Придумав
Атрибут
Волелюбний
Лицарський,
Обгрунтований
Часом !
Український
Бунт
Исторично
Непокоїть
Свавільну
"Ь" -
Консолідує
Импрезою
Його !
Павло Чубинський (1839 - 1884) - український етнолог, поет, фольклорист, громадський діяч, автор тексту Державного Гімну України. Належав до течії хлопоманів.
Коли, здавалося, вже не було жодної надії на самостійну українську державу, коли імперський морок затягував у свою пітьму усі версти населення, коли не так давно помер Світоч й Бунтівник нації Тарас Шевченко, восени 1862 року молодий, прогресивний у демократичних поглядах поет Павло Чубинський в місті Києві по вулиці Васильківській,122 (квартира купця Лазарєва) пише величного патріотичного вірша, якому пізніше судилося стати Державним Гімном України. Через рік західноукраїнський композитор-диригент Михайло Вербицький покладе мелодію на нього. А 10 березня 1865 року під час вшанування четвертих роковин з дня смерті Кобзаря у Перемишлі цей твір вперше зазвучав наживо.
Надихаючі рядки, що закликали боронити Україну, розлютили московський царат. Його автора негайно вислали на заслання до Архангельської губернії, де дозволили працювати, але вже на проросійських засадах : писати про місцеві звичаї наукові нариси.
У той же час українські активісти почали популяризувати серед громадськості новий заклик до ратних звершень, і "Ще не вмерла Україна..." швидко стала доленосною піснею, облетівши безмежні простори не тільки рідних теренів. Її записала на платівку німецька фірма "Грамофон" (1910 рік). Січові Стрільці та ОУН-УПА надихалися нею, йдучи до бою. В радянських таборах гулагу вона додавала сили й мужності політичним в'язням опиратися тоталітарному режиму. УНР та пізніше утворені проукраїнські республіки : ЗУНР й Карпатська Україна теж співали даний вірш як символ власного існування.
Після розпаду ненависної диктатури пролетаріату з 1992 року мелодія і текст дивовижного твору стали атрибутами нашої державності, укріплюючи дух свободи, демократичних цінностей, жагу до справедливих соціальних перетворень.
Під час новітньої російської агресії Гімн України став ефективною зброєю, лякаючи рашистів своєю нетлінною харизмою, і додаючи енергії, завзяття українцям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=992064
дата надходження 24.08.2023
дата закладки 24.08.2023
Передмістям нічним, в заметільній імлі, напідпитку,
Не тримаючись стежки, раз-по́-раз пірнаючи в сніг,
Я поволі бреду і ім’я твоє, наче молитву,
Промовляю в надії, щоб Бог нам зустрітись поміг.
Може статися так, що ніколи тебе не побачу,
Та, лишень п’яний мозок твій образ змалює у снах,
Я прокинусь в сльозах і до самого ранку проплачу,
І нема порятунку мені в захмелілих думках.
Розумію, звичайно, що зовсім мене не кохаєш,
Тому й п’ю до безтями, щоб думку оту отруїть,
І все жду, що ось-ось ти подзвониш і тихо спитаєш,
Чи ми зможем з тобою кохання своє воскресить.
Розладналась гітара, немов на похмілля свідомість,
Вию пісню свою, як поранений вовк-одинак,
Що віддав би усе і одне лиш просив би натомість:
Я просив би кохання твого, наче прощі жебрак.
В передмісті нічному із пляшки доп’ю оковиту
І до дуба старого плечем у зажурі схилюсь,
Відшукаю у небі зорю, що теплом оповита,
І дивитимусь так, ніби в очі твої я дивлюсь…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990099
дата надходження 30.07.2023
дата закладки 02.08.2023
Пан Аскет заходив на каву і написав декілька чудових рядочків😊
Переклад пісні Liberta - Al Bano & Romina
https://youtu.be/mG05YzmmiCU
Вечірній саван гладить плечі і зникає у темну ніч.
Вона ж ,натомість, блукає, шукаючи кого нема.
Твоєму імені присвятив усе своє нікчемне я життя.
Тому що, без тебе немає сенсу, бо ти і є саме життя.
Свобода,
Скільки сліз і гіркоти.
Без тебе
Так багато самоти.
Коли життя, втрачає вищий сенс,
Знайду його в імені твоєм.
Свобода,
Як звучатимуть сурми,
Знай вони, співатимуть тобі.
Хтось картбланш має в руках на знущання з простих людей.
Смиренність топчеться цинізмом, що росте знову днем за днем.
Та після ночі сонце встане для сердець сильних, вільних.
Любов відродиться, зламає тишу й прокричить:
Тебе шукаю!
Свобода,
Скільки сліз і гіркоти.
Без тебе
Так багато самоти.
Коли життя, втрачає вищий сенс,
Знайду його в імені твоєм.
Знайду його!
Свобода,
Не буде більше сліз, гіркоти.
Без тебе
Так багато самоти.
Коли життя втрачає вищий сенс,
Знайду його в імені твоєм.
Знайду тебе!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989795
дата надходження 26.07.2023
дата закладки 27.07.2023
А ти в мені проходиш ніби током...
Стаю весела потім знов сумна...
Якось душа торкнулась ненароком...
До струн живих з яких текла сльоза...
А ти неспішно так лікуєш рани...
Не відчуваю що вже десь болить...
Любов'ю з медом теплою з квітками...
Де вітерець тихесенько шумить...
18.06.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986812
дата надходження 22.06.2023
дата закладки 22.06.2023
Суцвіття дум і тиша навкруги...
Вечірня млявість - випите натхнення...
Дрімають вже натомлені луги...
І мить ота то є любові ймення...
Осанна снам... Любові берегам...
Яка ж вона красива й незбагненна...
Та Жінка - Сон котра завдала ран...
Й звучить в Тобі... мов музика натхненна...
17.06.23
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986670
дата надходження 20.06.2023
дата закладки 21.06.2023
В иллюзии навязанных фантазий
Живём, себя пытаясь обмануть,
И в ритуальных стадовых согласий
Своею правдой пробиваем путь.
Нам кажется, что мы почти у цели,
И предвкушая сладостный финал...
Вдруг понимаем… не того хотели –
Разрушен нашей веры пьедестал…
Кто снова в бой, а кто уже смирился
И в тихой гавани нашёл тепла уют,
Кто не у дел остался – с горя спился,
А все ему о славе бывшей лгут.
Но может так назначено судьбою,
Чтобы пройти какой бы ни был путь?
Быть в мирный час всегда готовым к бою
И не жалеть о пройденном ничуть.
В иллюзиях живя, иль голограмме -
Всегда в своём, а не в чужом быть храме…
©Вадим Странник
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970350
дата надходження 07.01.2023
дата закладки 20.06.2023
Вдягаю рожеві окуляри,
як граєш зі мною у любов.
Бачу тебе, лечу вище хмари-
Шаленію від твоїх розмов.
Із уст почула ласкаві слова
І втікає земля із під ніг.
Закрутилась обертом голова
Я, у обіймах тану, як сніг.
А ти, поклич... я до тебе прийду-
Серед зими душу зігрію.
Поміж ясних зірок, зірку знайду,
Подарую жадану мрію.
Якщо ти любиш, то не відпускай,
Любов лелій у своїй душі.
Збудуй для неї, тихий- земний рай,
Присвячуй ліричні вірші.
Ми, у космосі є дві планети-
Ти, Венера ,а я Юпітер.
Жартуй ,співай для мене сонети
Знайди ніжні слова із літер.
Ми- в літню ніч дві яскраві зірки
Ти- Богиня - муза кохання.
Є надійне плече у лебідки
Cонце, що зігріває зрання.
Будь собою, не втікай від долі!
Змий грим і макіяж із лиця.
Зроби крок до щастя, до любові!
Хай від щастя радіють серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982411
дата надходження 07.05.2023
дата закладки 07.05.2023
І знов захмарилося небо,
Важкі хмарки несуть дощі.
А я ось думаю про тебе,
Неспокій в мене на душі.
Від мене зараз ти далеко,
Як мала б крила - полетіла.
Але зробити це нелегко,
На жаль, не пташка легкокрила.
Все ж відчуваю тебе поруч,
Твоє торкання до душі.
В нічній тиші я чую шерех.
Приходиш часто в час дощів.
Знайомий подих, ніжні руки,
За все я вдячна тобі, дощ.
Неначе вже нема розлуки,
Ти знову поруч, це вдалось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982192
дата надходження 04.05.2023
дата закладки 06.05.2023
Коли у розпачі душа
Вже зачерствіла з горя й крові,
Мов хижим лезом палаша
Надія страчена із болем.
Життя вже більше не болить
І взагалі – усе затихло.
Тримайся за єдину мить,
За все Життя в останніх крихтах.
Тримайся за батьківський сад,
Згадай вбрання тендітних вишень,
Для тебе зріє виноград,
Вино чекає найміцніше.
Тут яблуня у вись росте
Й наполовину сохне,
Але на білу половину –
На все Життя! Цвіте!
Тож у Безсмертя лине.
Міцніш тримайсь за білий цвіт
З метою ясно – тільки жити!
Бо держать квіти увесь Світ.
Там, де Любов в душі відкрита.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982264
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 06.05.2023
Не зникає тепло,що народжене лагідним словом.
Залишається в нас,чи зоріє світлинами снів.
У промінні його ми завжди як під Божим покровом.
Не один темний погляд від того проміння яснів.
Ніжний подих весни і яскраву симфонію літа -
Все воно увібрало ,крізь фібри відкриті в душі.
В світлі спраглих сердець завжди є ковток Aqua vitae,
І рука порятунку,тому,хто давно на межі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982297
дата надходження 05.05.2023
дата закладки 06.05.2023
Увы, темнит архивный хлам,
врут исторические лица.
Эпоха рушится, как храм,
и долго ложь над ней клубится.
Но вот сужаются круги,
вещь извлекают из оправы,
всё ближе к истине шаги
официальных версий правды.
Дерзай, в ком совесть не мертва,
найди утраченные звенья –
тогда заветные слова
ворвутся в будни откровеньем!
А там – украсят пьедестал,
окостенеют в аксиомах...
Чтоб невнимательный потомок,
зевая, том перелистал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966604
дата надходження 25.11.2022
дата закладки 27.11.2022
Що потрібно московиту?
Храм. Духовність. Оковиту.
Трубопровід. Дріт колючий.
У снігах барак смердючий.
Лазню з віником. Балет.
Велетенську букву Z.
Скрєпу. Хоровод. Березу.
Товсту бабу нетверезу.
Встать с колєн. Баняк розсолу.
Всім влупити по приколу.
Із дрючками – на парад!
Самогонний апарат.
Щоб Америка сконала.
Щоб уся земля стогнала.
Щоб усім дали по морді
і від того стали горді.
В кожен дім портрет пуйла.
Щоб Європа вже згнила.
Ілліча. Гранчак. Матрьошку.
Балалайку і гармошку.
Безпілотник у блакиті.
Цуценятко на орбіті.
Купу ядерних ракет.
Дерев’яний туалет.
Птицю-трійку. Серп і молот.
У сусідів смерть і голод.
Імператорську корону.
Джугашвілі на ікону.
Рай для всіх людей землі
з паханами у Кремлі.
На чоло червону зірку.
Білу «Ладу». Бублик. Дірку.
Сємкі. Воблу. Україну…
Тут і луснеш, вражий сину!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966454
дата надходження 23.11.2022
дата закладки 27.11.2022
Сухі рядки...Буденність фраз
І всі питання в порожнечу.
Один лиш видих: «Без образ»,
Навпіл розрізав щастя-час
І підштовхнув любов на втечу.
Із темряви минулих літ,
Немов зі снів, де все в спокусах,
Де все несправжнє, й гріх не гріх,
Де плач без сліз й беззвучний сміх,
Мов Нікс з`явилась діва руса.
Чи справді ти мене знайшла,
Богиня таїнства Геката?
Якими стежками життя,
Тебе у дім мій привела,
Свободи доленька крилата?
Стоїш одна біля вікна…
Та справжня ти, а чи примара?
Холодна усмішка сумна,
В очах висвітлює душа,
А на душі ятрить ще рана.
Тебе не було стільки літ,
Чому тепер переді мною?
Мов не відмолений мій гріх,
Що з пам`яті у безвість втік,
Залишивши лиш жменю болю.
Між сутінків пророчих снів,
Без слів, без дотиків, як кара
З`явилась ти лишень на мить,
Щоб взнати серце чи болить
І знову зникла, мов примара.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801458
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 31.07.2018
Притча «Виховуй дітей словом!»
Одного разу я зустріла жінку священика, яка розповіла, що коли вона була молода і народила першу дитину, вона не вірила в побої, хоча покарання дітей різками було тоді дуже поширеним. Але один раз, коли синові було 4 чи 5 років, він створив таку витівку, що дружина священика вирішила, незважаючи на свої принципи, всипати синові різками - вперше в житті. Вона сказала синові, щоб він пішов у двір і сам знайшов для себе прут. Хлопчика довго не було, а коли він повернувся, обличчя його було мокрим від сліз. Він сказав: «Мама, я не знайшов прут, але знайшов камінь, яким ти можеш в мене кинути». У цей момент мати раптово зрозуміла, як виглядала ситуація з точки зору дитини: якщо моя мама хоче зробити мені боляче, то немає ніякої різниці, як вона це зробить, вона може з таким же успіхом зробити це каменем. Мама посадила сина до себе на коліна, і вони разом поплакали. Вона поклала камінь на кухонну полицю як нагадування, що насильство - це не вихід. Наші діти дивляться телевізор, вони бачать, як багато на землі агресії, і, можливо, вважають, що це єдиний спосіб вирішити всі проблеми. І ми прямо зараз, в своєму будинку, можемо показати їм, що є інший шлях. І це те, що ми можемо зробити для світу. Всім нам не завадить камінь на кухонній полиці, щоб запам'ятати: «Ні насильству!». З промови Астрід Ліндгрен «Ні насильству!» (1978 г.)
Переклала на українську мову 14.06.18 10.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795573
дата надходження 14.06.2018
дата закладки 14.06.2018
Коли мені мрійливо й безтурботно,
Коли душа блукає серед рим -
Малюю, мов художниця, полотна
Й ділюсь зі світом всесвітом своїм.
Прозорим, мов ріка, й таким наївним,
Чим повниться уся моя душа.
Про доленьку, подібну на пташину,
Про щастя й сльози - все в моїх віршах.
Можливо, світу байдуже до мене -
А я пишу... Мене читаєш - ти,
Закоханий так палко і шалено!..
Для тебе б - вік співати і цвісти,
Малюючи свої таємні мрії,
Допоки я надіями жива...
... Жіноче серце так любити вміє -
Що бліднуть, перед ним, усі слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795359
дата надходження 12.06.2018
дата закладки 12.06.2018
В молитві щирій я до Господа благаю
про нашу зустріч, ти приходиш в мої сни,
бо я в самотності без тебе помираю,
надію в серці ти цілунком воскреси.
Я тебе вимолю у Господа Святого
і Божій Матері низенько уклонюсь.
Коли в причасті пригублю вина гіркого,
про нашу зустріч, мій омріяний, молюсь.
Я точно знаю, що ти зустрічі чекаєш,
тобі без мене теж самотньо на душі.
І серед натовпу одну мене шукаєш,
знайди мій погляд і до серця пригорни.
А серце зранене тріпочеться в надії,
душа відчує, мій коханий, що це ти,
я щиро вірю, що здійсняться наші мрії,
кохання зірку в небі, Боже, запали.
У тому краї, де зустрілись наші долі,
нам навкруги квітує цвітом зелен-край,
і ми щасливі в мирі і любові,
а миті щастя -то насправді земний рай.
Зустрілись ми з тобою, дякую, Всевишній,
серця тріпочуть, як пташині два крила,
і це для нас тепер квітують білі вишні,
дві наші стежки у одну любов звела.
Автор: Зоя Журавка(Іванова).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778848
дата надходження 24.02.2018
дата закладки 24.02.2018
Зліпив Господь людину з глини.
Старався, щоб все вийшло досконало.
Роботу завершив тієї ж днини
Й помітив, що ще глина залишалась.
І Бог спитав: «Зліпити що тобі?» -
Звертаючись з теплом до чоловіка…
«Зліпи ще щастя, може я тоді
І зберегти його старатимусь довіку».
Господь йому нічого не сказав…
І, не замислюючись навіть на хвилину,
Ту глину чоловікові віддав –
Мовляв, усе в твоїх руках, людино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772285
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Він турбувався про дружину,
Помітивши проблеми з слухом.
Сховавшись якось їй за спину,
«Ти чуєш?» - їй шепнув під вухом.
І відповіді не діждавшись,
Він інше місце відшукав.
Так само тихо, як і завше,
«Мене ти чуєш?» - запитав.
А результат той самий вийшов –
Він відповіді не почув…
Тоді він підійшов поближче
І знов: «Ти чуєш?» - їй шепнув.
Він добивався свого вперто…
Та тут дружина повернулась:
«Я кажу «так» уже вчетверте,» -
І чоловікові всміхнулась.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771553
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 15.01.2018
* * *
Святые дни особым кроем,
Строка врывается сама;
Судьбой моей обеспокоен
Господь, и радует зима.
Ритмично падают минуты,
Уходит в лету старый год.
Мелькает тень душевной смуты,
Но виден дивный поворот.
За ним таится неизвестность
Добра, сошедшего с Небес,
И взглядов искренняя честность
С мешком тепла наперевес.
* * *
Добрые люди повсюду,
Богом назначены встречи;
Словом написанням буду
Славить Рождественский вечер.
Мудрость приходит с годами,
Путь к благодати – смиренный!
Царство Небесное с нами
Кровом надежным, нетленным.
Слава Всевышнему, слава!
Заревом ярких столетий
Вера не предана нравам,
Ради спасення светит.
* * *
Христос рождается! И свет зари
От Вифлеема льется величаво.
Свеча не догорает, а горит
Предвестием великого Начала.
* * *
Январским снегом и дождем –
Благих посланников Небесных –
Летит на землю весть о Нем,
Как Снизошедшем в мир телесный.
И эта радостная весть
Звучит торжественной молитвой:
Христос родился! Счастье есть!
Добром прославится велит нам.
Смиренно ждем у алтаря
Велицей милости Господней;
Не меркнет яркая заря,
Душевный отблеск полноводней.
Спаси нас, Боже наш, спаси,
От лап врага и супостата:
На древней Киевской Руси
Всегда стояли брат за брата.
* * *
Мерцают далекие звезды
По вечным насиженным гнездам.
Прольются Божественным утром,
Сливаясь в сиянии мудром.
Разрушат ночую темницу
Привычно душа удивится
Блаженному времени бегу,
Такому же белому снегу.
Пробудется пением птицы,
Чтоб звуками вдоволь напиться.
В заоблачность плавным полетом
Потянутся взоры к высотам.
Спасение новых роджений
В Рождественских днях озарений.
Хвала, о Пречистая Дево,
За вечное доброе Древо!
* * *
Танцует снег за окнами
Узоры вьются стеклами.
Завьюжила метелица
Пушисто в души стелется.
Кто ждет – дождется истины,
Страничкой перелистанной.
Крещенскими морозами
Авансы людям розданы.
Грехи смываем в прорубях
С молитвами о голубях –
Посланниках Всевышнего, -
И Дух Святой услышит нас.
Воистину Крещением
Продолжится вращение
Земли, а с ней и сущего
По воле Всемогущего!
* * *
Иорданской водой омываем
Душу, битую жизненным злом.
Дух Святой достигает окраин,
Чтобы греть нас Христовым теплом.
И века пролетают мгновенно,
Христианскую веру храня,
Слово Божие всюду нетленно, -
Оно вечный источник огня.
Мы согреты лучами надежды,
Ведь пробьет обязательно час,
Когда мир облачится в одежды,
По которым узнает нас Спас.
* * *
Высокий символ очищения
Как данность Господа – Крещение!
И в целом мире нет мгновения
Светлей, чем тела омовение.
Душа сияет от прозрачности
Уходят в лету неприятности.
Любовь – от Бога вдохновение,
А слог молитвы – откровение.
«Помилуй, Господи, помилуй нас», -
Звучит повсюду и помногу раз.
И милость Божия отпущена
Дорогой верной в храм идущему.
С Христом крестился и крещаюся,
И благодать струится таинством.
* * *
Восхищается мир Новолетием,
И щедроты приходят в дома.
Благодарность уходит соцветием
Наших душ, за Божественный взмах.
Серебрится мелодией ангелов
Непроглядная зимняя мгла,
Откровения пишутся набело,
Освящают земные дела.
Непрерывно бегущими строками
Разбиваю сонливую высь.
Наслаждаюсь от Бога уроками,
Продолжая счастливую жизнь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763798
дата надходження 03.12.2017
дата закладки 03.12.2017
Моє село – дитинства тихий спомин,
Оспіване й прославлене людьми.
Ти у житті, як ясний, чистий промінь,
Що виведе з глибокої пітьми.
Бо саме тут закладена основа
Усіх ідей, думок, переконань.
І саме тут черпатимемо знову
Душевні сили для нових пізнань.
Моє село – над тихим Бугу плесом,
Натхнення і для пензля, й для пера…
І хоч уже зачеплена прогресом,
Краса твоя первинна ще, стара.
Ще та, що може розбудити мрію
Й послати з кошиком в грибні ліси,
В зозулі взяти довгих літ надію
Й послухати пташині голоси…
Та, що з природою єднає твоє серце
І не відпустить більше в гомін міст.
Це безтурботний погляд, як озерце,
Це сум за справжнім, це з дитинства лист…
Моє село – Паланка-Заозерне!
Тобі присвячений вже не один куплет.
І хід історії ніхто вже не поверне,
Це шлях нелегкий, де падіння й злет.
Це перші поселенці – гайдамаки:
Спочатку Якуб, згодом Довбуш і Луганський…
Епохи різні – різні і ознаки:
Новий володар – Михаїл Сабанський.
А далі всі моменти історичні
Торкнулися людей мого села…
Важкі часи – страшні, не романтичні
Сільська громада винести змогла.
Білополяки, німці, банди, комнезами,
Колгоспи, голод і страшна війна…
Це те, про що лише читали ми із вами,
А люди пережили це сповна.
Не просто пережили, а достойно,
Вітчизну не зганьбивши, рід і честь.
І як казав солдат в одній із воєн:
«А порох ще в порохівницях єсть!»
150 солдатів не вернулись…
Осиротіли вулиці, двори.
А скільки ж то весіль вже не відбулось,
Не народилось скільки дітвори!
Страшна ціна за світле й чисте небо,
За наші безтурботні мирні дні…
Нехай це не повториться, не треба,
Нехай скошиться все на тій війні!
Духовне зАвжди над матеріальним…
Попри проблеми, труднощі без міри,
Попри усі людські поневіряння
Душа – для мудрості, для світла і для віри.
І для душі існує храм величний,
Що є спасенним місцем вже століття.
До Бога він молитвенно нас кличе,
Веде до світла крізь роки і лихоліття.
В селі є школа, що дала путівку
Професорам, письменникам, поетам.
З них кожен з вдячністю пригадує домівку,
Що дала крила професійним злетам.
І кожен з них несе священний спогад
Про Заозерне – батьківську колиску,
Хоч і навідатись до рідного порогу
Не просто і не зАвжди близько.
У дні, коли село всіх зустрічає,
Злітаються до рідної оселі…
9 Травня і святого Миколая –
Тоді усі урОчисто веселі.
Всі їдуть на маленьку батьківщину,
Щоб з рідними і близькими зустрітись,
Щоб вкотре трохи згладити провину
За ті нечасті і швидкі візити.
Щоб знов почути мАтерину пісню,
Згадати дідусеву ще науку,
Росою вмитись й потиснути тісно
Старечу, батькову, не зовсім уже певну руку.
Зустріти друзів – тих, з дитинства, що назавжди,
Гайнути в спогадах у ті часи,
Почути не підробну – справжню правду
І щирі, не фальшиві голоси.
Щасливі ми, що маєм рідну землю –
Куточок неповторної краси.
Це мальовниче славне Заозерне,
Що обіймає річку і ліси.
Та головна краса – це наші люди –
І ті, що знані, й ті, що невідомі.
Трудящі, добрі і активні всюди –
В житті – і на роботі, й вдома.
Сивіють мами і дорослішають діти…
Такий закон життя, його основа.
Село ж нехай цвіте, щоб всім радіти,
Й молодшає нехай в своїх обновах!
Живи і слався, рідне Заозерне!
Благословенне будь на майбуття!
І кожен хай сторицею поверне
Любов селу, яке дало життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762822
дата надходження 28.11.2017
дата закладки 28.11.2017
В компанії Microsoft вакансія з’явилась –
Тут нещодавно місце двірника звільнилось.
І чоловік зрадів: «Почало везти!»
Адже пройшов співбесіду і тести.
І менеджер по кадрах радий дуже:
«Ви нам підходите у всьому, любий друже!
Лише залиште Ви адресу електронну,
Щоб було все і чинно, і законно.
Ми повідомимо, коли прийти Вам на роботу,
Які обов’язки у Вас, які турботи».
«Та в мене ж і комп’ютера немає!» -
На те їм чоловік відповідає.
« Невже? То це все в корені міняє!
Оскільки віртуально Вас немає,
То й на роботу Вас не можемо ми взяти.
Не в наших планах в цьому щось міняти».
Розбилась мрія об стіну традицій…
І чоловік, не маючи амбіцій,
Дістав останню грошову купюру
І на всю суму яблук накупив, як здуру.
Аж тут у голову прийшла одна ідея,
І чоловік аж загорівся нею:
Він став попід будинки сам ходити
Й пропонувати яблука купити…
Так грошей в нього стало більше вдвоє.
Він почувався мало не героєм,
Тому що це вже тричі повторив
Й новий для себе він секрет відкрив,
Що випадково сам знайшов ще вільну нішу –
Товар з доставкою розходиться скоріше.
Тут можна немалі прибутки мати,
Якщо все мудро організувати.
Тож чоловік вставав усе раніше,
Додому повертався все пізніше.
Зате отримав перші результати –
Зумів автомобіля він придбати.
А далі пішли справи стрімко вгору
І наробили в місті вже фурору!
Він – супермаркетів мережі власник,
І сам дивується з досягнень власних.
І ось, замислившись про майбуття,
Застрахувати вирішив своє життя.
І страхагент вже після перемовин
З повагою до бізнесмена мовив:
«Адресу електронну лиш залиште
Й оформлення на мене все облиште».
Як і раніше, чоловік признався –
З комп’ютером ніколи він не знався.
І не вважав потрібним його мати,
Хоча і мав можливість вже придбати…
Яке ж у страхагента здивування!
Це вперше в практиці і, мабуть, що востаннє!
Успішний бізнес, й досить вже серйозний,
Керований майстерно, віртуозно!
«А уявляєте, вже ким би досі стали,
Коли б комп’ютер вчасно Ви придбали?»
І чоловік, замислившись, сказав:
« У Microsoft я двірником би працював!»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762143
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 24.11.2017
« Бог ближе ко грешникам, чем ко святым,» -
Глубокая мысль с объясненьем простым.
Господь ведь с небес связан нитью той с нами,
Которую нам не увидеть глазами.
Когда согрешил – тогда нитка порвалась.
Покаялся – тотчас она и связалась.
Так с каждым разрывом короче та нить,
Ведь ближе мы к Богу хотели все быть.
Поэтому грешник приблизится к Богу,
Господь ведь прощает грехов наших много.
Но тут я осмелюсь совет один дать:
Разрыв поскорее спеши завязать!
Покайся усердно в свершённых грехах,
Тогда твоя нить будет вся в узелках.
И вовремя каждый разрыв завяжи –
Так связь свою с Богом надёжно держи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761591
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Чийсь кришталевий сміх, злетівши лунко,
торкнувся задрімалої струни,
і теплий спогад, ніжним поцілунком,
збудив щасливі миті давнини,
піднявши вітерцем листки обпалі,
розворушивши пласт прожитих літ.
А там – весна! Ми, юні та зухвалі,
мов первоцвіти, пробивали лід
всіх перешкод. І прагнули кохання,
жагучого і – щоб на все життя!
Хтось витяг козир, інші – сподівання,
а то й розчарування, каяття.
Мов кадри із кіно, перед очима
пора найщасливіша протекла.
А скільки пронесли ми за плечима
ударів долі, втрат і скалок скла!
Кохання – справжнє – то лише із Неба.
Його, немов квітник, від комашні
чи заморозків захищати треба,
щоб не засох в буденній метушні.
Душевний трепет, потягу магічність,
п'янлива ейфорія двох сердець,
нажаль, – не назавжди, недовговічні,
і тут безсилі маг ачи мудрець.
Розсиплеться крихке в космічний порох,
освітить душу, мов комети слід,
тай промине. І хтось піде як ворог.
А істинне – то на багато літ.
Любов, глибока, спаює в єдине, –
в міцний волоський чи морський* горіх.
Візьміть в них половинку – й друга згине.
Там – спільний кровообіг, щастя й гріх,
комфортність в щільній сфері. Дум дотичність
чи протилежність? Сварки? – Буде все!
Та незбагненний потяг – магнетичність –
у безвість всі незгоди віднесе.
