Оліл: Вибране

Дід Михалич

. . ВОНА КРІЗЬ ДИМ ДИВИЛАСЬ В СИНЄ НЕБО…

Вона  крізь  дим  дивилась  в  синє  небо,
Червоний  вогник.  Підвіконня.  Вітер.
Тобі  вона  -  ніхто.  Проста  потреба...
Для  неї  -  ти  єдиний  в  цьому  світі.

Вона  вдивлялась.  Вірила.  Молилась.
Втішалась  димом  і  вином  багряним.
І  байдуже,  що  стільки  не  здійснилось  -
Чекала,  вірила,  що  щастя  ще  нагряне.

А  ти  брехав.  Собі,  і  їй,  і  зорям...
Ти  заблукав  в  її  очах  гарячих.
Ти,  певно,  насолоджувався  горем...
А  зараз  ти  щасливий?  Ні,  навряд  чи.

Ти  під  дощем.  Не  врятуватись.  Осінь..
Холодний  вітер.  Совість  в  душу  рветься.
Ти  втратив.  Не  шукай  її  вже.  Досить!
Вона  щаслива.  В  небі.  Не  озветься...

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622688
дата надходження 20.11.2015
дата закладки 21.11.2015


Відочка Вансель

Просили зорі тиші

Просили  зорі  тиші.  І  долоньки  
Протягли    через  річеньку  за  край.  
Йшов  парубок  вночі  до  дівчиноньки,  
І  так  в  душі  молився  :покохай!..  

Вона  така  красуня  і  то  знає.    
Як  розплете  оту  свою  косу!    
Як  посміхнеться!  Кожний  покохає.
Навіщо  Бог    роздав  таку  красу?  

Просили  зорі  тиші.  Хоч  на  хвильку!
А  парубок  підійде  до  воріт,  
Знайде  з  її  волосся  якусь  шпильку,  
Й  повернеться...На  довгих  EN  сот  літ.  

О,як  її  кохав!  Та  хтось  знущався,  
Бо  смілість  всю  до  крапельки  забрав.  
Маленький  вітер  тишею  вгощався,  
А  потім!..  Наче  злодій  її  вкрав.  

Красуня  кожний  вечір  чепурилась,  
Просила  тільки,  щоби  він  прийшов.  
І  на  колінах  Богу  так  молилась!  
А  він...  Боявся...  Вчора!  Завжди!  Знов...  

Невже  вона  чудовисько?!  Огидна?  
Інакше  б  він  вуста  поцілував!  
А  може  буть  -  вона  його  не  гідна...  
І  він  її  ніколи  й  не  згадав?  

Просили  зорі  тишу.  Жебракують?  
Він  їм  в  долоньки  кине  всю  любов!  
Нехай  вони...  Нехай  вони  відчують
На  хвильку  того  щастя  з  молитов!

...Ішло  селом  весілля.  Наречена
Під  руку  з  тим  старим  багатієм.  
Кохання  не  зазнала.  Приречена
Стоять  із  старим  перед  вівтарем?..  

Як  парубок  побачив  те  весілля-
Не  плакав,  не  шукав,  не  голосив.
Лише  зварив  собі  такого  зілля,  
Що  з  того  світу  тиші  попросив.  

Вона  така  щаслива  ще  сьогодні,  
Гадала,  чи  згадав  її  хоч  мить!..    
А  в  нього...  Уже  рученьки  холодні.  
І  серденько!..  Вже  мабуть...  Не  болить...  

: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620069
дата надходження 10.11.2015
дата закладки 11.11.2015