Тобі сьогодні 25,
в віночку стрічки, маки, квіти,
та іменини відзначать
не просто, коли гинуть діти...
Коли вишивану сорочку
хтось тягне різко за поділ,
коли сльозами, мов струмочок,
оплакуєш своїх синів...
Безкрайня, сильна, синьо-жовта,
ти нездоланна, вірю я...
задмухаєм свічу на торті,
зітремо слово це "війна"...
Ще згинуть наші вороженьки,
і доля наша зацвіте,
моя тендітна вільна ненька,
я дякую тобі за все.
Моя ровесниця кохана,
мій рідний подих, любий дім,
ти - щира, вірна, бездоганна,
мій ангелок, такий один!
І пісня твоя солов'їна,
хай лине на просторах всіх,
Одеса, Львів, Донецьк чи Київ,
лиш мир, добро, любов та сміх.
Моя відважна й незалежна,
ми вистоїмо, й новий час
нам принесе щастя безмежне,
лиш загартує сил запас!
Тебе зі святом! Леді мила!
Зроби в майбутнє новий крок,
розкриємо всі разом крила,
й полетимо ми до зірок!
Сьогодні буде гучно свято,
вже 25-те звідусіль
від серця серцю передати,
що краще в світі не знайти!
Моя тендітна і чарівна,
на жаль, сьогодні ти боєць,
та ми все здужаємо, рідна,
зведем лихе все нанівець.
Тож, відпочинь у своє свято,
присядь і пісню заспівай,
а ми послухаєм завзято,
як пісня лине в небокрай.
І голосів гучних суцвіття
підхопить рідний твій мотив,
Ти -Незалежна чверть століття,
хоча в душі така завжди!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685457
дата надходження 24.08.2016
дата закладки 18.10.2016
- а ты мне будешь ночью сниться?
-конечно, тихо в сон приду,
- а если в полночь, мне не спится?
- ты посмотри лишь на луну,
она одна двоих нас свяжет,
она одна ведь на двоих,
она как зеркало подскажет,
как будто между нами миг...
-а если дождь пойдет внезапно,
раскатами рассыпет гром...
-грозы не бойся, так я странно
будто стучусь в твой теплый дом.
-а если будет совсем туго,
меня на помощь позовешь?
-тебе подскажет снега вьюга,
что разбирает меня дрожь...
-и что тогда мне делать, милый,
бросаться в поиски быстрей?
-не стоит, солнце, просто сильно
молись, надейся, жди и верь.
я возвращусь, когда тюльпаны
откроют миру алый цвет...
ты приготовь мне торт сметанный,
вкуснее его в мире нет...
не плачь, родная, всегда рядом
я буду каждый день и шаг,
ложится россыпью тумана,
прохладой лета по ночах...
укутаю тебя, как пледом,
в морозный зимний светлый день,
и с треском в декабре я снега,
всегда с тобою - словно тень.
но, если не вернусь я даже,
то ты меня пойми, прости...
-не вздумай!тихо!ты как скажешь...
не будет этого!молчи!
-нет, выслушай! быть может все же,
я не вернусь с этих полей,
-что? нет,послушай!просто должен!
во имя дочери твоей!
-я не ослышался, сказала,
ты что у нас с тобою дочь?
- я только утром лишь узнала,
надеюсь, папочка, не прочь?
Скупые счастья три слезинки
вдруг покатились по щеке,
он руки целовал блондинке
и матери его детей.
Сумбурный поезд, три вагона,
его окликнул командир,
и поцелуй, "люблю" вдогонку,
и он умчался в другой мир...
Звонки полгода, днем и ночью,
смотря на желтую луну,
она укачивает дочку,
и побыстрей бежит к окну.
Тихонько, ровно снег ложится,
она спокойно спать идет,
и верит, скоро все случится,
и скоро милый в сон придет.
И вдруг завоет вьюга плачем,
проснулась вместе с ней и дочь,
и снег бушует, рвется, скачет,
как будто конец света - ночь.
И телефон преступно подло
лишь длинные гудки в ответ,
три дня, и месяц, и полгода,
ни весточки, ни слова нет.
И отцвели уже тюльпаны,
опал их крови алый цвет,
и каждый день печет сметанник,
и ждет, не верит - больше нет.
Цветут в саду уж абрикосы,
и мается в манеже дочь,
красавица стирает слезы,
хоть закричать совсем не прочь.
И вдруг сильнейший стук калитки,
ей показалось - это гром,
она во двор - ОН! Маргаритки!
-Прости, тюльпанов не нашел!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680667
дата надходження 29.07.2016
дата закладки 18.10.2016
Не дивуйтесь розміру й римі,
Що, мов вівці в кошарі, стрибають.
В творі є щось таке… Незриме…
Те, що інші навряд чи мають…)
-А що Ви знаєте про природу пристрасті???
***
-Пристрасть, то щось хімічне,
Білково-кислотні реакції,
Якесь нетривке і невічне,
Молекул крихкі комбінації.
Чому Ви мене питаєте,
Мов подругу чи знайому?
-Подумала, може знаєте
Чи Вам щось про це відомо?
І чим же вас так образила,
Позлила, роздратувала?
Такими… Невинними фразами?
Взяла собі й запитала…
-Та… Дівчинка, раптом, хлопчика
Бере і таке запитує…
Я мав репутацію гопника,
Вправлявся з бейсбольною битою…
-Мені це вважати погрозою?
-Та ні… Я – такий, поганий.
-Ви гарно пишете прозою.
-А я геть увесь у шрамах.
-А в мене красиві коліна…
-… І ніс, із одного удару.
