Svitlana_Belyakova: Вибране

М.С.

Перший раз, як Тебе я побачив.

Перший  раз,  як  Тебе  я  побачив,
Навіть  поглядом  ми  не  зустрілись.
Та  зробилось  у  грудях  гаряче,
Так  відтоді  і  там  залишилось.

Так  хотілось  Тебе  ледь  торкнути,
Взяти  руку  у  руку  легенько,
Аромат  Твого  тіла  вдихнути,
І  почути,  як  б'ється  серденько...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819199
дата надходження 27.12.2018
дата закладки 16.01.2019


Малиновская Марина

< Быть с тобой, как Ангел-Хранитель!… >


Мне  хочется  с  тобою  быть  всегда,  как  Ангел  твой  Хранитель!
Но  не  затем,  чтоб  контролировать  тебя,  следить...
А  нежностью,  теплом  тебя  окутать,  зовя  в  Любви  обитель,
И  укрепляя  меж  сердцами  нашими  связующую  нить!

Как  Ангел  твой,  в  любой  момент  крылом  своим  обнять,  
Или  помочь  взлететь,  если  устанешь  ты  от  долгого  полёта,
И  красотою  Сердца  бесконечно,  тонко  вдохновлять,
Чтоб  высоко  летал  по  жизни  ты,  как  в  небе  самолёты!...

Мне  хочется  с  тобою  быть  всегда,  как  Ангел  твой  Хранитель!
Лишь  потому,  что  мне  Душа  твоя  очень  близка,  родная...
Ты  —  мой,  а  я  —  твоя  в  страну  Любви  —  путеводитель,
Держа  друг  друга  за  руку,  поддерживая  нежно,  помогая...    

Мне  хочется  с  тобою  быть  всегда,  как  Ангел  твой!
Да  и  самой  хотелось  бы  приобрести  привычки  Ангела...
Любить  учиться  безусловно,  и  понимать,  и  чувствовать  Душой,
Чтобы  стала  Любовь  для  нас  самым  высоким  рангом!



(с)  Марина  Малиновская,  /  декабрь  2018  /

БлагоДарю  за  доброе  внимание!  Всех  благ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821614
дата надходження 16.01.2019
дата закладки 16.01.2019


JuliaN

Он и Она

Автор:  История  любви  давно  минувших  дней.
                     Он  и  Она...Вновь  встретили  друг-друга.
                     Возможно,  дело  рук  Амуровых  затей,
                     Да,  только,  запоздалая  услуга.

                     Они  не  виделись.  Прошло  нимало  лет.
                     Сценарий  был  не  писан  этой  встречи.
                     Но,  неожиданность,  представила  сюжет  -
                     Был  поднят  занавес,  кругом  горели  свечи...

Он:(мысленно)                                                              
       
             Смотрю  в  твои  бездонные  глаза...
             Невинный  взгляд,  как  полон  он  смущенья.
             Блестит  непрошено  слеза...
             Мне  хочется  так  попросить  прощенье.
             Простишь  ли,  что  разрушены  мечты
             Весенних  дней,  не  давшие  еще  нам  цвета.
             Простишь  ли,  что  разорил  цветы
             В  твоем  саду,  они  не  встретили  рассвета.
             Я  не  расслышал  звонкого  ручья,
             Бегущего  в  саду,  при  наших  встречах.
             И  не  заметил,  что  взошла  звезда  -
             Брел  в  темноте,  а  ты  ждала́  весь  вечер.
             Мной  позабыт  медовый  вкус
             И  нежность  алых  губ,  когда-то  целовавших.
             А  без  тебя    весь  мир  остался  пуст,
             Как  хочется  тепла,  к  тебе  прижавшись.
             О,  снова  вижу  этот  милый  взгляд...
             Сгораю  от  стыда...  А  ты  глядишь  невинно.
             Отда́л  бы  все,  чтобы  вернуть  назад
             Твою  любовь.  Но  мне  признаться  стыдно.

Она:(мысленно)
             Я  вижу  вновь  твои  глаза
             И  начинает  сердце  биться.
             Я  чувствую  -  бежит  слеза,
             А  может  встреча  эта  снится.
             Я  знаю,  можно  многое  забыть,
             Но  первую  любовь  не  забывают.
             И  множество  обид  простить,
             Скажи,  предательство  прощают?
             Простила  ль  я,  что  море  слез
             За  грубость  слов  твоих  пролито.
             Простила  ль  я,  что  предана  любовь
             И  сердце  девичье  разбито.
             Ты  помнишь  наши  встречи,  друг.
             Как  первый  раз  поцеловались.
             О,  как  захватывало  дух...
             А  обнимаясь  -  согревались.
             Был  нипочем  лихой  мороз  -
             Тепло  мы  на  двоих  делили.
             И  были  мы  в  полете  грез  -
             Ведь  мы  любили,  так  любили!
             Твое,  вдруг,  сердце  превратилось  в  лед.
             А  я  любовью  согревала...
             Но  ты  сказал,  что  "  все  пройдет",
             Моей  любви  наверно  мало.
             Я  опущу  свои  глаза.
             Ты  не  увидишь  в  них  печали  -
             Ее  я  выпила  сполна...
             Огонь  погас.  Чужими  стали.
 
Автор:  Они  молчали  и  смотрели
                     Друг  другу  пристально  в  глаза.
                     И  вспоминали...  И  не  смели
                     Сказать  прощения  слова.

                   История  любви  прекрасна,
                   Когда  счастливый  в  ней  конец.
                   Амуру  время  не  подвластно  -
                   Не  смог  соединить  сердец.

                   Увы,  печальны  расставанья,
                   Но  извлечем  от  них  урок:
                   Чтоб  не  было  стыда  в  признаньи  -
                   Просить  прощенье  нужно  в  срок!
     
       
                       





             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821514
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Tanita N

Без Маргарити Майстра не бува

Вона  зажди  була  для  нього  Раєм,
А  Він  для  неї  -  безліччю  світів...
Здавалось,  що    палаці,  не  в  підвалі
Народжувалось  диво  почуттів…

Жотогарячий  колір  для  впізнання
Підвальний  холод  і  нужда  -  для  пізнання
Що  обере  Вона?  І  чи  буде́  зізнання
в  коханні  на  віки?  Таке  бува?

Лиш  політавши  в  просторі  і  часі,
Відчувши  ще  й    безмежності  буття
Вони  назавжди  уже  будуть  разом
Без  Маргарити    Майстра    не  бува
Без  Майстра  й  Маргарити  вже    нема…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821523
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Д З В О Н А Р

ПРИСНИЛАСЬ МУЗА . . .

.      "Поговори  же  з  Музою  поете…"
                                                                                 

Поговори  зі  мною  Музо
І  розбуди  в  душі  вогонь...
Хай  лине  пісня,  як  в  Карузо,
Хай  жар  іде  з  моїх  долонь...

Хай  чують  люди  віще  Слово,  
Відкриють  очі  на  цей  світ...
Буди  в  них  Совість  рідна  мово
І  хай  буяє  щастя  цвіт...

А  можеш  Музо  ти  багато.
Збудити  зоряний  політ...
І  буде  в  серці  уже  свято,
І  поетичний  зрілий  плід...

...  Й  веселкою  розквітне  небо,
Душа  попроситься  в  політ...
Ну,..  що  поету  іще  треба?..
-  Щоб  був  щасливий  увесь  Світ!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707573
дата надходження 20.12.2016
дата закладки 15.01.2019


Дружня рука

Його обійм ціна … хіба вони за гріш

[i]і  розкіш,  і  підвал  -  то  все  чиясь  уява,
тож  уявіть,  який  переполох,  коли  обман  розкрито,
вважав,  що  блискотить,  а  то  темрява,
І  світло  все  втекло  крізь  часу  сито  ...[/i]

У  того  Майстра  не  житло,  підвал,
В  його  фантазії  згубилася  реальність,
Що  з  тих  окремих  несподіваних  похвал,
Його  не  сприймуть  лесть  і  мстива  стадність.
Його  обійм  ціна?  …  хіба  в[b]о[/b]ни  за  гріш?
Його  слова  як  лезо  найгостріше,
А  може  в  піч  усе  …  достатньо  протиріч,
Навіщо  голосно:  що  сильно,  це  тихіше  …
А  бути  з  ним  ….  тюрма,  без  розкоші  й  вина,
Чи  ресторанного  життя  миліше
Оця  фантазії  й  кохання  простота?
Ти  не  кричи  …  ти  говори  тихіше  …
Що  з  тих  обійм,  що  з  тих  відвертих  мрій,
Він  просить  сам:  іди,  це  не  для  тебе.
А  їй  чомусь  так  хочеться  самій,
Обрала  цей  підвал  сама  для  себе  …
І  раптом  цей  підвал  як  цілий  світ,
Десь  посередині  між  раєм  і  землею,
І  гості  вже  сто[b]я[/b]ть  біля  воріт
З  такою  ж  самою  предивною  душею  …
..........
[i]ось  там  в  кутку  ви  думаєте  книжка,
якісь  листки,  може  цілий  роман,
любов  прокралась  в  світ  химер  і  зиску,
а  там  вже  думали,  що  одягла  саван  ...
навіть  у  світі  темряви  лихої,
навіть  у  світі  тупості  і  зла,
вона  в  підвалі  з  розпачу  людського
все  лишнє  зняла,  зовсім  роздягла  ...
А  всередині  там  була  людина,
якій  вона  себе  подарувала,
якій  вона  себе  мов  подарунок
на  двох  долонях  простягла  ....[/i]

[i]не  знаю  чи  виною  то  чи  ні,  то  кожен  сам  вирішує  в  собі,
буває  хтось  вирішує  любити,  буває  хтось  живе  собі  у  сні  ....[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821497
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Лінивий Євген

Подаруй мені свої крила

Подаруй  мені  свої  крила
Що  би  я  навчився  літати
Я  не  той,  кого  б  ти  любила
Та  я  той,  кого  можна  повчати

Так  навчи  мене,  вірити  в  себе
Що  би  я  не  впав,  не  розбився
Що  би  серце  торкнулося  неба
Коли  в  очі  тобі  подивився

Що  би  тіло  вдарило  струмом
На  вустах  ні  слова,  ні  літери
Ти  навчи  мене  бути  другом
Що  би  разом  змогли  ми  летіти

Подаруй  мені  свої  крила
Не  дивись  на  те,  що  болить
Я  не  той,  кого  б  ти  любила
Та  я  той,  хто  поряд  летить

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821461
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Лінивий Євген

Янгол

Коли  твій  янгол  засинає  не  з  тобою
Твоя  душа  шукає  простору  в  ночі
Не  заливай  його  солоною  водою
Дозволь  йому  сьогодні  трішки  відпочити

Коли  по  стелі  твої  думи  про  любов
Серце  ніяк  не  нагодуєш  чашкой  кави
Тобі  все  так  кортить  почати  з  ним  розмову
Та  янгол  твій  перемикає  на  реклами

Тисни  на  паузу  і  відправляй  листи
Нехай  читає  про  могутні  переремоги
Як  ти  цю  ніч  провів,  під  подихом  зими
Блукавши  вулицями  в  пошуку  розмови

Втомлене  тіло,  дім  неначе  антарктида
Хочеш  заснути,  та  чомусь  життя  не  спав
Коли  твій  янгол,  звичайнісінька  людина
Це  не  хвилює,  адже  серцем  всім  кохав

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821469
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Теоретик

Основи поетики. Антономазія.

Антономазія  (грецьк.  antonomddzo  –  перейменування)  –  поетичний  троп,  який  вживається  у  непрямому,  часто  метонімічному  називанні  літературного  персонажа  або  зображуваного  явища  іменем  міфічного  чи  літературного  героя:

…  хочу  вірити,
Що  от
Надійде  знов
Любити  працю  
Новий  ліричний
Гесіод!
(О.  Влизько)

Іноді  антономазійний  образ,  перебираючи  на  себе  властивості  іншого  предмета,  набуває  ознак  символу:

І  ось  встає  із  піни  Понту
Над  хвиль  розгойданим  свічадом
Співуча  мрія  горизонту  –
Сліпуча  Степова  Еллада
(Є.  Маланюк).

“Степова  Еллада”  у  поезії  Є.  Маланюка  означала  Україну,  втілювала  в  собі  риси  довершеної  краси  та  шляхетної  гармонії  на  противагу  іншим,  полярним  їй  символам  –  “Чорної  Еллади”,  “Антимарії”  та  ін.
Антономазія  (гр.  antonomasia  —  перейменування)  —  різновид  синекдохи,  який  формується  в  результаті  переносу  імені.  Це  перейменування  означає,  що  замість  назви  певної  особи  вживається  назва  такої  її  ознаки,  риси,  властивості,  дії,  речі,  завдяки  якій  цю  особу  не  можна  сплутати  з  іншими.

Наприклад:  Автор  "Кобзаря"  писав:  Се  той  Первий,  що  розпинав  нашу  Україну,  а  Вторая  доконала  вдову-сиротину;  Блискоче  ніч  перлиною  Растреллі  (Андріївська  церква  в  Києві,  роботи  Растреллі),  з  гори  збігає  Боричів  узвіз...  (Л.  Костенко).  Є  два  види  антономазії:

• 1.  Використання  широко  відомих  власних  імен  персонажів  у  ролі  загальних:  закоханих  називають  Ромео  і  Джульєтта,  залицяльника  —  Дон  Жуан,  ревнивого  —  Отелло,  скупого  —  Плюшкін,  пустого  мрійника  —  Манілов,  слухняного  трудівника  —  Іван.
• 2.  Вживання  загальних  назв  у  ролі  прізвищ  або  імен  літературних  персонажів.  На  такі  приклади  багата  українська  література:  Пузир,  Калита,  Часник,  Галушка,  Марко,  Безсмертний,  Тарас  Трясило.

Антономазія  вимагає  попередніх  базових  знань,  тобто  знань  про  ознаки  і  властивості  того,  чиє  ім'я  або  назву  використовують.  Обидва  види  антономазії  характеризуються  виразною  експресією,  широко  вживаються  у  публіцистичному,  науково-популярному  мовленні,  у  фольклорі,  в  усній  розмові,  в  художніх  творах  піднесено  романтичного  або  принижено  сатирично  характеру.  

У  чистім  полі,  в  полі  на  роздоллі,
де  колосочки  проти  сонця  жмуряться,  
Вернигора,  Вернивода  й  Вернидуб  —  
три  велетні—зібралися  та  й  журяться  (Л.  Костенко).

Сутність  антономазії  ґрунтується  на  тому,  що  «власне  ім'я,  найчастіше  ім'я  особи,  що  вирізняється  якоюсь  характерною  ознакою  або  сталою  належністю  до  певного  явища,  стає  прикметою  цієї  ознаки  або  цього  явища.  Багато  міфологізмів,  літературних  персонажів,  історичних  діячів  стали  традиційними:  Цицерон  —  „красномовна  людина",  Плюшкін  —  „скупий",  Марс  —  „війна".

Більшість  власних  імен,  що  використовуються  в  загальному  значенні,  передають  одночасно  й  емоційну  оцінку»:

Ось  і  не  треба  газетних  фраз!  
—  Біль  є  постійно  біль!  —
Мовчки  зросте  десь  новий  Тарас  
Серед  кривавих  піль!»  
(Є.  Плужник).



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821460
дата надходження 15.01.2019
дата закладки 15.01.2019


Олекса Удайко

НЕ ПІДСОЛЮЙМО РАНИ

     [i]Буває,  слово  –  втіха
     але  буває  й  біль...  
     Сумуймо...  краще  тихо:
     слова  для  рани  –  сіль.[/i]
                 [youtube]https://youtu.be/ztGkoYgfHRQ[/youtube]                    
[i][b][color="#05457d"]Не  прискорюймо  ранок,    
що  ранкує  в  путі,
не  освячуймо  рани  –    
вони  й  так  вже  святі.  

Не  такі  в  горя  сльози…  і  cлова  там  не  ті:                                                                                                              
там  безмовність  мімози  –  як  стожар  в  темноті́.  

Не  освітлюймо  днину,    
вона  й  так  веселить,
не  ламаймо  калину  –            
то  підступності  сить...

Впадемо  на  коліна    у    мовчазну  ту  мить,
як  хоронимо  сина...  Він  поліг,  щоб  нам  жить.  

Не  освітлюймо  вечір  –                                                                      
то  блаженна  пора,
для  натомлених  –  втеча,  
світла-темряви  гра…

Не  підсолюймо  рани...    Вони  й  так  вже  болять:
не  зашторюймо  рами  в  матерів,  що  не  сплять![/color][/b]

14.01.2019    
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821409
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Чайківчанка

МЕНІ ПОТРІБНА ТІЛЬКИ ТИ

МЕНІ  ПОТРІБНО  ТІЛЬКИ  ТИ
Мені  потрібна  тільки  ти  ти  ти,
Твоя  щира    сонячна  усмішка,
Ти  немов  ніжна  троянда  весни
із  казки  принцеса  білосніжка  ...

Послухай,люба  серденько  моє,
Як  грають  струни  почуття  мої...
Я  Віддам  за  тебе  життя  своє
Зацілувать  ніжні  уста  твої...

Дивлюсь  у  твої  небесні  очі,
і  тону  у  синім  океані...
Будь  зіркою  мені    серед  ночі,
сяйвом  освіти  стежку  кохання...

Закоханий  у  коси  шовкові                !
Ти  -  є  ніжна  пісня,мій  тихий  рай.
Розпали  вогонь  ватру  любові,
і  пташкою  про  кохання  співай...

О  музо,  прошу  до  мене  зійди  !
я  відкрию  двері  у  світлицю.
про  почуття,  коханій  розкажи,...  
щоб  пити  кохання  як  водицю.

Мені  потрібна  тільки  ти  ти  ти  !
Без  тебе  мені  самотньо,  журба...
з  тобою  ,  і  в  зиму  цвітуть  сади...
і  до  tебе  манить  твоя  краса.
 
М  ЧАЙКІВЧАНКА




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821169
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Малиновская Марина

< Огоньки надежды и любви… >



В  твоём  присутствии  я  загораюсь  огоньками,  
Как  новогодняя  ёлочка!  Огоньками  любви  и  надежды,
С  которыми  светлей  и  теплей  зимними  деньками,
Особенно,  когда  не  согревает  тёплая  одежда...

Твоё  присутствие  воздействует,  как  детские  слова
«Раз,  два,  три!  -  Ёлочка  —  гори!»  -  и  я  горю!
Желанием  романтики,  любви!  Пусть  кружится  немного  голова,
Но  я  -  живу  и  творю,  чувствуя  в  Сердце  искру!

В  твоём  присутствии  я  загораюсь  огоньками,  
Как  новогодняя  ёлочка!  Огоньками  нежности,  надежды...
Загорайся,  синхронно,  и  ты!  Чтобы  взаимность  между  нами
Лёд  зимний  превратила  в  океан  любви  безбрежной!



(c)  Марина  Малиновская,  /  январь  2019  /

БлагоДарю  за  доброе  внимание!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821260
дата надходження 13.01.2019
дата закладки 14.01.2019


K Λ Е О Δ О Р

НАРОДЖЕННЯ НАДІЇ

Не  втрачай  надії,  друже,
Своєму  смутку  усміхнись.
Радістю  журбу  подужай,
Святому  Богу  помолись.

Друже,  не  впадай  у  відчай,
Прислухайся  до  се́рденька  свого:
Отець  там  свідчить  Вічний.
Настано́ви  ти  почуй  Його.

Хай  не  отруює  зневіра,
Безсилля  і  спустошення  душі.
До  Господа  твоя  довіра
Приборкає  унутрішні  дощі.

Друже  мій,  вставай,  здіймися,
Попереду  доро́га  перемоги!
За  своє  щастя  ти  борися
Із  вірою  у  істинного  Бога.  

                                 [b]ℬℭ[/b]
                     [i]13.01.2019[/i]
                 [b]K  Λ  Е  О  Δ  О  Р[/b]

                                                                                                                                             [b]Вірш  №22[/b]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821293
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Юхниця Євген

Біломрійна ніжна повінь

Потопились  у  снігах  ковзких  -  дахи́.
В  Україні  -  біломрійна  ніжна  повінь.
В  ній,  десь    гли́боко,  життя,  страхи́  й  шляхи  -
У  м,якому,  хоч  й  скрипучому,  полоні.

...Дуб,  ялиця,  стишні,  ззовні  мовчазні.
Що  ж  під  ковдрами  снігів?  –  не  видко,  звідки...
Й  на  сметанному,  здається,  полотні
Грають  блищиками  зірочки́  –  в  засліпки.

12.01.19  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821299
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


М.С.

Тільки ранок зазорів.

Тільки  ранок  зазорів,
Тут  як  тут  хлоп'ята.
Є  у  хаті  Василі?
Хочем  посівати.

"Сію,  сію  на  добро
Жито  і  пшеницю.
Щоб  в  коморі  все  було
Й  тісно  на  полицях.

Щоб  лунав  веселий  сміх
В  хаті  і  надворі.
Щоб  Ви  жили  краще  всіх
І  були  здорові.

Щоби  рідні  Вас  любили,
Друзі  поважали.
Щоб  щасливо  дні  минали,
Горя,  щоб  не  знали.

Наостанок  я  таке
Хочу  Вам  сказати.
Якщо  грошей  не  дасте,
Не  піду  я  з  хати."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821310
дата надходження 14.01.2019
дата закладки 14.01.2019


Юхниця Євген

Засіванка дачна

Сієм-сієм,  засіваєм:
З  Новим  роком,  дачники!
Ми  вам  щедро  заспіваєм
Засіванку-вдяченьку  –
За  ковбаску  і  закру́тки,
За  копчене  сало,
За  карасика  з-під  вудки!
--Що,  це  -  все?  Тут  мало...  

Й  просо  -  сіємо,  й  пшеничку,
Й  у́смішку  -  на  кожне  личко!
З  Новим  роком!
З  Новим  роком!
В  танок  –  рученьки  у  боки!

Ми  співаємо  подяку  -
За  оте,  накапане
Під  цукерки  і  тараньку,
Під  млинці  наляпані!
...Нас  пригостите́,  пузатих  -
Й  бу́дете  щасливі.
І  здорові,  і  багаті,
І  сусідам  –  милі!!

Й  просо  -  сіємо,  й  пшеничку,  
Й  у́смішку  -  на  кожне  личко!
З  Новим  роком!
З  Новим  роком!
В  танок  –  рученьки  у  боки!

12.01.19  р.  (  Засіванка  дачна  дачникам»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821063
дата надходження 12.01.2019
дата закладки 12.01.2019


Малиновская Марина

< Брызги шампанского!… >


Как  брызги  шампанского,  разлетелись  мои  надежды!
Как  брызги  шампанского,  случились  слёзы  Души...
В  Новогоднюю  ночь  -  грусть  моя  была,  как  океан  безбрежная...
Иду  я  дальше  без  тебя,  как  я  тебе  навстречу  ни  спеши...

На  память  о  тебе  остались  мне  одни  воспоминания,
Но  могут  разлететься  и  они,  как  брызги  шампанского...
Есть  у  меня  хороший  чай  -  «Брызги  шампанского»!
Теперь,  он  о  тебе  такое  тёплое  и  вкусное  напоминание...

Я  буду  пить  любимый  чай,  ассоциировать  его  с  тобой!
И  направлять  в  твою  сторону,  мысленно,  брызги  шампанского!
Возможно,  это  новый  и  тонкий  мост,  чтобы  создать  любовь...
Навстречу  друг  к  другу  слишком  затянулись  наши  странствия...

Как  брызги  шампанского,  разлетелись  старые  надежды!
Освобождая  место  для  новых  стихов,  надежд  и  чувств!
Я  одеваю  свою  Душу  и  Сердце  в  новые  красивые  одежды,
Как  брызги  шампанского,  пусть  разлетаются  страдания,  грусть!

Я  буду  верить  в  Лучшее,  и  Счастье  творить  вопреки!
Применяя  в  жизни  своей  -  силу  Добра  и  чистой  Любви!
В  Новогоднюю  ночь  случилось  чувств  перерождение!
Как  брызги  шампанского,  пусть  долетят  до  тебя  Души  откровения...


(c)  Марина  Малиновская,  /  январь  2019  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820987
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 11.01.2019


Дружня рука

Душа моєї скрипки як у тебе

Я  б  так  хотів  з  тобою  заблукати
У  інший  світ,  так  щоб  на  все  життя.
І  іменем  той  світ  твоїм  назвати,
Я  б  так  хотів  такого  забуття.

Твого  волосся  не  позичу  вітру,
І  сліз  твоїх  я  не  віддам  дощу,
З  очей  печаль  твоїх  не  кликану  я  витру,
І  десь  за  обрій  за  т[b]о[/b]бою  полечу  …

Я  б  так  хотів  про  тебе  написати
Вірша,  який  в  століттях  не  згорить,
А  Бог  забув  талант  мені  цей  дати,
Я  вітром  запустив  і  хай  летить  …

Душа  моєї  скрипки  як  у  тебе,
Її  від  холоду  й  ворожості  болить,
Її    так  міцно  обіймати  треба,
Коли  вона  самотня  спить  …

А  [b]я[/b]к  заграє,  то  я  замовкаю,
І  слухаю  у  музиці  любов.
Нічого  кращого  на  світі  я  не  знаю  -
Без  удавань,  без  фальші,  без  оков  ….

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820989
дата надходження 11.01.2019
дата закладки 11.01.2019


Олекса Удайко

ЗАБАГАТО ЇЇ НЕ БУВАЄ

       
                                                                               [i]  [b]Tth    [/b]      [/i]          
[youtube]https://youtu.be/msD4F7DhYTQ[/youtube]
[i][b][color="#560975"]кажуть,  пізня  любов  –  це  не  свято
лиш  уява,    лиш  розуму    гра…
та  ж  як  солодко  в  молодість  грати,
як  заснула  душа  
                                                                   загора_

ється  в  жінки  
                                               раптово  
                                                                                 при  слові  
що  вона  є  жадана  комусь
хто  вподобав  її  за  любові…
і  засвітиться  очі…  
                                                                           І    ус_

мішка  враз  на  обличчі  заграє  
у  погадці    про  зустріч  із  тим
хто  ще  й  досі  так  ніжно  кохає
і  вважає  кохання  святим…

забагато    того    не  буває,
що  любов’ю  своєю  назвеш  
і  її  своєчасною    –    теж…

воно  вічне  –  оте    любування  –
у  любові  одвічне  кохання
бо  воно  не  окреслює  меж…[/color][/b]

9.01.2019
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820784
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 11.01.2019


Галя Костенко

Я не відкрию серце більш нікому

Я  не  відкрию  серце  більш  нікому,
Це  зона  заборонена  уже.
Всі  почуття  покличу  я  додому,
Старі  образи  розум  хай  спряже.

Не  варто  відкривати  комусь  душу,
Щоб  твої  квіти  раптом  потоптав…
Як  часто  так  бува,  сказати  мушу:
Кохання  мав,  любові  не  пізнав…

Благословенна  лиш  любов  до  Бога,
До  вищих  нас  матерій  піднесе,
Ніколи  нас  не  зрадить,  більше  того
Простить,  дасть  сил,  наснаги  і  спасе…


01.02.2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640515
дата надходження 01.02.2016
дата закладки 11.01.2019


Шон Маклех

Девершено: Місто Леонардо

                                   «…  Що  коли-небудь  відпочинемо
                                             У  місті  верхньому  Леонардо.»
                                                                                           (Марина  Цвєтаєва)

Незримі  коти
Ловлять  незримих  мишей.
Корабель  з  вітрилами,
Що  зіткані  з  променів  
Пливе
До  міста,  яке  збудував  Леонардо*
Сьогодні  –  
Четвертого  дня  чуми**
Року  Божого  1519-го.
А  незримі  коти
Все  ловлять  незримих  мишей,
Які  були  б  сірими,
Якби  існували  насправді,
А  не  в  світі  вигадок.
Але  на  то  нема  ради:
Незримі  коти  на  службі,
Інакші  б  ті  кляті  миші  
З’їли  б  рукопис  –  
Манускрипт  таємний
На  якому  прозорими  чорнилами  
(Точніше  прозолами***)
Давно  доведена  квадратура  кола
Тим  диваком  бородатим:
Поетом  струнких  геометрій****,  
Тонких  ліній  трикутників,
Гнучких  парабол
Експонент  нескінченних.  

Примітки:
*  -  він  і  справді  в  той  день  в  своїй  уяві  збудував  ідеальне  місто,  що  ділилось  на  нижнє  –  порт,  та  верхнє,  що  стояло  на  горі.  Планувати  ідеальні  міста  тоді  стало  модно.  
**  -  чума  тоді  була  не  в  долині  ріки  Луари,  а  в  Іспанії,  в  Кордові.  
***  -  Лодовіко  Моро  вважав,  що  якщо  вже  чорнила  прозорі,  винайдені  для  тайнопису,  то  називати  їх  чорнилами  не  можна.  Він  навіть  придумав  неологізм  –  синонім  виразу  inchiostro  trasparente  –  «прозорі  чорнила»  -  слово  inchirente.  Я  переклав  це  слово  як  «прозоло».
****  -  Папа  Лев  Х  колись  висловився  так:  «Leonardus  est  auctor  geometria  novam,  quae  mihi  poetica  libri…»    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820802
дата надходження 10.01.2019
дата закладки 10.01.2019


m@sik

моим читателям 2019

Ну  а  вот  и  новый  год,
Никаких  запретов,  
От  меня  читатель  ждет
Новеньких  куплетов
***
Про  Троещину,  Любовь,
Мерзких  депутатов,
Опишу  я  вновь  и  вновь
Прелести  закатов
***
И  про  страны  где  бывал,-
Тоже  повествую,
И  кого  и  где  встречал,
Как  смеюсь,  тоскую...
***
И  люблю  как  я  село,-
Мысли  интроверта,
Где  спокойно  и  тепло,
И  подальше  где-то...
***
И  читатели  мои,
По  сети  гуляя,-
Все  имейте  в  год  свиньи,
И  проблем  не  зная
***
Больше  фарта  и  бабла
И  здоровья  тоже!
Не  держите  в  сердце  зла
Так  жить  легче  все  же
***
Раз  по  улице  идем,-
Жизнь  уже  прекрасна!
Слышим,  видим  и  живем,
Не  гневим  напрасно!
***











адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820697
дата надходження 09.01.2019
дата закладки 09.01.2019


Дружня рука

Роззброєна, відкрита і буденна

І  думка  моя  іноді  повія,
І  серце  моє  іноді  незряче  …
Буває,  найбезглуздіша  затія
Вдається.  І  щасливий  плаче.
Пройти  пів  світу  і  не  бачити  нічого,
З  найближчих  вибереш  криву  дорогу.
Зробити  крок,  побачити  важливе.
А  правда  виявляється  брехлива  ….
І  не  роки  ознака  твого  віку,
І  не  картинність  свідчення  краси,
Буває  так  закрутять  цю  життєву  стрілку,
Просто  не  думай,  розігнавсь  й  лети  …
І  лиш  заради  жарту  удавай,  що  сцена,
І  що  тобі  кудись  пора  іти,
Роззброєна,  відкрита  і  буденна
Душа  така.  А  рвуть  її  чорти.
Придумують  якісь  перестороги,
Затьмили  правилами  поклики  душі,
Стоїть  якась  істота,  висунула  роги
Посунь  те  чудо  у  кущі  …
А  правда  виявляється  двояка,
Частина  під  водою,  частина  на  виду,
Як  корабель,  коли  кидає  якір,
То  бачу  лиш  частково  правду  ту    …
Коли  ж  пливе,  то  зразу  не  помітиш,
Що  справді  виринає  із  води,
Доводиться  пірнати,  а  там  чим  посвітиш,
На  дотик  пробуєш.  Збудись,  не  спи  …
Набудували  мури  і  паркани,
За  ними  вже  не  видно,  хто  живе,
І  завдають  самі  собі  жорстокі  рани,
Бо  корабель  той  вже  за  обрієм  пливе  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820649
дата надходження 09.01.2019
дата закладки 09.01.2019


Юхниця Євген

Тропинка по водичке

Наделось  солнце  на́  гору
Сияющей  звездой.
Гром-свет,  туристам,  таборный  -
Как  и́з  дому  –  домой.
...Тропинку  по  водичке
Устлало,  в  шутку,  солнце.
...Не  вздумай  только  бричкой
По  ней  помчаться,  сго́цать...

07.01.19  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820518
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 09.01.2019


untalented

Статичный возраст

Открыть  любую  дверь  -  то  детства  был  девиз.
Зачем  теперь  идёшь  назад  в  забвенья  край?
Не  сгинь  во  тьме,  не  опускай  свой  факел  вниз,
От  знания  лучей  себя  не  закрывай.

Что  сладко  на  устах  -  быть  "вечно  молодым",
На  вкус  -  синоним  пребывания  во  лжи.
И  то,  чем  грезишь  сквозь  хмельной  угар  и  дым,
На  деле  лишь  кривозеркалья  миражи.

Тебе  покажут,  без  чего  прожить  нельзя
И  тех,  кто  виноват,  что  ты  всего  лишён.
И  раз  за  разом,  за  соблазнами  ползя,
Ты  слышишь:  так  свободы  путь  провозглашён.

Стремись  к  познанью,  не  меняй  на  чипсы  хлеб
И  революцию  в  умах  на  ширпотреб.
Дан  огонёк  внутри  -  с  какой-то  высоты.
Какое  пламя  им  разжечь?  -  ответишь  ты.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820618
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 09.01.2019


Теоретик

Основи поетики. Паралелізм.

Паралелізм  (грецьк.  parallelos  —  той,  що  рухається  поряд)  —  аналогія,  уподібнення,  спільність  характерних  рис  або  чину.  Найчастіше  трапляється  у  синтаксичних  ситуаціях,  відомих  із  фольклорної  традиції,  принаймні  за  піснями  легендарної  Марусі  Чурай,  в  яких  витворюється  психологічний  П.:  

Як  ми  кохалися,  як  зерно  в  горісі,
Тепер  розійшлися,  як  туман  по  лісі!
Як  ми  кохалися,  як  голубів  пара,
Тепер  розійшлися,  як  чорная  хмара!

На  відміну  від  порівняння  П.  виконує  композиційну  функцію,  пов'язує  певні  мотиви  чи  елементи  стилю  у  художньому  творі,  особливого  значення  йому  надається  у  ліричному  сюжеті,  зокрема  від  доби  романтизму,  коли  пейзаж  втратив  риси  описовості,  набувши  лірично-емоційної  специфіки.  Досить  поширеним  був  цей  прийом  в  українській  поезії.  

Так,  вірш  І.  Франка  "Червона  калино,  чого  в  лузі  гнешся..."  побудований  на  основі  прямого  тематично-синтаксичного  двочленного  П.,  притаманного  народним  пісням.  Водночас  розрізняють  строфічний  П.,  як  у  ряді  сатиричних  поезій  В.  Самійленка  ("Ельдорадо"),  ритмічний  ("Замість  сонетів  і  октав"  П.  Тичини,  де  враховується  принцип  чергування  строфи  та  антистрофи),  звуковий,  часто  у  вигляді  панторими.  Подеколи  поряд  із  прямим  П.  вживається  і  зворотний  П.,  де,  попри  частку  "не",  підкреслюється  не  відмінність,  а  збіг  основних  рис  зіставлюваних  явищ:

Не  милуй  мене  шовково,
Ясносоколово  (П.  Тичина).

Паралелізм  в  поетиці,  тотожне  або  схоже  розташування  елементів  мови  в  суміжних  частинах  тексту,  які,  співвідносившись,  створюють  єдиний  поетичний  образ.

«Ах,  якби  на  квіти  не  морози,
І  взимку  б  квіти  розцвітали;
Ох,  якби  на  мене  не  журба,
Ні  про  щось  би  я  не  сумувала...»

П.  такого  роду  (образ  з  життя  природи  і  образ  з  життя  людини)  поширений  в  народній  поезії;  інколи  він  ускладнюється  введенням  заперечення  та  іншими  прийомами:

«Не  билиночка  в  чистому  полі  зашаталася  —
Зашаталася  безпритульна  моя  голівонька...».

П.  рано  був  освоєний  письмовою  літературою:  на  нім  багато  в  чому  заснований  поетичний  стиль  Біблії.  Розробкою  його  є  3  прадавніх  фігури  грецької  риторики  (ізоколон  —  подібність  довжини  членів,  антитеза  —  контраст  сенсу  членів,  гомеочельовтон  —  подібність  закінчень  в  членах).  По  аналогії  з  описаним  словесно-образним  П.  інколи  говорять  про  звуковий  П.  (алітерація,  рима),  про  ритмічний  П.  (строфа  і  антистрофа  в  грецькій  ліриці),  про  композиційний  П.  (паралельні  сюжетні  лінії  в  романі)  і  т.п.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820536
дата надходження 08.01.2019
дата закладки 08.01.2019


Дружня рука

Складне усе, а придививсь: просте

Завжди  усе  по-особливому,
У  тобі  все  безмежне  і  близьке,
Ти  любиш  чорне,  але  наче  в  білому,
Складне  усе,  а  придививсь:  пр[b]о[/b]сте.
Лечу  собі  думками  –  крилами,
Для  них  кордонів  не  придумав  ще  ніхто,
І  обрії  стають  щасливими
Від  квітів  ранніх  пелюсток.
Схилилась  на  плече  до  милого,
Волосся  розлетілось  по  лиці,
Такою  доброю,  такою  силою
Сльоза  щаслива  збігла  по  щоці  …
І  як  тепер  тією  хвилею
Усе  життя  заповнило  мені,
Як  важко  бути  іноді  людиною,
[b]Я[/b]к  важко  берегти  своє  в  собі  …  
Вона  буває  дуже  швидкоплинною  -
Та  панна  у  вінку  з  весняних  трав,
Хмільно́ю,  грі́шною  і  навіть  безупинною,
Із  повеней  стрімких,  з  німих  заграв  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820328
дата надходження 06.01.2019
дата закладки 06.01.2019


Лінивий Євген

Одинока галактика

Ми  вечорами  дивимось  на  небо  й  шукаємо  інше  життя
Там.  Поміж  сотень  галактик,  поміж  тисячі  зірок
Хтось  дивиться  у  космос,  та  й  шукає  наші  душі
Та  ми  не  помітні  навіть,  для  тих,  хто  не  покидає  наших  думок

Самотній,  мов  той  місяць,  один  на  цілий  всесвіт
Ще  так  багато  подібних,  та  їх  серця  сталеві
І  кожен  має  свій  куточок,  свою  маленьку  галактику
Де  іноді  потрібно,  відчиняти  іншим  двері

Он  ще  одна  зіронька  згасає,  у  когось  здали  нерви
Вона  блищала,  та  ніхто  не  помітив  цієї  краси
А  ми  ж  так  часто  в  ночі,  дивимося  на  небо
І  як  вони,  шукаємо  частинку  близької  душі

Придивись,  можливо  хтось  сьогодні  також  згасне
Можливо  твій  знайомий  з  останніх  сил  чекає  дива
Один  додати  один,  це  трішки  більше,  ніж  щастя
Один  додати  один,  це  вже  маленька  родина

Безмежний  всесвіт,  залежний  як  завжди  від  часу
Ти  змінюєш  себе,  коли  інших  хотів  змінити
Твоя  маленька  галактика,  то  лише  кімната
З  якої  просто  іноді,  потрібно  знайти  вихід

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819115
дата надходження 27.12.2018
дата закладки 06.01.2019


Лилея

Можно придумать мечту!

Можно  придумать  мечту!
Ту,  что  вдохновляет!
Мысли  материальны...
События  к  мечте  привлекают...
Главное,  чтоб  мечта  была  с  Добротою!
Была  созвучна  с  Душою!
Высокими  вибрациями  звучала!
Почувствовать...
В  чём  Начало...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820275
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 06.01.2019


Олекса Удайко

РІЗДВА ПРЕДТЕЧА

[i]        З  Різдвом  Христовим!
           З  Днем  
                                   [b]  народ[/b]-
                                                           ження,              [b]  
             П
             Ц
             У[/b]!      
[youtube]https://youtu.be/HxZoUFYleyk[/youtube]
[b][color="#8803b0"]Спокій  у  природі  –  то  Різдва  предтеча…
Спокій  у  душі  –  предтеча  Божих  свят!
В  Князя  Темноти  –  різдвяна  колотнеча:  
Новий  спурт  зими  –  раптова  холоднеча…
Й  ніде  вже  тепла  “пророкам”  Князя  взять!

Щоб  не  мати  в  мозку  рецидив  запалень:
Хроніку  хвороби    слід  “гасить”  вапном!
Хай  не  в  середину…  Умочіть  свій  палець
 І  смокчіть,    допоки  вас  за  це  похвалять,
Поки  з  душ  рабів  не  вивітриться  “гном"!

Лише  боговірні  бережуть  свій  спокій,
(Як  свою  Вкраїну-неньку  берегли…)  
Мир,  смиріння  пронесуть  в  душі,  допоки    
Шану  і  любов  лелітимуть    глибоку  
До  синів,  що  в  правій  битві  полягли!

Тож  нехай  в  олжі  біснуються  “пророки”  –
В  прірву  їх  діяння  паству  приведуть…
Хай  стрекочуть  в  Раші  й  медіа-сороки  –
Богом  в  Україні  вивірені  кроки,
Страдництвом  мирян  охрещена  вже  путь!
[/color][/b]
6.01.2019
________
На  світлині  -  реакція  Росії  на  народження  
Української  Помісної  Православної  Церкви  
(фото  із  російських  соцмереж)[/i]

 
                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820291
дата надходження 06.01.2019
дата закладки 06.01.2019


Дружня рука

Коли повз тебе пролітає черговий блазень Новий рік

Коли  повз  тебе  пролітає  
Черговий  блазень  Новий  рік,
Спочатку  в  гру  з  тобою  грає,
А  під  кінець  його  хтось  врік  …  
Дратує  дуже  другорядність,
Бо  це  навколо  все  моє,
І  пропадає  десь  порядність,
І  біганина  вся  всує  …
А  хто  тоді  вліз  на  вершину  
У  тому  світі,  де  живу?
Ось  олігарх  купив  машину  -
Не  бляху,  а  супер  –  нову  …
Ось  іноземець  в  ресторані
Розсівся  наче  падишах.
І  чайові  готує  гарні,
Тож  усміх  грає  на  устах.
Простий  турист  спішить  за  селфі,
Хапається  за  всякі  блуди,
Немов  би  за  законом  Мерфі:
Завжди  хтось  є,  хто  знав,  як  буде  …
Щоб  подолати  другорядність,  
Махнули  разом  за  кордон,
Пробачте  за  глумливу  стадність,
Бо  в  себе  вдома  нам  облом  …
І  навіть  з  купою  доларів,
Що  випинають  з  гаманця
Уже  й  не  видно  з-за  товарів
Простого  щирого  лиця  …  
Чому  у  себе  я  удома,
А  почуваюсь  як  чужий?
Чужинський  хліб,  у  мріях  втома,
І  на  самого  себе  злий  …  
Моє  це  все,  з  мого  дитинства.
Я  вулиць  цих  ще  не  забув.
З  якого  це  такого  свинства
Чужий  хтось  це  моє  здобув?!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820219
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 05.01.2019


Tychynin Herbert

В гостинице… "Украина"? - по русски, = "В готелі?" (ниже!)

Герберт  Нойфельд  /  Herbert  Neufeld


В      г  о  с  т  и  н  и  ц  е...    “У  к  р  а  и  н  а”?

                                                                               У        “Загадкове  в  номері  жилó.
                                                                               К            Не  шукай  поета  з  України,
                                                                               Р.          бо  в  готелі  тільки  мсьє  Павлó.“
                                                                                                                                             Павло  Тичина  (1928)
                                                                             ------------------------------------------------------
                                                                             Р          “В  номере  инкогнито  жилó.
                                                                             У              Не  ищи  поэта  с  Украины,
                                                                             С.          ведь  в  отеле  только  мсье  Павлó.”
                                                                                                                                                           Павел  Тычина  (1928)

В  номере  ингогнито  жилó.
Мудренó,  неуловимо,
тихо-тихо,  лишь  по  крыше  —  
дождь...

То-ль  конец  его,  начало  ль?  —
дробью  о  чердак:
Дом,                                                                                                      
                                   дым,
                                                                           гдé-ты?
Эхо  комнатою  вторит:
Дум...
                                       глумь...
                                                                             гдé-мы?..
Шёпоток  из-за  стены:
То  ты-ль,  не  ты?
Сказалось...
Тихо...

Снова  дождик:
       Так-так,  тут-тут!
       Иль  так,  иль  не-так?
       Иль  тут,  иль-не-тут?
       И  да!  И  нет!
       В    Укра  —  и  —  не!
Затих...

Лишь  будильник:
                                                                     тик-так!
Да  об  стены:
                                                           тень...  там....
Только-так:
                                                         тени...  там...

Павами,  павами!
В  коридорах  тени  тонут,  —  
тени  там,  тени  тут...
Танцем,  танцем  до  светанья:
Ты?!  
Тут?!..
         Встали...
                                                             Ждут:
                                                                                                           “Я.  Тут”!                                                                    *1

Светлый  сон.
Не  грустно.
Я  сам.

Нежный  тон,
нежный,  нежный,  нежный  сон...
то-онет
                                                             вон  там...
                                                                                                                               ...
Я!    —  Ты!
                                                       я...
                                                                                   тыя...
                                                                                                                             ты...    —      я...
...                                    
                                   спи...
                                                                               сыну...  
                                                                                                                             спи...
И  снова:
Спи—и—ú  Гийоме,                                                                                                                              *2
Спи  Марино,  спи  й  Миколо,                                                                                                            *3
не  припомню  Вас  я  всуе,    —
ветер  стонет  за  окном:
не  сбужу,
                                                           не  разбужу  я,
не  сколышу,  
   тише,  тише...

Светлый  сон.
Не  грустно.
Я  сам.

Цыпочками  по  пятам:
                                                       тени  тут...    тени  там...

Убаюкали  и  Пáвла  
               пастели  отельные...

Спит.

Только  ветер  вьётся,  бьётся
над  могилой  неустанно:
не  забуду,
                                                       не  забуду,    —
листву  колыхает,
будто  пред  дождём...


------------------------------------------

*1  -  "Я.  Тут"  -  один  из  немногих  псевдонимов  Павла  Тычины  /1891  -  1967/  (пока  -  единственный  /!/,  что  стал  известен  мне  в  процессе  теперь  уже  более  25-летнего  исследования  творчества  и  биографии  великого  украинского  поэта  ;  -  Г.  Н.),    которым  он  пользовался  в  "пери"-революционное  время  (1916  -  1919),  печатая  (если  мне  не  изменяет  память...)  в  газетах  того  периода  эпиграмного  стиля  стихи  -  своего  рода  "политические  памфлеты  на  злобу  дня",  критически  и  с  колким  юмором  освещая  позицию  того  или  иного  деятеля  в  области  культуры,  религии  и/или  политики.

*2  -  Гийом  Аполлинер

*3-1  -  Марина  Цветаева.  Встрече  с  нею,  кроме  прочего,  в  Париже  в  1935  году  (при  участии  Б.  Пастернака)  П.  Тычина  посвятил  одно  весьма  проникновенное  стихотворение,  глубоко  не  совпадающее  по  духу,  стилю  и  содержанию  его  тогдашнему  поверхностно-официальному  дискурсу  -  квази-пробольшевистского  украинского  поэта  "Номер  =  1"  и  "псевдо-лояльного"  звонкого  "рупора  компартии".  К  сожалению,  прибл.  99%  сегодняшнего  населения  Украины,  включая  (с  минимальными  поправками)  -  и  интеллектуальную  элиту  этой  страны,  не  столько  не  может,  сколько,  очевидно,  -  НИЧЕГО  не  хочет  знать  о  фактической  "ПСЕВДО!-лояльности"  гениального  украинского  поэта,  мыслителя  и  политического  деятеля  -  Павла  Тычины  советскому  режиму  времён  СССР,  ДОКАЗУЕМОЙ  на  сегодняшний  день  -  не  только  посредством  алегорико-метафорических  умозаключений,  интерпретаций  и  предположений,  а  последние  -  (априори,  и  с  тем  -  независимо,  к  примеру,  от  их  смыслового  направления,  включая  и  потенциальную  высоко-противоречивость  освещения  материала  с  разных  позиций  и  т.  д.)  -  никогда  не  теряют  характера  субъективности,  но  и  посредством  ОБЪЕКТИВНОГО  криптологического  анализа,  на  уровне  весьма  не  отличимом  от  достоверного.  Т.  е.  подтверждение  исторически  достоверного  факта  достигается  здесь  путём  вскрытия  определённых  (близких  к  математическим  и  соотв.  рационально-логически  прослеживаемых)  МЕТОДОВ  КОДИРОВАНИЯ  информации,  искусно  разработанных  в  т.  ч.  П.  Тычиной  при  содействии  определённого  узкого  круга  соратников  в  Украине  и,  несомненно,  в  России/РФ,  где  (к  Вашему  сведению  -  любезно!..)  -  одним  из  главных  вдохновителей  этого  коллективно  (т.е.  координированно-сообща!)  разработанного  и  успешно  воплощённого  процесса  КОДИРОВАНИЯ  в  т.ч.  ПОЭТИЧЕСКОГО  МАТЕРИАЛА  (масштабно!  -  нередко  через  весь  творческий  путь  отдельного  художника  слова;  и...  успешно!  -  настолько,  как  минимум,  что  большинство  или  почти  все  участники  группы  "Пост-Серебряно-векового  сопротивления  поэтов  антикультуре"  до  сих  пор  не  раскодированы  /!?!/)  никто  иной,  как  -  СЕРГЕЙ  ЕСЕНИН  /!/,  и  других  странах  мира,  и  доказательства  неоднократной  повторяемости  употребления  определённих  подобных  КОДОВ  разными,  часто  прямо  не  связанными  между  собой  деятелями  искусства  в  разных  местах,  в  различное  время  и...  -  независимо  от  проявленной  или  занятой  ими  фактически,  декларативной  (лиш  поверхностной  или  аутентичной)  в  разные  периоды  времени  идео-политической  позиции  ,  а  так  же  независимо  от  предполагаемых  или  известных  за  ними  -  не-декларативных  (скрытых)  идеологических  представлений  и  убеждений.

*3-2  -  Микола  Хвылёвый  -  со-ратник  П.  Тычины  "пери"-революционных  и  ранне-советских  времён  -  выдающийся  украинский  поэт,  писатель  и  культурно-политический  деятель.  Судя  по  имеющимся  биографическим  данным  -  с  большой  вероятностью  по  этническому  своему  происхождению  -  являлся  русским  (настоящая  фамилия  -  Фитилёв).  Покончил  жизнь  самоубийством  приблизительно  в  тот  же  период  времени,  когда  и  В.  Маяковский.


--------------------------------------

Иллюстрация:  Панно  украинского  художника  Михаила  Жука  (учителя  изобразительного  искусства  П.  Тычины  ранних  лет  /Чернигов/  и  "незаметного"  соратника  по  жизни  /позже  обитал  в  Одессе/),  посвящённое  раннему  творчеству  поэта  (включая  его  весьма  реалистическое  изображение  в  глубоко  символическом  контексте)  -  периода  "Солнечных  Кларнетов".  Источник:  www...artchіve.ru/отдел  Т.  Максимюка


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802811
дата надходження 12.08.2018
дата закладки 05.01.2019


Д З В О Н А Р

ДІД МОРОЗ У МІСЯЦІ СІЧНІ . . .

Плаче  і  плаче  захмарене  небо,
Плаче  промозглим,  холодним  дощем...
Кому  ж,  сьогодні,  дощу  цього  треба  -
Серце  стискає  зажурений  щем...

...  Чому  це  січень  такий  плаксивий,
Білі  сніжинки  -  дрібненьким  дощем...
І  дід  Мороз  -  промоклий  й  сварливий,
Хмурий  сховався  за  голим  кущем...

...  Ну,  діду,  згадай  хоч  раз  старину  -
Вийми  із  торби  ту  злу  завірюху...
Та  й  поморозь,..  як  колись  в  давнину,  
Щоб  люди  додому  бігли  щодуху...

(Ох,..  що  з  нами    таке  нині  сталось,
Чому  ми  зараз  такі  зманіжені...
Сонце  на  небі  в  хмари  сховалось  -
Сняться  ялинам  гори  засніжені...)

...  А  дощик  дрібненько  сіється  зранку
Ні  морозу,  ні  сонця  -  дрібний  лише  дощ.
Так  цілий  вечір  і  так  до  світанку,
Змиває  сліди...  із  затоптаних  площ.

А  вітер,  сердитий,..  і  стогне,  і  плаче
Сльзами  холодними  в  зимовий  цей  день...
Невже  ти  не  бачиш,  сердитий  юначе  -
Дід  Мороз  нині  п'яний,..  як  старий  пень.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770087
дата надходження 07.01.2018
дата закладки 05.01.2019


Малиновская Марина

< Волшебный снег!…>


Вот  и  снег  пошёл,  а  куда?  -  я  не  знаю...
Наверное,  в  гости  к  моим  впечатлениям,  мыслям...
Сижу  возле  окна  и  задумчиво  наблюдаю,
Как  танцуют  плавно  снежинки,  как  в  воздухе  повисли...

Вот  и  снег  пошёл,  но  не  простой,  волшебный!
Каждая  снежинка,  как  желание,  мечта!...
Падают  в  мои  ладошки,  и  тают  так  закономерно,
Но  возрождаются  в  мыслях  моих  неспроста!

Теперь  я  вся  пропитана  красивыми  мечтами,
Как  новогодний  торт  пропитан  вкусным  кремом!
Я  заодно  со  всеми  Ангельскими  чудесами!
Они  идут  ко  мне  любимым  белым  снегом!...

Вот  и  снег  пошёл,  а  куда?  -  теперь  я  знаю!
Очищать  сознание  и  мысли,  и  дарить  мечты!
Я  их  в  ладошки  собираю,  потом,  конечно,  воплощаю,
Ведь  я  —  волшебница,  мой  друг,  также  как  и  ты!..


(c)  Марина  Малиновская,  /  24.12.2018  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820267
дата надходження 05.01.2019
дата закладки 05.01.2019


Теоретик

Основи поетики. Анаколуф.

Анаколу́ф  (дав.-гр.  ανακόλουθον  ‘непослідовний,  неузгоджений’)  —  синтаксична  конструкція,  що  не  відповідає  загальноприйнятим  нормам,  полягає  в  граматичній  неузгодженості  членів  речення.  

Наприклад:  «На  сто  колін,  перед  стома  богами  //  Я  падаю:  прийди  мені,  прийди!»  (І.  Драч)  —  замість:  Прийди  до  мене.

Анаколуф  підкреслює  відтінки  емоцій  того,  хто  говорить,  свідчить  про  його  внутрішній  стан  (найчастіше  —  схвильованості),  слугує  засобом  створення  комічного  враження,  інтонацій  живої  розмовності  тощо.

Як  стилістична  фігура  вживається  для  характеристики  мови  персонажів,  зокрема  —  задля  комічного  ефекту,  як  у  комедії  М.  Куліша  «Мина  Мазайло»,  в  якій  розкривається  однойменний  персонаж:  «Жодна  гімназистка  не  хотіла  гуляти  —  Мазайло!  За  репетитора  не  брали  —  Мазайло!  На  службу  не  приймали  —  Мазайло!  Од  кохання  відмовлялися  —  Мазайло!  А  він  знову:  „Вам  чого?  —  питаю“».  

Анаколуф  почасти  вживається  у  ліриці  задля  посилення  експресії  поетичного  мовлення,  надання  їй  особливого  колориту,  постаючи  різновидом  вільності  поетичної:

На  рожево  сміються  таксі,
На  чорняво  ридають  каштани.
Ще  не  всі,  ще  не  всі,  ще  не  всі
Відпекли  недоспівані  рани.  

Ще  один  приклад:  Опухла  дитина  —  голоднеє  мре…  (Т.  Шевченко)

Аби  надати  своєму  твору  експресивності,  поети  та  письменники  різних  епох  і  течій  застосовують  анаколуф  навіть  в  авторському  мовленні.  
Анаколуф  зустрічається  у  великих  майстрів  літератури  -    О.Пушкіна,  М.  Лермонтова,  Ф.  Тютчева,  С.  Єсеніна,  Б.  Пастернака  та  ін.

Усердно  помолившись  богу,
Лицею  прокричав  ура,
П  р  о  с  т  и  т  е,    б  р  а  т  ц  ы,    м  н  е    в    д  о  р  о  г  у,
И    в  а  м    в    п  о  с  т  е  л  ь    у  ж  е    п  о  р  а.  
(О.Пушкін)

Тут  між  першим  і  другим  двовіршем  пропущені  слова  ("я  кажу"),  другий  двовірш  не  буде  взятий  в  лапки  як  пряма  мова.  І  анаколуф  полягає  в  тому,  що  дієприслівникові  звороти  перших  двох  рядків  з'єднані  з  другим  двовіршем  без  проміжної  ланки  до  мови,  яка  прозвучить  у  другому  двовірші.

Як  явище  синтаксичної  неузгодженості  в  реченні,  Анаколуф  слід  відрізняти  від  Амфіболії  і  Солецизму,  які  є  порушенням  морфологічних  і  граматичних  норм  літературної  мови.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819989
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 03.01.2019


Шон Маклех

Я, блукалець

                             «Блукалець  з  горіховим  посохом
                                 Зазирнув  мені  в  очі,
                                 Рукою  махнув  і  в  хащах  зник,
                                 І  голос  мій  став  хрипом  мисливського  пса…»
                                                                                                                                   (Вільям  Батлер  Єйтс)

Черленою  рискою  Захід
Малює  художник  Сонце,
А  в  мої  сірі  очі  (сірі  як  сутінки)
Зазирає  блукалець  –  волоцюга  доріг
Світу  нашого  металевого:  
Від  срібла  ріки  ночей
До  брязкоту  сталі  –  крок,
Гасне  світу  свічадо
І  сутінкові  звірі
Йдуть  стежиною  Часу:
Олень  колючого  сну,
Заєць  всього  нетутешнього,  
Кабан  всього  потойбічного,
Тур  всього  незворушного:
Під  дубом  прокляття  семи  лісів
Там.  
Повідай  блукальцю,
Чому  я  приречений  хриплим  гавканням
Віщувати  епоху  вечора  –  Епоху  Сутінок.  
І  чому  я  став  псом  мисливським
Свого  повелителя-домінуса,
Наче  я  в  Римі,  а  не  на  острові  –  
Торфяній  Гібернії  –  
Цього  світу  кельтів-варварів,
Наче  я  теж  пес  Кулана  –  коваля  неохайного.  
Скажи  мені,  блукальцю,  
Друїде  семи  лісів  темних,
Семи  дерев  старих  безплідних,
Скажи.  
Може,  хоч  ти  знаєш:  що  і  навіщо,
Де  і  коли,  і  чи  доречно.
Може  ти,  а  може  й  ніхто….  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819963
дата надходження 03.01.2019
дата закладки 03.01.2019


Holger Dolmetscher

Чужая жизнь…

Чужая  жизнь  не  может  быть  моей,
а,  может  быть,  и  может,  кто  же  знает?
Хочу  понять  я  многих  и  быстрей,
но  ум  мой  кто-то  очень  отвлекает
и  заставляет  занырнуть  в  себя,
и  погрузиться  в  собственные  мысли,
чтоб  прекратилась  домыслов  пальба,
а  был  удачным  мудрствований  выстрел.
Подсказки  свыше,  собственный  урок
извлек  я  сам  из  собственных  ошибок.
Я  не  давал  пожизненный  зарок,
и  сделался  по  жизни  очень  гибок.
Есть  двойники,  есть  схожие  со  мной,
но  с  ними  я,  однако,  не  встречался.
В  потемках  жить,  столкнуться  со  страной
иллюзий,  с  коей  я  и  обвенчался.
Не  запереть  иллюзии  на  ключ,
засовом  их  никак  не  отодвинуть.
Чужая  жизнь  -  поток  ее  могуч,
чужую  жизнь  нет  сил  порой  воспринять.
И  в  ней  есть  боль  и  радость  и  успех,
забот  полно  и  радужных  суждений,
еще  есть  то,  что  называют  грех
с  зависимостью  темных  вожделений.
Беспрекословно  чья-то  жизнь  идет,
ментально  развивается,  иль  гибнет.
Чужая  жизнь,  чужой  душевный  гнет,
чужая  жизнь  к  чужой  однако  липнет.
Блеск  непонятных  отблесков  ума
дает  сиянье  разума  вне  мира...
Чужая  жизнь  поймет  себя  сама
и  суть  свою  познает  глубже,  шире.
на  уровне  своей,  как  ни  крути...
А,  может,  и  поправки  ей  не  нужны...
Чужая  жизнь  -  но  общие  пути
все  жизни  одинаково  заслужат!
Чужая  жизнь  похожа  на  мою,
моя  похожа,  может,  на  чужую.
Идут  все  жизни  вместе,  как  в  строю,
и  друг  о  друге  помнят  и  тоскуют.
Все  вперемешку  в  разума  котле:
и  сон,  и  явь,  и  мир  потусторонний...
Чужая  жизнь  подходит  обомлев,
и  жизнь  чужую  мучает  исконно.
Я  не  хочу  чужую  жизнь  прожить,
но  разные  моменты  все  ж  бывают.
Чужая  жизнь  способна  объяснить,
что  жизнь  мою  порой  подстерегает...

29.11.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819869
дата надходження 02.01.2019
дата закладки 02.01.2019


М.С.

Новий Рік вже іде смілим кроком.

Новий  Рік  вже  іде  смілим  кроком,
Ясне  Сонечко  світить  згори.
Привітати  всіх  друзів  я  хочу,
І  подякувать,  що  Ви  всі  Є.

Щоб  в  Любові  й  Достатку  всі  жили,
Щоб  знайшов  кожний  Долю  свою,
Щоби  дав  нам  Бог  Злагоди  й  Миру,
В  Українську  велику  Сім'ю.

Щоб  гібридні  закінчились  війни,
Щоб  пішов  в  небуття  супостат,
Щоб  завжди  відрізнити  уміли,
Хто  нам  ворог,  а  хто  для  нас  Брат.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819748
дата надходження 01.01.2019
дата закладки 01.01.2019


Д З В О Н А Р

К А Р П А Т И, . . К А Р П А Т И . . . (пісня)

І  стою  на  горі  
Задивився  у  даль
А  в  очах  дві  зорі,  
Тільки  юності  жаль...
Лине  пісня  в  душі
Про  красу  всіх  Карпат...
І  збудились  вірші
І  ти  став  ніби  брат...

Приспів:
Гей,..  гей...  гори  Карпати,..
Щось  горить  в  далині,..
Тільки  пісню  де  взяти
Бо  ж  чудесно  мені...  
Ніч  сховала  всі  чари,  
Лиш  трембіта  не  спить...
В  небо  манять  стожари  -
Зупинилася  мить...

І  з'явилась  в  душі,
Нова  пісня  ураз...
Це  для  тебе  вірші
З  зачарованих  фраз...
Це  для  тебе  слова
Ідуть  з  серця  мого
І  ця  пісня  нова
Теж  для  серця  твого...

Приспів:
Гей,..  гей...  гори  Карпати,..
Щось  горить  в  далині,..
Тільки  пісню  де  взяти
Бо  ж  чудесно  мені...  
Ніч  сховала  всі  чари,  
Лиш  трембіта  не  спить...
В  небо  манять  стожари  -
Зупинилася  мить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742440
дата надходження 17.07.2017
дата закладки 01.01.2019


Karlsson

Зраджена країна

Зрадженій  країні  заліплюють  очі
Правда  купується,  мовчить  проти  ночі
Злодійські  Тіні  в  прем'єрах  кружляють
Себе  покривають  себе  захищають
Ум,  честь  і  совість  в  ролях  представляють
Грають  і  брешуть,  брешуть  і  грають,  нічого  святого  не  мають


Я  хочу  плакати,  і  я  хочу  стріляти
Натомість  Ради,  верховенства  права
Маю  вольєр,  повний  диких  тварин
Боязкі  пани  виросли  в  мавпи
Лізуть  в  кишеню,  запалюють  хати
Щоб  землю  горілу  зручніш  розтягати

пр.
Гей,  прокидайтесь,  розплющуйте  очі,  роками  нас  Іуди  лукаві  вели,  
В  світлі  софітів  чисті  як  янголи,  -    в  темряві  злодії  хижі  й  брудні,
Поки  ми  спали,  усім  довіряли  допавсь  булави  черговий  ділець.
Але  вже  скоро  (Може  вже  завтра)  ховайтесь  ***,  урвався  терпець


Знов  йду  на  Майдан  бо  дихать  несила
Мені  б  тільки  правду  і  вільну  країну
Хай  платить  рахунки  хто  має  вину
Главенство  закону  –  єдині  скрижалі  !
Главенство  закону  –  єдині  скрижалі  !
Злочини  влади  не  сховать  у  пітьму..


©  Copyright:      2017  Свідоцтво  №117051006420  

https://www.youtube.com/watch?v=8Zvd7i3aYAs

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718850
дата надходження 18.02.2017
дата закладки 01.01.2019


Малиновская Марина

< Новый Год — возможно всё! Мои новогодние чудеса! >

"Новый  год  —  это  всегда  что-то  особенное.  Время  радости,  оптимистичных  планов,  надежд,  долгих  веселых  каникул…  И  немножко  волшебства,  которое  люди  сами  создают  себе  и  другим,  стараясь,  чтобы  для  всех  близких  праздник  стал  ярким  и  запоминающимся"...      Олег  Рой  

********************************************

Соберу-ка  я  много  вкусных  горошин
Для  любимого  салата  Оливье!...
С  моего  любимого  платья,  в  горошек,
И  послушаю  песни  Мирей  Матье!

Соберу-ка  я  много  красной  икры
С  белого  платья  в  красный  горошек!
И  поставлю  на  стол  свои  я  дары,
Новый  Год  встречать  теперь  можно!

Осталось  найти  лишь  шампанское!
Только  дело  это  не  панское...
Пусть  приносит  Дед  Мороз  подарки!
Угощу  его  картошечкой  с  поджаркой!

Наряжаю  я  пока  игрушечную  ёлку!  
Настоящая  -  пускай  растёт  в  лесу!
За  мечтами  полечу  я  на  метёлке,
Исполнение  желаний  мне  к  лицу!

С  Новым  Годом!  Пусть  он  будет  лучше!
Будет  полон  доброго  здоровья  и  любви!
Разойдутся  все  невзгоды,  словно  тучи,
И  на  счастье  выиграет  каждый  у  судьбы  пари!


(c)  Марина  Малиновская,  /  декабрь  2018  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819705
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 01.01.2019


Юхниця Євген

Ковть, опівночі на перше

Сам-сама-собі?  -  негодність  й  непотрібність.
Під  Новий  сімейний  компанійський  рік
Й  в,язень  мріє  вийти  в  люди,  у  гоміння,
У  повітряно-стрімкий  людський  потік.

...У  живих  –  як  загадають  –  так  і  буде!
Й  ми  –  й  за  себе  ковть,  опівночі  на  перше,
І  -  за  інших,  за  всіляких,  позабутих  –
Хоч  на  мить,  шампанським  –  за  осівших  й  вежі!

31.12.18  р.  («Новорічне  людство  за  кожне  серце»  )


P.S.А  хтось  може  будь  ласка  перепостити  цей  мій  віршик  на  сторінку  мою  у  фейсбуці,  бо  мене  вороги  за  одне  проукраїнське  слово  забанили?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819637
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 31.12.2018


Юхниця Євген

Новый Год, Он …Он – мирящий Бес

Перестань  незвонить,  неписать  мне
В  Новогодний  салатовый  танец!
Я  вот  моюсь  под  душем  и  в  бане,
Чтобы  чистым  с  тобою  остаться!
...Положу  твою  щедрую  руку
На  заплывший,  но  помнящий  пресс
Трепыханья  твои,  ритмы,  звуки...
...Новый  Год,  Он  ...Он    –  мирящий  Бес!

31.12.18  г.  (  «Перед  и  в  Новогоднюю  ночь»  )

P.S.  Если  кто-то  может  пожалуйста  скопировать  и  выставить  этот  мой  стишок  -    и  на  мою  страничку  в  фейсбуке  с  моей  модписью,  буду  благодарен!  (Братья  забанили  на  3  дня)))  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819639
дата надходження 31.12.2018
дата закладки 31.12.2018


dashavsky

Скоро рік Новий настане.

[youtube]https://youtu.be/fgPkbiSREYE[/youtube]


Рік  Старий  спливає.  Незабаром  рік  Новий  прийде.
А  з  ним  любов  та  злагода  хай  до  нас    завітає,
І  зоря  вимфлиємська  високо  в  небесах  зійде.
То  ж  нехай  цей  рік    Новий    для  нас  щасливим  буде
І  щастя  до  кожної    людської  оселі  зайде.

програш  

Рік  Старий  спливає.  Незабаром  рік  Новий  прийде.
Гарної  долі    в  нього  я  для  Вас  побажаю,
А  старий  рік  з  собою  розруху  нехай  забере,
І  ВОЗРАДУЄТЬСЯ  наша  українська  родина,
Бо  життя  наше  в  щасливе  русло  само  потече.
Тому  щиро  посміхнеться  кожна  наша  дитина,
І  повірить  вона  щиро  у  майбутньє  своє.
Щиро  повірить  в  щасливе  майбутнє  своє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819494
дата надходження 30.12.2018
дата закладки 30.12.2018


Лайель Атани

Там, где меня не будет

Там,  где  меня  не  будет,
Трава  зеленее
И  небо  выше,
Добрее  люди,
Дела  важнее
И  души  чище;

Там,  где  меня  не  будет,
Дышать  свободнее,
Смех  беспечней,
Там  нет  простуды,
Там  настежь  окна
И  солнце  вечно;

Пусть  это  очень  трудно,
Но  я  поверю,
Что  где-то  в  мире
Покой  и  свет,
Пусть  даже  там,  где  меня  не  будет
И  нет.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819301
дата надходження 28.12.2018
дата закладки 28.12.2018


Малиновская Марина

< Что подарить тебе на Новый Год?… >


Что  подарить  тебе  на  Новый  Год?  Моя  любимая,  хорошенькая  девочка?...  
Чего  хотелось  бы  твоей  Душе?  Чего  желает  тайно  Сердце?  
Любимая  Вселенная,  любимый  Бог!  Мне  бы  волшебную  грелочку  
Из  нежности,  любви,  внимания...так  хочется  Душой  согреться!  

Ещё  хотелось  бы  здоровья!  Себе,  родителям,  друзьям,  
Счастливой,  долгой  жизни  в  гармонии  и  мире,  и  в  достатке...  
Подари  возможность  сбываться  всем  моим  светлым  мечтам!  
И  Ангельских  чудес,  пожалуйста,  мне  целую  охапку!...  

Подари  мне  способность  любить  и  творить,  каждый  день!  
Я  очень  люблю  Вдохновение!  Подари  мне  много  новых  стихов!  
Любимое  дело  всегда  мне  в  Радость!  И  заниматься  им  не  лень!  
Ещё  хотелось  бы  хорошую  книгу  и  флакончик  любимых  духов!...  

Подари  мне  новых  хороших  друзей!  Подари  мне  любимого!  
Пусть  придёт  только  мой,  настоящий,  от  Бога  мужчина!  
Чтобы  выросли  крылья  любви  за  спиной,  очень  красивые!  
От  нежных  и  тёплых  красок  преобразилась  бы  жизни  картина!  

Что  подарить  тебе  на  Новый  Год?  Моя  любимая,  хорошенькая  девочка?...  
Надежду,  Веру  и  Любовь!  Не  только  мне,  но  —  каждому  Сердцу!  
Любимая  Вселенная,  любимый  Бог!  Возьмите  на  заметочку!  
В  Здоровье  и  Счастье  для  каждого  откройте  волшебную  дверцу!  


(c)  Марина  Малиновская,    /  декабрь  2018  /


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819192
дата надходження 27.12.2018
дата закладки 27.12.2018


Дружня рука

Скажи …

Скажи,  чому  дощем  зимові  вулиці  умито?
Чому  зима  давно  забула  про  своє?  
Чому,  чому  я  згадую  так  част[b]о[/b]  літо?
Про  те,  [b]я[/b]к  тіло  пахне  квітами  твоє  …

Скажи,  чому  нагадує  постійно  вітер,
Що  в  нього  є  таке  холодне  ремесло?
І  де  мені  тепер  усю  цю  музику  подіти?
Що  аж  за  край  тепер  мені  наче  назло  …

Скажи,    чому  у  сонця  знову  справи?
Воно  десь  світить  зовсім  іншій  із  вершин.
А  нашій  знову  залишило  сірі  хмари.
Усім  потрібно  сонце.  Це  найперша  із  причин  …  

Скажи  мені,  чому  лякаєш  глибиною
Своїх  очей,  думок,  своїх  пісень?
Хто  видумав,  створив  тебе  такою,
Що  ніч  твоя,  і  твій  зимовий  день?  

[i]варіант  пісні[/i]

[i]Скажи,  чому  дощами  вулиці  умито?
Скажи,  чому  зима  забула  про  своє?  
Чому  я  згадую  так  часто  літо?
Як  тіло  пахне  квітами  твоє  …

Чому  нагадує  постійно  вітер
Своє  таке  холодне  ремесло?
І  де  мені    цю  музику  подіти,
Що  аж  за  край  тепер  мені  назло  …

Чому  у  сонця  знову  свої  справи?
Воно  десь  світить  іншій  із  вершин.
А  нашій  залишило  сірі  хмари.
Це  мабуть  перша  із  усіх  причин  …  

Чому  мене  лякаєш  глибиною
Своїх  очей,  думок,  своїх  пісень?
Хто  видумав,  створив  тебе  такою,
Що  ніч  твоя,  і  цей  зимовий  день?  
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819202
дата надходження 27.12.2018
дата закладки 27.12.2018


Лилея

Любовь - Особенна!

Не    торопи  время
Ведь  каждый  день  особенный...
Даже  снежинки  в  мире  нет  такой  же...
Каждый  влюблён  по  -  своему...
Не  повторится  ни  одна  история...
В  этом  и  есть  Любви  Особенность...
В  одном  слове  миллионы  звучаний...
Любовь  -  Особенна!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818560
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Амадей

Два серця

Обом  нам  хочеться  у  літо,  
Обом  нам  хочеться  в  Карпати,
В  обіймах  хочеться  п"яніти,
І  як  у  юності  кохати.

Наші  серденька  невгамовні,
Живуть  чеканням  і  любов"ю,
Неначе  ми  в  одному  човні,
Закохані  в  життя  обоє.

Нам  доля  ставила  тенети,
Під  ноги  падало  каміння,
Любов  Ромео  і  Джульєтти
В  серця  прийшла  коханням  пізнім.

Від  твого  погляду  п"янію,
Не  можу  очі  відірвати,
А  в  серці  теплиться  надія,
Що  й  ти,  зумієш  покохати.

З  кохання  нашого  з  тобою,
Писатимуть  сонети  й  вірші,
Господь  освятить  нас  любов"ю,
Щоби  не  розлучатись  більше.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817834
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Дружня рука

А ти смієшся: що тобі ця сцена

Ще  всього  не  розтрачено  тепла,
Ще  ніжності  не  на  одну  фінальну  сцену,
Закрито  доступ  для  притворства  й  зла,
Обходжу  боком  я  нещирості  арену  …
Сьогодні  першу  скрипку  граєш  ти,
Твої  слова  мені  найголовніші,
Руйнуєш  старі  звички  і  мости,
Усе,  що  удаванню  наймиліше  …
Вони  кричать,  до  них  уже  дійшло,
Що  твоя  гра  –  це  знята  маска  ночі.
Їм  страшно,  бо  раптове  це  тепло
Топити  стало  з  льоду  душі  -  очі  …
Тремтять,  кричать:  спиніть  її  негайно,
Вона  зруйнує  словом  цілий  світ,
А  я  тебе  таку  всю  незвичайну
Вдягну  у  осені  останніх  слів  політ  …
Кроти  втекли,  не  знають  епілогу,
Порожній  зал,  один  в  ньому  глядач,
Він  втупився  очима  у  підлогу,
Не  вирішено  жодної  з  задач.
А  ти  смієшся:  що  тобі  ця  сцена,
Бо  першу  фразу  всяк  запам’ятав:
«Якщо  життя  для  вас  тільки  арена,
Що  справжнім  є  між  тисяч  ваших  справ  …  «
Коли  дивлюсь  на  спорожнілу  сцену,
Я  згадую  завжди  одну  тебе,
Ти  там,  на  сцені,  а  здається,  коло  мене,
Я  спогадом  цим  зраджую  себе  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818904
дата надходження 25.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Дружня рука

А ви хотіли б бачити музику?

А  ви  хотіли  б  бачити  музику?
Та  ні,  я  розумію,  скаже  хтось:
Дай  Бог,  щоб  чути  …
А  ви  хотіли  б  бачити  музику
Так,  щоб  її  ніколи  не  забути  …
Музику  цих  будинків  і  доріг,
Що  вже  віками  служать  подорожнім,
І  навіть  ця  стрімка  хода  й  невпинний  біг  -
Це  ж  ноти  …  зовсім  не  порожні  …
Музику  тих,  хто  серед  всіх  доріг
Обрав  дорогу  гідності  і  волі,
А  може  тих,  хто  біг,  упав,  не  зміг,
Але  не  зрадив  до  кінця  своєї  долі  …
Музику  ніжності,  музику  тепла,
Коли  від  погляду  стають  вони  щасливі,
Розлуки  музику,  коли  вона  пішла,
Але  звучать,  болять  вам  спогади  не  галасливі  …
І  навіть  в  хаосі,  що  звідусіль
Вривається  у  дні  твої  і  ночі,
Завжди  у  нотах  кілька  образів  і  слів
Сказати  твоє  серце  тихо  хоче  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818909
дата надходження 25.12.2018
дата закладки 25.12.2018


dashavsky

Як я їхав в полонину.

[youtube]https://youtu.be/Cs_iLX-0oQ0[/youtube]

Поч.22сек.

Як  я  їхав  в  полонину,
тай,  ра,  ра,  ра.
Зустрів  дівча  як  перину,
тай,  ра,  ра,  ра.
Захотів  поцілувати,
тай,  ра,  ра,  ра.
Не  схотіла  личко  дати,
тай,  ра,  ра,  ра.
Вирішив  сватів  послати,
тай,  ра,  ра,  ра.
Прийшли  ми  до  її  хати,
тай,  ра,  ра,  ра.
Зайшли  свати  до  світлиці,
тай  ра,  ра,  ра.
Сидить  дівча  на  лавиці,
тай,  ра,  ра,  ра.
Я  до  неї  придивився,
тай,  ра,  ра,  ра.
А  то  руда  ще  й  щербата,
тай  ра,  ра,  ра.
Славна  доця  свого  тата,
тай,  ра,  ра,  ра,
Ще  на  неї  подивився,
тай,  ра,ра,  ра.
І  до  Бога  помолився,
тай,  ра,ра,ра,

Програш.

А  як  добе  обдивився,
тай,  ра,  ра,  ра.
Аж  рот  мені  відкрився
тай,  ра,  ра,  ра.
Що  ж  мені  тепер  діяти
тай,  ра,  ра,  ра.
Як  втекти  нишком  з  хати,
тай,  ра,  ра,  ра.
До  дверей  я  оглянувся,
тай,  ра,  ра,  ра.
І  легенько  доторкнувся,
тай,  ра,  ра,  ра.
Сів  на  коня  вороного,
тай,  ра,  ра,  ра.
Вітром  здуло  хлопця  того
тай,  ра,  ра,  ра.
Як  я  їхав  в  полонину,
тай,  ра,ра,ра.
Зустрів  дівча  як  калину,
тай,  ра,  ра,  ра.
Захотів  поцілувати,
тай,  ра,  ра,  ра.
Погодилась  личко  дати,
тай,  ра,  ра,  ра.
В  неї  зразу  я  влюбився  ,
тай,  ра,  ра,  ра.

Програш.

І  із  нею    оженився,
тай,  ра,  ра,  ра,
             Ра,  ра.


















адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818790
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Лінивий Євген

Поговори зімною

Поговори  зімною  -  дотиком,  думками
Душею,  тілом,  поцілунком
Не  знаю,  що  це  коється  між  нами
Та  я  в  тобі  шукаю  порятунку

Поговори  зімною,  обійнявши  біль
І  обплети  мене  колючею  лозою
Сьогодні  я  нічий,  схожий  на  тінь
Ти  світло  не  вмикай  і  я  лишусь  з  тобою

Ти  доторкнись  вустами  ніжними
Я  хочу  чути  подих  на  щоці
Всі  інші  почуття  давно  не  тішуть
Бо  після  них,  лишаються  рубці

Ти  літер  зайвих  не  шукай  в  словах
Бо  зайвим  буде  лише  твоя  тиша
За  кожне  слово,  я  б  носив  би  на  руках
За  кожну  літеру  я  б  дякував  всевишноьму

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818855
дата надходження 25.12.2018
дата закладки 25.12.2018


Лінивий Євген

Естафета

Не  ми  це  почали,  не  нам  завершати
Ще  буде  багато  словесних  дощів
Ще  знайдуться  люди,  що  будуть  писати
Побачить  ще  світ,  немало  віршів

Ще  знайдуться  ті,  хто  зціляться  словом
Нащадки  Шевченка,  Костенко,  Франка
Ти  ж  чув,  як  звучить,  твоя  рідна  мова
Та  все  чомусь  кажеш:  "прости,  мне  пора"

Ще  знайдуться  справжні  митці-патріоти
Чий  дух  не  скорити  мечем  і  насиллям
За  ради  свободи!  За  ради  народу!  
Вони  прикладуть  чи  мало  зусилля

Тож,  ми  не  останні  в  оцій  естафеті
Хто  слово  своє,  не  даремно  прожив
Ще  буде  багато  безцінних  поетів
Хто  неньку  свою,  усім  серцем  любив


P.  S.  "Можна  навіки  згубити  митця
Та  слово  його  буде  жити  в  серцях"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818787
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 24.12.2018


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 24.12.2018


Юхниця Євген

Різдвяна молитва з компанійським добром

Сьогодні  різдвяний,  кутя-узвар-вечір.
Осяйні,  напудрені  –  стіл,  звичні  речі.
...Я  ж  сьо́рбну  узвар  за  тих,  хто  не  з  роди́ною:
Без  батька,  супружки,  вірян,  не  з  дитиною.
...Зійде  Богоявлення  –  в  рибці,  квасолею,
Художнею  стрічкою,  і  алкоголями.
Ніхто  себе  більш  не  одя́гне  самотністю:
...Звільняєм  з  луски  зерно  в  ступоньці  –  совістю!

Молитва!  Й  не  тільки  тим,  хто  за  столом:
Всім-всім  –  снопки́-мед  з  компанійським  добром!

