На гілку високу залізла мурашка й заслухалась, як
співала там пташка.
«Дзвени, добра пісне! Дзвени, не стихай!» - просила
мурашка. Той спів чарував.
Ой дзвінко ж і ніжно дзвенів голосочок… Заслухався
весь зелений гайочок. Притихли дерева й над квітами
бджоли, бо пісні від роду не чули такої. І річка при -
мовкла й струмок прислухався, а потім побіг ще мер-
щій … і сміявся.
Від того у пісні, мов виросли крила, розсипалась в
гаю - і в небо злетіла. Між хмар політала, там сили
набралась й знов дзвоном веселим в гаю розсипалась.
Сиділа мурашка, а пісня лунала. Ті звуки чарівні у
себе ввібрала. Вже й пташки не чути, лиш бджоли бри-
ніли. В малої мурашки прибавилось сили.
Тому й працьовиті маленькі мурахи, по крапельці ща-
стя ж уміють збирати.
І кожному добре у світі живеться, як музика щастя
торкається серця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=924878
дата надходження 12.09.2021
дата закладки 12.09.2021
Спокойно из жизни уйти не удастся.
Судьба проверяет на прочность меня.
Ко мне постучала: « Таисия, здравствуй!
Нужна твоя помощь. Седлай ка коня»!
Вконец распоясался вирус хворобы.
Злодея не могут ничем укротить.
Нужны миротворцы в одном лице оба:
Поэт и психолог, чтоб мир возвратить.
Бесовский наш мир уже съехал с катушек.
Нуждается в кадрах планета Земля.
И люди устали политиков слушать.
Общенье с народом начнётся с нуля.
Верните народу долги по сберкнижкам.
Ведь это «заначка» для них в «чёрный день».
Состарились прежние наши мальчишки.
А все их «заначки» упрятаны в тень.
Был раньше «глашатай» - поэт Маяковский.
Он волком вгрызался в бюрократизм.
С небес призовём Светлый Образ Отцовский!
Пускай на Земле САМ Всевышний рулит!
21. 07. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920206
дата надходження 22.07.2021
дата закладки 06.08.2021
Маленька дівчинка Іванна
У школі вже Буквар вивчала,
Взяла газету на дивані
І тихо по складах читала.
Тут першокласниці неясно:
У-крав-тодор - не зрозуміло.
Таке велике слово класне –
Дізнатись більше закортіло:
-Дивись, матусю, ось Тодор,
А що украв - не написали,
А красти - це ганьба й позор,
Таке у школі нам казали.
-Це слово,- каже мама Люда,-
Його придумали не Боги,
“Укравтодор” - це такі люди,
Які в нас дбають за дороги.
Вони так гарно розписали
Свою роботу для народу,
Та скрізь вибоїни дістали
І водіїв, і пішоходів.
У Міністерствах - там не бачать:
Яка б пора в нас не настала,
Асфальт, пісок і щебінь, наче,
Корова язиком злизала.
Відкрити кримінальні справи –
Хто тільки в нас за це не брався:
Який Тодор, де й скільки вкрали –
Про це ніхто ще не дізнався!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921337
дата надходження 04.08.2021
дата закладки 05.08.2021
Найдём весёленький сюжет.
Прославим лето, друг поэт!
Но жаль! Короткое оно.
Откроем в райский мир окно!
Та дача – в стиле рококо.
В реке – парное молоко.
Хозяйка дачи босиком.
Веранда – с мраморным столом
Плавсредство – сказочный челнок.
Удачный выдался денёк!
Дымок и пламя над костром.
На фотках – «девушки с веслом»…
Дождались лета мы уже.
Когда комфортно в неглиже.
Прикрылись «фиговым листком».
Мы здесь нашли и кров, и дом.
В разгаре лето! Торопись!
Зима придёт – тогда ленись.
Челнок стремительно летит…
И разыгрался аппетит…
Когда наполнен мой бокал,
Звучит ОСОБЕННО вокал…
Исполнил хор, что шло на ум…
Все оценили наш ТРИУМФ!
01. 07. 2021.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921093
дата надходження 01.08.2021
дата закладки 05.08.2021
Часто мне говорят: повезло и не надо учить,
У тебя (повезло!) муж домашний, спокойный и робкий...
Отвечаю: нужны просто разные, в общем, ключи -
Ведь у каждого уйма нехилых своих заморочек...
Не помогут советы тому, кто не хочет менять,
Хоть с заумным психологом тысячу раз переспите,
А, вернувшись, на старые станете грабли опять,
Потому, что нутро вам нашепчет: скорей наступите...
По сему, я советую: всем проследить за собой,
Свои вспышки и лень... надо видеть чужими глазами...
А потом... постарайтесь создать свой душевный покой,
Чтобы всем было классно, уютно и здорово с вами...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909534
дата надходження 30.03.2021
дата закладки 01.04.2021
[i]На нестримнім вітрові шаленім
Шерхне дощ… в крижину все скував,
Не дає зимі законних прав –
Все жбурляє з неба льоду жмені…[/i]
Б’ється серце знічено у мене
Від терпких, невиплаканих сліз –
Плакати не буду – навідріз…
У сльозах замерзлих - тільки клени.
[i]Всі сніжинки-лялечки різьблені
Гинули, утоптані в багно –
Тож почну життю радіти знов.
А тебе вже видихну з легенів…[/i]
Я засію душу безтілесну
ароматом щастя й дивних трав.
Пройде дощ, що кригою скував –
І настануть знов квітучі весни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898245
дата надходження 15.12.2020
дата закладки 15.12.2020
[b] [i] У п’янкому цвіті матіоли,
Хміль і спрага жадібних цілунків.
Ти сказав: з дружиною розколи…
Маскував «розривом всіх стосунків».
Розплело кохання візерунки –
Не боялось осуду сторонніх.
Билось серце почуттями лунко,
А у спину – зраджені прокльони.
Зараз пригадаю – кров холоне…
Поступово я все зрозуміла,
Що назовсім ти піти не згоден,
А коханкою – мені несила.
Сльози серце краяли-юшили:
- Йди вже до своєї половини!
Так сказала – й серце відпустила.
Согрішила… Каюсь… Вирок – «Винна!»
Хоч трикутник той навіки знищений.
Б’ється запізніле каяття…
В трьох серцях навік – глибока тріщина –
Зарубцює якось це життя,
почуття порвавши на дрантя́?
Шлюбні пута, так для тебе остогидлі,
Кажеш, що до неї - співчуття?
- Іди геть...
Не хочу слухати... Набридло!
…І пішло кохання в небуття. [/i][/b]
Фото- інтернет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886019
дата надходження 15.08.2020
дата закладки 16.08.2020
Сьогодні бачила дитину, як веселку.
Уява дужа, Всесвіти будує!
Себе вбачає феєю в люстерку!
І поміж листя сонця луч цілує.
І ніби марить паралельним світом ,
І ніби зорі квітнуть її крила,
І хтось говорить:"Трішечки з привітом".
Хтось зрозуміє : "Янгола зустріла"!
Ото і я коли маленька була,
На світ дивилась гранями кришталю,
А виросла, уявний світ забула,
Але ві сні чарівним світом марю.
Я потруїла фей і ляприконів,
Я розігнала всіх одинорогів,
Супротив чар, драконів і законів,
Творю світ монохромних монологів...
Оксана Самохліб 2020р. @Kseni Berkeli
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884781
дата надходження 02.08.2020
дата закладки 08.08.2020
Кіт на сонечку сидів,
свої лапки гарні грів.
Лапка - раз, і лапка - два,
потім грілась голова.
Лапка - три, і ще й чотири,
вушка грітись захотіли.
Потім спинку котик грів,
з нами гратись захотів.
Як награвся з нами котик,
грів на сонечку животик.
Ой набігався ж він з ранку...
З'їсть ковбаску і сметанку.
Котик наш маленький ще,
як поїсть, то підросте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872295
дата надходження 16.04.2020
дата закладки 16.04.2020
В час, коли біда прийшла
до всіх людей одночасно
і в карантин сидимо по домівках
хочеться радіти кожному дню.
Я дякую тобі, прийдешній день,
За те, що у хмаринок сині очі,
Що ранок променистих теревень
Несе тепло із кавою охоче.
Що свистом шпак зове мене ізнов
І бруньки груш чіпають підвіконня.
У гості вітер крізь вікно зайшов
А квіти позіхають ізпросоння.
Виблискує бурштинова смола
На сливах, що вмивають білі личка.
У пуп’янках заплуталась бджола,
Під вишнями розпушилась травичка.
Від щастя застрягають десь слова.
Стою, дивлюсь, торкаючись фіранок.
У душу ллється ніжність вікова.
Я дякую, що в мене є цей ранок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870949
дата надходження 06.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Кохаю!
Ти загубився десь у лоні дня,
А я тебе чекаю,так слухняно...
Смакую каву щойно із горня,
І думаю про тебе,мій коханий!
І кожною хвилиною до мрій,
Літаю небосхилом наче пташка...
З тобою і без тебе,але ж мій,
І як би вже не було мені важко...
Люблю тебе!Кохаю!Знай про це!
На відстані зігрій мої долоні...
Бо ти і я, це замкнуте кільце,
Це віри та надії світлий промінь.
31 03 2020 р
Виктория Г(Р)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870775
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 06.04.2020
Торкаюсь ніжно думкою. Чи маю право?
Це все одно, що доганяти вітер,
Але квітнева сонячна душі оправа
Малює райдугу в моєму світі.
Торкаюсь думкою, немов блакиті неба.
Яке ж було б кохання поміж нами?
Вночі я бачу, бачу сни лише про тебе,
Що встелені яскравими зірками.
Чому ж всі мрії розпливаються хмаринно?
Дощем незрячим сиплються бажання.
Торкаюсь ніжно думкою - увись я лину,
Літають роєм всі мої вагання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870270
дата надходження 01.04.2020
дата закладки 05.04.2020
Їду зранку на роботу.
Небо сонячне і спів
Пташечок веселих чути.
День погожий із всіх днів.
Хоч сезонна алергія
В мене кожної весни.
Та приятелі: "Здоров будь"
Реагують на "апчхи".
Я завжди кажу: "Спасибі",
А сьогодні остовпів,
Бо як рявкнули гуртом всі:
"Чом ти вдома не сидів?!!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868214
дата надходження 16.03.2020
дата закладки 05.04.2020
Земляне! Кончайте по - варварски жить!
Мы все убедились - пророчества сбылись.
Сидим в заточенье, фортуну, кляня.
Упрямые люди, чего мы добились?
Устала от злобы Планета Земля.
Теперь пожинаем плоды безразличия.
Нещадно рубили массивы лесов.
Земные богатства, не зная приличия,
Не мерили даже на чаше весов.
Погрязли в сомнительных тех пирамидах,
Надеясь урвать дармовой капитал.
Забыли беспомощных всех инвалидов,
Всех тех, кто на фронте Победу ковал.
Не может Планета простить равнодушия.
Общенье людей заменил интернет.
И Маму, и Бабушку - некому слушать.
Ребёнка ласкает мультяшный субъект…
Развязаны войны - страдают народы.
В огне полыхает Планета Земля.
И вместо желанной реальной свободы
Сидим в заточенье, на небо глядя…
Беспечные люди - за войны в ответе.
Единства народов не можем достичь.
С небес посылают сигналы Планете!
ЗЕМЛЯНЕ! КОНЧАЙТЕ ПО - ВАРВАРСКИ ЖИТЬ!
Давайте же, ЛЮДИ! Упрямы не будем,
К богатствам Земли - сократим аппетит.
И если ЕДИНСТВА и МИРА добудем,
Планету спасём! И Господь нас простит!
04. 04. 2020. Мой рисунок - «На орбите»
(тушь, перо, ватман)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870770
дата надходження 05.04.2020
дата закладки 05.04.2020
Бог старався. Гарно ж так виходить...
Він сказав:"Лети..." й благословив.
Землю, горошиночку маленьку, з радістю у Все-
світ відпустив.
І милується щодня її красою. Тут багато є
приємних див. А щоб весело було, над нею в си-
нім небі сонце засвітив.
І раділи люди і тварини, і травинка кожна,
й деревце. І до світла ясного тягнулись, дяку-
ючи Богові за це.
А Земля-красуня розцвітала. Тішив зір та
душу її цвіт. І родила щедро. Дарувала кожному
за працю його плід.
А плодів смачних було багато. Вистачало їх, ска-
жу, на всіх. То ж жилося весело, бо всюди залу-
нав дзвінкий веселий сміх.
Та недовго. Бо, на жаль, минулось. Чи комусь
замало їсти й пить?.. Все притихло.
Бог дивиться й міркує:"Що із вами, людоньки ро-
бить? Сіяв лиш Добро. Звідки взялося стільки тем-
ного, лихого в світі зла?"
Помолімось. Вірмо. Допоможе Бога Мудрого і
Світлого рука.
І впустімо радість в свої душі. Бо у нас є Той,
Хто боронить.Зникне зло назавжди. Вірмо, люди!
Лиш в Добра є право вічно жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870520
дата надходження 03.04.2020
дата закладки 05.04.2020
«И всё ж не напрасно владеем мы слогом!
Отдать нужно много - коль много дано…
Не быть чтоб в долгу перед Господом Богом. –
Посеем для наших потомков зерно!»
Автор - поэт Колос Николай Леонидович.
Стих «Господа Поэты!»
Я всё стремилась в параллельный мир.
Его искала я в космическом пространстве.
Координаты слала я в эфир.
И даже научилась находиться в трансе.
Вдруг нахожу другой я вариант.
Как оказалось, «далеко ходить не надо».
Друг подсказал, - ценю его талант.
Мир параллельный я нашла со мною рядом.
Поэты Сайта создали свой мир.
Назрела миссия - спасения Планеты.
Всевышний наши мысли освятил.
До сердца каждого их донесут Поэты.
Призвание Поэта - Божий дар.
Талант Поэта исполняет волю Бога.
В сердцах бушует творческий пожар.
Укажет он народам верную дорогу.
31 марта 2020.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870100
дата надходження 31.03.2020
дата закладки 31.03.2020
Я в небесах увидел чудо.
Ведут ступени вверх и вниз.
Реально вижу что повсюду
Есть крыша-купол и карниз.
И фабрика над облаками
Фигуры чудные плетёт
И удивляемся мы с вами
Когда глядим на небосвод.
Мы видим ясную поляну
-Раздолье доброе небес.
Увидим волны и цунами,
То вдруг- непроходимый лес.
И небо всё за облаками,
Могучей кучкою оно.
В ней гром и молнии метали,
Бывает снегом занесло.
Природы фабрика не дремлет,
Свои законы и права.
Гремит, гудит, морозом стелет,
Хотя уже растёт трава.
15.03.2020
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868590
дата надходження 19.03.2020
дата закладки 30.03.2020
Вчителька Нінель Петрівна:
-Ми не будемо читати,
Заспокойтесь, сядьте рівно,
Почнемо фантазувати.
Ось - Дюймовочка у творі,
Було важко її жити…
Вам кінцівку треба скоро
По сучасному зробити.
-Крихітка ця не журилась,-
Випалила швидко Ліна,-
Вона з Ельфом одружилась
І живе тепер в Берліні.
-Часто снились їй хороми,-
Версію озвучив Слава,-
Випила наперсток рому,
Зрозуміла: Кріт - красава!
Тепер в норах там салони,
Казино своє відкрили,
Стриптиз-бар, де на пілоні
Всякі миші тупорилі.
Розвивалась думка в Гані:
-Могли бути всі щасливі,
Женихи всі непогані,
Просто Дюйма вередлива.
Молода була, дурненька,
І витала десь у хмарах,
Вийшла б заміж за Жабенка –
То була б вже на Канарах.
Ельф на Дюймі оженився,
Бо вона була багата,
Як Кріт здох (вина напився) -
Продала зерно і хату.
Підхопилася Ванесса:
-Дівчинці хотілось гратись,
Як купила «Мерседеса» -
Ельфи почали злітатись.
-Бідний муж, - зітхає Лана,-
Хоч Дюймовочка й хороша,
За півроку в ресторанах
Промотає його гроші.
Вчителька дала тут маху,
Починає трохи злитись –
Їй фантазії за фахом
Треба ще в дітей повчитись!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869815
дата надходження 29.03.2020
дата закладки 30.03.2020
седлаю коня вороного
Да поеду на нём погулять
Возле дома красы чернобровой,
Чтобы снова её увидать.
Подойду ,поприветствую нежно,
Комплиментов ей пару скажу
И по нашей земле безмятежной
Прогуляться со мной предложу.
Ну ,а если она мне откажет
Я скажу ей ,совсем невзначай,
Пусть она меня нынче уважит
Пригласит,ну хотя бы на чай.
Оседлаю коня вороного
Или лучше пройдусь я пешком,
В моём сердце желаний есть много
И одно ,стать твоим женихом.
Где живёт красота несказанная,
Что волнует так сердце моё
И сказать ей :"Моя ты желанная,
Стань моею любимой женой."
Я пришёл чтобы здесь и остаться,
Без тебя не могу просто жить.
Мне бы только тобой миловаться
И всю жизнь беззаветно любить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=863902
дата надходження 06.02.2020
дата закладки 06.02.2020
(Дуэль)
Не стоит унывать, печалиться о смерти.
Ведь сам собой придёт в конце концов кирдык.
Не лучше ль пребывать в домашней круговерти
И на шутливый лад настроить свой язык.
Уныние весьма опасно для здоровья.
Его клеймят, как самый тяжкий из грехов.
Никак не свойственно поэту хладнокровие.
Он с пылким сердцем призовёт мечту-любовь.
Потухший было взгляд, внезапно просветлеет.
Преобразится его рыцарский запал.
Лишь «тот, кто песню петь и слушать не умеет» -
Тот не готов достойно встретить свой финал.
Научимся ловить счастливые моменты.
Того, кто рядышком - улыбкой наградим.
«Давайте говорить друг другу комплименты».
Любовью спаянный союз - непобедим!
23. 01. 2020.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862290
дата надходження 23.01.2020
дата закладки 29.01.2020
-Що за біле таке диво
Увесь світ заполонило?
Лиш поріг переступив
І в снігу ся утопив.
І стрибає по сніжку
Котик в білім кожушку.
Ледве втік він...дивина!
Мокрі лапки і спина.
- Ні, не хочу я стрибати,
Краще на печі поспати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862553
дата надходження 25.01.2020
дата закладки 28.01.2020
Снимали шляпы перед этой женщиной,
Бросали на пол все цветы земли,
А ей бы жить без пресловутой трещины,
А ей бы... эх, Наташа... Натали...
Красивая и сильная, упрямая,
О, женщина... а годы пронеслись...
Но до сих пор танцует она с Ямою,
А ей бы... эх, Наташа... Натали...
И, вроде, всё понятно и читаемо,
В глазах и жестах, в музыке... вдали
Всё призрачно... явилось и растаяло,
А ей бы... эх, Наташа... Натали...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862788
дата надходження 27.01.2020
дата закладки 28.01.2020
-Дівчино,- Микола каже,-
Хочу дещо вам сказати:
-Вашій мамі не потрібний
Зять моторний і багатий?
На це місце пропоную
Я свою кандидатуру:
Оцініть анфас і профіль,
Атлетичну всю фігуру.
Мама буде дуже рада
Отакому подарунку,
Сама доля веде в хату
Зятя вищого ґатунку!
Дівчина - ще та зараза,
Телефончик попросила,
Все прикинула відразу
І Миколі пояснила:
-Щодо зятя, я і мама
Стільки клопоту зазнали:
Ми ще першого Абрама
До кінця не доконали.
А ви так собі - нічого!
Телефон запам’ятаю,
Догриземо тільки того –
Я вас зразу розшукаю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862507
дата надходження 25.01.2020
дата закладки 28.01.2020
Десь зовсім забарилася зима.
З дороги, певно, збилася в туманах
А може тихи-тихо, крадькома
Чаїться між будинками, в каштанах.
У сонне зазираючи вікно
Шукає радість, вогники-усмішки.
Чекає щоб святковості зерно
Ще проросло хоч зовсім-зовсім трішки.
А ми все супимося, нам все не до свят,
Гірчинка у словах, не в шоколаді.
Подібні до старих, покинутих санчат,
Ми снігу більше ніж малята раді.
Все журимося... нам же невтямки,
Бо це туга маленької дитини,
Що в кожному живе, її думки
Заплуталися в років павутині.
Ні, забарилась зовсім не зима,
То віра у дива заплуталась в туманах.
Не снігу, радості в очах нема.
Дитячі душі у дорослості кайданах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858690
дата надходження 21.12.2019
дата закладки 21.12.2019
Як пишно розквітатиме весна в вінку,
Протягне сонячний світанок руки.
Поклич мене, зіллємось разом у танку,
Звучатимуть в серцях любові звуки.
Як прийде білий день у радості й журбі,
Із ласкою від лагідного літа,
Поклич мене скоріш, я вийду із юрби,
Мов райдуга засяю розмаїттям.
Як завітає вечір в сірому плащі,
Стихатиме потроху денний гомін,
І повні вражень, почуттів палких ковші,
Поклич мене в осінній щастя пломінь.
Як приблукає таємничо-стигла ніч,
І темінню прикриє всі принади.
Мене тихенько в зиму споминів поклич,
Збиратимем сніжинок міріади.
До тебе прибіжу, скоріш мене поклич...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858664
дата надходження 21.12.2019
дата закладки 21.12.2019
Не сотвори себе кумира
И никого не ставь в пример -
Ты уникален в этом мире
Среди людей, эпох и вер.
Чужих успехов ты не трогай,
И что тебе чужой прокол?
Шагай единственной дорогой -
Никто по ней ещё не шёл.
Ищи свои приоритеты,
Свой жизни смысл, свою любовь.
И помни - общие рецепты
Унифицируют рабов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858480
дата надходження 19.12.2019
дата закладки 19.12.2019
Звучала мелодія жовтого саду,
Забутою радістю серце торкала.
Чаруюча музика листопаду
Із давньої казки вальсом злітала.
Розмитими фарбами пух позолоти
Спускався неспішно на килим землі.
У гавані тихій сонно-дрімоти
Легесенько вітер крутив кораблі.
Мелодія в душу перлинно лягала
(Повітря, ціловане сонцем бринить).
І холод, і грози сном пеленала
Щоб листяний вальс ще продовжить на мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853848
дата надходження 06.11.2019
дата закладки 07.11.2019
...а женщина рисует сказки
Из прошлого, да "на потом",
Уже давно смешала краски -
Осталось дело за холстом...
В её глазах блестят слезинки
От счастья или от тоски -
Давно не виделись... морщинки
И с проседью его виски...
Так далеки... и нереально
Ей прикоснуться невзначай...
Знакомый холод женской спальни,
Малиновый остывший чай...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853838
дата надходження 06.11.2019
дата закладки 06.11.2019
Для мужа стимул - женская улыбка.
Дороже всех наград на белом свете.
И не нужна им «Золотая рыбка».
Ромэо всё отдаст своей Джульетте.
Улыбка вдохновит на подвиг мужа!
Согласен даже вымыть он посуду.
А если ливень, под ногами лужа –
То на руках нести тебя я буду…
На всё готов мужчина за улыбку.
Пусть это жёны ясно понимают.
И самая нелепая ошибка,
Когда в семье улыбка исчезает.
Улыбка - это уникальный Божий дар!
Пускай сияет словно медный самовар.
30. 10. 2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853138
дата надходження 30.10.2019
дата закладки 06.11.2019
Пройшла весна, за нею літо. Осінь...
А хтось казав, що "будемо саджати".
Ніхто там не покараний і досі,
По кому вже п'ять років плачуть ґрати.
"Нові" із попередниками разом
"Зробили нас", а тим дали посади,
І ця давно набридла всім зараза
З триумфом увійшла тепер до Ради.
Змінили колір, гасла ж залишили.
Той самий "курс". "ЄеС, Європа, НАТО..."
З усіх ток-шоу, радіо щосили
Зомбують далі наш безмізкий натовп,
Що нас "чекають" десь "відкриті двері",
Про МВФ, що є "великим другом",
І що тарифи - то не до прем'єра,
А економте, челядь недолуга!
Якби ж до влади справжніх патріотів -
Яку країну справити могли б ми!
...Тікають люди в пошуках роботи,
Та як втекти з цієї парадигми...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=851653
дата надходження 16.10.2019
дата закладки 20.10.2019
Жовтою айстрою сонце у небі цвіте.
Вересневий купаж-аромат на порозі.
І життя набирає звичний осені темп,
Інкрустація дивна чекає за рогом.
У реєстрі осіннім - чорнобривців парад
І жоржинне жабо, хризантем криноліни.
І кизилу підсвітка прикрашає наш сад,
Ще й ожинне намисто схилилось уклінно.
Перезрілість плодів з кракелюровим шармом,
Груш бурштинність і яблук рубіни.
А на небі розкішні шифонові барви,
Серед них журавлині польоти у клині.
І ще теплим крилом пригортає нас осінь.
Час для роздумів, час для натхнення приходить.
У небесну уважно вдивляємось просинь,
Підбираєм ключі до осіннього коду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847094
дата надходження 04.09.2019
дата закладки 04.09.2019
В п’ятикласника Матвійка
Додалося враз мороки:
Вдома всівся, щоб зробити
З української уроки.
Учень думав аж до ночі,
Вже й не тямив, хотів спати…
Як професії жіночі
По сучасному писати?
В школі дівчинка - школярка,
А на фермі - там доярка,
В інституті - інститутка,
Секретар - то секретутка.
Якщо в класі учениці,
То учать їх вчителиці…
Щось не так. Митець - мисткиня.
Жінка – вчитель? Вчителиня!
Ось павук - то павучиха,
А як завуч? Завучиха,
(Вона - мамина свекруха),
А директор? Директруха.
Шиє швачка, всякий знає,
Прибирає санітарка,
В брата хімію читає,
Як же правильно? Хімарка!
В мами теж немає клепки,
Бо не може підказати:
Нардепиня, чи нардепка?
Як же вірно написати?
Там сидять професорині
В Міністерстві, як на дачі,
Тих проєктів наробили,
Що школярик ледь не плаче.
Бо вже збило з пантелику
Слово те «політикиня»,
Помилку зробив велику,
Написав: «Вони всі - свині!»
-Накрутили таке в мові,
А ти, хлопче, розбирайся!
Навіть тато вже не каже:
-Йди на вулицю, пограйся…
Бідні діти не встигають,
Нових правил ще не знають,
І не дивно, що Матвійку
Вліплять знову жирну двійку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846072
дата надходження 25.08.2019
дата закладки 31.08.2019
Незабутністю дихає день у миттєвості кожній…
Пахне літом весь світ, аж за обрій розносячи смак.
Мов добрій знайомій, усміхнувся мені подорожній
З видноколу років - непідробно і людяно так.
Й подивована думка вплелася у щиру розмову,
Відкриттями світів розлилась незнайома душа…
Й ти чомусь відчуваєш, що пташка співатиме знову
В розквітлому гіллі душі словами нового вірша.
Диво в зливі стрімкій, прохолодній такій, соковитій,
Що неждано вплелася в діалоги промовлених фраз,
І смарагдовий безмір, немов на долоні розлитий,
Заяснів між грози в кольорах веселкових прикрас.
Дощ шумів у крислатих верхів’ях здивованих вишень,
Водоспадом стрибаючи з даху на сходи порогу…
І вже чуєш, як день у душі твоїй радістю пише
Ту миттєвість, в якій тішиш серце присутністю Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846688
дата надходження 31.08.2019
дата закладки 31.08.2019
ВІРШІ ЯК ЛЮДИ МАЮТЬ ДОЛІ,
Є І ВЕСЕЛІ ,І СУМНІ,
СВОБОДНІ,НАЧЕ ВІТЕР В ПОЛІ,
ТАКІ ЩО НЕ ЗГОРЯТЬ В ОГНІ.
ТАКІ ЩО ДОБРУ СЛАВУ МАЮТЬ,
ВОНИ ДЛЯ СЕРЦЯ,ДЛЯ ДУШІ-
ЇХ З ЗАДОВОЛЕННЯМ ЧИТАЮТЬ.
АЛЕ НЕЩАСНІ Є ВІРШІ.
НЕ НАРОДИВШИСЬ ПОМИРАЮТЬ,
АБО В ШУХЛЯДАХ ДЕСЬ ЛЕЖАТЬ
ЗАБУТІ.ЧИ ЧОГОСЬ ЧЕКАЮТЬ,
НАДІЮ МАЮТЬ ЩО ЗЛЕТЯТЬ.
А Є НАРОДЖЕНІ З КРИЛАМИ
ГОТОВІ ЗРАЗУ У ПОЛІТ,
ВОНИ В ЖИТТІ СТАЮТЬ ПІСНЯМИ
І ЗНАЄ ЇХ,І ЛЮБИТЬ СВІТ.
ВІРШІ ЯК ЛЮДИ-МАЮТЬ ДОЛІ.
І В КОЖНОГО СВОЄ ЖИТТЯ
КОТРОГОСЬ ЛЮБЛЯТЬ ВСІ ,ДО БОЛІ,
А ІНШИЙ ЗРАЗУ НА СМІТТЯ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846522
дата надходження 29.08.2019
дата закладки 31.08.2019
Лікар Яну у рецепті
Не забувся прописати:
«Чистої води два літри
За день треба випивати».
-Я вже пробував, не можу
Рідину насильно пхати,,,
Гаркнув лікар: -Ви повинні
Самі вихід тут шукати!
Через місяць Ян приходить:
-Лікарю, вдалось з водою,
Бо цей спосіб не підводить
І я справився з собою.
Звечора стакан горілки
Одним залпом випиваю,
Заїдаю оселедцем
І відразу спать лягаю.
А вже зранку організм мій
Сам цю воду вимагає:
До півдня моя утроба
Цих два літри поглинає.
Метод вірний і надійний,
Тут нема вже що казати,
Можете тепер всім хворим
У рецепт його писати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845078
дата надходження 15.08.2019
дата закладки 19.08.2019
Зачем нам нужен этот мир,
Что уважает только силу,
Где вас хотят поднять на вилы
За то, что гнев не ваш кумир?
Зачем возведены в почет
Обида и нетолерантность?
Зачем как стадо и как данность
Толпа в заклание идет?
Зачем живущих на земле
Мы принялись делить на кланы?
И почему всем правят "мани"-
Все куплено: и газ, и лес...
Взгляните же на Божьих чад:
"... И залиты их руки кровью..."
Им сложно воспылать любовью,
Им проще всех нас ввергнуть в Ад.
Зачем блуждаем мы во тьме
И счастливы от заблуждений?
Не трогает нас боль прозрений
И Божий первозданный свет.
Зачем нам нужен этот мир?!
13.03.15
Иллюстрация из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566318
дата надходження 13.03.2015
дата закладки 19.08.2019
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.
Щоб на старенькому човені
Легко на світлій воді.
Щоб у липневій у повені
Було сутужно біді…
Всьому лихому – незатишно,
Підлому, заздрому – теж…
Далі від злої ненависті
В плавнях людських безбереж…
Хочеться світла – а на тобі! –
Грузни у вогкість земну…
Лиш не здригнися при катові,
Пісню завівши сумну.
Слово зронивши зневажливе,
Думку згубивши ясну –
Так, наче болістю вражений
Місяць у ніч потонув.
Бачиш, зелена дібровонька,
З урвища пнесь до узвиш…
Чи ж то про вовка промовонька –
Цей мій розбурханий вірш?!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845403
дата надходження 18.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Пастуше, всі твої баранчики
розбіглись небом - хто куди...
Палає місто помаранчево,
фата-морганить без води:
чорти в розетки пхають пальчики.
Стрибає пульс. Танцюють зайчики.
Пливуть трамваї крізь меди...
Застигло сонце поцукроване,
немов бджола у бурштині.
І перехожий, поцілований
теплом у тім'я, мов у сні,
асфальту твердь не відчуваючи,
примарну чуючи трубу,
лежить, немов відпочиваючий
на білім пляжі Малібу.
Фіксує, хоч уже не дивиться:
1. Шалена спека. Серпень. Сіль.
2. Солдатик в натовпі на милицях.
3. " Пивна" , MacDonalds, "Кури - гриль".
4. Ліхтарний стовп, "підлитий" песиком.
5. Засмаглі литки пишних краль.
6. Політ бджоли над м'ятим персиком.
7. "Швидка", що спізниться, на жаль...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746389
дата надходження 16.08.2017
дата закладки 18.08.2019
Рясніють яблука в саду, теплом налиті.
І груші соком налились, схилили віти.
Під тином терен в колючках... Розчервонівся.
А біля нього виноград в'юнкий повився.
Радів той терен:"Он які! Вас доглядають.
Приємно бачити, як всі про вас тут дбають.
А я росту собі один, тин підпираю.
Уваги ні від кого я не мав й не маю.
Щоправда, і мене зірвуть, якщо потреба.
Важливо кожному, щоб він комусь був треба."
А нам навчитися б радіть всім в того терна.
Мабуть, для цього й сіяв Бог ті добрі зерна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845348
дата надходження 17.08.2019
дата закладки 18.08.2019
Так, бывало, отмечали славный праздник ВДВ!
В небе, в море и на суше!
Было весело в Семье!
Городок приморский встретил –
Хлебом- солью и волной.
Нас целует тёплый ветер.
Здесь семейный дом родной.
Распростёр свои объятия
Нам любимый городок.
Принял родственную братию
Белоснежный катерок.
Маневрирует красиво
Наш знакомый капитан.
Волны плещутся игриво.
Брызжет радужный фонтан.
С замиранием сердечным
Мы несёмся по волнам.
Этот путь казался млечным.
И небесным - океан.
Важный праздник отмечаем –
День Рожденья ВДВ.
Чьи - то головы мелькают:
Два десантника в семье.
Всем романтика присуща.
Вся семья, где стар и мал
Удивляет, как искусно
Каждый плавал и нырял.
Явно слышан гул мотора…
Виден в воздухе десант.
То небесная контора –
Шлёт друзей и провиант!
По традиции тельняшки
И береты много лет…
Поздравленья! Обнимашки!
Приглашенья на обед.
Слава в воздухе витает!
Славен мужеством наш род!
ВДВ всех восхищает!
Даже правнук открыл рот!
Смена юная растёт!
2 августа 2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843690
дата надходження 01.08.2019
дата закладки 03.08.2019
Що ж...
Ось атрибути Літа Моєї Печалі:
ніч за вікном. І кружка з холодним чаєм.
Повна відсутність "вхідних". Острови. І липи.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Де
кількість трикрапок росте аномально швидко.
Втім, як і кількість словес - мабуть зайвих. Чітко -
лінія вуст, вже торкнутись яких - не сміти.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо.
Бо...
Це незворотньо - закінчення Всіх Історій.
Тихо в мій сон на прощання вповзає - море...
Море цілує - і сіль вже з цих вуст не змити.
Здрастуй. Ну здрастуй, Печалі Моєї Літо
( Тихо сказати " не йди "
і затим -
відпустити )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589881
дата надходження 26.06.2015
дата закладки 26.07.2019
Після фільму у Марата
(Хлопчика цікавить все),
То ж питання всі до тата
В голові своїй несе:
-Тату, бідний Робінзончик,
Працював там день при дні,
До людей, як повернувся –
Оженився він, чи ні?
-Оженився,- зітхнув тато,-
З корабля тільки зійшов –
На біду свою, Марате,
Якусь Мері враз знайшов.
І посипались напасті…
То йому тоді дійшло:
Двадцять вісім років щастя
Там на острові було!
Незалежний був там Крузо,
Час від часу щось робив,
Грів на сонці своє пузо,
П’ятниця йому годив…
Нещасливий Робінзончик –
Доля випала така,
Бо на суші жінка й теща
Заклювали мужика!
-Я придумав,- Марат каже,-
Якщо там і справді рай,
Як тебе пиляє мама –
Ти на острів утікай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842512
дата надходження 20.07.2019
дата закладки 21.07.2019
Я вдохновляюсь вновь весною
Её волшебной красотою
И заряжаюсь в позитиве
Когда всё расцветает в мире.
Когда природа, словно сказка,
Нам дарит радость, свет и ласку.
Опять цветы благоухают.
На Сайте, жаль, их не хватает.
Уже и позади дебаты,
Остыли даже компроматы.
Весна взяла свои права,
На газ дешевле всем цена.
Ведь снова избран президент
-Для всех ответственный момент,
Для всех надежды и мечты
На улучшение судьбы...
Мне очень нравится природа.
Всегда. В любое время года.
Мне очень нравится когда
С неё не делают дрова.
Апрель 2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834370
дата надходження 03.05.2019
дата закладки 18.07.2019
«О! муза пламенной сатиры!
Приди на мой призывный клич!»
А. С. Пушкин.
Ну понятно - жара изнуряет
И мешает мечтать на диване.
Уж поэта ничто не прельщает.
Не тревожьте его! Он – в нирване!
У людей возникают вопросы –
Время года, какое же лучше???
То, когда нас приветствуют росы…
И с природой, когда неразлучны.
Не захочется с морем расстаться,
Погружаясь в прохладную воду.
Можно прямо с деревьев питаться –
Наградила их щедро природа.
В гамаке под развесистым клёном,
Опьянённый нектаром душистым,
Сон мгновенно приходит с поклоном.
Укрощает всех самых ершистых.
Только летом - всю ночь до рассвета –
Соблазняют все Музы поэта,
Чтоб в стихах были чары воспеты:
Поцелуи…и что под запретом…
Плод запретный понятно всех слаще.
Созревает под ласковым солнцем.
Но он спрятан в таинственной чаще.
Луч с трудом проникает в оконце.
Эта встреча назначена летом.
Муза ночью приходит к поэту.
Нет прекраснее в жизни сюжета!
Вдохновенье вернулось к рассвету.
Только летом!
29. 06. 2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840338
дата надходження 29.06.2019
дата закладки 29.06.2019
[b]Л[/b] ише забється серце нове
[b]Ю[/b] рлива рождаєся любове,
[b]Б [/b] риниш ти, неначе пульс Землі
[b]О[/b] двічнеє життя! Тобі сонети
[b]В[/b] еликі і малі творять поети.
[b]В[/b] есною, як зашумлять луги,
[b]Р [/b]озмаєм забуяє навкруги,
[b]Я [/b] трити душу журба не буде
[b]Т [/b]и – люби, люби на повні груди!
[b]У[/b] смішкою сонце зустрічай,
[b]Є[/b] мкою буде хай кожна душа!
[b]С[/b] вітло і щедрість серця візьми
[b]В[/b] місти всю любов-доброту в ларець,
[b]І[/b] наше єднання - сильніше пітьми!
[b]Т[/b] и лише повір, що ти є творець!
В.Ф. 10.02.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839850
дата надходження 24.06.2019
дата закладки 25.06.2019
Керують нами, хто як хоче.
То вправо, а то вліво йдем.
Перестрибнем щось, обійдемо,
а десь пролізем, чи впадем.
А світло де? Його не видно.
Хіба лиш блискавки... та грім!
То ж треба відшукать дорогу.
До світла ж треба нам усім!
Нема доріг? Збідніли хати?
О! Скільки світлих є. Нових.
То мабуть нас є забагато.
Не вистачає тут на всіх.
Виходьмо, люди, на дорогу!
Впустімо радість в кожен дім.
Ми мудрим й добрим є народом.
Пора у щасті жити всім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839520
дата надходження 21.06.2019
дата закладки 23.06.2019
Можливо, хтось не любить говорити,
та я б хотів послухати когось,
того, хто може щось нове створити
й ніщо перетворити в щось.
Можливо, хтось не схоче навіть чути
а я б дуже хотів почуть про те,
як в Україні нашій далі жити,
щоб зберегти все добре і святе.
Можливо, хтось не буде це робити,
а я б хотів зробити щось таке,
що допомогло б людям довше жити
й не жаль життя віддати за яке.
Можливо, хтось не буде це й читати,
те що я сам собі тут написав,
але комусь я маю це сказати,
щоб хтось, крім мене, про це також знав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837796
дата надходження 06.06.2019
дата закладки 07.06.2019
Дивиться школярка Міла
Передачу сексуальну,
Від захоплення аж мліла –
Тема дуже актуальна.
Прабабуся теж дивилась:
-Господи, що витворяють!
Ці дівиці безсоромні
Зовсім розуму не мають.
Захисти їх, святий Боже,
Від розпусти й того блуду,
Хіба треба це робити,
Щоб плювалися вслід люди?
-Розкажіть мені, бабусю,
Як раніше розважались?
Де знайшли свого дідуся,
І як сексом ви займались?
-Таких гулянок, як зараз,
Люба внучко, ми не знали,
День при дні всі у колгоспі,
Дуже тяжко працювали.
З твоїм прадідом у клуні
Від свекрухи украдались:
Свитки скинемо і чуні,
І тихесенько кохались.
Там не треба всього вміти,
Всі любились, хто як може…
Кожен рік родились діти,
А щоб секс - то боронь, Боже!
Не було тортів і кексів,
Та була в моралі сила:
Без ніякого я сексу
Десять діток народила!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837663
дата надходження 05.06.2019
дата закладки 06.06.2019
Щоб очі мамині світились щастям,
Щоб усмішка сіяла на вустах,
До неї приїжджайте, діти, вчасно,
Де б не жили ви, і в яких краях.
Бо найдорожча це, звичайно, мама,
Яка подарувала вам життя
І теплих почуттів і ласки гаму,
Відкрила вам дорогу в майбуття.
І не шкодуйте слів подяки неньці,
Вклоніться, діти, низько до землі,
Бо завжди виглядає вас рідненька,
Любов її, мов промінець в імлі.
До мами приїжджайте, діти, вчасно,
Де б не жили ви, і в яких краях,
Щоб очі неньчині світились щастям,
Щоб усмішка сіяла на вустах.
(Від щирого серця вітаю всіх одноклубників з Днем Матері! Любові, поваги Вам від дітей. Будьте здорові і щасливі!)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835316
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 15.05.2019
Кристатий дуб, там лелека,
Гніздечко вистиляє,
До цвинтаря недалеко,
Ой,сумно ж скрипка грає.
…
Та птах, шурхоче в надії,
Та й гляне, все до сходу,
Трима, в думці світлі мрії,
Для нашого народу..
Хай врешті ,всі зрозуміють,
Що це, одна країна,
Встановлювать МИР уміють,
Тож ми, одна родина!
Світліший, є хтось й темніший,
Хоч різні мови має,
Та наш народ розумніший,
Нехай землі не крає!
Вже досить всім воювати,
Від болю плаче скрипка,
В журбі жінка, батько й мати,
Й сирітонька дитинка.
Крайнеба знову лелека,
Летів спішив до сходу,
Дорога, хоч і нелЕгка,
Та людям на угоду.
На щастя, гніздо там звити,
Щоб дружно і охоче
Всі добре, спромоглись жити,
Бож кожен з нас так хоче!
15.05.2019р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835576
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019
Вчителька розповідала
Про сільське тваринне царство,
Як там люди із любов’ю
Доглядають господарство:
-А худоба чує й бачить,
І цінує цю роботу,
Вам завжди добром відплатить
За всю ласку і турботу.
Кожен день корівка вдячна
Молоком всіх пригощає,
Бо господар її смачно
І годує, й напуває.
Тут відмінниця Маруся
Чемно руку підіймає
(У селі була в бабусі,
І в цій справі дещо знає):
-Добровільно всі рогаті
І не думають давати:
Молоко в кози й корови
Треба силою забрати.
Качці, гусці, чи індику
Довго не дають прожити,
Господиня птицю любить,
Якщо нею стіл накритий.
І господар докладає
У хліві зусиль немало,
Бо в кабанчикові бачить
Ковбасу, биточки , сало…
В курки яйця забирає,
Їй не платить - все задаром,
На ягняток поглядає –
Шашлик буде незабаром.
Стало ясно навіть свиням:
Якщо зняти з людей маску,
То навіщо цим тваринам
Ця любов фальшива й ласка?
Вчителька в своєму плані
Все чудово розписала,
А ця капосна Маруся
Отакий урок зірвала!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835581
дата надходження 15.05.2019
дата закладки 15.05.2019
Без символов – ни дня прожить
Мне не дают глаза и уши,
Хотя там нечего ловить,
Внимать, глазеть иль просто слушать.
Что толку, если мой мирок
Организован странным смыслом
И жизнь мою судьба-игрок
Отождествила с коромы́слом.
Она, как маятник Фуко,
Качает неблагополучье.
И жизнь мне кажется рекой
С огромным множеством излучин.
Я всеми фибрами души
Пытался внять элитным сплетням,
Но ретрограды-плохиши
Привили нелюбовь к наследству.
Не согласиться мне с такой
Организацией Вселенной
И лучше уж ЗАУПОКОЙ,
Чем жизнь в утробе этой пены.
Без символов – ни дня узреть
Мне не дают глаза и уши,
Хотя там не на что глазеть,
Внимать иль просто молча слушать.
РЕТРОГРА́Д - Противник прогресса, человек ретроградных взглядов. (Википедия)
(от лат. retrogradi идти назад).
Человек отсталый, стремящийся возвратиться к прежнему порядку вещей; враждебный прогрессу.
Мальчи́ш-Плохи́ш — отрицательный персонаж сказки Аркадия Гайдара «Сказка о Военной тайне, о Мальчише-Кибальчише и его твёрдом слове».
Ма́ятник Фуко́ — маятник, используемый для экспериментальной демонстрации суточного вращения Земли. (Википедия)
29.09.18
Фото из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808293
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 15.05.2019
Мама насіяла квіток багато,
вміє вона їм радіти.
Повниться щастям батьківська хата:
додому приїхали діти!
Мальви розкрили пелюсточки ніжні,
пахне любисток та м'ята.
Повниться щастям батьківська хата,
є радість у мами і в тата.
Сонячно квітнуть уже чорнобривці,
і паничі вгору в'ються.
Повниться щастям батьківська хата,
бо ж внуки так дзвінко сміються!
Туляться личком до мами і тата.
Ой, які ж ніжні та милі...
Повниться щастям батьківська хата,
бо там, де є цвіт цей... Щасливі!
Мама насіяла квіток багато,
є матіола й троянди.
Дуже тут гарно квітнуть жоржини.
Я хочу - хай буде так завжди.
Хай веселиться у квітах хатина,
добре тут в будні і в свята.
Любить й шанує квітка-дитина
рідне́ньких матусю і тата!
Мама насіяла квіток багато,
вміє вона їм радіти.
Повниться щастям батьківська хата:
додому приїхали діти!
Дуже радіє всім, біля криниці,
в ґронах червона калина.
Світиться щастям батьківська хата:
зібралась додому родина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835309
дата надходження 12.05.2019
дата закладки 14.05.2019
З років розлуки знімаю полуду
Хочу не втратити кожен із днів.
Твій телефонний дзвінок – амплітуда
Між коливанням несказаних слів.
У цих розмовах завжди відчуваю
Магію слів, як кажеш свій: - Привіт.
Руни думок на відстані читаю
Навіть тоді, як телефон мовчить.
З тобою, без тебе, щоночі літаю
(Плече до плеча і рука у руці).
І подих, і рухи, дотики знаю,
Ніжний цілунок на рідній щоці.
Єдина на двох у нас мантра любові.
Для наших доріг переправа - мости.
Не доторкніться колючки тернові
До щастя.., тому що у світі є ти.
Зняти полуду – правильно зрозуміти
щось раніше усвідомлене по-іншому.
́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834259
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 03.05.2019
У колір малахіту увібрався травень.
Рожево-білий пахне всюди дивоцвіт,
Його батист тендітний падає у трави,
Немов метелики заполонили світ.
І сонячний бурштин серед блакиті неба
Тепло і світло Боже сипле до землі.
Дзвінкий пташиний чути стоголосий щебет.
Життю дається знову шанс - ото ж в політ!
Для нас усіх оці земні принади, люди.
Щоби без війн, без бід, без горя, без страждань.
І попри все, не забувайте: Бог всіх любить,
То ж дякуйте Йому за здійснення бажань.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834185
дата надходження 02.05.2019
дата закладки 03.05.2019
У долині біля річки
Сонечка якісь магічні
Хтось розсипав там і тут:
То кульбабки так цвітуть.
Якщо сонце з неба світить,
Із долини, немов діти,
Посміхаються квітки –
Повсідались на листки.
А як сонце заховалось,
У долині… диво сталось:
Зникли квіти вмить гуртом
Під кульбабовим листом.
Всі заплющать свої очі,
Щоб розкрити після ночі,
Коли сонечко зійде.
Хто долину цю знайде?
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833846
дата надходження 28.04.2019
дата закладки 28.04.2019
***
Самотній місяць. Води Атлантиди.
Краї незнані. Далі неземні.
За поглядом дивлюсь каріатиди
Вперед. Зима… Хоч серцем у весні,
Де сакура суцвіттями мережить
Твій ніжний образ, музо… Я згубив
І карту, й компас. Ти на узбережжі
Мене чекаєш… Я не розлюбив…
Крізь хвилі непокірні я везу мій
Дарунок, що для тебе приберіг, —
Кохання… Серце, мов палкий Везувій,
Горить, пульсує лавою. А сніг
Вкриває горизонти пеленою.
Прошу, чекай! Я повернуся в сни,
І пролунає музика луною...
Весною припливу у рай земний.
***
Спивай мене, мов мед хмільної ночі.
Співай мене, як оду божеству.
Хай море мрій в душі вогнем хлюпоче.
В рядках буремних знов я оживу.
Спиняй мене, мов мить п’янкого щастя.
Спитай мене про сенс блаженних мук.
Хай стане грішний хміль святим причастям.
Іди за мною у густу пітьму.
Пірнай у рими, ніби дощ у тишу.
Шукай в словах магічний горицвіт.
Ми – музика, в якій печаль і ніжність
Сплітаються в єдину срібну нить.
Розтануть у тумані слізні ноти,
На мить тебе побачу. Не торкнусь…
Мій подих украдуть вітри свободи.
Чекатиму на сон… і на весну…
Друга частина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804954
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832864
дата надходження 15.04.2019
дата закладки 17.04.2019
Ти бачив, крига в річці як скресає?
А чув, як лід, ламаючись, дзвенить?
Навколо біле місяцеве сяйво,
І ти, неначе в тому завинив,
Що мимоволі став єдиним свідком
Того, як річка, стомлена від сну,
Не зрозуміла, щастя в неї звідки,
Дзвеніла лунко й кликала весну.
А вже коли крижини оживають
І шлях шукають, товпляться у ряд,
Це дійство навіть кілька днів триває,
Зірки вночі на диво те зорять.
Хтось річку цю давно назвав Сулою,
Романтика присутня в назві цій,
Чи Сулейман також колись весною
Був, як скресала крига на ріці?
01.03.13
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833029
дата надходження 16.04.2019
дата закладки 17.04.2019
Я летіла розгубленим птахом в пітьмі
Звідусіль темнота, нуль просвіту,
Де був ти, коли вітер шмагав по мені,
Рвав останні, живі іще квіти?
Чом промінням спасіння на очі не впав,
Як осліплені болями мрії,
Бідне серце розп’яте вже ворон клював,
Для життя не лишивши надії.
Де був ти, як Господнії руки міцні
Витягали мене із безодні,
Лікували любов’ю і ночі, і дні...
Де був ти? І де ти знов сьогодні?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832091
дата надходження 09.04.2019
дата закладки 11.04.2019
Про кохання так просто не пишеться,
І не варто робити замовлення -
Остогидла самому вже тиша ця.
Та сумнівне таке задоволення
Заспівати про те, що залишило,
Заховалося сонцем за хмарами,
Облетіло квітневими вишнями,
А із спогадів стало примарами.
Нецікаво шукати метафори,
Порівняння не тішать і Образи -
Пересохла спустошена амфора,
На душі одиноко і морозно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832247
дата надходження 10.04.2019
дата закладки 11.04.2019
Иду по солнечной дороге,
Путь направляя в небеса.
Дорог на свете очень много,
Одна из множества моя.
Я не стучусь наивно в двери,
В которые меня не ждут.
Общаюсь в общем-то со всеми,
С которыми комфорт, уют.
Хотя проблемы не бывает
И в жизни каждому я рад.
У всех две стороны медали,
Но во Христе- сестра и брат.
У всех желания свободы,
Любви, уюта и добра.
Над общим на планете домом
Нависла буря и гроза.
Меняются опять эпохи,
Как-будто в матрице игра
И вроде на земле не лохи (1)
И жизнь у каждого одна.
Но почему-то кто-то ходит
Миллионером-королём,
А кто-то еле счёты сводит,
Чтоб оплатить квартиру, дом.
Несправедливость в этом мире
Всё время задаёт вопрос.
То, словно, мы в коварном тире;
То вдруг в политике "мороз".
Сияет солнышко над нами,
Как лампа освещает путь
И видно правду временами.
Её б в политику чуть-чуть.
(1) лох
-лицо обманутое хулиганом.
2-3. 04. 2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831796
дата надходження 05.04.2019
дата закладки 09.04.2019
На курорті у Одесі
Слюсар із села Данило
Покохав блондинку Лесю,
І тут враз їх закрутило…
У любовному романі
Вже літав щасливий Даня:
Поцілунки на лимані,
Страсті звечора до рання!
Радісна була і Леся,
Така лагідна і мила,
Бо жила вона в Одесі,
Простаків з села ловила.
Через тиждень вже Данило
Раптом дуже зажурився,
І став світ йому не милий,
Їсти й пити розучився.
Леся зразу: -Ти голодний
І сердитий, мій хороший…
-Бо на тебе, таку стерву,
Я потратив усі гроші!
Цілував тобі я ручки
І водив до ресторану,
Купив сукню і обручку,
А ти вже з якимось паном!
-Бачиш, милий, - каже Леся,-
Що живу я без зарплати,
Поки тут сезон курортний,
Так я мушу заробляти.
Це у мене така звичка
(І, як бачиш, непогана),-
Цьомнула Данила в личко
І пішла на зустріч з паном.
В роздумах тепер Данило,
І хоч спогади хороші,
Ліпить байку для дружини,
Де поділися всі гроші?
Мусить так переконати,
Щоб не трапилось відмови,
Гривні встигла переслати
Хоч би на квиток додому!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831032
дата надходження 30.03.2019
дата закладки 31.03.2019
Вінок сонетів
І
Магічні квіти у саду розквітли.
Тюльпани та троянди, хризантем
Червоних, білих так багато. Віти
Дерев їх заховали де-не-де...
Блаженний сад богині Афродіти.
На арфах музи грають день-у-день
Мелодію кохання. Дивоцвіти
Осяюють божественний едем.
Ліхтариком запалює лампади
Геката, враз зникаючи. Паркет
Освітлений з'явився зорепадом...
Розпочалося шоу… Пірует...
По небу розлилася серенада.
Танцюють зорі з місяцем балет.
ІІ
Танцюють зорі з місяцем балет.
В німому танці плинуть хороводи
Ритмічних і пульсуючих планет,
Являючи красу твою і вроду.
Довершений із марева портрет
Застиг в очах... П'янкої насолоди
Торкаюсь ніжно... Тане силует,
І пролітають миттю епізоди
Палкого серпантину мимохіть
Повз відблиски сузір'я непомітно.
Які секрети музика таїть?..
Душі твоєї ноти я помітив…
Послухайте також!.. Прошу, мовчіть!..
Нехай кружляє місячна палітра.
ІІІ
Нехай кружляє місячна палітра.
В космічному коктейлі мерехтить
Прекрасний образ, швидкістю боліда
Мені у серце світочем летить,
Запалює мелодію... Горіти
Сильніше починає кожну мить,
У грудях поміж ребрами зігрітий
Полярним сяйвом... Ніжністю бринить
Довкола арфи пісня милозвучна,
Нестримним ритмом до душі торкне.
Затихне... Слухай!.. Музика співзвучна
Проллється в тишині та промигне
Повз Місяць, Сонце. На частотах гучно
Звучить для тебе зоряний сонет...
IV
Звучить для тебе зоряний сонет,
О, королево зір! Полярне сяйво
Твоїх очей поглинуло мене,
І я тону у ньому... Та стривай-но!
Не покидай! Залишся! Де білет
Дістати до зірок величносяйних?
Координати втрачені, але
Я знаю, що знайду твою осяйну
Усмішку сонцесяйну і палку,
Яку узрів в космічному графіті,
Змальовану богами, а цвіркун
Оспівував її в нічних сюїтах...
Прислухайся! Ти чуєш шепіт струн?...
Твій погляд я шукаю серед вітру...
V
Твій погляд я шукаю серед вітру,
В зіницях найчарівніших принцес,
Та кращої за тебе в цьому світі
Я не зустрів... Направив до небес
Свій зореліт крізь терни до орбіти,
Щоб встигнути на місячний експрес
І віднайти богів скляну обитель.
Можливо, там... зустріну між чудес!..
Я не зречуся! Ні!.. Хоча безкрилий,
Та крила – це кохання! Ось мій злет!
Небесні ліхтарі німі світила
Укажуть шлях... А місяць тет-а-тет
Мені розкаже, де ти!?.. Заблудив я
У мерехтінні тисячі комет...
VІ
У мерехтінні тисячі комет
Шукав тебе... Натомість себе втратив.
Заплутався самотньо між тенет...
Рахую зорі... Ні! Це тільки втрати...
Усе, що залишилося тепер
За ними вічно, стиха наглядати...
Свої обійми розпростер Етер,
Я засинаю в них... Палає ватра
Мого кохання в серці... Ні!.. Зажди!
Виблискують, неначе малахіти,
Магічні зачаровані сади
Прекрасних почуттів... Пора прозріти!..
Відкину таємниці назавжди!
Секрети зайві... Ти для мене – світло!..
VII
Секрети зайві... Ти для мене – світло!..
Ти – промінь сонцесяйної зорі.
Жагою вабиш... В пристрасті летіти
До тебе я продовжую... Зорить
Мій погляд вдалечінь... Тебе зустріти
Бажаю над усе... Там майорить
Далеко неосяжне тепле літо
І неба зафарбована блакить.
Стоїть серед садів і трав у лузі
Прекрасна постать. Я несу букет!..
Сонату грають чарівливі музи.
Помалу наближаюся вперед,
Вже поряд промовляю ніжно фразу:
«Люблю тебе! О mon amour Annette!..»
VIII
«Люблю тебе! О mon amour Annette!..»
Та це слова, слуга я їх одвічний.
І ними найвеличніший поет
Не зміг би передати те, що вічне –
Моє кохання, почуття... Секрет
Таїться у мовчанні, глянь у вічі –
Розкажуть вони те, чого сюжет
Ніколи не покаже... Гаснуть свічі...
Зникає тінь... Злітають пелюстки
Моїх бажань... Міраж її розтанув.
Фарбує осінь у садах листки...
Примарою блукаю між туману.
Для тебе назбирав я намистин,
Та Мойри нитку тягнуть невблаганно.
IX
Та Мойри нитку тягнуть невблаганно,
І наші долі знову розійшлись...
Жовтава осінь залікує рани,
І зрину я пташиною увись.
Уже не до зірок – вони примарні,
Але промінням сяють, мов колись.
Осяюють надії зблідлі, тьмяні,
Які пожовкли з часом, наче лист...
Не здамся я! Допоки ще надія
Жива, та у саду цвіте бутон
Троянди, що і досі мене гріє,
Веде до тебе через рубікон...
Я йтиму дальше!.. Хоча гаснуть мрії…
Стікає час водою між долонь…
X
Стікає час водою між долонь,
До океану рине водоспадом.
Нестримно поспішає галеон,
Кружляючи між хвилями каскадом.
Розбитий компас... Млистий горизонт
Розлився вдалечінь палким смарагдом.
Малюють зорі обрис твій, мусон
Розвіює шаленим снігопадом.
Самотню пісню ллють уста наяд.
Не зачарують серце. Ні! Кохана,
Воно – твоє, і сяйвом ліхтаря
Горітиме тобою ненастанно.
Та поки я блукаю по морях –
Сирени манять душу до омани.
XI
Сирени манять душу до омани,
Мов якір тягне чарівливий спів
До дна фрегат солодкими устами,
Між хвилями тону я... Сипле сніг.
Зима... Вкриває крига океани.
Пройшов крізь осінь. Я так і не зміг
Знайти тебе... Бушують урагани
І чутно вдалині зловіщий сміх.
Та раптом небо, мов з гори лавина,
Посипалося цвітом, і циклон
Утихнув миттю... А на полонини
Спустилася весна у срібний трон...
Земля... Ось берег!.. Зіроньки-перлини
Нашіптують мені прекрасний сон...
XII
Нашіптують мені прекрасний сон –
Твої уста малинові, сяйливі...
Та це міраж... Ілюзій бастіон
Простягся пеленою, наче диво.
Але... Момент. Виблискує фотон.
І з нього тінь іскринками грайливо
Ступає крок... Це ти?.. І до квіток
Зринає постать пристрасно вродлива.
Злітаю... Крила – це любов! Я – птах!
Лечу за нею... Вслід кричу: «Осанна»!
Розтанула росинкою в очах,
У пам'яті пролинула дурманом
І зникла... Я прокинувся... В степах
Світанок ніжно грає на піано...
XIII
Світанок ніжно грає на піано
Мелодію кохання... Перелив
Звучання розливається спонтанно
Між горами, левадами садиб.
І променями зіткане світання
Сплітає образ твій... Не розлюбив!
Хоча блукав між зорями скитання,
Тягнулися у вічність... Я любив
Тебе завжди!.. Зустрілися нарешті.
І серця два зринають в унісон,
Між хмарами кружляючи... Уперше
Відчув тебе. Стріляє Купідон...
Летить стріла і потрапляє в серце,
За обрієм народжує вогонь.
XIV
За обрієм народжує вогонь –
Сяйливий відблиск нашого кохання...
І полум'я, неначе дме дракон,
Два тіла огортає у бажаннях...
Незримий сад, спокуса, павільйон.
І ми удвох без слів, лише мовчання...
Підхоплює нас зоряний полон,
Несе у далі... Що ж, пора прощання...
...Чаклує між деревами весна,
Суцвіття починають рожевіти.
І пісенька проноситься лісна
Та лине блискавично до зеніту...
А на лани простерлася краса.
Магічні квіти у саду розквітли.
Магістрал
Магічні квіти у саду розквітли,
Танцюють зорі з місяцем балет.
Нехай кружляє місячна палітра,
Звучить для тебе зоряний сонет...
Твій погляд я шукаю серед вітру
У мерехтінні тисячі комет...
Секрети зайві... Ти для мене світло...
Люблю тебе! О mon amour Annette!..
Та Мойри нитку тягнуть невблаганно,
Стікає час водою між долонь…
Сирени манять душу до омани,
Нашіптують мені прекрасний сон:
«…Світанок ніжно грає на піано,
За обрієм народжує вогонь...»
© Володимир Верста
Дата написання: жовтень 2018
Зі збірки «Кінцугі».
Ілюстрація Наталії Лехман
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831054
дата надходження 30.03.2019
дата закладки 31.03.2019
СПІВАЮТЬ В ПОЛЬЩІ СОЛОВ"Ї,
А Я ДУШЕЮ Й СЕРЦЕМ ЛИНУ
У ТІ САДИ ,У ТІ ГАЇ
ДЕ ТЕЖ СПІВАЮТЬ СОЛОВ"Ї
ДЗВІНКІ ПІСНІ ПРО УКРАЇНУ.
ЯКІ В НІМЕТЧИНІ ШЛЯХИ,
ЯКІ РІВНЕСЕНЬКІ ДОРОГИ
АЛЕ ДУША ЛЕТИТЬ ДО ТИХ
НЕХАЙ УБОГИХ,НО СВОЇХ,
ЯКІ СХОДИЛИ МОЇ НОГИ
Я ПОВАЖАЮ ВАТИКАН
ЦЕРКВИ ,ЩО МАЮТЬ БІЛЬШЕ СИЛИ.
АЛЕ ВКЛОНЯЮСЬ НИЗЬКО ВАМ
СВЯТИМ І ПРАВЕДНИМ ЦЕРКВАМ
ДЕ МОЮ ДУШУ ОХРЕСТИЛИ.
ЯК БИ НЕ БУЛО ДОБРЕ ТАМ
ЯКА Б НЕ БУЛА ТА КРАЇНА
ТА Я НЕ ЗРАДЖУ МИЛІ ВАМ
МОЇМ РІДНЕСЕНЬКИМ МІСЬЦЯМ
ЩО ЗВУТЬСЯ ПРОСТО-БАТЬКІВЩИНА.
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829597
дата надходження 18.03.2019
дата закладки 29.03.2019
Муза
Писать стихи одна морока,
Но не могу, и я без них.
Люблю Есенина и Блока,
Великих классиков других.
Не подражаю,что в том толку,
От совершенства далека...
Лежит тетрадь на книжной полке,
Зависла в воздухе строка...
Писать стихи одно мученье,
Я битый час сижу уже...
Доела сладкое печенье,
И шоколадное драже...
Смотрю в открытое окошко,
И вижу Музы силуэт...
Мне машет преданно ладошкой,
Прекрасных слов неся букет.
28 03 2019 г
Виктория Р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830909
дата надходження 29.03.2019
дата закладки 29.03.2019
Дорога в*ється стрічкою межи дерев,
А згодом - поле без кінця і краю.
До любих серцю повертаюся джерел,
Радію в синім небі сонцеграю.
Виблискує ставка дзеркально-чиста гладь,
Стоїть стіною очерет з волоттям,
Немов очам, дарунок цей, природи клад.
Милуюся пташиним я польотом.
А далі - у садках купається село
Малий Фонтан - і серце завмирає.
Від вітру розкішшю бринить-бринить зело.
Який же ти чарівний, рідний краю!
Летять, летять крилаті спогади життя,
Щемливо-ніжні і дитинно-світлі.
Частішає, мов маятник, сердцебиття,
І вишень гладжу я крислате віття.
Бо кожна квітка знову пишно розцвіла,
І перше тут зустрілося кохання,
Яке промчало, ніби спритнонога лань,
І залишило чистоту серпанку.
А біля школи голосиста дітвора
Нагадує і клас, й уроки знову.
Яка ж чудова трепітна шкільна пора,
Коли вчительське нам лунало слово!
Я дякую батькам своїм і вчителям
І за життя, за щастя і науку.
Любов і віру сіяли вони на лан,
Ці теплі душі й працьовиті руки.
Дорога в*ється стрічкою межи дерев,
А згодом - поле без кінця і краю.
До любих серцю повертаюся джерел,
Радію в синім небі сонцеграю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829780
дата надходження 20.03.2019
дата закладки 20.03.2019
Не покидай, не відпусти,
Не стань сама рабою!
Приворожила словом ти,
Привабила собою.
В твоїх очах вселився сум
І серденько страждає…
Горить душа – натхненням дум,
Тай піснею ридає;
Душа від ніжності зорить
Й сама того не знає:
То в чарах осені тремтить,
То взимку – запалає;
В печалі гине і не спить,
Цей сум сховать не вміє...
І благо, що в весняну мить –
Вся квітне й зеленіє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829446
дата надходження 17.03.2019
дата закладки 20.03.2019
На краю села, не далеко від лісу, стояла хатинка. В тій хатинці жили бабуся і дідусь, був у них котик Пушок. Білий - білий, як сніжок, до того ж ще й дуже пухнастий. Він був молодим котом, хитрим і непосидючий. Мишей в коморі і в сараї справно ловив, а в ліс ніколи не бігав. Він, ще не знав, що таке зима, не доводилося бачити снігу.
Одного прохолодного дня сидів на сходах, біля хатинки. Раптово з неба почав падати сніг, здивовано позирнув, що це таке біле літає? Кілька сніжинок впало на ніс, відчув холод, здивувався,
- Ня - у - ня-у!
Дідусь був недалеко, взяв його на руки, погладив по спинці,
- Це зима прийшла, мій хороший. Звикай, кожушка маєш тепленького, не замерзнеш.
Посадив кота на лавку, біля сараю і сказав,
- Саме зараз миші будуть шукати місце де заховатися та захочуть поласувати зерном. Тож дивися будь за сторожа, не дозволяй мишам господарювати.
Пушок торкнув лапою купку снігу, що лежала на краю лавки зрозумів, що ніякої загрози немає. Двері в сарай були привідкриті, кіт уважно спостерігав, щоб часом і справді не забігла миша. Довго чекати не довелося. Вона вже сиділа між стіною сараю й цеглиною. Бо побачила кота, чекала, коли той вкладеться спати. Та Пушок, майстер ловити мишей, знав їхні хитрощі, влігся, ледь - ледь закрив очі, вдав, що він спить…
Миша часу не гаяла шмиг….Та на заваді плигнув кіт, вона назад тікати, попід невеличку купу хмизу, а він за нею. Не годиться не піймати, сором буде, думав кіт, треба цю хитреньку спіймати. Вона затаїлася наче в засідці, лише виднівся кінчик хвостика. Кіт ткнув до хмизу ніс, тягнув до неї лапу. А миша з під хмизу шмигула, тікала в ліс, залишила маленькі сліди на снігу. Пушок поспішав, плигав за нею. Пухкий сніг розлітався на всі сторони та він не звертав уваги, намагався догнати мишу. Вона шмигнула під великий кущ, він за нею і раптово провалився. Незчувся, як
опинився в ямі з пожовклим, старим листям. Не знайшов сліду миші. Вибрався з ями, а можливо тут, поруч, під сосною, подумав кіт. Сосна висока, пишна і густа, біля самого стовбура купа на пів сухого листя. Ні, на жаль і тут, не знайшов слід миші. От, халепа, не спіймав, засмутився кіт, треба повертатися додому.
Він навіть не помітив, що здійнявся вітер, підносив сніг догори і з неба знову сипав густий, лапатий сніг. О, що це? Оглянувся довкола, сніг засипав всі його сліди. Як знайти дорогу додому?
А вітер завивав, сніг сильно кружляв в повітрі. Повернувся Пушок під сосну, сховався від негоди. Під нею було затишніше, вітер майже не діставав його. Раптом за стовбуром сосни, сніг заворушився. Відразу помітив, ой, хто це може бути? Дивина та й годі. Чи то ховатися, чи добре роздивитися, роздумував кіт, щоб не було біди, не потрапити комусь в лапи. Ой, він такий білий, як я та трохи більший за мене. І ненароком сказав,
- Ня -у- ня-у…
За мить почув, чийсь писклявий голос,
- Гей, ти хто?
Пушок став на дві лапи, намагався краще розгледіти, хто ж то такий? За мить знову почув писклявий голос,
- Ти не бійся мене, я не хижий звір.. Я зайчик , заховався від віхоли. Бачиш, як мете, світу білого не видно!
Кіт побачив довгі вуха, від здивування розкрив рот,
- Ого! Я такого білого звіра ніколи не бачив.
Трохи замислився і пригадав, що цей звір схожий на кроликів, що живуть в них в сараї. Так – так, думав кіт, в них теж вуха довгі.
Поки він думав, вже зайчик був поряд з ним, подав лапу,
- Будемо знайомі, я Пижик.
Кіт тремтячим голосом сказав,
- Я котик Пушок… Розумієш, до нас в сарай миші прибігають зерно їсти. Моє ж діло не допустити цього. Оце за одною гнався і напевно заблукав. Снігом замело мої сліди, тепер не знаю, як повернуся додому.
Пижик привітно подивився на нього, запитав,
- А тремтиш чого?
- Та, тебе так несподівано побачив, ще й промерз, - відповів кіт.
- Пижик обійняв його лапами,
- Ну давай, тулися до мене. Ми зачекаємо доки віхола вгамується, подрімаємо разом, тоді я тебе проведу додому. Я знаю дорогу до села. Та туди не бігаю, мама й тато не дозволяють, кажуть це небезпечно.
Пушок гарненько зігрівся в обіймах зайчика і справді задрімав.. Не знати скільки пройшло часу та відкривши очі побачив, що вітер вщух, будив зайчика,
- Зайчику, Пижик, просинайся, вже тихо, не мете, мені треба поспішати додому, а то скоро стемніє.
- Зайчик потягнувся, кліпаючи очима, сказав,
- Гарненько поспали, ну поглянемо скільки тут насипало снігу?
Кіт першим вибрався з під сосни, його майже не було видно, загруз в снігу,
- Ого, стільки насипало! А красиво! Подивися, як іскрить скрізь. Та, як вибратися звідси й знайти дорогу?
Пижик вже стояв біля нього на двох лапах,
Не хвилюйся, я по деревах і по кущах знаю дорогу, те, що вони в снігу, то нічого. Не відставай, доганяй мене!
Зайчик робив великі стрибки по снігу, Пушок намагався від нього не відставати, хоча провалювався в сніг та знову вибирався і плигав за зайчиком. Біля пишної ялинки зупинився зайчик, трохи зачекав кота. Кивнув лапою вперед і сказав,
- Ну ось, за цією ялинкою село, тільки туди мені не можна. Тож бувай, забігай в гості, тільки, як сніг зійде, бо зараз холодно.
Пушок обійняв Пижика,
- Я дуже дякую за допомогу. Ти поступив, як справжній друг. Я обов`язково прибіжу, як розтане сніг!
Пушок махнув лапкою й вискочив за ялинку, здалеку побачив рідну хатинку. Він добирався додому й думав, обов`язкого навідаюся в гості до Пижика навесні, принесу йому морквинку і листя капусти. Як добре, що я зустрів доброго зайчика!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818611
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 20.03.2019
Сурмить весна! Дзвенить весна!
То ллється пісня жайвора.
Траві земля тепер тісна –
Вилазить моложавою.
В набухлій брунечці давно
Нове життя закладене.
Комахи кинулись в танок.
Тепло вже непідвладне є.
Пливуть-вертають журавлі,
Вітаються з хмаринками.
І тепло, й радісно землі
Під зорями-жаринками.
Зелом встелилася земля,
Стріляло небо грозами,
Їжак проснувся і змія:
«Не стрітися б з морозами!»
Сурмить весна! Дзвенить весна!
Радіти й справді хочеться.
Верба тепер уже рясна,
І сонце довше котиться!
11.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829145
дата надходження 15.03.2019
дата закладки 15.03.2019
Ну, весна дорогая, здравствуй!
Что-то март очень долго шёл,
И снежит, то ли алебастром
То ли хлопьями пенопласта,
Не спасает и капюшон.
Прошлогодний листок, как в сценке,
Неуклюже танцует па.
Сдать бы зиму сейчас в обменку,
Но стучит, как горох об стенку,
Отмороженная крупа.
Кое-где уж набухли почки,
Котик вербы пустил пушок,
А февраль всё своё бормочет,
Двадцать девять, похоже, хочет,
Или выпить на посошок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827369
дата надходження 01.03.2019
дата закладки 15.03.2019
Молода красуня Маня
Має клопоти вже зрання,
То ж, відклавши всю роботу,
Йде у відділ страхування.
Розказала своє горе:
-В мене травма (я так каюсь),
Не на гульках, не на морі –
На роботі все це сталось!
Співробітниця поважна
(Жіночка привітна, мила)
Все це слухала уважно,
Тоді Мані пояснила:
-Ви повинні описати
У заяві все детально:
Виробництво, травма, дата,
І це все - документально.
Чи є виписка з лікарні?
Де діагноз? (У нас - звітність).
-Документи в мене гарні,
Ось діагноз: це - вагітність.
Травмував мій шеф щоденно
(крім неділі і суботи),
Тож нехай агентство платить,
Бо було це на роботі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829071
дата надходження 15.03.2019
дата закладки 15.03.2019
Приїхали журналісти у село до бабці,
Роззуваються в кімнаті і шукають капці.
Бабця широко й гостинно двері прочиняє:
Та заходьте сміливіше - килимів немає.
Скільки себе пам"ятаю - по землі ходила,
Навіть в хаті я долівку нічим не встелила.
Та проходьте, не цурайтесь, до столу сідайте.
Вас цікавить моя доля? Не мовчіть, питайте.
Хлопець камеру лаштує, дівча - мікрофона,
А бабуся вся сіяє, як ота ікона.
Тож скажіть, будь ласка, пані, дівча проказало:
Чи в селі останнім часом жити краще стало?
Чи ви маєте проблеми? Чи всього доволі?
Чи маєте господарство? Що росте у полі?
Як тут з водопостачанням, а взимку - із газом?
Чи ви самі тут живете, чи з дітками разом?
Чи вам вчасно листоноша пенсію приносить?
Та чи вам тих грошей, бабцю, на прожиття досить?
Яка у вас медицина, чи є тут аптека?
І як ви влітку рятуєтесь, коли така спека?
Бабця тихо проказала - живу, як умію...
Ви назвали мене "пані"? Я ніяковію...
Були часи, та минули - тепер я не пані.
Бо пани зараз не носять черевики рвані.
В селі краще стало жити тим, хто розум має,
Хто скупив паї за безцінь, про прибутки дбає.
А в простих людей проблема - як їм далі жити,
Де роботу відшукати й з горя не запити.
Є у мене й господарство - кішка та собака.
Хтось почне просити їсти - мало не балака.
Ми харчуємося разом, тим, що росте в полі.
Якщо рясні дощі пройдуть - то всього доволі.
І вода є у криниці, та не можна пити:
Там нітрати й хімікати, хочу ще пожити.
А зимою не бідую, що газу не маю.
Щоб зігрітись я поволі дровцята рубаю.
Бо живу одна, як палець, діти розлетілись,
Десь до міста поїхали і там залишились.
А я живу на пенсію, ще й платять нівроку:
Мінімалку отримую вже ось стільки років.
Все життя своє віддала тяжкій праці в полі,
Й заробила такий мізер за свої мозолі.
Маю право на доплату як війни дитина,
Тільки правди не доб"юся, от лиха година.
Хто пояснить - буду рада, вік молитись буду,
Чому я за своє право маю йти до суду.
А так пенсії достатньо, я ще й відкладаю:
То на смерть, а то онукам дещо надсилаю.
Лікарі у нас сімейні, скажуть - пожартують:
Нема ліків від старості. Ось так і лікують.
І аптека є аж в центрі, та хто туди ходить.
В мене завжди свої ліки, на городі родять.
А від спеки, любі діти, ніде не сховатись.
Вже зима не за горами, треба нагріватись.
Журналісти послухали бабусю стареньку,
Щось собі все нотували в блокноти тихенько.
Якось похапцем прощались і ховали очі...
Так ось чому наша молодь жить в селі не хоче.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815098
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 13.03.2019
[b][i][color="#3d67f2"]Цей ранок
жайвір розбудив
дзвінкоголосий.
В Святих Небес
для нас для всіх
прощення просить...
В "сьогодні"
сонечко білет
вручає щиро !
Хай буде ясним,
гарним день...
В Любові
й з Миром ![/color][/i][/b]
( фото автора )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828474
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 11.03.2019
Я живу не одна -
В полумраке ночных фонарей
Мне душа не видна,
Но хожу и хожу я за ней...
Все слова о любви
Написала давно, раздала...
Ты меня не зови -
Я не стала сильней, чем была...
Но опять жемчуга
Рассыпаю и верю в траву,
Жду весну, а снега
Обещали: ещё поживу...
И уже босиком
Может быть, не совсем и смогу -
Лет былых снежный ком,
Подмигнёт, охладит на бегу...
А душа, как всегда,
Улетит налегке без меня -
Ведь она хоть куда -
В ней так много живого огня...
Закружит, запоёт,
Молодая весна, берегись -
Мы с душою вдвоём
В твою зелень укутаем жизнь...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828354
дата надходження 09.03.2019
дата закладки 11.03.2019
Хмарам малює скроні
Місяць, володар ночі.
Кажуть, всі кішки чорні,
Тільки зелені очі.
А в тих очах таємна,
Місячна позолота,
Погляд легкий приємний...
Що за чудна істота?..
Душу, мов наскрізь бачить,
Ніби читає книжку.
Дивиться в очі, наче б?..
Жінка вона? Чи кішка?
А лиш погладь ласкаво,
Вигне пухнасту спинку.
Голос легкий імлавий...
Кішка вона? Чи жінка?
Може вона ворожка,
Може чаклує вміло?..
Поночі чорні кішки,
Але й коти не білі...)
Місяць володар ночі,
Стелить бліді доріжки.
Манять зелені очі,
Жінки, а може кішки.
P.S.
дорогих мамусь, бабусь, сестричок,
донечок, внучок, тітоньок і всіх-всіх-всіх
милих паняночок, жіночок і дівчаток вітаю
з прийдешнім святом ! 😘😘😘
💐💐💐💐 Цвітіть і пахніть, бо ви того варті!
🌷🌷🌷
Любові вам і всього кращого ! 😍❤️💖💌
Обіймаю, кожну 🤗🤗🤗
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828070
дата надходження 07.03.2019
дата закладки 11.03.2019
Накатит порою и тянет отправиться в прошлое,
Туда, где казалось, разложено всё по местам.
Где было, чего говорить там, и много хорошего...
Иллюзия счастья, которую выдумал сам.
Но тут же холодной волной отрезвляет сознание.
Как будто вчера: безысходность, усталость, тупик.
И снова под дверью кошмарное то состояние,
К которому, помню, хронически даже привык.
Привык соглашаться и с тем, что не лезло на голову,
Терпеть и смиряться, ведь так заповедал Сам Бог.
Оно-то, конечно, в одних ситуациях здорово,
Но даже Христос иногда был не кроток, а строг.
Не спорю - вина и моя. Но не больше, чем поровну.
И мне половину свою разгребать одному.
Нет смысла поэтому тыкать друг в друга укорами,
А просто быть честным хотя бы себе самому.
...Тепло наступает. С таким нетерпением ждёшь его,
Как будто очнулся от долгого зимнего сна.
И что спотыкаться, гуляя подвалами прошлого,
Когда по карнизам капелью стучится весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828668
дата надходження 11.03.2019
дата закладки 11.03.2019
СОРрі (sorrу)
Переклад однойменного
Вірша Є. Познанського
Як той жук із Колорадо,
Звідкіля взялось це горе?
Там, де треба і нетреба,
Всюди лізе слово "sorrу".
Зачепив в трамваї жінку,
Чи зі другом різко спорив
Ти, ледве посміхнувшись,
Говориш привітно "sorrу".
Із-за моря незамітно,
Як і всякий інший хлам,
Це маленьке слово "sorrу"
Нащось знадобилося нам.
Як в чужім якомусь місті
Дуже часто у розмові,
Замість слова « вибачайте»
Ми почути можем "sorrу".
Скільки ще таких злодіїв
В українському просторі…
Крадуть слова десятками,
Нам підсовують лиш "sorrу".
Пробачте, але скажу я,
Хоч англійський у фаворі,
ЗаSORRYли свою ми мову,
І не тільки… Проте, "sorrу".
Мову Шекспіра знати - круто,
Але, невже ми, у просторі
Нашої мови, чому-то,
Не знайшли заміну «sorrу».
Таких прикладів багато…
Псують мову, ось в чім горе !
Не судіть надто суворо
Вибачте, тільки не «sorrу» !
27.02.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828503
дата надходження 10.03.2019
дата закладки 11.03.2019
Тебя я больше не люблю,
Как мило ощущать всё это!
Ведь за последние пять лет
Душа томилась без ответа.
Мне так приятно стало жить!
Вокруг друзья,надежда,люди,
А солнце осветило путь,
Который мёртвым был по сути...
Господь даёт один лишь шанс,--
Тот путь,который предназначен.
А впрочем,кто стоит на нём -
Его утешит ОН иначе...
Благодарю ЕГО за всё!
За то что удалили гадость,
А вместе с нею - и ушло
Моё больное"чувство связи".
Сейчас, счастливей нет меня!
Я за все скорби благодарна.
В моей душе - звучит весна,
Таланты чудом пробуждая...
Всё снова светит и звучит,
Вернулись радость,блеск и силы...
Мне вновь так хочется любить
И быть счастливой в этом мире!
Я снова восхищаюсь тем -
Кто так красив и простодушен,
Противны - люди для утех,
Они мне попросту все скУшны!
Мне вновь вернули простоту,
Улыбку снова там посеяв,
И веру в счастье и мечту
В ту,что не долго так горела.
Смотрите люди за собой,
Любите искренность душою,
Не допускайте близко тех,
Кто лишь упорно - люб собою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826522
дата надходження 22.02.2019
дата закладки 24.02.2019
Не поет я і не лірик,
Просто іноді пишу.
Можу оду, панегірик.
Можу "вішати лапшу".
Можу серце розтривожить,
Навіть сльози навернуть.
Раптом думаю: "О, Боже,
Хто таку читає муть?"
То буває що під настрій
Навіть трішки усміхну,
Що поробиш - він смугастий,
Має барву не одну.
У словах моїх не варто
Глибину шукать чи вись
Копирсатися занадто,
Ніби в них таємний смисл.
Це політ думок нестрогих,
Наловлю їх у підсак,
Задеру на крісло ноги
Й поскладаю абияк.
Підберу для понту риму
Чи для "красного слівця",
Десь жартую, десь без гриму -
Є робота в олівця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826469
дата надходження 22.02.2019
дата закладки 24.02.2019
Цідить сяйво із-за хмари
Місяць ранній на сади,
Він закоханих дурманить,
Манить верби до води.
Стеле на воді стежинку,
В хвилях сріблом миготить.
Він пливе – не ходить пішки.
Щоб нікого не збудить.
Сплять і люди, й звірі, й трави,
Лиш вода біжить у даль…
Впало сяйво на отави,
А тепла не хоче дать.
23.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819433
дата надходження 29.12.2018
дата закладки 21.02.2019
Разошлась на дворе метель:
Завывает, как волчья су*а.
Уложи меня на постель,
Томной нежностью убаюкай.
На душе у меня - тоска,
На душе у меня - паршиво.
Я усну на твоих руках -
Безмятежно и молчаливо.
И в объятиях тёплых рук,
Как за пазухой у Морфея,
Этот зимний души недуг
В забытьи обернётся - хмелем...
Буду пить, за глотком глоток,
Наслаждаясь дурмана вкусом,
А весна, за цветком цветок -
Благодать по земле распустит...
Благодать и в душе моей
Запоёт, расцветя - надеждой!..
Только ты разбудить сумей
В бедном сердце былую нежность.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826278
дата надходження 21.02.2019
дата закладки 21.02.2019
Коло річки сивий кінь
П’є холодну воду
Задивився вдалечінь
В дощову негоду...
- Ой, ти коню, коню
Тай срібляста грива,
Чи була у тебе
Доленька щаслива?
Чи знав ти простори
І щастя свободи?
Чи один лиш хомут
В жару і негоду?
- Була моя молодість
Весела й щаслива,
Бо поруч подруга -
Струнка, злато грива.
Дружно гарцювали
З нашим возом щастя
Думали - гадали,
Що в житті все вдасться.
Не ваблять простори -
Не стало подруги...
Вже мені всерівно -
Радість, чи наруги.
Стоїть кінь біля води
Аж мороз по спині...
Усе згадує свою
Подругу єдину…
17.02.19
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826204
дата надходження 20.02.2019
дата закладки 21.02.2019
Пусть знают наши дети:
Родители их любят…
Сильней всего на свете.
Безусловно, года нас не красят.
И заметно меняют лицо…
Неизменной осталась проблема –
В отношеньях детей и отцов.
Ведь становятся взрослыми дети,
Выбирая свой жизненный путь.
Надоели семейные сети.
Дайте детям от них отдохнуть.
Не смущайте излишней опекой.
Отпустите в свободный полёт.
Чтобы выбор был дан человеку –
Самому обустроить свой род.
И тогда вам наладить удастся
Отношенья с свекровью и тёщей.
Рады будут порой повидаться.
Встречи станут добрее и проще.
Отношения – ценная роскошь!
Пусть семейный поможет вам спорт.
Поборите привычную косность!
И создайте душевный комфорт.
15. 02. 2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825530
дата надходження 15.02.2019
дата закладки 19.02.2019
Сьогодні субота!
До біса робота!
Привіт вхідні!
Подушка! Дрімота!
Зроблю собі кави!
Читатиму книжку!
І буду досхочу
Лежати у ліжку!
Собі я господар
Собі дозволяю
Команду "Таймаут"
І відпочиваю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825664
дата надходження 16.02.2019
дата закладки 18.02.2019
Удивительна жизнь… И случайные встречи
Изменяют порой наши взгляды, судьбу.
Доверительный тон, откровенные речи,
Хоть буквально вчера всё о личном – табу.
Может, время пришло, и, окутана тайной,
Твоя жизнь вдруг открылась для мыслей иных…
Мы, наивные, думаем, встречи – случайны,
Но они – в высших планах, Божий промысел в них.
Каждый миг нашей жизни принимайте, как волю,
Божью помощь, заботу о нас, о других…
Как источники силы, что скрывались дотоле,
Как возможность найти себя в мыслях благих.
Ведь всё это – не просто, не оставь без вниманья.
Каждой встрече ты должен быть искренне рад.
Тогда искренность, вера, добро, пониманье
Возвратятся с лихвой благодарно назад
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824191
дата надходження 05.02.2019
дата закладки 18.02.2019
Люби меня!
Мне хочется так нежности твоей,
И взгляда,что пронзает всю до дрожи.
Ты для меня всех краше и милей,
Ты моё сердце страстью растревожил...
Ты в моих мыслях,как ползучий змей,
Касаешься моей горячей кожи...
Хочу тебя,всё больше и сильней,
И в этом мы с тобою, так похожи!
Хочу тебя! И хоть меня убей...
Так нежно,так безумно,бесконечно.
Люби меня! И ласки не жалей!
В минуте каждой чувствую я вечность!
17 02 2019 г
Виктория Р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825796
дата надходження 17.02.2019
дата закладки 18.02.2019
То ли продолжение, то ли окончание
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762270
Зачем мы с тобой перешли эту грань?
Могли ведь остаться хотя бы друзьями.
Но вырос огромный паркан между нами,
Когда ты сказала, мол, душу не рань.
А я говорил тебе, остановись,
Что "выканье" наше не так уж безлико,
Успеем ещё мы друг другу "потыкать",
Исчезнет иначе романтики высь.
Ну кто-то же дёрнул тогда за язык,
И так соблазнял становиться всё ближе,
Чтоб грёз своих после стыдились бесстыжих...
А я ведь к тебе не на шутку привык.
Как жаль... Испугалась людской ты молвы,
Прощалась со мной равнодушно и сухо.
Теперь о тебе я ни слухом, ни духом,
Печален итог - ни на "ты", ни на "Вы".
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825437
дата надходження 14.02.2019
дата закладки 18.02.2019
Вечір пісню співав... він калину приспав.
Ґрона пишні схилилися долі.
Вечір пісню співав... колосочки приспав
Золотистого жита у полі.
Ніжну пісню його чула зоряна ніч,
і вона була серденьку мила.
Прислухався садок, стихла річка в гаю.
Солов'ями та пісня дзвеніла.
Вечір пісню співав... бо він нічку кохав,
Задивлявся в її карі очі.
Ой солодкі ж які вечори ті дзвінкі
І закохані зоряні ночі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822865
дата надходження 26.01.2019
дата закладки 26.01.2019
Никому ничего не сказала.
От друзей я сегодня сбежала.
В тайной маске и в новом наряде
Я танцую на Бал-маскараде!
Вдруг забилось сердечко тревожно.
Кто-то руку берёт осторожно.
Мой инкогнито в маске гусара.
Я в восторге! Завидная пара!
Ничего друг о друге не знаем.
Как на крыльях по залу летаем…
Лишь улыбку Его замечаю.
Нежность рук и души ощущаю.
Привлекает нас море огней
И романтика праздничных дней.
Новый Год без Чудес не бывает -
Нашей паре вдруг ПРИЗ объявляют!
Никому ничего не сказала.
Между нами и с к р а пробежала…
Январь 2019.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820211
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 25.01.2019
Врятуй мене від безлічі думок
Нав'язливих, порожніх і незваних,
Що міцно заплелися у клубок
Ночей безсонних, пізнього вставання...
Врятуй мене від тисячі дурниць:
Солодощів не в міру, алкоголю,
Годинами лежання горілиць,
Переглядів торішнього футболу...
Врятуй мене від стресів і тривог,
І ласкою вгамуй нервові зриви.
Ти можеш це, хоча ти і не Бог -
Мій всесвіт рятувать тобі властиво.
Без тебе я вдаюся до дрібниць,
Марную час на римування віршів...
Мені не треба інших рятівниць,
Та я давно не уявляю інших...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822620
дата надходження 24.01.2019
дата закладки 25.01.2019
Котик малесенький в сіро-коричневу смужку
Швидко по вулиці біг, наче десь поспішав,
Наче йому хтось нашіптував тихо на вушко:
- Нумо, біжи! І він долю свою доганяв.
Якось вдавалось йому уникати машини,
За пішоходами він на зелений встигав.
Він не боявся в цей час ні собак, ні людини -
Він свою долю в великому місті шукав.
Хтось із людей помічав це завзяте створіння,
Хтось в ковбасу запашну його носом тикнув.
Дуже хотілося їсти... Та мав він терпіння,
Не зупинився, бо поклик від долі почув.
Снігу лапатого в місто несло надвечір'я,
Та попри всі перепони, а він таки зміг
Юркнути майже без сил до якогось подвір'я,
Нявкнути тихо і долі упасти до ніг.
Жінка якась поверталась з роботи додому,
Котика стріла, взяла, розстібнула пальто,
Ніжно полою укрила й сказала малому:
Більше ніколи тебе не образить ніхто.
Він зігрівався, дарма що слабкий і голодний,
Тихо від щастя тій жінці про щось муркотів.
Я таки встиг! І в зимовий цей вечір холодний
Я найщасливіший кіт серед інших котів!
То ж прислухАйтеся люди до поклику долі,
Впевнено завжди ідіть до своєі мети.
Хай Бог дає вам наснаги, завзяття і волі
Долю в цім світі жорстокім свою віднайти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822670
дата надходження 25.01.2019
дата закладки 25.01.2019
Як трепетно-щемно з доріг повертати
На стежку,що в полі, мов стрічечка, в’ється,
Єством відчувати й тулити до серця,
Й нести ту любов, що дала тобі мати.
Зворушливий спогад прожити, мов свято,
Що сонцем вливається в безміри жита,
І знати, що сенси всі в тому, щоб жити,
Бо море любові дала тобі мати.
Й так любиш цей день, на щедроти багатий,
Й нанизуєш миті, мов крапельки світла,
І просто всміхаєшся білому світу…
То радість любові дала тобі мати.
Болі й негоди навчають прощати,
Зцілювать душу в окриленім слові,
І відкривати, як істину, знову:
Мудрість любові дала тобі мати.
Вертаєш додому, щоб сили набратись,
І небом напитись, й сидіти до ранку
На сходах стареньких знайомого ганку…
Багатство любові дала тобі мати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822093
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 22.01.2019
Сидя однажды за фейсбуком,
Я познакомилась от скуки
С прекрасной доброю душой,
И вот, украл он мой покой.
Боялся друг, что не отвечу.
Волнуясь, он просил о встрече...
Писал, надеялся, звонил,
И даже в гости пригласил.
Сказал, что в городе большом,
Где столько много есть людей,
Живется плохо, грязно в нем,
Просил приехать поскорей.
А я ему в ответ строчила,
Что ехать долго в город к вам.
Природа там, конечно диво,
И горы прямо к облакам.
Другие фрукты там, и зелень,
Деревья, воздух, реки, сад...
Другие люди, даже время
На целых два часа назад!
Он помолчав, вдруг предложил мне:
"...Тебя будить не стану я.
Ты будешь спать пока проснешься,
Твой сон -- награда для меня.
Я покажу тебе животных,
Мы в горы убежим с тобой,
Скупаемся в реке холодной,
Я угощу тебя едой
И напою росою чистой...
Мы будем босиком бродить.
В садах срывать плоды средь листьев
И долго-долго говорить.
А вечером, в лугу цветущем,
Где терпкий запах трав пьянит,
Мы разожжем огонь с тобою
Он будет греть лишь нас одних.
Тебе сыграю на гитаре,
В надежде слушать голос твой.
Сорву тебе букет с ромашек
Ты горный луг вдохнешь собой.
С тобою вместе, продолжая,
Рассказ закончим наш писать.
Боюсь, мне будет время мало,
Не отпущу тебя назад.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822011
дата надходження 20.01.2019
дата закладки 22.01.2019
Кружляла віхола… і сніг
Немов би вирвався на волю
І не чиюсь, а власну долю
Жбурляв, востаннє мов, до ніг.
Забілював садові крони,
Як маляр, аж до видноколу,
Назавжди щоб і вже ніколи
Не стерлись фарби...До утоми
Кружляв в потоках вітру й світла,
Просився в дім, у шибку стукав,
Немов хотів цю радість-муку
Розсіяти посеред світу.
Злітав з дахів морозно-стигло,
Бешкетував, хлоп'я немов.
І день згасав...І вечір знов...
Так чисто скрізь і зимно. Стихло...
Втомивсь грудневий сніговій,
Приліг на світле покривало,
І небо тихо витирало
Краплинки з-під холодних вій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820942
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 15.01.2019
Молодий хлопчина Ваня
Був засліплений коханням:
Знав, що тільки його Настя
Принесе у хату щастя.
Закохався - одружився,
І побачив - помилився.
Стала Насточка ревнива,
І сварлива, і лінива.
Все Івану дорікала:
-Краще б я тебе не знала!
Пригадай знайомство наше:
В парку я і друг мій Паша,
Раптом грім, страшенна злива
(Отаке буває диво),
Паша втік із переляку,
А я мокра, як собака
Залишилась біля дуба,
Цокотіли в мене зуби,
Навіть тіло все здригалось –
Дуже блискавки боялась.
Десь раптово ти узявся,
Кажеш - зразу закохався…
Така зустріч була наша,
Жаль, що не вернувся Паша.
-Я не вірив,- Ваня каже,-
Що природа все підкаже:
Мене небо рятувало,
Знаки ясно подавало!
Блискавка стріляла з хмари,
Щоб не були ми у парі,
Вітром з ніг мене збивало
І до тебе не пускало.
Сипав град, як горошини,
В колесі - пробита шина,
Злива страху додавала,
Хіба цього було мало?
Поховалися всі звірі…
Тепер в містику я вірю,
І яка в жінок порода –
Все підкаже вам природа!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821435
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019
Ты же не обещал ничего... никогда... никому -
Уходил просто так, словно выкурить в ночь сигарету -
Понимал: я тебя всё равно без вопросов приму -
И легко ускользал, как всегда, от ненужных ответов...
Я, конечно, до боли ждала, и прощала опять,
Да встречала, не требуя сладких, как мёд, оправданий,
Что оставил за дверью... теперь мне уже не понять, -
С головой окунусь в долгожданное наше свиданье...
И совсем не болит... почему не ревную никак,
Почему дорожу каждой встречей и каждой разлукой...
Ты умеешь легко... - для тебя это просто пустяк,
Мне протягивать в ночь одиночества... сильную руку...
Я не знаю зачем воровал ты, потом возвращал
Ненадолго разбитое сердце своими ключами -
И, себя ненавидя... (а ты... даже не обещал),
Поворотом ключа, на пороге безумство прощаю...
Говорят, что любовь... ах, слепая воровка души,
Улыбаясь, отчаянно даже, коснётся... нелепо,
А затем, второпях, в никуда на заре убежит,
Разливая по снегу палящее солнце и лето...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819603
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 15.01.2019
Чудесны зимние пейзажи.
В них свет, природы красота.
Не Дед Мороз, Творец уважил
-Простёр красивые снега.
Вновь солнце радостью играет
В снежинке каждой на земле
И потому она сверкает
И отражает свет тебе.
И ты будь светлым днём и ночью.
Пусть сердце будет в теплоте,
Ведь каждый в этой жизни хочет
Любви-добра к родным, к себе.
Стих немножко изменил,
надеюсь в лучшую сторону.
12.01.2019
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821125
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 14.01.2019
Зима справу свою знає,
З снігом тут не забарилась,
І як часто це буває –
Я добряче застудилась.
Бачу, зовсім кепська справа.
Йти в аптеку - а де гроші?
Тут я зразу пригадала
Метод вірний і хороший.
Це - картопля у мундирах:
Відварити, розім’яти,
Тоді ковдрою накритись -
Пару треба цю вдихати.
Розпочала процедуру,
Бачу, щось не вистачає…
Так нашкодить можна здуру,
Невже розуму немає?
То ж взяла під ковдру сала,
Хліба, шинку, огірочків,
Коньяку маленьку пляшку
Й маринованих грибочків.
Дві години смакувала,
Хочте вірте, хочте - ні,
Рано я здорова стала,
Враз розвиднилось мені.
Тут народна медицина
Поборола усе лихо,
Бо моя реформа краща,
Як в тієї Супрунихи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820804
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 14.01.2019
Орхідейно-білий ранок снігом пахнув,
Біла орхідея розцвіла в кімнаті.
Глянцеві бурульки, як мовчання пазли,
Ще вночі застигли у скляному насті.
А тепер звисали, мов сліпучість сонця.
Хвилювали серце новизною часу,
Діставали ніжно і чуттєво донця.
У зіницях любий виринав анфасом.
Орхідейно-білий ранок таємничий.
Орхідея біла розцвіла любові.
Імпульсом до дії - біла мальовничість.
Крізь мовчання криги пробивалось слово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821105
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 14.01.2019
Орхідейно-білий ранок снігом пахнув,
Біла орхідея розцвіла в кімнаті.
Глянцеві бурульки, як мовчання пазли,
Ще вночі застигли у скляному насті.
А тепер звисали, мов сліпучість сонця.
Хвилювали серце новизною часу,
Діставали ніжно і чуттєво донця.
У зіницях любий виринав анфасом.
Орхідейно-білий ранок таємничий.
Орхідея біла розцвіла любові.
Імпульсом до дії - біла мальовничість.
Крізь мовчання криги пробивалось слово.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821105
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 14.01.2019
Рука дощу старанно креслить день ескізом,
Втрачає сніг грудневий білизну.
І водомузика звучить в гулкій репризі,
Думок потік снується в шумний нурт.
Хоч не буває все в житті людей гладенько,
І негаразди крутяться в душі.
Цей дощ гуде, ятрить, мов резонатор-дека,
Впадать у відчай, друже, не спіши.
Ти не журись, бо злива смутку ненадовго.
Ще глянець сонця в небі заблищить.
І рідний хтось знайдеться, втішить теплим словом,
Відчуєш силу і надійний щит.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817290
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 20.12.2018
Біла пудра сипалась з небес на землю,
Притрусила вії сосен і ялин.
І мороз додав блискучих стразів зерна
У білясто-сніжне покривало-твин.
Сплять під снігом втомлені, пожухлі трави.
Свіжість у повітрі - свіжість почуттів.
Обіймає кашеміром день ласкаво,
Бо любові янгол прилетів зі снів.
Сонце зазирає крізь завіси сніжні,
Ми пірнаєм разом в музику зими.
Ласк мереживо - і щедра ллється ніжність,
І шепочуть губи...неповторна мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817783
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 19.12.2018
Зимой художник торжествует!
Ведь белый лист - прекрасный снежный фон!
Лишь уши зайцу нарисует -
Косой в сугробе спит и видит сон.
И тот же Мишка косолапый.
Залёг в уютную берлогу.
Запечатлел художник лапу.
А для наглядности и ногу.
Лесная жизнь укрыта снегом.
Вся живность прячется по норам.
Зимою спит под белым пледом
И недоступна нашим взорам.
Художники, как следопыты.
Должны разгадывать загадки.
Чьи прячутся в снегу копыта?
И кто играет с ними в прятки?
(И кабаны, и куропатки)
Полезно заниматься бегом –
На лыжах спуск с горы и в гору.
Узнаешь, кто под белым снегом!?
Если опасность – то «дашь дёру»!
Пейзаж влечёт в любую пору.
16. 12. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817800
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 19.12.2018
На крилах білих рано прилетіла
У цьому році зимонька-зима,
Стежки сніжком веселим затрусила,
І віяла вона ним, і вертіла…
Назвали її дивом не дарма.
Укривши землю білою габою,
Морози запросила і вітри,
Шибки розмалювала із любов’ю,
І врешті, задоволена собою,
Каталась на санчатах із гори.
12.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818025
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 19.12.2018
Все відбувається сміливо
Та й вельми швидко, час стрімкий,
Його зловити неможливо,
Ще важче встигнути за ним.
Та ми помітно робим кроки,
Вони широкі, та прості,
Ловлю твої я погляд, дотик,
Я розчиняюсь у тобі.
Все відбувається миттєво,
Але життя цікаве в цім,
Та ти зі мною й це суттєво,
Й твоя рука в моїй руці!
І я бадьорий своїм літом,
Яскраві промені в очах
Пульсують, їх вдалось схопити
Тобі…вже на моїх плечах
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818029
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 19.12.2018
Якось у зоопарку зчинився шум та гам.
Кричали мавпи:
- Там ... великий Бегемот відкрив великий рот!
- С-с-с... - Удавчик засичав. - Я бачив рот той сам!
- Той рот такий великий! - ґелґочуть вже й Індики!
- Гав-гав! Гав-гав! Гав-гав! Півдня не закривав! - це
підтвердив й Шакал.
Отак кричали тут усі вони три дні. Багато було чути
усякої брехні.
Хто що хотів - казав. Лиш Бегемот мовчав. Що сталось?
Не збагнув. Бо він лиш позіхнув!
Хоч ти й не Бегемот, та контролюй свій рот.
Не встигнеш щось сказать, як будуть всі те знать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816243
дата надходження 04.12.2018
дата закладки 06.12.2018
Блукає сива правда по землі,
З надією у душі заглядає,
Для кожної із них вона свята є,
Та нею нехтують частенько королі.
Чому ж в пошані правда не у всіх,
Важлива для малого і старого?
Хто зупиня її біля порогу,
Той творить чорний непростимий гріх.
2.12.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816450
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018
Секретная почта
(А в былые времена влюблённую пару выручала – почта в дупле дерева.)
Как тревожно забилось сердечко.
Её тянет волшебный магнит.
Дуб могучий и тихая речка
Тайну долгие годы хранит.
Есть укромное в дубе местечко.
Выручало влюблённый дуэт.
Переписка в шкатулке – «сердечко».
Содержала интимный сюжет.
Сохранила секретная почта -
Все записки с признаньем в любви!
Жаркой страстью пылали те строчки.
Так рождались шедевры- стихи.
Но…судьба предвещала разлуку.
Усмирив романтический взрыв.
Окунула обоих в науку.
Отложив их душевный порыв.
И теперь у них связь - эсэмэска:
«Я скучаю!» В ответ: «ай- лав- ю»
Дуб роскошный и тихая речка
В их сердцах постоянно живут!
Рандеву уж давно не случалось -
Недоступною стало мечтой.
Но «шкатулка любви» пополнялась
То мужской, а то женской рукой.
Их по свету судьба разбросала,
Проверяла на прочность любовь.
Но разлука её закаляла.
Доказала надёжность без слов.
Им шкатулка потом рассказала,
Как хранила в разлуке любовь.
Как бежала Она от вокзала
С целой пачкой влюблённых стихов.
И Он к дубу не раз прикасался
Чтоб поведать тоску и печаль.
Он спешил, чтоб алмаз в ней остался,
Пока время звало его вдаль.
Наступил долгожданный их вечер.
Наконец-то пришёл звёздный час!
Зажигают венчальные свечи.
Достают из шкатулки алмаз... 26.11 2018. Рисунок автора.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815324
дата надходження 26.11.2018
дата закладки 05.12.2018
Ведмідь у барлозі… Тихо копошився
- Ну ось вже нарешті, я сам залишився
І світлину маю, і медок свіженький
Хай зимою прийде, ще сон солоденький
До весни далеко та то все нічого
Відпочину добре, тож нема нікого.
Раптом із під лавки, мишка клаповуха
Запищала наче - муха цокотуха
- Ні, то, як самому, зима сум навіє
Запорошить снігом, всюди побіліє
Очима кліпає, ведмідь усміхнувся
Це ти сусідко, я про тебе забувся
- Лиш поводься тихо і не пищи дуже
Не хвилюйсь, не змерзнеш, ми ж то разом, друже.
Морози не страшні, сніжком нас притрусить
Не буде загрози…. Тож журитись досить!
Пахне чай на столі, з суничок напевно
- Пригощайся, бери, не сиди даремно…
Все до мишки ведмідь, радо поглядає
Веселіше разом, це сам добре знає.
28.09.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808256
дата надходження 29.09.2018
дата закладки 04.12.2018
Не пробуй забути все те, що давало натхнення,
Емоцій оголених, вражень нестримний потік,
Де митей щасливих до краю наповнена жменя -
Яка там синиця - й лелека нікуди б не втік.
Нехай не вдалося намріяне поки здійснити,
Та наша планета Земля не сповільнює рух,
Невдовзі почнеться нове приголомшливе літо,
Й примхлива удача не вислизне більше із рук.
Ну, сядеш ти в шатл і поглянеш у ілюмінатор,
А перед очима земне все життя промайне...
Далекі яскраві світи... звісно, вражень багато -
Та тільки у них вистачати не буде... мене.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816163
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 03.12.2018
Над Сеной нависли свинцовые тучи,
падает дождь, а может, и снег,
душою израненной,сердцем измученным,
снова ты вспомнишь Невский проспект.
На тройках неслись влюбленные пары,
солнцем сиял Петропавловский шпиль,
гранитные камни - безмолвные стражи,
огонь революции разрушил твой мир.
Оторван от родины..это навечно,
поправишь потёртый свой аксельбант,
в Соборе поставишь за души ты свечи,
как будто здесь свой, но ты эмигрант.
Парижские улицы сияют огнями,
душа эмигранта - покоя в ней нет,
и навсегда останется с вами -
камнем на сердце петербуржский рассвет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814491
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018
Де ж тая правда? - питають люди, -
Чи буде тиша, чи спокій буде?
Очі до неба, чоло суворе:
Звідки взялося оцеє горе?
Перемісило, перемололо...
Правда все ходить поруч, по колу.
Плаче і тужить, тужить і плаче -
Люди осліпли, правди не бачать.
Люди глухими стали й лютують.
Інших повчають, себе не чують.
Думають, будуть жити щасливо,
Кров'ю засіявши зорану ниву...
Ще й дуже хочуть, щоб не боліло.
Земля ж накриє будь-яке тіло.
Земля сховає сліди й причини,
Теплом огорне чужого сина...
А люди мріють про перемогу,
Чекають, плачуть і молють Бога...
За чужу правду людина гине,
А правда завжди в очах дитини.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814403
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.11.2018
Осінній бал відтанцювало листя,
Встелилося в шовковий легкий шурхіт,
І сірий ранок подививсь імлисто:
Дерева височіли, ніби шули.
Осіння мудрість після листопаду
Дає для роздумів час міжсезоння.
Прощає всі образи слізна пам*ять,
Бо в кожнім дні свої нові резони.
Людина прагне затишку і миру,
Для щастя зовсім небагато треба:
Любов, надію в серці й силу віри -
Буває й восени прихильним Небо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814179
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 18.11.2018
Название стихотворения взято в кавычки.
Так-же все слова в стихотворении о рабстве
подразумеваются в переносном смысле слова
и можно сказать от "а" и до "я" взяты в кавычки.
Современное рабство увидел
На любимой планете Земля.
Это рабство старательно скрыли,
Словно жить по другому нельзя.
Это рабство имеет оковы
Для ума, для души и судьбы;
Ведь за доллар имеют народы
Очень крупные займы-долги...
Современное рабство- РАБотать,
Чтоб себя и семью прокормить,
Если ценится это во столько,
Чтобы мог только месяц прожить...
Современное рабство по вере
-Раб религий, что против мечты
И одели оковы на тело,
Покорив все стремленья души...
Раб зелёных мешков толстосумов
Тех, кто правит планетой Земля.
Хорошенько об этом подумай!
На добро иль на зло их дела?!
Рабство так-же -любые ворота,
Что скрывают дорогу мою (1)
От судьбы что наполнена света,
Предлагая другую судьбу...
Рабство каждый себе выбирает,
Покорившись грехам и страстям.
Может даже порой замечает,
Ну а чаще не знает и сам...
Современное рабство увидел,
Показали в солидном кино.
Кто-то жизнь эту крепко обидел
И нашёл тех, кто с ним за одно.
(1)-Что скрывают дорогу твою
Ноябрь 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814344
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018
Бог рано-раненько збудив сонце світле:
- Пора прокидатись... Вставай, моє рідне!
Земля вже чекає тебе в ряснім цвіті.
Даруй свою ласку усім, хто є в світі.
І пташку збудив Він (година ж досвітня),
Щоб пісня летіла над світом привітна.
- Вставай... Прокидайся! Співаєш гарненько.
Ти кожному вмієш зігріти серденько!
Бог вітра збудив. Той ніч спав десь у просі.
- Пора тобі, Вітре, пострушувать роси.
Вже промені ясні горять у краплинках.
Земля хай умиється зранку в росинках!
До хмар Бог звернувся: - Ви часу не гайте!
Як стане спекотно, всю Землю скупайте.
Рослини й тварини вам будуть радіти.
Під теплим дощем хай побігають діти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813960
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Бог рано-раненько збудив сонце світле:
- Пора прокидатись... Вставай, моє рідне!
Земля вже чекає тебе в ряснім цвіті.
Даруй свою ласку усім, хто є в світі.
І пташку збудив Він (година ж досвітня),
Щоб пісня летіла над світом привітна.
- Вставай... Прокидайся! Співаєш гарненько.
Ти кожному вмієш зігріти серденько!
Бог вітра збудив. Той ніч спав десь у просі.
- Пора тобі, Вітре, пострушувать роси.
Вже промені ясні горять у краплинках.
Земля хай умиється зранку в росинках!
До хмар Бог звернувся: - Ви часу не гайте!
Як стане спекотно, всю Землю скупайте.
Рослини й тварини вам будуть радіти.
Під теплим дощем хай побігають діти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813960
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Бог рано-раненько збудив сонце світле:
- Пора прокидатись... Вставай, моє рідне!
Земля вже чекає тебе в ряснім цвіті.
Даруй свою ласку усім, хто є в світі.
І пташку збудив Він (година ж досвітня),
Щоб пісня летіла над світом привітна.
- Вставай... Прокидайся! Співаєш гарненько.
Ти кожному вмієш зігріти серденько!
Бог вітра збудив. Той ніч спав десь у просі.
- Пора тобі, Вітре, пострушувать роси.
Вже промені ясні горять у краплинках.
Земля хай умиється зранку в росинках!
До хмар Бог звернувся: - Ви часу не гайте!
Як стане спекотно, всю Землю скупайте.
Рослини й тварини вам будуть радіти.
Під теплим дощем хай побігають діти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813960
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Літає! Кружляє! Мете!
Зима надихає мене!
У білому танці бачу я вранці
сніжна стихія несе
Мільйони маленьких сніжинок.
Зненацька з"явились сьогодні
Казкові умови погодні
Зі смаком рудих мандаринок!
Я просто обожнюю біле.
Мереживо сніжне це диво!
Падає, сипле, сідає
Зима першим снігом вітає!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813791
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 16.11.2018
Недовольна я стихами прошлыми -
Скудное словесное меню...
Жалко будет, если я об осени,
Позолоте, уходящей просини,
Больше ничего не сочиню...
Холодеет воздух, за туманами,
Словно в тёплой шали пуховой,
Листья, пожелтевшие заранее,
Плачут окровавленными ранами -
Я по ним спешу к себе домой...
Зажжена кудрявою рябиною,
Сада красно-жёлтая листва...
Если на закате всё рубиново,
Мечен лес горелой половиною,
Значит, холод там уже бывал...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809944
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 15.11.2018
Осіннє золото… Щось є його миліш
Душі твоїй у світі загадковім,
Коли і прямо, й справа, і лівіш
Стоїть стіна, так схожа на підкову?
А ти, мов чудернацький напівгном,
Впиваєшся осінньою красою,
Реальність де чергується зі сном,
Й принишкла тиша, скупана росою.
Дрімає вітер в листі золотім,
Блакить висока розпростерла крила,
І ти душею знов помолодів:
Краса клітинку кожну підкорила.
В осінній казочці і ти – уже не ти,
А птах чарівний, здатен до польоту,
Щоби понад землею пропливти,
Закоханий у бархат-позолоту.
3.11.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813691
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 15.11.2018
Давай-ка вспомним, старина, те молодые времена,
Когда года ещё не сильно нас смущали...
Когда не раз могли до дна, когда была жива страна
И мы не ведали отчаянья печали...
Ведь было ж время, согласись, когда мы кубарем неслись
На лыжах, санках ли с обледенелой горки...
Когда на подвиги рвались, когда по-честному дрались
И нам не тесно было в маленьких каморках...
Суров был наш тогдашний мир и было нам не до Пальмир,
Но закалялись наши жилы и сноровка...
Тогда ж ещё был свеж кефир и натуральным был пломбир,
И три копеечки с сиропом газировка...
Ещё припомним, старина, как быстро рухнула страна,
В которой кое-как, но всё-таки дружили...
А тут теперь у нас война и не понять нам ни хрена
За что же столько душ заблудших положили...
Однако, что ж мы, старина, скрипим, как два веретена,
Не будем хвастаться хождением по мукам...
И пусть нам нынче грош цена, не заслужили ордена...
Мы кое-что ещё расскажем нашим внукам!
Да ладно, что ж мы за седых, обидно, блин, за молодых...
Смотри, какие нынче морды на билбордах...
Заточен мир теперь под них, а нам шарахнули под дых...
Но есть у нас с тобой в запасе шнур бикфордов...
октябрь 18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811180
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 14.11.2018
Штовхає час так невблаганно в плечі,
кудись за край, у інші виміри, світи.
А я вчепившись в цей осінній вечір
пишу нікому... та усім вірші-листи.
Стрибаю через прірву "З понеділка",
щось втілювати починаючи в цю ж мить.
У колесі часу життя мов білка.
Куди? Навіщо? Та біжить, біжить, біжить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813793
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 14.11.2018
Кружля над нашою землею
Тривога зграєю круків,
Країна - ніби дві Кореї,
Де ворожнеча - всі роки.
Вже чверть століття ми по колу,
Фонтаном кров із рани б'є,
Нам біль церковного розколу
Спокійно жити не дає.
Якби ж то гордість вгамувати
І розібратися самим,
Так ми чужих звемо до хати,
Віддавши половину їм...
А може міф, що намір добрий?
За владу бійка іще та...
У перетягуванні ковдри
Ми ж забуваємо... Христа...
На мінне поле без саперів
За церкву начебто, одну,
Та об'єднавши... на папері,
Не запалити б знов війну...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810073
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 24.10.2018
Ось і "бабине літечко"... Сухо,
В різнобарв'я прикрасився ліс.
Знову мухи дзижчать біля вуха,
Жук вусатий неспішно поліз.
Павутиння блищить у промінні
Між проріджених гілок дерев.
За такої погоди аж дивно,
Що каштан облетів наперед.
Відчуваються подихи літа
У цих залишках сонячних днів,
Тільки десь поховалися квіти,
І пташиний не чується спів.
Кольорами насичена тиша,
Опадає подекуди лист...
Так шкода, що тепло нас залишить,
Втім, воно, як і холод - турист.
Фото з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810369
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 24.10.2018
Слышен крик, где то там, вдали,
Отлетали, вновь журавли,
Уж совсем покраснел закат,
Нашей встрече, был очень рад.
Серебрится вокруг земля,
Ах, лебёдушка ты моя,
Ведь тебя, я встретил сейчас,
И печаль, уж рассеялась.
Впереди дорога длинна,
Но придёт же, скоро весна,
Вновь развеется на ветру,
Мы услышим грустное - Кру.
2013г
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809424
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018
Ясен-Трійцею в неділю
Назбирала диво-зілля.
В зелен-ватри вибачалась,
Пісню Господу співала.
Шепотить молитву вітер,
Пригортаю ніжно квіти:
Кожна спомин свій навіє,
І секрет мені відкриє.
Ніби очі у Василька –
Усміхаються васильки!
А трояндочка в долонях,
Щоб була щаслива доня!
Квітку лілії лелію –
Богородиці надію,
Достеменну має силу
Для людей відкритих,щирих!
Пломеніють жарко маки –
В пам’ять давнини відзнака.
Я вплету їх у віночок,
З бою щоб прийшов синочок.
До духмяності жасмину
Гіркоти додам полину,
Для здоров’я – деревій,
Любій мамочці моїй!
Бережи нас, мій віночку
У безмежному цім світі,
Миру дай у краї отчім,
Щоб життю раділи діти!
Всі веснянчині секрети
Збережу я у букеті,
З незрадливою любов’ю
Принесу у дім з собою.
© Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793366
дата надходження 27.05.2018
дата закладки 09.10.2018
Красивая осень, нужная -
Зима далеко пока...
И я с дождевыми лужами
Справляюсь сама... Легка
И эта прозрачность синяя,
Где яркий осенний лист
Закружится с первым инеем
Так сказочно... Пианист
Играет опять нескучную
На улице - просто так...
Я молча стою и слушаю...
Понравился мне... Чудак...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808543
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 09.10.2018
За натхнення окрема подяка авторці Наташі Марос
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615126
Не позбувайся завчасно листів,
Звірся, чи все у душі відболіло.
Розпач тримається довше, ніж гнів,
А жалкувати буває несила.
Не позбувайся завчасно листів,
Поки снігами сліди не занесло.
Може він кращої і не зустрів...
(Чи може їй одиноко та кепсько...)
Не позбувайся завчасно листів
Нащо займатися цим мазохізмом?
Не заглушай почуття свого спів,
Бо пошкодуєш, та буде вже пізно.
Не позбувайся завчасно листів,
Доки все дерево не облетіло.
Може він зовсім не цього хотів...
(Може вона зовсім інше хотіла...)
Не позбувайся завчасно листів,
Є час радіти, а є - сумувати.
Сонця краєчок за обрій не сів -
Не зачиняй свої двері до хати.
Не позбувайся завчасно листів,
Хай докоряють, що ходиш по колу.
Можна спалити останній з мостів -
Потім собі не пробачиш ніколи.
Не позбувайся завчасно листів
Сім разів міряй, а треба - відріжеш.
Час розставлятиме крапки над "i",
Зараз же все незагоєне, свіже.
Не позбувайся завчасно листів,
Краще закинь їх нагору подалі.
Все забувається. І поготів,
Вщухнуть невдовзі жалі і печалі.
Не позбувайся завчасно листів,
Хай вистигає думок твоїх гроно.
Може... в один із жаданих тих днів
Біль відпалає... з листами... синхронно...
Світлина з інтернету
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808853
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 09.10.2018
Коли засинає вечір,
То тіні ховаються в лози,
А клену багряні плечі
Зволожують роси-сльози…
Й імла вгорі сіроока
Покличе зірки на волю,
І дня обережні кроки
Затихнуть в селі і в полі.
Навколо заосенилось…
Вітри грають в колисанку.
Ще літо допіру снилось…
Снують вже тумани зранку.
3.09.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809445
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018
[color="#ff0000"][i]Наедине со всеми...[/i]
[/color]
Когда трещали кастаньеты
В слепящих рампах дискотек,
Никто не вешал эполеты
Любителям библиотек.
Когда трясина Интернета
Пленила блеском соцсетей,
Рыдали парки на планете
Из-за отсутствия людей.
14.06.18
Иллюстрация из Интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807856
дата надходження 26.09.2018
дата закладки 26.09.2018
У цей день, як водиться,
Весь православній світ
Святая Богородиця
Єднає сотні літ.
Усі ідуть до храму -
Дорослі і малі,
Шанують Божу Маму,
Вклонившись до землі,
Щоби на кожнім домі
Гніздився білий птах
Й росли щасливі долі
У мамок на руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807367
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018
Сложно ль поверить, трудно ль простить...
Люди, прошу вас, спешите любить!
Если любовь в вашем сердце живет -
Делать добро Сам Господь призовет.
Любовь - всему верит, обиды прощает.
Счастье и радость в ваш дом возвращает.
Не делайте больно соседу иль брату,
Чтобы за зло не иметь вам расплату.
Не судите людей, Любовь ведь не судит.
Вдруг вы́ приткнетесь - Бог не осудит.
Не возвышайтесь, а будьте слугою -
Христос дал пример Своей жизнью земною.
Если, вдруг, трудности в жизни - смиритесь
Перед Всевышним и много молитесь.
Не раздражайтесь, когда нет ответа,
Кто лю́бит, тому Бог пошлет много света.
Творите добро и милость творите -
Вдовам и си́ротам вы́ помогите.
Не отверните от бедных лица -
В ваших глазах пусть увидят Христа!
Лишь со Христом можно жизнь так прожить.
Люди, прошу вас, спешите любить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806094
дата надходження 09.09.2018
дата закладки 09.09.2018
Опять на нашей дискотеке
Метнули бомбу в шум и гам...
Бредут герои и калеки,
Как встарину, кто в хлам, кто в храм...
Нардепы смотрят в рот премьеру
И «чушь прекрасную несут»...
И пилят коррупционеры
Антикоррупционный суд...
Пусты амбары и сусеки,
Страна ползёт в густой туман...
И маршируют гомосеки
По историческим холмам...
июнь 18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796005
дата надходження 17.06.2018
дата закладки 09.09.2018
Не секрет, что у многих бывает минута,
Когда сердце змеёй обвивает тоска.
И так хочется просто открыться кому-то,
Чтобы нЕ была рана, как ров, глубока.
Откровенничать надо, казалось бы, дома...
Но не всё, к сожалению, сразу поймут.
Потому и несём человеку чужому
Накопившуюся непонятную муть.
Собеседник случайный покой не нарушит,
И вопросов навязчивых нам не задаст,
Не полезет с советом в бурлящую душу,
Так как он незнакомец, то И не предаст.
Потому и в стихах мы бежим открываться,
Ведь поэзия наша - по сути, дневник.
А количество отзывов, два или двадцать,
Говорят нам, что кто-то, хоть чуточку вник
В те проблемы, которыми делится автор,
Что читатель прочувствовал нашу беду.
Благодарствую всем, не сегодня - так завтра
На страницу к кому-то я тоже зайду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802655
дата надходження 10.08.2018
дата закладки 09.09.2018
Облака, облака -необъятная высь,
Радость, тайна, мечта, даже детский каприз.
Облака, облака -вдохновенье всегда,
Утешенье, любовь, росчерк лёгкий пера.
Облака, облака -много красочных тем.
Но порой как волна -удивление всем.
Облака, облака -одинаковых нет.
Не найдёшь никогда, хоть ищи много лет.
Облака, облака -как ватрушки летят.
Словно сдобный пирог удивить нас хотят
Своей грацией, лёгкостью и красотой.
Насладиться душой, прикоснуться рукой.
Облака, облака -стройный, вежливый ряд.
Ну а чаще "бардак", словно всё им никак.
Словно вымолвить просят: "Давай улетим!"
Облака, облака -мир чудес и экстрим.
-------------------------------------
Облака, облака над столицей плывут.
Снова осень пришла, позолочен уют
И опять собираются в гости дожди.
Задержалися где-то наверно они. (1)
(1)Облака, облака. Мир рождён для любви.
Сентябрь 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805840
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 09.09.2018
Краса осіння із відтінком смутку,
Дерева у вогнястому вбранні.
Зібравсь сполоханий у серці жмуток,
І наче дощ шумить про щось мені.
Удвох ми не пірнали в щедру осінь
І разом по дорозі не брели.
Між нами досі тиша, безголосся,
Хоч в небі чути лебединий клик.
І ти не пестив ніжно русі коси,
Світанки щастя не стрічали ми.
А поодинці цілували просинь,
Оцю осінню неповторну мить.
Якби ж краса вже без відтінку смутку,
Дерева у пікантному вбранні.
Так хочеться кохання стиглий жмуток.
Прошепочи "люблю" лише мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805969
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 09.09.2018
Сьогодні знов тебе зустрів,
Ти осторонь стояла…
Мов синь далеких островів
Мій погляд привертала.
Така вродлива і струнка,
Немов берізка, ніжна,
Твоя приваблива рука
Відкрилась: незаміжня…
Бо серце з юних літ щемить,
Душа моя страждає…
Буває, що кохання спить
Буває, що літає!
Чому, життя так в перебій:
То все заллє водою,
То каже, норов свій –
Жагу зводить росою
Чому? Чому, завжди одна,
Мов горлиця літаєш…
Чи може і моя вина,
Що в серце не впускаєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805883
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 09.09.2018
Моя ЛГ - кокетка-сумасбродка,
Немножечко, ну, капельку совсем!..
Сегодня напоила её водкой
И тайны получила без проблем...
Узнала, что ждала кого - покруче,
Что понапрасну молодость сплыла -
Хоть среди многих он казался лучшим,
Без радости ЛГ с ним прожила...
Сначала она думала: всесильна -
Любовь и сказка... а ещё - весна!..
Я, может быть, побольше расспросила б,
Да, только вот... расплакалась она...
Опять пришлось налить чего покрепче
И даже сигарету предложить...
ЛГ, своё твердя, тихонько шепчет:
Ну, ты же его видишь... ну, скажи...
Теперь я знаю: не даёт покоя
Ни выбор ей, ни будни, ни родня
Что тяжело до одури обоим...
Зачем сюда втянула и меня?..
Я думаю: напрасно согрешила -
Не стоит ей советовать, поить...
Проспится и поймёт, что поспешила
Сама порвать невидимую нить...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796809
дата надходження 23.06.2018
дата закладки 09.09.2018
Дванадцята...
Перечепилося через гарбуз кохання,
Не перша ти така й звичайно не остання.
Яскраві почуття тепер немов лахміття.
Він з іншої планети, виміру, століття.
Дванадцята...
На згадку кришталевий черевичок.
Той ідеал, що без шкідливих звичок,
Засяде в серці, коле мов заноза.
В його полоні думи, вірші, проза.
Дванадцята...
Сварливі сестри будні, мачуха - рутина,
На попіл серце спалять... Ой лиха година!
Та й підлі тішаться що вже їх вірна служка.
Дарма радіють. Фенікс - ти, не Попелюшка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805665
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 09.09.2018
Глибокі океани, що без міри
Тягнули у тенета синіх вод.
Тонули кораблі до сяйва прірви
Твоїх очей незримих насолод...
Я бачу в них спасіння... Звуки ліри
Завершують штормами епізод.
На олтарі приношу я офіри!..
Дари мої бажань і всіх свобод…
Навіщо воля?.. І безсмертя вічне?..
Скитатися «Голландцем» по морях
Втомилася команда... Серце грішне
У скриню віддаю тобі... Моя!...
Чи приймеш ти?... І Фулу відшукаю...
У штормі, поки я тебе... Чекаю...
© Володимир Верста
Дата написання: 02.06.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794122
дата надходження 02.06.2018
дата закладки 30.08.2018
[i]Кохай мене! Куплю тобі коралі, бо в них краса і променів тепло...
[/i]
[youtube]https://youtu.be/p-zaRDFyGho[/youtube]
[color="#0b5987"]
[i][b] - Купи мені! Я одягну коралі,
відчую дотик рук - твоє тепло,
зігріє душу - відійдуть печалі,
прийде любов, забуду біль і зло.
- Лише кохай, я так цього жадаю -
взаємне щоб палало почуття,
щоб долі дві, що йшли врізнобіч плаєм
разом ступали по стезі життя.
Купив коханій. Пісня понад гаєм
лунала довго з милим в унісон...
Причиною були - краса коралів,
любов, й яскравих митей щастя сонм.[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798344
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 30.08.2018
Эмигрантское небо –
призрак свободы,
уезжаем…нелепость,
и гудят пароходы,
Ветер осенний
смешается с дымом,
вот гудок уже третий,
было всё нерушимым..
Родина, дом , любовь –
всё это в прошлом,
и вены рвёт кровь,
надежды прикрыты ложью…
Эмигрантское небо -
купол Парижа,
веришь в свободу слепо,
шепчешь – Господи, слышишь…
[youtube]https://youtu.be/wsgL8FmpOh8[/youtube]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804826
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 29.08.2018
Цього року видалося занадто плаксиве літо… Часті дощі всім стали на заваді… Ще червень місяць куди не йшло, був більш приємнішим,біль- менш санячним
хоча не таким теплим, як годиться для літнього місяця. А ночі, що вже за них сказати, такими прохолодними, що зранку навіть не хотілося виткнути носа з хати. А липень перевершив всі сподівання, майже весь місяць дощить, грози за грозами ділили навпіл небесну вись. А так всім хотілося відчути справжнє привітне, тепле, сонячне літо.
Марина - вчителька початкових класів, як і всі вчителі, мала літню відпустку. Тільки цього року пішла у відпустку наприкінці червня, а не на початку місяця, як того року. Максимко дуже зрадів, що вже не піде в садочок. Адже з мамою й татом вдома краще, тим паче знав, що влітку поїде на море. Він його, правда, смутно пам`ятає, але пісочок і те місиво, що він робив з нього. Йому було до вподоби, згадуючи, всміхався і мріяв, не міг дочекатися, коли ж знову поїде туди.
Йому було два з половиною роки, коли мама вийшла на роботу з декретної відпустки. Зразу батьки няньчилися з онуком, а коли виповнилося йому три роки, пішов у дитсадок. Тато - працював на залізниці ревізором, тому часто був у відрядженнях. Хлопчик більше часу проводив з мамою й з дідусем та бабусею, вони жили майже поруч, через два обійстя. Сміливий, як всі діти, трохи вередливий, але занадто наполегливий. Хитрощів йому теж не завадило, хоча тільки недавно виповнилося чотири роки та пам`ять він мав відмінну. В селищі гарний дитсадочок, вихователі багато приділяли уваги дітям, тому знали кожну дитину і часто хвалили хлопчика. І мама вчителька, хоча була строга і дуже любила свого синочка та завжди тримала все на контролі, про все пояснювала, навчала розуму.
Сьогодні зранку пройшла гроза…. Хоча надворі вже липень та на жаль сонячних днів було замало. Здавалося цей день не буде похмурим, високо в небі швидко пропливали сірі й темно - сірі хмари, між них все більше з`являлося білих.Марина часто сварилася на сина, щоб не потрапив під дощ, не виходив з хати. А він, все ж з своєї кімнати висуне голову у відчинене вікно, не звертаючи уваги на її попередження, підставить свого білявого чубчика під краплі дощу й кричить,
-А я кажу вже досить! Досить лити, я хочу літа!
Так було і цього дня… Знову накрапав дощик. Почувши його голос Марина зайшла в його кімнату,
- Максимко! Вгомонися нарешті, щодня кричиш, наберися терпіння. І не вилазь у вікно, бо звалишся, заб`єшся, а потім рюмсатимеш, як сусідська Наталочка.
Син спустився з стільця, рукою помацав вологого чубчика. В його смарагдових оченятах сонячно, всміхаючись, вертів головою, задоволено й весело до неї,
- Мамо, а дощик тепленький. То коли ж буде літо? Кліпав очима,
-Чуєш! Ти так не кажи, я ж не Наталочка, що хіба такий, як вона? Їй лишень три роки, а мені вже чотири, значить я великий, тож сама так казала….
Малий на руці загнув великий палець, показував їй чотири пальчики, крутив перед нею рукою й морщив носика. Обійняла, своє мале чадо, поцілувала.
- Ой радість ти моя! Це не на цілий день, он бачиш хмаринка синьо – сіра, вона невеличка, тож зараз пропливе і дощик перестане. Я вже не раз пояснювала тобі, що зараз теж літо.
Він відкопилив нижню губу, качав головою й вирячивши оченята до неї хитро,
- Ага літо….. Сама казала, коли тепло, коли ми поїдемо на море, тоді літо.
-Поїдемо, поїдемо, не хвилюйся, ще нахлюпаєшся у воді, відчуєш справжнє літечко, - Марина погладила сина по голові… виходила з кімнати,
- Ти пограйся трошки сам, мені на кухні треба дещо зробити.
Максимко взяв іграшкову машинку » Пожарну», на підвіконні почав нею гратися. Їздив, буркав, гучно видавав сирену і час від часу позирав надвір, все чекав, коли ж нарешті перестане цей надокучливий дощ.
Пройшло хвилин тридцять, сонячні промені засліпили хлопчикові оченята. Ну нарешті, зрадів він, усмішка на обличчі - дочекався. Швидко заліз на підвіконня, спустивши босі ноги донизу. А біля підвіконня лежала купа складених дошок, покрита товстою плівкою. Максимко знав, це, колись, мають перекривати дах, тато так казав, коли привіз їх навесні й накрив, щоб часом не намочили дощі. Хитро озирнувся назад, чи часом мами немає, поставив босі ноги на плівку. Вона - ще покрита краплинами води, але вже ледь – ледь тепленька. О як добре- подумав малий й сідницями, похапцем, гепнувся на плівку. Оглядаючи все довкола, помітив, як стікали краплинки дощу з великого куща троянд. По квітах мерехтіло сонячне проміння, краплини наче золотилися від нього. Він задоволено усміхнувся, помітивши цю красу і задоволено з`їхав з дошок до землі, від радості прикрив очі. А потім пригинаючись, тишком - нишком, прошмигнув за хату. Вирішив побродити по росистій від дощу траві, поки мама не бачить та від здивування зупинився, роззявивши рота. Тут, по дорозі до садка прямо в траві вчора була мала калюжа води, а сьогодні її вид його вразив - вона стала така завелика. Що його найбільше вразило, то це зграя горобців, що дуже цвірінькали. Декілька горобчиків сиділо на калині, ну, це не можна сказати сиділи, вони такі непосидющі, раз – по – раз перелітали з одного місця на інше. А деякі горобчики, сміливо й весело купалися в калюжі. Максимко кілька раз поглянув в напрямку хати, а потім сміливо побіг у калюжу. В очах сяяли іскринки, він відчув насолоду від теплої води й м`якенької трави під нею. Цвірінькаючи, горобці миттєво розлетілися в різні сторони. Малий задоволено тупотів по воді, не звертаючи уваги, що вже замочив бриджі.