-Я вчилася на «відмінно».
-Я пиво жлуктав на «парах».
-Щаслива, метка, прагматична
І люба для всіх, апріорі.
-Психований, непрактичний,
Нахаба, «ходяче горе»…
-Агресія, мат, пиятика –
Нелюбі, бридкі, неприйнятні…
-Я пив, матюкався і пики
Лупив і по буднях й по святах…
Давайте на «ти»?
– Навіщо???
На «Ви» філігранно й мило.
-Тому, що на «ти» зручніше,
А «Викати» вже несила.
-То, що ж, якщо просиш – будем.
-А, може, скажеш, як звати?
-Ну ти й нахаба! О, люди!
-Назвала ж тебе якось мати?
-Гаразд, нехай буде…Горпинка!
-Горпинка? Я так і думав…
Ти носиш в горошок хустинку?
А справжнє? Не скажеш? Сумно…
-Скажу, чому б не сказати?
-А я тобі не повірю…
Чомусь захотілось ридати
І вити підстреленим звіром…
-Чому? Через що образа?
-Не можу назвати причину.
Давай, якось іншим разом,
За місяць чи… За годину?
-А знаєш… Хочу признатись
У тому, що ти – найкращий!
-Та годі! Досить знущатись,
Я ж гультіпака й ледащо…
-Люблю!- ще хотіла сказати…
-Лише як частину світу?
-Та ні… навіщо брехати?
Тебе одного!
-Як діти…
А я відкладав це «на потім».
-Та я все і так зрозуміла.
Ех ти, задирака і гопник!
Мовчати вже, якось, несила…
-Звалилось, як сніг серед літа…
-Зненацька…
-Раптово…
-Неждано…
-Звабливе…
-Крихке і тендітне
Кохання…
-Коханий…
-Кохана…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679589
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
Чи я кохаю ще тебе.
Чи я кохаю ще тебе?
Нащо питаєш? Сама знаєш…
Ти як хмаринка із небес
То є тут поряд, то зникаєш.
Немов той явір за селом,
Стою один, під вітром гнуся.
Думки за вітряним крилом
Услід тобі мов рій женуться,
Та й що із того!.. Я діждусь
Привіту сонячного з неба...
А ти, - лети! Забудь! Забудь,
Що я десь є, що десь без тебе
Марную у зажурі дні
Та між хмаринок визираю:
Чи знов не знайдуться мені
Ключі від втраченого раю.
Чи я кохаю ще тебе?
Спитай посивілу тополю,
Бо і вона зі мною жде,
З далеких мандрів свою долю.
23.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679619
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
У меня сегодня меланхолия
Запахом черемухи насыщена
И звучат аккорды, песни, новые,
И живет под небом где-то истина...
Перекрестки старого сознания
Обретают цвет цветков распущенных
И лишают образы внимания,
Размывая время дней упущенных.
Ароматы, с медом, переплавлены,
Не бальзам, но лечит душу с нервами...
Из мгновений вечности составлены
И они всегда по жизни первые.
Лепестками ветер улыбается
И врастает в землю тяжесть прошлого...
Чувства снова к жизни возвращаются
Без оттенков черного и пошлого.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679618
дата надходження 23.07.2016
дата закладки 23.07.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 21.07.2016
Я так ждала с тобою встречи,
Я так ждала секунды той,
Когда возьмешь меня за плечи,
Обнимешь, завернешь собой.
Когда те страсти поцелуи
Обожгут мои слова,
Когда на ухо лишь подует
Горячий воздух. Голова
Когда твоя склонится рядом
И будет слушать тишину,
Твои глаза пронзят взглядом
И ты почувствуешь вину
За то, что страстью наполняя,
Мою ты душу погубил,
Моими чувствами играя,
Небрежно сердце мне разбил.
Но эта боль невыносима,
Она горька, как сладкий мед.
И день, и ночь неугасима,
Все топит тот холодный лед.
Но все сбылось, в твоих обьятьях
Я снова нежность обрела.
И вот, в огне горю опьять я,
Свое я сердце отдала.
Ты подарил кусочек рая,
Как благодарна я за то.
Но все ж ночами вспоминаю
Как будто это был лишь сон.
Но нет теперь уже надежды,
Пускай все будет как идет.
Любить тебя я буду вечно
За этот маленький блокнот.
В котором все мои страданья,
В котором вся моя любовь,
Стихи в котором полны мечтанья,
И где бурлит горяча кровь.
Как говорят: "Любовь не спросит
Кого ты хочешь полюбить,
Когда тебя ей нужно бросить,
Кому сегодня с нею быть!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679303
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Следы на песке - не дорожка из тихого лета,
следы на песке - не сердечно-простые ответы,
следы на песке... и мои, и твои - это... песня!
О том, что я чувствую море в тебе, мой чудесный,
о том, что ты чувствуешь нежность мою бесконечно,
о том, что... единственный в мире родной человечек,
сокровище, чудо, и радость, и... горечь разлуки -
всё ты... И о том, как, скучая, встречаются руки,
трепещут, срастаются где-то на уровне клеток,
и всё выдают - и мечты, и рассветов секреты,
и всё, что таят неизменно бессонные ночи...
Люблю. Обожаю тебя, мой родной, очень-очень!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679300
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Свіча каштанова горіла біло-біло,
То травень був, цвіла весна-красна,
Ромашок очі сяяли-жовтіли -
Це літа озивалася луна.
Жоржини гордо й пишно квітували,
Як полум"яний осені привіт,
А там і зимонька знов мчатиме на санях
З гори по кучугурах снігових.
