уже навіть не сорок,
І пора на печі спочивать!
...Може радісний вірш написать?
Скільки можна даремно зітхать?--
Мені з спини вже сиплеться порох!
Чи я дурень? Чи сам собі ворог?
Чом щоночі не хочеться спать?
...Може радісний вірш написать?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624700
дата надходження 29.11.2015
дата закладки 09.02.2016
Я ніколи не любила осені. Вона видавалась мені надто фатальною, сповненою смутку й приреченості. Час, коли все жовкне: трава, листя, душі... Восени у серце зазвичай безцеремонно вдирається ностальгія. Хутко перестрибує через поріг, міцно хапає тебе своїми пухкими пальцями і, немов двоюрідна бабця з далекого міста, яку бачиш раз у п'ятирічку, без упину виціловує та обіймає, приговорюючи, як ти виросла і які пухкенькі в тебе щічки. Така несподівана близькість відверто лякає. Хочеться втекти і сховатися від катастрофічної лавини несподіваної любові. Прихід осені в більшості люду викликає цілком аргументовані асоціації: дощ, сльота, туман, сірість, ранкова холоднеча і найголовніше – змушує до переосмислення себе.
Хоча ностальгія буває й іншою: коли теплі спогади з минулого, нахлинувші зненацька, зігрівають краще, аніж багаття в осінніх Карпатах, викликають ледь помітний усміх на вустах, запалюють щічки ніжним рум'янцем так, як до снаги тільки вересневому сонцю розмальовувати яблуні у бабусиному саду. Така ностальгія бажана, життєдайна, цілюща. Вона, мов тепле шерстяне пальто, взимку. Як не крути – потрібне.
Цьогоріч осінь, наче зійшла зі сторінок, просякнутих часом книг. Яскрава. Романтична. І по-жіночому непередбачувана. Прокидаєшся рано-вранці в теплому ліжечку, намагаєшся розплющити закислі мріями очі, вивітрюєшся від солодких сновидінь, а в обличчя всміхається білозубою посмішкою сонце. Підводишся. Мружиш очі. І тут! Не віриш! Стоїш зачудовано, мов статуя, не в змозі відвести погляду. Туди! Скоріше! Надвір! На волю! А за вікном, летить, кружляє у запальному танку в парі з вітром, розфарбоване якимсь довговолосим генієм листя (мабуть, то художня свита панянки Осені: худорляві, точені, мов молоді клени, чорняві, з очима-зорями, затуманеними космічним пилом). Неначе сніжинки взимку ті листочки! Їй-Богу! Краще! Стоїш і думаєш собі, а може я все ще сплю? Терзаєш себе питаннями: а чому ж я раніше не помічала цієї краси? Де була? Що робила? Мабуть, таки спала. Тоді. Не зараз. А Зараз? Живу.
На календарі осінь. Усе за розкладом. Світ пахне пожовклим листям, ранковою памороззю, цинамоном та кавою! Іноді дощем. Частіше туманом. Незрівнянний запах! Брендові парфуми! Не інакше, як Франція. Magnifique!!! Перехожі блукають сонними вуличками. Хрускочуть розкішними жовтими килимами, розстеленими щедрою господинею. Де-не-де під ногами трапиться жолудь, що загубив свою чудну шапку. Випадково надибаєш колючу шишку під високою сосною. Назбираєш брунатних каштанів у кишені, принесеш додому, забудеш. А вони зморщаться, потьмяніють, всохнуть. До наступної Осені. Наступної?
І листя! Ви нюхали листя восени? Усім до вподоби збирати його в букети, заплітати у вінки, підкидати високо вгору, мов золото... та все ж, ви нюхали листя? Підносили його до обличчя близько-близько? Роздивлялися його тендітний хребет? Цікавились у нього, як промайнуло літо? Замислювались, як воно, – помирати..?
Так от, листя в осінню пору пахне горіхами! Так! Так! Саме горіхами! Назбираєш повні жмені, барвистих, цілісіньких, складеш охайненько в пишний букет, принесеш у домівку, поставиш у вазу, антикварну, бабусину, бурштинового кольору, наче куплену в ятці самої Осені. Не інакше, як фірм`а. Стоїть собі ота ваза з гербарієм, тішить око, бентежить душу, вабить. І так кортить сісти поруч неї, взяти до рук книжку з коротенькими оповідками і читати-читати, без кінця вдихаючи аромат витіюватого букету.