Не згасне ніжність й лагідність юнацька
там, де шанують інтереси всіх.
...Такі думки навіялись зненацька
під чийсь щасливий кришталевий сміх.
* Морський горіх – коко-де-мер – морський кокос,
рідкісний гігантський (до 20 кг.) дводольний горіх,
що росте лиш на Сейшелах.
2.11.2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758405
дата надходження 02.11.2017
дата закладки 08.11.2017
Всем миром возводили здесь собор…
Не проходил строителей отбор –
Нужда была и в людях, и в трудах.
Руководил строительством монах…
Стараясь сам во всё всегда вникать,
Работу каменщиков он решил познать.
И выбрал одного среди троих,
Чтоб рассказал тот о трудах своих.
Он от работы злобно оторвался,
И голосом, что чуть ли не сорвался,
Ответил: «Видишь ту плиту?
С ударом каждым у себя я жизнь краду.
Резцом по камню, как ножом по сердцу.
И всё напрасно, как ты не усердствуй.
Я постарел, и голова седая,
Работа меня губит, изнуряет.
Умру я раньше, чем собор построят.
Я недоволен и весьма расстроен».
Вздохнув, монах к другому подошёл:
«Я о работе, брат, спросить тебя пришёл».
И каменщик спокойно отвечал:
«Ты посмотри, что с камня я создал!
С ударом каждым ловкого резца
Работу приближаю до конца
Стою я перед каменной плитой
И благодарен ей за результат такой –
Семья моя в комфорте и в почёте.
И это всё, благодаря работе.
Я отдаю собору всё уменье,
он дарит мне достаток, настроенье».
А после встретился монах и с третьим…
Тот, увлечённый, его сразу не заметил.
И на вопрос монаха о работе
Он отвечал на высочайшей ноте:
«Брат, видишь, я сижу у каменной плиты
И высекаю своё счастье, веришь ты?
Из камня проступают чудные черты,
И я – на грани сбывшейся мечты!
С касаньем каждым инструмента
Я важность чувствую момента,
Ведь достигаю совершенства!
И нету большего блаженства,
Чем в мире жить с самим собой,
Судьбу творить своей рукой.
Вношу я вклад в то, во что верю,
И открываю в вечность двери…
Не суждено собор увидеть –
Меня ведь этим не обидеть!
Стоять он будет сотни лет
И излучать высокий свет.
Как символ веры и спасенья,
Как путь к надежде и прозренью
Как правды олицетворенье,
Для Всемогущего творенье!»
Послушав пламенные речи,
Монах ушёл, и в этот вечер,
Он, как обычно, размышлял,
Всё думал и сопоставлял.
И наконец, уснув спокойно,
Проснулся он вполне довольным.
И вот на следующий день,
Распутав дум своих плетень,
Он принял твёрдое решенье.
И без малейшего сомненья
Все полномочия свои
Он каменщику передал –
Тому, кто третьим говорил.
Он оптимизмом заразил,
Глубокой верой поразил
И силой духа покорил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758943
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 06.11.2017
Душа ж то – вічно молода!
А як то їй в старому тілі?
Не марно спогад відліта
В роки далекі молодії…
Душа ж то – піснею співа!
А як то їй в сумну годину?
Ото ж у світі недарма
Так люблять пісню журавлину…
Душа ж – широка глибина!
А як то їй в тісній темниці?
Немов обірвана струна,
Як замість журавля – синиця.
Душа ж – вона завжди жива!
Хоч будь-хто розтоптати сміє.
Вона ж – від віри ожива,
І від любові, й від надії.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758942
дата надходження 05.11.2017
дата закладки 06.11.2017
У чому сенс життя? – одвічне запитання…
На нього кожен день є відповідь своя.
Можливо, ти живеш, щоб зрання й до смеркання
Була хвилина кожна заповнена твоя.
Для когось – вічний труд, для когось – відпочинок,
Для когось – сам процес, комусь – щоб результат.
Один, щоб всім відмовити знайде завжди причину,
А інший безвідмовно допомогти всім рад.
Сьогодні щось пізнав чи дав комусь пораду,
Когось чомусь навчив і сам чогось навчивсь.
Так кожен плідний день несе свої принади
І радість у серця, якщо ти потрудивсь.
І ось прийшов той день, коли ти вдячний Богу,
Що дерево зросло, чи квітка розцвіла.
А цього б не було, коли б на допомогу
Рука твоя трудяща так вчасно не прийшла.
Життя – це дійсно труд – тілесний і духовний.
І кожен обере тут свій пріоритет
І не залежно, як ти виглядаєш зовні,
Твоє життєве кредо враз змінює портрет.
Якщо ти обираєш духовність, доброчинність,
Твої фізичні вади ніхто не поміча.
Бо все твоє єство, уся твоя значимість
В глибоких і бездонних, і сяючих очах.
І з плином часу ти нарешті розумієш,
Що все життя твоє – це тисячі дрібниць.
І ти мудрець, якщо прожити так зумієш,
Не втративши себе, не опустившись ниць.
А визначивши те – суттєве і важливе
Не для слабкої плоті, а те, що для душі.
І справді сильний ти, якщо усе можливе
Зробив, щоб дотягнутись до верхньої межі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756842
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 24.10.2017
Не сорняк и не батрачка...
Для тебя я - королева!
Но любви своей не прячу,
Как луга не прячут клевер...
Как луга не прячут клевер -
Ты не прячешь восхищенья...
И звучит во мне припевом:
Я - души твоей волненье...
Я - души твоей волненье,
Я, в руках твоих, - гитара...
И мои стихотворенья,
Для души твоей, - подарок...
Для души твоей - подарок
Этих чувств весенних звуки...
Не тая любви пожара,
Я твои целую руки...
Я твои целую руки,
Как река целует берег...
Не убьёт любовь разлука.
В расставание не верю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755098
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 13.10.2017
Не хочу в любви пророчеств,
Не желает сердце знать:
Разорвёт ли Небо в клочья
Этот Свет и Благодать,
Что в душе моей сегодня...
И уйдут ли чувства прочь
По дороге эшафотной
Навсегда куда-то в ночь.
И тебя прошу: не думай,
Вопрошая у судьбы,
Ведь она порой безумна
И глуха к словам мольбы.
Наслаждайся этим чувством
Каждый день и каждый миг,
Прогоняя мысль о грустном,
Не мутя любви родник.
Умоляю, мой хороший,
Так, как можно умолять:
Не вспугни, судьбу тревожа,
Этот Свет и Благодать
Ни одним нечистым словом -
Безнадежностью в душе...
Не падёт листом кленовым -
То, что деревце уже...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746081
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 14.08.2017
В тот день, когда мы встретимся впервые
И ты меня в объятия возьмёшь,
Ковром нам лягут - листья золотые...
И будет лить с небес холодный дождь...
А ты, как тот застенчивый мальчишка,
Влюбившийся как будто в первый раз,
В глаза мне глядя, вымолвишь чуть слышно:
О, как я счастлив, милая, сейчас...
Прохладную мою худую руку
Ты будешь прижимать к своим губам...
А я тебе скажу: молчи, ни звука...
Я вижу, мой хороший, по глазам...
И город приумолкнет от волненья...
Лишь с неба будет лить унылый дождь,
Как будто бы моля нас о прощеньи,
За то, что он на слёзы так похож...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746093
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 14.08.2017
Шумить вода азовська голуба,
Об берег розбивається прибоєм.
Недавно ще біліючі хліба,
Не зібрані, горять на полі бою.
А поруч, біля втомлених солдат,
Задимлені, обпалені війною,
Цвітуть в полях ромашки невпопад,
За бруствером біліючи стіною.
Стоять в степу, де точаться бої,
Заплямлені мастилами і кров'ю
І пелюстки обсмалені свої
Здіймають ввись, до неба Приазов'я.
Не раз зім'яті подихом війни -
Під танком і під чоботом бували -
Щоразу підіймаються вони,
Нескорені атаками навали.
І мовчки, біля квітів польових,
Сидять бійці в окопах після бою,
Під плескіт хвиль азовських голубих,
В обойми заганяючи набої.
Приймає смерть і щирить зуби в ряд,
А зовсім безтурботно, перед нею,
Цвітуть на полі бою невпопад,
Заглядують ромашки у траншею.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733953
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 17.06.2017
То фото бережно храню,
где ты стоишь на берегу.
Твоя улыбка.
И каждый день его смотрю,
а иногда заговорю…
Мне время – пытка.
Остановилось, не идёт.
Полгода в памяти живёт
всего минута:
холодный вечер очень тих,
и нежный бархат глаз твоих
меня укутал.
Сплетались мысли в кружева,
мешали куцые слова.
Так примитивно.
Сливались вместе две мечты,
соединялись Я и ТЫ.
Неуловимо…
Ты обещал, но шла война.
И май просил, сказал: «нужна!»,
«необходима».
Сомненья били люто нас,
ломали грубо и подчас
неумолимо.
Я согласилась и ждала…
Вот долго шедшая весна,
но ты не едешь.
Ведь как всегда неотразим,
опять вниманием своим
другую греешь.
Белеет вишня у пруда,
как дальним парусом мечта.
Неисполнимо.
И без тебя теперь тону,
иду уверенно ко дну.
Необратимо.
Твоё последнее письмо…
Но как случиться так могло?
Мой друг, скажи мне.
Зачем теряем мы, любя,
И отказавшись от себя???
Непостижимо…
Какой бы правда ни была –
простят, надеюсь… И от зла
ты будь хранимый.
Украдкой утром помолюсь
и неизменно остаюсь
с тобой незримо.
Когда в глаза твои взгляну
душою снова оживу,
порой казалось.
А рядом близкий, свой, родной…
Пойдём вперёд одной судьбой –
двоим мечталось.
Воспоминания настиг
такой желанный встречи миг.
Неповторимый.
Хотела я тебя обнять,
от счастья тихо прошептать:
«Ты МОЙ… любимый…»
Мечталось вместе – проведём
немного дней с тобой вдвоём
и нашу Осень.
Хотелось общего тепла…
Но отступившись, мы добра
друг другу просим…
А нам бы чуточку тепла,
и чтобы Жизнь ещё свела –
у неба просим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734966
дата надходження 25.05.2017
дата закладки 30.05.2017
Почему посылают нам вОйны?..
Может, мы разучились любить?
Доброту перестали ценить,
и теперь тишины не достойны?
Может, в адском котле испытаний
отчищается грязь от души?
Чтобы видеть не только гроши
через призму смертей и страданий?..
Или учит война дорожить –
каждым днём, человеком, талантом,
сотрясая нас грома раскатом,
для того, чтоб мы начали Жить.
Или так открывается смысл,
цель, значение, сущность, основа
достижений и знаний сверхновых,
направляя в них нужную мысль.
Или может быть, много вниманья
уделяем пустым мелочам,
вместо чувств преклоняясь вещам,
нарушая закон мирозданья.
И бросаем пространству слова –
едких фраз и обид грубых горсти,
полных мести, жестокости, злости…
Забывая, что правда одна.
А затем, на военном изломе,
выживая на грани себя,
кто-то снова мечтает о доме,
о тепле и о мире моля.
Или может, война лишь связную
выполняет ответственно роль:
территории, сУдьбы тасуя,
двух людей единит меж собой.
Может, смысл лишь в одной этой встрече.
Тех, кто всё же сумели внутри
сохранить свет. Он искренен, вечен.
Вопреки. Но во имя Любви.
Почему посылают нам войны?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734149
дата надходження 19.05.2017
дата закладки 19.05.2017
Таке життя – шалена колісниця,
Яка крізь нетрі мчиться напролом!..
І добре, що зринають рідні лиця
У пам’яті, овіяні теплом.
Що можна доторкнутись до дитинства,
Де все таке намолене, просте,
Як Божий дар святого материнства,
Як паросток, що з-під землі росте…
Нехай стезя до правди вужча й вужча,
Й куди не глянеш – терня, болота…
Та мамина любов непроминуща,
Безмежна, всепрощаюча, свята.
Вона у вирві – рятівна мотузка,
Яка мене тримає на плаву.
Хай мрії розбиваються на друзки,
Та я до світла тягнуся, живу,
Ще змалечку злеліяна у слові,
У чистоті пісень і молитов,
Де щирість материнської любові
З упадку піднімала знов і знов,
І дарувала у зневірі крила,
В сльозі – розраду, в гніві – каяття…
Спасибі, мамо, що благословила
Мою дорогу у земне життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733393
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 14.05.2017
Босоніж побігла б у вранішні роси
Й кружляла б в обіймах - твоїх і весни,
З любов'ю в душі, бо вона її просить,
Жадає в світанках, у східних сумних...
Життя у постійних турботах минає,
Збігають крізь пальці хвилини кудись,
Та пісню, тихенько, ще серце співає
Про щастя, в яке я порину колись...
Багато жіночій душі не потрібно -
Їй тільки б відчути тепло твоїх рук
І очі твої щоб промовили: рідна,
Ніколи не буде між нами розлук.
...Чи скоро потраплю в ті весни та роси,
Яких так жадаю, так мрію про них,
В яких я тобою натішуся вдосталь...
В обіймах кохання - в обіймах твоїх...
Березень 2017 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728272
дата надходження 11.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Чи так вже потрібна в коханні свідомість?
Чи серце буває у ньому лукавим?..
Кохання не пишуть, як книгу - як повість.
Його випивають - смакують, мов каву...
Буває, що трохи гірчить насолода,
Буває, що й звивин життєвих багато...
Ми так боїмось невідомого броду,
Та, поки не ввійдем - не зможем пізнати...
Не зможем пізнати - відчути шаленість
Стосунків яскравих, без зайвих кордонів.
Кохання - це світла красива бентежність,
В якій не існує ніяких законів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730235
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
В обіймах ранку, в сонячнім цілунку
Любов безмежна джерелом бринить.
Душа звільняється від смутку трунку,
Блаженства, благодаті світла мить –
Один ескіз Господнього малюнку.
І ти щасливий, що вона не спить
І фібрами всіма вбирає силу.
Наповнена, у небеса летить
Як посланець, невтомний голуб миру,
Чи, як струна напружена, тремтить…
Розквітла в чистоті, глибокій вірі,
З малих ескізів – Суті полотно.
Гріхи, як міль, в нім виїдають діри,
Творець все виправляє все одно,
В терпінні – на святу душі офіру.
І досконалість у мазках святих,
Закінчує писатися картина
Нового світу і щасливців тих,
Хто душі для небесної родини
Зберіг… На жаль, багато ще «сліпих»…
(17 квітня 2017)
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729295
дата надходження 18.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Пусти мене в паводок мрій,
У зайнятість тихих фантазій
Моїх сподівань і надій,
У тінь твоїх свят і оказій
Пусти в заметіль твоїх дум,
А , може -- у ніжний серпанок...
Я вмію розвіяти сум
І в вечір , і в тихий світанок
У осені пісню заклич,
У приспів її калиновий,
Крилом самоти не кигич,
Де холод крадеться зимовий
Пусти мене в паводок мрій,
Хай в руслі своїм розтечеться...
Під пристанню наших надій,
До пристані вірного серця
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715574
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 31.01.2017
Покрилось небо пеленою чорною,
Що всіяна мільярдами зірок.
З'явився місяць і красою неповторною,
Розвіяв ввесь темний морок.
Дивує всіх краса нічного неба.
Подивишся й нічого вже не треба.
Забудеш зразу про усі печалі,
Вдивляючись у невідомі далі.
Хтось дивиться на зорі, що сіяють,
Шукаючи між них сузір’я, які знають.
А хтось на місяць споглядає ясний,
Милуючись . Який же ж він прекрасний.
І я люблю на місяця дивитись ,
У тишині нічній із ним журитись.
Тільки він один про всі печалі знає,
І лише з ним уся журба моя зникає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713438
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Він ріс в селі, в родині бідній.
Не був у Лондоні, у Відні.
Учився у звичайній школі,
Пройшов крізь труднощі та болі.
І вуз закінчував заочно.
Пед., зрозумів, його, це точно!
Слухач і викладач уроків –
В одному був, в сімнадцять років.
Як ворог в ріднокрай урвався –
У добровольці записався.
В боях вивчав війни науку,
Дістав поранення у руку –
Важке, не дав ампутувати.
Її вдалося врятувати.
Підлікувався – і до школи,
Де жито красить видноколи.
У Павлиші бузком розкрився.
Там до кінця життя лишився
І працював натхненно, щиро.
Він для освіти – справжнє диво.
Спав мало, о четвертій ранку
Вставав і брав високу планку.
Писав статті, художні твори
Для школярів, лишив їх – море.
Любив свій труд, простори рідні,
Людей, в серцях будив їх гідність.
Шукати чудо в сад, між квіток
Водив у різночасся діток.
Вчив їх із мрій складать букети,
До мудрості робити злети,
Думки рівняти кострубаті
Трудом, підносив батька, матір.
Лиш п’ятдесят і два прожив.
Та слід достойний залишив.
Віддав любов зі всіх клітин
Наш педагог, Вкраїни син.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713408
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 21.01.2017
Сивина накрила скороні,
Набута мудрість - помилки.
Не всі причини втім вагомі,
Не в кожен крок в небі зірки.
Та жаль тримати без потреби,
Бо в мовних знаках солі суть.
Відчуті серцем: "а", "і","щоби",
Нас по житті вперед ведуть.
І відкривають сокровенне,
Занурюють у світ пізнань.
Те що здається так буденне,
Стає святим в часи вигнань.
Любов, турбота і повага,
І вірність, чесність, доброта.
І сила волі, і наснага,
Дається все те неспроста.
20.01.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713403
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 20.01.2017
ПРИТЧА
Зустрів чарівну квітку якось вітер,
І закохався в неї до нестями.
Він ніжно пестив пелюстки і віти,
І насолоджувався почуттями.
І розбудив у квітки подих вітру
Букет чудових ароматів дивних.
І він вдихав цих пахощів палітру
В єднанні з нею, в митях цих чарівних.
"Ось я віддам їй свою міць і силу,
Й отримаю ще більше чар від неї" -
Так думав вітер й кинувся на милу,
Дихнув на неї пристрастю своєю.
І впала квітка тиха і тоненька,
Зламалася. Не витримала. В'яне.
Задихав вітер ніжно "Встань, дурненька..."
Та вже не б"ється серце полум'яне.
***
Щоб справдилися ваші сподівання,
Навчіться ніжно й трепетно любити.
Не міряється пристрастю кохання.
Ти вкотре стримайся, ніж раз розбити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706705
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 18.12.2016
В ЗАЩИТУ "СУДЬБЫ",(На стих. "Судьба" Е. Нацаренус)
Когда мы уважаем Бога наставленья,
"Судьба" нас будет тоже уважать....
Она ведь нашей жизни отраженье,
А жизнью только мы умеем управлять.
Всегда наивный ищет приключенья,
От алкоголя меру потеряв......
Не надо до "судьбы" взывать напрасно,
Когда он под колёса транспорта попал.
Вот мудрый пребывает в страхе --
Тем непременно удаляется от зла,
А глупый в ярости надменной --
путь на плаху,
Самоуверенность его нисколко не спасла.
Притчи 14:16 "Мудрый пребывает в страхе и
удаляется от зла, а глупый приходит в
ярость и ведёт себя самоуверенно".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707250
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Хто ми є без любові? Каліки…
Невимовно самотні етюди.
Безпорадні створіння навіки,
Вкрай загублені в хаосі люди.
Полонені думками про щастя,
Про відверту віч-на-віч розмову.
Про зневіру у те, що все вдасться,
Про кохання пропасницю знову.
Хто ми є без любові? Нікчеми…
Недописані твори, забуті.
Розтривожені сяйвом дилеми,
Все збираємо щеми майбутні.
Мляво ходимо мовчки по колу
І давно заблукали між весен.
Хтось у нас культивує покору,
Та душа прагне здихатись меси.
Хто ми є без любові? Чернетки…
Де чорнило кромсає папери.
Кострубато складає з абетки
Не слова, а байдужі химери.
Хто ми є без любові? Комети…
Невгамовні прибічники криги.
Що дарують небесні прикмети,
Оминаючи спогадів вигин.
Хто ми є без любові?...
13:47, 15.01.2016 рік.
Зображення: https://fotostrana.ru/public/post/333934/700947580/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707194
дата надходження 18.12.2016
дата закладки 18.12.2016
Не знаю я , що сталось з горобцями,
Із року в рік їх менше все стає
А з цими не знатними співаками
Дитинство все пов’язане моє.
Мене будили завжди спозаранку
І не давали додивитись сни.
Цвірінькали під вікнами й на ганку
Щодня завжди без вихідних вони.
- Вставай, - мовляв, ну скільки можна спати!
Он сонце піднялося до верби,
Ти ж бубирів збирався настьобати
І нову вудку ввечері зробив!
Швиденько вмиюся і хліба скибку
Домашньою олією мащу,
А зверху для смаку ще й солі дрібку
І з хати до горобчиків біжу.
На призьбі снідаю і хліба крихти
Їм кидаю, - Смачного вам, - кажу.
І добре нам укупі отак їсти,
А ще назавжди згадку збережу,
Як горобця, що замерзав узимку,
Я в хаті біля груби відігрів.
Вже помирав, а десь через годинку
Літав по хаті він і цвіркотів.
Отак всю зиму і прожив у хаті
Й господарем себе в ній почував,
Зі столу їв і прочухана дати
Котові Мурчику щодня не забував
Аж по весні вже полетів гуляти,
Та нашу хату все ж не забував -
Цвіріньканням аби всіх привітати
В квартирку щонеділі залітав.
Скучати дуже став за горобцями,
А їх стає все менше з року в рік
Все точно так , як із отими днями,
Яких уже на денці на мій вік.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706652
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Вино було супутником людей завжди
в часи веселощів і в час гіркої скрути.
Вино не допоможе істину знайти,
воно про неї допоможе лиш забути.
грудень 2016
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116120406470
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706645
дата надходження 15.12.2016
дата закладки 15.12.2016
Зупинка “Щастя“ і перон надій.
Один - на двох, немов солодкий сон,
І він й вона з’явилися із мрій,
На них чекав із осені вагон.
Скакав по серцю коник-стрибунець,
Метелики в очах кружляли знов
І виростали крила, тут кінець
Творив початок з іменем “Любов“.
Крутили серпантином почуття,
Забутих днів згубився календар,
Пакунок цінний видало життя -
Любов осінню, справжній Божий дар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705970
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
А я тепер закоханий в печаль,
Ось жде під аркою вона, готична панна,
Запитливо торкається плеча:
"Ходім, покажу льодові фонтани"
Гуляєм путівцем вже безіменних мрій
Чи присідаєм на румовищі каплиці,
Вона зоріє з-під вологих вій:
"Я Вас люблю, мій одинокий принце"
Я трішки їй підігрую, ну, що ж,
Хай буде хоч сумна, але прегарна казка,
І коли місячний нас вишиває дощ,
Ділюсь я сокровенним: " Ви прекрасна".
Обоє знаємо, що тут я лиш тому,
Що важкохворим радять тишу й спокій,
Хоч хтось печаль відносить до отрут,
Вона відновлює, неначе сон глибокий.
Ніч невловимо змінюється днем,
Короткий наш роман - уявна терапії,
З-під солов'їних крил старих вишень
Я вийду, як одужати зумію.
А їй залишу сад, стежинки і ключі.
"Я Вас люблю" - такий рефрен розлуки,
Якщо ж потребую я паузи в житті,
Віддамся знову в ті цілющі руки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705910
дата надходження 11.12.2016
дата закладки 11.12.2016
За мотивами казки Ганса Християна Андерсена
Пелюсткою вкрившись, так солодко спиться
Дюймовочці нашій приємне щось сниться.
Вчорашня дитина, в душі все ще гра,
Аж раптом хтось вирішив: заміж пора!
Забрали з домівки в болото припхали,
Оце твоє щастя - на жабу вказали.
Поглянь які очі, пускає як бульки,
Ще й голос приємний і лапки - кривульки!
З дівчиною сталась істерика тиха,
Не знає як спекатись страшного лиха.
Та добре знайшлися хороші істоти,
Що жабам були насолити не проти.
Втекла і здається страшне все минулось,
Аж ні, інше "щастя" взяло підвернулось.
Він був джентельменом і корчивши зірку,
Повів бідолаху на світську вечірку.
Та шок викликала вона у оточення,
Бо в неї є талія - це ж просто збочення!
На щастя для неї він сам відчепився,
В минулому цей епізод залишився.
Все літо жила і горя не знала,
Аж раптом вже осінь холодна настала.
Їй миша зустрілась дала півзерняти:
За їжу у мене, гайда працювати!
Ось знову спіткала година лиха,
Знайшли для Дюймовочки й тут жениха.
І шуба розкішна, і гарний живіт,
Ще й був олігархом сліпезний цей кріт.
Узявши до лап стару рахівницю:
Що в день півзерна!? Готуйте дівицю!
Змирилась і згодна життя так прожити,
Сльозою умившись пішла посаг шити...
Життя б тут напевно поставило крапку,
Існуй та тримай сліпого за лапку.
І сонця зречися, і мрій про кохання,
Але ж у нас казка і от щебетання
Почувши, тікає вона із птахами.
Здивований кріт, грозить кулаками.
За щирість дарує життя нагороду,
Принц ельфів і серце мав добре, і вроду.
З ним поруч щаслива, навчилась літати!
Не бійтесь дівчата кохання чекати...
Бо шлюб з розрахунку, чи з відчаю навіть
Не злочином є, та в ньому іржавіть
Приречене серце й душа мов каліка,
Коли не кохаєш свого чоловіка.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704695
дата надходження 04.12.2016
дата закладки 04.12.2016
ПОЗВОЛЬТЕ, СУДАРЬ ОБЪЯСНИТЬ…
( На стих. «Сударыня, позвольте Вас спросить…Надежды Опескиной)
Нежель Вам не понять мою печаль сейчас.
В порыве страсти я грешила….
Все Ваши ласки – чувственный экстаз,
Нет сожаления о том, что совершили.
Едва ли совесть будет мучить Вас,
Все Ваши чувства низменны, негожи.
Вы с удовольствием представите рассказ
О том, как женщины в морали безнадёжны.
Вы не мужчина, просто ловелас,
Искатель незавидных приключений,
Гонимый ветром странствий и побед подчас,
Как лист оторванный, плывущий по теченью.
Галатам 5:19-21 «А дела плоти явны, это — блуд,
нечистота, распутное поведение, идолопоклонство,
спиритизм, вражда, раздоры, ревность, вспышки
гнева, ссоры, разделения, сектантство, зависть,
пьянство, кутежи и тому подобное. О таких делах
предостерегаю вас, как и прежде предостерегал,
что поступающие так царства Бога не наследуют.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699337
дата надходження 08.11.2016
дата закладки 08.11.2016
[b][i][color="#ea00ff"]Поэт рождается к несчастью?
Возможно да, а может нет...
Он часто теребит запястье,-
Когда рождает стих на свет...
В своё дитя, да в светлых муках,
Вдыхает капельку тепла...
Непостижимая наука,-
Любовь в стихах вмиг ожила...
Поэт рождается к несчастью,-
Да кто бы, что ни говорил...
Душа поэта - кладезь счастья!
Строка рождает веру сил...
26 10 2016 г
Виктория Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696987
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 27.10.2016
Якщо хоча б маленький шанс
Здійснити свою мрію,
То не роби із цього мрію на життя!
Здійсни її, відчуй цю насолоду!
Можливо, в цьому й суть уся була!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695926
дата надходження 21.10.2016
дата закладки 22.10.2016
Ніколи не були ви нам братами –
Останній міф радянщини ізник,
Коли ви стали справжніми катами
У час цієї підлої війни.
Може, тоді були ви нам братами,
Коли в Криму свій вивісили стяг,
Коли в Донбас на танках завітали
Й на світ увесь брехали у «Вістях»?
Може, тоді були ви нам братами,
Коли Богдана зрадив Олексій,
Як Січі Запорізької не стало?
(Це Катерина – підлості носій).
Може, тоді були ви нам братами,
Як ми в тридцяті дохли на полях?
Журби сторінку й цю перегортали –
До комунізму, бач, стелили шлях.
Може, тоді були ви нам братами,
Як нас мільйони везли в Сибір,
В Карелію, в степ дикий Казахстану?
Нам – біль, могили… Славу ж – лиш собі.
Може, тоді були ви нам братами,
Як потурали владі в цих ділах?
А мо’, зручніше жити вам кротами
І берегти уласне тіло й дах?
Може, тоді були ви нам братами,
Коли ганьбили й мову, як могли?
Вона ж жила, у душах розквітала
Й назвала: «Ви вкраїнці – не хохли!»
Нас ви й тепер вважаєте братами,
Як діток зариваєте в полях?
Вам зойки матерів не долітають,
Як годите убивцям із Кремля?
Ніколи не були ви нам братами,
Бо ми для вас лише «дурні хохли»,
Себе ж нам подавали «господАми»,
Щоб і перечить навіть не могли.
Ніколи не були ви нам братами,
Про це засвідчив досвід поколінь,
Коли в найкращих голови злітали,
Хто мав сміливість встати із колін.
Ніколи не були ви нам братами,
У цьому ми упевнились не раз.