Весна - то наша юність гомінлива,
Махнула молодість, як літечко крильми,
Пора осіння - досвід є життєвий,
Поважна старість - то сестра зими.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679263
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Зоря моя.
Напевно, так ведеться вже од віку,
Як кажуть поміж нашими людьми,
Дається Зірка щастя чоловіку,
Хоч віримо у це не завжди ми.
Коли ж зоря по небі пронеслася
І слід її поглинула пітьма,
Чергова втрата в долі відбулася
І вже людини поміж нас нема…
Зоре моя! Прозора та блакитна!
Усе життя з недолею б’ючись,
Буває сумніваюсь: чи привітна?
Та вірю в тебе по останню мить.
Я був щасливим до щемного болю
При сяєві здивованих очей,
Коли читав вірші у рідній школі
В останню ніч, - з усіх шкільних ночей.
Коли ішов з новеньким атестатом,
З надіями в свої щасливі дні,
Коли від віри був як птах крилатий –
На повний жар світила ти мені!
На жаль, в житті так зазвичай буває,
Що сяєво щасливої зорі
Не повсякденно в нашій долі сяє,
Та вберігає при лихій порі.
Зимовий вечір… заметіль кружляла.
Поміж руїн стежина повела…
Ти! – зіронько! – мене не розпізнала
Та вберегти від лиха не змогла…
Суцільний морок опустився в долю!
На всі подальші, нелегкі роки…
Під пароксизмом розпачу і болю
Забув і я про вірші, про зірки…
Не було як їх памятать та вірить
Коли лежиш, а поряд – люди мруть…
І цим стражданням ні кінця, ні міри!
Провалишся у прірву… заберуть…
Не провалився! Що мене тримало
На цьому світі? – сам не знаю я.
Напевно, ти мене в життя підняла,
Непогасима зіронько моя!
В борні нещадній прибували сили
У кволе тіло, як в зерня вода.
І знов надія до життя ожила,
І мрія заяскріла, як звізда .
Та довелось багато часу втратить
На боротьбу з байдужістю людей!..
Хай було боляче! Не ремствував, не плакав,
Хоч розпач, було – рвався із грудей!
Зоря моя! Ти теж в той час боролась
Із мороком жорстокого буття.
Можливо, від безміри, охолола
І нам забракло сили для життя…
А вже тому, хоч в Україні рідній,
Здобувши і диплома, і знання,
Я виявився зовсім непотрібним.
Мов до мети ломився навмання.
Самотній в світі. Ні рідні, ні хати
Де б пересидів, поки щось знайти…
І знов на гірше: грати інтернатів
З яких так прагнув назавжди піти!
Безжальна дійсність! Крах усіх ілюзій!
Згасає мрія в димній далині…
І я не знав: чи ти світити будеш,
Чи твого сяйва вже не знать мені?
Зоря моя! В житті не намагаюсь
Як подарунок, щось за «так» знайти.
Як тільки можу – чесно заробляю,
Але молю: хоч іноді – світи!
Бо як же важко на душі буває,
Як хтось з презирством дивиться услід,
Коли шляху з безвиході не маю,
Тоді заціплю зуби і не знаю
Чи світиш ти у небі, чи вже ні…
Зоре моя! Ще вірю – не здаєшся!
Нас не візьме за просто так пітьма.
Та в мить останню, коли ти зірвешся,
Про нас не скажуть, що були дарма
Бо ж вірую усупереч прикметам,
Коли нас небо викреслить навік,
В ту саму мить на голубій планеті
Народиться для щастя чоловік!
*************
P.S. У творі використано форму та тему однойменного твору відомого радянського поета Едуарда Асадова. Щодо змісту даного твору, то це суто біографічне, пережите автором.
Четвер, 9 серпня 2012 р.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679287
дата надходження 21.07.2016
дата закладки 21.07.2016
Він, як завжди, цілує її в чоло
Міцно, міцно тримає ії долоні
Посміхається ніжно, ніжно та неймовірно тепло,
заглядаючи в очі її бездонні…
В котрий раз запитає «Як справи? Як день пройшов?»
відчуваючи радість і спокій в галасливому багатоголоссі
В котрий раз дивуючись, як стигне у серці кров
коли сонце грає в її волоссі…
Він, як завжди, цілує її в чоло
притягаючись серцем до неї ближче
Посміхається ніжно та неймовірно тепло
і шепоче у вуха їй «Ти найкраща»…
І вона сміється струмками слів
Він цілує з ніжністю відголоски
Щоб її кохання пізнати спів
І відчути ніжність і щастя у кожній ноті…
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678204
дата надходження 15.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Мы жизнь свою построим по частицам,
Из нежности и слов "Люблю".
Свою историю положим на страницы,
Я новый день, как первый напишу.
Мы будем ждать, любить и верить,
Пить кофе вместе поутру.
А вечером, закрывши двери,
Шептать тихонько "Я люблю".
Пусть снова между нами расстоянья,
И боль в груди, в душе тоска.
Мы выдержим все эти испытанья,
Звонок и в трубке "Здравствуй, как дела?"
Поверь, что нет мгновенья слаще,
Чем слышать голос твой родной.
И в сердце бьется бабочкою счастье,
"Любимая моя"... "Любимый мой"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678155
дата надходження 15.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Ты мне сказал: «Поговорим…»
И что-то ёкнуло… проснулось…
Как будто бабочка коснулась
Души - сияньем расписным.
Смеяться, или умереть?
Дрожат и пальцы, и ресницы…
Должна ли бабочка взлететь?
Душа – сумеет ли раскрыться?
