rossamaha: Вибране

Ганна Верес

Коли любові дивний сад

Коли  любові  дивний  сад

Зненацька  квітом  забуяє,

Коли  твоя  п’янка  краса

Мене  не  тільки  забавляє  –

Стає  казковим  тим  човном,

В  якім  пливу  життям,  мов  раєм,

Й  радіють  очі  і  чоло,

А  серце  вальс  кохання  грає,


Тоді  тобі  моє  болить,

Тоді  мене  твоє  хвилює,

Це  й  є  ота  щаслива  мить,

Заради  неї  жить  вартує.

Тоді  і  я,  і  ти  –  це  ми  –

Це  наша  формула  кохання,

Доводить,  що  ми  є  людьми,

І  це  фундамент  для  єднання
9.02.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717423
дата надходження 10.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Наталя Хаммоуда

Кохай мене.

Кохай  мене,  прошу  тебе,  кохай,
В  холодних  заметілях  гнаних  вітром,
Тоді,  коли  зривається  над  світом,  
І  вдаль  летить  незміряна  печаль.

Кохай  мене,  прошу  тебе,  кохай,
В  туманах,  і  калùновім  намисті,
В  сльозах  дощів,  барвистім  падолисті,
В  ріллі  дорідній  променем  заграй.

Люби  мене,  прошу  тебе,  люби,
В  цвітінні  літа,    в  ароматі  липи,
В  житах  рясних  і  в  росах  золотистих,
У  миті  щастя,  у  сльозі'  журби.

Люби  мене,  прошу  тебе,  люби,
У  журавлях,  що  з  вирію  вертають,
В  підсніжниках,  що  розцвіли  у  гаї,
У  кульчиках*  зеленої  верби.

Ох,  знало  б  ти,  а  як  кохаю  я,
Тебе,  моє    ласкàве,  ніжне,  крàсне!    
У  почуттях,  що    часу  непідвласні
Освідчувалась  Сонцеві  Земля.

Кульчики*-сережки.
Н.Хаммоуда
07/02/2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717220
дата надходження 09.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Наталя Хаммоуда

Відпускаю.

Обійми  мене,  благаю.  Обійми
Так,  щоб  аж  забракло  подиху  у  грудях.
Лиш  єдиний  поцілунок,  тільки  мить,  
Ну  а  потім  вже  іди,  і  будь,  що  буде.

На  останок  більш  нічого  не  прошу',
Бо  любові  набрала  від  тебе  вдосталь,
Час  розвіє  із  душі  розлуки  сум,
Не  зігрітою  лишивши  тільки  постіль.

Відпускаю.  Не  судилось  нам  життям
Довго  ніжитись  в  любовній  ейфорії,
Обійми  мене,  не  треба  каяття,
Все  одно  назад  вернути  не  зумієм.

Може  десь-колись  ще  перетнеться  шлях,
Буде  так,  як  то  написано  на  долях,
Поки  що,  стрічатись  будемо  у  снах,
До  сивин  у  скронях,  або  аж  до  скону.

04/02/2014
Н.Хаммоуда.



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716281
дата надходження 04.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Наталя Хаммоуда

Втомилась…

я  дуже  втомилась  від  себе,  від  тебе,  від  нас,
лукаво  тобі    посміхатись,      в  усьому  годити,
втомилась  даремно  чекати  на  тебе  весь  час,
втомилася  поруч  з  тобою  не  бути,  не  жити.

я  просто  втомилась  щодня  дожидатись  дзвінка,
втомилася  чути:  пробач,  я  сьогодні  не  зможу...
втомилась  не  бути  коханою  в  твòїх  руках,
чекати  на  ласку,  неначе  на  щедрість  вельможі.

повір,  я  втомилась  себе  дарувати  тобі,
втомилась  у  наступ  іти,  добиватись  кохання,
втомилася  від  існування  у  цій  боротьбі,
втомилась  дурити  себе,  що  сьогодні-  востаннє.

то  ж  знай  -  я  втомилась!  і  більше  вже  так  не  будè,
бо  втома  руйнує,  ламає,  вбиває,  калічить.
чим  далі-все  більше.    відходить  життя  молоде,
вже  пасма  сивин  опадають  на  втомлені    вічі.

втомилася  знати,  що  я  -забагàнка  твоя,
втомилася  бути  забàвкою  в    примхах  дитячих,
бо  ти  не  доріс  до  кохання  іще,  ну  а  я-
втомилася  просто  ніколи  твоєю  не  стати.
07/02/2017р.
Н.Хаммоуда  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716997
дата надходження 08.02.2017
дата закладки 10.02.2017


Наталя Хаммоуда

Імена… Імена…

(Бійцям,  що  полягли  під  Авдіївкою.)
Імена...  Імена...  Віск  зі  свіч,
Плачуть  люди  по  всій  Україні.
Ми  зі  смертю  тепер  віч-на-віч,
Горе  майже  у  кожній  родині.

Імена...  Імена...  Імена...
Вже  ланцюг  тих  смертей  нескінченний
Обриває  суцвіття  війна,
То  ж  плодів  не  чекаймо  даремно.

Імена...  Імена...  Сльози  скізь,
Україна  в  сльозах  потопає.
Знов    отримали  хлопці  "  безвіз"
Журавлиним  ключем...  аж  до  раю.

Імена...  Імена...  Імена...
Н.Хаммоуда.
02/02/12017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716074
дата надходження 03.02.2017
дата закладки 03.02.2017


Наталя Хаммоуда

Я була сьогодні на війні

Я  була  сьогодні  на  війні,
Я  солдатам  лікувала  рани.
Знаю,  то  було  лише  у  сні,
Але  все  здавалось  так  реально.
Я  пережила  увесь  пїх  біль  ,
Пропустивши  стогін  через  себе,
Бачила,  як  вилетівши  з  тіл,
Душі  відправлялися  у  небо.
Я  була  в  окопах  льодяних,
Мерзла  і  горіла  з  ними  разом,
Плакала  й  молилася  за  них,
Рани  їх  бинтуючи  тим  часом.
А  коли  проснулась  я  -сльоза
Залишилась  тепла  на  подушці.
Прошу,  змилосердьтесь,  небеса,
Зупиніть  ці  руки  загребущі.
Хай  не  гинуть  хлопці  наяву,
Хай  не  ллється  кров  і  в  снах  тривожних.
Щоб  не  чути  більше  про  війну,
І  живим  щоб  повернувся  кожний.
02/02/2017
Н.Хаммоуда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715850
дата надходження 02.02.2017
дата закладки 03.02.2017


Наталя Хаммоуда

Місто гасить вогні.

Місто  гасить  вогні.    Відмолили  намаз  мінарети*,
В  темне    небо  вечірнє    гукнувши  останнє  "...Акбар",
Білі  чайки  над  морем,  неначе  хвостаті  комети
Розганяють  отари    кудлатих  розгнузданих    хмар.

Ніч  над  містом  пливе.  Засинає,  колишеться  море  
Тихим  плесом  гойдаючи  білі  човни  на  воді,
Тільки  чується  із  далини,    а  здається,  мов  поруч-
Розриваючи  тишу  ридає  сова  в  самоті.

Вдарить  хвиля  легка,  розлетиться  шумою  довкола    
Розстеливши  блискучі  шовки  на  загату*  із  глиб,
У  верхів'ї  хару'би*  зустрілись  два  лèготи*  кволі,
Й  розлітались,  метляючи  ставні  понурих  осель.

Місто  спить,  і  така  благодать  наокру'г  несказанна:
Чути    шелест  трави,    богомолів  пісні  голосні,
До  світання  лише,  бо  почувши    "Кор-ану"  читання,
Знов  прокинеться  місто    вдягнувши  намиста-  вогні.

Мінарет*-  верхня  частина  мечеті,  із  якої  лунає  заклик  до  молитви.
Загата*-гатка,  гребля,  тощо.
Харуба*-  плодове  дерево    родини  акацієвих.
Легіт*-несильний  вітер.
31/01/017
Н.Хаммоуда

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715558
дата надходження 31.01.2017
дата закладки 01.02.2017


Наталя Хаммоуда

Карфаген

КАРФАГЕН.
Люблю  бродити  літнім  Карфагеном,
Вслухатися  в  розвалищ  голоси:
І,  знаєте,  стискає  серце  щемом,
Які  величні  відбулù  часи.

Мов  через  пальці  пролились  пісками,
Розвіялись  вітрами  наших  днів
Імперій  зміни,  війни  між  царями,
І  наче  чую,  голос  прогримів:

-Імперію  будуйте  в  цьому  місці,
Бо  Карфаген-  всій  Африці  чоло!
І  як  тут  не  згадати  про    Еліссу*?
(Таких  ще  досі  мудрих  не  було),

Бо    прозвучав  наказ:  землі  їй    дати,
Лиш  скільки  вкриє  шкіра  із  бика.
Як  там  зуміє  місто    збудувати,
То  й  правити  будè  її  рука,
Але  Елісса  вийшла  із  проблеми,
Порізала  ту  шкіру  на  паскù,
І  обв'язала    скільки  поля    ними,
Що  цитадель  вмістилась  завширшкù
Пів-Рима,  або,  навіть,  пів-Мілана,  
І  правила  б,  якби  не  хитрий  Рой,
Що  залицянням,  хитрістю  й  обманом    
Прирік,  неначе  відьму-на  вогонь,
Бо  дівчина    душею  була  чиста,
І  не  бажала  жити  у  грісі...
Існує  досі    самострати    місце,
І  пам'ятають  про  той  день  усі.
Тому  й  ідуть  тутешні  і  туристи,
Щоб  окунутись  в  тих  історій  мить...
Люблю  бродити  Карфаненом  літнім,
Який  через    століття  нам  кричить
Про  міць  свою  над  іншими  світами,
Колони  стогнуть,  молячись  Богам,
А  у  Ель-Джеммі  темними    ночами,
Лунають  дифірамби  давнім  дням,  
Де  кров  свою  лили  за  Рим  і  Трою,
Могутні  гладіаторські  бійці...
Стежинкою  історії  святою
Крокую    між  Імперій...  навманці.


Карфаген-давня  столиця  сьогоднішнього  Тунісу.
Ель-Джемм-місто  в  центрі  Тунісу,  в  якому  існує  точна  копія  Римського  колізею  збудована,  коли  Карфанег  був  частиною  Римської  імперії,    який  належить  до    всесвітніх  скарбів  людства  і  знаходиться  під  захистом  ЮНЕСКО.
У  вірші  згадана  княгиня  Елісса  Карфагенська(  Ді'дон),  яка  розумною  хитрістю  (  порізавши  бичачу  шкіру  на  паски  і  обв'язавши  нею  поля)  зуміла  взяти  у  царя  Роя    багато  землі,  на  якій  згодом  збудувала  цілий  Карфаген,  але  не  витримавши  його  брудних  залицять,  стратила  себе  на  вогні.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715123
дата надходження 29.01.2017
дата закладки 29.01.2017


Наталя Хаммоуда

Не мерехти, моя остання зоре!

 НЕ  МЕРЕХТИ,  МОЯ  ОСТАННЯ  ЗОРЕ!
Не  мерехти,  моя  остання  зоре,
Якщо  горіти  сил  уже  нема,
Погасни  тихо  і    впади  у  море,
Розбийсь  об  хвилі,  доторкнися  дна.
Десь  там  на  дні,  у  спомини  сповитий,
Заритий  скарб  моїх  прожитих  літ,
Із  тих  глибин      хай  промінь  золотистий
Несе  життєве  сяйво  в  новий  світ.
Хай  кожна  іскра  зробиться  звіздою,
Злетить  до  неба  і  засяє  знов,
Бо  мрію  я,    прощаючись  з  тобою,
Щоб  не  згасала  на  землі  любов.
Н.Хаммоуда.
04/10/2015р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611185
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 26.01.2017


Наталя Хаммоуда

Ти…

Ти  ліпив  мене  так,  як  гончар  ліпить  збанок  із  глини,
Не  жалкуючи  сили,  старання,  уміння  й  тепла.
Ти  заповнював  ніжністю  лона  мого  порожнину,
Наче  масло,  топилась  в  руках  твоїх  сильна  скала.

І  хоч  глина  тверда    була  чорна,  неначе  з  болотом,
Із  прошарком  каміння  та  шутру  з  глибоких  ярів,
Ти  усього  себе  до  останку  віддав  тій  роботі,
Щоб  відсіяти  зайве.    
                   Ти  сіяв...      Ліпив....      Ти  горів,

Бо  ти  знав-  все  удасться  тобі,  ти  ж  бо  скульптор  від  Бога,
Від  мети  не  відступиш,  нехай  би  й  потратив  літа.
Я  відчула  тебе,  й  покохала  сама  ще  до  того,
Як  торкнувсь  моїх  вуст,  щоб  вдихнути  у  мене  життя.
 
Н.  Хаммоуда.
21/06/2016.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673741
дата надходження 22.06.2016
дата закладки 26.01.2017


Наталя Хаммоуда

Божа усмішка

Осінній  ранок.  По  перону  ходять  люди.
Ще  мить,  і  потяг  віднесе  її  далеко,
У  інше  місто,  де  про  все  вона  забуде,
Туди,  де  знову  на  душі  ій  стане  легко.
Квиток  в  руці.  Такий  шалений  біль  у  серці:
Вона  прощається  із  містом,  де  кохала,
І  з  тим,  кому  через  свою  нестримну  ревність
"У  мене  інший  є",-  розсержено  сказала.
А  потім  мучилась,  ридала  до  знесилля.
Він  не  шукав  її.  Навіщо,  раз  не  милий?
Здавалось,  був  і  сам  у  стані  божевілля,
Про  неї  думав:  тільки,  прошу,  будь  щаслива!
Вона  хотіла  подзвонити  й  закричати,  
Що  то  був  недолугий  жарт.  Що  то  не  правда.
Та  гордість  очі  заслонила:  буде  знати,
Що  я  ніколи  б  не  змогла  простити  зраду.
Все  зруйнувала.  Їдь  тепер,  зализуй  рани,  
Сама  собі,  дурепо,  обламала  крила...
Та  раптом  в  натовпі  майнув  її  коханий,
Вона  до  нього,  мов  на  крилах,  полетіла.
-Якби  ти  знав,  як  я  сумую  за  тобою...
Від'їхав  потяг.  Їй  нікуди  вже  не  треба.
Раділи  разом:  нам  вдалось  змінити  долю,
А  Бог  сміявся  з  їхніх  слів  високо  в  небі.
©Н.Хаммоуда
2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680991
дата надходження 31.07.2016
дата закладки 26.01.2017


Наталя Хаммоуда

Душа жінки

Ти  не  питай,  що  в  мене  на  душі,
Бо  я,  повір,  сама  того    не  знаю.
Бувають  в  ній  і  бурі,  і  дощі,
А  часом  так  затùшно,  як  у  раї.
Буває,  що  у  ній  цвітуть  сади,
І  засипають  тугу  ніжним  цвітом,
Буває,  стисне  так,  що  назавжди
 Хотілося  б  прощатися  зі  світом.
Любов,  безпека,  радість,  біль  провин,
Хто  зна,  ті  почуття  у  ній  ізвідки?
Чи  знàйдеться  у  світі  хоч  один,
Хто  зміг  би  розгадати  душу  жінки?
12/08/2016
 ©Н.  Хаммоуда

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683291
дата надходження 12.08.2016
дата закладки 26.01.2017


Наталя Хаммоуда

ТУНІСЬКА ЗИМА ( із серії

Пальми  розлогі,  сади,  і  морські  береги,
Густо  засніжені.  Біло,  неначе  у  раї.
Що  це  ти  так  розійшлася,  зимò?  Підожди!
Ніби  навмисне,  снігами  усе  засипаєш.

Тільки  учора  дощі    осінь  лила  сумні,
Наче  б  хотіла  одплакать  тривоги  останні,
Зранку  сьогодні  на  квіти  мигдальні  рясні
Білі  сніжинки  упали  прозоро-криштальні.

Біле  довкола,  куди  тільки  оком  сягнеш-
Сипле,  немов  хто  перину  свою  витрясає.
Зламано  стереотипи  і  снігу  без  меж-  
Більше  не  скажуть,  що  в  Африці  зим  не  буває.
Н.Хаммоуда.
1/01/2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713674
дата надходження 21.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Шостацька Людмила

НІЧНИЙ МИТЕЦЬ

                                   Купалась  Нічка    синя  у  ставку,
                   Розсипала  по  плесу    жовті  Зорі.
                   А  Місяць  боком  ліг  на  острівку,
                   Думки  його  –  в  Чумацькім  коридорі.

                   Світився  Нічці,  наче  той  ліхтар,
                   Щоб  та  помила  добре  свою  косу,
                   Бо  і  слуга  він,    і  величний  цар,
                   Заколихав  враз  пісню  стоголосу.

                   Скупалась  Нічка  в  кучерявих  хвилях,
                   Кудись  пішла  босоніж  навпростець,
                   Збирав  поспішно  Місяць  у  зусиллях
                   І  плів  вінок  із  Зір,  нічний  митець.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714560
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017


кацмазонка

Повертаюсь додому.

Повертаюсь  туди  де  жила  я  давно.
Півстоліття  пройшло,промайнуло.
Повертаюсь  туди  де  вже  верби  старі
похилились  до  самого  долу.

