А кутя в полу́миску, як зорі,
Що зібрали янголи вгорі.
Морозець поскрипує надворі,
Ніч полоще коси в димарі.
Під вікном ялинку місяць бавить,
Бо уже померкла від Різдва.
На столі парують теплі страви,
Плаче свічка, піниться узвар.
Ще не чути "Щедрик-щедрівочка"
І дзвінких дитячих голосів,
А зима вмостилася, мов квочка,
Над сухими га́врами лісів.
Ще Ісус в Йордані босі ноги
Не вмочив і гладь не сколихнув...
Пугачами всілись вобороги
Межи гір у мареві півсну –
Стережуть блаженну сиву тишу,
Поки дзвін двори не розбудив.
На мотузці зіроньку колише
Янголя над дзеркалом води.
[i]Світлина з інтернету.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861747
дата надходження 18.01.2020
дата закладки 22.01.2020
бо…
Вже не матимуть
значення жодні слова.
І ніякої ти не очікуєш з моря погоди.
Так молитва звучить. Так палає під осінь трава.
Так приходять утретє
великі обіцяні води.
…а твій човен тече.
І ти, зрештою, не відрізниш
смаку лікарських трав від солодкого трунку отрути.
Бо сторонишся стін. Та частіше – проходиш крізь них.
І ридаєш за тим,
що давно вже повинна забути
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861446
дата надходження 15.01.2020
дата закладки 22.01.2020
Мені тебе мало,
Як Березню квіту фіалок,
Як проліску мало життя на початку весни...
Ти літо впіймала
За Червень на форте й піано...
Зі снігом пропали підсніжники - наші сліди.
Мені тебе мало
Було, є і завжди так буде.
А Червень, як відчай, не вічний ув Осінь піде,
Котра зачекалась...
Зимі нагадають забуте
Сліди на снігу... Навесні прилечу журавлем.
Мені тебе мало...
Так мало твоєї любові...
Проте, моя Весно, хай так... Скільки можеш, люби!..
Хай вірші листами до тебе летять. В кожнім слові:
Зима і весна де, і літо і осінь - завжди.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721359
дата надходження 03.03.2017
дата закладки 10.03.2017
Проклинать и хвалить уходящий не буду я год.
Да, война на Донбассе всё так же - открытою раной...
Да, достал маскарад, где сменяются волки-бараны.
Но, рвя жилы и цепи, мы прём, наконец-то, вперед.
Это вовсе не он разворовывает страну.
И не он ненасытных хапуг бьёт по жадным лапам.
Под обстрелами гибнет геройски - с гимном и матом.
И всему вопреки выигрывает войну.
Это вовсе не он на прокрустово ложе нас
Уложил
И насиловал, сделать как все пытаясь...
И не он улыбался, из пепла вновь возрождаясь.
И не он умирал и жил - прямо здесь и сейчас.
Это вовсе не он по братски в спину стрелял.
И не он незнакомцу последнюю отдал рубаху.
И не он, выводя нас к свету, приводит к мраку.
И не он крылья
То - подарил,
То - оборвал.
Это делали мы... Предавали, спасали и жгли,
Убивали, рожали, любили, кричали, молчали,
Дерзко шли до конца и трусливо топтались в начале,
Затевали войну ради мира и пир на крови...
Это мы средь пустынь поднимали ростки-города,
Это мы города превращали в могилы-пустыни.
Это мы выбирали вождей и шагали за ними -
Во вчера или в завтра, а кто-то - вообще в никуда.
Это мы, а не год, иль Господь, иль его анипод
Совершаем всё то, из чего книги пишутся судеб.
И когда-нибудь где-нибудь нас оправдает-осудит
Тот, кто книги судьбы собирает, читает
и ждет...
22 декабря, 2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707910
дата надходження 22.12.2016
дата закладки 24.12.2016
Поистерлись скатерти и слова.
И луны под окнами голова
Говорит - мол - я к тебе ночь плыла,
Чаю мне бы кофею налила.
Наблюдаю - нету мне - веришь?-стен
Душу твою бледную - как рентген
Маятой изьедена - что Дор блю -
Хоть в кино, хоть вдребезги, хоть в петлю.
Слабость твоя сладкая - липкий круг -
не кондитер нужен тут, но хирург.
Ты ошиблась, ясная, не серчай,
у меня отлично все) - отвечаю,
вру и мимо чашечки кофе лью:
- Двадцать восемь дней уж как - не люблю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702362
дата надходження 23.11.2016
дата закладки 28.11.2016
-А житимеш? –Житиму.
( вогники в диких очах)
-Залишся на мить, ненадовго. -А ти не змінилась.
Я міг би усі скарби світу… ( вогні на свічах
притихли, принишкли, завмерли…
і раптом пролилась
Мелодія ночі)
-А хто це у тебе стоїть
отам за спиною? здається, її я не знаю…
Хоча… -Не зважай, то дрібниці, то просто Ліліт…
Вона досить часто
приходить попити тут чаю.
-Послухай, маленька,
як сонцем вібрують міста,
як кришиться смальта твоїх кришталевих теорій...
-Вона така гарна, лиш інколи ніби з хреста
зняли її щойно…
-А, знаєш, усі ці love story
Я слухав би вічність...
Лиш віри не йметься… - Так ось,
гадаєш, фантазіям цим вже ні меж, ані краю?
-Коли це у тебе? коли оце все почалось?
- З тих пір, як прогнали її
із якогось там раю.
-так житимеш..? – житиму!
-Хочеш, на дверях замки
усі поміняю, і, зрештою, завтра, можливо…
-Смеркає так швидко…(в зелених зіницях зірки)
Завариш нам чаю? на трьох…
бо це справді важливо
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697601
дата надходження 30.10.2016
дата закладки 05.11.2016
Коли згориш,
коли розвієш прах,
розчетвертуєш шлях… розплавиш роси…
Вони тебе впізнають по слідах.
Знімай одежі,
йди снігами боса…
Нехай пульсують
рани на ногах
сльозами меду й сонячного рому,
щоб жоден звір, щоб жоден хижий птах
не віднайшов
твого аеродрому
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698423
дата надходження 03.11.2016
дата закладки 05.11.2016
Літо густе й пахуче,
тане квапливо серпень,
ніби смачний льодяник
в часу на язиці…
Вервиця днів збігає,
серце у грудях терпне,
спогади ще вчорашні –
дим у моїй руці.
В теплому лоні ґрунту
визріла вже картопля,
згодом холодне лезо
споре землі живіт…
Поміж дерев крадеться
вересень у пантофлях –
ніби навшпиньках вийшов
на полювання кіт.
Тане пломбірна кулька,
пружно вібрують оси,
сонце цілує очі
крізь полароїд лінз.
Літо моє пахуче
з ноткою абрикоси,
серце смолою плаче,
мов дерев’яний зріз.
Що ти мені залишиш –
теплий пресвітлий спомин?
Смак соковитих ягід,
вишень і кавунів?
Смалить медова спека
круглі тюки́ соломи,
кануть в сухій полові
мантри серпневих днів.
Стиглий цілунок літа –
спраглій душі відрада,
дрібка терпкої це́дри,
пахне мені й гірчить.
Серпню мій бурштино́вий,
я тобі дуже рада!
Вкотре на зламі вчуся,
як цінувати мить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681629
дата надходження 03.08.2016
дата закладки 06.08.2016
[img]http://www.look.com.ua/pic/201209/800x600/look.com.ua-12607.jpg[/img]
Скільки мені лишилося з тих часів –
Рідного й не забутнього – не злічити!
Пахощі хвойні темних густих лісів,
Тепле гніздо лелече, на грабі звите…
Вечір, що пахне м’ятою й чебрецем,
Стежка-хідни́к, що завше веде до хати,
Комин у космос цілиться олівцем…
На видноколі – сині кити́ Карпати
Ув океані неба, у піні хвиль
Мирно вляглись погріти вологі спинки.
Хата моя осіла, мов корабель,
Серед лілових повеней материнки.
Вікна мої розчахнуті в білий світ,
Скупаний у медах, у траві пахучій.
Кличе подвір’я скрипом старих воріт,
Світять шибки́ у душу, мов лід, блискучі.
Рідного дому скромність і простота,
Все тут близьке – бери і затягуй шрами!..
Двері привітно рипнули: «Ех, Ната́…»,
Знову домів* прибило мене вітрами.
Стільки приємних спогадів що не крок:
Місяць повис на дідовому горісі,
Тут по черешні дерлася до зірок,
Скільки мені було тоді – сім чи вісім?
Там, під покровом затінку, між дерев ,
Груша тримала гойдалку за мотузки:
Я підлітаю – й страх мене не бере,
П’ятами б’ю повітря, мов скло, на друзки!
Ген біля хати тато, міцний, як дуб,
Вхопить мене і хвацько уверх підкине!
Я верещу, сміюся, кричу «Впаду!»,
Хоч розумію, паніка без причини…
Руки у тата дужі, для нього я,
Мов невагома гілочка чи стеблина.
Мить – і вже кличуть в мандри густі поля,
Сонцем рудим всміхається літня днина.
Вже наслухаю шерехи у траві –
Коників і джмелів дивовижні соло.
Мов парасольки сонячні, деревій
Кошики цвіту порозправляв довкола.
Світ був тоді безмежним, і простота
Чи не найбільшим дивом була й дарами!
Мов крізь роки відлунює те «Ната́…»
Голосом мами…
[i]*Домів – прислівник, діалектне, вживається у значенні «додому».
[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680390
дата надходження 27.07.2016
дата закладки 29.07.2016
- Здрастуйте,пане Лікарю. Так, я - тут...
Та, що сміялась у вічі і промовляла:
- Стріли у серці? ...надій кровоспинний джгут?
- Що Ви, отямтесь! У мене - чіткий маршрут.
Тими дурницями я вже "відхорувала"...
Виросла, вистигла, вийшла на рівний шлях:
а) ніжних амурчиків - кинувши на поталу;
б) квіти лишивши незірваними - в полях;
в) всіх соловейків неслуханими - в садах...
В мене - холодний меч і міцне забрало...
В мене - дракони, безодні, палітри, сни...
я НЕ ЧЕКАЛА ні зустрічі, ні - Весни.
...тільки все стало-
ся
і...
Мене - не стало.
- Знаєте, Лікарю, хворість приходить як?-
довго ЙОГО не чуєш і - все не так,
літо стає, наче осінь - терпке на смак,
сам із собою до бою ідеш уперто
...і...
Падають вежі, ламаються вщент мечі...
На голуБІВ обертаються всі сичі,
і відлітають - до Нього... бо уночі
раптом - до смерті- почути б...
нечутне
- Де ти?
...й звісно - безсоння,слова, лихоманка, пульс...
І колективна втрата рівня IQ - у муз...
...Різні мурахи
у МОЗКУ дають концерти.
З тими мурахами, Лікарю, геть біда -
в них там - мости Мірабо, рятівна вода,
плачуть на сцені Офелії і Джульєтти...
Цілодобово - аптеки, кіно, таксі...
І безупинно повторюють геть усі
ставши у храмах мурашкових
на коліна
Лихо!- неначе молитву- його ІМ'Я
те ,що забути я легко й давно повинна.
бо - не зі мною...
Не мій.
Не для мене...
І я - не я...
Слухав байдуже усміхнений ЛІКАР ЧАС.
вправно вистукував пальцями "Венский вальс"...
чухав борідку... мугикав під ніс ледь чутно...
( Знехотя серце моє на шматочки рвав
і молодому хорту під столом кидав.)
- ось,що Вам можу сказати я - Лікар Час -
Вашу хворобу лікують не ліки - ЧАС...
Щоб віднайти вам загублену Вас - для Вас
тричі на день по крупинці - у чай... У квас...
й - жодних віршів.
ну... Бувайте.
-Агов... Наступна!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679791
дата надходження 24.07.2016
дата закладки 24.07.2016
...так швидко тане на губах
цукерка ягідного літа...
Втрачають глузд і спокій - квіти,
вдягнувши сукні оксамитові
в залитих сяєвом садах
де Сонце - бог, лакей і пан,
зрадливий жадібний коханець
цілує губ вологий глянець
І цій... І тій... І тут... І там...