Не понимаю, как в бреду:
Люблю ли, плачу, ненавижу…
Сегодня – я тебя увижу.
С обрыва – в пропасть упаду.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678101
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 15.07.2016
Іди собі по витоптаних тропах
Із снів моїх і зранених пісень.
Не пий мій час і пам'ять не заштопуй.
Два різних сонця нам освітять день.
Хай небо тобі чеше срібло чуба,
А вітер сили додає у крок.
Мені мій жар отінить гілка дуба.
Натисну на минуле я курок
І пострілом звільню від болю вени,
Спалю усе, що чорнить світлу вись.
Зросте ще в серці пагонець зелений,
Що дивним плодом визріє колись.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677995
дата надходження 14.07.2016
дата закладки 14.07.2016
А зупинити б все у ту хвилину,
коли в очах у Тебе тільки я,
коли ревниво дихає нам в спину
ця ніч: завжджи чиясь і нічия.
А стати б проти того місця в світі,
де Ти без мене - жодного знання
і спомину ні в стані, ні в столітті:
коли в очах у Тебе тільки я.
А чути б раптом... все довкола - тиша:
і те, що поруч, й здалена земля.
Прийшла й чатує ніч, як жінка інша,
коли в очах у Тебе тільки я.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677533
дата надходження 12.07.2016
дата закладки 12.07.2016
Буває так, що по дорозі,
Ми різних бачимо людей.
Ніхто не знає, що невдовзі,
Можливо хтось із них прийде.
Підійде, схоче говорити,
Сподобалась йому, і все!
На чай, тебе буде водити,
Гуляти ввечері позве.
Ніхто не знає, що у шумі,
Ми чуєм Рідні голоса,
Що хтось із них, з тобою буде,
Покаже світлі чудеса,
Покаже, що таке кохання,
А не прості, якісь слова!
Покаже всі свої старання,
Докаже як ти дорога!
Ніхто не думав, що людина
Яка була неподалік,
Тобі із часом, подарує сина,
Що стане твій він чоловік.
Хоч перша зустріч і недбала,
Сумління, буть з ним, чи не буть?
Та в серці, все ж ти відчувала,
Що доля це твоя, Твій путь!
Кушнір Марина
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672685
дата надходження 16.06.2016
дата закладки 16.06.2016
- Я хочу от тебя детей!
-Ты с ума что ль сошел, мужчина?
Ну, нельзя же вот так... Что ты... Эй!
-Я хочу от тебя сына!
-Ну, постой ты, совсем не смешно...
Мы ведь просто гуляли по парку...
Только-только смотрели кино...
-Перегрелся?Сегодня ведь жарко!
-Нет, в глаза ты мне посмотри!
я серьезен сейчас в каждом слове...
- Мы знакомы ведь месяца три...
-Слишком много. Согласен. Готова?
- Я тебя не совсем понимаю...
Шутишь? Что ли... откуда вопрос...
Мы же просто по парку гуляли...
-Просто вдруг это понял, дорос.
Посмотрел в твои синие глазки,
и увидел вокруг малышей,
тоже хочется маленькой сказки...
Только нашей... Твоей и моей...
Я люблю тебя! Слышишь? До боли!
До осиплости, до хрипоты!
Люблю кудри твои, твои брови,
то как хмуришься ласково ты!
Я мечтаю, что скоро сынишка,
да-да-да, мое солнышко, наш,
так же будет капризен, малышка,
ты ему всю заботу отдашь.
Кудри рыжие будут от мамы,
а от папы напористый нрав,
пусть он будет немножко упрямый,
тихо-тихо, не все я сказал...
Мы гулять уже сможем по парку,
всей семьей...Что ты, солнце, не плачь,
тебе холодно? плохо? Что жарко?
Не хотел я так сильно напрячь...
Тишина... Только всхлипы немножко,
Пару метров по кругу аллей,
а потом робкий взгляд осторожно,
что же скажет? Давай же, смелей!
-Не хочу я...Стой, тихо, мужчина,
и дослушай, хоть раз, я молю...
Пусть как папа,он будет блондином!
Я тебя больше жизни люблю!
Через год все они же и в парке,
но не выполнен в точности план,
в синей красочной милой коляске,
двое - рыжий и белый тюльпан.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662382
дата надходження 27.04.2016
дата закладки 27.04.2016
Завжди чогось не вистачає, літом осінньої пори, весна зимою в снах літає, не світить місяць вдень згори! Про вік дорослий мріють юні, похилі зовсім навпаки, в думках одружених красуні, хочуть сім»ї одинаки! Прагнуть у місто якщо тихо, тиші бракує у юрбі, бажають щастя коли лихо, як усе добре, у журбі! Все щось не так, час пролітає, а радість змінює ниття, завжди чогось не вистачає, ми не цінуємо життя.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661238
дата надходження 22.04.2016
дата закладки 22.04.2016
Gib deine Hand, schließ Augenlider
Vertraust du mir? Wir werden fliegen
Vergiss alle deine Probleme und Sorgen
Gehe mit mir, denk nicht an die Folgen
Ich werde dir meine Stadt zeigen -
voll und ganz, bis ins kleinste Detail
Blumen, Parke und enge Gassen,
alte Gebäude, Cafes, meine Straße
Wir werden lange spazierengehen
und ich werde viel zu viel erzählen
Gib deine Hand... Kannst du mich fühlen?
Kannst du meine Gedanken berühren?
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651390
дата надходження 13.03.2016
дата закладки 21.04.2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 19.04.2016
Хай буде вічність, космос поміж нас.