Застерігав пророчими устами
Давно про це наш Батько, наш Тарас.
Ніколи не були ви нам братами,
У цьому пересвідчився народ.
Останні сумніви в свідомості розтали…
І це одна із Богових щедрот.
16.10.2016.
Ганна Верес Демиденко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695454
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016
Pawlo Tschubyns'kyj
DIE HYMNE DER UKRAINE
Die Ukraine noch nicht gestorben - ihr Heil und ihr Willen.
Das Schicksal kann, Ukrainer, unsre Herzen stillen.
Feinde gehen gleich zugrunde, werd'n wie Tau verschwinden,
werden, alle, wir zu Sieger in der Ukraine.
R.:
Unsre Leiber, Seelen werden wir der Freiheit geben,
zeigen, alle, wir zusammen die Kosakenstaemme.
Liefern wir in die Blutschlachten, Brueder, von Sjan bis zum Don-Fluss.
Niemand knecht unser Land aber; das Joch sei ja keine Lust.
Schwarzes Meer laechelt auch, Dnipro wird sich freuen.
Unsre Heimat, Ukraine, wird ja nie bereuen.
R.:
Festigkeit und auch echte Arbeit lassen sich beweisen,
und der Willen in der (або in 'r) Ukraine singt sein Lied nicht leise.
Dieses Lied ja laut gesungen, hoeren die Karpaten
und die Steppen und die Voelker... Ukraine 'st Heimat!
2010
СЛАВА УКРАЇНІ!
Die Uebersetzung und Nachdichtung aus dem Ukrainischen ins Deutsche
vom K. f. Philologie, Dozenten des Lehrstuhls fuer Fremdsprachen
Oleg Dakalenko
Павло Чубинський
ГІМН УКРАЇНИ
Ще не вмерла України, ні слава, ні воля,
ще нам браття українці усміхнется доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
запануєм і ми, браття, у своїй сторнці.
Пр.:
Душу й тіло ми положим за нашу Свободу,
і покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем браття в бій кровавий від Сяну до Дону,
в ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, Дід-Дніпро зрадіє,
ще у нащій Україні доленька наспіє.
Пр.:
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
ще ся воля в Україні піснь гучна розляже,
за Карпати відоб'ється, згомоніть степами,
України слава стане поміж народами.
1862
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695457
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 19.10.2016
Наше життя починається з точки,з якої йде прямолінійний рух.Далі ця пряма перетворюється на ламані лінії.На певному проміжку життя наші лінії перетинаються з лініями інших людей,йдуть паралельно,досягають найвищої точки,народжують нові промені,іноді опускаються до найнищої критичної точки,то знову піднімаються.Часто ми заходимо в замкнене коло чи сплюснутий еліпс і не знаходимо виходу ,а іноді гострі кути ріжуть нашу площину.Та все одно ми прямуємо далі до точки на вершині конуса нашого життя.Ця точка - яскраве світло Боже.Ми прямуємо до нескінченності,до константи вічності ,до Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646053
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 07.07.2016
[b][i][color="#ff0088"]Промайнула пора золота,-
Теплі ночі і ранки духмяні...
Де поділися юні літа?..
І цілунки твої полум'яні...
Зачастили дощі проливні,
У акордах осінніх мій щем...
Сумно стало і прикро мені,
І я плачу разОм із дощем...
Свіжий вітер холодить долоні,
Душа втратила ціль майбуття...
Відчай міцно тримає в полоні,
І кидає у терни життя...
21 06 2016 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673762
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 22.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.06.2016
-Йди, онучку, принеси
До хати водички!
-Ой, дідусю,ніколи,
Принесе сестричка.
-Піди хліба нам купи,
Ковбаси і помідор!
-Ти ,дідусю, не кажи!
В телевізорі- футбол!
-Дай теляткові трави,
Каченятам їсти!
-Та хіба не можеш ти?
Ніколи і сісти!
-Йди, онучку, вечеряти,
Треба силу мати,
Щоби й завтра ти зумів
Нам допомагати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672117
дата надходження 13.06.2016
дата закладки 13.06.2016
[b][i][color="#b700ff"]Сховалась зірочка остання,
Сіріє... Ранок у селі...
Прокинулось моє кохання,
Ступа тихенько по землі...
Копиця сіна, пахне м'ята,-
Торкнулось сонце моїх вій...
В душі у мене справжнє свято,
Ти поряд, любий, ніжний мій!
М'якеньке сіно з конюшини,
Від пристрасті горить намет...
Зриває вітер цвіт калини,-
А ми п'ємо кохання мед...
11 06 2016 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671716
дата надходження 12.06.2016
дата закладки 12.06.2016
Я покладу на музику любов,
Нехай вона торкнеться твого серця,
Щоб ти відчув моє кохання знов,
І хай воно в душі твоїй озветься.
Я покладу на музику тебе,
Ти зазвучиш мелодією літа.
Ввімкне веселку небо голубе
Світ ароматами наповнять квіти.
Я покладу на музику слова,
Які тобі ще досі не казала.
Лунатиме мелодія жива
І буде світ увесь — концертна зала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671113
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 09.06.2016
Оженився молодик
І став газдувати.
І садок він посадив,
Побудував хату.
Добре з жінкою жили,
Діток народили.
Працьовитими були,
Вистачало сили.
Та одного разу
Захворів синок.
Зажурений батько
Вийшов у садок.
У садку до нього
Бабця підійшла.
-Смерть я, - йому каже,-
Заберу синка.
-Ой, не бери сина,
А візьми мене.
В мене за плечима
Вже дорога є.
А він ще дитина,
Нехай він живе.
І кістлява баба
Руки простягла.
-Ну ходи за мною,
Мовила вона.
Чоловіку стало
Геть не по собі.
-Я ще не готовий,-
Повідомив він.
Повернувсь до хати
І до столу сів.
Подивитись сину
В очі не посмів.
Донька його старша
Теж в садок пішла.
І кіслявій бабі
Руки простягла:
-Не забирай братика,
Забери мене.
Люблю його більше,
Ніж саму себе.
Знов кістлява баба
Руки простягла:
-Добре, йди до мене,-
Сказала вона.
Не хотілось дівчинці
Покидать життя.
І вона у розпачі
В хату утекла.
Ніч була важкою,
Хлопчик помирав.
Корчився від болю,
Плакав і стогнав.
Знесилена мати
Вийшла у садок.
За сина просила
Бога і зірок:
-Ви за мого сина
Заберіть мене.
Він же ще дитина,
Нехай він живе.
До неї кіслява
Руки простягла:
-Добре, йди до мене,-
Сказала вона.
-Гаразд,- каже жінка,-
За мить повернусь.
З сином попрощаюсь,
До тебе вернусь.
Мовчки повернулась
До сина свого.
Лагідно всміхнулась,
Чмокнула в чоло.
Попрощалась з сином,
Нехай він живе,
Хоч і важко буде,
Та він не помре.
Вийшла вона з хати,
А Смерті нема.
Любов материнська
Смерть перемогла.
Повернулась в хату,
Синок тихо спить.
Усміхнений, гарний,
Радісний, живий...
У цій казці, звісно,
Є мораль проста:
Що Любов і Віра
Смерть перемага!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671057
дата надходження 08.06.2016
дата закладки 08.06.2016
На білім полотні мереживо думок
Струмує, наче потічок здоров'я,
У тиші я нічній сердечка-пелюстки
Наповнюю безмежною любов’ю.
Нехай несуть вони лиш спокій та тепло,
Палають тільки ніжністю кохання,
Вишиванки мої, мов птахи чарівні
Здійснять завітні мрії та бажання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670900
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 08.06.2016
[b][i][color="#ff00d9"]
А ми були, як два вогні,
Гарячі, пристрасні, та смілі...
У цілім світі лиш одні,
І перші у найважчім ділі...
Твої слова - моя опора,
А погляд твій, як оберіг...
Сльоза скотилася прозора,
Бо ти покинув наш поріг...
Пройде пора,- відійде лихо,
І заспівають солов'ї...
Тебе покличу, любий, тихо,-
В обійми лагідні свої...
05 06 2016 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670484
дата надходження 05.06.2016
дата закладки 05.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2016
[img]http://chtoikak.vsego.net/images/blog/stihi/telegrammaG.jpg[/img]
Как быстро забываются печали
Как расцветает ложь вокруг побед.
Победу мы в упор не замечали
И не было парадов двадцать лет.
Десятки лет, почти убили горе.
Вот, притупив реальности накал,
Переиначив суть былых историй,
Генсек победу праздником назвал.
За двадцать лет утихли ветераны.
Другие люди вышли на помост.
Как сладко воспевать чужие раны,
И помнить то, что видеть не пришлось.
Забылась дружба сталина с нацизмом.
Забылось то, КТО начинал войну.
С размахом и безжалостным цинизмом
Нас приучили чествовать вину.
Суда и наказания не будет.
Военные преступники в чести.
Они иконы – кто же их осудит?
Парад победы? – Господи, прости.
Апрель 2016г. (источник: [url="http://chtoikak.vsego.net/mediya-2/114-vojna/1052-parad-pobedy"]личный сайт автора[/url])
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664613
дата надходження 08.05.2016
дата закладки 08.05.2016
Простирадлом шовковим і чорним спускалася ніч
Наче кішка тихенько на лапках входила у місто
Зачепила верхівки дерев - доторкаючись пліч
Зовсім сонного світу... - робила це так урочисто!
Заблистить водоспад недосяжно-незайманих зір
Проливаючи сяйво з вікон, відіб'ється на стелі
І без стуку і шуму (крізь скло) Безсоромний Шекспір
Свої погляди срібні залишить у нас на постелі.
Ми від нього тихенько і швидко заб'ємось в куток
Утонувши в мовчанні - очима торкаючись неба
Якби знав круглолиций, що нас розділяє лиш крок
То б не думав тоді - тільки б діяв і мав те що треба!
По долонях твоїх мої пальчики зводять мости
Теплим вітром цілунки грайливо гуляють по шиї
Ми у ніжних обіймах відкриємо дальні світи
Ті що вчора іще для нас звалися просто - "нічиї"
Тиха ніч за вікном з блиском зір-ліхтарів в унісон
Мерехтить, мов дрібні діаманти в руках ювеліра
Ми обоє настирливо й вперто долаємо сон
І так само уперто минаємо очі Шекспіра!
Заховай погляд - стій!(не шукай!) свою п'єсу нову
Не про нас ти напишеш!Забудь! Я і він - ніпричому!
Тільки Місяць не хоче сприймати розмову мою
І продовжує мовчки чекати у небі нічному...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658928
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 12.04.2016
(прочитавши вірш І.Б. «Соняхом цвісти»…)
На хвильку спинися, заглянь мені в очі, послухай:
як був я далеко від рук твоїх, вуст і очей –
холодну, міжзоряну там відчував порожнечу, –
і Всесвіт в руках моїх весь, коли ти у обіймах!
І знай ще: допоки ти поряд, так близько, що я
твій погляд, твій подих коханням своїм відчуваю –
в високих небес вже нічого просити не стану,
бо маю тебе, – а це більше всіх милостей неба;
Лише у Того попрошу, кого серце зве богом:
«Дай змогу, дай час, щоб зробити щасливою Жінку!»,
бо я вже щасливий – любов’ю, що в серце вселилась,
і тим, що мої полинові стежки зігріває.
Стою перед Жінкою-щастям і цим зізнаюся:
Я – долі боржник і тих днів, що звели нас під небом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659163
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Завжди милуюсь поглядом чужим
Коли він ніжний і криштально-чистий,
А не похмурий, наче сад безлистий,
і не тьмянить його омани дим.
В очах шукаю дивну глибину...
Знаходжу у блакиті клаптик раю,
Від зелені - енергію вбираю,
А срібло мов веде в тенета сну.
Цей темний колір - загадка чудна.
Крокую в ньому так, немов незряча,
У карооких, бач, нестримна вдача,
Та не буває озера без дна.
Роки лишають в погляді тавро:
Мільйони запитань в очах у брата,
В бабусі - мудрість; зрілість, сила - в тата,
У донечки - цікавість та добро.
І я купаюсь в променях тепла,
Закохана в людей, допоки можу...
Знайшовши в їхніх душах іскру Божу,
Сама, немов троянда, розцвіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659159
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Шумить рясний квітневий дощ,
теплу ворота відчиняє,
змиває сірі будні з площ,
закляклу зелень підіймає.
Проснулась, струшує земля
від холоду заціпеніння,
несміло трави розстеля,
неквапно будячи цвітіння.
Художник-квітень тут і там
малює ніжні акварелі:
вже бризнув зеленню лісам,
віночки одягнув морелі,
то нареченої фату
в садах примі́ряв абрикосам,
плакучим вербам у ставку
прополоскав зелені коси.
Розсипав котики в гіллі –
пухнасті, зараз замуркочуть!
Пташині зграї, журавлі
гніздяться, цвірінчать, клопочуть.
Фіалки у садах п'янять,
нарциси – прямо під віконцем,
тюльпанів келихи дзвенять,
вітаючи тепло і сонце...
Природа – благодатний дім,
безмежні покриви квіткові!
... А десь – війна, розриви, дим,
земля вся в ранах й людській крові.
Там в душах – страх і зло... зима...
І це – в моїй Вкраїні-неньці!
Для пташки місця там нема,
вони також – переселенці...
.
Людино! Може зайва – ти?
Для благ творе́нна Небесами,
ти злом отруюєш світи...
Що коїться, брато́ве, з нами?!
04.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659115
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Після тяжкої безсонної ночі в дорозі та емоційно і фізично перенасиченого дня в Єрусалимі та Віфлеємі, зовсім знесилені вирушаємо до Назарету. Там ми маємо ночувати.
Прощаємося з нашим неповторним гідом – кандидатом історичних наук, колишньою співробітницею Ермітажу, яка вже 17 років живе і працює в Ізраїлі. Тактовна, ерудована, про таких кажуть – «ходяча енциклопедія». Побачивши нашу щиру зацікавленість, вона не пропускала жодного історичного місця чи будівлі, збагачуючи нас цікавою інформацією.
Залишаємось з водієм, який не знає жодної мови, окрім арабської. Тож їдемо мовчки: спимо чи, проснувшись, споглядаємо яскраві гірлянди вогнів. Як потім з'ясувалося, то були іорданські міста і села.
Пізно вночі добираємось до готелю й... провалюємось в сон. І лише вранці, коли за нами приїхав інший вже гід, взнаємо, що ось тепер ми їхатимемо до Назарету, а ночували ми в Тверії, що на Галілейському морі.
Який жаль! Хоч би руки вмочили в морі Ісуса! Та нас заспокоїли: це буде.
Дорога Тверія-Назарет... Що то значить – мініатюрна країна! На кожному кроці – історичні місця. Їдемо через Кану Галілейську, бачимо храми на тих місцях, де Ісус творив свої чуда перетворення води в вино і зцілення словом. Згодом споглядаємо здалеку гору Фавор, де сталося друге Преображення Господнє... Кожен занурюється в свої думи, згадуючи описи цих подій в Біблії. Згадуємо... і не віримо собі, що ми доторкаємось поглядом цих місць.
І ось, нарешті, Назарет...
(Далі буде...) 6.04.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657581
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 11.04.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657667
Дивне відчуття не полишало мене: за якусь годину «машина часу» двічі переносила нас туди-сюди через тисячоліття. Спочатку із сьогодення ми потрапили в «печерну» епоху (перший поверх). У великому, тьмяно освітленому залі (під час богослужінь він добре освітлюється), увага всіх була прикована до маленької печери – справжнього житла Сім'ї. Ті кам'яні стіни ніби випромінювали таємниче тепло, що гріло душі, і з того полону не хотілося звільнятись. Ми все кружляли біля неї, торкалися, молилися, осмислювали: ось тут бігав хлопчик, яких мільйони... але зовсім інший, бо вже носив в собі Божу Силу і Мудрість.
Але ж – нам пора... Піднімаємось всього на пару десятків сходин (другий рівень) і переносимося в сучасність.
Західного типу франкісканська базиліка. Строгість ліній, багато світла, височенний купол незвичної форми, фрески – гарно! ... Але отой магічний дух залишився біля печери...
Сидимо на лавках (це ж католицький храм, сиди – донесхочу!), роздивляємось, фотографуємо, запам'ятовуємо. Привертають увагу кілька полотен – не то чиїсь портрети, не то ікони Богородиці. Вони сильно відрізняються від наших канонічних. Служитель пояснює нам: це ікони Богородиці від різних країн світу. Каже, що в дворі храму є галерея, де їх багато, в храмі всі не помістилися. Тихесенько ходимо по храму (служби нема), роздивляємося фрески та ікони. Потім ідемо в двір.
Перш за все, шукаємо нашу. Мусить же бути від України. Є! Ось вона! Знайшли одразу. І хоч виконана в кращих традиціях совдепії... але ж наша! Як же в далеких землях гріє душу своє, рідне! Аж в горлі заспазмувало!
Надивившись, сфотографувавши, йдемо дивитися всі інші.
Тут – дарунки країн світу від Уругваю до Індонезії. Під кожною іконою – табличка з назвою країни. Де б ми ще побачили Богородицю-японку в кімоно, чи Богородицю-тайку в диковинному сарафані з браслетами-чотками на оголених до коліна ногах? Дивина!!! Самі екзотичні, фотографуємо. Дома таких точно ніхто не бачив.
Виникає співчуття до християн-японців-чи-індонезійців. Здається, вони не можуть в повній мірі відчути силу нашої віри, як ми – буддизм чи індуїзм.
Але це знає лише Бог...
А ми дякуємо Всевишньому за даровану можливість через 2 тисячоліття «доторкнутися» до життєвого шляху Ісуса Христа і Богородиці, ступати по цій землі, де ходили Вони...
7.04.2016 р.
Зі святом Вас, мої любі! Хай Пресвята Богородиця пошле мир на нашу землю і в наші душі!
Вітання всім і найкращі побажання від @NN@, вона щойно завітала до мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657846
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 11.04.2016
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657581#commlist1
Назарет мало чим відрізняється від інших ізраїльських маленьких містечок: невисокі будівлі із світлого каменю, небагата рослинність (інколи – екзотична), чистота, гарні дороги.
Місто, де відбулося Благовіщення і де провів дитячі і юнацькі роки Ісус Христос, місцеві називають Нацрат. Саме тому Ісуса часто називали «а-ноцрі» – житель міста Нацрат (аналогія нашому – киянин, черкащанин).
В місті є 2 храми Благовіщення.
За апокрифічним протоєвангелієм від Якова, перший раз архангел Гавриїл явився Марії біля джерела, де вона набирала воду. На тому місці побудували православну церкву Благовіщення зі святим колодязем.
Нас же везуть до католицької базиліки Благовіщення, побудованої над печерою, де жила Свята Сім'я. В той давній час природні печери (гроти), яких було чимало в вапнякових горах, широко використовувались незаможним населенням як житло, як загони для худоби, для захоронення мертвих. В одній із таких печер жили Йосип з Марією та Ісусом. І їх житло – це єдине із святих місць, стосовно якого немає ніяких суперечок між конфесіями, – це дійсно житло Марії та Йосипа.
Перший храм над печерою був побудований в той же час, що й інші святині (у Єрусалимі та Віфлеємі), другий – в часи Хрестових походів. А в 1969 році була збудована сучасна католицька дворівнева базиліка – один з найбільших храмів на ізраїльській землі.
На першому рівні знаходиться найсвятіша частина храму – печера, де жила Сім'я. Саме туди ми йдемо. Вистоявши чергу, як і в інших храмах, заходимо до гроту. І, як в інших храмах, мимоволі починає тривожитися серце, відчувається легеньке тремтіння рук, хоч на вид – це простий кам'яний грот з необтесаного каменю, майже не прикрашений. Але...
Аби камінь міг говорити, скільки б він нам розповів!!! Переконана: камінь – складова живої природи, яка на своїх кристалічних решітках записує і зберігає все, що відбувається навколо, як на кристалах комп'ютера. Колись людство навчиться «розмовляти» з каменем... і здригнеться від почутого...
Долонею торкаюся жорского каменю і шепочу: «Ти лиш не забувай! Колись розкажеш нашим внукам всю правду...»
Тут же, в гроті, знаходиться білий мармуровий престол, в центрі якого латиною нанесено напис: «Тут слово стало плоттю». Це місце, де стояв архангел Гавриїл перед Марією. Люди підходять, моляться... Молимось і ми... Про що? А що просять у Богоматері? Здоров'я та щастя дітям і родині, миру та злагоди в сім'ях, в краї, в світі. Бо це – фундамент життя людського...
6.04.2016 р. (Далі буде)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657667
дата надходження 06.04.2016
дата закладки 11.04.2016
Как на нынешней нашей тревожной планете
И тогда новостей было много на свете.
Что сказал Кесарь Август парфянским послам,
И какие награды послал он войскам,
Что купцы привезли из Египта зерно,
И в цене упадёт, очевидно, оно.
Вести главной не знали владыки земные,
Что Архангел явился Пречистой Марии.
Весть благую он Деве Пречистой принес,
Что ЕЁ будет сыном Сын Божий, Христос.
Но теперь этот день страны чтут и народы.
Этот праздник прошел сквозь безбожия годы,
Вопреки всем запретам старушки седые
Говорили внучатам о Деве Марии,
Всех жалеющей, Доброй Царице Небесной.
И пекли сладких птичек из сдобного теста.
И теперь среди всех новостей и хлопот,
Этой вести благой не забудь, мой народ!
Может быть даже прямо теперь, в этот час,
Богородица молится Сыну за нас.
По молитвам Её многих милует Бог,
Избавляет от горя, болезней, тревог.
И Её чудотворных Икон Благодать
Продолжает людей исцелять и спасать.
Нас она избавляет от всякой беды.
Вспомним, как был Почаев спасен от орды!
Не забудем о Ней мы в такой трудный час
И тогда сам Господь не забудет о нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657866
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
або
Як ми з татом по зорі ходили
Цього літа ми з татом знайшли найдорожчий у світі скарб.
Все сталося теплого літнього вечора. Це був особливий чоловічий вечір у нашій сім'ї, бо лишилися ми утрьох хазяйнувати: я, тато і дідусь Максим. Мама в нас працює медичною сестрою. Зазвичай вона в лікарні лише вдень, а от цього вечора, мабуть, хтось дуже сильно захворів.
Як тільки почало сутеніти, зорі в небі стали вмикатися, ніби якісь зачаровані ліхтарики.
– Одна, а он іще одна, і он там, і ще ось одненька, вірніше, дві, – невпинно рахував я зорі, що одна за одною з’являлися на небі.
– Бачу, тебе захопили в полон ці маленькі бешкетники, – усміхаючись, зауважив дідусь.
Чому він так сказав і чому назвав зорі бешкетниками, я тоді не замислився. Здається, я навіть не помітив, що дідусь щось говорить до мене. Я із шаленим захватом рахував нові й нові зірки. Але встигнути за ними вкрай важко, вірніше, взагалі неможливо. Зірки так стрімко запалювали на небі свої вогники, що я і незчувся, як усе небо було всіяне зірковими діамантами.
– От би мамі подарувати хоча б одненьку, – затамувавши подих, мріяв я.
– От, якби у нас була така височенна драбина, щоб дістатися неба, то ми неодмінно б зробили нашій мамі такий дарунок, – розсудливо зауважив тато.
Тут у розмову втрутився дідусь:
– Колись давно, – сказав він, розгладжуючи пишні білі вуса, – я вже ходив по зорі…
– Так, батьку, не починайте, будь-ласка, – перебив його тато.
Дідусь лише посміхнувся у відповідь, але розповідь не спинив:
– Так от, такого ж літнього вечора я, прихопивши із собою відро, ходив по зорі на наше озеро.
– І що, наловив? – розвісивши вуха, запитав я.
– Повне відро, ледь допер його додому, – впевнено і без жодного натяку на брехню відповів дідусь.
Звісно ж, спинити мене після дідових слів було просто неможливо. Мені теж потрібно було тільки зараз, саме сьогодні, саме цього вечора, доки немає мами, збігати за зірками.
Тато сердився на дідуся, казав, що той забиває мені баки дурними розмовами. Але ж тато сьогодні один, без мами, а ми з дідусем удвох проти нього. Тож, відро, ліхтарик, суворі дідусеві настанови і ми з татом рушаємо до озера.
Ми йшли добре знайомою нам стежкою. Я весело розгойдував у руці велике відро. Мені навіть почали ввижалися величезні блискучі зорі, які я зачерпую відром і несу мамі. Але несподівано мої мрії перервало якесь пронизливе скавучання, що лунало десь із-за кущів.
– О-о-о, тату, то що вовк? – вчепився я обома руками у татову футболку, покинувши таке миле мені відро.
– Та заспокойся, – лагідно поплескав моє плече тато, – то, мабуть, собача яке мале поміж гілок заплуталося. Пішли подивимося ближче, йому напевне потрібна допомога.
– Твоя правда, лишати його не можна, – згодився я. Але одразу ж перепитав, бо хто його знає:
– А ти впевнений, що то не вовк?
Звісно ж то був не вовк. Тато посвітив ліхтариком у кущі і показав мені маленького песика із величезними переляканими очима. Бідолаха застряг лапою між гілок і не міг звільнитися. Добре, що ми йшли повз, а то довелося б йому всю ніч просидіти в пастці.
– Ну от, тепер ти вільний, – обережно дістав тато песика. – Біжи собі й наступного разу будь обережнішим.
Звільнивши цуцика, ми швидко рушили за зірками, а песик так і лишився сидіти при дорозі. Він ніби хотів піти з нами, але не смів, бо ж його не кликали.
Діставшись озера, я був на сьомому небі від щастя:
– Тату! Тату, а дідусь правду казав, що зірки самі попадають в озеро.
Тато неквапливо підійшов до води, нічого не сказав, лише схвально похитав головою. Він таки погодився, що дідусь був правий. Тож я, не зволікаючи ні хвильки, зачерпнув повнісіньке відро блискучих зірок і почвалав до тата.
Звісно ж зорі довелося нести татові. А я, щасливий, ішов і уявляв якою радісною буде стомлена мама, коли вранці після роботи отримає наш подарунок.
– Ой, дивись, синку, – помітив тато, – а песик і досі чекає. Чого ж ти не біжиш додому, кудлатий?
– Може, йому просто немає куди йти?
Не варто переказувати усю нашу розмову, бо вже за кілька хвилин ми із Чубиком ( так я назвав цуцика), підстрибуючи, бігли додому, де нас чекав дідусь. Вони з песиком одразу потоваришували, бо чуби у них були дуже схожі. Тільки в діда чуб білий, а у песика рудий.
Відро із зірками вирішили залишили на подвір'ї, аби мама вранці одразу ж його знайшла. Чубик його пильно охороняв, десь півгодини, а потім заснув, обійнявши порожню миску, яку старанно вилизав до останньої крихти.
Вранці сталося непередбачуване.
– Мамо! Мамо! А ти бачила наш подарунок? – закричав я, тільки-но прокинувшись. – Ми наловили для тебе зірок! Повне відро! Чуєш, мамо?
– Справді? – здивувалась мама. – Це, мабуть, дідусь тебе навчив.
– Атож, – гордовито відповів я і рушив до подарунка.
Тільки от, коли я підвів маму до відра, зірок там не було, лише вода з озера. Мої очі налилися слізьми і я розчаровано поглянув на Чубика:
– Що, не вгледів, сонько малий? Доки спав усі зірки розбіглися.
– Я ж казав тобі, що вони малі бешкетники, – втрутився дідусь, – а Чубик не винний. Від мене зірки теж тоді повтікали.
Я стояв, ніби розчавлений, не плакав, лише стримував сльози, які підступно блищали в очах. А мама, найкраща мама в світі, знаєте що вона сказала? Вона ніжно обійняла мене і покликала підійти ближче тата і дідуся.
– Погляньте, любі мої, тут є скарб дорожчий зірок.
Ми всі зазирнули у відро і замість зірок побачили свої обличчя, а мама ніжно промовила:
– Ви – мій найдорожчий скарб у світі!
Твір-переможець Всеукраїнського літературного конкурсу "Детектив. Пригоди. Фантастика", організованого дитячим журналом "Пізнайко" 2016 року.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656085
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 05.04.2016
Мені підкотився під ноги клубок,
та тільки немає у ньому ниток.
А потім подвір'ям побіг навмання.
Та це ж не клубок, а маленьке щеня.
М'якеньке, привітне і дуже швидке,
таке пустотливе, грайливе таке.
Підлізло під ящик, побігло в садок,
аж ось заскавчало, забилось в куток.
Та що ж за пригода у тому садку?
Та песик не каже, скавчить у кутку.
Іду і дивлюся - ну що там не так?
В зеленій траві заховався ... їжак.
Щеня він, мабуть, мимохідь налякав,
непроханих гостей в саду не чекав.
Їжак подивився на мене і зник,
він бути привітним до інших не звик.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655973
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 31.03.2016
Дрожит желтеющий листок,
Ему так боязно сорваться.
Ведь он, казалось, вечно мог
Прекрасным миром любоваться.
На синь небес, на облака,
На птиц, что пролетают мимо.
Печаль его так глубока,
Теряет всё что так любимо!