-О тепер я розумію, що це вже насправді літо, - повторював про себе, тупцяючись, в калюжі. Він то розводив воду ногою, то бив по ній, бризки летіли в різні сторони, від задоволення хіхікав,
-Ой, як класно, я - як горобчик, теж похлюпаюся трішки.
Раптом почув ґелґотання гусей… Із-за хати, сміливо, виходив старий гусак, витягнувши шию, впевнено прямував до калюжі. Ото біда, адже Максимко дуже боявся гусака, бо той все шипів на нього - коли йому так хотілося взяти маленьке гусенятко до рук. Поряд з ним гордо йшла гуска. Побачивши малого, гусак й гуска почали гучно гелготати, а маленькі гусенята й собі почали голосно пищати. В який бік тікати, розгубився хлопчик, назад не залізе, бо майже весь мокрий, як заховатись від мами - знав, що почне сваритися.Аж тут мама вибігла із-за хати, плескаючи в долоні,
- Ой лишенько, що ж ти тут робиш, як потрапив сюди? Добре, що побачила, а то б тебе гусак покусав!
Вона підхопила сина на руки, поцілувала у щічку, ніжно пригорнула до себе. Він тулився, хитро зазирнув в її очі,
М-а –а-м, а водичка тепленька. Ти, що будеш сваритися?
Та яке там сваритися, хіба б змогла. Дивлячись на сина, пригадала своє дитинство, як задираючи спідницю, ледь не вище голови, майже по коліна залазила у великі калюжі з багнюкою. А земля, справді, після дощу була тепла - тепла, аж парувала.
Він перебив її спогади,
- Мамусю, я так дуже хотів відчути літо! От і не втримався. Он бачиш, як горобчики, вони такі веселі, купалися в калюжі і мені захотілося похлюпатися у воді…
Його очі світилися щастям, обійнявши її за шию обома рученятами, продовжив,
-Он через віконечко потрапив, я раз і по плівці з`їхав донизу. Ти не бійся, не поранився, водичка тепла, не захворію… Ось тепер я вже вірю, що це справді літо.
Липень 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803754
дата надходження 20.08.2018
дата закладки 29.08.2018
Три метри зросту – виріс сонях.
До сонця мабуть захотів.
Як м’яз крутив свій до осоння!
Був схожим стовбур до хребців.
Найменший брат міцного дуба
Стояв у брилі золотім,
Наставив сонцю свого чуба.
Прекрасний, в дивній самоті.
Тягнувсь до сонця що мав сили,
Ще мить – і скочить через тин.
А як в саду його любили!
Казали так: «Він сонця – син».
Щодня йому дивились в очі,
Просили вітру, щоб не гнув,
Ходив до місяця щоночі,
Щоб той на небі не заснув.
Такий був велетень цей дивний,
Проходу людям не давав.
Усяк казав йому: «Чарівний!»
А він услід всіх проводжав.
/ТАКИЙ СОНЯХ ВИРІС В МОЇХ ДРУЗІВ/
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804672
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 29.08.2018
Ой велика рахуба у Вані, В серпні пахне медом навкруги,
Загубив труси він у бані. Джмелі гудуть собі: ги -ги, ги –ги.
Його жінка зразу в крик Жара так дістала
Гуляка, не чоловік! Трава вже зівяла
Тепер голий лежить на дивані. Похилили голови луги .
Подивіться на цю красоту! Ох, життя! Ти весела штука!
Охоронець спить на посту. Оженився – подвійна мука…
Торби ми дістали Дуже мучився, страдав,
Кавунів нарвали Не жінку - тещу вибирав.
Пострижуть йому чуприну густу. Важка буде з двома розлука…
Щось Матрона стала худати Літо-літечко, кругом врожаї,
Не може спокійно їсти і спати. Ой, нема нам різниці, чиї !
Виною є кіт Баюн Швиденько нарвали,
Полосатий , як кавун В багажник напхали
Ночами зове кицю гуляти. Унести б тільки ноги свої !
На курорт кум поїхати хоче
Ходить, ледве ноги волочить.
Він тепер розгубився
У двох зразу влюбився
Кумі тільки голову морочить.
17.08. 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804697
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 29.08.2018
А їй здавалось, вечір не байдужий,
Невидимість єднала, ніби нить.
Як наче розцвітала ніжність-ружа,
І звуки попадали в такто-ритм.
Не вистачало слів, мовчання більше,
Зате думок дзижчав бджолиний рій.
Вражала їхня променаду бігвість -
Який же він чаклун - алхімік мрій!
І як же його ребус розгадати?
Вночі любові снилась зав*язь.
А серце грало непросту сонату,
Торкнувся він душевних клавіш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804738
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 29.08.2018
Чтоб с нами общаться Господь наш избрал
Язык тот, который он притчей назвал.
Он истину только откроет тому,
Кто с доброй душой доверяет ему.
Меня удивляют притчи Иисуса.
В них откровения тонкого вкуса.
Прячутся в притчах глубокие мысли.
Он призывает людей поразмыслить.
Мудрые выводы нас поражают.
Жизненный опыт они заменяют.
В притчах ответ на серьёзные темы.
С ними жить легче – уходят проблемы.
Лучший советчик для нас сам Христос.
В притчах ответ на любой мой вопрос.
С Библией всё-таки легче живётся.
Будем дружить с ней! И жизнь улыбнётся!
==================================
Вот притча « О Семьях»…В одной - мир, любовь!
Другая - скандалит, поток скверных слов…
Жена посылает супруга - узнать,
Откуда такая у них благодать?
===================================
Супруг осторожно прижался к окну…
Хотелось скандалов услышать ему.
В счастливой семье тоже много хлопот:
Хозяйка уборку квартиры ведёт.
Всю пыль вытирает и вазу берёт…
Любуется ею и что-то поёт…
Вдруг муж возвратился, открыл дверь ключом.
Хрустальную вазу задел он плечом…
И тут любопытный сосед удивлён!
Разбитая ваза! А им – нипочём!
В такие моменты - скандал неизбежен!
А муж извиняется голосом нежным…
Вручает букет! «Дорогая, держи!
Какой неуклюжий болван - твой мужик…
Прости, торопился увидеть тебя!»
Жена отвечает: «Вина в том моя!
Оставила вазу на крае стола.
И в этом во всём я сама виновата!
Прости, что я нынче такая растяпа»…
=================================
Супруг удивлённый вернулся домой.
«Узнал ли в чём Счастье?» Секрет тут простой!
В счастливой семье - каждый «сам виноват!»
В скандальной - все правы! Не жизнь в ней! В ней - ад!
27. 08. 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804620
дата надходження 27.08.2018
дата закладки 29.08.2018
Закохана в літо, милуюсь рожевим світанком
І малюнками ранку на мольберті високих небес.
Хтось накинув легенькі прозоро-рожеві серпанки
Над розлогим простором смарагдово зрошених плес.
Легіт дзвонами рос, мов скрипаль, грає світу сонати,
Новизною дивує хор пташиний в розкішних садах.
Літо ходить навшпиньках у квітковім раю біля хати,
Де з гніздечка під дахом ластів‘ятко у світ вигляда…
Дивом сходить в душі незбагненна краса переддення,
Коли жевріє обрій, сяйвом повнить всі далі земні.
І тебе огортає порання цілюще натхнення
На добро, на турботи, на не співані досі пісні.
Й ти вже бачиш, як хтось набирає у жмені любові
І запалює день, наче свічку, й дарує: візьми…
І ти чуєш цей світ ще у пошепки мовленім слові,
І торкаєшся світла, наче птаха своїми крильми…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803959
дата надходження 21.08.2018
дата закладки 21.08.2018
Як часто у житті буває,
Що ми не бачим помилки свої.
Чужі аж ген під лісом уздріваєм,
А свої ні, бо ми немов святі.
Й дітей своїх потрібно научати,
Щоб пам'ятали істину просту:
Нікого не потрібно обмовляти,
Бо можеш й ти піти по тім шляху!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803750
дата надходження 20.08.2018
дата закладки 20.08.2018
Як часто у житті буває,
Що ми не бачим помилки свої.
Чужі аж ген під лісом уздріваєм,
А свої ні, бо ми немов святі.
Й дітей своїх потрібно научати,
Щоб пам'ятали істину просту:
Нікого не потрібно обмовляти,
Бо можеш й ти піти по тім шляху!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803750
дата надходження 20.08.2018
дата закладки 20.08.2018
Хотіла б я потрапити в майбутнє,
Пізнати - як змінився білий світ.
Ніхто б не знав, що я у нім присутня,
Та й хто б чекав з минулого привіт...
Я б вулицями, рідними до болю,
Блукала непомітною, мов тінь.
Можливо, ті ж каштани і тополі
Залишаться крізь кілька поколінь...
Пташиною б сіренькою присіла
На гілочці розквітлої весни.
Вдихаючи той цвіт бентежний білий,
Полинула б - в свої минулі сни...
Я б знов про біль і щастя заспівала,
Які у віршах вилила душа.
Хоч знаю, що тебе б не відшукала
В чужому світі, мій красивий шал...
Згадавши все, що випало на долю,
Вдивляючись в нових мені людей -
Напевне б не відчула того болю,
Який би пригорнула до грудей.
Той час, такий чужий і незнайомий,
Мене б любов'ю більше не зустрів.
Даремний той політ у невідоме,
Де ти не закохаєшся в мій спів...
Без тебе світ, в якім тебе немає -
Холодний, для пісенної душі.
Для чого мені світ чужого раю,
Де серце не зігріють спориші.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803767
дата надходження 20.08.2018
дата закладки 20.08.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 20.08.2018
Цикл «Бриз»
Суцвіття квітів тануть... На долоні
Буяють ноти пізньої весни,
Що розтягнулись, мов густі колони,
До пантеону літа, і сліди
Лишає травень. Червень вже на троні
Вінчає ці прикрашені сади...
Ну а свідомість знову у полоні
Грайливої, безмежної краси...
Під пеленою виграє на флейті
Самотній місяць для палких троянд,
Пускає в море зоряні сонети.
І літній бриз доноситься... «Хто я?..» –
Запитую себе... І ці куплети
По хвилях линуть співом солов'я...
© Володимир Верста
Дата написання: 31.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793892
дата надходження 31.05.2018
дата закладки 19.08.2018
На співбесіду до шефа
Прийшли секретарки,
Бо звільнив учора в гніві
Помічницю Дарку.
Претенденток було троє:
Перша - не підходить.
Вона - явно старувата
І шефу не вгодить.
Друга - чорна і погана,
Наче десь із Бірми,
Ця вже точно не годиться,
Бо це - лице фірми!
Розгляда директор третю -
Усе зло в нім вмерло:
Від шикарної блондинки
Аж дихання сперло!
Отут є на що дивитись,
Та що тут казати,
Цю не можна упустити -
Треба зразу брати!
За такий прекрасний вибір
Не осудять люди,
Один бюст чого лиш вартий -
Розмір шостий буде!
Тих відправив, а блондинку
Увів у курс справи:
Показав робоче місце,
Де варити каву...
Дав завдання: терміново
Наказ друкувати,
І забіг через годину
Щоб його забрати.
Секретарка сопе тихо,
Щось собі мудрує:
- Поламався Ваш комп'ютер,
Зовсім не друкує!
- Я в житті своїм не бачив
Ще такої дури...
Приберіть же своє вим'я
Із клавіатури!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802927
дата надходження 13.08.2018
дата закладки 18.08.2018
Жена слывёт талантливой хозяйкой.
И ей свобода полная даётся.
Муж музицирует на балалайке.
Тогда стряпня прекрасно удаётся.
Совсем другая кухня на природе,
Где роль шеф-повара дана мужчине.
Известна «каша с топором» в народе.
Секреты блюд подвластны им поныне.
Семейный джип всё выше лезет в горы.
Дух замирает, глядя на обрывы…
«Могучий барс» вонзает свои шпоры.
Мы молимся, чтобы остались живы…
Но этот риск оправдан красотою,
Что подарила щедрая природа.
И озеро, что славится молвою.
Ему - внимание всего народа.
Пейзажи увлекли бы Левитана…
И явно удивили б Ив Монтана...
Мужчинам мы вручаем карты в руки.
Для них это привычная «игра»!
И лодку надувную - «на поруки».
В ответ – аплодисменты! И ура!
Нет отдыха прекраснее на свете-
Ромэо руку подаёт Джульетте.
А для влюблённых в лодке лишь два места…
Жених доволен, рада и невеста!
Но шашлыки по множеству причин –
Прерогатива только лишь мужчин.
И эту трапезу на озере в горах -
Я воспеваю в иронических стихах!
Мужчины!
Мы ценим вашу заботу мужскую.
В подарок примите Любовь с Поцелуем!
16. 08. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803482
дата надходження 17.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Грає серпень валлійською арфою,
Літа смак - духмяно-медовий,
А кохання палає стожарами
В теплу ніч лірично-казкову.
Літа музику нам би продовжити,
Життєдайну мелодію цнот.
Таємниці усі розшифровані,
Заплели з почуттів ми вінок.
Грає серпень валлійською арфою,
Скоро осені нотки вогню.
Струни щастя суцільною аркою,
Лиш любов має справжню броню.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803246
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Зістригло літо довгі коси,
В них колір - золото ланів
Й складає вечори у стоси.
Мов з жару місяць, очманів,
Гойдає зіроньку з завзяттям,
Ще молодик, ще гострий серп.
Короткий вік отого щастя...
Блукає шепіт серед верб.
Схилили з сумом свої віти,
Під спів замріяних цикад.
Зірки яскраві - неба квіти,
Зриває серпень... зорепад...
Життя - то спалах, диво світу.
Немає часу для жалів.
Чиєсь кохання в коси літу
Упало... в золото ланів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803367
дата надходження 16.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Где-то небо рыдало весь вечер.
Кто-то грусть укрывая зонтом
Сам себе, молчаливо, перечил,
Не давая душе нагишом
Станцевать, в этот миг, откровенно,
О любви запоздалой своей,
Растревожевшей душу и вены.
И жалей ты себя, не жалей...
И никто, никогда, в этом мире,
Безразличному к доле чужой,
Не открыл бы тропу к перемирью,
Где б поладили разум с душой.
Только ливень, союзник холодный,
Человеческим тёплым слезам
Создавал, так удачно, погоду,
Будто тайну делил пополам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803190
дата надходження 15.08.2018
дата закладки 17.08.2018
Ой була історія
Отака:
Закохалась Глорія
В козака,
А була красива, мов
Вишні цвіт,
Видававсь щасливим їй
Цілий світ.
Приспів: А вишневий цвіт
Осипається,
Те, що в віщім сні,
Все збувається.
Хоч життя одне,
Все трапляється.
Дівча молоде –
Помиляється.
Той козак гультяєм був
Ще й яким,
Тож застерігали
Її жінки:
Ой не вір, дівчинонько,
Козаку,
Бо дістанеш доленьку
Ти тяжку.
Приспів /той же/.
Дівчина не слухала
Тих порад,
Бо кохала вухами
Всіх підряд.
Наробили славоньки
Козаки.
Ба, казали правдоньку
Ті жінки.
Приспів /той же/
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801809
дата надходження 03.08.2018
дата закладки 06.08.2018
Я помню, как работал тигром в цирке,
Как дрессировщик плетью бил,
И за рискованные трюки
Совсем хреновенько кормил.
Но как-то раз, после аншлага,
Вкусивши досыта плетей,
Подумалось совсем нечаянно:
" Он ведь из плоти и костей."
И эта мысль меня терзала
Навязчиво, коль битым был,
И вот однажды, не сдержавшись,
Ему башку я откусил!!!
Конечно, был тотчас застрелен,
Лишен был шкуры и когтей,
Но лишь одно мне Душу Греет-
Я Отомстил За Всех Зверей !!!!!!!!!!!!!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801423
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 06.08.2018
Мы опоздали на свидание к весне...
Мы опоздали на свидание к весне:
К той, что так манит в розовые дали!
Где сад цветёт сквозь радугу пенсне,
Где нет разлук и судеб во печали...
Спешили очень, но дорога та
Вдруг оказалась вёрткой и коварной!
Шоссе иллюзий и обид тропа
Вели мечту дорогою бездарной.
Мы опоздали на свидание к весне...
31. 07. 2018 Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801548
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 04.08.2018
Ми роз’їхались надто юні,
А зустрілись… занадто сиві…
Віддзвеніли кохання струни…
А були ж молоді, щасливі…
Розпрощалися ми весною,
А зустрілись у зрілу осінь…
В когось вмилась щока сльозою.
Всі зібрали життєвий посаг.
Ми сьогодні знов повернулись
У дитинство, те, безтурботне,
Одне одному посміхнулись:
Досить жити лиш для роботи.
Зустріч наша багато важить –
Півстоліття ж бо за плечима –
Зморшки наші про нас розкажуть,
Що вмостилися під очима.
Зустріч наша у день липневий,
Коли жита вже гнеться колос,
Зачекались ми всі на неї,
Кожен-кожен подасть свій голос,
Хто він і де літав ці роки,
І чи не притомились крила,
Які мав від життя уроки
І як думка про рідне гріла.
І не є це уже секретом,
Що життя людське надкоротке,
Тож так мало часу для злетів,
Після – діти, онуки, фотки.
Тому, друзі, й цю мить цінуймо,
Бо ніхто не прожив ще двічі –
Пам’ять мертвих теж пошануймо,
Бо ні школа, ні ми не вічні!
8.07.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801221
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 31.07.2018
Ви закриєте очі, щоб вас біль не тривожив,
Не пекла щоб картина ваше серце слабке.
Може зрине у думці: "Поможи йому, Боже!",
Та частіше буває: "Фу, негарне й бридке!"
І спішитимуть ноги від нього подалі,
Як з очей - так і миттю забудеться все.
Не працюють чомусь тут закони моралі,
Особистий ваш спокій завжди понад усе.
Але з"явиться раптом хоч хтось небайдужий,
Хворе тільце притисне ніжно так до грудей,
Й шепотітиме в вушко "Протримайся ще, друже!
Й допомога, ти ж знаєш, сходить теж від людей".
Такі люди спроможні весь світ захистити,
І розвіяти вітром чужі болі й жалі.
Серед цих небайдужих мені хочеться жити,
І любити всім серцем все живе на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793990
дата надходження 01.06.2018
дата закладки 30.07.2018
Не клич мене у світ своїх ілюзій,
Трембіта вітру надто голосна.
І не кажи про неба сині шлюзи.
Наслухалась казок твоїх сповна.
Дощі тепер б*ють сильно батогами,
Розмитий шлях крихких моїх надій.
І не з*єднати літер в монограмі.
На це хіба спроможний лицедій?
Не забавляють більше твої ролі,
І змитий вже дощем словесний пил.
Не зміг скріпить фарфору давній ролик,
Відчуло ніжне серце гострий шпиль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801219
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018
/Пам’яті Анатолія Солов’яненка/
Як розпинали Солов’я!
За гарний голос, світлу душу.
І пісню викрали: «Моя!»
Зламали виплекану ружу.
Якісь зрадливі горобці
Прогнали тенора у вічність.
Котились сльози по щоці,
Котились справжні, чоловічі…
За своїм садом, де росли
Пісні, немов плоди на древі.
Любові сходились посли,
Де всім були відкриті двері.
Коли вертають солов’ї,
Його чарівний голос лине.
І на пораненім крилі –
Співочий символ України.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801153
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 30.07.2018
У берега бушующий прибой.
Меня накрыло мигом с головой.
Я смело вырываюсь за кордон.
И смельчаки за мною с двух сторон.
Ах! Море! Море! Снова я с тобой!
В моих мечтах давно заплыв такой!
Буйки уже далёко позади…
Уютно в море. Крестик на груди.
Не скрыть улыбки, лучики в глазах.
Свиданье в море – как в волшебных снах!
А горизонт пленяет красотой!
Сверкает он полоской золотой.
И вот мы совершаем разворот.
Пред нами вид на горы предстаёт!
Восторг и радость трудно удержать!
Всё побережье - Божья благодать!
В спокойном темпе мы плывём назад…
А наши взгляды – много говорят…
Как будто мы знакомы много лет…
В сердцах рождается любви букет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801103
дата надходження 28.07.2018
дата закладки 28.07.2018
Ты знаешь, что такое грех?
Жестокость, кража, оскорбление,
Убийство, жизнь среди утех –
Всё воле Божьей противление.
Не обязательно – поступок,
Чаще – отсутствие его…
Мир добрых дел довольно хрупок,
Легко разрушить оттого.
А если доброе творим мы,
То вытесняется и зло.
Ведь как в студёные нас зимы
Согреет очага тепло…
И страсть мы победить сумеем
Лишь добродетелью души.
Поймём, когда преодолеем,
Ведь это – жизни миражи.
Чтоб жадным в жизни не остаться,
Уйти подальше от греха,
То в щедрости поупражняться,
Хотя задача нелегка.
Обуревает гордость если,
Учись покорным быть, смирись.
Но здесь – опять всё та же песня –
Работай над собой, борись.
Чревоугодье побеждаем
Без всяких сложностей, наук.
Всё воздержанье вытесняет,
Конечно вовсе не без мук.
А если блуд – в душе и в теле –
Не одолеть его вовек?
Одумайся, ведь в самом деле,
Ты – сильный, ты ведь – ЧЕЛОВЕК!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801016
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 27.07.2018
Дожди к нам в гости зачастили
И возмущаться стал народ,
Что урожай водой залили
И стал болотом огород.
Что дождь холодный лупит в спину
И даже зонтик подустал.
То норовит залить машину
И всех на нервы проверял.
Что с ураганом подружился,
Как тузик ветки потрепал.
То дачнику опять приснился
И куралесил, чтоб не спал.
Дожди гуляют на планете,
Они не в отпуске сейчас.
Дожди за лужи не в ответе,
Им просто дан такой приказ.
Мы видим небо стало хмурым,
И словно дождик как с ведра,
И время водным процедурам,
А значит всем домой пора.
26.07.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800848
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 26.07.2018
На землю вечір тихий опустивсь,
Засіяв небо зоряним намистом…
Цвіркун у мокрих травах заросивсь…
Заграла його флейта урочисто…
Й душа затріпотіла солов’я,
Боялась дійство вечора проспати –
Реакція на все в нього своя –
Пісенно-зоряні гармоній постулати.
Вечірню тишу сміло сколихнув
Не просто піснею – веселим щебетанням,
Збудив у лісі приспану луну.
Пора прийшла для любощів, кохання…
Торкнувся спів зірок і вітрокрил,
Полився хвилею над сонною землею.
Здалось на мить, ворота в рай відкрив,
Благословивши на життя єлеєм.
12.06.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800580
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 26.07.2018
Вже розсердив маму зрання
Другокласник - синок Ваня,
Тож відклала всю роботу
І взялась за виховання.
-Попід вікнами чужими
Бігаєте, лобуряки,
М'яч гамселите без міри -
Гавкають на вас собаки.
Скаржилась уже на тебе
Он сусідова Ірина:
Вона з песиком гуляла -
М'яч поцілив її в спину!
А кому прийшла ідея
Дві яблуні обчухрати,
І ті яблука зелені
Один в одного жбурляти?
І не треба всій малечі
Дурний приклад подавати!
Хто навчив сусідську Раю
Точно у мішень плювати?
Хто з вас дідову ломаку
Намагався перебити?
А “Діролом” усю лавку
Умудрився обліпити?
Щоб мені перед сусідом
Червоніть не довелося -
Будеш в хаті до обіду!
В кого ти таке вдалося?
Пам'ятай і знай надалі:
В мою косу, любий сину,
Кожен твій поганий вчинок
Додасть сиву волосину.
-А ти, мамо, що творила?
Навіть страшно уявити!
Ти була - ще та бандитка,
Мабуть, всіх хотіла вбити!
Скільки вчинків непристойних
Учинить тобі вдалося,
Бо у нашої бабусі
Посивіло все волосся!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800771
дата надходження 26.07.2018
дата закладки 26.07.2018
Когда увидишь кто-то просит
На хлеб, на что-нибудь ещё;
Конечно лучше денег бросить,
Ведь ныне многим тяжело.
Стоит бабулечка и верит,
Что будет точно на еду
И в жизни многое успеет,
Сегодня если соберу.
Стоит цыганочка с ребёнком,
Детей и "табор" может быть:
"Подайте ну хотя бы столько,
Детей чтоб срочно покормить."
Стоит монах и скромно просит.
Святое дело у него!
Бывает под монаха косит,
Берёт на жизнь и на бухло.
Пришёл калека (еле ходит),
В коляске может привезли.
Все видят, что большое горе
И хорошо, что там не мы.
На малыша всё чаще просят,
Чтоб за границей полечить.
Честней спасти, в детдом чем "бросить".
Ведь переполнены они.
Всё не случайно в этом мире
И происходит всё не вдруг.
Любовь пусть в сердце не остынет.
Будь милостивым добрый друг.
Написан в июне 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800543
дата надходження 24.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Сказала владно Муза...
«Бери перо! - сказала владно Муза, -
Дерзай і мрій, і сонячні вірші
Твори, бо щирі строфи – не обуза,
А стан незачерствілої душі!
Пиши про почуття і про погоду…
Про чар кохання, дружби зорепад…
Про світлу радість й чорний біль народу…
Рядкам надії кожен буде рад!
Не оминай ні вірності, ні честі,
Вони епосі кожній – до лиця!
Хай сяють в чарівному піднебессі
Душі пір’їнки з-під пера митця!».
05. 07. 2018 м. Будва, Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800726
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Предание церковное читая,
Всегда найдётся повод умиляться…
Ключи от рая рьяно охраняя,
Апостол Пётр стал очень удивляться.
Всё дело в том, что появлялись души,
Которых в рай он явно не пускал…
Проверив дверь внутри, потом снаружи,
Ещё он больше недоумевал.
Являлись грешные неведомо откуда…
Ходил апостол долго и следил.
И помолившись, в ожиданье чуда,
Он тайну эту, наконец, раскрыл.
Стояла у ограды Матерь Божья,
Смотрела с грустью, а в руках её –
Большая лестница, в длину разложена,
Спускалась в пропасть, в адское жильё.
По ней с трудом, собрав остатки силы,
Те души грешников отчаянно ползли,
Что вырвались из пламенной могилы…
Поклон Спасительнице искренне несли.
Она стояла, видя покаяние
Измученных, истерзанных людей.
Сочувствие, любовь и сострадание
Сияли светом из Её очей.
Апостол наблюдал всё с изумлением –
Всесильна, всепрощенна доброта…
Он тихо отошёл, с благоговением,
Мешать не смея Матери Христа…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800591
дата надходження 25.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Ти спробуєш бути щасливим?
На тебе спустять собак,
Не люблять у нас особливих.
Усі під копірку. Ось так.
Ти мрієш про щось високе,
Думками летиш в світи.
Зрубають канат на дорозі,
Якою ти хочеш йти.
Поговорити про душу?
Це в тебе вона болить,
Натомість же : — Мушу, мушу!
А серце пече і кричить.
Хотілось розправити крила?
Земне тяжіння важке,
Недозволена розкіш — щасливий.
Щастя знаєш , яке крихке?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800393
дата надходження 23.07.2018
дата закладки 25.07.2018
Луна над го́рами взошла,
Как в ожерелье - ночь одета.
Венера на́ небе видна
И Муза ждет уже поэта.
А под Луной всю ночь сверчок
Поет кому-то серенады.
Настроив скрипку, взяв смычок -
Аккомпанируют цикады.
И песнь в открытое окно,
И звуки скрипок, и свирели
Доносятся ко мне давно -
Как милы сердцу эти трели!
Кому, кому же песнь поешь,
Кому дари́шь свое признанье.
А может ты меня зовешь
Ночи́ узреть очарованье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800179
дата надходження 21.07.2018
дата закладки 22.07.2018
Зорі. Тиша. Ніч.
Бджоли в вуликах гудуть -
Не сплять, працюють.
Все встигнути потрібно -
Короткий вік бджолиний...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799589
дата надходження 17.07.2018
дата закладки 20.07.2018
Розбиту чашу, амфору, посуду
Ще можна відновити!... Серце? Ні!
Зібрати по частинках, що повсюди
Розкидані уламки кам'яні...
І швами золотими, щоби люди
Узріти не змогли у далині
Ці тріщини, заховані у грудях,
І шрами, що присипав білий сніг...
Так ніжно, пензлем, барвами уру́сі
З'єднати скалки жовтим порошком.
Відкинути світ внутрішніх дискусій.
Довершеним, ридаючим мазком
Закінчити роботу у спокусі...
І серце залишити між рядком...
Кінцугі або кінцукурой - японське мистецтво реставрації керамічних виробів за допомогою лаку, отриманого з соку дерева Уруша, змішаного з золотим, срібним або платиновим порошком.
Філософська основа мистецтва кінцугі полягає насамперед у тому, що поломки і тріщини невід'ємні від історії об'єкта, і тому не заслуговують забуття і маскування.
Урусі — лак на основі живиці з вмістом урусіолу, що добувається з смоли японського лакового дерева родини сумахових.
© Володимир Верста
Дата написання: 18.06.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796139
дата надходження 18.06.2018
дата закладки 19.07.2018
Опала сакура і маятник застиг...
Годинник зламаний, хвилини зупинились,
А механізми поіржавілі втомились,
Магнітна стрілка не добігла до шести...
Без адресата, пелюстки, мов ті листи
Пов'ялі, падають, та зовсім не змінились,
Хоча з роками так багато розгубилось
У часі пилу, неосяжної весни!...
А цвіт секундами по пам'яті скрегоче,
Щось тихо-тихо так на відстані шепоче...
Про те, що втратили, про те, що віднайшли...
Так сипле сакура забуто без вагання...
Шляхами різними давно б уже пішли,
Дві стрілки в мареві плекають сподівання...
© Володимир Верста
Дата написання: 26.04.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789115
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 19.07.2018
Казка
1
Хтось у лісі, на світанку,
Повно галасу зчинив!
Стукотить безперестанку,
Всіх тваринок розбудив!
Аж поскрипують гілляки
Від ударів!?
Просто жах!
Та це ж дятел-розбишака!
От невихований птах!!
2
Розсердилися тварини,
І зібралися гуртом,
На нараду, під ялину:
-Що ж робить із шкідником!?
Виступили короїди
Черв*ячки і вусачі:
-Та від дятла одні біди,
Знають це, мабуть, усі.
Ми частенько – невеселі,
Бо полює він на нас,
Наші знищує оселі.
З дятлом – поквитатись час.
Тож давайте проженемо
Ми нахабу назавжди.
Та й спокійно заживемо,
І не знатимем біди!
3
Так зробили, як сказали:
Дятла з лісу геть прогнали.
А тим часом, під корою,
В стовбурах дерев кремезних,
Злісні шкідники, юрбою,
Звели міста величезні.
Черв*яки, жуки, личинки
Розгорнули будівництво -
Свердлять, точать деревинку…
І спокійненько їм спиться.
І почали панувати...
Дятла вже давно немає,
Тож нищити й руйнувати
Їм ніхто не заважає…
4
Та от буки, граби й клени
Цьому зовсім не радіють:
Були крони в них зелені,
А тепер чомусь жовтіють.
Сипляться кори шматочки
І у дуба, і в ліщини.
Покрутилися листочки
У красуні горобини.
Стали стовбури всихати…
У зажурі - ліс крислатий.
5
Спохватилися тварини
І забили на тривогу.
Ой біда! Дерева гинуть!
Поспішіть на допомогу!
Клич отой багато чуло,
Тож злетілась різна птиця:
Горихвістки і зозулі,
І вівсянки, і синиці…
Ліс почали рятувати,
Лускають дзьобами справно.
Та жуків повитягати
Не так легко. Справа марна!
Бо глибоко під корою
Короїди злі засіли.
Кличуть звірі дятла знову,
Бо давно все зрозуміли.
6
«Вибач нам, строкатий друже!
Помилялися ми дуже!
Не барися ні хвилини!
Прилітай, бо ліс загине!».
Дятел довго не вагався.
Прилетів. За діло взявся.
Дзьобом вмить застукотів
На біду лихих жуків.
Хвацько вийняв із щілинок
Ненажерливих личинок.
7
З того часу, вже віками
Дятел в лісі у пошані.
Звикли звірі і до стуку,
Навіть раді цьому звуку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792294
дата надходження 19.05.2018
дата закладки 19.07.2018
-Доброго здоров'я, куме,
Й довго Вам прожити,
Віддали Нікусю заміж -
Можна й відпочити.
-Та який там відпочинок!
Ви ж знаєте Ніку...
Буду людям через неї
Відроблять довіку.
Скільки коштів ми вгатили
Тільки на застілля!
Брали ж участь у проекті
“Чотири весілля”.
Довелось продати, куме,
Новеньку автівку,
Думав, виграють на щастя
Весільну путівку.
Та ця радість обминула
Мою доцю Ніку,
Вона там же влаштувала
Концерт чоловіку.
Накаркала тоді сваха
(Як в воду дивилась),
Бо Нікуся через місяць
Уже й розлучилась.
А ми з жінкою дурієм,
Де тепер що брати?
Позичили двісті тисяч -
То треба ж віддати!
Донька добре погуляла:
-Давай гроші, тату!
Та й повіялась у Київ
Женихів шукати.
Отут, куме, у індійців
Треба нам повчитись,
Бо там жінка з того жиру
Не буде біситись.
Чоловіку на весіллі
Дарують рушницю,
Не для того, щоб підстрелив
Зайця чи лисицю.
Жінка там себе поводить,
Як те янголятко,
Бо на лоба її зразу
Ліплять жирну цятку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799608
дата надходження 17.07.2018
дата закладки 18.07.2018
Опять взглянул на облака,
В них вдохновения река.
Чудесны, сказочны всегда.
Они не лёд и не вода.
Легко, торжественно летят
То в разнобой, то в дружный ряд.
То задают опять вопрос,
Чтоб мысленно чуть-чуть подрос.
Познай природу облаков,
Их жизнь , рожденье. Где их кров?
Зачем несутся в вышине?
"Не босиком" и по траве.
Есть круглые , квадратные,
То просто очень странные.
Ступеньками, полосками,
Какими то отмостками.
Красивыми букетами,
Рекламными буклетами.
То словно пух и поролон.
То ваты будто бы вагон.
Таинственны, загадочны.
Из дальних сказок радостных.
Всегда ко всем приветливы.
Хоть верьте, хоть не верьте вы...
Опять взглянул на облака,
В тетрадь легла ещё строка
И словно мир слегка затих,
Из строчек вдруг родился стих.
Июль 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799798
дата надходження 18.07.2018
дата закладки 18.07.2018
А як тоді сюрчали цвіркуни -
Луною розливали стоголосся,
Раділи літу, що після весни
Вже забуяло трав'яним покосом...
Які стежки були тоді вузькі,
Ой, що то - літо, леле, що то - літо...
А десь далеко обізвався кінь -
Хтось толочив ще моложаве жито...
Ховала ніч принади неземні,
Гасила в серці полум'я ігристе,
А, може, то наснилося мені,
Та ні... було ж розсипане намисто...
Була ж роса під ранок, так, була
І сонце розвінчало сокровенне,
В якому я тобою ще жила -
Здалось на мить, а, може, не про мене...
У напівзабутті, у напівсні -
Таки то я... і я... таки з тобою
Ловила вранці зорі осяйні
І щедро нарікала їх любов'ю...
Я відпускати не хотіла з рук
Безмежне щастя, росами умите,
Та нас вели дорогами розлук
Вузькі стежки столоченого жита...
Якби ж на мить, хоч на єдину мить,
На подих на єдиний повернутись -
Зреклася б усього, що так болить
Від часу... чи солодкої отрути...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799414
дата надходження 15.07.2018
дата закладки 17.07.2018
Щоби злі язи'ки вам не говорили, Пам'ятайте завжди, як Ісус страждав.
Бережіть у серці православну віру,
Заповіді, котрі, нам заповідав.
Вчив він нас прощати, ближнього любити.
Злеє серце в Царство Боже не ввійде.
Прагнімо ж у мирі й злагоді прожити.
Ворожнеча хай – бо згине, пропаде.
Не судімо ближніх, до храму спішімо,
У молитві спільній з’єднаймо серця.
Б’ють на сполох дзвони по всій Україні.
Не ховайте лиця свої від Творця.
Відкривайте очі, відкривайте душі, -
До святої віри, мудрих настанов.
Нам гріхи прощає Отець Всемогучий,
Чом розп'яти віру прагнемо ізнов?
Схаменіться, люди! Бо добра не буде.
Не встане країна зі страшних руїн.
Якщо в серці місця Господу не буде,
то Єдинородний не спасе нас Син.
З розумом холодним та серцем гарячим Православну віру у світи несіть.
Бійтеся гординю впускати до хати.
Бійтеся лихого ближньому створить.
Хай оберігає всіх нас Матір Божа,
А Господь Всевишній розум з низ пошле.
Щоб як в Царстві Божім, на цім білім світі,
панували спокій і Слово святе.
Тетяна Купрій , 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796961
дата надходження 24.06.2018
дата закладки 26.06.2018
Всё чаще так хочется просто,
Одевшись легко и неброско,
Средь ёлочек детского роста
По парку пройтись, не спеша,
Вальяжно по тропам-подмосткам
(как ходят за премией Оскар),
Смакуя глоточками воздух -
Пускай отдыхает душа.
Дорожек лихие зигзаги...
Как в жизни: то пни, то коряги -
Одна за другой передряги,
Но выход, конечно же, есть -
Ещё не досказана сага.
В режиме степенного шага
Пытаюсь уйти от напряга,
И думаю, где бы присесть...
Сегодня безлюдно и пусто,
На сердце немножечко грустно...
Я выскочил, видно, из русла
И бьюсь, словно рыба об лёд.
На этой тропинке мне узко.
Нужна, чтобы не было тускло,
Мозгам моим перезагрузка,
А то уже дым аж идёт.
Так жизнь незаметно несётся...
Ольха от усталости гнётся,
И свет проникает от солнца
Сквозь листья на спинку скамьи.
Ну, если уж лучик пробьётся,
То мы и подавно, прорвёмся,
Утихнут фонтаны эмоций,
И сгинут тревоги мои.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796692
дата надходження 22.06.2018
дата закладки 25.06.2018
[b][i][color="#097d07"]І все ще травень...
Дарує свою красу -
В покосах трави
І пахне жасмином вечір.
Я літа жменьку
В даруночок принесу
Молюсь тихенько,
слова мабуть недоречні.
Хай буде літо
І сонячні, ясні дні
І щоб радіти,
Вдивляючись в мирне небо,
У будні й свята,
Усім, не лише мені,
Благань багато-
Нам миру найбільше треба ![/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793488
дата надходження 28.05.2018
дата закладки 30.05.2018
Їй подарували веселкову квітку,
Ту що мала силу навесні та влітку,
Восени та взимку, з вечора до рання,
Кожною пелюсткою виконать бажання.
Щоб то забажати? - думає панянка,
Випита у роздумах кави філіжанка.
Захотіла подружкам добре втерти носа,
Що дивились зверхньо, дехто навіть зкоса.
І летить пелюстка вже у ту ж хвилину:
Хочу бути справжньому принцу за дружину!
Опинилась миттю у якімсь палаці,
Перепало щастячко нашій небораці.
Все то там за звичаєм, все по етикету.
В спеку була запхана у якусь карету,
Там не стань, туди не глянь, муляє тіара.
Ще й свекруха-королева чорна ніби хмара.
Цілуватись лізе принц до неї у губи,
Він звичайно чоловік, та такий нелюбий!
Скасувала те бажання, кинула корону.
Бо як серце не кохає, то не хоче трону...
Знов на кухні, знову кава, мінус дві пелюстки,
На роботі узяла тижнів два відпустки.
Промайнуло: Щось у мене замала зарплата!
Хочу буть як олігархи вельми я багата.
І посипалися євро, долари та гривні,
Прокидається зрання, ще дрімають півні.
Бо доводиться крутитись як в окропі мусі,
І завжди тримати руку в бізнеса на пульсі.
Ще і кляті конкуренти шастають під бокам,
Тут підставлять, там одурять не мигнеш і оком.
Ну його оту халепу, зморшки та безсоння...
Поливати старий фікус йде до підвіконня,
Залишилось три пелюстки... Не відчула лиха,
Побажати ще б чого, аби була втіха?
Може слави? Точно слави! Щоб усім відома!
Побажала... І сидить ніби бранка вдома,
Щільно затуля навколо жалюзі, порт'єри,
Бо шпигують скрізь за нею фоторепортери.
Що пила, куди ходила, кому підморгнула,
Все напише жовта преса, навіть коли чхнула.
Йде неквапом у задумі, знову скасування,
Різні боки як медалі мають ті бажання.
Раптом чує недалечко, хлипа хтось тихенько,
Глянула хлоп'я мале, підійшла близенько.
Сповнилась душа жалю, аж по самі вінця,
Позбивало те дитя лікті та колінця.
Не сумуй, дивись що маю, виправим це діло
Відривай та побажай щоб вже не боліло.
Чарівна оця пелюстка, хоч вже і остання,
Виконати може швидко будь-яке бажання.
І почула вона мову з вуст дитячих щиру:
Якщо будь-яке бажання, я бажаю миру!
Щоб у злагоді навчились люди в світі жити.
А колінця заживуть, можна потерпіти.
Відродилася тоді квітка веселкова,
Безкорисливе добро - то чудес основа.
Не відчути щоб навколо розпачу та пустки,
Не марнуймо на ніщо наших душ пелюстки...
Основа вірша казка "Цветик-семицветик"
Валентина Катаєва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793775
дата надходження 30.05.2018
дата закладки 30.05.2018
Над водою нахилились молоді вербички,
довгі коси розпустили, умивають личка.
А вода шумить позора, хвилями хлюпоче...
про усе, що вона чула, розказати хоче.
А тим берегом йшли двоє, про щось гомоніли,
прислухалися вербички... теж знати хотіли.
Тут закохані сиділи на містку, до ранку,
дзюркотіли хвилі сині у веселім танку.
В небі місяць молоденький з зорею шептався,
з дівчиною молодою козак обнімався.
В срібнім світлі до берізок схилились кленочки,
тріпотіли від тієї ніжності листочки.
Ген за річкою стрімкою спить у полі жито,
ходить нічка бережечком... тихо... тихо... тихо.
В снах від сонця тут волошки мружать ясні очки,
прийде ранок - залунають дзвінкі голосочки.
Знов пісні розсипле жайвір в чистій високості,
і прилетить соловейко до калини в гості.
Задзвенять всі бджоли дружно над духмяним цвітом,
бо зустрілася весна тут із веселим літом!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793693
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Зажурилася країна наша
Випала не легка їй чаша.
Живемо не в кращий час,
Сум і біднота всюди у нас.
Подивись, людино, навкруги
Як же гарно цвітуть сади!
Красоту цю не ламай -
це є рідний наш край!
Це чудова наша земля:
І вода, і ліси, і поля.
Бережи, не погань її,
Тут - діти і внуки твої.
Тут діди і батьки полягли
Берегли землю, як могли.
Любили вони свій край
Ти про це теж памятай!
Ти, людино, життю радій!
Бережи і шануй край свій!
Без любові не проживеш,
Що посієш, то те пожнеш.
17.05.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793609
дата надходження 29.05.2018
дата закладки 29.05.2018
Пелюстя сяйва темряву освітить,
І я знайду тебе посеред снів,
Загублених Морфеєм. Цього світу –
Мені замало й тисячі світів...
Не вистачить... Я знаю!... Хоча світло –
Дарую, ці букети ясних слів.
Пізніше віддаю все інше вітру,
Що віднесе до вільних кораблів,
Де всі шляхи змішались воєдино,
Проте координати все ще є!
Чи приведуть вони крізь хуртовини?
За пагорбом лиш айсберг постає...
Не знаю! Та пливу, бо ти єдина
Зігрієш серце в холоді моє.
© Володимир Верста
Дата написання: 26.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793296
дата надходження 26.05.2018
дата закладки 27.05.2018
О, сродники мои, взываю к вам,
Кто отошёл из жизни в жизнь иную,
К забытым христианским именам,
К хранившим Веру, нашу Русь Святую.
Среди вражды и суеты мирской
Смотреть непросто в прошлое сквозь время,
Назад, в века, где жил народ простой,
Где рода моего взрастилось семя.
Истории учебник сказкой стал,
И словно пропасть между временами...
Но люди, кто ещё царя застал,
Свидетели эпох тех - между нами.
Их прадеды в их памяти живут,
Что были ещё в сёлах крепостными...
Так поколенья нам передают
Живую память - неразрывность с ними.
О, сродники мои, взываю к вам...
Вы в войнах отстояли нашу Веру,
Не прОдали её своим врагам,
Последовать бы вашему примеру.
Полякам, шведам были мы нужны,
Татары, немцы гнали Веру нашу,
Сейчас - без принужденья, без войны
Едим экуменическую кашу*...
О, сродники мои, взываю к вам...
В труде, в поту вы род мой закаляли,
Сизифов труд теперь по городам,
Дела пустые мы себе избрали...
О, сродники мои, взываю к вам,
Молите у Престола за народ мой,
Просите Божьей милости всем нам -
Без Бога мы идём не той дорогой...
Пытались строить замок на песке,
На ленинских идеях вместо Веры -
Растаял дымкой сизой вдалеке
Комуны призрак - рай для лицемеров.
О сродники мои, взываю к вам
И приношу своё благодаренье,
Что по молитвам наших пап и мам
Господь даёт нам веру в Воскресенье.
О, сродники мои, взываю к вам,
Кто жив ещё, да Веры не имеет,
Не предавайте тех родных, кто ТАМ,
На небесах нас любит и жалеет.
............................
Рече глупец: "Несть Бога на земле..."
Откуда ж мы? Земля взялась откуда?
О, сродники, заблуждшие во мгле,
Не было б Бога - это было б чудо!
*экуменизм - псевдорелигиозное течение, пытающееся объединить все религии мира от христианства вплоть до сатанинских адептов
2007 год.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793175
дата надходження 25.05.2018
дата закладки 27.05.2018
Хожу по парку вновь сегодня я...
Тепло, как летом, на дворе,
Погодка, чай, не новогодняя:
Плюс двадцать пять, да в сентябре...
Стучу тихонечко орешками -
Вприпрыжку белочка на звук -
Такая славная, потешная,
Кормлю пушистика из рук.
Склонились сосны над дорожками -
В дугу согнул их ураган...
Перебирая резво ножками,
Бежит за мамой мальчуган...
Малышка в розовеньком платьеце,
Ручонки тянутся к отцу...
А в горле ком... Да нет, не плачется -
Мужчине слёзы не к лицу...
Девчонки, мальчики-проказники
Смеются, скачут озорно...
А я чужим на этом празднике
Себя уж чувствую давно...
Родные дети стали взрослыми,
И дом внезапно опустел...
Теперь от осени до осени
Живу, как будто не у дел.
Перетоптаться б это время нам,
Да не загнуться от тоски,
Пока несмело, неуверенно
Взойдут по-новому ростки...
Пока шажочками неспешными
Посеменит за мною внук,
И будет белочку орешками
Кормить восторженно из рук...
А из коляски, может, внученька
Вдруг улыбнётся во весь рот,
И мне протянет свои рученьки,
Тогда и грусть моя пройдёт...
Фото из интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750573
дата надходження 14.09.2017
дата закладки 23.05.2018
Окна машины играют лучами,
Мусор на клумбе укрылся травой...
Прямо по ямам (ну, где же начальник?!)
Чертят разметку на всей мостовой.
Вот полицейские типа "лежачих"
Дружно ложатся в четыре ряда,
Тут и без них по колдобинам скачешь,
А от асфальта не видно следа.
Рядом повЕрх комунальщица красит
Грязный облущенно-ржавый забор...
Флаги меняются, лозунги, власти -
Люди ж гниют изнутри до сих пор...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791684
дата надходження 14.05.2018
дата закладки 23.05.2018
Твої примружені очі навпроти
Такі чарівні і такі глибокі,
Я потонула б у них навіки
Бо твої очі - бездонні ріки.
Поряд- омріяні мною вуста
І посмішка рідна така, проста,
Ох, цілувала би їх до рання,
Бо твої губи- це смак кохання.
А твої руки- це солод ночі,
В обіймах цих задрімати хочу.
Всією душею до тебе лину,
Лечу як метелик. Та чи не загину?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792209
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 21.05.2018
(З минулого життя)
Я бачу ліс, наповнений життям.
Весняний день. Як пахне листя пріле…
Вовчиця я… Я бачу своє тіло
І те, як поряд грається дитя.
Я відчуваю: дихає земля
І гладить мою шерсть на гриві вітер…
До мене ніжно тулиться маля,
І дерево схиляє свої віти.
Аж раптом чую – небезпечний звук.
Людина поблизу… Її це запах.
Де серце, там несамовитий стук,
Й слабке тремтіння відчуваю в лапах.
І не за себе страх, за вовченя
(Я знаю, що загину у двобої).
По лісу біжимо ми навмання
Від смерті, від жорстокості людської.
В глибокій хащі, у густих кущах
Сховала я свою малу дитину.
Я відчуваю сльози на очах
І його погляд так пече у спину.
Я неминучу відведу біду,
Себе віддам, але його врятую.
І ось уже біжу я по сліду,
Людський я запах дуже добре чую.
Мені вдалось його відволікти,
Його приціл уперся мені в груди,
Й своє життя мені вже не спасти.
Він вистрелив… Ви вбили мене, люди…
***
Прокинулась… Шматує дикий біль
І стукіт в середині в ритмі скерцо…
Я зрозуміла в мене це звідкіль…
Родима пляма зліва, там де серце…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792259
дата надходження 18.05.2018
дата закладки 21.05.2018
Всё дальше и дальше Победа,
Окопы сравнялись с землёй...
Туда же ложатся и дЕды,
Везёт, если кто-то живой...
......................
И всё предаёшь ты забвенью,
Страна, пережившая шок -
С Победой уже поздравленье
Порой вызывает смешок.
Войнушка - бабусины сказки,
Фантастика, выдумка, сон.
К безликому племени "майских"
Сей праздник давно отнесён.
И так, между прочим: "Ой, кстати,
С победой и праздничком вас."
"И вас. А пойдёмте на пати*,
Бесплатно сегодня, как раз."
А спросишь, не каждый и вспомнит,
Кто с кЕм воевал и когда,
Глаза опускаются скромно,
Но нет уже в них и стыда.
.......................
Всё дальше и мы от Победы,
Былое уносит река...
Не в этом ли наши все беды,
Что память у нас коротка?
*пати - молодёжная вечеринка, дискотека
Фото из интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791029
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 11.05.2018
Всё в мире суматошном этом крутится,
Теряя ценность в суете сует...
Живёт в монастыре одна послушница
И служит Богу верой много лет.
А были ведь отличные возможности:
Найди себя, казалось бы, в миру,
При муже, при зарплате и при должности...
Но выбрала, на первый взгляд... дыру...
Где сразу было так, что не помоешься,
(Монастырю уже который век)
И только постоянно Богу молишься,
Забыв порой, что тоже... человек...
Крутился бес: "А может и не стоило?..
Кому твои страдания нужны?"
Но время шло, и сердце успокоилось,
Оставив для врага лишь только сны,
В которые он лез своими страхами,
Пугая перспективами судьбы:
"На что тебе сдались твои монахини?
А может быть... а если да кабы...?"
Но выстояла в брани, тем не менее -
Молитвы Божьей Матери сильны.
Ведь с верой и надеждой на спасение
Уже и вражьи козни не страшны.
Теперь сияет солнышком в обители,
Даря всем окружающим тепло.
Что кажется порою удивительно,
Ну как туда такую занесло?
Душа её полна ко всем сочувствия,
Скорбит и беспокоится о всех.
Ни с кем она не может быть искусственна,
И вымолит любой тяжёлый грех.
Оправдывает каждого знакомого:
"Ах, бедненький, опять попутал бес..."
И что бы он ни сделал беззаконного,
Попросит ему помощи с небес.
В глазах её особое свечение,
Как будто слышит ангельский напев...
И чувствуешь невольно облегчение,
Про беды так сказать и не успев.
Со временем приходит понимание,
Что хоть ты не в восторге от "дыры",
Терпи... Бог не оставит без внимания
И даст тебе любви Своей дары,
С которыми, конечно, всё получится -
С падением всегда приходит взлёт.
А значит, "непослушная" послушница
Спасение на небе обретёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791155
дата надходження 10.05.2018
дата закладки 11.05.2018
Холодна північ... Вітру поцілунок
Гартує серце вихором штормів.
Несу крізь урагани я дарунок,
Тобі, моя Селено, моря спів...
І не благаю милості Фортуни!..
Згубив координати пелюстків –
Насіяних тобою квітів. Струни
Лунають ніжно краплями дощів.
А море! Amor! Ти знаєш, не забуду
Я синь твоїх чаруючих зіниць.
Немає карти, компас у нікуди
Веде по хвилях гострих колісниць.
Ловлю за нитку місячні етюди...
А шлях покаже сяйво зоряниць.
Селе́на, Ме́на — у давньогрецькій міфології — богиня Місяця
Форту́на — римська богиня щастя, долі, добробуту, успіху.
© Володимир Верста
Дата написання: 09.05.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791058
дата надходження 09.05.2018
дата закладки 10.05.2018
Что - то гипнотическое...
Завораживающее...
Словно в Космос летишь!
То летаешь среди звёзд...
То на солнечной поляне ты...
Переливы... Чувств...
Любви!
Поднимаясь вверх!
Плавно опускаешься вниз...
Плывя по реке - Любви!
По течению...
Доверяя...
Этой Силе...
Принимая...
Всё как есть...
Главное...
Доверие...
В Любви!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790821
дата надходження 08.05.2018
дата закладки 08.05.2018
Череда событий негативных
На людей не очень-то влияют.
Поглощён он личною рутиной…
В ней его заботы утопают.
Вот когда его коснулось горе,
Возникает множество вопросов!
Ищет он ответы, с Богом споря.
И тогда становится он взрослым.
Бог причастен к нашему творению.
С ним лишь просветлеют наши чувства.
Жизни хаотичное течение –
Обретёт естественное русло.
26. 04. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789154
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 08.05.2018
Невидима… Чому? Мене нема?
Ще ж вдалині ледь-ледь бринить струна
І тягнеться кривий, глибокий слід,
Кроки ведуть не «до», а уже «від».
Вгору лечу…Може це хтось, не я...
Не переймаюсь, що десь там сім’я.
Яскраве світло ллється звідусіль,
Відходять всі тривоги, жаль і біль.
Неначе слайди- все моє життя
І почуття – любов і каяття...
Немає туги. Радість…Я лечу-у-у!
-Лише не загасіть мою свічу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790530
дата надходження 06.05.2018
дата закладки 08.05.2018
Прячется небо в чёрный туман
И растворяется в дымке заката,
Солнце залезло тучке в карман,
Даже забыло сказать нам "до завтра".
Пыль закружилась жёлтым столбом,
Капли дождя её садят на место.
Важное хочет выдать нам гром,
Вот бы услышать - ведь так интересно...
Нет, врассыпную... Все - кто куда...
Будто их гонят горячей шрапнелью...
Стойте, да это - просто вода!
Что ж вы пугливые, в самом-то деле?
Только мальчишка искренне рад -
Видимо, хочет узнать о секрете.
Что ему лужи, что ему град?
Вот уж, воистину, "будьте, как дети..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790755
дата надходження 07.05.2018
дата закладки 08.05.2018
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751235
...И вот она, пропажа долгожданная
В зелёное одела всё вокруг.
Любые исполняются желания
Котов и их пушистеньких подруг...
Поют друг другу песенки весенние
Да нежатся на солнышке: "мур-мур..."
А дамы разодетые тем временем
В сандалях выставляют педикюр.
И ветер стал покладистей и ласковей,
Листочками легонько шелестит,
Сирени куст баюкает он сказками,
Любви ей восполняя дефицит...
Всё яркое, такое разноцветное,
От серости давно пропал и след...
Весна... Я так хочу запечатлеть её
В душе своей на много-много лет...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790154
дата надходження 03.05.2018
дата закладки 07.05.2018
Пишу про цю історію без власних висновків. Знаю, що їх уже було
досить без мене. Я думаю ці люди, просто хотіли бути щасливими.
Вона – уже мала чималий досвід пошуку щастя. А воно від
неї чомусь втікало. Гарна, господиня, трудяща, сексуальна…
Здавалося: чого тим женихам ще потрібно? Була і дуже прикра
подія в її житті. Я добре не знаю, що сталося, але Юля не могла
ніколи мати дітей. Чоловікам вона подобалася, ніколи не
була сама. Шлюб з тієї, чи іншої причини перестав існувати.
Були ще цивільні чоловіки. Юлія була невеличка на зріст, з виточе-
ною фігуркою.Не закохатися в неї – був би просто гріх. Працювала на
роботі і ще мала овочевий бізнес. Яка відважна жінка!
Сільське господарство – дуже ризикована і не дуже вдячна справа.
Як їй це вдавалося? Чоловіки трималися осторонь такої роботи.
Як не дивно – вона справлялася власними силами. Жила окремо від
мами. Батька не було давно. Мати ніяк не хотіла миритися з
віком, уміла кохати і це їй, не зважаючи на вік, непогано вдавалося.
Дочка не дуже могла довірити мамі свою душу, бо та
завжди була заклопотана собою. Була ще дві сестри.Проте, Юлія
в родині чомусь почувалася самотньо. Велику надію покладала
на близьку людину – свого коханого. Ніби не поганий, ніби й
любить. Проте, бути чоловіком в родині їй набридло. Зустрівся
інший. Так видалось. Максим пішов тією ж дорогою.
Користувався плодами її щоденної нелегкої праці. Думаю,
таким чином супутники вимагали компенсації за те, що ніколи в
родині не з’явиться малеча. Хоча в кожного десь росли власні
діти. І, схоже, вони цим не дуже переймалися.
Згодом на Юлю чекало справжнє кохання, схоже на
божевілля. Хто тільки не влаштовував їй судів! Адже вона
була старшою за свого обранця аж на тринадцять років. Хоча це не
дуже було помітно.
Вона колись дружила з мамою Сергія. Мама сама виховувала
п’ятьох дітей. Їй дуже було важко без сторонньої допомоги.
Юлія часом їй допомагала. То посидить з ними, то кудись
проведе. Часто робила дітям подарунки. Усі виросли. Проте,
життя у цих дітей чомусь не склалося. І як на біду між Юлею і
Сергієм спалахнуло кохання. Це почуття було приречене на
людський осуд. В селі жодна подія не залишається непоміченою,
а тут – такого масштабу. Засуджували, насміхалися. Навіть
порівнювали з Аллою Пугачовою, що колись носила на руках
маленького Максима Галкіна. От тільки кидати каміння
ніхто з них не мав права. Святих серед них не було.
Навіть в сльозах Юлія нагадала обом мамам їхні колоди в
очах. Мама Сергія часто залишала Юлю зі своїми дітьми, бо
в неї були любовні справи. А її мама мала ще більший грішок.
Усі в селі знали, що батько Юлі не рідний. Ще дотепер
мама зустрічається зі справжнім Юлиним татом. Правда,
Юлія ніколи не зраджувала батька, який її виростив. Вона
була йому вдячна за його чи то слабкість, чи то мужність.
Тепер дуже важко розплутати цей клубок почуттів. Тим
більше, що розплутати його намагаються усі, кому не лінь.
А кохання від цього не згасає. Історія не завершена, на стадії
горіння. Яким буде її завершення можна тільки здогадуватися.
Це – як колись, подивившись фільм, не знала чим він закінчився.
Цей фільм ще продовжується. Дуже хочеться сподіватися на
щасливий кінець. Є в цій історії приємна родзинка – здається
Юлія незабаром стане мамою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790448
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 07.05.2018
Я знову загубився у своїх думках,
та причаївся місяць в бузкових кущах,
твого чекаю я кохання хоч на мить,
твій стан тендітний хай тремтить в моїх руках.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790473
дата надходження 05.05.2018
дата закладки 07.05.2018
Будувать - так на віки!
То були не балачки...
І взялись вони за діло.
Здивувався сам Ярило,
Хто такі, чого так прагнуть?
Глину, камінь, дошки тягнуть.
Що то будуть за споруди?
Відгукніться, нумо люди!
Ті, почувши голос з неба,
Мовлять: Нам десь жити треба,
От й взялися будувати,
Хто хороми, хто палати.
Ще майстерню та крамницю,
Викопаєм тут криницю.
Прокладемо скрізь дороги,
Щоб не били люди ноги.
І лікарню, і книгарню.
Забіякам - буцегарню.
Щоб онуки, їхні діти,
Тут змогли щасливо жити.
І Ярило посміхнувся,
Промінцями стрепенувся.
Добра та корисна справа!
Лиш деталь мені цікава,
У толоки ж є засновник
Та кмітливий забудовник.
Хочу знати хто такий?
Люди гучно, хором: Кий!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788875
дата надходження 24.04.2018
дата закладки 24.04.2018
Я не знаю тебе сто років,
А ти поруч, за кілька кроків...
Хто ти?..
Випиваю твоє мовчання,
І вже гасну, як зірка рання...
Хто ти?..
Я вже інша, бо маю досвід.
Ти - лиш сиве своє волосся...
Хто ти?..
Вечір нас поверта до ночі.
Не розкажуть і твої очі -
Хто ти?..
Відчуваю, що це останнє
Незрадливе моє кохання...
Хто ти?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775905
дата надходження 08.02.2018
дата закладки 24.04.2018
Колись хтось сказав мені - Вірші твої всі сумні.
Для кого й навіщо будуєш ти сходинки в небо?
Не знаю навіщо. Не знаю, для кого так треба...
Напевно нікому... Напевно одній лиш мені.
Казали мені - Твої вірші якісь не такі...
А я їх люблю, хоч вони й завдають мені болю.
Я думку, як пташку, мерщій випускаю на волю.
Мабуть передчасно, бо крила її ще слабкі.
Колись хтось сказав мені - Кинь це, воно не твоє,
Папір витрачати не варто, смішні ці потуги.
Та вірші в мені не витримують й досі напруги,
І слово штовхається вперто у серце моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776991
дата надходження 14.02.2018
дата закладки 24.04.2018
Окраєць –місяць .Ніч зірки рахує.
Тиша полонила все кругом.
Пора вже спати, та душа сумує
За самим звичайнісіньким Добром.
Цінність його мабуть забули люди
У суєті геть нанівець звели.
Отак завжди:-Що не цінуєм –губим,
Та навіть не помітили коли.
Раніше разом , дружно працювали
Й сусіди ближче родичів були.
Тепер же люди, наче інші стали
Паркани височенні возвели .
Всі як чужі. Ховаємось від кого?
Сусід сусіда бачить раз на рік.
Чи ми життя хотіли ось такого,
Чи то лукавий нас на це наврік?
Де людяність, порядність і повага,
Які тенета ми для них сплели?
Добро творити-людства перевага,
З цим почуттям і предки всі жили.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785908
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 24.04.2018
Дивлюся на небо й очима невпинно благаю:
-Верни мені того, за ким моє серце страждає.
Чий погляд невпинно у всіх перехожих шукаю,
З роками міцніє кохання моє, не минає.
Відчути це дихання знову в себе за плечима,
Любити руками, ловити вустами, очима.
Втопитися в цьому, безмежному морі кохання
Й не знати, що доля зрадливо готує страждання.
Забрала... Ми стали по різні краї небосхилу,
Туди із домівки птахи не літають, мій милий.
Любов не збагнула, що щастя давно вже немає
Щодня моє серце тривожить. Твій погляд шукає…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787304
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 24.04.2018
[i]Скажи мені, чому ми живем на лінії вогню? Ну не мовчи, не мовчи...
"На лінії вогню" Святослав Вакарчук[/i]
[youtube]https://youtu.be/VFCftcU9-z0[/youtube]
[b][i]Шкода, що замовкають люди,
німують, мов бояться фраз.
І не похвалять й не осудять -
втрачають мову від образ.
Гнітить мовчання, що стіною -
не чутно слів в непевний час.
Невже затишшя у двобої
когось врятує від ураз?
Німотний осуд не змаліє,
цикута гніву все ж росте.
Час розуміння не посіє,
коротші дні для двох. Оте
глибоке непорозуміння
руйнує мир і спільний дах.
А що, як раптом - Смерть?!! Зуміють
знов говорити?
Мабуть, в снах...[/i]
[/b]
Мовчимо?
Чому люди замість вирішення проблеми замовкають, і іноді надовго? Нагніватися і не говорити після суперечки притаманно і добрим друзям, мовчання постає між родичами, сусідами. Прикро, коли замовкає подружжя.
Ми вимагаємо визнання нашої правоти. Це ж ми прагнемо показати і нашому співрозмовнику. Ображено-демонстративне мовчання не є виходом, а тупиком.
Скривджене мовчання - не метод для вирішення сварки, воно ставить відносини в глухий кут. Мовчати після сварок можна лише тоді, коли образа душить, а образ наносити не хочеться.
Намагаймося уникати недомовленості і будьмо відверті один з одним.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788722
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 24.04.2018
Устала обожать, любить, терпеть...
Устала обожать, любить, терпеть...
Завыть бы на луну волчицей!
Возможно и она сумела б спеть,
Когда душа расправит крылья птицей!
Устала думать, ждать, роптать...
Чего-то необычного, хмельного!
Ведь главное — то утро не проспать,
Где смысла полон день земного!
Ещё не время так роптать!
Хочу любить и обожать, и ждать!
11. 04. 2018 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788669
дата надходження 23.04.2018
дата закладки 23.04.2018
Далеке дитинство злітало митями
В травах шовкових шукань і знахідок,
Ховало скарби під старими вербами,
З гойдалки в небо високе злітало
Приміряти хмарку рожево-білу…
Час маскувався за рогом вулиці,
Хитро підморгував світові з радості,
Вечір жбурляючи прямо в зорі.
День дарував найказковіші ролі,
Нові облаштунки, химерні костюми,
Швидкі перевтілення в вимірі й часі,
Зустрічі дивні з рудою мурашкою,
Що заблукала в траві, мов у лісі,
Із тим валуном, що лежав край дороги,
Мружачи очі й зітхаючи тихо,
З бульбами дощику в теплій калюжі,
Звідки до неба зростала веселка…
Щасливий пролог до незнаного твору,
Де кульки повітряні - мрією в небі,
Де світ ще мов казка з очима теплими,
З дивами чистими на кроці кожнім…
…Яскравим метеликом десь на світанку
Пурхнуло в небо дитинство й розтало,
Залишивши спогад невинно-чистий,
Сліди на піску й це рожеве скельце...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788529
дата надходження 22.04.2018
дата закладки 22.04.2018
Закоханість вселилась в серце
З квітневим цвітом абрикоса,
Світанком із рожевим флером,
Із соковитих трав пророслих.
Закоханість - надії світло
У фільмі, створеному нами.
Два імені мигтять на титрах,
Що перетнулися шляхами.
Безмежність променева сонця
Сіяє в келисі блакиті
Хизується весна фасоном,
Даруючи щасливі миті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787651
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018
Народився місяць новИй,
Про омріяне думайте, люди.
Нехай день буде повен мрій,
Буде чистим і радісним буде.
Заплануйте собі день втіх,
І до Бога зверніться сердечно,
І радійте, й любіть усіх.
Бути щирими в день цей доречно.
Притамуйте свій страх і біль,
Сумувати в цей день не бажано.
Оберіть собі світлу ціль,
І нехай буде шлях ваш зважений.
Доленосний цей день для всіх,
То ж наповніть його позитивом.
Ваші посмішки щирі, сміх
Нехай ще когось зроблять щасливим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787681
дата надходження 16.04.2018
дата закладки 16.04.2018
Да... не хандри, нам надо пережить
Вот эту зиму... ну, а дальше - дальше!
А кто за нас, если не мы, скажи,
Сумеет продержаться здесь без фальши...
Прогнившее и вдоль, и поперёк...
И небо, что над нами, как бы тоже...
Осеннее, ему и невдомёк,
Что и оно-то на хандру похоже...
Ну, не грусти, я - рядом, я смогу!
Нам вместе - до весны подать рукою!
Мне очень хочется на берегу
Ещё пожить... Да... не хандри - нас двое!!!
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763287
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 16.04.2018
Невже не бачиш безодню- прірву?
В стосунках, мов в глухім куті.
Відбитки слова під корінь вирву,
Колишнього сухі прути.
Прошу, губами не торкайсь чола.
По пам*яті пройшлись вітри.
Я розчинюсь, немов вечірня мла.
Ти наміри свої зітри.
Бо зустрічі приречені на крах,
Тремтять ці почуття вини.
Іти не хочу більше по дротах,
А ти шепочеш: "Зупинись..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787347
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 15.04.2018
Це все міраж! Ілюзія! Вустами
Торкаюся твоїх я ніжно пліч
Холодних. Дні заплутані листами.
І дзеркало, в нім тисячі облич...
О музо, тягнеш довгими мостами
Розбиту душу вічних протиріч.
На страту проведеш чи п'єдестали?
Мовчиш? Ну що ж... Я слухаю твій клич!
Блукаємо з тобою ефемерно,
Даруючи частиночки тепла...
Хоча весь світ давно уже химерний,
І мало залишилося добра!...
Театру ролі добре нам відомі!
Крокуємо у масках в невідоме...
© Володимир Верста
Дата написання: 15.04.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787522
дата надходження 15.04.2018
дата закладки 15.04.2018
Забыл, не помню... Как все просто.
Плюю на прошлое своё,
И от рожденья до погоста
Считаю в небе воронье.
За ними белых стай не вижу,
Ни лебедей, ни голубей.
Я то, что было, ненавижу,
А значит я люблю людей.
Но с ними не встречаюсь взглядом,
Не поднимаю головы.
И не пугайте прошлым адом,
Меня там не было, увы...
Все было фальш, притворство, маска.
Как вспомню то, что я не знал,
Стыда все заливает краска,
Но не лицо, а пьедестал.
Мы наш, мы новый... Снова, снова
Родства не помнящий Иван
Поднимет (как-бы за основу)
Д.....м наполненный стакан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778597
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 13.04.2018
Душа поёт!
И Ей в ответ
Я что-то тихо напеваю,
Когда по улицам гуляю,
Когда на зореньке проснусь
И к Небу, Солнцу потянусь!
Я песней новый день встречаю
И вечер к ночке провожаю.
Душа не зря так напевает -
Весну-голубушку встречает!
ВСТРЕЧАЙТЕ ВЕСНУ!
Зима улетела,
Как белая птица.
Но время придет -
И она возвратится.
А нынче весна
К нам летит молодая,
Снега и ручьи
В зелень трав превращая.
Большую Любовь
Нам на крыльях несет,
Надежду на счастье
И Радость дает.
Встречайте весну!
Сердца отворяйте!
В подарок росточек
Любви получайте!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787177
дата надходження 12.04.2018
дата закладки 12.04.2018
Щось із бабою зробилось:
Чи то так, чи здуру,
Почала вона вивчати
Китайську культуру.
Ото цілий день товчеться,
По книжці мудрує,
Усі речі розставляє
Тільки по Фен-шую.
І для діда одягнутись
Стало ціле горе:
Зранку - шафа у кімнаті,
А вдень - в коридорі.
Тут штани свої поклав
(Стілець біля ліжка)
Та під вечір - нема штанів,
Є з фікусом діжка!
Вночі діда притиснуло
(Є така потреба),
Баба міцно вже заснула,
Дід йде куди треба.
За щось раптом зачепився
(А це було крісло)
Так упав, мало не вбився,
Щось у спину влізло…
І в старого тут не склалось
Щодо етикету,
Бо не було вже потреби
Йти до туалету…
То на голову упаде
Зеркало з полиці
То на кактуса він сяде -
Баба б’є по пиці,
Отак дід помучивсь з місяць,
Пішов у розвідку
І його (він ще нічого!)
Прийняла сусідка.
А покинута бабера
Вже майже не чує,
Сама в хаті шкандибає,
Зате ж по Фен-шую!
А старий біля сусідки
Прекрасно ночує,
Накінець-то він позбувся
Клятого Фен-шуя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786667
дата надходження 09.04.2018
дата закладки 11.04.2018
Разгулялась холодная вьюга,
Искромсала мне душу, свела,
Снова я бинтовала всё туго -
Берегла я тебя, как могла...
Только ветер ломал мои окна -
Режут ночь не тупые края...
Не спешил ты собрать эти стёкла,
Понимая, что боль не твоя...
Я хочу у камина согреться -
Будьте прокляты вы, сквозняки,
Что загнали опять в моё сердце
Призрак-тень прошлогодней тоски...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785974
дата надходження 04.04.2018
дата закладки 11.04.2018
Я ощущаю тайное участие
В моей судьбе небесного Творца.
Внезапно дарит мне крупицы счастия,
Когда несчастью не видать конца.
Когда мой друг оставил эту землю,
Мне помощь посылают небеса.
Молюсь тебе, Господь, услышь и внемли!
Со мною происходят чудеса.
И это подтверждение идеи –
Имеется космическая связь
Между людьми, что раньше улетели.
Тем, кто остались – не дадут упасть.
Забота и любовь исходят свыше.
В душе неописуемый восторг!
О! Господи! Ведь Ты меня услышал!
Такой любви не знала до сих пор.
08 04 . 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786612
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 11.04.2018
Слабые ищут поддержку в других...
Сильные - находят в себе...
Услышь Голос тишины...
Прикоснувшись к Вечному...
Поймёшь...
Твоё - нужно тебе!
Поддержка...
На миг...
Сам себя к Жизни возврати!
Прикоснувшись к Светлому -
Силы для Счастья найди!
Никто не может за тебя решить
Всё, что твоё - твоё...
Стремись Душу от тяжести освободить...
С лёгкостью бабочки - лети!
Смотри на эти удивительные цветы!
Солнца Луч - лови!
Прекрасен миг!
Прекрасна Жизнь!
Мгновения Радости...
Спасение в Любви!
С Ней попадёшь в Рай!
Душу поднимет до Небес!
Верь в свои Силы!
В Бога!
Не унывай!
Счастье Есть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787017
дата надходження 11.04.2018
дата закладки 11.04.2018
Барв сипнуло небо на лужок...
незабудками розквітло.
Сині очі незабудок тих
дивляться на світ привітно.
А над гаєм хмарки пропливли,
невеличкі, ніби черепашки.
І з'явились у гайочку тім,
як хмарини біленькі... ромашки.
Цілувало сонце пелюстки,
золотий залишило промінчик.
І заграв на скрипці чарівній
скрипаль-коник, що сів на камінчик.
Квітнуть незабудки голубі
у траві зеленій біля річки.
Сяють, ніжні, сонця промінці
у ромашках в гаю, де смерічки!
Барв сипнуло небо на лужок...
і у ліс, і в полі, і в діброву.
Як барвистий світ оцей, люблю
я природи кольорову мову!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786983
дата надходження 11.04.2018
дата закладки 11.04.2018
А. Пушкин.
Если жизнь тебя обманет,
Не печалься, не сердись!
В день уныния смирись:
День веселья, верь, настанет.
Сердце будущем живёт;
Настоящее уныло:
Всё мгновенно, всё пройдёт;
Что пройдёт, то будет мило.
Переклад.
Як життя тебе обмане,
Не печалься, не гнівись!
В день тужливості змирись:
Вір, день радості настане.
Серце завтрашнім живе;
Бо теперішнє журливе:
Все раптово, все пройде;
Що пройде, те буде миле.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786246
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 11.04.2018
Немов магніт, притягуєш собою
У світі грішно-світлому щоденно.
І чую, ніби музику гобоя,
Коли мені шепочеш в час блаженний.
О ні, не треба знову приручати,
Від вишень відчуття солодко-кислі.
Змішали у коктейль реальність з чатом,
У павутинні начебто зависли.
Чи небо відповість на всі питання?
Чи зрозуміє...світ тепер жорстокий.
Не приручай, бо зустріч ця остання.
А чи настане потім в серці спокій?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786912
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 11.04.2018
Всеношная... Я в сельском Храме...
Свечей горящих чУдный лес...
И Батюшка Василий* с нами:
"Христос Воскрес! Христос Воскрес!"
Я слышу колокола звуки...
Нет, это Ангелы с Небес
Над нами громко распевают:
"Христос Воскрес! Христос Воскрес!"
В моей Душе большая Радость!
Святую Пасху я ждала...
"Воистину Воскрес!", - всем Сердцем,
Душою всей произнесла.
Весна пришла... Все оживает:
Цветы, деревья и кусты.
Святая Пасха наступает...
И Воскресаешь с Нею ты!
* Батюшка Василий Пышный.
Село Рубановское Васильковского района
Днепропетровской области.
2000 год
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786846
дата надходження 10.04.2018
дата закладки 10.04.2018
На Гроб святой огонь сошёл,
Лампадачки сердец нашёл.
Не застуди, не потуши.
Мир Божий в сердце сохрани!
Свет в этом мире воссиял!
Христос воскрес- Господь восстал!
Мы слышим снова благовест.
Он возвестил:"Христос воскрес!"
Мы видим- расцвела земля.
Она - послушная раба.
Мы слышим птичий перезвон.
"Христос воскрес!"- вещает он.
И возрождается душа
Любовью Господа Христа!
И снова праздник на душе,
Играет солнышко тебе!
Всё в этом мире неспроста.
Дыханье жизни у Творца.
Ведь и мгновенью не пройти,
Чтоб без Него всему расти.
Господь Спаситель- Врач души
Страдал, чтоб искупить грехи!
Воскрес для каждого из нас!
Мир торжествует в этот час!
Благодарим Творца всегда
За жизнь, за радость, за дела,
Что можем во Христе творить,
Умея искренне любить!!!
Поздравляю Всех со Святой Пасхой!
Христос воскрес! Воистину воскрес!
Пасха. 2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786622
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 10.04.2018
Промінчик гарного настрою
Засяяв мені угорі,
Яскраво теплою ватрою
Він блиснув на мить і згорів,
Грайливим сонячним зайчиком
Швиденько по серцю пробіг.
Почув я відлунням, начебто,
У ньому твій радісний сміх.
Промінчик гарного настрою,
Тобі, як дитя, я радів...
Ти ніжністю грієш, ласкою
Без зайвих несказаних слів.
Промінчик гарного настрою -
У небі безкрайньому блик.
Тобою і досі ласую,
Шкода, що так скоро ти зник...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786331
дата надходження 06.04.2018
дата закладки 08.04.2018
Цикл «Бриз»
Холодні дні змінились на весняні,
Погасли свічі довгої зими.
А ліхтарі горять немов востаннє,
Освічують шляхи серед пітьми.
В побитій часом пам'яті вустами
Вона торкнеться ніжно і крильми –
Огорне серце, знову все розтане,
Відчую стукіт десь поміж грудьми.
Вона гаптує цю забуту повість.
Сторінку пише із чорнильних сліз.
І ось глава – неписана можливість.
Весни дарунок... Черговий каприз...
А поки просипається свідомість,
В обличчя б'є уже весняний бриз.
© Володимир Верста
Дата написання: 08.04.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=786600
дата надходження 08.04.2018
дата закладки 08.04.2018
Ідея твору виникла кілька років тому після знайомства з прихожанами цієї "церкви":
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Українська_автокефальна_православна_церква_канонічна
(посилання краще читати з кінця). Та написалося лише зараз, під враженням від нещодавньої розмови з настоятелем одного з подібних храмів. Нажаль, такі псевдо-релігійні організації стали типовим явищем для нашої країни.
Відхвачу-но земельки та виб'ю кредит,
На ділянці збудую я церкву -
Купола золоті, щоб яскравим був вид,
Із хрестом, що виблискує зверху.
Облачення купити - немає проблем,
Вибирай на любий смак і колір,
Наберу ще на крилос дівчаток гарем -
Вистачає в музичній їх школі.
Пару бабок знайду, посаджу на свічках -
Що стояти ім десь з цигарками?
Об'явлю, що прибув до вас сам патріарх,
І почнеться служіння у храмі.
Посповідую трохи, гріхи відпущу,
Пособорую чи поховаю,
А тоді повінчаю когось, похрещу -
Готувати вас буду до раю.
То нічого, що світ цього не визнає,
У Стамбулі* про мене й не чули -
Борода в мене довга і кукіль** свій є,
Тож, спокійно скручу я їм дулі.
Хай: "Розкольник! - кричать, - проти Бога попер,
Записавши себе в самосвяти!"
Я господарем стану в своїй "днр",
І на думку чиюсь мені чхати.
А чи вірю я в Бога? Звичайно, що так.
Саме з Богом забуду про бідність,
Заробити поможе мій перший п'ятак,
Й куруватиме далі мій... бізнес.
*колишній Константинопіль, місто резиденції Вселенської Патріархії, прадавня столиця світового православ'я.
**головний убір патріарха.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785888
дата надходження 03.04.2018
дата закладки 03.04.2018
Я хочу, чтобы все это знали:
Просто очень люблю Вас читать -
Вместе с Вами развеять печали
И страницы судьбы полистать...
Я люблю Ваши грустные строки,
Вашу лирику чистой реки...
Философии Вашей пророки,
Как ни странно, мне очень близки...
Иногда может чётко присниться,
Словно слышу шаги в тишине -
И опять в моё сердце стучится
Ваше... с новым стихом... обо мне...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785242
дата надходження 30.03.2018
дата закладки 03.04.2018
Iде моя вiра розхитана,
Несе Книгу книг недочитану,
Бреде моя вiра, хитається,
Усе їй гикаєтья, кається.
Повзе моя вiра над прiрвою
У вицвiлих шатах обiрваних,
Тремтить моя вiра, зривається,
За совiсть хапається, кається.
Лежить моя вiра, конаючи,
Нi броду, нi ходу не знаючи
Вже серце їй не озивається,
Душа десь у вiдчаї кається.
Летить моя вiра у помислах,
У задумах, замислах й домислах,
Об стiни прозорi вдаряється...
I там, з року в вiк залишається.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783328
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 02.04.2018
Давайте будем толерантны
По отношению к Весне!
Её природные таланты –
Проверить можно хоть на пне…
Ведь пень – «берёзкой стать мечтает».
И это сбудется вполне.
Весна задержку наверстает.
Заявит громко – «Нет войне!»
Земля весною превратится
В цветущий сказочный газон!
Мечта людей осуществится:
Быть – примирению сторон!
02. 04. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785684
дата надходження 02.04.2018
дата закладки 02.04.2018
В глибинах морських посеред коралів,
Не знали ніколи краси ідеалів.
І хвіст, і луска, і зябра, і клешні
Вважали за норму створіння тутешні.
Настав цій ідилії швидко фінал,
На дно як упав до них модний журнал.
Русалку - місцеву підводну еліту,
Ознаки злякали на хвості целюліту.
Та ще й не достатньо гладеньке волосся,
Й на кінчиках - жах, узяло посіклося!
І губи не сексі, та перса маленькі.
А вії якісь не густі, коротенькі.
Старий восьминіг її дратував,
У неї ніг - нуль, а він вісім мав.
Ридала панянка постійно у горі,
Вода скаламутилась навіть у морі.
Потнулась до неї рибинка маленька:
Поглянь яка я - худенька, пласкенька.
А лиш нещодавно гладкою була.
Упевнено мовила їй камбала.
Бо є у глибинах печера містична,
Там відьма живе - Хірургія пластична.
Туди попливи, вона зрозуміє,
Що треба відріже, де треба пришиє.
Русалка вхопилась за слушну нагоду.
Та відьма оплату просила за вроду.
Здоровий свій глузд потрібно віддати!
Погодилась... і попливла до палати.
Чаклунка мерщій узялась до роботи,
Що аж асистенти захекались - шпроти.
Коли закінчили складну процедуру
Злякались усі "Королеву гламуру"
Та ще й не впізнав її рідний батько.
Прогнав із палацу... Русалка - безхатько!
Нещасне створіння по морю тинялось
І "жертва краси" тепер називалось.
Отак почалося з того часу -
Безглуздість страшною робить красу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785546
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 02.04.2018
Печаллю небо затремтіло,
Розхристані тіла хмарин.
Не вийшло стомлене світило,
Згубило променів бурштин.
Тебе забути...Чи можливо?
Розлук-терзань ще ланцюги.
Нестерпно душу вмила злива,
І на воді круги, круги...
Тебе забути...Чи можливо?
Старий декор холодних стін.
В лампаді світло від оливи.
Знайома заблукала тінь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785549
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 02.04.2018
Стікає ніч, вставати мушу…
Росою стелиться земля…
Ворони крик зриває тишу
І зграя губиться в полях.
Десь там за річкою зорати
Весняний лан – мою нудьгу,
Прийдеться рано-рано встати –
Віддатись плугу, бо в боргу,
Перед знедоленним народом,
Що копошиться на землі:
Чаклує, радує приплодом
Своїм, засіяним в ріллі.
Весна…не спиться, теж охота
Примножити посів зрання…
В селі, в звичай, тяжка робота!..
Врожаю молиться рідня.
Зі сходу тягне прохолода….
Це тьма позиції здає
І все відроджує природа:
Світає, сонечко встає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785426
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 01.04.2018
За тиждень – Великдень,
Не я б’ю – верба.
Вербичко, добридень.
Принишкла журба.
Бруньки із велюру.
Із золота день
Свою партитуру
Озвучив. Лишень
Ще буде Іуда,
І страсті Христа.
Не станеться чуда –
Господь на вустах…
«Убий, розіпни вже!»
За людські гріхи
Син Божий умре,
Аби ще раз прийти
Святим Воскресінням.
«Воскрес наш Христос!» -
Із грішним молінням
Увірує хтось.
А скільки воскресне
Зневірених душ!
І будуть всі весни,
Мов писанки дух.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785491
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018
"Талановитий, мудрий, бездоганний,
Всіляких маєш безліч Ти чеснот!"
Здригався сад навколо від "осанни"
Та хрусту віття, що ламав народ
І вистеляв, де мав пройти Месія.
Кортіло всім торкнутись Його рук,
Якими Він Життя зернини сіяв...
Та погляд свій на все це мав... віслюк,
Що віз Христа-Спасителя на спині
І думав: "Ой, який я молодець!
В пошані у народу я віднині,
Образи всі зведуться нанівець!
Для мене чоловік рубає вайю,
Цих радісних пісень для мене звук!
Я гордість величезну відчуваю!
Тепер я найповажніший віслюк!"
Коли в наш бік "осанна" пролунає,
Не скаламутить дух хвала ота.
Хай кожен з нас одразу пригадає,
Що образ на собі несе Христа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785501
дата надходження 01.04.2018
дата закладки 01.04.2018
А Зимулечка, видно, решила
Узурпировать внаглую власть.
Отдыхает в сугробах машина,
Как вовнутрь теперь мне попасть?
Эх, лопата - моя телогрейка,
Я тобой сейчас буду согрет,
Да не спутать машину бы с чьей-то
(Вот спасибо-то скажет сосед!)
Подустав от усилий прилежных
И присевши на миг отдохнуть,
Под сугробом увижу подснежник,
Лепесток показавший чуть-чуть.
И напомнит он утром морозным
То, что истина очень проста:
Вопреки всем проделкам и козням,
Побеждает всегда красота!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783559
дата надходження 21.03.2018
дата закладки 30.03.2018
[color="#ff0000"]Сьогодні Міжнародний день театру.
Вітаю всіх працівників театральних осередків і митців сцени з побажаннями здоров'я, натхнення, невичерпного джерела для творчої праці і вдячного глядача.[/color]
Соловейко, співай свою пісню над кущем розквітлої троянди –
Троянда дика розчулиться і заховає шипи під листям,
Щоб не зранити твоє закохане солов’їне серце,
Щоб не вбити його, коли спів досягне́ апогею…
Співай!..
…Співай, ще у тебе є час кохати – ще колючки не прагнуть крові…
Ще сни кольорові витають у просторі, наче діти-ельфи…
Так буває із тими, хто чув дивні співи Орфея і звуки старої кіфари –
Земля і небо, дерева і скелі, люди і звірі – ввесь Всесвіт співає довкола…
А ти – перший голос у цьому хорі гармонії Часу…
Співай!..
…Що там Аїд з Персефоною в ущелині між світами…
…І Харон в мертвих водах Стіксу – чар співу й каміння зворушить…
Мелодія в море пірнає в найглибші безвічні глибини…
Пронизує морок осяяним німбом кохання…
Співай!..
Співай, соловейку… Дарма, що Орфеєве чудо з богами не в згоді…
І серце співця, окривавлене терням, болітиме люто…
Дар любові величний – як іскра у Храмі Мистецтва…
Ледь на неї дихни – дуже полум’я в гору здійметься…
Ти ж, маленька жертовная пташко, несеш тую іскру
В позачасся Театр, де все суще у ньому – а к т о р и…
Де наповнена чара офірна… талантом по вінця,
Наче п’яне вино, з солов’їної крові розлите…
Хто ту чару пригубить – почує чар-звуки кіфари
І Орфеєвий голос в ту ж мить дивним співом озветься…
…Розцвіте пишним цвітом троянда… червінню…червінню…
І розкаже камінню про пісню натхнення…
...СПІВАЙ!..
27.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784765
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 30.03.2018
З баяном, обійнявшись на Проскурівській,
Тривожив душі людям Баяніст.
Не зраджував ніколи своїй Музиці,
Немов на сцені виступив артист.
Бувало хтось його оцінить гривнею,
Бувало й хтось віддасть йому…аж дві.
Мелодія здіймалася пташиною
І звуки розливалися живі.
Летіла вона в небо по всіх вулицях,
Поринула у пахощі всіх нот.
Така була в Маестро ця супутниця,
Із втіленням усіх його щедрот.
Із Музикою вже давно одружені,
В них двох один – баянний організм
І хоч немає статусу заслужених,
Є справжньої любові механізм.
Всі кнопки із басами заціловані,
Любов така – одна на все життя.
А ноти як прекрасно завіршовані!
І кожна пісня – то нове дитя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785091
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 29.03.2018
Якось я сказав дружині,
Що вона мені не пара.
Знає тільки кухню, свині,
А в науці – геть бездара.
Що не має інтелекту,
У мистецтві - недотепа,
І до повного комплекту
Ще й затуркана дурепа.
Я тоді уже подумав,
Треба тут сказати зразу,
В нещасливу я годину
Ляпнув цю невинну фразу.
Жінка висновок зробила.
Та цікаво було далі:
Розвивалися події,
Як в бразильськім серіалі.
Продала корову й свині,
І літає, як на крилах,
Замок великий на дротині
В хліві на двері почепила.
Десь комусь вона дзвонила,
Приїхали якісь люди,
Навезли апаратури,
Розставили в хаті всюди.
Хлопці – майстри на всі руки:
Пояснили, де планшети,
«Однокласники», «Фейсбуки»,
Як сидіти в Інтернеті.
За науку цю хорошу
Дякувала їм дружина,
Віддала всі наші гроші,
Що збирав на запчастини.
Щебетала моя мила
Про «Контакт» і про «Ютуб»,
Що вона уже вступила
В інтелектуальний клуб.
За продані качки й свині
Мріяв я купити скутер,
Та дружина враз придбала
Сканер, принтер і комп’ютер.
Я забув, коли їв борщ,
І які на смак котлети…
Жінка зранку і до ночі
Зависає в Інтернеті.
І до мене вже говорить
Іноземними словами…
Поряд з нею - я вже дурень
(Нехай буде це між нами).
Я вже ясно зрозумів
(Це кажу і ледь не плачу),
Вже не з’їм я голубців,
Вареників не побачу…
Боже милий і єдиний,
Маю просьбу лиш одну:
Поверни мені дружину
Ту - затуркану й дурну!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784971
дата надходження 29.03.2018
дата закладки 29.03.2018
Ієрогліфом дивним вплітався вечір...
Цілували теплі долоні...
Розсипались пазли п*янкої предтечі
І складались не по сезону.
А серця роздягали легкі флюїди,
Чарувала ніжністю ліра.
І любові, і ласк росла піраміда,
Аж під шкірою кров тремтіла.
Орхідеї білі з корінням в повітрі
З ієрогліфом в мить змішались.
І не дивлячись в ноти, що на пюпітрі,
Мелодійно двоє кохались.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784913
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 28.03.2018
Вважати може будь який баран,
Що їх пастух найкращий отаман,
А вовкодав страшний, як смертна кара,
Це охоронець їхньої отари.
Між тим, пастух із псом впродовж віків
Овець з'їдають більше за вовків...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784777
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 28.03.2018
Десь загуляла гордячка зима
вже тиждень у Сумах снігу нема.
Діти і дорослі, всі ми в тривозі!
Зимонько, де ж ти? Новий рік на порозі!
Все перемінилося в житті та природі -
замість зими, тут весна у нагоді.
Господар наступного року – собака,
спить спокійнесенько, навіть не гавка.
Коти веселенькі підхопилися зранку -
вітання котячі на кожному ганку.
Басистий котисько нанюхав веснУ -
тваринам і людям тепер не до сну.
Ще в ліжку лежу, а сміх розбирає,
як гарно котисько для кішки співає.
Тут кішка включилась - сопрано виводить,
неначе дитинка, яка ще не ходить.
Аж серце забилося; коти це, чи діти?
Бо сонній людині це не зрозуміти.
Чудова у нас новорічна пора,
подумаєш… снігу м’якого нема!
А травичка зелена для чого росте?
І скоро підсніжник в Сумах зацвіте.
Дружно вітаймо Новий рік із весною!
Нехай нам від щастя не буде спокою!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768966
дата надходження 31.12.2017
дата закладки 28.03.2018
Судьбу перепиши!
И с чистого листа
Начать ее спеши...
Ты сам писал свою судьбу!
Всё измарал... писал без Знания...
Ошибку сделал не одну...
Писал без "знаков препинания"...
УЧИТЕЛЬ ЕСТЬ! ОН все расскажет
И Жизни грамоте научит!
Ты обратись! ОН Путь укажет!
Путь самый СВЕТлый! Самый ЛУЧший!
Начни Законы изучать!
Они все созданы давно...
По ним легко судьбу сверять
И к Счастью распахнуть окно!
Учись прилежно, не ленись!
И стань Любовью без условий!
Душою Истины коснись...
Она ведет Дорогой новой!
2018
ТИ САМ МАЛЮЄШ ВІЗЕРУНКИ...
Життя малює візерунки
І фарби різні підберає...
Сам Бог в Душі твоїй читає:
Думки й бажання твої знає.
Як світлими думки всі стануть,
І всі слова з Любов"ю линуть,
А всі діла для Бога будуть,
То Щастям стануть візерунки...
Ти сам малюєш візерунки...
2012
P. S. Блажен человек, который упражняется в
мудрости и в разуме своем поучается святому.
Кто размышляет в сердце своем о путях её,
тот получит разумение и в тайнах её.
Сирах 14:21,22
* * *
Бог стал человеком с тем, чтобы человек
мол стать Богом.
Святой Афанасий Великий
* * *
Та же рука, которая писала твою судьбу,
может ее переписать.
Сатья Саи Баба
* * *
Где же та мудрость, что мы утратили в знании?
Где же те знания, что мы утратили в информации?
Элиот
* * *
Перед прошлым - склони голову. Перед будущим -
засучи рукава.
Мудрость
* * *
Научить невозможно, возможно научиться.
Мудрость.
* * *
Вопрос о смысле жизни, быть может, никогда не
ставился более резко, чем в настоящие дни обнажения
мирового зла и бессмыслицы... Человек должен или
подняться над собой, или упасть в бездну, вырасти или
в Бога, или в зверя.
Е.Н.Трубецкой, "Умозрение в красках", 1916 год.
* * *
Где боги живут?
Где обитают будды?
Ищите их
Только в глубинах сердца
Любого из смертных людей.
Минамото Санэтомо, "Песня о сердце в глубине сердца"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783973
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 28.03.2018
Закута у міцні кайдани часу.
Її розрада то зачовганий вініл.
Під звуки року, блюзу, джазу
Осиковий гострила кіл.
Аби встромити прямо в груди
Безжального вампіра - забуття.
Вірші писала, відправляла в люди,
Що житимуть, як догорить її життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784790
дата надходження 28.03.2018
дата закладки 28.03.2018
Впало небо волошками в жито,
На поля синевою лягло
І травневими грозами змито,
Що раніше в степу відцвіло.
Відбуяли біляві нарциси,
Від кульбабок розвіявся пух
І до сонця з хлібів піднялися
Сині очі близняток-подруг.
Із цвітучими злаками поряд,
Квіти пізньої зовсім весни,
Бірюзою безкрайнього моря
Розцвітають надовго вони.
Їм лугів різнотравних не треба,
Їм миліше між юних хлібів
З колосками здійматися в небо,
Коли цвіт ранніх трав облетів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784635
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 28.03.2018
Жили собі Дід та Баба... І не Курочка в них Ряба,
а був гарнесенький Бичок, в білих цяточках бочок.
Дід щодня траву косив і тому Бичку носив.
Соковита та трава, то ж підростав Бичок щодня. Баба
все Бичка поїла. Сама їла чи не їла, а Бичку тому несе.
Просить: - З'їж, будь ласка, ще!
Той Бичок усе з'їдав. Правда шани він не мав, то ж
не дякував ніколи. Не хотів ходить й до школи. Все бу-
ло біжить у ліс. Бігав там навкруг беріз.
Посміхалися дуби, говорили: - В школу йди!
Упирався той Бичок, все ж подався на урок.
В школі вчителів не слухав. Все почесував за вухом,
і хвостом весь час вертів. На уроках не сидів... А було б
же дуже славно, якби всі навчались гарно!
Заважав всім, що мав сили. І викрикував все: "Ме-е-е!"
Як не "Ме-е-е!", то скаже "Бе-е-е!"
Ой, як важко було з ним... Щось сказать - ніхто не смів.
Бо відразу Баба й Дід стануть тут же на поріг. Скажуть:
- Це є наш Бичок. В нього найкращий бочок!
Та все ж вчителька сказала: - Я тебе, як всіх, навчала.
Невже вчишся ти даремно? Чемним стань. Буде приємно!
А Бичок все не вгавав. Він скрізь бігав... і стрибав.
Довів Бабу вже до сліз... Тоді Дід із печі зліз і сказав:
- Досить шуміть! В ліс іди. Життя навчить!
А на вулиці зима всі дороги замела. Снігу так було
багато! Та Бичок пішов із хати...
Він до лісу ледь дійшов. Там нору якусь знайшов. Сидить
мовчки. Холод лютий! Мерзнуть ноги, хвіст і вуха. Мерзне
спина, мерзне ріг. Аж тут Вовк ще... на поріг!
Вовк той був вже в полі, в лісі. Все вишукував... де сісти?
Ні! Шукав він, кого з'їсти!
Як побачив він Бичка, танцювать став гопачка. Правда,
так у танці вився, що без обіду залишився. Бо ж Бичок
вмить все збагнув. В школі він про Вовка чув... То ж зір-
вався й так побіг, що догнати Вовк не зміг!
Коли дома він з'явився, Діду й Бабі поклонився.
Плакав... Плакав він щосили. Просив, щоб його простили.
Баба й Дід Бичка любили, тому дома залишили.
Став він старанним в навчанні, шанував учителів.
Чемним дома був і в школі. Захищатись всіх навчив. Уже й
виріс, і став сильним. Міцні роги є тепер. Вовка він не під-
пускає, а ні вночі, а ні вдень!
І радіють Дід та Баба, що є в них такий Бичок.
І розумний, й дуже сильний... в білих цяточках бочок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784761
дата надходження 27.03.2018
дата закладки 28.03.2018
Недавно увидел: Наш чёрный "Бомбей" стоял
вертикально, вытянувшись в ниточку у приот-
крытого в режиме форточки пластикового ок-
на и через москитную сетку жадно,с упоением
вдыхал весенний воздух. Затем в жуткой ярос-
ти метался по квартире, сбивая стулья и табу-
ретки. После спрятался и долго не появлялся.
Он наконец вдохнул Весну
После колючей зимней стужи
И вдруг почудилось Ему,
Будто не заперт Он снаружи.
Увидел Синий Дикий Лес-
В дремучей чаще море дичи
И среди Он Царь, Он Крез,
Он Лионель Великий Ричи!
И Он носился по углам,
Взлетал на двери и серванты,
А после влез в открытый шкаф
И рвал одежды там и банты.
Несчастный чёрный в марте Кот,
Что заперт навсегда в квартире,
Он осознал Себя Рабом-
В Ужасном Человечьем Мире!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784522
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 27.03.2018
Молода веснонька коси розплітала. Вставала ранесенько, з сонцем привіталась і з ним вже літала. Проталини снігів, по них мандрує. І крок за кроком немов землю чує. Куди не погляне оком, поспішає і наче ненароком пісню заспіває. Із вітром – молодцем та й повеселиться. Радісно зробить подих і не забариться, своє тепло, свою радість квітами розсипає.
Ген, ген під лісочком… Підсніжник біліє…. А там далі, під горбочком пролісок синіє. Аж зазолотилася по ньому росиця, тож він мав нагоду, зранку гарненько умитися. По нім промінчик розлив, кольорові гами, мов цілує, в ритмі вітру здавалося танцює. Ясненьке сонечко кинуло тепла жменьку і вітерець співав пісеньку ніжненьку.
Так, дні чудові, чом не порадіти, переливався на сонці, сміявся пролісок до весни привітно. А вона мандрувала все далі й далі, розвіювала дні зимові, печальні.
Стелилася дорога далека, аж до поля. Тут стояв пролісок синенький та чомусь зовсім одненький. Чи то може загубився, чи то йому така доля? Та він не журився, до землі хилився…То ж нещодавно із - під неї проткнувся, гадав настала пора, тому й проснувся.
Ось, уже й вечоріло, поле неначе все почорніло…. Випило з снігів води сонечко ласкаве, бо ж цілий день котилося, світилося яскраво. Воно уже за обрій провалилось, напевно так, як проліску, щось снилось.
Ніч мандрувала, рілля, місяченько над полем, неначе землю оре… Геть стрепенувся пролісок, затремтів і він самотності уже не хотів. Та, що подробиш, така доля, стоїть однесенький посеред поля. Хотів знов хоч на хвилинку здрімнути, у чому річ не міг збагнути.
Миттєво, неначе вітер відштовхнувся від вершин гірських, аж загуділо, потім раптово стих…. Завивав, стрімко – стрімко, розгулявся, тож із морозом обійнявся, неначе грузнув, знов літав, підскакуючи мов ходив, відразу по всій окрузі холодив. Ні, проліску це не здавалось, таки на жаль воно це сталось.
Він затремтів і позирав до неба, а у думках, ой, морозе не треба! Зорі,одна за одною ховались. Журився, ой чи є в цьому потреба? Вони ж одна за одною кудись пропадали, лиш сумний погляд здаля кидали. Ото біда, вітер з морозом здружились, підступні хмари, що закрили зорі, холодним дощем просльозились. Перевів подих пролісок, чом так важко стало? На нім краплинки, всі намистом стали. Тільки намистинки, як тягар висіли і ніяк покинути його не хотіли, пелюстки синесенькі цьому не раділи. Ой, що ж це за воля?! Геть зажурився, ось тут ,серед поля, до землі схилився. Нащо і за що холодним дощем вмивати? Адже я красунчик, хочу щастя мати! Геть в розчаруванні, ледь - ледь похилився в дрімоті та тож, як заснути? Немов вихор летить, щось здалеку чути.
Ой, то точно біда, думає, гадає… Бачить біла – біла пелена, швидко підлітає. Що ж за диво? Ой - ой - ой, віхола сміялась, реготала, що є сили з вітром хитро загравала. Він довірився шаманці та й кружляв із нею в танці, ото вже творили, все те, що хотіли! Та й ген - ген полетіли, далі поспішили.
Проліска ледь видно - з під пухкого снігу, і не чути вже ніде від віхоли сміху. А навколо біло -біло, повсюди іскрилось. І подумав пролісок, що то все наснилось? Ні! Він щойно задрімав, сніг взяв у обійми і не думав й не гадав, чому все так сталося, чому все зробилось? Чому він потрапив знову до зими ,чому в сніжному полоні і чому застигли сльозинки холодні?
Згодом він тепло відчув, земля пригортала…. А зима мов чарівниця, зверху снігу накидала. Тож дрімай, рано проснувся, хотів собі волі, ще не час тобі, синенький, ще уві сні тополі. Озирнись, бачиш берези, віти не колишуть, значить, ще й тобі не час, коли зашепочуть. Знай, іще рано весноньці, пісеньку співати, іще рано молоденькі коси розплітати… Тоді, коли сонечко підійметься вище, коли воно звеселиться, яскраво заблище. Навіщо рано покидати весні свої шати, тож нема й тобі, гарненький, куди поспішати. Нехай іще на який час та й вона вгамується, а як сонце до землі немов усміхнеться. Прийде час і сніг струмками стече до землиці, от тоді вже прийде час весні – молодиці. Тоді проснешся і ти й не будеш одненький, поряд, біля тебе буде, не один синенький…
19.03.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783110
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 27.03.2018
Молода веснонька коси розплітала. Вставала ранесенько, з сонцем привіталась і з ним вже літала. Проталини снігів, по них мандрує. І крок за кроком немов землю чує. Куди не погляне оком, поспішає і наче ненароком пісню заспіває. Із вітром – молодцем та й повеселиться. Радісно зробить подих і не забариться, своє тепло, свою радість квітами розсипає.
Ген, ген під лісочком… Підсніжник біліє…. А там далі, під горбочком пролісок синіє. Аж зазолотилася по ньому росиця, тож він мав нагоду, зранку гарненько умитися. По нім промінчик розлив, кольорові гами, мов цілує, в ритмі вітру здавалося танцює. Ясненьке сонечко кинуло тепла жменьку і вітерець співав пісеньку ніжненьку.
Так, дні чудові, чом не порадіти, переливався на сонці, сміявся пролісок до весни привітно. А вона мандрувала все далі й далі, розвіювала дні зимові, печальні.
Стелилася дорога далека, аж до поля. Тут стояв пролісок синенький та чомусь зовсім одненький. Чи то може загубився, чи то йому така доля? Та він не журився, до землі хилився…То ж нещодавно із - під неї проткнувся, гадав настала пора, тому й проснувся.
Ось, уже й вечоріло, поле неначе все почорніло…. Випило з снігів води сонечко ласкаве, бо ж цілий день котилося, світилося яскраво. Воно уже за обрій провалилось, напевно так, як проліску, щось снилось.
Ніч мандрувала, рілля, місяченько над полем, неначе землю оре… Геть стрепенувся пролісок, затремтів і він самотності уже не хотів. Та, що подробиш, така доля, стоїть однесенький посеред поля. Хотів знов хоч на хвилинку здрімнути, у чому річ не міг збагнути.
Миттєво, неначе вітер відштовхнувся від вершин гірських, аж загуділо, потім раптово стих…. Завивав, стрімко – стрімко, розгулявся, тож із морозом обійнявся, неначе грузнув, знов літав, підскакуючи мов ходив, відразу по всій окрузі холодив. Ні, проліску це не здавалось, таки на жаль воно це сталось.
Він затремтів і позирав до неба, а у думках, ой, морозе не треба! Зорі,одна за одною ховались. Журився, ой чи є в цьому потреба? Вони ж одна за одною кудись пропадали, лиш сумний погляд здаля кидали. Ото біда, вітер з морозом здружились, підступні хмари, що закрили зорі, холодним дощем просльозились. Перевів подих пролісок, чом так важко стало? На нім краплинки, всі намистом стали. Тільки намистинки, як тягар висіли і ніяк покинути його не хотіли, пелюстки синесенькі цьому не раділи. Ой, що ж це за воля?! Геть зажурився, ось тут ,серед поля, до землі схилився. Нащо і за що холодним дощем вмивати? Адже я красунчик, хочу щастя мати! Геть в розчаруванні, ледь - ледь похилився в дрімоті та тож, як заснути? Немов вихор летить, щось здалеку чути.
Ой, то точно біда, думає, гадає… Бачить біла – біла пелена, швидко підлітає. Що ж за диво? Ой - ой - ой, віхола сміялась, реготала, що є сили з вітром хитро загравала. Він довірився шаманці та й кружляв із нею в танці, ото вже творили, все те, що хотіли! Та й ген - ген полетіли, далі поспішили.
Проліска ледь видно - з під пухкого снігу, і не чути вже ніде від віхоли сміху. А навколо біло -біло, повсюди іскрилось. І подумав пролісок, що то все наснилось? Ні! Він щойно задрімав, сніг взяв у обійми і не думав й не гадав, чому все так сталося, чому все зробилось? Чому він потрапив знову до зими ,чому в сніжному полоні і чому застигли сльозинки холодні?
Згодом він тепло відчув, земля пригортала…. А зима мов чарівниця, зверху снігу накидала. Тож дрімай, рано проснувся, хотів собі волі, ще не час тобі, синенький, ще уві сні тополі. Озирнись, бачиш берези, віти не колишуть, значить, ще й тобі не час, коли зашепочуть. Знай, іще рано весноньці, пісеньку співати, іще рано молоденькі коси розплітати… Тоді, коли сонечко підійметься вище, коли воно звеселиться, яскраво заблище. Навіщо рано покидати весні свої шати, тож нема й тобі, гарненький, куди поспішати. Нехай іще на який час та й вона вгамується, а як сонце до землі немов усміхнеться. Прийде час і сніг струмками стече до землиці, от тоді вже прийде час весні – молодиці. Тоді проснешся і ти й не будеш одненький, поряд, біля тебе буде, не один синенький…
19.03.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783110
дата надходження 19.03.2018
дата закладки 27.03.2018
Зима не спешит расставаться с Морозом.
У них ведь любовь не на шутку – всерьёз!
Не хочет любовь подчиняться прогнозам…
А ждёт от Мороза - букет алых роз...
Но мы не теряем азартное время…
Ведь нет веселее морозной поры.
Несётся на лыжах спортивное племя
По снежным сугробам, по склонам горы.
И это счастливый и радостный случай,
Чтоб так по весне веселился народ!
Пускай удовольствие люди получат…
Надолго запомнится лыжный поход!
24. 03. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784170
дата надходження 24.03.2018
дата закладки 27.03.2018
Теплей всё днём и тает снег.
То злит,то радует он всех.
Но не о нём уже рассказ,
Ведь скоро снег уйдёт от нас.
Тепло летит, спешит скорей
Снег растопить,согреть людей.
Дорогу жизни дать земле
В зелёной чудной красоте.
И чаще птицы песнь поют,
Нам дарят радость и уют.
И на душе опять весна!
Пусть будет в сердце навсегда!
Чтоб были добрые плоды,
Побольше места для любви!
Пусть свет, тепло, пасхальный мир
Нас вдохновит для добрых лир!
25-26.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784531
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 27.03.2018
Сонце грейпфрутове лагідне, ніжне.
Неба шифон голубий.
Ось і розтанула зимоньки сніжність,
Веснонька виграла бій.
Сон у минулому, вітер ласкавий
Віття колише дерев.
Річка водою хлюпочеться жваво,
Гомін лунає джерел.
Щастя весняне прийшло непомітно,
З ним у консенсусі я.
Сонце грейпфрутове ніжне, привітне.
Бог нам дарує життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784491
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 27.03.2018
Интересно смотреть на растущих детей,
На их первые в мир незнакомый шажочки...
Ни футбола не хочется, ни новостей,
Когда тянут ручонки сыночки и дочки.
Так приятно их нежным внимать голосам,
Узнавать в них родные, любимые нотки,
Вспоминая с улыбкой - когда-то и сам
Ты не мог натянуть эти горе-колготки.
Интересно учить их простейшим азам,
Быть готовым ответить в любую минуту,
За проступок вину прочитать по глазам
(Только вот наказать не решусь почему-то...)
Так приятно ребёнка держать на руках,
Как всецело он верит тебе, ощущая,
Позабыть о себе, о понятии "страх",
Если что-то дитю твоему угрожает.
Интересно снимать их, забавных, смешных,
И со временем старые сравнивать фото...
На ночь сказку читать или собственный стих,
Слышать радостный крик, возвращаясь с работы.
А с ребёнком играть, отключась от проблем -
Будто в мягкий диван, погружаешься в детство...
Не расслабишься так беззаботно ни с кем,
И не сможет никто так смягчить твоё сердце...
Интересно смотреть на растущих детей,
Как меняются голос, походка, привычки...
Как отходят они от игрушек, затей,
Как заботится братик о младшей сестричке...
Интересно смотреть, как взрослеют они...
Только скоро оставят родные пенаты...
Укрепи же их, Господи, и сохрани,
Помогай и, как в детстве, будь рядом всегда Ты.
Фото из интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=784582
дата надходження 26.03.2018
дата закладки 27.03.2018
С-егодня белый пух еще летит,
К-овром пушистым устланы дорожки,
О, где Весна? Она пока что спит,
Р-езвится ветер, раздувая крошки,
О-крест зимы хрустальный балаган,
Л-етят снежинки весело и густо.
Е-ще мороз жжет щеки. Вот смутьян!
Т-епло - в темнице, и вот это грустно.
О-днако, "скоро лето" - по словам.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783856
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 23.03.2018
Сказав якось Мишці Кріт: - Візьму та й полечу на Кріт!
Там відпочину. Накупаюсь. В воді прозорій наплескаюсь.
На сонці буду загорати. А то сидиш весь час у хаті. Вилажу
рідко я з нори. Не маю доброї пори!
І сонце бачу зовсім рідко... Від цього мені дуже гірко!
Хочеш? Візьму з собою, Мишко! Там почитаєш ти хоч
книжку. А то все бігаєш, шукаєш... А відпочинку теж не маєш.
Ще довго Кріт щось говорив. А поряд поле... й гай шумів.
І сонце ясне пригрівало. І квітло все. Силу давало повітря
всім, легке й духмяне. Чому ж Кротові все погане?
Та залишив би свої нори! Подався в гай, а чи до моря.
До річки б... там позагорати. А потім з Мишкою - в Карпати!
А то сидить, все нарікає. І не цінує те, що має. То ж кращим
все чуже здається.
Тому отак воно й ведеться...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783910
дата надходження 23.03.2018
дата закладки 23.03.2018
Ще промені тільки повзуть по узгірку
І сяє росою земля.
А вже, ледь проснувшись, приколочку-зірку
Ладнає в волосся маля.
Притримує хвостик невміло руками,
Ще крихітка зовсім, але
Себе вже дорослу і гарну, як мама,
У дзеркалі бачить мале.
У тиші ранковій ще птах не щебече
І киця ще солодко спить.
Та тільки не йметься моторній малечі,
Не личить їй згаяна мить.
Ще ляльку вдягнути, і в кліточку треба
Насипати мишкам зернят.
І там ще, на кухні, турбот аж до неба -
Нелегке життя у малят.
Мотається в справах маленька трьохрічка,
Біжить, поспішає кудись.
Приколочка-зірка і бантик зі стрічки
За день побувають ускрізь.
Підстрибує поряд, гасає собачка,
Погратися просить її.
Маленька, по жменьці, витягує з пачки
Для песика чіпси свої;
А потім ромашку зірвати ходила,
На маминій грядці була.
І знову сидить, поправляє невміло
Приколку зіркова мала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783456
дата надходження 20.03.2018
дата закладки 23.03.2018
Я себе не вважаю поетом,
Мої вірші – це проба пера,
Й крила надто слабкі ще для злету,
А в житті вже осіння пора.
Тож слова у думки запрягаю,
Уплітаю краплинки тепла,
І від щастя, й сльози знемагаю,
Щоб поезія плином плила.
Пишеш й світ проклинаєш і любиш,
Загадковий і дивний цей світ,
Коли шепчуть Всевишньому губи:
«Урятуй Україну і цвіт.»
Коли знаєш, що слово – це криця,
Й усвідомлюєш силу його,
Й дістаєш кожне з денця криниці
Для душі і утіхи, й нагод.
Не вважаю себе я поетом,
Але ліру свою не згублю
Й поділюся із вами секретом,
Що поезію справді люблю!
6.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783859
дата надходження 22.03.2018
дата закладки 22.03.2018
Когда-нибудь закончатся архивы,
Которых я ещё не прочитал -
Творений моих авторов любимых,
Что долго напоследок оставлял.
Когда вы вдруг возьмёте передышку,
Уснув зимой, подобно тем суркам,
Иль просто затаитесь вы, как мышки,
Вернусь я к вашим избранным стихам.
Черпать своё в них буду настроенье,
И отзывы под ними просмотрю,
Читая, просижу так целый день я,
А может, встретим вместе и зарю...
В эмоции былые погружусь я,
Давно забытым мыслям улыбнусь,
Пусть где-то доведётся и взгрустнуться,
Но это не навязчивая грусть.
Я думаю, приятно будет вспомнить,
Дебатов огнедышащий накал,
Кому-нибудь добавлю новый "коммент",
Хотя я там уже их оставлял.
Конечно жаль, что кто-то не ответит,
Кого-то уж давно на сайте нет,
Но свет их душ по-прежнему нам светит -
Бессмертно то, о чём поёт поэт.
Иной стишок покажется мне странным,
И я его, пожалуй, удалю...
Но главное останется ведь главным:
Своих друзей-поэтов я люблю...
Большое вам спасибо за уроки,
Я чувствую, что рядом вы всегда.
А ваши полюбившиеся строки
Запомнятся на долгие года!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783637
дата надходження 21.03.2018
дата закладки 22.03.2018
Так сладко нежиться в постели,
Покуда длится отопительный сезон.
Но, как услышим птичьи трели,
Нам снова хочется на остров «Робинзон».
Встречать весенние рассветы,
Искать подснежники в загадочном лесу.
Готовить на костре омлеты.
Услышать нежную мелодию Алсу.
Я - романтична по натуре.
С природой весело общаюсь тет-а-тет.
Имею страсть к литературе.
Предпочитаю иронический сюжет.
В лесах – съедобные запасы.
На горном озере – плавучий ресторан.
«На волю» хочется – « в пампасы!»
Но более влечёт Великий океан.
И нет желания светлее -
Объединения народов разных стран!
Что может быть ещё важнее?!
Так проповедовал Креститель Иоанн.
18. 03 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782906
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 19.03.2018
Сказать, что "скучаю" - ну тАк... ни о чём...
Совру, если просто скажу, что "немножко"...
Скребут на душе невесенние кошки,
И дёргаю нервно с досады плечом...
Конечно, я верю, что ты не ушла,
Но кажется, будто бы что-то неладно...
Душе не по-мартовски нынче прохладно,
И мне твоего не хватает тепла...
Ты, может, другой выбираешь маршрут...
Уже ли расходятся наши дороги?
Я чувствую, как отнимаются ноги
И прочь от тебя ну никак не идут...
Тревога и камень тяжёлый в груди...
Мерещится всякое... С кем не бывает?
Тропинку метель за окном заметает,
Не видно почти ничего впереди...
Лелею надежду на робкий прогноз,
Мне птички тихонько на ушко напели,
Что выглянет солнце на этой неделе...
Согреюсь? Ах, как же я сильно замёрз...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783053
дата надходження 18.03.2018
дата закладки 19.03.2018
Грешней меня на свете нет,
По крайней мере, я - не знаю.
Своих грехов не вижу края...
Скорбит душа моя, вздыхая,
Не исправляясь много лет.
Я просто скопище грехов,
Я полон мыслей гадких, пошлых,
И мне от них уже аж тошно,
Но не могу оставить в прошлом
То зло, какому дал я кров.
Я недостойнейший из всех,
Ни слёз во мне, ни покаянья...
Ведь лишь безудержным рыданьем
И падшей сути осознаньем
Возможно смыть тяжёлый грех.
Я чёрств и, словно камень, твёрд...
Нет ни любви во мне, ни ласки,
Сковали сердце моё маски,
Поблекли жизни светлой краски,
И я душой, как будто мёртв...
Внутри зияет пустота,
Тоска меня одолевает,
Печаль-уныние съедает,
А боль в душе не утихает
И мучает во дни поста...
Помилуй, Господи, меня,
Я за грехи прошу прощенья...
С небес пошли мне утешенье,
Подай душе моей прозренье
И радость завтрашнего дня...
Великий пост, 2005 год.
На изображении покаяние мытаря и фарисея.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777950
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 16.03.2018
У небі хмарин дирижаблі,
Сфумато в зародженні дня.
І спів а-капельний привабив
Пташиний...Якась метушня...
З минулого він повернувся,
Із зношеним серцем, пустим.
Рукою до скронь доторкнувся,
І очі волали "спасти".
Непроханий гість спозаранку,
Неначе крізь землю проріс.
Вона у прозорім серпанку...
Пробігла хвилююча млість...
...Чому повертаються люди?
(Забуту стежину знайшли.)
Ввірвались останнім етюдом,
Хотілося світла в імлі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782525
дата надходження 16.03.2018
дата закладки 16.03.2018
Весно! Весно, красуне моя,
Чому забарилась ти нині?
Чому не воскресла ще врода твоя?
Не квітнуть ще квіточки милі?
Чи сонечко ясне не цілує тебе?
Так міцно, щоб сніг розтопити,
Чи морозець легкий тебе рідна гнітить?
І ти ще не можеш ожити.
Оживай! Оживай! Красуне моя,
Щоб землю у ряст заквітчати,
Хай воскресає врода твоя,
Щоб знову нас всіх утішати.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782172
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 15.03.2018
О, ви - поети наші славні,
Вічні хранителі пера,
Пишіть ви вірші дуже гарні.
Натхнення вам всім і добра!
На крилах ви летіть Пегаса,
Сягайте аж висот Парнаса,
Де на хмаринах в небесах
Орфей на лірі виграває,
А Муза в гості зазиває,
Заглибитись в казкових снах.
Одична строфа - строфа із десяти віршів, римованих по схемі абаб вв гддг, застосовується в жанрі урочистої оди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782098
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 15.03.2018
На грани душа. На грани.
Внутри где-то, сжавшись, плачет.
Потери так больно ранят.
Не может она иначе.
Не выдержать может просто
Ни сердцем, ни даже кожей
Жестокости мира роста,
Жестокости в людях тоже.
Как просто другим дается
В опасные игры вжиться,
Где каяться не придется,
Иконам святым молиться.
А хочется к солнцу руки,
Вдохнуть больше яви, праны.
Но как не смотреть на муки,
И как не заметить раны.
И плачет душа нагая
Над сломанным стеблем - дура.
Одна ли она такая
Средь праздника и гламура?
Ведь сказано же "Полмира..."
Она же всегда средь первых.
Одним - фейерверк от пира,
Ей - обнаженные нервы.
Как жить с оголенным нервом,
Боль еле превозмогая?
Всеж ей суждено не первой...
Она не одна такая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782233
дата надходження 14.03.2018
дата закладки 14.03.2018
Білявкам у світі нелегко живеться,
З них кожний глузує, усякий сміється.
А вже коли ти ворона - блондинка,
Дратує оточення кожна пір'їнка.
Рятуються птАхи хто як уміє,
Хтось у куточку сумуючи скніє,
Фарбується, чи обирає вигнання.
Та є і такі, що попри знущання,
Сотні здолавши табу й заборон,
Утворюють спілку БІЛИХ ВОРОН.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781986
дата надходження 13.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Ой не спиться, мені в ліжку
Я візьму до себе кицьку
А вона гратися хоче
Весь час вушками тріпоче
Бач не спиться, їй раненько
Умивається гарненько
Й мені мабуть, пора встати
Ясне сонце, привітати
А потім маму і тата
Приготуватись до свята
День жіночий наступає
Тож нас тато привітає
Матусеньку поцілую
Малюнок свій подарую
Любить мімози, їй куплю
Скажу рідненькій, що люблю.
05.03.2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781119
дата надходження 09.03.2018
дата закладки 13.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.03.2018
Основа вірша - казка Ганса Християна Андерсена.
Дюймовочці нашій минуло вже надцять
Ти заміж коли? Вже треба збираться!
Чого сі сидиш? Рідня грізно грима.
Бо старість оно стоїть за плечима.
І щоб припинити скажене шаленсто,
Дівча поплелося у шлюбне агенство.
Там радо зустріли малу бідолашку,
У крісло всадили, дали чаю чашку.
Поклали на стіл перед нею досьє,
Панів, паничів і навіть мєсьє.
Був перший "красунчик" з породистих жаб.
Жених просто диво - справжнісінькій скарб!
Лише на побаченні трохи здурів,
Ловити почав язиком комарів,
Дівчина втекла упіймавши момент.
Запропонований ще претендент
Був джентельменом і корчивши зірку,
Повів бідолаху на світську вечірку.
Вона здивувала богемне оточення.
У неї є талія! Це просто збочення!
На щастя від неї він сам відчепився,
В минулому цей епізод залишився.
Сказали в агенції - ось діамант!
Останній твій шанс і наш варіант.
Розкішная шуба та гарний живіт,
Ще й був олігархом сліпезний цей кріт.
Повів він Дюймовочку у ресторан
І скільки та їсть простежив цей пан.
Узявши до лап стару рахівницю,
Подумавши мовив: Готуйте дівицю!
Зраділа рідня уся навкруги:
Це ж треба, в нас зять отакої ваги!
На цьому життя б поставило крапку,
Живи та тримай сліпого за лапку,
І сонця зречися, та мрій про кохання.
Але ж у нас казка. І от щебетання
Почувши сідає в пташиний літак.
Кріт грізно показує в слід їй кулак.
За щирість дарує життя нагороду,
Принц ельфів і серце мав добре, і вроду.
З ним поруч щаслива, навчилась літати.
Не бійтесь дівчата кохання чекати...
Бо серце безкриле й душа мов каліка,
Коли не кохаєш свого чоловіка.
З ВЕСНОЮ вітаю чарівних дівчат,
Кохають нас хай незалежно від свят!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780955
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 13.03.2018
Зима вдягнула сосни в білі плаття.
Я чую пісню лісу Закарпаття...
Гірський струмок підстрибує граційно,
А вітер спить, дитинно так, спокійно.
Хай спить. Мабуть набігався й втомився.
Знайшов собі для сну таємне місце
Й сховався, ніби втік від всього світу.
Боюсь його і подихом збудити.
Боюсь злякати цю ранкову тишу,
Де знов душа наповнюється віршем, -
Словами й кроком. Саме в ці хвилини
Народжується сонечко невинне.
Промінчики гуляють поміж гіллям,
А сніг летить - кружляє елегійно...
Красу цю не любити - не можливо,
Коли душі так радісно й щасливо...
І хочеться це все запам'ятати!..
І хочеться це все намалювати:
Цю казку закарпатську білосніжну,
Цей ранок незабутній дивовижний.
Зими неперевершена картина
Залишиться в мені і на світлинах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777887
дата надходження 19.02.2018
дата закладки 13.03.2018
[b][i][color="#027d19"]Їй лютий залишив холодні дні,
Дороги зі снігами, переметами.
Вона прийшла, не помилилась ні,
Не заблукала сніжними заметами.
Перечитала вже усі листи,
Залишені на вікнах візерунками.
І лютому за все весна простить...
Всіх, сонечка, зігріє поцілунками.
Струмки дзюрчать і капає зі стріх,
Мелодію весни вітром рознесено.
Тож вистачить її тепла на всіх
І стане так по-справжньому розвеснено.
Все оживе від подиху весни
І журавлі повернуться із вирію,
Присняться першим квітам перші сни...
Нехай живеться всім , у краще, з вірою.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781635
дата надходження 11.03.2018
дата закладки 13.03.2018
З'явились проліски з-під снігу,
вже зирять очками на світ.
Над ними небо, синє-синє,
проміння сонця ллє у світ.
Дзвенять пташки, весні радіють.
Весела пісня їх. Дзвінка.
З'явились проліски з-під снігу,
біля маленького струмка.
А цей струмок такий веселий!
Радіє проліскам ясним.
Весняний вітер-непоседа
навперегін біжить із ним.
Туди, до річки... там багато
струмків зібралося малих.
І розлилася, повновода,
вже наша річка... не на сміх.
Навіть журавлики крилаті
дивуються:"Поглянь яка!"
З'явились проліски з-під снігу
біля маленького струмка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781833
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
З'явились проліски з-під снігу,
вже зирять очками на світ.
Над ними небо, синє-синє,
проміння сонця ллє у світ.
Дзвенять пташки, весні радіють.
Весела пісня їх. Дзвінка.
З'явились проліски з-під снігу,
біля маленького струмка.
А цей струмок такий веселий!
Радіє проліскам ясним.
Весняний вітер-непоседа
навперегін біжить із ним.
Туди, до річки... там багато
струмків зібралося малих.
І розлилася, повновода,
вже наша річка... не на сміх.
Навіть журавлики крилаті
дивуються:"Поглянь яка!"
З'явились проліски з-під снігу
біля маленького струмка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781833
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Упала в озеро зима
Зелено-синім льодом,
Води і хвилечок нема,
Та вернуться ізгодом.
Коли вже сонце, осяйне,
Льоди ті поламає,
Весна позичить «Муліне»
І зиму налякає:
Розшиє луг вона і бір,
Галявину у лісі,
Сіреньких вишиє собі
Горобчиків не в стрісі.
А також вишиє ріллю,
Мов галка, чорну-чорну,
Зерно я з лантуха звільню,
Яке придбала вчора
І ним засію на врожай,
Хай буде він багатий,
Й радітиме моя душа,
Адже земля – то мати.
18.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781868
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Звільнився простір для весни у світі.
Я думала: мабуть, уже запізно.
Чи вдасться серце ніжністю зігріти,
Бо ми, здавалося, з тобою різні.
Як мінус-плюс, і як вогонь і холод...
Але ж приваблював весняний вітер,
Ми опинились в замкнутому колі,
Не вистачало слів і навіть літер.
А від дощу сховала парасолька,
І свіжістю весняною бриньчало.
Нас охопила ніжність біополя,
Веселка ясна кольорами грала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781847
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
[quote]Епіграф:
Комедія, яку представляє Талія, не викликає сміх і не дозволяє забутися.
Комедія – це Школа Життя і ми всі без винятку граємо свої ролі і отримуємо цінні уроки. Ми повинні глянути на себе зі сторони, щоби в кінці кінців посміятися над нашими помилками й пожалкувати про їхню незліченну кількість. Щоби потім на наших обличчях почали з'являтись іронічні гримаси, які будуть означати те, що ми себе в них побачили. І тоді ми пізнаємо ціну комедії та усмішки.
[/quote]
Виблискують софіти, а на сцені
Дві маски, а під ними таїна.
Лягає на обличчя ніжна темінь,
Захована від світу сторона...
Під оплески вирує кров у вені,
Вистава починається сумна...
Хто цей актор? Кричу у всі легені:
«Не повертайся!» ...І лише вона
Стоїть у масці, не відводить погляд...
Продовжується п'єса вічна ця,
І ось я опиняюся з ним поряд,
На відстані не бачачи лиця.
Ні! Я – не він! Це тільки давній спогад,
Що хоче повернутись до кінця...
Та́лія — представниця комедії в елліністичному каноні муз.
© Володимир Верста
Дата написання: 04.03.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780230
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Наше світло у нічку темну,
Тепле сонце в палючий день,
Рідні діти, вас недаремно
Виколисували з пісень...
Дарували тепло і спокій,
Захищали від холодів,
Щоб тепер, через сотні кроків
Кожен міг у душі радіть...
Вже від того, що сонце світить,
Зігріваючи, як завжди,
Та зростають і ваші діти,
По землі щоб святій ходить...
Ми і досі... чомусь не спиться...
Виглядаєм з усіх сторін,
Або хай вже хоч хто присниться
Теплим зустрічам навзамін...
І так дуже скучаєм, справді, -
Та... і світ якийсь нетривкий...
Приїжджайте, бо ми вам раді...
Невгомонні ваші батьки...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781848
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Мабуть, бракує режиму порядку -
Час змарнував на ранкову зарядку.
Поки туди, ну а потім - сюди...
Ох! Хоч бери, на роботу не йди.
Це несерйозно. Вдягаюся хутко
Й крізь кучугури бігом на маршрутку.
Черга на неї вже метрів на сто...
"Люди, скажіть-но, а крайній тут хто?"
Якось заперли, занесли, запхали.
Тим, хто не вліз, ми руками махали...
Ну, дорогенький, натисни педалі,
Хай починається вранішнє раллі...
Ми залишаємо нашу зупинку,
І пасажири стають на розминку.
Скаче по ямах набита маршрутка,
В тонус приходить розслаблена грудка.
Трохи наліво, трохи направо,
Скоро наступна чекає нас вправа.
Швидше, здається, поїхали трішки...
Робимо ручки, робимо ніжки!
Міцно тримаймо в руках свої речі,
Ні, не сутулимось, випряміть плечі!
"Зараз же стій! Я проїхав зупинку!!!"
Робимо біцепс, робимо спинку!
"Ой, на дорозі малесенький песик!!!"
Робимо трицепс, робимо пресик!
Хто там сачкує ще з самого ранку,
Зараз маршрутка поставить у "планку"!
В кого іще нерозім'яті м'язи?
Гей, за кермом, а піддай-но ще газу!
То не біда, що пропахлися потом -
Ми ж безкоштовно займаємось спортом!
Рух - це життя, а маршрутка - це рух!
Нація сильна - здоровий і дух!
Фото з інтернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781780
дата надходження 12.03.2018
дата закладки 12.03.2018
Дощу краплинку відчувала кожну,
Що сіялась, немов крізь сито.
Мелодія за вікнами тривожна
Доносилась з нічним транзитом.
Чекання розливалося потоком,
Мов хвиля - думка променаду.
І темна ніч здавалась довгим роком,
Хоча світилася лампада.
На Вас чекала до безтями, зойку
Серед дощу краплин розпуки,
Аж на смереці тріпотіла сойка,
Гондолою пливла розлука.
Минала ніч, дощу стихали звуки,
Слова збиралися у зграю.
Світанок простягав рожеві руки,
Надія сонцем огортала.
І ось Ви поруч - і терпке мовчання,
А так хотілося сказати.
Глибокі очі, сповнені кохання,
Такого справжнього, не в чаті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781323
дата надходження 10.03.2018
дата закладки 10.03.2018
Царица Зима - на пороге разлуки.
Расстаться с Морозом ей просто невмочь…
Когда были вместе – не ведали скуки.
Любовь согревала в холодную ночь.
Хрустальные замки влюблённым подвластны.
Они развлекались на знатных балах.
Наряды Зимы – величаво прекрасны.
Мороз элегантен, вся грудь в орденах.
Азартная тройка неслась по просторам.
Проказы Зимы развлекали народ.
Мороз дирижировал песенным хором.
Подбрасывал в пламя смешной анекдот.
Зима задержалась, но это на пользу –
Обилие хлеба сулит в закрома…
Мороз на прощанье – вручает мимозу…
Но Ты не печалься! До встречи, ЗИМА!
Любовь и разлука - как солнце и тьма...
8 марта 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781057
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 10.03.2018
Стихи на сайте про любовь
Всё время согревают кровь!
Всегда в них чувства хороши
И струны трогают души!
Ведь Каждый искренне любил
И ныне в чувствах не остыл!
Желает дальше так любить,
Мгновеньем каждым дорожить!
Чтоб Половиночке своей
Интимней стало потеплей!
Чтоб наслаждение для Вас
-И в жар и в пот по много раз!
Чтоб в сердце было торжество
И снова стало хорошо!
Душа,как сказочный Цветок,
Опять прекрасно расцветёт!
И два Цветочка-две судьбы
В сей час становятся одни!
Опять в душе для Них Весна!
И так в любые времена!
Всё это тайна на Земле
И раскрывается в Тебе!
И увлекает Всех она
В свои медовы берега!
Вновь наслаждаешься в любви
-Спешишь,то медлишь словно Ты!
То задержался в глубине,
То улетаешь налегке!
Какие чувства!Красота!
Любовью светятся глаза!
Влюблённых встречи,как стихи
-Что превосходно хороши!!!
2-3 марта 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781051
дата надходження 08.03.2018
дата закладки 10.03.2018
Околдовано всё белым сном
И как будто бы век не пробудится...
Лишь залётный снегирь за окном
На заснеженной ветке красуется.
А туман.., а туман молоком
В тайну зимнего сна проливается...
И грешно даже думать о том,
Что красивые сны не сбываются.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780181
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 07.03.2018
Околдовано всё белым сном
И как будто бы век не пробудится...