І хоч тебе не можу обійняти,
Коханням душі входять в резонанс,
І це насправді – більше, ніж багато.
Хай сонце сяйво виллє з вишини,
Його проміння вип’ємо нектаром,
Одної не сягнувши площини,
Серця палають негасимим жаром.
Гроза ясніє райдуги мостом,
Іду по ньому крізь усі століття,
Танцюють зорі в небі вальс-бостон,
Торкаючись в поклоні верховіття.
Між нами - простір, вишитий з надій,
Такий тендітний, світлий і чутливий,
Єднають сни нас кінчиками вій,
І вже тому ми у житті - щасливі.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659340
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 13.04.2016
Присядь на хвильку. Подивись на небо,
Заплющуй очі і дивись ще раз...
Щось уявляєш? Не кажи про себе,
А лиш дивись... Не треба зайвих фраз...
От думаю, немов мала дитина:
Цукрова вата в хмарах досі є?
І тут - ба-бах! А я ковтаю слину
І кажу: "Вати з цукром ти будеш?"
І знову думка... Як є білі хмари,
То з них тумани падають униз?
І тут - ба-бах! Мелодія гітари
Бринить. Десь. Там. Навколо озирнись...
А коли чорні хмари опадають,
Вони насправді терті і смішні?
А блискавка - то лоскоти. Звикаю...
І плач від сміху в вигляді дощів...
Усі ми із води повиринали,
І зорі проглядали у пітьмі.
Коли над нами вибухають хмари,
Бажання знов загадуємо ми...
13.04.16
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659266
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 13.04.2016
Он научил ее летать,
она лечила его сердце,
ругаться, радовать, мечтать...
уютно у камина греться...
сварить 2 кофе поутрам...
в муке, как дети, изваляться...
и зарастал на сердце шрам...
он, начал, кажется, влюбляться...
она доверилась ему,
и с каждым мигом, с каждым шагом,
девчонкой стала совсем, вдруг
больше улыбок - меньше страха...
любовь - это когда вдвоем,
и слово "я" на "мы" сменилось,
вдвоем и в магазин, в кино,
пусть только б дольше это длилось...
вдвоем летать, вдвоем парить,
вдвоем же быть, а не казаться...
в глаза смотреть, чувства хранить,
он и она - как в восемнадцать...
и чувства сложно описать,
не хватить интонаций, средства,
он научил ее летать,
она лечила ее сердце...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659304
дата надходження 13.04.2016
дата закладки 13.04.2016
І як сонце щодня прокидається над дахами
І стікає додолу пастельними фарбами ввечір,
Так і ти безперервно будеш мені жадана,
Так і я завжди пригортатиму твої плечі.
Я не втомлюся знати твоє майбутнє,
Бо воно, зрештою, залежить таки від мене.
Ми з тобою покинем пусті сірі будні,
Коли знатимемо, що попереду - лише небо.
Я носитиму тебе на руках краєм безодні
Просто тому, що труднощі вдвох долати легше.
Зігріватиму руки твої жахливо холодні,
Турбуватимусь, щоб ти була обережною.
Обіцяю тобі любити і бути праведним,
Обіцяю чекати, не марити втечею,
Але ти, будь ласка, хоч іноді будь лагідною,
Але ти, прошу тебе, іноді рань легше.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659133
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
Говори, говори, говори.
Говори, аби говорити.
Що-небудь, лиш тільки кажи
Й давай мені сили жити.
Співай, кричи, говори
Пошепки, та не мовчи.
Не чекай реакції, просто твори-
Й говори, говори, говори!
Не смій засинати, не смій забувати:
Хто ти і навіщо ти тут.
Не бійся сказати, зубами порвати
Усе на своєму шляху.
Піднятись на гору і в прірву упасти
Не бійся- це все не біда.
Страшніше мовчати, бо можуть украсти,
Все те що для тебе - життя.
Не бійся програти, дрібниці ця гра,
Знайди своє світло й кричи.
Не звертай з своїх пошуків, це ж бо жага.
Й говори. Говори! Говори...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659137
дата надходження 12.04.2016
дата закладки 12.04.2016
"Она читала мир, как роман..."
(с) Илья Кормильцев
Образы, строки, герои, сюжеты, главы...
Битвы, свершения, ревность, любовь и честь...
Этот роман даже слаще всемирной славы.
Не удивительно: это весь мир и есть.
Стонут несчастные, козни плетут злодеи,
Мимо мелькают, по кромке души скользя...
...Девочка, ты упустила саму идею:
В этом романе читателем быть нельзя -
Не для того создаются его страницы.
Хватит сидеть пескарёвной в своей норе!
Юное сердце отчаянно жить стремится,
Слушай его и замки открывай скорей!
Крылья расти, от восторга визжи, взлетая,
Нежность дари, за идею борись, твори!
Мир улыбается смелым и бьёт лентяев.
Выпусти свет, что горит у тебя внутри!
...И засияло неистовым солнцем Слово...
И в предвкушении первых своих боёв
мудрая девочка знает: в романе новом
мир, улыбаясь, читает тайком её...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644927
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Прошу Любви,
Любви - как хлеба
Не милостыню,
Дар прошу..
Молитву возношу,
В разверзнутое Небо
Ну, вот!
И для меня ,
Зажгли Звезду!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644895
дата надходження 18.02.2016
дата закладки 18.02.2016
Февраль... хитрец, февраль... угодник дамский,
он не сдаёт позиций, только он...
при этом, дарит время догадаться,
что в солнечность тюльпанов он влюблён,
и трепетность подснежников, и... Просто
все ландыши и крокусы ему -
такое волшебство, что день морозный
готов он променять на время... мук,
желаний, вдохновения и счастья,
волненья, наслаждения весной...