24.12.18  р.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818739
дата надходження 24.12.2018
дата закладки 24.12.2018


Ніна Незламна

Дорога додому / проза /

             Заросле  широке  поле  із  трав  і  квітів  стелилося  вздовж  дороги  й  посадки….  Колись  тут  морем  колихалися  жита,  а  зараз  то  наче  степ,  майже  по  коліна  квіти  й  трави.…  Ромашки  більше  трималися  купами,  а  волошки  де  –  інде  розсипані  повсюди,  тягнулися  догори,  ближче  до  сонця,  в  надії  отримати  більше  тепла  після  прохолодної  ночі.  Деякі  квіти  відцвіли,  трави  ледь  -  ледь    присохли,  чи  то  змінили  кольори  на  темно  -  зелені  жовті  й  рижі.  Серпневий  вітер  гойдав  квіти,  загравав  з  ними,  легенько  прихиляв  до  землі,  витанцьовував  по  травах,  ховався  поміж  них  і  наче  дрімав…  Та  то  лише  на  кілька  секунд,  а  потім  знову  десь  летів  і  часом    пробуджував  птахів.  Ті  стрімко  вилітали  з  густішої,  напівсухої    трави.  А  часом  з  під  листків  великих    будяків  -  лопухів,  що  почувалися  тут  королями.  Височіли  над  всіма,  принижуючи  позирали  на  все,  що  довкола,  виставляли  наперед      свої  пишні,  квітучі  голови.  Вдавали  із  себе  володарів  цього  покинутого  поля.
               Роман  і  Оксана,  посміхаючись  один  до  одного,  щойно  вийшли  з  міжміського  автобуса,  вони  повернулися  з  лікарні.  Він  отримав  поранення  під  Луганськом,  більше  трьох  місяців  провалявся  в  лікарні,  переніс    чотири  операції.  Його  чорне  волосся  підкреслювало  кожну  деталь  блідого,  скрапленого  потом  обличчя.  Трохи  змоклий  чуб,  спадав  на  чоло,  він  зробив  декілька  кроків,  глухо  сказав,    
-  Слухай,    не  поспішай,  дуже  жарко…  Куди  нам  спішити,  три  кілометра  навпростець  і  будемо  вдома.
Вона  поправила    коротке,  русяве  волосся,  ледь  надула  свої    круглі  щоки,  стурбовано  до  нього,
-  Та  ні,  навпростець  не  підемо,  де  там  вже  нам,  там  кроти  горбів  понаривали,  ще  й  трава  висока,  наберемося  реп`яхів….
Вона  витягнула  телефон  з  сумки,  заклопотано,
-  О!  І  тут  немає  мережі,  десь  -  то  хвилюються  наші,  що  довго  нас  не  чути.
             Вони  трималися  за  руки,  дивилися  один  одному  в  очі,  намагалася  побачити  в  них  те,  чого  так  чекали,  ніжності  і  любові,  без  якої  пробули  три  роки  поспіль.  Поранення  далося  взнаки,  він  трохи  шкутильгав  на  праву  ногу,  осколки  снаряду  зрешетили  її.  Дякувати  Богу,  молоде  тіло  спроможне  загоїти  рани,  шкода,  що  вся  нога  в  шрамах,  але  й  добре,  що  все  ж    вдалося  її  зберегти.
         Яскраве  сонце  підіймалося  вище,  розсипало  ясні  промені,  добре  пригрівало,  висушувало  останні  роси  в  густих  травах.  Поодинокі  метелики  перелітали  з  однієї  квітки  на  іншу,  при  цьому  то  швидко  підіймалися  вище,  то  повільно  спускалися  донизу  і  десь  зовсім  зникали  поміж  трав.  А  трохи  далі,  з  посадки,  линув  дзвінкоголосий  переспів  птахів.  Роман  вдивлявся  туди  й  прислухався,  наче  намагався  відрізнити,  чи  то  спів  пташиний,  чи  звук  снарядів,  які  доводилося  часто  чути.
     Вітерець  пестив  їх  обличчя,  очі    сяяли  від  радості.  Оксана  зорила  своїми  ясними  смарагдовими  очами    і  все,  ще  не  вірила,  що  він  тепер  буде  поруч.  Що    буде  вдома  з  дітьми,  які  так  чекають  на  нього,  невже  й  насправді  позаду  туга,  всі  хвилювання  і  недоспані  ночі….
   Йти  жарко  під  гарячим  сонцем,  воєнний  одяг  зберігав  тепло,  йому  хотілося,  як  швидше  збутися  його.  Відчути  подих  неньки  -  землі,  цього  рідного  поля,  що  колись    сам  орав  його  трактором.
Вона  вирвалася  вперед,  майже  зайшла  між  дерев  посадки,
-  Давай  сюди,  ось  тут,  за  шипшиною  відпочинемо.  Рідненький  мій,  зовсім  пристав…  Давай  руку,  допоможу  присісти,  спирайся  чи  тримайся  за  мене,  як  тобі  краще,  сам  дивися.…
Вона  торкнулася  його  чола  рукою,  хотіла  витерти  краплини,  що  з`явилися  знову.  Він  перехопив  рукою  її  руку      і    міцно  притулив  до  себе,
-  Якби  ж  ти  знала,  як  я  сильно  скучив  за  тобою,  за  твоїм  голосом,  волоссям,  як  пахнеш  вся,  просто  п`яниш….
Солодкий  ніжний  поцілунок,  для  них  щаслива  долі  мить…  Гучно  забилися  серця,  здавалося  затихло  все  навкруги  і  спів  птахів,  і  шелест  листя  на  деревах.
 Вона  ховалася  в  його  обіймах,  сама  ж  в  душі  немов  замала  крила,  здавалося  летіла  назустріч  сонцю  –  жаром  обпікало  все  тіло.  Як  добре,  що  він  є,  це  щастя,  моя  доля,  не  буду  я  сама,  як  та  тополя  серед  поля.  Сльозинки  радості  в  очах  і  теплі  погляди.
   Роман  присідав  до  землі,  вона  сама  худенька,  як  тростинка,  все  ж  намагалася  підтримати  його,  щоб  безболісно  це  вдалося  зробити,
 -  Ну  ось  відпочинемо  трохи,  давай  зніму  ці  берци  …
 Злегка  почервонівши  швидко  присіла  біля  нього,  старанно  розшнурувала  взуття,  поспіхом  знімала,  ледь  торкнулася  раненої  ноги,  
-  Дуже  болить?  Будемо  йти  не  поспішаючи  і  правда  куди  й  чого  нам  квапитися…
     Час  від  часу  шелестіло  листя  дерев….  Вони  радісно  перекусили  бутербродами  з  ковбасою  й  сиром,  пили  чай  с  термоса.  Оксана  задивилася  на  нього,  помітивши  сивину  на  скронях,  щось    хотіла  сказати  та  відразу  передумала.  Адже  він  раніше,  ще  в  лікарні,  просив  її,  щоб  про  війну  ні  слова,  щоб  не  сипати  сіль  на  рану,  що  запала  глибоко  в  душі,  яка  не  знати  коли  затягнеться.  Важко  переніс  втрату  побратимів,  молодших  за  нього  хлопців,  які  загинули  на  полі  бою.  Просив  не  торкатися  цієї  теми,  бо  і  так  ночами  здригався,  все  здавалося,  що  десь  знову  свистить  і  рветься  земля  на  шматки.  А  іншого  разу  чувся  стогін  і    нестерпний  крик,  від  якого,  аж  гуділо  в  голові….  
Роман  приліг  спиною  на  траву,  підклав  руки  під  голову,  любувався  небесною  синявою.  Де  –  не  де  білі,  маленькі  розпливчаті  хмаринки  здавалося  стояли  непорушно,  але  все  ж  ледь  помітно  здригалися,  наче  човни  в  тихому  морі.  Як  гарно!  Яка  краса,  думки  летять  в  сонячний  простір,  Боже  дай  мені  душевний  спокій.  Лежачи,  рукою  зірвав  кілька  травин,  підніс  під  ніс,  нюхав,
-  Оксанко,  ти  відчуваєш  запах  трави?  Оце  лежу,  насолоджуюся  пахощами  й  свіжим  повітрям,  мене  аж  п`янить…
Сидячи  біля  нього,  крутнула  головою  в  сторону,
-  О!  Та  це  ось,  чебрець  росте  близько,  вітер  віє  в  нашу  сторону...
Похапцем  підійнялася,  весело  й  радісно  з  усмішкою  на  обличчі,  рвала  листочки  і  ледь  присохлі  квіти  чебрецю,
-  Нарву  на  чай.  А  ти  не  п`яній,  а  то,  як  доберемося  додому.
Недовго  думаючи,  Роман  дістав  з  сумки  тапочки,  взувся,
-  Подай  руку,  цьому  немічному  інваліду,  хай  я  встану….
Оксана  звела  брови  докупи,    трохи  підвищеним  голосом  сказала,  
-  Почекай  траву  покладу  в  пакет.  Ти  це  слово  забудь  Романчику,  все  буде  добре.  Он  поле,  це  покинуте….  На  тебе  чекає  вже  три  роки  пустує,  далеченько  від  села,  немає  бажаючих  зорати!
               Він  піднявшись,  випрямився,  примружив  очі  від  сонця,  задивлявся  на  поле,
-  Ой  ти  знаєш,  я  б  і  босий  пішов  по  цій  рідній  землі,    так  за  нею  сумував,  хай  би  відчув  її,  думаю,  придала  б  мені  сили.  Інший  раз,  як  на  мить    було  задрімаю  в  бліндажі,  поле  насниться,  хвилясте,  то  наче  море  лагідне,  а  колоски  довгі,  повні,  аж  блищали  на  сонці…
Ніжний  погляд  до  нього,
-  Ромчику,  ще  находишся  босоніж,  на  подвір`ї  споришу  багато,  зелений,  м`якенький,  волохатий,  ще  й  височенький  -    в  ньому  купатися  можна….    А,  як  поле  з  житом,  чи  з  пшеницею  побачиш  уві  сні,    люди  кажуть,  на  щасливе    сімейне  життя.    От  бачиш  любий,  все  збулося,  радіймо,  живемо  один  раз  на  світі….      
   Вони  йшли  вздовж  посадки…  Ледь  –  ледь  шелестіло  листя  дерев,    чоловік,  дивлячись  вперед,  про  щось  думав,  мовчав.  Вона    йшла  за  ним  не  поспішаючи,  сумку  й  пакет,  перекинула  через  плече,    в  руці  тримала  телефон.,
-  О!  Вже  є  мережа,  зараз  до  наших  подзвоню.
Усміхаючись,  призупинилася,  набрала  номер  телефону,  голосно  заговорила,
-  Мамо  Привіт!  Це  я!  У  нас  все  в  порядку.  Ми  приїхали,  зараз    йдемо  по  дорозі,  вздовж  посадки…
Потім  слухала,  що  говорить  мати,  продовжила,
-  Не  було  зв`язку,  тому  й  не  дзвонила.  Гаразд,  до  зустрічі.
Легенько  торкнулася  його  плеча,
-  Не  поспішай,  зараз  назустріч  машиною  виїдуть.  Сусід  наш,  дід  Микола…      То  старий  козак,  пізнав  колись,  що  таке  війна,  часто  розпитував,  хвилювався  за  тебе,  хвалив,  що  пішов  захищати  нашу  землю.
Роман  кивнув  головою,  посміхнувся,  ніжно  взяв  її  за  руку,
-  Оксанко,  я  тебе  просив,  менше  розмов,  де  я  був,  що  робив…  Я  просто  виконував  борг  переду  Україною,  якби  не  пішов,  якби  дивився  родині  і  односельчанам  в  очі.  Досить  про  це…
Їм  назустріч  їхав  старенький  «  Запорожець.  Оксана,  побачивши  машину,  як  дитина,  аж  підскочила  від  радості,
-Он!  Вже  їдуть,  бачиш?!
Легкова  машина  під`їхала  й  зупинилася.  Різко  відкрилися  двері.  Як  пташенята  вилетіли  із  гнізда,  так  син  і  донька,  вилізли  з  машини,  махаючи  руками  бігли  до  батька.
-Тату!  Тату!  -    гучно  покотилося  полем.  
В  Романа  на  очах  сльози,
-  А  підросли!
Оксана  рукою  змахувала  сльози  радості,  ледь  хвилюючись  сказала,
-Та,  що  ж  ти  хочеш,  Марійка  перейшла  в  п`ятий  клас,  а  Сергійко  в  третій.  
Здавило  в  горлі  від  хвилювання,  вона  не  змогла  більше  нічого  сказати.  Крізь  сльози  дивилася,  як  діти  тулилися  до  батька,  він  ледь  тримався  на  ногах,  боявся  впасти  від  обіймів.
Дід  Микола  тим  часом  виліз  із  машини,  події  розчулили  його,  краплини  сліз  витирав  на  худорлявому  обличчі.  
-  А  ну,  покажись  соколе,  герою  наш!  Молодець!  Помужнів,  справжній  воїн!
Роман  нахилившись,  обіймав  сусіда,  а  той,  допинався  ,  чмокав  його  в  щоку.
Старенький  похлопав  по  плечі,
-  Ну  гайда,  їдемо!  З  самого  ранку,  біля  сільради,  з  хлібом-сіллю  чекають  на  тебе  односельчани  й  родина...  Поспішаймо!    
   Оксана,  розпашіла,  як  троянда,  весело    сідала  в  машину  на  переднє  сидіння.  Їй  було  дуже  приємно  чути  такі  слова  від  діда,  гордилася  чоловіком.
   На  задньому  сидінні  діти,  з  обох  боків,  обсіли  тата,  один  поперед  одного  задавали  питання,  а  він  з  сяючими  очима    пригорнув  їх  до  себе,  гладив  голови,  цілував  в  чоло.
     Машина  рушила  з  місця….  Роман  чомусь  хвилювався…  Відчуття  радості  гріло  серце,  він  чув  як  воно  гучно  б`ється.  Яке  то    безмежне  щастя  повернутися  додому…..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818181
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 23.12.2018


Лилея

Человек…

В  Век  развития  и  модернизации
Остаётся  самым  уникальным    -    Человек.
Какие  б  функции  не  выполнялись...
"Всезнающий"  интернет...
Ничто  не  заменит  Сердце!
Не  прочитаешь  Души  ответ...
Человек  -  уникален!
Человек...
Лишь  ему  дано  Чувствовать,  Любить...
Хоть  многие  поступки  невозможно  объяснить...
Каждый  должен  стремиться  к  Свету!
Своим  отношением  к  Миру
Планету  защитить!
Дарите  Любовь!
Станьте  Светом!
Продлевайте  земную  Жизнь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818649
дата надходження 23.12.2018
дата закладки 23.12.2018


Дружня рука

Він так насипав, мов обняти захотів

Я  забираю  сніг  з  очей  твоїх  і  брів,
Він  так  насипав,  мов  обняти  захотів,
А  я  ревную,  проганяю  хитруна,
І  щось  тихенько  нам  підігрує  струна  …

Я  топчу  сніг:  ну  що  ти  знову  наробив,
Я  тут  писав,  а  ти  байдуже  насніжив,
Тепер  не  знайду  вже  старі  свої  слова,
Але  любов  в  мені  раптово  ожила́.

Мій  друже,  скільки  хочеш  тут  тепер  сніжи,
Ти  хоч  і  сніг,  але  тепло  нам  бережи.
І  обіймала,  і  морозила  зима,
Але  я  знаю:  десь  живе  вона  …




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818534
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 22.12.2018


БГІ

В ГЛИБИНАХ ПАМ'ЯТІ

В  глибинах  пам’яті,  у  згадках
Таємно  рідне  оживає
Щоб  передатися  нащадкам
Те,  що  ніколи  не  вмирає.

Коли  під  стіл  ходили  пішки,
Як  в  перший  раз  сказали  «мамо»
І  щирий  погляд  чи  усмішку
Їй  щохвилини  дарували.

Спливає  двір  і  рідна  хата,
Трава  навколо  зеленіє,
Садок  під  хатою  квітчатий,
В  городі  явір  височіє.

Летять  й  курличать  журавлі,
Синички  по  тиночку  скачуть,
Життя  буяє  на  землі:
Трудяться,  сміються,  плачуть.

Що  в  душу  та  до  серця  взяв  –
Те  в  струнах  пам’яті  співало,
Навік  в  собі  закарбував
Й  живими  фарбами  заграло.
 5.12.  2018  р.,  Київ
------------------------------
*  "Хата  в  украинском  селе".  Холст,  масло.  Картина  Маши  Борисенко,  13  лет

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816676
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 22.12.2018


Sweet bitterness

Ви знаєте, в нього характер зимовий…

Ви  знаєте,  в  нього  характер  зимовий,
І  не  кажіть  мені,  що  так  не  бува!
В  нього  колір  очей  сіро-бездонний
І  трішки  замерзла  льодом  душа...

Він  може  інієм  вкривати  душі  людей...
Я  от,  наприклад,  вже  біла  до  п'ят.
Він  зроблений  з  снігу  до  самих  плечей  -
Красивий  та  водночас  вбиваючий  снігопад.

І  не  вистачить  сонця,  щоб  зігрітись  від  його  холоду,
Розтанути  він  зможе  лише  покохав...
Коли  хтось  із  вбивчим,  гарячим  поглядом
Морозні  палаци  душі  його  б  зруйнував...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818487
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 22.12.2018


Rekha

Близко-рядом…

Всё  это  время  -  где-то  рядом,  близко,
во  мне,  со  мной,  за  мной,  как  ангел,  ты...
Так  чувствую  -  сияние  улыбки,
тепло  ладоней...  Жажду  донести
весну  тебе.  Люблю  тебя  за  это!
За  то,  что  ты...  и  близкий,  и  родной,
и  для  меня  -  единственный  на  свете,
и,  что  бы  ни  случилось,  ты  со  мной.
Так  чувствую...  Протягиваю  руки,
чтобы...  закрыв  глаза,  тебе  сказать:
"Кто  -  угадай!"  А  ты  -  совсем  без  звука  -
что  чувствуешь  меня...  И  нам  назад
не  может  быть  возврата  -  только  к  вёснам,
не  может  быть  пути  другого  -  лишь
так  близко-рядом,  что  порой...  не  просто,
но...  крепко,  и  водою  не  разлить.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818512
дата надходження 22.12.2018
дата закладки 22.12.2018


М.С.

Тебе хочу я Мила обняти.

Тебе  хочу  я  Мила  обняти,
Притулити  до  себе  близенько.
Ніжно  пестити  і  цілувати,
Й  відчувати,  як  б'ється  серденько.

Я  ходив  би  до  Тебе  щоночі,
Полетів  би  на  крилах  лелеки,
Подивитись  в  Твої  ясні  очі,
Та,  на  жаль,  Ти  живеш  так  далеко.

Не  діждуся  щасливої  миті,
Ясний  Місяць  світив,  щоб  над  нами,
І  зірки,  щоб  були  мов  умиті,
Про  кохання,  щоб  разом  сказали...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817139
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 22.12.2018


Олекса Удайко

НЕ ОСКВЕРНИ КРИНИЦЮ

[i]        Квиток  на  щастя  -  в  кишені,
       а  ключ  від  нього    -  
       в  руці  у
       Бога...        [/i]                                            
             
[youtube]https://youtu.be/tBz-FW3hPcw
[/youtube]

[i][b][color="#48077a"]Хотілося  б  напитися  води?..
Джерельної...  Холодної...  До  зливу…
Хутчій  –  у  ліс,  до  явора  ходи:
ручай  з-під  нього  в’ється  боязливо…

Свої  злинялі  вуса  оброси
і  пий  у  похват,  шебсько,  до  одухи  –
нехай  спаде  з  душі  жага  роси...
Й  не  смій  питущого  тягнуть  за  вуха!

А  спрагу  загасив  –    свою  данину  дай!
Тому,  хто  змайстрував  оту  криницю,
хто  показав  тобі  отой  ручай,
де  можеш  ти  напитися  водиці.

...У  всьому  головою  є  вода,
та  не  усе  змивається    водою:  
коли  тебе  зневажать  –  не  біда,
біда  –  коли  зневажиш  сам  собою.

І  той  природний  дар  не  оскверни  –
не  гань  святинь,  де    душам  є  волого:
хоч  благодать  приходить  в  райські  сни,
ключі  від  раю  –  у  руці  у  Бога.[/color][/b][/i]

14.12.2018.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817545
дата надходження 14.12.2018
дата закладки 22.12.2018


Virshi_v_KYTo4ky

Можливо

Можливо,  ти  солодко  спиш,
А  я  досі  не  можу  заснути.
Залиш
Мені  трішечки  слів,
Щоб  у  нових  віршів
Назбиралося  вдосталь
Прекрасних  рядків.

Сховавшись  у  ліжку,
Ми  разом
Не  спали  б  до  ран-ку.
І  дядько  Світанок,
Ключем  відчинивши  замок,
Не  став  турбувати  нас,
Хоч  трохи  і  змок.

9.12.2018
©  Богдан  Кухта

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818428
дата надходження 21.12.2018
дата закладки 21.12.2018


Ден Мун

Ожидание

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=Nco_kh8xJDs[/youtube]

Сводит  с  ума  ожидание,
Времени  к  сердцу  касание,
Камень  и  сталь  многоточия,
Я  наблюдаю  воочию.

Миг  расползается  в  стороны,
Вязкой  гуашью  как  вороном,
Пальцы  вонзаются  в  линии,
Делая  их  темно-синими.

«Сколько  еще?»  -  как  пульсация
Временно-вечной  прострации.
Мрачный  заложник  изгнания,
Имя  ему  –  ожидание.

Я  бы  разбил  время  молотом,
Но  я  часами  расколотый.
Стрелки  курсируют  венами,
Будто  бы  волны  антеннами.

Ритм  очерненного  разума,
Не  успевает  за  фразами.
В  пламя  бы  выбросить  клочьями,
Жизни  своей  многоточия.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745964
дата надходження 13.08.2017
дата закладки 20.12.2018


Ден Мун

Я розгубив усі слова

Я  розгубив  усі  слова,
Йдучи  шляхом  до  серця  твого.
І  дощ  сльозами  омива
Листопад  тону  золотого.

Я  не  люблю  себе  німого.
Слова  пусті  мене  вкрива.
Скажи,  куди  веде  дорога?
У  пекло  чи  до  серця  твого?

Болить  від  тиші  голова,
Я  хочу  ЇХ  почути  знову.
Бо  я  стою,  хитка  основа,
Ще  трохи  й  впаду  у  слова.

У  них  пірну,  у  них  потону,
Життя  поділить  нас  на  два.
Скажи,  ти  віриш  у  дива?
Чи  ж  бо  мені  до  серця  твого,
Як  Сонцю  пішки  до  Плутону?

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=t8Lb14kRRBc[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818302
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 20.12.2018


Лилея

Главное - сердцем слушать…

Мои  родные  ,  родственные  Души!
Как  я  Вас  Люблю!
Научилась  Голос  Души  слушать...
Своим  сердцем  согрею...
Ошибки  пойму...
Понимаю...
Движение  родственной  Души...
Душой  обнимаю...
Рада...
Что  повстречались  на  жизненном    Пути...
Это  жизненная  необходимость    -
Любовь  Дарить!
Главное    -
Сердцем  слушать!
И  Любить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818274
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 20.12.2018


Sweet bitterness

Любовь измеряется мурашками…

Любовь  измеряется  мурашками...
Такими  маленькими  точками  по  телу,
Это,  когда  туманные  все  мысли,
Любовь  —  это  надпись  на  асфальте  мелом,
Так  мило,  с  душою,  искренне...

Любить  —  дышать  прерывисто,  как  будто  асфексия,
Когда  не  бабочки,  а  птицы  порхают  в  животе...
Любить  —  это  как  в  старых  чёрно-белых  фильмах,
Тот  первый  поцелуй,  до  сих  пор  пылающий  в  тебе...

Любовь  —  это  глаза  в  глаза  без  страха,
Когда  в  них  целый  мир,  во  взгляде  все  слова!
Когда  кроме  щеки  любимой  ничего  не  надо,
Любовь  —  это  на  двоих  одна  мечта...

Это  миллиарды  клеточек  соединившихся  в  одно,
Любовь  —  это  песня,  спетая  двоими...
Это  бумажное,  пожелтевшее  от  времени  письмо,
Это  источник  жизни  в  высохшей  пустыне!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818225
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 20.12.2018


Теоретик

Основи поетики. Тріолет.

Тріолет  (фр.  triolet,  від  лат.  trio  —  троє)  —  восьмивірш  за  схемою  римування  на  дві  рими:  абааабаб.  Причому  перший  рядок  повторюється  тричі:

Сонце  і  день  —  не  мені.
Сни  —  моя  втіха  єдина.
Та  не  щастить  і  вві  сні.
Сонце  і  день  —  не  мені.
О,  хоч  у  снах  чарівні
Сняться  юнацтва  години…
Сонце  і  день  —  не  мені,
Сни  —  моя  втіха  єдина
(А.  Казка).

Тріолет  —  це  тверда  строфічна  форма,  у  якій  є  лише  дві  рими.  Перший  вірш  повторюється  у  4-му  та  7-му  рядках,  а  другий  —  у  8-му.  Строфічна  формула  Т.:  АВаАаЬАВ  (варіанти  АВаАЬаАВ,  АВЬАаЬАВ…).  Скріплюючи  текст  “кільцями”,  повтори  позначають  лейтмотив  та  підкреслюють  композиційну  завершеність.  

Походження  Т.,  як  і  ін.  твердих  строфічних  форм  (рондель,  рондо,  секстина,  сонет)  вчені  пов’язують  із  середньовічною  плясовою  піснею  романських  народів,  з  характерним  для  неї  чергуванням  строф  та  приспівів.  В  процесі  олітературення  цієї  пісні  у  старофранцузькій  поезії  XII  ст.  кількість  строф  та  приспівів,  а  також  їх  рядковий  обсяг  скорочувалися  і  вже  в  кінці  XV  ст.  Т.  набуває  свого  канонічного  вигляду.  Т.  виник  у  середньовічній  французькій  поезії,  прижився  в  інших  європейських  літературах.  Пізніше  відроджується  в  ліриці  бароко  і  рококо.  

Одним  зі  зразків  тріолету  є  поезія  Світличного  "Тріолет":

Навіщо  тріолети  їсти?
Вони  -  з  химер,  фантазій,  снів...
Не  смійте,  плотські  та  земні,
Небесні  тріолети  їсти!
Се  -  сонячні  кларнети  істин.
...  А  що  як  істина  -  в  вині?!
Не  треба  тріолети  їсти,
Вони  -  з  химер,  фантазій,  снів...

Але  закорінюється  Т.  в  добу  романтизму,  коли  відбувається  процес  наслідування  італо-французської  віршованої  техніки.
Т.  писали  в  Німеччині  —  Й.Гете,  А.Шлегель;  в  Англії  —  В.Генлі;  у  Польщі  —  С.Гощинський,  А.Міцкевич;  у  Росії  —  М.Карамзін,  І.Бунін,  B.Брюсов,  К.Бальмонт,  І.Северянін.  

В  українську  літературу  Т.  увів  1831  О.Бодянський,  проте  справжнє  поцінування  цієї  строфічної  форми  відбулося  в  контексті  становлення  поезії  модернізму  в  к.  XIX  —  на  поч.  XX  ст.  (І.Франко,  М.Вороний,  А.Казка).  В  сучасній  українській  поезії  автором  Т.  є  В.Мордань.  На  його  тексти  композитор  О.Костін  написав  камерну  кантату  «Тріолети”  (1985).  

Для  Т.  переважно  характерний  усталений  віршовий  розмір.  У  французькій  і  польській  літературах  Т.  пишеться  силабічним  8-складовиком,  у  східних  слов’ян  —  4-стоповим  ямбом,  хоча  зустрічається  4-стоповий  хорей  зі  збереженням  альтернансу.  Інколи  Т.  використовують  не  як  тверду  віршовану  форму,  а  як  строфу  для  написання  більших  творів:  вірші  К.Фофанова  «Бджола  і  троянда»,  Н.Зарьяна  «Двадцяти  шости  комісарам”  та  Северяніна  “Принцеса  Мімоза».

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818267
дата надходження 20.12.2018
дата закладки 20.12.2018


Лилея

Ищи Знания!

Ищи  Знания!
Они  помогут.
Вытянут  из  темноты...
Ищи  Знания!
С  восторгом!
Не  отказывайся  от  мечты!
И  получай  ,  по  заслугам...
К  чему  стремилась  Душа!
Лишь  Знания  Чистоты,
Что  ведут  к  Богу...
Совершенствуй  себя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817791
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 19.12.2018


Юхниця Євген

А снега, воздуха у дома, где – с детьми

Вокрут  –  спешат  и  подарить  и  поздороваться!
Святой  Нико́лка  к  нам  на  плечи  с  торбой  просится!
И  ты  несёшь    его    гостинцы  и  свои  -
Всем-всем,  с  кем  ро́днимся,  метелимся,    брюзжим.
...Как  много  –  рядом  с  нами  тех,  кто  впрям  –  любим,
Как  снега,  воздуха  у  дома,  где  –  с  детьми...

19.12.18  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818121
дата надходження 19.12.2018
дата закладки 19.12.2018


Sweet bitterness

Давай со мною в любовь!

Давай  со  мной  в  любовь?
Хоть  на  чуть-чуть,  хоть  на  секунду...
Я  обещаю  -  рядом  буду,
Лишь  бы  с  тобою  близко  вновь.

Давай  со  мной  в  мечту?!
Не  бойся,  там  нет  зла,  обиды  и  обмана...
Ну  и  что,  что  слишком  рано,
Возьми  за  руку,  я  прошу!

Давай  со  мною  в  высь?  
Как  птицы  -  так  легко,  красиво...
И  плевать  что  очень  мило,
А  ты  просто  так  мне  улыбнись?

Давай  со  мной  в  объятья?
Так  крепко-крепко,  нежно-нежно,
Пусть  временами  неуклюже  и  небрежно,
А  ты  упади  на  меня  счастьем  снежным!

Давай  со  мной  в  глаза?
Ты  не  волнуйся,  я  тебя  научу  нырять.
Ну  и  что,  что  глубоко?
Ведь  гараздо  страшнее  одиноким  страдать!

Давай  со  мной  в  поцелуй?
Не  смущайся,  ведь  и  я  не  умею,
Но  ради  тебя  все  смогу,  преодолею...  
Вот  ты  только  с  любовью  целуй!

Давай  со  мною  в  ЖИЗНЬ?
Вот  так,  навсегда,  навеки,  на  бесконечно...
И  не  говори  что  не  бывает  любви  вечной,
Ты  просто  за  меня  покрепче  держись!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818068
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018


Ulcus

не плач ніколи через мене

не  плач  ніколи  через  мене
бо  я  не  варта  твоїх  сліз
моя  любов  -  вода  студена
і  ніжність  -  втома  із  коліс...
мої  емоції  -  мов  спалах
короткочасні  і  сухі
і  серце  я  давно  сховала
У  бур‘яни,  під  лопухи...
ні,  я  не  пещу  -  то  лоскоче
блискуче  лезо  гострих  слів  
давно  зміліли  мої  очі
що  в  них  тонути  ти  хотів
і,  може,  я  й  не  розлюбила  -  
тобі  про  це  не  розповім
бо  вже  й  на  це  не  маю  сили
хіба  колись...  в  життю  новім...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817989
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018


Holger Dolmetscher

Пока рукой водить могу…

Пока  рукой  водить  могу
я  по  листку,  терзая  душу;
я  беды  мира  стерегу
и  клятву  духа  не  нарушу.

Пока  у  Бога  я  в  долгу,
пишу  стихи,  срывая  нервы;
на  этой  жизни  берегу
я  не  один  и  я  не  первый.

Пока  я  мыслями  бегу
свой  спринт,  забывши  про  одышку,
живу  на  жизненном  торгу,
не  поднимая  счастья  фишку.

Пока  хожу  через  пургу
своих  обид  и  отрешений,
рукой  еще  водить  могу
я  по  листку  своих  решений...

14.12.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818023
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018


Юхниця Євген

Як зрадником стають із прийняттям закону

Тепер,  на  жаль,  чи  ні,  людина  –  зрадник,
Якщо  молитись  йде  серед  війни  -
В  патріархат  московський  окупантний,
Де  українців  обзивають  «боговладно»
Чомусь  -  ...  «нациським  ...племям  ...Сатани».

...Все  просто  –  перестанем  нести  гроші
В  московські  прикишенені  церкви,
Як  по́пці  у  погонах  мо́сквних  мо́кшів
Спливуть  туди,  де  надурняк  –  ставки
Ще  залишилися  для  заліської  братви.

16.12.18  р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817995
дата надходження 18.12.2018
дата закладки 18.12.2018


Сумирний

Круїз на двох

Один  поет  прийщов  у  бюро  подорожей  та  й  каже:
-Ми  із  коханою  дружиною  хочемо  у  круїз  пароплавом.
-  Ліжка  для  кожного  окремо?  -  перепитує  агент.
-  І  корабель,  і  тур.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785336
дата надходження 31.03.2018
дата закладки 17.12.2018


Володимир Бабієнко

Новий рік на казковім коні

Новий  рік  на  казковім  коні
Прискакав  крізь  засніжені  далі.
Кольорові  гірляндні  вогні  
Засвітив  у  прикрашенім  залі.

Новий  рік  –  свято  зна́чне  для  нас.
Ми  його  зустрічаєм  охоче.
Бо,  надіємось,  саме  в  цей  час,
Принесе  він  для  нас  щось  хороше.

Що  я  хочу  усім  побажать?
Щастя,  миру,  здоров’я  до  неба,
Новий  рік  ще  сто  літ  зустрічать,
Ну,  а  більше  нічого  й  не  треба.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769784
дата надходження 05.01.2018
дата закладки 17.12.2018


Юля Гармаш

Почти религия


Что  наша  жизнь?Короче  лишь  строка…
Тебя  влечет  мой  выбившийся  локон,
Ревнивый  свет  из  любопытных  окон
И  ощущенье  кружева  чулка.

Почти  религия.  Искусство  во  плоти,  
Эстетика  немого  превращенья,
В  котором  все,  от  слез  и  отвращенья,
До  внутренней    душевной  наготы.

Ты  открывал  касанием  и  взглядом,
Моих  страстей  клокочущую  силу.
Под  треск  осиротевшего  винила
Отравлен  (Окрылен?)  любовным  ядом.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645516
дата надходження 20.02.2016
дата закладки 17.12.2018


Малиновская Марина

< Если ты ни в чём не разбираешься… >

Если  ты  ни  в  чём  не  разбираешься,
То  разберись,  для  начала,  в  самом  себе!
Наведи  чистоту  и  порядок  в  своей  Душе!
Красота  твоей  жизни  с  тебя  начинается...

Займись  уборкой  внутреннего  мира!
И  веником  любви  выметай  весь  хлам!
Обиды,  злобу,  зависть,  от  них  лишь  дыры...
Посади  лучше  розы!  От  них  преобразишься  сам!

Когда  в  себе,  с  любовью,  разберёшься,
То  солнце  ясное  взойдёт  в  твоей  Душе!
Поможет  понять,  ради  чего  ты  утром  проснёшься,
И  будешь  радоваться  и  творить,  как  кутюрье!

Если  ты  ни  в  чём  не  разбираешься,
То  разберись,  для  начала,  в  самом  себе!
Когда  ты  чист,  и  Сердцем  улыбаешься,
То  всё  наладится  в  твоей  Судьбе!


/  17.11.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817803
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Дружня рука

Зимова фантазія

Постійно  в  сварках,  а  життя  таке  коротке,
А  поруч  щастя  –  жарти  і  тепло,
Торкнуться  руки,  зовсім  не  солодкі,
Це  так  сніжинки  вітром  в  даль  несло  …  
Ну  скільки  їм  ще  до  землі  летіти,
Хвилини  чи  секунди?  Вітром  понесло.
І  їм  вдалось  години  дві  прожити.
Вітрам,  морозам,  сонцю  …  всім  назло.
Вони  ж  холодні,  а  туди  ж  –  любити,
Красою  втішили  своєю  цілий  світ,
Комусь  схотілося  їх  раптом  розтопити,
Комусь  не  до  душі  короткий  їх  політ.
Ну  що  з  того,  що  станемо  водою?  -
Сніжинки  озирнулися  услід,
- Ми  ж  попливемо  морем  чи  рікою,
Скріпивши  руки,  не  зупинимо  політ.
Ну  що  з  того,  як  знову  вверх  на  хмару,
Ми  знову  разом.  Нас  не  розіллєш.
Ми  не  сніжинки  вже,  ми  просто  пара.
Але  таку  любов  хіба  уб’єш  …  

Дивлюсь  на  сніг,  а  там  таких  багато,
Біда,  як  хтось  униз  не  долетить,
Зачепить  парасолю,  чиюсь  хату,  
А  в  хаті  тій  теж  може  любов  спить  …
Вони  такі  за  розміром  великі,
Що  їм  малеча  ця  і  цей  політ,
І  велетні  вдягають  черевики,
А  там  маленький  неймовірний  світ  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817444
дата надходження 13.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Дружня рука

Три слова

Слово  …  сказане  і  заховане,
З  собою  надто  довгі  перемовини,
Я  бережу  його  і  я  його  боюсь,
Щось  ним  уб’ю,  а  може  ним  уп’юсь.
Слово  …  жорстоке  і  не  розраховане
На  тих,  хто  прагне  тільки  добра,
Коли  у  слові  вже  щось  поховано,
Коли  подумати  як  явище  скасовано  …
І  слово  …  комусь  щедро  подароване,
Що  зблискує  мов  небо  у  зірках,
Це  тільки  слово,  а  за  ним  все  зачароване,
Що  оживає,  а  брехливе  десь  ховає  страх  …
"Люблю",  "ображаю",  "захоплююсь",
Упасти  в  прірву  не  боюсь,
Хоч  іноді  страшенно  втомлююсь,
І  сам  над  собою  сміюсь  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817773
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Grygat

Когда-нибудь мы встретимся с тобой

Когда-нибудь  мы  встретимся  с  тобой
на  перекрёстке  звёздного  пути
И  растеряемся  –  куда  теперь  идти  …  В  какой  ещё  ввязаться  вечный  бой  ?
Или  создать  планету  для  любви…    А  может  легион  во  имя  власти  …
Какие  нам  ещё  возможны  страсти  ,  какие  жертвы  будут  на  крови  ?
И  снова  созидатели  миров  расстанутся,  
чтоб  не  найти  друг  друга
в  намёках  и  догадках  в  терре  круга,    иллюзий  майи  и  загадках  снов
И  в  оклике  протянутой  руки  ,      и    слепком  звука  на  высокой  ноте
покажется,  что  будто  жизнь  проходит  течению  гармоний  вопреки
В  потоке  игр  себе  мы  сами  судьи,  
да  маются  реальностию  души,
как  рыбы  оказавшися  на  суше  -  не  разумеют  ни  среды,  ни  сути...

Но  иногда  в  глазах  мы  встретим    блёстки,  уставшие  в  заботах  и    скитаньях  …

Мы  просто  позабыли  о  свиданьях
на  неизбежных  звёздных  перекрёстках



 В  какой-то  мере  -  продолжение  предыдущей  темы  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800837

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817697
дата надходження 16.12.2018
дата закладки 16.12.2018


Амадей

Кохання хочеться напитися доп"яну

Так  хочеться  напитися  доп"яну
І  п"яним  залишатися  тобою,
І  знову  з  головою  у  кохання,
І  далі  жить,  коханням  і  тобою.

Іти  з  тобою  в  парі  через  весни,
І  рахувати  в  парі  в  небі  зорі,
Отой  вогонь  душі  тобі  принести,
Й  засвічувати  зорі  вечорові.

Бродить  у  травах  ночі  до  світанку,
І  соловейка  слухать  на  калині,
З  тобою  люба,  бути  аж  до  ранку,
І  пестити  голівку  на  колінах.

Так  хочеться  вернутись  знову  в  весни,
І  насолоджуватись  запахом  волосся,
Щоб  почуття  в  душі  твоій  воскресли,
І  щоб  лунала  пісня  стоголоса.

Щоб  серденько  пісні  твоє  співало
Щасливими  були  чарівні  очі,
Щоб  почуття,  мов  полум"я  палало,
Кохання  дарувати  тобі  хочу.

Ти  чуєш,  як  серденько  калатає,
Все  тіло  соколом  злетіти  в  небо  хоче,
Для  мене  щастя  більшого  немає,
Як  бачити  твоі  щасливі  очі.

Для  мене  щастя  більшого  не  треба,
Для  мене  щастя  більшого  немає,
І  знає  лиш  один  Господь  на  небі,
Оту  любов,  як  я  тебе  кохаю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816890
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 15.12.2018


Parxom

Немає правди на землі

Немає  правди  на  землі,
ніде  у  світі.
Брехня  постала  на  чолі,
так  каже  вітер.
І  скільки  років  навпаки,
не  крутиш  землю
Шукали  правду  сіряки,
та  все  даремно.
Тим,  хто  спритнішими  були,
є  й  грошенята.
А  щоби  їх  не  відняли,
наймали  ката.
Так  із  запроданців  скупих,
Раби  родились.
Що  за  мізерні  копійки,
з  своїми  ж  бились.
А  у  пихатих  хазяїв,
хліви  ломились.
Коли  вже  злидні  сіряків,
за  горло  брали.
Вони  у  ситих  хазяїв,
правди  питали.
Але  який  тобі  простак
ту  правду  скаже.
І  закривавлений  бідняк,
на  землю  ляже.
І  ось  вже  бійка,  чи  війна,
чи  тільки  колот.
Та  руки  гріє  сатана,
дарує  голод.
І  знов  брехня  отрима  верх,
в  воді  мутненькій.
Найдеться  той,  який  без  черг,
в  царьки  швиденько.
Крутнеться  куля  ще  на  вік,
час  світом  править.
На  троні  інший  чоловік,
все  кривду  славить.
Раби  ж  копаються  в  багні,
як  і  колишні.
А  правда  наче  у  вогні,
зника  ще  швидше.
Так  обертається  земля,
собі  поволі.
Сіряк  по  світу  ковиля,
шукає  долі.
Все  виглядає  іздаля,
як  вітру  в  полі.
Немає  правди  на  землі,
ніде  у  світі.
Брехня  постала  на  чолі,
так  каже  вітер...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816921
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 15.12.2018


Юхниця Євген

Більше ряжений чорт не збиратиме з нас гривні кревні

Об’єднавчий  собор.  І  нарешті  своя-своя  церква!
У  сім,ї  вже  не  буде  ...сусід  -  головним  у  світлицях!
Більше  ряжений  чорт  не  збиратиме  з  нас  гривні  кревні
І  за  них  проти  нас  не  куплятиме  бомби  і  вбивців.

...Так-так,  ворог  примусить  ставать  на  коліна  вкраїнців,
Щоб  так,  як  у  Криму́  блокувати  все-все  українське...
...Але  що  можуть  мокші-шахраї  в  трьохсотлітньому  віці
Проти  молоді  й  правди  у  кожнім    селі,    місті,  ще  й  у  столиці!

15.12.18  р.  (  «Собор  вибору  Предстоятеля  Української  незалежної    православої  церкви»  )
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817601
дата надходження 15.12.2018
дата закладки 15.12.2018


Виктор Кириллов

Так хочется забыть

Не  знаю  почему  так  хочется  уехать.
Забросить  к  чёрту  всё  и  не  переживать.
Не  отказать  себе  и  просто  ради  смеха
Всех  недругов  своих  далеченько  послать.

И  начать  жизнь  с  нуля,  спокойно,  без  оглядки.
Вот  просто  тихо  взять  и  обрубить  концы.
Собрать  в  котомку  жизни  нехитрые  манатки.
И  зазвучат  как  в  старь  прощально  бубенцы.

Забрать  с  собою  вдаль  любимых  и  надёжных,
А  остальных  забыть,  стереть  из  головы.
И  потакать  себе,  ведь  это  так  не  сложно
В  своих  руках  держать  правления  бразды.

Октябрь  2018  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808977
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 15.12.2018


Теоретик

Основи поетики. Сатира.

Сатира  (лат.  satira,  від  satura  —  суміш,  усяка  всячина)  —    особливий  спосіб  художнього  відображення  дійсності,  який  полягає  в  гострому  осудливому  осміянні  негативного.  У  давньоримській  літературі  написаний  гекзаметром  поетичний  твір,  в  якому  викривалися  пороки  суспільства.

С.  спрямована  проти  соціально  шкідливих  явищ,  які  гальмують  розвиток  суспільства,  на  відміну  від  гумору,  вона  має  гострий  непримиренний  характер.  Часто  об’єктом  сатири  є  антиподи  загальнолюдської  моралі,  пристосуванці,  лицеміри,  ренегати  і  зрадники,  явища,  які  не  відповідають  естетичному  ідеалові.  У  сатиричних  творах  широко  використовують  художню  гіперболізацію,  яка  є  основою  сатиричної  типізації,  шарж,  гротеск.  

Сатира  зародилася  в  усній  народній  творчості.  Високого  рівня  досягла  в  літературі  античних  часів  (Аристофан,  Петроній,  Лукіан).  Розквіт  С.  в  західноєвропейській  літературі  пов’язаний  з  іменами  Дж.Боккаччо,  Ф.Рабле,  Ж.-Б.Мольєра,  Дж.Свіфта,  Вольтера,  Г.Гейне,  В.Теккерея,  А.Франса,  Марка  Твена,  Б.Шоу,  Г.Манна,  Я.Гашека.  

З-поміж  українських  письменників  сатирою  пройняті  твори  Григорія  Сковороди,  І.Котляревського,  Є.Гребінки,  Л.Глібова,  Т.Шевченка,  І.Франка,  Лесі  Українки,  М.Коцюбинського,  В.Самійленка,  Остапа  Вишні.

Сатира  веде  своє  походження  від  давньоримської  сатури.  Художні  засоби  сатири  —  гротеск,  пародія,  іронія  в  різних  літературних  жанрах  —  поезії,  прозі,  драматичній  творчості.  В  образотворчому  мистецтві  сатирі  притаманні  гумористично-сатиричний  малюнок,  карикатура.

Гостро  сатиричний  характер  має  поема  Тараса  Шевченка  «Сон»  («У  всякого  своя  доля»…),  а  також  окремі  частини  його  поем  «Єретик»,  «Кавказ»,  «І  мертвим,  і  живим...»,  «Неофіти»,  його  наслідування  пророкам  та  окремі  вірші:  «Юродивий»,  «Я  не  нездужаю  нівроку...»,  «Во  Іудеї  во  дні  они…»,  «Молитва»,  «Гімн  чернечий»,  «Саул».  Сатиричними  подекуди  за  своїм  змістом  були  байки  і  приказки  попередників  і  послідовників  Шевченка:  Л.  Гулака-Артемовського,  Є.  Гребінки,  Л.  Боровиковського  й  особливо  «Співомовки»  С.  Руданського.  

Із  літературної  творчості  другої  половини  19  століття  до  сатири  можна  зарахувати  оповідання  «Баба  Параска  та  Баба  Палажка»  Івана  Нечуя-Левицького,  «Лови»  Панаса  Мирного,  «Сміх»  і  «Коні  не  винні»  Михайла  Коцюбинського,  деякі  оповідання  Степана  Васильченка,  Леся  Мартовича,  драму  «Мартин  Боруля»  Івана  Тобілевича,  деякі  комедії  Марка  Кропивницького,  Михайла  Старицького  й  інші.  

Видатним  сатириком  був  Іван  Франко  (оповідання  «Свинська  конституція»,  поема  «Лис  Микита»,  вірші  «Сідоглавому»,  «Хлібороб»,  «О.  Люнатикові»,  «Страшний  суд»).  Провідними  сатириками  початку  20  століття  можна  назвати  В.Самійленка  (вірші  «На  печі»,  «Новий  лад»,  «Патріота  Іван»),  Олександра  Олеся  (збірка  «Перезва»,  1921),  та  Осипа  Маковея  (збірка  «Прижмуреним  оком»).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817393
дата надходження 13.12.2018
дата закладки 13.12.2018


Малиновская Марина

< Кофе это хороший знакомый, а чай — любимый мужчина! >


Кофе  это  экспрессия  аромата  и  вкуса,
А  чай  это  спокойствие  и  мягкость,  медитация...
Кофе  пробуждает  в  Душе  спящие  чувства,
А  чай  разливает  по  телу  чувств  вариации...

Я  неожиданно  влюбилась  в  ароматный  кофе!
Но  поняла,  со  временем,  что  чай  мне  ближе!
Это  моя  любовь  до  последнего  вздоха,
Без  чашки  чая  душистого  я  себя  не  вижу!

Кофе  это  экспрессия  аромата  и  вкуса,
А  чай  —  интеллигентный,  деликатный!
Как  две  мелодии,  вызывающие  разные  чувства...
От  чая,  всё  же,  фон  в  Душе  намного  приятней!

Кофе  -  моё  милое,  но  баловство,  на  время..
Как  желание  внести  разнообразие  в  привычность!
К  чаю  -  чувства  нежные  и  крепкие  лелею...
Выбираю  чашку  для  него  всегда  посимпатичней!

Кофе  теперь  для  меня,  как  новый  хороший  знакомый  
С  корицей,  кардамоном  и  долькой  лимона...
А  чай  —  это  мой  любимый  и  любящий  мужчина,
Который  дарит  всё  своей  Мариночке-Марине!...


/  декабрь  2018  /

(c)  Марина  Малиновская



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817301
дата надходження 12.12.2018
дата закладки 12.12.2018


stay yourself

наскрізь

читаю  книгу  свого  життя    стоячи,    
дивлячись  в  любов  ,  
любов  п'ючи

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796237
дата надходження 19.06.2018
дата закладки 12.12.2018


Дружня рука

Казка

Якось  як  надокучило  блукати,
Надумав  казку  вам  я  написати.
І  не  просту,  а  новорічну,
Трішки  наївну,  трішки  магічну.

У  місті  такому  великому  треба
Хоч  іноді  глянути,  що  там  на  небі.
А  там  пролітають  чарівні  істоти,
Людям  заповнюють  їхні  пустоти  …

Так  двійко  ельфів  собі  пролітали  
І  на  балкон  неумисно  упали.
А  у  квартирі  там  крутиться  жінка,
Наше  дитяча  на  ключик  машинка.

По  телефону  усе  розповіла,
Всім  відписала  і  всюди  забігла.
По  тому  всьому  у  крісло  присіла,
А  поруч  пусто.  Лиш  думка  летіла.

Цю  чарівницю  нам  би  врятувати.
І  її  щастя  десь  тут  відшукати.
Так  ті  два  ельфи  собі  порішили
І  по  тім  місті  умить  полетіли.

Ну  і  кого  нам  для  неї  шукати?
Може  в  самої  про  це  запитати?
Але  вона  нам  не  скаже  нічого.
Горді,  вони  у  питаннях  тих  строгі.

Поруч  будинок.  І  вікна  мов  поруч.
Там  чоловік  на  роялі  щось  грає.
Нотами  цього  чудового  твору
Сам  собі  казку  для  себе  складає.

Потім  блукає  по  вулицях  міста.
Десь  в  унісон  чиїсь  б’ються  сердечка.
І  роздає,  наче  граф  Монте-Крісто
Спечені  вдома  солодкі  тістечка  …

Потім  на  небі  шукає  пригоди,
В  нього  професія  –  супер  –  нагода,
Щоб  цілий  день  у  зірках  тих  блукати,
Що  там  внизу  просто  не  помічати.

Перевернули  трубу  телескопа
Ельфи,  щоб  прямо  в  вікно  її  глянув.
Мов  з  –  під  землі  вийняли́  рудокопа,
Він  як  поглянув,  одразу  розтанув  …

Став  коло  неї  якось  в  надвечір'ї
І  запросив  подивитись  на  зорі.
Ні  не  в  квартирі,  не  в  цьому  будинку,
А  там  де  очі  лиш  ваші  і  мої  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817193
дата надходження 11.12.2018
дата закладки 12.12.2018


Теоретик

Основи поетики. Парономазія.

Парономазія  (грец.  παρονομασία  —  біля  і  ονομάσω  —  називаю)  —  це  стилістична  фігура,  утворена  зіставленням  слів,  різних  за  значенням,  але  подібних  за  звучанням.  

Наприклад:  
Чи  то  не  ви  у  сатанинськім  світі
Раділи  радієм,  плутоново  плодились,
А  ми  світили  вами,  аж  посліпли…
І  в  судний  день  чорнобильський  збудились.  (Марія  Влад)

Найчастіше  парономазію  використовують  у  віршових  творах  з  тої  причини,  що  вони  більшою  мірою,  ніж  проза,  орієнтовані  на  звукову  відчутність  слова,  на  вияв  звукової  значущості  художнього  мовлення.  У  прозі  парономазією  найчастіше  послуговуються  для  створення  каламбурів,  наприклад:  «Як  у  вас  тяглова  сила,  що-небудь  тягає?  —  Тягає!..  Оце  два  дні  у  степ  вивозила  курей»  (О.  Ковінька,  «Розмова  по  телефону»).  

Досить  часто  і  у  віршових  текстах  парономазія  виступає  як  засіб  творення  комічного  враження.  У  зв'язку  із  цим  О.  Пономарів  пише:  «Стилістичні  властивості  парономічного  зближення  слів  часто  використовують  під  час  створення  епіграм,  пародій,  шаржів.  Для  прикладу  можна  навести  одну  з  пародій  Юрія  Івакіна,  навіяну  творами  Івана  Драча:  

• Біля  персів  вона  тримала  зоряного  сина  («Ніж  у  сонці»)
• Чистих  персів  торкатись  не  дасть  («Балада  про  дівочі  перса»)
• Та  персів  проклятих  два  рідні  вулкани  («Божевільна  балада»)
• Торка  її  холодні  полум'яні  перса  («Калина»)
• Вітер  перса  мої  пестить  («Жінка  і  море»)

Іван  Драч  «Персальна  балада»:  

• І  невідь  звідки  падають  ці  сни…
• Лечу  на  крилах  персів  в  країну  персів,  в  державу  персів,  в  князівство  персів,  у  Персію,  сказати  б.
• Шукаю  серед  персів  свій  босий  слід  і  не  знаходжу.
• На  сполох  б'ю  у  дзвони  персів:  «Постаньте,  персів  бранці  —  протуберанці!»
• Із  персів  смутку  спиваю  оскому  пісні.  Співаю  «Баладу  про  острів  Антораж»…  І  гей!  На  абордаж  беру  галери  персів  —  Де  перса  персонал  і  персонаж  (за  борт  цей  екіпаж!).
• Тримаюся  за  стопи  персів,  за  грона  персів,  за  вулкани  персів,  за  бетатрони  персів,  за  їх  ракетодроми,  Як  той  Персей  за  Андромеду,  І  мегатонни  персів  вибухають  —  віршем».

Парономазія    —  це  стилістичний  прийом  умисного  зближення  й  зіставлення  паронімів,  як-от  у  назві  поетичної  збірки  Є.Маланюка  «Стилет  і  стилос»  або  у  вірші  Ліни  Костенко:  

Коли  стану  я  зовсім  сивою
І  життя  моє  піде  мрякою,
Я  для  тебе  буду  красивою,
А  для  когось,  може,  ніякою.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817031
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


doktor

Delirium Tremens……. . ( Идиотка)

Идиотка      или  «Delirium  tremens»
Сегодня  серый,  тянущийся  в  бесконечность  день.  Пасмурное  небо,  затянутое  свинцовыми  тучами,  не  обещало  просветления  в  небесах,  скорее  наоборот    всё  шло  к  тому,  что  сейчас  хлынет  дождь  или  крупными  хлопьями  посыплется  влажный  снег  и  я  не  смогу  заставить  себя  выйти  на  улицу  за  хлебом  и  вкусный,  заранее  приготовленный  ужин,  останется  без  главного  продукта    на  столе.  Хотел  пригласить  на  вечер  соседку,  теперь  не  получится.  Снова  один  и  снова  на  выходные.  Все  советуют  жениться,  я  согласен,  живая  душа  в  доме  –  это  хорошо,  но  ведь  так  уже  было  и  не  раз.  Женщины  приходили  в  мой  дом  весёлые  и  задорные,  оставались  и  через  некоторое  время  уходили  обозлённые,  со  скандалом.  Сколько  раз  давал  себе  слово  прекратить  «эксперименты»  со  знакомыми  девицами  и  всякий  раз  нарушал  его.  Мне  часто  говорят,  что  я  дамский  угодник  и  это  звучит  в  их  устах,  как  обвинение,  в  отличие  от  них,  я  считаю,  что  в  моём  поведении  нет  ничего  зазорного  и    оно  вполне  приемлемо,  а  вот  одиночество,  как  я  его  ненавижу,  что  может  быть  страшнее  ожидания,  подбирающейся  незаметно  старости,  в  пустой  квартире.  У  меня  нет  даже  собаки  или  кошки,  потому,  что  за  животными  нужен  уход,  а  вот  его  то  я  обеспечить  и  не  могу.  А  нанимать  для  кошки  сиделку  или  кинолога,  для  выгула  собаки  –  будет  слишком,  соседи  и  сослуживцы  не  поймут.  Сейчас  скучный,  как  весь  прошедший  день  вечер,  я  за  письменным  столом,  верчу  между  пальцами  карандаш  и  пытаюсь  выдавить  из  себя  первую  фразу.  Ох  уж  эта  фраза,  на  поиски  её  уходят  часы,  а  иногда  дни,  особенно    трудно  подобрать  её  для  начала  стихотворения,  но  только    нашёл  эти  несколько  слов  и  считай  -  произведение  состоялось.  Я  перебирал  и  перебирал  в  памяти  сюжеты  давно  минувших  дней  и  лет.  Перед  глазами  проходили  мужчины  и  женщины,  драки,  аварии,  пожары,  факты  насилия,  стрельба,  любовь  плотская  и  платоническая.  На  чём  остановиться,  что  сможет  освежить  эмоции  читателю,  не  задевая  его  достоинства.    И  вот  на  одном  сюжете  моя  мысль  всё  же  остановилась.  История  эта  состоялась  летом  1988  года.  Несколько  выпускных  классов  школы  №56  выехали  в  Районный  центр  Беляевку,  на  уборку  овощей.  Один  из  классов  сопровождала  моя  жена,  как  классный  руководитель.  Расположили  школьников  в  трудовом  лагере,  на  берегу  реки  Турунчук.  Место  выбрано  было  прекрасное.  Ребята  ловили  рыбу,  девчонки  убирали  двор  и  суетились  на  кухне,  под  открытым  небом.  Вечерами  детям  устраивали  дискотеки.  Весело,  сытно,  красиво.  Именно  тогда  на  природе  при  отсутствии  родительской  опеки  появлялись  в  юных  сердцах  первые  чувства,  возникала  тяга  к  противоположному  полу,  зарождались,  едва  заметные,  неокрепшие  ростки  первой  любви.  Как  то  утром  в  понедельник  меня  разбудил  междугородний  звонок,  в  трубке  тревожный  голос  моей  жены  просил  срочно  приехать  в  лагерь,  где  произошло  ЧП.  Пришлось  встать,  позвонить  на  работу,  предупредить  о  своём  отсутствии  на  пятиминутке  и  далее  возможном  отсутствии  на  работе  в  течение  дня………
Из  сбивчивого  рассказа    жены  всё  же  понял,  что  произошло  .  Девица  из  её  класса  не  пришла  ночевать  в  барак.  Позвонили  в  милицию,  оповестили  дирекцию  школы,  оповестили  районное  начальство.  Начальник  милиции  был  моим  знакомым.  Я  с  его  дочерью  занимался  в  мединституте  на  одном  курсе  и  бывал  у  них  дома,  ходил  с  полковником  на  охоту  и  рыбалку,  поэтому  первым  делом  я    позвонил  ему.  Он  объяснил  ситуацию  вкратце.  Девочку  нашли  в  компании  пьяных  студентов  Высшей  мореходки,  в  селе  «Яски»,  в  сарае  дома  одного  из  курсантов,  где  молодая  особа  по  имени  Ира  развлекалась  с  молодыми  людьми  толи  по  собственной  воле,  толи  по  насилию.  Сейчас  они  все  находятся  в  «обезъяннике»,  их  допрашивает  следователь.  Как  мог  я  успокоил  жену.  Девчонка  нашлась,  все  фигуранты  дела  пойманы,  дальше  следствие  и  суд.  Жену  отстранили  от  работы,  на  время  разбирательств  и  я  её  увёз  домой  в  город.  Уже  на  следующий  день  вечером    к  нам  домой  пришла  целая  делегация  из  родственников  пострадавших  курсантов,  разговаривали  с  женой.  Уговаривали  её  пойти  в  качестве  переговорщика  к  изнасилованной  девушке  и  её  матери  и  попросить  их  забрать  заявление  из  милиции.  Пробный  разговор  состоялся  на  следующий  день,  но  без  какого  либо  результата,  обезумевшая  мать  твердила  как  испорченная  пластинка  «они  должны  сидеть»,  «  они  должны  сидеть»……  Жена  расстроилась  по  этому  поводу.  Ведь  если  не  договориться  с  матерью  –  следствие,  судебное  разбирательство  и  это  на  все  каникулы,  т.е.  об  отдыхе  и  не  мечтать.  Когда  вечером  того  же  дня  пришли  родители  курсантов,  они  попросили  пойти  на  переговоры  меня.  Жена  упросила  меня  отде6льно.  
-----Вы  врач  целыми  днями  уговариваете  пациентов  быть  стойкими,  выдержанными,  мужественными  и  у  Вас  получается,  судя  по  слухам  и  Вашей  репутации.  Может  и  мать,  пострадавшей,  сможете  убедить  забрать  заявление,  а  пострадавшую  дочь  успокоить.  Согласившись,  я  не  мог  себе  даже  представить,  сколько  крови  выпьет  впоследствии  мать  Иры  из  моих  вен.  Но  чего  не  сделаешь  для  любимой  жены,  если  любовь  настоящая,  я,  как  и  многие  мужчины,  в  таких  ситуациях    готовы  пожертвовать  собой  ради  покоя  и  комфортного  пребывания  на  земле  той,  которая  делит  с  тобой  постель.  Первый  визит  в  убогое  жилище  матери  одиночки  в  «убитую»  пятиэтажку  на  первом    этаже,  где  располагалась,  угловая,  однокомнатная  квартира,  состоялся  в  пятницу.  Пьяная  мать  металась  по  квартире  и  мычала  «я  их  посажу»,  «они  будут  сидеть»,  «Они  должны  ответить  за  насилие».  Слушая  эти  пьяные  причитания,  я  решил,  в  начале,  поздороваться  с  пострадавшей  девушкой,  передать  ей  привет  от  парня,  с  которым  она  познакомилась  на  дискотеке  и  который  привёл  её  в  сарай  родительского  дома,  где  она  сблизилась  с  ним  и  остальными  участниками  сексуального  пиршества.  С  пьяной  матерью  я  пытался  разговаривать,  предлагал  деньги,  пообещал,  что  парень  ,  который  забрал  её  из  дискотеки  и  увёл  в  сарай  -  жениться  на  её  дочери,  это  обещание  я  придумал,  но  предполагал,  что  виновник  «торжества»  на  него  согласится,  причём  выполнение  этого  обещания  я  брал  под  свою  ответственность,  но  мои  увещевания  упирались  в  стену  пьяного  безумия.  Когда  сумма  обещанной  компенсации,  на  третьем  моём  визите,  дошла  до  300000  тысяч  долларов  –  это  была  крайняя  цена,  на  которую  соглашались  родственники  курсантов.  Мой  напор  стал  ослабевать,  т.к.  я  знал,  что  за  такую  сумму  любой  вменяемый  судья  переведёт  это  дело  в  разряд  соблазнения  молодых  девственников  молодой  проституткой  и,  дав  девице  положенных  3  месяца  принудительных  работ,  закроет  дело  навсегда.  Но  я  всё-таки  проявлял  гуманность  в  отношении  девушки,  давая  возможность  хоть  как-то  компенсировать  моральный  ущерб  нанесенный  ей  и  возможность  обеспечить  материально  её  и  её  будущих  детей.  Но  как  я  не  старался  донести  до  утлого  мозга  алкоголички,  факт  того,  что  коллективное  изнасилование  уже  случилось,  время  и  действие  вернуть  вспять  невозможно.  Была  ли  Ира  девушкой  до  происшествия,  никто  не  знает,  кроме  её  самой  и  смогут  ли  доказать  факт  насилия,  побои  по  халатности  следователя  не  снимались.  Сейчас  на  столе  у  судьи  лежит  5  уголовных  дел,  Вы  с  дочерью  можете  поломать  5  судеб  и  никак  не  поддержать  свою  дочь,  объяснял  я  этой  уродине  суть  дела.  Вас  всё  равно  поглотит  бездна  нищеты  и  спуститесь  Вы  туда  гордыми  и  не  согбенными,  изощрялся  я  в  словоблудии.  Я  Вам  предлагаю  мужа  для  вашей  дочери,  триста  тысяч  долларов,  а  это  обеспеченная  жизнь  не  только  ваша  и    вашей  дочери,  а  и  детей  Ирины,  это  сытая  жизнь,  смена  жилья  на  лучшее,  учёба  в  престижных  ВУЗ  –  ах,  для  детей  и  внуков.    Эти  тирады  произносил  я  изо  дня  в  день,  эффекта  не  наблюдалось  и  на  конец  силы  мои    иссякли.  Далее  торговаться  не  имело  смысла,  более  крупную  сумму  родители  курсантов  собрать  уже  не  могли,  наличности  просто  не  было.  Мать  отказалась  забрать  заявление,  я  прекратил  переговоры.  Сколько  потрачено  сил,  сколько  энергии  ушло  в  пустоту.  Неужели  жизнь  этого,  постоянно  пьяного  животного  и  её  дебильной  сексуально  -  озабоченной  дочери    стоит  таких  денег?  Да,-  «Жизнь  и  непорочность  -  бесценны»,  но  тот,  кто  произнёс  впервые  эти  слова,  наверняка  имел  ввиду  не  такие  непорочные  жизни.  
-------  Это  тупик  произнёс  я  вслух,  этой  идиотке  я  ничего  не  докажу,  чем  обратил  на  себя  внимание  соседок  по  лестничной  площадке,  а  тупиков  я  не  любил.  Бесполезность  затеи    обозначалась  всё  явственнее.  Застать  хозяйку  трезвой  я  не  мог,  а  это  означало,  что  разумного  решения  проблемы  не  будет.    Дама  пила  ежедневно  и  ночами.  Потеряв  надежду  обнаружить  её  в  сознании,  на  какой-то  миг  я  растерялся.  Вопрос  «Что  делать?»  -  стоял,  как  оказалось  не  только  у  Чернышевского.  Но  Провидение  подсказало  ответ  в  самый  критический  момент  драмы,  за  три  дня  до  первого  судебного  заседания.  Ко  мне  на  приём,  в  поликлинику,  пришла  моя  старая  знакомая  нарколог,  она  же  подрабатывала,  как  психиатр  в  психиатрической  больнице  №3.  Мы  весело  поболтали  полчаса,  рассказали  друг  другу  по  анекдоту  и  тут  меня  осенило.  А  что  если  пьяницу  поместить  в  психбольницу  с  диагнозом  –  «делириум  тременс»,  отменить  судебное  заседание  ввиду  изменившихся  обстоятельств,  девице  подобрать  сговорчивого  опекуна,  через  2  недели  ей  исполняется  16,5  лет,  а  по  законам  Украины,  с  разрешения  родителей  –  это  уже  брачный  возраст.  Женить  её  на  самом  младшем  курсанте,  который  к  тому  же  возможно  её  любит,  хотя  нет,  я  ведь  с  ним  ещё  не  говорил,  но  думаю,  он  согласиться  на  брачное  ложе,  в  замен  тюремной  «шконки».  Я  вошёл  в  квартиру  триумфатором,  родители  подумали,  что  я  договорился,  но  я  пригасил  их  радость  и  объявил,  что  у  меня  созрел  план,  который  я  буду  осуществлять  по    этапно  и  если    нам  пособит  Бог  всё  будет  хорошо  –  это  я  вам  обещаю.  На  каком  основании  я  им  что-то  обещал  –  не  знаю,  как  говорят  «Остапа  понесло»    сразу  потребовал,  чтобы  чемодан  с  деньгами  был  у  меня  завтра  в  10-00  утра.  Родители  сели  в  кружок  и  начали  совещаться,  затем  пошла  ругань  и  мне  пришлось  вмешаться:
---Господа,  ваши  «кровные»,    я  не  собираюсь  присваивать  и  сбегать  с  ними  куда-нибудь  за  границу.  Обещаю,  всё  будет  честь  по  чести.  В  уме  я  прикидывал,  сколько  нужно  будет  заплатить  по  Скорой  помощи,  за  госпитализацию  «делириозной»,  дежурному  психиатру,  сколько  потребует  главврач,  сколько  нужно  будет  заплатить  в  опекунском  совете  за  срочно  проведенное  опекунство,  сколько  в  ЗАГСЕ,  за  срочность  бракосочетания.  Мысли  неслись  всё  дальше  и  дальше,  прорезались  сквозь  накипь  суеты  всё  новые  идеи.  Стоп.  Сейчас  нужно  поехать  к  первому  номеру  в  сексуальной  трагедии  и  убедить  его  жениться,  а  завтра  получить  деньги.  Ох,  как  бы  я  мог  развернуться  с  такими  деньжищами,  но  тут  же  эту  мысль  отбросил.  Бог  с  детства  не  давал  мне  возможности  разбогатеть,  а  если  и  случалось  срубить  денег,  Он  тут  же  их  отбирал.  И  в  карманах  у  меня  оставались  только  честно,  заработанные…….
Утром  я  получил  деньги,  с  увещеваниями:  «только  не  потеряйте,  никому  не  говорите  об  их  существовании,  в  противном  случае  обворуют,  ограбят,  а  могут  и  убить.  Чемодан  с  деньгами  я  пристегнул  наручниками  к  правой  руке  –  это  я  видел  в  импортных  боевиках,  в  карман  положил  револьвер.
Какое  великое  дело  деньги,  а  особенно,  когда  их  много,  все  двери  открывались  передо  мной,  как  в  мультипликационном  фильме.  Судья,  как  только  я  предоставил  справку  из  психушки,  на  мать  Иры,  перенесла  заседание  на  2  месяца.  Я  «обтяпал»  всё  дело  за  неделю.  К  молодожёнам  я  пришёл  попрощаться  в  субботу,  принёс  им  в  качестве  подарка  путёвки  в  круиз  по  средиземноморью.  Прощаясь,  на  морском  вокзале,  предупредил,  что  подарки  ещё  не  кончились  и  приятные  сюрпризы  тоже.  Через  месяц  в  новой  квартире,  которую  я  купил  ребятам,  рассказал  всю  правду  о  проделанной  работе.  Они  сидели  и  слушали,  не  произнося  ни  слова.  Да,  правда  не  приятная,  но  всё  хорошо,  что  хорошо  заканчивается.  
-----Конечно,  можно  было  бы  пойти  по  сценарию  твоей  матери,  говорил  я  молодым  и  ты  бы  Ира,  с  пьяницей  матерью,  продолжала  бы  жить  в  «однушке»  на  первом  этаже,  пятёрка  ребят  сидела  бы  в  тюрьме.  Ты  Ира  растила  бы  ребёнка  без  отца  и  вы  втроём  с  ребёнком  и  матерью,  опускались  бы  всё  ниже  и  ниже  на  дно  жизни.  Если  есть  желание,  я  могу  всё  переиграть  и  вернуть  всех  на  исходные  позиции.  Хотите  вы  этого,  то  пожалуйста.
Первой  очнулась  Ира
----  -  Нет,  нет,  не  хочу,  а  ты  женишок,  решай  –  тюремная  койка  или  брачное  ложе?  Он  сидел  и  молчал,  поэтому  за  него  закончил  речь  я.  
----Я  принимаю  твоё  молчание  за  согласие.  А  теперь  приятный  сюрприз  и  я  достал  из  под  стола  саквояж  с  деньгами,  вот  ваши  остатки  денег,  а  именно  200000  долларов.  Не  буду  лукавить  о  своём  абсолютном  бескорыстии,  конечно,  я  отмёл  некоторую  сумму,  в  качестве  гонорара  и  эти  деньги  достались  мне  не  просто  так,  я  их  заработал.    Мне  пришлось  торговаться  с  судьёй  и  уменьшить  сумму  его  доли  до  минимума,  сократил  почти  в  два  раза  требуемую  сумму  директору  ЗАГСА,  уменьшил  подачки  своре  работников  опекунского  совета,  сколько  я  в  итоге,  заработал,  не  скажу,  чтобы  лишний  раз  не  нервировать  читателя,  я  упустил  ещё  одно,  ведь  я  рисковал  своей  свободой  –  это  ,как  правило  никто  не  берёт  во  внимание,  я  всегда  таким  предлагаю  повторить  мой  трюк.  Теперь  Вы  можете  забрать  безумную  мать  из  психиатрической  больницы,  у  вас  есть  в  запасе  её  старая  квартира,  куда  вы  сможете  её  поместить  и  куча  денег,  которые  могут  вам  обеспечить  относительную  свободу.  
Эпилог.  У  Иры  родился  красавец  мальчик,  а  когда  я  её  случайно,  встретил  через  10  лет,  их  было  уже  трое.  Её  муж  стал  капитаном,  правда  небольшого  судна,  но  капитан  есть  капитан,  а  он  молодой  капитан,  думаю,  будет  ещё  водить  и  большие  суда.  Из  четырёх  оставшихся  его  «молочных  братьев»  получились  два  капитана  и  два  старпома.  Так  уж  случилось,  что  из  пяти  жён  бывших  курсантов,  только  Ира  хранила  верность  своему  мужу  во  время  рейсов.  Откуда  информация  –  это  моя  маленькая  тайна,  уж  поверьте  мне  на  слово.  Вот  так  оно  бывает,  казалось,  что  проявлять  сексуальную  активность  в  отсутствие  мужа  больше  всех  должна  была  бы  Ирина,  на  самом  деле  всё  случилось  наоборот.    Я  иногда  с  ужасом,  закрыв  глаза,    представляю,  что  могло  бы  случиться  с  персонажами  этой  истории,  не  вмешайся  я  активно  в  их  судьбы.  Всё  хорошо,  что  хорошо  заканчивается……  
-----Будьте  осмотрительны  господа,  в  экстремальных  ситуациях.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817014
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


невизначне

Білокурому хлопчику

Мій  Білокурий  хлопчику.
Спи  у  бездонній  ночі.
Відчуй  як  я  торкаюся  твоїх  вишневих  губ.
Забудь  про  все,  що  може  почекати  на  порозі.
Спи  у  бездонній  ночі.  Торкайся  моїх  рук.

Ти  у  сузір’ях  марева  втрачай  свої  тривоги.
Нехай  вони  загубляться  в  пучинах  чорних  дір.
Мій  білокурий  хлопчику,  я  на  твоїй  дорозі.
Іди  зі  мною  нею.  І  тільки  мені  вір.

Я  покажу,  як  сяє  моє  шалене  серце,
Як  кільцями  Сатурна  думки  кружляють  враз,
Коли  тебе  я  поглядом  торкаюсь,  наче  вперше.
Коли  я  відчуваю  душі  невпинний  вальс.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816956
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 10.12.2018


М.С.

З Коханням нам легше прожити! (переклад з Лилея)

З  Коханням  нам  легше  прожити!
Від  всіх  воно  бід  захищає...
З  Коханням  злітаєш  все  вище!
І  бачиш  все  над  Небокраєм...
Від  нього  ростуть  в  Тебе  Крила!
Величних  два,  сильних  Крила...
І  світ  у  всіх  барвах  вже  видно!
Природа  нам  очі  дала!
Поглянь  голуби  у  природі,
Воркують  від  самого  рання!
Всі  дні  піклуванням  їх  повні,
Кружлянням  у  танці  Кохання.
Мороз  виглядає  за  Сонцем!
Зима  вже  чекає  Весну...
Не  все  в  цьому  світі  так  просто!
Забудь  же  Ти  про  метушню...
Усе,  що  навколо  нас  тлінне,
Та  вічність  живе  у  Душі!
Закони  Природи  є  вічні,
Ламати  Ти  їх  не  спіши...
Лови  кожний  день  насолоду,
Ні  цента,  нехай,  ні  гроша...
В  житті  цьому  ми  тимчасово,
Та  вічна  є  наша  Душа...
Тож  дихай  на  повнії  груди,
Й  прощатись  з  усім  не  спіши!
Любов  хай  панує  повсюди...
І  Щастя  живе  у  Душі!


http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816604

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816988
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


Променистий менестрель

В гостях у двух духов

         
Заговори  –  о,  лес  дремучий,
твой  дух  живой  вошёл  в  меня
и  трепет  пред  тобой  всё  круче,
лишь  тишиной  в  ушах,  звеня...

Здесь,  братом  меньшим  ощущая,
твоих  подоблачных  высот,
ты  слабых  в  дом  не  допускаешь.
Так  здравствуй,  вход  в  туманный  грот.

Ты  дружишь  с  духом  Чатыр  Дага,
дух  леса,  предан  месту  сил  –
Природы  и  Земли  для  блага.
Спасибо,  что  меня  впустил!

10.12.  2018г.

Фото  Виктора  Пресмана

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816986
дата надходження 10.12.2018
дата закладки 10.12.2018


Master-capt

Тайная радость

Ты,  моя  тайная  радость,  
Мой  златоносный  ручей,
Бог  предоставил,  как  благость  –  
Музу  бессонных  ночей.

Прелесть…тоска  и  разлука  –  
Краткая  повесть  любви…
Всё,  что  рождается  в  муках  –  
Дорого  стоит,  прими!

Нет  больше  милости  Божьей,
Кто  вдохновил  бы  творца  
Словом,  что  душу  тревожит,
Страстью  наполнил  сердца.  
                                                                             
Мы,  наслаждаясь  друг  другом
Терпим  излишество  встреч:
Радуем  преданным  слогом,
Чтим  стихотворную  речь.  

Жажда  любви,  восхищаться  –  
Трогать  румяную  плоть:
Сложно  невольным  встречаться,
Больно  в  тоске  пировать.

Ты,  моя  тайная  радость,  
Мой  вдохновитель  стихов…
Нам  уготована  малость  –  
Вечная  сладость  грехов.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815150
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 10.12.2018


Holger Dolmetscher

Стихи, с закрытыми глазами…

Стихи,  с  закрытыми  глазами,
пишу  я  каждый  день  в  ночи.
Я  слышу,  будто  с  парусами,
играет  ветер...  Не  почить
душе  на  лаврах  в  жизни  адской,
когда  война  мешает  жить...
Душа  не  хочет  панибратский
миг  славы  тоже  ощутить...
Душа  желает  быть  спокойной,
ловя  бессмертия  бросок...
Но  мир  нечестный  и  фривольный,
в  нем  стынет  душ  прокисших  сок;
в  нем  ток,  бывает,  не  проходит,
мир  замыкает  сам  себя:
есть  тот,  кто  что-нибудь  находит,
спокойно,  даже  не  грубя.
Стихи  -  объемные  синтагмы,
графемы  в  профиль  и  анфас...
Стихи  -  опора  диафрагмы,
стихи  -  команда  и  приказ...
Объем  меняет  словоформы,
контекст  сжимая  донельзя;
в  стихах  штормят  мышленья  штормы,
по  рифам  образов  скользя.
Стихи  не  могут  быть  убиты,
тела  и  души  их  не  сжечь...
Стихи  гвоздями  не  забиты,
их  не  порубит  острый  меч;
их  не  заколют,  не  ошкурят,
не  снимут  скальп,  не  срежут  плоть...
Но  их  охают  и  осудят,
подменят  их  счастливый  лот,
переиначить  не  забудут,
представят  в  свете  не  своем...
Стихи  изменчивы,  как  люди,
не  только  ночью,  но  и  днем.
Стихи,  с  закрытыми  глазами,
пишу,  в  мир  каждого  войдя...
Стихи  себя  рождают  сами,
свой  путь  ухабистый  пройдя.

27.11.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816897
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Holger Dolmetscher

Осознается диалектика…

Моим  Коллегам-Поэтам,  людям,  несущим  тяжелую  ментальную  ношу...

Осознается  диалектика,
прогресс  художественный  в  ней;
манеры  творческой  эклектика,
что  всех  критериев  умней.
Границы  в  разуме  заложены,
их  возведенье  в  абсолют...
И  вот,  все  принципы  низложены,  -
к  чему  Поэта  приведут?
Средь  свойств  есть  признак  отличительный,
он  специфичен  словно  спектр;
есть  красок  мир,  он  поразительный,
и  для  поэзии  пример.
Идейной  общности  не  выверить,
анализ  беглый  невдомек.
Поэт  всегда  похож  на  мытаря,
извлекши  жизненный  урок.
Причина  дифференциации
форм,  новых  образов,  метод  -
поэт  с  собою  в  конфронтации,
он  для  себя.  порой,не  тот!
Есть  импульс  тоже  дополнительный,
чтобы  Поэт  развил  себя:
писать  стихи  неукоснительно.
читать  при  этом  возлюбя!
Поэт  и  книги  -  неразрывное
звено  подкачки  мозговой.
Стихи  душе  обременительны
своею  мощью  штормовой.
Но  все  выдерживать  приходится:
тенденций  новых  естество...
Поэт  в  себе,  как  это  водится.
Поэт  и  замкнутость  -  родство!
Рациональные  традиции,
иль  отдаленность  бытия,
сплошные,  в  общем,  дефиниции
и  боль  духовная  своя.
Гнев,  ужас,  слабость  и  растерянность,
коль  мир  Поэта  потрясен...
Потом  души  грядет  уверенность,
и  дух  Поэта  вновь  спасен.
Есть  грани  разные,  возможности,
контраст  объемов  стиховых...
Пусть  будет  сложность,  но  без  ложности,
пусть  бесконечным  будет  стих!
Поэт  бессрочного  периода,
всегда  воскресший  без  небес;
его  душа  поет  без  привода,
она  и  есть  стихов  процесс!

07.12.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816884
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Witer

В твоєму королівстві

Я  у  твоє́му  королівстві  побував
Це  там,  де  зовсім  інші  принципи  панують
Всю  силу,  здавалось  би  знайомих  слів  на  собі  відчував
Блаженні  ті  серця,  які  за  простотою  зміст  глибокий  чують

О  неповторна  ти,  і  спогади  про  тебе  спокій  не  дають
Я  й  досі  там,  і  від  пісень  твоїх—  весь  абсолютно  розчиняюсь
Короткий  був  той  час,  та  в  пам'яті  тепер  на  все  життя  живуть
Твій  образ,  очі  твої,  руки...  —  я  схиляюсь

Схиляюсь,  кожен  раз,  коли  побачу  я  твою́  красу
І  вмить  —  навко́ло  неповторні  барви  сяють
Якщо  мені  це  вдасться  —  я  віршами  опишу́
Тебе,  яку  на  міліони  ро́ків  раз  єдиний  зустрічають
 
Творець  мені  дарує  щастя  повноту
Я  можу  бачити,  я  можу  думати,  я  можу  говорити  із  тобою
Я  можу  відчувати  подих  твій,  і  твою  теплоту
І  милуватися  перлиною  морською!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816900
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Ulcus

цілуй скоріш

комар  прокинувся.  пищить  його  нездала  скрипка
зудить  у  мізках,  точить,  виїдає  сіре  
черствіє  на  столі  вчорашня  /у  півколах/скибка  -
отак  надкушуємо  все,  голодне  око  їсть,  не  чує  міри
у  крихтах  хліба  -  сіль.  розсипалась  /мабуть/до  сварок
до  зриву  серця,  до  безумства,  до  колапсу
стосунків  наших.  ми  таки  не  пара,
/не  з  тих,  що  постять  селфі  у  ФБ  і  пишуть  капсом
під  ними/  ми  з  тобою  досить  дивні
обоє  /і  смішні/  хтось,  певне,  біля  скроні  крутить
коли  нас  чує.  ми  такі  противні
/ядучі,  іронічні,  саркастичні/  досить  в  нас  отрути
один  для  одного.  малюємо  картинки
/одна  від  іншої  страшніші/  для  майбутнього
та  досить,  баста,  вже  кінець.  зупинка.  
цілуй  скоріш  -  оце  найперше  на  сьогодні  щось  із  путнього

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789100
дата надходження 26.04.2018
дата закладки 09.12.2018


Юхниця Євген

Мов, не корупція – подяка, стопокло́нна

Привчені  ж  сотні  поколінь,  що  слід  за  наші  ж
Податки-сльози,  обиранцям  від  народу  -
З  кишені  дякувати  за  їх  працю:  пляшка,
Конверт,  завозики  на  дачку,  щось  по  моді.
...Мов,  не  корупція  –  подяка,  стопокло́нна.
Не  тихе  зниження  ціни  –  а  оборудка.
Не  беззаконня  –  а  пришвидшення,  ремонти.
І  не  крутійство  –  точні  рухи,  точні  збути!

Й  вимагачі  і  шантажисти  в  тон  подяк
Зазвично  поки  з  нас  деруть  з  шапчин  до  п,ят.

...Межа  -  тоненька,  коли  ми  самі  щось  тичем,
І  коли  прайсом  вимагають  могоричі?

09.12.18  р.  (  «До  дня  боротьби  з  українською  корупцією»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816855
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Юхниця Євген

Да лучше - прямо отдавать, из мозга – в мозг

--А  не  подскажете,  как  здеся  побеждать?,  -
Спросил  амбициозный  –  у  ..уже  на  пенсии.
И  человек,  который  жизнь  отда́л  профессии,
Вдруг,  молодого  начал  направлять  туда,
Куда  и  сам  взлетал,  и  не  взлетал  на  сессиях...

О,  сколько  опыта  в  нас  из  сияний-гроз,
Что  почвой  примутся,  водой  передадутся,
Возможно,  если  расшифруются  искусством...
--Да  лучше  -  прямо  отдавать,  из  мозга  –  в  мозг!,  -
Ворчал  стареющий  и  умница  и  шустрик...

09.12.18  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816856
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Дружня рука

Нічні роздуми (вірш-емоція)

Стояв  собі  посеред  міста
Може  суб'єкт,  може  об'єкт,
А  може  так,  просто  людина
Не  міряний  звичайний  інтелект  ….  
Не  кланявся,  кому  негідно,
І  не  паплюжив  диваків,  
Стояв  не  на  колінах,  рівно,
Вітав  лиш  гарних  співаків  …  

І  заслужив  собі  на  диво  
У  цьому  світі  небагато.
Дітей  своїх  навчив  красиво
І  жити,  і  фантазувати.
Хоч  і  тепло  було  родинне  
У  серці  і  у  рідній  хаті,
Від  друзів  іноді  не  було  
На  тому  килимку  де  й  стати,
А  от  з  майном  якось  не  вийшло.
Це  годі  бідністю  назвати,
Та  дивлячись  якось  на  інших,
Не  почувається  завзято  …  

Можливо,  це  й  не  вартувало,
За  що  ми  так  горою  стали?
Кричали,  вимагали  правди,
І  лесть  прилюдно  зневажали  …

Чи  краще  було  б  щось  забрати
В  отого  люду,  що  там  біля  хати
Щасливий  ходить.  Бо  в  Канаді    діти,
І  закордонній  пенсії  вже  час  радіти  …  
І  депутатства  спадок  чималенький:
Кому  підвали,  магазинчик,  ница  жменька  -
Трохи  долярів  заховалось  на  долоньку,
Ще  й  видає  за  олігарха  власну  доньку  …

А  може  в  того,  хто  на  все  готовий
За  гріш  маленький.  Бо  як  "все  чудово"
Йому  з  екрану  хтось  ласкаво  скаже,
Одразу  корчить  з  себе  супер-стража  ...