Лишь залётный снегирь за окном
На заснеженной ветке красуется.
А туман.., а туман молоком
В тайну зимнего сна проливается...
И грешно даже думать о том,
Что красивые сны не сбываются.
(картинка с инета)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780181
дата надходження 04.03.2018
дата закладки 07.03.2018
Моє життя...Навіщо воно вам?
Навіщо за спиною пересуди?
Чим завинила перед вами, люди?
Знаю пройти цей шлях, Господь сам дав.
Гріхів моїх спокута - не для вас.
Мого взуття не взули, не зносили .
Стежиною моєю не ходили,
Стежиною, тільки мого, життя.
Бог не під силу хрест нести б не дав.
Лиш перед ним відповідати буду.
Мої гріхи, мені залиште, люди…
Мої гріхи навіщо вони вам?
Тетяна Купрій-Кримчук, 27.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762154
дата надходження 24.11.2017
дата закладки 07.03.2018
Весна в мені... її тепло
Дає життя.... в мені воно!
Розважу душу. Тішу зір.
Усе це є в мені. Повір!
Усмішка щира... і сльоза.
Я грім, я блискавка... Гроза!
По вінця ніжності в мені.
Зі мною світлі, ясні дні.
І ласка, й вірність в мене є.
Чим серце повниться... Твоє!
Дає Господь... у добрий час,
любов квітує поміж нас.
Я жінка... ясна, мов зоря.
Твоя навіки я. Твоя!
І ти зі мною. Мій навік.
Мудрий і мужній... Чоловік!
Я яблуневий ніжний цвіт.
В мені сміється щастям світ!
Такою є й буду завжди,
Доки зі мною поряд... Ти!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780395
дата надходження 05.03.2018
дата закладки 06.03.2018
Ветер, ветер, только ветер
Заунывный, ледяной...
В полумраке месяц светит
Непонятный и большой.
Где-то петли заржавело
Будят ночь - во тьме скрипят,
Лампы смотрят на аллею,
В тротуар потупив взгляд.
Парк умолкший, потемневший
Спрятал тайны в тень листвы...
И фонтан - враз потускневший,
Где-то среди тьмы шумит.
Ночь рождает небылицы,
Неприятно студит кровь...
Свят-свят-свят: еще приснится
Иль привидится ЛЮБОВЬ!
Но лишь тьма кругом порхает
Бабочки ночной крылом...
Ночь ласкает, утешает
Непонятным языком...
Армения 19.08.1969
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768122
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 06.03.2018
Співають оди днів забутих вірно
Сирени, що у моря берегів.
Нашіптують сонети мелодійно
Твої уста, торкаючись вітрів.
Моя богине, я вклонюсь покірно,
Нехай лунає одинокий спів
Мого тобі присвяченого гімну,
Буяють ноти запашних садів.
Заквітчані луги – кохання цноти,
Троянди зацвітають водночас.
З тобою залишаємося доти,
Допоки в серці мій вогонь не згас.
А поки зі стрілою ми Ерота
Закохані шукаємо Парнас...
Полігі́мнія — одна з дев'яти муз, винахідниця ліри, муза пантоміми та гімнів.
Е́рос, також Еро́т — давньогрецький бог кохання.
© Володимир Верста
Дата написання: 02.03.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779915
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018
Не дай мне, Бог, быть равнодушным,
Жестоким сердцем не позволяй мне быть.
Не допусти быть двоедушным,
Безбожником не доведи мне слыть.
Не дай мне, Боже, лишь минуты счастья,
А вечность подари с Тобой в любви!
И веру сохрани, когда ненастье...
Ты в сердце мне Свою любовь впиши.
Не дай мне потеряться в этом мире,
Не упусти, прошу, моей руки.
Лишь в "немощи" своей я силен,
Ведь на пути моем - Твои шаги...
В Твоих руках - спокойно, безмятежно.
Во мне - есть Царствие Твое!
Христа я слышу голос нежный,
Принявший грешника давно.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779922
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018
На покосі моїм, життєвому,
Поміж росами – сивина,
Літа-літечка мої, де вже ви?
Юність пам’яттю вирина.
Та, далека, що неповторная,
Коли розово на душі,
Й ще життя не мололо жорнами
І не ранили лемеші.
Коли крила легкі і дужії
Несли мрії у далину,
Й ми удвох не були байдужими,
Й як уперше мене горнув.
Й як блукали ми поміж зорями,
Вполювавши жар-птиці хвіст,
Почуття теж були прозорими,
Танцювали моднячий «Твіст».
Нам здавалось, життя безмежнеє,
І синиця уже в руках,
Й хоч бували і поза межами,
Світ навколишній не лякав.
І живилась душа надією,
Котру пестила, мов дитя,
Й по-дитячому теж раділи ми…
То – не казка плила – життя…
12.02.2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779858
дата надходження 02.03.2018
дата закладки 03.03.2018
Примружив місяць хитрі очі
та й аж припух від здивувань,
розгадуючи тайни ночі,
тремтливість зоряних бажань.
Гарем рахуючи мільярдний,
він збився з ліку в сотий раз:
зірки – мов кулі у більярді
влітають в лузу – сяйвом страз
йому всміхаючись, востаннє
небесний простір перетнуть,
і ця феєрія прощання –
у небуття яскрава путь.
... Лечу думками до Астрея*,
у царство зоряних еліт...
Ех, спалахнути б!.. – і зорею
колись заве́ршити політ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778420
дата надходження 22.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Стає все більше очевидним,
Кому потрібна ця війна,
Кому хлібина із повидлом,
Кому - на палочці лайна.
Хто продає нам тепловози
І пенсільванський антрацит,
Хто материнські попри сльози
Тут влаштував нам геноцид,
Чому Донецьк є поза грою
І нам вугілля не везе,
Чому дозволили "героям"
Розграбувати ЛТЗ*:
Прибрали з мапи конкурента,
Яким для них був наш Донбас,
А ми... розмінна в них монета...
Боюсь, що черга йде... до нас...
*ЛТЗ - Луганський тепловозобудівний завод
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779153
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Через казкову пелену снігів
Сосновий бір здається незнайомцем:
Печальний погляд з-під кошлатих брів
Проймає зимно під холодним сонцем.
На жаль, не підеш лісом навмання -
Усі стежки заплутала негода.
Все ж личить соснам біле це вбрання
З оздобою незірваного глоду,
Разком намиста, що з горобини
Ясніє спогадом сумним про осінь,
Де піднебесся сяйвом з далини
Так живописно день фарбує в просинь.
Глибокий слід самотньої лижні
В замет пірнає посеред завії.
І знають лиш дерева мовчазні,
Хто розгубив у сухоцвітах мрії.
У затишку приваб змовкає світ,
Очікуючи вкотре й знову дива…
В зимовім лісі через гомін літ
Під танець снігу мовить вічність сива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765436
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 01.03.2018
Декабрь удивил своей капелью,
Кап-кап, все повторяя тот же такт.
Художница - Зима рисует акварелью,
Ведь у нее большой талант!
Вначале бурыми оттенками играла,
Немного зелени оставив, невзначай.
Потом и вовсе, вдруг "Весну" нарисовала,
(Как хочешь это понимай).
А в январе, рисунок в белоснежных красках.
Зеленым елям , поменяв наряд,
Зима - художница, как в добрых сказках,
Нас пригласит на маскарад.
Пусть белый снег кружится и танцует,
Он радость принесет всей детворе.
Мороз февральский окна разрисует.
Тепло пусть будет в доме и в твоей душе!
(12.2017 - 02.2018)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779385
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Нездешний холст в тиши готовлю
Из ткани огненной стихов,
Давно пролитых в чашу снов
Мехами древними Безмолвья.
И зазеркалия Художник
На огнетканном полотне
Эскиз судьбы предложит мне
И вдохновение приложит.
Винтаж судьбы... среди смятений
Куда ведет в тумане тьмы?
Кругами ада суеты
Или в спираль преображений?
На ткани огненной стихов
Проявится портрет Безмолвья -
Любовь небесная из снов,
Судьбы нездешней предисловье...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741920
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 01.03.2018
Твоя краса нетлінна, мов рубіни,
Являє сяйво в келиху вина.
О розкажи за вогнищем каміна
Про таємниці, що ніхто не знав!
Повідай же про подвиги Афіни!
І як Орфея плакала струна.
Моя богине, що це за руїни,
Котрі сховала в морі глибина?
Розкрий секрети простору і часу,
Дай глянути божественний сувій,
Де олімпійці заховали чашу
Міфічної амброзії напій.
Я замикаю у темницю нашу,
Всі таїни покриє сніговій.
Кліо́ — одна з дев'яти муз, покровителька історії.
© Володимир Верста
Дата написання: 26.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779200
дата надходження 26.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Яскраво загоряються комети,
А зорі гаснуть проблисками днів.
До мене прилітаєш у сонети,
Лишаючи Парнас і всіх богів.
Я збережу закохані секрети
І не розкрию павутину слів.
Моя богине, подаруй сюжети,
Незвіданих, загублених світів.
Твої слова спускаються зірками,
Збираю їх я, мов розталий сніг.
Загубляться вони поміж віками?
Чи пролунають у чиємусь сні?
Не знати! Відправляються струмками
Шукати береги морів в пітьмі...
Уранія — в грецькій міфології, одна з дев'яти олімпійських муз, муза астрономії.
© Володимир Верста
Дата написання: 27.02.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779390
дата надходження 27.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Ти завтра прийдеш в білій теплій шубці,
З чужого наче знятої плеча,
І буде вітер гуготіти в грубці,
І буде парувати чорний чай.
Якби ти знала, як тобі радію
Холодній, непривітній і сумній.
На тебе покладаю всю надію,
Благаю порятуй і відігрій.
Не піддавайся віхолі зимовій,
Тобі цей білий пух не до лиця.
Які б не були зими гонорові,
Та все ж колись закінчиться і ця...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779550
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Скрепился день с крутым морозом.
В окошко сквозь узор слюды
Смотрела я на виртуозность -
Его ледовые щиты.
И от зимы душа устала.
Туман белёсый напускной.
На миг комком сердечко сжалось.
И охватило пустотой.
Глаза не отводя с дороги,
Что змейкой убегала в лес.
Мне захотелось диалога -
Мешало гроно антитез.
Забвению придаться б нужно
И вычеркнуть пришёл черёд.
Но слышен голос тот простужен,
Мороза скрип...Крошился лёд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779530
дата надходження 28.02.2018
дата закладки 01.03.2018
Зима не хочет уступить,
Решила снова пошутить.
И на "почин" и на "пока"
Снегами землю замела.
Весна не против красоты.
Деревья отдохнут, кусты.
А снег сейчас-Всем зимний дар
И актуальнейший товар.
Потом ведь лучше расцветёт,
Побольше пусть сейчас метёт.
"Ну и сюрприз!"-глядит Весна
И эстафету приняла.
"Сейчас с дороги отдышусь,
Зима-сестра "почудит" пусть.
Её на сани усажу,
До перекрёстка провожу.
Лети за снежный свой барьер
-На заполярный интерьер!
Немного снега попрошу,
Ещё до Пасхи притрушу.
Пусть расцветает всё в Стране,
Ну и конечно же в душе!
На Женский день как супер-приз
-Природный будет всем сюрприз!
Покажет время, а сейчас
-Рощу подснежники для Вас!
Хотя быть может Вам нельзя.
Альтернатива есть всегда!
1.03.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779699
дата надходження 01.03.2018
дата закладки 01.03.2018
Я проснулася від любові,
Сни наснилися кольорові.
Як проснулась – всміхається світ,
Я кажу із любов’ю: « Привіт!»
Я йому – аж мільйон цілунків,
Розпочала свій день з малюнків.
Малювала маленьких діток,
Руту-м’яту і ще й любисток.
Коровай малювала з сонця,
Його зайчика – на долонці.
І корівок божих багато,
Ще й весняний танок у свято.
Малювала лелечий політ,
Малювала, як вміла цей світ.
Ви щасливі? – Я дуже рада!
Ще пройдуся казковим садом.
Може я домалюю там щось,
Аби вам усім краще жилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777104
дата надходження 15.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Другу Лёне в День Рождения. ( ответный ход)
С ним, в море не ходили
И вместе - не росли,
Нам разные… Бог мили,
Успешно разделил.
Но нас вели дороги
К восточным берегам:
К той милой недотроге,
К тем вечным городам.
Тянуло к ней: желанье,
Её простор и высь,
Природа вдохновенья
И дар… в клубок слились.
Она там песни пела
И выбрать не могла:
Кого из нас любила,
Кого она ждала.
Звезда её нетленна
Со времени Сафо,
И мысль наша – безмерна,
Витала высоко.
Словами не опишешь
Цвет утренней зори,
Бывало, мне помашет,
А другу…глухари.
Её мы обожали,
Лелеяли вдвоём
И каждый вечер ждали –
Когда она взойдёт.
Не спали, и не ели,
Держали тонус свой,
Как маятник – качели
Неслись над головой:
То, вдруг, к нему присядет –
Тоска меня берёт…
И, вижу, друг мой тает,
Когда ко мне прильнёт.
Чтоб друга не обидеть –
Налью бокал вина!
Пусть люди не осудят:
Поэзия – Она.
Лёня, желаю тебе здоровья, успехов и вдохновения.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778912
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Сейчас, конечно, редко, но бывает,
Случается какая-то нужда,
Проедусь я в вагончике трамвая,
И вспомнятся минувшие года...
Холодные, железные сиденья
Похожи были мне на унитаз,
Но это не мешало наслажденью
Картинами, что радовали глаз.
Из окон захудалого трамвая
Увидеть можно редкостный пейзаж,
Пути его порою пролегают
В таких местах, что рот откроешь аж!
С утра, когда машин бывает много,
Сигналят, суетятся за бортом,
Плывёт трамвай - у нас своя дорога,
Нам пробки совершенно нипочём.
Я помню, как трамвай был закольцован,
И где бы на него тогда ни сел,
То чувствовал себя почти как дома
Катаясь, отдыхаючи от дел.
Пускай трамвайчик трогается резко,
Со скрежетом заходит в поворот -
За счастье мне в нём каждая поездка,
Любовь к нему по-прежнему живёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755147
дата надходження 13.10.2017
дата закладки 25.02.2018
Минає час лютневих холодів,
Весняне проника сопрано
До королівства мерзлих володінь,
І заживають давні рани.
Весна розбурхала думок рої,
Схвильовані чуттями духу.
І зранку до вечірньої зорі,
Мов губкою, вбираєм рухи.
Всміхнувся на безлистому стеблі
Вже пролісок-ефемероїд.
Весна життя підносить на щаблі,
Тримає міцно тонус-повід.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778913
дата надходження 25.02.2018
дата закладки 25.02.2018
За твором Ганни Верес "Це не наша війна?!"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760172
Це не наша війна, бо воюють Росія і Штати,
Що тримають в заручниках весь неподілений світ,
Де населення мирних країн - просто м'ясо гарматне,
І страждає від воєн десятки чи сотні вже літ.
Не беруся судити чи бути чиїмсь адвокатом,
Хто почав цю холодно-гарячу війну і коли...
Але ми стали буфером поміж Росією з НАТО,
Для яких, як казав попередник, ми "бидло й козли"...
Статус-кво був порушений, нейтралітет наш коштовний
Продала за безцінок Америці зграйка бариг.
Похитнулися шальки терезів на Захід (умовно)
І безсилу країну поклали обличчям до ніг...
А яка їм різниця, в якого "хазяїна" брати?
Хто би дав більше грошей, під того готові лягти.
І в той час, коли брат убиватиме власного брата,
Вони ставлять їм меморіали, музеї, хрести...
Вже не вперше народ України штовхають до страти,
Вистачало охочих на наш український пиріг...
Поможіть нам, Святі, помолися за нас, Божа Мати,
По твоїх молитвах щоб Господь нашу Неньку вберіг...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778135
дата надходження 20.02.2018
дата закладки 25.02.2018
Присвячується моєму однокласнику
Басарабу Віталію та всім воїнам-інтернаціоналістам.
Ще молодий, а ветеран,
Ще в снах моїх болить Афган.
Це так недавно і давно –
Війна насправді, не в кіно.
Ташкент – Шиндант, аеродром,
Цей шлях літак прошив крилом.
У всіх новоприбулих – шок:
Кругом лиш гори і пісок.
І вертольоти, й літаки,
В вогні солдати – новачки.
Від спеки все кругом горить,
Уста засохлі просять пить.
Гірські дороги бачу й нині,
Круті дороги – серпантини.
Через Саланг колона йде,
І КШМ її веде.
То шлях дорогою життя!
Комусь він був без вороття,
А хтось до пострілів вже звик,
Без них, як свято без музик.
Та роздирає серце туга,
Коли ти бачиш очі друга,
Що гаснуть в тебе на очах,
І душу огортає страх,
І жалить підло, як змія:
«Та це ж війна, а коли я…»
І, як міраж, той силует –
В молитві – матері портрет.
Те слово матері спасе,
Її молитва – над усе.
З тобою, як незрима тінь,
Духовна єдність поколінь.
Спитаєш ти: « А в двох словах,
Як там було? Не по книжках,
Не по статистиці сухій,
Де тільки мертвий і живий?»
- А коротко: нестерпна спека,
І пісня мамина далека,
І чай з верблюжих колючок,
І спогади про свій садок.
До джерела ще так далеко –
Два роки йти за кроком крок…
І ти, як зморений лелека
Від поту й крові вже промок.
АК, бронежилет і каска,
Бакшиш від наших шураві –
Це не заморська нова казка –
Рядки історії живі.
І над усім цим – небезпека,
Неначе зведений курок.
Яка ж у смерті картотека,
То знає , мабуть , тільки Бог.
Як чорний крук, "Чорний тюльпан" –
Несе біду Афганістан.
Сховав надію матерів
В коробках цинкових гробів.
А в час затишшя –всі в ударі:
В кого баян, в кого гітара.
І ллється пісня про кохану
В горах пекельного Афгану.
Лиш тут насправді розумієш,
Що зрадити ти не зумієш.
І що тобі не влучать в спину,
А будеш битись до загину
За честь і доблесть Батьківщини,
І сльози матері й дівчини…
***
Що б про війну цю не казали,
А іспит ми на мужність здали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776627
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 13.02.2018
Ялинова рада гілка, бо стрибає по ній білка.
Полетіла... Полетіла... Білка вчитись захотіла!
Взяла новий рюкзачок, почепила на сучок.
Розвішує прапорці, дістає вже й олівці.
Тепер гарно в її класі... то ж лунає в лісі сміх.
Бо до білки на урок поспішає їжачок,
і лисичка, й вовченятко, і маленьке поросятко.
Усі дивляться на білку, бо ж та гарно так читає!
Всі великі і маленькі вона літери вже знає.
-А! - повторює лисичка. В неї є рожева стрічка.
-О! - це вже сказав їжак. В нього є новий піджак.
-У-у-у! - співає вовченятко.
- Хрю-хрю-хрю! - вже й поросятко.
Знов лунає в лісі сміх, де навчає білка всіх.
Смішно всім, бо це ж не "хрю", а весела буква -Ю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776563
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
[b][i][color="#b700ff"] Mon cher!
Яскраво світиться торшер,
Цілую твої вічі...
Люблю тебе!... Mon cher!
Мій любий, чоловіче!
Троянд чарівний беж,
По тілі і довкола...
Любов моя без меж,
Не розлюблю ніколи!
Ти - ніжність моїх снів,
Ти - річечка спокОю.
Ти - радість моїх днів
Так хОроше з тобою!
11 02 2018 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
Mon cher!---Мой дорогой! --переклад слова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776597
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
Лазурью рощу одарил февраль,
Покрыл все инеем берёзы,
Устроил сказочный морозный бал,
Блестят их ветви от гипноза.
И дерево изогнуто с утра,
Жемчужные повисли бусы,
Сверкает солнца с инеем игра,
Изысканы мороза вкусы.
Ведут вокруг берёзки хоровод,
На них роскошные наряды,
Безоблачный лазурный небосвод,
Хрустальные деревьев взгляды.
В гармонии февральские цвета,
Природы зимние узоры,
Хоть музыка морозная чиста,
Близки весенние мажоры.
© Copyright: Светлана Пирогова, 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776530
дата надходження 12.02.2018
дата закладки 12.02.2018
А квіти – сумують...сумують за літом...
На затишних вікнах –серйозна палітра:
Закутано снігом і небо, і віти...
Чи то – білим пухом, чи яблуні цвітом...
А квіти – сумують...сумують за літом...
Тче віхола килим... А десь в верховітті
Свої мемуари з зірок-самоцвітів
До Осені пише натомлений Вітер..
А квіти – сумують...сумують за літом...
Здається, що більше не буде просвіту
Черствим кінокадрам, збайдуженим титрам...
І вже не пове́рнеться сонечко звідти,
Де править мольфаром зманіжене море,
Де стільки чудового дивного світла!
Де так обіймають тебе вечорові
Нестримні акорди...так ніжно-привітно!
А квіти – сумують...сумують за літом...
Та зміниться все у палаючім серці:
Весна поверне́ться. Авжеж, поверне́ться!
І жайвір злетить над смарагдовим житом,
І си́няви в небі веселка напˊється.
Вже поміж снігів оця стежечка вˊється.
Вдихнеш на всі груди бентежне повітря!
І доля – всміхнеться...ти віриш – всміхнеться...
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776246
дата надходження 10.02.2018
дата закладки 12.02.2018
(п’єса-казка)
АВТОР
Жили – були дід і баба,
Вередливий дід, нахаба.
Що малому, те й старому,
Бабі хоч тікай із дому.
Не дає старий спокою,
Сидить з книгою новою.
І по сто разів «на дню»
Замовляє він меню.
Так надумав старий дід
Заказати на обід -
Не спекти «окорочка»,
А смачного колобка.
ДІД
- Ти вже, бабо, покидай
Свої мелодрами
Йди- но тісто замішай,
Поміняй програму.
АВТОР
Баба каже: - Може, я
Яєчню підсмажу
А дід грізно: - Цить , стара
Роби те, що кажу.
Бабі нічого сказати,
Поплелась хазяйнувати.
І проворненько, й завзято
Стала тісто готувати.
БАБА
І сироватки, й мукиці,
Соди, оцету, кориці,
Пачку масла, шість яєць,
Гарний вийде Колобець!
Поки серіал іде,
Колобок якраз зійде.
Суну я його на ніч
У мікрохвильову піч.
АВТОР
Доки пара проглядала
Кримінальний детектив,
Колобок через шпарину
Понавчався різних див.
І коли набухли щоки,
Підрум’янилися боки,
«Колоб» наш дверцята зніс
І поплентався у ліс.
Ходить, бродить, розглядає,
В кожен кущик заглядає.
Тут назустріч йому Заєць,
Знаменитий пострибаєць.
ЗАЄЦЬ
Ей, Хот-дог, іди сюди,
Не наклич собі біди.
Я, як пес, вже зголоднів,
Бо не їв аж вісім днів.
Врожаї вже всі зібрали
І ретельно заховали.
Ситуація така,
Що зжую і Колобка.
КОЛОБОК
Щось багато, куций, хочеш,
Мені голову морочиш.
Маю гарний я сопрано
І співаю непогано.
ЗАЄЦЬ
Що ж, співай, як годен ти,
Пісня може помогти.
Апетит я свій тримаю,
Ще хвилинку почекаю.
КОЛОБОК (мелодія пісні «Сів коник на листочок»)
Дід з бабою у хаті
Лишились спочивати,
А тут мені вухатий
Погрожує завзято.
Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти, зайцю, начувайся.
Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти ,зайцю, начувайся.
АВТОР
Тільки Колобок замовк,
Куцого перехитривши,
На дорогу вийшов Вовк,
Колобочка перестрівши.
ВОВК
Що за запах на весь ліс,
Забива чутливий ніс?
Слина котиться густа,
Їжа проситься в уста.
Стережися, Колобочку,
Я даю тобі відстрочку.
Пісня хай звучить прощальна,
Це останнє вже бажання.
КОЛОБОК (пісня)
Зустрів я щойно зайця.
Його я обдурив.
Тебе я не злякався,
Йди геть, не говори.
Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти, вовче, начувайся.
Тебе обхитрю, тебе обхитрю,
Ти, вовче, начувайся.
АВТОР
Лиш він пісню заспівав,
Тут Ведмедя хтось наслав.
Йде, бреде звір клишоногий,
Аж вгинається дорога.
ВЕДМІДЬ
Ох і зустріч, ну й удача!
Лиш в казках таке я бачив.
Сам- один, без охорони
Колобок, яка персона!
Унікальний варіант
Особливий провіант.
Можна з медом, можна з маслом,
Ох і поласую класно!
КОЛОБОК (пісня)
Це в тебе марні мрії,
Я утекти зумію.
Тебе я не боюся
І весело сміюся
Хоч ти і ведмідь, хоч ти і ведмідь,
Тебе я не боюся.
АВТОР
Від ведмедя відхрестився,
Ще один герой зустрівся –
Пишна й горда, як цариця,
Розфуфирена лисиця.
ЛИСИЦЯ
Ой, кого я бачу, браво!
Мій улюблений десерт.
Повечеряю на славу,
Починай вже свій концерт.
Знаю казку я цю гарно,
І стараєшся ти марно.
Шлях один твій, Колобок,
Мені, хитрій, у роток.
КОЛОБОК ( пісня)
Забудь про свої плани,
Тут все не так погано.
Готуйся, люба Лиско,
Розв’язка дуже близько.
І нам у фінал, і нам у фінал
Добавився рядок.
Я всіх обхитрив, я всіх обхитрив
Я – Супер-Колобок.
ВСІ ( пісня )
Він всіх обхитрив, він всіх обхитрив
Він – Супер-Колобок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775162
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 06.02.2018
Что-то было странное в наших отношениях,
Словно потеряли что в этой кутерьме,
Даже не заметили кораблекрушения,
Доверяясь искренне раненой зиме...
Может, не подумали, что бывают лишними,
Даже подслащённые, тёплые слова,
Засыпая души нам крадеными вишнями,
Снежными метелями - кругом голова...
Только я не думаю, что придётся мучиться
Раненою птицею на моём окне -
И на расстоянии всё у нас получится,
Коль не испугаешься... и поверишь мне...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774330
дата надходження 31.01.2018
дата закладки 06.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.02.2018
Счастье - такая капризная штука...
Это как торт, что печёшь по рецепту,
Всё как написано делаешь, будто,
Только вот вкуса-то нужного - нету...
Вроде бы следуешь умным советам,
Тщательно-долго мешаешь ты тесто,
Но перепутаешь что-то при этом,
Вот и выходит ошибочка где-то...
Может быть, сахара много добавишь,
Хочешь, как лучше - а тесто садится...
Счастье заботой излишней задаришь -
Вот и оно начинает лениться.
Если чуть больше лимонного сока,
Счастье, как тортик, становится кислым.
Если коржи пережарить немного,
Будешь потом, отскребая, сам грызть их...
Можно совсем позабыть о пропитке
И зажевать этот торт всухомятку,
Нет, не в спиртном наше счастье напитке,
Но без него будет торт не в порядке.
Если взбивать чересчур интенсивно,
Сливки тогда превращаются в масло,
К счастью нельзя отнестись агрессивно,
Чтобы от злобы оно не погасло.
Самое важное стоит отметить -
Хоть бы какой там рецепт совершенный,
Формул для счастья немало на свете,
И одинаковых нет отношений.
Нужно своё привнести что-то в тортик,
Вставить изюминку необходимо,
И не бояться чего-то испортить,
Это же наше - никто не отнимет.
Ну и украсить, конечно же, нужно:
Звёздочки-розочки, рюшики-бусы...
Счастье - когда всё уложено дружно,
Хоть и коржи эти - разного вкуса,
Разного цвета, состава, начинок...
Смотришь - как будто бы разные части.
Торт - сочетание двух половинок,
Вместе - из них образуется счастье.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775491
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018
Десь там у світі жила людина,
Була у неї душа красива -
Щира і ніжна, наче дитина,
Добра, порядна, дуже правдива.
Завжди людині вихід підкаже,
Вчинки недобрі викрити вміє,
В чому не права мовчки покаже,
Впав, то підніме, все зрозуміє...
Тільки набридло все це людині,
Хоче вона самостійною стати,
Каже душі: ти замовкнеш від нині,
І перестанеш мене ти повчати.
Ось тобі хустка - закрий свої очі,
І затули понадійніше вуха,
Рота закрий, адже я цього хочу,
І непристойні слова ти не слухай.
Так і осліпла душа, оніміла,
Повністю стала до всього глухою.
Тільки тепер із душою такою
Гине людина... Сама захотіла.
Ходять навкруг атрофовані душі,
Гучно волають, благають - Почуйте!
Душі-каліки, слабкі і недужі...
Згляньтеся хоч на свою... Полікуйте...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774575
дата надходження 01.02.2018
дата закладки 06.02.2018
В февральский дождь
Зима "скучает" без дождя,
Земле не нравится вода.
Земле под снегом лучше быть,
Чем снег и лужи замесить.
Душе не нравится война.
Но вот деваться ей куда?
Войну же кто-то замесил,
Чтоб словно в лужу угодил.
Не первый год, не первый век
У выбора вновь человек.
Кому-то горе и беда,
Кому-то словно мать родна.
Ведь сам не стрельнет автомат,
Пока он будет отдыхать.
Причины долго создают,
Отмашку сразу не дают.
И вот уже как снежный ком
-Переплетается всё в нём.
Семья,политика,друзья,
Работа,пенсия,волна.
Дают квадратное катать,
А круглое спиной таскать.
Законы с каждым днём честней,
А жить становится трудней.
На "тыщу" пенсии никак
Нельзя не жить ,не умирать.
Да и на две нельзя никак
Себя счастливыми назвать.
Кому-то голод и война,
Кому-то бизнес и дела,
Кому-то не на что прожить,
Кому-то миллиард учить. (1)
И вроде честно всё кругом, (2)
Но держат словно за "лохов"...
Земле не нравится война.
Но вот деваться Ей куда?
(1)-теория Золотого миллиарда.
Оставить на Планете миллиард
и потом их учить как жить.
(2)-кругом на всей Планете.
04.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775320
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018
Сл. та муз. Н. Башинської
Аранжування Б. Попова
Золоті листочки в їжачка на спинці,
І смачні грибочки в нього у корзинці.
Ягід назбирає їжачок смачненьких,
Трішки відпочине їжачок маленький.
Й прямо по доріжці... побіжить додому.
Весело у лісі їжачку малому! (2р.)
Золоті листочки осінь фарбувала,
Ягідки й грибочки щедро дарувала.
Як зустріне осінь... вклониться їй щиро,
Й скаже, що вона є чарівна і мила.
Й прямо по доріжці... побіжить додому.
Весело у лісі їжачку малому! (2р.)
Золоті листочки в їжачка на спинці,
І смачі грибочки в нього у корзинці.
Ягід назбирає їжачок смачненьких,
Трішки відпочине їжачок маленький.
Й прямо по доріжці... побіжить додому.
Весело у лісі їжачку малому! (2р.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775442
дата надходження 06.02.2018
дата закладки 06.02.2018
Просто смотреть и всему умиляться,
Просто желать постоянно быть рядом,
Светлой улыбкой твоей наслаждаться,
Дрожь ощущать от влюблённого взгляда...
Просто ловить эти искорки смеха,
Просто держать твою руку в ладошке...
Вместе - и слякоть, и дождь не помеха,
Если тебе застегну я сапожки...
Просто тебя ненароком коснуться,
Будто стряхнуть незаметное что-то...
Просто в обнимочку утром проснуться
И не хотеть отпускать на работу...
Просто из глазика вынуть ресничку,
Просто порадовать сладким сюрпризом,
Вместе подкармливать нашу синичку,
Что поселилась у нас под карнизом.
Просто любить, как ты мило щебечешь,
Просто твоим восторгаться восторгом,
Ждать с нетерпением каждый наш вечер,
Чтобы за чаем поведать о многом...
Просто на руки поднять без причины,
Просто кружиться с тобой по квартире...
Просто ты знаешь, что я - ТВОЙ мужчина,
Просто из женщин Ты - лучшая в мире.
Просто стихи не писать о разлуке,
Просто букеты дарить не по датам,
Просто на счастья настроиться звуки,
Просто СЕГОДНЯ любить... не когда-то...
Просто петь вместе любимые песни,
Просто мечтать долгим вечером зимним...
Просто мне рядом с тобой интересно,
Просто я счастлив, что это взаимно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775319
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 06.02.2018
Втрачає сніг одежу з мельхіору,
Сліди лиш акварельні світло-сірі.
Гармонія в повітрі Піфагора,
І гама почуттів у повній мірі.
І незабутній спогад про цілунки,
Про подих, що торкався ніжно тіла.
Виводив ти любові візерунки,
А я, мов сонечко, тобі світила.
Бо тільки ти умів отак кохати,
Щоби душа в душі палахкотіла.
Напою присмак із п*янкої м*яти
ЗалИшився до цього часу, милий.
Втрачає сніг одежу мельхіору,
Лиш Viber нас єднає ниттю знову.
Весна спішить, гармонії опора,
Торкається теплом твій дотик слова.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775244
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.02.2018
Наконец-то идёт «Год Собаки».
Будет другом для добрых людей.
Он не станет участвовать в драке.
Примирит и врагов, и друзей.
Жизнь без друга – холодная вьюга.
Без подруги – и вовсе мороз.
Ведь мужское плечо – ветер юга.
Ласка женская - шёпот берёз.
Обеспечен комфорт в том семействе,
Где есть дети, и муж, и жена.
Эта формула жизни, поверьте,
Нам для полного счастья дана.
* Год Собаки начинается 16 февраля по Восточному календарю.
04. 02. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775144
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 05.02.2018
[i][b]За віконцем у Вас
сніжну-сніжну зими борозну́
Теплого лютого
губить розмите бароко.
Денний - "плюс п'ять",
забира, мов підсніжник весну,
В щирі обійми
широкі... широкі... широкі...
Вам не до того...
спітнілий квадратик вікна,
Щільно ховає цю іншу...
замовкли куранти...
Лиш споглядаю,
як гине остання краса,
Тої зими -
дорогі-дорогі діаманти.
Тихо крадуся,
мов тінню, у вікнах стою,
І розумію,
сніги не прикрити собою
Й нашу любов,
що, мов дюна сніжинок в саду,
Зовсім недавно
скотилася в землю сльозою.
[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774689
дата надходження 02.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Хтось розсипав зерна... Непрості.
Хтось розсипав зерна . Золоті!
Ті зернята швидко позбирали
і орати довгу ниву стали.
Висівають зерна щовесни,
поливають їх дощі рясні.
Колоситься нива, все росте,
де впаде зерня те, золоте.
І душа радіє, бо ж в труді!
Й сіють зерна руки золоті!
Хтось розсипав зерна... Непрості.
Ті зернята ніби й золоті.
Та, насправді, тільки проростуть -
кукілем у полі зацвітуть.
Кукіль не дає хлібам рости.
А які з цих зерен сієш ти?
Будуть рахувать не по роках.
А дивитись стануть... по плодах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775221
дата надходження 05.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Летять літа крізь радощі й тривоги,
І крізь людські невдачі теж летять,
Бо в кожного своя – одна дорога,
Як і одне – одне лише життя.
Летять літа крізь бурі, спеки й грози,
Летять крізь час, наперекір всьому,
І крізь життєві відлиги й морози…
Будь вдячний, вдячний, все-таки, йому.
Летять літа крізь сірі будні й свята,
Де чи рушник, чи прапор майорять,
Хтось мало проживе, а хтось – багато,
Допоки очі і серця їхні горять.
Летять, де ще неходжені дороги,
Й стара, як світ, одвічна суєта.
Вбери у себе всі земні тривоги,
І серед доль твоя буде свята!
Летять літа крізь сни посеред ночі,
Летять крізь днів шалену круговерть,
Та хай завжди цвітуть-радіють очі,
І серце щастям повниться ущерть!
Життєвий слід у кожного єдиний –
За інших шлях не можеш ти пройти,
Бо в першу чергу, ти земна людина.
У Всесвіті ж лише піщинка ти! 28.10.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775020
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 05.02.2018
Мале руденьке лисеня сиділо біля нірки,
де гнулись низько до землі, ялинові дві гілки.
Це був Лисен, маленький лис. Він спинку грів
на сонці. Не тільки ж світу є того, що бачиш
у віконці. А сонце зранку, золоте, так гарно
пригрівало, що лисеняточко мале засинати
стало.
Сидить. Дрімає... Аж тут вовк йде сірий
та сердитий. Учора вкрав він каченя, то ж
видно, що був битий. Мисливці гналися за ним,
собаками цькували. Ой, ще б хвилину...
Ой, ще б мить... в ярку були б догнали!
А тут, поглянь. Ось подивись! Лисен вийшов
погратись. Відволіклись мисливці...
Вовк - таки встиг заховатись! А лисеня хоч і мале,
проворне, що й казати. Чкурнуло ген через кущі
до своєї хати.
Хоч, правда, мало і воно, як кажуть, на горіхи.
Бо ж бігало там, де не слід. Від того мало втіхи.
Могли його лихі хорти без шубки залишити. Тому
Лисенові тепер треба дома сидіти.
Ото ж на сонечку є час дрімати лисенятку.
До нього вовк стиха підкравсь... й поклав
цукерку в лапку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774146
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Про дядька в мене тільки добрі спогади.Згадується дитинство, а особливо ,коли ми малими їхали санчатами до бабусі Марисі на Святвечір.А там нас чекало ціле дійство.А якою смачною була кутя!Щедро полита медом, адже дядько мав пасіку.Бабуся нас пригощала горішками, яблуками, диньками.А ще під ялинкою - подарунки.Їх потрібно було заробити -розказати вірш або заспівати пісню.
І ще ця дружня затишна атмосфера, лагідні слова, добрі посмішки.І - старий настінний годинник, що відбивав ці чудові миті в житті.
Тому хочеться, щоб ці добрі спогади назавжди залишилися в наших серцях і щоб ми всі й надалі були дружньою родиною!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774143
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Місяць січень не січе,
Місяць лютий не лютує;
Скоро літо припече.
Щось природа нам готує.
І не важко здогадатись -
Як не втонеш, то згориш.
Що завгодно може статись...
В Сені плаває Париж.
Довго сіяли казна-що -
От і славний урожай...
І нема надій на краще -
Запаскудили свій рай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774138
дата надходження 30.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Щоб не сталося пізно вночі,
Яка б тінь не відсунула штори,
Ти не бійся і не кричи,
Закрий очі і думай про зорі…
Притулися до мене щільніш,
Не трусись, засинай я тут поруч,
Заховайся під ковдру й заснеш…
Ми з тобою у снах поговорим
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760229
дата надходження 13.11.2017
дата закладки 30.01.2018
Зима! Хутко одяглася
На вулицю подалася
Добре сипле сніг лапатий
Кущ калини весь пухнастий
Ой, як гарно, як красиво
От зима, ну справжнє диво
Розчищаю, я стежинки
Сріблом сяють, всі сніжинки
Підлітають, аж догори
А надворі є дітвори
Веселяться, в сніжки грають
На санчатах, аж літають.
Грудень 2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771621
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 30.01.2018
У рваного счастья - полыневый вкус,
Когда выплывают слова недоверий.
Не лей эту горечь в глубины артерий
Сквозь ревности жалкой осиный укус.
Отрава не к месту в весенних садах...
Отрадных мгновений и так слишком мало!
Я разум совсем от тебя потеряла,
В своих обнажённо-интимных стихах.
Ты веришь, любимый? Ты веришь, родной? -
Душа диктовала мне все эти строки,
Где чувства к тебе - как речные потоки,
Бегущие к морю... чтоб слиться с тобой.
Смогла ли бы я написать хоть строку,
Когда бы играла... когда б не любила?!
Как к Свету тянусь я к душе твоей, милый -
В надеждах плыву, как корабль к маяку.
Любовь - как полынь... Но виновна ли я,
Что Небом подарено счастья так мало?
И всё же любить я тебя обещала...
И буду любить тебя, радость моя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764818
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 30.01.2018
На площади витрину из зеркал
Поставить вдруг решили.
И в праздники открыть базар
На этом месте разрешили.
У зеркала собралась вдруг толпа.
(Ведь много разных ротозеев).
Они снуют туда-сюда,
А кто-то в стороне(как я) глазеет.
Вот женщина, прическу поправляет,
С довольным выражением лица.
И гордый взгляд она бросает,
На рядом с ней, стоящего льстеца.
Мужчина, столь любезно и галантно,
Ее приятными словами щедро одарил.
Она в восторге! Как же ей отрадно!
(Наверное, он очень угодил).
Мужчина - важная персона,
По выражению, наверно босс.
Одежда с модного салона
И гордо кверху задран нос.
Он тоже ждет к себе внимание,
На женщину тараща глаз.
(Со стороны, так тривиально!)
Он - сбоку-набок и в анфас.
(Пусть тешится душа глупца,
Ведь в зеркале - не видно подлеца)
Но тут мой взгляд переключился
К нему какой-то старец обратился:
- Сынок, я попросить тебя хочу...
- Ты кто такой? Уйди! Спешу!..
Нахмурив лоб и стиснув губы,
Заскрежетали даже зубы...
И вместо "извините", лишь шипение,
(такое вот преображение).
Старик попятился назад,
В стыдливости, понурив взгляд.
Не буду тратить много слов,
Да только вывод мой таков:
В любое зеркало гляди,
Но лучше - в зеркало души!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773948
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 30.01.2018
Меняется мода, цвет платья, помады.
Меняется возраст, меняются взгляды.
Мы с легкостью ищем новых замен,
Меняется все, в наш век перемен.
Меняем квартиры, меняем машины...
Меняем работу, коли есть перспективы.
Уходят из жизни...Рождаются дети,
Так было и будет на грешной планете.
Меняются нравы, устои, законы
И нам прививают иные шаблоны.
Меняют в истории даже героев
И мир обретает все новых изгоев.
Меняется полюс, меняется климат.
Мы можем менять даже пол свой и имя.
Нам нравятся в мире эти затеи
И нас привлекают шуты, чародеи...
Меняют наш разум, нам чипы вживляют
И генофонд человека меняют.
Во что превратится наша природа,
В ней человек станет "среднего рода"!?
А как же Творец, сотворивший Планету
И все, что ее населяет по свету?
О, человек, ты - творения венец!
Подумай о том, что же видит Отец?!
Разруха, уныние, голод и войны,
Смерть и разврат ... Ему видеть больно!!!
Все то, что зовется "прогрессом" и "чудом",
В Божьих глазах - называется блудом!
Ушли от Отца гордые дети,
Без воли Его, все меняют на свете.
Царит, процветает такой беспредел!
Но разве Создатель это хотел?!
Он ждет терпеливо, с любовью, взывая:
"Придите родные, к источнику Рая.
Придите, оставьте все помыслы злые.
Я вас всех приму, вы мне - дети родные!"
И ныне еще Весть Благая звучит,
Кто не отвергнет ее, Бог простит.
Кто отзовется, к Отцу возвратится -
Тот духом и сердцем своим возродится!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772929
дата надходження 23.01.2018
дата закладки 30.01.2018
На дворі снігом шепотіло,
І в тихій мові було чути:
Якщо Бог дав вам душу й тіло,
То дасть, що їсти й що вдягнути.
Рипіли сосни все гучніше,
Здавалось, все кругом віщує:
Якщо Господь дає щось більше,
То й меншого не пожалкує!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774055
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Скрипит снежок так хорошо
-Когда наступишь на него.
Не возмущается он,нет.
Он словно нам вторит в ответ.
Снежок нам Землю нарядил,
Красивым пухом утеплил,
Создал большую красоту.
Творец так указал ему.
Поэтому про снег пишу,
Так воздавая честь Творцу!
Ведь каждый любит красоту
Такую зимнюю в снегу.
И наступая на снежок,
Снег нам не скажет поперёк.
И чаще он нам промолчит,
Когда мороз-тогда скрипит.
А как-же мы себя ведём?
Молчим,скрипим или поём?
Какие струны в красоте
Играют чаще на душе?
25.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774027
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Я тебя потеряла недавно,
Не хотела, но вот потеряла...
Так любила тебя я, мой славный,
Но, наверное, этого мало...
Заблудился в лесу ли, дорогой,
Где мелькают шальные машины,
Может быть, я была очень строгой
Или что-то не то совершила...
Где, родной ты, смешной и курчавый,
Проискала уже, где возможно,
Я себя уморила печалью -
Возвращайся домой... осторожно...
Молоком вот заправила булку -
Вдруг вернёшься... Я даже не знаю
По каким бродишь ты переулкам,
Моё чудо, бродяжка родная...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774021
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018
- По вісімнадцять гривень цигарки, -
Кричить голосова реклама.
І над базаром зморщились хмарки,
Майбутня курить смачно мама.
Ні фрукти рекламують, ні шкварки,
Кричить голосова реклама...
О восьмій ранку сморід...цигарки...
Ой, леле, леле, що за мама?
Як весело торгівля диму йде!
І хто дозволив цю рекламу?
Чекає покоління молоде
В житті трагедія...Ой, мамо!
( Дійсно, у нашому місті з 8.00 до 15.00 щодня йде реклама цигарок. Ось такий вийшов вірш про сьогодення.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773957
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018
НАДІРВАНА СТРУНА... (Пам'яті Володимира Висоцького)
Висоцького лунка струна…
Натягнута, обірвана на злеті!
Нуртує пісня непокірна голосна...
Мов птаха вільна й щира у куплеті!
Він жив, творив й до хрипоти співав –
До серця небайдужого торкався!
За святість душ у римах вболівав,
А святотатства за версту цурався…
Що значить дружба, нас навчив Поет!
Як разом гори зрушувати можна!
Як правду вкласти у строфу-квартет,
Щоби вона була непереможна!
Кохати спробуй так, як він кохав:
Крізь далі голубі і роки!
Й кохання, наче мед п’янкий вдихав,
І романтичне, й чисте. І високе!
Ми пам'ятаємо, про що Поет співав,
Як поколінням ніс у слові честь і гідність!
Він кров'ю серця рими ті писав...
Переливаються у пісні сталь і ніжність!
25. 01. 2018 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773999
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48823&poem=264648
Ещё вчера я летал на крыльях,
Гадал, волнуясь, на лепестках...
А нынче то, чем так дорожил я,
Мечты, надежды - всё терпит крах.
Ещё вчера Вы мне были рады,
Писали письма, и я писал...
А нынче Вы не стерпели правды -
Сказал, как есть, и уже - нахал...
Не знаю, может и бестолково
В глаза, открыто, всю правду-мать...
На те же грабли ступаю снова,
Но это лучше, чем нагло врать.
И потому ничего не скрою,
И потому всё... в тартарары...
А Вы, назвав это всё игрою,
Теперь выходите из игры.
Шлю сообщения целый день я,
Возможно, вновь причиняя боль,
В который раз в них прошу прощенья,
Уже ль они, как на рану соль?
Упрямо пялюсь на синий Вайбер,
Давно "прочитано"... Ну, а вдруг?..
Но тщетно всё, телефон мой замер,
Не слышен больше его "тук-тук"...
А завтра... Завтра настанет утро,
И непременно придёт рассвет...
Я буду также ежеминутно
Смотреть в экран свой и ждать ответ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774012
дата надходження 29.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Гойдалась ніч у місячнім човні,
Сніжинки дріботіли босі,
Оголені лягали по стерні,
Думки снувались у хаосі.
Попереду бар*єри снігові,
І темінь гірко обіймала.
Ятрили душу точки больові,
Мабуть, ми втратили кресало.
І ніч байдужа, в холоді сліпа,
І лиш сніжинок білі шати.
Межи слідів видніється стопа,
Чи принесе вогонь до хати?
Зробити треба вибір непростий...
Без світла журиться лампада.
Та вчасно сказане душі "прости" -
І в дім вогню добавить Лада.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773753
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Емоції в кредит, ростуть проценти.
«В кредитках почуття на все життя», –
Говорять, розставляючи акценти
Ломбарди, що купляють відчуття.
Уся любов оцінюється в центи,
Та з кожним днем згасає все биття
У грудях, відчуваючи фрагменти,
Що сиплються, немов брудне сміття.
Під аркою стального монумента
Любов присіла, плаче в самоті
І згадує палкі колись моменти –
Літала над людьми у висоті,
А зараз залишились постаменти,
Що сяють по містах у темноті.
© Володимир Верста
Дата написання: 28.01.18
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773783
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Чомусь багато фарисеїв
В житті у нас ся розвело,
І митаревую молитву
Читає тепер мало хто.
Всі горді, кращі, ніж хтось інший,
Понад усе себе цінують,
А благородство і добро
Серця людськії не хвилюють.
Полуду із очей зніміте,
Відкрийте лиш серця свої -
І митаревая молитва
Звучатиме в кожній душі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773810
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Волшебные ночи - свиданья пророчат.
В хрустальных нарядах царица- Зима.
А сердце влюблённое радости хочет.
Но «зимняя спячка» нас сводит с ума.
Мороз очень кстати явился игриво.
Признался Зиме, что изрядно скучал.
И ей без него было так сиротливо.
Январь как священник их вмиг обвенчал.
Мороз подарил нам волшебную маску.
Мы вышли на солнце из мрачной тюрьмы.
И тут же отправились в зимнюю сказку.
Пусть нас развлекают проказы Зимы.
По снегу несётся азартная «тройка».
Её колокольчик трезвонит в ночи.
Встречаем мы праздники – весело, бойко!
Зимой непременно – печём калачи…
Ни вьюга, ни буря для нас не помеха.
Румянятся щёки, искрятся глаза.
Душа переполнилась радостным смехом.
И мы забываем нажать тормоза.
28. 01. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773854
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 29.01.2018
Відгоріло…відцвіло кохання,
Пролетіли дивовижні дні,
І в душі застигли трепетання,
Так недавно, радісні мені.
Все рожденне, що в душі горіло:
розвивалось, пристрасно цвіло,
Десь в тумані парусом біліло…
Промайнуло... мов би й не було.
Більш не буде зірка серед ночі,
Променем сіяти у вікні,
Незабутні ніжності жіночі
Згадуватись будуть уві сні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773866
дата надходження 28.01.2018
дата закладки 29.01.2018
[i]Моєму маленькому храму
величного Святого Духа в м. Києві[/i]
Коли доля показує хижий оскал,
рятівне моє коло – маленька каплиця,
де в ікони – до Божої ласки портал –
із німотним благанням вдивляються лиця.
Тут вогнем очисним тихі свічі горять,
в молитви найтаємніші думи сповиті.
Перед Богом оголені душі стоять,
безборонні, вразливі, як рани відкриті.
Їх Він бачить наскрізь. Тож Святим Небесам
не злукавиш, аби в каятті буть почутим.
Духівник твій – Господь, ти із Ним – сам на сам,
і лиш Він може біди твої відвернути.
Цей малесенький храм – джерело доброти,
від споріднених душ братня, щира підмога.
Місце сили, любові, тепла, чистоти –
храм, де серцем своїм відчуваємо Бога.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773503
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 27.01.2018
Ходить горе по Майдану,
Чорний дим до неба...
А для когось все по плану,
"Так воно і треба..."
Ходить горе по Майдану
Та рахує жертви...
Обіцяли людям "манну"...
Тим, хто зараз - мертві,
Хто живий, хто "за" чи "проти",
Хто був "на дивані"...
І мінорні носить ноти
Вітер на Майдані...
Не шукають винуватих,
"Все - злочинна влада"...
Легше всього лиш брехати
Та кричати: "Зрада!"
А обличчя ці мерзотні
Знають і бояться,
Що була не тільки "сотня",
Ще було тринадцять
Ем-ве-есників, солдатів,
Хто від куль загинув...
Є кому про них згадати?
В чому вони винні?
Ходить горе по Майдану...
Боже, чи востаннє...
Хто стріляв по Нігояну?
Нелегке питання...
Хто стріляв по тим солдатам?
По "небесній сотні"?
Як живеться депутатам?
Бачу, не голодні.
Заробили капітали
На перевороті,
"Революція" - назвали,
Щоб солодше в роті...
Хай Росія там чи Штати -
Все одно, під кого...
Продали би ви і мати,
І самого Бога...
Ходить горе по Майдану,
Не спіткнеться навіть...
Хто не бачить вже обману -
Вічна ваша пам'ять...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773669
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 27.01.2018
О, зеркало мое... Как много рассказало!
И не утаило, и не промолчало.
О, зеркало мое! Без лести, без упреков.
Так много преподносишь нам своих уроков!
Ты честно показало все, что есть, я знаю.
Смиренно, без обид, я это принимаю.
Недавно я в тебе смотрелась по-другому.
Но знай, что я не верю, как тебе... другому.
О, зеркало мое... Ты поступаешь смело.
Но, правда, никому до этого нет дела.
Вот и сейчас ты мне так много рассказало!
И главное, что ты ни слова не сказало.
Ушло... и улетело... и засеребрилось...
Но честно, как всегда, в тебе все отразилось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773632
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 27.01.2018
[color="#ff0000"] [b][i]„Für mich, Rio Rita,
Bist du Granadas schönste Señorita,
Für dich, Rio Rita,
Klingt meine Serenada in der Nacht.
Und ich will dir singen,
Um dein Herz zu erringen.
Für mich, Rio Rita,
Kommt gar kein anderes Mädel in Betracht!”[/b]
(„Rio Rita” O. H. Adam, J. Brest,
фрагмент оригіналу німецької пісні 1932 року)[/color]
[/i]
https://www.youtube.com/watch?v=TP7VlJx-L-8
[color="#ff0000"][i] „РИО-РИТА”, „РИО-РИТА вертится фокстрот –
на площадке танцевальной 41-вый год...”
(З воєнної фільмографії)[/i]
[/color]
Віє вітер, віє вітер – зимня заметіль...
Книга Пам’яті відкрита – музика звідтіль...
Стогне вітер, сипле „градом” – музика Гранад...
Дай в землянці поруч сяду, друже-снігопад...
„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – не дрімає ґрот.
Снить земля, снігами вкрита – крутиться фокстрот:
[i]„РІО-РІТА”, „РІО-РІТА, ніби хтось наврік! –
на площадці танцювальній 41-ий рік...”.[/i]
„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – сніг мете Зима...
Із воєнного із Літа – музика сумна.
„Ріо-Ріта”, „Ріо-Ріта” – диво-дивина:
Книга Пам’яті відкрита...Знову йде війна....
[color="#ff0000"][b][i]„Моя Ріо Ріта,
ти є Ґранади пишна сеньйоріта,
Тобі, Ріо Ріта,
Ця серенада лине в світлу ніч.
Я тобі, моя кралю,
Про любов заспіваю,
Мені, Ріо Ріта,
Лиш ти одна – промінчик ясних віч!” *[/i]
[/b]
[/color]
[i]*Переклад авторський - І.В.
[/i]
Зі збірки, що вкладається "ТУГА ЗА ЄДИНОРОГОМ". - Львів,2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765136
дата надходження 10.12.2017
дата закладки 27.01.2018
Дзелень, дзелень дзвіночок
Схилився під горбочок
А сонечко яскраве
Тепленьке і ласкаве
Сховалося за обрій
Там свій віднайшло спокій.
Ой, дітки, люлі, люлі
Вже в лісі сплять козулі
В гніздечку пташенятка
Спіть хлопчики й дівчатка.
Сваривсь місяць на хмари
Навіщо виринали
Гайда у свої шати
Настав, час подрімати
Щоб зорі заясніли
Всі гарні сни гляділи.
Ой, дітки люлі, люлі
Сплять на горищі гулі
А в лігві зайченятка
Спіть хлопчики й дівчатка.
04.08.2006р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773621
дата надходження 27.01.2018
дата закладки 27.01.2018
Життя вже котиться під гору,
Чим далі, тим стрімкіше мчить…
В цю неповторну свою пору
Впіймати намагаюсь мить.
Ще скільки книг не прочитала,
Скільки цікавого ще є,
А часу залишилось мало,
Він проти мене повстає.
Кудись діваються години,
А за хвилини вже й мовчу.
Спішу пройти свої стежини,
І пронести свою свічу.
І надивитися на небо,
Вібрати сонячне тепло,
Щоб дарувати кому треба…
Радіти за своє село…
А час сміється мені в очі,
Кудись тікає навмання,
І байдуже йому, що хочу
Своє поповнити знання.
Робота – дім, робота знову…
Як врівноважити цей хід?
Ось чистий аркуш за основу,
І новий віршик на обід.
Собі я голову морочу,
І запитаю ще у вас,
Бо все ж я знати дуже хочу -
Де час ховається від нас?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773351
дата надходження 25.01.2018
дата закладки 27.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 27.01.2018
Різдвяна заметіль...
музика, виконання – Тетяни Мірошниченко
слова – Тетяни Прозорової
1.
Вечірнi сутiнки настануть,
Зігрівши спокоєм усiх.
I землю нiжним покривалом,
Знов обiйме пухнастий снiг.
І сяйвом Зіронька мрійливо
Торкнеться кожного із нас,
Й різдвяне закружляє диво –
Цей заметілі срібний вальс!
Приспів:
Заметiль, заметiль – забере всi незгоди з собою!
Заметiль, заметiль – рани в серцi укриє й життi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
2.
А небо щедро нам дарує
Сузірˊям шитий оксамит.
І всю планету зачарує
Та чиста потаємна мить.
І легкокрило, ніби діти,
Мов перший і в останній раз,
В казкових заблукаєм квітах
І мерехтінні сніжних страз.
Приспів:
На рiздво, на Рiздво – заповітні збуваються мрiї.
А Різдво, а Різдво – час добра й потаємних надій!
Ти мені посміхнись– і ця посмішка серце зігрiє,
Збережімо її ми у світі шалених стихій!
3.
Дорiжка мiсячна у небi
Усі шляхи в один зведе,
І щастя, що усім так треба.
На грішну землю знов прийде.
В очах, і серці зникне крига,
І переможе доброта,
Життя, мов потаємна книга,
Святиня вічна і проста.
Приспів:
Заметiль, заметiль – забере всi незгоди з собою!
Заметiль, заметiль – рани в серцi укриє й життi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
I залишиться свiтло – тієї краси неземної –
Разом пишем її ми з тобою на чистiм листi.
ВІДЕОВЕРСІЯ https://www.youtube.com/watch?v=LhNQaoA1uws
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708441
дата надходження 25.12.2016
дата закладки 27.01.2018
А боль в душе казнит и ранит,
Как длинен календарь разлуки…
И всё вокруг ничуть не манит –
Обрывки фраз, пустые звуки.
Все вместе вдруг пропали силы…
Ты улыбаться не спеши.
Ты чуткий и услышишь, милый,
Печальный зов моей души.
А время вдруг остановилось…
И как сравнить ту суету
С тем, что пространство разделилось
На то, где ты и – пустоту?
И не влечёт ничто мирское,
Как это глупо – расставаться,
Мне нужно встретиться с тобою
И в этой встрече оставаться.
1990
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773547
дата надходження 26.01.2018
дата закладки 27.01.2018
Я помню, праздник улицей мы отмечали
И все шутили, пели песни, хохотали
А если горе, все соседи помогали
И нас, такими воспитали
Не в интернете, встречались мы с любимыми
Мечтами, грезами томимыми
Как дети были беззаботными
Проблемы были мимолетными
Грядущий день нас не пугал
И счастье было, но никто не сознавал
Всё рухнуло, в дверь нашу постучал
Всеми известный, капитал
Всё это изменило, переоценило
И судьбы исковеркало, сломило
Людей на бедных и богатых разделило
И нас разъединило
Тепер живём, хоть рядом, но не вместе
И нет той радости,
Всё больше завести и мести
Радеет капитал без чести.
Что станет лучше, лозунг всё звучит
А ложь не каждый различит
Ведь, если кто-то стал богаче
То рядом, кто-то стал беднее
Есть твердые устои в жизни
Они для всех бескомпромиссны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766303
дата надходження 16.12.2017
дата закладки 22.01.2018
Був ранок, і сонце на лапи ялин
Накинуло вже позолоту.
Брели з оленихою, схожі в один,
Двійнятка по краю болота.
Старанно по сліду, тримаючись в ряд,
В траві обережно ступали,
І в променях очі в смішних оленят
І носики чорні блищали.
Здавалось все мирним, і тиша була
У світі тваринних ідилій,
Та з блиском сталевим зіниця ствола
Вже хижо дивилась на цілі.
Здригнулись ялини, і грубо свинець
Звершив свою чорну роботу.
І з жахом малята, одні, навпростець
Пустилися в ліс по болоту.
Далеко в гущаві, в дрімучих кущах
Спинились і впали безсилі.
І розпач в великих, блискучих очах
Застиг у звіряток змарнілих.
Був ранок і вечір вчетверте підряд -
Ще відчай відступить не скоро,
А двійко голодних, сумних оленят
Бредуть спотикаючись бором.
Їх ночі морозили холодом зір,
Лякали в грозу блискавиці.
І знову жахливий, стріляючий звір
Десь поряд палив із рушниці.
Над ними у кронах кричала сова -
Ховались від неї плямисті...
Тривожно дубина шумить вікова,
На вітрі наспівує листям.
А двійня крадеться, іде з укриття
На луг з запашною травою.
Несуть оленята над смертю життя
На ніжках тоненьких з собою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770712
дата надходження 11.01.2018
дата закладки 22.01.2018
МАЛЮК
Малюк… Зернятко на руках мужчини…
Нема на світі кращої картини!
Як міцно тулить сина він до себе,
Здається, ладен прихилити неба!
Тримає найдорожчий скарб в руках,
Лише вгадайте, що в його думках…
Не обірвалася священна нитка роду!
І сина Бог послав у нагороду!
У нім – майбутня гордість, оборона…
І горця честь, і вільнолюбний дух…
П’янити так би не змогла й корона,
Як син п’янить і зір його, і слух…
Хай ніжки в сина надто ще малі,
Та скоро побіжить він по землі…
Стежки долатиме… І звивисті, й гористі…
Хай наміри він завжди має чисті!
М. Львів - м. Будва, автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772522
дата надходження 21.01.2018
дата закладки 22.01.2018
Какая ныне красота
-Как-будто Новая Земля!
Всё в белых праздничных тонах
На улицах и площадях.
Пришёл к Нам праздник вновь в Страну.
Господь явил себя в снегу.
Как в дуновеньи ветерка
Воспринял Бога Илия.
Как в плаче блудница у ног
Познала-перед нею Бог!
Когда Сын Божий с ней стоял
И от расправы избавлял.
И Савл так же осознал
Когда он видеть перестал.
Ведь он увидел Божий Свет
И понял-Богочеловек!
Уверовал от всей души,
Стал проповедником Любви.
Святых посланий написал
-Он очень много объяснял.
И вот сейчас чтоб Нам понять
- Надо побольше наблюдать
За Небом,Солнцем и Землёй.
И за погодою такой.
Ведь на Крещение мороз
И снега "целый паровоз".
На Пасху расцветает всё
И на душе всегда легко.
Природа тоже ведь всегда
Слушает Божии слова.
Давайте Мы услышим Все
Крещение дано для Всех!
Чтоб свято верить и любить.
И миротворцем в сердце быть...
Летит снежок спешит опять
-Красиво Землю наряжать.
22.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772791
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 22.01.2018
Какая ныне красота
-Как-будто Новая Земля!
Всё в белых праздничных тонах
На улицах и площадях.
Пришёл к Нам праздник вновь в Страну.
Господь явил себя в снегу.
Как в дуновеньи ветерка
Воспринял Бога Илия.
Как в плаче блудница у ног
Познала-перед нею Бог!
Когда Сын Божий с ней стоял
И от расправы избавлял.
И Савл так же осознал
Когда он видеть перестал.
Ведь он увидел Божий Свет
И понял-Богочеловек!
Уверовал от всей души,
Стал проповедником Любви.
Святых посланий написал
-Он очень много объяснял.
И вот сейчас чтоб Нам понять
- Надо побольше наблюдать
За Небом,Солнцем и Землёй.
И за погодою такой.
Ведь на Крещение мороз
И снега "целый паровоз".
На Пасху расцветает всё
И на душе всегда легко.
Природа тоже ведь всегда
Слушает Божии слова.
Давайте Мы услышим Все
Крещение дано для Всех!
Чтоб свято верить и любить.
И миротворцем в сердце быть...
Летит снежок спешит опять
-Красиво Землю наряжать.
22.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772791
дата надходження 22.01.2018
дата закладки 22.01.2018
[b][i][color="#5900ff"]Я вдячна, Ангеле святий
За це, що коли важко йти,
Коли ламаються мости,
В важкі хвилини самоти -
Я не одна, бо поруч Ти.
- - - -
Я знов втомилася...І Ти
сумуєш, Ангеле, прости...[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772460
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 22.01.2018
Сто разів я включатиму світло
І постіль сто разів застелю,
Відчиню і закрию всі вікна,
Але марно - я знову люблю...
І нічого з собою не вдію -
Стрімголов, де побачу, мабуть...
Я не тільки в душі молодію -
В мене крила відчутно ростуть!..
І впізнаю за тисячу кроків
Твої плечі, а серцебиття
Порозтрушує прожиті роки,
Бо без тебе немає життя...
Ти - цілюща вода і повітря,
Ти - мій пліт, що трима на плаву,
Але знову боюся повірить
Безнадійно у казку нову...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771679
дата надходження 16.01.2018
дата закладки 22.01.2018
Вот, наконец, зима подбросила нам снега.
Прощай громоздкая, скрипучая телега.
Вся детвора в санях комфортно разместилась.
Со звонким смехом тройка моментально скрылась.
Как дед Мазай спасал зайчат при половодье,
Так дед Мороз устроил праздник на природе.
Запомнят в интернате «Новый Год» надолго!
Ведь детям лошадь больше нравится, чем «Волга».
Должны мы детям обеспечить Мир и ласку.
А белоснежная зима им дарит сказку!
Услышишь сказку – если ушки на макушке.
Так слушал сказки в детстве Александр Пушкин.
20. 01. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772389
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 22.01.2018
Розквітла білими трояндами зима,
Пелюстки шовку сніжні скрізь.
Відбитки діамантів, срібного клейма -
Морозу витівка-реприз.
А у кімнаті, на вікні троянди теж -
Природний витвір чистоти.
І обіймають неофітом із мереж,
Розкривши душу наготи.
Зайшов з морозу, серце тепле в квітах.
В пелюстках білих суть одна.
Не зрозуміти, може цьому світу:
Троянди для душі - весна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772322
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Ось знайоме: "Хо - хо - хо!"
Дзеленчать дзвіночки,
Пхають санки по багну
Олені - синочки.
На галявині сидить
Січень в мокрій шубі.
Звить гніздо хотіла пташка
В нього в сивім чубі.
Первоцвіти всюди, скрізь
Куди кинеш оком.
От такий сюрреалізм...
Люди, з Новим роком!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769422
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Дымок смеётся, снег летает!
Дымок смеётся, снег летает —
Так дворик Новый год встречает!
Белым-бело покрыло крыши...
Лишь тихий шелест снега слышен.
Сейчас парит на кухне чай!
Держись — и Новый год встречай!
Ещё чуть-чуть, ещё чуток...
И ты услышишь динь о*клок!
Так будем счастливы, друзья!
Ведь Новый год пришёл не зря!
31. 12. 2017 м. Львів Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772321
дата надходження 20.01.2018
дата закладки 20.01.2018
О, правды тропы и дороги...
Мечталось, думалось, казалось...
Порою... даже забывалось:
Где нить той правды обрывалась,
Что огнивом в строфе металась?
Ах, эта истина игрива:
Не посетит любого чтива!
А только выберет катрены,
Где слог остёр, как яд мурены.
О, правды тропы и дороги...
Не терпят слов предостороги!
Упрямо рвут оковы лжи —
Ты лучше слово не держи!
Оно пройдёт сквозь мрак и тучи,
И освежит волной кипучей!
С отливом унесёт печали,
Во счастья трепетные дали...
11. 01. 2018 м. Львів автор Наталі Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772293
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Зліпив Господь людину з глини.
Старався, щоб все вийшло досконало.
Роботу завершив тієї ж днини
Й помітив, що ще глина залишалась.
І Бог спитав: «Зліпити що тобі?» -
Звертаючись з теплом до чоловіка…
«Зліпи ще щастя, може я тоді
І зберегти його старатимусь довіку».
Господь йому нічого не сказав…
І, не замислюючись навіть на хвилину,
Ту глину чоловікові віддав –
Мовляв, усе в твоїх руках, людино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772285
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Погода вновь-не то не сё.
Красиво было и светло.
Но вот уже вновь тает снег
-Не впечатлительный успех.
Все ждут Январьской красоты.
Она пришла. Увидел ты
-Как стало радостно, легко.
Но вот опять пришло тепло.
И даже дождь, но "не с ведра".
Достали зонтики пока.
Что будет дальше? Может дождь.
А может от мороза дрожь.
Что будет дальше на душе?
Ненастье пусть уйдёт уже.
Пусть лучше снегом заметёт.
Душа тропиночку найдёт.
Пройдёт по снежной красоте
И скажет радостно себе:
"Не стоит никогда хандрить.
Умей за жизнь благодарить!"
17.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771892
дата надходження 17.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Які чудові в Нас колядки!
Цікаві й гарні в Нас пісні
-Чудні, повчальні, добрі згадки
Про славні подвиги й часи!
У Нас певуча, ніжна мова;
Прекрасні, з розумом Жінки!
Своя святкова, гарна мода
-Це вишиванки, рушники!
У Нас художній вдалий розпис;
Цікаві, добрі малюки!
А петриківський Наш живопис
Цінують всюди на Землі.
Гопак в Нас просто чудернацький
-Як олімпійські там "фінти"!
Напруга є і є розрядка
-І все це з усмішкой в душі.
В Країні є свої таланти,
До файного усі ідуть.
Керівники і комерсанти,
Працюючий й службовий люд.
Повсюди є прекрасні Храми!
Велика віра у людей!
І Пасху з радістю стрічають,
Ведуть у Храм своїх дітей.
Народе славний велетенський,
В скорботі нині Ти живеш.
Тиранять рани Твоє тіло.
Ти зможеш- Ти переживеш!
Великі свята знов приходять,
Великі плани постають.
Нехай і втілення знаходять.
Святковий буде ще салют!
Щоб було гарно, було чисто;
Запанував мир на Землі.
Щоб їли Ми не тільки тісто,
А і всілякі вкуснощі...
З Великим святом Різдва Христова
І з Новим роком усіх Нас
Вітає небо і природа
У цей святковий зимній час!!!
Січень 2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770979
дата надходження 12.01.2018
дата закладки 20.01.2018
Літа, мої літечка й весни
У даль синьооку летять,
Де квітнуть життя перевесла,
Де сріблом зірки миготять.
Стежинок там різних багато,
Та я відшукаю свою,
І долю-пташину крилату,
Й даровану небом зорю.
Дзвенітиме тиша довкола,
Коли я долатиму шлях,
Її хай не зранять ніколи
Жита обгорілі в полях!
13.01.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772254
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Нам праздники дают великолепную возможность –
Собраться дома, наконец-то, всей большой семьёй!
Хозяйке доверяется ответственная должность…
Ей все помогут обеспечить праздничный настрой.
За много лет состав талантливых гостей известен.
Сценарий фантастический - экспромт, большой секрет!
Ах! Сколько вместе пройдено дорог и спето песен…
Какое счастье – не терять друзей на склоне лет!
С друзьями можно выпить не одну бутылку рома.
И вспомнить нашу поговорку – «тысячу чертей»…
Как хорошо, что этот праздник отмечаем дома!
Мы славно посидим в кругу семьи, в кругу гостей.
01. 01. 2018.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769184
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Чую знов щебетання малечі,
Наче знов поміж неї й сама…
Шаллю теплою кутає плечі
На шкільному подвір’ї зима.
І торкається невипадково
Серця лагідність теплих думок,
Коли йду поміж кленами знову
Там, де кличе знайомий дзвінок,
Де помешкання спогадів давнє,
Де уроків моїх голоси
І те щось несподівано-справжнє,
Що підносить на хвилю сльози…
Не впізнати алею кленову,
Сиві сосни торкаються хмар…
Нескінченність життя в обновах
Все нотує старенький ліхтар.
Часу плин не здивує нікого,
Та чому ж тоді серце щемить,
Як іду до шкільного порогу
Проживати вже пройдену мить?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772268
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Серпневий ранок заглядав у вікно БУСа… Сонячні промені часом світили прямо в обличчя, а часом виблискували на капоті. Помірний вітерець ривками залітав у салон, здіймав кучерявого чуба Максиму.
По трасі їхати добре, дорога рівна, обабіч стіною відвертає увагу посадка. Зелені дерева вистроїлися в ряд - то клени, то граб і по краю липи й берізки…. А попід них трави й високі ромашки, місцями синіють дзвіночки і купками в цвіту конюшина, то зеленим килимом стелиться чебрець. Красиво… Поглядати з вікна небезпечно, по трасі автомобілів багато, адже літо, час відпусток та часу обмаль роздивлятися, милуватися природою, треба поспішати, поки, ще не дуже спекотно.
Він кілька днів, як приїхав з Польщі, трохи заробив грошенят, вирішив спробувати нового життя, зайнятися бізнесом. Довго міркував, що робити далі, роботи немає, а їхати знову за кордон не мав бажання.
З піднесеним настроєм, здавалося птахом летить, це так поспішає в село, бо вперше їде торгувати. В Одесі закупив товар, хвилювався, розпочинати нове діло завжди важко, але життя змушує.
Час швидко летить… вже минуло тридцять років, а сім`ї до цієї пори немає. Батьки всі вуза продзижчали- скільки можна тинятися по заробітках? -Пора кидати якір, - часто повторює батько. А воно і насправді, як подумати - робив висновки, друзі давно одружені, навіть мають по двоє дітей. Та, як одружуся, то напевно буде проблема, мама занадто любить, де б не був, тримає на телефонному контролі. І з вибором дівчат важкувато, як з котрою познайомиться, то вже мати знає хто та, що за дівчина, на жаль не з такої сім`ї, вона не варта тебе. Розмовами все зрушить, кілька раз думав, десь би виїхати та, як зробити це, зразу мати в сльози, -На кого ти нас покинеш?
Замислювався - адже сам не поганий на обличчі, чорнявий, не дуже високий, але коренастий хлопець, дівчата здається не лякаються, можливо і пора вже одружитися. Та і весь вік жити біля батьків теж не будеш, як би вони цього не хотіли. Гроші на квартиру трохи склав, але, замало, тож автівку купив, а через два роки попав в ДТП, прийшлося за свій кошт все ремонтувати. А згодом ремонт вдома зробив, потім БУС придбав, на все треба немалі гроші.
Містечко невеличке, багато людей один одного добре знають. Тим паче батьки працюють в Управлінні праці та Соціального захисту населення, тож тільки котру дівчину проведе додому, вже мати на заваді стосункам. Де ж познайомитися? Коли в такому віці окрім кав`ярні, чи ресторану більше ніде. Та там же часто не буваєш, ціни кусаються. Хоча й був час, коли однокласники ,ще не одружилися, нагулялися всі вдосталь та зарано не хотілося одружуватися, чи може й справді такої не зустрічав, щоб причарувала, чи приворожила, щоб не міг від неї відмовитися.
Ось і поворот з траси, далі пряма дорога потопала між високих шовковистих трав по квітучій долині. Сама ж дорога висипана вапняковим камінням, зменшив швидкість, тут можна розслабитися, автомобілів немає. Роздивлявся на два боки, милувався природою Подільського краю.
По праву сторону, біля річки, виднілися стрункі тополі, а далі дві плакучі верби, пишними вітами прикривали криницю. Здалеку на долині, пара журавлів, раз – по - раз нахиляли голови, ховалися в траві. Там, за річкою починався пагорб, на якому розлігся молодий ліс, який тягнувся далеко, що й кінця не видно. По ліву сторону старий садок, де-не-де виднілися, то червонощокі яблука, то жовті грушки. Зелені ж наче ховалися між густе листя, майже не помітні.
Ну ось, нарешті побачив перші хати й знову криниця. Вирішив біля неї зупинитися, набрати свіжої води, а потім їхати в центр, де є медпункт та старий клуб. Він тут колись був з однокласниками, якось одного вечора їхали з рибалки, саме в вихідний день, потрапили на танці. Всі відірвалися по повній, отримали море задоволення, натанцювалися. Місцевих хлопців мало, дівчата хіхікали, усміхнено, оцінюючи позирали, по них помітно, компанія їм сподобалась.
Широка дорога тягнулася до самого центру, невеличкий магазин був зачинений, біля нього стояло пару літніх чоловіків. Максим під`їхав прямо до них, ті відразу звернули на нього увагу.
- Добрий ранок вам! - виліз з машини, подам чоловікам руку.
-Ти, може, щось привіз! Часом не хліб? А то вже два дні магазин закритий, десь нашої продавщиці не видно, - запитав один з них.
- Якщо чесно, то в мене є пару буханок, я завжди з собою беру, часом перекусити десь на природі треба. Що зовсім так скрутно? – не поспішаючи запитав хлопець.
- Та я то, один живу, ото візьму буханець на два дні досить, а потім вже знову треба. Он Івану легше, має жінку, як треба, все спече свіженького хліба, - продовжив чоловік.
- То ти до когось приїхав, чи як? - озираючи з ніг до голови Максима, запитав другий чоловік.
- Привіз на продаж речі, думав люди йтимуть в магазин, чи в медпункт, може комусь, щось треба з одягу, тут мило, порошки, шампунь.
Чоловік протягнув руку,
- Я Іван, а це Петро, мій сусід. То в тебе може для бриття щось є?
-А я, Максим. Звичайно, ще й вибір хороший, - відкриваючи задні двері БУСа відповів хлопець.
З перевулку, зі сторони річки, показалися три хлопця, у кожного в руках вудочки йпакети. Вони, побачивши БУС, відразу направилися до нього. Один, на вигляд, років тринадцять - чотирнадцять, чорнявий, а два менших по років шість, чи то сім, біляві, напевно близнята відразу помітив Максим. Хлопці були вдягнені в легкі курточки йстаренькі, подерті джинси, він відразу зробив висновки, що рибалили напевно з світанку, бо ж надворі було доволі тепло.
Дядько Іван помітивши хлопців зауважив,
- Он є хлопці, зараз все село буде знати, що ти привіз товар. Тільки скажи їм та пригости цукерками, а далі, то вже не твоя справа.
Хлопці зацікавлено зазирали в відчинений БУС, зміряли поглядом Максима. Старший запитав,
- Ого, як багато всього, що торгуватимеш дядьку?
Він подав руку,
- Мене звати Максим, є одне діло, давай відійдемо, є пропозиція.
Два близнюки задоволено усміхалися, позирали на Максима, коли він їх пригощав цукерками. Через кілька хвилин хлопців, як вітром здуло і старший, який назвався Ігорем, теж пішов в напрямку перевулка.
Максим дістав хліб, дав чоловікам, попередивши, що грошей не візьме, дякував за допомогу.
Дядько Іван звернувся до нього,
- Оті два хлопчаки, Павлик та Дмитрик такі проворні, як вітер, а роботящі, що сказати, вони зі мною по сусідству живуть. І на рибалку, і в город, все робити Світлані допомагають. Ото прийду нарубаю дров, а вони, як ті мурашки, раз, раз, оком не встигну повести, вже всі перетаскали, поскладали. Шкода батько в Росію втік, бо сам звідти, як то зветься, а з Воронезької області. Воно жіночку шкода, медсестрою в нас у медпункті працює, сердешна така, добра, чуйна людина. Два роки, як сама, якісь там копійки дає сільрада. Оце діти до школи мають йти, не знаю, як вона їх потягне, ні аліментів, нічого. Сама родом здалеку, це тут бабця Текля покійна, їй хатину залишила, говорила, що це її племінниця. Батьки були проти, толкували, щоб не йшла заміж за кацапа, якось сама розповідала, не послухала, він в нас водієм працював в колгоспі, на бортовій машині.
Максим уважно слухав, вже побачив людей, які направлялися до нього,
-Я зрозумів, ви не думайте, що в мене ціни завеликі, я не можу шкуру з людей дерти, хто захоче купувати дорого…. Зараз така пора, роботи люди не мають, майже у всіх прибутки замалі.
Торгівля йшла » на ура «, Максим розчервонівся, стало жарко. Він був задоволений, що перша поїздка - можна сказати, вдалася.
Пару чоловіків, а то в основному жінки з дітьми купували товар, гомоніли між собою, що добре, що не так дорого, як на базарі в місті. Люди скуплялися, поспішали додому, про щось весело спілкувались. Він здалеку побачив хлопчиків – близнюків.З ними йшла славна жіночка, білява. На ній сіра футболка й темно - сині шорти – щільно облягали фігуру. Хлопець наче загубив контроль, хтось з дітей торкнув його за руку,
-Дядьку, а сорочки білі, для школи, ще є?
-Так, так, є, який розмір? – запитав і в той же час задивлявся на жінку.
Вже брав гроші за сорочку, раптом один з близнюків сказав,
- Дядьку Максиме, а ми маму привели, нам теж треба сорочки й штани, і їй блузку на перше вересня…
Максим чомусь розгубився, напевно від її погляду, його наче облили кропом. Відчув, як шалено забилося серце, тепло підступило до обличчя. Карі очі, чорні брови, як в тій пісні, подумав, гарненька, цікаво, а волосся світле, а уста, то прямо , як вишні наливні.
-Павлику, підійди ближче, будемо вибирати, приміряти речі, - погукала сина.
За хвилин п`ятнадцять - два хлопчики мали вигляд першокласників. Максим чомусь трохи хвилювався, коли пропонував одяг. Жінка поводилася просто, наче з ним була знайома, відверто говорила, що їй не подобається. Звернулася до синів,
-Ну, от і все, вкладемося в гроші, що маємо чи ні, зараз порахуємо. Ще все рівно прийдеться їхати в місто за рюкзаками та шкільним приладдям.
Максим, дивився, як хлопчики уважно слухають маму, подумав- напевно їй віддам по закупочних цінах. Покупців пару чоловік лишилося, гадаю не помітять, що продаю дешевше, нехай потішиться.
Неподалік - залишився стояти дядько Іван, спостерігав, як справно йде торгівля, в одній руці тримав хліб, а в другій пакет з покупками,
- Світланко, нехай хлопці так додому йдуть, тут же недалеко, вони ж не замурзані, недавно з річки. А рибу де поділи, встигла почистити?
- Так дядьку, встигла, поки хлопці бігали звали людей, - відповіла зразу.
- Ну то Максиме, давай до мене на обід, десь - то зголоднів. В мене дещо є перекусити, а Світлана принесе смаженої риби, - запропонував дядько Іван.
Здається Світланою її назвав, згадав хлопець, а вона і справді, аж світиться вся на обличчі, красива, зупинив на ній погляд.
Дядько Іван всміхнувся, помітив, як той дивиться на неї, підкрутив вуса, кахикнув. Максим неначе проснувся та миттєво опанував себе,
- Я не гордий, запрошення приймаю, в мене теж дещо є , але попереджаю, я не п`ю. Може приїду до вас, ще не раз, адже бачу люди роблять покупки, задоволені пішли.
Вона, підбирала собі блузку, все придивлялася на цінники, йому так хотілося їй сказати, що уступить ціну, пильно дивився, спостерігав за кожним її рухом. Нарешті не витримав, взяв голубого кольору,
- Ось ця вам підійде! Подивіться й недорого…
Максим побачив ціну - двісті гривень, відразу продовжив,
-О ні, їй ціна не така, я напевно переплутав, вона коштує дешевше, я зараз в записнику погляну, зачекайте.
Розчервонівся, хвилюючись , витягнув блокнот, придивлявся,
-Ця сто коштує. Голуба, ага, я ж бачу і цінник тут не на місці.
Хлопці стояли біля дядька Івана, чекли коли вже мати вибере блузку . Задоволено перевели подих, коли та давала гроші.
Світлана збентежено позирала на нього, яскравий рум`янець з`явився на обличчі, усміхалась, зраділо взяла синів за руки, поспішила додому.
Хлопчики озиралися до Максима, один із них сказав,
- Давай дядьку, побачимося!
Другий відразу дав в лоб щигля й вже було чути сміх.
Дядько Іван весь час тільки й усміхався, хитро позирав на Максима,
- А ти малим сподобався, бачу особливо Павлику. Дмитрик то більш серйозніший, а Павлик дуже ніжний, він завжди всіх жаліє. Часом побачить, як рубаю півника, чи курку на бульйон, то завжди відвернеться, аж сльози на очах, а потім з - під лоба гляне, обов`язково пробурчить –«Ви діду жорстокий! Як можна зарубати те, що сам вигодував». Але рибу ловить і майже живою чистить, як треба. Не вистачає їм батьківської опіки. Ну поїхали, щось я занадто розговорився.
-А вони такі схожі, що я не бачу хто з них Павлик, а хто Дмитрик і на зріст однакові , – підтримав розмову.
- Та я по ході здалеку бачу, Павлик йде спокійно, плавно, а Дмитро, то той частіше не йде, а підскакує. Ти придивися на них, як стоятимуть поряд, у Павлика на носі ластовиння густіше. Чужому й насправді здається однакові, згодом навчишся їх розрізнят.
Максим нічого не сказав, лише глянув на дядька з усмішкою і в той же час трохи замислився.
Проїхали метрів триста, дід махнув рукою,
- Ось сюди, ближче до паркану став, щоб з обійстя було видно.
Біля відкритої хвіртки вже стояла жінка, люб`язно запросила гостя.
- Оце моя половина, знайомся, тітка Катерина, - поспішив представити свою дружину Іван.
Відразу де і взявся один з хлопчиків, обіпершись на хвіртку, стояв на одній, лівій нозі. Правою ж ногою весь час водив по траві і час – від - часу кидав погляд на старших.
-О, Павлику, біжи погукай маму, скажи хай несе рибу, - махнувши рукою сказав дядько Іван.
За столом нібито свято, господарі припрошували до страв Максима та Світлану з хлопчиками. Малі задоволено великими шматками смакували ковбасу,яку поклав на стіл Максим, на всіх позирали. Тітка Катерина – з льоху принесла холодний кампот, розливала в склянки. Хлопчики відразу, з усмішкою, цокнулися склянками й стали пити.
-Бабцю, а ви дядькові Максиму в дорогу компоту дайте. Йому ж довго їхати, а раптом пити захоче, компот такий смачний. Напевно його жінка такий не варить, - раптом серйозно сказав Павлик й опустив голову.
Всі здивовано дивилися на малого, а Максим хоч почервонів та не розгубився, відразу випалив,
-Е, ні, хлопче, я хоч дядько та, ще не маю дружини.
Дмитрик товкнув хлопця, кліпнув очима, - Замовчи, от тобі мама дасть!
Світлана відразу почервоніла, опустила голову,пригорнула малого.
Прощалися біля двору, Світлана відразу пішла додому, а сини сиділи в кабіні БУСа. Вони вмовили маму, щоб дозволила проїхатися до кінця села. Тітка Катерина окрім компоту, в дорогу ще й пиріжків з вишнями дала. Дядько Іван тихо запитав,
-Ну, що, Максиме, приїдеш до нас чи ні? Може не погано прийняли? Що скажеш?
Потім підкрутив вуса, хитро зирнув, прошепотів,
- Може часом Світлана сподобалася? Бачив, як ти кидав погляд на неї, горять твої оченята, не приховаєш…. Вона гарна жінка і молоденька, і господиня гарна, варта бути щасливою….
Від несподіванки в Максима округлилися очі, він не чекав такої розмови. Миттєво почервонів, піт виступив на чолі, поправив трохи змокрілого чуба, а потім весело, але тихо,
- Хм… Гарна - гарна, хіба я сказав погана. Славна молодиця й рибу смачну приготувала. Дякую вам за все. А приїхати, то обов`язково приїду, через кілька днів, так собі думаю.
Мабуть проїхали з кілометр, чи півтора, вже виднівся знак назви села. Хлопці, як два полохливих горобчики виглядали з вікна, тішилися, що покаталися. Максим відкрив двері,
-Ну все, обережно виходьте, бувайте мені здорові!
Дмитрик виліз першим, як козлик поскакав, розмахував руками, а Павлик, підтер носа, притулився до грудей Максима,
-Ти класний дядько! Приїжджай до нас, я буду чекати. І мамі скажу, щоб теж тобі компоту зварила і пиріжків напекла, вона вміє це робити.
В нього, аж серце тьохнуло від таких дитячих ніжностей і розмов.
За ці дні добре виснажений і зморений, але радісний, Максим повертався додому. Вражений подіями, всім побаченим, чомусь не мав спокою, якась жаринка гріла під серцем. Він намагався уважно придивлятися до дороги та перед очима сором`язливий погляд Світлани. Думки роїлися, згадував її миле личко, поведінку Павлика, який же він милий і цікавий хлопчик, і беззахисний.
Вечоріло… Максим в своїй кімнаті за столом підраховував статки, під ніс щось наспівував. До кімнати зайшов батько й здивовано до нього,
-Дивина, в тебе щось сталося? За стільки часу вперше бачу тебе таким веселим. Що зняв гарний перший куш? Справився! Бач, а хвилювався, молодець!
- Так, тато, все гаразд, через день чи завтра поїду на Одесу, за товаром для дітей. Батьки до школи, ще малих не зібрали, тож варто, ще крутнутися, бо навчальний рік на носі.
-Гаразд, сину, тільки будь обережним, це гроші, справа серйозна, -
батько похлопав його по плечі і хотів вийти.
Він уважно дивився на батька, не знав, як поступити сказати, чи не сказати, що має на душі та все ж взяв його за руку,
,- Ти маєш час поговорити, так по-секрету, поки мами вдома немає?
-В тебе таки, щось сталося бачу. Давай викладай, а то й справді, десь через хвилин двадцять прийде, пішла до подружки.
Їх розмова затягнулася, Максим розповів, що в селі познайомився з людьми, які добре прийняли, нагодували й напоїли, ще й в дорогу з собою дали. Не зміг змовчати за Світлану, розповів за її синів, поділився сокровенним, що його бентежило, що напевно та Світлана його доля. Батько придивлявся на сина, як він емоційно про все розповідав, усміхнений кивнув головою,
- Це напевно кохання з першого погляду сину, добре в собі розберися. А вона про це знає? Ти дав, якийсь їй повід, чимось привернув увагу, окрім торгівлі?
-Ні! Ні тату! Звичайно я не поспішаю та чи втримаюся, - сказав тихо, трохи задумуючись.
-То, що діти, це велика відповідальність синку. Звичайно мама буде ґвалт кричати, але ти ж її сюди не привезеш. Хіба, що коли квартиру купиш, ти ж вже трохи грошенят маєш, з нами все рівно жити не будеш. Та і в тридцять років ти вісімнадцятилітню не візьмеш, бо з роками піде гуляти. Це життя, інколи важко зробити вибір й проти долі не підеш. Тобі вирішувати, мамі поки що ні, ні! Чим пізніше взнає тим краще, змириться, куди подінеться. Я її поступово підготую, як раптово пропадатимеш. Скажу, що котрусь в селі зустрів, сподобалася, а там, все якось вирішиться, - закінчив розмову батько.
Було чутно, як клацнув в дверях замок, батько приклав вказівного пальця до уст й вийшов.
Підкрадалася ніч…. Ясний місяць зазирав у вікно.. Максим, ніжачись на м`якій перині , обійнявши подушку - засинав. Часом на обличчі з`являлася усмішка, пригадував моменти спілкування з новими знайомими.
У Світлани цього вечора довго світилося. Поки перед сном помила хлопців, ті дражнилися один з одним, скакали по хаті, наче в них десь шило засіло. Нарешті, як завжди, в ліжку кожного поцілувала в чоло, прикрила легким простирадлом,
- Ну все, досить гомоніти, спіть сказала!
Згодом сама вклалася спати. Як добре, що є своя кімната, подумала, як добре, що бабуся зробила їй такий подарунок, а то не знати, як взагалі б жила. Позирала у вікно, здавалося і сон десь пропав, намагалася порахувати зорі. Аж раптом почула розмову синів. Дмитро майже шепотів братові,
-А тобі, бачу, сподобався цей дядько Максим, як і мені.
- Угу! А, що і красивий і каже не жонатий, напевно не п`є горілку, як наш тато пив, я це добре пам`ятаю. От би нам такого тата, он в Ігоря порядний, не п`є йлюбить його, - ледь хриплим голосом сказав Павлик.
-Слухай, а давай його перевіримо, що за один, на вид добрий, а так, хто його знає.. Давай підготуємо молоток і довгий, товстий цвях, – запропонував Дмитрик.
-А це для чого? - перебив його брат.
- Ха! Проб`ємо колесо, залишиться ночувати у нас в прихожій, будемо бачити злий він чи добрий, - продовжив Дмитрик.
- Ти, що, дурень?! Не підходить, багато замороки буде йому. Давай краще запросимо його порибалити з нами. Розповімо, як гарно ловиться риба, ще й часом попадається велика, що треба йти рибалити на світанку. Ось так зробити, - запропонував Павлик.
- Ага, а потім мама юшки наварить, вона в неї смачна виходить, може сподобається, ще раз приїде, - продовжив Дмитро.
Світлана уважно прислухалася, хотіла почути кожне слово та після слів Дмитрика ледь не розсміялася й гучно сказала,
-Хлопці, що за бурмотання? Ану вгомоніться! Спіть нарешті!
Через чотири дні Максим їхав в село, якесь відчуття радості переповнювало душу. Він відразу посигналив біля дядька Івана, той з обійстя махнув рукою в напрямку магазину, дав зрозуміти, що побачив, щоб їхав далі.
Він попав на відкриття магазину, декілька чоловік стояло під дверима. Доволі повна жінка, років сорока п`яти, в руках тримала ключі й замок, трохи незадоволено сказала,
-О! Це напевно приїхав ваш хвалебний торгач…. Побачу я, що в нього за товар та які ціни? На все село розхвалили…
Максим - цього разу, привіз майже все для школи. Діти й дорослі вибирали рюкзаки та, ще дещо. Хлопець чекав на дядька Івана і сам не знав чому, але трохи хвилювався, адже ні близнюків, ні Світлани не було.
На свій смак, приховав два кращі рюкзаки для хлопчиків, тому весь час і позирав на дорогу. Через години три, побачив, як Світлана з синами спішила до БУСа. Малі, підходячи ближче, всміхалися й привітавшись, зазирали Максиму в очі.
Він не витримав й запитав Світлану,
-А де це дядько Іван, може прихворів, що не йде?
Зашарілася, намагалася не дивитися прямо, наче ховала свої красиві очі, ледь - ледь почервоніла,
- Та він нас підмінив, ми сьогодні з хлопцями корів випасуємо, наш день. Оце відправив, щоб могли дещо купити, тоді вже підмінимо його. Говорив, що теж хоче побачитися з тобою, тож прийде.
Дітям сподобалися рюкзаки, вони заповнили їх шкільним приладдям і швидко поспішали додому, водночас позирали на Світлану, яка суворо дивилася на них. Тільки Павлик розгублено помахав рукою, коли купили потрібні речі. Їх поведінку можна було зрозуміти, адже мама провела з ними серйозну бесіду, про їх поведінку з чужим дядьком.
Сонце припікало.. Товару залишилося мало, не було й вже покупців. Максим збирався їхати додому. Настрій був трохи кепський і сам не зміг зрозуміти чому так. З перевулку побачив дядька Івана і одного з хлопчиків, який йшов поруч з ним.
-Ну, встигли, привіт! - дядько Іван подав Максимові руку.
-Бачиш, Павлику, а ти хвилювався. Все добре, зараз подивимося, що нам дядько привіз?
Він давав товар, який хотів дядько Іван, а гроші не взяв, відмовився, спираючись на той обід, що відбувся минулого разу.
- Жарко їхати, залишайся хоч до вечора. В мене БУСа заженеш на обійстя, пообідаємо, відпочинеш, а потім поїдеш. Куди спішити, говориш не одружений …
Аж тут не витримав Павлик, він весь час спостерігав за старшими, зморщивши трохи носика, примруживши оченята, голосно вимовив,
- Дядьку, в нашій річці так добре клює риба, можете порибалити…
-А й справді, заночуєш в мене, а раненько можна й на рибалку, батькам рибки привезеш, тільки передзвони їм, щоб не хвилювалися,
- запропонував дядько Іван.
Вже вечоріло… Здалеку було чути, як корови поверталися з пасовиська. Корова дядька Івана заходила на своє обійстя, Дмитрик і Світлана здивовано дивилися на Максима, той наче виправдовувався перед нею біля хвіртки,
- Та я, це вирішив порибалити тут, у вас. Може хлопців раненько відпустиш, хай покажуть де добре клює, вони ж напевно знають.
Світлана зирнула на Павлика, який стояв поруч с Максимом, побачивши в очах сина радість, не могла відмовити,
-Ну гаразд, вони рано тебе розбудять, це такі завзяті рибалки, що повстають не світ, не зоря, як кажуть.
Сини Світлани, напрочуд, були слухняні, швидко вклалися спати. Вона сиділа біля вікна, дивилася на зорі…
Тітка Катерина і дядько Іван не вмовили Максима залишитися в хаті, він вирішив спати в БУСі. Та сон не йшов..
І сам не знав, що з ним робиться, але ноги привели до обійстя Світлани. Це ж зовсім близько, метрів п`ятьдесят, не більше.
Серце шаленно стукало…. За парканом росли високі рожі, але було добре видно при відкрите вікно надвір, адже в кімнаті світилося. За білою вибитою шторою побачив її . Кілька хвилин наче завмер, не міг відвести очей. Здавалося один крок і рукою б дотягнувся обійняти, доторкнутися до вишневих уст, які так манили. Та стільки ж стояти, слухати мелодію цвіркуна і далекий гавкіт собак? Його нерішучість часом бісила та цей раз терпець урвався, нахилився через паркан, загавкав пес, привернув її увагу. Вона декілька секунд розглядала, хто б там міг бути. Коли ж впізнала наче завмерла, відчула по тілу тепло й мале тремтіння, часте серцебиття, не вагаючись вийшла надвір.
Хто знає, чому так буває… Коли наче магнітом тягне молодих людей один до одного. Чи то кохання, чи пристрасть, яку не можна зупинити..
Сп`яніла… Можливо від поцілунків, чи може від запаху сіна, в якому потонули обоє. З-за навісу із шиферу виднівся, переливався блідий місяць, наче підглядав за ними. Десь здалеку чути цвіркуна й тихий шепіт на вухо,
-Ти така солодка, я загубив голову… Обійми мене, по - сонячному зігрій, я так цього хочу……
Він, ще довго воркував біля неї, як голуб біля голубки - вона підкорилася цим умовлянням, відчула себе коханою жінкою…
Сіріло… На сході небо вкривалося фіолетовими й золотисто - рожевими кольорами. Все частіше півні заводили пісні, переспів линув, то з одного краю села, то з іншого..
Світлана поклала, руку на чоло,
- Максиме, підіймайся, зараз хлопці повстають, йди, щоб ніхто не побачив, у нас в селі люди рано встають.
Він занурився між її перси, поцілував,
- Нехай бачать… Ми одружимося… Що тут поганого.
Наче током пройняв все її тіло, відразу сіла, кров вдарила в обличчя,
- Ти гарно подумай, у мене ж два сина… Ти їм подобаєшся, але взяти такий тягар на свої плечі, ти ж такий молодий…
- Який там молодий! Минулого місяця відсвяткував тридцять років, не хвилюйся, одружений не був, дітей на стороні немає. Дасть Бог будемо мати спільних, ну хоча б одне дитя, підеш за мене? - поцілунок в уста.
- Ми однолітки з тобою, - на ходу сказала, як дівчисько побігла до хати, у вікні появилося світло…
Всі дружно поверталися з рибалки. Дядько Іван - наловив риби більше за всіх, бо сидів трохи подалі від хлопчиків й від Максима. Бо тільки й чути було розмов про автомобілі, школу. Хлопці засипали запитаннями , то про одне, то про інше. Павлик залазив на руки до Максима, тулився до нього, зазирав в очі, усміхався й часом поправляв йому чуба.
Весело за обіднім столом… Дядько Іван і тітка Катерина, переглядалися між собою, позирали на Світлану і Максима, коли ті наче завмирали при погляді один на одного.
Пройшло кілька днів. Пізній вечір…. Максим стояв навпроти дзеркала, приміряв новий костюм й білу сорочку,
-Тато, ходи на хвилинку, порадь яка краватка підійде краще.
Мати здивовано глянула на чоловіка,
-Він, що на побачення йде? В таку пору? То вже ж пізно..
Відразу поспішила до сина, за нею слідом, покачуючи голову, кліпаючи очима йшов чоловік.
-О, тато,! А мами вже не треба, тож вже пізно, одинадцята! Куди в таку пору можна йти? – запричитала мати, заходячи в кімнату.
І відразу сіла в крісло. Відкопилила губу, ледь скривилася, здавалося зараз потечуть сльози,
- Легеню мій, синку, такий красень! Та хіба так пізно безпечно йти десь?
-Так, мамо, без сліз! Найшла легеня, я вже чоловік! Ти, що забула скільки мені років? Краще порадьте, яка підходить краватка.
Батько, подав краватку, яку підібрав на свій смак, всміхнувся,
- Ось ця підійде! Що обновився трохи, це не завадить до свята.
Мати, аж підскочила з крісла, взялася руками в боки, сердито зміряла сина з ніг до голови,
- До якого, ще свята? Що приховуєте?
-Ти, що забула, тож скоро перше вересня ,- помітив син.
- Тфу,з вами! Позираєте один на одного, всміхаєтеся, я думала якесь інше свято. Ага… То це ти вирішив у школу навідатися, що з однокласниками домовився зустрітися? - запитала сина, обома руками гладила плечі, наче поправляла жакет.
-Це мамо гарне свято, ти ж знаєш. А про те, що ти подумала, гадаю можливо через пів року, а може через рік, але обов*язково збудеться,
- відповів, з усмішкою на обличчі.
-Чуєш, старий, ти знаєш хто вона? Чому мовчиш? Чия? Я їх знаю? - хитро заглянула в очі чоловіка.
- Ні мамо, це буде сюрприз, він нічого не знає і не бачив її, ще не час. Але гадаю, рішення своє не зміню, одружуся нарешті, ви ж цього так давно хотіли. І ніяких більше розмов, на добраніч, мені завтра рано вставати.
-Ох, ох, дивися сину, добре дивися, щоб не жалкував… Життя складне, щоб не прийшлося в одну ту саму річку два рази заходити, як кажуть люди. Щоб один раз і на все життя…- виходячи з кімнати, бурчала мати.
Перше вересня - всіх запрошувало до школи. Ранкове сонце привітно розкидало промені до землі, по небу де-не-де білі хмаринки. Гучно грала музика, всім підіймала настрій. Світлана з синами, як і всі інші, стояла в шерензі з першокласниками. Діти, як діти, святково одягнені, вертілися, озиралися на всі боки, в очікуванні початку « лінійки».
До школи під`їхав БУС…. Максим радісно з усмішкою, з букетом троянд, підійшов до Світлани. Чмокнув у щоку, привітав зі святом, вона почервоніла, зашарілася,
-Ну, що ти, так при людях?!
- А що, хай знають, в нас з тобою сини йдуть до школи ,тож для нас це свято. Не переймайся, все буде добре!
З хлопцями привітався по-чоловічому, ті тупцювалися, з усмішкою і гордим поглядом озиралися на присутніх. То напевно для них було більше свято, ніж свято першого вересня. Очі світилися щастям, Павлик підморгнув Дмитрикові, щось прошепотів йому на вухо. Відразу одночасно взяли Максима за руки, весело, демонстративно поглядали на всі сторони. Наче хотіли всім показати, що біля них є чоловік, який здатен їх захистити і любити.
Січень 2018р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772154
дата надходження 19.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Я помню голос, голос соловьиный,
Печальный и небесно-ясный взгляд...
Стоял я, как немой, перед графиней,
А за спиной - мой преданный отряд.
- Мне только помолиться бы в соборе, -
С поклоном тихо молвила она...
В её простом и будничном уборе
Покорность случаю была видна.
- Вы будто забываетесь, дворяне,
В какой стране несёте тяжкий рок!
Буржуи вы иль местные крестьяне -
Отныне Ленин нам лишь царь и бог.
И снова молча поклонилась дама,
В её глазах я был простой бандит -
Ещё вчера мы сняли с того храма
Священный медный крест: - Вам Бог простит.
Уже назавтра прямо из парткома
Мы телеграммой приняли приказ:
"Знакома вам она иль не знакома
Графиня N, что было принялась
Читать молитвы местным прихожанам
В своём именье прямо на дому.
Указ Советов верным партизанам:
Расстрел. И с уваженьем руку жму!"
Ужаснейший кошмар! Какая жалость...
Жестокий сон, как будто бы в бреду,
И снова мне досталась, мне досталась
Такая участь на свою беду.
И вот стою я утром прям у стенки,
Отсчитываю мерно быстрый шаг...
Дрожат, дрожат предательски коленки:
Она же не преступник и не враг!
Графиня перед розовым рассветом
Стояла молча подле серых плит,
Тряслась рука с трофейным пистолетом...
- Ты не волнуйся только - Бог простит.
И вот поступок тяжкий мой звериный:
Я выпустил в неё весь свой заряд...
Я помню голос, голос соловьиный
Печальный и небесно-ясный взгляд.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768052
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 19.01.2018
Як гарно грає барвами, ясна,
мала росинка в ранішньому сонці.
Радіє син і донечка мала.
Краплинка щастя на її долоньці!
Краплика щастя... росяні луги,
густі ліси, що так пахнуть грибами!
Доріжки-стрічки, що біжать у світ
і квітнуть споришем і чебрецями.
Краплинка щастя... Краплинка щастя.
Краплинка щастя у вранішньому сонці.
Краплинка щастя... Краплинка щастя.
Краплинка щастя у доні на долонці.
Краплинка щастя... кущ бузку в цвіту,
жовтогарячі соняхи, джерельце.
Ключ журавлів, який несе весну.
Ой, як йому завжди радіє серце!
І мамина усмішка осяйна,
і погляд татуся, що сяє ясно!
І наші чорнобривці під вікном,
і вишні, що вродили рясно-рясно!
Краплика щастя... неповторна мить,
що ніжністю у зорях розіллється.
Рясним дощем над полем прошумить,
і сонцем крізь пітьму проб'ється.
Що б не було... дитино, пам'ятай!
Нехай з тобою буде й ця перлина.
Краплиною ясного щастя є
для нас всіх й наша сонячна країна!
Як гарно грає барвами, ясна,
мала росинка в ранішньому сонці.
Радіє син і донечка мала.
Краплинка щастя на її долоньці...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771990
дата надходження 18.01.2018
дата закладки 19.01.2018
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
У яскині пахне сіном, Божа мати тут із сином.
Колисає мати сина, це є Божая дитина.
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
Ой щаслива Божа мати... Біля світлого дитяти
ясні Ангели співають, з Днем народження вітають.
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
Пастушки малі з ягнятком прийшли й тішаться дитятком.
Ладан, золото і миро три царі дарують щиро.
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
Ой радіймо, добрі люди, буде правдонька повсюди.
Бо прийшла Божа дитина, щоб щаслива стала днина!
Син Божий народився... Увесь світ звеселився!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769964
дата надходження 06.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Незаметно подкралось зимовье…
Серебром разлилось на висках,
И прошедшее… с болью, с тоскою,
На бумагу ложится в стихах.
Не вернуть, неуёмных желаний,
Не забыть перечёркнутых дней,
Ожиданье страстей и страданий,
Во глубокой печали моей.
Помню, жадно желал окунуться
В передряги морской суеты –
За штурвалом судьбе улыбнуться –
Всё мелькало…причалы, порты.
Всё прошло, нет нужды торопиться,
И потерь непознанных, не жаль,
Предназначенным…. в море влюбиться –
Возлюбите тоску и печаль!
Сколько лет промелькнуло напрасно
Средь друзей поражённых мечтой,
Среди волн и погоды, ужасной,
Упивался стихией морской…
И не думал, не верил, не снилось,
Что способен опять воздыхать,
Снизошёл… к капитану, на милость,
Выдал крылья, чтоб смог полетать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770307
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Так хочу в Новому випити
З тобою на брудершафт,
Шаленої, оковитої,
Бо роки мої спішать...
Я вип'ю і не покаюся,
Хоч раз у житті, хоч раз!
Залишуся, не втікаючи,
У тебе, в полоні фраз...
Що буде тоді - побачимо
І, може, помру за мить,
Сп'яніла і необачна я
З обпаленими крильми...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769231
дата надходження 02.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Церковный звон, начало литургии.
Мы празднуем Рождение Христа…
В церковных стенах – мы совсем другие -
Оставлена земная суета…
Трепещет тело, и душа ликует,
Ведь радость снизошла в Святую ночь!
Неужто кто-то в этот миг тоскует?
Неужто скорбь не в силах превозмочь?
Конечно, испытания остались…
Кончаются они с последним вздохом.
Но силы для того, чтоб не сдавались,
Подарены нам всем рожденным Богом.
Останутся и скорби, и болезни,
Страдания, уныние, мученья,
Но трудности – удач всё же полезней.
Родившийся нам дарит дух терпенья.
И грех останется после Рождения…
Ведь предоставлен нам высокий дар –
Свобода воли и любовь прощения.
Прощенны и блудница, и мытарь…
А после Рождества и смерть присутствует.
Но Новорожденный принёс известие,
Что мы, живущие, способны чувствовать,
Что смерть – порог в Царство Небесное.
Он право дал нам на жизнь вечную.
И счастье вечное получат верные…
Должны понять мы цель конечную,
Дела оставить, мысли скверные.
Дары умножьте через песнь хвалы!
От всего сердца возблагодарите…
Поклон несём, как мудрые волхвы.
Христос рождается! Славите!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770338
дата надходження 08.01.2018
дата закладки 15.01.2018
В эту дивную ночь совершается чудо:
Зажигаются звёзды - рождается Бог.
Он на землю приходит Себя отдать людям,
Чтобы каждый примеру последовать мог.
Как терпеть и смиряться, сносить пересуды,
Не лелеять своё несравненное "я",
Как любить и забыть "не хочу и не буду"
И пожертвовать жизнью "за други своя".
Так пускай каждый дом распахнёт шире двери,
Открывайте сердца и не бойтесь зимы!
Только нужно Ему их всецело доверить,
Ведь тогда лишь счастливыми станем все мы!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770131
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 15.01.2018
Пока с утра мороз гулял налегке,
к вечеру уже и дороги занесло конкретно.
Мороз гуляет по Стране,
Пока шагает налегке.
И до Крещения опять
Решил он с нами замерзать.
Хотя согреет нас любовь
-Когда горячая есть кровь.
Согреет кофе или чай.
Лишь водку не употребляй
В больших количествах нигде,
Тем более что на дворе.
Да, что тебе я говорю?
Ты знаешь эту "красоту".
На привязи стремись держать,
Покрепче узел завязать.
И трезво смотрим мы на мир
-И видим,что не лёд один
Командует в любой Стране.
Есть Солнце Правды на Земле!
Закон есть нравственный один!
Он словно друг и господин.
Он словно строгий судия
Души касается всегда...
Но вот мороз вошёл в права,
Не "буйствует" уже трава.
Крещение опять идёт,
Сковал купели крепкий лёд.
И снег соскучился,летит,
Спешит людей повеселить.
Так Господом для всех дано
-Мороз,ненастье и тепло.
Но каждый волен выбирать
-Кипеть ему иль замерзать?
Согреть хорошие мечты
Или замёрзнуть на пути?
Есть график жизни для людей
-И для отцов и матерей.
Всему свой час,всему свой срок
-Серьёзный жизненный урок.
Экзамен жизни каждый час
Порою озадачит нас...
Зима вошла в свои права.
Будьте как дети-детвора!
Любите чистою душой
Не только летом и зимой!
15.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771515
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 15.01.2018
В тот вечер, прямь перед отъездом,
Мы целовались вновь и вновь...
Мне раскаленным жгла железом
Грудь, сердце, губы, мозг - ЛЮБОВЬ.
А вечер тушевал зарёю
На западе голубизну...
И в парк, безмолвный под луною,
Шёл мрак...
...Лишь солнца луч блеснул
И вновь угас -
Теперь навеки
Лишь тро́е нас:
Ты, я и ночь...
Но день прошёл...,
Уходит вечер...,
А завтра я...
- Нет! Мысли, прочь!
К чертям и время, и разлуку!
Сейчас хочу, чтоб в этот миг
Секунда в вечность растянулась.
Чтоб были в мире мы одни!
Мне хорошо, мне так чудесно,
Как не бывает никогда!
Любимая, мне этот вечер
Как бы - целебная вода!
Мне в этот вечер подарила
Ты снимок свой, фотопортрет...
В конвертик синий положила
И отдала́ - на много лет!
Теперь он светит мне звездою,
Любых невзгод сгоняя чернь.
Он до́рог мне как ЖИЗНЬ, как ВОЛЯ,
Мы встретимся,- ты жди и верь!
Ереван, Армения 06.05.1969
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771513
дата надходження 15.01.2018
дата закладки 15.01.2018
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.12.2017
(под впечатлением чужой истории...)
Он не встретит тебя на вокзалах,
Не рассыпет по взлётной цветы,
Потому что, когда уезжала,
В его сердце смеялась не ты...
Он не хочет менять и меняться,
И сподручней ему налегке,
С той, что рядышком плакать-смеяться -
Не с тобой, где-то там... вдалеке...
Не ему дышит встречный твой ветер,
Он не знает, куда держишь путь,
А того, кто любя тебя встретит,
Постарайся же... не обмануть...
Кто привычно обнимет за плечи,
Зная каждую точку твою,
А потом, а потом будет вечер...
Он так ждал... это ты не в раю...
Научись, прижимаясь к синичке,
Отпускать болтуна-журавля -
Пусть летит к незатейливой птичке,
Ты - домашний очаг исцеляй...
Время тает, меняя хотенья,
Всё проходит... и это пройдёт...
Оставляя мечты сновиденьям,
Дома... дома встречай Новый год...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768325
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 28.12.2017
Не купиш ти любов за гроші,
За золото і діаманти,
Бо почуття це найдорожче
Знайдеш по волі Божій в мандрах.
Хмільне воно, аж до бестями,
І романтичне, і сердечне,
І усміхається зірками,
Мов небо світле, безкінечне.
Буяє в молодому віці.
На старість теж, як дар приходить.
На жаль, буває камнем в річці,
Даремно вже питати броду.
Дай, Боже, справжньої любові,
Як скарб духовний збережемо.
І щастя, й радуг кольорових,
Бо лиш єдиний раз живемо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768398
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 28.12.2017
Стомився день. До ночі ще далеко,
Та перший струмінь свіжості війнув.
І на душі так затишно і легко.
Здається, гори сам перевернув.
Із сонцем встав і старанно трудився,
Тож день прожитий знову недарма,
А зачерпнеш долонями водиці –
Утоми слід, мов вітром, геть здима.
І як повітря присмак вечоровий
Вдихнеш, відчуєш дивну благодать,
А вечір зустрічатимеш вчергове,
Про пережите не забудь згадать.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768537
дата надходження 28.12.2017
дата закладки 28.12.2017
Природа бъёт опять рекорды.
Ребята взялись за скэйтборды,
А кто-то мяч опять достал
И во дворе с ним поиграл.
Вздохнули с облегчением мэры,
К зиме не принимают "меры".
Спокойно езди и ходи
-Не подскользнёшся на пути.
И мэры даже крепче спят
-Не надо с снегом воевать.
То разгребать, то убирать;
Песком всё время засыпать.
Подальше прячут дамы "шубки"
И снова покороче юбки.
Как-будто бы опять весна
Из сказки в гости к нам пришла.
"Двенадцать месяцев" в году
-И сказака эта наяву.
Рекорды мировые бъёт
Природа целый круглый год.
Грозят смениться полюса,
Чтоб не крутилася Земля
И солнце чтоб "разоблачить",
Луну с обратки "просветить".
Какой-то прямо вдруг предел
В природе наступил теперь.
В рулетку крутит Шар земной
И спорит: "Я такой герой!
Не плоский по своим мозгам.
Не слабый по своим делам.
Не гордый-сделаю тепло
Вам в декабре и не на зло".
Природа с фокусом приходит,
Земля как колобок не спорит.
А дети снова на дворе
Не с лыжами, а налегке.
26 Декабря 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768353
дата надходження 27.12.2017
дата закладки 28.12.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9ZwjIpgVlJs[/youtube]
Знову в золоті ліс, знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз, обсипається лист
І спливає по течії тихо.
Скільки всього було і води протекло -
Не змели тебе хани могучі.
Ти стоїш, Новоград, як століття назад,
Свої башти здіймаєш на кручі.
Ти в собі бережеш пам'ять древніх пожеж,
Відбиваєш їх зорями в плесі.
Ти мій дім, Новоград, ти Полісся фасад
І колиска маленької Лесі.
Тебе ніжать вітри, прикрашають бори
І поля обіймають хлібами.
Від північних рівнин в небі тягнеться клин,
Над твоїми летить куполами.
Все в тобі, Новоград, від початку і в ряд:
Перші кроки і юність, і зрілість.
Ти - кохання і біль, ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились.
Не сумуй, Новоград, оглянімось назад -
На роки що для нас пролетіли.
Тільки бачиться з круч під фортецею Случ
Від прожитого вже посивілий.
А в осінній порі пестить липи старі,
Забавляється вітер над містом.
І на лапи ялин, біля самих вітрин,
Жовте листя лягає намистом.
******
[b]ЗВЯГЕЛЬ[/b]
(Зміни в тексті через перейменування міста)
Знову в золоті ліс, знову птахи знялись,
Вдалину потягнулися з криком.
Облітає з беріз, обсипається лист
І спливає по течії тихо.
Скільки всього було і води протекло,
Не змели тебе хани могучі.
Ти мій Звягель стоїш, гордо тягнеш увись
Свої мури з гранітної кручі.
Древні контури веж, як на фоні пожеж,
На зорі відбиваються в плесі.
Пахне хлібом п'янким і Вітчизною дим
На казковому березі Лесі.
Тут хмаринки в обід, а вночі оксамит
Покривають квартали на схилі.
Ріже промінь пітьму і горять у йому
Діамантами крапельки білі.
Ти, мій Звягель, за нас бив у дзвони не раз,
Потім знову світився вогнями.
Йде весільний кортеж - і святкуючи теж,
Ти мовчазно блистиш куполами.
У бокали напій, рідний Звягеле мій,
Наливай до країв що судилось;
Ти - кохання і біль, ти - досягнута ціль
І надії, що десь розгубились.
А в осінній порі, пестить липи старі,
Забавляється вітер над містом.
І на лапи ялин, біля самих вітрин
Жовте листя лягає намистом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739090
дата надходження 24.06.2017
дата закладки 27.12.2017
[b][i][color="#0400ff"]Там за вікном зима
Ховає під снігом стежки й сліди...
І думка крадькома:-
Ти стежку до серця мого знайди.
І сиплять небеса
Пухнастий, біленький, сріблястий сніг.
Зимові чудеса -
Це хто ж таку казку створити зміг!
Закохана душа
Будує надійний з чекання храм...
Хай дні летять, спішать -
Вчимося перечити злим вітрам.
Дарована краса!
Відбілить хай смутки біленький сніг
Зимові чудеса -
Це хто ж таку казку створити зміг![/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764766
дата надходження 08.12.2017
дата закладки 26.12.2017
На те він і грудень -
то снігом засипле,
то душу остудить,
то віршем захрипне...
Бо він так святкує -
морозить озерце,
не бачить, не чує ,
лиш кригою - в серце
Оселиться тихо
ніяк не розбити -
відламую крихти,
а як розтопити...
Не видно весни ще -
у ночі смолисті
лиш виє вітрище,
дерева безлисті...
Природі подібно -
ховаюся в хустку
і слово потрібне
шукаю до хрусту...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768175
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
А сніжна платина лежала на дахах,
У далині, на висоті будинків.
І він летів, летів до мене, білий птах,
І я чекала вірно щохвилинки.
Щоб зазирнути у блакить його очей,
Лице відчути кінчиками пальців.
Давно душі торкнувся співом мій Орфей,
Любов*ю гаптував в сердечних п*яльцях.
А навесні розтане платина снігів,
Зіллємося коханням у польоті.
Нема нічого кращого за тихий спів
І світлого життя в єдиній цноті.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768157
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
А Бегемот... А Бегемот... Погляньте, знов відкрив свій рот!
Вже знають всі, що в Крокодила знов позичала щось Горила.
Жираф три дерева обгриз. Удав так високо заліз!
А Бегемот... А Бегемот... Для чогось знов відкрив свій рот.
Тепер говорить, що Шакали до нитки Тигрів обібрали.
Леви полюють, та недбало. Для Носорогів всього мало!
Багато що і про Слонів цей Бегемот наговорив. Якби дізналися
Слони, то розтоптать його б могли!
А Він говорить, невгаває, тому і рот великий має.
Усіх навчає Бегемот... не відкривать зайвий раз рот!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768082
дата надходження 25.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Снег растаял, льда нет,
но стихотворение такое есть.
Замерзает отдыхает лёд,
Рано ему двигаться вперёд.
Время укрепляться и расти
К Снежной Королеве на пути.
Он любитель минус температур
Быстро замерзающих структур.
Он охотник холода внутри
Иногда кристальной чистоты.
Только лёд не греет никого,
Сторонятся вобщем то его.
Может он красиво говорить,
Но не каждый хочет рядом быть.
Он растёт до безконечных мер.
Кай-тому известный всем пример.
Вроде он всё видел понимал,
Только вот сердечко потерял.
Стал он строить вечность изо льда,
Попадала в плен к нему вода.
Замерзала жизнь совсем внутри.
Вот такие были "пироги".
Только Герда сможет исцелить,
Будет ведь молитву говорить.
Будет Кая искренне любить.
Ту любовь никак не победить.
Каждый выбирает вновь и вновь.
Где он?Там где лёд или любовь?
Каждый выбирает на пути
-Бездну или света маяки.
Декабрь 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768187
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
Хризантеми ще не відцвіли,
Яблука червоні переспіли.
...Ми колись щасливими були,
Але щастя втримати не вміли.
Полетіли в вирій наші дні,
І назад вже не знайдуть дорогу.
...Хризантеми хтось приніс мені
І поклав на сніг біля порогу!
Зупинюся серед суєти,
Тане сніг, а крапельки солоні...
Відчуваю - зовсім поруч ти,
Яблуко тримаєш у долоні...
Як же так?! для чого ми жили,
Спогади у серці заболіли!..
...Ми колись щасливими були,
Але щастя втримать не зуміли.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768250
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
(или "Засыпай на моём плече" продолжение)
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761890
...А свеча догорит и потухнет,
Очертания лиц не видны...
Я усядусь с блокнотом на кухне,
Ну а ты пересматривай сны...
На часах далеко за двенадцать...
Задремала на тучке луна...
Ей, наверное, тоже сны снятся -
Улыбается мирно она...
И когда зорька выключит звёзды,
Пропоют о своём петухи,
Я пойму, что... ложиться-то поздно,
И всё время ушло на стихи...
На работу пора, да и ладно,
Но зато стих на утро готов.
Ведь тебе, я надеюсь, приятно
Новый день начинать со стихов...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768211
дата надходження 26.12.2017
дата закладки 26.12.2017
"Червь, человечек, короед,
Какую ты сожрал планету..."
(А.Вознесенский)
Ніби вампіри, кров земну смокчемо,
Міряєм барелі *доларом -
Добра кровиця - ніяк не напиться .
Нічого, що чорного кольору.
Дух випускаєм з утроби земної,
Землю живу ще терзаємо,
Пропаном, бутаном всезнайки дрімучі
Диво таке обзиваємо.
Хто в кораблі свердлить діри у плаванні,
Хто йде з порожніми трюмами?
П'яні матроси на це не відважаться,
Лиш самовбивці із дурнями.
Людство - команда в човні зорельотному.
Хто капітан невідомо ще...
Хто прийме SOS , кине круг рятувальний?
Нема ж ні сусідів, ні родичів ...
Годі вже,годі - час і отямитись,
Зменшити оберти й гонори!
Мати Земля наша вічно не в змозі
Бути колискою й донором!
Все ще, на диво, надія в ній жевріє,
Що наші мізки згуртуємо
І для моторів своїх ненажерних
Кращі наїдки зготуємо...
*Барель -158,76 Л.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760746
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 21.12.2017
Отчего по утрам очень хочется спать?
Не пускает никак на работу кровать,
А будильник звенит совершенно некстати.
Почему он лежит далеко от кровати?
И звенит надоедливо - просто достал!
Кто поставил такой тошнотворный сигнал?
От него же и сердце инфаркнуться может!
Ну, какой-то кошмар, как морозом по коже!
Да часы, сто процентов, спешат или врут!
Я уверен, что есть у меня пять минут!
Вот засуну мобильный поглубже в подушку,
И подальше пошлю эту горе-кукушку.
...А который там час, что-то слишком светло?
Кто будильник мне выключил, это назло?!
Неужели я снова проспал на работу?!
Вот теперь уже точно пристукну кого-то...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767288
дата надходження 21.12.2017
дата закладки 21.12.2017
Любить - вопреки всему... подогнав года...
Любить - вопреки всему - будто вспять вода...
Умолк бы лишь этот голос внутри меня:
"За счастье не отменялась ещё пеня..."
Я знаю - каким бывает порой тариф...
Ведь счастье, без чьей-то боли душевной, - миф.
"Ах, милая, ты признаться себе изволь:
Способна ли в чьём-то сердце посеять боль?"
А чувства во мне растут, как огонь зари -
Всему вопреки! ... Как не слышать себя - внутри?
Ни разум, ни сердце не просто в себе заткнуть.
... Какой мне судьба избрала на завтра путь?..
И разум, и сердце окутал туман седой...
Мой Праведный Боже! Полажу ли я с собой?
... Любить вопреки всему - как на кромке льда...
Влюбляются люди, Господи, иногда.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766452
дата надходження 17.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Не думай о мести, не верь в колдовство,-
Ведь он никогда не вернётся!
Ты просто поверь, что совсем он ушел,
И принц тебе новый найдётся!
Он вытрет твои голубые глаза,
А ты ... ты ему улыбнёшься...
Ты думаешь, что я неправду сказал,
Ты думаешь, - может, вернётся?!
Но ты оглянулась бы лучше вокруг,
Чем грезить в дыму любовном-
Быть может,
тогда и заметишь ты вдруг,
Что я - это принц твой новый!
Армения 01.12.1969
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766626
дата надходження 18.12.2017
дата закладки 20.12.2017
[b][i][color="#dd00ff"]Ты будишь меня по утрам,
Готовишь мне завтрак и ужин...
Люблю! Я шепчу ветрам...
Ты милый мне очень нужен!
Как лучик тепла в октябре,
Ласкаешь мне страстно плечи...
Я сердце отдала тебе,
И душу за нашу встречу...
За твой лучезарный смех,
За ласку твою и сердечность...
Любить мне тебя не грех,
Хоть целую жизнь и вечность!
15 11 2017 г
Виктория Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763384
дата надходження 01.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Пушистыми хлопьями белого снега
Неслышно упасть бы в ладони твои,
Подарком искрящимся с серого неба
Растаять в горячих руках от любви...
Слезинками талой воды прикоснуться
К соскучившимся от разлуки устам
И в высь поцелуем воздушным вернуться,
Чтоб снова снежинками сделаться там...
Фото из интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767131
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
[b]М[/b]ерехтять оксамитом сніжинки –
[b]О[/b]береги краси і натхнень…
[b]Р[/b]озкошують кудлаті ялинки,
[b]О[/b]біймаючи зелено день!
[b]З[/b]нову радісно, весело знову,
[b]Н[/b]овий світ білизною сія.
[b]О[/b]святивши Різдвяні обнови,
[b]С[/b]онцю вдячно вклонилась земля…
[b]О[/b]чі вабить морозне це диво,
[b]Н[/b]а сліпучому сонці бринить.
[b]Я[/b]линково-святково, красиво –
[b]Ч[/b]ас вже рік переводить у мить.
[b]Н[/b]оворіччя вступа неквапливо…
[b]О[/b]бережно, немов не спішить…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767161
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 20.12.2017
Зима, зимонька гуляє
Прийшло Свято Миколая
Діточки, радо стрічайте
Вірші йому прочитайте
Дідусь святий, дуже добрий
Хоч і зима, він хоробрий
Принесе вночі, дарунки
Під подушечки пакунки
Геть морозу не боїться
Дітки ранком не баріться
Затанцюйте, заспівайте
Всіх зі святом привітайте
Солодощі у торбинці
Є для діточок гостинці
Ми попросимо в дідуся
Щоб раділа країна вся
Нам би миру та тепла
Й закінчилась ця війна!
2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766862
дата надходження 19.12.2017
дата закладки 19.12.2017
Зима в "разгаре", дождь идёт.
То грусть, то радость нам несёт.
Как-будто плачут небеса,
А с ними грустная земля.
Деревья словно головой
Качают кроной меж собой,
Всем внешним видом говоря:
"Тяжёлая это зима".
Смотри-как тягостно гудит.
Стремительно ветер летит.
Откуда взялся он теперь?
Куда унёс прошедший день?
Таинственная вновь пора:
Земля и спит и как жива.
До Пасхи снова её сон,
Хотя и так нарушен он.
И вроде ж радость на земле
-Зимние праздники везде.(1)
Спокойно можно говорить,
Но ветер тягостно гудит.
И потому земля грустит,
Ей тяжело без снега быть.
Порой ей испытания
-Жара, дожди и холода.
С дождём уходит этот век.
За нас и слёзы человек.
И неизвестно: что потом?
И будет лето ли с дождём.
Зима-как осень, как весна.
Земля-как грешная душа,
Еле тепло и жизнь хранит.
Это о многом говорит.
(1)-Зимние праздники-17-19 декабря.
Декабрь 1999
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765999
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 19.12.2017
Їдуть українці на чужину,
Щоби заробити копійчину,
Щоби свої сім' ї продержати,
Необхідне для життя придбати.
Згідні на усякую умову,
Не бояться спеки, ні морозу,
І готові у вогонь і в воду,
Щоби дбати для своєго роду.
Залишають свою Батьківщину,
Дім свій рідний,червону калину,
Верби,що схилились над водою,
Дівчину із довгою косою.
Залишається ще й їхня мова,
І звикають до чужого слова,
До чужих звичаїв і обрядів,
До чужих грошей й заказів.
Мучить на чужині ностальгія,
Бо найкраща в світі та країна,
Де ми народились і зростали,
Де любов в серцях своїх плекали.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670798
дата надходження 07.06.2016
дата закладки 19.12.2017
Так хочу, чтобы пел колокольчик лихой,
Мне бы тройку поймать разудалую,
Уложить договор с ней, надёжный такой,
Чтоб меня забрала опоздалую...
Бриллиантом сверкая, нетающий снег
Рассыпался в холодных объятиях...
В эту самую ночь совершила побег
От себя, ото всех - не поймать меня!..
Не ищите напрасно - заметено след
Белым платьем зимы-раскрасавицы -
Мне года-холода подарили рассвет
И свободу, которая нравится!!!
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764375
дата надходження 06.12.2017
дата закладки 19.12.2017
Шалена завірюха, мов остання,
Та я вже не страхаюся пітьми,
Бо ще не всі здійснилися бажання
І в різні боки не розбіглись ми...
Короткий день ще не злякав зимою,
Ця довга ніч не тягарем звиса,
А місяць над густою пеленою
Іще не всі зірки заколисав...
Хоч ми останні загасили свічі,
В каміні ще потріскують дрова -
Попереду ще недосяжна вічність
І теплі весни, бо й таке бува...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765646
дата надходження 12.12.2017
дата закладки 19.12.2017
Цикл «Бриз»
Холодна осінь закує свідомість
В кайдани, і не вибратися вже
З її тенет, а далі невідомість
У серце вжалить сяючим ножем.
Розтане ця туманна невагомість,
Мов перший сніг, відійде міражем,
Дарунок принесе мені натомість,
Що за вікном осиплеться дощем.
Сльозами упаде останнє листя,
А ми із ним кометами униз.
Лунає знову ця самотня пісня,
Пронизує все тіло, наче спис.
На березі чекаю, все імлисто,
В обличчя б'є лише осінній бриз.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.11.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761804
дата надходження 23.11.2017
дата закладки 19.12.2017
Читаю книгу білої зими.
На сторінках кристали чисті льоду,
Сніжинки стелять з блиском килими,
Чекаю новорічну насолоду.
І хвойно-мандариновий коктейль
Струнких ялинок і гілчастих сосен.
І забринить в душі віолончель
Святково-ніжним духом стоголосся.
Блаженство шоколадне і зефір,
Зимові чудеса і подарунки.
І фейєрверки вирвуться в ефір,
Сюрпризи щастя від зими-чаклунки.
І перша зірка - благовіст Різдва
Засяє діамантом в небі миру,
Теплом зігріють дії і слова,
Життю я заспіваю оду щиру.
Читаю книгу білої зими,
На сторінках в красі моя країна.
Любові застелю я килими -
Зимове теплослів*я Україні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766092
дата надходження 15.12.2017
дата закладки 15.12.2017
Відріжемо пів-України,
Що дивляться "Інтер" й "Ньюсван."
Є лінія Партії нині,
Хто з нею не згоден - баран.
Відріжемо пів-України,
Там зрадою досі смердить,
Хай вчать на "один плюс одині"
"Как родину надо любить".
Послухай-но наші новини:
"Що робимо - знаємо, вір!
Відріжемо пів-України,
І буде нарешті вже мир..."
Відріжемо пів-України,
Як зайцю вона стоп-сигнал.
Це ж краще, ніж кожної днини
Кричати: "Валіза, вокзал!.."
Відріжемо пів-України,
Ті землі, як п'ята нога:
На звільненій нами частині
Ще ворог свій слід зберіга!
Відріжемо пів-України,
По південь, по центр, по схід,
Там ватники - поряд із ними
Нам - зась у розвинутий світ.
Вони ж апріорі вже винні,
Навіщо Донбас той і Крим?
* * *
ВідріжтеСЯ ж від України
Та й правте Печерськом^ одним!
^печерськ - центр Києва, де знаходяться владні інститути країни.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765399
дата надходження 11.12.2017
дата закладки 15.12.2017
И в Бальмонта влюблённая, и в Блока,
В Цветаеву, Есенина, Костенко.
В часы тоски отчаянно-глубокой,
Когда в душе минорные оттенки,
Летит в миры живительных поэзий...
Всем сердцем уходя в глубины слова,
Сбегает от тисков своих депрессий
И жизнь уже не кажется суровой.
Не кажется судьба безликой, тщетной,
Когда она в родной своей стихии...
Поэзия... В ней столько чувства, света,
В ней столько этой страстной эйфории!..
Уже не так сыра дождя пространность
И ветра разгулявшегося холод -
Где жизнь приобретает многогранность,
Где вновь душа испытывает голод
К моментам, без которых - безнадежье...
К тем чувствам, без которых - увяданье...
Поэзия уносит к побережьям -
Где вновь душа желает созиданья...
... Где слово наполняется - дыханием...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761755
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
Прокотивсь по землі листопад.
Простелив килими, барвисті,
Вітровієм промчав по степах,
Вдяг шипшині рясне намисто.
Мідно-жовто горять кольори,
Із бурштиновими злилися,
Засоромилися явори,
Розгубивши останнє листя.
Небо сірим шатром піднялось,
Невисоким і неозорим,
Сиротіє в долині село
В сивім мареві, непрозорім.
10.11.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761643
дата надходження 22.11.2017
дата закладки 22.11.2017
« Бог ближе ко грешникам, чем ко святым,» -
Глубокая мысль с объясненьем простым.
Господь ведь с небес связан нитью той с нами,
Которую нам не увидеть глазами.
Когда согрешил – тогда нитка порвалась.
Покаялся – тотчас она и связалась.
Так с каждым разрывом короче та нить,
Ведь ближе мы к Богу хотели все быть.
Поэтому грешник приблизится к Богу,
Господь ведь прощает грехов наших много.
Но тут я осмелюсь совет один дать:
Разрыв поскорее спеши завязать!
Покайся усердно в свершённых грехах,
Тогда твоя нить будет вся в узелках.
И вовремя каждый разрыв завяжи –
Так связь свою с Богом надёжно держи!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761591
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Зима уже не за горами
И те знакомые ветра,
Что воют зимними ночами,
Как будто злобными волками,
Зимы шальные фраера...
И память, в час моих бессонниц,
Под этот, рвущий сердце, вой
И блеск снежинок - белых конниц,
Напомнит мне Восток и солнце,
И моря пенного прибой...
Нет-нет, не будет сожаленья,
О сумасшедших жарких днях,
Где я себе казалась - тенью...