Он не бежит, он лишь меняет часто
всю снежность зим на оттепель, на ночь,
когда "плюс десять" - не предел, под кожей...
Когда все звёзды - в рукаве опять...
Ещё - на день, обычный же, погожий,
в котором слышит он "люблю тебя"...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644343
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
Захлинулося щастя в обіймах,
В пшеницях, що по осені косять...
Цвіркунцем заливалось у травах.
Шепотіло захмелене: " Досить !"
Заглядало те щастя в щілинку,
У рум"яні уста цілувало,
Із волосся здувало пір"їнку,
І не знати чого ще шукало ...
Збожеволіло щастя від ласки
І під шкіру пустило печаль...
"Не тікай, не іди, зупинися,
Я не хочу втрачати , бо жаль... "
Ти навчи мене, щастя, літати
Ген, високо, в безмежні світи,
На долонях твоїх воскресати,
Будь в мені ! Променись і світи !
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644335
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
Шел однажды человек по дороге и встретил волка. Волк оскалил клыки и зарычал, а человек бросился бежать. Волк, мгновенно удвоившись, кинулся следом. Оглянувшись через плечо, человек увидел, что за ним мчались уже четыре волка, а еще через мгновение – восемь. И человек несся так быстро, как только мог, а волк преследовал его, наполняя воздух до самого неба голодным воем и умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался.
Так человек бежал целый день и всю ночь, а преследовавший его волк умножался числом всякий раз, когда человек оглядывался, так что через какое-то время человек уже не видел у себя за спиной ничего, кроме волчьих оскалов. Бежать человеку было все труднее, потому что земля под его ногами пошла в гору. Но волк не отставал, и человек не останавливался, а подъем становился все круче. В конце концов, человеку пришлось уподобиться своему преследователю и упасть на четвереньки, чтобы не скатиться назад, а потом и распластаться на земле. Человек полз в гору, хватаясь за землю и траву ногтями и зубами, а следом полз волк, хватаясь когтями и клыками за землю и траву.
Подъем вдруг закончился, и человек оказался на узком, не шире ладони, гребне. Он встал на ноги, балансируя руками, и огляделся. С той стороны, откуда он пришел, сколько хватало глаз, шевелилась серая масса волков. А с другой стороны перед человеком открылась темная бездна, в которой не было ничего, кроме луны, которая медленно плавала там, как большая желтая рыба, пошевеливая серыми плавниками. Человек достиг края мира, и бежать дальше стало некуда.
Человек присел на краю мира, свесив ноги в бездну, - все-таки он очень устал от бегства, но еще больше - от его безнадежности. Вот, он побежал когда-то от одного волка, а теперь все волки мира преследовали его, а он был совершенно один на самом краю мира, где не оказалось ни выхода, ни спасения, а надежда не находила себе никаких оснований.
Посидев так немного, человек встал, в последний раз оглянулся в бездну, где безмятежно плавала желтая луна, и сделал шаг навстречу сверкающей зубами массе волков, исполнившись ожидания боли, которая, наконец, положит конец всему.
Но конец не наступил, и боли не было. Волки лавиной покатились по склону перед человеком, стремительно уменьшаясь числом, а человек покатился за ними следом. Потом склон стал пологим, человек и волки больше не катились, а бежали. Теперь, пережив ожидание верной смерти и все-таки оставшись в живых, человек не просто бежал за волками и с волками, а преследовал их редеющие ряды, испытывая жажду убийства и мщения.
Между тем волки теперь уменьшались числом так, как раньше множились: стоило человеку начать преследовать любого волка, как тот немедленно исчезал. Наконец, перед ним остался один-единственный волк – тот самый, от которого человек убежал когда-то на самый край мира, или точно такой же. Человек прикрикнул на него, и волк исчез в овраге, как будто его и не было никогда.
Человек, теперь уже совершенно изжив страх перед волком, снова пошел своей дорогой, как ни в чем не бывало, и через некоторое время встретил у дороги медведя. Медведь тяжело поднялся на задние лапы, оскалил клыки и заревел.
Человек метнулся к ближайшему дереву и принялся карабкаться по ветвям.
Медведь, мгновенно удвоившись, полез на дерево следом за человеком. Умножаясь числом всякий раз, когда человек оглядывался, медведь преследовал человека, а тот карабкался все выше и выше, туда, где в черноте уже виднелась луна. Медленно, словно большая желтая рыба, она плавала в бездне, пошевеливая серыми плавниками.
И медведь настиг человека, ухватил его клыками за ногу и одним движением массивной головы сбросил с дерева, а сам неспешно полез вниз. Позже за ужином, посасывая мозговую кость, он говорил волку:
- Все-таки рррррефлексия - грррррандиозная вещь... А ее отсутствие -все-таки крррррупный недостаток.
Волк, хрустя хрящами, согласно кивал. О рррррефлексии он тоже знал достаточно.
2016
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644308
дата надходження 16.02.2016
дата закладки 16.02.2016
Наплели тобі, що я чаклунка,
Що літаю на мітлі вночі.
Тільки!.. Після твого поцілунку...
Бо від щастя маю я ключі.
Говорять, що я не постаріла,
Хоч давно мені за сімдесят.
Я в житті ніколи не сивіла,
Бо збирала пір'я Янголят.
Кажуть, що я вмію ворожити.
Молодого що собі знайшла!
Я без нього... Вже не можу жити...
Я б за ним і землю обійшла!
Говорять,що я думки читаю,
Зцілюю подеколи когось.