Сьогодні моя осінь пахне домашньою кавою, звареною у джезві; гірким шоколадним фондю, свіжими фарбами з новенького видання Надійки Гербіш, а ще... Ще вона пахне горіхами, тими самісінькими горіхами, котрі зароджувались, зростали і зріли під моїми вікнами, а тепер, стоять у старовинній бурштиновій вазі у вигляді листя, що увібрало в себе увесь їх дух і гріють, гріють серце теплими спогадами про літо... «Все ще попереду, - стиха шепочуть, - Це всього-на-всього осінь. Просто чергова осінь. Твого Єдиного життя».
Осінь. У ній стільки сенсу, прихованого змісту та натхнення. І навіть у затяжні дощові дні, коли небеса сірі, а повітря вологе та холодне, вона не втрачає свого шарму. Ностальгічна та мудра, розважлива, зріла, часом, занадто жорстока у своїй любові до правди. На її обличчі незвична краса. Такою красою Господь винагороджує жінку, коли їй ледь за сорок. Далеко не кожну жінку. Далеко не завжди. Просто Господь дууууже любить парфуми під назвою Осінь аромат номер десять, горіховий :) : кава, шоколад і листя...
«Мабуть, краса надто чарівно в'яне,» – подумала немолода поетеса років ледь за сорок, нотуючи чергову оповідку в товстий цитриновий блокнот з яскраво-зеленим горіхом на звороті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642456
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Не натішилась я ще зимою…
Все виловлюю в далечі тінь,
Щоб покрилась земля білиною,
Щоб сніжила небес голубінь…
Хай танцюють сніжиночки танго,
Польку, вальс – та мені все одно…
Щоб спустився замріяний Янгол
І до мене заглянув в вікно…
Хай мороз заморожує скельця
Візерунками квітів і трав…
Щоб блакитні дрібненькі стебельця
Він усе малював й малював…
Намилуюся, зимонько мила,
І розчешу твою сивину…
Ну а потім, моя легкокрила,
Клич у гості розкішну весну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639943
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 09.02.2016
Летять роки, як в небі журавлі,
Постійно, безперервно і невпинно.
Не можу зрозуміти взагалі,
Чому життя іти вперед повинно?
Замри на мить, на тижні, на роки,
Та що я кажу, це вже не можливо,
Воно летить вперед, не навпаки,
Побачити кінець йому важливо.
Та хоч годинку сядь, перепочинь,
Ніхто тебе гонити в бік не буде,
Забудь про правила своїх святинь
І байдуже, що скажуть на це люде!
Та оглянулось на секунду лиш одну,
Здійняло в небо свої ясні очі
“Послухай, мила, що тобі скажу,
Час зупинити — всі такі охочі.
Завмерти в молодості, в здравому умі,
Дивитись, як старіють твої друзі
Й душа твоя далеко у пітьмі
Піде зі злом у шлюбному союзі.
Я сяду тут перепочить сповна,
В житті, ти знаєш, все закономірно,
Ти будеш жить! А твоє немовля
Чекати буде у пітьмі покірно.
І не пізнає воно ніжність цю,
І не відчує материнську ласку,
Не буде знати запах чебрецю,
І не почує на ніч казку..."
Стоїть життя хвилину, дві,
Стоїть собі немов примара.
"Чого ж стоїш ти?! Та біжи, біжи!
Життя прожити — це ж не кара!
Побавитись в дитинстві я змогла,
Із юності у зрілість перейти
І старість прийняти вже зможу я,
Та далі вже дорогою піти.
Життя летить із журавлями в небі,
Летить упевнено і знає вже куди,
По правді жити хочу я, далебі,
І в пам'яті зостатись назавжди.
20.11.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639252
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 09.02.2016
Світи моя зоре, світи,
Якщо я піду десь в світи,
Поблискуй в кромешній пітьмі,
Для мене світи у мені.
На світло твоє я піду,
Відвернеш від мене біду,
Сховаєш у світлі своїм,
В середині серця руїн.
Світи мені вдень і вночі,
Сховай від бессоння ключі,
Пробийся крізь темряву снів,
Сильніше гори всіх вогнів.
Займайся, як та купина,
Ніколи до тла не згора,
Як блискавка темної ночі,
Пробийся в печалі пророчі.
Постійно, як білий шум,
Світи в чорноті моїх дум,
Куди б не пілшла б я в світи,
Світи моя зоре, світи!
04.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642447
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Так хочеться тебе ще більш любити
Дивитись у зелені очі й жити
Жити для тебе і тобою
Та залишатися собою
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642448
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Очисть мене від крові й плоті
І стану білим полотном.
Напишеш потім нові ноти
І, може, буду добрим тлом.
Лети, незламний мій Ікаре,
І сповісти новину всім.