Повертаюсь  туди  де  мої  береги.
У  яру  де  хатина  чекає.
Де  черешня  стара  пам"ятає  мене.
Де  криниця  стоїть,виглядає.

Півстоліття  минуло  відтоді
як  забрали  до  міста  мене.
За  бабусею  довго  тужила
і  той  сум  до  цих  пір  не  мине..

Дідуся  пам"ятаю.Сивина  в  бороді.
Кожен  ранок  він  Богу  молився.
За  здоров"я  дітей,за  державу,за  мир.
Щоб  не  було  рабів  і  панів.

Повертаюсь  додому.Стежиною  йду
де  в  дитинстві  збирала  суниці.
Де  чекають  мене  посивілі  як  я
старі  верби,що  п"ють  із  криниці.

Так  багато  людей  у  хатині  жили.
Та  не  рідні  ті  люди,чужії.
А  вона  все  чекала  мене,чи  не  йду.
Чи  не  видно  мене  на  подвір"ї.

Стільки  років  я  шла  все  до  тебе.
Хай  у  снах,хай  у  мріях  жила.
Ми  не  плачем  з  тобою.Не  треба.
Бо  вже  разом,хатино  моя.

Будем  квіти  садити,радіти,
що  живі  ще  на  рідній  землі.
До  нас  в  гості  приїдуть  і  діти.
Ще  співати  ми  будем  пісні.

Півстоліття  пройшло.Ти  розкажеш  мені
як  жила  ці  роки.Сумувала?
Я  розкажу  тобі  про  чужії  краї
де  так  довго  жила,бідувала.

І  засну  я  в  саду.У  зеленій  траві.
Де  маленькою  зірку  шукала.
Цвіт  з  черешні  опав  і  білів  весь  в  росі.
А  я  думала-зорі  упали.

Так  спокійно  на  серці.Душа  не  болить.
Бо  я  вдома  назавжди.Навіки.
Хоч  зосталось  років  уже  мало  прожить.
Тут  умру  я.І  стулю  повіки.

Посажу  я  калину  як  пам"ять  про  те,
що  не  можна  домівку  кидати.
Бо  могили  тут  рідних  і  пам"ять  про  них.
Їх  не  треба  одних  залишати.

Повертаюсь  додому...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714551
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Галина_Литовченко

То сніг танцює…

*  *  *
То  сніг  танцює  в  завіконні,
То  сонце  –  лобом  у  шибки.
В  душі  –  і    сум,  і  гопаки:
якесь  шалене  міжсезоння.
Літа  –  до  осені  в  ясир,
а  мрія  все  у  весну  лине.
Ще  личить  у  квітках  хустина
і  капелюшок  набакир.
І  солов’я  чекаю  спів,
хоча  заручена  із  кленом,  
бо  ж  звабив  золотом  червленим.
Та  ж  під  вінець  –  ще  не  повів?..    
26.01.201
(малюнок  Наталі  Бесараб  з  інтернету)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714556
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Наталя Хаммоуда

МОРЕ ЗИМОВЕ

Куди  не  глянь-довкола  тільки  море,
Гойдає  хвиля  синій  оксамит.
Залив  Махдійський-чистий  і  прозорий,
Неначе  у  вінку  з  каміння  й  плит,
 
Що  на  сторожі  вічного  спокою
Стоять,  неначе  стрàжі  вікові,
Щоб  не  забрала  буря  за  собою,
Вітри  щоб  не  зламали  штормові,

Щоб  не  торкнулась  хвиля  серця  міста:
Будинків,  пальм,  оливкових  полів;
Човнів  рибачцьких,  що,  немов  намисто,
Насиляні  на  ниточку  кілків*,

Гойдаючись  легесенько  на  хвилях
Вслухаються  у  пісню  всіх  вітрів,
Тремтять  від  страху,  щоб  химерна  хвиля
Не  знесла  їх  від  рідних  берегів.

Бо  все  змінитись  може  за  хвилину:
Накотиться,  навіє,  надлетить,
Шалена,    велетенська  біла  хвиля
І  загребе  під  себе  все  за  мить:
Накриє  берег,  зніметься    горою
Все,  що  ухопить-понесе  на  дно,
А  потім,  задоволене  собою
Затихне  море.  Вляжеться  воно,
Забувши,  що  завдало  стільки  страху,
Знов  зорі  захитає  молоді,
Засне  і  місто,    лиш  відважні  птàхи,
Шукатимуть  поживу  на  воді.
                                     *      *      *
Куди  не  глянь-довкола  тільки  море,
(Стою,  милуюсь,  слухаю  прибій)
Дарує  плесо  лагідне  й  прозоре
Махдії,  вже  тепер  навік  моїй.

Кілок*-залізний  стовпчик,  до  якого  прив'язують  човни  та  малі  кораблі.
26/01/2017
Махдія,  Туніс.
Н.Хаммоуда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714570
дата надходження 26.01.2017
дата закладки 26.01.2017


Наталія Ярема

СЕРГІЮ НІГОЯНУ


Ще  досі  ти  читаєш  заповіт-
А  ми  і  досі,  брате,  у  кайданах!
Хотів  змінити  ти  брехливий  світ!
А  світ  і  далі  у  руках  поганів!
А  світ  і  далі  котять  до  руїн!
Чому  ж  на  волі  всі  твої  убивці???
Мовчить  і  досі  той  набатний  дзвін,
Жирують,  п’ють,  гуляють  кровопивці…
А  що  народ?  Забули  заповіт?
Кайдани  на  руках  вже  як  браслети?
Крізь  камінь  проростає  горицвіт…
Де  ж  ви  герої?  Де  митці?  Поети?
Де  ж  ми  усі?  Розбіглись  по  кутах?
Де  наша  сила,  єдність,  правда  й  воля?  
Поодиноко  помираєм  на  хрестах,
А  потім  плачемо:  «  Така  наша  недоля…»

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713763
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 22.01.2017


Наталя Хаммоуда

Мій шлях

МІЙ  ШЛЯХ
Я  не  люблю  іти  чужим  шляхòм,
Не  копіюю  я  чиєїсь  долі.
І  хай    не  зàвжди  з  медом.  З  полином
Долаю,  часом,  я  життєве  поле.
Буває,  колю  ноги  на  стерні,
Буває,  десь  надовго  застряваю,
Але  усе,  що  суджено  мені
У  цім  житті,  від  краю  і  до  краю,
Несу,  і  вірю  в  те,  що  мій  тягар
Не  є  найважчим  з  тих,  що    випав  іншим,
Молюсь,  щоб  не  погас  у  серці  жар,
І  Віра  у  душі  щоб  була  більша.
Н.Хаммоуда.
22/01/2017

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713752
дата надходження 22.01.2017
дата закладки 22.01.2017


Наташа Марос

ОТРУТА…

О,  мій  чарівний  незнайомий,
Перед  тобою  завинила...
Коли  ти  вже  ішов  додому,
Я  зупинити  не  посміла...

А  так  хотіла...  Та  мовчала,
Щоб  зберегти  останні  звуки...
Чому  ж  нічого  не  сказала?..-
Мовчання  -  згода  до  розлуки...

...Ще  довго  в  хаті  пахла  рута
Й  тепло  ще  пам'ятали  плечі,
Та  я  вже  знала:  то  -  отрута,
Що  розливається  під  вечір...

               -        -      -

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636213
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016


Вадим Косарєв

РОСІЙСЬКЕ НЕБО

Російське  небо  дивиться  на  мене
Тривожно  у  захмареній  броні,
Бо  знає,  що  землі  цієї  гени
Покійний  батько  передав  мені.

Російське  небо  свариться  зі  мною,
Кричить  за  допомогою  дощу:
"Лишайся  тут  якою  хоч  ціною,
Бо  звідси  я  тебе  не  відпущу!"

Російське  небо,  йди  к  лихій  годині,
Собі  не  зраджу,  чуєш,  у  душі!
Прощатись  буду,  бо  на  Україні
Я  матір  у  самотності  лишив.

(12.10.2013.21:00.№233)
Воронезька  обл.,  Росія

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636258
дата надходження 16.01.2016
дата закладки 16.01.2016


Наталя Хаммоуда

КОЛИСЬ…

І  проминуть  роки.  Минуться  ночі  й  дні,
Мине  багато  зим,  і  літ  і  буйних  весен,
І  радості  земні,  і  спомини  сумні
Вдаль  віднесе  ріка  своїм  спокійним  плесом.

Усе,  що  так  пече  сьогодні  на  душі,  
Розвіється,  пройде  й  боліти  перестане,
І  кривди  і  жалі  віддАвніють  усі,  
Загубляться  між  зір  нездІйснені  бажання.

І  буде    світ  новим.  Дерева  підростуть,
І  в  гнізда  навесні    повернуться  лелеки,
Онуки  віднайдуть    життя  земного  суть,
Не  буде  лиш  мене.  Я  буду  десь    далеко...
Н.Хаммоуда.
15/01/2015р

віддавніють-авторське  новоутворення

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635974
дата надходження 15.01.2016
дата закладки 16.01.2016


Наталя Хаммоуда

Зимові сни

Ми  блукаєм  удвох  по  засніжених  білих  полях,
Я  тримаю  за  руку  тебе,  мов  останню  надію.
Що  ж  поробиш:  ти  зараз  далеко,  і  тільки  у  снах,
Повертаєш  до  мене.  В  тих  снах  я  кохаю,  і  мрію.

Ми  з  тобою  йдемо  через  віхоли  у  далечінь,
Де    цілується  з  небом  земля,    наче  давні  коханці.
Злившись  міцно  в  єдине  танцюють  під  зір  миготінь,
Але  їм,  як  і  нам,    прийде  час  розлучатися    вранці.  

Я  в  обіймах  твоїх  потопаю,  як  в  білих  снігах,                                                                                        
Для  кохання  у  нас  ціла  ніч,  та  лиш  блисне  світанок,
До  наспупної  ночі    буду  берегти  на  вустах,
Поцілунок  терпкий,  що  залишив  мені...  на  останок.  
Н.Хаммоуда.
11/01/2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634955
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 16.01.2016


Наталя Хаммоуда

Ви бачили колись? ( Як плаче сильна жінка)

Ви  бачили  колись,  як  плаче  сильна  жінка?
Не  бачили?  Отож!  На  те  вона  й  така.
Сміється  мов  ручай,  так  весело  і  дзвінко,
А  що  у  неї  там  таїться  у  думках?

На  людях  завжди  все  “по  вищому  розряду”:
Одежа,  макіяж,  робота  і  сім'я,
Вона  нікого  з  нас  не  просить  про  поради,
А  як  і  треба-все    вирішує  сама.

Та  тільки  стихне  шум,  огорне  хату  нічка,
В  дитячу  зазирне-все  тихо,  діти  сплять,
Залізо  сили  в  ній  розтопиться  мов  свічка,
І  хочеться    в  обіймах  ніжних  потопать.

Присяде  край  вікна  в  старім  пухнастім  пледі,  
Лиш  поглядом  пустим  уткнеться  в  чорну  даль-
Вона  тепер  слабка.  Вона  тепер  не  Леді,
І  вирветься  з  грудей  назовні  вся  печаль.

А  зранку  підведе  свої  красиві    брови,
До  школи  дітвору,    до  офісу  сама,
Й  до  вечора  усе  піде  по  колу  знову,
І  знатиме  лиш  ніч,  що  плакала  вона.

Н.Хаммоуда
04/01/2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633474
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 16.01.2016


Наталя Хаммоуда

ПЕРЕДРІЗДВЯНЕ.

Моє  життя-розірване  намисто.
Його  силяю  на  міцні  нитки:
Буденне,  щире,  сіре  й  урочисте,
Перемішавши  миті...  дні...роки.

У  тім  намисті    радості  й  печалі,
І  сум,  і  біль,  розпука  й  сміх  до  сліз,
Кохання,  зрада,    і  дороги  дальні,
Все,  що  було  й  майбутнього  ескіз.

Різдво  прийде  за  лічені  хвилини,
Його  стрічати  вийду  на  поріг.
                                                                       Успіти  б.  
Дві    останні  намистини-
Покаятись  й  самій  простити  всіх.  
04/01/2016
                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633377
дата надходження 04.01.2016
дата закладки 16.01.2016


Наталя Хаммоуда

Сьогодні рівно рік…

Сьогодні  рівно  рік,  як  ми  з  тобою  вдвох.
У  серці  дивний  щем.  Попереду  надії.
Люблю  тебе!  Люболю  і  млію  від  думок:
Чи  зберегти  любов  назавжди  я  зумію?

Ось,  зараз    увійдеш.  Цілунок.  Дотик.  Мить.
Тонутиму  в  очах  твоїх  небесно-синіх.
А  потім  буде  ніч,  яка  нас  обпалить,
І  заколише    в  снах  на  піднебесних  крилах.

Вечеря  при    свічках.  Троянди.  Ти  і  я,
Улюблений  наш  вальс.  Ось  музика  вже  лине.  
Так  до  світанку  нам,  чи  може  аж  до  дня
Не  розірвать  обійм-бо  ми  одне-єдине.

Здригнулись  при  свічках  зірниці  кришталів,
Забилось  серце  так,  що    музика    змовчала,
Бо    слів  твоїх  важких,  що  вдарили  мов  грім:
"Тебе  я  не  люблю!"-в  цей  вечір  не  чекала.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632474
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 16.01.2016


Наталя Хаммоуда

Сьогодні рівно рік…

Сьогодні  рівно  рік,  як  ми  з  тобою  вдвох.
У  серці  дивний  щем.  Попереду  надії.
Люблю  тебе!  Люболю  і  млію  від  думок:
Чи  зберегти  любов  назавжди  я  зумію?

Ось,  зараз    увійдеш.  Цілунок.  Дотик.  Мить.
Тонутиму  в  очах  твоїх  небесно-синіх.
А  потім  буде  ніч,  яка  нас  обпалить,
І  заколише    в  снах  на  піднебесних  крилах.

Вечеря  при    свічках.  Троянди.  Ти  і  я,
Улюблений  наш  вальс.  Ось  музика  вже  лине.  
Так  до  світанку  нам,  чи  може  аж  до  дня
Не  розірвать  обійм-бо  ми  одне-єдине.

Здригнулись  при  свічках  зірниці  кришталів,
Забилось  серце  так,  що    музика    змовчала,
Бо    слів  твоїх  важких,  що  вдарили  мов  грім:
"Тебе  я  не  люблю!"-в  цей  вечір  не  чекала.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632474
дата надходження 30.12.2015
дата закладки 16.01.2016


Маргарита Шеверногая (Каменева)

Різдво – це день народження Любові


У  ніч  Різдва  мені  Господь  дав  зрозуміти,  
Що  я,  як  Він,  можу  любов  вмістити,  
Що  можу  я,  як  Він,  любити.
Максим  ОЛЕЙНІЧЕНКО