Боиться он чтоб в пустоту
Порывом ветра не сорвало.
Лелея лиш одну мечту,
Что где КОНЕЦ там и НАЧАЛО!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655971
дата надходження 31.03.2016
дата закладки 31.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.03.2016
Не обіцяй і не кажи "завжди"!
Бо завтра може шлях твій повернути.
І заведе тебе кудись туди,
Де змусять про слова свої забути.
І от уже будуєш світ новий.
Нові обличчя, почуття і плани.
А десь далеко хтось сидить сумний,
Чекаючи тебе до поки сили стане.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655425
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Есть люди которые навсегда
И лица их память увы не стирает,
Встречая в прохожих родные глаза,
Всё также в груди что-то сердце зжимает.
Есть люди которых никак не забыть,
В молитве привычно шепнув чьё-то имя.
И с грустью вдвоём до утра просидеть,
И вспомнить всё то,что казалось забыла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655408
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Молитва до Бога здіймається:
"Ти мені її збережи!
І нехай вона не дізнається.
Ти нічого їй не кажи!
Не кажи, що день починається
Мов у пеклі - в муках страшних.
Не кажи, що часто ввижається
Мені поміж бетонів стальних.
Не кажи, що серце стискається,
Терпнуть руки і голос бринить,
Коли сумніви підкрадаються,
Що на світі ще варто жить.
Не кажи їй… Нехай не лякається…
Нехай солодко ще поспить…
Не кажи, що душа захлинається
Від моїх несміливих мрій.
Не кажи, що вона сподівається.
Тільки ти не кажи цього їй…
Не кажи, що думки розсипаються
Як крізь сито. Та перед усім
Не кажи, що від них залишається
Лиш каміння на ситі тім…
Не кажи, що коли смеркається
Я весь час дивлюсь в далечінь.
Не кажи, що тіло здригається
Як на світло ступає тінь.
Не кажи, хай не переймається
Тим, що чай вже не в унісон.
Не тривож, хай не прокидається.
Вбережи її ніжний сон…"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655349
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Душі наших загиблих солдат
Журавлями у рай не злетіли,
Вони там, на сторожі стоять
І не в кожного є ще могила.
Це не зірка сяйнула в окоп,
То снаряди літають щоночі,
Скільки ж буде диявольських спроб
Пеленою туманити очі.
Перемир’я у смерті нема,
Перемир’я від кулі осліпло,
Забирає гібридна війна
Найхоробріших воїнів світла.
Духи наших загиблих солдат
Бережуть нас у морі й на суші,
Як затихне воєнний набат,
лиш тоді упокояться душі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653981
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 26.03.2016
Зустрінеш солдата – очей не відводь,
А просто скажи – добрий ранок.
Заслуга його і відвага його ,
Що ти зустрічаєш світанок.
Зустрінеш солдата – йому посміхнись,
Подякуй – не кожен так зможе,
Він знає , де пекло, він стримав орду
Озброєну, дику, ворожу.
Він кров’ю своєю за мир заплатив,
У нього є власний рятунок –
Священна молитва усіх матерів
І доньки малої малюнок.
Зустрінеш солдата – очей не відводь,
А просто скажи – добрий ранок.
Заслуга його і відвага його ,
Що ти зустрічаєш світанок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654698
дата надходження 26.03.2016
дата закладки 26.03.2016
Щасливий день малюю, мов картину -
Яскраве сонце, блискітки в воді!
Пухнасті верби, чарівну долину!..
І наші сподівання молоді!
Весна додасть картині колориту! -
Червоні квіти, небо голубе!
... Тобі дарую всі тюльпани світу!
Ти любиш їх!.. А я люблю ТЕБЕ!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654583
дата надходження 25.03.2016
дата закладки 25.03.2016
Бабуся задивилась на онучку
і... пригадала юність осяйну,
як ще до серця не злітались тучі,
тривоги не вихоплювали сну.
Як дзеркала усі були за радість,
і так манив у даль широкий світ.
Як потім з лелем воркували в парі,
зціловуючи сонячний зеніт...
І покотився із очей бабусі
невільний жаль перлиночками сліз -
літа квітучі вже не повернуться,
не заспівають радісно "на біс"...
І не запросить лагідно до танцю
ні літо вже, ні осінь золота,
лиш спогади лишилися на таці
бабусиного сивого життя.
Та раптом до плеча весна торкнулась,
то внучка пригорулася тихцем.
Бабуся від задуми стрепенулась,
побачила схвильоване лице.
І заясніла десь глибоко радість,
розтанула непрохана печаль,
бо щасливіє у бабусі старість,
коли до неї горнеться внуча...
15.03.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653999
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 24.03.2016
Піонери ішли - не з горнами -
колоски збирать за село.
Млин за звичкою плямкав жорнами,
та зерна між них - не було.
Чухав мельник в розпуці бороду -
бач, привиділось ,маячня:
млин – мов дід,що вмирає з голоду,
хоч би пригорщ дали зерна!
Руки крил – хоругвами скорбними,
чи хоронять старий вітряк?
Де ті люди з мішками повними,
він змолов би й за просто так?
Лан – іуда з очима чорними
вмерлих . Хоч би дітей вберіг!…
…Млин – з відчаю - у річку,з жорнами
на опухлих колодах ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624594
дата надходження 28.11.2015
дата закладки 21.03.2016
Під вечір забралася в гори,
У тиху, спокійну погоду.
Тут трави, готові до збору,
Віталися запахом глоду.
Віталася пошепки м’ята
І в озері чиста водиця,
Потішила холодом п’яти,
Улітку холодна мов криця.
У горах довершений спокій
Мовчить під егідою неба,
Як ніби у рай передпокій,
А їм говорити й не треба.
І я посміхатимусь кроні,
(Хай заздрять нікчемні нездари)
І небу – благій охороні –
Добавлю краплинок на хмари.
Підкрався вже поспіхом вечір,
Скрутились на сон квіти глоду,
І я від самотньої втечі
Отримала над насолоду.
На тім і розвіяла втому,
Навіяну людом зловмисно.
Та час вже рушати додому,
Не хочу, не хочу у місто!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653392
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Иногда мы ищем похожих, сами того не замечая. Мы мечемся в поисках родного характера, родного облика, родной души, родных рук, глаз, бровь, цвету волос, одежды. В большой незнакомой толпе незнакомого города незнакомой ещё жизни мы ищем их - Людей с большой буквы, которые въелись нам в души, сердца и печёнки,которые всегда были с нами, сопровождали нас, любили и любят, ценили и ценят. Невозможно отказаться от мыслей, которые не приходят, а просто не покидают, когда-то придя. Невозможно, потому что эти мысли не часть тебя, а ты - часть этих мыслей. Они стоят выше, и ты им подчиняешься, как будто бесхарактерный. Но нет, характерный! Ещё как характерный! Другой город тебя не меняет. Ты остаёшься таким же самым или возможно просто не видишь в себе изменений. Если так, то никто не видит.
Как прекрасно, быть не дома и знать, что тебя там ждут. А ждут не просто так, ждут, потому что ты приедешь.
Для переезда в другой город, покидая родных и дорогих тебе людей, может быть много причин, например никаких. Запомните, нет никаких причин, чтобы покидать родных. И всё же ты здесь, а они там: веселятся и плачут, ждут и безразличны.
Вы, будучи далеко(возможно и не сильно далеко, но как по вам, то далеко), ищете близости воспоминаниями или перелистывая фотографии. Но ведь не в зависимости от того где вы, должно быть что-то такое же самое, как дома. Для этого смотрите в небо со звёздами, они - вечные, хотя и меняются. Но люди тоже меняются, как и родные люди. А что самое интересное, то это то, что далеко можно быть в двух смыслах: далеко и далеко, в смысле - мыслями далеко. Как по мне, то я далеко в двух смыслах.
Всегда любила ездить отдыхать новый раз в новый город. Всегда искала новых знакомств и приключений. Всегда ездила одна, но с настроением. Всегда, но не сейчас. Сейчас для меня остановилось, оно начинает существовать, когда я приезжаю домой. Уже в дороге я счастлива. Я знаю, что выйду на вокзале, и меня встретят. Банально, но поверьте, пока вас встречают, вас ждут. Если бы меня не встречали, значит, мне бы не было к кому ехать. Я возвращаюсь домой. Не приезжаю, а возвращаюсь. Слова - синонимы, но с разными смыслами. "Возвращаюсь" несёт в себе постоянные действия, это как "every day" в "Present Simple", а "приезжаю" - совсем иное. Ведь если вы приехали куда-то, то куда-то нужно будет и возвратится. Я приезжаю к нему. Не возвращаюсь, а приезжаю, потому что чтобы возвращаться к кому-то, нужно уходить. А я всегда с ним, жаль, что не всегда: иногда приходится приезжать в этот другой город, где пекут вкусные булочки, где свежий воздух и где пахнет корицей.
Я обожаю его. Таких, как он, я больше не видала. Он меня совершенно не бесит. А ведь это очень важно. Говорят, найди того, кто тебя будет бесить всю жизнь. Куда не посмотрю, встречается. Но не у нас, если конечно я его не бешу. Мне в нём всё нравится. Он рассудительный, предположительный. Удивительно, как человек может всё распланировать! Он наперёд знает мои действия и ответы на его вопросы. А я не люблю быть традиционной или, точнее, какой-то предвиденной. Иногда пытаюсь нарушить его планы(даже если они меня устраивают), ищу мгновенные вопросы, чтобы застать его врасплох. Всегда спорю. Но ответы... Никогда не знаю, что он спросит.
Мне нравится на него смотреть. Есть люди красивые, он - прекрасный. Красивые люди - не прекрасны. У них нет какой-то отдельной красоты. У них нельзя отделить от красоты красивые глаза, скулы или губы, оно у них единое, целиком. А он действительно прекрасный. У него чистой воды бездонные глаза. Они никогда не изменятся: ни сейчас, ни в старости. А ещё у него хорошенькие брови. Он светлый. Светлы его волосы и душа. Его губы вкуса крови - деликатес для вампира. Он высокий(при моём росте все высокие) и имеет отличную мускулистую мужскую фигуру. О Боже, какая у него спина! Я не перепутаю его руки с другими, особенно если они будут жестикулировать. Обожаю его жестикуляцию.
Он серьёзный. Он постоянно о чём-то думает. Я постоянно думаю, о чём он думает. Он постоянно спрашивает, о чём я думаю. Я постоянно отвечаю, что думаю, о чём он думает. Вот такая вот тавтология. Он зажигает, причём в сердце и на танцполе. Он меня зажёг. Сразу и навсегда. Он любит петь и знает все тексты песен наизусть. А я люблю его слушать. Я его люблю и буду любить, хоть и в старости он будет толстеньким, сивым или даже лысым. Я же буду противоположность: такая элегантная мадам с причёской, платьем и на каблуках.
Я приезжаю к нему, и это время мы проводим вместе. Мы съедаем банку сгущёнки, смотрим фильмы, бьёмся подушками и радуемся, как дети. Но в этих моментах есть миг. Это знание того, что нужно будет ехать в другой город... Он меня провожает, я обнимаю его на прощание и уезжаю. Через полтора-два часа я прибываю ,и уже хочу домой. Невероятно, но домой я хочу ,ещё находясь на родном вокзале.
Мы встречаем много людей. Они все на одно лицо, но это только так кажется. Они разные. Просто вы не хотите их узнавать и принимать. Почему? Потому что они вам не нужны. У вас есть люди, которые вам дороги , к которым вы привыкли. У вас могут быть разные стихии: огонь, вода, земля, воздух, у вас могут быть разные гороскопы, характеры, взгляды, но вас тянет к этим людям, вы чувствуете переплетение душ. И сколько времени не пройдёт, моё пламя, что зажёг он, не охладеет, потому что он меня согревает. И совсем неважно, как часто мы видимся, где находимся, а главное, что мы любим, искренне любим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653162
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 21.03.2016
А там , где двое – там всегда преграды …
То времена ... привычки … сплетни ...взгляды …
Судьбой сплетаясь , или просто - Случай ,
И это всё нас делает лишь лучше …
А там , где двое – там всегда прощанья …
Свиданья … встречи …тайны …обещанья …
Но , если же мы тянемся друг к другу –
Не разлучить нас никакой разлукой !
А если двое – вы не расставайтесь !
Пусть всё непросто, в сердце оставайтесь!
Я шёпот твой душой повсюду слышу …
Всё ,что не разлучает – делает нас ближе .
2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653175
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Вірші пишу завжди з любов"ю,-
Про те, що є, а чи було...
Буває, що пишу від болю,
Життя шукаючи весло.
Шукаю образи,поради,
Якісь несказані слова,
Щоб в кожнім слові доля правди,
Завжди живильною була.
Буває, що пишу поволі,
Бува - струмком на бистрині,
Так притупляю смуток й болі,
Хоч і невесело мені...
Буває чітко все те бачу,
Про що висвітлюю в вірші,
Бува і навмання, незрячо,
Та все від серця і душі.
Буває, що пишу в метаннях,
І відчуваю крик душі,
І в добрім настрої,й в стражданнях,-
Мої з"являються вірші.
Бува не хочеться писати,
Кому потрібні ці вірші?..
З собою я веду дебати,-
Треба писати, а чи ні?..
Бува якесь єдине слово
Заковиряє в голові,
Тоді вертаюся до столу,
Й рядки з"являються нові.
Отак у роздумах, в жаданнях,
(Як засіваються грядки),
В години праці, в сподіваннях,
Палкі з"являються рядки.
І знов пишу, пишу з любов"ю,
В кожнім рядку - моє життя,
Мої і радощі, і болі,
І віра в світле майбуття!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653001
дата надходження 20.03.2016
дата закладки 20.03.2016
ВИДОВИЩ І ВИНА!
Методика і тактика весь час одна:
Тримати в темноті, облудно величати.
Тиснути до нестями, до кінця….
Лиш часом тільки пару випускати.
Зірветься клапан, знайдеться новий,
Невігласів так легко обдурити –
Намалювати обрії сумнівних мрій,
Впрягти в ярмо, знов злидні волочити.
Скільки разів боролись за права,
Яких героїв в жертву віддавали….
Та рівності до нині ще нема –
Насильник розкошує, множить капітали.
В кого нема святого на умі,
Дадуть нагайку, буде поганяй лом,
Хто вміє красти в білий день,
То стане він купцем, міняйлом….
Тих, що не знають хто вони,
Хто має манію безмежної свободи,
Зберуть юрбою на великий стадіон:
Болільник і фанат – одні турботи!
Панує темрява, міщанський дух,
Завжди оточені невидимими ворогами.
Щось заважає, щось гальмує рух,
В своєму домі почуваємось рабами.
Раби гріха, невігласи сумні,
Не хочуть світло правди пізнавати.
В традиціях заплутались, немов чумні,
Байдужі, в темряві не помічають грати.
Закон Творця в їх розум не дійшов –
Насмішників і зрадників багато.
Всі пастирі не справжні, глитаї
Ненавидять отару, не шанують брата!
Псалми 44:14; 136:23 «Ти робиш нас посміховищем для
народів, і вони, хитаючи головами, глузують з нас.
Він пам’ятав нас, коли ми були принижені, бо його
віддана любов вічна».
Прислів’я 29:18 «Якщо немає Божого керівництва, народ
стає свавільним, а той, хто закону дотримується, щасливий».
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652736
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Оце був вибух! Де воно взялося?
Так затишно в своїм кутку жилося,
де я терпляче – біла і пухнаста –
в собі ховала смуток, горе, щастя.
Та ось... єхидне слово зачепило –
Пандори скриню враз ривком відкрило
і, мамо рідна!.. Ти б і не впізнала
чи очі десь від сорому ховала,
почувши, ЩО "дитя" наговорило
із "грацією й личечком" горили!
... В яких шпариночках ума, душі чи тіла
ховається, до часу, темна сила,
щоб вибухнути гейзером підземним?..
Як тісно в нас сплелося світле й темне...
19.02.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652692
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Слово, за слово - ночь напролёт.
Две души повстречали друг друга.
Кто мечтал о таком - тот поймёт,
Сколь значительна Божья услуга.
Одиночество - кара, за грех -
Ненавистно - исправить, сверх-сложно.
Как ладонью пытаться орех
Расколоть - иногда невозможно.
Единицы - кому повезло,
Окружённые завистью прочих,
Победят вездесущее зло,
Все увидят их счастье воочью....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652680
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Дай, Боже, сили нам пройти урок,
який, вважаєш, мусимо прожити.
Дай розуму, зробити вірний крок,
щоб болем своїх ближніх не згубити.
Дай мужності в біді прийняти те,
що не спроможні ми самі змінити,
хай паростком смирення проросте,
щоб серце із утратами змирити.
Прости нас, Отче! Сильно не карай
за ті гріхи, що встигли натворити,
а мудрості, Великий Боже, дай
фатальних помилок не допустити.
Благослови нас в час випробувань
і осявай нам праведні дороги.
З Тобою зло здолаєм без вагань –
без Бога не буває перемоги!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493391
дата надходження 18.04.2014
дата закладки 19.03.2016
[i]Своєму діду Мишустіну Трохиму
Яковичу, засудженому по указу 7-8
„Про три колоски“ до десяти
років позбавлення волі, присвячую [/i]
– Життя цікаве дід прожив,
бо де він тільки не бував:
і Біломорканал прорив,
і Дніпрогес побудував,
і підіймав він цілину,
хоча на БАМ уже не встиг…
– Помер? Не пережив війну?..
– Ні, термін покарання збіг.
15.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652674
дата надходження 19.03.2016
дата закладки 19.03.2016
Не варто сумувати за минулим,
Ви у ньому більше не живете.
Навіть якщо дуже гарно було,
Ви лиш собі душу розірвете.
Ті, що залишили вас- не ваші.
Ваші вас ніколи не покинуть.
Тих, хто поряд ви цінуйте краще
Й разом йдіть підкорювать вершини!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651905
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 16.03.2016
Сімейний архів
Перебираючи старі документи своїх рідних, які вже давно спілкуються зі мною тільки у снах, знайшла пожовклий від часу папірець. Такий маленький що навіть умістився на долоні. Виданий на ім’я моєї бабусі Ганни Григорівни і мого батька Івана Івановича. В якому дозволялося даним особам переїхати на постійне місце проживання в Калінінградську область « для воссоединения семьи». В невеличкому містечку , яке звільнили радянські війська проживав мій дядько , брат мого батька. Якого закинула , ще підлітком , так далеко від рідного дому війна.
У бабусі було два сини Костянтин і Іван. Разом вони зустріли війну. Німці увійшли у місто якраз на Покрову, саме цього дня Іванові виповнилося 15 років. Мій батько ніколи не святкував свій день народження, мабуть , саме через цей збіг радості і вселюдської трагедії. З приходом «нової влади» у місті почалися облави. Молодь насильно забирали до « великої Германії» .Матері ,випробували різні засоби, щоб якось уберегти своїх дітей від « німецького раю». Бабуся, почувши від своєї знайомої « рецепт» зілля, від якого, говорили такі ж налякані горем матері, на деякий час людина стає неадекватною, довго вагалася перш ніж випробувати його на своїх дітях. Але страх назавжди втратити своїх дорогих хлопців – красенів і розбишак у цьому проклятім
« німецькім раї»- зробив своє. Поїла мати своїх синів, звареним своїми руками зіллям плачучи і проклинаючи оту страшну трагедії народів великої імперії , і всіх тих, хто її розв’язав. Цілу ніч простояла навколішках перед іконою Матері Божої, вимолюючи для своїх дітей захисту , і вимолила..., та тільки для одного Івана. Костянтина те зілля не взяло , і заламуючи руки, бігла мати за вантажівкою в якій її син, її кровинка простував до « арійського раю».
Закінчилась війна, Костянтин одружився, на українській дівчині із Слобожанщини, майже землячці, з якою познайомився на невільницькому німецькому заводі. І молода сім*я , маючи вже первістка , залишилась жити на чужині. Одержали велику простору квартиру , в якій колись проживали представники « чистої раси» .
Бабуся і батько так і не наважилися покинути свій рідний край. Але «воссоединение» таки відбулося, воно відбувалося кожного року влітку ,коли сім’ї братів , як в рукавичці, гостювали у маленькій, покошеній роками і війною, материнській хатинці. А мати була щаслива і кожного ранку запалювала лампадку біля ікони Матері Божої.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651876
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Если вы ненавидите -
Значит вас победили.
Не ищите обиды те,
Что в душе вы взростили.
Если вы злобой дышите,
Во греху знать душа,
Возвращается, слышите
К вам она не спеша.
Мчат ветра грозовые
Дав карт-бланши войне
Травят души людские,
Только ваши вдвойне.
И в душевних ознобах
Нет сравненья верней:
Больше гибнут от злобы,
Чем от пуль на войне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651872
дата надходження 15.03.2016
дата закладки 15.03.2016
Рядки ... рядочки ..., віршики мої,
Пташечки крилаті мого серця,
Вкладаю душу в вас і почуття свої,
Беру наснагу із життя-озерця.
Черпаю із того озерця чисту воду,
А як негода , то й беру що є ,
Болить душа за доленьку народу ,
Який так важко із колін встає.
Земля моя напилась вдосталь крові,
Могил й хрестів героям не злічити,
І біль гірка у моїм серці й слові,
В рядочках віршів буде завше жити.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651402
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 14.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.03.2016
Один і справді вчений муж,
Дай Бог йому здоров'я,
Сказав,що думав - аж хитнув
Основи богослов'я.
Він,уявіть собі, сказав
І не перехрестився,
Що Бог тоді часу не мав,
Що всесвіт сам родився.*
В космічній тьмі була одна
Мікроскопічна частка
І раптом бахнула вона,
Як на вогні закваска.
Лише тоді й з'явився час
І засвітились зорі.
Великий вибух без прикрас
Це диво апріорі.
Так що створити всесвіт Бог
Не мав ані хвилини...
Таким був,ніби, монолог
Ученої людини.
Можливо й так,але в анфас
Питання,наче пастка:
А хто створив, а де взялась
Та вибухова частка?
Аж крає зморшками чоло -
Де істина зарита?
Чи справді часу не було
У Бога світ створити?
*Стівен Хокінг -"історія часу"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650874
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
Свой крест
Просто жил человек, свой отпущенный век,
Нес свой крест, не скулил не стонал,
Но устал он идти на тернистом пути,
И однажды он к Богу воззвал.
- Боже праведный! Если ты можешь помочь!
Я устал уже крест свой нести,
За какие грехи, жизнь как темная ночь?
Помоги мне на этом пути.
И явился ему Ангел Божий с небес
- Я тебе попытаюсь помочь,
Сам себя ты завел в этот призрачный лес,
Создал сам беспросветную ночь.
Я тебя уведу в запределье небес,
Где хранятся все ваши кресты,
Дам еще один шанс, в исполнение чудес,
Крест другой может, выберешь ты.
Долго, долго ходил меж крестов человек,
И устал, и присел отдохнуть,
- Как трудна была жизнь и как короток век,
И недолгим остался мой путь.
Я, пожалуй, возьму этот крест у стены,
И пройду с ним остаток пути,
Помолюсь небесам, в искупление вины,
Я могу его взять и идти?
Усмехнулся ему Ангел Божий в ответ,
- Думал я, ты урок извлечешь,
Что ж бери и неси, просто это твой крест,
Тот, который ты в жизни несешь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650850
дата надходження 11.03.2016
дата закладки 11.03.2016
Каждое утро я
Вверяю свою жизнь тебе,
Без обязательных клятв
И предвкушенья побед.
Тени сомнений малейшей
Бойся, как звери – огня…
Буду единой средь женщин,
Кого ты захочешь обнять…
Буду одной из тех самых,
С кем ты делил своё всё,
Самой единственной стану,
Той, кто однажды спасет…
Наша история рая –
Между кругов черноты,
Суженных не выбирают,
Смог бы – кого б выбрал ты?
Пусть вкус бывает приторен,
Иногда даже очень горек,
Мы с тобой связаны рифмами
И бесконечной историей…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649496
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 07.03.2016
Ой, скрипалю, спаси мої весни,
Полони в мелодійні світи,
Обніми нотний стан перевеслом
І від болю мене захисти...
Ой, нехай твоя скрипка не плаче,
Хай не рветься ніколи струна -
Як заграєш, то знову, неначе,
Повертає до мене весна...
Дві руки, розуміючи вічне,
Зігрівають холодні серця,
Яким більше нагрітися нічим...
Ой, скрипалю, дограй до кінця...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647592
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
Продолжают за так погибать
невиновные израильтяне.
Кто подскажет, когда же опять
мир желанный для нас здесь настанет?
Перестанут реки крови течь?
Убиенные против убийц восстанут?
Кто поможет божий гнев навлечь
на того, кто убийцею станет?
В школе учат: «Еврея убей!
Смерть еврея – Аллаху награда!
Враг твой вечный с рожденья – еврей!
Уничтожить его тебе надо!
Нет оружия, можно ножом!
Интифада так вновь разгорелась.
Дома молится мать лишь о том,
чтоб, как сын, проявила дочь смелость.
А что внуков ей не увидать
и детей не для смерти растила
почему-то не думает мать
и себе эту глупость простила
Только я не могу ей простить
смерть её повзрослевших детей.
За попытку еврея убить
застрелил их защитник-еврей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647606
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
Нехай супроти вітру я іду,
Як завжди...
І в спеку не дають води напитись,
Я хочу, щоб було все до ладу,
Назавжди...
Не хочу у житті знов оступитись.
Я тягну за собою свої крила,
Могучі...
Та карма моя не дає злетіти,
Вона в них кігті свої запустила,
Пекучі...
І стала ними нишком володіти.
Я в супроводі всіх земних стихій,
Шалених...
Йду босоного, розпечене вугілля
Розкидане шляхами моїх мрій,
Блаженних...
Мене доводить вже до божевілля...
10.01.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647567
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 28.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.02.2016
ПАМЯТИ ЛЬВА ТОЛСТОГО
Один из тех, кто трезво мыслил,
Не шел на поводу традиций и легенд.
Его отвага против блудных мнений,
Мещанской похоти, величия невежд.
Помпезность золочённой свиты
Не привлекала светлый ум.
Он видел правду в Слове Бога –
Синод бессилен, хоть поднял его на глум.
Всевышний никогда осмеянным не будет,
На каждого насмешника придёт черёд.
Все самозванцы в ризах золоченных
Уйдут со сцены, и прозреет весь народ.
Кто смеет низвергать Законы Бога,
От имени Его тупых господ благословлять,
Служить мамоне без тревоги
И ненависть вместо любви внедрять!
« И я понял, наконец, что всё это вероучение, то,
в котором мне казалось тогда, что выражается
вера народа, что всё это не только ложь, но
сложившийся веками обман людей неверующих,
имеющий определенную и низменную цель».
Издание: Л. Н. Толстой, Полное собрание сочинений в 90 томах, академическое юбилейное издание, том 23, произведения 1879-1884, стр. 60-303.
OCR: Габриел Мумжиев (gabrielmv@yahoo.com)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647123
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 26.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.02.2016
МОЛИТВА ПЕРЕД ИКОНАМИ…
Молился ли Иисус перед иконой,
В последний вечер, в Гефсиманию придя?
Упавши ниц, молился непрестанно,
К Отцу, Единому свой голос вознося.
Просил учеников молиться вместе,
Но тело бренное ломил могучий сон….
Бог выслушал молитву Сына –
Дух Божий силы дал ему большой.
Сын не скрывал от всех откуда сила :
Учил людей – молитесь: «Отче наш».
Лишь Бог услышит ревную молитву
И каждому, кто верит, Он воздаст.
Всевышний знает наши слабости земные,
Сам говорил, что человек, как тень…
Ему посредников в общении не надо,
И наши просьбы слышит в ночь и в день.
Лукавые попы науку Бога извратили
И исповедь ввели народу в быт.
Её придумали жрецы – вавилоняне,
А инквизиция шпионит и молчит….
Безмолвные иконы нас не слышат,
Напрасны все старания, мольбы.
И весь обман привёл до увядания,
Потери веры, ропота и суеты.
Матфея 26:36 «Затем Иисус пришёл с учениками
в место, называемое Гефсима́ния, и сказал им:
«Посидите здесь, а я пойду туда и помолюсь».
Деяния 17:26,27 « От одного человека он произвёл
всякий человеческий народ для обитания по всему
лицу земли. Он установил определённые времена
и пределы обитания людей, чтобы они искали Бога,
старались ощутить его и нашли, хотя он и не
далеко от каждого из нас».
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646361
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
Я чую – море плаче по землі,
Кохання нерозділене жаліє,
Слова ласкаві шепче уві сні
І горнеться, а обійнять не сміє.
Воно немов збентежений юнак!
Прибоєм доторкнеться несміливо,
Зітхне, загляне в очі – і однак
Назад вернеться разом із відливом.
Воно бурштиновий дарує амулет,
Русалок сліз закам’янілий згусток,
І берег хвилею гойда назад й вперед,
Й вкриває килимом зірок морських пелюсток.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646339
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 23.02.2016
Хрущев: «Солнце коммунизма на горизонте, подойдите и увидите...»