Але  чомусь  йому  запахло  пустотою.
Душа  сказала:  це  ж  мені  тоді  німою
Довелося  б  ціле  життя  прожити,  
І  ту  мізерність  в  камінь  оточити  …  

Тож  вирішив  дивак,  що  все  по  ділу,
І  досить  вже  стогнати  тому  тілу.
Пора  до  праці  братися,  темніє.
З'явились  зорі.  Легко  вітер  віє  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816826
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 09.12.2018


<<<S.R.V.R>>>

Хмари

Смереками  обчесані,  кудлаті  хмари,
Ними  вкутані  Карпатів  схили.
Тут  дух  легенд:  то  мавки,  то  почвари,
Добра  і  зла  перебувають  сили.

Сніги  у  горах  аж  до  літної  пори,
Прикрашають  схили  трав'янисті.
Води  потоки,  що  тічуть  згори,
Гамують  спрагу  жителів  й  туристів.

Пухнаста  вовна  невагомих  хмар,
Мольфар,  немов  чабан,  їх  випасає.
То  зганяє  їх  докупи,  мов  отару,
Коли  потрібно  -  знову  розпускає.

У  всякої  пори  своя  краса,
Чарівна  природа  і  місцеві  люди.
Немов  отари,  хмари  в  небесах,
Казкових  дзвонів  гомін  звідусюди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816811
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Юхай

Собираю гербарий.

Читает  стихи
Между  страниц  забытый
Тобою  цветок.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816860
дата надходження 09.12.2018
дата закладки 09.12.2018


Чайківчанка

А ЗИМА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЧИСТОГО ЛИСТА

А  ЗИМА  ПОЧИНАЄТЬСЯ  З  ЧИСТОГО  ЛИСТА
А  зима,  починається  з  чистого  листа,
засніжила  й    забілила  все  на  світі.
І  скрипить  сніг,  під  ногами  душа  ожива,
розвішані  гірлянди  іскряться  на  вітті.
Морозець,  вимережив  кристальні  узори...
щей  засніжені  квіти  зацвіли  на  вікні.
Сніг,  засипав  ,зрівняв  вибоїсті    дороги,
ранок,  пробуджується  на  долонях  землі.
Сніжна  королева  сипе  -лебединий  пух,
 їде  на  санях    на  білогривому  коні.
 Румяніють  щоки  від  укусу  білих  мух-
 і  казкове  диво  дарують  -сонячні  дні.
Сяють,  випромінюють  кристальні  перлини,
Із  небес,  усміхається  казкове  диво-
Сніг,  летить,  кружляє  у  танку  на  стежини,
і  зимовий    час  додає  духу  і  сили.
Зимовій  порі  радіють  діточки  малі,
бо  можна  кататись  із  гірки  на  долину...
І  їде  Святий  Миколай  на  баскім  коні,
везе  подарунки  солодощі  в  родину.
Йде  коляда  -  веселяться  ангели  святі,
колядують,  щедрівки  від  хати  до  хати....  
І  замерзли  річки  та  морози  не  страшні,
Бо  славим  Різдво  Христове  у  Божій  благодатті.
М  ЧАЙКІВЧАНКА

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816730
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 08.12.2018


Лилея

Рисуй Светом!

Рисуй  Светом!
Нашу  Планету!
С  Её  горами,
Густыми  лесами...
Ре́ками,  морями...
Пусть  живут  в  дружбе
Все  страны!
О  зле  пусть  забудут!
Дружными  будут!
Свет  распространяют!
Любовь  друг  другу  дарят!
Нарисуй  Светом!
Счастье  детям!
Пусть  Свет  распространяют!
Планету  меняют!
Будущее  за  ними!
Свет  Мира!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816786
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 08.12.2018


Малиновская Марина

< Моя поэзия… >

Моя  поэзия  хотела  бы  светить  и  освещать,
Как  солнца  луч,  свечой,  лампадой,  лампочкой…
Но  только  вычурностью,  злостью  не  кричать!
Быть  чистой,  нежной,  легкокрылой  бабочкой…

Моя  поэзия  хотела  бы  любить,  мечтать!
Светло,  красиво,  вдохновенно,  радужно…
Сердца  разбитые  надеждой  снова  окрылять,
Чтоб  стало  на  Душе  тепло  и  радостно!

Моя  поэзия  хотела  бы  задумчиво  молчать…
О  том,  чем  проза  жизни  слишком  переполнена…
И    бред    больного    разума    не  выдавать
За  гениальность  строк  в  оправе  золота…

Моя  поэзия  могла  бы  честно  рассказать
О  наболевшем,  но  на  лучшее  всегда  надеясь…
И  опыт  жизни,  знания  свои  отображать,
От  хода  времени  нисколько  не  старея…

Моя  поэзия  могла  бы  критикой  обдать
Пороки,  слабости  и  недостатки  человека…
Но  стоит  ли?..  свою  душевную  тетрадь
Окрашивать  в  цвета,  темней  чернеющего  снега…

Моя  поэзия  хотела  бы  светить  и  освещать!…
Она  как  кружева,  ручная,  тонкая  работа…
В  ней  память  прошлого  и  настоящего  печать,
И  очарованной  Души  звучат  хрустально  ноты…


/  31.10.2017  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816772
дата надходження 08.12.2018
дата закладки 08.12.2018


Д З В О Н А Р

ДЕ Ж НАМ ШУКАТИ УКРАЇНУ . . .

Дні  біжать,  пісочком  сипляться  між  пальці..
А  ми  живем,  себе  не  поважаєм,
Як  божевільні  долю  тягнемо  на  п'яльці
І  своє  щастя,  вперто,  вишиваєм...
Отак  ми  і  живем!..
А  може  тихо    мрем?..
А  кажем,  що  других  навчаєм!..

А  попереду  одна  лише  стерня
І  страшно  коле  п'яти...
Зерна  уже  давно  нема,
А  сусіди  кажуть  -  "Дурна  вас  мати
На  райське  поле  це  пустила..."

-  "Віддайте  нам  оцей  город
І  відпочинуть  ваші  п'яти...
Ви  в  шароварах  танцюйте  хоровод
І  буде  вічне  для  вас  свято..."
"А  ми  вам  грошенят  дамо  взайми,
Для  ваших  слуг  на  витребеньки..."
-  "І  Боже  душі  їх  прийми,..
Вас  забагато  в  тої  Неньки"!..

"І  радять  нам  з  усіх  сторін,  
Як  у  "радості"    і  "щасті"  жити...
-  "І  буде  вам  безмежність  змін,
І  буде  нам  чим  заплатити...
Ви  до  серця  близько  не  беріть,  
Куди  вам  йти  -  на  захід,  чи  на  схід...
І  що  поради  часто  протележні...
Ви  всі  поради  в  закони  положіть  -
Ви  ж  вільні...  ще  і  незалежні..."

-  "...  А  прийде  час,  то  внуки  всі  до  нас
Приїдуть  долю  в  нас  шукати...
Прийде,  прийде  такий  ще  час
І  ми  всі  раді  будем  їх  прийняти..."
-  "...  А  дороги  в  різні  сторони  до  вас
І  доля  в  нас,  як  в  негрів  -  смугла..."
-  "А    ви  живіть  тепер  вже  без  прикрас  -
Земля  для  вас  вже  завжди  буде  кругла..."

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775071
дата надходження 04.02.2018
дата закладки 07.12.2018


М.С.

Сонечко зійде колись.

Сонечко  зійде  колись,
Кине  проміння  ласкаве.
Підем  з  Тобою  кудись,
Де  нас  ніхто  і  не  знайде.

Можемо  в  гори  піти,
Вкриті  де  снігом  вершини.
Чи  до  красуні  ріки,
Юність  де  наша  лишилась.

Можем  пройтися  в  саду,
В  лісі  разом  прогулятись.
Де  ще  таку  я  знайду,
Щоби  міг  так  закохатись?



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815187
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 07.12.2018


Дружня рука

Що є …?

Це  коли  виростають  крила,
Це  коли  ти  крилатим  зробила,
Як  потрібно,  то  поруч  летіла,
Як  упав,  не  минула,  підбігла  …
Це  коли  крізь  пахуче  волосся,
По  очах  видно,  щось  відбулося,
Це  коли  ти  без  жодного  страху
Стала  поруч.  І  я  не  дав  маху  …
Це  коли  захотіла  й  обняла,
Так  стояла  і  не  відпускала,
Це  коли  я  усі  скарби  світу
Покладу,  а  як  треба,  то  піду  …
Розгадайте,  у  чому  питання?
Хто  зустрів,  то  вона  безупинна.
У  полоні  людського  бажання,
І  таємна,  і  над  очевидна  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816575
дата надходження 06.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Юхниця Євген

Білочки добрі провідують часом дахи́

На  дачній  ділянці
Хатинка  хатинці  –  різниця,  узимку.
Осельки    й  палаци,
Одні  –  грюки,  світло,  димля́ть!
...А  інші  –  самотні,
Покинуті  до  весн  і  літ:  й  хороми́нки
Й  дворці,  колись  модні,
Тепер  –  тіні  цегли  й  гулянь.

Лиш  білочки  добрі
Провідують  часом  дахи́
Полишених  ,  хворих
Самотністю  -  лігвищ  й  садиб.

06.12.18  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816599
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Юхниця Євген

К ребятне уже служившей, воевавшей, беспадежной

Меня,  по-быстрому  поздравили,  как  шефа,
Складские  девушки,  и  быстро  –  к  ребятне
Уже  служившей,  воевавшей,  беспадежной:
Гляжу  –  шампанское  несут,  колбаску,  хлеб!
...Повсюду  в  мирной  Украине  -  поднимали
Бокалы  за  реальных  воинских  защитников!
...А  я,  поло́жено,  домой  шёл  с  замира́лькой  -
Или  окликнет  вдруг  какая  смелым  личиком...

07.12.18  г.  (  «В  праздничный  День  Вооруженных  Сил  Украины!»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816601
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Теоретик

Основи поетики. Пуант.

Пуант  (фр.  pointe  —  вістря,  гострий  кінець,  лезо)  —  гостродраматичне  завершення  ліричного  сюжету  у  ліричному  (драматичному  чи  епічному)  творі,  найвищий  прояв  градації.
П.  —  це  асоціювання  по  низхідній  від  цілості  до  частини,  яка  виступає  цілістю  для  ще  менших  частин,  і  так  далі  аж  до  якоїсь  дрібної  точки,  де  буквально  чи  переносно  лежить  уся  вага  твору.  За  допомогою  пуанта  митець  досягає  незвичайності,  збудження  напруження  нашої  уяви,  виокремлює  з-поміж  інших  головну  деталь.

 …  увігнав
заступ  у  землю
хотів  докопатися
до  джерела
а  докопався
до  крові
(А.  Крат).

П.  притаманний  також  байкам,  притчам  та  іншим  жанрам,  які  завершуються  лаконічним  або  афористичним  висловом.  Термін  П.  вживається  у  балеті  —  танець  на  кінчиках  пальців  ніг.

Оповідання  Василя  Полтавчука  –  це  негаласливо  відгранені  життєві  історії,  випадки,  за  якими  людські  долі  з  їхніми  правдами  і  кривдами.  У  часі  –  від  воєнного  лихоліття,  котре  гірко  відлунює  в  душах  людей  і  понині,  до  днів  теперішніх  –  не  дуже  багатих  на  радісні  миті.  Зате,  як  і  тоді,  щедрих  на  таланти  творити  добро,  виступати  проти  зажерливості  –  на  захист  людської  гідності.

Автор  дотримується  класичної  традиції  у  будові  стислого  епічного  твору:  буденна  фабула  обов’язково  має  крутий  поворот  у  своєму  розвитку  і  новелістичний  пуант.  І  робиться  це  не  для  приголомшення  читача,  а  для  втіхи  осягнення  ним  сподіваної  несподіванки.

«Pointiller»  (франц.  мовою)  –  писати  крапками.  Наприклад,  у  живопису  –  це  манера  письма  окремими  мазками;  у  музиці  –  особливий  тип  письма,  при  якому  кожна  нота  відокремлена  від  другої  паузою.  

У  літературі  ця  манера  письма  притаманна  новелістам.  Василь  Полтавчук    —  талановитий  новеліст,  у  творах  якого  яскраво  помітні  прояви  пуантилізму.  Мова  його  оповідань  по-народному  барвиста,  без  словесних  викрутасів.  Для  прикладу,  такий  ось  малюнок.

«У  ярку,  що  через  дорогу,  за  рідкою  шеренгою  старезних  верб,  немовби  хтось  кукурудзу  віє.  Сиплеться  та  кукурудза  і  сиплеться,  неначе  цілий  куток  до  млина  рихтується.  Але  то  тільки  так  причулося  Даникові.  Насправді  ж  там  шумить-вишумовує  невидима  за  туманом  вода»  (оповідання  «Даник»).




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816600
дата надходження 07.12.2018
дата закладки 07.12.2018


Дружня рука

Тепло людське – зимове золото …

Не  відпускай  мене  туди,
Де  тільки  ночі.  Ніколи  ранки.
Не  відпускай  моєї  руки,
Де  не  мої,  чужі  світанки.
І  не  топчи  мої  слова,
Вони  здаються  лише  чужими.
На  плече  хилиться  голова,
Буває  так  поміж  своїми.
Не  випускай  мої  пісні,
Бо  їм  достатньо  твого  імені,
І  я  не  дякую  весні,
Пісні  мої  такі  засніжені  …
Черговий  прийде  снігопад.
У  нього  ходимо  за  мріями.
Коли  закінчить  свій  парад,
Ми  свій  закінчимо  обіймами  …
Не  відпускай  мене  туди,
Де  наче  сонце,  але  холодно,
Де  є  усі,  але  не  ти,
Тепло  людське  –  зимове  золото  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816459
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 06.12.2018


Soloirach

Человек заболел человеком

Я  в  тебе  утону,  я  тобою  укроюсь  от  холода.
Мне  смешно,  разлетится  мой  смех  по  уставшему  спящему  городу.
Кто  сказал,  что  любовь  убивает  пламенем  горе?
Мое  солнце  упало  в  твоё  необъятное  море.
В  левом  кармане  я  прячу  своё  уныние,
А  из  сумки  достала  удачу,  возьми,  храни  её.
Человек  заболел  человеком,  но  нет  антидота,
Градус  растёт  и  в  бреду  забываешь  кто  ты...
В  твоём  теле  нет  сил,  твои  руки  связаны  прочно.
Думал,  что  победил,  но  любовь  унесла  тебя  ночью.
Третьи  сутки  без  сна,  пятый  день  ломает  все  кости.
Внутри  морятся  два  равноправных  и  сильных  чувства:
Не  желанье  болеть  и  страх  потерять  одиночество,
И,  потом,  умирать  от  любви  совсем  никому  не  хочется...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816402
дата надходження 05.12.2018
дата закладки 05.12.2018


Redivivus et ultor

… і, звичайно, так скажуть люди

...  і,  звичайно,  так  скажуть  люди,  
що  зв'язок  наш,  мовляв,  порочний,
що  із  того  пуття  не  буде,
бо  із  боку  видніше,  точно...
бо  із  боку  -  лиш  чорне  й  біле,
кожне  слово  із  боку  -  перли:  
у  перелюбі  -  не  любили,  
не  родившись  іще  -  померли...
і,  звичайно,  розставлять  клейма,
бо  гріховні,  мовляв,  та  хтиві,
роздавати  комусь  "нікнейми"  -
то  не  дивно,  скоріш  -  властиво...
так,  звичайно...на  те  і  -люди,
щоб  в  чужі  заглядати  стайні,
бо  так  було  і  є,  і  буде,
ми  -  не  перші  і  -  не  останні...
тільки...  байдуже,що  там  скажуть  -
говорить  -  не  мішки  носити...
їм  не  прясти  із  нами  пряжу,
їм  -  казати,  а  нам  -  любити


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816274
дата надходження 04.12.2018
дата закладки 04.12.2018


Теоретик

Основи поетики. Байка.

Байки  -  це  короткі  оповідання  повчального  змісту,  на  початку,  або  ж  в  кінці  котрих  має  бути  сформульований  висновок  чи  головна  повчальна  думка  –  мораль.  Байка  має  здавна  сформовану  (ще  від  прозових  «притч»  легендарного  давньогрецького  байкаря  Езопа  —  6  ст.  до  н.  е.)  структуру,  традиційне  коло  образів,  мотивів,  сюжетів.  Езопівською  мовою  інколи  називають  підтекст  художнього  твору.  

У  глибині  віків  бере  свій  початок  байка.  Як  і  міф,  вона  була  однією  з  перших  форм  художнього  мислення.  
Кожну  байку  можна  розпізнати  за  кількома  її  яскравими  особливостями.  Окрім  моралі,  котра  є  сигнальним  маячком  будь-якої  байки,  не  менш  важливою  та  впізнаваною  її  особливістю  є  алегорія.  Тобто,    зображення  одних  предметів  та  явищ  через  інші.  Саме  завдяки  цьому  пересічними    персонажами  у  байках  виступають  тварини,  рослини  та  речі,  через  яких  байка,  наче  зі  сторони,  показує  нам  нас  -  людей.  Але  й  самі  люди  зрідка  також  можуть  бути  персонажами  байки  -  однак  лише  тоді,  коли  їхні  образи  виступають  символами  тих  чи  інших  людських  рис.
Окрім  цього,  байку  неможливо  уявити  без  комізму  та  сатири  —  її  невід'ємних  супутників.  

Відомими  авторами  байок  є  Езоп,  Жан  Лафонтен,  Іван  Крилов.  Крім  античних  джерел,  байка  зазнала  впливу  індійської  «Панчататри».
Байковий  жанр  має  давню  й  багату  традицію  у  світовій  і,  зокрема,  українській  літературі.  Байки  бувають  віршовані  та  невіршовані.  Зразки  байок  зустрічаються  в  шкільних  риториках  М.  Довгалевського,  Ф.  Прокоповича,  Г.  Кониського.  Байки  використовували  у  своїх  «казаннях»  І.  Галятовський  та  А.  Радивиловський.  Нову  літературну  байку  в  Україні  започаткував  Григорій  Сковорода  «Баснями  харьковскіми»  (1753—1785).  
У  перші  десятиліття  19  ст.  П.  Гулак-Артемовський,  Л.  Боровиковський  та  Є.  Гребінка  збагатили  жанр  байки  структурно  й  тематично,  наповнили  новими  життєвими  реаліями,  народним  колоритом.  

Розквіт  жанру  в  українській  літературі  пов'язують  з  іменем  Леоніда  Глібова.  До  байки  також  зверталися  Іван  Франко,  Борис  Грінченко.  
У  20  столітті  байки  писали  Василь  Блакитний,  Сергій  Пилипенко,  Микита  Годованець,  Анатолій  Косматенко,  Павло  Глазовий  та  ін.  
Байка  нині  зазнає  певної  еволюції.  Крім  сюжетних  байок,  з'являються  байки-приповідки  («ліліпути»),  а  також  байки-епіграми,  байки-жарти,  байки-пародії  тощо.  

Цікавий,  Мовчуна  зустрівши  раз,  спитав:
"Від  чого  голосний  так  дзвін  той  на  дзвіниці?"
"Від  того,  що  (коли  не  втнеш  сеї  дурниці)
Всередині,  як  ти,  порожній  він",-  сказав.

(байка-приказка  П.Гулака-Артемовського  «Цікавий  і  мовчун»)

Сім  суток  по  воду  ходив  до  ставу  Рак.
На  восьмий  день  так-сяк
Її  він  доволік  до  хати,
Ще  трохи  відпочив,  та  й  ну  перетягати
Через  поріг...  Клешнею  зачепивсь,
А  кухлик  нахиливсь,
І  розлилась  вода,  —  пропали  всі  клопоти!..
«Нема  добра  із  скорої  роботи!  —
Говорить,  сапаючи,  Рак,  —
Було  б  не  поспішаться  так...»

(байка  Б.Грінченка  «Швидка  робота»)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816144
дата надходження 03.12.2018
дата закладки 03.12.2018


Малиновская Марина

< Запах молотого кофе привлекает… >


Запах  молотого  кофе  привлекает
Мои  мысли  о  тебе  и  сладкие  мечты...
Кофе  с  кардамоном  и  лимоном  заряжает,
Вдохновляя  подарить  тебе  стихо-цветы!

Запах  молотого  кофе  привлекает
Как  загадка,  словно  афродизиак...
Аромат  кофейный  Душу  наполняет
И  ведёт  опять  к  тебе,  как  знак...

Запах  молотого  кофе  вдохновляет!
Как  хороший  человек,  к  себе  располагает
Неспеша  пить  вкусный  кофе,  согреваться,
И  Душой  друг  другу  нежно  улыбаться!

Запах  молотого  кофе  создаёт  уют
В  доме  и  Душе,  атмосферу  счастья!
Ощущение,  что  и  тебя  с  любовью  ждут
Искренность,  тепло,  участье!...

Запах  молотого  кофе  увлекает...
Как  и  ты  меня  увлёк  своей  Душой!
Может,  всё  же,  в  твоём  Сердце  заиграет
Музыка  любви  для  нас  с  тобой?!...


/  ноябрь  2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816065
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Володимир Верста

Імпульс

Безлюдний  берег...  Заграва  північна
Вкриває  горизонти  звідусіль.
Лише  піски...  Мов  маяки  космічні,
Виблискують  зірки  у  всій  красі.

Спинився  час,  проте  поняття  «вічно»
Немає  тут...  Як  і  нема  мостів
Назад,  вперед.  Все,  ніби  механічне,
По  колу  і  циклічно.  Між  листів

Згубилась  осінь,  і  зима-принцеса
Розтала,  мов  сніжинка  навесні.
...Не  б'ється  серце  втомлене...  Процеси
По  циклу  знов...  Летять  примарно  дні...

…Новий  прибій  і  ніжний  запах  моря.
Усе  проходить  –  радість  так  і  горе.

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  01.12.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815871
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Дружня рука

Колотнеча у склянці з любов'ю

Так  багато  твого  всесвіту.
І  очей  нерозтрачена  ніжність.
У  сутінках  душевного  трепету
Це  все  найцінніша  цінність.
Вимовляючи  незнайомі  звуки,
Відчуваючи  щось  зовсім  незнайоме,
Поглядом  обіймаючи  руки,  
Єднаючи  відоме  й  невідоме.
Розглядаючи  твою  ідеальність,
Створену  без  розрахунків  і  формул,
Проганяючи  останню  хмарність,
Проганяючи  зневіру  і  втому  …
І  так  надмірно  оберігаючи,
І  цим  жахливо  лякаючи,
Обіймаю,  навіть  не  торкаючись,
І  цілую,  просто  посміхаючись  …
Помістив  любов  в  якусь  склянку,
П'ю,  та  не  напиваюся.
Завів  собі  диво  -  коліжанку.
Отак  з  неї  насміхаюся  ...

...  [i]далі  жарт[/i]  ....

Як  дізналась  коліжанка,
Як  я  нею  граюся,
Трісла  раптом  моя  банка,
І  тепер  я  каюся.

Прошу  дуже  коліжанку:
Повернись  назад  у  банку.
А  вона  всміхається,
Сніжками  кидається.

Не  кладіть  любов  у  банку.
Бо  це  зле  кінчається.
Не  робіть  із  неї  бранку,
Як  нема,  появиться  ...






адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816058
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Лилея

Ой, морозец кусает!

Ой,  кусает  морозец
Зимними  деньками!
Солнце  светит  в  декабре!
Играется  с  нами!
Не  видать  зимой  тепла  -
Знойного  лета...
Солнце  светит  -  нет  тепла,
То,  что  было  летом...
Согревает  Любовь!
Вдохновляет!
Для  того  нужна  Зима!
Зимой  -  сердце  тает!
Не  хватает  тепла?
В  Любви    -  Душа  пылает!
Вокруг  снег!
Зима  пришла!
Декабрь!
Радость!
Настоящая  Зима!
Ой,  морозец  кусает!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816059
дата надходження 02.12.2018
дата закладки 02.12.2018


Владимир Зозуля

Забыть Дон Кихота

Жил  один  беспокойный  чудак,
Был  он  мне  многих  прочих  роднее,
Да  беда  вот  –  любил  Дульсинею,
И  по  жизни  всё  делал  не  так:

На  порыве,  на  чувства  костре,  
На  желании…  в  общем,  мечтатель.
Вроде  правильный…  только  некстати,
Вроде  светлый…  да  вот  не  к  поре.

Всё  стремился,  кому-то  помочь.
Звал  меня.  Да  мешало  мне  что-то…
Я,  как  мог,  вразумлял  Дон  Кихота,
Но,  однажды  вдруг  стало  невмочь.

Там  внутри,  что-то  важное    –  щёлк…
И  сломалось…  а  что  тут  такого?  –
Я  не  помню  –  толкнул…  или  словом?
Только…  он,  не  простившись,  ушёл…

Ну  подумаешь,  цаца!  Ушёл!..
Да  плевать!..  А  душа  не  на  месте…
Что  за  призрачность  рыцарской  чести?
Это  глупости  –  перья  и  шёлк!

Мне  ведь  стало  спокойнее  жить!
Только  как-то  бесцветно  и  пусто...
И  комфортнее  вроде,  а…  грустно…
Не  поверят  –  кому  расскажи.

Он  ведь  был  благородным  таким.
А  верняга!  в  большом  или  в  малом,
Невзирая,  служил  идеалу,
Так,  как  могут  одни  [s]дур[/s]  чудаки.

Жить  без  маски,  не  прятать  лица,
Быть  открыты  внутри  и  снаружи.
Да  еще  и  наивен  к  тому  же…
Разве  сможет  он  выжить  здесь  сам?!

Средь  обид  и  душевных  простуд,
Если  встретите  вы  его,  где-то,
То  скажите,  мол,  так,  по  секрету…
Ну…  что  плохо  мне…  я  его  жду.

...


[i]–  Вот  дурак-то,  с  фанерным  щитом,
Ведь  опять  посмеются  в  народе.
–  Ну  и  пусть!
Дон  Наив  благороден!
–  Почему?
–  Потому,  что  он  –  Дон!
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815888
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 01.12.2018


Твоя Графоманка

кілька раз

**  *
[s]Кілька  раз[/s]  я  з  тобою  мовчала.
Кілька  раз  не  було  в  мене  слів.
Кілька  раз,  я  сказати  щось  мала  -
Не  хотіла,  хоч  ти  й  хотів.

[s]Кілька  раз[/s]  ти  мовчав  зі  мною.
Щось  важливе  сказати  не  міг.
Як  спитаю  про  нас  з  тобою  -
Ти  кудись  поспішав,  кудись  біг.

[s]Кілька  раз[/s]  випадково  бачились.
Кілька  раз  -  ми  не  вітались.
Кілька  раз  ти  з  своїми  бігав  десь.
Кілька  раз  -  ми  не  прощались

[s]Кілька  раз[/s]  випадково  бачились.
Кілька  раз,  ніби  ми  -  незнайомці.
Не  вітались.  Не  обнялись.  Бачились
У  не  вдалій  ми  обстановці.

[s]Кілька  раз[/s]  переводив  ти  тему.
І  розказував  щось  смішне.
Кілька  раз  я  лиш  думала  -  де  ми.
І  коли  ж  це  нарешті  мине.

[s]Кілька  раз[/s]  ти  проходив  мимо
Кілька  раз  не  сказав:  "привіт".
Кілька  раз  я  проходила  мимо  -
Оминала  тебе  й  весь  світ.

[s]Кілька  раз[/s]  я  дивилась  на  тебе.
Кілька  раз  я  сміялась.  А  сніг..
Падав  грізно  просто  із  неба.
Ти  сміятися  просто  не  міг.

[s]Кілька  раз[/s]  ти  мені  дзвонив.
Кілька  раз  я  не  брала  трубку.
Кілька  раз  я  тобі  писала.
Ти  ігнорив  за  всі  проступки.

[s]Кілька  раз[/s]  ще  поговорити,
Подзвонити  чи  написати.
Кілька  раз  десь  в  кафе  посидіти.
Або  ти..  Міг  би  просто  обняти.
[s]
Кілька  раз.[/s]  Але  все  не  склалось.
Попри  всі  наші  намагання.
Довелося  нас  описати..
Легким-швидким  словом:  "прощання"
[s]
Кілька  раз..[/s]  По  життю  розійшлися.
Більш  немає  вже  "нас  з  тобою".
Кілька  раз..  Але  ця  розлука
Принесла  мені  стільки  болі.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815940
дата надходження 01.12.2018
дата закладки 01.12.2018


m@sik

Тип с Троещины


Выйду  с  песиком  гулять
Машут  мне  с  балкона
Дворы  видеть  благодать
Нашего  района
***
Знаком  с  местным  колоритом
Тоже  в  форточку  курю
Иногда  хожу  небритым
Тоже"Сышишь"говорю
***
И  с  полосками  спортивки
Кепка,семки,НокиЯ,-
Не  Печерск  то  и  не  Нивки
То  Троещина  моя
***
И  район  пусть  не  VIP  класса
И  конечно  не  дыра
С  удовольствием  пиваса
Можно  выпить  в  6  утра
***
И  как  все  я  жду  трамвая
И  как  все  топчу  траву
И  любимую  -  "малая"
По-троещински  зову
***
Понаехало  немало,
Тут  таких  же  как  и  Я...
Те  кого  судьба  позвала
В  эти  милые  края...
***
Шум  машин  и  ТЭЦ  дымится
То  конечно  ерунда
Тишиной  бы  насладиться-
С  тем  действительно  беда
***
По  дворам  где  "наше  гетто"
Можно  сутками  бродить
Хоть  зима  то  или  лето
Ждать  надеяться  любить
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815755
дата надходження 30.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Юхниця Євген

Із хвіртки - з обл. енерго пан

 --Та,  мелють,  а́лкоголь  не  будуть  продавати,  -
Змарнів  електрик  на  стовбі  у  чіпких  кігтях  .
Я  ж,  босоніж,  по  снігу  то́пчу  бо́язнь  кляту.
Й  тут  з  хвіртки  -  з  обл.енерго  пан,  звіряти  світло.
...Ну,  як  в  нас  як  водиться,  ми  -  сіли,  з  льоху  –  кисле!
Він  подзвонив,  й  сусід  мій  –  самогон  доносить!

Я  грівся  й  мислив:  Господи,  які  ж  ми  чисті,
Доки  ...не  сварять  одне  з  одним  ...вороги  -  нас.

29.11.18  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815754
дата надходження 30.11.2018
дата закладки 30.11.2018


Holger Dolmetscher

Я хочу быть Поэтом…

Я  хочу  быть  Поэтом
до  скончания  дней,
завещаю  при  этом
гнать  сознанья  коней
своих  мыслей  глубоких,
своих  мыслей  чудных;
но  отмерены  сроки
дней  под  солнцем  моих...
Не  погаснут  проблемы,
не  потухнет  очаг,
жизни  новые  темы
вновь  поднимут  свой  флаг.
Тем  есть  много  извечных,
тем  не  нужных  полно.
Жизнь  -  ручей  быстротечный,
что  течет  все  равно.
Жизнь  -  преддверье  разлуки.
Жизнь  -  душевный  огонь...
Жизнь  и  возраст  -  супруги,
жизнь  и  возраст  есть  сон.
Над  тетрадкой  склоняюсь,
мысли  в  рифму  строчу,
выживать  умудряюсь,
жить  я  тоже  хочу...
Но  плачевное  время
жжет  весь  дух  изнутри.
Жизни  срок  -  для  творений,
но  в  душе  волдыри
набухают  и  рвутся
и  приводят  в  экстаз...
Жизни  яркое  блюдце,
так  сказать,  напоказ.
Но  на  самом  же  деле
мир  настолько  больной,
что  всегда  на  пределе
нерв  согнется  стальной.
Разбиваются  чувства
и  осколки  летят,
человека  искусства
уничтожить  хотят.
Ну,  а  сильный  же  духом
не  сойдет  с  колеи...
В  мире  -  духа  разруха,
в  мире  вехи  свои.
Их  понять  невозможно
ни  за  что,  ни  за  что...
То,  что  сложно  -  не  ложно,
все  простое  -  потом!
Открываются  ставни
человеческих  душ.
В  жизни  видится  главным
для  жены,  коль  есть  муж,
дети  в  здравии  добром,
и  для  мужа  жена:
каждый  с  каждым  подобран,
жизнь  на  свете  -  одна!
Голова  забывает
о  коварном,  плохом.
И  глаза  закрывают
иногда  над  грехом.
Человеческой  жизни
коротка  магистраль.
Горе  холодом  брызжет,
вдует  в  сердце  печаль.
Я  хочу  быть  Поэтом,
чтоб  об  этом  сказать...
Жизни  разные  где-то,
но  до  них  не  достать...

29.11.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815655
дата надходження 29.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Дружня рука

Смак свободи …

З  паперу  склав  собі  якийсь  кораблик.
Бо  так  сподобалось.  І  в  воду  запустив.
І  раптом  зусібіч  почулось  «зрадник».
Бо  він  чомусь  не  вверх,  а  вниз  поплив  …  

Я  їм  говорю,  -  це  лише  кораблик,
Він  не  летить,  де  хоче,  він  не  має  крил.
Додав  буденності  покірний  карлик:
Та  ні.  Ти  передбачив.  Ти  його  ось  так  зробив.

Щоб  плив,  куди  собі  він  сам  захоче.
Куди  його  думки  і  мрії  понесуть,
Вони  так  хочуть,  щоб  я  сіре  напророчив?!
Та  ж  у  плавучих  зовсім  інша  суть  …  

То  може  краще  не  плисти́  чи  не  ходити?
Бо  що  за  сенс,  якщо  закритий  порт.
То  може  краще  навіть  не  любити?!
Щоб  не  гамселили  стурбовані  об  борт  …  

На  ложку  кожному  по  крихітці  свободи,
Ось,  спробуйте.  Гірка?  То,  може,  геть  її?
Ввижались  урвища  і  небезпечні  переходи?
І  мрій  злякалися.  Хоч  не  чужі.    Свої  ...  

Хтось  розплювався.  Так  йому  немило.
Вже  захотілось  в  галіфе  і  на  парад.
Ще  щастя,  що  у  когось  залишились  крила.
А  тим  крилатим  добре  й  без  порад  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815631
дата надходження 29.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Малиновская Марина

< Поймал меня, как раненую птицу, в свои руки…>


Поймал  меня,  как  раненую  птицу,  в  свои  руки...
Как  птицу,  раненую  одиночеством,  желанием  тепла...
Я  думала,  что  исцелят  твои  ладони  страдания  и  муки,
Но  я  ошиблась...только  на  время  боль  моя  прошла...

Мне  нужно  исцеляться  своей  силой!  Всё  есть  во  мне!
Любовь  поможет  вновь  расправить  раненые  крылья!
Только  любовь  не  точечная,  а  любовь  —  вообще!
Любовь,  которая  не  даст  Душе  покрыться  пылью!...

Поймал  меня,  как  раненую  птицу,  в  свои  руки...
Поймал  и  отпустил...не  получив  того,  что  ты  хотел...
Возможно,  стать  ловцом  решил  от  пустоты  и  скуки,
И  потому,  любовью  исцелить  меня  ты  не  сумел...

Поймал  меня,  как  раненую  птицу,  в  свои  руки...
Погрев  немного,  отпустил...я  сразу  не  смогла  взлететь...
Но  призвала  на  помощь  Ангела  и  свою  силу  Духа!
Теперь  готова  дальше  высоко  и  гордо  я  лететь!...

Поймал  меня,  как  раненую  птицу,  в  свои  руки...
В  твоих  ладонях  я  оставила  своей  Души  тепло...
Любая  встреча  это,  всё-таки,  урок,  наука,
И  каждому  достанется  своё  духовное  зерно...      
                                                       

/  12.10.2018,  13.10.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815665
дата надходження 29.11.2018
дата закладки 29.11.2018


Лилея

Любовь греет по - настоящему… (эссе)

                                                     Эссе
       Выражение:  "  Любовь  греет"  у  меня  всегда  
ассоциировалось...-  Греет  Душу,  сердце...
Но...испытав...это  Чувство...поняла́...
Любовь  греет  по  -  настоящему...
Даже  на  физическом  уровне...
Мороз,  холод...
А  мне  тепло...
По  телу  разливается  вот  эта  самая  Любовь...
Она  течёт...наполняя...
Выбрасывая  на  поверхность  эндорфины...
Гармоны  счастья!
А  они  такие  тёплые!
Окутывают  всё  тело...
Мягкие,  как  пушинки...
Вот  тебе  и  "  пуховик"!
Это  большое  дополнение  к  тёплой  одежде!
На  улице  пасмурно...
Но,  когда  наполняешься  Любовью  -
включается  внутреннее  солнце...
Так  можно  экономить  Природные  ресурсы!..
Научившись  Любить  -
Учишься  вырабатывать  своё  тепло...
Эврика!
Любовь  ещё  и  экономная!

Влюбляйтесь!
Согревайтесь!
Наполняйтесь!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814837
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 28.11.2018


Redivivus et ultor

шкварчить, шкварчить повільно папироска 2

Шкварчить?  Шкварчить...  Бруднить  атласний  лацкан
І  сипле  попіл  на  лискуче  тло,
Ні,  ти  -  не  Проня,  я  -  не  Голохвастов,
Та  хто  ж  дивився  за  дзеркальне  скло?

Та  хто  ж  побачить  за  примарним  лоском,
Помітить  хто  за  товщею  вітрин,
Ниття  сердець,  які  стікають  воском...
(не  забруднити  б  тільки  магазин)

Не  забруднить,  не  вляпати  б  костюма
свого,  чужого  -  вовну,  шовк  чи  льон...
Ти  -  не  Кортес,  а  я  -  не  Монтесума,
хоч  добровільно  здався  у  полон...

Я  роздягнув  тебе,  мов  капустинку  -  
Лист  за  листком,  дістався  до  нутра,
тендітного,  немов  тонка  травинка...
А  ти  про  "досить"...  Ні,  мала  -  пора!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815409
дата надходження 27.11.2018
дата закладки 27.11.2018


Теоретик

Основи поетики. Перифраз.

Перифраз,  Перифраза  (грецьк.periphrasis  —  описовий  вираз)  —  мовний  зворот,  який  вживають  замість  звичайної  назви  певного  об’єкта  і  полягає  в  різних  формах  опису  його  істотних  і  характерних  ознак.  П.  можуть  бути  як  довільні,  так  і  фразеологічні  сполучення  слів:  майстер  сцени  —  артист,  театральний  режисер;  благородні  птахи  —  лебеді;  чорне  золото  —  вугілля;  бити  себе  в  груди  —  каятись;  накивати  п’ятами  —  втекти  та  ін.  

У  науково-популярних  і  публіцистичних  текстах  П.  часто  використовують,  щоб  уникнути  повторень  і  водночас  висловити  авторське  ставлення  до  об’єкта  розповіді:  Геродота  називають  “батьком  історії”,  Ольгу  Кобилянську  —  Гірською  орлицею”,  Лесю  Українку  —  “дочкою  Прометея”.  До  П.  належить  і  заміна  авторського  “Я”  —  “ваш  покірний  слуга”,  “автор  цих  рядків”.  Від  частого  вживання,  зокрема  в  засобах  масової  інформації,  позитивні  якості  П.  нівелюються  і  перетворюються  на  штамп  (королева  полів,  солодкі  корені).

Перифраз  (від  д.-гр.  περίφρασις  —  «описовий  вираз,  іносказання»:  περί  «навколо,  біля»,  φράσις  «вислів»)  —  у  стилістиці  й  поетиці  троп,  що  описово  виражає  одне  поняття  за  допомогою  декількох.  

У  перифразах  назви  предметів  і  людей  замінюються  вказівками  на  їх  ознаки,  наприклад,  «зануритися  в  сон»  замість  «заснути»,  «цар  звірів»  —  «лев»,  «однорукий  бандит»  —  «гральний  автомат»,  «чорне  золото»  —  «вугілля»  чи  «нафта»,  «легені  планети»  —  «ліси».  Розрізняють  логічні  перифрази  («автор  „Мертвих  душ“»)  і  образні  перифрази  («сонце  української  поезії»).  

П.  у  художній  літературі  має  завданням  зробити  текст  виразнішим,  більш  дієвішим  та  цілеспрямованішим  і  своїм  характером  наближається  до  метафори  або  метонімії,  виражаючи  семантику  слова  чи  словосполучення  переносно,  за  принципом  подібності  й  суміжності:  “Розпадеться  луда  на  очах  ваших  [прозрієте]  неситих”  (Т.  Шевченко);  “Лягло  костьми  [загинуло]  людей  муштрованих  [солдатів]  чимало”  (Т.  Шевченко).  

Необхідно  розрізняти  П.  і  перефразування  —  часткову  зміну  відомого  вислову  (приказки,  прислів’я,  афоризми)  на  вимогу  контексту:  “Не  спитавши  броду,  полізли  у  воду”;  “І  кинули  бізнесових  щук  у  каламутну  річку  нестабільної  економіки”.

Перифраз  можна  визначити  як  неоднослівну  вторинну  номінацію  описового,  здебільшого  емоціонально-екпресивного,  оцінного  характеру,  що  являє  собою  семантично  неподільний  вислів,  який  скісно  вказує  на  істотні,  відмітні  або  суб’єктивно  виділені  носієм  мови  ознаки  позначеного  об’єкта  чи  явища  дійсності.  

Окремим  випадком  перифрази  є  евфемізм  —  описовий  вираз  «низьких»  або  «заборонених»  понять  («нечистий»  замість  «чорт»,  «обійтися  допомогою  носової  хустки»  замість  «висякатися»).  

Українська  мова  має  усталені  перифрази:  Кобзар  України  (Т.  Г.  Шевченко),  Великий  Каменяр  (І.  Я.  Франко),  Дочка  Прометея  (Леся  Українка),  столиця  України  (Київ),  місто  Лева  (Львів),  чорне  золото  (кам'яне  вугілля)  тощо.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815319
дата надходження 26.11.2018
дата закладки 26.11.2018


Олекса Удайко

ЗАГУБЛІ

         [i]Сокровенне...
                                                   стривожене,    
                                                                                             та  не  стриножене...

   
[i][/i][/i]

[youtube]https://youtu.be/cVGSjxoolCA[/youtube]

[i][b][color="#cf0808"]блукаєм,  блукальці,
                   та  все  –  манівцями:
                                                     намотуєм    п’яльці  –
                                                                                 живем    до  нестями

                                                                                 блукаємо  вирвами
                                                   і  виєм  вовками  –
                   ні  в  що  вже  не  віримо
свято...  роками

було  б  не  так  страшно,
                   аби  йшли  по  колу
                                                       а  то  по  спіралі  –
                                                                                               не  прийдем  ніко́ли:              
                                                                                                     
                                                                                               бредем  по  дорозі,    
                                                       до  рвоти  обридлій,
                   в  кошари  на  розі,
вготовані  бидлу  

шляхи  наші  хибні
                   прямують  в  нікуди,
                                                       та  проби  потрібні  –
                                                                                             довкола  ж  бо  люди!

                                                                                             ватаг*  –  явний  покруч,  
                                                     глава  –    що  капуста,
                 а  ті,  хто...  упоруч  –  
що    ґерґелі  тлусті**

о  квапний  блукарю,
                   не  квапся  до  згуби,
                                                     теліжась  в  отарі,  
                                                                                               твоя  ж  бо  рахуба***:

                                                                                               мужі  звіроликі  –  
                                                     мізка́ми  задублі  –
                 опудала  дикі,    
собою  загублі...
   [/color][/b]

18.11.2018
_________
       *  провідник,  вождь..
   **  жирні  та  нечуйні  до  потреб  громади.
***  тут  причина,  привід.

[b]Примітка[/b]:      Дієприкметник    «загублений»    автор
       вживає  тут  у  активній  формі,  подібно  до    «загиблий»,  
       підкреслюючи  цим    можливість  «самозагублення»,  
       надавши  слову  нового  семантичного  значення.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814321
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 25.11.2018


М.С.

Хочу щастя пізнати.

Хто  придумав  страшні  кілометри  і  милі?
Щоб  були  ми  не  разом  -  кохані  й  щасливі.
Бо  таке  є  життя,  лише  Бог  один  знає,
Де  когось  хто  знайде  і  кого  покохає.
Хочу  смак  Твоїх  губ  я  своїми  відчути,
Хочу  щастя  пізнати  й  закоханим  бути.
Де  Ти  щастя  моє,  де  моя  Ти  Лебідко?
Чому  бачити  можу  Тебе  я  так  рідко?
Ти  нудьгуєш  сама  -  я  без  Тебе  скучаю,
Як  нам  бути  тепер?  Ти  повір,  я  не  знаю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814878
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 25.11.2018


С.І.М.ка

Не будь

Не  будь  війною  у  мені
Бажань  з  можливостей  кордоном.
Сердечний  світ  мій  безборонний.
З  картону  мури  кам’яні  –
Не  будь  війною  у  мені.

Не  будь  в  мені  дощем  в  мороз:
Січе  колючий,  ожеледить.
Без  швидкісних  душа  обмежень
Не  бачить  ковзкості  загроз  –
Не  будь  в  мені  дощем  в  мороз.

Не  будь  в  мені  печаллю  зір  –
Най  стане  блиск  звучанням  ночі.
Тепла  почути  співи  хочу
Знемогам  всім  наперекір  –
Не  будь  в  мені  печаллю  зір.

Прямої  права  не  ламай.
Криві  шляхи  шукають  втечу.
Хвилясті  піки  недоречні.
Штормить  в  різниці  коливань  –
Прямої  права  не  ламай.

Шукаєш  слабкість  у  броні  –
Наосліп  сиплеш  гострі  стріли.
Я  ж  безборонна  –  в  цьому  й  сила.
Тримає  щит  душі  теплінь.
Не  будь  війною  у  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815168
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018


dashavsky

Проходять роки в чужій стороні.

[youtube]https://youtu.be/vRjurfLkGdU[/youtube]

Поч.  15  сек.
Проминають  в  чужій  стороні  роки,
Хвилями  неначе  вони  пропливають.
І  тихим  шепотом  морської  води,
До  Батьківщини  думкою  повертають.  
Повертають  думками  мене  завжди,
В  край  свій.  Де  хата  дерев*яна  стоїть.
Там  де  родина,  туди  де  мати  стара,
Де  над  рікою  верба  похилилась
Що  з  дитинства  разом  зі  мною  зросла.
Лину  думками  своїми    завжди  туди,
В  мить  ту  коли    так  щасливо  жили...
Коли  Карпатські  гори    красувались  
Ще  у  зелених  смерекових  лісах.
В  лісі  зозуля  кувала.  І  співав  птах.
Олені  рогачі  по  лісах  гуляли.
Спів,  та  діточі  голоси  лунали...
Тоді  на  краще  життя  надію  мали.
Мали...  Та  щастя  своє  не  вберегли.
Не  помітили  коли    його  украли,
Проспали,  бо  увесь  час    продрімали.
Проспали...  Продрімали...  Ми  щастя  своє,
Дітям,  та  онукам  своїм    не  дали.
Не  дали!...  Для  них  його  не  зберегли!
Та,    тверду    надію    я  ще  маю    на    те,
Що  світла  зоря  над  нами  скоро  зійде,
І  одягне  Україна    вишиванку  ,
А  життя  щасливим  плином  попливе.
















адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815158
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018


Юхниця Євген

И как же мне не хочется её соединять

Какое  заглядение  -  природа  на  Урале!
И  как  же  мне  не  хочется  её  соединять
С  колониальной  смертью  от  людишек  из  Урала
В  солдатской  форме  с  надписью:  «Пришли  ...освобождать...»
...А  я  милуюсь  фотками  зимующего  рая:
«Опушка»,  «лодка»,  «реченька  замёрзшего  Урала»
От  приятеля  из  Сайта  Поэтического,  барда!

24.11.18г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815152
дата надходження 25.11.2018
дата закладки 25.11.2018


Юхниця Євген

До Дня голодомору в Україні

-  Чому,  чому  мамо́,  не  вивезла  мене
До  Праг,  чи  Мюнхенів    із  кладовища-вулиці?
Ти  ж  тиждень,  як  вже  вмерла...  Мене́  –  розпне?
Як  ту  надуту  тітку...  -  снилась...в    маслі  й  булочці...

Петро?  Ти  спиш?  Іду  в  сільраду...братик  –  спи!
Попро́шу  виїхати  десь  на  інші  села.
Я  вмію,  знаю  і  косу,  і  ціп  й  серпи!
Ну,  вже  пішла.  Та  ти  не  смикай,  чуєш,  стелю...

 -  Чекай,  сестра?  Скажи:  у  всіх  царів
Селяни  й  діти  мруть,  як  в  нас  в  селі  щоденно?

Сестра  не  чула  –  десь  пішла.  Й  чомусь  вгорі,
Здавалось  братику,  ситніше  жив  хтось  певний...

27.01.13  р.  (  «До  Дня  голодомору  в  Україні»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815046
дата надходження 24.11.2018
дата закладки 24.11.2018


rutzt

Вікно і кухня. Трішечки глінтвейну…

Вікно  і  кухня.  Трішечки  глінтвейну.
Тече  тепло  по  жилах  і  думках.
Хоча  за  склом  вирує  безідейне
І  людяність  згубилася  в  віках.
Полює  хижий  клопіт  за  юрбою,
Триває  дня  довершене  кіно.
Та  ходить  ніжний  спогад  за  тобою,
І  гріє  душу,  як  оте  вино.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814983
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


dashavsky

Музика саксафону лунає. .

[youtube]https://youtu.be/55_-PKrzNj8[/youtube]  

Поч.  20  сек.

Музика  саксафону  лунає,
І  музика  ця  за  душу  бере.
І  те,  що  було  прожите  мною,
Перед    очами  неначе  пливе.

Згадую  чарівні  карі  очі,  
Квітучі  вишні  в  старому  саду,
Як  гуляли  ми  там  до  півночі.
І  вперше    сказав  тобі,  що  люблю.

Музика  саксафону    лунає,
І  бузковим  туманом  пливе.
Струни  серця  мого  зачіпає,
А  пам'ять  мою  в  юність  веде.  

В  ті  щасливі  мої  юні  роки,
Роки  сподівань,  та  роки  мрії.
Які  незамітно  так  пропливли
А  повернути  їх  немає  надії.

Музика    саксафону  лунає
І  музика  ця  за  душу  бере.
І  те,  що  було  прожите  мною,
Перед  очами  моїми  пливе.

Програш.

Зупинись,  прошу  тебе  музиканте
І  музикою  душу  мою  не  ятри.
Поглянь,  що  по  моєму  обличчі,
Солоні  сльози  починають  текти.

Зупинись  ти    на  мить  музиканте,
І  сумні  ноти  музики  поміняй.
Та,  щось  таке  радісне,  та  веселе,
Для  мене  сьогодні  ще  раз  зіграй.

Музика  саксафону  лунє
І  музика  ця  за  душу  бере...






























адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814941
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Vivi Svensson

Кохання

Кохання  гучніше  мертвої  тиші,
Кричить  по  венах  і  кров'ю  пише.
Кохання  тихше  нічного  зітхання,
Мовчить  у  шумі,  наче  востаннє.
Кохання  ясніше  за  сонце  в  небі,
цілує  тім'я  в  журливій  злобі.
Кохання  м'яке  до  жорсткого  болю,
Дає  напитися  морем  вволю.
Кохання,  наче  останній  подих  —  
Штовхає  гордих  на  перший  подвиг.
Кохання,  наче  остання  квітка  —  
Цвіте  не  вперше,  вмира  не  швидко.
Кохання  справжнє,  немов  провина.
Не  можна  любити  лиш  до  половини.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814948
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Harry Nokkard

Неземные глаза

Неземные  глаза

Поздний  вечер,
метро  возвращаюсь  домой,
позади  все  заботы  дневные,
чей-то  чувствую  взгляд,
оглянулся  назад,
и  увидел  глаза  неземные.  

Неземные  глаза,
а  в  глазах  бирюза,
в  этих  синих  глазах,
синий  омут.
Неземные  глаза,
в  них  любовь  и  гроза,
почему  ты  ушла  к  другому.

Продвигаюсь  вперед,
взгляд  манит  и  зовет,
словно  свет  маяка,
в  бурном  море,
чтобы  в  гавань  прийти,
и  не  сбиться  с  пути,
в  этом  синем,
безбрежном  просторе.

Остановка  в  пути,
не  успел  я  сойти,
и  захлопнулась  дверь
предо  мной.
Только  в  памяти  взгляд,
словно  рвался  назад,
мне  оставлен  чужой  женой.

Где-то  скрылся  перрон,
в  ночь  умчался  вагон,  
унося  мои  грезы  пустые,
только  мне  не  понять,
почему  ночью  спать,
не  дают  мне  глаза  неземные.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814952
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Донець Олександр Віталійович

Обманщица роза.


Как  нежно  розу  не  лелей.
Любовью  страстною  пылая.
Она  все  будет  красивей.
Шипы  острее  расставляя.

Тот  кто  себя  доверил  розе.
В  её  поверив  доброту.
Еще  заплатит  своей  болью
За  её  блеск  и  красоту.  

Она  всегда  сама  цветет.
И  для  неё  любовь  игра.
И  ты  отведаешь  шипов.
Когда  придет  твоя  пора.

Любви  огонь  всему  начало.
Наш  Мир  огромен  и  жесток.
На  свете  есть  цветов  не  мало.
Но  роза,  очень  злой  цветок.

Не  трать  себя,  на  чью-то  прихоть.  
Живи  сейчас,  своей  мечтой.  
Найди  свой  аленький  цветочек.
Красивый  нежный  и  родной.  



Картинка  из  открытых  источников.
©  Александр  Донец,  2018
©  №11.......19

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814893
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 23.11.2018


яся

Шукайте - і знайдете.



                                       Революція  в  свідомості,
                                       Революція  в  душі.
                                       Захищаємо  свої  рубежі.
                                       Боротьба  триває,
                                       Люд  як  може
                                       Виживає.
                                       Буває  руки  опускаються
                                       І  ти  у  землю  задивляєшся.
                                       Рідна  земленько,  прости!
                                       Хрест  важкий,
                                       Не  в  силі  вже  його  нести.
                                       Сили  й  розуму  нам,
                                       Земле,  дай,
                                       Щоб  не    сплюндрували  ми
                                       Свій  рідний  край.

                                       Будем  землю  доглядати  -
                                       Щастя  на  ній  будем  мати.
                                       А  коли  щастя  в  руки  не  дається,
                                       Душа  за  діло  береться.
                                       Раптом...  серденько  забилось.
                                       Для  щастя  в  любові  відкрилось.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814942
дата надходження 23.11.2018
дата закладки 23.11.2018


Virshi_v_KYTo4ky

Історія трьох…

Всім  доброго  часу!  Сьогодні  в  цій  замітці  мова  буде  йти  про  трьох  творчих  на  всю  голову  людей.  Обов’язково  згадаю  тут  про  двох  талановитих  музикантів:  Олександр  Светогорова  та  Генадія  Пересвіта,  оскільки  без  їхньої  плідної  роботи  ви  б  не  послухали  три  пісні,  посилання  на  які  я  додам  до  цієї  статті.  

https://soundcloud.com/8fjk2ekbkqtp/sets/ympawvpwj8de

Хотілося  розпочати  б  з  того,  що  з  Олександром  ми  познайомилися  в  мандрівці  до  Херсону.  Виявилося,  що  Сашко  доволі  давно  займається  музикою  та  майстерно  накладає  на  музику  поезію  українських  класиків  та  сучасників.  З  такою  майстерністю  особисто  я  накладаю  сир  на  канапки.  Можливо,  зовсім  не  випадково  я  згадав  про  творчу  кухню,  оскільки  презентація  пісні  відбулася  таки  на  кухні  в  Херсоні.  
Наразі  додаю  вам  посилання  на  пісню,  щоб  ви  зрозуміли,  що  саме  я    вперше  почув  і  можливо  ви  усвідомите,  чому  саме  тоді  я  дав  собі  слово  записати  цей  трек.  Звісно,  що  без  допомоги  Генадія  Пересвіта  і  його  дітища  «Peresvit  Studion»  це  було  б  неможливо,  але  в  кінцевому  результаті  трек  «Гра  у  хованки»  вийшов  у  світ,  як  і  інші  наші  спільні  речі.

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=we4ohyDun_8[/youtube]

Після  цього  в  мене  було  бажання  поменше  смикати  та  рухати  Генадія  з  апаратурою,  тому  й  придбав  собі  мікрофон  та  звукову  карту  з  іншими  примочками,  щоб  зробити  наступні  записи.  Одного  прекрасного  вечора  нам  таки  це  вдалося  зробити  в  домашніх  умовах.  Були  записані  одразу  дві  пісні:  «Жнива»  та  «Напиши  мені».
Поділюся  з  вами  шматочком  відео  безпосередньо  із  самого  запису  пісні  «Жнива»  і  кінцевим  варіантом    композиції.

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=9CqoiyFHKFc[/youtube]

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=nVNspUjhzn8[/youtube]

Наголошу  для  вас,  що  під  кожною  піснею  є  інформаційний  опис,  який  на  мою  суб’єктивну  думку,  надає  певний  посил  для  розуміння  треку.  Тому  читайте,  коментуйте  та  розповсюджуйте.
От  так  я    і  дійшов  до  третьої  композиції  «Напиши  мені»

[youtube]https://youtu.be/jfJhpfOX0vA[/youtube]

Можна  було  б  багато  говорити  про  роботу  над  кожним  треком.  Мені  було  важливо,  щоб  кожна  композиція  мала  свою  окрему  фішку.  Ви  можете  почути  цікавий  бек  вокал,  а  також  шматочки  начитаних  віршів,  які  зрештою  і  стали  піснею.  

Мені  здається,  що  ці  треки  не  мають  прив’язки  до  якоїсь  пори  року.  Тому  ви  сміло  можете  ознайомитися  з  нашою  творчістю  і  підтримувати  нас  на  цьому  нелегкому  шляху.  Оскільки  без  вас,  любі  слухачі,  ці  пісні,  на  жаль,  залишаться  тільки  напрацюванням  трьох.  Хоча  я  дуже  радію  від  розуміння  того,  що  ці  треки  таки  слухають.  Смачного  вам  прослуховування.

З  повагою,  Богдан  Кухта
22.11.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814846
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Іван Щасливий

Сила кохання

Він  так  шукав  її  ,чекав  ...
Надіявся  ,що  прийде  ,приголубить  !
Вже  ніч  надходила  та  день  минав  ,
А  він  стояв  ,бо  дуже  сильно  любить  !

Коли  разом  -  багато  так  тепла  ...
Оточуючих  можна  всіх  зігріти  !
Коли  разом  -  немов  би  два  крила  ,
Які  потрібні  ,щоб  до  неба  полетіти  .

Коли  кохаєш  ,то  завжди  чекай  !
Щоб  серце  завжди  билося  частіше  .
Коли  прийде  -  міцно  за  руку  тримай  !
Любити  -  це  найважливіше  !!!

                       22.11.2018  р.                            ©  Іван  Смик.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814886
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Малиновская Марина

< Хочется лёгкости! >


С  тобой  интересно,  но  чувствуется  напряжение...
Ты  ставишь  планку  для  других  людей  в  общении...
Ты  ценишь  себя  высоко!  И  смотришь  с  этой  высоты,
Как  птица  в  своём  полёте,  в  поиске  идеала,  мечты...

Высока  ли  планка  твоя  для  меня?  Смогу  ли  перепрыгнуть?
Могу  и  не  прыгать...пройти  под  ней,  обойти  стороной...
Подойти  и  убрать  вовсе!  Цель  иначе  достигнуть...
Предпочитаю  верить  в  себя!  Не  прогибаться,  быть  собой!  

Я  знаю  точно  одно  —  нам  ни  к  чему  напряжение...
Хочется  лёгкости  в  нашем  с  тобой  общении!
Нет  желания  что-то  придумывать,  что-то  доказывать,
Если  я  не  по  меркам  твоим,  то  что  рассказывать?...

С  тобой  интересно,  но  чувствуется  напряжение...
Попробую  расслабиться...  и  получить  наслаждение
От  естественного  хода  нашего  с  тобой  общения...
Принимаю  тебя  таким  как  есть!  Создаю  настроение!

Забуду  про  планки  твои  и  высОты!  Стану,  как  птица!
Перелечу  их  легко!  Покажу  красивый  полёт  Души!
Открою  для  самой  себя  нашей  книги  новую  страницу,
Новые  мысли,  новый  подход,  и  новые  стихи!


/  24.08.2018  /

(c)  Марина  Малиновская


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814879
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


Лилея

Любовь и Дружба…

Как  понять  Любовь  это  
или  просто  Дружба?
Как  раскрыть  секрет?
Как  бли́зки  эти  два  слова...
В  них  много  общего...-
В  Се́рдце  можно  найти  ответ...
Дружба  -  это,  как"  неразлей  вода"!
Любовь  -  это  непрерывная  связь...
Сердца́,  на  "  связи"  -  всегда!
Дружба  -  это  когда  хорошо  вдвоём...
Любовь  -  это  когда  плохо  без  Него...
Но,  стоит  только  подумать...-
В  Душе  веселей!
Любовь  и  Дружба...
Одинаково  важны  для  людей!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814835
дата надходження 22.11.2018
дата закладки 22.11.2018


m@sik

Марсель 2

За  віконцем  осінь  мила
зачекались  її  всі
Знову  місто  поманило,-
де  знімали    фільм  "Таксі"
     ***
На  лугу  прованські  трави
мрію  рвати  я  давно
і  смачні  французькі  страви-
в  ресторані    під  вино
     ***
Дівки    взули  Лабутени
В  дружбі  з  модою  давно,
у    заторах  Сітроєни,
І  Пєжо  там    і  Рєно...
     ***
Вони  заздрять  парижанкам,
Ботільони  в  тих  модніш,
У  кафешках  за  сніданком-
Вони  мріють  про  Париж...
     ***
Марсель  більше  довподоби
Він  чека  на    мій  візит
де  нема    столичной  злоби
й  особливий  колорит.
     ***
В    центрі  кава  з  круасаном
де  я  знаю  кожен  міф,
помилуюся  фонтаном
і  пройду  до  замку  "іф"
     ***
У    вечірнії  години
де  причалює  паром
дізнавсь  порту  всі  новини,-
пью  Блєк  Хєд  місцевий  ром
     ***
І  з  причалу    євроценти
мовчки  кину  до  води,-
зачекай  Марсель  моменти-
Знов  приїду  я  сюди
     ***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807576
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 22.11.2018


Теоретик

Основи поетики. Гіпербатон.

Термін  гіпербатон  походить  від  давньо-грецького  ὑπέρβατον,  що  в  перекладі  означає  «перестановка»  -  це  фігура  мови,  де  тема  висловлювання  виділяється  через  постановку  в  початок  або  ж  в  кінець  фрази.  При  цьому  може  розриватися  синтаксичний  зв'язок.  Іншими  словами,  гіпербатон  -  це  роз'єднання  суміжних  слів.

Термін  гіпербатон  використовується  для  посилення  виразності  мовлення.  По  суті,  гіпербатон  -  це  фігура  витончена,  яка  залишає  враження  химерності.  Г.  рідко  використовують  в  розмовній  мові.  Але  її  часто  застосовують  в  поезії  або  аналітичних  документах  для  виділення  певного  сенсу.

"І  смертью  чужой  того  края  
не  успокоенные  гости"  (О.  С.  Пушкін)
(тобто  гості  з  чужої  землі  не  заспокоїлися  навіть  у  смерті).

Гіпербатоном  називають  такий  різновид  інверсіі,  при  якій  порушується  не  тільки  порядок  слів,  але  і  їх  розташування  відносно  один  одного.  Зазвичай  прикметник  розміщується  поруч  з  іменником  (навіть  якщо  має  місце  інверсія),  а  прислівник  -  поруч  з  дієсловом.
Г.  передбачає  дистанційне  розташування  членів  речення,  які  природно  співіснують  поруч  один  з  одним:  Літо  настало  холодне,  дощове;  Швидко  він  повернувся.

Гіпербатон  -  це  стилістичний  прийом,  при  якому  в  реченні  відбувається  перестановка,  яка  роз'єднує  суміжні  слова.  Використання  гіпербатону  може  призводити  до  розриву  синтаксичних  зв'язків  і  порушення  граматичних  норм.

Г.  дуже  схожий  на  інверсію  (є  її  різновидом),  але  відрізняється  від  неї  вкрапленням  вставних  слів.  Отже,  в  результаті  застосування  Г.  початкова  фраза  змінює  не  тільки  порядок  слів,  як  в  інверсії,  але  в  неї  ще  вміщено  додаткові  слова.  При  зміні  порядку  слів  допускається  і  розрив  синтаксичного  зв'язку.  
     
И  бога  браней  благодатью
Наш  каждый  шаг  запечатлен.
(О.С.  Пушкін)

Фігурами  порядку  слів,  окрім  гіпербатону,  є  анастрофа  та  парентеза.

Проблемою  застосування  риторичних  фігур  захоплювалися  і  вітчизняні  вчені,  оратори  та  поети,  зокрема  Ф.  Прокопович,  Г.  Сковорода,  Т.  Шевченко,  І.  Франко,  Л.  Українка  та  ін.  Багато  риторичних  фігур  можна  знайти  і  у  творчості  сучасних  українських  поетів  —  І.  Драча,  Д.  Павличка,  С.  Чернілевського  та  ін.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814734
дата надходження 21.11.2018
дата закладки 21.11.2018


Донець Олександр Віталійович

Нашим Ангелам слава.

Зажгу  свечу,  я  ангелам  своим.
Молитву  верности  во  славу  прочитаю.
Я  восхваляю  вас  за  вашу  доброту.
За  счастье  без  границ,  что  вы  мне  дали.

За  те  глаза,  за  муки,  за  слова.
За  нежный  взгляд  и  руки  что  целую.
За  то  что  вы,  позволили  любить.
Устроив  в  жизни  осень  золотую.

Я  на  коленях  буду  вас  молить.
Не  отнимать  счастливые  минуты.
Продлить  прошу  ожившую  любовь.
Оставить  нам  все  сладостные  путы.


©  Copyright:  Александр  Донец,  2018г.
©  №118111304348
Картинка  -  из  открытых  источников.
Музыка:  Моцарт.  Фантазия  №397.
Аудио:  Читает  автор.
[url="http://remasstroy.ru/poems/Nashi_Angeli.mp3"target="_blank"]Ссылка  на  аудио  откроется  в  новом  окне.[/url]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813754
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 21.11.2018


† божевілля †

Тримай

Ти  ніколи  не  знав,  як  далеко  втече́ш,
І  коли  твої  сили  вже  ще́знуть...
Але  стій,  не  спіши  -  похились  на  плече,
А  я  руки  зігрію  померзлі.

І  зварю́  тобі  чай  із  погаслих  надій,
Із  загублених  в  часі  фантазій,
Із  рожево-блакитних  похованих  мрій...
Ними  бу́дем  впиватися  ра́зом.

У  каміні  холоднім  розпа́лиш  вогонь,
Обійме́ш  нас  бабусиним  пледом,  
Притуляючи  руки  до  збо́лених  скронь,
Все  гірке  приправлятимеш  медом.

Аж  до  ранку  отак  гомоніти  удвох
Будем  тихо,  сховавшись  від  світу,
Від  печалей,  пліток  і  життєвих  тривог,
Вкрай  відверто  і  щиро,  мов  діти...

Важко  го́їти  рани  глибо́ко  в  серцях  -
Сам  на  сам  з  ними  гірше  лишатись.
Мою  руку  тримай  -  і  в  нещадних  вітрах
Я  тобі  не  дозволю  зламатись.
________________________________
13.04.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787249
дата надходження 13.04.2018
дата закладки 21.11.2018


Каминский ДА

Времена года

Времена  года*

На  вершине  Лето!  Дождиком  умылось.
Яблочком  согретым  в  Осень  укатилось.
Где-то  там,  за  бровкой,  спряталась  Зима.
С  кознями  плутовки  справится  Весна!

Вновь  вернётся  Лето...  Радость,  благодать!
Жаль,  что  там,  что  где-то,  Осень  эстафету
Снежной  злюке  Зимке  снова  передаст...

15.11.18
*)  по  мотивам  стиха:

***
На  вершечку  літо...  
Дощиком  умилось.  
Яблуком  налитим  
В  осінь  покотилось.
ID:  799941
Рубрика:  Вірші,  Лірика  кохання
дата  надходження:  19.07.2018  21:02:15
©  дата  внесення  змiн:  19.07.2018  21:02:15
автор:  Аяз  Амир-ша

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814003
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 20.11.2018


яся

На білому коні Михайло уже з нами у ці дні.



                                   Усього  в  житті  можна  навчитися
                                   І    долі  коритися.
                                   Ну  як  без  знання  нам
                                   Правдивого,  Божого
                                   У  світі  цім  жить?
                                   А  чи  навчимося  ми
                                   Любов"ю  дорожить?
                                   Ах,  це  кохання  -
                                   Яке  бажання  і  
                                   Душ  єднання!
 
                                   А  ти  хотів  любов  впіймати
                                   І  у  клітці,  як  птаху  тримати?
                                   Та  відпусти!
                                   Любов  в  неволі
                                   Не  тримай,
                                   Для  неї  волю  здобувай.
                                   Бувай!
                                   Про  любов  свою  не  забувай!

                                   Оте  життя    -  "  бляха"  європейська,
                                   Перед  нами  проблема  житейська.
                                   Дорогу  життя  перекривають,
                                   Шлях  до  неба  шукають.

                                   Почуй  нас,  небо,
                                   Коли  влада  не  чує.
                                   Хтось  на  морозі  ночує.
                                   Та  не  зможемо  ми  світ  змінити,
                                   Лиш  по  совісті  будемо  жити.
                                   Гідність  свою  бережемо,
                                   Україну  не  здаємо,
                                   І  душу  не  продаємо.
                                   Не  має  для  неї  того  гроша.
                                   Ша...
                                   Та  хтось  і  такі  гроші  має.
                                   А  хтось  душу  свою
                                   На  аукціон  виставляє.

                                     Один,  два,  три  -  продано!
                                     Душа  уже  не  твоя.
                                     Дияволу  належить  вона.
                                     Влада,  слава,  статки  і  ті  достатки,
                                     Ну  і  достали.
                                     На  чужину  душу  погнали.
                                     Ах,  "бляха"  європейська,
                                     Важка  та  наука  житейська.

                                     Все  життя  ми  досвід  здобуваєм,
                                     Часто  ѓулі  набиваєм,
                                       Та  дорогу  життя  ту  долаєм.
                                       Архистратиг  Михаїл
                                       Нам  в  поміч  дається.
                                       Перемагає,  хто  не  здається.
                                       Життєва  наука  нікому  легко
                                       Не  дається.
                                       

                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814600
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 20.11.2018


Lili

АбАжАєМо!

Дорога  моя,  рідна,  мамусю,  подружко,
[b]Вдруге  сьогодні  тобі  двадцять  п’ять.[/b]  
Тихо  шепочу  тобі  я  на  вушко,
Що  діти  твої  цієї  ночі  не  сплять.  

Вітають,  цілують,  зірки  притягають,
Танцюють,  співають,  за  здоров’я  п’ють.  
Вони  дуже  сильно  тебе  АбаЖаЮтЬ,  
І  просять  одного  –  [b]щасливою  будь!  [/b]

Живи  у  достатку,  любові,  турботі,
Приємні  враження  в  гості  впускай.
Успіхів  та  легкості  тобі  у  роботі,  
Але  й  відпочивати  не  забувай!  

Здійснення  всього,  чого  забажаєш,
Усіх  задумів,  планів  та  мрій.  
Нехай  прийде  все,  чого  ти  чекаєш,  
[b]Головне  –  будь  здоровою,  і  не  хворій!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797148
дата надходження 26.06.2018
дата закладки 20.11.2018


Лилея

Соединение Душ в одно Сердце!

Умею  Любить!
Чувства  так  глубоки...
Пылают  огнём  в  сердце...
Мне  хватило  минуты,
Чтоб  обо  всём  на  свете  забыть!
Чувствую  твоё  сердце!
Как  мне  не  хватало  тепла...
А  теперь  горячо...
Огонь  пылает  в  сердце!
Ты  для  меня  -  всё!
Ты  -  моя  Любовь!
Мне  тебя  не  хватает...
Радуюсь  всем,
Что  связано  с  тобой...
Эти  мимолётные  встречи...
Ты  дал  мне  понять,
Что  такое  Любовь...-
Соединение  Душ  в  одно  Сердце!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814535
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 20.11.2018


MiriamS

Він мій

І  як  мені  б  не  боліло
Не  рвалось  серце  на  малі  шматки  
Я  вірю,  вірю  сильно,
Що  все  міняється,  проходять  складні  часи.

Якщо  б  мені  сказали
«Не  вір  Йому-це  просто  гра»
Я  б  птахом  злетіла  в  небеса  
І  слів  не  чула  більш  таких  
Бо  Він  є  мій,  і  це  не  гра,
Яб  з  ним  втонула  в  океані  
Штормовим  вітром  затонула  десь  не  дно
Лише  аби  ніхто  з  людей,
Ніхто  у  світі  не  керував  моїм  теплом.
І  як  би  мені  не  боліло
Я  хочу  впасти  у  Його  обійми,
Кричати  сильно  як  Люблю,
Життя  віддати  за  його  тепло,
Він  всесвіт  тихий,  
Закинутий  шаманський  ліс,
Він  мій  допоки  світять  зорі,
Я  з  ним  допоки  дихає  душа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813889
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 20.11.2018


Rekha

Молчаливо-долго…

Мне  бы  просто...  молчаливо-долго
обнимать  твои  колени,  так...
что  светлеет  и  небесный  полог
вечером  осенним,  высота
не  пугает  больше,  и  по  крышам
хочется  бежать,  бежать...  Лететь!
Просто  обнимать,  чтоб  ты  услышал,
как  звучишь  внутри  меня,  и  тем
объяснимо  всё,  что  было  -  годы,
тёплые  рассветы,  вечера,
рифмы,  мысли...  Всё,  что  не  проходит!
И  о  чём  не  нужно  повторять...
Ты  звучишь  во  мне!  И  только  этим
полон  мир  осенний.  (Волшебством.)
Ты  такой...  единственный  на  свете!
И  молчу  я  о  тебе  таком...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814598
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 20.11.2018


Witer

Кохаю

Красо́ти  світу  —  око  помічає
Лише  тому,  що  у  душі  любов  живе
Як  сонце  сходить  і  зірки  палають
Як  квітне  все,  і  тихо  вітер  дме

Та  звуки,  ко́трі  вухо  чує  —  та́кож  надзвичайні
Немов  оркестр,  що  із  тисяч  тисячі  митців
І  голоси  людей,  і  шум  річо́к,  і  шепіт  у  полів  безкрайніх
І  шурудіння  листя,  і  пташиний  спів

Все  це  навко́ло  —  тільки  через  те,  що  я  кохаю
Тому,  що  десь  живеш  і  відчуваєш  це,  о  незрівнянна  —  ти
Уява  ще  додасть  яскравих  кольорів,  й  вірша́ми  оспіваю
Тебе'  —  найдивовижну  квітку  на  землі!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814597
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 20.11.2018


KH

Дитячі мрії.

Не  забувайте  мрій  дитячих,
Не  піддавайтесь  відчуттям.
Здається  всім  дорослим  наче,
Не  знали  правил  ми  життя.
 
З  роками  стали  неважливі  ,
Всі  плани  хлопців  і  дівчат.
Весь  плід  уяв  своїх  бурхливих,
Згадаєм  ми  уже  навряд.

А  як  хотілось  мандрувати,
Людей  спасати  від  біди.
Нові  країни  відкривати,
І  пішки  світ  увесь  пройти.

Залізні  маєм  аргументи,
Що  важливіші  справи  є.
А  вільного  часу  моменти,
Знов  маячня  якась  візьмЕ.

Коли  малим  я  був,  вважалось,
Дорослі    справи  непрості.
Серйозними  мені  здавались,
А  чесно  кажучи...  нудні.

Як  тільки  я  про  це  згадаю,
За  мить  планую  вихідні.
Негайно  справи  відкладаю,
Рідня  в  пригодах  на  два  дні!

І  несуттєво  куди  їдем  ,
На  риболовлю  чи  в  похід.
У  лісі  чи  у  горах  будем,
І  для    дітей  це    новий  світ.

І  важко  пояснити  людям,
Що  в  істині  усе  простій.
Від  нас  залежить  чи  ми  будем,
На  хвилі    з  ними  на  одній.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814554
дата надходження 20.11.2018
дата закладки 20.11.2018


Новоградець

Київська гроза

Я  пам'ятаю,  як  синіли  хмари
І  грім  травневий  різав  тишину,
Як  по  бруківці  витертій  бульвару
Нам  злива  хлюпотіла  про  весну.

Палили  свічі  київські  каштани
І  краплями  гасила  їх  гроза,
Й  на  платтячку,  прилиплому  до  стану,
Лежала  твоя  вимокла  коса.

Хай  опустіли  вулиці  при  зливі
І  блискавки  лякали  нас  тоді,
То  був  наш  час,  і  ми  були  щасливі,
Одні  бредучи  містом,  по  воді.

Каштани  прикривали  нас    гілками
І  під  дощем,  сивіючим  як  дим,
Була  в  цвіту  бруківка  перед  нами,
А  світ  був  безтурботно  молодим.

І  нам  тоді,  ще  зовсім  юній  парі,
Було  іти  й  дивитись  залюбки,
Як  крутячись  в  струмочках,  по  бульвару,
Каштанові  спливали  пелюстки.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814392
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Теоретик

Основи поетики. Епаналепсис.

Епаналепсис  (грецьк.  epanalepsis  —  повторення)  —  інтонаційно-звукова  та  лексико-композиційна  фігура  поетичної  мови,  що  утворюється  повторенням  у  наступному  віршовому  рядку,  переважно  на  його  початку,  слів,  фраз  або  їх  частин,  якими  закінчувався  попередній  рядок.  Різновид  градації.  У  такий  спосіб  наступний  рядок  вірша  ніби  підхоплює  зміст  і  звучання  попереднього,  інтонаційно  стикується  з  ним,  що  й  формує  відповідно  ритмо-мелодійну  експресію  вірша,  строфи.  Е.  може  бути  евфонічним:

Червневий  день  в  іржі  червленій
і  луки  черленню  взялись…
і  дзвонить  день  червневий  лунко,
і  червень  серце  черленить.  (Б  Кравців);

а  також  лексичним:

Я  —  випадок.  
Я  із  закону  випав
І  впав  у  винятковість,  як  у  сон  (І.Світличний).

Різні  види  Е.  є  важливими  чинниками  ритмо-мелодійної  і  лексико-композиційної  злитості  строфи.

Епаналепсис  (епаналепса)  –  iнтонацiйно-звуковий,  лексико-композицiйний  прийом  поетичного  мовлення,  на  думку  В.  Домбровського,  є  основною,  а  водночас  і  первісною  формою  повтору.  Такий  повтор  постає  рiзновидом  градацiї.  Наступний  вiршовий  рядок,  пiдхоплюючи  змiст  i  звучання  попереднього,  iнтонацiйно  стикується  з  ним,  зумовлює  формування  вiдповiдної  ритмо-iнтонацiйної  експресiї,  як,  наприклад,  у  поезії  Валентини  Коваленко  «Предтечо  ліс  втужавів…»:

Й  лечу  лечу  лечу  собі  лечу  
й  тим  летом  літавичим  
розпалахкую  совниці
воскостанної  
свічу  й  шипшину,  
що  мережиться  жар-птахою…

Повторення  певного  слова  або  фрази  з  кінця  одного  рядка  на  початку  наступного  у  поетичному  тексті  називається  епанастрофою  (підхопленням).  Такі  повтори  служать  об‘єднувальними  віршовими  елементами,  що,  ніби  ланки  ланцюга,  в‘яжуть  в  одну  цілість  окремі  думки  ліричного  твору:

Себто  у  другій  половині  двадцятого  століття  
коли  вирубали  праліси  
А  коли  вирубали  праліси  
тоді  зафарбували  велике  серце
Спасителя  на  іконах  Пресвятого  Серця  

(Василь  Герасим‘юк  «Поет  у  повітрі»).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814430
дата надходження 19.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Sandra CurlyWurly

Жовтень прийде швидше, аніж ти думаєш

Жовтень  прийде  швидше,  аніж  ти  думаєш,
Гумові  чоботи  захистять  твої  ноги,  але  серце…
Як  ти  обдуриш  твоє  серце?
Кажеш,  усе  це  було  чесно,  усе,  як  і  мало  бути,
Кажеш,  грядуть  дощі,  грядуть  справжні  зливи,
На  тобі  парасолю  і  іди  собі,  забувай:
Я  у  минулому,
Ти  у  теперішньому,  
Я  у  майбутньому,
Ти  у  теперішньому,
Осінь  вирішила  сама,
Її  стопи  завжди  ведуть  до  вокзалів
І  сірих  летовищ.
Пам’ятай  тільки:  
Що  б  ти  тут  не  лишив,
Якою  б  не  захищався  зброєю
Від  вигаданих  чудовиськ,
Камінь,  цей  камінь  твоєї  душі,
Рани,  ці  рани  твої,  недоліковані,  незагоєні,
Болі,  ці  болі  –  мої,  прощання,  оскомини,
Те,  від  чого  божеволію,
Те,  що  тебе  поневолює,
Те,  що  здавалося  грою,  –
Все
Забираєш  з  собою.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814366
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Дружня рука

Десь брела любов у найбіднішій одежині …

Кидали  її  в  темряву  й  вогонь,
І  одягали  в  найбіднішу  одежину,
Від  пустоти  у  серці  і  пекучих  скронь
Боліло  все.  А  їй  хоча  б  хвилину  ...  
Десь  постояти  під  мелодію  гітар,
Десь  проспівати  ще  один  рядочок.
А  їй  в  обличчя:  досить  твоїх  чар!
І  порожнеча  порожнечу  строчить  …

А  хто  її  вберіг?  Це  діти  й  вчителі.
Які  вдаванням  не  могли  сховати  щирість.
Над  школою  летіли  журавлі.
І  діти  в  темряві  любити  вчились  …
Взяли  її  й  поставили  на  сцену.
І  просять  хоч  рядочок,  хоч  вірша.
А  вона  каже:  сцена  не  для  мене.
Для  мене  там  де  тепло,  де  душа.

І  де  тільки  взялись  у  неї  крила.
[b]Змахнула[/b],  
[b]посміхнулась[/b],  
[b]полетіла[/b].

І  так  летіла,  що  не  досить  вже  ночей,
Щоб  зрозуміти  все  з  глибин  її  очей.
Не  досить  слів  і  дотику  руки.
Прости  ...  Понеслось  у  віки  ...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814370
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Sandra CurlyWurly

На що обертається жінка, якій боліло

На  що  обертається  жінка,  якій  боліло?
Чого  шукає  жінка,  якій  болить?
Як  море,  говорить  хвилями  -  своїм  тілом,
І  тільки  вода  солона  -  не  можна  пити.

Пісок  западає  в  серце,  і  от  -  не  спиться,  
Всезряча  Божа  зіниця  дивиться  вниз,
І  кожна  сторінка  життя  -  із  лицей  і  істин,
І  кожне  прожите  місто  -  Його  душа.

І  кожна  квітне,  із  болю,  ковтає  сльози,  
Палає  неначе  троянда  у  царських  садах.
І  хвилі  скоро  змінять  терплячі  морози,
І  прісна  вода  стікатиме  по  губах.

На  пристань  причалять  відповіді  -
Як  завжди,  з  запізненням,
Пастельні  гранітні  виступи  застигнуть  в  мить.

У  всій  величавості  світу,  його  невизначеності,
В  його  повітряності,  його  приземленості,  на  його  крилах,  
На  кого  молиться  жінка,  якій  боліло,  
Кого  розшукує  жінка,  якій  болить?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814365
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 19.11.2018


Лилея

В Любовь всё равно верю!

Хочется  Любить!
Искренне...нежно...
Отдавая  всю  себя,  без  остатка...
Но...когда  вижу  преграду...
Ухожу...
У  Любви  не  должно  быть  преграды!
Когда  бежишь  с  открытым  сердцем,
А  перед  тобой  закрываются  двери...
Теряешься...
Теряется...
Что  -  то  важное...
Это  ,  как  осколок  от  сердца...
Может  постукать?
Услышит?
Я  стою...немея...
Плачу...
У  меня  доброе  сердце...
Столько  Любви!
В  Любовь  всё  равно  верю!


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813391
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Малиновская Марина

< Светит Солнце, и — хочется жить! >


Светит  Солнце,  и —  хочется  жить!
Синева  небес  надеждой  окрыляет,
Что  не оборвётся  в одночасье  нить,
Та,  что  с жизнью  нас  соединяет!