Перше  побачення  –  це  завжди  хвилююча  подія.  Особливо,  якщо  ти  вже  небайдужа  до  хлопця,  з  яким  маєш  зустрітися.  Ліля  і  хотіла  цього,  і  боялась:  раптом  вона,  реальна,  не  сподобається  Максиму?
Вони  спілкувалися  вже  досить  давно.  Познайомились  у  «мережі»,  годинами  «зависали»  у  «ВК».  Зазвичай  Ліля  не  впускала  віртуальних  знайомих  у  реальне  життя,  але  Макс  був  таким  гарним,  веселим,  цікавим  –  і  наполегливим,  –  що  дівчина  не  змогла  відмовити.  Щиро  кажучи,  вона  вже  була  зачарована  привабливим  юнаком…
Поки  йшла  до  Старого  міста,  знову  і  знову  прокручувала  в  голові  інформацію:  військовий,  контрактник,  тому  на  сторінці  тільки  одна  світлина,  та  й  то  така,  що  не  дуже  роздивишся.  Згадала,  як  подруга  лякала:  «Може,  він  маніяк?»  Смішно…  Ні,  вона  так  не  думала.  Ліля  знала  про  Макса  майже  все:  чим  займається,  що  любить,  яку  музику  слухає,  як  звуть  його  собаку…  І  те,  що  вона,  здається,  дуже-дуже  йому  подобається…
Посеред  площі  стояв  худенький  хлопчина  з  білою  трояндою  в  опущеній  руці.  Ліля  засумнівалася:  невже  це  він?  Ніби  схожий.  Але  чому  він  такий  малий?  Хіба  про  такого  вона  мріяла?
Ліля  була  дуже  розчарована.  Намріяний  красень-військовий  виявився  тендітним  хлопчиком,  сором’язливим  і  надзвичайно  милим,  так  само  уважним,  ввічливим  –  але  ж  майже  дитиною!  Насправді  вони  були  однолітки:  обом  по  двадцять  одному  року.  Ліля  знала  про  це  і  раніше,  але  не  надавала  значення.  Двадцять  один  –  вік  абсолютного  повноліття.  Проте  поряд  з  Максом  дівчина  почувалася  старою  і  пошарпаною.  Кому  це  сподобається?
Втекти  одразу  не  змогла.  Максим  був  такий  радий  її  бачити!  Подарував  троянду,  поцілував  у  щічку  –  так  просто  і  невимушено,  ніби  робив  це  багато  разів.  Лілі  нічого  не  залишалося,  як  слухняно  взяти  його  під  руку  і  дозволити  вести  себе  вечірнім  містом.  Щиро  кажучи,  було  приємно.  Макс  був  цікавим  співрозмовником,  а  ще  справжнім  джентльменом:  обережно  підтримував  дівчину  на  сходах,  подавав  руку  –  і  ці  невеличкі  знаки  уваги  вигідно  вирізняли  його  з-поміж  інших  Лілиних  кавалерів.  Тому  коли  на  Алеї  закоханих  Максим  ніжно  торкнувся  її  вуст,  вона  несподівано  пристрасно  відповіла  на  поцілунок…
А  вдома,  стоячи  під  струменями  гарячої  води,  повторювала,  як  мантру:  «Я  його  не  кохаю!  Я  його  не  кохаю!»
Наступний  тиждень  боролася  сама  з  собою  –  і  з  Максом.  Він  телефонував  –  вона  не  відповідала,  писав  у  «ВК»  –  ігнорувала.  Розуміла,  що  втрачає  не  тільки  друга…  Але  навіщо  він  їй  здався?!
Ліля  була  у  тому  віці,  коли  пора  вже  замислюватися  про  майбутнє:  вдалий  шлюб,  діти.  А  що  Макс?  Він  ще  зовсім  дитина!  Так,  милий,  проте  який  з  нього  чоловік?  Ні,  не  треба  морочити  хлопцю  голову.  Хай  заспокоїться  –  і  забуде.
Стійко  трималася  майже  місяць,  хоч  Максим  не  полишав  спроб  порозумітися.  Аж  раптом  коротке  повідомлення:  «Нам  необхідно  зустрітися  цього  тижня.  Будь  ласка!»  Зрозуміла  чи,  швидше,  відчула  якось  по-жіночому  миттєво:  його  забирають  на  фронт.  Одразу  зателефонувала.  Так,  їде  в  понеділок.  Призначила  побачення,  сама.
Він  приїхав  на  батьковій  машині.  Схудлий,  змарнілий,  але  щасливий.  Ліля  відчула:  щасливий  завдяки  їй.  Цілував  її,  ніби  востаннє.  «І  справді,  –  промайнула  зрадлива  думка,  –  раптом  я  ніколи  його  більше  не  побачу?»  Стискалося  серце…  «Як,  цей  хлопчик  –  на  війні?  А  я,  жінка,  яку  він  кохає,  відмовлю  в  його  останньому  бажанні?..»  Не  відмовила…
Максим  телефонував  щодня.  Не  можна  було  питати,  де  він,  що  робить,  тому  вона  починала  розмову  незмінно:  «Ти  не  голодний?  Що  ти  їв?  Ти  не  мерзнеш?»  Ловила  себе  на  думці,  що  ставиться  до  нього  по-материнськи,  і  це  дратувало.  Навіщо,  ну,  навіщо  їй  такі  стосунки?
«Втрачаєш  час,  –  застерігала  подруга  Наталя.  –  Довго  ще  збираєшся  няньчитись  зі  своїм  Максиком?»  Що  відповісти?  Хіба  могла  вона  кинути  Максима  тепер,  коли  йому  і  так  непереливки?  «Підтримуватиму  його,  доки  він  в  АТО.  Це  мій  внесок  у  боєздатність  Української  Армії,  –  жартувала  Ліля.  –  Хай  на  одного  щасливого  солдата  буде  більше.  Чим  ще  можу  допомогти?»
Дні  минали,  життя  продовжувалось.  Ліля  помічала  дрібниці,  на  які  раніше  не  звертала  уваги.  Місто  жило  мирним  життям,  але  нікого  не  дивували  хлопці  в  камуфляжі,  військові  машини,  що  вночі  гуркотіли  бруківкою.  Волонтери  збирали  «гуманітарку»,  діти  малювали  жовто-блакитні  прапори  і  писали  солдатам  листи.  А  на  Алеї  закоханих  вечорами  не  знайдеш  вільної  лавочки…
Ліля  почала  зустрічатися  з  Юрою,  Наталчиним  братом.  Він  був  не  набагато  старшим,  але  у  свої  двадцять  шість  дечого  досяг:  працював  завідувачем  одного  з  відділень  успішного  банку,  їздив  на  «крутій»  іномарці,  нещодавно  купив  квартиру.  Запрошував  дівчину  в  наймодніші  ресторани,  подарував  абонемент  у  СПА-комплекс.  Здавалося,  він  все  знає  про  жінок:  що  їм  треба,  чого  вони  хочуть,  як  і  скільки.  Так,  звісно,  адже  пройшов  у  столиці  тренінг  «100  способів  задовольнити  жінку»,  чим  надзвичайно  пишався.  От  тільки  Лілю  задовольнити  не  міг.  Її  дратувала  Юрієва  зверхність,  його  всебічна  обізнаність,  бажання  навчати  її  гарним  манерам,  виховувати  вишуканий  смак.  «Але  ж  чоловік  має  бути  розумнішим,  сильнішим,  –  наставляла  її  подруга.  –  Ти  ж  сама  хотіла  дивитися  на  чоловіка  знизу  вверх».  А  з  Максом  вони  були  майже  рівні,  щоправда,  Ліля  носила  височенні  підбори…
Дівчина  розуміла,  що  потрібно  розповісти  Максимові  правду,  але  не  могла.  Йому  там  і  так  важко,  єдина  радість  –  спілкування  з  коханою.  А  раптом  він  щось  собі  заподіє?  Ні,  не  можна.  Хай  уже  повернеться  щасливо  додому,  тоді  дізнається.  Але  як  дивитися  йому  в  очі?  Для  нього  ж  це  буде  справжня  зрада!  Адже  Макс  не  розуміє,  що  кохана  його  –  несправжня,  тільки  грає  роль,  а  сама  тільки  й  думає,  як  би  його  кинути…  Ще  й  подруга  «заспокоїла»:  «Не  журися!  Може,  його  взагалі  вб’ють,  то  й  не  прийдеться  щось  пояснювати!»  Ліля  жахнулася!  Як  їй  язик  повернувся?  Хлопець  там  воює,  аби  ми  спали  спокійно,  а  вона…  «А  сама?»–  вкололо  сумління…
Наближався  час  Максимового  повернення,  і  Ліля  все  більше  непокоїлась.  На  Новий  рік  Юра  зробив  їй  пропозицію  руки  і  серця  –  гарно  зробив,  вишукано,  продумано.  Встав  на  одне  коліно,  коробочка-сердечко…  Все,  як  вона  і  мріяла.  Наталка  інструктувала  брата,  це  точно.  Замість  троянд  –  орхідеї  (троянди  –  це  ж  банально),  обручка  –  тоненька,  зате  з  діамантиком.  А  ялинка  прикрашена  червоними  бантами…  Все  було  ідеально  –  а  Лілію  нудило.  Не  відмовила  і  не  погодилась:  «За  етикетом  дівчина  має  подумати».  «Добре,  тільки  не  довго.  Бо  я  вже  замовив  зал  у  «Клеопатрі»  на  14  лютого.  Хіба  ти  не  мріяла  одружитися  у  День  святого  Валентина?»  Мріяла,  це  правда…
Максим  повернувся  на  Різдво.  Їхня  рота  мала  на  Святвечір  уже  бути  вдома,  але  автобус  зламався  в  дорозі.  Ліля  їла  кутю  в  батьківській  хаті  й  уявляла,  як  хлопці  сидять  у  холодному  автобусі.  Мабуть,  вперше  щиро  молилася  за  подорожніх:  «…Ангела-охоронителя  i  наставника  пошли  (а  подумки:  «Рабу  Божому  Максиму»),  щоб  зберігав  i  позбавляв  їх  від  усяких  лихих  перешкод,  видимих  i  невидимих,  ворогів,  провадив  у  мирі  та  здоров’ї  i  знову  цілими  й  неушкодженими  повернув…»  –  і  сльози  котилися  самі  собою.
Вони  домовлялися  зустрітися  7  січня,  після  Різдвяної  служби.  Ліля  не  збиралася  зустрічати  воїнів,  які  мали  повертатися  напередодні,  пояснювала,  що  їде  в  село  до  батьків  на  Святу  Вечерю.  Насправді  ж  не  вважала  себе  Максимовою  дівчиною,  не  мала  духу  стати  поряд  з  батьками,  дружинами  героїв.  І  не  уявляла,  як  і  коли  скаже  Максу,  що  збирається  заручитися  –  не  з  ним.  Знала,  що  йому  буде  дуже  боляче  –  і  плакала  сама…
Літургії  майже  не  чула.  Ще  ніколи  так  пристрасно  не  молилася.  «Господи,  дай  мені  розуму!  Настанови  і  навчи  мене!»  
Вийшла  з  церкви  і  побігла  до  гарнізону.  Ще  здалеку  почула  марш,  яким  зустрічали  автобуси.  Діти  з  повітряними  жовтими  і  блакитними  кульками,  привітальними  плакатами,  жінки  з  квітами,  дехто  з  тортами  і  коробками  цукерок,  курсанти  з  прапорами.  «Ге-ро-ї!  Дя-ку-є-мо!»  –  розлягалося  над  площею,  а  тоді  всі  заспівали  Гімн.
Максима  помітила  не  відразу.  З  обох  боків  його  обіймали  батьки.  Він  гладив  маму  по  волоссю  і  ніжно  їй  посміхався.  І  стільки  турботи  було  в  його  погляді,  чоловічої  сили,  мужності  і  лагідності  водночас,  що  Ліля  задихнулась  від…  Ніжності?  Захвату?  Кохання?  Вона  не  знала.  Але  так  захотіла,  щоб  і  її  цей  мужній  воїн  обійняв,  погладив  по  голові…  Вони  зустрілися  очима,  Макс  посміхнувся.  «Це  моя  наречена,  Ліля,  Лілюся,  –  мовив  до  батьків,  тоді  простягнув  руку  до  дівчини:  –  Йди  сюди,  маленька!»  І  вона  підійшла.  Цілувала  хлопця,  як  справжня  наречена.  І  нарешті  заспокоїлась,  бо  зробила  вибір,  єдиний  правильний  вибір:  обрала  справжнє  кохання.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634904
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016


Юхниця Євген

Потри́маюсь за ручку

           Руки  –  до  тепла

1.
--Ні́чого  «до  мамки»,  мамця...»,  ось,  вивчаєм  діслово,
І  учителька  «вкраїнської»  нагадувала  Вові,  -  :
«Працювати,  піклуватись,  забувати,  пам,ятати».
--Так,  як  мама  наказали,  я  –  забув,  як  вішавсь  тато.
І  –  все  вивчу!,  аби  мамця  ...так  ...зраділою  зі  мною,
Запитаюсь  в  неї  зараз  -  за  кінотеатр,  чув  що  
Там  йдуть  мультики  про  зайця  і  з  веселою  Ягою,
Й  чи  поїдем  на  санчатках  взавтра  у  Водицю-Пу́щу?
Ми  візьмемося  за  ручки  з  мамцею...
--Ти  вчиш,  замрійник.
Скажу  –  мамі  –  от  візьметься...
--Так,  як  сердиться  -  за  віник
Мамця  за́вжди,  то  ...ціпком...
І  махає,  і  махає,  і  махає,  і  махає    рушником.

Дзвоник  в  двері.  Вовчик  –  вітром  до  дверей.  За  ручки  –  маму.
--Закінчи́ли?  Одягайся.  Ні́коли.  Внизу  –  сусідка
Візьме  те́бе  -    в  мене  ,швидко,  і  –  до  до́ми!  Бо  ти  ж  ...в  ями
Сам    десь  бовтнешся,  нездібна  нелітаюча  шуліка...

2.
 Суд  -  дав  ...рік  їй,  за  рострату.  Рік  –  умовно:  є  ж  –  дитина.
Їй  хотілося  забути  негаразди,  й  чоловіка,
Що  допився  і  повішавсь,  і  лишив,  курвяка,  сина.
А  вона...нема  ще  й  тридцять,  й  син  не  спиниться  ....базіка:
Мелить,  як  дурний,  і  руку  вириває  в  кавалерів,
Як  до  неї  доторкнуться  чоловічим...от    упертий...

А  тепер,  каліч,  взяв  моду  -  з  до́ми,  що  хробак,  тікати.
Й  кожний  раз  -  у  інше  місто...  Як  от,  до  таких,  без  матів...

3.
В  міліцеському  відділенні  –  так  чисто,  як  ніколи.
Все  помив  малий  втікачко,  став  веселим,    і  сміється.
Знає  –  мати  за  ним  їде:
--Разом  в  «бобіку»  сидітимем!
Розмовлятимем,  як  пта́шки.  Й  може  куплять  –  вертолітика!
Ми  триматимемсь  за  ручки  з  мамцею...
--Тут  змий,  швиденько!
--Не  хвилюйтеся,  я  встигну,  хочу,  щоб  зраділи  мама,
Й  ви  розкажете  мутусі,  що  я  був  самим  «слухне́ньким»  -
Й  може,  по  дорозі  встигнем  в    «Світ  казковий»,  за  книжка́ми!

4.
--Вчителька!  Я  ...більш  не  можу!  Слідчий  мій...вписав  –  «бандита»
В  облік  у  спецшколу!
--Що  ви...Це  ж  –в,язниця,  шморг  дитячий...
---Ну  то  й  що?  Я  -  хочу  жити!    Чоловік  є,  я  –  вагітна!
Й  цей  дурна́сь  ...стрибком  -  тікає  вже  щотижня,  й  «мамить»,  плаче...
Тільки  виповниться  «блазню»  –  одина́дцять,  рівно,  років  –
Йо́  –  туди  візьму́ть,  мій  слідчий  –  обіцяв...  Та  ...досить  вйокать...
Вчителька!!!    не  зрозуміти  вам  -  трагедій  щовечірніх,
Як  син  сверлить  чоловіка  поглядом  –  «з  печі  –  поліном»
--Почекайте  ж  ви,  шановна,  я  допоможу́,  чекайте  ж...
Та  вже  грюкнули  так  двері,  що  сховалися  шухляди.
Що  поріпался  ляди,  що  літали  штукатурки,
Наче  сбиті  пасажирські  літаки  й  шматки  гадюки.

5.
Двері  –  легко  відчинились.  
--Це  –  не  банк,  -  всміхнув  сі  Вовик.
І  нечутно  так,  до  кухні.    Там  ж...за  ручку  ...брат  маленький
Мамцю  ...ніжив..  Й  він  ...орлиськом:  вирвав  руку,  й  м,яв  нервово
Сам,  своєю,  загрубілою,  пальці  мамчині,  рідненькі.
...Тут,  із  зали  –  чоловік.  Всілись  всі,  ніяковія.
---В  нас  –  нема  чим  пригостити.  Тільки  ...тільки  чай.
--Та  мамця,  сядьте,  я  зава́рю  сам,  я  вмію,
Їсти  –  знайду  десь!,  Заварко,  півнем  -    скок!.    Ща!  Зараз!  Ща!
--Де  ж  набрався  злих  словець  ти.    Може...може...Годі!    досить!
--Мамо,  мама,  повернувся  я  до  тебе,  я  –  дорослий!

6.
Слідчий,  літній,  дивувався:
--Чом  ж  ти  вдерся  в  харчобазу?
--Був  голодний.  Там  –  наївся.  Передайте  –  «без  образи»
Ви  директорці,  й  скажіть,  що  на  зоні  –  відпрацюю,
Відрахують  там    все  чисто!...
--Й  відлупцюють...
--Й  таке  буде...
--Й  таке  буде...
--Може,  я  закрию  справу,  й  ти  повернешся  до  житла?
--Знаєте,  я  хочу  «сісти».  Тут  я...наче  зайве  бидло.

7.
Цього  разу  Вовик  двері  сам  не  відчиняв,  постукав.
В  хату  звісно,  не  пустили,  він  ще  з  разів  п,ять  приходив,
Клав  під  двері  трошки  м,яса,  раз  –  якісь,  з  палаток,    фрукти.
Знов  йо́  викликав  той  слідчий:
---Шість  заяв...за  грюк,  ...зальоти...
В  нас  на  тебе.  Й  що  ти  сім,ям  заважаєш  мирно  жити?
Це  ти  -  з  зи́мок,  ще  холодний,  а  у  твої  мами  –  літо.
Правда,  втік  її  той  хахаль,  теж  з  дитиною  зали́шив...
...Вовик  біг  до  мами  чортом,  бісом,  поміччю,  вломився,
І  яєшницю  нажарив,  і  помив  три  ква́рти  й  миску.
Тут  заходить  мати,  з  братом.  Зразу  в  крик,  і  до  міліцій.

..Кажуть,  довго  не  протримається  на  морозі  киця,
Як  її  не  годувати.  А  людина  нелюбима  –
Як  голодник  пес  безхатній,  дичавішає,  нестримний.

8.
Ніч  до  звільнення.  Розмова  з  мурим  зеком  в  дядька  Вови.
--Винний  –  сам  ти,  не  дитина  ж.  Що  ж  ти  мстишся  мамі  рідній?
Вийдеш,  зразу  –  на  роботу  десь  влаштовуйсь,  й  буде  кльово!
Мамці  –  чим  ти  допоможеш?  Й  так...нещасна  мабуть,  й  бідна...
Надішлеш    їй,  як  захочиш,  як  там  зможеш  з,єкономити.
Там,    без  голок-огорожі,    теж  як  в  нас    ...в.язничні  клопіти.
Тре  навчитися  -  те  їсти,  що  задумав  й  заробив,
...Але  Вовик...чи  приймав  ці  ...виживальницькі  торби́?

