Ми б сходили на каву в Женеві
І пройшлися по берегу Рони.
Кажуть, там є трамваї рожеві,
А в дерев - розмальовані крони.
Запросив би на піццу у Римі
І обняв біля стін Колізею,
Та ім'я нашій спільній дитині
Ми обрали б у тиші музею.
Грали б сніжки в околицях Осло
І на фоні величного фйорда
Я б укрив тебе пледом із ворсом,
Помагаючи встати з сноуборда.
Лоскотали б бруківку Варшави,
Посміхалися б з їхніх "пшепрашам"
І за чашкою чорної кави
Мізкували б про завтрішнє наше.
Ми пішли б у кіно в Амстердамі
І вдихали би запах тюльпанів,
Я б тобі, найпрекраснішій дамі,
Шепотів би "Люблю, моя пані".
Все було б, а можливо і більше
Від кохання би рвало блокноти,
Ти і я були б найщасливіші...
Якби знав я лиш де ти і хто ти...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763053
дата надходження 30.11.2017
дата закладки 07.05.2020
Во сне можно делать всё то,
что захочется.
[i]Евгений Евтушенко[/i]
В предрассветное время звенящее,
в час грядущего и настоящего,
здравствуй, сумрачная тишина!
Здравствуй мир, что рождаются заново
из едва различимого, странного,
твоего, моя, шороха сна!
Здравствуй время моё, одиночество!
Здравствуй всё, чем хотелось и хочется
стать, но только, знать, не суждено,
что мечтается, снится и грезится,
здравствуй в небо широкая лестница,
сквозь открытое настежь окно!
Я приветствую горные продыхи,
я приветствую реки и воды их,
я приветствую соки Земли -
всё чужое, родное, любимое!
И пока я здороваюсь, спи, моя,
спи, и сном новый день умили!
Умили его до умаления
перед сна предрассветного гением,
чтобы он подождал где-то там,
пока здесь я скажу всем растениям,
листьям, ягодам, клубням, корениям,
и заблудшим меж ними кротам,
первым встречным, лунатикам, дворникам,
светофорам и их сфетофорикам,
каждой встречной собаке, шмелю,
мушкам, мухам, и мухой укушенным,
всей скажу этой утренней шушере:
- С добрым утром! Я всех вас люблю!
Просыпайтесь, тварюки родимые,
в добром духе, бодры, невредимы, и
на побудку со мной становись!
Я приветствую вас, парнокрылые,
вас, чешуйчасточленистомилые,
и без крыльев стремящихся ввысь!
Я приветствую всю эту братию,
всю природную натурократию,
оба царства её, всё подряд!
С добрым утром, сородичи меньшие,
племя майское, буйное, вешнее!
С добрым утром, мой дикий отряд!
Здравствуй, вечное чудо творения,
пробудись, и без всякого прения
стройся парами на раз, два, три!
Поприветствуем сборище здешнее,
птиц залётных, столбы со скворешнями,
и птенцов нерождённых внутри!
Ведь не просто так ради приличия
я приветствую пение птичее -
я ему по фамилии брат!
Пусть устроят базар и братание
на провисших, вцепившихся в здания
проводах – я всему буду рад!
Буду рад всем ползущим, летающим
не пройду мимо даже кота, ещё
каждой травке скажу на корню
«с добрым утром», и с каждым в обнимочку
деревцом постою, а Ефимычу
из соседнего дам пятерню.
Пусть расскажет он всем, что я двинулся,
и пошёл по наклонной, по синусу,
по дворам всех подряд обнимать.
Что я радостен так подозрительно,
что сказать надо срочно родителям,
только жалко расстраивать мать.
Что кричу «здравствуй» зверю неведому,
руку жму всем подряд, и поэтому,
поутру крышей съехал наш друг.
Лягу навзничь, пусть едет их скорая -
мне обнять надо Землю, которая
пахнет снегом ещё
тмином, торфом, плющом,
прошлогодней мюзгой,
чаем, мхом и другой
мишурой поутру.
