Oxana Levina: Вибране

Ольга Калина

Тільки лиш живи

А  ти  сиділа  ніч  на  телефоні,  
Коли  із  градів  били  вороги
І  ти  кричала  в  небо:"  Досить!  Годі!
Синочку  любий,  тільки  лиш  живи!"

Його  колону  знову  обстріляли  -
Тікали  всі  мерщій  і  хто  куди.
Снаряди  градів  ззаду  підганяли,
Лунало  в  трубку:  "Тільки  лиш  живи!"

Ніч.Темінь.  Сіре  поле.  Лісосмуга.
Позаду  залишивсь  якийсь  рівчак.
Він  наступив  на  побратима-друга,  
Який  зі  страху  в  рівчаку  закляк.  

Зриває  кашель.  Душить  щось  у  грудях.
Сльозяться  очі.  Дихать  нема  чим.
Снаряди  з  газом  кинули  по  людях:
Чи  виживуть,  а  чи  подушать  ним.

Палає  небо.  Рвуться  там  снаряди
І  все  залито  фосфорним  дощем.  
Вогнем  печуть,  шкварчать  по  тілу  рани.
Він  зціпив  зуби  -  жариться  живцем.

І  знов  зв'язок.  Він  каже:  -  Все  в  порядку.
Ти  не  хвилюйся  і  лягай  поспи.
-  Та  ні,  синочку,    не  засну  до  ранку.
Держися,  любий.  Тільки  лиш  живи.    

Пропав  зв’язок.Ти  бігаєш  по  хаті.
Волосся  сиве  рвеш  на  голові
І  на  коліна  падаєш  прохати,
Молитись  Богу:  "Господи,  спаси."

Світає.  Ранок.  Знову  син  говорить.
-  Спасибі,  Господи,  що  він  живий.
Все  тіло  корчить  і  судоми  зводить:
-  Держись,  синочку.  Тільки  лиш  живи!  

Йому  потрібно  якось  підніматись
І  добиратись  знову  до  своїх,  
Шукати,  хто  зумів  живим  остатись.
-Синочку  любий,  тільки  лиш  живи.  

А  ти  сиділа  ніч  на  телефоні…
Тепер  ти  знаєш,  що  таке  війна,
І  як  тремтить  душа,  коли  не  дзвонить
А  грудям  дихать  не  дає  сльоза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805105
дата надходження 31.08.2018
дата закладки 01.09.2018


Ганна Верес (Демиденко)

Тремтить сльозою сиво-чорний ранок

І    знову    бій…    Жорстокий,    довгий    бій…

Тремтить    сльозою    сиво-чорний    ранок…

Матусі    серце    тоне    у    журбі,

Бо    кровоточить    болем    його    рана.


Вже    третій    день,    як    телефон    замовк…

Вона    не    спить,    не    їсть,    живе    чеканням…

І    мозок    пухне    від    важких    думок…

А    мати    згадує    своє    із    ним    прощання:  

Веселий,    ніби    сонечко,    синок…

–  Ти    не    сумуй,    живим    я    повернуся,

На    твій    завжди    чекатиму    дзвінок,    –

Казав    і    цілував    свою    матусю.

–  Коли    ж    ти    виріс?..    –    думала    вона…  –

І    рухи,    й    погляд    зовсім    чоловічі…

Що    робить    із      людиною    війна?    –

Все    заглядала    синові    у    вічі…


І    він    пішов…      Упевнений,    міцний…

Ішов    назустріч    небезпеці    й    долі,

У    саме    пекло    чорної    війни,

Принести    мир    щоб    людям    у    долонях…

А    біля    серця    –    мамин    оберіг…

(Той    мусив    сина    всюди    рятувати),

Удома    ждали    батьківський    поріг

І    змучена    безсонням    сива    мати…


Вона    чекає…    Третій    день    чека…

Перечитала    всі-усі    молитви…

А    з    серця    сина…    тихо    кров    стіка…

На    цьому    непростому    полі    битви…
3.03.2016.


Ганна    Верес    (Демиденко).

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655508
дата надходження 29.03.2016
дата закладки 29.03.2016


malinka

Обзор непогоды (на Gelly - 9 )

В  душе  сегодня  облачно,  местами-
Дожди  идут,  местами  -  снегопад.
Порой  к  рассвету  доживешь  едва  ли,
Как  и  рассвету  этому  не  рад..
А  за  окном  -  давно  прогнивший  город
В  затылок  дышит,  смотрит  сквозь  прицел
И  строит,  строит,  строит  коридоры,
Чтоб  ты  в  них  \за  минуту\    постарел.
Веревки  рук,  шаги  ,следы,  витрины,
Цветы  у  ног,  цветы  из  хрусталя...
И  только  те  глаза..  Глаза  -  руины
Смогли  тебя  убить.  Зашить.  Распять.
Рассеять,  как  зерно  тебя,  как  пепел
В  пустынях  душ  ослабнувших  людей,
Сломать  стереотипов  высший  степень,
Не  став  ни  на  минуту  счастливей.
Зашторь  весь  мир.  Забудь  его  на  время.
Живи  без  слов.  Молись  своим  богам.
И  пусть  любим  ты  далеко  не  всеми,
Но  жив,  пока  ты  помнишь  те  глаза.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655229
дата надходження 28.03.2016
дата закладки 28.03.2016


Крилата (Любов Пікас)

СЬОГОДЕННЯ

Майдан  і  Гімн.  І  запах  димний  шин.
Відтятий  Крим.  Невизначні  сили.
Донбас.  Луганськ.  Ненависть.  Зради  млин.
АТО.    Війна.  Пожежі  і  могили.