Металеві  думи  в.язнів,  як  дієслова́  холодні,
Морочили  Вові  пам,ять,  й  шкіру  через  товсті  сподні.
...Й  він  до  зека,  так,  зненацька,  як  різдвяним  алкоголем:
--Дай-но  руку,  я  потри́маюсь  за  ручку,  трошки,  сьодні,
Перед  вихідом  цим  ранком  на  поранену  на  волю.

10.01.16  р.

Поемка  створена  на  основі  реальний  подій,  про  які  сьогодні  розповіла  мій  фейсбучний  друг  Наталя  Пашура,  за  що  їй  низько  кланяюся!


   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634930
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016


Наталя Хаммоуда

Зимові сни

Ми  блукаєм  удвох  по  засніжених  білих  полях,
Я  тримаю  за  руку  тебе,  мов  останню  надію.
Що  ж  поробиш:  ти  зараз  далеко,  і  тільки  у  снах,
Повертаєш  до  мене.  В  тих  снах  я  кохаю,  і  мрію.

Ми  з  тобою  йдемо  через  віхоли  у  далечінь,
Де    цілується  з  небом  земля,    наче  давні  коханці.
Злившись  міцно  в  єдине  танцюють  під  зір  миготінь,
Але  їм,  як  і  нам,    прийде  час  розлучатися    вранці.  

Я  в  обіймах  твоїх  потопаю,  як  в  білих  снігах,                                                                                        
Для  кохання  у  нас  ціла  ніч,  та  лиш  блисне  світанок,
До  наспупної  ночі    буду  берегти  на  вустах,
Поцілунок  терпкий,  що  залишив  мені...  на  останок.  
Н.Хаммоуда.
11/01/2016

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634955
дата надходження 11.01.2016
дата закладки 11.01.2016


Наталя Хаммоуда

О, море!

Десь  там,  де  сонце  поринає  в  морі,
Вітрил  полотна  білі  в  далині,
Співає  вітер  пісню  на  мажорі,
Дивлюся  вдаль.  І  мариться  мені:
Немов  я  чайка.  Вільна.  Я  літаю,
А  піді  мною  моря  глибина,
На  хвилях  зорі  миготінням  грають,
А  потім  тонуть  і  летять  до  дна.

Штурвал  в  руках.  І  курс  мені  на  південь,
Пливу  усім  вітрам  паперегін.
Моє  кохання  вічне,  хоч  і  пізнє,
О  море,  море!  Серця  передзвін
Хвилює  тишу.  Молотом  у  грудях,
Бринять  емоцій  струни  голосні,
Пора  прощатись.  Вже  надворі  грудень,
Зустрінемося  знову.  На  весні.

Я  упаду  в  міцні  твої  обійми,
Тобі  одному  сповідь  принесу,
Всі  таїни  мої  будуть  твоїми,
На  двох  розділим  радість,  щастя  й  сум.
Над  горизонтом  знявся  перший  промінь,
Вже  берег  видно  ген,  у  далині,
Найкращі  ноти  всіх  морських  симфоній
Даруєш  на  прощання  ти  мені.

Н.Хаммоуда.
29/12/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632238
дата надходження 29.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Наталя Хаммоуда

ЗАМЕРЗАЮ

Як  страшно  зігрітому  серцю    у  студінь    зимову  вертатись,
Як  важко    від  серця  відняти  того,  хто  вважався  своїм.
Це    так,  мов  зловити    пташину  й  навік  посадити    за  ґрати,
Бо  зимне  гніздо  без  кохання-  це  клітка,  а  зовсім  не  дім:

Там  льодом  обложені  стіни,  що  іскрами  сиплять  рясними,
Колючий  мороз  тіло  зводить  ,  а  душу  шматує  пурга,
Примари  проходять  повз  мене.  Обіймами  вже  не  твоїми
Я  марно  стараюсь  зігрітись.    Вже    душу  мороз    осяга.

Ковтаю  повітря    холодне,  мов  спраглий  краплину    останню,
Вже    холоду  наче  й  не  чути.  І  тіло    уже  не  тремтить.
Провалююсь  мов  у  безодню.  Згораю    чи  то    замерзаю?
Лиш  перше  проміння  в  віконці  вертає  надію  .  На  мить...
Н.Хаммоуда
26/12/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631563
дата надходження 26.12.2015
дата закладки 29.12.2015


Наталя Хаммоуда

Живу…

[i]Одного  разу  ти  сказав  мені:  "Я  йду!"
Згоргувши  вузликом  надії-сподівання,
Залишив      сльози,  розпач,  кривду  й  самоту,
Мені-не  встигнувшій  натішитись  коханням.
Ти  зник-  як  в  бездну  канув.  Я  жила  одна,
Тебе  хотіла  чим    скоріше  позабути,
На  мить  замешкалась  ,  та  шкидко  вийшла  з  дна,
В  якому  вже  була  готова  потонути,
І  раптом  ти...  з'явився,  наче  на  яву
В  моєму  сні-новому  й  чистому  папері,
Ти  запитав  мене:  "Як  справи?  Як  живу?"
-Живу,  тримаючи  відчиненими  двері...
 20/08/2015.[/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601159
дата надходження 21.08.2015
дата закладки 27.12.2015


Наталя Хаммоуда

Запрограмовані

Щодня  кудись  ми  ідемо  до  невідомості,
Немов  метелики,  згораючи  в  огні.
Неначе  збій  усіх  програм  у  підсвідомості.
Контамінує  вірус  лиха  світлість  днів.
Чи  ми  піддОслідні  бездарних  метафізиків?
Хто  нами  править?  Хто  диктує  ритм  життя?
Чом  крижаніємо  від  душ  до  пальців  кінчиків?
Чому  із  "МИ"  все  більше  ділимось  на  "Я"?
Ми  наче  роботи  у  вир  проблем  занурені:
Часу  немає  знести  очі  в  небосхил.
А  сонце  ллється  до  землі,  стікає  струменем...
Але  яка  нам  справа  до  отих  світил,
Коли  ми  всі  запрограмовані  на  "ВИЖИТИ"?
Неначе  щастя  вже  для  нас  тепер  табу.
За  мить  життя  розплата  мріями  розбитими.
Ведем  самі  з  собою  вперту  боротьбу.
Та  є  ще  те,  що  нас  вертає  до  реальності:
Дитячий  сміх,  старечий  плач,  раптовий  крик.
Мов  звуки  музики  найвищої  тональності
У  саме  серце  ...  й  тане,  тане  льодовик.
І  ми  втікаєм,  що  є  сили,  від  буденності-
Я  у  твої  лечу  обійми,  ти  в  мої.
І  як  то  добре,  що  по-серед  зла  й  нікчемності,
Ще  є  такі  Всевишнім  створені  раї.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613695
дата надходження 16.10.2015
дата закладки 27.12.2015


Анатолій В.

Мої не загуби сліди!


В  мереживі  буденних  днів
Для  мене  місце  віднайди,
Серед  пустих  календарів
Мої  не  загуби  сліди!

В  холодній  віхолі  зірок
Побач,  як  крутиться  земля!
І  кожний  вирваний  листок
Мене  від  тебе  віддаля...

Між  нами  відстань  у  життя,
Свої  неспалені  мости...
У  часопросторі  буття
Ми  паралельних  два  світи.

Та  нас  пов`язують  думки  -
Тоненькі  ниточки  душі...
Між  нами  -  гори  і  замки,
А  в  нас  -  одні  на  двох  вірші...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631729
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Валерія Кропівна

Тридцать секунд до Марса

Тридцать  секунд  до  Марса,  десять  секунд  до  Венеры...
Знаешь,  ведь  это  не  трудно  —  выйти  за  мира  предел.
Чувствуешь,  нас  сжигает  призрачный  шар  стратосферы,
Мы  рассыпаемся  пылью  среди  космических  тел.

Твой  бриллиантовый  голос  где-то  доносится  эхом,
Образ  твой  как  виденье,  будто  мы  в  разных  мирах.
Даже  года  световые  больше  для  нас  не  помеха  -
Мы  снова  встретимся  в  нежных  звездно-космических  снах.

С  нами  теперь  бесконечность,  с  нами  планеты  немые,
Нужно  лишь  пол  секунды,  чтобы  до  них  долететь.
Я  бы  навек  отпустила  все  наши  мысли  земные,
Только  бы  на  небосводе  ярче  звезды  гореть!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631750
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Юхниця Євген

Щастю притаманний вчинок

Захолоди́,  змерзач,  мої  зубні,  натиснуті  вуста,  
Що  нарізають  лихослів,я,    наче  осінь  –  городину,
Шукають  зустрічей  «ТАБАСКО"-ї,  в  часник,  балаканини,
І  розділяють  і  кохання,  і  народи,  і  міста.

...Зійдуть,  промерзнуть  шкідники,  допоки  з  гір  прийде  вода
З  найчистих,  вистражданих  в  горі,  нагорі,  струмків-сльозинок.
І  кожний,  щастю  притаманний,  і  промовлений  наш  вчинок  -
Буде,  мов  сніг,  що  свіжить-гріє  у  морознії  літа.

27.12.15  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631732
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Наталя Хаммоуда

ЩО Ж ТИ, ОСЕНЕ…

Що  ж  ти,  Осене?    Довго  у  нас  ти  засиділась,  госте!
Вже  б  і  честь  пора  знати.  Вже  січень  ступа  на  поріг.
Розумію:  вподобане    місце  лишати  не  просто,
Але  де  ж  таке  видно,  щоб  сніжним  не  був  Новий  рік?

Вибач,  Осене?    Ні!    Я  тебе  проганяти  не  хочу,
Я  і  справді  зраділа,  коли  ти    у  сад  мій  прийшла:
Так  осипала  барвами  й  золотом-сліпнули    очі,
Мов  чаклунка,  що  створює  казку  під  помах    крила.

Чуєш,  Осене,  не  ображайся.  Пора  й  зрозуміти,
Скоро  грудень  скінчиться,  а  ще  й  не    господарював,
Всюди  трави  зелені,      галявини  вкрилися  вкітом,                                                                                
Снігу    впасти  б,  а  тут...  Хоч  з  косою  берися    до  трав.

Люба  Осене,    глянь,  ось  Зима  вже  стоїть  біля  брами
Впусти  гостю    в  господу-вона  ж  тобі  старша  сестра.
Щоб  тріскучі    морози    зціпили  льоди  над  ставами,
Щоб  з  гори  на  санчатах,  із  криками  щастя:  Ура-а-а-а!

Мила  Осене,    майже  за  рік  ми  зустрінемось  знову,
Він  швиденько  збіжить,  знову  золотом  блисне  усе.
Зимо,  снігу  трясни.  Рік  Новий  ув  одежі  святковій
Не  санчатами,  возом,  нам  свої  подарунки  везе.
Н.Хаммоуда
27/12/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631723
дата надходження 27.12.2015
дата закладки 27.12.2015


Наталя Хаммоуда

Осінь

Розчервонілось    листя  винограду,
Немов  засмагло  під  байдужим      сонцем,
Ґаздиня-осінь,  прогулявшись  садом,
Мережить    всілась    на  моїм    віконці.

Багряний  лист  ліг  килимом  на  трави,
Цвіркун-скрипаль    вже  дограє  сонату,
А  соловейко  відлетів  з  вітрами,  
Не  доспівавши  пісню  розпочату.

У  верховітті      розгулявся    вітер,
Бо  вже  пора      дощам  і  громовицям,
А  я      на  мить  ще  зупинила  б    літо,
Щоб  дать  душі    теплом  насолодиться.


 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611461
дата надходження 05.10.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

Дай мені руку…

Дай  мені  руку  твою,    проведу  тебе  садом,
Вниз,  аж  до  озера,  де  шелестить  очерет,
Там  я  торкувся  уперше  жаданного  стану,
І  скоштував    твоїх  уст  чи  то  трунок,  чи  мед.

Дай  мені  руку  твою,  і  назад  не  дивися,
Не  поєднати  уже  двох  змарнованих  доль.
А  за  селом  засихає  старенька  криниця,
Щастя  минулого  свідок  між  вічних  тополь.

Дай  мені  руку  твою  і  забудь  на  хвилину,
Все,  що  у  коси  збілілі  життя  заплело,
Я  пригорну  тебе  наче  невинну    дитину,
І  обігрію  усім  перешкодам  назло.

Дай  мені  руку  твою...  Ні!  Це  все  мені  сниться...  
(  доля  давно  відвела  тебе  в  інше      життя).  
Ти  промайнула  і  згасла,  неначе  зірниця,
Перетворившись  у  трепетне  серцебиття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581811
дата надходження 17.05.2015
дата закладки 18.12.2015


Наталя Хаммоуда

Вистраждане

Клубком  згорнувшись  у  своєму  світі,
Я  нишпорю  в  думках,  шукаю  змісту,
В  пітьмі  застигли  мрії  незігріті,
Ще  мить  -зима  заволодіє  й  містом.

Перегорять  слова  твої  останні
Неначе  вирок  смерті  в  листопаді,
І  довго  ще  не  вернеться  кохання,  
Не  заквітчає  цвіт  сухого  саду.

Лиш  часом  спогад  серце  потриважить,  
В  якім  були      з  тобою  ми  щасливі,
На  мокрих  віях  досихають  сльози,
Немов  під  сонцем  слід  рясної  зливи.
Н.Хаммоуда.  
19/11/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622273
дата надходження 19.11.2015
дата закладки 18.12.2015


Леонід Федорів

Жаба давить

     -  Що  це  Ви,  куме,  ніяк  не  пострижетесь?
Заросли  уже  як  той  папуас.
     -  Та  тепер  у  перукарні  дорогувато.  Як  то
кажуть:  "жаба"  давить.
     -  То  беріть  пляшку  горілки,  пару  пляшок  пива,
курку  гриль  та  посидимо  трохи  і  я  Вас  даром  пострижу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623190
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015


НАСИПАНИЙ ВІКТОР

СКЛАДНИЙ ВИПАДОК гумор


В  поліклініці  народу  в  дві  чи  три  шеренги.
Наче  танк,  притислась  пані  в  кабінет  без  черги.
Каже:  довідка  потрібна.  Й  бехнулась  у  крісло.
Так,  що  аж  зігнулось  наче.  Добре,  що  не  трісло.
Лікар  щось  писав  дрібненько.  Щось  питався  трохи:
-    Скільки  маєте,  шановна,  зараз  повних  років?
Та  лічила  довго  мовчки.  Каже:  -  Я  не  знаю.
Але  так  ,як  відчуваю,  років  десять  маю.
Лікар  вмить  здригнувся  бідний.  Глянув  якось  скоса:
-    То  складний  випадок  досить.  –  пробубнів  під  носа.
Пані  тут  же  уточнила:  -  Чесно  вам  признаюсь.
Може,  я  на  пару  років  трохи  помиляюсь.
Років  десять  я,  напевно,  повна,  як  сосиска.
А  до  того,  що  й  казати,  я  була,  як  тріска.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623182
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015


НАСИПАНИЙ ВІКТОР

ПІДОЗРА гумор


Став  питати  маму  Владик:  -  Що  говорить  Ромчик?
Він  би  краще  мав  казати,  -  має  ж  майже  рочок.
Не  по  –  нашому  лопоче,  щось  своє  наївне.
Ти  упевнена,  матусю,  братик  –  українець?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623181
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015


Наталя Хаммоуда

МІЖСЕЗОННЯ

У  причинені  вікна  вривається  вогкість  туманів,
Закрадається    сонце  з  хмаринами  напереріз.
Між  зимою  і  осінню  ще  не  розкреслено  грані,
Ще  птахи  метушаться  у  кронах  безликих  беріз.

Перший  сніг  обійнявся  з  дощем  і  розтанули  разом,
Упірнувши  в  ріллю,  мов  у  ковдру  пухову  мягку,
А  за  ніч  охолола  земля,    і  узялась  морозом,
Змерзли  квіти  осінні,  засклилась  вода  у  ставку.

Та  на  ранок  з-за  хмар  знову  сонце  із  сірості  блисне
Тільки  вчора  був  сніг  а  сьогодні  й  слідочку  нема,
У  природі  немов  у  житті.  Ну  чому  як  навмисне-  
Тільки  осінь  зігрілась  у  серці  а  поруч  зима?

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623201
дата надходження 22.11.2015
дата закладки 23.11.2015


Наталя Хаммоуда

Закохана.

Прощальний  дощ  осіння  ніч  розлила,    
В  календарі  від  завтра  вже  зима,
А  я  іду,  від  щастя  захмеліла,
Це  ж    треба...  Закохалася  дурна!

Мені  назустріч  сунуть  сірі  люди,
А  в  мене  парасолька-маків  цвіт...
Такого  щастя  двічі  вже  не  буде
Бо  закохалась  я,  у    сорок  літ.

Я  не  ридаю,  що  усе  минеться,
Не  розповім  ні  людям,  ні  вітрам.
Тебе  далеко  заховаю  в  серці.
Навіщо  знати  іншим,  що  ти  там?

Нехай  міркують:  "Що  це  сталось  з  нею?"
А  я,  згадавши  слів  твоїх  тепло,
Всміхнусь  від  щастя,  бо  назвав  своєю.
Я  ж  думала-  життя  уже  пройшло,

А  це  була  всього  лиш  рання  осінь,
Ще  й  скроні  не  посрІблились  як  слід,
І  знову  юність  серце  в  гості  просить,
Бо  я  кохаю...  Хай  і  в  сорок  літ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620929
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 18.11.2015


Oxana Levina

ЧЕЧЕНСЬКА МАТИ

 «ЧЕЧЕНСЬКА  МАТИ».