Лиш ти один віриш, що не марю
І знаєш, про що далі розповім.
Застигла на ребрі печать таємна
Ти віщий син пророчої душі.
Вона сказала тихо: "Невзаємна..."
Відбились твої очі у її сльозі.
Мандруючи отак по світу без надії,
Ішов дванадцятий назустріч рік.
Сховали у наплічник свої мрії,
Трималися за руки, як торік.
Черствий окраєць дріма край столу
Не нагодують тебе сльози осіяйні.
Вона забула дім і свою мову,
А він чекав на неї, наче уві сні.
І було так приємно споглядати,
Як вітер розвіва її слова
Вона хотіла мовити... Сказати...
Але гаряча кров із вуст їй потекла.
І думав би, що наче помилявся,
І проклинав би ці ранкові сни,
Якби одного разу не спізнався
Із мріями, які по світу поповзли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601637
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 09.02.2016
По опалому листю
На гострих шпильках дощу
Йде містом осінь
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616254
дата надходження 26.10.2015
дата закладки 09.02.2016
* * *
Своею слабостью сильны…
Ты уж, Господь, прости, –
Соскальзывает со спины
Крест, что дано нести.
Никто не подсобит плечом.
Во гневе ли, в мольбе,
Всяк движется своим путём –
К Тебе.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642443
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Ночь успешно дожигала свечи,
Капал воск и тут же остывал,
А я помню - начинался вечер
И глазами ты меня искал.
В новогоднем ярком карнавале,
Где кипит игристое вино,
Мы легко друг друга узнавали -
В масках ли, без масок - всё равно.
Танцевала танго, догорая,
Тающая, глупая свеча.
Ну, а мы, кокетливо играя,
Собирались заново начать...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635908
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 09.02.2016
Одне життя, дароване Всевишнім -
І я, на диво, досі ще жива...
Це чоловік бува у нас колишнім...
Тоді у долі - ламана крива...
Я просто маю право - не тримати
І маю право - відпустити все...
Я маю право уникати страти,
Коли життя на плаху понесе...
Хто вам дав право вносить корективи
В моє життя, яке моє, одне,
До мною не дотоптаної ниви,
До часу, який швидко промайне?
Закони всі під себе прописали...
У вас зарплати, кажете, малі?..
Зійдіть з арени, бо усіх дістали!
Як Бог тримає вас на цій Землі?..
Моє сьогодні - не бува колишнім,
Мій день, моя година і доба...
Одне життя, дароване Всевишнім...
Це право заборонене хіба???
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642438
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Налил нефильтрованного, бархатистого «Мастера»,
С живыми дрожжи́нками, на расторо́пшеньке лечащей.
...И вкус, карамельною пеной ржанно́го характера,
Казался ей, гостье, восторженнейшей бесконечностью.
...Ждала терпеливо, пока пригласивший – придвинется.
Предложит губам - разделить крем роскошного пива.
...И вдруг, для себя неожиданно, в баре гостинницы,
Сама обняла долгожданного – страстным порывом.
Бармен им: «Да в номер идите, я всё принесу!»
...Они - целовались, бокалы держа на весу,
Как будто – на яхте, в расстеленной спальне, в лесу...
07.02.16 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642389
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Багряний жовтень загляда в озерця,
Теплом останнім душу зігріва…
Хай вдячністю пригорнуться до серця
Ця осінь, свято це і ці слова.
Вам діти вклоняться до ніг низенько,
І найтепліші знайдуться пісні,
Бо хто ж не зна, що вчителька – це ненька,
Яка про діток дбає і вві сні.
Вам біль дитячий гірко серце крає,
А сміх і радість піснею дзвенить.
І кожне слово аж до небокраю
У серці вашому зболілому болить.
Торкнеться осінь вашого волосся,
Заляжуть в зморшках біди і жалі.
Хай йде життя, хай відцвіта колосся,
А вчитель вічно буде на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641940
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Ажурне плетиво морозу на вікні,
Від подиху проталинка степліла
І віття яблуні у срібно-білім сні,
Що в шибку загляда обледенілу.
Нічний ліхтар у шапці сніговій,
Здивований, укляк серед заметів,
Допоки сонце з-під довгезних вій
На землю зиркне в радості відвертій.
Поскрипують сніжинки під ногами,
І простір сяє в чистій білизні...
Я цю картину бачила віками,
Та кожний раз дивуюсь новизні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636353
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 09.02.2016
Іду селом. Дивлюся, як тополі
Мене вітають шелестом здаля,
Як веселково-гарно квітне поле
І як під сонцем гріється земля.