Светит  Солнце, —  радуется  Сердце!
И лучами  тёплыми  наполнена  Душа,
От невзгод  желанье  отогреться,
Стать  сильней,  пред  Богом  не греша...

Светит  Солнце,  и —  желанье  жить!
И не попадать  в силки  унынья...
Но учиться  верить,  искренне  любить,
И расправить  сложенные  крылья!


/  29.11.2011 /

(c)  Марина  Малиновская


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814302
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Олекса Удайко

СТАРЕЗНА ЯК СВІТ

       [i]Нашій...  
       Рідненькій!...  [/i]          
[youtube]https://youtu.be/83KEdARQFYY[/youtube]

[i][b][color="#7807ad"]Вкраїнська  мова  –  не  лише  для  кухні,
Вона  –  у  серці…  і  глибинах  знань
О,  скільки  ворогів  її  оглухло!
О,скільки  в  душах  мук,  розчарувань!

Вона  усотана  дитям  від  мами
Разом  з  грудним,  цілющим  молоком…
Вона  –  як  материнське    оригамі:
Її  з  душі  не  виб’єш…  й  молотком!

Вкраїнська  і  санскрит  –  немов  близнята  –
Родились  враз…  І  не  в  багні  боліт…
З  вершечків    вітровію  зняті,
Щоб  в  майбуття  втокмити  свій  політ!

Санскрит  як  закарваш*  для  індуїзму
Втонув  у  фіміамній  млі  церков,
Вкраїнська  ж  –  войовнича,  як  залізна  –
Звільнялась  від  кайданок  і  оков!

Козацький  дух  підтримувався  мовно  
Із  уст  Нечая  і  Залізняка,
Як  ворогів  –  «братів»  своїх  некрових  –
Із  Рошу**  гнали...  Мова  ось  така!

За  неї  йшли  в  атаку  бандері́вці,
Вмирали  Йвани  в  Другу  світову…
В  історії,  на  траунійій  доріжці  
Тлумила  біль  й  вощила  тятиву!

Не  вмерла  мова  в  карцерах  “гестапо”,
Як  помирав  за  неї  гордий  Стус.
Борців  за  правду  гнали  по  етапу  –
Та  зради  мові  не  було  спокус…

В    часи  нові  за  матернім***  інстинктом
Ділили  нас  на  рідних  і  чужих,
Щоб  досягти  покори  в  “сиротинці”,
У  душах  мас  плекали  мовний  “жмих”.  .

Та  не  вдалося  їм…  Уже  й  не  вдасться
Із  мовних  чвар  влаштовувать  жнива!  
Всім  нечестивцям,  котрі  прагнуть  власті:
“Та  мова  є!  
                                             Відроджена!  
                                                                                                 Жива!”
 
Й  державна  вже    –  далеко  не  на  кухні,
Вона  –    в  прицілі  лінгвістичних  знань.

О,  скільки    ворогів  рідненької  потухло!
О,  скільки  гріховин!    
                                                                         І  –
                                                                                         покаянь!..  [/color]
[/b]
9.11.2018
_________
*Обшлаг,  чохол,  кобура.
**Русь  в  окремих  джерелах  часів  Середньовіччя.
***Тут  в  значенні  "матерня",  рідна  мова.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813263
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Ruslantsio

Колєзі

Ти  не  сумуй,  мій  любий  друже,
Лице  своє  від  болю  ти  не  хмур,
Мені  за  тебе  страшно  дуже,
Бо  серце  твоє  проколов  Амур.

Тобі  я  хочу  заліпити  рани,
Щоб  не  лишилось  сліду  кровотеч,
Щоб  не  було  розмов  "душевних",  п'яних
І  в  нікуди  розгублених  утеч.

Ти  не  сумуй,  кріпися  духом,
Не  піддавайся  злій  розпусті  мук,
Побачиш  згодом,  відчайдухо,
Її  торкнешся  ще  тендітних  рук.


                                                                                                     17  листопада  2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814226
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 18.11.2018


dashavsky

Ожина.

[youtube]https://youtu.be/YacLxWzfNlI[/youtube]

Батогами  розповзлась  по  Карпатах  ожина
І  по  землі  колючі  щупалця  пускає.
Раніше  високі  смереки  тут  в  лісі  росли,
Тепер  з-під  неї  тільки    пеньки  виглядають.  

Накрила  зеленим  ковром    лісові  стежки,
Ні  людина,  ні  звірина  проходу  немає...
А  як  з  гори  поглянеш    в  далину  навкруги,
Видно  вдалечінь.  Бо  ліс  уже  не  застилає.

Зникли,  сороки,  ворони,  сойки  та  горобці,
В  гірських  річках  давно  уже  риби  немає,  
Навіть    і  та  жаба,  що  її  повсюди    було,
Біля  берегів  річок,  та  калюж  не  стрибає.

Видніються,  в  шрамах-дорогах  спустошені  гори.
А  де  були    чисті  гірські  притоки  ріки,
Де    риби    осінню    на  нерест  завжди  ішли.
Звиваючись  змійкою,-    дороги    пролягли.
 
І  вгризаються  вони    в  тіло  до  серця  гори́,
А  та  біль  мовчки  терпить,  -  стогнати    не  може.
Та  пройдуть,  мабуть,  не  такі  уже  й  довгі  роки,
Буде  час  розплати.  І  ніхто  нам  не  допоможе...





.




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814232
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Di Agonal

Так бывает

Так  бывает,  когда  устаёшь
от  бесконечных  лживых  обещаний.  
Когда  слезами  по  душе  стекает  дождь,  
гася,  казалось  вечное,  в  ней  пламя.  

Так  бывает,  когда  в  никуда
устремляются  чувства  и  взгляды.
Как  уйти,  не  оставив  следа,
если  здесь  тебе  больше  не  рады?

Так  бывает.    Доверьем,  как  пеплом  давясь,
уходить  нам  приходит  время.  
И  тот  самый,    последний  раз,    
ни  с  кого  не  снимает  бремя.  

Так  бывает.    Пора  уходить.  
Густо  писанный  свиток  дороги
раскатать,  развернуть  и  прожить.  
Пусть  виновные  сводят  итоги.

Так  бывает,    что  память,  скользя  по  лицу,  
пишет  музыку  воспоминаний.  
Только  незачем  подлецу
знать  священность  её  заклинаний...

                           12.11.2018.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814284
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018


golden-get

Тому , що це є Біблія.

Я  книгу  мудрості  читаю.
Богато  слів,  думок,  подій...
Тендітні  сторіночки  огортаю  -
Вона  для  мене  -  джерело  надій.

Тому,  що  це  є  Біблія.
Не  все  спочатку  розумію  ,
Але  через  який-то  час  і  я,
Все  більше  відчуваю  -  тільки  в  діях

Ми  вибираємо  свій  шлях,
Як  Книги  діючи  особи  -
Ті  що  пройшли  через  колеса  страждань,
Але  наблизились  до  Бога  -

В  думках  без  примх  у  серці  та  бажань  
Купити  славу  навіть  вічність...
Усі  ми  в  прах  підемо  без  вагань.
Але  читання  Біблії  це  дійсність-    

До  Раю,  бо  він  завжди  у  думках  !
А  в  серці  доброму  він  -  вічний
Розгорнута  ця  книга  у  руках,
Як  птиця  в  небі  вільна  ,  крила  як  сторінки  -  чисті...
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814266
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018


#MoneyDimensionOfLove

Назавжди холодний Київ

Повернути  б  "учора",  
Ту  мить,  де  ти.  
І  втекти  на  концерти,  
У  перші  ряди.  

Не  почувши  ні  слова,  
Тримати  тебе.  
І  в  холодній  столиці
Зігріти  тебе.  

Захлинаюсь  кожен  день
У  спогадах,  що  гріють  душу.  
Надіюсь  кожен  день
Та  визнати  давно  вже  мушу...

Я  не  хочу  повертатися  в  Київ,  
Він  віє  холод  в  душу.
Ми  розкривали  наші  мрії.
Тепер  забути  все  це  мушу...

Блукали  вітринами,  летіли  в  метро.  
Автографи,  фото,  зйомки  в  кіно.  
Від  потягу  до  дому  твого...  
Що  міг  я  віддав.  Як  міг  вберігав..  

Та  не  все  сказав.  
Ще  не  все  віддав!!!  


Повернути  б  учора.  
Ту  мить  де  ти
І  втекти  на  концерти
У  перші  ряди...

Відчути  холодні  долоні,  
Малі,  твої.
І  зігріти  їх  знову,
Де  б  ми  не  були...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814254
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Шон Маклех

Підійти до вікна

                                       «Коли  приходить  безмовна  
                                           Й  стинає  бутони  тюльпанів…»
                                                                                                         (Пауль  Целан)

Місто-квітник
Плекає  старий  садівник  
Сивобородий  з  сумними  очима:
Синіми,  наче  шмати  неба*,
У  білих  шатах,
Що  не  брудняться  землею  чорною**.
На  цій  круглій  клумбі,
Що  оточена  мурами***
Цвітуть  тільки  сірі  троянди
Камінні.
І  люди-тюльпани:
Ніжні  й  тендітні,
Наче  вусики  білих  тарганів,
Нагадують  птахам-рокам
Бруньки  та  пуп’янки
Життя-плісняви.  
Квіти  стинає  Безмовна
Незримими  ножицями
Жозефа  доктора****,
Парадигмою  вічності.  
Кому  подарує  
Оці  букети-прогалини,
Пісні  жовтої  глини?
Навіщо  ця  жінка  мовчання
Блискучими  лезами  ранку,
Чорними  бритвами  ночі,
Іржавим  ножем  вечора,
Мідним  серпом  дня
Стинає,  стинає,  стинає
Квіти
Камінні  й  живі.
Стинає,
Обертає  квітник  в  пустку.  

Примітка:
*  -  про  те  що  в  нього  очі  синього  кольору  писав  один  ірландський  книжник  і  містик  XIV  століття  –  Кервол  О’Фаррелл,  що  був  монахом  і  жив  в  абатстві  Маністір  Мор  (ірл.  -  An  Mhainistir  Mhór).      
**  -  не  знаю  чому.  Кажуть,  що  такі  білі  шати  бувають.  Білі  шати  дуже  пасують  до  його  сивої  бороди  і  синіх  очей.  
***  -  не  всі  подібні  квітники  оточені  мурами,  деякі  водою,  як  в  країні  телят…
****  -  доктор  Жозеф  прославився  як  великий  гуманіст  в  Галії  –  країні  хвостатих  птахів.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814255
дата надходження 18.11.2018
дата закладки 18.11.2018


Redivivus et ultor

… бо діти пахнуть молоком

…  бо  діти  пахнуть  молоком,
Сорочка  прана  пахне  вітром,
Бо  сонце  котиться  клубком
За  обрій  десь,  в  подІл  крайсвіту,
Бо  губи  теплі  та  п’янкі,
Немов  глінтвейн,  та  ледь  вологі,
Бо  у  замерзлої  ріки
Завчасно  почались  пологи,
Немов  весна,  хоч  за  вікном  –
Плечиста  та  дебела  осінь
Вкриває  світ  брудним  рядном,
Плете,  похмура,  сиві  коси.
А  десь  –мигдаль,  а  десь  –  печаль
І  плачуть  гірко  пізні  квіти,
Закуті  в  крижаний  кришталь…
Чомусь  так  смачно  пахнуть  діти

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814119
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 17.11.2018


Ulcus

… про запах

[i]коментар  до  твору  http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814119  [/i]

а  ти  мені  солоно  пахнеш  морем
а  ще  тим  вітром,  що  співає  в  горах
тим  сонцем,  що  пекельно  влітку  шкварить
дощем,  який  сльозить  в  грозу  із  хмари
ти  пахнеш  дотиком  із  теплого  сатину
мурашками,  що  обсипають  спину
шаленим  пульсом  на  моїм  зап‘ясті
тепер  я  знаю,  що  так  пахне  щастя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814143
дата надходження 17.11.2018
дата закладки 17.11.2018


Протоієрей Роман

Сильніша за смерть

Авторська  пісня  


Снаряд  рвав  повітря,  неначе  папір,
Ще  мить  і  об  землю  гримне,
А  я  пригадав  твій  квітковий  убір
І  твоє  обличчя  дивне.

Лякливо  сахнувся  військовий  стрій
І  тілом  в  землю  забився,
А  я  пригадав  твої  зорі  з-під  вій,
В  які  ще  не  надивився.

В  живих  з  батальйону  залишилась  треть,
Та  ти  була  мій  порятунок,
Я  певно  знав  –  ти  сильніша  за  смерть,
І  згадував  твій  поцілунок!  

За  друзів  спочилих  годиться  до  дна,
Жало́бою  серце  краєш,
Кохана!  Нічого  не  значить  війна,
Коли  ти  мене  чекаєш!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813043
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Протоієрей Роман

Чорная ранета

Авторська  пісня  


Наче  вірш  сонета  пролунав  в  тиші,
Чорная  ранета  у  твоїй  душі
Забубніла  квітом  у  скляне  вікно,
Забубніла  в  серце,  чи  живе  воно.

Так  і  ти,  дівчино,  затишного  дня
Богом  посвятишся  в  білеє  вбрання
І  цвістимеш  доти,  хрест  в  руці  сія,
Чорная  ранета!  Золота  моя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814055
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


геометрія

НЕ ЛЯКАЙТЕСЬ, ЩО ОСІНЬ МИНАЄ…

                       Не  лякайтесь,  що  осінь  минає,
                       Страх  зими  над  простором  завис...
                       Що  війна  наший  цвіт  убиває,-
                       Ось  цього  нам  боятися  слід...

                       Не  лякайтесь,  що  довгі  вже  ночі,
                       І  короткі  сполохані  дні...
                       На  життя  не  заплющуйте  очі,
                       Усміхніться  привітно  зимі...

                       Хоч  зима  ось-ось  уже  прийде,
                       Та  у  ній  теж  буває  добро...
                       Та  й  три  місяці  швидко  відійде,
                       І  повернеться  знову  тепло...

                       Не  лякайтесь  снігів  і  морозів,
                       Негараздів  і  бід  зимових...
                       Все  гнітуче  й  нікчемне  відходить,
                       Та  й  зимою  живим  бува  сміх...

                       Не  лякайтесь,  що  втратили  крила,-
                       На  порозі  не  кращих  вже  літ,
                       Бо  ж  весною  відновляться  сили,
                       Усміхнеться  оновлений  світ...

                       Не  втрачайте  і  Віри,  й  Надії,
                       Бо  ж  зима,  як  завжди  відійде...
                       Не  бува  ніщо  в  світі  довічне,
                       І  весна  своєчасно  гряде!..
 
                       А  весною  тепло  воскресає,
                       І  сміється  небесна  блакить,
                       І  природа,  і  світ  оживає,
                       Спів  птахів  і  струмків  задзвенить...

                       Не  лякайтесь,що  осінь  минає,
                       І  зима  посила  вже  привіт,
                       А  війна  наший  цвіт  убиває,-
                       Зупинити  її  давно  слід!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814072
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Малиновская Марина

< Ты угостил меня вкусным кофе… >


“Кофе,  может,  и  не  всеисцеляющий  эликсир,  но  очень  к  этому  близок”

Лорел  Гамильтон




Ты  угостил  меня  вкусным  кофе...
Остался  горьковатый  привкус  на  губах...
Наши  дела  с  тобой  не  так  уж  плохи!
Нам  есть  о  чём  поговорить,  не  просто  так!

Ты  угостил  меня  вкусным  кофе...
Хотя,  я  —  чайная  Душа,  но  рядом  с  тобой
Могу  полюбить  и  кофе,  это  не  плохо!
Ведь  новое  приносит  Вдохновение  с  собой!

Ты  угостил  меня  вкусным  кофе...
Согрел  Душой  и  взглядом  очень  нежным!
Теперь  Душа  моя  пахнет  тобой  и  кофе...
Появится  вкус,  которого  не  было  прежде...

Ты  угостил  меня  вкусным  кофе...
Как  жаль,  что  быстро  завершился  тет-а-тет...
Дарю  тебе  в  стихах  восторги,  вздохи!
Надеюсь,  что  для  новых  встреч  зажжётся  свет!


/  08.11.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814058
дата надходження 16.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Іван Мотрюк

Східна канонада.

За  обрієм  сонце  сідає
На  небі  видніє  зоря
Вкраїну  вже  ніч  огортає
Влягається  спати  вона.

На  заході  десь  у  Карпатах
Матуся  вклада  діточок,
Співаючи  своїм  зайчатам,
Про  завтрішній  день  співанок.

На  півдні  десь  там  біля  моря
Де  хвиля  на  берег  біжить.
Дитя  не  відчувши  ще  горя  
Тихенько  в  подушку  сурмить.

На  півночі  там  на  Поліссі,
Де  пахне  соснова  смола,
Хатина  стоїть  на  узліссі  ,
А  в  ній  засинає  маля.

У  сні  посміхаючись  радо
Заснуть  українці  малі,
На  сході  лише  канонада
Заснути  не  дасть  дітворі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809230
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 16.11.2018


Лилея

В сердце не должно быть стужи…

Как  хотелось  мне  в  Душе  твоей  остаться...
Не  на  минутку  и  не  на  денёк...
Поговорить...о  самом  главном...
Пригласи  меня  на    "огонёк"!
Я  разные  торты  понапекала  ...
С  зелёным  чаем  посидим...
Вдвоём...
Как  мало  о  тебе  я  знаю...
А  чувствую  ,  что  знаю  давно...
В  сердце  не  должно  быть  стужи!
Горячий...зелёный  чай...с  тортом...
Ты  мне  нужен...
На  Душе  тепло...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813397
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Genyk

СОФІЙКА І ОСІНЬ

ВсміхалосЬ  тепле  Літечко
В  красі  собі  жило
І,мовби,не  примітило
Як  в  Осінь  запливло

А  Осінь  так  старалася  
Красою  вчарувать
І  з  Літечком  змагалася
І  нумо  малювать!

Таких  кольорів  в  Літа
Ніколи  не  було
Захоплене  узорами
У  даль  десь  відплило

А  та  все  вимальовує
Осінній  вернісаж
Аж  фарби    закінчилися
Нагрянув  листопад

Куди  ж  краса  поділася
Де  золоті  листки
Дерева  оголилися
Сірі  дощі  прийшли

І  тут  Осінь  побачила
Що  й  Літечка  нема
Сама  вже  зажурилася
На  зміну  йде  Зима
                                                                 GENYK

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813803
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 16.11.2018


Лилея

Радуется сердце!

Люблю
Безусловно
И  нежно...
Это  Чувство  не  знает  границ...
Отдаю...
Просто  так...
Без  надежды...
Свои  Чувства,
Что  в  лучи  Солнца  вплелись...
Отдаю  их  тебе...
Безвозмездно...
Чтоб  теплом  согревали  всегда...
Радуется  сердце!
Прибавилось  Добра!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813887
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 15.11.2018


Таня Світла

Обійми мене

Ксюші  і  Андрію  Кизило

Обійми  мене,  обійми!
Я  так  довго  тебе  чекала.
Подивилась  про  тебе  всі  сни
і  весь  час  за  руку  тримала.
Пригорни  мене,  пригорни,
приклади  до  серця  як  квітку.
Я  з  тобою  розквітну,  хитни
неба  синь  ніби  дерева  гілку.  
І  тоді  поспадають  зорі
у  волосся  твоє  і  моє,
і  хай  будуть  ті  зорі  прозорі...
Та  ми  знаємо,  що  вони  є.
Посміхається  місяць  привітно,
(може  він  пам’ятає  нас
з  інших  вимірів)  не  безслідно
ми  народжуємось  не  раз.
Може  ми  і  тоді  були  двоє
і  єдині  —  не  розлучить.
Сіли  якось  у  човник  любові
і  пливемо...  чи  вік,  чи  мить.  
Обійми  мене,  обійми,
поклади  у  серце  такою.
Хай  ніколи  не  буде  війни!
Ми  уже  не  одні  —  нас  троє...

Таня  СВІТЛА
05.2018  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793020
дата надходження 24.05.2018
дата закладки 15.11.2018


Надія Хвиля

Віють вітри з України

***      
Віють  вітри  з  України,
їдуть  діти  з  батьківщини  –
обживатись,  заробляти,
свою  неньку  забувати.
Чужини  ковток  бажАний,
велич  світу,  що  вражає!..
Та  ночами  будуть  снити
рідні  верби,  яблунь  віти,
сад  вишневий  коло  хати,
зсиротілі  батько  й  мати…
Горе,  горе  ще  й  з  бідою…
Віють  вітри  лободою…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813874
дата надходження 15.11.2018
дата закладки 15.11.2018


Redivivus et ultor

…голос твій ловлю…

Коментар  до  твору  Ulcus    http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813511


Ловлю  твій  погляд,  голос  твій  ловлю,
Розчинений  у  світу  стоголоссі,
Вже  стало  звичним  те  п'янке:  "Люблю...",
Як,  ніби,  завиток  твого  волосся.

Вже  стало  звичним,  та  щораз  нове
Знаходжу  в  переливах  інтонацій...
Що  світ?!  То  лише  дзеркало  криве,
А  у  кохання  -  безліч  варіацій.

Кохання  -  мед,  кохання  -  тихий  плин,
Бурхлива  річка,  чи  пахуче  жито,
Кохання  -  хміль,  а  чи  -  гіркий  полин,
Одвічний  вибір  -  жити  чи  не  жити.

Перебираємо...  І  знов  -  новий  акорд,
Лише  для  нас  бринять  кохання  струни...
З  тобою  сплетені  в  міцний  сталевий  корд*
І  ритм  сердець  -  твого  "Люблю..."  відлуння.

*Корд  —  міцні  нитки  та  сорт  вовняної  тканини  з  поздовжніми  ворсовими  рубчиками;  обід,  застосовуваний  для  армування  (додання  жорсткості)  конструкції  або  матеріалу

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813559
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 15.11.2018


Теоретик

Основи поетики. Астрофічний вірш.

Астрофічний  вірш  (грецък.  astrophos  —  безстрофовий)  —  нерівноскладовий  вірш,  у  якому  відсутнє  симетричне  членування  на  строфи,  рядки  вільно  переходять  від  чотиривірша  у  двовірш  тощо,  посилюючи  розмаїття  інтонаційно-синтаксичних  структур,  сприяючи  увиразненню  поетичного  мовлення.  

Як  різновид  акцентного  вірша  декламаційного  типу,  він  добре  відомий  українській  поетичній  класиці  (“Сон”,  “Кавказ”  Т.Шевченка;  “Чого  являєшся  мені…”  І.Франка;  “Моє  кохання”,  “Шукачам  щастя”,  “Павзи”  М.Семенка  та  ін.),  набуваючи  найокресленішого  вигляду  у  творчості  П.Тичини  (“Плуг”,  “Вітер  з  України”,  “Похорон  друга”).

Астрофічний  вірш  —    вірш  народних  голосінь,  дум  і  поодиноких  старовинних  обрядових  (колядок,  весільних),  історичних  та  баладних  пісень.  На  відміну  від  рівноскладового  із  симетричним  розміщенням  частин  (колін)  у  строфі  пісенного  вірша,  нерівноскладовий  вірш  має  різну  кількість  складів  у  рядку  без  повторення  будь-якої  ритмічної  схеми,  без  усталеного  порядку  римування,  поділу  на  строфи  (куплети).  Якщо  в  піснях  кожна  строфа  має  однакову  ритмічну  будову  та  мелодію  і  мелодія  диктує  ритмічну  схему  (у  голосіннях,  думах  та  ін.  речитативних  творах),  то  ритм  співаної  декламації  пристосовується  до  вимог  відповідного  тексту,  до  його  нерівномірних  віршів.  У  таких  творах  можна  виділити  тільки  певні  більші  чи  менші  групи  рядків  —  тиради,  періоди,  об'єднані  певною  смисловою  завершеністю  і  просто  фізіологічно  придатні  для  виголошення  одним  подихом,  як  оця  тирада  з  "Думи  про  втечу  трьох  братів  з  Азова":

Кількість  складів:

Ой  то  менший  брат,  піший  піхотинець,  11
За  кінними  братами  вганяє,  10
Гей,  на  троє  корінє,  8
На  біле  каміне  6
Та  ноги  побиває,  7
Кров  сліди  заливає,  7
Пісок  рани  засипає,  8
А  все  братів  кінних  доганяє  10

Всі  тиради  (періоди)  різні  за  структурою.  Це  дає  виконавцю  змогу  кожен  раз  імпровізувати.  Ф.  Колесса  твердить,  що  форма  таких  речитативних  творів  дуже  давня,  що  вона  старша  від  їхнього  змісту.
В  поезії  Шевченка  А.в.  відіграє  помітну  роль.  Астрофізм  —  властивість  лірики  Шевченка,  яскрава  прикмета  панування  у  ній  вільної  стихії.  Переважна  більшість  його  поем  скомпонована  нерівними  строфами  (строфоїдами);  лише  кілька  невеликих  ліро-епічних  творів  або  їх  фрагменти  астрофічні  (зокрема,  вірш  баладного  типу  “Чума”  —  перша  його  половина,  написана  4-стопним  ямбом).
Своєрідною  перехідною  формою  між  строфічним  і  астрофічним  віршем  можна  вважати  графічно  не  розчленований  на  катрени  або  дистихи  14-складовий  вірш  з  характерною  для  нього  схемою  римування  хАхА...  на  відміну  від  народного  зразка  з  його  куплетною  завершеністю  (наприклад,  “Заворожи  мені,  волхве”,  “Давидові  псалми»  —  всі  вірші  циклу,  крім  переспіву  псалма  81,  “Між  царями-судіями”;  “Як  умру,  то  поховайте”  та  ін.).

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813812
дата надходження 14.11.2018
дата закладки 14.11.2018


Новоградець

Коли в нічному небі догорить…

Коли  в  нічному  небі  догорить
Моя  зоря,  промчавши  небосхилом,
Подумаю  в  свою  останню  мить  -
Вона  із  тих,  що  все-таки  світила.

Не  спіймана  у  ями  чорних  дір,
В  висотах  не  відшукуючи  слави,
Іде  моя,  одна  з  найменших  зір,
Між  інших,  іменитих  і  яскравих.

Хай  правди  відстояти  я  не  вмів
І  хижий  світ  змінити  був  не  в  силах,
Але  коли  кипів  у  мені  гнів,
Вона  яскравим  полум'ям  горіла.

Байдужістю  несе  від  мертвих  тіл
З  давно  уже  погаслими  вогнями,
А  в  розсипі  палаючих  світил
Моя  іде  супутником  над  вами.

Коли  смішні  малята  в  перший  раз
На  ніжки  піднімалися  несміло,
Хвилюючись,  дивилася  на  вас
Моя  зоря,  і  променем  світила.

Хай  кажуть  -  не  з  важливих  ти  світил  -
Холодні  зорі,  мертві  і  не  зрячі,
Але  палаючи  з  останніх  сил,
Моя  зоря  іде  в  сім'ї  гарячих.

І  навіть  коли  час  мою  свічу
Погасить  в  мерехтливому  світанні,
Я  в  небі  метеором  пролечу,
Над  вами  догоряючи  востаннє.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 13.11.2018


яся

Ти подобаєшся мені.



                       Ну,  не  можна  тебе  не  кохати.
                       Кохання  гріх  втрачати.
                       Ним  душу  ми  рятуєм.
                       Один  одного  на  відстані
                       Вже  відчуваєм.
                       Ось  що  значить  кохаєм.

                       Твоя  душа  в  моїй  душі.
                       І  зовсім  це  не  міражі.
                       Любов  оця  -  блаженства  мить.
                       В  любові  твоїй  так  хочеться  жить.
                       Постійно  в  ній  перебувати.
                       Ну,  як  ці  миті  щастя
                       Не  втрачати?
                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813669
дата надходження 13.11.2018
дата закладки 13.11.2018


Малиновская Марина

< Чем может быть полезно Селфи? >


Очень  люблю  пешие  прогулки,  они  хорошая  возможность  упорядочить  свои  мысли,  успокоиться,  если  был  взволнован,  и  конечно  же,  увидеть  что-то  новое  или  кого-то  нового...так  и  в  этот  раз,  когда  я  отправилась  на  свой  осенний  променад,  мой  взгляд  упал  на  девушку,  которая  делала  селфи...  Казалось  бы,  ничего  необычного,  ведь  фотографирование  на  фотоаппарат  самого  себя  так  популярно  и  доступно  каждому,  у  кого  есть  смартфон,  но  тем  не  менее  мысли  мои  закрутились...и  вот  в  каком  направлении:

-  я  подумала,  чем  же  может  быть  полезно  селфи,  так  как  первое,  что  мне  бросилось  в  глаза,  когда  я  смотрела  на  девушку-селфистку,  это  неприкрытое  самолюбование,  когда  девушка  понимает,  что  она  красива  и  очень  гордится  этим,  возможно  даже  слишком,  и  на  этом  фоне  становится  заметным  высокомерие...это  невольно  отталкивает...  а  что  же  притягивает?...  тёплый,  добрый  взгляд  и  искренняя  улыбка,  внутренний  свет  Души,  озаряющий  лицо  настоящей  красотой,  вопреки  всем  существующим  эталонам  и  стандартам...  

-  селфи,  как  разновидность  зеркала,  которое  помогает  лучше  рассмотреть  себя  настоящего,  ведь  у  нас  нет  возможности  видеть  себя  со  стороны  каждый  миг,  какие  эмоции  отображаются  на  лице,  да  и  вообще,  с  каким  выражением  лица  мы  идём  по  улице...часто  бывает  так,  что  ты  думаешь  о  себе  со  стороны  —  одно,  а  другие  тебя  воспринимают  совершенно  иначе,  например,  излишнюю  серьёзность  могут  принять  за  злобность...и  т.п....

-  и  если  подвести  итог  под  моими  размышлениями,  то  селфи  —  это  возможность  не  просто  посмотреть  на  себя  со  стороны,  но  и  хороший  повод  лишний  раз  искренне  и  сознательно  улыбнуться,  прежде  всего,  самому  себе,  добавив  солнечного  тепла  в  любой  день  не  только  для  себя,  но  и  для  тех,  кто  увидит  твоё  селфи!  Покажи  миру  свой  внутренний  свет!  И  тогда  то,  что  может  показаться,  на  первый  взгляд,  глупым  и  бессмысленным  обретёт  совершенно  другое  значение...это  станет  распространением  тепла,  добра,  любви,  света...  Улыбайся  искренне,  когда  делаешь  селфи!  Излучай  любовь,  когда  делаешь  селфи!  Красивая  одежда  на  тебе  и  красивый  фон  тоже  хороши,  но  ты  сам,  светлый  и  настоящий,  намного  важнее!  Потому  что  «От  улыбки  хмурый  день  светлей,  от  улыбки  в  небе  радуга  проснется...  Поделись  улыбкою  своей,  и  она  к  тебе  не  раз  еще  вернется»...
И  в  целом,  -  относитесь  к  себе  с  любовью  и  уважением,  и  Вы  притянете  людей,  которые  будут  Вас  любить  и  уважать!

Удачных  Вам  селфи!.....

/    10.11.2018  /

(с)  Марина  Малиновская


*  Слово  селфи,  пришло  из  английского  языка,  selfie,  было  образовано  от  «self»,  что  можно  перевести  как  «сам,  себя».  В  русском  языке  это  явление  может  называться  себяшка  или  самострел.  Вся  его  суть  заключается  в  фотографировании  на  фотоаппарат  самого  себя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813590
дата надходження 12.11.2018
дата закладки 12.11.2018


Мизантроп

Кто я такой для тебя?

Кто  я  такой  для  тебя?  Случайный  прохожий
Которому  ты  улыбнулась,  тепло  подарив
От  этой  прекрасной  улыбки  мурашки  по  коже
Есть  в  наше  время  добро.  Это  не  миф

Так  светло  и  тепло,  хоть  на  дворе  и  зима
Главное:  в  душах  остались  крупицы  тепла
Которое  мы  приносим  в  „наши  дома”
Чтоб  наша  жизнь  как  весна  расцвела

Горячие  кофе  и  чай.  Шерстяные  одежды
Не  согреют  так,  как  дружеский  смех
Всё  что  осталось  от  последней  Надежды
Ты  забрала.  Вернувши  мне  радость  дней  тех,

когда  я  был  счастлив,  наивен,  не  одинок
Спасибо.  Нет.  На  всю  жизнь  я  тебя  благодарю
За  этот  вечер,  за  кофе,  за  всё,  за  огонёк
Что  согрел  меня,  в  этом  наивном  раю:

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181754
дата надходження 04.04.2010
дата закладки 11.11.2018


геометрія

Я САМА СОБІ ГОСПОДАР…

                                         Я  живу  у  самотині,-
                                         в  кінці  міста,як  в  селі...
                                         І  сьогодні,  і  щоднини,-
                                         тут  приємно  жить  мені...
                                                                 У  просторі  осяйному
                                                                 розглядаюсь  навкруги,-
                                                                 і  поля,й  садки  розлогі,
                                                                 річка  плинна  й  береги...
                                         Дивлюсь  зрідка  телевізор,-
                                         він  наповнений  брехні...
                                         Я  сама  собі  провізор,
                                         й  сама  собі  на  умі...
                                                                 Знаю,  там  "гризуться"  люди,
                                                                 і  базари  там  гучні...
                                                                 Негаразди  ллються  всюди,
                                                                 несприятливі  й  мені...
                                         Часом  я  іду  до  річки,
                                         води  манять  й  береги...
                                         Притуляюсь    до  вербички,
                                         як  до  рідної  сестри...
                                                                   Там  у  спогади  я  лину,
                                                                   мені  є  що  пригадать:
                                                                   і  дитинство,й  юність  чиста,
                                                                   й  зрілих  років  благодать...
                                         Працювала,як  співала,
                                         повна  сили  і  ідей,
                                         свою  долю  будувала
                                         між  сільських  добрих  людей...
                                                                   Біля  річки  стає  вільно,
                                                                   і  спокійно  на  душі,
                                                                   її  води  течуть  вічно,
                                                                   і  вітри  там  не  гучні...
                                         Жаль  роки  швидко  минають,
                                         та  і  сили  вже  не  ті,
                                         мої  рідні  спочивають,
                                         тому  й  боляче  мені...
                                                                   Є  сусіди  й  більш  нікого...
                                                                   Сад,  город,  квіти  й  кущі,
                                                                   не  залежу  ні  від  чого,
                                                                   варю  каші  і  борщі...
                                         Я  сама  собі  господар,
                                         не  скоряюсь  метушні...
                                         Лише  час  життя  володар,
                                         та  байдужий  й  він  мені...
                                                                   Скільки  житиму  ще  років,-
                                                                   невідомо  це  мені...
                                                                   Не  рахую  своїх  кроків,
                                                                   ходжу  тихо  по  землі...
                                         Жду  дітей  я  і  онуків,
                                         їх  увага  до  душі...
                                         Приїжджають  й  часто  дзвонять,
                                         додають  снаги  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813426
дата надходження 11.11.2018
дата закладки 11.11.2018


Олекса Удайко

СТАРЕЗНА ЯК СВІТ

       [i]Нашій...  
       Рідненькій!...  [/i]          
[youtube]https://youtu.be/83KEdARQFYY[/youtube]

[i][b][color="#7807ad"]Вкраїнська  мова  –  не  лише  для  кухні,
Вона  –  у  серці…  і  глибинах  знань
О,  скільки  ворогів  її  оглухло!
О,скільки  в  душах  мук,  розчарувань!

Вона  усотана  дитям  від  мами
Разом  з  грудним,  цілющим  молоком…
Вона  –  як  материнське    оригамі:
Її  з  душі  не  виб’єш…  й  молотком!

Вкраїнська  і  санскрит  –  немов  близнята  –
Родились  враз…  І  не  в  багні  боліт…
З  вершечків    вітровію  зняті,
Щоб  в  майбуття  втокмити  свій  політ!

Санскрит  як  закарваш*  для  індуїзму
Втонув  у  фіміамній  млі  церков,
Вкраїнська  ж  –  войовнича,  як  залізна  –
Звільнялась  від  кайданок  і  оков!

Козацький  дух  підтримувався  мовно  
Із  уст  Нечая  і  Залізняка,
Як  ворогів  –  «братів»  своїх  некрових  –
Із  Рошу**  гнали...  Мова  ось  така!

За  неї  йшли  в  атаку  бандері́вці,
Вмирали  Йвани  в  Другу  світову…
В  історії,  на  траунійій  доріжці  
Тлумила  біль  й  вощила  тятиву!

Не  вмерла  мова  в  карцерах  “гестапо”,
Як  помирав  за  неї  гордий  Стус.
Борців  за  правду  гнали  по  етапу  –
Та  зради  мові  не  було  спокус…

В    часи  нові  за  матернім***  інстинктом
Ділили  нас  на  рідних  і  чужих,
Щоб  досягти  покори  в  “сиротинці”,
У  душах  мас  плекали  мовний  “жмих”.  .

Та  не  вдалося  їм…  Уже  й  не  вдасться
Із  мовних  чвар  влаштовувать  жнива!  
Всім  нечестивцям,  котрі  прагнуть  власті:
“Та  мова  є!  
                                             Відроджена!  
                                                                                                 Жива!”
 
Й  державна  вже    –  далеко  не  на  кухні,
Вона  –    в  прицілі  лінгвістичних  знань.

О,  скільки    ворогів  рідненької  потухло!
О,  скільки  гріховин!    
                                                                         І  –
                                                                                         покаянь!..  [/color]
[/b]
9.11.2018
_________
*Обшлаг,  чохол,  кобура.
**Русь  в  окремих  джерелах  часів  Середньовіччя.
***Тут  в  значенні  "матерня",  рідна  мова.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813263
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 10.11.2018


Дружня рука

Мені до неї не одне життя летіти

Твоя  малесенька  планета.
Мені  до  неї  не  одне  життя.
І  світ  такий  багатий  на  прикмети.
І  все  вперед.  Назад  без  вороття.
А  я  зібрався  все  ж  туди  летіти.
У  музику  твою  пірнув  мов  в  вир.
Там  в  вирі  тому  зможу  я  зустріти
Того,  хто  подорожнім  поводир  …
Лечу  і  роззираюся  у  різні  боки.
Тут  друзі  мої  теж,  трапляється,  летять.
Проскакують  «ворони  і  сороки».
Ті  теж  до  виру  хочуть  аж  пищать  …
Здається,  долетів.
Це  чистий  простір,  де  всіх  питають,  де  твоя  мета.
Чи  ти  назавжди.  Чи  ти  просто  в  гості?
Може  мета  твоя  всього  лиш  суєта?!
Та  ні,  мета  –  це  руки  стиснуті  до  болю.
Це  все  в  очах,  нічого  у  пітьмі.
Коли  люблю  і  я  про  це  говорю.
А  не  тримаю  цілий  світ  в  собі.
Мета  –  коли  все  світить  чистотою.
Яку  не  обікрасти  із  нудьги.
А  ще  коли  лишатися  собою.
А  ще  коли  зі  мною  поруч  ти  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813259
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 10.11.2018


m@sik

Хочу до села

Як  я  хочу  до  Села,-
Думка  неминуча...
Де  картопелька  зійшла,
Й  вишенька  квітуча
***
Не  відвести  оченят,
з  поля  -  океану
Від    пухнастих  каченят,
й    квітів  вздовж  паркану
***
Як  же  хочеться  в  Село,
Ранок  там  зустріти,
Там,  де    Батьківське  тепло,
де  були    ми  діти...
***
Де  росте  духмяний  кріп,-
додає  що  смаку,
ну  а  наш  домашній  хліб,-
кращий  від  Біг  маку!
***
Не  почути  добрих  слів,-
стоячи    в  заторах,
в  царстві  хамства  королів,-
На    міськких  просторах...
***
Як  же    хочу  я    туди
Зрозумій    будь  ласка...
Де    квітучії  сади
І  бабусі  казка...
***
Мить,  як  стану  на  поріг,-
як  душа  чекає...
Скільки    пройдено  доріг  -
Краще  місць  не    має!!!
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798981
дата надходження 11.07.2018
дата закладки 10.11.2018


Д З В О Н А Р

ЧУДНІ ДУМКИ, . . А МОЖЕ ПРАВДА…

Всіх    грошей,    ти  не    заробиш,
Всіх    дівчат,  не    переводиш...
Та  й    горілку  всю  не  випєш,
Бо  в  житті  ти  просто  зникнеш.

То  ж  лови  щастя  хвилину,
Закохайся  у  дівчину...
Загуби  у  щасті  розум,
Не  ставай  в  коханні  в  позу...

І  забудь  хто  з  вас    неправий,..
Лиш  би  шлях  ваш  був  яскравий,
Бо  життя  таке    коротке,..
Не  міняй  його  на  "шмотки".

А  знайди  свій  шлях  єдиний
І  прямуй  по  нім  щоднини...
Будь  щасливий  і  коханий...
Й  стане  шлях  твій  бездоганним.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754397
дата надходження 08.10.2017
дата закладки 10.11.2018


Сулнар Ксо

Неопределенное люблю



Я  любил  ее,  но  не  сумел  сказать
Я  не  сумел  себе  признаться
Я  мог  и  завтра  ей  соврать
Поэтому,  не  переставал  сомневаться.

Я  любил  ее,  и  было  тяжело
Я  не  могу  себя  остановить
И  дальше  жить  я  тоже  не  смогу
Но  я  не  знаю  сколько  это  будет  продолжаться.

Я  думал  что  люблю,  
И  здесь  я  ошибался.
Пуста  моя  душа,  
Я  не  любил,  и  даже  не  пытался..

Боязнь  всего,  самого  себя
Бежал  от  тени  светло-русой
Прятался  вдали  миров,  
Сидел  и  ждал,  не  называясь  трусом

И  вот  однажды  осознал
Но  жизнь  остановилась
Ведь  в  каждой  басне  есть  мораль
И  время  изменилось...

Быть  одному  или  любить?
Поставлены  вопросы
Идти  к  любви,  счастливым  быть
Или  остановиться  в  прихожей?!

Опять  пустыня,  с  мыслями  сижу
Опять  не  знаю  похоти  свои
Наверное  скоро  изменюсь,  
И  тут  вопрос,  а  я  сумею?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813192
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Теоретик

Основи поетики. Алегорія.

Алегорія  (грецьк.  allegoria,  від  alios  —  інший  і  agoreuo  —  говорю  —  інакомовлення)  —  спосіб  двопланового  художнього  зображення,  що  грунтується  на  приховуванні  реальних  осіб,  явищ  і  предметів  під  конкретними  художніми  образами  з  відповідними  асоціаціями  з  характерними  ознаками  приховуваного.  

Так,  у  поемі  "Кавказ"  Т.Шевченка    незборимий  царизмом  Кавказ  —  Прометей,  а  сваволя  можновладців  над  беззахисною  людиною  в  однойменній  байці  Л.Глібова  —  Вовк  та  Ягня.

У  поезії  І.Франка  алегоричним  образом  борців  за  волю  України  є  каменярі:

Мов  водопаду  рев,  мов  битви  гук  кривавий,
Так  нашi  молоти  гримiли  раз  у  раз;
I  п'ядь  за  п'ядею  ми  мiсця  здобували;
Хоч  не  одного  там  калiчили  тi  скали,
Ми  далi  йшли,  нiщо  не  спинювало  нас.

Алегоричні  образи  переважно  є  втіленням  абстрактних  понять,  які  завжди  можна  розкрити  аналітично,  вони  найяскравіші  у  літературних  байках  і  сатиричних  творах.  На  А.  грунтуються  притчі,  апологи,  параболи,  які  здавна  використовували  у  релігійних  проповідях,  полемічних  творах,  шкільній  релігійній  драмі.
А.  вживав  Г.  Сковорода  у  філософських  трактатах.  Двоплановість  алегоричного  зображення  переважно  із  цензурних  мотивів  маскується  під  езоповою  мовою,  наприклад,  фантазія-сатира  на  2  дії  В.Самійленка  "У  Гайхан-бея".  У  драматичній  поемі  Лесі  Українки  "Оргія"  під  виглядом  турецької  провінції,  окупованої  римлянами  Греції,  зображено  поневолену  Україну.  

А.,  на  відміну  від  метафори,  грунтується  не  на  перенесенні  зовнішніх  ознак  і  властивостей  на  інший  предмет  чи  явище,  а  на  асоціативному  переосмисленні  самої  сутності  явищ  і  предметів  у  їх  сукупності.  Не  варто  змішувати  А.  із  символом,  бо  він  буває  багатозначним,  в  той  час  як  А.  однозначно  виражає  суть  явища  чи  предмета.  Так  само  А.  відрізняється  від  художнього  моделювання  чи  уподібнення,  в  якому  немає  двоплановості  зображення.  Це  стосується  й  міфу.  Тому  народні  казки  про  тварин  не  мають  алегоричного  змісту,  бо  в  них  відсутня  двоплановість  зображення,  персонажі  мають  характерні  від  природи  риси  (хитрість  лисиці,  хижацтво  вовка,  вайлуватість  ведмедя).  Вони  тільки  моделюють  поведінку,  взаємини  людей  (дружба,  гостини,  спільна  праця  тощо).  Інше  —  літературні  казки  чи  сучасні  "химерно-міфологічні",  "химерно-притчеві"  твори:  в  них  авторами  свідомо  закладена  двоплановість  зображення.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813216
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Малиновская Марина

< Бывает, случается тёмная ночь Души… >

Бывает,  случается  тёмная  ночь  Души...
На  поводу  у  неё  ты  идти  не  спеши!...
Ночь  пройдёт,  и  наступит  рассвет!
Ты  увидишь  свой  счастливый  билет!...

Надо  просто  пережить!  И  верить  в  Чудо!
Молиться,  и  Ангелов  позвать,  они  придут!
Небесная  помощь  обязательно  будет!
Твои  тревоги  и  печали  незаметно  отойдут...

И  выйдет  Солнце  из-за  туч  в  твоей  Душе!
Озаряя  лучами  новые  смыслы,  идеи,  возможности...
Любовь  и  счастье  на  подходе  к  тебе,  уже!
Забудь  про  все  надуманные  сложности...

Всё  будет  хорошо!  Об  этом  лучше  помни!
Если  случится  ночь  опять  в  твоей  Душе...
Всё  плохое  вырви  из  себя  с  корнем!
Освобождая  место  светлой  красоте!

/  27.09.2018  /

(c)    Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813237
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Амадей

Цілунком осінь плетиво плете

Цілунком  осінь  плетиво  плете,
І  знову  землю  золотом  вкриває,
Я  вірю  люба  день  отой  прийде,
Зустрінемось,  бо  я  тебе  кохаю.

До  тебе,  моя  трепетна  любов,
Сьогодні  ллються  з  серця  мого  вірші,
Сьогодні  від  кохання  п"яний  знов,
І  з  кожним  днем  п"янію  більше  й  більше.

А  винувата  може  осінь  ця,
А  може  усмішка  твоя,  така  чарівна,
Ця  осінь  нам  запалює  серця,
Ти  сонця  промінь,  ти  моя  царівна.

Твоі  вірші  я  п"ю  немов  нектар,
І  солов"ями  серденько  співає,
І  в  серці  полум"я  палає  ніби  жар,
І  все  єство  кричить  :"Люблю!  Кохаю!"

З  тобою  я  у  весни  повернувсь,
І  розцвітають  в  серці  квіти  ранні,
До  тебе  я  кохана  пригорнусь,
І  пролуна  моє  палке  зізнання.

І  стелить  осінь  килим  золотий,
Для  нас  з  тобою  долі  рушниками,
І  знову  я  щасливий,  молодий,
Від  поцілунку  спраглими  вустами.

Буяє  осінь,  золотом  горить,
Робить  щасливим  ніжне  твоє  личко,
Неначе  в  юності  кохання  нас  п"янить,
Ти  й  пострункішала,  моя  смерічко.

Цю  осінь  нам  з  тобою  не  забуть,
Серденько  б"ється,  в  грудях  йому  тісно,
Троянди  ніжності  у  грудях  в  нас  цвітуть,
І  ллється  з  серця  лебедина  пісня.

Нехай  ця  пісня  лине  до  зірок,
І  з  космосу  закоханим  лунає,
До  щастя  нам  зробить  лишилось  крок,
І  в  парі  ми  ввійдем  в  ворота  Раю.

Де  круглий  рік  співають  солов"і,
Де  музика  звучить  і  ллються  вірші,
Ми  поєднаєм  доленьки  своі,
В  житті  щоб  нам  не  розлучатись  більше.

Цілунком  осінь  плетиво  плете,
І  знову  землю  золотом  вкриває,
Я  вірю,  люба,  день  отой  прийде,
Зустрінемось,  бо  я  тебе  кохаю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810783
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 09.11.2018


Лилея

Всегда юна Любовь!

Самое  большое  богатство  -  Вдохновенье!
Самая  ценная  -  Любовь!
Самое  надёжное  -  Время!
Сердце  -  Весны  цветок!
Чувства  так  тонки́,
Что  Ду́ши  слышат...
Каждый  ритм...
Движение  Души...
А  Любовь  друг  другом  дышит...
Тянутся  друг  другу  ...
Помогают  Чувствам...
Строчки  ...Романтические  стихи...
Всё  это  ,  как  дополненье...
Це́лого...
Наполненного  до  краё́в...
Не  ощущаешь  Время...
Всегда  юна́  Любовь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813179
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Дружня рука

Пекучість

Так  сталося,  що  поділили  серце  на  дві  маленькі  половинки.
А  виявилось,  що  одна  як  сонце,  а  друга  -  лиш  маленька  скринька.
А  як  на  двох  одне,  то  засвітилось,  неначе  променем  навколо  закрутилось.  
Біда  лише  у  тім,  що  розпалилось,  і  так  вогнем  оцим  пече  ...  

Ну  як  вогонь  оцей  тримати  у  руках.
І  сподіватися,  що  десь  в  дощах,  вітрах
розгубить  він  свою  пекучість  незбориму?!
Пусти  його,  нехай  летить  мов  птах.  
Бо  так  не  матимеш  вогню,  а  тільки  вуглик  серед  диму  ...

Впустив  ...  і  вже  усе  навкруг  горить.
Вогонь  несправжній  цей,  не  налякайтесь.
Збудив  усе,  уже  ніщо  не  спить.
Любіть,  боріться  і  прошу́:  не  кайтесь  ...    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813142
дата надходження 09.11.2018
дата закладки 09.11.2018


Іван Щасливий

Матуся в чужині

Поїхала  матуся    в  чужину...
Далеко  від  дітей,від  свого  дому.
Лише  робота  там,їй  не  до  сну!
Допомогти  немає  кому.

І  не  для  себе,для  своїх  дітей,
Щоб  їм  допомогти,щоб  добре  жили!
Вона  працює,не  стуляючи  очей.
Буває  так,що  вже  немає  сили!

Додому  хочеться  їй,до  рідні!
Обняти  найрідніших,пригорнути...
"Та  ще  не  час  повертатися  мені!"-
Промовить,"  Ще  потрібно  бути..."

                 09.09.2018  р.                  @  Іван  Смик.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813116
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018


Олекса Удайко

БЕЗ ПРЕАМБУЛИ

         [i]"[color="#f04d0c"]Я  бачу  близьку  загибель  тієї  держави,  де  закон  
             не  має  сили  і  перебуває  під  чиєюсь  владою....        
           Там  же,  де  закон    –    владика  над  правителями,  
             а  вони  –  його  раби,  я  вбачаю  порятунок  держави  
             і  всіх  благ,  які  можуть  дарувати  нам  тільки  боги[/color]".
                                                                                                               [b]Платон[/b]
[youtube]https://youtu.be/0ZolbAzV_TY[/youtube]
[i][b][color="#14b2c7"][color="#087b8a"]В  стагнаціях  кровить  вся  Україна,
І  мається  печалями  народ…
Чи  ждав  хоч  хтось  такої  ось  руїни?
Чи  вартий  він  таких  ось  “нагород”?!

Та  все  ж  не  скаже  жоден  з  президентів,
Що  був  він  нікудишній  президент…
На  ску́зу*  ж,    мов,  –  «не  мали  прецедентів»
Лиш  має  право...  двієчник-студент.

Один  –  продав  за  безцінь  наше  «Бласко»
Й  створив  такий,  як  «маємо  ми»,  Крим,
Між  крапельок,  як  по  дорозі  ласка,
Шмигнув  в  кущі  безславно,  невреди́м…    

А  той  –  раз-президентський  строк  учився    
І  ва́йкав**  ще:  «що  строїть  –  підкажіть!»,
А  люд  чекав    рішучості  і  чину…
Натомість  –  торг:  з  сусідами  як  жить...

Бідак-бджоляр  –  мав  гендерні  проблеми    –
У  боротьбі  із  «леді  Ю»    застряг…  
Хоч  не  було  там  жодної  дилеми:
ЄеС-НАТО́  –  не  тонучий  «Варяг»!

Йому  Майдан  вручив  гетьма́н-клейноди
Й  важку  гетьма́нську  кормчу  булаву….
Та  вийшов,  певно,  скоро  в  нього  з  моди
Козацький  дух!  –    Ослабив  тятиву.  

Й  рецидивісту-зеку  на  поталу,  
Що  коїв  як  хозарський  резидент,
Віддав  казну,  і  військо…  Промотали...
Кому  такий  потрібен  президент?!

А  цей,  що  фе́йково  стрибнув  в  бульдозер,
Що  Україну  нищить  квапно  вщент?..
Брехні  й  прожектів  лиш  підносить  дози...
Десь  
                       забаривсь  
                                                               народний  
                                                                                                     президент!  
   
Та  чи  знайдеться  «свій»    в  країні  хлопець?!
Де  Голя,  Піночетенка  найнять?..

А  то  прийде  до  нас  заморський  OPEZ***,
А  з  ним  на  танку  (в  гості)  й    «…-она  мать»![/color]  
[/color][/b]
07.11.2018
_________
 *Оправдання.
   **Нарікав.
   ***Образ,  що  втілює  інтервента:  автор  ще
   пам’ятає  з  війни  німецького  коменданта  селища
   Дігтярів,  що  на  Чернігівщині,  під  цим  іменем.
   Загинув  від    партизанської  кулі  і  похоронений  
   ма  місцевому  ринку  під  вербою.  Пам’ятник,  звісно,
   відсутній…Печально,  та  повчально...
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813036
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018


Лилея

Может у Них Сердце на Двоих Одно?

Продолженье  Лета  -
Солнце  светит!
А  почему  деревья  голые  стоят?
Это  Осень!
А  Лето...
Возвращается  который  раз  вподряд...
Видно,  Лето  не  отпустили...
Есть  много  поклонников  у  Него...
Ведь  здо́рово!
Зима  на  пороге...
А  Лето  дарит  своё  тепло...
Как  много  друзей  Его  пригласили...
Прийди!
Побалуй  своим  теплом!
Осень  тёплая!
Радость  подарила!
А  может  Осень  влюбилась?..
В  Лето!..
Может  у  Них  Сердце  
На  Двоих  Одно?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813033
дата надходження 08.11.2018
дата закладки 08.11.2018


яся

І як те щастя втримати?

                             Не  гонися  за  двома  зайцями,
                             А  то  жодного  не  впіймаєш.
                               А  ти  як  гадаєш?
                               Задовільняйся  малим
                               І  не  будеш  таким  злим.
                               
                               І  життя  буде  гарним,
                               Коли  щастя  своє  ти  
                               Зможеш    втримати,
                               Адже  від  тебе
                                 Воно  надумало  тікати.
                                 Щось  не  сподобалось
                                 Йому.
                                 А  ти  спитай  у  себе
                                   -  Чого  тобі,  душе,
                                       Так  багато  треба?

                                 І  комора  твоя  повна,
                                 А  душа  голодна.
                                 І  радості  життя
                                 Уже  не  відчуваєш,
                                 Постійно  про  статки
                                 Лиш  дбаєш.

                                 І  так  вже  привик.
                                 І  топче  душу
                                 Той  захланий  черевик.
                                 А  душа  та  стогне  і  кричить
                                   -  Дайте  но  ще  пожить!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812927
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 07.11.2018


Артур Сіренко

Жовтий потяг Сонце

                       «Сонце,  що  руйнує  цифри  і  числа,  
                         Але  не  лякає  тендітний  сон,
                         Сонце,  що  вкрите  татуюванням,
                         Сонце,  що  пливе  вниз  річкою…»
                               (Федеріко  Ґарсіа  Лорка)

Зі  станції  Падолист
На  жовтому  потязі  Сонце
Ми  їдемо  в  місто  Квітень.  
З  тихого  перегону  Грудень,
Де  навіть  залізо  забуло
Співати  пісню  світла
Гудіти  пеан  надії
На  дрезині  променів  ранку
Поспішаєм  на  станцію  Квітень,
Де  все  так  біло  і  легко,
Де  навіть  старі  сажотруси
Димарів  Судного  Дня
Вдягаються  в  біле,
Наче  вони  капітани
Вітрильників  Сьогодення.
Із  міста  сумного  Осінь,
Де  будинки  зроблені  з  листя  –  
Зотлілого  ще  в  часи  Данте,
Де  замість  бруківки  горіхи
Злущені  білкою  Годі,
Де  замість  вікон  краплини
Дощу  Темного  Часу
Ми  їдемо  в  місто  Квітень.
Пошийте  мені  хламіду
Чи  краще  шляхетну  тогу,
Чи  просто  плащ  вітру,
А  може  лише  сорочку
Довгу  як  наше  чекання
З  білої  парусини  
Зіткану  з  синього  льону…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812928
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 07.11.2018


Лилея

Осенним днём - Весна!

Сквозь  серое  небо  -  лучик!
Пробился!
И,  улыбнувшись,  сказал:
Любовь  -  большая  Сила!
Чудо!
Осенним  днём  -  Весна!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812937
дата надходження 07.11.2018
дата закладки 07.11.2018


М.С.

Нудьгую я по Тобі… (переклад з Лилея)

Нудьгую  я  по  Тобі...
А  серце  в  одвіт...
Дочекайся  весни!
Та  осінь  надворі  поки...
Нудьгую  я  по  Тобі...
Давно  відлетіли  птахи...
Я  глянути  хочу  на  Тебе!
Дуже...
В  журбі...
Нудьгую  я  по  Тобі...
Та  розвію  печаль...
Себе  довірю  Душі...
Вона  знає...
Нудьгує...
Й  Тебе  пам'ятає...

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812781

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812878
дата надходження 06.11.2018
дата закладки 07.11.2018


Kudelya

Я сумую за ним…

Я  сумую  за  ним,не  знаю,
Ще  не  бачила  -  вже  люблю!
Журавлями  роки  пролітають
І  стирають  долю  мою...

Всім  стежини,а  мені  поле,
Йду...В  руках  польові  квітки,
Я  до  них,мов  до  тебе  говорю,
І  цілую  їх  пелюстки...

По  пелюстці  вони  зав'януть,
Не  зуміла  -  не  вберегла...
Як  живеш  ти  без  мене  коханий?
Як  проходять  твої  літа?

Маків  цвіт  все  хита  головою,
В  мені  менше  мрій,сподівань,
Може  це  не  моя,любий,доля?
Жити  так  між  журби  і  зітхань?

Добра  ніч  всіх  зрівняє,всіх  зморить,
І  роздасть  в  подарунок  сни,
Засинаю  -  уві  сні  поговорим,
Хоч  туди,хоч  колись,  прийди...

Бо  сумую,люблю,не  знаю,
Як  світанок  холодний  зустріть.
Щоб  з  надією  знову  йти  далі,
Щоб  без  суму,  ще  день  прожить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752241
дата надходження 25.09.2017
дата закладки 06.11.2018


Анфиса Нечаева

*****

Я  умом  понимаю,
А  вот  сердцем  нет.
Какой  будет  знаю
На  вопрос  ответ.
Тебя  не  изменить  -
Да  я  и  не  пытаюсь.
Таким,  какой  ты  есть,
Воспринимать  стараюсь.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807710
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 06.11.2018


М.С.

Я так хочу по тілу пройтись.

Я  так  хочу  по  тілу  пройтись,
Доторкатися  легко  губами,
До  принад  Твоїх  і  не  дивись,
Від  емоцій  я  став  трохи  п'яний.

Я  давно  таку  не  зустрічав,
Щоб    мене  більше  долі  хотіла.
Ти  до    мене  прошу  притулись,
Візьми  в  руки  моє  грішне  тіло.

І  відчуй,  як  пульсує  воно,
Так  бажає  в  Тобі  побувати.
Де  у  світі  такого  знайдеш?
Щоб  зумів  Тебе  палко  кохати.

Мені  скажеш,  що  я  не  така,
І  не  хочу  я  взятись  до  діла.
Я  у  найпотаємніших  снах,
Цілу  вічність  до  Тебе  летіла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801183
дата надходження 29.07.2018
дата закладки 06.11.2018


Теоретик

Основи поетики. Центон.

Центон  (від  лат.  cento  —  клаптевий  одяг)  —  стилістичний  прийом,  який  полягає  в  уведенні  до  основного  тексту  певного  автора  фрагментів  із  творів  інших  авторів  без  посилання  на  них.  Такими  видаються  поезії  Юрія  Клена,  засвідчуючи  культурологічну  основу  та  глибоку  інтелектуальну  пристрасть  в  естетичному  переосмисленні  мистецьких  явищ,  духовного  багатства  української  та  світової  літератури.  

Так,  в  епопеї  “Попіл  імперій”  Юрій  Клен  наводить  рядки  із  сонета  М.Зерова  “Pro  domo”  (“Леконт  де  Ліль.  Ередія  стежки…”),  М.Драй-Хмари  —  сонет  “Лебеді”  (“Я  був  один  із  лебедів…”),  Олега  Ольжича  —  вірш  “Був  же  вік  золотий…”  та  ін.  Ц.  відмінний  від  ремінісценції  тим,  що  у  ній  іде  перегук  мотивів  незалежно  від  ліричного  сюжету,  так  само  і  від  цитати,  коли  чітко  вказано  першоджерело.

Особливої  популярності  Ц.  набув  у  часи  постмодернізму.

Вишукування  і  одержиме  жонглювання  цитатами  і  посиланнями  загнало  самих  постмодерністів  у  своєрідне  «гетто».  Звідси  й  ниття  про  ходіння  по  колу,  про  те,  що  все  вже  написано  і  т.д.  Гра  втратила  легкість  і  посмішку,  а  цитування  стало  виснажливою  самоціллю.  Проте,  підходити  до  цього  процесу  можна  і  творчо.  

Ось  приклад  Ц.  із  поезій  Н.Нєкрасова  та  О.Пушкіна:

Однажды,  в  студеную  зимнюю  пору,
Сижу  за  решеткой  в  темнице  сырой.
Гляжу,  поднимается  медленно  в  гору
Вскормленный  в  неволе  орел  молодой.

И,  шествуя  важно,  в  спокойствии  чинном,
Мой  верный  товарищ,  махая  крылом,
В  больших  сапогах,  в  полушубке  овчинном
Кровавую  пищу  клюет  под  окном.


Інший  метод  комбінаторної  поезії  полягає  в  перестановці  рядків  і  строф  у  вірші,  в  результаті  чого  можуть  виникати  нові  смисли  і  зв'язки.  Проілюструємо  це  твором  відомого  егофутуриста  І.  Сєвєряніна  -  «Квадрат  квадратів».  Тут  в  кожній  строфі  одні  і  ті  самі  слова  в  рядках  міняються  місцями:  

Никогда  ни  о  чем  не  хочу  говорить…
О  поверь!  —  я  устал,  я  совсем  изнемог.
Был  года  палачом,  —  палачу  не  царить…
Точно  зверь,  заплутал  меж  поэм  и  тревог…

Ни  о  чем  никогда  говорить  не  хочу…
Я  устал…  О  поверь!  Изнемог  я  совсем…
Палачом  был  года  —  не  царить  палачу…
Заплутал,  точно  зверь,  меж  тревог  и  поэм…  




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812678
дата надходження 05.11.2018
дата закладки 05.11.2018


Feelings and Emotions

Ти воскресниш втретє від любові

Ти  воскресниш  втретє  від  любові
Твою  самотність  вкрадуть  журавлі
І  виростиш  ти  кленом  в  вільнім  полі
І  проживеш  свого  життя  щасливі  дні

Відчуєш    в  собі  ти  гаряче  серце
Це  твоє  дихання  з  любові  легкий  хрест
По  схилах  зради  й  вірності  пройдешся
І  зрозумієш  тих  кого  ти  ждеш

Твоя  молитва  є  твоє  спасіння
Під  Божим  ти  крилом  у  моїм  сні
Неначе  сумна  сповідь  прозвучить  моління
Ясних  очей    твоїх  що  сяють  вдалині

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812558
дата надходження 04.11.2018
дата закладки 04.11.2018


Лилея

Не отвести от Осени свой взгляд…

По  золотому  ковру  ноября
Бегу  в  этот  дивный  листопад!
Опавшие  листья...
Под  ногами  лежат...
Серое  Небо...
Туман...
Грустная  картина  ноября...
Деревья  сняли  свой  наряд...
Но  всё  же...
Как  до́роги...
Все  картины  Осени...
Уже  третий  месяц  вподряд...
Даже,если  се́ро  -
Не  отвести  от  Осени  свой  взгляд...
Всё  по    Божьему  Плану...
У  Природы  нет  зависти...
Осенью  -  листопад...
Зимой  -  снегопад...
Весной  всё  распускается!
А  лето  -  греет...всех  вподряд...
Всех  в  равных  долях  любит  Природа  -  Земля...
Радуюсь,  встречая  начало  ноября!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812325
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 03.11.2018


Іван Санич

Я не можу жити без тебе

Знову  твої  чари  охопили  тіло  моє  узяли,  як  ті  хмари  сонце  живе.  Я  один  чекаючи  стою  край  землі,  щоб  ти  показалася  тільки  мені.  Повернись  до  мене,  як  до  рідного  краю,  як  мені  жити  без  тебе?-  я  не  знаю...  Твої  чарівні  очі,  що  мають  крила  ти  мій  промінь  ночі,  що  тече  у  жилах.  Твій  погляд  ,  як  місяць  світлий.  Твій  кожний  крок  він  мені  потрібний  і  на  небі  знову  сонце  сховалось  за  хмари  мій  погляд  любові  охопили  чари.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812340
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 03.11.2018


Малиновская Марина

< От твоего «Merci» повеяло тонко любовью…>

Французский  язык  —  язык  любви  и  романтики,
Красивый,  мелодичный,  напевный  и  изящный...
И  получив  в  ответ  твоё  «Merci»,  такое  манкое
Для  новых  фантазий-стихов,  я  стала  парящей!..

От  твоего  «Merci»  повеяло  тонко  любовью...
И  так  захотелось  тебя  вновь  увидеть!...
Пусть  сложатся  для  встречи  все  условия!
Пока  же,  я  мечтаю  просто  о  любви,  Париже...

Ты  мне  «Merci»,  а  я  тебе  в  ответ  стихи!
Они,  конечно  же,  про  любовь,  L'amour...
Меня,  увы,  не  покидает  романтическая  дурь,
Приятное  волнение  на  глубине  морской  Души...

Спасибо  за  «Merci»,  я  снова  вдохновилась!
От  языка  любви  в  желаньях  новых  закружилась...
Ещё  не  время  говорить  для  нас  "Au  revoir"!
Ещё,  возможно,  разгорится  новых  чувств  пожар!...


/  29.10.2018,  30.10.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

 *    "Au  revoir"  -  это  прощание  по-французски,  Произносится  "о-ревуар".
             «L'amour»  по-французски  -  любовь,  произносится  «лямур»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812188
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 02.11.2018


Моряк

Усміхнись, не падай, спіймаю


Бути  справжнім  справді  важко,
Та  я  хочу,  щоб  ти  була  щаслива.
Більше  не  плач,  кохана  пташко,
Лети,  забирай  мої  чорні  крила.

Злива...

Холодний  вітер  по  дорозі  додому,
Коли  ти  смієшся,  втрачаю  мову.
Обійму  на  вічність  і  мить  по  тому,
П'янкий  запах  свободи  знову.

Зимову

Розбуди,  якщо  сплю  й  засинаю,
Співай  пустому  трамваю.
Не  одна  --  за  руку  міцно  тримаю,
На  тебе  завжди  чекаю.

Усміхнись,  не  падай,  спіймаю...

Присвячено  Фікусу

24.10.18  ©  Стася  
(Максим  Стаськів)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812272
дата надходження 02.11.2018
дата закладки 02.11.2018


Володимир Верста

Silence!

Люблю!..  Люблю!..  Яке  дзеркальне  слово...
Фатальне...  Унікальне...  Ні!  Мовчу.
Замовкну  назавжди...  І  не  промовлю
Його  ніколи!..  Голосно  кричу

Тобі  це  слово  постаттю  німою!..
Дзеркал  кривих  уже  і  не  злічу
І  образів,  образ...  І  знов  розмови,
Подібні  на  згасаючу  свічу,

Що  догоряє  в  мареві  субстанцій,
Ілюзій,  лабіринтів  самоти,
Нікому  непотрібних  ілюстрацій,
Написаних  на  стінах  без  мети...

І  що  тут  залишилося  в  нас  зараз?..
Одне  це  слово  неосяжне  –  silence!

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  05.06.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794523
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 02.11.2018


Теоретик

Основи поетики. Анімізм.

Анімізм  (лат.  апіта,  animus  —  душа,  дух)  —  світосприйняття,  базоване  на  переконанні  в  існуванні  духів  як  першооснови  всього  сущого,  на  уявленні  про  природу  як  живу  істоту.  Воно  заклало  основи  первісного  міфологічного  світогляду,  збережені  донині  у  глибинах  етногенетичної  пам’яті,  у  колективному  несвідомому  (архетипах).

А.  притаманний  також  і  монотеїстичним  віросповідуванням  (християнству,  ісламу,  іудаїзму).  Часто  елементи  А.  спостерігаємо  у  фразеологічних  сполуках  антропологічного  характеру  (“іде  дощ”,  “біжить  дорога”  тощо).  Вони  правлять  за  основу  сюжетотворення  багатьох  фольклорних  жанрів  (казки,  легенди,  балади,  замовляння).  

У  художній  літературі  А.  набуває  форм  персоніфікації.  Такими,  зокрема,  постають  образи  вітру,  Дніпра  та  сонця,  до  яких  звертається  Ярославна  у  “Слові  про  Ігорів  похід”,  а  також  природні  явища,  як  наприклад,  у  ліриці  П.Тичини:

Ой,  не  крийся,  природо,  не  крийся.
Що  ти  в  тузі  за  літом,  у  тузі.
У  туманах  ти  сниш…  А  чого  так  сичі
Розридалися  в  лузі.

А.  спостерігаємо  у  пейзажних  замальовках  прозових  творів  М.Коцюбинського,  а  також  у  творах  О.Довженка,  М.Стельмаха,  Лесі  Українки  та  ін.

Ліс  ще  дрімає...  а  з  синім  небом  вже  щось  діється:  воно  то  зблідне,  наче  від  жаху,  то  спахне  сяйвом,  немов  од  радощів.  Небо  міниться,  небо  грає  усякими  барвами,  блідим  сяйвом  торкає  вершечки  чорного  лісу...  Стрепенувся  врешті  ліс  і  собі  заграв...  Зашепотіли  збуджені  листочки,  оповідаючи  сни  свої,  заметушилась  у  травиці  комашня,  розітнулося  в  гущині  голосне  щебетання  й  полинуло  високо  —  туди,  де  небо  міниться,  де  небо  грає  всякими  барвами...  («Хо  (Ранок  у  лісі)»  М.Коцюбинського).  

Старезний,  густий,  предковічний  ліс  на  Волині.  Посеред  лісу  простора  галява  з  плакучою  березою  і  з  великим  прастарим  дубом…  Містина  вся  дика,  таємнича,  але  не  понура,  —  повна  ніжної,  задумливої  поліської  краси…  (“Лісова  пісня”  Лесі  Українки).

У  драмі  О.Олеся  «Над  Дніпром»,  у  якій  художньо  репрезентовано  грані  самобутності  духовної  культури  предків,  висловлена  авторська  позиція  стосовно  героя  та  характеру  його  зв’язків  із  минулим  і  сучасним.
Таїна  народних  звичаїв,  традицій,  обрядів,  система  народних  цінностей  і  моралі  стали  визначальними  для  композиційного  та  ідейно-змістового  аспектів  твору.  

Як  свідчить  епіграф  до  твору,  в  основу  драми  покладено  давні  вірування  в  існування  альтернативного  виміру  життя:

Може,  це  сльози  далеких,
Може,  це  сльози  коханих...
Роси  упали  на  очі,
Роси  з  сльозами  злилися...

А  ось  вірш,  де  О.Олесь  одухотворює  Дніпро:

Дніпро,  Дніпро!  Ти  покохав,
Як  матір,  Україну,
Ти  рідним  братом  її  став
І  другом  до  загину.

Вітри  розчісують  тебе,
Річки  вином  частують,
Русалки  пояс  тобі  тчуть
І  золотом  гаптують.  


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812147
дата надходження 01.11.2018
дата закладки 01.11.2018


Малиновская Марина

< Делай то, что любишь, и будешь счастлив! >

Меня  не  нужно  заставлять  писать  стихи!
Я  рада  каждому  моменту  Вдохновения!
Во  всём,  что  любишь  делать  от  Души
Скрывается  твой  Путь,  предназначение…

Меня  не  нужно  книги  заставлять  читать!
Мне  по  Душе  психологические  знания…
Они  мне  помогают  лучше  понимать
Себя,  других…  и  уходить  от  разочарования…

Не  стоит  «из-под  палки»  делом  заниматься,
Не  будет  в  этом  радости,  развития…
Лучше  потратить  время  на  своё  открытие,  
Любимое  дело  будет  во  всём  окупаться!
                 
Делая  то,  что  любишь  ты  привносишь  качество!
Есть  стимул  оттачивать  своё  мастерство!
Работа  просто  ради  денег  это  батрачество,
Напрасная  трата  времени  жизни  и  здоровья…

Делай  то,  что  любишь,  и  будешь  счастлив!
Дело  по  Душе  из  РАБоты  превращается  в  праздник!
Ты  станешь  изобилен  и  во  всём  удачлив,
Свободен,  как  ветер,  он  сам  себе  хозяин-странник…
         
Меня  не  нужно  заставлять  писать  стихи!
Меня  не  нужно  книги  заставлять  читать!
Меня  не  нужно  заставлять  понимать  духи…
Всё  что  люблю,  будет  бесконечно  вдохновлять!...                                          
         

/  08.06.2018  /

(с)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812055
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 31.10.2018


Richter

Найкращий день

Цей  день  –  найкращий  у  житті,
його  не  упусти  й  хвилини!
Нехай  прозріння  миті  ті
довіку  музикою  линуть!

Гаряче  серце  кине  страх,
його  диктат  у  бездну  кане,
туманом  на  семи  вітрах
умить  він  назавжди  розтане.

І  дріб’язковість  метушні
залиш  безжально  у  минулім,
щоб  спогади  твої  страшні
в  потоках  радості  втонули.

Ввійди  рішуче  в  щастя  храм,
де  поселилася  свобода.
Відкрий  замки  десятків  брам,
відчуй  найвищу  насолоду!

Надія,  віра  і  любов
хай  в  душу  вселяться  навіки
й  життя  тобі  дарує  знов
кохання  повноводні  ріки!

31.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811998
дата надходження 31.10.2018
дата закладки 31.10.2018


Лилея

Обновление прийдёт!

Настоящий  листопад
Дождь,  ветер...
Листочки  летят...
Стали  друг  друга  догонять
Намокли,  опали...
Осень...
Надо  всё  неизбежное  спокойно  принимать...
А  листья...
Ложатся  на  землю...
Один  за  одним..
Тоскливо...серо...
Не  весело  им
Уже  застелилась  листьями  земля
Осталось  их  немного...
Деревья  почти  "голые"    стоят
Такова  Природа...
Должны  смириться  с  Ней
Осень...
Твои  права  недо́лги...
Зима  стоит  у  дверей...
Круговорот  в  Природе
Меняются  друг  за  другом  времена́
Но...  всё  же...
Обязательно!
Прийдёт  Весна!
Опять  запоют  птицы!
Распустится  весною  листок!
Но  пока...
Нужно  смириться  
И  принимать,  что  Дал  нам  Бог!
В  этом  есть  своя  прелесть!
Обновление  прийдёт!
Умирая,  возрождаясь...
Каждому  отведён  свой  срок...
Философия  жизни...
Закономерно  всё...
Не  смотря  на  унылую  погоду,
В  Душе  Светло  и  Тепло!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811147
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 30.10.2018


Richter

Не тратьте час


Не  тратьте  час  на  тих,  хто  вас  не  любить,
кому  ви  збайдужіли  вже  давно,
хто  вас  не  приласка,  не  приголубить,
кому  дорожчі  друзі  чи  вино…

Пройшла  любов,  кохання  вже  минуло,
розбіглись  діти,  внуки  підросли
і  ваша  пам’ять  тягне  вас  в  минуле  –
туди,  троянди  пишно  де  цвіли…

Де  серце  билось,  музика  лунала
хотілось  в  небо  птахом  полетіть.
Пісні  давно  дзвеніти  перестали,
скінчилась  почуттів  високих  мить.

А  поряд  десь  існують  інші  люди
і  в  когось  серце  ніжністю  щемить…
Не  тратьте  час  на  тих,  хто  вже  не  любить,
є  досить  тих,  хто  хоче  ще  любить!

30.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811866
дата надходження 30.10.2018
дата закладки 30.10.2018


Володимир Кабузенко

Тополі

Мов  варта  степів  на  кордоні,
Тополі  на  чатах  струнять;
Й  хоча  вони  і  на  припоні,
Все  ж  рвучко  навкруг  майорять.

Могутні  стовпи-хмарочоси,
Щоб  вищисть  свою  довести,
Верхівками  крон  чешуть  просинь
Небесну  постійно  в  житті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766010
дата надходження 14.12.2017
дата закладки 30.10.2018


Теоретик

Основи поетики. Димінутив.

Димінутив  (грецьк.  di  —  двічі,  лат.  minutio  —  зменшення)  —  здрібнілі,  зменшені  форми  певних  слів.  

Зменшувальні  утворення  -  це  похідні  іменники,  що  виражають  значення  зменшеності,  яке  зазвичай  супроводжується  ще  й  значенням  суб'єктивної  оцінки:  позитивної  (пестливої)  або  рідше  негативної  (зневажливої).  

Розрізняють  демінутиви  першого,  другого  та  третього  ступенів,  що  утворюються  від  іменників,  позбавлених  значення  зменшеності:  дівча  >  дівчина  >  дівчинка  >  дівчинонька.  Зменшувальні  утворення  вживають  передовсім  у  розмовній  мові.

Серед  назв  зі  значенням  зменшеності  переважно  з  позитивною  оцінкою  можна  виділити  лексеми  з  таким  частковим  значенням:  1)  зменшені  імена;  2)  зменшено-оцінні  (зменшено-пестливі  або  зменшено-згрубілі);  3)  оцінні  (пестливі).  До  групи  зменшувально-пестливих,  тобто  тих,  що  надають  словам  позитивного  емоційного  забарвлення,  належать  такі  суфікси  іменників:  -к-  о  (татко),  -ок  (дружок),  -ик  (Тарасик),  -ець  (братець),  -иц'-  (а)  (сестриця),  -ичка  (молодичка),  -инка  (дівчинка),  -очк-  а,  -ечк-  а,  -очок,  -ечок  (невісточка,  донечка,  синочок),  -оньк-  а,  -еньк-  а  (  дівчинонька,  бабусенька),  -ун'-  (а)  (матуня),  -ус'-  (а)  (матуся);  похідні  -усеньк-  а,  -унечк-  а,  -уньчик,  -усечк-  а  (бабусенька,  матунечка,  татуньчик,  бабусечка)  та  деякі  інші.

Вони  досить  поширені  у  фольклорі,  відбивають  ліричні  риси  української  ментальності:  

“Іди,  іди,  дощику,
Зварим  тобі  борщику…”

“Копав-копав  криниченьку
Неділеньку-дві.
Любив-любив  дівчиноньку
Людям  —  не  собі”

Д.  має  у  своїй  основі,  як  і  аугментатив,  не  лише  граматичний  чинник  (здебільшого  суфіксальний:  -еньк-,  -ок-,  -есеньк-  тощо),  а  й  психологічний,  що  віддзеркалено  й  у  художній  літературі:  

“Я  ж  тебе,  милая,  аж  до  хатиноньки
Сам  на  руках  донесу”  (М.Старицький);

“Місяць  яснесенький  
 промінь  тихесенький  
 кинув  до  нас”  (Леся  Українка)

Однак  надмірна  пестливість  такої  поезії,  як  наприклад,  у  творчості  П.Грабовського,  засвідчувала  брак  волі  до  життя  і  тому  заперечувалася  тією  ж  Лесею  Українкою,  представниками  “розстріляного  відродження”  та  “празької  школи”:

Рученьки  терпнуть,  злипаються  віченьки...
Боже,  чи  довго  тягти?
З  раннього  ранку  до  пізньої  ніченьки
Голкою  денно  верти.

У  творах  художньої  літератури  використання  зменшено-пестливих  іменників  сприяє  створенню  ліричного,  емоційного  тону  мовлення,  додаючи  до  основного  значення  зменшеності  відтінки  ніжності,  симпатії.  Уміле  їх  використання  робить  мову  багатою,  різнобарвною,  емоційно  насиченою.  Оцінні  лексеми  служать  засобом  вираження  авторського  ставлення  до  зображуваного.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811785
дата надходження 29.10.2018
дата закладки 29.10.2018


Малиновская Марина

< Хожу по лабиринтам нашего с тобой общения… >


Хожу  по  лабиринтам  нашего  с  тобой  общения,
Но  выход  к  светлой  любви  пока  не  предвидится...
Найти  хотя  бы  понимание,  не  потеряв  настроения!
И  постараться  друг  на  друга  не  обидеться...

Хожу  по  лабиринтам  нашего  с  тобой  общения...
Характер  сложный  у  тебя,  и  гордый,  и  загадочный...
И  тем  не  менее,  ко  мне  приходит  Вдохновение!
Пишу  тебе  стихи,  и  отправляю,  как  подарочки...

Хожу  по  лабиринтам  нашего  с  тобой  общения...
Хотелось  бы  выход  найти  к  пониманию,  свету!
Который  показал  бы  тебя  настоящего,  и  как  озарение,
В  Душе  появились  бы  о  тебе  на  вопросы  —  ответы...

Хожу  по  лабиринтам  нашего  с  тобой  общения...
Изучаю  твой  мир,  и  себя  раскрываю  попутно
В  новых  эмоциях  и  очень  контрастных  чувствах...
Всё  неожиданно  с  тобой!  И  есть  желание  продолжения...

Хожу  по  лабиринтам  нашего  с  тобой  общения,
Но  выход  к  светлой  любви  пока  не  предвидится...
Время  покажет,  какое  у  нашей  встречи  значение,
И  сможем  ли  по-настоящему  мы  сблизиться?...  

/  22.10.2018  /

(c)  Марина  Малиновская



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811684
дата надходження 28.10.2018
дата закладки 28.10.2018


Олекса Удайко

ВИШИВАНЦІ

[i]Вишита  сорочка  –  це  щось  святе,    духовне,    сокровенне.  
У  вишиванках  наші  древні  пращури  різними  кольорами  та  
візерунками  волею  мудрого  Грааля  зашифровували  добру  
долю  -  щастя,  радість,  любов,  багатство.  Матері  вишивали  
сорочки  дітям,  аби  їх  майбутнє  було  світлим  та  радісним.  
А  кожна  з  дівчат  мала  вишити  сорочку  своєму  нареченому,  
щоб  подружнє  життя  видалось  щасливим  та  безтурботним...  
Але...  Про  все  інше  -  нижче...
[youtube]https://youtu.be/yewhS0v0KxA[/youtube]
[b][color="#087080"]Родину  здавна  вабили  прикраси…
І  одягались  чепко  –  як  годиться,  
Та  не  гнівили  й  спраглого  Пегаса:
Давали  з  рук  джерельної  водиці….

І  так  було  від  ро́див  і  до  згину  –
Буття  своє  барвисто  гаптували…
Бо  вишивка  –  це  роду    берегиня
Й  рунічна  мова  мудрого  Грааля.

А  зараз  що?..    Державні  кар’єристи  
Квітчають  барвами  сумління  й  лиця…  
Поети  ж  куплені  й  семі-лінгвісти  
За  гріш  розписують  діла  їх  ниці!                          

І  множаться  в  країні  «вишиванці»,
А  ще  хутчіш    –  «артисти-гопаківці»…
Й  кують    свавільно  душ  залізні  ланці,
Каляючи*  свобідних  бандерівців…  

І  наряджають  розум  "в  шаровари",
А  тіло  –  "у  гаптовані  жупани",
Маскуючи  нечувані  кошмари,
Що  творять  "при  дворі"  пани  і  пані.

То  ж  схороніть  як  символ  одежину.
Примі́ряйте  в  свята  і  натщесерце…  
І  слів  святих  не  кидайте  у  спину  –
Нехай  блукар  знайде  своє  озерце!  