Где часто так была - мишенью -
Судьбе своей, глотая страх.
Менялись годы, туфли, платья
На раздорожии пустынь...
Менялась - внешностью - не статью
Души своей. В песков объятьях
Господь не дал любви остыть...
Любви к земле, такой далёкой -
Родной, для сердца моего.
Судьба - кощунственно, жестоко
Седеть заставила - до срока.
Мудреть, как требует Восток...
Мудрела... юность сохраняя,
Боясь наивность потерять
Где столько светлого - от мая!..
И я, как гончая хромая,
Бежала, падая опять...
И в тех бесчисленных паденьях,
Бесслёзно, лишь душой скуля,
Себе внушала о терпеньи...
Мне сил давало - вдохновенье:
Вернуть искру в тоскливый взгляд.
Вернуть - весну в души бездонность,
Чтоб вновь почувствовать полёт,
Забыв Восточную бездомность
И будней трудных монотонность,
И скинуть с сердца этот гнёт...
... Я знаю... Родина не та уж,
Какой вчера ещё была...
Ошибок в ней - гнилая залежь!..
В крови горячей хлебный мякиш...
Сынов смертей - святая мгла...
И всё же... есть ещё надежда:
Народ поднимется с колен!
Душа его - железный стержень!..
... Ведь всё, что я любила прежде,
В бесценной памяти не тлен.
... Зима уже не за горами...
Но - что мне зимние ветра?..
Они покажутся - щенками!..
Я гладить буду их руками
И ждать весеннего утра...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760479
дата надходження 15.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Здравомыслящий народ в страхе жить не будет!
Состояние войны гнев людской разбудит!
Не способна власть людей радость дать народу.
Бестолковый бес предел только мутит воду.
Пышным цветом зацвела модная коррупция.
В неизвестность уплыла ценная продукция.
Заложил бюджет в корзину – несъедобную резину.
Всю-то зиму будем спать, лапу, как медведь, сосать.
Произвёл фурор на всех рядовой чиновник…
Накопил себе богатство – «Золотой телёнок»…
Год 17-ый сейчас снова бьёт тревогу…
Мы пойдём другим путём – обратимся к Богу.
Ведь без Бога, говорят, нам – « ни до порога»…
Окончательный вердикт – призываем Бога!
07. 11. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759130
дата надходження 07.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Велике спасибі за натхнення і науку Любові Івановій
[youtube]https://youtu.be/G_OaVd394pM[/youtube]
Н-атхненням стану я для тебе...
А у веселки барв візьмем.
М-итцем чудовим буде небо,
А ти - умілим фахівцем.
Л-юбові влиємо у барви,
Ю-нацьку пристрасть і запал,
Й добавим ніжності заграви,
М-агічний радості опал.
Е-скіз малюнку нанесемо
Н-а полотно свого життя,
І долю щастям ми назвемо.
Щ-асливі будем - Ти і Я!
А як захоче непогода
С-тирати вітром кольори,
Т-и пензлем замалюй негоду,
Я-скраве сонце сотвори.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759752
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 21.11.2017
ПАРАСОЛЬКИ...
Я не шкодую ні про що,
Бо теплий кумпель "Парасолі"
Збирає друзів на вино...
В одній щасливій творчій долі!
На каві затишно з думками...
І знову зонт зігріє всіх!
Оберігає нас роками:
Дарує миті, жвавий сміх!
Беру яскраву парасоль!
О, літа сонячне прміння!
Я чую нот: до, мі, фасоль...
І бездоганне слів сплетіння!
Шепоче море... шелест хвиль...
Ми поруч, разом під цим дахом!
І безкінечність долі, миль...
Зонтик на двох безмежним шляхом...
Люблю ще білу парасоль,
Бо місія її — магічна!
Вона для двох — життєва роль,
Де музики любов одвічна!
Періщить дощ, а ми удвох,
Де парасоль нам — синнє небо!
Де поєднав нам долі Бог,
Де серця трепетна потреба!
20. 11. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська (в т. ч. "Парасолька" - клуб поетів)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761446
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Знаєш, час нікого не лікує.
І нікому він не гоїть рани.
Час с тобою не сумує.
І не сушить сліз океани.
Час не змусить тебе піднятись.
Час не змусить тебе далі піти.
Він не допоможе в гріхах своїх зізнатись.
Зробити можеш це лиш ти.
Час не зігріє тебе зимою.
Не дасть він тобі теплу каву.
Не поцілує тебе весною.
З собою принесе якусь іншу забаву.
Він дасть тобі лише хвилини,
На роздуми, можливо, самопізнання.
Він дасть тобі лише години
Щоб проявити банальне співчуття.
Час доволі швидкоплинний.
Не буде він чекати вічно каяття.
Час такий невинний,
Але дає нам, лише одне життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761528
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Что ветер мне морозных дней,
Что злость ночной колючей вьюги?
Не станет сердцу холодней,
В объятиях любовной муки!
Пылает чувство жарко в нём -
Сильнее, с каждым часом, ярче!
Души моей ты стал - царём!
Могло ли быть, скажи, иначе?..
Колдунья? - нет! - твоя раба!
Цветок, в руках твоих, владыка!
Одна во мне к тебе мольба:
Любить меня - до слёз, до крика!
Любить - как я тебя люблю:
Как будто "завтра" не настанет,
Идя по жаркому углю,
Боясь лишь смертного
прощания...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760650
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Он смущается, жадно читая
Ваши милые сердцу стихи...
В них такая Вы и растакая,
Мол, пустилась во все бы грехи.
Но ведь то хвастовство напускное,
И не больше, чем просто мечты.
Не отважитесь Вы на такое -
Растоптать Вашей клумбы цветы,
Где ромашки цветут и тюльпаны,
Где конца не имеет весна,
Где всегда Вы любимы, желанны
В своих грёзах, стихах или снах.
И поэтому даже о встрече,
О знакомстве с героем стихов,
Очевидно, не может быть речи.
Да и он, может быть, не готов
Потревожить влюблённую душу
Чтоб, лукавя, надеждой терзать,
Чтоб спокойствие Ваше разрушить,
А своё навсегда потерять.
И не лучше ль в холодной постели
Так же нежно писать о любви,
В поэтических мини-дуэлях
Умиляясь своим визави.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761507
дата надходження 21.11.2017
дата закладки 21.11.2017
В зоопарке интересно!
Впечатлений - очень много!
"Врозь – хоть брось, а вместе – тесно".
Пообщались с носорогом.
Он пошёл своей дорогой.
Крокодиловы размеры –
Превышают чувства меры.
Вёл себя – весьма достойно:
Он лежал вполне спокойно.
В тесных клетках разместили –
Ядовитых тьму рептилий:
Змеи, ящерки, гадюки…
Не хотелось брать их в руки…
Но зато в большом вольере
На просторе ходят звери.
Медвежонок – сын и папа
В водоёме моют лапы.
А потом на солнце сушат –
И живот, и спинку, уши.
Самый храбрый – отгадай-ка!?
Это страус – попрошайка!
Клювик вытянул он ловко –
Удивил своей сноровкой!
С рук он семечки хватает.
Даже глазом не моргает.
Всех забавней – обезьянка!
Малыша кормила самка…
Жизнь – в заботах друг о дружке.
Все – весёлые подружки.
Волки - "места не находят"!.
От людей они уходят.
На свободе – ноги кормят…
Они долго это помнят.
Тигр был вполне спокоен
И как будто всем доволен.
Даже очень равнодушен.
Удивительно послушен.
Но…к дверям пришёл «смотритель»
Поприветствовал руками.
Зверь, как гордый победитель,
Отвечал ему прыжками…
Все зверята, как ребята.
Просят ласки и общенья…
Все хотят их приголубить…
Угощают их печеньем.
Мы зашли в пустую клетку
С краткой вывеской «МЕДВЕДЬ»
Сногсшибательное СЕЛФИ
Удалось запечатлеть!
Испытали злую долю!
Как-то жутко стало в ней…
Захотелось вдруг на волю!
На свободу поскорей!
25. 08. 2017. - 16. 11. 2017..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760698
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Як легко можна словом обпекти
Тендітну ауру людини,
Неначе сир блакитний посікти,
Не відчувать химер провину.
Шубовснути камінням в океан
З усмішкою, бо все ж на троні.
І що Медузі до відкритих ран,
Коли їй зручно в фаетоні.
А ти тримайся, бо життя одне.
І щоб не сталось в цьому світі,
Образу не ковтай, і це мине.
У правди гілка у суцвітті.
( Аура - 1. Прояв душі та духу.
2. Блакитний сир у Фінляндії.
Медуза -У давньогрецькій міфології — одна з трьох дів зі зміями на голові замість волосся, погляд якої обертав усе живе в каміння. )
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761393
дата надходження 20.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Які вони кумедні – наші внуки!
Які слова смішні вигадують і звуки!
Ну як, скажіть мені, це можна зрозуміть,
що слово "хам" для внучки означа "ведмідь"?
Молодший внук – то взагалі професор!
Бабулі помагав з базару фрукти нести.
Назустріч їм старенька. Як побачила :"О, Боже!
Коли і хто мені так гарно допоможе?!"
Онук трьохрічний гордо їй відповідає:
"А ти собі такого народи, нехай допомагає!"
А старший внук, коли маленьким зовсім був,
годинника ходу не так, як ми всі чув…
Якщо для всіх людей годинник – то "тік-так",
для нього ж – "кутінь-катінь"… І по-іншому ніяк!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587823
дата надходження 16.06.2015
дата закладки 21.11.2017
Вот мой рай, у тебя он, конечно, свой.
Забирай мою осень к себе поближе,
Обними, навсегда уведи домой -
Одиночество ветром промозглым лижет...
Закипит, приглашая двоих на чай,
Не молчи, или... может, чего покрепче?
А... давай, никого не наприглашай -
Раздели пополам сладкий торт и вечер...
За окном не увидишь знакомых птиц -
Потемнело, лишь ветер холодный воет...
Согревая касаньем своих ресниц,
Ты надёжно любовью меня укроешь...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759527
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Рідна, дорога моя земля,
Милая, родимая сторонка,
Геть себе не уявляю я
Без твоей травинки, даже тонкой...
Річка, що біжить до нас здаля,
Может, начинается далече...
І ліси зелені, і поля,
Сёла, люди, города - не вечны...
Лиш земля, стражденна і свята,
Знает всё о нас и всё умеет,
Вічна, загадкова і проста
Грешных нас прощает и жалеет...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759767
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Рідна, дорога моя земля,
Милая, родимая сторонка,
Геть себе не уявляю я
Без твоей травинки, даже тонкой...
Річка, що біжить до нас здаля,
Может, начинается далече...
І ліси зелені, і поля,
Сёла, люди, города - не вечны...
Лиш земля, стражденна і свята,
Знает всё о нас и всё умеет,
Вічна, загадкова і проста
Грешных нас прощает и жалеет...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759767
дата надходження 10.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Якби й комусь боліло, як мені,
Коли назавжди обривалась віра
І ватрою у серці пломенів
Неспокій, мов у пащі злого звіра...
Коли думки залишили межу -
Їх не зібрати і не загнуздати...
Так боляче... але... кому скажу,
Як доля шматувала диким катом...
Безсилля і зневіра... Потерпи
Собі казала і жила до ранку,
Та знала: це для того, щоб купить
Комусь нову розкішну забаганку...
Спочатку починала... і не раз -
Сміялася із мене ніч-пустунка!
А я - комбінувала сотні фраз,
Шукаючи останнього рятунку...
Хто спав, немов оте мале дитя
І сни кому не снилися ніколи,
Не їла клята совість, каяття...
Щасливий - не хворів душевним болем...
Так хочу я навчитися й собі
Не брать важкого... а іще - дурного!
Від магістралей відійти убік -
Нехай летять... і що мені до того...
Важким котком розчавлює "прогрес"
Простих людей, а совісних - тим паче...
І огортає всенародний стрес,
Бо всі, хто крав... тепер... герої наче...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760677
дата надходження 16.11.2017
дата закладки 21.11.2017
Під вечір до мами прийшло з комиша,
Ображене гірко, мале ведмежа.
Принишкло тихенько, забравшись на пень -
Важкий у звірятка сьогодні був день.
Поколоті лапки і носик розпух,
І вголос заплакати хоче малюк,
Та все таки знає майбутній ведмідь -
Негоже для звіра від болю ревіть.
Пригоди, ще зранку, прийшли неспроста -
Схотілося маму схопить за хвоста;
Сердите ричання і ляпас під зад,
І чітко ведмежий відновлено лад.
Почухавшись трішки, на маму не зле,
Подумало мудро кумедне мале:
Були б, як і я тут малята смішні,
Було б з ким погратись без мами мені.
А тут їжачок виповзає з кущів -
Зраділий ведмедик схопився мерщій,
Примчав подружитись і лапки простяг,
Та боляче вжалив колючий їжак.
Забулась невдача і знову вперед,
Задумалось раптом гайнути по мед.
Там вулики повні під лісом були
І бджоли заманливо поруч гули.
На самім узліссі, де поля межа,
Тихенько підкралось до бджіл ведмежа,
Просунуло лапку і носик в льоток -
І ніби хтось в рильце лийнув кип'яток.
Зірвавшись від болю до мами мерщій,
Привів за собою розлючений рій.
Бджолиних укусів дісталось для двох
І ляпасів знову отримав синок.
І ось вже набитим героєм вірша
Лежить на пеньочку сумне ведмежа.
Хоч капають сльози і носик розпух -
Не рюмсає вголос геройський малюк.
Він сильний і мужній, і звіра дитя,
А завтра чекають нові відкриття.
Зітхнуло малятко, і ось уже спить.
- Спи міцно, ведмедик, хай завтра щастить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756349
дата надходження 21.10.2017
дата закладки 13.11.2017
Ничего не прошу у любви запоздалой - на завтра.
Лишь надеюсь, что чувство моё не покинет меня.
Не хочу осознать, ощутить в своём сердце когда-то,
Что остыл его след... и уже не осталось огня.
Бесполезно, увы, умолять о несбыточном Небо.
Иногда надо - молча довериться тропам судьбы.
Понимаю... Доверие глупым бывает, нелепым,
Только сердце моё не желает нечестной борьбы.
По течению плыть - это тоже оправданный выход.
Неизвестность назвать безрассудством уже не берусь.
Ты вошёл в мою жизнь так нечаянно, слепо... и тихо.
Пусть живёт это чувство - пылает в душе моей, пусть...
Мне бы только впитать, в свою душу, навечно, твой запах.
Мне бы - губы свои доверять поцелуям твоим...
Чтобы в завтрашнем дне - на осенне-дождливом этапе,
Вспоминать этот запах и вкус своей поздней любви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759934
дата надходження 11.11.2017
дата закладки 13.11.2017
Что-то гложет меня печаль...
За какие грехи ты послана?
Почему я смотрю не вдаль,
А в туманный мираж из прошлого?
Вместо радости - грусть-тоска,
Вместо смеха - одно уныние...
Давят серые облака
И бессонные ночи длинные...
Я не сдамся в твой мрачный плен,
Можешь даже и не надеяться.
Ветер жизненных перемен,
Хватит медлить, ну ты ж не девица!
Фото из интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760131
дата надходження 12.11.2017
дата закладки 13.11.2017
Все говорят: «к мужчине путь - через желудок»!
И это чувствует не только он один…
А вся его семья, серьёзно и без шуток
О нём заботится. Он – «царь и господин»!
Он сам умело может приготовить ужин.
А если надо – то и завтрак, и обед.
Но как приятно сознавать – семье он нужен!
Всего важнее для мужчин – авторитет.
09. 11. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759559
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Торги сьогодні дуже мляві,
Та як же будуть вони жваві,
Коли поставлені на продаж
Старі скрипки, що вийшли з моди,
Та ще й понищені добряче…
І кожен, хто підходить, бачить,
Що струни вже пообвисали
Й подряпини аж заснували,
Як павутинням, їх тіла,
Тому й ціна була мала…
Тож розпорядник без надії,
Що будуть гори золотії,
Первинну суму проказав –
100 доларів пропонував.
Аукціон не розкрутився…
Сто п’ять, сто двадцять – і спинився.
Торги продовжитись не можуть –
Хто тут торговцю допоможе?
Сто двадцять – раз, сто двадцять – два…
Та раптом сива голова
З партеру зали показалась
Й сюди повільно наближалась.
Цей чоловік узяв смичок,
Зробив до центру зали крок,
Протер стареньку скрипку ніжно
Й торкнувся струн він дивовижно…
Зал заворожено завмер –
Всі вражені були тепер –
Небесна музика звучала
І в душу кожну проникала.
Вона несла в серця надію,
Пробуджувала віру в мрію,
Сягала спогадом в минуле,
Згадала те, що вже забули…
Когось вертала до життя,
Чи вимагала каяття,
Тривожила, жаліла, злила –
Байдужих в залі не лишила.
Коли мелодія затихла,
Торговець мовив залу стиха:
«Хто іншу суму пропонує?»
І тут, не вірячи, він чує,
Сказав хтось тисячу, хтось дві –
Аж не вкладалось в голові.
Торговець вже закляк від подиву…
Аж ось: «Три тисячі! І – продано!»
Глядацькі тут аплодисменти
Важливість свідчили моменту.
Хтось запитав: «У чому справа?
Як скрипка дорогою стала?
Й чому її престиж піднявся?»
- Бо Майстер струн її торкався!
Ми всі – подряпані скрипки,
Не всіх торкаються смички,
Бо в долях наших – більше прози.
І закривають сонце грози…
Та всі спроможні ще заграти,
Небесним звуком здивувати
І розтопити повсякдення
Красою, вірою, натхненням.
Душа про допомогу просить –
І дотику лиш майстра досить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759629
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Трояндові пелюстки на постелі -
Рожева ніжність з білизною.
І усміхається ласкаво стеля.
Жаданий, ми удвох з тобою.
Як птах торкаєш крилами-руками
І зігріваєш мерзлу душу.
Губами дотик - спалах до нестями,
І розквітає знову ружа.
Охоплює мереживо нейронне,
Ти - Всесвіт... і політ любові.
І щастя світлі подихи синхронні,
І ніч із зорями казкові.
Трояндові пелюстки на постелі,
Драперії вид феєричний.
Настінні тіні і легкі пастелі
І почуття м*які, ліричні...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759333
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Молитва, ставшая основой данного стихотворения, читается на Литургии в храмах на всей территории Украины, в том числе, и на неподконтрольной её части. В ней, кажется, заложено всё, что необходимо для наступления мира в нашей многострадальной стране. Не хватает только нашей с вами веры, понимания и отзывчивости каждого сердца. Вот ссылка на саму молитву:
http://orthodoxy.org.ua/data/molitva-o-mire-i-prekrashchenii-mezhdousobnoy-vrazhdy.html
Господи, помилуй меня, грешного!
Прошу прощения и у читателей за некоторые отклонения от оригинала, допущенные при частичном переводе этой молитвы с церковно-славянского языка, обусловленные также трудностями стихосложения и, конечно же, каюсь, недостатком квалификации автора стиха.
Владыко Вседержителю и милостивый Боже,
Молитвы наши слёзные прими.
Склонив смиренно головы, поклон земной положим -
Беда и скорбь над нашими людьми.
Мы сродников святых своих на помощь призываем
И просим, чтобы свет Твоей любви
Пролился в наши души, посмотри, ведь мы страдаем
Во тьме вражды, разрухе и крови.
Ходатайство Владимира-крестителя, что с неба
Вымаливает русичей грехи,
Сынов его, прославленных князей Бориса, Глеба,
На братьев не поднявших и руки;
Молитвы Феодосия, Антония Печерских
И с ними всех святых мужей и жен,
Которые слезами своих душ, когда-то черствых,
Очистились белее белых стен;
Прими и новомучеников подвиги святые,
И к правде исповедников призыв,
Которые спасительную Веру сохранили,
Трудами нашу землю освятив.
А Девы Богородицы прими Покров особо,
Предстательствует пусть Она за нас.
Молитвами Её от всякой брани межусобной
Избавлены мы были уж не раз.
Услыши ны, Спасителю, и милостивым буди
К страдающим по собственной вине,
Остави прегрешенья, научи прощать их людям,
И положи конец этой войне.
Крамолы, нестроения в измученной державе
Умерить можешь только Ты Один.
Поэтому надежду на Тебя лишь возлагаем,
Отца и Сына и Святаго Духа прославляем
Сегодня, завтра и всегда. Аминь.
На фото Киево-Печерская Лавра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757243
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 10.11.2017
Разноцветные листья мозаикой ветер
Разложил по земле, словно вышил узор.
Ветер - самый искусный дизайнер на свете -
У любого художника б выиграл спор.
Разноцветные кошки сидят под машиной,
Подойду к ним поближе, скажу им: "Кис-кис..."
Так доверчиво-ласкова эта пушнина,
Ожидает из пук получить суперприз.
Разноцветные люди в пальтишках и куртках
Суетятся, снуют по каким-то делам,
Городской муравейник разрушен как будто,
Превратившись сегодня в полнейший бедлам.
И цветы разноцветные возле крылечка
Отдают нам остатки своей красоты.
Как известно, ничто в этом мире не вечно -
Заметёт листопадом и снегом цветы.
Разноцветные мысли мелькают поспешно,
Серый мир одевая обратно в цвета.
Да и разве он серый? Цветной он, конечно!
Эх, пойду-ка я снова поглажу кота...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759335
дата надходження 08.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Торги сьогодні дуже мляві,
Та як же будуть вони жваві,
Коли поставлені на продаж
Старі скрипки, що вийшли з моди,
Та ще й понищені добряче…
І кожен, хто підходить, бачить,
Що струни вже пообвисали
Й подряпини аж заснували,
Як павутинням, їх тіла,
Тому й ціна була мала…
Тож розпорядник без надії,
Що будуть гори золотії,
Первинну суму проказав –
100 доларів пропонував.
Аукціон не розкрутився…
Сто п’ять, сто двадцять – і спинився.
Торги продовжитись не можуть –
Хто тут торговцю допоможе?
Сто двадцять – раз, сто двадцять – два…
Та раптом сива голова
З партеру зали показалась
Й сюди повільно наближалась.
Цей чоловік узяв смичок,
Зробив до центру зали крок,
Протер стареньку скрипку ніжно
Й торкнувся струн він дивовижно…
Зал заворожено завмер –
Всі вражені були тепер –
Небесна музика звучала
І в душу кожну проникала.
Вона несла в серця надію,
Пробуджувала віру в мрію,
Сягала спогадом в минуле,
Згадала те, що вже забули…
Когось вертала до життя,
Чи вимагала каяття,
Тривожила, жаліла, злила –
Байдужих в залі не лишила.
Коли мелодія затихла,
Торговець мовив залу стиха:
«Хто іншу суму пропонує?»
І тут, не вірячи, він чує,
Сказав хтось тисячу, хтось дві –
Аж не вкладалось в голові.
Торговець вже закляк від подиву…
Аж ось: «Три тисячі! І – продано!»
Глядацькі тут аплодисменти
Важливість свідчили моменту.
Хтось запитав: «У чому справа?
Як скрипка дорогою стала?
Й чому її престиж піднявся?»
- Бо Майстер струн її торкався!
Ми всі – подряпані скрипки,
Не всіх торкаються смички,
Бо в долях наших – більше прози.
І закривають сонце грози…
Та всі спроможні ще заграти,
Небесним звуком здивувати
І розтопити повсякдення
Красою, вірою, натхненням.
Душа про допомогу просить –
І дотику лиш майстра досить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759629
дата надходження 09.11.2017
дата закладки 10.11.2017
Заколисана барвами
тепла осінь у вересні,
Усі птахи вже парами
і гаї повні вереску…
Сивим вранішнім дощиком
полини заросилися,
Ти казкова удосвіта,
в полотно попросилася.
Не впізнати й тоді тебе,
коли з сонцем прощаєшся,
Мов дитя, ти радітимеш,
вишить сон намагаєшся.
Неповторна ти в обіймах
запізнілого полудня,
Саме ти мною обрана,
залишайся у споминах…
24.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757681
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017
Вдохнови меня на стихи,
На такие, чтобы пробрало,
Чтобы их показалось мало,
Чтоб они были не сухи;
На такие, которых ждёшь,
Как сухая пустыня - влагу,
Как поэта перо - бумага;
От которых бросает в дрожь.
На стихи меня вдохнови,
От которых краснеют щёки,
Чтоб из самого сердца - строки
О пьянящей большой любви.
Вдохнови на стихи меня,
Что нужны нам, как будто воздух,
От которых уносит к звёздам,
И что греют сильней огня.
На стихи меня вдохнови,
Я скучаю за вдохновеньем,
За весенним души цветеньем,
Лишь цветочки ты те не рви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757713
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017
Свідомості змінить ніхто не зможе,
Бо стержень за роки зміцнів.
Яке б м*яке не постелили ложе,
Відчутна слизь бридких в*юнів.
Верткі, гнучкі, з солодкою брехнею,
Луска блистить, як щит - межа.
Зо дна підмазують і мулу й глею.
Душа-нажива нам чужа.
На жаль, ще в летаргії правосуддя,
Коли прийде всьому кінець?
Мандрівка тхне у темнім словоблудді.
Дощем свистітиме свинець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757220
дата надходження 26.10.2017
дата закладки 29.10.2017
Хоч восени уже проймає холод,
Ми ціле і єдина суть.
Не розімкнуть нікому міцність кола,
У душах ще сади цвітуть.
Тримаємось і поглядом, й думками,
Очима мовим і без слів.
Тепер в осінньому сплетінні рами,
У нас - сердечний спільний спів.
І знову ділимо і лихо, й щастя,
Всевишній нас зчепив обох,
І молимось в поклонах до причастя.
І дяка Богу, що удвох.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757524
дата надходження 28.10.2017
дата закладки 29.10.2017
Поэты клуба – привели меня в восторг!
Создав на тему осени – нарядный вернисаж!
Соткали - грандиозный сказочный ковёр…
Один другого интересней золотой пейзаж!
Не только о природе речь идёт в стихах.
Художник прибавляет и печальные тона…
Ведь осень жизни – иногда внушает страх…
Но человек уже успел посеять семена…
23. 10. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756764
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 29.10.2017
ПІСНЯ "ЧАРІВНІ СНИ"! https://youtu.be/IJviNAfAT2w
Візьми мене в свої чарівні сни,
Де квіти квітнуть, мов моє кохання!
Де ніжно обіймають пелюстки,
І попадаю я у казку чаклування!
Візьми мене в свої чарівні сни,
Де би душа моя могла співати!
Поклич у світ духмяної Весни,
Де б я могла лише тебе чекати…
Поклич мене в бентежні мрії-сни,
Де я тобі завжди така жадана...
Поклич у світ духмяної весни,
І знову я відчую, що кохана...
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756871
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 29.10.2017
А утром, снова пробуждаясь,
Ты мир иначе осязаешь -
И свежесть пишет облаками
На синеву иной узор,
И изумрудный нежный листик,
И щебетанье - говор птичий,
Зари́ река, как вечность стра́нна-
Другое всё, и мир другой!
Ты не волнуешься? Ну что же -
Наверно, вовсе не тревожит
Тебя неистовая проза,
Поэзия всех новых Утр?
А я - будь просто лишь прохожий -
Остановлюсь пред каждой Розой
И буду пить её росинки
С её неправдо-красных губ!
Пусть ветер вновь меня целует,
А зо́ри - красками балу́ют -
Я, ранним утром увлекаясь,
Счастливей во сто крат тебя -
Вон видишь: мне мигает солнце,
Мне свой нектар приносят пчелы -
На ласку отвечает лаской
Мне утро будущего дня!
А ты - чужой любому Утру -
И солнце убирает лучик
От ледяной твоей ладони -
Ты равнодушен?! - Чёрт с тобой!!
Тебе не будет добрых Утр
Цветы тебе не улыбнутся,
Тебя оставят даже птицы -
Ведь равнодушию -ПОКОЙ!
Армения 03.07.1969
Из архивов
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757688
дата надходження 29.10.2017
дата закладки 29.10.2017
У вільному польоті, мов комети,
Осколки серця сипались з небес.
Збиралися слова в палкі сонети,
І вже не зупинити нам процес.
Блукали містом тіні й силуети,
Тебе шукав я в тисячах принцес.
Розбилися ті наші дві планети,
Скажи мені, у чому був весь сенс?
В гармонії життя? А може, просто
Я так хотів, що б ти була моя.
Залишився тепер лиш тлінний простір,
Примарою літаю в ньому я.
А з неба заглядає знов у гості
Далека наша, сяюча зоря.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751855
дата надходження 23.09.2017
дата закладки 25.10.2017
Ти чуєш цю мелодію в катренах,
Що самотою рветься на Парнас?..
Пізніше пронесеться знов по венах
Забута казка наша без прикрас.
Та маска залишається в кайданах,
Лунають ноти для пустих гримас.
Заручниками є ми у романах –
І весь вогонь, що в серці вже погас...
Хіба у римах заховати можна
Мою печаль. Твій погляд сніговий,
Мов пектораль, виблискує й тривожно
Він сяє, оселився чарівний
В очах. За нього та напевне кожне
Спасибі та прощай же до весни...
© Володимир Верста
Дата написання: 23.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756794
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 25.10.2017
Навеяно двумя последними катренами
стихотворения Елены Марс
"Как жаль, что с годами так портятся души".
Здесь приведены два последних катрена,
надеюсь, я не вырвал их из контекста.
... Как жаль, что с годами так портятся души.
В них мало чего остаётся из детства...
Они обретают такое "наследство",
С которым никто не становится лучше.
Не станет душа ни светлее, ни чище.
Молись - не молись - бесполезное дело.
Коль лучшее что-то, с годами, истлело,
Всё то, что осталось - зола, пепелище.
Полный текст на страничке Елены Марс по адресу:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751944
Надеюсь на понимание автора оригинала.
Когда мы под вечер купаем младенца,
То делаем ванночку часто на травках,
Потом заворачиваем в полотенце,
Какой ангелочек!.. А запах... А запах!..
Потом человек потихоньку взрослеет,
Конечно, приходится чаще купаться,
Теперь ему надо водичка теплее,
И дольше приходится там бултыхаться.
Однако, чуть-чуть потрудившись мочалкой,
Выходит он всё-таки чистым из ванной,
И времени, чтобы помыться - не жалко,
Иначе, и потный он будет, и грязный.
Вот так и души свет со временем меркнет,
Грехов набирается больше и больше.
Когда ж человек обращается к церкви,
То каяться тоже приходится дольше.
Ведь церковь - такая духовная баня,
Где можно от грязи духовной омыться,
А чистосердечное покаянье
Последнего грешника делает чистым.
Давайте мы вспомним, хотя бы, Закхея* -
Он полсостояния выделил нищим,
Обиженным он возместил все потери,
И стала душа и светлее, и чище.
Да что говорить, и последний разбойник**,
Что приговорён был с Христом на распятье,
Одну лишь молитву смог к Богу промолвить,
И Он его с радостью принял в объятья.
Молитва от сердца - великое дело,
Она бесполезна - когда лицемерна,
Когда всё живое настолько истлело,
Что не замечаешь ты собственной скверны.
Христос говорил, чтобы были, как дети,
За наших грехов не держались "наследство."
И чтобы последовать этим заветам,
Есть исповедь в храме - вернейшее средство.
И если на сердце зола, пепелище,
То это внутри ощущается голод,
Духовной его утолять надо пищей,
Ведь это зовёт нас Божественный Голос...
*Евангелие от Луки, гл. 19 (1-10)
**Евангелие от Луки, гл. 23 (41-43)
На иллюстрации обращение мытаря Закхея.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756109
дата надходження 19.10.2017
дата закладки 25.10.2017
Ночь настала, мы не спим
Плачет мама, плачет сын.
Папа в обморок упал
- Как? В квартире и пропал?!
Стали вместе все искать:
Заглянули под кровать,
Отодвинули комод -
Там паук давно живёт!
Перешли мы в коридор
- Может в дом пробрался вор?
Обыскали все два раза
Не нашли увы пропажу.
Всё на кухне разгромили,
Обнаружили лишь мыло.
Два шнурка и колбасу.
- Я так больше не могу!
Что ж пропало у ребёнка?
Соска? Смесь? Или пелёнки?
Ах, страшнее есть убытки -
Нет кольца от пирамидки!
6.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756996
дата надходження 24.10.2017
дата закладки 25.10.2017
У двох світах існую... Задзеркалля
Ввірвалось, наче вітер чудернацький,
В життя моє буденне... Чи зненацька?..
Чи я його чекала?.. Не провалля
Цей світ новий... Бо вiн - неначе казка,
Яку я й в снах своїх не малювала.
Вже чуда того надто, надто мало,
Для серця, переповненого ласки...
Нехай би дотик рук і поцілунки
Опалювали шовк моєї шкіри...
Красиві у кохання подарунки,
Яким я, мов дівча зелене, вірю...
Відчути ті дари небесні хочу:
Торкатись щастя ніжними руками...
... I знову в задзеркалля, ближче ночі,
Лечу, разом із першими зірками...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756666
дата надходження 23.10.2017
дата закладки 23.10.2017
Я закрию тебе у темницю
Своїх рим і в чорнилі пера
Заховаю, немов таємницю,
Де живуть ці самотні слова
На папері, в рядках заблукавши.
Шлях до тебе шукають щораз.
Не знайшовши, ідуть все віддавши...
І летить знов у прірву Пегас,
Та розбитись не може ніколи,
Вітер ловить його кожен раз,
Окриляє і лине по колу
У листи поміж сотнями фраз.
Він бажає одне лиш писати,
Ці слова віддзеркалюю я
На папері. І хочу сказати:
«Це спасибі – для тебе, моя!..»
© Володимир Верста
Дата написання: 22.10.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756596
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 23.10.2017
Где колышется уличный старый фонарь -
Обречённой судьбы монотонность,
Там не спит молчаливый церковный звонарь -
Я его представляла бездомным...
Мне казалось: хранитель канатов, цепей
Никогда не спускался напрасно,
Предаваясь мелодии старых церквей,
Многоликой, душевной, прекрасной...
То ли пел, то ли плакал пронзительный звук,
Будоражил и сердце, и разум...
И знакомый размах удивительных рук
К жизни нас возвращал спозаранку...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756603
дата надходження 22.10.2017
дата закладки 23.10.2017
Ціле літо вже немає
В нас гарячої води.
Трубопровід прокладаєм...
До Європи чи куди?
Може, виділили квоти?
Гей, дамо їм кип'ятку!
Любі друзі із Європи,
Вам - окріп, а нам - газку!
Може, нафту відкопали
Та приховують від нас?
Ми вже відра всі б побрали -
Ось він, наш зірковий час!
Може, "чорний" археолог
Інвестує в цей бардак?
Бо копають все навколо,
Мов, шукають "артефак"...
Все подвір'я, мов окопи...
Може, то проект "Стіна"?
Щоб з Росії до Європи
Не полізла сарана?
Звете себе хазяями,
До небес злетіли там?
Хто кому копає ями,
Той туди потрапить сам!
"Артефак"- відомий "перл" від нинішнього мера Києва.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748469
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 23.10.2017
Свої сльози не стримує мати,
Підбадьорює батько синка.
Проводжають селом у солдати,
Хрестить мати услід юнака.
Захищай, мій синочку, кордони
Та виконуй сумлінно наказ,
Щоб ніякі ворожі загони
Не пролізли таємно до нас.
Кілька тижнів пройшло, може місяць,
Шле хлопчина свій перший привіт,
Що послали його до столиці -
Обминув він палаючий Схід.
І зітхнула полегшенно мати -
Все ж, не те, що десь там, на війні...
Стали з батьком спокійно вже спати
І не бачили жахів у сні.
Якось батько, ввімкнувши новини,
Бачить раптом обличчя солдат,
Серед них упізнав свого сина,
Боронив же синок... гей-парад!
І попало йому помідором,
Став червоним його камуфляж...
Ох, який же, синочку, це сором,
Захисник невідбувшийся наш...
Стало гірко так батьку за сина,
Як каміння на серці лягло,
Бо в селі він - поважна людина,
А тепер і не вийти в село...
* * *
Зарплатні не отримала мати
Дуже довго, мабуть, цілий рік,
І поїхала правди шукати,
Оббивати столиці поріг.
Перепони здолала всілякі,
Ось і він, урядовий квартал,
Та зустріли її... автозаки,
І синок перед нею постав...
Ви кого захищаєте, хлопці,
Від батьків, матерів і братів?
Обкрадаючих вас урядовців?
Хіба, сину, ти цього хотів?
Обступили спецназівці трона,
Крізь приціл споглядають народ.
Наче власна його охорона,
Заглядають хазяїну в рот.
Дорогі ж мої хлопці-солдати,
Розумію, наказ є наказ,
Та якщо в вас в руках автомати,
Це не значить, що ви є спецназ.
Вам наказують обороняти
Не народ, а отих пацюків.
Тож, не сплутайте, хлопці-солдати,
Дармоїдів та власних батьків.
Всіх на небі чекає розплата,
Коли ми відійдемо в той світ...
Не псує хай нічого вам свята,
Відпочиньте сьогодні, як слід...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755407
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017
Случайные встречи бывают нечасто,
Они происходят, когда их не ждёшь,
Когда ты не думаешь даже встречаться,
А просто куда-то спокойно идёшь...
Идёшь, размышляешь о чём-то привычно,
И вдруг пред тобою... родной человек.
Возможно вполне - незнакомы вы лично,
А кажется, знаешь его целый век...
Но что удивительно - это взаимно!
Ты видишь симпатию в этих глазах,
Хоть всё, что известно - одно только имя,
Что ты иногда вспоминаешь в стихах...
Пусть сердце твоё уж давно несвободно,
И в мыслях твоих запрещённого нет,
Но может быть, Господу было угодно
Послать на вопрос твой конкретный ответ.
И кто его знает, не этой ли встречей,
Которой, конечно, нарочно не ждёшь,
Господь твою душу от грусти излечит
И высушит солнышко слёз твоих дождь...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755313
дата надходження 14.10.2017
дата закладки 15.10.2017
Ты же помнишь, мой дорогой
Как мы встретись с тобой
Теплой осенью, золотой
Эта встреча была судьбой
А природа, наверно, знала
Она лето не отпускала
В октябре так было тепло
В душах наших счастье цвело
Осень грустной все называют
От того, что сырость, дожди
Она очень щедра и её почитают
И красива, ты погляди
Вот, опять, за окном осень золотая
А листва, с деревьев слетая
Жёлтым мягким ковром лежит
Под ногами нежно шуршит
Осень нас с тобой повенчала
Она силой такой обладала
Своим золотом нас засыпала
В лучах солнца сама танцевала
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754751
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 12.10.2017
[i](З циклу[b] історичних портретів[/b])
[/i]
Князь Лев на старість теж монахував.
Душа сум`ятна прагла одкровення.
В молитвах ревних чарою спасення
сотала с в і т л о сива голова.
Христа розп`ято ... Ідоли падуть ...
Криниці задихаються змілілі.
Життя як ватра: в кожнім божім ділі
твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
Оступишся на п`ядь -- провалля, хащі,
вся гадь земна рамена обів`є ...
Коли у серці Бог -- ми не пропащі,
і брат з лукавства ближнього не вб`є,
на міжусобну бойню не прикличе
родів слов`янських княжих отрочат ...
Є правий Суд і є всевишнє Віче,
і є Петро з ключами біля чат ...
... Вартує лев у княжім передмісті ...
(Вдаряє пам`ять, наче сталь дзвінка!)
Гінці несуть у двір від Бели вісті ...
Констанції пошлюблена рука ...
А далі -- вир: все татарва, ятв`яги,
пожежа в Холмі, тиха смерть Шварна́ ...
Данилова спонука до відваги,
до лицарства, до честі знамена ...
Та на вазі -- супроти злої січі,
де Куремса стоїть і Бурундай,
Данило й Лев у ризі Будівничій --
на хліб і сіль, на спільний коровай!
... У Лаврові вечірню віддзвонили.
Наповнені потири золоті:
в путі несповідимій до могили
нас мироносять ангели святі.
Кончина тіла -- не бліда константа
недосконалих пошуків земних ...
Осяяння могучого таланту,
звитяжних здравниць, тембрів голосних ...
Суть воїна і мужа, і привідці --
се отчий дім, зелена отча твердь,
глибінь прозора отчої криниці,
тоді -- в и с о к а, б л а г о р о д н а смерть!
... Констанціє ... (Останні поривання.
Остання при житті відкрита суть.
Останній спалах с в і т л о г о кохання ...)
... Твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
-----------------------------------------
[i]* Лаврів -- місцевість у Старосамбірщині. У Спаському
монастирі князь Лев Данилович провів три останні роки
життя. Помер 1301 року. Похований там же.[/i]
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737576
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 12.10.2017
Вже розвісила осінь, розмальована стиглим рум‘янцем,
На нитках павутин ноти-краплі мінорних дощів,
Перший падає лист в спориші ясночолим багрянцем
Так нечутно і легко, мов невидимий подих душі.
Щось магічне, мов диво, в тім польоті знаходжу для себе,
Мов сама з тим листком пролітаю дороги свої,
Доторкнувшись крильми до хмарок у високому небі,
Понад золотом лісу, пурпуровістю стихлих гаїв.
Осінь знову чарує неповторністю сивих туманів,
Ручаями роси на розмитих віконних шибках,
Стуком десь, мов у снах, перестиглих опалих каштанів,
І кошлатістю трав на вузеньких пониклих стежках.
В золотих листопадах ще багато і сонця, і світла,
Пахнуть вічністю й сумом поріділі самотні сади…
Буде снитися знов незабутністю спраглою літо
Поміж квітів зів’ялих, де його загубились сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752912
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 12.10.2017
Малий колючий їжачок ліг тихенько на бочок
й покотився, покотився... Аж в гайочку зупинився.
В тім гайочку є грибочки.
Три росте тут, де дубочки. Два знайшов біля бе-
різки, у якої гарні кіски.
Ще один біля калини. Один біля горобини.
Два зібрав біля ялинки на колючу свою спинку.
Для малесеньких сестричок взяв ще два біля смерічок.
Ледве-ледве дочалапав до своєї в лісі хати...
- Ти зібрав грибів багато! - похвалив синочка тато.
- Ой, які ж вони гарненькі! - похвалила сина й ненька.
Ті грибочки усі брали і на гілочки низали. А сестрички
не стерпіли, по шматочку відкусили. Зрозуміли всі тоді,
що грибочки ті смачні!
І сказали так брати: - Ми туди, куди і ти! Є й у нас
колючі спинки. Позбираєм, де ялинки... де берізки, де
калина, де розкішна горобина.
- Ми зберемо, де смерічки,- засміялися сестрички.
Пошукаєм, де дубочки, бо хороші в сім'ї й дочки!
Й покотилися клубочки... щоб знайти нові грибочки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754900
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 12.10.2017
Як пір*я гарне розпуска павич,
Словами мовиш ти розкішно.
Заплутався у тисячі облич,
(А мій прогноз - тобі невтішний).
Вчепився , ніби скотч. Якийсь реп*ях.
І до цукерок точно ласий.
Блукаєш знов у флірті-відчуттях,
І точиш, точиш баляндраси.
Ти екстроверт, вампір сердець жінок,
І п*явкою сосеш-лоскочеш.
Дістав мене, як глист до печінок!
Ти битою між очі...хочеш?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754868
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 12.10.2017
Я всё тебе прощаю, всё...
Обиды - ветер унесёт...
И то, что был... почти что Богом...
Оборвана к тебе дорога.
Ты был во мне - дождя струной -
Печалью... Музой роковой!..
Сегодня - будто день прошедший,
Вчерашний стих, туманный вечер...
Сегодня... нет тебя во мне.
Погас тот свет в моём окне -
В окне души моей ранимой...
Прощай, проклятьем не казнимый!
Пусть Ангел твой хранит тебя...
Пусть кто-то, Дар твой излюбя,
Как я - одарит восхищеньем,
Души теплом, стихотвореньем...
Умей ценить... и не убей
Тот Свет, который будет - в Ней!..
Останься - в Ней: любовью, Богом,
Открыв к своей душе дорогу...
... А я прощаюсь. Осознай.
Моё осеннее "Прощай"
Растает - тенью, болью, светом!..
Растает - чувством... безответным...
... Мне легче стало... Отпустило.
Ведь я простилась... и простила.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754857
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 12.10.2017
Жоржини
зів'ялі –
торішні
опа́ли
опалі,
розніжено
вітер
гойдає
засніжені
далі,
поблідло
чи світло,
чи тло
золоте пасторалі –
марн[i]і́[/i] натюрморти…
жоржинні офорти печалі…
Ген місяць помітив
ту постать
на соннім
причалі –
усміхнена
Панна – у синім
холоднім
кришталі…
Портрет Незнайомки
в знайомім до болю
овалі –
паліють
жоржини
і мліють,
як води
відталі.
Жоржинні
печалі
на соннім
і синім причалі,
відталі, як води
зімлілі
в холоднім
кришталі,
опалі
в розніжені
вітром
засніжені
далі,
в опалі паліють
на Пана
в знайомім
овалі.
Портрет Незнайомця
на тлі
золотім
пасторалі…
Розквітло
чи світло,
чи літо марно́ї
печалі –
розніжена Панна
із Паном
на соннім
причалі,
а далі –
засніжені далі,
опа́ли опалі…
Лиш місяць
жоржинно
милує
жоржини зів'ялі.
[i](Зі збірки інтимної лірики [b]"Самоцвіти сокровення"[/b]. - Львів:логос,1997)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754754
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 12.10.2017
Жоржини
зів'ялі –
торішні
опа́ли
опалі,
розніжено
вітер
гойдає
засніжені
далі,
поблідло
чи світло,
чи тло
золоте пасторалі –
марн[i]і́[/i] натюрморти…
жоржинні офорти печалі…
Ген місяць помітив
ту постать
на соннім
причалі –
усміхнена
Панна – у синім
холоднім
кришталі…
Портрет Незнайомки
в знайомім до болю
овалі –
паліють
жоржини
і мліють,
як води
відталі.
Жоржинні
печалі
на соннім
і синім причалі,
відталі, як води
зімлілі
в холоднім
кришталі,
опалі
в розніжені
вітром
засніжені
далі,
в опалі паліють
на Пана
в знайомім
овалі.
Портрет Незнайомця
на тлі
золотім
пасторалі…
Розквітло
чи світло,
чи літо марно́ї
печалі –
розніжена Панна
із Паном
на соннім
причалі,
а далі –
засніжені далі,
опа́ли опалі…
Лиш місяць
жоржинно
милує
жоржини зів'ялі.
[i](Зі збірки інтимної лірики [b]"Самоцвіти сокровення"[/b]. - Львів:логос,1997)
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754754
дата надходження 11.10.2017
дата закладки 12.10.2017
О, як же гріють ті слова жіночу душу,
Якими пестиш, так закохано, її...
Я розквітаю, ніби та червона ружа,
Бо ти - як музика у серденьку моїм...
Немов жаданий вітерець, що так голубить...
Неначе сонячне проміння навесні...
Яке то щастя, що в душі моїй так любо,
Що дні осінні не похмурі, а ясні...
Лечу назустріч, ніби пісня солов*їна...
Моя душа до тебе рветься, в твій полон...
Пливу до тебе, ніби хвиля білопінна,
Щоб бути поруч, в твій осінній диво-сон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754554
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Ти не пускай мене до серця, не пускай,
І не турбуй ти вогнища палітру!
І не давай свободи, не давай!
Бо жагучіше ж полум'я від вітру!
Не дай поринути в твоїх очах...
Не дай в цій синяві палкій згубитись.
До тебе йду по сонячних ключах
І вже ніяк не можу зупинитись.
Храни тебе, Господь, від зла й вогню.
Тебе до щему так давно чекаю..
В очах цвіте барвінком «я люблю»
А серце шепче стиха: «я...кохаю...»
Ти не пускай мене до серця, не пускай!
А серце шепче стиха: «я...кохаю...»
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754335
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 11.10.2017
[b][i][color="#bf00ff"]
Сірий хвостик з нірки бачу,
Тишком мишка ніби плаче...
Ой не плаче, щось гризе
То мабуть смачне бізе?..
Не бізе... Шматочок сала!
В хаті нишпірка ця вкрала...
Відчинились вітром двері,
Пощастило ненажері...
10 10 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
https://youtu.be/KxILuQjb9qw
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754719
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Як щастя спочатку надійно вмостилось,
Мурликало ніжно,мов кіт на печі.
І де воно зараз? Неначе приснилось -
У іншого в когось сидить на плечі.
Та хай йому трясця,не буду ридати.
Ніхто не почує від мене ридань.
Я можу й беззубим хліб чорний жувати
І вибратись годен з брудних калабань.
Як щастя спочатку надійно вмостилось,
Здавалось,ніякі не здують вітри.
І де воно,де воно? Ніби приснилось -
Спурхнуло горобчиком на "раз,два,три".
А,втім,все відносно і щастя відносне:
Лиш сонечко блисне,звільнившись від хмар,
І ти вже щасливий і дихаєш млосно,
І знову готовий тримати удар...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728219
дата надходження 10.04.2017
дата закладки 11.10.2017
-Ой, полечко-полечко... А хто ж тебе сіє?
Ой скажи нам, полечко, який вітер віє?
-Сіють мене козаки, славетного роду.
Вітри віють буйнії та й несуть негоду.
-Ой, полечко-полечко! А хто ж доглядає?
Чому, скажи, матінка сина виглядає?
-Доглядають нивоньку козацькії діти.
Виглядає матінка сина, щоб радіти!
-Ой пора вже, полечко, урожай збирати.
Вже повіяли вітри теплі навкруг хати.
-Ой збираймо, людоньки, є зерна чимало.
Щоб в достатку жити нам, щоб весело стало!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754720
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Повертайся у місячну ніч восени,
Коли сяйво зірок затуманює розум.
Позолотою жовтня хоч раз ризикни -
Я й сама все частіше схиляюсь до прози...
Перепишемо разом всі ноти й слова,
Я... мольфаркою стану і, може, позичиш
Мого серця вогонь та, допоки жива,
Ти ще зможеш, ти зможеш, ти зможеш пожити...
Я не хочу втрачати, не хочу, не хо...
Поскладаємо разом чи пазли, чи соти
І закинем подалі амбітні ІМХО...
Я - мольфарка твоя... без боргів і відсотків...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754684
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Ночною флейтой тишина вокруг объята,
Мобильный телефон молчит давно.
И чай парит с горячим вкусом нежной мяты,
А на стене висит "3 Д" печать-панно.
Звонок прорезался, и голос оживает...
И слышу, слышу его снова я.
В полёте звёздный рой, и лунный свет мигает,
И лёгкая ложится кисея.
Своё волненье звонким смехом разбавляю,
А в чашке мятный чай уже остыл.
Возможно, я твоя осенняя забава,
Но всё же голос твой мне очень мил.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754707
дата надходження 10.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Осталась горсточка тепла, буквально - крошки,
Как всё в округе переменит гардероб,
Натянут дамочки длиннющие сапожки,
И по колено будет им любой сугроб.
А джентльмены влезут в скучные пальтишки,
И станут издали, как будто, близнецы.
Ну, может, разве, у какого-то парнишки
Увидишь шарфика цветастые концы...
Мы с холодами одеваемся теплее,
А у природы, словно, всё наоборот:
Помеж деревьев ветер шастает аллеей
И с них последнюю одежду нагло рвёт...
Но им не жалко, тут понятно всё и просто:
Кто отдаёт - тому воздастся во стократ,
И вместо выцветших, поношенных обносков
Пошьётся новое, по мерке в аккурат...
...И будут ждать свою весну коты и кошки,
На подоконнике выглядывать в окно,
Покуда барышни обуют босоножки
И с кавалерами в костюмчиках - в кино...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751235
дата надходження 19.09.2017
дата закладки 11.10.2017
Не стало опоры, не стало стены,
И дети голодные плачут...
Теперь мы одни - никому не нужны -
Решаем "как выжить" задачу.
Так сложно всё в мире, и я не ждала
Такого от жизни этапа:
Осталась сама и детей мал-мала,
А я им и мама, и папа.
Да, знаю, придётся теперь нелегко,
Мы справимся, как же иначе?
Пусть рана терзает внутри глубоко,
Я боль за улыбкою спрячу.
Работа, заботам не видно конца,
А после - бессонные ночи...
Растут мои дети, не зная отца,
И кажется, жизнь моя - в клочья...
Бывает, что кажется, нет больше сил
Тянуть одиночества лямку,
А Божечка свечку мою загасил...
Но... младшенький требует мамку...
Иду, мой хороший, иду, мой родной,
Не бойся, мамулечка рядом...
"Побудь, ну пожалуйста, просто со мной..."
Конечно, моя ты отрада...
А после, как только они засопят,
Зажжётся тихонько лампада,
И верящий в чудо усталый мой взгляд
С иконы встречается взглядом...
О Господи, знаю, уже не вернуть,
Не будет, конечно, как прежде,
Не дай только мне на молитве уснуть
И ей, моей робкой НАДЕЖДЕ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754254
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Не стало опоры, не стало стены,
И дети голодные плачут...
Теперь мы одни - никому не нужны -
Решаем "как выжить" задачу.
Так сложно всё в мире, и я не ждала
Такого от жизни этапа:
Осталась сама и детей мал-мала,
А я им и мама, и папа.
Да, знаю, придётся теперь нелегко,
Мы справимся, как же иначе?
Пусть рана терзает внутри глубоко,
Я боль за улыбкою спрячу.
Работа, заботам не видно конца,
А после - бессонные ночи...
Растут мои дети, не зная отца,
И кажется, жизнь моя - в клочья...
Бывает, что кажется, нет больше сил
Тянуть одиночества лямку,
А Божечка свечку мою загасил...
Но... младшенький требует мамку...
Иду, мой хороший, иду, мой родной,
Не бойся, мамулечка рядом...
"Побудь, ну пожалуйста, просто со мной..."
Конечно, моя ты отрада...
А после, как только они засопят,
Зажжётся тихонько лампада,
И верящий в чудо усталый мой взгляд
С иконы встречается взглядом...
О Господи, знаю, уже не вернуть,
Не будет, конечно, как прежде,
Не дай только мне на молитве уснуть
И ей, моей робкой НАДЕЖДЕ...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754254
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Не причитай, Судьба, молитву:
Бояться поздно... среди волн,
Когда Нептун затеял битву -
Роняя ярость... на твой чёлн;
Когда свободная стихия
Взорвалась бешеным рывком:
Вздымает волны голубые,
Кидает их в плавучий дом.
Швыряет щепкой твою веру
В господство преданных друзей,
И кто измерит эту меру,
Кто друг тебе – среди зверей.
Уже сломлён твой норов гордый,
Вот-вот… и паника придёт!
И ты чутьём…звериной мордой
Ревёшь, но не сдаёшь – живьём
Свой чёлн. Твоё – предназначенье,-
Дойти под флагом до конца.
И только знанием, терпеньем –
Почить под лаврами венца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754464
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Автор клипа: Наталья Калач.
Текст читает Павел Клевов
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=-pmP4RfT1mU[/youtube]
Хрустальный город в облаках плывет.
Он есть на самом деле, надо только верить.
Здесь Музыка чудесная живет.
Задача у нее - Любовь в сердцах посеять.
Фонтан играет цветом из энергий,
Переливаясь, в свете музыки искрясь.
Старинные постройки украшает
Здесь кружева таинственная вязь.
И мягкий свет струится сквозь строения,
Просвечивая храм из хрусталя.
Звон колокольчиков и птиц прекрасных, пенье
Чаруют, вдаль прекрасную маня.
Лестница, как будто из стекла,
Каскадом вниз спускается к террасе.
Там сотворен магический алтарь
Во всей своей неповторимой красоте.
На белом постаменте Огонь горит
В прозрачной чаше из алмаза.
Огонь живой, он будто говорит,
Что Свет имеет Душу и глаза.
Все семь цветов из радуги
В волшебном пламени меняются.
В цветной мозаике орнамента,
Как огоньки сливаются.
Из чудного Огня уходит вверх
Столб золотистых звездочек искрящихся.
На бархате ночного неба превращаясь
В рой светлячков светящихся.
Стихи - мои.
Музыка "Джульетта" Chris Spheeris
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753447
дата надходження 03.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Я проснулася раненько
Зуби чистила довгенько
Потім зустріла Миколу
Тому й не встигла у школу
Його не хтіла лишати
Треба ж з собою забрати
Тож всі, знають, що ми дружим
Том, мені й не байдуже
Його, як було покинуть
Намагавсь він теж устигнуть
Та біда, м`яч закотився
Вже за нього зачепився
Його то - я ж не покину
До дзвінка, гадала встигну
Пів години змарнували
Тож ворота ті ладнали
Потім, голи рахувала
Правда, трішки лютувала
Коли, не попав в ворота
Відпала в мене охота
Досить, - сердито сказала
Ранець його, сама взяла
Ви запитайте Миколу
Тому й спізнилися в школу.
25.09.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752704
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 11.10.2017
Мне не грозит осенняя хандра,
Когда есть эта древняя игра…
К нему хожу я на свидание.
Он каждый раз навстречу мне идёт.
Шокируют - его познания.
Мои шаги он видит наперёд.
Нам интересно быть наедине.
Порой просиживать до ночи.
Он так всегда внимателен ко мне.
Тактичен, вежлив, между прочим…
Я увлекаюсь шахматной игрой.
Противник сильный в интернете.
Встречаемся за шахматной доской.
Но не бросаем слов на ветер…
Надеюсь на победный марафон.
Стремлюсь осилить комбинацию.
И в результате: «White won!» * (пардон!)
Не удержать мою реакцию!
Однако, «мат» - не главный результат.
Игра влияет на здоровье.
Натренирован мозг как аппарат, -
Для жизни - важное условие!
* White won - мат.
09. 10. 2017. (новый вариант).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754499
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Не причитай, Судьба, молитву:
Бояться поздно... среди волн,
Когда Нептун затеял битву -
Роняя ярость... на твой чёлн;
Когда свободная стихия
Взорвалась бешеным рывком:
Вздымает волны голубые,
Кидает их в плавучий дом.
Швыряет щепкой твою веру
В господство преданных друзей,
И кто измерит эту меру,
Кто друг тебе – среди зверей.
Уже сломлён твой норов гордый,
Вот-вот… и паника придёт!
И ты чутьём…звериной мордой
Ревёшь, но не сдаёшь – живьём
Свой чёлн. Твоё – предназначенье,-
Дойти под флагом до конца.
И только знанием, терпеньем –
Почить под лаврами венца.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754464
дата надходження 09.10.2017
дата закладки 11.10.2017
Понад краєм осінь пропливає,
Золоті розвішала дощі,
Землю вони спраглу напувають
І грибочки кличуть під кущі.
Заглядає осінь і в озерця,
Засинають росяні стежки,
Забавляють небайдуже серце
Одинокі у гаю пташки.
Не танцює листя ще в таночку,
Ще рясніють фруктами сади,
В золотих берізоньки сорочках
З літом попрощались назавжди.
Осідлало землю сіре небо,
Заблукало в сіро-жовті сни.
Опустили в воду коси верби,
Думатимуть думу до весни.
Понад краєм осінь пропливає
В сарафані жовтому й вінку,
В келихи наливки наливає,
Готувала з літа ще яку.
26.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754017
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
[b][i][color="#002bff"]Любимых губ прощальный вкус,
И нежных рук прикосновенье.
И учащённый страстью пульс,
В душе моей, как наважденье...
Одна в тиши безмолвных стен,
Твой образ вижу я всё реже...
Тоска и грусть, их жуткий плен,
Как-будто сердце моё режет...
Невыносимо боль снести,
И память не даёт забыться...
То, что люблю тебя... Прости...
Мечтам моим не воплотиться.
29 09 2017 г
Виктория Р[/i][/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753168
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Зібрало літо висохлі покоси,
І солов’ї закінчили пісні…
В вікно до мене обізвалась осінь –
Дощу то краплі стукали рясні.
Я підійшла до вмитого віконця,
Побачити хотіла стукача,
Чекала, щоби виглянуло сонце,
Щоб осінь також виплило стрічать?
Вона ж стояла в золотавих ризах,
З букетом чорнобривців у руці,
Найбільшим же було мені сюрпризом
На жовтій сукні мокрі горобці.
Я вийшла з хати осінь зустрічати.
І серце огорнув незримий щем;
Хотілося не плакати – кричати:
Плили ж ключі лелечі під дощем!
Тривожний погляд мій летів за ними,
А з ним – моя збентежена душа.
Пташині голоси були сумними…
Лиш осінь за ключем не поспіша…
22.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753648
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Открыться настежь и творить, творить...
Эмоциям давая лишь огранку,
В стих душу изливая, говорить
Без страха, без остатка, наизнанку...
Стеснение, лукавство - кандалы,
Сомнения - тяжёлые оковы.
Стихи - они не ради похвалы,
И чужды лицемерства наносного.
О чём попало - лучше не пиши,
Оно не стоит и дешёвой прозы.
Стих - исповедь для искренней души,
И радостная проповедь сквозь слёзы...
Фото из интернета.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753998
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Что-то на душе тревожно.
Осень плачет каждый день.
Ночь крадётся осторожно.
На весь двор ложится тень.
Сиротливый вечер в хате.
И кота всё нет и нет.
Дед забрался на полати.
Бабка влезла в интернет.
Вдруг по скайпу – громкий вызов!
Кот явился – хвост трубой!
Дед вскочил, увидел Лизу!
Дочка машет нам рукой!
Долго длились разговоры…
Пообщались от души!
На кота одели шорты -
Всю компанию смешил!
21.09. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751578
дата надходження 21.09.2017
дата закладки 06.10.2017
Я рисовала корабли
Со слов седого капитана…
И убегала от тоски
В огонь ожившего вулкана…
Я узнавала маяки
И берега - у океанов…
И обжигалась о пески
У стен оранжевых барханов!..
Зачем приснились корабли?..
И след, остывший, караванов?..
И серебристые виски...
Под монотонный звон там-тамов?..
Ведь осень тихая пришла…
Невольно душу оголила…
В последний раз,наверно,я
Себе влюбиться разрешила...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752420
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 06.10.2017
Мы разные с тобой совсем...
Как день и ночь,..как свет и тень...
Летаю - где -то высоко...
Ты - приземлённо,милый...
И ровно дышишь от того...
И не теряешь силы…
Ты песню нежную мою
Как будто и не слышишь...
Рукою сильной колыбель
Тихонечко колышешь…
Но крепко держит нас двоих
Всю жизнь в одной упряжке
Наверно,первая любовь...
Слеза - на промокашке...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753763
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Лишь ты родился - я с тобой.
Твоя улыбка есть наградой.
Как упадёшь - словлю тебя.
А ступиш шаг - то буду рядом.
Твой сон я буду охранять
От всех бабаев жутко страшных.
Заплачешь - слезы вытирать
Ведь ты мой самый лучший мальчик.
Тебя покрепче обниму
Защекотаю, зацелую.
Тебе отдам я жизнь свою
А нужно - проживу вторую.
4.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753730
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Вже жовтень у природі хазяйнує,
усе він завжди робить залюбки.
Господар гарний... за усім пильнує,
хоч, правда, ходять про нього й плітки.
Вербиченьки говорять золотисті,
що вчора в горобини гостював.
Сьогодні вона в новому намисті,
то ж, певно, Жовтень їй подарував.
А позавчора був він у калини,
всі бачили, як довго там стояв.
Погляньте, як розчервонілись щічки...
напевно, її ніжно цілував.
З берізкою шептався аж до ночі,
усі листочки їй позолотив.
І задивлявся в сині-сині очі
він нашій річці... як бережком ходив.
А ще дивився довго на ромашку...
в ній крапля літа сяяла ясна.
Жоржинами частенько милувався,
що квітнуть біля нашого вікна.
Ой ви, вербиченьки гнучкі, сестрички!
Та ж Жовтень щедро й вас обдарував!
Як мимо йшов, і плаття дав, і стрічки,
лиш усміхнувсь... пішов, бо поспішав.
І засоромились своїх пліток вербички,
схилили нижче личенька до річки.
Навкруг така краса... Лиш задивлятись
і тішитись, радіти, милуватись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753923
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Коты умнее нас и тоньше и хитрее,
Они приходят к нам, чтоб научить нас жить,
И если уж такое Чудо повстречалось,
То мимо не пройди, в дом приведи,
И жизнь свою ему позволь ты изменить!
Глухая ночь, всё тихо и спокойно,
Серебряный Фонарь Луны сияет за окном,
И именно в Сей Час, Заветною Тропою,
К нам пробирается Хитрющий и Волшебный Лунный Гном!
Открылась дверь, уже Он у порога,
Ещё мгновенье, в доме Он уже,
Довольная улыбка заиграла
На очень милом, маленьком лице!
Какой красивый Котик пришёл
К нам прямо в дом,
Оставим его жить,
Пусть радует нас Он!
Коту себя позволив приручить,
Поймите :
Очень долго, Верой- Правдой,
Ему теперь Вы будете Служить! ! !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749670
дата надходження 07.09.2017
дата закладки 06.10.2017
Осінній дощ виконує стакато,
Холодні краплі в стилі ля-мінор.
Під музику закінчується свято,
Зриває вітер золотий декор.
А я ще танго не дотанцювала,
Припали ноти - листям до землі.
У пристрасті спіткнулась...та не впала,
Лиш павутинка суму на чолі...
Осінній дощ печалі заколише,
Навіє сон і спокій принесе.
На чистовик минуле перепише,
Переконає - це іще не все...
Час роздумів, поезії і прози,
Ліричних дум і музики без слів.
Душа приймає ці метаморфози,
Найбільше диво із природніх див!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753894
дата надходження 05.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Прощать - легко, коль ты того желаешь.
Владеть своими чувствами учись.
Зачем в себе носить дурную залежь,
Ту грязь, что портит душу, портит жизнь...
Зачем твоей душе нужна отрава?
И так наполнен мир её чумой...
Коль что-то не пришлось тебе по нраву -
Попробуй не разбрызгивать слюной...
Попробуй посмотреть на всё иначе.
Не трудно сгладить острые углы.
И Ангел твой на радостях заплачет,
Что гнев в тебе воинственный остыл...
Попробуй улыбнуться раздраженью...
Оно исчезнет... прямо на глазах.
К добру перенаправь свои стремленья -
Делами, а не только на словах...
И сам ты ощутишь такую лёгкость -
Как будто над землёю воспарил!..
Она ведь так глупа - людей жестокость.
Людей таких затягивает ил...
Стань выше зла - никчемного болота,
Пока не засосало и тебя...
Возможно и тебя прощает кто-то,
Твой мир душевный искренне любя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753946
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Я хочу разлюбить, помоги,
Уходи, но оставь мою осень,
Мы с тобой ни друзья, ни враги -
Потому уходить очень просто...
Я забыла... забуду... Потом
Поменяю свои занавески,
Уничтожу улики... Никто
Никогда не споёт наши песни...
Крепкий кофе, а лучше - вино!
Захотелось вот выпить /хоть тресни/!
И ушёл ты не так уж давно,
Но... теперь нам куда интересней...
Можно просто тебе позвонить
И тихонько поплакать - поверишь,
Потому что удерживал нить,
Что вязала нас крепко и верно...
И зайдёшь - никому не понять
Почему я замки не сменила...
Ты не сможешь оставить меня...
Ну, а я... Да, всегда я любила...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753417
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Як хочеться втекти із джунглів кам*яних,
Із лабіринту темних вулиць міста,
Не відчувать бездушність сіру цегляну,
А пити трунок кришталево-чистий.
Бо лиш природа розуміє нас обох,
Комфорт найкращий - то любові острів.
Де на зеленім полотні ми тільки вдвох,
І рай, де пісня солов*я, де простір.
Ця душ спорідненість не кожному дана.
Я дихаю тобою, а ти - мною.
І хочу дочекатись радісного дня,
Коли втечемо ранньою весною.
Забудемо промерзле місто-лабіринт,
Де ми блукали довго поодинці.
Зігріє сонце і небесний гіацинт.
Мов перли, щастя заблищить в росинці.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753983
дата надходження 06.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Золотая сеть по дну струится –
Свет и тень от солнечной волны.
Словно это сон какой-то снится,
Миражи из сказочной страны.
И реальность, что совсем другая,
И она – волшебной Красоты:
Тени нет, а Свет, волной играя,
Воплощает вышние Мечты.
.Авторское фото
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753737
дата надходження 04.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Блукають містом сірі пальта,
І небо лине до землі,
Обійми мерзлого асфальту
Йому, здається, замалі...
А він блищить... Не від вологи -
Сьогодні не було дощів,
А вкрили блискітки дороги
Від недописаних віршів,
Які не стали діамантом,
Які розбились на шматки,
Які не склав до купи автор
І у рядки, і у думки.
А може, автора то сльози,
І так тому асфальт блищить,
Вони застигли на морозі
Та віддзеркалюють блакить...
Кому уламки? "Ні, не треба -
В руках розтане льод умить!.."
Вони потрібні лише небу,
Щоб в зорі їх перетворить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753400
дата надходження 02.10.2017
дата закладки 06.10.2017
Яка ж чаклунка мила жінка-осінь...
Малює вміло теплотою фарб.
Чарівність і жіночність - дивний спосіб,
Для чоловіка найдорожчий скарб.
Яка ж чаклунка люба жінка-осінь...
Сорочку вишиває золотом.
І хоч сріблястий бісер у волоссі,
Зігріє полум*ям у холоді.
Яка ж чаклунка мудра жінка-осінь...
Вино цілюще - її гарний стан.
Дружина вірна, лагідна і досі.
Лікує душу ніжністю від ран.
Яка ж чаклунка тиха жінка-осінь...
Їй ягідне намисто до лиця.
В очах любов, небесна сяє просинь.
Жіночі чари - загадка Творця.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752819
дата надходження 29.09.2017
дата закладки 01.10.2017
"Засентябрило за окном..."
(Небылова Е.)
Завересніло за вікном,
Завересніло,
Війнула осінь холодком
Зніяковіло.
Яка весна у нас була -
Оркестри грали.
А скільки літо нам тепла
Подарувало!
Летять журавлики,летять
Туди де літо.
Почнеться скоро листопад,
Як завжди в світі.
Минула молодість,немов
У сні солодкім,
Та досі ще живе любов
В житті короткім.
Завересніло за вікном,
Настала осінь,
Душі ж наповненій теплом,
Не страшно зовсім...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751099
дата надходження 18.09.2017
дата закладки 01.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.10.2017
Тобі – моя кохана,
Любов свою дарю
І щастя, так незнане,
З тобою розділю.
Немов би той барвінок,
Ти – зацвіла в душі…
Щоб був не хмурим ранок
Тобі пишу вірші.
Краса!.. Не намилуюсь
Багаттям неземним!
Коли вже розцілуюсь
Із космосом твоїм?
Далека – недосяжна,
Мов зірочка горить,
Твоя краса безмежна
В очах моїх бринить.
Не можу відвернутись –
Магнітом тягне даль…
До ранку не заснути,
Така в мені печаль.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750642
дата надходження 15.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Пришёл однажды парень молодой
И мудрецу задал вопрос такой:
- Как ты живёшь без ссор и без обид,
Всегда приветливый имеешь вид?
Прошу тебя, учитель, не молчи,
Как жить со всеми в мире научи.
- Возьми с собой картофель и пакет,
И я раскрою мой тебе секрет:
Обидчика коль встретишь на пути -
В пакет картофель сразу опусти.
Иль ты кого обидишь невзначай
Один картофель каждый раз бросай.
Пакет все время ты носи с собой.
Ты так секрет постигнуть должен мой.
И вот прошёл примерно где-то год,
И парень к мудрецу пакет несёт:
- Как можно все это носить с собой,
Ведь тут картофель свежий и гнилой,
И запах жуткий, очень тяжело...
И смысла не пойму я, как на зло!
И улыбнулся хитро так мудрец:
- Страданьям можно положить конец.
Смотри в пакет - вот так в душе твоей:
Что ни обида - камень тяжелей.
А ты все копишь их, хранишь в себе,
И портят они жизнь всегда тебе,
Гниют и поедают изнутри.
Ты на себя со стороны смотри:
Хочешь обиду в сердце завести,
Подумай, тяжело будет нести.
И чтоб на сердце тяжестей не брать,
Старайся никого не обижать.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711513
дата надходження 11.01.2017
дата закладки 01.10.2017
Это в романсах та белая скатерть,
Так романтична, вином залита,
Словно в кино, залюбляется насмерть
Наша душа... а потом - пустота...
В тайных мечтах моё белое платье
Светится ночью, чтоб ты не забыл -
Не приживутся на сердце заплаты,
Если бы можно вернуть, да кабы...
Но исчезают роскошные ночи,
Дни пролетают, да мимо меня...
Белую скатерть я, хочешь не хочешь,
Снова стираю, ни в чём не виня...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752396
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Слова у них не горобці,
Що цвірінчать собі без діла.
І крейда часом на щоці,
Вони майструють іншим крила.
У темряві мов смолоскип,
У вакуумі наче кисень.
Буває голос їх охрип,
Від "співу" знань чудових пісень.
Засіють душі, мов зерном,
Добром , науками Землі,
Ніхто не став щоб бур'яном.
Зі святом любі вчителі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753208
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 01.10.2017
Вгорі над нами, мов завмерли, хмари,
Розіп’ятий заткавши небокрай,
А у долині м’ята всіх дурманить,
І манить ліс грибочків назбирать.
То осінь за пеньочок зачепилась,
Готує землю й небо до зими:
Вдень сонце світлим м’ячиком котилось,
А ранки одягалися в дими.
Куйовдить часто ранок мокру тишу,
І сплески риб частенько спокій рвуть.
Маленькі хвильки осоку колишуть,
Ховаючи свої сліди в траву.
15.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753235
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 01.10.2017
Опять пришла пора грибная.
Лесной пейзаж – моя стихия.
Пока что осень золотая –
О ней спешу писать стихи я.
В лесу знакомая полянка –
Свидетель летних приключений.
А в центре – скатерть-самобранка…
Нельзя забыть тех ощущений!
Но осень вносит коррективы.
Природа знает дело туго.
И эти грустные мотивы
Помогут нам понять друг друга…
Воспоминанья сердце ранят.
Порою вызывают слёзы…
В любви признался, как в романе.
Об этом знают лишь берёзы…
Разлука не продлится долго.
Мой друг прислал мне СМС - у.
Уходит из души тревога.
С лукошком бродит он по лесу.
30. 09. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753057
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Наша зустріч спокійна, як осінь,
Відблиск сонця в вечірній свічі...
Павутинки вплелися в волосся,
Та, вони непомітні вночі.
Ніжний погляд, вуста пахнуть медом,
Поцілунку солодке вино!..
На обійми твої з теплим пледом,
У душі я чекала - давно!
Я сміюсь, як маленька дитина,
Ти жартуєш також, як дитя!
Саме ця неповторна хвилина
Визначає доцільність буття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753052
дата надходження 30.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Это в романсах та белая скатерть,
Так романтична, вином залита,
Словно в кино, залюбляется насмерть
Наша душа... а потом - пустота...
В тайных мечтах моё белое платье
Светится ночью, чтоб ты не забыл -
Не приживутся на сердце заплаты,
Если бы можно вернуть, да кабы...
Но исчезают роскошные ночи,
Дни пролетают, да мимо меня...
Белую скатерть я, хочешь не хочешь,
Снова стираю, ни в чём не виня...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752396
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Я, мабуть, просто гостя випадкова,
Бо щастя обирає не мене...
Хоч на одвірки вчеплена підкова,
Та я боюся: знову обмине...
І розчиняюсь у житейських буднях,
Мені немає як, нема коли -
Не вмію просто жити, просто бути...
І вже не часто, а таки болить...
Та хоч із літом швидко розпрощалась,
Його не виглядаю більше, ні... -
Хай служать римі ті слова "з дощами",
Бо з ними мокро й холодно мені...
Я не втрачаю віри: засвічуся,
Теплом душі зігрію навкруги,
Скраєчку, непомітно примощуся
Й любов'ю об'єднаю береги...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752724
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Я, мабуть, просто гостя випадкова,
Бо щастя обирає не мене...
Хоч на одвірки вчеплена підкова,
Та я боюся: знову обмине...
І розчиняюсь у житейських буднях,
Мені немає як, нема коли -
Не вмію просто жити, просто бути...
І вже не часто, а таки болить...
Та хоч із літом швидко розпрощалась,
Його не виглядаю більше, ні... -
Хай служать римі ті слова "з дощами",
Бо з ними мокро й холодно мені...
Я не втрачаю віри: засвічуся,
Теплом душі зігрію навкруги,
Скраєчку, непомітно примощуся
Й любов'ю об'єднаю береги...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752724
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Летить по небу, крутиться планета,
Кружляє із супутником своїм,
І на орбіті круглим силуетом
Відблискує промінням голубим.
Зима зміняє літо з кожним колом,
Веде світила оберт по кривій,
І точно не дізнатися ніколи
Що бачити доводилося їй.
Пливуть сусідки поряд - ледь жевріють,
Планети безнадійно неживі,
А ти, Земля, лісами зеленієш
І тонеш в океанській синеві.
В тобі одній, у зоряній безодні,
На рідній, на єдиній і своїй,
Біліє сніг на Півночі холодній
І в тропіках хлюпочеться прибій.
Лиш ти гудеш постійними штормами
В ревучій сороковій широті.
І ти одна над стиглими хлібами
Ганяєш вітром хвилі золоті.
Для нас ти, обертаючись, плането,
Відводиш час для щастя і біди,
І вміло підбираючи сюжети,
Ти зводиш двох в єдино назавжди.
Ми день з тобою знову зустрічаєм
В надії, що сьогодні пощастить,
А поле диким маком розцвітає
І бір сосновий кронами шумить.
З тобою, лиш єдиною на світі,
Загублені в космічній глушині,
Ми по своїй проходимо орбіті,
Кружляємо у Всесвіті одні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749267
дата надходження 05.09.2017
дата закладки 01.10.2017
В душе моей не станет доминантой
Осенняя дождливость вечеров...
Хоть осень так бесстыже элегантна -
Мне чуждо это время холодов...
Не тех, где от озноба стынет кожа,
А тех, в которых холодно душе.
С весной душа, до одури, похожа.
Ей ближе ощущение надежд...
А осень не подарит мне надежды.
В ней чувства остужаются порой...
А мне бы пить тепло любви и нежность,
Похожие с отчаянной весной...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753123
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 01.10.2017
С надеждой не расстанусь никогда.
Пускай душа хранит тот тайный лучик,
Чтоб сердце согревалось в холода,
Когда мне мир покажется беззвучным...
Кощунство - убивать свои мечты,
Бросая их в объятья безнадежья...
Прошу тебя: храни в душе и ты,
Любви своей нечаянную нежность...
Храни свою красивую мечту,
Которой упиваешься ночами...
Не дай ей окунуться в пустоту
Такого безнадежного молчанья...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753125
дата надходження 01.10.2017
дата закладки 01.10.2017
Опинилася бджілка у місті,
Чи то вітром занесло, чи як,
Стала місце шукати, де сісти,
Хоч один би зелений будяк...
А навколо - асфальт та каміння,
Слід останнього дерева зник.
Не лишалося в бджілки терпіння,
Бачить раптом - звичайний смітник.
Там смерділо й було дуже гидко,
Та відкрилося диво очам:
Крізь багно проросла біла квітка,
Давши волю своїм пелюсткам.
Склала бджілка полегшено крила,
Та присіла на квітку мерщій.
Досхочу вже пила вона й їла,
І так солодко спалося їй...
Жартувала з комахами доля,
Ой, бешкетник же той вітерець!
І доправив він муху до поля,
Де волошки цвіли і чебрець.
Але інше шукала та муха,
Бо не звикла до квітів вона.
І добряче напруживши нюха,
Віднайшла собі купку лайна.
Хоч і квітів живих парасоля
Заховати хотіла той бруд,
Не псувати щоб пахощів поля,
Але муха уже тут як тут.
* * *
Є навколо і в нас "люди-бджоли".
Куди вітер би їх не заніс,
Не пристануть до бруду ніколи,
Свою квітку знаходячи скрізь.
Але є і такі "люди-мухи" -
Хто вони, зрозуміло й коню:
На плітки лиш розвішують вуха,
А лайно - в них єдине меню...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752343
дата надходження 26.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Шановний пане Євгене. Ви створили чудовий поетичний сайт, якому по зручності та довершеності рівних особисто я не зустрічав. Завдяки Клубу Поезії багато хто відкрив у собі здібності творити або має можливість просто доторкнутися до мистецтва. А інколи спілкування на сайті призводить і до утворення міцних дружніх зв'язків, що особливо важливо для нашої держави у часи розбрату. Нажаль, буває, що і зворотній бік медалі дається взнаки, а саме - виникають непорозуміння і сварки на політичному підґрунті, трапляється і відверте зневажання нашої батьківщини як країни. Звичайно, в таких випадках неможливо залишатися осторонь, і реакція адміністрації сайту має бути відповідною. Але інколи під одну гребінку із відвертими провокаторами потрапляють і гідні автори, які не мають із ними нічого спільного. Нажаль, так сталося із Євгеном Познанським, чия сторінка нещодавно була заблокована. Він є автором двох книжок, в Клубі поезії майже два роки, його вірші завжди позитивні, повчальні та корисні навіть для діточок. В них не може бути чогось антиукраїнського, оскільки автор намагається не торкатися політичних тем. Такі автори приваблюють читачів на Ваш сайт, підвищують його конкурентність, а живі, цікаві твори є його прикрасою. Сподіваюся на Ваше розуміння, пане Євгене, та на Ваше особисте втручання в цю ситуацію з метою розблокування сторінки Є. Познанського.
З повагою, Ярослав К.
Сторінка Євгена Познанського знаходиться за адресою: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=25653
Шановні автори, звертаюся до вас за підтримкою. Із творчістю Євгена Познанського знайомі багато хто з вас, прошу долучитися до цього листа.
Дякую усім небайдужим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752693
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 01.10.2017
Шановний пане Євгене. Ви створили чудовий поетичний сайт, якому по зручності та довершеності рівних особисто я не зустрічав. Завдяки Клубу Поезії багато хто відкрив у собі здібності творити або має можливість просто доторкнутися до мистецтва. А інколи спілкування на сайті призводить і до утворення міцних дружніх зв'язків, що особливо важливо для нашої держави у часи розбрату. Нажаль, буває, що і зворотній бік медалі дається взнаки, а саме - виникають непорозуміння і сварки на політичному підґрунті, трапляється і відверте зневажання нашої батьківщини як країни. Звичайно, в таких випадках неможливо залишатися осторонь, і реакція адміністрації сайту має бути відповідною. Але інколи під одну гребінку із відвертими провокаторами потрапляють і гідні автори, які не мають із ними нічого спільного. Нажаль, так сталося із Євгеном Познанським, чия сторінка нещодавно була заблокована. Він є автором двох книжок, в Клубі поезії майже два роки, його вірші завжди позитивні, повчальні та корисні навіть для діточок. В них не може бути чогось антиукраїнського, оскільки автор намагається не торкатися політичних тем. Такі автори приваблюють читачів на Ваш сайт, підвищують його конкурентність, а живі, цікаві твори є його прикрасою. Сподіваюся на Ваше розуміння, пане Євгене, та на Ваше особисте втручання в цю ситуацію з метою розблокування сторінки Є. Познанського.
З повагою, Ярослав К.
Сторінка Євгена Познанського знаходиться за адресою: http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=25653
Шановні автори, звертаюся до вас за підтримкою. Із творчістю Євгена Познанського знайомі багато хто з вас, прошу долучитися до цього листа.
Дякую усім небайдужим.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752693
дата надходження 28.09.2017
дата закладки 01.10.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.09.2017
В коротком приталенном чёрненьком платье
Меж двух одноклассников, еле разбуженных,
Десятикласcница шла, смеясь, кстати –
Первого сентября! Когда все набунчу́жены...
Вихрь-настроение, словно банкетное -
В ней читалось! И взгляд: «Как одета я, а!..»
P.S.
Только мамы беспечных, пока, сыновей -
Подозрительно как-то смотрели вслед ей...
04.09.17 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749123
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Хочу Любить, чтоб раствориться,
В любой момент чтоб жизнь отдать,
И молча говорить глазами,
И в Дальний Космос улетать.
Устами пить Мёд Поцелуя,
Руками в Переплёт Играть,
И под Часами, как Статуя,
Стоять Часами, и Ждать, Ждать.
И в Совершенные Оковы
Собственноручно Заковать,
И всем известные Три Слова
Всё неустанно повторять!
Хочу Любить, чтобы Взаимно,
Чтоб для Души, не для Бабла,
Соединились чтобы Души,
Ну а затем уже тела.
Ведь Души чувствуют Друг Друга,
И тянутся издалека,
Чтобы в Одну Навеки Слиться,
И окольцуется Душа!
И Радость Близости Изведать,
Когда в Глазах Лишь Синева,
Вкуснее Блюда не Отведать,
И не Испить Его До Дна!!!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747300
дата надходження 22.08.2017
дата закладки 04.09.2017
Від багнета,ножа,чи іржавого цвяшка
Раптом рану дістанеш під скрегіт зубовний -
Все мине,заживе - це не так вже і страшно,..
Тільки рана від слова - невиліковна.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749134
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Нам не судилося кохати...
Нам не судилося кохати:
Епохи розділили нас!
Але в очах могла читати:
Бажань не вичерпано час!
Нам не судилось разом жити!
Зато хмаринок сивина...
Не дасть любові відпочити,
Коли душа така жива!
Нам не судилося весною
Відчути дотики... бажань!
Але єднають нас з тобою,
Нестримні миті хвилювань...
04. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749113
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Злітає потихеньку з поля неба,
Сідає рій зірок на підвіконня.
Окраєць місяця, ріжок - оздоба
Самотній в оксамитовім бездонні.
Блукаючи примарою в безсонні,
Я теж одна-однісінька чекаю.
І голову схиляю, ніби сонях.
- Прийди скоріше,- я вночі благаю.
Вогонь свічі палає філігранню,
Обвітрений заходиш, бачу погляд.
Шепочуть губи розсип слів кохання,
І відчуваю ніжний подих поряд.
І знов для двох феєрія любові,
Міцних обіймів теплий кашемір.
Не обірватись диво-ланцюгові,
Що нас єднає досі з давніх пір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749127
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
На небе - полная луна,
А на дворе - макушка лета...
Тебя зовет твоя война:
Иван-Купала до рассвета.
Исчезли блеск и мишура
Пред неизбежностью инстинкта.
Вот-вот закончится игра
В принцесс и родственников Флинта*.
Твой подвиг будет позабыт
В наплыве сумасбродств вчерашних -
Вновь засосет рутинный быт
В свою Сторожевую башню.
Но потревожив где-то там,
Где у людей бывает сердце,
Приникнет боль к твоим устам,
Как Благодать ко иноверцу.
И ты отправишься назад,
В тот день могущества Купалы...
...Выдергивать зубами шпалы
И похоть в прошлом корчевать.
*Флинта. Капитан Флинт - персонаж повести Стивенсона "Остров сокровищ",
пират, обладатель несметных сокровищ.
Илл. из Интернета
04.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749119
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
На небе - полная луна,
А на дворе - макушка лета...
Тебя зовет твоя война:
Иван-Купала до рассвета.
Исчезли блеск и мишура
Пред неизбежностью инстинкта.
Вот-вот закончится игра
В принцесс и родственников Флинта*.
Твой подвиг будет позабыт
В наплыве сумасбродств вчерашних -
Вновь засосет рутинный быт
В свою Сторожевую башню.
Но потревожив где-то там,
Где у людей бывает сердце,
Приникнет боль к твоим устам,
Как Благодать ко иноверцу.
И ты отправишься назад,
В тот день могущества Купалы...
...Выдергивать зубами шпалы
И похоть в прошлом корчевать.
*Флинта. Капитан Флинт - персонаж повести Стивенсона "Остров сокровищ",
пират, обладатель несметных сокровищ.
Илл. из Интернета
04.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749119
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
"[color="#1100ff"][i]Попадая в жизненные дебри,
Не пугайтесь, не ловите мух!
Эти скачки - это те же Дерби*,
Нафталина театральный дух.[/i][/color]
* Дерби - собственное название скачек в Великобритании (по названию одноименного селения)
Г.Д.-17"
Нет, я не Горец, я - другой
Подвид, безвременно живущий.
Не всем же по душе разбой
И гром, нас в новый цикл зовущий.
Граф Дракула - не мой конек:
"Вампир, не смей касаться крови !!!"
Ты в жизни - мерзости комок,
Осины кол твой приготовлен...
"Во глубине сибирских руд"**,
И в Шамбале, и в Стоунхендже
(Коль нам язычники не врут)
Вновь возрождается Надежда.
Незыблема Земная Твердь
Для живших и теперь живущих...
Мы можем просто не успеть
Дождаться голосов зовущих.
Пусть в параллельности миров
Заложена неоднозначность -
Ты вопреки, Чел, будь здоров!
Будь счастлив, радостен, удачлив!
**«Во глубине́ сиби́рских руд» — стихотворение Пушкина 1827 года, написанное в поддержку декабристов.
Иллюстрация из Интернета
20.08. - 04.09.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749159
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Изнежилась в поле берёзка
В ночной тишине, сладким сном…
Травой зарастает дорожка -
Тоскою щемит за окном.
И...больно, как ноет печёнка,-
Разлука терзает тайком...
Грустит и печалится жёнка
За милым, своим моряком.
А ветер тихонько, устало,
Верхушку качает крылом.
Забава?.. Забавы здесь мало –
То жизнь просыпалась кругом.
И этой, осенней порою
Господство его велико:
Развеет туман над водою,
И плач разнесёт далеко.
Прохладою тянет ночною…
Всех будит рассвет не спеша.
Не сохнет слеза над щекою -
Так горько рыдает душа.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748481
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 04.09.2017
Вона така чудова, ота новенька «втішка»
Напудрена, зваблива, і очі –як зірки!
У неї все –як треба: волосся, носик, ніжки...
Вона –майже «богиня» на відстані руки.
Розумна, ніжна мова, і грамотна й яскрава –
Потрібно – загово́рить, накажеш – закричить!
Молитву прошепоче, журливо, ніби пава,
І замовчить одразу, як скажеш: «Помовчи!»
І груди, як бажалось, і ротик, і коралі –
Вона так добре знає весь сенс цього життя!
А як набридне зовсім, оця новенька «ляля»
Закинь її в куточок, а можна і в сміття!
А засумуєш –знову дістанеш своє «ладо».
Вона тебе розрадить в хвилини забуття!
Вона така хороша, вона – майже свічадо!
Така слухняна лялька.... пробач, що це – не я...))))
©Тетяна Прозорова 08.08.17
Дівчатка, це- жарт!))))) не рвіть мій капюшон і не здирайте мої улюблені сині панчохи!!!!!!!)))))))))))))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748472
дата надходження 30.08.2017
дата закладки 04.09.2017
…І вкотре на зорі ми пролистаєм казку
Про Зло і про Добро, і про малих людей,
Як в осінь літній ліс мінятиме окраску,
І що про рух Землі домислить Галілей…
На відстані Життя все повториться знову –
Від танення льодів й малюнка на стіні…
Я ж тільки – про Любов, Її всесильну мову –
І про слова чудні́, не спалені в огні…
Із попелу верби душа моя востане,
З пошерхлого листка посіються рядки –
Тендітна й молода у променях осанни
Із покликом орла і тремом осоки…
Небесна і земна – у травах і у цвітті,
В купальському вінку і льолі надлегкій –
Прокинуся колись у щебетливім літі
І розгорну ущент розписаний сувій.
А там – усе моє – і тепле, і болюче,
І мамин щедрий сміх, і ялтинський прибій…
А там уже і Львів… і Устиня співуче –
І липа у вікні… а з нею й буревій…*
Бурлить моя ріка – і над провалля хижі,
Над тя́жбою громів, що б’ють із висоти –
Ця розкіш чи мана – ота тяга́ до віршів,
Ця розкіш чи мана – осягнення мети.
Як солодко вмліва на липі сіра пташка,
Як затишно гуде старенька в хаті піч.
Доцільні в цім житті тварина і комашка,
Так буде і колись у поступі сторіч.
…Знов сонечко встає ласкаве і могутнє:
У вирі часовім спинися щастя мить!
На проміжку Життя з минулого в майбутнє
Я лишу по собі лиш серце, що горить!..
(Зі збірки, що кладається [b]"Туга за Єдинорогом",[/b] 2017)
(Увійшов у двотомник [b]"Сонцетони.Тон Перший - Поетичний".[/b] - Львів: Сполом,2016)
[i]*[b]Увага! [/b]Сьогодні наша 500-літня липа графів Замойських, пошарпана буревієм 2008 року, черговий раз нагадала про себе - о 5.55 обвалилася велика гілка крони з гуркотом і шумом. Долю переполовиненого стовбура і частини крони будуть вирішувати у найближчі дні.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749087
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
До побачення, літо!
Ти чудовим було,
Дарувало нам квіти
І липневе тепло.
Обсипало багряним
Водоспадом заграв,
Огортало духмяним
Свіжим запахом трав.
До побачення, миле.
Ще зустрінемось ми...
Твоє яблуко стигле
Доживе до зими.
Ти ще прийдеш... Я знаю,
Що би там не було...
Я тебе вже чекаю...
Ти чудовим було!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748615
дата надходження 31.08.2017
дата закладки 04.09.2017
Мій дар для мене – зболене прокляття.
Фальшиві нотки вічності в руках.
Душа згоряє, серце під закляттям
Любові прагне, тонучи в словах.
Мій дар – пусте, лиш тліюче багаття.
Холодний лід, що сковує в думках.
Вже відцвіло божественне латаття,
Та мерехтить по сяючих струмках.
Мій дар – шляхи космічної безодні,
Завжди здавався він мені сумним,
Але приймаю я це до сьогодні,
Хоч бачу по дорозі тлінний дим.
Прокляття? Дар? Виблискує в імлі.
Вирішувати це вже не мені...
© Володимир Верста
Дата написання: 11.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745662
дата надходження 11.08.2017
дата закладки 04.09.2017
Без тебе плачу я струною,
І пісня, наче темна хмара
Далеко лине із журбою.
Тебе чекати - мені кара.
Без тебе засихає квітка,
Хоч дощ періщить, як з відра.
Квартира, мов залізна клітка.
Невже це долі підла гра?
Без тебе кам*яніє серце,
Не бачу я земні принади.
Душа, мов висохле озерце.
Чарівний світ не має зваби.
І ось...з*явився, ніби сонце.
Твої цілунки – буйноцвіт.
Всміхнулось щастя у віконце,
Люблю з тобою цілий світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748923
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 04.09.2017
М-елодии дивной осени
Е-два проникают звуки.
Л-етают ласточки в просини,
О-ткрыты небесные руки.
Д-еревья оделись в багрянец
И золота лучший наряд.
Я-вились на медленный танец,
О-сыпится листьями сад.
С-олист ветерок заиграет,
Е-ловый закружится лес.
Н-октюрн волшебством обладает,
И дождик прольётся с небес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748837
дата надходження 02.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Є холодна й тепла днина.
Є на все в світі причина.
Рот великий в Бегемота.
В Дятла клопітка робота.
Увесь день Кріт землю риє.
А в Жирафи довга шия.
Є коротка й довга днина.
Пам'ятай, що ти - Людина!
Чи про інших вмієш дбати?
Чи як собі побільше взяти?
Так багато, щоб ... усе!
В душі літо, чи мете?
Якщо холод... Замітає.
Не чекай! Бо хто дрімає,
Тому сумно в світі жити.
Ти ж навчись життю радіти!
Головне - вперед іти.
Можна вбрід, чи... де мости.
Не важливо, скільки можеш.
Мало чи багато хочеш.
Піднімись, якщо впадеш.
Головне, що ти - ідеш!
Є холодна й тепла днина.
Є для радості причина!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749058
дата надходження 03.09.2017
дата закладки 04.09.2017
Блаженни чистии сердцем, яко тии Бога узрят... (Мф. 5, 8)
...И тогда чёрно-белый рассвет обретёт свои краски,
А далёкое небо опять вспомнит цвет наших глаз,
Мы забросим подальше давно надоевшие маски,
Разъедавшие медленно щупальцами метастаз.
И тогда ледники наших душ потекут ручейками,
Глубину их не сможет измерить уже эхолот,
Из сердец, из-за пазух огромные вытряхнем камни,
И увидим, что Бог нас по-прежнему любит и ждёт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749078
дата надходження 04.09.2017
дата закладки 04.09.2017
А ми зустрінемось з тобою поміж зір,
Там, де галактика народжується знову,
У більш високу та небачену основу
Дає початок нам в незвіданий безмір.
Чарує світочем очей твоїх Ефір,
Сузір'я з'єднують дорогу цю шовкову,
Шляхами прядива я поклоняюсь слову,
Але затягує стежки до чорних дір.
Тебе побачити – знайти святу опору,
Немов полинути, як Феніксом, угору,
Згорівши миттю, закінчити зорепад
І стати вічністю для сонця, й розітнути
Цей світ, частинками зробивши сонцепад,
Вогнем осяяти, любов'ю огорнути.
© Володимир Верста
Дата написання: 12.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745838
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 28.08.2017
навеяно произведением *** , автор меланья
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871979
Лето славится больше цветами,
Но не каждый цветок плодоносен.
И цыплят, как известно, считали,
Когда лето сменялось на осень.
Улетают года лепестками,
В седину превращается проседь...
Лишь бы дети-плоды были с нами:
Рядом с ними - какая там осень!
И когда мы за всё благодарны,
Для себя уже больше не просим,
Постучится в окошко нежданно
Майский дождик, смывающий осень...
Холод осени так же обманчив,
Как тумана белёсая россыпь...
Я сегодня(!) нашёл... одуванчик!
Нет... Не скоро, видать, ещё осень...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748179
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 28.08.2017
Ти ніби вп*явся в мої очі,
І не відводиш погляд свій.
А серце гулко так стукоче,
Як наче в грудях буревій.
Немає слів. Мовчання. Тихо.
Торкаєшся губами рук.
Не знаю: щастя це чи лихо?
І тягнеш в сітку, мов павук.
В очах твоїх палке бажання,
Не можеш погляд відвести.
Любові почуття, жадання...
Без слів ідеш ти до мети.
Цілуєш губи, плечі, тіло...
В коханні наче екстремал.
Без слів мені вже зрозумілий
Очей твоїх німий запал.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748082
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 28.08.2017
Стоїть ясен над водою,
Розмовляє із бідою.
Поряд з ним біліє хата,
Кущик мальви волохатий,
І осика, і тополя,
А за хатою ще й доля.
Гуртом біду проганяють.
Зорі тихі поглядають.
Ріс так ясен сім годочків,
Народив ще трьох синочків.
Росли вони, розростались,
Поки в хаті щастя сталось:
Там з'явилися двійнята –
Слід колисочку підняти.
Попрохали у Ярила
Ізрубати ясенину,
Діточок щоб колисати,
Стали ясен той тесати.
Майстрували-чепурили,
До сволока причепили.
Не годилося колиску
Вішать в хаті надто низько.
Ясен діток колисає,
Матір пісню їм співає:
«Ростіть, дітоньки, здорові,
І розумні, й чорноброві,
Міцні, сильні, мов дубочки,
Головне – не теремочки,
А щоб добрі були душі,
Не росли щоб ви байдужі
До людини і до краю,
Де і гори, й водограї,
Де поля й низькі долини,
Журна пісня журавлина,
Й солов’їне щебетання,
Й козаків святе братання.
Ой, ростіть, мої синочки,
Як прекрасні ясеночки,
Міцні, стрункі ще й високі,
Щоб раділи, й люди, й сокіл.
Личком, тілом щоб красиві,
А ще долею щасливі!»
Та й заснули мама й діти.
Місяць з неба ясно світить,
Ясени ті розважає,
Діткам спать не заважає.
Ясени ж три молоденькі
Стережуть сон діток, неньки,
Ведуть мову із бідою:
«Пливи, бідо, за водою,
Не тривож синів-дубочків,
Хай дрімають їхні очки,
Вдень сміються – не ридають,
А виростуть – не стидають,
Не соромлять свого роду,
Батька-неньки і народу.»
Ясени так над водою
Розпрощалися з бідою,
Не пустили її в хату
Дітям доленьку ламати.
20.12.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748116
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 28.08.2017
У далекій країні, за сотні морів
Жив дракон у своєму палаці.
Чорний прапор над замком його майорів
На високій дворогій гілляці.
Той дракон був жорстокий, людей катував,
Вимагав, данину щоб платили,
А злиденний народ був позбавлений прав,
І терпіти не мав уже сили.
Час від часу знаходився хтось із людей
Та ішов на двобій із драконом,
І молився народ за воротами, де
Царедворця чекав під балконом.
І щоразу зловісний його чули сміх,
Що надію та серце калічить:
"Бій закінчено, люди, дракон переміг,
І податки зростають удвічі..."
Та нарешті один відчайдушний юнак
Кинув звіру страшному свій виклик.
Біля замку люд вкотре розбив свій бівак -
До такого давно уже звикли...
І рубались вони кілька днів і ночей,
Дуже довго тривала та битва.
Від балкона народ не відводив очей,
А в серцях не стихала молитва.
Чорний прапор здригався від лязгу мечів,
А в дракона кінчалися сили,
От і кумпол останній із шиї злетів,
Все, звірюга, тобі - до могили.
І пішов по палацу хоробрий юнак,
Подивитися, що там, в палатах.
І відчув він каміння коштовного "смак"
Та красу у рабинях-дівчатах.
І подумав юнак: "Відпочити не гріх
Від такої смертельної січі..."
Раптом чує з балкона: "Дракон переміг
І податки зростають удвічі..."
Він підвівся мерщій, царедворця схопив:
"Що верзеш ти, хіба ти не бачиш?!"
Той спокійно і чемно йому відповів:
"Глянь у дзеркало, друже-юначе..."
У далекій країні, за сотні морів
На гілляці вісить чорний прапор...
Із драконів вже безліч злетіло голів -
А сатрапи міняють сатрапів.
Бо як пусто в душі претендентів усіх,
А до церкви - лиш ставити свічі -
Очевидно й без бою: дракон переміг,
І податки зростатимуть вдвічі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747945
дата надходження 27.08.2017
дата закладки 28.08.2017
Біг по лісі Борсучок... Зачепився за сучок.
Розкричався на весь ліс! Чули крик той сто беріз.
Липи, клени і дуби. Налякалися гриби.
Аж під листя поховались. Тепер спробуй їх знайди!
А Борсук той хоч малий, та який же голосний!
Чули крик його в діброві лисенята і зайці.
В лузі... коні та корови, кози, вівці й баранці.
Заховалось вовченятко і маленький їжачок.
Ой зчинивсь перопелох! Винуватий не сучок.
Налякав це своїм криком всіх у лісі Борсучок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748101
дата надходження 28.08.2017
дата закладки 28.08.2017
Це було майже три десятиліття тому. В день народження моєї дружини я подарував їй поетичну збірку Дмитра Павличка "Рубаї". Готуючи подарунок, попереду титульної сторінки книги я вклеїв чистий аркуш і написав на ньому дарчий надпис — перше в житті своє наслідування перським чотиривіршам:
Я завжди вірші дарував свої,
Тепер – Павличка. (Кращі, ніж мої!)
В цій книзі все, що я не зміг сказати.
Уважно придивись до рубаї.
Ти знайдеш тут думки і почуття,
Які і нас хвилюють все життя.
Ця книжка найулюбленою стане
До миті той, що підем в небуття.
Для мене ця книга Павличка стала тоді своєрідним підручником, бо я дійсно захопився такою незвичною формою віршування. Це захоплення продовжується і тепер.
* * *
Нам всім молитись треба за батьків.
Без їх тепла ми схожі на птахів,
Які не заховалися під дахом...
Як пір"я мокре, чи доречний спів?..
* * *
Лиш той живе, хто весь у русі.
Я вихований в цьому дусі.
Тому в роботі будь-якій
Стомитись якось не боюся.
* * *
Не встиг я дослідить свого коріння.
Процес біологічного старіння
Такий швидкий і невмолимий вкрай.
Не чув, як проминули й дні осінні...
* * *
Колись, можливо, ще тебе побачу.
Звичайно, розуму свого не втрачу,
Здригнеться серце тільки... І збагну,
Чому, тебе згадавши, мовчки плачу.
* * *
Жовтіє листя вздовж доріг
І м"яко падає до ніг.
Та надто жалісно благає,
Щоб я хоч як його зберіг...
* * *
Душа не старіє, бо вічна вона.
Я це відчуваю від склянки вина:
І все навкруги, мов в рожевому світлі,
І в серці співає лірична струна.
* * *
Я – не сірник. Але я – хмиз сухий...
Ти тільки привід дай-но будь-який –
В душі і на папері запалаю
Багаттям слів у пристрасті палкій!
* * *
Коли підем з життя — ніхто не знає...
Воно ж щодня, мов свічечка, згасає.
Лякає неминучість, перш за все.
Та безпорадність гірко душу крає...
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667318
дата надходження 21.05.2016
дата закладки 26.08.2017
Не умилит ничто так душу,
Не тронет струн её так тонко,
Как, затаив дыханье, слушать
Сопенье спящего ребёнка.
И, пусть ему уже за двадцать,
Игрушки в прошлом и пелёнки,
Я не устану наслаждаться
Дыханьем спящего ребёнка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725273
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 26.08.2017
Літа цвіли вже інеєм у косах,
Коли послав свій погляд ти очей,
Прийшла до нас обох життєва осінь,
Та кликало мене твоє плече.
Хотілося слова тепла почути,
Щоб ніжністю лилися із душі.
Омріяний піймати щастя жмутик
Й кохання пити із твоїх віршів.
Хтось погляд у зневіру заховає,
А хтось засудить перезрілий вік,
Зерно ж любові в серце засіває
Закоханий і мудрий чоловік.
7.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747807
дата надходження 25.08.2017
дата закладки 26.08.2017
Твоє кохання - діамант коштовний.
Прозорий " чистої води" карат.
Алмаз душі із сонячної штольні,
Яскрава, світла арія з кантат.
Німію від гарячої любові,
І від обіймів тану, ніби сніг.
Дивлюся в очі рідні волошкові.
Казковий сильний мій єдиноріг.
Палає у моїй душі багаття.
І розумію все із півтонів.
Кохання наше - то земне багатство,
Тепло, що зігріває і без слів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747585
дата надходження 24.08.2017
дата закладки 24.08.2017
Зустрітися нам Ангел допоміг,
крильми прикривши від дощу весною.
Він знав про нас усе і, видно, захотів,
щоб ми зустрілися під липою з тобою.
Прикрив обох від крапель дощових
ще й липовим гіллям він ніжно.
Ти - блискавка, я - гуркотливий грім!
І зрозумів тепер, чому тоді так вийшло...
Давно хотів торкнутись я щоки,
твоєї... й пестить золоте волосся.
Коли, мов пташка, ти припала до грудей -
розлився трепет - грому стоголосся!
Як твої руки плечі обвили,
солодкі блискавки безсоромно ширяли.
А теплий дощ шумів, щумів, шумів...
Хотів, щоб довше ми під липою стояли.
Той ніжний трепет залишивсь в душі,
і дощ... і грім... і блискавка стокрила.
Зустрітися нам Ангел допоміг,бо знав,
що й ти в мої обійми ніжні захотіла...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747542
дата надходження 23.08.2017
дата закладки 24.08.2017
Милуюсь вами, дивна незнайомко,
Тендітних форм і фарб живе творіння,
Де кожна лінія так вишукано й тонко
Вплітається в повітряне коріння.
Немов метелик із чужих світів,
Десь заблукавши, сів на підвіконня,
Де інших птахів незнайомий спів,
І небо інше, і тривке безсоння.
Вам долею цвісти на чужині,
Комусь ясніть в мереживах фіранки,
Й привітно усміхатися мені
Квітковим дивом у промінні ранку,
Бриніти спогадом про диво серед буднів,
Росу зронить від незатертих фраз
І нагадати, що лишиться незабутнім,
До чого серцем доторкнувсь хоч раз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747138
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017
[i][b]А викинути б телевізор у вікно,
щоб впав він вниз і гучно хряснув!
І ти б тоді поглянув - де воно,
оте вікно. Ще є! Прекрасне!
А ще б зобачив милий образ мій,
що поряд тебе - в самотині.
Вділив би, може, погляд ще і їй,
своїй ріднесенькій - Дитині.[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704103
дата надходження 01.12.2016
дата закладки 21.08.2017
М-аленькими каплями по крышам,
Е-ле различимо.. еле слышно..
Л-ьется благодатно из небес..
О-зером, рекой танцует пенно,
Д-ворик заполняет постепенно
И-стинная музыка чудес..
Я- же с ливнем петь тихонько буду..
Д-о - ре - ми - фа - соль звучит повсюду..
О-х и складно барабанит он..
Ж-адно я глотаю эти звуки..
Д-аже тучки тянут каплям руки..
Я- вкушаю их хрустальный звон...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747114
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017
"Скоро осень,за окнами август."
И.ГОФФ
Липень захлипав у липах зелених -
Накнязювався - прощатися час.
Серпень з'явився в серпанках рожевих
І нерозлучний з ним Яблучний Спас.
Стрімко відбулися зустріч-прощання
І на престолі молодший вже брат -
Гримнув,поблискав,здув хмари останні
І розпочався концерт-зорепад.
Серпень не січень - на сонце багатий
Щедро вдiляє нам світла й тепла.
Змії холодні і ті навіть в свята
Гріють на зиму зміїні тіла.
Дихає спекою місяць гарячий.
Хтось бараболі копати почав...
Скоро,ой,скоро вже осінь заплаче,
Далі вже й снігом сипне по очах.
Сонечку ясне,світи непогасно -
Без фанатизму - хай піє когут...
Ми ж пожалкуєм за літечком красним,
Хай тільки зашпори взимку зайдуть...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745893
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 21.08.2017
Ах, мой котик,
Как наркотик,
Брысь,- сказала я ему,
Вдруг, ничего не пойму,
Он, опять хвостик поднял,
Вновь, по квартире, – М-я –у.
Уж, спинка стала дугой,
Что, хочешь ты дорогой,
Уж заболела голова,
Ой, у висках жернова.
Дождь, на дворе моросит,
А, мой друг совсем не спит,
Но,пришёл, упрям котик,
Мой, понятно, наркотик.
Нежно плеча коснулся,
Медленно потянулся,
Всё,’мурлыкал, ушла боль,
Словно сказочный король.
Мур! Мур- мур - песнь заводит,
Уж, в дремоту уводит,
Очень, рада я за нас,
Мой, наркотик- просто класс!
21.08.2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747108
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017
Дякую Богу за друзів своїх,
добрих, веселих і щирих.
І дуже серйозних, що є серед них,
вимогливих і справедливих.
Маєте вдачу ви, рідні мої,
непосидючу й грайливу.
Майстерністю всіх вас Господь наділив,
щоб думку будили сміливу.
Легкою буде хай завжди хода,
мов тиха сонячна днина.
А душу розбудять лиш справжні слова,
лиш любляча серцем, людина.
То ж бережімо всі слово своє,
хай воно людям ясніє.
Яскравим вогнем між пітьми засвітім,
що вірою серце зігріє.
Дякую Богу за друзів своїх,
добрих, веселих і щирих.
І дуже серйозних, що є серед них,
вимогливих і справедливих!
Присвячується всім щирим друзям з "КЛУБУ ПОЕЗІЇ"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747098
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017
А чорно-бiлi клавiшi його
Слухняно ждуть...завмерли ноти й звуки.
Та оживає знову полотно
Лише торкнуться їх Маестро руки!
І забринить палітра кольорів,
В духмяних заблукає травах вітер.
Веселкою озветься синь морів
І забуяють музикою квіти!
...Та загадкова Вічності струна,
Яку невпинно вiн в свiтах знаходить,
У серцi знову й знов моїм луна
I щиро ллється магiя мелодiй!
I зорями слова освiтять даль,
I на семи вiтрах поринуть звуки!
Про справжню дружбу, про життя й печаль.
Про щастя й бiль, кохання ніжні муки!
Ця незбагненна й дивна таїна,
Коли торкнуться клавiш твої руки..
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731087
дата надходження 29.04.2017
дата закладки 21.08.2017
Поспели жёлтые черешни:
Упругий вид и сладкий вкус.
Какая солнечная нежность!
Рукой легонько прикоснусь.
С горчинкой ягоды немножко.
Играют спелые бока.
В моей ладони тонконожка
И плод светящийся слегка.
О жёлтая черешня, диво!
И хоть горчинка в сладости,
Как ты, и я жизнелюбива,
Рассвет встречаю с радостью.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747012
дата надходження 21.08.2017
дата закладки 21.08.2017
Простелило стежку
Сонце на воді,
Й золота мережка
Зацвіла тоді.
Хвилечки тріпочуть,
Але бережуть,
Як до сонця схочу,
Нею побіжу.
Пролягла до мене
Золота струна,
Хвилька, ледь зелена,
Її напина.
Простягну долоні –
Хочеться заграть,
Опинюсь в полоні
Сонячних багать.
13.07.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746871
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Лине осінь до нас крізь вітри,
Казку літа ховає у скриню,
Ці слова у блокноті зітри,
Дочекайся жовтаву богиню.
Листя сипле вогнем і пала,
Серце нотами крає гітару,
Я дарую яскраву тіару
І частинку сердечка тепла
Тобі, осінь, о вірна моя.
© Володимир Верста
Дата написання: 19.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746877
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Мой любимый,красной нити
На запястье не вяжи…
Мой любимый, дни ненастья
Потерялись позади…
Мой любимый,птицу грустью
Тесной клетке не томи…
Крылья счастья, не подрезав,
На свободу отпусти…
Мой любимый,всё готово –
И пюпитры,и холсты…
Нарисуй бутоны снова -
Словно, твёрдые соски...
Мой любимый,вдохновение –
Наслаждение…Не взыщи…
Откровение – мгновенно…
Дай – песочные часы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746809
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Жарким летом ранним утром босиком бегу к реке.
Там романтик ждёт рассвета, держит лилии в руке.
Его лодка притаилась в камышах невдалеке.
Предвкушаем чудный отдых на «гавайском» островке.
День сулит нам массу зрелищ с провиантом в рюкзаке.
Сладкий сон всем обеспечен в жаркий полдень в гамаке.
Мы с природой породнились и давно уже на «ты».
Там на острове сокровищ не стесняйся наготы.
Примут нас в свои объятья шелковистые кусты.
В пылкой страсти расцветают любопытные цветы.
Только летом, только летом насладишься ты сполна.
Только летом только летом хочется сойти с ума.
Эту щедрую природу с наслажденьем пей до дна!
Ты увидишь в небе звёзды, а потом взойдёт луна…
Свет Божественного чуда с головы до ног пронзит.
И вопрос о вере в Бога пред тобой уж не стоит…
24. 07. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743281
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 19.08.2017
Не в чести нынче подвиги супершпионов,
Истрепался агент 007…
Стало модно смартфоном ловить покемонов
И прокачками хвастаться всем…
Исковеркан язык, загибаются книжки,
Речь сегодня страшней, чем картечь…
Беззастенчиво треплются матом детишки,
Так как некому это пресечь…
И, почти ничего не умея руками,
Тупо в гаджеты тычем перстом…
То, что предки для нас создавали веками,
Заметаем лохматым хвостом…
Что поделать, увы, не вернуть промокашки,
Не достичь совершенства Басё…
Но, пока от стишка возникают мурашки,
То потеряно вроде не всё…
август 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681530
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 19.08.2017
Вітання усім добрим людям зі Святом Преображення Господнього - Яблучним Спасом. Дай, Боже, многії і щасливії літа.
****************
А роки полягли у достиглих пшеничних покосах,
Хоч душа не відчула літ поспішних легкої ваги,
Та заплуталась осінь у грайливо розпущених косах,
Ще тепла вистачає і бентежному серцю - снаги.
Лине пам'ять легка на осяяний берег дитинства,
Де ромашки цвітуть, де мій тато живе молодий,
Де зоріє калина у разках дорогого намиста,
Де написаний віршик найперший простий.
Проростаю в життя - у турботах,в думках проростаю:
І живу, і люблю, і спішу цілоденно кудись,
І дітей-пташеняток на хвилях казок колисаю,
Тільки в парі з тобою не піду, як колись.
Разом з літечком стиглим у серпня долину простую:
Духом пряно-медовим заколисує Яблучний Спас...
І налиті плоди літо долі дарує:
І снаги, і натхнення, і надії запас.
Знов світанок умитий цілує натомлену землю,
Серпень вересню-брату правицю ясну подає...
Всю палітру життя, як Всевишнього правду, приємлю,
Б'ється ритмами Світу збентежене серце моє.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746764
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Біля моря
Малює природа чудесні картини,
Яскраві, величні… На тисячі миль…
Як радують пристрасне око людини
Балкани і море із шепотом хвиль…
Відроги мохнатих верхів’їв у димці
Мов кличуть з собою в небесний вояж…
А сонце усіх їх, на кожній морщинці,
Ласкаво цілує… Кожнісінький кряж!..
05. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746591
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Улететь к небесам, будто в сказке, на брызгах фонтана...
Интересно понять, из чего состоят облака?
То ли взбитые сливки, а может быть, даже сметана.
Сладкоежка я, так что понравится, наверняка.
Подержаться за солнце, глаза прикрывая ладошкой,
Посмотреть, как оно освещает краюшку луны,
Тайну тайн приоткрыть, пусть не всю, ну, хотя бы, немножко,
Заглянув на мгновенье с обратной её стороны.
Поздороваться с каждой парящей вдоль радуги птицей,
Ухватить налету отслужившую небу звезду...
Загадать сокровенное... Верю, должно оно сбыться,
Что вернусь я и счастье своё непременно найду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746734
дата надходження 19.08.2017
дата закладки 19.08.2017
Мы всей семьёй спешим в поход…
Как тот отважный Дон Кихот…
Рассвет встречаем у реки…
Вчера собрали рюкзаки.
Все пробудились очень дружно.
Ещё темно…Мы – на ногах…
Нас уговаривать не нужно.
Звучит в душе Шопен и Бах!
Семья талантами богата!
Природа служит маяком.
Погода манит - хоть куда-то…
Лишь бы побегать босиком…
Приятен этот тёплый дождик…
Расположились у реки…
Один – поэт, другой художник.
А мама с папой – рыбаки.
У каждого своя работа.
Она - достойна Фаберже.
Мой брат - с мольбертом, я - с блокнотом.
А предки - с удой, в неглиже…
У мамы - "натянулась леска"!
Когда клюёт – не нужно слов…
Варить уху – всем интересно!
Мы бросились спасать улов!!!
14.08. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746085
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Моя принцесо, слів моїх богине,
Володарко граційної краси.
Тобою марю і до тебе лину,
Міняючи епохи та часи.
Незримо в бій, затоптану долину,
Мене з собою вітром пронеси
Дорогою крізь простір часоплину.
Всі спогади примарно воскреси.
Даруй знання забутих вже імперій
Та покажи у відблиску меча
Ті сокровення схованих містерій,
Що тліють, як остання ця свіча,
Згоряє словом сіро на папері
І осідає на моїх плечах.
Калліо́па — в давньогрецькій міфології найстарша серед дев'яти муз; первісно богиня співів, згодом покровителька епічної поезії й науки.
© Володимир Верста
Дата написання: 15.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746250
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Моя принцесо, слів моїх богине,
Володарко граційної краси.
Тобою марю і до тебе лину,
Міняючи епохи та часи.
Незримо в бій, затоптану долину,
Мене з собою вітром пронеси
Дорогою крізь простір часоплину.
Всі спогади примарно воскреси.
Даруй знання забутих вже імперій
Та покажи у відблиску меча
Ті сокровення схованих містерій,
Що тліють, як остання ця свіча,
Згоряє словом сіро на папері
І осідає на моїх плечах.
Калліо́па — в давньогрецькій міфології найстарша серед дев'яти муз; первісно богиня співів, згодом покровителька епічної поезії й науки.
© Володимир Верста
Дата написання: 15.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746250
дата надходження 15.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Так больно!.. Как будто лишаешься зуба:
Забросив стихи, обломав карандаш,
Уходит поэт незаметно из Клуба,
Оставив читателям весь свой багаж...
Уходят поэты из Белого списка,
Стихами которых, быть может, дышал...
Куда и зачем? Далеко или близко?
Тоскует по вам, уходящим, душа...
Уходят поэты... Приходят другие...
И память стирает уже имена...
Нахлынет, бывает, порой, ностальгия,
Пытаешься чьи-то стихи вспоминать...
Уходят поэты... Приходят иные,
Конечно, уже привыкаешь и к ним,
И новые авторы - будто родные,
Но ищешь забытый давно псевдоним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745844
дата надходження 12.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Отымут** меч, конечно же, отымут...
Старайся не смотреть, мой друг Дамокл,
Давай-ка, шире грудь, прямее спину,
Поглубже вдох, ломай оков замок,
Яснее взор, расправь скорее крылья,
Их контуры уж видно из-за плеч...
...От безнадёги, кажется б, завыл я -
И то - нельзя, а вдруг сорвётся меч...
"Отымут, ну конечно же, отымут..."-
Твержу себе, разглядывая меч...
Всё временно, проблемы тоже сгинут,
А нервы стоит всё-таки беречь...
** ввиду возникших разночтений добавлю, что "отымут" здесь употреблено в смысле "уберут" (а не заберут насильно, см. иллюстрацию или историческую справку)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746058
дата надходження 14.08.2017
дата закладки 18.08.2017
(Песня - Жанр: поп-рок.
Муз.- по мотивам песни "Чёрный кот",
Текст - автор)
1.
Ну, так вот жил-был кот, не тужил...
С чёрной кошкой давно он дружил,
Напевал часто песенку он,
Как он в чёрную кошку влюблен.
Эта песенка моя
Про кота влюбленного...
Эх, судьба его, судьба -
Ты как кошка чёрная!
2.
Кот ходил с кошкой чёрной в кино,
Он любил кошку черную, но...-
Кот о кошке проведал о том,
Что гуляла та с рыжим котом!
У кота - усы все всторч -
Блу́дница притворная!
Эх, котячая судьба,-
Ты как кошка чёрная!
3.
И про чёрную кошку забыв,
Кошку белую кот полюбил...
Но потом он узнал, что она -
Кошка чёрная верной была́!
Двоеженцем ходит кот -
С белою и чёрною...
Эх, судьба, - наоборот -
Ты совсем не чёрная!
Архив-1970
Ленинакан (Гюмри), Армения 09.09.1970
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675298
дата надходження 30.06.2016
дата закладки 18.08.2017
То нічого, що ти далеко
І не страшно, що ти чужий,
Світ - навиворіт, це нелегко,
А чи легко тобі, скажи...
Я вже бачила цвіт на вишнях -
Обривала п'янкі плоди,
Відпускала своїх колишніх
Може, поруч і ти ходив...
Все блукав, щоб мене зустріти,
Повернути, зректи, спасти,
Донести незів'ялі квіти...
Як могла я не знать, де ти?..
Розминулися ми у часі,
Аж планети зійшли з орбіт,
Заморожені вишні в чашці
Обережно даю тобі...
Відігрій у своїх долонях
Соковиті, тугі, смачні,
То для мене вони холодні -
Вишні, зірвані повесні...
Я забуду в твоєму світі
Все, розгублене поміж трав -
Залишайся в моєму літі,
Бо весну мою... він забрав...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745479
дата надходження 10.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Приснился ненавязчиво портрет -
Вот бантики и складочки, вот бусы.
Теперь осталось красочно сюжет
Оформить и, я думаю: всё будет!..
Немножечко, совсем чуть-чуть, в конце
Мне надо, не размешивая краски,
Затушевать румянец на лице
И подвести по-новой мои глазки!..
Смотрю, любуюсь, как же хороша,
Придуманная сказка в одночасье...
И пусть не отпускает ни на шаг
Меня, тебя... И нас... не рвёт на части...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745922
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Вот и скошены летние травы,
Завершился давно сенокос.
Нет в помине зелёной муравы,
Солнцем радует точный прогноз.
Воздух, ветер, солнце лучистое
Осушили хрупкие стебли.
Превратили в сено душистое.
Так недолго тонкие млели.
Уложили в стога овсяницы
И люцерну, клевер, осоку.
Аромат разнесли полевицы,
Тмин, горошек, лютики к сроку.
Вот уткнусь я в сено пахучее
И почувствую запах лугов.
Ведь родная природа нетленна,
Жизни нашей основа основ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746607
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 18.08.2017
Німа вистава, ролі всі відомо.
Антракт. Завіса. Я ступаю крок.
Ця маска не дістанеться нікому,
Осиплеться крізь пальці наш пісок.
О музо! Драма ця нам так знайома,
Заплутаний життя увесь клубок,
Твою цілую я святу корону
Та відлітаю у новий листок.
Чи справді ти зумієш врятувати?
Погубиш серце вихором подій.
Можливо, слово зможе дарувати
Ще сотні намальованих надій?
Хтозна. Тепер бажаю скуштувати,
Отрути приготований напій.
Мельпоме́на — одна з 9 дочок Зевса і Мнемосіни, муза трагедії, мати сирен.
© Володимир Верста
Дата написання: 18.08.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746655
дата надходження 18.08.2017
дата закладки 18.08.2017
( без диспуту)
Можливо, свині ви великі,
можливо, вже зробились дикі.
Зажирували животи?..
Не тяжко вам завжди нести
щоранку їх в Верховну Раду,
туди, де засідає влада?
Туди, де теревенять про народ
і розливають ріки вод
про те, як тяжко нам живеться?..
І урізають все (нейметься)
для нас, щоби собі додати
і далі ліпше жирувати
на нашім горі і біді,
на «хлібі з сіллю і воді»!..
Гребете мовчки, поодинці.
Невже ви, хлопці, українці?..
Хозар ви гірше, яничар,
данайців, що приносять дар.
Яка ж вас породила мати?
Дай Бог повік вас не спізнати!
Вся ваша братія – орда,
народу нашому біда,
що свій народ всякчас грабує
й собі маєтки все будує.
А нам все плеще язиком
і напускається на ком…
Колотять воду і багно,
вже більше двадцять літ.
Давно.
Щоб дурників їм наловити.
Інакше їм не в змозі жити.
Народ спізнає супостатів
і будуть на огріхи мати!
Мітлою скопом до європів,
поганою, і животи , і попи -
всіх «добродіїв» відмете!
А сам подумає про те,
Як ми раніше добре жили:
всі рівні були і дружили!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745198
дата надходження 08.08.2017
дата закладки 08.08.2017
[i] Инне Симхович[/i]
Икра из синих - целый тазик,
На деке - ядра абрикос,
Замурзанный до безобразья
Сливовым джемом каждый нос,
И маттиола пряно дышит,
И квас - из бочки! - на губах,
Садится солнышко за крыши,
И зреют персики в садах.
А солнце, не жалея, парит!
Мы полуголые с утра!
И кабачки на ужин жарят
На керогазах во дворах.
Картинки трепетного детства,
Как дом уютен каждый двор, -
Не важно, в Балте* или в Бельцах**,-
И в нашем сердце. До сих пор.
[i]*, ** - близко расположенные города в Украине и Молдове с похожими традициями, кухней, нравами и даже названиями, происходящими от единого корня, обозначающего заболоченное место.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745106
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Для меня ты - как Блок для Цветаевой -
Божество, удивительной силы...
Ты с поэзией - страстно и пламенно
Породнился... О, как же красиво!..
Как красиво слова выливаются
Из души одарённо - глубокой...
Я в стихах твоих - вечная странница -
Как Цветаева... в прошлом... у Блока...
«Блок в жизни Марины Цветаевой,— писала ее дочь,— был единственным поэтом, которого она чтила не как собрата по «струнному рукомеслу», а как божество от поэзии, и которому, как божеству, поклонялась... Творчество одного лишь Блока восприняла Цветаева как высоту столь поднебесную — не отрешенностью от жизни, а — очищенностью ею — (так огнем очищаются!), что ни о какой сопричастности этой творческой высоте она, в «греховности» своей, и помыслить не смела — только коленопреклонялась».
Видела Цветаева Блока всего лишь два раза — на его вечерах в Москве в 1920 году. «Я в жизни — волей стиха— пропустила большую встречу с Блоком... И была же секунда... когда я стояла с ним рядом, в толпе, плечо с плечом... глядела на впалый висок, на чуть рыжеватые, такие некрасивые (стриженый, больной) — бедные волосы... Стихи в кармане — руку протянуть — но дрогнула. Передала через Алю (дочь Марины Цветаевой) без адреса, накануне его отъезда». (Из письма Цветаевой Пастернаку в феврале 1923 года). - информация из инета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745110
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
У схожості буднів, у нестримності вічного часу,
Відпускаючи день в швидкоплинність земного буття,
Смакую миттєвість як життя незрівнянну окрасу
Назавжди, на віки нескінченного серцебиття.
Не забуду ту мить, що проллється добром у долоні,
Олівцями внучат розмалює захоплено день,
Доторкнеться душі ніжно-сонячним голосом доні,
Вітанням від сина пролунає в акордах пісень,
Співом птахи злетить у бентежнім ранковім світанні,
Ароматом малини захопить по-літньому дух,
Затепліє в душевнім до високих небес пориванні,
Де розкидала вічність хмаровиння незібраний пух.
Замилуюсь до сліз жовтим полем у стиглому житі,
В сині очі волошок задивлюся, уперше немов…
У намисто життя понанизую зібрані миті,
Що освячує серцем невгамовна і вічна любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744708
дата надходження 04.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Як тільки дощ зупинився -
У небо я подивився.
А там - веселкове диво
У небі іскриться красиво!
Біжу швиденько до хати,
Покличу я маму і тата!
Вернувся – веселки нема,
Куди ж це пропала вона?
Де ділась барвиста арка?
Певне сховалась за хмарку!
Та ні, он хмарки розбрелися,
І небо блакитне, чисте…
А може, кольоровий місток
Потрапив в зелений садок?
І ним, дбайливий садівник
Прикрасив гарно свій квітник?
Та де ж та веселка пропала?
Мабуть, в синє море упала,
І в морі її проковтнула –
Велика зубата акула!
А може розбійники вкрали, -
Веселку в печеру сховали,
Гадали – коштовна підкова,
Уся в самоцвітах чудових!
Могли ще морські пірати…
Гм.., ще треба поміркувати.
Можливо, райдужні стрічки
Впали випадково у річку…
А може, король із казки
Взяв з неба стрічки смугасті,
Щоб їх вплести у віночок
Для королівських дочок?!
А може..., а може,…а може..?
Та хто ж мені допоможе
Загадку цю розгадати?
Де ділась веселка – сказати!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745089
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Ты ушёл из жизни рано, мой любимый ветеран…
Я сегодня вспоминаю наш начавшийся роман.
Как приехав из столицы в этот тихий городок,
Повстречала 2-х военных: « с чемоданом кто б помог»!
Ты ухаживал красиво, вместе с другом приходил
И всегда цветов охапки (не садовых) приносил.
Колокольчики, ромашки в диком виде собирал
И тайком мою веранду утром рано наряжал.
Мы грибов насобирали и делили пополам:
Сыроежку мне прибавил незаметно – « стыд и срам!»
На охоте мог распутать чудом заячьи следы…
Мы с тобой не оставались очень долго без еды.
Куропатки, как жаркое, безусловно, хороши.
Мы свежатиной питались, прямо скажем, от души.
Я в палатке ночевала – голодна до « коликов»…
Ты принёс на удивленье жареного кролика.
На рыбалке мне нежданно, очень крупно повезло.
У меня был клёв удачный, а тебе всё не везло.
Но зато была ушица с пылу, с жару - хороша!
Да и «жаренка» отменна: лещ, карась и 3 ерша!
Мы работали вдвоём в научной экспедиции.
Нет конца моим рассказам – добрые традиции.
9. 05. 2014. – 03.08. 2017. (изменён)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744628
дата надходження 03.08.2017
дата закладки 07.08.2017
[b][i][color="#0900ff"]Я п'ю тебе, життя моє земне, -
Душею, серцем та вустами.
Чому ти миле й водноча́с сумне,
І сяєш різними вогнями?
Я п'ю тебе, як дорогий напій,
Бо кожна крапля, то є доза.
Солодкий смак неприспаних надій,
Для мене, - щастя та загроза.
Я п'ю тебе, життя моє земне, -
Щоразу, начебто як вперше.
Цілюща доза кров мою жене,
І я - лечу, як вправний вершник!
06 08 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745041
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
[b][i][color="#0900ff"]Я п'ю тебе, життя моє земне, -
Душею, серцем та вустами.
Чому ти миле й водноча́с сумне,
І сяєш різними вогнями?
Я п'ю тебе, як дорогий напій,
Бо кожна крапля, то є доза.
Солодкий смак неприспаних надій,
Для мене, - щастя та загроза.
Я п'ю тебе, життя моє земне, -
Щоразу, начебто як вперше.
Цілюща доза кров мою жене,
І я - лечу, як вправний вершник!
06 08 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745041
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі.
Ліна Костенко
ПОЕТАМ
Поети – люди неземні,
Шляхи лежать їм на Голгофи,
Та їхні рими – чарівні
І дивовижні їхні строфи…
Вони дарують нам пісні,
Зовуть рядками в сині далі…
Провидці світлі, осяйні,
Наносять Правду на скрижалі!
Жорстоке часом їх життя,
Творці – беззахисні, вразливі…
Поет, - немов мале дитя
На нелегкій житейській ниві…
Вклоніться інколи поету,
Там гострий зір, мов лезо бритви…
І з царства псевдо-етикету
Не погубіть його Молитви!
04. 08. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745048
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.08.2017
Муза явно не обуза,
И не водная медуза.
Улыбаться надо Музе,
Чтобы не было конфуза.
Долькой угостить арбуза,
Почесать слегка ей пузо.
Чтобы крепче были узы,
Охраняйте с аркебузой!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745057
дата надходження 07.08.2017
дата закладки 07.08.2017
Літній день… Автівка мчала по трасі… Вздовж дороги від вітру вигиналися дерева. В небі - великі синьо-чорні хмари буркотіли між собою. Нижче від них, малі сірі й білі швидко летіли,доганяли одна одну. Далеко на заході раз- у -раз мерехтіла блискавка.
Хоча б встигнути поки дощу немає, думав Олег. Подивився на спідометр сто сорок км/год, ого, добре, що дорога без вибоїн. Аж раптом по дорозі піднявся стовп пилу, вмить загальмував, зупинився. Через хвилини три розвиднілося, розсіявся пил, по автівці задріботів дощ. Спочатку великі краплини гучно стукали по капоту, потім линуло зливою. Блискавка наче розсікала небо навпіл, скрізь гуркотіло й гуркотіло.
Вщухав дощ, побачив, що зупинився біля кущів шипшини й глоду, а далі тліло високе дерево. Блискавка таки зробила свою справу. То напевно моє щастя, розмірковував, добре, що тут зупинився, як би метрів десять далі, то могла б і в мене попасти.
Під`їхав до повороту в сторону дач, далі дорога з ракушняка, з великими калюжами. Тут їхав, немов черепаха, на дачі не був два роки, дороги не пам`ятав, боявся попасти в халепу.
Олег вже кілька років працював зварювальником в Польщі, на кілька днів приїжджав додому і знову їхав. Цього разу два роки поспіль не був вдома, мрії збулися, купив автівку і так добре підзаробив грошенят, адже мріяв придбати собі житло.
Хоча батьки мають трикімнатну квартиру та йому хочеться свій, приватний будинок. І мабуть пора вже одружитися, адже за місяць двадцять вісім. Старі, як він називає своїх батьків, давно дістали розмовами, пора одружитися, розбалувався, пора сім`ю мати, ще скільки будеш за той кордон їздити, вже досить.
Під впливом вітру хмари поспішали на схід, вже виднілося блакитне небо. Що значить літо, роздумував, тут злива, вітер ,а тут знову сонце, краса, може, ще й позасмагаю. Сонячні промені світили прямо в очі, підморгували. Він, усміхнувся, задоволено включив музику, під`їхав до дачі.
Невеликий будинок потопав між кущів смородини, барбарису і винограду. За ним садок, вздовж стежки квіти, шовковиста трава. Після дощу, на сонці все виблискувало, заворожувало.
О! Та тут прямо оранжерея, помітив дивлячись на різноманітність квітів, це мамине хобі, ох вона ж любить їх! Автівку підігнав до самого будинку, оглянувся навкруги, здавалося на дачах нікого не було, тільки десь здалеку, від ставка чулися голоси. Зирнув на годинник, зрадів, що добрався швидко, ще не було одинадцятої години. Можна трохи поспати, потім засмажити шашликів і вже розслабитися, випити пива.