Тут все навколо рідне й особливе:
Гаї, луги, дерева й шепіт трав…
Моє село! Яке ж ти є красиве!
Ніхто тебе, як я, так не кохав!
В траві пахучій – втоптана стежина,
Де бігали мої маленькі ноженята…
Ось квітне сад, красується хатина,
Де в світ благословили мама й тато.
В зеленім лузі – річечка Ворона,
Яка тече через усе село.
Ось опустила вже калина грона,
А там біжить цілюще джерело.
Усе тут рідне: квіточка, стеблина,
Садок вишневий і верба крислата,
І ліс, і поле, колос і билина,
Пишаюсь вами, бережу вас свято!
Нема краси такої в цілім світі.
Куди не глянь – ніколи не знайдеш!
Ви, Підпечери, пишні й розмаїті,
Горджуся вами і люблю без меж!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514293
дата надходження 29.07.2014
дата закладки 09.02.2016
Він – сирота. Кріпак. Нещасний маляр,
Що крадькома змальовував картини…
Ніхто б тоді не викинув і таляр
За ті шедеври Тараса-дитини.
Він уповав на Бога і на друзів,
Що до таланту волю дарували.
Сіяло сонце вільне в виднокрузі.
Він тихо плакав. А вони – ридали!
Його пани і підпанки боялись,
Бо жив лиш ранами кривавої Вкраїни,
У вічі – тішились, заочі – проклинали,
Коли писав він про добу Руїни.
Як перебув і тюрми, й каземати,
Здоров’я стратив, не створив родини,
Не прагнув ані розкоші, ні злата,
Лише свободи людям України!
Із року в рік крокуємо у Канів,
Щоб Кобзареві з шаною вклонитись!
Тарасе! Ми вже вирвались з кайданів!
Навчились ми від Тебе не коритись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514002
дата надходження 28.07.2014
дата закладки 09.02.2016
Опале кленове жовте листя. Легенький вітерець. Холодні краплі дощу. Теплі осінні пальта, стукіт каблуків, різнокольорові парасольки. Сумні гримаси, усміхнені маски, за якими ховається справжня сутність людської подоби.
Осінній дощ час від часу шмагає повітря своїми краплинами, нещадно б'є прохожих. Вітер холоднішає; в повітрі вже пахне холодними морозними ранками. Скоро випаде сніг, і почнеться нова історія.
Я кожного дня буваю тут. Сиджу в парку, на останній лавочці біля озера. Слухаю музику гітари, акордеону, скрипки, часом і флейти - всього, на чому грають самоучки в парку.
Я насолоджуюсь пейзажем. Я - словесний художник. Я - письменник. Але й мені часом бракує слів, щоб описати побачене. Це ейфорія й розгубленість водночас. Не вистачає тонів, кольорів,фарб.
Я бачу щодня не лише листя, трави, озеро, дерева. Переді мною відкриваються ще такі речі, як обличчя усміхнених малят на триколісних велосипедах та їх батьків, як бігають туди-сюди собаки зі своїми хазяїнами, як обнімаються й цілуються закохані пари.
Закохані пари... А що таке, власне, кохання? Чи є в нього якась теорема, формула, біологічний код, хімічна структура? Чи це просто тупа банальність, описана п'янкими словами Шекспіра, Данте, Гюго?
А я знаю, що це.. точніше знав 4 роки тому.
А я теж був таким. Теж брав декого за руку й гуляв парком.
Марлен була прекрасним створінням. Напоєна запахами кориці, мигдалю, лаванди, ванілі,нових книг, свіжовипраних речей,і ще чогось такого духмяного, вона була ангелом,моїм ідеалом. Моя Марлен...
Але всьому є свій початок і кінець. Ніщо вічно не триває. Рано чи пізно ми це розуміємо. Я і Марлен усвідомили це 4 роки тому. Рівно 4 роки тому, 7 жовтня.
- Знаєш, Віктор,у кожного буває такий момент.... - це була остання почута мною фраза від неї. Вона намагалась стримувати сльози й жаль за минулим. Я не хотів, щоб вона мене жаліла. Я не хотів чути слів, не хотів кричати, не хотів бачити сліз, сумних мармиз. Я хотів закутатись в темряву.
Я захотів, щоб весь світ був знищений. Спалений і замучений заживо.Щоб всі страждали.
Потім суїцид. Випиті таблетки, розрізані вени, синці від мотузки на шиї... Я пробував усе.
Потім забуття - літри й бідони випитого алкоголю, скурені сигарети,повні сміттєві пакети використаних презервативів і море написаних віршів про нещасливе кохання.
А що зараз?