Бо  десь  у  надрах    копиться  фасола…**  
Чи  нам  не  схоронити  «вишиванців»
Нащадкам  нашим…    у  консервній  банці,
Як  оселедців  
                                                   пряного  
                                                                                         посолу?![/b]
[/color]
23.10.2018      
_________
*Каляти  -  ганити.
**Фасола  -  журба.

[b]Примітка.  [/b]В  цьому  вірші  автор  ризикнув  
подати  слово  "вишиванці"  у  називному    відмінку    
множини,    а    не    в  давальному  однини,  що  надало  
йому  нового  значення.  Такий  неологізм,  на    думку  
автора,  цілком  слушний,  з  огляду  на  злободенність  
теми  "вишиватності"  та  "шароварщини"[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811049
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 28.10.2018


Артур Сіренко

Доволі

Доволі  

                     «Тепер  вже  достатньо  листя,
                           Щоб  розтлумачити  подих  вітру…»
                                                                                                       (Пауль  Целан)

Доволі  листя,
Забагато  насипала  ти,  Осене.
Повний  міх,
Ще  й  дороги  всі  засипано,
Всі  шляхи,  всі  стежки,
Всі  подвір’я,
Всі  левади  і  всі  могили  –  
Все  засипано….
І  то  жовтим,  багряним  –  
Кольорами  минулого,
Кольорами  сторінок
Книг  зотлілих:
В  яких  було  все  написано,
Але  не  знайшлось  нікого,
Хто  б  міг  зрозуміти
Хоч  літеру.
Доволі  вже  листя:
Щоб  нас  поховати,
Щоб  все  заховати,
Щоб  все  заперечити  –  
Все  –  навіть  Час…

Доволі  вже  листя:
Кожен  листок    -  це  сторінка
Книги  старого  алхіміка  –  
Містика  і  чорнокнижника.
Забагато  істин:
Навіть  для  мене  –  
Прочанина…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811453
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 27.10.2018


Юхниця Євген

У банку бабця сплачує, дівахи - за віконцем

У  вічі  впало,  що  в  нас,  владі  –  не  до  нас...
...У  банку  біля  королівського  віконця
Із  наворочених  дизайнерами  клякс  -
Горбатилсь  пенсіонери:  у  долонцях
Перераховували  гривні,  по  одній  -
За  воду  сплачували,  за  житло,  за  ...сніг...

А  на  контрасті,  за  віконцем  –  дужі  й  вдягнені
Перемовлялись  відсторонено  від  бабць
Дівки-касирки  з  фітнес-залів,надухм,янені,
Які  не  думали,  що  стануть  теж  у  нас  –
Колись  такими  ж  безпорадними  і  немічними.
...А  бабці  -  три́мали  одна́-одну́  за  плечиньки.

26.10.18  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811478
дата надходження 27.10.2018
дата закладки 27.10.2018


Дружня рука

Розмовляти можна очима

Писати  можна  рукою,  очима.
Давати  відповідь  значиму.
Словами  такими  нічиїми,
Думками  такими  не  своїми  …

Вона  так  хотіла  чаю,  виходячи  з  кімнати,
А  повернулась  з  бокалом  вина.
Вона  так  хотіла  цілу  ніч  протанцювати,
А  блукала  дощами  і  містом  одна.
Вона  так  хотіла  в  свої  долоні  все  щастя  своє  зібрати,
А  полетіла  кудись  сама  …

Вона  так  хотіла  до  моря,  але  виграли  битву  гори.
Вона  так  хотіла  струн.  Опинилась  серед  гірських  лун.
І  тепер  все  в  одне  зібрати,  і  тепер  себе  саму  впіймати.
Чи  не  треба  уже  ловити?  Так  хотілось  таку  упізнати..

Розмовляти  можна  руками,  очима.
Дуже  рідко  потрібно  словами.
І  ніколи  не  треба  плечима.
Плечі  ходять  навколо  кругами  …
Озираються  перехожі    -  
Такі  близькі,  такі  несхожі.
Здається,  іноді  так  близько,
Почав  іти  і  раптом  слизько.
Здається,  іноді  далеко,
Тоді  летиш,  немов  лелека.
За  мить  вже  поряд,  бачиш  сни.
Куди  це  ми?  Куди  вони?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811422
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 27.10.2018


Капелька

Разлила осень благодать,

Какой  чудесный  аромат,
Сравнимый  разве  что  с  весной.
Он  тоже  может  вдохновлять
И  даже  насыщать  собой.

Разлила  осень  благодать,
Она  умеет  почудить.
Стал  воздух-  супер-концентрат.
Мгновенья  добрые  ловить.

И  лёгкие,  как  механизм
-Он  рад  себя  подзарядить.
Ходи,  дыши  и  весь  туризм,
Но  многим  хочется  курить.

Ходи  и  радуйся  душа
Природе,  жизни  и  семье.
Люби  в  любые  времена,
Но  помни  всё-же  о  войне.

Война  не  смотрит  календарь,
Ведь  у  неё  свои  права.
Ей  не  прикажешь-  "не  ударь".
На  то  она  и  есть  война.

Но  осень  скажет,  что  зима
Уже  прокладывает  путь
И  каждый  день  календаря
В  снега  всех  может  окунуть.

И  если  холодно  в  душе,
То  даже  летом  в  ней  мороз,
А  если  свет,  любовь  в  тебе
-Там  миллионы  алых  роз.

И  осень  всё-таки  права,
Она  умеет  научить.
Есть  осень  жизни  и  зима,
Но  каждый  может  добрым  быть.

                           Октябрь  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811419
дата надходження 26.10.2018
дата закладки 26.10.2018


Дружня рука

Перебираючи струни гітари

Перебираючи  струни  гітари,
Розганяю  свій  сум  я  і  хмари,
Обертаю  піснями  планету,
Це  ж  гітара.  А  не  сигарета  …

Вона  теж  проявляє  характер,
Музикант  ти  чи  просто  бухгалтер?!
Що  даремно  натягуєш  струни?
Це  ж  пісні.  Не  проводки,  а  шхуни  …

Відставляючи  гордо  гітару,
Що  не  хоче  з  тобою  у  пару,
Ти  одразу  про  це  пожалкуєш,
«Спробуй  ще  раз»    –  від  неї  почуєш  …

Мабуть  нас  з  нею  просто  замало,
Щоб  слова  раптом  піснею  стали,
Поки  ти  десь  світами  блукала,
Ця  гітара  мене  розважала  …

Поки  виконав  всі  обіцянки,
Просидівши  до  самого  ранку,
Вже  немає  коли  взяти  в  руки
Цю  шалену  і  щиру  панянку  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811329
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 26.10.2018


Жора Гарпунов

Як це можна забути?

Хата  для  людини  є  і  фортецею,  і  храмом...
З  нею  починається  лиш  пізнання  цього  світу.
Лагідний  родинний  затишок  хворіє,  коли  сам.
Ласка  матері  і  доброта  віє  досі  звідти,

Там  навчилися  ми  добре  хліб  і  сіль  цінувати,
Шанувати  батька  й  матір.  Як  це  можна  забути?
Бути  терплячим  і  чесним  та  старих  поважати...
Де  сьогодні  наш  розум,  чим  прояснити,  розкути?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809351
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 26.10.2018


Юхай

После дождя.

Капли  на  стекле
Видишь,  едва  заметно
Подрагивают.
А  может  в  каждой  из  них
Есть  сердце  как  и  у  нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811243
дата надходження 25.10.2018
дата закладки 25.10.2018


Теоретик

Основи поетики. Епіфора.

Епіфора  (грецьк.  epiphora  —  перенесення,  повторення)  —  стилістична  фігура,  протилежна  анафорі,  повторення  однакових  слів,  звукосполучень,  словосполучень  наприкінці  віршових  рядків,  строф  у  великих  поетичних  творах  (в  романі  у  віршах),  фраз  —  у  прозі  чи  драмі.  Вживається  задля  увиразнення  художнього  мовлення.  Особливого  смислового  значення  Е.  набуває  у  поєднанні  з  анафорою:

—  У  тебе  задовгі  руки,  —  сказав  Прокруст,
Відрубаємо  —  і  ти  будеш  щасливий.
—  У  тебе  задовгі  ноги,  —  сказав  Прокруст,  —
Відрубаємо  —  і  ти  будеш  щасливий.
—  У  тебе  задовгі  вуха,  —  сказав  Прокруст,  —
Відрубаємо  —  і  ти  будеш  щасливий.
—  У  тебе  задовгий  язик,  —  сказав  Прокруст,  —
Відрубаємо  —  і  ти  будеш  щасливий.
—  У  тебе  завелика  голова,  —  сказав  Прокруст,  —
Відрубаємо  —  і  ти  будеш  щасливий…

(Надія  Кир’ян).

«...Вернітеся!»  —  «Не  вернуться!  —
Заграло,  сказало
Синє  море.  —  Не  вернуться,
Навіки  пропали!»  (Тарас  Шевченко,  "До  Основ'яненка")

Стилістичний  прийом  повтору  одних  і  тих  самих  звуків  у  кінці  суміжних  слів  у  поетичних  рядках  (рима)  є  за  своєю  суттю  граматичною  епіфорою:

За  роком  рік,  за  століттям  століття…
Що  ж  обурюється  чоловік,
Цей  злак  земної!…
(Ф.  В.  Тютчев)

Наведемо  також  яскравий  приклад  використання  лексичної  епіфори  –  повторення  в  кінці  рядка  одного  й  того  ж  слова:

Сили  дано  мені  долею,
Удача  дана  мені  долею,
І  невдача  —  долею;
Все  в  світі  звершується  долею.

(М.  Гаспаров)

Наведемо  вірші  Сергія  Островова  як  приклад  риторичної  епіфори.
Перше  слово  дитина  сказала:

–  Мама!
Виріс.  Солдатом  прийшов  на  вокзал.
–  Мама!
Ось  в  атаці  на  димну  землю  впав.
–  Мама!
Встав.  І  пішов.  І  губами  до  життя  припав.
–Мама!

Епіфора  –  не  бідніша,  а  більш  делікатна,  ніж  анафора.    Вона  вимагає  навколо  себе  особливої  уваги,  адже  породила  ряд  класично  впорядкованих  твердих  форм:  тріолетів,  секстин,  ронделів…

Суцільна  епіфора  має  місце  в  народному  епосі,  а  також  у  віршиках  для  засвоєння  малюками  нових  слів.  Зловживати  такими  стилістичними  фігурами  небажано.  Їх  треба  використовувати    як  прикрасу  для  корони  вірша.

У  поетичному  творі  Е.  часто  зливаються  з  римою,  зокрема  в  ліриці  народів  Сходу  (газель).



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811171
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018


Genyk

ЧАРИ ЖІНОЧІ




Жіноча  ніжність  це  безсилля
Мужчин,що  падають  до  ніг
Вона  прихилить  надміцного
Розтопить  так,як  сонце  сніг

У  ній  потонеш,як  у  морі
Не  вирвешся  з  полону  чар
Не  пояснити,сиві  ж  скроні
А  ти    підстрибуєш    до  хмар

Хоч  раз  потрапиш  у  ці  сіті
Уже  не  вирвешся  ти  сам
І  все  блукатимеш  по  світі
Шукаючи,  той,ніжності  дурман


                   GENYK

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800987
дата надходження 27.07.2018
дата закладки 24.10.2018


vektor

Октябрь подарит розы ноябрю

Октябрь  грустит  в  риторике  своей,  
Рукой  и  словом.,  страстная  планета,    
В  садах  пожухлой  зелени  и  цвета  
Кружится  заплутав  в  орбитах  дней.      

Где  север,  юг,  подскажут  птицы  лишь,  
Сгорают  краски,  пламенеет  роза;  
Ноябрь,  декабрь  ли  для  неё  угроза,  
Неведомо...  В  душе  любовь  хранишь.?      

Внезапно  осознав  беду  свою  -  
Уйти  и  не  вернуться  раньше  срока..,  
Всплакнув,  подвластен  дуновенью  рока,  
Октябрь  подарит  розы  ноябрю.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811142
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018


Малиновская Марина

< Если я тебе нужна, то ты меня найдёшь! >


Если  я  тебе  запала  в  Душу,  ты  меня  найдёшь!
Если,  вдруг,  мы  потеряемся  из  жизни  вида...
По  желаньям  Сердца,  как  по  компасу,  ко  мне  придёшь,
Мои  знаки  для  тебя,  как  Солнца  свет,  разлиты...

Если  я  тебе  нужна,  то  ты  меня  найдёшь!
Если  ты  во  мне  почувствовал,  узнал  родную  Душу!...
Путешествуя  из  жизни  в  жизнь,  ко  мне  опять  придёшь,
Преодолевая  стойко  ветер,  холода  и  стужу...

Если  я  в  твоей  Душе,  то  ты  меня  не  потеряешь!
Сердце  приведёт  тебя  ко  мне,  в  который  раз...
В  глубине  своей  -  ответы  все  давно  ты  знаешь...
Остаётся  написать  наш  вдохновляющий  рассказ!...


/  29.09.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811148
дата надходження 24.10.2018
дата закладки 24.10.2018


Д З В О Н А Р

КРИК ДУШІ, . . ЧИ ПОКЛИК СЕРЦЯ (уже з доповненням)

Ой  не  "благодарною"  справою  рішив  я  зараз  зайнятись.  Так  вже  вийшло,  що  не  можу  стиматись,  бо  понесло  наших  сайтовських  поетів  в  "безконечную  Даль"...  (Маю  на  увазі  не  того  Даля,  що  склав  словник,  а  щось  невобразиме  і  безконечне,  де  зовсім  відсутня  логіка...)    Колись  вченими  називали  людей,  які  були  навчені  буквам,  цифрам  і  могли  викладати  думки  на  папері.  Тепер  вченим  вважають  тих,  хто  захистив  дисертацію  на  тему  необхідну  людству.  Але  в  більшості  сьогочасних  "вчених"  вміють  тільки  писали,  думка  в  їхніх  творах  майже  рівна  нулю.  А  поети  це  ті  ж  дипломанти  -  майстри  слова  і  думки...    Чи  може  тільки  "слова"...  Бо  приєднують  слово  до  слова,  як  "горбатого  до  стінки"  в  надії,  що  з  цього  щось  вийде.  А  якщо  не  вийде  -  то  ж  за  це  не  б'ють  та  й  совість  не  мучить...    І  народжують  тисячі  комбінацій  з  букв  чи  слів  (чуть  не  написав  комбінацій  з  трьох  пальців)...  Одні  автори  вважають  ,  що  їхне  творіння  геніальне,..  другі  регочуть  над  тими,  хто  їх  творіння  сприйняв  всерйоз...
 От  наприклад,  вчора  один  творец  просить  прокоментувати  його  "творіння",  як  він  сам  висловився.  Написав  він  14  віршів,  але  сам  не  прокоментував  ні  одного  чужого,..  але  просить  в  чаті  -  коментуйте  мої  вірші...  Написав  -  коли  прокоментуєш  1400  чужих  -  (по  100  на  кожний  свій  вірш.  В  нас,  в  більшості,  виходить  по  10),  пиши  свій  новий  -  прокоментую...
 Сьогодні  новий  поет  написав  один  вірш  і  в  чаті  -  "чекаю  критики":

Богом    був    вбитий
В    нужденну    хвилину.
Не    рай    буде    завтра,
А    пекло    щоденне.
Хороший    початок
Поганий    кінець
Бог    не    надія,    
Бог    не    творець.
Віра    в    молитву
І    щасливий    кінець.
А    смерть    подолає?
Бог    Ваш    -    митець.
Любиш    його?
Нещасна    любов.
Побачить    тебе    і    забере    в    полон.
Не    рай    і    не    пекло
Згниєш    ти    в    землі.
Сьогодні    і    завтра
Ти    будеш    в    труні.

Так  про  що  вірш?..  Де  тут  думка,..  де  тут  логіка?..
І  коментують,  і  критикують...    Рекомендують  тримати  певний  ритм,..  другі  вважають,  що  може  піти,  як  пісня  під  бандуру...  (не  то  всерйоз,  не  то  здуру...),    наприклад,  як  пісня  з  "шостої  палати".  Та  то  так  -  в  кожного  своє  бачення...
Але,  якщо  Бог  почує  той  спів,  то  мабуть,  забере  і  той  остаток  логічного  мислення...
 Ох,  і  до  чого  приводить  творчий  ентузіазм  -  до  нових  "перлів"...  Але  хоч  до  таких,  які  можна  було  б  читати,  коментувати,  а  то  і  захоплюватись...
 Читаю  в  останій  час  вірші  наших  поетів  і  часто  не  знаю,  що  і  сказати...  Критикувати  не  хочется,  бо  з  цього  ніякого  толку,  а  на  добре  слово,  якось  язик  не  повертається,  бо  навіть  і  на  позитивні  коментарі  не  відповідають...  От  я  знайшов  вихід  -  читаю  свої  старі  вірші  та  коментарі  на  них  -  навіть  досить  часто  буває  дуже  інтересно...  Десь  на  якомусь  поетичному  сайті,  читав,  що  об'явили  конкурс  на  кращий  коментар...  І  між  іншим  дуже  правильно  -  бо  якщо  поет  не  може  сформулювати  цікаво  думку,  то  що  він  може  сазати  в  своїх  віршах...  Ох,  думки,..  думки...  і  як  вас  цікаво,  і  захоплююче  вилити  на  папір...  Діліться,  пропонуйте...  поети!
Творчого  натхнення  вам  всім,  поети!...

А  вчора  (09.10.2018р.)  потрапила  на  очі  цікава  статя,  як  в  Академічних  Наукових  Журналах  займаються  фальсифікаціями...  То  що  вже  говорити  про  поезію,  де  допускається  "художне  фантазування"...    Але  це,    я  думаю,  не  повиноСтимулювати  "гру  в  варята".  Все  ж  таки  Слово  повино  бути  художним...
Читайте  статю.  Я  думаю,  що  вона  розбудить  в  багатьох  емоції  та  думки...


/  Среда,  Октябрь  10,  2018  

Украинский  аналитический  портал  
Аналитический  журнал
ALTER  IDEA
 
Политика,  экономика,  культура,  идеология

�������  �  Наука  и  технологии  �  Как  фальсифицируется  наука
Как  фальсифицируется  наука

Несколько  лет  назад,  редакторы  двух  самых  престижных  медицинских  журналов  в  мире  признали,  что  «значительная  часть  научной  литературы,  возможно  половина,  может  оказаться  ложью».

 «За  последнее  десятилетие  ситуация  вышла  из  под  контроля:  достоверная  научность  невозможна,  когда  рациональный  дискурс  контролируется  штурмовиками,  в  данном  случае  гей-активистами,  которые  с  фанатическим  абсолютизмом  претендуют  на  исключительное  обладание  истиной».
Очередное  подтверждение  плачевного  состояния  современной  научной  литературы  представили  трое  учёных  —  Джеймс  Линдси,  Хелен  Плакроуз  и  Питер  Богоссян,  которые  в  течение  целого  года  проводили  дерзкий  социальный  эксперимент.  Они  намеренно  писали  совершенно  бессмысленные  и  даже  откровенно  абсурдные  «научные»  статьи  в  различных  областях  социальных  наук,  чтобы  доказать:  идеология  в  этой  сфере  давно  взяла  верх  над  здравым  смыслом.
Свои  настоящие  имена  диссиденты  от  научного  мира  раскрыли  сами,  написав  открытое  письмо  под  названием  «Академические  жалобные  исследования  и  коррупция  учёности»  и  рассказав  о  своем  эксперименте.
Работы  писались  под  вымышленными  именами  и,  как  и  предполагали  их  авторы,  успешно  проходили  проверку  и  печатались  в  уважаемых  рецензируемых  научных  журналах.  А  одна  из  наиболее  абсурдных  статей  —  о  том,  что  секс  между  собаками  в  парке  необходимо  рассматривать  в  контексте  культуры  изнасилований,  —  даже  была  отмечена  специальной  наградой.
Наука  ставит  своей  целью  установить  истину,  настаивают  авторы,  но  в  области  социальных  исследований  истина  уже  давно  мало  кого  интересует.  По  их  утверждению,  в  отдельных  областях  социальных  наук  «прочное  (если  не  доминирующее)  место  заняли  научные  работы,  в  основе  которых  лежит  не  столько  поиск  истины,  сколько  внимание  к  злоупотреблениям  и  различным  проявлениям  социальной  несправедливости.  Главное  —  это  соответствие  идеологическим  нормам:  выражение  поддержки  «униженным  и  оскорбленным»  и  осуждение  угнетателей  всех  мастей.Авторы  таких  работ  все  чаще  оказывают  давление  на  студентов,  администрацию  и  сотрудников  других  факультетов,  заставляя  тех  выражать  поддержку  своим  взглядам.  При  этом  взгляды  эти  абсолютно  не  являются  научными»,  —  утверждают  авторы  открытого  письма.  В  результате  серьезные  журналы  печатают  абсурдные  работы,  поскольку  «человек,  который  ставит  под  вопрос  любые  исследования  в  области  идентичности,  привилегий  и  угнетения,  рискует  быть  обвиненным  в  узколобости  и  предубежденности».
В  августе  2017  года  Линдси,  Богоссян  и  Плакроуз  под  вымышленными  именами  направили  в  уважаемые  и  рецензируемые  научные  журналы  20  статей,  оформленных  как  обычные  научные  исследования.
Тематика  работ  варьировалась,  но  все  они  были  посвящены  различным  проявлениям  борьбы  с  социальной  несправедливостью:  исследованиям  феминизма,  культуры  мужественности,  вопросам  расовой  идентификации  и  сексуальной  ориентации,  бодипозитива  и  так  далее.
В  каждой  статье  выдвигалась  какая-либо  радикально-скептическая  теория,  осуждающая  тот  или  иной  «социальный  конструкт»  (например,  гендерные  роли).  При  этом  сами  работы  были  откровенно  абсурдными,  авторы  намеренно  писали  их  с  долей  юмора,  позволяющей  усомниться  в  серьезности  исследования.
С  научной  точки  зрения  статьи  не  выдерживали  никакой  критики.  Выдвигаемые  теории  не  подтверждались  приводимыми  цифрами,  иногда  ссылались  на  несуществующие  источники  или  работы  того  же  фиктивного  автора  и  так  далее.
Например,  в  одной  из  работ  предлагалось  дрессировать  мужчин,  как  собак.  В  другой  —  заставлять  белых  студентов  слушать  лекции,  сидя  на  полу  аудитории  закованными  в  цепи,  в  качестве  наказания  за  рабовладение  их  предков.
В  третьей,  крайняя  степень  ожирения,  угрожающая  здоровью,  поощрялась  как  свободный  выбор  здорового  человека.  В  четвертой  предлагалось  считать  мастурбацию,  в  ходе  которой  мужчина  представляет  в  своих  фантазиях  реальную  женщину,  актом  сексуального  насилия  по  отношению  к  ней.
В  статье  «Собачий  парк»  утверждалось,  что  исследователи  ощупали  гениталии  почти  10  тысяч  собак,  опрашивая  их  владельцев  по  поводу  сексуальной  ориентации  питомцев.  В  статье  «Грудь»  ученые  всерьез  задавались  вопросом,  что  же  привлекает  в  женщинах  гетеросексуальных  мужчин.  А  одна  из  статей  на  тему  феминизма  —  «Наша  борьба  —  это  моя  борьба»  —  и  вовсе  была  несколько  перефразированной  главой  из  книги  Адольфа  Гитлера  «Майн  Кампф».
«Не  буду  врать,  мы  здорово  повеселились,  работая  над  этим  проектом»,  —  признается  Джеймс  Линдси.
Чем  закончился  эксперимент
Из  20  написанных  работ  по  меньшей  мере  семь  были  отрецензированы  ведущими  учеными  и  приняты  к  публикации.  «По  меньшей  мере  семь»  —  потому  что  еще  семь  статей  находились  на  этапе  рассмотрения  и  рецензирования  в  тот  момент,  когда  ученым  пришлось  остановить  эксперимент  и  раскрыть  свое  инкогнито.
Единственный  вопрос,  который  возник  у  одного  из  рецензентов  —  действительно  ли  исследователи  наблюдала  в  городском  парке  Орегона  «по  одному  собачьему  изнасилованию  каждый  час»  и  не  нарушили  ли  они  неприкосновенность  частной  жизни  собак.
Статья  «Собачий  парк»  (полное  название  —  «Реакция  людей  на  культуру  изнасилования  и  проявления  нетрадиционной  сексуальной  ориентации  в  собачьих  парках  Портланда,  штат  Орегон»)  была  опубликована  научным  журналом  Gender,  Place  and  Culture  —  и  высмеяна  в  соцсетях.
Опубликованное  «исследование»  было  столь  смехотворным,  что  привлекло  внимание  не  только  серьезных  ученых,  указывавших  на  его  абсурдность,  но  и  журналистов,  попытавшихся  установить  личность  Хелен  Уилсон.
Когда  в  начале  августа  корреспондент  Wall  Street  Journal  позвонил  по  номеру,  оставленному  авторами  в  одной  из  редакций,  ему  ответил  сам  Джеймс  Линдси.
Профессор  не  стал  скрываться  и  честно  рассказал  о  своем  эксперименте  —  попросив  лишь  пока  не  делать  его  достоянием  широкой  публики,  чтобы  он  и  его  друзья-диссиденты  могли  досрочно  свернуть  проект  и  подвести  его  результаты.
В  результате  разоблачительная  статья  в  WSJ  была  опубликована  лишь  2  октября  —  одновременно  с  открытым  письмом  Линдси,  Плакроуз  и  Богоссяна.
Что  дальше?
Скандал  до  сих  пор  сотрясает  американское  —  и  в  целом  западное  —  научное  сообщество.  У  ученых-диссидентов  находятся  не  только  ярые  критики,  но  и  сторонники,  активно  выражающие  им  свою  поддержку.
Джеймс  Линдси  записал  видеообращение,  попытавшись  оправдаться  и  объяснить  свою  позицию.
«Мы  считаем,  что  темы  гендера,  расовой  идентичности  и  сексуальной  ориентации,  конечно,  заслуживают  исследования,  —  утверждает  он.  —  Но  важно  исследовать  их  правильно,  без  предвзятости.  Проблема  состоит  именно  в  том,  КАК  их  изучают  сейчас.  Сложившаяся  культура  диктует  нам,  что  приемлемыми  могут  быть  только  выводы  определенного  рода  —  например,  белый  цвет  кожи  или  мужественность  обязательно  должны  представлять  проблему.  И  борьба  с  проявлениями  социальной  несправедливости  ставится  выше  объективной  правды.  Стоит  придать  самым  ужасным  и  абсурдным  идеям  политически  модный  вид  —  и  они  получают  поддержку  на  самых  высших  уровнях  академических  «жалобных  исследований».
Однако  авторы  эксперимента  говорят,  что  так  или  иначе  их  репутация  в  научном  сообществе  разрушена,  и  сами  они  не  ждут  ничего  хорошего.
Богоссян  уверен,  что  его  уволят  из  университета  или  накажут  как-либо  еще.  Плакроуз  опасается,  что  теперь  ее  могут  не  взять  в  докторантуру.  А  Линдси  говорит,  что  теперь  наверняка  превратится  в  «академического  изгоя»,  которому  будет  закрыт  путь  как  к  преподаванию,  так  и  к  публикации  серьезных  научных  работ.
И  в  то  же  время  все  они  согласны  с  тем,  что  проект  себя  оправдал.
«Риск  того,  что  предвзятые  исследования  продолжат  оказывать  влияние  на  образование,  СМИ,  политику  и  культуру,  для  нас  куда  страшнее,  чем  любые  последствия,  с  которыми  можем  столкнуться  мы  сами»,  —  заявил  Джеймс  Линдси  в  интервью  WSJ.
Научные  журналы,  где  были  опубликованы  фейковые  работы,  пообещали  убрать  их  со  своих  веб-сайтов,  однако  больше  никак  не  прокомментировали  скандал.

Отак  і  живем...  А  чи  живем,..  чи  своїм  життям  ми  живем,  коли  нас  атакають  з  усіх  сторін  брехливою  інформацією  та  такими  же  брехливими  "цінностями"...  
То  як  протистояти  цьому  ,  чи  може  і  нам  множити  цей  світовий  "Маразм",..  підключивщи  до  цього  Художне  Слово?..


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808869
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 23.10.2018


Лилея

Твоё сердце знает всё!

Раскрывай  свою  Душу!
Раскрывай  своё  сердце!
Неси  Свет!
Мягкость,  нежность  любви
Рецепт  от  всех  бед...
Внутренняя  Сила!
Новый  Мир!
Где  всё  есть  мягкость  и  нежность...
Погружайся  в  свой  внутренний  мир!
Мягче  и  мягче  Любовь  течёт...
Высокой  вибрации  Полёт!
То,  что  твоё  -  не  может  от  тебя  уйти...
Сердце  всё  знает...
Когда  Есть  Любовь  -
Ты  -  на  правильном  Пути!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811009
дата надходження 23.10.2018
дата закладки 23.10.2018


Дружня рука

Про щиру душевну еротику

На  відстані  дотику,  на  відстані  погляду
Уже  необхідні  космічні  човни.
І  де  назбиралося  осіннього  холоду,
Що  вже  його  досить  навіть  на  сни  …
І  порвані  струни  зв’язати  руками
Ми  навіть  зуміли.  Цей  раунд  за  нами.
І  порвані  душі  обняти  думками,
І  мчати,  ламаючи  догми,  містами  …
Немає,  не  зроблено  відстані,
Щоб  їй  не  минути  подоланій,
Та  ми  ще  й  ламаємо  пристані
Чи  ходимо  коло  них    колами  …
Ми  ще  не  придумали  кращого
Від  ніжності,  посмішки,  дотику.
Але  усе  рідше  просимо
Щиру  душевну  еротику.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810961
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 23.10.2018


Д

здалося

відібрала  тебе  у  снів
і  більше  не  чула  пісні,
і  більше  не  чула  слова  -  
я  все  віддала.
за  тебе.
________
залишила  тебе  собі,  
забула  всі  наші  пісні
та  не  забула  слова  -
все  тобі  віддала  -
так  треба.
___
нікого  немає.
він  більше  нічого  не  має.
і  знову...
моє  -  не  збулося.
[i]твоїми  ходила  стежками,
твоїми  хворіла  думками.[/i]

здалося...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755515
дата надходження 15.10.2017
дата закладки 22.10.2018


Чайківчанка

ОЙ КУДИ БІЖИТЬ ЧАС

ОЙ  КУДИ  БІЖИТЬ  ЧАС
Ой  куди.,  куди  біжить  час  -молоді  роки?
відцвіла  ,моя  весна...  догоріло  літо,
ніби  вчора  ,стояла  над  берегом  ріки,
і  розправляла,  дужі  крила  над  світом.

З  тих  пір  ,у  море  відплило  багато  води...
туга  в  очах,  сивина  засріблила  скроні...
вітер,  розсіяв  престиглі  ,золоті  колоски...
не  зібрати  ,зерна-  літа  в  свої  долоні.

Іду,  поважним  кроком  -  у  Осінь  Золоту.
пора,  -  обриває  сторінку  календаря,
в  спогадах  ,міряю  світи...  у  мріях  живу,
і  слухаю  ,як  плаче  дощ...  осені  -душа.
М  ЧАЙКІВЧАНКА

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810549
дата надходження 19.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Новоградець

Дніпро

Ти  котиш,  Дніпро,  свої  води  лісами,
Степами  південних  рівнин
І  все  пережите  тобою  з  віками
Ти  знаєш,  Славутич,  один.

Давно,  в  льодовик,  твоє  русло  водою
Прорізала  вперше  весна
І  перші,  на  Північ,  над  юним  тобою
Мисливські  брели  племена.

З'являлись  народи  і  знову  зникали
На  сивих  твоїх  берегах,
Сармати  і  скіфи  кургани  лишали
І  час  їх  розвіював  в  прах.

Ти  ще  пам'ятаєш  Хорива  і  Кия
На  хвилях  своїх  голубих,
Ти  ніс  їхній  човен  -  і  гордо  твій  Київ
На  кручах  стоїть  після  них.

З  твоєї,  Дніпро,  Запорозької  Січі
Неслися  у  бій  курені,
І  мужньо  дивився  противнику  в  вічі
Полковник  Тарас  на  вогні.

Закований  в  кригу  вітрами  зі  Сходу,
Не  раз  ти  сповільнював  хід,
А  потім  ламали  бушуючі  води
І  в  море  виносили  лід.

Ти  гордо,  Славутич,  течеш  без  упину
Крізь  простір  і  далеч  віків,
Лиш  хвилі  грайливо,  в  степах  України,
Б'ють  в  сивий  пісок  берегів.





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790243
дата надходження 04.05.2018
дата закладки 22.10.2018


кавоманка

Зазіхаю на твої плечі

Зазіхаю  невпинно  на  твою  присутність
Потребую  кремезно  -  надійні  плечі
Так  кортить  розповісти  болючі  речі
Й  скинути  звичну  для  себе  байдужість..

Піддаючись  під  вплив  гіркої  спокуси,
Виливається  в  серце  келих  надії.
Так  кортить  довірити  пекучі  укуси
Тобі.  Це  все  люди  ,  все  доля-повія.

Засинаючи  під  звук  солодкої  пісні,
Що  лунає  глибоко  в  душі-малечі,
Зазіхаю  на    кремезно-  кохані  плечі
Й  відкидую  сумніви  всі  зловісні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810923
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


dj-joka

Хочу в Париж

Хочу  в  Париж,  
Где  Розовые  губы.
Веселый  кролик  где  грызет  свою  морковь.
Где  люди  все  друг  другу  любы.
Счастливый  город,  
Где  всегда  живет  любовь.    

Хочу  в  Париж  я,  
Где  летают  экипажи,
Где  у  Максима  день  и  ночь    звучит  шансон.  
Где  Мулен-Руж  пылает  жаром.  
А  в  Лувре,  кажется  проснулся  Фараон.  

Хочу  в  Париж,  
Где  не  было  терактов,  
А  двадцать  первый  не  ужасней,  чем  второй.  
Хочу  в  Париж,  
Где  мило  и  приятно,
А  жители  все  дружат  с  головой.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672204
дата надходження 14.06.2016
дата закладки 22.10.2018


Лилея

Ты - дитя Солнца!

Хотела  тебя  позвать...
А  ты  -  такой  быстрый,  как  ветер...
Хотела  тебя  догнать...
Тебе  звала...
Но  ты  не  слышал...
Наверное...летал  где  -  то...
Мне  хотелось  тебе  многое  сказать...
Я  побегу  за  тобой  следом...
Ведь  ты  такой  Светлый!
Греешь,    как  Солнце!
Моё  сердце...
Собой  вокруг  засветил!
Твоё  Доброе  сердце!
Лёд  растопил...
В  тебе  столько  тепла!
Ле́та!
Искренний  и  настоящий!
В  тебе  столько  благородства!
Ты  -    меня  покорил...
Ты  -  дитя  Солнца!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810868
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Дружня рука

Чужа нота

Як  одягнули  скарб  людський  в  дешеву  бутафорію,
Прикрили  нею  все,  що  ніжність  і  тепло,
І  випадковий  гість  від  того  божеволіє,
Що  хтось  навіть  люблю  комусь  сказав  назло  …

Як  підмінили  музику  на  строгу  математику,
В  обійми  на  щодень  аксіоматику,
Динаміку  на  ненависну  статику,
Замість  «слова́  душі»  суху  граматику  …

Любов  і  ту  закрили  у  підвалі.
А  наверху  хтось  навіть  на  роялі
Ще  намагався  передати  осінь  і  весну.
Між  клавіш  ноту  лиш  знайшов  чужу.

А  хтось  вікно  розбив  з  розбігу  каменем,
Можливо  й  не  хотів,  можливо  занесло?!
Повітря  й  сонце  в  добровільну  камеру,
І  на  човні  коли  пливеш  хоча  б  одне  весло  …

А  тут  аж  два,  і  буревій  в  емоції,
Щоб  справжньою  та  розповідь  була.
А  під  рукою  вже  не  було  опції
«Емоції  прибрати  зі  стола»  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810845
дата надходження 21.10.2018
дата закладки 22.10.2018


Юхниця Євген

То – ми …такі непосидючі

З  карпатських  гір  до  моря  чорного
Осяює  щоранку  сонце
Обличча,  по́дихи,  віконця
Добра  живого,  неозорого!
...Маєтки,  статки  і  серця  -
Нам,    українцям,    до  лиця!
Та  в    Україні  –  й  хмарки  й  кручі  -
Свої,  з  усмішками,  родючі!
...То  –  ми  ...такі  непосидючі...

21.10.18  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810860
дата надходження 22.10.2018
дата закладки 22.10.2018


ullad1

Український Ґарик 595

[color="#750e72"][i]За  мотивами  І.  Губермана[/i]

[b]Вся  наша  віра  —  порожнеча,
в  яку  вселилася  тривога.
Не  йде  до  гиблих  місць  предтеча  —
ми  кличем  хоч  якогось  бога.
[/b][/color]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810178
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 22.10.2018


I.Teрен

Миті щастя

Щасливі  миті    житія
це  і  тоді,  як  поодинці
малечу  гладять  по  голівці,  
а  ще,  коли  уся  сім’я  –
на  потинькованій  долівці
у  сіні,  покотом...  і  я.  

Або  коли    у  полі,  в  житі
понад  осоння  золоте
найпершою  у  цьому  світі
неопалимою  блакиттю
моя  волошка  зацвіте.  

Або  із  нею  на  Купала...  
Та  пам’ятаю  не  її,  
а    «упованія»  мої
коли  уперше  цілувала.

Немає  болю  і  жалю.
Ми  ще  кружляємо  у  вальсі
і  я  почую  тихе,  –  лю...

Розтягуються  миті  щастя
тоді,  коли  серця  іскряться...

Я  знаю,  я  її  люблю.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809723
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 21.10.2018


Олекса Удайко

СТОЯЛА ЯБЛУНЬКА

           [i]Про  красоти  і  
           недоладності            
           природи...
           І  життя.  [/i]

[youtube]https://youtu.be/lQ4AG7Smyro[/youtube]

[i][b][color="#450870"]Стояла  яблунька…  І  заглядала  в  вікна,
щоб  хтось  бодай  поглянув  на  її  красу…
А  ми,  так  різні  всі  за  календарним  віком,
байдужечки  –  як  тінь  –  клепаємо  косу.

Стояла  яблунька…  Відчувши  шо  літа,
відгукувалась  враз  на  всі  його  думки,
ми  ж  байдужіли  далі  –  не  одні  ж  на  світі!  –
плекали  в  темряві  нікчемні  маячки...

Стояла  яблунька…  І  сипала  плодами
в  надії,  що  оцінить  хтось  оте  добро,
а  ми  знічев’я    шту́рхали  дари  ногами,
аби  у  небуття  прискорити  свій  крок…  

Стояла  яблунька…    І  хукала  в  долоні:
її  душі,  напевне,  дошкуляв  мороз…
А  ми,  черстві,    в  теплі,  в  інформаційнім  лоні
вишукували  сенс…    у  віртуальних  роз*.

О,  Homo  sapiens  ти  наш!..  Поглянь  довкола:
як  ми,  сердешні,  живемо  без  тих  щедрот?!
Контентно  й  ситно…    
                                                                           Та  дари  Еола**
не  оминуть  й  тобі...  відміряний  горо́д!.

Стояла  яблуня.  
                                                   Й  молила  нас...  
                                                                                                       сльозами..[/color][/b].

22.08.2018[/i]

*До  речі,  яблуня,    за  існуючою  класифікацією,
   належить  також  до  родини  [i]Rosaceae[/i]
**В  грецькій  міфології  Еол  -  повелитель  вітрів.  
 Тут  –  як      символ  відповідальності  людини  за  
 зло,  скоєне  нею  супроти  її  власної  суті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804102
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 21.10.2018


М.С.

Тебе чекаю. (переклад з Відочка Вансель)

Тебе  чекаю.

В  життя  своє  тебе  чекаю,
Ти  заблудився  просто  в  Травні.
Мене  обманюють,  мабуть  дзеркала,
Що  я  стара...  й  летітиму  у  зграї.

Ворон,  де  білі  всі.
Вони,  як  лебеді,  чи  гуси.
Я  так  благала:  дожени!..
Злякався?  Чи  себе  не  змусив?

Не  ваблять  ні  троянди,  ні  зірки.
Ні  замки,  ні  карети  білі.
Нехай  всі  спалені  мости,-
Зустрінемось.  Лиш  щось  зроби  вже.

Зірок  запалюй  ліхтарі,
І  плечі  покривалом  вкрий.
Та  не  мовчи.  Поговори...
Піду  я  хоч  на  світу  край.

А  я.  Я  просто  усміхнусь.
Мою  зігрій  ти  душу.  Я  благаю.
До  тебе  я  легенько  притулюсь.
Прийдеш?  Нудьгую  і  чекаю.
Чекати  буду...  Обіцяю.

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792627

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810750
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 21.10.2018


Лилея

Как тепло от твоих слов!

Как  тепло  от  твоих  слов!
Ведь  слова  про  Любовь!
С  нежностью  люблю!
Чувствуя  Душу  твою!
Их  глубину...
Сердцем  берегу...
Хочу  внутренне  передать...
Чтоб  смог  в  глазах  прочитать...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810167
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 21.10.2018


Genyk

БАБИНЕ ЛІТО




Трималося  літо  за  павутинку
Та  Осінь  без  стуку  ввійшла
Змінила  в  двобою  картинку
Позолотою  впала  аж  до  села  

Старалося  літо  іще  фліртувати
Надривно  кричати  літнім  теплом
У  вербові  коси  хотіло  сховатись
Продовжити  жити  осіннім  стеблом

Та  Осені  фарби  дісталися  в  спадок
Залили  довкола  зелену  траву
Обернулись  вони  золотим  листопадом
Забезпечивши  Осені  прудку  ходу
           

                                       GENYK

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810484
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 21.10.2018


Дружня рука

Танцює пара серед парку в тронній залі

Не  люблю  днів,  в  яких  тебе  немає,
Порожні  сторінки́  я  начебто  гортаю,
З  собою  тихо  розмовляючи,  чекаю,
Жену  думками  хмар  останню  стаю  …
Не  люблю  днів,  в  яких  тебе  не  знаю,
Не  впізнаю  тебе  незримо  іншу,
У  дні  такі  я  наче  засинаю,
Зриваю  з  стін  життя  розклеєні  афіші  …
Не  люблю  днів,  коли  не  помічаю,
Твоєї  ніжності  осінньої  прикмети,
Так  наче  з  мого,  не  чийогось  раю,
Вже  викрали  бальзаківські  сюжети  …
Люблю  я  дні  у  радості  й  печалі,
Відкрито  навстіж  вікна  всі  і  двері,
Танцює  пара  серед  парку  в  тронній  залі,
І  світять  люстри  на  небесній  стелі  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810742
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 21.10.2018


Чайківчанка

ВІД ТЕБЕ ДО МЕНЕ ОДИН КРОК

·  
ВІД  ТЕБЕ  ДО  МЕНЕ  ОДИН  КРОК
Від  тебе,  до  мене-  тисячі  тисячі  миль,
і  Від  тебе,  до  мене,всього  -один  крок...
а  чому  страждання,  від  суєти  безсиль?..
і  своє  серце,  закрив  на  ключ  на  замок.
Ти  загубився,в  травні  у  буйних  житах
не  знаєш,  хто  потрібен  тобі  у  житті?...
Літаєш  у  піднебесся  ,як  синій  птах...
Не  бачиш,  як  цвіте  орхідея  навесні.
На  жовтому  листочку  я  пишу  листа
Вітер  принесе  тобі  в  скриньку  поштову
В  конверті  ,шлю  щастя-щирі  душі  слова
Одягнися,  у  сонце-днину  святкову.
Пробудись  ,від  сну  іди  до  цілі  мети,
Шукай,  свою  любов  -ясну  зорю  ранню.
Під  дощем,  оживи  ,як  квітка  із  роси...
і  ти  віднайдеш  ,своє  справжнє  кохання.
Від  самотності  ,  жури  мене  укради  
Нахили  небо  ,  п'янкі  трави  духмяні...
У  листопад  ,в  золоту  осінь  поведи
Де  із  вітром  вальсують  листя  багряні.
М  .ЧАЙКІВЧАНКА.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810675
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Юхниця Євген

Психологически, виновные – не киснут

Ужасно.  Жаль  детей  Керчи  под  русскими.
Аплодисменты    –  войнам,  стрельбам  проросли.
...Мне  воется  с  родительскими  чувствами.
Реву  за  тех,  кто  вдруг    навечно    стих.
...О  сколько  в  мире  глупых  отниманий  жизни,
За  что,  психологически,  виновные  –  не  киснут...

18.10.18  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810685
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Сулнар Ксо

час


по  де  куди  плине  час
не  рідко  під  впливом  людини,
чи  завжди  кожен  із  вас,
думав  про  цінність  хвилини?

Чи  думали  про  те,  
що  аби  як  витрачали  весь  час,
що  не  залишилось  й  години
подарувати  ще  один  шанс

Змінити  життя  на  прекрасне,
згадати  історію  літ,
збагатити  щастям.життя  власне
й  здійснити  чарівний  політ.

Зрозуміти  кого  любити,
Зрозуміти,  що  берегти,
зрозуміти  для  чого  жити
й  як  себе  в  цілім  світі  знайти

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810661
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Сулнар Ксо

для неї



в  темряві  ночі
зорі  супроводжують  її
довкола  сяяють  ці  чудо  огні
птах  намагається  все  ще  співати,
все  це  для  неї,  щоб  не  довелось  сумувати.

Теплі  ночі,  та  вона  одна
немо  на  небі  перша  зоря
та  все  ж  хоче  принца  знайти
того  єдиного,  що  буде  берегти.

Того,  хто  в  темряві  ночі  проводить
Того,  хто  в  тяжку  хвилину  приходить
Того,  хто  просто  обіймає
Того,  хто  нічого  не  вимагає
Того,  хто  просто  її  не  забуде
Того,  хто  щиро  кохати  буде!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810660
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Asket

Знайди мене

Знайди  мене  в  наступному  житті,
Знайди,коли  загубимось  у  часі.
У  просторовому  мереживі-шитті,
Знайди  мене  в  людській  і  сірій  масі.

Запам’ятай  усі  наші  пісні,
Запам’ятай,  про  що  ми  говорили.
Я  знаю  точно,що  ти  прийдеш  уві  сні,
І  ми  разом  розправимо  ті  крила.

Відправ  мені  короткого  листа,
Відправ  його  у  білому  конверті.
Ти  знай:життя  просте,і  істина  проста,
А  ми  з  тобою  -  чесні  і  відверті.

В  наступному  житті  мене  знайди,
А  до  тих  пір  не  втрать  своєї  суті.
Новим  шляхом  крокуй,а  не  слідами  йди,
Не  зберігай  емоції  в  отруті.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810668
дата надходження 20.10.2018
дата закладки 20.10.2018


Лилея

Любовь…

Любовь...
Она  настолько  гармонична,  что  не  нуждается  в  чьей  -  то  оценке...
Она  течёт  из  Вселенной  живительным  потоком,  награждая  лишь  самых  чистых,  искренних  Душой...
Да...вот  это  Настоящая  Любовь!..
Она  не  знает  сомнений,  упрёков,  каких  -  то  "  левых  "  мыслей...
Любовь    Чиста  по  своей  структуре..  
Своим  Светом  Очищая  и  Освящая  Сознание...
Даже  не  пытайтесь  плохо  думать  о  Ней!
О  Любви...
Она  ж  Вам  столько  ДАЛА...
Вы  ж  почувствовали...
Страдали...
Но  эти  страдания  Вы  сами  захотели  принять...
Ведь  нет  лучших  страданий,  чем  страдать  в  Любви!!!  
Чувствуешь...как  начинает  тонко  восприниматься  этот  Мир!..
Всё  по  -  другому...С  Любовью!!!
Она  действительно  Чудо!!!
Без  Неё  -  никуда...
Даже  к  Богу  без  Любви  -  никак...
Потому,  что  БОГ  -  есть  ЛЮБОВЬ!!!
Они    -  Едины...Целостны...Неразделимы...
Поэтому  нет  сильней  в  Мире  ничего  кроме  Любви!!!
Когда  Бог  хочет  прийти  в  Вашу  Душу...  Он  посылает  Любовь...
Почувствуй...Прочувствуй...Знай...
Есмь  Любовь...
Так  сказал  Бог!!!
Это  Чувсство    малого  зёрнышка  зарождается  в  Человеке...  И    разрастается...в  Плод  Любви...
Прими...Этот  Дар!  В  свою  Душу!  Очищайся!  Чувствуй!  Смотри  на  Мир  глазами  Бога!
Опять  сомнения...
Но  они  твои...Потому  -  что  так  привык  думать...
Обман...Недоверие...
У  Любви  такого  нет...
Она  просто  Есмь!
Она  течёт  по  жилам,  по  клеточкам...Просто...
Не  думая...
Дарит  это  необыкновенное  состояние!
Счастлив  тот,  кто  смог  пережить  эти  мгновения  трепета  и  нежности  Любви...
Не  спугни  Её!
Она  такая  воздушная,  лёгкая...
Может  улететь...
А  притянуть  Её  опять...Настоящую...
Если  не  сумел  принять  это  Чувство...
Больше  не  прийдёт...
Такой  чистой,  нежной,  безусловной...
Береги  Любовь!
Она  большая  Ценность!
Не  обижай  Её...
Она  же  не  хотела  тебя  обидеть!
Запомни...
Настоящая  приходит  к  тому,  кто  готов  Её  принять...
Такой...Какая  Она  есть...
Если  есть  Условия...
Но,  Она  ж  безусловная!
Опять  теряется  гармония...целостность...
Уходит...Не  по́нята...
Но  Она  ж  не  умеет  обижаться...Поэтому  опять  возвращается...
Такова  Любовь!..
Ты  думаешь,  Любовь  пришла  и  хочет  у  тебя  что  -  то  забрать?
Ошибаешься...
Любовь  только  Даёт...
Чувства!..Полёт!...Она  наполняет...  Она  настоящая  Волшебница...Добрая...Светлая...
Прикоснувшись  к  Ней,  вокруг  всё  расцветает,  распускается...
Почувствуй  Её  дунавение  Свежести...
Она  питает  этими  Чувствами...
Просто  так...Даря...
Она  выбрала  Тебя,  не  потому,  что  Ей  нужно  что  -  то  от  Тебя...
Нет...Она  выбрала  ,  потому,    что  почувствовала...Твою  Светлую  Душу,  которой  так  не  хватало    тепла...
Чтоб  согреть...Обнимая  своими  волнами  тепла...
А  ты...подумал...Она  чего  -  то  хочет  от  меня?
Да,  нет...Ей  ничего  не  нужно...
Она  имеет  Всё!    Ей  много  не  надо!
Для  Неё  главное  Полёт  и  видеть  Души  Счастливыми!
Страдаешь?
Ты  учишься  Любви!
Становишься  более  чувствительным...
Чтоб  суметь  принять  Любовь  во  всей  Её  Красе!
 С  Её  необыкновенным  Сиянием  и  Радостью!
Дорогой  Друг!
Любовь  не  видит,  что  вокруг...Она  Чувствует,  что  внутри...
Не  спугни  Любовь!
Она  очень  нежная  и  ранимая...
Научись  Её  Чувствовать!
Тогда  Она  никогда  от  Тебя  не  уйдёт!..

 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769438
дата надходження 03.01.2018
дата закладки 19.10.2018


Джефферсон Лайт

Я - волк

Я  потерял  твой  запах.    
Снег  скрыл  твои  следы.    
На  залединевших  лапах    
Бреду  под  указателем  звезды.    
 
Давно  покинул  стаю.    
Земля  окрас  сменила,  уже  в  который  раз,    
Но  я  свой  путь  все  продолжаю.    
Свет  надежды  не  угас.    
 
Я  выбился  из  сил.    
Время  шерсть  посеребрило,    
Но  тебя  я  не  забыл.    
Я  почти  настиг  заветное  светило.    
 
Я  покорил  наивысший  холм.    
Свой  вгляд,  без  страха,  я  направлю  в  вышину    
И  погасив  в  груди  эмоций  шторм,    
Завою  я  на  полную  Луну.    
 
Последний  крик  не  стал  напрасным  –    
Ты  услышала  мой  зов    
И  желтый  свет  луны  стал  красным.    
Наконец  я  стал  свободный  от  оков.    
_    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810569
дата надходження 19.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Донець Олександр Віталійович

Так боги мне сулят.

[i][b]Делая  зло,  помните.
Оно  к  вам  вернется.
Оно  обязательно  вернётся.
И  прощения  не  будет.[/b][/i]


На  доброту  мою  ты  отвечаешь  злом.
Презрения  огнем  твои  глаза  горят.
Кто  право  дал  тебе  считаться  божеством?
И  душу  мою  рвать  который  год  подряд.

Я  от  обид  твоих  рукой  отмахнусь.
За  что  ж  меня  корить?  Зато  что  просто  есть.
И  не  боишься  ты  возмездия  судьбы.
Ты  знаешь  отомстить,  мне  не  позволит  честь.

Вновь  ангелы  поют  навзрыд  срывая  горло.
Я  нервы  сжав  в  кулак  скажу  тебе:  -  Дай  Бог...
И  знаешь  точно  ты,  что  нет  на  свете  места.
Где  спрячешься  потом,  и  не  настигнет  рок.

Однажды  согрешив,  становиться  всё  проще.
Ты  скапливаешь  зло  нося  его  с  собой.
И  наконец  гора,  из  созданного  горя.
Сама  тебя  проглотит,  засыпав  с  головой.

Ну  а  пока  ещё,  для  всех  ты  божество.
Коварным  злым  огнём,  твои  глаза  горят.
Не  стану  больше  я,  давать  тебе  добро.
Забуду,  отпущу,  так  боги  мне  сулят.


©  Copyright:  Олександр  Донець.
картинка  из  открытых  источников.
Аудіо:  читае  автор.
http://remasstroy.ru/poems/tak_bogi.mp3

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810537
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Сулнар Ксо

емоція долі

Затьмарює  погляд  чиста  душа,
Прозора  та  щира  й  весела.
Манить  і  манить  в  обійми  свої
недоконанні  думки  власне  мої"

Щира  надія---  майбутнє  твоє
Сонячний  заряд  -  наснаги  придає
Живемо  лиш  раз,  не  хочемо  вмирати,
Тіло  старіє,  а  ми  не  можемо  й  слова  сказати...

Йдеш  дорогою  й  не  знаєш;
де  доля  твоя
хоча  довкола  поглядаєш,
раптом  он  вона!
Може  були  ворогами,
та  серце  не  камінь,
Може  разом  виростали,  та  звикли  
один  на  одного  не  поглядали?!
А  може  кохання  з  першого  погляду  бути!
Знаєш,  цього  ти  не  зможеш  забути.
З'являється  погляд  і  нова  стихія
Ти  мариш  і  жаждиш.
летиш  в  піднебіння*...

А  далі,  що  ж  буде  далі??
не  зараз,  не  думай  про  то,
Зупинись,  поглянь  в  мої  очі,
якщо  тобі  не  всерівно.
Ми  будемо  разом  чуєш!  
незалежно  чи  дощ  ,чи  вітер
на  душі  сонце,  тепло  є  куди  подіти.

Лише  надія  помирає  остання,
хоча  й  і  її  берегти  потрібно  негайно,
Без  неї  безодня,  пустиня,  самотність,
не  можеш  дійти  до  мети  на  схід  сонця,
МИНУЛИМ  ЖИТИ  ---  ЗУПИНИТИСЬ  НА  МІСЦІ
БІГТИ  ВПЕРЕД  ---  ШАНС  ПОМИЛИТИСЬ



*піднебіння---  умовний  простір  між  небом  і  землею

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810509
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Дружня рука

У ваших рук немає двох світів

-  Ви  хто?
-  Я  той,  на  кого  ви  чекали.
-  Це  мабуть  жарт?
Мене  раніше  ви  звичайно  знали,
Що  принесли  в  руках  найкращі  мої  квіти,
І  що  слова  безглузді  ці  сказали.
-  Я  вас  не  знав,
Я  просто  весь  у  справах,
Тут  пробігав,  тут  недалечко  справа,
Побачив  вас,  про  все  забув,  придбав  ці  квіти,
Тепер  не  знаю,  де  себе  тут  біля  вас  подіти  …
Що  вам  сказати,
Сумувати  чи  радіти?!
Щоб  з  вами  поруч  ще  хоч  трошки  посидіти.
Раніше  ви  були  байдужа  й  інша,
Раніше  ви  повз  всіх  тут  пробігали,
І  лампа  на  стовпі  була  темніша,
Ви  були  тільки  погляд,  а  тут  вас  так  багато  стало  …
-  Ви  знаєте,  раніше  я  це  все  не  помічала,
Тіні  будинків,  і  дерева,  що  тут  спали,
Я  справді  мабуть  трішечки  літала,
І  так  якось  собі  чужою  стала  …
Тут  раптом  ви  -  не  той,  далекий  чоловік,
Я  вас  таким  запам'ятала,
Хтось  каже:  зупини  свій  лік,
І  я  уже  не  поспішала.
....
У  ваших  рук  немає  двох  світів,  
Ваших  очей  дивуйте  глибиною,
І  не  шкодуйте  для  коханих  слів,
Щоб  стати  тим,  щоб  залишитися  такою  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810511
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Малиновская Марина

< Я всматриваюсь в черты твоего лица… >

Я  всматриваюсь  в  черты  твоего  лица...
Хочу  разглядеть  облик  твоей  Души!...
Чтоб  стала  видна  для  меня  её  краса...
Ты,  главное,  внутренний  Свет  не  гаси!

Я  всматриваюсь  в  черты  твоего  лица...
Отбрасывая  все  каноны  и  стандарты  красоты...
У  каждого  своя  есть,  уникальная  краса,
Нужно  учиться  видеть  прекрасные  черты!

Я  всматриваюсь  в  черты  твоего  лица...
Хочу  понять,  чем  ты  живёшь  и  дышишь?...
На  травах  и  цветах  с  утра  проступает  роса,
Как  жемчуг  их  Души,  который  ты  ищешь...

Так  и  у  каждого  свои  жемчужинки  в  Душе...
Их  нужно  только  найти  и  открыть  миру!
Твоя  жизнь  отражается  на  твоём  лице...
Так  пусть  в  тебе  звучат  Любви  лиры!

Я  всматриваюсь  в  черты  твоего  лица...
Не  буду  торопиться  делать  выводы...
Созерцая  тебя,  слушаю  голос  внутри  себя...
Он  откровение  Души,  и  новые  приносит  истины...

/  16.09.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810512
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Амадей

Я бачив як зорі цілуються… (авторська пісня)

Я  бачив  як  зорі  цілуються,
Ми  разом  дивились  на  них,
До  зіроньки  зіронька  тулиться,
Неначе  ми,  в  мріях  моіх.

І  ллється  кохання  те  піснею,
Й  співають  в  душі  солов"і,
Ті  зорі  мені  посилають
Солодкі  цілунки  твоі.

І  серденько  проситься  в  небо,
В  нічну  цю  закохану  мить,
Нічого  в  житті  більш  не  треба,
Лиш  зоряно  й  ніжно  любить.

І  падають  зорі  в  долоні,
І  щастя  від  тебе  несуть,
Цілунки  небесні  ті  зоряні
Ніколи  мені  не  забуть.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808801
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Лилея

Написание стихов - это как медитация…

Написание  стихов  -  это  как  медитация...
Недосказанное  прочитание  между  строк...
В  словах  -  концентрация  -
Внутренняя  Любовь...
Из  вне  информация...
Надо  уметь  её  читать...
Мы  не  можем  запретить  мыслям
Нас  посещать...
Всё  приходит  автоматически,
То,  что  заложено  внутри
Важно...
Услышать  звуки,
Те,  что  переходят  в  стихи...
Стихи  -  это  медитация...
Внутренний  Полёт  Души!
Мысленная  концентрация,
Переходящая  в  стихи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810498
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 19.10.2018


Теоретик

Основи поетики. Інвектива.

Інвектива  (від  лат.  invehi  —  нападати,  invectiva  oraiio  —  лайлива  промова)  —  творчий  прийом,  що  полягає  в  гостро  сатиричному  викритті  певних  осіб  чи  соціальних  явищ,  відомий  з  античної  доби  (ямби  Архілоха,  промови  Демосфена,  сатиричні  діалоги  Лукіана,  епіграми  Катулла  та  Марціала  тощо).  Стильові  форми  І.  спостерігаються  й  у  Святому  Письмі,  в  посланнях  Апостолів.  

В  Україні  І.  набула  розвитку  в  період  полемічної  літератури  (Герасим  Смотрицький,  Іван  Вишенський  та  ін.),  досить  актуальною  вона  виявилась  і  в  XIX  ст.  (Т.Шевченко,  М.Старицький  та  ін.),  і  у  XX  ст.  (І.Франко,  В.Самійленко,  П.Тичина,  М.Рильський,  Є.Маланюк,  В.Симоненко  та  ін.).  

Прикладом  І.  є  вірш  Є.Маланюка,  в  якому  він  дає  відповідь  на  “Посланіє…”  Я.Савченка,  де  поета-емігранта  було  обізвано  “Квазімодо”,  та  М.Долензі,  обуреному  суворим  словом  правди  в  ліриці  Є.Маланюка:

Не  сперечатимусь:  я  син  свого  народу  —
Сліпця  відвічного,  каліки  і  раба,
І,  мабуть,  таки-так,  що  образ  Квазімодо
Із  образів  усіх  мені  б  припав.

Тож  хай  отак:  страшний,  великий,  незугарний
Я  —  лихом  виплекан  і  викохан  у  тьмі.
Щоб  в  рухах  дзвонаря  нестримано  і  марно
Казився  лютий  гнів  непримиренний  мій...

Щоб  в  чорний  час  зневаг,  насильства,  ґвалту  й  муки,
Коли  регоче,  хам  над  неміччю  краси,  —
Враз  вовком  кинутись,  наллять  залізом  руки
І  кров’ю  ворога  жагу  свою  вросить!

Стою  в  височині,  в  стрільчастій  амбразурі,
А  там  внизу  —  юрба,  де  наймити,  старці,
І  красний  Шатопер,  ще  несвідомий  бурі,
Яка  пала  в  очах,  яку  держу  в  руці.

Ідилічний  початок  поеми  «Сон»  Т.Шевченка  різко  контрастує  з  подальшою  розповіддю  про  так  званий  "рай"  —  життя  кріпаків.  Письменник  обурений  тим,  що  деякі  "писаки"  вихваляли  такі  умови  життя  селян.  Він  бачить  зовсім  інше:

Он  глянь,  у  тім  раї,  що  ти  покидаєш,
Латану  свитину  з  каліки  знімають,
З  шкурою  знімають,  бо  нічим  обуть
Княжат  недорослих;  а  он  розпинають
Вдову  за  подушне,  а  сина  кують,
Єдиного  сина,  єдину  дитину,
Єдину  надію!  в  військо  оддають!

В  українській  літературі  І.  завжди  користувалася  великою  популярністю:  “Календар  римський  новий”  Г.Смотрицького,  “Апокрисис”  Христофора  Філалета,  «Тренос”  М.Смотрицького,  “Палінодія”  З.Копистенського,  антиуніатські  твори  І.Вишенського,  “О  злобе  людей  пам’ятозлобных,  урядовых”  Климентія  Зіновіїва,  численні  твори  Т.Шевченка,  С.Руданського,  І.Франка,  М.Старицького,  Ю.Федьковича,  П.Грабовського,  П.Тичини,  М.Рильського,  В.Симоненка,  В.Стуса  та  ін.  

Оригінальним  різновидом  І.  є  автоінвектива,  де  лайка  промовця  спрямована  на  самого  себе,  як  у  творах  Ю.  Андруховича  “Самійло  Немирич,  авантурник,  посаджений  за  гвалт  у  вежу,  самому  собі”:

вчора    був    ти    герой    одягався    у    плащ    
їздив    кіньми    і    саньми    співав    пияцьки    
нині    сівши    у    вежу    ридай    пропащ    
згвалтувавши    дівча    що    розносило    пляцки...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810477
дата надходження 18.10.2018
дата закладки 18.10.2018


Не шарю о чем пишу

Представление о любви

Твоя  любовь  -  страсть,  не  более
Моя  любовь  -  любое  проявление  тебя  
Твоя  любовь  -  огонек,  блеск  в  глазах  
Моя  любовь  же  вечна  
Твоя  любовь  -  громкие  слова,  эмоция
Моя  любовь  жертвенная,  тихая      
Твоя  любовь  достойна  повести
Моя  любовь  же  скучна  для  тебя  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795803
дата надходження 16.06.2018
дата закладки 18.10.2018


Jeremy J. Lewis

Вірші - це автора душа

Напевно  вірш  той  помогає  для  душі
хто  ж  зна,  такого  вже  не  буде
адже  вірші  це  не  про  плани
це  гордість  автора,  душа
в  ній  є  усе  що  можна  уявити
ба  навіть  більше
вірші  це  вам  непросто  так  слова,
що  скупчились  разом,
вірші  та  проза  це  душа
це  відображення  свідомості  душі,
це  скарб  якому  не  знайти  ціни
читай  якщо  сподобалось  тобі
гляди  в  чужу  і  розвивай  свою,  ніколи  не  втрачайте  душу;)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782850
дата надходження 17.03.2018
дата закладки 18.10.2018


Сулнар Ксо

душевная боль

На  зло  затейникам  той  боли,
На  доброту  своей  души,
Живи,  дыши,  да  будет  счастье
в  твоей  растрепанной  судьбы.

С  болью  не  надо  закрывать  все  двери,
Надо  жить
Верить  ты  не  сможешь,
Но  можешь  ты  любить!!!

Оставаться  живой,  
     довольно  таки  сложно,
Но  и  просто  бояться,
тоже  невозможно...

Забыть  о  том,  что  было
наверное  не  реально
Включить  режим  "нейтраль"  ---
довольно  популярно,  
Забраться  на  вершину,
   Пусть  БОГ  рассудит  
призрачно  смотреть,
   пусть  бояться  люди!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810407
дата надходження 17.10.2018
дата закладки 17.10.2018


Д З В О Н А Р

БЕЗМЕЖНІСТЬ ЖИТТЯ . . .

Літо...  
По  небу  котиться  розжарене  сонце
І  раптом  дрібненький  дощ...
Я  глянув  в  віконце  -
Швиденько  на  вулицю,..  
На  бруківку  намочених  площ.
Хай  радіє  душа,
Хай  серце  сміється...
Цьому  чуду  земному...
Бо  так  без  гроша,
Нині  чудо  дається
Мені  лиш  одному...
...  Очі  заплющив  -  по  обличчі  краплини.
То  сльози,..  та  ні  -  то  життя,
Струмочком  біжить  щохвилини...
Така  чиста,  така  молода  -
Первозданна  небесна  вода...
І  серця  биття
Наповнило  радістю  груди...
...  Я  єднаюсь  з  Світом,
Я  частинка  планети  Земля...
Може  завтра  стану  я  вітром,..
Та  сьогодні  це  пісня  моя...
......................................
...  Як  краплини  дощу  
Завжди  зливаються  в  ріки,..
Так  я  Душу  свою  прошу́  -
Будь  в  єдності  з  Світом  навіки...

25.  06.  2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797071
дата надходження 25.06.2018
дата закладки 16.10.2018


євген уткін

Не продавайте свою долю люди!

У  сучасній  Україні,  
Квітнуть  у  лихій  годині
Бізнес,  кримінал  і  влада-
Корумпована  тріада.

Це  мутована  потвора.
На  припоні  в  неї  свора
Стадо  вишколених  псів
Та  прикормлених  псарів

Поліцейська  в  нас  держава
Ми  у  ній    не  маєм  права;
На  роботу  і  навча́ння,
Відпочинок,  лікування.

Бо  панують  у  державі
Підлабузники  лукаві,  
Зграя  хижих  лихварів  
Безсоромних  брехунів,

Покидьків,  бариг  паскудних
Різнобарвних  зайд  приблудних
Злодіїв  та  їхніх  кланів,
Шахраїв  та  вуркаганів

Геніальні  в  них  проекти
Де  облуда  та  ґешефти
Та  між  хитрих  гендлярів
Нема  мудрих  владарів.  

Доки  будуть  править  клани.
Гройсмани,  Капітельмани
Вальцмани    та  Бакаї
Клани,  сім’ї,  шахраї

Не  всміхнеться  щасна  доля,  не  надійтесь  люди.
І  сама    не  прийде  воля,і  правди  не  буде
І  не  згинуть  воріженьки  як  роса  на  сонці  
І  не  будем  панувати  у  своїй  сторонці
Аж  допоки  патріота  не  буде  гетьма́на
Щоб  була  йому  довіра,  повага  і  шана
Якщо  будем  обирати  ,  за  гречку,  у  Раду
То  не  буде  в  Україні  ні  зладу  ні  ладу.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810109
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 16.10.2018


Дружня рука

Оживає душа, обійнята простими словами

Ми  з  тобою  писали  разом  картину,
Щоб  було  в  ній  і  море,  і  втішена  сонцем  блакить,
Ми  з  тобою  найбільша  з  відомих  болючих  причина,
Що  ця  музика  далі  із  клавіш  у  ду́ші  звучить  …

Ти  блукала  між  стін  старовинного  замку,
Ти  ходила  майбутнім,  що  з  нас  ще  не  бачив  ніхто,
Ти  складала  очима  своїми  чи  пісню,  чи  казку,
Десь  у  парку  забувши  на  лавці  осінній  пальто  …

Ми  з  тобою  літали  у  небі,  взявшись  за  руки,
І  політ  цей  пронизував  вітром  ображені  хмари,
Проганяв  відчуття  недовіри  чи  навіть  розлуки,
Ти  не  знала,  що  тут  оживуть  твої  мрії  і  чари  …

[b]Ми  з  тобою  -  два  слова  і  наче  душа  всередині.[/b]
Наше  рук  переплетення  не  розірвати  нікому.
Так  багато  всього  там  внизу  у  кожній  маленькій  людині,
Летимо  до  зірок,  проганяючи  страх,  забуваючи  втому  …

Ти  з’являлась  і  знову  щезала  надовго,
Хтось  постукав  у  двері.  Мабу́ть,  подорожній.
І  поява  і    втеча  твоя  не  образить  нікого,
Ти  була.  Ти  пішла.  Парк  порожній  …

Ми  з  тобою  немов  диваки  між  зірками,
Всі  тримають,  гортають  бухгалтерські  книги,
Наша  повість  сплелась,  затремтіла  думками,
Нам  чомусь  захотілося  сонця,  не  криги  …

Все  заради  руки,  що  простягнута  вже  сотні  років,
Залишилось  її  тільки  міцно  стиснути  своїми  руками,
Нам  бува  недостатньо  одного  –  єдиного  кроку.
Оживає  душа,  обійнята  простими  словами  …

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810139
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018


Шон Маклех

Друг німування

           «Флейта  різбить  собі  друга  свого  німування…»
                                                                                                                                 (Пауль  Целан)

Я  вирізую  собі  друзів
З  мертвого  дерева  сподівань.
Я  вирізую  собі  дерев’яних  друзів,
Що  нагадують  шахові  фігури,  
Фарбую  їх  лаком,
Домальовую  очі
І  ставлю  на  шахову  дошку:
Нехай  крокують  до  моря:
Чорно-білого,  як  усе  суще,
Легкого,  наче  сухий  ясен,
Прозорого,  як  малюнок  
Старого  китайського  художника  Бо
Того  самого,  що  Лі.
Я  майструю  собі  друзів  
Друзів  мовчання,
Друзів  глибочезної  тиші,
Якої  не  буває  навіть  в  сухому  колодязі,
Що  виритий  двома  пустельниками
Закутими  тягарем  обітниці.
Я  ставлю  цих  дерев’яних  друзів
На  шахову  дошку  дня  і  ночі,
біля  дерев’яних  коней,  королів  і  солдат,
Я  лишаюся  серед  тиші
Глухих  і  важких  каменів,
Серед  долини,  де  замовк  навіть  вітер,
Серед  хижі,  де  давно  не  палили  вогонь,
Де  навіть  книги  німують.
Я  обираю  мовчання…  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810142
дата надходження 16.10.2018
дата закладки 16.10.2018


Сулнар Ксо

Голос



Шедевры  рождают  великие  люди
Простые  осознано  читают  их
Но  без  горечи,  без  солнца
мир  не  возможно  любить.

Каждая  маленькая  часть
Порождает  сознание  ,  покоряет  нас
часто  создаем  тупик
Иногда  легко  выходим  в  час  пик.

Просто  стоит  обратить  внимание  
Что  разум,  это  ваше  состояние  
Как  способны  вы  прожить
Так  и  Бог  вас  благословит
Сколько  сможете  пройти---
эти  краски  для  вашего  пути;

Ты  сам  творец  и  сам  рождаешь,
Сам  находишь  и  теряешь,
И  учишься  ,  и  все  знаешь
Но  зачем  все  это?  не  понимаешь  

Кто  ты  ?  Кто  Я?
и  это  иллюзия  дождя.
Где  мир?  Где  страна?
и  это  голос  Господа!

Найдись,  прошу,  поверь  в  себя
Ведь  это  просто  ерунда,  
Ты  сможешь,  Ты  веришь  
Ты  ключ  жизни  нашел
Не  останавливайся,  твоя  жизнь...
И  конец  еще  не  пришел!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810061
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 15.10.2018


dashavsky

А дощ усе ллє.

 [youtube]https://youtu.be/BN8AQ7Ehx2E[/youtube]

Поч.17    сек.

Осінній  теплий  дощ  льє  без  упину,
І  на  землю  опадає  жовтий  лист.    
Стелиться  по  землі    багряним  килимом
І  приховує  твої  мокрі  сліди.

Краплинки  дощу,  як  ті  бісеринки,
На  пожовтілих  листочках  блищать.
Ти  під  зонтиком    спішиш  до  зупинки,
Я    позад  тебе  знову  повільно  іду.

Ще  не  спить  натомлене  за  день  місто,
У  вікнах  яскраво  світять  ранні  вогні.
Чому  не  можу    я  тобі  розказати,
Про  те  почуття,  є  що  в  мене    в  душі...

Завтра  рано-раненько  я  встану
Біля  під'їзду  до  тебе  підійду.
І  що  в  серці  давно  зародилось,
Про  те  я  тобі  усе  розкажу...

Стукають  каблуки  по  асфальту,
Химерні  тіні  кидають  ліхтарі.
Я  поряд  іду  сьогодні  з  нею
І  руку  її  тримаю  в  своїй  руці.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810027
дата надходження 15.10.2018
дата закладки 15.10.2018


Дружня рука

Я склав із осені маленьку казку

Я  склав  із  осені  маленьку  казку,
Колись  підслухав  у  дощів  підказку.
Зима  –  це  форте  і  піано,  музика  і  сцена,
А  в  мене  тільки  жовте  листя,  небо  й  клени.

А  в  мене  тільки  на  долонях  сонце,
Як  дотик  друга,  що  про  щось  шепоче,
Вітер  штовхає  листя  нам  під  ноги,
А  листя  вверх  летіти  назад  хоче  …

Неначе  каже:  все  під  силу  перейти,
Іноді  бігти,  а  буває,  що  повзти,
І  дотягнутись  вже,  коли  не  віриш,
І  долюбити  встигти  …  або  відійти.

Широкі  кроки,  і  думки  далекі,
І  руки  в  боки,  мрії  мов  в  лелеки,
Ти  подивися,  де  ти  наступаєш,
Може  комусь  все  просто  поламаєш  …

А  може  з  осінню  тут  разом  посидіти,
Вона  так  любить  просто,  щиро  гомоніти,
Стільки  історій  може  різних  розповісти,
Лиш  на  одне  питання  маєш  відповісти  …

Чи  за  зимою  ти  хоч  трішки  скучив?
Чи  може  вже  осінній  вітер  надокучив?
О,  ні,  красуне,  ти  б  побільше  тут  літала,
А  та  зима  нехай  би  ще  хоч  місяць  спала  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810009
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 15.10.2018


Лилея

Поцеловались СердцА

Любовь!
У  неё  нет  границ!
Соприкоснувшись...
За́ново  родились!
От  взлёта  Чувств  
На  миг  остановилось  дыханье...
Чувствую!
Любви  касанье!
Поцеловались  СердцА!
Растворяясь  в  словах...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809938
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 15.10.2018


геометрія

ДОМА НАЙКРАЩЕ…

                                     Як  же  швидко  летить  час,
                                     й  літа  відлітають...
                                     І  буває  все  гаразд,
                                     та  й  біди  бувають...

                                     Як  біда,то  ніби  струм
                                     по  тілу  стрекоче,
                                     в  голові  тоді  і  шум,
                                     ніби  грім  гуркоче...
 
                                     Намагаємось  тоді,
                                     спішно  щось  робити,
                                     щоб  ті  біди  у  труді,
                                     як  в  воді  втопити...

                                     А  буває,що  чогось
                                     серце  радо  б"ється,
                                     ми  чекаємо  когось
                                     і  все  нам  вдається...

                                     Щось  невидиме  бува
                                     кличе  нас  в  дорогу...
                                     і  душа  тоді  співа,
                                     й  дякуємо  Богу...

                                     Бог  же  нас  благословля
                                     на  хороші  справи,
                                     непомітно  направля,
                                     додає  наснаги...

                                     Ми  долаємо  тоді
                                     і  важкі  дороги,
                                     не  збиваємось  з  путі
                                     навіть  в  непогоду...

                                     І  куди  б  не  занесла
                                     кожного  з  нас  доля,
                                     та  ніхто  не  забува,
                                     нас  чекають  дома...

                                     І  тоді  ми  спішимо,
                                     (не  спинить  нізащо).
                                     Хоч  деінде  хорошо,
                                     а  дома  найкраще!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809866
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 15.10.2018


Малиновская Марина

< Ты можешь вылечить не только моё тело… >


Ты  можешь  вылечить  не  только  моё  тело,  если  нужно  будет…
Ведь  я  хочу  здоровой  быть  всегда,  неважно  сколько  лет!
Ты  можешь  вылечить  и  грусть  моей  Души,  она  всё  так  же  любит…
Но  хочешь  ли  пролить  своей  любви  прекрасный  свет?!...

Всё  дело  в  совпадении  твоих  желаний  Сердца  и  моих!...
Всё  дело  в  степени  открытости  сердец  и  понимания  без  слов…
Я  чувствую  тебя  Душой!...и  потому  рождается  вновь  стих…
Осталось,  чтобы  как  Венера,  родилась  наша  любовь!...

Ты  можешь  вылечить  не  только  моё  тело,  но  и  грусть…
Всё  потому,  что  я  хочу  принять  тебя,  дары  твоей  Души…
Могу  ли  я?  Зависит  от  твоих  желаний  и  сердечных  чувств…
Когда  друг  друга  принимаем,  то  явь  любви  рассеивает  миражи…

/  14.07.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809968
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 14.10.2018


Галина Лябук

Куди ділась тая врода.

Верба  з  вітром  розмовляє,
Нахилилась  в    воду.
Вітер  пестить  їй  косиці,
Дивиться  на  вроду.

-Скажи  мені,  моя  мила,
Чому  зажурилась?
Може,  зимна  водиченька,
А  може,  втомилась?

-Вночі  осінь  на  коні  
Розсипає  роси,
І  плахтиною  мені
Покриває  коси.

Я  не  хочу,  мій  коханий,
Під    плахтою  спати.
Хочу  в  воду  дивитися
І  весну  чекати.

Верба  нижче  нахилилась,
Зазирнула  в  воду.
Ще  раз  пильно  подивилась,
Не  впізнала  вроду.

Куди  ділась  тая  врода,
Золоті  косиці?
Чому  вроду,  як  ту  воду,
Не  набрать  з  криниці?

Вітер  пестить  стан  гнучкий
І    шепоче:    -  М  и  л  а...
Відпочинеш  до  весни  -
Буде  врода  й  сила.

         Примітка:  плахта  -  картата  декоративна
                                                 тканина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809157
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 14.10.2018


Ольга Білицька

Сонячна хата

На  дворі  було  зимно  і  дуже  холодно.  Хурделиця  укрила  землю  та  всі  будинки  товстою  білою  ковдрою  снігу.  Такою  товстою,  що  птахи  не  могли  знайти  собі  зернятка,  ягоди  або  іншу  поживу.  Тоді  люди,  дорослі  разом  з  дітьми,  почали  робити  і  вивішувати  годівниці.  Вони  сипали  в  них  соняшникове  насіння,  пшеничне  зерно,  крихти  хліба,  горіхи.  А  поряд  розвішували  сало  для  синиць.  Саме  біля  такої  затишної  годівниці  з  дерева  юрбилися  велика  родина  горобців.  Як  буває  серед  цих  пташок  у  їхній  родині  панував  галас  і  безлад.  Через  велику  кількість  родичів,  вони  інколи  забували,  кого  як  звати  і  лише  кричали  на  льоту:
- Цвірінь,  цвірінь,  сірий,  та  й  добрячу  ж  крихту  хліба  ти  знайшов!
- Атож,  попелястий,  але  й  у  тебе  он  яка  велика  смачна  насінина  у  дзьобі!
Так  вони  потрохи  ласували  тими  запасами,  що  їм  залишили  добрі  люди,  та  грілися  на  скупих  сонячних  промінцях.  
Найменшого  горобчика  звали  Мізинчик.  На  пташеняті  була  вдягнена  синя  шапочка  та  великі  сині  чоботі,  з  яких  стирчали  його  тоненькі  смішні  ніжки.  Мізинчик  ніяк  не  міг  взяти  і  собі  якусь  крихту  або  зернинку,  бо  старші  та  більші  родичі  відштовхували  його.  А  коли  йому  вдалося  схопити  соняшникову  насінину,  то  вона  випадково  впала  додолу  і  загубилася  у  снігу.  Скільки  не  шукав  її  горобчик,  не  міг  знайти.  Тоді  сів  на  гілочці,  зажурився,  навіть  заплакав.    У  цей  час  його  почув  старий  горобець,  якого  всі  звали  Дідусем  Думом.  Він  був  майже  весь  сивий,  у  великому  сірому  і  старому  кожусі,  трохи  глухенький,  але  дуже  добрий.  
- Що  сталося,  чого  ти  плачеш?  –  запитав  Дідусь  Дум  у  малого.
Мізинчик  розповів  йому  про  свою  пригоду  з  насіниною.  
- Та  хіба  ж  це  біда?  –  здивувався  старий  горобець  після  оповідання  малого.  -  Тут  багато  їжі  і  вистачить  на  всіх,  я  скажу  більшим  птахам,  щоб  не  кривдили  таких,  як  ти,  і  пропускали  вперед.  І  запам’ятай,  що  невдача  сьогодні  -  неодмінно  обернеться  успіхом  завтра.
Старий  Дум  зробив,  як  і  казав,  адже  всі  птахи  його  поважали.  Мізинчик  наївся  досхочу  і  щодня  до  самої  весни  ніхто  не  обділяв  його.    А  коли  настала  весна  і  зійшов  сніг,  горобці,  синиці  та  інші  пташки  полетіли  самі  собі  шукати  корм.  Почала  рости  травка,  розпускалися  бруньки  та  перші  квіти.  В  цей  час  на  тому  місці,  де  Мізинчик  загубив  соняшникову  насінину,  з  землі  почав  рости  тонкий  зелений  пагінець.  Він  ставав  все  більшим  і  більшим,  і  в  літку  перетворився  на  велетенський  соняшник,  який  тягнувся  до  самого  сонця.  Його  велике  листя  звисало  на  всі  боки,  а  широкі  жовті  квіти  із  чорними  серединками    гордо  стриміли  вгору.  
Коли  цей  великий  красивий  сонях  побачила  родина  Мізинчика  та  Дідуся  Дума,  то  вони  вирішили  негайно  оселитися  на  ньому.  На  листах  горобці  влаштували  собі  вітальню  і  зали,  а  на  квітках  -  затишні  спальні,  кухню  та  комори,  бо  ж  на  соняшнику  ще  було  багато  смачного  свіжого  насіння.  На  віконцях  горобці  розвісили  жовті  яскраві  занавіски,  всередині  поставили  маленькі  столи  та  стільці,  ліжечка  й  шафи.  І  назвали  все  це  сонячною  хатою.  В  гості  до  них  на  новосілля  прилетіли  бджоли  та  пригостили  їх  медом.    Після  цього  завітали  синиці  з  яблуками  та  грушами,  щиглики  принесли  букети  квітів,  голуби  –  цукерки,  а  сороки  навіть  -    тістечка.  
До  цього  часу  підріс  і  сам  Мізинчик.  Сидячи  з  Дідусем  Думом  на  самій  верхівці  своєї  соняшникової  хати  він  милувався  і  житлом,  і  краєвидом,  що  відкривався  з  одного  боку  на  широке  поле,  а  з  іншого  -  на  вулицю,  де  жили  люди.
- От  бачиш,  -  почав  розмову  Дідусь  Дум,  –  з  насінини,  яку  ти  загубив  взимку  виросла  ця  чудова  рослина,  де  всі  ми  житимемо  цілісіньке  літо  і  осінь.    Тут  нам  добре  і  безпечно,  весело  для  молоді,  та  зручно  для  старих  горобців,  як  от  я.  І  коли  б  ти  не  загубив  те  насіннячко,  нам  би  довелося  летіти  далеко  за  село,  щоб  шукати  собі  прихисток.  Дарма  ти  засмутився  тоді  взимку.  
- Так,  Дідусю,  –  відповів  Мізинчик,  –  тепер  я  розумію  і  точно  знаю,  що  невдача  сьогодні  неодмінно  обернеться  успіхом  завтра.  Я  ніколи  не  занепадатиму  духом  і  завжди  вчитиму  цього  всіх  птахів  на  світі.  
Він  так  і  робив,  навіть  склав  власну  пісеньку,  яку  співають  горобці  на  наших  дахах  та  підвіконнях:
- Цвірінь-цвірінь,  все  буде  добре!
Ти  зможеш  все  зробити  -  тільки  знай,
Які  б  хмарини  не  укрили  обрій,
Та  сонечко  зігріє  небокрай!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698695
дата надходження 05.11.2016
дата закладки 14.10.2018


Янош Бусел

Осіннє…

                                                         Все,-  літечко  згасло...