В будиночку прохолодно, повідчиняв вікна, одне з них виходило до сусідів, але їх майже не було видно, вздовж межі плівся виноград. Сусіди - старі люди, останнім часом дуже рідко приїжджали, так попередила мати, ще того року хотіли продати дачу та все не знаходилися покупці.
Роздягнувся до плавок, впав на ліжко та відчув, що спину пробирає холод, заліз під ковдру, дмухав під нею своє тепле повітря і вже зігрівшись задоволено заснув.
Яскраве сонце вдарило в очі, зморщився, задоволено потягнувся, здивовано зиркнув в вікно, почув легеньку ніжну музику. О, хтось на дачах з`явився, але ж здається зовсім поруч. Виліз з ліжка, визирав по різні боки та хіба щось побачиш, там виноград, а там клімактіс зацвів так шикарно, що нічого не видно. Ну досить, мабуть треба йти робити шашлики.
Надворі - теплий вітерець обіймав плечі, стежка з бетону вже зовсім суха. Задоволено поглянув в небо, краса, ані хмаринки, хто б міг сказати, що дві години назад була злива. З автівки дістав скляну банку з замаринованим м`ясом. От, добре, дякувати мамі все приготувала, тішився, надівав пахучі шматочки свинини на шампури.
Раптово стрепенувся, зовсім поруч гучно заграла весела музика, лунала пісня; « Всё будет хорошо».
Що це, сусіди на старості років таке слухають? Від зацікавленості, покинув шампури, на ходу витирав руки, розсунув виноград, погледіти, хто ж там?
О! Чорт забирай… На розкладачці виднівся матрац, вкритий білосніжним простирадлом, на ньому, підібгавши в колінах ноги, лежала білявка.
Завмер, нічого собі краля, хто ж вона?
Світле волосся ледь прикривало плечі, хлопець милувався її засмаглим тілом, йому здалося, що воно все покрите шоколадом. Ого! Це де так можна засмагнути? Напевно була на морі.
Жовтого кольору купальник, ледь прикривав потаємні місця. Він так обтягував тіло - привертав увагу, груди тирчали, як дві спілі грушки. Вона лежала з відкритими очами, немов застигла, напевно дивилася в небо. Які ж в неї очі? Ой, щось я забарився, подумав, махнув рукою, знову приступив до шашликів.
Хлопець хотів звернути на себе увагу, в автівці включив радіо, лунали пісні. Від шашликів розвіювався смачний запах. Вирішив подивитися, що ж вона робить? Знову до винограду.
Відхиливши листя, від здивування, аж рота роззявив. Вона піднявши гарненьку ніжку, натирала її. Подумав- напевно кремом. Вже бачив, як вичавлювала з тюбика крем і розтирала по красивому стегні. Його кинуло вжар, здригнувся, от халепа, два роки не мав стосунків з жінками. Ні, такі речі дивитися не можна. Зняв, вже готові шашлики й немов ошпарений окропом, на замок закрив будинок, поспішив до ставка. Здавалося від когось тікав, тікав сам від себе, погасити, остудити своє бажання.
Не поспішаючи, зходив в ставок, здавалося, від нього кипіла вода. Згодом різко махнув руками йпоринув у глибину. Потім кидком поплив подалі в сторону, де ріс чагарник, біля нього виблискували на сонці жовті і білі водяні лілії.
Заспокоївшись, з ліліями в руці, виліз з води, впав на траву.
Він тільки тепер звернув увагу, як красиво переливалася, виблискувала вода на сонці. На другій стороні ставка поважно плавала пара білих лебеді. Йому здалося, що вони розмовляли між собою, то опускали один до одного голови, то знову їх підіймали. Яка краса! Напевно в них любов, ось тут, де майже немає людей, де ніхто не заважає…
Повертався, по дорозі нарвав великих ромашок та дзвіночків.
Лілії відразу поставив у воду, а букет квітів поклав біля автівки.
Незграбно розмахував руками, що далі. Шашлики вже добре остигли, мабуть треба поснідати, чи пообідати та, щось в горлі немов стиснуло, одному не хотілося їсти. Мабуть поглянути, чи є вона та що робить?
Дівчина лежала ниць, повернута до нього обличчям з закритими очима. Помітив круглолиця… А уста… На сонці блищали, як стиглі вишні. Кинув погляд нижче… Оце так стан! Втратив рухливість, аж знервовано стрепенувся, побіг в будинок. З холодильника витяг мінеральну воду, вмив розчервоніле обличчя, треба охолонути. Роїлись думки, де вона взялася на мою голову? Хіба голодному, як вовк можна дивитися на таку красуню, а сідниці! А нехай там, що буде, то буде, з шашликами піду до неї, тільки без пива, а там, видно буде.
Оксана ж, помітила, що за нею хтось спостерігає та побачити добре не змогла, серед винограду не дуже ж видно.
А, як була під`їхала автівка, вона почула, але не хотіла вставати з ліжка. Два дні, як приїхала сюди відпочити, зараз у відпустці. Після курсів « Бухгалтерський облік» працювала в бухгалтерії на залізниці й заочно навчалася в інституті на економіста. Кілька днів, як приїхала з сесії, це минув перший рік її навчання.
Цю дачу її батьки купили восени минулого року. Навесні зробили невеличкий ремонт, відпочивати тут комфортно. Вона з задоволенням приїжджала сюди, хоча далеченько добиратися від містечка, їхати електричкою двадцять хвилин, а потім іще йти стільки ж. Але ж тут дуже красиво, близько ставок, неподалік ліс. А свіже повітря з пахощами трав, квітів немов дурманило. В літній період завжди багато відпочивальників, приїжджали з усієї округи.
Оксана здивовано дивилася на хлопця, який перетнув межу від сусідського садка, йшов по стежці до неї. Спохопилася, відчула, як до обличчя підступив жар, сіла, опустивши ноги до землі, нижню частину тіла прикрила кольоровим халатиком.
Він йшов і не знав, чи вірно робить, чи ні, але його до неї немов несли якісь крила. На підносі лежали чотири шашлики, від яких дуже смачно пахло.
-Доброго дня !
Здавалося проковтнув язик, погляд бігав по ній. Ті груди, що здіймалися раз- у- раз здавалося, зараз вискочать з купальника. Він зрозумів, вона хвилюється, немов пожирав її очима, а потім зосередився, уважно подивився в очі.
Ні це не очі, це волошки, десь він вже бачив такі. Сині - сині і розріз очей знайомий та де бачив не міг пригадати.
Вона сором`язливо одягала халатик, прикривала тіло, зібрала волосся під шпильку,
-Вітаю, що приїхав, мандрівник?
Від хвилювання ледве не впустив шашлики. Не міг зрозуміти, хіба вони знайомі?
-Сідай, зараз принесу, щось випити, чи може підемо в будинок за стіл. Правда він невеличкий, його сюди можна винести, - кивнула рукою на розкладачку.
-Потримай, я сам принесу, - запропонував хоч і розгубився.
Йшов, а в голові немов товкло кувалдою, ну пригадай де бачив ці очі, як її звати?
Вона крадькома дивилася йому вслід, ховала очі й тішилася, о, здається «карасик» попався на гачок. Нарешті вдалося привернути увагу, здивувалася, що він її не впізнав.
А він хвилювався, обличчя пашіло, губився в рухах, здавалося зараз впустить ножа, яким різав огірки. Нарешті запитав,
-А ти напевно в Одесу їздила, де засмагала?
Усміхнена, в склянки наливала томатний сік,
-Так, не тільки засмагала, ще й була на сесії, тож в Одеському інституті економіки навчаюся. У вільний час пропадали на пляжі.
-А може я пива принесу? Чи щось маєш проти?
-Та ні, трохи можна розслабитися.
Олег забіг в будиночок став перед дзеркалом, дивився на себе. Та я здається на вид, ще не старий. Вона ж молоденька світленька, а я чорнявий, очі карі, цікаво, які очі будуть у наших дітей. Рукою погладив маленькі чорні вуса, які недавно відпустив. Підхопив дві пляшки пива, квіти,повертався. За виноградом завмер, почув, у неї задзвонив телефон.
-Мамо, алло! Погано чую, - вона відповіла і відразу переключила на гучний зв`язок.
Почувся жіночий голос,
- Оксано, алло, Оксаночко! Ти коли приїдеш? Тобі там не сумно?
-Та ні! Я ще пару днів побуду, що там вдома, щось термінове?
-Та ні, в нас все гаразд. Ну добре, бувай здорова, відпочивай, - пролунало в телефоні.
О ,то її звати Оксана, добре хоч це знаю, зрадів й поставив пиво на стіл, а з усмішкою на обличчі подав квіти.
- Дякую! Ти, що на пару днів приїхав? Знову поїдеш до Польщі? –зазираючи в очі, весело запитала.
-Та ні, оце пригнав авто, вже буду якір кидати, досить. Я й про роботу домовився, влаштуюся на завод, достатньо накатався за вісім років.
З будинку приніс стілець, присів навпроти неї. Оксана помітила, як він водив очима по ній, немов роздягав, кидав погляд то на груди, то на ноги. Раптово зустрічав її погляд,червонів, ніяковів.
Вона ж не соромилася, закинула ногу на ногу, час від часу поправляла халатик, який підіймався від вітру, відкривав її красиві стегна. В цей час він мінявся на обличчі, ледь червонів і в очах з`являлися яскраві блискавки.
В плечі пригрівало сонце, вітерець куйовдив волосся. Пили пиво, Оксана емоційно розповідала, як поступала вчитися та про екзамени. Морщила красивого носика, облизувала губи, прицмокувала, коли їла шашлик.
Він зненацька запитав,
-А скільки тобі зараз років?
Вона засміялася, хитренько, спокусливо зирнула, стиснула губи,
-Так рідко додому приїжджав, що не помітив, як я виросла?
Він нічого не сказав, підсів ближче, майже шепотів на вухо,
-Думаю заміж, ще не встигла вискочити?
За мить відставила пустий фужер, двома руками обійняла за шию, засміялася, а потім серйозно,
-Ні! Мені ж за три тижні двадцять. Ще не зустріла свою половину та гадаю в дівках не засиджуся.
Ніжно зазирнула в очі, він не втримався поцілував її в уста. Почервоніла, поправила волосся,
-Тобі мабуть пора…
Чекала, що скаже він…
А він ледь стримував себе, щоб не затиснути її своїми могучими руками. В нього горіло бажання прилинути до молодого тіла, ніжно взяти за пухкенькі груди. Зі стільця боявся встати, щоб не помітила його бажання пристрасті, нахилив голову.
Обоє мовчали, здавалося слухали соловейка, його спів линув з лісу. Відразу, здалеку почули, –« Кру - кру».
Оксана весело заговорила,
-Ти чуєш? Це лелека! Чуєш?
І, як дитина, задоволено дивилася на нього.
-Може підемо скупаємося, вода точно тепла, бо знаю, я вже сьогодні купався.
Кивнувши головою, встала, на ходу підхопила великий рушник. в
-Я зараз прийду, дещо теж візьму, - він поспішив до себе.
Що це зі мною?! Я десь ці очі бачив, чому не пригадаю? Вона про мене все знає, не була проти поцілунку. Як втримати себе від спокуси, коли горить бажання кохати, адже про неї нічого не знаю. Але ж так зваблює, в мені розпалила вогонь.
Оксана взяла його за руку, мило усміхнулась,
-Ну то йдемо, пізнаємо тепло водяного царства! Вже вечоріє, тож вода має бути ще тепліша.
Ставок неначе шепотів… Від вітру вода тихо хлюпала до берега. Над водою літали бабки і раптово почулося » Хлюп, хлюп». Це злякалися, не раді цим гостям жаби, шубовснулися в воду. Від сонячних променів, вода злегка переливалася синявою.
А сонце котилось майже до самого обрію, вздовж нього смужкою прилягли маленькі хмари,купалися врожевому кольорі.
Знявши халатик, Оксана стояла на кладці,на фоні заходу сонця. Олег не міг відірвати погляд, красуня. Щоб не робити з себе голодного звіра, кинув речі, пірнув у воду, подалі від берега.
Вона може й не зрозуміла,доганяла його, він не очікував таких дій, завмер. Відчув, що йде на дно, вона майже поруч закричала,
-Ти, що тонеш? - кинулася до нього.
Та ні, він не тонув, підплив до неї притулився до її спини, руками розвернув і ніжно поцілував в щічку.
-Ну що ти ! Що ти! Ще втопимося разом.Не пливи за мною.
Він далеко заплив, майже до середини ставка. Задоволена лежала на густій траві, усміхалася. А Олег, ще плавав і час від часу дивися на неї, йому здавалося, що вона з ним дражниться. Бо ж лежала зігнувши ноги в колінах, немов показувала свою красу. І зирила, а в голові думки,»- Ну покохай мене таку, хіба погана я?»
Так тріпотіло черце,адже, ще з дев`ятого класу за ним спостерігала, а він цього не помічав. Правда тоді була не примітна, хто знав, що я виросту, буду краля. І вже заспокоювала себе, ще зовсім трохи і він буде мій.
Олег плив до берега, добрі думки. Ні треба втримати себе в руках, вона ж така молоденька і хто вона? Різниця вісім років, звичайно багато, хіба міг колись звертати увагу на багато менших за себе, заспокоїв себе.Але ж дуже налякалася, коли їй здалося, що йду на дно. Напевно я їй все ж таки не байдужий, ще й такими заворожуючими та збуджуючими оченятами дивиться на мене. Ой, боюсь, напевно я закохався.
Майже темніло… Заводив свою пісню цвіркун… Над річкою спускалася темінь. Вони йшли взявшись за руки, на плечах гойдалися рушники, задоволено позирали один на одного.
- Ото накупалися, будемо міцно спати, розморило ,- перед самим будинком тихо промовила Оксана.
Подарувала йому милу усмішку, немов тікала,
-На добраніч!
І швидко зникла.
Він здивовано навздогін побажав хороших снів, закутавшись в рушник, поспішив до себе.
Вона більше не хотіла дратувати його, зрозуміла, що він так і не пригадав хто вона. Свої ж карти, відкривати не хотіла, нехай в здогадках мається, більше думатиме про мене.
В ліжку закуталася в простирадло, довго дивилася в вікно на зорі, неначе шукала там відповідь, що буде завтра?
Олег здавалося поглядав у відчинене вікно та насправді ж крутився з боку на бік, не зміг заснути.Довго слухав цвіркуна, думав, напевно прийшов час віддатися спокусі. ЇЇ очі все були перед очима і те засмагле тіло не давало спокою. Ну, що? Подумки розмовляв до зірок, напевно я знайшов свою зірку, таки прийшов час гніздечко звити.
Ледь посіріло…. Олег слухав спів соловейка, позирнув у вікно. Із задоволенням зірвався з ліжка, не обдумавши ніяких дій, взяв вудочки, відро, попрямував до ставка.
Сонце по небу розсипало перші промені. Як красиво! Захопився видом, усміхався, роздивлявся навкруги, яке ж все таки прекрасне літо!
А соловейко не замовкав, співав на різний лад, звеселяв серце й душу. В ставку вода чиста - чиста, виднілися зграйки малесеньких рибок й водоростей.
Тихенько зайшов на кладку та все ж налякав жаб, хлюпали, плигали в воду.
Риба клювала непогано, тішився, оце запропоную їй зварити юшку, побачу чи здатна це зробити? Чи може білоручка? Може й яєчню не зуміє приготувати? Така молоденька…. Все може бути, тож прийдеться навчити, в думках втішав себе, колись же мене мама навчила.
Сонце яскраво світило в вікно, через скло пригріло обличчя…
Оксана потягнулася, немов дитя, задоволено подивилася в вікно, усміхалася. О, як приємно, коли виспишся, зирнула на телефон, ого-го, на пів десяту! Оце розслабилася. Спогад про вчорашній поцілунок,нехай би й зараз поцілував.Аж стрепенулася, але ж приємно, так приємно було.Переслідував дивний настрій, полинула в мрії. Оце б зараз обійняти, припасти до мужніх грудей, сховатися, загорнутися в його ніжні обійми. Щоб цілував, пестив,відчути ласку до сп`яніння,була єдиною для нього - як у тому вірші, пригадала;
***
" Меня лелеил ты в постели
А за окном петухи пели
Уж с неба звёздочка летела..
Как чуден взгляд… Ёще хотела
Уж посмотрю…. Сама невинность
Сладостна, нежна наша близость
Рассвет тихонько, просыпался
Снова в обьятиях купался
Трастно пылаю…Хочу любить
Вершину айсберга бы достичь…
Светло давненько, за окошком
Побудь со мной ещё немножко…»
Ось і я хочу так, а чи він хоче? Відчула легке тремтіння тіла, мабуть замерзла, пора надвір…
Вітерець доносив пташиний спів…. Її в обійми взяло яскраве сонце, примруживши очі, підставляла обличчя, усміхалася, як приємно, як добре! Кілька хвилин вертілася,як дзиґа, розминка тіла- зарядка. А погляд все шукав сусіда, невже так довго спить? Авто на місці, тож не поїхав. Відколивши губу, міркувала - туди ж не піду, гаразд, хай, ще поспить….
Оксана в темних окулярах, у купальнику лежала на розкладачці, ловила сонячне проміння, немов дрімала під ніжну музику, що линула з приймача.
- Доброго ранку! Давно проснулася?
Вона повернулася, лягла набік, зняла окуляри, усміхнено,
- Приві!т Що скучав без мене?
Він не очікував такого запитання, почервонів, поставив перед нею відро з рибою,
-Не тільки я, а й оця рибка, хоче, щоб ти її приготували.
Звісила стрункі ноги до землі, здивовано подивилася в відро,
-Ого! ЇЇ так багато! Приготувати… А чом би й ні? Зваримо юшки і на вогні засмажимо.
Вона уміло справлялася з рибою, ковтала від цибулі сльози. Часом зирила на нього, усміхалася. Він допомагав їй і думав, ой ці волошкові очі зведуть мене з розуму. Час від часу цілував у щічку, червоніла, вмить підставляла другу - удвох сміялися.
По всій окрузі розносився смачний запах риби. На столі апетитно лежала смажена риба прикрашена кропом, а з тарілок йшов пар.
-Може принести пива?
-Ні - Ні!, Що ти ?! Так жарко! Та не варто псувати смак юшки, що думаєш, що не смачна? – незадоволено зирнула, нахнюпилася, надула красиві губки.
-Та це я так, подумав…. може ти хочеш?
- Це я вчора за зустріч випила, а так загалом, воно мене не приваблює.
Дивився на неї, як я зміг схибити, подумати, що вона не вміє готувати. Задоволений сідав за стіл.
Вона чекала, що ж він скаже, коли побачила, з яким апетитом наминав юшку. Так, вона йому дуже сподобалася.
-О! Повезе твоєму чоловікові, ти справжня чарівниця. Смачно приготувала! Дуже смачно! Дякую!
-Тобі теж може повезти, як захочеш ,- випалила вона, не обдумуючи, почервоніла, зашарілася, відчула, як гучно загупало серце, опустила голову.
Не забарився, швидко доїв, підсів ближче,
- А хто сказав, що не хочу?! Хочу!
Поцілував їй пальці руки, припав цілунок до щиї, до грудей. У жилах закипіла кров, вогонь в душі, тремтіння тіла. На руках поніс в будинок, на широке ліжко.
Вечоріло…. Білі хмаринки ледь - ледь пливли по небу. Сонце втекло до обрію, ховались промені.
На малій швидкості до будинку під`їхала автівка.
Мати Оксани - Валентина Степанівна вилізла з автівки. Помітила, двері зачинені,
- Ігор Валентинович, дякую! Добралася! Щось доньки не видно, може на ставку?! Я ж не обіцяла сьогодні приїхати та в мене є ключі.
Жінка й справді, збиралася їхати завтра та зустріла Тамару- маму Олега, узнала, що вони на дачу їдуть сьогодні. Вирішила поїхати з ними, а чоловік має електричкою приїхати завтра.
Оксана відкрила очі, напевно хтось розмовляє, чи це почулося? Та ми ж закриті, хто може бути? Розмірковувала, Олег міцно спав.Усміхнулася… пригадала вчорашні події. Так, сталося те, чого вона прагнула, мріяла, адже дуже хотіла пізнати його любов, мріяла про це. Тільки тепер, після близьких стосунків, вона розуміла, що він її. Вона щаслива і нікому не віддасть його, нікому, бо давно кохає.
Знову почула якісь звуки, визирнула в вікно. Витріщила очі, надворі стояла мама, щось шукала в сумочці. Ой, чому вона сьогодні приїхала? Ще чиясь автівка.
-Олеже! В нас проблема! Проснись, Олеже!
-Сонечко, хіба щось не так? Ти ощасливила мене і ми тепер з тобою одружимося, не хвилюйся.
-Та ні, моя мама приїхала й не сама, а з ким не бачу, хтось в автівці сидить.
-Ну ,то й, що? Познайомлюся з твоєю мамою, хіба це проблема?
- потягувався в ліжку.
Мабуть дойшло… Різко зірвався, швидко одягнув бриджі.
Вона вже накинула халат на голе тіло, намагалася швидше відкрити дверну клямку, чим мама ключ вставить отвір замка , адже двері були зачинені з середини. Встигла, але розхвилювалася, почервоніла, стояли по команді струнко, як школярі на фізкультурі.
Мати ледь зблідла, її очі ловили погляд доньки, здивовано, розгублено запитала,
-О! Ти не сама? Гей, Олеже! А що ти тут робиш? Чому в будинку, а не надворі?
В Олега серце ледь не вискочить. Побачивши сусідку по під`їзду, Валентину Степанівну, тільки тепер зрозумів, чиї це волошкові очі. Оце та, її донька, яка колись була сопливим дівчиськом, стільки раз бачив, коли спускався по сходах з п`ятого поверху. А вона на площадці третього поверху капризувала.
Оце так, так! Пригадав, як закінчував школу, як вона в біленькому фартушку, волосся зібране в два хвостики, на яких зав`язані великі білі капронові банти, виразно дивилася на нього синіми оченятами. Як я не додумався, що оте дівчисько, так могло швидко вирости, стати справжньою красунею. І чи думав я, що зможу в неї закохатися?!
Від радості зажав її руку,
-Та це я тільки, щойно зайшов, не помітив, що були відчинені, прихилив, вони й зачинилися.
Позирнув до автівки, побачив своїх батьків. Вони здивовано позирали один на одного, підійшли ближче.
Олег не очікував таких подій, але проявив себе справжнім чоловіком. Він обійняв за плечі Оксану, підморгнув їй, всіх обвів поглядом,
-От добре, що ви разом зібралися, хочемо повідомити, що ми одружуємося. Ось так! І завтра ж подаємо заяву на реєстрацію шлюбу. О! І обов`язкого повінчаємося.
Батьки Олега задоволено дивилися на сина. Мама Оксани від сліз витирала очі.
Відчутною хвилею жар вдарив в обличчя Оксані, почервоніла, дивилася на свою маму.
Та відразу з хвилюванням запитала,
- Оксано, давно ви зустрічаєтеся? Чому мовчала? Діло йшло до цього, а я нічого не знаю, чи батькові може, щось шепотіла?
Відразу виручив Олег,
-Чому не говорили… Ми хотіли вам зробити сюрприз. Мої батьки давно мріяли про невістку.
Привітно усміхнувся, продовжив,
- Так ми ж з нею, ще з дитинства знаємося. Ось так.. виросла моя волошка.
- От добре! - радісно заговорив батько.
-Я ж оце сьогодні забрав з ремонту свою автівку. Ну, як подобається синку? Як пофарбували? Тапер, як новенька! Підійде на весілля коровай підвезти до загсу? От на Петрівку й весілля зіграємо!
Вже всі всміхалися, обіймалися, вітали один одного з новиною.
Душа Оксани хотіла співати, танцювати, десь летіти, кричати, розповісти, про все те, що сталося. Світилася сонцем, сині очі сяяли щастям, тулилася до нього, сердечко тріпотіло від почуттів. Він радісно дивився на неї, з обличчя не сходила усмішка, очі світилися загадковими яскравими вогниками.
Отямившись, Олег був задоволений своїм рішенням, в думках хвалив себе, добре, що зустрів її і нарешті наважився одружитися. Мріяв швидше залишитися на одинці зі своєю красунею.
Надворі, за вечерею, батьки тільки й гомоніли про весілля, а щаслива пара, обнявшись, йшла в сторону ставка.
Червень 2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744024
дата надходження 30.07.2017
дата закладки 01.08.2017
Неуютно нынче летом
Даже лирикам- поэтам!
Я мечтала - с ним в объятья!
Сшила свадебное платье.
А оно меня не слышит.
Ливень сносит даже крыши.
За штурвалом грозный ветер.
Жертву он себе приметил.
Вдруг торнадо налетает –
Моментально с ног сшибает.
А деревья с корнем рвутся.
Люди в панике несутся…
Всё «не так» в природе стало.
Лето красное устало…
Человек попал впросак,
Оптимизм его иссяк.
Доживает кое-как.
Это явно – Божий знак!
Ведь одних благополучий
Не бывает – это факт!
Пусть побольше будет лучше!
А поменьше – «кое-как»!
01.08. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744331
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 01.08.2017
Я, словно дура, искала Амура,
Стрелы ловила, и в гости звала...
После бессонницы, свечку задула,
В небе далёком - звезду подожгла,
К жизни вернулась я, даже курила,
И, в одиночку, пила допьяна,
Прошлое болями заговорила,
Видимо, пролито мало вина...
.........................
Я, может быть, глупо выгляжу,
Конечно же, не пила -
Тебя я из сердца выгнала,
А толку? В душе - зола...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744330
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 01.08.2017
Тебя увижу я сквозь время...
Тебя увижу я сквозь время,
Сквозь расстояний пелену!
Стряхни невзгод пустое бремя,
Объятий жар познай в плену!
В плену желаний исступлённых,
В плену безоблачной мечты,
Где нимб дарован лишь влюблённым,
Где хор русалок, всплеск воды,
Где нужен мне один лишь ты...
13. 07. 2017 м. Будва автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744304
дата надходження 01.08.2017
дата закладки 01.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2017
Очень страшно, когда поутру
Просыпаешься и понимаешь,
Что растаял, как сахар в жару,
Тихий шёпот ушедшего мая...
Я не знала, что утро больней
Ожиданий, что длятся годами
В предвкушении снова пьянеть,
Но уходит тепло между нами...
Всё прошло - ни забыть, ни вернуть -
То ли сладкое, то ли с горчинкой
Чувство давнее, помня вину,
Затерялось случайной песчинкой...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743986
дата надходження 29.07.2017
дата закладки 01.08.2017
[u]Нещодавно я змінила місце проживання, тому не мала можливості спілкуватися з вами, дорогі мої друзі! Рада зустрічі. Скучила за всіма вами.[/u]
Полтавська земле, мачуха і мати
Для мене пів століття ти була,
Навчала світ і долю пізнавати,
Шляхами невідомими вела.
Я йшла і щиро вірила у казку,
Людей стрічала різних у путі,
Але не часто мала божу ласку,
Та впертою завжди була в житті.
Усе було: долала я висоти
І оберемком падала униз,
Старалася і вдома, й на роботі,
Страждала часто навіть без вини.
Ламались плани. Зраджували крила,
Та не зламався внутрішній мій дух.
І гори не одні я підкорила,
Все мріяла, що тут себе знайду.
На горизонті й фініш замаячив,
Десяток не один життєвих ран…
Іду до нього сміло я, не плачу,
Несу на батьківщину тіло й сан,
Щоб там води своєї пригубити,
Вдихнути запах рідної землі
І без утоми все в житті любити,
Всевишній, мабуть, так мені звелів.
8.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744234
дата надходження 31.07.2017
дата закладки 01.08.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2017
Я чула як тишу рвуть кроки твої серед ночі
І як, віддаляючись швидко, вони затихають,
Замовкли сусіди, завжди говорити охочі,
І час провалився у вічність, а я не звикаю...
Вмикаю симфонію Ліста, бо не до естради,
Заварюю чай, який є, так... аби не зелений...
Розсипались вірші мої, наче зайві поради,
Аби ж дописати... читаю, а там - не про мене...
Чужі незнайомі думки і бажання відверті
Блукають... Немає у віршах отих навіть рими,
Зникають нахабні слова у німій круговерті,
Вслухаюсь у звуки... чи кроки твої... але мимо...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742858
дата надходження 20.07.2017
дата закладки 28.07.2017
Мисливцю, а тобі до мене зась!
На ці угіддя марно ти накинув оком
Та бачу вже облога почалась,
Кружляєш поблизу нечутним кроком.
Ти потай не вивчай мої сліди
І не розгадуй погляди та звички.
"Байдуже" ходячи туди сюди
Капкани ставиш ніби для лисички.
Пастки відомі, весь твій арсенал,
Заздалегідь дарма зі здобичі кепкуєш.
За перемогу рано дзенькає бокал,
Ні пуху ні пера сьогодні не вполюєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743618
дата надходження 27.07.2017
дата закладки 28.07.2017
Мій Кривбас
Тулився вуст незайманим світанком,
Стелив під ноги тихий синій вечір
І обіймав муаровим серпанком
Дбайливо мої змерзлі плечі.
Весь стильний, в капелюсі, довгополий,
А посмішка – сія на всі карати!
Годинник має зоряно-квітковий
Хвилини щастя вчасно щоб вітати!
А в нього очі – кольору дощів,
Всміхаються з хитринкою мені...
Мій батьківський куточок у душі...
Тут ночі – оксамитні і шалені дні!
А він у серці рідний оберіг.
І, скільки ще шляхів пройти я мушу,
По-дружньому підтрима Кривий Ріг,
Плече підставить і зігріє душу.
А я завжди до нього повернусь ,
Бо так зумів мене приворожити!
А він – в рудий всміхається свій вус:
«Ну що, мала? Живемо й будем жити!»
©Тетяна Прозорова
.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743318
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 28.07.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 28.07.2017
Не довгий вік наш на землі,
На все відлічено хвилини.
Вмій визнати свою провину,
Проступки інших – не суди.
Чужому заздрити – не смій!
Неси свій хрест. Ступай сміливо.
Смиренним будь - не гордівливим .
Упевнено до правди йди.
Не заподій іншим біди.
Зігрій весь світ вогнем любові.
Щоб сам Господь з небес радів.
Не став розп`ятим за нас знову.
Тетяна Купрій , 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743346
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 28.07.2017
Не довгий вік наш на землі,
На все відлічено хвилини.
Вмій визнати свою провину,
Проступки інших – не суди.
Чужому заздрити – не смій!
Неси свій хрест. Ступай сміливо.
Смиренним будь - не гордівливим .
Упевнено до правди йди.
Не заподій іншим біди.
Зігрій весь світ вогнем любові.
Щоб сам Господь з небес радів.
Не став розп`ятим за нас знову.
Тетяна Купрій , 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743346
дата надходження 24.07.2017
дата закладки 28.07.2017
ЦВІТЕ ЧЕРЕМХА https://youtu.be/jzAM5GXsoXA
Цвіте черемха – біле диво,
І віти гублять білий дим…
І промінь леститься грайливо
В суцвітті сяйвом молодим.
Такі білясті ці пушинки
Буяють запахом весни…
Так, ніби знов летять сніжинки
На землю з висі-вишини.
Кружля сніжок. Весна сміється…
Сідає сонечко на трон…
А, може, все мені здається,
А, може, це весняний сон?
24. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновськв
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743537
дата надходження 26.07.2017
дата закладки 28.07.2017
Дівочі чари, чистота і цнота
У вишуканій, гордій квітці.
Лілея біла, мов жива істота.
Росте краса в зеленім ситці.
Нестримно вабить ніжністю пелюсток.
І сонця зазирають очі
В її молочний гарний світлий згусток,
І вітер тихо щось шепоче.
Опалом білим розсипані вві сні,
Немов літа мої дівочі.
Лілейні ці аромати запашні
Приємно линуть в сни жіночі.
(Опал білий - дорогоцінний камінь.)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743364
дата надходження 25.07.2017
дата закладки 28.07.2017
Журчит любви пьянящий ручеёк...
Журчит любви пьянящий ручеёк...
У лона девы шелест плоти!
О, кто же миг такой обрёк,
Безумием вояжа в повороте?
Журчат слова... безмолвием в ночи,
Когда звезды полёт безгрешен!
Лишь губы вторят трепетно: молчи...
И чувств безбрежный шквал беспечен!
13. 07. 2017 м. Будва автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743655
дата надходження 27.07.2017
дата закладки 28.07.2017
Ехе-хе... отак і проживеш усе життя в очікуванні дива - думала вона - а літа мчать мов шалені. Як багато вже мені років. Ні, краще не думати про те...
А колись вона так вірила що її помітять і вона сяятиме, стане для когось цінним скарбом. Вірила чи ще досі вірить? Хтозна...
Сьогодні, чомусь, було якось особливо сумно і порожньо в її маленькій, однокімнатній квартирі. А десь там, за стінами, вирувало справжне, бурхливе життя. Життя до якого вона не мала покищо жодного стосунку.
Змирись - вперто торочив їй здоровий глузд - і не дури собі голову, така твоя доля.
Роки продовжували свій плин і вона справді змирилась, чи просто повірила в свою звичайність та непотрібність. Та одного дня двері цієї маленької квартири відчинилися, впускаючи всередину яскраве світло.
Що це відбувається?! - злякано подумала вона, мружачи очі. Аж раптом почула голос
- Погляньте що я знайшов! Яка прекрасна перлина, за такою варто було пірнати так глибоко!
А мені варто було чекати саме на тебе! - якби могла прокричала б вона.
І тепер, сидячи мов королівна на троні, в золотій оправі перлина нарешті сяяла... від щастя...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743162
дата надходження 23.07.2017
дата закладки 24.07.2017
***
Про рідне, заповітне і святе
Всього не скажеш, краще поміж ду́мок
Моя душа вінок нехай сплете
І стиха пˊє цей вишуканий трунок,
Милуючись пейзажем іздаля,
Цим достеменним світлим колоритом,
Й життєвим загадковим манускриптом
Залишиться ця памˊятка моя.
І доленосним чистим заповітом,
Мелодією квітнучих садів,
У серці тим неопалими цвітом
Незаймана палітра кольорів
Ту стежку, що повік не заросте,
Змалює в золотому полі жита
Серед волошок... й мамина молитва
Завжди тебе додому приведе.....
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742322
дата надходження 16.07.2017
дата закладки 16.07.2017
АДАЛЬДЖИЗА
[i](входить з острахом)[/i]
Гукала, Нормо?
[i](вражена)[/i]
Чом тобі так страшно зблідло лице?
НОРМА
Блідість це смерті.
Весь сором мій тобі відкриваю.
Тільки прохання маю –
слухай і зроби так,
якщо жалю гідна
ця нестерпна печаль
моя довічна.
АДАЛЬДЖИЗА
Все, усе обіцяю.
НОРМА
Дай клятву.
АДАЛЬДЖИЗА
Клянуся.
НОРМА
Слухай – звільнити хочу
я це повітря від мого земного
тут існування. Та не можу взяти
діток з собою.
Тобі ввіряю.
АДАЛЬДЖИЗА
Дітей! Мені ввіряєш?
НОРМА
Ти веди їх в табір римський до батька –
його назвать не смію.
АДАЛЬДЖИЗА
О! Що ти просиш?
НОРМА
Мужем тобі хай буде;
В час смерті все прощаю.
АДАЛЬДЖИЗА
Мужем? Ніколи!
НОРМА
Його дітьми я, (його дітьми) заклинаю.
Їх візьми, (візьми) з собою,
Захисти, тримай рукою,
Не прошу їм честі й слави –
дітьми будуть хай твоїми;
Лиш прошу – ти не зоставиш
їх у рабстві, зовсім чужими.
Пам’ятай – з-за тебе зрадив
і покинув він мене.
Адальджизо, хай зворушить
серця біль цей мій тебе.
(Адальджизо, хай зворушить
серця біль цей мій тебе.)
АДАЛЬДЖИЗА
Нормо! Нормо, ах, будеш матір
ти кохана ще для мене.
Маєш діток.
Ах! Ні! Ах, ні! Ніколи
не покину я цю святиню!
НОРМА
Ти ж клялася.
АДАЛЬДЖИЗА
Так, клялася.
Щоб зробити добро для тебе.
Піду в табір, де мій милий,
і про всі твої страждання
жаль, що ти в мені збудила,
йому скаже на прощання.
Ти надійсь – любов без краю
знову буде клекотіти.
В його серце, я це знаю,
Норма знову увійде!
(Ти надійсь, до нього в серце
Норма знову увійде!
Ти надійсь, до нього в серце
Норма знову увійде!)
НОРМА
Щоб благати?
Ах, ні! Ніколи! Ах! Ні!
АДАЛЬДЖИЗА
Нормо, скорися.
НОРМА
Ні! Більш ні слова.
Вийди. Йди.
АДАЛЬДЖИЗА
Ах, ні! Ніколи! Ні! Ах, ні!
Глянь же, Нормо, ось тут безпечні
милі дітки твої обоє!
Ах! Май милість до них сердечну,
як до себе (до себе) жалю нема!
НОРМА
Ах! Чому, чому мене нещасну
робите в цей час слабкою?
В тому серці, що скоро згасне,
більше жалю й надій нема!
АДАЛЬДЖИЗА
Глянь же, дітки ось твої обоє,
милі дітки, ах, поглянь на них!
Глянь же, Нормо, ось тут безпечні
милі дітки твої обоє!
Ах! Май милість до них сердечну,
як до себе жалю нема!
Ах! Собі нема!
Як до себе жалю нема!
НОРМА
Ах! Чому? Ах! Чому ви робите?
Ах! Чому? Ах! Чому мене нещасну
робите у цей час слабкою?
В тому серці, що скоро згасне,
більш жалю і надій нема!
В тому серці, що скоро згасне,
надій нема!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах, примирися!
НОРМА
Залиш мене! Вже твій він.
АДАЛЬДЖИЗА
Ще твоїм буде.
НОРМА
А ти?
АДАЛЬДЖИЗА
Любила. Тепер душа,
як друга, не забуде.
НОРМА
О, юна діво! Що далі?
АДАЛЬДЖИЗА
В храм віднесу печалі,
чи разом із тобою я
в небо навік піду.
НОРМА
Так. Я згодна. До мене йди.
Любов я дружню знайду.
НОРМА І АДАЛЬДЖИЗА
Так, аж до смерті буду
подруга вірна з тобою.
Можем сховатись ми всюди
тут на землі обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
немов з твоїм одне.
(НОРМА)
Так, аж до смерті (до смерті) буду
подруга (подруга) вірна з тобою.
Можем сховатись (сховатися) ми всюди
тут на землі (на землі) обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
немов з твоїм одне.
(Мов з твоїм одне.
Мов з твоїм, мов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Ах! Так! Так! Ах!
Так, аж до смерті, до смерті буду
подруга, подруга вірна з тобою.
Можем сховатись, сховатися ми всюди
тут на землі, на землі обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
немов з твоїм одне.
Мов з твоїм одне.
Мов з твоїм, мов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.)
(АДААЛЬДЖИЗА)
Так, аж до смерті (до смерті) буду
подруга (подруга) вірна з тобою.
Можем сховатись (сховатися) ми всюди
тут на землі (на землі) обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
мов з твоїи одне серце.
(Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Ах! Так! Так! Ах!
Так, аж до смерті, до смерті буду
подруга, подруга вірна з тобою.
Можем сховатись, сховатися ми всюди
тут на землі, на землі обоє.
Доля нас двох не зламає –
Сміло чоло тримаю,
серце моє стукоче,
мов з твоїи одне серце.
Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.
Немов з твоїм одне.)
[i](Виходять)[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742125
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
Води краплина - диво з див,
То і життя, і... катування
Жорстоку кару присудив
Амур, в китайців стажування
Пройшов, напевно, все-таки.
Коли отак, без перестану,
З кохання бурних вод ріки
Бере потроху й кап на рану.
Втопи чи зовсім відчепись!
Хлоп'я лукаве знай регоче.
Тебе з очей прибравши скрізь
Він з серця видалить не хоче...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742050
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
Бузки п’янять мене всю ніч.
Мов у раю – від їхніх свіч.
Дивуюсь їхнім різнобарвам,
Купаюсь досхочу в їх фарбах.
Так повнолиций місяць світить,
Він сам закоханий в ці квіти,
Парфум в флакон збирають зорі,
В небесній нюхати конторі.
Бузкова ніч родила тишу,
Митець симфонію їй пише,
Поет вже їй читає оду,
Бузкова ніч – за насолоду.
Двом рідним душам в унісон
Бузково щось шепоче сон.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741958
дата надходження 14.07.2017
дата закладки 15.07.2017
І
Нічні вогні заманюють до себе,
Згасає сутінковий вже ліхтар,
І здавлює так сильно тут між ребер,
Я падаю з небес немов Ікар.
Спаливши крила, і у пекло прямо
Вогню уже і зовсім не боюсь,
Лишень йому я вірно віддаюсь,
Благаючи розплавити всі ярма.
ІІ
Гаррота убиваючи велить:
«Не бачити тобі уже блакить
Небес та сяйва мерехтіння зір».
І я згоряю в звуках сотні лір.
ІІІ
Загублений, немов святий Офір,
Все більше відчуваючи Ефір.
Словам любові більше ти не вір!
І місто все давно вже глухо спить,
Зоря і місяць в небі гомонить,
Лиш серце в грудях тихо палахтить.
© Володимир Верста
Дата написання: 15.07.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742104
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
Вот, опять похолодало,
То ли лето, то ли - нет,
Этим летом лета мало,
Я таких не помню лет.
Ой, погода-непогода,
Как капризна ты порой,
А прогнозы для народа,
Так стращали нас жарой.
Мой термометр надломлен
И имеет бледный вид,
Вентилятор, будто клоун,
Среди комнаты стоит.
Все одеты не по лету,
Лишь мелькают иногда,
Прилетев с "другой планеты",
Разодетые мадам.
Подмигну кабриолету,
Как оно там, с ветерком?
И мечтать уже нелепо
Нам об отдыхе морском.
Но спасибо тебе, лето,
Нету худа без добра:
Возле биотуалета
Не воняет, как вчера.
Луч надежды брезжит где-то:
Лета всё-таки разгар,
Лета песенка не спета,
Будет нам ещё загар.
Ночь окончится рассветом
С первым проблеском зари,
Ах, обманчивое лето,
Ты нам ЛЕТО подари!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742126
дата надходження 15.07.2017
дата закладки 15.07.2017
Сбываются заветные мечты,
Я грезил ими долгими ночами -
Оставил город вечной суеты
Часа на три. Хоть надо бы... с вещами.
Устав от пыльных киевских дорог
И от проблем, что накопились зА день,
Вдохну свободы вольный ветерок
И окунусь в объятья водной глади.
Когда кипит снаружи и внутри,
Вдвойне приятна озера прохлада.
Купался б от заката до зари,
И больше ничего уже не надо.
...Я плыл, как катер, будто у меня
Запас бензина в баке бесконечен.
Кружилась чайка, что-то гомоня,
А на душе всё легче, легче, легче...
Уже растаял запах шашлыка,
Вдали остался дискотеки грохот,
Качало небо кляксы-облака,
И мне казалось, всё не так уж плохо.
Смывая всё, и мысли, и слова,
Ждала покорно чистая водица,
Пока моя седая голова
От суеты мирской освободится.
Прошёл ли час, а может, полчаса,
Я в озере, как будто растворился,
Но знак дала жужжащая оса,
Что есть всему лимиты и границы.
Ругаясь на осиный "беспредел",
Как только вышел, понял: "Слава Богу!"-
Я не заметил, плавая в воде,
Что судорога прихватила ногу.
Весь загорелый, свежий и живой,
Умчав по раскалённому асфальту.
Я подружился снова с головой,
Не посещая Кипр или Мальту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741814
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
[b][i][color="#cc00ff"]Крізь сон до тебе йтиму...
В мені горить бажання!
Волію я інтиму,
Набридло вже чекання!
Цілуй мене у губи,
Кордон цей перетни!
Розніж, приборкай, любо...
До себе пригорни!
Відчуй мене цнотливу
І трішки будь зухвальцем.
Пізнай мене...щасливу;
Вгамуй тремтіння пальців!
Вивчай мене, як мапу;
Будь, наче всюдихід...
Мої, зніми, всі лати,
Мій еротичний гід!
10 07 2017 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741763
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
На выставке моих картин (ещё в начале лета),
Наивный мой сюжет привлёк внимание поэта…
На тот загадочный пейзаж, рождённый на пленэре,
Поэт мне отзыв написал в таинственной манере:
« Я назначаю встречу Вам в последний вечер лета…
«Уютный уголок» - мечта влюблённого поэта!»
Хотя на выставке картин немноголюдно было,
Но… этот странный эпизод я сразу позабыла...
Спустя три месяца случайно - вновь приехала сюда:
Могучий дуб, с ним тесно рядом - стройная берёзка…
Вблизи - знакомая тенистая аллея у пруда…
И одинокая скамья…песчаная дорожка…
Нахлынули воспоминания давно прошедших лет…
Счастливая семья, надёжный друг, любовь и страсти…
Всё оказалось в прошлом - это мой болезненный секрет…
Теперь уж много лет, как не ищу я «птицу счастья»…
Нарушил тишину сигнал подъехавшей машины…
Передо мной предстал поэт - ценитель той картины…
Всё дело в том – как раз сейчас последний вечер лета!
«Уютный уголок» – мечта влюблённого поэта!
03. 07. 2014. - 13. 07. 2017. (изменён)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741805
дата надходження 13.07.2017
дата закладки 13.07.2017
Уйду в стихи я с головой -
Встречай, поэзия-стихия!
Не потому ль ещё живой,
Что иногда пишу стихи я?
Нет, бижутерию свою
Не выдаю я за алмазы,
Но как умею, так пою -
Не всем и всё даётся сразу.
Стихам бы быть моим, как сок,
Давать живительную влагу,
Да пряча голову в песок,
Не удивишь ничем бумагу.
Стихи мои - пустой кимвал**,
И не судите слишком строго,
Что он пока не зазвучал,
Как инструмент Живого Бога.
Стихи - не больше, чем вода.
Но и вода ведь камень точит,
Авось, не сгинут без следа
Под покрывало тёмной ночи...
**Кимвал - библейский бубен, звуками которого сопровождались древние церковные песнопения, и упоминающийся, в частности, в послании ап. Павла Коринфянам в переносном смысле, как символ болтовни и демагогии.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741587
дата надходження 11.07.2017
дата закладки 13.07.2017
Я в Біблії, можливо, дилетант,
Не так вже й часто в ній знання поглиблюю,
Та ріже мені слух, коли сектант
В розмові видає: "Читайте Біблію..."
Цю фразу можна чути тут і там...
Розмови з ним бували чи не в кожного.
Дає вже волю він своїм вустам
В тлумаченні Святого Слова Божого.
На перший погляд, наче і нема
У фразі цій нічого аморального,
Але буває горе від ума...
Звернімось до закону кримінального.
Нам кажуть, що закон для всіх один...
Якби його читали всі однаково,
Тоді були б скасовані суди,
І зникли б прокурори з адвокатами.
Досвідчений злочинець той закон
Вже вивчив, як школяр -- табличку множення.
Хизуючись знаннями, мов, піжон,
Цитує всі статті в нім і положення.
Життя складне, і доленька лиха...
І ось, "знавець" закона знов за ґратами.
І де його дівається пиха?
Він радиться, звичайно, з адвокатами.
Собаку з'їв на цьому адвокат,
На захисті він спеціалізується.
Злочинець же в законі -- дилетант.
Нехай собі серед своїх хизується.
Священник теж, по суті -- адвокат,
А ми пред Богом є усі злочинцями.
В священника найбільша є із влад:
На сповіді серця робити чистими.
Священник є дороговказівник,
Що вказує нам напрямок до Господа.
І Біблію тлумачити він звик,
Духовний бо наслідник він Апостола.
А хто такий по суті є сектант?
Це той, хто відійшов від Церкви Божої.
Він -- ракова пухлина, він -- мутант.
Діяльність його є до нас ворожою.
Тому що головне в нього -- пиха,
І Біблію тлумачить він по-своєму.
Тримаймося подалі від гріха,
До секти не засовуючи голову.
"Закон, як дишло", -- кажуть неспроста.
Сектанти користуються цим впевнено.
Перекрутивши смисл слів Христа,
Блукають та ще й кличуть нас до темряви.
А Біблію читати -- то не все,
По ній іще повинні вчитись жити ми.
Хто Віру неушкоджену несе,
Для того двері Раю є відкритими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737797
дата надходження 14.06.2017
дата закладки 10.07.2017
[b][i][color="#0033ff"]Пришила на серці латочку,
Вже дуже давно, колись...
ОбрАз не тримаю, таточку,
Хоч мрії мої не збулись.
Душа моя досі у відчаї,
З дитинства - мій сум гіркий;
Могилу твою увінчують...
Щоночі, як квіти, зіркИ.
Нам долею так призначено-
Спізніле моє каяття!
Давно все тобі пробачено,
Іще за земного життя.
01 07 2017 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741083
дата надходження 08.07.2017
дата закладки 10.07.2017
Летом – не теряй возможность-
От лекарства откажись.
Чтоб к тебе вернулась бодрость,
На зарядку – становись!
В парке радость неизбежна.
Настроенье – «Ах»! и « Ох»!
Тренируемся прилежно:
Выполняем – выдох, вдох.
Мышцы стонут без нагрузки.
Превратились в холодец…
Птичка- символ - трясогузка*
Для спортсменов – образец!
Тренер мне равняет спинку,
Демонстрирует балет.
Я приветствую разминку!
Выполняю пируэт…
С каждым разом – больше силы,
С каждым разом – громче смех.
Только максимум усилий –
Обеспечат наш успех!
*Трясогузка – трясёт «гузом»,
- юркая проворная птичка.
06.07. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740897
дата надходження 06.07.2017
дата закладки 10.07.2017
Богине слів, осяяних любов'ю,
Тобі я поклоняюсь кожен день,
В Парнасі загоряються іскрою
Твої дари окрилених натхнень.
Ввійдуть у вічність чорною сльозою,
Пролинуть тихо десь поміж пісень,
В полях широких заростуть кінзою
І в серці зринуть, де свята мішень.
Поезія розпалює багаття,
Дарує сотні Вічних божевіль,
Для кого дар, для когось це прокляття
Лишає в серці лиш отруйний хміль,
Та розцвітає, мов святе латаття,
Що розбиває на частинки біль.
Ерато́ — одна з 9 муз, була, як і її сестри, дочкою Зевса та Мнемосіни, уособлювала любовну (еротичну) поезію.
© Володимир Верста
Дата написання: 12.04.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728471
дата надходження 12.04.2017
дата закладки 10.07.2017
Цей літній дощ, затійник і бешкетник,
Купальської ночі́ споло́хав нас!
Все сипались і сипались монети –
Його краплини дрібно раз-у-раз.
В полоні у русалівської мантри
Єднає цей чаруючий політ,
Лиш яскравіше спалахнула ватра,
Що відкриває папороті цвіт!
Цей літній дощ –пустун і розбишака,
Сплітає зорецвітів антураж!
Це з Перелесником тендітна Мавка
Наворожили магії вітраж!
Коралові вуста твої все ближче,
Не стримати метеликових крил!
Попа́дали в траву достиглі вишні,
Ах, літній дощ, ну що ж ти наробив!
В серпанок усміхнувся місяченько –
Цієї ночі я тобі наснюсь...
Вистукує й вистукує серде́нько
Під платтячком зеленим срібний блюз.
А десь уже несуть-несуть лелеки
На крилах щастя нашого ключі...
Він обіймав так ніжно нас, так те́пло,
Цей літній дощ Купальської ночі́.
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740971
дата надходження 07.07.2017
дата закладки 10.07.2017
И когда постирать уже нечего,
В доме нет ни единой пылинки,
Далеко до уютного вечера,
То, конечно, всплывают грустинки...
Почитать бы, послушать бы песенку
И побаловать брызги-слезинки...
Или просто, усевшись на лесенку,
Погонять по дну чашки чаинки...
Позвонить, кому очень захочется,
Поболтать про погодку, про зимку,
А ещё есть за городом рощица,
Где с берёзками можно в обнимку...
Только нет же: мерещатся клавиши -
Это к ним убегаю вприпрыжку...
Там стихи, там картины, и главное -
Удержать бы строптивую "мышку"...
Начитаться, смакуя новинками,
И в стихах искупаться, как в баньке,
Пообщаться приятно с Маринками,
Заглянуть бы к ..., и к Таньке...
А потом и себе что хорошее -
Прыг по буковкам юркою птичкой...
Только нет... Со своими "порошами"
Глупо выгляжу мелкой синичкой...
Засиделась я, Муза же прячется
У того, где поярче картинки,
Там, где мысли плывут ненавязчиво
По канонам красивой лезгинки...
Пусть сегодня улётно вы пишете,
Ну, а я... подремаю в сторонке,
А когда вы, уснув, не услышите,
Я попробую... робко и тонко...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741300
дата надходження 09.07.2017
дата закладки 10.07.2017
Мне тридцать лет ни мужа, ни детей.
И мама плачет - внуков ей скорей.
Подруги все с колясками давно.
А я всегда одна хожу в кино.
Но слава Богу в нашем доме есть
Компьютер и могучий интернет.
И чтобы принца быстро отыскать
Достаточно лишь кнопочку нажать.
На сайте я теперь во всей красе
Три фото фотошоплены везде.
Прошло всего лишь несколько минут
А писем столько, не могу уснуть.
Я отобрала их всего лишь пять
Всё остальные секса лишь хотят.
С парнями на свидания схожу
И может быть найду свою судьбу.
И вот день первой встречи наступил.
Пришёл ко мне небритый крокодил.
"А где красавчик, что позвал в кино?"
"То фотка с выпускного моего".
Во вторник пригласили в ресторан,
Мой спутник кушал как гипопотам.
Но позже отлучился в туалет
С великой целью не платить за счёт.
А в среду развлекал меня араб
И сразу предложил женою стать.
Как оказалось у него их три,
Но хочет он четвертую найти.
В четверг мне вечер скрасил пианист
Он сразу же признался что садист.
А пятницу я провела одна,
Явилась на свидание... жена.
Сижу я злая на весь белый свет.
Года идут, а мужа рядом нет.
Хотя мужчин вокруг полным полно
Но трудно встретить принца своего.
9.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741383
дата надходження 10.07.2017
дата закладки 10.07.2017
Чому приваблює всіх тіло?
Дивуюсь людям повсякчас.
Їм взять в полон його кортіло.
Невже це гострий вірус - сказ?
На душу зараз наплювати,
Що діється всередині?
Отак зухвало гендлювати -
Розпусті все відведено.
Не модна вже щирість почуттів
І світлих душ спорідненість.
У круговерті шалених днів
Зникає сутність - людяність.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740364
дата надходження 03.07.2017
дата закладки 05.07.2017
( По картине Г. Климта)
Изящные изгибы тела дамы.
Едва заметная улыбка.
Играет на лице румянец гаммы,
В нём утончённость нежной скрипки.
Креп - шёлковое кимоно скользнуло,
Внезапно обнажило плечи.
И женщина так радостно вздохнула,
Возможно, ожидала встречи.
А веером цветочным грудь прикрыта.
Волнует грация богини.
Загадочны картины колориты,
Не заглянуть в души глубины.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740652
дата надходження 05.07.2017
дата закладки 05.07.2017
Взялась редактировать старый стих, а получилось, что переписала... случайно))
Здесь мы одни. Одни... Одни из тех,
Кто точно знает, что наутро будет.
Не врём, но и не верим. И не судим.
Ирония щедра на липкий смех...
...Куражимся, торопимся. Уйду,
Не ознакомившись с маршрутом - дюны, дали?..
Банальных слов затертые медали,
Пожалуйста, вручи кому-нибудь.
Сейчас бы нежный тон - ну позарез!
Неопытность заслуживает скидки
И помощи, ...и жаль, что из бутылки
Могущественный джин вчера исчез.
... Запас прикосновений утром скуп,
Как маленькая чувственная плаха.
...Обивка кресла старая, в узлах.. А
Последний приговор - из мягких губ...
Как не создать прощанию помех?
Ведь мы одни... Одни. Одни из тех.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740696
дата надходження 05.07.2017
дата закладки 05.07.2017
Я прочитала долю по твоїй долоні.
Минуле і майбутнє стрілись на кордоні,
Сплелися твої лінії в успіху вінок
І колесо років крутитиме млинок.
Всіх ворогів здолаєш і з золота тільця
Ти легко приручивши, з коханням до вінця
Підеш та буде довгим життя твоє земне.
Все є тут на долоні... Немає лиш мене...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739372
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 05.07.2017
Цей дощик такий, мов жадане дитя,
Він ніжно усе навкруги цілував
Й думок не було про якесь прикриття,
Намистом в калюжах весь день малював.
Такий він живильний, без граду і вітру,
Симфонія тиші лилась благодаттю,
Закохана пара, плащем не прикрита.
Збігав літній дощик по жовтому платтю.
На вушка про щире кохання співав їм,
Про всю чистоту неземних почуттів,
Закоханих дощик ніяк не злякав і
Лиш поглядом мокрим услід їх провів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740617
дата надходження 05.07.2017
дата закладки 05.07.2017
Легенди криворізької землі...
Веселі і сумні, великі і малі...
***
Не знаю, скільки часу відтоді спливло
Але колись тут племя вольнеє жило
Красиві люди, ще й сміливі, й дужі
І до чужого лиха не байдужі.
Про це розкаже посивіла давнина –
Жила тут дівчина колись одна.
Грайливі очі, й золота коса –
Прекрасна і незаймана краса!
Вона була їй від природи дана.
Імям чудовим і дзвінким – РУДАНА.
Дарма ішли за нею парубки
У серці лиш один лишився навіки
Мисливець він і просто молодець,
Сміливий і відважний ІНГУЛЕЦЬ...
Їм не було серед людей рівні,
Кохання їх розквітло навесні.
Якою незрівняною була весна!
Разом з коханням розцвіла вона.
І кожна квіточка, і кожне стебелятко
Раділи сонцю, мов мале дитятко.
І пари щасливішої на світі не було...
Та лихо, як завжди, зненацька надійшло...
Хто винен в тому - племя а чи вороги
Та покарали землю страшно цю боги,
Вже третій місяць не ідуть дощі, –
Все гине, і дерева і кущі.
І сонце не світило вже, пекло –
І нищило все, що живе було.
І ріки висохли, й маленькі ручаї, –
Страшна біда торкнулась нашої землі.
Летіла птахом чорним, мов стокрила:
Ах скільки горя людям наробила!
Сухою стала вже смарагдова трава,
Тут лихо потихеньку ожива.
І квіти почорніли й плоду не дали,
І мешканці змарнілі до богів пішли.
Взмолилися: о Боже, ми не знаєм, що зробили,
Перед тобою чим ми завинили.
Скажи лише, що маємо зробити,
Щоб лихо це хоч якось зупинити?!
***
Три дні й три ночі небо холодно мовчало
Лишень потому мову важку відказало:
Здригнулись люди,
бо страшну ціну воно назвало.
Віддать веліло, щоби всі не бідували,
Найщасливішу молоду й красиву пару.
Сміялось небо: просто як буває –
Убити на землі кохання !
І всі палкі закохані зрання
Розбіглися... Та Бог їм всім суддя...
Свою легенду далі мовлю я.
В скорботній тузі плакали жінки
Дівчата сумували і мовчали парубки.
Та ось... За руки взявшись гордо і сміливо
Два серця молодих на землю враз ступили.
Ми – найщасливіші! Любов не забувайте!
Живіть щасливо, люди і прощайте!
Із скелі вниз ураз їх голос полетів,
Але ніхто не чув падіння тіл.
Лиш гримнув грім та почалася злива,
І кожна квіточка була щаслива.
Усіх вода блаженна напувала...
Отак два серця рідний край порятували.
Там, де землі торкнулася водичка,
Хлюпочуть відтепер дві пречудові річки.
Червоні, наче кров, – Саксагань та Інгулець
Побігли через поле навпростець.
З тих пір руду в цім краї люди добували
Це, кажуть, кров прекрасної Рудани.
Дві річки так замріяно дзюркочуть
Мов крізь віки вони сказати хочуть:
О, люди! Бережіть любов своїх сердець!
Заповідали нам Рудана й Інгулець.
(Старесенький,дууже старесенький мій вірш,вчора на екскурсії згадала цю,одну з найромантичніших легенд Криворіжжя..)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661772
дата надходження 24.04.2016
дата закладки 04.07.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eVxo8JkW12E[/youtube]
Щербатий місяць кинув промінь
В напіврозчинене вікно.
Стиха повільно людський гомін,
Земля дрімає вже давно.
А я вслухаюсь в нічну тишу,
Рояться бджолами думки.
Я вибираю найніжнішу:
Від всіх сховаю у шовки,
Скупаю їх у спілих росах,
В любистку, м"яті, чебрецю.
Хай пахнуть так, як мої коси.
Тебе введу у казку цю.
І ти вдихаєш це ж повітря,
Хвилюють пахощі цих трав.
Душі мальовану палітру,
Щоб довго- довго ти кохав.
Коли відчуєш слабодухість,
Впади у вирій різнотрав.
Вони лікують й серця глухість.
Щоб радість ти в житті обрав...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740498
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 04.07.2017
У крылечка перед храмом
Ни проехать, ни пройти:
Суетятся папы, мамы,
Чтоб детишек причастить.
А один малыш в коляске,
Пока мамы где-то нет,
Прихожанам строит глазки,
Изучая Божий свет.
И какой же он премилый,
Глазки радостью горят!
Видно, Ангельские Силы
У коляски стали в ряд.
Тянет ручки к ним, смеётся,
Что-то громко говорит...
Согревает лучше солнца
Нас его довольный вид.
Пока все мы ждём Причастья
Чтобы к Богу ближе стать,
Он - уже кусочек счастья
Светлым Ангелам под стать.
И я понял, ожидая,
Взгляда в чём его секрет:
ИзЛучают, изучая,
Эти глазки Божий Свет.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739373
дата надходження 26.06.2017
дата закладки 04.07.2017
Ці думки, мов якісь токсини,
Це – нестерпні якісь сполуки,
Не запрошені на гостини,
А як просяться на поруки.
По усіх закапелках вмощені,
Навіть в зморшках – на переніссі,
Ненависні й давно вже прощені,
Які – в крапці, які – в дефісі.
Як запустиш – вже марять вічністю,
А тоді – вже позбутись й годі,
Так хизуються історичністю,
Ще й керують в моїй господі.
Мені б лиш, ненадовго в гості,
Як буває лиха сусідка,
Перемиє кістки зі злості
Й піде далі собі за свідка.
А ось віршам – завжди : будь ласка!
Уночі як розбудять – нехай!
Така мила здається пастка –
Мій Едем, поетичний рай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740562
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 04.07.2017
Багатолітні зацікавлення міфологією зниклих цивілізацій привели мене до потреби творчої праці над давніми єгипетськими текстами календарних обрядів, які дуже схожі на наші праукраїнські, бо йдеться приблизно про один і той же період світової історії, де всі давні етноси мали подібні уявлення про світобудову, залежали від місяце-сонячного календаря, вмирання і буяння Природи, розливів великих рік, що насичували вологою землю і давали плідний врожай зерна.То ж погляньмо у Стародавній Єгипет, у період розливу [b]Хапі-Нілу[/b], що перетворював Єгипетський край у [b]"Та-Кемет"[/b] [i]("Чорну, себто Родючу Землю")[/i] на відміну від [i]"Червоної, себто мертвої Землі"[/i] єгипетської пустелі.
[b][i](вільно переспіваний єгипетський текст
ієрогліфів періоду Середнього Царства)[/i][/b]
[i][b]Хапі-Ніл[/b] як уособлення Ріки у єгипетській міфології мав дві іпостасі: Підземний і Земний. Отож, витікав Хапі-Ніл із Потойбічного Царства-Дуату. А [b]бог Хапі [/b]мешкав в ущелині біля перших порогів "Великої Ріки". З [b]Хапі-Нілом [/b]нерозривно поєднаний бог [b]Непрі [/b]– (дослівно "Зерно", а також "Молода вода"), себто розлив Нілу. У "Текстах Саркофагів" згадується як сім'я, що воскресає зеленим росточком, і божество, що сприяє воскресінню мертвих. Назва праукраїнського [b]«Дніпра»[/b] незаперечно родичається з "Непрі".
[/i]
Слава тобі, Хапі-Ніле,
що з Підземного Світу виходиш,
а приходиш сюди, аби Світ Людей оживити.
Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
що ячмінь сотворив ти,
еммер дарував смертним людям,
що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.
Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
Ти – улюбленець Сонця, веселій же благою ходою.
Хай тварини ситніють травою,
а поле розродиться в зерня.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
хай повниться зерням оселя.
Як підніметься Непрі, прийми сонцеглавий
сувій.
Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
Зеленій! Зеленій! Зеленій!
(Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)
(ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)
http://irynavovk.blog.net.ua
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740518
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 04.07.2017
Сидя на подоконнике, Алиса наблюдала за ночным городом. Недавно прошёл небольшой дождь и капли так сказочно скатывались по оконному стеклу. В них отражались жёлтые, зелёные, красные, синие огоньки, мерцали, переливались, дрожали тысячами цветных стёклышек, как в калейдоскопе. Такой прекрасный хаос из танцующих огоньков здесь, наверху, и одновременно плачевный, убогий хаос внизу, под подоконником: кругом разбросаны измятые листы бумаги, порванные и целые, с рисунками, просто исчерченные каракулями, чистые, исписанные рифмованными строчками, обёртки от конфет, вещи, скомканные в углу, на полу, на кровати огромными бесформенными кучами, сама неубранная кровать, стул вверх ножками, карандаши, кисточки, ручки, ластик, истёртый наполовину, очистки от него, кот, большой пушистый фиолетовый кот – игрушка, подаренная папой на прошлый день рождения. Алиса пробегала глазами по этому беспорядку, цепляясь взглядом за каждый предмет в отдельности. В голове проносились мысли, что мама её убьёт, конечно, но не насовсем и не смертельно, ну поругает, наорёт, но это будет завтра, а сегодня она уже пошла спать, и как можно быть такой бесчувственной, просто сказать, что папа не смог приехать, у него свои дела, ну и ладно, и так она никому не нужна в свой день рождения, даже подруженьки – великие кумушки, узнав, что у неё ангина, мигом растворились, как будто их и не было, а папа – он ведь не мог, действительно не мог даже позвонить, чтобы поздравить её, наверное где-нибудь в далёкой командировке сейчас, где связи нет, или из роуминга дорого звонить. Она гнала от себя мысли о том, что у папы сейчас новая женщина, новая семья, маленький ребёнок, что никуда он не уезжал, а жил в соседнем квартале и теоретически мог бы себе позволить хоть раз за этот год увидеться с дочкой, даже без присутствия мамы, которой вечно не до неё. У неё, видите ли, работа, она постоянно занята, а когда приходит, греет ужин и сразу ложится спать. Вот и всё. Классный день рождения. Всё просто супер.
Девочка подула на поверхность стекла и нарисовала в капельках пара улыбающуюся кошачью морду:
- Мой Черширчик, - она растянула губы в жалкое подобие улыбки. - Ну, давай хоть с тобой отпразднуем.
Тут она увидела, как засветился экран планшета. Кто-то предлагал ей дружбу в соцсети.
- Ух-ты, друг нашёлся. Ничего себе! Оказывается, я не безнадёжна.
Она мигом спрыгнула с подоконника, подобрала с пола стул, разгребла завалы на столе и уселась читать статус новоявленного друга. Это оказался мальчик практически её возраста, Павел Котов, учился в той же школе, но на класс старше. Вглядываясь в фото на экране, она думала, как странно, что раньше никогда не обращала на него внимания. Симпатичный парень, чёлочка такая, на Джастина Биббера немного похож. Вот это везёт. Тут пришёл его пост: «С днюхой тебя!» и беленький голубоглазый котёнок с бантиком. «Милаха. Ну какой же он милаха, этот Паша. Как угадал, что я котиков люблю. Ах, да, у меня же вся лента новостей ими забита». Тут в чате пришло сообщение: «Коты – это нечто. Но круче всех – Сиреневый Кот. Это для тех, кто в теме. Тебе ведь тоже хреново? Сидишь вот одна, в свой день рождения. И у меня та же история».
«Ну да, точно. Оказывается, и у Паши сегодня день рождения», - Алиса поспешила поздравить его в ответ.
Так они и познакомились. Общались до самого рассвета. Потом встретились в школе. Девочка поняла, почему раньше она его не узнавала. Всё дело в том, что мальчик ходил в очках и сутулился, будто бы старался быть максимально незаметным. Они стали возвращаться после уроков домой вместе. Потому что выяснилось, что окна его квартиры практически напротив её. Паша оказался очень интересным собеседником, такой начитанный, но очень уж застенчивый. И как это он первый предложил ей дружбу, она не могла понять. Было заметно, что в школе он не пользовался авторитетом среди одноклассников, но они не трогали его, обходили стороной. Как-то мальчик похвастал, что раньше эти идиоты пытались щемить его, но сейчас он уже год как ходит в качалку и на бокс, и они отстали. Боятся, наверное, после того, как он уложил самого высокого одним ударом в челюсть. И вот, когда доверительные отношения окончательно наладились, и дело, казалось бы, должно было зайти в сторону романтики и любви, Пашка повёл себя несколько иначе. Он стал с упоением рассказывать про какую-то группу под названием Сиреневый Кот. Что там состоят такие же ребята, как он и Алиса, что ей обязательно нужно попробовать туда вступить, что там выполняются определённые задания, типа квеста, за которые платят кучей просмотров и даже можно заработать неплохие деньги, если выполнять чётко то, что от тебя потребуется. Стало очень заманчиво и интересно. И девочка решила попробовать. Немного напрягло, конечно, что нужно указывать банковские данные маминой карточки, но это для дела, подумала она, ведь мы же собираемся делать деньги, а несовершеннолетним иметь банковский счёт не положено. И ещё ей очень хотелось произвести впечатление на Пашку. Ведь он ей, по правде сказать, очень уж нравился. Так они стали выполнять задания группы Сиреневый Кот вместе. Сначала всё было весело и непринуждённо. Нужно было проехать в автобусе и не заплатить. Потом прокатиться на трамвае сзади, на колбасе, и не упасть. Потом нарисовать сиреневого кота на здании горсовета. Всё это надо было снимать на камеру смартфона и выкладывать в интернет. За каждое выполненное задание на счёт поступали какие-то небольшие деньги. Мама не жаловалась дочке на постоянное пополнение своего бюджета, потому что думала, что это у папы проснулась совесть, и он наконец-то стал перечислять дочке какие-то, пусть и мизерные, но алименты. Так продолжалось несколько месяцев. С каждым разом задания всё усложнялись. Однажды пришло смс с условием, которое повергло Алису в шок. Ведь она очень боялась боли. А тут такое: вырезать на руке кота лезвием! Ничего себе заданьице. Она сразу не ответила подтверждением. Но на следующий день стали поступать угрозы, что, если она не выполнит его, с маминого счёта будут списаны все деньги. Она обратилась к Пашке. Но тот спокойно показал ей руку с уже вырезанным котом.
- Вот видишь, это не страшно. Немножко крови и всё, - как всегда печально-восторженным голосом произнёс парень. Но она всё никак не могла решиться на такое. Даже случилась небольшая истерика. Тогда Паша предложил инсценировать ей эти порезы. Они взяли краски, лезвие, чтобы было правдоподобнее, и после нескольких часов кропотливой работы у них вышли фото прямо-таки настоящих порезов.
- Здорово! Тебе бы гримёром в кино работать, - восхитилась девочка.
В итоге фото подошли и модератор счёл их достоверными. Вздохнув с облегчением и получив очередную, на этот раз довольно внушительную сумму денег на счёт, ребята отправились гулять по вечернему парку.
Но, как оказалось, расслабляться было рано. Придя домой, Алиса обнаружила глубоко рассерженную маму с телефоном в руках. Дело в том, что женщина, увидев большую сумму денег на счету, решила позвонить папе и спросить, когда это он успел так здорово разбогатеть, что разбрасывается такими деньжищами. Но папа сказал, что он понятия не имеет, что это за деньги, извинялся, что ничего не перечислял, объяснял свои финансовые проблемы в связи с маленьким ребёнком, пока мама не устала и не положила трубку. Встретив гневный взор своей кормилицы, девочка не решилась врать, пришлось рассказать всё начистоту. И, конечно же, мама не успокоилась от её объяснений. Напротив, она пришла в ярость. Такой девочка её ещё никогда не видела. Закрывшись в своей комнате, она ждала, пока уляжется эта буря. А тем временем ей в личку пришло новое задание. И какое! Сделать селфи на крыше 25-этажной новостройки, на краю металлической балки, торчащей из торца здания. Это обещалось быть самое последнее задание, за которое гонорар превышал все предыдущие в 10 раз. Но! В случае невыполнения модератор недвусмысленно намекал на то, что ему известны все данные о её семье, и, если она не хочет, чтобы её маму сбила машина по дороге на работу, она обязана выполнить задание. И ещё об этом никто не должен знать, иначе также будут последствия.
На лбу выступил холодный пот. Во что она ввязалась?! Она в слезах выскочила из комнаты и побежала к Пашке. Но того дома не было. Он сидел на лавочке перед подъездом и курил. Алиса так стремглав мчалась домой к другу, что совершенно его не заметила. Да она и не ожидала, что это ссутуленное тёмное пятно с сигаретой в зубах может оказаться её Пашкой. Ведь раньше он никогда не курил. И ещё ратовал за здоровый образ жизни. Она сначала остановилась в замешательстве. Потом присела тихонечко рядом.
- Что, тебе тоже прислали? – осторожно спросила она.
- Ага, - буркнул парень. – Прыгнуть, представляешь? Сказали, что я к этому уже практически совершенно готов.
- Ты что, прыгнуть! С ума сошёл?! А мне только сфоткаться.
- И где, интересно? С котиками в приюте? – иронично поддёрнул её Паша.
- Нет, на балке на 25-этажке на окраине посёлка.
- Ну, в принципе, почти никакой разницы. Очень маловероятно, что ты, при твоей хлипкой наружности, вообще туда заберёшься, а тем более, удержишься. Так что давай лапу, друг по несчастью, - он протянул свою ладонь. Она была не горячей, как обычно, а ледяной, такой далёкой, холодной. Будто и не общались они все эти полгода, будто не было всех этих романтических свиданий и шуток, и рассказов о звёздах, походов в кино, и ничего больше. И не будет никогда. Ведь они сейчас решаются на самый важный и отважный шаг в своей жизни. После которого уже не будет ничего. Одна пустота.
- Ну вот, ты просто не думай ни о чём. Ладно? Просто давай сделаем, и всё. Пошли, - Пашка решительно и крепко схватил Алису за руку. И они пошли быстрым чеканным шагом, как два солдата на войну, навсегда мысленно попрощавшись со своими близкими и этой жизнью, которая их окружала. А собственно, и была ли она, эта жизнь, что в ней было хорошего? Что они теряют? Ничего особенного. Так каждый из них мысленно пытался оправдать свой поступок по дороге к этой злосчастной 25-этажке.
Стоя на самом краю крыши, Пашка остановился, глянул в низ и отшатнулся. Присел. Закружилась голова. Затем решительно встал, и направился снова к краю.
- Ну что, где там твоя камера? Доставай. У тебя есть шанс сделать классное видео на фоне летящего вниз меня.
- Вот. Сейчас, - дрожащими руками Алиса пыталась включить режим камеры на своём смартфоне. – Пашенька, а может, не надо, а? Ну, давай что-нибудь придумаем, как в прошлый раз. Ну подумай. Ты ведь умный. Давай их обманем как-нибудь. Ведь получилось же раньше. Может и сейчас выйдет?
- Дура! Это же не шрамчик на руке. Акварелью такое не нарисуешь. И тебя ведь тоже предупредили, что, если не сделаешь, убьют твоих родных. А это уже совсем не шутки.
- Ну тогда давай прыгнем вместе. Я тоже не хочу так жить! Я с тобой. И мы вместе! Давай, раз, два, три, - схватив парня за руку девочка разбежалась и решительно сиганула вниз, не успев ни о чём подумать.
В следующее мгновение она почувствовала, что она никуда не летит, а её ноги бессильно болтаются на высоте 200 метров от земли, не имея возможности за что-либо уцепиться.
- Стой, безбашенная! - только и успел выдохнуть мальчик в этот момент и схватив её крепко-накрепко за предплечье, что было силы стал тянуть назад на крышу. Но от страха и нервозности его всего изнутри колотило. Он будто бы очнулся от холодного, бесчувственного сна, и лавина эмоций градом обрушилась на его голову. Руки дрожали, тело стало ватным и не слушалось. Он очень боялся. Но не за себя, а за это маленькое, доброе, милое создание, которое вот-вот могло сорваться в туманную бездонную пропасть. И всё сейчас зависело именно от него. Он собрался с духом. Сосредоточился. Представил, что находится в качалке, и ему надо выжать большой груз одними руками. Отталкиваясь от парапета ногами, он весь напрягся, как струна, и потянул девочку наверх, обхватив её руки своими. Постепенно ему удалось кое-как затащить её туловище выше уровня крыши, а там уже она смогла сама дотянуться ногами и выбраться наверх. В этот момент на крышу вбежали какие-то люди. Но дети не замечали их, не понимали, что происходит. Они только сидели и смотрели друг другу в глаза обалдело, пытливо и влюблённо. Как будто в первый раз познакомились. Нет, как будто именно сейчас у них началась новая жизнь.
Что же произошло дальше? Откуда взялись эти люди? Мама прочла сообщение, потому что дочка забыла закрыть свой ящик в сети. Она пришла в ужас от всего прочитанного и тут же бросилась с планшетом в полицию. Там ей посоветовали снять со счёта все деньги и перевести на другой, и конечно же все помчались в указанное место в надежде, что ещё не будет слишком поздно. Хакеров, участвовавших в опытах над психикой детей, вычислили по данным с Ай-Пи адресов, а также с помощью Пашки, который всё-таки придумал, как инсценировать своё падение, не сделав его на самом деле, чтобы выйти на основного организатора этой и подобных групп. В этом ему помогли профессиональные каскадёры, которых посоветовали в полиции. Также каскадёры пригласили его участвовать в съёмках кино, по началу в подмастерьях, помогать декоратору, осветителю, и это стало новым увлечением мальчика. Ну и Алиса, несомненно, тоже. Теперь он по-новому увидел свою подругу и понял, что влюбился в неё по уши.
- Ты – моя Котофея, - шептал он ей на ушко, нежно обняв, сидя на крыше того самого дома, который теперь уже не был таким страшным, каким казался раньше. Все плохие воспоминания были уже позади. На руках у Алисы мирным бархатистым моторчиком жужжал маленький белый котёнок с голубыми глазками и с бантиком. Точь-в-точь как тот, фотографию которого Пашка прислал ей в первый день знакомства. Это пушистое усатое чудо он подарил ей на следующий день, после того, как всё это произошло. Девочка теперь везде его носила с собой в сумке, как талисман их любви и счастья. Машинально гладя рукой мягкое урчащее тельце, она глядела на это розово-голубое вечернее небо, на перистые облака, окрашенные в пастельные охристые, лососевые, бирюзовые, лиловые и сиреневые цвета, на этот город у их ног, на суетящиеся внизу огоньки проезжающих быстро машин, на птиц, беззаботно парящих в небе, на всю эту красоту, и на близкого ей человека, которого так нелепо могла потерять, и всего этого бы не было. Потому что не было бы ЕЁ, самого дорогого, что есть у неё, ЖИЗНИ.
- Слушай, а не покрасить ли нам его в сиреневый? – пошутил Пашка, потрепав кота за холку.
- Ну уж нет. Хватит. Наигрались. Кота – не дам, - замахнулась шутливо кулачком девушка.
- Да ладно тебе, расслабься. Я люблю тебя, - проворковал парень уже более кротко, теребя её золотые кудри, которые так красиво сейчас переливались в лучах заката.
- И я. Очень-очень!
Их губы слились в бесконечно-прекрасном, незабываемом, сладком поцелуе.
2017 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740539
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 04.07.2017
Дивлюсь, як плачуть абрикоси
Пелюстям білим, наче сніг,
Неначе іній білий в роси
Зірками білими приліг...
І білі хмари метушаться —
Жене їх вітру білий сон,
Дрімає на гілках акацій
Весільний завтрашній вельон...
І білий терен огортає
Мої думки у гронах днів...
І лине квітень небокраєм,
Туманом білим посивів...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740550
дата надходження 04.07.2017
дата закладки 04.07.2017
Я не терплю зухвалості такої,
Бо всі ми рівні перед Богом є.
Не знаєш ще ти доленьки земної,
То ж ти, людино, не цінуй тільки себе!
Постав себе на місце іншої людини,
І зваж всі" за " і "проти"," так "і "ні",
Можливо, й ти пізнаєш ті хвилини,
Будь благородною, людино, у житті!
Бо благородство дуже є важливе
І відрізняє всіх нас від істот.
І лиш воно у світі справедливе,
Не потребує від нас жодних квот.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731730
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 04.07.2017
А мне вот, осень по душе -
Холодный дождь на витраже,
Большие лужи и зонты,
На перекрёстке - я и ты...
Там, у неоновых витрин,
Мы ни о чём поговорим -
Слова упали в никуда,
А до тебя - рукой подать...
Красиво схваченный плащом,
В холодный вечер под дождём...
А капельки наперебой,
Опять орут: не твой, не твой!!!
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739354
дата надходження 25.06.2017
дата закладки 03.07.2017
До кімнати ввійшла молода дівчина.
Делікатна, худенька і гарно вбрана.
А навпроти неї сидів мужчина:
«Що привело вас сюди і так рано»
«Знаєте, сильно мені докучає
фактор один, а точніше людина»
І на столі у конверті до чаю
тихо підсунула гроші дівчина.
А чоловік той на стіл подивися,
хижо скривився у злісній усмішці.
«Що ж, гонорар тут у нас появився»
Встав і пройшов по багряній доріжці
«Ну а тепер розкажіть і дрібниці»
Мовив він тихо закривши фіранки.
Ну і дівчина все по крупиці
виклала дядьку із самого ранку.
Той іще більше собі посміхнувся.
Дату назвав і навіть годину,
та до дверей він одразу метнувся
і випровадив з кімнати дівчину.
День вже настав і прийшла вже година.
Дядько одів вже свої рукавиці,
лезо холодне сховав під тканину.
Сильно розширились чорні зіниці.
Жертву свою він убив не одразу -
тихо рубав на маленькі кусочки.
І не промовив він навіть і фразу,
кров`ю заляпав не тільки сорочку.
Клаптики тіла зібрав до пакету.
Хто би подумав, що в нім там людина?
Після убивства скурив сигарету.
Ось і аборт, ось і мертва дитина.
Автор - Вільна Птаха
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709859
дата надходження 02.01.2017
дата закладки 03.07.2017
Назбирала сонця, назбирала квiтiв
Принесу в долонях вранці для дiтей.
Хочу, щоб зростали у любовi дiти,
Цiле поколiння сонячних людей.
Я дзвiночки й райдуги прив'яжу за хмари,
Хай лунає музика сонячних дощiв!
Зазвучить мелодiя тисячi стожарiв
Й усміхнеться пісенька в кожного в душі!
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736574
дата надходження 05.06.2017
дата закладки 03.07.2017
[b][i][color="#aa00ff"]А ти мені сьогодні снився,
І, наче плющ, по тілу вився;
А я тремтіла, бо не вперше
Ти у мені кохання вЕршив.
В солодких муках млію досі.
Ти пестив щедро ноги босі -
Коліна, стегна та сідниці...
Цілунки - з смаком полуниці!
Бентежив вкрай твій кожний дотик;
Кохання - як важкий наркотик!
Я спину вигинала...риссю!
Забракло навіть трохи кисню...
Зомліло тіло до нестями,
Я задихалась почуттями!
Була усюди твоя ласка...
То був не сон, а справжня казка!
28 06 2017 р
Вікторія Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739776
дата надходження 29.06.2017
дата закладки 03.07.2017
Тихо дышит свеча
Колдовским огоньком.
А фитиль, как душа,
Вот взлетит мотыльком.
Пролетит сквозь печаль:
Станет ясно, как днём.
И, летя к счастью вдаль,
Освятится лучом.
Словно тонкую шаль,
Сердце тронет плечом.
Снова грусть и печаль
Станут вновь нипочём.
Золотится душа
В переливах рассвет...
Тихо тает свеча
И уж прошлого нет....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263892
дата надходження 08.06.2011
дата закладки 23.06.2017
Загадкові смисли
У кожного кохання -
історія своя…
Чудова, загадкова,
як річки течія…
Життя прожити з милим –
не поле перейти…
Скарб можна загубити,
Скарб можна віднайти…
Скарб віднайти – нелегко!
Ще важче – зберегти!
Обожнюють поети
Омріяні світи…
Мов маги, екстрасенси
Над смислами чимтять,
Та загадкові смисли
Не в силі розгадать!
25. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738802
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 23.06.2017
Як може бути мир у нас, на цій планеті,
Коли так жорстко чубляться й поети?
Отямтеся, піїти! Винні перед Богом!
Благословенні ви віщати словом!
Кому ж іще, якщо не вам надати право
Ректи добро поміж людей і славно
Природі-матінці нести хвалу? Тож миром
Засівайте в слові... І красно й щиро
Любові пісню заведіть. Бо лиш вона є
Та рушійна сила, що поєднає
Всіх. І буде миром із вуст поета - слово!
Лунає ж недаремно - веселково...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739032
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 23.06.2017
Девчонка-плакса с малых лет
Бывает, так уже измучит...
И просится, чтобы, нет-нет,
А кто-то взял её "на ручки".
Она становится взрослей,
Проходит возраст "почемучки",
Но хочется всё также ей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И в юности находит сплин,
Пока девица не получит
Свой неизменный витамин,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
Она надеется и ждёт,
Что, может, завтра будет лучше,
И, наконец, найдётся тот,
Кто сможет взять её "на ручки".
Мечтает девушка во сне,
(Хоть сон она вам не озвучит)
Что принц приедет на коне,
И он возьмёт её "на ручки"...
Капризна девушка порой,
И та ещё бывает "штучка",
Желая, чтоб её "герой"
Почаще брал её "на ручки".
И обижаться-то смешно
На оскорбления от "злючки",
А просто, видимо, давно
Никто не брал её "на ручки"...
Вы будьте чуточку добрей,
Когда она вам откаблучит,
Она же хочет поскорей,
Чтоб кто-то взял её "на ручки".
И дома, если меркнет свет,
И над семьёй сгустились тучки,
На это есть простой совет:
Возьмите женщину "на ручки".
Она устала от забот,
Но теплится надежды лучик,
Что очень скоро муж придёт
И заберёт её "на ручки".
Она согреет вас теплом
И спрячет все свои колючки,
Погасший свет вернётся в дом -
Возьмите женщину "на ручки".
Крадутся медленно года
Змеёй предательски-ползуче...
Ей ощущается всегда,
Что, как без рук, без этих "ручек"...
* * *
Она - уюта островок,
Она... Ну что бывает круче?
А нужно только и всего:
Не выпускать её из "ручек".
[i]Идеей стихотворения послужили многочисленные публикации в интернете, раскрывающие некоторые аспекты женской психологии.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739034
дата надходження 23.06.2017
дата закладки 23.06.2017
« В городском саду играет духовой оркестр.
На скамейке, где сидишь ты, нет свободных мест»…
Эта музыка родилась много лет назад.
А сейчас она вернулась в этот скромный сад.
Аплодирует цветами сквер и в нём фонтан.
Здесь теперь по воскресеньям – праздник горожан.
Духовой оркестр ворвался в город наш с весной,
И никто не сомневался – послан нам судьбой:
Разбудил в сердцах тревожных радостный настрой
И надежду – что вернётся мир, любовь, покой.
01. 06. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736026
дата надходження 01.06.2017
дата закладки 23.06.2017
[b][i][color="#300a82"]А можна - я поплачу на плечі,
Душі твоєї мовчки доторкнуся?...
Від всіх жалів загубимо ключі
Ніколи смуток щоб не повернувся.
А можна - від думок сумних моїх
(в душі ще повно ніжності і віри),
В обіймах заховаюся твоїх? -
Завжди для мене бажаних і щирих.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736835
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 22.06.2017
ВИШНЕВИЙ ДЖЕМ https://youtu.be/EY61xg8s-ec
Вишневий джем — терпка спокуса літа!
Духмяний дотик цвіту до душі…
Яка ж це річ до болю смаковита,
Коли на вишнях відгудуть хрщі…
Вишневий джем... мої квітучі мрії,
Де трепетних обіймів ніжний хруст...
Вишневий джем… невтрачені надії,
Що доторкнешся ти солодких вуст!
Вишневий джем… І рук гарячий дотик!
Вишневий джем — як присмак сподівань…
Чудесна мить… Ні я, ні ти не проти
Вдвох спорожнити кухличок бажань…
Вишневий джем — терпка спокуса літа!
Душа мереживом рожевим оповита…
23. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738870
дата надходження 22.06.2017
дата закладки 22.06.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=RWuuqtmyGCw
[/youtube]
Море любит лишь сильных и смелых,
Кто не может грустить, унывать,
И зовёт к себе только лишь верных
Тех, кто может всегда побеждать.
Когда в море тебе чуть взгрустнётся,
В этот миг ты печаль обмани.
В твоей памяти всё же найдутся
Епизоды красивой любви.
Пусть от бед тебя в море спасают,
С тобой будут в ненастье всегда.
И в минуты тоски утешают...
Пусть лишь лёгкими будут шторма.
Я желаю семь футов под килем.
Знать,попутного ветра всегда.
Ну, а море всегда только в штиле...
Чтоб беды вам не знать никогда...
Не забудьте о вере, надежде,
Что спасают во все времена.
Пусть спокойно всё будет, как прежде.
Будет ласковой с вами волна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726458
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 21.06.2017
Мира все хотят сегодня,
Счастья и любви.
Пусть от нас уйдут несчастья,
Господи, прости!
Вразуми людей, о, Боже!
Отведи войну.
Пусть наполнятся всех души,
Храмом чистоты.
Сердца злые охладели, словно
В речке лёд.
Русь святая плачет, стонет,
Кровь рекой течёт.
Уважайте закон Божий
Не делайте зла.
За людей святая Церковь,
Костьми полегла.
Божьим словом и молитвой
Души мы спасём,
А кровавыми делами
У ад попадём.
Жить по заповедям Божьим
Нужно на земле.
И тогда почиет мир,
Боже, помоги!
Чёрный траур разгулялся,
Плачет Русь святая.
Запад правит Украиной,
Воет волчья стая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738697
дата надходження 21.06.2017
дата закладки 21.06.2017
Жизнь быстротечна.
В хаосе проблем
Мы часто в суете не замечаем
Растерзанно-мятущихся дилемм -
Апологетов скорби и печали.
Ты - словно ёж в иголках.
Твой отпор
Сложнее, чем схоластика* альбедо**.
Ты чувствуешь, что не окончен спор -
Ещё не все в Аду проснулись беды.
А вектор твой - один сплошной обман
И мытарства, бегущие по кругу...
И лишь, когда бываешь в доску пьян, -
Врага целуешь, словно мила-друга.
Накрученно-свихнутая толпа
Укоротит тебе предел мечтаний.
Твой Рубикон***, оставшийся в мечтах,
Застынет айсбергом воспоминаний.
На наших тропах - неземная пыль,
Лохматое безжалостное солнце...
А кажется, что вовсе ты не жил
На этот мир взирая из оконца.
Вот так, пронзая версты и года
Мы жизнь влачим, но жизни не касаясь.
Быть может, вехи Страшного Суда
Помогут нам понять такую малость.
Схоластика* - В повседневном общении схоластикой часто называют представления, оторванные от жизни, основывающиеся на отвлечённых рассуждениях, не проверяемых опытом. (Википедия)
Альбедо** - красивое слово "Альбедо" (от лат. albus — белый) — характеристика диффузной отражательной способности поверхности.
Значение альбедо для данной длины волны или диапазона длин волн зависит от спектральных характеристик отражающей поверхности. (Википедия)
Рубикон*** - Рубико́н (лат. Rubicō, итал. Rubicone) — небольшая река на Апеннинском полуострове, впадает в Адриатическое море, к северу от Римини. Река широко известна благодаря выражению «перейти Рубикон», означающему некоторое бесповоротное решение. Выражение «перейти Рубикон» сейчас-сегодня означает «пройти точку невозврата», то есть совершенное действие после которого уже невозможно отказаться от замысла или вернуться назад. Аналогичный фразеологизм — «жребий брошен» (лат. ālea jacta est) — слова, которые произнёс Цезарь, решившись на переход. (Википедия)
17.05.2017
Фото из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733867
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 19.06.2017
Жизненный корабль по земле идёт,
Горькою рекою наша жизнь течёт.
Жизнь бывает разной, даже сладкою,
Так устроен мир, всё загадкою.
Выбираем сами мы дороженьку,
Мать благословляет сына й доченьку.
За границу едут покидают дом,
Пусть дорога стелиться скатертью - ковром.
Дети мои, дети. Выросли когда?
Дети мои, дети. Где мои года?
Постарела мама, посидел отец,
А сынок недавно был ещё юнец.
Годы пролетели быстро, как вода,
За работой тяжкой не заметила.
Для меня вы, дети, малые всегда,
Я любовь и нежность всю вам отдала.
Пролетают в небе гуси-лебеди,
Пёрышки кружатся очень белые.
Берегите, дети, жизнь бесценную,
Я молитвой Божьей вас благословлю.
Над рекой качается рябина,
Листья нежно гроздья берегут.
Где-то вдалеке растёт калина,
В речке гуси-лебеди плывут.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738176
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 19.06.2017
И создан я из тысячи клинков,
Твой мир, твоей души зеркальный.
Сколько же было несбыточных снов
До этих слов прощальных.
И создан я из тысячи клинков,
Что бы быть надеждой и опорой.
В войне, к которой я всегда готов
И идти готов всегда своей дорогой.
Я тень в твоей душе, в твоем сознанье.
Я враг, что томиться во тьме.
Твоя боль – для меня очарованье.
Я лишь маленькая часть в твоей душе.
И создан я из тысячи клинков,
Острее их ты в мире не найдёшь.
Не избавишься от них, ты как от своих оков,
Даже когда на помощь свою волю призовёшь.
И создан я из тысячи клинков
В мгновенье горести й тревоги.
Пришёл на твой ничтожный зов.
Хоть и были трудны твои дороги.
И создан я из тысячи клинков
В душе, что всё еще трепещет в клетке,
Что все еще поет в ночной покров,
И видит все до боли метко.
И создан я из тысячи клинков,
Что так ворвались в душу, раня больно.
Откликнулся на боли ясный зов.
Души, что боли напилась сполна. Довольно!
И создан я из тысячи клинков.
Из боли создавался каждый.
Оставив пустошь, потерянных оков,
И счастья маленький кусочек важный.
И создан я из тысячи клинков.
Потерянный в твоей душе. Разбитый.
Я вновь приду на боли твоей зов,
Ведь тобой я не убитый.
Давно тобой уже забытый.
Я твой мир. Твой маленький рай.
Ведь глубоко в душе твоей я скрытый.
Твой мир! Клинков бесконечный край!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734028
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 19.06.2017
И создан я из тысячи клинков,
Твой мир, твоей души зеркальный.
Сколько же было несбыточных снов
До этих слов прощальных.
И создан я из тысячи клинков,
Что бы быть надеждой и опорой.
В войне, к которой я всегда готов
И идти готов всегда своей дорогой.
Я тень в твоей душе, в твоем сознанье.
Я враг, что томиться во тьме.
Твоя боль – для меня очарованье.
Я лишь маленькая часть в твоей душе.
И создан я из тысячи клинков,
Острее их ты в мире не найдёшь.
Не избавишься от них, ты как от своих оков,
Даже когда на помощь свою волю призовёшь.
И создан я из тысячи клинков
В мгновенье горести й тревоги.
Пришёл на твой ничтожный зов.
Хоть и были трудны твои дороги.
И создан я из тысячи клинков
В душе, что всё еще трепещет в клетке,
Что все еще поет в ночной покров,
И видит все до боли метко.
И создан я из тысячи клинков,
Что так ворвались в душу, раня больно.
Откликнулся на боли ясный зов.
Души, что боли напилась сполна. Довольно!
И создан я из тысячи клинков.
Из боли создавался каждый.
Оставив пустошь, потерянных оков,
И счастья маленький кусочек важный.
И создан я из тысячи клинков.
Потерянный в твоей душе. Разбитый.
Я вновь приду на боли твоей зов,
Ведь тобой я не убитый.
Давно тобой уже забытый.
Я твой мир. Твой маленький рай.
Ведь глубоко в душе твоей я скрытый.
Твой мир! Клинков бесконечный край!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734028
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 19.06.2017
[b][i][color="#300a82"]А можна - я поплачу на плечі,
Душі твоєї мовчки доторкнуся?...
Від всіх жалів загубимо ключі
Ніколи смуток щоб не повернувся.
А можна - від думок сумних моїх
(в душі ще повно ніжності і віри),
В обіймах заховаюся твоїх? -
Завжди для мене бажаних і щирих.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736835
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 19.06.2017
Над Гангом розовый закат,
лишь лепестки у лотоса дрожат,
твоих браслетов слышен звон,
любовью я твоей богат.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734512
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 19.06.2017
Занурення...
Так вабить глибина,
безмежна і могутня
ця стихія.
Тут не самотня,
але все ж одна...
Магічний простір,
збій, життєва аритмія.
Занурення...
У цю п'янку блакить
його очей...
Тону пірнаючи,
щось тисне на легені.
Міняю вічність
на кохання мить.
В долонях ніжність,
відчуття шалені.
Занурення...
Від небезпеки крок.
Пусти... я повернусь
мій океане.
Зроблю повітря
хоч один ковток.
Любов без волі,
як життя без кисню...
тане....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738456
дата надходження 19.06.2017
дата закладки 19.06.2017
Все, що Господь мені дає,
тільки моє...
І Він єдиний знає, що потрібно.
Душі моїй падіння та прозріння,
лиш для спасіння шле,
мого спасіння...
2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738258
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 19.06.2017
[b][i][color="#ff0066"]
Твоя душа - і ніжна, і ласкава;
Горнусь до неї з трепетом щомиті.
Вуста - смачні, неначе тепла кава;
П'янкі цілунки - вкрай несамовиті!
Яке то щастя - чути краєм вуха...
Твій шепіт...і вміщати Вічність! Мить -
Не поспішай, мій любчику, не рухай!
Тебе, собою, хочу оповить.
З'єднати все, і стук сердець, в єдине!
Тебе вмістити у собі...до ляку...
Збігають швидко лічені години.
Я хочу...
зупинити їх...
всіляко.
17 06 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738268
дата надходження 18.06.2017
дата закладки 19.06.2017
Не земна і не небесна,
Просто - суміш двох планет,
Хтось не вірить в – дуже чесна,
А у неї є секрет.
Чуже горе - не втішає,
Заздрість - геть на сотні миль,
Не кучкується у зграї,
Хоч в душі не завжди штиль.
Апетити в неї - в міру,
Через це фігура - супер,
Не бере чужого сиру,
Їй за "Лексус" зійде скутер.
В чужу хату зі статутом
Своїм лізти і не мріє,
Не хизується, як круто
І від злості не сивіє.
Не вживає і не палить,
Не краде чужу любов
І не судить й не лукавить,
Не ламає зайвих дров.
Не злословить, як буває,
Краще сяде й помовчить,
Щось від неба справді має,
На Землі нелегко жить!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737170
дата надходження 09.06.2017
дата закладки 19.06.2017
Замовте слово за поетика,
Не пожалійте добрих слів,
Не поспішайте ставить хрестика,
Якщо він в чомусь не дозрів.
Бувало й вам колись авансом
Давали плату за труди,
Не убивайте своїм прайсом,
Нехай ростуть його сади!
Нехай квітує диво-квітка,
Цілющих слів дощі ідуть,
Щоб він не був, мов та сирітка –
Його поетом ще назвуть.
Його ім’ям назвуть ще зірку,
Ви дайте шанс один лишень
І не чіпляйте свою бірку
За світлу щирість одкровень.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738212
дата надходження 17.06.2017
дата закладки 19.06.2017
Весна
Прекрасна, молода,
Дивує, зачаровує, п'янить.
В цвіту лікується душа!
Щемить...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727568
дата надходження 06.04.2017
дата закладки 19.06.2017
Веди мене через п'янку оману,
Жагучими стежками насолоди,
Де у полях квітучого дурману
Гартуються у римах епізоди.
Пливуть по акварелі між туману,
Долаючи магічні перешкоди,
Де в просторі палкого океану
Лунають дивовижні хороводи.
І час нам тане, наче в задзеркаллі,
Зловити мить тут майже неможливо,
Немовби залишаємось в проваллі.
Танцюємо з тобою тут бурхливо,
Посеред снів ми линемо дедалі,
Моя богине, летимо грайливо.
Евте́рпа — одна з 9 муз, дочка Зевса та Мнемосіни; покровителька музики та ліричної поезії.
© Володимир Верста
Дата написання: 29.05.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735605
дата надходження 29.05.2017
дата закладки 13.06.2017
Как с перевернутой картины
Смотрели звезды из воды,
Луне подмигивая плыли
Сквозь кольца призрачной волны.
Быть может, тоже так качались
На волнах первозданных вод
Миры небесные вначале,
Рождаясь сквозь огневорот…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736852
дата надходження 07.06.2017
дата закладки 13.06.2017
[color="#2e526b"][i][b]Всевидящий месяц, приверженец ночи,
Нам путь освещаешь и тем озабочен,
С созвездием Девы ты шепчешься тихо.
Надеясь, что выполнишь звездную прихоть.
Влюблен ты и вечного счастья желаешь,
И так же, как люди о страсти мечтаешь,
В далеком пространстве томишься уныло,
В пустом одиночестве плыть так постыло…
Седой вечный путник, ночной завсегдатай,
Любовных утех на земле соглядатай…
Ты видел зачатие всех наших предков,
Но в сонме тоски пребываешь ты едком…
Всевидящий месяц, уставший мечтатель,
Химер и теней высочайший создатель,
Серебряным светом нам ночь освещаешь,
А сам безысходностью тихой страдаешь…
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737660
дата надходження 13.06.2017
дата закладки 13.06.2017
От женщины зависит много.
( Жена – хранительница очага.)
В семье, где почитают Бога,
Любовь присутствует всегда.
08. 06. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737059
дата надходження 08.06.2017
дата закладки 13.06.2017
Мереживо
Мереживо моїх бажань
В стрункім сонеті сяє ясно,
І ряст бентежних сподівань
Лягає в строфи буйно й рясно…
Моє мереживо душі
Палає радістю живою…
Дарую вам свої вірші
Із мелодійною канвою.
Мереживо моїх думок –
Поезії свята й велична сила!
До душ, сердець – нелегкий крок…
Спасибі, Музо, що даруєш крила!
26. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737273
дата надходження 11.06.2017
дата закладки 13.06.2017
Тріщить мороз, штовхаючи паркани
В замети, обважнілі від снігів,
Де сосни в білосніжних кардиганах
Вартують день з небесних берегів.
І олівці бурульок водяних
Малюють світло сонця, що не гріє,
І безмір, мов прозорий льодяник,
Морозно-сніжно крізь віки світліє.
Та час торкається землі крильми.
Збирає лютий в дужості зусилля.
І в цих останніх проявах зими
Вже чується її крихке безсилля.
В теплі осінніх ковдр із падолистів
Про відзимки вже мріє первоцвіт.
Якби не ця зима холодно-чиста,
Чи знав би ціну веснам білий світ?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717208
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 13.06.2017
[i](З циклу [b]історичних портретів[/b])
[/i]
Ти, Адельгейдо,* втомлена життям,
чарівна жінко з тонким почуттям,
безмовна тінь постриженки-черниці
із поглядом колишньої цариці, --
чого ти зажадала від склепінь
обітниці Христової -- спокою?
примирення душі із тілом?.. ба ...
Така вже суть: толочаться хліба,
бо коні йдуть крізь них до водопою!
... Невпізнана звогніла тінь -- умреш,
розтанеш між склепіннями німими ...
Єдине в радість: тут, проміж своїми,
обітовану землю віднайдеш.
... Спітнілі коні. Сплутані путі:
неслись, бувало, сани золоті
в чужі світи -- на свити і корони --
туди, де угри, німці і саксони --
маркграфових наїлись нагаїв
і тих, що Генріх згодом недоїв ...
О ненаситне м`ясоїдне чрево!
... Росте собі тисячолітнє древо --
в соборних мурах кронами шумить --
а що життя: магічний проблиск, мить,
та й то не в злоті, а таки в червіні --
і ми у нім трагічні диво-тіні,
дарма, що з імператорським вінцем,
коли зблудила Доля манівцем.
Собор Успіння ... Втишишся, заснеш
під молитов вкраїнських переспіви,
і образ Непорочної Вседіви
у синьо-жовтім відсвіті одеж
тебе прийме, і поведе на луки --
як матір після довгої розлуки
пригорне д`серцю зблукане дівча,
немов пташина змерзле лелеча --
тебе блакитним вкриє омофором,
і виплете вінок із хризантем ...
... це -- Україна, доню,
твій Едем.
5 лютого 2001р.
[i]* У 1106 році під іменем Адельгейди Євпраксія постриглася у черниці.
Похована у соборі Успіння Богородиці у Києві.
[/i]
(Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737424
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 13.06.2017
Любимый человек со мною рядом,
Со мною рядом дышит и живёт,
И больше ничегошеньки не надо -
Легко на сердце и душа поёт...
Спокойно и тепло, закрыты шторы,
Комфортом дышит даже суета...
И кто сказал, что истина... что в споре?
Послушайте: всё это ерунда!..
Мы так давно живём одной погодой
В просторном доме, где царит уют,
Сюда рассветы ранние приходят,
Родные знают: здесь их точно ждут...
Вот вечером звонила наша дочка,
Нам так приятно с ней поговорить,
Конечно же, понравились грибочки
И ягоды с орехами внутри...
Я обожаю эти разговоры:
А кто сказал, что тёща зятю враг? -
Нам ни к чему упрёки или споры -
В житейских буднях прячется пустяк...
Ой, извините, я вас оставляю -
Сыночек в скайпе, Боже, дождалась...
(Я эту сеть за всё благословляю!..)
Привет-привет, ну, как у вас дела?..
Да, Слава Богу... хорошо, до встречи -
Мы с папой здесь волнуемся вдвоём...
Так это ничего, что поздний вечер -
Пишите и звоните - мы вас ждём!..
И будто заглянули через щёлку,
Всё посмотрели - отдыхай инет!..
Я в бигуди пристраиваю чёлку -
Спокойной ночи... выключаю свет...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737512
дата надходження 12.06.2017
дата закладки 12.06.2017
Обіцяли людям на майдані
Під "ганьбу!" та безперервний свист:
"Вікові зламаємо кайдани,
Буде до Європи нам безвіз!"
Може, хочуть, щоб народ швиденько,
Наче зграйка корабельних крис,
Повтікав із України-неньки
З гаслом: "Випробовуєм безвіз?"
Вже аж бачу, як у аеробус
Пхаються із купою валіз
Люди, щоб побачити Європу,
Й на собі відчути той безвіз.
Ну, хіба ж за те стояли люди?
Хто мав гроші, домагався й віз.
Буде вже безвіз нам чи не буде...
Ми ж стоїм на місці, як той віз...
Вже минуло майже тридцять років,
Як упав "залізний занавіс."
От тоді й рвонули до Європи,
Хоча нам не відміняли віз.
А, якщо б рідненька Україна
Позбулась нарешті клятих криз,
То ставали б в чергу всі країни,
Щоб СЮДИ отримати безвіз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737166
дата надходження 09.06.2017
дата закладки 12.06.2017
Завірюха реве, як злий дідуган
Другу добу не вщухає,
А снігу мете курган і курган
І нема їй триклятій кінця і краю
Танцює великим білим вогнем,
Глушить мотори і гасить фари,
Аеродрому не видно і днем,
А що казати про будівлі й ангари
В маленькій кімнаті в синьом димі
Другу добу не спить радист,
Він ловить, він чує тріщання і свист
Чекають усі - живий так чи ні?
Радист показує: ”Поки що так,”
Та біль йому не дає розпрямиться,
А він ще жартує: - Що ось біда,
Ніяка ліва моя сторона,
Скоріше за все перелом ключиці
Десь там буран ні вогню, ні зірок
Над місцем аварії літака,
А сніг замітає випадку крок
І льотчика, в снігу, який замерза
Шукають трактори день і ніч,
Але тільки даремно, до сліз аж прикро
І як тут знайти, людина не річ
Руки в метрі від фари не видно
А він розуміє і вже не чека
Лежить у ямі, як в домовині
Трактор, навіть, якщо і шука,
То все одно у двох кроках проїде
Зараз кожна дарма операція
І все ж таки чутно його життя,
Чутно його портативну рацію,
Дивом якимось вона там ціла
Встати та біль обпалює бік,
Повен сапіг теплої крові,
Вона зразу холоне й змерзається в лід
Й не видно уже ні страху, ні болі
Що перебито, як зрозуміть
Та тільки ніяк не ворухнутись
Ось і закінчено шлях твій, мабуть,
А десь дружина, друзі і діти
Десь там кімната - світло, тепло
Не треба! В очах зразу темніє
Снігом, мабуть, на метр замело,
Тіло потроху деревеніє
А в рації раптом звучать слова:
-Алло! Ти чуєш?! Тримайся, друзяко,
Обертом чорним йде голова
-Алло! Тримайся, треба піднятись
-Мужайся, - та хто він, не боягуз
В яких бував сам халепах грізних
- Спасибі, тебе зрозумів, я ще поки держусь
А собі додає:- Я дуже боюсь,
Що буде, здається, вже надто пізно
Зовсім важка уже голова
Кінчаються в рації батареї
Їх вистачить хвилин десятка на два
Замерзлі вже руки, спина німіє
- Алло! - це здається, що генерал,
- Тримайся, синку, тебе знайдуть, відкопають,
Якось дивно слова, як метал
Б’ються, дзвенять, як гарний кристал,
А в мозок остиглий вже не влітають
Щоб стати найщасливішим на землі,
Як мало все ж таки необхідно:
Замерзнув зовсім, опинитись в теплі,
Де добре є слово, чай на столі,
Горілки ковток і затяжка диму
Знову в рації тиші шарудіння
Потім крізь завірюхи завий
-Алло! Зараз почуєш голос дружини
Ти приготуйся, очі розкрий
З хвилину хвилі гудіння полюс
Якісь там тріщання, пищання, визги
І раптом дружини рідненький голос
До болі знайомий, до жаху близький
- Не знаю, що робити і що сказати
Любий, ти і сам, мабуть, добре знаєш,
Що, навіть, якщо зовсім замерзаєш
Треба втриматись і піднятись
Люба, коханая, дорога,
Ну як пояснити в кінці кінців,
Що він не навмисно тут помирає,
Що біль, навіть, трохи дихнуть заважає
І правді уже не хватає слів
- Послухай синоптики передали,
Буран скінчиться через добу
Протримайся, так? – На жаль, але ні…
- Як ні! Та я ж без тебе помру!..
На жаль, все тихше звучать слова
Розв’язка ось вона, як не прикро,
Живе, ще тільки лиш голова,
А тіло остиглая деревинка
- Ти чуєш, ти чуєш, - голос кричить;
- Тримайся, встань но, на ноги зійди
Адже ти ще живеш? Адже ти?.. не мовчи…
Ну є хоча б шанс?...
- На жаль, але ні…
Ні звуку, мовчання, мабуть, таки плаче,
Як важко останній привіт послати
І раптом: - Як так, я повинна сказати,
Голос різкий, неможливо впізнати
Дивно! І що це воно може значить…
- Повір, мені важко тобі говорити,
Ще б вчора від страху усе я сховала,
Та як ти сказав, що тобі не дожити,
То краще, щоб потім себе не винити
Я знатиму, що усе тобі розказала
- Так знай, я паскудна дружина
Я ось уже рік, як мерзенно брешу
Я ось уже рік, як тобі не покірна
І рік, як іншого дуже люблю
- Ось так увесь час цей тобі я брехала,
Але це від страху, а не зі зла
- Скажи ім’я, - Вона промовчала,
Потім ударом ім’я сказала,
Кращого друга його назвала
Потім додала так не квапливо:
- Ми летимо на південь на днях,
Тут важко було б нам жити щасливо,
Можливо, усе це не дуже красиво,
Але друг твій не зовсім безсовісний, так?
Він просто не зміг, не зміг як і я
Витримати, зіткнувшись з твоїми очима
За сина не бійся, він любить вітчима,
Тепер усе заново: сім’я і життя
Пробач, не вчасно усі ці слова,
Та більше не будуть сльози солоні.
Він слухає мовчки, горить голова
І щось таки молотом стукає в скроні
- Як прикро тобі ніяк помогти,
Доля уже сховала мій плач,
Прощавай, пробач, тебе не знайти,
За підлість і радість мою пробач
Півроку пройшло, чи може хвилина
І рація шумить все тихіше й тихіше,
Все далі і далі син і дружина,
Лиш серце стучить сильніше й сильніше
Воно виривається, чутно ниття,
Воно горить землею і небом,
Воно розривається на шмаття,
Важити пізно та вже і не треба
Образа хвилею ллється в кров,
Перед очима один лиш туман,
Де дружба на світі, де зрада й любов,
Немає їх, вітер свистить і гупає знов,
Немає їх, підлість усе і обман
Йому у снігах судилось вмирати,
Як пес дубіти під крик завії,
Щоб пляшку на півдні могли відкривати
Зрадника два, там на дозвіллі
Вони зовсім затиранять малого…
І будуть старатися до кінця,
Щоб вбити у голову ім’я чужого
І вирвати з пам’яті батька ім’я
І все ж таки світла надія дана,
Душі трьохлітнього пацана,
Син чує гул літаків і чекає,
А батько не прийде, бо замерза
Серце стучить, б’є сильно в скроні,
Спущено, немовби курок нагану,
Від ніжності, лютості і туги
І все ж таки рано здаватись, рано!!!
Гей сили! Де взяти вас трохи мирно,
Та тут на карту не життя, а честь.
Диво! Звідки взяти його те диво,
Так хай же, вважайте, що воно єсть!
Треба любою ціною піднятись
І всім єством спрямуватись вперед,
Грудьми від цієї землі відірватись,
Як той літак, що не хоче здаватись,
А збитий, знову іде на злет
Жбурляє буран крижаную сіль,
Та тіло горить, наче в літнюю спеку
Багряніє лють і чорнішає біль,
Вони піджимають серце-ракету
Далеко, крізь дику цю карусель
Очі сина, що батька чекають,
Вони більші за хуртовини шрапнель,
Вони як компас його направляють
Не вийде! Не правда, не пропаду!
Живий він, рухається, повзе,
Встає, гойдається на ходу,
Падає знову і знову встає
В полудень зачах і здавсь буран,
Замовк і розбився в секунду на шмаття,
Замовк залишивши снігу курган
І випустив сонце з білої пащі
Він зник в передчутті швидкої весни,
Залишивши після нічної операції,
На чорних кущах лиш жмутки сивини,
Як білі прапори капітуляції
Іде на бриючім вертоліт
Ламаючи безмовність тиші,
Ще поворот, знову на зліт
І ось темна точка серед білизни
Скоріше, від реву земля тряслась,
Скоріше, що там, звір, чоловік
Точка, хитнулась, впала, знялась
І знову впала в глибокий сніг
Все ближче, все нижче, досить, стоп!
Рівно та плавно ревуть машини,
Без драбини, в замет, рятувальників взвод
І жінка кинулась із кабіни
До чоловіка прилила: -Живий!
Я знала, все буде так не інакше
І шию лагідно охопив,
Щось шепотіла сміючись і плачучи
Тряслась, цілувала, як уві сні
Замерзлі руки, обличчя, губи,
А він ледь чутно, важко, крізь зуби
- Не смій… Ти ж сама сказала мені…
- Мовчи, не треба, усе маячня
Якою ж міркою мене ти помірив,
Як міг ти вірити, усе це дурня
Хоча, яке щастя, що ти все ж повірив
- Я знала, я знала характер твій,
Все падало, мерло до чорної болі,
Потрібен був шанс, останній, любий,
А ненависть може горіти навіть сильніше любові…
І ось я кажу, а сама трясусь
Граюсь, витягаючи з себе слівця
І все я боюсь, що зараз зірвусь,
Щось крикну не витримав до кінця
Пробач за образу, коханий мій,
Я за погляд твій все одразу віддам,
Заради тебе піду, ти хоч стій,
До чорта, у саме пекло сама
Й були такими очі її,
Очі любили, що сумували,
Очі рідні були, свої,
Він подивився й вони все сказали
І майже замерзлий піднявся ввись,
Він став найщасливішим на планеті,
Ненависть хоч і сильна колись,
Але не сильніша все ж річ на світі*
* - коли я вперше прочитав цей твір, він викликав у мене неймовірно сильні емоції. А кульмінація просто перехопила дихання. Я намагався перекласти цей вірш великого радянського поета-гуманіста Едуарда Асадова і зберегти цей накал пристрасті в кінці. Не претендую на лаври перекладача, але на Ваш розсуд пропоную вам такий вже і мені близький твір.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734579
дата надходження 22.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Я помню страну, где ещё до застоя
Дымились заводы, плодились сады…
Но вдруг стало скучно и время лихое
Заставило тронуться стылые льды…
С тех пор и поныне дрейфую на льдине,
Куда пру не знаю, - не видно ни зги…
Кайфую порой в сетевой паутине,
Которая всем заплетает мозги…
Развенчано гуглом немало теорий,
Растут как грибы на фейсбуке волхвы…
Хотелось бы верить в добро априори,
Но не получилось пока что, увы…
Когда-то мой день начинался с объятий,
Плелись вензеля и пеклись кренделя…
А нынче ни дня не прожить без проклятий
Всем тем, кто безумно стоит у руля…
февраль 17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718197
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 29.05.2017
Наша жизнь – суета, бесконечная гонка по кругу...
Все спешат как-нибудь похитрей приспособиться к ней…
И хрипят, второпях подставляя подножки друг другу,
В переплётах витрин и холодных рекламных огней…
И прорваться наверх, как и прежде, довольно непросто, -
Искушений греховных на каждом шагу пруд пруди…
И нередко мешают уснуть сонмы всяких вопросов
И, увы, не спасают ни джин, ни тату на груди…
Каждый день убеждаюсь, что время убогих не лечит,
Что живёт большинство от беспамятства на волосок…
Но наивно надеюсь ещё на какие-то встречи
На краю, где лобзает волна раскалённый песок…
Превратились делишки в такие-сякие заботы,
Ничего не поделать, всему есть божественный срок…
Но ещё прикоснуться к великим искусствам охота
И кому-то польстить незатейливой парочкой строк…
И покуда есть порох в обшарпанных пороховницах,
И пока не согнул до земли груз отчаянных лет,
Постараюсь запомнить родные прекрасные лица
И, пожалуй, не буду спешить покидать этот свет…
май 17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732032
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 29.05.2017
[i][b]Неперевершеною ніч є
На берегах ріки Дніпра…
То про травневий місяць річь йде,
Пору весни та солов*я…
Не затихає гамір птаства…
Зірками небо струменить…
І відчуваєш серцем щастя,
Лиш освідомивши ту мить…
Ось чеберяє очеретом
Травневий ранок на лугах,
Здіймає хвилі піруетом,
Світає прямо на очах…
В отому сутінку світання,
Ще місяць по воді рябить,
Зозуля вже кує віщання,
Що день несе свою блакить.
Лиш на Дніпрі в природи лоні,
На сході сонечко зійде,
Підстав скоріш свої долоні…
Хай в Україні мир буде…[/b]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735482
дата надходження 29.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Недалеко біля лісу стояла хатина
З малих літ там жила, одна красива дівчина
Босоногою бувало лісом мандрувала
Піде зранку й до вечора, все вона гуляла.
Сиріткою в дитинстві, на жаль… рано стала
Коли журба, коли радість до лісу тікала…
Хоч у місті є хатина… Не хоче дівчина
Туди поспішати та з лісу від’їжджати.
Не лежить її сердечко покинути ліс
На душі лягає смута, їхати кудись
Все до лісу поспішає, сердечку тепліше
Як огляне все довкола, вже на душі ліпше.
Зимою досить важко та знов йде до лісу
Бачу, багато несе, за спиною хмизу
Вся закутана, в чоботях, вітер у обличчя
А їй насолода, то вже напевно звичка.
Десь побачила сліди хитрої лисиці
Заховався зайчисько в сніговій спідниці..
А дерева чорно-сизі, ніжно обійме
Вже від холоду сльози - та вона не піде.
Все милується зимою, її красою
І весь час втішається казкою земною.
Сонце підіймалось вище, відійде зима
Тож пом`якшають морози, наступить весна
А весною серце рветься, нові почуття
Як у полі річка ллється, ллється в майбуття.
Знову в лісі не сама, птахи прилетіли
Аж співає серденько, проснулись надії.
І трави всі шовковисті, до гори піднялись
Вона їх вже відчула, бо геть капці знялись
Повсюди м’яко, тепло, прямо насолода
І хоче, щоб довіку була ця природа.
Скрізь, кольорові килими розстелилися
Вже й, яскраві фіалки униз спустилися
Від дороги смужкою барвінок всміхався
Оченята синенькі, з сонцем забавлявся
Там, галявина широка, по боки кущі
І радіє око, скрізь суниці пахущі
А під кущ стоять дзвіночки, майже чути дзвін
Кольори - блакитні, ніжні лягали до ніг.
Очі догори зведе, всюди зеленіє
Ой, як гарно навкруги, душенька говіє
Любить ліс, як не любить? Красу Богом дану
Як можна не радіть соловейку славному?!
А повітря чисте- чисте, як дитячі сльози
І вже знову завітали літні, теплі грози.
А як дощ весь ліс помиє, повсюди, аж блищить
Гарно сонечко пригріє, пташка знов злетить.
Теплий літній вітерець осушив травицю
Та горобчик – молодець, встиг води напитись.
І не може ця дівчина, ліс покинути
Тут зростала! І хоче все життя, тут бути
Богу дякує за красу, що на землі є
В ліс, кожного разу біжить, там… щастя має
Ой, як гарно, насолода, для неї життя
Бо природа дарує найкращі відчуття….
2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734656
дата надходження 23.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Она не даром мне казалась
Ровесницей седых эпох.
Над ней века, как пыль промчались,
Оставив след на камне - мох.
Здесь в средние века когда-то
Мечей булатных звон стоял...
А в ту войну здесь с автоматом
Солдат Отчизну защищал!
Здесь камнебитные машины...
И греческий огонь шумел...
Но канули в веков стремнину
Те, кто здесь раньше преуспел.
Сейчас темна и молчалива
Седая крепость на холме.
Её секут метели, ливни;
Жара и холод; Дождь и снег.
Не будет больше крестоносцев -
Все в Лету канули они!
Лишь крепости стоят. Как кольца
На пальцах гор, холмов Земли
Ленинакан, Армения 26.08.1969
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281604
дата надходження 20.09.2011
дата закладки 29.05.2017
Инцидент исчерпан, слава Богу,
Жизнь стремится в колею опять.
По кружной тропинке на Дорогу
Снова мне приходится шагать.
И в который раз мне сдохнуть лучше,
Чем так жить – раздавленным НИЧЕМ!
Позволять себя до смерти мучить
И потом – опять страдать… ЗАЧЕМ?
Всё – возврата нет! И ключ утерян,
Вижу я судьбы своей начёт…
Жаловались синие метели
Мне, что осень зиму уж ведет…
Что снега, безмолвные и злые,
Мне над сердцем наметут сугроб…
И потом ищи-свищи Могилу
(Льда кусок, в котором Сердца Гроб).
Ты не уповай, что всё забудешь,
Рано - поздно, но настанет день!
Ты тогда стонать от злости будешь,
От тоски кататься по земле.
От любви ты будешь выть ночами,
Волосы во гневе будешь рвать,
А за шелест моего дыханья
Будешь ты готова Жизнь отдать!
Только лишь за тень моей улыбки
Ты пойдешь на край земли пешком,
Проклянешь себя за ту ошибку,
Многое придет к тебе потом…
Ну, и пусть я тоже не железный,
Быть всегда НИЧЕМ я не могу,
Не могу, когда кромсают НЕЖНОСТЬ,
Сердце рвут злорадством на бегу…
Ухожу… Прости меня, пожалуйста,
Что имел Мечту – ЛЮБИТЬ ТЕБЯ…
Трудно?... Ну, подружкам, что ль, пожалуйся,
Что, мол, от тебя ушла Судьба.
ГДЕ я был?
и в ЧЁМ я был?
я – УМЕР!!!
Ни к чему, не надо, не ищи!
Ты хотела!...
Ты, ведь, много думала,
Прежде, чем мне: «НЕТ!» произнести.
Вот и всё…
Теперь ты всё отрезала.
И к тебе теперь заказан путь…
По ночам мне снится только Нежность
И Беда, которая по грудь!
Из архивов
18.10.1971 г.
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734004
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Настане день, згадаються слова,
Якi з тобою так і не сказали,
І свiту буде цiлого замало,
І заспiває тиша, мов струна.
Настане день, згадаються слова.
А нiч нам подарує зорепад,
Який бескомпромiсно враз накриє!
Небачені свiти для нас вiдкриє
У царствi своїх зоряних бравад!
А нiч нам подарує зорепад.
А вiн прийде, настане той наш час
І заповiтнi збудуться всi мрii,
У це лиш достеменно треба вiрить.
Долаючи життєвий диссонанс .
А вiн прийде, настане той наш час.
I небо подарує нам весну...
У запашних сховає дивоквiтах
У серцi знову й знов вона розквiтне
Й вiдкриє незбагненну таїну.
А небо подарує нам весну.
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735428
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Если женщина любит – к ней вопросы излишни.
Её щёки пылают, а глаза словно вишни.
Недостатки мужчины, если даже заметит,
Никогда не осудит и с улыбкою встретит.
Остроумную шутку звонким смехом воспримет.
И восторженным взглядом непременно окинет.
Философскую сказочку и весёлую муть -
Примет с должным вниманием, не вникая в их суть.
Если вдруг ваше слово каждый раз раздражает,
Призадумайтесь, друг мой, что сие означает!?
И когда всё не эдак ей, и когда всё не так, -
Будь, дружище, уверенным, что попал ты впросак!
Если женщина любит – догадаешься сразу.
Не дари безделушки и хрустальную вазу…
Пригласи на свидание – улыбкой ответит!
Подари при свечах ей – романтический вечер…
Если женщина любит, то захочет быть рядом.
Не страшны ей ни ветры, ни дожди даже с градом.
Если женщина любит – есть ли чувство прекрасней!?
Если это взаимно – ты нашёл свое счастье!
13. 04. 2015. - 18. 05. 2017.
Рисунок автора
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734027
дата надходження 18.05.2017
дата закладки 29.05.2017
Как можно нам забыть
Тот подвиг величавый
Чтобы врага разбить
Пришлось отцам и дедам жизнью заплатить
Чтоб зверя сокрушить
За ним, лишь след кровавый.
А та ужасная война
Что принесла для нас она
Разруху, голод, нищету
Убийства, слёзы и беду
И сыновья, отцы и деды
Дрались с фашизмом до ПОБЕДЫ
Как много жизней унесла война
И всё же выстоял народ, страна
Чтоб дети, внуки жили
И счастливы во веке были
Про них, ГЕРОЕВ не забыли
В свободной процветающей стране
И чтоб Победу каждый год встречали по весне.
Как можете указывать вы ветеранам
Какую ленту им с медалями одеть?
Какую песню в этот праздник петь?
Их подвиг всем известен странам
Без той Победы, вы бы не родились
Пред ними лучше бы поклонились.
Не сможете истории страницы удалить
Переписать или по другому изложить
Пусть много лет прошло от той войны
Не уничтожить память у страны
Хоть и уходят в вечность ветераны
Но будем помнить всё об этом мы.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732299
дата надходження 07.05.2017
дата закладки 29.05.2017
...И даже если еще нет музыки, важен ритм -
Первый низкий акцент, как удар, утверждающий ваше право
Друг на друга сейчас, в этой точке, где каждый почти горит,
И в четыре ладони, похоже, вселился дьявол.
…Отражается танец в зыбучих песках зрачков,
Потемневших от блюза. И в тесном контакте бедер
Равновесие ваше зависит от бабочек - банальных бабочек и костров.
И, конечно, от ритма – он вязок, изменчив, приятно неоднороден.
И ведет тот, кто опытней, старше, свирепей, сильнее... Вот
Самый лучший танцпол – подвернувшаяся поверхность.
…Гулкий низкий акцент. Вам, как паре, весьма везет -
И синхронность движений, и музыке соразмерность.
Доверяя друг другу, услышьте, как дышит блюз…
И, растаяв в плие, постарайтесь не торопиться,
Заплутав в самой хрупкой из самых непрочных узд,
Виртуозно в финале рассыпавшись на частицы…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735344
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Ночные этюды сменяют пейзажи рассветные...
Забыв об антракте, в две смены поёт соловей,
Кукушка спешит информацию выдать секретную...
Не стоит, родная... В незнании жить веселей...
Ночной мотылёк на окошке, похоже, опомнился,
С утра обстановку домашнюю вдруг не признав...
Так сердце в груди всё не может никак успокоиться,
Клокочет внутри, хочет выпорхнуть через рукав.
Родительский дом... Как ни горько -- одно лишь название...
Остатки знакомых вещей превращаются в хлам...
И нет у меня ни малейшего даже желания
Пытаться раскладывать что-то ещё по местам.
Другие порядки, другие жильцы и понятия...
Не квохчет наседка, корову не доят в хлеву...
Непрошенный гость, очевидно, теперь в этой хате я,
В которой по промыслу Бога давно не живу.
Пустует без жизни гнездо величавого аиста,
И ласточки уж не гоняют назойливых мух...
Собака да кошка ещё хоть немного стараются
Держать прежний дух... Разве ж хватит усилий их двух?..
...Захлопнувши двери машины, включу зажигание,
Взгляну напоследок на бывший когда-то родным
Родительский дом... Посигналю ему на прощание...
Тоска без него... Но ещё тяжелее мне с ним...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734737
дата надходження 23.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Падає, падає цвіт
З яблунь рожевих додолу.
Скільки вже весен і літ
Ми поспішали додому...
Падає, падає цвіт,
Сльози скупалися в росах.
Стежечка ця нам болить,
Нас пам’ятає ще босих.
Падає, падає цвіт,
Вікна вдивляються в даль,
Щось причаїлось між віт -
Там заховалась печаль.
Падає, падає цвіт,
Думає сад: ми - маленькі,
Порожньо біля воріт,
В рай вже покликали неньку.
Падає, падає цвіт,
Хата з очима сумними,
Нам - наче білий магніт,
В ній ще живуть херувими.
Падає, падає цвіт,
Тягнеться ниточка роду,
Нам на життя заповіт
Дали батьки в нагороду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735396
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
[color="#1b52bf"][i][b]Нарешті весна заявляє про себе з акцентами
І пісню свою без нотаток завів соловей,
Показує вишкіл у небі лелека, моментами
І вже не побачиш у шапках і шубах людей.
Бузок вже відцвів, полуниця рясна між трояндами,
На клумбі у сонячних променях гріється мак,
А вишні зелені ще, рясно звисають гірляндами
І плиска в городі, немовби танцює гопак.
Весна ластівќами жонглює в безмежжі небесному,
Хмаринки чаклують і змінюють зовнішність вмить,
А вітер тепленький, немов помилився адресами,
Кудись відлітає в далеку, далеку блакить…[/b]
[/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735254
дата надходження 27.05.2017
дата закладки 28.05.2017
Білопінно кипить угорі
І співа монотонно-бджолино,
Ряд акацій у нашім дворі,
Що роками дарують перлини
Диво-цвіту розхристаних мрій,
Що губились в солодкому світі,
Ще тоді, так давно, на зорі,
На межі, в соковитому літі...
Розливали вони, мов чаї,
Нахиляючи китиці низько,
Життєдайні свої врожаї
Рідним подихом бажано-близько...
Молодію весняним теплом -
Я давно загубилась у віці -
Ряд акацій - коли ж то було -
Щастя нам наливали по вінця...
Я не можу спокійно пройти
Мимо приторних запахів цвіту
Медоносно-п'янкого... А ти
Помічаєш цю казку розквітлу...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735388
дата надходження 28.05.2017
дата закладки 28.05.2017
[b][i](драматичний діалог, навіяний знаменитим
вальсом Арама Хачатуряна)[/i]
Вона:[/b]
- Всі драми починалися з любові…
[b]Він:[/b]
- … І врешті доходили до безумства –
згадай безумну з горя Клеопатру,
коли убили Цезаря, а втім –
вона привела в світ Цезаріона…
[b]Вона:[/b]
- Був першим – Юлій, далі йшов – Антоній,
а третім стати мав – Октавіан…
І лиш за тим, щоб взяти перемогу
над жінкою, царицею Єгипту,
що владою зрівнялася Ісіді,
котру безмежно полюбив Озіріс.
[b]Він:[/b]
- Озіріса підступно теж убили…
[b]Вона[/b]:
- Трагічна колісниця Часу Смерті
споконвіків зненацька настигає,
не промина ні царственновеликих,
ні сонцеликих, ні рабів німих…
[b]Він:[/b]
- … Та Колісниця відпускає людям
і час тріумфу, і часи вигнання,
і кам’яне заточення зневаги,
і морове́ пустелі забуття –
Цезаріон лишився сиротою,
пірнув і світ слідами каравану –
не тим ким був, а в масці чужоземця…
Антоній згинув не на полі бою,
один супроти військ Октавіана,
а втікачем ганебним, безталанно –
в гробниці, у цариці на руках…
[b]Вона:[/b]
- А все ж сліпуча Доля Клеопатри
принесла в Рим огненну Колісницю,
повергла ниць свободолюбних римлян
красою тіла в золоті одеж!
О… це була небачена поява,
Відколи, кажуть, Рим стоїть наземно,
щоби схилявся на коліна Цезар
в тенетах у наложниці-жони…
[b]Він:[/b]
- Тенета ті звели його в могилу…
А Клеопатрі готувався інший,
не менш блискучий в’їзд у царський Рим –
позаду колісниці, в дранім шматті,
босоніж, із запиленим лицем.
[b]Вона:[/b]
- Ісіда би цього не допустила!
Вона величну вготувала смерть,
пославши Клеопатрі в винних гронах
змію-Рененуте́т… і та богиня
в облаченні зміїної отрути
царицю від зневаги врятувала,
вона її босоніж привела
у царство Ра, що на полях Іалу –
в Ладді безпечній Вічності…
[b]Він:[/b]
- Туди ж
в свій час прийшла цариця Ніфертіті,
дружина фараона Ехнатона…
[b]Вона:[/b]
- Ах, Ехнатон, направду, був огидним:
Яйцеголовий, з дутим животом
і куцими ногами… епілептик…
та ще й єдинобожний єретик,
що кинув виклик святищу Амона
і, наче змій юродивий – Апоп,
порушив богом вкладений порядок!
[b]Він:[/b]
- За це богиня істини – Маа́т
його скарала неміччю і смертю,
а його доньок наділила теж
юродивим вінцем «яйцеголових»…
Отак, мовляв, воздасться боголюдям
за грішних тіл кровосумісний шлюб!
[b]Вона:[/b]
- До чого ж тут красуня Нефертіті,
що проводжала Сонце на спочин
у храмі надвечірньої молитви* –
могутня жриця, праведна жона,
додам іще… багатодітна матір…
Який хосен в каліцтві віднайшла:
чи ж тільки місце поруч фараона,
чи, може, й тут замішана любов?!
[b]Він:[/b]
- Назвемо так: це «драма полювання»…
[b]Вона:[/b]
- (Подумати, звучить майбутній Чехов!
Він влучно теж цей термін обіграв).
[b]Він:[/b]
- ...Сам Ехнатон дружину вибирав,
а Нефертіті не була донькою
царя Аменхотепа Третього, престол же
в Єгипті успадковують жінки…
[b]Вона:[/b]
- До речі, фараон Аменхотеп
дав сину приклад власним вільнодумством:
у «Сінях Ра»** йому була жоною
не царська спадкоємиця, а Тія,
сама із роду провінційних жриць,
у шлюбі – лучезарно можновладна…
[b]Він:[/b]
- А Нефертіті була «дуже знатна»,
хоч зовсім юна як на вік цариць,
коли її уклали в шлюбне ложе,
сповняти материнський заповіт…
Нести життям оновлений живіт
в небесну тінь склепінь Ахетатона*** -
плодюче сім’я мужа Ехнатона.