І - божеволіють вуста!
І зріють ревнощі і вишні...
Де чути "твій!" і " не залиш мене..."
Коханки ,втім, стають "колишніми",
забуті легко... Та... І та...
Бо помережить осінь мить
одквітлим спогадом про літо -
замерзнуть босо сухоцвітами
в обіймах вічноі зими...
А поки... Сонце золоте
гультяєм котиться по небу...
Мені б не думати - про тебе.
Мені б - не відати про те.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676509
дата надходження 06.07.2016
дата закладки 08.07.2016
Лягаю у трави…
Опівночі… й знову ти
Танцюєш для мене в озерах химерних лілій…
Долина безсоння… до ранку в мені цвіти,
Попри бездоганність
і сум паралельних ліній…
Безодня безсоння…
І я - розчиняюсь в ній…
Лише бунтівниця… ні імені… ані дому…
Я знаю цей біль непідвладних мені стихій…
Я знаю цей біль…
і не зичу його нікому…
У келихах чорних
Кипить перестиглий мед…
Цей опіум чистий… вогонь переспілого маку…
І ллються вогні невідомих іще планет
…………в мій знак зодіаку…………………..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666104
дата надходження 15.05.2016
дата закладки 21.05.2016
Ти стрінеш на розі, де світло розлив ліхтар,
Залюблену в зорі (у неї їх повна скриня).
Вона трохи дивна і зовсім не господиня,
І ходить, немов літає по сходах хмар.
Ти стрінеш при сонці (для неї воно - млинець)
Моторну й веселу, хазяйку і чепуруху.
У неї в руках навіть посуд співає (слухай!).
Висять рушники (мовляв, веди під вінець).
А третю зустрінеш – та поглядом обпече.
І ти зрозумієш: без неї несила жити…
А я буду потай на щастя тобі ворожити
По зорях, допоки сонце мені млинцем…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666588
дата надходження 17.05.2016
дата закладки 21.05.2016
Іде душа, яка позбулась рим,
Застуджена неначе й трохи квола.
А теплий вірш (він був колись твоїм!)
Лежить на білім – словом прохололим,
Чорнильно роз'їдаючи папір
(А той до всього звиклий і байдужий).
Іде душа, яка позбулась рим,
На порожнечу у собі недужа.
Її тримає в формі тільки плащ –
Завіса серцю, від очей лаштунки.
Кричи, душе! Не можеш – просто плач!
Від себе не буває порятунку!..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661478
дата надходження 23.04.2016
дата закладки 25.04.2016
Вона торкнулась
Відчаю, а ти
Не міг вловити частоту вібрацій…
На ній горіли плаття… а мости
Зникали
у вогнях анігіляцій…
Вона не знала
Кольору образ…
Вони текли по ній, як мокра преса…
Вона іще повернеться не раз,
Не в сни твої,
на смутку твого плеса…
Вона із тих
Спустошливих багать…
Із чистих вин, настояних, ігристих…
Їй літ, мабуть, усі сто п”ятдесят,
З яких ти знав її
десь близько триста…
Вона – з озер,
Що сплять в твоїх очах…
Із тих фортець, з яких немає втечі…
Злітав під хмари, ніби хижий птах,
Щоб впасти їй
метеликом на плечі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661386
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 25.04.2016
Блукала горами.
Дурманом трав
Вдихала Весну....
Я просто Ніч.
Стелилась долами.
Впадала в став
І перевеслом
Гойдала клич,
Що Місяць нишком
Губив у сни:
[i]"Прилинь же, Вітре,
розвій зажуру!
Її із лишком
Здмухнула з Тьми
Ця Вічність"..[/i]. Зітре
Ніч біль похмуру.
Рясніла снами.
Вдихала світ
В прожилках хвої...
Текла смолою.
Бурштином - в трави,
Як Сонця цвіт.
Як смак Живої...
Я ллюсь Водою,
Що тишком Місяць
З струмків спивав:
[i]"Дай срібла, сили!
Так безпорадно
Мене на місці
той Час гойдав...
Стрімкої б зливи!"[/i]
Дощить. Відрадно.
Райштоком вилась.
Прагла у даль.
Губила стежку...
Йшла за потоком.
В джерелах вмилась -
Стирала жаль.
В краплину-бризку
Топила вроки.
Веду сьогодні я в гори. Знай,
Самотній друже ти срібноокий.
Як будеш вповні, ми зловим край,
Де сотні дужих терпкі п"ють соки
Карпатських зір і зелених трав
Та віри в світ цей, і в нас з тобою...
Я - Тінь лиш Гір! Ти веди на став,
З моїх очей хай черпне ще Волі.
..........................
* Райшток - це мисливська стежка або військова дорога в горах, особливістю якої є невеликий кут підйому; прокладена серпантином, завдяки чому можна здолати найстрімкішу гору без крутих підйомів)))
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661332
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 25.04.2016
Жив-був собі колись Котигорошко
(знайшовся під гороховим листком).
Він сіяв хліб і був музика трошки,
А взагалі, добряк був добряком.
Мав руки золоті від батька, кажуть,
До нього йшло чи не усе село:
Кому до воза колесо приладить,
Кому шибки уставить у вікно.
Доріс давно до стелі він у хаті,
І вуса мав, як личить козаку,
На осінь (сподівалась дуже мати)
Привів дружину б, гарну та метку.
Але, як те буває в казці часто,
Прийшло нещастя із-за Синіх гір:
Горинич Змій людей по селах красти
Наважився, тим зруйнувавши мир.
Узяв тоді коня Котигорошко,
Вклонився на чотири сторони,
Присів, як і годиться, на дорожку,
Й поїхав рідну землю боронить.
Життя вода тече, неначе річка.
В селі минули осінь і зима.
Уже в намисто вбралися порічки,
Ну, а Котигорошка все нема.
Зітхає батько. Б'є поклони мати.
Не шиє наречена рушники:
Він, може, десь уже давно в палатах
В царівни просить серця та руки?
Невже то правда? Полетімо птахом
Дізнатися, що з нашим козаком.
Він у степу із Вернидубом-братом
Чатує за Калиновим мостом.
Там день і ніч кишить зміїне військо.
В очах чорніє часом від боїв.
А Змій не йде, бо дуже вже боїться
(шаблюки гострі в наших козаків).
Та ось полки ворожі поріділи,
Сьогодні має прилетіти сам
(Вернигора та Крутивус ходили
У розвідку, коли лягла роса).
В Смородині-ріці вода червона
(готуйтеся до бою, козаки).
Закаркала провісниця-ворона,
Аж затремтіли на кущах гілки.
І тільки Змій ступив на міст ногою,
Його скрутили разом молодці,
Скропили молодильною водою –
І Змій жовтком зробився у яйці.
Його, до каменюки прив'язавши,
Шубовсть у воду – й колами сліди.
А друзі, один з одним попрощавшись,
Додому перемогу понесли.
Було і сліз, і радощів чимало.
Котигорошко старостів заслав.
А восени й весілля відгуляли
(був Крутивус боярином на славу,
А Вернидуб у Скайпі привітав).
Синів Котигорошко гарних має
(вони у батька – руки золоті).
А зло як схоче погуляти краєм,
Нехай місток Калиновий згадає
І те яйце, яке лежить на дні…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660223
дата надходження 17.04.2016
дата закладки 23.04.2016
Іще одна весна в букеті літ –
У пишному п’янкому оберемку…
Бринить душа, залюблена у світ,
І так їй нині радісно і щемко!
І стільки цвіту вітром намело
В її таємні ветхі закапелки…
На світле незахмарене чоло
Лягла цитринна смужечка веселки.
І начебто, простий весняний день,
І, схоже, що таких позаду – сотні!..
А квітень взяв за руку і веде,
Мережать стежку кроки безтурботні.
І щедро відкриваються очам
Ціловані світанком панорами.
А ти ідеш, осяяна свіча,
Мов не землі торкаєшся ногами,
А вовни хмар і неба пелени…
Підсвічена діодами сузір’їв,
Розніжена обіймами весни
В життєвому своєму надвечір’ї.
Як мало треба щастю – висоти
І простору! Все інше – і не конче…
Між велелюддя, темпу й суєти,
Людино, зупинися і світи,
Ти – сонце!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660903
дата надходження 20.04.2016
дата закладки 21.04.2016
[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]
Весна кличе в гори. Взуваю розтоптані кеди –
Іще від минулого літа. Ну, що ж, в добру путь!
Де сонце – медовий бурштин, інкрустований в небо,
Де чубчики соснам хмарки́, наче вівці, скубуть.
Несу за спиною в наплічнику аркушів стоси –
Давно перепрілі ілюзії ще від зими.
Вливає за пазуху щастя подвоєні дози
Омріяна даль, що вітри підпирає грудьми.
І що мені треба на лоні безмежного світу,
Де я – лиш піщинка дрібна серед тонни піску?
І вітер гуде в мою душу, немов у трембіту,
І космос постійно тримає мене на зв’язку.
І голос мені промовляє: «Алло, абоненте,
Погода сьогодні чудова, тож welcome to please!».
І серце карбує на згадку щасливі моменти,
І камера вкотре фіксує пробуджений ліс.
А він пахне мохом, терпкими оліями хвої,
Обійми свої розкриває і кличе: «Ходи!».
І я усміхаюсь до лісу й до себе самої,
На тілі земної планети лишаю сліди…
Дрібні, ледь помітні – невидимі майже, їй Богу,
На відстані лету пташиного. Квітню, агов!..
Спасибі, що кличеш мене в цю натхненну дорогу –
Звучати на хвилі поезії та молитов.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
дата надходження 04.04.2016
дата закладки 07.04.2016
Ну що ж, Джульєто, життя - вже проза.
Тушкуй котлети. Суши мімози.
Чекати досить Коня і Принца.
Знімай пуанти. Тобі за тридцять.
Звикай, Джульєто, до перших тріщин
в ранковім люстрі - нестерпно віщім.
Нестерпно чеснім. Чужім - нестерпно...
Де мерзнуть ноги. Чи - крила терпнуть?
І терпне спогад - вуста гарячі...
Солодкі. Вперше. П"янкі. Незрячі.
Ванільний опік. Кордони стерто.
Пульсують крила.
Горять котлети.
І п"є тихенько коньяк - Джульєта...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655451
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016
Коли торкнеться, встань і увійди
У благодатний храм живого Слова.
Хай від зерна відсіється полова,
Липкий намул відступить від води.
Вся повнота блаженства від і до
У доторку невидимо легкому…
І всоте крапку переправ на кому,
Хай буде не останнім цей рядок.
Немов гончар, що глину вправно мне,
Гнучким словам надай тонкої форми.
Відчуй межу – де біле, а де чорне,
І витвір оживи святим огнем.
Коли ж дозріє слово молоде,
Немов вино, й попроситься на волю,
Вона пліч-о-пліч стане із тобою,
Стежками неземними поведе.
І прорече: «Довірся, я тобі –
Поезія, натхненниця і доля».
І хоч один – не воїн серед поля,
Та з нею не страшний ніякий бій.
Які б дороги ти не обирав,
Шукай у Слові мудрості й розради,
Не зрадь його й воно тебе не зрадить,
Хранителю скрипучого пера!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653362
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 22.03.2016
Я тень на книжном отвороте
Любимого тобой романа,
Фонарь на скользком повороте,
Просвет в сплошной стене тумана,
Я ночью свет в окне напротив,
Огонь костра в лесу дремучем.
Когда все за, один я против.
Я луч, пронизывающий тучи.
Я райский остров в океане,
Глоток воды в сухой пустыне,
Подушка на твоем диване,
Чека на пластиковой мине.
Пускай весь мир тебя забудет,
Твоей души себе желая,
Я тот, кто беззаветно любит,
Не требуя, не ожидая.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653234
дата надходження 21.03.2016
дата закладки 21.03.2016
Дні ще такі безколірні, сонливо-пісні,
Грається сонцем-клубком перламутрова хмарка.
Люди, агов! Розступіться – дорогу весні!
Ґрунт видихає вологу, немов кавоварка.