Чеченська  мати  з  немовлям  в  руках,
Поміж  колон  із  мармуру  в  метро,
Із  болем  і  зневірою  в  очах
Стояла  із  дитям  немов  тавро.
16  літ  так  мало  їй  іще,
Та  втратила  давно  вже  віру  в  бога.
Тоненькі  ручки,  вицвіле  лице,
І  лише  очі  з  чорним  блиском  злого.

Та  й    де  б  взялась  та  ніжність  у  очах,
Коли  з  дитинства  в  біженцях  блукала,
Згвалтована,  зневірена  душа,
Що  кілька  раз  під  кулями  вмирала.

Батьки  давно  в  бойовиках  між  гір
Свою  Ічкерію  державну  захищали,
За  волю  бились,  наче  лютий  звір,
Із  вірою  у  серці  помирали.

В  12  літ  лишилась  в  однині
Із  хати  вигнана,  осміяна  дитина…
Вона  хотіла  вмерти  по  зимі,
Немов  шевченківська  «Лілея»  попід  тином.

А  потім  насміявся  той  палач-
Її  вагітну  виштурхавши  в  cпину,
Бо  що  йому  чеченки  ції  плач,
Й  його  ще  не  народжена  дитина.

Вона  хотіла  кинуть  це  дитя,
Нехай  прийме  за  гріх  батьківський  муки,
Та  воно  плакало  й  вернулась  з  каяттям,
Із  жалем  знов  взяла  його  на  руки.

І  присяглася:  вирощу  й  навчу,
Як  тих  загарбників,  тих  нелюдів  вбивати.
Можливо  син  і  батькові  помстить,
За  те,  що  у  жебрачки  пішла  мати.

Хто  у  Шевченка  «Сон»  колись  читав,
Той  сни  ції  чеченки  відгадає,
Як  син  її  Іван,  чи  може  Савл
Багатим,  дужим  й  гарним  виростає…

Та  це  ще  буде…  Мрія,  а  чи  сон,
А  поки  що  реальність  є  голодна-
Собі  й  йому  просить  в  метро  шматок,
Свою  біду  відкривши  принародно.

Хтось  кине  погляд  злий,  презирство,  вдар,
А  хтось  мідяк  і  слово  дошкульніше:
Чого  сидиш,  здорова,  молода,  ?
Іди  працюй  і  нам  лапшу  не  вішай!»

Вона  б  пішла  та  з  ким  лишить  дитя?-
У  світі  мертвих  і  батьки  й  бабусі.
В  садок  платить  нема  чим  до  пуття,
Й  зректись  дитяти  не  в  чеченки  дусі.

Нема  житла  -  склепіння  і  вокзал,
А  син  хворіє  в  холоді  і  бруді.
Вона    лиш  колискову  заспіва,
Й  не  зна,  чи  завтра  жити  іще  буде.

Тому  стоїть  і  руки  простяга  .
Хтось  кинув:  «На  панель  йди,  чорномаза!»
Своїй  доньці  цього  б  він  не  бажав,-
Жебрачці  ж  плюнуть  вдушу  –  не  образа.

Отак  й  живе,  поклавши  до  труни
Всі  мрії,  що  з  дитинства  так  плекала.
Колись  вона  у  білому  вбранні
Із  квітами  принцесою  кружляла.

А  рідний  батько  гордо  говорив:
«З  такою  вродою  буть  зіркою  екрану!»
За  що  ж  ти,  доленько,  дала  все  це  убить,
Що  зорі-очі  стали  наче  рана.

Вона  не  просить  ними,  не  блага,
Бо  сльози  висохли  на  віях  цих  пухнатих,
Лише  до  помсти  в  серці  є  жага,
Й  гірка  любов  до  рідного  дитяти.

Хтось  каже  «Мир!»…  Для  неї    ще  війна:
Ніхто  їй  не  віддав  батьків  і  хату,
Й  не  повернув  на  землю,  де  б  вона  
Могла  у  щасті  це  життя  кохати.

Де  б  вона  виростила  7  своїх  синів,
Бо  доля  жінки  й  щастя  -  в  її  дітях,
А  замість  цього  жебра  між  снігів,
Й  не  знає,  доки  буде  животіти.

У  світі  чомусь  мало  доброти,
Й  жебрацтво  виклика  роздратування.
Якщо  байдуже  знову  пройдеш  ти  –
Побільша  на  одне  розчарування.

Я  не  здивуюсь  завтра,  чи  колись,
Що  вона  вб’є  себе  і  сотню  інших:
Від  тероризму  ми  ще  не  зреклись,
А  в  помсті  жереб  можна  витягти  найгірший.

Вона  нещасть  Вам  не  простить,  о  ні!
За  те,  що  їй  прийшлось  жебракувати.
Вона  ще  й  досі  в  проклятій  війні,
Як  докір  людству  ця  чеченська  мати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621098
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015


леся квіт

Листопад зриває маску осені

Листопад    зриває    маску    осені
не    все    так  красиво    в    твоєму    домі,Україно
опадають      останні    сльози    терпіння,
а    ти    асфальтуєш    рани    в  розірваному    серці.
Плоди      гіркі      знову    падають    в    мед
 і  солодким    обманом    цілують    твої      груди,
а    ти    з    оголеною    душею    стоїш
омріяна    правдою  ,моя  Україно.
Ще    трохи    і    снігом    остудить    гарячі    голови,
та  немає    ліків    від      черствих    сердець,
але    твоє    терпляче    серце    палає    
червоними    маками    серед    осінньої    ріллі
і    як  голубка    галузки,збираєш      дітей    своїх,
Україно,      живих    і    мертвих…..
Скоро    маски    всі    викриє      зима…..
14.11.15р.


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621066
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015


Ірина Лівобережна

Солнечные Руны

[i]Рисунок  Надежды  Капинос[/i]

Как  кончиками  пальцев  по  струне,            
Ты  по  душе  моей  прошёлся  словом.
Коснулся  искр  манящих  там,  на  дне,        
Теплом  огня,  и  разгорелся  снова                
В  ответ  -  любовной  магии  костёр.                    
Души  молчавшей  отозвались  струны,
И  наш  с  тобою  страстный  разговор            
Слагает  сердце  в  Солнечные  Руны.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621074
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015


Наталя Хаммоуда

Остання зустріч.

Остання  зустріч.
Ти  натякнув,  що  нам  пора  розстатись,
Що  наші  почуття  давно  не  ті,
І  ось,  іду  немов  на  самострату,
На  цю  останню  зустріч  у  житті.

Розмов    не  буде  більше  про  кохання,  
Ти  не  для  цього    звав  мене  сюди,
Іду  у  вічі  глянути  востаннє,
А  потім...  позабути  назавжди.

Свободою  назву  свою  самотність,
Переживу,  хоч  справа  нелегка,
Обоє  вільні  будем  від  сьогодні.

І  вже  руки  торкається  рука....

Ти  дивишся,  неначе  бачиш    вперше  ,
Я  млію  від  твоїх  гарячих  вуст,
І  сум  і  радість  розривають  серце.
Ну  як  же  врятуватись  від  безумств?

На  фоні  сонця,  що  іде  на  захід,
Стою  в  обіймах  рідних  й  дорогих:
-І  ти  б  змогла  ось  так  "без  бою"  здатись?
-А  ти  без  мене  дальше  жити  б  зміг?
Н.Хаммоуда.
14/11/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621087
дата надходження 14.11.2015
дата закладки 14.11.2015


Наталя Хаммоуда

Літера Д

Магія  українського  слова.    Літера  Д
                     

Дивоколо  .
Дарунок  долі-ДОНЯ!  Дорогий  дукат,
Дорога  дальня,  довгі  дні,  далекоглЯди,
Двохсоткаратний  дорогущий  діамант,
Думок  долання,  довгождане  дивносвято.

Дитині  два-дрібенько  джерелом  дзюрчить,
Дзвінчить  дзвіночком  дрібка  дивослів  дитячих,
Девятий.  Домбру  доконала,  деренчить,
Долає  "Дівчину  дністряночку".  Дограти  б.

Дванадцять  доні.  Досвід  дорого  дере,
Дружила,  думала  до-віку.  Де-там,  де-там.
Дволика  Дашка,  доведе-ж-бо,  доведе...
Додуркувала!  Добрикалася!  Дурепа!!!

Дитині  дев'ятнадцять....Дожиламсь!  ..
-Догоги  доброї,  донусю  дорогенька!
Далеко!  Довго...  Домолилась.  Дождалась.
Добридень  доню,  добиралась-ся  довгенько.

Дозрів  дерен.  Дрожить  дожовклий  деревій.
Дружіться*  діти!  До  добробуту,  достатку!
Дзвенить  дзвіночок  довгожданих  дивослів,
Даринка,  Дінка-  двійко  дониних  дівчаток.

Дружитися*-одружуватись.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601555
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера Г

Голуб  голубку    голубив.    Гнулось      гіллЯ  горобини,
Грона  горіли,  гостили.      Гамір,  гармонія,  гам!
Грілись,  гніздились,  горнулись,  гладилися,  гомоніли,
Гримнули  гаєм  галопи:"  Горе,  голубонько!  Грань!"


Громом    гонилися  гончі,  гойкали,  галайкотіли,
Гнали    голубку.  Гармидер,  геготи,  гвалти,  гульба.
Голуба      грізно  гнобили.  Грішнопродажні!  Ганебні!
Гинув  голубчик...    Голубку    гАйтою*  гнала  гурба.  

Градом    глоди,  горобини.  Грози,  громи,  гайворОни,
Голе  гніздечко  гойдають.    Голий    громорханий*    гай,      
Гірко  голосить  голубка:    "Горе  голівонці,  горе!
Голубе,  голубе,  гой-я!"  Гинув-гукай-не-гукай!
 
Гайта*-гуляща  жінка,  повія.
ГромОрханий*-покритий  грозовими  хмарами.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601514
дата надходження 23.08.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера П

                                                 
Переживу,  перекричу,  пересивію,
Перестраждаю,  переплакавши  прощу,
Пусте!    Пройде,  перетрясеться,  пернетліє.
Перегорю.  Переборюсь.  ПеремовчУ.          

Переперу,  перепрасую,  полатаю,
Пустого  пафосу  подерте  полотно,
Прожите-пройдено!  Повіривши  покаюсь,
Пізнавши  правду-понесуся,  полечу.

Перелицюю  пережите,  перекраю,
Перепелицею  продовжу  переліт,
Перебіжу,    перенесуся,  подолаю,
Перепочину,  перервавши  перехід,

Полям  полинним,поклонюся,  притулюся  
По  пересохлих,  політицею  пов'юсь,
Перехрещусь,  переосмислю,  помолюся,  
Посповідаюся.    Прозрію.    Причащусь!

21/08/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601297
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

літера Р

[i][РАДІСНЕ
Розвиднілось.  Ранок.
Розкрилась  ромашка.  Радію!
Розкинулась  райдуга,  розфарбувала  розмай.
Розвилася  ружа,  росквітла-росте,  рожевіє.
Розлого-розкішно  розлився  рікою  ручай.

Розрісся,    розлігся  розхристаний  рай  резедовий,
Розспівує  ремез  романси-рівняє  рядки,
Рояться  рої  ріпаком-  робітниці  ранкові.
Розщедрисвя  ранок-розпили  росУ      рівчаки.  

Розглянусь,  розчулюсь,  розплачусь,  розслабну,  розтану,
Розійдеться  рало,  розстелить,  розпушить  ріллю,
Розпарились    роси-розщедрився  радісний    ранок,
Рихтую  рескаль*-  розкопаю,  ріллю,  розіб'ю.

Розсаджую    рУслицю.    Рябчик        розвію  -розсію
Ростимуть    рослини-  розкішний  рядочковий  рай,
Романок,  рочела,  роЯ,    роговик,  рускавія,
Родючий,  родинний,  радушний  розділ-Ріднокрай!

Русниця,  рябчик,романок,  рочела,  роя,роговик,  рускавія*-лікарські  трави.
Рескаль-лопата.

/i]

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601156
дата надходження 21.08.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера В

Вітає  вересень!  Вабливо-величаво
Веде  в-відчинені  ворота  володінь,
Ввійти  відважуюсь:  вербиченька  вітає,
Відстигла  вишня  відмолилась  в    височінь.

Вельможний  верес  веселиться.  В  верховітті,
Вальсує  весело  володар  всіх  вітрів,  
Веселка  вигнулась    востаннє  -всіти  -б,  вспіти,
Всім  влити    вистояних  вино-вишняків.      

Відвеселилось,  відкупалось    весноліто,
Відгомоніло,  відбриніло,  відгуло,  
Вітає  вересень,  відсіює  віджите,
Вмиває  водами,  віщує    вседобро!
Н.Хаммоуда
20/08/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600912
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера С

                             Спас.
Сіном-соломою  стелисться  серпень,
Сипле  садами  сливки,  спасівки*,
Сонечко  сяє-співається    серцю,
Скриня  "святкує"-  синам    сорочки.      
Спрагло-святково  столи-скатертини
Стрінуть    споживу.  Смакуйте,  Святе!
Стелисться  садом,  струїться  стежина,
Стрічкою  сивою  стрімко  стече.  
Стріне  стежину  ставок  стоголоссям
Спогади  скрашує    спів  солов"їв,
Сяду  спочити.  Скотилося  сонце.
Спомином  скапують    сльози  мої..
 05/04/2015
 Спасівка*-сорт  яблук,  які  дозрівають  до  свята  Спаса  Святого.    


САДОВО-СНІЖНЕ.

Сивим    сонним  сніжним    світом
Сипле  сніг  сніжинки  спілі,
Сіє  світло  стоколірне,  
Стелить  срібло  синьо-сіре.
Струменіє  синьоцвітом.
Степ  стрічає    сніжні    стріли,
Стелить  стежку  саду  січень,  
Сад  старенький  спорожнілий,
Спить  сп"янілий,  скрижанілий,
Сняться  саду  сливи  спілі,
Смілі  співи  солов"їні.
Н.  Хаммоуда
01.04.2015
     
 
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572265
дата надходження 05.04.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера В

                                 Вірю...(надіюся,  що  збудеться)
Вітром  видуло  все  вересневе,  
Відмело,  відспівало,  відмерзло.  
Вже  весняне  вітає  веселе,
Все  важке  відігнало,  віднесло.
Відболіли    відбилися  війни,  
Вже  відкаркало  враже  вороння,
Воз"єдналися  всі  воєдино,
Всемогуча    Всевишнього    воля!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570890
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера З

Дуже  люболю  українську  мову.  Вона  настільки  багата,  що  можна  писати  вірші  підбираючи  всі  слова  на  одну  літеру.  

Магія  української  мови  -літера  "З".

Замітала  зима  заметілі,  завивали  завії  за  вітром,
ЗасипАла  замети-завади.  Загребла,  загорнула,  загай.  
Заховала,  змотала-зім"яла,  заслонила  замерзлим  загір"ям,
Закувала  засніжену  землю  заспівала  :"Засни,  засинай".

Засвітились  засріблено  зверху  забудови  зненацька  знищілі.  
Задзвеніли  закохані  зорі.  Заблищали,  заграли,  зійшлись,
Закружляли...  застигли...  змовчали,  захмелілі,  згорілі,  зітлілі,
Задивившись  замріяно-згубно,  заіскрилися,  знов  зайнялись...  
31/03/2014.
Н.  Хаммоуда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570838
дата надходження 31.03.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера Д.

Далекі  думи.

Десь  дуже  далеко,  Дніпро,  і  Дністер,  і  Джурин*,
Дзюркочуть  джерела,  дерезами  день  догорає.
Доноситься  дух  деревію,  дубових  долин,
Дзвіночки  дурманять,  діброва  дощів  дожидає,

Дорвались  джмелі  до  дворядника*-дивні  дива!
Додовбує  дятел  дупло  в  довгожителі-древі,
Димок  долітає,  дрігоче  дрімливо  душа,
Доспати,  доснити,  добачити  думи  у  дневі.

Давно  добираюсь,  долаю    доробки-роки,
Доволі!    Достаток  добув,  доблукав,  доробився.
Добратись  до  дня.    Дотулитись.  Дожити,  дійти  б
Далеку  дорогу  додому,  до  друзів  дитинства.

Дворядник*-квітка.
Світлина  мого  села  Кошилівців  і  річка  Джурин.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617437
дата надходження 31.10.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера А

Абрикосово-абсентовий  антракт-  
Аґрусівка  ароматом  атакує,
Ах,  актриса-австріячка!  Ах  азарт!
Арій  ангельських  акорди  адресує.
Абстрактую.  Аплодую  антитакт,
Азіат  актрисі  арфно  асистує...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600954
дата надходження 20.08.2015
дата закладки 31.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера Н.

НЕПЕРЕМОЖНІ,  НЕЗДОЛАННІ!

Наче  навіса  нахмурилось  небо  навколо,
Нічка    нависла    над  нами  незряча,  німа.
Напівживі...  Напівмертві...  Невільні-ніколи!
Нас  нащербити  націлились?  Навпіл?-
                                                                                                                                         Нема!!!
Не  нажились,  не  намріялись,  не  нараділись,  
На  незалежність  .  Навіщо    новИх  нам    негод?
Непереможні!  Ну,  нЕдруги,  ні,  не  надійтесь-
Не  наклоняється  ниць    невмирущий    народ!