[b]Вона:[/b]
- Хвала богам за дар земного плоду,
за парний знак життя, за насолоду!
[b]Він:[/b]
- … Отак молилась, певне, Нефертіті…
[b]Вона:[/b]
- ... Та, що ніколи не булла в лахмітті…
[b]Він:[/b]
- Юродиві любовних зазіхань
у масках мумій древнього Єгипту,
міфічні тіні в нетрях манускрипту –
обривисті історії кохань –
пожадливі на кров, як рик Махеса****,
усі – від Мини, Хафрі – до Рамзеса…
… Вселенська тризна запалила свічі!!!
[b]Вона: [/b]
- Облишмо, любий! Йдім в середньовіччя.
А там своє: «Ізольда і Трістан»,
постава честі, рицарські романи,
підспудні ігри, в’їдливі омани…
[b]Він:[/b]
- ... а понад тим – жіночий ніжний стан…
[b]Вона:[/b]
- І тут трагічний маскарад, Романе –
двобій душі і тіла, похіть, лють,
двірські інтриги і малі інтрижки…
[b]Він:[/b]
- … щось на зразок моральної відрижки –
любовних драм дражлива каламуть…
[b]Вона:[/b]
- … «Плащі і шпаги», святості, сутани…
[b]Він:[/b]
- А серце де ж?
[b]Вона:[/b]
- Воно повсюди, пане,
його проймає безустанна дрож!
[b]Він:[/b]
- ... Потьмарення ума, шляхетна лож!
Очей і губ сценічні феєрверки –
примарні пухи рваної ковдерки…
[b]Вона:[/b]
- А як же дів сяйних надхмарний хор?
А де взивання Данте Беатріче,
а ще благальний погляд крізь сторіччя
на Есмеральди вкрадений Собор.
що там і досі дзвонить Квазімодо,
явивши світу тіл криву природу
і лиш душі невинну чистоту…
[b]Він:[/b]
- Невинність обирає самоту –
і німоту Сікстинської Мадонни,
а блуд пасе похилі плечі донни,
що знемагають поруч чоловіка.
Мовляв, нащо мені цей недоріка,
коли чатує нишком Дон-Жуан,
що кинеться на лоно шлюбних Анн,
забувши віщий поклик правди-месті…
[b]Вона:[/b]
- … Надгріб’я суть найвища поза честі…
(О каменя застиглий стигматизм)!
Ти вихором промчав повз класицизм,
А там уже й Відродження, мій друже!
[b]Він:[/b]
- Хай згине блуд в пекельнім осоружжі!
На добрий день, епохо почуттів,
Експресії, натхнення і польоту…
[b]Вона:[/b]
- А все ж не застраховані від льоду
ні грації, ні німфи, ні зірки –
у шалах віхол скупані жінки…
[b]Він:[/b]
- … То пропікає простір крізь віки
маною криги посмішка Джоконди…
(Поза шкалою вимірів і моди
жага митця, що світоч упіймав!)
[b]Вона:[/b]
- … Чи ж він кохав Її, чи ж він кохав?
Фантазія, облуда, повнолуння –
У задзеркалля вкраплений сатир!
Відкинь рум’янець, залиши пунктир –
і в красеня обернеться красуня –
чи сам себе увіковічниш ти?!
(Метаморфоз несходжені світи –
дурман, чи ні?.. А й публіка свідома:
це Оргія, Содом, Цоар, Гоморра…)*****
[b]Він:[/b]
- Можливо й так… А, може, просто втома,
роздвоєння у пошуках мети –
проміж кінцем початку Я і Ти,
а на часі – «Останній день Помпеї»,
Везувію бурлящеє нутро…
[b]Вона:[/b]
- Кров стигне в жилах… Здиблене перо…
Атлантами розчавлені алеї…
Слова признань… Конвульсії конання…
Це оргія!..
[b]Він:[/b]
- … Це маскарад кохання –
Киплячих магм нестерпні почуття!!!
[b]Вона:[/b]
- … Плакуча крапля… Воля до життя –
могучий зойк чийогось безталання
крізь призму часу чутний – дивина!
Оглянешся: вогонь… пітьма… руїни…
Ось дим – чужий. А ось де – з України…
Тут полини, козаччина, війна,
вродливої вдови сльоза совина…
Співає «Засвіт встали» Чураївна,
а Гриць собі із Галею гуля…
[b]Він: [/b]
- … Коли ж то радість рветься – «ой-ля-ля!» -
бо ж незабаром гратимуть весілля…
Похміллю – гімн! Нехай живе похмілля,
Допоки виїсть скроні сивина…
Хутчій вина! Хутчій сюди вина!
(Здоровну чару виллю позад себе!)…
[b]Вона:[/b]
- … Тш-ш-ш!...
… Стуліть уста плющем увиті склепи –
он Мотря похилилася сумна
до пліч старечих гетьмана Мазепи –
і, боже збав, хіба ж то їх вина,
що Доля ними завертіла круто?..
Похміллю – гімн… Хоча воно й отрута,
Любовним чаром випита до дна…
[b]Він:[/b]
- … Весілля, кажеш – он труна стоїть!..
[b]Вона:[/b]
- Утішся, душе, поки лихо спить,
допоки ще снують блаженні тіні…
Маруся Гриця також отруїть…
[b]Він:[/b]
- … Предивний світ у луннім мерехтінні,
предивних рис зчудований парад
із пристрастей людських, порочних вад –
підступності, і підлості, і зради,
і цівки запізнілої досади,
що Бог тебе намарне покарав –
украв твоє єдине тихе щастя…
[b]Вона:[/b]
- Стражденному на небесах воздасться!
Він попливе на райській каруселі
у Сад Пісень, до щасної оселі…
Так урядив Великий Щезник – Час!
Ми смертні – в Нім, та Він – воскреслий в нас!
[b]Він:[/b]
- … А я волаю щастя на землі!
Я йду на Ви… Я так тебе кохаю…
Я викликаю час на топірці!..
[b]Вона:[/b]
- …Утишся… Бачиш перстень на руці…
Магічне коло – ми зайшли у темінь…
[b]Він:[/b]
- Яка печаль… Яка на серці щемінь…
[b]Вона:[/b]
- А ти – бунтар… розбитий князь Арбє́нін…
Твоя душа – сум’яття і безлад…
[b]Він:[/b]
- … За вікнами рясніє снігопад,
і б’ється в шиби Доленька лукава,
чиясь тендітна постать, чи мара…
[b]Вона:[/b]
- Історія, як плин віків, стара –
і маски ті ж, і та ж забава…
[b]Він:[/b]
- Почнім спочатку! Буду вельми рад
згадати тексти давніх серенад:
«Прилинь, прилинь, княгине величава!»
Життя – то гра…
[b]Вона:[/b]
- … Всесвітній Маскарад!...
[b][i](Голосу набирає однойменний вальс
Арама Хачатуряна).[/i][/b]
__________
[i]*1 «Проводи Атона на покій» - сонцепоклонний храм Атону в місті Ахетатоні, збудований Ехнатоном, де головною жрицею була Ніфертіті.
*2 «Сінь Ра» - храм в Ахетатоні, присвячений матері Ехнатона – Тії.
*3 Місто Ахетатон – «Небосхил Атона», столиця культу сонцепоклонників бога Атона при царюванні Ехнатона і Нефертіті.
*4 Махес – кровожадібний бог, син Баст – бог грози, бурі, тьми, вітру. Зображався левино-головим чоловіком з короною на голові.
*5 Міста в Сенаарській долині, заселені нечестивими людьми, стерті Господом з лиця землі.[/i]
(Зі збірки"...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733799
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
Из цикла "Тайга"
(Мини-поэма)
Я давно хочу тебя спросить,
Помнишь ли ты тот тревожный вечер?
Да, когда осенние дожди
Молча лились тополям на плечи.
В доме притаилась темнота
И ждала́, когда погасят лампы.
Я пришёл к тебе издалека́...
(Как о том Есенин написал бы).
Я пришёл к тебе издалека́,
Я ворвался снова в ха́ос улиц...
Среди шума подминал асфальт
Под себя... И ноги странно гнулись.
Я отвык от городских прямых,
От его кварталов многолюдных,
От трамваев, от всего отвык,
А привыкнуть снова - это трудно!
Я пришёл к тебе, ты не ждала́...
Дверь открыла, стала на пороге...
Я шагнул к тебе, обня́л тебя,
Но в глазах твоих была тревога.
"Что случилось?" - Я тебя спросил
"Так,- работа,.. неполадки,.. речи..."
А потом: "Любимый, больше сил
Нет, чтоб ждать очередную встречу!"
Положив мне го́лову на грудь,
Ты, ещё раз всхлипнув, прошептала:
"Ну, остановись когда-нибудь,
Неужели же тебе всё мало?!"
"Неужели ты опять уйдёшь
И опять - недели ожидания!..."
... За окном шумел осенний дождь,
Я ответил: "Я пока не знаю".
"Так зачем же ты пришёл сюда?
Что я для тебя? - Пустяк? Подстилка?
Ты ведь даже писем не писал!
А теперь явился: "Не забыла?"!
Не забыла, но хочу забыть,
Я ведь заслужила это право!
А теперь - уйди, будь добр, уйди!
Впрочем, если хочешь,- оставайся."
Я остался, я не мог уйти...
По́нял всё я в тот тревожный вечер.
Я остался... Мутные дожди
Молча лились тополям на плечи.
Из старых архивов
Фото из Интернета
Армения 16.12.1970-26.01.1971
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733777
дата надходження 17.05.2017
дата закладки 17.05.2017
https://www.facebook.com/100010540608870/videos/430331147328235/
Наш оберіг
Людина, що дарує нам… життя!
Це ніжна жінка, тиха і покірна.
Проходить щлях вона без каяття,
Тому що завжди віддана і вірна.
З дитинства пестить білими крилАми,
Дарує ласку, пісню і тепло!
Для нас її любов – це оберіг роками,
Де б не були, куди б не занесло.
Душа ясна зігріє сонця світом,
А добрі руки сяють бурштином,
Велике серце квітне буйним цвітом –
Завжди чекає... тихо під вікном.
Матусю,ти в турботі, чи ми ситі,
Чи щасливо живемо, чи настрій є в сім’ї?
Рідненька наша – берегиня ниви,
Де паростки і доньки, і сини твої!
Красуне наша, все до краплі віддавала:
Плекала у колиски усі ночі, ясні дні...
Ти нам і сили, і здоров’я повертала!
Рідненька, наш низький уклін прийми!
Щасливі люди, доки ненька з нами,
Коли усміхнена, здорова і жива,
Коли молитвами вона за нас роками,
Коли чола... торкається її рука!
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733674
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Старенька грушо, подружко моя,
Ти наче панна з білою вуаллю.
Мов до людини, пригортаюсь я
До тебе світло-ніжною печаллю.
Хоч так радію – вкотре розцвіла
Попри роки й холодні буревії,
Що вмить здалося: знову я мала,
Красою скорена, і дихати не смію.
Здається, не вбиралась ти ще так,
І до лиця тобі рясне цвітіння.
Медових груш твоїх згадаю смак,
Солодку сонячність небесного проміння.
У тіні прохолодній твоїх віт
Знов розповім про радості й тривоги.
Ти слухаєш мене вже стільки літ
В саду спустілому край отчого порогу.
Дозріють падалки в кульбабах під гіллям,
Коли в світанках заспіває літо.
І пам’ять голосом дитинства промовля
Про те, що найдорожче в цьому світі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732974
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Мій залюблений абажур,
Нахилився до мене низько,
Пресловуте "лямур-тужур"
Ти шепочеш і досі зблизька...
Стільки літ зігрівав мені
Душу грішну в холодні ночі -
Почуття мої неземні
Знаю, ти колись напророчив...
Тихий, теплий, непоказний,
Чув усе і тулився мовчки,
Твої болі до мене, вниз,
Бахромою текли в рядочки...
Мені затишно - вдома я,
Хоч за вікнами стогне вітер...
Ти, щоб гріла любов моя,
Гаптував теплим шовком квіти...
Розсипав їх до ніг моїх
Оксамитами в диво-мріях,
І ховав запізнілий гріх
У своїх золотавих віях...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732852
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Полна чудес прекрасная Земля,
Не охватить их ни умом, ни взором:
Леса, моря, широкие поля,
Озёра, степи, сказочные горы...
Кто сотворил здесь столько красоты,
Что человек приходит в умиленье?
Кто сотворил деревья и цветы?
А человек сам -- чьё это творенье?
За свет зари и за морской прибой,
За блага все -- их бесконечно много,
За небо мирное над головой --
За всё должны благодарить мы Бога.
За то, что Ты благословляешь нас,
За то, что терпишь нас всё это время,
И, что грехи прощаешь каждый раз,
Тебя мы славим, стоя на коленях...
2005 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733758
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Гай зелененький, у спогадах моїх,
До колін трави, там повно дітлахів,
Яскраве сонечко, пісні солов`я,
Я, мов літаю й летить думка моя.
Всі босоногі, із ляльками грались,
Щасливі миті, все по житті мчались,
Скрізь сміх лунав, тут вже м`ячик крутився,
Заб’ють гол хлопці, народ веселився.
І ґелґотали гуси. Йшли купатись,
Моє дитинство прагнуло погратись,
Поряд ставочок, жабки хлюп- хлюп та хлюп,
У воді ноги, аж захоплює дух.
Від задоволення..Спина у рясці,
Хвала дитинству, воно мов у казці,
То справжнє щастя, отакою бути,
Як не радіти? Чи й можна забути.
Вітрець легенький, враз сполохав думки,
Хай знов полину, я у них залюбки,
Зачекай час! Прошу швидко не лети!
14.05.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733350
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 16.05.2017
[b][i][color="#8c00ff"]Ти куди, світе мій,
Кожну мить залишаючи спогадом...
З пелюсткових завій
Вже весна, зачарованим поглядом,
Так закохано й ніжно дарує свою
неповторність й красу.
Бережи, світе мій,
Кожен день подарований щедро нам.
Наче витканий з мрій
Весняних, переповнених щебетом,
Тих дзвінких солов'їв, що в квітучих садах
п'ють ранкову росу.
Хай тріпоче душа,
Весняною любов'ю стривожена.
Тільки не поспішай...
Я прошу тебе, світечку, можна я
Берегтиму любов й крізь дароване
Богом життя пронесу.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732970
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Я зникну...
Стану днем весняним,
Вплетусь у літніх трав пісні,
Чи листом осені багряним,
Зими малюнком на вікні.
Я зникну...
Стану шумом моря,
Перлиною на його дні,
І там, не відаючи горя,
Я спатиму в чарівнім сні.
Я зникну...
Видаливши спогад
Застигну в часі як смола,
Що на сосні. Спинивши погляд
Ти зрозумієш... я була...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733694
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Шановні наші депутати,
Ви всі закони в Україні прийняли.
Залишилось відібрати Монастирі та Храми,
Продати нашу землю і втекти.
Царьки земные, что у власти,
Христову Церковь хотят разъединить.
Они решили прыгнуть выше Божьего закона,
Чтоб веру православную сгубить.
Пока ещё народ у Храмах молиться,
Весь ад трепещет, нам не нужен униат.
За веру православную взялись не каються,
Царьки земные всё решают за народ.
Как запад им прикажет, так и будет,
В какие Храмы нужно нам ходить.
За деньги продали Христа иуды,
Грехи свои им никогда не искупить.
Подумайте о карме, кто при власти,
Вы не калечьте судьбы всех людей.
Ведь не надолго будет для вас праздник,
Бог поругаем не бывает, накажет ваших любящих детей.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733439
дата надходження 14.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Я каштана вдохну аромат, наслаждаясь оттенками,
Бело-красных свечей дегустируя каждый цветок,
Черредуя медовые, нежные, сладкие, терпкие,
Приходя в умиленье, да что там - в полнейший восторг!
Каждый год эту пору я жду с нетерпеньем и трепетом,
Опасаясь, как будто, а вдруг уже не расцветут.
Кто-то ловит волну на курортах тропических где-то там,
Ну а мне по весне отдыхается классно и тут.
С замиранием сердца иду по аллее каштановой,
Наклоняю свечу, как бокал, чтобы выпить нектар.
Впечатление, будто бы жизнь начинается заново,
И лучом сквозь листву свой привет шлёт небесный янтарь.
То ли детские ассоциации, то ли из юности --
Ощущение сказки с весною приходит само.
Пусть каштану сравнение это покажется глупостью,
Он мне, словно волшебник, принёсший пятьсот эскимо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732826
дата надходження 11.05.2017
дата закладки 16.05.2017
https://www.facebook.com/100010540608870/videos/430331147328235/
Наш оберіг
Людина, що дарує нам… життя!
Це ніжна жінка, тиха і покірна.
Проходить щлях вона без каяття,
Тому що завжди віддана і вірна.
З дитинства пестить білими крилАми,
Дарує ласку, пісню і тепло!
Для нас її любов – це оберіг роками,
Де б не були, куди б не занесло.
Душа ясна зігріє сонця світом,
А добрі руки сяють бурштином,
Велике серце квітне буйним цвітом –
Завжди чекає... тихо під вікном.
Матусю,ти в турботі, чи ми ситі,
Чи щасливо живемо, чи настрій є в сім’ї?
Рідненька наша – берегиня ниви,
Де паростки і доньки, і сини твої!
Красуне наша, все до краплі віддавала:
Плекала у колиски усі ночі, ясні дні...
Ти нам і сили, і здоров’я повертала!
Рідненька, наш низький уклін прийми!
Щасливі люди, доки ненька з нами,
Коли усміхнена, здорова і жива,
Коли молитвами вона за нас роками,
Коли чола... торкається її рука!
м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733674
дата надходження 16.05.2017
дата закладки 16.05.2017
Вже синім проліском на пагорбі земля багата,
Пухнастим котиком біля воріт верба рясна.
І знову Псел городами до хати
Сягнув, щоб нагадати: це Весна.
Берізка забрела далеко в повінь,
Струнка красуня, сон юнацьких літ.
І серед вод пірна самотній човен,
Озиминою пахне білий світ.
Пейзаж старий, але забутий часом,
Коли стомилася в буденності душа,
І ця зупинка, як буває часто,
Моє пробудження в мелодії вірша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639930
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 10.05.2017
Коли весна утопиться в красі,
Отій, найпершій, свіжій і цнотливій,
Купають ранки трави у росі,
І перший грім розбудить теплу зливу,
Тоді й зозулі обізветься «ку»,
Й веселка землю з небом поєднає.
Хіба красу ще стрінеш де таку,
Й земля така у світі лиш одна є.
7.04.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732785
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
Добрый день, сверхсчастливые люди,
Я встречаю Вас два раза в год,
У меня на душе всегда вьюга,
А у Вас жизнь - с икрой бутерброд !
И меня изнутри кто-то мучит-
Может черти, а может глисты,
Вы идёте всегда стройно, прямо,
За собою Вы жжёте мосты.
И случись что, всегда Вы в сторонке,
Далеко от проблем и забот,
Вы для всех всегда заняты очень,
И у Вас целый год- Новый Год.
Проезжая в огромных машинах,
Не привстанете Вы никогда,
Если что-то плохое случится,
Не для Вас ведь чужая беда.
Сквозь тонир толстых стёкол Вас не видно,
И Ваш Мир- он всегда за Стеной,
До свиданья, несчастные люди,
Не приду никогда к Вам домой !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731711
дата надходження 03.05.2017
дата закладки 10.05.2017
Под солнцем горячим два всадника скачут.
Два шага назад, шаг вперёд.
Их кони с трудом понимают задачу.
И в недоуменьи народ
Измучились люди, а также и кони
От этой нелепой езды.
И будь на их месте несчастная пони,
И ей не спастись от беды.
Весьма удивляется встречный прохожий.
Вокруг любопытный народ.
Ну что за причина? На пытку похоже.
Ведь всадников скорость влечёт.
Причина завидная – денежный выигрыш.
И странное это пари:
« Чья лошадь последней приходит на финиш,
Тот станет лихой фаворит».
Как будто внезапно в них бесы вселились.
Спасает всех мудрый совет!
Пари не нарушив, их кони взбесились –
Пропал моментально их след.
Порою бывает: глупейшие споры
Внезапно владеют людьми.
Поможет совет: (ни к чему разговоры)…
«Меняйтесь скорей лошадьми»!
21. 04. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729804
дата надходження 21.04.2017
дата закладки 10.05.2017
В’язень.
( переклад)
Сиджу я прикутий в темниці сирій,
В неволі скормився, орел молодий…
Сумний мій товариш, махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.
Клює, і кидає,і зирка в вікно,
І ніби зі мною замислив одно,
Очима він манить і криком своїм
І мовити хоче: « Давай же, злетім!
Бо ж вільні ми птахи; пора, брат, пора!
Туди, де з-за хмари біліє гора,
Туди, де синіє заморська земля,
Туди, де лиш вітер гуляє…і я!..»
Узник.
А Пушкин.
Сижу за решёткой в темнице строй,
Вскормлённый в неволе орёл молодой,
Мой грустный товарищ , махая крылом,
Кровавую пищу клюёт под окном,
Клюёт, и бросает, и смотрит в окно,
Как будто со мною задумал одно.
Зовёт меня взглядом и криком своим
И вымолвить хочет: « Давай улетим!
Мы вольные птицы; пора, брат, пора!
Туда, где за тучей белеет гора,
Туда, где синеют морские края,
Туда, где гуляет лишь ветер…да я!..»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731272
дата надходження 30.04.2017
дата закладки 10.05.2017
[b][i][color="#dd00ff"]Поцілуй, коханий, ніжно мої щічки.
Ти і я, мій любий, наче голубки,
Подивись у вічі, наче в плесо річки,
Пригорни до серця міцно залюбки.
Подивись, мій милий, ніч яка весняна!
Вже навшпиньках тихо сон у дім бреде.
Я - твоя єдина і твоя кохана,
Розпали багаття між моїх грудей.
Смачно пахнуть вишні, цвіт летить на плечі,
Тільки чути з саду шурхітливий звук,
В пристрасті шаленій приховав нас вечір,
А твої цілунки гріють пальці рук.
08 05 2017 р
Вікторія Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732680
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
[color="#2d5436"][i][b]В нескромных тайнах прячется любовь,
Она всегда стройна и величава.
Пуская в души, мы даем ей кров,
Чтоб от тоски она не одичала…
Под снегом зимним прячется весна,
В лучах холодных солнечного света
Еще витает птицею во снах,
Но скоро выйдет к нам преддверьем лета…
В сердцах у нас и счастье, и печаль,
Готовые то спать, то пробуждаться.
Любовь в нас будит радость сгоряча,
Когда уйдет, тоске час начинаться…
Мечта томится в сумерках ночей,
Морозит душу холод ожиданья
И если сбудется, то как ручей
Журчать начнет печали в назиданье…[/b][/i][/color]
31.01.2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732713
дата надходження 10.05.2017
дата закладки 10.05.2017
Театром увлекаюсь с детства.
Хочу воспеть его в стихах.
Успокоительное средство
Нам дарит пылкий Оффенбах,
Царит живая атмосфера.
«Театр уж полон; ложи блещут»
Там добиваются карьеры,
В ком сердце «пламенно трепещет».
Чарует музыка оркестра.
И замирает вдруг дыханье.
Сидящий рядом - сам «маэстро»
Меня пленил своим вниманьем.
Не замечая окруженья,
Я в чудном мире музыкальном.
В последнем акте - пробужденье.
Искусство сплошь покрыто тайной.
В антракте явно оживленье:
Знакомство с театральным миром.
Живу под сильным впечатленьем:
Театра «Древняя Пальмира».
*А. С. Пушкин. «Евгений Онегин».
28. 04. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730962
дата надходження 28.04.2017
дата закладки 10.05.2017
Томлюсь безудержно в тоске,
мечусь я зверем в западне,
считаю все минуты без тебя,
кто верный путь укажет мне?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732638
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 10.05.2017
Без Деда отмечаем День Победы.
Семья встречает праздник со слезами.
А правнук примеряет орден Деда.
И знает про тот жаркий бой с врагами.
Семья хранит тех подвигов страницы.
Но нет героя-ветерана с нами.
Как победитель Дед умел гордиться:
«После войны жить будем королями!»
* * *
Солдат переправляли через Вислу…
Понтоны перегружены предельно.
А в небе вражьи «мессеры» повисли…
По переправе бьют весьма прицельно.
Удалось нашей миномётной роте
На вражеском плацдарме закрепиться.
(Солдат и на войне, как на работе).
Приказ последовал: «Стоять всем насмерть!»
«И до последнего снаряда биться!»
Тот жаркий бой солдату снится вечно.
У миномёта их осталось двое.
Снаряды заряжали бесконечно…
Ни днём, ни ночью не было покоя.
Но миномёт работал безупречно.
За минами метались словно черти.
Казалось, это длится бесконечно.
Не замечали время в круговерти.
И вдруг солдат за голову схватился:
Потёк ручей – и липкий, и горячий.
Свалил солдата с ног, и он забылся…
А на войне («как на войне») не может быть иначе…
* * *
Но после госпиталя он вернулся.
И снова воевал…с осколком в шее.
В Берлине, в День Победы – улыбнулся.
Жизнь, представлялось, - будет веселее.
Однако, жизнь преподнесла сюрпризы…
Фронтовикам от ран пришлось лечиться…
Сражаться с бюрократами до тризны…
Настало время…с жизнью распроститься…
Над умершими головы склоняют…
Мир завоёван дорогой ценою.
Но ветераны не подозревают.
Фашизм живуч - он снова за спиною. 5 мая 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731969
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 09.05.2017
Без Деда отмечаем День Победы.
Семья встречает праздник со слезами.
А правнук примеряет орден Деда.
И знает про тот жаркий бой с врагами.
Семья хранит тех подвигов страницы.
Но нет героя-ветерана с нами.
Как победитель Дед умел гордиться:
«После войны жить будем королями!»
* * *
Солдат переправляли через Вислу…
Понтоны перегружены предельно.
А в небе вражьи «мессеры» повисли…
По переправе бьют весьма прицельно.
Удалось нашей миномётной роте
На вражеском плацдарме закрепиться.
(Солдат и на войне, как на работе).
Приказ последовал: «Стоять всем насмерть!»
«И до последнего снаряда биться!»
Тот жаркий бой солдату снится вечно.
У миномёта их осталось двое.
Снаряды заряжали бесконечно…
Ни днём, ни ночью не было покоя.
Но миномёт работал безупречно.
За минами метались словно черти.
Казалось, это длится бесконечно.
Не замечали время в круговерти.
И вдруг солдат за голову схватился:
Потёк ручей – и липкий, и горячий.
Свалил солдата с ног, и он забылся…
А на войне («как на войне») не может быть иначе…
* * *
Но после госпиталя он вернулся.
И снова воевал…с осколком в шее.
В Берлине, в День Победы – улыбнулся.
Жизнь, представлялось, - будет веселее.
Однако, жизнь преподнесла сюрпризы…
Фронтовикам от ран пришлось лечиться…
Сражаться с бюрократами до тризны…
Настало время…с жизнью распроститься…
Над умершими головы склоняют…
Мир завоёван дорогой ценою.
Но ветераны не подозревают.
Фашизм живуч - он снова за спиною. 5 мая 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731969
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 09.05.2017
Вірші, вірші... Вже скільки їх світом
Розбрелось - не зібрати... Агов!
Ніби кинуті душі на вітер,
А під ноги, під ноги - любов...
Відболіло, зреклось, пролилося
Серпантином приречених слів...
І, цікаво: чи в кого збулося
Те, навіяне маревом снів?..
Розпорошене в темряві ночі,
Переплакане тисячі раз,
Та улітку хоч ночі коротші,
А зимою - задуха з образ...
І безвихідь тримає в полоні,
А кому все розкажеш - нема
Ні душі... Лише тисне на скроні,
Засипає снігами зима...
Весни, весни... Тепер не для мене -
Навесні я палила завжди
Все торішнє, старе, не зелене,
Що твої засипало сліди...
Чи згоріло ж усе, я не знаю,
Та й не хочу - нове зацвіло!
Волошкову обнову шукаю -
Кажуть, літо летить у село...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732627
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 09.05.2017
Вірші, вірші... Вже скільки їх світом
Розбрелось - не зібрати... Агов!
Ніби кинуті душі на вітер,
А під ноги, під ноги - любов...
Відболіло, зреклось, пролилося
Серпантином приречених слів...
І, цікаво: чи в кого збулося
Те, навіяне маревом снів?..
Розпорошене в темряві ночі,
Переплакане тисячі раз,
Та улітку хоч ночі коротші,
А зимою - задуха з образ...
І безвихідь тримає в полоні,
А кому все розкажеш - нема
Ні душі... Лише тисне на скроні,
Засипає снігами зима...
Весни, весни... Тепер не для мене -
Навесні я палила завжди
Все торішнє, старе, не зелене,
Що твої засипало сліди...
Чи згоріло ж усе, я не знаю,
Та й не хочу - нове зацвіло!
Волошкову обнову шукаю -
Кажуть, літо летить у село...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732627
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 09.05.2017
[color="#2c384f"][i][b]Я не люблю, когда идет война,
Когда ручьи не из воды, а кр́ови,
Когда свинец в основе всех условий
И жизнь врага нам вовсе не важн́а.
Мне не понять зачем немая смерть
Уносит близких в мир такой далекий
И произносим над могилой строки,
И плачут души от таких потерь.
Я не боюсь и не ищу врагов,
Жизнь научила: будь готов к удару.
И нашептала в мозг, давя недаром,
Что к лжедрузей удару, не готов.
Мне не приятно чувствовать, что лгут,
Когда знакомых души в мути тонут
И вместо душ уже безликий омут,
Готов в нем шип вонзить коварный спрут.
Мне очень грустно видеть нашу власть,
Что умножать и добавлять не может,
Отнять, делить – вот это ей не сложно,
Чтоб наполнять свои желудки всласть.
Как скверно знать, что подлость и обман
(Как у вампира их укус опасен)
Вмиг развратил от снизошедшей власти,
От доброты оставив только шрам…
[/b][/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732555
дата надходження 09.05.2017
дата закладки 09.05.2017
Когда в своей, в родной семье раздор,
Одолевают гнев и раздражение,
То из избы нести не стоит сор
К чужой избе на смех и обсуждение.
В семье своей сжигая все мосты,
Обрушив злобу и ругая скверно,
К чему дарить улыбки и цветы
Другой чете, взгляд пряча лицемерно?
Визит твой не оценят в доме том,
Объятья будут холодны и лживы...
И чтобы не раскаяться потом,
Поберегись поступков неправдивых.
Не сможешь ты тепло дарить другим,
Когда твоей семьи очаг чуть тлеет...
Сначала с ближним примирись своим,
Когда вы в мире -- всем вокруг теплее...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731589
дата надходження 02.05.2017
дата закладки 09.05.2017
[b][i][color="#ff0073"]
Вечер...Свечи...Ложе...
Звёзды...Страсть...Огни...
Губы...Руки...К коже...
Трепет...Мы...Одни...
Месяц...Волны...Тени...
Стоны...Тише..Речь...
Плечи...Грудь...Колени...
Сладость нежных встреч...
Водопад желаний...
Нега...Вздох...Ловлю...
Спазмы...Крики...Грани...
Я...Тебя...Люблю...
05 05 2017 г
Виктория Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732048
дата надходження 05.05.2017
дата закладки 09.05.2017
[color="#4a4545"][i][b]Как часто я вижу, а может быть снится
– Кружит над надеждою тень черной птицы.
У верного чувства разбитые крылья
И сердце засыпано пеплом и пылью.
Кружит над любовью, охотится злобно
И крик издает там смертельно-утробный.
Тоска не в подарок, печаль не во благо,
Как трудно разрушить зло черного мага…
У верного чувства тавро отчужденья…
Оно превращается лишь в привиденье.
А хочется взвиться и верою править
И черную птицу исчезнуть заставить…
Твоим нежным сердцем разлука хмелеет,
Мое – жить уставшей любовью умеет.
Ведь стрелы удачи закончатся скоро…
Сгинь черная птица, зарвавшийся ворон!
Как часто я вижу в ночи полусонной,
Сердца будто наши в любовной истоме
И маг тот своим колдовством изувечен,
А тень черной птицы исчезла навечно…[/b] [/i][/color]
2008
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730773
дата надходження 27.04.2017
дата закладки 27.04.2017
Із серії «Спів Карпатських гір»
Обережною стала.
Приховала довіру під серцем.
Оминувши незгоди,
Знов крокую назустріч весні.
Ти на мене чатуєш,
В тім краю, де дзвінкі, бистрі води,
Де долина нарцисів,
Зачекалась на наші сліди.
Я до тебе іду,
В мережаній прозорій сорочці,
По зеленій траві,
Повз безмежну красу полонин.
Щоб вершини Карпат,
Зазирнули нам з неба у очі,
І легенду щасливу,
Сповістив на зорі Синевир.
Тетяна Купрій, 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730669
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 27.04.2017
Терпкий присмак знесилених вуст
залишаю на згадку .
Недоспiвану пісню відтворить
мелодія цвiту .
Розгадаю i знов загадаю
цю вiчну загадку
I у серцi твоїм незабудкою вранці розквiтну.
Так і лине ця синь, нiжной хвилею,
а десь над нами
Буревiї планет обертаються
виром нестримним.
Досить бурь. Бо уже над моїми
простими рядками
Напуває веселка кохання з долонь твоїх щиро.
На свiтанку усе позабуте, закуте,
розбите.
Переплачуть, зітруть, розхлюпочуть
веснянії гро́зи.
Білі чайки, на крилах несуть
незабудковий вiтер.
Щоб бриніли, як море, в очах твоїх стримані сльози.
Терпкий присмак знесилених вуст
залишаю на згадку .
Недоспiвану пісню відтворить
мелодія цвiту .
Розгадаю i знов загадаю
цю вiчну загадку
I у серцi твоїм незабудкою вранці розквiтну!
....Ця iсторiя давня й нова,
може сон, може диво,..
не затьмарить її сяйво зоряних всiх
самоцвiтiв!
тiльки знов незбагненною просiнню
лине i лине
l дарує нам казку свою незабудковий вiтер!
©Тетяна Прозорова
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727962
дата надходження 09.04.2017
дата закладки 27.04.2017
В бузковім цвіті ніжність фіолету
Замішана весною на красі…
І обриси садів немов замети
В яскравій зелені, в незайманій росі.
А за городом – луг в цвітінні пишнім,
Кульбаби й смолки – хоч на полотно…
І по межі рядком – весняні вишні
Летять хмарками з вітром заодно.
У плесі ставу голубіє небо,
В люстерці вод верба плете косу…
Здається, в мить оцю більше не треба,
Крім щастя проживати ту красу,
Милуючись картин весняних плином,
Скидаючи з душі вагомість літ,
Згадати, мов перед одвічним дивом,
Навіщо всім даровано цей світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730615
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 26.04.2017
В бузковім цвіті ніжність фіолету
Замішана весною на красі…
І обриси садів немов замети
В яскравій зелені, в незайманій росі.
А за городом – луг в цвітінні пишнім,
Кульбаби й смолки – хоч на полотно…
І по межі рядком – весняні вишні
Летять хмарками з вітром заодно.
У плесі ставу голубіє небо,
В люстерці вод верба плете косу…
Здається, в мить оцю більше не треба,
Крім щастя проживати ту красу,
Милуючись картин весняних плином,
Скидаючи з душі вагомість літ,
Згадати, мов перед одвічним дивом,
Навіщо всім даровано цей світ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730615
дата надходження 26.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Песня - Жанр: Фок-рок. Муз.- автор, Текст - автор
Речитатив:
Счастье...
Где искать тебя, счастье?
Где же ты, моё счастье?
Отзовись!
1.
Счастье - личная жар-птица,
Заставляет наклониться
Там, где опускается перо...
Но жар-птица улетает
И ни с чем нас оставляет,-
Как в рулетке: "Выпало ЗЕРО!"
2.
Где ты прячешься, жар-птица?
Мне всю жизнь к тебе стремиться?
Где ты - близко или далеко́?
Днём тебя искать иль ночью,
Это важно-важно очень
И совсем, поверь мне, не легко!
3.
Где ж ты бродишь, моё счастье,
Где, как конь ретивый скачешь?
Где пройдут к тебе мои пути?
Сколько дней и киломе́тров,
И закатов, и рассветов
Надо встретить, что б к тебе дойти!
Армения, 1970 г. Архив-1969-1970
Ремейк - Сборник «Песни и рок-баллады 1968-74»
Илл. из Инета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695363
дата надходження 19.10.2016
дата закладки 26.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.04.2017
Колись були ми молодими,
Тепер - хіба посумувать,
Відгомоніли рясно зливи,
І вже давно не двадцять п’ять.
Змінилась мода, звички, стилі,
Стрілою потяг пролетів,
А ми – вже вишні переспілі
І майже кожен всиротів.
Сади своє вже доживають,
Хати – немов старі колиски,
Ті світлі спомини із раю
Змінились, жаль на обеліски.
Якби ж - у ситцеве дитинство,
В косу пшеничну - синю стрічку,
Де щиро-чисте побратимство,
Веснянок декілька на щічку.
Нехай босоніж по калюжах,
Травневий дощ на цілий зріст,
Щоб під вікном вродлива ружа
Й полохав тишу баяніст…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730521
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 26.04.2017
Есть сердце у Вселенной...
Мерно бьётся
оно
не ведая своей могучей силы ...
Его биенье тихо и красиво
движением молекул отдаётся,
дыханьем клетки,
шелестеньем ветра,
грозою,
ливнем,
содроганьем ветки,
волной спешащей нА берег наплыть,
протуберанцем солнечного жара
навеки обречённого пожаром
сквозь холода безмолвье гордо плыть,
биеньем мысли,
словом, что воспеты
паденья,
взлёты,
столкновенья звёзд,
миров рожденья,
угасанья света ,
раскаты смеха,
океаны слёз....
И лишь бесстрастно и невозмутимо
взирает Время в свой калейдоскоп -
где ни на миг ничто невозвратимо
и неизменен Вековечный ход...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730532
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 26.04.2017
(Сила воли и смерть в море)
Шквалы ве́тра, в смерчи пыль сгоняя,
Убегают вдаль - к далеким го́рам.
Их вершины, снегом умываясь,
С чистотой небес и моря спорят.
Их снега́ столетьями не та́ют,
Свысока́ глядят они на море.
Море пену белую качает
И рождает волны, словно го́ры!
Дикий ветер утренней порою
Чаек всполоши́т и вдаль умчится,
Море снова пе́нится прибоем-
Да таким, что где еще приснится!
Вновь суровость злую грусть рождает,
Вопреки́ невысказанной боли...
Море вновь воло́чит и швыряет
Жалкие остатки Силы Воли.
Снова будет день лучиться солнцем,
И - Девчонка, и - в ладонях Море...
МИР С ТОБОЮ не реален больше,
И меня погубит Сила Воли...
Ах, как трудно расставаться с жизнью,
Ничего не сделав, не заметив...
Утешаюсь я одной лишь мыслью,
Что не "серым" был, а был Поэтом.
Мне теперь и умирать не страшно-
Пусть шумит прибой неугомонный!..
Чайка села на локатор, пляшет...
Все равно меня когда-то вспомнят!
Армения 03.07.1969
Благодарю Галину Шамарину за предоставленную иллюстрацию.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728982
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 25.04.2017
В вигвамах ночи бестия сует
вокруг помпезного огня в шаманский бубен бьёт –
там в пламени беснуется ответ -
немыслимого образа исход.
Но ей
исход предугадать нетрудно:
с землёй катается косматая судья
в шелках огня вытаскивая угли,
и сполох рук её одет в шелка огня,
и искры зеленью пронизывают взгляд,
пылают
ядовитые грибы,
спиралью ведьму обнимает яд -
чтоб изменить течение судьбы…
Что предречёт шаманская река!?
Её ж судьба
с кострами – визави…
Но горько ляжет чёрная рука
на теле бубна капелькой крови.
И ведьма взор багряный обратит
на попелище вычумленой ночи
и напророчит,
и закроет очи,
и ливень на вигвам нагрянет, как гранит…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325283
дата надходження 26.03.2012
дата закладки 25.04.2017
На! Дивись, цілуй, бери
Ні на мить не відпускай
І в полоні диво-гри
До кінця напруг тримай
Ось – відчуй, злови, віддяч
Відкрий очі, придивись
І крізь темряву побач,
Що зі мною робиш ти…
Обійнявши зачекай
І мене в собі відчуй,
Нізащо не відпускай
На! Дивись, бери, цілуй…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646302
дата надходження 23.02.2016
дата закладки 25.04.2017
Зупинка для автобуса маршрутного.
Остання віхола жбурляє з неба сніг…
Навіщось Бог мені послав попутного,
Навіщось душ у часі стався збіг.
Шеврон на рукаві у кольорах держави,
Притертий камуфляж, розмитість фарб…
Знайомі очі з відлисками кави
Ховають в погляді якийсь одвічний карб.
Та то на мить… А далі – про суттєве…
Про те, що болем пророста в душі,
Про те, що править кожний крок життєвий…
Й, мов дихання, звичайно ж, про вірші…
Лиш кілька є хвилин. І вже від хати
Дорога ляже в хаосі проблем…
« Я встигну ще напам‘ять прочитати
Хоч дещо із усіх земних поем…»
І він читав поспішно, та до ладу,
Ділився від душі, соромлячись немов,
Неначе для душі ясну відраду
В поезії улюбленій знайшов.
Я слухала… Ніколи і ніхто
Так щиросердно не читав мені.
Молилась юність… А, можливо, то
Вірші звучали всупереч війні
Як гімн життю, і мріям, і весні,
А ще - красі, віднайденій у слові…
Й мені здалось, що падає не сніг,
А щось небесне квітами любові…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725699
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 25.04.2017
Барвисто пелюстками світ прикрашу!
Барвисто пелюстками світ прикрашу,
Де нам зійде нова зоря!
Країну-неньку прославляю нашу:
Барвисті луки, полонини і моря!
Вберу в намиста всі красоти:
Духмяні гори і стрімкі річки!
Хай процвітає рідна без турботи:
Блакитно-жовті запліта стрічки!
В полях заколосилися... заграви...
В гаях солодких співів чую дзвін!
Постелять килими м'які мурави,
І повертається лелек білявий клин!
Барвисто пелюстками світ прикрашу!
Хай Ненька жовті й голубі впліта стрічки!
Країну прославляю в слові нашу:
Моря, духмяні гори і річки!
24. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730424
дата надходження 25.04.2017
дата закладки 25.04.2017
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым
И ощущать, что нужен ты [i]кому-то[/i],
Восторженно шептать родное имя,
Дышать любовью каждую минуту,
В лучах купаться пламенного взгляда,
Душою согреваясь в них своею,
И чувствовать дыханье [i]чьё-то[/i] рядом,
От запаха волос густых хмелея...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым,
Ладони [i]чьи-то[/i] тёплые сжимая,
В глаза смотреть небесно-голубые,
В их глубине, как будто утопая...
...Когда всегда ты [i]кем-то[/i] будешь понят,
Когда сольются души воедино,
Когда любовь сердца собой наполнит...
Какое счастье -- [i]кем-то[/i] быть любимым!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729918
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 25.04.2017
[b][i][color="#9900ff"]Нічка шовкова,
Місяць-підкова,
Ген навесні
Зорі рясні.
Чути навколо
Жаб'яче соло,
Лине: Ква, ква -
Ну і дива!
Скрекіт у зіллі,
В жабок весілля.
Їхнє: Ква, ква -
Враз ожива.
24 04 2017 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730372
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Віддалялася постать в туман,
Добровільно обравши маршрут.
Еліксиром здавався дурман,
Смакував різнобарв'ям отрут.
Не багато минуло, не мало,
Так по долі пройшовсь, мов ріллею,
Затоптав він безжально й зухвало
Її долі тендітну лілею.
А чи стало самому солодше
Від таких різносортних медів?
Його дім обминав листоноша
З листопадом зворушливих слів.
Циферблат працював без спочинку,
Всі магніти утратили суть,
Пропустив так зі щастям зупинку,
Ту, де знову лілеї цвітуть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730371
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
[b]
[i][color="#0015ff"]Мої приховані бажання...
Мої пекельні муки...
Я мрію про кохання,
Про ніжні твої руки.
Зоріє...Ніч розмаю...
Думки дедалі гірші.
Ти чуєш? Я кохаю!
Мій спокій - лиш у віршах.
Розвіє день тривогу -
І я піду шукати
Промінчика живого,
Щоб душу лікувати.
20 02 2017 р
Вікторія р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719554
дата надходження 21.02.2017
дата закладки 24.04.2017
Красками яркими город объят,
ты облачишься в белый наряд,
песню загадочно вторит дудук,
касаться хочу твоих белых пят.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728644
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Закохана у квітень до нестями заметіль,
Ввірвалась з неба шалом почуттів.
Закляк наляканий, маленький джміль,
Той що до вишні в гості прилетів.
Під ноги срібло, втаємничена вуаль,
У танго... пристрасть через край.
Мов справжня, небезпечна фам фаталь.
Замерз, принишк весни дзвінкий ручай.
Закохана у квітень до нестями заметіль,
Яскраве, руйнівне та сильне почуття.
Не зрозумів ніхто, сварили звідусіль,
Її ж кохання мить не знала каяття...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729478
дата надходження 19.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Весна…
Тепло в долоні…
Згори –
безмежна синь…
У сонечка
в полоні
Народження краси…
Проснулися
листочки,
І перші
квіточки,
А серед них –
синочки
І усмішка дочки.
2.08.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730161
дата надходження 23.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Её красота со временем увяла,
Оставив только отголоски сна.
Она не вечна, и она это знала,
Что внутри совсем пуста.
Её красота со временем увяла.
Оставив глубокие морщины на лице.
Жить давно она устала,
И просто пьет кофе на одиноком крыльце.
Её красота со временем увяла.
Не выиграла войну с годами… временем.
Многих она прощала,
И многие оставили с её же бременем.
Её красота со временем увяла.
Разбилась… Потерялась по годам.
Помня о том, как жизнь её потрепала,
И оставила в сердце глубокий шрам.
Её красота со временем увяла.
В дыме сигаретном и бокале коньяка.
Все что хотела, она потеряла.
Забыла, что жизнь коротка.
Её красота со временем увяла,
Оставив только отголоски сна.
Она не вечна и она это знала,
Что внутри совсем пуста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730032
дата надходження 22.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Вишневий джем
Вишневий джем — терпка спокуса літа!
Духмяний дотик цвіту до душі…
Мереживом рожевим оповита
Спраги жага, в якій живуть дощі…
Вишневий джем: смак болю і надії,
Де доторкнешся Ти ласкаво вуст!
Вишневий джем… моі квітучі мрії
Солодкий смак таких терпких спокус!
Вишневий джем… Твоїх обіймів дотик!
Вишневий джем — це присмак сподівань…
Тобі дарую я ту мить… Не проти?
Яку відчуємо в пелюстках доторкань…
Вишневий джем — терпка спокуса літа!
Душа мереживом рожевим оповита…
23. 04. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730238
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Спокойной ночи, прошепчу, погасли свечи,
День догорает за окном, а ночь - не вечер,
Она, шальная, ослепит и сон прогонит,
Закутав холодом в своём пустом вагоне...
Где только шорохи в миру, а свет не виден,
Красиво было в том пиру, зачем обидел...
И снова тихо отболел уютный вечер,
А ты сказал, что под Луной ничто не вечно...
И счастье молча улетело синей птицей,
А дни обычные за мною - вереницей...
И нет свечей, они давным-давно сгорели -
Безумный мир, холодный воск, года-качели...
Где никогда... Нет, никогда уже не буду,
Поглощена я суетой обычных будней...
Поговорить бы, но... до боли, одиноко,
Смывает время мои годы так жестоко...
Ночной мираж... А где-то новые метели
Ведут мелодию, что с нами не допели...
И не зажечь, увы, расплавленные свечи,
Рыдает ночь всё потому, что ночь - не вечер...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729647
дата надходження 20.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Кедр - крепкий, лесной жилец.
Милый, будь и ты крепок,
как лесной сторож Века.
Тогда, не прийдёт
твоей Жизни безславный конец,
и будешь всегда, как огурец.
Меня же дорогой,
молчанием своим гнобить не надо,
гложет сердечная расплата.
В" грязь" перед тобой,
"косичками упасть" не хочу,
в тяжёлых случаях лучше промолчу.
Ты мне , наложил своё табу -
не беспокоить, но Душе сердце
это не может позволить.
Взяли паузу и держим,
горечь сердца за нею прячем,
в надежде на будущую удачу,
вот почему, я уже даже
и не плачу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730269
дата надходження 24.04.2017
дата закладки 24.04.2017
Сонячне літо… жарке, майже бездощове, з суховіями. Вранці лиш де –не - де росило, земля, де немає трави, здавалося ставала попелом.
Від містечка, в сторону долини – далеченько тягнулася широка дорога. Ближче до річки, буяли, виблискували шовкові трави, роса на сонці вигравала кольорами веселки. Вода в річці чиста-чиста, переливалася блакитним та сріблястим кольорами. Ближче до берега плавали темно - зелені водорості, серед них де-не-де виднілися очі жаб. Час від часу по воді розходяться круги, то бабка присяде, то рибка спливе до поверхні, хапає ротом повітря. Пташки на льоту підхоплюють воду, а клопітливих горобців зовсім не видно, принишкли а кущах. Великі кущі шипшини та глоду, немов притулилися до річки. Глід вже відцвів, а по щипшині, ще деінде є квіти. А далі на пагорбку тягнеться листяний ліс. Під ним рожеві й білі рожі…. ті, що в затінку стоять немов у поклоні, тягнуться до сонця, поміж них видніються синенькі дзвіночки.
Валя сиділа біля самої річки,тримаючи в руках букет квітів, які щойно нарвала. Тут, біля самої річки, якщо треба, навіть можна сховатися. Широколистий старий клен захищав від спекотного сонця. Він трохи схилився донизу, дуже крутий схил, ще зо два метри і можна шубовснутися в воду. Неподалік, цілими букетами, росла висока квітуча м`ята, скрізь відчувався її запах.
Дівчина раптово почула голоси…. Це молодь збиралася, весело гомоніла і вже линув сміх, який топився в річці. Всі поспішали сюди, завтра свято Івана Купала .Як і кожного року, хлопці й дівчата будуть гуляти цілу ніч. Вона прийшла раніше, трохи соромилась, що одягнена не так, як всі, немає вишиванки, не мала модного одягу. Знайшла біленьку з мереживом сорочку, до неї шпилькою прикріпила тоненьку синьо -жовту стрічечку. Зараз це модно, патріотично, ці символи стали єднати людей. Після подій на Майдані Росія забрала Крим і на Сході другий рік йшла війна. Хоч по країні об`явили, що АТО та люди впевнені, що це справжня , як її назвали, гібридна війна.
Знайомі побачили її поблизу річки, махали руками, звали до себе.
Недавно, їй минуло двадцять років, в компанії однокласники, також дівчата і хлопці з містечка. Вони навчаються в Києві, в Вінниці, на літні канікули приїхали додому. Також є старші за неї, одружені й молодші, які в цьому році закінчили школу.
Валя працювала на кар`єрі , контролювала, відправляла автомобілі, які возили відсів, гравій, щебінь, каміння на замовлення. Добре, що в такий складний час, була робота на місці, бо ж здавалося все кругом руйнується. Її прийняли на роботу замість мами, бо із-за горілки, вона не раз запізнювалася на роботу, чи зовсім не з`являлася.
Вони жили вдвох…. батько давно покинув, поїхав , а куди й ніхто не знав, навіть аліментів мати не отримувала. Дівчина трохи пам`ятала його, красивого, високого, їй було тоді всього шість років. Стільки минуло часу… потроху все забувається. Тільки й може пригадати сварки через друзів, які все вешталися з пляшками горілки до матері. Та, що вона може вдіяти, добре, хоч останнім часом мати менше стала пити. А може вже соромиться людей, бо ж донька виросла. Адже вона часто сварилася з нею за цих друзів - пияк, за горілку.
Валя - гарненька дівчина, чорнява, виразні карі очі прикрашали тоненькі смужечки брів. Це, як кажуть, було взято від батька, а красиві пишні уста успадкували від мами. Вона ні з ким не зустрічалася, лише по роботі спілкувалася з водіями автомобілів та вони майже всі мали сім`ї.
Гнівань - містечко невеличке, молоді не було де зустрічатися. Круті, частіше гуляли по кафетеріях, часто їздили до Вінниці, це ж недалеко. Так туди треба більше грошей мати , щоб розважитися, а вона де ті гроші може мати? Мама не працювала, тож приходилося дівчині всю свою зарплатню витрачати на прожиття та на комунальні послуги.
Барвінок, фіалки, васильки, ромашки, м`яту -Валя вплітала в вінок, щось наспівувала про себе.
-О! Привіт, сусідко, давно не бачились! Ти як? - привітався хлопець.
-Ромко! Ти де взявся? Точно, давно з тобою не бачилися, - весело позирнула на нього.
Приміряла на себе вінок,усміхаючись йкривлячись запитала,
-Ну, як я ? Скажи постаріла?
- Давай , плети, ще одного, знаю заміж не вийшла, може пора вже до причалу, чи плануєш ще навчатися?
-Я одружився, он там , бачиш у жовтому костюмі дівчину, то моя Олександра. Обоє працюємо на фірмі, квартиру винаймаємо, поки задоволені, а далі життя покаже.
Вона задерла голову, дивилася в сторону молоді, намагалася побачити його дружину.
- Молодець! Гарненька, струнка ! А в Києві зараз спокійно? Ви на довго сюди?
-У відпустку, на пару тижнів. А там не знаю, хоч би на війну не забрали. Правда в мене зі спиною проблеми та все може бути, тільки туди б не хотілося.
Дівчина уважно слухала й доплітала другий вінок,
-Так, я чула , там таке твориться, кожного дня вбивають, багато поранених. Досить з Майдану стільки калік повернулося, а тепер, ще ця війна. А з заміжжям треба почекати, немає за кого йти. Може, як війна закінчиться, тоді всі повернуться в Україну. Ти ж бачиш, багато хто поїхав на заробітки в Польщу, в Москву та ти ж знаєш, що тобі розповідати. Добре хоч я маю роботу, надіюся, що працюватииу на кар`єрі, дороги ж ремонтують, обіцяють капітальні ремонти робити.
Сутеніло… Хлопці для вогнища носили хмиз. Біля річки, опустивши ноги в воду сидів Роман з дружиною й Валентина, спілкувалися, жартували.
-О! Дівчата подивіться, по ту сторону річки теж хтось є, бачу, здається один хлопець. Вже погано видно, думаю не рибалить, вудочок не видно,- помітив Роман.
- Це мабуть не з наших, може хтось до когось в гості приїхав , наші всі знають , що завжди тут збираємося, - сказала Валентина.
В вогнищі потріскувало … вітерець розносив запах диму. Вогонь жвавіше підстрибував догори, облизував хмиз, легенький попіл підіймався, час від часу іскрив сильніше - маленьким феєрверком. Займалися сухі гілки від дерев, хлопці притягнули товсте, сухе дерево, двигали ним потроху, щоб швидше спалахнуло.
Дівчата й хлопці зібралися колом біля багаття, від нього, аж припікало, любувалися, бачили, як витанцьовувало полум`я, освітлювало все навколо. Дівчата заспівали пару журливих пісень про кохання й пішли до річки, в воду кидати вінки.
По долині линув cміх…. Хлопці , дивлячись на дівчат, про щось гомоніли, сміялися та вже хтось біг, доганяв вінок, а дехто тільки позирав у сторону дівчат, спостерігав, усміхався.
Лише двоє хлопців з вінками підійшли до дівчат, а решта розмахували руками . Було чути, як розповідали, що лише ці були близько біля берега. Вінок Валі та вінки декількох дівчат понесло течією в сторону залізничного мосту. Хто там туди поженеться! По перше пагорби обривисті, по друге, місцями ріс очерет, в пітьмі хіба, щось побачиш? Та й далеченько, ніхто не наважився кинутися в річку, попід берег можна відразу глибоко погрузнути в мул.
Ближче до півночі молодь стрибала через багаття, хтось у парі, а деякі хлопці хизувалися, показували своє уміння.
Зоряна ніч… Жарти, пісні, анекдоти, підіймали настрій. Дівчата пригощали хлопців солодощами та напоями. Близько третьої години ночі дехто поспішав додому, мав їхати в гості. А хтось залишався до ранку, біля річки насолоджувався прохолодою та слухав музику, що линула з приймача.
Роман з посмішкою підморгнув дівчатам, взяв під руки дружину й Валю,
- Гадаю досить! Погуляли гарненько, повеселилися, гайда додому, треба хоч трохи поспати. Нині приїдуть теща з тестем, треба зустріти на висоті, як кажуть,тож вперше гості навідаються до нашої оселі.
Валя прийшла додому, відразу вклалася спати. Копошилися думки, в інших все добре, а мені навіть немає з ким пофліртувати. Яке складеться життя далі? Поворожити б чи, що? Але тут же, в душі сміялася над собою.
Проснулася майже в обід, розбудив пес, дуже рвався з ланцюга, гавкав, так гарчав, аж захрипав.
Вона в привідчинене вікно висунула голову, біля хвіртки стояли двоє чоловіків похилого віку. По- святковому одягнена мати виходила з хати, обіймалася, цілувалася з ними. О, має гості, за матір промайнула думка. Знову впала в ліжко, вкрилася ковдрою, навіть сховала голову, заснула.
Розбудив її гучний сміх, накинула літній халатик, зайшла в кімнату.Що тут дивитися та говорити, п`яні очі матері все розповіли. Чоловіки з обох сторін тримали чарки з горілкою, умовляли її випити. Вона різко відчинила навстіж двері,
-Не знаю хто ви і не запитую, прошу покинути наш дім.
Мати здивовано відреагувала на ультиматум дівчини, встала із-за столу, ледь втрималася на ногах, волосся з під хустки закривало частину обличчя.Намагалася втримати рівновагу, почала кричати,
- Це мої двоюрідні брати! Ти, що доню сказилася ?! В такий день виганяти гостей! Бач, господиня знайшлася! Не смій! Сама звідси забирайся! Скільки будеш, ще дівувати, мені заважати жити?!
Її немов ошпарили окропом. Це вже не вперше такий концерт, але ж було давненько, щоб так напитися, майже рік минув. Вона думала, що мати нарешті схаменулася, адже клялася ж, що не буде пити. Поспішила в свою кімнату, похапцем одяглася в штани, на всякий випадок взяла тоненьку курточку, може ввечері буде прохолодно. В пакет склала парасольку, пляшку з водою та пачку печива. Треба зникнути з очей на якийсь час, хай втихомириться.
Йшла до річки немов у тумані, від болю рвало душу. Ну, чому ж так? Яка несправедливість! І в той же час думала, що ж мати ? Тож без неї зовсім пропаде, не працює, а що, як знову зведеться з алкашнею, тоді вже не знати чого чекати. Але добре, хоч хата оформлена на неї, то вже не проп`є, витирала непрохані сльози, заспокоювала себе.
Сонце, ще добре припікало, але віяв невеличкий вітерець, який час від часу куйовдив коротко підстрижене волосся. Здалеку відчувався запах квітучої гречки. Вже, проходила вздовж неї та й зупинилася, вдивлялася в красу поля, яке від вітру хвилями переливалося білим і рожевим кольорами. Метушливі бджоли швидко перелітати від одної квітки до іншої, збирали нектар. Присіла, обома руками обійняла частину квітучих стебел, немов у букет, пригорнула до себе,
-Ой, яка ж краса, яка насолода, яка гарна моя земля! Ні , куди їхати? Тільки тут жити, в своєму містечку….
Раптово маленька пташечка пролетіла над нею, від несподіванки примружила очі. Різко повернулася, поправивши волосся, довкола все озирнула. Добре.хоч ніхто не бачить мене, а то б напевно сміялися. Поспішила до річки. .
Вона не йшла до розлогистого клена, мала напрямок ближче до залізничного мосту. Там, за пагорбком, був невеликий пляж, щоб менше мулу, колись завезли багато піску. Тут можна гарно відпочити, покупатися, тільки одне заважало, це гудіння потягів. Навіть у вихідні дні, сюди приходило мало відпочивальників. В цьому місці з обох сторін річку охороняли кущі шипшини та глоду, де - не - де росла малина та ожина.
Раптово зірвався вітер…. Де й взялпся хмара, падав густий дрібний дощ. Відкрила парасольку, ховалася між кущі. З них вилетіло декілька горобців й неподалік знову сховалися в кущах.
Вона, трохи далі,в сторону від пляжу, за кущами, біля самого берега побачила човен. В ньому сидів чоловік, був одягнений, голова накрита рожевим, поліетиленовим пакетом. Він ухилявся від дощу, вода швидко стікала з пакета за комірець, вже раз - по - раз намагався рукою струсити воду.
Зацікавилася, уважно придивлялася, хто б це міг бути? Раптом побачила, як він підняв вудочку, на гачку тріпалась гарна рибина.
-Ого! Нічого собі - голосно вирвалося з її уст .
Чоловік зняв пакет, озирнувся, напевно почув, роздивлявся на всі сторони. Він таки побачив її парасольку, поспішав до неї. Тікати, куди, та й чого? Дощ хлюпав, але рідший, знову з`явилося сонце та воно вже котилося ближче до заходу. Вона піднялася назустріч, чомусь раптово почервоніла. Ух! А він нічого, бігаючи очима з під парасольки, оцінювала його.
- Доброго дня! Ще одна жертва дощу, як і я, - сміливо з усмішкою, прикриваючись руками від дощу проговорив хлопець.
Ой, це ж хто? Десь бачила його? Бігаючи очима по його обличчі, намагалася пригадати. Смарагдові красиві очі…її кинуло в піт. Загупало серце, зараз пригадаю, наполегливо думала вона. Ні, мабуть таки Сергій, хіба могла помилитися?
-Валю! Що забула, не пам`ятаєш, не впізнала ?А, ну, подивися, ти ж весь час в школі кепкувала з моїх балухатих очей,, пригадай!
Її, як окропом обілляли, аж здригнулася. Він спритно підхопив парасольку, ховався поруч з нею. Така несподіваність, тремтіла, як листок під дійством вітру. Не могла сказати й слова, розгублено позирала, ховала очі. Сюрприз, це ж Сергій зі школи. На два роки старший за неї, в дев`ятому класі марила ним, перше кохання, але на жаль не взаємне. Та він про це не знав, які в душі хвилювання вона приховувала при зустрічах. Лише один рік і він закінчив школу, з часом здавалося все згасало, але десь далеко час від часу жевріло. Як згадає школу, так відразу й тьохкало сердечко, от хоча би ще раз зустріти, побачити його, який він зараз?
Вони жили по різних кінцях містечка, напевно тому й небачилися кілька років.
Він взяв її за підборіддя, заглянув в очі, а там немов сонячні зайчики. Вона не пручалася, її уста манили, він ніжно поцілував.
-Сергію, що ти, - голос тремтів, раптово відпихнула його.
Він підслизнувся, махав руками, але вдалося вхопитися за кущ малини. Відчув біль, голочки залізли в долоню, скривився,
- Ах!
Не могла зрозуміти в чому справа. Та вже побачила в руці малину,
- Ой Сергію! Вибач, все це так зненацька, я не хотіла.
Він намагався не хвилюватися,
- Та ні, це ти вибач, побачив твої пухкенькі уста, не втримався, пробач, але ж ти така гарненька стала.
Вони світили ліхтариком від телефону, витягали з долоні, з пальців маленькі голочки малини.
Закінчився дощ, зовсім стемніло, Сергій наносив хмизу, розпалював огнище,
- Валю, бачу додому не спішиш…. Може вночі разом порибалимо? Перекусити в мене є дещо та й юшки можна зварити, є каструля, цибуля, лавровий лист й сіль знайдеться.Що скажеш?
Опустивши голову донизу, усміхнулася,
-Та я це… Не думала йти додому, до мами гості прийшои, ти ж напевно знаєш які. Надіялася на гарну погоду, думала тут нікого не буде, передрімаю, а завтра й на роботу.
Сергій відчував, як вона хвилюється, обійняв за плечі,
-Ти мене не бійся! Я нічого не заподію поганого, просто повір мені, розкажи, яким життям ти зараз живеш?
Біля вогнища Валентина, як на сповіді, розповідала про своє життя. Вона, зважуючи кожне слово, говорила не поспішаючи. Він уважно слухав й одночасно варив юшку.
Вже смакували з каструлі, як малі діти, по черзі, їли по десять ложок. Ложка ж була одна, треба ж якось поділитися.
- Гарного карася спіймав, смачнючий ,- облизувала ложку, крадькома, на ньому зупиняла погляд.
Зажеврів вогник кохання, задоволено дивилася на нього, раділа,що зустріла. Після гарячої юшки, в теплих обіймах, засинала в човні.
Світало… По небу вигравали рожево-фіолетові промені. Лунали голоси птахів, цвірінькали горобці, в пошуках їжі, перелітали з одного куща на інші.
Вона відкрила очі, в човні сама. Неподалік, побачила Сергія, не поспішаючи, важкою ходою, з пакунком в руці, підійшов до неї.
- Доброго ранку! Проснулася, ще трохи зарано. Я тут, перейшов до друга, взяв термос та дещо на сніданок.
Приємно вражена його поведінкою,
- Тож далеченько! В мене печиво є до чаю .Зараз заваримо з м`ятою, смакота буде!
Він уважно придивлявся до неї, підморгував,
-А ти зранку, ще краща, ніж ввечері.
Зніяковіла, відвернулася до річки. Він сміливо взявся за її плечі, розвернув до себе. Вид розквітлої троянди, щоки горіли, личко ніжне, біленьке, в очах вогники кохання. Він все зрозумів, приголубив до себе, за якусь мить поцілував.
Як тепло в його обіймах, які солодкі поцілунки та раптово випурхнула, як птаха, з його обіймів, відійшла в сторону.
-Що таке, Валю? Щось не так? Не тікай, я тобі, що противний?
Їй стало не по собі, зашарілася,
-Та ні, просто я ж про тебе нічого не знаю. І ось, так відразу поцілунки, провела з тобою ніч.
Веселий сміх пролинув над річкою,
-Щоб так всі люди проводили ночі, мабуть би вже на землі й нікого не було.
-Я, щось не так сказала? – почала несміливо виправдовуватися.
- Все буде добре! Чого ти? Не хвилюйся, ще все попереду. Ось, сьогодні після роботи, як буде погода знову порибалимо, я тобі все про себе розповім. А зараз давай будемо снідати.
Нахабні горобці побачили на рушникові продукти, почали скакати, підбиратися ближче. Вона сміялася з них, а вони здавалося дражнилися з нею. Коли кусала печиво, здавлося намагалися залетіти прямо в рота. Він сміявся, часто підморгував й пив чай з одноразового стакана, що приніс від друга.
Вона поспішала на роботу, ввечері знову мали зустрітися. Дивився вслід, почухував чуба, вкотре поправляв волосся на голові. Ой, гарненька ж стала, бентежить, чи я закохався? Тоді така худенька, як гидке каченя, а зараз славна, жадана, як в полі квітка польова. Тю, ти дивись, що це мене так думки заносять? Ще почну писати вірші про кохання. Позирнувши на річку, посерйознішав, але ж, як далі бути,? Як їй сказати, що я інвалід? Мабуть цього, ще не помітила, А помітить, що скаже?
Роздягався, знімав з себе одяг і протез. Граната пошкодила ступню, прийшлося зовсім зостатись без неї. Це добре, що на лікування попав в Ізраїль, вдалося ногу спасти. Протез зроблений по нових технологіях, в капцях майже не помітний. Він інколи задумувався про минуле, бажання жити краще покликало на Майдан. Тому й пішов добровольцем захищати Україну, майже рік воював, потім поранення. Добре, хоч признали учасниками бойових дій, тепер має групу. Та все частіше огортає розпач, ще йде війна, а допомогти нічим не може. Два місяці, як вдома, в військкоматі пообіцяли взяти на роботу. Погляд до річки, а думки за вечір, як вона відреагує? Не міг визначитися, як краще їй сказати.
Біготня, розмови, цілий день Валентина біля автомобілів. На кілька хвилин зайшла в кафетерій, щоб випити чаю. За столом Роман з Олександрою насолоджувалися кавою. Привіталася, з чашкою чаю присіла біля них, Роман відразу запитав,
-Ти .де пропала? Вчора ввечері зайшов, хотів на вечерю запросити, а в вас вдома «весілля» та тільки без тебе, в когось ночувала?
-Та потім якось розповім, зараз не маю часу, буду бігти, я ж на роботі. На ходу допивала чай, поспішила до виходу. Відрвзу думка- треба зайти подивитися, може гості вже поїхали.
Цілий день, як білка в колесі, пилюка стояла стовпом. Жарко, і душно, зовсім не відчувалося, що вчора пройшов дощик. Завантажився останній автомобіль. Вона в зошиті підбила підсумки дня, занесла диспетчеру й поспішила додому, подивитися, що там відбувається.
Навстіж відчинені двері, тихо… ця тиша злякала її, може раптово матері стало зле? Тихе сопіння линуло з її кімнати, мати й двоє, так званих братів, покотом спали на дивані, одягнені, навіть взуті. Від них дуже смерділо перегаром. Страшно подумати, щоб це побачив Сергій, хіба захоче зі мною діло мати. Напевно таких людей стороною обходить. Бідкалася в душі, від думок хололи руки.
Не поспішаючи милася, в літньому душі, думала, чи варто йти до нього? Все ж в серці мала надію, полетіла б в його обійми, щоб відчути той, солодкий поцілунок, який ще відчувала на устах.
На столі залишила записку, збрехала, що пішла ночувати до однокласниці. Знала, що не шукатиме, коли в запої, ніколи не думала про неї.. Їй часто доводилося ночувати в сусідів, а інколи й в однокласниць.
Валя вийшла з магазину, купила дещо з продуктів. З гарним настроєм йшла до Сергія. Вітер пестив обличчя, їй здавалося студив розчервонілі щоки та стрімке бажання побачити його.
Він все спланував за день, рано наловив риби, приніс додому і попередив батьків, що може завтра прийде з дівчиною, хоче їх познайомити. Батько з під лоба зирнув на сина,
-Вона з наших, чи чужа? Знає, що ти інвалід?
Сергій стримано заговорив,
-Не журіться дівчина гарна, правда без батька виросла, покинув їх, мати трохи хвора, любе випити.Думаю діло поправне, підлікується, все буде добре. Валя гарна, роботяща, я її, ще зі школи знаю.Та вам все одно з нею не жити, он Танюха підростає, вже майже дівка.
Батько сердито заперечив,
-Ти, що не знаєш, що дівчата з хати йдуть , а не хлопці, показуєш на сестру, їй допіру п`ятнадцять минуло.
- Так, то ж колись так жили, а зараз кожен мріє окремо і я теж.
Мати Сергія працювала вчителькою початкових класів. Завжди зважено ставилася до любої теми, почувши розмову, звернулася до чоловіка,
-Ти Дмитре не спіши, час покаже, все розставить по своїх місцях. Йому жити, кого знайде так і буде, де захоче жити, хай сам вирішує.
Сергій, задоволений такою розмовою, спішив до річки. Мати взнавши за дівчину, наказувала бути серйозним, не спішити з почуттями, щоб часом не образив її, раз дитина виросла без батька та, ще така мати, то десь-то не солодко їй живеться.
Валентина летіла… в душі відчуття крил, мов птаха. Немов на перше побачення. Від думок частішало серцебиття, що буде сьогодні, що розкаже? А може справді вона його зможе кохати так, як хотіла тоді в школі, коли мріяла засинати в його обіймах. І навіть йому писала вірші.Згодом вечорами потай читала й з ними засинала, немов в вишневому гаю.
«В обіймах, тут, у вишневому гаю
Де серце завмирає від почуттів
Будемо разом в нашому раю
Сп`яніємо від запаху пелюстків
Подаруй мені смарагдові очі
Коханий, я давно в думках твоя
Будуть у нас солодкі, ніжні ночі
Віддам тобі… всі пристрасті дівочі
Ми знайдемо з тобою наше щастя…
Тю, дивина, пригадала, це ж треба! Вже йшла й сміялась про себе, колись і правда може прочитаю та чи сприйме він мене такою….
Він вже чекав на неї, на всю долину пахла риба. Підійшовши, побачила, як шашлики, підвішена риба смажилася над жаром.
Радо обійняв, хотів поцілувати, але вона вирвалася.
-Ух, Сергію, не треба, так не далеко й до гріха ,- випалила зненацька й опустила голову.
Сиділа мовчки, неначе спостерігали за річкою та насправді кожен думав про своє.А вода в річці виблискувала на сонці, від вітру рябіла, деінде з`являлисялися круги.. Біля берега, хвилі немов гралися з водоростями, вкотре їх відносили на пісок й знову забирали з собою.
За вечерею Сергій розповідав про своє життя після школи. Закінчиши курси водіїв, якийсь час працював в автопарку на маршрутці, а потім поїхав в Київ на Майдан. Відчувала, йому боляче згадувати страшні події, тож намагався розповідати стисло, без подробиць. Коли почав розповідати про Донбас, зненацька почули голос,
-Ось ти де? А ми облазили мабуть з кілометр, вже думали біля річки тебе немає, прийшли на запах смаженої риби,- Роман говорив трохи збудженим голосом, біля нього стояла дружина.
-Валю , тобі треба додому, мати до нас прийшла, вся труситься. Ми, визвали швидку, дуже тиск піднявся, їй щось вкололи, але від лікарні вона відмовилася.
Сергій відразу її заспокоїв,
- Не хвилюйся, підемо разом, я тільки з тобою, заперечення не приймаються.
Олександра йшла поруч з Валентиною, намагалися йти, як найшвидше. Позаду йшли чоловіки, про щось не дуже голосно розмовляли.
Роман трохи знав Сергія, адже вчилися в одній школі, він старший за нього на два роки,
-Ти дивися не ображай дівчину, вона непогана, я сусід, її добре знаю, виросла на очах. Правда з матір`ю проблеми та вона теж непогана жінка, інколи буває, ця клята горілка її затягує. Скільки раз говорилося, щоб полікувалася, не хоче, ти не уявляєш, як дівчині живеться.
На мить зупинилися, Сергій збуджено заговорив,
-Ти знаєш, я пам`ятаю її, ще зі школи, мені здавалося, що я їй подобався та й зараз, бачу вона не проти зі мною бути. Я готовий хоч завтра з нею під вінець та є одна проблема. Був на Майдані, потім на Донбасі, тут, таке діло, розірвалася граната, добре , що живий залишився, але маю протез.
Роман відкопилив губу, хитнув головою,
-Я бачу, ступаєш обережно, помітив, що йдеш не поспішаючи, почекай хвилинку.
Роман догнав дівчат,
- Ви йдіть, нам треба в одне місце зайти, ми вас доженемо
Валя хвилюючись,
-Він, що з тобою?
-Так- так, не хвилюйся, ми не довго.
-А може йому краще всього не бачити, хай не йде з нами, мабуть хай йде додому.
-Та ні, слухай, він вирішив з нами йти, хай йде, я не можу заборонити. Ти не хвилюйся, ти подобаєшся йому, я ж бачу, в цьому трохи розуміюся, ще в тебе на весіллі погуляємо.
Сергій розповів Роману, про свою інвалідність, про те, що обіцяли взяти на роботу в військкомат. Хвилювався, як як має їй про все розповісти.
Роман підтримав його в розмові,
-Я думаю все буде добре та про це маєш сам розповісти, наодинці, без свідків, ти ж чоловік, маєш мати достатньо сили волі.
Вже майже ніч, по всій хаті горіло світло. На вулиці в гамаку лежала мати, вона тільки спостерігала, що робила молодь. З хати були винесені деякі речі. Валя з Олександрою вапном білили кімнати, чоловіки на веранді фарбували вікна та панелі. Роман , як старший серед них, керував, що і , як все робити, він з Олександрою, немов родина допомагали зробити все до пуття.
Світало…. на подвір`ї пахло фарбою й сосисками, які смажилися на вогнищі. Молодь весело спілкувалася. Валентина посміхалася, їй хотілося обійняти всіх, поцілуватийі подякувати за допомогу. Вона не могла не помітити, як старанно все робив Сергій. На якусь мить, себе відчувала щасливою.
Проснулася Надія… просила пробачення, з під лоба позирала на доньку. Їй соромно, що при таких обставинах познайомилася з Сергієм та Олександрою. Вже згодом, наодинці з донькою, пообіцяла, що зовсім не буде пити горілки. Валентині хотілося в це вірити, але вмовила піти до лікаря, поїхати в Вінницю на лікування. Мати зайшовши в хату заплакала,
-О! Все встигли зробити, а я думала вже помру.
-Мамо, на кого мене залишиш?
-А , що хіба Сергій не твій хлопець, він наш, чи звідкись?
-Наш мамо, ми в одній школі вчилися, живе в ту сторону, за кар`єром. Та я не впевнена, що він мій хлопець, про це зарано говорити.
-Та я б так не сказала. Бачила, як він на тебе дивиться, дурному зрозуміло, може в тебе з ним вже, щось було?
-Це тебе не обходить, ти ж знаєш, я давно сама вирішую, що і ,як буде в моєму житті, не маленька вже. Лише одне прошу , не впирайся, якщо хочеш, щоб я вийшла заміж, як всі дівчата і була щаслива, не заважай мені, прошу покинь пити, лягай в лікарню, підлікуйся.
Валя проводжала Сергія до хвіртки…. їй було трохи ніяково, ховала очі,
-Дякую тобі, вибач, але я так живу.
Поцілунок в щоку… прошепотів на вухо,
-Я ввечері прийду…
Роман і Олександра спілкувалися з Надією, розповідали про своє життя в Києві.
Вже йдучи додому Роман з Валентиною перекинувся кількома словами, щоб більше ніхто не почув. Дещо запитав про рибалку та чи поообіцяв прийти Сергій.
Валя повеселіла,
- Обіцяв ввечері прийти….
Сергій усміхнувся, підморгнув,
-Ну - ну, давай - давай, а то, як кажуть зима не за горами.
Декілька хвилив і в начальника кар`єру, підписала заява на два дні за рахунок відпустки.
Після лікарні, з направленням їхала в Вінницю. Вдалося покласти маму на лікування. Мати вже майже не сперечалася, без нарікань підкорилася донці.
Валентина вже одягла улюблений, літній сарафан, який підкреслював її стан. Квітучі соняхи на одязі дуже пасували їй. На вигляд, як молоде закохане дівчисько, з трепетом чекала приходу хлопця. Саме на вечерю смажила картоплю. Сергій одягнений в білу футболку й сині джинси переступив поріг. В руках букет червоних троянд. Ой, який красивий, затаїла подих, не в в тому рябому одязі.Поцілунок в щоку, прийнявши квіти, подякувала, притулилася до нього,
-А ну, посмакуй, яка я куховарка? Оціни!
Вмить на вилку підхопила кілька шматочків.
-Е ні, справжній поцілунок, тоді посмакую.
Поцілунок був довгим. Згодом покуштував,
- Мабуть таки поцілунок кращий за картоплю,- усміхнений, обійняв її.
За вечерею вона все йому розповіла про маму та про лікарню.
- Завтра завезу їй деякий одяг й піду на роботу, без мене там завал. Слухай, давай сходимо на річку, скупаємося. Така жара… Тобі в джинсах гарно та чи не жарко? Бачу хлопці ходять у бріджах, чи ти соромишся? Вважаєш себе старим? - запитала, морщила личко, весело з усмішкою, зазирала в очі.
За мить помітила, ледь зблід… Він встав із- за столу, відійшов до вікна. В її грудях похололо, затерп язик, забракло слів, зіпсувався настрій,. В душі картала себе, от дурепа, язик теліпається, несу не те, що треба.
Запала тиша…. Він задумливо дивився в вікно,
-Я б хотів цими днями познайомити тебе з батьками , що ти на це
скажеш ?
Вона мовчала , відчула, тіло хвилею огорнуло теплом.
-Гаразд, давай на вихідні, я згодна.
Присів біля неї, задоволено зажав в обіймах. Гарячі поцілунки, визвали феєрверк в почуттях до нього, вже сама обіймала його, зазирала в очі, цілувала. Згодом запитала,
-То йдемо купатися чи ні?
Збентежено, як вітерець моталася по кімнаті, збирала деякі речі.
Вони минали останній будинок на вулиці, а далі долина. Йшли взявшись за руки, веселі, позирали один на одного.
Сутінки прилягали до землі…Сергій перервав мовчанку,
-Валю, я інвалід, на групі, мав поранення на Донбасі, лікувався в Ізраїлі.
Перехватило подих, кров прилинула до її обличчя, відразу думка, може не здатен, як чоловік, чи може дітей не буде?
Обоє мовчали, він чекав, що вона перша, щось скаже, а вона, як підстрелена пташка, не знала, як діяти далі.
Вже підійшли до річки, вона на ходу зняла халат, подумала, невже я його не зумію звабити, як в кіно, це роблять жінки? Хіба я така вже потвора, здається ж не гірше декого, заспокоювала себе. І шубовснулася в воду, весело охаючи та ахаючи від задоволення, вміло поплила проти течії.
Він роздягався, нахилявся, їй було пагано видно, що він там робить, розвернулася, підпливла ближче. В цей момент, їй здалося небо накрила суцільна чорна хмара. Від побаченого розхвилювалася, кілька раз вмилася. Це вона побачила протез, який він щойно зняв. Їй вперше в житті довелося це побачити. Здалося в річці зупинилася вода, немов у іншому світі знаходилася, серце гучно билося, зморозило, відчула, що тремтить.
-Валю, ти зможеш такого покохати? - голосно запитав й кинувся в воду, як подалі від неї.
Від цих слів, завмерла душа, в голові зашуміло, стрепенулася, вийшла з води.ЇЇ погляд там, в річці, де плавав він, сильно розмахуючи руками, немов бився з якимись перепонами.
Прийшовши до тями, освідомивши, переваривши все в собі, що побачила, намагалася заспокоїти себе. Тьху ти, це що я, чому така реакція? Але ж бачила по ТБ, чому так вразило мене? Дурепа, подумала про інтимне. Але ж я про нього мріяла, так хотіла зустріти, а тепер відмовитися від своєї мрії? Ні, тільки не це! Так і буде, це не завадить його кохати.Якби він мені тільки освідчився, пішла б за нього на край світу й не думала б. Вже спокійно, зважено роздумувала вона. Залпом з пляшки випила мінеральної води й кинулася в воду. Пливла до нього.
Сергій, побачивши її, став плевти назустріч, раптово зник в воді та за мить з`явився перед нею,
-Ну, що підеш за мене, я згорів в собі, відколи тебе побачив. Чи покрутиш і, як непотріб викинеш?- запитав хвилюючись.
Обома руками обійняла, повисла на шиї,
- А ти , що освідчуєшся тут, у воді? Кличеш мене заміж, чи як?
Підхопив її на руки.
- Я кохаю тебе! Чуєш, кохаю,- гучно линуло над водою, полетіло, розвіялось по долині.
Отямившись від поцілунків, вона вискочила на берег, щоб він не відчув незручності, з рушником у руці, побігла на пагорб.
Він одягався, не озираючись. Вже стояв дивився на річку, посміхався, здається не злякала, щирий погляд.
Вона підійшла , тілом припала до його спини,
-Я тебе давно кохаю, чуєш!
Набравшись хоробрості, прочитала йому той вірш, що колись писала. Заворожено, здивовано дивився на неї,
-Це хто писав? Такого я не чув, ніде не читав…
-Ці слова написані тобі, ще коли ти закінчував одинадцятий клас, пригадай вечір в школі, пам`ятаєш, були конкурси. Вже тоді моє серце страждало за тобою, ще тоді я закохалася в тебе. Кохання тліло, ти знову з`явився в моєму житті, розпалив вогонь.
Присмак гарячих поцілунків, відчувався на устах, п`яніли від ніжностей.
Тихо… Ясно світив місяць, загадково мерехтіли зірки.
Давно всі спали… Усміхнені, щасливі, після ніжного кохання й пристрастей, вони поверталися додому.
Сергій додому не пішов, залишився в неї…
В вересні на вихідні, приїхав Роман з дружиною, допомагали зробити курінь, готувалися до весілля.
Минув рік… Дві родини й друзі зібралися за святковим столом, хрестили малого Іванка, йому допіру виповнився місяць, назвали на честь прадіда, який загинув у Велику Вітчизняну війну.
Валентина й Сергій усміхнені, щасливі сиділи поруч, раділи життю, задоволено дивилися на гостей. Роман, хрещений батько Іванка, схилився над коляскою, з цікавістю дивився на сонного малюка. А поруч , з усмішкою на обличчі, на нього позирала вагітна Олександра.
Надія, припрошувала сватів й молодь відвідати страви. Вона тішилася донькою й зятем, не відчувала одинокості, раділа щастю, що прийшло в їхню оселю.
17.04.2017р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729144
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Немає пророків в країні
Де батьківське слово зросло…
Віками страждали… й понині,
Народ наш вирощує зло.
Засіли керманичі хижі:
Бо правду - неправдою б’ють!
Слова промовляють ворожі,
На мову помиями ллють.
Відняли вже все від народу,
Куди не поглянь – скрізь біда.
Лишається, кинутись в воду,
З високої кручі Дніпра.
За Волю,за Правду… Свободу
Піднявся великий народ,
Побігли не знаючи броду,
Не зміряли величі вод.
Кудись розлетілись, як птахи,
В тепліші, в багаті краї,
Волочуть нещастя невдахи:
Без дому,родини й сім’ї.
І там, не багата в них Доля,
Кругом наші в злиднях живуть,
Опудалом посеред поля,
Не мед, а гіркоту там п’ють.
Тяжка на чужині дорога –
Колюча босоніж стерня.
Закралась, і в мене тривога:
Печальну співаю щодня.
Затягну уночі тужливу,
В далекій чужій стороні
Про долю…любов нещасливу,
Що мається теж, в чужині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728711
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 18.04.2017
[b]
Кто знает
Что верней обманет
Что надёжней врёт
Чувств
Переменчивый поток
Или слов
Кружевной переплёт
Или только цифра
Голая
Одушевлённая
Каменная
Живая
Мир в
В истину
Ведёт?
..........................................
...............................
В облаках из грёз
Над планетой
Чёрных птиц
Стаей
Digitally love
Круговорот
.............
.......
...
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729136
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 18.04.2017
[i]дочке посвящается[/i]
Ей слишком мало, говорят, что пять,
Она ещё не заплетает косы,
С ведёрком ходит маленьким гулять
В песочницу у ранней абрикосы.
Её любовь наивна и кротка,
Она не знает в чём конкретно дело,
Но в сердце у святого тайника
Невольно зацвело и посветлело.
Как только выйдет - с радостью бежит,
Вернётся с кавалерами к обеду,
Лишь одного улыбкой наградит,
Лишь одному тайком отдаст конфету.
А вечером, когда все лягут спать,
И звук от стрелок станет постоянный,
Она счастливо ляжет на кровать,
Надев кольцо на палец безымянный.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729051
дата надходження 16.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Мужчины, вы глядите в оба!
Едва освоив роль жены,
Амбициозная особа -
Ступает на тропу войны.
В семью проник опасный вирус
И если сразу не пресечь,
Любовь, как старый шумный примус -
Начнёт коптить, а не гореть.
Не терпит глупостей природа.
Назрел губительный конфуз -
Опасный повод для развода…
Надёжным должен быть союз!
Амбиции оставьте маме.
Она привыкла к ним давно.
С любимым можно и в вигваме,
Как на Майами всё равно.
07. 04. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727682
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Весна в апреле хорошеет.
Всё чаще смотрится в трельяж.
Ведь с каждым днём она взрослеет.
Наводит яркий макияж.
Красотка – модница со вкусом.
Меняет каждый день наряд.
Приобрела колье и бусы.
И Кутюрье капризам рад.
Цвета меняет, как перчатки.
То белый, жёлтый, голубой…
На луг зелёный в беспорядке
Ромашки сыплет, зверобой.
Весной видны любви приметы.
Начало – с мартовских котов.
Поэты взяли эстафету –
В стихах прославили любовь.
Пылают страсти жарче в мае.
Купаясь в солнечных лучах,
Природа ярче расцветает.
Весна танцует при свечах…
15. 03. 2015. - 13. 04. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728653
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 18.04.2017
[color="#474141"][i][b]Разобидится ночь, звезды пряча,
Резанет ярким блеском гроза
И холодным дождем вдруг заплачут
Надо мною в тоске небеса…
Погуляю под ливнем, развеюсь
– Все равно уже мокрый насквозь,
Дома чашкою грога согреюсь,
А пока, я на улице гость…
Даже тени исчезли в испуге,
Разбрелись по щелям и углам,
Только странной печали недуги,
Размешались с дождем пополам…
Шум дождя как осенняя песня,
Капли дробью по стеклам окОн.
Взявшись под руку, словно с невестой,
Я и ночь… А над городом сон…[/b][/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729236
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 18.04.2017
[color="#474141"][i][b]Разобидится ночь, звезды пряча,
Резанет ярким блеском гроза
И холодным дождем вдруг заплачут
Надо мною в тоске небеса…
Погуляю под ливнем, развеюсь
– Все равно уже мокрый насквозь,
Дома чашкою грога согреюсь,
А пока, я на улице гость…
Даже тени исчезли в испуге,
Разбрелись по щелям и углам,
Только странной печали недуги,
Размешались с дождем пополам…
Шум дождя как осенняя песня,
Капли дробью по стеклам окОн.
Взявшись под руку, словно с невестой,
Я и ночь… А над городом сон…[/b][/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729236
дата надходження 17.04.2017
дата закладки 18.04.2017
Все труды человека -- для рта его, а
душа его не насыщается.
(Книга Екклезиаста гл. 6:7)
"В чём смысл жизни?"-- спрашивал не раз
Пожалуй, каждый, сам себя терзая...
"Всё суета,"-- сказал Екклезиаст.
Любовь -- есть Бог, вот истина простая.
Сказал Господь, в поту хлеб добывать
И дал заботу в этом упражняться,
А всё, что сверху -- брату помогать,
Но не копить, не отдавать вращаться.
А жизнь в трудах несётся, всё спеша...
"Для рта его труды все человека".
Любовью лишь насытится душа,
Любовью к Богу, ближним да калекам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728707
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Все труды человека -- для рта его, а
душа его не насыщается.
(Книга Екклезиаста гл. 6:7)
"В чём смысл жизни?"-- спрашивал не раз
Пожалуй, каждый, сам себя терзая...
"Всё суета,"-- сказал Екклезиаст.
Любовь -- есть Бог, вот истина простая.
Сказал Господь, в поту хлеб добывать
И дал заботу в этом упражняться,
А всё, что сверху -- брату помогать,
Но не копить, не отдавать вращаться.
А жизнь в трудах несётся, всё спеша...
"Для рта его труды все человека".
Любовью лишь насытится душа,
Любовью к Богу, ближним да калекам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728707
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Руки твои украшены хной,
праздник мехенди, ты не со мной,
не мой за тобою придёт караван,
не мне станешь ты любимой женой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728642
дата надходження 13.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Все труды человека -- для рта его, а
душа его не насыщается.
(Книга Екклезиаста гл. 6:7)
"В чём смысл жизни?"-- спрашивал не раз
Пожалуй, каждый, сам себя терзая...
"Всё суета,"-- сказал Екклезиаст.
Любовь -- есть Бог, вот истина простая.
Сказал Господь, в поту хлеб добывать
И дал заботу в этом упражняться,
А всё, что сверху -- брату помогать,
Но не копить, не отдавать вращаться.
А жизнь в трудах несётся, всё спеша...
"Для рта его труды все человека".
Любовью лишь насытится душа,
Любовью к Богу, ближним да калекам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728707
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Все труды человека -- для рта его, а
душа его не насыщается.
(Книга Екклезиаста гл. 6:7)
"В чём смысл жизни?"-- спрашивал не раз
Пожалуй, каждый, сам себя терзая...
"Всё суета,"-- сказал Екклезиаст.
Любовь -- есть Бог, вот истина простая.
Сказал Господь, в поту хлеб добывать
И дал заботу в этом упражняться,
А всё, что сверху -- брату помогать,
Но не копить, не отдавать вращаться.
А жизнь в трудах несётся, всё спеша...
"Для рта его труды все человека".
Любовью лишь насытится душа,
Любовью к Богу, ближним да калекам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728707
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Все труды человека -- для рта его, а
душа его не насыщается.
(Книга Екклезиаста гл. 6:7)
"В чём смысл жизни?"-- спрашивал не раз
Пожалуй, каждый, сам себя терзая...
"Всё суета,"-- сказал Екклезиаст.
Любовь -- есть Бог, вот истина простая.
Сказал Господь, в поту хлеб добывать
И дал заботу в этом упражняться,
А всё, что сверху -- брату помогать,
Но не копить, не отдавать вращаться.
А жизнь в трудах несётся, всё спеша...
"Для рта его труды все человека".
Любовью лишь насытится душа,
Любовью к Богу, ближним да калекам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728707
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Все труды человека -- для рта его, а
душа его не насыщается.
(Книга Екклезиаста гл. 6:7)
"В чём смысл жизни?"-- спрашивал не раз
Пожалуй, каждый, сам себя терзая...
"Всё суета,"-- сказал Екклезиаст.
Любовь -- есть Бог, вот истина простая.
Сказал Господь, в поту хлеб добывать
И дал заботу в этом упражняться,
А всё, что сверху -- брату помогать,
Но не копить, не отдавать вращаться.
А жизнь в трудах несётся, всё спеша...
"Для рта его труды все человека".
Любовью лишь насытится душа,
Любовью к Богу, ближним да калекам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728707
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Все труды человека -- для рта его, а
душа его не насыщается.
(Книга Екклезиаста гл. 6:7)
"В чём смысл жизни?"-- спрашивал не раз
Пожалуй, каждый, сам себя терзая...
"Всё суета,"-- сказал Екклезиаст.
Любовь -- есть Бог, вот истина простая.
Сказал Господь, в поту хлеб добывать
И дал заботу в этом упражняться,
А всё, что сверху -- брату помогать,
Но не копить, не отдавать вращаться.
А жизнь в трудах несётся, всё спеша...
"Для рта его труды все человека".
Любовью лишь насытится душа,
Любовью к Богу, ближним да калекам...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728707
дата надходження 14.04.2017
дата закладки 15.04.2017
Отзыв на произведение автора Richter "Поетам зі стажем"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727590
Как осень на хвосте живёт у лета,
Как кошка, что выслеживает мышь,
Тщеславие преследует поэта.
И перед этим как тут устоишь?
Поэты в большинстве своём подвластны
Болезни этой... Что греха таить?
Хоть, многие, возможно, не согласны
С диагнозом... Мол, как тогда творить?
Тщеславие -- оно, как троерожник*:
Куда ни кинешь -- рог один торчком...
Поэт бывает "без сапог сапожник":
О Вечном пишет, а в душе -- погром...
Христу в Его отечестве кричали:
"Сын плотника, кого пришёл учить?
Давай-ка, исцели Себя вначале,
Тогда уже и будешь нас лечить!.."
Когда идём мы зуб рвать, ну и что же?
Врачу мы не заглядываем в рот.
Хотя, на тот момент, конечно, может,
Какой-то зуб и у него гниёт...
О "зубе", впрочем, забывать не надо.
Заботься о спасении души.
Тщеславие дави в себе, как гада,
И, помолившись, всё-таки... пиши!
Бывает, мысль какого-то поэта,
Созвучную с Евангельской строкой,
Лекарством для души храним мы где-то,
Снимающим боль нашу, как рукой.
А если, вдруг, поэт перо забросит
Иль просто: всё написанное -- "в стол",
То Бог ли за талант его не спросит,
Что закопал свой дар нести глагол?
Тщеславие, как моросящий дождик
Реальность размывает за стеклом...
Поэт -- он только кисть, а Бог -- Художник...
Давйте, будем помнить мы о том.
* прп. Иоанн Лествичник. Лествица. Гл. 22:5.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727729
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
Плакала, плакала, плакала свічка.
Може біда в неї, чи така звичка?
Тіні чудні запускала на стелю,
Світлом хотіла заповнить оселю.
Вогник живий, воску шматочок ,
Срібний підсвічник наче місточок.
Плавилась, танула, крихітна стала.
Плакала свічка... любов догорала...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727633
дата надходження 07.04.2017
дата закладки 08.04.2017
[b][i][color="#ff00a6"]
Ты для меня - частичка неба,
Я для тебя - вода в жару,
Ты для меня - кусочек хлеба
И лучик солнца поутру.
Ты для меня - звезды мерцанье,
Ты - самый лучший на Земле,
Я для тебя - весны сиянье
И чистый воздух на заре.
Ты для меня - ребенок малый,
Я для тебя - души огонь,
Я для тебя - цветочек алый,
Ты для меня - тепло ладонь.
Ты для меня - аккорд Шопена,
Я для тебя - хрустальный звон,
Ты страстью мне бежишь по венам,
Мой мир тобою покорён.
Ты для меня - сосуд желаний,
Я для тебя - мольберт и кисть,
Ты - кладезь разума и знаний,
А в сумме - мы любовь и жизнь.
25 0 2 2017 г
Виктория Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720275
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 05.04.2017
[color="#3d03a8"][i][b]Раскрашены мысли в различные краски,
Коль цвет розоватый, то хочется ласки,
А если зеленый, стремимся к покою,
А если черна мысль, печали утроит…
Раскрашены мысли в различные краски,
Они помогают с обмана снять маски,
Всего-то прочувствуй и вникни в цвета,
Возможно, возникнет в реале мечта…
Раскрашены мысли в различные краски
И кто-то незримый дает нам подсказки:
Цвет дальней дороги, казенного зданья,
Надежды, печали – все в нашем сознанье…[/b][/i]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727391
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Він кохав Її все життя,
Він торкався Її лиш очима,
Відійшла Вона в небуття,
А любов Його ще не згасима.
Він ще бачить Її красу
І ще чує чарівний голос,
Не здається іще часу,
Хоч й нестерпне це замкнене коло.
Він хотів привітати зі святом -
Відповіла мовчанням тиша,
Так багато хотів сказати -
Виявляється вічність сильніша.
Він кохав Її так давно,
В документі Його - дев'яносто.
Крутить пам'ять німе кіно,
Як втрачати коханих непросто...
ДЗЕРКАЛЬНИЙ ВІРШ
Як втрачати коханих непросто...
Крутить пам'ять німе кіно,
В документі Його - дев'яносто.
Він кохав Її так давно.
Виявляється вічність сильніша -
Так багато хотів сказати ,
Відповіла мовчанням тиша
Він хотів привітати зі святом.
Хоч нестерпне це замкнене коло -
Не здається іще часу
І ще чує чарівний голос,
Він ще бачить Її красу.
А любов Його ще не згасима,
Відійшла Вона в небуття,
Він торкався Її лиш очима...
Він кохав Її все життя!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727381
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Снега растопило, пригрело теплом.
Пора наступает азарта.
Инстинкты вскипают и спячку смело
Весенними ветрами марта.
Лишь сумерки лягут средь улиц пустых,
Отбросив дневные заботы,
Как призраки мартовские коты
Спешат на кошачью охоту.
Кошечки-душечки -
Лапки-подушечки,
Милые мордочки,
Гладкая шерсточка…
Где?
Болтаясь по крышам и чердакам
В упрямой кошачьей отваге.
Не раз, ободрав о заборы бока,
Вступая с собаками в драки,
Он в поиске встречи. Втянуло живот,
Хоть был из престижной породы.
Домашний, казалось, воспитанный кот.
Но в марте диктует природа!
Кошечки-душечки,
Лапки-подушечки,
Милые мордочки,
Гладкая шерсточка…
Где?
А кошки, тоскуя, сидят у окна –
Утехи дитя и старушки.
Им роль от рожденья была суждена
Забавной домашней игрушки.
Хозяйки боятся бродячих котов,
Весной возрастает тревога:
А если поддастся на мартовский зов
Пушистая их недотрога?
Кошечки-душечки,
Лапки-подушечки,
Милые мордочки,
Гладкая шерсточка…
Где?
Но «свадьбам кошачьим» назначено - быть!
Сумеет и кошка прорваться!
Их вида вовеки не распотрошить
Кошмарами депопуляций!
Под грузом забот человеческий род,
Любовь одолели невзгоды…
Так что же?
Завидуйте – мартовский кот
Идет на ночную охоту!
Кошечки-душечки,
Лапки-подушечки,
Милые мордочки,
Гладкая шерсточка…
Где?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727157
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Сколько их побывало, безликих, в твоих руках -
Сук почтенных, породистых, знающих свое дело,
Мне плевать. Здесь нет пафоса, светская шелуха
Компромиссов развеялась, принципы поредели -
Это даже не опыт, ничтожная дань годам...
...Максимально тактично прощупав на прочность души
Друг у друга, их вскрыли… И, не избегая драм,
Забывая молчать, мягко тянем: «Прошу, послушай…»
Будто каждый из нас несмышленыш, ну как дитя.
И легко доверять, наконец-то подняв забрало,
Быть отчаянно близко... И, восемь часов спустя,
Из утробы такси расплескаться по двум вокзалам...
Возродив равновесие, бодро прибыть домой.
И навечно запомнить глаза и ненужный адрес…
Избегая пространных и емких «моя» и «мой»,
Сожалеть. Сожалеть, сколько лишнего намечталось.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727343
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Не утешусь весенним дождём,
он лишь душу мою разбередит,
а любовь моя вешним сном
будни серые пусть согреет.
И бывает на сердце тоска
мысли путает очень грубо,
день - как целая жизнь мотылька,
что взлетает навечно в небо.
Не утешусь весенним дождём,
он холодный еще, не согреться,
лишь хочу чуть побыть мотыльком,
чтоб любовью ввысь подниматься.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727342
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Вновь осени причуды…
Проходят счастья дни…
Вновь осени причуды…
И не любовь — они,
А лишь её простуды!
Зима возможно душу отрезвит,
Ведь и весна её благословит!
И так опять жизнь в радости буяет…
И так душа вновь просит, умоляет…
Почуять хочет дух любви…
И думаешь: опять всё впереди!
10. 03. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727305
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Ой кувала зозуленька, кувала, кувала
А я свого милого у вікно виглядала
Десь пішов, гарно вдягнувся...Боюсь, що нап`ється
Бачу в двері заглядає… Та й хитро сміється.
Коси зовсім помокріли, очі веселенькі
Язиком ледве ворочав, каже, - Ой гарненькі!
В небі зорі казкові... Ой, мабуть, заблудився
Чомусь в Сонічки, не знаю… В ліжку опинився?
На коліна припадає, рученьки цілує
А, я ж бачу, він паскудник, занадто хитрує
Взяла пательню, тихо питаю, - Було діло?
А він мені, - Що ти, люба, навіть не свербіло
Чесно признаюся, то напевно спокусив біс
Нечиста сила, точно туди він мене приніс
Їй Богу, присягнусь, не цілував, пам`ятаю
Та де й коли штани подів, зовсім не згадаю.
За дверима ж , то не бачу…Вздріла, лише в трусах
Де й взялась, та мужицька силонька в моїх руках.
Поміж плечі кулаками, взяла за чуприну
-Я ж тебе кохаю, дурня, як оту дитину
Все готую, перше й друге, пиріжечки печу
Запитала гнівно, - Гідність, де подів, козачу?
Нащо пішов до кацапки, що свої не маєш?
Чи може та, Московськії чари підливає?
Бач, знайшов, якусь жердину, ні грудей, ні стану
Почекай, прийде день завтра, знайду ту, окаянну.
Темнота давно надворі, скрізь по небу зорі
Біля нього всю ніченьку, немов на дозорі
Дала випить кислячку … На лоб клала ганчірку
А під ранок, вже для нього смажила печінку
За віконцем посіріло … Наступав світанок
Прилетіла зозуля … Стрічали ясний ранок
Знов кувала, зозуленька, весело кувала
А я свого миленького ніжно обіймала.
2017р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727295
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Джерело натхнення байка "Ворона і Лисиця" І. А. Крилова
Вороні Бог послав шматок Рокфору,
Так грамів сто, а не якусь там гору.
Зі своїм скарбом сіла на гілляку,
І тут угледіла Лисиця небораку.
Оскал змінила хитрая усмішка.
Хвалити? Ні, у неї інша модна фішка.
Ти де взяла се отаку гидоту,
Я нізащо би не поклала отаке до роту.
Зухвалі дії ще й провокаційні,
Хіба не знаєш, то продукти є санкційні.
Слова такі зробили з птахи "хвору"
Цеглини важче став шматок Рокфору.
Лисиця бачить що Ворону сумнів крає,
Слину ковтнувши, чорну дотискає.
Ти ж птаха горда, ще й до того хижа,
Ця непатріотична пліснява тобі не їжа.
Ніхто зі звірів собі того не дозволить,
Ведмідь он лапу третій рік мусолить,
Олень - трава скінчилась, ість земельку,
А ти делікатесом запихаеш пельку!
Давай той сир мені, я викину у прірву
І цю ганьбу з життя твого рішуче вирву.
Бурчало сильно в шлунку у Ворони,
Але гучніш бурчали в мізках забобони.
Жбурнула сир, гадала на смітник,
А він миттєво у Лисиці в пащі зник...
Вороні б тій засвоїти важкий урок -
Патріотизм від фанатизму відділяє крок.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727340
дата надходження 05.04.2017
дата закладки 05.04.2017
Як земля, що не може напитись
Весняного сліпого дощу,
Так за тебе я буду молитись
І ніколи вже не відпущу.
Як гроза, що освітить півнеба
І розбудить від тихого сну,
Так я буду молитись за тебе,
Щоб ти бачив мене одну.
Як вітри, що приносять на крилах
Ранню осінь до теплого літа,
Не зморюся, бо ти - моя сила
І довіку я буду молитись...
Як вода, що змиває отруту,
Вже назавжди поєднана з ядом,
Я за тебе молитися буду,
Бо так важко без тебе, правда...
Як сніги, що ведуть у нікуди -
З лабіринту зірнуть не беруся -
Я з тобою, я поруч, я всюди...
І молюся, молюся, молюся...
Як осіння холодна негода
Залягає в занедбаних душах
І кругами по закутках ходить,
Так за тебе я тихо молюся.
Хоч тривога затьмарює світло,
Закриваючи серце і очі, -
Знаю,поруч з тобою ще літо,
Бо молюся за тебе щоночі.
Ні гарячі піски у пустелях,
Ні моря, океани, Гаваї,
Острови не потрібні й готелі -
У молитві за тебе жива я...
І душа моя, схильна до щему,
Все чекає звичайного щастя:
"Щогодини, щодня, не даремно..." -
Так молюся я подумки часто.
До дерев, до птахів і до луків
Я в молитві за тебе звертаюсь,
Бо найбільше боюся розлуки,
Що приходить і нас не питає...
Повертайся у місячні ночі,
На шляху розсипаючи втому,
Повертайся, бо я того хочу -
Всі дороги до нашого дому!
Як земля, як гроза, як свобода,
Яку п'ю і ніяк не нап'юся,
Повертайся із заходу й сходу,
Бо я досі за тебе молюся.
Ніби сонце, яке не втомилось
Розкривати на ранок очі,
Я за тебе всю ніч молилась
І молитимусь знов до ночі.
Ти як пісня, що ранить душу -
Я сказати про це не боюся
Всьому світу, бо визнати мушу,
Що за тебе і в пісні молюся.,
Як мелодія, що проникає
У серця без сльози і крові,
Я молюся за тебе, бо знаю:
Починається все з любові.
І як небо, глибоке небо,
Хоч і хмарно, а я дивлюся,
Мов на хитру загадку-ребус
І молюся за тебе, молюся.
Ти, як вечір, що гасить спеку -
Я вже знаю, що не спалюся -
Та хоч ранок іще далеко,
Знову тихо за тебе молюся.
Як та правда безжальної ночі
Стоголоса, гірка і гола,
Яку чую, хоч зовсім не хочу
І молюся за тебе до болю.
А на ранок у мокрих росах
Сподіваюся, не втоплюся,
Я по травах ступаю босо
І за тебе молюся,молюся.
Як вогонь до свічі, як примара,
За тобою край світу полину,
Бо знайти сподіваюся марно,
Ту молитву за тебе єдину.
Воскресає симфонія вітру
У дощах, у снігах, заметілях.
І я щиро у те повірю,
Що молитва - цілюще зілля.
І як думка межі не має,
Як сльоза, що не знає міри
Й горобина ніч не вщухає -
Подолаю безодню прірви!
Як не вистачить - домалюю!
Доліплю! Допишу! Доклею!
Що захочу сама - почую!
І молитва впаде зорею!,
Як бажання, як біль, як горе,
Як блаженство - дощем-водою!
Все залишимо й поговорим
У молитві за нас з тобою...
...Вічне диво - життя на світі,
Що було і що є - змирюся...
Наше щастя - у наших дітях
І за них я щодня молюся...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617345
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 04.04.2017
Сурмить весна! Дзвенить весна!
То ллється пісня жайвора.
Траві земля тепер тісна –
Вилазить моложавою.
В набухлій брунечці давно
Нове життя закладене.
Комахи кинулись в танок.
Тепло вже непідвладне є.
Пливуть-вертають журавлі,
Вітаються з хмаринками.
І тепло, й радісно землі
Під зорями-жаринками.
Зелом встелилася земля,
Стріляло небо грозами,
Їжак проснувся і змія:
«Не стрітися б з морозами!»
Сурмить весна! Дзвенить весна!
Радіти й справді хочеться.
Верба тепер уже рясна,
І сонце довше котиться!
11.11.2012
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727172
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017
Весна заткала неба сонну вись
Хмаринками легкими і блакиттю,
І з небесами землі обнялись,
Де котиками зацвіли рокити.
Цвіла й дзвеніла синя височінь
Новим акордом, досі невідомим,
Однаковим на Ворсклі і Збручі –
Для пісні і краси нема кордонів…
26.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727175
дата надходження 04.04.2017
дата закладки 04.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 04.04.2017
Прожито не один, не два, не три –
Вісімдесят чотири довгих роки –
Життєві гнули теж не раз вітри,
Та не було жалю за тим, що «доки?»
Вона жила, жила, як всі жінки:
Дитинство кров’ю Вітчизняна вмила,
Потрібні їй були іще ляльки –
Вона ж немов доросла, вже томилась.
Вставала до ранкової зорі,
Купала ноги в росах, у холодних,
Переступала й фермівський поріг
І вишивала маки на полотнах.
Її кохання в зародку згнило
Від сліз за тим, хто воював на фронті.
Багато не вернулось їх в село –
Лишилися на згадку тільки фота…
Не стрілась й доля… Й діток Бог не дав.
Робота й наспіх зібрана вечеря…
Ніхто її й про справи не питав.
Жила як всі, у хаті ( не в печері ж).
Життя пробігло, ніби по стерні:
І ноги накололо, й душу жінці,
Коли вже зовсім стане сутеніть,
Вона... з Шевченком, при вечірній свічці.
І вириваються, аж просяться думки:
Ізвідки жінка позичала сили,
Адже їй жереб випав нелегкий?
«Підтримки в Бога й Кобзаря просила,» –
Промовить так і знову у слова
Свої поверне півсліпі вже очі…
З такими Україна ще жива!
Ці іншої ніколи не захочуть…
20.10.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727087
дата надходження 03.04.2017
дата закладки 04.04.2017
[color="#0c8705"][i][b]Иногда прихожу в старый парк отдохнуть,
Где каштаны, березы и клены.
Тишину вновь послушать, в себя заглянуть.
Восхищаюсь, когда он зеленый…
В глубине у фонтана скамейка стоит,
Под уныло склонившейся ивой,
Что от ветра поклоны бьет в трансе молитв.
Грустно видеть ее сиротливой…
Старый парк, мы знакомы уже много лет.
Помню, бегал мальцом по аллеям…
Вечерами в тиши ты дарил звездный свет
И покоем в душе моей сеял…
И сейчас я присяду под ивою той,
Чтоб о жизни прошедшей помыслить…
Наслаждаюсь я вдоволь святой тишиной
И на небе вновь звезды повисли…[/b]
[/i][/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727099
дата надходження 03.04.2017
дата закладки 04.04.2017
(посвящается внуку)
Живу я в животике, звать меня Чудо.
Откуда я взялся? Отвечу: оттуда☝
Я Божий посланник, подареный свыше.
Быть может, малыш, а быть может--малышка.
Когда я попал на УЗИ в телевизор,
Я ножки скрестил, чтоб остаться сюрпризом.
Вообще-то, врачи говорят как-то странно:
"Его ещё нет..." Кто же был на экране?!
Но мама моя про меня точно знает
И нежно меня сквозь животик ласкает...
Я много умею, я многое знаю,
Родные уже голоса различаю.
Я быстро расту, и мне всё интересно,
И маме в животик стучу, когда тесно.
Мне очень приятно церковное пенье,
Мы с мамой и папой пойдём на Успенье,
Быть может, родители там причастятся,
И я вместе с ними для полного счастья.
Я чувствую, как меня любят родные,
Как мамочка молится на Литургии,
Как папочка трудится, как устаёт он,
Как маме без папы порой одиноко...
Папуля, не езди без нас на рыбалку,
Ведь мама скучает, мне так её жалко...
Вот вырасту -- будем рыбачить все вместе,
Ведь рыбку втроём-то ловить интересней...
Мамуля, прости, что тошнит тебя часто,
Я знаю, родная, что это ужасно...
Я чувствую, как устают твои ножки...
Я скоро рожусь, потерпи, мам, немножко...
Я вас зацелую, засыплю вопросами,
Я тоже хочу стать когда-то, как взрослые...
Папуля, не трогай сегодня компьютер,
Я здесь, я живой, хоть не очень доступен...
Погладь меня, ласковым словом побалуй
Так хочется слушать твой голос усталый...
Когда ты мамулю целуешь в животик,
Мне хочется просто мурлыкать, как котик...
Мамуля, не нужно с папулей ругаться,
А то я начну сквозь животик бодаться...
Вот вырасту -- буду мирить вас за ручки,
Над нашей семьёй разгонять стану тучки...
Папуля, не надо грубить нашей маме,
Ведь сердце твоё не гранит и не камень,
Оно очень доброе, я-то уж знаю,
Со мной не сфальшивишь, я всё замечаю...
Тебе улыбнусь я, а это -- мой ключик,
Растаешь в ответ мне, папулик колючий,
И дрогнет твоё непростое сердечко,
Обдаст его жаром, как будто из печки...
Ты не обделяй нас, папулечка, лаской,
А мы будем с мамой тебе строить глазки...
Я буду вам в радость, вы только любите,
Вы только почаще со мной говорите...
Я буду вам счастьем и в жизни отрадой,
Любите, как я вас! Вот всё, что мне надо...
23.08.2011 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727005
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 04.04.2017
[b][i][color="#ff00e1"]Я - буду вашими глазами...
Я - буду парой нежных рук...
Я - ваша роза! Нет! Розарий!
Я - неизменный сердца стук.
Я - буду вашими стихами.
Вы - лучик света и тепла
Под голубыми облаками,
Я Вас всю жизнь свою ждала...
Я - буду вашими годами
Моя любовь из сотни доз...
В мороз согрею Вас губами,
И напою, Вас чаем с роз!
20 03 2017 г
Виктория Р
[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724642
дата надходження 20.03.2017
дата закладки 02.04.2017
[b][i][color="#ff00ff"]Хто для тебе є я?
Розкажи мені конче:
Може спів солов'я,
Може вранішнє сонце?
Хто для тебе є я:
Може всесвіту край,
Може спрагла земля,
Чи рясний водограй?
Хто для тебе є я:
Мо краплина печалі,
Чи капризне маля,
Чи єдина з причалів?
Хто для тебе є я:
Може дівчина-рута?
Трохи дивне ім'я,
А чи доленьки смута?
01 04 2017 р
Вікторія Р[/color]
[/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726750
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 02.04.2017
[color="#312fa3"][i][b]Под моим окошком шелестит каштан
– Подпевает ветру, старый меломан.
В жаркую погоду прячусь я под ним.
Вечером, бывает, вместе мы грустим.
От дождя прикроет под зонтом листвы.
В мае цветом красит белым и густым.
Парочку влюбленных прячет он в ночи,
Радуясь их счастью, бережно молчит…
А когда был юным, прятал он в тени,
Чтоб не подсмотрели звездные огни,
Паренька-соседа под своей листвой
И красу-девчонку с русою косой…
Под моим окошком шелестит каштан
– Подпевает ветру, старый меломан.
Сколько мы знакомы, друг зеленый мой?
Чьи ты тайны прячешь ныне под листвой?[/b][/color]
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726856
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
Словно пресноводная рептилия,
Я могу прижиться на века
В этой вот ужасной неидиллии,
Чтоб удобно, чтоб - наверняка!
А ещё, я думаю: желательно,
Тёплою была б вода в реке,
Корм и воздух - это обязательно!
Ну, и... работёнка - налегке...
Мутная водичка, чтоб не видели,
Что, где прячет ушлая рука
И меня чтоб точно не обидели -
Ведь почти моя это река...
Всё - моё! И даже там, за рощицей,
Та роса, что выпадет к утру...
Ну и что, что кто-то снова морщится:
Видите ли... много я беру...
-----------
Ох, приснятся же такие гадости,
Будто депутат я... прокурор...
Господи, прости... И вот на радостях,
Я Народный слушаю Махор!
И душа чиста! И песня звонкая
Льётся, что прозрачная река,
И себя я чувствую девчонкою,
Подрумянив молодость слегка...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726584
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 02.04.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.04.2017
Благая весть: кто против Тьмы восстал –
Воскрес, отдав себя за други,
Нет большей жертвы, над собой подняв хоругви
Любви и веры – смертью смерть поправ.
Очисти скверну льда с души скорей,
Свет Воскресенья напитает дали, веси.
От слов простых «Христос Воскресе!»
Пусть радостнее будет и светлей.
Тепло земле от пролесков-костров,
Поклоны бьют берёзы вдоль дороги,
И небо разговаривает с Богом
Церковным звоном, языком колоколов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726754
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 02.04.2017
Коли весна загляне в голий гай
І сонце промінець пошле в долину,
В душі такий неспокій і розмай,
Немов до сонця й я на крилах лину.
І бачу, як землиця ожива,
Дарує силу бруньці і людині.
Їм ніколи тепер відпочивать,
Бо рік годує весняна година.
16.02.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726875
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
З весняною водою притихли заморені гуси,
Піднімалося сонце, щоб довше на нас посвітить,
Виглядали домашні мене, але не повернуся,
Не прийду вже додому - я буду отам, де є ти...
Щоб вдихати повітря, яке твої весни лоскоче,
Заплітати у коси вітри у ту бажану мить,
Повертатись до тебе, /бо хтось так давно напророчив/,
Обнімаючи пружне повітря, мов пташка, крильми...
Та нехай увесь світ зачекає, /я так цього хочу/,
Бо роки пролилися мої - через сито вода...
Мої весни так швидко летять, що аж серце тріпоче,
Мої зморені весни, що змусили душу страждать...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726639
дата надходження 31.03.2017
дата закладки 02.04.2017
І знову - нестримні весни,
І знову - з душі неспокій,
Мов човен, отой, без весел,
По річці, отій, глибокій...
Лиш вітер шматує серце,
І сонце холодним диском
Скотилося, мов на денце, -
Тебе вже немає близько...
Цей світ повернувся раптом -
Бездонна небесна прірва
Мою проковтнула втрату
Повірити б, та не вірю...
Сміятися б, а не плакать,
У просинь - дивитись вгору,
Вдягнути б красиве плаття -
І панною вийти з двору...
Чому я не рада світу,
Чому розлилося синім...
Ці весни - назустріч літу,
Які ж вони швидкоплинні...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726702
дата надходження 01.04.2017
дата закладки 02.04.2017
Твои ладони тёплые поглажу,
Прильну губами к линиям судьбы,
Пускай они про жизнь твою раскажут
С учётом моей пламенной мольбы.
А я молю за будущность такую,
В которой, ну хотя бы не всегда,
Те линии, что я в стихи рифмую,
Пересекалися с моими иногда.
Соприкасались, обнимались, целовались,
Сходили, если хочеш, хоть с ума,
Смеялись или просто улыбались,
Так, как захочеш только ты сама.
Но хиромантия, увы, так беспощадна -
Две линии упрямо чертят цель,
Уходят в глубь ладони безоглядно,
А между ними - только паралель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726849
дата надходження 02.04.2017
дата закладки 02.04.2017
[color="#1100ff"]
[b] Прихоти тела
Для тварей
Удел[/b]
[/color]
[b] Низменность страшная
Когда душа
Безучастная [/b]
[b]Спасёт красота
Но не без труда[/b]
[b]Душа у тех
Не продаётся
У кого сердце
Над бренностью
Смеётся[/b]
[color="#ff4400"] [b] Лицо радости
Не сносить им
И в старости...
.......................
................................
.........................................[/b]
[/color]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725710
дата надходження 26.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Найкраща молитва матері,
Що молиться щиро сама.
Вона розмовляє із Богом,
Молитва її свята.
Найкраща молитва матері,
Що душу свою вилива.
За дочку свою чи за сина
Вона б на край світу пішла.
Найкраща молитва матері.
В ній правда і воля ,й надія
І біди усі відступлять,-
Спасе її сильная віра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725783
дата надходження 27.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Глупый наивный парень,
Ты стонешь под дверью,
Ты рвешься во внешний свет.
Пойми, для тебя шансов выжить там просто нет.
Там рыщут своры собак голодных,
Их пасти полны клыков огромных,
Как только тебя они засекут -
Мгновенно и жадно сожрут.
Гасают там машины охрененные,
Сидят в них волчары здоровенные,
Не заметят, как тебя задавят, сомнут,
И дальше лихо попрут.
Сиди лучше, Дружище, Чёрный Кот,
Со мной в помещении,
Кушай моё угощение,
Слушай внимательно Мой Совет:
Нефиг тебе лезть в Страшный Наружный Свет!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726382
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Розумію: немає часу,
І бажання немає /ще гірше/,
Але я все несу і несу,
Це до Вас я несу свої вірші...
Сподіваюся, може, й пусте,
Мимохідь, навздогінці, чи як там,
Прочитаєте /схоже на те/
Ці рядки, бо такою є плата
За моє хвилювання і біль,
За мовчання із Вашого боку.
Я скажу це не Вам, а... тобі
В перший місяць нового вже року...
Про свої запізнілі листи,
Де слова розривали на шмаття
Мою душу, а осторонь - ти...
Лиш очима розгладжував плаття...
Й відчувалось тепло неземне
Поза Цельсієм, бо розплавляло,
Спопеляло воскреслу мене,
Не повіриш, але так бувало...
І притихло в минулих віршах -
Прочитаєш і ти зрозумієш,
Як бажання моє, наче птах,
Помирало у клітці надії...
Не читаєш... Не треба... Мовчи...,
Бо багато чого вже немає,
Та і серце моє не кричить,
Воно плаче за тим, що минає...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714218
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 30.03.2017
Білі ангели , сонячні крила
Не хмаринки у небі летіли –
Романтичні посланці Весни!
Білі ангели, сонячні крила
У небесній блакиті несли.
Білі ангели, сонячні крила –
Чи то подих, чи знак в небесах?...
Все пробігтись манили й манили
По блакитних босоніж стежках.
В бірюзовім небес оксамиті
Враз життя, мов барвінок сплелось....
Ах ці ніжні, омріяні миті!
Ах, так серце чекає чогось!
Білі ангели сонячні крила
У небесній блакиті несли,
Від біди нас з тобою закрили,
Щоб кохати ми знову могли!
А навколо, мов сни, обертались,
Всі планети життя навісні!
І щасливо всміхались, всміхались
Твої очі, як небо ясні.
©Тетяна Прозорова
( фото- Віктора Ліфанчука)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726342
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Чи бачив ти, якою є весна,
Та, найраніша, у моєму краї?
Погода ще не тепла, та ясна,
Веселих горобців літають зграї.
Не спить і чорна у полях рілля –
Господаря чекає, щоб засіяв.
І свіжим подихом похвасталась земля,
Чекає, мов жона після весілля.
Ще не тривожать неба косяки
Птахів, що повертаються додому.
Припухли на деревах ледь бруньки,
Мов скинули зимову сіру втому.
Ще корчаться листочки трав в шпичках,
Та вже весні стежки намалювали,
Чи то ідилія у неї є така,
Щоби по зелені в вінку ішла-ступала.
Втопила річка рижі береги,
А з ними – й осоку, і очерет по пояс,
Та й ця весна теж додає снаги,
Й не залиша мене глухою чи сліпою.
21.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726270
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Я не буду просить тебя
Вернуться из прошлого,
Чтобы снова путались сны,
ведь судьба моя у беды наложница
И лишним здесь будешь ты!
Пусть судьба эта "какая - то"
отпустит моих мыслей узников
и расстает все в небытьи,
пусть я корчусь от слабости и неистовства -
не вернуться дороги к тебе
Безысходность мне стала спутником
И не верю я больше себе
Пусть судьба эта "какая-то"
соберет все хорошее и
подарит тебе
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618297
дата надходження 04.11.2015
дата закладки 30.03.2017
Б.В.-п/з *
Синий вечер прилетит и опять умчится,
Сердце о тебе грустит, голова кружи́тся!
Я опять хочу с тобой быть весь день и вечер...-
Ночь иль утро - все равно - лишь с тобой бы встреча!
Лишь с тобой бы!.. И опять до чертей с бога́ми
Хочется тебя обня́ть и ласкать губами
Клетки тела твоего - каждую, - в усладу!
Радоваться вновь и вновь слову, жесту, взгляду.
Люда! В мире ты одна и на белом свете,
Я похожих не встречал и уже не встречу!
п/з * - по заказу
Армения 22.07.1970
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726210
дата надходження 29.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Подружжя, яке
Чекає дитину,
Рахує до появи
Малюка на світ
Кожну секунду
Та кожну хвилину.
Майбутні мама і тато
Чекають на
Народження дитини,
Як неначе на свято.
Якщо це бажана дитина,
То буде рада вся родина.
А коли на світ
З'явиться бажана дитина,
То мама і тато
Міцно обіймуть
Хоч доньку,
А хоч сина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726362
дата надходження 30.03.2017
дата закладки 30.03.2017
Хто живе в тіні прихистку Божого,
Той під дахом небесним поселиться.
Він говорить: врятуєш ти кожного,
Шлях до Тебе з надією стелиться.
Від тенет злого духу розставлених
Він позбавить, бо йде з допомогою.
Під крильми над тобою розправлених
Твоя зброя – це істина Богова.
Жаху ночі не будеш боятися,
Ні стріли, ні хвороби смертельної.
І з лукавим не будеш ти знатися,
Бо уникнеш спокуси пекельної.
Тисячі будуть недругів падати,
Не спроможні до тебе торкнутися.
Будеш бачити все, будеш відати –
Гріх не зможе відплати позбутися.
Ти сказав – лиш на Бога надіюся,
Його захисток вибрав свідомо ти.
Як полова хвороби відсіються,
В твоє житло їм вже не проникнути.
Своїм Ангелам вірним Він дав наказ
Захищати тебе на шляхах усіх.
Не впадеш, не спіткнешся – піднімуть враз,
Неушкодженим будеш в руках у них.
І побореш ти зло навкруги себе,
Ще і змія і лева топтатимеш,
Бо шукаєш Мене. Захищу тебе,
Бо завжди ти ім'я Моє знатимеш.
Буде кликати він – відгукнуся я,
Стану поряд, в скорботі підтримаю.
Довгі роки життя і прославлення,
І спасіння Моє він отримає.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707395
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 25.03.2017
З дитинства ми всі родом, і з села,
Й дорога в світ для кожного була
Своя, що дуже-дуже не проста є,
Бо ж без землі ніхто не виростає.
Це їй завдячуєм своїм життям-буттям,
Саме її і я, і ти дитя,
І першим почуттям, і першим кроком.
Вона є мати й те незриме око,
Що бачить все і зрад не пробача,
Тож хай не втомиться творить добро душа,
Щоби жили у мирі наші діти,
Щоб світ умів прийдешньому радіти,
І більше буде теплих кольорів,
І очі посвітліють матерів!
6.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725398
дата надходження 25.03.2017
дата закладки 25.03.2017
У облозі з вогню я стою серед зір,
Нічка пестить мене, що кохаю, повір.
Що у серці ношу медоносний я збір,
Первородне зело, дивовижний факір.
Любов душу мою вчарувала, мов сон,
Напоїла теплом, обладнала там схрон.
І гніздечко звила, і понесла на трон,
І милує, і підіймає вище крон.
Їй летіти у ввись тільки ти не боронь,
Те дарма, що літа, сріблом торкають скронь.
Серце черпає жагу - живильну бездонь:
Твої очі, вуста, ніжність дужих долонь.
24.03.17
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725370
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 25.03.2017
Кожен колір має відтінок.
Кожна думка нездійснений вчинок.
Кожна мрія погляд в майбутнє.
Кожне що зникло деінде присутнє.
Кожне величне починалось з малого.
Кожне своє містить частку чужого.
Кожна слабкість прихована сила.
Кожна душа тримається тіла.
Кожна зустріч веде до прощання.
Кожна розлука - нове кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725128
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Вдруг возникла из строк, а не так, как всегда - из камина.
Не принесена дымом сигарным. И вряд ли уйдет в песок,
Превратившись в пустыню.
Не прилипла к окну, как весной неуместный осенний листок.
И глубины
Неясны и незримы туманных мотивов её. Но поспела, похоже, в срок...
Где была? Чем жила? Опрокидывала доктрины...
День потерян в дождях, день исчерпан, измят, изношен,
Словно вырос из памяти, старую сбросив кожу.
А она, наплевав откровенно на все непосильные ноши,
Неподвластные времени темы, смелее стала и тверже...
И пока в пасти злого камина сгорали намеки из полуслов,
Бог и дьявол качались на чашах всегда неисправных весов...
Она, худшая среди тех, кому позволено всё,
Подоспевшая вовремя, определившая срок,
Вдруг возникла из строк.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723879
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Кожен колір має відтінок.
Кожна думка нездійснений вчинок.
Кожна мрія погляд в майбутнє.
Кожне що зникло деінде присутнє.
Кожне величне починалось з малого.
Кожне своє містить частку чужого.
Кожна слабкість прихована сила.
Кожна душа тримається тіла.
Кожна зустріч веде до прощання.
Кожна розлука - нове кохання...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725128
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
На дальнем рейде горизонта,
Где волны лижут облака,
Ревущая ветром Планета
Зовёт на танец моряка.
Зовёт и манит даль немая
Друзей поверженных мечтой,
И ты прости, прости родная,
Что я сегодня не с тобой.
Что наши страсти врознь ночуют,
Как разум - с пьяным мужиком…
Прости, что утром не целую
Тебя ласкающим стихом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725111
дата надходження 23.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Тих поезій тепло у куточках душі зберігаю,
Чи як спомин для себе,а чи, може, як сповідь комусь.
Тільки знаю, що в них я не просто живу, а літаю,
Обіймаючи небо, всім єством своїм світло молюсь.
Мов листи, що чомусь не дісталися до адресата,
Не пробились до сонця сон-травою з глибоких долин,
Ті слова до душі притулилися, мов голуб’ята,
Що збирались у небо, а в прогірклий упали полин.
Та печаль не печаль, як згори є ще світла безодня,
Й ті вірші мов дарунок, що вітри моїй долі несуть.
І нехай в забуття опадає минулим сьогодні,
Мене тішить у схронах пісні вічної зібрана суть.
Й чи важливо тепер, що чиїсь розійшлися дороги.
Пелюстково-зболіло, мов сади навесні, відцвіло…
До думок прислухаюсь ледь окресленого епілогу:
Не журюсь за минулим - усміхаюсь тому, що було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725040
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 24.03.2017
...моему любимому поэту...
И чувствую я, до физической боли,
Слова, непонятные Ваши сперва -
Такому не учат нигде, даже в школе,
Но с ними я знаю, что точно жива...
На уровне тонком, почти на астрале,
Совсем без эмоций, как будто мертва...
Меня бы вот так где-нибудь понимали,
Чтоб и полумёртвой мне знать, что жива...
И хочется просто - подальше от мира,
Пусть катится в пропасть чужая молва,
Я так устаю от ненужных эфиров,
А с Вашей поэзией знаю: жива...
Вот перечитаю сто раз, не жалея,
Себе объясняя все Ваши слова,
Но так свои думы смогли Вы взлелеять,
Что не сомневаюсь - я ими жива...
А мне не дано... и во сне не поймаю,
Своими стихами мне век бомжевать...
Я Вас... ненавижу... Я Вас... обожаю...
За слово, за мудрость, за то, что жива...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724233
дата надходження 18.03.2017
дата закладки 24.03.2017
[i][b]Где-то в омуте времени детство мое
— Видно в жмурки успешно сыграло.
Тихо маминым голосом песни поет
В моих снах от тоски одичалых…
Где-то в памяти белый кораблик плывет,
Что сложил из листочка тетради.
И журчит ручеек, снова в детство зовет,
Прошептав: Не оставлю в накладе…
Где-то в небе далеком и мать, и отец
— Вознеслись в непорочные дали,
На чело их покорное светлый венец
Там святые отцы одевали…
В эту лунную ночь, прокричав в небеса,
Я терзался одним лишь вопросом:
Как Вы там?! На траве под ногами роса
И ручей — материнские слезы…[/b][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725297
дата надходження 24.03.2017
дата закладки 24.03.2017
Дерхемов мне не жаль,
что за кувшин вина,
я утоплю печаль,
и грусть свою сполна.
И светлых дней печать
оставлю в забытьи,
смогу весь скарб собрать,
чтоб навсегда уйти.
Моих следов теперь
нигде уж не найти,
тоска, как лютый зверь,
лишь на моем пути.
Своих я мыслей раб,
слагаю вязи строк,
но без любви ослаб,
я очень одинок.
Оставила меня
твоя любовь давно,
куда глаза глядят
ведет меня вино.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725001
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 24.03.2017
— Ти чого? — спитав Їжак. Я ж іду собі отак.
Не чіпаю я нікого. Це ж для всіх оця дорога.
— Ха-ха-ха! Сказав... для всіх? Ну й смішний...
Ану побіг! Геть до лісу, щоб не видно.
І просить не варто слізно!
Та пригладь ще свого чуба! Ген дорога коло дуба
для таких, як ти, Їжаче. Не ходи більш тут, козаче!
Та дивись, не попадайся. Як зустріну — начувайся! —
на те Лиска Їжакові. Де ж її слова чудові?
Пам'ятає все Їжак, говорила з ним не так!
І красивим називала, і м'якеньким... Це ще мало.
—Дуже мудрий! — говорила, ще й варенички носила,
і ковбаску, й вінегрет. Був у них такий секрет.
Принесла ще якось чайник... Був Їжак тоді — начальник!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725039
дата надходження 22.03.2017
дата закладки 24.03.2017
(Из цикла Позитив)
[b]Предчувствие [/b]
[color="#0022ff"]
[b]Ты ждешь зимы, а снега нет,
Ты лета ждешь - а небо в тучах...
Пройдет каких-то 20 лет
И, может быть, всем станет лучше.[/b][/color]
[i]
[color="#ff0000"][b]Милосердие[/b]
Относитесь к друг к другу терпимее, нежнее, бережнее.
Ведь пройдет каких-нибудь 70 лет и никого из окружающих не останется в живых (даже и без катаклизмов).
Деревья, дети, автобус - первые вырастут, а второй - устареет, заржавеет.
Я вижу, кто придет на смену - смену поколений.
Я был такой же.
Спираль времени соприкасается витками.
[b]Реквием [/b]
Дерево сгорает - пепел остается,
Прошлое сгорает - память остается,
Человек сгорает - дело остается.[/color] [/i]
[b]
Творцы Звезд [/b]
[color="#0022ff"]
[b]
И все же мы не зря пришли в сей Мир.
И не беда, что очень близко к краю...
Мы - не творцы ужасных Черных Дыр,
Ведь мы собою Звезды зажигаем![/b][/color]
17.03.17
Илл. из Инета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724043
дата надходження 17.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Журавель сказав до Чаплі:
— Ой стрункі ж у тебе лапки! Хвостик пишний,
гострий дзьобик. Можеш сісти на мій возик.
Я ж туди, куди і ти, ото ж можу підвезти.
Чапля мудрою була. Сіла... Віжечки взяла
та й... погнала до села!
Журавель із воза зліз. Думав він, що їде в ліс...
Ото ж ти запам'ятай! Жінці віжки не давай.
Якщо править станеш сам,
куди схочеш -- будеш там!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723936
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
[b]
[i]
[color="#ff005e"]Взую гарні чобітки,-
В шубку одягнуся...
Та й поїду на святки,
До свого Петруся!
Заплету в свою косу,-
Я шовкові стрічки...