Як вона йде – невагома, грайлива, легка!
Промінь заплутався в кучерях, мов павутинка…
Вже набубнявіли свіжі бруньки на гілках,
Тріскає пріла земля, ніби хлібна скоринка.
Гуркіт машин і пронизливий посвист коліс,
На тротуарах – картата мозаїка люду…
Перегортаю сторінку – й розпатланий ліс
Враз постає, таємничий, як магія вуду.
Дихає вогкістю, мохом сирим, ялівцем,
Доторки рідні його і лоскочуть, і колють.
Со́сни, агов! Розступіться! Не лізьте в лице,
Дайте надихатись вітру весняного вволю.
Дайте на мить відростити мереживо крил,
Вищим за небо буває хіба лише мрія!..
Березень хлюпнув згори бірюзових чорнил…
Це не волога, це надлишок солі на віях.
Перегортаю сторінку – і я край вікна,
Так по-домашньому гріє обіймами хата…
Часе, агов! Зупинися, це знову весна –
Перша комусь… А мені – за рахунком яка там?..
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649560
дата надходження 07.03.2016
дата закладки 07.03.2016
Я коньяк умножила на виски,
а потом на "Мэри-мордой-в кровь".
Уходила молча - по-английски,
мука, что по паспорту -"Любовь"
драматично комкая платочек.
(Нервничал горячий пистолет).
Было мало слов, но много - точек.
Безнадежно близился рассвет.
И уже - увы - предельно ясно
умереть хотелось, не уснуть.
Был у той Любви поддельный паспорт
и не мной целованная грудь.
So... Когда Любовь хлебнула виски,
процедив "Пойду...Прости...Дела."
Я рассвет умножила на выстрел
и, под стол сползая, умерла.
А часок спустя, почистив зубы,
вымыв пол, бутылки, стол, паркет,
синие накрасив красным губы,
нацепив пальто-чулки-берет,
всем вокруг угодную беспечность,
провалилась в день, как в белый мел...
В жернова убогих человечьих
странных, никому не нужных дел.
И шагая бодро, улыбаясь,
сквозь толпу таких же мертвецов,
так напрасно - видимо - старалась
позабыть? Запомнить ли? Прощаясь
той предавшей
преданной
лицо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649281
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 07.03.2016
Я коньяк умножила на виски,
а потом на "Мэри-мордой-в кровь".
Уходила молча - по-английски,
мука, что по паспорту -"Любовь"
драматично комкая платочек.
(Нервничал горячий пистолет).
Было мало слов, но много - точек.
Безнадежно близился рассвет.
И уже - увы - предельно ясно
умереть хотелось, не уснуть.
Был у той Любви поддельный паспорт
и не мной целованная грудь.
So... Когда Любовь хлебнула виски,
процедив "Пойду...Прости...Дела."
Я рассвет умножила на выстрел
и, под стол сползая, умерла.
А часок спустя, почистив зубы,
вымыв пол, бутылки, стол, паркет,
синие накрасив красным губы,
нацепив пальто-чулки-берет,
всем вокруг угодную беспечность,
провалилась в день, как в белый мел...
В жернова убогих человечьих
странных, никому не нужных дел.
И шагая бодро, улыбаясь,
сквозь толпу таких же мертвецов,
так напрасно - видимо - старалась
позабыть? Запомнить ли? Прощаясь
той предавшей
преданной
лицо...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649281
дата надходження 06.03.2016
дата закладки 07.03.2016
Коли вона була зимою,
Він був снігом.
Казав: «Так добре із тобою –
Біло-біло…»
На тих розгорнутих сувоях
Ніжне тіло,
Мов оксамитом, наче в зорях –
Пломеніло…
Коли вона була весною,
Первоцвітом
Горів у ній він і струною
В зелен-вітах –
Пташиним співом над водою
Кликав літо,
Де був і сонцем і грозою
В її квітах.
Коли вона була, як осінь,
То він листя
Із її тіла та волосся
Вітру свистом –
Зривав поривами в знемозі…
І над містом –
Чекав пори нових емоцій
Падолистом.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648038
дата надходження 01.03.2016
дата закладки 01.03.2016
[img]https://pp.vk.me/c418922/v418922307/7aea/GOIwkePHIX4.jpg[/img]
Вздовж вуличок, полатаних калюжами,
Під хлюпання плаксивих ринв і стріх,
Ще від зими до решти не одужавши,
З душі не обтрусивши сірий сніг,
Іти собі, всміхатися, бо лоскітно,
Бо треться в шию теплий комірець!..
І думати: яке то щастя, Господи,
Що цій зимі вже близиться кінець!
Що до весни – якісь-там милі, клаптики,
Що лютий вже вичерпує резерв,
І світ мене ковтає, мов галактика,
І я пульсую в ньому, ніби нерв…
На повні груди, залпом, захлинаючись,
Вдихаю цей розріджений озон…
І тішуся від того, що не знаю, чим
Закінчиться передвесняний сон!..
І вірю, що весна оця намолена
До мрій нових наблизить хоч на крок,
Що ранок розвіконить і дозволить нам
Почати відлік… вже без помилок…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647433
дата надходження 27.02.2016
дата закладки 27.02.2016
А я іду, сама собі весна,
Вдихаю сонця аромат мімозний,
А десь чекає Майстер край вікна,
Гортаючи завершений рукопис.
Мітла танцює – проситься в політ.
І ми, вдягнувши захисні шоломи,
Вже летимо між зір на вихідні
На берег часу – зняти з себе втому.
Земля там дика, носить хутро трав,
А Бог ще ліпить коників із глини,
І соняшник насіння ще не дав,
Аби дрібнити вічність на хвилини.
Тут ми з тобою – Єва і Адам.
Нас тільки двоє в променях мімози.
Чаїний човник. Часу Іордан.
Весна. Вікно. Цвіт яблуневий прози…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646860
дата надходження 25.02.2016
дата закладки 26.02.2016
Нащо він їй,
Останній день зими?
І що вона, мелодія осіння?
І меркнуть придорожні бур”яни
На запізнілій
хвилі потепління…
Ще тільки день…
Єдиний день… і – що ж?!
Оті слова – крихкі, відверті, ніжні?...
І знову лиє цей блаженний дощ
На цьому ж…
саме цьому ж……… роздоріжжі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644763
дата надходження 17.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Із безодні зелених очей
напиваюсь чар-зіллям
І по венах весною тече
почуття-божевілля…
Скільки днів, а ще більше ночей
Ми із нею, мов гілля
Того дерева зрад і прощень,
Що росте від весілля…
І між нами сьогодні думки,
Наче дотики тиші…
Та спокуси чужої руки
Навіть сліду не лишать…
Всі зачинені замки. Замки –
Нерозгадані вірші,
Із осінніх пожеж сторінки,
Вже яких не напишуть.
Бо спекотні літа наших тіл;
І скресає снігами
Ця зима, як і всі. Й заметіль
Повна сонце-вітрами…
Наша постіль – і сіль, і ваніль,
Ми на ній… Ми, як рани –
Відчуваємо радість і біль,
І блукаємо снами.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644367
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
В холодном мире, в зле бытующем,
где счастье плачет от разлук,
простим ли мы, хотя бы в будущем,
друг другу безысходность мук?
Себя винить нам не пристало.
За что же это, Боже мой!
За то, что сердце трепетало
безумно в нежности немой?!
За те волнующие встречи?
За кроткий взгляд, что так пьянит?
Пусть это солнышко посветит.
Пусть эта боль в висках звенит.
Мовою оригіналу:
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п"янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643210
дата надходження 12.02.2016
дата закладки 12.02.2016
Только многого больше не будет -
Нет заката вчерашнего дня,
Ищем праздники в сереньких буднях,
Постарели обычные люди:
Молодых нет тебя и меня...
В нашей памяти болью засветят
Огоньки тихо прожитых лет.
Кто теперь нам сумеет ответить,
Может, лучше друг друга не встретить
И легко увернуться от бед?..
Что имеем, уже то случилось,
Даже если я тихо уйду...
К сожаленью, не всё получилось,
Не всему мы с тобой научились
И стареем у всех на виду...
- - -
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642764
дата надходження 10.02.2016
дата закладки 10.02.2016
я пісок, тільки теплий пісок під твоїми ногами,
тихий свідок забав на прозорому лоні лагун,
загортаю тебе в свій сипучий та щільний пергамент,
зберігаю перелікк твоїх непотоплених шхун
захищаю тебе я собою, немов золотим оберегом,
шифри й шрифти твої не поглине підступний прибій,
а із крапель води, що стікають по спині та стегнах,
дистилюю парфум до нестями впізнаваний - твій
я твоє полотно і приймаю до серця всі твої узори,
і ще вчуся любить навіть ті, найхимерніші з них,
я до болю блідий, але текст твій - незламна опора,
без священних писань на руїни розпався б і зник
ми вже разом давно, вже й за обрієм часу корсари,
і зотліли кістки і пророків, і див, й мудреців,
що є вічність хтозна ? але час ми долаєм у парі,
і прозорість лагун в нас єднається з співом пісків
26.01.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638886
дата надходження 26.01.2016
дата закладки 07.02.2016
І ось з бронзи скульптури Смутку, що триває віками, він створив статую Радості, як існує лиш мить.
Оскар Уайльд
ми ще юні, та вже заглядали у дзеркало смерті,
шлях пізнання - ланцюг безперервних утрат,
і все щастя - хода по тонкім крижанім парапеті,
що холодний, як в ніч перед судом, Оливна гора
там далеко внизу піки-шпилі зруйнуваних храмів,
там далеко вгорі голки зір випинаються з тьми,
а дзвіниця крізь сон кличе, стогне, ридає за нами,
і біг серця збива той погрозливий ритм зими
пустоокі химери розрізнюють наші маршрути,
в своїх кігтях рвучи аріаднину нитку надій,
мандрівець-провідник легко тут перекинеться в Брута,
і сміється над всім божевільний дзвонар-лиходій
і тоді, лиш тоді, коли болю проступлять стигмати,
випадково нас двох зіштовхне провидіння рука,
і хоч разом удвох вдвічі важче по краю ступати,
від падіння врятує нас тільки ця близькість тремка
навіть хай лиш на мить, тільки черкнути губи губами,
а опісля віки кровоточить на гострім шипі,
тільки справжності мить, невимірна тривалість кохання
й ми наповну вдихнем на жахливій ось цій висоті
лиш на цій висоті можна вдвічі сильніш покохати,
всепроникне чуття лиш над прірвою наших страхів,
і окинувши світ із найвищих щаблів анахати,
наповнити життя тисячами безсмертних життів
Анахата - серцева чакра, джерело любові до людей, турботи про них, прояву співчуття.
6.02.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641822
дата надходження 06.02.2016
дата закладки 06.02.2016
[img]http://vestnik.in.ua/wp-content/uploads/2015/12/1-rsn-ktnbnm.jpg[/img]
Жив кіт собі, смугастий і сумний.
Він народився під числом тринадцять.
Літати вмів і фарбувати сни,
Проте боявся в тому зізнаватись.
Йому кричали часто: - Ти куди?!
Знов аквареллю забруднив шпалери!
А він ховавсь подалі від біди
У темряву сумну під шифоньєром,
Де, втерши сльози, тихо засинав –
І тиша починала муркотіти.
Чому? Бо уві сні той кіт літав
І малював по небу жовті квіти…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641274
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 05.02.2016
[img]http://41.media.tumblr.com/186cb41d0587c81ba602e08bf82ba1de/tumblr_my0tqib4Z41qhoqwfo1_500.jpg[/img]
Ця лютнева зима – не зима, а суцільна проталина…
Сніг по клаптику вовни за ніч розтягнули вітри
І хрумкій білизні досхочу порадіти не дали нам…
Позіхаючи, равликом сонце повзе догори.
Отже, буде весна – життєдайна, п’янка, неприборкана,
Пробіжиться босоніж під кашель рипучих воріт!
І на місці весняного сліду заграє пацьорками
Білозуба усмішка землі – молодий первоцвіт!