Ще казали:на мітлі літаю!
Що ж, мої хороші! Довелось!
Ти і сам повірив, що чаклунка,
Коли зорі всі тобі дала.
Та це ж я малесенька відунка!
Коси довжелезні розплела!
Люди говорять... Хай теревенять.
Що ж робити мають? Хай плетуть...
Та вони мені не заборонять
Політати! Віник відберуть?
Ой, мої хороші! Я літаю!
То на хмарці, то на зорях сплю!
Бо я щастя стільки в душі маю!
Бо я світ до крихтоньки люблю!
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619692
дата надходження 09.11.2015
дата закладки 05.02.2016
Я зрадила тобі сьогодні. Що ж.
Покинеш чи чекатимеш пробачень?
Десь поміж січень плентається дощ
В короні півдумок, півзвинувачень.
Я зрадила тобі. А чи собі?
Нахабно так. І совість собі спала.
Десь вешталися дні такі сліпі,
Що я їх з самим вечором топтала.
Я зрадила тобі. А ти й не знав.
Не запитав, де нічку ночувала.
Ти не кохав. Ти... Певно... Не кохав...
А я тебе... І в зраді цілувала...
Я зрадила тобі.Чия ж вина?
Моя... Моя... Якби ж тебе зустріла
У цім житті! Десь плакала війна.
А я тебе... І бачити не сміла.
Зустрінь мене! Прийди і обійми!
Я зрадила? Але ж тебе немає...
Заходь... Спочатку... Тільки в мої сни!
Бо Віда так тебе!.. Тебе... Кохає!..
Я поки почекаю... Допишу
Тобі листа і колискову Богу.
І Янголят своїх заколишу.
Зірками освічу тобі дорогу.
Збрехала. Зовсім трішечки. Пробач.
Я знаю, що брехать тобі не можна.
Я завжди буду поряд... Ти поплач.
А шлях до мене вкаже тобі кожний.
Я дочекаюсь. Тільки ти прийди...
А що тепер робити? Я допишу
Для Бога колискову. Віднайди
Маленьку Віду, що гойдає тишу...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640190
дата надходження 31.01.2016
дата закладки 05.02.2016
Я буду знов любити тільки Вас
Сьогодні, вчора, вранці, щомолитви.
Ношу в подолі викрадений час,
Дощем латаю зношені підошви.
Бо скільки я століть вже перейшла,
А Вас немає вкотре. Домовлялись
Зустрітись потім! Я Вас не знайшла...
Але Ви в мене!.. В мене!.. Закохались!..
Та всі стежки снігами замело
Навіть улітку, навіть і весною!
Уже на карті стерлося село,
Де ми колись кохалися з тобою.
Там є пеньок від вишні, що садив
Твій прапраправнук... Ти мене шукаєш?
А пам'ятаєш, як мене любив?
Ти в світі є... І ти мене чекаєш...
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641101
дата надходження 04.02.2016
дата закладки 04.02.2016
Что ж, потеря небольшая,
В жизни горе не беда.
Я как будто уезжаю
Далеко… и навсегда...
Ты печалиться не будешь?
Память сеть, да в дырах сплошь,
Не заметишь, как забудешь,
А забудешь, не вернешь.
Запираю сердца двери,
И на стол кладу ключи,
Ты за мной, приметам веря,
На дорожку помолчи.
Расставанье мне не мило
Одиночеством в пути.
Ухожу… и всё, что было,
Оставляю позади.
Ухожу… по светлым лужам,
Шаг мой лёгок, след мой чист…
…
Ну, скажи, кому он нужен
По весне осенний лист?
Нет для чувства вечных истин,
Но ровесник октябрю,
Я тебе, осенний листик,
На прощание дарю.
Я дарю, а ты не рада,
Ни листку, ни октябрю…
Нет, не плачь, любовь, не надо.
Улыбнись. Благодарю.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640859
дата надходження 03.02.2016
дата закладки 03.02.2016
Лиш зранена душа горіти здатна,
Тепла свого шматочки дарувать –
Ця істина усім відома здавна,
Її не варто вдруге відкривать.
Лиш зранена душа на подвиг здатна,
Коли рятує землю чи дитя,
Коли болить сьогодні їй і завтра,
Тоді віддать готова і… життя…
Коли ж така душа є у поета
Й коли її всі фібри у труді,
Вона, мов птах, окрилена, на злеті,
Словесні перли створює тоді.
А як душа на черствість захворіє,
Не сколихне її чужа біда,
Німіють арфа її, Муза й ліра,
Втечуть від неї співчуття і мрія,
Розучиться сміятися й ридать.
19.12.2015.
Ганна Верес.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637188
дата надходження 20.01.2016
дата закладки 20.01.2016
Світ - казка, яка не потребує слів:
все таємничо, дивно, загадково.
І хто на мить бодай відчути це посмів,
захоче знов чарівної розмови.
Почути шепіт молодих Лісів,
вдихати пахощі у вільнім Полі,
із захватом вдивлятись у Птахів,
відрощуючи крила й у своєї Долі.
Життя ковтнути з Джерела,
скупатись в силі Річки чи Озерця.
Милуючись як трудиться Бджола,
й собі трудитись за велінням серця.
Укрити Сонце Хмаркою нані́ч,
всміхнутись Зорям ген до Небокраю.
Сходити на концерт, де пліч-о-пліч
Цвіркун із Соловейком виступають.
Глядіти як спросоння позіхає Сонце
й вмивається росою з буйних Трав...
Відчувши казку Світу Серцем,
ви скажете:"Життя я покохав!"