Пісню гарну донесу,
Про рум'яні щічки!
Любо, дзвінко заспіваю,
Та й нароблю сміху...
Ще раз в гості завітаю,-
Хай пізнає втіху!
17 12 2016 р
Виктория Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707111
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.03.2017
[b]
[i]
[color="#ff005e"]Взую гарні чобітки,-
В шубку одягнуся...
Та й поїду на святки,
До свого Петруся!
Заплету в свою косу,-
Я шовкові стрічки...
Пісню гарну донесу,
Про рум'яні щічки!
Любо, дзвінко заспіваю,
Та й нароблю сміху...
Ще раз в гості завітаю,-
Хай пізнає втіху!
17 12 2016 р
Виктория Р[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707111
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 17.03.2017
Туманом важким прокидається ранок,
Лягає на віття ще сонних дерев.
Оця, сизувато-посріблена брама
Й мене обережно за плечі бере...
І вже відчуваю важкий і холодний,
Такий ненав'язливо-приторний щем...
Весна ж, а не осінь... невже і сьогодні
Уранішнє небо проллється дощем...
О, ні, це весна - в ній усе швидкоплинне
І сонечко скоро тумани проб'є...
Я, наче земля, що збирає краплини,
Туман обнімаю, мов щастя своє...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723860
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
[b][i][color="#4400ff"]Карпати, Карпати, Карпати
Рівнини, долини, плаї.
Не можу я Вас не кохати,
Ви - велич і радість мої!
Карпати, Карпати, Карпати
Озера, річки і гаї.
Не можу про Вас не співати,
Про ваші осяйні краї.
Карпати, Карпати, Карпати
У серці моїм назавжди!
Для мене Ви батько і мати...
І в спрагу ковточок води.
Карпати, Карпати, Карпати
Весна знов прийшла на поріг.
Вдягли оксамитові шати,
Хоч в горах лежить білий сніг...
Карпати, Карпати, Карпати
На травах сріблиться роса.
А в небі хмарини, мов з вати...
Карпат чудодійна краса!
16 03 2017 р
Вікторія Р [/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723932
дата надходження 16.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Когда наступит день
И облака растанут.
Засветит солнце ярко на Земле
И птицы запоют.
Они не станут
Служить ревниво сатане.
Люби и счастлив будь!
Завета нет вернее,
Чём помогать другим и в мир нести добро.
А мы умерем. Но вечно в мире будет
То что однажды в серце расцвело.
14.03.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723680
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 17.03.2017
Сніги зійшли. Дрімає ще земля,
Немов чекає, хто її розбудить.
Ще й сонечко не дуже звеселя,
Хоч добре знає, влада чия буде.
А як весна розбурканим крилом
Змахне над України рідним краєм,
В гаю, що притулився за селом,
Полине пісня аж до небокраю.
Заполонить той голос небеса
(Це першу пісню поведе вівсянка),
Й душа людська, неначе воскреса,
Вона тепер весни є полонянка.
І гай, немов орган, співа-дзвенить,
Під ноги стеле перші квіти-трави,
Сміються сонця променям вони
І навіть дуба кореням корявим.
13.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723425
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 15.03.2017
А до души ведь дело есть, поверь.
Она одна всему причина...
С бездушной - просто слабый зверь.
А с вдохновляющей - мужчина.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723648
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Места – знакомые до боли.
По этой тропке шли к реке.
Цвела сирень, нас только двое,
Весна - в душе, рука – в руке.
Сверкали «зайчики» на ветке.
Пьянил цветочный аромат.
Я – босиком, ты нёс баретки.
Меня смущал твой нежный взгляд.
Ты мне дарил сирени ветку.
Ты рисовал ночной пейзаж.
Нёс на руках, как птичку в клетку.
Здесь сохранился наш шалаш…
Твой взгляд по-прежнему смущает.
Опять зовёшь меня в шалаш.
Вино с годами лишь крепчает.
Как привлекает наш вояж!
15. 03. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723662
дата надходження 15.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Ще не поет, я тільки ще учусь.
І може ним не стану і ніколи,
Як ним не став колись ще мій татусь,
Хоч все життя ходив із словом в школу.
Малюю словом я щасливий день
І плачу з ним від болю Батьківщини.
Зрадів так критик: Ось - нова мішень!
І ну давай пірнати у глибини:
“Така-сяка, далеко до вершин,
Тобі як вух не бачити мандата...”
А я сама не рвуся до вітрин,
Там не чекають поки мого брата.
Моє читають щирі на любов
І ті, кого не душить часом жаба,
Хто любить мову нашу – з усіх мов,
Такі, як я - по виміру масштаба.
Нехай – народний! Рада прислужитись!
Знайти тепло в озерцях їх очей,
Хоча б одним словечком знадобитись,
Сама не йду до замкнених дверей!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721428
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 15.03.2017
…В этом городе день – не день, а почти потоп,
Вместе с илом прошедших лет прокатившийся по асфальту.
Город - дно океана, да. Но, вместо пластов базальта –
Хаос ног и машин. Город выбрал языческий автостоп,
Бросил руль. Сам не верит в себя и смысла в себе не ищет,
Ему можно - он бог: и силен, и доволен пищей.
…Днем и сыт, и буквален, а к вечеру даже порядком строг:
Свет из окон решительно с ярко-фонарным вяжет
В хитрый узел, комок, паутину, сеть, невод, пряжу…
Одержим и сакрален, по линии крыш упрощен в плато.
Не признает, что горд, но покажет зевакам скальпы
И скелеты историй - в них идолы да сатрапы.
...Он жесток. Льстит приветственно. Гибок умом да сердцем.
Но влюблен, дав слабину, и даже на всё готов
Для одной из тех прытких и прячущихся в метро,
Что сумели спастись от потопа, пуанты сменив на берцы,
Перепрыгнув траншеи да лестницы, взяв галоп,
Антилоп...
Город грифов с огромным размахом капотов-крыльев
Забывает, что он не ковчег, а старинный
Киев...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721249
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Вы так спокойны, сударь, безразличны,
Зайдя в свою тенистую аллею,
Безжалостно расстались с нашим личным,
Сегодня я об этом не жалею...
Давно забыла запахи сирени,
Пьянящие меня порой ночною,
Сто раз огнём облизаны поленья
Чужой любви, горевшей не со мною...
Нет, не со мною, сударь... Вы смогли же
Листать страницы огненного зноя...
Вам до меня, как мыслям - до Парижа
И оттого не знаете покоя...
Я приглашала в сказочную осень,
А Вы стремились - в солнечное лето...
Вы думали: ещё... потом попросят,
Но я лишь раз шептала Вам об этом...
Вы отказались, сударь, - Ваше дело,
Я помню только: опадали листья,
Но знайте: всё давно уж отболело
И только осень иногда приснится...
А вот - зима... Вам холодно и зябко,
Вы, сударь, - пленник слов своих и мнений -
Не к тем ногам рассыпаны охапки
Тяжёлых веток розовой сирени...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722541
дата надходження 09.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Де ж ти моя, пташко?
- Полетіла в вирій,
Бо жилося важко
В Україні милій.
Десь, за синім морем,
Є земля красива…
Та не з твоїм щастям -
Доленька зрадлива.
Там не в’єш гніздечко:
Діточок збавляєш,
З раненим сердечком
Мене залишаєш.
Вже й не любе сонце,
І вночі не спиться,
Вигляну в віконце –
Місяць з нас сміється.
Він напевно знає,
Як тобі живеться –
Душу розриває…
Кров в судинах б’ється.
Пір’ячком торішнім
Вимостив кубельце,
Під романс утішний
Виплакав озерце.
Знов весна буяє,
Соловейком ллється,
А тебе немає -
Серце з жалю рветься.
Може, крук поганий
По дорозі знищив,
Чи Амур лукавий
Серенаду свище?
Молюся за тебе
Доленьку благаю,
Із крайсвіту,з неба
Тебе виглядаю.
Де ж ти моя, пташко,
Що ж ти наробила?
Сама…живеш тяжко,
Ще й мене згубила.
Дякую, поєтам - Світлані Імашевій (Світла) і NN, за допомогу при створенні вірша.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721336
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 15.03.2017
за подихом подих
очі зір до зору
в емоціях нових
тонемо з тобою
за дотиком дотик
поцілунок-марево
у відчуттях повних
граємось уявою
ніжністю вкриваємось
так по тілу гаряче
разом ми кохаємось
тільки ми це бачимо…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720643
дата надходження 27.02.2017
дата закладки 15.03.2017
У тумані їжачок
зачепився за сучок.
Мчить із вузликом в охапку,
ніби хтось вхопив за лапку.
Всі кущі - страшнющі тролі,
серед монстрів ніби в колі.
Ще й сова своїм "пу-гу"
гне думки в сташну дугу.
Мишка тигром видається,
серце от-от розірветься...
Бачить жахи притаманно
навкруги коли туманно.
Від страхів як тих звільниться?
Їм у очі подивиться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723283
дата надходження 13.03.2017
дата закладки 15.03.2017
[b]
Правда одета
В золотое "Я"
Её есть много
Истина
Всегда голая
Всегда одна
На пустынной
Дороге
..........
...................
................................
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720345
дата надходження 26.02.2017
дата закладки 15.03.2017
[b]
Тёмен путь
Мрачен путь
Камнепадом выложен
Звездопадом выжжен
И без строчки
не вздохнуть...
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722375
дата надходження 08.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Коли весна розбудить небокрай
Несмілим і далеким першим громом,
Вода на струнах сонячних загра,
Дерева вдягнуть викупані крони.
Загаласують птаством гай і ліс,
Своїм «ку-ку» зозуля в рань озветься,
В воді помиє ноги верболіз,
Частіше стане битись моє серце.
13.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723426
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Коли весна розбудить небокрай
Несмілим і далеким першим громом,
Вода на струнах сонячних загра,
Дерева вдягнуть викупані крони.
Загаласують птаством гай і ліс,
Своїм «ку-ку» зозуля в рань озветься,
В воді помиє ноги верболіз,
Частіше стане битись моє серце.
13.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723426
дата надходження 14.03.2017
дата закладки 15.03.2017
Ти прочитав і... зсунувся з лиця,
Мов хто ножа на відстані - у спину,
Бо зрозумів, що сповідь моя ця
Мені дорожча за мішки бурштину...
Не зглянулась, упевнено-легка
/Це вперше за пусті десятки років
Не втримає мене твоя рука/ -
Таких ще вільних я не знала кроків...
Гукав, гукав, а потім - довго біг
І, жадібно хапаючи повітря,
Ти розумів: ніколи не беріг...
Ніколи... А сьогодні - я не вірю...
Закреслила, розправилась, пішла
Так легко, мов у весни свої сині,
Бо досі точно я перебрела
Затоптані давно стежки полинні...
Хоч і просив: "Давай фатальний вірш -
В останню збірку, мов останню крапку,
Почнем спочатку... зможу я... повір..." -
Холодний дощ скотив останню краплю...
А я... купила гострий олівець
І чистий зошит у густу клітину...
Не йди за мною, не проси, кінець -
Без мене пий терпку свою провину...
Мелодія пливе - стрічай весну,
Нову, живу, нехай не буде гірша...
Та не чекай, бо я не повернусь,
І не впущу тебе до свого вірша...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721949
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 07.03.2017
[b][i][color="#7700ff"]А знаєш, ми разом чекати
будемо весну...
А поки розлука ще дряпає
кігтями душу,
Стежина із мрій, веде в нічку
холодну, без сну...
Там сльози, і я, і думки і
знаю що мушу
Тебе дочекатись, в обіймах
сховатись твоїх.
Де стукіт сердець двох... котре з них
моє - вже не знаю...
Душа прошепоче, почути
щоб ти лише зміг:
Я плакала, вибач...сумую
і щиро кохаю.[/color][/i][/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716898
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.03.2017
У Ведмедя іменини... Прийдуть гості на гостини.
Вже запрошених багато. Гарний день, і гарне свято.
То ж Ведмідь приготувався. Наварив він і напік, і
тепер чекає всіх.
Посидів отак він трішки та й подумав:
— Нема ж Кішки! Вміє хвостиком вертіти і на вушко
муркотіти. Бо ж Ведмедиці великі, і незграбні, і нетихі.
Запрошу її на свято, хоч гостей і так багато.
Запрошу... Нехай приходить, хоч і любить верховодить.
Запросив. Прийшла... У Кішки біла шубка, стрункі
ніжки і зелені ясні очі. Ой, як світять серед ночі!
Кішка ніжно муркотіла, граціозно так ходила. Ніжно
спинку вигинала, на ведмедя позирала. А коли почавсь
обід, сіла там, де Білий Кіт!
Ото ж всім нам знати треба! Є Ведмедиця в Ведмедя.
У Барана є Вівця, Гуска є у Гусака.
У Індика є Індичка, в Півня — Курка невеличка.
То ж і ти запам'ятай! Хто ти — того й вибирай!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721120
дата надходження 02.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Я твёрдо жду, но мне не пишут вовсе -
Пустые баржи в гавани стоят,
И на почтовом ржавом "Альбатросе" -
Ни шкипера, ни грузчиков-ребят.
Мой остров пуст, ужели все уплыли,
Оставив старика перед концом?
Ну, и пускай, зато к моей могиле
Не подойдут с заплаканным лицом.
Не прочитают мысленно молитву,
Затронув панихидную струну...
Я выиграл по молодости битву,
Но проиграл на старости войну.
И вот я, как обычно, на утёсе
Несу своё тяжёлое ярмо...
Теперь с небес на белом "Альбатросе"
Мне принесут последнее письмо.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721768
дата надходження 05.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Ти прочитав і... зсунувся з лиця,
Мов хто ножа на відстані - у спину,
Бо зрозумів, що сповідь моя ця
Мені дорожча за мішки бурштину...
Не зглянулась, упевнено-легка
/Це вперше за пусті десятки років
Не втримає мене твоя рука/ -
Таких ще вільних я не знала кроків...
Гукав, гукав, а потім - довго біг
І, жадібно хапаючи повітря,
Ти розумів: ніколи не беріг...
Ніколи... А сьогодні - я не вірю...
Закреслила, розправилась, пішла
Так легко, мов у весни свої сині,
Бо досі точно я перебрела
Затоптані давно стежки полинні...
Хоч і просив: "Давай фатальний вірш -
В останню збірку, мов останню крапку,
Почнем спочатку... зможу я... повір..." -
Холодний дощ скотив останню краплю...
А я... купила гострий олівець
І чистий зошит у густу клітину...
Не йди за мною, не проси, кінець -
Без мене пий терпку свою провину...
Мелодія пливе - стрічай весну,
Нову, живу, нехай не буде гірша...
Та не чекай, бо я не повернусь,
І не впущу тебе до свого вірша...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721949
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Ти прочитав і... зсунувся з лиця,
Мов хто ножа на відстані - у спину,
Бо зрозумів, що сповідь моя ця
Мені дорожча за мішки бурштину...
Не зглянулась, упевнено-легка
/Це вперше за пусті десятки років
Не втримає мене твоя рука/ -
Таких ще вільних я не знала кроків...
Гукав, гукав, а потім - довго біг
І, жадібно хапаючи повітря,
Ти розумів: ніколи не беріг...
Ніколи... А сьогодні - я не вірю...
Закреслила, розправилась, пішла
Так легко, мов у весни свої сині,
Бо досі точно я перебрела
Затоптані давно стежки полинні...
Хоч і просив: "Давай фатальний вірш -
В останню збірку, мов останню крапку,
Почнем спочатку... зможу я... повір..." -
Холодний дощ скотив останню краплю...
А я... купила гострий олівець
І чистий зошит у густу клітину...
Не йди за мною, не проси, кінець -
Без мене пий терпку свою провину...
Мелодія пливе - стрічай весну,
Нову, живу, нехай не буде гірша...
Та не чекай, бо я не повернусь,
І не впущу тебе до свого вірша...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721949
дата надходження 06.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Розп'ятий Ісусе, спасителю мій,
Хочу розважати твої я терпіння.
Ісусе, прости Ти за скоєний гріх,
Хай чистим залишиться моє сумління.
Розп'ятий Ісусе, я дякую щиро
За Твою любов, Твою ласку велику.
З Тобою у хресну дорогу йти сміло
Бажаю, полегшити біль Твій і муку.
1.Тебе засудили невинно на смерть,
Та Ти все мовчиш, не боронишся Ти,
Приймаєш за наші гріхи навіть смерть,
Щоб нас від довічної кари спасти.
2.Береш Ти на себе вже хрест і ідеш
І кличеш усіх на Голгофту іти,
Ісусе, важкий так для Тебе є хрест,
Можливо, поможу його я нести.
3.І ось Ти уперше під хрестом падеш,
Ти млієш, Тебе опускають вже сили.
Не дивно: гріхи всього світу несеш
І мої, прости мені , Йсусе, провини!
4.Нараз заступає дорогу Тобі
Пречистая Мати Марія.
Ця зустріч болюча, пекуча до сліз
І серце від величі болю аж мліє.
5.Не в силі Ти далі , Ісусе , іти
Жиди приневолюють вже Симеона,
Щоб хрест на Голгофту поміг він нести.
Могла бути і я, щоби легшою стала дорога.
6.Ізповнена жалю й любові до Тебе
Підходить свята Вероніка,
Обличчя Твоє витирає криваве
Й Ти образ лишаєш на хустці навіки.
7.Знесилений, Ти упадаєш вже вдруге
Та жалю в людей цих нема,
Прости Ти, Ісусе, прости Ти мій любий,
Цей біль спричинила Тобі також й я.
8.У хресній дорозі з Тобою були
Жінки, що від болю ридали.
А Ти їм сказав:"Ви не плачте, жінки,
Ви плачте самі над своїми гріхами.
9.Ісусику милий, вже втретє падеш,
Найвищий упадок: лежиш на землі.
Чи людські гріхи і зневаги простиш?
Пробач, що грішила в своїй сліпоті.
10.Здирають із Тебе, Пречистий Ісусе,
До ран вже присохлую одіж,
Тебе обнажило бажання нечисте,
Пробач же ,Ісусе, що нагий Ти стоїш.
11.Тебе прибивають уже до хреста
І тіло від болю здригає.
Чому ж не дрижить та катівська рука,
Що цвяхи у Тебе вбиває?!
12.Розп'ятий Ісусе, у муках вмираєш,
Та ласка й любов є великі.
Гріхи Ти мучителям своїм прощаєш,
Якою ж буде моя вдячність навіки?!
13.І тіло мертве іздіймають з хреста
Й паде ниць до нього Марія.
І ніжить, і тулить до серця вона,
В нім болі великі й терпіння.
14.До гробу кладуть Твоє тіло, Ісусе,
Цілую п'ять ран я Твоїх.
Прийми Ти мене,- плаче серце
І я не встидаюсь кривавих цих сліз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721046
дата надходження 01.03.2017
дата закладки 07.03.2017
Йду вулицями міста Незвичайного... куди захочу, туди й поверну.
Широкі вулиці тут є, дзвінкі й веселі. Такі я вулиці люблю!
Йду вулицями міста Незвичайного... воно усім відоме, є для всіх.
Тут на широких вулицях просторих завжди дзвенить веселий сміх!
Люблю ходити я, де Працьовитість, а поряд з нею завжди Доброта.
Живе тут з ними Чесність по сусідству... Я думаю — усе це неспроста!
А ось, поглянь, скільки всього зібралось! Тут Ніжність, Честь, і Ласка,
й Щедрість є. То ж можеш придивлятись, прислухатись, що до душі... твоє!
А на сусідній вулиці я бачу ще й Радості, і Вірності сліди, тут Милосердя є,
і Успіх, і Удача... То ж вибирай мерщій, куди і з ким іти!
На вулицю Дитинства захотіли? Ой, як же весело і затишно на ній!
А діток... діток, як же тут багато! Тут не один їх є бджолиний рій!
Це вулиці Майбутнього... Розкішні! Збуваються тут Мрії. От дива!
Разом ходім по вулицях цих світлих, для всіх тут вистачить і Світла, і Добра!
Тут Справедливість всюди й Добродушність, бо Мудрості й Любові прийшов час.
Це ми створили їх, ми тут живемо... усе у місті Незвичайному — для нас!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720170
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
До мене Місяць завітав у гості,
Так тупцював під вікнами вночі.
І з нерішучості він просто
До мене підбирав ключі.
До мене Місяць завітав у гості
І на подушку ліг перепочить,
У сяєві втонула біла постіль,
Самотність розчинилася умить.
До мене Місяць завітав у гості,
Без слів, без квітів, подарунків,
У сяєві втонула біла постіль,
Я ожила від місячних цілунків.
...Тумани розбудили юні ранки,
А Місяць щез безслідно з подушок.
І – в ролі я забутої коханки,
Бо Місяць повернувся до Зірок...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720184
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Ваш комплимент меня обезоружил.
Я жажду вновь писать для Вас стихи.
Такой формат общения нам нужен.
Порой слова - любимые духи.
В стихах Вам приоткрою свои чувства.
И поделюсь заветною мечтой.
Введу в свой мир изящного искусства.
Умоемся небесной чистотой.
И каждый звук Божественного слова
Волнует нас подобно визави.
Мы понимаем нежность с полуслова.
Язык поэзии - триумф любви.
25. 02. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720186
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Засніжені зимові краєвиди … Земля сріблить білосніжним снігом, а він все сипле й сипле, сніжинки падають ніжно і тихенько.
Небо схоже на злегка штормове море, пливуть хмари темніші і світліші. Часом на мить десь промінь сонця, як ліхтарем освітить і знову його обіймуть хмари. Надвечір знову віхола літала і морозець давав про себе знати, здавалося зима перед Новим роком спішила, хотіла, ще прикрасити, освіжити все довкола.. Передноворічний клопіт відчувався скрізь, в електричці дуже людно, битком забитий прохід і тамбур.
До Нового року Залишалося три години. Володимир завчасно прийшов до електрички, ще вдалося зайняти вільне місце, добирався додому з Польщі. Трохи розчарований, не було квитків на швидкий потяг та все ж радів, що вже їде і мав встигнути до Нового року. В вагоні, аж сіро, здавалося не було чим дихати, пасажири поглядали, то один на одного, то на годинники, чи їдуть за розкладом. Вже під`їжджали до Жмеринки, трохи дивно, що на зупинках майже ніхто не виходив, багато їхало до кінцевої.
Пасажири з полегшення перевели подихи, електричка загальмувала, всі закопошилися, як мурашки. Товкаючись, рухалися до дверей, зчинився, ще більший галас. Хтось розмовляв по телефону, хтось з верхніх полиць діставав валізи, які ледь не падали на голови. Нарешті, думав хлопець, можна встати розім`ятися, треба поспішати, до Нового року залишалося сорок хвилин. Поглянув на скупчення людей біля вихідних дверей, раптом побачив дівчину, яка стояла боком, йому здалося, що це Оля.
Поправив шапку, декілька раз гукнув, махав рукою, хотів, щоб почула. Насправді ж кричав не дуже гучно, трохи розхвилювався, ще й знаходився посеред вагону, хіба в такому галасі можливо розпізнати вигуки. Озирнувшись навколо. помітив, що на нього зовсім ніхто не звернув уваги. От халепа, кричу даремно, мені б крила,відразу б її догнав.
Він два роки з нею не мав зв`язку. Дружба в школі, побачення, кохання. Після школи зустрічалися півтора року, Оля поступила вчитися в технікум, а він байдикував, не міг знайти собі роботу. Нарешті вдалося при заводі закінчити курси зварювальників, але на роботу не взяли, не було замовлень, йшло скорочення штату. Пропрацював пів року зварювальником на будівництві, познайомився з одним із хлопців, який їхав до Польщі на заробітки, вирішив спробувати своєї вдачі. Батьки допомогли матеріально, віза, зарубіжний паспорт, все це, коштувало гарних грошей. По дорозі в Польщу, в автобусі десь подівся телефон, чи загубив, чи можливо хтось вкрав. На роботі склалося все добре, через тиждень отримав зарплатню, придбав телефон. До мами відразу передзвонив, до Олі номер телефону не пам`ятав, саме перед від`їздом змінила його. Його батьки знайомі з нею, тож однокласники, не раз збиралися у нього вдома. Кілька раз запитував маму, чи не заходила? Але з часом не зручно було запитувати, турбувати батьків. Сумував, хвилювався, але ж всі знайомі знали, що поїхав в Польщу на заробітки. Якби кому був потрібен,знайшли б через батьків.
З вагону, люди вивалювалися немов розв`язався мішок, штовханина, бурчання, всі поспішали.Він вискочив, ледь втримався на ногах, з голови злітала шапка, весь час прийшлося притримувати. Зирив в різні сторони, біг вперед та хіба можна було швидко бігти, на сходах з платформи було слизько та й людей, не проштовхнутися.
В роздумах заскочив до магазину, якщо була вона, то повинен встигнути, маю наздогнати. В магазині людно,треба викручуватися. Іншого варіанту просто немає, протовкнувся до прилавка,
- Виручіть будь ласка, можна візьму без черги, бо якщо запізнюсь, все піде шкереберть.
Жінка років п`ятидесяти, здивовано подивилася,
-Ох молодь…. Все немаєте часу, напевно на потяг, беріть вже…. Хлопець подякував, став доганяти час, який витратив на купівлю торта.
Біг стрімголов, під ногами ледь відчував землю. Ох, ця Оля, якби знав точно,що не вона , то не біг би так, заспокоював себе..
Дорога тягнулася донизу, зразу з обох боків хати, а далі з одної сторони ряд голих дерев, з іншої пагорби снігу. Тут ще трохи під ногами, щось видно, а далі темінь, хоч око виколи. Тратуар весь в гулях льоду, напевно була ожеледиця, гадав він, на зустріч по дорозі їхала автівка.
О! Зрадів, здаля знову побачив дівчину. Вона вже спускалася донизу, вмить підслизнувся і гепнувся, як кажуть, зі всіх чотирьох, аж заіскрило в очах.
- Ого, - вирвалося з уст.
- Нічого собі, аж бісики перед очима. Ох, ти ж моя Олю, що зі мною робиш. Я ж зі сторони сторони дивитись, мабуть посміховисько.
Він боком лежав на снігу, тільки завдяки сумці не впав на спину. Шапка сповзла на бік,здавалося очі полізли на лоба, руками обхопив торт, щоб не впустити. Похитуючи головою,,не поспішаючи підіймався,розминався, щоб зрозуміти стан тіла. Вже тішився, як дитина, зрозумів, що виконав вдалий політ. Сильно нічого не забив, в душі сам з себе сміявся. В той же час підповзла думка,а може то не вона? Чухаючи холову, поправляв шапку, замислився. Якщо навіть буду йти швидко, хто знає, чи дожену? Та якщо це не вона, буде шкодувати,запізнюся додому зустріти Новий рік. А якщо не дожену, пізніше дізнаюся, що була вона, шкодуватиму все життя. Буду згадувати, чи сміливості, чи сили не достатньо догнати її, адже всю дорогу їхав і мріяв з нею зустрічати Новий рік. Думки на ходу, вітер у вухах. Пихтів,як паровоз, то виривався біг швидше, то спокійніше по проїжджій частині вулиці, скільки сили було, кричав її ім.`я. По обіч, під хатами, йшли дві літні жінки, напевно, щось сказали та він не зрозумів, за мить почув сміх. Їм то добре, думав, а в мене вже чуб мокрий. Відчував, як краплини поту потрапляли за комір, стікали по спині. А під шапкою, здавалося вся голова, як в бані.
Знову проїхала автівка, світло від фар потрапило на дівчину. Ні мабуть таке вона, треба доганяти. Дівчина ж побачила, що якийсь чоловік намагається її догнати, прискорила ходу.
Ні, вона ніяких криків не чула, з плеєра слухала передачу »Радио Пятница».Вже не йшла серед дороги, намірилася йти по обіч, але гулі снігу, разом з льодом, заважали нормальній ході. На високих підборах не пройти, тим паче зовсім темно. Неподалік, на стовпі горів ліхтар, але до нього, ще треба добратися.
Придивилася назад, в темноті нікого не помітила,йшла повільніше.От панікерша, паневно просто кудись біг хлопець,а в мене вже темні думки,ледь підбори не зламала.Призупинилася, з вух витягла навушники, намірилася їх заховати в сумку,раптово почула,
-Олю! Олю! Зачекай !
Все ще кричав Володимир, хочане був впевнений, що це вона, адже в темноті добре не розпізнаєш.
Від несподіванки здригнула, остовпіла, їй хотілося крикнути, Володю ти ? Адже майже впевнена, що це його голос, та все ж страх переборов, серце калатало, трусилися ноги, а якщо не він? Він немов замав клила, стрімголов летів, адже побачив,що вона зупинилася. З радості ледь не кинув торт, пригнувшись поставив на сніг, поруч кинув сумку. За мить тримав її на руках.
-Володю! Де ти взявся?
Вона тремтіла,як листочок під дійством вітру, поцілував у щоку, поставив на землю,
-Ти, що не впізнала? Давай підійдемо до світла, хочу краще побачити яка ти стала.
Підкрався сумнів, опустила красиві, смарагдові очі, надула пишні, малинові губки,
- Краще ти розкажи де пропав? Чому не дзвонив? Пройшло майже два роки, від тебе ні слуху,ні духу, що я могла подумати?! І врешті… коли приїхав?
Він більше не чекав запитань, перебив її,
-А ти не змінилася! Часом без мене заміж не вийшла? Так, перше, - він почав рахувати на пальцях.
- Ніде не пропадав, ти ж знаєш поїхав до Польщі. Сумував, та подзвонити не зміг, так сталося - загубив телефон - це друге . Ну і третє, приїхав з тобою разом, в одному вагоні.
Оля здивовано подивилася,швидко заговорила,
-То ти слідкував за мною і мовчав?!
-Ні, сонце моє, я горлопанив, коли ти саме виходила в тамбур та на жаль, ти не почула.А по дорозі, аж люди зглядалися і сміялися з мене, волав твоє ім.`я та все марно.
Вона схвильовано,
-То правда, сьогодні людей було, як ніколи. Міг мені горлопанити скільки завгодно, адже в вухах навушники, слухала передачу. А злякалася, коли побачила, як хтось мене намагається догнати, вже думала, якийсь маніяк.
Він тільки тепер витягнув хустинку витерти обличчя від поту,
-То ти на мене чекала, чи в тебе хтось є?
Дівчина хитро подивилася, відкопилила губу,
-Ти, що забув, чи та розмова небула серйозною? Ми ж якось в неділю були з тобою в храмі, пам`ятаєш ? Коли батюшка закінчив службу, ти сказав, що будемо вінчатися в цьому храмі, бо він у нашому містечку найкращий.
-А чому не па`ятаю…. Ти б знала, стільки всього я за цей час передумав та вирватися не міг. Підписав одну угоду за іншою, на будівництві зварювальників не достатньо, мені сам хазяїн продовжив візу, щоб я не катався, не витрачав час.
З його рук забрала хустинку, мило усміхаючись, зняла з нього шапку, витирала чоло,
-Ой, та ти ж зовсім мокрий, бідненький, як тебе пожаліти?
Він не дав їй більше нічого сказати, пригорнув до себе, завмерли в довгому поцілунку. Вона вирвалася з обіймів, поправляла шапочку,
- Стій- стій! Слухай,а котра година?
Збентежено поглянув, немов щось пригадав,
- Йой, це ж скоро Новий рік, з тобою про все на світі забув. Зараз поглянемо, без п`ятнадцяти дванадцять. Почекай!
Володя повернувся за сумкою і тортом,
- Давай швидко до мене, бо запізнимося! Батьки чекають, я їм телефонував з електрички, а ти зателефонуй своїм, скажи , що святкувати будемо в мене.
- Та ні , мої на мене не чекають, я не обіцяла приїхати, вони думають, що я з подружками в Хмельницькому.
Зазирнув у очі,
- Ми встигнемо, тільки пішли швидше, вони ж тебе знають і буде нагода повідомити, що ти моя наречена. Що скажеш?
В душі дуже хвилювався, здавалося з грудей вискочить серце. Її сонячний погляд розвіяв всі хвилювання, мило усміхалася.
- Ну ,що йдемо, будеш моєю дружиною?
Підійшла ближче, його погляд, в очах блискавки кохання зігріли серце. Тільки й встигла сказати, -Так!
До чого тут, ще якісь слова? Коли стукіт сердець в одному ритмі, відчуття поєднання рідних душ. Солодкий поцілунок, заховалася в його обіймах.
Вони посмішали… Володимир тримав її під руку,
-Я домовився з головним інженером з нашого заводу,він приїжджав до Польщі на семінар, обіцяв мене взяти на постійну роботу зварювальником,тож нікуди я вже не поїду. Все одно вдома краще, як не крути, прийшла пора гніздечко звити. Гадаю все буде добре, наприкінці літа одружимося.
З усмішкою підморгнув, чмокнув у щоку. Дорогою воркували, як пара голубів. Усміхнені, щасливі, йти намагалися якнайшвидше. До Нового року залишалися лічені хвилини.
25.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720169
дата надходження 25.02.2017
дата закладки 25.02.2017
С глаз сухих не течет слеза.
Стынет жар моего костра.
Мне бы с криком, тебе на грудь,
Каменею - не мой путь.
Я ладони разжав стою.
И сама я свободу ценю.
Взгляд застывший цепляет даль.
Выбрав волю - улетай…
Налетавшись узнаешь секрет,
Однобокости в жизни нет.
Кривда с правдой об руку шла.
Сила в милости хороша.
Ветер полы пальто распахнет.
Дождь слезою в окно заглянет.
Ты молчанье мое поймешь-
С слов чужих заглотнув ложь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719999
дата надходження 24.02.2017
дата закладки 25.02.2017
Гуляє вітер по душі,
розбурхує росточки…
На них іще солодка мить
несформлених листочків…
Цілунком пахне кожна мить,
як зо́лота оправа,
Для тебе як себе створить
не знає серця зваба …
Колись, вже потім, може все
туманом розійдеться
І лиш зоря вгорі нічна
на спогад колихнеться …
Та зараз я живу в тобі,
жива, із плоті й крові,
І небо усміхається лиш нам,
лиш нам горять ці зорі …
І ти в мені звучиш віршем,
я бавлюсь в тобі словом,
Солодких мрій несе дурман
тебе, мене … безбожний …
Хай музики вся велич в нас
звучить у скрипках соло
Й навічно оживе в віршах
мелодія любові …
І щоб не сталось на шляху,
чи повінь, чи відлига,
Для серця важна лиш та мить,
котра його зросила …
Хтось скаже рвучко: «єрунда»
і спішно відвернеться…
А вітер свою заспіва
й луною одізветься …
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719188
дата надходження 19.02.2017
дата закладки 24.02.2017
Не егоїзм - хотіти жити так,
Як хочеться вам всім у цьому світі.
Малюйте власного життя графіті,
Захоплюйтесь ним, пробуйте на смак...
Та не беріть пусте до голови,
Почуйте, що віщують наймудріші:
Егоїстично думати, що інші
Повинні жити й мислити, як ви...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718581
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Колисають літа
мою долю, немов вишиванку,
Де узори і біль
у житті моїм переплелись.
Не пройшли по життю
із дитинства матусі співанки,
Бо в роботі, лишень,
її дні протікали колись.
Скільки ж мук на віку
довелося тоді пережити!
Двічі голод проповз –
очі бачили дикий той жах…
У війну і пізніш
мама мусила полю служити,
Діток не на бабусь,
а на себе самих залишать.
І вечірню зорю
зустрічали колгоспом у полі,
І не ранок будив –
заблукалі із ночі зірки…
Не роки – цілий вік,
мов заручниця сивої долі,
Й мозолі – лиш краса
на долоні шорсткої руки.
Невідомий їй був
смак простого жіночого щастя.
Поле і трудодні
у коротких мелькали у снах.
Не було для дітей
у матусь тоді вільного часу –
На колгоспних полях
їх чекала весна й посівна.
Колисають літа
мою долю і пам’ять і досі,
Вже й моя сивина
білим снігом на скронях цвіте,
Стріла й я на шляху
літом бабиним виткану осінь,
Але пам’ять моя
не забуде ніколи про те.
19.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719834
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Як й коли я дивувавсь?
Як й навіщо жив?
Я роззявив рот для гав
Просто їх ловив
Світом своїм дорожив
Там багато місць
По яких ще не ходив
І не бачив лиць…
Заховавши я шукав,
Сильно я ревів,
Де шукати я не знав,
Де все положив!
Бравши твої почуття,
Я багато їх -
Відпускав без вороття
По шляхах моїх
І губивши… не знайшов!
Кращого нема…
А тобі віддавши кров,
Знав, що все дарма…
Не залиш мене одним,
Не змикай же брам,
По шляхам тобі чужим,
Не ходив я сам…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719699
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 23.02.2017
А серцю прагнеться весни!
Весна, а серце не тріпоче,
Не рветься у п'янкий полон!
Осіння тінь тримати хоче
Його у холоді долонь...
Як обігрію, як обтрушу
Дощі і мряку, сей туман,
Коли ношу, ношу, бо мушу,
У ньому сумнівів капкан...
І все ж - так прагнеться весни...
Чекаю-жду її, духмяну...
Приходь наразі хоч у сни,
Я оживу... Я ще відтану!
Дощі минуть... і я відтану!
22. 02. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719808
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Село моє не плаче – умирає,
Останній стогін губиться в ріллі.
За що ж ти, доле, трударів караєш?
Надії шмат убити хто звелів?
Мовчить земля, доглянута, багата,
Таких раніш не знала врожаїв,
Радіти б їй, з вітрами б заспівати –
Вона – в зажурі через буржуїв.
Усе, що дбала для людей щоденно, –
Не тим, хто вчасно і води не пив,
А тим, хто обкрада селян у –енне,
І це держави нашої стовпи?!
Без сорому з мільйонами – в офшори,
Турбуються про власний «чорний день»?
Та скоро вже народ зірве ті штори,
Хоч не одне й село вже пропаде.
26.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719838
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Село моє не плаче – умирає,
Останній стогін губиться в ріллі.
За що ж ти, доле, трударів караєш?
Надії шмат убити хто звелів?
Мовчить земля, доглянута, багата,
Таких раніш не знала врожаїв,
Радіти б їй, з вітрами б заспівати –
Вона – в зажурі через буржуїв.
Усе, що дбала для людей щоденно, –
Не тим, хто вчасно і води не пив,
А тим, хто обкрада селян у –енне,
І це держави нашої стовпи?!
Без сорому з мільйонами – в офшори,
Турбуються про власний «чорний день»?
Та скоро вже народ зірве ті штори,
Хоч не одне й село вже пропаде.
26.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719838
дата надходження 23.02.2017
дата закладки 23.02.2017
На воротах кіт сидів,
рахувати захотів.
Бо наш котик хоче знати,
скільки птахів біля хати?
Тут дві качечки гарненькі
та дві гусочки біленькі.
Коник, кізка і гусак,
та ще двоє козенят.
Півник й курочок ще три.
Скільки ж птахів у дворі?
Котик всіх порахував,
в нього птахів 9... М'яв!
То ж дізнаймося, малята,
чи вміє котик рахувати?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719636
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 23.02.2017
Под впечатлением стихотворения
"Раны затянутся шрамами"
(Наталья Шмитке)
http://tvoistihi.com.ua/article/86045
(Из цикла Позитив)
Всю жизнь мы ходим в детский сад,
Нам кажется - что сами учим...
Но с весом дат,
Горой наград -
Мирок наш застилают тучи.
Мне импонирует порыв
(Я сам в тех жизнях камикадзе).
И если надо - будет взрыв,
А если нет - вернусь на базу.
И в этом хороводе лет,
И в стрелках, мечущихся в круге-
Я шлю Вам, Господа, привет-
[b]Пусть Божий Первозданный свет[/b]
[b]С добром толкает вас друг к другу...[/b]
22.02.17
В тему
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243778
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246463
Фото из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719773
дата надходження 22.02.2017
дата закладки 23.02.2017
[b]
Коли Муза
Не доїться
Не варто смикати
Її за цицьки
Пройде час
Попустить
Відтягне
Заспокоїться
І знову подибають
На волю
На ніжках кривеньких
Маленькі
Сліпенькі
Кволі
Рядки
[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711665
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 23.02.2017
До чого ми дійшли, і сміх, і гріх...
Чи брати в руки хрест, чи може вила...
Коли брехня влаштовує усіх -
Найбільша правда буде вже безсила.
***
Ні праведних немає, ні святих...
Що ми прийдешнім віддамо у спадок?
Залишився лиш безлад після тих,
Хто в світі прагнув навести порядок.
***
Ніколи розуму вершин не досягти,
Знання ніде кінця свого не має.
Розум завжди відносини ламає,
А мудрість налаштовує мости.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717677
дата надходження 11.02.2017
дата закладки 16.02.2017
[quote]Иными словами, кокетство — негарантированное обещание события.
© Милан Кундера. Невыносимая легкость бытия[/quote]
И молодость, кокетливо подол
заткнув за пояс, выгнулась игриво:
[i]- Смотри-ка на меня, любуясь, милый! -
[/i]к тому, кто крепок и брутально зол.
И прошептала:
[i]- Да, но не сейчас… [/i] -
Строптиво-элегантный [i]не[/i]отказ.
:)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718560
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
Февраль в коротеньких штанишках,
Сын младший матери-зимы,
Надев последние пимы*,
К весне крадется, как мальчишка.
Он к ней давно неровно дышит.
Подходит незаметно - вдруг,
И вместо стужи - лужи круг.
Язык сосулькою на крыше
Покажет марту ненароком.
И знать не хочет сорванец -
Догонит март - ему конец,
Уснет надолго сном глубоким.
А через год опять мальчишка
Родится славным сорванцом,
Душой похожий и лицом
Февраль в коротеньких штанишках.
Так в мире все течет спиралью
По свыше данному заданью.
* пимы - так когда-то называли валенки
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718532
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
По дороге побежало счастье…
- Подожди, я за тобой не угонюсь!
Путь тернист мой, не в моей уж власти
догонять тебя, ведь снова разминусь.
- Разве ты не видишь, я же рядом!
Рука об руку с тобой, уж много лет.
Догонять меня тебе не надо,
я указываю, видишь, путь и свет…
А порой гонюсь я за тобою,
всё схватить тебя пытаюсь за подол..
Словно спорю я с твоей судьбою,
чтобы выбирала, но не между зол.
Ты упряма, но и я упрямо!
Как же верно службу я тебе служу.
Только в голове твоей программа,
по которой, я, увы - не подхожу!
- Ты, прости меня, - сказала счастью.
- Я тебя порой совсем не берегу.
Дай мне мудрости своею властью,
может быть, тогда сберечь тебя смогу…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718545
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
Не ведаю я грусти безнадежной!
Не ведаю я грусти безнадежной!
Не знаю Вёсен, где не встретила тебя!
Порой… любить бывает очень сложно,
Но ведь опять Весна ко мне пришла!
И птичий хор ворвался снова в душу!
И звон капели песню подарил!
Так музыка Весны благоухает в уши…
И забываешь, что виски мороз посеребрил!
Не ведаю я грусти безнадежной!
Хотя любить порой бывает очень сложно…
13. 02. 2017 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718498
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
Поет – це той, хто не зерном, а словом
Уміє душі людям засівать,
Його в житті є особливе соло,
Де мелодійні і різкі слова.
Коли вони освячені любов’ю
І мало місця їм уже в душі,
Тоді дарунком є вони від Бога,
Й виплескує душа їх у вірші.
Поет – пророк. У нім – жива надія
На те, що завтра кращий буде день,
Попереду іде він від події
Й з народом, як вона уже гряде!
23.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718534
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
Мама п'ятирічну Катю в садочок збирає.
Одяглися, вийшли з хати, ось мама й питає:
- Можеш мені, моя доню, щось пообіцяти -
Нецензурних слів в садочку більше не казати,
Щоб в подальшому ми з татом цих проблем не мали?
- Намагатимусь, та нерви зовсім слабкі стали...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718514
дата надходження 16.02.2017
дата закладки 16.02.2017
В объятиях любовниц умирайте;
Стихи любви тихонько воздыхайте!
А. С. Пушкин
Все ласки из забытых снов...
Твердыня слов…
и безразличий ком!
В канун Весны
терзают так сознанье!
Все ласки из забытых
снов…
В крови буяют…
трепетом признанья!
А холод чувств…
величием зимы
связал остатки
грусти в одночасье…
Где прошлого
унылые мечты,
дарили лишь…
унылое ненастье…
Твердыня слов…
и безразличий ком…
остатки вешних снов…
и… отблеск страсти… гром!
13. 02. 2017 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718317
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2017
Ми з тобою у різних світах,
Я, мов лань, ти - розкрилений птах,
Я - до осені, ти - до весни,
Тож благаю: мене зупини...
Доки я не втопилася ще
В позолоті з осіннім дощем.
Я ранкову цілющу росу
У долонях тобі донесу...
Тут мене не покинь, не зникай,
Це ж безглуздя - у дикий розмай!
Там і небо не нам голубе,
Там ніхто не чекає тебе...
Краще літо мені без грози
У світанках своїх принеси
І зуміємо все, що було,
Відігріти осіннім теплом...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717018
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 15.02.2017
То багато, то мало, то зовсім немає,
То кричить, то мовчить, павутинно пряде
І ховається там, де ніхто не шукає,
Її чують усі, та не видно ніде...
То під снігом замерзне, то в спеку зомліє,
Озирається так, щоб не бачив ніхто
І співає пісень, хоч не завжди уміє,
Розігнавши по нотному стану всі "до"...
Не зібрати докупи дієзи-бемолі,
Дві душі не скріпити скрипковим ключем,
Бо розсипані ноти в музичній неволі
Можуть стать насолодою, можуть - плачем...
Тихо сповіддю серце гаряче розкрає
І від сонця затулить, розтопить сніги,
І сміється, і плаче, але не зникає,
Лише щедро свої розлива береги...
Я впізнаю її і її не зречуся,
Не згублю, не забуду, не викину геть,
Якщо треба - у прірву за нею скочуся,
Хоч болюча до крику, але то не смерть...
Обережно несу, ніби знаю: до раю
Пролягла моя стежка, немов з кришталю,
Бо любов - це оте найдорожче, що маю,
Це я нею зігріта - я просто люблю...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717959
дата надходження 13.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Я не котенок. На глупый "кик-кис"
Не откликаюсь.
Я - перс. Я - Маркиз.
В доме я главный комфорта гарант,
Даже хозяин - мой квартирант,
Он на работе весь день.
В выходной -
он на диване играет со мной.
Бабушка Вера, что вяжет чулки,
Мне доверяет лохматить клубки.
Ма-мм-му Наташу люблю больше всех:
С нею на выставках делим успех,
За красоту получили с Натальей
Вымпел, диплом и четыре медали.
Ей напеваю я :"Ты - моя киска!
Мур-мур-мурси за котлету с сосиской!"
Два хулигана в квартире живут,
Тискают, мнут, во все горло орут,
В марте на крыше скромнее был я.
Что тут поделать - семья есть семья...
Вам по секрету скажу, вы ж - молчок, -
В дом наш недавно проник хомячок,
Фу ты! - ну не на что толком взглянуть, -
Мяса комочек и шерсти чуть-чуть.
Ловко включил я охотничью прыть,
Хлопнул по клетке, чтоб дверцу открыть...
Я и не мыслил вершить свою месть.
Может быть, просто хотелось мне есть?..
...Вымою лапки и хвостик, пока
Ищут они своего хомяка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718318
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Весна співала стоголосим хором,
Вінчав світанок нас, фата – з туману,
А сукня - з травня, вишита узором,
Нектари сонячні, замість шампану.
Метелики крутились в бальних танцях,
Веселка дарувала сім чудес
І обрії шарілись у рум’янцях,
А ми були обранцями небес.
За руки взявшись, ми летіли в світ,
У справжню казку, лиш відому нам,
З смарагдів впав під ноги оксамит,
У дзвони бив життя величний Храм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718194
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Кохання – що це, загадка природи,
Чи поклик нерозгаданий душі,
Де не останнє місце має врода?
А мо’, життя, подружнього рушій?
Кохання – це дарунок злої долі,
Чи почуттів найвищий пілотаж?
А може, тільки Богу це відомо,
Коли воно й до кого завіта?
Кохання – й досі загадка для світу,
Хто ним керує: зіронька, чи Бог?
Без нього не бува й в природі цвіту.
А мо’, містком жаданим є для двох?
Кохання перше – зоряний віночок,
Коли обоє в обіймах його,
Коли навпроти – ті єдині очі
І вже не чуєш ти єства свого.
Кохання й доля – вороги чи друзі?
Не кожному ця істина гряде,
Й хоч стрілась на життєвім виднокрузі,
Та іспит кожен тільки сам складе.
Ніхто не знає, хто кого рятує:
Кохання долю, а чи навпаки.
Страшніш, коли одне із двох жартує,
А це життя не впіймані роки.
Хто знав кохання те, що є взаємне,
Щасливий, кажуть, то є чоловік.
Коли ж не так, життя все’дно не темне,
Бо сонцем освятило воно вік.
Кохання – то є долі вишиванка,
Де кольори в гармонії злились,
Й життя тоді, мов мамина співанка,
Що з молоком ти пив її колись.
Нехай роки не стануть на заваді,
Коли кохання прагне ще душа,
Й коли ще серце здатне когось вабить,
Й народжує йому свого вірша.
Коли ж зненацька кров твоя отерпне
Від неземного того почуття,
Й душі від того затишно і тепло,
Вирішуй сам, як бути. Це – життя!..
25.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718352
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Весна Зиму випихала:
Ти валізу вже зібрала?
Йди, бо спізнишся на потяг
Ось від тебе лише протяг,
З незачинених дверей!
Не чекала від гостей
Я такої поведінки,
Рідної сестри, кровинки!
Не піду, я ж бо при владі,
Малюки мені ще раді:
Лижі, ковзани, санчата.
Масляна ще непочата!
Рік їм каже: схаменіться,
Що вам мирно не сидиться?
Ось хто винен, сестро, люба!
Вдвох вхопили Рік за чуба.
Він злякався, вже задкує.
А хто з стилями мудрує,
Плутає свята і дати!
Ще щось хочеш нам сказати?
Отже, хлопці, ні словечка,
Як в дівчаток суперечка!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718351
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Зима – монаршая особа.
Неограниченная власть.
Морозу - тайная зазноба.
Он к ней испытывает страсть.
В азарте - бурю приглашает,
Порой - обильный снегопад.
Несётся тройка, как шальная.
За ней – весёлый маскарад.
Мороз ухаживал красиво.
Живые розы в витражах.
Его объятья – страстной силы.
Пылал румянец на щеках.
Зима кокетливо флиртует.
Влечёт галантный кавалер.
Её внезапно поцелует –
Как сладок съеденный эклер.
Влюбился он вполне серьёзно.
Не жди, что вдруг придёт весна.
И в марте может быть морозно.
«Влюблённым стало не до сна».
14. 02. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718204
дата надходження 14.02.2017
дата закладки 15.02.2017
В колисковій давній оживало слово,
Не відоме досі, дивувало свіжістю
І теплом лилося сонячно-квітково,
Огортало серденько маминою ніжністю.
Звуками пестливими о порі запізній
Зупиняло вітер посеред пітьми,
Умовляло пташку не співати пісні,
Доки сон до люлечки схилиться крильми.
Слово проливалось в плескоті любові,
Гулечки летіли в хату з давнини.
І навчала мати немовлятко мови,
Чарували казкою колискові сни.
Все добріло щиро над дитям маленьким,
Рухалось навшпиньки в диві теплім тім.
Мовилась душею та молитва неньки
На дитяче щастя в світі непростім.
Оберегом стала з вічності співанка,
Мов джерельце, чиста і легка, як мить.
Пісенька барвиста, наче вишиванка,
Голосом матусі в сни чиїсь летить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718353
дата надходження 15.02.2017
дата закладки 15.02.2017
Прикоснуться бы к небу рукой
Прикоснуться бы к небу рукой,
ощутить его ровность дыханья.
И понять, как безмерна любовь
к своим сУетным смертным созданьям.
Так зачем же ругать по углам
и порою, в сердцах, проклиная,
ту любовь, что в дар послана нам,
перед нею глаза закрывая.
Ведь от этой нехватки любви,
от кусочка оборванной строчки -
породИтся война на крови
запятой, недопонятой к точке.
Мне ответьте, ну как же любви
достучаться в закрытые двери?
На которых тугие замки
и давно уже все заржавели...
Как заставить сердца долюбить,
их насильно заполнить мольбою?!
Ведь тогда лишь они, может быть,
зло признают своею виною...
10.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717412
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 11.02.2017
Взявсь питать холодний Лютий:
Хто і як сьогодні взутий?
В кого теплий кожушок?
В його планах є сніжок.
Хоче висипати норму,
Дасть команду свому шторму.
Хоче в танець завірюха,
Поспіває щось на вуха.
Морозенко носик, щічки
І в дитини, і в синички
Покусає й помалює,
Ще й бурульками жонглює.
Пише вітер текст до пісні,
Всі рядки уже затісні.
Так танцюють його ноти
Від холодної роботи.
Став і чухає чуприну,
Як Весні він здасть провину?
- Без пояснень утече,
Коли сонце припече!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716976
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Сьомий лютого день
розпочався сніговим вертом.
Зима бере в руки себе,
відкриває білу конверту.
І сипле звідтіля
по усюдах
сніжинки-балеринки,
котрі радість приносять людям.
Красиві узори,
мов в'язані з
найніжнішої вовни,
укривають день і ніч
ковдрою.
І летять у танці
кружинки,
тішаться діти й дорослі.
На гарячій,червоній щічці-
краплина, та ,що була
сніжинкою досі.
Який короткий їхній вік ,
та не хвилює це зовсім.
Вони є і прийшли у цей світ
дарувати маленькі миті
щастя передовсім.
А вітер метелицю
веде окрилений.
І земля тане у білому снігу
знесилено.
Біло,свіжо,
ніжно-сніжно...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716954
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
Час для сну вже минув - скинув хмарне лахміття в багаття
Уколисаних днів, що тавровані сірим «колись».
Як набридло мені гострі кігті покірно ховати,
Ледь гамуючи рик – оксамитову пісню левиць…
Мармурові дахи – мов шляхи від цього підвіконня
І до краю землі, до розкрилля найвищих олив:
В серці синіх небес проростають дерева-безодні,
Розкидають плоди та вкорінюють в серце: «Боли!»
Там нічний заклинач оминає доріжки зірчасті -
Добирає слова, що долають непізнаність меж,
Щоб одній із левиць, найчорнішій, винової масті,
В срібній мові його чулась терпкість морських узбереж...
Січень 2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716943
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 08.02.2017
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9n7TvCpRm7s[/youtube]
мой милый, нежный ангел спит... так сладко...
улыбкой обнимая мир...
а я в космической тетрадке пишу восторженно стихи
любуясь носиком украдкой, ресницами как солнца нить
и ушки-ракушки...
отрадно такую бусинку любить...
сны разливаются ванилью...
и сладко-нежным молоком...
сияет дом волшебной пылью...
любовь ступает босиком...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716910
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Сентиментальна тиша п"є мій смуток
І зверхній погляд кида з-під повік:
- [i]Чого ж не хочеш бути серед них -
Серед своїх невиспаних, солоних
Невтіх?[/i]
А я відповіла суворо, люто:
- Хіба ж собі скоритися - це гріх?
Безбарвна тишо, пий гірку отруту
З уявлень хибних і відмов моїх.
Гаспидна тишо, пий зболіле [i]мовчки![/i]
Голодні потерчата й поторочі, -
Твої годованці! -
хай згадують про ночі,
В яких було досхочу самоти -
Смачної страви із оман гірких.
...Коли
Моя зажура на губах твоїх
В останній краплі тьмяно охолоне,
Я легковажну суть в собі відновлю -
Метеликову зграю в теплім лоні,
Відвертість нескінченної доби,
А в плесі дзеркала - усміхнену безодню!
[i]і[/i]
Дозволю більше, ніж могла.
[i]Собі.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716094
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Я котёнок без имени,
Мне два месяца только...
Умоляю, возьми меня.
Мне и страшно, и горько...
Кругом стены бетонные...
Я умру... Помогите!
А вы все непреклонные,
Пожалеть не хотите.
Снег под лапками плавится,
Ветер жизнь выдувает...
Может кто-то оглянется,
Во мне друга узнает.
Кровь застыла от холода,
Зжальтесь люди немножко.
Внутри больно от голода,
Бросьте хлеба, хоть крошку.
Почему равнодушные,
Пряча взгляд, убегаете?
Неужели, бездушные,
Состраданья не знаете?
Вы для нас что-то высшее,
И мужчины, и женщины...
Вы считаете, слышал я,
Всех нас братьями меньшими.
Станьте же себе верными,
По делам не спешите.
Будьте же милосердными -
Выжить мне помогите!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716859
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Анчар.(переклад)
В пустелі чахлій і скупій,
На грунті сонцем розжарілім,
Анчар, як грізний вартовий,
Стоїть – один осиротілий.
Природа спраглої землі
Його в день гніву народила
І листя викупала в злі,
А корінь трутою споїла.
Отрута в краплях крізь кору
В полудень сочиться сльозою
І студеніє в вечору
Напівпрозорою смолою.
До нього й ворон не летить
І тигр не йде: лиш вихор чорний
На стан отруйний набіжить –
І мчиться геть, повік злотворний.
Буває, хмара поросить,
Блукає,лист його дрімучий –
І по галузкам побіжить
Отруйний дощ в пісок горючий.
Та до анчару чоловік
Послав свавільною рукою
Раба, що мовчки в путь потік
Й вернувся вранці зі смолою.
Приніс він пагубну смолу
І гілку з в’ялими листками
І піт по блідному чолу
Стікав холодними струмками.
Приніс – і ослабів, і зліг
Під склепом куреня на лики
І мертвий раб упав до ніг
Непереможного владики.
А князь отрутою скував
Свої покірливії стріли,
Сусідам смерть він розіслав
В незавойовані наділи.
Анчар.
А. Пушкин.
В пустыне чахлой и скупой,
На почве, зноем раскаленной,
Анчар, как грозный часовой,
Стоит - один во всей вселенной.
Природа жаждущих степей
Его в день гнева породила,
И зелень мёртвую ветвей
И корни ядом напоила.
Яд каплей сквозь его кору,
К полудню растопясь от зною,
И застывает ввечеру
Густой прозрачною смолою.
К нему и птица не летит,
И тигр нейдёт: лишь вихор чёрный
На древо смерти набежит –
И мчится прочь, уже тлетворный.
И если туча оросит,
Блуждая, лист его дремучий,
С его ветвей, уж ядовит,
Стекает дождь в песок горючий.
Но человека человек
Послал к анчару властным взглядом,
И тот послушно в путь потёк
И к утру возратился с ядом.
Принёс он смертную смолу
Да ветвь с увядшими листками,
И пот по бледному челу
Струился хладными ручьями;
Принёс – и ослабел и лёг
Под сводом шалаша на лыки,
И умер бедный раб у ног
Непобедимого вадыки.
А князь тем ядом напитал
Свои послушливые стрелы
И с ними гибел разослал
К соседям в чуждые пределы.
Дякую, поэту -Світлані Моренець за допомогу, при завершені перекладу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714171
дата надходження 24.01.2017
дата закладки 07.02.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 07.02.2017
Коли не все ще випите вино
Гіркої зради і німого болю,
Цілющим може стати ще воно,
Коли словам своїм даси ти волю.
Очистиш душу, щоб впустити знов
З повітрям свіжим почуття новіші,
І замість непотрібних вже розмов,
Вкладеш свої думки у щирі вірші.
2.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716758
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Поміж рядком себе шукаю,
Думкам дала всім вільну волю,
Я знаю, що себе не знаю
І, що загралася із роллю.
У розсипі із вічних слів
Збираю перли на намисто
І славлю всіх учителів
З років минулих падолистом.
Слова мені – за справжній скарб,
А перед мовою – провина,
Чужих в ній забагато фарб...
Р́осте в ній істини зернина!
́́́́
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716789
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
И где ты, Слово, бродишь по ночам,
Привычные оставив словари,
А я тебя готова повстречать,
Да, где угодно - только говори...
Не затеряйся в переливе гроз,
Не утони во глубине реки -
Воспринимай желания всерьёз,
Коварному безумству вопреки...
И лодку подарю я, и причал,
А хочешь - яхту, но не исчезай!
Ты знаешь, Слово, как горит свеча,
Ты видело, как плакали глаза...
И точно помнишь, как среди зимы,
Оставив где-то голос и тебя,
Так обречённо расставались мы,
Холодное пространство теребя...
Молчишь. Я знаю, это - не впервой.
Но даже там, где проще закричать,
Ты, Слово, вновь играешься со мной,
И кто тебя так научил молчать...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716797
дата надходження 07.02.2017
дата закладки 07.02.2017
Скажи, где легкость расплескавши,
Судьбу пустила я в расход?
Еще вчера во мне мурлыча
Душу ластил сибирский кот. *
Зябь плеч меха не согревая
Тоской наполнят по теплу.
Как одиночество босая,
Себя с другими не равняя,
В толпе я тенью проплыву.
Колючий ветер с привываньем,
Не знаю, вне, или во мне.
Так хорошо, с его дыханьем
Застыть, забывши о себе.
Не разбуди, дай мне напиться,
Позволь себе простить весну.
Чтоб умерев, вновь возродиться.
И вкус запомнив, насладиться
Той болью, что в себе несу…
* «Что понял, длительно мурлыча,
Сибирский кот?»
М.Цветаева.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716323
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 06.02.2017
…Бігли босі ніжки споришем у росах,
Бавилось дитинство квіткою в саду…
Незабутня й мила жінко русокоса,
Рідна моя ненько, скрізь тебе знайду.
У садку калина, сонцем розмальована,
Серед листя пишного не сховає квіт.
Саджені тобою, літом зачаровані,
Мальви полум’яні вийшли до воріт.
Рушники літами вишивала доля,
Клала на полотна барвінковий цвіт,
І дубове листя, і волошку з поля,
І достиглі грона виноградних віт.
Пахощами сходить й досі,все здається,
Глиняна макітра, немов світ, стара,
У яку матуся, тільки день проллється,
Пироги складала зі смаком добра.
А найбільше диво – в тихому мовчанні
Знов почути мамину пісню про любов,
Про розлуки й зустрічі, вірність у коханні,
Задушевну щирість приязних розмов.
Спогадами цими повниться серденько.
Зіркою ясною грієш з висоти.
Найдорожча жінко, рідна моя ненько,
Так любити в світі вмієш тільки ти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640697
дата надходження 02.02.2016
дата закладки 06.02.2017
(Сказка)
Зимой в селе особенно опасно -
Оставить без присмотра стариков.
Сугроб заклинил дверь, и стало ясно:
Отрезал он их от воды и дров.
Мороз крепчал, и дед залез на печку.
Пока в ней сохранилась часть тепла.
Но бабка умудрилась сварить гречку,
Оладий аппетитных напекла.
А раньше приходили пионеры.
Охотно помогали старикам.
В селе остались лишь пенсионеры.
А молодёжь теперь по городам.
Как в сказке, вдруг закончилась разлука.
За дверью раздаются голоса.
«Так это ж наши дорогие внуки»!
Бывают же на свете чудеса!
Сугроб расчистили одним моментом.
Несут воды и ставят самовар.
Бабуся рассыпает комплименты
Подарки для неё как божий дар!
Сползает дед с печи довольно ловко.
Проснулся лежебока - старый кот.
У бабки праздник – яркая обновка.
Жизнь обретает новый поворот.
Не забывайте, внуки, стариков!
Конкретные дела - важнее слов!
06. 02. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716599
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Доброта спасёт мир (К сожалению, не по Достоевскому)
Люди, люди, человеки...
Сколько их вокруг счастливых
Доброта - основа века,
На плечах своих взрастила?!
Почему? А очень просто:
Добрым только лишь под силу
Жизнь дарить, творить, работать
И любить другие Жизни,
И дарить!... Все, что имеешь
До конца отдать другому...
И вообще: то, что посеешь,
То пожнешь! - Об этом помни.
Люди, люди, человеки -
Сколько их, счастливых, разных?!
Доброта - опора века,
Это ли не правда, разве?!!
Ленинакан, Армения 16.09.1970
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246463
дата надходження 11.03.2011
дата закладки 06.02.2017
Хоч би натяк маленький з весни,
Хоч маленьку б від неї пігулку...
Я чекаю її в свої сни,
Так душа десь шукає притулку.
Як втомили зими вернісажі!
Це - безбарв’я в вікні і на серці,
Ці завмерлі холодні пейзажі,
Крижані хризантеми в люстерці.
Так радію: упав промінець
І сховався швиденько у душу,
Може, це - він весни посланець,
Може кригу нарешті вже зрушить?
Ця зима - надзвичайно зимова,
Наламала вона всюди дров,
Не виходить в нас з нею розмова,
Жодних шансів нема на любов.
Сподіваюсь: весна таки буде!
Увірветься ходою стрімкою,
Веселково дихне на всі груди,
Доторкнеться надії щокою.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716563
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Розсипавсь іній по вітках...
Ой гарно ж як, і ніжно так!
Яке ж то лихо, який жах,
Коли зима цвіте в серцях!
Ми чуємо... стогне Земля.
Вона ж усіх нас підняла!
А тут же затишно усім.
Вона й город, і сад, і дім!
Людина в світі є Творець.
Божої праці є Вінець!
За все в отвіті є вона.
Чому ж? Чому стогне Земля?!
І гірко плачуть матері...
Зима в душі... і надворі.
Яке ж то лихо, який жах,
Коли зима люта в серцях!
У Бога хоч і сніжно,
та весело... і ніжно!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716576
дата надходження 06.02.2017
дата закладки 06.02.2017
Я чула крок весни п'янкої!
Я чула... крок весни п'янкої!
Вже танув під ногою сніг...
І клич розмови гомінкої...
Ввірвався хор — пташиний спів!
Бурульки плачуть і сміються!
Весни очікують вони,
Коли барвисті обізвуться
Чарівні радістю світи!
Світи весни, в її дурмані...
Нам подарують мрій розмай!
Нехай цвітуть сади духмяні,
Коли співає водограй!
30. 01. 2017 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715323
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Одинока вовчиця. На місяць не вию.
Я від зграї відбилась із власної волі,
Бо кісток вже давненько нікому не мию
І у вузлик зв’язала задавнені болі.
Не скажу, що – біда, не скажу, що утрата.
Посилає ще небо фонтани думок,
Відкриває мені таємничості врата,
Без ключа відмикаю пізнання замок.
Не блукаю, де зграя вишукує здобич,
Я не маю потреби гострити ножі
Та й тамбовський мені - і ні друг, і ні родич,
Геть усі хижаки – невимовно чужі.
Одинока вовчиця. Обрала мовчання.
Не чорниця, не бранка з-за мурів фортець,
На слова я постійно веду полювання,
На такі, щоб зм’якшити жорстокіть сердець.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715322
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 30.01.2017
Різдвяна ніч сповита в таїну
небесний сувій світом розстелила.
Над Вифлеємом ясная Звізда
«Христос родився!» - світові звістила.
Витає у повітрі благодать,
Люд православний Новині радіє.
«Христос родився!»- янголи сурмлять.
Спаситель миру. Передречений Месія.
Вклоняються в колінця пастушки,
зі Сходу мудрі волхви поспішають,
Дарунки: ладан, золото, миро…,
Несуть Цареві, Бога прославляють.
Коли ступає на поріг Різдво,
колядки линуть на усі – усюди,
дванадцять страв, молитва за столом,
і свічечки запалять в домі люди…
У яслах бачу Боже немовля,
Йосифа й Святу Діву Марію,
І Зірку восьмикутну, що здаля
шлях в праведне життя нам освітила…
Тетяна Купрій, 2015.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662518
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 30.01.2017
[i]- Выйди на улицу, [/i]- скажешь. - [i]Выйди на улицу,
Я тебя жду у гремящего водоворота,
Сразу за книжным, у старой ольхи. [/i]Суббота
Как-то неласково и подозрительно щурится,
Время крадет. Убегаю от быта-сутулости...
Курит сосед на балконе; за стенкою кто-то
Колет орехи, а выше – терзают гитару.
Ветер бесчинствует и завывает бездарно.
Я выбираю, что - брюки? чулки? ...А пилоты
В небе спасают от солнечных бурь самолеты...
Небо свернулось в комок и живот взволновало.
Я бы сто раз разуверилась, я бы споткнулась!
Снова звонишь и торопишься, редкий безумец -
Некогда больше читать от пролога к финалу!
Я без тебя никогда не рискнула б, не стала (б)!..
[i]- Я тебя жду у гремящего водоворота![/i]
Время идет… Я рассматриваю округлости
И угловатость тела, звучащего радостью...
[i]- Я бы... иначе…
Да если б не эта суббота![/i]
Ждешь. Я спешу.
...У гремящего водоворота...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714792
дата надходження 27.01.2017
дата закладки 30.01.2017
В прозрачном пространстве осеннего царства ,
Таинство дней бабьим летом окутано,
Осень шуршит золоченным убранством,
Грустные мысли - навевая и путая.
Зыбкие нити паутинок тянуться,
Плывут , уплывают завороженные
Неуловимым, печальным посланьицем,
В прошлую осень тобой окрыленную...
В шорохе , шелесте слов недосказанных,
Шепот сквозящий листвой позолоченной,
Грусть расплескалась слезинками - стразами,
За счастье короткое болью уплочено.
В Венском вальсе кружится осень,
Мелькают берез обнаженные плечи,
Как жаль что ты - ничего не спросишь,
Как жаль что я - ничего не отвечу...
Руся Ялинская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715062
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 30.01.2017
Зимой художник-график торжествует!
Ведь белый лист похож на белый снег.
Простой сюжет он с радостью рисует:
На белом фоне - серый силуэт.
Зима – не лето, не бушуют страсти,
Зимой суров и холоден пейзаж…
Но, если поработать на контрасте,
То «Зимний лес» украсит вернисаж.
Так виртуозно мудрая ворона
Пером выводит вензель на снегу.
И паровоз, пыхтящий у перрона,
Как снежный барс преодолел пургу.
Особый шарм в рисунке чёрно- белом.
В нём благородство, радость и печаль…
Художники Саврасов и Поленов
Уносят нас в заснеженную даль.
30. 01 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715302
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
– Навіщо Бог придумав старість?.. Та то ж так гарно молодим прожить!
– Із старістю дає Бог мудрість, що подаровано, щоб зміг ти оцінить.
Щоб знали, що в житті є свято й будні, і прагнули до світла йти.
І молодим давав поради мудрі, щоб вибір правильний робили у житті.
Для того Бог придумав старість, щоб легше молодим іти в життя.
На жаль, часто її не помічаєм і навіть безсоромно топчемо літа.
А Бог же дав людині старість, щоб мудрість всі побачили в житті!
Розставили не ті пріорітети, і вчать нас, видно, вчителі не ті.
Отак і ходимо... все ходимо по кругу, спливають непомітно так літа.
А де ж та мудрість? Де її шукати? Лиш старість бідна в очі загляда...
А чому бідна?.. Бо не там шукали! На що розтрачено ті молоді літа?
О люди, люди... Схаменімось! Навіщо ж старість нам дана свята?..
А старість нам дана, щоб шанували і вчились мудрості у тих, у кого є.
Тоді б із року в рік по кругу не ходили, шукали б вміло щастя ми своє!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715268
дата надходження 30.01.2017
дата закладки 30.01.2017
...під враженням...
http://www.poetryclub.com.ua/photoalbum_photo.php?photoid=48221
Де літали мої снігурі,
Обламався той кущ горобини,
Білосніжне гілля угорі,
Мов шепоче: хто винен..., хто винен...
І розкішне мереживо снів
У зимовому сквері, де біло,
Воскресило за мить у мені
Усе те, що так довго боліло...
Я оцю кришталеву красу,
Ніби казку, тримаю в долонях,
Та до тебе вже не донесу -
Розлетілися птахи червоні...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715179
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
КАРФАГЕН.
Люблю бродити літнім Карфагеном,
Вслухатися в розвалищ голоси:
І, знаєте, стискає серце щемом,
Які величні відбулù часи.
Мов через пальці пролились пісками,
Розвіялись вітрами наших днів
Імперій зміни, війни між царями,
І наче чую, голос прогримів:
-Імперію будуйте в цьому місці,
Бо Карфаген- всій Африці чоло!
І як тут не згадати про Еліссу*?
(Таких ще досі мудрих не було),
Бо прозвучав наказ: землі їй дати,
Лиш скільки вкриє шкіра із бика.
Як там зуміє місто збудувати,
То й правити будè її рука,
Але Елісса вийшла із проблеми,
Порізала ту шкіру на паскù,
І обв'язала скільки поля ними,
Що цитадель вмістилась завширшкù
Пів-Рима, або, навіть, пів-Мілана,
І правила б, якби не хитрий Рой,
Що залицянням, хитрістю й обманом
Прирік, неначе відьму-на вогонь,
Бо дівчина душею була чиста,
І не бажала жити у грісі...
Існує досі самострати місце,
І пам'ятають про той день усі.
Тому й ідуть тутешні і туристи,
Щоб окунутись в тих історій мить...
Люблю бродити Карфаненом літнім,
Який через століття нам кричить
Про міць свою над іншими світами,
Колони стогнуть, молячись Богам,
А у Ель-Джеммі темними ночами,
Лунають дифірамби давнім дням,
Де кров свою лили за Рим і Трою,
Могутні гладіаторські бійці...
Стежинкою історії святою
Крокую між Імперій... навманці.
Карфаген-давня столиця сьогоднішнього Тунісу.
Ель-Джемм-місто в центрі Тунісу, в якому існує точна копія Римського колізею збудована, коли Карфанег був частиною Римської імперії, який належить до всесвітніх скарбів людства і знаходиться під захистом ЮНЕСКО.
У вірші згадана княгиня Елісса Карфагенська( Ді'дон), яка розумною хитрістю ( порізавши бичачу шкіру на паски і обв'язавши нею поля) зуміла взяти у царя Роя багато землі, на якій згодом збудувала цілий Карфаген, але не витримавши його брудних залицять, стратила себе на вогні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715123
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017
Человек по-философски научился рассуждать.
В результате умноженья дважды два, быть может – пять!
И его стихи чудесны, интересно изучать.
Но бывают так, хоть тресни, невозможно разгадать.
Все житейские дилеммы он умеет искажать.
Но придирчивая совесть будет вечно возражать.
Совесть – главная персона, хоть зароешь глубоко.
Но с годами, вот увидишь, с нею будет нелегко.
И она тебе спокойно – философски – жить не даст.
На тарелочке с каёмкой все идеи преподаст.
Философский образ жизни раскрывает нам глаза.
Совесть – более реальна – нажимает тормоза.
В лес идей всю жизнь стремимся, но из леса выходя,
Ты о ближнем позаботься! А иначе жить нельзя!
20. 01. 2017.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713397
дата надходження 20.01.2017
дата закладки 29.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.01.2017
Отведи меня в церковь
И там, потерявшись забудь.
Будет колокол бить
Мою душу слезой наполняя.
И почувствую я
Что стою у последнего края.
Где шаг – вечность обнять,
Иль исчезнуть, судьбу проклиная.
Отведи меня в церковь
И там, потерявшись забудь.
Разреши раствориться
В песнопение протяжного звука.
Голодна я,
Почти что, оставшись без чувств.
Не страшно одиночество,
Страшен безбожия путь.
Отведи меня в церковь
И там, потерявшись забудь.
И я слез не стесняясь
Возвращу в душу верного друга.
Вечных слов не забыв
Буду вторить молитвам крестясь.
И взывать к снисхождению
У вновь обретенного друга.
Отведи меня в церковь
И там, потерявшись забудь.
Блудным сыном колени согну
К образам припадая.
Улыбнутся их души
Наивность мою не судя.
Вспомнив бренность свою,
Как в смятении правду искали.
Отведи меня в церковь
И там, потерявшись забудь.
Мне прощенья молить
Надо долго, себя очищая.
Жизнь свою перебрав
Вспоминая, с кем доля свела
Слова здравия буду шептать
Откровением себя возвращая.
Отведи меня в церковь
И там, потерявшись забудь.
Я к тебе возвращусь,
Только стану совсем я другая.
Может быть,
Я руки твоей мягко коснусь.
Может, мимо пройду,
Тишиною себя прикрывая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713125
дата надходження 19.01.2017
дата закладки 19.01.2017
(Из цикла "Тайга")
Пауки свили сети
Под бревенчатой крышей,
А в трубе воет ветер...
Где-то возятся мыши...
И лесная сторожка
Вся спелёнута тайной.
Дождь стучится в окошко,
Ветер капли бросает.
Голубые поляны
Дышат синим туманом,
А дубы-исполины
Капли с плеч отряхают.
Гибким станом березы
Чуть поводят от ветра.
Плачет куст чайной розы
Без роз о-сиротевший.
Дождик булькает ровно,
Дышит воздухом мокрым;
Из дупла смотрят с́овы
Как-то сонно и жёлто.
Низко тучи несутся,
Задевая за кроны,
Обменяв почему-то
Серый цвет на зелёный.
А трава - горько плачет-
Вон на листьях - слезинки!
А кустарник судачит
О дожде на тропинке.
Я не знаю - каким он
Этот лес был когда-то,
Но при мне был живым он,
Как какой-то лунатик!
Средь дождя он проснулся,
Распрямил свои плечи-
И под ветром встряхнул он
Онемевшие ветви...
И грибы с тонких ножек
Удивлённо взирали
(Как и я из окошка)
На торжественный танец.
Как туман взял за р́уки
Синеватые д́али
И кружился (Аж жутко!)
В злом, не́истовом вальсе.
Подсмотрел из окошка
Тайны леса я эти -
Там, где в старой сторожке
Пауки свили сети...
Фото из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=539611
дата надходження 26.11.2014
дата закладки 18.01.2017
В частном секторе шумного города
Было тихо, уютно... Я знаю
Мы туда убегали от холода,
От высоток и звука трамвая...
Там и воздуха больше, и зелени
И хоть снег... он ещё не растаял...
Даже дворики с тёмными елями
Нам казались кусочками рая...
И старушки на низеньких лавочках
Мы так думали: не понимая,
Безразлично смотрели на мальчика
И на девочку... с прошлого мая...
В частном секторе города шумного,
Словно с юностью в прятки играя,
Мы с тобою совсем и не думали -
Это счастье звенит, улетая...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712912
дата надходження 18.01.2017
дата закладки 18.01.2017
Ще в ліжку...
Залоскочені незнаним,
Зніміли голоси пересторог
І кожен імпульс - мов безстрашний крок.
Щоразу цю межу пересуваю
До позначки уявної (чи краю?).
Без примусу, без утиску й вимог,
Тягнусь назовні й... скочуюся в себе.
Полегшено зітхаю - все гаразд.
Й вагаюся, чи скинути баласт?
Уявна влада -
Зможу, за потреби,
Усе змінити.
Чи спинюсь?
Заледве.
Чи хочу... ще?
Чи втримаю баланс?
Це вже не сон і не простора книга,
Де лічені секунди до кінця.
Допоки сточу серце олівця -
Сама собі розгадка та інтрига:
Чи в цьому вирі лялькою застигну,
Чи йтиму добровільно... до ловця?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712741
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Коли сонечко сяде за ліс,
Небо вишиють ніжні серпанки,
Я іду по нагрітій землі,
Котра вистигне тільки до ранку.
А внизу мене стріне вода,
У полон забере мої очі,
Місяць молодо вниз погляда,
Де замовкла вода й не хлюпоче.
Я у воду, ще теплу, зайду,
Буду слухать, як річечка дише,
Комарі у цей час не гудуть –
П’ють зі мною і місяцем тишу.
10.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712693
дата надходження 17.01.2017
дата закладки 17.01.2017
Я хочу ему готовить ужин…
Обнимать в прихожей босиком…
Я его давно считаю мужем…
Мужем!!! Не любовником, не сном…
И когда под вечер дома жарко,
Я хочу под ручку взять его
И пойти гулять вдвоём по парку…
Мы вдвоём и больше никого…
Я хочу стирать его рубашки…
Доверять заветные мечты…
Улыбаться сердцем, не с натяжкой…
Не сжигать обидами мосты…
Не люблю судить и пустословить…
Не пытаюсь спать на потолке…
Завтраки хочу ему готовить…
Засыпать с рукой в его руке…
Будем в прятки мы с детьми играться…
Ставить в Храме, с верою, свечу…
И с людьми родными собираться
За одним большим столом хочу…
Светом быть хочу в его окошке…
И потом, спустя десятки лет,
Собирать за ним на кухне крошки…
Я хочу варить ему обед…
Я хочу дарить ему внимание,
Искренность, тепло, надёжный тыл…
И за эти все мои старания,
Просто чтобы он меня любил…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712497
дата надходження 16.01.2017
дата закладки 16.01.2017
Не пустили Тебе в хату,
Лиш яскиню відвели,--
А Ти нині найдобріша
До знедолених землі.
Не приймали лихі люди,
Гнали із двора у двір...
Ти ж вертаєш від облуди,
Самості і всіх зневір.
А Ти нині, Діво Чиста,--
Всіх Заступниця свята,
Добра,щедра, промениста,-
Матір нашого Христа.
Тебе люди відсилали
Як незручність чи біду,-
Ти за них благаєш Сина,
Йдеш по їхньому сліду
Днесь Тобі, Царице Неба,
Ми любов несем у дар.
В ніч, коли прийшов для світу--
Землі й Неба Володар.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711172
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 16.01.2017
У любові немає невдач,
Просто ти його дуже хотіла.
То було не кохання... Не плач...
Бо воно для душі, не для тіла.
Ти для себе його берегла,
Ти його огортала собою,
Ти чекала від нього тепла,
І потребу лиш бачила свОю.
А в любові немає "Мені",
"Я" в коханні навік розчинилось.
Твоі очі від того сумні,
Що кохання тобі лиш наснилось.
"Я нікому його не віддам!" -
Ці слова виключають кохання.
Чоловік він, і вирішить сам,
А ти пестиш своі сподівання.
Відпусти, коли це не твоє,
Бо кохання не ділять на двоє.
І з долонь воно пристрасть не п'є.
Відпусти, почуття це не твОє.
Бо кохання для інших живе,
Не шукає свого в половині.
Із сльозами воно не спливе,
Бо воно - протилежність гордині.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711683
дата надходження 12.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Засніжені гори,
Соснові ліси,
До неба піднісся,
Храм Божий в красі.
Здійнявся увись
З печер у скалі,
Нікольський Собор,
На Донецькій землі.
Виблискують сльози
Блаженства в очах -
Краса Святогірська
в небес на плечах.
Поднесь у підніжжя
Сіверський Донець.
Пробач за все, грішну…
Всевишній Отець!
Виблискує крига,
Сріблиться ріка.
Вклонюся доземно,
Бо хто я така?
Дарма, що негода
Січнева січе
теплом зігріває
молитва…
Пече…
Тетяна Купрій, 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701224
дата надходження 18.11.2016
дата закладки 15.01.2017
Ты - мой глубокий вдох,
Ты - мой растущий долг,
Нирвана из нирван
И боль открытых ран...
Ты - мой красивый сон,
Ты - мой прощальный звон -
Ушёл, чтоб не уйти,
Меня-то... отпусти...
Ты - мой ночной каприз,
Ты - мой, зовущий вниз,
Но холодно душе
На этом вираже....
Ты - мой вчерашний плач,
Ты - мой немой палач,
Запутанная нить,
Что так мешает жить...
Ты - мой прозрачный лёд,
Ты - мой дурман и мёд
И проклятый обет
На сто ближайших лет...
Ты - мой короткий день,
Ты - мой, дающий тень, -
Сплошная канитель,
Нелепый наш апрель...
Ты - мой и звук, и свет,
Ты - мой озноб и бред,
Мой воздух и вода,
И радость, и беда...
Ты - мой слепой мираж,
Ты - мой и вор, и страж,
Забравший навсегда,
Унёсший в никуда...
Ты - мой вчерашний бриз,
Ты - мой крутой карниз,
Где я давно стою
На самом на краю...
Ты - мой горячий воск,
Ты - мой родной... ты вот...
Увы, моя свеча
Сгорела... сгоряча...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711328
дата надходження 10.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Я не знала, що у снігах
Ти шукаєш мене і досі,
Розпинаючи на вітрах
Незахищену нашу осінь...
Засипало й мело всю ніч,
Оглядаюся - біло-біло...
Моє серце /тобі навстріч/ -
Розтопити сніги хотіло...
Та, закутавшись в холоди,
Вже заснули у чистім полі,
Замерзаючи назавжди,
Непоєднані наші долі...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711110
дата надходження 09.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Добрій людині, бібліотекарю і
книголюбу Марії Юхимівні Чередніченко
Дивні стоси скарбів на полицях читацького царства…
На столі пелюстки подарованих Вам хризантем…
Чиста посмішка ця, неудавана і без лукавства,
Робить друзями нас у цім хаосі вічних проблем.
Книги Ви берете, несучи на руках, мов дитину,
І не «Книжка», а «Книжечка» промовляєте вслух, як любов…
Вкотре сниться мені, що то Ваша книжкова родина
В моїм серці лишила перлини душевних розмов.
В тій щасливій порі відчували Ви їх, наче душі,
Паперовим бинтом лікували обкладинки книг.
І були серед них помарнілі й нечувано дужі,
І зачитані нами, й незабутні були поміж них.
Так ясніли і Ви тихим світлом для нас у дорозі,
І незібраним, може, і не пізнаним до глибини.
«Прочитайте, будь ласка, цю книжечку…», - чую і досі
Чи зі схованок пам’ яті, чи з небесної далини…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710267
дата надходження 04.01.2017
дата закладки 15.01.2017
Колінця голі тисну до грудей,
Стіна холодна тулиться до спини.
Заплющу очі – ось мій світ ідей,
В якім години тягнуться повільно.
Самотнє - до самотнього. Que pasa?
Іду до друга - до Катоблепаса*.
Химерний звір, моїх не бачиш жертв.
Чи не зрослись порфірові повіки? -
Дивись у очі! Жодне із божеств
Від погляду твого з землі не зникне,
Тож перевір, чи я іще не згасла?
Поглянь на мене, мій Катоблепасе!...
Флешбек у пам"ять, спогади - в сюжет.
Галактика - у склянці із водою.
Катоблепасе, твій міцний хребет
Не дружить із важкою головою...
Щоб я змогла приборкати Пегаса,
Ти лапи зжер свої, Катоблепасе.
Пародія на Катоблепаса від Галіни Акімової:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720986
:)
_____
*[b]Катоблепас[/b] - зверніться до Борхеса ;)
http://www.e-reading.club/chapter.php/141716/45/Borhes%2C_Gerrero_-_Kniga_vymyshlennyh_sushchestv.html
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712190
дата надходження 14.01.2017
дата закладки 15.01.2017
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.01.2017
* * *
Вздохнула улица прохладой.
Качнулись звёзды. Тишь вокруг.
Горит чуть тлеющей лампадой
Луны неполный в небе круг.
Парит душа над светлым сквером,
И, поднимая дальше ввысь,
Туда, где льётся море света,
Уже не слышно: «Эй, проснись!...»
Еще не близко до рассвета,
Еще не близок час ночной.
Всё больше мыслей, больше света.
А свет тот лёгкий и простой…
- - -
…Люблю тебя, о Град-столица,
Люблю величие твоё!
Твою рассветную зарницу
И купол неба голубой.
Твоих широких улиц дивных
Дыханье. Светочь фонарей;
И суету прохожих мирных,
Теплынь их радостных речей…
Люблю безветренные ночи,
Тишь над синеющим Днепром;
На небе свет от ярких точек,
И одинокий старый дом.
Твоих церквей златые главы,
И звон седых монастырей…
Твоих побед былую славу
И блеск истории на ней!..
- - -
…Люблю осенние прогулки
В аллеях парков золотых,
И запах свежей хлебной булки
С пека́рен многих небольших;
Шуршанье листьев под ногами,
Метелей светлых серебро,
Капель весны, и лета пламя;
Вагоны синего метро.
Полёты птиц. Хлестанье крыльев
Под лавкой своры голубей;
Больших мостов стальные нити,
И туч бегущих вдаль цепей…
Люблю я вечер над тобою,
Любимый мною Киев-град,
Когда дома идут к покою,
И угасанье их громад!..
Люблю изгиб Большого спуска,
Творцов живую толчею…
Закатов радость, капли грусти
И живость бойкую твою!
- - -
Люблю тебя, пленён тобою.
Расти, несись через века!..
А сам, задумавшись, порою,
Держа перо в своих руках,
Не скрою я ни капли правды.
Тебя восславлю. А мой дух
Опять родится, и воспрянет…
И вновь потянется к перу.
НЗ
2012 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710810
дата надходження 07.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Ось знов засвітилась, яскрава-яскрава,
у небі вечірня зоря.
Задумаймось, люди, для чого ми в світі?
Для кого ця зірка ясна?
Вона сповістила про радість велику,
що мудрість зуміє відкрити.
Син Божий прийшов у світ, як людина,
щоб нас всіх навчити радіти.
Цінуй батька й матір, бо є твої рідні,
і кожного ти поважай.
Послав до нас Бог єдиного Сина,
щоб ми відшукали свій рай.
Ми ж часто для себе... ще й мало, все мало,
а Він навчав іншим ясніти.
Ось знов засвітилась, яскрава-яскрава,
та зірка, що вчить нас любити...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710593
дата надходження 06.01.2017
дата закладки 07.01.2017
Я молча ухожу от декабря,
На цыпочках, где спят дурные мысли.
И оставляю там, в календарях,
Рисунки, разговоры - всё, как вышло...
Стал на минуты дольше каждый день,
Из ноября все ночи пережиты.
И свою душу, даже её тень,
Я заберу из прошлых общежитий...
И научусь по-новому, поверь,
Смотреть с надеждой, просто и открыто...
В заманчиво распахнутую дверь,
Зайду спокойно в новый мир событий...
Свою любовь, что прямо - через край,
Дарю земле, восходу солнца, небу
И Господа прошу: не забывай -
Ты никогда ко мне далёким не был...
Безумно я люблю своих родных,
Подаренных плутовкою судьбою,
И вовсе не хочу я благ иных -
Согрета настоящею любовью...
А если и вернусь... когда-нибудь
Туда, где всё и близко, и далёко,
Я, может, погрустив совсем чуть-чуть,
Забуду яркий свет знакомых окон...
И знаете, хорошие мои,
Наверное, не раз ещё заплачу -
От этого весенние ручьи
Пораньше запоют... А как иначе...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709275
дата надходження 30.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Нині зайшла до сараю
Та й на курей поглядаю
Що ж на свято зготувати?
Чи мо» півня зарубати
Та враз згадала, о Боже
Півня рубати не гоже
Це ж рік Півня наступає
От мозгів в баби немає!
Він у нас же такий славний
Гребінчик скручений, гарний
А співати- має талант
Ну справжнісінький музикант.
Надворі холод, зима
Йому, все оце дарма
Часто кричить Ку – ку – рі - ку
Бажає щастя довіку.
Може й справді, нехай живе
Прийде мир, життя щасливе
Думки беруть, йду до хати
Бо я не хочу, гріх мати
Хто вранці буде співати
Й моїх курочок топтати…
27.12.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708909
дата надходження 28.12.2016
дата закладки 30.12.2016
Хитрец трудяга Домовой
Скрипит о чём-то за панелью,
Играет в прятки Он с Котом,
Маня его в Иной Мир Дверью.
Затем о чём-то говорят,
Со стороны вроде мурлычат,
Вершат важнейшие Дела,
При этом нас к себе не кличут.
Потом уходит Он в Асгард,
При этом что-то там бормочет,
Чего вовек нам не понять
Наверно там о нас хлопочет!
Сияет Полная Луна
И порождает Рой Загадок,
И сколько Мыслью не Играй
Вовек не получить Отгадок!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709140
дата надходження 29.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Всей семьёй построим крепость
Мы из снега во дворе!
Новый Год встречать – нелепость
В тесной комнатной жаре…
Вот где каждому раздолье -
С кувырканьем при луне!
Романтичное застолье
С « закусоном» - оливье!
Маскараду - будем рады:
Во главе – идёт петух!
Безопасны здесь петарды.
Сказочный витает дух!
Ёлка наша натуральна.
Дед ещё её сажал.
По всем признакам – морально
Заслужила карнавал.
И семейная палатка
Дивно смотрится в снегу!
Как медвежья чудо- хатка!
В ней комфортно и в пургу!
Выдаёт «микроволновка»
Блюда в собственном соку!
Первый тост поднимем ловко -
Прокричим: «Ку-ка-ре-ку»!
21. 12. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707797
дата надходження 21.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Через казкову пелену снігів
Сосновий бір здається незнайомцем:
Печальний погляд з -під кошлатих брів
Проймає зимно під холодним сонцем.
На жаль, не підеш лісом навмання -
Усі стежки заплутала негода.
Все ж личить соснам біле це вбрання
З оздобою незірваного глоду,
Разком намиста, що з горобини
Ясніє спогадом сумним про осінь,
Де піднебесся сяйвом з далини
Так живописно день фарбує в просинь.
Глибокий слід самотньої лижні
В замет пірнає посеред завії.
І знають лиш дерева мовчазні,
Хто розгубив у сухоцвітах мрії.
У затишку приваб змовкає світ,
Очікуючи вкотре й знову дива…
В зимовім лісі через гомін літ
Під танець снігу мовить вічність сива.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708777
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Білою ковдрою землю всю вкрив
Сніг - сніговій, увесь світ затопив.
Сніжні дерева у казці немов,
В зимовім спокою всі вони знов.
А сніжок сипле і сипле іще
Й вітер холодний морозом пече,
Тільки б у душу мою не війнув,
Серце гаряче у лід не закув.
Ти доторкнися своєю рукою
Саме до тої ,що перед тобою,
І руки наші хай міцно сплетуться -
Мороз і холод самі розійдуться.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708791
дата надходження 27.12.2016
дата закладки 29.12.2016
Ми ворожили в грудні на Андрія,
Сміялися, писали записки,
Ховали в подушки, літали в мріях -
Кому ж із нас та випаде який...
Спав гуртожиток сном таким бентежним
І, тільки-но сіріти почало,
Хоч руку під подушку й обережно -
У серці калатало і гуло...
Немов і справді доля заховалась
У скручені маленькі папірці...
Знайшла, повибирала і дістала
І доля вже тремтить в моїй руці...
Тепер записку треба розгорнути,
Якби ж то хоч порожню не втягти...
Ні, є ім'я! Сміюсь - не може бути -
Ти не повіриш, але там був... ти...
Таких імен траплялося не густо,
Це ж треба було витягти тоді,
Хоч і зраділа, що таки не пусто -
Цікаво: може, й ти десь там зрадів...
На долю нарікати я не смію:
Що вже тепер - такий чи не такий -
То треба було спати на Андрія
Й не пхати під подушку записки...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706273
дата надходження 13.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Чистое небо, белые снеги –
Ласковый воздух вдыхаю, мой Бог...
Чистые души – вёсен побеги,
Полем безбрежным сердечных дорог...
Маемся даром под лучиком Веги,
Пуделем тайны, что не разгадать...
О, как пушистые белые снеги,
Нежная сказочная БЛАГОДАТЬ.
20.12.2016Г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707630
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Не п'ється,кажеш,і не пишеться,
Надії,мрії кришуться...
Та плюнь на це - сідай,пиши!
Що маєш на душі - скажи.
Почни з початку
по порядку -
Хай кострубато,хай не гладко,
але всю правду без прикрас.
А хтось оцінить - буде час.
Змалюй канву свого життя:
Не тільки зоряні моменти,
А й помилки усі до цента,
Печаль і радість,каяття.
Облиш сентенції,моралі,
Забудь про алібі,медалі...
Завжди цікавить голий факт,
Як музиканта темп,чи такт.
Пиши як вмієш - головне
Щоб чисту правду.
Все мине.
Ти вище себе не стрибнеш,
Та буде жаль,коли помреш,
Що на прожите житіє
Не залишив своє досьє.
Мені,наприклад сумно нині,
Що від моїх дідів,бабів
Ні на горищі,ні у скрині
Не залишилося й двох слів,
Не кажучи вже про світлини.
Неначе їх і не було,
Немов на світі і не жили,
Та їхніх босих ніг тепло
І досі бережуть стежини.
І ми стежки ті самі топчем -
Слідами предків слід у слід.
Це їх любов,мій добрий хлопче,
Подарувала нам цей світ.
Отож,пиши і не жалійся,
Впрягайся в справу без вагань,
Поплач над словом,чи посмійся,
Похулігань,пографомань,
Лише нікого не порань...
Будь,наче Нестор -
літописцем
свого часу,життя-буття...
О,це далеко не дурниці,
це,щоб майбутні борзописці
в зерно не сипали сміття!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707524
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 20.12.2016
Сказала незажженная свеча
Своей ярко пылающей подруге:
«Жаль мне тебя, смешны твои потуги,
Расстаешь на глазах так, сгоряча.
Я счастлива и более, чем ты,
Лежу себе спокойно, не пылаю,
И жить я буду долго, точно знаю,
А ты скоро умрешь от суеты».
Горящая свеча дала ответ:
«Я не жалею, что живу сияя,
Своим огнем мрак ночи разгоняю,
Несу тепло я людям, яркий свет.
Огонь мой посылает ввысь молитву,
Я в доме каждом воздух очищаю,
На ёлке для ребенка я пылаю,
Всегда ради других иду на битву.
Скажу тебе – гореньем жизнь полна,
А в спячке – смерть. И ты ведь не живая.
От жизни в сон трусливо убегая,
Ты так и не воспрянешь ото сна.
Я счастлива, что я горю огнем,
И жизнь моя полна и совершенна.
Ну, что ж, сгорю, но я не буду бренна,
Мой свет везде останется, во всём!»
Услышав это, думай и молчи,
И выбирай – покой или горенье,
Глубокий сон, или души кипенье.
Так говорили тихо две свечи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706952
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Сказала незажженная свеча
Своей ярко пылающей подруге:
«Жаль мне тебя, смешны твои потуги,
Расстаешь на глазах так, сгоряча.
Я счастлива и более, чем ты,
Лежу себе спокойно, не пылаю,
И жить я буду долго, точно знаю,
А ты скоро умрешь от суеты».
Горящая свеча дала ответ:
«Я не жалею, что живу сияя,
Своим огнем мрак ночи разгоняю,
Несу тепло я людям, яркий свет.
Огонь мой посылает ввысь молитву,
Я в доме каждом воздух очищаю,
На ёлке для ребенка я пылаю,
Всегда ради других иду на битву.
Скажу тебе – гореньем жизнь полна,
А в спячке – смерть. И ты ведь не живая.
От жизни в сон трусливо убегая,
Ты так и не воспрянешь ото сна.
Я счастлива, что я горю огнем,
И жизнь моя полна и совершенна.
Ну, что ж, сгорю, но я не буду бренна,
Мой свет везде останется, во всём!»
Услышав это, думай и молчи,
И выбирай – покой или горенье,
Глубокий сон, или души кипенье.
Так говорили тихо две свечи…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706952
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 19.12.2016
А поети — звичайні люди,
Не святі вони, не безгрішні,
Особисті думки та душу,
Без процентів вкладають у вірші.
А поети — вони, як діти,
Безкорисливі світлі мрійники,
вранці — каву з римами п'ють
і горять у думках, мов світильники.
То блукають у білих віршах,
То розмови ведуть верлібрами,
Чи сонети коханим пишуть,
щоб читати вночі по під вікнами.
А поети – вони диваки,
Із пером — рвуться в бій героїчно.
Доля їх – поетичні рядки,
Вирок даний з Небес довічно.
Тетяна Купрій , 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669650
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 19.12.2016
Коли тікають сни посеред ночі,
То запрягаю я свої думки
І про життя, дитяче і дівоче,
І про заміжні непрості роки.
Все пережите проживаю в -енне,
Змінити щось не дозволяє час;
І непросте, і заразом буденне,
Але життя лише одне у нас.
16.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706903
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Коли тікають сни посеред ночі,
То запрягаю я свої думки
І про життя, дитяче і дівоче,
І про заміжні непрості роки.
Все пережите проживаю в -енне,
Змінити щось не дозволяє час;
І непросте, і заразом буденне,
Але життя лише одне у нас.
16.10.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706903
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 19.12.2016
День сьогодні особливий,-
Свято Миколая.
І для кожного важливий,
Як земля святая!
Майже в кожнім домі світу
Є його ікона,
Його справи всім помітні,
Й не зникнуть ніколи!
Ворогів вмів прмирити
Ще з юнацьких років,
І невинних захистити,
Й грішних від пороків.
За своє служіння людям
Дістав дар від Бога:
Помагати всім нужденним
Не збитись з дороги.
Отож його і шанують,-
Він же - Чудотворець.
У цей день усі працюють
Не на свою користь:
А для сиріт, і для бідних,
Для слабких і хворих,
Для калік і для злиденних,
І для всіх голодних.
Завжди його шанували
І сироти, й бідняки,
Як раніше поважали
Запорізькі козаки.
А ще його називали:
І Мокрим, і Добрим,
З давніх-давен поважали,
Він - посланець Божий!
Я з цим святом всіх вітаю,
Хто читає й чує,
І Надію, й Віру маю,
Що все буде добре.
Й що війна у нас на сході
Скоро вже відійде,
Бо ж, як кажуть у народі:
Ніщо не є вічне!
І повернуться додому
Наші доньки і сини,
Й заживемо по новому
Без нестатків і війни!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707431
дата надходження 19.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Вітанню вітру радо усміхнусь,
Що так неждано стрівся у дорозі…
І хоч зима вже сива на порозі,
Почується знайоме: «Повернусь…
Я повернусь..."
Хоча уже останнім листям з віття
Старого клена сипле листопад,
Все ж мариться серпневий зорепад
Із юних мрій минулого століття.
Мій зорепад...
Вже замітає снігом ту стежину,
Де бродить сум нічогонечекань,
І наспівом забуто-спрагло лине
Той вітерець, що посеред мовчань,
Серед мовчань...
І знову вірю тим словам без меж,
Мов радістю наслухатися маю.
Усе найкраще, що в житті буває,
Тоді приходить, коли ти не ждеш…
Коли не ждеш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703855
дата надходження 30.11.2016
дата закладки 19.12.2016
Слова доброго суть, таємниця і трепет звучання
У вервицях думок, у полоні барвистих чуттів…
Проживаєш слова через злагоду їх поєднання
У мелодіях серця під наспіви сивих віків…
Мов краплини роси, що ясне віддзеркалюють небо,
У глибинах своїх напиваються сили й снаги.
І, віднайдені десь, світлячками ясніють й для тебе,
Немов зводять далекі, скелясті такі береги.
Гріють душу слова, що так легко ростуть із любові,
Теплотою відлунь гоять рани притомлених крил
І намистом рясним розквітають у щирій розмові,
Манять летом своїм на краєчку небесних вітрил.
Повні віри в добро, попри тіні і хиб, і зневір’ я,
Надихають на щастя і дружньої потиск руки,
Несучи між людей теплий вогник палкого довір’я,
Світло те, що не меркне, не гасне і через роки.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703635
дата надходження 29.11.2016
дата закладки 19.12.2016
"Почему ты не пишешь,
Что случилось с тобой?!"-
Пожелтевшие листья
Мчатся с ветром домой.
И лететь им немало,-
Может, лет через пять
Почему не писала
Можно будет узнать!
Только - не успокоюсь,-
Ты же рядом была!
Я уехал - ты что же,-
Позабыла меня?!
Пропадать стала нежность,
Лишь - холодный расчёт...
Твои письма - из снега
И слова - колкий лёд!
Снова дождик по крыше
Барабанный свой бой...
"Почему ты не пишешь,
Что случилось с тобой?!"
Ереван, Армения 20.05.1969
Архивы
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704182
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Я впізнала тебе, то був ти, то був ти, хоч і морок,
Бо не вірю, не вірю скрипучим старим ліхтарям...
За тобою услід - і нехай там що хочуть говорять,
Я цю мить і цей світ, і тебе.., і тебе не віддам...
Відчуваю тепло, але кроки твої, наче постріл,
Розчиняють в імлі, у холодній байдужій імлі
І ховають, ховають від мене у ніч твою постать,
Навіть Місяць ніколи цього не пробачить Землі...
Я так довго ішла, проклинаючи темінь і вітер,
Шепотіла беззвучно, в нікуди, гарячі склади...
І вже ладна була за тобою - на край.., на край світу,
Аби тільки побачить дороги, якими ходив...
Я вдихаю холодне повітря і стримую грози,
І шматую минуле без болю.., без болю й жалю...
Так банально римую одвічні слова-віртуози
І не соромно зовсім, бо так я живу... і люблю...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706918
дата надходження 16.12.2016
дата закладки 19.12.2016
– Зорі, зорі... зорі ясні! Світ ви бачите увесь.
Зорі, зорі... зорі світлі. Загубилась зірка десь.
Де вона ота яскрава, найдорожчий в світі гість?
Де вона ота прекрасна, що принесла світу вість?
Вість найкращу, найсвітлішу...
Вість-молитву найтихішу.
– Не згубилася зірниця. Справ тепер в неї багато.
Наряджається... Засвітить.
Сповістить усім про свято.
Їй в Святвечір серед неба бути в сяйві осяйному.
Світло те величне, ясне, кожному дарує дому.
– Зорі, зорі... зорі ясні, неба Божого ви цвіт.
Зорі, зорі... зорі світлі, ви з зірницею прийдіть.
Як засяє зірка ясна – з нею землю звеселіть.
Зорі, зорі... зорі ніжні, нашу радість освятіть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707107
дата надходження 17.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Ни у кого такого нет оркестра.
Завидую способностям зимы.
Его аккорды слышны повсеместно:
На всех просторах матушки земли.
Тревожные, торжественные звуки
Сопровождают град и снегопад.
Влюблённые страдают от разлуки:
Все рейсы отменяются подряд.
Узор следов рисует нам пороша.
Прекрасная охотничья пора!
Пурга принарядилась в юбку "с клёшем".
Всю ночь танцует с ветром до утра.
А злая буря и ревёт, и воет.
С цепи сорвалась шустрая метель.
Сам чёрт в бедламе этом ногу сломит.
Позёмка с бесом крутят карусель.
Ни у кого такого нет оркестра,
Как у крутой волшебницы зимы.
Звучит «Метель»* - творение маэстро.
В него мы все, конечно, влюблены.
*Романс Георгия Свиридова
По повести А.С. Пушкина «Метель».
10.12..2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705794
дата надходження 10.12.2016
дата закладки 19.12.2016
Мов хто підсунув... зовсім випадково,
Стару листівку з почерком твоїм,
Я ж все повикидала геть, та знову
Завмерла тихо в розпачі німім...
Ну звідки і навіщо? Ні до чого!
І думати не думала я, ні,
Не ворушила так давно старого -
Все приспаним лишалося в мені...
Це ж треба було так смикнути книгу,
Щоб випала листівка, обпекла,
Мов розтопила кригу у відлигу
Й холодною водою залила...
Навіщо (і від кого) заховала,
Чому було з листами не спалить...
Сьогодні тебе точно не згадала б -
Тепер я знаю: пам'ять... не горить...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704251
дата надходження 02.12.2016
дата закладки 05.12.2016
В одне село прийшов і залишився
Дуже старий і мудрий чоловік.
Побудував будинок і обжився,
І доживав тут свій недовгий вік.
Робив цікаві подарунки дітям,
Він іграшки охоче майстрував.
І як найкращий чарівник у світі
Їх безкоштовно дітям віддавав.
А діти залюбки із ними грались,
Та все ж недовго, бо були такі,
Що швидко в їх руках вони ламались,
І сльози проливалися гіркі.
Батьки дітей прийшли якось до діда:
- Тебе ми поважаєм, діти теж,
Та, чоловіче, далі так не піде.
Навіщо дітям болю завдаєш?
Чому майструєш іграшки тендітні?
В руках дитячих всі вони ламкі.
І сльози й відчай в їх очах примітні.
Навіщо робиш іграшки такі?
- Послухайте, ось виростуть ці діти,
Хтось подарує серце їм своє.
Його вони не зможуть вже розбити,
Бо в них тепер вже обережність є.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694008
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 21.11.2016
Храму с. Виводове на честь Божої Матері «Троєручиця».
Багровіють маки польові
Наповнені вогнем Святого Духа,
Мов подих ладану прослався по землі
Цілющий запах трав`яного лука.
У небо задивляються хрести
Звертаючись у молитвах до Бога.
Ведуть до храму мого не мости,
А споришами встелена дорога.
Святий Афон на батьківській землі,
Богом дарована обитель Хіландарська,
Виблискує в божественній імлі
Надія на спасіння християнська.
Пречиста Діва, Троєручиця Свята,
Парафіян привітно зустрічає,
І « Многії, примногії літа…»
Під куполами янголи співають.
Усьому світу радість возсія,
Від бід нас береже і від напастей,
Благословенна Діва МаріЯ
Запрошує прихожан до Причастя.
Тетяна Купрій -Кримчук, 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700719
дата надходження 15.11.2016
дата закладки 15.11.2016
Сижу-курю уныло на балконе,
Сомненьями пронизанный насквозь,
Пытаюсь внять симфонии агоний,
По-прежнему надеясь на авось…
Кусаются всё крепче магазины,
Но мне приснился вывод тут, на днях,
Что нет нужды в теперешние зимы
Ни в валенках, ни в шубах, ни в санях…
Отрада только в Пушкине да Фете,
Хоть им не светит прежний дефицит…
А тех, кто жить привык на марафете,
Быть может, бог рассудит и простит…
Устал грешить фейсбучным самоедством,
Всё чаще околесицу несу…
Не заблудиться, как в далёком детстве,
В грибасто-паутинистом лесу…
сентябрь 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687459
дата надходження 03.09.2016
дата закладки 15.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.11.2016
Незабвенному Константину Симонову
Если скажут я умер когда-то,
Чтоб и впрямь не дождаться потерь -
Жди меня, как с войны ждут солдата,
В смерть мою ни секунды не верь!
Пусть однажды, совсем без причины,
Сердце взвоет, как раненый зверь,
Чтоб и впрямь не дождаться кончины -
Не проси и не бойся - не верь!
Беды и ожиданье сомнений,
И тревогу - попробуй измерь!
Вопреки отрицанию мнений,
В нереальность мою ты не верь!
Не проси у Судьбы ты защиты,
Не смотри ты так жадно на дверь:
Знать, не вся ещё чаша испита -
Что я умер, не надо, не верь!
Если скажут, что нет его больше
И не жди ни потом, ни теперь,
Ни к чему столь тяжелая ноша:
Ни кому, дорогая, не верь!
Ты не верь никому в этом пекле,
Только сердцу Надежду доверь...
Я восстану, как Феникс из пепла,
А всему остальному - не верь!!!
11.01.2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244124
дата надходження 28.02.2011
дата закладки 14.11.2016
Пустеля... пекельний сонця диск,
Життя гартує, беручи в облогу...
Ти всім щось винен, кожен хоче зиск
Отримати, підставить не плече, а ногу...
Піски сипучі невблаганно поглинають час,
А міражі розкришують твою надію...
Пустеля, майстер знищення, але й оаз
Колиска, що чекає на пророка, чи месію
А караван іде, торуючи свій шлях
І гавкіт псів лиш додає йому наснаги.
Той караван - душа у вічності в гостях,
Хто вірить в душу не відчує спраги...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700213
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 14.11.2016
Знов ступаю піском по краєчку завмерлої хвилі,
Де рожевий світанок розфарбовує неба кришталь.
Таїну давнини, що в легендах живе і понині,
Може, небо відкриє, а, можливо, озерна печаль.
Бачу обриси хмар, що висять понад банями храмів…
Там, де дзвони церковні, чути ще відголоски біди.
Ціле місто лежить між свічками погаслих каштанів,
Поміж сосен високих, попід товщею літ і води.
Матір Божа покров підняла понад зболеним людом,
Щоб сховати стражденних від навали страшної орди…
І заклякли від сяйва чужинці, засліплені чудом,
Коли місто у вирві вже поглинули хвилі води.
У блакить піднялись лише лебідь і вірна лебідка,
Що так довго кружляли між прозорістю вод і небес,
То до світлих хмарин доторкаючись крилами зрідка,
То пірнаючи в тіні, що в глибинах згубилися плес.
Це побачиш і ти в самоті під промінням світання,
Як до озера прийдеш у надії почути віки.
Оживає переказ в тихій пісні палкого кохання,
Дух нескорених предків ще гойдає далекі зірки.
Давнє місто моє… Білі лебеді знов біля тебе,
Край столітніх лісів, у самісінькім центрі душі…
На перлину твою зачаровано дивиться небо,
Коли ранок стрічає день новий на незримій межі.
*За легендами, в далекі часи Матір Божа врятувала Лебедин від ординців, засліпивши їх своїм покровом… Містечко покрили води озера.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700326
дата надходження 13.11.2016
дата закладки 14.11.2016
***
Чорним глянцем печаль подвоїться,
звуків плач аж на шепіт стишено -
піаніно оглухле молиться
за усіх, ким воно залишене.
Півстоліття за ним навчалися!
Нащо ж крає себе скорботою?
І щоразу воно старалося
бути гідним ім’я над нотами.
Хай на клавішах слід потертості, -
новачки підступали з острахом.
А йому б - полонить майстерністю
у дуеті з великим Ойстрахом!..
Час, обставини – чорним реготом…
…Захлинаючись у емоціях,
піаніно заграє реквієм,
пом’янувши себе і Моцарта.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699923
дата надходження 11.11.2016
дата закладки 12.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.11.2016
Счастье семейное – роскошь бесценная.
Им награждается пара семейная
Та, у которой хватило терпения
Выдержать явное столпотворение…
Кипа пелёнок и ночи бессонные,
Манная каша, плита закопченная…
Первые навыки, чтобы не плакали.
Чтобы детишки – в штанишки не какали.
Ну, а по праздникам – шумно и весело.
Папа им книжки читал, мама – песенки.
Детки от радости « ушки развесили».
Годы считали ступеньки и лесенки…
Молодость на руку умным родителям.
Время считает года юбилеями.
Будем гордиться, и быть победителем
В старости лет в окруженье семейном мы.
Счастье семейное – как песнопение.
Жизнь нам даёт испытание временем.
Если супругам хватило терпения,
Им по заслугам - лавровые веники.
10. 11. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699739
дата надходження 10.11.2016
дата закладки 11.11.2016
Намалюй мені ніч,
Неспокійну і хтиву,
Синьооку, як я, намалюй …
Зачаруй нею зорі,
Щоб не танули в небі
І довіку сіяли вгорі …
Щоб у лісі струмочок
Побіг за тобою
Чистеньким невинним дитям …
Щоб джерельце у горах
Торкнулося Сонця
І промінчик в краплинах заграв…
Щоб простором лунало
Щасливе «Кохаю!»,
Як нічної луни відгомін…
Зачаруй моє серце,
Щоб у твоїм озвалось,
А мені лише в очі поглянь …
Намалюй мені ніч,
Непідвладну й шалену,
Непокірну, як я, намалюй …
Намалюй, я прошу…
Яку хочеш мінливу,
Лиш, благаю тебе, намалюй…
7.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699211
дата надходження 07.11.2016
дата закладки 07.11.2016
Наркомани,наркомани...
Як словами не крути -
Всі ми з вами,громадяни,
У полоні наркоти.
Цукор,сіль,вино,горілка,
Сигарети,самосад...
Піп у хвіртку,чорт у дірку...
Шопінг,кава,шоколад.
Скільки в світі наркоманів?
Ой,не смійтеся в рукав!
Кажуть вчені,що й кохання -
Наркота не без підстав.
Прагнуть всі адреналіну,
Щоб кипіла в жилах кров -
Гуталіну,героїну
Поки дров не наколов...
А хіба поети гірші ,
Що живуть між двох вогнів?
Всі сидять на вістрях віршів,
На голках пісенних слів.
Є якісь еротомани,
Мабуть,також наркота;
Є гурмани,меломани...
Кожен має хомута....
Люди у житті щомиті
Наливають чашу вщерть -
Всім займаються на світі,
Щоб не думати про смерть.
Наркомани,наркомани...
Як словами не крути -
Всі ми з вами,громадяни,
У полоні наркоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698629
дата надходження 04.11.2016
дата закладки 06.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 06.11.2016
Повечір'я тече, мов пустелею, тихим провулком.
Захід сонця пролився понад пругом рожевим вином.
Для душі тиша ця видається жаданим притулком
На щоденних дорогах поміж зорями і полином.
І думки вже летять над прожитими мною літами,
Озиваються в серці сум і втіха нехитрих шукань…
Скільки доль крізь віки промайнуло земними світами
І яскравим вогнем, і жаринкою згаслих бажань.
Просіває пісок і мій слід у вечірніх туманах…
Пізній осені вже не насняться принади обнов.
Лиш зоріє крізь ніч і осіннього вітру омани
Дивне сяйво тепла на одвічне імення Любов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698442
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 04.11.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.11.2016
Я зустрічала листопад.
Прийшов вночі,
зняв капелюха.
Хандра сиділа на плечі,
щось шепотіла біля вуха.
Її він ніби і не чув,
повісив плащ біля каміна,
підкинув дрова і дмухнув.
Хандра притислась мов дитина.
Сказав їй лагідно: поспи,
мені моргнувши одним оком,
насіяв сніжної крупи,
наблизив зустріч з новим роком...
Я зустрічала листопад.
Прийшов вночі,
бо вдень невзмозі
і легко підібрав ключі,
до серця що жило в тривозі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697894
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 01.11.2016
за каждый свой поступок
перед тобой отвечу
и в стоге сена, для тебя,
найду иголку
но, [b]пятьдесят шагов [/b]
пройду я,
лишь, навстречу...
а, не от тебя...
и не вдогонку...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697953
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 01.11.2016
Хеллоуин – Хэллоуин…
Во тьме историй фейк один
Всё вытворяющий субъект
Сидит под шкурой мешковин…
Под мешковиною арбуз
Холёной тыквы брат и туз
Америкэн-смазливый-бой
Шотландской сказки рядовой…
Зачем славянам кельтский звон
И фейерверки в унисон
Коль в тридесятом государстве
Другие игрища с огнём?!
01. 11. 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697925
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 01.11.2016
Я боюсь темних вікон і темного двору,
Темних вулиць боюся і темних лісів.
Я не хочу униз і не хочу угору,
Хоч і тут я боюсь неприв'язаних псів...
Мені страшно заснути... Якщо не прокинусь,
Не побачу як день випиває росу
І вітри, що давно вже ревуть без упину,
Не мені, а комусь новину принесуть...
Моя фобія міцно тримає за плечі,
Не дає ворухнутись у темряві снів.
І я знову боюся, боюся, що вечір
Нагадає про ночі нестерпні мені...
Коли з темних кутків виповзають химери,
Та круг мене зі сміхом тенета снують
І так страшно спадають звичайні портьєри...
Я боюсь, коли темно... Я дуже боюсь...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697926
дата надходження 01.11.2016
дата закладки 01.11.2016
Десь на Олімпі, де хмари м'якенькі,
У богинь та богів відбулись посиденьки.
Може еліта щось святкувала,
Чи то нудьга їх усіх позбирала.
Смажила м'ясо сама Артеміда,
Всі смакували, велася бесіда.
Барменом був жартівник Діоніс,
Його напій корективи і вніс.
Тих посиденьок підвищив він градус,
Кожен почав визначати свій статус.
Хто головний, а хто другорядний.
Зевс гримнув - Я! - був вже "нарядний".
Шваркнувши блискавку, він розійшовся
По їх самолюбству добряче пройшовся.
Боги весь час між собою "кусались",
Та проти Зевса взяли й об'єднались.
Раз ти така надзвичайна істота
Й наша ніщо не вартує робота,
Сам управляй! На тім порішили
І на Олімпі самого лишили.
Зранку прокинувся. Що вчора? Завіса...
Гарна сивуха була в Діоніса.
Раптом згадалось володарю неба,
Яка відбулася з ним вчора халепа.
Та визнавати не хоче помилку,
Бажає провчити нахабну профспілку.
До Посейдона у царство подався,
Чхнув ненароком - без флоту зостався!
Сваривсь нецензурно, казали акули,
Бо дійство те бачили, все добре чули.
У світі Аїда як порядкував,
Доручення дивні чортам роздавав,
Та слухать його вони не хотіли,
Смолою обляпали, ще й хихотіли.
В Аресове військо командувать вліз,
Та наче Сусанін завів тих у ліс.
Ще боком все вилізло у Аполлона,
Як вкручував лампочку - спала корона!
Розсердився, плюнув та здатись не хоче.
Піду керувати я в царство дівоче!
Там усе просто Зевсу здавалось.
Щось дуже страшне за ним з лісу гналось,
Була в Артеміди там лапа ведмежа.
В покоях у Гестії сталась пожежа.
Від яблук пізнань скрізь валялись огризки,
У царстві Афіни розплавились мізки.
Коли зазирнув в Афродитин він клуб,
То встав його дибки... доглянутий чуб!
Все! - крикнув - Здаюся! Нема більше сили!
Я все оцінив, що раніш ви робили!
Вернулись, пробачили і обнялися.
Та кожен у справах своїх розійшлися.
Історія ця хоче всім нам сказати:
Не може сама голова існувати.
Не тільки наш Зевс, ніхто би не зміг,
Прожити без серця, ходити без ніг.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697837
дата надходження 31.10.2016
дата закладки 31.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2016
Рушится карточный домик...
Всей жизни, что строили мы,
Временем... Грустный историк,
Как призрак, надежду возьми...
Рушится замок песочный...
С улыбкой тоски, на глазах.
Грустью до боли намочит,
Тот ливень холодный, что страх...
Рушиться мир безвозвратно...
Наивностью нас опоив...
Вновь убегаем... опасно
Любить, до конца не простив...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697788
дата надходження 31.10.2016
дата закладки 31.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 31.10.2016
Так заболіло...Вмерли всі слова.
Тернюки – в серці, мов колючий дріт.
Каміння гостре впало з рукава,
Та що каміння! Обвалився світ...
Поети, короновані колись,
Уміло розпинали новачка
За те, що більше він за них моливсь,
Ліпили з нього дурня-дивачка.
Взялись за руки: виросла стіна,
Цей моноліт не пропускає й мухи.
Собою милувались, а війна
Розкидала під ноги капелюхи.
Поетик від ударів закривав
Свій світлий лик тендітними руками.
Він вже не жив, а лишень...доживав,
Затоптаний зі стажем каблуками.
В напівтумані пропливли слова,
А вірші розридалися, мов діти...
Хиталася фігура воскова,
Заради віршів вирішив він жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696980
дата надходження 27.10.2016
дата закладки 28.10.2016
Балагурять перед Лаврою голуби,
У Почаїві наразі велелюдно,
Зазивають дзвони – дзвонарі,
Спів «Акафісту» доноситься ледь чутно.
Підійду смиренно поклонюсь
Місцю, де явилась Матір Божа.
Засіяла у Вогненному Стовпі…
В молитвах Пречисту розтривожу.
З джерела цілющої води
Причащуся зі стопи Святої.
Слід на камені… Видіння на горі…
Подумки Владичиця зі мною.
На нас, грішних, немічних рабів,
З теплом материнським споглядає,
В Праведного, Вічного Судді
Своїм дітям милості благає.
В покаянні Ти й мене прийми,
в молитвах до Тебе укріплюся,
від гріха від злого відведи,
віджени всі пристрасті, спокуси.
Віру православну укріпи
І убогі не відкинь моління.
Даруй мир, надію утверди.
Дай сліпому, вчасного прозріння.
Балагурять перед Лаврою голуби,
До Почаїва колись, ще повернуся.
По блаженній, по тернопільській землі
Богомолиця, знов вірую, пройдуся.
Тетяна Купрій, 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696844
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 26.10.2016
А.Подлявскому
Я шёл бы и шёл бы в родимую даль!
И если бы силы броса́ли меня,-
Я полз бы тогда - и в жару́, и в мороз,
Но путь всё равно бы к тебе я нашёл!
Тебя б отыскал я и долго смотрел
В твои голубые, как небо глаза,
На брови, прямые, как молнии стрел,
Улыбку твою, что с дождём на устах...
Я час бы смотрел, день, и месяц, и год,
Но если б тебя повстречать не пришлось -
Я б с грустью не смог бы бороться тогда,
И умер бы я, как в пустыне - вода!
А злобные во́роны, круг описав,
Кричали бы мне - "Ты её потерял!"
Кричали бы мне - "Ты её не сберёг!
Ты должен бы знать то, что пишут меж строк!"
Но гордость и злость подняли́ бы меня
Со смертного душного чада Одра́ -
Я б в степи пошёл и цветов бы нарвал
И долго б средь зелени трав я лежал...
Не верю неверам, не верю в обман-
Я верю тебе, в то, что ты меня ждешь!...
Сполза́ет в долину с вершины туман,
А тучи скопляют в чрева́х своих дождь...
Разлука длинна, как дорога к тебе
И сто испытаний с тобою нас ждут,-
Но... - ВЕРЮ! своей путеводной звезде,
Что наши сердца нам ЛЮБОВЬ сберегут!
Из архивов 1969
Илл. из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696755
дата надходження 26.10.2016
дата закладки 26.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.10.2016
Наседкой опекаю наших крошек,
Избушка вся на мне – на курьих ножках,
По зёрнышку клюю, а мой Петруша
Частенько называет «квочкой», «клушей»…
Слова такие – только курам на смех,
Да и любви особой нет – всё как-то наспех…
Кто я ему? Очередная баба –
Не племенная, а простая ряба.
И птичий Двор не признаёт за птицу –
Ни разу не летала за границу!!!
Разносят вздор нелепых наговоров:
С яйцом, мол, затеваю вечно споры
И якобы имею жуткий почерк...
Злорадствуют, что слепну ближе к ночи…
Насчёт мозгов – слыву не слишком умной,
Раз денег не клюю у толстосумов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450632
дата надходження 24.09.2013
дата закладки 26.10.2016
Вот он играет, в свой мир погружен,
Миром игрушек живых окружен.
Поезд привычно промчится по кругу
И посигналит далекому другу.
В нем пассажиры – все те же мартышки –
Пьют пепси-колу, жуют ли пустышки.
В окнах мелькают какие-то лица.
Кто-то встречает, успев лишь проститься.
Поезд бежит. Он за ним наблюдает.
Только игрушкам в тех окнах кивает.
Поезд как поезд – кружит хоровод.
Стрелка за стрелкой и, вдруг, поворот...
Там в тупике ждут другие игрушки:
Танки, смерчИ, пулеметы и пушки.
***
Мальчик играет, в свой мир погружен,
Миром игрушек чужих окружен.
Сердце как солнце ему я принес,
Чтобы на солнышко глядя он рос.
01.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696468
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 24.10.2016
[i][b]…поцелуй с прохладцей – извини!
Исподволь – на улице такое…
…непростое – как бы – золотое,
Пребольшое, но – без теплоты
Лист кленовый, лист сухой осины,
Лист берёзы – в роще полевой
Две калины сопрягли все жилы
Дабы доиспить нектар – живой
Не утратит собственное имя
Поцелуй – до будущей весны
Как всегда – превознесётся ими
Над листвой – родные снегири…[/b]
[/i]
24. 10. 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696440
дата надходження 24.10.2016
дата закладки 24.10.2016
Его ценю я высоко.
Оно даётся мне легко.
И мой девиз: «Что есть в печи,
На стол, хозяюшка, мечи!»
С любовью накрываю стол,
Как настоящий хлебосол.
Любому гостю рада я:
У бога мы – одна семья.
Обед, чтоб съели «на ура»,
Вкусней варить « из топора».
Крупинку от души вложу…
Такой приправой дорожу.
Люблю трапезничать в лесу…
Пример нам - Узала Дерсу.
Он преподал живой урок:
Природой наслаждался впрок.
Спокон веков ходили люди в гости.
Гостеприимством славились народы.
И если б мы общались все без злости,
Страна б являлась символом свободы.
18. 10. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695256
дата надходження 18.10.2016
дата закладки 24.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.10.2016
У лабіринті днів...
Самотність - хижий Мінотавр.
Там сплутані усі шляхи, дороги.
І рясно не росте славетний лавр
Троянди пелюстки не сиплються під ноги.
У лабіринті днів...
Де скрізь глухі кути,
Спочатку знов, хоча в крові сандалі.
Ти нитку Аріадни спробуй віднайти
І зникнуть враз усі страхи зухвалі.
У лабіринті днів...
Цей чарівний клубок,
Оберне на життя звичайне існування.
Позбавить від блукань, підійме до зірок,
Бо Аріадни нитка - рятівне кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694973
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 17.10.2016
Я маленька і хитренька
Мені кажуть, що гарненька
Стрімко скочу на ялинку
О! Привіт, - скажу горішку
Я зиму дуже боюся
Роблю запаси, кручуся
Несу все швидко у дупло
Ну що, вгадали? Хто ж я, хто?
(Білочка)
17.10.2016р
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694908
дата надходження 17.10.2016
дата закладки 17.10.2016
На нитках павутин, що розвісила осінь між віти,
Грає дощ, як на струнах, перестуком холодних краплин.
Час, заслухавшись грою, у мінорному диханні вітру
Просіває хвилини через сито далеких хмарин.
Край стрімких ручаїв легіт листя збирає у жмені,
Підіймаючи з трав горобини багряну вуаль.
Гасить вечір вогні у лампадах запалених кленів
Там, де з осінню знов обнялась невимовна печаль.
Увібрали й мій сум ці прощальні осінні етюди…
Що привиділось в снах, відпускаю у безмір усе,
Залишивши собі вогник той, що зі мною повсюди,
І той подих небес, що мою парасольку несе.
Ці померклі світи вже пливуть дощовою водою,
Ледь тамуючи голос свого тихого серцебиття.
Відлетять, щоби знов відродитись дзвінкою весною
У цвітінні садів, у буянні нового життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694589
дата надходження 15.10.2016
дата закладки 17.10.2016
Мне уютно в твоих дневниках
Среди вороха искренних слов.
Но, увы, не пойму я никак,
Почему ты ещё не готов
Позвонить, постучать и зайти
В моё сердце, в мой дом и уют.
Словно вкопанный - на полпути,
Возвращаясь туда, где не ждут...
В моём доме так много тепла,
У камина - ещё горячей,
Где ходил ты, когда я ждала,
Почему же остался ничей...
Я гуляю в твоих дневниках,
И себя узнаю в том былом...
Возвращайся, я жду... И пока
Я свободна и в доме тепло...
Отыскала вот старую шаль,
Но на ней очень быстро уснёт,
Как тогда, возле нас, чуть дыша,
Постаревший, но преданный кот...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694743
дата надходження 16.10.2016
дата закладки 17.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.10.2016
Кохай-життя пройде не марно,
Живи-допоки стане сил,
Радій-життя пройде безхмарно,
Люби -не будеш ти один.
Люби,кохай,живи і мрій,
Життя біжить,спішиться.
Не оглядайся!Не жалій!
Люби і Вір,на Бога все Надійся!
12.10.2016р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693938
дата надходження 12.10.2016
дата закладки 12.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.10.2016
Поверни мої втрачені весни
І відсотки за них поверни,
Я широким бродитиму плесом,
Відчуваючи подих весни...
А іще - поверни мені літо,
Там (з відсотками!) буде жара,
Не гулятиме з півночі вітер,
Поверни, бо давно вже пора...
Я до осені, хоч і без тебе
Підійду в оксамитах-шовках.
Бо відсотки високі! Їх треба
Дуже міцно тримати в руках...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693814
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 12.10.2016
Исподволь, несмело, не спеша,
Повинуясь годовому циклу,
Снова возвращается весна,
С перелетной птицы первым криком,
С первым бормотанием ручья,
Путь пробившего сквозь толщу снега...
В почках лопнувших листки торчат…
И стоит в зените утром Вега…
Через время - будто белый взрыв
Накрывает вишни, абрикосы, -
Все сады цветами побелив
С желтовато-розовым начесом.
Облетает с яблонь белый цвет,
И весна уходит виновато,
Ветер твист танцует на траве,
И закат, багровостью объятый…
Грусть слетает, словно с яблонь цвет,
Лижет даль последний лучик солнца,
Где на мир глядят полсотни лет
В зелени домишки и оконца.
Небо звездный танец охватил:
Вновь пришла Луна из тьмы Вселенной…
И девчонка рядом неотменно,-
Спутница твоей Большой любви.
Ночь настала, гаснут огоньки,
Лишь листва колышется безмолвно,
И тепло девчоночьей руки
Вновь тебя ласкает, словно море.
Озера задумчивую гладь
Серебрит луна, волнует ветер…
Звезд из черной бездны не достать
И не сосчитать их, сколько светит!
Утро скоро вывесит рассвет,
Эта ночь промчится, канет в Лету,
Огоньком горящей сигареты,
Метеором, рвущимся к Земле.
Ереван, Армения 01.06.1969 (46) 1 публикация.
Илл. из Интернета
Новая редакция - 2009.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693708
дата надходження 11.10.2016
дата закладки 11.10.2016
На білих снігах
Темнітимуть залишки осені -
Кленовий листочок,
А, може, сухі бур'яни.
У зморених снах
Появиться маревом просині -
Благенький місточок
Моєї-твоєї вини...
І знову тоді,
Озираючись, щоб не помітили,
Ті сонні дерева,
Що плутали наші сліди...
По мерзлій воді,
Де знайомі дороги обвітрені,
Повернемось вкотре,
Удвох ми... уже назавжди...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692674
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 06.10.2016
Що за жарти криваві:
Танцювати на лезі меча?
Битва клятв й сатисфакцій...
В нагороду – одна сивина.
Час рапір буквомовних,
Хоча справжнього слова й нема:
Зустрічатись й прощатись –
От і вибір, що взято з життя.
Без жалю і без скарги,
Лише букви-букви-букви...
Мчить до світла пітьма
По тунелю сліпому життя.
1998
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692716
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 06.10.2016
Що за жарти криваві:
Танцювати на лезі меча?
Битва клятв й сатисфакцій...
В нагороду – одна сивина.
Час рапір буквомовних,
Хоча справжнього слова й нема:
Зустрічатись й прощатись –
От і вибір, що взято з життя.
Без жалю і без скарги,
Лише букви-букви-букви...
Мчить до світла пітьма
По тунелю сліпому життя.
1998
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692716
дата надходження 06.10.2016
дата закладки 06.10.2016
Жовтоока осінь
додає у каву
серпанкову просінь
та кумедні барви.
На сріблястій ковдрі
павутиння впало,
ллє як із безодні
з неба дощ зухвало.
Листя неавагомі
ще летять додолу,
та цілує вітер
горобину голу.
Горобинне щастя
віднесуть лелеки,
в осені запястя
в золотих браслетах.
Як рубін рясніє
горобин намисто,
знову багряніє
осінь золотиста.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692669
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 06.10.2016
Перегукуються в мені,
І говорять дві різні мови.
Одна ніжна, що для розмови,
Інша - просто співа пісні.
Вони тихі і чарівні,
І не сваряться, й не воюють,
Ніжно душу мою лікують
Влітку, взимку і навесні.
І запалюють свій вогонь,
І горить для усіх багаття
Бо всі люди для мови браття,
І ідять всі з іі долонь.
Прийде час і всі мови враз
Будуть люди всі розуміти.
Ми тоді навчимось любити,
Жити в мирі і без образ.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692596
дата надходження 05.10.2016
дата закладки 05.10.2016
Готов я восхищаться неземной красой,
увековечив образ вязью завитой
в стихах, газелях, рубаи,
лишь дай побыть хоть час с тобой.
Красавица, нежна ты как жасмин,
приди, прошу, я здесь брожу один,
сбрось покрывало, улыбку подари,
любовь пьянит как будто бы вина кувшин.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667890
дата надходження 23.05.2016
дата закладки 05.10.2016
[youtube]https://youtu.be/HdOFktzc6gM[/youtube]
Хранила в маленькой шкатулке
любимой пряди завиток,
и спрятала на книжной полке
все письма и засушенный цветок.
И берегла воспоминанья эти,
о нем, красивом и родном,
казалось, что одни на этом свете,
любовь казалась сладким сном.
Вот, он стоит, он ждет свиданья,
сияет словно, белый френч,
и с трепетом до дрожи обожанья,
он горячо целует руки ей.
Все было нежно и красиво,
балы, стихи, признания в тиши,
и не сдержать любовного порыва,
и сердце для него и чаянья души.
Но только грозной черной птицей,
ворвалась грязная война,
пришлось уехать из столицы,
она ему писала и ждала…
Он был горяч и смел как ветер,
и своего Отечества был верный сын,
но пулей вражьей сбитый кивер,
он весь в крови, и в поле он один….