Враз кожнісінька жилка, пульсуючи, соком наповниться…
І коли, поцілована в тім’я світилом рудим,
Ти почнеш зеленіти життям, як біблійна смоко́вниця,
Виноградар твій ревний зрадіє, бо ж будуть плоди.
На пошерхлі долоні заплачеш ранковими росами
І промовиш: “Я знову прийшла… Тож візьми ці дари”.
Так, як юна весна, цілуватимеш п’ятами босими
Пружно випнуті жили, що б’ють з-під земної кори.
І, схилившись йому на плече обважнілими вітами,
Прошепочеш: “Прости, що я плоду не дала торік…”.
І весна поміж вами бджолино-квітково бринітиме,
І дощем благодатним окропить недовгий твій вік…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640861
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
[img]https://pp.vk.me/c543106/v543106326/11593/N6fsX-xzfjo.jpg[/img]
Небові – птах, душі – життєдайне слово,
Сонцю рудому – сонях, свободі – вдих.
Просто повір: в житті все невипадково,
Просто накресли істинну путь і йди.
Струнам – умілі пальці, деревам – квітень,
Спраглому серцю – поряд ритмічний такт.
Кожному з нас однаково сонце світить,
Те, що комусь там більше – це ще не факт.
Квітці – бджола, молитві – вуста правдиві,
Пісні – величний голос, раме́ну* – друг.
Знай, що бувають в кожного сильні зливи,
Та після них веселкою грає пруг.
Кожному щастю мати би з ким ділитись,
Кожній любові – славень, очам – красу.
Радість – вона простенька, неначе ситець,
Тільки б її розгледіти завчасу́.
[i]*Рамено (заст.) – плече.[/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639539
дата надходження 29.01.2016
дата закладки 29.01.2016
Зимовий вечір запалив вогні -
Так рано запалив і так невчасно.
Пустинна вулиця, дерева мовчазні –
Лиш ліхтарі – надією на щастя.
У світлі лампи посеред зими
Під ліхтарем у царстві заметілі
Мені здалося, що стояли ми,
Як і раніше, тільки посивілі.
Розталий сніг в теплі моїх долонь
Так схожий на забуте привітання…
Зимовий вечір запалив вогонь
І нагадав мелодію кохання.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636875
дата надходження 18.01.2016
дата закладки 26.01.2016
той, якому мені не пишеться, любить пальцями по волоссю,
любить чай без молекул солоду, і мене без молекул фальшу,
і, здається, над ним щось світиться, коли він заправляє постіль,
і заварює чай із травами, щоб мене вберегти від кашлю.
той, якому мені не пишеться, часом дивиться винувато,
часом димом (туманом?) дихає, щоб душа не рівнялась пеклу,
я тоді підкрадаюсь кішкою – обійняти, поцілувати,
той, якому мені не пишеться, розуміє все без перекладу…
в тому всесвіті стільки галасу, часом гостро бракує тиші,
і, як завше, проклавши шлях собі, опиняєшся у заторі,
коли розум в упряжці доленій, і ти тягнеш важезний дишель,
той, якому тобі не пишеться – найчастіше впряжеться поряд,
і коли ти з півкроку вернешся, рознадіявшись у дорозі,
чи задумаєшся, оступишся, ледь не втрапивши у провалля,
той, якому тобі не пишеться, у життя безнадійній прозі
прокладе тобі власну стежечку, щоби сміло ступалось далі.
і казки, що безслідно нищаться, коли всесвіт стає Аврориним,
стають явами, а не маренням, коли поруч казкар дрімає,
той, якому мені не пишеться – мабуть, той, що для нього створена,
той, що Богом мені дарований, і що ближчого вже немає…
10.11.2011
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292234
дата надходження 11.11.2011
дата закладки 26.01.2016
Мне тебя обещали звёзды,
На небесном мерцая своде.
Говорили, ты будешь поздно,
Но я всё же тебя дождусь.
Мне тебя обещала осень,
Сокрушаясь о непогоде
И холодным ноябрьским ветром
Обнажая засохший куст.
Мне тебя обещали волны,
Что плескались у скал прибрежных.
Я на их непокорных спинах
К небесам бы могла взлететь!
Мне тебя обещали горны,
Что трубили в полях безбрежных,
Призывая расправить крылья
И с природою жизнь воспеть.
Мне тебя обещали... Знаешь,
Я не верила в эту сказку!
Или может боялась очень
Ждать каких-то даров с небес.
И пускай ты, как дым, растаешь -
Я запомню и смех, и ласку,
СМС-ки бессонной ночи
И в глазах твоих тайный блеск...
(22.01.2016)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637768
дата надходження 22.01.2016
дата закладки 25.01.2016
[img]https://img-fotki.yandex.ru/get/15481/234806620.4/0_1191d9_10744470_orig.gif[/img]
Дрібний сніжок хурделиться вгорі,
Обабіч лиш кущі стирчать, як мітли…
Не падай!
У долонях ліхтарів
Іскриться світло.
Дорогу – білим – вказує зима,
Холодний килим тчеться – не зігрітись.
Не падай!
Обіймала недарма
Тебе я влітку…
Ти згадуєш. Прискорюєш ходу.
Шукаєш на стіні – моє віконце.
Ми – разом,
Отже, точно не впаду,
Моє ти сонце.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637166
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
[img]https://cs7058.vk.me/c540105/v540105690/3d0a5/Oik8kjPZsc4.jpg[/img] [img]https://pp.vk.me/c627928/v627928401/367dd/cq_cyvy5cyI.jpg[/img]
Коли крізь густу заметіль ти вертаєш додому –
У затишну й теплу оселю, де світло горить,
За битим порогом зі снігом обтрушуєш втому,
Приймаєш обіймів і слів благодатні дари…
І свіжістю дихаєш в рідні щасливі обличчя,
Сніжинками з одягу срібно ряхтиш навсібіч…
І щедрим столом зустрічає тебе добрий звичай,
І зашпори з пальців замерзлих втікають у ніч…
Рябіє в очах кольорами, вогнями і гріє
Цей прихисток світло-родинний одвічним теплом!
І поки за вікнами сипле, мете, біловіє,
Оселя тебе пригортає ворсистим крилом…
І зовсім не колеться, ніби улюблений светр,
Що вже залежався, зносився і трохи розм’як.
Вогонь у печі шурхотить, як пожовклі газети,
І кави гіркої лікує терпкий післясмак.
Отак і вертаєшся вкотре з дороги до хати,
Зима під ногами рипить, мов хрумкий пінопласт…
І добре, що можна всміхнутись комусь, обійняти,
І скинути все за порогом, як зайвий баласт.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636498
дата надходження 17.01.2016
дата закладки 18.01.2016
Ти її зупини,
Коли йтиме в сади до опівночі…
Подивися, які здійнялися шалені вітри…
Ті стежки – небезпечні занадто… занадто опівнічні…
Вислизатимуть трави –
сліди її з серця зітри…
А потім - заблудись…
І цілуйся до ранку із іншими,
Доки сплять у нічній прохолоді зрадливі гаї…
Щоби десь на межі одкровень між вітрами і віршами
Ти у кожній наступній
впізнав і пробачив її…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636122
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016
мене непокоять речі - зовсім прості:
хто з нас кого розчавив і чим це все розпочав.
коли я питаю про це у священних кухонних стін -
вони, як і ти, мовчать.
/карти на стіл!/
у шафах повсюдно роїться чай.
листовий - я його заварю і чекаю листів.
/перетворюю крихкий пахучий бонсай
на пекельний настій/
я, одна із мільйонів анастасій,
я, один з найбанальніших фетишів русокосих, найпоширеніший фенотип,
я вимагаю серце твоє - крізь сито його просій;
я знаю, як із мук
робиться хліб.
не кажи нічого, не дивися на мене, не думай і не волій.
на денці чашки гніздиться пекельний бджолиний рій.
розтуляй-но вуста, це твоє безпросвітне щастя, глитай!
на денці чашки чаїться наш перший
чай.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635791
дата надходження 14.01.2016
дата закладки 15.01.2016
Умерла сегодня Земля -
Та, которую, раньше знал.
Схоронил сегодня тебя -
Ту, которой, я жил-дышал.
Выл, как пёс, твой законный муж.
Утирала слёзы родня…
А когда все ушли, средь луж
На колени упал
Я…
Целовал этот тёмный холм,
Лепетал бесконечный бред,
Обнимал твой последний дом,
Как тебя, когда телом грел.
Соловей не пел, а кричал.
И казнили всех без суда...
Я хотел испить из ручья,
Но там пепел был - не вода!
Я хотел о тебе писать,
Но ломались строчки, как жизнь...
Ливнем падали небеса,
Капли ранили, как ножи.
Помнишь, как уверял, что ты -
Наилучшее из чудес
Я, чьи волосы так седы,
А по рёбрам гуляет бес?
Помнишь, как у нас началось?
Как ручей вдруг стал - водопад?
Как смешалось всё, переплелось -
И живая вода, и яд,
И запретных касаний мёд,
И горячих лобзаний плен?
Как шептала ты: «Не живёт
Тот, кто так любить не умел».
Помнишь, как мы ели халву,
Раскрошив её на постель,
Как из пятки моей иглу
Доставала почти весь день?
Как царапила спину мне
От того, что так ХОРОШО-О-О!
Как однажды над нами снег
Прямо в комнате взял да пошёл…
А теперь надо мной - дождь.
А под этим холмом - ты…
Я приду к тебе,
Подождёшь?
Мне недолго осталось быть.
9 июня, 2014
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504180
дата надходження 09.06.2014
дата закладки 14.01.2016
Это было еще до войны:
Мы глаза окунали, как кисти,
В необъятные звёздные выси
И писали мечты и сны.
Мы хотели обычных вещей,
Лишь любви необычной хотели,
Просыпаться в одной постели,
Засыпать, обнимаясь, в ней.
Чтоб работа-зарплата-свой дом,
Чтобы дети - сынок и дочка.
Чтобы всё стабильно и прочно.
Чай горячий. Водка со льдом.
Вечерами гулять по мостам,
Иногда отдыхать в зарубежье.
Ночь чтоб нежная. Воздух - свежий.
Всё всегда по своим местам.
Настоящие чтоб друзья,
Поцелуй - дурманяще-сладкий,
У родителей - всё в порядке,
В Новый год вся вместе семья.
...А теперь я на «передке»:
Здесь зимой жара, как в июле,
Здесь нас насквозь ветра продули,
Здесь всегда мы - на волоске...
Воздух пряным безумьем горчит,
И на нас и из нас лезут черти...
Даже снег здесь похож на пепел,
И проклятьем молитва звучит.
Там, где я, любви больше нет.
Здесь лишь ненависть - в карауле.
Из души выплавляю пули,
А на сердце - бронежилет.
Я не знаю, сумею ли,
Даже если останусь целым,
Просто жить...
Улыбчиво-цельным.
Мирно-добрым.
Семейным.
Твоим.
Я не знаю, как ЭТО забыть:
Пашка, Толик (В голову. Снайпер).
Сашку, вспыхнувшего, как факел,
Лёху, что гранату накрыл.
«Грады». Танки. Растяжки. Фугас.
Миномёты. Гранатомёты.
И опять прут в атаку уроды,
Чтоб потом обвинить нас...
Фух... Отбились.
Туманные сны
В блиндаже меня лапами греют.
...Я гуляю с тобой по аллеям
В том вчера, где у нас нет войны.
Декабрь, 2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627649
дата надходження 10.12.2015
дата закладки 14.01.2016
Я – лиш отрута в спогадах для нас.
Згадай мене, як давню та знайому.
І цю розлуку, що усім відома,
Не треба виставляти напоказ.
Я – лиш трута. Пий мене, кричи.
Терпи, як муку і вважай спасінням.
Кохання стало тільки сновидінням.
А жити далі як мені? Навчи...
А я – лиш смуток у твоєму сні.
До нього повертатися не варто.
Мене в тобі зосталось небагато
Й тебе ще стільки залишилося в мені.
Шукай мене. Знаходь і утікай.
Я завжди поруч, та така далека.
Втомилася від холоду й від спеки.
Тож за байдужість... ні, не дорікай.