И пойду дальше в поисках разума
средь зверья набежавшего разного;
кто здесь самый разумный с утра?
Обязательно кто-то отыщется,
может, только один, может, тысяча -
знать, Вселенная всё ж не дыра!
И пока я бужу мироздание,
и не знаю, как с этим заданием
справлюсь в нашей бескрайней степи,
но уже просыпается улица,
значит, все, что задумано, сбудется,
ну, а ты пока,
спи, моя, спи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793085
дата надходження 25.05.2018
дата закладки 08.04.2020
Осень - она, как ребеночек искренний,
верит - мечтам суждено нашим сбыться.
И выстилает ковёр яркий лиственный,
можно в ковре том, как в детстве, зарыться.
Осень ведь, как настроение девушки,
если есть солнце - красиво и ярко.
Только ушло - и в дождливой истерике
хмурятся тучи на аватарке.
Осень - она, как печальная женщина,
красится долго и сложно собраться.
Но приняла то решение взвешенно:
с летом - чужие и надо расстаться.
Осень, как бабушка, тёплая, добрая,
смотрит в окно в ожидании внучиков.
И молодеет, становится бодрая,
все отдаёт для любимых тех лучиков.
Осень желанна и осень отвержена...
Кто-то заждался, кому-то не нравится...
Может быть странной, порою не сдержана,
но для меня эта осень - красавица!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850938
дата надходження 09.10.2019
дата закладки 24.03.2020
Чому я інтернатівська дитина?
А правда, мамо, я не сиротина?
Ти є, я знаю. Може загубилась?
А знаєш – ти мені сьогодні снилась.
Така, як тут, ось на оцій світлині,
Усміхнена. А очі сині-сині.
Мене до свого серця пригортала,
А я в твоїх обіймах розквітала.
Я чула, кажуть, швендяєш світами,
А я росту без тата і без мами.
Що таке швендяєш – я ще не знаю,
Чомусь від того слова завмираю.
Є в мене друзі – хлопчики й дівчата.
У них також ні мами, ані тата.
Казала чиясь тітка: « Боже, страх –
Ростуть сирітки при живих батьках.»
Знайдись, будь ласка, мамо, я сумую.
А хочеш – свою ляльку подарую…
Я дуже чемна і не вередлива,
Талановита, кажуть, і красива.
Зі мною клопотів не будеш мати.
Тобі в усьому буду помагати.
А захворієш – куплю інгалятор,
Таблетки… Не зачиню в ізолятор.
Мені тут добре, ні, я не жаліюсь,
Та лиш в обіймах мами я зігріюсь.
Я так молюся Господу святому!
Я хочу маму!!! Хочу я додому!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791837
дата надходження 15.05.2018
дата закладки 28.05.2018
Десь тихенько із ніжних уст неньки
Чути пісню стару колискову,
Там дитятко не спить ще маленьке
І вслухається в лагідну мову.
Дивний голос веде свою пісню,
Мов в гаю соловейко співає,
Бо це мова моя українська,
Нею весь мій народ розмовляє.
Розцвітала моя рідна мова,
Як калина в зеленому лузі
Та її вороженьки ламали
І кидали одну при дорозі.
Лиходії топтали, крутили,
Сильно били, жорстоко вбивали,
Думали, що народ погубили
Й нашу мову навік сплюндрували.
А вона не здавалась, вставала,
Рвала пута й залізні кайдани,
Птахом-піснею в небо здіймалась,
Незважаючи на свої рани.
А де падали краплі-сльозини,
Там барвінок хрещатий стелився,
Щоб бур’ян не зростав, як в долинах,
Щоби рід наш не занапастився.
Крізь віки наша мова не зникла,
На устах, як весна розквітала,
У словах своїх праведних, сильних
Наш народ до життя підіймала.
Хай же пісня до неба лунає,
Українська, народна, завзята,
Хай же мова моя не вмирає
І моя Україна крилата!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759218
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 20.05.2018
Прости меня, пожалуйста, прости.