Обещал Никита всюду
Кукурузы насадить,
Чтоб куда простому люду
Было до-ветру ходить,
Эх, забыл он постулаты
Коммунизма применить:
Био-будки - депутатам,
Люди ж - будут ямки рыть...
Брежнев: «Каждая пятилетка - это шаг к коммунизму.
Так давайте же, товарищи, соберемся с силами
и пройдем эти последние 5 тысяч шагов...»
Леня Брежнев, Бога ради, -
Врал и глазом не моргал,
Поцелуи и награды
Влево-вправо раздавал,
Но динамика сырая, -
Три шага всего прошел,
Глядь - а нету вовсе Рая,
«Целину» пахал(писал) осел...
Горбачев: «У нас плюрализм!
И двух мнений на этот счет быть не может...»
Плюрализм, борьба со «Змеем»,
Разных вольностей порок,
«Мишка меченый» умело
Развалил державу в срок,
И за то почетных званий
У него хоть пруд-пруди,
Он от пятен несмываем
И на лбу и позади...
Ельцин: «100 грамм - и ты играешь на ложках.
Еще 100 - секретарь горкома.
Еще 100 - президент!
Еще 100... И ты опять играешь на ложках»
Не понять рассейску душу,
Тут аршином не возьмешь...
Клятву клоуна нарушу,
Как поймать ядрену вошь:
Накатить с утра по сотке,
Двести - на обед принять,
Золотая вошь от водки
Станет ножками(ложками) играть...
Кравчук: «Що не мали, - те й не маємо...»
Що? Будиночок у Альпах?
Україну Кучмі здав?
Присягаюся Вам скальпом,
Що не маю і не мав!
За народ я вболіваю,
Українською кажу:
- Маю тільки те, що маю,
І надійно бережу!..
Кучма: «Украина с Кучмой, эт Вам, так сказать, не Россия с Путиным...»
Я - не Брежнев, не мессия,
Но книжонку написал:
«Украина - не Россия»,
Где подробно намекал,
Мол, хотите-не-хотите -
Будет Витя управлять!
И, убрав другого Витю,
Юлю в камеру сажать...
Мороз: «У супереч усім морозам «кравчучка» стала «кучмовозом»...»
У морозну ніч лютневу
Саша віршик написав:
- Слово Вам даю сталеве,
Я Майдану не здавав!
Соц-ідеї не для слабих,
Треба купу грошей мать,
Щоб з донецьким кучмовозом
Знову депутатом стать!
Ющенко: «Ложка дьогтю сидить на Грушевського, тому - мед гірчить...»
Новий вид бджолярства в моді:
Мед їсть пасічник один...
Годі вже брехати, годі,
Там ще кум, і сват і син!
Разом на «медок» присіли,
Мов наркоші на «траву»,
Трутні бочку обліпили -
Ген усі на Банкову!
Литвин: «Я над процесом! І хай там, внизу, все... згниє»
Я літаю вище хмари
Й бачу зверху весь процес,
А партійні бійки й чвари -
Не «народний» то ексцес...
Людям не потрібно знати,
Як шикує депутат,
Знову й знову обирати,
Ось такий я демократ!
Тимошенко: «Я взяла його за руку, хотіла направити на шлях істини.
Та раптом вбіг Петя і все навкруг залипло від цукру...»
Я взяла Його за руку,
Праведний вказати шлях,
Та відчула запах цукру, -
У розчинених дверях,
Захлинаючись словами,
Пэтя-кум уже стояв,
Грюкнув голосно ногами
Й медом мене обілляв...
Азаров: «Капуста нынче дешевая.
Запасайтесь, пока курс не подскочил...»
Дорогый народ Украйны!
Обращаюсь тока к Вам:
Не выдкрыю сыльной тайны
Речь моя - велыкий срам,
В руки нада брать лопаты,
Землю чтобы обраблять,
А радные депутаты
Курс капусты удержать...
Янукович: «Все дороги ведут в... тюрьму, даже если Вас пытаются
остановить сырыми яйцами...»
Тяжелое детство, нехватка игрушек,
А, может, и ласки родительских рук...
Тюрьма и чума... Зарекайтесь титушки,
Теперь Вами правит донецкий байстрюк!
Но, самое страшное даже не это,
Я слышал, закон подготовлен уже,
Мол, яйца сырые - запрет для студентов
И будем на встречи ходить в неглиже...
Яценюк: «Я з ганьбою жити не буду. Завтра підемо разом вперед.
Якщо куля в лоб, - то куля в лоб...»
Ох, люблю величні фрази,
Навіть хлібом не годуй...
І скажу тобі одразу:
Кожну кулю в лоб цінуй!
Для реформ потрібен спокій
Й тиша, мов попав у морг,
Буде вам паркан високий
І мільярд новий у борг.
А якщо хтось того проти,
Чи тарифи - наче гніт,
Камікадзе щосуботи
Буде Вам співати хіт!
Кличко: «А сегодня в завтрашний день не все могут смотреть.
Вернее смотреть могут не только лишь все,
мало кто может это делать.»
Политический я лидер!..
Тренируюсь над собой,
Чтоб грядущий день увидеть:
Снова ринг и снова бой.
Пусть смеются громко люди,
Пусть в нокауте «Удар»,
Президентом все же буду,
Даже если очень стар!
В крайнем случае, брательник
Отомстит за мой провал,
Как-никак он не бездельник -
Кандидатскую сдавал…
Порошенко: «Почніть з того, що посадіть трьох своїх друзів.
Ви точно знаєте за що, вони знають за що –
і народ вам повірить»
Починав завжди я з друзів,
Й ліпше друзям віддавав,
Шоколадний світ ілюзій
Кращий в світі збудував.
Там заводи і майстерні,
Телебачення канал,
Банки, фабрики модерні
Гарний роблять капітал...
Маю вже й секрет відкрити:
Як то кажуть, в чому гріх?,
Чом не можу посадити
Ні одного із своїх?
Бо найкращі мої друзі -
Гроші, золото й вино
І ходжу по цьому крузі,
Друзі, я уже давно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646012
дата надходження 22.02.2016
дата закладки 22.02.2016
Хоч колись, Ви бачили Янголятко? Мамо, бачили? Це не сон, не жах, це я той Янгол, що вже без крил. Ви чули пісні, які співають Янголи? Ні? А я б вам заспівав. Навіщо так, Ви мамо? Чи, щось таке, я вам зробив?
Я був Янголем на небесах. Щодня співав пісні, був в покоях самого Всевишньго. Я спостерігав за людьми і досвідченими янголами, що стають людьми. Я також хотів стати людиною, хотів відчути земне життя, але зламали мені крила.
Осінього ранку в мене почалося битися сердечко. Згодом я почув,як тепла кров рухається моїм тільцем, й тихий, солодкий звук шуміння маминої крові, що рухався її судинами заспокоював мене. Я чув мамин голос, він здався мені милозвучним. Ще маленьким, таким, що меншим з пальчик на маминій долоні, я мріяв, що цей ніжний голосок буде співати мені колискову.Мама ще незнала, що я зявився, що я поряд.
Вранці, моїй мамі було погано, її почало нудити. Це повторювалося протягом тижня. Вона пішла в лікарю. Довго сиділа під кабінетом і благала, щоб все було добре. Я одразу помітив мамині хвилювання. Коли мама зайшла до кабінету, її оглянув лікар.
Він привітав маму, сказав, що в неї під серцем такий крихітний "Я". Маму кинуло в жар, потім в холод, на обличчі зявилась легка нотка радості, що в одночас перетекла в гірку злість, печаль. Мамця пришовши додому, гірко плакала. Нервувала, винила мене всьому. Вона зателефонувала, мабуть, моєму татові. Тато приїхав, вони довго спілкувалися з мамою. Тато сказав мамі, щоб вона обирала між ним-- щасливим життям і мною-- сомотньою покинутою. Мама обрала звичайно, рожеві планами на щасливе, багате, безтурботне життя.
Вранці ми з мамою пішли до лікарні. Мама оплатила гроші за операцію. Вона купила мені крихітці-малюточці, Янголятку, чорну, похмуру, жорстоку з тисячами розбитими частинками кришталю, жорстоку смерть. За що? Що такого, я вам, зробив? Матусю, Ви думаєте, що я ще нічого не відчуваю, що мені не боліло? Ви думаєте, що я ще не людина? А хто я? В мене вже була душа, дарма, що моє тільце було ще не досканале, не розвинуте, як слід, але я мав вже душу. Чи нехотіли б Ви, мені заспівати колискову. Чи нехотіли б Ви, почути янгольське слово "Мама". Чи нехотіли, щоб я притулявся до Вас, схиляючи свою ще маленьку, важку голівку Вам на груди.
А я хотів. Я так хотів нородитися, побачити світ. Я помер--ненародженим. Не спавши, заснув на вікі. Я був Янголятком, а тепер маленька примара, яка загубилася в часі. Я щосили кричу: Мамо! Рятуй! Благаю тебе! Мене ніхто не чує, Бо розмовляти не навчили. Я плачу мовчки і без сліз. Мене маленького Янголятка, розбили як кришталь. Я хотів стати земним Янголем, але Ви, обрізали крила. Мамо! Я примара у часі, я гірка потаємна частинка, розтерзаної душі мами. Я гірка помилка. Але я ніколи не стану янголем знову, я згубився. Я став прозорим, безіменим кристалевим янголятком, що як примара , як чорна хмаринка літає все життя за мамою, яке кричить. Зачекай, Благаю, Люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645565
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Жовте сонячне курчатко
Збудувало жовту хатку.
Жовті стіни, жовті двері,
Жовті вікна та шпалери!
Жовті квіти, жовті штори,
На картинах жовті гори.
Жовте ліжко та подушка ,
Жовта шапочка на вушках!
Жовті братики й сестрички.
В жовтих кухликах водичка.
І прекрасне жовте сонце
Заглядає у віконце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642013
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 20.02.2016
Гординя виглядала у віконця,
Вмостившись зручно у душі, в очах.
Грішила, все ховаючись від сонця,
Свавільно іншим прищепляла страх.
Ворожістю та заздрістю палала,
Розбурхана гонитвою без меж.
Себе, єдину, тільки вихваляла,
За Бога вища- так вважала теж.
Неслась в шаленстві дикім по просторах,
Кроїла душі болем, як мечем.
Прописувалась у церквах й соборах,
Прикрита, по- злодійськи, калачем.
Хотіла, грішна, в небеса злетіти,
Збирати зорі во хвалу свою.
Але гордині з Господом не жити,
Таким немає місця у раю.
(17 лютого 2016)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644798
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Такий духмяний і медовий поцілунок
Вривається у сірий простір мій,
Він втік немов з країни мрій
На мій несамовитий порятунок.
За рухами бажаними слідкую,
Впиваюся його терпким нектаром,
За спокієм удар йде за ударом,
Без фільтру і без сорома смакую.
На циферблаті час вже зупинився,
Мене неначе вперше ти вивчаєш,
Та інших місць ще поки не займаєш,
З вустами ніжно й дико ти зріднився.
Такий жаданий, як вода у спеку,
Ти окриляєш мою тонку душу,
Закон тяжіння з легкістю порушу,
Цілую потенційну небезпеку.
Моїми спраглими устами ти упився,
Багряним полум'ям на них відбився,
Від пристрасті своєї лиш звільнився,
Ти на яву був, чи мені приснився?
17.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644716
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 18.02.2016
КАМІНЬ
Я – КАМІНЬ! Від старих часів і досі
Мене частенько згадує народ:
Буває, що за пазухою носять,
Буває, кинуть у чужий город!
Шукав мене філософ дні і ночі,
Та марно все – зусиль його шкода!
Хоч я твердий, краплина КАМІНЬ точить,
А під лежачий – не тече вода!
Коштовний КАМІНЬ – в дар коханій жінці –
Приємніший буває, ніж вірші!
Велика прикрість – КАМІНЬ у печінці,
Ще більша прикрість – КАМІНЬ на душі.
Про КАМІНЬ спотикання піде мова,
Коли не дружить з римою перо,
Наріжний КАМІНЬ – то всього основа!
Все – КАМІНЬ!.. Навіть – сам святий Петро*!
*************
Конкурс "Вещь в себе - ноумен" - ІІ місце
* Симон (пізніше Петро) був старшим братом Андрія Первозванного, який і привів його до Господа. Він був син Йони з Віфсаїди (Ів. 1:44), одружений, батько дітей, займався рибальством та проживав у Капернаумі. Згідно з Євангелієм від Івана Андрій з іншим учнем Івана Хрестителя провадить Ісуса до Симона коли вони були над Йорданом (Ів. 1:35-41). Тоді ж Симон був названий символічним ім'ям Петро (з грец. πετρος), що означає — камінь (арамійською його звали Кифа, тобто скеля) (Ів. 1:42). Згодом Господь знову звернувся до апостола Петра зі словами:
«Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце явили, але мій небесний Отець. І кажу тобі, що ти скеля; на скелі оцій побудую я Церкву Свою, — і сили пекельні не переможуть її» (Мт. 16:17-18).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644777
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 18.02.2016
П'янкий світанок лоскоче повітря,
Медовим трунком лягає на вуста,
Вінок цілунків багряна палітра,
Кричить бажанням густа німота.
Закритий світ від всесвіту реалій
Завісою нестримних почуттів,
Солодким запахом живих конвалій,
Розсиплених емоцій пелюстків.
Одягнена обіймами твоїми
Ванільний ранок вкотре вже зустріну
І серце в ритуалі пантоміми
Тримтить від запалу мого адреналіну.
Лиш дотик до оголеного нерву
Пробуджує у тілі всі клітини,
Остаток впитує, як губка, без резерву,
Будує з поцілунків павутини.
Шалений трафік наш і своєрідний,
Святий для нас і чистий, як причастя,
Бо ти мені, як кисень, необхідний,
Як пульс, що б'ється на моїм зап'ясті.
17.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644715
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 17.02.2016
Скорботна хвиля увірвалась,
Надходить покаянний час.
Прощ́енням в церкві всі втішались,
На битву надихав цей глас!
Найперше слово мав владика:
«Простіть усі, чим согрішив,
Увага може невелика,
Яку для вас я приділив».
Він на колінах поклонився,
Хоч мав поважний в церкві сан.
Громади він не сторонився,
Подавши гідний приклад нам.
Священики за ним вклонились,
Прощ́ення попросили теж.
Слова зі смутком розносились,
Сягали наче до небес.
Так один одного прощали,
Скорботний зазвучав псалом
Про те, ще нас гріхи зв’язали,
Ганебно взяли у полон.
На Господа зросла надія,
Народженого від Отця,
Він нищить згубну владу змія,
Що у полон бере серця.
Ісус Христос – це наш фундамент,
Спаситель від гріховних пут,
Життя нам вічне в Ньому дане,
Він Двері, Істина, наш Путь!
06.03.2011р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245401
дата надходження 06.03.2011
дата закладки 16.02.2016
Пройшов крізь бурі та гоніння,
Глуз атеїстів, не пішов в розкол,
Не похитнув свого сумління
В горнилі наклепів, погроз, крамол.
Він патріотом позостався
Святого православ’я та Христа.
Залякуванням не піддався,
Поніс з терпінням він свого хреста.
Не засліпили віру гроші,
Можливість заробити вищий сан,
Що будуть кланятись вельможі,
Інакше відберуть величний храм.
Величний храм душі своєї
Він збудував сповідництвом своїм,
Мов риболов, розкинув невід.
Святий Дух поселився в храмі цім.
04.10.2012р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368591
дата надходження 04.10.2012
дата закладки 16.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.02.2016
Монах у келії своїй молився
І Бога все простить його просив
За те, що до гріха він долучився
І дівчину красиву полюбив.
Поклони бив, на образи дивився ,
І покаяння сльози лив свої,
Аби Господь над ним лиш змилостився,
Поклявся, що забуде він її…
Пройшли роки, монах уже змінився,
Чеснотами уславивсь на весь світ
І до чинів духовних дослужився,
І жив, велить як Божий заповіт.
Про дівчину, в яку він закохався,
Нічого і не знав він, і не чув,
Зустрітись з нею вже не сподівався,
Немовби назавжди її забув,
Та кожну ніч вві сні її він бачив
І на руках носив, і цілував,
А зранку каявся,щоб Бог пробачив
І за ті сни його Він не карав…
Та день приходив і монах суворий
Богоугодні справи знов творив -
То монастир освячував десь новий,
То проповіді учням говорив.
Й надіявся монах, що на тім світі
За всі його чесноти Бог воздасть,
Бач, дівчину відмовився любити,
Щоб заслужити Божу благодать.
І час настав, монах з Творцем зустрівся,
Сказав Господь, коли свій суд вершив:
- Ти від любові, сину мій, відрікся,
Я не скажу, що праведно ти жив…
Чесноти всі твої не переважать,
І все добро, яке зробить ти зміг
Того, що ти любов посмів зневажить,
Бо ж відрікатись від любові – гріх…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643615
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Как замызгали слово «Любовь»,
Заслюнявили слово святое,
Повторяя его вновь и вновь
Как желанье простое людское.
И в асфальт закатали его,
Нагло топчут, о том забывая,
Что нам дар от Творца самого
Жить с любовь, как радость земная
И поэты из давних веков
Воспевали святые мгновенья
И любовных желанных оков,
И влюбленного сердца томленье.
Имя дамы любимой шептали
Крестоносцы в смертельных боях
И сердца от любви разбивались
Чтоб любимых любить в небесах.
А сегодня лобовью заняться
Называют… Да что говорить,
Вам не трудно самым догадаться,
Обесчестили слово «Любить»
Но покуда живем мы на свете
Пусть с любовью рождаются дети…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643616
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
Люблю тебе щодня, не лиш
У день Святого Валентина,
Можливо старомодність винна.
Тож хвилюватися облиш.
Хай не дарую валентинок,
Сердечок, іншу лабуду,
Зате цілунки в нас в ходу
І разом ходимо на ринок.
Хай вибачає Валентин
З його безмежжям атрибутів,
Ми ближче до кохання суті,
Бо ми удвох, а він один.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643601
дата надходження 13.02.2016
дата закладки 13.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.02.2016
Не шукай - воно саме прийде,
Щастя - річ, таки ж бо, самостійна.
Помалесеньку собі бреде,
І прийде! Лиш не будуйте стіни.
Все життя, немов, аеродром,
Хтось летить, а хтось вертає з рейсу.
Може бути безліч препон,
Та без них таки не буде сенсу.
Як прийшло, тримай!Щосили лиш,
Бережно і ніжно, це потреба.
Якщо моляться за тебе коли спиш,
Що іще в житті для щастя треба...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643339
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
А калина завстидалась
Під моїм віконцем ,
Усміхнулась і сховалась,-
Жартувала з сонцем...
Щічки зашарілись,
"Ох же сором.. ! Сором.. !"-
Пташенята-свідки -
Щебетали хором...
Не встидайсь, дівчино,
Калинонько люба,
Бо краса - від Бога,
Вона Йому - люба !
Ту красу величную
Не мож закривати ,
Дана тобі Небом,
Щоб людям віддати...
Лиш красу і цноту
Тримай для одного,
Того, що полюбиш
Від серця самого
За вікном калина
Солодко встидалась...
Зі своїм коханим
Вперше цілувалась
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643341
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
Не ждите день святого Валентина.
Любить любимых нужно каждый день.
И не должна обычных дел рутина
Мешать любить, на чувства бросать тень.
Не ждите праздник и не прячьте чувства,
Чтоб каждый день был светлым от любви.
Пленяя милых силою искусства
В любое время целовать могли.
Пускай любовь не бурным бьет потоком,
Глубокой тихой речкою течет.
Весной березы плачут сладким соком,
Но круглый год зовет любовь в полет.
Конечно, много на земле пород,
И для любви у каждой свое время,
А у людей такое круглый год,
Лишь надо скинуть лет прожитых бремя.
Не ждите день святого Валентина.
Сегодня говорите о любви.
Пусть губы милых будут слаще, чем малина…
Пусть, даже если мы от них вдали.
12.02.2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643238
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
Я верю...
В лучистую улыбку своего дитя..
И в сердце женщины что смотрит на меня любя...
И в шёпот листьев и сиянье звёзд.
В широкие просторы и родной мороз...
Что музыки нет красивей весеннего дождя,
И ночи только вместе,
И переливы соловья....
Я верю...
Теплоте ладоней матери своей.
И знаю,
Что добро всегда хранится в глубине её очей...
В то что животные всегда верней
Чем громкие слова "больших" людей...
Что недостойно слабых унижать,
И что упавшему нужна рука
Чтоб попытаться встать.
И просто верю в то...
Что нужно жизнь свою вот так прожить,
Чтоб было и
Потом...
кому тебя любить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642538
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Страшні слова ,коли вони мовчать,( із вірша Ліни Костенко )
Коли болить душа, а з остраху не стогне,
Коли іде людина мовчки на провал,
Без сил кидаючись в безодню.
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли про горе нікому сказати,
І ти самотньо носиш цей тягар,
Який хотілося б не мати.
Страшні слова, коли не чуєш слів,
Коли в розмові недорозуміння,
Коли крізь сльози, стримуючи гнів,
Лишаєшся ти тихим і спокійним.
Тож говори, коли болить душа.
Шукай собі того, до кого мова ляже.
І пам'ятай: страшні слова,
Коли не треба слів, а злість їх каже.
17.12.14р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642514
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Коли у сварці, слово мов змія,
Безжалісно відвертість твою крає,
Немов серпом по серцю ті слова,
Образи біль у грудях застрягає…
Так хочеться замкнутися тоді,
І довіряти лиш собі самому…
Самотнім бути у своїй біді,
Аби не відкриватись більш нікому…
Коли від сліз розчулиться Душа,
Образа ніби трохи затихає…
Яка ж то злість, пихата та страшна,
Без пострілу, але на смерть вражає…
Най біль твій краще Душу розтинає,
А радість, аж у скронях стугонить –
Нікому хай Душа не довіряє…
Та й не зазнає, зради болю мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642562
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
Ты целуешь мои запястья,
По щеке проводишь рукой,
А я знаю, как выглядит счастье,
Приносящее в душу покой.
Ты уверенный и настоящий,
Сколько света на дне твоих глаз!
Мое сердце не рвется на части -
Бережешь его, словно алмаз.
И теперь улыбаюсь я чаще,
Окунулась в твой мир с головой,
Я люблю этот запах счастья -
Оно пахнет весной и тобой!
Оля Захарчук, 24.05.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642093
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Для щастя нам так мало треба,
лиш одне одному всміхнутись,
й куточок зоряного неба,
й додому разом повернутись.
Для щастя нам так мало треба,
лише багаття розпалити,
що полум'я здіймає в небо
і душі свої розігріти.
Для щастя нам так мало треба,
лише провини всі прощати,
щоб виникла у нас потреба
для когось жити,когось ждати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642076
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Так часто люди люблять помилятись,
Ганяючись за чимось непотрібним.
Заради грошей й навіть не вагатись,
Так легко відмовляються він рідних.
Усі сліпі, не бачать головного,
А потім кажуть: "щось усе не те".
А знаєте,усе не те від того,
Що надто ви цінуєте пусте.
Для щастя треба мати значно більше,
Ніж статки із грошей та діамантів.
Сімейний затишок, вечеря,навіть кішку,
І щоб до школи заплітати комусь бантик.
Щоб линув сміх,та й часом щирі сльози,
Щоб разом і на море, і - у сніжки.
І навіть в найстрашніші в світі грози,
У затишку заснути всім на ліжку.
Щоб хтось чекав з роботи маму й тата,
А хтось спішив до школи,в дитсадочок,
Для щастя треба зовсім небагато,
Своя сім'я,і донечка, й синочок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641977
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2016
Дивно... Я сама за вікном,
Я сама плачу тихо для себе,
Я тікаю у світ, що закутаний сном,
Я будую дорогу для тебе.
Я несу своє серце у жертву вікам,
Нехай осінь наплачеться нині,
Я любитиму вічно кохання причал,
Я шукатиму щастя в людині.
Я сама... Ну той що! Нехай знов
Літо зранку сплете мені казку,
А я йду... Якщо прийде любов,
То нехай зачекає! Будь ласка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641910
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
[b]Н[/b]іхто себе самого геть не знає...
[b]А[/b] ти, гадаєш, що така, як є?
[b]Т[/b]ебе на самоті хіба не крає
[b]А[/b]бсурдне "ego", друге "я" твоє?
[b]Л[/b]иш допусти, і лихо статись може...
[b]О[/b]дна любов спроможна захистить:
[b]Ч[/b]арівним поглядом негідне переможе,
[b]Ц[/b]ілунками одужать допоможе
[b]І[/b] добрим словом душу оживить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641927
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2016
Только Душа дорогу к счастью знает,
Но Разум, он Души не замечает.
Готов ломиться он в чужую дверь,
Не исчисляя на пути своём потерь.
Как часто Разум говорит: "Так надо!",
Хотя Душа тому совсем не рада.
От битв бессмысленных она устала,
Спокойствие и силу потеряла.
Претит Душе мыслительная болтовня,
Все эти жалкие потуги, беготня.
Однако Воля Разуму предписывает роль борца
И он готов сражаться до конца.
О, Разум! Не бунтуй напрасно,
Не горячись и не кричи так громогласно.
Остановись, прислушайся в тиши
К голосу негромкому своей Души.
Подумай крепко, не спеша,
Ведь жизнь твоя не так уж хороша.
Не зря закрыта пред тобою дверь,
Ты лучше выбору Души своей поверь.
Но Разум правым себя мнит.
Он знай своё настойчиво твердит:
-Ты мне тут воду не мути,
Не существует в жизни лёгкого пути!
Пути борьбы диктует Разум непреклонно.
Пути свои Душа найдёт легко, непринуждённо.
-Умерь свой пыл, надменный Разум, и реши:
Если последуешь ты голосу Души,
То со стола не будешь подбирать ты крохи,
Не будешь знать и горя, суматохи.
И в праздник превратится жизнь твоя.
Неужто не влечёт тебя мечта моя?
И Разум согласился, шляпу сняв,
Веские доводы Души своей приняв.
Развёл руками:
-Ты во всём права.
Мудростью наполнены твои слова.
Душа от радости захлопала в ладоши,
Избавившись от этой тяжкой ноши.
Вот это истинный полёт,
Когда Душа твоя поёт!
С довольным видом Разум потирает руки,
И нет ни раздражения, ни скуки.
-------------------
К чему лежит душа и вы себя спросите,
Только ответьте честно, не юлите.
Вы только сердца слушайте веленье,
И пусть пребудет с вами вдохновенье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629400
дата надходження 17.12.2015
дата закладки 07.02.2016
Сніг іде…
В дивнім танці кружляють сніжинки,
Наближаються дві до землі:
-Нам лишилося жити хвилинки!
Ой, як страшно у білій імлі!.
Інша слухати ніби й не хоче.
Все співає:
- Лечу-у-у! Я лечу-у-у!-
Вітер в спину їй дмуха, лоскоче,-
Насолоджуйся й ти досхочу-у-у!
-Не політ це, а справжнє падіння.
Розкажу все як є, без прикрас:
Не обманиш закони тяжіння.
Зовсім близько останній наш час.
-Ні, зустрінемось ми із землею,
Покривалом укриєм пухким,
До весни будем тішитись з нею
І життя наше буде легким.
-О! Яка ти чудна! Нас розтопчуть!
Не залишиться й сліду від нас!-
Довгі вії від жаху тріпочуть,
Блиск в очах срібно-синій погас.
-Моя люба, життя наше вічне.
Ми до річки струмком потечем.
Через море в безмежжя космічне,
Як до себе додому підем.
------------------------
Дві сніжинки кружляли у полі,
Вітер крильця їм дав голубіі,
Й полетіли маленькі до долі, .
Яку вибрала кожна собі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629163
дата надходження 16.12.2015
дата закладки 07.02.2016
Девушка, всем сердцем чтившая Творца,
убелённого сединами спросила мудреца:
- Я много делаю добра,
и ближнему я не жалею серебра,
улыбки, ласкового слова.
Я всем всегда помочь готова.
Взамен - насмешки горькие, открытая вражда.
Скажи, мудрец, как жить тогда?
Старик красавицу улыбкой привечал
и ей спокойно отвечал:
- А ты разденься донага
и так пройдись по городу одна.
- Да Вы, видать, сошли с ума!
Да разве это мыслимо?!
Так ведь ходить совсем негоже,
и надругаться каждый может.
- Боишься тело ты красивое открыть,
строго тебя будут судить.
Так почему по миру ходишь, ангел мой,
ты с обнажённою душой?
Она распахнута, как дверь,
и входят все туда, кому не лень.
И в добродетелях твоих,
как в зеркале все видят отражение грехов своих.
Тут же пытаются унизить, оскорбить,
чтоб только ты была похожая на них.
- Но, что же делать мне скажи,
и путь мне верный укажи.
- Пойдём я покажу тебе свой сад,
где обитает лилий аромат.
Я поливаю много лет эти цветы,
они растут без спешки и без суеты.
И даже, если б я прогнал свой сон,
я б не увидел то, как распускается бутон.
Свидетелем я не был тайны той,
зато потом я наслаждаюсь их роскошной красотой.
Видал я много, детка, на своём веку,
скажу: подобна будь прекрасному цветку!