Не дай же Бог іще хоч раз комусь
Так захлинутись у своїй любові.
Як наші душі стали мармурові,
Чому болить, на тебе як дивлюсь?..
2013
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635536
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
Сніговії у серці,
В душі заметілі -
Постійні.
У бажань картотеці
Лиш аркуші білі,
Мов сніг.
Та немов би зі спецій
Твій дотик на тілі
І тіні -
У пожеж небезпеці...
Ми танули й тліли
У грі...
Нами зіграні ролі
Вогню королеви
І лева.
Ти зірвала паролі,
Мов одіж із мене
В цю ніч.
Мерехтіли нам зорі...
Єствами шалено-
Огненно -
Ми в обіймах любові
Тремтіли блаженно,
Між свіч.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635399
дата надходження 13.01.2016
дата закладки 13.01.2016
Бо двадцять чотири – ніякий тобі не термін.
Ще можна писати листи й чудотворцю слати.
Просити прощення за те, що сумна і зла ти
(а надто, як зорі невидимі через терни).
Бо двадцять чотири – пора для серйозних рішень:
розплющити очі і вимкнути клятий телик,
ділити із кимось дорогу, книжки, нутеллу;
і день зустрічати новим кострубатим віршем.
У двадцять чотири я вірю, що жити – просто,
що сльози лікують, а слово буває зайвим.
Що Бог мене любить, не тільки якщо навзаєм.
А щастя – як свято. Приходить опісля посту.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628408
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 12.01.2016
Если в твоем дневнике есть рисунки Моне
И по утрам третий день не болит голова
Если считаешь что истина в крепком вине
Значит – либо дурак, либо - весна
Хватит прокручивать планы на будущий год
Нервно курить в сети, почти до утра
Прыгай в окно, как соседский мартовский кот
Прыгай смелей, ведь в городе снова весна
И не беда что вокруг все залило водой
И с непривычки солнце так режет глаза
Кажется каждый день – опять выходной
В платье коротком на улицах пляшет весна
Выбрось часы – не считай разноцветных дней
Просто живи… Живи как и все – до пьяна
Это театр и на всех здесь хватает ролей
Ведь режиссер на три месяца снова весна….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178658
дата надходження 20.03.2010
дата закладки 12.01.2016
Коли своїх
залишусь берегів,
в туманах білих розчинюсь майстерно,
де ти в мені горів, та не згорів…
Де світ
у хижих лапах постмодерну…
Коли торкнеш
моїх холодних скронь -
не віддавай світам найвищу плату!
Шумерські знаки із моїх долонь -
твій дощ
в долинах Тигру і Євфрату…
Не відречись.
Бо важчі за цемент -
лише слова… (та, зрештою – полова…)
Коли прийду, спустошена ущент,
я знаю,
зрозумієш із півслова………………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626935
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 12.01.2016
[img]https://pp.vk.me/c7005/v7005154/9b0c5/D3K6udcsWB0.jpg[/img]
Чекаєш Різдва, а воно промайне – і незчуєшся!..
Залишить на згадку про себе терпкий аромат…
Рипітиме знову підошвами стоптана вулиця,
Та, мабуть, не так, як у розпалі радісних свят…
З горнятком какао сідаєш у крісло – погрітися,
У плазмі вікна – справжня магія: падає сніг…
І віриться в те, що “Різдвяна історія”* Діккенса
Принаймні на йоту добрішими зробить усіх.
І може не все, як у казці, в житті перемелеться,
І буде ще більше падінь, ніж підйомів… Проте,
Якась благодатна, дарована небом хурделиця,
Мізерні невдачі докупи згребе й замете.
Бо з кожним Різдвом ти стаєш на відтінок світлішою,
На градус теплішою, легшою хоч би на грам…
Хоча в каятті залишаєшся все-таки грішною,
Та разом з Дитятком радієш одвічним дарам:
І смирні пахучій, і злату сакральному, й ладану,
Впускаєш в оселю оновлення світлу весну…
Загоюєш душу, дарма, що місцями полатану,
Та спраглу високого лету і щастям хмільну!..
Чекаєш Різдва, а воно промайне, що й не встигнути
Набутись в родинному колі, в теплі, між близьких…
Отак і раптово життя пролетить, як не дивно… Та
Ти вкотре отримуєш благо – зробити цей вдих!..
[i]*Фільм знятий за мотивами повісті Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня». [/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635000
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 12.01.2016
А поруч з груднем ідуть дощі.
Такі байдужі.
Такі холодні.
Такі тотожні моїй душі…
моїй орбіті…
моїй безодні…
Мені твій ранок вже відболів
зворотнім часом з кінця в початок.
І вже байдужа відсутність слів…
І вже немає про що мовчати…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628428
дата надходження 13.12.2015
дата закладки 09.01.2016
Не смотри на себя… не смотри… я пока не готово.
Не настроена арфа. Не верю – и жду камертон.
За спиной моей не серебро. Там – небесная тога…
Я тебе покажу... покажу непременно… потом…
через долгих и страшных шестнадцать часов ожиданий.
И кружит за окном на снежинках нелепая смерть,
заметая твой дом на колёсах. И вьюга рыдает.
Ты и память поджёг бы, чтоб как–то себя обогреть.
Мне так больно тебя отражать. В этот миг – ты ребёнок.
Перепуганный. Тело вдруг стало тебе велико.
Потерпи… скоро канут во тьму миллионы иголок…
невозможно колючих, набившихся в пальцы битком.
И ведь каждый на этой земле человек непременно
одиноко рождается и умирает один.
Этот чёртов мороз. И уже не пульсирует вена.
Слышишь? – арфа играет. Ты душу разуй... – и входи…
Трагедия на трассе в России: люди замерзли в снежных заносах.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634347
дата надходження 08.01.2016
дата закладки 09.01.2016
Узимку завжди страшенно старієш.
Туве Янссон
Ти приходиш, а я стара. І печалі в мені по вінця.
Хочеш стерти мене – стирай (інша доля не личить жінці).
Ти приходиш, а вже зима. Де не глянь – крижана пустеля.
Якщо треба – мене зламай. І лягай у мою постелю.
Не інакше – усе обман. Чорний смуток і чорна смуга.
Ти приходиш, а я одна. Чуєш біль у мені? По-слу-хай…
Та обірване не зшивай. Я не хочу, щоб стало легко.
Ти приходиш, а я жива.
До весни далеко.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604978
дата надходження 07.09.2015
дата закладки 30.12.2015
Инъeкция нeлeпыx пepcпeктив
B yютe вceпpoщaющeгo бapa.
Cвoю тocкy oпять oпepeдив,
Смягчaeшь тяжecть мнимoгo yдapa.
Пoэзия, aгa. Tы пpocтo пшик,
Pyины нeoпpaвдaнныx aмбиций,
Koнcтaнтa нepифмoвaннoй дyши.
Tы caм ceбe cтpaнa и caм cтoлицa.
И ты нe иcпытaл кипящиx вeн
И oттeпeли тщeтныx paccтaвaний -
Пoлжизни oжидaний пepeмeн
Ha cтyлe, нa кpoвaти, нa дивaнe.
Cюжeт лишeн paзвязки. Дypaкa
Пocтиглa cпpaвeдливaя pacплaтa.
A пo cтoлy cкoльзящaя pyкa
Bывoдит paвнoдyшнoe "тaк нaдo"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404358
дата надходження 26.02.2013
дата закладки 30.12.2015
Спасибо, что пришли...
Но я уже
Списался, опустел и был расстрелян.
И на моём бездушном вираже
Не отыскать лиричных менестрелей,
Скулящих о нещадности любви,
Игре в судьбу тупых и одиноких.
А в черепной коробке Се Ля Ви
Запутывает мысли и дороги.
Спасибо вам,
Спасибо вам,
Спаси...
Я мчусь в овраг, не видя поворота.
Здесь будничность, сжирая жилмассив,
Меня рифмует с водкой и работой.
Здесь каждый проживает за еду,
Своей каморке верен и беспечен.
Я время расстрелял бы на лету!
Я раб его.
И рад его калечить...
Но всё терпимо.
Достаю перо.
И в этой повседневной круговерти
Размазываю сгнившее нутро
С начала жизни до начала смерти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441446
дата надходження 04.08.2013
дата закладки 30.12.2015
Прости, что не писал тебе...Плевать.
"Мы так давно не виделись, родная..."
Швыряю эти строки на кровать,
Невольно наше время вспоминая.
"Теперь всё проще. Я лечу на свет..."
Но медленно засасывает омут.
И, кажется, набор грядущих лет
Достанется кому-нибудь другому.
"Прости, я не хочу тебя грузить:
Привычки и стихи остались те же
И никому невидимая нить..."
Теперь с тобою связывает реже.
Да к чёрту всё! Шаги мои легки.
И время, как других, меня не старит...
В квартиру заползают сквозняки,
Редея во вчерашнем перегаре.
В кармане мелочь и десяток рифм,
"Поверь, я без тебя с тоски не вою."
Когда-то мы с тобой поговорим.
Надеюсь, ты поговоришь со мною...
"Несётся жизнь, безумна и глупа."
Подобна бестолковому курорту.
Смотрю в стакан, а там моя судьба
По донышку стеклянному растёрта.
Меня тошнит от праздной болтовни
И молодость сжигаю понапрасну.
Пока, родная, если что - звони.
"Не надо писем. В общем, всё прекрасно."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490447
дата надходження 05.04.2014
дата закладки 30.12.2015
Тебе пять лет. Тебе ещё не спится.
И ты в окошко устремляешь взгляд -
Вишнёвых туч густую вереницу
Вдоль горизонта выстроил закат.
Ты точно знаешь, всё предельно просто,
А наша жизнь зависит лишь от мам,
Покуда в луже можно сделать остров,
Покуда в холодильнике зима.
И ничего не предвещает бедствий,
Но город, погружаясь в темноту,
Твоё невольно сокращает детство
С остатками заката наряду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515204
дата надходження 03.08.2014
дата закладки 30.12.2015
Давай з тобою тихо поговорим,
Мовчання ж бо давно вже душу крає...
Про осінь, що під небом яснозорим
Птахів у шлях далекий проводжає,
Про сни, вірші... І трішки про минуле,
Далеких днів мені тих так бракує...
Про почуття, що так і не минули,
Мовчатимем обоє... час лікує...
Про відчуття, про каву, про бажання,
Про мрії та про море неозоре...
Про НАС З ТОБОЮ... пошепки... мовчанням...
Давай з тобою просто поговорим...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614043
дата надходження 17.10.2015
дата закладки 28.12.2015
Дощить... а ми з тобою в затишній кав"ярні...
Так небезпечно близько... дотик... порух вій...
Кориці пахощі... і зволікання марні...
Кавовим поцілунком... "лише мій..."
Імбирна терпкість губ... спокушує уяву...
Твоє волосся... стриматись дарма...
-------------------------------------
Дзелень... відбув трамвай у порожняву...
Примарилось... в кав"ярні я... сама...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427143
дата надходження 24.05.2013
дата закладки 28.12.2015
Іди вже... на прощання не цілуй...
Прикинусь я, що сплю неначе.
Іди із серця, часу не марнуй,
А я... я знов буду терпляче
Чекати... Як кого? Тебе...
У снах, у римах, і у мріях,
Ти йди... і бережи себе,
Мене ж залиш у сніговіях...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344706
дата надходження 18.06.2012
дата закладки 28.12.2015
...ще календар нам літа не відміряв,
не одяГАли багряНИць дуБИ -
Пташиний люд збирається у вирій...
Передчуття осінньої журби...
Себе переконати я стараюсь -
не-скоро Осінь... Ще не-скоро,ні...
Та сниться травам їхня тиха старість...
Грибам - дощі... А Ти... А Ти - мені.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523826
дата надходження 16.09.2014
дата закладки 28.12.2015
Відпусти цього Птаха - тобі його не приручити,
хоч впіймала за лапку і - пестиш сріблясте крило.
Ти це знаєш сама і на картах дарма ворожити...
Він не з тих. Він - не той, що зуміє ПРИРУЧЕНИМ жити,
і кого зможе втримати шибки буденної скло.