Не зная, что сказать, я заблуждаюсь,
Не рифмовать глаголы все пытаюсь,
Возможно, я на правильном пути.
Но ты меня, пожалуйста, прости.
Так холодно здесь, знаешь, пустота.
Весна не дарит теплые мотивы
Цветов и настроенья, запах ивы…
Но видишь, я давно уже не та,
Хоть много говорила некрасиво.
Прости меня, пожалуйста, прости!
Мне так немного. Сильно ошибаюсь,
Твоя печаль и вовсе мне не в радость,
И этот снег, прошу, ну не мети…
Мне хочется немножечко тепла.
И хоть не одинока, но одна.
Я в этой жизни вряд ли что решу,
Пройдя три круга низменного ада.
Мне не хватает одного лишь взгляда,
Ну разве я так многого прошу?..
И ничего ведь больше и не надо.
Но это за жестокость я плачу,
Хоть и не плачу. Изнутри все слёзы.
Красивые, но ссохшиеся розы,
Их лепестки – и все, что мне осталось
На память от тебя. Родной мой,
Мой хороший.
03.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782475
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 14.05.2018
Хочу виліпити,
Дотулити до тіла
Забавлятися глиною,
В шкіру втирати до болю
Щоб вона засихаючи
Крихко ставала білою
Щоб вона засихаючи
Пахла ледь чутно тобою
Я так хочу почути
Як ти десь в мені озиваєшся
Як розширюєш колами
Чорні шпаринки зіниць
Глина давить і душить
І коло гончарне спиняється
Я лежу і дивлюся на стелю
Одна. Горілиць.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791697
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 14.05.2018
Лиш, змивши сон з лиця водою крижаною
І стрівши в дзеркалі зображення своє,
Я кожен раз питаю - Хто ж переді мною?
Я кожен раз питаю в себе - Хто ж я є?
Та в глибині дзеркал, лиш глибина обману -
Де ліве, праве там. Там правда не живе –
Ти посміхнешся радісно, а в дзеркалі пливе,
Сльозою по щоці, краплина із туману.
В дзеркальнім сріблі сивина густіша,
Ніж у житті. І в нім нема тепла.
Чоловіки й жінки з роками красивіші,
Щоб нам про це не говорили дзеркала́.
Нехай роки за нас за всіх спритніші,
Але ж вони не вкрали те, що доля нам дала.
Не вірте дзеркала́м – ми значно молодіші!
Не вірте – все нам брешуть дзеркала́!
І в дзе́ркала не треба нам питати,
Бо серед інших найважливіших речей,
Про себе правду можна прочитати,
Лиш в погляді закоханих очей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752243
дата надходження 25.09.2017
дата закладки 29.10.2017
Не впади через моє тіло
не поранься об очі мої
я любити тебе уміла
та замало мене самої
і не жди що я все забуду
не чекай що впаду в розпуку
я любила й любити буду
але йду відпускаю руку
не питай мене про причини
їх набралося геть без ліку
я шукала в тобі мужчину
ти в мені не розгледів жінку
і нема в тому щастя любий
я не вмію себе ламати
ця любов нас обох погубить
ти ж не хочеш нічого знати
і тому я тебе благаю
не поранься об очі мої
я ще й досі тебе кохаю
але нас вже давно не двоє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266467
дата надходження 22.06.2011
дата закладки 03.12.2016
[b]КАШТАНИ[/b]
Пора плодів осінніх у пошані –
Із ніжністю завжди беру до рук
Холодну полірованість каштанів,
Що з тихим стуком падають на брук.
Милуйтеся, митці, судіть, естети,
Як гра природи винайти змогла
Маленький глобус дивної планети,
Що на долоню лагідно лягла?
Брунатного, рудого гама гарна –
Гірський рельєф, плато, височина?
А світла зона – шапка криг полярна
Чи, може, океану глибина?