Недооцінюєш  нас  ненажерлива  нЕчисте?
Напримирялись,    настарчить  назавжди.  Навік!
Не  наближайся  нахабо,  нечесо  і  нехристе!
На  новоземлях  народим  нащадків  новИх.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617251
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Ніна Третяк

Осінь


І  все-таки  осінь
Така  неймовірно  красива!
Розгублена  просинь
Від  погляду  сонця  щаслива.
А  вчора    іще
Була  норовлива,  примхлива.
Лякала  дощем,
Громовицею  кликала  зливу.
Промокла  навскрізь  –  
На  ранок  уже  заясніла  –
Не  бачили  сліз
Вітри  від  краси  захмелілі.
У  коси  беріз
Вплітались  багрянці  і  злото,
Промінився  ліс  –  
Не  ліс,  а  художні  роботи!
Безсмертні  мазки:
Акценти  на  тіні  і  світло.
Найкращі  зразки
Осінні  у  творчій  палітрі!
І  все-таки  осінь
Така  неймовірно  красива!
Розвеснена  просинь
Від  погляду  сонця  щаслива…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617250
дата надходження 30.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Наталя Хаммоуда

Літера К

Коло  криниці  калина,
Китиці  квітів-кришталю,
Клен  кучерявий  крислатий,
Крикнув  калині:"Кохаю".

Красна  клонилась  калина,
Килимом  квіти  краплисті,
Колодуватимуть*  клена,
Квапляться,  крають  з  користі.

"Клене,  кленочку  коханий!"-
Криком  калина  кричала  
Колір  крайнеба  кривавий,
Каркали  круки  ,  кружляли.

Колодувати*-розмовне,  різати  на  колоди.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616766
дата надходження 28.10.2015
дата закладки 30.10.2015


Серафима Пант

Від Матері Синові

Я  маю  право  на  любов  
Своїх  дітей.  Так,  право    маю.
Нехай  з’єднає  віри  шов
Ту,  що  майбутнє  роз’їдає,
           Душевну  рану  –  кровоточить,
           І  сльози  заливають  очі
Від  втрати  сина,  що  пішов,
                   Дверима  грюкнувши  із  хати,
                   Та  долю  буду  я  благати
                   (  Це  шлях  його,  але  ж  я  –  мати),
                   Стежку  зумів  щоб  відшукати
     додому…,      
             забувши  злість,  зневіру,  втому.

Збираю  силу  –  визнаю
Власні  гріхи  –  спокуту  маю:
Долю  скривавлену  свою.
В  думках  я  сина  обіймаю,
           І  блиском  заливає  очі.
           Нехай  цю  зустріч  напророчать  
Невинні  душі,  що  в  раю
                   Через  цю  сварку  опинились.
                   На  когось,  чи  на  себе  злились?
                   Коли  потрібно  ,  не  спинились  –
                   Самотні  в  горі  залишились
     свідомо.
               Розплата  –  злість,  зневіра,  втома.

Чекаю,  аби  ти  прийшов  –
Я  не  найкраща  в  світі  мати.
У  тих  є  право  на  любов,
Хто  силу    має    пробачати.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611958
дата надходження 08.10.2015
дата закладки 08.10.2015


Мар’я Гафінець

коли помирає кохання….

Північний  вітре  кольору  зими,
окутай  враз  з  усіх  сторін  собою.
...Тепло  у  Літа  щедро  брав  взайми,
до  розрахунку  ось  стаю  з  тобою.

Не  муч  же  довго  -  подихом  з  душі
здмухни  останню  краплю  сонця,  Сні́жний.
Холодним  сном  на-бі́ло  пороши
ти  танець  днів.  Закручуй  вузол!  ...Ніжний

зникає  слід  весняно-невагомий..
(а  я  ж  наївно  вірила:  "Навік!")
Раптово  з  ніг  звалила  глиба  втоми
і  згірклий  присмак  вже  чужих  утіх.

Ти  не  вкрадеш  у  Часу  ні  хвилини!
(більш  не  напружуй,  Вітре,  крил  своїх)
Ти  відпусти  любов  цю  без  провини,
щоб  хоч  впівкроку  шкутильгати  зміг.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611941
дата надходження 08.10.2015
дата закладки 08.10.2015


Наталя Хаммоуда

Не мерехти, моя остання зоре!

 НЕ  МЕРЕХТИ,  МОЯ  ОСТАННЯ  ЗОРЕ!
Не  мерехти,  моя  остання  зоре,
Якщо  горіти  сил  уже  нема,
Погасни  тихо  і    впади  у  море,
Розбийсь  об  хвилі,  доторкнися  дна.
Десь  там  на  дні,  у  спомини  сповитий,
Заритий  скарб  моїх  прожитих  літ,
Із  тих  глибин      хай  промінь  золотистий
Несе  життєве  сяйво  в  новий  світ.
Хай  кожна  іскра  зробиться  звіздою,
Злетить  до  неба  і  засяє  знов,
Бо  мрію  я,    прощаючись  з  тобою,
Щоб  не  згасала  на  землі  любов.
Н.Хаммоуда.
04/10/2015р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611185
дата надходження 04.10.2015
дата закладки 07.10.2015


Lost Angel

Думки про кохання…:)

Яке  чудове  почуття  -  оте  кохання,  
Аж  в  венах  закипає  кров...  
Ті  дивні  відчуття,  зворушливі  зізнання,
Їх  хочеться  переживати  знов  і  знов!
Коли  мурашки  бігають  по  тілу,
Сором'язливий  погляд,  нерішучий  дотик,
Все  справжнє!  Я  цього  хотіла!!!
Це  Ти  -  найнебезпечніший  наркотик!  (с)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611787
дата надходження 07.10.2015
дата закладки 07.10.2015


Наталя Хаммоуда

Ніч перша-остання

Ото  вже  ніч  була  тоді,  яка  вже  ніч,
Коли    по  сіні  розлетілися  коралі,
Коли  сорочка  тихо  зсунулася  з  пліч,
Ніхто  не  думав:  "Що  то  з  нами  буде  далі".
Ото  вже  ніч  тоді  була  така  ясна,
Коли  з  росою    повернулась  я  до  хати,
А  мати  чула,    зрозуміла  все  вона,
А  я  гадала,  що  ж  я  маю  їй  збрехати,
Коли  спитає,  де    я  нічку  провела,
Тоді    я  вірила,  що  то  було  кохання,
Якою    все  ж  я  простодушною  була,
Не  знала  ще,  що  то  не  перша  ніч-    остання.
27/09/2015
Н.Хаммоуда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609879
дата надходження 28.09.2015
дата закладки 07.10.2015


I-ney

Мрія Не Згасне!

Спільнота  людей  з  вадами  зору,
Здавалось,  була  не  потрібна  нікому.
Але  він  ішов  собі  з  дому  туди,
Щоб  внести  в  сімейний  бюджет  чесно  зароблені  тяжкою  рутинною  працею  копійки.
Він  був  далеко  не  ніким,  він  знав  три  іноземні  мови,
Умів  він  відділяти  круглі  зерна  від  полови,
Жінка  і  діти  чекали  з  роботи  його,
Він  йшов  немов  був  зрячим,  але  насправді  нічого  не  бачив.
Самотній  неначе,  та  це  не  для  нього,  а  для  перехожих,
Ти  знаєш,  так  дійсно,  на  тебе  й  на  мене  він  зовсім,  напевно,  не  схожий.
Рахує  він  гроші  у  магазині  купити  солодке  молодшій  дитині,
Потім,  як  завше,  після  роботи  сідає  в  трамвай  номер  4.
Вирій  птахів  пролітає,  він  не  бачить,  але  знає
Відчуває,  просто  відчуває,  відчуває
Ає,  скажу  я  вам,  цей  чоловік  –  ну  зовсім  не  страждає,
Він  просто  наш  світ  по-іншому  сприймає.

Чути  голос  вітру,  чути  шепіт  лісу,
На  очах  кайдани,  темряви  завіси.
Світла  не  видно,  але  життя  прекрасне,
Не  зважаючи  на  біль,  мрія  не  згасне!

Таких  людей  насправді  в  нашому  світі  не  дуже  багато,
Але  про  їхні  проблеми,  мій  друже,  не  треба  забувати.
В  тебе  є  очі,  в  тебе  є  вуха,  в  тебе  є  руки,  в  тебе  є  мозок,
Когось  обділила  природа,  їм  варто  допомагати.
Вони  такі  ж  як  всі,  у  них  щиріші  душі,
Вони  від  болі  і  вад  безперечно  любити  вміють  ще  дужче.
Митися  в  душі,  напевно,  не  зручно  їм,  та  це  не  проблема,
Проблема  у  тім,  що  не  завжди  вміють  з  такими  людьми  поводились  чемно.
Можливо  суспільство  ще  не  досягло  того  апогею,
Хтось  захищає  права  сексуальних  меншин  –  лесбіянок  і  геїв.
Я  намагаюсь  вам  нагадати  про  людей  із  вадами  зору,
Допомагайте  їм  у  житті  піднятись  під  гору.
І  знаєш,  мій  друже,  поводься  пристойно  з  такими  людьми  ти,
Їх  як  і  тебе,  як  всіх  інших  людей  –  потрібно  любити.
Треба  вміти  забити  на  всі  негаразди,  всілякі  буденні  дрібниці,
Вміти  діставати  палиці  з  життя  колісниці.


Чути  голос  вітру,  чути  шепіт  лісу,
На  очах  кайдани,  темряви  завіси.
Світла  не  видно,  але  життя  прекрасне,
Не  зважаючи  на  біль,  мрія  не  згасне!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603027
дата надходження 30.08.2015
дата закладки 30.08.2015


Наталя Хаммоуда

Хіба для щастя багато треба?

Хіба  для  щастя  так  багато  треба?      
Заснути  і  прокинутись  в  обіймах,
Дві  філіжанки  кави  на  світанку,  
І  посмішка,  така  до  болю  рідна,
Лежати,  розпростершись,  просто  неба,  
Забувши  про  тривоги,  і  про  війни,
Дивитись,  як  відслонює  фіранку,  
Й  виходить  сонце,  щоби  світ  зігріти.

Хіба  для  щастя  треба  так  багато?
Дивитись,  як  всміхається  дитина,
Нарвавши  квітів  цілий  оберемок,    
Біжить  назустріч,  радісно,  матусі,
Душі    дарує    дивовижне    свято,    
Яке  триває  не  одну  хвилину,
Обійми  і  солодкий  поцілунок,  
І  "я  тебе  люблю",-звенить  у  вусі.

Хіба  ж    багато  треба  нам  для  щастя?  
Повірити,  що  правда    запанує,
Добро  творити  й  не  чекать  подяки,    
В  добрі  нема  вікторій  чи  поразок,
Можливо    і  не  все  відразу  вдасться,
Та,  відпустивши  назавжди  минуле,
Вперед  із  щирим  серцем,  без  оглядки,
Творить  життя  свого  щасливу  казку.

Невже  багато  треба  нам  для  щастя?..




адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602403
дата надходження 27.08.2015
дата закладки 30.08.2015


Валя Савелюк

КАТАРСИС

на  дру́зки!  –
світанки-ранки,
наче  полив`яні  тонкостінні  жбанки,
чи  
найдосконалішої  огранки*  
кришталеві  вази  –
на  затьмарені  крихти-стрази!

порозбивалися
келихи-вази-бокали
богемського  кришталю-вальдгла́су  –
досконало  гранями  грали,
на  Землю  приймали
польові  потаємні  сигнали
Простору-Часу

приймали
потаємні  сигнали  –
фокусува́ли
у  чисті,  істинні  кольори,
змішували
довершено-досконало,  
і  розливали
у  келихи  і  бокали
блакитно-рожево-лілові
вишукані  вечори

але  –  
трапляється  часом,
що  
з  кришталем-вальдґласом  
полиця  –
обірве́ться-обвалиться…

підточили
люмпени-гризуни,
паразити-неситі-утроби,
жлоби-невігласи  –  тобто  імущі  раби,
нахабні  злодії-таргани  
Основ-Основи,  
вивели
за  межі  терпцю́  –
і  обвалили  
дубову,
під  кришталями,  поли-цю…

на  дру́зки!  –
ранки-світанки-зірки́  –
на  осколки
лілово-лагідні  вечори  –
вальдгласу  
небесного  кольори…

жаль…
та  гризуни  і  є  гризуни

а  кришталь  –  є  кришталь…

порозбива́лися  космічні  зв`язки,
торохтять  у  дахи
сонця́-зірки́,
як  по  відсі́вному  ре́шету
горох-квасоля…

…відсторонено
споглядаю  здаля  
недоторкану  Красоту
у  недосяжній  ницими  -
Чаші  Грааля…

26.08.2015

*огранка  –  розм.  -  огранювання

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602223
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 26.08.2015


Наталя Хаммоуда

Літера М

Минула  молодість.  Мабуть-бо  марно  мріяти?
Майнула    маревом,      мов    моря  миготінь.
Медами,  м'ятами,  морозами,  метілями,
Між      мУзик  місячних,    мов    мряки      моросінь.

Минула  молодість      митарствами,  мандрівками,
Мовчазних  мук  марнотерпінням,  манівцем,
Марнорозтратсвом,    маловірними  манірами,    
Марноочікуванням      мирним,  ментежем*.

Майнула    молодість  мінлива,  малоздержана.
Молюся...  миркаю*-  минулось      маяття,
Могутнсть  мудрості  молитвою    мережена
Межує-мириться    з      минулим  й      майбуттям.  

Миркати*-нарікати  на  себе,  на  когось.
Ментеж*-бунтарство,  постання,  боротьба  з  кимось  чи  самим  собою,  протистояння.  

 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602168
дата надходження 26.08.2015
дата закладки 26.08.2015


Наталя Хаммоуда

Літера Є.

Єдиний  гімн,  єдиний  дух,  єдиний  стяг,
Єдина  воля  до  життя  і  до  свободи,
Є  сила  й  доля.  Єдність-найвірішний  шлях,  
ЄдиномАтерного  вільного  народу.

Єдному  Богу  свято  вірили,    жили,
Єнались  щиро,  із  сусідами  братались,
Європи  стежкою  до  правди  ми  пішли,
Єдним    шляхОм,    і  майже  мрії    доторкали.
                                                                       
Євромайданом  вийшли  спільно,  всі  зараз-
Єдина  пісня    із  грудей  всього  народу
Єдиногласно  в    синє    небо  піднялась.  
Єдина  пісня...  Але  де  ж  вона,    свобода?

Єхидний  єщір*  захопив  собі      престол,
Єпархіяльні  мУри          взявся  захищати,
Єнгям  дурним  насправді  був,    а  не  вовком,
Єгоркою  тупоголовим  і  паяцом,  

Євромайдан  узявсь  стріляти,  розганять.  
Європу  бачив,    як  чуму  прокляту,    
Єднако,    вбивце,  небо      не  зізьме  "відкат",
ЄрЕпуде,  буде  тобі    за  все  розплата.          

Єдині  будьмо-доки  сили  наші    є,
Єдині  в  боротьбі,    живі  і  після  смерті,
Єдиний  дух,  єдиний  Бог  у  нас  жиЄ,
Єднаймось  браття-щоб  Вкраїні  не  померти!

       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601795
дата надходження 24.08.2015
дата закладки 25.08.2015


Наталя Хаммоуда

Літера Б

Борюсь  блаженно-  боротьбою  Берегинь,
Благословеннями    благаючи        брататись.
Бо  без  братерства  будуть  біди,    буде  біль,
Будемо  битися,  брехати,    бунтувати.

Беріть  брати:  багнет,  булаву,  бич,    бірмак,
Благовіщуйте  благодять,  багатоліття!
Бажаю  бачити  будівлею  байрак,
Барвінку,  братчиків    буяння-  буйноцвіття.

Бандура  бренькне-  Будьмо!  Будьмо!  Боротьба!  
Бадьортесь  браття!  Бог  боронить!  Бог  боронить!
Бо  батраками  буть  -  болючіш    батога,
Берім  булави!      Бій  брехні  і      беззаконню!

Благаю,  браття-  безпощадно  бороздіть
Безлуздих  бездарів,  безжалісних,  безчинних,
Благословляю-бороніться,  бороніть  
Благословенну,  Богомдану  Батьківщину.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601348
дата надходження 22.08.2015
дата закладки 22.08.2015


Исаак

А я, безбожник, Господа молю…

А  я,  безбожник,  Господа  молю,  
чтоб  он  меня  не  нагружал  стихом..
Как  рыбий  жир  ребёнок,  не  люблю  
 я  Музу  и  прошу  её  о  том,  
чтобы  ушла  к  кому-то  от  меня  –  
какого  чёрта  мучить  старика!

Приятель  мой  не  пишет  аж  три  дня!
Горюет  он!  А  у  меня  рука  
 не  поднимается  чтоб  что-то  записать…
Когда  не  пишется,  какая  благодать!!!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601215
дата надходження 21.08.2015
дата закладки 21.08.2015


Наталя Хаммоуда

Не відпускай.

НЕ  ВІДПУСКАЙ!  
(  для  мого    коханого  чоловіка).