Всем раскрывать своё сердечко не спеши.
Сначала, кто достоин твоим другом быть реши:
кто поливает твою душу, как цветок водой,
иль тот, кто обрывает лепестки и топчет их ногой?
* * *
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487430
дата надходження 22.03.2014
дата закладки 07.02.2016
"Life, believe, is not a dream
So dark as sages say;
Often a little morning rain
Foretells a pleasant day"
Шарлотта Бронте
"Життя"
(за мотивами вірша Шарлотти Бронте)
Повір, життя – не казка, і не сон,
як темний морок, а чи кольоровий,
І навіть дощ із ранком в унісон
Віщує день, ясний і пречудовий...
Похмуре небо гнівно хмурить брови,
Та згодом зникне смуток сірих хмар,
Троянди злива у саду відновить,
І будуть бджілки пити з них нектар…
Так швидко й жваво сонце-дні біжать,
І миготять години і хвилини -
Сприймай життя, як Божу благодать,
Цінуй і насолоджуйся щоднини!
Життя крихке, і смерті скрізь сліди -
Найкращих завжди небо обирає,
Немає більшої в житті біди,
Коли надія на життя зникає...
Лише надія, труднощам на зло,
Нас міцно на плаву в житті тримає,
Вона для нас - живильне джерело,
Надія й віра душу окриляють…
Безстрашно й мужньо йтиму до кінця,
Здолаю труднощі та перешкоди,
Служити людям - карма для митця,
І не потрібно слави й нагороди…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641873
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 07.02.2016
І вийду в ніч із тишею кричати,
Я й зорі сиві.І нам нами Бог.
І справжня така мить-найбільше свято!
Хвилина кожна видана у борг.
А ми борги й собі не віддавали!
Марнуєм миті. Що там мить!.. Життя...
Якби ми Богу біль не завдавали...
Якби.. І ти... І ми... Вони... І я...
Я вийду в ніч із Богом говорити.
Я у його долонях, у руках.
Якби б нам один одного любити...
В ділах... В житті... І навіть у думках...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635073
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 05.02.2016
Вже стільки років світ собі стоїть,
А й досі ще дивуємось від всього.
Мої дерева! Одіж зодягніть!
І похизуйтесь перед самим Богом!
Моя травинко, річенько, мій дуб!
Моя снежинко і моя Вкраїно!
Як біль болить, що досі наш тризуб
На тій війні, де спалена калина.
О, мій Господь! За всіх тебе молю!
Пробач гріхи, що є в мого народу!
Я всіх... Я всіх до серця притулю...
Я вимолю... Я вимолю свободу
Для нас! Для всіх! Щоб кінчилась війна!
Щоб ця моя травинка зеленіла!
Яка краса!.. Заплачена ціна,
Щоби моя калина не горіла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641539
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Як мало залишилось друзів,
Яким би я все-все на світі,
Багато лише боягузів,
Брехливі створіння всесвітні.
Що далі, їх менше і менше,
Життя їх відсіює навіть,
Сумує моє бідне серце,
Надійного друга править.
А скільки їх було в дитинстві!
Й гадалось, що це навіка,
Роки ті шалені й барвисті,
Летіли, як буйна ріка.
Летіли і друзів втрачали...
Життя закружляло моє,
Спочатку я не помічала,
Як туга по серцю снує.
А зараз ми тільки знайомі,
Дорослі, серйозні уже,
Розмови у нас телефонні,
Забули дитинство своє.
02.12.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641534
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2016
(байка)
Давав поради півень солов’ю:
Ти так бездарно пієш у гаю;
Не можу слухать, вуха затуляю,
Лише дратуєш… Не співай, благаю…
Із голосом таким тобі б мовчати,
Дозволь пораду щиру, друже, дати:
Ти і малий, і сірий, полохливий,
Живи собі тихенько, будь щасливий...
І відповів спокійно соловей:
Послухай і мене, когуте, гей!
Не рвуся я у пишні горлопани,
А трелі, бо природою так дано …
Та й ти ж співаєш: кожному – своє…
На білім світі всім нам місце є.
Літаю я, гніздечко – у гіллі,
Ти –в курнику і ходиш по землі…
І мудрі ті слова його були,
На хвилю півневі думки втекли…
Та вийшла господиня із цебром:
Когут –мерщій до неї, за зерном…
(5 лютого 2016)
(с) Валентина Гуменюк
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641504
дата надходження 05.02.2016
дата закладки 05.02.2016
Я так хочу не бути собою,
Щоб все склалось, як прагне душа.
Знов і знов повертаюсь до бою,
Що сама ж так давно почала.
Просто хочу летіти за вітром,
Мати щастя від звичних речей,
Хочу бачити й в темряві світло
І в сльозах не здригати плечей.
Хочу так, щоб у серці гарячім
Тільки радість й надія жила,
Всі нещастя я світу пробачу
Тільки б знати, що це не дарма.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641286
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016
Это будет случайная встреча,
А вокруг слишком шумно и людно,
В руках кофе, шагаю беспечно
И вдруг ты! Непонятно откуда.
Или нет! Мы столкнемся в спорт зале,
Удивимся конечно немножко,
Как же раньше с тобой не встречались
На соседних, для бега дорожках?
Хотя, может быть, в кинотеатре.
У нас будут места совсем рядом,
Легкий фильм в романтическом жанре,
Друг на друге задержимся взглядом.
Тесен мир, еще меньше - столица,
Где угодно мы встретиться можем.
Но сначала должна разучиться
Находить тебя в каждом прохожем.
© Оля Захарчук, январь 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641253
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016
Його очима ніби плакав Бог!
Хай скаже хтось: "Чоловіки не плачуть"
Не сльози то - правдивий епілог,
Жахливих снів, що він ночами бачить.
Не сльози то - безмовний, дикий крик
Пекучою ропою ллє назовні...
Він сильний, він здаватися не звик,
Та серце рве несамовита повінь,
Нещадний, неприборканий потік
Із спогадів, які забуть не можна:
Кров побратимів на руках своїх,
У піднебесся погляди порожні.
Суцільний ряд безглуздих домовин.
Тремтять дрібненько на могилах квіти.
Обличчя сірі матерів, дружин...
І з всім ось цим йому потрібно жити!
То ж хай з сльозою виллється з душі,
Хоча б маленька частка твого болю!
Не сльози то... То тільки сум дощить
І поряд тихо плаче Бог з тобою.
Козак Наталія
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641257
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016
Мне порой отчего-то так тошно в груди,
Будто сумерки входят в мой дом.
Груз тоски на плечах, и печаль впереди,
Виски выпит и в горле – ком.
Есть на свете слова –
Молча их говорят,
Обнимая за плечи и
Грусть уносится прочь,
И колёса нас мчат
Встретить краски новой зари.
Я с тобой разделю
Данность каждого жизни дня,
Благодарен тебе
И молюсь за тебя,
Ведь награда – такие друзья!
Мне бывает всё чаще на сердце светло,
Солнце ласково любит мой мир.
Для тебя, брат, средь льдов отыщу я тепло,
Закачу на последние пир!
Есть на свете слова –
Молча их говорят,
Обнимая за плечи и
Грусть уносится прочь,
И колёса нас мчат
Встретить краски новой зари.
2015 год
© Маринэ Санакоева
(имеется большое желание положить текст на музыку)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641246
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016
Де море хвилі кида на пісок,
Де люди гріють душі і тіла,
Біля води сиділа зграйка діточок,
До них старенька бабця підійшла...
Була вона вся чорна і суха,
А одежина на плечах зітліла,
І ніби щось в піску вона шука...
Знаходила - і як дитя раділа.
- Тікайте, діти! - це батьки кричать -
Вона страшна, її боятись варто!
Та у бабусі усмішки печать,
І сльози по щоці. А дітям - жарти.
Вони кидали в неї камінці -
Вона лиш тамувала в серці рани...
Стискала бите скло в своїй руці,
Щоб діти ніжки не змогли поранить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372889
дата надходження 23.10.2012
дата закладки 03.02.2016
Два ангела жили собі на небі,
Один з них все в роботі був постійно,
А інший, ніби так було і треба,
На хмарці спав завжди собі спокійно.
- Чому ти день і ніч весь у турботах,
І як твої ще не стомились ноги?
- Не скаржусь я, бо це моя робота,
Людські прохання я приношу Богу.
А ти чому лежиш весь час без діла?
Що так спитав - прости за необачність...
- Так працювати теж мені б хотілось...
Я від людей ношу до Бога вдячність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410417
дата надходження 19.03.2013
дата закладки 03.02.2016
Заміжня дочка питає поради у мами:
- допоможи розібратись мені з почуттями:
Я кохаю чоловіка, як вірна дружина,
Та зустріла нещодавно іншого мужчину.
Закохалась до нестями, без нього не жити!
Підкажи мені, матусю, що мені робити?
Мати дочку пригорнула: Доню моя мила,
Два кохання, як дві квітки, ти в серці зростила.
Одна квітка чиста й ніжна, благородна й тиха,
Інша - як шкідник отруйний розквітла на лихо.
Вона, гарна і яскрава, може першу вбити.
То ж сама вирішуй, доню, яку з них полити.
Без уваги і турботи квіти засихають.
Тільки нерозумні люди бур'яни плекають.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432609
дата надходження 20.06.2013
дата закладки 03.02.2016
Чоловік за кермом, в напрузі,
Бо побачив, що вдалині
Мчить авто по зустрічній смузі.
"Гальмувати не буду, ні.
Адже я не порушив правил,
І на зло не зверну убік.
Бо, в кінці кінців, буду правий.
Винен буде той чоловік!"
І зіткнулись несамовито,
Й ось душа вже вгорі, як птах,
Бачить тіло своє розбите,
А той, інший, вже на ногах.
Він був п'яний і нерозумний,
Та все ж вижив, так повезло...
З неба голос питає сумно:
- І кому ти зробив на зло?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622556
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 03.02.2016
Спасибі, Господи, тобі
За вчасну завжди допомогу.
За участь, коли я в журбі,
За милість і перестороги.
За всіх, хто стрівся на шляху,
За напрямки й дороговкази,
За мою долю не лиху,
За кожну мить, й за все відразу.
Спасибі, Господи, за все -
За мої зими і за весни.
За те, що день мені несе,
За віру в те, що я воскресну.
Спасибі я кажу щодня,
Що можу плакати й радіти.
За те, що в мене є рідня,
За те, що є для кого жити.
Ти найдорожче в мене взяв
І вже не віддаси до скону.
Та все ж ти більше мені дав -
Свою довічну охорону.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640996
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
Я снова слышу голоса
Мой дед давно меня искал
И не на спор
Ты, от меня не прячь глаза
И молча слушай, я сказал.
Весь разговор.
И снова водку ты достал
Еще не встал, уже упал
Средь пьяных рож.
Ты на солдата не похож
И сам к себе давно не вхож
Ты только врал.
Ты «умираешь» от простуд
Твои слова обычно врут,
Что всё путем.
Живешь ты в мире не своём
И вечно давишься рублём
Как будто плут.
Твой идеал всегда враньё
В глазах лишь «зелень» и «рыжьё»
И звон монет.
Тебе всего немного лет,
И ты скулишь, как будто дед
Тебя уж нет.
Он кулаком ударил стол
Сквозь зубы слышен только стон
За что погиб?
За то, чтоб внук обманом жил
И не дарил, а лишь просил
Пусть лучше б сгиб.
И по стене лишь только тень
И стал мне хмур весь белый день
Ты дед прости.
Мы неразумны и глупы
Глухие пасынки судьбы
Ты не растил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640990
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
Две половинки тянутся друг к другу,
Хоть расстояние меж ними далеко.
Перешагнут пространство они, вьюгу,
И заживут свободно и легко!
А как иначе, если души вместе,
Когда они уже сейчас слились...
Благословенны встречи в поднебесье,
Всевышнею любовью разожглись!
Живут по вере до её свершений,
Не сомневаясь в тех грядущих днях,
Где будет много в жизни наслаждений… -
Они ждут этого, ждут этого не зря!
02.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640764
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016
- Прошу на хліб, на прожиття...
Подай, вельможе милостивий!
Просив дідусь про подання
У вершника, що їхав мимо.
Та враз піднялася рука,
Злетів батіг в повітря грізно.
Пекучий біль торкнувсь лиця
Старенького, що мовив слізно.
Поїхав пан... Лиш курява
За ним стелилась і стелилась...
- Бажаю щастя! - дід сказав,
Пошкутильгав на ціп зіпнувшись.
- Чому, дідусю, так сказав?
Спитав здивовано попутній.
- Адже образу й біль завдав.
Чому стерпів ти це покірно?
- Бажаю щастя я тому,
Бо порожнеча є у ньому.
Якби те щастя мав в собі,
Мене б не вдарив він ніколи.
26. 01. 2016
Притча "Будь щасливим! "
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638785
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 02.02.2016
[i][b] Ирина Иванченко [/b][/i]
[u][b]«Прощёное воскресенье»[/b][/u]
[i](Книга стихотворений)[/i]
Киев– 2014
[b]Журнал «Радуга»[/b]
[color="#1336d4"]«Я русский бы выучил только за то, чтоб громко скандировать: «Путин – …ло!»[/color]
(сучасне народне прислів'я)
===========================
Під час спілкування з Іриною Іванченко відмітив привабливість її справжніх жіночих рис характеру – доброти і турботливості, теплоти і тактовністі. А при читанні книги її віршів «Прощёное воскресенье», яку поетеса люб'язно мені презентувала, додатково відчув наявність і інших проявів всього спектру жіночності – жіноча інтуіція і домовитість, терплячість і співчуття, м'якість і ніжність.
І це все в поєднанні з високим рівнем освіченості і культури, товариськістю і діловитістю.
«Прощёное воскресенье» – вийшла друком навесні 2015 р., і вже стала бібліографічною рідкістю. Це вже п’ята книжка письменниці.
Книга в твердій палітурці, гарно художньо оформлена, прикрашена симпатичною графікою.
Подобається, що після багатьох віршів є коментарі, пояснення, невеличкі розповіді. Це дозволяє не тільки прочитати твір, а ще й познайомитись з передісторією написання.
Читаєш ці вірші і бачиш за ними особистість автора. В дуже жіночній поезіїї авторка математично точно і по-чоловічому логічно вибудовує сюжет і о́бразний ряд. Навіть описуючи буденні «жіночі проблеми» вона ухитряється створити з того справжню Поезію. Саме таке вміння бачити в звичайному щось особливе і показати це читачу я вважаю найбільш цінним для митця.
Наприклад,
[u]Про жіночу самотність[/u]
[i]«Щедро гостя привечаю
на изломе января.
За ночным столом, за чаем –
одиночество и я…
…Пробуй, гость, пирог с малиной,
и варенье, и халву.
Я живу наполовину –
я теперь одна живу…»[/i]
(«Одиночество и я»)(38) *
[u]Про вагітність[/u]
[i]«Ребёнок, заплывший в меня из бездонных глубин,
парит, невесом и невидим, плывёт, невредим,
растёт, обживая уверенно тёплое лоно,
и медленно движется вниз по пологому склону…»[/i](31)
[u]Про кухню [/u]
[i]«Что ни день из блаженных семи
дней в неделю – касаешься чуда:
сочиняешь обед для семьи
и ласкаешь, и нежишь посуду…
…Кухня – жёлтая кружка без дна,
милосердный поваренный омут.
Только здесь я бываю одна –
узкий берег меж миром и домом…»[/i]
(«Некухонное»)(36)
[u]Про власне домашнє гніздо[/u]
[i]«Пусть небольшой, но свой, но тёплый дом
обязан быть у каждой божьей птахи,
чтоб были в нём стол, стул, стихи и страхи,
и детская, и садик за окном…»[/i](35)
[u]Про відпістку на дачі[/u]
[i]«…Похоже отпуск близится к концу.
Варенье сварим и затеим сборы.
Вот только не забыть задёрнуть шторы.
И яблоки не позабыть, которым
Любовь навек прихлынула к лицу.»[/i](38)
Звичайно, в пані Ірини є чимало віршів іншої тематики. Є чудові пейзажні замальовки і подорожні нариси. Є екскурси в історію. Є сюжети біблейські і античні. Наприклад,
[i]«Когда спалили Трою, я была
сухим поленом в греческой жаровне.
И пробивался огонек неровный,
и вырастала, множилась зола.
Когда спалили Трою, я была
ресницей горемычной Андромахи.
О, в пересохшей горловине страха
слеза – щекою – как пустыней – шла…»[/i]
«Когда спалили Трою»(42)
Є вірші про недавні історичні події:
[u]Про Небесну Сотню[/u]
[i]«…Проходят расстрелянной ратью
долинами райской земли
мои милосердные братья
и кровные сёстры мои…»[/i]
«Небесная сотня»(21)
Є вірші [u]про рідне місто[/u], адже недаремно Ірину Іванченко часто називають «найбільш київською» поетесою.
[i]«Мой Левый берег, ты неудержим,
Хотя мосты летят к тебе как стрелы,
Но за края выплёскивает жизнь
В русановских и дарницких наделах…»[/i](63)
Єдиний раз відчув якийсь ментальний дискомфорт, коли читав вірші про Сорочинську ярмарку:
[i]«... и вышиванки из Китая
везут на праздник челноки.
На старом месте нарастают
тюки, баулы, клумаки,
ряды, лотки, горшки и плошки,
сусальный август про запас,
где мы пересекаем площадь,
а площадь рассекает нас…»[/i]
« Сорочинская ярмарка» (24)
Наскільки краще б сприймався вірш, якби про те ж саме було написано українською. А на «рус.язикє» вже щось не те, наче йдеться про якийсь базар в Ізмайлово, а не колоритну українську ярмарку.
Ірина Іванченко вважає себе українською поетесою, хоча пише російською. Пані Ірина родилась, живе і працює в Києві. Тому зрозумілим є те, що оточення її було не українським. В містах і селах України раніше (та, мабуть, і тепер) витіснялося все українське, а натомість нав'язувалося московитське.
Московити вже 360 років прагнуть домінуваня свого «рус.язика». Вони навіть в роки Незалежності через своїх агентів впливу «забили під зав'язку» тим своїм «язиком» теле- і радіо-ефір України, завалюють українців пресою, друкованою продукцією на «вєліком і магучєм». Творчих людей заманюють в різноманітні цілком легальні у нас неукраїнські спілки (наприклад – «Южнорусский Союз Писателей»)(?), організовують сумнівні фестивалі (наприклад, «Русский Stil» або «Эмигрантская лира»), проводять у нас «Вручение литераторам — соотечественникам на Украине Международной литературной премии имени основателя Москвы Великого князя Юрия Долгорукого».(?) За кращі твори українських письменників російською мовою Національною спілкою письменників (!) надається Гоголівська премія та Літературна премія імені Володимира Короленка, а поетам присуджується Премія імені Миколи Ушакова.
Звичайно всі ми колись щось писали і російською мовою, але ж тепер, під час нинішньої війни зформувалося стійке відчуття: все російське – вороже українському, і насамперед – мова.
Нинішня російсько-українська війна розпочалася саме через мову. Це незаперечний факт. Саме мовний фактор Росія використала як головний привід до агресії ― пояснивши її потребою захисту російськомовних громадян в Україні.
А як та сама Європа може зрозуміти, що відбувається в Україні? Як вона може розпізнати українців? Їй важко розділити людей, що розмовляють мовою того народу, який на них напав і відібрав частину територій.
Задамо собі питання:
[b]Що потрібно для того, аби вважатися в Україні українським літератором?[/b]
Або точніше:
[b]Чи можна вважати вітчизняними письменниками тих, хто [u]пише не українською?[/u][/b]
І ще точніше:
[b]Чи етично Україні плекати двомовність (читай «російськомовність») в умовах неоголошеної, але фактичної війни з Росією?[/b]
[b]Чи прощати співвітчизникам їх усвідомлене чи мимовільне служіння ворогу?[/b]
Питання не прості. І ми, як народ [b]«поміркований», «толерантний»[/b] довгий час уникали відповіді на них.
А проте, давно доведено, що двомовність – це шлях до сепаратизму. Доки Україна «плекатиме двомовність», доти вона залишатиметься об’єктом російського впливу, зазіхань і агресії. Русифікація та підбурювання мовного конфлікту — це ті маніпулятивні технології, які Росія роками застосовувала в начебто незалежній Україні, щоб підтримувати проросійські настрої, розпалювати українофобію та сепаратизм і змушувати Україну поступатися своїми інтересами.
Тимчасом Росія на окупованих територіях активно викорінює українську мову. І в Криму, і на Донбасі активно прибирають українські написи, а головне — усувають українську мову з освіти, ліквідують україномовні школи. За українську мову там можуть ув’язнити, катувати і навіть убити. З усього цього добре видно, що Росія вбачає в українській мові величезну небезпеку. Туди, де поширена українська мова, російські загарбники й не рипнулися, а там, де її трішки — роблять усе, щоб її не було зовсім.
З історичної, наукової точки зору, поняття “російськомовний українець” не існує? Як не існує поняття італомовний іспанець, чи франкомовний німець. Просто існує категорія людей, що в процесі колонізації варварами прийняли колонізаторські правила. Тобто відмовились від рідної мови на користь окупанта. Те, що ми зараз говоримо російською – це виключно наслідок колонізації, а не історичний феномен.
Коли ми відмовимось від «рус.язика», ми не відлучимось від «великої культури» – ми покинемо табір вбивць і андрофагів.** Щодо московитського варварства – це не просто метафора, це незаперечний історичний факт. До другої половини 18-го століття в культурі і навіть в мові у московитів нічого вартісного не було. А все, що з'явилось потім, створили носії різних етносів.
Сама російська мова це була лише говірка від мови Руси(України). Видатний вчений-лексикограф Володимир Даль ( Козак Луганський) вже в назві основної своєї праці («Толковый словарь велікорусского наречія русского языка»***) точно визначив походження сучасного «рус.язика».
І російську літературу створили у своїй основі не етнічні росіяни.****
Навіть «їхнє всьо» – Пушкін – був нащадком ефіопських євреїв*****. “Черт догадал меня родиться в России…” – журився Олександр Сергійович.
Найбільший внесок в розвиток російської літератури зробили українці і євреї.
На території України народилось багато російськомовних письменників, яких найчастіше відносять до авторів російської літератури. Передовсім Микола Гоголь, Анна Ахматова, Михайло Булгаков, Максиміліан Волошин, Давид Бурлюк, Микола Бурлюк, Божидар, Борис Чичибабін, Микола Ушаков, Леонід Кисельов, Леонід Вишеславський, Микола Носов, Михайло Матусовський, Віктор Некрасов, Гелій Снєгірьов, Ірина Ратушинська, Ігор Померанцев і т.д..
А ось поети і письменники єврейського походження, які розвивали російську літературу: Мандельштам Осип, Уткін, Каверін Веніамін, Інбер, Алігер, Антокольський, Маршак, Коган, Самойлов, Межиров, Слуцький, Бродський, Рейн, Сапгир, Липкин, Левітанський, Городницький, Горін, Улицька , Рубіна, Дмітрій Биков і т.д.
На території України народилось багато російськомовних письменників єврейського походження, яких найчастіше відносять до авторів російської літератури. Лише деякі імена:
Ісак Бабель, Лівшиць Бенедикт, Саша Чорний, Пастернак Борис, Ільф Ілля, Кірсанов Семен, Багрицький Едуард, Михаил Светлов, Еренбург Ілля, Михайло Зощенко, Євген Петров, Валентин Катаєв, Ілля Еренбург, Гроссман Василь, Михайло Жванецький і т.д.
Навіть Толстой, хоч і від самого Рюрика веде родовід, але теж не кацап. А ще німці Фонвізін, Дельвіг, Кюхельбекер, Блок, шотландець Лермонтов, італієць Тютчев ... – всіх не перелічити.
Помітна участь у російській літературі і письменників татарського походження: Державін, Карамзін, Аксакова, Тургенєв, Купрін. Вони не тільки писали і мислили по-російськи – вони створювали російську словесність, формували російську мову і ставлення до російського слова.
А ось лише деякі імена (на які я натрапив в Інтернеті) авторів сучасної [b]української російськомовної[/b] літератури: Олександр Кабанов, Анастасія Афанасьєва Леонід Борозєнцев, Євгенія Баранова, Максим Кабір, Олексій Торхов, Олександр Мардань, Наталя Ворожбит, Марія Ладо, Максим Курочкін.
Письменники-фантасти Марина та Сергій Дяченки, Андрій Валентинов, Яна Дубинянська, Генрі Лайон Олді (псевдонім творчого тандему Дмитра Громова та Олега Ладиженського), Олександр Зорич, Юрій Нікітін, Андрій Дашков та Володимир Арєнєв – з України пишуть російською мовою.
В сучасній [b]російськомовній українській [/b]прозі можна виділити три покоління. Старше покоління: Етері Басарія, Валентина Єрмолова, Анатолій Крим, Володимир Бушняк, Станіслав Славич. Середнє покоління: Сергій Пономаренко, Лада Лузіна, Марина Муляр, Євгенія Чуприна, Хелена Томассон, Володимир Нестеренко, Сергій Головачев, Андрій Краснящих, Юрій Цаплін, Олександр Сидоренко. Молоде покоління: Яна Дубинянська, Олена Мордовіна, Ада Самарка, Платон Бєсєдін, Всеволод Непогодін, Симона Вілар.
Велика кількість авторів народжених в Україні працюють в рамках російської літератури і мало пов’язані з Україною. Наприклад народжена у Львові авторка детективів Олександра Марініна, народжений в Івано-Франківську поет Олексій Цвєтков та інші.
2014 року журнал «Шо» оприлюднив списки найкращих російськомовних українських авторів на думку опитаних експертів. До списку найкращих поетів увійшли: Олександр Кабанов, Борис Херсонський, Андрій Поляков, Наталія Бельченко, Ірина Євса, Анастасія Афанасьєва, Олексій Зарахович, Максим Бородин, Ілля Риссенберг, Максим Кабір, Олександр Моцар, Євгенія Чуприна, Ігор Померанцев, Євгенія Більченко, Станіслав Мінаков.
Список найкращих прозаїків склали: Андрій Курков, Олексій Нікітін, Володимир Рафієнко, Андрій Краснящих, Яна Дубинянська, Уляна Гамаюн, Інна Лісова, Маріанна Гончарова, Володимир Нестренко, Володимир Аренєв, Андрій Пічахчі, Еліна Свенцицька, Олександр Сидоренко, Сергій Соловйов, Юрій Цаплін.
Це далеко не весь перелік імен письменників і поетів, які живучи в Україні працюють на розвиток російськомовної літератури. Українці в найбільшій мірі можуть пишатися таким своїм інтелектуальним продуктом як –[b] «русская литература».[/b]
Можете собі уявити, що було б, якби всі ці люди писали українською мовою. Мова - не тільки наслідок, а й причина всього, що відбувається з народом. Мова – це і є народ. Мова - це зброя, яку дав людині Бог. А ми, не зумівши боронитися за допомогою мови, маємо брати до рук автомати. (Ракетно-ядерну зброю українці також подарували московитським «братам», як і мову.)
------------------------------------
Та повернімося до Ірини Іванченко. Вона чудово володіє українською мовою. Нею написано навіть декілька віршів українською. Наведу тут один, який сподіваюсь незабаром звучатиме романсом на мою музику.
[i]
[b]Ірина Іванченко[/b][/i]
РОМАНС
[i]Як важко мені з Вами — день у день
похмурим, наче вітер невітрильний.
Ні радощів моїх, ані пісень,
ані порад Вам зовсім не потрібно.
Ви їдете — немов чиясь рука
нам ворожила відстані і втечі.
А все ж чекання Вашого дзвінка —
як виглядання зірки у Святвечір.
Та марно ждати дива із небес —
таке життя, такий неспільний устрій…
Я так боюся викрити себе
чи поглядом, чи порухом назустріч.
Сховати сум на сьомих небесах
та зимувати порізно, як завше…
Я там не йду, де найкоротшій шлях
напевне перетнувся би із Вашим.
Хай буде так — подалі від журби
і осторонь від Вашої дороги…
Як мрію я, щоб здогадались Ви
про всі мої страхи й перестороги.
[/i]
======================
10.01.2016
----------------------------
При написанні замітки використано інформацію з Інтернету
* – в дужках указано номер сторінки в збірці.
** – Грецький історик Геродот (484–425 до Р. X.) пише, що на північ від Скитської держави (на просторі теперішньої Московщини) жив народ андрофаґи (що означає «людожери»). Геродот вказує, що андрофаги мали найдикіші звичаї серед скіфів та їхніх сусідів, у них не було ні прав, ні законів. Вони були войовничими і не дотримувалися норм права тих часів.
***–
[img]https://v1.std3.ru/cb/7e/1428517491-cb7e2695c3ec02e293245311b21f1834.jpeg[/img]
**** – http://for-ua.com/authornews/2010/10/28/145305.html
*****– Його справжнє прізвище – Пушкінд – http://malech.narod.ru/fakt4.html
=======================================
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640732
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016
Дорогою ходило Щастя,
Ховалось Горе десь в кущах,
Та все ж таки їм довелося
Зустрітись якось у гостях .
Господар на весілля доньки
У гості Щастя запросив
І за столом між молодими
Того він гостя посадив.