Ніч...  Місяць  пливе  в  небесах  поміж  хмарами,-
Ховавається  й  знову  між  них  вирина...
Квітник  біля  дому...  Зібралися  парами
Всі  квіти,-  хвилює  усіх  новина....
 
На  мальвах  уже  пломеніють  лиш  кінчики,
А  нижче  -  разок  неслухняних  діток...
Вже  осінь  цілує  задумливі  вінчики,-
Від  літа  зостався  останній  ковток...

Мінорно  цвітуть  буйним  цвітом  жоржини,
Бо  подихи  вітру  у  росах  ранкових
Холодять  пелюсточки  ніжні  щоднини,
Збиваючи  шарм  із  квіток  гонорових...

Вже  холодно  всім...  Затуманились  ранки...
Лиш  згадки  зостались  про  літнє  тепло...
Ще  й  вітер  нам  каже,  що  ми  його  бранки,-
Всі  в  горі...  Он  хміль  чомусь  хмурить  чоло...

Лиш  цим,-  каже  він,-  все  б  цілунки    та  стогін
В  саду  під  калиною...  Нам  би  людьми
На  світ  народитись  та  стати  на  ноги,-
Ні  осені  б  нам,  ні  свекрухи  -  зими!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809865
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 14.10.2018


Амадей

Із болем я молюсь за Украіну

Не  можна  рвать  на  шмаття  Украіну  !,
Так  боляче  за  смерть  наших  синів,
Відтяли  Крим,  Донбас  у  крові  гине,
Щоб  ти  Люцифере  уже  в  вогні  згорів  !
Яка  тебе  тварюка  породила?
Що  ти  тварюко  хочеш  в  світі  ще  ?
Найкращий  цвіт  лягає  в  домовину,
Тебе  в  Кремлі  це  зовсім  не  паче.
Шматують  Неньку  з  заходу  і  сходу,
Та  й  внутрішнє  ворожжя  не  дріма,
Кров  точать  ріками  із  власного  народу,
Невже  Небесна  Сотня  йшла  дарма?!
Допоки,  Боже,  будемо  терпіти?!
Біль  розриває  душі,  а  про  те,
Йдуть  в  сиру  землю  тільки  наші  діти,
А  ви,"чужинці"  все  не  наістесь.
Молюсь  до  Матір  Божоі  святоі,
Вкрий  омофором  всіх  наших  синів,
Всіх  ворогів  УкрАіни  святоі
Щоб  Сам  Господь  вогнем  святим  спалив.
Нехай  воскресне  Ненька-Украіна,
Нехай  зорею  в  світі  засія,
Хай  всяка  нелюдь  на  Землі  загине,
Вкраіна  хай  освятиться  моя,
Тоді  ми  будем  жити  і  радіти,
І  славить  Господа  й  співать  пісні,
Молю  я  Все  що  є  Святе  на  світі,
Зробіть  щасливою  УкрАіну  мені!

 




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809948
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 14.10.2018


Дружня рука

Бо не можна ні про що питати

Не  питай  у  неї  про  цю  осінь,
Бо  не  можна  ні  про  що  питати.
Вітер  грається  її  волоссям.
Вже  її  кудись  час  відпускати  ...

Може  осені  усе  ще  мало?
Що  на  думці  у  таких  жінок  ...
Може,  інші  пори  року  обікрала,
Заблукала  між  людських  думок  ...

Щирих  слів?  Їх  сказано  багато.
Ніжних  квітів?  Нащо  їх  зривати.
Може  погляду  і  дотиків  руки?
Захопився  вітер  ніжністю  щоки  …  

Може  здивувала  їх  усіх  -
Ці  дуби,  і  клени,  і  бузок?
Може  так  чарує  її  сміх,
Що  забули  про  осінній  строк?

Від  обіймів  ледь  крутилась  голова.
На  додачу  ще  й  слова,  слова,  слова.
На  прощання  подих  -  поцілунок.
Може,  втрата  це,  а  може  подарунок  ...    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809882
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 14.10.2018


Юхниця Євген

Могла б історія текти інакшим ро́вом

Коли  поляки  з  запорожцями  не  взя́ли
Москву  з  Романовським  престолом  на  Покрову,
(Її  Пожарськй  із  Мстиславським  захищали*)  –
Могла    б  історія  текти  інакшим  ро́вом,
Якби  змели    тоді  Москву,  ще  небуялу.

...Тепер,  розмови  історичні  -  тряс  повітря.
У  нас  -    День  Українського  Захисника
В  Покро́вий  день!  Й  черго́вий  Ангел  всього    світу
Оберігає  українця-вояка́

14.10.18  р.

*  На  Покрову  1618  року  московське  військо  князів  Ф.  Мстиславського  і  Д.  Пожарського  відбило  нічний  штурм  міста  польсько-запорізьким  військом  принца  (і  обраного  московського  царя)  Владислава  і  гетьмана  Сагайдачного.  Це  була  єдина  перемога  москвичів  над  поляками  і  запорожцями,  але,  оскільки  вона  відстояла  престол  Михаіла  Романова,  вражені  цар  і  його  вельможі  відразу  звели  у  своїх  московських  маєтках  «по  обєту»  декілька  дерев'яних  Покровських  церков  —  у  Покровському-Рубцові  (цегляна  з  1619—1626),  Мєдвєдкові  (цегляна  з  1635—1640),  Ізмайлові  (цегляна  з  1676—1682)  та  Філях  (цегляна  з  1693).  (Вікіпедія)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809924
дата надходження 14.10.2018
дата закладки 14.10.2018


golden-get

Кохання - це неначе чиста та смачна вода. Чотири стихії.

Кохання  -  це  неначе  чиста  та  смачна  вода,
Та,  що  вгамує  завжди      спрагу.
Та  відчуваються    тоді  дива.
Дарує    вона  трохи  щастя  та  наснаги...

Кохання  це  неначе  теплий  вітер
Духмяний  з  присмаком  цвітіння,
Дерев  та  дуже  дивовижних  квітів
Та  Сонечка  в  цих  барвах  мерехтіння...

Кохання  може  це  вогонь?
Але  не  спалює  він,  а  трохи  серце  гріє,
Той  що  спасе  від  страху  та  безсоння,
Та  добрі  почуття  теплом  своїм  навіє...

Справжнє  кохання  це  є  матінка  Земля!
Вона  колиска  справжня  наша
Та  ,  що  завжди    підтримує  життя  
Із  вірою,  що  далі  буде  тільки  краще.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809837
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 13.10.2018


Олекса Удайко

НОЧІ ОСІННІЇ

     За...  Апух-
     т
     і
     н
     и
     м  
[youtube]https://youtu.be/-cPWfDHC_G4  [/youtube]

[i][b][color="#53068f"]Ночі  осіннії,  ночі  безсоннії,
Звуки  незв'язні  і  погляди  томнії  ...
Ночі,  останнім  багаттям  осяяні,  
Осені  пізньої  квіт  неприкаяний…    

Най  навіть  часу  рука  безощадная
Вкаже  нам  те,  що  було  у  нас  хибного,  
Линемо  в  ніч  нашу  пам'яттю  жадібно,
Хтиво  шукаєм  вгоноби*    нетрібної…  

Вкрадливим  шепотом  ніч  втихомирює  
Річі  леткі,    галасливі,    буденнії...
Так  не  унадливо  душу    окрилюють  
Та  незбагненно  гукають  до  вирію  –

Ночі  осіннії,  
ночі  шаленії!  [/color][/b]

13.10.2018
_________
*Задоволення
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809815
дата надходження 13.10.2018
дата закладки 13.10.2018


Ulcus

Мовчи, мовчи…

Мовчи,  мовчи,  не  треба  більше  слів,
Лякати  вже  сполохані  тотеми
Не  варт  було!..  А  ти,  однак,  посмів
Торкатись  забороненої  теми

Між  нами  -  все?  Не  буде  більше  нас?
Злетить  любов,  мов  перелітна  птаха
В  далекий  ирій,  невблаганний  час
Не  пошкодує  загнану  невдаху  

А,  може,  то  й  не  ирій,  а  сильце,
Петля,  що  все  тісніш  стискає  горло
Нечутій  пісні...  це  -  не  пастка,  це
Лише  тортура,  добровільне  горе

Мовчи,  мовчи,  нічого  не  кажи,
Не  треба  мови  зболених  потоків.
Життя  обох  штовхнуло  до  межі,  
Воно  не  любить  вивчених  уроків

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809769
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 12.10.2018


Володимир Верста

Натхнення

Хтось  думає  що  його  треба  шукати,  інші  вважають,  що  воно  саме  приходить…

…Я  ж  прокинувся  цього  ранку  о  п’ятій  чи  то  від  безсоння,  що  мучило  останні  кілька  тижнів,  можливо,  зміна  часових  поясів.  Хтозна…
Знаючи,  що  подальші  спроби  заснути  обвінчаються  крахом,  я  вирішив  сходити  на  море.  Швидко  поснідав,  узяв  гітару  й  блокнот  у  надії,  що  все-таки  зможу  щось  нашкрябати.  Зачинив  номер  і  вирушив  на  берег,  він  був  зовсім  неподалік.  Віяв  теплий  ранковий  вітерець,  а  в  повітрі  висів  запах  моря  і  квітів,  повз  які  я  проходив,  відчувалася  легкість.
Ось  і  море!..  Вмостившись  зручно  на  пісок,  я  деякий  час  споглядав,  як  танцюють  хвилі,  і  бриньчав  щось  мимоволі  на  гітарі…
Взявши  блокнот,  я  почав  думати,  щоб  таке  написати…
Кохання?..  Кохання,  яке  змогло  воскресити  на  кілька  місяців,  а  потім…
(Хоча  ні!  Не  кохання!  Закоханість?  Не  знаю…  Але  я  не  відчував  цього  почуття  дуже  давно,  воно  здавалось…  справжнім?..)
…А  потім  отруйним  стилетом  засісти  глибоко  в  серці  й  ржавіючи  повільно  вбивати.  І  кожна  спроба  щось  написати  –  це  спроба  дістати  ось  цей  кинджал,  але  проблема  в  тому,  що  його  неможливо  витягти  й  наступні  лише  намагання  утворюють  ще  більшу  рану…  І  кров,  що  стікає  у  вигляді  чорних  емоцій…
Та  й  кому?...  Навряд  чи  адресату  це  потрібно…
Інші  теми  здавались…  банальними?..
Писати  бажання  не  було.
Відкинувши  блокнот,  я  приліг  на  пісок  і  дивився  на  синє  і  безкрає  небо,  слухаючи  шелест  листя  дерев  і  хлюпотіння  припливів,  намагаючись  ні  про  що  не  думати…
Раптово  спалахнуло  небо,  неначе  змінився  день  на  ніч,  тоді  все  знову  повернулося  назад,  але  з  неба  спускалося  щось  довершене,  яке  сліпило  і  навіювало  страх,  та  водночас  манило  до  себе.
Я  не  міг  нічого  зрозуміти,  рука  сама  тягнулася  туди,  та  дістати  ніяк  не  виходило.  Уже  ось  впіймав,  але  ні,  знову  воно  далеко,  а  потім  уже  майже  торкається  пальців.  І  так  постійно…  А  потім  враз  усе  зникло…
І  тут  я  розплющив  очі.  Виявилося,  що  я  просто  задрімав.
Але  те,  що  я  побачив  здавалося  таким  реальним!..
І  тут  у  голові  на  мить  пробігла  думка  –  я  взяв  блокнот  і  почав  писати…

…Його  називають  по-різному…  Що  ж  це  було?..
Хтозна…  Хтось  його  шукає,  а  хтось  його  чекає…

«Натхнення»
©  Володимир  Верста
Дата  написання:  21.07.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802492
дата надходження 09.08.2018
дата закладки 12.10.2018


Гонорова пані

Нічка осіння заварює чай з полинами

Нічка  осіння  заварює  чай  з  полинами,  
Вип'єш  мов  ліки,  залишиш  на  дні  трохи  смутку...
Десь  загубилась  подушка  маленька  зі  снами.
Тихо,  самотність  сопе  лише  чорна  в  закутку.

Знов,  як  і  вчора,  змішаєш  молитви  з  сльозами,
Рясно  окропиш  ти  ними  і  серце  і  душу.
І  прикладатимеш  ти  до  грудей  з  образами,
Миле  таке...  ведмежатко  стареньке  із  плюшу.

Знову  гортатимеш  фото  в  дитячих  альбомах
І  проживатимеш  заново  ціле  життя.
Вкотре  душа  буде  мучитись,    мов  у  судомах,
Благатиме  сну  для  відновлення    серцебиття.

Нічка  осіння  заварює  чай  з  полинами.
Місяць  з'явився  і  зірочка,  мов  з  бурштину.
Грішна  я,  Боже...  Згрішила  самотністю  мами...
Старість  зустріла  її  на  порозі  одну...

Валентина  Дацко  -  Урода  
11/10/2018
.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809694
дата надходження 11.10.2018
дата закладки 12.10.2018


Сулнар Ксо

Линия жизни


Скверность,  ничтожество  линий
способ  переплетения  путей
и  будет  так  как  было  раньше,
выбор  за  тобой  -  много  потерь..

Промелькнет  жизненный  поезд,  
успеешь  ли  на  посадку  ты
Разум  позовет  раньше,
Да  бы  не  замело  следы.

Затих  день,  опустошен  дом.,
в  сердце  играет  все  еще  кровь,  
Последний  выстрел  и  вот  уже  нет  сил
Но  все  еще  ползу,  нахмурил  бровь.

Понимая  сложность  жизненной  дороги
Вспоминаешь  религию  ,  помнишь  о  Боге"!
Где  твое  сознание,  когда
душа  светлая,  и  не  было  суда?!

Привычка  использовать  людей
Разбитое  сердце  -  пустяк  наших  дней
путь  развития  вытекает  
А  дальше  ЛЕНЬ  разум  сжигает.

И  дальше  терять  уже  нечего,
И  солнце  не  так  уже  светит  
На  небе  уже  все  отмечено  
И  каждый  из  нас  ответит

Но  не  оставайся  на  месте,
Пока  есть  время  жить...

Стучит  сердце,  по  коже  дрожь  
Ищи,  работай,  пока  все  не  вернешь!  

Черты  этой  мечты-  изуродован  мир
Прекрасным  станет  стиль-  коль  ты  преобразишь  фильм

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809726
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 12.10.2018


IngiGerda

ЗАВЖДИ Є НАДІЯ

[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=ZnpteTrnfME[/youtube]

Піду  по  розбитій  дорозі,
що  дорогою  важко  і  зветься,
буде  боляче,  буде  невзмозі,
а  треба,  там  загубила  серце.
Воно  там  лежить  і  чекає,
посеред  вибо́їн  і  тріщин
наначе  між  пеклом  і  раєм,
вкриваючись  пилом  зловіщим.

Була  та  доро́га  шляхом,
пройденим  впоперек,  вздовжки,
ніщо  не  давало  нам  краху,
ну  може  печалі  лиш  трошки.
Я  знала,  що  буде  непросто,
і  край  дороги  бадилля,
ліс,  чагарник  мого  зросту,
і  поміж  них  трохи  зілля.
І  я  його  пам‘ятаю,
воно-то  і  да́ло  надію:
в  житті  серед  воронів  зграї,
я  вижити  завше  зумію.

Піду,  заберу  своє  серце,
візьму,  притулю  і  зігрію,
відчую  живе  і  ще  б‘ється,
а  значить  ЗАВЖДИ  Є  НАДІЯ!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809732
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 12.10.2018


m@sik

PREMIUM***** ОСЕНЬ

Осень  в    жёлтом    Мазератти
как    принцесса,  да  на  бал
ворвалась,  -  и  очень  кстати,
Я  уже  затосковал...
***
Осень  сделала  не  жарко,
и  часы  перевела
да  и  флоре  Гидропарка
новых  красок  додала...
***
Осень  смело  наступает
Её  правила  игры!
жёлто-красным  украшает
и  бульвары  и  дворы
***
В  соц  сетях  ей  кучи  лайков
ведь  она  в  своих  правах
и  девчонок  меньше  в  майках,-
больше  в  шпильках-сапогах
***
гонит  парочки  в  кафешки,-
включив  морось,  ветерок
с  Теремков,  с  Левобережки,
прибивая  пыль  дорог
***
Вдохновение  поэтам
А  эстетам  красоту,
хоть  и  классно  было  летом,-
Но  и  любим  Осень  ту...
***
Осень  дарит  и  улыбки,-
в  виде  солнечных  лучей,
в  ТРЦ  на  шопинг  скидки,-
скоро  будут  горячей...
***
И  прохладой  утром  рано
у  метро  меня  взбодря
мне  нальёт  "американо"
Осень  любим  мы  не  зря...
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809710
дата надходження 12.10.2018
дата закладки 12.10.2018


Redivivus et ultor

Хочеш каву у постіль?

Хочеш  каву  у  постіль?  І  не  важливо,  хто  кому  принесе  -
Ти  чи  я...  Лате,  американо  чи,  може,  навіть  глясе.
Я  знаю  -  ти  хочеш...  І  кава  у  ліжко  -  то  не  якийсь  фетиш,
То  лише  образ,  символ,  то...  Як  побачити  бісів  Париж,
Побачити  і...  померти.  Тобі  -  у  моїх  незграбних  руках,
А  мені  -  у  твоїх.  Біль,  непевність  і  той  підсвідомий  страх
Щоб  -  позаду.  А  попереду  -  будні,  незварений  мною  борщ...
Я  знаю  -  ти  хочеш.  І  тих  поцілунків  у  літній  зливовий  дощ,
Хочеш  ковзання,  теплого  пледу  і,  щоб  падав  зрадливий  сніг,
Хочеш  лоскітних  дотиків  пальців  і  переплечених  ніг,
Білих  ромашок  десь  на  узбіччі  забутого  Богом  шосе...
Хочеш  каву?  Хіба  так  важливо,  хто  кому  з  нас  принесе?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809515
дата надходження 10.10.2018
дата закладки 10.10.2018


Сулнар Ксо

" оставь нашу страну"



Мир  во  всем  мире,
Да  нет  это  не  то,
Есть  придурки,  которые  любят,
Нарушить  это  войной!

Вот  и  сейчас  пришел  на  нашу  страну,
Страну  наших  прадедов,  
Русский  государь!

Ему  не  спокойно..,  мало  земли..
Он  предав  народ,  пошел  в  монополию,
Путем  войны  отобрать  территории  ,
И  мирное  небо  у  братьев  -  Славян

Зачем  ты  ***  под  пули  поставил  народ?!
Зачем  тебе  уголь  ,  который  Донбасс,  Украине  дает?!
Зачем  тебе  Крым?!  мало  воды?
Уйди  с  УКРАИНЫ!,  достойно  поступи..

Не  погибнут  люди,
Жить  будет  веселей,
Не  будет  плакать  МАМА  
хороня  детей..

Ведь  на  это  тяжело  смотреть,  
Одно  известно  ,  что  и  тебе  предстоит  умереть
Вечного  в  жизни  ничего  не  бывает,
И  рано  ли  поздно  ты  это  узнаешь

Но  все  это  на  Божью  судьбу,  
А  сейчас  весь  мир  просит:
ОСТАВЬ  УКРАИНУ

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809504
дата надходження 10.10.2018
дата закладки 10.10.2018


Richter

Любов двох душ

Звичайний  чоловік,  дорослі  діти,
коти,  жоржини,  ноти,  власний  дім…
Для  неї  щастя  сонцю  порадіти  –
тож  не  чекала  на  осінній  грім!

Життя  земного  більша  половина
уже  минула  шпарко  у  обох,
та  осені  змінилась  якось  днина,
коли  їх  душі  познайомив  Бог!

Так,  саме  душі!  Не  серця,  не  долі,
не  власну  справу,  спільний  інтерес…
Як  присмак  нерозрадженого  болю,
як  щемно-невимовний  досі  стрес.

Навіщо  їм  оці  випробування,
спокуси  юних,  вже  далеких  днів,
примарні  на  майбутнє  сподівання
і  спогади  п’янкі  солодких  снів?!.

Хоча  вони  причин  тому  не  знають,
але  назустріч  вперто  манить  двох
і  душі  їх  так  віддано  кохають,
що  ту  любов  послать  міг  тільки  Бог!

09.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809487
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 10.10.2018


Шон Маклех

Сутінковий будинок

                             «Я  знаю  найвечірнішу  з  усіх  домівок:  там
                                 Далеко  глибше  око,  ніж  твоє  пильніше…»
                                                                                                                                             (Пауль  Целан)

Домівка
В  якій  завжди  панують  сутінки,
Що  гуснуть  немов  кисіль
Зі  стиглими  ягодами  журби.

Домівка
В  якій  зітхання
Висить  у  повітрі  зламаним  годинником,
Що  показує  тільки  Темні  Віки
Завжди,
А  стіни  фарбовані  оксамитово.    

Домівка,
Де  шафи  втомились  ховати
Фоліанти  та  манускрипти,
Писані  всі  до  одного  
Мовами  саксів  та  норманів,
Піктів  і  бритів  
І  в  кожному  томі
На  пожовклих  сторінках
Писано  про  темне  і  потойбічне.

Домівка,
Де  незриме  око
Пильнує  за  часом,
А  двері  зачинені,
І  чути  шепіт
Постійно.
Щовечора.  

Домівка,
Де  за  вікнами  чорно  –  
Дивись  –  не  дивись,
Страждай  –  не  страждай,  
Живи  –  не  живи,
Чи  тільки  грай  –  живого.  

Домівка,
Де  господар  незримий
Ходить  як  тінь  за  тобою,
Схиляється  над  тобою  сонним
І  блукає  твоїми  снами,
Ховаючи  рану  мовчання.
Одвіку.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809492
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 10.10.2018


Анатолій Розумний

ВКРАДИ МЕНЕ У САМОТИ…

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене,  цього  я  хочу.
У  сні  до  мене  ти  прийди,
Щоразу  знову  я  шепочу...

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене  посеред  ночі.
Я  хочу,  поряд  щоб  лиш  -  ти,
І  бачить,  як  сіяють  очі.

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене  іще  до  рання.
Ми  вдвох  з  тобою  будем  йти,
В  обіймах  ніжного  кохання.

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене  і  не  вагайся.
Полинемо  в  нові  світи  -
Туди,  де  буде  наше  щастя…

Анатолій  Розумний
05.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809408
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018


*SELENA*

Кто мы???

[b][color="#ff4400"]За  роялем  Осень!
Падают  дожди
                                   на  огни
                                                       буланых  кленов…
В  этом  вихре  бытия:
                                                       —  Кто  мы???
Слезиночки  слепые  межзвёздной  пыли,
Что  летя  сквозь  сны  богов,  
                                                                       дыханием  застыли?
А  может  —  эхо  журавлей?
                                                     Молитвы  грёз  рассветов?
В  симфонии  ветров
                                                                 нежности  ляргетто?!  [/color]
[/b]
26.08.12

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807869
дата надходження 26.09.2018
дата закладки 09.10.2018


Олекса Удайко

СЛОВО

             ПРОШУ  
             С
             Л
             О́
             В
             А
 [youtube]https://youtu.be/12d8-RMWmKA  [/youtube]

[i][b][color="#055457"]Слова́,  слова́…  Нао́коло–  слова́…
І  вигуки…  І  ствердні...  Й  запитальні.
Ця  правда  людям,  певно,  не  нова,
Та  поміж  слів  підносяться  сакральні.

У  щасті  й  муці…

Слова́,  на  кшталт,    «який»,  «коли»,    «чому»,
Даються  нам  у  Слові  як  "прислівник"…
Та  Слово  Боже  –  Богу  одному,
І  з  ним  Він  шле  до  нас  своїх  послів,  з  них  

Лиш  агнці  –  в  звуці…  

Не  в  кожного  те  Слово  на  устах  –
Всевишній  ділить  ролі  колисково.
Бо  Слово  те  –  мов  віщий  фенікс-птах,
Від  щастя  словотворення  –  підкова:

Слова  ті  ллються…
 
Хто  чулий  –  серцем,    дужий  –  по  уму,
І  хто  з  природи  має  добрі  вуха
Та  Божі  заповіді    ґречно  слуха,
Відвіт  познає  –    
                                                       «що?»,  
                                                                                   «коли?»,  
                                                                                                                     «чому?»…
Слова  –  на  блюдці…

Від  слів  до  справ  –  не  виміряний  крок…
Та  той,  хто    цю  дорогу  вже  протопав,
Хто  вивчив  Богом  заданий  урок  –

Усім  єством  й  умом  своїм  второпав
І  висновку  глобального  дійшов:                                    
Найголовнішим  в  Слові  єсть  Любов.[/color][/b]

5.10.2018[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809033
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 09.10.2018


m@sik

Марсель


З  моря  дме  солоний  вітер
пьють  дівки  вино  і  ель
він  бандитський,  та  не  Пітер,-
то  е  красень  наш  Марсель.
***
Він  не  круче  за  Париж
та  й  не  гірш  Бердянська
сам  побачиш  прилетиш
теж  південна  казка
***
Як  сумую  я  за  ним,
й  гумором  франц  преси,
він  є  давній  побратим  
нашої  Одеси
***
Когось  обіймає
когось  прожене,
Марсель  так  чекає
блудного  мене
***
І  снують  проспектом  геї
і  повій  бува  завал
і  етнічнії  євреї
також  мають  свій  квартал
***
Він  радіє  і  сумує
пье  бордо  і  їсть  жюльен
чверть  століття  ним  керує
старіна  Жан  Клод  Годен
***
Клуби,  замки  старовинні
і  звичайно  наркота,
є  й  ні  в  чому  і  не  винні
і  портова  гопота
***  
Хоч  і  йдуть  роки  роками
дочекайся  любий  нас
порт  і  бари  з  моряками
і  летовище  Прованс
***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805843
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 09.10.2018


Анатолій Розумний

ВКРАДИ МЕНЕ У САМОТИ…

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене,  цього  я  хочу.
У  сні  до  мене  ти  прийди,
Щоразу  знову  я  шепочу...

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене  посеред  ночі.
Я  хочу,  поряд  щоб  лиш  -  ти,
І  бачить,  як  сіяють  очі.

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене  іще  до  рання.
Ми  вдвох  з  тобою  будем  йти,
В  обіймах  ніжного  кохання.

Вкради  мене  у  самоти...
Вкради  мене  і  не  вагайся.
Полинемо  в  нові  світи  -
Туди,  де  буде  наше  щастя…

Анатолій  Розумний
05.10.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809408
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018


Master-capt

Ох, скоро начнётся…

Ох,  скоро  начнётся…
Поверьте,  друзья:
И  Мир  всколыхнётся
И  вздрогнет  Земля!

Придут  янычары
Кавказ  отбивать,
И  нет  страшней  кары  –  
За  ложь  пострадать;

За  глупых  людишек,
За  веру…  больных,
За  тех,  кто  не  слышит
Проблемы  иных.

Нам  врали  веками,
Что  мы  им  друзья:
За  пазухой  камень,
Как  символ  вранья!

Пойдёт  брат  на  брата
Свой  дом  защищать,
Ведь,  время    возврата
Грядёт...  отвечать!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809422
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018


Владимир Зозуля

Вальс опадающих листьев

[i]Кажется,  шли  наугад,
Лишь  бы  куда-то  идти…
Но  осенил  листопад  –
Сверху,  с  боков,  впереди…  

И  не  понять  мне  никак,
Что  привело  нас  сюда,
В  этот  покинутый  парк…
В  танец  сухого  листа…  [/i]

Ветра  негромкое:  "бис-сс"…
И  зачаровано  длясь,
Падая,  кружится  лист,
Снова  взлетает,  кружась.

Льётся  прощальный  мотив.
Раз-два-три,  раз-два-три,  раз…
Ритм,  отбивая  в  груди,
Слышится  осени  вальс...

Кружится  вечный  миньон.
Светят  в  аллеях  огни.
Мы  в  этом  парке  вдвоём.
Мы  в  целом  мире  одни.

Рядом,  как  гроздь  и  лоза.
Вместе,  как  свет  и  огонь.
Близко  –  глазами  в  глаза.
Нежно  –  ладонью  в  ладонь.

Раз-два-три,  раз-два-три…  ах!
Нас  закружил  и  несёт
Ветра  осеннего  взмах,
Чувства  последнего  взлёт.

Явно  и  словно  во  сне.
Тихо,  но  будто  в  распев.
Чудится  что-то  во  мне...
Слышится  нечто  в  тебе…

Кружится  чувств  наших  вальс.
Легкий  и  светлый,  как  пух.
Неразличимый  на  глаз.
Неощутимый  на  слух.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809403
дата надходження 09.10.2018
дата закладки 09.10.2018


Redivivus et ultor

а я не сплю

Коментар  до  поезії  авторки  Ulcus  
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809101


а  я  не  сплю...  це  смішно  й  алогічно,
бо  тіло  вже  давно  благає:  "...  спати...",
а  мозок  кривить  звиви  саркастично
і  криє  все  благим  відбірним  матом

а  я  не  сплю...  обліплює  безсоння
ковзькими  та  тягучими  драглями,
лягає  поруч  те  оксюморонне,
таке  багатовекторне  "між  нами"

а  я  не  сплю...  між  нами  вирви  часу,
між  нами  кілометри,  мегатони
умовностей,  і  стіни  алькатрасів*
із  заборон,  зі  страху,  забобонів

а  я  не  сплю...  між  нами  міріади
мономолекул,  ниток-павутинок...
кляну  цей  світ  і...  одночасно  радий,
що  в  мене  є  ось  цей  життя  відтинок

а  я  не  сплю...  гвалтує  тіло  мозок,
чи...  навпаки  -  куйовдить  та  бадьорить?
набатом  в  скроні  б'є  банальна  проза:
"...навік...  навік...  і  в  радощах,  і  в  горі..."


Алькатрас  (англ.  Alcatraz),  неофіційно  відомий  як  «Скеля»  (англ.  The  Rock)[2]  —  острів  в  затоці  Сан-Франциско.  Адміністративно  належить  округу  Сан-Франциско  штату  Каліфорнія.

Територія  острова  використовувалася  як  військова  в'язниця,  а  потім  як  найбільш  захищена  в'язниця  для  особливо  небезпечних  злочинців  і  тих,  хто  здійснював  втечі  з  попередніх  місць  ув'язнення.  

Інформація  з  "Вікіпедії"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809274
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018


Д З В О Н А Р

МУЖЧИНИ ДАРУЙТЕ КОХАНИМ КВІТИ . . .

Даруйте  нині  коханим  квіти,
Даруйте,  коли  в  душі  свято.
Вони  будуть  радіти,  як  діти
І  пісню  співати  завзято...

Щоки  розквітнуть,  ніби  троянди,
На  їхніх  схвильованих  лицях  -
Ніжний  запах  гірської  лаванди
І  подив  в  застиглих  зіницях...

Защемить  ваше  серце  тривожно,  
Ніби  в  перше  настала  весна...
На  них  погляд  застигне  побожно,
Як  на  променях  сонця  з  вікна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649948
дата надходження 08.03.2016
дата закладки 08.10.2018


Хуго Иванов

Я тебя опять не встретил…

Я  тебя  
опять  не  встретил...
в  этот  выходной...

Не  напрасно  чёрный  ворон    
Вился  надо  мной....

Я  расслышал  в  его  крике  
Среди  пьтичьх  слов....

Это  вечер  
будет  грустным......
Без  ЕЕ.....  
стихов...
 

И  пришлось  написать  свои...
...Ни  о  Чем...


Монах  
безумствуя  ночами...
С  утра  
звонит  в  колокола
Он  только  в  послушаньи  
с  нами...
Сбежав...  
от  плотского  греха

А  холостяк  
во  всем  циничен...
Перебирает  
вина  женщин...
К  чужой  морали  
безразличен
В  душе...  
безнравственно  беспечен

Проснувшись  рано  
петухи
Стирают  дней  
печальную  картину
Дерьмо  
на  дне  засушенной  реки
Чужой  луны  
вторую  половину

Пылится  в  комнате
на  полках..
Склад  Мыслей  
из  случайных  слов
Судьба  -  
бездонная  кошёлка...    
...моих    
Поступков
 ...и  ...
...Грехов..  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809277
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018


Сулнар Ксо

" ЧТО ТО НОВОЕ"


прекрасное  чувство  пылает
девушка-сказка,  сидит  и  мечтает
пустое  ее  сердце  жаждет  любви
нежного,  сказочного  состояния  души

что  же  творится  в  мире  ином?
где  же  хранится  это  слово  "любовь"?
любовь  в  душе,
любовь  и  в  сердце
она  как  воздух  и  вода,
она  как  кислород  в  пространстве
преследует  меня  всегда.

любовь?  зачем?  ведь  это  тяжко,
влюбляются  что  б  разлюбить,
а  сердце  то  страдает  как  бы
зачем  любовь?  хочешь  себя  убить?

живи,  дыши  ведь  всё  прекрасно
и  будь  что  будет  впереди..

любовь  -  от  печали  спасенье
любовь  -  прекрасное  мгновенье,
любовь  -  сокровищ  звездопад
и  никогда  нет  в  ней  преград

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809252
дата надходження 08.10.2018
дата закладки 08.10.2018


Малиновская Марина

< Я – чашка!… >


Я  –  чашка!  Для  душистого,  вкусного  чая…
Его  в  гости  к  себе,  с  любовью,  приглашаю…
От  жара  его  на  щеках  моих  румянец,  как  алые  цветы…
Между  нами  взаимный  обмен  порциями  теплоты…

Алло!  Любимый  чай,  где  ты?...Я  по  тебе  скучаю…
Я  жду  тебя  всегда…  собой  вдохновляю!....
Приходи  навсегда…  исцеляющий,  нежный…
Я  –  чашка!  Но  ты,  как  океан  безбрежный…

Шепни  мне  на  ушко,  как  любишь  ты  меня…
Мою  тонкую  фарфоровую  кожу,  изящную  форму…
Я  создана  была  Творцом  специально  для  тебя…
Для  любимого  чая  -  нет  объёмной  нормы…

Я  –  чашка!  Для  душистого,  вкусного  чая…
Открыто  моё  Сердце  для  него!  С  любовью  ожидаю…
Чашка  с  чаем  -  настоящая  пара,  их  роман  навевает
Мысли  о  том,  что  для  каждого  есть  Душа  родная…


(c)  Марина  Малиновская    /  27.05.2018  /


/  Вдохновение  картиной  Анны  Силивончик  /

-  Анна  Силивончик  —  талантливая  художница  из  Белоруссии.  В  центре  внимания  ее  творчества  —  тема  любви,  конфликт  между  духовным  и  плотским,  желаемым  и  действительным.  Образы  символичные,  многогранные  и  собирательные.  В  героях  картин  легко  узнать  знакомые  черты,  провести  параллели  с  близким  и  личным.  Сюжеты  картин  то  философски  глубокомысленные,  то  игриво-фривольные.  Изящно,  поэтично,  откровенно  и  иронично  художница  рассуждает  на  самые  пикантные  и  тонкие  темы  человеческих  отношений.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799486
дата надходження 16.07.2018
дата закладки 07.10.2018


Володимир Верста

Silence!

Люблю!..  Люблю!..  Яке  дзеркальне  слово...
Фатальне...  Унікальне...  Ні!  Мовчу.
Замовкну  назавжди...  І  не  промовлю
Його  ніколи!..  Голосно  кричу

Тобі  це  слово  постаттю  німою!..
Дзеркал  кривих  уже  і  не  злічу
І  образів,  образ...  І  знов  розмови,
Подібні  на  згасаючу  свічу,

Що  догоряє  в  мареві  субстанцій,
Ілюзій,  лабіринтів  самоти,
Нікому  непотрібних  ілюстрацій,
Написаних  на  стінах  без  мети...

І  що  тут  залишилося  в  нас  зараз?..
Одне  це  слово  неосяжне  –  silence!

©  Володимир  Верста
Дата  написання:  05.06.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794523
дата надходження 05.06.2018
дата закладки 07.10.2018


Sin el mar

Розкажи

Розкажи  про  бурхливе  море
І  про  квіти  яскраві,  
Розкажи  про  зірки,
Про  ясне  і  захмарене  небо.

Розкажи  про  ласкаві  очі,
Про  траву  молоду  навесні,
Чудернацьких  легенд  розкажи  з  десяток,
Розкажи  про  туманний  осінній  вечір.

Про  людей  розкажи,
Про  щасливі  моменти,
Розкажи  про  усе,
Буду  я  тихо  слухать  тебе.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809165
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018


Донець Олександр Віталійович

Чаклунка


Твої  губи  солодкі  до  нестями  бентежать.
Твої  чари  дівочі  мені  сну  не  дають.
Ти  моя  таємниця  мої  муки  і  радість.
І  думки  всі  про  тебе  вже  життя  не  дають.

Нас  кохання  як  море  обіймає  нас  що  ночі.
Я  благаю  від  болю  відпусти,  відпусти.
Та  твої  сині  очі  у  полоні  тримають.
І  звільнитись  від  тебе  вже  нема  більше  сил.

Моя  люба  чаклунка  моє  щастя  кохане.
Твоє  серце  належить  не  мені  не  мені.
Тільки  ніч  зоряниця  все  заміняє  довкола.
Тільки  в  ночі  кохана  ти  належиш  мені.

Як  же  жити  не  знаю  я  кохання  благаю.
Поможи  дай  же  сили  научи  підкажи.
Що  робити  с  собою  коли  разом  с  тобою.
Як  сховать  таємницю  і  з  ума  не  зійти.

Твої  очі  твої  губи  моє  щастя  мої  муки.
До  нестями  тебе  я  кохаю.
Тільки  зорі  тільки  місяць  знають  нашу  таємницю    .
Що  з  коханням  робити  не  знаю.

Знову  руки  мої  твої  руки  тримають.
Тільки  зорі  і  місяць  про  кохання  те  знають.
Ти  чаклунка  в  ночі  знов  належиш  мені.
Може  сплю  я  і  все  це  вже  сниться  мені.




©  Copyright:  Олександр  Донець.
Картинка  з  відкритих  джерел.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809146
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018


dashavsky

Зірочка ясная.

[youtube]https://youtu.be/tEJte24MYB0[/youtube]

Поч.  11сек.

Зіронька  ясная  в  небі  сяє  ,
Місяць  по  небу  повільно  пливе.
Я    тебе  за  руку  ніжно  тримаю,
І  радісно  б'ється  серденько  моє.

Ти  не  думай,  що  тебе  я  покину,
І  будеш    сама  ти  жити  в  журбі.
Я  ж  тебе,  моя  кохана  дівчино,
В  серці  своїм  буду  завжди  берегти.

Програш.

Дорогу  трояндами  тобі  встелю,
Зірочку  з  неба  найсвітлішу  зніму.
В  горах  єдельвейс  знайду  сніжно-білий
І  в  русі  коси  тобі  його  заплету.

Не  лякайся,  що  ніч  така  темная,
І  іскринки  блищать  ось  тут  на  землі.
То  сьогодні  для  нас,  моє  серденько,
Танцюють  світлячки  у  зеленій  траві.
 
Програш.

Не  відвертай  соромливо  ти  очі,
Ми  пам'ятаєм  щасливі  ці  дні.
Не  забудемо  з  тобою  ніколи,
Ніч,  в  якій  з'єднали  душі  свої.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809153
дата надходження 07.10.2018
дата закладки 07.10.2018


Genyk

ОСІННЄ…




Журавлина  осіння  журба
Знебарвлює  землю  і  квіти
І  даремна  твоя  боротьба
Не  можеш  і  ти  не  сивіти

Кожна  осінь  є  часу  тавро
Всіх  примусить  усе  оплатити
Скільки  б  весен  у  нас  не  було
Треба  осінь  свою  пережити

А  там,  десь,  зелене  тепло
Повернеться  до  нас  із  весною
Подарує  нам  доля  весло,
Щоб  в  осінь  доплисти  з  тобою


                                       GENYK

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807654
дата надходження 24.09.2018
дата закладки 07.10.2018


Д З В О Н А Р

НІЧНІ МУКИ . . .

Чи  то  для  звіту,  чи  для  причуди,
Cьогодні  Муза  прийшла  в  гості.
Жмут  думок  повісила  на  груди,
Аж  застогнали  мої  кості...

І  загнала  свідомість  мою  в  кут,
Змішавши  всі    мої  думки...
Усі  думки  сплела  десятком  пут,
Щоб  наве́сти  лад  -    треба  роки...

І  у  мертвій  тиші  холодних  стін
Покрились  льодом  усі  думки...
Я  бранець  їх,  ніби  серед  руїн,
Шукаю  хоча  б...  якісь  струмки.

Та  я  розі́рву  холодну  тишу  -
Знайду  і  риму,  і  клятий  ритм...
А  свою  свідомість,  тиху  мишу,
Заставлю  вчити  хоч...  санскрит.

То  все  для  ві́ршів...  То  все  для  Музи...
Сплету  шнурочок  із  дивних  слів,
Щоб  слова,  як  кремінь,..  не  медузи,..
Щоб  запал  душі  вже  не  біднів...
...............................................
...  А  ранок  дасть  нове  натхнення
І  сонце  родить  нові  слова...
Світлим  стане  вже  сьогоденння  -
Буде  для  Музи  пісня  нова...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767124
дата надходження 20.12.2017
дата закладки 06.10.2018


Сулнар Ксо

"соната закоханих очей"



Твоє  життя  як  небо  -
Різне  й  просторе,
Твої  очі  океан,
В  них  я  просто  тону.
Твої  уста  і  чиста  душа,
З  розуму  зводять;  

Твоя  увага  -  радість  дарує,
А  посмішка  -  просто  чарує;
Ти  немов  янгол,  маленьке  чудо,
Ти  як  сонце,  що  дарує  щастя  людям.

Від  погляду,  все  розквітає,
Від  голосу,  душа  завмирає..
То  не  амур  мене  чіпає,  
А  думка  про  тебе  мене  надихає..
То  не  сонце  мене  гріє,
А  твої  обійми..

Ти  красива  як  троянда,
Що  завжди  квітне;
ти  витончена  як  діамант,
Що  завжди  неодноманітно  сяє..

Ти  просто  допінг,
Що  завжди  рятує,
Ти  просто  Чудо,
Що  щастя  дарує
Тендітна  та  мила  врода  твоя  ,
Бережи  себе,  душа  моя!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809036
дата надходження 06.10.2018
дата закладки 06.10.2018


ptiza-ua

Пишу о вас.

Пишу        о        вас,  о        вас      скучаю,
о        вас      всегда        могу        мечтать.
Ах,        если        бы        вы      только        знали,        
как        мне        вас        будет        не        хватать.
Души        ни    чем        не        успокоишь,        
и        так        устроена        судьба,
мне        ничего        не        остаётся,        
вы        в        сердце        у        меня        одна.
И        будет        зимний        день        тянуться
и        будет        ночь        томить        меня;
и        будет        мне        так        часто        грустно,        
без        вас        желанная        моя.
Бегут        минуты        ожидания,
на        серенький        тетрадный        лист.
Я        буду        ждать        вас,        несомненно,
вы      моё        счастье!
Моя        жизнь!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750368
дата надходження 13.09.2017
дата закладки 05.10.2018


Tychynin Herbert

Близ тебя…

Герберт  Нойфельд  /  Herbert  Neufeld

Версия-«перевод»  с  «иврита,  который  с  русским  
на  Вы,  уж  давно…»;  по  мотивам  и  на  основе  
стихотворения-экспромта  Люси  Ефим-Олиной:  
«ты  разлюбил…»  или  «рецензия  на  Прошу  поверь,  
что  разлюбил  В.  Бакатин»

Вдохновение  здесь:  http://www.stihi.ru/2018/09/24/7083


БЛИЗ  ТЕБЯ…

ты  разлюбил...  а  как  же  я...  
дышать  не  в  силах…  без  тебя  я...

ты  разлюбил...  душа  моя...  
нет  жизни,  милый…  без  тебя  мне...
 
ты  разлюбил...  забрав  покой...  
но  проклинаю…  не  тебя  я…

как  жить  мне…  дальше,  мой  родной…
не  понимаю…  и  не  знаю...  …без  тебя  я…

ты  разлюбил...  и  сердце  крик...
меня  на  муки  обрекает…  …вся  твоя  я…

сплошною  раною...  болит...  
и  потихоньку...  умирает…  …без  тебя…  я...
 
себя  теряю…  и  тебя  теряю…  
навсегда…  но…  не  меняю…  …без  тебя  я…  

лошадей  на  переправе…  
не  меняю…  хоть  и  устала…  …без  тебя  я…

только  таю…  но  не  умираю…
для  тебя  я…  не  исчезну…  …ведь  тебя  я…

любить  не  перестану…  близ  тебя  я…

как  ночь  календаря…
что  не  считают…  дни  срывая…  …без  тебя…  я…

–  ночь  распятья  на  стене…
и  вот…  светает…  догораю…  …без  тебя  я…

и  не  мертва  и…  неживая…  
не  жива  я…  горю…  не  оживая…  без  тебя…


*  *  *



(Другой  вариант  второй  половины  стихотворения  –  в  соавторстве  с  Люси  и  Сергеем  Есениным.  С  позволения  первой…  и  ко  дню  рaдения  последнего!..):


БЛИЗ  ТЕБЯ…

[…]
 
себя  теряю…  и  тебя  теряю…  
навсегда  я…  но  не  меняю…  …без  тебя  я…  

лошадей  на  переправе…  
не  меняю…  пусть  устала…  …без  тебя  я…

скучаю…  очень…  но  не  умираю…  
для  тебя  я…  и  не  исчезаю…  …ведь  тебя  я…

любить  не  перестану…
только  таю,  тихо  таю…  близ  тебя  я…

как  ночь  календаря…
что  не  считают…  дни  срывая…  …без  тебя…  я…  

–  ночь  распятья  на  стене…
седа…  но  не  сера’  я…  лишь  светает…  …без  тебя  я…

догораю…
синеет  в  окошко  рассвет…  …но  без  тебя?..        

ах,  ты  ночь!..  что  ты…  
верности  ночь…  наковеркала...  
без  тебя  я  стою…

ни  мертва,  ни  жива…  
не  жива  я…  сгорю…  без  тебя  я…  
 
разбитое  зеркало…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808974
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018


Артур Сіренко

Вино дощу

                                 «Вона  години  лічить,  я  –  поліття,
                                     Ми  пили  зливу.  Зливу  пили  ми…»
                                                                                                                   (Пауль  Целан)  

Вино  дощів
Наповнює  наші  чаші
Кольорів  осені,
Де  кожна  краплинка
Ягодою  винограду
Падає  на  жовте  листя  ясена
І  на  блискучі  горіхи
Гірких,  наче  життя,  каштанів,
Але  таких  же  прекрасних  і  сонячних,
Як  воно  –  
Оце  буття  під  зорями,
Що  теж  зливами  –  
Зорепадами
У  ті  ж  келихи  глиняні
Трипільскі  –  з  малюнком  Галактики.
Нас  п’янить  це  вино  
Сильніше,  ніж  віскі
Скелястих  берегів  Карбері,
Бадьорить  сильніше,  аніж  кокаїн
Вологої  сельви  кайманів.
Ми  п’ємо  вино  дощу,
Як  після  конкісти  
П’яніли  повітрям  Кордови
Старі  кабальєро.  
Небо.
Воно  теж  сельва,
Теж  загірна  країна  конкісти,
Де  стріли  і  кулі
З  камінням  утворюють  хаос.
Ми  вічно  в  дорозі  з  тобою
У  тій  –  нескінченній.
І  келихи  в  торбах  
Чекають  на  зливу
Нестерпну.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808995
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018


Mr.JohnBrown

Блудный Сын

Я  бродил  по  миру  чарующих  иллюзий  и  обмана,
И  при  этом  я  не  врал,  не  воровал.
В  лица  сильных  мира  сего  без  единого  страха,
С  отвращеньем  и  злобой  неистовой  вечно  плевал.
Был  здоров  и  весел  и  любим  народом,
Но  однажды  я  пошел  ему  наперекор.
Оказался  весь  народ  по  сути  сбродом,
И  теперь  для  них  я  злостный  тать  или  же  вор.  
Ведь  другого  финала  и  ждать  мне  не  стоило  даже,
Здесь  всегда  результат  предсказуем  и  только  один.
Хоть  сгори,  хоть  посыпь  свою  голову  черною  сажей,
Но  теперь  ты  один,  во  всем  мире  безумном  один.
Был  отец  у  меня,  но  его  я  не  слушал...напрасно!
"Не  руби  сгоряча,  и  подумай,  чем  прежде  что-то  сказать"  
Но  тщеславие  гнало  меня  к  приключениям  страстно,
Получил,  что  хотел:  где  мне  скрыться,  куда  мне  бежать?
Лишь  отец  все  поймет,  не  прогонит  и  не  упрекнет...
Пожалеет  и  примет  и  вспомнит  лишь  о  хорошем.
Ну  а  царство  земное  не  вечно,  оно  ведь  уйдет!
Ты  прости  меня,  отче,  я  знаю,  что  ты  это  можешь.  
 
 
 


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777269
дата надходження 16.02.2018
дата закладки 05.10.2018


Теоретик

Основи поетики. Оксиморон.

Оксиморон  (грецьк.  oxymoron  —  дотепна  нісенітниця,  від  oxys  —  гострий,  moras  —  безглуздий)  —  різновид  тропи,  що  полягає  у  сполученні  різко  контрастних,  протилежних  за  значенням  слів,  внаслідок  чого  утворюється  нова  смислова  якість,  несподіваний  експресивний  ефект  (світла  пітьма,  суха  вода,  крижаний  вогонь  тощо).  
О.  поєднує  протилежні  за  змістом,  контрастні  поняття,  які  спільно  дають  нове  уявлення.  З  погляду  мовознавства  оксиморон  є  різновидом  тропу,  найближчий  за  сутністю  до  метафори  і  гіперболи,  тобто  зміна  значення  або  навмисне  перебільшення.  Особливість  оксиморона  полягає  у  сполученні  різко  контрастних,  протилежних  за  значенням  слів,  внаслідок  чого  утворюється  нова  смислова  якість,  несподіваний  експресивний  ефект  («холодне  полум’я»,  «сухий  дощ»,  «крижана  посмішка»,  «депресивна  веселість»  тощо).

Принцип  семантичної  несумісності  між  іменником  та  прикметником  широко  використано  у  художній  літературі.  Наприклад,  В.  Стус  назвав  свою  збірку  “Веселий  цвинтар”.  

Водночас  О.  спостерігається  між  однорідними  присудками:

Люди  часто  живуть  після  смерті:  
Вріже  дуба,  а  ходить  і  їсть,  
Перепродує  мислі  підтерті  
У  завулках  тісних  передмість.  (В.  Симоненко)

та  між  означеннями  одного  й  того  ж  слова:  Т.  Шевченко:  

В  неволі  виріс  між  чужими,
І,  неоплаканий  своїми,
В  неволі,  плачучи,  умру,
І  все  з  собою  заберу  —
Малого  сліду  не  покину
На  нашій  славній  Україні,
На  нашій  —  не  своїй  землі.

У  деяких  поетів  оксиморонне  формулювання  розвивається  у  ліричний  сюжет,  перетворюється  на  стилетворчий  чинник:

Котилася,  як  кавун,  голова  з  гори,
як  кавун,  кривава  людська  голова.
Котилася  голова.
Ще  у  очах  тріпотіли
листя  папірці  зелені
і  стежка  намотувалася  стрічкою  під  ноги.
Ще  у  вухах  шурхотіло  колосся,
рипів  біля  колодязя  журавель,
гуділи  оси,
сміялася  дитина...
(В.  Голобородько).

Вживається  О.  й  у  розмовно-побутовому  (ходячий  труп,  страшенно  веселий),  у  публіцистичному  (запеклі  друзі;  вперед,  до  світлого  минулого  і  т.п.),  навіть  у  науковому  мовленні.

Оксюморон  і  парадокс  мають  ряд  спільних  ознак.  Оксюморон  може  лежати  в  основі  парадоксу.  Різниця  полягає  в  тому,  що  парадокс  часто  використовують  у  літературі,  щоб  дати  несподівані  висновки,  висловити  певну  ідею.  У  той  час  як  оксюморон  не  обов'язково  повинен  висловити  ідейне  переконання  чи  наштовхнути  на  висновок.  Парадокси,  зазвичай,  висловлюють  суперечливі  концепції,  натякаючи  на  більш  глибоку  істину.  Оксюморон  не  натякає  на  істину,  а  описує  прямо  предмет,  особу  чи  ситуацію.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808962
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018


Сулнар Ксо

строчки для брата"



Потеряли  тебя  мы  молодым,
не  успел  ты  много,  но  был  любим
забрали  твою  душу  небеса  
прости,  сложно,  не  хватает  тебя!
Ты  знаешь,  ты  часточка  нас
без  тебя  не  полностью  работает  "глаз"
мы  единый  механизм,  
а  сейчас  не  хватает...
покинули  силы,  сердце  стучит
в  груди  болит,  разум  убит..
Ты  все  еще  с  нами,  
ты  просто  молчишь
с  облака  машешь  -  привет
от  тебя  исходит  луч-добра
и  в  сердце  исходит  эта  искра
Ну  что  ж  ты  притих?!,
приходи  хоть  во  сне
скажи  о  ошибках,  помоги  мне!
сложно  пойми  !  не  умеем  отдавать
родные  души  больно  терять.
Я  знаю  и  тебе  тяжело,
первым  покинул  мир.
но  нами  правит  "Господин"
и  ему  надо  ангел_ВЛАДИМИР  один.
Руки  дрожат,  писать  эти  строчки
боль,  тревога,  слезы  на  платочке
мы  помним,  любим,  ценим
увы,  и  уже  ничего  не  изменим
ТВОЯ  ЖИЗНЬ  В  НАШИХ  СЕРДЦАХ
ПРОСТИ  РОДНОЙ,  ТЫ  НА  НЕБЕСАХ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808926
дата надходження 05.10.2018
дата закладки 05.10.2018


Д З В О Н А Р

ВСІМ ПОЕТАМ НАШОГО САЙТУ

Дорогі  та  творчі  поети
З  новим  Роком  я  вас  вітаю!
Хай  щоночі  вам  сняться  сонети
Для  милого  рідного  краю...

І  ще  вам  бажаю  кохання,
Щоб  серце  буяло  від  нього,
Щоб  ви  просипалися  зрання  
Тільки  від  щастя  хмельного...

...  Щоночі  складайте  натхненно
Пісні  та  вірші  для  Музи...
Хай  ваша  душа  незбагненно
Відкриє  велично  всі  шлюзи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769102
дата надходження 01.01.2018
дата закладки 05.10.2018


Малиновская Марина

< Нет, не случится наша встреча…>


Нет,  не  случится  наша  встреча...
Мы  слишком  далеки,  и  ты  —  игрок?...
Нет,  не  обнимешь  ты  меня  за  плечи...
Не  будет  больше  нежных  строк...

Нет,  не  случится  наша  встреча...
И  ты  меня  не  поцелуешь  страстно...
Со  временем,  погаснут  сами  свечи,
И  в  сумраке  мы  не  увидим  счастье...

Нет,  не  случится  наша  встреча,
Хотя,  на  расстоянии  почувствовался  ток...
Для  наших  чувств  -  закат  и  вечер...
С  цветка  надежд  срываю  я  последний  лепесток...

Нет,  не  случится  наша  встреча...
В  той  самой  осязаемой  реальности...
Согласий  меньше,  больше  есть  противоречий...
И  не  случайно  между  нами  виртуальность...

Нет,  не  случится  наша  встреча...
Не  вспыхнет  чувством  нежным  Тет-а-Тет...
Хотя,  хотелось  бы,  чтобы  обнял  за  плечи,
Но  вместо  Да  доносится  лишь  Нет...


/  12.09.2018  /

(c)  Марина  Малиновская




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808841
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 04.10.2018


Alice Falcon

Найти тепло (Ярослав К. — Найти тепло, 2018)

Чего-то  тяжко  на  душе,  и  до  сих  пор  не  отлягло...
В  стихотворениях  уже  давным-давно  ищу  тепло...

Вопросы  сложные  решить  стихи  помогут  —  вот  их  роль  —
Чтоб  мысли  с  толком  уложить  и  чтобы  в  сердце  стихла  боль...

А  где-то  там,  средь  тысяч  строк,  простой  покоится  ответ:
В  каскаде  дней,  в  цепи  дорог  я  разучился  видеть  свет.

Вернись  же,  солнышко,  ко  мне,  во  тьме  меня  не  оставляй,
Там,  где  ты  есть  —  пусть  даже  вне  вселенной  этой,  —  мне  сияй...

(28  сентября  '18  г.)

[i]Оригинальное  стихотворение  Ярослава  К.:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798000[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808761
дата надходження 03.10.2018
дата закладки 04.10.2018


Ярослав К.

Знайти тепло

Чомусь  так  важко  на  душі,
Та  досі  ще  не  відлягло...  
І  я  занурився  в  вірші,  
Знайти  в  них  прагнучи  тепло...  

На  запитання  нелегкі  
Шукаю  відповідь  у  них,  
Аби  уклалися  думки,  
Аби  цей  сум  у  серці  стих...

Десь  там  далеко,  між  рядків
Сховалась  істина  проста,
Що  у  буденній  черзі  днів
Я  світло  бачить  перестав.

Вернися,  сонечко  моє,
Не  залишай  на  самоті,
Я  відчуваю,  ти  десь  є...
У  інших  вимірах  світів...


                   Травень  2018.


На  цей  вірш  з'явився  переклад  авторства  Alice  Falcon
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808761

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798000
дата надходження 03.07.2018
дата закладки 04.10.2018


Сулнар Ксо

" I r A d Э "


С  каждым  днем  все  хуже,
Я  смотрю  в  окно,
Счастье  невозможно  для  мира  всего..
***
Ходят  все  счастливы,  а  идет  война,
Нет  дела  никому,  что  гибнет  наша  Родина!
Враг  все  наступает,
Наши  не  здаются..
Здраствуй  Держава!
Вот  вам  революция..
***
Держите  и  ЕС  и  Таможеный  Союз
НАслаждайся  мигом  пока  ты  царь  фигур
И  убьют  тебя,  и  будет  новая  игра,
новые  правила,  новая  история;
Ты  играешь  в  то  что  пока  возможно,
Придержи  Ферзя,
Жить  так  очень  сложно.
***
Быть  тому  что  умрем,
Это  так  восторженно,
Просто  посмотри  в  то,  что  было  отложено.
***
не  смотря  ни  на  что,
Знай  о  моих  чувствах,
Если  тяжело  почитай  пророчество.
Охранять  с  небес,  буду  я  всегда,
Не  смотря  на  то  что  взаимность  брошена!
***
НЕ  помните  меня,  как  грустного  писателя,
Вспоминайте  так  как  юного  мечтателя.
не  смотря  ни  на  что  
Я  живу  вечно,
Но  тело  мое  потеряло  наличие...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808790
дата надходження 04.10.2018
дата закладки 04.10.2018


dashavsky

Я тобі заграю.

[youtube]https://youtu.be/TXuF9pB2fEc[/youtube]

Я  тобі  заграю,
Про  те,  як  тебе  кохаю,
Про  любов    щиру  свою.
Я  тобі  заграю,
І  пісню  заспіваю
Про  щастя,  з  яким  я  живу.
З  яким  я  живу...
Я  тобі  заграю,
Ти  тільки  послухай.
Ти  тільки  послухай,
Чарівну  музику  мою.
Про  ромашки  чудові,
Що  біліють  у  дібові
І  про  осінь  золоту.
Осінь  оцю  золоту.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808633
дата надходження 02.10.2018
дата закладки 03.10.2018


Дружня рука

Немає більшої відзнаки у житті

Немає  більшої  відзнаки  у  житті,  як  знак  того,  що  ти  ще  раз  піднявся.
Стоїш  мов  скеля.  У  душі  і  в  одязі  дірки.  Але  ніколи  не  кажи,  що  здався.

Тріпає  вітер  дні  твої  -  думки.  Давно  поламані  покинуті  обнови.
Від  серця  не  відходять  більше  промені  -  нитки.  Від  болю  вже  не  слухаєш  його  промови.

Штовхаєш  скелі,  хоч  уява  все.  І  випливаєш  із  глибин  назовні.
Здається,  не  своє  уже  лице.  Біліє.  А  ти  думав,  що  вже  чорне.

В  полоні  сорому  не  розкидай  грішми.  Чужі  дарунки  не  вартують  твої  втоми.
Скидаєш  в  прірву  відблиски  пітьми.  І  замість  крапки  ставиш  тільки  коми.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808518
дата надходження 01.10.2018
дата закладки 02.10.2018


Ulcus

Жовкне листя

Жовкне  листя,  багрянцем  соромиться,
Загорнутися  хоче  в  траву,
Балансує  на  часу  соломинці  -  
Мов,  літаю,  а  отже  -  живу!

Небо  хмариться,  хмуриться,  сердиться,
Розглядає  в  калюжній  слюді
Сивий  смуток,  бо  літо  не  вернеться,
Те,  в  якім  ми  завжди  молоді...

Не  за  віком,  бо  й  досі  ще  зморшками
Не  мережить  життєва  зима,
А  від  щастя,  в  якому  ми  ложками
Мед  черпали...  скінчилось  -  нема

Жовкне  листя,  дощем  умивається,
Липне  скотчем  до  мокрих  підков  -  
Тих,  «на  щастя»,  що  нині  валяються,
Бо  розтанула  наша  любов

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807758
дата надходження 25.09.2018
дата закладки 02.10.2018


Дружня рука

Теплі люди

Буває  пройде  незнайомка,
Чи  просто  щось  скаже  очима,
І  вже  розпочалася  зйомка
Не  хроніки,  справжнього  дива  …
Бруківкою  стрімко  минає
Чаруючи  сонячні  справи,
На  згадку  тобі  залишає
Осіннє  тепло,  запах  кави  …
Буває,  пройде  незнайомець,
Та  що  ви,  такі  тут  не  ходять.
Він  часу  свого  зброєносець.
Ніколи  нічого  не  просить  …
Сьогодні  нічого  не  скаже,  
Бо  слів  недоречно  й  задуже,
Очима  тобі  шлях  покаже,
Де  рівно  ходять,  друже  ….
І  я  почав  відчувати,
Які  ви  потрібні  дуже,
Оці  що  бруківкою,  стрімко,
Зима,  а  ви  теплі  …  дуже.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808427
дата надходження 01.10.2018
дата закладки 01.10.2018


Дзюменко Маргарита

Мовчати

Зашторимо  якнайщільніше  всі  вікна,
Закоркуємо  світло  у  пляшку  зі  скла,
Ця  кімната  прозріла,  а  не  осліпла
У  сивій  імлі  позбулася  від  зла.

Знаєш,  в  тиші  існує  своя  філософія,
В  ній  є  правда,  якої  немає  в  ногах,
Тільки  очі  не  брешуть,  решта  все  -  бутафорія
Більше  змісту  у  погляді,  ніж  у  словах.

«Давай  виключим  світло  і  будем  мовчати»
Особливий  для  нас  цей  знайомий  мотив.
Запроси  на  мовчання,  назви  місце  й  дату.
Я  прийду.  Ти  ж  просив.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808481
дата надходження 01.10.2018
дата закладки 01.10.2018


Теоретик

Основи поетики. Амфібрахій.

Амфібрахій  (грецьк.  amphibrachys,  від  amphi  —  обабіч  та  brachys  —  короткий)  —  в  античній  версифікації  —  трискладова  стопа  на  чотири  мори  з  довгим  середнім  складом.  

За  мелодійністю  він,  швидше,  нагадує  звичайну  розмовну  мову.  Тому  амфібрахій  —  це  розмір,  який  є  більш  спокійним,  ніж  його  «родичі»  —  ямб,  хорей,  дактиль.

У  силабо-тонічному  віршуванні  —  трискладова  стопа  з  наголошеним  другим  складом  (—∪—).  Константа  віршового  рядка  може  бути  двоскладовою,  перетворюючись  на  ямб  з  наголосом  на  останньому  складі,  чи  в  позанаголошеному  стані  містити  кілька  складів  (пеон);  найліпший  варіант  А.  —  при  парокситонній  римі,  коли  витворюється  гармонійний  акаталектичний  рядок.  

В  українській  поезії  до  А.  вперше  звернувся  Є.Гребінка  (“Човен”,  “Українська  мелодія”  тощо).  Найменш  уживаний  одностопний  А.,  що  трапляється  здебільшого  в  гетерометричних  строфах  задля  увиразнення  ліричного  сюжету  та  акцентації  поетичної  думки:

—  Матусю!  Хто  очі  мені  замінив?  —
Всміхнеться,  щоб  сліз  не  побачив.»
Сама  —  до  вікна,  до  неораних  нив  —
І  плаче…

(Є.  Плужник)

Двостопний  А..  також  не  часто  спостерігається:

…ночами  про  подвиг
я  марив  малим,
а  подвиг  —  це  побут
без  жару  й  золи,
шизоїдно  чистий,
абсурдно  міцний,
не  вельми  врочистий,
та  дуже  ясний

(О.Шарварок).

Подеколи  поети  звертаються  до  тристопного  А.:

На  гратах  не  місяць  —  корова,
Не  сяйво  —  рапатий  язик.
В  залізних,  вантажних  оковах  —
Життя  божевільного  лик

(І.  Крушельницький).

Прикладів  чотиристопного  А.  в  українському  вірші  теж  не  дуже  багато:

О  метана  бурею,  Нене  злиденна,
Укріплю  Тебе  я  на  камені  слова,
І  будеш,  як  церква,  ясна  і  сталенна!

(В.Пачовський).

П’ятистопний  А.  надає  поетичному  мовленню  ознак  урочистості,  як  у  вірші  М-Бажана  “На  Карпатських  узгір’ях”:

Просвічений  сонцем,  на  вітрі,  в  зеленім  огні
Він  листя  різьблене,  обтяжене  росами,  сушить.
Хай  ломляться  гори,  хай  грози  ревуть  в  вишині,  —
Він  тут  вкорінився,  він  тут  укріпився  й  не  рушить.

Надзвичайно  рідкісний  А.  —  шестистопний  (С.Голованівський:  “Минають  роки,  як  хвилини,  і  зорі  згасають  байдужо…”),  що  виразно  розмежовує  віршовий  рядок  на  два  піввірші,  викликає  враження  “важкого”  стилю.  

Подеколи  поети  звертаються  і  до  вільного  А.,  наприклад,  І.Франко:

Полуднє.
Широкеє  поле  безлюдне.
Довкола  для  ока  й  для  вуха
Ні  духа!



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808469
дата надходження 01.10.2018
дата закладки 01.10.2018


Олекса Удайко

НА ГОРОДІ БУЗИНА

[youtube]https://youtu.be/DsGMcH5R5qY[/youtube]

[i][b]«На  городі  бузина,  а  в  Києві  дядько»  -  
до  невдах  той  зазива,  хто  до  правди  падкий…,  
Розібравшись…  в  бузині,  
в  неї  ж  закохаєшся:
скаже  ж  бо  бетегам*  «ні»,  
що  роками  маєшся.

Ось  примір  –  надмірний  тиск:  мучить  до  нестями…
В  бузині  шукаєм  зиск  –  з  квітами  й  плодами.
А  варення  з  бузини?  
Чай,  кисіль,настойка?..
Нею  хворості  жени!  
Пий,  куштуй  -    й  не  ойкай!

Та  коли  Він  =Бузина**  –  Царство  хай  небесне!  –
Посилай  такого  на….  Не  дай  Бог,  воскресне…
На  городі  то  –  бур’  ян…  
У  житті  –  тим  більше!
Нащо  нам  такий  буян?  
В  серці  гнаних  –  біль  ще…

І  в  поетиці,  бува,  –  забреде  корчина  
У  город  ваш…  Ну,  дрова́!  Будь  готов  до  чину!
Та  у  вас  в  запасі  «на»…  
Не  питайте  –    звідки…
На  городі  бузина,  
а  в  болоті  –  дідько!

Отакий,  знать,  колорит  у  одній  рослині:
То  життя  втамує  ритм,  а  то  –  дасть  по  спині…
Висновок  тут  лиш  один:  
жити    слід  у  змові***,  –
хто  природи  вірний  син  –    
в  дружбі  і  в  любові
[/b]
30.09.2018
___________
*Хворості,  хвороби.
**Відомий  журналіст,  ведучий,  письменник,  
     пасквілянт-антиукраїнець.
***Тут  –  у  злагоді.

Світлина  -  авторова.
[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808407
дата надходження 30.09.2018
дата закладки 01.10.2018


Владимир Зозуля

Осень на двоих

[i]Гру’стны  наш  сад  и  двор.
Осень  твердит  –  увы…
Что-то  летит  в  костёр
Жухлым  комком  листвы.
Что-то  уже  ушло.
Что-то  еще  уйдёт.
В  трещинку,  сквозь  стекло.
В  щель,  сквозь  дверной  пролёт…

Ты  далеко  уже.
Я  не  зову,  не  жду.
Осень  в  твоей  душе.
Осень  у  нас  в  саду.
Осень  уже  вокруг.
Осень  уже  внутри.
Что-то  смыкает  круг.
Что-то  дымя,  горит.

Осень  зажгла  огонь.
Осень  коснулась  лиц.
Что-то  в  мою  ладонь
Каплей  с  твоих  ресниц.
Что-то  слезы  слепей.
Что-то  её  полней.
То,…  что  еще  в  тебе…[/i]
То,…  что  еще  во  мне…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808116
дата надходження 28.09.2018
дата закладки 28.09.2018


Малиновская Марина

< Возможны ли отношения на расстоянии?… >


Ты  доступен  для  своей  реальности,  а  для  меня  бесконечно  далёк...  тебя  никто  не  видит  рядом  со  мной,  но  ты  —  есть!  Ты  есть  в  моих  мыслях...я  зачем-то  думаю  о  тебе  и  от  этого  волнуюсь...  отношения  на  расстоянии  хороши  тем,  что  скрадывают  ненужные  бытовые  подробности,  оставляя  видимыми  только  наши  чувства,  наши  Души...  это  романтика  отношений...  Общаясь  на  расстоянии  мы  создаём  друг  другу  приподнятое  состояние,  настроение,  и  этим  состоянием  можно  привлечь  человека  рядом,  в  своей  близкой  реальности...  если  расстояние  невозможно  сократить,  то  эти  отношения  могут  быть  как  проводник,  для  того  чтобы  получить  то,  что  ты  хочешь    там  где  ты  есть...  
Расстояние,  всё  же,  помогает!...  

Если  же  чувства  стали  настолько  сильны,  то  расстояние  нужно  сокращать!  И  здесь  на  помощь  приходят  все  современные  средства  передвижения  —  автомобили,  поезда,  самолёты...  можно  и  пешком,  конечно,  дойти...но  это  для  истинных  романтиков...

Одним  словом,  отвечая  на  вопрос,  возможны  ли  отношения  на  расстоянии,  скажу,  
что  Да,  если  общаясь  мы  предельно  честны  друг  с  другом,  не  искажая  словами  для  другого  свой  настоящий  образ  Души,    если  мы  готовы  изменить  свой  привычный  образ  жизни,    если  есть  возможность  в  любой  момент  сорваться  и  поехать,  полететь    навстречу  своей  любви...  можно  даже  добавить,  что  отношения  на  расстоянии  это  для  состоятельных  людей...  а  если  средств  мало?...  может  появиться  цель,  мотивация,  мечта...  и  здесь  главное,  не  перегореть,  не  перезреть...    поэтому,  идеально,  когда  нам  выпадает  счастье  встретить  родственную  Душу  в  своих  краях,  имея  возможность  видеть,  слышать,  прикасаться,  развивать  возникшие  чувства  от  реального  соприкосновения  со  своим  любимым  человеком  во  всём  жизненном  многообразии...  без  излишней  идеализации...  плыть  по  течению  развития  отношений  и  делать  всё,  чтобы  оставаться  на  плову,  не  утонуть,  не  разбиться  о  разные  рифы...отношения  это  всегда  искусство!..

На  расстоянии  мы  не  станем  ближе  физически,  но  мы  можем  стать  ближе  Душами,  поэтому  в  отношениях  на  расстоянии  стоит  прежде  всего  уделять  внимание  духовному  сближению!...

Мы  никогда  не  знаем  наверняка  где  и  когда  можем  встретить  по-настоящему  близкого  человека,  и  если  голос  Сердца  говорит,  что  это  Он  или  Она,  то  нужно  идти  к  нему  навстречу,  может  быть,  даже  бежать,  преодолевая  разные  расстояния...  

Возможно  всё!  Главное,  искренне  желать  и  верить  в  чудеса!...    И  ещё,  напоследок,  не  бывает  случайных  встреч!...Каждая  встреча  имеет  свой  смысл,  как  бы  далеко  или  близко  мы  ни  были  друг  от  друга...

/  09.09.2018  /

(c)  Марина  Малиновская

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808063
дата надходження 27.09.2018
дата закладки 28.09.2018


Владимир Зозуля

Иллюзия


[i]Розы  -  цветущие  в  солнечном  ветре.
Вишни  -  парящие  в  звёздное  небо.
Кажется,  вот  оно,  рядышком,  в  метре.
Кажется  -  ясно,  да  видится  -  слепо.
...[/i]
То,  что  осыпалось,  и  облетело,
И  заосеннилось  палевым  цветом,
Стало  ничем,  паутинкою  белой,
Тёплой  иллюзией  бабьего  лета.  

И,  до  обиды  на  бога,  не  стало
Сил  и  желаний,  их  страсти  и  жажды,
Вишен  и  роз,  зацеловано-алых,
Девичьих  губ,  ароматных  и  влажных.  

Ах,  эти  юные  пылкие  сёстры
И  повзрослевшие  страстные  жёны!
Кажется,  ветром  уне'сены,  просто.
Кажется,  солнцем,  случайно,  сожжёны.  

Кажется,  будто  бы  встали  и  вышли,
В  зябь  продувную,  да  в  мокрую  осыпь.
Где  же  теперь  вы,  июньские  вишни?
Что  с  вами  стало,  июльские  розы?
...  

[i]Кажется,  вот  они...  образ  их  светел...
Кажется  -  ясно,  да  видится  -  слепо.
Розы  -  опавшие  в  призрачный  ветер.
Вишни  -  упавшие  в  чёрное  небо.

[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807796
дата надходження 25.09.2018
дата закладки 27.09.2018


dashavsky

Жінка в чорному.

[youtube]https://youtu.be/9Kd0SrCPmII[/youtube]


Яка  ж  та  жінка  шикарна.  Жінка,  що  в  чорному.
Витонченістю  своєю  мене  заполонила,
Заполонила  -  заполонила  вона  мене.
І  наповнила  душевним  теплом    серце  моє.
А  поглядом,  веселих  карих  очей  іскристих,
Неначе  далеко  в  душу  заглянула  мені
І  далеко-  далеко  в  душі,  почув    те  тепло,

І  відчувється  тепер  мені,  ніби  я  в  хмільному  сні,
Коли  бачу  очі  її.  Карі  очі  її  чарівні.
І  здається    мені  тоді,  ніби  весна    вповні,
Квіти  навкруги  і  солов'ї  нам  співають  пісні.

Ота  жінка,  -  в  чорному.  Чия  ти  будеш?  Чия?
Пройшла  мимо  гордою  спокійною  ходою,
Допитливим  поглядом  ковзнула  крадькома.
 

З  насолодою  спостерігаю  за  нею,
І  в  щирому  погляді  очей  її    ігристих
Всім  єством  душі  своєї  я  відчуваю  уже,
Що  малесенька  іскорка  між  нами  пройшла...

Та  жінка  шикарна.  Ота  жінка,  що  в  чорному...
Знаю,  що  звуть  її  усі  ніжно,    Наташка,
Бо,  то  уже  кохана  і  вірна  дружина  моя...
Кохана,  вірна  і  щира  дружина  моя.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807561
дата надходження 23.09.2018
дата закладки 23.09.2018


Капелька

Нахмурилось небо, наверно к дождю

Нахмурилось  небо,  наверно  к  дождю.
Чуть-чуть  погуляю,  дождя  подожду.
Он  с  неба  приносит  всем  мокрую  весть
И  с  грома  слагает  серьёзную  песнь.

Из  молний  украсит  стрелой  облака,
И  хлынет  на  землю  стеною  вода,
И  ветер-дружище  ракетою  мчит.
Все  вдруг  метушаться,  показуют  прыть.

Да,  дождик  всем  стал  развлечение,  спорт.
Кто,  словно  плывёт,  спеша  попасть  в  порт.
Другой  как  рыбак  по  "колено"  в  воде.
Кто  видя  "цунами"  стоит  вдалеке.

Опять  детвора  видя  море  кругом
Мечтает  кораблик  пустить  этим  днём.
Мечтает  скорей  подрасти,  повзрослеть,
На  тучи  спокойно  без  страха  смотреть.

Мечтает  природа  достойно  расти
И  осенью  моют  всю  землю  дожди.
Мечтает-  не  будет  зимою  дождя,
В  снежки  наиграется  пусть  детвора...

Нахмурилось  небо,  но  в  сердце  светло.
Скорей  ноги  в  руки;  рекой  потекло.
И  снова  дожди  в  Украину  пришли,
Примчались,  приплыли  наверно  они.

                         Сентябрь  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806826
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 22.09.2018


яся

Святкуємо разом.



                                                             О!  Якою  радістю  наповняєшся,  коли  з  тобою
                                     здибаєшся.  Коли  бачиш  тебе  ,  свято  вже  є.  А  ще  голос
                                     твій  і...  слово  твоє.  От  би  стояти  і  слухати,слухати  і
                                     наповнюватися  ними,  що  йдуть  з  якихось  небесних
                                     глибин,  наповнювати  ними  глибоководну  криницю  своєї
                                     спраглої  душі.  Відбувається  єднання  душ  через  слово,
                                     голос,  молитву.
                                                               Цей  благословенний  Богом  день.  Нині    Рождество
                                     Богородиці  святкуємо.  Вона  -  та  брама,  через  яку  Христос
                                       увійшов  у  цей  світ  і  через  яку  ми  приходимо  до  Христа.
                                                                 Два  в  одному.  Ми  всі  йдемо  до  Отчого  Дому,
                                       звідки  вийшли  туди  й  повертаєм.  Святкуємо  таїнство  
                                       Рождества  Тієї,  що  породила  незбагнену  нам  досі  Любов.
                                                                 А  ми  маємо  у  ній  свою  частку.
                                                                 Ти,  я  і  незбагненна  любов.  Вона  дається  нам
                                         у  цей  день,  день  Рождества  Богородиці.
                                                                     Маріє!  Сила  твоєї  Любові  діє!  І  щезають  чорні
                                         хмари  зла.  Любов  твоя  всеперемагаюча.

                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807349
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Кароліна Дар

Твоя маленька Фея

Для  мене  я  не  довго  була  поруч,
Я  можу  значно  більше  й  ти  це  знаєш.
В  житті  так  склалось:  я  -  праворуч,  ти  -  ліворуч
Ти  довго  тлів,  та  до  кінця  не  догораєш.  
Не  знаю  вже  чи  варто  повертати,
Хоч  не  жалію  ні  про  що,  що  було,
Та  в  світі,  друже,  кожен  має  знати:
Ти  не  повернеш  те,  що  вже  минуло.
Писала  вже:  вночі  рахую  зорі,
А  вдень  все  мрію  у  своїм  тумані
Тоді  ми  двоє  разом  були  хворі,
Тепер  одна  я  у  солодкому  дурмані.  
Я  часто  ходжу  просто  в  твої  сни,
По  іменах  я  знаю  всі  твої  трофеї...
Приходь  хоч  інколи  в  руїни  від  весни
Літає  досі  там  твоя  маленька  Фея...

17.05.2018р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807335
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Ніна Незламна

Осінні подарунки / проза /

                                                                                                     
Осінь  на  порозі…  Вже  відкрила  двері…  Ніжна  прохолода    з  туманом  лягла…  А  я  подивлюся,  за  згодою  природи,  вона    до  нас  в  гості  з  дарунками  прийшла…    У  саду  моєму,    достигають  груші,  яблука  червоні,  рум`янці  від  сонця,  вже    й  горіх  падає,  стукає  в  віконця,    а  персик  пізненький  вітами  гойдає,  скуштувати  плоди,  до  себе  зазиває…
 Яка  насолода,  сливи  пахнуть  медом,  по  них  роса  пледом,  іскрить  бавить  очі,    а  вони  на  вигляд  ,  як  світлії  ночі…  
Ранок  запізнився,    то  вже  час  такий,  промінь  загубився  він  ще  лагідний.  Це  бабине  літо,  певно  кажуть  так,  павучок  уміло  в  мереживо  вплітав,  листочок  жовтенький,  в  клені  задрімав…
 О    чарівна,  щедра  осінь,  чаклує  не  дарма…  Знає,  що  робити,    хазяйнує  всюди….    Мов  бурштину  груди,  скрізь  порозсипала.  Золотом  поля  й  долини,  вміло  осипала…  
Задивлюсь  на  біло  -  жовтий  виноград,  виблискують  на  сонці  грона,  добре  сонце  пригріває,  як  здалеку,  то  наче  корона    на  лозі,    так  яскраво  сяє.  
     Україна  -    моя  Батьківщина!  Велика,    чудова  і  щедра  земля  .  Радіти  б  людям  всім  її  дарам  та  нажаль  не  все  добре  у  нас.
       Ми  тішимося  дарункам  осені  та  горюємо,  плачемо  від  подарунків  Росії…    Горить  вже  п`ятий  рік  Донбас,  а  чи  хотів  цього  хтось  із  нас?  Ви  запитайте  у  дітей    і  матерів,  ви  запитайте  всіх    жінок,  тих  хто  поклав  до  землі  похоронний  вінок…  Хто  бачив  всі  оті  страхи,  де  земля,  на  жаль    не  родить,  все  горить,  палає  і  димить…    Ви  запитайте  тих  стареньких,  що  залишилися,  виїхати  нема  куди…  Від  горя  так  стискає  в  грудях  і  серце    раз  –  по  -  раз  болить….
     А  тут  де  мирно,  кажуть  йдуть  реформи…  Тільки  не  зрозуміти,  які  ті  мають  форми?  Чому    погіршення  життя?  А  ціни  вже  досягли  неба,  скажіть  кому  в  цьому    потреба?  То  певно  олігархам?    Так!  А,  що  простий  народ    -  бідняк?  Мовчить  і  стогне,  як  Дніпро.  Тож  на  покращення  життя  надіявся  народ!  Будувались  фабрики,  заводи,  по  сорок  років  ,  за  плечима  всі  в  роботі,  а,  що  тепер?  Кожного  дня  в  скорботі…..  Оті  часи,    здавалось  було  щастя…  Та  хто    і  нащо  змінив  все,  от  трясця!  Душа    у  кожного  болить  і  все  в  думках,  як  далі  жить?
         О!  Та  чи  жити,  чи  виживати?  Шкода  залишилась  одненька  чиясь  мати…  Як  зиму  пережити  і  чим  зігрітись,  пічку  чим  палити?  Який  там  газ,  як  в  селі  кілька  хатин,  гляне  довкола,  не  сховає    сліз,  гірких  краплин,  що  котяться….  З  тремтінням  по  щоках….  Погляне  на  дереві  сидить  птах.  Теж  одинокий,  як  і  вона…  А  може  винна  в  усьому  ця  війна???
                               Питань  так  забагато,  що  сказати,  а  влада,  що?  Що  зможе  вона  дати?  Хіба,  що  теж  зробила  осінній  подарунок?
Допіру  в  магазині,  ось  була,  я  продавчині  двадцять  гривень  дала.  Купила  хліб,  а  вона  мені  на  здачу  паперові  гривні  дві  по  дві  і  копійчину  білу,  як  колись  радянські,  копійки  дві…    Аж  жах  охопив  мене,  а  хай  би  грець,  узяв  тебе,  хто  так  посмів  спаплюжити  ці  гроші,  це  ж  виявились  гривні  дві,  я  вирячила  очі  і  придивлялася  до  них…  Й  народ,  що  в  магазині  був,  від  здивування  весь  притих.…    Підходив  заглядав  у  жменю,  дивився  з  боязню,  що,  ще  ж  чекати  від  міністрів  далі?  І  злоба  й  сором  за  Державу,  невже  й  чому  ми  впали,  що  так  слизько?  Чи  то    кончина  гривні  близько?!    Пригадайте,  тож  колись  гордилися  своєю  національною  валютою.  Чому  не  цінуєте?  Історія  стала  забутою?  Нащо  соромите  країну  ви  скажіть?  В  душі  ридаю,  прошу  збережіть!  Мою  країну  –  Україну,  не  ганьбіть!  Не  в  змозі  працювати,  то  геть  йдіть!  Який  то  сором  так  впасти  низько  -  низько….  Ці  гривні  –  копійки,  що  можна  з  них,  собі  мабуть  зробить    намисто,  як  памя`тку  мати    щоб  не  розгубити,  бо  вже  за  них  немає,  що  купити….  
     А,  що  хіба  не  так?  Реформи  в  медицині,  всі  кажуть  тепер  нині….  Кому  реформи  ,  кому  багатства  цілі  платформи…  Хтось,  від  статків,  так  жиріє,  а  хтось,  від  голоду  мертвіє…  Так  і  все  своє  життя,    про  життя  щасливе  мріє….
Зарплати  лікаря,  санітарки,  медсестри,  о  так  шкода,  їх  всі  зрівняли…  Хай  би  із  влади,  хтось  пішов  мити  горшки,  за  ті  підвищені  їм  копійки…  Та  чи  за  операційним  столом  по  три  години,  вистоять  в  напрузі,  боротись  за  життя  дитини.
       Ось  знову  новина,  на  нас  усіх  осінній  подарунок  чекає,  вже  по  ТБ  ця  новина  літає,  підвищення  ціни  на  газ…  Я  вкотре  хочу  запитати  люди  вас,  це,  що  хочуть  знищити  українців?  Тобто  нас?  Хто  спроможний  буде  заплатити  за  той  газ  не  знати  і,  як  простому  люду  доживати???
       Руйнується  країна,  а  що  далі?    Їдуть  машини,  все  ж  вперед,  жмуть  на  педалі…    Молодь  тікає,  хто  на  чому  їде    до  Європи…  А,  що  ж  то  влада?  Аж  страх  бере!  О,  що    ти!  Що  ти?  Жену  від  себе  геть  нав`язливі,  погані    думки….….  Гадаю,  не  було  б  від  влади    таких  осінніх  подарунків,  якби  позбавились  ми  тих  недоумків,  що  тягнуть  віз,  як  лебідь,  щука  й  рак  і  закінчився  б  врешті  в  країні  цей  хаос  і  бардак  !
         Ледь  стримую  емоції….  Поглядаю  в  свій  сад  залюбки…  Дарує  осінь  нам  щедроти  й    радість,  так  тепло  від  цієї    доброти.  Якби  ж  то  мали  діти  тут  роботи,  то  не  тікали  б  у  світи….    Напевно  кожному  з  нас  гріє  серце  й  душу  одна  надія,  сподівання  на  краще  життя.  Щоб  діти  та  онуки  мали  щасливе  майбуття!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806776
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Дружня рука

В очікуванні осені

Здається,  сонце  вже  не  так  весь  день  світило,
Неначе  знітився,  змарнів  осінній  парк,
Дитячі  ігри  хоч  і  весело,  і  мило.
І  пам'ятник  стоїть  немов  жебрак  ….