Не  покидай,зажди  хоч  на  хвилину,
У  мареві  ночей  не  залишай,
До  тебе  серцем  і  думками  лину,
Тримай  мене  сильніш,  не  відпускай.

Хіба  цей  сон  приснитись  може  двічі?
Напевно  ні,  та  снишся  знову  ти,
Уже  світанок  зегляда  у  вічі,
Тримай  мене  сильніш,не  відпусти.

Промінням  сонце  вже  мене  лоскоче,
Тебе  я  чую,ще  зі  мною  ти,
І  так  боюсь  роплющити  я  очі,
Бо  знаю-ти  покинеш  на  завжди.

Не  відпускай  ,  і  я  не  відпускаю,
Бо  ти  у  серці,  в  мріях-тільки  ти,
-Ко-ха-ю!    Чу-єш?    Я  те-бе  ко-ха-ю!
Мій  промінь  світла  серед  темноти....

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441627
дата надходження 05.08.2013
дата закладки 21.08.2015


Наталя Хаммоуда

Повія

Ось  новий  ранок.    Прокидаєшся  сама,
А  ніч  була  ...  немов    вогонь  змішали  з  льодом.
З  такою    пристрастю    він  цілував  вуста,
А  враці  вийшов  із  кімнати  спішним  ходим,

І  двері  тихо  за  собою  зачинив.  
Він  думав-спиш,  а  ти  гасила  лона  спалах.
Так  було  завжди,  ну  а  він-  одним  із  них,
Кому  ти  ласку  щедро  -щедро  дарувала.

Ще  біля  тебе  аромат  його  духів,
Його  обійми  ще  не  змиті  з  твого  тіла,
Він  зміг  очистити  б  тебе  від  всіх  гріхів,
А  ти    б  його  (напевно)  щиро  полюбила,
А  може  й  склалося  б-не  гірше,  як    у  всіх,
Та  лиш    надії  марні  ти  у  серці  душиш,
Бо  всім  потрібна  ти  заради  власних    втіх,
А  так  хотілось,  щоб    заглянув  хтось  у  душу.  
18/08/2015



адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600558
дата надходження 18.08.2015
дата закладки 18.08.2015


Наталя Хаммоуда

ЗАСПІВАЙ МЕНІ, ТАТУ…

(  можливий  варіант  для  пісні)

Заспівай  мені,  тату,  тієї,    твоєї,  сумної,
Яку  чув  я,  коли  ти  мене  колисав    на  руках,
Де    стрільці  січові  повставали  до  ратного  бою,
І  як  гетьман,  мов  батько,  вперед  їм  показував  шлях.

Заспівай  мені,  тату,  ту  пісню  свою  старовинну:
Де  у  битві  нелегкій  лягли  юнаки    молоді,
І  матуся  стара  там    ридала  за  сином  єдиним,
А  на  на  нього  черемха  розсипала  квіти  свої.

Заспівай  мені,  тату,    як  ти  воював  під  Берліном,
Як  відважно  ти    гнав  ворогів  крізь  атаки  і  дим,
Де  поранений      весь,    але  гордий,  стояв  на  колінах,
Коли  дякував  Богу  за  те,  що  лишився  живим.

Сядь  же,  батьку,  поближче  до  мене,  а    я  заспіваю,
Як  твою  Україну    укотре  ґвалтують  кати,
Я  дійшов  до  Донецька  почавши  боротись  з  Майдану,
Щоб  онукам  і  правнукам  вільну  її  зберегти.

Заспіваймо,  рідненький,  про  волю  та  мир  в  Україні,
Які  вірні,  сміливі    у  неї  зростають  сини,
Від    козацьких  часів      волю  Неньки  боронять  до  нині.
І    молімось,  щоб  правнуки  наші  не  знали  війни.
   14/08/2015.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599635
дата надходження 14.08.2015
дата закладки 18.08.2015


Віталій Назарук

МАТИ ЛЕБІДКА

Іде  до  храму  мати  з  першим  дзвоном,
Щоб  за  здоров’я  сина  знов  подати,
Бо  їй  приснились  небеса    червоні  -
Лебідкою  летить  до  сина  мати.

Молитви  всі,  що  знала  прочитала,
Поклони  била,    ставши  на  коліна,
А  чи  дійдуть?  Сама  себе  питала…
Лебідкою  летіла  знов  до  сина.

Бо  вже  роки,  як  він  пішов  із  хати,
Листи  короткі  і  в  сльозах  стежина,
Як  важко  одинокій  виглядати,
В  думках  вона  завжди  летить  до  сина.

Вертайся,    сину,  вже  пора  додому,
Хай  росами  покриється  стежина,
Не  залишайся  у  краю  чужому  -
Лебідкою  сама  летить  до  сина.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600202
дата надходження 17.08.2015
дата закладки 17.08.2015


Віталій Назарук

СОЛОВ’ЇНИЙ СПІВ

Потиху  мавкнуть    солов’ї,
Гаї    осиротіли    наче,
Бо  їхній  спів  –  це  дар  землі,
Без  солов’їв  країна  плаче…

Багато  на  землі  птахів,
Краса  у  кожного  своя,
Та  лише  їх  змовкає  спів  -
Ми  знов  чекаєм    солов’я.
Чарівна      пташечко  моя,
Який  чудовий  в  тебе  спів.
Хай  лине  пісенька  твоя
Серед  садів,  серед    гаїв…
Як  знову  зацвіте  земля,
Ти  прилетиш  назад  в  гаї
І  спів  полине  звідтіля,
Найкращий  спів  на  всій  землі.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600233
дата надходження 17.08.2015
дата закладки 17.08.2015


Наталя Хаммоуда

Перед воротами до раю

 

Перед  воротами  до  раю,
Спинились  де-кілька  солдат,
Петро    Апостол    їх  стрічає.
Побачив  юний  вік    хлоп”ят,

Відкрив    їм  навстіж  він  ворота,  
Вклонився  низько  до  землі,
Оглянув  того,  що  напроти,  
У  нього  рана  на  чолі:  

“Тобі,  синочку,  скільки  років?
Чи  не  зарано  ще  сюди?-
Ступив  назустріч  кілька  кроків,-
Ти  зупинися,  підожди,

І  розкажи  мені  ,  як  сталось
Що  ви  в  такому  цвіті  літ,
До  неба    з  друзями  зібрались?
Невже  не  милий  білий  світ?

Невже  не  хочеться  вам  жити,
Радіти  світу  день  за  днем?
Що  за  потреба  ваша,  діти,  
Зустрітись  з  Господом-Творцем?-

Обнявши  воїна  за  плечі,
Апостол  тихо  прошептав:
-Не  час  вам  ще  в  ключі  лелечі,  
У  вас  ще  так  багато  справ:

Потрібно    Землю  захищати,
Потрібно  повертати  мир,
Потрібно  все  відбудувати,
Що    зруйнував    лихий    упир.

Хто  окрім    вас  за  неї  встане?
Хто  як  не  ви,  її  сини,
За  честь  матусину  повстане
Проти    лихого  сатани?

Вертатись  вам  пора,  солдати,
Лікуйте  рани,  і  живіть,
Боріться  проти  супостата,
І  пам”ятайте  кожну  мить,

Що  ви-герої  України,
Усі,  хто  бився  і  страждав.
Не  місце  вам  у  небі  синім,
У  вас  ще  так  багато  справ....”
             
                     *        *        *
Вертались  воїни    на  землю,
Дивився  їм  Петро  услід,
Він  знав  тоді,  що  недаремно,
Вони  вертаються      на  світ.

Він  вірив-  все  вони  здолають,
І  буде  мир  і  буде  лад,
Життя  цвістиме,  як  у  раю,
І  в  путь  благословив  солдат.

06/11/2014  





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535300
дата надходження 07.11.2014
дата закладки 17.08.2015


Nik_UA

ТЛЕЕТ В ТЕСНОЙ ПЕЧУРКЕ ХАМОН

ТЛЕЕТ    В    ТЕСНОЙ    ПЕЧУРКЕ    ХАМОН,
ПАРМЕЗАН    ПРЕВРАЩАЕТСЯ    В    ДЫМ,
И    ПОЁТ    РОССИЯНАМ    КОБЗОН
ПРО    СТАБИЛЬНОСТЬ,  ДУХОВНОСТЬ    И    КРЫМ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598614
дата надходження 09.08.2015
дата закладки 09.08.2015


Наталя Хаммоуда

Колись тебе кохати я навчусь

Колись  тебе  кохати  я  навчусь,
А  поки  що  живу  з  тобою  поруч,
Ночами  ти  моїх  торкаєш  уст,
І  обіймаєш,  і  слова  говориш,
Такі  слова-що  розтопили  б  лід,
У  кожнім  серці,  хто  зазнав  кохання,
А  я  не  сплю,  і  ніч  як  пара  літ,
Не  дочекаюсь  вже  ніяк  до  рання.
А  може  ти  дарма  зігрів  мене?
Можливо  я  не  здатна  до  любові?
Роки  летять,  а  скільки  ще  мине,
Допоки  серце  щось  відчує  знову?
Та  тільки  ти  надії  не  втрачай,
Благословить  Господь  і  нашу  хату,
Молись.  Кохай.  Кохай  мене  й  чекай,
І  я  тебе  зумію  покохати...
(С)  Н.Хаммоуда
08/05/2015
P.S.  У  останньому  катрені  навмисне-необхідно  використана  дієслівна  рима.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579980
дата надходження 09.05.2015
дата закладки 08.08.2015


Наталя Хаммоуда

Якщо любиш…

Якщо  любиш-мовчи!  Почуття  не  викрикуй  на  людях,
Не  показуй  нікому  сіяючих  щастям    очей,
Бо  жорстокість  людська,  не  жаліючи,  скривдить,  осудить,
Ще  й  до  того  розлучить  закоханих    рідних  людей.

Якщо  любиш-  радій,  тільки  крий  свою  радість  у  серці,
Віддавайся  любові,  та  так,  щоб  не  бачив  ніхто,
Бо  та  заздрість  людська  ураганом  незванним  ввірветься,
І  сліду  не  залишить    від  ніжних,  яскравих  квіток.

Якщо  любиш-молись!  Бо  кохання  дароване  Богом,
Він  зуміє  найкраще  для  тебе  його  зберегти,
Проти  всякого    зла  є  Всесильна  опіка  святого,
Якщо  любиш-кохай,  і  розправивши  крила,  лети!
08/08/2015





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598417
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015


Лань.

Хлопчина з чолом Піфагора

А  травень  урвався,  як  уривається  вічність.
Завісу  спустили  –  овації  зайві,  повір,  –
За  завісою  хлопець  –  помер  асфіксією  січня,  –
Та  ще  досі  ніхто  не  візьметься  забрати  з  петлі.

Я  казав,  що  овації  зайві,  та,  чуєш,  лунають;
То  так  люд  аплодує  за  виступ  прекрасний  до  трему.
Антракт  за  виставою  –  хлопця  усе  не  знімають,
Все  висить,  мов  доводить  усім  свою  теорему

життя,  що  так  і  не  стала  йому  аксіомою,
А  в  кінці  ледь  не  перетворилася  на  гіпотезу.
Його  біле  чоло  керувалось  завжди  свідомістю,
А,  можливо,  потрібно  було  –  мозочко́м  й  гіпофізом.

Його  руки  пахнули  хлібом  і  мокротинням,
Сифілітиками-бомжами  і  їх  бездомними  кицьками,
Його  плечі  несли  на  собі  лиш  чуже  каміння,
Його  погляд  вбирав  і  вбивав  сотні  й  тисячі  лиць,  а  ми

так  арктично,  так  холоднокровно  спускаєм  завісу:
Жоден  м'яз  не  здригнеться,  все  піде,  немов  по  маслу.
Все  іде  по  спіралі,  все  крутиться  навколо  вісі:
Натовп  стоячи  плескає,  скандує  пафосні  гасла.

А  хлопчина  з  чолом  Піфагора  –  геть  захололий.
Нікому  немає  діла  пощо  і  за́  що  так.
Завісу  спустили  чужим,  незворушним  болем.
Ніхто  не  помітить,  як  він  ворушиться  в  зашморгу.

6.5.2015р,
Львів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598480
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015


Синсела

Обірветься терпіння


         

Ой,  не  зразу  приходить  прозріння.
А  для  зомбі  -  глухий  варіант.
Із  війни  у  війну  покоління
знову  кинуте  в  бій,  як  десант.

А  я  вроджений  класти  покоси
на  полях,  де  сьогодні,  щодня
скаженіє  кістлява  і  косить
так,  що  кров’ю  залита  стерня…

Де  немає  ні  крихти  сумління,
є  бажання  загарбати  край,
народ  знищити  весь  із  корінням,
щоб  остався  лиш  вибраним  рай.

Обірветься  народу  терпіння,
він  фашистське  кубло  спопелить!
Ой,  не    зразу  приходить  прозріння,
жаль,  не  кожному  Бог  дав  цю  мить.

   2015  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598457
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015


Ірина Гнатюк

Бісер

Навчусь  сама
Не  вперше
Тільки  знову
Зберу  весь  бісер  колотих  образ
Злість  догорає,  взята  за  основу
В  повітрі  запах  вимовчаних  фраз

Як  наше  літо  швидко  прогоріло
Нас  пам'ятає  два  десятки  вулиць

Тебе  невірного  і  помислами,  й  тілом
Мене,  що  так  невчасно  схаменулась

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598492
дата надходження 08.08.2015
дата закладки 08.08.2015


Наталя Хаммоуда

Мальва

Вчора  не  мала  інтернету  і  вирішила  пройтися  окугою.  На  узбіччі,  в  травах  і  мусорі,  зладека  замітила  щось  червоне,  і  пішла  на  нього.  Коли  роздивилась,  що  між  тими  відходами  цвіла  розкішна  мальва-не  стрималася,  розплакалась,  чесно.  То  було  так  емоційно,  ніби  вдома  побувала.  Ось  написалося  таке:

Зацвіла  червона  мальва  на  узбіччі,
Як  і  я,  вона  в  далекій  чужині,
Що  ночами  тобі  сниться,  квітко  вічна,
Пелюстки  за  чим  сумують  запашні?
Розляглось  блакитне  небо  над  тобою,
А  навколо  море  й  сад  із  мигдаля,
Ти  на  захід  сонця  дивишся  з  журбою,
Бо  далеко  вже  тепер  твоя  земля.
Як  тобі  живеться,  мальво,  між  пісками?
В  Україні,  знаєш,  вишні  зацвіли?
Й  ти  б  цвіти  могла  між  білими  хатАми,
Яким  вітром  занесло  тебе  сюди?
Ти  чужа,  краси  твоєї  їм  не  видно,
Ну  а  ти  цвітеш,  хоч  сили  більш  нема,
Твоє  листя  обпалив  солений  вітер,
А  коріння  вже  дос  ушує  жага.
Ти  від  нині  оберегом  є  для  мене,
Я  наллю  тобі  студеної  води,
Відживе,  нап'ється  листячко  зелене,
Тільки  ти  живи,  яскравіше  цвіти.
Віриш,  мальво,  я  вже  також  добре  знаю,
Не  лікує  від  розлуки  довгий  час,
Можна  звикнутись  з  усім  в  чужому  краю,
Тільки  рідним  він  не  зробиться  для  нас.
28/04/2015
Н.Хаммоуда

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577856
дата надходження 29.04.2015
дата закладки 08.08.2015


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=
дата надходження 01.01.1970
дата закладки 08.08.2015


Кристина Царь

Коханому*

Люблю  я  з  ним  сидіти
про  щось  погомоніти.
Люблю  я  з  ним  лежати
і  довго-довго  спати.
Люблю  я  його  очі,
в  які  дивлюсь  до  ночі.
Люблю  я  його  вії,
такі  руденькі,  милі.
Люблю  його  усмішку,
таку  любеньку  ніжну.
Люблю  з  ним  прокидатись,
від  снів  своїх  вертатись.
Люблю  його  обійми,
в  яких  ні  дощ  не  вітер
не  зможе  розлучити.
І  казку  нашу  вічну  
не  зможе  закінчити.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598258
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Скриня.



Я  минуле  своє  у  бабусиній  скрині  ховаю,
Де  обруси*  й  хустки,  замотавши  в  столітній  кожух,
До  комори  я  двері,  неначе  у  рай,  відчиняю,
Щоб  сьогодні  його  знов  несміло  узяти  до  рук.

Я  на  скриню  дивлюсь  і  вертаюся  в  сад  при  долині,
Де  із  яблуні  цвіт  осипався  на  коси  мені,
Там  де  мрії  солодко-гіркі  і  невинно-дитинні,
Сплять  у  травах  зелених  ,  де  квіти  в  медах  запашні.

Тільки  скрині  торкнуся,  а  звідти...  мелодії  дивні:
Шелестить  очерет-то  вітрисько  пробіг  над  ставком.
І  по  черзі  у  цілім  селі  надриваються  півні,
Щоб  усіх  сповістити,  що  ранок  уже  за  вікном.

Відчиняю  ту  скриню  мов  двері  у  батьківську  хату:
Мати  кличе  додому,  бо  пізня  на  дворі  пора,
І  бабуся  чекає,  щоб  косу  мені  розчесати,
І  про  перше  кохання,  як  пташка,  щебече  сестра.

Звідкись  пісня  знайома  до  серця  мого  долітає,
То  дідусь  щось  майструє,  і  тихо  її  гомонить,
А  із  хати  п'янкий  аромат  до  небес  досягає,
То  гнітиться  хлібина,  щоб  щиро  усіх  пригостить.