Зараз період, коли я просто змирився.Ні, я не забув великі карі очі, обрамлені густими чорними віями. Не забув веснянки, гарячі ключиці, бліді руки, рум'янець на щоках, золотаве волосся з запахом ромашок. Я не забув її плаття в горошки, широку усмішку. Не забув обличчя в ту фатальну ніч; вогник в карих очах згас, природний запах зник, натомість зявився запах когось чужого.
Я не забув Марлен.Уже 4 роки я приходжу сюди....для чого? Не дати загоїтись ранам,які ніколи не загояться?Потривожити майже забуті спогади?
Я сам не знаю. Мене просто тягне сюди. Марлен більше тут ніколи не з'явиться. Незамінимих не буває, знаю. Але вона була моєю душею.А тепер що?Порожньо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612382
дата надходження 10.10.2015
дата закладки 09.02.2016
Котики-муркотики
Замурзали ротики.
Їли сметанку
З самого ранку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374748
дата надходження 01.11.2012
дата закладки 09.02.2016
Чекаємо на правду,
як на дощ,
що ізгори окропить благодаттю...
Сумнівне слово "браття".
Сумнівне слово "мир".
Розпалюєм багаття
І спалюємо в нім,
В брудному зношеному платті,
ЇЇ.
Чекаємо на правду,
Як на дощ,
Що ізгори окропить благодаттю.
****************************************************
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642184
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Небо такое большое.
Думаю я о нем.
Что ему может сниться
Январьским холодным днем?
Кудри деревьев густые,
Пряди зеленых трав,
Девочка в платье "в горошек"
Машет,руки подняв;
Пляжей песочные косы,
Ленты рек голубых
И берегов откосы-
Солнце купается в них.
Что ему может сниться?
Может,смелая птица,
Что по"лицу" струится;
Главный полет совершая
В неба глубинах тает.
Небо такое большое.
Что ему может сниться?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642424
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Агитация за счастье,
Как всегда пройдет обманом,
Разберут нас на запчасти,
"Под общественным началом".
Чтоб собрать нас в "механизм",
Только с функциями "быдла"...
А мы снова в оптимизм,
Чтоб как в прошлый раз не вышло.
С девяностыми простились,
Ровно как с началом века,
Под Европу "покосили",
С большим правом человека.
И заслуженно, с мечтою,
(Зря ли жизни отдавали?)
Мы пойдем вперед, отстроим,
Все восточные завалы...
Лишь одна сейчас дилемма,
Как бы в "чинах" разобраться,
Чтоб не стать вновь на колени,
В их же сеть не попадаться.
Мы все боремся страдаем,
от войны, олигархии...
Как найти противоядье,
нам от этой аллергии?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532586
дата надходження 26.10.2014
дата закладки 09.02.2016
Роман Захарыч смотрел телевизор. Снова, как и в прошлые годы в канун 9 мая, по ящику крутили концерты с фронтовыми песнями, да военными фильмами. А когда играла песня Марка Бернесса «Журавли», у него текли слезы, вспоминались фронтовые друзья, многие из которых так и не вернулись на Родину живыми, а многие - и умерли уже после войны……
Эти концерты навевали на Ветерана ностальгию. Ностальгию не по тем временам, а по товарищам, которые раз за разом подставляли себя, свою грудь, спину чтобы защитить Родину, новое поколение……
Сам Роман Захарыч пожилой мужчина лет восьмидесяти пяти, прошел войну с января сорок второго до самого победного конца, вернувшись, домой не только с победой и с орденами, но и с отказавшей функционировать от ранения левой рукой.
Жил он сам, в городе в квартире, купленной внуком, а чуть раньше жил в небольшом поселке, где родился и вырос. Десять лет назад он пережил настоящую трагедию: единственная и любимая дочка вместе с зятем разбилась в автокатастрофе, возвращаясь с командировки (муж забирал ее с автовокзала на машине). Через семь месяцев не выдержав такого события, умерла и спутница жизни Романа Захарыча – Раиса Андреевна вот и остался дед с внуком Виталиком, который, кстати, через год после этого женился.
Но, было у человека еще одно потрясение, которое поставило мнение о Великой победе над фашистами под сомнение: для кого он боролся и заслужил ли он это отношение к себе?
Пять лет назад, получив пенсию, еще, когда жил в поселке Ветеран вошел в свой двор как тут, откуда не возьмись, явились три отморозки, лет двадцати и пригрозив, отобрали у мужчины деньги. Также, они шарили в доме и вынесли с него телевизор, может быть, еще чего-то прихватили бы, но кто то им помешал. Милиция, конечно, их нашла, и телевизор вернули, деньги, правда, успели потратить, но деда это не успокоило. Внук, почти сразу же после этого, купил деду квартиру в городе, недалеко от себя, чтобы быть спокойнее за него.