Откроет иногда заветную шкатулку,
в глазах немолодых сверкнет слеза,
и вспомнит бал, и вальс, мазурку,
и нет его давно, она всю жизнь ждала….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634270
дата надходження 08.01.2016
дата закладки 05.10.2016
[youtube]https://youtu.be/ZBTpTzrQ2c4[/youtube]
Разлиты на столе и высохли чернила,
признания в любви здесь не дописан слог,
ты в жизнь свою меня уж больше не впустила,
где смятая трава и одинокий стог...
Нас звали за собой медовые поляны,
остаться лишь с тобой в ромашек забытьи,
а нежные слова ты говоришь устало,
я целиком горю в несбыточной любви.
А ты свечу зажгла, поправив занавеску,
и до утра в лесу умолкли соловьи,
я постучу в окно тихонечко, не резко...
оставлю на крыльце любви своей стихи.
Забудешь про меня, умчится вдаль карета,
мечты лишь о тебе останутся в стихах,
медовый вкус горчит, и попрощалось лето,
прощальные слова застыли на губах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633348
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 05.10.2016
Спогади падають в серце туманами.
Може то сни з їх гіркими оманами.
Тільки так тепло від доторку осені,
Хоч під ногами холодними росами
Стеляться, стеляться трави замріяні,
Листям заквітчані, золотом всіяні.
Спогади, спогади димом під кленами
Ріжуть уяву яскравими сценами.
Я пригорнусь до тополі високої:
Дай мені витримки, сили і спокою,
Ладу в думках і не мучитись в здогадах,
Не загубитись у снах і у спогадах...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692360
дата надходження 04.10.2016
дата закладки 04.10.2016
КЛЕОПАТРА. ОСТАННЯ СЛЬОЗА.
Сьогодні вмер Єгипет…О. Боги!
І моє царство бідне занепало…
Антоній… Цезар… тіні дорогі,
Синів я ваших не доколихала.
Вони малі. Їм люди все простять.
Й мене б як жінку, певно, теж простили б…
Примусили хіба що цілувать
Вуста Октавіана знавіснілі.
Що вибрати мені? Як далі буть?
Померти, як цариця в славі й волі?
Чи йти рабинею в далеку злісну путь,
Скоритися зрадливій своїй долі.
Я плачу тут одна в самотині…
О, мій Озірісе! О, мій нещасний Хоре!
Боги! Ви теж вмрете в мені –
Юпітер запанує вам на горе!
О, мої діти! Як мені вас жаль…
Та вас не вб’ють! Ви – також діти Риму.
Ваші батьки – це слава!... і печаль..
Моя печаль – я вже до них ітиму
Чи ж хтось згада мене через віки?
Я своє царство так занапастила.
О, піраміди! Сфінксе! Вас піски
Не загубили з часом. Ви – є сила!
Та хто тепер поклониться і Вам?
Рід Птолемеїв слав багаті жертви…
Тепер хіба що знахабнілий пан
В вас відбере останні рештки смерті.
В країну мертвих нині я піду.
В мандрівку вічну, де є спокій часу.
А ти мені, Октавіане, на біду,
Як блудниці прислав оці прикраси?!
Щоб вийшла я, цариця зустрічать
Тебе в чужій короні одаліски!
Ти міг про це помріять: підкорять
Царицю Клеопатру в своїм ліжку…
Не вийде! Я нескорена помру!
Не жаль мені лишать скарби, палаци…
Мої сини,чому ж вас на біду
В жорстокий світ родила ваша мати?!
Ви, змії, - тут! Чекаєте свого.
Ви на моїй короні – символ влади…
І я від вас лиш смерть свою прийму.
Не пожалійте ж, дайте мені яду!
Ну, от і все! Ще озирнусь назад…
Лишились піраміді в святій Гізі.
Чи ж зможуть вони грішну пригадать
Царицю Клеопатру? О, ісідо!
Ще раз вдихнуть… І хоч би на дітей
Поглянуть. О, малий Цезаріоне,
Прошу не проклинай, дитя, мене…
Й не плач при людях… Ти в моїй короні!
В тобі течуть дві славні царські крові –
Героя Цезаря, й володарки Єгипту!
Цариці Нілу, пірамід, любові,
Яка … програла вирішальну битву.
Я йду до вас, любові дві мої!
Антонію… і Цезарю… кохані.
Мене зустріньте лицарі ясні
Із подихом отруєним останнім.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625380
дата надходження 01.12.2015
дата закладки 03.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.10.2016
Каштаны безмятежно облетают…
Аллея… парк… каштаны… осень…
И мыслей желтоглазых глубина!
А листья шепчут, шепчут… и не спросят,
Когда вернётся новая Весна?
Иду под сень густой листвы…
Каштаны безмятежно облетают…
И даже цокнули у самой головы!
Ах, может быть, они ответы знают…
Когда вернётся вновь Весна?
Их розовые гроздья засияют!
Но ведь и осень всё же нам дана,
Когда в печали радость забуяет!
02. 10. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692158
дата надходження 03.10.2016
дата закладки 03.10.2016
В старой книге телефонной я нашла сухой цветок,
Был оставлен как закладка или был забыт, но срок
Давним был, и каждый листик, каждый прутик, лепесток
Нежных чувств легли печатью, проявившись между строк.
В старой книге телефонной я нашла семь нужных цифр,
Что оставлены тобою - легкий росчерк, тайный шифр,
Повторяю твое имя, лепесточки раскрошив,
Все почти не настояще, может быть, и ты фальшив?
В старой книге телефонной я оставила кольцо,
Никогда уже не вспомню твое светлое лицо,
Если ты, мой друг, вернешься, я не выйду на крыльцо,
Если ты, мой друг, проснешься, я забудусь долгим сном.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576576
дата надходження 23.04.2015
дата закладки 30.09.2016
Що тобі до мене, сивий волхве,
Що вітрами дивишся з-під брів
І шепочеш листям пересохлим
Щось на грані осені і снів?
Що у мареннях твоїх зірчастих?
Чорні хмари в мене над чолом?
Блискавиці — вісниці нещастя?
Напівтіні предків за столом?
Не кажи нічого, чуєш, волхве?!
Краще плід солодкий незнання.
Вже давно передчуття замовкло,
Я бреду наосліп, навмання...
Чом вдивляєшся так пильно в очі?
Там безодня чи небесний рай?
Ні, не ворожи мені, не хочу!
Звергнутих богів не закликай!
Що тобі до мене, сивий волхве?
Що побачив у душі моїй?..
Чи слова, чи листя пересохле
Навздогін кидає вітровій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690813
дата надходження 25.09.2016
дата закладки 26.09.2016
Только ей желтоглазой видней…
Будто не было жара объятий…
Будто не было трепетных слов!
Лик любви в кутерьме изваяний…
За углом у несбывшихся снов…
Будто не было летнего пыла!
Звездопада июльских ночей…
Осень шепчет словами прохлады…
Только ей желтоглазой видней…
23. 09. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690468
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 24.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.09.2016
[b]Я з іншої епохи,
Себе я пізнаю потрохи,
Я магію строфи і слова заклиння
Так хочу будувати це єднання
Побудувати щось нове, і незвичайне
Говорить нове , а не прощальне
В епосі цій немає місця, відчайдушного,
Це вік міста темного і душного…
Вік цінностей забутих і порожніх,
Вік покинутих подорожніх,
Століття темне і забуте,
Кохання кинуте комуто…
Вік темряви сердець,
Бога забутого навіки
А почуття це зімкнені повіки..
Всі цінності утоплені в колодязь,
А замість істини суцільна грязь…
Епоха приходить з приходом пророка,
А істина після життєвого урока…
Ганебне століття бруду й гріхів
Століття пороху а не злаків,
Століття факелів і маршів,
Сучасність позабутих віршів…
Де не ідея , а кишені,
Де водяться не леви а олені,
В епосі цій нема поету місця,
Якби попасти в інше століття
Час революцій , не лахміття
Розквіт держав, золота різноманіття,
Турніри , правителів палаци,
І лідер справжній , а не гримаси,
Корона на главі, меч в руці
І справедливість на лиці..
Століття легенд, і міфів
Скарбів кохання , грифів…
Століття магії строфи чарівної
Сили пророків неймовірної
Провидців і поетів як Мішель,
Строфа немов магічний грифель,
Кохання як цінність незабутня,
І віра в серці все таки могутня [/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690480
дата надходження 24.09.2016
дата закладки 24.09.2016
Три пастки є у сатани жорстокі,
Що крадуть твою радість і твій спокій,
Це жаль за тим, що сталося й пройшло;
Тривога за майбутнє також зло;
Невдячність за все те, що нині маєш.
Радій, коли цих пасток уникаєш.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690336
дата надходження 23.09.2016
дата закладки 23.09.2016
Что-то ещё...
Что-то ещё
Хочется сделать своими руками.
Чувства не в счет,
Сердце не в счет.
Строю я стену любви между нами...
Много камней...
Много камней.
Руки запачканы грязью и кровью...
Будь же сильней,
Думай о ней,
Той, что назвали когда-то любовью.
Будет зима...
Будет зима.
Осень судьбу забросала листвою.
Посох, сума...
Снова сама.
Я у любви под высокой стеною.
Что-то ещё,
Что-то ещё
Мне не хватило, чтоб выстроить стену.
Жалость не в счет,
Верность не в счет...
Это не снять до седьмого колена...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690235
дата надходження 22.09.2016
дата закладки 22.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.09.2016
[b]Жгут строения Вселенной
Во дворе листочки жгут
Ждут затем с верхов прощенья
За пожар пощады ждут
Жмут истлевшее в панели
В кабинетах руки жмут
Труд в сомнительных артелях
За полтину просто труд
Ржут работники котельной
На безрыбьях раком ржут
Груб с получки печник древний
Да к с аванса пуще груб
Кнут дрожит попеременно
В тощей смуте красен кнут
Смуты вносят ежедневно
В красный список чёрных смут[/b]
20. 09. 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689797
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 20.09.2016
Черт возьми!
Надоевшие горы
Молча падают в синеву...
Тишина так обыденно чё́рна,
Что и ветер, наверно, уснул.
А асфальт, разогретый и мягкий,-
Точно воск, иль смола на огне...-
Не пускает вперед ни на шаг нас...
И усталость, как - будто во сне.
Ветер знойный и странно весомый -
С жаром солнечным напополам...
Духоту набросает в лицо нам -
И умчит по текущим делам!
Синим громом заставит лавина
Горы крик повторить о себе...
А вдали зеленеют долины
И нетронутый, девственный лес.
Нас хранят-берегут только камни,
Синева, горный снег и гранит...
И висит сталактитом усталость...
Как бессмысленность жизни исканий...
Черт возьми!
Сборник "Мечты и ностальгия 1968-1970"
Ленинакан, Армения 12.07.1970
Из архивов
Илл из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689842
дата надходження 20.09.2016
дата закладки 20.09.2016
Осінні айстри ранком вересневим
Ще так барвисто квітнуть серед трав,
Немов би хтось тепло ніжно-рожеве
У пелюстках тендітних позбирав.
Грайливо-чисті диво-промінці
Всіх сонць нараз упали край стежини…
І гріє вересень у стомленій руці
Притихлий сум зчарованої днини…
Краса земна - на відстані руки,
Ще сонячна і зовсім не звичайна.
Квітують айстри, наче крізь віки,
Ще акварельно, та уже прощально.
Можливо, й квітка місію свою,
Як все живе, ще завершити має…
Тому спинюсь в бентежності й стою,
Дарунок осені до серця пригортаю.
Поникне світ, неначе під дощем,
За тим, що згасне в завтрашнім світанні.
Усіх розлук невиплаканий щем -
У вересневім золотім мовчанні.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689752
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 19.09.2016
Я вспоминаю с трепетным волненьем
Этапы моей жизни от рожденья.
В седле сижу я прямо и упрямо,
Не ускоряя темп свой слишком рьяно.
Прекрасно помню те былые времена -
Моментом ноги находили стремена.
И возникал в душе стремительный азарт:
Галопом мчались мы на праздничный базар.
Призы на конкурсах все были наши.
Мы не питались только простоквашей.
Семья была у нас на первом плане…
Обедали на « Солнечной поляне».
Стремились все на сказочный Олимп,
К которому мы все благоволим.
Я задаю теперь себе вопрос,
Зачем работали мы на износ?
Меня ж влечёт волшебница- природа,
Снабжая мои ткани кислородом.
Семья моя уже заметно тает…
А творчество живёт и процветает.
Но! У народа – явная обида!
За счёт людей – возникла пирамида…
Пока туманны перспективы у страны…
И мало шансов окончания войны…
19. 09. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689712
дата надходження 19.09.2016
дата закладки 19.09.2016
Стою на распутье дорог.
Какую же выбрать из них?
Не ведала в жизни тревог.
Пошла через лес напрямик.
Опасно попасть зверю в пасть.
Маршрут мой – болото и лес.
Я в сказку желаю попасть.
Ведь лес - это море чудес.
Живёт в той избушке Яга.
Встаёт она рано - чуть свет.
Помощник её - Кочерга.
На примусе варит обед.
Старушка Иванушку ждёт…
Ей суп обещал с топором.
В болоте «царевна» живёт.
Он будет её женихом.
Пусть сказки немножечко врут.
Хандра чтоб ушла навсегда,
Меняй свой привычный маршрут.
И в сказку поверь иногда…
29. 03. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655608
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 19.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.09.2016
На Ней разорвана одежда,
И лишь прибой Её целует…
Тускнеет день, как и… надежда.
Назад пути не существует …
Сверкнули звезды, павши в воду,
Дарили свет ярчее Солнца…
Вот только вдохи наисходе…
И как же давят руки кольца!…
В глазах темнеет. Сохнут слёзы.
Страшнее смерти ожидание…
И где же Кето??… лишь угрозы…
Спешит Персей к Ней на свидание!…
Пустые ножна. Меч Гермеса.
Убито чудище. Победа!!!…
Теперь она его невеста…
Его царица Андромеда…
Года ишли себе без следа…
Стекало время всё быстрее…
Теперь на небе Андромеда
Живёт с возлюбленным Персеем …
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688115
дата надходження 12.09.2016
дата закладки 19.09.2016
Багряний жовтень загляда в озерця,
Теплом останнім душу зігріва…
Хай вдячністю пригорнуться до серця
Ця осінь, свято це і ці слова.
Вам діти вклоняться до ніг низенько,
І найтепліші знайдуться пісні,
Бо хто ж не зна, що вчителька – це ненька,
Яка про діток дбає і вві сні.
Вам біль дитячий гірко серце крає,
А сміх і радість піснею дзвенить.
І кожне слово аж до небокраю
У серці вашому зболілому болить.
Торкнеться осінь вашого волосся,
Заляжуть в зморшках біди і жалі.
Хай йде життя, хай відцвіта колосся,
А вчитель вічно буде на землі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641940
дата надходження 07.02.2016
дата закладки 14.09.2016
« Природы пышное убранство
Пленяет радостно мой взор.
Люблю её непостоянство
И буйство красок, и простор,
И «дым» над зеркалом озёр,
И неба синего пространство».
Разве можно забыть увлечения детства?
Лес, рыбалка, - всё было тогда по соседству.
Отправляясь в походы на лоно природы,
Никогда не роптали на козни погоды.
Рюкзаки собирали порой вечерами.
А рассветы встречали как раз с петухами.
И не важно – по ягоды иль за грибами…
Благодарны за хлопоты мы нашей маме!
А отец заводил мотоцикл громогласно…
Нам казалось, что мир наш устроен прекрасно.
Лишь потом, повзрослев, постепенно узнали -
Существует ещё сторона у медали…
Истрепали мы нервы, не только ботинки.
Защищали природу мы вплоть до дубинки…
Но с любовью к природе шагаем по свету.
По традиции дети возьмут эстафету…
14.09. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688477
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.09.2016
Всі радіють бабиному літу
Я ж молю до сонця - не світи,
Бо я хочу, поки дощ і вітер,
З бабиного літа утекти...
У весну, де яблуні у цвіті,
В дні, коли попереду іще
Теплі і розкішні ночі літні
Рясно умиваються дощем...
Та чомусь важкі, червонобокі
Гупають додолу за вікном
Яблука... І я втрачаю спокій -
Навесні ж усе не так було...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688432
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016
Тут пахне хвоєю й грибами, тут материнка і чебрець.
Суниці запах тут духмяний. Поважний ліс - краси вінець!
Лисичок осінь вже сипнула з своєї щедрої руки.
Мов на сторожі біля дуба в траві стоять боровики.
Не скинуть шапки... не старайся. А ген червоний капелюх!
Це підберезовик міцненький, і він свій власний має дух.
Якщо грибів хочеш набрати (так просто не віддасть їх ліс),
Прийдеш у ліс грибів набрати - обов'язково поклонись.
За все добро, що в світі маєм, повинні дякувать завжди.
Як осінь, добрими ділами , ми залишаємо сліди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688406
дата надходження 14.09.2016
дата закладки 14.09.2016
Якось, не сприймала я античне
І не знала, де живуть Боги,
Хто з ким зачепився по дотичній,
Хто, коли, кому був до снаги...
В казку не впадаю, мов у прірву,
І зіркам не вірю - хай горять!
Я позабувала всі повір'я,
А тому - викреслюю підряд
Все, що так оманливо знущалось,
Кликало, хизуючись, вело...
Навесні і влітку зігрівало -
Он багряним листям замело...
Стало тихо, сіро і безглуздо,
Сонце заховалося кудись.
У душі й на серці якось пусто -
Все холоне... Казко, повернись!!!
Хай Боги поділяться охоче
Мудрістю із глибини віків,
Ще зірки хай щедро напророчать
Тим, хто легко жити не умів...
Мабуть, варто вірити у міфи
І у казку - там усе блищить...
Бо тоді ще... ти до мене їхав,
А сьогодні - осінь вже дощить...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687826
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 05.09.2016
Серебряные сумерки и тишь...
Нет, хуже - белый шум рождает дрожь -
До шпилек в неразумном моём сердце...
Ведь знала то, что ты опять смолчишь,
От раздраженья слов не подберешь -
Так сиротеют замки без владельцев.
Я - каменная скрипка. Черный блюз.
По лестнице танцующая пыль.
Рассыпавшийся безголосый жемчуг.
Распался этот призрачный союз,
И кто в нем был - забылся и забыл...
Водица камень точит, время - лечит.
Серебряные сумерки и лес...
Нет хуже, чем хотеть вернуть вчера.
А на ладони росы? Нет - лишь блики.
Не выдать бы печали, Ахиллес!
...а черный блюз, застывший у костра,
Грустит над кисло-сладкой ежевикой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687767
дата надходження 05.09.2016
дата закладки 05.09.2016
Ще не знали маленькі діти
Серед інших дитячих втіх:
Чи дерева зчиняють вітер,
Чи то вітер колише їх...
Чому небо - понад висотки,
Звідки ті громовиці й лід,
Чому мед заховали в соти,
А літак залишає слід...
Чом без світла ніщо "не робить",
Мама рано чому встає,
Чому кажуть, що скрізь мікроби -
Їх не видно, а вони є!
Чому гори завжди високі,
Чому падає з неба сніг...
Після школи - учити вроки,
А ведмідь, чому, спати ліг...
І коли наступає нічка,
Де ховається сонця жар...
Так повільно згоряє свічка...
Чом не можна малим ножа...
Та, багато чого не знали
Про життя на оцій землі -
Залюбки кораблі пускали
Паперові... такі малі...
І чому, коли так цікаво,
Все - не можна! Скажіть, чому?!
Бо... Щоб мати доросле право,
Треба жить не одну весну...
І синців поносити рясно,
Сто разів - на оті граблі...
Це, коли ще маленькі - класно!
Хай радіють, поки малі...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687400
дата надходження 03.09.2016
дата закладки 04.09.2016
А зірка не падала...
Вперто трималась,
Хоч на небосхилі
Остання зосталась.
Та інших з бажаннями
В темну безодню
Вона проводжала...
Не першу вже сотню...
Хтось з неї сміявся,
Хтось кликав з собою.
Та знала вона,
Що не стане юрбою.
Бо в неї бажання
Своє, тільки власне...
Вона не впаде,
Не зірветься, не згасне...
Хай не розуміють,
Сміються всі разом.
Та стане уперта
Дороговказом...
І буде відома усім,
Популярна...
Отак народилася
зірка Полярна...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686510
дата надходження 29.08.2016
дата закладки 02.09.2016
Знову дзвоник шкільний нестримно лунає співанкою,
Де алеями кленів молоді заблукали літа,
Де юність нова промайне-заяснить вишиванкою
І мій день, наче сонце, життєдайністю привіта.
До старої сосни, що мене, ще малу, пам’ятає,
Притулюсь і почую, як збігає нестомлений час...
Це маленьке дівча, що в руці своїй дзвоник тримає,
Мов в дорогу щасливу, вирушає у перший свій клас.
І високий юнак, що на серце кладе свою руку,
Вже освідчивсь в любові найдорожчій у світі землі,
Щоб нести у собі найціннішу для людства науку
І летіти додому, як з далеких країв журавлі.
Ні єдиної хмарки на шатрі вересневого неба,
Лиш повітряних кульок танок у верхів’ї дерев.
Вічне свято дитинства, знов я поспішаю до тебе,
Щоб напитись надії із твоїх невичерпних джерел.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687084
дата надходження 01.09.2016
дата закладки 02.09.2016
Оттого душа страдает,
что бежал, но опоздал…
Упустил свою синицу
и страстей не обуздал…
Неприятные моменты,
если поезд ваш ушёл…
Лучше слышать комплименты,
чем «обидное» - «Осёл»!
От шальной судьбы- индейки
только кругом голова…
А в итоге – жизнь – копейка
да сплошная трын - трава.
Где интимные моменты
давних юношеских лет…
Вспоминаются фрагменты,
от которых лунный свет…
Но свои, пожалуй, нервы
я ещё поберегу,-
Буду мужем я примерным,
трезвым тоже стать смогу…
И лукавая идейка
Появилась вдруг на свет:
А не слопать ли индейку?
( От неё спасенья нет…)
Будет зрелищный эффект!
01. 09. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687005
дата надходження 01.09.2016
дата закладки 01.09.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.09.2016
Все від душі твоєї пророста,
Твоя снага – потік води живої.
А я посмів з тобою поруч стать –
Я – не герой, не богатир, не воїн.
Мої ж звитяги – сполохи жар-птиць,
Яким не до смаку земні турботи.
Я в небо намагаюся рости,
Насущне все відринувши на потім.
Два полюси одної із планет,
Яка торує суджену орбіту…
Та я не тільки можу тет-а-тет –
На цілий світ готовий заявити
Що кращої від тебе не знайти,
Хоч королівські обійди палати.
Подяку буду Господу нести,
Що дав тебе зустріти й покохати.
Нам доля не дає альтернатив –
Лише тримати міцно оборону,
Щоб дереву життя рости й цвісти –
По совісті, по правді, по закону.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686873
дата надходження 31.08.2016
дата закладки 31.08.2016
Достиглі врожаї збирає осінь
В полях душі, в садах моєї долі.
Хоч манить світлом ще небесна просинь,
Осіння заметіль на видноколі…
Ще айстри квітнуть в затишку садів,
Ще ранок кличе у погожу днину…
Я так не хочу сивих холодів,
Бо просить серце ще тепла дитинно.
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
Ледь чути весен невгамовний сміх,
Що губиться у тиші падолисту.
І тішить день краса пісень твоїх,
Де крізь багрянець світ стає барвистим.
У безміри століть злітає час,
Пожовклим листям опадають миті…
І цей сумний осінній тихий вальс
Знов нагадає про роки прожиті…
Побудь зі мною, осене, побудь
Так довго-довго, може, й вічність цілу,
Поміж дощу всміхнутись не забудь
І душу пригорни мою зболілу.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684606
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 29.08.2016
У душі поселилась кішка...
Та шкребе... Так шкребе нещадно.
На вустах завичай усмішка
І думки так далекоглядно
Мій розвіяти хочуть смуток,
Щоб забула про все і крапка.
Але й усміху цілий жмуток
Продере ця кігтяста лапка.
І ніяк не піде жорстока,
Може чимось нагодувати?
Гей, пухнаста моя морока,
Ти лягай вже скоріше спати...
Дай тривогам моїм спочити,
Дай загоїти трохи рану.
Ти страхи, як мишей ловити
Починай... Проганять не стану...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685934
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 29.08.2016
До розбитого серця зліталися музи
І збирали уламки, і тулили у ціле.
А слова немов кулі потрапляли у лузи,
І змінить намагалися чорне на біле.
Ще зліталися янголи до цього серця
І своїм ніжним дотиком прагли зцілити.
Але користі з того була лиш дещиця,
Хоча дуже хотіли з ним біль розділити.
І надія, і втіха кружляли навколо,
Обіймали крильми та втішали, втішали.
Тільки все то було не дієво і кволо,
Що робити з тим серцем бідаки не знали.
Але що йому слово, чи крила - пір'їнки
І надія, та втіха йому не розрада...
Бо життя розпочати з нової сторінки
Лиш любов допоможе і щира то правда...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685802
дата надходження 25.08.2016
дата закладки 29.08.2016
Лето, постой! Мне, до слез, так обидно и больно...
Не напилась красоты и цветного тепла!
Выскользну утром на улицу: только достойных
Ты награждаешь, целуя их в сердце. А я...
Что же я знаю о роскоши старых сюжетов?
Мне ли прожить их такими, как кто-то мечтал?
Я за травинку схвачу уходящее лето,
Лихо тяну - оставайся! Но лето... Финал.
Вот и прошло! Пролетело. И осень стучится -
В клетку тетради, и зонтики, и дневники...
Ты представляешь, а все ведь могло получиться!
Лето, вино и арбуз... С аккуратностью - "мы".
Лозы скользят по рукам и дымят виноградом -
Ягоды страсти и гордости... Кто так упрям,
Нас разделил неслучайно несбыточным "рядом",
Ветром горячим на миг прикоснувшись к губам?
Лето прошло. И не узнаны лестницы в башне:
Там, где любимых лишь ждут и не надо спасать!
Там, где укрывшись от мира, вкушали бы [i]наше[/i]
Лето с вином, а в ладонях чернел виноград...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685915
дата надходження 26.08.2016
дата закладки 29.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.08.2016
О,Боже милий, темно як!
Дай світла, освіти нам шлях,
Щоб ми упевнено ішли
І досягнуть мети змогли.
О, Боже, холодно же як!
Дай нам тепла- любові знак,
Єднання рук, думок, сердець,
Щоби не йшло все нанівець.
О, Боже,. Що тобі дамо?
Голови наші схилимо.
Молитву щиру прокажім,
Віру свою тільки зміцнім!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681878
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 23.08.2016
Ось прийшов до нас вже Спас,
Фруктів, овочів припас.
Ми їх в кошики складаєм
І до церкви поспішаєм.
Там духовний наш отець
Звернеться до всіх сердець,
Щоби свято шанували,
В мирі й дружбі проживали.
Пахнуть яблука чудові,
Груші жовтії медові,
І ця стиглість нам дається,
В душах наших відіб'ється.
Щоб ми всі преобразились,
Із любов'ю подружились.
Як Ісус Христос колись
На горі Тавор явивсь.
Лице його все сіяло.
Одіж, наче світло , стала,
Щоб віри ми не втрачали
І Господа прославляли.
Свята сенс цей ся не стер,
Готуймося вже тепер
До небесного життя
Біля Господа- творця!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684428
дата надходження 18.08.2016
дата закладки 23.08.2016
Давай сольёмся краткостью движений!
Давай сольёмся краткостью движений…
Энергией светил сведём мосты!
Отбросив тень немых предубеждений,
Откроем смысл любви, где я и ты!
Безудержной в своей фривольной страсти!
Не ищущей в беспамятстве предел…
Той, где бушует восхищенье власти…
Над разумом двух окрылённых тел!
14. 08. 2016 г. Будва автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684726
дата надходження 20.08.2016
дата закладки 21.08.2016
(из моей старой тетради)
Бесшабашное лето прогонит
Долгожданная тихая осень -
Лес тихонько роняет погоны,
Оставляя мундиры у сосен...
От жары ярких красок не стало,
Куролесят седые туманы,
Незаметно тепло убежало
И раскрасило лето обманом...
Чтобы нежности больше досталось,
Мы, конечно, у лета попросим...
Лес над нами смеётся устало:
Доигрались... Заплакала осень...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684633
дата надходження 19.08.2016
дата закладки 21.08.2016
Пора, приятель, вновь Свободу
Добыть карающим мечом,
И правду возвратить народу -
Представить истинным лицом.
Твой мирный Труд, и Честь, и Волю
Обманом отняли…Воры!
Не раболепствующей доли,
Поверь, заслуживаешь ты!
Отняли всё – пустили голых
По заграницам торговать,
Из года в год - несчастьем новых
Приходит время испытать –
С сумою разбрелись по Миру
Краюху хлеба добывать…
Господь! Верни голодным Веру -
Свои просторы засевать!
Не гни презрено свою спину
Перед мздоимцем и вором,
Вставай, и возглавляй колону -
Веди восставших казаков.
Пускай зажали в заточенье
Твою пылающую грудь –
Не поддавайся на смиренье,
Не останавливай свой путь.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681011
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 16.08.2016
На чудовій планеті
під зводами синього неба,
У безмежному краї,
поміж стиглих садів і полів,
Я шукаю, бо хочу знайти,
твердо знаючи, - треба!
Тепле серце моєї,
до болю святої, живої землі...
Перелистую пам"ять -
шукаю шпаринку для втіхи,
Бо так страшно лишитись
без повітря, без сонця й води,
Та куди не погляну я,
бачу розставлені віхи:
І туди, і туди, і туди -
не ходи, не ходи, не ходи...
Що ж за доля така
і чому незагоєні рани,
І чому вона плаче,
оповита корінням зі зла...
Продають, розривають її
і нещадно тиранять,
Але хочеться дуже,
щоб довго земля ще розкішно цвіла...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683799
дата надходження 15.08.2016
дата закладки 15.08.2016
Ти – ворожка, чи пророчиця?
Все комусь на вік куєш
І ку-ку далеко котиться
Як прогнози роздаєш.
Перешіптуються трави
І дерева гомонять,
А вітри позамовкали,
Тихо стали рахувать.
Двадцять, тридцять, може сто,
Дивина – ти неймовірна,
А сама – в чуже гніздо...
Ти – мов мачуха... Нерідна.
Що ж собі не наворожиш
Долю кращу ані ж є?
Без дітей по світу ходиш
І не знаєш де твоє.
Я тобі не довіряю:
Скільки є – усі мої,
Не рахуй мені, я знаю:
Довго буду на землі!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683039
дата надходження 11.08.2016
дата закладки 12.08.2016
Роздвоєний хвостик, тонесенькі крила,
Красуня маленька до нас прилетіла,
Красиво літає, ще й як симпатично
Всі трюки виконує акробатичні.
Поближче горнеться вона до людини,
В гніздечку, мов чаша, - у хлів, до хатини.
Великими зграями сядуть на дроті,
Коли вже пора в тренувальні польоти.
Летить перелітниця в теплі краї,
Залишивши рідні сади і гаї,
Рятує людей від нестерпних комах,
Сама полюбляє поїсти невдах.
Самотність не терпить маленька пташина,
Де ластівка є, там – велика родина.
З землі Богом створена мила пташина
І є перед ним в неї добра “провина“.
Гвіздочки з розп’яття украла вона,
Була б у Ісуса ще рана одна.
Гніздечко не можна її руйнувати,
Якщо поселилась вона біля хати.
Нехай зазвучить її пісня барвиста
З мінливих тонів, що завершені свистом,
Щороку у неї – новенька хатинка,
З болотяних кульок будує пташинка.
Із міста бувають пташки і з села,
Особи поважні, такі ось - дива!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683212
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 12.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.08.2016
Дощ збирається йти. Не хапай його за рукави.
Хай у розпал печалі лунають тривожні набати.
Кожна крапля повинна в польоті своє відпалати,
Щоб важкою сльозиною впасти на лезо трави.
Туга буде душити. Безтямно ридати не смій.
Ми не “світу цього...”, та нам теж заборонено плакать.
І якщо з летовищ шлях веде на розхитану плаху,
Навіть там, на краю, не зрікайся загаданих мрій.
Наші душі Бог вилив немов із голландського скла –
Гострі зуби зломили об нас загартовані преси.
Залишившись собою на тлі кровожерних депресій,
Не ставали на бік доброти чи всесвітнього зла.
Ми вгрузали у рейки. Налякано потяг стримів,
Залізничні хвости прокладали інакші стежини.
І ніхто вже не вірить, що нас дожене гільйотина,
Доки ллється в повітрі протяжний нагострений спів.
Хай ніколи не будуть вдягати вінця на чоло,
Хай серпанкове небо для нас остаточно закрите,
Є мільярди небачених фарб, невідіграних ритмів.
Ми напишемо те, чого в світі іще не було.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681773
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 10.08.2016
С крестом, молитвой и иконой
Монахи стали между ними.
Остановили битву стоном,
Стихом её остановили.
Монахи, острые, как бритвы,
Что заточила Сила Веры,
Своей неистовой молитвой
Задели и сердца, и сферы.
Монахи, светлые, как свечи,
Что зажигает Сила Духа,
Ушли, расправив крылья-плечи,
Остановив на время вьюгу.
Январь 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636836
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 10.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 10.08.2016
Амур заклопотаний всюди літає.
Он в того прицілився, в цього стріляє.
То стріли закінчаться, знову на "базу".
"Клієнтам" же треба усе і одразу.
Він недосипає і очі червоні,
Від лука мозолі уже на долоні.
Ще й радників-свах надокучлива рота.
Ото у хлоп'яти скажена робота!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676699
дата надходження 07.07.2016
дата закладки 10.08.2016
Присіли сніги -
відшуміла весна водою,
У теплому літі
скупали дощі рясні.
Вже вкотре я в осінь
холодною йду росою,
А там, за зимою,
повірю новій весні.
І так монотонно
нав"язує ритм годинник,
А стрілки лоскочуть
не тільки мої роки.
Ненавиджу їх,
але знаю - вони не винні,
То час навіжений
спочить не дає, стрімкий.
Постійно я чую -
відстукує знову й знову,
Не хочу спиняти
й не хочу за ним іти,
І вірити знову,
не хочу, твоєму слову,
Бо легко втопитись,
почувши твоє "прости"...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682735
дата надходження 09.08.2016
дата закладки 09.08.2016
Спинити мить, щоб нею вволю дихать,
Щоб так тремтливо чути серця спів,
За ручку крихітну дитя узяти тихо
І повести його поміж світів...
У дотику малесенького серця,
У погляді довірливім очей
Таку відчути радість, що здається,
Розвіється і темрява ночей...
І мріяти про те, щоб у любові
Зігрілися і мати, і дитя,
І ніжність нести у простому слові,
Що до нового звернене життя,
Й молитися за мир щодня і знову,
За всіх дітей, як за своїх немов,
І вірити: все почалось з любові,
І сподіватись: змінить світ любов…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682573
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 09.08.2016
Наснилося мені,
Що я блукаю полем,
Шукаючи в стерні пшеничній
Загублені слова.
Іду і думаю,
Аж сльози навернулись,
Мабуть, втомилися,
Перебираючи солому,
Шукати ті слова,
Які колись Тарас
Заповідав своєму народу.
Вони вже, мабуть, не значимі…
І їх, мабуть, уже і не знайти
Як ті колоски, що були нещодавно скошені
Комбайнами німецького виробництва.
А з тих слів
Лишилися лише склади…
Як та пшениця,
Що була утраченою і лишилась мишам
На зиму…
Хіба ж ми – миші?
Чи ми птахи,
Що живляться зерном і падлом?
Схаменіться ж ви, люди!
Віднайдіть загублені,
Запилені польовою сажею слова,
Які для нас є більше, аніж влада
І криваві гроші, подані згори.
Ви ж не будете ситі одним номіналом
І тим, що за нього ви в змозі купить.
Є ще гідність і честь наших предків,
Які гордились, називаючи себе
Українцями…
Чи знайду я те слово?…
Чи зможу я щось людям доказати,
Коли вони вже перестали й собі довіряти?…
Зглянься, Боже, над народом,
Не знає, що робить.
Землі всі свої розпродасть
Потім, коли вродить
І пшениця й жито
На чужих угіддях,
Потім і згадає слово,
До тебе прийде ще,
І спитає тебе: «Боже,
Скажи нам, за віщо?
Чому нас караєш і живцем
В холодну землю
Так швидко ховаєш?».
Відповів би ти їм, Боже,
Простими словами,
Що даремно вовтузитись,
Шукати талану,
І пізно загоювати
Скривавлену рану!
А хто знає, окрім Тебе,
Чи рано, чи пізно?..
Все одно Ти, Боже, зглянешся
І даси поїсти,
Не даси народу своєму так низько присісти…
Низько так, що аж коліна споришу торкають,
А ті житні колоски лоскочуть нам скроні, шепчуть нам свою молитву:
«Ми ще вродимо для тебе, народе наш вбогий,
Буде радість, буде свято й на нашому полі…»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366877
дата надходження 26.09.2012
дата закладки 08.08.2016
Отрезана от общества она,
Живёт в лесу, в землянке на поляне,
Прекрасна, как волшебница-весна,
Как бабочка на девственном тюльпане.
Общается звериным языком,
В волнистых кудрях - веточка сирени,
И поутру катается верхом
На благородном северном олене.
Её судьба лежит в еловых шишках,
Любовь смешалась с воздухом лесным,
И вдохновенье в заячьих штанишках
Ей греет душу мехом пуховым.
Она, возможно, с родственной планеты,
Где все живут душою и добром,
Случайно оказалась в мире этом,
Заложницей став в обществе людском.
О ней не вспомнят в старых добрых книжках,
Ведь не в пример она, а как изъян,
И вдохновенье в заячьих штанишках
Не может греть бесчувственных землян.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674083
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 08.08.2016
В море,
кто не штормовал –
Тот не молился Богу!
И день, и ночь,
за валом вал -
Мозги растят в душе тревогу.
Когда услышишь
нервов скрипы,
А борт ложится под волну,
И вал воды звериной лапой
Толкает всех
и всё ко дну,
Тогда ты:
вспомнишь Мать родную,
И всех Святых,
и Крестик свой,
И Вера станет –
не пустою,
Наполнит душу с головой.
И так:
не день,
не два,
не месяц -
Вся жизнь - борьба,
за жизнь друзей!
Соткёт Нептун из судна ситец –
Прольётся страх со всех щелей,
Тогда тебе
придётся,
милый,
Направить курс свой к берегам.
Там ждут тебя
обрывы,
скалы:
За все грехи –
по всем счетам
Расплата!
Но есть Надежда -
Якорь!
Последнее, что может бить!
Теперь не страшен
смерти вихор –
Не перестал Господь любить!
Всегда увидишь
пару в сквере,-
Преданье южных городов:
Капитан –
надёжен,
верен
И старушечка –
Любовь!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682464
дата надходження 08.08.2016
дата закладки 08.08.2016
Мої бентежні рими, Ви зі мною!
О, рими, милі Ви мої!
Хай обійдуть Вас стороною всі печалі!
Виблискуйте в день досконалістю строфи!
Несіть любов на крилах у бентежні далі!
О, рими, білі Ви мої птахи!
Несіть бажання світ і промінь сонця!
І відведіть сум сутінків з відлуннями біди…
Лише барвистим щастям заглядайте у віконця!
Мої бентежні рими, Ви зі мною!
Лягаєте безмежністю кохання у сонет…
І під мелодію душі в любові
Даруєте струною Ліри рим букет!
06. 08. 2016 м. Львів автор Наталія Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682345
дата надходження 07.08.2016
дата закладки 08.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.08.2016
Є запитання вічне й достеменне,
Немов відкрите у життя віконце:
Чи ще посвітить сонечко для мене,
Чи зможу я – для когось стати сонцем?
Слова свої, мов бісер у намисті,
Нанизую на сонячні тенета,
І з них думки свої складаю чисті ,
А це – хороша у житті прикмета!
У нас з тобою справ – край непочатий,
І стільки ще багато нам зробити!
Мій друже, сонячних людей багато,
І нам ще довго – в світі цьому жити!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681876
дата надходження 04.08.2016
дата закладки 08.08.2016
Я знаю, що любов свята,
Її ніхто не може вбити.
Допоки пам'ять ще жива-
Вогонь не в змозі спопелити.
Рушійна сила у житті,
Вперед завжди нас закликає.
Піднесення дає в душі ,
Й душа від радості співає.
Тож Богу щиро помолімся,
Що людям почуття це дав.
Що є воно у нас - гордімся!
Без нього світ би весь пропав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681647
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 03.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.08.2016
Мы, как тоненькие нити
Среди бешеных зверей -
Аналитики событий
Заколоченных дверей...
Безрассудству отдаёмся
И, срывая тормоза,
Истерически смеёмся -
Это проще, чем сказать...
Перекручиваем числа
Всех событий и потерь
И упорно, с миной кислой
Вновь ломаем... ту же дверь...
Под заказ - любые сказки!
Впопыхах и наугад,
Быстро смешивая краски,
Нарисуем всем подряд...
Перечитывая строчки,
Как обычно, не нашла,
Где поставить жирно точку,
Где замылить добела...
Тише, тише... Не шумите -
На текущем вираже
Хронологию событий
Не сломаете уже...
Пролетит и вдаль умчится,
Пыль вбивая в тишину,
Та шальная колесница,
На которой не уснуть...
А хотелось бы... Хотелось...
Да... А кто же не хотел...
Всем, конечно, надоело,
Но, увы... Кто не успел..., ... ...!
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681595
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 03.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 02.08.2016
(слова - Надія Башинська; музика, виконання - Тетяна Мирошниченко)
Нехай летять літа, спинять не треба.
Вони, як журавлі, самі полинуть в небо.
Та навесні птахів завжди чекають дома.
Літам назад - дорога невідома!
Не повертаються! Не повертаються літа.
Та є в них весни, й осінь золота.
Нехай летять літа.. Не зупиняйте!
З подякою у світ їх відпускайте.
Ясніє у них неба синя просинь.
Сипнула срібла вже зима у коси.
Нехай летять літа... Не зупиняйте.
Ділами добрими їх прикрашайте!
Не повертаються! Не повертаються літа.
Та є в них весни, й осінь золота.
Нехай летять літа.. Не зупиняйте!
З подякою у світ їх відпускайте.
Людське життя... Воно, як пісня світла.
У ньому сміх дзвінкий і яблуня розквітла.
І усмішка щира, що серце нам гріє.
Буває тут зимно, і віхола віє!
Не повертаються! Не повертаються літа.
Та є в них весни, й осінь золота.
Нехай летять літа.. Не зупиняйте!
З подякою у світ їх відпускайте.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681233
дата надходження 01.08.2016
дата закладки 01.08.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 01.08.2016
Мы снова расстались
В сердце пусто и гулко
И как будто в безлюдном
Ночном переулке
Слышу дальнее эхо
Чей-то голос знакомый
То ли детство со смехом
Низвергает законы
То ли юность, трезвея
Задает мне вопросы
То ли зрелость, как фея
Утешенье приносит
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680057
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 30.07.2016
Пилат,не знаючи як діяти,вмив руки
й видав Ісуса на страшнії муки.
Відповідальність хотів зняти він із себе,
І перекласти на юрбу,на тебе,
на кожного із нас,що всяким чином
ми розпинаємо Ісуса,Бога Сина.
Йому в обличчя часто ми плюємо
і насміхаємось, і навіть б'ємо,
і гордо кажемо"Звільнися,ти ж бо цар!"
Й не розуміємо той Божий дар,
що всім нам він життя подарував,
своєю смертю грішників спасав.
Отож,спиніться,люди, й подивіться
в І сусовії очі і обличчя.
Він через нас несе терпіння й муки
І не вмивайте,як Пилат, ви руки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664005
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 29.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 29.07.2016
Мой грех в невежестве, обмане,
Стихи не я, мой друг, пишу,
Я лишь в упряжке, сзади сани,
А кто ямщик - не услежу.
Но правит крепко, бесшабашно,
Где вольность дам - хлыстом велит,
Порою мне ужасно страшно,
Но результат благоволит.
Мы вместе разом мчим галопом,
Босые ноги сбиты в кровь,
Я мокрый весь, со мной под боком
Лишь моя муза и любовь.
Ямщик "коня" не пожалеет,
И видно в гриве седину,
Прощай, дружище, сердце тлеет,
И видит бог, не дотяну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623255
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 29.07.2016
Я встретил её возле храма,
Малышка лет, может, пяти
Настойчиво, даже упрямо,
Пыталась поспешно зайти.
"Зачем тебе в церковь так поздно?
Ты знаешь, что слишком мала?"
А девочка тихо, серьёзно:
"Я, батюшка, к богу пришла".
В глазах голубых, огорчённых,
Тоска пеленою легла,
Как много таких обречённых,
Как мало для них тут тепла.
"Пойдём", - бросил я осторожно
И слёзы едва подавил,
Как вдруг у дороги истошно
Фиакр чей-то притормозил.
"Танюшечка, Таня, Татьяна!"
Пронзительный слышался крик,
И в свете ночного тумана
Лик женщины мигом возник:
"Когда же ты будешь послушна?" -
Съязвила она свысока.
- Мне, мачеха, в доме так душно...
А, может, и с вами слегка"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660564
дата надходження 19.04.2016
дата закладки 29.07.2016
Я прилечу к вам тёплым летним ветром,
Пройдусь по занавескам, по щекам
И, наслаждаясь каждым миллиметром,
Остановлюсь, чтобы прильнуть к губам.
И в этом поцелуе долгом, нежном
Пройдёт вся вечность прямо предо мной,
И в океане тихом и безбрежном
Начнутся волны с пеною густой.
Исчезнет скучный штиль и гладь морская,
Внутри пробудится девятый вал,
И страсть, так постепенно нарастая,
Заполнит ранее пустой бокал.
И как бы ночью холодно не было,
Пожалуйста, прошу вас об одном:
Откройте окна так, чтобы входило
Дыхание моё в ваш светлый дом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679591
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 29.07.2016
Шукайте Бога, шукайте всюди,
Шукайте в собі, шукайте в людях,
В серцях шукайте, шукайте в душах,
Безбожних бійтесь / сказати мушу/.
Шукайте Бога усі завзято,
Шукайте в будні, шукайте в свято,
Шукайте в Храмі, шукайте в домі,
Шукайте всюди ви без утоми,
Шукайте влітку і в люту зиму,
Шукайте Бога ви без упину.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680518
дата надходження 28.07.2016
дата закладки 28.07.2016
Да! Мы в поэзии — одна душа! (Поэтам...)
Да! Мы в поэзии — одна душа!
Ведь рифм благих безбрежные границы…
Поют любовью, что ещё Весна!
И лишь она одна нам только снится!
А лето — это душ тепло!
Живёт оно весёлою строкою!
И наполняет рифмы, как вино,
Любовью, страстью, радостью хмельною!
Ждём осени плоды благословенно,
И урожая спелое зерно!
Так пусть всегда рождаются мгновенно
Те строфы, что несут в сердца добро!
27. 07. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680375
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 28.07.2016
Как книжку разверни меня к себе.
Я помогу, коленками прижавшись
К груди
====
Ты углубляйся в текст,
А я за пальцы (ножек)
Схвачусь ладошками, чтоб удержаться
======
И будут трепетать слова
Познав язык любви на каждой букве
И я тебя в истории свои,
В свои странички
Приму
======
И поцелую руки,
Которые листать не устают
Мои коленки, шею, локоточки
====
Расставь губами точки
Вопросы,
И другие знаки, о которых
Знать можешь только ты
======
Захлопнув книгу с силой,
Покачай на ручках нежно
===
Блаженствуя от послевкусия, усни
==========
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679473
дата надходження 22.07.2016
дата закладки 26.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.07.2016
(Из цикла "Тайга")
Только вспомни - косогоры
И щербатая луна!
Тьмы обманчивое море
И над речкою туман.
Ветер где-то заблудился,
Заплутал во тьме ночной,
Где-то о деревья сбился -
Всё спешил скорей домой.
Ну, а мы?
А мы - сидели
Здесь, на этом берегу -
Мы мечтали о метелях,
О палатках на снегу...
Мы романтику ловили
Прямо ртом...
И бил в глаза
Свет: то розовый, то синий,
То - зелёный, как лоза.
Было двое нас, однако,-
Нам казалось в дивный час,
Все бездомные собаки -
Были ВСЕ тогда за нас!
Ведь они, кружком усевшись,
Тупо гля́дя на луну -
Так протяжно и усердно
Выли, вспугивая тьму...
Нам с тобою, мой товарищ,
Было по тринадцать лет...
Мы с тобой идти мечтали
За Пржевальским - след во след,
Пробираться с Левингтоном
Через африканский бред,
С Нансеном идти на Полюс,
Падая на скользкий снег.
Нас Жюль Верн и Ку́пер звали
Под знамёна смелых стать,-
И тогда мы убежали -
Не могли не убежать!
Мы бежали в Антарктиду,
Но через десяток дней
Нас схватили, возвратили -
И заныли от ремней
Те места - пониже рёбер -
Было нам ни сесть, ни встать!...
.............................
Да, дружище, нам сегодня
Есть с тобой, что вспоминать!
А сегодня ты - топо́граф,
Я - геолог... И теперь
Мы с улыбкой сводим счеты
Тех, мальчишеских потерь.
Ленинакан, Армения 1970
Фото из Интернета
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360790
дата надходження 29.08.2012
дата закладки 26.07.2016
Мягким облаком сяду на плечи…
Мягким облаком сяду на плечи…
Белым Ангелом буду твоим…
Снова спустится нежностью вечер,
Где тепло и уютно двоим…
Этот вечер подарен словами!
Он подарен Балканской мечтой!
Море шепчет упрямо волнами…
Поцелуями… вторит прибой…
18. 07. 2016 г. Будва автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680010
дата надходження 25.07.2016
дата закладки 26.07.2016
Заволновались снова бесы,
Их раздражает крестный ход,
Прозрел украинский народ,
Достала ложь продажной прессы.
Мы православием сильны,
Раскол церквей на руку гнидам,
Они устроили корриду,
Но люди не хотят войны.
А бесы сгинут навсегда,
И будем мы опять брататься,
Ходить, любить и не бояться,
Фашизм сойдет на нет тогда!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678788
дата надходження 18.07.2016
дата закладки 19.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.07.2016
Слова, как оружие- больно...
И близость уже не спасает...
А горечи слезы невольно,
Обидами вновь выступают...
И хоть ты пытаешься снова,
В закрытие двери стучаться,
Прощение взяв за основу,
А я не хочу возвращаться...
В твой мир, что пропитаний фальшью,
Молчание давит на плечи...
Наивные чувства- мы старше-
Ведь хрупкие души не вечны...
Слова, как оружие- больно...
Они родились от обиды...
А горечи слезы невольно...
Виновников их ненавидим...
.....
Но ненависть скоро отпустит,
Останется боль, пустота...
Наш вечер наполненный грусти,
Сначала лишь просто слова...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677898
дата надходження 13.07.2016
дата закладки 13.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 12.07.2016
[i]Настоящая благодарность никогда не находит слов, чтобы выразить
себя. Она может сиять в твоих глазах, она может распространяться как
аромат всего твоего существа. Она может быть музыкой твоего безмолвия, но
выразить ее словами ты не можешь.
[b]Ошо[/b] [/i]
[i]Но я все-таки постараюсь... словами
[b]Дорофиевская[/b][/i]
Ушел в мечту венесуэльский барк,
Измяв речную тропку о форштевень.
Причал, освободившись, тяжелеет.
Ветра спешат согреться в парусах,
Как ангелы, ведя команду к цели...
Зашкаливает счастье на пределе,
И важно удержать себя в руках...
Смешались брызги двух далеких рек,
Сплетая мили русел в паутину.
Здесь каждый любит море так же сильно,
Как жизнь - легко решиться на побег
Не взвешивая, дерзко, инстинктивно.
На берегу заброшена рутина
И отчий дом, и временный ночлег...
Краснеет вечереющий экстаз,
Спонтанно в небе отразились мачты барка -
Он в золоте лучей сияет ярко
И кажется, весь мир в стихах увяз...
И не бывало в нем эдемских яблок,
И губ любовницы, алеющих и мягких...
Здесь - только море цвета синих глаз.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677279
дата надходження 10.07.2016
дата закладки 11.07.2016
Белыми нитками рваную рану
Я зашиваю на сердце опять,
Но обойдёмся, давай, без обмана -
Все уже знают, что нас не понять...
И без иголки я штопаю больно
Рану, проникшую так глубоко,
Тихо пою, словно Ева, что Польна,
Не разрывая ненужных оков...
Только глубокие старые шрамы
Не исчезают на сердце пока,
Может, мы оба с тобою не правы,
Если не можем расстаться никак...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676452
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
В твоих руках я как игрушка,
Шучу - болтаю без конца ...
Твоя любимая девчушка
И нет на пальчике кольца.
С тобою словно с дня рожденья,
Росту и заполняю душу ...
По нраву сердцу - восхищения,
К тебе привыкла я как к мужу.
Ты не теряешь головы - сознания,
Любишь мягко и очень властно ...
Хотя мы встретились случайно,
А вышло вовсе не напрасно.
Говоришь: я из нежности сказочной,
В мире больше нет такой ...
Я останусь игрушкой загадочной,
Губы шепчут - ты только мой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676374
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
В твоих руках я как игрушка,
Шучу - болтаю без конца ...
Твоя любимая девчушка
И нет на пальчике кольца.
С тобою словно с дня рожденья,
Росту и заполняю душу ...
По нраву сердцу - восхищения,
К тебе привыкла я как к мужу.
Ты не теряешь головы - сознания,
Любишь мягко и очень властно ...
Хотя мы встретились случайно,
А вышло вовсе не напрасно.
Говоришь: я из нежности сказочной,
В мире больше нет такой ...
Я останусь игрушкой загадочной,
Губы шепчут - ты только мой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676374
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Природа – істинно талант.
Вона – поет і музикант,
Вона – художник –пейзажист,
Вона-співак і танцюрист,
І режисер вона й актор,
Вона – соліст і цілий хор,
Вона і храм, вона й учитель,
Красот усіх земна обитель,
Калейдоскоп найбільших див,
Нам грішним Бог це все створив.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676388
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 06.07.2016
Стихотворный пересказ произведения А.С.
Пушкина: «Выстрел» – из повестей покойного Ивана Петровича Белкина.
Эпиграфы: Стрелялись мы.
Баратынский.
Я поклялся застрелить его, (за ним по праву
дуэли остался ещё мой выстрел).
Вечер на бивуаке.
ГЛАВА ПЕРВАЯ
Армейский офицер в местечке,
Где нет невест, мадам и др.
Вниманье отдаёт уздечке
В жидовский следуя трактир.
У полкового командира
Обед – похожие мундиры
Глядят друг другу точно в глаз:
«Как надоело видеть вас!»
Ученье утром, на манеже,
Мы с лошадьми мы все на ты.
Раздача карт до темноты,
И звон бокалов неизбежен.
Был странный светский при полку.
Гусар! – не ровня мужику.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
По облику он наш – славянский,
А звали Сильвио его.
Надел сюртук – вполне гражданский.
О нём не знали ничего.
Жил бедно, но с большим размахом,
Казалось. не знаком со страхом.
Стрелять любил – Помилуй Бог,
Привычно нажимал курок.
На стенах мазанки прорехи.
Пистоль в душе– ни дать ни взять.
По мухам весело стрелять
От скукотищи для потехи.
У печки отставной солдат
В муке от носа и до пят.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Толпятся пироги горою.
Горшочек с пловом и вино.
Бокалы разместились строем
И сыр дадут, коль суждено.
Хозяин банк метал сурово,
Не проронив по ходу слово.
В порядке денежки держал
И был спокоен, как кинжал.
Понтёр ошибся – не нарочно,
То полковой был новичок.
Всего – промашка – пустячок,
Но возвратить миг невозможно.
С поручиком не повезло.
Занервничал он, как назло!
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Толпятся пироги горою.
Горшочек с пловом и вино.
Бокалы разместились строем
И сыр дадут, коль суждено.
Хозяин банк метал сурово,
Не проронив по ходу слово.
В порядке денежки держал
И был спокоен, как кинжал.
Понтёр ошибся – не нарочно,
То полковой был новичок.
Всего – промашка – пустячок,
Но возвратить миг невозможно.
С поручиком не повезло.
Занервничал он, как назло!
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Насмешки офицеров, хохот,
Вино играет в голове…
Поручик вдруг находит повод…
Последний, может быть, в судьбе.
Подсвечник не попал в гусара…
Тот увернулся от удара.
Шандал вращаясь пролетел…
Наш Сильвио вмиг побледнел.
«Благодарите Бога ныне!
Извольте мой покинуть дом,
А то прибудет поп с крестом
Как к вдруг почившему мужчине».
Ретировался наш варяг.
Запал игры у всех иссяк.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Мы ждали драку на дуэли,
Как заключительный аккорд!
Ценили храбрость с колыбели,
А трусость – всё наоборот.
Поручик просто извинился
И Сильвио с ним помирился.
Мы удивились, но потом
Забылось, знаете, с трудом.
Лишь я, в душе большой романтик,
Был с ним на дружеской ноге,
Ходили вместе мы к реке..,
Традиция, на почте праздник.
Вручили Сильвио пакет,
Который ждал он много лет.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Мы ждали драку на дуэли,
Как заключительный аккорд!
Ценили храбрость с колыбели,
А трусость – всё наоборот.
Поручик просто извинился
И Сильвио с ним помирился.
Мы удивились, но потом
Забылось, знаете, с трудом.
Лишь я, в душе большой романтик,
Был с ним на дружеской ноге,
Ходили вместе мы к реке..,
Традиция, на почте праздник.
Вручили Сильвио пакет,
Который ждал он много лет.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Мы ждали драку на дуэли,
Как заключительный аккорд!
Ценили храбрость с колыбели,
А трусость – всё наоборот.
Поручик просто извинился
И Сильвио с ним помирился.
Мы удивились, но потом
Забылось, знаете, с трудом.
Лишь я, в душе большой романтик,
Был с ним на дружеской ноге,
Ходили вместе мы к реке..,
Традиция, на почте праздник.
Вручили Сильвио пакет,
Который ждал он много лет.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Письмо прочитано мгновенно:
«Немедля еду в Петербург!
А вы, Петрович, несомненно
Ко мне быстрей, как лучший друг».
Полк весь собрался по «тревоге».
Обмыть гусарские дороги.
Вещички Сильвио собрал,
И строгим был как генерал.
К закату гости разбежались
Осталось двое – я и он:
«Пускай судачит гарнизон,
Что б Вы, Иван, не сомневались –
Я застрелил бы наглеца,
Но мести нет от мертвеца».
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Курили трубки и молчали…
Бледнело Сильвио лицо.
«Я должен выстрел, здесь детали…
Вот, из Москвы мне письмецо!
Быть первым должен я, однако…
Как ловелас, иль просто драка
Перепивать на спор и так,
Был у буянов я – вожак.
Дуэли без меня? Как сказка!
Иль секундант, иль дуэлянт…
Поссориться – был мой талант,
А тут такая свистопляска!
Явился в полк богатый граф –
Умён, нахален и курчав.»
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Теперь не первый я? – Обидно!
Весёлым этот был храбрец.
На эпиграммы он ехидно
И уˊмно отвечал стервец.
Вокруг толпа и очень шумно!
Он всё шутил, а я бездумно
Всё ревновал и психовал …
И вот тот день, и вот тот бал
«Я плоско пошутил – на ухо…»
Пощёчина влетела вмиг
Схватили сабли… Без интриг…
Что может сделать оплеуха!
Стрелялись мы… Как два юнца,
Но расскажу всё до конца!
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Три секунданта… Полдень, душно!
Граф плёлся с саблей не спеша,
Черешни кушал простодушно…
Как будто я ему мешал!
Мы спорили и уступали…
Как два еврея на вокзале…
Стрелял он первым – Вот дыра
Фуражка тут не подвела.
Черешни ел, как с голодухи,
Плевал он косточки в меня…
Себя за Бога, возомня,
Наверное – для показухи.
«Вам не до смеˊрти, вижу я…
За мной мой выстрел… Погодя…»
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
«Стрелять не буду,– нет желанья!»
(Услышал каждый секундант.)
В ответ – суровое молчанье…
Буянить – в этом мой талант!
Готовит свадьбу граф с любимой,
Но жажда мести негасима…
Об этом весть с самой Москвы.
( Ожог от спелой крапивы!)
Хочу увидеть я страданья!
Фуражка полетела в пол!
Как тигр – тот Сильвио был зол.
И никакого состраданья!
Да, странно для меня всё это!?
Слуга вошёл: « Вас ждёт карета!»
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Друг другу мы подали руки
Их крепко сжали, – как друзья,
Не зная времени разлуки…
Для Сильвио я не судья.
Ногами лошади сучили…
Два чемодана погрузили
Там пистолеты, барахло.
Он сел – карету понесло.
Остался я в полку, на долго,
Но вспоминаю иногда,
Как убивают здесь без толку
И не на годы – навсегда!
Летело время – ветерок
И уезжать пришёл мне срок.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Вторая глава
Без Сильвио лишь только стоны!
Не клеится в полку игра,
В местечке каркают вороны.
Прощаться с армией пора.
Родители болеют очень,
Мигрень достала, между прочим.
Мозоль уже от эполет
И это только в тридцать лет.
Послал я раппорт генералу.
Пора в деревню на Оке –
Рыбачить соло на реке.
И думать о друзьях помалу.
Не спиться б, от такой тоски.
Дряхлеют рядом старики.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Никто не жил в богатом доме
В верстах, наверное, в пяти.
Хозяин пару лет, как помер…
Летели месяцы и дни.
Графиня целый год в столице…
Была в именье лишь девицей,
Но вот пошёл в уезде слух…
«К нам едут!» – заорал петух.
Приезд богатого соседа
Эпоха важная для всех,
А для меня прямой успех
И над тоской, поди, победа.
Графья примчали в отчий дом.
Толкует люд о том кругом.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Я с нетерпенья, в воскресенье
Помчал к сиятельствам в село,
Что б ублажая искушенье,
Приехать к ним пока светло.
Лакей в ливрее важно встретил
И, сообщив главе и леди…
Меня спровадил в кабинет,
Чего там, Боже, только нет!
Над каждым шкафом бюст из камня.
На стенах в рамах зеркала,
Недаром говорит молва,
Что где-то есть пистоль и сабля.
Пол застлан дубом и сукном,
А в баре там заморский ром.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Явился граф, – как добрый рыцарь
Годков, наверно, тридцать пять.
Красавиц, статью, как патриций.
Да, вижу! Это точно, знать!
Застенчивость у них не в моде…
И тут графиня к нам заходит!
Я застеснялся, оробел.
Короче, сразу в лужу сел.
Они между собой беседу:
Затеяли, о том, о сём,
Как тяжёло мы все живём,
Вот огурцы поспеют в среду…
Прохаживаясь вдоль шкафов,
Решил я вставить пару слов.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Сиятельство, зачем стреляли
В картину вашу на стене?
На улице палить устали?
Искусство падает в цене!
Швейцарские испортить виды,
(Надеюсь – это без обиды!)
Кто этот меткий господин?
Два выстрела – один в один!
Граф похвалил за наблюденья.
А как стреляет наш сосед?
Не брал пистоль я много лет.
Прошу отведать угощенья.
Я раньше многих удивлял
И в карту мигом попадал.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Пошли в обеденную залу,
Графиня улыбнулась нам.
«Палить негоже генералу,
То нужно небольшим чинам.»
В стрельбе потребно упражненье,
Так можно точность потерять.
Мой друг всегда был, как в сраженье.
Три раза в день должёˊн стрелять.
Увидит Сильвио – вон муха…
Кузьма неси мне пистолет!
Прицел и мухи больше нет!
Жаль, вот о нём нет долго слухов.
Вы знали Сильвио, Иван?
С ним выпит не один стакан!
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Он мне рассказывал, однажды,
Как он с повесой на балу
Не поделил там к славе жажду
В задорном, знаете, пылу.
Как звали этого повесу?
Я ездил в этот год в Одессу
И не могу теперь сказать,
Кто мог пощёчины давать.
Да, это я! Граф усмехнулся…
Картина – памятник судьбы!
Графиня бросилась в мольбы,
Но он об стоны не споткнулся.
Подвинул кресла, и рассказ…
Дословно приведу сейчас.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Я притчу слушал – весь вниманье.
Пять лет тому женился я.
Усадьба эта как свиданье,
Как в мир любви моей страда.
Та неудачная прогулка
Мне отдаётся очень гулко.
Я взял поводья и домой
Пошли пешком вдвоём с женой.
У входа грязная телега,
Стоит, как будто для ночлега.
Приезжий имя не назвал
Искал он, видимо, скандал.
Там Сильвио и пистолет…
«Готов стрелять в любой момент!»
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Отмерил я двенадцать метров
Стал под картиною в углу.
Меня качало, как от ветра.
Я знал – вот выстрел! Я умру?
Я думал о своей любимой,
А Сильвио непостижимый.
Всё не стрелял и не стрелял…
«Давайте свечи» – он сказал.
«Жаль, нет вот, косточек черешни
Свинец ужель тяжеловат.
Я видно очень виноват,
Что происходит всё без женщин!»
Он захотел, чтоб я стрелял
Вот так в картину я попал!
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Во гневе Сильвио ужасен!
И вдруг Мария тут как тут…
На шею мне… Я с ней согласен!
Убийц в особняках не ждут!
Граф вдруг прозрел: «Мы шутим Маша!»
(Душа сползает в пятки ваша.)
«Он шутит пулями в других
Чтоб замирал, в их горле стих.»
Пощёчины летят для друга…
Решаюсь пошутить и я –
Вот графу пуля от меня…
Так знайте шуточки супруга!»
Запомните меня графья…
Учитесь-ка стрелять друзья.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
В дверях, не глядя, выстрел грянул.
Приезжий спрятал пистолет.
Куда попал он, и не взглянул
Таков был Сильвио ответ!
Ответ мужской за униженье…
Поместье в диком потрясеньи!
Нет крови, но витает стыд
Позор как липкий пот парит.
Граф понимал обиды эти.
Графине дали нашатырь.
Таков гусарский богатырь.
Наш друг уже давно в карете.
Граф замолчал. Кричала честь!
Бывает справедливой месть.
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
Печальной повести потёмки,
Мне приключилось лицезреть…
От графской, дорогой помолвки
И от бездушья покраснеть.
Я Сильвио случайно вспомнил,
И свой бокал вином наполнил.
Тоскуя в глубине болот,
Бунтует иногда народ.
Молва Ипсиˊланти назвала!
Товарищ – Сильвио – наш друг
Сплотил он этеристов круг
Погиб он как герой Скуляны.
А может выстрел прозвучал,
Когда его никто не ждал?
«»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»»
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676255
дата надходження 05.07.2016
дата закладки 05.07.2016
Білі кульки красуні гортензії
Зачекались фонтанів дощів,
Горді мальви...у цих – вже претензії,
Пересохли з самих корінців.
Ще коронами тягнуться лілії,
Перегрілись на сонці й вони,
Пелюстки, як метелик летіли,
І благали про краплю води.
Ще ромашки вдивлялися в небо
І питали у маків прогнози,
У дощі – невимовна потреба,
Чули маки: на днях будуть грози.
Чорнобривці самі вже охочі
Свої брівки помити в дощі,
Соловейко також дощу хоче,
Цю розмову підслухав в кущі.
Раптом дощик набіг несподівано,
Закрутився в самотньому вальсі,
Квіти всі, мов дівчата – замріяно.
Дуже гарно цей дощ цілувався.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675852
дата надходження 03.07.2016
дата закладки 04.07.2016
На побережье празднично всегда.
Наплыв гостей достаточно приличный.
Вокруг аттракционов чехарда...
Навстречу - динозаврик симпатичный.
Скульптурный ряд изяществом манит:
Живой артист внезапно замирает...
Здесь каждый безусловно знаменит...
И свою роль талантливо играет.
Рекламу здесь трубят на все лады.
В поездку зазывают прокатиться...
Отведать предлагают пахлавы...
Возможно посетить кафе "Жар пицца" ...
Чтобы с друзьями всласть наговориться.
01. 06. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675472
дата надходження 01.07.2016
дата закладки 02.07.2016
Озеро закоханих. Царство лебедине.
Тут - краса і щастя. Є щось неземне.
Ріжуть води крила, крила янголині,
Є тут і казкове й по-людськи щемне.
Все коханням дише: небеса і води,
Трави тут шепочуть на ліричний лад.
Озеро любові – озеро свободи,
Лебедина пісня, почуттів каскад.
Білосніжне щастя – на щасливих хвилях,
Падають у води зорі золоті
І пливе краса ця, наче, на вітрилах,
Чисті, непорочні, з вирію святі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674260
дата надходження 24.06.2016
дата закладки 28.06.2016
Так несподівано, так задушевно-світло,
Що аж в саду примружилась весна,
Ви дарували проліски розквітлі
На згадку про добро…Мов дивина,
Зворушливо-тремтливо грілись квіти
В теплі моїх долонь, а більш – очей…
Й здавалося, що ми дорослі діти,
Зніяковілі в чистоті речей,
Таких знайомих, згублених де-небудь,
Як у степу далекі голоси…
І грілись душі неозорим небом
У проблисках незваної сльози…
Пучечок пишний свіжої блакиті
Те приспане у серці розбудив.
І поки люди є, допоки будуть й миті,
Зігріті теплотою добрих див.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655580
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 28.06.2016
Волшебница-ночь заглянула ко мне,
Развеяв всю грусть со звёздною пылью.…
Скажи мне, мой милый, что видишь во сне?
Желаешь ли ты, чтобы сон твой стал былью?
И пусть далеко ты. Город… Страна…
Да резве имеет это значение??…
Когда есть одна на двоих в нас Луна
И несколько тысяч звёздных скоплений…
А знаешь ли ты, что улыбкой моей
Созвездия могут тебя наградить?…
Поверь, Андромеда и храбрый Персей
Умеють такие мгновенья хранить…
И я улыбнусь, расстревожив твой сон,
Улыбку по звёздам тебе передам,
Бездумно разрушу я твой бастион…
А увидев её, улыбнешся ты сам…
[i]На фото: Персей и его возлюбленная Андромеда[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674627
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 28.06.2016
Придумаю сама себе вопросы -
Сама на них отвечу, как всегда.
Окажется, что всё гораздо проще,
Как день ушедший, талая вода...
Зачем - не знаю, но хочу подняться,
Без ведомых причин боюсь упасть...
Ещё... совсем я не могу меняться
И не позволю наш покой украсть...
Я так хочу по-старому, как прежде -
Всё на двоих и всё - напополам:
И эту явь, искупану в надежде
Ни за какие деньги не продам...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674128
дата надходження 23.06.2016
дата закладки 28.06.2016
Сегодня будем мы вдвоём, родная.
Нам до утра, конечно, не уснуть.
И эта ночь, волшебная такая,
Пройдёт всего за пять минут!
Как хорошо смотреть в глаза бездонны.
Как хорошо нам просто помолчать.
Как хорошо... Я благодарен Богу.
Что дал тебя - любимой называть!
Мы не уснём, пусть рассыпает звёзды
Над нами ночь, играя серебром.
Как хорошо, что ты в моих объятьях.
Как хорошо, что мы вдвоём!
Как хорошо смотреть в глаза бездонны.
Как хорошо нам просто помолчать.
Как хорошо... Я благодарен Богу.
Что дал тебя - любимой называть!
Когда уснёшь - тебе я буду сниться.
Ни на минуту не сведу я глаз.
Ведь эта ночь, волшебная такая,
Бывает в жизни только раз!
Как хорошо смотреть в глаза бездонны.
Как хорошо нам просто помолчать.
Как хорошо... Я благодарен Богу.
Что дал тебя - любимой называть!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674518
дата надходження 26.06.2016
дата закладки 28.06.2016
З тобою,брате,віч на віч
Хочу побути я:
На світі,кажуть,зусібіч:
Нема мені життя!
Додому скоро їдеш ти:
Дивись...та,втім,як не крути,
А доля моя схоже
Нікого не тривоже.
Якщо ж спитає тебе хто...
Ну, хто б не запитав,
Скажи,що в бійні у АТО
Я кулю упіймав,
Що за Вкраїну чесно вмер,
Що лікар гроші дурно здер,
Що батьківському краю
Уклін я посилаю.
Навряд чи хто зумів з батьків
Дожити до весни...
Я б дуже справді не хотів,
Щоб плакали вони;
Якщо живе хто - скажеш так:
Що я писати не мастак,
На навчання,мовляв,послали
Й щоб скоро не чекали.
Сусідка є у них одна...
Мов снилось як давно
Розсталися!..Мене вона
Й забула...всеодно,
Ти розкажи всю правду їй,
Байдуже серце не жалій;
Нехай вона поплаче...
Це мало їй що значить!
Не подаю вірш в оригіналі,щоб не образити наших поетів,
бо вважаю,що цей твір знає кожен...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673839
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 22.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.06.2016
Было время, шагал, не хромая,
Не метался ни днём, ни впотьмах…
Хоть не раз вывозила кривая,
Но неведом был пагубный страх…
Скудноваты дары огорода
При отсутствии летних дождей…
И не верится в мудрость народа,
А тем более в честность вождей…
Истрепались мечты и одежды,
Неуютно на жилистом дне…
И хоронит останки надежды
Неуверенность в завтрашнем дне…
Говорят, обижаться, мол, глупо
Мне на чёрствость властей и рвачей…
Вот бы гамузом их в Гваделупу, -
Поредел бы отряд сволочей…
май 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666049
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 18.06.2016
Отпустите меня. Нет... Не надо.
Я сама себя отпущу.
Подарите мне. Нет... Не надо.
Я сама себе подарю.
Расскажите мне. Нет... Не надо.
Я сама себе расскажу.
Вы простите меня. Простите.
Я сама себя... не прощу.
Мне слова нужны, слышите? Ваши.
Исцеляют мне душу они.
Добрый взгляд Ваш, словно награда,
За ожидания долгого дни.
Что ж, простите меня. Нет... Не надо.
Я сама себя прощу.
Отпустите меня... Нет! Не надо.
Я сама... себя ... не отпущу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673074
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 18.06.2016
Біла ворона, така біла-біла,
Хоч і немало уже в документі,
Било життя і вона помарніла,
Било, крутило, вона не зчорніла.
В неї фігура, ну просто – дівоча
(Часто доводилось буть на дієті),
В неї смарагдів замріяні очі,
Зовсім чорніти вона не охоча.
Біла ворона, така біла-біла,
В чорних дзьоби, мов страшні пістолети,
Біла ворона високо злетіла,
Чорні внизу, аж в очах почорніло.
Білих шукати вона полетіла.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673050
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 18.06.2016
Пора прекрасная из прошлого…
Ах, если б вновь…
Закончив все уроки в школе,
Рвануть на дачу к бабушке вдвоём!
И там, забившись тихо в уголочке,
Мечтать, как мы поженимся потом…
Тот домик утопал в саду густом…
Кусты сирени и клубники грядки…
И не могли мы насладиться этим уголком…
Объятия в саду… признания тайком…
О, поцелуев горсти… без оглядки!
Не зная, что с судьбой играли в прятки…
Пора прекрасная из прошлого…
Осталась в прошлом!
Она так дорога своею свежестью сердцам!
И запах поля, васильки, ромашки…
Букет в охапке… и признанья без конца…
Своей Наташке дарил парень навсегда!
17. 06. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673025
дата надходження 18.06.2016
дата закладки 18.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 17.06.2016
Всіх приспала ясна нічка. Всіх приспала.
Сама сіла на місточку. Задрімала...
Побачила річка нічку та й притихла.
Побачила калинонька - шумить стиха.
Побачили нічку зорі ... мерехтять.
Стали чисте, ніжне срібло розсипать.
Ллється, ллється срібло чисте та й іскриться.
Ніжній нічці на місточку добре спиться.
Тут на березі високім клен зелений.
А в кленочка молодого лист різьблений.
Тому й солодко так спиться... Задрімала.
Бо себе в його обіймах уявляла.
Закохався той кленок давно у неї.
Все до ніг її він сипле лист різьблений.
До душі і їй кленочок той веселий.
Ой, як любить, коли тут він, біля неї!
А прокинеться - сорочку (не всім знати)
Стане золотом кленочку гаптувати.
А тепер... приспала нічка всіх, приспала.
Сама сіла на місточку... Задрімала.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672697
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 17.06.2016
Я – кохання. Не сліпе й незряче,
Не бездумно йду, не навмання,
Все я помічаю, все я бачу,
Маю і свідомість і знання.
Я – кохання. Серце моє вільне
Від підозри, осуду, обмов.
Я – кохання, вічне, світле, сильне,
Чисте і цнотливе. Я – любов.
Не втрачаю віру і надію.
Будь-який недолік – це пусте.
Все пробачу, адже розумію –
Кожен має серце золоте.
Я – любов. Я – сонечко крізь хмари,
Я в житті є найсолодша мить.
Я вам подарую свої чари,
Тільки в серце ви мене впустіть.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671408
дата надходження 10.06.2016
дата закладки 11.06.2016
Дитинка гралася в чомучки,
Питала в мами як й чому?
“Для чого знаю я : дві ручки”-
Маля сказало так чомусь.
“Одну для татка дам у руку,
За другу маму я візьму”-
Дорослим сонечко науку
Всю пояснило: як й чому?
Маля – це світле слово Боже,
Хоч з уст черпай його добро,
Воно дорослих вмити може,
Немов цілюще джерело.
...Батьки! Дослухайтеся діток,
Ведіть в життя за дві руки,
Нехай не буде в нас сиріток,
Коли в дітей живі батьки!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669661
дата надходження 01.06.2016
дата закладки 05.06.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 05.06.2016
Сегодня мне вспомнилась родина…
Далёкая… родом из прошлого…
Пусть скажут, что сердце юродиво,
Но помнится только хорошее.
Такое земное… житейское…
Такое святое… нетленное…
Простое, надёжно-советское,
Военное… послевоенное…
Наш город отстроенный заново
Усильями общими братскими.
И праздник народный тюльпановый.
Улыбки его первомайские…
…
Смотрю в позабытое где-то там…
И, кажется, вот оно… вот оно…
…
Теперь это всё уже предано.
Теперь это всё уже продано…
…
Любимые майские праздники…
Теперь уже нечего праздновать…
…
Тюльпанчики… желтый и красненький…
Такие похожие… разные…
…
Да… очень и очень похожие…
И… разные… разные… вроде бы…
Как две мои жизни… что прожиты
В разделенной надвое родине…
…
Её – широко-многоликую,
Назло чьим-то узким стараниям,
Я помню исконно-великою
И неразделенно-бескрайнею.
Такой, что еще не насилуют,
Не мерят купюрою сотенной.
А нежной, заботливой, милою,
Зовущею матерью родиной.
Люблю её! Белую, красную.
Люблю украинскую, русскую.
Её, одинаково-разную,
Люблю, как умею… как чувствую.
Люблю, тем юнцом легкомысленным,
Что небо встречал обещанием,
И старцем – земно и осмысленно,
Уже уходя… на прощание.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670189
дата надходження 04.06.2016
дата закладки 05.06.2016
Принцем я с юности бредила.
И наконец, вроде, встретила.
Он подарил мне подснежники,
Первые, хрупкие, нежные.
Много всего было, прочего.
Хоть далеко от Высочества
Мне - нарисованной куколке.
Правда, сердечко в ней стукает.
Раз, два, три. Раз, два, три. Мальчик мой!
Раз, два, три, Раз, два, три. Пальчик свой
Вижу в кольце обручальном я.
И без тебя так печально мне.
Дни стали знойными, летними.
Он мне сказал, что я ветрена.
И поменял на репейную
Даму, ужасно елейную.
Я же осталась с гербарием
И абсолютно безпарною.
Вот тебе, здрасьте. Приехали.
Всё было просто потехами.
Раз, два, три. Раз, два, три. Мальчик мой!
Раз, два, три, Раз, два, три. Пальчик свой
Вижу в кольце обручальном я.
И без тебя так печально мне.
Кружатся листья осенние.
Строки текут жёлто - пенные,
В танце судьбы с ветром жизненным
Мысли витают капризные.
Принца найти всё же хочется,
Хоть далеко от Высочества
Мне - нарисованной куколке.
Правда, сердечко в ней стукает.
Раз, два, три. Раз, два, три. Мальчик мой!
Раз, два, три, Раз, два, три. Пальчик свой
Вижу в кольце обручальном я.
И без тебя так печально мне.
Кружатся листья за окнами.
В строчках моих нету прока, нет.
Только слова в них блестящие,
Мнимые, ненастоящие.
Может зимой что пригрезится.
Сердце моё ещё резвое.
Вальс под снежинками сонными
Нам прозвучит Мендельсоново.
Раз, два, три. Раз, два, три. Мальчик мой!
Раз, два, три, Раз, два, три. Пальчик свой
Вижу в кольце обручальном я.
И без тебя так печально мне.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669443
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
- Я обожаю этот крик, - как-то сказал старик.
Я обожаю этот крик, который слышат даже звёзды.
- Да что с тобой, старик? Разве так можно?
- Я обожаю этот крик и эти слёзы...
- Да что с тобой, старик? Ты посмотри...
Грустят берёзы. Они то знают цену тем слезам!
От слов твоих холодно всем нам.
Я обожаю этот крик, - твердит своё старик.
Ведь зажигаются от него звёзды.
Как солнца луч , он в час есть тёмный.
Прислушайтесь... Кричит новорождённый...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669382
дата надходження 31.05.2016
дата закладки 31.05.2016
[i]Я принес вам на Землю
Огонь.
Не для пьяных кафешных шашлычниц.
Там лишь угли.
И кислая вонь.
Слышишь, тлеющий?
ТЫ
МЕНЯ
СЛЫШИШЬ?!!!…
+
Майкл Томас Космика "Prometheus… 2012"
книга стихов "В РЕБРАХ СЛЕВА"[/i]
http://www.poetryclub.com.ua/dread.php?id=36634
* * *
Доволен Хронос: мчится Время,
Глотая собственных детей...
Сквозь Память тысяч поколений,
Ты к нам вернешься, Прометей?
Та Весть - не Небыль, Миф, Обманка –
Огонь принесший Прометей:
Он ВЫРВАЛ СЕРДЦЕ и как ДАНКО
Светить заставил для людей!
....................................................
Огонь Души дан Прометеем
Нам, чтобы Жить, Любить, Творить...
Подумай, ВСЕ, ЧТО ТЫ ИМЕЕШЬ –
ТЫ СМОГ БЫ ЛЮДЯМ ПОДАРИТЬ?!
....................................................
Огонь Души, Святое Бремя,
Зовет, Ведет, глотает Тьму.
Вся наша Жизнь и наше Время
Бытием обязаны ему!
Не стану проводить ликбеза,
Чей Свет нам Души освящал,
Но Маркс, Мандела, Мать Тереза,
И Граф Толстой - из тех Начал!
....................................................
Огонь Души дан Прометеем
Нам, чтобы Жить, Любить, Творить...
Подумай, ВСЕ, ЧТО ТЫ ИМЕЕШЬ –
ТЫ СМОГ БЫ ЛЮДЯМ ПОДАРИТЬ?!
..................................................
О сколько Чудаков на свете
Предпочитают Альтруизм,
Хоть чаще в сволочные сети
Нас ловят зависть и снобизм.
Ан нет добру альтернативы...
А кто не с нами - тех уж нет:
Добро воскреснет в перспективе
На Самой Лучшей из Планет.
...................................................
Огонь Души дан Прометеем
Нам, чтобы Жить, Любить, Творить...
Подумай, ВСЕ, ЧТО ТЫ ИМЕЕШЬ –
ТЫ СМОГ БЫ ЛЮДЯМ ПОДАРИТЬ?!
....................................................
13.01.2010. Новая редакция 13.04.2016
Иллюстрация из Интернета.
© Copyright: Георгий Данко, 2010
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243778
дата надходження 27.02.2011
дата закладки 30.05.2016
[b]Святий Микола щемну радість має,
Про всіх, хто трудиться, він думає і дбає.
І сам в труді, у праці завжди він,
Два рази в рік шлемо йому поклін.
Вже, мабуть, все зробив, відпочиває.
Та відпочинку у добрі немає -
На нас з небес погляне крадькома:
Може, у когось сил уже нема,
Він поспішить, як завжди, на підмогу
Навіть тоді, коли потрібен Богу,
Бо добрим людям треба бути вірним...
Зі святом всіх...
І Ви Святому вірте!
Вітаю всіх зі святом! Бажаю натхнення у праці, сили, сили духу...
Миколам і Миколаївним. Миколайовичам вітання...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667615
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 22.05.2016
[b]Святий Микола щемну радість має,
Про всіх, хто трудиться, він думає і дбає.
І сам в труді, у праці завжди він,
Два рази в рік шлемо йому поклін.
Вже, мабуть, все зробив, відпочиває.
Та відпочинку у добрі немає -
На нас з небес погляне крадькома:
Може, у когось сил уже нема,
Він поспішить, як завжди, на підмогу
Навіть тоді, коли потрібен Богу,
Бо добрим людям треба бути вірним...
Зі святом всіх...
І Ви Святому вірте!
Вітаю всіх зі святом! Бажаю натхнення у праці, сили, сили духу...
Миколам і Миколаївним. Миколайовичам вітання...[/b]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667615
дата надходження 22.05.2016
дата закладки 22.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2016
Не только поначалу было лихо,
Не раз на жизнь тянуло блевануть…
И, прежде чем над миром стало тихо,
Пришлось изрядно горечи хлебнуть…
Под танковыми щупальцами спрута
Никак не уставали бабы выть…
И мужики взялись за дело круто,
И супостату обломали прыть…
Хватает нынче всем перловой каши…
Но не расскажет в школе ветеран,
Как не взлетали самолёты наши
И как рвануть на танковый таран…
Пусть этот Праздник геям не по нраву,
Но, у кого в крови осталась честь,
Рюмашки за спасённую Державу
Поднимут… и закусят, чем бог весть…
Досталось кочевряжистой Отчизне…
И вот теперь, по памяти скользя,
Нам день ценою в миллионы жизней
Забыть ни в коем случае нельзя!
май 16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663860
дата надходження 04.05.2016
дата закладки 14.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 14.05.2016
От-от до краплиночки висмокчем нафту
І спалим до біса природній весь газ,
ЯкОсь догриземо вугілля у шахтах
І будемо правити вже парастас?..
Та поки ще смажений півень не клюнув -
Воюємо,любимо,крутим попсу,
Рахуємо барелі, клеїмо дурня,
Надіючись на ефемерну красу...
Скоріше б догризли усе гріховоди -
Тоді може в вихлопах буде озон...
Й простить нам гріхи наші мати-природа
І дасть другий шанс на новий Вавілон...
Не буде топити нас,дурноголових,
Чи смажити, мов карасів на обід...
І дай, Боже, розуму збутися воєн,
Бо дурощів вистачить на суїцид...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665801
дата надходження 14.05.2016
дата закладки 14.05.2016
Сьогодні День народження моєї мами
Я так люблю як ти в саду сидиш,
Як ти радієш зелені і квітам,
Кісьми під ноги стелиться спориш,
А ти красу цю тихо сторожиш,
Радієш як ростуть природи діти.
Ти бачиш погодинно їхній ріст
Із пароста до пишного букета,
Старий знайомий дощик-піаніст
Заграв в саду, його живильний зміст
Дзюрчить із життєдайного бювета.
Я так люблю як ти рахуєш зорі,
Присівши на порозі в теплий вечір,
Вдихаєш аромати матіоли,
Шукаєш в небі святість, мов в соборі,
Молитвами вклоняєшся предтечі.
Я так люблю до тебе пригорнутись,
В дитинство завітати знов і знов,
Щоб не втекло боюся ворухнутись,
Люблю тебе, ріднесенька матусю,
Ховаюсь як колись під твій покров.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665629
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
Конвалії позначили морози
Своїм бездушшям руйнівним
І Матері Божої сльози*
Застигли в садочку моїм.
Не мають вони пишноцвіту,
Нема ароматів парфуму,
Розсипані перлами квіту
Застиглі намистинки суму.
Морози упали на квіти,
Згубили їх ніжність і вроду
І все лиш тому, що це квітень
Хотів обманути природу.
*За легендою конвалії називають
сльозами Божої Матері
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665651
дата надходження 13.05.2016
дата закладки 13.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 13.05.2016
Сонце сховалось в хмаринках,
Дощ накрапати почав.
Трави покрили росинки -
З жадністю грунт їх ковтав.
Квіти закрились в бутони, -
Не видно їх пелюсток,
Засина від солодкої втоми,
Вітер зірвав чийсь листок.
Незабаром усе закінчилось:
Притих вітер, не стало дощу,
Наче все мені щойно наснилось,
Лиш веселка пила росу.
7.05.2016.
Вірш опубліковано у літературному часописі "Барви"
Фото автора
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
Україна, м. Хмельницький
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664388
дата надходження 07.05.2016
дата закладки 12.05.2016
Не просто там падают слёзы,
Где вянут последние розы.
И поздно, теперь уже поздно
Вернуть...
И эти туманные дали,
Что наши обиды видали
Забудь...
Ты ушёл от меня на заре
В поседевшем немом январе
И, казалось, я точно к утру
Без твоих обещаний умру...
Мне больно, так больно и жалко
А ты навсегда уезжаешь.
Хотела покрепче прижаться
К тебе...
Да наше холёное лето
В туманной заблудится где-то
Судьбе...
Ты ушёл от меня на заре
В поседевшем немом январе
И, казалось, я точно к утру
Без твоих обещаний умру...
Так хочется тихо забыться,
Отчаянно с прошлым проститься.
И так незаметно вернуться
Домой...
Чтоб осенью, тёплой и сладкой
К судьбе прислониться украдкой
С тобой...
Ты ушёл от меня на заре
В поседевшем немом январе.
И, казалось, я точно к утру
Без твоих обещаний умру...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665413
дата надходження 12.05.2016
дата закладки 12.05.2016
Я в усьому шукаю присутність твою:
У словах і мелодіях, тихому вітрі,
У химерах із хмар я тебе впізнаю,
Бо малюю тебе і в малюнок той вірю...
Відчуваю на дотик у краплях дощу,
Впізнаю у живильних іонах озону.
Я гукаю тебе, аби тільки почув...
Крізь глуху і холодну ту раму віконну
Я спокійно і тихо, мов кішка, пройду,
Заховавши у темряві зболену душу...
Світло включиш - я знову, мов тінь, пропаду
І ніколи щодення твого не порушу
У житті, що твоє... Де немає мого
Ні мовчання, ні крику, ні холоду-спеки...
Не змогла зрозуміти лише одного:
Ти так близько, ти - ось, а чому це далеко...
Не дістати рукою, лиш погляд ковзне.
Оглядаюся часто - а, може, помітиш...
Ні, не бачиш, не бачиш, не бачиш мене,
Мов навмисне обходиш, аби не зустріти...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665261
дата надходження 11.05.2016
дата закладки 12.05.2016
Уезжаю туда, где морская волна...
Понимаю, что риск - благородное дело.
Но пока в моём сердце звучит та струна,
Что умеет любить, путешествую смело.
Расцветает природа, ликует семья.
Наши встречи де- факто уже неизбежны.
Разлучила война... За границей родня...
И любые преграды для нас бесполезны.
На пути блокпосты, а затем - госконтроль.
Ни один террорист не пройдёт за границу.
Мы часами стоим, не дают нам пароль...
Мы всего лишь простые гражданские лица.
С Божьей помощью наша надежда сбылась...
И морская волна приняла нас в объятья.
Покатилась слеза... Значит, жизнь удалась.
Мы по-прежнему: русский с украинцем - братья.
1 мая 2016 г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663282
дата надходження 01.05.2016
дата закладки 08.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.05.2016
Я попробую, я сумею...
Вот из памяти всё сотру...
А любовь, говорят, ржавеет
На холодном, сыром ветру...
И никто больше не согреет,
Коль остыла под тем дождём,
Но опять я тебя жалею
И уже мы ко мне идём...
За минуту я всё забыла -
Обещания не сверлят.
Поняла: лишь тебя любила...
Мои клятвы к чертям летят...
А камин очернил поленья,
Мы вино холодное пьём...
Обнимаешь мои колени,
Я прощаю - и мы вдвоём...
И устроили ужин снова
Романтический... при свечах...
Не могу я понять ни слова,
Утопая в твоих руках...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664265
дата надходження 06.05.2016
дата закладки 08.05.2016
Розсипалась на друзки
й летіла до тебе-магніту,
Непомітно вкладалося серце
побіля твого,
Наздогнавши крилату, швидку
і завжди перелітну
Твою душу над прірвою,
де мого світу вогонь...
Та, на жаль, був магнітом жагучим
не тільки для мене
І тебе, мов їжа, обліпляли
жмути... жіночок...
Але хто мені цілим
розірване серце поверне -
Вже не буде зеленим,
отой, що зірвали, листок...
Всі магніти землі
не зібрати докупи ніколи,
Неймовірною силою,
навіть, у сні не стягти...
Не була я магнітом,
знайома з тобою відколи,
То чому ж бо від себе
мене так відштовхуєш ти?..
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664035
дата надходження 05.05.2016
дата закладки 08.05.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 03.05.2016
І упала зоря Полин
Чорним болем на наші долі...
І міста неживі, схололі,
Не турбує вже часоплин...
У квітневий гопак садів
Увірвався уламок Сонця,
І зростив "дуже мирний" стронцій
Найпекельніший із грибів...
І весняна гірчить ваніль -
Бо не скоро ще в Лету кане
Ця на тілі планети рана
І цей чорний пекучий біль...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662338
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662428
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 28.04.2016
В небесній блакиті
Парусом білим
Хмарки кучеряві пливуть.
А в синьому морі,
В безмежнім просторі
Хвилі кораблик несуть.
Легкий і казковий,
То вниз, а то вгору,
Долає далекий маршрут.
Дитинства країну
Мою він покинув
І далі продовжує путь
Туди, де чекає
Та радо стрічає
Чиясь безтурботна пора.
І замки з пісочку
Будує босоніж
Для миру та щастя й добра.
А чаєчки крила,
Немов би вітрила,
Вгору уже здійнялись.
Над морем біліють,
Несуть диво-мрії.
Дай Бог, щоб вони всі збулись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662512
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 27.04.2016
Локон, словно струящийся шелк,
Мягкость линий, податливость тела...
Голос сердца на время умолк,
Голос плоти пробился несмело.
Наш світанок на двох, наче мить.
Сонце спалить усі моі мріі.
Твоє серце усе ще мовчить,
Та кохати за двох я умію.
Сожалею, что был я жесток.
Ты сказала, что я твой избранник.
Но, ты - чистый и нежный цветок,
Я - навек неприкаянный странник.
Я не вірю. Живі почуття
Навіть в вічності нам не сховати.
Для кохання так мало життя.
Натякни лиш - і буду чекати.
Я сегодня молюсь на тебя,
Завтра буду свободным, как ветер.
Убивает любовь, не шадя
Тех, кто сам её ищет по свету.
Ти завжди з нею будеш живий,
Я не дам тебе скривдити долі,
Бо ти вільний завжди і правий -
Почуття помирають в неволі.
Я вернусь, когда стихнет гроза,
В те из дней, что приходят нежданно...
Я так вірю... Скотилась сльоза...
Я так вірю тобі, мій коханий.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662210
дата надходження 26.04.2016
дата закладки 27.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 26.04.2016
Гарцює юність на баскім коні
І молодече серце у польоті.
Не засипай жалю в його пісні,
Не підрубай крило йому на зльоті.
Премудрий степ, де трави молоді
Уже не вперше бачать світ у росах -
А ми все розумієм лиш тоді,
Як сивина засвітиться у косах.
Як доля очі підведе свої
Й повернеться, як завжди, не тим боком,
Як у гаях притихнуть солов"ї
Й береза не багата буде соком.
Коли реальність стане, як стіна -
А ні пройти тобі, ні пролетіти...
Позаду залишилася весна,
Попереду - життя холодний вітер.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І осінь підкрадається, як ласка,
Як тепла кішка, невимовна втіха...
Та знай, що то твоя минула казка,
Така коротка, неповторна й тиха.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Не оглядайся, бо життя минає
І топчуть ряст не тільки малюки.
Ти іноді й подумать не встигаєш -
Так швидко віддаляються роки...
Життя - це мить і аж ніяк не потім,
Хвилина пропадає на віки...
Життя - це існування наше в плоті...
У вічність часу плин такий швидкий...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661366
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 23.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2016
В детстве, далеком, беспечном
Часто мне говорили
Ты фантазируешь вечно
Опять твои мысли парили
Где-то в нездешних просторах
Вернись-ка домой из сказки
Вот подрастешь ты скоро
Сотрутся волшебные краски
И в юности, светлой и ясной
Мне снова твердили упорно
Не надо мечтать понапрасну
А что уж совсем бесспорно
Так строить воздушные замки
Это - пустое дело
Посмотришь на жизни изнанку
Где черное кажется белым
А белое серо и скучно
Пообтрепалось порядком
Поймешь, что намного лучше
Жить просто и всем понятно
Наставники милого детства
Друзья моей юности светлой
Вы правы, наверное, трезвой
Жить легче и незаметней
И я расчетливо-мудро
Так же теперь наставляю
Дочку, что каждое утро
Глаза на мир открывая
Ручонками слабыми смело
Пытается вверх продвинуть
Тот замок, что я не успела
И мною давно он покинут
Твержу ей - пытаться не стоит
Давно его песенка спета
А все-таки, вдруг построит
Так хочется верить в это
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658865
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 18.04.2016
(По версії А. Шопенґауера*)
Це придумав не я,
як то кажуть,"слабо".
Це все ґер Шопенґауер втяв,
от, їй-бо!
Я лише у думки його рими заклав.
Плагіату ніякого тут,
Боже збав.
Всіх поетів,які тільки є
апріорі
Він упевнено вносить
до трьох категорій:**
1.МЕТЕОРИ
Поет-метеор нічогенький поет,
Та здатен лише на тріскучий ефект.
Промчить швидкоплинно
і де він? Знайди!
Немає - зникає кудись назавжди.
2.КОМЕТИ, ПЛАНЕТИ
А це більш вагомі космічні об'єкти -
У них є орбіти й тонкі інтелекти,
Чи краще сказати - достойне IQ,
Й блищать яскравіше зірок на смерку.
Блищать яскравіше,бо блище останніх,
Тому їх і плутають часто профани.
Та й світло то зовсім не їхнє, адже,
Немов дзеркала, відбивають чуже.
Діяльність їх тягнеться декілька років
І сфера їх дії не надто широка -
Супутники їхні обмежують коло,
Сучасники тобто, в магнітному полі.
Та, врешті, свої залишають місця,
Їх інші займають і так без кінця.
3.ЗІРКИ
І тільки вони непорушні й постійні,
Такі недосяжні - зірки є зірки!
Горять власним світлом незмінно,надійно -
Дивуйся,милуйся,хоч цілі віки.
Не змінюють вигляду свого ніколи.
Міняй,не міняй точку зору і час -
Однаково сяють з Господньої волі,
Тому що відсутній у них паралакс.***
Вони не належать системі(чи нації),
Лишень всьому світу - така ситуація.
Проблема одна є - потрібні роки,
Щоб світло,яке посилають зірки,
Здолавши космічний без меж океан,
Дісталось Землі, ну а отже й землян.
*** ***
От і всі вагові категорії,
Чи то пак - поетичний розклад.
Хтось може спростує такі алегорії?
Артур Шопенґауер був би лиш рад.
*А.Шопенґауер - німецький філософ
(22.2.1788 - 21.9.1860)
** "Афоризмы и максимы" (о критике,суждении,одобрении и славе)
***паралакс (з грец. - зміна) - явне зміщення,або різниця орієнтації
об'єкта,що розглядається з двох різних позицій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655579
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 18.04.2016
(По версії А. Шопенґауера*)
Це придумав не я,
як то кажуть,"слабо".
Це все ґер Шопенґауер втяв,
от, їй-бо!
Я лише у думки його рими заклав.
Плагіату ніякого тут,
Боже збав.
Всіх поетів,які тільки є
апріорі
Він упевнено вносить
до трьох категорій:**
1.МЕТЕОРИ
Поет-метеор нічогенький поет,
Та здатен лише на тріскучий ефект.
Промчить швидкоплинно
і де він? Знайди!
Немає - зникає кудись назавжди.
2.КОМЕТИ, ПЛАНЕТИ
А це більш вагомі космічні об'єкти -
У них є орбіти й тонкі інтелекти,
Чи краще сказати - достойне IQ,
Й блищать яскравіше зірок на смерку.
Блищать яскравіше,бо блище останніх,
Тому їх і плутають часто профани.
Та й світло то зовсім не їхнє, адже,
Немов дзеркала, відбивають чуже.
Діяльність їх тягнеться декілька років
І сфера їх дії не надто широка -
Супутники їхні обмежують коло,
Сучасники тобто, в магнітному полі.
Та, врешті, свої залишають місця,
Їх інші займають і так без кінця.
3.ЗІРКИ
І тільки вони непорушні й постійні,
Такі недосяжні - зірки є зірки!
Горять власним світлом незмінно,надійно -
Дивуйся,милуйся,хоч цілі віки.
Не змінюють вигляду свого ніколи.
Міняй,не міняй точку зору і час -
Однаково сяють з Господньої волі,
Тому що відсутній у них паралакс.***
Вони не належать системі(чи нації),
Лишень всьому світу - така ситуація.
Проблема одна є - потрібні роки,
Щоб світло,яке посилають зірки,
Здолавши космічний без меж океан,
Дісталось Землі, ну а отже й землян.
*** ***
От і всі вагові категорії,
Чи то пак - поетичний розклад.
Хтось може спростує такі алегорії?
Артур Шопенґауер був би лиш рад.
*А.Шопенґауер - німецький філософ
(22.2.1788 - 21.9.1860)
** "Афоризмы и максимы" (о критике,суждении,одобрении и славе)
***паралакс (з грец. - зміна) - явне зміщення,або різниця орієнтації
об'єкта,що розглядається з двох різних позицій...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655579
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 18.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.04.2016
Впали миті весни абрикосовим цвітом у трави,
Замели всі сліди у знайомім до болю саду.
Грає скрипка душі ніжне соло в високих октавах,
Коли ранком весняним бентежно-замріяно йду.
Наче знов народилась в умитому зливами світі,
Наче й справді забула, як серце холоне в снігах,
Наче й дихать боюсь, щоб того не сполохати цвіту,
Що хмарками летить… й опадає в квітучих садах.
Скільки літ пролетіло, нагадала метелиця стихла
Світлом теплого дива посеред промайнулих чудес…
А здається, що я надивитися ще і не встигла
На зворушливо свіжу красу під блакиттю високих небес…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660297
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 18.04.2016
Что ты делаешь здесь, мой странник,
У развалин души моей?
Что молчишь, мой былой избранник,
Зря вернулся среди дождей...
Сам порвал золотую нитку,
Уходя, увёл за собой
Моё сердце - любви улитку,
Я тебя так ждала домой,
Где тепло и уютно в стужу
И прохладно - в палящий зной.
Понимал ведь, что ты мне нужен
Очень-очень. Такой родной...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А теперь зачем: было - не было,
Всё забыл или помнишь что?
Может, вновь захотелось - набело,
Но не греет твоё пальто...
Что сказать, если краски белые
Намешали под серый цвет.
Навсегда. Безвозвратно, Смелые...
Или знаешь другой ответ?..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Что ты делаешь здесь, мой странник?..
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659504
дата надходження 14.04.2016
дата закладки 18.04.2016
Цвіли біло-білим вишні,
Було синьо-синім небо.
І ти ще не був колишнім -
Я бігла до тебе, треба ж...
І мліла в міцних обіймах
Червоно-рожевим цвітом,
Кохання вмостилось біля,
А ми сподівались: літом
Оті темно-карі шпанки,
Які обцілує вітер,
Забризкають на світанку
Нас щастям з усього світу...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658855
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 18.04.2016
Цвіли біло-білим вишні,
Було синьо-синім небо.
І ти ще не був колишнім -
Я бігла до тебе, треба ж...
І мліла в міцних обіймах
Червоно-рожевим цвітом,
Кохання вмостилось біля,
А ми сподівались: літом
Оті темно-карі шпанки,
Які обцілує вітер,
Забризкають на світанку
Нас щастям з усього світу...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658855
дата надходження 11.04.2016
дата закладки 18.04.2016
[i](«Радуйся, благодатна, Господь з тобою!» (Лк. 1, 28)
[/i]
Після Великодня й Різдва
За значенням це третє свято.
Святий євангелист Лука
Зміг цю подію передати.
Марії Діві провістив
Архангел Гавриїл новину
«Зачнеш у лоні й породиш
Ісуса, Божого ти Сина…»
Марія щиро запитала:
«Як може статися таке,
Коли я мужа ще не знала?»
«На тебе Дух Святий зійде.
Всевишнього окриє сила
Святе народиться й назветься
Син Божий…» Радісно носила
Дитину Господа під серцем.
Благословенна між жінками –
Спасителем плід лона став.
Твоїми муками й сльозами
Він розпинався й воскресав!
Радій же Діво Благодатна!
Господь з Тобою у віках!
Надії людства світле свято
До Бога вказує нам шлях!
© S.Nemo
07.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657912
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 11.04.2016
Ах! Эта дивная волшебная пора!
Природа замерла... как- будто до утра.
Она сегодня не такая, как вчера.
А завтра снова удивит её игра!
Неравнодушен романтический дуэт:
Вся местность в новый облачается наряд.
И это та пора, о чём мечтал поэт.
Художник этой перемене тоже рад.
Друзья готовятся в турне не кое-как.
Один заботливо пакует свой мольберт.
Другой умело наполняет свой рюкзак….
Ждёт на пленэрах их торжественный момент.
Есть у романтиков любовный интерес.
Поэтому так беспокоит внешний вид.
Их привлекли стихи двух милых поэтесс…
С надеждой тайною им встреча предстоит…
09. 04. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658404
дата надходження 09.04.2016
дата закладки 10.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.04.2016
У звуках вечора, що загубився в часі,
Впізнаю голос твій крізь тишу сподівань…
З полону пам’яті й омріяних бажань
Зринає слово в незабутній фразі.
Шукаючи тональність, наче подих,
Степліє серце в наспівах вітрів,
Озветься радістю, бо в безмірі світів
Лише любов і свято є, і подив.
Згасають в шепоті заграви плутанин,
Нерозумінь, і сумнівів, й втрачання…
Почую розкіш в цім однім звучанні,
Як вічність, зіткану з заслуханих хвилин.
На мить освітить закутки душі
Той відгук, що в мелодіях розради.
В туманах гаснуть тихі зорепади
Там, де стрічались в неба на межі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658000
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Грустила капелькой дождя!
Рыдала, плакала, стенала…
Грустила капелькой дождя!
Жила, любила и не знала…
Что повстречаю я тебя!
О, рыцарь мой, ты – наважденье!
Мечта из сказки сладких грёз…
И мимолётное влеченье…
Из свежих Вёсен, майских гроз!
06. 04. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657990
дата надходження 07.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Ах этот ветер
наглый хулиган
проник....
мне под одежду...
дразнит губы...
А я то знаю...
это всё обман!!!
зигзаг стихии...
завтра всё забудет...
И снова я...
остануся одна...
без страстного...
желанного... стремленья...
споить меня...
страстями ...
без вина...
и полюбить...
до..
ум0-
помрачЕнья.
.......................................
Не плачь дефчёнка
Я уже учусь...
как ветер быть...
дарить
свою беспечность...
Ласкать без спроса...
сказочную грудь...
И...
превращать...
мгновенья... эти...
в вечность
......................................................
Я был как ветер...
наглый хулиган...
срывал одежды...
жалил тебя в губы...
Мы оба знали...
это не роман...
зигзаг стихиии...
завтра всё забудем....
Сегодня я один...
и ты одна...
но в сердце тлеет...
тайное стремленье...
споить друг друга...
страстью...
без вина...
и насладить...
до ум0-
помрачЕнья...
Ты верь дефчёнка...
Я ещё вернусь....
как ветер...
подарю свою беспечность....
без спроса обнажая твою грудь...
Я повторю...
мгновений наших...
вечность.
***** *Svetlaya* - натхнення за мотивами
- НАГЛЫЙ ХУЛИГАН
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661019
*****наталія калина - вільний переклад
- НАГЛЫЙ ХУЛИГАН
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714033
***** *Кассіопея* - переклад
- НАГЛЫЙ ХУЛИГАН…
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659884
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655249
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 05.04.2016
Ты за прозрачной стеной
За глухою и прочной стеной
Никому не пробиться к тебе
Верю, что мне одной
Исправить что-то дано
В твоей и моей судьбе
Только б хватило сил
Только бы не остыл
Веры моей уголек
Слышишь - тебя зову
Видишь - тобой живу
Помни - ты не одинок
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657163
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 04.04.2016
Де ти ходиш, Музо моЯ,
Чому не тримаєшся рук?
Стихла пісня твоя гомінка,
Лиш віддалено чути звук.
Не лишай мене, чуєш, прийди!
Я з тобою посміюсь та поплачу,
Хай розтануть в душі сніги, -
Ти отримаєш повну віддачу!
Не лишай, не кидай, лиш відчуй
Тонкі звуки моєї душі,
Підкажи, не мовчи, помудруй -
Я запишу думки твої.
2.04.2016.
Крижановська (Маярчак) Світлана Петрівна,
м. Хмельницький.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656660
дата надходження 02.04.2016
дата закладки 04.04.2016
Пришуміли із вирію гуси,
Відмикаючи небо ключем,
Прилітайте! Хай снігом не трусить,
Хай не ріже колючим дощем,
Та байдужа зима білолиця
Ще не хоче ніяк відступать...
Хай підсніжник вночі їй насниться...
А вона - і не думала спать!..
І холодних очей не змикала...
А на ранок, як місяць засне,
Ще морозом давила. Шукала
Десь останнє тепло... Не мине...
Бо не може вона, сивокоса,
Залишити всю розкіш весні...
...Та дівчина ця, молодо-боса,
Заспівала сьогодні мені...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655021
дата надходження 27.03.2016
дата закладки 28.03.2016
Увірвалось до передпокою,
Парасольку - сушити з дощу -
До кімнати внесло поза мною
Тихо-тихо, що, навіть, не чуть...
Повернулось, поставило боти,
Тут повісило шляпу з плащем
І, здавалось, ніякі турботи
Не хвилюють його із дощем...
Може, холод впустило до хати,
Може, полум"ям серце горить...
Та не можу ніяк запитати -
Уже чайник у нього кипить...
Каркаде, а захочеш - зелений!
Знає точно, де кава лежить...
Це - кохання влетіло до мене
І шепоче: я тут буду жить...
Вже сухі парасолька і шляпа -
Ще багато з"явилось речей...
Дощ тихенько принишк і не капа,
Бо злякався гарячих ночей...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653918
дата надходження 23.03.2016
дата закладки 24.03.2016
Мне даже кофе не помог…
Мне даже кофе не помог,
Когда душа моя дремала…
Как жаль, что ты тогда не смог,
Её взбодрить опять сначала…
И не нашел тех нужных слов,
Которых ждём порой годами,
Не удержал свою любовь,
Что снится нам теперь ночами…
17. 01. 2016 с. Шаян Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653289
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 22.03.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 18.03.2016
Стоїть бабуся,
А вигляд – болісний.
В руках тримає
Букетик пролісків.
Збирала в лісі
( Аби не видно...),
В пригоді стануть
Декілька гривнів.
Стоїть, замерзла,
Підняла комір,
Пішла на злочин
Проти закону.
Благають очі:
...Купи коханій,
Волає серце:
Почуй благання.
Коли зривала -
Душа боліла:
Хотіла жити
Краплина біла.
- Пробач, хороша,
Пробач, маленька,
Зла не тримай
Ти на стареньку.
...Стоїть старенька,
В руках – букетик,
Вже дощик пада
На силуетик.
Роки минули,
Як рання квітка.
В очах – благання....
Сива лебідка...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652351
дата надходження 17.03.2016
дата закладки 18.03.2016
(Ко дню рождения Сына)
Пока ещё в лесу снега лежат, как на картинке,
Моя семья предпочитает выходной – на лыжах, по старинке.
===============================================
Не хотим мы с тобой расставаться,
Белоснежная фея – зима!
Мы согласны в снегу искупаться.
Нас чарует твоя кутерьма.
Нам огромный сугроб - не помеха.
Бездорожье с восторгом манит.
Спуск с горы – веселит всех до смеха,
Когда брат совершает «кульбит»!
Попадаем в пучину стихии,
Устремившись в заснеженный лес,
Ведь не всякий, а только «лихие»
Проявляют к нему интерес…
Белки любят играть в догонялки.
Удивляет завидная прыть…
Не боятся они «ёлки – палки»-
Лишь у мамы орех попросить!
Наш отец – следопыт и охотник.
По следам вычисляет трофей.
Все кусты, как семейный курятник,
Куропатки в них спят без затей!
А зайчишка скакал по пороше…
Но потом вдруг с дороги свернул.
Сделал «скидку» - хитрец он хороший!
И в сугробе так сладко уснул…
Ничего нет азартней прогулки!
Лес суровую тайну хранит!
Но не против сыграть с нами в жмурки…
Звонкий смех и его веселит!
10. 02. 2016.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642684
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 17.03.2016
Присвячено Нашим Матерям!!!
Наш оберіг
Людина, що дає тобі життя…
Це ніжна жінка, тиха і покірна.
Проходить шлях вона без каяття,
Тому що завжди віддана і вірна.
Міцними обіймає нас крилами,
Дарує ласку, пісню і тепло!
Її любов – це оберіг роками,
Де б не були, куди б не занесло.
Душа завжди зігріє сонця світом,
А добрі руки сяють бурштином,
Велике серце квітне буйним цвітом –
Чекає нас тихенько під вікном...
Матусю,ти в турботі, чи ми ситі,
Чи щасливо живемо, чи настрій є в сім’ї?
Рідненька наша – берегиня ниви,
Де паростки твої і доньки, і сини!
Красуне, все до краплі віддавала
Плекала у колиски ночі й ясні дні.
Ти нам здоров’я, сили повертала!
Рідненька, наш уклін тобі!
Щасливі люди, доки ненька з нами,
Коли усміхнена, здорова і жива,
Коли молитвами вона за нас роками,
Коли чола твого торкається її рука!
м. Львів автор Наталя Калиновська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649931
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 10.03.2016
Мартовский запах любви нещадящий.
Томный, весенний, хмельной, настоящий.
Ты обнажаешь дремавшие чувства
Жизни, любви, возбужденья, безумства.
Ты возвещаешь о женских надеждах
Яркой, открытой, влекущей одеждой.
Манишь в глубокие девичьи дали
И соблазняешь надушенной шалью.
Запах несмелых безмолвных признаний.
Как неожиданны свежие ткани...
Хрупкие стебли загадочных лилий
Сердце фонтаном симпатий пленили.
Неугомонность от запахов пряных...
Девушкам дарятся сказки и страны.
Запах начала безсонниц медовых.
Ты вдохновляешь в стихах взмолить:"Кто ...Вы?.."
11.02.1998г.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648101
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016
И подарить себя...
Нагая я…
к тебе лечу!
Обнять тебя
я так хочу!
И подарить себя –
в Весне!
А, может быть,
в волшебном сне…
Свои объятия тебе!
И насладить…
тебя, желая,
став девственною
Евой рая…
Твоё ребро,
твоё тепло…
для нас двоих…
Пусть занесло!
Так далеко…
От старой жизни,
от проблем…
Где наш Эдем!
08. 02. 2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647243
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 29.02.2016
Их рифмы вечно молодые!
Поэты! Люди неземные!
Им тяжек крест мирских оков…
Их рифмы вечно молодые!
Приходят из забытых снов…
Они подарят в рифмах песни…
Зовут в безоблачную даль!
Поэт в строке своей – кудесник!
И так его порою жаль…
Он беззащитен, как дитя,
Своей наивностью играя,
Он ошибается, грустя…
В игре конца, не предвкушая.
Так посмотрите на поэта!
Взгляните в синь его души!
Из царства псевдо этикета…
Не погубите чувств мольбы!
24. 02.2016 г. Львов автор Наталия Калиновская
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646997
дата надходження 26.02.2016
дата закладки 29.02.2016
Когда телефоны смолкают
И глохнешь ты от тишины -
Поверь, что никто не узнает
Причины твоей седины...
Тогда замирают закаты
И тёмные ночи длинны,
И мы, непонятны когда-то,
Безумно друг другу нужны...
Не сыщешь роднее в округе
И не было будто вины -
Мы долго искали друг в друге
То эхо далёкой весны...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647758
дата надходження 29.02.2016
дата закладки 29.02.2016
Ой, скрипалю, спаси мої весни,
Полони в мелодійні світи,
Обніми нотний стан перевеслом
І від болю мене захисти...
Ой, нехай твоя скрипка не плаче,
Хай не рветься ніколи струна -
Як заграєш, то знову, неначе,
Повертає до мене весна...
Дві руки, розуміючи вічне,
Зігрівають холодні серця,
Яким більше нагрітися нічим...
Ой, скрипалю, дограй до кінця...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647592
дата надходження 28.02.2016
дата закладки 29.02.2016
Розтали за обрієм часу галери...
Подібно до того, як роки зникають.
А, може, мені поміняти шпалери,
Бо щось вони часто мене напрягають...
А ще помічаю: на рівному місці
Спіткаюся через сторонню зухвалість...
Мене не здивує, що років за двісті
Планету накриє тотальна недбалість...
Сьогодні болить нам - тоді буде просто,
Бо зникне і совість, і віра, і звичай...
Сусіди не будуть заходити в гості
Й не скажуть: сюди ці шпалери не личать...
Страшну ми картину малюєм байдуже
Про Землю, що любим...
Та, мабуть, не дуже...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645429
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 21.02.2016
Влюбленные Колдуны
Далеко где-то в темных лесах,
Обитала Колдунья-певунья,
В бирюзовых, как море глазах,
Собирала свет звезд в полнолуние.
Неземной, колдовской красоты,
Был Колдуньи серебряный голос,
Распускал он лесные цветы,
И как шелк у Колдуньи был волос.
В прежней жизни Колдунья была,
Молодой и как песня красивой,
Но из жизни той рано ушла,
Стала Феей лесной и строптивой.
Раз седой, всемогущий Колдун,
Повстречался с Певуньей лесною,
Был пленен неземной красотой,
И просил колдовской стать женою.
Усмехнулась лесная Певунья,
- Если любишь Колдунью всерьез,
Приходи в темный лес в полнолуние,
Обвенчаться в мерцании звезд.
И когда вновь пришло полнолуние,
В этом мире забвений и грез,
Обвенчались Колдун и Колдунья.
Лунным светом, в мерцании звезд,
Лет немало с тех пор пролетело,
Но всегда с наступлением весны,
По ночам, в полнолуние сняться,
Неземные, волшебные сны.
Снятся дальние страны и горы,
О любви неземной снятся сны,
Просто ночью над нами летают,
опьянев от любви Колдуны.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644307
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Поезія – магічне диво слова,
Що струменіє в променях душі,
І сповіддю вливається розмова
Між мною й світом в створені вірші.
Та сповідь про волошку в житнім полі,
Про світлу радість від її краси,
І рідної землі стражденну долю,
Й жадане сонце в спалахах грози,
Про щастя жити в мирі і коханні,
Про весни, скупані у співах солов’їв…
Усе в поезії: чуття і міркування,
Й гармонія - бентежить дні мої,
Душі моєї сумніви лікує
Своєю сутністю у розчерку пера.
Поезія для того ж і вікує,
Щоб більш навколо нас було добра.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643380
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 16.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 15.02.2016
Ми – зелені лошата Охові,
ми вбираєм кохання ніздрями.
Перепілки грудей сполоханих
ще закуті мережив гніздами.
В місті – людно й не зовсім людяно
від некликаних, від непроханих.
Гриви наших бажань - над буднями,
кожна зустріч – то День закоханих!
Скільки ніжності – Всесвіт краємо!
Як нестерпно здаватись строгою!
Один одному виправляємо
поцілункову тавтологію.
Не спинитись – злітаєм, падаєм
в позірковану стиглу ніч в’язку…
…Це – любов, мій зелений пагоне,
мій нечемний солодкий первістку!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642477
дата надходження 09.02.2016
дата закладки 09.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 09.02.2016
[i][color="#783f3f"]Что ни шах, то тянет в мат[/color][/i]
Мы теперь играем в шахматы...
Раньше, в шашки-вышибала.
А еще умею картами
Щелкнуть по носу нахала.
Е4. Ходят белые.
Все смешалось: кони с пешками…
Что же я тут, братцы, делаю?
Отчего с уходом мешкаю?
Что-то есть в моём сопернике,
Как магнитом тянет в спарринги.
Каждый раз, до понедельников -
То враждуем, то – напарники
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641002
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 07.02.2016
Де дім поезії? Хто знає?
Де королева ця живе?
І у якому вона краї
Із слів мереживо пряде?
І де вона збирає перли?
Де ліпить див своїх скульптури,
На лірі виграє концерти,
Дає життя літературі?
- В поезії нема кордонів,
Нема постійної прописки,
В усі серця вона заходить,
Лиш запросіть її, покличте.
Вона – у сонці і- на небі,
І – у стрімкому ручаї,
Вона злетіла, наче, лебідь,
Десь заховалася в траві.
На крильцях в бджілки прилетіла,
Пішла з метеликом в танок,
В саду дзвіночком продзвеніла,
Почула як співає дощ.
Сама співає соловейком,
Хлюпоче рибкою в ставку,
Біжить доріжкою раненько,
Вплете ромашку у вінку.
І знає, що шепоче вітер,
Що колосочки гомонять
І – таємниці усіх квітів,
І, де закохані стоять.
Де світлі Ангели літають
І дітки бачать добрі сни,
І мрії де поет збирає
Серед холодної зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640154
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
Прийшла зима морозяним світанком,
Заметами укрилася земля,
Річки й озера, мов покриті лаком, –
Блискучий лід поверхню всю встеля.
Закутались дерева в срібні шалі,
Пташиний спів не чутний у лісах, –
Пейзаж зимовий зроджує печалі,
Водночас радість сяє на вустах.
Порою нескінченними здаються
Морозяні зимові вечори,
Та холоду й морозу не боюся, –
Сил додають зимові кольори.
Люблю зиму, криштальну, срібно-білу,
У дивному мереживі снігів,
Неперевершену, незрозумілу, –
Й чекаю нетерпляче холодів.
13.12.2012.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640171
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 31.01.2016
[i]“Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене,
бо таких є Царство Небесне“ (Мт. 19, 14)
[/i]
Три запитання чоловіку Бог задав:
Який момент в житті найважливіший?
Про найважливішу людину запитав,
Про вчинок у житті найголовніший…
Пройшли роки. Вже старість на порозі.
Знав чоловік цей радість і біду.
Сказав собі він якось у тривозі:
«Невже так без розгадки і помру?»
Сів стомлений на камінь при дорозі
А поряд дівчинка мала гусей пасе.
Побачила в очах старечих сльози,
Питати стала – розповів їй все.
«Та це ж так просто!» – мовила вона –
«Теперішній момент в житті важливий!
Минулого давно уже нема,
Майбутне ще для нас не наступило…»
А очі сяють, наче дві зорі,
Що в темряві ведуть нас за собою:
«Та найважли́віша людина у житті,
Що у момент цей поряд із Тобою!»
Зрадів старий, став погляд веселіший,
Для нього дівчинка ця стала нече рідна.
Здійснив він вчинок у житті найважливіший –
Дав їй все те, що було необхідно…
30.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639902
дата надходження 30.01.2016
дата закладки 30.01.2016
Как месяц светел! Ночи волшебство
Так радостно, что хочется поверить,
Что все плохое – навсегда ушло,
И к лучшему теперь открыты двери.
В ночь Рождества так молится душа
За каждого, кто путь мой разделяет,
За каждого, кто в этот трудный час
Идет вперед. За тех, кого я знаю,
И тех, кого не знаю. Эта ночь
Святая пусть наполнит всю планету
Теплом своим и светом. И помочь
Прошу я небо всем на свете этом.
Пусть Рождество заходит в каждый дом
И мир приносит нам, любовь и счастье.
Друзья, вас поздравляю с Рождеством!
Пусть станут прошлым споры и ненастья,
Пусть станут прошлым слезы и печаль,
И пусть душа наполнится покоем.
А за окном плетет мечты январь
И свет свой льет звезда над аналоем.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633932
дата надходження 06.01.2016
дата закладки 30.01.2016
Тобі сонячним зайчиком вранці
Попрошуся сьогодні в віконце,
Я – всього лиш маленький зайчик,
А тобі намалюю сонце,
А тобі намалюю радість,
Запалю теплий день у серці,
Нехай стане тобі він вдалим,
Попрошу у чарівних ельфів.
Подарую корзинку щастя,
Намистинки у неба візьму,
Ти частіше мені посміхайся,
Промінцями тебе обійму.
Я вплету в твою косу веселку,
У берези сережки візьму,
Запрошу на концерт соловейка,
Слухай пісню його чарівну.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639597
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 30.01.2016
Не бывает забытых имен,
Не забудутся подвиги дедов...
Мы слепыми котятами днём
Ищем сумрачно древние Веды
Ищем в блюдечке вкус молока,
В перекисшей от лжи простокваше,
И с нелегкой коварной руки,
Варим новой истории кашу...
Всё топорно - навар с топора
Кисло тянет ржавеющей кровью
Не спешит к Магометам Гора
Обмануться запретной любовью.
Славу, доблесть советских солдат,
Победивших в войне над фашизмом
Ни слова не возьмут, ни снаряд -
Это Слава и Доблесть Отчизны!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=561805
дата надходження 23.02.2015
дата закладки 30.01.2016
Вже до нас весна спішить
Знов котячій ґвалт стоїть
Ось і наш на штурханці
У блохастім ремінці
Відлежавшись знов біжить
Був побитий він жорстоко
Ніс подертий, ржа під оком
Нічого не їв, лиш спав
Та помститися бажав
Зараз ж хвіст задер високо
Знов у блудство всуне носа
Знов пройдисвітка, заноза
Що в його очах бринить
Буде ним, як чорт крутить
Та шипіти згорда й скоса
Це мине, бо круглий світ
Він розтопить в неї лід
І весною кошенята
Будуть верещать- де тато
З снігом ж пропаде і слід
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638970
дата надходження 27.01.2016
дата закладки 27.01.2016
Січень – святковий замріяний місяць,
В ньому живуть міліарди бажань,
Тут і божественна зіронька світить
Людству, як символ усіх сподівань.
Січень - багатий на щедрі красоти:
Стелить з морозом узори чарівні,
Він із сніжинок веде хороводи,
В нього ялини, як справжні царівни.
Трохи,буває,кусає за щічки,
Іній лягає на вії пухнасті,
Справжній екватор* зими - дивний січень,
Вміє приносити людям він щастя.
*Цим словом можна назвати будь-яку
лінію,яка ділить що-небудь на дві
рівні частини
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637912
дата надходження 23.01.2016
дата закладки 24.01.2016
Є Р У С А Л И М
Єрусалиме, ти - далеко,
Мені до тебе не дійти,
Тебе я бачу грішним серцем,
Мені ти як ковток води
В шаленну спеку у пустелі,
У грізну зливу мій покров,
Моє ти сонце в синім небі,
Моя ти віра і любов.
Святе ти місто, місто в місті.
На крові виросло Христовій,
З усього світу линуть грішні
Щоб воскреситися в любові.
Ти - славне місто трьох релігій,
Ти - мікс традицій і культур,
Ти - місто благодаті й миру,
Ти - хрест Ісусових тортур,
Ти - місто воскресіння Бога,
Запал священного вогню
Наперекір усім законам
І без пояснення наук.
Ти - місто істини і правди,
Ти - місто всіх святих подій,
Ти - віри нашої фундамент
І людства паросток надій.
Свята роса на стінах Храму,
Що дуже схожа на перлини
І надприродний блиску спалах
Буває тільки на Великдень.
Тут сумнів ділиться на атоми,
Зневіра - на клітини кволі,
Тут дуже варто побувати
В колисці віри і любові.
Паломники з усього світу
Звершили свій нелегкий путь
Щоб запалити Боже Світло
Де вмер і воскресав Ісус,
Де своїм подвигом нам грішним
Засвідчив всім свою любов,
Сам відповів за грішних світу
Месія наш великий Бог.
Нехай зійде вогонь священний
І буде мир на всій Землі,
Хай втішить Бог усіх нужденних.
Хвала тобі, Єрусалим!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574567
дата надходження 15.04.2015
дата закладки 24.01.2016
Скрывает нас высокая трава,
Сейчас мне так, как ты, никто не нужен.
Бессильны злые сплетни и молва -
Я знаю, что ты будешь моим мужем.
А мама говорит - я не права...
Я под тобой, как тонкий лепесток,
В любви купаюсь, тая, исчезая.
Вот невидаль - пропущенный урок,
Ведь я ТЕБЯ совсем ещё не знаю.
А мама говорит, что ты жесток...
А я "Люблю..." срываю с твоих губ,
Тебе дарю себя всю без остатка.
Подруги нас зовут на танцы, в клуб.
Но нам двоим так поцелуи сладки.
А мама говорит - "Он слишком груб".
Смотрю в окно, не слушая урок,
До теорем и формул нет мне дела.
Я жду, когда же прозвенит звонок,
Я бы к тебе на крыльях полетела.
А мама говорит - ты злой мой рок.
Ты не пришёл. Исчерпан наш лимит,
И вечер в ночь перетекает плавно,
И плачет сердце, ноет и болит.
Но все равно ты мой и самый главный.
А мама говорит и говорит...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637666
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 22.01.2016
Вони приходять вранці, ще заспані та босі,
В руках тримають сни легкі - дитячі, стоголосі
У небі ледь жевріють зірок нічні примари,
А діти вже прокинулись і сонце зустрічають.
Скидають покривала - стрибатимуть на ліжку
Я прикидаюся, що сплю, та усміхаюсь нишком
Мої ласкаві пташки проникли у майбутнє,
Засвідчивши життя моє - в мені, із першим рухом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637425
дата надходження 21.01.2016
дата закладки 21.01.2016
Я хочу іноді спинити лютий час
І, як востаннє, в твої очі зазирнути
Залишити собі цей погляд - вкрай розкутий
І не допити каву, ту, що поєднала нас...
Втекти... Вернутися. Не бути впевненою.
Даремні гаяти слова. Шукати терміни.
А втім... дарма. Я згодна і мовчати.
Аби кохати...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637007
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637185
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Ах вы гады, скоты проклятые!
Сволочи! Дураки!
Разворовали страну богатую,
Не сойдёт вам это с руки.
Каждый день жрать садитесь,
Как за праздничный стол.
А ребёнок у бедной матери,
Плачет, что бос и гол.
Что вы делаете со страною?
Люди гибнут и тут и там.
Запугали народ войною,
Сами лезете то куда?
Всё в Европу жопу вы рвёте,
Там вас ждут! Три ха.. ха..
Чтоб пролезть туда пуп надорвёте,
Над вами смеётся уже детвора.
Над вами смеётся весь мир,
Попрошайки! Лжецы! Идиоты!
Просил пулю в лоб, так получи!
Давно пошли по стране анекдоты.
Сами то где? На верхах, на отвале?
С́́пать ложитесь на мягкой кровати.
А в Луганске, в тёмном, сыром подвале,
Трое ребят забыли про матерь.
Та что их родила,
Что растила, кормила, лелеяла.
Где она сейчас? Куда забрела?
Я скажу тебе - вон лежит расстрелянная.
Она не единственная, чтобы ты знал.
Знаешь сколько таких полегло,
Сотни невинных, где стар и мал.
Да что там, я сказала большое число?
А ты что думал? Ты герой?
Страну спасаешь?
Пошёл бы ты к чёрту, с глаз долой.
Только людей пугаешь.
Без тебя жили лучше,
Был у страны и свет и газ.
А теперь люди гибнут,
При власти, такой как у нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636596
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Ах вы гады, скоты проклятые!
Сволочи! Дураки!
Разворовали страну богатую,
Не сойдёт вам это с руки.
Каждый день жрать садитесь,
Как за праздничный стол.
А ребёнок у бедной матери,
Плачет, что бос и гол.
Что вы делаете со страною?
Люди гибнут и тут и там.
Запугали народ войною,
Сами лезете то куда?
Всё в Европу жопу вы рвёте,
Там вас ждут! Три ха.. ха..
Чтоб пролезть туда пуп надорвёте,
Над вами смеётся уже детвора.
Над вами смеётся весь мир,
Попрошайки! Лжецы! Идиоты!
Просил пулю в лоб, так получи!
Давно пошли по стране анекдоты.
Сами то где? На верхах, на отвале?
С́́пать ложитесь на мягкой кровати.
А в Луганске, в тёмном, сыром подвале,
Трое ребят забыли про матерь.
Та что их родила,
Что растила, кормила, лелеяла.
Где она сейчас? Куда забрела?
Я скажу тебе - вон лежит расстрелянная.
Она не единственная, чтобы ты знал.
Знаешь сколько таких полегло,
Сотни невинных, где стар и мал.
Да что там, я сказала большое число?
А ты что думал? Ты герой?
Страну спасаешь?
Пошёл бы ты к чёрту, с глаз долой.
Только людей пугаешь.
Без тебя жили лучше,
Был у страны и свет и газ.
А теперь люди гибнут,
При власти, такой как у нас...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636596
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Из жизни донецкой собаки
Я так боюсь, а гул все нарастает.
Вдруг вспышка, взрыв, и в дребезги стекло.
Снежинок стая в комнате летает…
Я жив… И мне сегодня повезло.
Хозяин где-то прячется в подвале,
Жену и дочку прихватив с собой.
Они там за меня переживали
Наверно… Будут рады, что живой.
Я долго ждал, но не смолкали взрывы,
Сквозь дыры в окнах проникал мороз…
Они пришли под утро, тоже живы,
И мы все вместе не скрывали слез.
Уткнувшись носом в зябкие ладошки
Хозяйки, что от горя замерла,
Я думал – хорошо у нас нет кошки,
А то она б от страха умерла.
Потом весь день происходили сборы,
И паковались вещи в сумок ряд.
Мы вместе дом покинули, как воры.
А в дом, что рядом угодил снаряд.
А во дворе автобусы, маршрутки.
Здесь были и соседи, и друзья.
Но я сначала думал – это шутка,
Когда сказал водитель мне «Нельзя!»
Закрылись двери, смотрит мой хозяин,
Хозяйка плачет, прижимая дочь.
Гляжу оторопело, не мигая…
Маршрутка тронулась и уезжает прочь.
А как же я?!! Глазам своим не верю.
Бегу за ними из последних сил -
А вдруг возьмут, а вдруг откроют двери,
Ведь я их всех так преданно любил.
Ну почему так поступили люди?!!
Оставили меня здесь умирать.
Но я уподобляться им не буду -
Пока я жив, я здесь их буду ждать!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571399
дата надходження 02.04.2015
дата закладки 31.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2015
«Може й справді вся правда – мить,
Мертві факти й безсмертні міти…»
(Євген Плужник)
Визирнувши за вікно, я побачив гроно винограду, яке так і не достигнувши, замерзло під час першого нічного приморозку. Я подумав, що воно нагадує мені ірландських поетів початку ХХ століття, які так і не написавши своїх віршів полягли під час ірландського повстання 1916 року. І я подумав, що зимові дні в Дубліні завжди були сумними і меланхолійними відколи ірландці втратили під ногами землю і навчились придумувати такі приказки як: «Високої тобі шибениці у вітряний день!» або «Що в Коннахт, що в пекло!» І тоді я подумав, що зима 1917 року у Дубліні була такою ж сумною і безнадійною як і цей замерзлий кислий виноград за вікном і написав таке:
Спустошує холодний вітер слів
Мій Дублін сірий і мою кімнату
Збудовану з думок і світла ліхтарів.
Я істину намалював строкату
Між чайником і маривом Стожар,
Мій кіт нудьгує, за мізерну плату
Сізіф тутешній на імення Болівар
Тобі догляне твій нікчемний сад,
А під небесним дивом Оріона
У снах твоїх дозріє виноград
І глек наповнить трунком Посейдона
(Бо море теж п’янить), і бідний харизмат
(Той що студент і схимник) з білого сервізу
Візьме горня. Попросить в Бога візу
На тиждень-другий у банальний рай.
Він каву поважає. Хліб розкрай,
Бодлера прочитай отрути повний вірш
І в холоді нудьги згадай, що все пройшло
Вітчизну продали за срібняки, за гріш,
А ти все бавишся в нікчемне ремесло,
Естета зображаєш й скепсисом грішиш…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400064
дата надходження 11.02.2013
дата закладки 23.12.2015