Відпусти і - пробач. Таким сняться відчинені вікна,
за якими вібрують шторми і гойдається вись...
Він - із тих, хто до теплої клітки ніколи не звикне.
Відпусти. Хоч і сонце за ним - як за обрієм - зникне!
ТИ ж - повір - САМЕ ТА, до якої - верНЕться... Колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519118
дата надходження 23.08.2014
дата закладки 25.12.2015
То байдуже, що не прийшла зима,
В горнятку кава навпіл із дощем,
Що вся промокла, то вже теж, дарма...
І що у грудях, там де серце, щем...
То байдуже, що у моім житті
З відтінків сірого - лише один
І навіть чорно-біле конфеті
Не справжнє, а із дощових краплин...
----------------------------------------------------
І перемоги над собою в війнах,
Життя минулого зруйновані мости -
То все пусте, коли в палких обіймах
Моє ім'я так ніжно вимовляєш ти...
І ще версія на дану тему
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626525
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625990
дата надходження 04.12.2015
дата закладки 25.12.2015
[img]https://pp.vk.me/c10985/u109593143/-14/x_0c8f9796.jpg[/img]
Жене утома
призахідне сонце
коловоротом -
у глуху пітьму
і не тому,
що підвіконня сонне
у сніжній карамелі,
не тому
мені без Тебе боязко…
і зимна пора,
яку ніяк не скоротать
без чаю теплого,
приходить звільна
із цедрою пекуча
гіркота…
І не тому, що плаче
з ночі стріха,
і крихти
не приваблюють птахів,
а тіні від
кремезного горіха
звільняють
запроторені страхи.
І сиплеться
улюблене намисто,
що не злічити
багряні разки...
Це усамітнене
і особисте,
написане прохання
"від руки":
Укрий долонями своїми.
Стиха пульcуй в мені
до сповнення заплав.
І дихай - серед віхол,
просто дихай,
допоки серця
холод не здолав.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628008
дата надходження 12.12.2015
дата закладки 25.12.2015
...я Тобі - і вірю,і - не вірю...
...я у Тебе - вірую... І - ні...
Осінь рудолапим хижим звіром
причаїлась тихо у мені...
І поволі ПАзурі встромляє
в серце,як в гуМОвий теплий м"яч...
Хоч вуста шепочуть "Я кохаю!",
а мені все чується "Пробач..."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=527442
дата надходження 02.10.2014
дата закладки 25.12.2015
- НУ ЗДРАСТУЙ!
(не те, щоб - лист...
Не смуток, не ніч, не кава...
Не заєць, не хитрий лис...
Не пара. Не не-цікаво.
Не холодно. І не так
критично, щоб аж - не спати)
-ТУТ - ВЕЧІР!
(окличний знак...
Не впасти, бо й - не літати)
- НУ ЯК ТИ?
(не те, щоб не
моглося тебе забути)
- ПРИВІТ!
(не згуби мене,
повітря, що - не ковтнути)
- ВСЕ ДОБРЕ!
(не сум, не біль...
Лиш відстані, що - між нами,
пульсують у глибині
як Ти не мене - ЇЇ -
торкаєшся десь
губами)
P.S. Приходь.
Хоч - снами...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569024
дата надходження 24.03.2015
дата закладки 25.12.2015
І проїхався небом
на сірому віслюкові
перемерзлий, намоклий,
застуджений Сірий День
понад містом, де тісно
сплелися вірШІ і колії.
І так хрипко заводила
втома своїх пісень
за копійку... За гривеньку
в мокрому капелюсі
серед сірих калюж,
що не мають ніколи
дна...
Де простим олівцем -
на коробці з якогось пупса -
розмокав під дощем
телефонного номер пульса
і чиєсь "Подзвони...
Замерзаю...Твоя Весна."
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572676
дата надходження 07.04.2015
дата закладки 25.12.2015
Ну що ж ти завмер, мій Збентежений Сонячний Зайцю?
Біжи - не спиняйся! - крізь цю запізнілу весну.
Так ніжно торкається губ бірюзовими пальцями
некошене небо, мене позбавляючи сну.
І з розуму зводить кульбаб, наближаючи літо.
Відчинених вікон медові тремтять вітражі.
І падають зорі - у чашку із надписом "Lipton".
Й даремно з екранів чужі виглядають ЧУЖІ.
І місто не місто - зелене розгойдане море,
де сонце спікає бруківки гарячі коржі.
А світ - такий справжній, неначе народжений вчора...
Лиш ми - міражі...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578254
дата надходження 01.05.2015
дата закладки 25.12.2015
…вже народився Ясен-Світ,
а на газоні, під стіною,
бетонною,
ще лілові́ють хризантеми – живі…
живі!
зимо́, за тепле милосердя і пощаду,
віват тобі – привіт!..
25.12.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631314
дата надходження 25.12.2015
дата закладки 25.12.2015
Густіє літо.
Падає на дОли,
верхами пил
в серпанку золотім.
Червоні маки
міряють камзоли,
з волошок
парашутик залетів -
як синя павутинка
до кімнати
і білим вальсом
сиплеться ромен…
Люблю Тебе
щоразу пізнавати.
Ім’я Твоє
із тисячі імен
як таїну,
настояну у зливах
шептати словом
тихим і ясним...
Коли гроза за вікнами –
вразлива…
Вона говорить
голосом Твоїм.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430237
дата надходження 08.06.2013
дата закладки 25.12.2015
Шаленіла, розбиваючи заслони,
Завмирала, на поріг грудьми упавши
Проклинала, бо розвіялись циклони,
Не віддавши їй нічого і не взявши.
Шаленіла, виром пустощі до ранку...
Та до Місяця молитись не навчилась.
Віддавалась, як уміла до останку,
А під ранок об пороги знову билась.
Шаленіла, бо бажання не спокута,
А натхнення і польоти аж за хмари...
Тільки капала на воду знов отрута
Від небесної незвіданої кари.
Шаленіла:"Хай там що, не обмілію"...
Піднімались у протесті буйні хвилі.
Так кохала, як погляну - захмелію,
Навіть боги в своїх заздрощах безсилі...
07.12.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626801
дата надходження 07.12.2015
дата закладки 25.12.2015
[img]http://artrussian.com/images/media/186418.jpg[/img]
За кожною втратою
зріє прозріння,
але на початку - рубці.
Антонівки в мисці –
парфуми осінні
туманяться у молоці.
Терпінням гартуюсь,
а жовтень зі «стажем»
синдрому холодних дощів
тонким павутинням
вікно декупажить
і пише фрагменти віршів.
Лукаве тепло,
віражі сухозлітки,
сумує одцвілий ромен.
Та варто чекати
хорошої звістки…
а з яблук –
густу карамель.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530528
дата надходження 17.10.2014
дата закладки 22.12.2015
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/2/73/560/73560979_88cc043c99803370original.jpg[/img]
Поговорімо
мовою листів,
у них ніколи
не були лукаві.
Ясмин у вікна
тихо шелестів,
коли писали.
З Вашої постави
спадало, наче
дихання тепло.
Папір пломбіром
танув серед літер.
Ікону сонця
небо зодягло
у рушничок
барвінкового літа.
Чорнила як смородина густі
і натиск пальців –
хвилювання зриме.
Цей світ мені
безлюднів і пустів.
Без Вашої спонуки.
Говорімо про каву,
що зварилася в червінь*,
про те, що не забути
і не стерти.
І визріє із пуп’янка ясмин,
як лист у білосніжному
конверті.
Червінь - яскраво-червоні барви на чому-небудь; багрянець
[img]http://www.fresher.ru/images4/citaty-iz-pisem-klientov-nemeckix-i-shvejcarskix-straxovyx-kompanij/1.jpg[/img][img]http://www.mknp.ru/netcat_files/userfiles/2/1708936-bigthumbnail.jpg[/img]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581713
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 22.12.2015
Для замерзлих вітрів дніпро́вих
З комишових м’яких фіранок
Мир плете світанко́ві светрики.
На колінах небес шовко́вих
Хрумкотить жолудево ранок -
Зграя червонопиких веприків
Котить рильцями сонну зірку.
В маскуванні планети світлом
День ковтає перлистий сонях.
Ніби з рани живої шкірку
Світ зриває зорю, розквітлу
Полинами війни на скронях,
Там, на сході, болюче й гірко
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627226
дата надходження 08.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Шукаю спасіння в тобі, як в молитві чи тиші,
Звикаю до срібла на скронях і вірю у мить.
Пером журавлиним вклонюся зорі щонайвищій.
Твій біль, що під серцем, хай нині в мені відболить.
І сонця відбитки в долонях, у погляді – небо,
Тобі подарую, як мрію, бажання-бажань.
Не вгадуй нічого, я просто повинна, так треба.
Наш світ на порозі хуртечі, а далі – межа.
А далі незнане, а дальше рови та облоги,
Розхитані зорі, тумани по вінця, огні…
Як вляжеться пломінь, зотлілий в сльозі до знемоги,
Щоб ти лише поруч, як небо високе в мені.
© Л.Шмигельська
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626450
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Відпалали сади смолоскипами,
Відхурделив легкий листограй,
І відлунює тихими схлипами
Обікрадений осінню гай.
До зими лиш півзойку, півподиху,
А надворі - квітнева теплінь!..
В листяній сухозлітці на сходинках
Забавляється сонячна тінь...
Розженеться руденькою кицею
І - шубовсть у шемріння сухе!
Підсолоджені ранки корицею,
Хоч повітря незвично терпке:
То гірчить ароматною кавою,
То димами з городів повзе...
Мов виделкою, віттю іржавою
Настромила хмаринне безе
Усамітнена вільха і мружиться
Від медових цілунків тепла!
Пересохла порепана вулиця
У янтарних тонах попливла.
Припаду, щоби сонця напитися,
Зачерпну, ніби пташка крильми,
Може трішки на серці розвидниться
І розвіється попіл зими.
Може, снігом густим припорошені,
Чорнокрилі примари війни
Між архівів минулої осені
Перетліють, а там - до весни
Зовсім близько, півзойку, півподиху
І півкроку лише одного́!..
О, як мало нам треба для подиву,
А шукаємо бозна-чого...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535764
дата надходження 09.11.2014
дата закладки 22.12.2015
Одиноко по Всесвіту білому.
Самотів між зірок чорнорясником.
У серденьку давно помертвілому,
Безнадія льодилася власником.
Не шукаючи долю негадану,
Животів лиш хмільною оманою.
Не бриніли молитви між ладану…
Доки очі не стрілись з коханою.
Її погляд – глибінь океанова
Та, що манить бажання перлинами.
Завитків філігранність каштанова,
Терпко губить мій розум полинами.
Глянець шкіри – лілейність березова,
Що палає амурною лавою.
І усмішка невиспіло-фрезова
Підсолоджена чорною кавою.
А по тілу - сузір’ями родимки
До Блаженства ведуть галактики…
Скрипотять в мою душу сходинки,
Роздираючи серце в клаптики.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531765
дата надходження 22.10.2014
дата закладки 22.12.2015
Зима струмком навідує бліндаж,
Цілує брудом різану підошву.
Гаптує кулемет нічний пейзаж,
Рій «трасерів» втискаючи у прошву.
На бруствері першоквітує мідь,
Відстріляних гільзованих конвалій.
Комбат хропе байдужий мов ведмідь,
В бушлаті без шевронів та регалій.
Динаміку вихоплює «нічник»,
На схилі переораної траси:
Світанням здиблять листяний ліжник,
Грибочками оливкові фугаси…
Мовчатиме блокпост їм у одвіт,
Аж поки мінометні заметілі,
Не вирвуться із нищівних трембіт,
Щоб прорости осколками у тілі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626242
дата надходження 05.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Криштальний смуток – миті швидкоплинність?
Чи фарс життя що шкіриться в кутку,
Закігтившись в соломинку хистку?
Інстинкт надії, …чи кінця первинність?
Ковток "Мадери" – відчаю невпинність.
У вельоні дешевих сигарет,
Масна розпука чеше пірует,
Жаринками збиваючи безчинність.
Образи перестиглої полинність,
Гірчить прощення ніжний післясмак.