Роман Захарыч никак не мог понять: за что так с ним поступили, почему в стране, которая победила фашизм, остались еще люди с фашистскими душами? После этого он уже не ходил на парад, на День Победы и не одевал больше пиджак с орденами, так, как ему было стыдно за себя и за то, что он боролся и никакие уговоры ни внука, ни его семьи не помогали.
Единственная потеха на тот момент был его правнук Сережка, который, почти каждый день забегал к деду. Восьмилетний правнук называл его так, как назвал первый раз, как только начал говорить - ДеРома.
И, вот, пришел сегодня, присел рядом и прошептал деду на одном дыхании:
- ДеРома, а это правда, что ты на войне служил? Нам учительница рассказывала, что ты у меня герой, что вас мало осталось ветеранов, которые боролись за нас, за наше будущее. А, также она сказала, что благодаря Вам, нам сегодня Солнышко приятно светит, мы ему улыбаемся. Я так горд тобой, ДеРома, я так рад, что ты у меня молодец, пошли со мной завтра на парад, я тебя одноклассникам покажу, с ними познакомлю, пускай видят, что еще живи герои.
-А пойдем, - ответил дед и улыбнулся, - вот только пиджак приведу в порядок, давно его не одевал……..
- Ты - мой герой, и я тебя люблю, - правнук довольно соскочив добавил - давай будем кушать, я тебе пирожков принес, мама напекла.....
.......
На второй день дед пошел с правнуком на парад с светлой и яркой улыбкой: есть люди, которые ценят его вклад у Великую победу, а главное, и его родные……..
И на пиджаке у него блестели медали, от солнышка - за улыбку которого он боролся!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249722
дата надходження 26.03.2011
дата закладки 09.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2016
Поэтессе Елене Савченко
Не за слог хулиганский и не за «стиши»,
Не за жуткую бабью браваду,
Я тебя полюбил за «оркестры души»
И за мокрые тушь и помаду.
Я мечтаю о том, чтобы рядышком сесть,
Тет-а-тет помолчать хоть немного
(видно, что-то богемное всё-таки есть
и во мне по велению Бога...).
Помолчать и почувствовать
родственность душ.
Ладно, Лена, не будем про это...
Дай платочком я вытру поплывшую тушь
На красивой мордашке поэта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563581
дата надходження 01.03.2015
дата закладки 09.02.2016
"Возьми! - сломал я веточку сирени,-
Её цветки волнующе пьянят!
Такой неповторимый аромат,
Какой быть может только в день весенний!.."
А ты, меня не слыша, вдруг уткнулась
"Счастливые" пятёрочки искать.
И только сосчитав, ко мне вернулась,
Решив, что я... хочу тебя обнять.
Единственное, где ты так права!..
Не объяснить, ну, чем ты приглянулась?
И отчего кружится голова?...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557073
дата надходження 04.02.2015
дата закладки 09.02.2016
В житті не так багато й треба,
Щоб все змінилось навпаки:
Хоча б шматок блакиті неба
Та дотик теплої руки.
І ось вже чути добре слово,
І місця вже нема журбі.
І чай пахтить так суперово,
Крутий, заварений тобі...
І раптом з’явиться визнання:
В житті — до самої межі —
Нема дорожче доторкання,
Ніж дотик рідної душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572428
дата надходження 06.04.2015
дата закладки 09.02.2016
Нам здається, всі дії у світі – то збіг обставин.
Та насправді, всьому початок є і кінець.
Як насіння в землі нема, не покриє галявин
Квіточками весна, не розкрилиться пагінець.
Злість – породить лиш злість, а ненависть знайде ненависть.
І невдячність прийде невдячністю, як не ждеш.
Перше вбивство з Адама і Єви здійснила зависть.
Яму смерті комусь копатимеш – сам впадеш.
Тож, людино розумна, подумай про свої кроки.
Не спіши наставлять на ближнього зимний кольт.
Ця планета родитиме кисень ще людству, доки
Буде в грудях любов горіти у сотні вольт.
Відразу попереджаю, що знаю про слово "заздрість", але поети минулого вживали і таке слово "зависть", в т. ч. і Шевченко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642276
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Работа медика-нелёгкая работа
Всем помоги,всем окажи заботу
Работа медика-тяжёлый труд
То здесь зовут то там зовут
Но ведь судьба-коль выбрал это дело
То и иди дорогой этой смело
Как говорил любимый Гиппократ:
Всем людям в жизни нужно помогать.