…В зачаття ніч цвіли свічки весільно,
І довго світ зачаяно чекав,
Поки цнотливо зріє дар осінній
В зеленім чистім лоні "їжачка".
Воно ставало затісним потроху,
Із спокою народжувався рух,
Що спричинив "космічну" катастрофу –
"Планета" тихо падає на брук.
[i]Уже не пам'ятаю, коли був написаний вірш. А зараз - хворіють наші каштани... Так шкода.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523663
дата надходження 15.09.2014
дата закладки 16.10.2016
Да что скрывать? Я влюблена.
Теперь дышать не смею ровно.
Безумством Вашим пленена,
Как одержимая. Я словно
Ваша послушница в уме
И как монахиня на людях.
Не придавайте же хуле
И не журите строго, судьи!
Вы повстречались на беду,
Осколки страсти кинув в очи.
Я Вас звала в своем бреду,
Когда стонала среди ночи.
Когда рвалась в семи потах,
Змеей упруго извивалась,
Истомно я глотала: «Ах!»
И ласке подло предавалась.
Я как послушница в миру,
За рясой Вам не видно нрава.
Но как закат впускает тьму,
Тогда мой стыд имеет право
Задрать подол и до бедра
Порвать в порыве буйном платье,
Овладевает до утра
Мной рукоблудия проклятье.
Булавки падают с волос,
На плечи – локоны, как бремя,
И я шепчу себе под нос,
Когда ласкаюсь, Ваше имя.
Остыла в похоти вина,
Утих мой стан, младые груди.
Да, что скрывать? Я влюблена.
Вы не журите строго, судьи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489889
дата надходження 02.04.2014
дата закладки 16.10.2016
Життя післявоєнних років...
Розруха, голод - все було...
Ти працювала тяжко, поки
Від поту морщилось чоло...
Моя бабусю, Олександро,
Ти все долала, як могла,
В турботах вічних, ти, як завжди,
Сімейний спокій берегла.
Ти виховання дала дітям,
І добрий шлях у майбуття,
Усі одержали освіту
І чесно прожили життя...
Своїх онуків ти любила,
Здається ти для них жила,
В тобі була незламна сила,
І мудрість істинна була...
Я до подробиць пам'ятаю,
Твоїх кімнаток простоту,
Гніздечка ластівок в сараї,
Старих акацій висоту.
Руду корівку-годівницю,
В копиці сіно запашне...
Варення в банках на полицях,
Різноманітне і смачне.
Ти щойно спечені хлібини,
Вкривала в чисті рушники,
І краєм білої хустини
Втирала слізоньки гіркі...
Пішов дідусь з життя раптово,
Тепер твого Петра нема...
Ти не промовила ні слова,
Лиш тихо плакала сама...
І з ліжка більш не піднялася,
Розради не змогла знайти,
Чекала, бідна, свого часу,
Щоб теж у вічність відійти...
Вже так давно, десятки років,
Як в інший світ ти відійшла,
Знайшла бабуся вічний спокій,
На кладовищі, край села.
Простий надгробок і дві дати -
Тобою прожиті літа...
Тебе я буду пам'ятати,
Моя бабуся золота...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651046
дата надходження 12.03.2016
дата закладки 12.03.2016
В думках я часто, наодинці,
Пригадую минулі дні,
Коли в бабусиній хатинці
Було так хороше мені.
А за вікном чи сніг, чи злива,
А в хаті затишок, тепло.
Я по-дитячому щаслива,
Від того,що колись було...
Снують в руках бабусі спиці,
Сніжок кружляє за вікном,
В печі печуться паляниці
І пиріжки із гарбузом.
Я пам'ятаю всі розмови,
Такі душевні почуття,
Прохала я бабусю знову
Розповісти про все життя...
Коли вона, іще дитина,
Чужих вже нянчила дітей,
Босоніж, в ситцевій хустині,
Йшла на город, пасла гусей.
І прокидалась на світанні,
Носила воду, двір мела,
Не мала часу на навчання,
Дитинство в наймах провела...