Пиха гойдає лапою гамак,
Де схропує захмелена невинність…
Вершить в душі приватну судочинність
Спасенник. …чи зневірений варнак?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630465
дата надходження 21.12.2015
дата закладки 22.12.2015
Під кронами темно…
Під кронами – знову осінь…
І, власне, я тут опиняюсь з отих причин,
Які невідомі ні вітру, ні хмарам… досить
Збивати горіхи…
(хай падають з диких ліщин!)
Шукати стежок…
Бо могутня і сильна клешня
Мене зупиняє… в свої повертає міста…
Смереки сміються скептично – ти нетутешня!
Твій шанс залишитись
у зграї – єдиний зі ста.
Я знаю… та знову
Фарбую в червоне коси…
(у неї відтінків – безліч! безмежно - облич…)
Зливаюся з нею… впускаю у себе осінь,
Лишаючи їй тільки дим
від своїх попелищ…
Де серце вібрує
Десь пОміж зірками й трансом…
Налий мені, Осене! чаша моя – пуста…
...і я залишаюсь, сп”яніла єдиним шансом…
Бо гори – палають!
і тільки за ними – міста………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611469
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 20.12.2015
Дякую за натхнення, Пташко!
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617224
Чуєш, мелодія…
Легко вібрують звуки…
Стишене скерцо… і - біг зупиняє час…
Пластика тіл – апріорі, як пластика рухів…
Магія танцю і…
пауза раптом між нас…
Дикі стежки…
Тільки інших мені – не треба!…
Тільки півтакту – в найглибших кутках землі…
Тільки півкроку – крізь нас проростає небо!
Й - пауза…
я зупиняю свої кораблі…
Чуєш… тихіше…
Бо вже срібнокрилий ангел
Цілиться вправно в пустельні мої міражі…
В дюнах сердець - неймовірно багряне танго!
Й пауза…
ти завмираєш на дотик душі…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618196
дата надходження 03.11.2015
дата закладки 20.12.2015
А ти ще – ніхто…
Ти – ніде і ніяк… ще гостро
вчувається запах знайомий сосни і кедра…
Та хвиля виносить тебе вже на дикий острів…
Ти просто лежиш…
проростає пісок крізь ребра.
Це знову – твій шлях…
Лиш спіралі виток… і кості
твої хтось збере на уламках розбитої шхуни…
Ти просто лежиш… і впускаєш у серце острів...
І бриз океанський…
і вітер його… і дюни…
І дихає в шию
тобі цей чужинський простір...
У тебе - ні дому, ні імені, ані одежі…
А завтра – міста змуруєш до свого зросту.
Відпустиш у небо
свої вавілонські вежі…………………
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620546
дата надходження 12.11.2015
дата закладки 20.12.2015
А сни - такі
Спустошені й чужі,
Гніздилися, чомусь, в моїй постелі…
Вони, мабуть, дісталися межі…
Текли по стінах…
капали зі стелі…
А сни мої
Забили у набат…
Тримала ніч в холодних чорних лапах…
А сни – торкались губ моїх і п”ят…
Розсипались,
як перли у палатах…
Розсипались…
Дзеркальні вітражі
Розбилися… зів”яли гіацинти…
Де сни мої (пустельні міражі),
Вели мене
у хижі лабіринти…
Допоки – ніч…
Я знову - на краю…
(Це все ще я – терпка, жива, ласкава…)
Ти - не врятуєш... та скажи – “люблю”…
Допоки на столі –
холоне кава…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602720
дата надходження 28.08.2015
дата закладки 19.12.2015
А що тобі, дівчинко?
Знову чомусь ти сумна…
Зі стін Колізею зухвало сміються химери…
Чому дозволяєш?.. налила б тобі я вина...
Не питимеш, знаю,
із грішного мого фужера…
Тому – відпусти…
Хай тужливо заграє Маестро…
Не хочеш вина, то візьми оцих стиглих ожин
Із наших лісів… пам’ятаєш?.. Ну що тобі? Сестро?!...
До тебе я - росами…
травами… диких стежин…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589130
дата надходження 22.06.2015
дата закладки 19.12.2015
Торкнешся вуст…
У чому тут печаль?
Коли дощі ідуть не погодинно…
Коли дощі… зніми скоріш вуаль
із вуст моїх…
гірчитиме полинно
Сполохана
оголеність плеча…
(які вітри знялись на кладовищі…
Які вітри!…) в мені горить свіча…
Лише - свіча…
рука ковзнула нижче…
В сади ліан.
В суцвіття орхідей.
В безодню вод, якої не напитись.
П' янке вино пролилось між грудей…
Дощі… дощі…
чи зможеш зупинитись?
Ще біль – не наш…
Ще тиша - нічия…
Ще не знайшли… не розіп' яли люди…
Іще не час… не час! горить свіча.
Горить свіча…
і плавиться на груди…………….
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617456
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 19.12.2015
Розчісую твої весняні коси
Я гре́бенями-кронами дерев;
Цілую ніжно бруньками волосся
І в серці щебетливий чую щем...
Сплелись, мов пальці рук, проміння й віти:
Чуттєво поєднались я і ти.
Зелом тендітним, ніжним першоквітом
Тебе торкнувся і почав рости.
Вростаю в глиб землі (вологе лоно)
Корінням спраглим - п"ю тебе п"янку.
І соки від солодкого полону -
Струмками б"ються в кожному листку.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567604
дата надходження 18.03.2015
дата закладки 19.12.2015
Зірками і місяцем ніч зазирає в думки,
Котрі все ніяк не дозволять зімкнутись повікам.
Я бачу тебе і, неначе торкаюсь руки...
Ілюзія; спомин... Ти - там... Я без тебе - навіки.
А тиша дзвенить, мов говорить. Бо тиша - це ти.
А я - лиш самотності тінь чоловічого роду.
Тебе відпустити не можу, кохана, прости.
Сміялась-прощалась і, наче дивилась у воду.
З собою забрала любові обидва крила.
І нині ти - янгол у райськім саду серед квітів...
Намарне послання, як пущена в небо стріла...
Лиш пам"ять про себе мені залишила в цім світі.
Зірками і місяцем ніч зазирає у сни -
Єдині місця, де за руки тримаючись разом,
Ми пишемо вірші своєї любові-весни,
На ранок з яких - лиш обірвані в пам"яті фрази.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593743
дата надходження 14.07.2015
дата закладки 19.12.2015
...Сьогодні знову розбивати ту́гу
в осколки днів, в безсоння дум, ночей...
В мозаїку розлуки вперто буду
збирати згадки митей, слів, речей,
які щось знають про твій погляд, дотик;
що пам"ятають твій ласкавий сміх.
Життя минуло... Не пізнали хто ти,
яким горіла світлом для усіх!
Усе частіше я ловлюсь на думці,
що не згадати тону вже очей...
І в забутті - в цій невблаганній пустці
твоя відсутність болем обпече.
Як спорожніло місто! Дім.. Все стерпло...
І я - немов уламочок чогось.
Ні! Ні, не ти - моє Дитинство вмерло!
В міжчасся впало. Зникло! Розтеклось....
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629912
дата надходження 19.12.2015
дата закладки 19.12.2015
Чи сніг? Чи дощ...
Із неба ллється втома.
Повільно тягне сум свій мокрий день.
До вечора б!
А там уже (як вдома)
на плечі зорям скласти цю мігрень,
що мучить осінь...
Ні, вже зиму! Лихо,
як швидко час простуджений мигтить!
...на місці я
тупцюю літом тихим,
що ще в зіницях боязко тремтить.
Куди я з ним?
Погода - зла мегера!
Шпурляє вітром. Розриває сни
в колючі схлипи:
"Годі... Ні! ..не треба."
..холодні ранки.. ночі страху й тьми.
............................................................
А десь з-за сонця
усмішка весняна
ліниво-сонна хмар торкнеться й враз
Натхненно-сніжно-
чарівна-рум'яна
пухнастим дивом привітає нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625920
дата надходження 03.12.2015
дата закладки 06.12.2015
Коли день кругом горить,
стираючи в попіл вічність
й, здається, весь світ летить
у прірву! .. ще й по зустрічній...
Сховатися б у куток!
В солодку, глуху дрімоту....
...Мов згублений ти смичок
без скрипки своєї й ноти.
Цей лемент в тобі століть
й шально́ї наскрі́зь епохи
пульсує. Реве! Бринить
сльозами... Вже більше й кроку
не в силах здолати. Ні!
...з душею - в клубок колю́чок....
Та день все ж прийде й твої
всі болі ще раз озвучить.
Ти вслухайся... Це не твій
лунає тривожний голос, -
це ставить акцент знов свій
безпристрасно сірий Хронос.
Не рвись
із його долонь.
Ти - лиш інструмент....
Згадай!
Та свою
маленьку "соль"
(схитруй!)
і усе ж зіграй.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623432
дата надходження 23.11.2015
дата закладки 06.12.2015
Десь там….
…де падає зоря…
Вже догора мій світ без тебе!
І похапцем шматочок неба
Краду. .. обпікшись....
спрагло я!
…Твоя….
Забувши…..
хитрість лихваря
ввіряю скарб наївно-щиро:
любові втомлене вже Диво
лукавій звабі…..
Звіздаря….
…пітьма…
Йдучи самотні
ночі вбрід,
закутавшись в густу розлуку,
шукатиму очима руку,
що наш запалить….
змахом світ!
…Політ!..
А він –
безпечно і грайливо:
то тут, то там моргне здаля….
Жорстокий! Знає, й Вічність я –
Його!.... забуто-
норовлива…
…щаслива…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594401
дата надходження 18.07.2015
дата закладки 06.12.2015
[i][color="#134d23"]Ой, мольфарику, мій ворожбите,
Чи умиєш у ку́пелі чар
Безнадією душу побиту?
Порятуй, повелителю хмар!
Нагучи забуття на флоярі,
Різнотрав'ям-жагою напій,
Нехай дні зненавиджено-ярі
Заблукають у гущі глухій!
Поцілунки роздмухай у ватру,
Повишарпуй з корінням жалі,
Щоб і не спом'янути їх завтра!
Пожалій ти мене, пожалій...
Неприборкана магії сила
Здатна гори звернути круті,
Тож тебе, чародію, просила б:
Поможи не зітліти в куті,
не згубити себе до останку,
відшукати назначену суть ...
...Я твоя до наступного ранку,
Ти зі мною, мольфаре, побудь...[/color][/i]
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600439
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 05.12.2015
Я віднині чужа. Я від тебе за тисячу миль,
(Бо втомилася тінню ходити по лезу безодні!)
Пізня осінь заплакала знову дощами безкриль.
Скоро грудень. А я не твоя. Не твоя відсьогодні.
Йшла слідами любові наосліп. Летіла за край!
У тенета привів заворожливий поклик мольфара.
Не мовчи - гіркотою всіх правд оповий! покарай!
Краще постріл - і все! ніж надовго відстрочена кара.
Одурманити ніжністю солодко міг лише ти...
Та хіба передбачиш оті непомірні надломи?
Не чекай на мій осуд! Словами мене зрешети!
Хай болить... Але знатиму я: одне одному - хто ми?
По краплині любов не висотуй із мене, не пий...
Я за тисячу миль, де ще видно сліди янголині.
Пізня осінь оплакує світ наш безмовно-пустий...
Завтра грудень. А я не твоя... не твоя вже віднині.
25.11.2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624094
дата надходження 26.11.2015
дата закладки 05.12.2015
[img]http://i.imgur.com/S32Th.jpg?6434[/img]
Те відчуття неймовірне, коли ти, як ніж
Теплий у грудку м’якого вершкового масла,
Входиш в ранковий, снігами розпатланий ліс,
Шерехом будиш принишкле між вітами птаство…
Бритвами крил розітнувши верхівки модрин,
Зграя криклива злітає і плавить світанок.
Проз лапи хвої, немов у шпаринки гардин,
Ранок просіює інею світлий серпанок.
Те відчуття неймовірне, коли ти стаєш –
Стержнем бурульки вбиваєшся в білу бавовну!..