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579989
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 20.01.2016
Життя нам не прощає помилок,
І час летить вперед як блискавиця,
Ми боїмось зробити перший крок,
Та журавель у небі – не синиця.
Ми віримо в щасливе майбуття,
Але не знаємо, що буде завтра,
Але сьогодні твориться життя,
І це життя не вигадка, а правда.
Сьогодні світ відкритий ще для нас,
Сьогодні хтось тебе іще чекає,
Сьогодні ти ще маєш сили й час,
Аби сказати щиро, що кохаєш.
Сміливо втілюй всі свої думки,
Аби зробити це життя щасливим,
Ти можеш світ змінити навпаки,
Аби комусь подарувати диво,
Відкрити двері у квітучий рай,
В якому кожен день - як подарунок.
Твори, живи, радій життю, кохай,
Бо час іще свій виставить рахунок.
А завтра уже буде інший світ,
І інші будуть в цьому світі люди,
Як час пройде – лиш крикнеш йому вслід,
Для тебе завтра ж може і не бути.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625490
дата надходження 02.12.2015
дата закладки 02.12.2015
Кто-то шрамы рисует словами,
Кто-то молча способен убить.
И мосты кто-то тоже сжигает,
Ведь всегда сгореть легче, чем жить.
А любить... А любовь выбирают
Ледяные осколки небес.
Мы не ангелы - мы не летаем,
Мы лишь ждём от кого-то чудес.
Только ждём, только верим, гадаем.
И слезятся глаза иногда.
Жизнь зависит от правды - не правды,
Или правды почти, как всегда.
Кто-то вверх, кто-то вниз, мы на месте.
Удержаться бы просто и всё.
Мы же счастливы? Хоть и не вместе...
Титры. Занавес. Вот вам кино.
А любить... А любовь выбирают
Молчаливые скалы высот.
Те, что видят, те, что точно знают,
Но уже не откроют свой рот.
И не скажут вердикт в оправданье
Наших мук, наших порванных душ.
Что же фатум настойчив в шептаньях?
Ты никто. Ты холоден и чужд.
Не твои я сжимала запястья.
И забыт уж твой голос в бреду.
Слишком резко любовь путать с властью,
Но опять вне теченья плыву.
В первом встречном ищу тебя сразу,
А быть может и в каждом втором.
Не под силу понять - разобраться,
Кто из них быть достоин тобой.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624264
дата надходження 27.11.2015
дата закладки 27.11.2015
Мрія - будь сильніша від обставин,
Хай вітрила будуть повні вітру,
Хай у серці не залишиться прогалин,
Хай душа подорожує світом.
Уникай ти метушні людської,
Зосередь себе на власних цілях,
Відчувай себе неначе воїн,
Що кувалдою ламає стіни.
Після кожної невдачі треба встати,
Взяти себе в руки і зібратись,
Жодної хвилини не втрачати,
Йти вперед і більше не боятись!
Моя дорога, маленька мрія,
Я стараюсь досягти тебе щосили,
Я настільки щиро в тебе вірю,
Ти і є мій величезний стимул!
19/01/15
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623829
дата надходження 25.11.2015
дата закладки 25.11.2015
Укутана шарфом туман-зари,
Бредет старушка Осень по бульвару,
Несет и сентябри, и октябри,
И ноябри в своей корзинке старой
Несет фамильный желтый листопад,
И склянку с недолитыми дождями,
Ее ботинки ласково скрипят,
Перекликаясь в небе с журавлями
И ластится, как будто с ней знаком
Бездомный странник-ветер отощалый,
Кварталами сжимает окоем
Скрипач-проспект, маэстро длиннопалый
И лужи морщат серенькие лбы
И ждут морозов, чтоб забыться снами,
В поклоне гнутся липы и столбы,
Себя воображая с парусами
Фрегата мачтами, и тетивой
Звенит троллей протяжно и призывно,
И в яблочко над чьей-то головой
Летит стрела отрывистого ливня
Иное все снаружи и внутри! -
Хотя всего-то: Осень по бульвару
Несет товар, сортов осенних -бри,
Стараясь цену сочинить товару
Удачный день, распродан весь товар,
Старушка-Осень побрела к вокзалу,
Притихли, стынут город и бульвар,
Прислушиваясь к зимнему вокалу -
Уже звучат, ложатся на уступ
Последних дней осеннего приюта
Призывы продавщицы белых круп,
Фасованных рукою абсолюта.
2015
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622252
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 19.11.2015
Я и ты, нас только двое?
О, какой самообман.
С нами стены, бра, обои,
Ночь, шампанское, диван.
С нами тишина в квартире
И за окнами капель,
С нами всё, что в этом мире
Опустилось на постель.
Мы — лишь точки мирозданья,
Чья-то тонкая резьба,
Наш расцвет и угасанье
Называется — судьба.
Мы в лицо друг другу дышим,
Бьют часы в полночный час,
А над нами кто-то свыше
Всё давно решил за нас.
© Валентин Гафт
Ти і я , нас тільки двоє?
Це такий самообман.
З нами місто, дощ надворі,
Кава, шоколад, диван.
З нами всі твої сусіди,
Телефон дзвенить… Назло.
З нами все, що є на світі,
Поруч тихо прилягло.
Ми для всесвіту - дві крапки.
Різьблення чиєсь тонке.
Перший крик і білі тапки.
Доля - слово є таке.
Ми не живемо майбутнім...
Північ б`є дванадцять раз.
А над нами хтось могутній,
Все вже вирішив за нас.
: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610581
дата надходження 01.10.2015
дата закладки 01.10.2015