Батьків своїх не пам'ятала,
З рідні залишилась сестра.
Вона і заміж віддавала
В сімнадцять років за Петра.
Хоч пощастило їй у шлюбі,
Хороший, щирий чоловік,
Хазяїн добрий, серцю любий
І Богом даний їй навік.
Побудували собі хату,
Навколо сад і квітничок,
Уміли добре працювати,
Ростили гарних діточок...
В страшний, голодний тридцять третій
До хати завітав "отряд" ,
В печі знайшли казан із дертю,
Повигрібали все підряд...
В кривавих променях світанок,
У чорнім савані земля...
Що дати діткам на сніданок,
Чим годувати немовля?
Кричала, плакала: " мій синку,
Ковтни хоч крапельку води..."
Всю ніч проплакала дитинка,
На ранок стихла назавжди...
Косили голод і хвороби,
В гарячці донечка лежить...
І п'ятирічну Віру в гробик
Не віддавала положить...
Пережили страшенні роки,
(Мій батько все це пам'ятав) ,
Всі думали, настане спокій,
Та сорок перший вже чекав...
Війна, як чорний крук, ввірвалась,
На фронт пішов її Петро,
Вже як могла,перебивалась,
Бо троє діток вже було...
Вона молила Матір Божу,
Щоб захистила у боях,
Щоб уцілів від куль ворожих,
Відвоював на всіх фронтах.
А в переможнім сорок п'ятім,
Вже бігла за село, на шлях,
Зустріла рідного солдата
Вже при медалях, орденах...
(далі буде...)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647935
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 12.03.2016
До Бога в молитвАх зібралися юрбою
Дощу просити, серед посухи дива.
Та парасольку лиш один приніс з собою…
Це – ВІРА, нездоланна і правдива.
Підкинь дитину вгору, і вона здаля
Регоче від душі, сіяння повна.
Впіймає тато, - впевнене маля…
ДОВІРА це – міцна і безумовна.
До сну збираючись, ми кожну ніч
Живими встать не маєм запоруки.
Будильник ж наставляєм - певна річ…
НАДІЯ це – незримо в серці стука.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420016
дата надходження 21.04.2013
дата закладки 01.01.2016
Стоїть Ілліч у центрі міста
Високий, дужий та міцний.
З граніту ліплений, не з тіста
Та тільки поглядом сумний.
Нема йому ніде розради,
Не чує віршів і пісень.
Він пам’ятає всі паради,
Що йшли по сто разів на день.
Як люди несли йому квіти,
Великі “красні” прапори.
І піонери – добрі діти
Здіймали руки догори.
Хранили, берегли солдати
Такі високі, як дуби.
Тепер один мусить стояти,
Ще й в очі гадять голуби.
Плюють паскудники на плечі,
Сміються наче з Ілліча.
Нема дорослих і малечі –
Ніхто його не поміча.
А колись було їх багато,
Любить клялися на віки.
Лиш раз на рік убоге свято –
Несуть гвоздики “старики.”
Проводять кволі, тихі марші –
Вождів вшановують своїх.
Але чомусь вони все старші
І з кожним роком менше їх.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391291
дата надходження 10.01.2013
дата закладки 09.05.2013
Звикає народ повільно зникати.
До рабства звикає і гнітючих знущань.
Звикає боятись та тихо мовчати
Під звуки плачу, постійних зітхань.
Звикає в страху, в судомах тремтіти,
Бо вірить в правдивість порожніх казок.
У тюрмах за чесність звикає “сидіти”
Й за правду вмирати у муках в СІЗО.
Звикає на тілі синці рахувати,
Від гумових палиць і гумових куль.
На вулицях міста в жебрацтві стрічати
Калік-інвалідів, на трасах дівуль.
Звикає до Бога за гроші молитись,
Лягаючи спати – чекати гостей.
Звикає в горілці щоденно топитись,
У випарах спирту душити дітей.