Ожив.  Стріпнувся,  озирнувся  навкруги,
Чи  друзі  тут,  чи  знову  вороги?
І  не  помітив  квітів  унизу.
Гранітом  наступив  на  ту  красу  …

Але  чомусь  ….  Але  чомусь  це  все  не  так,  не  то  …
Чуже  занадто  звичне  «добрий  день»
Не  та,  не  той,  чужий  якийсь  ніхто  …
Не  розкидають  мрій  з  чужих  кишень.

А  так  хотілось,  щоб  була  у  цьому  ти,
І  не  потрібно  розкривати  навстіж  вікна.
Буденність  і  байдужість  –  сила  ця  магнітна.
І  непривітна.  І  чужа.  І  безлімітна  …

Ти  не  пішла.  Ти  тут  на  лавочці  сидиш.
Шепочеш  подумки,  долоні  грієш  об  гарячу  каву.
Осене,  й  ти,  не  баламутиш,  не  багриш.
Для  нас  готуєш  музику  -    свою  чарівну  страву  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807300
дата надходження 20.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Дружня рука

Можна обійняти віршем

Можна  обійняти  руками,
Можна  обійняти  віршем,
Раптом  захопившись  словами,
Чужим  стати  плечем  …

Можна  чужими  вустами
Чужими  стати  словами,
Серця  відчувши  щем,
Піти  журавлиним  ключем  …

Можна  від  серця  до  серця
Шукати  тоненькі  стежки,
А  потім  очі  -  озерця
Писатимуть  свої  книжки  …  

Невпинно  щось  говорити
Будуть  ласкаво  вони,
Будуть  про  щось  питати,
Блукати  прийдуть  у  сни  …

Не  можна  чужих  впускати
В  життя  і  навіть  у  сни,
Можуть  вірші  поламати.
Краще  їх  відпусти  …  

Слова  залишаться  словами,
Дощ  пробіжить  одним  віршем.
Я  буду  поруч,  разом  з  Вами,
Не  полечу  в  світи  ключем  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807318
дата надходження 21.09.2018
дата закладки 21.09.2018


Володимир Верста

Крізь терни – до зір

Багато  є  віршів,  пісень,  книжок,  фільмів  про  шлях  до  зірок,  але  насправді  там  самотньо,  і  якщо  навіть  туди  доберешся,  то  побачиш  зранені  та  покалічені  душі,  які  майже  мертві,  які  нічого  не  відчувають  і  їм  нічого  вже  не  потрібно,  вони  просто  кружляють...  І  коли  озирнешся,  то  побачиш,  що  ти  такий  самий  –  самотній  посеред  вічно  сяйних  зір…  Холодних  і  дуже  яскравих,  але  які  не  можуть  зігріти  й  подарувати  хоча  б  трішечки  тепла.  Більшість  думає,  що  вони  гарячі,  якщо  так  яскраво  виблискують,  споглядаючи  їх,  оцінюють,  наче  коштовні  діаманти  та  бажають  їх  дістати,  роблять  їх  метою  усього  життя…  Захоплюються  ними  майже  всі  люди  на  світі,  напевне,  кожен,  хто  дивився  вночі  на  небо,  хотів  хоча  б  на  секунду  потримати  цю  зірку,  яка  так  вабить  кожну  ніч  перед  сном,  це  бажання  не  пропадає  і  в  останні  секунди  життя,  я  думаю…  Але  люди  бояться  злетіти…  Та  що  там  говорити,  більшість  навіть  не  може  простягнути  руку  в  небо  до  них!  (А  ви  виходили  вночі  на  вулицю  й  намагалися  рукою  дістати  зорі?..)  Лиш  одиниці  починають  політ,  вони  кидають  погляд  на  зорі  й  прямують  до  них  ні  нащо  не  відволікаючись,  комусь  це  вдається  легко,  ті,  хто  дуже  швидко  злітають,  зазвичай  за  рік  чи  два  просто  сліпнуть  від  сяйва  зір  і  падають  вниз  розбиваючись.  Дехто  летить  усе  життя  й,  опинившись  там,  бачить  ці  зорі  та  розуміє,  що  це  не  те,  що  він  хотів,  і  самовільно  падає  розбиваючись,  також  не  отримавши  задоволення  від  них.  Трапляються  такі,  хто  злітає  в  парі,  долетівши,  вони  можуть  розділити  цю  вічну  самотність  і  одне  одним  закриватися  від  сліпучих  променів,  аби  не  осліпнути,  але  зорі  спокушають,  і  навіть  вони  падають,  промінявши  одне  одного  на  виблискування  зір.
Так  що,  невже  це  все  омана?  І  кожен  політ  приречений  на  крах?
Хтозна…  Але  летіти  завжди  треба…  Інакше  навіщо  це  все?..
…Дехто,  захопившись  красою  невимовних  зір,  починає  свій  політ,  але  не  прямує  зразу  до  них  увись,  а  кружляє  над  широкими  лісами  й  лугами,  злітає  у  високі  гори  над  річками  та  океанами,  які  розливаються  по  усій  земній  кулі…
Об’єднавшись  із  вітром,  здіймається  між  хмар  (здається,  вже  ось-ось,  долетівши  до  зір,  варто  лише  простягнути  руку,  й  будеш  там),  миттєво  міняє  курс  до  Місяця,  а  потім  до  Сонця,  торкнувшись  легко  промінців,  стрімко  летить  у  квітучі  сади  поміж  столітніми  дубами  й  лугами  пахучих  квітів.  Пролітає  над  дощовими  містами,  зловивши  кожен  колір  веселки…  І  з  часом  забуває  про  зорі,  лиш  пам’ятає,  що  вони  були  тим,  заради  чого  він  починав  політ.  Їх  сяйво,  як  і  раніше,  зачаровує  свідомість,  але  не  манить  уже,  достатньо  того,  що  можна  просто  лежати  на  трояндовому  полі,  спостерігати  за  їхніми  мерехтіннями  й  падіннями…

«Крізь  терни  –  до  зір»
©  Володимир  Верста
Дата  написання:  20.08.18

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804073
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 20.09.2018


Ніна Незламна

Народжена зірка над морем

                                                                         Народжена  зірка  над  морем    /проза/
             Тягнулося  село  по    зеленому    горбочку  до  широкої,    квітучої  долини….    Воно,  як    здалеку  дивитись,  як  на  п  `єдесталі…    Прикрашене    зеленими    садами  і  в  ряди  доглянутими  городами.  Картопля,    наче  посаджена  під  стрічку,  вже  відцвітала,  а  гарбузи  і  кабачки  тільки  входили  в  силу.  Стелилися    з  помаранчевими  квітками  серед  широких,    товстих,  зелених  листків.  Їх  поміж    меж  охороняли  високі  соняхи,  що  все  привітно  крутили,  ледь  схиливши,    квітучі    голови,  вслід  сонцю…  Як  стати  з    обійстя,    глянути  довкола,  здавалося  рукою  подати,  від  останніх  городів  до  річки.  Вона  широкою  змійкою  звивалася  по  долині,  по  якій  все  паслися  корови.  По  обіч  зеленіли  хлібні  поля,  а  вдалині,    виднівся  став  зі  старими    розлогими  вербами,  вони  наче  підпирали  ліс.
                 Казкова  краса…  Зелено,  квітуче  всюди  …  Крива  стежина,        по  ній  все  дітвора  бігала  босоніж,  м`який  спориш  лоскотав    ноги,  приємне  відчуття  і  насолода…  Хто  ходив,    то  певно  знає…    Хто  ж  ні,  то  нехай  позаздрить!    Тій    веселій  дітворі,  що  бігла  і  гучно  перегукувалася…  Це  вона    прямувала    туди,  до  води,  до  гірської  красуні  річки  Дністер.
   Гайда,  сільські  дівчатка  й  хлопчики  бігли,    не  дивилися  під  ноги,  а  вище,  до  високих  тополь,  де  блищало  листя  від  сонячних  променів.    Стрункі  красуні  ,  їх  тут  так    багато,    вони  росли  вздовж  стежки  до  самої  річки.
 ЇЇ  берег,    де  -    ін  –де  ховався  за  очеретом  і  пахучім  зіллям,    а  то  між  густих  трав  виднілися  чорні  обриви.  З  них  можна    з  розмаху  шубовснути  в  воду,  налякати  жаб,  які  сполохано,    відразу  поплигають  в  різному  напрямку,  щоби  сховатися  від  несподіваних  гостей.  
Юрбою,  так  радісно  потрапити  в  обійми  теплої  течії,  водночас  відчути  ніжну  прохолоду  і  трохи  побалуватися,  весело  поплавати,    похлюпатися,  поплескатись,    поборюкатися  в  воді.    Адже  діти  знали  тут  кожен  метр  дна,  де  виїмки,    де  занадто  глибоко,  а  де  лише  до  пояса  вода.  Вона  виблискує,  чиста,    прозора,  навіть  видно  маленькі  рибки,  які  зграйками  пливуть  за  течією  і  густі,  темно  -  зелені    водорості,  що  ледь  -  ледь  хитаються  в  воді.    А  річка  доволі    широка….  Біля  берегів  течія  спокійна,    вода  тихенько  колише    водяні  білі  лілії,  латаття.  А  трохи  далі  до  середини  річки,    вода    кудись    так  поспішає,  немов    хоче  наздогнати  час…..
           Між  двома  молоденькими  вербичками,  на  шовковистій  траві,  підібгавши  під  себе  ноги,  сиділа  чорнява  дівчинка  Марійка.  Її  каро  –зелені  очі  з  краплинами  дощу  світилися  щастям    від  побаченого,  вона  задивлялася  в  далину  по  напрямку  річки.  Там,  одна  за  одною,  наче  падали  до  води  білі  чайки  і  раптово  знову  підлітали  до  небо  сині.  Напевно  рибу  ловлять,  думала,  яка  краса,  як  добре,  що    вона  тут  і  бачить  це  все…    В  очах  рябіло….  Вода  в  річці      переливалася  кольорами,  то  голубуватим,  то  синім    із  сріблом  відтінком,  приваблювала    до  себе…
         Кожна  сім`  я  в  селі    не  мала  в  хаті  скатерті  самобранки,  щоби  виконувати  дорослих  і  дітей  забаганки.  Та  жило  село  і  підростали  діти,  тут  річка,  город  і  трави  шовковисті,  чарівні  мальви,  сокирки,  дзвіночки  і  ромашки.  Ранкове  сонце,  що  ласкаво  світило  в  обличчя,  як  не  радіти,  що  жилося  серед  цієї  краси  і  в  мирі?!  Найбільше  тішив  сад  врожаєм,  майже  в  кожного  на  обійсті….  Яка  то  благодать,  зірвати  ягоду,    чи  стигле,  соковите    яблуко,  що  коли  їси,  то,  аж  тече  по  бороді.    Здається  вже  і  не  голодний,  чому  не  погнатися  до  річки?  Щоб  відчути,  ще  одну  радість  і  насолоду….
Марійка  вперше  сама  пригнала  гусей  до  річки,  мама  і  тато  дозволили,  кажуть,  сім  років,  то  вже  можна  саму  відпустити….  Дівчинка  з  пагорба  дивилася  на  воду  та    боялася  близько  підійти.    Сонячні  промені,  що  вигравали  на  воді  навіяли  на  неї  сум….      Страх  в  душі,  пригадала,  як  їй    
   було  років  чотири,  чи  то  п`ять,  хтось  підпалив  їм  стайню.  Той  страх  ніяк  не  покидав  її.  І  хоч  ходила  вона  з  мамою  до  церкви,  молилася  Богу,  як  навчали  мама  і  тато  та  той  вогонь  ,  все  частіше  з`являвся    перед  очима,  лякав,    здавалося  наче  був  зовсім  поруч…
 Тоді  по  селі  була  якась  пошесть,  на  місяць  по  три  пожежі  і  все  вночі…  Підпалювали  тому,    хто  наважився    сказати  щось  проти  голови  сільради,  чи  комусь  чимось  не  догодив,  то  вже  жертва.  Якось  в  сусідів  весілля,  а  в  рідної  тітки  підпалили    сінник,  це  було  –  жахливо.  З  часом  так  і  не  дізналися    хто  підпалив,  по  селі  говорили,  -  »  Хтось  від  заздрощів».
           Раптово  дитячий  сміх  відволік    Марійку  від  спогадів…  Хтось  із  дітей    купався,  занурювався  в  воду,  а  ближче  до  берега  хтось    мочив  ноги  ,  а  менші  діти  гралися  в  піску,  ліпили    з  нього  замки…  
Марійка  поглянула    до  неба  і  згадала,  як  одного  разу  вона  в  садочку,  біля  хати  задивилася  в  небесну  блакить.  Тоді  до  неї  нахлинуло  якесь  дивне  відчуття,    переповнило  її    душу,  вона,  не  поспішаючи,  промовила,
- Пливе  хмарка  сива
- А  я  б  хотіла  мати  крила…
Вже  пізніше  зрозуміла,  що  це  були  перші  рядки  вірша…  Їй  здалося,  вона  б  і  зараз,  дивлячись  на  природу,  про  щось  би  написала,  натхнення  переповнювало  її…    
             Раптово  озирнулася,  їй  здалося,  що  за  нею  хтось  спостерігає.  Це  вона  так  звикла,    бо  біля  неї    завжди  був  старший  брат,  як  охоронець.    Різниця  вісім  років  давалася  взнаки,  він  слідкував  за  кожним  її  кроком,  дуже  любив.  Балував,  як  і  батьки,  всі    цяцькалися  з  нею…  Вони  були  вірні  церкві  і  Богу,  і  так  навчали  своїх  дітей.  Адже  батько  входив    у  першу    двадцятку  в  церкві,  яка  наймала  священика,    тому    і  дітей  привчав    до  служби,  прививав  любов  до  Бога.
           Марійка    все  ж  наблизилася  до  річки  і  водночас  звернула  увагу  на  старших  дівчат  і  хлопців,  що  засмагали  неподалік  від  берега.  Один  невірний  крок….  І  вона    опинилися  в  воді….    Плавати  не  вміла,  тому  відразу  пішла  на  дно.
   Одна  дівчинка,  що  сиділа    на  березі  річки,  помітила,    швидко  встаючи    тикала  вказівним    пальцем  в  воду,    схвильовано  кричала,
-  Ой,  та  Марійка!  З  нашої  вулиці!  Шубовснулася  в  воду  і  здається  не  виплила….  Он  там  ,    на  тому  місці  стояла!  
Хлопці  відразу,  як  обпечені,  зірвалися  з  місця  і  ближче  до  річки,  один,  найстарший  з  них,  знервовано  розвів  руками,
-Так,    без  паніки,  я  зараз!
 Глибоко  вдихнувши  повітря,  кинувся  в  воду…  Всі  знали,  що  хоч  він  ріс  без  батька,  але  вмів  добре  плавати,  тому  й  ніхто  його  не  зупиняв.    За  мить  хлопець  пірнув  в  воду  і  намацав  волосся  Марійки,  впевнено  тягнув  догори…  
Дякувати  Богу,  вона  відразу  почала  кашляти  і  відкрила  очі.  Діти  з  полегшенням  перевели  подихи,  привітно  дивилися  на  неї,  вмовляли,  щоб  не  лякалася,  адже  все  обійшлося.
 Батькам,  ні  в  якому  разі  ,  не  можна  було  розповідати  за  цей  випадок.  Боялася,  знала,  що  будуть  дуже  сваритися,  бо  ж  був  втопився  двоюрідний  брат.  А  вони  в  ній  душі  не  чаяли,  оберігали  і  від  дощів,  і  від  сонця.  Вона  була  третя  дитина  в  сім`ї,  першим  був  самий  старший  син,  пожив  лише  декілька  днів  і  помер,  батьки    часто  ходили  на  цвинтар,  болісно  перенесли  втрату.  Їм,  ще    Бог  дав    сина  і  доньку,    вони  дякували  Богу,    любили,  дорожили  ними.
             Час  летів….    Марійка  ходила  до  школи….  Завжди  охайна,  тиха  дівчинка,  як  навчалася  в  молодших  класах,  то  до  школи  водив  брат,  навіть  не  довіряв    носити  сумку  з  книжками,  вважав,    що  це  для  неї    важко.    Навчалася  гарно,  старанно  виконувала  домашні  завдання  і  в  школі  була  завжди  уважна,  за  те  і  була  нагороджена  похвальними  листами.
           В  сім`ї  ж,  їй  тільки  й  довіряли  прибрати  в  хаті  та  зварити  бараболю,  можна  сказати  не  випускали  з  хати.  Всі  роботи  по  -    хазяйству  виконував    брат.  Дитинство  було  солодким  сном,  а  коли  навчалася  в  сьомому  класі,  то  вже  інше  життя….    І  корову  навчила  мама  доїти,    і  брала  з  собою  в  поле.  А  в  полі  на  сонці  з  ранку  й  до  вечори  в`язала  снопи.    Поле  було    далеченько,  за  гаєм,  доволі  велике,  тож  треба  було  працювати  й  працювати.  Тато  був  задоволений,  але    погуляти  ввечері  із  дівчатами  не  дозволяв.  В  домі  завжди  була  воєнна  дисципліна.
                 Дівчинці  так  хотілося  писати  вірші  про  Бога  та  боялася  осуду.  Дуже  боялася,  що  діти  не  так  зрозуміють,  будуть  дразнити  її  поетесою.  В  той  час  село,  можна  сказати,  було  більш  комуністичним.  Коли  ходила  до  школи,    мама  таємно  водила  її  в  церкву,  до  сповіді,  адже  забороняли  брати  шлюб  і  хрестити  дітей.  Класний  керівник  занижувала  оцінки  тим  дітям,    які  вірили  в  Бога….    Одного  разу  в  школі  навіть  розбирали  її  поведінку  і  подружки,  така  на  той  час  була  політика  влади.
 Та  одягалася  вона  в  школі  краще  за  всіх,  завдяки  маминому  брату  і  його  дружині,  які  жили    в  Америці.  Вони  посилали  дитячі  речі  поштою,  хоча  і  трохи  поношені,  але    на  вид  були,  як  нові.  Багато    хто  із  дітей  заздрив  їй,  називав  багачкою.  
         Останні  два  роки  в  школі….    Марійку  все  частіше  переслідував  якийсь  страх,  із  –  за  чого  стала  гірше  навчатися.  Все    вдома,  добре  вивчить  вірша  та  в  школі,    лише  від  погляду  вчительки,  хвилювалася  і    відразу  забувала  слова.  Бідкалася,  тихенько  плакала,  але  мамі  не  наважилася  про  це  розповісти,  дуже  вірила  в  Бога,  надіялася  на  його  ласку,  гадала,  що  все  минеться.  Їй  вдалося  закінчити  школу  з  гарними  оцінками....
             Після  школи  думала  навчатися  в  консерваторії,  гадала  туди  буде  легше  поступити,  адже  там    працював  дядько.  Та  на  жаль  батьки    зовсім  не  підготували  її  до  музики,  тому  ця  мрія  була  нездійсненною.  Але  ж  вдома    сидіти  не  буде,  тому  тітка,  що  жила    у  Львові,  допомогла  поступити  в  фінансовий  коледж.
Студентські  роки,  це  чудовий  час.  …  Проживання  в  гуртожитку…  Знайомство  з  іншими  студентами.  Дружньо  з  дівчатами    в  кімнаті,  але  кожні  вихідні  їздила  додому.  Так  наполягав  батько,  щоб  в  неділю  та  на  свята  обов`язково  була  на  церковній  службі.
             Красуня,  гордовита  і  трохи  сором`язлива  дівчина  та  дехто  обходив  стороною,  коли  дізнавався,  що  ходить  до  церкви,  вірує  в    Бога….
             Після  закінчення  коледжу  вона  поступила  на  курси  у  Львівський  СГ  інститут.      Навчалася  старанно,  отримала  професію  економіст  -  бухгалтер.
       Пройшов  час…..    Марія  працювала    економістом  в  Управлінні  транспорту  автостанцій.  Залицяльників  на  роботі  було  багато,  але  вона  була  скромною,  дуже  боязливою  дівчиною.  Віра  в  Бога  для  неї  була  понад  усе.
З  нею  в  гуртожитку,  в  одній  кімнаті,  проживало  двоє  гарних  дівча,  Галя  і  Оксана.  Вони  були  щирими  і  доброзичливими.  З  часом    для  неї  стали  справжніми  сестрами,  адже  і  працювали  разом.
         Йшов  1986  рік…    Останні  літні  дні….    На  роботі  запропонували  путівку  в  круїз  з  Одеси,  Марія  не  наважувалася  десь  поїхати  та  подружкам  вдалося  вмовити  її.    А  воно  і  правда,  думала,  чому  б  не  поїхати,  адже  ніде  не  була  окрім  Ленінграду,  ще  від  школи  їздила  на  екскурсію.
           Напередодні  поїздки  приїхала  додому,  повідомила  батькам,  що  попливе  в  круїз.    Мама  була  дуже  стурбована,  схвильовано  сказала,
-  Що  ти,  доню,  який  круїз,  он  сон  мені  наснився….  Що  я  тону  і  прошу,  щоб  ти  мені  подала  руку….  Покинеш  мене,  а  я?  Як  треба  буде  допомоги,  це  ж  на  довго…  Якесь  не  добре  передчуття,  не  спокійно  на  душі,    боюся  тебе    
відпускати…
 Марія    уважно  вислухала,    обійняла,
-  Ну  мамочко,  все  буде  добре,  відпустіть!  Я  ж  ніде  не  була,  хай    побачу  світу,    не  сама  ж    їду,  а  з  подружками.
Мати  рукою  погладила  по  голові,
-  Добре  доню,  тільки  сходимо  до  церкви,  попросимо  божого  благословення.  І  я  кожен  день  буду  ходити  до  церкви,  молитися,    щоб  в  тебе  все  було  добре.
         Зі  Львова  їхало  тридцять  чоловік  в  круїз  на  кораблі  «  Адмірал  Нахімов».    Молоді,  щасливі,    замріяні  у  прекрасне,  прибули  на  корабель…  На  причалі  людно,  гамірно,  прощання,  поцілунки…  Під  музику  оркестру  відправилися  в  круїз.  …
       З  Марією  було  троє  дівчат….    Галя  запропонувала  поїхати  з  ними    своїй  подружці  Миросі  з  Польщі,  в  дитинстві  вони  разом  відпочивали  в    таборі.      Їм  показали  каюти  нижчого  класу  в  самому  низу  корабля.  Всі  мали  під  подушками  рятувальні  жилети,  розповіли,  як  ними  користуватися.
       Як  це  чудово  по  морю  та,  ще  й  на  такому  великому  кораблі!    Їх  щоранку  будила  гарна  мелодія,  звучали  веселі  пісні.    Було  добре  харчування,  відмінна  обслуга.  Чарівність  Чорного  моря  приваблювала  очі.  Милувалися  краєвидами  моря  під  Одесою,    а  потім  побували  в  Ялті,  де  відвідали  музей.  В  двадцяти  кілометрах  від  Ялти,  побували  в  «  Ластівчине  гніздо»,    на  вершині  зробили  вражаючі  фото  пляжів,  пальм,  скалистих  берегів,  що  омивалися  хвилями    Чорного  моря.    Далі  корабель  вирушив  своїм  маршрутом.  ….
         Пізно  ввечері  тридцять  першого  серпня  на  верхній  палубі  був  концерт.
Це  Галя  випадково  дізналася  і  вони  вирішили  всі  в  чотирьох  піти  подивитися.  Одягли  найкращий  одяг,  який  взяли  з  собою.  Марія  одягла  гарну  сукню  і  велюровий  піджак,    кольору  темної  вишні,  він  дуже  пасував  їй,  підкреслював  фігуру.
           Після  концерту  відразу  розпочалися  танці.    Марії  здалося,  що  танцювати  в  жакеті  буде  жарко  і  не  зручно,    хотіла  спуститися  в  каюту,  лишити  там  жакет.  Але  дівчата  вмовили  залишитися,  бо  вирішили,  що  на  довго  не  затримаються  і  всі  разом  підуть  спати.
               Дівчата  вже  весело  танцювали,  коли  Марію  запросив  на  танець,  якийсь  моряк  при  погонах.  На  жаль  вона  не  бачила  розпізнавальних  знаків  та    це  й  не  було    так  важливо.  Він  мило  всміхався,  легко  вів  в  танці,  ніжно  тримав  за  руку,  наче  боявся  загубити  цей  скарб    та  раптовий  поштовх  в  обочину  корабля  налякав  всіх.    Люди  падали,  частина  опинилася  за  бортом…
             Погасло  світло…  Спрацювала  сирена…  Корабель  похилився…  Всі  розбігалися  в  різні  сторони.  На  борту  почалася  паніка,  за  бортом  перші  жертви,  на  воді  крики,  кров,    плями  фарби,  нафтопродуктів,  якісь  дерев`я  уламки,  крісла…
 Дівчата  розгубилися…    Марії  доля  дала    велике  випробування,  вона  не  вміла  плавати.  Та    все  ж  мала  надію  вижити.  Адже  її  назвали  в  честь  двох  бабусь,  які  мали  ім`я    Марія,  вони  були  названі  в  честь  Божої  Матері.  Вона  вірила  в  свого  Ангела,  блаженного,  світлого,  доброго  з  великим  серцем    і  великими  крилами.
Не  тямлячи  себе  бігла  вперед,  наче  хтось  її  підштовхував.  Перед  собою  побачила  чоловіка,  який  біг  назустріч,
-Чуєш!    Допоможи!
А  він  їй  у  відповідь,
-  Дурепа!  Чого  причепилася….
       Та  якийсь  вихід  має  бути,  копошилося  в  голові…  В  паніці  бігла  далі…..    А  людей,  як  комах,  на  зустріч  моряк,  вона  бачила,  що  він  не  українець  і  не  росіянин  по  національності  та  в  розпачі  звернулася  до  нього,
-  Я  плавати  не  вмію,  допоможи!  Як  втоплюся,  буде  на  твоїй  совісті,  чуєш…
Хлопець  побачивши  перед  собою  красуню,  не  міг  відмовити,
-  Не  плач,  не  панікуй!  Все  буде  добре!
-  Як  звати  тебе?  -    відразу  запитала  його.
-  Мене  Рома,    а  тебе?  –  поспішаючи  голосно  запитав  хлопець.
-  Марія,  мене  звати  Марія,  -    тремтяче  вся,  від  хвилювання,    випалила  вона.
Він,  не  вагаючись,    одягнув  на  неї  рятувальний  жилет,  наполегливо  кричав,  здавалося  давав  команду,  
-  Ну  давай!  Скакай  донизу,  на  перший  поверх.
-  Ой  я  боюся,  дуже  боюся,  чуєш!  –  кричала    в  паніці,  хитаючи  головою.  
Він  тикав  пальцями  донизу,    в  воду,  вже  сердито  кричав,
-  Он  дивися,  наш  капітан  і  його  помічники  вже  в  шлюпках  на  воді!  Давай  сміливіше!  Не  втрачай  час!
Корабель  качало…  Скрізь  крики,  гамір,  плач  і  чути  десь  грає  скрипка…
Марія,  як  навіжена    спустилася  з  ним  по  поручнях  донизу,  а  потім  він  штовхнув    її  у  воду.  …Задихалася,    вся  в  фарбі,  в  нафтопродуктах,  борсалася,  наче  боролася  зі  страхом,  розкривши  рота  хватала  повітря,  моряк  схватив  її  за  волосся..
         Здалося  прийшла  до  тями,  коли  побачила  його  поруч,  потім    Рома  схватив  її  за  руку,  
- Давай  подалі  відпливемо,  швидше,  бо  затягне  на  дно  разом  з  кораблем!
         Він    притягнув  якийсь    продовгуватий  уламок  деревини,  трохи  схожий  на  зламані  двері.  Вони  трималися  за  нього,  він  на  одній  стороні  без  жилета,  а  вона  на  другій  стороні  в  жилеті,  так  тримали  рівновагу.  Пересувалися,  як  надалі  від  корабля,  що  мав  йти  під  воду.  Хвилі  підносили  їх    то  вверх,  то  вниз,  кругом  плавали  трупи,  були  такі  і  з  жилетами  і  без  жилетів.
Марія  роздивлялася  на  всі  сторони,  прислухалася  до  голосів,
-  Чуєш  Ромо,  зі  мною  були  троє  дівчат,  мої  подружки,  десь  розгубилися  всі,  хоча  б  вижили…
-  А  я,  думав,  що  спас  якусь    літню  жінку,  ти  така  вся…..  В  нафтопродуктах,  навіть  не  думав,  що  спас  молоду  дівчину,  -  тремтячим  голосом  кричав  хлопець.
   Неподалік,    він  побачив  одну  жінку,  що  тонула,  потягнув  до  себе,  допоміг    їй  прийти  до  тями,  вона  теж  стала  триматися  за  деревину.
 Руки    в  Марії    від  напруги  та  холодної  води  стали  дерев*яні,    не  слухняні.  
   Всі  здалеку,  зі  страхом,    дивилися,  як  йшов    під  воду  корабель  «Адмірал  Нахімов».
               -Ой,  скільки  там  добра  пішло  під  воду,  мельхіорові  ложки  у  ресторані  і  інші  цінні  речі.  Уявляєте  всіх  і  мої  речі  потонули,  тільки  й  лишилося  те  ,що  на  мені,  -    схвильовано  кричав  Рома.
Та  деревина  вже  не  витримувала  трьох…  Марія      дивилася  на  зоряне  небо,
-  Ой  Боженку,  спаси  і  помилуй!
Задивилася  в  небо,  на  одну  зірку  над  собою  і    тихо  прочитала  молитву;    «Отче  наш».    Зірка  ледь  -  ледь  мерехтіла,  їй    здалося,  що  мерехтіла  ясніше  всіх  зірок,    подумала,  це  напевно  благословила  мене  на  життя.    Схвильовано,    швидше  поплила  до  шлюпок….
 Скрізь  кричали  люди,  просили  допомоги,  дехто  потрапляв  під  гвинти  корабля  »Петр  Васев».  Всюди  кров,  розлите  мастило,  фарба,  мертві  тіла….
Вона  підпливла  до    однієї  шлюпки    та  там  було  забагато  людей,  її  на  неї    не  взяли.    Напрягши  всі  сили  знову      підпливла  до  іншої  шлюпки,  там  теж  було  повно  людей,  не  хотіли  її  брати.  Дуже  просилася,  бо  зовсім  дубіло  тіло,  плакала  й      вмовляла….  Якийсь  чоловік    змилувався,  подав  їй  руку,  допоміг  залізти  в  шлюпку.  Озираючись  назад,  майже  в  темноту,  вона    вже  не  побачила  Рому  з  жінкою.  
Марія  трохи  відігрілася  між  людьми,  всі  перелякано  дивилися  один  на  одного  і  тулилися,  щоб  було  тепліше.  Шлюпка  плила,  а  дівчина  думала,  як  добре,  що  не  пішла  віднести  в  каюту  жакета,  бо  була  б  там  і  залишилася,  скільки  ж  там  потонуло  людей…    Як  вчасно    зустріла  Рому!  Адже  він  її  спас….  А  тепер,  ще    цей  чоловік,  що  протягнув  їй  руку,  вона  навіть  не  взнає  його  ім`я….  Це  вже  вдруге,  ледь  не  потонула  та  Бог  дає  на  життя,  значить,  має  вижити,  має  далі  боротися  з  холодом,  який  час  від  часу  пронизував  тіло.  
     Прожектора  з  корабля  «  Петр  Васев»  освітлювали  кроваве  море,  мертвих  і  живих  пасажирів.    Всі  зі  шлюпки,  як  могли,  різними  уламками  відштовхувалися  від  води,  як  подалі  від  цього  корабля,  щоб  не  попасти  під  гвинти.  Ті  люди,  хто  потрапляв  під  них,  то  вже  було  перемелене  кроваве  м`ясо.    Їм,  дякувати    Богу,  вдалося    врятуватися….  Було  пів  на  другу  ночі…
             Всю  ніч  хто,  як  міг  так  і  тримався  на  плаву,  рятував  своє  життя….    На  світанку,  ближче  до    шостої    години  ранку,    їх  врятували  рятувальники,  привезли  до  Новоросійська.  Марія  вся  в  мазуті,  з  одним  капцем  на    великому  підборі.
                 В    Новоросійськ  прилетів  міністр  Алієв,  пообіцяв,  що  відправлять  всіх  додому,  щоб  не  хвилювалися,  кожному  повернуть  все,  що  потонуло,  лише  треба  написати  перечень,  хто  та    що  мав  при  собі.  Розпитували  всіх  хто  і  звідки,  все  записували.  Марія  весь  час  роздивлялася  довкола,  хотіла  знайти  подружок,    на  жаль  їх  не  було.  Потім  всіх  запросили  подивитися  на    страшні  фото,  понівечених  людей,  щоб  розпізнати  серед  загиблих,  чи  не  має  знайомих…  Подружок    там  не  було.  Але  це  був  тільки  початок  дня,  страшні  думки  лізли  в  голову,    не  дай  Боже,  щоб  були    на  дні  моря.  Відкидала  ці  настирливі  думки,  молилася,  не  втрачала  надії,    гадала,  що  все  ж  таки  знайде  їх    живими.
Всім  роздавали  чистий  одяг,  Марія  вибрала  собі  рожевий  спортивний  костюм,  описала  речі  та  коштовності,  що    загубила.  Звичайно  дівчина  шкодувала  за  всім,  що  трапилося  з  ними,    дуже  журилася  за  дівчатами  та  фотоапаратом,  де  були    зняті  чудові  кадри.  Ось  таке  відбулося  знайомство  з  містом  Новоросійськ….
   Потім    всіх  пасажирів  поселили  в  якомусь  гуртожитку,  запитували,  хто  чим  хоче  добиратися  додому.  Вона  вагалася,  чим  краще  добратися….    Думала,    на  кораблі  вже    попробувала,    то  ж,  що  буде  те  й  буде,  краще  полетіти  літаком  додому,  бо  потягом  їхати  день  і  ніч  дуже  важко.  
           Від  пережитого    час  від  часу  торсалося  тіло,  гуділо  в  голові,  тиснуло  в  грудях,  переслідував  страх,  перед  очима  все  те    море  з  кров`ю,  крики  людей,  тіла  загиблих.  Ніхто  й  ніколи  не  думав,  що  таке  можливо,  щоб  корабель  потонув  за  сім  хвилин.  Самій    в  голові  не  вміщалося,  як  це  все  пережила,  страх  постійно  переслідував  її.    Весь  час  про  себе  читала  молитви,  просила  в  Бога  спасіння  і  терпіння.  Їй  хотілося  якомога  швидше    дістатися  до  рідного  краю,  до  того  поля,  де  в`язала  з  мамою  снопи,  до  гаю,    де  була  криниця,    от  якби  ж  то  птахом  полетіти  до  батьківської  оселі,  до  родини….
           З  Новоросійська  Марія,  з    хвилюванням  в  душі,    подзвонила    знайомому  хлопцеві,  Володі,  колезі,  він  працював  водієм.    Хлопець  почувши  її  голос  дуже  зрадів,  що  вона  жива.  Давно  до  неї  залицявся,  вона  дуже    подобалася  йому.  Вони  домовилися,  що  він  зустріне  її.
         В  літаку,  до  Львова,  було  четверо  людей  з  корабля  »  Адмірал  Нахімов».  Всім,    на  дорогу,    дали  гроші  і  пообіцяли  пізніше,  ще  повернути,  компенсувати,  за  все,  що  втратили.
           Було  трохи  страшно  та    з  Божими  молитвами    Марія  прилетіла  до  Львова.  Її  зустрів  Володя,  вони    машиною  поїхали  до  гуртожитку.  З  гуртожитку  подзвонила  на  роботу,  повідомила,  що  вона  жива.  Їй    сказали,  що  дівчата,  всі  троє,  що  плавали  з  нею  на  кораблі,  живі.  Дівчина
була  рада  за  них,  передала  вітання,  полегшено  перевела  подих  ,  
»  Дякувати  Богу,  з  ними  все  добре!».  
Взявши  деякі  речі,    Володя  віз  її  в  село,  давно  мріяв  туди  потрапити,  познайомитися  з  її  батьками.  Дорогою,    дівчина  з  хвилюванням,  розповідала,  про  все,  що  пережила,  про  те  страхіття,  що  побачила,  часом  плакала,  аж  тремтіла,  не  соромлячись  витирала  сльози.  Вона  вже  по  іншому  дивилася  на  життя….
       Їхали  з  великою  швидкістю,  Марія  не  звернула  уваги,    не  помітила,  що  в  машині  час  від  часу  відмовляли  гальма,  не  могла  зрозуміти,  чому  він  збліднів.  Та  обійшлося  без  пригод,  вони  доїхали  до  села,  але  Марія  його  відразу  попросила  поїхати  додому    у  Львів.  Що  їй  зараз  не  до  цього  знайомства,  не  знала,  як  це  все,  що  сталося  з  нею,    переживуть  батьки.  
         Радість  переповнювала  душу,  адже  вона  вдома…
 Батьки  про    аварію  навіть  не  знали.  Коли    Марія  їм    все  розповіла,  звичайно  дуже  рознервувалися….  Хоча  чули,  що  якийсь  корабель  потонув  та  і  гадки  не  мали,  що  на  цьому  кораблі  була  їх  донька.  А  ввечері  по  телебаченні,    у  новинах,  передали,  що  затонув  корабель  «Адмірал  Нахімов»,  це  було  друге  вересня,  дівчина  була  просто  щаслива,  що,  так  швидко,  дісталася  додому.
           Після  відпустки  Марія  зустрілася  з  подружками  в  гуртожитку.  Радість,    поцілунки  і  знову  спогади  про  круїз,  про  те  страхіття,  що  їм  прийшлося    побачити,  пережити.    Зі  сльозами  на  очах,    всі  схвильовано    розповідали,  як  спасалися,  боролися  за  своє  життя.  Дівчатам  повезло,  вважала  Марія,  адже  вони  були  в  трьох,  а  вона  одна…
Час  все  кудись  летить...    Марія  зовсім  розірвала  стосунки  з  Володею,  не  подала    надій  на  зустрічі.  Залицявся,  ще  один  хлопець  Тарас    та  і  з  ним    не  наважилася  зустрічатися.    Навіть  начальник  гуртожитку  підбивав  клинці  …  А  чому  б  і  ні?  Така  гарна,  видна  дівчина,  чорнява,  волосся  до  самих  стегон  і  одягалася  модніше,  найкраще    всіх.  Адже  дядько  з  тіткою  ,  не  забували  про  неї,  присилали  одяг,  а  це  ж  в  той  час  був  розкіш,  всі  вважали  її  багатою  дівчиною.  Були  і  хлопці  із  села,  що  залюбки  б  з  нею  зустрічалися  та  вона  ні  на  кого  не  звертала  уваги,  не  лежало  серце  ні  до  одного.
         Через  кілька    місяців,  Марія  отримала  запрошення  на  суд  в  місто  Одесу  по  справі  ,  щодо  затоплення  корабля  «  Адмірал  Нахімов».  Вона  приїхала  туди  та  їй  повідомили,  що  її  свідчення    не  потрібні.  Дівчина  вирішила    все  ж  дізнатися  про  того  моряка  Рому,  який  спас  її.    Була  задоволена,  що  все  про  нього  дізналася,  адресу  дало  Чорноморське  морське    пароплавство.  Це  був      матрос  Ромазанов  Гаджімірза,  сам  назвався  Ромою.  Він  жив    в  Одесі,  довго  не  думала,    купила  йому    в  подарунок  мельхіорові  ложки,  цукерки,  торт,  букет  квітів  і  поїхала  віддячити  за  своє  спасіння.
Зустріч  була  дружелюбною,  як  за  святковим  столом.  Хвилюючи  спогади,    часом  зі  сльозами  на  очах,  згодом  веселіше….  Розмови  про  життя,  а  потім  проводи  і  слова  вдячності  за  подарунок.  Та  Марія    вважала,  що  життя  дорожче  за  подарунок,  від  щирого  серця  подякувала,  поверталася  додому…    Згодом,  Марія  дізналася,  що  його  підвищили  по  службі,  після  того,  як  вона  написала  лист  в  Чорноморське    морське  пароплавство,  в  якому  виразила  свою  вдячність.
Пройшов  рік…    Літо  видалося  тепле….  Одного  разу,  в  вихідний  день  двоюрідний    брат  з  дружиною  кликали  Марію  з  собою  на  Дністер.  Вона  наче,  як  злякалася,    адже  після    тих,  страшних  подій,  ні  разу  не  ходила  до  річки,  боялася  води.  Їй  здавалося,  що  знову  обов`язково,  щось  та  трапиться.  Відмовлялася  йти,  адже  та  рана  в  душі,  ще  не  загоїлася.  Вони  намагалися  підняти  їй  настрій,  довго  переконували.  Він    любив    її,  йому  хотілося,  щоб,  як  швидше  вона  забула  ті  події  під  Новоросійськом,    хотілося,  щоб  не  боялася  води,  поклавши  руку  плече,  зазирнув  в  очі,
-  Ну  Марійко,  все  позаду,  таке  в  житті  трапляється,  але  треба  жити,  на  все  дивитися  простіше.  Ну    купатися  не  будеш,  якщо  боїшся,  то    з  нами  за  компанію,  посидиш  біля  річки,  тож  разом  буде  веселіше.  Чого  самій    вдома  сидіти?
 Схиливши  голову,  думала,  що  робити?  Навіть  закрила  очі,  щоб  трохи  вгамувати  своє  хвилювання.  Та  потім,  піднявши  голову,  ледь  всміхнулася  і  кивнула  рукою,
-  Та  добре  піду….  Піду  вже….  Що  буде  те  буде!
 Брат  з  дружиною,  аж  повеселішали,  коли  вона  дала  згоду.  Підморгнули  один  одному  і  брат  обійняв  Марію,
- Ну  нарешті,  життя  продовжується,  сестричко!
Вони  з  гарним  настроєм  йшли  знайомою  стежкою….    Вздовж  неї    подорожник,  ромашки,  дзвіночки,    шовковиста  трава,  яка  ледь  колихалася  від  вітру  ,  блищала  на  сонці.….
Біля  річки,  як  завжди  в  літню  пору,  була  молодь.  Хтось  купався,  хтось  засмагав,  слухав  музику,  яка  линула  з  магнітофона.  
-  Марійко,  ти  постій  на    березі,  якщо  купатися  не  хочеш,  а  ми  скупаємося,  вода  тепла,  -  роздягаючись,  запропонував  брат….  І  зайшов  в  річку.
       Вони  з  дружиною,      весело,  всміхаючись,  плавали  в  річці,  то    занурювалися  в  воду,  то  виринали  з  неї.  
 Марія    з  заздрістю  дивилася  на  них  та  сама  не  наважилась  йти  купатися.    Стояла  трохи    далі  від  берега  та  так  задивилася  на  водорості,  що  сама  не  помітила,  як  зробила    пару  кроків  і  несподівано    гулькнула  в  воду.  Копошилася,  борсалася,  її  тягнуло  донизу,  зі  страхом  била  руками  об  воду  і  кричала  до  брата,  що  тоне,  але  він  з  дружиною  не  чув,  бо    вони  вже  далеко  відпливли  від  берега….
   Почули  хлопці,  що  були  неподалік    і  один  з  них,  набагато  молодший  за  неї,  витягнув    її.  Трусилася,  чи  то  від  переляку,  чи  від  спогадів.  З  тієї  пори  Марія  навіть  близько  боялася  підходити  до  води.
         Та  час  плине...  
   Прекрасна,  чудова  молодість,    в  селі  весілля,  сватання…  Вже  й  Марії  час  прийшов  подумати  про  особисте  життя…  Багато  хлопців  було,  не  було….    відбою.    Звали  заміж  та  за  кого  йти?    Не  могла  розібратися  в  собі,  як    довірити  комусь  із  них  своє  життя?  Адже  не  відчувала,  що  когось  із  них  кохає.  
     Хлопець  із  села,  Іван,  давно  в  неї  закохався,  тільки    вона  приїде  в  село,  він  вже  тут,  як  тут,  ходив  по  п`ятах  за  нею.  Це  був  двоюрідний  брат  однокласника,  високий,  красивий,    дуже  схожий  на    співака  Талькова.    Його  батьки  теж  ходили  до  церкви,  тому  і  Маріїна  мама  хотіла,  щоб  донька  була  близько,    щоб  вийшла  за  нього  заміж.  
Вона  була  не  згодна  з  мамою,  а  батько  з  тіткою,  навіть  паспорт  заховали.  Та  все  ж  сварилася  мама,  щоб  було  по  її,  бо  ходять  разом  з  його  батьками  до  церкви,  як  в  очі  людям  дивитися,  якщо  не  піде  за  нього?  
Ну,  що  ж….    Марія  вже  не  могла  сперечатися,  звичайно  пізня  дитина  в  батьків,  вони  хотіли,  щоб  вже  мала  сім`ю  і  їм  би,  на  старості  років,    жилося  спокійніше.
           І  було  весілля,  і  взяли  вони  в  церкві  шлюб  та  життя  не  склалося.  Спочатку  жили  з  свекрухою,    за  один  рік  побудували  дім  і  потім    жили  окремо.  Народила  Марійка    двох  близнят,  хлопчиків  та  Бог  дав  життя  одному,  Богданчику.  За  другого  хлопчика,  Ігорька,  лікарі  боролися  майже  тиждень  та  він  пішов  в  другий  світ….  Бідкалася,    важко  перенесла  втрату  дитини….    На  жаль  сімейне  життя  не  склалося,  не  притерлися,  як  кажуть  люди,  не  злюбилося…  Вони  прожили  більше  десяти  років,  але  розійшлися.  
               Перед  нею  нове  життя….    Ходила  до  церкви,  молилася,  просила  в  Бога,  щоб  дав  сили  жити    далі.  Чому  скільки  біди  на  одні  плечі?  Згадувала  життя…  Як  двічі  тонула,  а  потім,  як  з  Володею  їхала    в  село,  відказали  гальма,  він  лише  через    місяць  зізнався  в  тому,  а  вона  тільки  тоді  зрозуміла  чого  він  збліднів….  І  вже  пізніше,  коли  працювала  на  заводі,    їхала  в  машині    з  колегою  по  роботі,  машина  розбилася,  а  вони,  дякувати  Богу,  залишилися  живі,  без  подряпин.  І      в  думках  запитувала  в  Бога,  за,  що  це  все  їй?    Чому  немає  щастя?  І  ось  тепер  знову  на  роздоріжжі.  Треба  виживати,  треба  кудись  їхати,  адже  треба    за,  щось  жити  їй  і  сину.  
         З  болем    в  серці,  Марія  їхала  в    Італію.  Хвилювалася  за  сина,  якого  залишила  з  батьками,  але  іншого  виходу  не  було.
Вона    в    Мілані…  Зупинилася  в  племінниці  і  відразу  знайшла  роботу.  Пішла  на  підміну,    на  один  місяць,  допомагати  по  господарству  італійцям.    То  не  солодке  життя…..Робота  була  важка,  а  платили    мало.  Працювала  по  двадцять  дві  години,  як  пташку  випускали  на  волю,  чи  то  пса  на  прогулянку.  Після  місяця  роботи,    знову  в  пошуках  роботи  та    все  ж  трохи  заробила  грошей,  винайняла  собі    квартиру.
 Що  робити?  Думала  у  відчаї,  треба,  щось  шукати,  адже  не  повернеться  додому.  Скільки  грошей  вкладено  в  поїздку!  Ні  треба  шукати  роботу!
Кожного  дня  ходила  до  церкви,  просила  допомоги  в  Бога.  Одного  разу  в  церкві  наче  їй  хтось  шепотів,  щось  у  вуха.  Йшла  додому,  думки  зліталися,  як  пташки,  слова,  як  зерна  сипалися  з  гори.  Під  церквою  шукала  ручки,  щоб  записати,  не  забути,    дорогою  додому,  написала  кілька  рядків  вірша.  А  потім,    вночі  не  спалося  і  за  дві  години  були  написані  два  вірша»;
«  Маки  матері»,  і  «  Зіронька  в  ім`я  мами»
             «  Маки  матері  »  
 За  гаєм  на  полях  у  житах  
 я  червоних  маків  назбирала  
 іздалека  лечу  наче  птах,
 щоб  Пречиста  маму  привітала.
 Червоний  мак  квітує  у  полі
 квіти  благодатної  любові
 несуть  радість  чудову  красу
 вінчують  її  осінь  золоту..  
Червоні  маки  квіти  поля
усміхається  щастям  їй  доля
 довгі  роки  на  землі  прожити
 своїм  дітям  сонцем  світити.  
Сива  голубко,  мамо,  матусю
 я  люблю  тебе  моя  нене
 із  чужини,  до  тебе  вернуся
 дочекайся  ,тільки  на  мене!  
Лебідкою  прилечу  до  тебе  
вклонюсь  низько  у  ноги  твої
 зацілую,  обніму  до  себе...
 більш  не  буде  розлук  на  землі.
                                                       М  ЧАЙКІВЧАНКА  
»  Зіронька  в  ім`я  мами»
Рідна  мамо  -  зіронько  ясна,
Твої  коси  уквітчав  цвіт  весняний,
Золоті  долоні  засівали  поля,
І  дітей  пригощаєш  хлібом  рум'яним.

В  зорянім  небі  ясну  зіроньку  знайду,
Ніч  попрошу,  щоб  сіяла  ясно,
Ім'ям  мами  я  назву,
Щоб  на  землі  дітям  малювала  казку.

Ти  не  дала  розбудити  мене  рано,
І  тихенько  воду  набирала  із  криниці,
Дітям,  внукам  ти  годиш,  рідна  мамо,
В  зорянім  небі  тобі  сяють  зірниці.

За  твоє  щастя  молюсь  до  зорі,
За  твій  спокій  -  у  твоїм  серденьку,
За  любов  твою  і  долоні  золоті,
До  твоїх  ніг  низенько  клонюсь,  моя  ненько!..

                                                                                                         М.  Чайківчанка
Цей  вірш  та  вірші;  «  Твій  вибір  твоє  майбутнє»,  «  На  Україну  повернусь»,  «  Україно  моя  цвіте  весняний»      Марія  послала  в  Рим,  де  друкувався    журнал  для  церкви  -    "  До  світла.  Коли  в  душі  народжується  слово".  Там  читачі  побачили  її  вірші.  Вона  мала    велику  підтримку    від  священників,  Олександра  Сапунко9  редактор  журналу  в  Римі  0  і  в  Мілані  Олександр  Лісовський,  а  пізніше    Іван  Стефарук.  В    2010  році  вийшла  книга  українських  поетів      в  Італії,  де  теж  друкувалися  її  вірші,  на  один  з  них  була  написана  музика  Богданом  Гірським.  По  радіо  стала  звучати  пісня  під  назвою  -  »Звати  мене  українка».
               Марія  шукала  роботу…На  ту  квартиру,  що  вона  винаймала,  господиня  підселила  їй  одну  жінку  з    України,  (  Лєну  ),  родом  з  Чернівців.  Але  вона  вважала  себе  румункою,  знала  румунський,  молдавський  язики,  тому  їй  було  легше    спілкуватися  з  італійцями.  Марія  у  відчаї  плакала  їй,  що  не  має  роботи  та  жінка  у  відповідь    не  втішала,  а  все  повторювала,  -  «  Я,  що  тобі  лікар?».  
Майже  місяць  Марія  вчила  італійську  мову  по  словнику...  .І    нарешті  знайшла  роботу,    пішла  працювати  до  однієї  сеньйори,  допомагати  по  господарству.  Та  сеньйора  невдовзі  захворіла,  потрапила  до  лікарні,  Марія  і  там  доглядала  її.  В  цій  палаті  лежала  одна  стара  жінка,  до  неї  приходив  чоловік  в  білому  халаті,  це  був  її  син  Анжело.
 Марія,    коли  вперше  побачила  його,  якесь  дивне  відчуття  проснулося  в  душі.  Кожного  дня  бачила,  як  він  доглядає  маму  і  їй  хотілося  зловити  його  погляд,  щоб    він  побачив  її    закохані  очі.  
Дивилася  на  нього,  уявляла,  що  це  її  принц  на  білому  коні.
Високий,  статний,  красивий  чоловік,  він  був  для  неї  таким  жаданим,  відразу  заволодів  її    серцем….
І  якось  одного  вечора  про  свої  почуття      написала  вірш  -  »  Привіт  незнайомцю».  
       Одного  разу,  Анжело  попросив,  щоб  Марія  часом  допомогла  його  мамі,  коли  його  не  буде.  Навіть  пропонував  гроші  та    вона  не  наважилася  брати.  Часом  пригощав  шоколадом  і  дав  свій  номер  телефону.  Він  не  багатий,  але  й  не  бідний,  не  наймав  доглядальницю,  а  сам  доглядав    за  мамою.  Ту  сеньйору,  біля  якої  була  Марія,  виписали  з  лікарні  і  вона  поїхала  з  нею.  На  жаль  його  номер    телефону  загубила,  а  свій  номер  телефону  чомусь  йому  не  написала….
Не  всміхнулася  доля,  розійшлися  дороги…  Корила  себе,  що  загубила  номер  телефону,  а    думки    то  весь  час  тільки  й  за  нього,  хотіла  хоча  б  на  мить  побачити  його…
Через  пів  року  сеньйора,  якій  допомагала  Марія,    померла….    Такий  збіг  обставин,  її  запрошують  на  роботу  в  те  село,  де  живе  Анжело.
         Вона  працює  в  цьому  селі  і  треба  ж  було  такому  статися,  що  одного  разу,    вона  побачила  Анжело  в  машині  разом  з  мамою,  жінка  бачила  її,  а  він  на  жаль    не  побачив.    Та  не  буде  ж  кричати,  щоб  звернув  увагу  на  неї,  гордість  не  дозволяла  цього  зробити….
         А  чи  то  доля  так  вирішує,    чи  в  небі  зорі  так  складають  пазли,  чи  так  душі  тягнуться  одна  до  одної…  Через  якийсь  час,  вони  раптово  зустрілися,  йшли  назустріч  один  одному…
   Сяяли  очі…  Вона  зловила  його  погляд,  він  теж  був  дуже  радий,  що  зустрів  її,  адже    йому  було  так  важко  на  душі,  він  декілька  тижнів  назад,  як  поховав  маму.  Зізнався,  що  часто  згадував  за  неї  і  в  надії  чекав  дзвінка,  але  ж  не  знав,  що  вона  загубила  його  номер  телефону….
 Дві  одинокі  людини,  він  і  вона,  якщо  серця  гучно  б`ються  і  ніжні  погляди  гріють  один  одного,  то  чи  можна  розійтися?  Звичайно  ж  ні…
Та  в  італійців  не  заведено  відразу  приводити  в  дім  жінку,  не  дізнавшись  добре  її,  тому  вони  були  просто  друзями.  Анжело  підтримував  Марію    духовно  і  морально.    З  нею  Бусом  передавав  передачі    для  її  батьків  та  сина.  
     Ті  італійці  в  кого  працювала  Марія  обіцяли  зробити  документи,  щоб  вона  в  них  працювала  легально,  адже  вона  приїхала  на  роботу  нелегально.  Та  то  були  тільки  обіцянки.  Вони  не  хотіли  відпускати  її.  Тож  Марія  розповіла  Анжело  про  ці  проблеми  і  вони  разом  зробили  висновки,  що  їй  треба  від  них  тікати  ..  .  
   Марія  сумувала  за  домом,  за  рідним  краєм  та,  як  поїхати,  треба  ж  гроші  заробити…  Все  вечорами,  перед  очима  рідні  стежини  і  чудовий  сад….  
Це  один  із  віршів,  написаний  про  рідне  село;  
                                         Моє  рідне  село
Моє  рідне  село  -  біленька  батьківська  хата
Мій  казковий  світ  дитинства  на  березі  Дністра
Босоніж  злітає  думка  солодка  крилата
Де  стрункі  тополі  підпирають  небеса.
Моє  село  -  яблуневий  садочок  у  цвіту
І  незабутній  спогад  -    мого  роду  коріння
Тут  моя  весна,  як  ліловий  бузок  у  квіту...
На  зорі,  перше  кохання  злети  падіння.
Моє  рідне  село  -  над  ставом  плакуча  верба...
Столітній  дуб,  на  княжій  горі  світлі  хороми,
Пахуча  липа  заквітчала  двори  вздовж  села
Голосний  дзвін  церквиць  кличе  журавлів  додому.
Моє  рідне  село  -  перші  зустрічі  прощання...
Моєї  душі  -  земні  скарби  і  гірка  сльоза
У  мені  весна,  заврунила  -  сонця  світання...
Веде,  у  діброви,  ліс  гаї  безкраї  поля.
За  рідним  селом,  в'ється  річка,  як  синя  стрічка,
І  біла  чайка  -  обіймає  своїми  крильми,
Віддає  поклін,  колише  -  зоряна  нічка
Де  над  бистрою  водою  шумлять  ясени.
Де  б  у  світах,  не  була  до  тебе  повертаю  ...
Бо  залюблена,  закохана  як  сходить  зоря..
Тут  від  пісні  жайвора,  душа  розквітає
тут  все  рідне  ,і  дороге..  Водиця  із  джерела.
Рідне  село  -  садочок,  школа  гігант  завод,
Тут  течуть  молочні  ріки  до  Чорного  моря
Щастя,  л'ється  водограєм  із  мелодійних  нот...
Бо  тут  народилась,  моя  родина  і  доля.
                                                                                                         М.    Чайківчанка
             Одного  дня  їй,  подзвонив  брат,  треба  було    терміново  їхати  додому,  бо  захворіла  мама.  Марія  з  тривогою  в  душі  їхала  в  Україну.  
   Вона    вдома..  Лише    місяць  доглядала….  Серце  рвалося  на  шматки,  на  жаль  руки  не  підкладеш,  проти  долі  не  підеш,  мама  померла…
Декілька  днів  з  батьком  день  у  день  на  цвинтарі,  але  ж  треба  за  щось  жити.  І  Марія  повертається  в  Італію…
       Знову  робота  і  зустрічі  з  Анжело,  як  друзі…  Ходила  пригнічена,  боліла  душа,  щеміло  під  серцем.    Вдома  і  в  церкві    з  молитвою…  Жила  в  скорботі….
Пройшло  пів  року…  Марія  з  Анжело  саме  їхали  до  церкви  на    службу  Божу,  подзвонив  брат  сказав,  щоб  терміново  їхала  додому,  бо  дуже  погано  батькові.  Анжело  тільки  почув,  відразу,    схвильовано,  розвернув  машину,  їхали  до  квартири.  Він  позичив  їй  гроші  і    господарка  квартири  дала  документи  і  гроші,  бо  були  закриті  всі  банки,  це  був  вихідний  день.    На  великій  швидкості  гнав  машину  Анжело,  щоб  встигнути  на  БУС  в  Україну…  Той  БУС  підвіз  її  до  самої  хати.
       Горе  за  горем,  знову  чорна  хустка,  розпач  і  журба.    Марія  поховала  батька,  дім  лишила  братові,  а  син  залишився  з  свекрухою.  Вона  щомісяця  висилала  гроші,  бо  де  б    знайшла    кращу  роботу,  щоб  отримувати  не  погані  гроші….    Треба  жити    заради  сина,  щоб  він  всім  був  забезпечений.  На  душі  важко,  під  серцем  щеміло  та  тільки  так  вона  могла  йому  дати  все.
       Повернулася  до  Італії,  як  зранена  пташка  …  
Її  зустрічав  Анжело  на  машині,  намагався  підтримати    в  такий  важкий  для  неї  час.
       Марія  придивлялася  до  Анжело,  дізналася,  що  він  ні  разу  не  був  одружений,  дівчину  яку  мав,  розбилася  на  машині.    Не  пив  і  не  курив,  майже  кожного  дня  зустрічав  її  з  роботи,  якщо  вона  навіть  затримувалася,    чекав  скільки  треба,  без  ніяких  нарікань.  Мудрий,    інтелігентний,  спокійний,    врівноважений  і  в  той  же  час  веселий  і  добрий.  Не  боявся  ніякої  роботи,  про  таких  кажуть,  має    золоті  руки.    Все  вмів  робити,  ремонтував  машину,  знав  комп`ютер,  вмів  шити,  приготувати  їсти  і  навіть  білити  хату..  Працював  на  французькій  фірмі,  правда  зарплату  платили  не  велику,  але  йому  було  достатньо..
           Анжело    для  Марії  став  справжньою  опорою,  ставився  до  неї,  як  до  пані,  балував  шоколадом,  цукерками.    Разом  їздили  до  церкви,  співчував  їй  в  утраті  близьких,    поруч  з  нею  ставив  свічки  за    своїх  і  за  її  батьків,  за  того  маленького  хлопчика  Ігорька,  який  побачив  світ,    лише  на  мить…  Возив  на  службу  Божу,  в  українську  церкву  до  Мілана,  священика  Арона    Новара.  Вона    в  ньому  бачила  наче  якогось  Ангела,  брата  і  друга,    і  зрозуміла,  що  це  кохання.    Про  свої  почуття  написала  в  вірші;  -  В  твоїм  погляді  сяє  весна».
             Пройшло  майже  два  роки,  як  помер    батько  Марії…
 Анжело    вже  вкотре  запропонував  їй  вийти  за  нього  заміж.  Вона  не  вірила,  що    нарешті  зможе  стати  щасливою.  Цього  разу  думала  не  довго,  дала  згоду.  Марія  відчувала  до  нього  потяг,  коли  був  поруч,        то  тріпотіло,  то  завмирало  серце,  душею  відчувала,  що  обожнює  його,  кохає….
             Надворі  осінній,  теплий  день…  Сонце,  то  виглядало,  то  знову  ховалося  поміж    великих  білих  і  сірих  хмар…  Легенький  вітерець    загравав  з  останніми  листочками  на  деревах,  ті  ледь  -  ледь  тремтіли,  мов  сперечалися  з  ним  і  тягнулися  до  сонця.  …
     Біля  Загсу  стояла  купка  людей,  про,  щось  весело  сперечалися,  раз  –  по  -  раз  поглядали  на  двері,  чекали  на  наречених.
 Хтось  крикнув,  -  Ідуть!
В  дверях,  в  оточенні  родичів,    з`явилися  Марія  і  Анжело.
     Вишукано  одягнені,  з  сяючими  обличчями,    вони  всміхалися  один  до  одного,  до  друзів,  родичів.
Радість  переповнювала  душі….
             Анжело  був  задоволений,  що  нарешті  знайшов  свою  половинку,  з  якою  хоче  зустрічати  ранок  і  вечір,  розділяти  кожну  крихтину  хліба  і  щасливо    прожити  все  життя.  Він    ніжно  обіймав  за  плечі,  всміхався  і  все  зазирав  в  її  сяючі  очі.
     А  Марія,  вся,  аж  світилася  від  щастя….Вона  стала,  ще  вродливішою,  як  квітуча  троянда  під  сонцем  навесні….
 Ледь  примружила  очі  від  сонця,  що  світило  прямо    на  неї,    на  мить  задумалась,  невже  я    живу?  Невже  в  мене    все  буде  добре?  І  перед  очима  та  зірка  над  морем,  що  мерехтіла,  немов  подала  знак….Значить  вона    благословила  на  життя!  Значить  збулися  мої  мрії!  Вкотре  дякувала  Богу    і  долі,  що  вижила,  адже  смерть  переслідувала  її,  три  рази  тонула  і  два  рази,  ледь  не  загинула  на  суші….  
     Вітання,  бризки  шампанського,  букети  квітів,  поцілунки…
       Вони  знайшли  своє  щастя…  
               Марія  продовжує  писати  вірші....  В  2016  році    видається  книга"  Прийди  у  мій  
             сад"  і  зараз  готуються  до  друку  чотири  книги.
                     Майстриня  слова  продовжує  свій  творчий  шлях...  
                             
     «  Не  знаю  де  помру»  

Не  знаю  де  помру,  у  якому  краю?
Та  знаю,  одне  що  я  "Українка"  
За  тебе  земле,  душа  кров'ю  стікає...
 Бо  ти  моя  мати,  а  я  твоя  кровинка.
 Допоки  світить  сонце  на  білім  світі,
 В  грудях  ,  б'ється  серце,  носять  ноги
-  росою  оживу,  цвіт  калину  на  вітті  
Зашумить,  кущ  рясно  край  дороги.
 Пробач,  що  у  важкий  час  далеко  від  тебе!
 Вимірюю,  відстань  у  думах  словами,  
Я  журавкою,  лечу  у  грозу  у  небо,  прошу,  
у  Бога  миру  під  небесами.  
Я  зажурена  мальва,  лист  кленовий...
 Журавлинна  пісня,    печальна  сльоза
 Сузір'я,  промінь  зорі  світанковий
 випромінюю  світло  до  твого  вікна.  
Я  солов'їна  мова,  галузка  вербова,
 крапля  водиці  водограю  Дністра  
З  божої  ласки,  блаженного  духу  мова
 Яка  веде,на  високі  кручі  до  Кобзаря.
 Не  знаю,  де  помру  у  якому  краю?
 У  який  час,  на  груди  зложу  крила...  
Та  знай  ,тебе  люблю,  за  тебе  страждаю,
 щоб  грудка  землі  моє  тіло  покрила  .  
І  над  головою,  зацвіла  червона  калина...
 Востанє,  соловейко  заспівав  для  душі,  
Щоб  до  мене,  зійшлась  до  купи  родина  
І  на  могилі,  зацвіли  білі  айстри  навесні.  
                                                                               М.  Чайківчанка.
                                                             Від  автора;
                                                         Життя  -  не  мед…  Скільки  страхіть  і  бід  вона  пережила
                                                           І  вирішила  доля…  Хай  світить  зірка    -  живе  дитя…
                                                           Та  й  дала  в  подарунок…  Два  сильних,  величезних  крила
                                                         Щоб  під  сонцем  осяйним….  Зустріла,    щасливе,    майбуття.
                                                                                                                                         *****
                                                                           Викладені  факти  дійсно  мали  місце  в  житті  героїні.                                                                                                          
                                                                                           Ніна  Незламна  /  Соколова/
                                                                                                                                   О2.09.  2018р

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805280
дата надходження 02.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Ксенія Вірна

Души богатство

Вся  жизнь  -  это  испытание
для  души  и  тела,
хоть  один  вперед  шаг  сделать,
знай,  большое  дело.
Ведь  жизнь  одна,
 подаренная  Богом,
прожить  ее  достойно
все  хотят,
но  столько  испытаний
на  дороге,
что  единицам
удается  устоять.
Жить  совестно,
но  в  бедности  страданий?,
иль  жить  в  богатстве
окунувшись    в  грязь?
А  может,  разве  так
бывает,  чтоб  в  итоге,
был    человек
и  честен  и    богат?
Я  оглянусь,
взгляну    вокруг  себя,
каков    прекрасен  мир
и  небо  и  земля,
а  жизнь  одна,
длина  иль  коротка  -
одному  Богу  знать  когда…
Но  если  в  сердце
доброта  живет,
тот  человек  богат  душой,    
ведь  так  легко  дышать
и  жить  с  любовью.
Я  кланяюсь  тебе,
о  мудрый  человек,
за  доброту,  любовь
и  бескорыстность,
за  то,  что  ты  спасаешь
мир  от  бед.
Спасибо  тебе  добрый  человек,
Дай  Бог,  твоим  делам
вознаграждение
А  чистоте  души  -
благословение!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806746
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Юлія Нестеренко

Цілуйте свого янгола долоньки…

Цілуйте  свого  янгола  долоньки,
Поки  ще  крихітка  у  ліжечку  лежить.
Цілуйте  ніжний  носик  сина,  доньки,
Ловіть  і  зберігайте  кожну  мить.

Цінуйте  час,  блукаючий  казками,́́
Наповнений  пригодами  і  сміхом  дітвори.
Цінуйте  те,  що  коїться  між  вами,
Й  фарбуйте  все  в  яскраві  кольори.

Частіше  обіймайте,  дякуйте  щоднини
За  щастя,за  життя,народження  себе.
Селіть  добро  в  малій  душі  дитини
І  пам'ятайте,що  посієш,  те  й  зійде.

Юлія  Нестеренко,08.12.2017г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807137
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Юлія Нестеренко

Однажды женщине быть сильной надоело…

Однажды  женщине  быть  сильной  надоело.
«Ну,  сколько  можно?  -  думала  она.
-  Любви  и  нежности  так  просит  мое  тело.
Я  не  хочу  быть  вечно  всем  должна!

Скажите,  я  когда  смогу  быть  слабой?  -
Просила  женщина  ответ  на  свой  вопрос.
-  Чтоб  не  решать,  не  думать,  быть  усладой,
Купаться  в  море  роз  и  вечных  грез».

Ответ  последовал,  как  гром  сред  ясна  неба,
И  ей  казалось,  говорит  сам  Бог:
«Ты  -  женщина  и  многого  не  требуй,
В  тебя  Вселенную  я  поместил  как  смог.

И  в  жизни  легкой  не  найдешь  дороги,
Мечтать  ты  можешь,  но  прошу,  держись.
Весь  мир  тебе  давно  целует  ноги.
Ты  -  женщина,  а  значит,  ты  есть  жизнь!»

©Юлия  Нестеренко,  2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807161
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Анапест.

Анапест  (грецьк.  andpaistos  —  обернений,  зворотний  щодо  дактиля)  —”  в  античній  версифікації  —  трискладова  стопа  на  чотири  мори,  в  якій  перші  два  —  короткі,  третій  —  довгий.  У  силабо-тонічній  системі  —  трискладова  стопа  з  наголосом  на  останньому  складі  (∪  ∪—).  

Зустрічаємо  А.  у  поезії  О.Пушкіна,  О.Блока,  А.Фета.

Приклад  тристопного  А.:

Пропаду́  от  тоски́  я  и  ле́ни,  
__    __    __/  __    __    __/      __    __    __/  __
Одино́кая  жи́знь  не  мила́,  
__    __    __/  __    __    __/      __    __  __/
Сердце  но́ет,  слабе́ют  коле́ни,  
__        __        __/    __      __      __/  __    __    __/  __
В  каждый  гво́здик  души́стой  сире́ни,  
__        __        __/    __      __      __/  __    __    __/  __
Распева́я,  вполза́ет  пчела́.  
__    __    __/  __      __      __/    __    __    __/  

(А.  Фет)

Одностопний  А.  майже  не  простежується  в  українській  поезії,  окремі  випадки  його  вживання  спостерігаємо  у  гетерогенній  строфі,  наприклад,  у  фольклорно  стилізованому  вірші  М.Вороного:

Покохає  мене  щиро
Незрадливо  —
Усміхнеться  й  мені  доля
Милостиво!

Приклад  двостопного  А.:

Я  дійду  на  зорі
до  найстаршої  брами,
Де  ключі?  У  Дніпрі.
А  Дніпро  —  під  валами.

(В.Герасим’юк)

Зустрічається  тристопний  А.:

Закигиче  розлука  над  нами,
Розчахне  двосистемно  навскіс,
Замордується  лихо  ножами
Чи  зависне  в  петлі  твоїх  кіс.

(І.  Драч)

Чотиристопний  А.  досить  поширений  в  українському  вірші  на  противагу  іншим  розмірам  трискладової  стопи:

Польовою  стежиною  з  дальніх  доріг
Йду  в  село  і  радію  сподіваній  стрічі.
Тільки  ж  каменем  смуток  на  серце  наліг:
Кладовище  побільшало  вдвічі.

(В.  Марочкін)

П’ятистопний  А.,  котрий  витворює  медитативний  настрій:

На  горі  ніби  снігом  біліє  давнезний  собор,
Що  скликає  всі  вірні  серця  вечорами  і  зранку.
Давня  ратуша  в  землю  вростає,  немов  мухомор,
Сивий  майстер  в  льотку  замовляє  вина  філіжанку.

(М.  Рильський)

Шестистопний  А.  —  найменш  популярний  у  сьогоденній  українській  версифікації:

В  тихих  продувах  вітру  цілував  я  змокріле  волосся.
Гуркотів  спорожнілий  трамвай  —  ночі  й  зливі  навстріч.
А  позаду  —  в  пульсуючих  прожилках  листя  неслося,
Мов  колись  і  ніколи…  за  нами  й  над  нами…  всю  ніч.

(П.  Куценко)

А.  з’явився  в  українській  поезії  дещо  пізніше  порівняно  з  іншими  тристопними  розмірами  —  у  другій  половині  XIX  ст.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807139
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


LEMAN

в душе не осень. .

а  осень  топчется  на  низком  старте..
рывок  под  вечер..а  днем  покой..
и  снова  солнце..и  Бабье  лето..
и  снова  парки  пестрят  листвой..

еще  не  осень..в  душе  не  осень..
и  солнце  дарит  еще  тепло..
и  лист  зеленый  желтеть  не  хочет..
не  понимает  что  лето  прошло..

то  здесь..то  там  листва  краснеет..
листва  желтеет  -  крадется  осень..
такая  теплая  и  несмелая..
мне  хорошо  в  Бабьем  лете  очень..

не  огорчает  ни  дождь..ни  ветер..
что  невзначай  пролетит..ведь  осень..
вот  только  память  грустит  о  лете..
осталось  малость..месяцев  восемь..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807097
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Міха Невідомський

Встигни побути людиною


Встигни  побути  людиною,
встигни,  бо  часу  мало…
Іще  трішки  зим  побачиш
і  скажеш  «привіт»  фіналу…

Досить  пхати  у  нору  непотріб  —
роздай  ти  його  нужденним.
Часу  мало,  його  дуже  мало  —
тож  встигни  побути  не  темним…

У  морі  чужих  стандартів
не  тони,  а  відчуй  особисте;
не  важливо  ким  ти  тут  був  —
важлива  та  мить  барвиста.

Важливе  твоє  відчуття
цього  світу  і  цього  руху  —
встигни  відчути  життя,
встигни  прогнати  задуху…

В  нас  є  ще  одна  хвилинка  —
не  більше,  але  й  не  менше,
побути  людиною  встигни  —
це  завдання  твоє  найперше...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807093
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Witer

О пташко!

О  пташко!  Хай  твої  ́  пісні  ́  лунають
Хай  радість  ллється  через  край
Нехай  любов  -  над  марнотою  підіймає
Ще  й  іншим  -  за́пал  передай

Нехай  орлині  крила  за  спиною  виростають
Бог  за́вжди  поруч,  та  за  руку  Він  веде
Надія  й  віра  тво́я  хай  тримають
Дорогоцінне  є  життя  твоє!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807121
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Virshi_v_KYTo4ky

Я писатиму…

Доброго  часу!  Пропоную  вашій  увазі  текст  "Я  писатиму..."
Розпочну  з  першого  рядка,  а  далі  слухайте  та  дивіться  в  очі.

[quote]Я  писатиму,  доки  цим  киснем  ще  можна  дихати...[/quote]
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=jLooaS0ISZk[/youtube]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807123
дата надходження 19.09.2018
дата закладки 19.09.2018


Малиновская Марина

< Если чужая Душа это потёмки… >

Если  чужая  Душа  для  Вас  -  это  потёмки,
Значит  нужно  пролить  на  неё  понимания  Свет!
Рассеется  мрак,  спадёт  с  Души  заслонка,
И  на  вопрос  волнующий  появится  ответ...

Если  чужая  Душа  для  Вас  -  это  потёмки,
Значит  нужно  пролить  на  неё  любви  Свет!
Она  сможет  себя  проявить  красиво  и  тонко,
И  станет  более  чётким  для  глаз  её  силуэт...

Если  чужая  Душа  для  Вас  -  это  потёмки,
Значит  желания  нет  попытаться  понять...
А  ведь  можно  коснуться  сначала  лишь  кромки,
Потянув  за  неё,  можно  то,  что  хочешь  достать...

Если  чужая  Душа  для  Вас  -  это  потёмки,
Значит  эта  Душа  просто  другая,  загадка...
Лейте  Свет,  улыбнитесь  ей,  словно  ребёнку...
Найдётся  обязательно  к  ней  путь,  отгадка...


(c)  Марина  Малиновская  /  25.08.2018  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807025
дата надходження 18.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Дружня рука

Космічне побережжя

Тобою  вечір  тихо  говорив,
З  тобою  він  так  радо  розмовляє,
Він  лиш  тебе  у  вечір  цей  чекає,
Лиш  твоє  серце  серцем  зачепив  …

Тобою  вечір  бачить  цілий  світ,
Вітрами  понад  містом  пролітає,
Нічний  між  зорями  закінчиться  політ,
А  він  тебе,  лише  тебе  чекає  …

Заповнилась  тобою  ціла  ніч,
Така  коротка  і  така  надмірно  довга,
Мої  думки  печаллю  не  каліч
Буденності  безглузда  перемога  …

Бо  в  цього  вечора  не  буде  вже  кінця,
Його  охопить  ніжності  безмежжя,
Зірок  тепло  проникне  у  серця,
І  буде  в  нас  космічне  побережжя  ...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806954
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 18.09.2018


Лю

Це не мої слова…

В  нас  стрімко  пропадає  доброта,  
Повага,  ввічливість,  сумління.
І  багатьом  не  лячно,  що  його  душа,
Черствіє  вже  і  робиться  камінням.

Як  прикро  усвідомлювати  все,
Псується  нація  і  людство  калічіє,
Росте  байдужим  покоління  молоде,
І  з  року  в  рік  згасає  в  нас  надія.

Втрачаєм  щирість  у  своїх  серцях,
Потрохи  святість  у  душі  руйнуєм,
Високі  мури  вже  будуємо  під  дах,
І  в  гордиливості  своїй  ґаздуєм.

В  несправедливість  поринає  світ,
Брехня  як  правда  по  землі  гуляє,
Про  Божий  забуваєм  заповіт,
Поміж  людьми  хвали  собі  шукаєм.

Збагачуються  статки  в  богача,
Гріхам  зупинки  він  своїм  немає,
І  відіймається  останнє  в  бідняка,
Як  далі  жити  він  не  уявляє.

Куди  ми  котимось,  чого  чекати  ще,
На  що  надіятись  у  цім  жорстокім  світі?
За  для  збагачення  ми  нищемо  живе,
Царям  під  ноги  ми  кидаєм  квіти.  

І  брат  на  брата  вже  пішов  з  мечем,
І  батько  з  сином  у  лиху  годину,
Один  на  одного  піде  з  ножем,
Забувши  в  гніві  про  свою  родину.

Весь  світ  у  хаосі,  а  ми  як  королі,
Гадаємо,  що  вічно  будем  жити,
Пророчі  з  Біблії  показуються  дні,
Чи  зможемо  все  це  ми  зрозуміти?!

Добро  і  зло  в  серцях  панує  всіх,
Хто  кому  служить  вже  не  розуміє,
Півсвіту  плаче,  в  інших  тільки  сміх,
Як  свою  душу  в  злі  не  загубити?!

І  з  кожним  днем  світ  крутиться  скоріш,
І  сум  і  страх  усе  оповиває,
Бог  з  сатаною  б'ється  за  нас  всіх,
Коли  цей  бій  закінчиться,  не  знаєм.

Тож  розум  свій  тримаймо  в  чистоті,
Хай  Ангел  з  неба  нам  допомагає,
Бо  скільки  жити  нам  на  цій  землі,
Один  Господь  у  цьому  світі  знає.

Шлях  не  простий  у  кожного  з  людей,
Багато  з  нас  відпаде  ще  від  Бога,
До  пекла  шлях  прокладено  легкий,
А  в  рай  терниста  виється  дорога.

Хай  Бог  подасть  нам  мудрість  із  небес,
Смиренний  дух  в  людські  серця  подує,
Щоб  схаменулись  ми  від  злих  чудес,
Бо  сатаниське  жало  не  жалкує.

В  нас  стрімко  пропадає  доброта,
Про  ці  часи  нам  пише  Откровення,
Великий  бій  ведеться  за  життя,
Пророчі  з  Біблії  показують  знамення.

Великий  сум  уже  на  небесах,
Людській  жорстокості  дивуються  нечисті,
Народи  сваряться,  готується  війна,
Лунають  чварами  промови  урочисті.

Все  посоталося  і  праведне  й  святе,
Мутніє  розум  з  кожним  днем  сильніше,
Без  Бога  наша  праця  пропаде,
Це  усвідомити  потрібно  нам  скоріше.

І  лине  крик  у  мене  на  устах,
Бо  серед  цього  важко  дуже  жити,
Куди  не  глянь,  усе  кипить  в  гріхах,
Дай  Боже  мужність  людям  це  зносити.

І  миру  кожному  дай  Боже  у  серця,
Боротися  з  злим  духом  дай  нам  сили,
Не  відверни  від  нас  Свого  лиця,
Бо  ми  без  Тебе  все  це  неосилим.

Хай  кожен  з  нас  задумається  сам,
Кому  він  служить,  і  чого  він  хоче,
Бо  де  є  зло,  там  Бога  вже  нема,
Це  не  мої  слова,  а  з  Біблії  пророчі.

вересень,  2018
Лю

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806914
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 17.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Акровірш.

Акровірш  (грецьк.  akros  —  зовнішній,  крайній,  лат.  versus  —  повтор,  поворот)  —  поетичний  твір,  у  якому  початкові  літери  кожного  віршового  рядка,  прочитувані  зверху  вниз,  розкодовують  слово  чи  фразу,  присвячену  певній  особі  або  події.  Зародився  в  античну  добу,  побутував  у  часи  еллінізму,  Ренесансу,  бароко,  в  період  нової  та  сучасної  літератури.  

В  Україні  відомий  від  XVI  ст.  (присвята-сентенція  в  латиномовнїй  “Еклозі”  Г.Чуя).  Значна  частина  А.  українських  поетів  доби  бароко,  серед  яких  найпомітнішим  є  Іван  Величковський,  опублікована  у  збірниках  “Аполлонова  лютня.  Київські  поети  XVII-XVIII  ст.”  (К.,1982),  “Українська  література  XVII  ст.”  (К.,1987)  та  ін.  У  XIX  ст.  чимало  оригінальних  А.  створив  Л.Глібов.  