Снарядів  движа.  Страх.  І  Мінський  мір.
Осколки  в  тілі.  Ноги  у  воронці.
Кремля  сумління,  витерте  до  дір.
Полон.  Тортури.  Матір  у  віконці.

Сирітки,  вдови.  І  валютний  крах.
Життя  в  кредит.  Корупції  знамення.
Камінням  сум  на  згорблених    плечах.
Це  України-Мами  сьогодення.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632084
дата надходження 28.12.2015
дата закладки 28.12.2015


griffon

Я – жидобандерівець

Я  –  жидобандерівець  з-під  Києва.
Ісаак,  на  призвіще  Мотиль.
Жінка  всі  мозги  мені  вже  виїла,
щоби  переїхать  в  ІзраЇль.  
 
Ох,  моя  голубко  білокрилая.
Ти  вважаєш  я  –  дегенерат?!
Я  ж  не  всіх  бабусь  поізнасілував.
З’їв  не  всіх  російських  немовлят!  
 
Я  ж  без  крові  руської  загину  там,
на  Землі  Обітованій  тій.
Хто  ж  без  мене,  люба,  зможе  вийняти
серденько  із  путінських  повій?!  
 
Дуже  скоро  доберусь  до  Путіна..
Відірву,  падлюці,  язика!
Ним  і  повечеряємо  в  сутінках.
Під  «сім-сорок»,  та  під  «гопака».  
 
Сала  з  Матвієнчихи  наріжемо.
У  мацу  з  Кобзона  зіллєм  кров.
Покайфуєм  смаженими  крижами,
які  мав  Олежка  Табаков.  
 
Там  же,  люба,  в  славному  Ізраїлі,
та  й  не  їсть  свинину  їхній  люд.
Тож  давай,  щоб  часу  ми  не  гаяли,
наїмося  москалями  тут.  
 
Я  –  жидобандерівець  з-під  Києва.
Полюбляю  кров  із  немовлят.
От  доп’ю  усю,  а  потім  виїду,
святкувати  з  жінкою  Шабат!  
 
БоїтЕся,  москалЯки?!  Правильно!
Юшку  з  боягузів  я  люблю!
Слава  Україні  та  Ізраїлю!
Смерть  антисемітам,  та  Кремлю!  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623945
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 25.11.2015


Наталя Данилюк

Ви бачили, як плаче сильна жінка?

Ви  бачили,  як  плаче  сильна  жінка?
Її  сльоза  –  пекуча  кислота…
Її  чуття    –  палітра  із  відтінків,
В  судомі  болю  скривлені  вуста.

І  лінії  між  брів  її  понурих
Глибокі,  мов  обірвані  рови…
Така  сльоза,  як  повінь,  точить  мури,
З  лиця  землі  змиває  острови…

Ви  бачили,  як  плаче  сильне  серце?
Емоція  його  –  суцільний  нерв!..
Як  пробує  в  собі  тримати  все  це,
Коли  терпіння  вичерпавсь  резерв?  

І  як  зрадливо  сіпаються  плечі,
Стискаються  до  крові  кулаки!..
В  очах  її  –  безодня  порожнечі,
Та  й  досі  погляд  –  впертий  і  різкий.

Вона,  немовби  вулканічний  кратер,  –
Перегоріла,  спалена  ущент,
Душа  втомилась  вічно  воювати,  
Проте,  поразка  –  ще  не  аргумент.

І  вкотре  перегорнута  сторінка
Додасть  їй  віри  в  себе  і  у  всіх…
Трапляється,  що  плаче  сильна  жінка…
Нехай  собі,  бо  слабкість  –  то  не  гріх.


 

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623482
дата надходження 24.11.2015
дата закладки 24.11.2015


кацмазонка

Наснилося мені.

Осінній  дощ  все  стукав  у  вікно,
просивсь  до  хати.
Наснилося  мені-він  двері  відчинив.
Замерзлий  і  сумний-не  зміг  чекати.

Сріблястими  краплинами  стікав
і  шапку  скинув  сизу  із  туману.
На  підвіконня  сів  і  задрімав,
відпочивав  затомлений  до  рання.

А  ранком  вітер  двері  відчинив.
Прокинувшись,дощ  тихо  посміхнувся.
Взяв  шапку  із  туману  і  пішов.
До  мене  на  порозі  озирнувся.

Нікому  не  кажи  що  ночував.
Бо  хто  повірить?  І  сміятись  будуть.
Сріблястими  краплинами  стікав.
Заснув  спокійно.Хто  мене  осудить?

Його  чекала  осінь  у  дворі
і  вітер,що  за  дерево  сховався.
Прокинулась.Так  сумно  на  душі.
Чому  пішов?  І  в  хаті  не  зостався.

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622584
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 20.11.2015


Ганна Верес (Демиденко)

Ми європейці, а не азіати


Важкий    ми    шлях    торуємо    в    Європу:
Майдан    пройшли    і    Крим,    тепер    Донбас.
Народом    стали    іншої    ми    проби,
І    вже    не    змінить    нас    ніякий    час,

Бо    маєм    код    від    праотців    і    Бога:
Свободу    й    мову    вічно    берегти,
Тож    пройдем    гідно    ми    і    цю    дорогу,
Не    спинять    і    колючі    нас    дроти.

Ми    європейці,    а    не    азіати,
Святі    для    нас    є    МИР,    ЗЕМЛЯ    І    ПЛУГ,
ДИТЯ    ВЕСЕЛЕ    І    ЩАСЛИВА    МАТИ,
І    наше    ЗАВТРА    без    брудних    наруг!
18.11.2015.  

Ганна    Верес.  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622272
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 19.11.2015