Звикає до мови чужої у хаті,
Якою говорять прийдешні пани.
Дивитись як землі родючі й багаті
Дають не врожай, а лише бур’яни.
Звикає платити за власну освіту,
За докторський ступінь і вчені звання.
А потім з торбами ходити по світу,
Забувши науки, згубивши знання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423565
дата надходження 08.05.2013
дата закладки 08.05.2013
Ти – скіф-степовик у лев’ячій шкурі.
Ти – русич великий, боронитель Русі.
Незламний, як меч, по своїй натурі,
Тебе шанували і боялись усі.
Ти – вільний козак, як вітер нестримний
Землею пронісся, та зброї не склав.
Немов характерник, неначе причинний
По сто разів падав та завжди вставав.
Ти – хижий повстанець з Холодного Яру,
Ти вийшов героєм з-під знищених Крут.
Пройшов крізь вогні Маківки й Базару,
Повстав у Карпатах не сте́рпівши пут.
Пройшов всі катівні і холод Сибіру,
Ти вижив у голод без хліба й води.
Не втратив надію, лиш зміцнював віру,
Як спогад лишились на тілі сліди.
Ти знищив нацизм разом з комунізмом
І волю здобув під гімн бойовий.
Чоло порубцьоване кривавим трагізмом.
Ти є Українець – ти вічно живий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423089
дата надходження 06.05.2013
дата закладки 08.05.2013
Поїхали з села браття –
Копати криниці,
Усі родом з Прикарпаття –
До Москви-столиці.
І робота закипіла –
До праці ж охочі,
Шуфля ніжно задзвеніла
Від ранку до ночі.
Працювали десь півроку
У краю чужому.
Все зробили там нівроку –
Вже й пора додому.
З ними гарно розплатились,
Віддячили щиро,
В очі тепло подивились
– Їдьте хлопці з миром.
І хлопаки без роздуму,
Зібрались з розгону.
Подивились руську Думу
Та площу Червону.
Трохи містом поснували,
Обновили одяг.
На вокзал попрямували –
Чекати на потяг.
Уявляли вже родину,
Аж серця бриніли.
Поки ждали ту годину –
Добре зголодніли.
Жага їжі наростала
І приливи слини.
Мали хлопці кусень сала
І дві цибулини.
Між собою поділились,
Цибульку дістали.
Щиро Богу помолились
Й споживати стали.
Поразу лише вкусили –
Підходить мужчина.
Свій сніданок припинили –
Вагома причина.
Видно зразу – нещасливий,
Має якесь лихо.
Підсів збоку несміливо
І промовив тихо.
– Ви рєбята ізвінітє,
Што я вас падслушал.
Прашу, салам угастітє –
Я трі дня нє кушал.
Хлопці враз перемінились,
Як влітку погода.
Але салом поділились,
Їм свого не шкода.
– Їжте дядьку! – проказали,
Навіть якось разом.
– Ви нас щедро годували
Нафтою і газом.
Але той не знав їх мови,
Тай навіть не слухав.
Уникав чомусь розмови,
Лиш тріщали вуха.
Наминав те біле сало,
Як в голодні роки.
Ще й напевно було мало,
Бо дивився в боки.
Але раптом все змінилось –
Перестав журитись.
Щось у ньому надломилось –
Враз почав душитись.
Слина потекла цівками,
Руки стали сині.
Хлопці його кулаками
Гупали по спині.
Води лили, відливали –
Усе солідарно.
Як могли, так рятували –
Але все намарно.
Усміхнувся злим оскалом
Та чому не знаю.
Удавився москаль салом
Й полетів до Раю.
Ну а браття, що зробили?
Враз сумки на плечі,
Щоб себе там не згубили
Вдалися до втечі.
Помогли – ну, що тут скажеш.
Так кожен повинен.
Але потім, як докажеш,
Що ти є невинен?
П.С. Засновано на реальних подіях.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408769
дата надходження 13.03.2013
дата закладки 08.05.2013