Чорна  груша  суха  б'є  по  вікнах  вночі,  як  примара
(Не  забути  ніколи,  хто  страху  мені  додавав),
Та  лиш  вранішню  тишу  нарушить  сусідська  отара-
Сад,  неначе  від  чарів,  до  вечора  знов  оживав.

А  під  стріхою  гнізда,  а  в  гніздах  малі  ластів'ята,
Жовтодзьобі,  смішні,  зголоднілі...  Ойой,  як  кричать!
Перший  цвіт  на  черешні,  її  посадив  для  нас  тато,
А  сьогодні  вже  діти  мої  ту  черешню  їдять.

Розберу  те  добро,  що  бабуся  збирала  роками:
Сардаки*  й  рушники  розстеляю  на  теплій  траві,
Вишиванку  лляну,(  це  в  дарунок  бабусі  від  мами),
Білий  лейбик*  у  квітах,  спідниця,  й  перемітки*  дві.

Аромат  давнини  .  Порожніє,  звільняється  скриня,
В  кожній  речі  який  неймовірний  захований  клад,
Я  тулю  до  грудей  і  радію,  неначе  дитина,
І  стелю  у  саду,  де  клюють  горобці  виноград.

Я  звільняю  минуле  своє  від  розсохлої  скрині,  
Ніби  пучками  пальців  торкаюся  рідних  облич,  
Вся  історія  роду  мого  бережеш  ти  до  нині,  
Добра  скрине  стара,  ти  й  онуків  до  себе  поклич...

Обруси*-домоткані  скатертини.
Сардаки*-чоловіча  верхня  одежа  із  овечої  шерсті.
Лейбик*-верхня  одежа  без  рукавів  із  овечої  шкіри.
Перемітка*-жіноча  головна  одежа  із  білого  домотканого  полотна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551721
дата надходження 15.01.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Мужновладцям!

РЕАЛЬНІСТЬ.
Війна  жере,  і  шкіру  дре  живцем,
Та  відбирає  у  Держави  кращих,
Невже  не  в  силі  зупинити  це,
Той,  хто  в  чолі  поставлений-  
НінАщо?

Бо  якби  тільки  в  когось  із  синів,
З  Його  синів,  пролилась  крапля  крові,
Назавтра  він  і  сам  пішов  би  в  бій,
Щоб  вивернути  шию  чужакові.

Стояв  би  він  у  першім  із  рядів,
Бо  за  дитину  відімстити  б  мусів.
А  так...ну  що  йому  до  тих  життів,
Чужих  синів,  що  падають,  як  мухи?

А  смерть  не  спить,  з  війною  навздогін,
Селекцію  ведуть  поміж  народом.
За  Нього  знову  чийсь  загине  син,
А  ми  будем  надіятись,  що  згодом,
На  його  місце  прийде  інший  Він,
І  як  би  знову  нам  не  прогадати...

А  може  вихід  є  у  нас  один?
Із  нього  нам  потрібно  починати-
У  перші  лави  ставити  Главу,
І  депутатів  позганяти  з  тронів,
Щоб  всі  разом  прогнали  геть  орду,
Щоб  стали  всі  у  лави  оборони.

Бо  коли  наших  виб\'єте  синів,
То  ким  будЕте  спини  прикривати?
Бо  з  нас  вже  досить  тих  брехливих  слів,
Рятуйте  землю,  або  йдіть  за  ґрати!
07/05/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579665
дата надходження 08.05.2015
дата закладки 07.08.2015


No more pain

Не мае болю…

У  мене  вже  немає  болю,
У  мене  вже  немає  слів.
Я  вже  не  той,  що  був  раніше,
Я  вже  повік  закам’янів.Немає  серця  —  тільки  рана.
Думки  всі  зникли  з  голови.
Ось  місяць  витріщивсь  зухвало,
Як  око  сірої  сови.
Мов  з  каменю,  жахлива  тиша
Цей  світ  смертельно  обійма,
А  небо  сивий  дзвін  колише,
Та  в  ньому  звуку  вже  нема.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598270
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Над прірвою.

   НАД  ПРІРВОЮ...

 Над  прірвою  стояла,
 Відрікалась,
 З  життям  прощалась  у  весняний  день.
 Вона  вже  більше  Бога  не  боялась,
 ні  чорта  не  боялась,ні  людей.
 
 За  що  їй  це,
 Чому  так  доля  з  нею?
 Ще  чує,  
                     розуміє,    
                                       а  душа
 вже  наче  вихор  крутить  над  землею,
 З  очей  зліта  останняя  сльоза:
 
 -Сама,  сама,  
 сама  у  тому    винна,
 Лиш  тільки  я,  не  винен  він  ні  в  чім,
 Тепер  відповідати  я  повинна  ,
 Вже  більше  не  побачимося  з  ним.
 
 Нехай  живе,
 нехай  буде  щасливий,
 Нехай  кохає  іншу...не  мене,
 Чому?  Чому  не  я?  Чому  ,мій  милий?
 Ще  тільки  крок  і  все  ...усе  мине.
 
 Лечу...
 
           *      *      *
 Була  весна,  прекрасна,  
 ясна,  світла,
 сади  шуміли,лився  спів  птахів,
 А  у  садах  черемха  буйно  квітла,
 від  аромату  місяць  в  небі  млів.
 
 По  воду  йшла,
 не  йшла  ,а  мов  летіла,
 був  вечір  тихий,була  ясна  ніч,
 Біля  калини  я  його  зустріла,
 і  полилась  тихенька  наша  річ.
 
 За  руку  він    тримав    мене  
 тихенько,
 Торкнувся  ніжно  русої  коси,
 Тієї  ночі  так  чекала  ненька,
 а  ми  удвох  до  ранку,до  роси
 
 в  саду  вишневім.
 У  його  обіймах  було  так  тепло,
 Поруч  пасся  кінь,
 душа  стрілою  відлітала  в  небо,  
 коли  очей  його  стрічала  синь.
 
 А  завтра  знов  той  сад,
 і  та  криниця,
 І  та  верба,  і  очі  ті  самі,
 Мені  те  все  тепер  неначе  сниться.
 А  може  справді  снилося  мені?
 
 Та  ні,  не  сон  то  був,
 а  краще  б  снилось,
 Чому  розбив  він  серденько  моє?  
 чому  кохання  в  ньому  поселилось?
 -Чому  я  не  зненАвиджу  тебе?
 
 Чому
 перед  очами  твої  очі?
 Чом  на  устах  цілунок  перший  твій,
 горить  вонем,його  забути  хочу,
 А  в  серці  й  досі  щем,  болючий  щем.
 
 Весна  злетіла,
 наче  день  єдиний,
 Вже  літо  нас  в  покосах  зустріча,
 Тобою  лиш  жила,  тобою  милий...
 Дурне,  дурне  закохане  дівча!
 
 Ох,  як  же    вмів  ти  
 солодко  брехати,
 Шептав  ти  про  кохання  без  кінця,
 До  іншої  велів  сватів  заслати,
 А  я  ждала,  ждала  твоє  дитя,

 А  ти  й  не  знав.
 Та  й  нащо  тобі  знати?
 Нічого  не  змінити  вже  мені,
 ЇЇ  будеш  ти  ніжно  обіймати,  
 так  як  мене  в  садочку  на  весні.

 А  ми  з  дитям  ?  
 Що  буде  далі  з  нами?
 Хто  буду  я?  Гуляща,  без  пуття?
 А  може  було  слід  сказати  мамі?
 Матусю,  як  же  ж  вас  мені  шкодА!
 
 Я  знаю,  знаю,
 ви  б  мене  простили,
 Та  люди  не  простять  мене  і  вас.
 А  може  б  разом  ми  б  дитя  ростили?
 А  може  щастя  Бог  мені  ще  дасть?
 
 Думки,  думки,
 Що  діяти  не  знаю,
 Іду  в  поля,  і  очі  в  небеса,
 Я  чую,  як  в    селі  музики  грають,
 То  з  церкви  мій  коханий  поверта.
 
 Уже  не  мій...
 Та  як  його  забути,
 Коли    у  лоні  б"є  нове  життя?
 Втопитися,  напитися  отрути,
 у  прірву  впасти...  Матінко  моя!
 
 Ще  крок,ще  мить
 І  вже  мене  не  стане,
 Не  провождати  вже  мені  весну,
 Дитя  у  рай  а  я  у  пекло,  мамо,
 Не  поминайте  лихом...  я  лечу...
 
 
       *    *    *
     
 Лечу...  Матусю-ю-ю-ю,  
 не  журіться  мамо,
 Бо  не  вартую  ваших  сліз  гірких.
 Хіба  могла  я  залишатись  з  вами?
 Хіба  могла  у  дім  принести  гріх?
 
 Ні  не  могла,
 бо  вас  судили  б  люди,
 Матусю  мила,  ви  простіть  мене,
 Іще  багато  дивних  весен  буде,
 і  сум  за  мною  скоро  промине,
                   простіть  мене...
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491101
дата надходження 08.04.2014
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

РУШНИКИ

Попрала  баба  рушники  в  цебрі*,
Вона  завжди    знімала  їх  до  свята,
Чистесенькі    сушились  у  дворі,
Буде  весела  до  неділі  хата.

А  потім  прасувала  як  колись,
Качалась  магільниця*  по  бамбетлі*,
Не  ті    вже  роки,  але  що  ж  робить?
І  руки  від  роботи  так    потерпли...

Над  образами,  наче  білий  птах,
Розкинувся  рушник-ворота  раю.
Спинились  сльози  в  баби  на  очах:
-На  світі  Ти  один  мене  тримаєш.

Дивилась  баба  на  Небесний  лик,
І  дякуючи  Богу  за  прожите,
На  інший  образ  вішала  рушник-
На  нім  цвіла  весна  й  волошки  в  житі...
 (С)  Н.Хаммоуда
18/05/2015
Цебер*-дерев'яна  ємкість  для  прання,  напівпобка  з  ручками.  
Магільниця*-стародавня  дерев'яна  праска.
Бамбетель*-дерев'яний  диван.








 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582121
дата надходження 18.05.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Два обереги.

Засохла  яблуня  зронила  у  траву
Доспіле  яблуко-останню  краплю  крові,
Старечі  руки  ніжно  гладили  кору,
А  очі  плакали  від  ніжності  й  любові.

Століття  ціле,  а  здається  ніби  день,
Життя  злетіло,  що  ж  ридати  за  минулим?
А  у  дерев  та  сама  доля,що  в  людей,
Засох  весь  сад,  о  сь  її  одну  забули.

Тепер  удвох  вони  лиш  яблуня  і  дід,
Неначе  вічні  обереги  біля  хати,
Чи  ще  хоч  раз  весна  розсипле  білий  цвіт,
На  ту  що  вміла  і  родити,  і  буяти?

З-землі  стеренький  спіле  яблуко  підніс
Й  пішов  до  хати,  де  давно  завмерла  тиша,
Лиш  яблунева  тінь  виднілась  у  вікні,
Вона  його  цієї  ночі  заколише.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582379
дата надходження 20.05.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Мати

МАТИ.
Потріскують  поліна  у  печі,  
Розлігся  ранок  ароматом  диму,
Старенька  замісила  калачі,
Вона  сьогодні  дожидає  сина.
Вже  кілька  літ  у  матері  не  був,
А  вчора  вістку  дав,  що  в  гості  їде,
Вона  вже,  грішна,  думала-  забув...
Ох,  тільки  би  поспіти  до  обіду.
Всадила  в  піч  калач  за  калачем,
Молилась,  щоб  гнітилися  рівненько,
Чим  ближче  до  обіду,  ніжний  щем
Все  більше  панував  у  серці  неньки.
Вдалися  калачі  мов  сонця  блиск,
І  на  столі  новенька  скатертина,
Вареники,  і  борщ,  і  медівник,
До  ночі  мати  вижидала  сина,
А  він  не  їхав.  І  гірка  сльоза
Вмивала  серце.  Доки  ждати,  доки?
"Проблеми,  мамо"!,-тільки  те  й  сказав,
І  знову  в  трубці  тишина  на  роки.
10/06/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586559
дата надходження 10.06.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Шляхи

Шляхи.
Десь  там,  де  доля  міряє  шляхи,  
Дороги  і  стежини  в  цілім  світі,
Це  ж  було  треба  в  мить  таку  пройти,
Щоби  тебе,  єдиний  мій,  зустріти.
Це  ж  було  треба  не  змилити  час,
Пройти  той  шлях  із  точністю  до  кроку,
Щоб  сонце  засіяло  лиш  для  нас,
З-за  гір  снігами  вкутаних,  високих.
За  почуття,  що  народилось  там,
Й  переросло  у  ніжність  і  кохання,
Я  шлю    подяку  щиру  небесам,  
І  кожен  день  живу,  немов  останній.
Н.  Хаммоуда  
12/01/2015

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550913
дата надходження 12.01.2015
дата закладки 07.08.2015


геометрія

Я спішу назустріч сину…

                                                             Я  іду,  як  із  туману,
                                                             Або  йду,  як  із  дощу.
                                                             Я  спішу  назустріч  сину,
                                                             Я  зустріть  його  спішу.
   
                                                             Може  він  до  мене  їде,
                                                             Може  він  до  мене  йде,
                                                             А,  можливо,  він  у  небі
                                                             Білим  лебедем  пливе.

                                                             І  мене  не  зупинити
                                                             Ні  вітрам,  ані  дощам,
                                                             Я  нікому  в  цьому  світі
                                                             Зустріч  з  сином  не  віддам.

                                                             Я  спішу,  хоч  добре  знаю,
                                                             Там  могилка  край  села.
                                                             І  берізка,  що  стрічає
                                                             Кожен  раз  мене  одна.

                                                             І  нічим  нікому  в  світі
                                                             Мою  не  зміряти  печаль,
                                                             Поселилася  навіки
                                                             В  моїм  серці  туга  й  жаль...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598274
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Двоє

Минулий  день,  зімлівши    на  вустах,
Відвів  тебе    кудись  у  потойбіччя.
В  яких  ти  мріях?    У  яких  світах?
Чи  є  мені  з  тобою  поруч  місце?

Темніє  обрій.  Вітерець  жене
Клубки-хмарини,  що  зійшлись  над  ставом,
В-ві  сні  тихенько  позовеш  мене,
Я    доторкнусь  чола  твого  вустами.
 
Тим  часом  небо  краплями  води
Крізь  сито  хмар  просіється  у  трави,
Буду  я  сон  твій  ніжно    берегти,
Веди  мене  незнаними  світами,

Туди  де  море  шовком  мерехтить,
Через  ліси,  птахами  понад  лісом,
В  руці  рука-  прорізуєм  блакить,
Неначе  стріли  летимо  за  вітром.
17/07/2015
Н.Хаммоуда.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594645
дата надходження 19.07.2015
дата закладки 07.08.2015


Наталя Хаммоуда

Вісточка з фронту.

Добрий  день,  моє  сонце!  Чи  дійде  ця  звістка,  чи  ні?
Тільки  з  цими  рядками    до  тебе,  кохана,  я  лину.
Кожен  день  може  стати  останнім  на  клятій  війні,
Що  там  день?  Може  стати  останньою  кожна  хвилина.

Так  боюсь  залишити    несказаним,  що    не  сказав:
Лиш    одною  тобою  живу-ти  мій  подих  і  Віра,
В  кожнім  сні(  як  вдалось  задрімати)  тебе  обіймав,
Ти  мене    цілувала  й  всміхалась  так  лагідно  й  щиро.

А  учора  в  окопі,  як  тільки  лиш  очі  стулив,
Ти  з'явилась  мені  в  білій  сукні-неначе  до  шлюбу,
В  ту  хвилину  із  "Градів"  роздався  ворожий  наплив,
Тут  я  крик  твій  почув,  і  слова:"Бережи  себе,  любий!"

Ворог  знов  атакує-та  ми  відіб'ємось,  повір,
Хоча  смерть  із  косою  чатує  на  кожному  кроці.
Та  не  місце    й    не  час  для  сумлінь,  для  страху  і  зневір,
А  тим  більше  для  сліз,  чи    яких  недолугих  емоцій.  

Прощавай,  моя  мила.  Цілую,  хоча  й  на  словах,
Десять  днів  і  ротація.  Все  надолужим  невдовзі.
Я    зустрінусь    з  тобою  в  украдених  ворогом  снах,
Ти  ж  молись,    і  чекай,  що  з'явлюсь  на  жаданім  порозі.
 07/08/2015́

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598244
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 07.08.2015


Вітрова Доця

Можна просто писати типові рядки

Можна  просто  писати  типові  рядки,
А  можна  складати  вірші.
Можна  просто  сказати:  фундамент  хиткий,
А  можна  зробить  міцніше.

Можна  просто  ступити  лише  один  крок,
А  можна  іти  до  цілі.
Можна  просто  провести  дарма  весь  урок,
А  можна  зробити  діло.

Можна  просто  створити  буденний  портрет,
А  можна  –  шедевр  відвертий.
Можна  просто  так  здатися,  зняти  кашкет,
А  можна  боротись  до  смерті.

Можна  просто  робити  зірок  відкриття,
А  можна  бачити  сяйво.
Можна  просто  прожити  звичайне  життя,
А  можна  і  незвичайне...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598259
дата надходження 07.08.2015
дата закладки 07.08.2015