На те весілля й Горю нишком
Пробратись якось удалось,
Не між гостями – під столом десь
Йому сидіти довелось
На радість всім гуде весілля
Зі Щастям пара молода
І бути їй подружжям вірним
Бажає щиро тамада .
Лиш Горе журиться й сумує,
Не знає діти де себе,
Йому від радості людської
Ножем по серцю щось шкребе
Вже молодим після весілля
На шлюбне ложе треба йти,
Присіло Щастя на порозі,
Щоб радість їх оберегти .
Підходить Горе, Щастю каже :
«Не вічно тут сидіть тобі!
Пройдуть роки, мій час настане
Дам розгулятись я собі.
Зістариться подружня пара
Вона хворітиме і він.
Твоє тоді займу я місце
Скажу тобі: «Назавжди згинь!»
Всміхнулось на слова ті Щастя :
«Старе ти Горе, а дурне,
Бо й досі ще того не знаєш,
Що і твій час також мине .
Незгоди люди переносять
І всі бажають одного –
Тебе скоріше позабути,
Часу діждатися мого.
І зараз, Горе, ти тут зайве,
Бо не до тебе молодим
Не знаєш, вийти як із хати?
Я проведу тебе, ходім!»
Дорогою десь ходить Щастя
І Горе дибає за ним.
Коли хтось з них до когось прийде -
Відомо лише їм одним…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640694
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 02.02.2016
Когда любимые зовут,
Спешите к ним быстрей как можно,
Когда любимые зовут,
Нет говорите лишних фраз.
Когда любимые зовут,
Их нотки в голосе тревожны,
Когда любимые зовут,
Вы им нужны. Нужны сейчас.
Когда любимые молчат,
Их души выкручены мукой.
Когда любимые молчат,
Лечите счастьем эту боль.
Когда любимые молчат,
Целуйте их сердца и руки,
Целуйте так, чтоб каждый взгляд
Дарил им высшую любовь.
Когда любимые поют,
Всегда бывайте с ними вместе.
Когда любимые поют,
Купайте их в любви большой.
Когда любимые поют,
Пишите новые им песни.
Когда любимые поют,
Аккомпанируйте душой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640502
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016
Начало это опасно для твоей души
И часто не видешь человека за законом,
Увидел слабость ближнего, так не греши
Тогда она не будет для тебя каноном.
Для ближнего из комара мы выдуем слона
Двойной стандарт всей жизни нашей,
Себе слона мы сдуем до размера комара
Псевдосудье нет дела и до жизни вашей.
Что в мире важнее и желанней для нас
Хоть спешно из греха спасти нам душу,
Красивый стряпать нам обряд не класс
Ведь бездуховностью я себя разрушу.
Блестящие кадила не приносят благодать
И чистота одежды не духовности заслуга,
Обряд без Духа, что сможет вам воздать.
Не тот кто строг для мира, Господа слуга.
Порою чистая любовь от сердца важнее
Чем все в пыли законы безразличья,
Быстрее вылечит и действие нежнее
Ничто не делай только из приличья.
Как хочется мне руки к Господу воздеть
Воздать хвалу поя, что я не грешник,
Но это ложь. Ты голого не мог одеть
Тогда в своей молитве ты мошейнник.
Сегодня до небес себя возвысишь
Сияя в тьме меж грешными иными,
Завтра сам себя делами ты унизишь
Окажешься таким же меж другими.
Имей ввиду, что внешним благочестьем
Ты Бога не обманишь там в раю,
Оно тогда сравняется с безчестьем
И будешь в аде только на краю.
31.01.2016г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640438
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 01.02.2016
Де дім поезії? Хто знає?
Де королева ця живе?
І у якому вона краї
Із слів мереживо пряде?
І де вона збирає перли?
Де ліпить див своїх скульптури,
На лірі виграє концерти,
Дає життя літературі?
- В поезії нема кордонів,
Нема постійної прописки,
В усі серця вона заходить,
Лиш запросіть її, покличте.
Вона – у сонці і- на небі,
І – у стрімкому ручаї,
Вона злетіла, наче, лебідь,
Десь заховалася в траві.
На крильцях в бджілки прилетіла,
Пішла з метеликом в танок,
В саду дзвіночком продзвеніла,
Почула як співає дощ.
Сама співає соловейком,
Хлюпоче рибкою в ставку,
Біжить доріжкою раненько,
Вплете ромашку у вінку.
І знає, що шепоче вітер,
Що колосочки гомонять
І – таємниці усіх квітів,
І, де закохані стоять.
Де світлі Ангели літають
І дітки бачать добрі сни,
І мрії де поет збирає
Серед холодної зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640154
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Действующие лица:
ИГУМЕНЬЯ.
КОМАНДИР.
МОНАХИНЯ.
ШОФЁР.
НЕМЕЦКИЙ ОФИЦЕР.
Действие происходит в православном женском монастыре на Украине в 1941 году.
ШОФЕР
Товарищ матушка, и сам не рад, поверьте,
Но раненых как в госпиталь везти нам?
Ведь все дороги немцы перекрыли,
Сам госпиталь, и тот у них в руках.
Оставь им раненых – добить не постыдятся.
Одна надежда – ваш то монастырь.
Укройте у себя их хоть на время!
ИГУМЕНЬЯ
А сколько воинов?
ШОФЁР
Пятнадцать человек.
МОНАХИНЯ
Ох, матушка, в обители мужчины,
Соблазн такой выходит для девчат.
ИГУМЕНЬЯ
Не больше ли любых иных грехов
Оставить раненных врагу на растерзанье?
К тому же разве раненный мужчина?
(Шоферу)
Мы примем раненных и вас укроем тоже,
Но оставлять машину тут нельзя.
ШОФЁР
Да, дело ясное. Машину мы отгоним,
Разгрузим хлопцев, и в болото «ЗИС».
ИГУМЕНЬЯ
Три кельи для солдатиков очистим,
Хоть тесно, но поместятся в них все.
Больных досматривать по очереди будем,
Господь решил послать нам этот труд.
ШОФЁР
Спасибо, матушка! Да я… да мы… мы быстро!
(Шофер выходит, санитары проводят и проносят раненных.)
МОНАХИНЯ
Ох, Господи, да что же это будет!
Найдут у нас их немцы – всем капут!
А не принять ведь тоже невозможно:
Совсем мальчишки, как не пожалеть.
(Плачет)
ИГУМЕНЬЯ
Всё в воле божьей, и не нужно плакать.
Не думаю, что немцы к нам придут.
А если и придут, то значит должно
И нам принять страдальческий венец.
Ведь нету выше подвига, ты помнишь,
Чем жизнь свою за братьев положить.
МОНАХИНЯ
Воистину.
ШОФЁР
(Подходя к ним.)
Ну матушка, порядок.
Теперь машину будем отгонять.
ИГУМЕНЬЯ
Храни вас Бог. Скорее возвращайтесь,
Но так, чтобы никто не видел вас.
Через месяц. То же помещение. Игуменья и немец.
НЕМЕЦКИЙ ОФИЦЕР
Я есть фон Кюнинг, из комендатуры,
Я должен вас побеспокоить, но
Мы получили очень странный новость.
Когда мы гнали здесь большевиков,
Мы взяли госпиталь. Однако не нашли в нем
Машины, фельдшера, водителя машины.
Но повторяю, новость этот странный,
И я поверить в это не решаюсь.
Нам донесли, что видели машину,
Наполненную раненными люди,
Которая катилась в монастир.
ИГУМЕНЬЯ
Гир официр, большевики просили
Чтоб мы укрыли их в своих стенах,
Но, разумеется, что мы им отказали –
Наш монастырь не место для мужчин.
Не знаю, кто был ваш осведомитель,
Но если это честный человек,
То он, конечно, видел и машину,
Которая уехала от нас.
НЕМЕЦКИЙ ОФИЦЕР
Машину мы нашли в лесу. Пустую.
Но не нашли мы тех, кто ехал в ней.
ИГУМЕНЬЯ
Я отвечаю за мою обитель,
Но лес и сёла не подвластны мне.
НЕМЕЦКИЙ ОФИЦЕР
Я так и думал, но я полагаю,
Что вы позволите нам в кельи заглянуть.
ИГУМЕНЬЯ
Я не могу солдат вооруженных
Остановить, но я не позволяю
Заглядывать вам в келии сестёр.
Не для того здесь вдовы и девицы
Укрылись от соблазнов и грехов,
Чтобы потом шептались на базарах,
Мол, были немцы в кельях у монашек!
Гир официр, ведь вы должны понять
Кокой позор наш монастырь покроет,
Как болтуны в сто раз преувеличат
Всё то, что может тут произойти.
Солдат ваш пять минут пробудет в кельи,
А скажут, что он здесь заночевал.
НЕМЕЦКИЙ ОФИЦЕР
Да, признаю, вы правы. Но испуг
Который так в словах заметен ваших,
Внушает подозрения, а значит
Мы обыск непременно проведём!
ИГУМЕНЬЯ
Да, я испугана неслыханным позором,
Который монастырь теперь покроет.
Испугана той глупой клеветою,
Которая теперь пойдёт о нас.
Нас двадцать лет большевики терзали,
Взрывали храмы, убивали нас!
Конечно, вы не знаете об этом,
А мы ареста ждали ежедневно!
Точнее еженощно. Так неужто
Мы станем укрывать в своих стенах
Людей, которых двадцать лет боялись,
Которые врагами были Бога?
Которые не стали палачами
Обители благословенной этой
Единственно по милости Творца!
НЕМЕЦКИЙ ОФИЦЕР
Простите, фрау, я вас понимаю.
Я удовлетворён ответом вашим.
Мы более не станем вас тревожить
И мы уходим. Извините нас.
(Через некоторое время, когда наши воины поправились, командир решил, что им уже пора оставить монастырь и присоединиться к местным партизанам. Покидая обитель, он хочет поблагодарить Игуменью.)
КОМАНДИР
Мы дальше вас обременять не можем,
Нам, так сказать, пора вернуться в строй.
Но прежде, чем уйдём мы партизанить,
Ещё хочу вас поблагодарить
И от себя, и от своих бойцов,
И от правительства – оно вас не забудет.
ИГУМЕНЬЯ
Пусть ваших воинов всегда хранит Господь,
И только от него мы ждём награды.
КОМАНДИР
Простите, я ещё хотел спросить:
Ведь пряча нас, вы очень рисковали.
Найди нас фриц, и всех бы ждал расстрел –
И вас, и ваших девушек бесспорно.
Так что же вас на риск такой толкнуло?
Мне кажется, я где-то видел вас.
ИГУМЕНЬЯ
Вот, говорят, нельзя узнать солдата,
Так форма изменяет человека.
Но мантия, клобук меняют больше,
Раз ты меня, Андрюша, не узнал
КОМАНДИР
Как! Ты… так это ты, На…
ИГУМЕНЬЯ
Стой, не нужно.
Я именем теперь зовусь другим.
КОМАНДИР
Теперь я понял: ты меня простила,
Ты для меня рискнуть решилась так.
ИГУМЕНЬЯ
Когда я раненных укрыть у нас решилась,
Я ведь не знала, что меж ними ты.
КОМАНДИР
Тогда я ничего не понимаю.
Я слышал, как ты с немцем говорила,
Да наша власть религию не любит,
Так почему за нас – солдат советских,
Вы рисковали жизнью, объясни?
Возможно, это правильный расчёт,
Ведь рано или поздно мы вернёмся,
Спасение бойцов и командира…
Поэтому решились вы рискнуть?
ИГУМЕНЬЯ
Исход войны один Господь лишь знает,
Но сам подумай: будет ли награда –
Никто не знает, а найди вас немцы
И вместе бы покинули мы мир.
Нет, для наград, пусть даже и немалых,
Я б не рискнула жизнями сестёр.
КОМАНДИР
Надюша, извини, скажи сама мне,
Как всё-таки отважилась ты так?
ИГУМЕНЬЯ
Да как же не понять, вы просто НАШИ,
И этого достаточно уже.
Кокой бы ни была безбожной власть,
И как бы мы страну не называли,
А Родиной останется она.
Хорош ли, плох ребёнок, но лишь изверг
Способен не любить своё дитя.
А вы для нас свои, родные значит.
А нам и сам СПАСИТЕЛЬ повелел
Прощать обиды, а коль нужно душу,
И жизнь свою за ближнего отдать.
Не знаете Его вы, и хулите,
А он вас этой заповедью спас!
Всегда была с народом наша церковь,
Со времени Владимира Святого.
На подвиги она благословила
И доблестного Дмитрия Донского,
Хмельницкого Богдана и всех тех,
Кто с верой православной в чистом сердце
Шёл защитить свою Святую Русь.
(Командир падает на колени и хочет поцеловать ей руку.)
КОМАНДИР
Не отстраняйся, это не греховный
Мой поцелуй, а чистый. Как к святыне
Я только прикоснусь к твоей руке.
Теперь и я уверовал в святых, но…
Но как мы можем отблагодарить вас?
ИГУМЕНЬЯ
Как? Отчизну от недругов спасите;
Только так.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640164
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Гвоздём, пронзили руки.
Гвоздём, пронзили тело.
Распяли да, но так не смело,
Теперь в глаза его глядят.
Не зная сами, что хотят,
Увидеть в них.
И плач и смех уже утих.
И подойдя один из палачей,
Хвалясь и хвастаяся
Силою своей, вонзил копьё,
Ему жестоко в бок,
И кровью залился клинок.
И небо вдруг так потемнело,
Сорвался ветер, дождь и гром,
Смывая окровавленное тело.
Судью, что вынес приговор,
Ждала заслуженная учесть.
И по ночам, уверен, мучась,
Он нёс в бреду, какой то вздор.
Ему покоя не давал,
Тот накануне разговор.
И те глаза, и ясный взор.
Что излучали свет и доброту,
Рассеивая, зло и боль и темноту.
Не мог ответа он найти,
Как удалось с небес сойти.
И почему он нас простил,
И грешников земли, благословил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640159
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Жизнь летит, безвозвратно летит
И назад не вернется мгновение.
К вам, друзья, я хочу говорить:
“Берегите друг к другу доверие!
Берегите друг к другу тепло,
Не давайте сомнениям повода,
Пусть в сердцах ваших будет светло,
Не возникнет смертельного холода.
Доверяйте, кто искренен к вам,
Кто вам душу свою открывает,
Кто в молитвах за вас к небесам
Руки трепетно вверх поднимает.
Не обидьте вы любящих вас
Горьким словом, насмешкой, неправдою.
Потерять можно все в один раз, -
Это станет печальной наградою.
Научитесь друг другу прощать
Если слово не то обронили.
Первым руку старайтесь подать, -
Этим двери любви вы открыли.
Ведь любовь только может спасти
Мир завистливый, гордый, жестокий.
Дай нам, Боже, её обрести,
Подскажи, отыскать, где истоки.
Нам наш крест пронести помоги
И остаться друзьями навеки.
И бессильны все будут враги
Вспять направить любви нашей реки.
Жизнь летит, безвозвратно летит
И назад не вернется мгновение.
К вам, друзья, я хочу говорить:
“Берегите друг к другу доверие”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640153
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Благодарен я Богу, что в жизни тебя повстречал,
Что со мной разделила судьбу непростую навеки,
Что средь всех на земле на тебя мне Господь указал
И в могучую реку слились навсегда наши реки.
Благодарен я Богу за светлый полынный мой край,
Где широкая степь, где сады, где хлеба колосятся,
Где река моя – Маныч, утиных, где множество стай,
Где учились, росли, и деньки эти часто нам снятся.
Благодарен я Богу, что дал мне прекрасных друзей,
Что остались верны мне сквозь годы и сквозь расстояния.
Наполняют они мои крылья любовью своей,
И во мне пробуждают о встрече мечты и желания.
Благодарен я Богу за наших внучат и детей,
Что в любви появились для счастья, для мира и радости.
Божьи планы пусть выполнят все они в жизни своей
И в служении грех навсегда победят, живя в святости.
Благодарен я Богу за край, где сейчас мы живем,
Где в едином строю против тьмы и неправды восстали.
Где с женой-ростовчанкой мы гимн Украины поем,
Содержание слов “Патриот” и “Герой “познаем,
И где качества верности, чести друзей испытали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640151
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Иисус отвечал: Царство Мое не от мира сего;
Евангелие от Иоанна. Гл. 18, 36.
Пилат, видя, что ничто не помогает, но смятение увеличивается, взял воды и умыл руки перед народом, и сказал: невиновен я в крови праведника сего;
Евангелие от Матфея. Гл. 27, 24.
Ведал Пилат, что ни в чем не виновен Христос,
Ведал, что царство Его не опасно для Рима,
Только пришли фарисеи Иерусалима –
Требуют, смертный чтоб он приговор произнес.
Да почему они бесятся так, вот вопрос?
Эта страна удивительно непостижима.
Дело грозит мятежом, много крови и дыма –
Будет, конечно, тогда с прокуратора спрос.
Итак, чтобы конфликта избежать,
Как в наши дни сказали бы, сердитый,
Пилат решил Христа на казнь послать.
Лишь руки прокуратора омыты.
Как видно, мало истину узнать,
Коль нету воли для её защиты.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639624
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
[i]І вони забирають з собою камінчики пам'яті,
Сувеніри вітрів і світанки за синім вікном.
І вони залишаються в нас паперовим журавликом
І графіті на стінах, забутим на лаві шарфом.[/i]
Ми маленькі міста, що згубилися поміж планетами між світами у сяєві сотень мільйонів зір,
Ми спалахуєм ясно свічами, снігами, кометами, наче іскри у плетиві тисяч невпізнаних днів.
Всі порослі садами, вогнями доріг закосичені, едельвейсово квітнуть захмарені наші серця.
І зіниці фонтанів забуті, ніким не помічені все вдивляються в небо в загублених тихих дворах.
Ми маленькі міста без історії, масок і пам'яті, і про нас не напише підручник, не скаже роман,
Ми всього лиш слова, десь наївні, нічим не прославлені, ми химерні думки, звичних вчинків буденний обман.
І в сплетінні шляхів спорожнілих, несхожих, заплутаних ми самотні без суму в провулках молочних дощів,
Поки раптом під вечір в проміння останнє закутаний хтось не ступить безшумно у тінь наших сивих дахів.
Він торкнеться рукою пошерхлих і літеплих каменів, і під пальцями враз затремтить-стрепенеться душа,
Він безглуздо простий - без звання, без прикрас, без орнаментів, у стареньких кросівках, і з небом іскристим в очах.
Він полюбить за так ці вузенькі бруковані вулички, тихий дзенькіт трамваїв, кленові та мрійні вітри.
І його зустрічатимуть ринви дощами з минулого, воркотатимуть тепло з горищних вікон голуби...
А коли він розтане, мов привид, в тумані ранковому, ледь всміхнеться будинкам, в дорогу рушаючи знов,
Лиш монетка на щастя дзеленькне останнім відгомоном, у свічадах зіниць заіскриться прощальним листом.
Ми маленькі міста, вічно юні, древніші од Всесвіту, і самотніх людей нам приводять часами мости.
Вічно теплих людей, що приходять під вечір із безвісті. І лишаються тут щоби зранку у безвість піти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639592
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
На слово фінальне, як присуд, чекає катрен,
кульгає на риму, простреленим схлипує ритмом.
Над першим, і другим, і третім поваленим Римом
пергаменту вогнетривкого встає Карфаген.
Неначе з-під ребер, з його міжсловесних лакун,
напрохана, сходиш, грекинею давньою з моря,
і над Колізеєм незгасно злітає "amore",
і тіло під мокрим хітоном оспівує бунт.
Бо що, як не бунт, є ота божевільна любов,
коли ми є горді у грішності перед Всевишнім,
коли Він тим яблуком нас каменує наріжним,
а ми, упіймавши, - зухвало надкушуєм знов.
01.2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639617
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
Тихо в Бога прошу Милосердя,
Милосердя Його з Висоти,
А Він каже мені про Смирення,
Про дорогу,якою іти
Тихо в Бога прошу я Ласки
І про щастя дітей моїх,
Не чекаю вже більше казки,
Все приймаю із рук Твоїх...
Тихо в Бога прошу Терпіння,
Щоби випити все до дна...
Все роблю за Твоїм Велінням,
Вірю, Боже, що я не одна
Тихо в Бога прошу Любові
Щоб навчитись не бачить зла
За нестерпні муки Христові
Я такий, мабуть, хрест знесла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639621
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
Вона пила слова з долонь,
Й сльозами ноги обмивала,
Як грішна з грішних крізь вогонь
В молитві руки простягала.
Вона знайшла в душі любов,
Якої досі не пізнала,
І ця любов, мов в жилах кров,
Наскрізь її оперезала.
Вона, як всі жінки на світі,
Любов з обіймами сплітала,
І їй хотілося, щоб діти
Колись її назвали мама.
Але Він вибрав шлях до Бога,
Її любив Він не як жінку,
І це важка була дорога,
Нема на ній для двох спочинку.
Чи зможеш ти колись збагнути
Цей вибір зроблений в любові?
Чи зможеш врешті осягнути
Не він, а ти зреклась у Бозі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639423
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Замерзла синичка на сильнім морозі,
В вікно заглядає в тепленьку хатинку
І думає слізно: Як вам усім добре,
Мені хоч би дав хто тепленьку свитинку.
Кусає мороз, не жаліє пташинку,
Морозить їй крильця і дзьобик, і лапки.
Упала в синички маленька сльозинка,
Не хочеться бідній отак замерзати.
Замерзла синичка без мами, без татка,
Ще мить, незабаром, безсила впаде.
Біду цю побачило в шибку дівчатко,
На поміч помчалось щодуху мале.
Забрало синичку до теплої хати,
Зігріло любов’ю маленьке серденько,
Жива! Слава Богу і буде літати,
Ще в гості постукає в шибку раненько.
Урок доброти цій маленькій дитині,
Його понесе у велике життя,
Колись допоможе стражденній людині,
Любов вже і чуйність пізнало дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627442
дата надходження 09.12.2015
дата закладки 28.01.2016
Не жалійся, не вини, не виправдовуйся,
Зацвіте, мов сад, гармонія в душі,
Лиш живи, живи по совісті
Й друга свого у біді не залиши.
Ти не бійся більше віддавати,
Аніж хтось колись давав тобі,
Прийде час плоди добра збирати,
Щедрими вдадуться врожаї.
Ти не бійсь любити без віддачі,
Бо така любов – велика сила,
Витри сльози тому, хто заплаче,
Руку дай, кого біда скосила.
Навпіл розділи шматочок хліба,
Спраглому у спеку дай води,
Не чекай від когось на “спасибі”,
Лиш добро, як Бог для нас, твори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639355
дата надходження 28.01.2016
дата закладки 28.01.2016
Имеет сердце – Жизни ритм,
Символизирует – ЛЮБОВЬ,
Душевным чувствам в такт стучит…
Печаль – сгущает его кровь.
Извольте радость ощутить –
Исчезнет давящая боль,
Велит недугам отступить –
Здоровью, главную дав роль.
Бывает сердце «ЗОЛОТОЕ»
Мы слышим в Жизни, иной раз,
Бывает доброе, больное…
Какое же, оно у Вас?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639130
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
[b]ЧОМУ УКРАЇНЦІ ЛЮБЛЯТЬ САЛО?[/b]
Для українців сало є не лише цінним продуктом харчування, а й символом національної культури. Витоки такого шанобливого ставлення до сала слід шукати в історії нашого народу.
Здавна на території України вирощували свиней та полювали на вепрів і диких свиней. У Середньовіччі тваринні продукти харчування постачало скотарство, хоча роль мисливства (особливо ловів) залишалась на той час ще значною. Яловичина, баранина, свинина, м’ясо курей, качок і гусей було пересічною їжею давньоруського населення. «Руська правда» й уставні грамоти часів Київської Русі дають нам цінні свідчення про широке використання м’яса й сала свиней з-поміж інших продуктів. Як свідчать давньоруські документи і археологічні знахідки, у Середньовіччі м’яса їли багато, значно більше, ніж у пізніші часи.
При виборі релігії на Русі одним з аргументів на користь християнства було те, що мусульманам «передписується “свинины не ясти, вина не пити”. Князеві Володимиру “… се ему было не любо: … о неядении мясъ свиныхъ а питьи отинудь”» («Повість минулих літ», 986 р.).
Свинина, сало були і є чудовим харчовим запасом – «готовизною», котрі довго зберігаються в сиросолоному вигляді, незалежно від навколишньої температури. Ще в Середньовіччі розрізняли сало підшкірне і сало нутряне («утробне»), а також лій («лои», «лой») овечий, баранячий чи козячий, який, імовірно, топили з кропом (або насінням кропу) для зменшення специфічного запаху.
У Карпатах вже на початку ХVI ст. податкові списки подають відомості про значну кількість свиней, яких тримали селяни галицької частини Гуцульщини. Їх приганяли на відгодівлю горіхами у букові ліси. В Україні ХVІІІ-ХІХ ст. свиней вирощували сальних і м’яса стали споживати менше.
На відміну від західної традиції приготування сала (поляків, зокрема) українці не білували, а смалили свиню після забою, щоб сало лишилося на шкірці.
І сьогодні сало переважно не коптять, а солять та найчастіше зберігають сирим. Поряд із традиційними способами зберігання солоного сала у повоєнні роки з’явилися й нові – почали закладати засолене сало в скляні трьохлітрові банки і закривати герметично, адже сало без доступу кисню довше зберігає свою свіжість.
Сало й сьогодні використовується не лише як цінний висококалорійний продукт, але й як незамінний харчовий дорожній запас, що не псується навіть за високої температури повітря. Сало, товчене в салотовці, з часником, є однією з найпопулярніших приправ до борщу. Споживають його й сирим, і смаженим, і вареним, і печеним, з різноманітними прянощами, найчастіше з перцем, часником і кмином. Сире солоне сало з пряними приправами дуже характерне для Волинського Полісся. Свіже сало, часник (цибуля чи огірок) і хліб завжди були найкращим підвечірком і дорожнім запасом.
Сучасні дослідження дієтологів, біологів і медиків спростували усталену думку про шкідливість сала і показали, що помірне його вживання корисне навіть для хворих на шлунково-печінкові розлади. У несмаженому салі міститься арахідонова кислота (поліненасичені жири), яка бере участь у холестериновому обміні, знижуючи рівень холестерину в крові. Встановлено також, що цей цінний харчовий продукт зв’язує і виводить з організму токсини, тому медиками рекомендується вживання сала (від 50 до 70 г. на день) для профілактики виведення радіонуклідів у екологічно несприятливих зонах. У народній медицині сало використовують при зубних болях, роблять обгортання несолоним уздором (нутряне сало) від кашлю, при захворюваннях кінцівок тощо.
Як символ української кухні, як продукт і страва, сало й сьогодні посідає досить значне місце у системі кулінарних цінностей і виступає виразником українського характеру. Про це свідчать і численні фольклорні приклади.
Словесні формули, що закріпилися в обрядовій сфері, повсякденні (не ритуальні) пісні зберегли стереотип уявлення про цей продукт. У відомій коломийці співають досі:
Намастила губи салом
Та забула втерти –
Будуть хлопці цілувати
До самої смерті…
У фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України зібрано безліч приказок і прислів’їв про сало, які відображають ставлення до нього предмету пересічного українця:
Якби мені паном бути, то я б сало із салом їв;
Живу добре – сало їм, на салі сплю, салом укриваюсь;
Коли б сало крила мало, під небесами б літало;
Кому що, а цигану сало;
Ні сіло, ні впало, дай, бабо, сала;
Так го полестив, як би салом помастив;
Якщо вже їсти сало, то так, щоб і по бороді текло.
Анекдоти про українця і сало виразно свідчать про знаковість цього продукту:
«Розмовляють два куми:
— Куме Петре, чи чули ви, що сало спричиняє склероз?
— Ні, куме Миколо, не чув. Але ж я по собі знаю, що як тільки я вранці поснідаю салом, то на цілий день забуваю про їжу!»;
В українській народній харчовій системі життєзабезпечення сало здавна виступає ознакою добробуту. Безумовно, в минулому й позаминулому століттях значення сала як продукту висококалорійного та поживного було значно вищим. Дефіцит тваринних білкових продуктів постійно компенсувався споживанням сала і страв із нього. Пізніше, навіть коли споживчий харчовий баланс білків, жирів і вуглеводів у народному харчуванні значно оптимізувався, сало залишилося символом ситості. Слід зауважити, що нині, коли значна частина населення України живе на межі бідності, сало знову отримало свій давній статус.
Не можна сказати, що споживання свинячого сала є характерним лише для українців. Його охоче вживають поляки, угорці, німці, білоруси та інші народи, але в різних етнографічних середовищах ті самі речі отримують різний знаковий статус. Для українців сало стало символом не лише української кухні, а й українського способу життя.
/Лідія Артюх кандидат історичних наук. Український етнографічний центр./
***
[b]S.Nemo[/b], 27.01.2016 - 13:11
Як історик дозволю собі внести свою лепту.
Сало - стратегічний продукт для українського народу. Саме воно давало можливість вижити в суворих природніх умовах. Але найцікавіше, що свинина - єдиний продукт тваринного походження, який залишався в українців після татарських набігів. Татари і турки, як мусульмани не вживають свинину, тому свині не мали для них жодної цінності. А українців рятували від голодної зими...