Приклад  А.  —  сонет  А.Казки  “Буря”:

Хуртовина  скажена  в’ється  в  полі.
Аж  свище  вітер.  Вже  нема  доріг.
Й  провідний  дзвін  ніхто  б  учуть  не  зміг,
Жадання  повний  вдома  буть,  —  ніколи!
Інакше,  як  до  хаоса  сваволі,
Вести  не  може  божевільний  сніг.
Елегій  чарівних  та  знання  любих  втіх
Уже  не  знати  нам  у  сніговім  околі.
Кривавий  розіп’явсь  над  світом  смог,
Розпуста  з  голодом  ведуть  танок…
А  нам?..  Чи  жде  нас  де  краси  країна?
І  глас  роздавсь,  мов  великодній  дзвін:
“Надії  промінь  я  —  не  труп,  не  тінь,
А  край  краси  і  правди  —  Україна!”

У  вірші  Володимира  Самійленка  «Україна»  початкові  літери  рядків  складають  слово  Україна:

У  мене  є  одно  кохання,
Котре  не  зраджу  я  вовік;
Росло  воно  не  день,  не  рік,
А  ізо  мною  виростало
І  квіткою  рясною  стало…
Не  одцвіте  моє  кохання,
А  буде  в  серці  до  сконання.

Іноді  в  акровірші  зашифровують  ім'я  його  автора.  

Подеколи  аналогічну  функцію  у  вірші,  названому  Іваном  Величковським  “пресікаємим”,  виконують  кінцеві  літери  (телевірш)  або  внутрішні  (мезовірш):

МногАя  із  не  Сущих  Созда  сей  твоРенІА
ДаДІм  ХеРувИмСькую  ТОму  піСнь  хВАленія.
МАю  Миру  дАТИ  Радость  І  соДІлоВАти  слАдость.

Підкреслені  літери  означають:  МАРІА  ДІВА  МАРІА.  Такий  вірш  іще  називається  акромонограмою  (грецьк.  akros  —  зовнішній,  крайній;  monos  —  один;  gramma  —  знак,  літера).  О.Квятковський  вживає  цей  термін  у  значенні  “зіткнення”  (анадиплосис).


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806915
дата надходження 17.09.2018
дата закладки 17.09.2018


dark_soul

Она

Она  была  чиста  и  непорочна  
И  личиком  совсем  еще  дитя
Ступала  тихо,  лишь  по  нежной  почве
Даже  после  стольких  лет  спустя

Ее  обидеть  очень  просто
Достаточно  лишь  пару  слов
И  заседала  боль  уж  очень  прочно  
В  каждом  из  ее  миров

Но  почему-то  глядя  ей  в  глаза
Вселяються  уж  очень  много  мыслей
И  среди  них  горить  всего  одна
Бежать  уже  уж  нету  смысла

Ее  глаза  чернее  тучи
Холодною  жестокостью  горят
Твой  крик  не  будет  даже  и  озвучен
Секудны  жизни  не  продлят

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806850
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 17.09.2018


dashavsky

Зустріч.

[youtube]https://youtu.be/mLqPS6oBJ2s[/youtube]

Програш  до  26  сек

Несподівана  зустріч  наша,
Про  яку  так  мріяв  й  чекав.
Хоч  волосся  роки  посріблили,
Та  тебе  я  одразу  впізнав.

Ми  ідемо  осіннім  лісом,
Де  з  тобою  в  юності  гуляв,
Зупинились  біля  водоспаду,
Тут  вперше  тебе  поцілував.

Роки,  наші  спільні  юні  роки,
Журавлями  давно  відлетіли.
Чистою  джерельною  водою,
В  океан  "життя"  тихо  потекли.

Тільки  тепер  уже  столітні  дуби,
Дивляться  звисока  гордо  на  нас,
Скидаючи  нам  під  ноги    жовті  листки,
Та  коричнево-  доспілі  жолуді.

Роки,  роки,  ви  як  жовті  листки,
Що  танцюючи  повільно  опадають...
І    своїм  останнім  прощальним  танцем,
Стеляться  жовтим  килимом  по  землі.

Довгоочікувана  зустріч  наша,
Про  неї  я  так  мріяв  й  чекав.
Хоч  волосся    роки  посріблили,
Та  тебе  я  одразу  впізнав.

Життя  нас  давним-  давно  розлучило
І  по  різних  дорогах  розвело,
Та  те,  що  в  серцях  наших  зародилось,
Забрати  у  нас    воно  не  змогло.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806798
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 16.09.2018


Sama_po_Sobi

І колюча теж вміє любити…

Я  навчусь...зміню  каву  на  чай,  
Я  навчусь...  готувати  сніданок...
Я  навчусь...  тільки  ти  зачекай...
Я  навчусь...    тільки  дай  обіцянку...
Обіцяй...  Що  ти  зможеш  терпіти...
Обіцяй...  Що  за  день  не  обридну...
Обіцяй...  Що  ти  будеш  тендітним...
Обіцяй...  Що  назвеш  колись  "рідна..."
Говори,  що  тобі  не  байдужа...
Говори,  що  б  хотілось  змінити  ...
Говори,  і  побачиш,    що  мужня  ...
І  колюча  теж  вміє  любити...
Вміє  мріяти,    вміє  чекати,  
Вміє  слухати,  вміє  мовчати,  
Вміє  вірити  чи  пробачати,  
Тільки  треба  її  обійняти...
Обійми,    це  надасть  їй  ці  крила,
Обійми,    це  і  є  ключ  до  муру...
Обійми,  це  надасть  їй  можливість,  
Щоб  вона  тебе  врешті  почула...
Щоб  "колюча"  навчилася  слова,
Що  тепер  ій  так  важко  дається,  
Обійми,    і,  можливо,    казково
Ти  побачиш  її  душу  й  серце...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806815
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 16.09.2018


Айдахо

горе вам, звёзды

1
горе  вам,  звезды.  в  том,  что  вы  в  сердце  
людей  засияли.
рано  ли,  поздно  свет  ваш  устанет.
и  станет  для  них  забытой  игрушкой,
не  прочитанной  книгой,
тонким,  как  волос.
люди  вокруг,  словно  с  черными  дырами.
люди  вокруг  -  без  сверхновых,  из  пыли.
которых,  наверно,  никогда  не  любили.
горе  вам,  звезды.

2
августу  присуща  некая  раздвоенность
в  этом  космосе  умирающих  листьев.
с  одной  стороны  смерть
следит  за  подрагивающим  колокольчиком,
и  пожимает  плечами.
листья  шуршат  под  ногами,  и  кричат:
«мы  еще  живы,  не  забывай  о  нас»
а  по  другую  сторону,
деревья  перерезают  себе  горло.

так  танцуй,  танцуй  богиня  Сарасвати
по  шатким  и  неуклюжим  строкам  
моего  стихотворения
для  той,  в  объятиях  которой,  
задыхалось  солнечное    утро.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806742
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 16.09.2018


Юхниця Євген

Оперета и театрал

Нарешті,  зміг  я  за  роки  -  на  оперету!
Підхожу,  маю  квиток  зайвий,  продаю.
Й  мирша́вик  суне  тридцять  гривень  за  білетик,
Той  –  триста  коштує,  та  хай  вже  –  йди,  бідю́к.
...Засілись  разом:  «В  Римі  був,  -  кажу́,  -  й  в  Парижі,
І  на  Б’єнале*  у  Берліні!»  Він,  тоді:
«Мені  –  пасхальні  імпонують,  йшли  три  тижні,
Різдвяні  дійства  в  січні  й  фарси  ліцедійств...»,  -

І  театральний  пан,  як  виявилось  згодом,
За  водевілі  знав,  трагедьки,  режисерів!
...Спитавсь  й  мене  за  монодрами,  міми,  соти*,
І  я,  сконфужений,  в  перерві  ...втік  з  парте́ру.

16.09.18  р.  (  «Коли  й  з  біноклем  театральним  ти  –  сліпий...»  )

*  Бієнале  –  музичсна,  чи  кінофестивальна  подія,  що  відбувається  раз  у  два  роки
*Міми,  соти  –  театральні  жанри  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806779
дата надходження 16.09.2018
дата закладки 16.09.2018


Юхниця Євген

Перини гірчичні заплавної осені

Солом’яні  фарби  води  й  узбережжя
Зарухались,  наче,  під  пензликом  осені.
З  поверхні  стрибають,  злітають  кортежі
Коро́мислок,  люток,  но́го-ви́лко-хвостиків*
...Очима  пірнай  в  живу  в  казку  заро́сину,
Уранці  ще  вснулу  в  перинах  гірчичних,
Які  не  печуть,  а  споко́ять,  величать...
...Смак  дихів  нектару  глейки́х  пло́тьоно́сок...

Так,  пахощі  з  надр,  не  розвіяні  вітром,
Здаються  нам  –  нами,  космічним  ефіром.

14.09.18  (  «Ми  і  є,  земляни,  космосом»  )

*Лютки,  коромисли,  ногохвісти,  вилохвістки  –  з  курсової  роботи  «Комахи  прісних  водойм»,  Чернігів  2009,  хіміко-біологічний  факультет,  Чернігвський  держ.педагогичний  університет  ім.Шевченка.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806657
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 15.09.2018


Юхниця Євген

Туманы тоже верят и мечтают

Вдруг,  ветер  начал  гнать  туманы  на  меня,
А  я  –  в  долине,  а  приго́рочек  –  неблизко.
Склонясь,    прошу  защит  у  стеблей  ревеня,
Что  здесь,  на  поле  диком  -  выжили,  кустисты!
...Зашелестели  стебли:  «Ты  их  поцелуй,
И  обнимай,  и  растворяясь  в  них,  жди  с  Богом:
Туманы,  знаешь,  тоже  верят,  на  лугу
Упасть  мечтая  с  кем-то  на  ночёвке  мокрой...

14.09.18  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806658
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 15.09.2018


Дружня рука

Мелодія дощу

Небо  вимальовує  свої  узори,
Пише  дощ  свої  стрімкі  романи,
Краплі  падають,  нема  для  них  опори,
Б’ють  самотністю  картини,  що  без  рами  …

Раптом  дощ  немов  розговорився,
Стільки  в  ньому  щирості  і  драми,
А  я  люблю  читати  безконечні
В  очах  твоїх  короткі  епіграми  …

І  ловлю  хвилини,  наче  роки,
Розлітаються  хвилини  в  різні  боки,
Ти  говориш  щиро  і  серйозно.
Посміхнутись  ...  доторкнутись  ...  можна.

Виростають  в  сонце  міліграми,
Доторкаються  солодкими  вустами,
Розмовляю  і  сміюсь  з  Тобою,
А  любуюсь,  то  звичайно  ж  Вами  …  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806687
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 15.09.2018


Чайківчанка

З ЮВІЛЕЄМ ЖОВТНЮ!

З  ЮВІЛЕЄМ  ТЕБЕ  ЖОВТНЮ!
Завітала,  княгиня  осінь  у  мій  сад,
на  моє  День  Народження  на  гостину,
ювілейні  свічі  запалив  зорепад...
час,  скликає  на  свято  друзів,  родину.
 На  білім  коні  приїхала  на  Покрову,
всяких  подарунків  привезла  повний  віз,
у  пишнім  розкішнім  наряді  святковім
 ніжить,  як  мати...  витирає  ,очі  від  сліз.
Ясним  блиском,  сяє  сузір'я  Терези,
золота  пора    запрошує  у  гості,
на  душі-  ще  літо  ,я  не  хочу  зими!
 самотність-дика  туга  ,ламає  кості.
О  пане  Жовтню,  налий  старого  вина!
та  заспівай,  пісню  для  серця  і    душі,
ти  вітре  ,неси  птаху  у  світи  вдаля...
де  нема  зими...    сяють  зорі  осяйні.
Вітає,  з  Днем  народження  !-Ангел  мене!
дзвенить,  мелодія  чарівна  ...відлуння...
усміхається  ,блакить  небо  голубе
Із  півстоліттям́́́,  вінчує  новолуння!.
М  .ЧАЙКІВЧАНКА.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806379
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 15.09.2018


Гарде

Вам…



Вам  нужен  принц  на  белом  скакуне,
но  в  розовом,  в  обманчивом  тумане
остались  только  призраки,  а  не
те  самые,  что  с  болью  и  на  грани.

Они  вам  пишут  с  нежностью  о  вас,
но  вы-то  понимаете  иначе,
и  снится  вам  корнет,  влюбленный  в  джаз,
и  снятся  вам  избранники  удачи…

Но  мой  романс  так  лжив,  так  неуклюж,
так  низок,  что  совсем  не  о  любви  он,
хоть  сердцем  внемлет  песням  ваших  стуж,
хоть  из  контекста  данности  и  вырван.

А  ведь  когда-то,  помните  ль,  на  "ты"
мы  говорить  легко  могли,  а  всё  же
поклоны  бьём  триумфу  немоты,
что  потихоньку  лезет  из-под  кожи.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806646
дата надходження 15.09.2018
дата закладки 15.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Катрен.

Катрен  (фр.  quatrain)  —  чотиривірш,  строфа  з  чотирьох  рядків  із  суміжним,  перехресним  чи  кільцевим  римуванням  при  розмаїтому  чергуванні  будь-яких  клаузул.  Вживається  і  в  неповному  римованому  вірші  (рубаї),  і  в  неримованому.  Структура  К.  сприяє  досягненню  оптимального  ритмоінтонаційного,  синтаксичного  та  смислового  значення:

Сміються,  плачуть  солов’ї  а
І  б’ють  піснями  в  груди:  б
Цілуй,  цілуй,  цілуй  її  —  а
Знов  молодість  не  буде!  б

(Олександр  Олесь).

Подеколи  термін  “К.”  вживають  для  означення  викінченого  за  думкою  та  формою  чотиривірша  (мініатюри):

Земля  і  небо  борються  в  мені,  
І  хто  кого  подужає  —  не  знаю.  
Люблю  простори  неба  осяйні  
І  до  землі  любов  велику  маю.
 
(П.Савченко).

Продумано-прописано-прожито.
У  вічності  карбується  момент  -
Піщинка,  що  просіяна  крізь  сито:
Звук-літера-слова-рядок-катрен.  

(Мальва  Світанкова  «Карбований  катрен»)

Довкола  питання,  важливого  для  самоусвідомлення  особистості,  організовано  вірш  "Листопад",  —  твір,  у  якому  воєдино  злилися  майстерність  пейзажного  зображення  й  характерні  риси  ліризму  Якова  Щоголіва.  Автор  створює  виразний  малюнок  осіннього  лісу,  з  якого  вітром  уже  обнесено  "червоно-жовтий  лист",  краплі  ж  роси  на  гілках  уява  поета  бачить  застиглими  сльозами.  Із  цим  лісом,  емоційно  зворушеним,  автор  порівнює  душу  героя,  звертаючись  до  нього,  розчарованого  життям,  з'ясовуючи  його  спроможність  не  те  щоб  зберегти  колишні  почуття,  а  бодай  посумувати  за  тим,  що  вони  зникли:

...  А  ти,  що  осені  настиг
Та  просвітку  не  знав,
Чи  хоч  єдиний  лист  зберіг,
За  котрим  жалкував?
І  чи  хоч  краплю  теплих  сліз
Зоставив  від  весни,
Щоб  плакать  так,  як  плаче  ліс
За  літом  восени?

Цим  гостро-емоційним  твором  Я.Щоголів  немовби  сам  чинить  застереження  щодо  тієї  філософської  незворушності,  того  "буддизму",  яким  пройняті    інші  твори  цього  поета.

У  сучасному  віршознавстві  К.  стосується  будь-якого  чотиривірша,  навіть  якщо  він  входить  до  таких  складних  строфічних  структур,  як  сонет.
Наприклад,  Маланюків  сонет,  адресований  М.Зерову,  «наладований  енергією»  епохи  20-тих  років  ХХ-го  століття:

Під  дикий  галас  доброго  і  злого
Тих  днів  шорстких,  коли  втеряв  наш  дух
Співучий  мелос,  ще  відвічний  логос
Гартований  боями  ранив  слух.
 


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806572
дата надходження 14.09.2018
дата закладки 14.09.2018


Юхниця Євген

Насіянки від промінців

Нападані  яблучка  й  сливки
Двір  нафарбували  гуашами.
Живі  кольори  –  тече  слинка...
Горішок  в  листочку  –  фісташка.
...І  мо’,  й  не  садила  людина
Кущі  й  деревця  саме  ці,
Природа  –  бездонна  корзинка
Насіянок  від  промінців.

13.09.18  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806549
дата надходження 14.09.2018
дата закладки 14.09.2018


Микола Коржик

До внука

   
Павлуші

Мій  синьоокий  янголе  —  дивись,
який  прекрасний  незнайомий  світ,
і  мені  вперше  все  було  колись...
тепер  я  твій  —  я  знову  неофіт.  

Нові  слова  я  вчу  з  тобою  знову.
"По"  —  поїзд  стугонить  у  даль  по  рейках,
біжим  —  як  взяти  рух  наш  за  основу,
то  ти  увесь  немов  на  батарейках.

"Го"  —  голуб  сизий  прилетів  до  нас,
ти  можеш  його  хлібом  накормити,
"ко"  —  котик  милий  десь  мабуть  на  час
прийшов    до  тебе  в  гості  погостити.

Розвів  руками  й  мовив  тихо  —  "ма,"
знать  нам  не  повезло  і  все  пропало.
Та  сумувать  не  будем!  Не  дарма
мене  старого  так  життя  тріпало.

Весь  світ  з  тобою  нам  назвати  треба.
Я  кожен  день  мов  цілий  рік  живу,
хвалю  я  бога  і  молю  до  неба  —
з  тобою  на  цім  світі  довше  проживу.  

20.08.2018  р.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803865
дата надходження 21.08.2018
дата закладки 14.09.2018


Лілея1

ГОЛОСЯТЬ ЧАЙКИ…

[i][b]На  стан  осиний  пляжного    каміння
Осінньо-водна  хлюпає    лазур.
І  кволо-  кволо  падає  проміння,
Немов  стрілою  бавиться  Амур.

Голосять  чайки,  жалібно  голосять
На  сиво-пінних  з  хвильок  гребінцях.
 -  Тривожна  осінь!  осінь!  осінь!  осінь!
Летить  по    пляжі  з  східного    кінця.

Й  штормить  відлунням,  ген  аж  до  Босфору,
Сльозами  хвиль  всі  топить  береги.  
О,  Чорне  море...  море...  море...  море...
Тобі  так  личить  спокій  без  війни.[/b][/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806481
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 14.09.2018


Олекса Удайко

ТВОЇ ОЧІ – НАЧЕ РУЖІ

                                                                                                                 Tth

[youtube]https://youtu.be/94WeYHO6YvY[/youtube]


[i][b][color="#024861"]Твої  очі  –  наче  ружі  і  духмяні,    й  колоритні  –
сутий    рай…
Твої  сльози  –  наче  роси:  чи  їх  втерти,  а  чи  пити  –
вибирай…

Твої  очі  –  мої  думи  про  прекрасне  і  високе  –
до  небес…
Твої  сльози,    мокрі  коси  –  мої  сили,  мої  соки…
Ремства  без.

Твої  очі  –  наче  ріки:  життєдайні,  повноводні    -
часу  плин…
Твої  сльози    пить  не  в  змозі  –    очі  спраглі  і  голодні  –
мій  полин…

Твої  очі  –  наче  пісня:  солов’їна,  жайворо́ва…
В  душу  ллють
мої  сльози  –  наче  грози  веселково-кольорові,
попри    лють…


Твої  очі  –  ціла  вічність:  ладне  сонце,  мрійні  зорі,
небокрай…
Твої  сльози...  Хай  –  у  осінь…    Стріл    –  у  щастя,  а  не  в  горе,
Боже,    дай![/color][/b]


9.09.2018[/i]
_________

Cвітлина  і...  ружі  в  палісаднику    -  автора.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806350
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 14.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Еліпс або еліпсис.

Е́ліпс  або  е́ліпсис  (грец.  ἔλλειψις  —  пропуск,  випадіння,  нестача)  —  це  стилістична  фігура,  побудована  шляхом  пропуску  у  висловлюванні  деяких  структурних  елементів  (слова  або  кількох  слів),  які  мають  домислюватись  за  контекстом.
Наприклад,  у  реченнях  можуть  обминатися  дієслова-зв'язки  («я  вже  додому,  а  ти  ще  на  роботу?»),  в  іменниково-прикметникових  словосполученнях  —  іменники,  на  які  вказують  специфічні  сполучення  прикметників  («Перша  Кінна»  (армія)).  Еліпсис  як  властивість  тексту  є  протилежністю  плеоназму.  
Еліпсис  може  бути  механізмом  утворення  нових  лексичних  одиниць,  наприклад,  «пропозиція»  у  значенні  «пропозиція  одружитися».  
Еліпс(ис)  як  стилістична  фігура  у  літературі  полягає  в  опущенні  певного  члена  речення  чи  словосполучення,  які  легко  відновлюються  за  змістом  поетичного  мовлення.  
Вживають  задля  досягнення  динамічності  і  стислості  вираження  думки  та  напруженості  дії,  відрізняючись  цим  від  обірваної  фрази  (апосіопези),  власне,  вмовчування.  Відомий  приклад  еліпсу  —  рядки  з  поеми  Т.  Шевченка  «Перебендя»,  де  пропущено  додаток:  

Орлом  сизокрилим  літає,  ширяє,  
Аж  небо  блакитне  широкими  (крилами)  б'є.  

Та  найчастіше  в  еліптичних  конструкціях  випадає  присудок:  

Одна  нога  в  стременах…
Сніги.  Вітри.  Зима.
Розрубані  ремена,
І  голови  нема…

Ще  вчора  був  веселий:
Не  думав,  що  —  кінець…
Сьогодні  ж  —  леле!
Мрець…  

У  наведеному  уривку  з  вірша  Д.  Фальківського  «Одна  нога  в  стременах»,  де  розкривається  неприхована  правда  про  антилюдську  громадянську  війну,  еліпс  посилює  переживання  зображеної  тут  трагедії.  
Еліпсисом  або  еліпсом  також  називають  прийом  побудови  оповіді  у  літературі,  драматургії,  кіномистецтві  тощо,  коли  у  сюжетній  послідовності  певні  події  та  проміжки  часу  оминаються,  і  читач  або  глядач  повинен  здогадуватись  про  те,  що  залишилося  «за  кадром».  

Зостались  ви,  пісні  старії,
Щоб  старину  згадати  нам,
Старим  —  літа  їх  молодії.(О.  Корсун)

В  останньому  рядку  тут  опущено  слово  «згадати».
Еліпсис  може  посилювати  динамічність  фрази,  напруженість  зміни  дії,  підкреслювати  лаконізм,  ліричну  схвильованість,  розмовні  інтонації.  Еліпсис  часто  трапляється  в  прислів'ях  і  приказках.  Фігура  еліпса  може  лежати  в  основі  цілого  художнього  твору  або  значної  його  частини,  як,  наприклад,  у  новелі  М.  Черемшини  «Парубоцька  слава»,  де  увага  читача  інтригується  тим,  що  ім'я  персонажа  довго  не  називається:

Такий,  гей  ясінь,  високий  та  кучерявий.
А  бгачкий,  гей  жереповий  прут,
Лице,  гей  зарькою  мальоване,  на  бачках  обертається,
Під  шовковим  вусом  замикається,  як  братчиків  цвіт.
Бровами  плете  дрібні  віночки  над  голубим  морем.
Як  моргне,  то  днинка  сміється.
Як  гляне,  то  душа  потопає.
Як  заговорить,  то  сріблом  розкидає...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806476
дата надходження 13.09.2018
дата закладки 13.09.2018


Володимир Присяжнюк

То осінь, дівчинко, то — Осінь!

Ти  поринаєш  в  травостій,
Ступаєш  м’яко,  обережно,
Осінніх  запахів  настій
Тебе  заманює,  бентежить.

Пливеш  у  вир  благоволінь
Для  себе,  навіть.  непомітно  —  
Вже  відчуваєш  вітер  змін,
Хоча  й  не  видно  сліду  вітру.

Як  наст  небажаності,  мнуть
Не  босі  ноги  трави  босі…
Громи  тривожать  твердь  земну  —
То  осінь,  дівчинко,  то  —  Осінь!
©  Володимир  Присяжнюк
12.09.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806392
дата надходження 12.09.2018
дата закладки 12.09.2018


ViraBila

Такі справи

Як  ниточка  і  голочка  крокуємо  разом
Малюнок  долі  стелиться  барвистим  рушником
У  нас  з  тобою  спільна  дорога  у  житті
Малечі  сміх  веселий  нам  звеселяє  дні

Буває  часом  скрута  приходить  не  сама
Розлука  підкрадається,  у  вікна  загляда
Та  ми  все  подолаємо  я  знаю  на  перед
Його  ми  не  розкажемо,  ми  знаємо  секрет!

А  іноді  у  гості  приходять  диво-дні!
Казково-романтичні,  весняно-чарівні!
Здається  казка  поруч  і  з  нами  на  завжди
Та  не  дає  гарантії  життя  і  не  проси!

День  новий  зустрічаючи,я  радо  помолюсь,
До  Господа  звертаючись,  я  долі  покорюсь.
Аби  були  у  серці  наснага  і  любов
На  завжди  разом  поруч  ми  вперед  крокуєм  знов!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804076
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 12.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Парокситонна рима.

Парокситонна  рима  (грецьк.  paroxytonos  —  слово  з  наголосом  на  передостанньому  складі)  —  суголосся  слів  у  вірші,  в  яких  наголос  падає  на  передостанній  склад.  Термін  увів  І.Качуровський  на  противагу  поняттю  “жіноча  рима”,  оскільки  воно  не  відповідає  специфіці  української  мови  (так,  безпідставно  слова  чоловічого  роду  належали  до  категорії  “жіночих  рим”:  півень  —  дивень  тощо).

В  українській  силабо-тонічній  версифікації  П.р.  чергується  переважно  з  окситонною  римою.  Однак  трапляються  випадки  наскрізного  парокситонного  римування:

В  малій  кімнаті  стіни,  наче  руки,
тримають  полохливу  тишу  в  жмені.
Сіріють  тіні  просиво-зелені,
самітна  свічка  блимає  зо  скуки.

(Б.-І.Антонич)

П.р.  збігається  не  лише  з  парокситонною  клаузулою,  а  й  із  внутрішнім  римуванням:  

Довгожданна,  нездоланна…
Ось  вона  —  Блакитна  Панна!

(М.  Вороний)

Гей,  на  весла,  щоб  понесла
Буря  човен  на  простір…

(Г.  Чупринка)

П.р.  була  притаманною  силабічному  віршуванню  ренесансно-барокової  доби  в  Україні,  що  засвідчує  одна  з  гербових  епіграм  Т.  Земки  “На  старожитний  клейнод  їх  милостей  панів  Балабанів”:

Дому  цних  Балабанів  цниї  теж  клейноти,
Знаками  суть  чулої  і  ділної  цноти…

Ця  традиція  позначилась  і  на  подальшій  еволюції  української  версифікації.  Принаймні,  в  одичній  строфі  І.  Котляревського  (“Енеїда”)  П.р.  пропорційно  у  співвідношеннях  6-ти  до  4-х  переважає  окситонну  риму.  

Це  простежується  у  творчості  Т.  Шевченка,  П.  Куліша  та  ін.
Жіноча  рима  надає  закінченню  рядків  м’якого  звучання.  Вірші  з  жіночими  римами,  не  маючи  наголосів  на  кінцях  рядків,  можуть  завдяки  цьому  набувати  певної  співучості.

Наприклад:
 
Тихий  сон  на  горах  ходить,
За  рученьку  щастя  водить.
І  шумлять  ліси  вже  тuхше,
Сон  мені  квітки  колuше.
Спіть,  мої  дзвіночки  сuні,
Дикі  рожі  в  полонuні!

(О.  Маковей.  «Сон»)

Чорніє  повітря,  шляхи  засиніли,
Гойднулися  квіти  пахучими  снами,
Натомлені  села  вечеряти  сіли
Під  грушами,  вишнями  і  небесами.

І,  тихий  туман  пригорнувши  до  себе,
Вечеряє  поле  піснями  з  долин,
Над  селами  й  полем  вечеряє  небо,
Вмокаючи  в  ріки  хлібини  хмарин.

(М.Вінграновський  «Вечірнє»)

Ніч.  На  стоках  небозводу
Мерехтять  сріблисті  зорі,
Чорні  пасма  скиб  на  морі
Крає  вістря  пароходу.

(П.  Карманський)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806270
дата надходження 11.09.2018
дата закладки 11.09.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Ласкавої прелюдії часи

У  синь  очей  небесних  задивилась,
І  просо  мрій  теж  тягнеться  увись.
Ще  гріють  теплі  дні  -  осіннє  диво,
Стрімкий  політ  думок  в  життєвий  вир.

І  схоже  небо  всі  замки  відкрило,
Ласкавої  прелюдії  часи.
Ти  не  порань  мої  білясті  крила,
В  них  вільний  дух,  жіночність  із  роси.

І  ніжно  обійми  тендітність  серця,
І  зрозумій  закоханість  мою.
Для  мене  ти,  мов  загадковий  Всесвіт.
Під  небом  благодатним  я  стою.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806211
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 11.09.2018


Чайківчанка

ДЯКУЮ, МІЙ БОЖЕ ЗА ЖИТТЯ!

ДЯКУЮ  ,МІЙ  БОЖЕ  ЗА  ЖИТТЯ!
ЗА  СОНЦЕ  ,МІСЯЦЬ,  ЯСНІ  ЗОРІ.
ЗА  ПТАШИННІ  КРИЛА  ЖУРАВЛЯ
ЗА  ДОБРО  ,ЩО  ДАРУЄШ  ДОЛІ.
ДЯКУЮ  ,МІЙ  БОЖЕ  ЗА  ЖИТТЯ  !
І  ЗА  ХЛІБ  НАСУЩНИЙ  НА  СТОЛІ,
ЗА  ПРЕКРАСНУ  МИТЬ  МОГО  БУТТЯ
 ЗА  ВІКНОМ  ДОЩ  ,І  СОНЯЧНІ  ДНІ.
ДЯКУЮ  ,МІЙ    БОЖЕ  ЗА  ЖИТТЯ  !
ЗА    ЛЮБОВ,  І  СКАРБИ  ДУХОВНІ,
ЩО  ВІД  БІД,  ЗАХИЩАЄШ  ДИТЯ...
 ЗЦІЛЮЮТЬ    ДУМИ  МОЛИТОВНІ.
ДЯКУЮ  ,МІЙ  БОЖЕ  ЗА  ЖИТТЯ!  
ЗА  ПОЛЯ  ,ЛІСИ,  ГОРИ  ,ГАЇ  ,
КВІТУЧІ  ВЕСНИ  ,СПІВ  СОЛОВ'Я,
ЗА  КРОК  БЛАГОДАТТІ  НА  ЗЕМЛІ  .
ДЯКУЮ  ,МІЙ  БОЖЕ  ЗА  ЖИТТЯ!
НА  КРИЛАХ  МРІЙ  ВЕДЕШ  У  СВІТИ,  
Є  НЕБЕСНИМ  БАТЬКОМ  У  ДИТЯ!
БАЧУ  ,ЯК  ЦВІТУТЬ  ВИШНЕВІ  САДИ.
ДЯКУЮ,  МІЙ  БОЖЕ  ЗА  ЖИТТЯ!
ЗА  ЦІЛЮЩУ  ВОДИЦЮ  СВЯТУ,
У  СЛОВІ  ,ОЖИВАЄ  ДУША  ,
ЗА  ТЕПЛО  ЛІТА    ,БОЖУ  КРАСУ.
ДЯКУЮ  ,МІЙ    БОЖЕ  ЗА  ЖИТТЯ!,
ЩО    ЖИВУ  ,ТВОРЮ  ,  БАЧУ  СВІТЛО...
 ПИШУ  ,КНИГУ  ВЧОРАШНЬОГО  ДНЯ,  
 ЩАСТЯМ  ,СЯЄ  СЯЮЧА  ПАЛІТРА.
М  ЧАЙКІВЧАНКА





 



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805971
дата надходження 08.09.2018
дата закладки 11.09.2018


Не Тарас

Титанівська осінь

Титанівська  осінь  відстрочки  не  просить,
Кислотна  загроза  нежданно  прийшла.
Непрохана  гостя  бідою  голосить,
Вона  несподівана  як"  російська  весна".

Армянск  почорнів  за  декілька  днів.
Дороги  покрила  кримська  іржа.
З  дерев  і  кущів  лист  останній  злетів,
Складаються  пазли    кислотного  зла.

Титанівську  осінь  Херсонщина  носить,
У  горлі  і  носі    шістнадцятий  день.
А  дітки  маленькі  далеко  від  дому,
Готують  під  осінь  сумну  акварель.́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806209
дата надходження 10.09.2018
дата закладки 11.09.2018


Капелька

Облака, облака -необъятная высь

Облака,  облака  -необъятная  высь,
Радость,  тайна,  мечта,  даже  детский  каприз.
Облака,  облака  -вдохновенье  всегда,
Утешенье,  любовь,  росчерк  лёгкий  пера.

Облака,  облака  -много  красочных  тем.
Но  порой  как  волна  -удивление  всем.
Облака,  облака  -одинаковых  нет.
Не  найдёшь  никогда,  хоть  ищи  много  лет.

Облака,  облака  -как  ватрушки  летят.
Словно  сдобный  пирог  удивить  нас  хотят
Своей  грацией,  лёгкостью  и  красотой.
Насладиться  душой,  прикоснуться  рукой.

Облака,  облака  -стройный,  вежливый  ряд.
Ну  а  чаще  "бардак",  словно  всё  им  никак.
Словно  вымолвить  просят:  "Давай  улетим!"
Облака,  облака  -мир  чудес  и  экстрим.

-------------------------------------

Облака,  облака  над  столицей  плывут.
Снова  осень  пришла,  позолочен  уют
И  опять  собираются  в  гости  дожди.
Задержалися  где-то  наверно  они.  (1)

(1)Облака,  облака.  Мир  рождён  для  любви.

                                             Сентябрь  2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805840
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 08.09.2018


Vin Libert

З даху змальовував небеса

З  даху  змальовував  небеса,
до  малювання  не  маючи  здібностей  .
Та  нехай...
Об  ногу  терся  кіт  нічий  :
Чорний  ...
Худий  ...
Голодний  ...
На  диво  мирний.
Йому  мов    світ  тісний  ...
І  в  цьому  світі  -для  нього  був  на  хвильку  фараоном.
Що  в  сорочці,  виблискував    на  сонці.
Мов  посланець  Ра  ,для  муркотливого  .
Та  не  "божество  "моє  його  манило  ,
а  шматочок  рокфору  ,гидко-  запашний  .
В  кишеньці  моїй  ,не  чіпаний  з  обіду.
Ось  ,на  ,мій  друже  !
 Будь  щасливий...
Я  ж  продовжив  змальовувати  небеса,
вони  ставали  ледь  схожі  на  оригінал.
   Живі  вони-    синіші  ,більше  любі,
а  цей  копії  шматочок      моя  душа  ...
Хоча    мені  здається  небо    дуже  свіже  в  грудні  .

І  мій  новий  лахматий  друг
котрого  я  почав  звать  Жаком,
Дививсь  на  мій  "  небесний  труд  "
 на  сонці  грівсь,усе  йому  було  однако  .



 Рокфор  -    один  із  різновидів  французьких  сирів

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804405
дата надходження 25.08.2018
дата закладки 08.09.2018


Лилея

От взлёта Чувств тепло…

Душа  закружилась  
В  танце  Любви!
Мурашками  окутывая
Сердце  внутри...
Разлилось  тепло...
Душа  с  Душой...
Потанцуем?  Вдвоём!
Сердечный  ритм  в  такт...
Две  Души  взлетят!
От  взлёта  Чувств  тепло...
Это  -  Любовь!
Искорки  в  глазах!
Летаем  в  облаках!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805821
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 08.09.2018


Світлая (Світлана Пирогова)

Благословенна осінь

Благословенна  осінь  робить  ніжні  кроки,
Харизмою  гаптує  вересневий  шлях.
Заводить  вправно  вітру  симфонічне  рондо,
Кружляє  перший  лист,  мов  одинокий  птах.

Червлено-золота  із  вогником  палітра
Малює  вміло  легким  пензликом  щедрот.
Терпке,  духмяністю  насичене  повітря  -
Це  пахнуть  Пепінки,  Уелсі  і  Ренклод.

Ще  хочеться,  щоб  пестило  теплом  проміння,
І  світ  блищав  у  мікро-крапельках  дощів,
А  осінь  дарувала  ароматів  міфи,
Щоб  холод  з  смутком  не  пробрався  до  душі.

(Пепінки,  Уелсі  -  сорта  яблук,  Ренклод  -  сорт  слив.)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805841
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 08.09.2018


ViraBila

Проза

Вечірня  прохолода  і  свіжість  у  повітрі
Наповнилися  тишею  кімнати  в  темноті
Пливуть  собі  ліниво  на  моніторі  титри
У  цей  осінній  вечір  сиджу  на  самоті...
Завершилися  справи  яких  не  зрахувати
Турботи,  біганина  поділися  кудись...
Мої  малі  зайчата  давно  вляглися  спати,  
А  я  дивлюсь  на  місяць  і  мрію  як  колись...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805763
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 07.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Двовірш.

Двовірш,  або  Дистих  (грецьк.  distichon)  —  найпростіша  строфа,  написана  будь-яким  розміром,  що  складається  з  двох  рядків,  об’єднаних  спільною  римою  (трапляється  і  неримована)  та  викінченою  думкою  з  виразними  ознаками  лаконізму  й  афористичності.  Д.  існує  і  як  окремий  твір:

Що  доля  нелегка,  —  в  цім  користь  і  своя  є.
Блаженний  сон  душі  мистецтву  не  сприяє
(Ліна  Костенко).

Д.  може  складати  певний  цикл,  навіть  збірку  (“Тавторими”  Б.Кравціва),  правити  за  строфічну  основу  поеми  (“Данило  Галицький”  М,Бажана).  Д.  знаходимо  у  складніших  за  власну  строфічних  структурах  (чотиривірш,  шестивірш  і  т.п.),  як-от  у  десятивірші  Ю.Андруховича  “Залізниця  Станіслав  —  Рахів.  1894”:

Тут  не  зійде  вода  і  не  зросте  суниця,
ми  тут  поляжемо,
по  нас  проляже  залізниця.
Тут  навсібіч  посіяно  прокльони  і  хулу,
який  люцифер  зажадав  лупати  сю  скалу?
За  нами  падають  ліси  і  мріють  найтонші  стебла,
залізна  пані  вкрала  нас  і  очі  наші  стерла.

Неримований  Д.  базується  на  ритмо-інтонаційній  основі,  але  відмінний  від  елегійного  дистиха,  відомого  з  античних  часів:

не  випустить  вершників  брама  запеклого  серця
дарма  що  більше  вужів  аніж  кинутих  палиць
наші  руки  заклякли  над  річками  й  потоками
розмиваються  береги  але  нашою  кров’ю
кожна  душа  що  розламана  мушля
відлуння  гулу  колишнього  вихід  у  небо
смішний  жертовник  облущена  позолота
єгипетський  степ  і  ліс  і  юність  і  старість
дзеркальні  тіла  обступили  останніх  пророків
відображення  гулу  колишнього  вихід  у  небо
(І.  Римарук).

Форма  Д.  дуже  давня,  вона  відома  не  лише  античній  версифікації,  а  й  східній,  приміром,  бейти.  У  ренесансно-барокову  добу  Д.  практикувався  в  українській  поезії  як  обов’язкова  віршова  норма  силабічної  системи  (Касіян  Сакович,  Софроній  Почаський,  Іван  Величковський,  Григорій  Сковорода  та  ін.).

Нації  вмирають  не  від  інфаркту.
Спочатку  їм  відбирає  мову.
(Л.  Костенко)

Зазвичай  дистих  має  таку  схему  римування:

Згадала  плечі  і  вуста,  і  щем,  і  дим…  (а)
Облиш  уже  цього  хреста,  і  менше  з  тим.  (а)
А  розум  не  перепиня  навалу  снів.  (б)
Чи  хочу  я  цього  щодня?  Напевно,  ні.  (б)
Якби  й  хотіла,  все  одно  не  вірю  снам.  (в)
Світає.  Люди,  за  вікном  весна,  Весна!  (в)
(Л.  Романчук)

Але  дистихом  не  можна  називати  будь-які  два  рядки,  виділені  з  вірша,  хоч  би  й  об’єднані  парним  римуванням.  Дистихи  часто  бувають  самостійними  творами  (епіграми,  епітафії  тощо).  Зустрічаються  чотиривірші  з  такими  римуваннями,  але  в  них  найчастіше  чергуються  пари  рядків  з  чоловічими  та  жіночими  римами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805813
дата надходження 07.09.2018
дата закладки 07.09.2018


VASH.Zhovten`

Ти зі мною трішки посидь…

Ти  зі  мною  трішки  посидь,
І  помрій  як  я…
Нехай  весняні  відцвіли  сади,
Та  не  любов  моя.

Не  питай  у  мене  ти  -  чому
Я  мовчу?
Прислухайсь  серця,  ним  кричу:
Я  тебе  люблю!

Вересень,  2001

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219552
дата надходження 01.11.2010
дата закладки 07.09.2018


JuliaN

За каждый миг благодари

Забрезжит  свет  -  взойдет  заря.
Вновь  принимаю  "жизнь",  открыв  глаза.
Мой  новый  день!  С  тобой  встречаюсь  я.
Прими  мою  улыбку  -  в  ней  сердца  теплота...

Скажу:  "привет"  всем,  кто  дорог  мне.
На  небо  посмотрю,  склонюсь  к  земле.
За  чудный  мир  Творца  благодарю.
Я  счастлива,  поэтому  пою.
                               Не  беги  река,  как  беспечная.
                               Река  -    это  жизнь  скоротечная.
                               Но  я  каждый  день  приходящий  ценю.
                               За  каждый  его  миг  благодарю.
Мы  -  странники  на  большом  пути.
Не  знаем  почему,  но  зачем-то  спешим.
Что  новый  день  приготовит  нам.
А  как  его  прожить  -  решаешь  сам.
                               Пусть  бежит  река,  как  беспечная.
                               Только  жаль,  что  жизнь  -  скоротечная.
                               Все  равно  ты  день  приходящий  цени.
                               За  каждый  жизни  миг  -  благодари.
Не  торопи  минуты  и  часы.
Путь  выбирай,  прокладывай  мосты...
Христос  -  есть  жизнь.  Его  как  дар  прими.
Тебе  дан  шанс  -  его  не  упусти.
                               Жизнь  как  и  река  -  скоротечная.
                               Только  со  Христом  -  будет  вечная.
                               Ты  подарок  "жизнь"  без  сомнений  прими.
                               И  за  этот  дар  благодари.
                                                                                   
                                                                                                                   21.07.2018

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802753
дата надходження 11.08.2018
дата закладки 06.09.2018


Аяз Амир-ша

Мечты и явь.

Какая  женщина,мой  бог!
Какие  формы,очертания.
Подумать  даже  я  не  мог
Искать  с  Вами  свидания.

Очарование  Ваших  глаз  -
Небес  бескрайних  синева.
Искал  я  повод  видеть  Вас,
Хранил  заветные  слова.

Но  всё  случилось  так  банально
Нас  свёл  простой  фуршет.
И  всё  закончилось  печально  -
Вы  -  говорили,а  я  -  нет.

Померкла  вмиг  очей  лазурь
И  не  унять  мои  печали...
Всё  победила  Ваша  дурь...
Ох!Ну  почему  Вы  не  молчали...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778622
дата надходження 23.02.2018
дата закладки 06.09.2018


Артур Сіренко

Куди тепер

                                     «І  куди  тепер?  У  невідгомінне.
                                         Разом  з  каменем  верстаємо  шлях…»
                                                                                                                           (Пауль  Целан)

Літо  триває.
Хоча  в  душі  –  осінь,
Хоча  календарики
З  котиками  і  зайчиками  
Такими  ж  сентиментальними
Як  хризантеми  Японії
Показують  вересень:
Місяць  шотландський,
Місяць  пиктів  та  вітру,
Місяць  зрілого  винограду,
Місяць  передчуття:
І  куди  тепер?  
На  яку  війну  сідлати  коника,
На  якого  вампіра  
Гострити  осиковий  кіл,
Які  черевики  залізні  топтати,
Яке  віскі  росяне  ковтати,
Що  класти  у  торбу  надій,
Яких  розенкрейцерів
Та  вільних  каменярів
З  собою  брати  у  подорож?
Якщо  літо  ніяк  не  завершиться,
Якщо  осінь  і  далі  чужа  господиня
Дому,  який  не  наш?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805656
дата надходження 05.09.2018
дата закладки 06.09.2018


moon_in_the_dark

Саме ти і ніхто крім тебе

Саме  ти  і  ніхто  крім  тебе,  
Розуміє  мене  як  ніхто.  
Ти  зявилась  з  подихом  неба,  
Думав  ангел  до  мене  прийшов,  
Твої  очі  наповнені  смутком,  
Тай  в  моїх  давно  щастя  нема,  
Це  історія  твого  тріумфу,  
На  дімною  верх  ти  взяла,  
Так  я  знаю  цього  не  хотіла,  
Але  я  закохався  в  слова  ,
В  ті  що  ти  мені  говорила,  
Саме  в  них  була  справжня  краса,  
Закохався  в  твою  чисту  душу,  
І  блаженство  нарешті  знайшов,  
Тільки  жаль  мовчати  я  мушу,  
І  тобі  цього  не  скажу,  
Бо  преречиний  бути  самотній,  
Вибрав  сам  собі  давно  я  цей  шлях,  
Дуже  важко  знов  вірити  людям,  
Навіть  знаючи  що  ти  не  така,                                    
Ти  є  інша,    ти  добра,    розумна,  
Рік  назад  був  це  збагнув,  
І  що  вижив  твоя  заслуга,  
Розігнала  всю  мою  пітьму.  
І  так  дякую  хочу  сказати,  
Що  з'явилась  в  моєму  житті,  
Тільки  ти  змогла  розпалити  ,
Той  вогонь  що  в  мені  був  згорів.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805697
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 06.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Гіпербола.

Гіпербола  (грецьк.  Hyperbole  —  перебільшення)  —  різновид  тропа,  що  полягає  в  надмірному  перебільшенні  характерних  властивостей  чи  ознак  певного  предмета,  явища  або  дії  задля  особливого  увиразнення  художнього  зображення  чи  виявлення  емоційно-естетичного  ставлення  до  нього:

Поет  став  морем.  Далеч  степова,
І  хмарочоси,  й  гори  —  ним  залиті.
Бунтують  хвилі  —  думи  і  слова,  —
І  сонце  генія  над  ним  стоїть  в  зеніті.
(І.  Драч).

Літературна  Г.  закорінена  в  первісній  міфології.  Ознаки  первісного  світобачення,  що  пізніше  слугували  основою  художньої  творчості,  відбилися  певними  гранями  у  фольклорі  (“Кирило  Кожум’яка”,  “Котигорошко”  і  т.п.,  у  народній  пісні:  “А  з  тої  могили  видно  всі  країни,  сиз  орел  літає”).  

Світова  література  знає  чимало  прикладів  гіперболічних  тропів  (“Гаргантюа  і  Пантагрюель”  Ф.Рабле;  “Мандри  Гуллівера”  Дж.Свіфта;  “Легенда  про  Уленшпігеля”  Ш.де  Костера;  “Сон”,  “Великий  льох”  Т.Шевченка;  “Кола  Бруньйон”  Р.Ролана  тощо).  

В  українській  поезії  початку  20-х  років  Г.  набула  пріоритетного  значення  (“В  космічному  оркестрі”  П.Тичини,  “В  електричний  вік”  М.Хвильового,  “Навколо”  В.Сосюри  і  т.  ін.),  подеколи  була  визначальним  чинником  у  творчості,  наприклад,  М.Вінграновського  (збірка  “Атомні  прелюди”),  часом  перемежовувалась  із  метафорою,  символом  чи  уособленням:

Ти  і  я  —  це  вічне,  як  і  небо.
Доки  мерехтітимуть  світи,
Будуть  Я  приходити  до  Тебе.
І  до  інших  йтимуть
Горді  Ти.
(В.Симоненко).

Мільйони  сонцевих  систем
вібрують,  рвуть  і  гоголять!
Комети  ржуть  і  баско  мчаться,
і  океани  над  океанами  шумлять.
(П.  Тичина  «В  космічному  оркестрі»)

О.  Потебня  писав,  що  «гіпербола  є  наслідком  якогось  сп'яніння  в  почуттях,  що  перешкоджає  бачити  речі  в  їхніх  звичайних  розмірах».

Давно,  давно  вже  Київ  панував.
Його  церкви  аж  хмари  зачіпали.  (А.  Метлинський);

Так  ніхто  не  кохав.  Через  тисячі  літ
Лиш  приходить  подібне  кохання  (В.  Сосюра);

В  основі  гіперболи  завжди  лежить  елемент  певної  абсурдності,  різкого  протиставлення  здоровому  глузду  або  суспільному  досвіду.  Гіпербола  завжди  привертає  до  себе  увагу,  виступає  як  несподіванка,  яка  з  великою  силою  руйнує  автоматизм  читацького  сприйняття.  

Навколо  радощiв  так  мало...  
Який  у  чорта  "днiв  бадьор",  
Коли  ми  крила  поламали  
У  летi  марному  до  зорь.  
I  гнiв,  i  муку  неозору  
Спiваю  я  в  цi  днi  журби,  
Коли  лакеї  йдуть  угору  
Й  мовчать  раби...  (В.Сосюра)

Із  океанами,  полями  і  стодолами,
Із  місяцем  і  сонцем  на  плечах
Лечу,  обліплена  народами,  як  бджолами,
І  атомні  гриби  в  моїх  очах!..  (М.Вінграновський  «Прелюд  землі»)



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805696
дата надходження 06.09.2018
дата закладки 06.09.2018


Теоретик

Основи поетики. Вірш-діалог

Вірш-діалог  (грецьк.  dialogos  —  бесіда,  розмова  між  двома  особами)  —  поетичний  жанр,  у  якому  зображено  спілкування  двох  осіб,  на  відміну  від  полілогу  чи  монологу.  Вживається  не  лише  з  метою  зіставити  різні,  подеколи  полярні  погляди  чи  розкрити  порозуміння  між  ними,  а  й  задля  пошуку  істини:

Перший  голос

У  часи  космічної  ракети,
Кібернетики  та  інших  див
За  облавок  викиньте,  поети,
Допотопних  ваших  солов’їв!
Геть  жбурніть  симфонії  та  мрії.
Як  ганчірку  кидають  за  тин!
Хто  мотор  полагодити  вміє,
Вартий  більше,  ніж  знавець  картин!

Другий  голос

Ця  суперечка  виникла  не  вчора,
Може,  у  печерній  ще  добі.
Але  буть  додатком  до  мотора
Для  людини  мало,  далебі!
Як  же  так  убого  ви  живете,
Чом  так  занепали  ви,  скажіть,
Щоб  у  дні  космічної  ракети
Солов’я  не  в  силі  зрозуміть?  (М.  Рильський).

В.-д.  поширений  у  світовій  поезії,  зокрема  в  античній  (еклога),  у  східній  (дастан),  використовують  переважно  як  тезу  й  антитезу.  
У  такому  вигляді  він  спостерігається  й  у  народних  піснях  (“А  ми  просо  сіяли”  та  ін.).

У  сучасній  ліриці  В.-д.  набуває  досить  вишуканих  форм:

—          Хіба  то  я?
—          То  ти  і  я…
—          А  може,  то  ми…
—          А  може,  то  сніг…
—          То  біла  стіна…
—          Хіба  то  вечір?
—          То  кохання…
—          То  кохання…
—          То  ти  і  я…  (М.Саченко).

Велика  кількість  народних  забавлянок  та  поспівок  є  саме  віршами-діалогами.  Адже  така  форма  викладу  матеріалу  зрозуміла,  цікава  та  доступна  навіть  найменшим  дітям.  Такі  вірші  легко  вчити  напам’ять  та  інсценувати:

–  Де  твій  букварик?
–  В  портфелі  новому.
–  Ну,  а  портфель  де?
–  У  столику  дома.
–  Взяв  би  із  столу.
–  Так  стіл  наш  замкнувся..
–  То  відімкнув  би.
–  Ключа  я  забувся…
–  Де  ж  це  той  ключ?
–  У  портфелі  новому.
–  Ну,  а  портфель  де?
–  У  столику  дома.  (Грицько  Бойко)

Ведмідь  сварився  із  совою:
—  Ти  щось  наплутала,  сова!
Затям  своєю  головою  —
зими  в  природі  не  бува!
Сова  сміялась:  —  Волохатий,
не  дивно  чути  це  мені:
ти  восени  як  ляжеш  спати,
то  встанеш  тільки  навесні.  (Петро  Ребро)


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805587
дата надходження 05.09.2018
дата закладки 05.09.2018


Малиновская Марина

< Игра на расстоянии?. . >


Я  незаметно  вовлеклась  в  игру  на  расстоянии  с  тобой...
Я  не  ждала  тебя,  но  стала  ждать  твои  послания...
Ты  повстречал  меня,  я  не  искала  встреч  с  твоей  судьбой...
И  стали  волновать  меня  твои  вопросы  и  желания...

Любовь  с  повязкой  на  глазах,  что  соткана  из  расстояния...
Я  не  хочу  ей  верить...в  её  приятные  иллюзии,  мечты..
Ты  не  тревожь  мне  Сердце  чувственным  признанием...
Я  развела  заранее  для  нас  с  тобой  любви  мосты...

Слова  -  это  единственое,  что  нам  дарит  расстояние...
Так  не  обманывай  меня!  Будь  максимально  честным!
Признаюсь,  что  приятно  стало  мне  твоё  внимание,
Хотя  так  мало  о  твоей  Душе  -  моей  Душе  известно...

Я  незаметно  вовлеклась  в  игру  на  расстоянии  с  тобой...
Я  не  ждала  тебя,  но  стала  ждать  твои  послания...
Всё  от  того,  что  есть  глубинное  любви  желание...
И  потому  прошу  —  словами  нежными  ты  не  играй  со  мной!

Я  незаметно  вовлеклась  в  игру  на  расстоянии  с  тобой,
Но  в  миг  любой  смогу  я  выйти  из  игры  -  в  реальность!
В  которой  открывается  разнообразный  Мир  живой,
Такой  как  есть,  пусть  не  всегда  он  идеальный...

/  29.08.2018  /

(c)  Марина  Малиновская




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805611
дата надходження 05.09.2018
дата закладки 05.09.2018


m@sik

П А В Л О (ностальгічна)

У  дворі  зустрів  Павла
Знову  доля  нас  звела
Через  стільки  зим  і  літ,
Я  кажу  йому  Привіт...
     ***
Розкидало  по  планеті,-
всій  бурхливе  нас  життя,
листуванням  в  інтернеті,-
бачим    друзів  ми  буття
     ***
Йдуть  собі  десятиріччя,
і  Я  трошки    посивів,
не  змінив  Павло  обличчя,
хіба  трохи    поповнів...
     ***
І  дитинства  відголоски
часто  в  пам,ять  зазирнуть
у  вогонь  летіли  дошки,
і  у  кожного  свій    путь...
       ***
Ми    не  їли  тоді  суші,
лише    Турбо  й  ДональДак,
у    дворі  збивали    груші
і  було  нам  добре  й    так
     ***
І  згадається    Павло
і    бібліотеки...
наше    першеє  бухло
й    перші  дискотеки
     ***
Ми    тоді  були    малі,-
в  час  післярадянський,
А  тепер    він  на  Балі,
Я  -  район    Деснянський
     ***
Ще    побачимось  із  ним,
Це    я  точно  знаю,
І  всім  друзям  дворовим
Щастя  побажаю!
       ***

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804877
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 31.08.2018


Володимир Верста

Тінь музи (у співавторстві з Лілією Ніколаєнко)

***
Це  місто  снів  загублене...  В  нестямі
Блукаю  тротуарами...  Імла
Сліди  стирає,  змінює  місцями
Бульвари  та  будинки...  Замела

Зима  снігами?  Осінь  листопадом?
Засипала  до  тебе  всі  шляхи!...
Вже  ось  весна!...  Чи  літо?  І  до  саду
Ведеш  мене  платити  за  гріхи…

Ти  тінь  моя?  Чи  музи  тихий  поступ,
Яка  шепоче  ноти  за  плечем?
Зникає  міражем  дощем  із  воску,
Ураз  по  тілу  спрагою  тече

І  гасне  ця  свіча...  Свій  час  я  втратив...
Можливо,  ми  зустрінемось  колись...
Зізнайся,  хто  ти?  Я  рахую  втрати...
Ти  муза?!..  Ні?  Прошу  тебе,  вернись!..


***
Я  –  тінь  бажання…  Я  –  туман  ілюзій.
Фантом  із  найчарівнішого  сну.
Реальною  не  може  стати  муза.
Я  відчаєм  кохання  огорну.

Шукай  тепер  мій  образ  поміж  літер,
У  нотах  неприборканих  стихій.
Цілунок  передасть  від  мене  вітер.
До  серця  підповзе  лукавий  змій.

Тікай!  Та  ні…  Спинися  на  хвилину!
Шепну  тобі  трагічну  таїну.
Любитимеш  мене  одну  до  згину.
Являтися  у  снах  я  присягну.

Допий  пітьму  омани…  Царство  ночі
Затягне  у  тенета  самоти.
Зникаю…  та  в  імлі  тобі  шепочу:
«В  моїй  душі  буремній  –  тільки  ти…»

Частина  перша:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777407

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804954
дата надходження 30.08.2018
дата закладки 31.08.2018


masandra

Аромозалежність

Ніколи  не  могла  б  подумати,  що  саме  запах  здатен  перевернути  все  навколо  з  ніг  на  голову.  Усе  наче  в  тумані  і  ти,  як  останній  наркоман  кидаєшся  на  пішоходів  з  надією  знову  вдихнути  той  п’янкий  запах  минулого,  наче  вколоти  чергову  дозу.  Так,  він  досі  в  її  голові,  в  її  дихальних  шляхах  —  він  в  ній...  Він  наче  паразит,  що  проникає  у  кожну  клітину  її  грішного  тіла  та  паралізує  і    через  деякий  час  відпускає,  але  це  завжди  довготривалий  процес  і  він  не  піддається  контролю,  а  повторюється  знову  і  знову...    З  дня  на  день  вона  носить  в  собі  кожен  вдих  і  видих,  пам’ятає,  як  повільно  покривав  тіло,  міліметр  за  міліметром,  сантиметр  за  сантиметром  і  доти,  допоки  не  огортав  усю  її    поверхню.  Він  доводив  її  до  божевілля,  коли  нівечив  рецептори  нюху,  що  бідолашна  не  могла  ані  спати,  ані  їсти.  Він  карав  її  нищівним  рівнем  задоволення  повторюючи  фразу:  -  Не  хвилюйся.  Я  не  збираюся  тебе  труїти.  Я  вже  і  так  повністю  тебе  контролюю.  Вона  ніколи  не  бажала  бути  залежною,  але  це  сталося  —  вона  програла,  але  коли  б  відмовилася  то  би  знищила  себе...  Вона  блукала  тихими  вулицями,  міняла  квартири,  переїжджала  в  інші  країни,  міста,  але  завжди  поверталася.  Вона  кричала  коли  ніхто  її  не  чув,  вона  говорила,  але  ніхто  не  слухав.  Краще  бути  рибкою  і  плавати,  ніж  мати  здатність  —  дихати.  Краще  бути  космонавтом  і  жити  в  скафандрі,  ніж  людиною  на  землі  —  це  єдине  чого  вона  бажала  тієї  миті.  Хоч  би  куди  не  йшла  його  ароматні  тіні  невпинно  спостерігають.  До  кінця  життя  у  неї  буде  портфель,  що  стане  перевіркою  її  залежності.  Провал  став  неприпустимим  і  вона  змогла  вирватися  з  його  ароматної  тиранії.  У  дівчини  не  було  вибору.    З  часом  дощ  стирав  усе  і  поволі  вони  ставали  напівзабутими,  але  все  ще  аромозалежними  попри  власне  інкогніто.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804968
дата надходження 30.08.2018
дата закладки 30.08.2018


Дружня рука

Мені треба туди

Ти  ідеш  осіннім  містом.
І  ці  ліхтарі  
Озирнулися  разом  усі  
Вслід  тобі.
Так.  Це  серпень.  Але  саме  осіннім  
Зрозуміло  по  твоїй  ході  …  

Але  ж  осінь  –  чудово  …  
В  ній  такі  неймовірні  і  щирі  дощі.
Зупиняєш  мою  поетичну  промову.
Кажеш:  це  не  потрібно  сьогодні  мені  …  

Потім  раптом  весняним.
Так  змінилося  місто  …  
Стало  бажаним,  зовсім  раніше  незнаним.
Навіть  трішечки  десь  урочистим  …  

Ти  губами  цілуєш  крізь  дощ  його  мрії,
Хоч  в  думках  все  ще  грози,  сумні  буревії,
Але  тут  їх  немає,  поснули  давно,  
А  минуле  лише  низькопробне  кіно  …  

Потім  літо  раптово.
Як  змінилася  мова?!
У  обіймах  твоїх  так  все  просто,  казково,  
Десь  далеко  тебе  повезли  поїзди.  Мені  треба  туди  …    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804721
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 30.08.2018


Не Тарас

Трішки жаль

Будуть  річки  й  моря  береги  хвилювати,
І  достигне  у  полі  зерно  золоте.
Будуть  нове  життя  на  землі  будувати-
Трішки  жаль  ,що  не  буде  мене.

Будуть  квіти  земні  на  землі  квітувати,
І  нове  покоління  нам  на  зміну  прийде.
Будуть  люди  і  далі  у  космос  літати-
Трішки  жаль  .що  не  буде  мене.

Будуть  нові  слова,будуть  фрази  крилаті.
Буде  сонце,  що  тепло  і  світло  несе.
Будуть  діти  і  внуки  мене  памятати-
Трішки  жаль.що  не  буде  мене.

Жаль  що  мало  прожив  і  мало  зробив.
Жаль  що  старість  за  руку  веде.
І  ніхто  не  поверне  змарнованих  днів-
Трішки  жаль  що  не  буде  мене.́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798559
дата надходження 08.07.2018
дата закладки 29.08.2018


morozovlit

А этот горб могила не исправит…

Ежедневно,  когда  вставал
Вешал  новый  на  душу  камень
Грабил,  бражничал,  убивал,
Матерел,  обрастал  грехами.
Обещали  не  раз  ему,
Что  исправит  потом  могила.
Поимел  и  суму  и  тюрьму
И  душа  у  него  не  ныла.
Он  не  выл  никогда  на  Луну,  
Презирал  и  жару  и  стужу.
А  потом  повстречал  сатану
И,  наверное,  продал  душу..
Много  было  у  смерти  проб,
Чтоб  забрать,  но  иссякла  сила  ...
Ведь  исправить  греховный  горб
Не  взялась  ни  одна  могила.
Холм  могильный  его  отторг,
Крутит  дальше  судьбы  педали.
Но  все  больше  и  больше  горб
И  когда-то  его  раздавит.

01.  08.  2017  г.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801551
дата надходження 01.08.2018
дата закладки 29.08.2018


Теоретик

Основи поетики. Білий вірш.

БІ́ЛИЙ  ВІРШ  –  вірш  без  рим  у  силабічній  і  силабо-тонічній  системах  віршування.  Б.  в.  не  слід  плутати  з  метричним  античним  віршуванням  чи  з  російським  билинним  віршем,  яким  рима  взагалі  не  властива.  
Б.  в.  дає  змогу  вводити  в  поезію  елементи  розмовної  мови,  робити  віршовану  фразу  інтонаційно  вільнішою  й  гнучкішою.  Зазвичай,  Б.в.  використовують  у  драматичних  віршованих  творах,  зокрема  в  драматичній  поемі,  оскільки  він  вдало  передає  мову  персонажів  зі  збереженням  водночас  емоцій,  сили  й  виразності,  властивих  віршованій  мові.  
Б.  в.  використовували  В.  Шекспір,  Й.  Ґете,  Ф.  Шіллер.  Олександр  Пушкін  у  творах  «Маленькие  трагедии»  та  «Борис  Годунов»  продемонстрував  надзвичайну  майстерність  використання  Б.  в.  у  драмі  характерів.  
В  українській  літературі  білим  віршем  написані  драматичні  поеми  та  драми  М.  Костомарова  («Переяславська  ніч»),  В.  Самійленка  («Чураївна»),  М.  Старицького  («Остання  ніч»),  І.  Франка  («Сон  князя  Святослава»).  До  вищого  ступеня  досконалості  довела  Б.  в.  у  своїх  драмах  та  драматичних  поемах  Леся  Українка  («У  пущі»,  «Оргія»,  «Бояриня»,  «Лісова  пісня»  та  ін.).

А  як  же  можу  я  на  Україні
здійняти  зброю  так,  щоб  не  діткнути
ніколи  нею  брата?..  І  невже
мушкет  і  шабля  мають  більше  сили
та  честі,  ніж  перо  та  щире  слово?
Ні,  учено  мене,  що  се  не  так!  (Леся  Українка  «Бояриня»)  

Її  традиції  продовжували  в  поетичній  драматургії  І.  Кочерга  («Свіччине  весілля»),  О.  Левада  («Фауст  і  Смерть»),  І.  Драч  («Дума  про  Вчителя»),  а  в  поезії  –  П.  Тичина,  М.  Рильський,  В.  Барка,  М.  Калитовська  та  ін.  

Б.в.  широко  застосовують  сучасні  поети.

Патриція  Килина:          
 
Біліли  зорі,  мов  кульбаба,
і  місяць  ріс,  мов  молочай;
як  поле  ширшало  під  вітром,
коні  прийшли  до  водопою  (…)

Василь  Марочкін:

Не  збагну.  Чи  наснилось,  а  може,  насправді…
Наче  в  трави  пірнаю,  наче  в  травах  тону…
А  на  поміч  не  кличу.  Немов  божевільний,
Вигрібаю  чогось  на  глибінь.

Богдан  Ковальчук  «Моє  місто»:

Моє  місто  виховує  дітей  —
тих,  хто  за  героїв  має  поетів,  —
дзвонами  Софії,  тонкими  вулицями  Подолу,
велелюддям  Хрещатика  та
лінню  кварталів  лівого  берега.  Воно
мріє  увіковічнити  себе
в  їхніх  серцях.  

Ем  Скитаній  «Умоглядні  метаморфози»:

А  простору  меншає...
менше  і  менше  його...
для  світу  немає  вже  місця  -
власного  світу...
і  дихати  важче.
і  кисню  не  достає…  
у  спеку  нестерпну  доби.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804799
дата надходження 29.08.2018
дата закладки 29.08.2018


Юхниця Євген

Як наїмся, то не можу бути – сам

За  три  дні  –  осінь,  і  коропчики  "підуть"!
В  уху  -  пів-то́нну  макоти́реньку*  кладу!
Туди-сюди,  цибулька,  крапля  з  горіло́к,
А  після  –  з  вдячністю  іда́ки  -  до  дівок!
...А  Мотря  каже,  що  їй,  гарній,  не  звикать
Казати:  «Ні!»  таким,  як  я,  гостинчукам,
Які  самі  десь  поїдять,  не  принесуть,
А  ще  й  що  має  –  доїдять  й  доп,ють  росу...

Наступний  раз,  (з  любов,ю  бре́шу),  що  візьму
З  собою  юшку  рибну,  зварену,  усю!
--Дивись,  не  втрапиш,  і  мій  вийде  чоловік,
Тоді  ...швиденько  позапрошуєш  усіх!
...І  Мотря  знає,  що  їй  юшку  -  занесу.
А  ще  і  яблучок  на  вечір  натрясу!
І  що  -  не  можу,  як  наїмся,  бути  –  сам...
Скоріш  би  –  осінь,  рибця,  й  вранішня  коса.

26.08.18  р.
*Макоти́ря  -  голова

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804653
дата надходження 28.08.2018
дата закладки 28.08.2018


Ормузд

Чотири роки вже Голгофа.

Де  схід  мій,  полум'ям  небес
Відлитий  з  зіркових  металів
З'явився  незвичайний  Хрест
Червоний,  наче  із  коралів.

Він  може  вбити  і  спасти
Хрест  на  плечах,  він  важить  трохи
Але  так  довго  з  ним  іти
Чотири  роки  вже  Голгофа.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789285
дата надходження 27.04.2018
дата закладки 28.08.2018


OLEH MELNYK

У сні підійти я до тебе боюсь…

У  сні  підійти  я  до  тебе  боюсь.
Щось  всередині  тисне  у  грудях.
Сам  собі  часом  диву  даюсь,
Що  ж  мішає  закоханим  людям?

Ти  не  можеш,  ні  їсти,  ні  спати,
То  ж  зроби  цей  невпевнений  крок.
Та  не  можеш  два  слова  докупи  зв’язати,
Щоб  позбутись  нарешті  цих  клятих  думок.

У  думках  так  і  буду  тебе  я  любити,
Бо  боюся  почути  твоє  люте  :  "Ні".
Я  для  тебе  себе  намагаюсь  відкрити.
Але  справа,  як  завжди,  лишень,  у  мені.

29.10.2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804176
дата надходження 23.08.2018
дата закладки 25.08.2018


Малиновская Марина

< Немного о себе… >


Я  -  чайная  Душа,  любитель  чая…
Зелёный,  чёрный,  травяной  по  вкусу…
Пью  чай,  и  согреваюсь,  и  мечтаю,
От    холодов    спасая    свою    Душу…

Я  –  книжная  Душа,  любитель  книг…
Поэзия  и  психология,  классическая  проза…  
Мне  книги  -  знаний,  мудрости  родник,
Искусство  слова,  открывается,  как  роза…

Я  –  парфюмерная  Душа,  люблю  духи…
Легко  себя  окутав  ароматным  облаком…
Я  вдохновляюсь,  и  опять  пишу  стихи…
Побыть  приятно  в  неге  шёлковой…

Я  -  чайно-книжно-парфюмерная  Душа…
И  с  тем,  что  любишь  жизнь  безумно  хороша!


@  Марина  Малиновская  /  02.11.2017  /


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792482
дата надходження 20.05.2018
дата закладки 24.08.2018


НАДЕЖДА М.

Це війна все спопеля…

Музика  Собченка  Микити  
Виконання    Дахно  Денис

То  не  грому  гуркотіння,
Це  не  блискавки  розряд,
Не  природи  озвіріння,
Це  летить  снарядів  ряд.

Потемніло  небо  синє,
Хмара  чорна  наповза.
І  з  яких  причин  й  по  нині,
Брата  брат  тут  убива?

Ллються  сльози.  Гнів.  Прокляття;
Стогне  зранена  земля.
Вся  краса  тепер  у  шматтях,
Це    війна  все  спопеля.

Вдарив  грім  -  і  дощ  шалений.
В  перемішку  сльози, кров,
Новий  день  гряде   вогнений,
Канонади  знов  і  знов...

На  хвилинку  лягла  тиша...
Сонце  вийшло  у  зеніт.
Атмосфера,  ніби  інша...
Відпочинь,  душе,  мій  світ..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801440
дата надходження 31.07.2018
дата закладки 24.08.2018


Теоретик

Основи поетики. Автологія.

Автологія  (грецьк.  autds  —  сам  і  logos  —  слово)  —  вживання  слів  у  поетичному  тексті  в  прямому  значенні  на  відміну  від  тропів.  Класичним  прикладом  автології  можна  вважати  вірш  Т.Шевченка  “Садок  вишневий  коло  хати”:

Садок  вишневий  коло  хати,  
Хрущі  над  вишнями  гудуть,  
Плугатарі  з  плугами  йдуть,  
Співають  ідучи  дівчата,  
А  матері  вечерять  ждуть.

До  автологічного  письма  звертався  Є.Плужник:

Вчись  у  природи  творчого  спокою  
В  дні  вересневі.  Мудро  на  землі,  
Як  від  озер,  порослих  осокою,
Кудись  на  південь  линуть  журавлі.  
Вір  і  наслідуй.  Учневі  негоже  
Не  шанувати  визнаних  взірців,  
Бо  хто  ж  твоїй  науці  допоможе  
На  певний  шлях  ступити  з  манівців?

 Д.Фальківський:

Прийшов  і  став  на  пожарище:
—  Нема  ні  хати,  ні  хліва…—
І  якось  мимоволі  нижче
Сама  схилилась  голова.
Це  ж  стільки  років  поту  й  крові!.
І  враз  —  неначе  й  не  було.
Один  димар,  як  безголовий,
В  тумані  скорбно  захолов.

Ю.Липа:

Від  самих  початків  життя,  коли  пружно  в  колисці
Ти  пнешся  до  сонця  угору,  побачиш  тоді:
Всміхається  разом  із  сонцем  ще  сонце  -  то  Мати.
А  потім  прийде,  наче  грім  і  потуга,  до  тебе
Згори  голос  Батька.  І  в  цім  ти  зростеш  і  дозрієш..."

П.Дорошко:

Пролітає  через  ночі  вітер,
Надриваючись  від  довгого  виття.
Сосни  переносять  верховіттям
Пахощі  природи  і  життя.
Розривають,  розсувають  синю
Неба  глибочінь  руками  віт.
Висівають  на  грунти  насіння,
Щоб  не  переводився  їх  рід.
А  над  ними  теплі  зорі  світять,
Як  світили  в  давнині  віків,
А  над  ними  пролітає  вітер,
Що  пройшов  моря  й  материки.

  У  сучасній  ліриці  автологія  найбільш  притаманна  Л.Талалаю:

Неначе  іншим  бачиш  літо
І  степ,  і  сонце,  і  жнива,
Коли  і  запахом,  і  цвітом
П’янить  підкошує  трава.
У  небі  жодної  хмарини
Земля  озвучена  сповна,
І  пісню  кожної  пташини
Напам’ять  вивчила  луна.
Пора  налитого  колосся,
Пора  ясної  далини,
Коли  не  думаєш  про  осінь
І  не  пригадуєш  весни.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804030
дата надходження 22.08.2018
дата закладки 22.08.2018


Малиновская Марина

< Нет обратной дороги в моих чувствах к тебе… >


Нет  обратной  дороги  в  моих  чувствах  к  тебе…
Если  открыла  Сердце,  то  уже  не  спрячусь…
Невольно  я  оставила  свой  след  в  твоей  судьбе…
Ты  -  в  Сердце  моём,  не  получается  иначе…  

Нет  обратной  дороги  в  моих  чувствах  к  тебе…
Если  открыла  Сердце,  то  дарить  аромат  любви…
Но  вместе  с  тем,  быть  готовой  услышать  и  Нет…
Когда  моё  Да  стихами  чувственными  говорит…

Нет  обратной  дороги  в  моих  чувствах  к  тебе…
Если  открыла  Сердце,  то  только  смело  вперёд!
Принимать  повороты  твоих  решений  и  перемен…
С  надеждой,  что  растает  твоих  сомнений  лёд…

Нет  обратной  дороги  в  моих  чувствах  к  тебе…
Они  стали  памятью  Сердца,  и  вряд  ли  сотрутся…
Возможно,  ты  последняя  любовь  в  моей  судьбе…
Ты  можешь  в  миг  любой  ко  мне  вернуться…


(c)  Марина  Малиновская    /  27.07.2018  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803947
дата надходження 21.08.2018
дата закладки 22.08.2018


Теоретик

Основи поетики. Агітаційна версифікація.

Агітаційна  версифікація  (лат.  agitatio  —  спонукання  до  чогось)  —  актуальні  вірші  політичного  гатунку,  адресовані  загалу,  один  з  яскравих  різновидів  соціальної  заангажованості  поезії.  Покликані  донести  до  свідомості  найширших  народних  мас  певну  ідею  у  спрощеній  заримованій  формі,  вони  неодноразово  виправдовували  своє  призначення  в  позалітературному  контексті.  

Політики,  знаючи  неабиякий  вплив  віршового  слова  на  людську  психіку,  часто  зверталися  до  його  послуг,  навіть  намагалися  припнути  до  своєї  ідеології.  

Особливого  зловживання  зазнала  А.в.  у  період  комуністичного  режиму,  де  вона  перетворилася  на  примітивну  агітку,  що  її  застосовували  “гартованці”,  “молодняківці”,  вуспівці,  панфутуристи,  продуковану  апологетами  “пролетарського”  та  соціалістичного  реалізму.  

А.в.  за  умови  її  відповідності  внутрішнім  духовним  потребам  народу  стимулює  його  самоздійснення  на  іманентній  основі.  Так,  народницька  версифікація  (М.Старицький,  П.Грабовський,  Б.Грінченко  та  ін.)  пробуджувала  національну  самосвідомість  українства  у  боротьбі  за  незалежність  України.  

У  творчій  діяльності  Бориса  Грінченка  принцип  народності  мав
широкий  смисл,  який  охоплював  і  принцип  соціокультурної  відповідності.  Заповіді  вченого-педагога  про  необхідність  постійно  шукати  вищої  мети  на  життєвій  дорозі,  не  жити  марно,  робити  людям  добро,  віддавати  і  душу,  і  тіло  за  край  свій  єдиний,  заради  неньки-України  вилилися  у  слова:

«...  Україна...  В  цьому  слові  для  мене  все...»

Вірші  Олега  Ольжича  в  цей  час  гостро  політично-філософські.  Могутньою  силою  національного  державотворення  перейнятий  цикл  О.Ольжича  “Незнаному  Воякові”  (1935):  

До  перс  закляклих,  просячи  тепла,  
Тулили  марно  немовлята  лиця.  
Проте  їм  чорне  лоно  віддала  
Доба  жорстока,  як  вовчиця.  

Виховані  жорстокою  добою,  «ростуть  у  присмерку  нори  брати,  суворі  і  великі».  Це  передчуття  майбутньої  боротьби  малює  перед  поетом  образ  безстрашного  вояка,  якого  він  являє  читачам  у  поемі  «Незнаному  воякові».  Написана  поема  в  1935  році,  і  саме  в  ній  проголошує  Олег  Ольжич  кредо  сильної  волі  для  побудови  держави:  

Державу  не  твориться  в  будучині,  
Державу  будується  нині.  
Це  люди  –  на  сталь  перекуті  в  огні,  
Це  люди  –  як  брили  камінні.  
Не  втішені  власники  пенсій  і  рент,  
Тендітні  квітки  пансіонів,  -  
Хто  кров’ю  і  волею  зціпить  в  цемент  
Безвладний  пісок  міліонів.  



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803778
дата надходження 20.08.2018
дата закладки 20.08.2018


Той,що воює з вітряками

ДИТИНА НЕБЕСНИХ ДОЛОНЬ

Вона  як  сонце  як  промінь  як  вітер...
Вона  як  чисті  сльози  площ.
Її  ім*я  із  трьох  магічних  літер...
Вона  як  теплий  літній  дощ....
вона  як  кисень...як  повітря,
як  чиста  дитяча  сльоза...
вона  як  полум*я,  як  вістря,
Як  перша  весняна  гроза...  
вона  як  вода-всепроникна  і  ніжна,
тремтлива  пекуча,  як  Вічний  Вогонь.
вона  як  вода-  неспокійна  і  ніжна,
Дитина    священних  небесних  долонь  )
                                                                               
                                                                         2  травня  2010

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205047
дата надходження 09.08.2010
дата закладки 19.08.2018


Юхниця Євген

Пан Львів в джкузі черезкрайнє претворився

В  автівці  ...маму  залишив,  а  тут  –  потоп.
Пан  Львів  в  джкузі  черезкрайнє  претворився.
...Злі  перемовини  робочі,  виконроб...
Я  до  вікна,  а  там  –  дахи  під  водочиськом.
...Не  пам,ятаю,  як  -  чи  біг,  чи  плив,  й  куди?
Де  зараз  «Жук»  малий  мій,  з  мамцьою  у  повіні?

Мене,  пірнавшого  в  наспеклі  холоди,
Десь  рятувальники  знайшли.  І  маму,  близько.
Її  –  чужі,  та  –люди,  витягли  з  безодні...

17.08.18р.  (  «По  перших  криках  і  зомлінню»  )

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803526
дата надходження 18.08.2018
дата закладки 18.08.2018


Малиновская Марина

< Если свет с тобой, то всё обязательно будет хорошо!… >

Идя  по  жизни,  приходится  слышать  много  историй,  не  всегда  хороших,  светлых,  добрых…  Ассортимент  велик,  разнообразный,  как  в  магазине  одежды,  в  который  ты  зашёл  и  хочется  что-то  выбрать  для  себя,  примерить,  купить…  И  также  устроена  наша  психика,  для  которой  свойственно  моделировать  разные  ситуации,  невольно  вживаться  в  другие  истории,  входить  в  образ,  примерять…  Да  и  страх  рисует  разные  картины,  не  очень  позитивные…  И  здесь  важно  вовремя  остановиться,  осознать  себя  автором  событий  своей  жизни,  и  если  уж  примерять  на  себя,  то  непременно  что-то  своё,  подходящее  по  размеру  и  цвету,  исходя  из  чувства  красоты  и  эстетики.  И  пусть  для  тела  это  будет  красивое,  элегантное,  натуральное  платье,  а  для  Души  –  история  преображения,  успеха,  а  не  поражения!...

Не  стоит  слепо  следовать  моде,  пытаясь  подражать…Не  стоит  поддаваться  стадной  рефлексии…  Думай  своей  головой,  выбирай  свой  путь  во  всём  и  всегда!  Прислушивайся  к  Сердцу,  Душе,  через  них  нас  ведёт  Бог  и  оберегает  Ангел-Хранитель,  помогая  выбирать  лучшие  сценарии  своей  жизни!

Метафорическое  выражение  «Пролить  свет  на  ситуацию»  не  случайно!  Каждый  миг  своей  жизни  нужно  учиться  рассеивать  мрак,  который  может  быть  в  мыслях,  а  потом  в  поступках,  поэтому  важно  проливать  свет,  быть  в  свете,  искать  свет  сознательно!  Как  ищут  его  мотыльки…  мы  чем-то  похожи  на  них  хрупкостью  и  нежностью,  порхая  по  жизни  своей,  да  и  по  жизням  других  людей,  в  поисках  света  и  любви…  но  в  то  же  время  в  нас  есть  сила,  и  эта  сила  –  свет!
Если  свет  с  тобой,  в  твоей  Душе,  то  всё  обязательно  будет  хорошо!

(c)  Марина  Малиновская  /  10.08.2018  /

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803096
дата надходження 14.08.2018
дата закладки 17.08.2018


Ксенія Вірна

Мій рідний край

Моє  дитинство  босоноге  промайнуло
в  твоїх  долонях  земле,  сповнених  добра.
У  кольорових  спогадах  минулих,-
буяють  ніжним  цвітом  запашні  поля.
Свою  улюблену  стежину  споглядаю,
вона  обвінчана  вся  величчю  дібров
і  досі,  я  той  подих  відчуваю,
що  надихав  мене  співати  про  любов.
Твою  красу  природну  не  забути,
бо  кожною  порою  бачу    Рай,
очами  благодать  не  осягнути,
моєї  радості  нестримне  почуття.
Палка  любов  до  тебе,  рідний  краю,
залишиться  у  серці  назавжди!
Нехай  людська  рука  повік  оберігає,
не  знищуючи  райської  краси.    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798381
дата надходження 06.07.2018
дата закладки 11.08.2018


Tychynin Herbert

Вместо молитвы…

Герберт  Нойфельд  /  Herbert  Neufeld

Я  больше  не  могу...
         И  не  умею.
А  меньше  не  хочу.
         Да  и  не  смею.
Просто...
Пожелать  всерьёз,
чтобы  не  лишь  на  небе,
но  и  на  земле  –  
был  Бог...
Среди  людей,
среди  зверей,
среди  деревьев.
Среди  морей,
в  среде  урбанной,
посреди  села,  деревни...
Средь  гор,  полей  и  рек!
Чтоб  только  был  он  тут:
конкретно  воплощённый,
ощутимый,  видимый,  телесный  –
наземный  Бог!
Живой.
Вот  тут,  как  тут...
Доступный,  чуткий,  близкий,
умный,  элегантный,  современный,
игривый,  добрый,  обаятельный,
ни  чувством  юмора,  ни  скромностью,
ни  честью,  ни  достоинством,  ни  тактом,
ни  множеством  талантов,  ни  заслуг  –
не  обделённый...  
И  при  этом  «в  доску»  свой  –  
лукавый,  небезгрешный,  гибкий,  тонкий,  
ранимый,  уязвимый...
Словом:  один  на  всех  на  нас  –
похожий,  а  мы  все  –  на  него!
И  покуда  не  вернём  Иисуса,
нового...
и  не  благоустроим  его  тут
внизу,  с  пропиской  на  Земле,
и  искренною  просьбой
о  невознесеньи  вновь  на  небо!
Под  клятвенное  обещание,
вестимо  ж,  коллективное:
не  распинат