И если мы несем свой крест сквозь время
Врачи и сестры, братья-фельдшера
И мы творим для Бога наше дело
И мы в ответе за свои дела
Пусть нелегка работа в медицине
Но мы спасем людей от многих бед
Мы призваны сюда ,и мы отныне
Жизни просящему не скажем "нет"
Неси любовь по миру и получишь
Спасение от Бога навсегда
А как нести-жизнь вас сама научит
В лечении так вера дорога́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381675
дата надходження 01.12.2012
дата закладки 08.02.2016
Ещё зима полна отваги,
Задора молодого, крепких сил.
Деревья дремлют чёрно наги,
Асфальт проталинками зарябил.
Скукожились сугробы у дороги,
Всё будничнее платье у зимы
И кажутся нелепыми тревоги,
Совсем не зимние мне снятся сны.
И сердце обмануться даже радо,
И чувства в кулаке не удержать
Случайно встретившись с тобою взглядом,
Шепну: "Бежим весну вдвоём встречать".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642291
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Ховає сонечко у скриню вже тепло,
Згубила Осiнь свiй лантух з туманами,
Лiси забагрянiли, а село
Пiдмалювалось теж собi рум’янами
А у гаях сороча трiскотня,
I трави на стежини похилились,
Бреде вiтрисько полем навмання,
В садах медами яблука налились.
Вже не гудуть над квiтами джмелi
I надто довго дощик розгостився,
Розвiшав на деревах кришталi
I хмарами в калюжах простелився.
А в хатi затишно i пахне чебрецем,
Муркоче котик онде на ослонi
Вже вечiр. В шибку -мiсяць каганцем,
В печi- вогонь в шаленому чарльзтонi.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642254
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Я ветренная. Даже слишком.
И очень часто влюблена.
Да это с виду я малышка,
На самом деле - ураган.
Эмоций - ветер, просто буря...
Пускай слегка душа болит.
Ты не смотри! Моя фигура
Вполне подходит для любви.
Ты загляни мне лучше в сердце,
Запомни-ка простой пароль:
"Лишь для того, чтоб быть нам вместе,
Мне подари свою любовь."
Не пожалеешь, уверяю!
Счастливым сделаю тебя.
Ах да, конечно, понимаю -
Боишься пламени огня...
Сама прошла через все это
И знаю как душа болит.
Я не забуду - прошлым летом
Как умирала от любви...
Как перестала жить мечтами,
Забыла всех, ушла в себя...
Но боль развеялась ветрами.
Я вновь живу! Я вновь жива!
Я обретаю в жизни смысл,
Учусь по-новому любить.
Коль у тебя такая мысль,
С тобой нам вместе по пути...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544258
дата надходження 16.12.2014
дата закладки 08.02.2016
Звучит, как будто бы пророчество
Как будто бы заевшая пластинка.
Любовь. Без имени и отчества,
Которая растопит в сердце льдинку.
Без имени и отчества. Любовь.
Как будто соли горсть в былые раны...
Тогда зачем поэты вновь и вновь
Тебя одаривают нежными стихами?
Без отчества и имени. Одна.
Неужто без нее жить невозможно?
Она лишает разума и сна.
С ней нелегко, порою даже сложно.
Без имени и отчества? Да ну!
Должно же быть хоть что-то с документов!
Или ее бесценное "люблю"
Сумеет завязать глаза широкой лентой?!
Без отчества и имени... Зачем
Умеет в сердце проникать и душу?
но без нее бы горько было б всем
И без нее, увы, не станешь лучше...
Звучит, как будто бы пророчество
Как будто бы заевшая пластинка...
Любовь. Без имени и отчества,
Которая растопит в сердце льдинку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627197
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 08.02.2016
«Девки, это, прямо, срамота
нагишом ходить по магазину!»
но стою, смотрю я, рот разинув,
и себе противоречу: «Красота!!!»
Вместо кофточек – по ленточке на сиську,
Вместо шортов – маленький бюстгальтер…
Как противоречив-то мой характер:
и не крикну, не издам и писку.
Молча любоваться буду телом
каждой из хорошеньких девчонок.
Вкус-то всё же был когда-то тонок! –
Это старость нынче оголтело
придавила, в край обезоружив,
сексуальность погасило время!
И не то, чтобы запрыгнуть в стремя,
я, фактически, уж сам себе не нужен.
Но, а красоту всё ж понимаю.
Это хоть чуть-чуть, но сохранилось.
А такое раньше и не снилось
Это, как подарок к Первомаю.