***
[b]yaguarondi[/b], 27.01.2016 - 16:15
Не можу промовчати(як шанувальниця сала): ходять в інтернеті такі чутки, що в жирових тканинах жири зберігаються у вигляді тригліцеридів - гліцерину, з'єднаного з трьома залишками жирних кислот. Сало переважно складається із молекул такої форми:/ подивіться в коментах картинку / Тобто молекули, що складають сало, переважно схожі на герб України
Ну і на додаток:/ картинки в коментах подивіться обов'язково!/
***
В І К І П Е Д І Я
Сало вживають як самостійну їжу, головним чином, в сирому, запеченому вигляді, у вигляді шкварок або у вигляді різної приправи і жирової основи різних страв. Така увага до свинини поріднює українську кухню з кухнями західних слов'ян і угорців та білорусів. Сало їдять не тільки сире, солоне, варене, копчене і смажене, на ньому не тільки готують, але ним шпигують інше м'ясо, де сало відсутнє. Сало також використовують для засмажування чи затовкування рідких страв: борщів, капусняків, юшок.
Його використовують навіть у солодких стравах, поєднуючи з цукром або патокою.
Сало було одним з найважливіших продуктів тривалого зберігання, а також таким, який вживався у подорожах та під час обіду у робочий день як джерело енергії - хліба, сала та цибулини було досить для цілого дня важкої праці.
*********************************
*********************************
В.М.
[b]Українці люблять сало ,багатенько і не мало
Крім тополі і калини, Це теж символ України!
Популярне воно,факт! І смачне й поживне,так!!!
Це приправа до борщу!! Їж ,смакуй,аж досхочу!!
Споживай сирим,вареним і смаженим,і печеним!
З перцем,кмином,часником,із яйцем і огірком!
Та корисне для людини,бо виводить всі токсини.
Прибирає зубний біль,навіть зменшує кашіль.
Робить теплими кінцівки і у хлопа,і у дівки!
Дуже довго не псується,від свиней воно береться!
Це смачна готовизна,й за кордоном його «зна»
Історична то є страва і скоринка золотава.
Їжте сало і шануйте ,і любіть його й смакуйте!!
Бо Крім тополі і калини, Це теж символ України!!
Українці люблять сало ,багатенько і не мало!
Натуральний це продукт!Продаю!Розставте руки![/b]
27.01.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638987
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
Не розуміла змісту слів,
Яка дорога, й де відкрита.
Мій батько часто промовляв,
Цитуючи слова поета:
"У кожного своя дорога,
Та не у всіх свій шлях широкий" -
У цих словах якась тривога
І зміст цих слів дуже глибокий.
Один іде широким шляхом,
Де нема грому і хмарин,
І лиш одним пташиним взмахом
Злетить до сонця і вершин.
А в інших - грунтова дорога,
Що рівномірно, так іде.
Тоді вже правда й насторога
Крізь терні, всіх вперед веде.
У третіх - зовсім вузька стежка
Ледь ковиляє через ліс.
Тож йти вперед стає заважко -
Замків багато і завіс.
Усім, що доля присудила,
Й який дала вінок плести,
І яким би шляхом не водила -
Ми мусимо свій хрест нести.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638990
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
Мечтаем мы всю жизнь о счастьи.
А в чём оно?.. И где секрет?
Разумно было бы отчасти
Искать в себе самом ответ.
Надежды, замыслы, мечты –
Ещё не жизнь, пока – прообраз.
Творить в пределах красоты –
Единственный и верный компас.
Напрасно торопить судьбу,
Её, как лошадь, не погонишь...
Трудиться надо самому —
Кипеть!.. гореть!.. Пока застонешь
От счастья или же... в бреду!
1989
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638977
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
Смішні слова, смішні, наївні, ґречні.
Даремна комбінація думок.
Тобі назустріч роблю недоречний
Крок.
І каву в чашці вип’ю я ранкову,
А разом з кавою – хоч трішечки жалю.
Я так тебе невчасно, помилково
Люблю.
І як пробачити тебе відтоді,
Коли між нами гордості гора?
Що почуття – ти скажеш при нагоді –
Лиш гра.
І що мені казати тобі треба?
Що буду пам’ятати все життя?
Бо я, щаслива, справжня і …без тебе –
Де я?!
Десь там у серці жевріє надія.
Та біль прозріння переможе знов.
Бо ти про мене навіть і не мріяв…
Любов?...
А промінь сонця світить між повіки.
В очах у мене – радість і печаль.
Люблю тебе. Пробач. Люблю навіки.
Прощай
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636094
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 26.01.2016
Часы торжественно двенадцать бьют - и все:
Надежд несбывшихся, надеюсь, дни минули,
Две стрелки замерли в почетном карауле
На страже времени. Сколь нам дано еще
Вдохнуть, поняв, что жизнь, увы, ничтожна
Средь бесконечности миров простых и сложных?
Живой души поток не в силах повернуть
В другое русло - нам судьбою путь положен,
Мы, как всегда, потери молча подытожив,
Пытаемся понять в чем жизни суть.
Бессилен разум в чувстве торжества
Нетленного над счастьем естества.
Понять не сложно - трудно разобрать
Мгновенья счастья, скрытые во мраке,
Жизнь не рождается в космической клоаке -
Не каждый хочет, но способен кем-то стать.
Поэтому и жизнь, увы, ничтожна
Для тех, кто думает, что это невозможно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638734
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 26.01.2016
Не страшно, нет,что заблудился,
А главное, что ты идёшь.
И важно: лжи не поклонился!
Ищи! Ты Истину найдёшь.
Как выйдешь вон из казематов,
Из плесени и пауков,
Найдёшь ты Истину, что свята –
Была и есть для всех веков.
И лишь Она восторжествует
На веки вечные жива.
Мир призраков пока бушует –
Сотрут их Божьи жернова.
И Бог Один – Живой и Вечный,
Восстанет снова над землёй.
А мир гнилой, в грехах беспечный,
Под ноги ляжет весь – золой.
Галина Яхневич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638563
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 26.01.2016
[quote]МВ[/quote]
Є просто щастя. І це так просто –
Дивитись в очі своїм страхам.
Бажання жити відчути гостро
І знати ціну своїм гріхам.
Є просто дружба. І це так вічно –
Напевно знати : людина є,
Що зменшить вітер невдач зустрічних,
Розділить горе «на два» твоє.
Є просто мама. І це так тепло –
Завжди вертатись у рідний дім.
Знайти у собі і рай, і пекло
Насолодитись і тим, і тим.
Є просто радість. І це так щиро
У кожній миті свого життя.
Вбачати радість – не йняти віри –
І свято вірити в майбуття.
Є просто близькість. Є просто поруч.
Є : просто, тихо, разом навік.
Любов творити в собі власноруч,
На котру сам ти себе прирік.
Є просто щастя. І це так просто
Щасливим бути – весь час, завжди.
Знайти у собі не відголоски –
А ФАКТИ страченої біди.
Є просто щастя. Ми – просто люди,
І нам важливе буття своє.
А треба лиш повсякчас і всюди
Щасливим бути.
Бо щастя – є.
13.02.15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638597
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Не страшно, нет,что заблудился,
А главное, что ты идёшь.
И важно: лжи не поклонился!
Ищи! Ты Истину найдёшь.
Как выйдешь вон из казематов,
Из плесени и пауков,
Найдёшь ты Истину, что свята –
Была и есть для всех веков.
И лишь Она восторжествует
На веки вечные жива.
Мир призраков пока бушует –
Сотрут их Божьи жернова.
И Бог Один – Живой и Вечный,
Восстанет снова над землёй.
А мир гнилой, в грехах беспечный,
Под ноги ляжет весь – золой.
Галина Яхневич.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638563
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Я знаю сложно быть святой
И невозможно быть безгрешной,
А жизнь, как поезд скоростной,
Мои года уносит безудержно.
Мне не исправить прошлые ошибки,
Бездумные, порою грубые слова,
Нелепые поступки и улыбки,
Неискренность которых так влекла
Не зачеркнуть обиды, боль, страданья,
Которые легко так причинить.
И только лишь в минуты покаянья
Я жизнь согласна заново прожить,
Чтоб растопить в ней ссоры, разногласья,
И как весенние цветы любовь дарить,
Чтоб слезы были лишь в моменты счастья
И Бога каждый день благодарить.
Не забывать, что в жизни правил нет.
Мы сами выбираем себе путь.
Но главное, когда горит зеленый свет
Суметь пройти, и дальше – не свернуть.
Я знаю, что мой путь неисправим.
И то, что мне судьба напела,
Я вынесу лишь бы хватило сил
И время сделать все, что не успела.
Ведь в мире сложно быть святой
И невозможно быть безгрешной,
А наша жизнь и есть неравный бой,
Где победителем, увы, стать безуспешно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638543
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Навіщо постріли, гармати,
Чому не можна просто жить?
Невже потрібно нам вбивати,
Щоб правді й вірності служить?
Страждання й біль - не наші друзі,
Все полилося через край!
І ворог мій на іншій смузі,
Піде навічно в синю даль.
Ми люди, отже ми єдині.
Ми всі брати і сестри ми,
Що скажеш ти своїй дитині,
Коли не буде вже війни?
Ти не забудеш те жахіття,
Коли земля була в вогні,
Пройде ще не одне століття,
Та не пробачиш ти собі!
За братську кров себе засудиш
І чашу горесті до дна
Вже вип'ють ті, кого ти любиш,
Та не окупиш гріх сповна.
27.10.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638457
дата надходження 25.01.2016
дата закладки 25.01.2016
Сумбурно мерехтять вогні старого міста,
Я з ними уночі лишився сам-на-сам.
У пам’яті спливе твій образ променистий,
Цей сонячний овал і очі-небеса
Щось глибоко в мені затиснуть у лещата,
Занурять всі думки в любовну каламуть.
Нестримно закортить єдиного бажати:
Нехай розлуки нас назавжди оминуть.
В уяві обійму до болю рідну постать
І спрагло пригублю твоїх медових вуст.
До тебе крізь терни продертися непросто,
Аби лиш на шляху не загубити глузд.
20-21.01.2016 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638254
дата надходження 24.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Чи порадієш ти за ту людину,
Яку колись любив немов життя?
І розлучившись у лиху годину,
Її дорога інша повела.
Там були люті дні і темінь гризла,
Лихе прокляття їло без прикрас
І алкоголем лихо, люто било
І світ був чорний, мов би місяць згас.
Минались дні з однаковим початком,
Сніданок - день, вечеря - самота
Й засохло вже перо і слів не стало,
Лише сльозою точена душа…
Була пора - коли не чули люди!
А часом був незборений лукавий глум,
А серце мов би відчуваючи облуду
Кривило болем й розбивало в друзки сум.
А ще коли одне горнятко кави ,
Не гріло рук - лиш спогади жили.
В душі давно угасли поцілунки,
Які у парку і душі цвіли.
І раптом ти зустрів її щасливу -
Кохану, радісну й живу!
А поряд бачиш ти її дитину!
Чи порадієш за людину ту?
…коли у тебе лиш однокімнатний простір
Горнятко кави і вечірній сум
І розпорядок не міняється роками
І місяць лиш посилює твій глум…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638046
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=GZanbHYEXns
[/youtube]
Я маю в серці те, що не вмирає...
Леся Українка.
------------------------------------------
Як добре мати в серці те, що не вмирає,
Тоді цвіте любов на зло вітрам.
І тих, хто втратив вже надію, зігріває.
Хай вічним буде цей Любові храм.
Нехай він буде повноводним, ніби річка.
Притягують барвисті береги..
Ніколи не розтане, ніби тонка свічка,
Як доля дарувала - збережи...
Вона не зна ніколи злості і вагання,
Не зрадить, не покине в важкий час.
Коли ми в розпачі, дарує сподівання,
Без зайвих пустих слів і без прикрас.
І хай рокам не знаєм ми давно вже ліку,
І скільки вже пройшло холодних зим,
Повіривши в Любов цю превелику,
Ти вічно серцем будеш молодим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637982
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Січень – святковий замріяний місяць,
В ньому живуть міліарди бажань,
Тут і божественна зіронька світить
Людству, як символ усіх сподівань.
Січень - багатий на щедрі красоти:
Стелить з морозом узори чарівні,
Він із сніжинок веде хороводи,
В нього ялини, як справжні царівни.
Трохи,буває,кусає за щічки,
Іній лягає на вії пухнасті,
Справжній екватор* зими - дивний січень,
Вміє приносити людям він щастя.
*Цим словом можна назвати будь-яку
лінію,яка ділить що-небудь на дві
рівні частини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637912
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Через роки до тебе йду,
Вітри долаю й заметілі,
А на душі таке тату,
Не знайдеш в когось і на тілі.
На серці – тисячі рубців,
Та не триматимусь за болі,
У мене, ніби, сто життів,
Минуле кину за спиною.
Йому не дам до себе в гості
Хоч на хвилиночку зайти.
Для мене є у світі простір
Там, де немає самоти.
Там, де немає суму й зради,
Немає болів і жалів,
Нове життя відкрию радо
Серед усміхнених життів.
***
Пройшла в житті всі муки пекла
І не схиляла голови,
А «воювала” так запекло,
Що лютий ворог відступив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637965
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Всё так же белки скачут по деревьям,
Дубы шумят зелёной листвой,
Сижу на той же, милый, я скамейке,
Лишь нет тебя, лишь нет тебя со мной.
Когда глаза я утром открываю,
Я воскрешаю милый образ твой.
К тебе, далёкому, я руки простираю…
Но нет тебя... Да, нет тебя со мной.
Я знаю, никогда тебя не встречу,
Хоть потянулась к тебе всей своей душой.
И на любовь любовью не отвечу,
Ведь нет тебя. Ты, друг мой, не со мной.
Дом без тебя, как сирота остался,
В нём одиноко я живу, родной.
Уехал ты, со мною распрощался.
И нет тебя. Да, нет тебя со мной.
Но как мне пережить мою потерю?
Душевный как мне обрести покой?
Я всё же верю, милый, очень верю,
Что ты вернёшься, будешь ты со мной.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637840
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Для любви не надо слов.
Не расспрашивай меня.
Ты мне дорог. А любовь
К нам придёт, как жар огня.
Не спеши узнать скорей,
Что сейчас в душе моей,
Пусть пройдёт немало дней,
Прежде чем открыться ей.
Не спеши, не надо так,
Надо дружбой дорожить.
Милый, ласковый чудак,
Нам без дружбы не прожить.
Дружба счастье нам скуёт,
Как не можешь ты понять.
Раз меня уже нашёл,
То не сможешь потерять.
Сердце пусть моё стучит
Для тебя лишь одного,
Только пусть оно молчит,
Не заглядывай в него.
Ты ведь знаешь, что хранит
Этот мой большой тайник,
Тайну пусть он сохранит,
КТО в него с ключом проник.
Для любви ж не надо слов.
Не расспрашивай меня.
Ты мне дорог, а любовь
Так светла, как утро дня.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637841
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 23.01.2016
Моя последняя слеза упала на алмазный трон,
И покатилась в никуда, оставив лишь хрустальный стон.
Моя гордыня – есть беда. Я вдаль смотрю зеркальных стен.
Когда-то была молода и не жалела время вен.
Не омрачая жизнь свою, теряла больше, чем нашла.
В холодный замок ледяной меня гордыня привела.
Тех, что любили, не вернуть, не обогреться теплотой.
И мрачен этот новый путь в сей колыбели ледяной.
В каких мирах же мне искать тот облик гордый молчаливый,
Куда направить стремена, где мне найти тебя, родимый.
Когда ты молча уходил, я боль твою не разглядела.
Прости меня, не дал мне бог, тебя любить я не сумела.
Мой взор коснется неба ран. В лице луны коварной
Я вновь увижу свой портрет, и боль будет кровавой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637843
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 23.01.2016
С чего начинается Родина?
С востания против царя.
С рожденья Ульянова (Ленина)
С кровавой резни “Октября”!
А может она начинается
Со строя наивных солдат,
С груди, что штыком протыкается
Охранников царских палат.
С чего начинается Родина?
С ростреленой царской семьи.
Со всякого “красного” сброда
С кошмаров гражданской войны.
А может она начинается,
С ушедших в “Ледовый поход”?
С Корнилова, с Алексеева
С тех всех, что увез пароход?
С чего начинается Родина?
С винтовки, что сжала рука.
Из строя, из залпа юродевых
С той пули в груди Колчака.
А может она начинается
С придумавших “Красный террор”?
С арестов, с рострелов безжалостных
Руками безграмотных свор.
С чего начинается Родина?
Со сталинских лагерей.
С ГУЛАГа, с безвинно осужденых,
С землей неприкрытых костей.
А может она начинается
С убийства в Катынском лесу?
С украинского геноцида
С людей проклинавших Москву.
С чего начинается Родина?
С создавших привычный уклад?
С насилия, депортации.
Со страшного слова штрафбат.
А может она начинается
С убитых в чеченской войне?
С Абхазии, Южной Осетии
С фашистов, сидящих в кремле.
С чего начинается Родина?
С захваченых крымских земель.
С Донбасса, со с псковских десантников
Посмешно забытих теперь.
А может она начинается
С Болотной, с борьбы за мечту?
А может с Бориса Немцова
С крови на московском мосту?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637832
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Я не знаю, чи це правильно, чи ні, але іноді мене вк.рвлює, коли дивлюся, як люди влаштовують між собою перегони, неначе видресирувані коні, вимірюють свою значимість кількістю коштів на банківських рахунках (чим вона вища, тим більша імовірність того, що здобуті нечесним шляхом), кількістю куплених дипломів і нагород, кількістю майна і потрібних друзів, лайків у соціальних мережах, статусом, місцем у рейтингах, конкурсах, змаганнях і т.д.
Сонце – є сонце і воно не потребує бути більшим чи меншим від самого себе. Тьма є тьма, вона виконує свою роль і не прагне стати сонцем. І хоч кожна людина є неповторна – зовнішність, тип нервової системи, здібності, схильність до хворіб тощо, головне її призначення все ж бути людиною – розумною, доброю, люблячою, бути будівничим , а не руйнівником. Бо це заклав у ній Творець Всесвіту. Та це не так вже й важко - бути ЛЮДИНОЮ. Просто час від час треба заглядати у свою середину, витягати з неї душу, чистити її, прати (як взуття та одяг) , латати як порветься, скроплювати парфумами любові і благочестя, а потім запихати назад.
Як бачите, все надзвичайно просто.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637800
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Ловлять верби зірки на воді
І краса у струмочку вмивається,
А метелики – в вальсі надій
Й незабудки у пам’ять вертаються.
Кучерявиться травами літо
В розмаїтті всіх барв й ароматів,
У полях пишно вруниться жито
І палають вогнями в них маки.
Десь виконує птах своє соло,
Зачіпаючи струни душі,
Береги розділили з тобою
Нас...І позначили грані межі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637773
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Волошкова поема літала над полем,
Зачепилась за кучері білої хмари,
Пропливали синхронно небесні отари,
А думки пропливали то брасом, то кролем.
І ромашкові вальси вінчалися з літом,
З ворожбою шукали кохання між трав,
Насиляли на промені перли отав,
Упивались цілунками з вранішнім цвітом,
Тріпотіли на вітрі пелюстками маки,
Шепотіли своє невгамовне “люблю”,
Умивалися грозами із кришталю,
Ми на небі шукали свої зодіаки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637770
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Я шла одна лишь по пути,
И не могла тебя найти.
Да, не одна прошла весна,
А я была одна-одна.
Любви не знала я, тоски.
Пожатье дружеской руки
Не возбуждало чувство мне,
Была спокойной я вполне.
Ведь с детских лет мечтала я,
Что СЦЕНА лишь судьба моя.
И шли года, но одну ту
Несла в душе свою мечту.
И вот теперь я поняла, -
Та мысль ошибкою была.
Тебя, мой друг, надо найти,
Чтоб вместе рядышком идти.
Тебя, как ты меня, любить,
И сцену тоже не забыть.
Вот это счастье уж вполне -
Мечтаю о таком я дне,
Когда все сбудутся мечты,
И рядом будешь, милый, ты.
Но где же ты, желанный друг?
Я летом выбегу на луг,
На изумрудную траву,
И вновь цветов себе нарву.
Пойду к реке, сплетя венок,
Где ты, мой друг, ты одинок?
Тебя мне встретить нелегко,
Ты может очень далеко...
Но знаю я, что ты живёшь,
Что ты меня, мой друг, найдёшь.
Что в жизни встречусь я с тобой,
Что полюблю я всей душой.
Исчезнет, словно дым, печаль,
Любовь крепка будет, как сталь.
И обовьются две руки,
Так ласково, как те венки,
Что я сплетала над рекой,
Когда мечтала всей душой.
Пойду я снова вдоль полей,
Природа мне всего милей.
Нарву я васильков букет,
Что с лаской шепчут мне: «Привет»,
Кивая синей головой,
Желая вновь побыть со мной.
Пусть вольный ветер снова мне
Напомнит нежно о весне.
О том, что встречу друга я,
Что будет ОН - судьба моя.
Мы будем с ним дружны всегда,
До самой смерти, все года.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637591
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Не судите пристрастно и строго,
Каждому свое дано в судьбе,-
Жизни разная у всех дорога,-
Значит и подбор тот – по себе…
Как и в поговорке очень старой,-
С кем по жизни и куда идти?!
Кто избранником в ней будет,- парой
Рядом просто на судьбы пути…
Надо выбирать на усмотренье,
Свои цели понимая, смысл
Насыщенья, удовлетворенья
Взвешивать под сводом коромысл…
Выбор сей касается и веры,-
Ведь религия - бесценный дар
Древа родословного всей меры,
Очага семейного пыл- жар…
Эти складовые важно очень
В целое одно соединить,
Чтобы было всё не между прочим,
Чтобы крепкой силой стала нить…
Чтобы не жалеть, когда вмиг старость
Твердым шагом ступит на порог,-
С разочарованием - усталость
От бесцельно пройденных дорог…
Если есть сомнения и трудно,-
Обратиться проще к образам,
Ведь всевышним силам всё подсудно
И видениям,- своим глазам…
Чтобы жизни годы-непоседы
Лишь вели к вершинам всех побед,
Прочь гоня с дороги мрак и беды,-
Радости неся цветущий свет!
22.01.2016г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637593
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
О любви не кричат,
Там молчанье в порыве от страсти
Где сердца не горят
Там не стоит стучать словом «здрастье»
Про любовь не поют
Ведь для каждого разные ноты
И любовь не дают,
Её дарят друг друга заботы
И любовь не найти
Это чувство сквозь время и встречи
Лишь двоим на пути
Зажигает судьба ярко свечи
Любовь не потерять,
Ведь частичка души человека.
Всю любовь не познать
Здесь не хватит ни года, ни века.
И любовь не умрет
Лишь на время закроется дверца
Любовь вечно живет
И когда остановится сердце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635702
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 21.01.2016
У отчому домі все ніжить й ласкає,
Хоч меблі не модні і євро немає.
Тут пам’ять живе про дитинство щасливе,
Усе тут святе і жива вся родина.
Живе у портретах, неначе в іконах,
Свята є потреба у отчому домі.
Тут мама хазяйка, весь дім вона гріє,
І квіти леліє, все чистить і миє.
Про батька тут пам’ять живе невмируща,
Пішли звідси в вічність дідусь і бабуся.
...Багато змінилось,не дуже впізнати,
І сад вже віджив й не така уже хата.
Але як ми можем її так голубим,
Бо в кожного пам’ять свій фільм собі крутить.
…Дитинство далеке, вже голови сиві,
Та в домі всім легко і всі тут щасливі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637562
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Ромашечко,ромашко, моєї долі квітка,
Тебе в полях збирала я, коли була мала,
Із личком золотеньким білесенька голівка,
Із співом солов’їним ти в житечку росла.
З вітрами танцювала жагуче танго літа,
А сонце обіймала промінням золотим,
Ти хмарками прикрита і дощиком умита
Й сюжет чи не найкращий для віршів і картин.
Ромашечко, ромашко, моєї долі квітка,
Лиш ти могла сказати чи буде так , чи ні.
Із юністю моєю ти навесні розквітла
І долю напророчила колись сама мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637559
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Дорогенька моя!
.
Я згадав, як ми їхали в лікарню, і з яким Ти захопленям тішилась побаченим епізодом з красивого життя двох стареньких людей, які йшли по тротуару і з великою любов'ю тримали одне одного за руку.
.
Прийми від мене цей скромний спомин.
.
Ми їхали вранці в лікарню,
Спокійна розмова була
Про ювілей, як справляти,
Про те, що вже скоро весна.
.
- Володя! Як час пролітає,
Дивись, півстоліття нема,
Як в злагоді ми проживаєм,
Уже сорок сьома весна.
.
Ремонт треба буде зробити,
Покличем ми друзів своїх,
І ювілей відсвяткуєм,
В житті так годиться у всіх.
.
І раптом ти повернулась,
Побачила двох із спини,
Стареньких, що йшли тротуаром,
За руки тримались вони.
.
За руки тримались старенькі,
І тиха в них була хода,
Зате задоволені лиця,
Щасливії були... оба.
.
Ти зразу звернула увагу,
Й сказала тоді Ти слова:
- Хотіла б дожити до того,
Щоб так із тобою я йшла.
.
Але не судилось нам знову,
Щоб була у нас ще весна,
Не знали тоді ми, Рідненька,
Що жде нас обоїх біда.
.
І все це залежить від Бога,
У кожного своя стезя,
І забрана в нас ця можливість,
Відчути "старенькі" літа.
.
Твій Володя
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628953
дата надходження 15.12.2015
дата закладки 20.01.2016
Я розкажу Вам казку, про Фею маленького зросту, але дуже сильну.
Вона мала би жити в якомусь квітучому саду, і перелітаючи з квітки на квітку,з квітки на дерево лише наказувати їм - коли зеленіти, коли цвісти…
Але випадковість занесла її до людей. В людській буденності цій тендітній Феї прийшлося впрягтися в буденне життя. І їй прийшлося прати, варити, ходити на роботу, народжувати дітей, бавити чоловіка, який її любив, але любив її своєю чоловічою любов’ю.
Їй прийшлося навчати дітей, які теж її любили, але теж по своєму.
Прийшлося спілкуватися з великою кількістю людей (а спілкування з людьми теж важка справа).
Але Фея всіх дуже любила а особливо життя.
І їй було легко народжувати, любити чоловіка, любити всіх хто був поруч з нею. Всім біля неї було добре.
Про всіх Вона піклувалася, про всіх говорила лише добре, всім вона спішила допомогти.
Вона мило усміхалася. Вона все прощала, і простила «Випадковість», яка зробила її хворою.
Вона мужньо боролась з хворобою…
Тепер Фея високо, високо і таки в саду ( де квіти, де любов, де спокій).
З повагою про Віру Іванівну, лікар- терапевт
Винничук Галина Григорівна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637255
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Я згадую весь той час, знайомства з Вірою Іванівною, і на душі стає моторошно, думаючи, що її більше немає на землі,що вже не побачу її милий образ,і не почую її ніжний мелодійний голос.
З перших днів, відколи я працював з цією унікальною людиною, і до останнього я завжди чув в мою адресу тільки слово Мішенька. Я народився в Молдавії і згадую, з якою любов’ю Віра Іванівна, жартуючи, завжди зустрічала мене фразою: “ Ти, молдаванська морда.”Здавалось би, що таке грубе слово повинно викликати з моєї сторони образу, але воно було сказано з таким теплом, що визивало в мене гордість за свою націю.
Я, скільки живу на світі, ніколи не бачив такої чуйної , доброї, відвертої та життєрадісної людини як Віра Іванівна.
Мені, напевно, пощастило в житті, що я працював з такою людиною. Не можу забути її неймовірну працездатність.
Як сьогодні бачу, як вона стає на підвіконник в спортивному залі середньої школи № 17 і проводить підготовчу частину уроку з трьома класами, а діти дивляться на неї, як на ангела і виконують вправи з таким захопленням, що в залі чути тільки її мелодійний голос. Не кожен вчитель може так зачарувати дітей.
Хочу сказати, що вона була вчителем від Бога.
Віра Іванівна була неперевершеною господинею і у себе на кухні.
Я знаю це тому, що часто бував в їхній сім’ї. Збираючись на різні свята завжди мені подобалось теплота відносин у їхній сім’ї. Приходячи на запрошення Віра Іванівна з великим теплом зустрічала мене і не знала куди посадити і чим пригощати.
А ще Віра Іванівна була дуже любляча мама. Як вона любила свого молодшого сина Сергія. Це треба бачити, словами це не передати. Вона віддавала свою душу своїм синам.
Сумно і щкода, що така людина і в такому віці пішла із життя,але для мене вона завжди залишиться зразком вчителя, матері, вихователя. Такі люди не вмирають, вони завжди десь поруч, допомагають і морально і практично.
Вічна пам'ять Тобі, спочивай з миром, хай земля буде пухом.
З великою повагою Михайло Візітіу,викладач Івано-Франківського
коледжу фізичного виховання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637257
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016