Ніби стираєш невидимі лінії меж,
Хрускотом наче порушуєш тишу безмовну…
Подихом теплим, як факел, у небо димиш,
Свіжістю клітку грудну заливаєш до краю!..
А з рукава твого м’ятні цілунки зими
сиплються,
сиплються,
сиплються і…
завмирають…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625087
дата надходження 30.11.2015
дата закладки 01.12.2015
Наче жінка, що зрадою вражена,
мов ударом в лице навідлі́г,
всі дарунки зриває ображено
і жбурляє зрадливцю до ніг,
сум і розпач долаючи, зболена,
обдираючи злото з гілля́,
стогне Осінь, безжально оголена,
крах жіночий відчувши здаля.
Плаче Осінь дощами печальними.
Заблукавши в холодних вітрах,
падолистами вкрила прощальними
незворотності відчай і страх...
20.11.2015 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622546
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 23.11.2015
[img]http://www.malunok.com.ua/risunok/bdyut-chapaeve-malyunok-7.jpg[/img]
Ходить Місяць за плужком,
Сіє зіроньки кругом.
Вишиванку-сорочину
Одягнув на Україну.
Тягне дідуха візком,
Привітати із Різдвом
Поспішає, колядує
Щедро кожного віншує.
Сироті втирає слізки,
Чобітки взува на ніжки.
Білить снігом кожну хату.
І вечероньку багату
Куховарить на печі,
Що коти на димарі
Облизали всі кути.
Перша страва – це кутя
В ній пшениця золота.
Другим булькає узвар
додає осінніх барв.
і вареники пузаті,
що макітри не підняти.
Голубці і пампухи -
Соковиті і пухкі.
Сіно пахне під обрусом
Місяць крутить довгі вуса.
І по небу котить баско
На візку різдвяну казку.
Гайда, діти, до ладу
Заспіваєм Коляду!
(малюнок "Сон"з інтернету. Автор - Дарина Петрик, 11 років, БДЮТ, с.Чапаєве)
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622030
дата надходження 18.11.2015
дата закладки 23.11.2015
Зимовий вечір.Із плениць хатинка
Десь на краю забутого села...
Бринить на склі шовкова павутинка,
Що на морозі сріблом зацвіла.
Біліє двір.Засніжені верети
Мережать дрібно заячі сліди.
Самотній комин, сажею затертий,
Покашлюючи, видихає дим.
А в хаті тепло, розгуділась пічка,
Колише тяга полум'я живе.
На столику стікає воском свічка,
Побіленими стінами пливе,
Розгойдуючи відлиски шовкові,
Немов троянд розмиті пелюстки...
Скупались очі, ніжно-волошкові,
У темно-карих, як вогонь палких!..
Холодний місяць мружиться спросоння,
Пірнувши в хмару, наче під рядно...
І я, втопившись у твоїх долонях,
Смакую щастя сонячне вино!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309977
дата надходження 29.01.2012
дата закладки 21.11.2015
Стожильний подорожній вовк, пітьми властивець,
Ковилу топче ніжний шовк між чорнобривець.
Відлунком місячних вогнів зоріють очі,
Вальсують безкраєм полів, мов поторочі.
Кошлатить теплий вітерець шерстини сиві.
Сліди швидкують навпростець по сонній ниві.
Зміяться урвищем ярів в глушінь розлогу,
Де діточок зазивний спів скавчить з барлогу.
Розтане в заростях куги його стежина.
З тьмяної родиться юги навстріч дружина.
Оскалить перламутр зубів з перестороги.
Впізнавши мужа, схилить гнів під дужі ноги.
Торкнуться ніжно милих щік, вуста медові
І втратить вовк хвилинам лік в танку любові.
Серпанком ляже поміж трав повів кохання…
Вколише золотом заграв її світання.
Він, як дбайливий чоловік замре на чатах -
Вона ж одна йому навік, в життя пенатах!
Або він муж, або вдівець – аскет курганів!
А випасати сто овець – талан бара́нів.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540589
дата надходження 01.12.2014
дата закладки 21.11.2015
Бувають дні – важкі, німі і сірі,
Коли душа не видасть і рядка,
І стільки бруду затхлого в ефірі,
Що мимовільно тягнеться рука
Повимикати все і всіх до біса!..
І, застрибнувши у старий трамвай,
Пливти собі артеріями міста,
Сигнал зими ловити на wi-fi.
І думати, що все мине, що грудень
М’яким котом на лапах підповзе
І все оте роз’ятрене остудить…
Що в кучугури, як в легке безе,
Позагортає враз буденні драми,
Густим вапном забілить сіре тло…
І ти, мороз хапаючи вустами,
В повітря видихатимеш тепло…
І зупинившись десь, біля кав’ярні,
Заливши у гортань бразильську ніч,
Збереш у жмуток мрії всі примарні,
Новому дню поквапишся навстріч.
Відчуєш, як за кліткою грудною
Надія ворухнулася – жива!
Як тихо, невідчутною ходою,
Крадеться дух пресвітлого Різдва...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621368
дата надходження 15.11.2015
дата закладки 21.11.2015
[img]http://www.samara-photo.ru/images/49cfcc35924bd.jpg[/img]
Розвесніло, ніжність березнева
Зранку розбудила сонний сад.
Пухови́м десантом на дерева
Приземлився справжній котопад.
Хутряні мішечки муркотливі
Животами гріють ріжки крон
І хвости розпушено-красиві
Підмітають хмари в унісон.
І вмокають мордочки ще сонні
Котики у спінену блакить,
Сонце, мов пластинка в патефоні,
Сліпить очі, грає й мерехтить.
Вже весна калюжі розпустила,
Розметала друзками свічад...
Підставляю руки, наче крила,
Під весняний теплий котопад.
Упіймати б, душу відігріти,
По шерстинках пальцями гребти!..
Та коти вчепилися за віти
І муркочуть ніжно з висоти.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565221
дата надходження 08.03.2015
дата закладки 18.11.2015
[img]http://cs621631.vk.me/v621631433/43d5b/NEynCHKBTwg.jpg[/img] [img]http://cs540107.vk.me/c7003/v7003382/d813/_CfcgyQ8LEo.jpg[/img] [img]http://cs540105.vk.me/c7002/v7002312/41ea/P_2i2DasZ5M.jpg[/img]
Озеро зранку,
неначе
під плівкою скла –
анішелесть!
Навіть верби
застигли замріяно…
Бійся тієї,
в котрої
бурштинна смола
переливається
під шовковистими
віями.
Бійся данайки,
що тихо приносить
дари
і зазирає у вічі
невинно, з довірою…
Попелом вітер
розвіє
палкі кольори,
пригорщі золота
ляжуть під ноги
офірою.
Закружеляє,
завихрить думки
листовій,
потім
усе позбирає
і викладе стосами…
Бійся тієї,
в котрої сміються
з-під вій
теплі зіниці
і жалять
пекучими осами.
Знаєш,
вона обережна,
як мудра змія,
порухом жодним
сум’яття свого
не виказує…
Бійся тієї,
що знає тебе
на ім’я,
входить
улесливо в дім
і виходить з образою.
Бійся князівни
в розшитій листками
парчі,
сонця,
що в косах її
мерехтить діадемою –
так,
як боїшся любові
у власній душі,
світлої,
справжньої,
та, попри все, –
невзаємної.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606542
дата надходження 14.09.2015
дата закладки 18.11.2015
Лапатий сніг один танцює.
Вальс.
В грудневі дні, у міжморозній тиші
скупі рядки не схожі так,
на вірші,
але пишу, бо думаю.
Про Вас.
Недавно ж осінь бавилась
листком.
Горіли вишні,
наче у пожежі,
і той годинник на високій вежі
відстукував,
мов Панна
каблучком.
За Вами йшов,
а в серці – мов струна.
Ніяковів. І не зумів спитати,
хоча б про те,
як милу Панну звати,
й чому вона самотня і
одна…
Листок торкнувся
до мого чола,
Ті очі. Мить,
і зникла незнайомка,
а та струна, що так бриніла,
тонко
із осені у зиму перейшла.
А й досі лину в той
осінній сад,
де замість листу сніг летить грудневий,
О кароока Незнайомко…
Де Ви?...
Вальсує садом тихий снігопад.
плейкаст від LaurA
http://www.playcast.ru/view/2060358/1eda7ccd44c3bcf64697bdbf1a6721cce5a3a826pl
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382688
дата надходження 05.12.2012
дата закладки 18.11.2015
[img]https://pp.vk.me/c624124/v624124180/486b2/vOg4i9ukmr8.jpg[/img]
Ранки стають холоднішими, навіть терпкими…
Жовтню-фотографу скверик позує в анфас.
Я добираю слова, як вибагливі рими,
І не знаходжу таких найпотрібніших фраз.
Труться думки, як обгортки, забуті в кишені:
Вхопиш у жменю – і порожньо… Шурхіт – і все.
Ні, то не я піддаюся упертій гордині,
Примха погоди мене підхопила й несе –
Наче листок, що відбився випа́дком од крони:
Б’ється в потоці повітря, бо падати – зась!..
То не мені так пасує крикливо-червоне,
Тільки для осені звична така іпостась.
Тільки вона, несподівана, горда й мінлива,
В літо вривається, наче в покинутий дім,
Поки душа так наївно очікує дива…
____________________________________
Ні, то не я та примхливиця вперта!.. А втім…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611693
дата надходження 06.10.2015
дата закладки 18.11.2015
[i]У родину Михайлишин з с. Липовиця на Рожнятівщині
прийшло непоправне горе. 14 липня 2015 року у зоні
проведення антитерористичної операції при виконанні
бойового завдання біля Станиці Луганської обірвалося
життя бійця 128-ої гірсько-піхотної бригади, старшого
лейтенанта Миколи Ярославовича Михайлишина.
Йому було лише 23...[/i]
Сини ідуть за обрії далекі,
Не залишають звісток і адрес,
Немов підбиті кулями лелеки,
Пливуть у сивій купелі небес.
Скривавлені і спалені у танках,
Розірвані у полі на шматки…
Чорніють на похованих останках
Хрести, немов обвуглені кістки.
За ними відголосять панахиду
Тужливі дзвони, дощ і матері…
Невже зі смертю програно кориду
І ґніт життя у свічці догорів?
І, кров’ю замережана, дорога
Поміж ниток лягла на полотно…
Як мало їм відведено земного
І як багато вічного дано!..
І, мов з корінням вирвані дерева,
Лишають по собі́ глибокий шрам.
Сини ідуть тримати наше небо,
Щоб дати шанс усім новим життям.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596938
дата надходження 31.07.2015
дата закладки 18.11.2015
[img]http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/7/98/677/98677133_41326600x400.jpg[/img] [img]http://lh3.googleusercontent.com/-4TtOJsEd3gQ/VCgGq6vXESI/AAAAAAACUlE/CI9Opqs9UUk/w426-h639/70zSr.jpg[/img] [img]http://data3.whicdn.com/images/61639558/original.jpg[/img]
А знаєш, як здорово – бігти отак навпростець,
Ловити у пазуху срібло дзвінких зорепадів
І чути ритмічне відлуння щасливих сердець,
І знати: ніщо нам не стане тепер на заваді!..
А знаєш, як добре торкатись чиєїсь руки,
Немов ненароком, самісіньких кінчиків пальців…
А потім нащупати пульс на зап’ястку чіткий
І десь загубититись в обіймах нічних декорацій.
І впасти у трави, обкурені хмелем терпким,
Налиті молочним туманом липневої ночі…
Крутити на палець зі стебел тонкі завитки,
На мапі небесній тлумачити зорі пророчі.
І, тикнувши в небо, раптово зрадіти: ”Он я –
В сузір’ї Північної Риби, окрай Андромеди!..”.
І чути, як дихає знизу протяжно земля,
Як трави тяжіють у росах, мов змочені дреди…
Як тіло стає невагомим і пнеться увись,
Вростає у небо, пускає коріння, мов щепа…
Коли ж усміхнешся, тобі прокричати: “Дивись!” –
І в поруху вуст упіймати: “Щаслива дурепа…”.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591061
дата надходження 01.07.2015
дата закладки 18.11.2015