А девчонки, взяв по шоколадке,
к кассе устремились без смущенья.
У меня же ощущенья сладки,
нет упрёков, только восхищёнье».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639855
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 08.02.2016
В лесу рождались ёлочки,
и зайцы там росли.
Ветра стихов осколочки
в подарок принесли
и с праздником поздравили
лесную зайчью рать,
слова паролём вставили:
«Граждане, пожалуйста, не надо никого убивать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642258
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Невідомо коли і звідки,
Крізь роки, години чи дні.
Я, здається, зустріла щастя,
Та не знала, моє чи ні.
Ти не марево і не спогад,
Бачу усмішку десь в далині.
Я ловила твій ніжний погляд,
Та не знала чи це мені.
Так хотілось чим дужче бігти,
Як течуть струмки навесні.
Цілувати твої повіки,
І не бачити очі сумні.
Бачу стан знайомий й усе це,
Чути кроки рідні й чудні.
Я торкнулася твого серця,
Ти залишив його мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641697
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Розбої, війни, дерибани...
Чумою в світі розповзлись.
Ублюдки в владі й вуркагани,
Як таракани розвелись.
І доять, доять кровососи...
Немов водицю нашу п’ють.
І жалять, жалять наче оси,
Нас на убій в АТО ведуть.
Змія, що визріла в Сіоні,
Прийшла до нас із пірамід.
Гієнна ж.до – скорпіонів,
Як тьма, поглинула цей світ.
Жрецями виведені клони
Нас у колючках розп'яли,
Людям диявольські масони
На шию шлеї одягли.
Та щож це робиться у світі,
Який Господь нам здарував.
Ми, як худоба всі у кліті,
Проклятий ж.д нас обікрав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642256
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Спеленай мене теплим чаєм,
У обіймах не міцно тримай.
Хай вода обернеться "граєм",
І затопить буденний край..
Додавати цукру - не варто.
Солод бачу в очах твоїх.
І відпивши ковток азарту,
Поміж трав зацілую їх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522678
дата надходження 10.09.2014
дата закладки 08.02.2016
Не залишай мої зап'ястя
Крихкі, мов рифи кришталю.
Замало часу нам на щастя,
Бракує миті для жалю.
Так трішки снів, а море вражень
Розмиє хвилі у серцях.
Твоїх іскристих відображень,
Як продих сонця на плечах.
Не залишай мої зап'ястя
І грону суму не вінчай.
Я приготую келих щастя -
Запрошую тебе
на чай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642247
дата надходження 08.02.2016
дата закладки 08.02.2016
я не верю, быть не могут
звезды ярки столь. а ты?
сыщешь ли по ним дорогу
с закулисья темноты?
поспеши, мой друг, скорее,
нам минут уж не вернуть
что утеряны. но греет
ведь надежда? ну чуть-чуть?
перебирайся ко мне в сердце,
и аренды не плати.
я оставлю тебе дверцу
приоткрытой. пол пути
до порога. недалече.
поспеши, остынет чай.
заскучать в сей дивный вечер
не позволю – так и знай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641492
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 08.02.2016
Сезон дощів
Спини в моїх очах,
Бо він ще й досі не знаходить цвіту,
Самотній птах… мій перелітний птах…
Коли в очах
моря усього світу…
Лише моря…
Туман дурман - трави
Сполошить душу без жалю і міри…
Пливуть мої дикунські острови
В термальних водах
повної зневіри…
Прийми такою…
Й зупини без слів,
Не відчиняй світів найвищу браму…
Бо вже змиває цей сезон дощів
Блаженні фрески
Сонячного храму…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641501
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
[b][i]
завечерело. дух морозный
возник вдруг в воздухе нежданно,
хотя капелей звук гортанный
звучал надсадно и склерозно...
остекленела лужи гладкость,
внушая веру в бронь и мощность
и выставив всю непорочность,
но затаив под коркой пакость...
и темнота в права вступала,
клубясь в углах, в кустах сирени,
людей цепляя за колени,
пугаясь лампочек накала...
час телевизора и чая...
хотя кому-то чай не нужен,
но большинство спешит на ужин,
еще мороз не замечая.
обычный вечер. глаз усталость,
желанье сбросить дня заботы
и отрешиться от работы
на час, на два... что тут осталось?..
мороз крепчал, почуяв волю,
заняв позиции надолго,
лишь помня о веленьи долга,
о властелина ореоле!
февральский вечер, дух морозный
возник вдруг в воздухе нежданно...
замолк капелей звук гортанный,
лишь снега хруст апофеозный!..
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641490
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2016